Берлин Хеми

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: фебуксостат-120,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, гіпролоза, целюлоза мікрокристалічна (Avicel РН101), целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH102), кроскармелоза натрію, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний водний; Плівкова оболонка опадрай II жовтий 85F42129, що складається з: полівінілового спирту, титану діоксиду (Е 171), макроголу 3350, тальку, барвника заліза оксиду жовтого (Е 172). По 14 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) з ПВХ/Аклар/фольга алюмінієва або ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не використовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки покриті плівковою оболонкою від світло-жовтого до жовтого кольору, з тисненням «120» на одному боці.ФармакокінетикаЗдається середній період напіввиведення фебуксостату (Т1/2) становить близько 5 - 8 годин. До популяційного аналізу фармакокінетики та фармакодинаміки були включені дані, отримані в дослідженні за участю 211 пацієнтів з гіперурикемією та подагрою та отримували фебуксостат у дозі 40 – 240 мг один раз на добу. Отримані фармакокінетичні параметри фебуксостату були зіставні з такими у здорових добровольців, що дозволяє вважати дані досліджень фармакокінетики та фармакодинаміки за участю здорових добровольців репрезентативними щодо популяції пацієнтів з подагрою. Всмоктування Після застосування внутрішньо фебуксостат швидко (Тmax - 1,0 -1,5 год) і добре (не менше 84% від прийнятої дози) всмоктується. Після одноразового або багаторазового прийому внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг або 120 мг один раз на добу максимальна концентрація фебуксостату в плазмі (С max) становить приблизно 2,8-3,2 мкг/мл та 5,0-5,3 мкг/ мл відповідно. Абсолютна біодоступність фебуксостату у формі пігулок не вивчалася. При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг один раз на добу або одноразовому прийомі в дозі 120 мг одночасно з прийомом жирної їжі Cmax фебуксостату знижувалася відповідно на 49% і 38%, а AUC - на 18% і 16%. Однак це не вплинуло на клінічну ефективність зниження концентрації сечової кислоти в плазмі крові (при багаторазовому прийомі фебуксостату в дозі 80 мг), у зв'язку з цим фебуксостат можна приймати незалежно від їди. Лінійність/нелінійність фармакокінетики У здорових добровольців при одноразовому або багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату Сmax та AUC зростають лінійно зі збільшенням дози в діапазоні від 10 мг до 120 мг, а в діапазоні доз від 120 мг до 300 мг відзначається збільшення AUC більшою мірою, ніж пропорційне дозі. Розподіл Здається обсяг розподілу в рівноважному стані варіює від 29 л до 75 л після прийому внутрішньо 10 - 300 мг фебуксостата. Ступінь зв'язування з білками плазми (головним чином з альбуміном) досягає 99,2% і не змінюється при збільшенні дози з 80 мг до 120 мг. Для активних метаболітів рівень зв'язування з білками плазми варіює від 82% до 91%. Метаболізм Фебуксостат метаболізується шляхом кон'югації за участю урідін дифосфатглюкуронілтрансферази (УДФГТ) та окислення за участю ферментів системи цитохромів Р450 (CYP). Було виділено чотири фармакологічно активні гідроксильні метаболіти, з яких три виявляються в плазмі крові людини. У дослідженнях in vitro на мікросомах печінки людини показано, що окислені метаболіти утворюються переважно під впливом ізоферментів CYP1A1, CYP1A2, СУР2С8 або СYP2С9, тоді як фебуксостата глюкуронід утворюється головним чином під впливом ізоферментів УГТ 1Т УГТ Виведення Фебуксостат виводиться з організму через кишечник та нирки. Після прийому внутрішньо 80 мг фебуксостату, міченого радіоізотопом 14С, приблизно 49% дози виводиться через нирки: у незміненому вигляді - близько 3%, у вигляді ацилглюкуроніду - 30%, у вигляді окислених метаболітів та їх кон'югатів - 13 % 3%. Приблизно 45% дози фебуксостату виводиться через кишечник: у вигляді незміненого фебуксостату – 12%, ацилглюкуроніду – 1%, окислених метаболітів та їх кон'югатів – 25%, інших метаболітів – 7%. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього або тяжкого ступеня тяжкості Cmax порівняно зі здоровими добровольцями з нормальною функцією нирок не змінювалася. Середнє загальне значення AUC фебуксостату підвищувалося приблизно в 1,8 разів – від 7,5 мкг год/мл у пацієнтів з нормальною функцією нирок до 13,2 мкг · год/мл у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Значення Cmax та AUC фармакологічно активних метаболітів фебуксостату зростали у 2 та 4 рази відповідно. Таким чином, у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату не потрібне. Пацієнти з печінковою недостатністю При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг не відзначалося суттєвих змін показників Cmax та AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів з печінковою недостатністю легкої (клас А за шкалою Чайлд-Пью (5-6 балів)) та середньою (клас В за шкалою Чайл -П'ю (7-9 балів)) ступеня тяжкості порівняно з добровольцями із нормальною функцією печінки. Досліджень у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (клас С за шкалою Чайлд-П'ю (10-15 балів)) не проводилося. Літній вік При багаторазовому прийомі фебуксостату внутрішньо не було відзначено значних змін AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими здоровими добровольцями. Підлога При багаторазовому прийомі фебуксостату внутрішньо Сmax та AUC фебуксостату у жінок були, відповідно, на 24% та 12% вище, ніж у чоловіків. Однак показники Сmax та AUC, скориговані за масою тіла пацієнта, були схожими для обох груп. Таким чином, корекція дози препарату в залежності від статі пацієнта не потрібна.ФармакодинамікаСечова кислота є кінцевим продуктом пуринового обміну в організмі людини, що утворюється в результаті каскаду реакцій гіпоксантин – ксантин – сечова кислота. Фебуксостат є похідним 2-арилтіазолу і є сильним непуриновим селективним інгібітором ксантиноксидази (константа інгібування in vitro становить менше 1 нМ). Фермент ксантиноксидаза каталізує дві стадії пуринового обміну: окиснення гіпоксантину до ксантину, а потім окиснення ксантину до сечової кислоти. Внаслідок селективного інгібування фебуксостатом ксантиноксидази (окисленої та відновленої форм) відбувається зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові. У терапевтичних концентраціях фебуксостат не інгібує інші ферменти, що беруть участь у метаболізмі пуринів або піримідинів, такі як гуаніндезаміназа, гіпоксантингуанінфосфорібозилтрансфераза, оротатфосфорибозилтрансфераза, оротидинмонофосфаззад Клінічна ефективність та профіль безпеки Подагра Ефективність застосування фебуксостату була підтверджена у трьох базових клінічних дослідженнях 3 фази за участю 4101 пацієнта з гіперурикемією та подагрою (дослідження АРЕХ, FАСТ та CONFIRМS). У кожному з цих досліджень 3 фази застосування фебуксостату призводило до більш ефективного зниження концентрації сечової кислоти та підтримання її на цільовому рівні у плазмі крові порівняно з алопуринолом. Первинною кінцевою точкою в дослідженнях АРЕХ і FАСТ була частка пацієнтів, у яких протягом останніх трьох місяців концентрація сечової кислоти в плазмі була меншою за 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л). У додатковому дослідженні CONFIRMS первинною кінцевою точкою була частка пацієнтів, у яких концентрація сечової кислоти в плазмі крові була менше 6,0 мг/дл на заключному візиті. Підгрупа пацієнтів із порушенням функції нирок (первинна кінцева точка досліджень) У дослідженні АРЕХ ефективність фебуксостату досліджувалась у пацієнтів з порушенням функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі >1,5 мг/дл і ≤2,0 мг/дл). У групі фебуксостата первинна кінцева точка була досягнута у 44% пацієнтів, які отримували фебуксостат у дозі 80 мг один раз на добу, у 45%, які отримували 120 мг один раз на добу та у 60% пацієнтів, які отримували фебуксостат у дозі 240 мг один раз на добу. добу порівняно з 0% у групі алопуринолу (100 мг один раз на добу) та групі плацебо. При цьому клінічно значимих відмінностей у зниженні сироваткової концентрації сечової кислоти у відсотках у здорових добровольців не було відзначено, незалежно від функціонального стану нирок (58% у групі з нормальною функцією нирок та 55% у групі з порушенням функції нирок тяжкого ступеня тяжкості). У дослідженні CONFIRМS був проведений проспективний аналіз даних пацієнтів з подагрою та порушенням функції нирок, який показав, що у пацієнтів з подагрою та нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (у 65% пацієнтів у дослідженні) фебукостат був значно ефективніший у зниженні концентрації сечової кислоти. у плазмі крові менше 6 мг/дл порівняно з алопуринолом у дозі 300 мг або 200 мг). Підгрупа пацієнтів із концентрацією сечової кислоти у плазмі крові більше 10 мг/дл (первинна кінцева точка досліджень) Вихідна концентрація сечової кислоти в плазмі крові більше 10 мг/дл відзначалася приблизно у 40% пацієнтів, включених у дослідження АРЕХ та FАСТ, загалом. Серед цих пацієнтів первинна кінцева точка (концентрація сечової кислоти менше 6 мг/дл в останні 3 візити) була досягнута у 41% пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг один раз на добу, у 48% пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг на один раз на добу та у 66% пацієнтів, які приймають фебуксостат у дозі 240 мг один раз на добу порівняно з 9% у групі пацієнтів, які приймали алопуринол у дозах, що становлять 300 або 100 мг один раз на добу та 0% у групі плацебо. За даними дослідження CONFIRМS, частка пацієнтів з вихідною концентрацією сечової кислоти більше 10 мг/дл, що досягли первинної кінцевої точки ефективності (концентрація сечової кислоти менше 6,0 мг/дл на останньому візиті) склала 27%, для пацієнтів, які отримували фебуксостат 40 мг один раз на добу, 49% для пацієнтів, які отримували фебуксостат 80 мг один раз на добу та 31% пацієнтів, які отримували 300 мг або 200 мг алопуринолу один раз на добу. Пацієнти, які потребували лікування гострого нападу подагри (клінічні результати) Дослідження АРЕХ: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду в групі пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг на добу, лікування гострого нападу подагри потребувала більша частка пацієнтів (3 у групах, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг (28%), алопуринол у дозі 300 мг (23%) та у групі плацебо (20%). Протягом профілактичного періоду частота розвитку гострих нападів подагри зростала, надалі знижуючись з часом. Від 46% до 55% пацієнтів отримували лікування з приводу гострого нападу подагри з 8-го по 28-й тиждень. Гострі напади подагри протягом останніх чотирьох тижнів дослідження (тижня 24-28) спостерігалися у 15% пацієнтів у групі фебуксостату (80 мг, 120 мг),у 14% пацієнтів у групі алопуринолу (300 мг) та у 20% пацієнтів у групі плацебо. Дослідження FАСТ: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду в групі пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг один раз на добу, лікування гострого нападу подагри потребувала більша частка пацієнтів (36%), ніж у групах, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг добу (22%) та алопуринол у дозі 300 мг на добу (21%). Після 8-тижневого профілактичного періоду частота розвитку гострого нападу подагри зростала і потім поступово зменшувалася з часом (64% та 70% пацієнтів отримували лікування з приводу загострення подагри з 8-го по 52-й тиждень). Гострі напади подагри протягом останніх чотирьох тижнів дослідження (тижні 49-52) спостерігалися у 6-8% пацієнтів у групі фебуксостату (80 мг, 120 мг) та у 11% пацієнтів у групі алопуринолу (300 мг). Розширені довгострокові відкриті дослідження У трирічне дослідження EXCEL були включені пацієнти, які завершили дослідження АРЕХ або FАСТ, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг або 120 мг один раз на добу або алопуринол 100 або 300 мг один раз на добу. Рівень концентрації сечової кислоти в плазмі крові менше 6 мг/дл підтримувався без змін протягом дослідження (у 91% та 93% пацієнтів, які спочатку приймали фебуксостат у дозах 80 мг та 120 мг відповідно). Менше 4% пацієнтів потребували лікування гострого нападу подагри (тобто, більш ніж 96 % пацієнтів потреба у лікуванні нападів подагри була відсутня) на 16-24 місяці і 30-36 місяці. У 46% та 38% пацієнтів, які постійно приймали фебуксостат у дозах 80 або 120 мг один раз на добу, відповідно до заключного візиту було відзначено повне зникнення тофусів. Пацієнти, які завершили участь у подвійному сліпому 4-тижневому дослідженні режиму дозування, були включені до п'ятирічного дослідження FOCUS та отримували фебуксостат у початковій дозі 80 мг один раз на добу. 62% пацієнтів для підтримки цільового рівня концентрації сечової кислоти в плазмі крові менше 6,0 мг/дл корекції дози не потрібно, а 38% пацієнтів потребували корекції дози для досягнення цільового рівня. Частка пацієнтів на заключному візиті, у яких концентрація сечової кислоти в плазмі крові становила менше 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л), була більше 80% при застосуванні кожної з досліджених доз фебуксостату. Постреєстраційні довгострокові дослідження У дослідженні CARES порівнювали результати серцево-судинних захворювань при застосуванні фебуксостату та алопуринолу у пацієнтів з подагрою та серйозними серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, включаючи інфаркт міокарда, госпіталізацію з приводу нестабільної стенокардії, порушення кровообігу. ішемічного типу з госпіталізацією, захворювання периферичних судин або цукровий діабет з ознаками мікроангіопатії або макроангіопатії. Для досягнення рівня МК у сироватці нижче 6 мг/дл дозу фебуксостату титрували від 40 до 80 мг (незалежно від функції нирок),а дозу алопуринолу титрували з кроком 100 мг від 300 до 600 мг у пацієнтів з нормальною функцією нирок та нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості та від 200 до 400 мг у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості. Первинною кінцевою точкою в дослідженні CARES був час до першого виникнення серйозних несприятливих серцево-судинних подій (MACE - major adverse cardiovascular events), що включали нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт, серцево-судинну смерть і нестабільну стенокардію з неот. Аналіз кінцевих точок (первинних та вторинних) здійснювався з використанням ITT-аналізу (intention-to-treat analysis), що включав усіх суб'єктів, які були рандомізовані та отримували, як мінімум, одну дозу препарату, що досліджується з подвійним засліпленням. Усього 56,6% пацієнтів завершили дослідження достроково та 45% пацієнтів не виконали всі необхідні у рамках дослідження візити. Загалом 6 190 пацієнтів перебували під наглядом у середньому 32 місяці, середня тривалість лікування становила 728 днів для пацієнтів із групи фебуксостату та 719 днів для пацієнтів із групи алопуринолу. Первинна кінцева точка MACE спостерігалася з однаковою частотою у групах лікування фебуксостатом (10,8% пацієнтів) та алопуринолом (10,4% пацієнтів). При аналізі окремих компонентів MACE (вторинні кінцеві точки) частота серцево-судинної смерті була значно вищою в групі фебуксостату (4,3% пацієнтів), ніж у групі алопуринолу (3,2% пацієнтів). Частота для інших подій МАСЕ була подібною до груп фебуксостату та алопуринолу, наприклад, для нефатального інфаркту міокарда (3,6% порівняно з 3,8% пацієнтів; ОР 0,93; 95% ДІ 0,72-1,21), нефатального інсульту без летального результату (2,3% проти 2,3% пацієнтів) та для невідкладної реваскуляризації внаслідок нестабільної стенокардії (1,6% проти 1,8% пацієнтів). Частота смерті від усіх причин була також значно вищою у групі фебуксостату, ніж у групі алопуринолу (7,8% проти 6,4% пацієнтів, відповідно), що пояснюється, головним чином, підвищеною частотою серцево-судинної смерті у цій групі (див. розділ "Особливі вказівки"). Частота госпіталізації з приводу серцевої недостатності, госпіталізації з приводу аритмій, не пов'язаних з ішемією, венозних тромбоемболічних ускладнень та госпіталізації з приводу транзиторних порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом, були співставні для фебуксостату та алопуринолу. Синдром розпаду пухлини Ефективність та безпека застосування фебуксостату в дозі 120 мг для профілактики та лікування синдрому розпаду пухлини були вивчені у дослідженні FLORENCE. Фебуксостат продемонстрував більш потужне та швидке зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові порівняно з алопуринолом. У дослідження були включені пацієнти з гемобластозами, яким проводилася хіміотерапія та мали ризик розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого. Пацієнти приймали фебуксостат у дозі 120 мг 1 раз на добу або алопуринол від 200 до 600 мг на добу. Первинними кінцевими точками були: площа під кривою «концентрація-час» (AUC) сечової кислоти в плазмі та зміна концентрації креатиніну в плазмі крові на 8-й день дослідження порівняно з вихідним рівнем. Середнє значення AUC сечової кислоти (мг х год/дл) було статистично значуще менше групи фебуксостата. Крім цього, у групі фебуксостату середнє значення концентрації сечової кислоти в плазмі крові було достовірно нижчим з перших 24 годин лікування та при всіх наступних вимірах. Статистично значимих відмінностей середніх значень концентрації креатиніну в плазмі крові в групах фебуксостату та алопуринолу не було відзначено. При оцінці вторинних кінцевих точок частота розвитку синдрому розпаду пухлини при застосуванні фебуксостату та алопуринолу статистично не відрізнялася ні за критеріями лабораторної діагностики, ні за клінічними критеріями. Частота розвитку всіх симптомів, що виникали в період лікування, та частота небажаних реакцій становили 67,6% проти 64,7% та 6,4% проти 6,4% у групі фебуксостату та групі алопуринолу, відповідно. У дослідженні FLORENCE у пацієнтів, у яких планувалося застосування алопуринолу, фебуксостат продемонстрував більш виражений контроль концентрації сечової кислоти плазми у порівнянні з алопуринолом. Даних, що дозволяють порівняти фебуксостат з розбуриказою, нині немає. Ефективність та безпека фебуксостату у пацієнтів з гострим синдромом розпаду пухлини тяжкого ступеня тяжкості (наприклад, у пацієнтів, у яких інші схеми лікування, спрямовані на зниження концентрації сечової кислоти виявилися неефективними) не вивчалися.Показання до застосуванняЛікування хронічної гіперурикемії при станах, що супроводжуються відкладенням кристалів уратів (за наявності тофусів та/або подагричного артриту, у т. ч. в анамнезі). Профілактика та лікування гіперурикемії у дорослих пацієнтів при проведенні цитотоксичної хіміотерапії гемобластозів із ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого (тільки для дозування 120 мг). Препарат Аденурик призначений для застосування у дорослих.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до фебуксостату та/або будь-якої з допоміжних речовин; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості клас С за шкалою Чайл-Пью (10-15 балів); ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну<30 мл/хв); дитячий вік до 18 років; вагітність та період грудного вигодовування; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази та синдром мальабсорбції глюкози та галактози. З обережністю печінкова недостатність середнього ступеня тяжкості клас В за шкалою Чайлд-П'ю (7-9 балів); серйозні алергічні реакції (реакції гіперчутливості) в анамнезі; серйозне серцево-судинне захворювання в анамнезі (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт або нестабільна стенокардія); захворювання щитовидної залози; одночасне застосування з меркаптопурином/азатіоприном (може підвищити концентрацію даних речовин у плазмі крові та викликати гострий токсичний ефект); стани після трансплантації органів (досвід застосування фебуксостату обмежений); синдром Лєша-Ніхана (опп застосування фебуксостату обмежений).Вагітність та лактаціяУ зв'язку з недостатністю даних потенційний ризик фебуксостату для людини не відомий, тому застосування фебуксостату під час вагітності протипоказане. Є обмежений досвід застосування фебуксостату під час вагітності, у ході якого несприятливої ​​дії протягом вагітності та стан плода/новонародженого відзначено не було. У дослідженнях на тваринах не було відзначено прямого та непрямого несприятливого впливу препарату протягом вагітності, розвиток ембріона/плоду та процес пологів. У дослідженнях репродуктивної функції у тварин при застосуванні фебуксостату у дозах до 48 мг/кг/добу не було отримано дозозалежних небажаних ефектів щодо фертильності. Вплив фебуксостату на фертильність у людини невідомий. Немає даних про те, чи проникає фебуксостат у грудне молоко. У дослідженнях на тваринах зазначено, що фебуксостат проникає в грудне молоко і надає несприятливий вплив на розвиток дитинчат, що вигодовуються. Таким чином, не можна виключити ризик для немовлят. У зв'язку з цим застосування фебуксостату протипоказане у період грудного вигодовування.Побічна діяНайбільш частими небажаними реакціями (НР) у пацієнтів з подагрою при застосуванні фебуксостату за результатами клінічних досліджень (4072 пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі від 10 мг до 300 мг) і за даними постмаркетингового спостереження були: напад подагри, порушення функції печінки, діаре , головний біль, шкірні висипи та набряки. Найчастіше зазначені НР характеризувалися легким чи середнім ступенем тяжкості. У період постмаркетингового спостереження було зареєстровано рідкісні випадки розвитку серйозних НР гіперчутливості на фебуксостат, що супроводжуються в окремих випадках системними симптомами, та рідкісні випадки раптової серцевої смерті. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100), рідко (≥ 1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома . Частота НР заснована на даних клінічних досліджень та постмаркетингового досвіду застосування у пацієнтів з подагрою. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: панцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи Рідко: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості до препарату. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови. Нечасто: запаморочення, парестезія, геміпарез, сонливість, зміна смакового сприйняття, гіпостезія, гіпосмія (послаблення нюху). Порушення з боку ендокринної системи Нечасто: підвищення концентрації тиреотропного гормону у плазмі крові. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: напади подагри. Нечасто: цукровий діабет, гіперліпідемія, зниження апетиту, збільшення маси тіла. Рідко: зниження маси тіла, підвищення апетиту, анорексія. Порушення з боку психіки Нечасто: зниження лібідо, безсоння. Рідко: нервозність. Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Рідко: шум у вухах. Порушення з боку серця Рідко: раптова серцева смерть. Нечасто: фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, зміни на ЕКГ, блокада лівої ніжки пучка Гіса (див. розділ «Синдром розпаду пухлини»), синусова тахікардія (див. розділ «Синдром розпаду пухлини»). Порушення з боку судин Нечасто: підвищення артеріального тиску, "припливи" крові до обличчя, відчуття жару, геморагії (див. розділ "Синдром розпаду пухлини"). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: диспное, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: діарея**, нудота. Нечасто: біль у животі, здуття живота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювота, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспептичні явища, запор, прискорений стілець, метеоризм, дискомфорт у животі. Рідко: панкреатит, виразковий стоматит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: порушення функції печінки. Нечасто: холелітіаз. Рідко: гепатит, жовтяниця, ураження печінки. Порушення з боку шкірних покривів та підшкірних тканин Часто: висип (включаючи різні види висипу, згадані нижче з нижчою частотою). Нечасто: дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, зміна кольору шкіри, шкірні ураження, петехії, макулярний висип, макуло-папульозний висип, папульозний висип. Рідко: токсичний епідермальний некроліз*, синдром Стівенса-Джонсона*, ангіоневротичний набряк*, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами*, важкі форми генералізованого висипу*, еритема, ексфоліативний висип, фолікулярний висип, вез еритематозний висип, кореподібний висип, алопеція, гіпергідроз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Нечасто: артралгія, артрит, міалгія, скелетно-м'язовий біль, м'язова слабкість, спазм м'язів, м'язова напруга, бурсит. Рідко: рабдоміоліз, скутість суглобів, скутість м'язів. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: ниркова недостатність, нефролітіаз, гематурія, поллакіурія, протеїнурія. Рідко: тубулоінтерстиціальний нефрит, імперативні позиви на сечовипускання. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: Часто: набряки. Нечасто: підвищена стомлюваність, біль у грудній клітці, відчуття дискомфорту у ділянці грудної клітини. Рідко: спрага. Лабораторні та інструментальні дані Нечасто: підвищення активності амілази в плазмі крові, зниження кількості тромбоцитів, зниження кількості лейкоцитів, зниження кількості лімфоцитів, підвищення концентрації креатину та креатиніну в плазмі крові, зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечовини у плазмі крові, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові, у плазмі крові, зниження гематокриту, підвищення активності лактатдегідрогенази у плазмі крові, підвищення вмісту калію у плазмі крові. Рідко: підвищення концентрації глюкози в плазмі, подовження активованого часткового тромбопластинового часу, зниження кількості еритроцитів, підвищення активності лужної фосфатази в плазмі, підвищення концентрації креатинфосфокінази в плазмі*. * Побічні ефекти, що спостерігалися під час постмаркетингового спостереження. ** Неінфекційна діарея, що виникають під час лікування, і зміни показників функціональних проб печінки в комбінованих дослідженнях 3 фази, частіше зустрічалися при одночасному застосуванні з колхіцином. *** Додаткова інформація щодо випадків виникнення гострих нападів подагри у розділі «Фармакологічна дія». Опис окремих НР У період постмаркетингового застосування мали місце рідкісні повідомлення про виникнення серйозних НР гіперчутливості на фебуксостат, включаючи Синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, анафілактичні реакції та шок. Синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз характеризуються виникненням прогресуючого шкірного висипу в поєднанні з бульозним ураженням шкіри або слизових оболонок, а також роздратуванням очей. Реакції гіперчутливості на фебуксостат можуть виявлятися такими симптомами: шкірні реакції, що характеризуються інфільтративними макуло-папульозними висипаннями; генералізована або ексфоліативна шш, а також шкірні ураження, набряк обличчя, лихоманка, порушення з боку органів кровотворення, такі як тромбоцитопенія та еозинофілія, а також залучення одного або декількох органів (печінки та нирок, включаючи тубулоінтерстиціальний нефрит). Приступи подагри зазвичай спостерігаються невдовзі після початку застосування препарату Аденурик і протягом перших місяців терапії. Надалі частота нападів знижується. Рекомендується проводити профілактику розвитку гострих нападів подагри. Синдром розпаду пухлини У дослідженні FLORENCE, яке порівнювало ефекти фебуксостату та алопуринолу (346 пацієнтів, які отримували хіміотерапію з приводу гемобластозів і мали ризик розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого), НР були відзначені в цілому лише у 22 пацієнтів (6,4%), а саме у 11 пацієнтів (6,4%) у кожній групі лікування. У більшості випадків небажані реакції характеризувались легким або середнім ступенем тяжкості. Загалом, за винятком трьох небажаних реакцій, зазначених нижче, дослідження FLORENCE не виявило жодних особливостей профілю безпеки фебуксостату на додаток до такого при подагрі. Порушення з боку серця Нечасто: блокада лівої ніжки пучка Гіса, синусова тахікардія. Порушення з боку судин Нечасто: геморагії.Взаємодія з лікарськими засобамиМеркаптопурин/азатіоприн З урахуванням механізму дії фебуксостату, заснованого на пригніченні ксантиноксидази, одночасне застосування не рекомендується. Інгібування ксантиноксидази фебуксостатом може призводити до підвищення концентрації меркаптопурину, азатіоприну в плазмі крові та посилення їх токсичної дії. Досліджень щодо вивчення взаємодії фебуксостату та лікарських засобів, що метаболізуються за участю ксантиноксидази (за винятком теофіліну) у людини не проводилося. Моделюючий та симуляційний аналіз даних, отриманих у доклінічних дослідженнях на щурах показав, що при одночасному застосуванні фебуксостату доза меркаптоптурину/азатіоприну повинна бути знижена до 20% від раніше призначеної дози або нижче. Досліджень лікарської взаємодії фебуксостату та інших цитотоксичних хіміотерапевтичних препаратів не проводилось. Немає даних про безпеку фебуксостату 80 мг при проведенні хіміотерапії іншими цитотоксичними лікарськими засобами. У дослідженні з профілактики та лікування синдрому розпаду пухлини пацієнтам, які отримують кілька різних схем хіміотерапії, включаючи моноклональні антитіла, фебуксостат призначався у дозі 120 мг на добу. Однак лікарські взаємодії (drug-drug interactions) та особливості дії фебуксостату на фоні захворювання (drug-disease interactions) у цьому дослідженні не вивчалися. У зв'язку з цим не можна виключити можливість взаємодії фебуксостату з цитотоксичними препаратами при одночасному застосуванні. Росuглутазон/субстрати ізоферменту СYP2С8 За даними in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором ізоферменту CYP2С8. У дослідженні, проведеному у здорових добровольців, при одночасному застосуванні внутрішньо 120 мг фебуксостату 1 раз на добу і разової дози 4 мг росиглітазону впливу на фармакокінетичні показники росиглітазону та його метаболіту N-дисметил росиглітазону не виявлено, CYP2C8 in vivo. При одночасному застосуванні фебуксостату та росиглітазону (або інших субстратів ізоферменту CYP2С8) корекції дози не потрібно. Таким чином, при одночасному прийомі фебуксостату та росиглітазону або інших субстратів CYP2С8 не очікується, що виникне потреба коригувати дозу для цих препаратів. Теофілін У здорових добровольців було проведено дослідження лікарської взаємодії фебуксостату, щоб оцінити, чи інгібування ксантиноксидази може призводити до збільшення концентрації теофіліну в плазмі крові, як було зазначено при застосуванні інших інгібіторів ксантіоксидази. Результати дослідження продемонстрували, що при одночасному застосуванні фебуксостату в дозі 80 мг 1 раз на добу та разової дози теофіліну 400 мг змін фармакокінетичних показників або профілю безпеки теофіліну не спостерігалося. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату в дозі 80 мг та теофіліну особливих запобіжних заходів не потрібно. Вивчення одночасного застосування фебуксостату в дозі 120 мг та теофіліну не проводилося. Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації Метаболізм фебуксостату залежить від активності ферментів урідину глюкуронілтрансфераз (УГТ). Лікарські препарати, що пригнічують процес глюкуронізації, наприклад, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та пробеніцид, теоретично можуть впливати на виведення фебуксостату. У здорових добровольців при одночасному застосуванні фебуксостату та напроксену в дозі 250 мг 2 рази на добу спостерігалося збільшення показників Cmax фебуксостату на 28%, AUC – на 41% та Т1/2 – на 26%. У клінічних дослідженнях застосування напроксену або інших нестероїдних протизапальних засобів/інгібіторів ЦОГ-2 не супроводжувалося клінічно значущим підвищенням частоти виникнення небажаних ефектів. Фебуксостат може застосовуватись одночасно з напроксеном без корекції доз фебуксостату або напроксену. Індуктори глюкуронізації Сильні індуктори УГТ ферментів можуть призводити до посилення метаболізму та зниження ефективності фебуксостату. При одночасному застосуванні необхідний контроль концентрації сечової кислоти в плазмі через 1-2 тижні після початку терапії індукторами УГТ. При відміні індуктора глюкуронізації можливе підвищення концентрації фебуксостату у плазмі. Колхіцин/індометацин/гідрохлортіазuд/варфарин Фебуксостат можна застосовувати одночасно з колхіцином або індометацином без корекції дози фебуксостату або даних лікарських засобів. Корекція дози фебуксостату не потрібна при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом. Корекція дози варфарину не потрібна при одночасному застосуванні з фебуксостатом. Одночасне застосування фебуксостату (80 мг або 120 мг 1 раз на добу) з варфарином не впливало на фармакокінетику варфарину у здорових добровольців, а також значення МНО (міжнародне нормалізоване відношення) та активність фактора VII. Дезіпрамін/субстрати ізоферменту СYP2D6 За даними, отриманими in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. У дослідженні у здорових добровольців на фоні застосування фебуксостату в дозі 120 мг 1 раз на добу відзначалося збільшення AUC дезіпраміну (субстрат ізоферменту CYP2D6) на 22%, що свідчить про слабкий інгібуючий ефект фебуксостату на ізофермент CYP2D6. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату та субстратів ізоферменту CYP2D6 корекції доз не потрібно. Антациди При одночасному застосуванні з антацидами, що містять магнію гідроксид або алюмінію гідроксид, відзначалося уповільнення всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та зменшення max на 32%, проте AUC фебуксостату істотно не змінювалася. Таким чином, фебуксостат можна приймати незалежно від антацидів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Аденурик приймають один раз на добу незалежно від їди. Подагра Рекомендована початкова доза препарату Аденурик становить 80 мг один раз на добу незалежно від прийому їжі. Якщо концентрація сечової кислоти в плазмі крові перевищує 6 мг/дл (357 мкмоль/л) через 2-4 тижні, доза препарату може бути збільшена до 120 мг 1 раз на добу. Зниження концентрації сечової кислоти в плазмі крові на фоні застосування препарату Аденурик відбувається досить швидко, у зв'язку з чим контроль концентрації сечової кислоти можна проводити через два тижні від початку прийому препарату. Метою лікування є зниження та підтримання концентрації сечової кислоти у плазмі крові менше 6 мг/дл (357 мкмоль/л). Профілактика розвитку гострих нападів подагри рекомендується протягом щонайменше 6 місяців. Синдром розпаду пухлини Рекомендована доза становить 120 мг фебуксостату один раз на добу незалежно від їди. Препарат Аденурик слід починати приймати за два дні до початку цитотоксичної хіміотерапії. Тривалість застосування препарату Аденурик повинна становити не менше 7 днів. Однак тривалість терапії може бути збільшена до 9 днів залежно від тривалості курсу хіміотерапії та клінічної оцінки. Літні пацієнти Корекція дози препарату не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Дослідження ефективності та безпеки застосування фебуксостату у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (клас С за шкалою Чайлд П'ю (10-15 балів)) не проводились, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнтів протипоказане. Подагра У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за шкалою Чайлд-П'ю (5-6 балів)) рекомендована доза препарату становить 80 мг 1 раз на добу. Опіп застосування препарату при печінковій недостатності середнього ступеня тяжкості обмежений. Синдром розпаду пухлини Пацієнтам, які брали участь у дослідженні FLORENCE корекції дози фебуксостату залежно від функції печінки не потрібно (дослідження не включали пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості). Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози не потрібне. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну< 30 мл/хв) ефективність та безпека препарату вивчені недостатньо, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнтів протипоказане.ПередозуванняПри передозуванні препарату показана симптоматична та підтримуюча терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСерцево-судинні захворювання Лікування хронічної гіперурикемії Слід уникати застосування фебуксостату у пацієнтів із серйозним серцево-судинним захворюванням в анамнезі (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт або нестабільна стенокардія), за винятком випадків, коли немає жодних інших терапевтичних засобів. У дослідженнях АРЕХ і FАСТ (на відміну від CONFIRМS) (для більш детального опису досліджень див. розділ «Фармакологічні властивості») у загальній групі фебуксостату порівняно з групою алопуринолу дослідниками відзначалося збільшення кількості серцево-судинних подій у чисельному вираженні, визначених відповідно із системою, розробленою групою зі спільного аналізу антитромбоцитарної терапії (ГСААТ) і включають смерть від серцево-судинних причин, нелетальний інфаркт міокарда, інсульт без летального результату - 1,3 порівняно з 0,3 випадків на 100 пацієнто-років. Згідно з об'єднаними даними клінічних досліджень 3 фази (дослідження АРЕХ, FАСТ та CONFIRМS) частота серцево-судинних подій ДСААТ, повідомлених дослідниками склала 0,7 проти 0,6 випадків на 100 пацієнто-років. В рамках довгострокових широкомасштабних досліджень частота серцево-судинних подій ДСААТ, повідомлених дослідниками склала 1,2 та 0,6 випадків на 100 пацієнто-років для фебуксостату та алопуринолу, відповідно. Відмінності були статистично достовірні, причинно-наслідковий зв'язок між зазначеними порушеннями і прийомом фебуксостата не було встановлено. Як фактори ризику вказаних подій у пацієнтів було встановлено наявність в анамнезі наступних станів: атеросклероз та/або інфаркт міокарда, або застійна серцева недостатність. У постреєстраційному дослідженні CARES (докладні характеристики дослідження див. розділ "Фармакологічні властивості") частота явищ МАСЕ була подібною у пацієнтів, які приймали фебуксостат, порівняно з пацієнтами, які отримували алопуринол, але спостерігалася більш висока частота випадків смерті з причин, пов'язаних із серцево- судинними патологіями (4,3% порівняно із 3,2% пацієнтів). Профілактика та лікування гіперурикемії у пацієнтів з ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини Пацієнти, які отримують хіміотерапію з приводу гемобластозів з ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до вираженого та приймають препарат Аденурик®, повинні перебувати під наглядом кардіолога за наявності клінічного показу. Гострий напад подагри (загострення подагри) Застосування препарату Аденурик слід розпочинати тільки після усунення гострого нападу подагри. Початок застосування препарату Аденурик може спровокувати розвиток гострого нападу подагри за рахунок вивільнення уратів з тканинних депо та подальшого підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі крові. Для профілактики розвитку нападів подагри на початку лікування препаратом Аденурик® рекомендується одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів або колхіцину протягом не менше 6 місяців. При розвитку нападу подагри під час застосування препарату Аденурик® терапію препаратом слід продовжити та одночасно проводити відповідне для даного пацієнта лікування гострого нападу подагри. При тривалому застосуванні препарату Аденурик частота виникнення та тяжкість нападів подагри зменшуються. Відкладення ксантинів У пацієнтів з прискореним утворенням уратів (наприклад, на тлі злоякісних новоутворень або при синдромі Льоша-Ніхана) у поодиноких випадках можливе значне підвищення абсолютної концентрації ксантинів у сечі, що може супроводжуватися їх відкладенням у сечових шляхах. При застосуванні фебуксостату у межах базового клінічного дослідження при синдромі розпаду пухлини цього феномену не спостерігалося. У зв'язку з обмеженими даними, застосування препарату Аденурик у пацієнтів із синдромом Лєша-Ніхана не рекомендується. Меркаптопурун/азатуоприн Застосування препарату Аденурик у пацієнтів, які отримують меркаптопурин/азатіоприн, не рекомендується, оскільки інгібітор ксантіоксидази фебуксостат може збільшити концентрацію меркаптоптурину/азатіоприну в плазмі, що може призвести до тяжких токсичних ефектів. Вивчення міжлікарської взаємодії у людини не проводилося (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). У разі необхідності одночасного застосування дозу меркаптопурину/азатіоприну рекомендується зменшити. Моделюючий та симуляційний аналіз даних, отриманих у доклінічних дослідженнях на щурах, свідчить, що при одночасному застосуванні фебуксостату доза меркаптоптурину/азатіоприну повинна бути знижена до 20% від раніше призначеної дози або нижче, щоб знизити ризик розвитку небажаних гематологічних ефектів. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря і доза меркаптопурину/азатіоприну повинна бути послідовно скоригована відповідно до терапевтичного ефекту та ознак можливих токсичних ефектів. Теофілін При одночасному застосуванні у здорових добровольців фебуксостату в дозі 80 мг 1 раз на добу та разової дози теофіліну 400 мг не відзначалося змін фармакокінетичних показників (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Таким чином, фебуксостат у дозі 80 мг може застосовуватись одночасно з теофіліном без ризику збільшення концентрації теофіліну у плазмі крові. Даних щодо одночасного застосування фебуксостату в дозі 120 мг та теофіліну немає. Пацієнти, які перенесли трансплантацію органів Застосування препарату Аденурик у пацієнтів, які перенесли трансплантацію органів, не рекомендується через відсутність досвіду застосування. Алергічні реакції та реакції гіперчутливості У період постмаркетингового застосування мали місце рідкісні повідомлення про виникнення тяжких алергічних реакцій (реакцій гіперчутливості), включаючи загрозливі для життя: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострі анафілактичні реакції (шок). У більшості випадків ці реакції розвивалися протягом першого місяця застосування препарату Аденурик®. Частина пацієнтів мала ниркову недостатність та/або реакції гіперчутливості до алопуринолу в анамнезі. В окремих випадках тяжкі реакції гіперчутливості, у тому числі синдром лікарської реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), супроводжувалися лихоманкою, зміною показників крові, порушенням функції нирок або печінки. Пацієнти повинні бути поінформовані про можливі ознаки та симптоми алергічних реакцій (реакцій гіперчутливості), і повинні бути під ретельним наглядом щодо розвитку симптомів алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості (див. розділ "Побічна дія"). У разі виникнення тяжких алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, необхідно негайно припинити застосування препарату Аденурик (більш рання відміна асоційована з кращим прогнозом). Якщо у пацієнта виникла алергічна реакція/реакція гіперчутливості (включаючи синдром Стівенса-Джонсона), гостра анафілактична реакція/шок, він більше ніколи не повинен відновлювати прийом фебуксостату. Порушення з боку печінки Згідно з об'єднаними даними клінічних досліджень 3 фази, при застосуванні фебуксостату у 5% пацієнтів відзначалося порушення функції печінки легкого ступеня тяжкості. Перед початком застосування препарату Аденурик рекомендується провести оцінку функціонального стану печінки, і надалі робити це періодично за наявності клінічних проявів. Порушення з боку щитовидної залози У розширених довгострокових відкритих дослідженнях при тривалому застосуванні фебуксостату у 5,5% пацієнтів відзначалося підвищення концентрації тиреотропного гормону (>5,5 мкМЕ/мл), у зв'язку з чим у пацієнтів з порушенням функції щитовидної залози препарат Аденурик слід застосовувати з обережністю. Лактоза Препарат Аденурик містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів з дефіцитом лактази, рідкісними спадковими захворюваннями непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Повідомлялося про появу сонливості, запаморочення, парестезії та нечіткості зору при застосуванні препарату Аденурик. Тому пацієнтам під час застосування препарату Аденурик® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами, механізмами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, поки пацієнти не будуть достатньо впевнені, що препарат Аденурик® не має небажаного впливу на ці види діяльності. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: фебуксостат – 80,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, гіпролоза, целюлоза мікрокристалічна (Аvicel РН101), целюлоза мікрокристалічна (Аvicel РН102), кроскармелоза натрію, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний водний; Плівкова оболонка опадрай II жовтий 85F42129, що складається з: полівінілового спирту, титану діоксиду (Е 171), макроголу 3350, тальку, барвника заліза оксиду жовтого (Е 172). По 14 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) з ПВХ/Аклар/фольга алюмінієва або ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не використовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки покриті плівковою оболонкою від світло-жовтого до жовтого кольору, з тисненням «80» на одному боці.ФармакокінетикаЗдається середній період напіввиведення фебуксостату (Т1/2) становить близько 5 - 8 годин. До популяційного аналізу фармакокінетики та фармакодинаміки були включені дані, отримані в дослідженні за участю 211 пацієнтів з гіперурикемією та подагрою та отримували фебуксостат у дозі 40 – 240 мг один раз на добу. Отримані фармакокінетичні параметри фебуксостату були зіставні з такими у здорових добровольців, що дозволяє вважати дані досліджень фармакокінетики та фармакодинаміки за участю здорових добровольців репрезентативними щодо популяції пацієнтів з подагрою. Всмоктування Після застосування внутрішньо фебуксостат швидко (Тmax - 1,0 -1,5 год) і добре (не менше 84% від прийнятої дози) всмоктується. Після одноразового або багаторазового прийому внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг або 120 мг один раз на добу максимальна концентрація фебуксостату в плазмі (С max) становить приблизно 2,8-3,2 мкг/мл та 5,0-5,3 мкг/ мл відповідно. Абсолютна біодоступність фебуксостату у формі пігулок не вивчалася. При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг один раз на добу або одноразовому прийомі в дозі 120 мг одночасно з прийомом жирної їжі Cmax фебуксостату знижувалася відповідно на 49% і 38%, а AUC - на 18% і 16%. Однак це не вплинуло на клінічну ефективність зниження концентрації сечової кислоти в плазмі крові (при багаторазовому прийомі фебуксостату в дозі 80 мг), у зв'язку з цим фебуксостат можна приймати незалежно від їди. Лінійність/нелінійність фармакокінетики У здорових добровольців при одноразовому або багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату Сmax та AUC зростають лінійно зі збільшенням дози в діапазоні від 10 мг до 120 мг, а в діапазоні доз від 120 мг до 300 мг відзначається збільшення AUC більшою мірою, ніж пропорційне дозі. Розподіл Здається обсяг розподілу в рівноважному стані варіює від 29 л до 75 л після прийому внутрішньо 10 - 300 мг фебуксостата. Ступінь зв'язування з білками плазми (головним чином з альбуміном) досягає 99,2% і не змінюється при збільшенні дози з 80 мг до 120 мг. Для активних метаболітів рівень зв'язування з білками плазми варіює від 82% до 91%. Метаболізм Фебуксостат метаболізується шляхом кон'югації за участю урідін дифосфатглюкуронілтрансферази (УДФГТ) та окислення за участю ферментів системи цитохромів Р450 (CYP). Було виділено чотири фармакологічно активні гідроксильні метаболіти, з яких три виявляються в плазмі крові людини. У дослідженнях in vitro на мікросомах печінки людини показано, що окислені метаболіти утворюються переважно під впливом ізоферментів CYP1A1, CYP1A2, СУР2С8 або СYP2С9, тоді як фебуксостата глюкуронід утворюється головним чином під впливом ізоферментів УГТ 1Т УГТ Виведення Фебуксостат виводиться з організму через кишечник та нирки. Після прийому внутрішньо 80 мг фебуксостату, міченого радіоізотопом 14С, приблизно 49% дози виводиться через нирки: у незміненому вигляді - близько 3%, у вигляді ацилглюкуроніду - 30%, у вигляді окислених метаболітів та їх кон'югатів - 13 % 3%. Приблизно 45% дози фебуксостату виводиться через кишечник: у вигляді незміненого фебуксостату – 12%, ацилглюкуроніду – 1%, окислених метаболітів та їх кон'югатів – 25%, інших метаболітів – 7%. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього або тяжкого ступеня тяжкості Cmax порівняно зі здоровими добровольцями з нормальною функцією нирок не змінювалася. Середнє загальне значення AUC фебуксостату підвищувалося приблизно в 1,8 разів – від 7,5 мкг год/мл у пацієнтів з нормальною функцією нирок до 13,2 мкг · год/мл у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Значення Cmax та AUC фармакологічно активних метаболітів фебуксостату зростали у 2 та 4 рази відповідно. Таким чином, у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату не потрібне. Пацієнти з печінковою недостатністю При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг не відзначалося суттєвих змін показників Cmax та AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів з печінковою недостатністю легкої (клас А за шкалою Чайлд-Пью (5-6 балів)) та середньою (клас В за шкалою Чайл -П'ю (7-9 балів)) ступеня тяжкості порівняно з добровольцями із нормальною функцією печінки. Досліджень у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (клас С за шкалою Чайлд-П'ю (10-15 балів)) не проводилося. Літній вік При багаторазовому прийомі фебуксостату внутрішньо не було відзначено значних змін AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими здоровими добровольцями. Підлога При багаторазовому прийомі фебуксостату внутрішньо Сmax та AUC фебуксостату у жінок були, відповідно, на 24% та 12% вище, ніж у чоловіків. Однак показники Сmax та AUC, скориговані за масою тіла пацієнта, були схожими для обох груп. Таким чином, корекція дози препарату в залежності від статі пацієнта не потрібна.ФармакодинамікаСечова кислота є кінцевим продуктом пуринового обміну в організмі людини, що утворюється в результаті каскаду реакцій гіпоксантин – ксантин – сечова кислота. Фебуксостат є похідним 2-арилтіазолу і є сильним непуриновим селективним інгібітором ксантиноксидази (константа інгібування in vitro становить менше 1 нМ). Фермент ксантиноксидаза каталізує дві стадії пуринового обміну: окиснення гіпоксантину до ксантину, а потім окиснення ксантину до сечової кислоти. Внаслідок селективного інгібування фебуксостатом ксантиноксидази (окисленої та відновленої форм) відбувається зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові. У терапевтичних концентраціях фебуксостат не інгібує інші ферменти, що беруть участь у метаболізмі пуринів або піримідинів, такі як гуаніндезаміназа, гіпоксантингуанінфосфорібозилтрансфераза, оротатфосфорибозилтрансфераза, оротидинмонофосфаззад Клінічна ефективність та профіль безпеки Подагра Ефективність застосування фебуксостату була підтверджена у трьох базових клінічних дослідженнях 3 фази за участю 4101 пацієнта з гіперурикемією та подагрою (дослідження АРЕХ, FАСТ та CONFIRМS). У кожному з цих досліджень 3 фази застосування фебуксостату призводило до більш ефективного зниження концентрації сечової кислоти та підтримання її на цільовому рівні у плазмі крові порівняно з алопуринолом. Первинною кінцевою точкою в дослідженнях АРЕХ і FАСТ була частка пацієнтів, у яких протягом останніх трьох місяців концентрація сечової кислоти в плазмі була меншою за 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л). У додатковому дослідженні CONFIRMS первинною кінцевою точкою була частка пацієнтів, у яких концентрація сечової кислоти в плазмі крові була менше 6,0 мг/дл на заключному візиті. Підгрупа пацієнтів із порушенням функції нирок (первинна кінцева точка досліджень) У дослідженні АРЕХ ефективність фебуксостату досліджувалась у пацієнтів з порушенням функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі >1,5 мг/дл і ≤2,0 мг/дл). У групі фебуксостата первинна кінцева точка була досягнута у 44% пацієнтів, які отримували фебуксостат у дозі 80 мг один раз на добу, у 45%, які отримували 120 мг один раз на добу та у 60% пацієнтів, які отримували фебуксостат у дозі 240 мг один раз на добу. добу порівняно з 0% у групі алопуринолу (100 мг один раз на добу) та групі плацебо. При цьому клінічно значимих відмінностей у зниженні сироваткової концентрації сечової кислоти у відсотках у здорових добровольців не було відзначено, незалежно від функціонального стану нирок (58% у групі з нормальною функцією нирок та 55% у групі з порушенням функції нирок тяжкого ступеня тяжкості). У дослідженні CONFIRМS був проведений проспективний аналіз даних пацієнтів з подагрою та порушенням функції нирок, який показав, що у пацієнтів з подагрою та нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (у 65% пацієнтів у дослідженні) фебукостат був значно ефективніший у зниженні концентрації сечової кислоти. у плазмі крові менше 6 мг/дл порівняно з алопуринолом у дозі 300 мг або 200 мг). Підгрупа пацієнтів із концентрацією сечової кислоти у плазмі крові більше 10 мг/дл (первинна кінцева точка досліджень) Вихідна концентрація сечової кислоти в плазмі крові більше 10 мг/дл відзначалася приблизно у 40% пацієнтів, включених у дослідження АРЕХ та FАСТ, загалом. Серед цих пацієнтів первинна кінцева точка (концентрація сечової кислоти менше 6 мг/дл в останні 3 візити) була досягнута у 41% пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг один раз на добу, у 48% пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг на один раз на добу та у 66% пацієнтів, які приймають фебуксостат у дозі 240 мг один раз на добу порівняно з 9% у групі пацієнтів, які приймали алопуринол у дозах, що становлять 300 або 100 мг один раз на добу та 0% у групі плацебо. За даними дослідження CONFIRМS, частка пацієнтів з вихідною концентрацією сечової кислоти більше 10 мг/дл, що досягли первинної кінцевої точки ефективності (концентрація сечової кислоти менше 6,0 мг/дл на останньому візиті) склала 27%, для пацієнтів, які отримували фебуксостат 40 мг один раз на добу, 49% для пацієнтів, які отримували фебуксостат 80 мг один раз на добу та 31% пацієнтів, які отримували 300 мг або 200 мг алопуринолу один раз на добу. Пацієнти, які потребували лікування гострого нападу подагри (клінічні результати) Дослідження АРЕХ: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду в групі пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг на добу, лікування гострого нападу подагри потребувала більша частка пацієнтів (3 у групах, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг (28%), алопуринол у дозі 300 мг (23%) та у групі плацебо (20%). Протягом профілактичного періоду частота розвитку гострих нападів подагри зростала, надалі знижуючись з часом. Від 46% до 55% пацієнтів отримували лікування з приводу гострого нападу подагри з 8-го по 28-й тиждень. Гострі напади подагри протягом останніх чотирьох тижнів дослідження (тижня 24-28) спостерігалися у 15% пацієнтів у групі фебуксостату (80 мг, 120 мг),у 14% пацієнтів у групі алопуринолу (300 мг) та у 20% пацієнтів у групі плацебо. Дослідження FАСТ: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду в групі пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг один раз на добу, лікування гострого нападу подагри потребувала більша частка пацієнтів (36%), ніж у групах, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг добу (22%) та алопуринол у дозі 300 мг на добу (21%). Після 8-тижневого профілактичного періоду частота розвитку гострого нападу подагри зростала і потім поступово зменшувалася з часом (64% та 70% пацієнтів отримували лікування з приводу загострення подагри з 8-го по 52-й тиждень). Гострі напади подагри протягом останніх чотирьох тижнів дослідження (тижні 49-52) спостерігалися у 6-8% пацієнтів у групі фебуксостату (80 мг, 120 мг) та у 11% пацієнтів у групі алопуринолу (300 мг). Розширені довгострокові відкриті дослідження У трирічне дослідження EXCEL були включені пацієнти, які завершили дослідження АРЕХ або FАСТ, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг або 120 мг один раз на добу або алопуринол 100 або 300 мг один раз на добу. Рівень концентрації сечової кислоти в плазмі крові менше 6 мг/дл підтримувався без змін протягом дослідження (у 91% та 93% пацієнтів, які спочатку приймали фебуксостат у дозах 80 мг та 120 мг відповідно). Менше 4% пацієнтів потребували лікування гострого нападу подагри (тобто, більш ніж 96 % пацієнтів потреба у лікуванні нападів подагри була відсутня) на 16-24 місяці і 30-36 місяці. У 46% та 38% пацієнтів, які постійно приймали фебуксостат у дозах 80 або 120 мг один раз на добу, відповідно до заключного візиту було відзначено повне зникнення тофусів. Пацієнти, які завершили участь у подвійному сліпому 4-тижневому дослідженні режиму дозування, були включені до п'ятирічного дослідження FOCUS та отримували фебуксостат у початковій дозі 80 мг один раз на добу. 62% пацієнтів для підтримки цільового рівня концентрації сечової кислоти в плазмі крові менше 6,0 мг/дл корекції дози не потрібно, а 38% пацієнтів потребували корекції дози для досягнення цільового рівня. Частка пацієнтів на заключному візиті, у яких концентрація сечової кислоти в плазмі крові становила менше 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л), була більше 80% при застосуванні кожної з досліджених доз фебуксостату. Постреєстраційні довгострокові дослідження У дослідженні CARES порівнювали результати серцево-судинних захворювань при застосуванні фебуксостату та алопуринолу у пацієнтів з подагрою та серйозними серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, включаючи інфаркт міокарда, госпіталізацію з приводу нестабільної стенокардії, порушення кровообігу. ішемічного типу з госпіталізацією, захворювання периферичних судин або цукровий діабет з ознаками мікроангіопатії або макроангіопатії. Для досягнення рівня МК у сироватці нижче 6 мг/дл дозу фебуксостату титрували від 40 до 80 мг (незалежно від функції нирок),а дозу алопуринолу титрували з кроком 100 мг від 300 до 600 мг у пацієнтів з нормальною функцією нирок та нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості та від 200 до 400 мг у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості. Первинною кінцевою точкою в дослідженні CARES був час до першого виникнення серйозних несприятливих серцево-судинних подій (MACE - major adverse cardiovascular events), що включали нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт, серцево-судинну смерть і нестабільну стенокардію з неот. Аналіз кінцевих точок (первинних та вторинних) здійснювався з використанням ITT-аналізу (intention-to-treat analysis), що включав усіх суб'єктів, які були рандомізовані та отримували, як мінімум, одну дозу препарату, що досліджується з подвійним засліпленням. Усього 56,6% пацієнтів завершили дослідження достроково та 45% пацієнтів не виконали всі необхідні у рамках дослідження візити. Загалом 6 190 пацієнтів перебували під наглядом у середньому 32 місяці, середня тривалість лікування становила 728 днів для пацієнтів із групи фебуксостату та 719 днів для пацієнтів із групи алопуринолу. Первинна кінцева точка MACE спостерігалася з однаковою частотою у групах лікування фебуксостатом (10,8% пацієнтів) та алопуринолом (10,4% пацієнтів). При аналізі окремих компонентів MACE (вторинні кінцеві точки) частота серцево-судинної смерті була значно вищою в групі фебуксостату (4,3% пацієнтів), ніж у групі алопуринолу (3,2% пацієнтів). Частота для інших подій МАСЕ була подібною до груп фебуксостату та алопуринолу, наприклад, для нефатального інфаркту міокарда (3,6% порівняно з 3,8% пацієнтів; ОР 0,93; 95% ДІ 0,72-1,21), нефатального інсульту без летального результату (2,3% проти 2,3% пацієнтів) та для невідкладної реваскуляризації внаслідок нестабільної стенокардії (1,6% проти 1,8% пацієнтів). Частота смерті від усіх причин була також значно вищою у групі фебуксостату, ніж у групі алопуринолу (7,8% проти 6,4% пацієнтів, відповідно), що пояснюється, головним чином, підвищеною частотою серцево-судинної смерті у цій групі (див. розділ "Особливі вказівки"). Частота госпіталізації з приводу серцевої недостатності, госпіталізації з приводу аритмій, не пов'язаних з ішемією, венозних тромбоемболічних ускладнень та госпіталізації з приводу транзиторних порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом, були співставні для фебуксостату та алопуринолу. Синдром розпаду пухлини Ефективність та безпека застосування фебуксостату в дозі 120 мг для профілактики та лікування синдрому розпаду пухлини були вивчені у дослідженні FLORENCE. Фебуксостат продемонстрував більш потужне та швидке зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові порівняно з алопуринолом. У дослідження були включені пацієнти з гемобластозами, яким проводилася хіміотерапія та мали ризик розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого. Пацієнти приймали фебуксостат у дозі 120 мг 1 раз на добу або алопуринол від 200 до 600 мг на добу. Первинними кінцевими точками були: площа під кривою «концентрація-час» (AUC) сечової кислоти в плазмі та зміна концентрації креатиніну в плазмі крові на 8-й день дослідження порівняно з вихідним рівнем. Середнє значення AUC сечової кислоти (мг х год/дл) було статистично значуще менше групи фебуксостата. Крім цього, у групі фебуксостату середнє значення концентрації сечової кислоти в плазмі крові було достовірно нижчим з перших 24 годин лікування та при всіх наступних вимірах. Статистично значимих відмінностей середніх значень концентрації креатиніну в плазмі крові в групах фебуксостату та алопуринолу не було відзначено. При оцінці вторинних кінцевих точок частота розвитку синдрому розпаду пухлини при застосуванні фебуксостату та алопуринолу статистично не відрізнялася ні за критеріями лабораторної діагностики, ні за клінічними критеріями. Частота розвитку всіх симптомів, що виникали в період лікування, та частота небажаних реакцій становили 67,6% проти 64,7% та 6,4% проти 6,4% у групі фебуксостату та групі алопуринолу, відповідно. У дослідженні FLORENCE у пацієнтів, у яких планувалося застосування алопуринолу, фебуксостат продемонстрував більш виражений контроль концентрації сечової кислоти плазми у порівнянні з алопуринолом. Даних, що дозволяють порівняти фебуксостат з розбуриказою, нині немає. Ефективність та безпека фебуксостату у пацієнтів з гострим синдромом розпаду пухлини тяжкого ступеня тяжкості (наприклад, у пацієнтів, у яких інші схеми лікування, спрямовані на зниження концентрації сечової кислоти виявилися неефективними) не вивчалися.Показання до застосуванняЛікування хронічної гіперурикемії при станах, що супроводжуються відкладенням кристалів уратів (за наявності тофусів та/або подагричного артриту, у т. ч. в анамнезі). Профілактика та лікування гіперурикемії у дорослих пацієнтів при проведенні цитотоксичної хіміотерапії гемобластозів із ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого (тільки для дозування 120 мг). Препарат Аденурик призначений для застосування у дорослих.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до фебуксостату та/або будь-якої з допоміжних речовин; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості клас С за шкалою Чайл-Пью (10-15 балів); ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну<30 мл/хв); дитячий вік до 18 років; вагітність та період грудного вигодовування; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази та синдром мальабсорбції глюкози та галактози. З обережністю печінкова недостатність середнього ступеня тяжкості клас В за шкалою Чайлд-П'ю (7-9 балів); серйозні алергічні реакції (реакції гіперчутливості) в анамнезі; серйозне серцево-судинне захворювання в анамнезі (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт або нестабільна стенокардія); захворювання щитовидної залози; одночасне застосування з меркаптопурином/азатіоприном (може підвищити концентрацію даних речовин у плазмі крові та викликати гострий токсичний ефект); стани після трансплантації органів (досвід застосування фебуксостату обмежений); синдром Лєша-Ніхана (опп застосування фебуксостату обмежений).Вагітність та лактаціяУ зв'язку з недостатністю даних потенційний ризик фебуксостату для людини не відомий, тому застосування фебуксостату під час вагітності протипоказане. Є обмежений досвід застосування фебуксостату під час вагітності, у ході якого несприятливої ​​дії протягом вагітності та стан плода/новонародженого відзначено не було. У дослідженнях на тваринах не було відзначено прямого та непрямого несприятливого впливу препарату протягом вагітності, розвиток ембріона/плоду та процес пологів. У дослідженнях репродуктивної функції у тварин при застосуванні фебуксостату у дозах до 48 мг/кг/добу не було отримано дозозалежних небажаних ефектів щодо фертильності. Вплив фебуксостату на фертильність у людини невідомий. Немає даних про те, чи проникає фебуксостат у грудне молоко. У дослідженнях на тваринах зазначено, що фебуксостат проникає в грудне молоко і надає несприятливий вплив на розвиток дитинчат, що вигодовуються. Таким чином, не можна виключити ризик для немовлят. У зв'язку з цим застосування фебуксостату протипоказане у період грудного вигодовування.Побічна діяНайбільш частими небажаними реакціями (НР) у пацієнтів з подагрою при застосуванні фебуксостату за результатами клінічних досліджень (4072 пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі від 10 мг до 300 мг) і за даними постмаркетингового спостереження були: напад подагри, порушення функції печінки, діаре , головний біль, шкірні висипи та набряки. Найчастіше зазначені НР характеризувалися легким чи середнім ступенем тяжкості. У період постмаркетингового спостереження було зареєстровано рідкісні випадки розвитку серйозних НР гіперчутливості на фебуксостат, що супроводжуються в окремих випадках системними симптомами, та рідкісні випадки раптової серцевої смерті. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100), рідко (≥ 1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома . Частота НР заснована на даних клінічних досліджень та постмаркетингового досвіду застосування у пацієнтів з подагрою. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: панцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи Рідко: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості до препарату. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови. Нечасто: запаморочення, парестезія, геміпарез, сонливість, зміна смакового сприйняття, гіпостезія, гіпосмія (послаблення нюху). Порушення з боку ендокринної системи Нечасто: підвищення концентрації тиреотропного гормону у плазмі крові. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: напади подагри. Нечасто: цукровий діабет, гіперліпідемія, зниження апетиту, збільшення маси тіла. Рідко: зниження маси тіла, підвищення апетиту, анорексія. Порушення з боку психіки Нечасто: зниження лібідо, безсоння. Рідко: нервозність. Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Рідко: шум у вухах. Порушення з боку серця Рідко: раптова серцева смерть. Нечасто: фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, зміни на ЕКГ, блокада лівої ніжки пучка Гіса (див. розділ «Синдром розпаду пухлини»), синусова тахікардія (див. розділ «Синдром розпаду пухлини»). Порушення з боку судин Нечасто: підвищення артеріального тиску, "припливи" крові до обличчя, відчуття жару, геморагії (див. розділ "Синдром розпаду пухлини"). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: диспное, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: діарея**, нудота. Нечасто: біль у животі, здуття живота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювота, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспептичні явища, запор, прискорений стілець, метеоризм, дискомфорт у животі. Рідко: панкреатит, виразковий стоматит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: порушення функції печінки. Нечасто: холелітіаз. Рідко: гепатит, жовтяниця, ураження печінки. Порушення з боку шкірних покривів та підшкірних тканин Часто: висип (включаючи різні види висипу, згадані нижче з нижчою частотою). Нечасто: дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, зміна кольору шкіри, шкірні ураження, петехії, макулярний висип, макуло-папульозний висип, папульозний висип. Рідко: токсичний епідермальний некроліз*, синдром Стівенса-Джонсона*, ангіоневротичний набряк*, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами*, важкі форми генералізованого висипу*, еритема, ексфоліативний висип, фолікулярний висип, вез еритематозний висип, кореподібний висип, алопеція, гіпергідроз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Нечасто: артралгія, артрит, міалгія, скелетно-м'язовий біль, м'язова слабкість, спазм м'язів, м'язова напруга, бурсит. Рідко: рабдоміоліз, скутість суглобів, скутість м'язів. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: ниркова недостатність, нефролітіаз, гематурія, поллакіурія, протеїнурія. Рідко: тубулоінтерстиціальний нефрит, імперативні позиви на сечовипускання. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: Часто: набряки. Нечасто: підвищена стомлюваність, біль у грудній клітці, відчуття дискомфорту у ділянці грудної клітини. Рідко: спрага. Лабораторні та інструментальні дані Нечасто: підвищення активності амілази в плазмі крові, зниження кількості тромбоцитів, зниження кількості лейкоцитів, зниження кількості лімфоцитів, підвищення концентрації креатину та креатиніну в плазмі крові, зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечовини у плазмі крові, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові, у плазмі крові, зниження гематокриту, підвищення активності лактатдегідрогенази у плазмі крові, підвищення вмісту калію у плазмі крові. Рідко: підвищення концентрації глюкози в плазмі, подовження активованого часткового тромбопластинового часу, зниження кількості еритроцитів, підвищення активності лужної фосфатази в плазмі, підвищення концентрації креатинфосфокінази в плазмі*. * Побічні ефекти, що спостерігалися під час постмаркетингового спостереження. ** Неінфекційна діарея, що виникають під час лікування, і зміни показників функціональних проб печінки в комбінованих дослідженнях 3 фази, частіше зустрічалися при одночасному застосуванні з колхіцином. *** Додаткова інформація щодо випадків виникнення гострих нападів подагри у розділі «Фармакологічна дія». Опис окремих НР У період постмаркетингового застосування мали місце рідкісні повідомлення про виникнення серйозних НР гіперчутливості на фебуксостат, включаючи Синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, анафілактичні реакції та шок. Синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз характеризуються виникненням прогресуючого шкірного висипу в поєднанні з бульозним ураженням шкіри або слизових оболонок, а також роздратуванням очей. Реакції гіперчутливості на фебуксостат можуть виявлятися такими симптомами: шкірні реакції, що характеризуються інфільтративними макуло-папульозними висипаннями; генералізована або ексфоліативна шш, а також шкірні ураження, набряк обличчя, лихоманка, порушення з боку органів кровотворення, такі як тромбоцитопенія та еозинофілія, а також залучення одного або декількох органів (печінки та нирок, включаючи тубулоінтерстиціальний нефрит). Приступи подагри зазвичай спостерігаються невдовзі після початку застосування препарату Аденурик і протягом перших місяців терапії. Надалі частота нападів знижується. Рекомендується проводити профілактику розвитку гострих нападів подагри. Синдром розпаду пухлини У дослідженні FLORENCE, яке порівнювало ефекти фебуксостату та алопуринолу (346 пацієнтів, які отримували хіміотерапію з приводу гемобластозів і мали ризик розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого), НР були відзначені в цілому лише у 22 пацієнтів (6,4%), а саме у 11 пацієнтів (6,4%) у кожній групі лікування. У більшості випадків небажані реакції характеризувались легким або середнім ступенем тяжкості. Загалом, за винятком трьох небажаних реакцій, зазначених нижче, дослідження FLORENCE не виявило жодних особливостей профілю безпеки фебуксостату на додаток до такого при подагрі. Порушення з боку серця Нечасто: блокада лівої ніжки пучка Гіса, синусова тахікардія. Порушення з боку судин Нечасто: геморагії.Взаємодія з лікарськими засобамиМеркаптопурин/азатіоприн З урахуванням механізму дії фебуксостату, заснованого на пригніченні ксантиноксидази, одночасне застосування не рекомендується. Інгібування ксантиноксидази фебуксостатом може призводити до підвищення концентрації меркаптопурину, азатіоприну в плазмі крові та посилення їх токсичної дії. Досліджень щодо вивчення взаємодії фебуксостату та лікарських засобів, що метаболізуються за участю ксантиноксидази (за винятком теофіліну) у людини не проводилося. Моделюючий та симуляційний аналіз даних, отриманих у доклінічних дослідженнях на щурах показав, що при одночасному застосуванні фебуксостату доза меркаптоптурину/азатіоприну повинна бути знижена до 20% від раніше призначеної дози або нижче. Досліджень лікарської взаємодії фебуксостату та інших цитотоксичних хіміотерапевтичних препаратів не проводилось. Немає даних про безпеку фебуксостату 80 мг при проведенні хіміотерапії іншими цитотоксичними лікарськими засобами. У дослідженні з профілактики та лікування синдрому розпаду пухлини пацієнтам, які отримують кілька різних схем хіміотерапії, включаючи моноклональні антитіла, фебуксостат призначався у дозі 120 мг на добу. Однак лікарські взаємодії (drug-drug interactions) та особливості дії фебуксостату на фоні захворювання (drug-disease interactions) у цьому дослідженні не вивчалися. У зв'язку з цим не можна виключити можливість взаємодії фебуксостату з цитотоксичними препаратами при одночасному застосуванні. Росuглутазон/субстрати ізоферменту СYP2С8 За даними in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором ізоферменту CYP2С8. У дослідженні, проведеному у здорових добровольців, при одночасному застосуванні внутрішньо 120 мг фебуксостату 1 раз на добу і разової дози 4 мг росиглітазону впливу на фармакокінетичні показники росиглітазону та його метаболіту N-дисметил росиглітазону не виявлено, CYP2C8 in vivo. При одночасному застосуванні фебуксостату та росиглітазону (або інших субстратів ізоферменту CYP2С8) корекції дози не потрібно. Таким чином, при одночасному прийомі фебуксостату та росиглітазону або інших субстратів CYP2С8 не очікується, що виникне потреба коригувати дозу для цих препаратів. Теофіллон У здорових добровольців було проведено дослідження лікарської взаємодії фебуксостату, щоб оцінити, чи інгібування ксантиноксидази може призводити до збільшення концентрації теофіліну в плазмі крові, як було зазначено при застосуванні інших інгібіторів ксантіоксидази. Результати дослідження продемонстрували, що при одночасному застосуванні фебуксостату в дозі 80 мг 1 раз на добу та разової дози теофіліну 400 мг змін фармакокінетичних показників або профілю безпеки теофіліну не спостерігалося. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату в дозі 80 мг та теофіліну особливих запобіжних заходів не потрібно. Вивчення одночасного застосування фебуксостату в дозі 120 мг та теофіліну не проводилося. Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації Метаболізм фебуксостату залежить від активності ферментів урідину глюкуронілтрансфераз (УГТ). Лікарські препарати, що пригнічують процес глюкуронізації, наприклад, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та пробеніцид, теоретично можуть впливати на виведення фебуксостату. У здорових добровольців при одночасному застосуванні фебуксостату та напроксену в дозі 250 мг 2 рази на добу спостерігалося збільшення показників Cmax фебуксостату на 28%, AUC – на 41% та Т1/2 – на 26%. У клінічних дослідженнях застосування напроксену або інших нестероїдних протизапальних засобів/інгібіторів ЦОГ-2 не супроводжувалося клінічно значущим підвищенням частоти виникнення небажаних ефектів. Фебуксостат може застосовуватись одночасно з напроксеном без корекції доз фебуксостату або напроксену. Індуктори глюкуронізації Сильні індуктори УГТ ферментів можуть призводити до посилення метаболізму та зниження ефективності фебуксостату. При одночасному застосуванні необхідний контроль концентрації сечової кислоти в плазмі через 1-2 тижні після початку терапії індукторами УГТ. При відміні індуктора глюкуронізації можливе підвищення концентрації фебуксостату у плазмі. Колхіцин/індометацин/гідрохлортіазuд/варфарин Фебуксостат можна застосовувати одночасно з колхіцином або індометацином без корекції дози фебуксостату або даних лікарських засобів. Корекція дози фебуксостату не потрібна при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом. Корекція дози варфарину не потрібна при одночасному застосуванні з фебуксостатом. Одночасне застосування фебуксостату (80 мг або 120 мг 1 раз на добу) з варфарином не впливало на фармакокінетику варфарину у здорових добровольців, а також значення МНО (міжнародне нормалізоване відношення) та активність фактора VII. Дезіпрамін/субстрати ізоферменту СYP2D6 За даними, отриманими in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. У дослідженні у здорових добровольців на фоні застосування фебуксостату в дозі 120 мг 1 раз на добу відзначалося збільшення AUC дезіпраміну (субстрат ізоферменту CYP2D6) на 22%, що свідчить про слабкий інгібуючий ефект фебуксостату на ізофермент CYP2D6. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату та субстратів ізоферменту CYP2D6 корекції доз не потрібно. Антациди При одночасному застосуванні з антацидами, що містять магнію гідроксид або алюмінію гідроксид, відзначалося уповільнення всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та зменшення max на 32%, проте AUC фебуксостату істотно не змінювалася. Таким чином, фебуксостат можна приймати незалежно від антацидів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Аденурик приймають один раз на добу незалежно від їди. Подагра Рекомендована початкова доза препарату Аденурик становить 80 мг один раз на добу незалежно від прийому їжі. Якщо концентрація сечової кислоти в плазмі крові перевищує 6 мг/дл (357 мкмоль/л) через 2-4 тижні, доза препарату може бути збільшена до 120 мг 1 раз на добу. Зниження концентрації сечової кислоти в плазмі крові на фоні застосування препарату Аденурик відбувається досить швидко, у зв'язку з чим контроль концентрації сечової кислоти можна проводити через два тижні від початку прийому препарату. Метою лікування є зниження та підтримання концентрації сечової кислоти у плазмі крові менше 6 мг/дл (357 мкмоль/л). Профілактика розвитку гострих нападів подагри рекомендується протягом щонайменше 6 місяців. Синдром розпаду пухлини Рекомендована доза становить 120 мг фебуксостату один раз на добу незалежно від їди. Препарат Аденурик слід починати приймати за два дні до початку цитотоксичної хіміотерапії. Тривалість застосування препарату Аденурик повинна становити не менше 7 днів. Однак тривалість терапії може бути збільшена до 9 днів залежно від тривалості курсу хіміотерапії та клінічної оцінки. Літні пацієнти Корекція дози препарату не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Дослідження ефективності та безпеки застосування фебуксостату у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (клас С за шкалою Чайлд П'ю (10-15 балів)) не проводились, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнтів протипоказане. Подагра У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за шкалою Чайлд-П'ю (5-6 балів)) рекомендована доза препарату становить 80 мг 1 раз на добу. Опіп застосування препарату при печінковій недостатності середнього ступеня тяжкості обмежений. Синдром розпаду пухлини Пацієнтам, які брали участь у дослідженні FLORENCE корекції дози фебуксостату залежно від функції печінки не потрібно (дослідження не включали пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості). Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози не потрібне. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну< 30 мл/хв) ефективність та безпека препарату вивчені недостатньо, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнтів протипоказане.ПередозуванняПри передозуванні препарату показана симптоматична та підтримуюча терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСерцево-судинні захворювання Лікування хронічної гіперурикемії Слід уникати застосування фебуксостату у пацієнтів із серйозним серцево-судинним захворюванням в анамнезі (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт або нестабільна стенокардія), за винятком випадків, коли немає жодних інших терапевтичних засобів. У дослідженнях АРЕХ і FАСТ (на відміну від CONFIRМS) (для більш детального опису досліджень див. розділ «Фармакологічні властивості») у загальній групі фебуксостату порівняно з групою алопуринолу дослідниками відзначалося збільшення кількості серцево-судинних подій у чисельному вираженні, визначених відповідно із системою, розробленою групою зі спільного аналізу антитромбоцитарної терапії (ГСААТ) і включають смерть від серцево-судинних причин, нелетальний інфаркт міокарда, інсульт без летального результату - 1,3 порівняно з 0,3 випадків на 100 пацієнто-років. Згідно з об'єднаними даними клінічних досліджень 3 фази (дослідження АРЕХ, FАСТ та CONFIRМS) частота серцево-судинних подій ДСААТ, повідомлених дослідниками склала 0,7 проти 0,6 випадків на 100 пацієнто-років. В рамках довгострокових широкомасштабних досліджень частота серцево-судинних подій ДСААТ, повідомлених дослідниками склала 1,2 та 0,6 випадків на 100 пацієнто-років для фебуксостату та алопуринолу, відповідно. Відмінності були статистично достовірні, причинно-наслідковий зв'язок між зазначеними порушеннями і прийомом фебуксостата не було встановлено. Як фактори ризику вказаних подій у пацієнтів було встановлено наявність в анамнезі наступних станів: атеросклероз та/або інфаркт міокарда, або застійна серцева недостатність. У постреєстраційному дослідженні CARES (докладні характеристики дослідження див. розділ "Фармакологічні властивості") частота явищ МАСЕ була подібною у пацієнтів, які приймали фебуксостат, порівняно з пацієнтами, які отримували алопуринол, але спостерігалася більш висока частота випадків смерті з причин, пов'язаних із серцево- судинними патологіями (4,3% порівняно із 3,2% пацієнтів). Профілактика та лікування гіперурикемії у пацієнтів з ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини Пацієнти, які отримують хіміотерапію з приводу гемобластозів з ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до вираженого та приймають препарат Аденурик®, повинні перебувати під наглядом кардіолога за наявності клінічного показу. Гострий напад подагри (загострення подагри) Застосування препарату Аденурик слід розпочинати тільки після усунення гострого нападу подагри. Початок застосування препарату Аденурик може спровокувати розвиток гострого нападу подагри за рахунок вивільнення уратів з тканинних депо та подальшого підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі крові. Для профілактики розвитку нападів подагри на початку лікування препаратом Аденурик® рекомендується одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів або колхіцину протягом не менше 6 місяців. При розвитку нападу подагри під час застосування препарату Аденурик® терапію препаратом слід продовжити та одночасно проводити відповідне для даного пацієнта лікування гострого нападу подагри. При тривалому застосуванні препарату Аденурик частота виникнення та тяжкість нападів подагри зменшуються. Відкладення ксантинів У пацієнтів з прискореним утворенням уратів (наприклад, на тлі злоякісних новоутворень або при синдромі Льоша-Ніхана) у поодиноких випадках можливе значне підвищення абсолютної концентрації ксантинів у сечі, що може супроводжуватися їх відкладенням у сечових шляхах. При застосуванні фебуксостату у межах базового клінічного дослідження при синдромі розпаду пухлини цього феномену не спостерігалося. У зв'язку з обмеженими даними, застосування препарату Аденурик у пацієнтів із синдромом Лєша-Ніхана не рекомендується. Меркаптопурин/азатuоприн Застосування препарату Аденурик у пацієнтів, які отримують меркаптопурин/азатіоприн, не рекомендується, оскільки інгібітор ксантіоксидази фебуксостат може збільшити концентрацію меркаптоптурину/азатіоприну в плазмі, що може призвести до тяжких токсичних ефектів. Вивчення міжлікарської взаємодії у людини не проводилося (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). У разі необхідності одночасного застосування дозу меркаптопурину/азатіоприну рекомендується зменшити. Моделюючий та симуляційний аналіз даних, отриманих у доклінічних дослідженнях на щурах, свідчить, що при одночасному застосуванні фебуксостату доза меркаптоптурину/азатіоприну повинна бути знижена до 20% від раніше призначеної дози або нижче, щоб знизити ризик розвитку небажаних гематологічних ефектів. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря і доза меркаптопурину/азатіоприну повинна бути послідовно скоригована відповідно до терапевтичного ефекту та ознак можливих токсичних ефектів. Теофіллон При одночасному застосуванні у здорових добровольців фебуксостату в дозі 80 мг 1 раз на добу та разової дози теофіліну 400 мг не відзначалося змін фармакокінетичних показників (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Таким чином, фебуксостат у дозі 80 мг може застосовуватись одночасно з теофіліном без ризику збільшення концентрації теофіліну у плазмі крові. Даних щодо одночасного застосування фебуксостату в дозі 120 мг та теофіліну немає. Пацієнти, які перенесли трансплантацію органів Застосування препарату Аденурик у пацієнтів, які перенесли трансплантацію органів, не рекомендується через відсутність досвіду застосування. Алергічні реакції та реакції гіперчутливості У період постмаркетингового застосування мали місце рідкісні повідомлення про виникнення тяжких алергічних реакцій (реакцій гіперчутливості), включаючи загрозливі для життя: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострі анафілактичні реакції (шок). У більшості випадків ці реакції розвивалися протягом першого місяця застосування препарату Аденурик®. Частина пацієнтів мала ниркову недостатність та/або реакції гіперчутливості до алопуринолу в анамнезі. В окремих випадках тяжкі реакції гіперчутливості, у тому числі синдром лікарської реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), супроводжувалися лихоманкою, зміною показників крові, порушенням функції нирок або печінки. Пацієнти повинні бути поінформовані про можливі ознаки та симптоми алергічних реакцій (реакцій гіперчутливості), і повинні бути під ретельним наглядом щодо розвитку симптомів алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості (див. розділ "Побічна дія"). У разі виникнення тяжких алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, необхідно негайно припинити застосування препарату Аденурик (більш рання відміна асоційована з кращим прогнозом). Якщо у пацієнта виникла алергічна реакція/реакція гіперчутливості (включаючи синдром Стівенса-Джонсона), гостра анафілактична реакція/шок, він більше ніколи не повинен відновлювати прийом фебуксостату. Порушення з боку печінки Згідно з об'єднаними даними клінічних досліджень 3 фази, при застосуванні фебуксостату у 5% пацієнтів відзначалося порушення функції печінки легкого ступеня тяжкості. Перед початком застосування препарату Аденурик рекомендується провести оцінку функціонального стану печінки, і надалі робити це періодично за наявності клінічних проявів. Порушення з боку щитовидної залози У розширених довгострокових відкритих дослідженнях при тривалому застосуванні фебуксостату у 5,5% пацієнтів відзначалося підвищення концентрації тиреотропного гормону (>5,5 мкМЕ/мл), у зв'язку з чим у пацієнтів з порушенням функції щитовидної залози препарат Аденурик слід застосовувати з обережністю. Лактоза Препарат Аденурик містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів з дефіцитом лактази, рідкісними спадковими захворюваннями непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Повідомлялося про появу сонливості, запаморочення, парестезії та нечіткості зору при застосуванні препарату Аденурик. Тому пацієнтам під час застосування препарату Аденурик® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами, механізмами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, поки пацієнти не будуть достатньо впевнені, що препарат Аденурик® не має небажаного впливу на ці види діяльності. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. амлодипіну безилат – 13,888 мг (у перерахунку на амлодипін основу – 10,00 мг), олмесартану медоксоміл – 40,00 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна силіканізована*, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Плівкова оболонка Опадрай II червоний 85F25467, що складається з: полівінілового спирту, титану діоксиду (Е 171), макроголу, тальку, барвника оксид заліза жовтий (Е 172), барвника оксид заліза червоний (Е 172). *складається з 98% целюлози мікрокристалічної та 2% кремнію діоксиду колоїдного. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із фольги алюмінієвої/фольги алюмінієвої. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, червонувато-коричневого кольору, з тисненням «С77» на одному боці; на поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Аттенто® максимальна концентрація (Cmax) олмесартану та амлодипіну в плазмі крові досягається через 1,5-2 години та 6-8 години, відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі препарату Аттенто® відповідають швидкості та ступеню всмоктування цих компонентів у вигляді монопрепаратів. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність олмесартану та амлодипіну. Амлодипін Абсорбція та розподіл Після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, час досягнення максимальної концентрації складає 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 64 – 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Зв'язування з білками плазми in vitro для аммодипіну, що циркулює в крові, становить приблизно 97,5%. Одночасний прийом їжі не має значного впливу на всмоктування амлодипіну. Метаболізм та виведення Після одноразового прийому Т1/2 з плазми крові у термінальній фазі становить близько 35 - 50 год. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% вихідної речовини та 60% метаболітів виділяється нирками. Амлодипін інтенсивно метаболізується до неактивних метаболітів, 10% амлодипіну виявляється у сечі у незміненому вигляді. Олмесартану медоксоміл Абсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові та/або калі. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток у середньому становить 25,6%. Одночасний прийом їжі не робить значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80мг. Для олмесартану характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій внаслідок витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми при їх одночасному застосуванні. є низьким (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення низький (16 – 29л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10 - 16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24год після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться через гепатобіліарну систему, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану (Т1/2) становить 10-15год після багаторазового вживання. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Особливі групи пацієнтів Фармакокінетика у літніх пацієнтів віком 65 років та старше У пацієнтів похилого віку (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (у рівноважному стані) для олмесартану була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно , порівняно з молодшими пацієнтами. Цей ефект може бути частково пов'язаний із віковим зниженням функції нирок. Рекомендований режим дозування у пацієнтів похилого віку не вимагає корекції, проте при збільшенні дози слід бути обережним. Час досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та у молодих пацієнтів. У літніх пацієнтів спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та подовження Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю очікувано для пацієнтів цієї вікової групи. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У порівнянні зі здоровими добровольцями у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості AUC для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін може застосовуватись у звичайній терапевтичній дозі. Амлодипін не виводиться з організму під час проведення діалізу. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо одноразової дози у здорових добровольців та у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Досвід клінічного застосування амлодипіну у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений. У пацієнтів цієї групи спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження Т1/2, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПрепарат Аттенто - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять ангіотензину II рецепторовантагоніст (АРА II) - олмесартану медоксоміл і блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) - амлодипін. Комбінація двох діючих речовин має синергічну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін, що входить до складу препарату Аттенто®, є БМКК, що блокує вхідний трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити і клітини гладком'язових судин через потенціалзалежні канали L-типу. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з дигідропіридиновими, так і з недігідропіридиновими ділянками зв'язування. Амлодипін має відносну вазоселективність і робить більший вплив на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення периферичного опору судин та зниження артеріального тиску. Амлодипін викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни. При застосуванні в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи», «сидячи» та «стоячи»). При тривалому застосуванні зниження АТ не супроводжується значною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок застосування амлодипіну в терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та посилення ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та рівня протеїнурії. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (II-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA) при проведенні стрес-тесту амлодипін не погіршував стану пацієнтів, що оцінювалися за переносимістю фізичних навантажень, фракції викиду лівого. шлуночка, а також за клінічними ознаками та симптомами. У плацебо-контрольованих дослідженнях (PRAISE, PRAISE-II) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті та сумарний ризик серцево-судинної смертності у пацієнтів із серцевою недостатністю . Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Аттенто®, є потужним специфічним АРАІІ (типу AT1). Олмесартану медоксоміл швидко метаболізується до фармакологічно активного метаболіту – олмесартану. Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Ефекти ангіотензину II включають вазоконстрикцію, збільшення синтезу та секреції альдостерону, стимуляцію серцевої діяльності та підвищення реабсорбції натрію у нирках. Олмесартану медоксиміл блокує судинозвужувальну дію та ефект підвищення секреції альдостерону під впливом ангіотензину II, перешкоджаючи його зв'язуванню з АТ1-рецепторами у тканинах (включаючи гладкі м'язи судин та надниркові залози).Дія олмесартану медоксомілу не залежить від джерела та способу вироблення ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо ангіотензину II (через AT1-рецетори) призводить до збільшення активності реніну, концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24год. Поділ добової дози на два прийоми має антигіпертензивний ефект, аналогічний ефекту тієї ж добової дози, прийнятої одноразово. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією і щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику було показано, що застосування олмесартану медоксомілу (на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібітів АПФ) або інших АРА II) супроводжувалося значним зниженням ризику розвитку мікроальбумінурії. Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом або амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартанумедоксомілу, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину або до інших компонентів препарату; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); обструкція жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія (САД менше 90ммрт. ст.); шок (включаючи кардіогенний); гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20мл/хв; досвіду клінічного застосування відсутня); стан після трансплантації нирки (досвід клінічного застосування відсутній); гемодинамічно значуща обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз гирла аорти важкого ступеня); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія); одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; ангіоневротичний набряк в анамнезі; гіпонатріємія; одночасне застосування з препаратами літію (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіперкаліємія (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіповолемія (у тому числі внаслідок діареї, блювання або одночасного застосування діуретиків), а також у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням споживання кухонної солі; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 20-60мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангінотензин-альдостеронової системи; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або препаратами, що містять аліскірен; хронічна серцева недостатність (ХСП) (III-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA); хронічні форми ішемічної хвороби серця (ІХС); артеріальна гіпотензія; ішемічні цереброваскулярні захворювання; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); літній вік (старше 65 років); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяДані про застосування препарату Аттенто® у період вагітності відсутні. Застосування препарату Аттенто при вагітності протипоказане. Амлодипін Вагітність Безпека застосування амлодипіну під час вагітності не встановлена. У доклінічних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія амлодипіну не виявлена. У щурів амлодипін збільшував тривалість гестаційного періоду та пологів. Деякі інші БМКК мають тератогенну дію. Період грудного вигодовування Досвід застосування препарату показує, що амлодипін виділяється у грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки-годувальниці, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, що отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну в період грудного вигодовування протипоказано. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Олмесартану медоксоміл Вагітність Існують дані про те, що застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності індукує фетотоксичні ефекти у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРАII у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали АРАII, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли АРА II призначається за життєвими показаннями. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Аттенто®, препарат слід негайно відмінити та при необхідності призначити альтернативне лікування з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Період грудного вигодовування Показано, що олмесартанамедоксоміл проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю достовірних даних застосування препарату Аттенто® у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями (НР) при застосуванні препарату Аттенто® є периферичні набряки (11,3%), біль голови (5,3%) та запаморочення (4,5%). Небажані реакції при застосуванні препарату Аттенто®, отримані в клінічних дослідженнях, постреєстраційних дослідженнях безпеки та спонтанних повідомленнях, сумовані та представлені нижче як НР окремих компонентів амлодипіну та олмесартану медоксомілу на підставі відомого профілю безпеки цих речовин, так і для комбінації амлодипін/олмесартану медок. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1 /100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота невідома (неможливо встановити частоту за наявними даними). Системно-органний клас: Порушення з боку крові та лімфатичної системи Небажана реакція: Лейкоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тромбоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Тромбоцитопенічна пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку імунної системи Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Анафілактичні реакції Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажана реакція: Гіперглікемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіперкаліємія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гіпертригліцеридемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперурикемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Системно-органний клас: Порушення психіки Небажана реакція: Сплутаність свідомості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Депресія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Безсоння Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Дратівливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Зниження лібідо Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Лабільність настрою (включаючи тривогу) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дисгевзія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Головний біль Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто (особливо на початку лікування) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіпертонус Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Загальмованість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Парестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Периферична нейропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Постуральне запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Порушення сну Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сонливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сінкопе Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тремор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Паросмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Апатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ажитація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Атаксія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Амнезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу зору Небажана реакція: Порушення зору (включаючи диплопію) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ксерофтальмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кон'юнктивіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у власних очах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Небажана реакція: Шум у вухах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Вертіго Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія (включаючи посилення симптомів стенокардії) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Інфаркт міокарда Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Відчуття серцебиття Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тахікардія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: "Припливи" крові до обличчя Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Васкуліт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Розвиток або посилення перебігу ХСН Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Бронхіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Кашель Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Диспное Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фарингіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Риніт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Носова кровотеча Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Біль у животі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Порушення з боку кишечника (включаючи діарею та запор) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Запор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Диспепсія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастрит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперплазія ясен Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Нудота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Панкреатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у животі (у верхній частині) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Блювота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Спру-подібна ентеропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Підвищення активності «печінкових» ферментів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко (у більшості випадків на тлі холестазу) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гепатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Жовтяниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпербілірубінемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Алопеція Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ангіоневротичний набряк Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Алергічний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Поліморфна еритема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Екзантема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Ексфоліативний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Підвищене потовиділення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фотосенсибілізація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Свербіж шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк Квінке Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Висипання на шкірі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення пігментації шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кропивниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артралгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артріт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Біль у спині Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Міалгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Біль у кінцівках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у кістках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Міастенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: гостра ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гематурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Участене сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Болісні позиви на сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ніктурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поллакіурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Інфекції сечовивідних шляхів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дизурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поліурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция/ импотенция Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Гинекомастия Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Общие расстройства и нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Боль в грудной клетке Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек лица Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Редко Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Гриппоподобные симптомы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Заторможенность Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Общее недомогание Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Очень часто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Боль неуточненной локализации Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Периферические отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек мягких тканей Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Лабораторные и инструментальные данные Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Повышение активности креатинфосфокиназы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Снижение содержания калия в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевой кислоты в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение активности гаммаглутамилтрансферазы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Сниженние массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Увеличение массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза, который по времени развития был связан с приемом АРА II. У пациентов, принимавших амлодипин, сообщалось о единичных случаях развития экстрапирамидного синдрома.Взаимодействие с лекарственными средствамиКомбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Антигипертензивный эффект препарата Аттенто®может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными лекарственными средствами (например, альфа-адреноблокаторами, диуретиками). Амлодипин При одновременном применении амлодипина и других гипотензивных препаратових антигипертензивные эффекты суммируются. При одновременном применении амлодипина с мощнымиили умеренными ингибиторами изофермента CYP3A4(ингибиторами протеаз, азольными противогрибковыми препаратами, макролидами типа эритромицина или кларитромицина, верапамилом или дилтиаземом)возможно значительное повышение концентрации амлодипина в плазме крови. Клинические проявления данного взаимодействия могут быть более выраженными у пациентов пожилого возраста, что может потребовать дополнительного наблюдения за состоянием пациентов и коррекции дозы. Данных о влиянии индукторов изофермента CYP3A4на фармакокинетику амлодипина не имеется. Однако следует учитывать, что при одновременном применении с индукторами изофермента CYP3A4 (такими, как рифампицин, Зверобой продыряв-ленный) возможно снижение концентрации амлодипина в плазме крови. Применять амлодипин одновременно с индукторами изофермента CYP3A4 следует с осторожностью. Ингибиторы mTOR(mammalianTargetofRapamycin- мишень рапамицина в клетках млекопитающих) Ингибиторы mTOR (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус) являются субстратами CYP3A4. Поскольку амлодипин является слабым ингибитором CYP3A4, при совместном применении может увеличиться экспозиция ингибиторов mTOR. В исследованиях на животных после приема БМКК (верапамила) и внутривенного введения дантролена(препарат для лечения злокачественной гипертермии) на фоне развития гиперкалиемии отмечались случаи фибрилляции желудочков и развития сердечно-сосудистой недостаточности с летальным исходом. В связи с риском развития гиперкалиемии у пациентов, склонных к злокачественной гипертермии, а также на фоне применения дантролена при злокачественной гипертермии, рекомендуется избегать применения БМКК, таких как амлодипин. Несмотря на то, что при применении амлодипина отрицательного инотропного действия как правило не отмечается, некоторые БМКК могут усиливать выраженность отрицательного инотропного действия антиаритмических препаратов,вызывающих удлинение интервала QT(например, амиодорона, хинидина). Нейролептики и изофлуранусиливают антигипертензивное действие БМКК производных дигидропиридина. Препараты кальция могут снижать действие БМКК. Амлодипин не влиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфаринав клинических исследованиях лекарственных взаимодействий. Одновременное применение амлодипина (10мг) и симвастатина(80мг) в течение длительного времени приводило к увеличению концентрации симвастатина в плазме крови на 77% по сравнению с приемом только симвастатина. Доза симвастатина у пациентов, принимающих амлодипин, не должна превышать 20мг в сутки. Не рекомендуется одновременное применение амлодипина и грейпфрутового сока, т. к. у отдельных пациентов возможно повышение биодоступности и усиление антигипертензивного действия амлодипина. Одновременное применение амлодипина и такролимусаможет привести к повышению концентрации такролимуса в плазме крови, однако фармакокинетический механизм развития данного эффекта в точности не выяснен. Необходимо контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови у пациентов, одновременно принимающих амлодипин и такролимус для того, чтобы избежать токсического действия такролимуса и скорректировать его дозу в случае необходимости. В проспективном исследовании у пациентов с трансплантацией почки, одновременно принимающих циклоспорини амлодипин, было отмечено повышение концентрации циклоспорина в плазме крови в среднем на 40%. Одновременное применение препарата Аттенто® и циклоспорина может приводить к повышению концентрации циклоспорина. У пациентов, одновременно принимающих препарат Аттенто®и циклоспорин, рекомендуется мониторировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и, при, необходимости, уменьшить дозу циклоспорина. Олмесартана медоксомил Не рекомендуется одновременное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, повышающими содержание калия в плазме крови (например, ингибиторы АПФ, гепарин). В случае необходимости одновременного применения указанных препаратов и олмесартана медоксомила необходим тщательный контроль содержания калия в плазме крови. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких НР, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Таким образом, двойная блокада РААС одновременным применением ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена не рекомендуется. Одновременное применение АРА IIс препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА IIcингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем специалиста и сопровождаться регулярным мониторингом функции почек, содержания электролитов и АД. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксид) наблюдается умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. При одновременном применении олмесартана медоксомил не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику и фармакодинамику варфаринаили фармакокинетикудигоксина. Одновременное применение олмесартана медоксомила с правастатином у здоровых добровольцев не оказывало клинически значимых эффектов на фармакокинетику каждого из препаратов. Имеются сообщения об обратимом повышении содержания лития в плазме крови и проявлении токсичности при одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ и с АРА II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости одновременного применения препарата Аттенто®и препаратов лития рекомендуется регулярный контроль содержания лития в плазме крови. Клинически значимого ингибирующего действия олмесартана на изоферменты CYP1A1/2, CYP2A6, CYP2C8/9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4 системы цитохрома Р450 человека in vitroне выявлено, в отношении цитохрома Р450 крысы отмечен минимальный или нулевой индуцирующий эффект,что позволяет предположить отсутствие клинически значимых взаимодействий при одновременном применении олмесартана медоксомила и препаратов, метаболизирующихся при участии вышеуказанных изоферментов системы цитохрома Р450. При одновременном применении с нестероидными противовоспалительными препаратами (НПВП), включая неселективные НПВП, селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту (в дозе более3 г/сут) и АРАII, возможно повышение риска ухудшения функции почек и повышение содержания калия в сыворотке крови. В связи с этим пациентам, одновременно применяющим НПВП и АРА II, рекомендуется контроль функции почек, особенно в начале применения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем, одновременное применение НПВП и АРА II может приводить к ослаблению антигипертензивного действия АРА II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. Колесевелама гидрохлорид (секвестрант желчных кислот) При одновременном применении колесевелама гидрохлорида (секвестранта желчных кислот) и олмесартана медоксомила отмечается ослабление системного действия олмесартана медоксомила, снижение его Сmaxи T1/2 . Прием олмесартана медоксомила по крайней мере за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида приводит к ослаблению данного взаимодействия. Олмесартана медоксомил следует принимать ак минимум за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида.Способ применения и дозыПрепарат Аттенто®принимают внутрь 1раз в сутки, в одно и то же время, независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (например, стаканом воды). Для подбораоптимального режима дозирования целесообразно применять наиболее подходящую дозировку препарата. Перед назначением комбинированного препарата Аттенто®рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности (т. е. , олмесартана медоксомила и амлодипина). При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. Пациенты, получающие комбинированную терапию монопрепаратами олмесартана медоксомила и амлодипина, могут быть переведены на лечение препаратом Аттенто®, содержащего олмесартана медоксомил и амлодипин в аналогичных дозах. Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг, содержащего 5 мг амлодипина и 20 мг олмесартана медоксомила, при отсутствии адекватного снижения АД на фоне монотерапии олмесартана медоксомилом в дозе 20мг или амлодипином в дозе 5мг. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 20 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 5 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 10мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 10 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. Максимальная суточная доза амлодипина составляет 10 мг. Максимальная суточная доза олмесартана медоксомила составляет 40 мг. Применение у пациентов в возрасте 65 лет и старше У пациентов в возрасте 65 лет и старше с нормальной функцией почек коррекции дозы препарата не требуется. При увеличении дозы олмесартана медоксомила до максимальной (40мг в сутки) у пожилых пациентов необходимо тщательно контролировать АД. Применение у пациентов с почечной недостаточностью В случае применения препаратаАттенто®у пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин) рекомендуется проводить периодический мониторинг содержания калия и креатинина в плазме крови. Максимальная доза олмесартана медоксомила для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести составляет 20мг 1раз в сутки, поскольку опыт применения более высоких доз у данной категории пациентов ограничен. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени тяжести (КК менее 20мл/мин) применение препарата Аттенто®противопоказано (см. раздел «Противопоказания»). Применение у пациентов с печеночной недостаточностью У пациентов с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью) препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. При печеночной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести максимальная доза олмесартана медоксомила составляет 20мг один раз в сутки. Применение амлодипина у пациентов с нарушением функции печени следует начинать с минимальной дозы (5 мг) с последующей медленной титрацией дозы. При одновременном применении с диуретиками и/или другими гипотензивными препаратами у пациентов с нарушением функции печени рекомендуется тщательный контроль АД и функции почек. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (опыт применения отсутствует) (см. раздел «Противопоказания»).ПередозировкаСлучаи передозировки препарата Аттенто® не зарегистрированы.Меры предосторожности и особые указанияПрименение препарата Аттенто® у пациентов с острым инфарктом миокарда и нестабильной стенокардией не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. ПрепаратАттенто®не следует применять для купирования гипертонического криза. Комбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Нарушение функции почек и трансплантация почки При назначении препарата Аттенто® пациентам этой группы рекомендуется тщательный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови. Применение препарата Аттенто® противопоказано при почечной недостаточности тяжелой степени тяжести (клиренс креатинина менее 20 мл/мин). Опыт применения препарата Аттенто® у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки или у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 12 мл/мин) отсутствует. Нарушение функции печени У пациентов с печеночной недостаточностью возможно усиление эффекта амлодипина и олмесартана медоксомила. Препарат Аттенто® следует с осторожностью назначать пациентам с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной степени тяжести доза олмесартана медоксомила не должна превышать 20мг. У пациентов с печеночной недостаточностью применение амлодипина следует начинать с самой низкой дозы (5 мг) и соблюдать осторожность как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). Гиперкалиемия Как и при применении других АРА II и ингибиторов АПФ, при применении препарата Аттенто® возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек и/или сердечной недостаточностью. Препарат Аттенто® следует применять с осторожностью одновременно с калиевыми добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, которые могут повышать содержание калия (например, гепарин); при этом рекомендуется регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Стеноз аортального или митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Так как в состав препарата входит амлодипин, препарат Аттенто®, как и другие сосудорасширяющие препараты, следует применять с осторожностью у пациентов с аортальным и/или митральным стенозом, а также у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией. Сердечная недостаточность У пациентов с хронической сердечной недостаточностью препарат Аттенто® следует применять с осторожностью. Как и при применении любых гипотензивных препаратов, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ИБС и с ишемическими цереброваскулярными заболеваниями может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта. Амлодипин Сердечная недостаточность БМКК следует применять с осторожностью у пациентов с хронической сердечной недостаточностью, так как имеются данные, что они могут повышать риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы и смертность. Однако в исследованиях с участием пациентов с сердечной недостаточностью было показано, что амлодипин не повышает риск развития осложнений и/или смертность. В долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании амлодипина у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IIIи IVкласс по классификации NYHA) было отмечено увеличение числа сообщений о развитии отека легких в группе амлодипина по сравнению с группой плацебо. Сердечно-сосудистые заболевания В редких случаях у пациентов с ишемической болезнью сердца (особенно при тяжелом обструктивном поражении коронарных артерий) отмечалось увеличение частоты, продолжительности и/или тяжести приступов стенокардии после начала применения блокаторов «медленных» кальциевых каналов или после увеличения их дозировки. Синдром «отмены» Несмотря на отсутствие у блокаторов «медленных» кальциевых каналов синдрома «отмены», прекращение лечения амлодипином желательно проводить, постепенно уменьшая дозу препарата. Амлодипин не предотвращает развитие синдрома «отмены» при резком прекращении приема бета-адреноблокаторов. Периферические отеки Незначительно или умеренно выраженные периферические отеки были наиболее частым нежелательным явлением амлодипина в клинических исследованиях. Частота возникновения периферических отеков возрастает с увеличением дозы амлодипина. Следует тщательно дифференцировать периферические отеки, связанные с применением амлодипина, от симптомов прогрессирования левожелудочковой сердечной недостаточности. Прочее В период терапии амлодипином необходимо контролировать массу тела и потребление поваренной соли, показано назначение соответствующей диеты. Необходимо поддержание гигиены зубов и наблюдение у стоматолога (для предотвращения болезненности, кровоточивости и гиперплазии десен). Сообщалось, что у пациентов (мужского пола), принимавших БМКК, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида. Клинических данных в отношении потенциального воздействия амлодипина на фертильность недостаточно. Олмесартана медоксомил Дефицит натрия или уменьшение ОЦК Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови и/или сниженным содержанием натрия в плазме крови вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Данные состояния должны быть скорректированы до назначения препарата Аттенто®или же пациент должен находиться под тщательным наблюдением на начальном этапе терапии. Состояния, способствующие повышению активности РААС У пациентов, у которых функция почек может в значительной степени зависеть от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или заболеваниями почек в анамнезе, в частности, стенозом почечных артерий), применение лекарственных средств, влияющих на РААС, например АРА II, может привести к развитию острой артериальной гипотензии, олигурии, азотемии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности и/или смерти. Вазоренальная гипертензия Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки при применении лекарственных средств, влияющих на РААС. Двойная блокада РААС Показано, что одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Одновременное применение АРА II с препаратами, содержащими алискирен противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА II c ингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, подавляющие РААС. Поэтому назначение препарата Аттенто® не рекомендуется пациентам данной категории. Сердечная недостаточность Применение ингибиторов АПФ или АРА II у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых состояние функции почек может зависеть от активности РААС, ассоциировалось с развитием олигурии и/или прогрессирующей азотемии, в редких случаях приводило к острой почечной недостаточности и/или смерти. Этнические различия Как и при применении других АРАII, антигипертензивный эффект препарата Аттенто® у представителей негроидной расы может быть несколько меньше, чем у других пациентов, возможно, вследствие большей распространенности низкого уровня ренина в данной популяции. Спру-подобная энтеропатия В очень редких случаях сообщалось о развитии тяжелой хронической диареи, сопровождающейся существенной потерей массы тела у пациентов, принимавших олмесартана медоксомил от нескольких месяцев до нескольких лет. Возможно, что в основе данных эффектов лежит локальная отсроченная реакция гиперчувствительности. По результатам биопсии слизистой оболочки тонкого кишечника часто наблюдалась атрофия ворсинок. В случае развития указанных выше симптомов на фоне применения олмесартана медоксомила и отсутствия других возможных причин, препарат следует немедленно отменить и не возобновлять его применение. Если диарея не прекращается в течение недели после отмены препарата, необходимо обратиться к специалисту (например, гастроэнтерологу). Ангионевротический отек Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка (вызывающий обструкцию дыхательных путей), голосовой щели и/или гортани) должны тщательно наблюдаться (см. раздел «Побочное действие»). Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами В период лечения препаратом Аттенто® возможно развитие таких нежелательных реакций, как головная боль, головокружение, тошнота и повышенная утомляемость, особенно в начале лечения. В этот период необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и другими механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. амлодипіну безилат – 6,944 мг (у перерахунку на амлодипін основу – 5,00 мг), олмесартану медоксоміл – 20,00 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна силіканізована, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Плівкова оболонка Опадрай II білий 85F18422, що складається з: полівінілового спирту, діоксиду титану (Е 171), макрогола, тальку. *складається з 98% целюлози мікрокристалічної та 2% кремнію діоксиду колоїдного. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із фольги алюмінієвої/фольги алюмінієвої. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору, з тисненням «С73» на одній стороні; на поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Аттенто® максимальна концентрація (Cmax) олмесартану та амлодипіну в плазмі крові досягається через 1,5-2 години та 6-8 години, відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі препарату Аттенто® відповідають швидкості та ступеню всмоктування цих компонентів у вигляді монопрепаратів. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність олмесартану та амлодипіну. Амлодипін Абсорбція та розподіл Після вживання в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, час досягнення максимальної концентрації становить 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 64 – 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Зв'язування з білками плазми in vitro для аммодипіну, що циркулює в крові, становить приблизно 97,5%. Одночасний прийом їжі не має значного впливу на всмоктування амлодипіну. Метаболізм та виведення Після одноразового прийому Т1/2 з плазми крові у термінальній фазі становить близько 35 - 50 год. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% вихідної речовини та 60% метаболітів виділяється нирками. Амлодипін інтенсивно метаболізується до неактивних метаболітів, 10% амлодипіну виявляється у сечі у незміненому вигляді. Олмесартану медоксоміл Абсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові та/або калі. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток у середньому становить 25,6%. Одночасний прийом їжі не робить значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80мг. Для олмесартану характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій внаслідок витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми при їх одночасному застосуванні. є низьким (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення низький (16 – 29л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10 - 16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24год після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться через гепатобіліарну систему, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану (Т1/2) становить 10-15год після багаторазового вживання. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Особливі групи пацієнтів Фармакокінетика у літніх пацієнтів віком 65 років та старше У пацієнтів похилого віку (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (у рівноважному стані) для олмесартану була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно , порівняно з молодшими пацієнтами. Цей ефект може бути частково пов'язаний із віковим зниженням функції нирок. Рекомендований режим дозування у пацієнтів похилого віку не вимагає корекції, проте при збільшенні дози слід бути обережним. Час досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та у молодих пацієнтів. У літніх пацієнтів спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та подовження Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю очікувано для пацієнтів цієї вікової групи. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У порівнянні зі здоровими добровольцями у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості AUC для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін може застосовуватись у звичайній терапевтичній дозі. Амлодипін не виводиться з організму під час проведення діалізу. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо одноразової дози у здорових добровольців та у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Досвід клінічного застосування амлодипіну у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений. У пацієнтів цієї групи спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження Т1/2, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПрепарат Аттенто® – комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять ангіотензину II рецепторів антагоніст (АРА II) – олмесартану медоксоміл та блокатор «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) – амлодипін. Комбінація двох діючих речовин має синергічну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін, що входить до складу препарату Аттенто®, є БМКК, що блокує вхідний трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити і клітини гладком'язових судин через потенціалзалежні канали L-типу. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з дигідропіридиновими, так і з недігідропіридиновими ділянками зв'язування. Амлодипін має відносну вазоселективність і робить більший вплив на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення периферичного опору судин та зниження артеріального тиску. Амлодипін викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни. При застосуванні в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи», «сидячи» та «стоячи»). При тривалому застосуванні зниження АТ не супроводжується значною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок застосування амлодипіну в терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та посилення ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та рівня протеїнурії. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (II-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA) при проведенні стрес-тесту амлодипін не погіршував стану пацієнтів, що оцінювали за переносимістю фізичних навантажень, фракції викиду лівого. шлуночка, а також за клінічними ознаками та симптомами. У плацебо-контрольованих дослідженнях (PRAISE, PRAISE-II) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті та сумарний ризик серцево-судинної смертності у пацієнтів із серцевою недостатністю . Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Аттенто®, є потужним специфічним АРАІІ (типу AT1). Олмесартану медоксоміл швидко метаболізується до фармакологічно активного метаболіту – олмесартану. Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Ефекти ангіотензину II включають вазоконстрикцію, збільшення синтезу та секреції альдостерону, стимуляцію серцевої діяльності та підвищення реабсорбції натрію у нирках. Олмесартану медоксиміл блокує судинозвужувальну дію та ефект підвищення секреції альдостерону під впливом ангіотензину II, перешкоджаючи його зв'язуванню з АТ1-рецепторами у тканинах (включаючи гладкі м'язи судин та надниркові залози).Дія олмесартану медоксомілу не залежить від джерела та способу вироблення ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо ангіотензину II (через AT1-рецетори) призводить до збільшення активності реніну, концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24год. Поділ добової дози на два прийоми має антигіпертензивний ефект, аналогічний ефекту тієї ж добової дози, прийнятої одноразово. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією і щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику було показано, що застосування олмесартану медоксомілу (на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібітів АПФ) або інших АРА II) супроводжувалося значним зниженням ризику розвитку мікроальбумінурії.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом або амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартанумедоксомілу, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину або до інших компонентів препарату; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); обструкція жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія (САД менше 90ммрт. ст.); шок (включаючи кардіогенний); гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20мл/хв; досвіду клінічного застосування відсутня); стан після трансплантації нирки (досвід клінічного застосування відсутній); гемодинамічно значуща обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз гирла аорти важкого ступеня); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія); одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; ангіоневротичний набряк в анамнезі; гіпонатріємія; одночасне застосування з препаратами літію (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіперкаліємія (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіповолемія (у тому числі внаслідок діареї, блювання або одночасного застосування діуретиків), а також у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням споживання кухонної солі; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 20-60мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангінотензин-альдостеронової системи; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або препаратами, що містять аліскірен; хронічна серцева недостатність (ХСП) (III-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA); хронічні форми ішемічної хвороби серця (ІХС); артеріальна гіпотензія; ішемічні цереброваскулярні захворювання; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); літній вік (старше 65 років); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяДані про застосування препарату Аттенто® у період вагітності відсутні. Застосування препарату Аттенто при вагітності протипоказане. Амлодипін Вагітність Безпека застосування амлодипіну під час вагітності не встановлена. У доклінічних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія амлодипіну не виявлена. У щурів амлодипін збільшував тривалість гестаційного періоду та пологів. Деякі інші БМКК мають тератогенну дію. Період грудного вигодовування Досвід застосування препарату показує, що амлодипін виділяється у грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки-годувальниці, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, що отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну в період грудного вигодовування протипоказано. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Олмесартану медоксоміл Вагітність Існують дані про те, що застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності індукує фетотоксичні ефекти у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРАII у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали АРАII, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли АРА II призначається за життєвими показаннями. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Аттенто®, препарат слід негайно відмінити та при необхідності призначити альтернативне лікування з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Період грудного вигодовування Показано, що олмесартанамедоксоміл проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю достовірних даних застосування препарату Аттенто® у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями (НР) при застосуванні препарату Аттенто® є периферичні набряки (11,3%), біль голови (5,3%) та запаморочення (4,5%). Небажані реакції при застосуванні препарату Аттенто®, отримані в клінічних дослідженнях, постреєстраційних дослідженнях безпеки та спонтанних повідомленнях, сумовані та представлені нижче як НР окремих компонентів амлодипіну та олмесартану медоксомілу на підставі відомого профілю безпеки цих речовин, так і для комбінації амлодипін/олмесартану медок. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1 /100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота невідома (неможливо встановити частоту за наявними даними). Системно-органний клас: Порушення з боку крові та лімфатичної системи Небажана реакція: Лейкоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тромбоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Тромбоцитопенічна пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку імунної системи Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Анафілактичні реакції Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажана реакція: Гіперглікемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіперкаліємія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гіпертригліцеридемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперурикемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Системно-органний клас: Порушення психіки Небажана реакція: Сплутаність свідомості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Депресія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Безсоння Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Дратівливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Зниження лібідо Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Лабільність настрою (включаючи тривогу) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дисгевзія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Головний біль Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто (особливо на початку лікування) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіпертонус Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Загальмованість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Парестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Периферична нейропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Постуральне запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Порушення сну Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сонливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сінкопе Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тремор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Паросмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Апатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ажитація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Атаксія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Амнезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу зору Небажана реакція: Порушення зору (включаючи диплопію) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ксерофтальмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кон'юнктивіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у власних очах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Небажана реакція: Шум у вухах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Вертіго Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія (включаючи посилення симптомів стенокардії) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Інфаркт міокарда Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Відчуття серцебиття Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тахікардія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: "Припливи" крові до обличчя Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Васкуліт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Розвиток або посилення перебігу ХСН Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Бронхіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Кашель Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Диспное Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фарингіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Риніт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Носова кровотеча Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Біль у животі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Порушення з боку кишечника (включаючи діарею та запор) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Запор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Диспепсія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастрит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперплазія ясен Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Нудота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Панкреатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у животі (у верхній частині) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Блювота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Спру-подібна ентеропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Підвищення активності «печінкових» ферментів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко (у більшості випадків на тлі холестазу) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гепатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Жовтяниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпербілірубінемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Алопеція Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ангіоневротичний набряк Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Алергічний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Поліморфна еритема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Екзантема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Ексфоліативний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Підвищене потовиділення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фотосенсибілізація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Свербіж шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк Квінке Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Висипання на шкірі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення пігментації шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кропивниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артралгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артріт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Біль у спині Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Міалгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Біль у кінцівках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у кістках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Міастенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: гостра ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гематурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Участене сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Болісні позиви на сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ніктурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поллакіурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Інфекції сечовивідних шляхів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дизурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поліурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция/ импотенция Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Гинекомастия Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Общие расстройства и нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Боль в грудной клетке Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек лица Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Редко Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Гриппоподобные симптомы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Заторможенность Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Общее недомогание Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Очень часто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Боль неуточненной локализации Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Периферические отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек мягких тканей Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Лабораторные и инструментальные данные Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Повышение активности креатинфосфокиназы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Снижение содержания калия в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевой кислоты в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение активности гаммаглутамилтрансферазы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Сниженние массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Увеличение массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза, который по времени развития был связан с приемом АРА II. У пациентов, принимавших амлодипин, сообщалось о единичных случаях развития экстрапирамидного синдрома.Взаимодействие с лекарственными средствамиКомбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Антигипертензивный эффект препарата Аттенто®может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными лекарственными средствами (например, альфа-адреноблокаторами, диуретиками). Амлодипин При одновременном применении амлодипина и других гипотензивных препаратових антигипертензивные эффекты суммируются. При одновременном применении амлодипина с мощнымиили умеренными ингибиторами изофермента CYP3A4(ингибиторами протеаз, азольными противогрибковыми препаратами, макролидами типа эритромицина или кларитромицина, верапамилом или дилтиаземом)возможно значительное повышение концентрации амлодипина в плазме крови. Клинические проявления данного взаимодействия могут быть более выраженными у пациентов пожилого возраста, что может потребовать дополнительного наблюдения за состоянием пациентов и коррекции дозы. Данных о влиянии индукторов изофермента CYP3A4на фармакокинетику амлодипина не имеется. Однако следует учитывать, что при одновременном применении с индукторами изофермента CYP3A4 (такими, как рифампицин, Зверобой продыряв-ленный) возможно снижение концентрации амлодипина в плазме крови. Применять амлодипин одновременно с индукторами изофермента CYP3A4 следует с осторожностью. Ингибиторы mTOR(mammalianTargetofRapamycin- мишень рапамицина в клетках млекопитающих) Ингибиторы mTOR (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус) являются субстратами CYP3A4. Поскольку амлодипин является слабым ингибитором CYP3A4, при совместном применении может увеличиться экспозиция ингибиторов mTOR. В исследованиях на животных после приема БМКК (верапамила) и внутривенного введения дантролена(препарат для лечения злокачественной гипертермии) на фоне развития гиперкалиемии отмечались случаи фибрилляции желудочков и развития сердечно-сосудистой недостаточности с летальным исходом. В связи с риском развития гиперкалиемии у пациентов, склонных к злокачественной гипертермии, а также на фоне применения дантролена при злокачественной гипертермии, рекомендуется избегать применения БМКК, таких как амлодипин. Несмотря на то, что при применении амлодипина отрицательного инотропного действия как правило не отмечается, некоторые БМКК могут усиливать выраженность отрицательного инотропного действия антиаритмических препаратов, вызывающих удлинение интервала QT(например, амиодорона, хинидина). Нейролептики и изофлуранусиливают антигипертензивное действие БМКК производных дигидропиридина. Препараты кальция могут снижать действие БМКК. Амлодипин не влиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфаринав клинических исследованиях лекарственных взаимодействий. Одновременное применение амлодипина (10мг) и симвастатина (80мг) в течение длительного времени приводило к увеличению концентрации симвастатина в плазме крови на 77% по сравнению с приемом только симвастатина. Доза симвастатина у пациентов, принимающих амлодипин, не должна превышать 20мг в сутки. Не рекомендуется одновременное применение амлодипина и грейпфрутового сока, т. к. у отдельных пациентов возможно повышение биодоступности и усиление антигипертензивного действия амлодипина. Одновременное применение амлодипина и такролимусаможет привести к повышению концентрации такролимуса в плазме крови, однако фармакокинетический механизм развития данного эффекта в точности не выяснен. Необходимо контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови у пациентов, одновременно принимающих амлодипин и такролимус для того, чтобы избежать токсического действия такролимуса и скорректировать его дозу в случае необходимости. В проспективном исследовании у пациентов с трансплантацией почки, одновременно принимающих циклоспорини амлодипин, было отмечено повышение концентрации циклоспорина в плазме крови в среднем на 40%. Одновременное применение препарата Аттенто® и циклоспорина может приводить к повышению концентрации циклоспорина. У пациентов, одновременно принимающих препарат Аттенто® и циклоспорин, рекомендуется мониторировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и, при, необходимости, уменьшить дозу циклоспорина. Олмесартана медоксомил Не рекомендуется одновременное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, повышающими содержание калия в плазме крови (например, ингибиторы АПФ, гепарин). В случае необходимости одновременного применения указанных препаратов и олмесартана медоксомила необходим тщательный контроль содержания калия в плазме крови. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких НР, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Таким образом, двойная блокада РААС одновременным применением ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена не рекомендуется. Одновременное применение АРА IIс препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА IIcингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем специалиста и сопровождаться регулярным мониторингом функции почек, содержания электролитов и АД. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксид) наблюдается умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. При одновременном применении олмесартана медоксомил не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику и фармакодинамику варфарина или фармакокинетику дигоксина. Одновременное применение олмесартана медоксомила с правастатином у здоровых добровольцев не оказывало клинически значимых эффектов на фармакокинетику каждого из препаратов. Имеются сообщения об обратимом повышении содержания лития в плазме крови и проявлении токсичности при одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ и с АРА II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости одновременного применения препарата Аттенто® и препаратов лития рекомендуется регулярный контроль содержания лития в плазме крови. Клинически значимого ингибирующего действия олмесартана на изоферменты CYP1A1/2, CYP2A6, CYP2C8/9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4 системы цитохрома Р450 человека in vitroне выявлено, в отношении цитохрома Р450 крысы отмечен минимальный или нулевой индуцирующий эффект, что позволяет предположить отсутствие клинически значимых взаимодействий при одновременном применении олмесартана медоксомила и препаратов, метаболизирующихся при участии вышеуказанных изоферментов системы цитохрома Р450. При одновременном применении с нестероидными противовоспалительными препаратами (НПВП), включая неселективные НПВП, селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту (в дозе более3 г/сут) и АРАII, возможно повышение риска ухудшения функции почек и повышение содержания калия в сыворотке крови. В связи с этим пациентам, одновременно применяющим НПВП и АРА II, рекомендуется контроль функции почек, особенно в начале применения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем, одновременное применение НПВП и АРА II может приводить к ослаблению антигипертензивного действия АРА II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. Колесевелама гидрохлорид (секвестрант желчных кислот) При одновременном применении колесевелама гидрохлорида (секвестранта желчных кислот) и олмесартана медоксомила отмечается ослабление системного действия олмесартана медоксомила, снижение его Сmaxи T1/2 . Прием олмесартана медоксомила по крайней мере за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида приводит к ослаблению данного взаимодействия. Олмесартана медоксомил следует принимать как минимум за 4 ч до приема колесевелама гидрохлорида.Способ применения и дозыПрепарат Аттенто® принимают внутрь 1раз в сутки, в одно и то же время, независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (например, стаканом воды). Для подбора оптимального режима дозирования целесообразно применять наиболее подходящую дозировку препарата. Перед назначением комбинированного препарата Аттенто® рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности (т. е. , олмесартана медоксомила и амлодипина). При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. Пациенты, получающие комбинированную терапию монопрепаратами олмесартана медоксомила и амлодипина, могут быть переведены на лечение препаратом Аттенто®, содержащего олмесартана медоксомил и амлодипин в аналогичных дозах. Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг, содержащего 5 мг амлодипина и 20 мг олмесартана медоксомила, при отсутствии адекватного снижения АД на фоне монотерапии олмесартана медоксомилом в дозе 20мг или амлодипином в дозе 5мг. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг возможно применение препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 5 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 40 мг возможно применение препарата Аттенто® в дозировке 10мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 10 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. Максимальная суточная доза амлодипина составляет 10 мг. Максимальная суточная доза олмесартана медоксомила составляет 40 мг. Применение у пациентов в возрасте 65 лет и старше У пациентов в возрасте 65 лет и старше с нормальной функцией почек коррекции дозы препарата не требуется. При увеличении дозы олмесартана медоксомила до максимальной (40мг в сутки) у пожилых пациентов необходимо тщательно контролировать АД. Применение у пациентов с почечной недостаточностью В случае применения препарата Аттенто® у пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин) рекомендуется проводить периодический мониторинг содержания калия и креатинина в плазме крови. Максимальная доза олмесартана медоксомила для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести составляет 20мг 1раз в сутки, поскольку опыт применения более высоких доз у данной категории пациентов ограничен. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени тяжести (КК менее 20мл/мин) применение препарата Аттенто® противопоказано (см. раздел «Противопоказания»). Применение у пациентов с печеночной недостаточностью У пациентов с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью) препарат Аттенто® следует применять с осторожностью. При печеночной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести максимальная доза олмесартана медоксомила составляет 20мг один раз в сутки. Применение амлодипина у пациентов с нарушением функции печени следует начинать с минимальной дозы (5 мг) с последующей медленной титрацией дозы. При одновременном применении с диуретиками и/или другими гипотензивными препаратами у пациентов с нарушением функции печени рекомендуется тщательный контроль АД и функции почек. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (опыт применения отсутствует) (см. раздел «Противопоказания»).ПередозировкаСлучаи передозировки препарата Аттенто® не зарегистрированы.Меры предосторожности и особые указанияПрименение препарата Аттенто® у пациентов с острым инфарктом миокарда и нестабильной стенокардией не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. Препарат Аттенто® не следует применять для купирования гипертонического криза. Комбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Нарушение функции почек и трансплантация почки При назначении препарата Аттенто® пациентам этой группы рекомендуется тщательный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови. Применение препарата Аттенто® противопоказано при почечной недостаточности тяжелой степени тяжести (клиренс креатинина менее 20 мл/мин). Опыт применения препарата Аттенто® у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки или у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 12 мл/мин) отсутствует. Нарушение функции печени У пациентов с печеночной недостаточностью возможно усиление эффекта амлодипина и олмесартана медоксомила. Препарат Аттенто® следует с осторожностью назначать пациентам с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной степени тяжести доза олмесартана медоксомила не должна превышать 20мг. У пациентов с печеночной недостаточностью применение амлодипина следует начинать с самой низкой дозы (5 мг) и соблюдать осторожность как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). Гиперкалиемия Как и при применении других АРА II и ингибиторов АПФ, при применении препарата Аттенто® возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек и/или сердечной недостаточностью. Препарат Аттенто® следует применять с осторожностью одновременно с калиевыми добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, которые могут повышать содержание калия (например, гепарин); при этом рекомендуется регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Стеноз аортального или митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Так как в состав препарата входит амлодипин, препарат Аттенто®, как и другие сосудорасширяющие препараты, следует применять с осторожностью у пациентов с аортальным и/или митральным стенозом, а также у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией. Сердечная недостаточность У пациентов с хронической сердечной недостаточностью препарат Аттенто® следует применять с осторожностью. Как и при применении любых гипотензивных препаратов, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ИБС и с ишемическими цереброваскулярными заболеваниями может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта. Амлодипин Сердечная недостаточность БМКК следует применять с осторожностью у пациентов с хронической сердечной недостаточностью, так как имеются данные, что они могут повышать риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы и смертность. Однако в исследованиях с участием пациентов с сердечной недостаточностью было показано, что амлодипин не повышает риск развития осложнений и/или смертность. В долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании амлодипина у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IIIи IVкласс по классификации NYHA) было отмечено увеличение числа сообщений о развитии отека легких в группе амлодипина по сравнению с группой плацебо. Сердечно-сосудистые заболевания В редких случаях у пациентов с ишемической болезнью сердца (особенно при тяжелом обструктивном поражении коронарных артерий) отмечалось увеличение частоты, продолжительности и/или тяжести приступов стенокардии после начала применения блокаторов «медленных» кальциевых каналов или после увеличения их дозировки. Синдром «отмены» Несмотря на отсутствие у блокаторов «медленных» кальциевых каналов синдрома «отмены», прекращение лечения амлодипином желательно проводить, постепенно уменьшая дозу препарата. Амлодипин не предотвращает развитие синдрома «отмены» при резком прекращении приема бета-адреноблокаторов. Периферические отеки Незначительно или умеренно выраженные периферические отеки были наиболее частым нежелательным явлением амлодипина в клинических исследованиях. Частота возникновения периферических отеков возрастает с увеличением дозы амлодипина. Следует тщательно дифференцировать периферические отеки, связанные с применением амлодипина, от симптомов прогрессирования левожелудочковой сердечной недостаточности. Прочее В период терапии амлодипином необходимо контролировать массу тела и потребление поваренной соли, показано назначение соответствующей диеты. Необходимо поддержание гигиены зубов и наблюдение у стоматолога (для предотвращения болезненности, кровоточивости и гиперплазии десен). Сообщалось, что у пациентов (мужского пола), принимавших БМКК, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида. Клинических данных в отношении потенциального воздействия амлодипина на фертильность недостаточно. Олмесартана медоксомил Дефицит натрия или уменьшение ОЦК Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови и/или сниженным содержанием натрия в плазме крови вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Данные состояния должны быть скорректированы до назначения препарата Аттенто® или же пациент должен находиться под тщательным наблюдением на начальном этапе терапии. Состояния, способствующие повышению активности РААС У пациентов, у которых функция почек может в значительной степени зависеть от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или заболеваниями почек в анамнезе, в частности, стенозом почечных артерий), применение лекарственных средств, влияющих на РААС, например АРА II, может привести к развитию острой артериальной гипотензии, олигурии, азотемии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности и/или смерти. Вазоренальная гипертензия Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки при применении лекарственных средств, влияющих на РААС. Двойная блокада РААС Показано, что одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Одновременное применение АРА II с препаратами, содержащими алискирен противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА II c ингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, подавляющие РААС. Поэтому назначение препарата Аттенто® не рекомендуется пациентам данной категории. Сердечная недостаточность Применение ингибиторов АПФ или АРА II у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых состояние функции почек может зависеть от активности РААС, ассоциировалось с развитием олигурии и/или прогрессирующей азотемии, в редких случаях приводило к острой почечной недостаточности и/или смерти. Этнические различия Как и при применении других АРАII, антигипертензивный эффект препарата Аттенто® у представителей негроидной расы может быть несколько меньше, чем у других пациентов, возможно, вследствие большей распространенности низкого уровня ренина в данной популяции. Спру-подобная энтеропатия В очень редких случаях сообщалось о развитии тяжелой хронической диареи, сопровождающейся существенной потерей массы тела у пациентов, принимавших олмесартана медоксомил от нескольких месяцев до нескольких лет. Возможно, что в основе данных эффектов лежит локальная отсроченная реакция гиперчувствительности. По результатам биопсии слизистой оболочки тонкого кишечника часто наблюдалась атрофия ворсинок. В случае развития указанных выше симптомов на фоне применения олмесартана медоксомила и отсутствия других возможных причин, препарат следует немедленно отменить и не возобновлять его применение. Если диарея не прекращается в течение недели после отмены препарата, необходимо обратиться к специалисту (например, гастроэнтерологу). Ангионевротический отек Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка (вызывающий обструкцию дыхательных путей), голосовой щели и/или гортани) должны тщательно наблюдаться (см. раздел «Побочное действие»). Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами В период лечения препаратом Аттенто® возможно развитие таких нежелательных реакций, как головная боль, головокружение, тошнота и повышенная утомляемость, особенно в начале лечения. В этот период необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и другими механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. амлодипіну безилат – 6,944 мг (у перерахунку на амлодипін основу – 5,00 мг), олмесартану медоксоміл – 40,00 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна силіканізована*, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Плівкова оболонка Опадрай II жовтий 85F22093, що складається з: полівінілового спирту, діоксиду титану (Е 171), макроголу, тальку, барвника оксид заліза жовтий (Е 172). *складається з 98% целюлози мікрокристалічної та 2% кремнію діоксиду колоїдного. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із фольги алюмінієвої/фольги алюмінієвої. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки 5мг + 40мг: круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, світло-жовтого кольору, з тисненням «С75» на одній стороні; на поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Аттенто® максимальна концентрація (Cmax) олмесартану та амлодипіну в плазмі крові досягається через 1,5-2 години та 6-8 години, відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі препарату Аттенто® відповідають швидкості та ступеню всмоктування цих компонентів у вигляді монопрепаратів. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність олмесартану та амлодипіну. Амлодипін Абсорбція та розподіл Після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, час досягнення максимальної концентрації складає 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 64 – 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Зв'язування з білками плазми in vitro для аммодипіну, що циркулює в крові, становить приблизно 97,5%. Одночасний прийом їжі не має значного впливу на всмоктування амлодипіну. Метаболізм та виведення Після одноразового прийому Т1/2 з плазми крові у термінальній фазі становить близько 35 - 50 год. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% вихідної речовини та 60% метаболітів виділяється нирками. Амлодипін інтенсивно метаболізується до неактивних метаболітів, 10% амлодипіну виявляється у сечі у незміненому вигляді. Олмесартану медоксоміл Абсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові та/або калі. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток у середньому становить 25,6%. Одночасний прийом їжі не робить значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80мг. Для олмесартану характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій внаслідок витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми при їх одночасному застосуванні. є низьким (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення низький (16 – 29л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10 - 16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24год після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться через гепатобіліарну систему, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану (Т1/2) становить 10-15год після багаторазового вживання. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Особливі групи пацієнтів Фармакокінетика у літніх пацієнтів віком 65 років та старше У пацієнтів похилого віку (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (у рівноважному стані) для олмесартану була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно , порівняно з молодшими пацієнтами. Цей ефект може бути частково пов'язаний із віковим зниженням функції нирок. Рекомендований режим дозування у пацієнтів похилого віку не вимагає корекції, проте при збільшенні дози слід бути обережним. Час досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та у молодих пацієнтів. У літніх пацієнтів спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та подовження Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю очікувано для пацієнтів цієї вікової групи. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У порівнянні зі здоровими добровольцями у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості AUC для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін може застосовуватись у звичайній терапевтичній дозі. Амлодипін не виводиться з організму під час проведення діалізу. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо одноразової дози у здорових добровольців та у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Досвід клінічного застосування амлодипіну у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений. У пацієнтів цієї групи спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження Т1/2, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПрепарат Аттенто - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять ангіотензину II рецепторовантагоніст (АРА II) - олмесартану медоксоміл і блокатор «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) - амлодипін. Комбінація двох діючих речовин має синергічну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін, що входить до складу препарату Аттенто®, є БМКК, що блокує вхідний трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити і клітини гладком'язових судин через потенціалзалежні канали L-типу. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з дигідропіридиновими, так і з недігідропіридиновими ділянками зв'язування. Амлодипін має відносну вазоселективність і робить більший вплив на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення периферичного опору судин та зниження артеріального тиску. Амлодипін викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни. При застосуванні в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи», «сидячи» та «стоячи»). При тривалому застосуванні зниження АТ не супроводжується значною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок застосування амлодипіну в терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та посилення ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та рівня протеїнурії. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (II-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA) при проведенні стрес-тесту амлодипін не погіршував стану пацієнтів, що оцінювалися за переносимістю фізичних навантажень, фракції викиду лівого. шлуночка, а також за клінічними ознаками та симптомами. У плацебо-контрольованих дослідженнях (PRAISE, PRAISE-II) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті та сумарний ризик серцево-судинної смертності у пацієнтів із серцевою недостатністю . Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Аттенто®, є потужним специфічним АРАІІ (типу AT1). Олмесартану медоксоміл швидко метаболізується до фармакологічно активного метаболіту – олмесартану. Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Ефекти ангіотензину II включають вазоконстрикцію, збільшення синтезу та секреції альдостерону, стимуляцію серцевої діяльності та підвищення реабсорбції натрію у нирках. Олмесартану медоксиміл блокує судинозвужувальну дію та ефект підвищення секреції альдостерону під впливом ангіотензину II, перешкоджаючи його зв'язуванню з АТ1-рецепторами у тканинах (включаючи гладкі м'язи судин та надниркові залози).Дія олмесартану медоксомілу не залежить від джерела та способу вироблення ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо ангіотензину II (через AT1-рецетори) призводить до збільшення активності реніну, концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому «скасування» (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24год. Поділ добової дози на два прийоми має антигіпертензивний ефект, аналогічний ефекту тієї ж добової дози, прийнятої одноразово. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією і щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику було показано, що застосування олмесартану медоксомілу (на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів. ) або інших АРА II) супроводжувалося значним зниженням ризику розвитку мікроальбумінурії.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом або амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартанумедоксомілу, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину або до інших компонентів препарату; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); обструкція жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія (САД менше 90ммрт. ст.); шок (включаючи кардіогенний); гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20мл/хв; досвіду клінічного застосування відсутня); стан після трансплантації нирки (досвід клінічного застосування відсутній); гемодинамічно значуща обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз гирла аорти важкого ступеня); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія); одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; ангіоневротичний набряк в анамнезі; гіпонатріємія; одночасне застосування з препаратами літію (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіперкаліємія (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гиповолемия (в том числе вследствие диареи, рвоты или одновременного применения диуретиков), а также у пациентов, соблюдающих диету с ограничением потребления поваренной соли; почечная недостаточность легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин); первичный гиперальдостеронизм; вазоренальная гипертензия (двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки); прочие состояния, сопровождающиеся активацией ренин-ангинотензин-альдостероновой системы; одновременное применение с ингибиторами АПФ или препаратами, содержащими алискирен; хроническая сердечная недостаточность (ХСН) (III-IVфункциональный класс по классификации NYHA); хронические формы ишемической болезни сердца (ИБС); артериальная гипотензия; ишемические цереброваскулярные заболевания; печеночная недостаточность легкой и умереннойстепени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью); пожилой возраст (старше 65 лет); применение у пациентов негроидной расы.Беременность и лактацияДанные о применении препарата Аттенто®в период беременностиотсутствуют. Применение препарата Аттенто® при беременности противопоказано. Амлодипин Беременность Безопасность применения амлодипина во время беременности не установлена. В доклинических исследованиях фетотоксическое и эмбриотоксическое действие амлодипина не выявлены. У крыс амлодипин увеличивал продолжительность гестационного периода и родов. Некоторые другие БМКК обладают тератогенным действием. Период грудного вскармливания Досвід застосування препарату показує, що амлодипін виділяється у грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки-годувальниці, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, що отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну в період грудного вигодовування протипоказано. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Олмесартану медоксоміл Вагітність Існують дані про те, що застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності індукує фетотоксичні ефекти у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРАII у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали АРАII, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли АРА II призначається за життєвими показаннями. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Аттенто®, препарат слід негайно відмінити та при необхідності призначити альтернативне лікування з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Період грудного вигодовування Показано, що олмесартанамедоксоміл проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю достовірних даних застосування препарату Аттенто® у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями (НР) при застосуванні препарату Аттенто® є периферичні набряки (11,3%), біль голови (5,3%) та запаморочення (4,5%). Небажані реакції при застосуванні препарату Аттенто®, отримані в клінічних дослідженнях, постреєстраційних дослідженнях безпеки та спонтанних повідомленнях, сумовані та представлені нижче як НР окремих компонентів амлодипіну та олмесартану медоксомілу на підставі відомого профілю безпеки цих речовин, так і для комбінації амлодипін/олмесартану медок. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1 /100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота невідома (неможливо встановити частоту за наявними даними). Системно-органний клас: Порушення з боку крові та лімфатичної системи Небажана реакція: Лейкоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тромбоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Тромбоцитопенічна пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку імунної системи Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Анафілактичні реакції Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажана реакція: Гіперглікемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіперкаліємія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гіпертригліцеридемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперурикемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Системно-органний клас: Порушення психіки Небажана реакція: Сплутаність свідомості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Депресія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Безсоння Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Дратівливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Зниження лібідо Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Лабільність настрою (включаючи тривогу) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дисгевзія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Головний біль Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто (особливо на початку лікування) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіпертонус Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Загальмованість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Парестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Периферична нейропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Постуральне запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Порушення сну Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сонливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сінкопе Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тремор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Паросмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Апатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ажитація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Атаксія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Амнезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу зору Небажана реакція: Порушення зору (включаючи диплопію) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ксерофтальмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кон'юнктивіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у власних очах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Небажана реакція: Шум у вухах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Вертіго Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія (включаючи посилення симптомів стенокардії) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Інфаркт міокарда Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Відчуття серцебиття Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тахікардія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: "Припливи" крові до обличчя Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Васкуліт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Розвиток або посилення перебігу ХСН Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Бронхіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Кашель Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Диспное Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фарингіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Риніт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Носова кровотеча Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Біль у животі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Порушення з боку кишечника (включаючи діарею та запор) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Запор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Диспепсія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастрит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперплазія ясен Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Нудота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Панкреатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у животі (у верхній частині) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Блювота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Спру-подібна ентеропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Підвищення активності «печінкових» ферментів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко (у більшості випадків на тлі холестазу) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гепатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Жовтяниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпербілірубінемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Алопеція Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ангіоневротичний набряк Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Алергічний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Поліморфна еритема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Екзантема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Ексфоліативний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Підвищене потовиділення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фотосенсибілізація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Свербіж шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк Квінке Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Висипання на шкірі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення пігментації шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кропивниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артралгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артріт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Біль у спині Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Міалгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Біль у кінцівках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у кістках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Міастенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: гостра ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гематурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Участене сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Болісні позиви на сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ніктурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поллакіурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Інфекції сечовивідних шляхів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дизурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поліурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция/ импотенция Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Гинекомастия Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Общие расстройства и нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Боль в грудной клетке Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек лица Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Редко Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Гриппоподобные симптомы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Заторможенность Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Общее недомогание Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Очень часто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Боль неуточненной локализации Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Периферические отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек мягких тканей Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Лабораторные и инструментальные данные Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Повышение активности креатинфосфокиназы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Снижение содержания калия в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевой кислоты в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение активности гаммаглутамилтрансферазы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Сниженние массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Увеличение массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза, который по времени развития был связан с приемом АРА II. У пациентов, принимавших амлодипин, сообщалось о единичных случаях развития экстрапирамидного синдрома.Взаимодействие с лекарственными средствамиКомбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Антигипертензивный эффект препарата Аттенто®может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными лекарственными средствами (например, альфа-адреноблокаторами, диуретиками). Амлодипин При одновременном применении амлодипина и других гипотензивных препаратових антигипертензивные эффекты суммируются. При одновременном применении амлодипина с мощнымиили умеренными ингибиторами изофермента CYP3A4(ингибиторами протеаз, азольными противогрибковыми препаратами, макролидами типа эритромицина или кларитромицина, верапамилом или дилтиаземом)возможно значительное повышение концентрации амлодипина в плазме крови. Клинические проявления данного взаимодействия могут быть более выраженными у пациентов пожилого возраста, что может потребовать дополнительного наблюдения за состоянием пациентов и коррекции дозы. Данных о влиянии индукторов изофермента CYP3A4на фармакокинетику амлодипина не имеется. Однако следует учитывать, что при одновременном применении с индукторами изофермента CYP3A4 (такими, как рифампицин, Зверобой продыряв-ленный) возможно снижение концентрации амлодипина в плазме крови. Применять амлодипин одновременно с индукторами изофермента CYP3A4 следует с осторожностью. Ингибиторы mTOR(mammalianTargetofRapamycin- мишень рапамицина в клетках млекопитающих) Ингибиторы mTOR (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус) являются субстратами CYP3A4. Поскольку амлодипин является слабым ингибитором CYP3A4, при совместном применении может увеличиться экспозиция ингибиторов mTOR. В исследованиях на животных после приема БМКК (верапамила) и внутривенного введения дантролена(препарат для лечения злокачественной гипертермии) на фоне развития гиперкалиемии отмечались случаи фибрилляции желудочков и развития сердечно-сосудистой недостаточности с летальным исходом. В связи с риском развития гиперкалиемии у пациентов, склонных к злокачественной гипертермии, а также на фоне применения дантролена при злокачественной гипертермии, рекомендуется избегать применения БМКК, таких как амлодипин. Несмотря на то, что при применении амлодипина отрицательного инотропного действия как правило не отмечается, некоторые БМКК могут усиливать выраженность отрицательного инотропного действия антиаритмических препаратов,вызывающих удлинение интервала QT(например, амиодорона, хинидина). Нейролептики и изофлуранусиливают антигипертензивное действие БМКК производных дигидропиридина. Препараты кальция могут снижать действие БМКК. Амлодипин не влиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфаринав клинических исследованиях лекарственных взаимодействий. Одновременное применение амлодипина (10мг) и симвастатина(80мг) в течение длительного времени приводило к увеличению концентрации симвастатина в плазме крови на 77% по сравнению с приемом только симвастатина. Доза симвастатина у пациентов, принимающих амлодипин, не должна превышать 20мг в сутки. Не рекомендуется одновременное применение амлодипина и грейпфрутового сока, т. к. у отдельных пациентов возможно повышение биодоступности и усиление антигипертензивного действия амлодипина. Одновременное применение амлодипина и такролимусаможет привести к повышению концентрации такролимуса в плазме крови, однако фармакокинетический механизм развития данного эффекта в точности не выяснен. Необходимо контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови у пациентов, одновременно принимающих амлодипин и такролимус для того, чтобы избежать токсического действия такролимуса и скорректировать его дозу в случае необходимости. В проспективном исследовании у пациентов с трансплантацией почки, одновременно принимающих циклоспорини амлодипин, было отмечено повышение концентрации циклоспорина в плазме крови в среднем на 40%. Одновременное применение препарата Аттенто® и циклоспорина может приводить к повышению концентрации циклоспорина. У пациентов, одновременно принимающих препарат Аттенто®и циклоспорин, рекомендуется мониторировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и, при, необходимости, уменьшить дозу циклоспорина. Олмесартана медоксомил Не рекомендуется одновременное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, повышающими содержание калия в плазме крови (например, ингибиторы АПФ, гепарин). В случае необходимости одновременного применения указанных препаратов и олмесартана медоксомила необходим тщательный контроль содержания калия в плазме крови. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких НР, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Таким образом, двойная блокада РААС одновременным применением ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена не рекомендуется. Одновременное применение АРА IIс препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА IIcингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем специалиста и сопровождаться регулярным мониторингом функции почек, содержания электролитов и АД. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксид) наблюдается умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. При одновременном применении олмесартана медоксомил не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику и фармакодинамику варфаринаили фармакокинетикудигоксина. Одновременное применение олмесартана медоксомила с правастатином у здоровых добровольцев не оказывало клинически значимых эффектов на фармакокинетику каждого из препаратов. Имеются сообщения об обратимом повышении содержания лития в плазме крови и проявлении токсичности при одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ и с АРА II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости одновременного применения препарата Аттенто®и препаратов лития рекомендуется регулярный контроль содержания лития в плазме крови. Клинически значимого ингибирующего действия олмесартана на изоферменты CYP1A1/2, CYP2A6, CYP2C8/9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4 системы цитохрома Р450 человека in vitroне выявлено, в отношении цитохрома Р450 крысы отмечен минимальный или нулевой индуцирующий эффект,что позволяет предположить отсутствие клинически значимых взаимодействий при одновременном применении олмесартана медоксомила и препаратов, метаболизирующихся при участии вышеуказанных изоферментов системы цитохрома Р450. При одновременном применении с нестероидными противовоспалительными препаратами (НПВП), включая неселективные НПВП, селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту (в дозе более3 г/сут) и АРАII, возможно повышение риска ухудшения функции почек и повышение содержания калия в сыворотке крови. В связи с этим пациентам, одновременно применяющим НПВП и АРА II, рекомендуется контроль функции почек, особенно в начале применения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем, одновременное применение НПВП и АРА II может приводить к ослаблению антигипертензивного действия АРА II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. Колесевелама гидрохлорид (секвестрант желчных кислот) При одновременном применении колесевелама гидрохлорида (секвестранта желчных кислот) и олмесартана медоксомила отмечается ослабление системного действия олмесартана медоксомила, снижение его Сmaxи T1/2 . Прием олмесартана медоксомила по крайней мере за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида приводит к ослаблению данного взаимодействия. Олмесартана медоксомил следует принимать ак минимум за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида. "Способ применения и дозыПрепарат Аттенто®принимают внутрь 1раз в сутки, в одно и то же время, независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (например, стаканом воды). Для подбораоптимального режима дозирования целесообразно применять наиболее подходящую дозировку препарата. Перед назначением комбинированного препарата Аттенто®рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности (т. е. , олмесартана медоксомила и амлодипина). При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. Пациенты, получающие комбинированную терапию монопрепаратами олмесартана медоксомила и амлодипина, могут быть переведены на лечение препаратом Аттенто®, содержащего олмесартана медоксомил и амлодипин в аналогичных дозах. Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг, содержащего 5 мг амлодипина и 20 мг олмесартана медоксомила, при отсутствии адекватного снижения АД на фоне монотерапии олмесартана медоксомилом в дозе 20мг или амлодипином в дозе 5мг. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 20 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 5 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 10мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 10 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. Максимальная суточная доза амлодипина составляет 10 мг. Максимальная суточная доза олмесартана медоксомила составляет 40 мг. Применение у пациентов в возрасте 65 лет и старше У пациентов в возрасте 65 лет и старше с нормальной функцией почек коррекции дозы препарата не требуется. При увеличении дозы олмесартана медоксомила до максимальной (40мг в сутки) у пожилых пациентов необходимо тщательно контролировать АД. Применение у пациентов с почечной недостаточностью В случае применения препаратаАттенто®у пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин) рекомендуется проводить периодический мониторинг содержания калия и креатинина в плазме крови. Максимальная доза олмесартана медоксомила для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести составляет 20мг 1раз в сутки, поскольку опыт применения более высоких доз у данной категории пациентов ограничен. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени тяжести (КК менее 20мл/мин) применение препарата Аттенто®противопоказано (см. раздел «Противопоказания»). Применение у пациентов с печеночной недостаточностью У пациентов с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью) препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. При печеночной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести максимальная доза олмесартана медоксомила составляет 20мг один раз в сутки. Применение амлодипина у пациентов с нарушением функции печени следует начинать с минимальной дозы (5 мг) с последующей медленной титрацией дозы. При одновременном применении с диуретиками и/или другими гипотензивными препаратами у пациентов с нарушением функции печени рекомендуется тщательный контроль АД и функции почек. Применение препарата Аттенто®противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (опыт применения отсутствует) (см. раздел «Противопоказания»).ПередозировкаСлучаи передозировки препарата Аттенто®не зарегистрированы.Меры предосторожности и особые указанияПрименение препарата Аттенто®у пациентов с острым инфарктом миокарда и нестабильной стенокардией не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. ПрепаратАттенто®не следует применять для купирования гипертонического криза. Комбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Нарушение функции почек и трансплантация почки При назначении препарата Аттенто®пациентам этой группы рекомендуется тщательный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови. Применение препарата Аттенто®противопоказано при почечной недостаточности тяжелой степени тяжести (клиренс креатинина менее 20 мл/мин). Опыт применения препарата Аттенто®у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки или у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 12 мл/мин) отсутствует. Нарушение функции печени У пациентов с печеночной недостаточностью возможно усиление эффекта амлодипина и олмесартана медоксомила. Препарат Аттенто®следует с осторожностью назначать пациентам с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной степени тяжести доза олмесартана медоксомила не должна превышать 20мг. У пациентов с печеночной недостаточностью применение амлодипина следует начинать с самой низкой дозы (5 мг) и соблюдать осторожность как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Применение препарата Аттенто®противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). Гиперкалиемия Как и при применении других АРА II и ингибиторов АПФ, при применении препарата Аттенто®возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек и/или сердечной недостаточностью. Препарат Аттенто®следует применять с осторожностью одновременно с калиевыми добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, которые могут повышать содержание калия (например, гепарин); при этом рекомендуется регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Стеноз аортального или митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Так как в состав препарата входит амлодипин, препарат Аттенто®, как и другие сосудорасширяющие препараты, следует применять с осторожностью у пациентов с аортальным и/или митральным стенозом, а также у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией. Сердечная недостаточность У пациентов с хронической сердечной недостаточностью препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. Как и при применении любых гипотензивных препаратов, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ИБС и с ишемическими цереброваскулярными заболеваниями может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта. Амлодипин Сердечная недостаточность БМКК следует применять с осторожностью у пациентов с хронической сердечной недостаточностью, так как имеются данные, что они могут повышать риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы и смертность. Однако в исследованиях с участием пациентов с сердечной недостаточностью было показано, что амлодипин не повышает риск развития осложнений и/или смертность. В долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании амлодипина у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IIIи IVкласс по классификации NYHA) было отмечено увеличение числа сообщений о развитии отека легких в группе амлодипина по сравнению с группой плацебо. Сердечно-сосудистые заболевания В редких случаях у пациентов с ишемической болезнью сердца (особенно при тяжелом обструктивном поражении коронарных артерий) отмечалось увеличение частоты, продолжительности и/или тяжести приступов стенокардии после начала применения блокаторов «медленных» кальциевых каналов или после увеличения их дозировки. Синдром «отмены» Несмотря на отсутствие у блокаторов «медленных» кальциевых каналов синдрома «отмены», прекращение лечения амлодипином желательно проводить, постепенно уменьшая дозу препарата. Амлодипин не предотвращает развитие синдрома «отмены» при резком прекращении приема бета-адреноблокаторов. Периферические отеки Незначительно или умеренно выраженные периферические отеки были наиболее частым нежелательным явлением амлодипина в клинических исследованиях. Частота возникновения периферических отеков возрастает с увеличением дозы амлодипина. Следует тщательно дифференцировать периферические отеки, связанные с применением амлодипина, от симптомов прогрессирования левожелудочковой сердечной недостаточности. Прочее В период терапии амлодипином необходимо контролировать массу тела и потребление поваренной соли, показано назначение соответствующей диеты. Необходимо поддержание гигиены зубов и наблюдение у стоматолога (для предотвращения болезненности, кровоточивости и гиперплазии десен). Сообщалось, что у пациентов (мужского пола), принимавших БМКК, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида. Клинических данных в отношении потенциального воздействия амлодипина на фертильность недостаточно. Олмесартана медоксомил Дефицит натрия или уменьшение ОЦК Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови и/или сниженным содержанием натрия в плазме крови вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Данные состояния должны быть скорректированы до назначения препарата Аттенто®или же пациент должен находиться под тщательным наблюдением на начальном этапе терапии. Состояния, способствующие повышению активности РААС У пациентов, у которых функция почек может в значительной степени зависеть от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или заболеваниями почек в анамнезе, в частности, стенозом почечных артерий), применение лекарственных средств, влияющих на РААС, например АРА II, может привести к развитию острой артериальной гипотензии, олигурии, азотемии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности и/или смерти. Вазоренальная гипертензия Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки при применении лекарственных средств, влияющих на РААС. Двойная блокада РААС Показано, что одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Одновременное применение АРА II с препаратами, содержащими алискирен противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА II c ингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, подавляющие РААС. Поэтому назначение препарата Аттенто®не рекомендуется пациентам данной категории. Сердечная недостаточность Применение ингибиторов АПФ или АРА II у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых состояние функции почек может зависеть от активности РААС, ассоциировалось с развитием олигурии и/или прогрессирующей азотемии, в редких случаях приводило к острой почечной недостаточности и/или смерти. Этнические различия Как и при применении других АРАII, антигипертензивный эффект препарата Аттенто® у представителей негроидной расы может быть несколько меньше, чем у других пациентов, возможно, вследствие большей распространенности низкого уровня ренина в данной популяции. Спру-подобная энтеропатия В очень редких случаях сообщалось о развитии тяжелой хронической диареи, сопровождающейся существенной потерей массы тела у пациентов, принимавших олмесартана медоксомил от нескольких месяцев до нескольких лет. Возможно, что в основе данных эффектов лежит локальная отсроченная реакция гиперчувствительности. По результатам биопсии слизистой оболочки тонкого кишечника часто наблюдалась атрофия ворсинок. В случае развития указанных выше симптомов на фоне применения олмесартана медоксомила и отсутствия других возможных причин, препарат следует немедленно отменить и не возобновлять его применение. Если диарея не прекращается в течение недели после отмены препарата, необходимо обратиться к специалисту (например, гастроэнтерологу). Ангионевротический отек Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка (вызывающий обструкцию дыхательных путей), голосовой щели и/или гортани) должны тщательно наблюдаться (см. раздел «Побочное действие»). Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами В период лечения препаратом Аттенто® возможно развитие таких нежелательных реакций, как головная боль, головокружение, тошнота и повышенная утомляемость, особенно в начале лечения. В этот период необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и другими механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: еналаприлу малеат – 10,00 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, желатин, магнію карбонат, кремнію діоксид колоїдний, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат, барвник заліза оксид коричневий, Е 172. Пігулки, 10 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 3, 5 або 10 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності.Опис лікарської формиКруглі злегка двоопуклі таблетки світло-коричневого кольору зі скошеними кромками і насічкою для поділу на одній стороні, можливі вкраплення білого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті (ЖКТ), ступінь всмоктування еналаприлу, розрахована за його вмістом у сечі, становить приблизно 60%. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлу в плазмі крові (TСmax) становить 1 год. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу в ШКТ. Після всмоктування еналаприл швидко та інтенсивно гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлату в сироватці крові становить 4 години після прийому внутрішньо еналаприлу у формі таблетки. У добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату в плазмі досягається до 4 дня прийому еналаприлу. Розподіл У діапазоні терапевтичних концентрацій зв'язування еналаприлату з білками плазми не перевищує 60%. Метаболізм Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Виведення Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються в сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, і незмінений еналаприл малеат (приблизно 20%). Ефективний період напіввиведення (Т½) еналаприлату при багаторазовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу в дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) енаприлату рівно- навесні стані було приблизно вдвічі вище, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (КК не більше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу збільшувався і час настання рівноважного стану затримувався у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості.Еналаприлат може бути виведений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Кліренс при гемодіалізі становить 62 мл/хв. Період грудного вигодовування Після одноразового прийому внутрішньо еналаприлу у дозі 20 мг у пацієнток у післяпологовому періоді середня максимальна концентрація еналаприлу у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (від 0,54 до 5,9 мкг/л) через 4-6 годин після прийому. Середня максимальна концентрація еналаприлату становила 1,7 мкг/л (від 1,2 до 2,3 мкг/л) та визначалася у різні інтервали часу протягом 24 годин після прийому. З урахуванням даних про максимальні концентрації в грудному молоці, максимальне споживання речовини дитиною, що знаходиться виключно на грудному вигодовуванні, становить приблизно 0,16% дози, що приймається матір'ю, з урахуванням поправки на масу тіла. У жінки, яка приймала еналаприл внутрішньо в дозі 10 мг 1 раз на добу протягом 11 місяців, максимальна концентрація еналаприлу в грудному молоці становила 2 мкг/л через 4 години після прийому, максимальна концентрація еналаприлату – 0,75 мкг/л приблизно через 9 год після прийому. Загальна концентрація еналаприлу у грудному молоці протягом 24 годин після прийому становила 1,44 мкг/л та еналаприлату – 0,63 мкг/л. У однієї жінки, яка прийняла еналаприл у дозі 5 мг одноразово, і у двох жінок, які прийняли еналаприл у дозі 10 мг одноразово через 4 години після прийому концентрація еналаприлату в грудному молоці була нижчою за межу виявлення (менше 0,2 мкг/л), концентрація еналаприлу не визначалася.ФармакодинамікаЕналаприл є гіпотензивним засобом із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Еналаприлу малеат являє собою сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного L-аланіну та L-проліну. Еналаприл є проліками: у результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який безпосередньо інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну сироватки крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку на вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Клінічне значення цього ефекту не встановлено. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл виявляє антигіпертензивну дію також і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низькою активністю реніну. Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску (АТ) як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску може знадобитися кілька тижнів терапії. Різке переривання терапії еналаприлом не викликає швидкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість впливу залежить від величини дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24 годин. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку; при цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася. Ознак затримки натрію чи рідини немає. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок та цукровим діабетом або без нього після застосування еналаприлу спостерігалося зменшення рівня альбумінурії, виведення нирками імуноглобуліну G (IgG), а також зниження вмісту загального білка у сечі. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками у еналаприлу спостерігається більш виражена антигіпертензивна дія. Еналаприл може зменшувати або запобігати розвитку гіпокаліємії, спричиненої застосуванням тіазидних діуретиків. У пацієнтів із серцевою недостатністю на фоні терапії серцевими глікозидами та діуретиками застосування еналаприлу (як усередину, так і ін'єкційно) призводило до зниження загального периферичного судинного опору та АТ. Серцевий викид збільшувався, тоді як ЧСС (зазвичай підвищена у пацієнтів із серцевою недостатністю) знижувалася. Тиск заклинювання в легеневих капілярах також знижувалося. Толерантність до фізичного навантаження та рівень тяжкості серцевої недостатності, оцінені за критеріями Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA), покращувалися. Ці ефекти спостерігалися при тривалій терапії. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості серцевої недостатності застосування еналаприлу уповільнювало прогресування дилатації/розширення порожнин серця та серцевої недостатності, що підтверджувалося зниженням кінцево-діастолічного та систолічного обсягів лівого шлуночка та покращенням фракції викиду лівого шлуночка. У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях у популяціях пацієнтів з серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або з цукровим діабетом, ускладненим ураженням органу-мішені, а також у популяції пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ангіотензин II. Не було виявлено значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як відзначалося підвищення ризику гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії при застосуванні комбінації препаратів у порівнянні з монотерапією. Дослідження,що проводилося з метою оцінки переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинними захворюваннями, було припинено достроково у зв'язку з підвищеним ризиком гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія будь-якого ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія. Серцева недостатність будь-якого ступеня важкості. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарат Берліприл® 10 також показаний для: підвищення виживання пацієнтів; уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності. У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з дисфункцією лівого шлуночка препарат Берліприл® 10 показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка. Препарат Берліприл® 10 показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій щодо нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до еналаприлу, інших інгібіторів АПФ або допоміжних речовин; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (APA II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю симптоматична артеріальна гіпотензія; ангіоневротичний набряк в анамнезі; двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; реноваскулярна гіпертензія; стан після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; гіперкаліємія (у тому числі при нирковій недостатності, цукровому діабеті, гіпоальдостеронізмі або при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію або замінниками калій, що містять, харчової солі; при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в плазмі крові (наприклад, гепар тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)); системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.); цукровий діабет; ниркова недостатність (КК печінкова недостатність; пригнічення кістковомозкового кровотворення; імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу та прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів; одночасне застосування з препаратами літію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою проникністю (напр. AN69®); одночасне проведення плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ аферез) з використанням декстран сульфату; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; обтяжений алергологічний анамнез; після великих хірургічних втручань при проведенні анестезії із застосуванням препаратів, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Берліпріл®10 під час вагітності протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування із застосуванням гіпотензивних препаратів з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних, за винятком випадків, коли застосування інгібіторів АПФ є необхідним. При підтвердженні вагітності застосування Берліприлу® 10 слід негайно припинити та призначити пацієнтці гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення вроджених вад при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не може бути виключено. Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може супроводжуватися негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії, олігогідрамніону та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Розвиток олігогідрамніону, мабуть, пов'язаний із зниженням функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактур кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легень. При застосуванні Берліприлу® 10 необхідно проінформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. При неможливості відміни препарату Берліприл®10 у період вагітності необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Берліприл®10 для виявлення можливого зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії, контролю стану ниркової функції, а також кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження. Еналаприл може бути видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично за допомогою обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат виділяються у грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення у порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (> 1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію); Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання. Порушення з боку ендокринної системи Частота невідома: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: гіпоглікемія. Порушення з боку психіки Часто депресія; Нечасто: сплутаність свідомості, безсоння, підвищена нервозність; Рідко: незвичайні сновидіння, порушення сну. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови; Нечасто: сонливість, парестезія, системне запаморочення. Порушення з боку органу зору Дуже часто: нечіткість зору. Порушення з боку серця Часто: біль у грудях, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія; Нечасто: відчуття серцебиття; інфаркт міокарда чи інсульт*. Порушення з боку судин Дуже часто: запаморочення; Часто: виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопальні стани; Нечасто: ортостатична гіпотензія (можливо вторинна стосовно вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику); Рідко: синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Дуже часто: кашель; Часто: задишка; Нечасто: ринорея, біль у горлі, захриплість голосу, бронхоспазм/бронхіальна астма; Рідко: риніт, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота; Часто: діарея, біль у животі, порушення смаку; Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість слизової оболонки порожнини рота, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки; Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), гепатит (включаючи некроз), холестаз (включаючи жовтяницю). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: висипання на шкірі, реакція гіперчутливості/ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки»); Нечасто: підвищене потовиділення, свербіж шкіри, кропив'янка, алопеція; Рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігіус, еритродермія. Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з таких симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритоцитів (ШОЕ), еозино. Також можлива поява шкірного висипу, реакцій фотосенсибілізації та інших шкірних реакцій. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; Рідко: олігурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція; Рідко: гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто: астенія; Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: м'язові судоми, припливи крові до шкіри обличчя, шум у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані Часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; Нечасто: підвищення концентрації сечовини у плазмі, гіпонатріємія; Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, збільшення концентрації білірубіну в плазмі крові. *Частота випадків була порівнянна з частотою, що спостерігалася у клінічних дослідженнях при прийомі плацебо та у групах активного контролю. У пацієнтів, які одночасно одержують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, та препарати золота у вигляді ін'єкцій (натрію ауротіомалат) відзначалися рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію).Взаємодія з лікарськими засобамиПри постійному одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів можливе підвищення вмісту калію в плазмі, що може призводити до порушення функції нирок. Як правило, дані зміни мають оборотний характер. У поодиноких випадках у пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у літніх або пацієнтів з зневодненням, у т. ч. внаслідок прийому діуретиків) може розвинутись гостра ниркова недостатність. У разі одночасного застосування необхідно здійснювати регулярний контроль функції нирок (як на початковому етапі, так і періодично під час лікування).Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини. Одночасне застосування калійвмісних харчових добавок, калійвмісних замінників харчової солі та/або застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), а також гепарину може призводити до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування еналаприлу та зазначених препаратів, слід бути обережним і регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів, що містять ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Попередня терапія високими дозами діуретиків (тіазидними або «петльовими») може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку застосування еналаприлу. Антигіпертензивна дія еналаприлу може бути зменшена або за допомогою відміни діуретика, або за рахунок збільшення споживання рідини або кухонної солі, а також при застосуванні еналаприлу на початку лікування низькими дозами. Одночасне застосування препарату Берліприл®10 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з препаратами літію може підвищувати вміст літію та посилювати ризик розвитку літієвої інтоксикації на фоні застосування інгібіторів АПФ. У разі необхідності застосування цієї комбінації потрібен регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Антигіпертензивна дія еналаприлу може посилюватися при одночасному застосуванні з діуретиками, а також гіпотензивними препаратами інших груп, у тому числі бета-адреноблокаторами, метилдопою, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, нітрогліцерином та іншими нітратами, а також іншими вазодилататорами. Одночасне застосування деяких анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів, антипсихотичних та наркотичних препаратів з інгібіторами АПФ може призвести до надмірного зниження АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). У поодиноких випадках при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включаючи еналаприл) та внутрішньовенному введенні препаратів золота (натрію ауротіомалат) були описані випадки розвитку нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію). Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin – мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус; з інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, сита-гліптином, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з естрамустином. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори нейтральної ендопептидази Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Еналаприл може безпечно застосовуватися одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (як антиагрегантний засіб) та бета-адреноблокаторами. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування) може додатково сприяти зниженню концентрації глюкози в плазмі крові, призводячи до розвитку гіпоглікемії. Ризик розвитку гіпоглікемії найчастіше відзначається протягом перших тижнів одночасного застосування вищезгаданих препаратів, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові, особливо ретельний – протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоційована з вищою частотою виникнення таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. ), порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Берліприл®10 приймають внутрішньо, незалежно від їди. Доза інгібітору АПФ повинна бути підібрана індивідуально з урахуванням особливостей пацієнта та відповіді на терапію. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату, що містить 5 мг, 10 мг або 20 мг еналаприлу (можливе застосування препаратів Берліприл®5, Берліприл®10, Берліприл®20, відповідно). Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг еналаприлу залежно від ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії (АГ) 1 раз на добу. При легкому ступені артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг еналаприлу 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Підтримуюча доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію слід розпочинати з низької початкової дози – 5 мг або менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Як правило, ефективною вважається доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні еналаприлу у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. «Одночасне лікування АГ діуретиками»). Одночасне лікування АГ діуретиками Після першого прийому еналаприлу може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні на початок лікування еналаприлом. Якщо це неможливо, то початкову дозу еналаприлу слід зменшити (до 5 мг або менше) для оцінки первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Застосування при нирковій недостатності Слід збільшити інтервал між прийомами та/або зменшеною дозою препарату. Кліренс креатиніну 30 Кліренс креатиніну 10 Кліренс креатиніну КК ≤ 10 мл/хв: Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу* * Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка Початкова доза еналаприлу у пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю (СН) або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату повинно проводитися під ретельним лікарським контролем для оцінки первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Берліприл®10 може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай одночасно з діуретиками і, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (на початку застосування препарату Берліприл®10 при СН) або після її корекції, дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг еналаприлу, яка застосовується одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом .Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Максимальна добова доза становить 40 мг, розділена на два прийоми. Як до, так і після початку лікування препаратом Берліприл®10 слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок застосування препарату артеріальної гіпотензії з подальшим (рідше) виникненням ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Берліприл®10. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Берліприл не означає, що артеріальна гіпотензія повторно виникне при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Берліприл®10 слід також контролювати вміст калію у плазмі.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Найбільш характерні симптоми передозування: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату (одночасно з блокадою РААС) та ступор. Передозування інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком таких симптомів: шок (гостра судинна недостатність), порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що відзначалися при призначенні терапевтичних доз, спостерігалась після прийому 300 мг та 440 мг еналаприлу відповідно. Лікування Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості симптомів передозування і ступеня їх тяжкості. Застосування препарату слід негайно припинити. Лікувальні заходи повинні бути спрямовані на елімінацію еналаприлу та еналаприлату та корекцію вираженого зниження АТ. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. При вираженому зниженні артеріального тиску пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію артеріального тиску. При необхідності слід розглянути можливість внутрішньовенного введення катехоламінів. У разі недавнього прийому препарату показані заходи для запобігання всмоктування: провокація блювання, промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом розчину натрію сульфату. Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу. При неефективності терапії брадикардії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора. У разі передозування показаний ретельний моніторинг функцій життєво важливих органів та систем, контроль вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають препарат Берліприл®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі зневоднення, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, а також у пацієнтів з діареєю або блювотою. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю за наявності ниркової недостатності або без неї. Найчастіше артеріальна гіпотензія розвивається у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності та пов'язаного з цим застосування високих доз «петлевих» діуретиків, гіпонатріємії або порушення функції нирок.У цих пацієнтів застосування препарату Берліприл® слід розпочинати під лікарським контролем, який також має бути ретельним при зміні дози препарату Берліприл® та/або діуретика. Аналогічним чином слід здійснювати спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти у горизонтальне положення та, у разі потреби, ввести внутрішньовенно 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні препарату Берліприл не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації АТ. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим АТ препарат Берліприл® може спричинити додаткове зниження АТ. Дана реакція на прийом препарату очікувана і не є підставою для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає клінічно вираженою, слід знизити дозу та/або припинити застосування діуретика та/або препарату Берліприл. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозами клапанів лівого шлуночка та обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить, і утримуватися від їх застосування у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції. Порушення функції нирок У випадках порушення функції нирок (КК У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відзначено підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в плазмі крові, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або припинення застосування діуретика. У цьому випадку необхідно виключити наявність стенозу ниркових артерій. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Навіть невелика зміна вмісту креатиніну в плазмі може бути ознакою зниження функції нирок. Застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї групи слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, з низьких доз, обережно титрувати дозу, а також контролювати функцію нирок. Трансплантація нирки Оскільки досвід застосування препарату Берліприл у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї категорії не рекомендується. Печінкова недостатність У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ було пов'язане з розвитком синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому не вивчений. При появі жовтяниці або значному підвищенні активності печінкових ферментів на фоні застосування інгібіторів АПФ слід припинити застосування препарату, при цьому пацієнт повинен перебувати під відповідним наглядом лікаря. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі препарат Берліприл у різні періоди лікування. В окремих випадках повідомлялося про розвиток інтестинального набряку. У таких випадках лікування препаратом Берліприл слід негайно припинити, належне лікарське спостереження має здійснюватися до повного зникнення відповідних симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньою. У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика призводив до смерті. Набряк мови,голосових складок та/або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів (особливо у пацієнтів, які перенесли операції на дихальних шляхах), відповідна терапія, що включає підшкірне введення 0,1% розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів, повинна бути проведена у найкоротші терміни. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення при застосуванні інгібіторів АПФ. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Аіафілактоїдні реакції при проведенні десенбілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих Є повідомлення про рідкісний розвиток загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ при проведенні процедури десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (геміноптера). Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібітору АПФ. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (LDL) з декстраном сульфатом, спостерігалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо застосовується LDL-аферез, інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на лікарські засоби з інших фармакотерапевтичних груп для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі з використанням мембран високою проникністю У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран з високою проникністю (наприклад, AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції. Тому у цієї категорії пацієнтів рекомендується або використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів з інших фармакотерапевтичних груп. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. За нормальної функції нирок та відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів з колагенозами, які перебувають на імуносупресивній терапії, приймають алопуринол або прокаїнамід або мають комбінацію зазначених ускладнених факторів, особливо за наявності порушень функції нирок. У деяких пацієнтів із цієї категорії розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які у ряді випадків не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. У разі застосування препарату Берліприл у таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові.а під час лікування всі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції. Кашель Повідомляється про виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Розвиток сухого кашлю внаслідок терапії інгібіторами АПФ має враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічні втручання/Загальна анестезія У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання та/або загальної анестезії із застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл може блокувати утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування Берліприлу 10. Цукровий діабет Пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішньо і/або інсулін одночасно з препаратом Берліприл®, необхідно проінструктувати на предмет ретельного контролю рівня глюкози в плазмі крові для виявлення гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з препаратом Берліприл® 10. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в плазмі. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії відносяться: ниркова недостатність та погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спір , тріамтерен або амілорид), калійвмісних харчових добавок або калійвмісних замінників харчової солі, або інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол)), застосування калійвмісних харчових добавок,калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних замінників харчової солі, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Гіперкаліємія може призводити до серйозних, іноді смертельних порушень ритму серця. При необхідності одночасного застосування препарату Берліприл і перелічених вище лікарських засобів слід дотримуватися обережності. Рекомендується регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати літію Не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та еналаприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, еналаприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо, через вищу поширеність низькоренінового статусу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в даній популяції. Застосування у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та безпеки еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів з АГ. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АП. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції Препарат Берліприл® 10 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з тим, що при застосуванні препарату можливий розвиток підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: еналаприлу малеат – 20,00 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, желатин, магнію карбонат, кремнію діоксид колоїдний, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат, барвник заліза оксид червоний, Е 172. Пігулки, 20 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 3, 5 або 10 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки блідо-рожевого кольору, зі скошеними кромками та насічкою для поділу на одному боці, можливі вкраплення білого та темно-рожевого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ). Ступінь всмоктування еналаприлу при внутрішньому прийомі, розрахований за його вмістом у сечі, становить приблизно 60%. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлу в плазмі крові (TСmax) становить 1 год. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу в ШКТ. Після всмоктування еналаприл швидко та інтенсивно гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлату в сироватці крові становить 4 години після прийому внутрішньо еналаприлу у формі таблетки. У добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату в плазмі досягається до 4 дня прийому еналаприлу. Розподіл Зв'язування еналаприлату з білками плазми в діапазоні терапевтичних концентрацій не перевищує 60%. Метаболізм Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Виведення Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються в сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, та незмінений еналаприл малеат (приблизно 20%). Ефективний період напіввиведення (Т½) еналаприлату при багаторазовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу в дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) енаприлату в рівноважному стані було приблизно вдвічі вище, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (КК не більше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу збільшувався, і час настання рівноважного стану концентрації еналаприлату затримувався у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості.Еналаприлат може бути виведений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Кліренс при гемодіалізі становить 62 мл/хв. Період грудного вигодовування Після одноразового прийому внутрішньо еналаприлу у дозі 20 мг у пацієнток у післяпологовому періоді середня максимальна концентрація еналаприлу у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (від 0,54 до 5,9 мкг/л) через 4-6 годин після прийому. Середня максимальна концентрація еналаприлату становила 1,7 мкг/л (від 1,2 до 2,3 мкг/л) та визначалася у різні інтервали часу протягом 24 годин після прийому. З урахуванням даних про максимальні концентрації в грудному молоці, максимальне споживання речовини дитиною, що знаходиться виключно на грудному вигодовуванні, становить приблизно 0,16% дози, що приймається матір'ю, розрахованої з урахуванням поправки на масу тіла. У жінки, яка приймала еналаприл внутрішньо в дозі 10 мг 1 раз на добу протягом 11 місяців, максимальна концентрація еналаприлу в грудному молоці становила 2 мкг/л через 4 години після прийому, максимальна концентрація еналаприлату – 0,75 мкг/л приблизно через 9 год після прийому. Загальна концентрація еналаприлу у грудному молоці протягом 24 годин після прийому становила 1,44 мкг/л та еналаприлату – 0,63 мкг/л. У однієї жінки, яка прийняла еналаприл у дозі 5 мг одноразово, і у двох жінок, які прийняли еналаприл у дозі 10 мг одноразово, через 4 години після прийому концентрація еналаприлату в грудному молоці була нижчою за межу виявлення (менше 0,2 мкг/л). концентрація еналаприлу не визначалася.ФармакодинамікаЕналаприл є гіпотензивним засобом із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Еналаприлу малеат являє собою сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного L-аланіну та L-проліну. Еналаприл є проліками: у результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який безпосередньо інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну сироватки крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку на вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Клінічне значення цього ефекту не встановлено. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл виявляє антигіпертензивну дію також і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низькою активністю реніну. Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску (АТ) як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску може знадобитися кілька тижнів терапії. Різке переривання терапії еналаприлом не викликає швидкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість впливу залежить від величини дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24 годин. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу внутрішньо спостерігалося посилення ниркового кровотоку; при цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася, ознак затримки натрію або рідини не спостерігалися. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок та цукровим діабетом або без нього після застосування еналаприлу спостерігалося зменшення рівня альбумінурії, виведення нирками імуноглобуліну G (IgG), а також зниження вмісту загального білка у сечі. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками спостерігається більш виражена антигіпертензивна дія еналаприлу. Еналаприл може зменшувати або запобігати розвитку гіпокаліємії, спричиненої застосуванням тіазидних діуретиків. У пацієнтів із серцевою недостатністю на фоні терапії серцевими глікозидами та діуретиками застосування еналаприлу (як усередину, так і ін'єкційно) призводило до зниження загального периферичного судинного опору та АТ. Серцевий викид збільшувався, тоді як ЧСС (зазвичай підвищена у пацієнтів із серцевою недостатністю) знижувалася. Тиск заклинювання в легеневих капілярах також знижувалося. Толерантність до фізичного навантаження та рівень тяжкості серцевої недостатності, оцінені за критеріями Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA), покращувалися. Ці ефекти спостерігалися при тривалій терапії. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості серцевої недостатності застосування еналаприлу уповільнювало прогресування дилатації/розширення порожнин серця та серцевої недостатності, що підтверджувалося зниженням кінцево-діастолічного та систолічного обсягів лівого шлуночка та покращенням фракції викиду лівого шлуночка. У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях у популяціях пацієнтів з серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або з цукровим діабетом, ускладненим ураженням органу-мішені, а також у популяції пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ангіотензин II. Не було виявлено значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як відзначалося підвищення ризику гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії при застосуванні комбінації препаратів у порівнянні з монотерапією. Дослідження,що проводилося з метою оцінки переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинними захворюваннями, було припинено достроково у зв'язку з підвищеним ризиком гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія будь-якого ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія. Серцева недостатність будь-якого ступеня важкості. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарат Берліприл® 20 також показаний для: підвищення виживання пацієнтів; - уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності. У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з дисфункцією лівого шлуночка препарат Берліприл® 20 показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка. Препарат Берліпріл® 20 показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій щодо нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до еналаприлу, інших інгібіторів АПФ або допоміжних речовин; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (APA II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю симптоматична артеріальна гіпотензія; ангіоневротичний набряк в анамнезі; двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; реноваскулярна гіпертензія; стан після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; гіперкаліємія (у тому числі при нирковій недостатності, цукровому діабеті, гіпоальдостеронізмі або при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію або замінниками калій, що містять, харчової солі; при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в плазмі крові (наприклад, гепар тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)); системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.); цукровий діабет; ниркова недостатність (КК печінкова недостатність; пригнічення кістковомозкового кровотворення; імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу та прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів; одночасне застосування з препаратами літію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою проникністю (напр. AN69®); одночасне проведення плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ аферез) з використанням декстран сульфату; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; обтяжений алергологічний анамнез; після великих хірургічних втручань; при проведенні анестезії із застосуванням препаратів, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Берліпріл® 20 під час вагітності протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування із застосуванням гіпотензивних препаратів з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних, за винятком випадків, коли застосування інгібіторів АПФ є необхідним. При підтвердженні вагітності застосування Берліприлу 20 слід негайно припинити та призначити пацієнтці гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення вроджених вад при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не може бути виключено. Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може супроводжуватися негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії, олігогідрамніону та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Розвиток олігогідрамніону, мабуть, пов'язаний із зниженням функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактур кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легень. При застосуванні препарату Берліприл 20 необхідно проінформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. У разі неможливості відміни препарату Берліприл® 20 у період вагітності необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Берліприл® 20 для виявлення можливого зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії, контролю стану ниркової функції, а також кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження. Еналаприл може бути видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично за допомогою обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат виділяються у грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення у порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (> 1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію); Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання. Порушення з боку ендокринної системи Частота не встановлена: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: гіпоглікемія. Порушення з боку психіки Часто депресія; Нечасто: сплутаність свідомості, безсоння, підвищена нервозність; Рідко: незвичайні сновидіння, порушення сну. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови; Нечасто: сонливість, парестезія, системне запаморочення. Порушення з боку органу зору Дуже часто: нечіткість зору. Порушення з боку серця Часто: біль у грудях, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія; Нечасто: відчуття серцебиття; інфаркт міокарда чи інсульт*. Порушення з боку судин Дуже часто: запаморочення; Часто: виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопальні стани; Нечасто: ортостатична гіпотензія, можливо, вторинна стосовно вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику; Рідко: синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Дуже часто: кашель; Часто: задишка; Нечасто: ринорея, біль у горлі, захриплість голосу, бронхоспазм/бронхіальна астма; Рідко: риніт, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота; Часто: діарея, біль у животі, порушення смаку; Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість слизової оболонки порожнини рота, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки; Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), гепатит (включаючи некроз), холестаз (включаючи жовтяницю). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: висипання на шкірі, реакція гіперчутливості / ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки»); Нечасто: підвищене потовиділення, свербіж шкіри, кропив'янка, алопеція; Рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігіус, еритродермія. Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з таких симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритоцитів (ШОЕ), еозино. Також можлива поява шкірного висипу, реакцій фотосенсибілізації та інших шкірних реакцій. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; Рідко: олігурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція; Рідко: гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто: астенія; Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: м'язові судоми, припливи крові до шкіри обличчя, шум у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані Часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; Нечасто: підвищення концентрації сечовини у плазмі, гіпонатріємія; Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, збільшення концентрації білірубіну в плазмі крові. *Частота випадків була порівнянна з частотою, що спостерігалася у клінічних дослідженнях при прийомі плацебо та у групах активного контролю. У пацієнтів, які одночасно одержують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл та препарати золота у вигляді ін'єкцій (натрію ауротіомалат) відзначалися рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію).Взаємодія з лікарськими засобамиПри постійному одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів можливе підвищення вмісту калію в плазмі, що може призводити до порушення функції нирок. Як правило, дані зміни мають оборотний характер. У поодиноких випадках у деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у літніх або пацієнтів з зневодненням, у т. ч. внаслідок прийому діуретиків) може розвинутись гостра ниркова недостатність. У разі одночасного застосування необхідно здійснювати регулярний контроль функції нирок (як на початковому етапі, так і періодично під час лікування).Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини. Одночасне застосування калійвмісних харчових добавок, калійвмісних замінників харчової солі та/або застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), а також гепарину може призводити до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування еналаприлу та зазначених препаратів, слід бути обережним і регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів, що містять ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Попередня терапія високими дозами діуретиків (тіазидними або «петльовими») може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку застосування еналаприлу. Антигіпертензивна дія еналаприлу може бути зменшена або за допомогою відміни діуретика, або за рахунок збільшення споживання рідини або кухонної солі, а також при застосуванні еналаприлу на початку лікування низькими дозами. Одночасне застосування препарату Берліприл® 20 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з препаратами літію може підвищувати вміст літію та посилювати ризик розвитку літієвої інтоксикації на фоні застосування інгібіторів АПФ. У разі необхідності застосування цієї комбінації потрібен регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Антигіпертензивна дія еналаприлу може посилюватися при одночасному застосуванні з діуретиками, а також гіпотензивними препаратами інших груп, у тому числі бета-адреноблокаторами, метилдопою, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, нітрогліцерином та іншими нітратами, а також іншими вазодилататорами. Одночасне застосування деяких анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів, антипсихотичних та наркотичних препаратів з інгібіторами АПФ може призвести до надмірного зниження АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). У поодиноких випадках при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включаючи еналаприл) та внутрішньовенному введенні препаратів золота (натрію ауротіомалат) були описані випадки розвитку нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію). Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin – мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус; з інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, сітагліптіном, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з естрамустином. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори нейтральної ендопептидази Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Еналаприл може безпечно застосовуватися одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (як антиагрегантний засіб) та бета-адреноблокаторами. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування) може додатково сприяти зниженню концентрації глюкози в плазмі крові, призводячи до розвитку гіпоглікемії. Ризик розвитку гіпоглікемії найчастіше відзначається протягом перших тижнів одночасного застосування вищезгаданих препаратів, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові, особливо ретельний – протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоційована з вищою частотою виникнення таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. ), порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Берліприл®20 приймають внутрішньо, незалежно від їди. Доза інгібітору АПФ повинна бути підібрана індивідуально з урахуванням особливостей пацієнта та відповіді на терапію. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату, що містить 5 мг, 10 мг або 20 мг еналаприлу (можливе застосування препаратів Берліприл®5, Берліприл®10, Берліприл®20, відповідно). Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг еналаприлу залежно від ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії (АГ) 1 раз на добу. При легкому ступені артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг еналаприлу 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Підтримуюча доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію слід розпочинати з низької початкової дози – 5 мг або менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Як правило, ефективною вважається доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні еналаприлу у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. «Одночасне лікування АГ діуретиками»). Одночасне лікування АГ діуретиками Після першого прийому еналаприлу може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні на початок лікування еналаприлом. Якщо це неможливо, то початкову дозу еналаприлу слід зменшити (до 5 мг або менше) для оцінки первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Застосування при нирковій недостатності Слід збільшити інтервал між прийомами та/або зменшеною дозою препарату. Кліренс креатиніну 30 Кліренс креатиніну 10 Кліренс креатиніну КК ≤ 10 мл/хв: Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу* * Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка Початкова доза еналаприлу у пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю (СН) або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату повинно проводитися під ретельним лікарським контролем для оцінки первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Берліприл®10 може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай одночасно з діуретиками і, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (на початку застосування препарату Берліприл®10 при СН) або після її корекції, дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг еналаприлу, яка застосовується одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом .Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Максимальна добова доза становить 40 мг, розділена на два прийоми. Як до, так і після початку лікування препаратом Берліприл®10 слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок застосування препарату артеріальної гіпотензії з подальшим (рідше) виникненням ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Берліприл®10. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Берліприл не означає, що артеріальна гіпотензія повторно виникне при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Берліприл®10 слід також контролювати вміст калію у плазмі.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Найбільш характерні симптоми передозування: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату (одночасно з блокадою РААС) та ступор. Передозування інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком таких симптомів: шок (гостра судинна недостатність), порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що відзначалися при призначенні терапевтичних доз, спостерігалась після прийому 300 мг та 440 мг еналаприлу відповідно. Лікування Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості симптомів передозування і ступеня їх тяжкості. Застосування препарату слід негайно припинити. Лікувальні заходи повинні бути спрямовані на елімінацію еналаприлу та еналаприлату та корекцію вираженого зниження АТ. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. При вираженому зниженні артеріального тиску пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію артеріального тиску. При необхідності слід розглянути можливість внутрішньовенного введення катехоламінів. У разі недавнього прийому препарату показані заходи для запобігання всмоктування: провокація блювання, промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом розчину натрію сульфату. Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу. При неефективності терапії брадикардії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора. У разі передозування показаний ретельний моніторинг функцій життєво важливих органів та систем, контроль вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають препарат Берліприл®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі зневоднення, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, а також у пацієнтів з діареєю або блювотою. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю за наявності ниркової недостатності або без неї. Найчастіше артеріальна гіпотензія розвивається у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності та пов'язаного з цим застосування високих доз «петлевих» діуретиків, гіпонатріємії або порушення функції нирок.У цих пацієнтів застосування препарату Берліприл® слід розпочинати під лікарським контролем, який також має бути ретельним при зміні дози препарату Берліприл® та/або діуретика. Аналогічним чином слід здійснювати спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти у горизонтальне положення та, у разі потреби, ввести внутрішньовенно 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні препарату Берліприл не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації АТ. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим АТ препарат Берліприл® може спричинити додаткове зниження АТ. Дана реакція на прийом препарату очікувана і не є підставою для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає клінічно вираженою, слід знизити дозу та/або припинити застосування діуретика та/або препарату Берліприл. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозами клапанів лівого шлуночка та обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить, і утримуватися від їх застосування у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції. Порушення функції нирок У випадках порушення функції нирок (КК У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відзначено підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в плазмі крові, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або припинення застосування діуретика. У цьому випадку необхідно виключити наявність стенозу ниркових артерій. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Навіть невелика зміна вмісту креатиніну в плазмі може бути ознакою зниження функції нирок. Застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї групи слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, з низьких доз, обережно титрувати дозу, а також контролювати функцію нирок. Трансплантація нирки Оскільки досвід застосування препарату Берліприл у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї категорії не рекомендується. Печінкова недостатність У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ було пов'язане з розвитком синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому не вивчений. При появі жовтяниці або значному підвищенні активності печінкових ферментів на фоні застосування інгібіторів АПФ слід припинити застосування препарату, при цьому пацієнт повинен перебувати під відповідним наглядом лікаря. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі препарат Берліприл у різні періоди лікування. В окремих випадках повідомлялося про розвиток інтестинального набряку. У таких випадках лікування препаратом Берліприл слід негайно припинити, належне лікарське спостереження має здійснюватися до повного зникнення відповідних симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньою. У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика призводив до смерті. Набряк мови,голосових складок та/або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів (особливо у пацієнтів, які перенесли операції на дихальних шляхах), відповідна терапія, що включає підшкірне введення 0,1% розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів, повинна бути проведена у найкоротші терміни. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення при застосуванні інгібіторів АПФ. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Аіафілактоїдні реакції при проведенні десенбілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих Є повідомлення про рідкісний розвиток загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ при проведенні процедури десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (геміноптера). Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібітору АПФ. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (LDL) з декстраном сульфатом, спостерігалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо застосовується LDL-аферез, інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на лікарські засоби з інших фармакотерапевтичних груп для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі з використанням мембран високою проникністю У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран з високою проникністю (наприклад, AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції. Тому у цієї категорії пацієнтів рекомендується або використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів з інших фармакотерапевтичних груп. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. За нормальної функції нирок та відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів з колагенозами, які перебувають на імуносупресивній терапії, приймають алопуринол або прокаїнамід або мають комбінацію зазначених ускладнених факторів, особливо за наявності порушень функції нирок. У деяких пацієнтів із цієї категорії розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які у ряді випадків не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. У разі застосування препарату Берліприл у таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові.а під час лікування всі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції. Кашель Повідомляється про виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Розвиток сухого кашлю внаслідок терапії інгібіторами АПФ має враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічні втручання/Загальна анестезія У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання та/або загальної анестезії із застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл може блокувати утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування Берліприлу 10. Цукровий діабет Пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішньо і/або інсулін одночасно з препаратом Берліприл®, необхідно проінструктувати на предмет ретельного контролю рівня глюкози в плазмі крові для виявлення гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з препаратом Берліприл® 10. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в плазмі. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії відносяться: ниркова недостатність та погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спір , тріамтерен або амілорид), калійвмісних харчових добавок або калійвмісних замінників харчової солі, або інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол)), застосування калійвмісних харчових добавок,калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних замінників харчової солі, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Гіперкаліємія може призводити до серйозних, іноді смертельних порушень ритму серця. При необхідності одночасного застосування препарату Берліприл і перелічених вище лікарських засобів слід дотримуватися обережності. Рекомендується регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати літію Не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та еналаприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, еналаприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо, через вищу поширеність низькоренінового статусу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в даній популяції. Застосування у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та безпеки еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів з АГ. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АП. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції Препарат Берліприл® 10 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з тим, що при застосуванні препарату можливий розвиток підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: еналаприлу малеат – 5,00 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, желатин, магнію гідроксикарбонат, діоксид колоїдний кремнію, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат. Пігулки, 5 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 2, 3, 5 або 10 блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки майже білого кольору зі скошеними кромками та насічкою для поділу на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ). Ступінь всмоктування еналаприлу при внутрішньому прийомі становить приблизно 60%. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлу в плазмі (Т Cmax ) становить 1 годину після прийому внутрішньо. Після всмоктування еналаприл швидко та інтенсивно гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлату становить 4 години після прийому внутрішньо. У добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату в плазмі досягається до 4 дня прийому еналаприлу. Розподіл У діапазоні терапевтичних концентрацій зв'язування еналаприлату з білками плазми не перевищує 60%. Метаболізм Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Виведення Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються в сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, і незмінений еналаприл малеат (приблизно 20%). Період напіввиведення (Т 1/2 ) еналаприлату при багаторазовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості ниркової недостатності (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу в дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані було приблизно вдвічі вище, ніж у пацієнтів з незміненою функцією нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (КК не більше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості збільшувався, і час настання рівноважного стану концентрації еналаприлату затримувався.Еналаприлат може бути виведений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Кліренс при гемодіалізі становить 62 мл/хв. Період грудного вигодовування Після одноразового прийому внутрішньо еналаприлу у дозі 20 мг у пацієнток у післяпологовому періоді середня максимальна концентрація еналаприлу у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (від 0,54 до 5,9 мкг/л) через 4-6 годин після прийому. Середня максимальна концентрація еналаприлату становила 1,7 мкг/л (від 1,2 до 2,3 мкг/л) та визначалася у різні інтервали часу протягом 24 годин після прийому. З урахуванням даних про максимальні концентрації в грудному молоці, максимальне споживання речовини дитиною, що знаходиться виключно на грудному вигодовуванні, залишає приблизно 0,16% дози, що приймається матір'ю, з урахуванням поправки на масу тіла. У жінки, яка приймала еналаприл внутрішньо в дозі 10 мг 1 раз на добу протягом 11 місяців, максимальна концентрація еналаприлу в грудному молоці становила 2 мкг/л через 4 години після прийому, максимальна концентрація еналаприлату – 0,75 мкг/л приблизно через 9 год після прийому. Загальна концентрація еналаприлу у грудному молоці протягом 24 годин після прийому становила 1,44 мкг/л та еналаприлату – 0,63 мкг/л. У однієї жінки, яка прийняла еналаприл у дозі 5 мг одноразово, і у двох жінок, які прийняли еналаприл у дозі 10 мг одноразово, через 4 години після прийому концентрація еналаприлату в грудному молоці була нижчою за межу виявлення (менше 0,2 мкг/л). концентрація еналаприлу не визначалася.ФармакодинамікаЕналаприл є гіпотензивним засобом із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Еналаприлу малеат являє собою сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного L-аланіну та L-проліну. Еналаприл є проліками: у результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який безпосередньо інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку на вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Клінічне значення цього ефекту не встановлено. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається придушення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка відіграє важливу роль у регулюванні артеріального тиску (АТ). Еналаприл виявляє антигіпертензивну дію також і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низькою активністю реніну. Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження АТ як у положенні «стоячи», так і в положенні «лежачи» без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску може знадобитися кілька тижнів терапії. Різке переривання терапії еналаприлом не викликає швидкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія зазвичай розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість впливу залежить від величини дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24 годин. У клінічних дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу внутрішньо спостерігалося посилення ниркового кровотоку, при цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася. Ознак затримки натрію чи рідини немає. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок та цукровим діабетом або без нього після застосування еналаприлу спостерігалося зменшення альбумінурії, виведення нирками імуноглобуліну G (IgG), а також зниження вмісту загального білка в сечі. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками у еналаприлу спостерігається більш виражена антигіпертензивна дія. Еналаприл зменшує або попереджає розвиток гіпокаліємії, спричиненої застосуванням тіазидних діуретиків. У пацієнтів із серцевою недостатністю на фоні терапії серцевими глікозидами та діуретиками застосування еналаприлу (як усередину, так і ін'єкційно) призводило до зниження загального периферичного судинного опору та АТ. Серцевий викид збільшувався, тоді як ЧСС (зазвичай підвищена у пацієнтів із серцевою недостатністю) знижувалася. Тиск заклинювання в легеневих капілярах також знижувалося. Толерантність до фізичного навантаження та рівень тяжкості серцевої недостатності, оцінені за критеріями Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA), покращувалися. Ці ефекти спостерігалися при тривалій терапії. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості серцевої недостатності застосування еналаприлу уповільнювало прогресування дилатації/розширення порожнин серця та серцевої недостатності, що підтверджувалося зниженням кінцево-діастолічного та систолічного обсягів лівого шлуночка та покращенням фракції викиду лівого шлуночка. У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях у популяціях пацієнтів з серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або з цукровим діабетом, ускладненим ураженням органу-мішені, а також у популяції пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ангіотензин II. Не було виявлено значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як відзначалося підвищення ризику гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії при застосуванні комбінації препаратів у порівнянні з монотерапією. Дослідження,що проводилося з метою оцінки переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинними захворюваннями, було припинено достроково у зв'язку з підвищеним ризиком гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія будь-якого ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія. Серцева недостатність будь-якого ступеня важкості. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарат Берліприл® 5 також показаний для: підвищення виживання пацієнтів; уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності. У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з дисфункцією лівого шлуночка препарат Берліприл® 5 показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка. Препарат Берліприл® 5 показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій ло з приводу нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до еналаприлу, інших інгібіторів АПФ або інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м 2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю симптоматична артеріальна гіпотензія; двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; реноваскулярна гіпертензія; стан після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; ниркова недостатність (КК печінкова недостатність; пригнічення кістковомозкового кровотворення; імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів; системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.); цукровий діабет; гіперкаліємія; (при підвищеному ризику розвитку гіперкаліємії, у тому числі при нирковій недостатності, цукровому діабеті, гіпоальдостеронізмі або при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію або замінниками харчової солі, що містять калій; при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в плазмі , гепарин, котримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)); одночасне застосування з препаратами літію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою проникністю (напр., AN69®); одночасне проведення плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферез) з використанням декстран сульфату; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; ангіоневротичний набряк в анамнезі; обтяжений алергологічний анамнез; після великих хірургічних втручань; при проведенні загальної анестезії із застосуванням препаратів, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування Берліприлу® 5 під час вагітності протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування із застосуванням гіпотензивних препаратів з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних, за винятком випадків, коли застосування інгібіторів АПФ є необхідним. При підтвердженні вагітності застосування Берліприлу 5 слід негайно припинити та призначити пацієнтці гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення вроджених вад при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не може бути виключено. Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може супроводжуватися негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії, олігогідрамніону та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Розвиток олігогідрамніону, мабуть, пов'язаний із зниженням функції нирок плода.Це ускладнення може призводити до контрактур кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легень. При застосуванні препарату Берліприл 5 необхідно проінформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. При неможливості відміни препарату Берліприл® 5 у період вагітності необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Берліприл® 5 для виявлення можливого зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії, контролю стану ниркової функції, а також кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження. Еналаприл може бути видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично за допомогою обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат виділяються у грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення у порядку зменшення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію); Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання. Порушення з боку ендокринної системи Частота невідома: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: гіпоглікемія. Порушення з боку психіки Часто депресія; Нечасто: сплутаність свідомості, безсоння, підвищена нервозність; Рідко: незвичайні сновидіння, порушення сну. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови; Нечасто: сонливість, парестезія, системне запаморочення. Порушення з боку органу зору Дуже часто: нечіткість зору. Порушення з боку серця Часто: біль у грудях, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія; Нечасто: відчуття серцебиття; інфаркт міокарда чи інсульт*. Порушення з боку судин Дуже часто: запаморочення; Часто: виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопальні стани; Нечасто: ортостатична гіпотензія (можливо вторинна стосовно вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику); Рідко: синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Дуже часто: кашель; Часто: задишка; Нечасто: ринорея, біль у горлі, захриплість голосу, бронхоспазм/бронхіальна астма; Рідко: риніт, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота; Часто: діарея, біль у животі, порушення смаку; Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість слизової оболонки порожнини рота, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки; Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), гепатит (включаючи некроз), холестаз (включаючи жовтяницю). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: висипання на шкірі, реакція гіперчутливості/ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки»); Нечасто: підвищене потовиділення, свербіж шкіри, кропив'янка, алопеція; Рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігіус, еритродермія. Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з таких симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритоцитів (ШОЕ), еозино. Також можлива поява шкірного висипу, реакцій фотосенсибілізації та інших шкірних реакцій. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; Рідко: олігурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція; Рідко: гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто: астенія; Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: м'язові судоми, припливи крові до шкіри обличчя, шум у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані Часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; Нечасто: підвищення концентрації сечовини у плазмі, гіпонатріємія; Рідко: підвищення активності «печінкових» трансаміназ, збільшення концентрації білірубіну у плазмі крові. *Частота випадків була порівнянна з частотою, що спостерігалася у клінічних дослідженнях при прийомі плацебо та у групах активного контролю. У пацієнтів, які одночасно одержують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл та препарати золота у вигляді ін'єкцій (натрію ауротіомалат) відзначалися рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію).Взаємодія з лікарськими засобамиПри постійному одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів можливе підвищення вмісту калію в плазмі, що може призводити до порушення функції нирок. Як правило, дані зміни мають оборотний характер. У поодиноких випадках у пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у літніх або пацієнтів із зневодненням, у т. ч. внаслідок прийому діуретиків) може розвинутись гостра ниркова недостатність. У разі одночасного застосування необхідно здійснювати регулярний контроль функції нирок (як на початковому етапі, так і періодично під час лікування).Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини. Одночасне застосування калійвмісних харчових добавок, калійвмісних замінників харчової солі та/або застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), а також гепарину може призводити до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування еналаприлу та зазначених препаратів, слід бути обережним і регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів, що містять котримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Попередня терапія високими дозами діуретиків (тіазидними або «петльовими») може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку застосування еналаприлу. Антигіпертензивна дія еналаприлу може бути зменшена або за допомогою відміни діуретика, або за рахунок збільшення споживання рідини або кухонної солі, а також за умови застосування еналаприлу на початку лікування низькими дозами. Одночасне застосування препарату Берліприл 5 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з препаратами літію може підвищувати ймовірність розвитку літієвої інтоксикації та посилювати ризик, що вже існує, на фоні застосування інгібіторів АПФ. У разі застосування цієї комбінації необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Антигіпертензивна дія еналаприлу може посилюватися при одночасному застосуванні з діуретиками, а також гіпотензивними препаратами інших груп, у тому числі бета-адреноблокаторами, метилдопою, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, нітрогліцерином та іншими нітратами, а також іншими вазодилататорами. Одночасне застосування деяких анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів, антипсихотичних та наркотичних препаратів з інгібіторами АПФ може призвести до надмірного зниження АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). У поодиноких випадках при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включаючи еналаприл) та внутрішньовенному введенні препаратів золота (натрію ауротіомалат) були описані випадки розвитку нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію).Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, тимсиролімусом, сиролімусом, еверолімусом: з інгібіторами дипептидилієнтидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, сітагліптіном, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з естрамустином; Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП) Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Еналаприл може безпечно застосовуватися одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (як антиагрегантний засіб) та бета-адреноблокаторами. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування) може додатково сприяти зниженню концентрації глюкози в плазмі крові, призводячи до розвитку гіпоглікемії. Ризик розвитку гіпоглікемії найчастіше відзначається протягом перших тижнів одночасного застосування вищезгаданих препаратів, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові, особливо ретельний протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоційована з вищою частотою виникнення таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. ), порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м 2 площі поверхні тіла) і не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Берліприл® 5 приймають внутрішньо, незалежно від їди. Доза інгібітору АПФ повинна бути підібрана індивідуально з урахуванням особливостей пацієнта та відповіді на терапію. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату, що містить 5 мг, 10 мг або 20 мг еналаприлу (можливе застосування препаратів Берліприл®5, Берліприл®10, Берліприл®20, відповідно). Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг еналаприлу залежно від ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії (АГ) 1 раз на добу. При легкому ступені артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг еналаприлу 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Підтримуюча доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію слід розпочинати з низької початкової дози – 5 мг або менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Як правило, ефективною вважається доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні еналаприлу у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. «Одночасне лікування АГ діуретиками»). Одночасне лікування АГ діуретиками Після першого прийому еналаприлу може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні на початок лікування еналаприлом. Якщо це неможливо, то початкову дозу еналаприлу слід зменшити (до 5 мг або менше) для оцінки первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Застосування при нирковій недостатності Слід збільшити інтервал між прийомами та/або зменшеною дозою препарату. Кліренс креатиніну 30 Кліренс креатиніну 10 Кліренс креатиніну КК ≤ 10 мл/хв: Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу* * Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка Початкова доза еналаприлу у пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю (СН) або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату повинно проводитися під ретельним лікарським контролем для оцінки первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Берліприл®10 може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай одночасно з діуретиками і, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (на початку застосування препарату Берліприл®10 при СН) або після її корекції, дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг еналаприлу, яка застосовується одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом .Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Максимальна добова доза становить 40 мг, розділена на два прийоми. Як до, так і після початку лікування препаратом Берліприл®10 слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок застосування препарату артеріальної гіпотензії з подальшим (рідше) виникненням ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Берліприл®10. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Берліприл не означає, що артеріальна гіпотензія повторно виникне при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Берліприл®10 слід також контролювати вміст калію у плазмі.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Найбільш характерні симптоми передозування: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату (одночасно з блокадою РААС), та ступор. Передозування інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком таких симптомів: шок (гостра судинна недостатність), порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, «відчуття» серце биття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння та кашель. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що відзначалися при призначенні терапевтичних доз, спостерігалась після прийому 300 мг та 440 мг еналаприлу відповідно. Лікування: Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості симптомів передозування і ступеня їх тяжкості. Застосування препарату Берліприл 5 слід негайно припинити. Лікувальні заходи повинні бути спрямовані на елімінацію еналаприлу та еналаприлату та корекцію вираженого зниження АТ. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. При вираженому зниженні артеріального тиску пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію артеріального тиску. При необхідності слід розглянути можливість внутрішньовенного введення катехоламінів. У разі недавнього прийому препарату показані заходи для запобігання всмоктування: провокація блювання, промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом розчину натрію сульфату. Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу. При неефективності терапії брадикардії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора. У разі передозування показаний ретельний моніторинг функцій життєво важливих органів та систем, контроль вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають препарат Берліприл®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі зневоднення, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, а також у пацієнтів з діареєю або блювотою. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю за наявності ниркової недостатності або без неї. Найчастіше артеріальна гіпотензія розвивається у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності та пов'язаного з цим застосування високих доз «петлевих» діуретиків, гіпонатріємії або порушення функції нирок.У цих пацієнтів застосування препарату Берліприл® слід розпочинати під лікарським контролем, який також має бути ретельним при зміні дози препарату Берліприл® та/або діуретика. Аналогічним чином слід здійснювати спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти у горизонтальне положення та, у разі потреби, ввести внутрішньовенно 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні препарату Берліприл не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації АТ. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим АТ препарат Берліприл® може спричинити додаткове зниження АТ. Дана реакція на прийом препарату очікувана і не є підставою для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає клінічно вираженою, слід знизити дозу та/або припинити застосування діуретика та/або препарату Берліприл. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозами клапанів лівого шлуночка та обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить, і утримуватися від їх застосування у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції. Порушення функції нирок У випадках порушення функції нирок (КК У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відзначено підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в плазмі крові, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або припинення застосування діуретика. У цьому випадку необхідно виключити наявність стенозу ниркових артерій. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Навіть невелика зміна вмісту креатиніну в плазмі може бути ознакою зниження функції нирок. Застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї групи слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, з низьких доз, обережно титрувати дозу, а також контролювати функцію нирок. Трансплантація нирки Оскільки досвід застосування препарату Берліприл у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї категорії не рекомендується. Печінкова недостатність У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ було пов'язане з розвитком синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому не вивчений. При появі жовтяниці або значному підвищенні активності печінкових ферментів на фоні застосування інгібіторів АПФ слід припинити застосування препарату, при цьому пацієнт повинен перебувати під відповідним наглядом лікаря. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі препарат Берліприл у різні періоди лікування. В окремих випадках повідомлялося про розвиток інтестинального набряку. У таких випадках лікування препаратом Берліприл слід негайно припинити, належне лікарське спостереження має здійснюватися до повного зникнення відповідних симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньою. У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика призводив до смерті. Набряк мови,голосових складок та/або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів (особливо у пацієнтів, які перенесли операції на дихальних шляхах), відповідна терапія, що включає підшкірне введення 0,1% розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів, повинна бути проведена у найкоротші терміни. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення при застосуванні інгібіторів АПФ. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Аіафілактоїдні реакції при проведенні десенбілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих Є повідомлення про рідкісний розвиток загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ при проведенні процедури десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (геміноптера). Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібітору АПФ. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (LDL) з декстраном сульфатом, спостерігалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо застосовується LDL-аферез, інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на лікарські засоби з інших фармакотерапевтичних груп для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі з використанням мембран високою проникністю У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран з високою проникністю (наприклад, AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції. Тому у цієї категорії пацієнтів рекомендується або використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів з інших фармакотерапевтичних груп. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. За нормальної функції нирок та відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів з колагенозами, які перебувають на імуносупресивній терапії, приймають алопуринол або прокаїнамід або мають комбінацію зазначених ускладнених факторів, особливо за наявності порушень функції нирок. У деяких пацієнтів із цієї категорії розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які у ряді випадків не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. У разі застосування препарату Берліприл у таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові.а під час лікування всі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції. Кашель Повідомляється про виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Розвиток сухого кашлю внаслідок терапії інгібіторами АПФ має враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічні втручання/Загальна анестезія У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання та/або загальної анестезії із застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл може блокувати утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування Берліприлу 10. Цукровий діабет Пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішньо і/або інсулін одночасно з препаратом Берліприл®, необхідно проінструктувати на предмет ретельного контролю рівня глюкози в плазмі крові для виявлення гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з препаратом Берліприл® 10. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в плазмі. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії відносяться: ниркова недостатність та погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спір , тріамтерен або амілорид), калійвмісних харчових добавок або калійвмісних замінників харчової солі, або інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол)), застосування калійвмісних харчових добавок,калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних замінників харчової солі, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Гіперкаліємія може призводити до серйозних, іноді смертельних порушень ритму серця. При необхідності одночасного застосування препарату Берліприл і перелічених вище лікарських засобів слід дотримуватися обережності. Рекомендується регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати літію Не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та еналаприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, еналаприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо, через вищу поширеність низькоренінового статусу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в даній популяції. Застосування у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та безпеки еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів з АГ. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АП. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції Препарат Берліприл® 10 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з тим, що при застосуванні препарату можливий розвиток підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Гідрохлортіазид - 25,0 мг; Еналаприлу малеат – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат, желатин, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник заліза оксид жовтий (Е 172). Пігулки, 25 мг + 10 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ламінована плівка (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольга алюмінієва]. По 2, 3, 5 або 10 блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі пігулки світло-жовтого кольору з плоскими поверхнями, фасками, з одностороннім ризиком.ФармакокінетикаГідрохлоротіазид Всмоктування та розподіл Гідрохлортіазид неповно, проте досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 год. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 год після прийому) концентрація гідрохлортіазиду в плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40%. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується. Виведення Первинний шлях виведення через нирки (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої внутрішньо дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години). Фармакокінетика в спеціальних групах пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю період напіввиведення гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 год, а у пацієнтів із кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв – 20,7 год. Еналаприл Всмоктування Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується, ступінь його всмоктування, що визначається за кількісним вмістом у сечі, становить приблизно 60%. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Час досягнення максимальної концентрації (TСmax) еналаприлу у плазмі крові 1 год після прийому внутрішньо. Після всмоктування еналаприл швидко та інтенсивно гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. TСmax еналаприлату становить 4 години після прийому внутрішньо. У здорових добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлу в плазмі досягається до 4-го дня застосування еналаприлу. Розподіл У діапазоні терапевтично релевантних концентрацій зв'язування еналаприлату з білками плазми не перевищує 60 %. Метаболізм Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Виведення Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються у сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози та незмінений еналаприл (приблизно 20%). Ефективний період напіввиведення (Т1/2) еналаприлату при багаторазовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості ниркової недостатності (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу внутрішньо у дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані було приблизно вдвічі вище, ніж у пацієнтів з незміненою функцією нирок. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний Т1/2 еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності подовжувався і час досягнення рівноважного стану затримувався. Еналаприлат може бути видалений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Грудне годування Протягом 4-6 годин після прийому внутрішньо еналаприлу в дозі 20 мг жінками у післяпологовому періоді пік концентрації еналаприлу в молоці матері в середньому становив 1,7 мкг/л (діапазон піків від 0,54 до 5,9 мкг/л). Середнє значення піків концентрації еналаприлату становило 17 мкг/л (від 12 до 23 мкг/л); піки концентрацій спостерігалися у різний час протягом 24 годин після прийому. За даними пікової концентрації в грудному молоці, вважається, що немовля, яке харчується тільки молоком матері, отримує не більше 0,16% еналаприлу від дози, прийнятої матір'ю з розрахунку на кг маси тіла. У жінки, яка приймала 10 мг еналаприлу на добу протягом 11 місяців, пік концентрації, що становить 2 мкг/л, спостерігався приблизно через 4 години після прийому препарату, а пік концентрації еналаприлату, що становить 0,75 мкг/л – приблизно через 9 годин. прийому.При цьому загальний добовий вміст еналаприлу та еналаприлату в молоці матері становив 1,44 мкг/л та 0,63 мкг/л, відповідно. Через 4 години після прийому разової дози еналаприлу рівною 5 мг однією пацієнткою та разової дози еналаприлу, що дорівнює 10 мг двома пацієнтками, рівень вмісту еналаприлату в молоці знаходився нижче за межу виявлення (ФармакодинамікаПрепарат Берліприл ® плюс – це комбінований препарат, до складу якого входять еналаприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та гідрохлортіазид, тіазидний діуретик. Гідрохлоротіазид Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої рідини, внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію із сечею та зниження вмісту калію в крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію із сечею. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її вміст у крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату.Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез і діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12год. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний артеріальний тиск тіазидні діуретики не впливають. Еналаприл Еналаприлу малеат є сіль еналаприлу, похідного двох амінокислот: L-аланіну та L-проліну. АПФ (пептидил - дипептидаза А) каталізує перетворення ангіотензину I на пресорний пептид ангіотензин II. Еналаприл є проліками – в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку, що регулює вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Однак роль даного механізму у терапевтичному ефекті еналаприлу потребує уточнення. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл виявляє антигіпертензивну дію також і у пацієнтів зі зниженою активністю реніну плазми. Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску (АТ) як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Скасування терапії еналаприлом не викликає різкого підйому АТ. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай спостерігається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від прийнятої дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24год. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку. При цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася. Ознак затримки натрію чи рідини прийому еналаприлу не спостерігалося. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок та цукровим діабетом або без нього спостерігалося зменшення альбумінурії, протеїнурії та екскреції імуноглобуліну G (IgG) нирками після прийому еналаприлу. При одночасному застосуванні еналаприлу та тіазидних діуретиків спостерігається більш виражена антигіпертензивна дія. Еналаприл попереджає або зменшує гіпокаліємію, спричинену застосуванням тіазидних діуретиків. Гідрохлортіазид/Еналаприл У клінічних дослідженнях одночасне застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду призводило до більш вираженого зниження артеріального тиску, ніж при їх роздільному застосуванні. Еналаприл може зменшувати або запобігати розвитку гіпокаліємії, спричиненої гідрохлортіазидом.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія або при недостатній ефективності монотерапії еналаприлом). Препарат Берліприл плюс також може застосовуватися замість одночасного застосування еналаприлу в дозі 10 мг та гідрохлортіазиду в дозі 25 мг у пацієнтів, які досягли стабільного ефекту при роздільному застосуванні цих препаратів у зазначених дозах.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до еналаприлу, інших інгібіторів АПФ, гідрохлортіазиду, інших похідних сульфонаміду або інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т. ч. пов'язаний із попереднім застосуванням інгібіторів АПФ); спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; порушення функції нирок тяжкого ступеня тяжкості (КК менше 30 мл/хв); проведення діалізу; порушення функції печінки тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені); стан після трансплантації нирки (досвід застосування препарату недостатній); анурія; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м 2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (APA II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю реноваскулярна гіпертензія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує; аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; кардіогенний шок; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30-80 мл/хв); пригнічення кістковомозкового кровотворення; системні захворювання сполучної тканини (у т. ч. системний червоний вовчак, склеродермія); імуносупресивна терапія, одночасне застосування з алопуринолом та прокаїнамідом або комбінація зазначених ускладнюючих факторів; цукровий діабет; гіперкаліємія (при підвищеному ризику розвитку гіперкаліємії, у тому числі при нирковій недостатності, цукровому діабеті, гіпоальдостеронізмі або при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію або замінниками харчових калій, що містять калій; при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень крові наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)); гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіперкальціємія; одночасне застосування з препаратами літію; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та/або блюванні); одночасне проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих; при хірургічних втручаннях, при проведенні анестезії із застосуванням препаратів, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (напр. AN69 ®); одночасне проведення плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферез) з використанням декстран сульфату; хронічна серцева недостатність (ХСП) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA; застосування у пацієнтів негроїдної раси; алергічні реакції на пеніцилін в анамнезі; збільшення тривалості інтервалу QT на ЕКГ; одночасне застосування лікарських засобів, які можуть викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ; одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів; гіперпаратиреоз; гіперурикемія; немеланомний рак шкіри в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Берліприл плюс під час вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування із застосуванням гіпотензивних препаратів із підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. При підтвердженні вагітності застосування препарату Берліприл плюс слід негайно припинити і при необхідності призначити пацієнтці гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності обмежений, особливо у першому триместрі. Даних, одержаних у дослідженнях на тваринах, недостатньо. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. На основі фармакологічного механізму дії гідрохлоротіазиду можна зробити висновок, що його застосування під час другого та третього триместрів може призвести до порушення фетопланцентарної перфузії та викликати розвиток таких небажаних ефектів у плода та новонародженого як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопії. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування гестозів або прееклампсії, оскільки це може призвести до зниження обсягу плазми та плацентарної гіпоперфузії. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих рідкісних випадків, коли неможливе застосування іншої терапії. Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко у незначних кількостях. Застосування тіазидних діуретиків у високих дозах може спричинити зменшення лактації за рахунок збільшення діурезу. Еналаприл Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенних ефектів при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не може бути виключено. Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може супроводжуватися негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії, олігогідрамніону та гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Розвиток олігогідрамніону, мабуть, пов'язаний із зниженням функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактур кінцівок, деформації лицьових кісток черепа, гіпоплазії легень. При застосуванні препарату Берліприл плюс необхідно інформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. У разі застосування препарату Берліприл плюс починаючи з другого триместру вагітності, необхідний контроль стану ниркової функції та кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження. Необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Берліприл плюс для виявлення можливого зниження артеріального тиску. Еналаприл та еналаприлат екскретуються у грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена (існує ризик небажаного впливу на серцево-судинну систему та нирки немовляти). При необхідності застосування препарату Берліприл плюс у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Фертильність Досліджень щодо впливу препарату Берліприл плюс на фертильність у людини не проводилося. Результати досліджень репродуктивної токсичності у щурів дають підстави вважати, що еналаприл не впливає на фертильність та функцію репродуктивної системи. У дослідженнях репродуктивної токсичності гідрохлортіазиду, проведених на мишах і щурах, випадків несприятливого на фертильність особин обох статей зафіксовано був.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Берліприл плюс, еналаприлу та гідрохлортіазиду окремо наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10) , нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Системно-органний клас: Інфекційні та паразитарні захворювання Небажана реакція: Сіалоаденіт Гідрохлортіазид+Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та порушення харчування Небажана реакція: Підвищення концентрації холестерину у плазмі крові Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Гіперглікемія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Гіпокаліємія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Гіперурикемія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Гіпоглікемія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Гіпомагніємія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Глюкозурія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Подагра Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Погіршення метаболічного статусу у пацієнтів із цукровим діабетом. Маніфестація цукрового діабету, що латентно протікає. Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Частота невідома Еналаприл: - Небажана реакція: Метаболічний алкалоз Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Гіпохлоремічний алкалоз Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Дуже рідко Еналаприл: - Небажана реакція: Гіперкальціємія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже рідко Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Водно-електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію, гіпомагніємію, гіпохлоремію, гіперкальціємію) Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Вертіго Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Запаморочення Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Дуже часто Небажана реакція: Головний біль Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Часто Небажана реакція: Сонливість Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Синкопальні стани Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Зміна смаку Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Парестезія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Парези (внаслідок гіпокаліємії) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку психіки Небажана реакція: Безсоння Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Незвичайні сновидіння Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Порушення сну Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Сплутана свідомість Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Депресія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Часто Небажана реакція: Підвищена нервозність Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Зниження лібіду Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Біль у грудях Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Тахікардія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Відчуття серцебиття Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Часто Небажана реакція: Інфаркт міокарда або інсульт, можливо вторинні по відношенню до вираженого зниження артеріального тиску у пацієнтів, які належать до групи високого ризику Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: «Припливи» крові до обличчя Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Запаморочення Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Дуже часто Небажана реакція: Артеріальна гіпотензія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію) Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Синкопальні стани Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Синдром Рейно Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Васкуліт (в окремих випадках, некротизуючий васкуліт) Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Кашель Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Дуже часто Небажана реакція: Задишка Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Часто Небажана реакція: Гостра інтерстиційна пневмонія Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Небажана реакція: Ринорея Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Біль у горлі та захриплість голосу Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Бронхоспазм/бронхіальна астма Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Легкові інфільтрати Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легенів) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Раптовий набряк легенів із симптомами шоку Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Дуже рідко Еналаприл: - Небажана реакція: Риніт Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Алергічний альвеоліт/Еозинофільна пневмонія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини (ксеростомія) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Нудота Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже часто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Дуже часто Небажана реакція: Втрата апетиту Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: - Небажана реакція: Біль у животі Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Часто Небажана реакція: Діарея Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Часто Небажана реакція: Зміна смаку Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Кишкова непрохідність Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Панкреатит Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Блювота Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Диспепсія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Запор Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Анорексія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Роздратування шлунка Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Виразка Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Метеоризм Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Стоматит/афтозні виразки Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Глосит Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Інтестинальний ангіоневротичний набряк Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Печінкова недостатність Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Некроз печінки (іноді зі смертю) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Жовтяниця Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Гіперамілаземія Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Небажана реакція: Холецистит (зокрема у пацієнтів із жовчнокам'яною хворобою в анамнезі) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Частота невідома Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк (особи, кінцівок, губ, язика, голосового апарату та/або гортані) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Висипання на шкірі (екзантема) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Підвищене потовиділення Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Свербіж шкіри Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Кропивниця Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Алопеція Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Реакції фотосенсибілізації Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Частота невідома Небажана реакція: Мультиформна еритема Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Екфоліативний дерматит Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: токсичний епідермальний некроліз Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Дуже рідко Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Пурпура Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Небажана реакція: Шкірна форма системного червоного вовчаку та вовчаковоподібні реакції Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Дуже рідко Еналаприл: - Небажана реакція: Пухирчатка Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Еритродермія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Анафілактичні реакції Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Симптомокомплекс, який може включати всі або деякі з наступних симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозино. Також можлива поява шкірного висипу, реакцій фотосенсибілізації та інших шкірних реакцій. Гідрохлортіазид + Еналаприл: Частота невідома Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Частота невідома Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Судоми м'язів Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Артралгія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: Порушення функції нирок Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Ниркова недостатність Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Протеїнурія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Олігурія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Зворотне збільшення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові (продукти азотистого обміну) Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: - Небажана реакція: Інтестинальний нефрит Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Гинекомастия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Системно-органный класс: Нарушения со стороны органа зрения Нежелательная реакция: Нечеткое зрение Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Очень часто Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: Очень часто Нежелательная реакция: Нарушение зрения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Нежелательная реакция: Ксантопсия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: - Нежелательная реакция: Острый приступ закрытоугольной глаукомы Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Частота неизвестна Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Нежелательная реакция: Миопия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Нежелательная реакция: Уменьшение слезоотделения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: - Нежелательная реакция: Хориоидальный выпот Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны органа слуха и лабиринтные нарушения Нежелательная реакция: Шум в ушах Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: - Системно-органный класс: Общие расстройства нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Очень часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Очень часто Нежелательная реакция: Боль в груди Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: - Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Часто Нежелательная реакция: Недомогание Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: - Нежелательная реакция: Лихорадка Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Судороги мышщ Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: «Приливы» крови Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Шум в ушах Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Чувство дискомфорта Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Системно-органный класс: Нарушения со стороны крови и лимфатической системы Нежелательная реакция: Анемия (включая апластическую и гемолитическую анемию) Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Агранулоцитоз Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: Очень редко Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Панцитопения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Снижение гемоглобина Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Снижение гематокрита Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Лейкопения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: - Нежелательная реакция: Нейтропения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: - Нежелательная реакция: Тромбоцитопения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: Часто Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Апластическая анемия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Очень редко Эналаприл: - Нежелательная реакция: Гемолитическая анемия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Очень редко Эналаприл: - Нежелательная реакция: Лимфаденопатия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Аутоиммунные заболевания Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Подавление функции костного мозга Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Системно-органный класс: Нарушения со стороны эндокринной системы Нежелательная реакция: Синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона (SIADH) Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Частота неизвестна Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Частота неизвестна Системно-органный класс: Влияние на результаты лабораторных и инструментальных исследований Нежелательная реакция: Гиперкалиемия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Гипонатриемия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Повышение активности «печеночных» ферментов Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Повышение концентрации билирубина в плазме крови Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Системно-органный класс: Новообразования доброкачественные, злокачествен-ные и неуточненные (включая кисты и полипы) Нежелательная реакция: Немеланомный рак кожи (базальноклеточная карцинома и плоскоклеточная карцинома) Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Частота неизвестна Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Описание отдельных нежелательных реакций Немеланомный рак кожи: на основании имеющихся данных эпидемиологических исследований показано, что имеется зависимая от кумулятивной дозы связь между применением гидрохлоротиазида и немеланомным раком кожи (см. раздел «Особые указания»).Взаимодействие с лекарственными средствамиГидрохлоротиазид/Эналаприл При одновременном применении с другими гипотензивными средствами антигипертензивный эффект может усиливаться. В связи с этим требуется особая осторожность при одновременном применении с нитроглицерином и другими нитратами или другими вазодилататорами. Одновременное применение ингибиторов АПФ и препаратов лития обратимо повышает концентрацию лития в плазме крови и увеличивает риск развития литиевой интоксикации. Одновременное применение тиазидных диуретиков с ингибиторами АПФ может дополнительно увеличивать концентрацию лития и повышать риск развития литиевой интоксикации. Таким образом, одновременное применение препарата Берлиприл ® плюс с препаратами лития не рекомендуется. В случае если применение данной комбинации необходимо, показан регулярный контроль концентрации лития в плазме крови. Длительное применение нестероидных противовоспалительных препаратов (НПВП) может приводить к снижению антигипертензивного эффекта ингибиторов АПФ, в том числе эналаприла; к снижению диуретического, натрийуретического и антигипертензивного эффектов диуретиков. Применение ингибиторов АПФ или антагонистов рецепторов ангиотензина II одновременно с НПВП, включая селективные ингибиторы циклоокси-геназы-2 (ингибиторы ЦОГ-2), оказывает дополнительный эффект увеличения содержания ионов калия в плазме крови, что может приводить к нарушению функции почек. Как правило, данные изменения носят обратимый характер. В редких случаях у некоторых пациентов, особенно с возможным нарушением функции почек (например, у пожилых пациентов или пациентов с обезвоживанием, в т. ч. вследствие приема диуретиков), возможно развитие острой почечной недостаточности. В случае одновременного применения необходимо осуществлять регулярный контроль функции почек (как на начальном этапе терапии, так и периодически во время лечения). Пациенты должны получать достаточное количество жидкости. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада РААС при одновременном применении ингибиторов АПФ, антагонистов рецепторов ангиотензина II или алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких побочных эффектов как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Одновременное применение ингибиторов АПФ с препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м 2 площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение ингибиторов АПФ с антагонистами рецепторов ангиотензина II противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем врача и с регулярным мониторингом функции почек, показателей АД и концентрации электролитов в плазме крови. Гидрохлоротиазид Сочетания лекарственных препаратов, требующие особого внимания Препараты, способные вызывать полиморфную желудочковую тахикардию типа «пируэт» Следует с особой осторожностью применять гидрохлоротиазид одновременно с такими препаратами, как: антиаритмические лекарственные препараты IA класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид, прокаинамид); антиаритмические лекарственные препараты III класса (дофетилид, ибутилид, бретилия тозилат), соталол, дронедарон, амиодарон; другие (неантиаритмические) лекарственные средства, такие как: нейролептики: фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензамиды (амисульпирид, сультоприд, сульприд, тиаприд), бутирофеноны (дроперидол, галоперидол); пимозид, сертиндол; антидепрессанты: трициклические антидепрессанты, селективные ингибиторы обратного захвата серотонина (циталопрам, эсциталопрам); антибактериальные средства: фторхинолоны (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин); макролиды (эритромицин при внутривенном введении, азитромицин, кларитромицин, рокситромицин, спирамицин), ко-тримоксазол; противогрибковые средства: азолы (вориконазол, итраконазол, кетоконазол, флуконазол); противомалярийные средства (хинин, хлорохин, мефлохин, галофантрин, лумефантрин); противопротозойные средства (пентамидин при парентеральном введении); антиангинальные средства (ранолазин, бепридил); противоопухолевые средства (вандетаниб, мышьяка триоксид, оксалиплатин, такролимус); противорвотные средства (домперидон, ондансетрон); средства, влияющие на моторику желудочно-кишечного тракта (цизаприд); антигистаминные средства (астемизол, терфенадин, мизоластин); прочие лекарственные средства (анагрелид, вазопрессин, дифеманила метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терлипрессин, теродилин, цилостазол); в связи с увеличением риска желудочковых аритмий, особенно полиморфной желудочковой аритмии типа «пируэт» (фактор риска – гипокалиемия). Следует определить содержание калия в плазме крови и, при необходимости, корректировать его до начала комбинированной терапии гидрохлоротиазидом с указанными выше препаратами. Необходим контроль клинического состояния пациента, содержания электролитов плазмы крови и показателей ЭКГ. У пациентов с гипокалиемией необходимо применять препараты, не вызывающие полиморфную желудочковую тахикардию типа «пируэт». Лекарственные средства, способные увеличивать продолжительность интервала QT Одновременное применение гидрохлоротиазида с лекарственными препаратами, способными увеличивать продолжительность интервала QT, должно основываться на тщательной оценке для каждого пациента соотношения ожидаемой пользы и потенциального риска (возможно увеличение риска развития полиморфной желудочковой тахикардии типа «пируэт»). При применении таких комбинаций необходимо регулярно регистрировать ЭКГ (для выявления удлинения интервала QT), а так же контролировать содержание калия в крови. Препараты, способные вызывать гипокалиемию: амфотерицин В (при внутривенном введении), глюко- и минералокортикостероиды (при системном применении), тетракозактид (АКТГ), глицирризиновая кислота (карбеноксолон, препараты, содержащие корень солодки), слабительные средства, стимулирующие моторику кишечника Увеличение риска развития гипокалиемии при одновременном применении с гидрохлоротиазидом (аддитивный эффект). Необходим регулярный контроль содержания калия в плазме крови, при необходимости – его коррекция. На фоне терапии гидрохлоротиазидом рекомендуется применять слабительные средства, не стимулирующие моторику кишечника. Сердечные гликозиды Гипокалиемия и гипомагниемия, обусловленные действием тиазидных диуретиков, усиливают токсичность сердечных гликозидов. При одновременном применении гидрохлоротиазида и сердечных гликозидов следует регулярно контролировать концентрацию калия в плазме крови, показатели ЭКГ, и, при необходимости, корректировать терапию. Сочетания лекарственных препаратов, требующие внимания Другие гипотензивные препараты Потенцирование антигипертензивного действия гидрохлоротиазида (аддитивный эффект). Может появиться необходимость в коррекции дозы одновременно назначенных гипотензивных препаратов. Рекомендуется прекратить прием гидрохлоротиазида за 2-3 дня до начала терапии ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) для предотвращения развития симптоматической артериальной гипотензии. Если это невозможно, то следует снизить начальную дозу ингибиторов АПФ. Этанол, барбитураты, антипсихотические средства (нейролептики), антидепрессанты, анксиолитики, наркотические анальгетики и средства для общей анестезии Возможно усиление антигипертензивного действия гидрохлоротиазида и потенцирование ортостатической гипотензии (аддитивный эффект). Недеполяризующие миорелаксанты (например, тубокурарин) Возможно усиление эффекта недеполяризующих миорелаксантов. Адреномиметики (прессорные амины) Гидрохлоротиазид может снижать эффект адреномиметиков, таких как эпинефрин (адреналин) и норэпинефрин (норадреналин). Гипогликемические средства для приема внутрь и инсулин Тиазидные диуретики влияют на толерантность к глюкозе (возможно развитие гипергликемии) и снижают эффективность гипогликемических средств (может потребоваться коррекция дозы гипогликемических средств). Следует с осторожностью совместно применять гидрохлоротиазид и метформин в связи с риском развития лактоацидоза на фоне нарушения функции почек, вызванного гидрохлоротиазидом. Бета-адреноблокаторы, диазоксид Одновременное применение тиазидных диуретиков (включая гидрохлоротиазид) с бета-адреноблокаторами или диазоксидом может увеличивать риск развития гипергликемии. Лекарственные препараты, применяющиеся для лечения подагры (пробеницид, сульфинпиразон, аллопуринол) Может потребоваться коррекция дозы урикозурических лекарственных средств, так как гидрохлоротиазид увеличивает концентрацию мочевой кислоты в сыворотке крови. Тиазидные диуретики могут увеличить частоту развития реакций гиперчувствительности к аллопуринолу. Амантадин Тиазидные диуретики (включая гидрохлоротиазид) могут снижать клиренс амантадина, приводить к повышению концентрации амантадина в плазме крови и увеличивать риск его нежелательных реакций. Антихолинергические препараты (холиноблокаторы) Антихолинергические препараты (например, атропин, бипериден) увеличивают биодоступность тиазидных диуретиков за счет снижения моторики желудочно-кишечного тракта и скорости опорожнения желудка. Цитотоксические (противоопухолевые) препараты Тиазидные диуретики уменьшают почечную экскрецию цитотоксических лекарственных средств (например, циклофосфамида и метотрексата) и потенцируют их миелосупрессивное действие. Метилдопа Описаны случаи гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлоротиазида и метилдопы. Противоэпилептические препараты (карбамазепин, окскарбазепин, топирамат) Риск развития симптоматической гипонатриемии. При одновременном применении гидрохлоротиазида и карбамазепина необходимо наблюдение за состоянием пациента и контроль содержания натрия в сыворотке крови. При одновременном применении гидрохлоротиазида и топирамата так же следует контролировать содержание топирамата в сыворотке крови, при необходимости назначать препараты калия или корректировать дозу топирамата. Селективные ингибиторы обратного захвата серотонина При одновременном применении с тиазидными диуретиками возможно потенцирование гипонатриемии. Необходим контроль содержания натрия в плазме крови. Циклоспорин При одновременном применении тиазидных диуретиков и циклоспорина увеличивается риск развития гиперурикемии и обострения подагры. Пероральные антикоагулянты Тиазидные диуретики могут уменьшать эффект пероральных антикоагулянтов. Йодсодержащие контрастные вещества Обезвоживание организма на фоне приема тиазидных диуретиков увеличивает риск развития острой почечной недостаточности, особенно при применении высоких доз йодсодержащих контрастных веществ. Перед применением йодсодержащих контрастных веществ необходимо компенсировать потерю жидкости. Препараты кальция При одновременном применении возможно повышение содержания кальция в крови и развитие гиперкальциемии вследствие снижения выведения ионов кальция почками. Если необходдимо одновременное назначение кальцийсодержащих лекарственных средств, то следует контролировать содержание кальция в плазме крови и корректировать дозу препаратов кальция. Анионные обменные смолы (колестирамин, колестипол) Анионные обменные смолы уменьшают абсорбцию гидрохлоротиазида. Однократные дозы колестирамина и колестипола уменьшают всасывание гидрохлоротиазида в желудочно-кишечном тракте на 85% и 43% соответсвенно. Эналаприл Ингибиторы АПФ уменьшают потерю калия, вызванную применением диуретиков. Одновременное применение ингибиторов АПФ и калийсодержащих пищевых добавок, калийсодержащих заменителей пищевой соли и/или применение калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, эплеренон, триамтерен или амилорид), а также гепарина может приводить к значительному повышению содержания ионов калия в плазме крови. При необходимости одновременного применения перечисленных препаратов и подтвержденной гипокалиемии следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание ионов калия в плазме крови. Предшествующая терапия высокими дозами диуретиков (тиазидными или «петлевыми») может привести к гиповолемии и риску развития артериальной гипотензии в начале применения эналаприла. Антигипертензивное действие эналаприла в этих случаях может быть уменьшено либо с помощью отмены диуретика, либо за счет увеличения потребления жидкости или поваренной соли. Одновременное применение некоторых анестезирующих лекарственных средств, трициклических антидепрессантов и антипсихотических препаратов с ингибиторами АПФ может привести к выраженному снижению АД (см. раздел «Особые указания»). Симпатомиметики могут ослаблять антигипертензивное действие ингибиторов АПФ. Эпидемиологические исследования показали, что одновременное применение ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулин, гипогликемические средства для приема внутрь) может дополнительно способствовать снижению концентрации глюкозы в плазме крови, приводя к развитию гипогликемии. Этот феномен наиболее часто отмечается в течение первых недель одновременного применения вышеуказанных препаратов, а также у пациентов с почечной недостаточностью. У пациентов с сахарным диабетом, принимающих гипогликемические средства для приема внутрь и/или инсулин, необходим регулярный контроль концентрации глюкозы крови, особенно тщательный - в течение первого месяца одновременного применения с ингибиторами АПФ. Этанол усиливает антигипертензивное действие ингибиторов АПФ. Эналаприл можно применять одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в качестве антиагрегантного средства) и бета-адреноблокаторами. В редких случаях при одновременном применении ингибиторов АПФ (включая эналаприл) и инъекционных препаратов золота (натрия ауротиомалат) были описаны случаи развития нитритоидных реакций (симптомокомплекс, включающий «приливы» крови к лицу, тошноту, рвоту и артериальную гипотензию). При одновременном применении ингибиторов АПФ и препаратов, содержащих ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) повышается риск развития гиперкалиемии. Увеличивается риск развития ангионевротического отека при одновременном применении ингибиторов АПФ со следующими лекарственными средствами: - с ингибиторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin – мишень рапамицина в клетках млекопитающих) например, темсиролимусом, сиролимусом, эверолимусом; - с ингибиторами дипептидилпептидазы IV типа (ДПП-IV) (глиптинами), например, ситаглиптином, саксаглиптином, вилдаглиптином, линаглиптином; - с рацекадотрилом (ингибитор энкефалиназы, применяемый для лечения острой диареи); - с эстрамустином; - с тканевыми активаторами плазминогена (в обсервационных исследованиях выявлена повышенная частота развития ангионевротического отека на фоне приема ингибиторов АПФ, включая эналаприл, после применения алтеплазы для тромболитической терапии ишемического инсульта). Ингибиторы нейтральной эндопептидазы Сообщалось о повышенном риске развития ангионевротического отека при одновременном применении ингибиторов АПФ с ингибиторами нейтральной эндопептидазы, такими как сакубитрил и рацекадотрил (ингибитор энкефалиназы). При одновременном применении ингибиторов АПФ с лекарственными препаратами, содержащими сакубитрил (ингибитор неприлизина), возрастает риск развития ангионевротического отека, в связи с чем одновременное применение указанных препаратов противопоказано. Ингибиторы АПФ следует назначать не ранее, чем через 36 часов после отмены препаратов, содержащих сакубитрил. Противопоказано назначение препаратов, содержащих сакубитрил, пациентам, получающим ингибиторы АПФ, а так же в течение 36 часов после отмены ингибиторов АПФ.Способ применения и дозыТаблетки для приема внутрь. Препарат Берлиприл ® плюс принимают один раз в сутки (утром) независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости. Рекомендуемая доза 1 таблетка препарата Берлиприл ® плюс 1 раз в сутки. Препарат Берлиприл ® плюс не рекомендуется для начального курса терапии. Перед назначением комбинированного препарата Берлиприл ® плюс рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности. При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. В начале терапии препаратом Берлиприл ® плюс или при переводе с монотерапии эналаприлом на терапию комбинированным препаратом Берлиприл ® плюс может развиться симптоматическая артериальная гипотензия, которая чаще возникает у пациентов с нарушениями водно-электролитного баланса (в т. ч. вследствие предшествующей терапии диуретиками, при диарее и/или рвоте), у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, тяжелой артериальной гипертензией, реноваскулярной гипертензией. Такие пациенты нуждаются в наблюдении в течение приблизительно 8 ч после приема первой дозы препарата. Применение у пациентов с нарушением функции почек (КК 30-80 мл/мин) У пациентов с КК более 30 мл/мин, но менее 80 мл/мин препарат Берлиприл ® плюс должен применяться только после предварительного подбора доз каждого из действующих веществ. Рекомендуемая начальная доза эналаприла в монотерапии у пациентов этой группы составляет 5-10 мг. При тяжелом нарушении функции почек (КК менее 30 мл/мин) применение препарата Берлиприл ® плюс противопоказано. Применение у пациентов пожилого возраста У пациентов пожилого возраста доза препарата подбирается в зависимости от состояния функции почек.ПередозировкаГидрохлоротиазид Симптомы Наиболее частыми проявлениями передозировки гидрохлоротиазидом являются увеличение диуреза, сопровождающееся острой потерей жидкости (дегидратацией) и электролитными нарушениями (гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия). Передозировка гидрохлоротиазидом может проявляться следующими симптомами: со стороны сердечно-сосудитой системы: тахикардия, снижение артериального давления, шок; со стороны нервной системы: слабость, спутанность сознания, головокружение и спазмы икроножных мышц, парестезия, нарушение сознания, усталость; со стороны желудочно-кишечного тракта: тошнота, рвота, жажда; со стороны почек и мочевыводящих путей: полиурия, олигурия или анурия (из-за гемоконцентрации). Лабораторные показатели: гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия, алкалоз, повышенное содержание азота мочевины в крови (особенно у пациентов с почечной недостаточностью). Лечение При передозировке проводится симптоматическая и поддерживающая терапия. Если препарат был принят недавно, для выведения гидрохлоротиазида показаны индукция рвоты или промывание желудка. Абсорбцию гидрохлоротиазида можно уменьшить приемом внутрь активированного угля. В случае снижения АД или шока следует восполнить объем циркулирующей крови введением плазмозамещающих жидкостей и дефицит электролитов (калий, натрий). При дыхательных нарушениях показана ингаляция кислорода или искусственная вентиляция легких. Следует контролировать водно-электролитный баланс (особенно содержание калия в сыворотке крови) и функцию почек до их нормализации. Специфического антидота нет. Гидрохлоротиазид выводится при гемодиализе, однако степень его выведения не установлена. Эналаприл Наиболее характерные симптомы передозировки: выраженное снижение АД, начинающееся приблизительно через 6 часов после приема препарата на фоне блокады РААС, ступор. Передозировка ингибиторами АПФ может сопровождаться развитием следующих симптомов: циркуляторный шок, нарушение водно-электролитного баланса, почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, ощущение сердцебиения, брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель. Концентрации эналаприлата в плазме крови, превышающие в 100 и 200 раз концентрации, наблюдающиеся при применении терапевтических доз, наблюдались после приема 300 и 440 мг эналаприла, соответственно. Лечение Специфических данных по лечению передозировки препаратом Берлиприл ® плюс не имеется. Лечение симптоматическое и поддерживающее. Пациент должен находиться под тщательным врачебным наблюдением, терапия препаратом должна быть немедленно прекращена. Должны проводиться лечебные мероприятия, включающие в себя провокацию рвоты, промывание желудка, применение активированного угля, натрия сульфата и слабительных средств, а также лечение дегидратации, электролитных нарушений и артериальной гипотензии с помощью стандартных мер. При выраженном снижении АД пациента переводят в горизонтальное положение с низким изголовьем (противошоковое положение) и проводят мероприятия, направленные на стабилизацию АД, в т. ч. внутривенное введение 0,9 % раствора натрия хлорида. Может быть рекомендовано внутривенное введение катехоламинов. В случае недавнего приема препарата следует принять меры, направленные на элиминацию эналаприла из организма (например, провокация рвоты, промывание желудка, применение адсорбентов и натрия сульфата). Эналаприлат может быть удален из системного кровообращения с помощью гемодиализа (следует избегать использования полиакрилонитрильных мембран с высокой пропускной способностью, например, AN69 ®). При наличии резистентной к терапии брадикардии следует рассмотреть вопрос о постановке электрокардиостимулятора. Показан динамический мониторинг функций жизненно важных органов и систем, контроль концентрации электролитов и креатинина в плазме крови.Меры предосторожности и особые указанияГидрохлоротиазид/Эналаприл Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса Симптоматическая артериальная гипотензия редко наблюдается у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У пациентов с артериальной гипертензией, принимающих препарат Берлиприл ® плюс, симптоматическая артериальная гипотензия развивается чаще на фоне обезвоживания, возникающего, например, в результате предшествующей терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли, а также у пациентов с диареей и/или рвотой. У данной группы пациентов следует в соответствующие временные интервалы контролировать содержание электролитов в плазме крови. Следует соблюдать особую осторожность у пациентов с ишемической болезнью сердца или с цереброваскулярными заболеваниями, у которых чрезмерное снижение АД может привести к развитию инфаркта миокарда или инсульта. Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью при наличии почечной недостаточности и без. При развитии артериальной гипотензии пациента следует уложить в горизонтальное положение и в случае необходимости, ввести внутривенно 0,9 % раствор натрия хлорида. Транзиторная артериальная гипотензия при применении препарата Берлиприл ® плюс не является противопоказанием к дальнейшему применению препарата, которое может быть продолжено, как правило, без каких-либо затруднений после восполнения ОЦК и нормализации АД. Нарушение функции почек У пациентов с КК более 30 мл/мин, но менее 80 мл/мин препарат Берлиприл ® плюс должен применяться только после подбора доз каждого из действующих веществ. У некоторых пациентов без признаков патологии со стороны почек до начала лечения, было отмечено увеличение концентраций мочевины и креатинина в плазме крови, особенно при одновременном применении эналаприла и диуретиков. В данном случае применение препарата Берлиприл ® плюс должно быть прекращено. Подобная ситуация увеличивает вероятность наличия стеноза почечных артерий. Гиперкалиемия Одновременное применение эналаприла и низких доз диуретиков не исключает риска развития гиперкалиемии. Препараты лития Одновременное применение препарата Берлиприл ® плюс с препаратами лития, как правило, не рекомендуется. Непереносимость галактозы, дефицит лактазы или синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции Препарат Берлиприл ® плюс содержит лактозу, поэтому его применение у пациентов с наследственной непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы и синдромом мальабсорбции глюкозы и галактозы противопоказано. В одной таблетке препарата Берлиприл ® плюс содержится менее 1 ммоль натрия (23 мг), то есть практически не содержится. Гидрохлоротиазид Нарушения функции почек Тиазидные диуретики могут быть недостаточно эффективны у пациентов с нарушением функции почек и неэффективны при КК 30 мл/мин и ниже (т. е. , при почечной недостаточности умеренной или тяжелой степени тяжести). У пациентов со сниженной функцией почек необходим периодический контроль клиренса креатинина. При прогрессировании нарушения функции почек и/или наступлении олигурии (анурии) препарат следует отменить. Нарушения функции печени При применении тиазидных диуретиков у пациентов с нарушениями функции печени возможно развитие печеночной энцефалопатии. Пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью или печеночной энцефалопатией применение тиазидов противопоказано. У пациентов с печеночной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести и/или прогрессирующими заболеваниями печени гидрохлоротиазид следует применять с осторожностью, поскольку даже небольшое изменение водно-электролитного баланса и накопления аммония в сыворотке крови может вызвать печеночную кому. В случае появления симптомов энцефалопатии прием диуретиков следует немедленно прекратить. p>Метаболические и эндокринные эффек тыПрименение тиазидов может нарушать толерантность к глюкозе, что может потребовать коррекции дозы гипогликемических средств, включая инсул и н. Увеличение концентрации холестерина и триглицеридов в крови также может быть связано с терапией тиазидными диуретика м и. У некоторых пациентов терапия тиазидными диуретиками может привести к развитию гиперурикемии и/или подагры. Данный эффект является дозозависимым. Эналаприл может увеличивать выведение мочевой кислоты почками и тем самым ослаблять гиперурекимический эффект гидрохлоротиази д а. Тиазиды могут снижать выведение кальция почками и вызывать кратковременное и незначительное повышение содержания кальция в сыворотке крови при отсутствии подтвержденных нарушений метаболизма кальция. Выраженная гиперкальциемия может быть признаком скрытого гиперпаратиреоза. В связи с влиянием тиазидов на метаболизм кальция их прием может искажать результаты исследования функции паращитовидных желез. Тиазидный диуретик должен быть отменен перед исследованием функции паращитовидных жел ез. Тиазиды увеличивают выведение почками магния, что может приводить к гипомагниемии. Водно-электролитный баланс Каждому пациенту при применении диуретиков необходим систематический контроль содержания электролитов в плазме крови. Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, могут явиться причиной нарушения водно-электролитного баланса (гипокалиемия, гипонатриемия и гипохлоремический алкалоз). Симптомами-предвестниками являются: сухость слизистой оболочки полости рта, жажда, слабость, ступор, сонливость, беспокойство, мышечная боль или судороги, мышечная слабость, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия и нарушения со стороны желудочно-кишечного тракта, такие как тошнота и рвота. Применение тиазидных диуретиков может вызывать гипокалиемию, однако одновременное применение эналаприла способствует уменьшению гипокалиемии, вызванной диуретиками. Наибольший риск развития гипокалиемии отмечается у пациентов с циррозом печени, повышенным диурезом, а также при ограничении потребления поваренной соли, одновременном применении глюкокортикостероидов или адренокортикотропного гормона. В жаркую погоду у пациентов с отеками может возникать гипонатриемия. Дефицит хлоридов обычно бывает невыраженным и лечения не требует. Антидопинговый тест Гидрохлоротиазид, входящий в состав препарата, может давать положительный результат антидопингового теста. Реакции гиперчувствительности У пациентов, принимающих тиазидные диуретики, реакции гиперчувствительности могут возникать даже при отсутствии в анамнезе аллергических реакции или бронхиальной астмы. Сообщалось о рецидивах или усугублении течения системной красной волчанки у пациентов на фоне применения тиазидных диуретиков. Хориоидальный выпот/острая миопия/острая закрытоугольная глаукома Сульфонамиды и их производные могут вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию хориоидального выпота с нарушением полей зрения, острой транзиторной миопии и острой закрытоугольной глаукомы. Симптомы включают острое начало снижения остроты зрения или боль в глазу и обычно возникают в течение нескольких часов или недель после начала приема препарата. При отсутствии лечения острый приступ закрытоугольной глаукомы может привести к стойкой потере зрения. В первую очередь необходимо как можно быстрее отменить прием препарата. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, может потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острого приступа закрытоугольной глаукомы являются аллергические реакции на производные сульфонамида и пенициллины в анамнезе. Немеланомный рак кожи На основании имеющихся данных эпидемиологических исследований наблюдалась положительная дозозависимая связь между суммарной дозой гидрохлоротиазида и немеланомным раком кожи (НМРК) (базальноклеточная карцинома и плоскоклеточная карцинома). Одно исследование включало в себя 71 533 пациентов с базальноклеточной карциномой (БКК) и 8 629 пациентов с плоскоклеточной карциномой (ПКК), которым соответствовали 1 430 833 и 172 462 участника из контрольных популяционных групп соответственно. Прием гидрохлоротиазида в значительных количествах (кумулятивная доза более ≥ 50 000 мг) был связан с развитием БКК со скорректированным значением отношения шансов (ОШ) 1,29 (95% доверительный интервал (ДИ): 1,23-1,35) и развитием ПКК со скорректированным значением ОШ 3,98 (95% ДИ: 3,68-4,31). Четкая зависимость между кумулятивной дозой и развитием заболевания наблюдалась как для БКК, так и для ПКК. В другом исследовании была показана возможная связь между раком губы (ПКК) и значительным применением гидрохлоротиазида: в контрольной популяционной группе численностью 63 067 человек с использованием стратегии выборки с учетом риска было выявлено 633 пациента с раком губы. Была показана взаимосвязь между суммарной кумулятивной дозой и соответствующей реакцией: скорректированное ОШ составило 2,1 (95% ДИ: 1,7-2,6), которое увеличивалось до ОШ 3,9 (3,0-4,9) для высокой (кумулятивная доза ~ 25 000 мг) дозы и до ОШ 7,7 (5,7-10,5) для наивысшей кумулятивной дозы (~ 100 000 мг). Фотосенсибилизирующее действие гидрохлоротиазида может выступать в качестве возможного механизма для возникновения НМРК. Пациенты, принимающие гидрохлоротиазид, должны быть проинформированы о риске развития НМРК и проинструктированы о необходимости регулярно проверять кожные покровы на наличие любых подозрительных поражений кожи и незамедлительно о них сообщать. Для уменьшения риска развития рака кожи до минимального уровня следует рекомендовать пациентам возможные профилактические меры, такие как ограничение воздействия солнечного света и УФ-лучей, а также использование надлежащей защиты в случае такого воздействия. Вызывающие подозрения поражения кожи следует незамедлительно исследовать, включая гистологическое исследование образцов, полученных путем биопсии. Для пациентов, у которых ранее был диагностирован НМРК, может также потребоваться пересмотр возможности применения гидрохлоротиазида (см. раздел «Побочное действие»). Фоточувствительность Есть информация о случаях развития реакций фоточувствительности при приеме тиазидных диуретиков. В случае появления фоточувствительности на фоне приема гидрохлоротиазида следует прекратить лечение. Если продолжение приема диуретика необходимо, то следует защищать кожные покровы от воздействия солнечных лучей или искусственных ультрафиолетовых лучей. Прочее У пациентов с выраженным атеросклерозом церебральных и коронарных артерий следует с особой осторожностью применять гидрохлоротиазид. Тиазидные диуретики могут снижать количество йода, связанного с белками плазмы крови, без проявления признаков нарушения функции щитовидной железы. Эналаприл Аортальный или митральный стеноз/гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Как и другие вазодилататоры, ингибиторы АПФ следует назначать с осторожностью пациентам с обструкцией выносящего тракта левого желудочка вследствие стеноза аортального клапана и воздерживаться от их применения в случаях кардиогенного шока и гемодинамически значимой обструкции. Нарушение функции почек Сообщалось о развитии почечной недостаточности при применении эналаприла, главным образом, у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или заболеваниями почек, включая стеноз почечной артерии. При своевременной постановке диагноза и соответствующем лечении почечная недостаточность при терапии эналаприлом носит, как правило, обратимый характер. Реноваскулярная гипертензия Существует повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности при применении ингибиторов АПФ у пациентов с реноваскулярной гипертензией, двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки. Снижение функции почек может проявляться лишь незначительными изменениями концентрации креатинина в плазме крови. Терапию препаратом Берлиприл ® плюс у пациентов этой группы следует начинать под тщательным медицинским наблюдением и мониторингом функции почек. Трансплантация почки Опыт применения препарата Берлиприл ® плюс у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки, отсутствует. Применение препарата Берлиприл ® плюс у пациентов этой категории не рекомендуется. Пациенты, находящиеся на гемодиализе Применение препарата Берлиприл ® плюс не рекомендуется у пациентов с почечной недостаточностью, находящихся на гемодиализе. Пациенты, находящиеся на гемодиализе с использованием мембран высокой пропускной способности У пациентов, находящихся на диализе с использованием мембран высокой пропускной способности (например, AN69 ®) на фоне применения ингибиторов АПФ наблюдались анафилактоидные реакции. Поэтому у данной категории пациентов рекомендуется либо использование диализных мембран другого типа, либо применение гипотензивных препаратов из других фармакотерапевтических групп. Нарушения функции печени В редких случаях применение ингибиторов АПФ было связано с развитием синдрома, начинающегося с холестатической желтухи или гепатита и прогрессирующего до фульминантного некроза печени, иногда с летальным исходом. Механизм данного синдрома не изучен. При появлении желтухи или значительном повышении активности «печеночных» трансаминаз на фоне применения ингибиторов АПФ следует прекратить применение препарата и назначить соответствующую вспомогательную терапию, при этом пациент должен находиться под надлежащим наблюдением. Нейтропения/агранулоцитоз Нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения, анемия могут развиться на фоне терапии ингибиторами АПФ. При нормальной функции почек и отсутствии других осложнений нейтропения возникает редко. Эналаприл следует применять с особой осторожностью у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани (например, системной красной волчанкой, склеродермией), находящихся на иммуносупрессивной терапии, принимающих аллопуринол или прокаинамид или имеющих комбинацию указанных осложняющих факторов, особенно при наличии нарушения функции почек. У некоторых пациентов из этой категории развились серьезные инфекционные заболевания, которые в ряде случаев не отвечали на интенсивную терапию антибиотиками. В случае применения препарата Берлиприл ® плюс у таких пациентов рекомендуется регулярный контроль количества лейкоцитов в крови, а во время лечения все пациенты должны быть предупреждены о необходимости сообщать врачу о любых признаках развития возможной инфекции. Гиперкалиемия У некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в т. ч. эналаприл, наблюдалось повышение содержания ионов калия в плазме крови. К факторам риска развития гиперкалиемии относятся: почечная недостаточность и нарушение функции почек, возраст старше 70 лет, сахарный диабет, гипоальдостеронизм, интеркуррентные заболевания и состояния, в том числе, дегидратация, острая декомпенсация сердечной деятельности, метаболический ацидоз и одновременное применение калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, эплеренон, триамтерен или амилорид) или калийсодержащих заменителей пищевой соли или других лекарственных средств, повышающих содержание калия в плазме крови, например, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). Применение калийсодержащих пищевых добавок, калийсберегающих диуретиков или калийсодержащих заменителей пищевой соли, особенно у пациентов с нарушением функции почек, может привести к значительному повышению содержания ионов калия в плазме крови. Гиперкалиемия может приводить к серьезным, иногда смертельным, нарушениям ритма сердца. Если одновременное применение эналаприла и какого-либо из перечисленных выше лекарственных средств расценивается как возможное, следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание ионов калия в плазме крови. Двойная блокада РААС Существуют доказательства, что одновременное применение ингибиторов АПФ с антагонистами рецепторов ангиотензина II или алискиреном увеличивает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая развитие острой почечной недостаточности). Одновременное применение ингибиторов АПФ с препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или умеренной или с тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м 2 площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение ингибиторов АПФ с антагогистами рецепторов ангиотензина II противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. Сахарный диабет У пациентов с сахарным диабетом, принимающих гипогликемические средства для приема внутрь и/или инсулин, во время терапии ингибиторами АПФ необходимо регулярно контролировать концентрацию глюкозы плазмы крови, особенно в течение первого месяца одновременного применения во избежание развития гипогликемии. Повышенная чувствительность/Ангионевротический отек Зарегистрированы сообщения об ангионевротическом отеке (отек Квинке) лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и/или гортани у пациентов, получавших ингибиторы АПФ, в том числе, эналаприл, в разные периоды лечения. В таких случаях лечение препаратом Берлиприл ® плюс следует немедленно прекратить, должно осуществляться надлежащее врачебное наблюдение до полного исчезновения соответствующих симптомов. Даже в тех случаях, когда возникает только затруднение глотания без затруднения дыхания, пациенты должны длительное время находиться под медицинским наблюдением, поскольку терапия антигистаминными препаратами и кортикостероидами может оказаться недостаточной. В очень редких случаях ангионевротический отек гортани или языка приводил к летальному исходу. Отек языка, голосовых связок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей (особенно у пациентов, перенесших операции на дыхательных путях); соответствующая терапия, включающая подкожное введение 0,1 % раствора адреналина (0,3-0,5 мл) и/или меры для обеспечения проводимости дыхательных путей должна быть проведена в самые короткие сроки. У пациентов негроидной расы частота развития ангионевротического отека при применении ингибиторов АПФ выше, чем у представителей других рас. Пациенты, имеющие в анамнезе ангионевротический отек, не связанный с применением ингибиторов АПФ, имеют повышенный риск его возникновения при применении ингибиторов АПФ. Повышается риск развития ангионевротического отека (например, отек дыхательных путей или языка с нарушением дыхания или без него) при одновременном применении ингибиторов АПФ и: - mTOR ингибиторов (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус); - тканевых активаторов плазминогена (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается интестинальный отек (ангионевротичский отек кишечника). При этом у пациентов отмечается боль в животе, как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего отека лица и при нормальном уровне С1-эстеразы. Диагноз устанавливается с помощью компьютерной томографии брюшной полости, ультразвукового исследования или при хирургическом вмешательстве. Симптомы исчезали после прекращения приема ингибиторов АПФ. Возможность развития интестинального отека необходимо учитывать при проведении диференциальной диагностики болей в животе у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ. Анафилактические реакции при проведении десенсибилизации ядом перепончатокрылых Имеются сообщения о развитии угрожающих жизни анафилактических реакций у пациентов, получающих ингибиторы АПФ при проведении процедуры десенсибилизации ядом перепончатокрылых. Подобных реакций можно избежать, если до начала десенсибилизации временно прекратить применение ингибитора АПФ. Анафилактические реакции при проведении ЛПНП-афереза В редких случаях у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время афереза ЛПНП с декстран сульфатом, наблюдались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Если применяется ЛПНП-аферез, следует временно прекратить применение ингибитора АПФ. Кашель Сообщается о возникновении кашля при лечении ингибиторами АПФ. Обычно кашель носит непродуктивный постоянный характер и прекращается после отмены препарата. Развитие сухого кашля вследствие терапии ингибиторами АПФ должно учитываться при дифференциальной диагностике кашля. Хирургические вмешательства/Общая анестезия У пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству и/или общей анестезии с применением препаратов, снижающих АД, эналаприл может блокировать образование ангиотензина II и вследствие этого ухудшать компенсаторные возможности ренин-ангиотензиновой системы. Если предполагается, что артериальная гипотензия развивается по этому механизму, она может быть скорректирована увеличением ОЦК. Перед хирургическими вмешательствами (включая стоматологические процедуры) необходимо предупредить хирурга/анестезиолога о применении препарата Берлиприл ® плюс. Этнические различия Подобно другим ингибиторам АПФ, эналаприл может быть менее эффективным в снижении АД у представителей негроидной расы по сравнению с представителями других рас, возможно, из-за низкой активности ренина у пациентов с артериальной гипертензией в данной популяции. Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами Необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций, т. к. в некоторых случаях возможно развитие таких побочных эффектов как головокружение и повышенная утомляемость. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Діюча речовина: тіоктова кислота – 0,300 г; Допоміжні речовини: етилендіамін, пропіленгліколь, вода для ін'єкцій. Концентрат для виготовлення розчину для інфузій, 25 мг/мл. По 12 мл препарату у ампули темного скла з білим кільцем (лінія надлому) у верхній частині ампули. По 5 ампул у картонну контурну упаковку (лоток).Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиПрозорий зеленувато-жовтий розчин.ФармакокінетикаРозподіл При внутрішньовенному введенні 600 мг тіоктової кислоти максимальна концентрація в плазмі крові через 30 хв становить близько 20 мкг/мл, площа під кривою «концентрація-час» - близько 5 мкг/год/мл. Біодоступність – 30%. Метаболізм та виведення Має ефект «першого проходження» через печінку. Тіоктова кислота піддається біотрансформації переважно шляхом окисного укорочення бічного ланцюга (бета-окислення) та/або шляхом S-метилювання відповідних тіолів. Об'єм розподілу – близько 450 мл/кг. Загальний плазмовий кліренс – 10-15 мл/хв/кг. Виводиться нирками (80-90%) переважно як метаболітів. Період напіввиведення – близько 25 хв.ФармакодинамікаТіоктова (альфа-ліпоєва) кислота – ендогенний антиоксидант прямої (зв'язує вільні радикали) та непрямої дії. Це вітаміноподібна речовина, кофермент реакцій декарбоксилювання a-кетокислот. Сприяє зниженню концентрації глюкози в плазмі крові та збільшенню концентрації глікогену в печінці, також знижує інсулінорезистентність, бере участь у регулюванні вуглеводного та ліпідного обмінів, стимулює обмін холестерину. Завдяки своїм антиоксидантним властивостям тіоктова кислота захищає нервові клітини від пошкодження їх продуктами розпаду, зменшує утворення кінцевих продуктів прогресуючого глікозилювання білків у нервових клітинах при цукровому діабеті, покращує мікроциркуляцію та ендоневральний кровотік, підвищує вміст антиоксиданту глутатіону до фізіолога. Завдяки участі у метаболізмі жирів, тіоктова кислота збільшує біосинтез фосфоліпідів, зокрема фосфоіноізиту, завдяки чому покращує пошкоджену структуру клітинних мембран; нормалізує енергетичний обмін та проведення нервових імпульсів.Тіоктова кислота усуває токсичний вплив метаболітів алкоголю (ацетальдегіду, піровиноградної кислоти), зменшує надмірне утворення молекул вільних кисневих радикалів, зменшує ендоневральну гіпоксію та ішемію, послаблюючи прояви полінейропатії у вигляді парестезій, відчуття печіння, болю. Таким чином, тіоктова кислота має антиоксидантну, нейротрофічну, гіпоглікемічну дію, покращує метаболізм ліпідів.Показання до застосуваннядіабетична полінейропатія; алкогольна полінейропатія.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до тіоктової кислоти або інших компонентів препарату в анамнезі; вагітність, період грудного вигодовування (відсутній достатній досвід застосування препарату). вік до 18 років (ефективність та безпека застосування препарату не встановлені). З обережністю внутрішньовенне введення тіоктової кислоти слід проводити з обережністю у пацієнтів похилого віку (старше 75 років).Вагітність та лактаціяЗ огляду на відсутність достатнього клінічного досвіду застосування тіоктової кислоти при вагітності та в період грудного вигодовування, застосування препарату протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Берлітіон 300 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (>1/100,< 1/10), нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/10000,< 1/1000) дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (не може бути оцінена виходячи з наявних даних). Кореляції частоти виникнення побічних ефектів із статтю чи віком пацієнтів не спостерігається. Порушення з боку системи кровотворення та лімфатичної системи Дуже рідко: петехіальні крововиливи у слизові оболонки, шкіру; геморагічний висип (пурпура), тромбоцитопатія, гіпокоагуляція. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: алергічні реакції (шкірний висип, екзема, кропив'янка, свербіж шкіри); Частота невідома: анафілактичний шок; аутоімунний інсуліновий синдром у пацієнтів із цукровим діабетом, який характеризується частими гіпоглікеміями в умовах наявності аутоантитіл до інсуліну. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: гіпоглікемія (через покращення засвоєння глюкози), симптоми якої включають запаморочення, підвищене потовиділення, головний біль та порушення зору. Порушення з боку нервової системи Дуже рідко: зміна або порушення смакових відчуттів, припливи, судоми. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання; Дуже рідко: біль у животі, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: підвищення активності печінкових ферментів. Порушення з боку серця Частота невідома: біль у серці, тахікардія при швидкому введенні препарату. Порушення з боку судин Дуже рідко: тромбофлебіт. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: диплопія, нечіткість зору. Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже рідко: відчуття печіння у місці введення; Частота невідома: алергічні реакції у місці введення – подразнення, гіперемія чи припухлість. Інші Дуже рідко: при швидкому внутрішньовенному введенні спостерігалися самостійні підвищення внутрішньочерепного тиску (почуття тяжкості в голові) і утруднення дихання, слабкість.Взаємодія з лікарськими засобамиУ зв'язку з тим, що тіоктова кислота здатна утворювати хелатні комплекси з металами (у т. ч. з цисплатином), слід уникати одночасного застосування із залізом, магнієм і кальцієм. Одночасне застосування тіоктової кислоти з цисплатином знижує ефективність останнього. З молекулами цукрів тіоктова кислота утворює погано розчинні комплексні сполуки. Тіоктова кислота несумісна з розчинами глюкози, декстрози, фруктози, Рінгера, а також розчинами, що реагують з SH-групами або дисульфідними зв'язками. Тіоктова кислота посилює гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо при одночасному застосуванні. Етанол значно знижує терапевтичну ефективність тіоктової кислоти.Спосіб застосування та дозиДля внутрішньовенного введення. На початку лікування препарат Берлітіон® 300 призначають внутрішньовенно краплинно у добовій дозі 600 мг (2 ампули). Перед застосуванням вміст 2 ампул (24 мл препарату) розводять у 250 мл 0,9% розчину натрію хлориду та вводять внутрішньовенно краплинно повільно, протягом не менше 30 хв. Оскільки діюча речовина є чутливою до світла, розчин для інфузії готують безпосередньо перед застосуванням. Приготовлений розчин необхідно захищати від впливу світла, наприклад, за допомогою алюмінієвої фольги. Захищений від світла розчин може зберігатися протягом 6 год. Курс лікування препаратом Берлітіон 300 становить 2-4 тижні. Потім переходять на підтримуючу пероральну терапію у дозі 600 мг на добу. Тривалість курсу лікування та необхідність його повторення визначається лікарем. Терапія діабетичної полінейропатії має бути спрямована на корекцію основного захворювання – цукрового діабету.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, біль голови. У тяжких випадках: психомоторне збудження або помутніння свідомості, генералізовані судоми, виражені порушення кислотно-лужної рівноваги (лактоацидоз), гіпоглікемія (аж до розвитку коми), гострий некроз скелетних м'язів, дисеміноване внутрішньосудинне згортання (ДВС-синдром) мозку, поліорганна недостатність Лікування: При підозрі на інтоксикацію тіоктової кислоти (наприклад, застосування більше 80 мг препарату тіоктової кислоти на 1 кг маси тіла у дорослих, та більше 50 мг препарату тіоктової кислоти на 1 кг маси тіла у дітей) рекомендується екстрена госпіталізація та негайне застосування заходів відповідно із загальними принципами, прийнятими при випадковому отруєнні. Терапія симптоматична. Лікування генералізованих судом, лактатацидозу та інших загрозливих для життя наслідків інтоксикації має проводитися відповідно до принципів сучасної інтенсивної терапії. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз, гемоперфузія та методи фільтрації з примусовим виведенням тіоктової кислоти є неефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують інсулін або гіпоглікемічні препарати для прийому внутрішньо, необхідний постійний контроль концентрації глюкози в плазмі крові, особливо на початковій стадії терапії препаратом Берлітіон 300. У деяких випадках може виникнути необхідність зменшення дози інсуліну або гіпоглікемічних препаратів для перорального застосування. уникнення розвитку гіпоглікемії. При парентеральному застосуванні можливе виникнення реакцій гіперчутливості до розвитку анафілактичного шоку. При появі симптомів, таких як свербіж, нудота, нездужання, лікування препаратом Берлітіон 300 слід негайно припинити. Прийом алкоголю знижує ефективність лікування препаратом Берлітіон® 300, тому пацієнтам у період терапії препаратом Берлітіон® 300 слід утриматися від вживання алкоголю протягом усього курсу лікування, а також по можливості у перерві між курсами. Зареєстровані повідомлення про випадки розвитку аутоімунного інсулінового синдрому (АІС) під час лікування тіоктовою кислотою. Пацієнти, що мають у генотипі лейкоцитарного антигену алелі HLA-DRB1*04:06 та HLA-DRB1*04:03, більш схильні до розвитку АІС на фоні лікування тіоктовою кислотою. Алель HLA-DRB1*04:03 (ставлення шансів розвитку АІС – 1,6) переважно виявляється у представників європеоїдної раси (з більшою поширеністю в Південній Європі, ніж у Північній), а алель HLA-DRB1*04:06 (ставлення шансів розвитку АІС – 56,6) насамперед виявляється серед японських та корейських пацієнтів. Аутоімунний інсуліновий синдром повинен враховуватися при диференціальній діагностиці спонтанної гіпоглікемії у пацієнтів, які приймають тіоктову кислоту. Розчинником для препарату Берлітіон 300 може бути лише 0,9% розчин хлориду натрію. Свіжоприготовлений розчин Берлітіон 300 для інфузії повинен бути захищений від світла, наприклад, алюмінієвою фольгою і зберігатися протягом 6 годин. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами. Вплив тіоктової кислоти на здатність до керування транспортними засобами та керування механізмами спеціально не вивчався, тому в період лікування препаратом Берлітіон® 300 слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: тіоктова кислота – 300 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 60,00 мг, кроскармеллозу натрію -24,00 мг, кремнію діоксид колоїдний - 18,00 мг, целюлоза мікрокристалічна -165,00 мг, повідон (К=30) - 21,00 мг, магнію - 12,00 мг; Оболонка плівкова: Опадрай OY-S-22898 жовтий - 12,00 мг, що складається з: гіпромелози - 6,5970 мг, титану діоксиду (Е 171) - 3,9134 мг, натрію лаурилсульфату - 0,7096 мг, ,6760 мг, барвника хіноліновий жовтий (Е 104) – 0,0750 мг, барвника сонячний захід жовтий (Е 110) – 0,0290 мг; парафін рідкий – 3,00 мг. По 1, 2 або 4 картонні контурні упаковки з інструкцією із застосування препарату в картонну пачку. Пігулки покриті плівковою оболонкою, 300 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ПВХ/ПВДХ/алюмінієва фольга]. По 3, 6 або 10 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, блідо-жовтого кольору, з ризиком на одному боці. Вид на поперечному розрізі: нерівна, зерниста поверхня, світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (прийом їжі знижує всмоктування). Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 25-60 хв. Абсолютна біодоступність тіоктової кислоти при пероральному прийомі становить 30 %. Має ефект "першого проходження" через печінку. Утворення метаболітів відбувається в результаті окиснення бічного ланцюга та кон'югування. Об'єм розподілу – близько 450 мл/кг. Тіоктова кислота та її метаболіти виводяться нирками (80-90%). Період напіввиведення – 25 хв. Загальний плазмовий кліренс – 10 – 15 мл/хв/кг.ФармакодинамікаТіоктова (альфа-ліпоєва) кислота – ендогенний антиоксидант прямої (зв'язує вільні радикали) та непрямої (відновлює внутрішньоклітинний рівень глутатіону, підвищує активність супероксиддисмутази) дії. Як кофермент мітохондріальних мультиферментних комплексів бере участь в окисному декарбоксилюванні піровиноградної кислоти та альфа-кетокислот. Сприяє зниженню концентрації глюкози в крові та збільшенню концентрації глікогену в печінці, а також знижує інсулінорезистентність. Тіоктова кислота є ендогенною вітаміноподібною речовиною та за характером біохімічної дії близька до вітамінів групи В. Покращує трофіку нейронів, бере участь у регулюванні ліпідного та вуглеводного обмінів, стимулює обмін холестерину, покращує функцію печінки.Показання до застосуваннядіабетична полінейропатія; алкогольна полінейропатія.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до тіоктової кислоти або інших компонентів препарату; дефіцит лактази, спадкова непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність; період лактації; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека застосування препарату не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Берлітіон 300 під час вагітності протипоказане через відсутність достатнього клінічного досвіду застосування тіоктової кислоти при вагітності. Дослідження репродуктивної токсичності не виявили ризиків щодо фертильності, впливу на розвиток плода та будь-яких ембріотоксичних властивостей препарату. Застосування препарату Берлітіон 300 у період лактації протипоказане через відсутність даних про проникнення тіоктової кислоти в грудне молоко.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Берлітіон 300 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (1>1/10), часто (>1/100,<1/10), нечасто (>1/1000,<1/100) ), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000). Кореляції частоти виникнення побічних ефектів із статтю чи віком пацієнтів не спостерігається. З боку нервової системи: Дуже рідко: зміна або порушення смакових відчуттів; З боку шлунково-кишкового тракту: Дуже рідко: нудота, блювання, біль у животі, діарея; З боку обміну речовин: Дуже рідко: зниження концентрації глюкози в крові (через покращення засвоєння глюкози); Повідомлялося про скарги, що свідчать про гіпоглікемічний стан, таких як запаморочення, підвищене потовиділення, головний біль та порушення зору. З боку імунної системи: Дуже рідко: алергічні реакції, такі як шкірний висип, кропив'янка (уртикарний висип), свербіж, в окремих випадках – анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування препарату Берлітіон 300 з цисплатином знижує ефективність останнього. Одночасний прийом препарату Берлітіон® 300 та препаратів заліза, магнію, а також вживання молочних продуктів (через вміст кальцію) не рекомендується (через утворення комплексів з металами). Інтервал між прийомами має становити щонайменше 2 годин. Препарат Берлітіон® 300 посилює гіпоглікемічну дію інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. Етанол знижує терапевтичну активність препарату Берлітіон 300.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо по 2 таблетки (600 мг) препарату Берлітіон 300 раз на день. Добова доза – 600 мг. Таблетки приймають натще, приблизно за 30 хвилин до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Можливе тривале застосування препарату. Тривалість курсу лікування та можливість його повторення визначається лікарем.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, біль голови. У тяжких випадках (при прийомі більше 20 таблеток по 300 мг для дорослих або в дозі >50 мг/кг маси тіла у дітей): психомоторне збудження або помутніння свідомості, генералізовані судоми, виражені порушення кислотно-лужної рівноваги з лактоацидозом, гіпоглікемія (аж до розвитку коми), гострий некроз скелетних м'язів, гемоліз, ДВС-синдром, пригнічення діяльності кісткового мозку, поліорганна недостатність. Лікування: При підозрі на сильну інтоксикацію тіоктовою кислотою рекомендується екстрена госпіталізація та початок застосування заходів відповідно до загальних принципів, прийнятих при випадковому отруєнні (виклик блювання, промивання шлунка, прийом активованого вугілля тощо). Лікування генералізованих судом,лактоацидозу та інших загрозливих для життя наслідків інтоксикації має проводитися відповідно до принципів сучасної інтенсивної терапії та має бути симптоматичним. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз, гемоперфузія або методи фільтрації з примусовим виведенням тіоктової кислоти не є ефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ хворих на цукровий діабет, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби, необхідний постійний контроль концентрації глюкози у плазмі крові, особливо на початковій стадії терапії. У деяких випадках може виникнути необхідність зменшення дози інсуліну або перорального гіпоглікемічного засобу, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії. Одночасний прийом їжі може перешкоджати абсорбції лікарського засобу. Прийом алкоголю знижує ефективність лікування препаратом Берлітіон 300, тому пацієнтам у період терапії препаратом Берлітіон 300 слід утриматися від вживання алкоголю протягом усього курсу лікування, а також, по можливості, у перервах між курсами. Вплив препарату на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Берлітіон® 300 на здатність до керування транспортними засобами та керування механізмами спеціально не вивчався, тому в період лікування препаратом Берлітіон® 300 слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці! Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Діюча речовина: тіоктова кислота – 0,600 г; Допоміжні речовини: етилендіамін, вода для ін'єкцій. Концентрат для виготовлення розчину для інфузій, 25 мг/мл. По 24 мл препарату в ампулах темного скла номінальною місткістю 25 мл з білою міткою-вказівником лінії надлому та трьома смужками (зелена – жовта – зелена) у верхній частині ампули. По 5 ампул поміщають у пластиковий піддон. По 1 піддону разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиПрозорий зеленувато-жовтий розчин.ФармакокінетикаРозподіл При внутрішньовенному введенні тіоктової кислоти максимальна концентрація в плазмі крові через 30 хв становить близько 20 мкг/мл, площа під кривою "концентрація-час" - близько 5 мкг/год/мл. Біодоступність – 30%. Метаболізм та виведення Має ефект «першого проходження» через печінку. Утворення метаболітів відбувається в результаті окиснення бічного ланцюга та кон'югування. Об'єм розподілу – близько 450 мл/кг. Загальний плазмовий кліренс – 10-15 мл/хв/кг. Виводиться нирками (80-90%), переважно як метаболітів. Період напіввиведення – близько 25 хв.ФармакодинамікаТіоктова (альфа-ліпоєва) кислота – ендогенний антиоксидант прямої (зв'язує вільні радикали) та непрямої дії. Є коферментом реакцій декарбоксилювання альфа-кетокислот. Сприяє зниженню концентрації глюкози в плазмі крові та збільшенню концентрації глікогену в печінці, також знижує інсулінорезистентність, бере участь у регулюванні вуглеводного та ліпідного обмінів, стимулює обмін холестерину. Завдяки своїм антиоксидантним властивостям, тіоктова кислота захищає клітини від пошкодження їх продуктами розпаду, зменшує утворення кінцевих продуктів прогресуючого глікозилювання білків у нервових клітинах при цукровому діабеті, покращує мікроциркуляцію та ендоневральний кровотік, підвищує фізіологічний вміст антиоксиданту глутатіону. Сприяючи зниженню концентрації глюкози в плазмі,впливає на альтернативний метаболізм глюкози при цукровому діабеті, знижує накопичення патологічних метаболітів у вигляді поліолів, і тим самим зменшує набряк нервової тканини. Завдяки участі у метаболізмі жирів, тіоктова кислота збільшує біосинтез фосфоліпідів, зокрема фосфоінозітидів, завдяки чому покращує пошкоджену структуру клітинних мембран; нормалізує енергетичний обмін та проведення нервових імпульсів. Тіоктова кислота усуває токсичний вплив метаболітів алкоголю (ацетальдегіду, піровиноградної кислоти), зменшує надмірне утворення молекул вільних кисневих радикалів, зменшує ендоневральну гіпоксію та ішемію, послаблюючи прояви полінейропатії у вигляді парестезії, відчуття печіння, болю. Таким чином, тіоктова кислота надає антиоксидантне,нейротрофічна дія та покращує метаболізм ліпідів. Застосування тіоктової кислоти у вигляді етилендіамінової солі дозволяє зменшити вираженість можливих побічних ефектів.Показання до застосуваннядіабетична полінейропатія; алкогольна полінейропатія.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до тіоктової кислоти або інших компонентів препарату в анамнезі; вік до 18 років (ефективність та безпека застосування препарату не встановлені); вагітність, період грудного вигодовування (відсутній достатній досвід застосування препарату). З обережністю внутрішньовенне введення препарату слід проводити з обережністю у пацієнтів похилого віку (старше 75 років).Вагітність та лактаціяЗ огляду на відсутність достатнього клінічного досвіду застосування препарату Берлітіон 600 при вагітності та в період грудного вигодовування, його застосування у відповідній категорії пацієнток не рекомендується.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Берлітіон 600 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (>1/100,< 1/10), нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/10000,< 1/1000) дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (не може бути оцінена виходячи з наявних даних). Кореляції частоти виникнення побічних ефектів із статтю чи віком пацієнтів не спостерігається. Порушення з боку системи кровотворення та лімфатичної системи Дуже рідко: петехіальні крововиливи у слизові оболонки, шкіру; геморагічний висип (пурпура), тромбоцитопатія, гіпокоагуляція. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: алергічні реакції (шкірний висип, екзема, кропив'янка, свербіж шкіри); Частота невідома: анафілактичний шок; аутоімунний інсуліновий синдром у пацієнтів із цукровим діабетом, який характеризується частими гіпоглікеміями в умовах наявності аутоантитіл до інсуліну. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: гіпоглікемія (через покращення засвоєння глюкози), симптоми якої включають запаморочення, підвищене потовиділення, головний біль та порушення зору. Порушення з боку нервової системи Дуже рідко: зміна або порушення смакових відчуттів, припливи, судоми. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання; Дуже рідко: біль у животі, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: підвищення активності печінкових ферментів. Порушення з боку серця Частота невідома: біль у серці, тахікардія при швидкому введенні препарату. Порушення з боку судин Дуже рідко: тромбофлебіт. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: диплопія, нечіткість зору. Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже рідко: відчуття печіння у місці введення; Частота невідома: алергічні реакції у місці введення – подразнення, гіперемія чи припухлість. Інші Дуже рідко: при швидкому внутрішньовенному введенні спостерігалися самостійні підвищення внутрішньочерепного тиску (почуття тяжкості в голові) і утруднення дихання, слабкість.Взаємодія з лікарськими засобамиУ зв'язку з тим, що тіоктова кислота здатна утворювати хелатні комплекси з металами, слід уникати одночасного призначення препаратів заліза. Одночасне застосування препарату Берлітіон 600 з цисплатином знижує ефективність останнього. З молекулами цукрів тіоктова кислота утворює погано розчинні комплексні сполуки. Препарат Берлітіон 600 несумісний з розчинами глюкози (декстрози), фруктози, розчином Рінгера, а також з розчинами, що реагують з дисульфідними та SH-групами. Препарат Берлітіон 600 посилює гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо при одночасному застосуванні. Етанол значно знижує терапевтичну ефективність тіоктової кислоти.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначений для інфузійного введення. На початку лікування препарат Берлітіон 600 призначають внутрішньовенно краплинно у добовій дозі 600 мг (1 ампула). Перед застосуванням вмісту 1 ампули (24 мл) розводять у 250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду і вводять внутрішньовенно краплинно, повільно, протягом не менше 30 хв. Через світлочутливість діючої речовини розчин для інфузій готують безпосередньо перед застосуванням. Приготовлений розчин необхідно захищати від впливу світла, наприклад, за допомогою алюмінієвої фольги. Курс лікування препаратом Берлітіон 600 становить 2-4 тижні. Як наступна підтримуюча терапія застосовують тіоктову кислоту в пероральній формі в добовій дозі 300-600 мг. Тривалість курсу лікування та необхідність його повторення визначається лікарем.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, біль голови. У тяжких випадках: психомоторне збудження або помутніння свідомості, генералізовані судоми, виражені порушення кислотно-лужної рівноваги, лактоацидоз, гіпоглікемія (аж до розвитку коми), гострий некроз скелетних м'язів, ДВС-синдром, гемоліз, пригнічення діяльності кісткового мозку, полі. Лікування: При підозрі на інтоксикацію тіоктової кислоти (наприклад, введення більше 80 мг тіоктової кислоти на 1 кг маси тіла) рекомендується екстрена госпіталізація та негайне застосування заходів відповідно до загальних принципів, прийнятих при випадковому отруєнні. Терапія симптоматична. Лікування генералізованих судом, лактоацидозу та інших загрозливих для життя наслідків інтоксикації має проводитися відповідно до принципів сучасної інтенсивної терапії. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз, гемоперфузія або методи фільтрації з примусовим виведенням тіоктової кислоти не є ефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з цукровим діабетом необхідний постійний контроль концентрації глюкози в плазмі крові, особливо на початковій стадії терапії препаратом Берлітіон 600. У деяких випадках може виникнути необхідність зменшення дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії. Прийом алкоголю знижує терапевтичну ефективність препарату Берлітіон 600, тому пацієнтам у період терапії препаратом Берлітіон 600 слід утриматися від вживання алкоголю протягом усього курсу лікування, а також, по можливості, у перервах між курсами. При парентеральному застосуванні можливе виникнення реакцій гіперчутливості. При появі симптомів гіперчутливості таких як свербіж, нудота, нездужання, застосування препарату слід негайно припинити. Зареєстровані повідомлення про випадки розвитку аутоімунного інсулінового синдрому (АІС) під час лікування тіоктовою кислотою. Пацієнти, що мають у генотипі лейкоцитарного антигену алелі HLA-DRB1*04:06 та HLA-DRB1*04:03, більш схильні до розвитку АІС на фоні лікування тіоктовою кислотою. Алель HLA-DRB1*04:03 (ставлення шансів розвитку АІС – 1,6) переважно виявляється у представників європеоїдної раси (з більшою поширеністю в Південній Європі, ніж у Північній), а алель HLA-DRB1*04:06 (ставлення шансів розвитку АІС – 56,6) насамперед виявляється серед японських та корейських пацієнтів. Аутоімунний інсуліновий синдром повинен враховуватися при диференціальній діагностиці спонтанної гіпоглікемії у пацієнтів, які приймають тіоктову кислоту. Розчинником для препарату Берлітіон® 600 може бути лише 0,9 % розчин натрію хлориду. Свіжоприготований розчин для інфузій необхідно захищати від впливу світла, наприклад, за допомогою алюмінієвої фольги. Захищений від світла розчин може зберігатись близько 6 годин. Умови зберігання Зберігати у захищеному від світла місці при температурі не вище 25С. Чи не заморожувати! Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Вплив препарату Берлітіон® 600 на швидкість психомоторних реакцій та здатність до сприйняття чи оцінки ситуації спеціально не вивчався, тому в період лікування препаратом Берлітіон® 600 слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкостей. . Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Діюча речовина: бромгексину гідрохлорид – 0,08 г; Допоміжні речовини: пропіленгліколь, сорбітол, концентрат ароматичної речовини із запахом абрикосу, хлористоводневої кислоти 0,1 М (3,5 %) розчин, вода очищена. Розчин прийому внутрішньо 4 мг/5 мл. По 60 або 100 мл розчину у флакони темного скла з пластмасовою або алюмінієвою пробкою, що загвинчується, з ущільнювальною прокладкою. По 1 флакону в комплекті з мірною ложкою разом з інструкцією по застосуванню поміщають картонну пачку.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. 3 місяці – після першого розкриття флакона. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиПрозора безбарвна злегка в'язка рідина із характерним абрикосовим запахом.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо бромгексин швидко і практично повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Період напівабсорбції становить близько 0,4 год. Максимальна концентрація в плазмі після прийому внутрішньо досягається через 1 год. Розподіл. Об'єм розподілу становить приблизно 7 л/кг маси тіла. Ступінь зв'язування з білками плазми становить 99%. Бромгексин проникає через гематоенцефалічний бар'єр та плацентарний бар'єр. Проникає в грудне молоко та спинномозкову рідину. Бромгексин не піддається кумуляції. Метаболізм. 80% бромгексину піддається ефекту "першого проходження" через печінку з утворенням біологічно активних метаболітів. При тяжких захворюваннях печінки відзначається зниження кліренсу бромгексину. Виведення. Бромгексин виводиться з організму головним чином у вигляді метаболітів. Напівперіод досягнення мінімальної ефективної концентрації після досягнення рівноваги між процесами всмоктування та виведення становить приблизно 1 годину. Кінцевий період напіввиведення становить близько 16 годин за рахунок зворотного розподілу невеликих кількостей бромгексину з тканин. Виводиться переважно нирками у вигляді метаболітів, що утворюються у печінці. У зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми крові та високим об'ємом розподілу, а також повільним перерозподілом з тканин у кров, значного виведення бромгексину за допомогою діалізу або форсованого діурезу не слід очікувати. При тяжкій нирковій недостатності не може бути виключено збільшення періоду напіввиведення метаболітів бромгексину. Можливе нітрозування бромгексину у фізіологічних умовах у шлунку.ФармакодинамікаБромгексин має муколітичну (секретолітичну) та відхаркувальну (секретомоторну) дію. Знижує в'язкість мокротиння; активує миготливий епітелій, збільшує обсяг мокротиння та покращує її відходження. Стимулює вироблення ендогенного сурфактанту, що забезпечує стабільність альвеолярних клітин у процесі дихання. Ефект проявляється через 2-5 днів з початку лікування.Показання до застосуванняСекретолітична терапія при гострих та хронічних бронхолегеневих захворюваннях, асоційованих з порушенням секреції та транспорту мокротиння (наприклад, гострий та хронічний бронхіт, бронхоектази, трахеобронхіт, пневмонія, емфізема легень, муковісцидоз, туберкульоз, пневмо).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до бромгексину та інших компонентів препарату; виразкова хвороба шлунка та/або дванадцятипалої кишки (у тому числі в анамнезі); вагітність (I триместр); період грудного вигодовування; дитячий вік до 2-х років; вроджена нестерпність фруктози. З обережністю: ниркова та/або печінкова недостатність; при порушенні моторики бронхів, що супроводжуються надмірним скупченням секрету; дитячий вік від 2-х років до 6-ти років (застосовується за призначенням лікаря).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату у І триместрі вагітності протипоказане. У ІІ та ІІІ триместрах вагітності застосування препарату можливе лише в тому випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Застосування препарату у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, >1/10), нечасто (>1/1000, >1/100), рідко (>1/ 10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота не встановлена ​​(не може бути оцінена на основі наявних даних). З боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, блювання, діарея, біль у животі. З боку імунної системи Рідко: реакції гіперчутливості. Частота не встановлена: анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк, свербіж шкіри. З боку шкіри та підшкірних тканин Рідко: шкірний висип, кропив'янка; Частота не встановлена: важкі шкірні реакції, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (див. розділ "Особливі вказівки"). Загальні порушення Нечасто: гарячка. При всіх формах алергічних реакцій (гіперчутливість, анафілаксія) або у разі появи будь-якого ураження шкіри та/або слизових оболонок необхідно припинити прийом даного лікарського препарату та негайно проінформувати про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиБромгексин 4 Берлін-Хемі можна призначати одночасно з іншими препаратами, що застосовуються при лікуванні бронхолегеневих захворювань. Бромгексин не призначають одночасно з протикашльовими засобами (у тому числі кодеїном), тому що через придушення рефлексу утруднюється евакуація розрідженого мокротиння, що може призвести до накопичення секрету в дихальних шляхах. Бромгексин 4 Берлін-Хемі сприяє проникненню антибіотиків (еритроміцин, цефалексин, окситетрациклін, ампіцилін, амоксицилін) у бронхіальний секрет у перші 4-5 днів протимікробної терапії. Клінічна значимість цієї можливої ​​взаємодії не доведена. При одночасному застосуванні з препаратами, що мають подразнюючу дію на шлунково-кишковий тракт (наприклад, деякі нестероїдні протизапальні препарати), можливе посилення подразнюючої дії останніх на слизову оболонку шлунка.Спосіб застосування та дозиРозчин для вживання. 1 мірна ложка містить 5 мл розчину. Якщо не вказано інакше, то рекомендується дотримуватися наступних доз: Дорослі та підлітки старше 14 років: 3 рази на день по 2-4 мірні ложки (24-48 мг бромгексину на добу). Діти віком від 6 до 14 років, а також пацієнти з масою тіла менше 50 кг: 3 рази на день по 2 мірні ложки (24 мг бромгексину на добу). Діти віком від 2 до 6 років: 3 рази на день по 1 мірній ложці (12 мг бромгексину на добу) – застосовується за призначенням лікаря. При порушенні функції нирок та/або тяжких захворюваннях печінки слід збільшити інтервали між прийомами або зменшити дозу. З цього питання необхідно проконсультуватися з лікарем. Під час терапії препаратом Бромгексин 4 Берлін-Хемі рекомендується вживати достатню кількість рідини. Препарат Бромгексин 4 Берлін-Хемі не слід приймати більше 4-5 днів без консультації з лікарем. Тривалість застосування встановлюється лікарем в індивідуальному порядку і залежить від показань та перебігу захворювання.ПередозуванняНебезпечні для життя симптоми передозування при застосуванні препарату Бромгексин 4 Берлін-Хемі невідомі. Симптоми: Опубліковано дослідження випадків передозування, згідно з яким у 4 із 25 випадків передозування спостерігалося блювання. У трьох дітей були відзначені такі явища, як блювання, а також оглушення свідомості, атаксія, диплопія, метаболічний ацидоз легкого ступеня тяжкості та тахіпное. У дітей симптоми не виникали при прийомі бромгексину в дозі до 40 мг, навіть за відсутності лікування. Докази хронічної токсичності бромгексину у людини відсутні. Лікування: при вираженому передозуванні показані моніторинг кровообігу та, у разі потреби, симптоматичне лікування. У зв'язку з низькою токсичністю бромгексину, як правило, немає необхідності у проведенні інвазивних заходів, спрямованих на зниження його всмоктування (примусове блювання, промивання шлунка) або на прискорення виведення. Крім того, через особливості фармакокінетики (високий обсяг розподілу, повільні процеси перерозподілу та високий ступінь зв'язування з білками), ефективного видалення бромгексину з організму шляхом діалізу або форсованого діурезу не слід очікувати. Оскільки у дітей з 2 років навіть після прийому великих доз бромгексину очікуються лише легкі симптоми, при дозі бромгексину гідрохлориду до 80 мг (наприклад, 100 мл препарату Бромгексин 4 Берлін-Хемі) детоксикацію можна не проводити. У дітей молодшого віку відповідна межа дози становить 60 мг бромгексину гідрохлориду (6 мг/кг маси тіла). При передозуванні можливий також розвиток побічних ефектів, спричинених допоміжними речовинами.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ випадках порушення моторики бронхів або при значному об'ємі виділення мокротиння (наприклад, при рідкісному синдромі первинної дискінезії вій) застосування препарату Бромгексин 4 Берлін-Хемі вимагає обережності у зв'язку з підвищеним ризиком обструкції дихальних шляхів. При порушенні функції нирок та при тяжких захворюваннях печінки препарат Бромгексин 4 Берлін-Хемі слід застосовувати з особливою обережністю (наприклад, рекомендується зменшити дози або збільшити інтервали між прийомами). При тяжкій нирковій недостатності необхідно враховувати можливість кумуляції метаболітів, що утворюються в печінці. Рекомендується контролювати функції печінки, особливо при тривалому лікуванні. Є дані про виникнення в дуже поодиноких випадках важких шкірних реакцій (таких як мультиформна еритемуа, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз) на фоні прийому бромгексину. При появі алергічних реакцій та/або ознак прогресуючого висипу на шкірі (іноді в поєднанні з виникненням бульбашок і ураженням слизових оболонок) слід негайно припинити застосування препарату і звернутися до лікаря. Застосування препарату Бромгексин 4 Берлін-Хемі у дітей старше 2-х років можливе лише під контролем лікаря. Пропіленгліколь, що входить до складу препарату Бромгексин 4 Берлін-Хемі, може викликати у дітей симптоми, подібні до симптомів, що виникають після вживання алкоголю. Вказівка ​​для хворих на цукровий діабет: у 5 мл розчину (1 мірна ложка) міститься 2 г сорбітолу (еквівалентно 0,5 г фруктози), що відповідає 0,17 хлібним одиницям. Сорбітол може мати незначний проносний ефект. При прийомі рекомендованих доз препарат Бромгексин 4 Берлін-Хемі не впливає на швидкість психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: бромгексину гідрохлорид – 8,000 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; Оболонка: сахароза, кальцію карбонат, магнію карбонат, тальк, макрогол 6000, повідон К 25, глюкозний сироп, віск карнаубський, титану діоксид (Е 171), барвник хіноліновий жовтий (Е 104). Пігулки, вкриті оболонкою, 8 мг. По 25 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) з ПВХ/фольга алюмінієва. По 1 блістеру разом з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті оболонкою таблетки, покриті оболонкою від жовтого до зеленувато-жовтого кольору злегка двоопуклі з майже білим ядром.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо бромгексин швидко і практично повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Період напівабсорбції становить близько 0,4 год. Максимальна концентрація в плазмі після прийому внутрішньо досягається через 1 год. Розподіл. Об'єм розподілу становить приблизно 7 л/кг маси тіла. Ступінь зв'язування з білками плазми становить 99%. Бромгексин проникає через гематоенцефалічний бар'єр та плацентарний бар'єр. Проникає в грудне молоко та спинномозкову рідину. Бромгексин не піддається кумуляції. Метаболізм. 80% бромгексину піддається ефекту "першого проходження" через печінку з утворенням біологічно активних метаболітів. При тяжких захворюваннях печінки відзначається зниження кліренсу бромгексину. Виведення. Бромгексин виводиться з організму головним чином у вигляді метаболітів. Напівперіод досягнення мінімальної ефективної концентрації після досягнення рівноваги між процесами всмоктування та виведення становить приблизно 1 годину. Кінцевий період напіввиведення становить близько 16 годин за рахунок зворотного розподілу невеликих кількостей бромгексину з тканин. Виводиться переважно нирками у вигляді метаболітів, що утворюються у печінці. У зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми крові та високим об'ємом розподілу, а також повільним перерозподілом з тканин у кров, значного виведення бромгексину за допомогою діалізу або форсованого діурезу не слід очікувати. При тяжкій нирковій недостатності не може бути виключено збільшення періоду напіввиведення метаболітів бромгексину. Можливе нітрозування бромгексину у фізіологічних умовах у шлунку.ФармакодинамікаБромгексин має муколітичну (секретолітичну) та відхаркувальну (секретомоторну) дію. Знижує в'язкість мокротиння, активує миготливий епітелій, збільшує обсяг мокротиння та покращує її відходження. Стимулює вироблення ендогенного сурфактанту, що забезпечує стабільність альвеолярних клітин у процесі дихання. Ефект проявляється через 2-5 днів з початку лікування.Показання до застосуванняСекретолітична терапія при гострих та хронічних бронхолегеневих захворюваннях, асоційованих з порушенням секреції та транспорту мокротиння (наприклад, гострий та хронічний бронхіт, бронхоектаз та ін.).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до бромгексину та інших компонентів препарату; дефіцит лактази, рідкісна спадкова непереносимість галактози або фруктози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, сахаразо-ізомальтазна недостатність; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (у тому числі в анамнезі); вагітність (I триместр); дитячий вік до 6 років. З обережністю при порушенні функції нирок та/або захворюваннях печінки; при порушенні моторики бронхів, що супроводжується надмірним скупченням секретуВагітність та лактаціяЗастосування препарату під час вагітності можливе у 2 та 3 триместрі тільки в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Застосування бромгексину у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяЗазвичай препарат Бромгексин 8 Берлін-Хемі добре переноситься. Можливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/ 10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота не встановлена ​​(не може бути оцінена виходячи з наявних даних). З боку імунної системи Рідко: реакції гіперчутливості; Частота не встановлена: анафілактичні реакції, аж до анафілактичного шоку; ангіоневротичний набряк, свербіж шкіри. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Рідко: шкірний висип, кропив'янка; Частота не встановлена: важкі шкірні реакції, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (див. розділ "Особливі вказівки"). З боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, блювання, біль у животі, діарея. Загальні порушення Нечасто: гарячка. При всіх формах алергічних реакцій (гіперчутливість, анафілаксія) або у разі появи будь-якого ураження шкіри та/або слизових оболонок необхідно припинити прийом даного лікарського препарату та негайно проінформувати про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиБромгексин не призначають одночасно з протикашльовими засобами (у тому числі кодеїном), тому що через придушення рефлексу утруднюється евакуація розрідженого мокротиння, що може призвести до накопичення секрету в дихальних шляхах. Бромгексин сприяє проникненню антибіотиків (еритроміцин, цефалексин, окситетрациклін, ампіцилін, амоксицилін) у бронхіальний секрет у перші 4-5 днів протимікробної терапії. Клінічна значимість цієї можливої ​​взаємодії не доведена. /p> При одночасному застосуванні з препаратами, що мають подразнюючу дію на шлунково-кишковий тракт (наприклад, деякі нестероїдні протизапальні препарати), можливе посилення подразнюючої дії останніх на слизову оболонку шлунка.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо після їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Дорослі та підлітки старше 14 років: по 1-2 драже 3 рази на добу (24-48 мг/добу). Діти віком від 6 до 14 років, а також пацієнти з масою тіла менше 50 кг: по 1 драже 3 рази на добу (24 мг на добу). При порушенні функції нирок та печінки слід збільшити інтервали між прийомами або зменшити дозу. З цього питання необхідно проконсультуватися з лікарем. Бромгексин не слід приймати більше 4-5 днів без консультації з лікарем. Тривалість застосування встановлюється в індивідуальному порядку і залежить від показань та перебігу хвороби.ПередозуванняНебезпечні симптоми передозування при застосуванні препарату Бромгексин 8 Берлін-Хемі невідомі. Симптоми: небезпечних випадків передозування у людини досі не відомо. Опубліковано дослідження випадків передозування, згідно з яким у 4 із 25 випадків передозування спостерігалося блювання. У трьох дітей були відзначені такі явища, як блювання, а також оглушення свідомості, атаксія, диплопія, метаболічний ацидоз легкого ступеня тяжкості та тахіпное. У дітей симптоми не виникали при прийомі бромгексину в дозі до 40 мг, навіть за відсутності лікування. Докази хронічної токсичності бромгексину у людини відсутні. Лікування: при вираженому передозуванні показані моніторинг кровообігу та, у разі потреби, симптоматичне лікування. У зв'язку з низькою токсичністю бромгексину, як правило, немає необхідності у проведенні інвазивних заходів, спрямованих на зниження його всмоктування (примусове блювання, промивання шлунка) або на прискорення виведення. Крім того, через особливості фармакокінетики (високий обсяг розподілу, повільні процеси перерозподілу та високий ступінь зв'язування з білками), ефективного видалення бромгексину з організму шляхом діалізу або форсованого діурезу не слід очікувати. Оскільки у дітей з 2-х років навіть після прийому великих доз бромгексину очікуються лише легкі симптоми, при дозі бромгексину гідрохлориду до 80 мг (наприклад, 10 таблеток по 8 мг) детоксикацію можна проводити. У дітей молодшого віку відповідна межа дози становить 60 мг бромгексину гідрохлориду (6 мг/кг маси тіла). При передозуванні можливий також розвиток побічних ефектів, спричинених допоміжними речовинами.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ випадках порушення моторики бронхів (наприклад, при рідкісному синдромі первинної дискінезії вій) або при значному обсязі мокроти, що виділяється, застосування препарату Бромгексин 8 Берлін-Хемі вимагає обережності, у зв'язку з підвищеним ризиком обструкції дихальних шляхів. При порушенні функції нирок та при тяжких захворюваннях печінки препарат Бромгексин 8 Берлін-Хемі слід застосовувати з особливою обережністю (наприклад, зменшити дози або збільшити інтервал між прийомами). При тяжкій нирковій недостатності необхідно враховувати можливість кумуляції метаболітів, що утворюються в печінці. Рекомендується періодичне моніторинг функції печінки, особливо при тривалому лікуванні. Є дані про виникнення в дуже поодиноких випадках важких шкірних реакцій (таких як мультиформна еритемуа, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз) на фоні прийому бромгексину. При появі алергічних реакцій та/або ознак прогресуючого висипу на шкірі (іноді в поєднанні з виникненням бульбашок і ураженням слизових оболонок) слід негайно припинити застосування препарату і звернутися до лікаря. При прийомі в рекомендованих дозах бромгексин не впливає швидкість психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГранули: Діюча речовина: Декскетопрофен трометамол 36,90 мг (еквівалент декскетопрофену) - 25,00 мг; Допоміжні речовини: амонію гліцирризінат, неогесперидин-дигідрохалкон, барвник хіноліновий жовтий (Е104), ароматизатор лимонний, сахароза. Гранули для приготування розчину для вживання, 25 мг. По 2,5 г гранул у пакетики із фольги алюмінієвої/поліетилену низької щільності. По 4, 10, 20 або 30 пакетиків з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 4 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГранули неправильної форми жовтого кольору із лимонним запахом.ФармакокінетикаВсмоктування Декскетопрофен після прийому внутрішньо швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), час досягнення максимальної концентрації (ТСmax) у формі гранул для приготування розчину для внутрішнього прийому становить 0,25–0,33 год. Порівняння фармакокінетичних показників декскетопрофену у формі таблеток і у формі гранул для приготування розчину для прийому внутрішньо в дозах 12,5 мг і 25 мг показало, що обидві лікарські форми мають подібну біодоступність за показником площа під кривою «концентрація-час» (AUC). Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі після прийому декскетопрофену у формі гранул для приготування розчину для прийому внутрішньо на 30% вище, ніж прийом у формі таблеток. Одночасний прийом їжі уповільнює всмоктування декскетопрофену (збільшується ТСmax, знижується Cmax), при цьому значення AUC не змінюється. Розподіл Період напіврозподілу декскетопрофену становить близько 0,35 год. Середнє значення обсягу розподілу декскетопрофену становить менше 0,25 л/кг як у препарату з високим ступенем зв'язування з білами плазми (99%). Метаболізм та виведення Після застосування декскетопрофену в сечі виявляється лише його оптичний S-(+) ізомер, що свідчить про відсутність трансформації препарату на оптичний R-(–) ізомер в організмі людини. Основним шляхом метаболізму декскетопрофену є його кон'югація з глюкуроновою кислотою з подальшим виведенням нирками. Період напіввиведення (Т1/2) декскетопрофену становить 1,65 год. За даними фармакокінетичних досліджень, при багаторазовому прийомі декскетопрофену значення показників AUC після прийому останньої дози не відрізняються від значень після його одноразового прийому, що вказує на відсутність кумуляції препарату.ФармакодинамікаДекскетопрофену трометамол, трометамінова сіль S-(+) енантіомеру пропіонової кислоти, відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) і має знеболюючий. протизапальною та жарознижувальною дією. Механізм дії декскетопрофену пов'язаний із зменшенням синтезу простагландинів за рахунок пригнічення активності циклооксигеназ (ЦОГ-1 та ЦОГ-2). Препарат інгібує перетворення арахідонової кислоти в циклічні ендопероксиди PGG2 і PGH2, які продукують простагландини PGE1, PGE2, PGE2α і PGD2, а також простациклін PG12 і тромбоксан (ТхА2 і ТхВ2). Крім того, інгібування синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, забезпечуючи не лише пряму, а й опосередковану дію. Інгібуюча дія декскетопрофену щодо активності ЦОГ-1 та ЦОГ-2 продемонстрована у лабораторних тварин та у людей. Клінічні дослідження на різних клінічних моделях болю показали, що декскетопрофен має виражену аналгетичну активність. За даними досліджень знеболюючий ефект настає через 30 хв після прийому препарату, тривалість знеболювальної дії становить – 6 год. Швидке всмоктування декскетопрофену, що спостерігалося, при прийомі у формі гранул для приготування розчину для прийому внутрішньо в порівнянні з таблетованою формою може проявлятися в більш швидкому настанні знеболювального ефекту.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування больового синдрому (слабко та помірно вираженого) різного походження, у т. ч., м'язово-скелетний біль, альгодисменорея (болючі менструації), зубний біль. Препарат призначений для симптоматичного лікування, зменшення болю та запалення на момент застосування.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до декскетопрофену, інших компонентів препарату та будь-яких нестероїдних протизапальних засобів: розвиток нападів астми, бронхоспазму, гострого риніту або носових поліпів, поява кропив'янки або ангіоневротичного набряку при застосуванні препаратів з аналогічною дією (наприклад, ацетилсаліцилової (АСК) та інших нестероїдних протизапальних засобів); фотоалергічні або фототоксичні реакції при застосуванні кетопрофену або фібратів в анамнезі; шлунково-кишкові кровотечі, виразки або перфорації в анамнезі, включаючи пов'язані з попереднім застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; хронічна диспепсія; ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту на стадії загострення; шлунково-кишкові кровотечі; інші активні кровотечі (у тому числі підозра на внутрішньочерепний крововилив); хвороба Крона, виразковий коліт; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (10-15 балів за шкалою ЧайлдП'ю); прогресуючі захворювання нирок, підтверджена гіперкаліємія; хронічна хвороба нирок (ХХН): стадія 3а (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) 45-49 мл/хв/1,73 м2), стадія 3б (ШКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2), стадія 4 (ШКФ 15 -29 мл/хв/1,7З м2) стадія 5 (СКФ період після проведення аортокоронарного шунтування; тяжка серцева недостатність; геморагічний діатез та інші порушення згортання крові; тяжке зневоднення (внаслідок блювання діареї або недостатнього споживання рідини); вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних із безпеки); вагітність та період грудного вигодовування; дефіцит сахарази/ізомальтази, непереносимість фруктози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю Перець застосуванням препарату за наявності станів, зазначених у цьому розділі, слід проконсультуватися з лікарем. Захворювання печінки в анамнезі, печінкова порфірія (включаючи гостру переміжну порфірію) хронічна хвороба нирок, стадія 2 (СКФ 60-89 мл/хв/1,7З м2), хронічна серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, зневоднення т. ч. після хірургічного втручання), у літніх пацієнтів старше 65 років (в т. ч. діуретики, ослаблені пацієнти і пацієнти з низькою масою тіла у пацієнтів, безпосередньо після великих хірургічних втручань, бронхіальна астма, одночасне застосування глюкокортикостероїдів ч. преднізолону), антикоагулянтів (в т. ч. варфарину), антиагрегантів (в т. ч. ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу) селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в т. ч. циталопраму, флуоксетину, парок ,цереброваскулярні захворювання, дисліпідемія/гіперліпідемія, цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, куріння, наявність інфекції Helicobacter pylori. системний червоний вовчак (ВКВ) та інші системні захворювання сполучної тканини, порушення кровотворення, тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів, туберкульоз, виражений остеопороз алкоголізм, тяжкі соматичні захворювання.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Дексалгін при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що препарати, що пригнічують синтез простагландинів, які застосовуються на ранніх стадіях вагітності, здатні збільшувати ризик мимовільного аборту. а також розвитку у плода пороку серця та незарощення передньої черевної стінки; так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи зростав приблизно з 1% до 1,5%. Вважається, що ризик зростає зі збільшенням дози та тривалості застосування. У третьому триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призводити до розвитку у плода серцево-легеневої патології (передчасне закриття артеріальної протоки та гіпертензія в системі легеневої артерії) та порушення функції нирок, яке може прогресувати та призводити до ниркової недостатності з розвитком олігогідрів. Крім того, навіть при застосуванні в низьких дозах, у матері наприкінці вагітності та у новонародженого можливе збільшення часу кровотечі, пов'язане з антиагрегантною дією препарату, а також придушення скорочувальної активності матки, що призводить до запізнення пологової діяльності або затяжних пологів. Відомостей про проникнення декскетопрофену у материнське молоко немає. Препарат Дексалгін, як і інші нестероїдні протизапальні засоби, може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується призначати жінкам, які планують вагітність. У жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження у зв'язку з безпліддям, слід розглянути можливість відміни декскетопрофену.Побічна діяПобічні ефекти, зв'язок яких з декскетопрофеном за даними клінічних досліджень (лікарська форма таблетки) визнано, як мінімум, можливим, а також побічні ефекти, повідомлення яких були отримані після виходу препарату Дексалгін у формі гранул для приготування розчину на ринок, наведені нижче відповідно із системно-органною класифікацією та класифікацією ВООЗ за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100,< 1/10) нечасто (≥ 1/1000,< 1/100), рідко (≥ 1/10000, <1/1000). дуже рідко (< 1 10 000), включаючи окремі повідомлення. У зв'язку з тим, що Сmax декскетопрофену при прийомі у формі гранул для приготування розчину для внутрішнього прийому в плазмі крові вище, ніж при прийомі у формі таблеток, не можна виключити підвищення ризику побічних ефектів (в т. ч. з боку ШКТ). Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Дуже рідко: нейтропенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи Рідко: набряк гортані; Дуже рідко: анафілактичні реакції. включаючи анафілактичний шок. Порушення з боку обміну речовин та харчування - Рідко: анорексія. Порушення психіки – Нечасто: безсоння, відчуття занепокоєння. Порушення з боку нервової системи: - Нечасто: головний біль, відчуття оглушеності, сонливість; Рідко: парестезії, непритомність. Порушення органу зору - Дуже рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення - Нечасто: запаморочення; Дуже рідко: дзвін у вухах. Порушення з боку серця – Нечасто: відчуття серцебиття; Дуже рідко: тахікардія. Порушення з боку судинної системи: - Нечасто: припливи; Рідко: підвищення артеріального тиску; Дуже рідко: зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Рідко: брадипное; Дуже рідко: бронхоспазм, задишка. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: нудота та/або блювання, біль у животі, діарея, диспепсія; Нечасто: гастрит, запор, сухість у роті, метеоризм; Рідко: виразка, виразкова кровотеча або перфорація виразки; Дуже рідко панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів - Рідко: пошкодження клітин печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини - Нечасто: шкірний висип; Рідко: кропив'янка, мені, підвищене потовиділення; Дуже рідко: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), набряк Квінке, набряк обличчя, реакція фотосенсибілізації, свербіж шкіри. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Рідко: біль у спині. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: - Рідко: поліурія, гостра ниркова недостатність; Дуже рідко: нефрит чи нефротичний синдром. Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз - Рідко: порушення менструального циклу, порушення функції передміхурової залози. Системні порушення та реакції у місці введення препарату: - Нечасто: стомлюваність, біль, астенія, ригідність м'язів, загальне нездужання; Рідко: периферичні набряки. Додаткові методи дослідження: - Рідко: зміна показників функціональних проб печінки. Найчастіше спостерігаються побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту. Можливий розвиток виразки, перфорації або шлунково-кишкової кровотечі, іноді з летальним результатом особливо у літніх пацієнтів. За наявними даними, на фоні застосування препарату виникали нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспептичні явища, біль у животі, мелена, кривава блювота, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона. Рідше відзначався гастрит. Також повідомлялося про появу набряків, підвищення артеріального тиску та розвиток серцевої недостатності при застосуванні НПЗЗ. Згідно з результатами клінічних досліджень та епідеміологічними даними, застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу, може супроводжуватися невеликим збільшенням ризику розвитку патології, спричиненої тромбозом артерій (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту) (див. розділ «Особливі вказівки») . Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, можливий розвиток наступних побічних ефектів: асептичний менінгіт, що розвивається переважно у пацієнтів із системним червоним вовчаком або іншими системними захворюваннями сполучної тканини, гематологічні порушення (тромбоцитопенічна пурпура, апластична та гемолітична анемії, в окремих випадках мозку). Для спостереження за співвідношенням користі та ризику при застосуванні лікарського препарату необхідно повідомляти про побічні ефекти. Якщо спостерігаються побічні ефекти, описані вище, або вони спостерігаються більш вираженою мірою, або якщо ви відзначили будь-які інші побічні ефекти, то будь ласка. негайно повідомте про це вашого лікаря.Працівники охорони здоров'я повинні повідомляти про випадки побічних ефектів через національну систему фармаконагляду.Взаємодія з лікарськими засобамиНаведені нижче взаємодії характерні для всіх НПЗП. Небажані комбінації З іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 та саліцилати у високих дозах (більше З г/добу): одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів внаслідок синергічного ефекту може підвищувати ризик розвитку виразкового ураження ШКТ та шлунково-кишкової кровотечі. З антикоагулянтами: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, таких як варфарин у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми, інгібуванням функції тромбоцитів та ураженням слизової оболонки ШКТ. У разі необхідності одночасного застосування потрібний ретельний контроль за станом пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З гепарином: при одночасному застосуванні підвищується ризик розвитку кровотечі (у зв'язку з інгібуванням функції тромбоцитів та шкідливою дією на слизову оболонку ШКТ). У разі необхідності одночасного застосування потрібний ретельний контроль за станом пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З глюкокортикостероїдами: при одночасному застосуванні підвищується ризик виразкових уражень шлунково-кишкового тракту та кровотеч. З препаратами літію (описано щодо кількох НПЗП): НПЗП підвищують концентрацію літію в плазмі крові аж до токсичної (знижується виведення літію через нирки) у зв'язку з чим концентрацію літію в плазмі крові необхідно контролювати на початку лікування декскетопрофеном, при корекції його дози та відміні препарату. З метотрексатом у високих дозах (15 мг/тиж або більше): можливе підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу при одночасному застосуванні з НПЗЗ. Гідантоіном та сульфонамідами: можливе посилення їх токсичної дії. Комбінації, які потребують обережності З діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (інгібітори АПФ), антибіотиками з групи аміноглюкозидів та антагоністами рецепторів ангіотензину II: декскетопрофен при одночасному застосуванні може зменшувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів з зневодненням або у літніх пацієнтів з порушенням функції нирок) одночасне застосування засобів, які інгібують на ЦОГ. інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або антибіотиків із групи аміноглікозидів може призвести до обтяження перерізу ниркової недостатності (як правило, має оборотний характер). При одночасному застосуванні декскетопрофену та діуретиків необхідно переконатися, що у пацієнта відсутні ознаки зневоднення, а також контролювати функцію нирок на початку застосування та під час лікування (періодично). Одночасне застосування препарату Дексалгін і калійзберігаючих діуретиків може призвести до розвитку гіперкаліємії. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. З метотрексатом у низьких дозах (менше 15 мг/тиж): можливе підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на тлі одночасного застосування з НПЗЗ. Протягом перших тижнів одночасного застосування необхідний щотижневий підрахунок клітин крові. За наявності порушення функції нирок навіть легкого ступеня. а також у осіб похилого віку, потрібне ретельне спостереження лікаря. З пентоксифіліном: можливе підвищення ризику кровотеч. Необхідний ретельний клінічний моніторинг та регулярна перевірка часу кровотечі. Зідовудіном: існує ризик посилення токсичної дії на еритроцити, обумовленого впливом на ретикулоцити з розвитком тяжкої анемії через тиждень після початку застосування НПЗЗ. Необхідне проведення загального аналізу крові з підрахунком кількості ретикулоцитів через 1-2 тижні після початку терапії НПЗП. З гіпоглікемічними засобами для внутрішнього застосування: НПЗЗ можуть посилювати гіпоглікемічну дію препаратів сульфонілсечовини внаслідок витіснення сульфонілсечовини з місць зв'язування з білками плазми крові. Комбінації, які необхідно брати до уваги З β-адреноблокаторами: При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може зменшуватися антигіпертензивний ефект β-адреноблокаторів внаслідок інгібування синтезу простагландинів. З циклоспорином і такролімусом: нестероїдні протизапальні засоби можуть збільшувати нефротоксичність, що опосередковано дією ренальних простагландинів. При одночасному застосуванні необхідно контролювати функцію нирок. З тромболітиками: збільшується ризик розвитку кровотечі. Збільшується ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч при одночасному застосуванні з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, флуоксетин, сертралін) та антиагрегантами (включаючи АСК та клопідогрель). З пробенецидом: можливе підвищення концентрації декскетопрофену в плазмі крові, що може бути обумовлено інгібуючим ефектом пробенециду на ниркову тубулярну секрецію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою: може знадобитися корекція дози НПЗЗ. З серцевими глікозидами: одночасне застосування з НПЗП може призводити до підвищення концентрації серцевих глікозидів у плазмі крові. З міфепристоном: існує теоретичний ризик зміни ефективності міфепристону під дією інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування міфепристону з нестероїдними протизапальними засобами в день застосування простагландину не надає несприятливого впливу на дію міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або скоротливості матки і не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного аборту. З хінолонами: дані, отримані в експериментальних дослідженнях на тваринах, вказують на високий ризик розвитку судом при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів з хінолонами у високих дозах. З тенофовіром: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися концентрація азоту сечовини та креатиніну в плазмі крові, тому для оцінки можливого впливу одночасного застосування даних лікарських засобів необхідно контролювати функцію нирок. З деферасироксом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися ризик токсичної дії на ШКТ. При застосуванні декскетопрофену разом із деферасироксом необхідне ретельне спостереження за станом пацієнта. З пеметрекседом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може знижуватися виведення пеметрекседу; тому при застосуванні НПЗЗ у високих дозах необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (хронічна хвороба нирок, стадія 2 (СКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) слід уникати одночасного прийому пеметрекседу та НПЗЗ протягом двох днів до та двох днів після прийому пеметрекседу. У разі необхідності одночасного застосування препарату Дексалгін з переліченими вище лікарськими засобами слід проконсультуватися з лікарем.Спосіб застосування та дозиВміст одного пакетика розчиняють у склянці води, розмішуючи до повного розчинення (виходить напівпрозорий розчин жовтого кольору з лимонним запахом). Отриманий розчин слід приймати безпосередньо після приготування. Одночасний прийом їжі сповільнює всмоктування декскетопрофену, тому у разі гострого болю рекомендується застосування препарату менш ніж за 15 хвилин до їди. Дорослі Залежно від походження та тяжкості больового синдрому рекомендована доза для дорослих становить 25 мг декскетопрофену через кожні 8 годин. Максимальна добова доза – 75 мг. Побічні ефекти препарату можна мінімізувати при застосуванні найменших ефективних доз протягом мінімального періоду, необхідного для усунення симптомів. Препарат Дексалгін не призначений для тривалої терапії, курс лікування препаратом повинен бути обмежений періодом прояву симптомів, але не повинен перевищувати 3-5 днів. Пацієнти похилого віку Пацієнтам похилого віку слід приймати препарат Дексалгін починаючи з нижчої дози (максимальна добова доза становить 50 мг). Доза може бути збільшена до рекомендованої для дорослих лише у разі хорошої переносимості. У зв'язку з підвищеною ймовірністю розвитку побічних ефектів пацієнти похилого віку повинні бути під особливо ретельним наглядом. Пацієнти з печінковою недостатністю Пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід приймати препарат Дексалгін починаючи з нижчої дози (максимальна добова доза становить 50 мг). Рекомендується ретельне спостереження за станом пацієнта. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості протипоказане. Пацієнти з нирковою недостатністю Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості - ХШН, стадія 2 (ШКФ 60-89мл/хв/1,7З м2), початкова максимальна добова доза повинна бути знижена до 50 мг на добу. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (ХХН, стадії За (ШКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2), стадії 3б (ШКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) , стадія 4 (ШКФ 15-29 мл/хв/1,73 м2), стадія 5 (ШКФ Пацієнти педіатричного профілю Ефективність та безпека застосування препарату Дексалгін у дітей не вивчалась, застосування препарату у дітей протипоказане.ПередозуванняСимптоми: симптоми передозування препарату Дексалгін невідомі. Аналогічні лікарські препарати викликають порушення з боку шлунково-кишкового тракту (блювання, анорексія, біль у животі) та нервової системи (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль). Лікування: при випадковому або надмірному прийомі препарату слід негайно розпочати симптоматичне лікування, яке відповідає стану пацієнта. При прийомі дорослим або дитиною препарату в дозі понад 5 мг/кг необхідно протягом години прийняти внутрішньо активоване вугілля. Декскетопрофен може виводитися з організму діалізом.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри застосуванні у пацієнтів з алергічними реакціями в анамнезі необхідно бути обережними. Слід уникати застосування препарату Дексалгін у поєднанні з іншими нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2. Небажані побічні ефекти можна звести до мінімуму при застосуванні препарату у найменшій ефективній дозі за мінімальної тривалості застосування, необхідної для усунення симптомів. Безпека застосування щодо ШКТ Є повідомлення про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій (у деяких випадках з летальним результатом) на фоні застосування будь-яких НПЗП на різних етапах лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових захворювань. -кишкових ускладнень в анамнезі У разі розвитку шлунково-кишкової кровотечі або виразкової ураження на фоні застосування препарату Дексалгін, його прийом слід припинити. Ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі, виразки або її перфорації підвищується зі збільшенням дози НПЗП, у пацієнтів з виразкою в анамнезі особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів похилого віку (див. розділ «Протипоказання»). Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку підвищена частота виникнення побічних ефектів на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів, особливо таких, як шлунково-кишкова кровотеча та прорив виразки, які можуть становити загрозу для життя. Лікування цих пацієнтів слід розпочинати з найменшої можливої ​​дози. (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). За наявності у пацієнта в анамнезі езофагіту, гастриту та/або виразкової хвороби перед початком лікування декскетопрофеном (як і у випадках з іншими нестероїдними протизапальними засобами) слід переконатися, що ці захворювання перебувають у стадії ремісії. У пацієнтів з наявністю симптомів патології ШКТ або хронічними захворюваннями ШКТ слід здійснювати контроль для виявлення порушень травлення, особливо шлунково-кишкових кровотеч. Для цих пацієнтів, а також пацієнтів, які потребують одночасного застосування АСК у низьких дозах або застосування інших препаратів, що збільшують ризик виникнення порушень з боку ШКТ, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи (див. · Розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Застосування НПЗП протипоказане пацієнтам із захворюваннями ШКТ в анамнезі, такими як виразковий коліт, хвороба Крона, оскільки існує ризик загострення цих захворювань. Пацієнти у яких в анамнезі мали місце побічні дії з боку шлунково-кишкового тракту, особливо літні пацієнти. повинні повідомляти лікаря про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо про симптоми, які можуть свідчити про шлунково-кишкову кровотечу), особливо на початкових стадіях лікування. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно приймають засоби. які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі: пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти, наприклад, АСК. Безпека застосування щодо нирок Пацієнтам з порушенням функції нирок препарат слід призначати з обережністю, оскільки на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів можливе погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі та розвиток набряків. Слід бути обережними при застосуванні препарату Дексалгін у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики та пацієнтів, у яких можливий розвиток гіповолемії, у зв'язку з підвищеним ризиком нефротоксичності. У період лікування необхідно забезпечити адекватне споживання рідини для запобігання зневодненню та посиленню токсичної дії на нирки. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, препарат Дексалгін може призводити до підвищення концентрації креатиніну та азоту сечовини в плазмі крові. Як і інші інгібітори синтезу простагландинів, препарат Дексалгін® може побічно діяти на сечовидільну систему, що може призвести до розвитку гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції нирок. (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Безпека застосування щодо печінки Пацієнтам із порушенням функції печінки препарат слід призначати з обережністю. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, препарат може викликати короткочасне та незначне підвищення деяких «печінкових» показників, а також виражене підвищення активності аспартатамінотрансферази (АСТ) та аланінамінотрансферази (АЛТ). У разі збільшення зазначених показників лікування препаратом слід припинити. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції печінки. Безпека застосування щодо серцево-судинної системи та мозкового кровообігу При застосуванні у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або серцевою недостатністю легкого або середнього ступеня важкі в анамнезі необхідний відповідний контроль та рекомендації. Особливої ​​обережності необхідно дотримуватися при лікуванні пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, зокрема, з попередніми епізодами серцевої недостатності, оскільки на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів може збільшуватися ризик розвитку серцевої недостатності; описані випадки затримки рідини та набряків, пов'язаних із застосуванням НПЗП. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють зробити висновок про те. що нестероїдні протизапальні засоби, особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні можуть призводити до незначного підвищення ризику розвитку артеріальних тромбозів (таких як гострий інфаркт міокарда або інсульт). Даних для уникнення ризику зазначених подій при застосуванні декскетопрофену недостатньо. У пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, ішемічною хворобою серця (ІХС), застійною серцевою недостатністю, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями препарат Дексалгін слід застосовувати з обережністю. Аналогічний підхід застосовується до пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія. цукровий діабет. куріння). Неселективні нестероїдні протизапальні засоби здатні зменшувати агрегацію тромбоцитів і збільшувати час кровотечі за рахунок пригнічення синтезу простагландинів, у зв'язку з чим призначення декскетопрофену пацієнтам, які приймають препарати, що впливають на гемостаз (наприклад, варфарин. або інші кумарини, або гепарини), не рекомендовано. Літні пацієнти особливо схильні до порушень функції серцево-судинної системи. У разі прийняття лікарем рішення про тривале застосування декскетопрофену необхідний контроль показників периферичної крові та функціонального стану печінки та нирок. Дуже рідко на тлі застосування нестероїдних протизапальних засобів відзначалися серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса - Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз, деякі з яких закінчилися летальним результатом. Ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів, мабуть, найвищий на початку лікування, тому що більшість описаних явищ спостерігалися в перший місяць терапії. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування препарату Дексалгін® слід припинити. Особлива обережність потрібна при призначенні препарату пацієнтам з вродженими порушеннями метаболізму порфірину (наприклад, при гострій порфірії, що перемежується), з зневодненням, безпосередньо після великих хірургічних втручань. Якщо лікар вважає, що тривале застосування декскетопрофену необхідне, слід регулярно контролювати функцію печінки, нирок та показники загального аналізу крові. У дуже поодиноких випадках спостерігалися тяжкі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок). При перших ознаках тяжкої реакції гіперчутливості необхідно припинити прийом препарату Дексалгін. Необхідно розпочати симптоматичне лікування під наглядом кваліфікованого спеціаліста. Пацієнти, що страждають на астму в поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або поліпами носа, схильні до більш високого ризику алергічних реакцій на АСК та/або нестероїдні протизапальні засоби, ніж решта популяції. Застосування препарату може спричинити напад астми або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергічними реакціями на АСК або НПЗЗ. В особливих випадках можливий розвиток важких інфекційних ускладнень з боку шкіри та м'яких тканин на фоні вітряної віспи. Повністю виключити можливість взаємозв'язку застосування НПЗП з розвитком зазначених інфекційних ускладнень в даний час неможливо. Тому при вітряній віспі застосування препарату Дексалгін слід уникати. Подібно до інших нестероїдних протизапальних засобів, декскетопрофен може маскувати симптоми інфекційних захворювань. У разі виявлення ознак інфекції або погіршення самопочуття на фоні застосування препарату Дексалгін пацієнту необхідно відразу ж звернутися до лікаря. Препарат Дексалгін містить сахарозу (0,25 хлібних одиниць в 1 пакетику). Цю інформацію необхідно враховувати пацієнтам із цукровим діабетом. Пацієнтам зі спадковою непереносимістю фруктози, дефіцитом сахарази-ізомальтази та синдромом мальабсорбції глюкози-галактози препарат Дексалгін протипоказаний. Педіатрична популяція Безпека застосування у дітей не встановлена. Препарат Дексалгін може викликати побічні дії, такі як відчуття оглушеності, порушення зору або сонливість. У таких випадках можливе зниження здатності до швидкого реагування, орієнтування в дорожній ситуації та управління механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Декскетопрофену трометамол – 36,90 мг (еквівалент декскетопрофену) – 25,00 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 141,20 мг, крохмаль кукурудзяний – 49,60 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А) – 27,10 мг, гліцерину дистеарат – 5,20 мг. Плівкова оболонка: гіпромелоза – 1,34 мг, титану діоксид (Е 171) – 0,36 мг, макрогол 6000 – 0,60 мг, пропіленгліколь – 0,42 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою 25 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ПВХ/фольга алюмінієва або фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 3 або 5 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності Блістер [ПВХ/фольга алюмінієва] - 2 роки. Блістер [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва] - 3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою круглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, з ризиком на обох сторонах таблетки.ФармакокінетикаВсмоктування. Час досягнення максимальної концентрації (ТСmax) декскетопрофену в плазмі після одноразового прийому внутрішньо разової дози становить в середньому 30 хв (15-60 хв). Одночасний прийом їжі уповільнює всмоктування декскетопрофену. Площі під кривою «концентрація-час» (AUC) після одноразового та повторного прийомів подібні, що вказує на відсутність кумуляції препарату. Розподіл. Для декскетопрофену характерний високий рівень зв'язування з білками плазми (99%). Середнє значення об'єму розподілу (Vd) становить менше 0,25 л/кг, період напіврозподілу становить близько 0,35 год. Метаболізм та виведення. Основним шляхом метаболізму декскетопрофену є його кон'югація з глюкуроновою кислотою з подальшим виведенням нирками. Період напіввиведення (T1/2) декскетопрофену становить 1,65 години. У осіб похилого віку спостерігається подовження періоду напіввиведення до 48% та зниження загального кліренсу препарату.ФармакодинамікаДекскетопрофену трометамол, діюча речовина препарату Дексалгін® 25, відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), що мають знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Механізм дії декскетопрофену заснований на пригніченні синтезу простагландинів на рівні циклооксигеназ (ЦОГ-1 і ЦОГ-2). Знеболюючий ефект настає через 30 хв після прийому препарату внутрішньо, тривалість терапевтичної дії становить 4 – 6 год.Показання до застосуванняМ'язово-скелетний біль (слабко або помірно виражений), альгодисменорея, зубний біль. Препарат призначений для симптоматичного лікування, зменшення болю та запалення на момент застосування.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до декскетопрофену, інших компонентів препарату та інших нестероїдних протизапальних засобів; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або ін. НПЗП (у т. ч. в анамнезі); ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту на стадії загострення; шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, включаючи пов'язані з попереднім застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; шлунково-кишкові кровотечі; інші активні кровотечі (у тому числі підозра на внутрішньочерепний крововилив); запальні захворювання кишечника (хвороба Крона, виразковий коліт) у стадії загострення; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю); прогресуючі захворювання нирок, підтверджена гіперкаліємія; хронічна хвороба нирок: стадія 3а (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) 45-59 мл/хв/1,73 м2), 3б (СКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) та 4 (СКФ період після проведення аортокоронарного шунтування; тяжка серцева недостатність (III-IV клас за класифікацією NYHA); геморагічний діатез та інші порушення згортання крові; вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки); вагітність та період грудного вигодовування. З обережністю Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, хвороба Крона, захворювання печінки в анамнезі, печінкова порфірія, хронічна хвороба нирок, стадія 2 (СКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2), хронічна серцева недостатність, аре зниження об'єму циркулюючої крові (у тому числі після хірургічного втручання), літні пацієнти старше 65 років (в т. ч. діуретики, ослаблені пацієнти і з низькою масою тіла), бронхіальна астма, одночасний прийом глюкокортикостероїдів (у тому числі преднізолону) (у тому числі варфарину), антиагрегантів (у тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в т. ч. циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сертраліну), ішемічна хвороба серця, цереброваскулярнийдисліпідемія/гіперліпідемія, цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, паління, наявність інфекції Helicobacter pylori, системний червоний вовчак (ВКВ) та інші системні захворювання сполучної тканини, тривале використання нестероїдних протизапальних препаратів, туберкульоз, виражений остеопороз,Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Дексалгін 25 при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені відповідно до класифікацій Всесвітньої організації охорони здоров'я нижче за спаданням частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100 ), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: нейтропенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи Рідко: набряк гортані; Дуже рідко: анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок. Порушення з боку нервової системи Нечасто: біль голови, запаморочення, сонливість; Рідко: парестезії, синкопальні стани (минущі короткочасні непритомності). Порушення психіки Нечасто: безсоння, відчуття занепокоєння. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто: вертиго; Дуже рідко: шум у вухах. Порушення органу зору Дуже рідко: нечіткість зору. Порушення серцево-судинної системи Нечасто: відчуття серцебиття, відчуття жару, гіперемія шкірних покровів; Рідко: підвищення артеріального тиску; Дуже рідко: тахікардія, зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи Рідко: брадипное; Дуже рідко: бронхоспазм, задишка. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання, біль у животі, диспепсія, діарея; Нечасто: гастрит, запор, сухість у роті, метеоризм; Рідко: ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), кровотеча з виразки або перфорація; Дуже рідко: ураження підшлункової залози. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: гепатит, підвищення активності печінкових ферментів (АЛТ, АСТ); Дуже рідко: ураження печінки. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: поліурія, гостра ниркова недостатність; Дуже рідко: нефрит чи нефротичний синдром. Порушення з боку репродуктивної системи Рідко: у жінок – порушення менструального циклу, у чоловіків – минуще порушення функції передміхурової залози при тривалому застосуванні. Порушення з боку опорно-рухової системи Рідко: біль у спині. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: висипання на шкірі; Рідко: кропив'янка, вугровий висип, підвищене потовиділення; Дуже рідко: важкі шкірні реакції (синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла)), ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, алергічний дерматит, фотосенсибілізація, свербіж шкіри. Порушення з боку обміну речовин Рідко: анорексія. Загальні порушення Нечасто: підвищена стомлюваність, астенія, озноб, загальне нездужання; Дуже рідко: периферичні набряки. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, можливий розвиток наступних побічних ефектів: асептичний менінгіт, що розвивається переважно у пацієнтів із системним червоним вовчаком або іншими системними захворюваннями сполучної тканини, гематологічні порушення (тромбоцитопенічна пурпура, апластична та гемолітична анемії; мозку).Взаємодія з лікарськими засобамиНижченаведені взаємодії характерні для всіх НПЗП. Небажані комбінації З іншими нестероїдними протизапальними засобами, включаючи саліцилати у високих дозах (більше 3 г на добу): одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів внаслідок синергічного ефекту підвищує ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі та виразки. З антикоагулянтами: декскетопрофен, як і інші нестероїдні протизапальні засоби, може посилювати ефект антикоагулянтів, таких як варфарин у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми, інгібуванням агрегації тромбоцитів та ураженням слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. У разі потреби одночасного застосування необхідний ретельний контроль за станом пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З гепарином: при одночасному застосуванні підвищується ризик розвитку кровотечі (у зв'язку з інгібуванням агрегації тромбоцитів та ушкоджуючою дією на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту). У разі потреби одночасного застосування необхідний ретельний контроль за станом пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З глюкокортикостероїдами: при одночасному застосуванні підвищується ризик виразкового ураження шлунково-кишкового тракту та кровотеч. З препаратами літію: НПЗЗ підвищують концентрацію літію в плазмі крові аж до токсичної у зв'язку з чим цей показник необхідно контролювати при одночасному застосуванні з декскетопрофеном, зміні дозування, а також після відміни НПЗЗ. З метотрексатом у високих дозах (15 мг/тиж і більше): можливе підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу при одночасному застосуванні з НПЗЗ. З гідантоїнами та сульфонамідами: можливе посилення їх токсичної дії. Комбінації, які потребують обережності З діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антибіотиками з групи аміноглікозидів, антагоністами рецепторів ангіотензину-II: одночасне застосування з нестероїдними протизапальними засобами пов'язане з ризиком гострої ниркової недостатності у зневоднених пацієнтів (зниження клубочкового синтезу). При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів можуть зменшувати антигіпертензивний ефект деяких препаратів. При одночасному застосуванні декскетопрофену та діуретиків необхідно переконатися, що у пацієнта відсутні ознаки зневоднення, а також на початку одночасного застосування контролювати функцію нирок. З метотрексатом у низьких дозах (менше 15 мг/тиж): можливе підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на тлі одночасного застосування з НПЗЗ. Необхідний підрахунок клітин крові на початку одночасного застосування. За наявності порушення функції нирок навіть легкого ступеня, а також у осіб похилого віку необхідно ретельне медичне спостереження. З пентоксифіліном: можливе підвищення ризику кровотечі. Необхідний ретельний клінічний моніторинг та регулярна перевірка часу кровотечі (часу згортання крові). Зідовудіном: існує ризик посилення токсичної дії на еритроцити, обумовленого впливом на ретикулоцити, з розвитком тяжкої анемії через тиждень після початку застосування нестероїдних протизапальних засобів. Необхідне проведення загального аналізу крові з підрахунком кількості ретикулоцитів через 1-2 тижні після початку терапії НПЗП. З пероральними гіпоглікемічними засобами: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати гіпоглікемічну дію препаратів сульфонілсечовини внаслідок витіснення сульфонілсечовини з місць зв'язування з білками плазми крові. Комбінації, які необхідно брати до уваги З β-адреноблокаторами: При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може зменшуватися антигіпертензивний ефект β-адреноблокаторів внаслідок інгібування синтезу простагландинів. З циклоспорином і такролімусом: нестероїдні протизапальні засоби можуть збільшувати нефротоксичність, що опосередковано дією ренальних простагландинів. При одночасному застосуванні необхідно контролювати функцію нирок. З тромболітиками: збільшується ризик розвитку кровотечі. Збільшується ризик розвитку кровотечі із ШКТ при одночасному застосуванні з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, флуоксетин, сертралін) та антикоагулянтами. З пробенецидом: можливе підвищення концентрації нестероїдних протизапальних засобів у плазмі крові, що може бути обумовлено інгібуючим ефектом пробенециду на ниркову тубулярну секрецію та/або кон'югацію з глюкуроновою кислотою; може знадобитися корекція дози НПЗП. З серцевими глікозидами: одночасне застосування з нестероїдними протизапальними засобами може призводити до підвищення концентрації серцевих глікозидів у плазмі крові. З міфепристоном: у зв'язку з теоретичним ризиком зміни ефективності міфепристону під впливом інгібіторів синтезу простагландинів, нестероїдні протизапальні засоби не слід застосовувати раніше, ніж через 8 - 12 діб після відміни міфепристону. З хінолонами: дані, отримані в експериментальних дослідженнях на тваринах, вказують на високий ризик розвитку судом при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів з хінолонами у високих дозах. У разі необхідності одночасного застосування препарату Дексалгін 25 з переліченими вище лікарськими засобами слід проконсультуватися з лікарем.Спосіб застосування та дозиПрепарат Дексалгін 25 приймають внутрішньо під час їжі. Одночасний прийом їжі сповільнює всмоктування декскетопрофену, тому у разі гострого болю рекомендується застосування препарату не менше ніж за 30 хвилин до їди. Залежно від інтенсивності больового синдрому, рекомендована доза для дорослих становить 12,5 мг декскетопрофену (1/2 таблетки препарату Дексалгін® 25) кожні 4-6 годин або 25 мг декскетопрофену (1 таблетка препарату Дексалгін® 25) кожні 8 годин. Максимальна добова доза – 75 мг. Препарат Дексалгін 25 не призначений для тривалої терапії, курс лікування препаратом не повинен перевищувати 3-5 днів. Пацієнти 65 років та старші Пацієнтам похилого віку слід приймати препарат Дексалгін 25, починаючи з мінімальної рекомендованої дози. Максимальна добова доза становить 50 мг. У разі оптимальної переносимості можуть застосовуватися дози, рекомендовані для загальної популяції. Пацієнти з печінковою недостатністю Пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід приймати препарат Дексалгін 25, починаючи з мінімальної рекомендованої дози. Максимальна добова доза становить 50 мг. Застосування препарату Дексалгін 25 у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості протипоказане. Пацієнти з нирковою недостатністю Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості – хронічна хвороба нирок, стадія 2 (СКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) слід приймати препарат Дексалгін 25, починаючи з мінімальної рекомендованої дози. Максимальна добова доза становить 50 мг. Застосування препарату Дексалгін 25 у пацієнтів з хронічною хворобою нирок стадій 3а (СКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2), 3б (СКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) та 4 (СКФПередозуванняСимптоми: нудота, анорексія, біль у животі, біль голови, запаморочення, дезорієнтація, безсоння. Лікування: симптоматична терапія, за необхідності – промивання шлунка, прийом активованого вугілля; гемодіаліз малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНебажані побічні ефекти можна звести до мінімуму при застосуванні препарату у найменшій ефективній дозі при мінімальній тривалості застосування, необхідної для усунення больового синдрому. Ризик виникнення ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту підвищується у пацієнтів з виразковим ураженням шлунково-кишкового тракту в анамнезі, у літніх пацієнтів, при збільшенні дози нестероїдних протизапальних засобів; тому застосування препарату Дексалгін 25 у цієї категорії пацієнтів слід починати з найменшої рекомендованої дози. Пацієнтам вищезгаданих категорій, а також пацієнтам, яким потрібне одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших засобів, що підвищують ризик виникнення ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту, рекомендується додатково одночасне застосування гастропротекторів (мізопростол або блокатори протонної помпи). У пацієнтів, які одночасно приймають антиагреганти або антикоагулянти, глюкокортикостероїди, також підвищується ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.Пацієнти з порушеннями з боку шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі повинні бути під ретельним медичним наглядом. У разі виникнення шлунково-кишкової кровотечі або виразкового ураження, застосування препарату Дексалгін® 25 слід припинити. Препарат Дексалгін® 25 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки можливе загострення цих захворювань. Всі нестероїдні протизапальні засоби можуть інгібувати агрегацію тромбоцитів і збільшувати час кровотечі за рахунок інгібування синтезу простагландинів. У зв'язку з цим застосування препарату Дексалгін 25 у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що впливають на систему гемостазу, такі як варфарин, похідні кумарину та гепарини, не рекомендовано. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, препарат Дексалгін 25 може призводити до підвищення концентрації креатиніну та азоту в плазмі крові. Як і інші інгібітори синтезу простагландинів, препарат Дексалгін® 25 може побічно діяти на сечовидільну систему, що може призвести до розвитку гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів, які одночасно застосовують діуретики та пацієнтів, у яких можливий розвиток гіповолемії, у зв'язку з підвищеним ризиком нефротоксичності. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, на тлі терапії препаратом Дексалгін® 25 може спостерігатися невелике скороминуще підвищення активності «печінкових» ферментів. У пацієнтів похилого віку необхідний контроль функції печінки та нирок. У разі значного підвищення відповідних показників застосування препарату Дексалгін 25 слід припинити. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, декскетопрофен може маскувати симптоми інфекційних захворювань. У разі виявлення ознак інфекції або погіршення самопочуття на фоні застосування препарату Дексалгін 25 пацієнту необхідно відразу ж звернутися до лікаря. Препарат може викликати затримку рідини в організмі, тому у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, нирковою та/або серцевою недостатністю препарат Дексалгін® 25 слід застосовувати з особливою обережністю. У разі погіршення стану застосування препарату Дексалгін 25 необхідно припинити. У пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, ішемічною хворобою серця, застійною серцевою недостатністю, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями препарат слід застосовувати з обережністю. Аналогічний підхід застосовується до пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння). Необхідно бути обережними при призначенні препарату Дексалгін 25 пацієнтам з наявністю в анамнезі серцево-судинних захворювань, особливо пацієнтам із серцевою недостатністю, у зв'язку з можливим ризиком прогресування. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють зробити висновок про те, що нестероїдні протизапальні засоби, особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні, можуть призводити до незначного ризику розвитку гострого інфаркту міокарда або інсульту. Для уникнення ризику даних подій при застосуванні декскетопрофену даних недостатньо. Літні пацієнти особливо схильні до несприятливих реакцій при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів, у тому числі, ризику виникнення шлунково-кишкових кровотеч і перфорацій, що загрожують життю пацієнта, зниженню функцій нирок, печінки та серця. При застосуванні препарату Дексалгін 25 дана категорія пацієнтів потребує належного клінічного контролю. Є дані про виникнення поодиноких випадків шкірних реакцій (таких як ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз) при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів. При перших проявах висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або інших ознаках алергічної реакції прийом препарату Дексалгін® 25 слід негайно припинити і звернутися до лікаря. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами У зв'язку з можливою появою запаморочення та сонливості в період застосування препарату Дексалгін 25, здатність до концентрації уваги та швидкість психомоторних реакцій у пацієнтів можуть знижуватися, особливо в першу годину після прийому. Тому під час застосування препарату Дексалгін® 25 слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Блістер [ПВХ/фольга алюмінієва] У сухому захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С. Блістер [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва] При температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Діюча речовина: декскетопрофену трометамол – 73,8 мг (у перерахунку на декскетопрофен – 50,0 мг); Допоміжні речовини: етанол (96 %), натрію хлорид, гідроксид натрію до pH 7,4, вода для ін'єкцій. Розчин для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення, 25 мг/мл. По 2 мл препарату у ампули темного скла (тип I) з білою точкою у верхній частині ампули. По 1, 5 або 10 ампул у пластиковій упаковці (піддон) з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Використовувати лише прозорі та безбарвні розчини. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин із слабким характерним запахом спирту.ФармакокінетикаВсмоктування. Максимальна концентрація у сироватці (Сmах) після внутрішньом'язового введення декскетопрофену трометамолу досягається в середньому через 20 хв (10-45 хв). Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) після одноразового введення в дозі 25-50 мг пропорційна дозі як при внутрішньом'язовому, так і при внутрішньовенному введенні. Розподіл. Для декскетопрофену трометамолу характерний високий рівень зв'язування з білками плазми (99%). Середнє значення об'єму розподілу становить менше 0,25 л/кг, період напіврозподілу становить близько 0,35 год. кумуляції препарату. Метаболізм та виведення. Після введення декскетопрофену в сечі виявляється лише оптичний ізомер S-(+), що свідчить про відсутність трансформації препарату на оптичний ізомер R-(-) в організмі людини. Головним шляхом виведення декскетопрофену є його кон'югація з глюкуроновою кислотою з подальшим виведенням через нирки. Період напіввиведення (Т1/2) декскетопрофену трометамолу становить 1-2,7 год. Пацієнти похилого віку Після одноразового та багаторазових прийомів внутрішньо разової дози препарату тривалість системної експозиції препарату у здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) була значно вищою (до 55 %), ніж у молодих добровольців, однак статистично значущих відмінностей у значеннях максимальної концентрації та часу її досягнення не спостерігалося. Відзначалося подовження періоду напіввиведення (як після одноразового, так і після багаторазових застосувань), у середньому до 48%, та зниження загального кліренсу препарату.ФармакодинамікаДекскетопрофену трометамол, трометамінова сіль S-(+) енантіомеру пропіонової кислоти, відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) і має знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Механізм дії декскетопрофену пов'язаний із зменшенням синтезу простагландинів за рахунок пригнічення активності циклооксигеназ (ЦОГ-1 та ЦОГ-2). Препарат інгібує перетворення арахідонової кислоти на циклічні ендопероксиди PGG2 та PGH2, які продукують простагландини PGE1, PGE2, PGF2α та PGD2, а також простациклін PGI2 та тромбоксани (ТхА2 та ТхВ2). Крім того, інгібування синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, забезпечуючи не лише пряму, а й опосередковану дію.Інгібуюча дія декскетопрофену щодо активності ЦОГ-1 та ЦОГ-2 продемонстрована у лабораторних тварин та у людей. У клінічних дослідженнях на різних моделях болю доведено виражену аналгетичну активність декскетопрофену. Ефективність знеболювальної дії декскетопрофену для лікування помірного та сильного болю при внутрішньом'язовому та внутрішньовенному введенні вивчалася на декількох моделях: для післяопераційного болю (при ортопедичних, гінекологічних, абдомінальних операціях), для м'язово-скелетного болю та гострого болю у поясі. У дослідженнях продемонстровано швидке настання знеболювальної дії з досягненням піку анальгетичної активності протягом перших 45 хв. Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг декскетопрофену зазвичай становить 8 год. За даними досліджень комбіноване застосування препарату Дексалгін з опіоїдними анальгетиками з метою усунення післяопераційного болю дозволяє суттєво знизити дозу опіатів. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з післяопераційним болем потреба у введенні морфіну за допомогою контрольованого пацієнтом пристрою в групі, що отримували декскетопрофен, достовірно знижувалася на 30-45% порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування гострого болю сильної та середньої інтенсивності (наприклад, при післяопераційному болі, болі в попереку та нирковій коліці) при недоцільності пероральної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до декскетопрофену або інших нестероїдних протизапальних засобів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату (див. Склад); розвиток у пацієнтів нападу астми, бронхоспазму, гострого риніту або поява носових поліпів, кропив'янки або ангіоневротичного набряку у випадках застосування препаратів з аналогічною дією (наприклад, ацетилсаліцилової кислоти (АСК) та інших нестероїдних протизапальних засобів); фотоалергічні або фототоксичні реакції під час лікування кетопрофеном або фібратами в анамнезі; шлунково-кишкові кровотечі, виразки або перфорації в анамнезі, включаючи пов'язані з попереднім застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; хронічна диспепсія; ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту; шлунково-кишкові кровотечі; інші активні кровотечі (у тому числі підозра на внутрішньочерепний крововилив); хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт; тяжкі порушення функції печінки (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю); активне захворювання печінки; прогресуючі захворювання нирок, підтверджена гіперкаліємія; хронічна хвороба нирок: (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) ≤ 59 мл/хв/1,73 м2); хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; період до та після проведення коронарного шунтування; геморагічний діатез та інші порушення коагуляції; тяжке зневоднення (внаслідок блювання, діареї або недостатнього прийому рідини); вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки); вагітність та період грудного вигодовування. Препарат Дексалгін протипоказаний для нейроаксіального знеболювання (епідурального та інтратекального введення), тому що містить у своєму складі етанол. З обережністю Алергічні реакції в анамнезі; літній вік; захворювання ШКТ в анамнезі (такі як езофагіт, гастрит); одночасне застосування глюкокортикостероїдів для внутрішнього застосування, антикоагулянтів (у т. ч. варфарину, інших похідних кумарину та гепарину), антиагрегантів (в т. ч. ацетилсаліцилової кислоти), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, діуретиків; хронічна хвороба нирок (ШКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2); зниження обсягу циркулюючої крові, стан безпосередньо після великих хірургічних втручань, зневоднення; порушення функції печінки; артеріальна гіпертензія, серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості, ішемічна хвороба серця, захворювання периферичних артерій та/або судин головного мозку, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння;спадкове порушення метаболізму порфірину (включаючи гостру переміжну порфірію); порушення кровотворення, системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Дексалгін при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що препарати, що пригнічують синтез простагландинів, що застосовуються на ранніх стадіях вагітності, здатні збільшувати ризик мимовільного аборту, а також розвитку у плода пороку серця та незарощення передньої черевної стінки, так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи менше ніж 1% до 1,5%. Вважається, що ризик зростає зі збільшенням дози та тривалості застосування. У тварин застосування інгібітору синтезу простагландину сприяло підвищенню ризику пре- та постімплантаційних втрат та підвищенню ембріофетальної смертності. Крім того, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, зростала частота появи вад розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Проте дослідження декскетопрофену на тварин ознак репродуктивної токсичності не виявили. У третьому триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призводити до розвитку у плода серцево-легеневої патології (передчасне закриття артеріальної протоки та гіпертензія в системі легеневої артерії) та порушення функції нирок, яке може прогресувати та призводити до ниркової недостатності з розвитком олігогідрів. Крім того, навіть при застосуванні в низьких дозах, у матері наприкінці вагітності та у новонародженого можливе збільшення часу кровотечі, пов'язане з антиагрегантною дією, а також придушення скоротливої ​​активності матки, що призводить до запізнення родової діяльності або затяжних пологів у матері. Відомостей про проникнення декскетопрофену у материнське молоко немає. Препарат Дексалгін як і інші нестероїдні протизапальні засоби, може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується призначати жінкам, які планують вагітність. У жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження у зв'язку з безпліддям, слід розглянути можливість відміни декскетопрофену.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні декскетопрофену трометамолу, як і при застосуванні інших препаратів декскетопрофену, наведені нижче за спадною частотою виникнення: часто (1-10% пацієнтів), нечасто (0,1-1% пацієнтів) рідко (0,01-0, 1% пацієнтів) дуже рідко (менше 0,01% пацієнтів), включаючи окремі повідомлення. З боку кровоносної та лімфатичної систем Рідко: анемія. Дуже рідко: нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку центральної нервової системи Нечасто: біль голови, запаморочення, безсоння, сонливість. Рідко: парестезія. З боку органів чуття Нечасто: нечіткість зору. Рідко: шум у вухах. З боку серцево-судинної системи Нечасто: артеріальна гіпотензія, жар, гіперемія шкірних покровів. Рідко: екстрасистолія, тахікардія, артеріальна гіпертензія, периферичний набряк, поверхневий тромбофлебіт. З боку дихальної системи Рідко: брадипное. Дуже рідко: бронхоспазм, диспное. З боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання. Нечасто: абдомінальний біль, диспепсія, діарея, запор, гематемезис, сухість у роті. Рідко: ерозивно-виразкові ураження органів шлунково-кишкового тракту, включаючи кровотечі та перфорації, анорексія. Дуже рідко: ураження підшлункової залози. З боку печінки та жовчного міхура Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця. Дуже рідко: ураження печінки. З боку сечовидільної системи Рідко: поліурія, ниркова колька. Дуже рідко: нефрит чи нефротичний синдром. З боку репродуктивної системи Рідко: у жінок – порушення менструального циклу, у чоловіків – порушення функції передміхурової залози. З боку опорно-рухового апарату Рідко: м'язовий спазм, утруднення рухів у суглобах. З боку шкірних покривів Нечасто: дерматит, висипання, пітливість. Рідко: кропив'янка, вугровий висип. Дуже рідко: важкі шкірні реакції (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла), ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, фотосенсибілізація. З боку обміну речовин Рідко: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпертригліцеридемія. З боку лабораторних показників Рідко: кетонурія, протеїнурія. Місцева та загальна реакції Часто: біль у місці ін'єкції. Нечасто: запальна реакція, гематома, геморагії у місці ін'єкції; почуття жару, озноб, стомлення. Рідко: біль у спині, непритомність, пропасниця. Дуже рідко: анафілактичний шок, набряк обличчя. Інші порушення: асептичний менінгіт, що виникає переважно у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаними захворюваннями сполучної тканини, гематологічні порушення (пурпура, апластична та гемолітична анемії; рідко – агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку).Взаємодія з лікарськими засобамиНижченаведені взаємодії характерні для всіх НПЗП. Небажані комбінації З іншими нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) та саліцилати у високих дозах (більше 3 г на добу): одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів внаслідок синергічного ефекту підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч та виразки. З антикоагулянтами: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, таких як варфарин у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми, інгібуванням функції тромбоцитів, і ураженням слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. У разі потреби одночасного застосування необхідний ретельний контроль стану пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З гепарином: підвищується ризик розвитку кровотечі (у зв'язку з інгібуванням функції тромбоцитів та шкідливою дією на слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки). У разі потреби одночасного застосування слід здійснювати ретельний контроль стану пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З глюкокортикостероїдами: підвищується ризик виразкового ураження шлунково-кишкового тракту та кровотеч. З препаратами літію:НПЗЗ підвищують концентрацію літію в плазмі крові аж до токсичної (знижується виведення літію через нирки), у зв'язку з чим концентрацію літію в плазмі крові необхідно контролювати на початку лікування декскетопрофеном, при корекції його дози, та відміні препарату. З метотрексатом у високих дозах (15 мг/тиж і більше): підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на тлі терапії НПЗЗ. З гідантоїнами та сульфаніламідними препаратами: ризик збільшення токсичної дії цих препаратів. Комбінації, які потребують обережності З діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антибіотиками з групи аміноглікозидів, антагоністами рецепторів ангіотензину II: декскетопрофен може послаблювати дію діуретиків та гіпотензивних засобів, у деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, при зневодненні) Застосування засобів, що надають інгібуючу дію на ЦОГ, спільно з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або антибіотиками-аміноглікозидами може призвести до подальшого погіршення функції нирок, що, як правило, має оборотний характер. При призначенні декскетопрофену одночасно з діуретиком необхідно переконатися, що пацієнт отримує достатньо рідини, а також контролювати функцію нирок на початку лікування. З метотрексатом у низьких дозах (менше 15 мг/тиж): підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на фоні терапії НПЗЗ. Необхідно проводити щотижневий підрахунок клітин крові у перші тижні одночасної терапії. За наявності порушення функції нирок навіть легкого ступеня, а також у осіб похилого віку потрібне ретельне медичне спостереження. З пентоксифіліном: підвищення ризику кровотеч. Необхідний інтенсивний клінічний моніторинг та регулярна перевірка часу кровотечі. З зидовудином: ризик підвищення токсичної дії на еритроцити, обумовленого впливом на ретикулоцити, з розвитком тяжкої анемії через тиждень після застосування НПЗЗ. Необхідно провести підрахунок всіх клітин крові та ретикулоцитів через 1 -2 тижні після початку терапії НПЗП. З гіпоглікемічними препаратами для внутрішнього прийому: НПЗЗ можуть посилювати гіпоглікемічну дію сульфонілсечовини внаслідок витіснення її з місць зв'язування з білками плазми крові. Комбінати, які необхідно брати до уваги З β-адреноблокаторами: НПЗЗ можуть зменшувати антигіпертензивний ефект β-адреноблокаторів через інгібування синтезу простагландинів. З циклоспорином та такролімусом: НПЗЗ можуть збільшувати нефротоксичність, що опосередковано дією ренальних простагландинів. Під час одночасної терапії необхідно контролювати функцію нирок. З тромболітиками: підвищений ризик розвитку кровотеч. З антиагрегантами та селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну: збільшується ризик розвитку кровотечі з ЖКГ при одночасному застосуванні з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, пароксетин, флуоксетин, сертралін) та антиагрегантами (включаючи АСК та клопідогрел). З пробенецидом: можливе підвищення концентрації декскетопрофену в плазмі крові, що може бути обумовлено інгібуючим ефектом пробенециду на ниркову тубулярну секрецію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою; може бути потрібна корекція дози декскетопрофену. З серцевими глікозидами: НПЗЗ можуть призводити до підвищення концентрації глікозидів у плазмі. /p> З міфепристоном: існує теоретичний ризик зміни ефективності міфепристону під дією інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування міфепристону з нестероїдними протизапальними засобами в день застосування простагландину не надає несприятливого впливу на дію міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або скоротливості матки, і не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного аборту. З хінолонами: дані експериментальних досліджень на тваринах вказують на високий ризик розвитку судом при одночасному застосуванні НПЗЗ з хінолонами у високих дозах. З тенофовіром: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися концентрація сечовини та креатиніну в плазмі крові, тому для оцінки можливого впливу одночасного застосування цих лікарських засобів необхідно контролювати функцію нирок. З деферасироксом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися ризик токсичного впливу на ШКТ. При застосуванні декскетопрофену разом із деферасироксом необхідне ретельне спостереження за станом пацієнта. З пеметрекседом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може знижуватися виведення пеметрекседу, тому при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів у високих дозах необхідно виявляти особливу обережність. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості – хронічна хвороба нирок (ШКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) – слід уникати одночасного прийому пеметрекседу та нестероїдних протизапальних засобів протягом двох днів до та двох днів після прийому пеметрекседу.Спосіб застосування та дозиПрепарат Дексалгін® призначений для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення. Рекомендована доза для дорослих: 50 мг кожні 8-12 годин. При необхідності можливе повторне введення препарату з 6-годинним інтервалом. Максимальна добова доза становить 150 мг. При післяопераційному болю середньої та сильної інтенсивності за наявності показань препарат Дексалгін® можна застосовувати у поєднанні з опіоїдними анальгетиками у рекомендованих для дорослих дозах. Препарат Дексалгін призначений для короткострокового (не більше 2-х днів) застосування в період гострого больового синдрому. Надалі можливе переведення пацієнта на пероральні аналгетики. Побічні ефекти можуть бути мінімізовані при застосуванні найменшої ефективної дози протягом мінімального часу, необхідного для усунення симптомів. Літні пацієнти (65 років і старше) Як правило, пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна. Однак, зважаючи на фізіологічне зниження функції нирок у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості рекомендується зниження максимальної добової дози до 50 мг. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (5-9 балів за шкалою Чайлд - П'ю) слід знизити максимальну добову дозу препарату Дексалгін до 50 мг та здійснювати ретельний моніторинг функції печінки. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю) протипоказане. Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості - хронічна хвороба нирок (СКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) - лікування препаратом Дексалгін слід починати зі зниженої дози (максимальна добова доза 50 мг) під наглядом лікаря. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з хронічною хворобою нирок (СКФ Пацієнти педіатричного профілю Ефективність та безпека застосування препарату Дексалгін у дітей не вивчалися, тому застосування препарату у дітей протипоказане. Метод застосування Внутрішньом'язове введення Вміст однієї ампули (2 мл) повільно вводять глибоко м'яз. Внутрішньовенне введення Внутрішньовенне струменеве введення При необхідності вміст однієї ампули (2 мл) препарату Дексалгін® можна ввести шляхом повільної внутрішньовенної струминної ін'єкції тривалістю не менше 15 с. внутрішньовенна інфузія Вміст однієї ампули (2 мл) розводять у 30-100 мл фізіологічного розчину, розчину глюкози або Рінгера (лактату). Розчин слід готувати в асептичних умовах та захищати від впливу денного світла. Розведений розчин (має бути прозорим) вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хв. При застосуванні препарату Дексалгін внутрішньом'язово або внутрішньовенно струминно препарат необхідно вводити негайно після його забору з кольорової ампули. Препарат Дексалгін® не можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами дофаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідроксизину, тому що в результаті утворюється осад. Препарат Дексалгін можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами гепарину, лідокаїну, морфіну і теофіліну. Препарат Дексалгін® розведений у 100 мл фізіологічного розчину або розчину глюкози, можна змішувати з дофаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином та теофіліном. Розчин, підготовлений для інфузійного введення, не можна змішувати з прометазином та пентазоцином. Препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами крім зазначених. При зберіганні розведених розчинів препарату Дексалгін у поліетиленових пакетах або у пристосуваннях для введення з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду зміни вмісту діючої речовини внаслідок сорбції не спостерігалося. Препарат Дексалгін призначений для одноразового застосування, тому залишки невикористаного розчину слід знищити. Перед введенням слід переконатися, що розчин прозорий та безбарвний; розчин, в якому містяться тверді частинки, не можна використовувати.ПередозуванняСимптоми: симптоми передозування невідомі. Аналогічні лікарські препарати викликають порушення з боку шлунково-кишкового тракту (блювання, анорексія, біль у животі) та нервової системи (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль). Лікування: при випадковому прийомі препарату або при прийомі препарату у надлишкових дозах слід негайно розпочати симптоматичне лікування, яке відповідає стану пацієнта. Декскетопрофен може виводитись з організму за допомогою діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри застосуванні препарату Дексалгін у пацієнтів з алергічними реакціями в анамнезі необхідно бути обережними. Слід уникати застосування препарату Дексалгін у поєднанні з іншими нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2. Небажані побічні ефекти можна звести до мінімуму при застосуванні препарату у найменшій ефективній дозі за мінімальної тривалості застосування, необхідної для усунення симптомів. Безпека застосування щодо ШКТ Є повідомлення про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій (у деяких випадках з летальним результатом) на фоні застосування будь-яких НПЗП на різних етапах лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових захворювань. -кишкових ускладнень в анамнезі У разі розвитку шлунково-кишкової кровотечі на фоні застосування препарату Дексалгін, його застосування слід припинити. Ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі, пептичної виразки або її перфорації підвищується зі збільшенням дози нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо – ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів похилого віку. Пацієнти похилого віку: у пацієнтів похилого віку частота виникнення побічних ефектів на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів, особливо таких як шлунково-кишкова кровотеча та прорив виразки, які можуть становити загрозу для життя, збільшується. Лікування цих пацієнтів слід розпочинати з найменшої можливої ​​дози. За наявності у пацієнта в анамнезі езофагіту, гастриту та/або виразкової хвороби перед початком лікування декскетопрофеном (як і у випадках з іншими нестероїдними протизапальними засобами) слід переконатися, що ці захворювання перебувають у стадії ремісії. У пацієнтів з наявністю симптомів патології шлунково-кишкового тракту або хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту слід здійснювати контроль для виявлення порушень травлення, особливо шлунково-кишкових кровотеч. НПЗЗ слід з обережністю призначати хворим із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона),оскільки існує ризик загострення цих захворювань. Для цих пацієнтів, а також пацієнтів, які потребують одночасного застосування АСК у низьких дозах або інших препаратів, що збільшують ризик виникнення порушень з боку шлунково-кишкового тракту, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи. Пацієнти у яких в анамнезі мали місце побічні дії з боку шлунково-кишкового тракту, особливо літні пацієнти, повинні повідомляти лікаря про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо про симптоми, які можуть свідчити про шлунково-кишкову кровотечу), особливо на початкових стадіях лікування. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно приймають засоби, які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі; пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти, такі як АСК. Безпека застосування щодо нирок Пацієнтам з порушенням функції нирок препарат слід призначати з обережністю, оскільки на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів можливе погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі та розвиток набряків. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики та пацієнтів, у яких можливий розвиток гіповолемії у зв'язку з підвищеним ризиком нефротоксичності. У період лікування необхідно забезпечити адекватне споживання рідини для запобігання зневодненню та посиленню токсичної дії на нирки. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, препарат Дексалгін може призводити до підвищення концентрації азоту сечовини та креатиніну в плазмі крові. Як і інші інгібітори синтезу простагландинів, препарат Дексалгін може побічна дія на сечовидільну систему, що може призвести до розвитку гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції нирок. Безпека застосування щодо печінки Пацієнтам із порушенням функції печінки препарат слід призначати з обережністю. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, препарат може викликати короткочасне та незначне збільшення деяких «печінкових показників», а також виражене підвищення активності ACT та АЛТ у плазмі крові. У разі збільшення зазначених показників лікування препаратом слід припинити. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції печінки. Безпека застосування щодо серцево-судинної системи та мозкового кровообігу У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю від легкого до середнього ступеня тяжкості в анамнезі потрібне здійснення відповідного контролю та рекомендацій. Особливої ​​обережності необхідно дотримуватись при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема, з попередніми епізодами серцевої недостатності, оскільки терапія нестероїдних протизапальних засобів збільшує ризик розвитку серцевої недостатності; описані випадки розвитку затримки рідини та набряків, пов'язані із застосуванням НПЗП. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють зробити висновок про те, що нестероїдні протизапальні засоби, особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні, можуть призводити до незначного збільшення ризику виникнення артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Для запобігання ризику виникнення таких подій при застосуванні декскетопрофену даних недостатньо. У пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, підтвердженою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або судин головного мозку препарат слід застосовувати після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику. Перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинного захворювання (наприклад, при підвищеному артеріальному тиску, гіперліпідемії, цукровому діабеті, курінні) також потрібна ретельна оцінка співвідношення користі та ризику. Неселективні нестероїдні протизапальні засоби здатні зменшувати агрегацію тромбоцитів і збільшувати час кровотечі за рахунок придушення синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період вивчалось у ході контрольованих клінічних досліджень, впливу на параметри коагуляції не виявлено. Тим не менш, пацієнти, які отримують препарати, що впливають на гемостаз, наприклад, варфарин, інші похідні кумарину або гепарини одночасно з декскетопрофеном, повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря. Літні пацієнти особливо схильні до порушень функції серцево-судинної системи. Шкірні реакції Дуже рідко на тлі застосування нестероїдних протизапальних засобів відзначалися серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса - Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз, деякі з яких закінчилися летальним результатом. Ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів, мабуть, найвищий на початку лікування, тому що більшість описаних явищ спостерігалися в перший місяць терапії. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування препарату Дексалгін слід припинити. Особлива обережність потрібна при призначенні препарату пацієнтам з вродженими порушеннями метаболізму порфірину (наприклад, при гострій порфірії, що перемежується), зневодненням, безпосередньо після великих хірургічних втручань. Якщо лікар вважає, що тривале застосування декскетопрофену необхідне, слід регулярно контролювати функцію печінки, нирок та показників загального аналізу крові. У дуже поодиноких випадках спостерігалися важкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок). При перших ознаках тяжкої реакції гіперчутливості необхідно припинити застосування препарату Дексалгін. Необхідно розпочати симптоматичне лікування під наглядом кваліфікованого спеціаліста. Пацієнти, які страждають на астму у поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або поліпами носа, схильні до більш високого ризику алергії на АСК та/або НПЗЗ, ніж решта населення. Застосування препарату може спричинити напад астми або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергічними реакціями на АСК або нестероїдні протизапальні засоби (див. розділ «Протипоказання»). В особливих випадках можливий розвиток важких інфекційних ускладнень з боку шкіри та м'яких тканин на фоні вітряної віспи. Повністю виключити можливість взаємозв'язку застосування НПЗП з розвитком подібних інфекційних ускладнень в даний час неможливо. Тому при вітряній віспі застосування препарату Дексалгін слід уникати. Препарат Дексалгін® необхідно застосовувати з обережністю при порушеннях кровотворення, системному червоному вовчаку або змішаному захворюванні сполучної тканини. Подібно до інших НПЗП, декскетопрофен здатний маскувати симптоми інфекційних захворювань. Описано окремі випадки активізації інфекційних процесів, що локалізуються у м'яких тканинах, на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів. Таким чином, якщо під час лікування розвиваються чи посилюються симптоми бактеріальної інфекції, пацієнтам рекомендується негайно звернутися до лікаря. Одна ампула препарату Дексалгін містить 12,35 про. % етанолу (відповідає 200 мг етанолу (алкоголю) у перерахунку на одну ампулу), що відповідає 5 мл пива або 2,08 мл вина і може мати згубний вплив на пацієнтів, які страждають на алкоголізм. Це необхідно враховувати при призначенні пацієнтам із групи високого ризику, наприклад із захворюваннями печінки або епілепсією. У препараті міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг) в одній ампулі, тобто практично не містить натрію. Педіатрична популяція Безпека застосування у дітей не встановлена. Препарат Дексалгін може викликати побічні дії, такі як відчуття оглушеності, порушення зору або сонливість. У таких випадках можливе погіршення здатності до швидкого реагування, орієнтування у дорожній ситуації та здатності до управління механізмами. Умови зберігання: При температурі не вище 25 ° С у захищеному від світла місці. Після розведення розчин зберігають протягом 24 годин при температурі від 2 до 8 ° С у захищеному від світла місці.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Діюча речовина: декскетопрофену трометамол – 73,8 мг (у перерахунку на декскетопрофен – 50,0 мг); Допоміжні речовини: етанол (96 %), натрію хлорид, гідроксид натрію до pH 7,4, вода для ін'єкцій. Розчин для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення, 25 мг/мл. По 2 мл препарату у ампули темного скла (тип I) з білою точкою у верхній частині ампули. По 1, 5 або 10 ампул у пластиковій упаковці (піддон) з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Використовувати лише прозорі та безбарвні розчини. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин із слабким характерним запахом спирту.ФармакокінетикаВсмоктування. Максимальна концентрація у сироватці (Сmах) після внутрішньом'язового введення декскетопрофену трометамолу досягається в середньому через 20 хв (10-45 хв). Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) після одноразового введення в дозі 25-50 мг пропорційна дозі як при внутрішньом'язовому, так і при внутрішньовенному введенні. Розподіл. Для декскетопрофену трометамолу характерний високий рівень зв'язування з білками плазми (99%). Середнє значення об'єму розподілу становить менше 0,25 л/кг, період напіврозподілу становить близько 0,35 год. кумуляції препарату. Метаболізм та виведення. Після введення декскетопрофену в сечі виявляється лише оптичний ізомер S-(+), що свідчить про відсутність трансформації препарату на оптичний ізомер R-(-) в організмі людини. Головним шляхом виведення декскетопрофену є його кон'югація з глюкуроновою кислотою з подальшим виведенням через нирки. Період напіввиведення (Т1/2) декскетопрофену трометамолу становить 1-2,7 год. Пацієнти похилого віку Після одноразового та багаторазових прийомів внутрішньо разової дози препарату тривалість системної експозиції препарату у здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) була значно вищою (до 55 %), ніж у молодих добровольців, однак статистично значущих відмінностей у значеннях максимальної концентрації та часу її досягнення не спостерігалося. Відзначалося подовження періоду напіввиведення (як після одноразового, так і після багаторазових застосувань), у середньому до 48%, та зниження загального кліренсу препарату.ФармакодинамікаДекскетопрофену трометамол, трометамінова сіль S-(+) енантіомеру пропіонової кислоти, відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) і має знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Механізм дії декскетопрофену пов'язаний із зменшенням синтезу простагландинів за рахунок пригнічення активності циклооксигеназ (ЦОГ-1 та ЦОГ-2). Препарат інгібує перетворення арахідонової кислоти на циклічні ендопероксиди PGG2 та PGH2, які продукують простагландини PGE1, PGE2, PGF2α та PGD2, а також простациклін PGI2 та тромбоксани (ТхА2 та ТхВ2). Крім того, інгібування синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, забезпечуючи не лише пряму, а й опосередковану дію.Інгібуюча дія декскетопрофену щодо активності ЦОГ-1 та ЦОГ-2 продемонстрована у лабораторних тварин та у людей. У клінічних дослідженнях на різних моделях болю доведено виражену аналгетичну активність декскетопрофену. Ефективність знеболювальної дії декскетопрофену для лікування помірного та сильного болю при внутрішньом'язовому та внутрішньовенному введенні вивчалася на декількох моделях: для післяопераційного болю (при ортопедичних, гінекологічних, абдомінальних операціях), для м'язово-скелетного болю та гострого болю у поясі. У дослідженнях продемонстровано швидке настання знеболювальної дії з досягненням піку анальгетичної активності протягом перших 45 хв. Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг декскетопрофену зазвичай становить 8 год. За даними досліджень комбіноване застосування препарату Дексалгін з опіоїдними анальгетиками з метою усунення післяопераційного болю дозволяє суттєво знизити дозу опіатів. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з післяопераційним болем потреба у введенні морфіну за допомогою контрольованого пацієнтом пристрою в групі, що отримували декскетопрофен, достовірно знижувалася на 30-45% порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування гострого болю сильної та середньої інтенсивності (наприклад, при післяопераційному болі, болі в попереку та нирковій коліці) при недоцільності пероральної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до декскетопрофену або інших нестероїдних протизапальних засобів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату (див. Склад); розвиток у пацієнтів нападу астми, бронхоспазму, гострого риніту або поява носових поліпів, кропив'янки або ангіоневротичного набряку у випадках застосування препаратів з аналогічною дією (наприклад, ацетилсаліцилової кислоти (АСК) та інших нестероїдних протизапальних засобів); фотоалергічні або фототоксичні реакції під час лікування кетопрофеном або фібратами в анамнезі; шлунково-кишкові кровотечі, виразки або перфорації в анамнезі, включаючи пов'язані з попереднім застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; хронічна диспепсія; ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту; шлунково-кишкові кровотечі; інші активні кровотечі (у тому числі підозра на внутрішньочерепний крововилив); хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт; тяжкі порушення функції печінки (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю); активне захворювання печінки; прогресуючі захворювання нирок, підтверджена гіперкаліємія; хронічна хвороба нирок: (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) ≤ 59 мл/хв/1,73 м2); хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; період до та після проведення коронарного шунтування; геморагічний діатез та інші порушення коагуляції; тяжке зневоднення (внаслідок блювання, діареї або недостатнього прийому рідини); вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки); вагітність та період грудного вигодовування. Препарат Дексалгін протипоказаний для нейроаксіального знеболювання (епідурального та інтратекального введення), тому що містить у своєму складі етанол. З обережністю Алергічні реакції в анамнезі; літній вік; захворювання ШКТ в анамнезі (такі як езофагіт, гастрит); одночасне застосування глюкокортикостероїдів для внутрішнього застосування, антикоагулянтів (у т. ч. варфарину, інших похідних кумарину та гепарину), антиагрегантів (в т. ч. ацетилсаліцилової кислоти), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, діуретиків; хронічна хвороба нирок (ШКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2); зниження обсягу циркулюючої крові, стан безпосередньо після великих хірургічних втручань, зневоднення; порушення функції печінки; артеріальна гіпертензія, серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості, ішемічна хвороба серця, захворювання периферичних артерій та/або судин головного мозку, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння;спадкове порушення метаболізму порфірину (включаючи гостру переміжну порфірію); порушення кровотворення, системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Дексалгін при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що препарати, що пригнічують синтез простагландинів, що застосовуються на ранніх стадіях вагітності, здатні збільшувати ризик мимовільного аборту, а також розвитку у плода пороку серця та незарощення передньої черевної стінки, так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи менше ніж 1% до 1,5%. Вважається, що ризик зростає зі збільшенням дози та тривалості застосування. У тварин застосування інгібітору синтезу простагландину сприяло підвищенню ризику пре- та постімплантаційних втрат та підвищенню ембріофетальної смертності. Крім того, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, зростала частота появи вад розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Проте дослідження декскетопрофену на тварин ознак репродуктивної токсичності не виявили. У третьому триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призводити до розвитку у плода серцево-легеневої патології (передчасне закриття артеріальної протоки та гіпертензія в системі легеневої артерії) та порушення функції нирок, яке може прогресувати та призводити до ниркової недостатності з розвитком олігогідрів. Крім того, навіть при застосуванні в низьких дозах, у матері наприкінці вагітності та у новонародженого можливе збільшення часу кровотечі, пов'язане з антиагрегантною дією, а також придушення скоротливої ​​активності матки, що призводить до запізнення родової діяльності або затяжних пологів у матері. Відомостей про проникнення декскетопрофену у материнське молоко немає. Препарат Дексалгін як і інші нестероїдні протизапальні засоби, може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується призначати жінкам, які планують вагітність. У жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження у зв'язку з безпліддям, слід розглянути можливість відміни декскетопрофену.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні декскетопрофену трометамолу, як і при застосуванні інших препаратів декскетопрофену, наведені нижче за спадною частотою виникнення: часто (1-10% пацієнтів), нечасто (0,1-1% пацієнтів) рідко (0,01-0, 1% пацієнтів) дуже рідко (менше 0,01% пацієнтів), включаючи окремі повідомлення. З боку кровоносної та лімфатичної систем Рідко: анемія. Дуже рідко: нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку центральної нервової системи Нечасто: біль голови, запаморочення, безсоння, сонливість. Рідко: парестезія. З боку органів чуття Нечасто: нечіткість зору. Рідко: шум у вухах. З боку серцево-судинної системи Нечасто: артеріальна гіпотензія, жар, гіперемія шкірних покровів. Рідко: екстрасистолія, тахікардія, артеріальна гіпертензія, периферичний набряк, поверхневий тромбофлебіт. З боку дихальної системи Рідко: брадипное. Дуже рідко: бронхоспазм, диспное. З боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання. Нечасто: абдомінальний біль, диспепсія, діарея, запор, гематемезис, сухість у роті. Рідко: ерозивно-виразкові ураження органів шлунково-кишкового тракту, включаючи кровотечі та перфорації, анорексія. Дуже рідко: ураження підшлункової залози. З боку печінки та жовчного міхура Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця. Дуже рідко: ураження печінки. З боку сечовидільної системи Рідко: поліурія, ниркова колька. Дуже рідко: нефрит чи нефротичний синдром. З боку репродуктивної системи Рідко: у жінок – порушення менструального циклу, у чоловіків – порушення функції передміхурової залози. З боку опорно-рухового апарату Рідко: м'язовий спазм, утруднення рухів у суглобах. З боку шкірних покривів Нечасто: дерматит, висипання, пітливість. Рідко: кропив'янка, вугровий висип. Дуже рідко: важкі шкірні реакції (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла), ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, фотосенсибілізація. З боку обміну речовин Рідко: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпертригліцеридемія. З боку лабораторних показників Рідко: кетонурія, протеїнурія. Місцева та загальна реакції Часто: біль у місці ін'єкції. Нечасто: запальна реакція, гематома, геморагії у місці ін'єкції; почуття жару, озноб, стомлення. Рідко: біль у спині, непритомність, пропасниця. Дуже рідко: анафілактичний шок, набряк обличчя. Інші порушення: асептичний менінгіт, що виникає переважно у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаними захворюваннями сполучної тканини, гематологічні порушення (пурпура, апластична та гемолітична анемії; рідко – агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку).Взаємодія з лікарськими засобамиНижченаведені взаємодії характерні для всіх НПЗП. Небажані комбінації З іншими нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) та саліцилати у високих дозах (більше 3 г на добу): одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів внаслідок синергічного ефекту підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч та виразки. З антикоагулянтами: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, таких як варфарин у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми, інгібуванням функції тромбоцитів, і ураженням слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. У разі потреби одночасного застосування необхідний ретельний контроль стану пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З гепарином: підвищується ризик розвитку кровотечі (у зв'язку з інгібуванням функції тромбоцитів та шкідливою дією на слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки). У разі потреби одночасного застосування слід здійснювати ретельний контроль стану пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З глюкокортикостероїдами: підвищується ризик виразкового ураження шлунково-кишкового тракту та кровотеч. З препаратами літію:НПЗЗ підвищують концентрацію літію в плазмі крові аж до токсичної (знижується виведення літію через нирки), у зв'язку з чим концентрацію літію в плазмі крові необхідно контролювати на початку лікування декскетопрофеном, при корекції його дози, та відміні препарату. З метотрексатом у високих дозах (15 мг/тиж і більше): підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на тлі терапії НПЗЗ. З гідантоїнами та сульфаніламідними препаратами: ризик збільшення токсичної дії цих препаратів. Комбінації, які потребують обережності З діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антибіотиками з групи аміноглікозидів, антагоністами рецепторів ангіотензину II: декскетопрофен може послаблювати дію діуретиків та гіпотензивних засобів, у деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, при зневодненні) Застосування засобів, що надають інгібуючу дію на ЦОГ, спільно з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або антибіотиками-аміноглікозидами може призвести до подальшого погіршення функції нирок, що, як правило, має оборотний характер. При призначенні декскетопрофену одночасно з діуретиком необхідно переконатися, що пацієнт отримує достатньо рідини, а також контролювати функцію нирок на початку лікування. З метотрексатом у низьких дозах (менше 15 мг/тиж): підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на фоні терапії НПЗЗ. Необхідно проводити щотижневий підрахунок клітин крові у перші тижні одночасної терапії. За наявності порушення функції нирок навіть легкого ступеня, а також у осіб похилого віку потрібне ретельне медичне спостереження. З пентоксифіліном: підвищення ризику кровотеч. Необхідний інтенсивний клінічний моніторинг та регулярна перевірка часу кровотечі. З зидовудином: ризик підвищення токсичної дії на еритроцити, обумовленого впливом на ретикулоцити, з розвитком тяжкої анемії через тиждень після застосування НПЗЗ. Необхідно провести підрахунок всіх клітин крові та ретикулоцитів через 1 -2 тижні після початку терапії НПЗП. З гіпоглікемічними препаратами для внутрішнього прийому: НПЗЗ можуть посилювати гіпоглікемічну дію сульфонілсечовини внаслідок витіснення її з місць зв'язування з білками плазми крові. Комбінати, які необхідно брати до уваги З β-адреноблокаторами: НПЗЗ можуть зменшувати антигіпертензивний ефект β-адреноблокаторів через інгібування синтезу простагландинів. З циклоспорином та такролімусом: НПЗЗ можуть збільшувати нефротоксичність, що опосередковано дією ренальних простагландинів. Під час одночасної терапії необхідно контролювати функцію нирок. З тромболітиками: підвищений ризик розвитку кровотеч. З антиагрегантами та селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну: збільшується ризик розвитку кровотечі з ЖКГ при одночасному застосуванні з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, пароксетин, флуоксетин, сертралін) та антиагрегантами (включаючи АСК та клопідогрел). З пробенецидом: можливе підвищення концентрації декскетопрофену в плазмі крові, що може бути обумовлено інгібуючим ефектом пробенециду на ниркову тубулярну секрецію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою; може бути потрібна корекція дози декскетопрофену. З серцевими глікозидами: НПЗЗ можуть призводити до підвищення концентрації глікозидів у плазмі. /p> З міфепристоном: існує теоретичний ризик зміни ефективності міфепристону під дією інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування міфепристону з нестероїдними протизапальними засобами в день застосування простагландину не надає несприятливого впливу на дію міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або скоротливості матки, і не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного аборту. З хінолонами: дані експериментальних досліджень на тваринах вказують на високий ризик розвитку судом при одночасному застосуванні НПЗЗ з хінолонами у високих дозах. З тенофовіром: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися концентрація сечовини та креатиніну в плазмі крові, тому для оцінки можливого впливу одночасного застосування цих лікарських засобів необхідно контролювати функцію нирок. З деферасироксом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися ризик токсичного впливу на ШКТ. При застосуванні декскетопрофену разом із деферасироксом необхідне ретельне спостереження за станом пацієнта. З пеметрекседом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може знижуватися виведення пеметрекседу, тому при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів у високих дозах необхідно виявляти особливу обережність. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості – хронічна хвороба нирок (ШКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) – слід уникати одночасного прийому пеметрекседу та нестероїдних протизапальних засобів протягом двох днів до та двох днів після прийому пеметрекседу.Спосіб застосування та дозиПрепарат Дексалгін® призначений для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення. Рекомендована доза для дорослих: 50 мг кожні 8-12 годин. При необхідності можливе повторне введення препарату з 6-годинним інтервалом. Максимальна добова доза становить 150 мг. При післяопераційному болю середньої та сильної інтенсивності за наявності показань препарат Дексалгін® можна застосовувати у поєднанні з опіоїдними анальгетиками у рекомендованих для дорослих дозах. Препарат Дексалгін призначений для короткострокового (не більше 2-х днів) застосування в період гострого больового синдрому. Надалі можливе переведення пацієнта на пероральні аналгетики. Побічні ефекти можуть бути мінімізовані при застосуванні найменшої ефективної дози протягом мінімального часу, необхідного для усунення симптомів. Літні пацієнти (65 років і старше) Як правило, пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна. Однак, зважаючи на фізіологічне зниження функції нирок у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості рекомендується зниження максимальної добової дози до 50 мг. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (5-9 балів за шкалою Чайлд - П'ю) слід знизити максимальну добову дозу препарату Дексалгін до 50 мг та здійснювати ретельний моніторинг функції печінки. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю) протипоказане. Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості - хронічна хвороба нирок (СКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) - лікування препаратом Дексалгін слід починати зі зниженої дози (максимальна добова доза 50 мг) під наглядом лікаря. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з хронічною хворобою нирок (СКФ Пацієнти педіатричного профілю Ефективність та безпека застосування препарату Дексалгін у дітей не вивчалися, тому застосування препарату у дітей протипоказане. Метод застосування Внутрішньом'язове введення Вміст однієї ампули (2 мл) повільно вводять глибоко м'яз. Внутрішньовенне введення Внутрішньовенне струменеве введення При необхідності вміст однієї ампули (2 мл) препарату Дексалгін® можна ввести шляхом повільної внутрішньовенної струминної ін'єкції тривалістю не менше 15 с. внутрішньовенна інфузія Вміст однієї ампули (2 мл) розводять у 30-100 мл фізіологічного розчину, розчину глюкози або Рінгера (лактату). Розчин слід готувати в асептичних умовах та захищати від впливу денного світла. Розведений розчин (має бути прозорим) вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хв. При застосуванні препарату Дексалгін внутрішньом'язово або внутрішньовенно струминно препарат необхідно вводити негайно після його забору з кольорової ампули. Препарат Дексалгін® не можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами дофаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідроксизину, тому що в результаті утворюється осад. Препарат Дексалгін можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами гепарину, лідокаїну, морфіну і теофіліну. Препарат Дексалгін® розведений у 100 мл фізіологічного розчину або розчину глюкози, можна змішувати з дофаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином та теофіліном. Розчин, підготовлений для інфузійного введення, не можна змішувати з прометазином та пентазоцином. Препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами крім зазначених. При зберіганні розведених розчинів препарату Дексалгін у поліетиленових пакетах або у пристосуваннях для введення з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду зміни вмісту діючої речовини внаслідок сорбції не спостерігалося. Препарат Дексалгін призначений для одноразового застосування, тому залишки невикористаного розчину слід знищити. Перед введенням слід переконатися, що розчин прозорий та безбарвний; розчин, в якому містяться тверді частинки, не можна використовувати.ПередозуванняСимптоми: симптоми передозування невідомі. Аналогічні лікарські препарати викликають порушення з боку шлунково-кишкового тракту (блювання, анорексія, біль у животі) та нервової системи (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль). Лікування: при випадковому прийомі препарату або при прийомі препарату у надлишкових дозах слід негайно розпочати симптоматичне лікування, яке відповідає стану пацієнта. Декскетопрофен може виводитись з організму за допомогою діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри застосуванні препарату Дексалгін у пацієнтів з алергічними реакціями в анамнезі необхідно бути обережними. Слід уникати застосування препарату Дексалгін у поєднанні з іншими нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2. Небажані побічні ефекти можна звести до мінімуму при застосуванні препарату у найменшій ефективній дозі за мінімальної тривалості застосування, необхідної для усунення симптомів. Безпека застосування щодо ШКТ Є повідомлення про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій (у деяких випадках з летальним результатом) на фоні застосування будь-яких НПЗП на різних етапах лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових захворювань. -кишкових ускладнень в анамнезі У разі розвитку шлунково-кишкової кровотечі на фоні застосування препарату Дексалгін, його застосування слід припинити. Ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі, пептичної виразки або її перфорації підвищується зі збільшенням дози нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо – ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів похилого віку. Пацієнти похилого віку: у пацієнтів похилого віку частота виникнення побічних ефектів на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів, особливо таких як шлунково-кишкова кровотеча та прорив виразки, які можуть становити загрозу для життя, збільшується. Лікування цих пацієнтів слід розпочинати з найменшої можливої ​​дози. За наявності у пацієнта в анамнезі езофагіту, гастриту та/або виразкової хвороби перед початком лікування декскетопрофеном (як і у випадках з іншими нестероїдними протизапальними засобами) слід переконатися, що ці захворювання перебувають у стадії ремісії. У пацієнтів з наявністю симптомів патології шлунково-кишкового тракту або хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту слід здійснювати контроль для виявлення порушень травлення, особливо шлунково-кишкових кровотеч. НПЗЗ слід з обережністю призначати хворим із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона),оскільки існує ризик загострення цих захворювань. Для цих пацієнтів, а також пацієнтів, які потребують одночасного застосування АСК у низьких дозах або інших препаратів, що збільшують ризик виникнення порушень з боку шлунково-кишкового тракту, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи. Пацієнти у яких в анамнезі мали місце побічні дії з боку шлунково-кишкового тракту, особливо літні пацієнти, повинні повідомляти лікаря про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо про симптоми, які можуть свідчити про шлунково-кишкову кровотечу), особливо на початкових стадіях лікування. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно приймають засоби, які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі; пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти, такі як АСК. Безпека застосування щодо нирок Пацієнтам з порушенням функції нирок препарат слід призначати з обережністю, оскільки на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів можливе погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі та розвиток набряків. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики та пацієнтів, у яких можливий розвиток гіповолемії у зв'язку з підвищеним ризиком нефротоксичності. У період лікування необхідно забезпечити адекватне споживання рідини для запобігання зневодненню та посиленню токсичної дії на нирки. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, препарат Дексалгін може призводити до підвищення концентрації азоту сечовини та креатиніну в плазмі крові. Як і інші інгібітори синтезу простагландинів, препарат Дексалгін може побічна дія на сечовидільну систему, що може призвести до розвитку гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції нирок. Безпека застосування щодо печінки Пацієнтам із порушенням функції печінки препарат слід призначати з обережністю. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, препарат може викликати короткочасне та незначне збільшення деяких «печінкових показників», а також виражене підвищення активності ACT та АЛТ у плазмі крові. У разі збільшення зазначених показників лікування препаратом слід припинити. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції печінки. Безпека застосування щодо серцево-судинної системи та мозкового кровообігу У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю від легкого до середнього ступеня тяжкості в анамнезі потрібне здійснення відповідного контролю та рекомендацій. Особливої ​​обережності необхідно дотримуватись при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема, з попередніми епізодами серцевої недостатності, оскільки терапія нестероїдних протизапальних засобів збільшує ризик розвитку серцевої недостатності; описані випадки розвитку затримки рідини та набряків, пов'язані із застосуванням НПЗП. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють зробити висновок про те, що нестероїдні протизапальні засоби, особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні, можуть призводити до незначного збільшення ризику виникнення артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Для запобігання ризику виникнення таких подій при застосуванні декскетопрофену даних недостатньо. У пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, підтвердженою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або судин головного мозку препарат слід застосовувати після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику. Перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинного захворювання (наприклад, при підвищеному артеріальному тиску, гіперліпідемії, цукровому діабеті, курінні) також потрібна ретельна оцінка співвідношення користі та ризику. Неселективні нестероїдні протизапальні засоби здатні зменшувати агрегацію тромбоцитів і збільшувати час кровотечі за рахунок придушення синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період вивчалось у ході контрольованих клінічних досліджень, впливу на параметри коагуляції не виявлено. Тим не менш, пацієнти, які отримують препарати, що впливають на гемостаз, наприклад, варфарин, інші похідні кумарину або гепарини одночасно з декскетопрофеном, повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря. Літні пацієнти особливо схильні до порушень функції серцево-судинної системи. Шкірні реакції Дуже рідко на тлі застосування нестероїдних протизапальних засобів відзначалися серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса - Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз, деякі з яких закінчилися летальним результатом. Ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів, мабуть, найвищий на початку лікування, тому що більшість описаних явищ спостерігалися в перший місяць терапії. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування препарату Дексалгін слід припинити. Особлива обережність потрібна при призначенні препарату пацієнтам з вродженими порушеннями метаболізму порфірину (наприклад, при гострій порфірії, що перемежується), зневодненням, безпосередньо після великих хірургічних втручань. Якщо лікар вважає, що тривале застосування декскетопрофену необхідне, слід регулярно контролювати функцію печінки, нирок та показників загального аналізу крові. У дуже поодиноких випадках спостерігалися важкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок). При перших ознаках тяжкої реакції гіперчутливості необхідно припинити застосування препарату Дексалгін. Необхідно розпочати симптоматичне лікування під наглядом кваліфікованого спеціаліста. Пацієнти, які страждають на астму у поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або поліпами носа, схильні до більш високого ризику алергії на АСК та/або НПЗЗ, ніж решта населення. Застосування препарату може спричинити напад астми або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергічними реакціями на АСК або нестероїдні протизапальні засоби (див. розділ «Протипоказання»). В особливих випадках можливий розвиток важких інфекційних ускладнень з боку шкіри та м'яких тканин на фоні вітряної віспи. Повністю виключити можливість взаємозв'язку застосування НПЗП з розвитком подібних інфекційних ускладнень в даний час неможливо. Тому при вітряній віспі застосування препарату Дексалгін слід уникати. Препарат Дексалгін® необхідно застосовувати з обережністю при порушеннях кровотворення, системному червоному вовчаку або змішаному захворюванні сполучної тканини. Подібно до інших НПЗП, декскетопрофен здатний маскувати симптоми інфекційних захворювань. Описано окремі випадки активізації інфекційних процесів, що локалізуються у м'яких тканинах, на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів. Таким чином, якщо під час лікування розвиваються чи посилюються симптоми бактеріальної інфекції, пацієнтам рекомендується негайно звернутися до лікаря. Одна ампула препарату Дексалгін містить 12,35 про. % етанолу (відповідає 200 мг етанолу (алкоголю) у перерахунку на одну ампулу), що відповідає 5 мл пива або 2,08 мл вина і може мати згубний вплив на пацієнтів, які страждають на алкоголізм. Це необхідно враховувати при призначенні пацієнтам із групи високого ризику, наприклад із захворюваннями печінки або епілепсією. У препараті міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг) в одній ампулі, тобто практично не містить натрію. Педіатрична популяція Безпека застосування у дітей не встановлена. Препарат Дексалгін може викликати побічні дії, такі як відчуття оглушеності, порушення зору або сонливість. У таких випадках можливе погіршення здатності до швидкого реагування, орієнтування у дорожній ситуації та здатності до управління механізмами. Умови зберігання: При температурі не вище 25 ° С у захищеному від світла місці. Після розведення розчин зберігають протягом 24 годин при температурі від 2 до 8 ° С у захищеному від світла місці.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: симетикон – 40,0 мг; Допоміжні речовини: желатин – 22,47 мг, гліцерол 85 % - 9,67 мг, метилпарагідроксибензоат – 0,28 мг, барвник хіноліновий жовтий, Е 104 – 0,10 мг, барвник сонячний захід жовтий, Е 110 – 0, . Капсули 40 мг. По 25 капсул у блістер із ПВХ/фольга алюмінієва. По 1, 2 або 4 блістери в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЛікарська форма: капсули. Круглі або майже круглі, м'які, жовті капсули з желатину зі швом та гладкою поверхнею. Вміст капсули: безбарвна, в'язка, напівпрозора рідина.ФармакокінетикаСиметикон хімічно інертний, після перорального прийому не абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) і діє лише у його просвіті. Не впливає на ферменти та мікроорганізми, присутні у ШКТ. Виводиться у незмінному вигляді.ФармакодинамікаЕспумізан - препарат, що зменшує кількість газів у кишечнику. Діюча речовина - симетикон має поверхневу активність властивостей і здатність знижувати поверхневе натяг на межі середовищ рідина/газ. При цьому відбувається злиття бульбашок газу і руйнування піни, внаслідок чого газ, що вивільнився, отримує можливість всмоктуватися і виводитися природним шляхом під впливом перистальтики кишечника. Застосування препарату Еспумізан для підготовки до проведення діагностичних висідань попереджає виникнення дефектів зображення, що викликаються бульбашками газу.Показання до застосуваннянадмірна освіта та скупчення газів у ШКТ (метеоризм, синдром Ремхельда, аерографія, підвищена газоутворення у післяопераційному періоді); підготовка до діагностичних процедур органів черевної порожнини та малого тазу (ультразвукові, рентгенологічні дослідження та ін.); симптоми надлишкового газоутворення, спричиненого функціональною диспепсією; гострі отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини (як піногасник).Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; кишкова непрохідність; дитячий вік до 6 років.Вагітність та лактаціяПрепарат Еспумізан можна застосовувати під час вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПобічних ефектів при прийомі препарату Еспумізан не спостерігалося. Можливий розвиток алергічних реакцій на компоненти препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущої взаємодії препарату Еспумізан з іншими лікарськими препаратами не встановлено.Спосіб застосування та дозиПри скаргах, пов'язаних із надмірним газоутворенням: Дорослим та дітям старше 6 років по 2 капсули 3 – 5 разів на добу, можна з невеликою кількістю рідини, після кожного прийому їжі та при необхідності перед сном. Тривалість курсу лікування залежить від наявності симптомів підвищеної газоутворення. При необхідності препарат Еспумізан можна застосовувати протягом тривалого часу. Підготовка до діагностичних досліджень: по 2 капсули 3 рази на добу за день до дослідження, та вранці на день дослідження 2 капсули, не запиваючи водою. Як піногасник при отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини: разова доза для дорослих становить 10 - 20 капсул, для дітей старше 6 років: 3 - 10 капсул в один прийом; Дозування залежить від тяжкості інтоксикації.ПередозуванняПередозування препарату Еспумізан малоймовірне через хімічну та фізіологічну інертність препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ людей з підвищеною чутливістю до компонентів препарату (метилпарагідроксибензоат та барвник хіноліновий жовтий) можливе виникнення реакцій гіперчутливості негайного типу, а також реакцій гіперчутливості уповільненого типу. При виникненні будь-яких алергічних реакцій прийом препарату слід негайно припинити та звернутися до лікаря. Вплив на здатність до керування автотранспортом та роботу з механізмами Препарат Еспумізан не впливає на швидкість психомоторних реакцій та здатність до сприйняття чи оцінки ситуації. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30°.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: симетикон – 40,0 мг; Допоміжні речовини: желатин – 22,47 мг, гліцерол 85 % - 9,67 мг, метилпарагідроксибензоат – 0,28 мг, барвник хіноліновий жовтий, Е 104 – 0,10 мг, барвник сонячний захід жовтий, Е 110 – 0, . Капсули 40 мг. По 25 капсул у блістер із ПВХ/фольга алюмінієва. По 1, 2 або 4 блістери в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЛікарська форма: капсули. Круглі або майже круглі, м'які, жовті капсули з желатину зі швом та гладкою поверхнею. Вміст капсули: безбарвна, в'язка, напівпрозора рідина.ФармакокінетикаСиметикон хімічно інертний, після перорального прийому не абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) і діє лише у його просвіті. Не впливає на ферменти та мікроорганізми, присутні у ШКТ. Виводиться у незмінному вигляді.ФармакодинамікаЕспумізан - препарат, що зменшує кількість газів у кишечнику. Діюча речовина - симетикон має поверхневу активність властивостей і здатність знижувати поверхневе натяг на межі середовищ рідина/газ. При цьому відбувається злиття бульбашок газу і руйнування піни, внаслідок чого газ, що вивільнився, отримує можливість всмоктуватися і виводитися природним шляхом під впливом перистальтики кишечника. Застосування препарату Еспумізан для підготовки до проведення діагностичних висідань попереджає виникнення дефектів зображення, що викликаються бульбашками газу.Показання до застосуваннянадмірна освіта та скупчення газів у ШКТ (метеоризм, синдром Ремхельда, аерографія, підвищена газоутворення у післяопераційному періоді); підготовка до діагностичних процедур органів черевної порожнини та малого тазу (ультразвукові, рентгенологічні дослідження та ін.); симптоми надлишкового газоутворення, спричиненого функціональною диспепсією; гострі отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини (як піногасник).Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; кишкова непрохідність; дитячий вік до 6 років.Вагітність та лактаціяПрепарат Еспумізан можна застосовувати під час вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПобічних ефектів при прийомі препарату Еспумізан не спостерігалося. Можливий розвиток алергічних реакцій на компоненти препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущої взаємодії препарату Еспумізан з іншими лікарськими препаратами не встановлено.Спосіб застосування та дозиПри скаргах, пов'язаних із надмірним газоутворенням: Дорослим та дітям старше 6 років по 2 капсули 3 – 5 разів на добу, можна з невеликою кількістю рідини, після кожного прийому їжі та при необхідності перед сном. Тривалість курсу лікування залежить від наявності симптомів підвищеної газоутворення. При необхідності препарат Еспумізан можна застосовувати протягом тривалого часу. Підготовка до діагностичних досліджень: по 2 капсули 3 рази на добу за день до дослідження, та вранці на день дослідження 2 капсули, не запиваючи водою. Як піногасник при отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини: разова доза для дорослих становить 10 - 20 капсул, для дітей старше 6 років: 3 - 10 капсул в один прийом; Дозування залежить від тяжкості інтоксикації.ПередозуванняПередозування препарату Еспумізан малоймовірне через хімічну та фізіологічну інертність препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ людей з підвищеною чутливістю до компонентів препарату (метилпарагідроксибензоат та барвник хіноліновий жовтий) можливе виникнення реакцій гіперчутливості негайного типу, а також реакцій гіперчутливості уповільненого типу. При виникненні будь-яких алергічних реакцій прийом препарату слід негайно припинити та звернутися до лікаря. Вплив на здатність до керування автотранспортом та роботу з механізмами Препарат Еспумізан не впливає на швидкість психомоторних реакцій та здатність до сприйняття чи оцінки ситуації. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30°.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКраплі - 1 мл (25 крапель): Діюча речовина: симетикон – 100 мг; Допоміжні речовини: макрогола стеарат 40, гліцерил моностеарат 40-55, карбомер, банановий ароматизатор, калію ацесульфам, рідкий сорбітол (некристалізується), натрію хлорид, натрію цитрат, натрію гідроксид, сорбінова кислота, *Симетикон складається з диметикону (полідіметилсилоксану (ПДМС)) та кремнію діоксиду у співвідношенні 96:4 Краплі для вживання, 100 мг/мл. По 30 мл або 50 мл у флакон з темного скла, з капельницею-дозатором, кришкою, що загвинчується, з системою контролю першого розкриття і мірним ковпачком. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЗлегка в'язка емульсія молочно-білого кольору із запахом банана.ФармакокінетикаСиметикон хімічно інертний, після внутрішнього прийому не абсорбується з ШКТ і діє тільки в його просвіті. Не взаємодіє з мікроорганізмами та ферментами та не впливає на процеси травлення. Виводиться кишечником у незміненому вигляді.ФармакодинамікаДіюча речовина симетикон, зменшує кількість газів у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ): володіє поверхнево-активними властивостями і здатністю знижувати поверхневий натяг на межі розділу середовищ рідина/газ, що сприяє злиттю газових бульбашок і руйнуванню піни в кишечнику, внаслідок чого газ, що вивільнився, або виводиться природним шляхом під впливом перистальтики кишок. Застосування симентикону під час підготовки до проведення діагностичних досліджень органів черевної порожнини спрямовано перешкоджання виникненню дефектів зображення, викликаних бульбашками газу.Показання до застосуваннясимптоми кишкових кольок у немовлят; симптоми надмірної освіти та скупчення газів у шлунково-кишковому тракті (у т. ч. метеоризм, підвищене газоутворення у післяопераційному періоді); симптоми надлишкового газоутворення, спричиненого функціональною диспепсією; підготовка до діагностичних досліджень органів черевної порожнини та малого тазу (УЗД, рентгенографія, езофагогастродуоденоскопія та ін.), в т. ч., як добавка до суспензій контрастних засобів для отримання зображення методом подвійного контрастування; гострі отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини (тензиди), як піногасник.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, кишкова непрохідність, спадкова непереносимість фруктози.Вагітність та лактаціяОскільки симетикон не всмоктується у шлунково-кишковому тракті, нетагивного впливу при застосуванні препарату під час вагітності та грудного вигодовування не очікується. Однак, як і при застосуванні будь-яких інших лікарських засобів, препарат під час вагітності та у період грудного вигодовування слід призначати з обережністю.Побічна діяПобічні ефекти при застосуванні препарату Еспумізан бебі не спостерігалися. Можливий розвиток алергічних реакцій на компоненти препарату. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, вказані в інструкції або вони посилюються, або Ви помітили будь-які побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущої взаємодії симетикону з іншими лікарськими засобами не встановлено.Спосіб застосування та дозиВсередину. Перед вживанням флакон з емульсією необхідно збовтати. Препарат дозують краплями, тримаючи флакон вертикально отвором униз. Для зручності можна дозувати в мілілітрах, скориставшись мірним ковпачком. 25 крапель еквівалентні 1 мл (або 100 мг симетикону). Препарат приймають до/під час або після кожного їди і, при необхідності - перед сном. Кратність прийому та тривалість застосування залежать від вираженості симптомів. При необхідності препарат Еспумізан® бебі можна приймати протягом тривалого часу. Препарат Еспумізан® бебі після оперативних втручань слід приймати під наглядом лікаря. При скаргах, пов'язаних з дитячими коліками та надмірним газоутворенням Діти до 1 року: по 5-10 крапель препарату Еспумізан® бебі (додають у пляшечку з дитячим харчуванням або дають за допомогою маленької ложечки до/під час або після годування). Діти від 1 до 6 років: по 10 крапель препарату Еспумізан® бебі 3-5 разів на добу. Діти віком від 6 до 14 років: по 10 – 20 крапель препарату Еспумізан® бебі 3–5 разів на добу. Діти від 14 та дорослі: по 20 крапель препарату Еспумізан® бебі 3–5 разів на добу. При підготовці до діагностичних досліджень (рентгенографія, ультразвукове дослідження та ін.) Застосовують по 1 мл препарату Еспумізан® бебі 3 рази на добу після їди за день до дослідження та 1 мл препарату Еспумізан® бебі вранці на день дослідження. Для отримання подвійного контрастного зображення Додають 2-4 мл препарату Еспумізан® бебі на 1 літр контрастної суспензії. При підготовці до езофагогастродуоденоскопії Внутрішньо приймають по 2-3 мл препарату Еспумізан® бебі перед проведенням дослідження. Під час проведення ендоскопії, при необхідності, можна ввести кілька мілілітрів емульсії через канал ендоскопа для усунення бульбашок газу, що створюють перешкоди для дослідження. При гострих отруєннях миючими засобами, що містять тензиди Дітям: по 1-4 мл препарату Еспумізан бебі; дорослим – 4-8 мл препарату Еспумізан® бебі призначається лікарем залежно від тяжкості отруєння.ПередозуванняВипадки передозування не відомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі збереження симптомів з боку шлунково-кишкового тракту протягом тривалого часу (більше 14 днів терапії) або виникнення нових симптомів необхідно необхідне проведення медичного обстеження. Препарат Еспумізан® бебі містить сорбітол (сорбіт), тому його застосування у пацієнтів із спадковою непереносимістю фруктози протипоказане. Інформація для пацієнтів з цукровим діабетом: 1 мл емульсії (25 крапель) містить 199,17 мг сорбітолу, що відповідає 0,017 хлібної одиниці (ХЕ). Вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами, механізмами Застосування препарату не впливає на здатність до виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (управління транспортними засобами, робота з механізмами, що рухаються, робота диспетчера, оператора). Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С. Чи не заморожувати!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКраплі - 1 мл (25 крапель): Діюча речовина: симетикон – 100 мг; Допоміжні речовини: макрогола стеарат 40, гліцерил моностеарат 40-55, карбомер, банановий ароматизатор, калію ацесульфам, рідкий сорбітол (некристалізується), натрію хлорид, натрію цитрат, натрію гідроксид, сорбінова кислота, *Симетикон складається з диметикону (полідіметилсилоксану (ПДМС)) та кремнію діоксиду у співвідношенні 96:4 Краплі для вживання, 100 мг/мл. По 30 мл або 50 мл у флакон з темного скла, з капельницею-дозатором, кришкою, що загвинчується, з системою контролю першого розкриття і мірним ковпачком. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЗлегка в'язка емульсія молочно-білого кольору із запахом банана.ФармакокінетикаСиметикон хімічно інертний, після внутрішнього прийому не абсорбується з ШКТ і діє тільки в його просвіті. Не взаємодіє з мікроорганізмами та ферментами та не впливає на процеси травлення. Виводиться кишечником у незміненому вигляді.ФармакодинамікаДіюча речовина симетикон, зменшує кількість газів у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ): володіє поверхнево-активними властивостями і здатністю знижувати поверхневий натяг на межі розділу середовищ рідина/газ, що сприяє злиттю газових бульбашок і руйнуванню піни в кишечнику, внаслідок чого газ, що вивільнився, або виводиться природним шляхом під впливом перистальтики кишок. Застосування симентикону під час підготовки до проведення діагностичних досліджень органів черевної порожнини спрямовано перешкоджання виникненню дефектів зображення, викликаних бульбашками газу.Показання до застосуваннясимптоми кишкових кольок у немовлят; симптоми надмірної освіти та скупчення газів у шлунково-кишковому тракті (у т. ч. метеоризм, підвищене газоутворення у післяопераційному періоді); симптоми надлишкового газоутворення, спричиненого функціональною диспепсією; підготовка до діагностичних досліджень органів черевної порожнини та малого тазу (УЗД, рентгенографія, езофагогастродуоденоскопія та ін.), в т. ч., як добавка до суспензій контрастних засобів для отримання зображення методом подвійного контрастування; гострі отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини (тензиди), як піногасник.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, кишкова непрохідність, спадкова непереносимість фруктози.Вагітність та лактаціяОскільки симетикон не всмоктується у шлунково-кишковому тракті, нетагивного впливу при застосуванні препарату під час вагітності та грудного вигодовування не очікується. Однак, як і при застосуванні будь-яких інших лікарських засобів, препарат під час вагітності та у період грудного вигодовування слід призначати з обережністю.Побічна діяПобічні ефекти при застосуванні препарату Еспумізан бебі не спостерігалися. Можливий розвиток алергічних реакцій на компоненти препарату. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, вказані в інструкції або вони посилюються, або Ви помітили будь-які побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущої взаємодії симетикону з іншими лікарськими засобами не встановлено.Спосіб застосування та дозиВсередину. Перед вживанням флакон з емульсією необхідно збовтати. Препарат дозують краплями, тримаючи флакон вертикально отвором униз. Для зручності можна дозувати в мілілітрах, скориставшись мірним ковпачком. 25 крапель еквівалентні 1 мл (або 100 мг симетикону). Препарат приймають до/під час або після кожного їди і, при необхідності - перед сном. Кратність прийому та тривалість застосування залежать від вираженості симптомів. При необхідності препарат Еспумізан® бебі можна приймати протягом тривалого часу. Препарат Еспумізан® бебі після оперативних втручань слід приймати під наглядом лікаря. При скаргах, пов'язаних з дитячими коліками та надмірним газоутворенням Діти до 1 року: по 5-10 крапель препарату Еспумізан® бебі (додають у пляшечку з дитячим харчуванням або дають за допомогою маленької ложечки до/під час або після годування). Діти від 1 до 6 років: по 10 крапель препарату Еспумізан® бебі 3-5 разів на добу. Діти віком від 6 до 14 років: по 10 – 20 крапель препарату Еспумізан® бебі 3–5 разів на добу. Діти від 14 та дорослі: по 20 крапель препарату Еспумізан® бебі 3–5 разів на добу. При підготовці до діагностичних досліджень (рентгенографія, ультразвукове дослідження та ін.) Застосовують по 1 мл препарату Еспумізан® бебі 3 рази на добу після їди за день до дослідження та 1 мл препарату Еспумізан® бебі вранці на день дослідження. Для отримання подвійного контрастного зображення Додають 2-4 мл препарату Еспумізан® бебі на 1 літр контрастної суспензії. При підготовці до езофагогастродуоденоскопії Внутрішньо приймають по 2-3 мл препарату Еспумізан® бебі перед проведенням дослідження. Під час проведення ендоскопії, при необхідності, можна ввести кілька мілілітрів емульсії через канал ендоскопа для усунення бульбашок газу, що створюють перешкоди для дослідження. При гострих отруєннях миючими засобами, що містять тензиди Дітям: по 1-4 мл препарату Еспумізан бебі; дорослим – 4-8 мл препарату Еспумізан® бебі призначається лікарем залежно від тяжкості отруєння.ПередозуванняВипадки передозування не відомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі збереження симптомів з боку шлунково-кишкового тракту протягом тривалого часу (більше 14 днів терапії) або виникнення нових симптомів необхідно необхідне проведення медичного обстеження. Препарат Еспумізан® бебі містить сорбітол (сорбіт), тому його застосування у пацієнтів із спадковою непереносимістю фруктози протипоказане. Інформація для пацієнтів з цукровим діабетом: 1 мл емульсії (25 крапель) містить 199,17 мг сорбітолу, що відповідає 0,017 хлібної одиниці (ХЕ). Вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами, механізмами Застосування препарату не впливає на здатність до виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (управління транспортними засобами, робота з механізмами, що рухаються, робота диспетчера, оператора). Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С. Чи не заморожувати!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПорошок - 1 пакетик (саше): Діюча речовина: - 125, 00 мг; Допоміжні речовини: сорбітол – 647,90 мг, тальк – 20,00 мг, яблучна кислота – 6,00 мг, лимонний ароматизатор – 1,00 мг, вершковий ароматизатор – 0,10 мг. Гранули, 125мг. По 800 мг гранул у пакетик (саші) з ламінованої алюмінієво-паперової фольги. По 14 або 28 пакетиків (саші) з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі або майже білі гранули неправильної форми із лимонним запахом.ФармакокінетикаСиметикон хімічно інертний, після внутрішнього прийому не абсорбується з ШКТ і діє тільки в його просвіті. Не взаємодіє з мікроорганізмами та ферментами, і не впливає на процеси травлення. Виводиться кишківником у незмінному вигляді.ФармакодинамікаПрепарат Еспумізан® екстра зменшує кількість газів у шлунково-кишковому тракті (ШКТ). Діюча речовина - симетикон, має поверхнево-активні властивості і здатність знижувати поверхневе натяг на межі розділу двох середовищ рідина/газ, що сприяє злиттю газових бульбашок і руйнуванню піни в кишечнику, внаслідок чого газ, що вивільнився, всмоктується або виводиться природним шляхом під впливом кишкової кишки. Застосування симетикону під час підготовки до проведення діагностичних досліджень органів черевної порожнини перешкоджає виникненню дефектів зображення, викликаних бульбашками газу.Показання до застосуваннясимптоми надмірної освіти та скупчення газів у шлунково-кишковому тракті (у т. ч. метеоризм, підвищене газоутворення у післяопераційному періоді); симптоми надлишкового газоутворення, спричиненого функціональною диспепсією; підготовка до діагностичних досліджень органів черевної порожнини та малого тазу (УЗД, рентгенографія та ін.).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, кишкова непрохідність, спадкова непереносимість фруктози.Вагітність та лактаціяПрепарат Еспумізан® екстра можна застосовувати під час вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПобічні ефекти при застосуванні препарату Еспумізан® екстра не спостерігалися. Можливий розвиток алергічних реакцій на компоненти препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущої взаємодії симетикону з іншими лікарськими засобами не встановлено.Спосіб застосування та дозиВсередину. Вміст пакетика висипають у рот прямо на язик. Не потрібно запивати гранули водою (при необхідності – можна запитати водою). Препарат приймають до або після їди, при необхідності - перед сном. Кратність прийому та тривалість застосування залежать від вираженості симптомів. При необхідності препарат Еспумізан екстра можна приймати протягом тривалого часу. При скаргах, пов'язаних із надлишковим газоутворенням Дорослі та діти старше 14 років: 1 пакетик препарату Еспумізан® екстра до або після їди, при необхідності 1 пакетик може бути прийнятий додатково перед сном. При необхідності разова доза може бути збільшена до 2 пакетиків препарату Еспумізан екстра. Максимальна добова доза – 6 пакетиків препарату Еспумізан® екстра, що відповідає 750 мг симетикону. Діти віком від 6 до 14 років: 1 пакетик препарату Еспумізан® екстра до або після їди, при необхідності 1 пакетик може бути прийнятий додатково перед сном. Максимальна добова доза – 3 пакетики препарату Еспумізан® екстра, що відповідає 375 мг симетикону. При підготовці до рентгенографії та ультразвукового дослідження Застосовують по 1 пакетику препарату Еспумізан екстра 3 рази на добу після їжі за день до дослідження та 1 пакетик препарату Еспумізан екстра вранці в день дослідження. Препарат Еспумізан® екстра призначений для дорослих та дітей віком від 6 років. Для дітей віком до 6 років слід застосовувати препарат Еспумізан у формі емульсії.ПередозуванняВипадки передозування не відомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі збереження надлишкового газоутворення протягом тривалого часу необхідно звернутися до лікаря щодо медичного обстеження. Препарат Еспумізан екстра містить сорбітол (сорбіт), тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю фруктози протипоказано. Інформація для пацієнтів з цукровим діабетом: у 1 пакетику міститься 647,90 мг сорбітолу, що відповідає 0,05 хлібної одиниці (ХЕ). Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Препарат Еспумізан® екстра не впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами та виконання роботи, що потребує підвищеної концентрації уваги. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 мл (25 крапель): Діюча речовина: симетикон * - 40,00 мг; Допоміжні речовини: макрогола стеарат, гліцерил моностеарат 40-55, карбомер, банановий ароматизатор, калію ацесульфам, сорбітол рідкий (некристалізується), хлорид натрію, натрію цитрат, натрію гідроксид, сорбінова кислота, вода очищена. *Симетикон складається з диметикону (полідіметилсилоксану (ПДМС)) та кремнію діоксиду у співвідношенні 96:4 Емульсія для внутрішнього прийому, 40 мг/мл. По 30 мл у флакони темного скла, забезпечені крапельницею-дозатором, кришкою, що загвинчується, з системою контролю першого розтину і мірним ковпачком. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЗлегка в'язка емульсія молочно-білого кольору із запахом банана.ФармакокінетикаСиметикон хімічно інертний, після внутрішнього прийому не абсорбується з ШКТ і діє тільки в його просвіті. Не взаємодіє з мікроорганізмами та ферментами та не впливає на процеси травлення. Виводиться кишечником у незміненому вигляді.ФармакодинамікаДіюча речовина – симетикон, зменшує кількість газів у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ): має поверхнево-активні властивості та здатність знижувати поверхневий натяг на межі розділу середовищ рідина/газ, що ускладнює утворення бульбашок газу, а також сприяє їх злиттю та руйнуванню піни кишечнику, внаслідок чого газ, що вивільнився, всмоктується і виводиться природним шляхом під впливом перистальтики кишечника. Застосування симентикону під час підготовки до проведення діагностичних досліджень попереджає виникнення дефектів зображення, викликаних бульбашками газу.Показання до застосуваннясимптоми надлишкового утворення газів у шлунково-кишковому тракті (метеоризм, підвищене газоутворення у післяопераційному періоді); симптоми надлишкового газоутворення, спричиненого функціональною диспепсією; симптоми кишкових кольок у немовлят; підготовка до діагностичних досліджень органів черевної порожнини та малого тазу (УЗД, рентгенографія, езофагогастродуоденоскопія та ін.), в т. ч. як добавка до суспензій контрастних засобів для отримання зображення методом подвійного контрастування; гострі отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини (тензиди), як піногасник.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, кишкова непрохідність, спадкова непереносимість фруктози.Вагітність та лактаціяПрепарат Еспумізан® L можна застосовувати під час вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПобічні ефекти при застосуванні препарату Еспумізан L не спостерігалися. Можливий розвиток алергічних реакцій на допоміжні компоненти препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущої взаємодії препарату Еспумізан L з іншими лікарськими препаратами не встановлено.Спосіб застосування та дозиВсередину. Перед вживанням флакон з емульсією необхідно збовтати. Дозувати препарат можна краплями або мілілітрах з використанням мірного ковпачка. Для крапельного дозування флакон необхідно тримати вертикально отвором униз. Препарат приймають під час або після їди, і при необхідності перед сном. Кратність прийому та тривалість застосування залежать від вираженості симптомів. При необхідності препарат Еспумізан L можна приймати протягом тривалого часу. При скаргах, пов'язаних з надлишковим газоутворенням та кишковими коліками Діти грудного віку (до 1 року): по 1 мл (25 крапель) препарату Еспумізан® L при кожній годівлі дитини (додають у пляшечку з дитячим харчуванням або дають за допомогою маленької ложечки під час або після годування). Діти віком від 1 до 6 років: по 1 мл (25 крапель) препарату Еспумізан® L 3-5 разів на добу. Діти віком від 6 років до 14 років: по 1-2 мл (25-50 крапель) препарату Еспумізан® L 3-5 разів на добу. Діти віком від 14 років та дорослі: по 2 мл (50 крапель) препарату Еспумізан® L 3-5 разів на добу. При підготовці до рентгенографії та ультразвукового дослідження Застосовують по 2 мл (50 крапель) препарату Еспумізан L 3 рази на добу за день до дослідження та 2 мл (50 крапель) препарату Еспумізан L вранці в день дослідження. Для отримання подвійного контрастного зображення Додають 4-8 мл препарату Еспумізан L на 1 літр контрастної суспензії. При підготовці до езофагогастродуоденоскопії Всередину 4-8 мл препарату Еспумізан L перед проведенням дослідження. Під час проведення ендоскопії, при необхідності, можна ввести кілька мілілітрів емульсії через канал ендоскопа для усунення бульбашок газу, що створюють перешкоди для дослідження. При гострих отруєння миючими засобами, що містять тензиди. Дітям – по 2,5-10 мл препарату Еспумізан® L, дорослим – по 10-20 мл препарату Еспумізан® L залежно від тяжкості отруєння.ПередозуванняВипадки передозування не відомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі збереження надлишкового газоутворення та/або кишкових колік протягом тривалого часу необхідно звернутися до лікаря для проведення медичного обстеження. Препарат Еспумізан L містить сорбітол (сорбіт), тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю фруктози протипоказано. Інформація для пацієнтів з цукровим діабетом: 1 мл (25 крапель) містить 148 мг сорбітолу, що відповідає 0,012 хлібної одиниці (ХЕ). Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Препарат Еспумізан® L не впливає на здатність до керування автотранспортом та роботу, що потребує підвищеної концентрації уваги. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Дозування: 10 мг Фасовка: N14 Форма выпуска: таб. Упаковка: упак. Производитель: Берлин Хеми Завод-производитель: Шеринг-Плау Лабо Н.

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г. Діюча речовина: кетопрофен – 2,50 г; Допоміжні речовини: карбомер, етанол 96%, неролієвий ароматизатор, лавандиновий ароматизатор, троламін (тріетаноламін), вода очищена. Гель для зовнішнього вживання, 2,5%. По 30 г, 50 г або 100 г препарату в туби, з м'якого алюмінію, покриті зсередини епоксифенольним лаком, з ковпачком-перфоратором, що нагвинчується (поліетилен/поліпропілен). По 1 тубі з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування; безбарвний, майже прозорий гель в'язкої консистенції з характерним запахом.ФармакокінетикаПри місцевому застосуванні кетопрофен проникає в осередок запалення через шкірні покриви, всмоктування кетопрофену із осередку запалення відбувається вкрай повільно (біодоступність гелю – близько 5%). Після застосування кетопрофену в дозі 50-150 мг концентрація у плазмі крові через 5-8 годин становить 0,08-0,15 мкг/мл. Майже не кумулює в організмі. Період напіввиведення становить 1-3 год. Зв'язок із білками плазми крові 60-90 %. Виводиться переважно через нирки як глюкуроніду; приблизно 90% введеної дози виводиться протягом 24 год.ФармакодинамікаМеханізм дії препарату пов'язаний із інгібуванням синтезу простагландинів. Кетопрофен має аналгетичну та протизапальну дію. Кетопрофен, проникаючи через шкіру, досягає вогнища запалення, уможливлюючи місцеве лікування уражень (суглобів, сухожиль, зв'язок і м'язів), що супроводжуються больовим синдромом.Показання до застосуваннябіль травматичного походження (пошкодження, забиття, розтягнення зв'язок та м'язів); напруженість та скутість м'язів шиї; люмбаго (біль у попереково-крижовому відділі хребта); м'язовий та кістково-суглобовий біль ревматичного походження.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до кетопрофену або інших компонентів препарату, тіапрофенової кислоти, фенофібрату, ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (вказівки в анамнезі на симптоми астми, кропив'янку або риніт, спричинені прийомом препаратів); підвищена чутливість шкіри до дії сонячного випромінювання (фотосенсибілізація) в анамнезі; шкірна алергія в анамнезі на кетопрофен, тіапрофенову кислоту, фенофібрат, сонцезахисні засоби або парфумерію; вплив сонця на оброблювані ділянки, включаючи непрямі сонячні промені та солярій протягом курсу застосування препарату та 2-х тижнів після застосування; патологічні зміни шкіри, такі як акне, екзема, інфіковані садна, рани (у місці нанесення гелю); дитячий вік до 12 років (ефективність та безпека не вивчені); третій триместр вагітності. З обережністю порушення функції печінки та нирок; серцева недостатність; літній вік (літні пацієнти більш схильні до появи побічних реакцій при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів).Вагітність та лактаціяУ першому та другому триместрі вагітності У дослідженні на мишах та щурах не було виявлено тератогенних чи ембріотоксичних ефектів препарату. У дослідженні на кроликах відзначався невеликий ембріотоксичний ефект, ймовірно, пов'язаний із токсичністю щодо матері. Оскільки досліджень безпеки застосування кетопрофену у вагітних жінок не проводилося, слід уникати його застосування у першому та другому триместрі вагітності. У третьому триместрі вагітності Усі інгібітори синтезу простагландинів, у тому числі кетопрофен, викликають токсичну поразку кардіопульмональної системи та нирок плода. Наприкінці вагітності, як у матері, так і у дитини, може подовжитися час кровотечі. У зв'язку з цим кетопрофен протипоказаний у третьому триместрі вагітності. Грудне годування Дані про проникнення кетопрофену у молоко матері відсутні. Кетопрофен не рекомендований для застосування у матерів-годувальниць.Побічна діяМожливі побічні ефекти препарату Фастум® наведені за спадною частотою виникнення: дуже часто (≥ 10%), часто (≥ 1%, < 10%), нечасто (≥ 0,1%, < 1%), рідко (≥ 0,01) %, З боку шкірних покривів Нечасто: еритема, свербіж шкіри, екзема, відчуття печіння. Рідко: фотосенсибілізація, бульозний дерматит, кропив'янка. Дуже рідко: контактний дерматит, ангіоневротичний набряк. З боку шлунково-кишкового тракту Дуже рідко: виразка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея. З боку імунної системи Дуже рідко: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. З боку сечовидільної системи Дуже рідко: ниркова недостатність або погіршення наявної ниркової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиПри зовнішньому застосуванні кетопрофену у вигляді гелю можливе посилення дії препаратів, що викликають фотосенсибілізацію. Інші взаємодії не встановлені. Однак, пацієнтам, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, рекомендується регулярний контроль міжнародного нормалізованого відношення (МНО).Спосіб застосування та дозиДля зовнішнього застосування. Смужку гелю довжиною 5-10 см наносять тонким шаром на уражену ділянку або шкірні покриви над вогнищем запалення 1 -3 рази на добу і злегка втирають. Можливе застосування препарату Фастум у поєднанні з фізіотерапією (фонофорез та іонофорез).ПередозуванняВкрай низька системна абсорбція діючої речовини препарату при зовнішньому застосуванні робить передозування малоймовірним. При випадковому прийомі великих кількостей препарату можливий прояв системних побічних ефектів. Лікування має бути симптоматичним, як при передозуванні нестероїдних протизапальних засобів для прийому внутрішньо.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе наносити гель на пошкоджену (в т. ч. відкриті рани) та запалену шкіру! Уникати попадання гелю на слизові оболонки та в очі (небезпека подразнення кон'юнктиви). Рекомендується ретельно мити руки після кожного застосування препарату. Не застосовувати у вигляді герметичних пов'язок. Не слід перевищувати рекомендовану тривалість лікування, оскільки зі збільшенням часу застосування зростає ризик розвитку контактного дерматиту та реакцій фотосенсибілізації. Щоб уникнути будь-яких проявів гіперчутливості або фотосенсибілізації, слід уникати впливу прямих сонячних променів, (в т. ч. відвідування солярію) у період лікування та протягом двох тижнів після застосування препарату, рекомендується закривати оброблювані ділянки одягом. Пацієнтам з нирковою, серцевою або печінковою недостатністю слід дотримуватись обережності при застосуванні препарату Фастум®; повідомлялося про поодинокі випадки системних побічних дій, пов'язаних із ураженням нирок. Слід припинити застосування препарату у разі будь-якої шкірної реакції, включаючи реакції при одночасному нанесенні на шкіру сонцезахисних або інших косметичних засобів, що містять органічний сонцезахисний фільтр октокрилен. При зовнішньому застосуванні препарату у великих кількостях можливий розвиток системних побічних ефектів (гіперчутливість, бронхіальна астма, порушення шлунково-кишкового тракту та нирок). Повідомлялося про локальні шкірні реакції, які згодом могли виходити за межі ділянки нанесення препарату. До рідкісних явищ відносяться випадки більш виражених реакцій, таких як бульозна або фліктенульозна екзема, здатних поширюватися і набувати генералізованого характеру. Ризик виникнення системних побічних ефектів збільшується залежно від кількості гелю, площі оброблюваної ділянки шкіри, стану шкірного покриву, тривалості лікування (тому не слід перевищувати максимальну рекомендовану тривалість курсу лікування). Слід уникати потрапляння сонячних або УФ-променів на оброблювані ділянки в період лікування та протягом двох тижнів після лікування. У пацієнтів, які страждають на астму в поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом, та/або поліпами носа, має місце більш високий ризик розвитку алергічних реакцій на аспірин та/або нестероїдні протизапальні засоби, ніж у інших людей. Препарат Фастум® не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30°.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г. Діюча речовина: кетопрофен – 2,50 г; Допоміжні речовини: карбомер, етанол 96%, неролієвий ароматизатор, лавандиновий ароматизатор, троламін (тріетаноламін), вода очищена. Гель для зовнішнього вживання, 2,5%. По 30 г, 50 г або 100 г препарату в туби, з м'якого алюмінію, покриті зсередини епоксифенольним лаком, з ковпачком-перфоратором, що нагвинчується (поліетилен/поліпропілен). По 1 тубі з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування; безбарвний, майже прозорий гель в'язкої консистенції з характерним запахом.ФармакокінетикаПри місцевому застосуванні кетопрофен проникає в осередок запалення через шкірні покриви, всмоктування кетопрофену із осередку запалення відбувається вкрай повільно (біодоступність гелю – близько 5%). Після застосування кетопрофену в дозі 50-150 мг концентрація у плазмі крові через 5-8 годин становить 0,08-0,15 мкг/мл. Майже не кумулює в організмі. Період напіввиведення становить 1-3 год. Зв'язок із білками плазми крові 60-90 %. Виводиться переважно через нирки як глюкуроніду; приблизно 90% введеної дози виводиться протягом 24 год.ФармакодинамікаМеханізм дії препарату пов'язаний із інгібуванням синтезу простагландинів. Кетопрофен має аналгетичну та протизапальну дію. Кетопрофен, проникаючи через шкіру, досягає вогнища запалення, уможливлюючи місцеве лікування уражень (суглобів, сухожиль, зв'язок і м'язів), що супроводжуються больовим синдромом.Показання до застосуваннябіль травматичного походження (пошкодження, забиття, розтягнення зв'язок та м'язів); напруженість та скутість м'язів шиї; люмбаго (біль у попереково-крижовому відділі хребта); м'язовий та кістково-суглобовий біль ревматичного походження.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до кетопрофену або інших компонентів препарату, тіапрофенової кислоти, фенофібрату, ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (вказівки в анамнезі на симптоми астми, кропив'янку або риніт, спричинені прийомом препаратів); підвищена чутливість шкіри до дії сонячного випромінювання (фотосенсибілізація) в анамнезі; шкірна алергія в анамнезі на кетопрофен, тіапрофенову кислоту, фенофібрат, сонцезахисні засоби або парфумерію; вплив сонця на оброблювані ділянки, включаючи непрямі сонячні промені та солярій протягом курсу застосування препарату та 2-х тижнів після застосування; патологічні зміни шкіри, такі як акне, екзема, інфіковані садна, рани (у місці нанесення гелю); дитячий вік до 12 років (ефективність та безпека не вивчені); третій триместр вагітності. З обережністю порушення функції печінки та нирок; серцева недостатність; літній вік (літні пацієнти більш схильні до появи побічних реакцій при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів).Вагітність та лактаціяУ першому та другому триместрі вагітності У дослідженні на мишах та щурах не було виявлено тератогенних чи ембріотоксичних ефектів препарату. У дослідженні на кроликах відзначався невеликий ембріотоксичний ефект, ймовірно, пов'язаний із токсичністю щодо матері. Оскільки досліджень безпеки застосування кетопрофену у вагітних жінок не проводилося, слід уникати його застосування у першому та другому триместрі вагітності. У третьому триместрі вагітності Усі інгібітори синтезу простагландинів, у тому числі кетопрофен, викликають токсичну поразку кардіопульмональної системи та нирок плода. Наприкінці вагітності, як у матері, так і у дитини, може подовжитися час кровотечі. У зв'язку з цим кетопрофен протипоказаний у третьому триместрі вагітності. Грудне годування Дані про проникнення кетопрофену у молоко матері відсутні. Кетопрофен не рекомендований для застосування у матерів-годувальниць.Побічна діяМожливі побічні ефекти препарату Фастум® наведені за спадною частотою виникнення: дуже часто (≥ 10%), часто (≥ 1%, < 10%), нечасто (≥ 0,1%, < 1%), рідко (≥ 0,01) %, З боку шкірних покривів Нечасто: еритема, свербіж шкіри, екзема, відчуття печіння. Рідко: фотосенсибілізація, бульозний дерматит, кропив'янка. Дуже рідко: контактний дерматит, ангіоневротичний набряк. З боку шлунково-кишкового тракту Дуже рідко: виразка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея. З боку імунної системи Дуже рідко: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. З боку сечовидільної системи Дуже рідко: ниркова недостатність або погіршення наявної ниркової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиПри зовнішньому застосуванні кетопрофену у вигляді гелю можливе посилення дії препаратів, що викликають фотосенсибілізацію. Інші взаємодії не встановлені. Однак, пацієнтам, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, рекомендується регулярний контроль міжнародного нормалізованого відношення (МНО).Спосіб застосування та дозиДля зовнішнього застосування. Смужку гелю довжиною 5-10 см наносять тонким шаром на уражену ділянку або шкірні покриви над вогнищем запалення 1 -3 рази на добу і злегка втирають. Можливе застосування препарату Фастум у поєднанні з фізіотерапією (фонофорез та іонофорез).ПередозуванняВкрай низька системна абсорбція діючої речовини препарату при зовнішньому застосуванні робить передозування малоймовірним. При випадковому прийомі великих кількостей препарату можливий прояв системних побічних ефектів. Лікування має бути симптоматичним, як при передозуванні нестероїдних протизапальних засобів для прийому внутрішньо.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе наносити гель на пошкоджену (в т. ч. відкриті рани) та запалену шкіру! Уникати попадання гелю на слизові оболонки та в очі (небезпека подразнення кон'юнктиви). Рекомендується ретельно мити руки після кожного застосування препарату. Не застосовувати у вигляді герметичних пов'язок. Не слід перевищувати рекомендовану тривалість лікування, оскільки зі збільшенням часу застосування зростає ризик розвитку контактного дерматиту та реакцій фотосенсибілізації. Щоб уникнути будь-яких проявів гіперчутливості або фотосенсибілізації, слід уникати впливу прямих сонячних променів, (в т. ч. відвідування солярію) у період лікування та протягом двох тижнів після застосування препарату, рекомендується закривати оброблювані ділянки одягом. Пацієнтам з нирковою, серцевою або печінковою недостатністю слід дотримуватись обережності при застосуванні препарату Фастум®; повідомлялося про поодинокі випадки системних побічних дій, пов'язаних із ураженням нирок. Слід припинити застосування препарату у разі будь-якої шкірної реакції, включаючи реакції при одночасному нанесенні на шкіру сонцезахисних або інших косметичних засобів, що містять органічний сонцезахисний фільтр октокрилен. При зовнішньому застосуванні препарату у великих кількостях можливий розвиток системних побічних ефектів (гіперчутливість, бронхіальна астма, порушення шлунково-кишкового тракту та нирок). Повідомлялося про локальні шкірні реакції, які згодом могли виходити за межі ділянки нанесення препарату. До рідкісних явищ відносяться випадки більш виражених реакцій, таких як бульозна або фліктенульозна екзема, здатних поширюватися і набувати генералізованого характеру. Ризик виникнення системних побічних ефектів збільшується залежно від кількості гелю, площі оброблюваної ділянки шкіри, стану шкірного покриву, тривалості лікування (тому не слід перевищувати максимальну рекомендовану тривалість курсу лікування). Слід уникати потрапляння сонячних або УФ-променів на оброблювані ділянки в період лікування та протягом двох тижнів після лікування. У пацієнтів, які страждають на астму в поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом, та/або поліпами носа, має місце більш високий ризик розвитку алергічних реакцій на аспірин та/або нестероїдні протизапальні засоби, ніж у інших людей. Препарат Фастум® не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30°.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г. Діюча речовина: кетопрофен – 2,50 г; Допоміжні речовини: карбомер, етанол 96%, неролієвий ароматизатор, лавандиновий ароматизатор, троламін (тріетаноламін), вода очищена. Гель для зовнішнього вживання, 2,5%. По 30 г, 50 г або 100 г препарату в туби, з м'якого алюмінію, покриті зсередини епоксифенольним лаком, з ковпачком-перфоратором, що нагвинчується (поліетилен/поліпропілен). По 1 тубі з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування; безбарвний, майже прозорий гель в'язкої консистенції з характерним запахом.ФармакокінетикаПри місцевому застосуванні кетопрофен проникає в осередок запалення через шкірні покриви, всмоктування кетопрофену із осередку запалення відбувається вкрай повільно (біодоступність гелю – близько 5%). Після застосування кетопрофену в дозі 50-150 мг концентрація у плазмі крові через 5-8 годин становить 0,08-0,15 мкг/мл. Майже не кумулює в організмі. Період напіввиведення становить 1-3 год. Зв'язок із білками плазми крові 60-90 %. Виводиться переважно через нирки як глюкуроніду; приблизно 90% введеної дози виводиться протягом 24 год.ФармакодинамікаМеханізм дії препарату пов'язаний із інгібуванням синтезу простагландинів. Кетопрофен має аналгетичну та протизапальну дію. Кетопрофен, проникаючи через шкіру, досягає вогнища запалення, уможливлюючи місцеве лікування уражень (суглобів, сухожиль, зв'язок і м'язів), що супроводжуються больовим синдромом.Показання до застосуваннябіль травматичного походження (пошкодження, забиття, розтягнення зв'язок та м'язів); напруженість та скутість м'язів шиї; люмбаго (біль у попереково-крижовому відділі хребта); м'язовий та кістково-суглобовий біль ревматичного походження.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до кетопрофену або інших компонентів препарату, тіапрофенової кислоти, фенофібрату, ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (вказівки в анамнезі на симптоми астми, кропив'янку або риніт, спричинені прийомом препаратів); підвищена чутливість шкіри до дії сонячного випромінювання (фотосенсибілізація) в анамнезі; шкірна алергія в анамнезі на кетопрофен, тіапрофенову кислоту, фенофібрат, сонцезахисні засоби або парфумерію; вплив сонця на оброблювані ділянки, включаючи непрямі сонячні промені та солярій протягом курсу застосування препарату та 2-х тижнів після застосування; патологічні зміни шкіри, такі як акне, екзема, інфіковані садна, рани (у місці нанесення гелю); дитячий вік до 12 років (ефективність та безпека не вивчені); третій триместр вагітності. З обережністю порушення функції печінки та нирок; серцева недостатність; літній вік (літні пацієнти більш схильні до появи побічних реакцій при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів).Вагітність та лактаціяУ першому та другому триместрі вагітності У дослідженні на мишах та щурах не було виявлено тератогенних чи ембріотоксичних ефектів препарату. У дослідженні на кроликах відзначався невеликий ембріотоксичний ефект, ймовірно, пов'язаний із токсичністю щодо матері. Оскільки досліджень безпеки застосування кетопрофену у вагітних жінок не проводилося, слід уникати його застосування у першому та другому триместрі вагітності. У третьому триместрі вагітності Усі інгібітори синтезу простагландинів, у тому числі кетопрофен, викликають токсичну поразку кардіопульмональної системи та нирок плода. Наприкінці вагітності, як у матері, так і у дитини, може подовжитися час кровотечі. У зв'язку з цим кетопрофен протипоказаний у третьому триместрі вагітності. Грудне годування Дані про проникнення кетопрофену у молоко матері відсутні. Кетопрофен не рекомендований для застосування у матерів-годувальниць.Побічна діяМожливі побічні ефекти препарату Фастум® наведені за спадною частотою виникнення: дуже часто (≥ 10%), часто (≥ 1%, < 10%), нечасто (≥ 0,1%, < 1%), рідко (≥ 0,01) %, З боку шкірних покривів Нечасто: еритема, свербіж шкіри, екзема, відчуття печіння. Рідко: фотосенсибілізація, бульозний дерматит, кропив'янка. Дуже рідко: контактний дерматит, ангіоневротичний набряк. З боку шлунково-кишкового тракту Дуже рідко: виразка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея. З боку імунної системи Дуже рідко: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. З боку сечовидільної системи Дуже рідко: ниркова недостатність або погіршення наявної ниркової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиПри зовнішньому застосуванні кетопрофену у вигляді гелю можливе посилення дії препаратів, що викликають фотосенсибілізацію. Інші взаємодії не встановлені. Однак, пацієнтам, які приймають антикоагулянти кумаринового ряду, рекомендується регулярний контроль міжнародного нормалізованого відношення (МНО).Спосіб застосування та дозиДля зовнішнього застосування. Смужку гелю довжиною 5-10 см наносять тонким шаром на уражену ділянку або шкірні покриви над вогнищем запалення 1 -3 рази на добу і злегка втирають. Можливе застосування препарату Фастум у поєднанні з фізіотерапією (фонофорез та іонофорез).ПередозуванняВкрай низька системна абсорбція діючої речовини препарату при зовнішньому застосуванні робить передозування малоймовірним. При випадковому прийомі великих кількостей препарату можливий прояв системних побічних ефектів. Лікування має бути симптоматичним, як при передозуванні нестероїдних протизапальних засобів для прийому внутрішньо.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе наносити гель на пошкоджену (в т. ч. відкриті рани) та запалену шкіру! Уникати попадання гелю на слизові оболонки та в очі (небезпека подразнення кон'юнктиви). Рекомендується ретельно мити руки після кожного застосування препарату. Не застосовувати у вигляді герметичних пов'язок. Не слід перевищувати рекомендовану тривалість лікування, оскільки зі збільшенням часу застосування зростає ризик розвитку контактного дерматиту та реакцій фотосенсибілізації. Щоб уникнути будь-яких проявів гіперчутливості або фотосенсибілізації, слід уникати впливу прямих сонячних променів, (в т. ч. відвідування солярію) у період лікування та протягом двох тижнів після застосування препарату, рекомендується закривати оброблювані ділянки одягом. Пацієнтам з нирковою, серцевою або печінковою недостатністю слід дотримуватись обережності при застосуванні препарату Фастум®; повідомлялося про поодинокі випадки системних побічних дій, пов'язаних із ураженням нирок. Слід припинити застосування препарату у разі будь-якої шкірної реакції, включаючи реакції при одночасному нанесенні на шкіру сонцезахисних або інших косметичних засобів, що містять органічний сонцезахисний фільтр октокрилен. При зовнішньому застосуванні препарату у великих кількостях можливий розвиток системних побічних ефектів (гіперчутливість, бронхіальна астма, порушення шлунково-кишкового тракту та нирок). Повідомлялося про локальні шкірні реакції, які згодом могли виходити за межі ділянки нанесення препарату. До рідкісних явищ відносяться випадки більш виражених реакцій, таких як бульозна або фліктенульозна екзема, здатних поширюватися і набувати генералізованого характеру. Ризик виникнення системних побічних ефектів збільшується залежно від кількості гелю, площі оброблюваної ділянки шкіри, стану шкірного покриву, тривалості лікування (тому не слід перевищувати максимальну рекомендовану тривалість курсу лікування). Слід уникати потрапляння сонячних або УФ-променів на оброблювані ділянки в період лікування та протягом двох тижнів після лікування. У пацієнтів, які страждають на астму в поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом, та/або поліпами носа, має місце більш високий ризик розвитку алергічних реакцій на аспірин та/або нестероїдні протизапальні засоби, ніж у інших людей. Препарат Фастум® не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30°.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Фасування: N1 Форма випуску: р-р д/прийому всередину Упакування: фл. Виробник: Берлін Хемі Завод-виробник: Берлін-Хемі(Німеччина) Діюча речовина: Амброксол. .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. метформіну гідрохлорид - 400,0 мг, глібенкламід - 2,5 мг. допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, кремнію діоксид колоїдний безводний, макрогол 6000, повідон К 25, гліцеролу дибегенат, магнію стеарат. Плівкова оболонка: Опадрай® білий 02F28306, що складається з: гіпромелози, титану діоксиду, тальку, макроголу 6000. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг + 400 мг. По 20 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) з ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 2, 3 або 5 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору з гравіюванням «2,5» на одній стороні та ризиком між гравіюваннями «В» та «1» на іншій стороні.ФармакокінетикаГлібенкламід Абсорбція При прийомі внутрішньо абсорбція глібенкламіду із шлунково-кишкового тракту (ШКТ) становить більше 95%. Максимальна концентрація у плазмі (Cmax) досягається приблизно за 4 год. Розподіл Об'єм розподілу – близько 10 л. Зв'язок із білками плазми становить 99%. Метаболізм та виведення Глібенкламід майже повністю метаболізується в печінці ізоферментом CYP2C9 системи цитохрому Р450 (CYP3A4 стінки тонкої кишки відіграє допоміжну роль) з утворенням двох неактивних метаболітів, що виводяться нирками (40%) та через кишечник (60%). Період напіввиведення глибенкламіду – від 4 до 11 год. Метформін Абсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно. Частка несформованого метформіну, виявленого в калі, становить 20-30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Сmax (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль/мл) у плазмі крові досягається через 2,5 години. /мл. Абсолютна біодоступність метформіну у здорових добровольців становить 50-60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми. Сmax у крові нижче Сmax у плазмі крові та досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63-276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцієвої секреції. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну, відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Поєднання глібенкламіду і метформіну в одній таблетці має ту ж біодоступність, що і при одночасному прийомі пігулок, що містять глібенкламід або метформін окремо. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, так само як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі.ФармакодинамікаПрепарат Глібомет® є фіксованою комбінацією двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну та глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і поспрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози у шлунково-кишковому тракті. Препарат також сприятливо впливає на ліпідний склад крові, знижуючи рівень загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та тригліцеридів. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект у зниженні вмісту глюкози.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої терапії метформіном або похідними сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідними сульфонілсечовини) у пацієнтів зі стабільним та адекватним глікемічним контролем.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини та/або будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; лактоацидоз (у тому числі в анамнезі); клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при гострій або хронічній діареї, багаторазових нападах блювання), тяжкі інфекційні захворювання, шок; печінкова недостатність; гостра алкогольна інтоксикація; алкоголізм; порфірія; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування у даній популяції пацієнтів); одночасний прийом міконазолу; одночасне застосування з бозентаном; великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). З обережністю у пацієнтів віком 60 років, які виконують тяжку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку лактоацидозу; у пацієнтів віком від 65 років; у пацієнтів із нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості; у пацієнтів з дефіцитом 6-фосфатдегідрогенази.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Глібомет при вагітності протипоказане. Пацієнтка має бути попереджена про те, що в період застосування препарату необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність. При плануванні вагітності або діагностуванні вагітності застосування препарату Глібомет ® має бути скасовано, пацієнтка повинна бути переведена на інсулінотерапію. Грудне годування Препарат протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки відсутні дані про здатність глибенкламіду проникати у грудне молоко.Побічна діяПід час лікування препаратом Глібомет можуть спостерігатися такі побічні ефекти. Частота побічних ефектів препарату оцінюється так: Дуже часті: ≥1/10; Часті: ≥1/100, <1/10; Нечасті: ≥1/1000, <1/100; Рідкісні: ≥1/10 000, < 1/1000; Дуже рідкісні: <1/10 000; Одиничні: не можуть оцінюватися за наявними даними. Порушення обміну речовин: Гіпоглікемія (див. розділи "Передозування", "Особливі вказівки"). Рідко: напади печінкової порфірії та шкірної порфірії. Дуже рідко: лактоацидоз (див. розділ "Особливі вказівки"). Зниження всмоктування вітаміну В12, що супроводжувалося зниженням його концентрації у сироватці крові при тривалому застосуванні метформіну. При виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість етіології. Дисульфірамподібна реакція при вживанні алкоголю. Лабораторні показники Нечасто: збільшення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові від середнього до помірного ступеня. Дуже рідко: гіпонатріємія. Кровоносна та лімфатичні системи Ці небажані явища зникають після відміни препарату. Рідко: лейкопенія та тромбоцитопенія. Дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія. Нервова система Часто: порушення смаку (металевий присмак у роті). Зір На початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. Шлунково-кишкові порушення Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Шкіра та підшкірна клітковина Рідко: шкірні реакції - свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип. Дуже рідко: шкірний або вісцеральний алергічний васкуліт, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Імунологічні реакції Дуже рідко: анафілактичний шок. Можуть зустрічатися реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних. Гепатобіліарні розлади Дуже рідко: порушення показників функції печінки або гепатит, які потребують припинення лікування.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Міконазол підвищує гіпоглікемічний ефект, може провокувати розвиток гіпоглікемії, аж до розвитку коми. Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичності та зменшує гіпоглікемічну дію глібенкламіду. Одночасний прийом бозентану та глибенкламіду не рекомендується. Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: прийом препарату слід припинити за 48 годин до внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів і можна відновити не раніше ніж через 48 годин після введення за відсутності погіршення функції нирок при повторному обстеженні. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігаються дисульфірамоподібні реакції (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікепмічної коми. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон (при системному способі введення) підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю за показниками глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при сумісному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, що вимагають дотримання запобіжних заходів при застосуванні Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: прийом препарату слід припинити за 48 годин до внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів і можна відновити не раніше ніж через 48 годин після введення за відсутності погіршення функції нирок при повторному обстеженні. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігаються дисульфірамоподібні реакції (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон (при системному способі введення) підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю показників глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при сумісному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, що вимагають дотримання запобіжних заходів при застосуванні Пов'язані із застосуванням метформіну Даназол: не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення його прийому потрібна корекція дози препарату Глібомет® під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на добу) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози в крові, іноді викликають кетоз. При проведенні терапії кортикостероїдами та після її припинення потрібна корекція дози препарату Глібомет® під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики: деякі лікарські засоби можуть негативно впливати на функцію нирок, що може збільшити ризик лактоацидозу, наприклад, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ) II, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту та ін особливо "петльові" діуретики. На початку прийому або застосування таких препаратів у поєднанні з метформіном необхідний ретельний моніторинг ниркової функції. Призначаються як ін'єкції бета2-адреноміметики: підвищують концентрацію глюкози в крові внаслідок стимуляції бета2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів АПФ, можуть знижувати концентрацію глюкози у крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні препарату Глібомет з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Cmax. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, кризотиніб, олапариб, даклатасвір, вандетаніб) може зменшувати ниркову елімінацію метформіну і таким чином призводити до збільшення плазмової концентрації метформіну. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли ці лікарські препарати приймаються одночасно з метформіном, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації метформіну. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати ефективність метформіну. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні вищезгаданих лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін, можливе зниження гіпоглікемічної дії. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду β-адреноблокатори маскують деякі симптоми гіпоглікемії: відчуття серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. Клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують провісники гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. Флуконазол: збільшення періоду напіввиведення глібенкламіду з можливим виникненням проявів гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові; може знадобитися коригування дози гіпоглікемічних препаратів у ході одночасного лікування флуконазолом та після припинення його застосування. Десмопресин: при сумісному застосуванні комбінації глібенкламід+метформін знижується антидіуретичний ефект десмопресину. Колесевелам: одночасне застосування з препаратом Глібомет® зменшує концентрацію глібенкламіду в плазмі, що може призвести до зниження гіпоглікемічного ефекту. Цей ефект не спостерігався, якщо глібенкламід приймали окремо до прийому колесевелама. Слід приймати препарат Глібомет щонайменше за 4 години до прийому колесевеламу. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл): застосування інгібіторів АПФ сприяє зниженню концентрації глюкозв у крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату Глібомет у ході одночасного застосування з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування.Спосіб застосування та дозиВсередину. Доза та режим прийому Глібомету, а також тривалість лікування встановлюються лікарем, насамперед, відповідно до стану вуглеводного обміну пацієнта, залежно від концентрації глюкози в плазмі крові. Як правило, початкова доза становить 1-3 таблетки на добу під час їди. Поступовий добір рекомендується до досягнення стійкої нормалізації концентрації глюкози в плазмі крові. Максимальна добова доза – 6 таблеток препарату Глібомет®. Застосування в спеціальних групах пацієнтів Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку доза препарату Глібомет® повинна бути встановлена ​​відповідно до ниркової функції (на початку терапії 1 таблетка препарату Глібомет®). ниркова функція повинна перевірятись регулярно (див. розділ "Особливі вказівки"). Пацієнти віком 65 років та старші: початкова та підтримуюча дози препарату Глібомет® повинні бути ретельно скориговані з метою зниження ризику гіпоглікемії. Лікування слід починати з найменшої можливої ​​дози, і при необхідності поступово її підвищувати (див. розділ "Особливі вказівки"). Пацієнти з ослабленим загальним станом і не одержують збалансованого харчування У ослаблених пацієнтів та пацієнтів з незбалансованим харчуванням початкова та підтримуюча дози препарату Глібомет® повинні бути знижені через ризик виникнення гіпоглікемії. Діти та підлітки до 18 років Препарат Глібомет® не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 18 років у зв'язку з відсутністю даних про ефективність та безпеку. Ниркова недостатність Перед початком лікування та не рідше одного разу на рік після початку лікування препаратами, що містять метформін, необхідно визначати кліренс креатиніну (КК). У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого збільшення ниркової недостатності, а також у пацієнтів похилого віку функцію нирок необхідно перевіряти частіше, а саме, кожні 3-6 місяців. Загальну максимальну добову дозу метформіну переважно розділити на 2-3 прийоми на добу. Перед початком лікування метформіном пацієнтів із КК Якщо не вдається підібрати адекватну дозу препарату Глібомет®, необхідно використовувати окремі компоненти замість препарату з фіксованим вмістом діючих речовин. Кліренс креатиніну КК 60-89 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 3000 мг. Слід розглянути можливість зменшення дози метформіну через погіршення ниркової функції. Глібенкламід – Зниження дози не потрібне. Кліренс креатиніну КК 45-59 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 2000 мг. Початкова доза повинна бути не більше половини максимальної добової дози. Перед початком терапії метформіном слід вивчити фактори, що збільшують ризик розвитку лактоацидозу (див. розділ «З обережністю»). Глібенкламід – Максимальна добова доза становить 10,5 мг. Кліренс креатиніну КК 30-44 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 1000 мг. Початкова доза повинна бути не більше половини максимальної добової дози. Глібенкламід. Максимальна добова доза становить 105 мг. Не рекомендується розпочинати терапію через ризик гіпоглікемії. Кліренс креатиніну КК У пацієнтів з КК≥60 та У пацієнтів з КК≥45 таПередозуванняГіпоглікемія легкої та середньої тяжкості без втрати свідомості та неврологічних проявів може бути купована негайним вживанням цукру або легкозасвоюваних вуглеводів (солодкий сік або чай, варення, мед та ін.) Необхідно виконати коригування дози та/або змінити режим харчування. Виникнення тяжких гіпоглікемічних реакцій у пацієнтів з цукровим діабетом, які супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Лактоацидоз є серйозним станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактоацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом лікування, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, препарат не виводиться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали в основному у пацієнтів із цукровим діабетом із вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші поєднані фактори ризику, такі як: погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність, тяжке інфекційне захворювання, будь-який стан, пов'язаний із вираженою гіпоксією, спільне застосування з іншими лікарськими засобами (див. розділ "Підсумки"). Взаємодія коїться з іншими лікарськими засобами"). Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є зниження рН крові (менше 7,35), концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал і співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Оскільки до складу препарату входить глібенкламід, існує ризик розвитку гіпоглікемії у пацієнта. Поступове титрування дози після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Це лікування може бути призначене лише пацієнту, який дотримується режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому споживанні вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати пітливість, страх, тахікардія, артеріальна гіпертензія, серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної нейропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Симптомами гіпоглікемії є головний біль, голод, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, тремтіння, параліч та парестезія, головокруж , судоми, сомноленція, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія Обережне призначення препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються напади гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; погане харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; печінкова недостатність тяжкого ступеня; передозування препарату Глібомет®; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу та надниркових залоз; одночасний прийом окремих лікарських засобів. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка може змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або нирковою недостатністю тяжкого ступеня. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку має бути розпочато відповідне лікування. Нестабільність концентрації глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування і регулярно надалі необхідно визначати кліренс креатиніну в сироватці крові: не рідше одного разу на рік у пацієнтів з КК більше 60 мл/хв, кожні 3-6 місяців у пацієнтів з КК 45-59 мл/ хв, кожні 3 місяці у пацієнтів із КК 30-44 мл/хв. Якщо КК менше 45 мл/хв, не рекомендовано починати терапію препаратом. Якщо КК менше 30 мл/хв, застосування препарату протипоказане. Зниження функції нирок у пацієнтів похилого віку, як правило, протікає часто і безсимптомно. Необхідно дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути різко порушена: у літніх пацієнтів, при дегідратації (хронічна або важка діарея, багаторазові напади блювання) або у разі початку терапії препаратами, які можуть призводити до гострого порушення функції нирок (наприклад, гіпотензивні) препарати, діуретики або НПЗП). При гострих порушеннях, перерахованих вище, прийом препарату Глібомет® має бути негайно припинено. Рекомендується перевіряти функцію нирок перед початком лікування препаратом Глібомет®. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом препарату Глібомет® пацієнтам із гострою серцевою недостатністю та хронічною серцевою недостатністю з нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Хірургічні втручання Прийом препарату Глібомет слід припинити під час операції під загальним, спинальним або епідуральним наркозом. Терапія може бути відновлена ​​не раніше, ніж через 48 годин після операції або поновлення перорального харчування, за умови, що функцію нирок було повторно оцінено та визнано стабільною. Літні пацієнти У літніх пацієнтів віком 65 років і старше прийом похідних сульфонілсечовини було визначено як фактор ризику розвитку гіпоглікемії. Гіпоглікемія може бути важко розпізнавана у літніх пацієнтів, слід ретельно підбирати початкову та підтримуючу дози глибенкламіду, щоб зменшити ризик гіпоглікемії. Інші запобіжні заходи Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти. Також пацієнтам слід регулярно виконувати фізичні вправи. Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. -Терапія препаратами сульфонілсечовини у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази може призвести до гемолітичної анемії. Оскільки глібенкламід відноситься до хімічного класу препаратів сульфонілсечовини, рекомендується дотримуватися запобіжних заходів при застосуванні пацієнтами з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази та розглянути можливість альтернативної терапії препаратом іншого класу. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Пацієнти повинні бути попереджені про симптоми гіпоглікемії та про необхідність звертати особливу увагу на прояв цих симптомів під час керування транспортними засобами та управління механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСупозиторії – 1 супп.: Діюча речовина: індометацин – 100,0 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, жир твердий Супозиторії ректальні, 100 мг. По 5 супозиторіїв у контурній комірковій упаковці (блістер) із білої ПВХ/ПЕ плівки. По 2 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЖовтуватого кольору супозиторії торпедоподібної форми з заглибленням у підставі.ФармакокінетикаАбсорбція – швидка. Біодоступність при ректальному шляху введення – 80-90%. Зв'язок із білками плазми крові – 90%, період напіввиведення – 4,5 год. Метаболізується, переважно, у печінці, 70% виводиться нирками (30% - у незміненому вигляді), 30% - через шлунково-кишковий тракт (ЖКТ). Не видаляється при діалізі. Проникає у грудне молоко.ФармакодинамікаІндометацин має протизапальну, аналгетичну, жарознижувальну та антиагрегантну дію. Пригнічує активність прозапальних факторів, знижує агрегацію тромбоцитів. Пригнічуючи циклооксигеназу I та II, порушує метаболізм арахідонової кислоти, зменшує кількість простагландинів як в осередку запалення, так і у здорових тканинах, пригнічує ексудативну та проліферативну фази запалення. Усуває або зменшує больовий синдром ревматичного та неревматичного характеру (у т. ч. при болях у суглобах у спокої та при русі), зменшує ранкову скутість та припухлість суглобів, сприяє збільшенню обсягу рухів; при запальних процесах, що виникають після операцій та травм швидко полегшує як спонтанний біль, так і біль під час руху, зменшує запальний набряк на місці рани.Показання до застосуванняГострі та хронічні болі при запальних та дегенеративних захворюваннях опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит, ювенільний хронічний артрит, анкілозуючий хронічний спондиліт (хвороба Бехтерева), подагричний артрит. псоріатичний артрит, хвороба Рейтера; ревматичні ураження м'яких тканин: тендиніти, бурсити, тендобурсити, тендовагініти; дископатії, неврити, плексити, радикулоневрити; дисменорея. Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент застосування, на прогресування захворювання не впливає.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до індометацину або будь-якої з допоміжних речовин препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (в т. ч. в анамнезі), кропив'янки або риніту; виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, запальні захворювання кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона), кровотечі (в т. ч. внутрішньочерепна, з органів шлунково-кишкового тракту); вроджені вади серця (важка коарктація аорти, атрезія легеневої артерії, важкий зошит Фалло); період після аортокоронарного шунтування; тяжка серцева недостатність; ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); печінкова недостатність, активне захворювання печінки, порушення згортання крові (у т. ч. гемофілія, збільшення часу кровотечі, схильність до кровотеч); порушення кровотворення (лейкопенія та анемія); підтверджена гіперкаліємія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік (до 15 років). З обережністю Ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, хронічна серцева недостатність, дисліпідемія, гіперліпідемія, цукровий діабет, тромбоцитопенія, захворювання периферичних артерій, артеріальна гіпертензія, куріння, хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) , виразкове ураження ШКТ в анамнезі, наявність інфекції Helicobacter pylori, тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів, часте вживання алкоголю, тяжкі соматичні захворювання; супутня терапія наступними препаратами: антикоагулянти (в т. ч. варфарин), антиагреганти (в т. ч. ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел), глюкокортикостероїди для внутрішнього застосування (в т. ч. преднізолон), селективні інгібі. ч. циталопрам, флуоксетин, пароксетин, сертралін);психічні розлади, епілепсія, паркінсонізм, депресія, літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Індометацин протипоказаний у період вагітності. Грудне годування Індометацин проникає у грудне молоко. За необхідності лікування препаратом грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Індометацин 100 Берлін-Хемі наведені відповідно до частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто ≥ 1700, < 1/0), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними частота не може бути встановлена). Необхідно зазначити, що перелічені побічні дії препарату переважно варіюють залежно від дози та індивідуальних особливостей пацієнтів. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея. Часто: крововиливи та виразки шлунково-кишкового тракту; НПЗП-гастропатія, біль у животі, печія, зниження апетиту, виразковий стоматит. Нечасто: кривава блювота, мелена. Дуже рідко: запори. При тривалому застосуванні в більших дозах - виразка слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: підвищення активності «печінкових» трансаміназ (АЛТ, АСТ), минуще підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові. Рідко: токсичний гепатит, із жовтяницею або без неї. Дуже рідко: фульмінантний гепатит. Порушення з боку нервової системи Дуже часто: головний біль. Часто: запаморочення, сонливість, надмірна стомлюваність, дратівливість, депресія. Нечасто: периферична нейропатія, збудження, безсоння. Порушення з боку органу зору Нечасто: диплопія, помутніння рогівки, нечіткість зорового сприйняття, кон'юктивіт. Порушення з боку органу слуху Часто: шум у вухах. Дуже рідко: тимчасове порушення слуху. Порушення з боку серця Дуже рідко: тахіаритмія, набряковий синдром, розвиток (погіршення) хронічної серцевої недостатності. Порушення з боку судин Дуже рідко: підвищення артеріального тиску. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Дуже рідко: порушення функції нирок, нефротичний синдром, протеїнурія, гематурія, інтерстиціальний нефрит, некроз сосочків. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: кровотеча (шлунково-кишкова, ясенна, маткова, гемороїдальна), лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анемія (у тому числі гемолітична та апластична), еозинофілія, тромбоцитопенічна пурпура. Порушення з боку імунної системи Часто: свербіж шкіри, висипання на шкірі. Рідко: кропив'янка, бронхоспазм, астматичні напади. Дуже рідко: бульозні висипання, почервоніння шкіри, екзема, ексфоліативний дерматит, пурпура алергічного типу, синдром Стівенса-Джонсона; у поодиноких випадках – фотосенсибілізація, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), вузлувата еритема, анафілактичний шок. Лабораторні показники Дуже рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперкаліємія. Загальні розлади та порушення у місці введення Частота невідома: подразнення, тяжкість в аноректальній ділянці, загострення геморою. Інші Частота невідома: асептичний менінгіт (частіше у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями), посилене потовиділення, апластична анемія, аутоімунна гемолітична анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиІндометанін підвищує концентрацію в плазмі крові дигоксину, метотрексату та препаратів літію, що може призвести до посилення їхньої токсичності. Одночасне застосування з парацетамолом збільшує ризик розвитку нефротоксичних ефектів. Етанол, колхіцин, глюкокортикостероїди та кортикотропін підвищують ризик розвитку кровотеч у ШКТ. Підсилює гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо; посилює дію непрямих антикоагулянтів, антиагрегантів, тромболітиків (алтеплази, стрептокінази та урокінази) – виникає ризик розвитку кровотеч. Знижує ефект діуретиків, на фоні застосування калійзберігаючих діуретиків зростає ризик гіперкаліємії: знижує ефективність урикозуричних та гіпотензивних лікарських засобів (в т.ч. бета-адреноблокаторів); посилює побічні ефекти метотрексату, ацетилсаліцилової кислоти, глюкокортикостероїдів, інших нестероїдних протизапальних засобів. Циклоспорин та препарати золота підвищують нефротоксичність (очевидно, за рахунок придушення синтезу простагландинів у нирках). Цефамандол, цефаперазон, цефотетан, вальпроєва кислота,Плікаміцин підвищують частоту розвитку гіпопротромбінемій та небезпеку кровотеч. Антациди та колестірамін знижують абсорбцію індометацину. Підсилює токсичність зидовудину (за рахунок інгібування метаболізму); у новонароджених підвищує ризик розвитку токсичних ефектів аміноглікозидів (тк. знижує нирковий кліренс та підвищує концентрацію у крові). Мієлотоксичні лікарські засоби посилюють прояви гематотоксичності індометацину.Спосіб застосування та дозиРектально. Дорослі та діти старше 15 років: по 100 мг (1 супозиторій) один раз на добу. Максимальна добова доза – 200 мг. Доза вище 150-200 мг збільшує ризик побічних дій. Тривалість лікування: не більше ніж 7 днів. Побічні дії можна зменшити, використовуючи мінімальну ефективну дозу в якомога коротший період часу застосування.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, сильний біль голови, запаморочення, порушення пам'яті, дезорієнтація. У важких випадках парестезії, оніміння кінцівок, судоми. Лікування: швидке виведення препарату з організму, симптоматична терапія. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки та нирок. При необхідності визначення 17-кетостероїдів препарат слід відмінити за 48 годин до дослідження. Для попередження та зменшення диспептичних явищ слід застосовувати антацидні лікарські засоби. Не слід застосовувати препарат одночасно з іншими нестероїдними протизапальними засобами. Препарат може змінювати властивості тромбоцитів, проте не замінює профілактичної дії ацетилсаліцилової кислоти при серцево-судинних захворюваннях. Застосування препарату може негативно впливати на жіночу фертильність та не рекомендується жінкам, які планують вагітність. Умови зберігання За температури не вище 25°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами У період лікування індометацином необхідно утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСупозиторії – 1 супп.: Діюча речовина: індометацин – 50,0 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, жир твердий Супозиторії ректальні, 50 мг. По 5 супозиторіїв у контурній комірковій упаковці (блістер) із білої ПВХ/ПЕ плівки. По 2 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЖовтуватого кольору супозиторії торпедоподібної форми з заглибленням у підставі.ФармакокінетикаАбсорбція – швидка. Біодоступність при ректальному шляху введення – 80-90%. Зв'язок з білками плазми – 90 %, період напіввиведення – 4,5 год. Не видаляється при діалізі. Проникає у грудне молоко.ФармакодинамікаІндометацин має протизапальну, аналгетичну, жарознижувальну та антиагрегантну дію. Пригнічує активність протизапальних факторів, знижує агрегацію тромбоцитів. Пригнічуючи циклооксигеназу I та II, порушує метаболізм арахідонової кислоти, зменшує кількість простагландинів як в осередку запалення, так і у здорових тканинах, пригнічує ексудативну та проліферативну фази запалення. Усуває або зменшує больовий синдром ревматичного та неревматичного характеру (у т. ч. при болях у суглобах у спокої та при русі), зменшує ранкову скутість та припухлість суглобів, сприяє збільшенню обсягу рухів; при запальних процесах, що виникають після операцій та травм, швидко полегшує як спонтанний біль, так і біль під час руху, зменшує запальний набряк на місці рани).Показання до застосуванняГострі та хронічні болі при запальних та дегенеративних захворюваннях опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит, ювенільний хронічний артрит, анкілозуючий хронічний спондиліт (хвороба Бехтерева), подагричний артрит. псоріатичний артрит, хвороба Рейтера; ревматичні ураження м'яких тканин: тендиніти, бурсити, тендобурсити, тендовагініти; дископатії, неврити, плексити, радикулоневрити; дисменорея. Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент застосування, на прогресування захворювання не впливає.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до індометацину або будь-якої з допоміжних речовин препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (в т. ч. в анамнезі), кропив'янки або риніту; виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, запальні захворювання кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона), кровотечі (в т. ч. внутрішньочерепна, з органів шлунково-кишкового тракту); вроджені вади серця (важка коарктація аорти, атрезія легеневої артерії, важкий зошит Фалло); період після аортокоронарного шунтування; тяжка серцева недостатність; ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); печінкова недостатність, активне захворювання печінки, порушення згортання крові (у т. ч. гемофілія, збільшення часу кровотечі, схильність до кровотеч); порушення кровотворення (лейкопенія та анемія); підтверджена гіперкаліємія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік (до 15 років). З обережністю Ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, хронічна серцева недостатність, дисліпідемія, гіперліпідемія, цукровий діабет, тромбоцитопенія, захворювання периферичних артерій, артеріальна гіпертензія, куріння, хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) , виразкове ураження ШКТ в анамнезі, наявність інфекції Helicobacter pylori, тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів, часте вживання алкоголю, тяжкі соматичні захворювання; супутня терапія наступними препаратами: антикоагулянти (в т. ч. варфарин), антиагреганти (в т. ч. ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел), глюкокортикостероїди для внутрішнього застосування (в т. ч. преднізолон), селективні інгібі. ч. циталопрам, флуоксетин, пароксетин, сертралін);психічні розлади, епілепсія, паркінсонізм, депресія, літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Індометацин протипоказаний під час вагітності. Грудне годування Індометацин проникає у грудне молоко. За необхідності лікування препаратів грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Індометацин 100 Берлін-Хемі наведені відповідно до частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто ≥ 1700, < 1/0), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними частота не може бути встановлена). Необхідно зазначити, що перелічені побічні дії препарату переважно варіюють залежно від дози та індивідуальних особливостей пацієнтів. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея. Часто: крововиливи та виразки шлунково-кишкового тракту; НПЗП-гастропатія, біль у животі, печія, зниження апетиту, виразковий стоматит. Нечасто: кривава блювота, мелена. Дуже рідко: запори. При тривалому застосуванні в більших дозах - виразка слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: підвищення активності «печінкових» трансаміназ (АЛТ, АСТ), минуще підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові. Рідко: токсичний гепатит, із жовтяницею або без неї. Дуже рідко: фульмінантний гепатит. Порушення з боку нервової системи Дуже часто: головний біль. Часто: запаморочення, сонливість, надмірна стомлюваність, дратівливість, депресія. Нечасто: периферична нейропатія, збудження, безсоння. Порушення з боку органу зору Нечасто: диплопія, помутніння рогівки, нечіткість зорового сприйняття, кон'юктивіт. Порушення з боку органу слуху Часто: шум у вухах. Дуже рідко: тимчасове порушення слуху. Порушення з боку серця Дуже рідко: тахіаритмія, набряковий синдром, розвиток (погіршення) хронічної серцевої недостатності. Порушення з боку судин Дуже рідко: підвищення артеріального тиску. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Дуже рідко: порушення функції нирок, нефротичний синдром, протеїнурія, гематурія, інтерстиціальний нефрит, некроз сосочків. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: кровотеча (шлунково-кишкова, ясенна, маткова, гемороїдальна), лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анемія (у тому числі гемолітична та апластична), еозинофілія, тромбоцитопенічна пурпура. Порушення з боку імунної системи Часто: свербіж шкіри, висипання на шкірі. Рідко: кропив'янка, бронхоспазм, астматичні напади. Дуже рідко: бульозні висипання, почервоніння шкіри, екзема, ексфоліативний дерматит, пурпура алергічного типу, синдром Стівенса-Джонсона; у поодиноких випадках – фотосенсибілізація, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), вузлувата еритема, анафілактичний шок. Лабораторні показники Дуже рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперкаліємія. Загальні розлади та порушення у місці введення Частота невідома: подразнення, тяжкість в аноректальній ділянці, загострення геморою. Інші Частота невідома: асептичний менінгіт (частіше у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями), посилене потовиділення, апластична анемія, аутоімунна гемолітична анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиІндометанін підвищує концентрацію в плазмі крові дигоксину, метотрексату та препаратів літію, що може призвести до посилення їхньої токсичності. Одночасне застосування з парацетамолом збільшує ризик розвитку нефротоксичних ефектів. Етанол, колхіцин, глюкокортикостероїди та кортикотропін підвищують ризик розвитку кровотеч у ШКТ. Підсилює гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо; посилює дію непрямих антикоагулянтів, антиагрегантів, тромболітиків (алтеплази, стрептокінази та урокінази) – виникає ризик розвитку кровотеч. Знижує ефект діуретиків, на фоні застосування калійзберігаючих діуретиків зростає ризик гіперкаліємії: знижує ефективність урикозуричних та гіпотензивних лікарських засобів (в т.ч. бета-адреноблокаторів); посилює побічні ефекти метотрексату, ацетилсаліцилової кислоти, глюкокортикостероїдів, інших нестероїдних протизапальних засобів. Циклоспорин та препарати золота підвищують нефротоксичність (очевидно, за рахунок придушення синтезу простагландинів у нирках). Цефамандол, цефаперазон, цефотетан, вальпроєва кислота,Плікаміцин підвищують частоту розвитку гіпопротромбінемій та небезпеку кровотеч. Антациди та колестірамін знижують абсорбцію індометацину. Підсилює токсичність зидовудину (за рахунок інгібування метаболізму); у новонароджених підвищує ризик розвитку токсичних ефектів аміноглікозидів (тк. знижує нирковий кліренс та підвищує концентрацію у крові). Мієлотоксичні лікарські засоби посилюють прояви гематотоксичності індометацину.Спосіб застосування та дозиРектально. Дорослі та діти старше 15 років: по 100 мг (1 супозиторій) один раз на добу. Максимальна добова доза – 200 мг. Доза вище 150-200 мг збільшує ризик побічних дій. Тривалість лікування: не більше ніж 7 днів. Побічні дії можна зменшити, використовуючи мінімальну ефективну дозу в якомога коротший період часу застосування.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, сильний біль голови, запаморочення, порушення пам'яті, дезорієнтація. У важких випадках парестезії, оніміння кінцівок, судоми. Лікування: швидке виведення препарату з організму, симптоматична терапія. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки та нирок. При необхідності визначення 17-кетостероїдів препарат слід відмінити за 48 годин до дослідження. Для попередження та зменшення диспептичних явищ слід застосовувати антацидні лікарські засоби. Не слід застосовувати препарат одночасно з іншими нестероїдними протизапальними засобами. Препарат може змінювати властивості тромбоцитів, проте не замінює профілактичної дії ацетилсаліцилової кислоти при серцево-судинних захворюваннях. Застосування препарату може негативно впливати на жіночу фертильність та не рекомендується жінкам, які планують вагітність. Умови зберігання За температури не вище 25°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами У період лікування індометацином необхідно утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: олмесартану медоксоміл – 10,00 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип PH-101), гіпролоза (з низьким ступенем заміщення), лактози моногідрат, гіпролоза (в'язкість 6-10 мПа·с), магнію стеарат; Оболонка: титану діоксид (Е 171), тальк, гіпромелоза 2910. Пігулки, вкриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 4 або 7 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі, круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з відтиском «С13» з одного боку, зі слабким характерним запахом.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові або в продуктах життєдіяльності. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток становить у середньому 25,6%. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Прийом їжі не має значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Олмесартан зв'язується з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій у результаті витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, при їх одночасному застосуванні є низьким (підтвердженням) тому служить відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного запровадження низький (16-29 л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Виведення олмесартану здійснюється двома шляхами. Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10-16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24 годин після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану виводиться через печінку, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану становить 10-15 годин після багаторазового прийому внутрішньо. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату та після 14 днів повторного застосування, подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю площа під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані була збільшена приблизно на 62%, 82% та 179% у разі ниркової недостатності легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями . Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо у здорових добровольців, у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Фармакокінетика у дітей та підлітків Дослідження фармакокінетики олмесартану проводилося у дітей та підлітків віком від 1 до 16 років. Виведення олмесартану в перерахунку на масу тіла було у них можна порівняти з таким у дорослих пацієнтів. Дані щодо фармакокінетики препарату у дітей та підлітків з нирковою недостатністю відсутні. Фармакокінетика у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів літнього (65-75 років) та старечого віку (старше 75 років) з артеріальною гіпертензією AUC для олмесартану в рівноважному стані була більша на 35% і, приблизно, на 44% відповідно, порівняно з молодшими пацієнтами, що може бути частково пов'язане із віковим зниженням функції нирок.ФармакодинамікаОлмесартана медоксоміл, діюча речовина препарату Кардосал 10, є потужним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Ангіотензин II є первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Передбачається, що олмесартану медоксоміл блокує всі дії ангіотензину II, опосередковані AT1-рецепторами, незалежно від джерела та шляхи синтезу ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо рецепторів ангіотензину II (типу AT1) призводить до збільшення активності реніну, ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску (АТ). Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії під час тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на день забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 годин, причому ефект після одноразового прийому аналогічний ефекту від прийому препарату 2 рази на день у тій же добовій дозі. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу розвивається, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією та щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику оцінювалася здатність олмесартану медоксомілу збільшувати час до появи мікроальбумінурії. У період дослідження (медіана спостереження склала 3,2 роки) пацієнти приймали олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. Дослідження продемонструвало значне зниження ризику виникнення первинної кінцевої точки (час до появи мікроальбумінурії) на користь олмесартану медоксомілу. Після поправки на відмінності в АТ з використанням заздалегідь заданих параметрів для подвійного сліпого методу зниження ризику склало 17% (відносний ризик (ОР) 0,834; 95% довірчий інтервал (ДІ): 0,681 – 1,021; р = 0,0789) для систол (САД) з урахуванням поправки на площу під кривою (AUC) та 18% (ВР 0,823; 95% ДІ: 0,672 – 1,008; р = 0,0596) для діастолічного АТ (ДАД) з урахуванням поправки на AUC на користь олмесартану медоксомілу. Мікроальбумінурія розвинулася у 8,2% пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (178 з 2160 пацієнтів) та 9,8% у групі плацебо (210 з 2139 пацієнтів). Серцево-судинні події (вторинні кінцеві точки) були зареєстровані у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартану медоксоміл та у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Смертність від серцево-судинних захворювань була вищою у групі олмесартану медоксомілу порівняно з групою плацебо (у 15 (0,7%) та 3 (0,1%) пацієнтів, відповідно). При цьому в групі олмесартану медоксомілу та групі плацебо спостерігалася подібна частота нефатального інсульту (у 14 (0,6%) та 8 (0,4%) пацієнтів, відповідно), нефатального інфаркту міокарда (у 17 (0,8%) та 26 (1,2%) пацієнтів, відповідно) та смертності не від серцево-судинних причин (у 11 (0,5%) та 12 (0,5%) пацієнтів, відповідно). Загальна смертність у групі олмесартану медоксомілу була чисельно вищою, ніж у групі плацебо (у 26 (1,2%) та 15 (0,7%) пацієнтів, відповідно), що, в основному,обумовлено більшим числом фатальних серцево-судинних подій. У рандомізованому дослідженні ORIENT, проведеному в Японії та Китаї, вивчався вплив олмесартану медоксомілу на ниркові та серцево-судинні наслідки у 577 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та вираженою нефропатією. Під час дослідження (медіана спостереження склала 3,1 років) пацієнти отримували олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Первинна комбінована кінцева точка (час до настання першої події: подвоєння концентрації креатиніну в плазмі крові, розвиток термінальної стадії хронічної хвороби нирок, смерть від усіх причин) була зареєстрована у 116 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (41,1%) та у 129 пацієнтів у групі плацебо (45,4%) (ОР 0,97; 95% ДІ: 0,75-1,24; р = 0,791). Вторинна комбінована серцево-судинна кінцева точка була зареєстрована у 40 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (14,2%) та у 53 пацієнтів у групі плацебо (18,7%). Комбінована серцево-судинна кінцева точка включала: смерть від серцево-судинних причин у 10 (3,5%) пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу та у 3 (1,1%) пацієнтів у групі плацебо; загальну смертність (19 (6,7%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 20 (7,0%) випадків у групі плацебо),нефатальний інсульт (8 (2,8%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 11 (3,9%) випадків у групі плацебо), нефатальний інфаркт міокарда (3 (1,1%) випадку у групі олмесартану медоксомілу та 7 (2, 5%) випадків у групі плацебо). Діти та підлітки Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків аналізували у рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні за участю 302 пацієнтів віком від 6 до 17 років. Група дослідження складалася з пацієнтів негроїдної раси (112 осіб) та групи, змішаної у расовому відношенні (190 пацієнтів, з них 38 були представники негроїдної раси). Етіологія артеріальної гіпертензії була переважно первинною (87% із групи, що складалася з пацієнтів негроїдної раси та 67% із «змішаної» групи). Пацієнти з масою тіла від 20 до У тому ж дослідженні 59 пацієнтів віком від 1 до 5 років з масою тіла ≥ 5 кг у відкритій фазі дослідження отримували 0,3 мг/кг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу протягом трьох тижнів, а потім у подвійній сліпій фазі дослідження були рандомізовані. у групи, які отримували або олмесартану медоксоміл, або плацебо. Наприкінці 2-х тижневої фази відміни середній систолічний/діастолічний АТ у нижній точці був на 3/3 мм рт. ст. нижче у групі олмесартану медоксомілу; ця різниця в показниках АТ не була статистично значущою (95% ДІ: 2-7/1-7).Показання до застосуванняЛікування есенціальної гіпертензії у дорослих. Лікування есенціальної гіпертензії у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; обструкція жовчовивідних шляхів; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20 мл/хв), стан після трансплантації нирки (немає досвіду клінічного застосування); печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю, немає досвіду клінічного застосування); вагітність, період грудного вигодовування; вік до 6 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; первинний гіперальдостеронізм З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапанів; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; гіперкаліємія; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК понад 20 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціональний клас із класифікації NYHA); вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; літній вік (старше 65 років): як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю); при збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно ретельно контролювати АТ; застосування у пацієнтів негроїдної раси (як і у разі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, ефективність терапії олмесартану медоксомілом дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну у плазмі крові в даній популяції); печінкова недостатність помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання) та гіпонатріємії (наприклад, у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням кухонної солі); при одночасному застосуванні з високими дозами діуретиків; при одночасному застосуванні з препаратами літію; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або аліскіренсодержащими препаратами; інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Кардосал 10 при вагітності протипоказане. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у вагітних відсутній. Однак, зважаючи на наявні повідомлення про тяжку тератогенну дію лікарських засобів, що діють безпосередньо на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, препарат Кардосал® 10 протипоказаний при вагітності. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал 10 препарат необхідно негайно відмінити і при необхідності призначити альтернативне лікування. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються за життєвими показаннями. У разі застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Період грудного вигодовування Доведено, що олмесартан проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю даних про застосування препарату Кардосал® 10 у період грудного вигодовування застосування препарату протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі повідомлення. Побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації MedDRA. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: тромбоцитопенія. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: фарингіт, риніт, бронхіт, кашель. Порушення з боку травного тракту Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит, біль у животі, нудота. Нечасто: блювання. Дуже рідко: спру-подібна ентеропатія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: висип, алергічний дерматит, кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж шкіри. Рідко: ангіоневротичний набряк. Порушення з боку опорно-рухового апарату Часто: біль у спині, біль у кістках, артрит. Нечасто: міалгія. Рідко: м'язові судоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Часто: гематурія, інфекції сечовивідних шляхів. Рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність. Порушення з боку серцево-судинної системи Нечасто стенокардія. Рідко: виражене зниження АТ. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпертригліцеридемія, гіперурикемія. Рідко: гіперкаліємія. Порушення з боку імунної системи Нечасто: анафілактичні реакції. Загальні порушення Часто: біль, біль у грудній клітці, периферичні набряки, грипоподібні симптоми, слабкість. Нечасто: набряк особи, астенія, загальне нездужання. Рідко: сонливість. Лабораторні та інструментальні дані Часто: підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення активності креатинфосфокінази. Рідко: підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові. Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом АРА II. *У пацієнтів похилого віку виражене зниження артеріального тиску може спостерігатися дещо частіше (від «рідко» до «нечасто»). Додаткова інформація щодо спеціальних груп пацієнтів Діти та підлітки У ході двох клінічних досліджень за участю дітей та підлітків (361 чол.) у віці 1-17 років було проведено моніторинг безпеки олмесартану медоксомілу. У той час як природа і тяжкість небажаних реакцій аналогічна таким у дорослих, частота наведених нижче небажаних реакцій у дітей вище. Носова кровотеча у дітей є частою небажаною реакцією (тобто від >1/100 до < 1/10), що не повідомлялося щодо дорослих. Протягом 3 тижнів подвійного сліпого дослідження частота лікування, що проводилося через відчуття оглушеності і головного болю, була майже вдвічі вищою у дітей 6-17 років у групі, яка отримувала олмесартана медоксоміл у високих дозах. Загальний профіль безпеки олмесартану медоксоміла у дітей та підлітків суттєво не відрізняється від профілю безпеки у дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солей, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, протизапальні препарати (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)) циклоспорин або такролімус), триметоприм, інгібітори АПФ, гепарин), тому що це може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу може посилюватись при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіпер у т. ч. розвиток гострої ниркової недостатності, ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях ONTARGET та VA NEPHRON-D. У дослідження ONTARGET були включені пацієнти з серцево-судинними або цереброваску-лярними захворюваннями в анамнезі або з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність від них, тоді як було відзначено збільшення ризику гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії в порівнянні з монотерапією. Дослідження ALTITUDE було проведено для оцінки позитивного ефекту при додаванні аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або з обома захворюваннями. Дане дослідження було перервано раніше у зв'язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків (смертність від серцево-судинних причин та розвиток інсульту) та серйозних небажаних явищ (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок), які частіше зустрічалися у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі , яка приймала плацебо. Таким чином, подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох препаратів, що впливають на РААС є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, вмісту електролітів та АТ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах понад 3 г на добу, а також інгібітори ЦОГ-2 та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та антагоністів рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількості рідини. Разом з тим, одночасне застосування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їхньої терапевтичної ефективності. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію та алюмінію гідроксид) можливе помірне зниження біодоступності олмесартану. При одночасному застосуванні олмесартану медоксоміл не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, дигоксину, гідрохлортіазиду, правастатину та антацидів (магнію та алюмінію гідроксиду). Є повідомлення про оборотне підвищення вмісту літію в плазмі крові та прояв токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартану медоксомілу в комбінації з препаратами літію не рекомендується (див. розділ “Особливі вказівки. У разі необхідності застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану медоксомілу на ізоферменти клінічно значущих взаємодій при одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та препаратів, що метаболізуються за участю вищевказаних ізоферментів системи цитохрому Р450. Колесевелама гідрохлорид (секвестрант жовчних кислот) Одночасне застосування 40 мг олмесартану медоксомілу та 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводило до зниження Сmax на 28% та AUC на 39% олмесартану медоксомілу. Прийом олмесартану медоксомілу принаймні за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду призводив до послаблення даної взаємодії, Сmax і AUC знижувалися на 4% і 15% відповідно. Т1/2 зменшувався на 50-52% незалежно від часу прийому олмесартану медоксомілу (до або одночасно з колесевелам гідрохлоридом). Олмесартану медоксоміл слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду. Діти та підлітки Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише у дорослих. Невідомо, чи подібні ці взаємодії у дітей та дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Кардосал® 10 приймають в один і той же час незалежно від часу їди 1 раз на добу, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату: 10 мг, 20 мг або 40 мг (можливе застосування препаратів Кардосал 10, Кардосал 20 або Кардосал 40, відповідно). Початкова доза олмесартану, що рекомендується, медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. У разі недостатнього зниження артеріального тиску, дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу, при необхідності доза може бути збільшена до 40 мг на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) Як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю). При збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно здійснювати ретельний контроль артеріального тиску. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Максимальна доза олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 20 – 60 мл/хв) становить 20 мг на добу. Застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю При печінковій недостатності легкого ступеня тяжкості корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості початкова доза медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. При одночасному застосуванні з діуретиками та/або іншими гіпотензивними препаратами пацієнтам з печінковою недостатністю рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок. Олмесартану медоксоміл протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. Застосування олмесартану медоксомілу також протипоказане пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років становить 10 мг один раз на добу. Якщо артеріальний тиск не знижується достатньою мірою, то дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу. Якщо необхідно більш виражене зниження АТ, то для дітей та підлітків з масою тіла ≥ 35 кг дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до 40 мг на добу. Для дітей та підлітків з масою тіла Застосування у дітей інших вікових груп Безпека та ефективність олмесартану медоксомілу у дітей віком від 1 року до 5 років не встановлені. Наявні дані описані в розділах «Побічна дія» та «Фармакодинаміка», проте неможливо надати рекомендації щодо режиму дозування. З огляду на відсутність даних щодо застосування олмесартану медоксомілу у дітей віком до одного року застосовувати його в цій віковій групі з міркувань безпеки не можна.ПередозуванняЄ обмежені дані про випадки передозування олмесартану медоксомілу у людини. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску рекомендується укласти пацієнта на спину, піднявши ноги. Рекомендовано промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля, терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-електролітного обміну, заповнення обсягу циркулюючої крові. Виведення олмесартану медоксомілу за допомогою діалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та/або зниженим вмістом натрію в плазмі крові внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї або блювоти. . Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал 10. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок великою мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування іншими лікарськими засобами, що діють на цю систему пов'язано з можливістю розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або, в окремих випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у тому випадку, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. При застосуванні препарату Кардосал 10 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у плазмі крові. Досвід застосування препарату Кардосал 10 у пацієнтів з нещодавно проведеною трансплантацією нирки або у пацієнтів з термінальною стадією порушення функції нирок (наприклад, КК менше 12 мл/хв) відсутній. Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ, при застосуванні препарату Кардосал® 10 можливий розвиток гіперкаліємії, яка в окремих випадках може призводити до летального результату. Ризик розвитку гіперкаліємії зростає при одночасному застосуванні з препаратами, які підвищують вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»), у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності (у т. ч. при прогресуванні ниркової недостатності, гострий) порушення функції нирок, наприклад, при інфекційних захворюваннях), цукровому діабеті, дегідратації, гострій декомпенсації серцевої діяльності, метаболічному ацидозі, станах, що супроводжуються масивним лізисом клітин (наприклад, при гострій ішемії кінцівок, рабдоміолізі, великих травмах). Перед призначенням одночасно з препаратом Кардосал® 10 інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, слід ретельно оцінити співвідношення «користь/ризик» цієї комбінації та розглянути інші варіанти терапії. У пацієнтів цієї групи ризику рекомендується контроль вмісту калію у плазмі. Як і у разі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та препарату Кардосал® 10 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією ефективність терапії препаратом Кардосал® 10 дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну в плазмі в даній популяції. Як у разі будь-якого гіпотензивного засобу, застосування Кардосалу 10 може призвести до надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Препарат містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Спру-подібна ентеропатія У дуже рідкісних випадках повідомлялося про розвиток тяжкої хронічної діареї, що супроводжується значною втратою маси тіла у пацієнтів, які приймали медоксоміл від декількох місяців до декількох років. Можливо, що в основі даних ефектів лежить відстрочена локальна реакція гіперчутливості. За результатами біопсії слизової оболонки тонкої кишки часто спостерігалася атрофія ворсинок. У разі розвитку зазначених вище симптомів на фоні застосування олмесартану медоксомілу та відсутності інших можливих причин, препарат слід негайно відмінити та не відновлювати його застосування. Якщо діарея не припиняється протягом тижня після відміни препарату, необхідно звернутися до фахівця (наприклад, гастроентеролога). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Препарат Кардосал® 10 незначно або помірно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом Кардосал® 10 в окремих випадках можливі такі побічні ефекти як запаморочення та слабкість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: олмесартану медоксоміл – 20,00 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), гіпоролоза (з низьким ступенем заміщення), лактози моногідрат, гіпоролоза (в'язкість 6-10 мПа · с), магнію стеарат; Оболонка: титану діоксид (Е 171), тальк, гіпромелоза 2910. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 4 або 7 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі, круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з відтиском «С14» з одного боку, зі слабким характерним запахом.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові або в продуктах життєдіяльності. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток становить у середньому 25,6%. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Прийом їжі не має значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Олмесартан зв'язується з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій у результаті витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, при їх одночасному застосуванні є низьким (підтвердженням) тому служить відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного запровадження низький (16-29 л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Виведення олмесартану здійснюється двома шляхами. Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10-16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24 годин після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану виводиться через печінку, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану становить 10-15 годин після багаторазового прийому внутрішньо. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату та після 14 днів повторного застосування, подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю площа під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані була збільшена приблизно на 62%, 82% та 179% у разі ниркової недостатності легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями . Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо у здорових добровольців, у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Фармакокінетика у дітей та підлітків Дослідження фармакокінетики олмесартану проводилося у дітей та підлітків віком від 1 до 16 років. Виведення олмесартану в перерахунку на масу тіла було у них можна порівняти з таким у дорослих пацієнтів. Дані щодо фармакокінетики препарату у дітей та підлітків з нирковою недостатністю відсутні. Фармакокінетика у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів літнього (65-75 років) та старечого віку (старше 75 років) з артеріальною гіпертензією AUC для олмесартану в рівноважному стані була більша на 35% і, приблизно, на 44%, відповідно, порівняно з молодшими пацієнтами, що може бути частково пов'язане із віковим зниженням функції нирок.ФармакодинамікаОлмесартана медоксоміл, діюча речовина препарату Кардосал 20, є потужним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Ангіотензин II є первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Передбачається, що олмесартану медоксоміл блокує всі дії ангіотензину II, опосередковані AT1-рецепторами, незалежно від джерела та шляхи синтезу ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо рецепторів ангіотензину II (типу AT1) призводить до збільшення активності реніну, ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску (АТ). Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії під час тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на день забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 годин, причому ефект після одноразового прийому аналогічний ефекту від прийому препарату 2 рази на день у тій же добовій дозі. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу розвивається, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією та щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику оцінювалася здатність олмесартану медоксомілу збільшувати час до появи мікроальбумінурії. У період дослідження (медіана спостереження склала 3,2 роки) пацієнти приймали олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. Дослідження продемонструвало значне зниження ризику виникнення первинної кінцевої точки (час до появи мікроальбумінурії) на користь олмесартану медоксомілу. Після поправки на відмінності в АТ з використанням заздалегідь заданих параметрів для подвійного сліпого методу зниження ризику склало 17% (відносний ризик (ОР) 0,834; 95% довірчий інтервал (ДІ): 0,681 – 1,021; р = 0,0789) для систол (САД) з урахуванням поправки на площу під кривою (AUC) та 18% (ВР 0,823; 95% ДІ: 0,672 – 1,008; р = 0,0596) для діастолічного АТ (ДАД) з урахуванням поправки на AUC на користь олмесартану медоксомілу. Мікроальбумінурія розвинулася у 8,2% пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (178 з 2160 пацієнтів) та 9,8% у групі плацебо (210 з 2139 пацієнтів). Серцево-судинні події (вторинні кінцеві точки) були зареєстровані у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартану медоксоміл та у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Смертність від серцево-судинних захворювань була вищою у групі олмесартану медоксомілу порівняно з групою плацебо (у 15 (0,7%) та 3 (0,1%) пацієнтів, відповідно). При цьому в групі олмесартану медоксомілу та групі плацебо спостерігалася подібна частота нефатального інсульту (у 14 (0,6%) та 8 (0,4%) пацієнтів, відповідно), нефатального інфаркту міокарда (у 17 (0,8%) та 26 (1,2%) пацієнтів, відповідно) та смертності не від серцево-судинних причин (у 11 (0,5%) та 12 (0,5%) пацієнтів, відповідно). Загальна смертність у групі олмесартану медоксомілу була чисельно вищою, ніж у групі плацебо (у 26 (1,2%) та 15 (0,7%) пацієнтів, відповідно), що, в основному,обумовлено більшим числом фатальних серцево-судинних подій. У рандомізованому дослідженні ORIENT, проведеному в Японії та Китаї, вивчався вплив олмесартану медоксомілу на ниркові та серцево-судинні наслідки у 577 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та вираженою нефропатією. Під час дослідження (медіана спостереження склала 3,1 років) пацієнти отримували олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Первинна комбінована кінцева точка (час до настання першої події: подвоєння концентрації креатиніну в плазмі крові, розвиток термінальної стадії хронічної хвороби нирок, смерть від усіх причин) була зареєстрована у 116 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (41,1%) та у 129 пацієнтів у групі плацебо (45,4%) (ОР 0,97; 95% ДІ: 0,75-1,24; р = 0,791). Вторинна комбінована серцево-судинна кінцева точка була зареєстрована у 40 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (14,2%) та у 53 пацієнтів у групі плацебо (18,7%). Комбінована серцево-судинна кінцева точка включала: смерть від серцево-судинних причин у 10 (3,5%) пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу та у 3 (1,1%) пацієнтів у групі плацебо; загальну смертність (19 (6,7%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 20 (7,0%) випадків у групі плацебо),нефатальний інсульт (8 (2,8%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 11 (3,9%) випадків у групі плацебо), нефатальний інфаркт міокарда (3 (1,1%) випадку у групі олмесартану медоксомілу та 7 (2, 5%) випадків у групі плацебо). Діти та підлітки Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків аналізували у рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні за участю 302 пацієнтів віком від 6 до 17 років. Група дослідження складалася з пацієнтів негроїдної раси (112 осіб) та групи, змішаної у расовому відношенні (190 пацієнтів, з них 38 були представники негроїдної раси). Етіологія артеріальної гіпертензії була переважно первинною (87% із групи, що складалася з пацієнтів негроїдної раси та 67% із «змішаної» групи). Пацієнти з масою тіла від 20 до У тому ж дослідженні 59 пацієнтів віком від 1 до 5 років з масою тіла ≥ 5 кг у відкритій фазі дослідження отримували 0,3 мг/кг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу протягом трьох тижнів, а потім у подвійній сліпій фазі дослідження були рандомізовані. у групи, які отримували або олмесартану медоксоміл, або плацебо. Наприкінці 2-х тижневої фази відміни середній систолічний/діастолічний АТ у нижній точці був на 3/3 мм рт. ст. нижче у групі олмесартану медоксомілу; ця різниця в показниках АТ не була статистично значущою (95% ДІ: 2-7/1-7).Показання до застосуванняЛікування есенціальної гіпертензії у дорослих. Лікування есенціальної гіпертензії у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; обструкція жовчовивідних шляхів; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20 мл/хв), стан після трансплантації нирки (немає досвіду клінічного застосування); печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю, немає досвіду клінічного застосування); вагітність, період грудного вигодовування; вік до 6 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; первинний гіперальдостеронізм З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапанів; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; гіперкаліємія; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК понад 20 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціональний клас із класифікації NYHA); вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; літній вік (старше 65 років): як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю); при збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно ретельно контролювати АТ; застосування у пацієнтів негроїдної раси (як і у разі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, ефективність терапії олмесартану медоксомілом дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну у плазмі крові в даній популяції); печінкова недостатність помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання) та гіпонатріємії (наприклад, у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням кухонної солі); при одночасному застосуванні з високими дозами діуретиків; при одночасному застосуванні з препаратами літію; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або аліскіренсодержащими препаратами; інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Кардосал 20 при вагітності протипоказане. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у вагітних відсутній. Однак, зважаючи на наявні повідомлення про тяжку тератогенну дію лікарських засобів, що діють безпосередньо на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, препарат Кардосал® 20 протипоказаний при вагітності. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал ® 20 препарат необхідно негайно відмінити і при необхідності призначити альтернативне лікування. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються за життєвими показаннями. У разі застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Період грудного вигодовування Доведено, що олмесартан проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю даних про застосування препарату Кардосал® 20 у період грудного вигодовування застосування препарату протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі повідомлення. Побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації MedDRA. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: тромбоцитопенія. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: фарингіт, риніт, бронхіт, кашель. Порушення з боку травного тракту Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит, біль у животі, нудота. Нечасто: блювання. Дуже рідко: спру-подібна ентеропатія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: висип, алергічний дерматит, кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж шкіри. Рідко: ангіоневротичний набряк. Порушення з боку опорно-рухового апарату Часто: біль у спині, біль у кістках, артрит. Нечасто: міалгія. Рідко: м'язові судоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Часто: гематурія, інфекції сечовивідних шляхів. Рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність. Порушення з боку серцево-судинної системи Нечасто стенокардія. Рідко: виражене зниження АТ. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпертригліцеридемія, гіперурикемія. Рідко: гіперкаліємія. Порушення з боку імунної системи Нечасто: анафілактичні реакції. Загальні порушення > Часто: біль, біль у грудній клітці, периферичні набряки, грипоподібні симптоми, слабкість. ть ; Нечасто: набряк особи, астенія, загальне недомогання іє ; Рідко: сонлівос ть . Лабораторні та інструментальні дані ні е Часто: підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення активності креатинфосфокіну зи ; Рідко: підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові ви . Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом АРА II . * У пацієнтів похилого віку виражене зниження АТ може спостерігатися дещо частіше (від «рідко» до «нечасто» ») . Додаткова інформація щодо спеціальних груп пацієнтів то у Діти та підріс тк та У ході двох клінічних досліджень за участю дітей та підлітків (361 чол.) у віці 1-17 років було проведено моніторинг безпеки олмесартану медоксомілу. У той час як природа і тяжкість небажаних реакцій аналогічна таким у дорослих, частота наведених нижче небажаних реакцій у дітей ви ше . Носова кровотеча у дітей є частою небажаною реакцією (тобто від >1/100 до < 1/10), що не повідомлялося щодо дорослих их . Протягом 3 тижнів подвійного сліпого дослідження частота лікування, що проводилося через відчуття оглушеності і головного болю, була майже вдвічі вищою у дітей 6-17 років у групі, яка отримувала олмесартана медоксоміл у високих дозах. Загальний профіль безпеки олмесартану медоксоміла у дітей та підлітків суттєво не відрізняється від профілю безпеки у дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солей, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, протизапальні препарати (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)) циклоспорин або такролімус), триметоприм, інгібітори АПФ, гепарин), тому що це може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу може посилюватись при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіпер у т. ч. розвиток гострої ниркової недостатності, ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях ONTARGET та VA NEPHRON-D. У дослідження ONTARGET були включені пацієнти з серцево-судинними або цереброваску-лярними захворюваннями в анамнезі або з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність від них, тоді як було відзначено збільшення ризику гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії в порівнянні з монотерапією. Дослідження ALTITUDE було проведено для оцінки позитивного ефекту при додаванні аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або з обома захворюваннями. Дане дослідження було перервано раніше у зв'язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків (смертність від серцево-судинних причин та розвиток інсульту) та серйозних небажаних явищ (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок), які частіше зустрічалися у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі , яка приймала плацебо. Таким чином, подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох препаратів, що впливають на РААС є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, вмісту електролітів та АТ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах понад 3 г на добу, а також інгібітори ЦОГ-2 та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та антагоністів рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількості рідини. Разом з тим, одночасне застосування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їхньої терапевтичної ефективності. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію та алюмінію гідроксид) можливе помірне зниження біодоступності олмесартану. При одночасному застосуванні олмесартану медоксоміл не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, дигоксину, гідрохлортіазиду, правастатину та антацидів (магнію та алюмінію гідроксиду). Є повідомлення про оборотне підвищення вмісту літію в плазмі крові та прояв токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартану медоксомілу в комбінації з препаратами літію не рекомендується (див. розділ “Особливі. У разі необхідності застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану медоксомілу на ізоферменти клінічно значущих взаємодій при одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та препаратів, що метаболізуються за участю вищевказаних ізоферментів системи цитохрому Р450. Колесевелама гідрохлорид (секвестрант жовчних кислот) Одночасне застосування 40 мг олмесартану медоксомілу та 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводило до зниження Сmax на 28% та AUC на 39% олмесартану медоксомілу. Прийом олмесартану медоксомілу принаймні за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду призводив до послаблення даної взаємодії, Сmax і AUC знижувалися на 4% і 15% відповідно. Т1/2 зменшувався на 50-52% незалежно від часу прийому олмесартану медоксомілу (до або одночасно з колесевелам гідрохлоридом). Олмесартану медоксоміл слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду. Діти та підлітки Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише у дорослих. Невідомо, чи подібні ці взаємодії у дітей та дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Кардосал ® 20 приймають в той же час незалежно від часу їди 1 раз на добу, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату: 10 мг, 20 мг або 40 мг (можливе застосування препаратів Кардосал 10, Кардосал 20 або Кардосал 40, відповідно). Початкова доза олмесартану, що рекомендується, медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. У разі недостатнього зниження артеріального тиску, дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу, при необхідності доза може бути збільшена до 40 мг на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) Як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю). При збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно здійснювати ретельний контроль артеріального тиску. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Максимальна доза олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 20 – 60 мл/хв) становить 20 мг на добу. Застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю При печінковій недостатності легкого ступеня тяжкості корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості початкова доза медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. При одночасному застосуванні з діуретиками та/або іншими гіпотензивними препаратами пацієнтам з печінковою недостатністю рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок. Олмесартану медоксоміл протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. Застосування олмесартану медоксомілу також протипоказане пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років становить 10 мг один раз на добу. Якщо артеріальний тиск не знижується достатньою мірою, то дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу. Якщо необхідно більш виражене зниження АТ, то для дітей та підлітків з масою тіла ≥ 35 кг дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до 40 мг на добу. Для дітей та підлітків з масою тіла Застосування у дітей інших вікових груп Безпека та ефективність олмесартану медоксомілу у дітей віком від 1 року до 5 років не встановлені. Наявні дані описані в розділах «Побічна дія» та «Фармакодинаміка», проте неможливо надати рекомендації щодо режиму дозування. З огляду на відсутність даних щодо застосування олмесартану медоксомілу у дітей віком до одного року застосовувати його в цій віковій групі з міркувань безпеки не можна.ПередозуванняЄ обмежені дані про випадки передозування олмесартану медоксомілу у людини. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску рекомендується укласти пацієнта на спину, піднявши ноги. Рекомендовано промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля, терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-електролітного обміну, заповнення обсягу циркулюючої крові. Виведення олмесартану медоксомілу за допомогою діалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та/або зниженим вмістом натрію в плазмі крові внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї або блювоти. . Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал 20. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок великою мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування іншими лікарськими засобами, що діють на цю систему пов'язано з можливістю розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або, в окремих випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у тому випадку, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. При застосуванні Кардосалу 20 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі крові. Досвід застосування препарату Кардосал 20 у пацієнтів з нещодавно проведеною трансплантацією нирки або у пацієнтів з термінальною стадією порушення функції нирок (наприклад, КК менше 12 мл/хв) відсутній. Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ, при застосуванні препарату Кардосал® 20 можливий розвиток гіперкаліємії, яка в окремих випадках може призводити до летального результату. Ризик розвитку гіперкаліємії зростає при одночасному застосуванні з препаратами, які підвищують вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»), у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності (у т. ч. при прогресуванні ниркової недостатності, гострий) порушення функції нирок, наприклад, при інфекційних захворюваннях), цукровому діабеті, дегідратації, гострій декомпенсації серцевої діяльності, метаболічному ацидозі, станах, що супроводжуються масивним лізисом клітин (наприклад, при гострій ішемії кінцівок, рабдоміолізі, великих травмах). Перед призначенням одночасно з препаратом Кардосал® 20 інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, слід ретельно оцінити співвідношення «користь/ризик» цієї комбінації та розглянути інші варіанти терапії. У пацієнтів цієї групи ризику рекомендується контроль вмісту калію у плазмі. Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та препарату Кардосал® 20 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією ефективність терапії препаратом Кардосал® 20 дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну в плазмі в даній популяції. Як у випадку будь-якого гіпотензивного засобу, застосування Кардосалу 20 може призвести до надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Препарат містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Спру-подібна ентеропатія У дуже рідкісних випадках повідомлялося про розвиток тяжкої хронічної діареї, що супроводжується значною втратою маси тіла у пацієнтів, які приймали медоксоміл від декількох місяців до декількох років. Можливо, що в основі даних ефектів лежить відстрочена локальна реакція гіперчутливості. За результатами біопсії слизової оболонки тонкої кишки часто спостерігалася атрофія ворсинок. У разі розвитку зазначених вище симптомів на фоні застосування олмесартану медоксомілу та відсутності інших можливих причин, препарат слід негайно відмінити та не відновлювати його застосування. Якщо діарея не припиняється протягом тижня після відміни препарату, необхідно звернутися до фахівця (наприклад, гастроентеролога). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Препарат Кардосал® 20 має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом Кардосал® 20 в окремих випадках можливі такі побічні ефекти як запаморочення та слабкість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: олмесартану медоксоміл – 40,00 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип PH-101), гіпоролоза (з низьким ступенем заміщення), лактози моногідрат, гіпоролоза (в'язкість 6-10 мПа · с), магнію стеарат; Оболонка: титану діоксид (Е 171), тальк, гіпромелоза 2910. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 40 мг. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 4 або 7 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі, овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з відтиском «С15» з одного боку, зі слабким характерним запахом.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові або в продуктах життєдіяльності. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток становить у середньому 25,6%. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Прийом їжі не має значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Олмесартан зв'язується з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій у результаті витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, при їх одночасному застосуванні є низьким (підтвердженням) тому служить відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного запровадження низький (16-29 л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Виведення олмесартану здійснюється двома шляхами. Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10-16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24 годин після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану виводиться через печінку, то його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання») . Період напіввиведення олмесартану становить 10-15 годин після багаторазового прийому внутрішньо. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату та після 14 днів повторного застосування, подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату . Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю ю У пацієнтів з нирковою недостатністю площа під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані була збільшена приблизно на 62%, 82% та 179% у разі ниркової недостатності легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями . Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю ю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо у здорових добровольців, у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Фармакокінетика у дітей та підлітків Дослідження фармакокінетики олмесартану проводилося у дітей та підлітків віком від 1 до 16 років. Виведення олмесартану в перерахунку на масу тіла було у них можна порівняти з таким у дорослих пацієнтів. Дані щодо фармакокінетики препарату у дітей та підлітків з нирковою недостатністю відсутні. Фармакокінетика у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів літнього (65-75 років) та старечого віку (старше 75 років) з артеріальною гіпертензією AUC для олмесартану в рівноважному стані була більша на 35% і, приблизно, на 44% відповідно, порівняно з молодшими пацієнтами, що може бути частково пов'язане із віковим зниженням функції нирок.ФармакодинамікаОлмесартана медоксоміл, що діє речовина препарату Кардосал 40, є потужним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Ангіотензин II є первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Передбачається, що олмесартану медоксоміл блокує всі дії ангіотензину II, опосередковані AT1-рецепторами, незалежно від джерела та шляхи синтезу ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо рецепторів ангіотензину II (типу AT1) призводить до збільшення активності реніну, ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску (АТ). Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії під час тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на день забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 годин, причому ефект після одноразового прийому аналогічний ефекту від прийому препарату 2 рази на день у тій же добовій дозі. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу розвивається, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією та щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику оцінювалася здатність олмесартану медоксомілу збільшувати час до появи мікроальбумінурії. У період дослідження (медіана спостереження склала 3,2 роки) пацієнти приймали олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. Дослідження продемонструвало значне зниження ризику виникнення первинної кінцевої точки (час до появи мікроальбумінурії) на користь олмесартану медоксомілу. Після поправки на відмінності в АТ з використанням заздалегідь заданих параметрів для подвійного сліпого методу зниження ризику склало 17% (відносний ризик (ОР) 0,834; 95% довірчий інтервал (ДІ): 0,681 – 1,021; р = 0,0789) для систол (САД) з урахуванням поправки на площу під кривою (AUC) та 18% (ВР 0,823; 95% ДІ: 0,672 – 1,008; р = 0,0596) для діастолічного АТ (ДАД) з урахуванням поправки на AUC на користь олмесартану медоксомілу. Мікроальбумінурія розвинулася у 8,2% пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (178 з 2160 пацієнтів) та 9,8% у групі плацебо (210 з 2139 пацієнтів). Серцево-судинні події (вторинні кінцеві точки) були зареєстровані у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартану медоксоміл та у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Смертність від серцево-судинних захворювань була вищою у групі олмесартану медоксомілу порівняно з групою плацебо (у 15 (0,7%) та 3 (0,1%) пацієнтів, відповідно). При цьому в групі олмесартану медоксомілу та групі плацебо спостерігалася подібна частота нефатального інсульту (у 14 (0,6%) та 8 (0,4%) пацієнтів, відповідно), нефатального інфаркту міокарда (у 17 (0,8%) та 26 (1,2%) пацієнтів, відповідно) та смертності не від серцево-судинних причин (у 11 (0,5%) та 12 (0,5%) пацієнтів, відповідно). Загальна смертність у групі олмесартану медоксомілу була чисельно вищою, ніж у групі плацебо (у 26 (1,2%) та 15 (0,7%) пацієнтів, відповідно), що, в основному,обумовлено більшим числом фатальних серцево-судинних подій. У рандомізованому дослідженні ORIENT, проведеному в Японії та Китаї, вивчався вплив олмесартану медоксомілу на ниркові та серцево-судинні наслідки у 577 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та вираженою нефропатією. Під час дослідження (медіана спостереження склала 3,1 років) пацієнти отримували олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Первинна комбінована кінцева точка (час до настання першої події: подвоєння концентрації креатиніну в плазмі крові, розвиток термінальної стадії хронічної хвороби нирок, смерть від усіх причин) була зареєстрована у 116 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (41,1%) та у 129 пацієнтів у групі плацебо (45,4%) (ОР 0,97; 95% ДІ: 0,75-1,24; р = 0,791). Вторинна комбінована серцево-судинна кінцева точка була зареєстрована у 40 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (14,2%) та у 53 пацієнтів у групі плацебо (18,7%). Комбінована серцево-судинна кінцева точка включала: смерть від серцево-судинних причин у 10 (3,5%) пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу та у 3 (1,1%) пацієнтів у групі плацебо); загальну смертність (19 (6,7%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 20 (7,0%) випадків у групі плацебо),нефатальний інсульт (8 (2,8%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 11 (3,9%) випадків у групі плацебо), нефатальний інфаркт міокарда (3 (1,1%) випадку у групі олмесартану медоксомілу та 7 (2, 5%) випадків у групі плацебо). Діти та підлітки Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків аналізували у рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні за участю 302 пацієнтів віком від 6 до 17 років. Група дослідження складалася з пацієнтів негроїдної раси (112 осіб) та групи, змішаної у расовому відношенні (190 пацієнтів, з них 38 були представники негроїдної раси). Етіологія артеріальної гіпертензії була переважно первинною (87% із групи, що складалася з пацієнтів негроїдної раси та 67% із «змішаної» групи). Пацієнти з масою тіла від 20 до У тому ж дослідженні 59 пацієнтів віком від 1 до 5 років з масою тіла ≥ 5 кг у відкритій фазі дослідження отримували 0,3 мг/кг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу протягом трьох тижнів, а потім у подвійній сліпій фазі дослідження були рандомізовані. у групи, які отримували або олмесартану медоксоміл, або плацебо. Наприкінці 2-х тижневої фази відміни середній систолічний/діастолічний АТ у нижній точці був на 3/3 мм рт. ст. нижче у групі олмесартану медоксомілу; ця різниця в показниках АТ не була статистично значущою (95% ДІ: 2-7/1-7).Показання до застосуванняЛікування есенціальної гіпертензії у дорослих. Лікування есенціальної гіпертензії у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; обструкція жовчовивідних шляхів; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20 мл/хв), стан після трансплантації нирки (немає досвіду клінічного застосування); печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю, немає досвіду клінічного застосування); вагітність, період грудного вигодовування; вік до 6 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; первинний гіперальдостеронізм З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапанів; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; гіперкаліємія; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК понад 20 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціональний клас із класифікації NYHA); вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; літній вік (старше 65 років): як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю); при збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно ретельно контролювати АТ; застосування у пацієнтів негроїдної раси (як і у разі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, ефективність терапії олмесартану медоксомілом дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну у плазмі крові в даній популяції); печінкова недостатність помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання) та гіпонатріємії (наприклад, у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням кухонної солі); при одночасному застосуванні з високими дозами діуретиків; при одночасному застосуванні з препаратами літію; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або аліскіренсодержащими препаратами; інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Кардосал 40 при вагітності протипоказане. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у вагітних відсутній. Однак, зважаючи на наявні повідомлення про тяжку тератогенну дію лікарських засобів, що діють безпосередньо на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, препарат Кардосал® 40 протипоказаний при вагітності. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал ® 40 препарат необхідно негайно відмінити і при необхідності призначити альтернативне лікування. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються за життєвими показаннями. У разі застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Період грудного вигодовування Доведено, що олмесартан проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю даних про застосування препарату Кардосал 40 у період грудного вигодовування застосування препарату протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі повідомлення. Побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації MedDRA. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: тромбоцитопенія. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: фарингіт, риніт, бронхіт, кашель. Порушення з боку травного тракту Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит, біль у животі, нудота. Нечасто: блювання. Дуже рідко: спру-подібна ентеропатія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: висип, алергічний дерматит, кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж шкіри. Рідко: ангіоневротичний набряк. Порушення з боку опорно-рухового апарату Часто: біль у спині, біль у кістках, артрит. Нечасто: міалгія. Рідко: м'язові судоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Часто: гематурія, інфекції сечовивідних шляхів. Рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність. Порушення з боку серцево-судинної системи Нечасто стенокардія. Рідко: виражене зниження АТ. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпертригліцеридемія, гіперурикемія. Рідко: гіперкаліємія. Порушення з боку імунної системи Нечасто: анафілактичні реакції. Загальні порушення Часто: біль, біль у грудній клітці, периферичні набряки, грипоподібні симптоми, слабкість. Нечасто: набряк особи, астенія, загальне нездужання. Рідко: сонливість. Лабораторні та інструментальні дані Часто: підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення активності креатинфосфокінази. Рідко: підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові. Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом АРА II. * У пацієнтів похилого віку виражене зниження артеріального тиску може спостерігатися дещо частіше (від «рідко» до «нечасто»). Додаткова інформація щодо спеціальних груп пацієнтів Діти та підлітки У ході двох клінічних досліджень за участю дітей та підлітків (361 чол.) у віці 1-17 років було проведено моніторинг безпеки олмесартану медоксомілу. У той час як природа і тяжкість небажаних реакцій аналогічна таким у дорослих, частота наведених нижче небажаних реакцій у дітей вище. Носова кровотеча у дітей є частою небажаною реакцією (тобто від >1/100 до < 1/10), що не повідомлялося щодо дорослих. Протягом 3 тижнів подвійного сліпого дослідження частота лікування, що проводилося через відчуття оглушеності і головного болю, була майже вдвічі вищою у дітей 6-17 років у групі, яка отримувала олмесартана медоксоміл у високих дозах. Загальний профіль безпеки олмесартану медоксоміла у дітей та підлітків суттєво не відрізняється від профілю безпеки у дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солей, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, протизапальні препарати (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)) циклоспорин або такролімус), триметоприм, інгібітори АПФ, гепарин), тому що це може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу може посилюватись при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіпер у т. ч. розвиток гострої ниркової недостатності, ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях ONTARGET та VA NEPHRON-D. У дослідження ONTARGET були включені пацієнти з серцево-судинними або цереброваску-лярними захворюваннями в анамнезі або з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність від них, тоді як було відзначено збільшення ризику гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії в порівнянні з монотерапією. Дослідження ALTITUDE було проведено для оцінки позитивного ефекту при додаванні аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або з обома захворюваннями. Дане дослідження було перервано раніше у зв'язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків (смертність від серцево-судинних причин та розвиток інсульту) та серйозних небажаних явищ (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок), які частіше зустрічалися у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі , яка приймала плацебо. Таким чином, подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох препаратів, що впливають на РААС є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, вмісту електролітів та АТ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах понад 3 г на добу, а також інгібітори ЦОГ-2 та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та антагоністів рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількості рідини. Разом з тим, одночасне застосування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їхньої терапевтичної ефективності. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію та алюмінію гідроксид) можливе помірне зниження біодоступності олмесартану. При одночасному застосуванні олмесартану медоксоміл не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, дигоксину, гідрохлортіазиду, правастатину та антацидів (магнію та алюмінію гідроксиду). Є повідомлення про оборотне підвищення вмісту літію в плазмі крові та прояв токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартану медоксомілу в комбінації з препаратами літію не рекомендується (див. розділ “Особливі. У разі необхідності застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану медоксомілу на ізоферменти клінічно значущих взаємодій при одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та препаратів, що метаболізуються за участю вищевказаних ізоферментів системи цитохрому Р450. Колесевелама гідрохлорид (секвестрант жовчних кислот) Одночасне застосування 40 мг олмесартану медоксомілу та 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводило до зниження Сmax на 28% та AUC на 39% олмесартану медоксомілу. Прийом олмесартану медоксомілу принаймні за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду призводив до послаблення даної взаємодії, Сmax і AUC знижувалися на 4% і 15% відповідно. Т1/2 зменшувався на 50-52% незалежно від часу прийому олмесартану медоксомілу (до або одночасно з колесевелам гідрохлоридом). Олмесартану медоксоміл слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду. Діти та підлітки Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише у дорослих. Невідомо, чи подібні ці взаємодії у дітей та дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Кардосал ® 40 приймають в один і той же час незалежно від часу їди 1 раз на добу, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату: 10 мг, 20 мг або 40 мг (можливе застосування препаратів Кардосал 10, Кардосал 20 або Кардосал 40, відповідно). Початкова доза олмесартану, що рекомендується, медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. У разі недостатнього зниження артеріального тиску, дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу, при необхідності доза може бути збільшена до 40 мг на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) Як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю). При збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно здійснювати ретельний контроль артеріального тиску. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Максимальна доза олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 20 – 60 мл/хв) становить 20 мг на добу. Застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю При печінковій недостатності легкого ступеня тяжкості корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості початкова доза медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. При одночасному застосуванні з діуретиками та/або іншими гіпотензивними препаратами пацієнтам з печінковою недостатністю рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок. Олмесартану медоксоміл протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. Застосування олмесартану медоксомілу також протипоказане пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років становить 10 мг один раз на добу. Якщо артеріальний тиск не знижується достатньою мірою, то дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу. Якщо необхідно більш виражене зниження АТ, то для дітей та підлітків з масою тіла ≥ 35 кг дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до 40 мг на добу. Для дітей та підлітків з масою тіла Застосування у дітей інших вікових груп Безпека та ефективність олмесартану медоксомілу у дітей віком від 1 року до 5 років не встановлені. Наявні дані описані в розділах «Побічна дія» та «Фармакодинаміка», проте неможливо надати рекомендації щодо режиму дозування. З огляду на відсутність даних щодо застосування олмесартану медоксомілу у дітей віком до одного року застосовувати його в цій віковій групі з міркувань безпеки не можна.ПередозуванняЄ обмежені дані про випадки передозування олмесартану медоксомілу у людини. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску рекомендується укласти пацієнта на спину, піднявши ноги. Рекомендовано промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля, терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-електролітного обміну, заповнення обсягу циркулюючої крові. Виведення олмесартану медоксомілу за допомогою діалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та/або зниженим вмістом натрію в плазмі крові внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї або блювоти. . Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал 40. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок великою мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування іншими лікарськими засобами, що діють на цю систему пов'язано з можливістю розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або, в окремих випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у тому випадку, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. При застосуванні Кардосалу 20 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі крові. Досвід застосування препарату Кардосал 20 у пацієнтів з нещодавно проведеною трансплантацією нирки або у пацієнтів з термінальною стадією порушення функції нирок (наприклад, КК менше 12 мл/хв) відсутній. Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ, при застосуванні препарату Кардосал® 20 можливий розвиток гіперкаліємії, яка в окремих випадках може призводити до летального результату. Ризик розвитку гіперкаліємії зростає при одночасному застосуванні з препаратами, які підвищують вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»), у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності (у т. ч. при прогресуванні ниркової недостатності, гострий) порушення функції нирок, наприклад, при інфекційних захворюваннях), цукровому діабеті, дегідратації, гострій декомпенсації серцевої діяльності, метаболічному ацидозі, станах, що супроводжуються масивним лізисом клітин (наприклад, при гострій ішемії кінцівок, рабдоміолізі, великих травмах). Перед призначенням одночасно з препаратом Кардосал® 20 інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, слід ретельно оцінити співвідношення «користь/ризик» цієї комбінації та розглянути інші варіанти терапії. У пацієнтів цієї групи ризику рекомендується контроль вмісту калію у плазмі. Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та препарату Кардосал® 20 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією ефективність терапії препаратом Кардосал® 20 дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну в плазмі в даній популяції. Як у випадку будь-якого гіпотензивного засобу, застосування Кардосалу 20 може призвести до надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Препарат містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Спру-подібна ентеропатія У дуже рідкісних випадках повідомлялося про розвиток тяжкої хронічної діареї, що супроводжується значною втратою маси тіла у пацієнтів, які приймали медоксоміл від декількох місяців до декількох років. Можливо, що в основі даних ефектів лежить відстрочена локальна реакція гіперчутливості. За результатами біопсії слизової оболонки тонкої кишки часто спостерігалася атрофія ворсинок. У разі розвитку зазначених вище симптомів на фоні застосування олмесартану медоксомілу та відсутності інших можливих причин, препарат слід негайно відмінити та не відновлювати його застосування. Якщо діарея не припиняється протягом тижня після відміни препарату, необхідно звернутися до фахівця (наприклад, гастроентеролога). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Препарат Кардосал® 20 має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом Кардосал® 20 в окремих випадках можливі такі побічні ефекти як запаморочення та слабкість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Олмесартану медоксоміл - 20,00 мг, Гідрохлортіазид - 12,50 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 20,00 мг, гіпоролоза (з низьким ступенем заміщення) – 40,00 мг, лактози моногідрат – 110,70 мг, гіпоролоза – 5,00 мг, магнію стеарат – 1,80 мг; Оболонка: Опадрай 02А22352 – 8,00 мг [гіпромелоза, 2910 – 72,00 %; тальк – 14,00 %; титану діоксид (Е 171) – 13,15 %; барвник заліза оксид жовтий (Е 172) – 0,75 %; барвник заліза оксид червоний (Е 172) – 0,10 %]. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 4 або 7 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки 12,5 мг + 20 мг: круглі пігулки, покриті плівковою оболонкою, персикового кольору з відбитком «С22» з одного боку, з характерним запахом. Вид на зламі: білий.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл: олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в периферичній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) та циркулює у крові у вигляді метаболіту (олмесартан). Біодоступність олмесартану становить 25,6 %. Максимальна концентрація (Сmах) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому внутрішньо і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Прийом їжі не має значного впливу на біодоступність олмесартану медоксомілу, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану медоксомілу залежно від статі не виявлено. Олмесартан має високий ступінь зв'язування з білками плазми (99,7%). При одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу з іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, не відбувається значних змін зазначеної величини (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном медоксомілом та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного запровадження низький (16-29 л). Гідрохлортіазид зв'язується з білками плазми крові на 68%, а його обсяг розподілу становить 0,83-1,14 л/кг. Системна біодоступність гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні з олмесартану медоксомілом зменшується приблизно на 20%, але це невелике зменшення у клінічному відношенні не є значущим. Після прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу в комбінації з гідрохлортіазидом середній час досягнення Сmах гідрохлортіазиду становить 1,5-2 год. Одночасне застосування гідрохлортіазиду, зі свого боку, не має істотного впливу на кінетику олмесартану медоксомілу. Метаболізм та виведення: загальний плазмовий кліренс олмесартану зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19 %) і є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Виведення олмесартану здійснюється двома шляхами, приблизно 40% виводиться через нирки, близько 60% – з жовчю. Виводиться у формі олмесартану, інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану медоксомілу метаболізується в печінці, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ Протипоказання). Період напіввиведення олмесартану становить 10-15 годин. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, і після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не є дозозалежним. Гідрохлортіазид в організмі не метаболізується і майже повністю у незміненому вигляді виводиться нирками. Після прийому внутрішньо близько 60% прийнятої дози гідрохлортіазиду в незміненому вигляді виводиться протягом 48 годин. Нирковий кліренс гідрохлортіазиду становить близько 250-300 мл/хв. ; період напіввиведення (Т1/2) кінцевої фази становить 10-15 год. Фармакокінетика у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів літнього (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) для олмесартану в рівноважному стані була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно, у порівнянні з молодшими пацієнтами, що може бути частково пов'язане з віковим зниженням функції нирок. Системний кліренс гідрохлортіазиду як у здорових літніх добровольців, так і у літніх пацієнтів з артеріальною гіпертензією знижений у порівнянні з добровольцями молодшого віку. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня тяжкості AUC у рівноважному стані для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно порівняно зі здоровими добровольцями. Для цієї категорії пацієнтів характерне збільшення Т1/2 гідрохлортіазиду. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступенів тяжкості після одноразового прийому внутрішньо значення AUC для олмесартану були на 6% та 65% вищими, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому дози препарату у здорових добровольців, у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступенями тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Смах олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю і здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксимілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не вивчалася. Наявність печінкової недостатності не має значного впливу на фармакокінетику гідрохлортіазиду.ФармакодинамікаКардосал плюс - це комбінований препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II (олмесартану медоксоміл) і тіазидний діуретик (гідрохлортіазид). Поєднання двох діючих речовин має комбіновану антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. При прийомі препарату один раз на добу досягається ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 год. Олмесартану медоксоміл є потужним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу АТ1). Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Передбачається, що олмесартану медоксоміл блокує всі ефекти ангіотензину II, опосередковані АТ1-рецепторами, незалежно від джерела та шляхи синтезу ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану щодо АТ1-рецеторів призводить до збільшення концентрації реніну, ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, про тахіфілаксію під час тривалого лікування або про синдром «скасування» (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу один раз на добу забезпечує ефективне та м'яке зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів. після початку терапії. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик – знижує реабсорбцію іонів натрію, хлору та води у ниркових канальцях. Збільшує виведення іонів калію, магнію, гідрокарбонатів, знижує виведення іонів кальцію. Діуретичний ефект настає через 2 години після прийому гідрохлортіазиду всередину, досягає максимуму через 4 години і триває до 12 годин. Сприяє зниженню підвищеного артеріального тиску. При одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та гідрохлортіазиду відбувається зменшення втрати іонів калію, спричинених дією діуретика. Результатом комбінованої терапії олмесартану медоксомілом та гідрохлортіазидом є потенціювання гіпотензивного ефекту, який залежить від дози кожного компонента препарату. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено виражений антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо. Комбінована терапія добре переноситься пацієнтами. При тривалому лікуванні ефективність комбінованої терапії (олмесартану медоксоміл/гідрохлортіазид) зберігається, розвитку синдрому відміни при припиненні прийому препарату не спостерігається. Вік та стать пацієнтів клінічно значущого впливу на ефективність комбінованої терапії олмесартану медоксомілом та гідрохлортіазидом не мали.Показання до застосуванняЕсенціальна артеріальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартану медоксомілу, гідрохлортіазиду або іншим похідним сульфонамідів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв), стан після трансплантації нирки (немає досвіду клінічного застосування); печінкова недостатність важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) (ризик розвитку печінкової коми), обструкція жовчовивідних шляхів та холестаз; рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази та синдром мальабсорбції глюкози та галактози; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/м2); вагітність; період грудного вигодовування; первинний альдостеронізм; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю бронхіальна астма; ішемічна хвороба серця (ІХС); хронічна серцева недостатність; цереброваскулярні захворювання; стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (КК понад 30 мл/хв, але менше 60 мл/хв.); вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); цукровий діабет, подагра; порушення водно-електролітного балансу; дегідратація; захворювання сполучної тканини, у тому числі системний червоний вовчак; пацієнтам, які дотримуються дієти з обмеженням солі або які знаходяться на гемодіалізі; при пригніченні кістковомозкового кровотворення; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) у т. ч. діарея, блювання, або попередня терапія діуретиками; при одночасному застосуванні з препаратами літію.Вагітність та лактаціяДосвід застосування олмесартану медоксомілу у вагітних відсутній. Однак, зважаючи на наявні повідомлення про тяжку тератогенну дію лікарських засобів, що діють на РААС, Кардосал® плюс протипоказаний до застосування при вагітності. У разі планування або настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал плюс препарат необхідно відмінити якомога раніше. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на антигіпертензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли препарат Кардосал плюс застосовується за життєвими показаннями. Враховуючи механізм дії гідрохлортіазиду, його застосування у другому та третьому триместрах вагітності може викликати порушення фетоплацентарного кровотоку та надавати несприятливий вплив на плід та новонародженого, викликаючи жовтяницю, електролітні порушення та тромбоцитопенію. Гідрохлортіазид не призначений для лікування водянки у вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки він може спричинити зменшення обсягу плазми та гіпоперфузію плаценти. Наразі невідомо, чи проникає олмесартану медоксоміл у грудне молоко. Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко, тому застосування препарату Кардосал плюс у період грудного вигодовування протипоказане. При необхідності призначення препарату годування груддю слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/ 10000, <1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (<1/10000). Комбінація олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду Порушення з боку нервової системи: Часто: запаморочення, біль голови. Нечасто: постуральне запаморочення, сонливість, синкопе. Рідко: розлад свідомості. Порушення з боку серцево-судинної системи: Нечасто: серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Нечасто кашель. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто вертиго. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Нечасто: біль у животі, діарея, диспепсія, нудота, блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто: шкірний висип, екзема. Рідко: ангіоневротичний набряк, кропив'янка. Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини: Нечасто: артралгія, біль у спині, судоми м'язів, міалгія, біль у кінцівках. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Нечасто гематурія. Рідко: гостра ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: Нечасто: еректильна дисфункція. Порушення з боку обміну речовин: Нечасто: підвищення концентрації тригліцеридів, холестерину, сечової кислоти у плазмі крові. Загальні порушення: Часто: астенія, біль у грудній клітці, втома, периферичні набряки. Нечасто: слабкість. Рідко: нездужання. Порушення з боку лабораторних показників: Нечасто: підвищення активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та гаммаглутамілтрансферази; підвищення концентрації кальцію в плазмі, підвищення концентрації креатиніну, сечовини, глюкози в плазмі, підвищення/зниження концентрації калію в плазмі. Рідко: зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту. ОЛМЕСАРТАНА МЕДОКСОМІЛ (монотерапія) Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Нечасто: тромбоцитопенія. Порушення з боку нервової системи: Часто: запаморочення, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Часто: фарингіт, риніт, бронхіт, кашель. Порушення з боку органів травлення: Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит, біль у животі, нудота. Нечасто: блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто: висип, алергічний дерматит, кропив'янка, висипання, свербіж шкіри. Рідко: ангіоневротичний набряк. Порушення з боку опорно-рухового апарату: Часто: біль у спині, біль у кістках, артрит. Нечасто: міалгія. Рідко: судоми м'язів. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Часто гематурія, інфекція сечових шляхів. Рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність. Порушення з боку серцево-судинної системи: Нечасто стенокардія. Рідко: надмірне зниження артеріального тиску. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто: підвищення концентрації тригліцеридів, сечової кислоти у плазмі крові. Рідко: підвищення концентрації калію у плазмі крові. Порушення з боку імунної системи: Нечасто: анафілактичні реакції. Загальні порушення: Часто: біль у грудній клітці, периферичні набряки, грипоподібні симптоми, втома. Нечасто: набряк особи, астенія, нездужання. Рідко: сонливість. Інші порушення: Часто: підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації креатинфосфокінази. Рідко: підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові. Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом блокаторів рецепеторів АТ-II. ГІДРОХЛОРОТІАЗИД (монотерапія) Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Рідко: лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кістковомозкового кровотворення. Інфекції та інвазії: Рідко: сіаладеніт (запалення слинних залоз). Порушення з боку імунної системи: Рідко: анафілактичні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Дуже часто: підвищення концентрації холестерину, сечової кислоти та тригліцеридів у плазмі крові. Часто: підвищення концентрації глюкози в сечі, підвищення концентрації глюкози в плазмі, підвищення концентрації іонів кальцію в плазмі, зниження концентрації іонів хлору, калію, магнію і натрію в плазмі, підвищення концентрації амілази в плазмі. Нечасто: анорексія. Дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз. Порушення з боку психіки Рідко: апатія, пригніченість, неспокій, порушення сну. Порушення з боку центральної та периферичної нервової системи: Часто: запаморочення, сплутаність свідомості. Нечасто: втрата апетиту. Рідко: головний біль, парестезії, судоми. Порушення з боку органу зору: Нечасто: прогресування міопії. Рідко: ксантопсія, минуще порушення акомодації, зменшення утворення слізної рідини. Порушення з боку серцево-судинної системи: Нечасто: ортостатична гіпотензія. Рідко: аритмії, тромбоз, емболія, некротизуючий васкуліт. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Рідко: вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Нечасто респіраторний дистрес. Рідко: диспное, інтерстиціальна пневмонія, набряк легень. Порушення з боку травного тракту: Часто: біль у животі, нудота, блювання, діарея, запор, метеоризм, подразнення слизової оболонки шлунка. Рідко: панкреатит. Дуже рідко: паралітична кишкова непрохідність. Порушення з боку печінки та гепатобіліарного тракту: Рідко: гострий холецистит, внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Рідко: порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: Нечасто: еректильна дисфункція. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто: фотосенсибілізація, свербіж шкіри, шкірний висип, пурпура, еритема, кропив'янка. Рідко: шкірні анафілактичні реакції, розвиток вовчаковоподібного синдрому (лихоманка, артралгія, міалгія, серозит, васкуліт, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), лейкоцитоз, еозинофілія), активація шкірної форми системного червоного вовчаку, тонакс. Порушення з боку опорно-рухового апарату: Рідко: м'язова слабість, парез. Загальні порушення: Рідко: гарячка. Порушення з боку лабораторних показників: Часто: підвищення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОлмесартану медоксоміл Не рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солей, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що підвищують концентрацію калію в плазмі (наприклад, гепарин, інгібітори АПФ) - можливе підвищення концентрації калію в плазмі. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію та алюмінію гідроксид) спостерігається помірне зниження біодоступності олмесартану. При одночасному застосуванні олмесартану медоксоміл не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, дигоксину, гідрохлортіазиду, правастатину та антацидів (магнію та алюмінію гідроксиду). Є повідомлення про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та прояв токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартану медоксомілу в комбінації з препаратами літію не рекомендується. У разі потреби застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль концентрації літію у плазмі. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіпер у т. ч. розвиток гострої ниркової недостатності), ніж при застосуванні тільки одного препарату, що впливає на РААС. Таким чином, одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Одночасне застосування олмесартану медоксомілу та препаратів, що містять аліскірен, протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом та нирковою недостатністю (при швидкості клубочкової фільтрації). У пацієнтів з діабетичною нефропатією не слід застосовувати інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II. У разі, коли одночасне застосування двох засобів, що впливають на РААС є необхідним, їх застосування повинно проводитись під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, показників АТ та концентрації електролітів у плазмі крові. Клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану на ізоферменти 1А1/2, 2А6, 2С8/9, 2С19, 2D6, 2Е1 і ЗА4 цитохрому Р450 людини in vitro не виявлено, щодо цитохрому Р450 щурів взаємодій при одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та препаратів, що метаболізуються за участю вищеназваних ізоферментів цитохрому Р450. Гідрохлоротіазид Глюкокортикостероїди, калійуретичні діуретики, адренокортикотропний гормон (АКТГ), амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, пеніциліну G натрієва сіль, амфотерицин, похідні саліцилової кислоти, проносні препарати: при одночасному їх прийомі гіпокаліємії. Одночасне застосування гідрохлортіазиду із цими препаратами не рекомендується. Одночасний прийом аніонообмінних препаратів (колестирамін, колестипол) зменшує всмоктування гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з солями кальцію можливе підвищення концентрації кальцію в плазмі, внаслідок зменшення його виведення. При необхідності призначення препаратів кальцію слід контролювати його концентрацію у плазмі крові та відповідним чином коригувати його дозу. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду із серцевими глікозидами можлива поява аритмій. Лікарські засоби, здатні викликати аритмію типу «пірует» («torsades des pointes») (особлива форма поліморфної шлуночкової тахікардії з хвиле-, гвинто- або веретеноподібною конфігурацією шлуночкових комплексів у поєднанні зі збільшенням або зменшенням амплітуди зубців комплексу QRS, яка може призвести шлуночків або асистолії): через ризик розвитку гіпокаліємії потрібна обережність при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з деякими антиаритмічними засобами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), , сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол) та іншими препаратами (беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного введення,галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення), про які відомо, що можуть викликати аритмію типу «пірует». При сумісному застосуванні гідрохлортіазиду з недеполяризуючими міорелаксантами (у т. ч. тубокурарину хлорид) – посилення дії міорелаксантів. Тіазиди можуть збільшувати ризик розвитку побічних ефектів амантадину. Лікування тіазидними діуретиками може порушити толерантність до глюкози. Може знадобитися зниження дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування та інсуліну. Метформін повинен застосовуватися з обережністю через ризик розвитку лактацидозу, що викликається функціональною нирковою недостатністю, що іноді виникає при застосуванні гідрохлортіазиду. Гіперглікемічна ефективність бета-адреноблокаторів та діазоксиду може посилюватися під впливом тіазидів. При одночасному застосуванні М-холіноблокаторів (атропін) та тіазидів через зниження моторики шлунково-кишкового тракту біодоступність тіазидних діуретиків може збільшуватися. Протиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол): може виникнути потреба в корекції дози гіпоурикемічного засобу (збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону), оскільки гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти у плазмі крові. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може підвищити частоту розвитку реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Дія симпатоміметиків при одночасному прийомі тіазидних діуретиків може послаблюватися. Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних засобів (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) та посилювати їх мієлосупресивний ефект. При прийомі саліцилатів у високих дозах гідрохлортіазид може посилювати їхню токсичну дію на центральну нервову систему. Є повідомлення про поодинокі випадки гемолітичної анемії при одночасному прийомі метилдопи з гідрохлортіазидом. Одночасне застосування циклоспорину з гідрохлортіазидом може підвищувати ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Одночасне застосування тетрациклінів з тіазидними діуретиками підвищує ризик збільшення концентрації сечовини зумовленого тетрациклінами. Ця взаємодія не стосується доксицикліну. Олмесартану медоксоміл/гідрохлортіазид у комбінації Одночасне застосування препаратів літію з тіазидними діуретиками може збільшити без того підвищений ризик інтоксикації літієм, зумовлений інгібіторами АПФ (рідко, з блокаторами рецепторів ангіотензину II), тому спільне застосування препарату Кардосал плюс і препаратів літію не рекомендується. Якщо така комбінація все ж таки необхідна, то також необхідний ретельний контроль концентрації літію в плазмі. При одночасному застосуванні препарату Кардосал плюс з баклофеном та аміфостином можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні інших антигіпертензивних засобів гіпотензивна дія препарату Кардосал плюс може посилитися. Етанол, барбітурати, наркотичні анальгетики або антидепресанти при застосуванні препарату Кардосал плюс можуть призвести до посилення ортостатичної гіпотензії. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах більше 3 г/добу, а також інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) можуть послаблювати гіпотензивну дію тіазидних діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину II. НПЗЗ та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та антагоністів рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількості рідини. Водночас одночасне застосування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їхньої терапевтичної ефективності.Спосіб застосування та дозиТаблетки, покриті плівковою оболонкою Кардосал плюс приймають внутрішньо в один і той же час незалежно від прийому їжі 1 раз на добу, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Перед призначенням комбінованого препарату Кардосал плюс рекомендується попередній підбір дози кожної з діючих речовин окремо (тобто олмесартану медоксомілу та гідрохлортіазиду). За наявності клінічних показань допускається переведення пацієнта з монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг на комбінований препарат; при цьому, однак, слід враховувати той факт, що максимальна гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу досягається через 8 тижнів після початку лікування. Рекомендована доза: Щоденно по 1 таблетці препарату Кардосал плюс, що містить 20 мг олмесартану медоксомілу та 12,5 мг гідрохлортіазиду, за відсутності адекватного контролю АТ на тлі монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг. За відсутності адекватного контролю артеріального тиску на фоні прийому препарату Кардосал плюс, що містить 20 мг олмесартану медоксомілу і 12,5 мг гідрохлортіазиду, можливе застосування препарату Кардосал плюс, що містить 20 мг олмесартану медоксомілу і 25 мг гідрохлортіазиду щоденно. Максимальна доза препарату Кардосал плюс становить 20 мг олмесартану медоксомілу та 25 мг гідрохлортіазиду 1 раз на добу. Застосування у пацієнтів похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) з нормальною функцією нирок (КК понад 90 мл/хв) корекція дози препарату не потрібна. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку необхідно здійснювати ретельний контроль АТ. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю У разі застосування препарату Кардосал плюс у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендується здійснювати контроль функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості препарат Кардосал плюс слід застосовувати з обережністю. При печінковій недостатності середнього ступеня тяжкості початкова доза олмесартану медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг один раз на добу. При одночасному застосуванні з діуретиками та/або іншими антигіпертензивними препаратами у пацієнтів з печінковою недостатністю рекомендується ретельний контроль артеріального тиску та функції нирок. Застосування препарату Кардосал плюс протипоказане у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості, і у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів та холестазом.ПередозуванняСимптоми: при передозуванні олмесартану медоксомілу найбільш ймовірно виражене зниження артеріального тиску, а також тахікардія, брадикардія, нудота, сонливість; при передозуванні гідрохлортіазиду – симптоми дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Лікування: рекомендовано промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля; терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водноелектролітного балансу. При вираженому зниженні артеріального тиску рекомендується укласти пацієнта в горизонтальне положення, піднявши ноги, і провести терапію, спрямовану на заповнення ОЦК. Дані про виведення олмесартану при гемодіалізі відсутні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або зниженою концентрацією натрію внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї чи блювання. Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал плюс. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення ОЦК або водно-електролітного балансу плазми крові (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-провісниками є: сухість слизової оболонки ротової порожнини, спрага, слабкість, сонливість, занепокоєння, міалгія або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота і блювання (див. розділ Побічна дія). Найвищий рівень ризику розвитку гіпокаліємії існує у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів при проведенні форсованого діурезу та у тих пацієнтів, які одночасно приймають глюкокортикостероїди або АКТГ (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами). І, навпаки, внаслідок антагонізму, що міститься в препараті Кардосал плюс олмесартану медоксоміла, що виявляється щодо рецепторів ангіотензину II (AT1), може мати місце гіперкаліємія - насамперед, у пацієнтів зі зниженням функції нирок та/або хронічною серцевою недостатністю, а також пацієнтів із цукровим діабетом. У пацієнтів із факторами ризику рекомендується регулярний контроль концентрації калію у плазмі крові. Даних про те, чи може олмесартану медоксоміл зменшувати гіпонатріємію, спричинену діуретиками або перешкоджати її розвитку, немає. При спекотній погоді у пацієнтів схильних до набряків може мати місце дилюційна гіпонатріємія. Зниження концентрації хлоридів у цілому виражено незначно і лікування зазвичай не потребує. Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками іонів кальцію і також призводити до минущого незначного підвищення концентрації кальцію в плазмі за відсутності в анамнезі порушень його обміну. Гіперкальціємія може вказувати на прихований гіперпаратиреоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазиди слід відмінити. Доведено, що тіазидні діуретики підвищують виведення нирками іонів магнію, що може призводити до гіпомагніємії. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок залежать великою мірою від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування іншими засобами, що впливають на РААС, пов'язане з можливістю розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або, в окремих випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Перед призначенням одночасно з препаратом Кардосал плюс інших препаратів, що впливають на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення «користь/ризик» даної комбінації та розглянути інші варіанти терапії (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами). Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у тому випадку, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на РААС. При застосуванні препарату Кардосал плюс у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль концентрації іонів калію, креатиніну та сечової кислоти у плазмі крові. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів із нещодавно проведеною трансплантацією нирки або у пацієнтів з останньою стадією порушення функції нирок відсутній. У пацієнтів з порушенням функції нирок прийом тіазидних діуретиків може супроводжуватись азотемією. При очевидному прогресуванні ниркової недостатності необхідно переглянути терапію та вирішити питання про відміну діуретиків. Як у разі будь-якого антигіпертензивного препарату, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ІХС або цереброваскулярною недостатністю може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Тіазидні діуретики можуть викликати порушення толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у плазмі крові. У пацієнтів з цукровим діабетом може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу для внутрішнього застосування (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами). При лікуванні тіазидними діуретиками цукровий діабет, що латентно протікає, може маніфестувати. Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики можуть сприяти розвитку нападу подагри і викликати загострення системного червоного вовчака. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду можуть мати місце з більшою ймовірністю у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом або бронхіальною астмою (в анамнезі). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Кардосал плюс надає незначний або помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом Кардосал плюс в окремих випадках можливий розвиток таких побічних ефектів, як сонливість, слабкість і запаморочення, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ситагліптину фосфату моногідрат 128,5 мг (еквівалентно 100 мг ситагліптину); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 123,8 мг, кальцію гідрофосфат нездрібнений 123,8 мг, кроскармелоза натрію 8,000 мг, стеарат магнію 4,000 мг, натрію стеарилфумарат 12,00 мг; Оболонка таблетки: Опадрай® II бежевий, 85F17438 (16,00 мг) містить: полівініловий спирт 40,000%, титану діоксид (Е 171) 21,560%, макрогол 3350 (поліетиленгліколь) 20,200%, 0 3,070%, заліза оксид червоний (Е172) 0,370%. Пігулки покриті плівковою оболонкою 100 мг. По 14 таблеток у блістер із плівки ПВХ/ПЕ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. По 2 блістери поміщають у картонну пачку разом із інструкцією із застосування.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки бежевого кольору, покриті плівковою оболонкою з гравіюванням «277» на одній стороні і гладкі на іншій.ФармакокінетикаФармакокінетика ситагліптину всебічно описана у здорових осіб та пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. У здорових осіб після перорального прийому 100 мг сітагліптину відзначається швидка абсорбція препарату з досягненням максимальної концентрації (Cmax) в інтервалі від 1 до 4 годин з моменту прийому. Площа під кривою "концентрація часу" (AUC) збільшується пропорційно дозі і становить у здорових суб'єктів 8,52 мкмоль/л×годину при прийомі 100 мг внутрішньо, Cmax становила 950 нмоль/л. Плазмова AUC ситагліптину збільшувалася приблизно на 14% після наступного прийому дози 100 мг препарату для досягнення рівноважного стану після прийому першої дози. Внутрішньо- та міжсуб'єктні коефіцієнти варіації AUC ситагліптину були незначними. Абсорбція Абсолютна біодоступність ситагліптину становить приблизно 87%. Оскільки спільний прийом ситагліптину та жирної їжі не впливає на фармакокінетику, то препарат Кселевія® може призначатися незалежно від їди. Розподіл Середній обсяг розподілу у рівноважному стані після одноразової дози 100 мг ситагліптину у здорових добровольців становить приблизно 198 л. Фракція ситагліптину, що зв'язується з білками плазми, відносно низька і становить 38%. Метаболізм Приблизно 79% ситагліптину виводиться у незміненому вигляді нирками. Метаболізується лише незначна частина препарату, що надійшов в організм. Після введення 14 поміченого ситагліптину всередину приблизно 16% радіоактивного ситагліптину виводилося у вигляді його метаболітів. Були виявлені сліди 6 метаболітів ситагліптину, які, ймовірно, не володіють ДПП4інгібуючою активністю. У дослідженнях in vitro було виявлено, що первинними ізоферментами, що беруть участь в обмеженому метаболізмі ситагліптину, є CYP3A4 та CYP2C8. Виведення Після введення 14 поміченого ситагліптину внутрішньо здоровим добровольцям приблизно 100% введеного ситагліптину виводилося: 13% через кишечник, 87% нирками – протягом одного тижня після прийому препарату. Середній період напіввиведення ситагліптину при пероральному прийомі 100 мг становить приблизно 124 години; нирковий кліренс становить приблизно 350 мл/хв. Виведення ситагліптину здійснюється первинно шляхом екскреції нирками за механізмом активної канальцевої секреції. Ситагліптин є субстратом для транспортера органічних аніонів людини третього типу (hOAT3), який може бути залучений у процес виведення ситагліптину нирками. Клінічно залученість hOAT3 до транспорту ситагліптину не вивчалася. Ситагліптин також є субстратом рглікопротеїну, який також може брати участь у процесі виведення ситагліптину нирками. Однак циклоспорин, що є інгібітором рглікопротеїну, не зменшував нирковий кліренс ситагліптину. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Відкрите дослідження ситагліптину в дозі 50 мг на добу було проведено з метою вивчення його фармакокінетики у пацієнтів з різним ступенем тяжкості хронічного порушення функції нирок порівняно з контрольною групою здорових добровольців. У дослідження були включені пацієнти з порушеннями функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня тяжкості, а також пацієнти з термінальною стадією хронічної хвороби нирок (ХХН), які потребують діалізу. Крім того, вплив порушення функції нирок на фармакокінетику ситагліптину у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня тяжкості (включаючи термінальну стадію ХХН) оцінювали з використанням популяційних фармакокінетичних аналізів. Збільшення плазмової AUC ситагліптину приблизно в 1,2 та 1,6 разів у порівнянні з контрольною групою відзначалося у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (ШКФ від ≥60 мл/хв/1,73 м2 до Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки середнього ступеня тяжкості (7–9 балів за шкалою ЧайлдП'ю) середня AUC та Cmax ситагліптину при одноразовому прийомі 100 мг збільшуються приблизно на 21% та 13% відповідно, порівняно з контрольною групою здорових добровольців. Таким чином, корекції дози препарату Кселевія при порушеннях функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості не потрібно. Немає клінічних даних про застосування ситагліптину у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою ЧайлдП'ю). Однак унаслідок того, що ситагліптин первинно виводиться нирками, не слід очікувати значної зміни фармакокінетики ситагліптину у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня тяжкості. Літні пацієнти Вік пацієнтів не впливав на клінічно значущий вплив на фармакокінетичні параметри ситагліптину. У порівнянні з молодими пацієнтами, у літніх пацієнтів (6580 років) концентрація ситагліптину приблизно на 19% вища. Корекція дози препарату в залежності від віку не потрібна.ФармакодинамікаПрепарат Кселевія® (ситагліптин) є активним при пероральному прийомі, високоселективним інгібітором ферменту дипептидилпептидази4 (ДПП4), призначеним для лікування цукрового діабету 2 типу. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів глюкагоноподібного пептиду1 (ГПП1), інсуліну, похідних сульфонілсечовини, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, активованих проліфератором пероксисом (PPARγ), інгібітів. Інгібуючи ДПП4, ситагліптин підвищує концентрацію двох гормонів сімейства інкретинів: ГПП1 та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Гормони сімейства інкретинів секретуються в кишечнику протягом доби, їх концентрація підвищується у відповідь приймання їжі. Інкретини є частиною внутрішньої фізіологічної системи регулювання гомеостазу глюкози.При нормальній або підвищеній концентрації глюкози в крові гормони сімейства інкретинів сприяють збільшенню синтезу інсуліну, а також його секреції бета-клітин підшлункової залози за рахунок сигнальних внутрішньоклітинних механізмів, асоційованих з циклічним аденозинмонофосфатом (АМФ). ГПП1 також сприяє пригніченню підвищеної секреції глюкагону альфа-клітинами підшлункової залози. Зниження концентрації глюкагону і натомість підвищення концентрації інсуліну сприяє зменшенню продукції глюкози печінкою, що у результаті призводить до зменшення глікемії. Цей механізм дії відрізняється від механізму дії похідних сульфонілсечовини, які стимулюють вивільнення інсуліну і при низькій концентрації глюкози в крові, що загрожує розвитком сульфон-індукованої гіпоглікемії не тільки у хворих на цукровий діабет 2 типу, а й у здорових осіб. При низькій концентрації глюкози в крові перераховані ефекти інкретинів на викид інсуліну та зменшення секреції глюкагону не спостерігаються. ГПП1 та ГІП не впливають на викид глюкагону у відповідь на гіпоглікемію. У фізіологічних умовах активність інкретинів обмежується ферментом ДПП4, який швидко гідролізує інкретини із заснуванням неактивних продуктів. Ситагліптин запобігає гідролізу інкретинів ферментом ДПП4, тим самим збільшуючи плазмові концентрації активних форм ГПП1 та ГІП. Підвищуючи концентрацію інкретинів, ситагліптин збільшує глюкозозалежний викид інсуліну та сприяє зменшенню секреції глюкагону. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з гіперглікемією ці зміни секреції інсуліну та глюкагону призводять до зниження концентрації глікозильованого гемоглобіну НbА1С та зменшення плазмової концентрації глюкози, що визначається натще і після навантажувальної проби. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу прийом однієї дози препарату Кселевія® призводить до інгібування активності ферменту ДПП4 протягом 24 годин, що призводить до збільшення концентрації циркулюючих інкретинів ГПП1 та ГІП у 2–3 рази, наростання плазмової концентрації інсуліну та Спептиду, зниження концентрації у плазмі крові, зменшення глікемії натще, а також зменшення глікемії після навантаження глюкозою або харчового навантаження. Оцінка серцево-судинної безпеки препарату Дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) У дослідженні з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) пацієнти приймали ситагліптин 100 мг на день (або 50 мг на день, якщо вихідний показник розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) був ≥30 і Вплив на тривалість інтервалу QT у здорових добровольців У рандомізованому плацебо-контрольованому перехресному дослідженні у здорових добровольців ситагліптин приймався одноразово в дозі 100 мг або 800 мг (8-кратне перевищення рекомендованої дози) або плацебо. Після прийому рекомендованої терапевтичної дози 100 мг будь-якого впливу препарату на тривалість інтервалу QT як у момент його максимальної плазмової концентрації, так і в інших точках перевірки протягом усього дослідження не спостерігали. Після прийому 800 мг максимальне збільшення скоригованого по плацебо середньої зміни тривалості інтервалу QT порівняно з вихідним значенням через 3 години після прийому препарату склало 8,0 мсек. Подібне незначне збільшення оцінили як клінічно незначне.Після прийому 800 мг дози значення максимальної плазмової концентрації ситагліптину приблизно в 11 разів перевищувало відповідне значення після прийому терапевтичної дози 100 мг. Вплив на тривалість інтервалу QT у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу Пацієнти з цукровим діабетом 2 типу після прийому 100 мг (N=81) або 200 мг (N=63) ситагліптину не мали значних змін тривалості інтервалу QT на підставі даних ЕКГ, отриманих в момент очікуваної максимальної плазмової концентрації. Вплив на артеріальний тиск У рандомізованому плацебо-контрольованому перехресному дослідженні за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією поєднаний прийом гіпотензивних препаратів (одного або більше зі списку: інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II, блокатори «повільних» кальцієвих загалом добре переносився пацієнтами. У цій категорії пацієнтів ситагліптин продемонстрував незначну гіпотензивну дію: у добовій дозі 100 мг ситагліптин знижував середньодобове амбулаторне значення систолічного артеріального тиску (АТ) на 2 мм ртутного стовпа порівняно з групою плацебо. У пацієнтів із нормальним АТ не спостерігали гіпотензивного ефекту.Показання до застосуванняМонотерапія Препарат Кселевія® показаний як доповнення до дієти та фізичних навантажень для покращення глікемічного контролю у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Комбінована терапія Комбінування з метформіном Препарат Кселевія® у комбінації з метформіном показаний пацієнтам з цукровим діабетом 2 типу для покращення глікемічного контролю як стартової терапії або коли дієта та фізичне навантаження у поєднанні з монотерапією одним із перелічених препаратів не призводять до адекватного глікемічного контролю. Комбінування з похідними сульфонілсечовини Препарат Кселевія® у комбінації з похідними сульфонілсечовини показаний пацієнтам з цукровим діабетом 2 типу для покращення глікемічного контролю, коли дієта та фізичне навантаження у поєднанні з монотерапією одним із перерахованих препаратів не призводять до адекватного глікемічного контролю. Комбінування з агоністами PPARγ Препарат Кселевія® у комбінації з агоністами PPARγ (тіазолідиндіонами) показаний пацієнтам з цукровим діабетом 2 типу для покращення глікемічного контролю, коли дієта та фізичне навантаження у поєднанні з монотерапією одним із перелічених препаратів не призводять до адекватного глікемічного контролю. Комбінування з метформіном та похідними сульфонілсечовини Препарат Кселевія® у комбінації з метформіном та похідними сульфонілсечовини показаний пацієнтам з цукровим діабетом 2 типу для покращення глікемічного контролю, коли дієта та фізичне навантаження у поєднанні з терапією двома з перерахованих препаратів не призводять до адекватного глікемічного контролю. Комбінування з метформіном та агоністами PPARγ Препарат Кселевія® у комбінації з метформіном та агоністами PPARγ (тіазолідиндіонами) показаний пацієнтам з цукровим діабетом 2 типу для покращення глікемічного контролю, коли дієта та фізичне навантаження у поєднанні з терапією двома з перерахованих препаратів не призводять до адекватного глікемічного контролю. Комбінування з інсуліном Препарат Кселевія® показаний пацієнтам з цукровим діабетом 2 типу як доповнення до інсуліну (з або без метформіну) у тих випадках, коли дієта, фізичні навантаження та стабільна доза інсуліну не призводять до адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до якогось із компонентів препарату; вагітність, період грудного вигодовування; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз; дитячий вік до 18 років; порушення функції нирок середнього та тяжкого ступеня тяжкості (для даного дозування див. розділ «Спосіб застосування та дози»). З обережністю Порушення функції нирок Основний шлях виведення ситагліптину з організму – ниркова екскреція. Для досягнення таких самих плазмових концентрацій, як і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, пацієнтам із ШКФ Панкреатит розділ «Особливі вказівки. Панкреатит».Вагітність та лактаціяНе проводилося контрольованих досліджень препарату Кселевія® у вагітних жінок, отже немає даних про безпеку його застосування у вагітних. Препарат Кселевія, як і інші пероральні гіпоглікемічні препарати, не рекомендований для застосування під час вагітності. Відсутні дані про проникнення ситагліптину у грудне молоко. Отже, препарат Кселевія не повинен призначатися в період грудного вигодовування.Побічна діяОгляд профілю безпеки Повідомлялося про серйозні небажані явища, що включали панкреатит та реакції гіперчутливості. Гіпоглікемію реєстрували при прийомі препарату у поєднанні з сульфонілсечовиною (4,7%-13,8%) та інсуліном (9,6%) (див. розділ «Особливі вказівки»). Таблиця небажаних явищ Небажані явища перераховані нижче (Таблиця 1) за системно-органними класами та частотою. Частоти визначені як: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 -< 1/10); рідко (≥1/1000 -< 1/100); рідко (≥1/10000-<1/1000); дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(не можна встановити на підставі доступних даних). Таблиця 1. Частота небажаних явищ, виявлених у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях ситагліптину в монотерапії та при постреєстраційному спостереженні. Порушення імунної системи. Небажане явище: реакції гіперчутливості, у тому числі анафілаксія. Частота небажаного явища: Частота не встановлена Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажане явище: гіпоглікемія† Частота небажаного явища: Часто Порушення з боку нервової системи Небажане явище: головний біль Частота небажаного явища: Часто Небажане явище: запаморочення Частота небажаного явища: Нечасто Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажане явище: інтерстиціальне захворювання легень* Частота небажаного явища: Частота не встановлена Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажане явище: запор Частота небажаного явища: Нечасто Небажане явище: блювання* Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: гострий панкреатит*,†,‡ Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: фатальний та нефатальний геморагічний та некротичний панкреатит*,† Частота небажаного явища: Частота не встановлена Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажане явище: свербіж * Частота небажаного явища: Нечасто Небажане явище: ангіоневротичний набряк*,† Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: висипання*,† Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: кропив'янка*,† Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: шкірний васкуліт*,† Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона*,† Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: бульозний пемфігоїд* Частота небажаного явища: Частота не встановлена Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажане явище: артралгія* Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: міалгія * Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: біль у спині* Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: артропатія* Частота небажаного явища: Частота не встановлена Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажане явище: порушення функції нирок* Частота небажаного явища: Частота не встановлена Небажане явище: гостра ниркова недостатність * Частота небажаного явища: Частота не встановлена *Небажані явища були виявлені під час постреєстраційного спостереження. † Див. розділ «Особливі вказівки». ‡ Див. інформацію щодо дослідження серцево-судинної безпеки TECOS нижче. Опис окремих небажаних явищ Крім пов'язаних з препаратом небажаних явищ, описаних вище, небажані явища реєстрували незалежно від наявності зв'язку з препаратом, якщо вони розвивалися як мінімум у 5% і більше пацієнтів, які отримували ситагліптин, у тому числі інфекції верхніх дихальних шляхів та назофарингіт. Небажаними явищами, що підлягали реєстрації додатково, незалежно від наявності зв'язку з препаратом, були реакції, які частіше розвивалися у пацієнтів, які отримували ситагліптин (частота не досягала рівня 5%, але була більш ніж на 0,5% вище у групах ситагліптину порівняно з контрольною групою); вони включали остеоартроз та біль у кінцівках. Деякі небажані явища реєструвалися частіше в дослідженнях із комбінованим застосуванням ситагліптину та інших антидіабетичних препаратів, ніж у дослідженнях монотерапії ситагліптином. Вони включали гіпоглікемію. (Частота: дуже часто в комбінації з похідними сульфонілсечовини і метформіном), грип (часто на фоні прийому інсуліну (з метформіном і без нього)), нудота і блювання (часто в комбінації з метформіном), здуття живота (часто при застосуванні разом з метформіном) або піоглітазоном), запор (часто при застосуванні в поєднанні з похідними сульфонілсечовини та метформіном), периферичні набряки (часто при застосуванні в поєднанні з піоглітазоном або комбінацією піоглітазону та метформіну), сонливість та діарея (нечасто при комбінації) (нечасто при комбінації з інсуліном (з метформіном та без нього)). Дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) У дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) було включено 7332 пацієнти, які приймали ситагліптин 100 мг на день (або 50 мг на день, якщо вихідний показник розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) був ≥30 і У популяції пацієнтів, яким було призначено лікування (“intention-to-treat”), серед тих, хто початково отримував інсулінотерапію та/або препарати сульфонілсечовини, частота виникнення епізодів тяжкої гіпоглікемії склала 2,7% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 2, 5% у пацієнтів, які приймали плацебо. Серед пацієнтів, які спочатку не отримували інсулін та/або препарати сульфонілсечовини, частота виникнення епізодів тяжкої гіпоглікемії склала 1,0% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 0,7% у пацієнтів, які приймали плацебо. Частота виникнення підтверджених експертизою випадків панкреатиту склала 0,3% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 0,2% у пацієнтів, які приймали плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиУ дослідженнях щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами ситагліптин не справляв клінічно значущого ефекту на фармакокінетику таких препаратів: метформіну, росиглітазону, глібенкламіду, симвастатину, варфарину, пероральних контрацептивів. Грунтуючись на цих даних, ситагліптин не пригнічує ізоферменти CYP3А4, 2С8 або 2С9. На основі даних in vitro, ситагліптин також не інгібує ізоферменти CYP2D6, 1А2, 2С19 та 2В6 і не індукує ізофермент СYP3А4. Багаторазовий прийом метформіну в комбінації з ситагліптином не суттєво впливав на фармакокінетичні параметри ситагліптину у хворих на цукровий діабет 2 типу. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу хворих на цукровий діабет 2 типу супутня терапія не впливала на клінічно значущий вплив на фармакокінетику ситагліптину. У дослідженні оцінювали ряд препаратів, що найчастіше використовуються хворими на цукровий діабет 2 типу, у тому числі: гіполіпідемічні препарати (статини, фібрати, езетіміб), антиагреганти (клопідогрел), антигіпертензивні препарати (інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, бета «повільних» кальцієвих каналів, гідрохлортіазид), нестероїдні протизапальні препарати (напроксен, диклофенак, целекоксиб), антидепресанти (бупропіон, флуоксетин, сертралін), антигістамінні препарати (цетиризин), інгібітори протонної помпи (омпразол) силденафіл). Було відмічено невелике збільшення AUC (11%), а також середнього Cmax (18%) дигоксину при сумісному застосуванні із ситагліптином. Це збільшення не вважається клінічно значущим. Не рекомендується зміна дози ні дигоксину, ні ситагліптину при сумісному застосуванні. Було відмічено збільшення AUC та Cmax ситагліптину на 29% та 68%, відповідно, у пацієнтів при спільному застосуванні разової пероральної дози 100 мг ситагліптину та разової пероральної дози 600 мг циклоспорину, потужного інгібітору рглікопротеїну. Зміни, що спостерігаються, фармакокінетичних характеристик ситагліптину не вважаються клінічно значущими. Не рекомендується зміна дози препарату Кселевія при сумісному застосуванні з циклоспорином та іншими інгібіторами рглікопротеїну (наприклад, кетоконазолом). Популяційний фармакокінетичний аналіз пацієнтів та здорових добровольців (N=858) на широкий спектр супутніх препаратів (N=83, приблизно половина з яких виводиться нирками) не виявив жодних клінічно значущих ефектів цих речовин на фармакокінетику ситагліптину.Спосіб застосування та дозиРекомендована доза препарату Кселевія становить 100 мг 1 раз на добу всередину як монотерапію, або в комбінації з метформіном, або похідними сульфонілсечовини, або агоністами PPARγ (тіазолідиндіонами), або інсуліном (з або без метформіну), або в комбінації з сульфонілсечовини, або метформіном та агоністами PPARγ. Препарат Кселевія® може прийматися незалежно від їди. Режим дозування метформіну, похідних сульфонілсечовини та агоністів PPARγ повинен підбиратися виходячи з рекомендованих доз для цих лікарських засобів. При комбінуванні препарату Кселевія з похідними сульфонілсечовини або з інсуліном традиційно рекомендовану дозу похідного сульфонілсечовини або інсуліну доцільно зменшити для зниження ризику розвитку сульфон-індукованої або інсулін-індукованої гіпоглікемії (див. розділ «Особ. Якщо пацієнт пропустив прийом препарату Кселевія®, препарат повинен бути прийнятий якнайшвидше після того, як пацієнт згадає про пропущений прийом препарату. Неприпустимий прийом подвійної дози препарату Кселевія® в той самий день. Пацієнти з порушенням функції нирок Зважаючи на необхідність корекції дози пацієнтам з порушенням функції нирок, рекомендується проводити оцінку функції нирок до початку лікування ситагліптином та періодично в процесі лікування. Пацієнтам з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) від ≥60 мл/хв/1,73 м2 до Зважаючи на необхідність корекції дози ситагліптину у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього та тяжкого ступеня тяжкості, застосування препарату Кселевія® у даній категорії пацієнтів не показано (відсутність ризику на таблетці 100 мг та відсутність дозувань 25 мг та 50 мг не дозволяє забезпечити його режим дозування у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього та тяжкого ступеня тяжкості). Пацієнти з порушенням функції печінки Не потрібна корекція дози препарату Кселевія® у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Препарат не досліджувався у пацієнтів із порушенням функції печінки тяжкого ступеня тяжкості. Літні пацієнти Не потрібна корекція дози препарату Кселевія® у літніх пацієнтів.ПередозуванняПід час клінічних досліджень на здорових добровольцях разова доза 800 мг ситагліптину загалом добре переносилася. Мінімальні зміни інтервалу QTc, які не вважаються клінічно значущими, відзначалися в одному з досліджень сітагліптину в дозі 800 мг на добу. Доза понад 800 мг на добу у людей не вивчалась. У І фазі клінічних досліджень багаторазового прийому будь-яких пов'язаних із лікуванням ситагліптином небажаних реакцій при прийомі препарату у добовій дозі до 400 мг протягом 28 днів не відзначали. У разі передозування необхідно розпочати стандартні підтримуючі заходи: видалення неабсорбованого препарату із шлунково-кишкового тракту, здійснення моніторування показників життєдіяльності, включаючи ЕКГ, а також призначення підтримуючої терапії, якщо потрібна. Ситагліптин слабо діалізується. У клінічних дослідженнях лише 13,5% дози видаляли з організму протягом 3-4 годинного сеансу діалізу. Пролонгований діаліз може призначатися у разі клінічної потреби. Даних щодо ефективності перитонеального діалізу ситагліптину немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПанкреатит Були отримані повідомлення про розвиток гострого панкреатиту, включаючи геморагічний або некротичний з летальним та без летального результату, у пацієнтів, які приймають ситагліптин (див. розділ «Побічна дія»). Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту: стійкі, сильні болі у животі. Клінічні прояви панкреатиту зникали після припинення прийому сітагліптину. У разі підозри на панкреатит необхідно припинити прийом препарату Кселевія® та інших потенційно небезпечних лікарських засобів. Гіпоглікемія За даними клінічних досліджень ситагліптин частота виникнення гіпоглікемії при монотерапії та комбінованої терапії з препаратами, що не викликають гіпоглікемію (метформін, піоглітазон), була порівнянна з частотою розвитку гіпоглікемії в групі плацебо. Як і у випадку прийому інших гіпоглікемічних препаратів спільно з сульфонілсечовиною або інсуліном, частота виникнення гіпоглікемії при застосуванні ситагліптину в комбінації з інсуліном або похідними сульфонілсечовини була вищою, ніж при прийомі плацебо (див. розділ «Побічна дія»). З метою зниження ризику розвитку інсулін- або сульфон-індукованої гіпоглікемії дозу інсуліну або похідного сульфонілсечовини слід зменшити (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Реакції гіперчутливості Під час постреєстраційного моніторингу застосування ситагліптину було виявлено серйозні реакції гіперчутливості. Дані реакції включали анафілаксію, ангіоневротичний набряк, ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Оскільки ці дані отримали добровільно від популяції невизначеного розміру, частоту і причинно-наслідковий зв'язок даних реакцій з терапією визначити неможливо. Дані реакції виникали протягом перших 3 місяців після початку лікування сітагліптином, деякі спостерігалися після прийому першої дози препарату. Якщо підозрюється розвиток реакції гіперчутливості, необхідно припинити прийом препарату Кселевія, оцінити інші можливі причини розвитку небажаного явища та призначити іншу медикаментозну терапію для лікування цукрового діабету (див.розділи «Протипоказання» та «Побічна дія. Постреєстраційні спостереження»). Застосування в осіб похилого віку У клінічних дослідженнях ефективність та безпека ситагліптину у літніх пацієнтів (≥65 років, 409 пацієнтів) були порівняні з цими показниками у пацієнтів молодших 65 років. Корекція дози в залежності від віку не потрібна. Літні пацієнти найчастіше схильні до розвитку порушення функції нирок. Відповідно, як і в інших вікових групах, необхідна корекція дози у пацієнтів з вираженим порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Бульозний пемфігоїд У пацієнтів, які приймали ДПП-4 інгібітори, повідомлялися післяреєстраційні випадки виникнення бульозного пемфігоїду, що потребує госпіталізації. У повідомлених випадках пацієнти одужували або від місцевої або від системної імуносупресивної терапії та відміни ДПП-4 інгібітору. Пацієнти повинні бути поінформовані про необхідність повідомляти про пухирі або виразки під час лікування препаратом Кселевія®. У разі підозри на бульозний пемфігоїд необхідно припинити прийом препарату Кселевія® та звернутися до дерматолога для діагностики та призначення відповідного лікування. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами Ситагліптин не надає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Однак при керуванні транспортними засобами та механізмами слід враховувати отримані раніше повідомлення про запаморочення та сонливість на фоні прийому ситагліптину. Крім того, пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку гіпоглікемії при застосуванні ситагліптину в комбінації з похідними сульфонілсечовини або з інсуліном. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: дипіридамол – 25,00 мг; крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; Плівкова оболонка: гіпромелоза, тальк, макрогол 6000, діоксид титану, Е 171, барвник хіноліновий жовтий, Е 104, симетикона емульсія. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 25 мг. По 120 таблеток, покритих плівковою оболонкою у флакони безбарвного скла з номінальною ємністю 30 мл, що закриваються поліетиленовою штепсельною пробкою-амортизатором. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі таблетки плоскоциліндричної форми, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору з майже плоскопаралельними поверхнями.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо дипіридамол швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (в основному – у шлунку та частково – у тонкому кишечнику). Після прийому внутрішньо максимальна концентрація дипіридамолу (Сmax) у плазмі досягається через 1 год. Дипіридамол майже повністю зв'язується з білками плазми крові та накопичується в серці та еритроцитах. Дипіридамол метаболізується у печінці шляхом зв'язування з глюкуроновою кислотою. Період напіввиведення становить 20-30 хвилин. Дипіридамол виводиться із жовчю у вигляді моноглюкуроніду.ФармакодинамікаДипіридамол пригнічує агрегацію тромбоцитів, покращує мікроциркуляцію, має м'який судинорозширювальний ефект. Механізм, за допомогою якого дипіридамол надає інгібуючу дію на агрегацію тромбоцитів, може бути пов'язаний з пригніченням поглинання аденозину (інгібітора реактивності тромбоцитів), інгібуванням фосфодіестераз тромбоцитів або стимуляцією вивільнення простацикліну (PGI2). Дипіридамол гальмує поглинання аденозину ендотеліальними клітинами, еритроцитами та тромбоцитами. При застосуванні дипіридамолу відзначається підвищення концентрації аденозину у плазмі крові, знижується агрегація тромбоцитів та тромбоутворення. Крім того, відзначається судинорозширювальну дію, що викликається аденозином. Фосфодіестераза руйнує переважний агрегацію циклічний аденозинмонофосфат (ц-АМФ) у тромбоцитах.Дипіридамол пригнічує фосфодіестеразу тромбоцитів, призводячи до накопичення в них ц-АМФ.Показання до застосуваннявторинна профілактика ішемічного інсульту та тимчасових порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом (у вигляді монотерапії або у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою). профілактика тромбоемболії після операції із заміни серцевого клапана (на додаток до пероральних антикоагулянтів).Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; гострий інфаркт міокарда; нестабільна стенокардія; поширений стенозуючий атеросклероз коронарних артерій; субаортальний стеноз; декомпенсована серцева недостатність; виражена артеріальна гіпотензія; колапс; тяжка артеріальна гіпертензія; тяжкі порушення серцевого ритму; геморагічні діатези; захворювання зі схильністю до кровотеч (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки та ін.); дитячий вік (немає даних).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Курантил N 25 під час вагітності та в період грудного вигодовування можливе лише після ретельної оцінки лікарем співвідношення передбачуваної користі та можливого ризику.Побічна діяПри застосуванні препарату в терапевтичних дозах побічні ефекти зазвичай не виражені і мають тимчасовий характер. Можливі побічні ефекти при застосуванні препарату Курантил N 25 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (неможливо оцінити частоту, виходячи з наявних даних). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота невідома: тромбоцитопенія. Порушення з боку серця Нечасто: тахікардія; зниження артеріального тиску (особливо при одночасному застосуванні з іншими вазодилататорами); Частота невідома: посилення проявів ішемічну хворобу серця, стенокардію, інфаркт міокарда. Порушення з боку судин Нечасто: відчуття жару (особливо у пацієнтів, які приймають інші судинно-розширювальні засоби), головний біль, у тому числі головний біль судинного походження (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 25); Частота невідома: підвищення схильності до кровотечі під час або після хірургічних втручань. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: блювання, діарея, нудота (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 25) Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: дипіридамол може входити до складу каменів жовчного міхура. Порушення з боку імунної системи: Рідко: алергічні реакції, такі як минущий шкірний висип, кропив'янка; Частота невідома: бронхоспазму. Порушення з боку нервової системи: Нечасто: запаморочення (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 25). Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Нечасто: біль у м'язах (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантил N 25). Для спостереження за співвідношенням користі та ризику при застосуванні лікарського препарату необхідно повідомляти про побічні ефекти. Якщо спостерігалися побічні ефекти, описані вище, або вони спостерігаються більш вираженою мірою, або якщо ви відзначили будь-які інші побічні ефекти, то, будь ласка, негайно повідомте про це вашого лікаря. Працівники охорони здоров'я повинні повідомляти про випадки побічних ефектів через національну систему фармаконагляду.Взаємодія з лікарськими засобамиКсантинові похідні (кава, чай, препарати кофеїну) можуть послаблювати судинорозширювальну дію дипіридамолу. Необхідно враховувати, що при одночасному застосуванні антитромботична дія дипіридамолу, антикоагулянтів та інших антиагрегантних препаратів, у тому числі ацетилсаліцилової кислоти та клопідогрелю може потенціюватися. Якщо дипіридамол застосовується в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою, клопідогрелем або антикоагулянтами, необхідно враховувати інформацію про ризик та можливий розвиток несумісності цих лікарських засобів. Дипіридамол може посилювати дію гіпотензивних препаратів. Дипіридамол може послаблювати властивості інгібіторів холінестерази. Застосування антацидів може знижувати ефективність дипіридамолу. Дипіридамол підвищує рівень аденозину в плазмі та посилює його вплив на серцево-судинну систему. Якщо застосування аденозину одночасно з дипіридамолом необхідне, слід розглянути можливість корекції дози аденозину. Дипіридамол також може пригнічувати всмоктування флударабіну та знижувати його ефективність. Дипіридамол може спричинити незначне підвищення всмоктування дигоксину.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймають внутрішньо, натще, запиваючи невеликою кількістю води, не розламуючи і не розкушуючи. Доза препарату підбирається залежно від показань, тяжкості захворювання та реакції пацієнта на лікування. Тривалий курс лікування визначається лікарем. Для вторинної профілактики ішемічного інсульту та тимчасових порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом (у вигляді монотерапії або у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою) доза препарату Курантіл N 25 визначається лікарем залежно від клінічної картини. Оптимальна добова доза становить 300-600 мг на добу, поділена на нексолько прийомів (по 4 таблетки препарату Курантіл N 25 3-6 разів на добу). Для профілактики тромбоемболії після операції із заміни серцевого клапана (на додаток до пероральних антикоагулянтів) доза препарату Курантіл N 25 визначається лікарем залежно від клінічної картини. Оптимальна добова доза становить 300-600 мг на добу, розділена на кілька прийомів (по 4 таблетки препарату Курантіл N 25 3-6 разів на добу). Препарат Курантіл N 25 підходить для проведення тривалого курсу лікування.ПередозуванняСимптоми: генералізоване розширення судин, що супроводжується зниженням артеріального тиску, скарги, характерні для нападу стенокардії, тахікардія, відчуття жару, відчуття "припливів", слабкість, занепокоєння та запаморочення. Лікування: симптоматична терапія, що застосовується при пероральному отруєнні: викликання блювання, промивання шлунка, заходи зменшення всмоктування. Небажану вазодилатуючу дію препарату можна усунути повільним (50-100 мг/хв) внутрішньовенним введенням амінофіліну. Якщо скарги, характерні для стенокардії, зберігаються, можливе застосування нітрогліцерину сублінгвально.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Курантил N 25 зниження артеріального тиску може призводити до зміни психомоторної реакції та порушення здатності до керування транспортними засобами та обслуговування механізмів. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: дипіридамол – 75,00 мг; крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; Плівкова оболонка: гіпромелоза, тальк, макрогол 6000, діоксид титану, Е 171, барвник хіноліновий жовтий, Е 104, симетикона емульсія. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 75 мг. По 20 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 2 блістери разом з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі таблетки плоскоциліндричної форми, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору з майже плоскопаралельними поверхнями. Вид на поперечному резрезі: нерівна, однорідна поверхня жовтогоФармакокінетикаПри прийомі дипіридамолу внутрішньо біодоступність варіює залежно від індивідуальних особливостей організму, на всмоктування впливає стан шлунково-кишкового тракту. При дворазовому прийомі дипіридамолу внутрішньо у разовій дозі 75 мг середня концентрація у плазмі становить 2,66 мкг/л. До 99% дипіридамолу зв'язується з білками плазми та глюкуроновою кислотою в печінці. Дипіридамол виводиться переважно із жовчю. Близько 20% моноглюкуроніду схильне до ентерогепатичної циркуляції.ФармакодинамікаДипіридамол пригнічує агрегацію тромбоцитів, покращує мікроциркуляцію, має м'який судинорозширювальний ефект. Механізм, за допомогою якого дипіридамол надає інгібуючу дію на агрегацію тромбоцитів, може бути пов'язаний з придушенням захоплення аденозину (інгібітора реактивності тромбоцитів), інгібуванням фосфодіестераз тромбоцитів або стимуляцією вивільнення простацикліну (PGI2). Дипіридамол гальмує поглинання аденозину ендотеліальними клітинами, еритроцитами та тромбоцитами. При застосуванні дипіридамолу відзначається підвищення концентрації аденозину у плазмі крові, знижується агрегація тромбоцитів та тромбоутворення. Крім того, відзначається судинорозширювальну дію, що викликається аденозином. Фосфодіестераза руйнує переважний агрегацію циклічний аденозинмонофосфат (ц-АМФ) у тромбоцитах.Дипіридамол пригнічує фосфодіестеразу тромбоцитів, призводячи до накопичення в них ц-АМФ.Показання до застосуваннявторинна профілактика ішемічного інсульту та тимчасових порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом (у вигляді монотерапії або у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою). профілактика тромбоемболії після операції із заміни серцевого клапана (на додаток до пероральних антикоагулянтів).Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; вроджена непереносимість галактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; гострий інфаркт міокарда; нестабільна стенокардія; поширений стенозуючий атероскліроз коронарних артерій; субаортальний стеноз; декомпенсована серцева недостатність; виражена артеріальна гіпотензія; колапс; тяжка артеріальна гіпертензія; тяжкі порушення серцевого ритму; геморагічні діатези; захворювання зі схильністю до кровотеч (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки та ін.); дитячий вік (немає даних).Побічна діяПри застосуванні препарату в терапевтичних дозах побічні ефекти зазвичай не виражені і мають тимчасовий характер. Можливі побічні ефекти при застосуванні препарату Курантил N 75 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (неможливо оцінити частоту, виходячи з наявних даних). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота невідома: тромбоцитопенія. Порушення з боку серця Нечасто: тахікардія; зниження артеріального тиску (особливо при одночасному застосуванні з іншими вазодилататорами); Частота невідома: посилення проявів ішемічну хворобу серця, стенокардію, інфаркт міокарда. Порушення з боку судин Нечасто: відчуття жару (особливо у пацієнтів, які приймають інші судинно-розширювальні засоби), головний біль, у тому числі головний біль судинного походження (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 75); Частота невідома: підвищення схильності до кровотечі під час або після хірургічних втручань. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: блювання, діарея, нудота (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 75). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: дипіридамол може входити до складу каменів жовчного міхура. Порушення з боку імунної системи Рідко: алергічні реакції, такі як минущий шкірний висип, кропив'янка; Частота невідома: бронхоспазму. Порушення з боку нервової системи Нечасто: запаморочення (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 75). Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Нечасто: біль у м'язах (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантил N 75). Для спостереження за співвідношенням користі та ризику при застосуванні лікарського препарату необхідно повідомляти про побічні ефекти. Якщо спостерігалися побічні ефекти, описані вище, або вони спостерігаються більш вираженою мірою, або якщо ви відзначили будь-які інші побічні ефекти, то, будь ласка, негайно повідомте про це вашого лікаря. Працівники охорони здоров'я повинні повідомляти про випадки побічних ефектів через національну систему фармаконагляду.Взаємодія з лікарськими засобамиКсантинові похідні (кава, чай, препарати кофеїну) можуть послаблювати судинорозширювальну дію дипіридамолу. Необхідно враховувати, що при одночасному застосуванні антитромботична дія дипіридамолу, антикоагулянтів та інших антиагрегантних препаратів, у тому числі ацетилсаліцилової кислоти та клопідогрелю може потенціюватися. Якщо препарат Курантіл N 75 застосовується в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою, клопідогрелем або антикоагулянтами, необхідно враховувати інформацію про ризик та можливий розвиток несумісності даних лікарських засобів. Дипіридамол може посилювати дію гіпотензивних препаратів. Дипіридамол може послаблювати властивості інгібіторів холінестерази. Застосування антацидів може знижувати ефективність дипіридамолу. Дипіридамол підвищує рівень аденозину в плазмі та посилює його вплив на серцево-судинну систему. Якщо застосування аденозину одночасно з дипіридамолом необхідне, слід розглянути можливість корекції дози аденозину. Дипіридамол також може пригнічувати всмоктування флударабіну та знижувати його ефективність. Дипіридамол може спричинити незначне підвищення всмоктування дигоксину.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймають внутрішньо, натще, запиваючи невеликою кількістю води, не розламуючи і не розкушуючи. Доза препарату підбирається залежно від показань, тяжкості захворювання та реакції пацієнта на лікування. Тривалий курс лікування визначається лікарем. Для вторинної профілактики ішемічного інсульту та тимчасових порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом (у вигляді монотерапії або у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою) доза препарату Курантіл N 75 визначається лікарем залежно від клінічної картини. Оптимальна добова доза становить 300-600 мг на добу, розділена на кілька прийомів (1 таблетка препарату Курантіл N 75 4-8 разів на добу). Для профілактики тромбоемболії після операції із заміни серцевого клапана (на додаток до пероральних антикоагулянтів) доза препарату Курантіл N 75 визначається лікарем залежно від клінічної картини. Оптимальна добова доза становить 300-600 мг на добу, розділена на кілька прийомів (1 таблетка препарату Курантіл N 75 4-8 разів на добу). Препарат Курантіл N 75 підходить для проведення тривалого курсу лікування.ПередозуванняСимптоми: генералізоване розширення судин, що супроводжується зниженням артеріального тиску, скарги, характерні для нападу стенокардії, тахікардія, відчуття жару, відчуття "припливів", слабкість, занепокоєння та запаморочення. Лікування: симптоматична терапія, що застосовується при пероральному отруєнні; викликання блювання, промивання шлунка, заходи щодо зниження всмоктування. Небажану вазодилатуючу дію препарату можна усунути повільним (50-100 мг/хв) внутрішньовенним введенням амінофіліну. Якщо скарги, характерні для стенокардії, зберігаються, можливе застосування нітрогліцерину сублінгвально.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Курантил N 75 зниження артеріального тиску може призводити до зміни психомоторної реакції та порушення здатності до керування транспортними засобами та обслуговування механізмів. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаУ перерахунку на 100 мл, виріб містить воду з Атлантичного океану, 0,015 мл евкаліптової олії та очищену воду для доведення обсягу до 100 мл. Концентрація солі у КВІКС® Евкаліпт відповідає близько 26 г NaCl на літр розчину або 2,6% (гіпертонічна). Не містить хімічних добавок та консервантів. КВІКС® Евкаліпт випускається у флаконах із поліетилену високої щільності об'ємом 30 мл. Кожен флакон забезпечений насосом, що розпилює, і захисним ковпачком, який захищає вміст флакона при зберіганні і транспортуванні. Конструкція упаковки (включаючи вбудовану систему антибактеріального захисту) гарантує відсутність забруднення вмісту протягом усього періоду використання.ХарактеристикаМедичний виріб КВІКС® Евкаліпт: Знімає набряк та закладеність носа та носових пазух, сприяючи фізичному видаленню надлишку рідини зі слизової оболонки носа, таким чином зменшуючи набряк. Розм'якшує слиз, що накопичився, і полегшує процес сморкання. Дає відчуття чистого і «вільного» носа і носових пазух, полегшуючи дихання, завдяки фізично освіжаючому ефекту евкаліптової олії, що відчувається.РекомендуєтьсяПолегшення набряку носа та носових пазух при застудах та грипі Активне очищення носових ходів Сильний фізично освіжаючий ефект, що відчувається КВІКС® Евкаліпт призначений для дітей, починаючи з шести років та дорослих.Протипоказання до застосуванняКВІКС® Евкаліпт не слід призначати дітям віком до 6 років та пацієнтам з порушеннями стану слизової оболонки носа після проведених операцій. Пацієнтам з підвищеною чутливістю до морської води або евкаліптовій олії застосування не рекомендується. Використовувати з обережністю. Проконсультуйтеся з лікарем перед використанням КВІКС® Евкаліпт у період вагітності та годування груддю.Побічна діяЕвкаліптова олія може викликати алергічні реакції (у тому числі задишку) у сприйнятливих пацієнтів. На початку застосування може виникнути невелике печіння.Взаємодія з лікарськими засобамиНа даний момент взаємодії з іншими препаратами не було виявлено.Спосіб застосування та дозиДіти з 6 до 12 років: 1-2 зрошення кожного носового ходу 2-3 десь у день. Підлітки з 12 років та дорослі: 1-3 зрошення кожного носового ходу 2-3 рази на день. Перед використанням збовтувати. Зняти ковпачок. Підготувати спрей до застосування кілька разів натиснувши на манжету наконечника до досягнення дрібного аерозольного розпилення. Після цього спрей готовий до використання: Вставте наконечник у носовий хід та натисніть на манжету з обох боків наконечника. Після кожного використання очистити наконечник та закрити наконечник ковпачком. Наконечник забезпечує дозований потік та рівномірний розподіл спрею. Щодо тривалості застосування, зверніться до лікаря або працівника аптеки. Не викликає звикання.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з фахівцем. Умови зберігання: Зберігати при кімнатній температурі, у недоступному для дітей місці. Не використовувати медичний виріб після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці. Після першого розтину упаковки слід використовувати протягом 6 місяців.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаУ 100 мл спрею «Квікс®» міститься 84,6 мл води Атлантичного океану та 15,4 мл очищеної води. Флакон спрею «Квікс» містить 30 мл розчину. Флакон забезпечений системою антибактеріального захисту, яка запобігає забрудненню вмісту протягом усього періоду використання, але не більше 6 місяців. Кожен флакон містить близько 220 доз.Характеристика«Квікс®» є назальним спрей, що містить воду Атлантичного океану в оптимальній концентрації (зміст солі 2,6%). Ця вода має унікальну комбінацію цілющих мінералів і мікроелементів. Мікроелементи океанічної води, такі як мідь, марганець, золото та срібло, цінуються за свої протимікробні, протизапальні та антиалергічні властивості. «Квікс®» надає природну допомогу закладеним носовим ходам та приносовим пазухам, а також зволожує слизову оболонку носа, що особливо важливо для підтримки здорового стану дихальної системи. Ніс можна назвати воротами та захистом дихальних шляхів. Здоровий ніс очищає повітря, що вдихається від пилу, зволожує і нагріває його до температури тіла, готуючи до проникнення в легені. Застуда, грип та алергії, що супроводжуються нежиттю, ускладнюють виконання цих функцій. «Квікс®» знімає закладеність носа та допомагає відновити його нормальну роботу, а також покращує носове дихання.ІнструкціяЗніміть ковпачок. Підготуйте спрей до застосування кілька разів натиснувши на манжету наконечника. Вставте наконечник у носовий хід та натисніть на манжету. Протріть наконечник серветкою та одягніть ковпачок.РекомендуєтьсяДля зняття закладеності у випадках запалення слизової оболонки носа при таких захворюваннях як застуда, грип та алергія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість (алергічні реакції) до морської води.Вагітність та лактаціяБезпечний для застосування у вагітних та годуючих жінок.Спосіб застосування та дозиДітям від 3 місяців: 1-2 зрошення носових ходів 2-3 рази на день. Дорослим: 1-3 зрошення носових ходів 2-3 десь у день. Тривалість застосування обмежена.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,1 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 100 мкг. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу на одному боці і тисненням «100» на інший.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 100 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування протягом такого ж часу зберігається дія левотироксину натрію після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. У разі передозування, або при перевищенні індивідуального порогу переносимості левотироксину натрію або, якщо дозу препарату з початку терапії збільшують занадто швидко, у пацієнта можуть з'явитися симптоми, характерні для гіпертиреозу (див. розділ «Передозування»). При підвищеній чутливості до компонентів препарату можливе виникнення алергічних реакцій з боку шкірних покривів (наприклад, шкірний висип, кропив'янка) та органів дихання; ангіоневротичного набряку; було зареєстровано поодинокі випадки розвитку анафілактичного шоку. У разі виникнення зазначених симптомів застосування препарату слід негайно припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію у зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва у лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,1 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 100 мкг. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу на одному боці і тисненням «100» на інший.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 100 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування протягом такого ж часу зберігається дія левотироксину натрію після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. У разі передозування, або при перевищенні індивідуального порогу переносимості левотироксину натрію або, якщо дозу препарату з початку терапії збільшують занадто швидко, у пацієнта можуть з'явитися симптоми, характерні для гіпертиреозу (див. розділ «Передозування»). При підвищеній чутливості до компонентів препарату можливе виникнення алергічних реакцій з боку шкірних покривів (наприклад, шкірний висип, кропив'янка) та органів дихання; ангіоневротичного набряку; було зареєстровано поодинокі випадки розвитку анафілактичного шоку. У разі виникнення зазначених симптомів застосування препарату слід негайно припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію у зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва у лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,125 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 125 мкг. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу з одного боку і тисненням «125» з іншого.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 125 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування, протягом такого ж часу зберігається дія препарату після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. У разі передозування, або при перевищенні індивідуального порогу переносимості левотироксину натрію або, якщо дозу препарату з початку терапії збільшують занадто швидко, у пацієнта можуть з'явитися симптоми, характерні для гіпертиреозу (див. розділ «Передозування»). При підвищеній чутливості до компонентів препарату можливе виникнення алергічних реакцій з боку шкірних покривів (наприклад, шкірний висип, кропив'янка) та органів дихання; ангіоневротичного набряку; було зареєстровано поодинокі випадки розвитку анафілактичного шоку. У разі виникнення зазначених симптомів застосування препарату слід негайно припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію у зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва у лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину натрію на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,15 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 150 мкг. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу на одному боці і тисненням «150» на інший.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 150 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування, протягом такого ж часу зберігається дія препарату після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців. застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. У разі передозування, або при перевищенні індивідуального порогу переносимості левотироксину натрію або, якщо дозу препарату з початку терапії збільшують занадто швидко, у пацієнта можуть з'явитися симптоми, характерні для гіпертиреозу (див. розділ «Передозування»). При підвищеній чутливості до компонентів препарату можливе виникнення алергічних реакцій з боку шкірних покривів (наприклад, шкірний висип, кропив'янка) та органів дихання; ангіоневротичного набряку; було зареєстровано поодинокі випадки розвитку анафілактичного шоку. У разі виникнення зазначених симптомів застосування препарату слід негайно припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію із зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва у лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину натрію на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,05 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 50 мкг. По 25 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу на одному боці і тисненням «50» на інший.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Час досягнення максимальної концентрації левотироксину натрію (ТСmax) у плазмі після прийому внутрішньо разової дози становить приблизно 5-6 год. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Процес монодейодування в різних тканинах піддається приблизно 80% левотироксину натрію з утворенням Т3 і неактивних метаболітів. Тиреоїдні гормони метаболізуються головним чином у печінці, нирках, головному мозку та м'язах. Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 50 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування, протягом такого ж часу зберігається дія препарату після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. Були зареєстровані випадки алергічних реакцій як ангіоневротичного набряку.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію у печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію у зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва в лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину натрію на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,075 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 75 мкг. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу з одного боку і тисненням «75» з іншого.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 75 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування протягом такого ж часу зберігається дія левотироксину натрію після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. У разі передозування, або при перевищенні індивідуального порогу переносимості левотироксину натрію або, якщо дозу препарату з початку терапії збільшують занадто швидко, у пацієнта можуть з'явитися симптоми, характерні для гіпертиреозу (див. розділ «Передозування»). При підвищеній чутливості до компонентів препарату можливе виникнення алергічних реакцій з боку шкірних покривів (наприклад, шкірний висип, кропив'янка) та органів дихання; ангіоневротичного набряку; було зареєстровано поодинокі випадки розвитку анафілактичного шоку. У разі виникнення зазначених симптомів застосування препарату слід негайно припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію у зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва у лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон - К 30, стеарат магнію; Плівкова оболонка: Опадрай OY-SR-6497, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксиду жовтого. Пігулки покриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 7, 14 або 15 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 4 (по 15 пігулок), 6 (по 15 пігулок) блістерів з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до світло-жовтого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 10 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому,неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5±3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 мг 1 раз на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіатричній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові при цьому не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин і лерканідипін, повинні перебувати під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препарату в різний час доби (Лерканідипін - вранці, симвастатин-ввечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1 таблетка Леркамену 10) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (2 таблетки Леркамену 10 або 1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 10 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 10 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози препарату Леркамен® 10 не потрібна. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 10 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 10 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату Леркамен® 10 у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід дотримуватися обережності. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з порушенням функції печінки та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Х поранити у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон - К 30, стеарат магнію; Плівкова оболонка: Опадрай OY-SR-6497, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксиду жовтого. Пігулки покриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 7, 14 або 15 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 4 (по 15 пігулок), 6 (по 15 пігулок) блістерів з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до світло-жовтого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 10 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому,неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5±3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 мг 1 раз на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіатричній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин і лерканідипін, повинні перебувати під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препарату в різний час доби (Лерканідипін - вранці, симвастатин-ввечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1 таблетка Леркамену 10) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (2 таблетки Леркамену 10 або 1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 10 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 10 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози препарату Леркамен® 10 не потрібна. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 10 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 10 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату Леркамен® 10 у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід дотримуватися обережності. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з порушенням функції печінки та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 20,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон (значення К=30), магнію стеарат; Плівкова оболонка: Опадрай 02F5077, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксид червоний. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 7, 10 або 14 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 3 (по 14 пігулок), 4 (по 14 пігулок), 5 (по 7 або 10 пігулок), 6 (по 10 пігулок), 7 (по 14 таблеток), 9 (по 10 таблеток) або 10 (по 10 таблеток) блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червонувато-рожевого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 20 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичного дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладко-м'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому, неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5 ± 3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому,плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіартичній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування препарату Леркамен® 20 з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо застосування лерканідипіну в період вагітності та грудного вигодовування відсутні. Вагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати разом з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин та лерканідипін, повинні знаходитися під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1/2 таблетки Леркамену 20) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 20 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 20 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у пацієнтів похилого віку корекції дози препарату не потрібно. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 20 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 20 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід бути обережним. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів із печінковою недостатністю та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою гіпотензією артеріальної та рефлекторної тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 20,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон (значення К=30), магнію стеарат; Плівкова оболонка: Опадрай 02F5077, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксид червоний. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 7, 10 або 14 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 3 (по 14 пігулок), 4 (по 14 пігулок), 5 (по 7 або 10 пігулок), 6 (по 10 пігулок), 7 (по 14 таблеток), 9 (по 10 таблеток) або 10 (по 10 таблеток) блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червонувато-рожевого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 20 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичного дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладко-м'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому, неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5 ± 3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому,плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіартичній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування препарату Леркамен® 20 з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо застосування лерканідипіну в період вагітності та грудного вигодовування відсутні. Вагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати разом з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин та лерканідипін, повинні знаходитися під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1/2 таблетки Леркамену 20) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 20 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 20 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у пацієнтів похилого віку корекції дози препарату не потрібно. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 20 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 20 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід бути обережним. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів із печінковою недостатністю та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою гіпотензією артеріальної та рефлекторної тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату слід досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції печінки або нирок Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідипіну до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г: Діюча речовина: гепарин натрію – 100 000 МО; Допоміжні речовини: карбомер, метилпарагідроксибензоат, пропілпарагідроксибензоат, етанол 96%, неролієва олія, лавандова олія, троламін (тріетаноламін), вода очищена. Гель для зовнішнього застосування, 1000 МО/р. По 30 г, 50 г або 100 г препарату в алюмінієві туби, покриті зсередини епоксидною смолою, з ковпачком-перфоратором, що нагвинчується (поліетилен/поліпропілен). По 1 тубі з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування Безбарвний або з жовтуватим відтінком, майже прозорий гель в'язкої консистенції з характерним запахом.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтний засіб прямої дії для місцевого застосування.ФармакокінетикаНезначна кількість гепарину абсорбується з поверхні шкіри системний кровотік. Максимальна концентрація препарату в крові спостерігається через 8 годин після аплікації. Виведення гепарину в основному відбувається через нирки, період напіввиведення становить 12 годин. Чи не проникає через плацентарний бар'єр.ФармакодинамікаГепарин натрію – антикоагулянт прямої дії. Перешкоджає тромбоутворенню, пригнічує активність гіалуронідази, активує фібринолітичні властивості крові. При зовнішньому застосуванні має місцеву антитромботичну, протинабрякову та протизапальну дію, покращує мікроциркуляцію крові та активує тканинний обмін, завдяки чому прискорюються процеси розсмоктування гематом та тромбів, зменшується набряклість тканин.Показання до застосуваннязахворювання поверхневих вен: варикозне розширення вен, хронічна венозна недостатність та пов'язані з нею ускладнення (поверхневий тромбофлебіт, поверхневий перифлебіт); тупі травми та забиття м'яких тканин; підшкірні гематоми, у тому числі гематоми після операцій на венах, флебектомії; локалізовані інфільтрати та набряки м'яких тканин.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до гепарину чи інших компонентів препарату; порушення цілісності шкірних покровів у місці нанесення препарату (виразково-некротичні зміни шкіри); травматичні порушення цілісності шкірних покривів (відкриті рани); підвищена схильність до кровоточивості, тромбоцитопенії; вік до 18 років (безпека та ефективність застосування препарату не вивчені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Ліотон® 1000 можливе при вагітності та в період грудного вигодовування у випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Гепарин не проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. У зв'язку з незначним всмоктуванням гепарину при зовнішньому застосуванні препарат не надає системної дії на організм. Проте, перед застосуванням Ліотон® 1000 при вагітності та в період грудного вигодовування необхідно проконсультуватися з лікарем.Побічна діяУ дуже поодиноких випадках (< 1/10000) при зовнішньому застосуванні можливі реакції гіперчутливості на гепарин. В окремих випадках (частота невідома: неможливо оцінити за наявними даними) можуть спостерігатися алергічні реакції на компоненти препарату, що проявляються почервонінням шкіри та/або свербінням шкіри, які, як правило, проходять після припинення застосування препарату. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, зазначені в інструкції, або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри тривалому застосуванні гепарину на великих ділянках шкіри та одночасному застосуванні антикоагулянтів непрямої дії (варфарин, аценокумарол та ін.) слід контролювати протромбіновий час та час згортання крові. Не рекомендується змішувати з іншими засобами зовнішнього застосування. Не рекомендується одночасне застосування з препаратами для зовнішнього застосування, які містять тетрацикліни, антигістамінні або нестероїдні протизапальні засоби. Якщо ви застосовуєте вищезгадані або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням Ліотон® 1000 проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Невелика кількість гелю (3-10 см) 1-3 рази на добу наносять тонким шаром на область ураження та обережно втирають у шкіру. При захворюваннях поверхневих вен: при початкових симптомах венозної недостатності ("тяжкість", біль у ногах, венозні набряки) застосовувати протягом 1-3 тижнів залежно від виразності симптомів; при хронічній венозній недостатності застосовувати протягом 4-6 тижнів, залежно від вираженості симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів; При тупих травмах та забоях м'яких тканин: курс лікування 5-7 днів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 10 днів; При підшкірних гематомах, у тому числі гематомах після операцій на венах, флебектомії: курс лікування 7-21 днів або до зникнення симптомів застосовувати не більше 4 тижнів. При локалізованих інфільтратах та набряках м'яких тканин: курс лікування 4-6 тижнів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів. Необхідність подальшого лікування визначається лікарем. Якщо в період лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняДотепер відомості про випадки передозування не зареєстровані. У разі передозування, дія гепарину може бути нейтралізована введенням розчину протаміну сульфату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується наносити на слизові оболонки, відкриті рани та застосовувати за наявності гнійних уражень у передбачуваному місці нанесення гелю. Не рекомендується застосовувати препарат Ліотон 1000 при тромбозах глибоких вен. Метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, що входять до складу препарату Ліотон® 1000, можуть викликати алергічні реакції (в т. ч. уповільненого типу). Застосування препарату не впливає на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г: Діюча речовина: гепарин натрію – 100 000 МО; Допоміжні речовини: карбомер, метилпарагідроксибензоат, пропілпарагідроксибензоат, етанол 96%, неролієва олія, лавандова олія, троламін (тріетаноламін), вода очищена. Гель для зовнішнього застосування, 1000 МО/р. По 30 г, 50 г або 100 г препарату в алюмінієві туби, покриті зсередини епоксидною смолою, з ковпачком-перфоратором, що нагвинчується (поліетилен/поліпропілен). По 1 тубі з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування Безбарвний або з жовтуватим відтінком, майже прозорий гель в'язкої консистенції з характерним запахом.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтний засіб прямої дії для місцевого застосування.ФармакокінетикаНезначна кількість гепарину абсорбується з поверхні шкіри системний кровотік. Максимальна концентрація препарату в крові спостерігається через 8 годин після аплікації. Виведення гепарину в основному відбувається через нирки, період напіввиведення становить 12 годин. Чи не проникає через плацентарний бар'єр.ФармакодинамікаГепарин натрію – антикоагулянт прямої дії. Перешкоджає тромбоутворенню, пригнічує активність гіалуронідази, активує фібринолітичні властивості крові. При зовнішньому застосуванні має місцеву антитромботичну, протинабрякову та протизапальну дію, покращує мікроциркуляцію крові та активує тканинний обмін, завдяки чому прискорюються процеси розсмоктування гематом та тромбів, зменшується набряклість тканин.Показання до застосуваннязахворювання поверхневих вен: варикозне розширення вен, хронічна венозна недостатність та пов'язані з нею ускладнення (поверхневий тромбофлебіт, поверхневий перифлебіт); тупі травми та забиття м'яких тканин; підшкірні гематоми, у тому числі гематоми після операцій на венах, флебектомії; локалізовані інфільтрати та набряки м'яких тканин.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до гепарину чи інших компонентів препарату; порушення цілісності шкірних покровів у місці нанесення препарату (виразково-некротичні зміни шкіри); травматичні порушення цілісності шкірних покривів (відкриті рани); підвищена схильність до кровоточивості, тромбоцитопенії; вік до 18 років (безпека та ефективність застосування препарату не вивчені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Ліотон® 1000 можливе при вагітності та в період грудного вигодовування у випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Гепарин не проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. У зв'язку з незначним всмоктуванням гепарину при зовнішньому застосуванні препарат не надає системної дії на організм. Проте, перед застосуванням Ліотон® 1000 при вагітності та в період грудного вигодовування необхідно проконсультуватися з лікарем.Побічна діяУ дуже поодиноких випадках (< 1/10000) при зовнішньому застосуванні можливі реакції гіперчутливості на гепарин. В окремих випадках (частота невідома: неможливо оцінити за наявними даними) можуть спостерігатися алергічні реакції на компоненти препарату, що проявляються почервонінням шкіри та/або свербінням шкіри, які, як правило, проходять після припинення застосування препарату. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, зазначені в інструкції, або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри тривалому застосуванні гепарину на великих ділянках шкіри та одночасному застосуванні антикоагулянтів непрямої дії (варфарин, аценокумарол та ін.) слід контролювати протромбіновий час та час згортання крові. Не рекомендується змішувати з іншими засобами зовнішнього застосування. Не рекомендується одночасне застосування з препаратами для зовнішнього застосування, які містять тетрацикліни, антигістамінні або нестероїдні протизапальні засоби. Якщо ви застосовуєте вищезгадані або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням Ліотон® 1000 проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Невелика кількість гелю (3-10 см) 1-3 рази на добу наносять тонким шаром на область ураження та обережно втирають у шкіру. При захворюваннях поверхневих вен: при початкових симптомах венозної недостатності ("тяжкість", біль у ногах, венозні набряки) застосовувати протягом 1-3 тижнів залежно від виразності симптомів; при хронічній венозній недостатності застосовувати протягом 4-6 тижнів, залежно від вираженості симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів; При тупих травмах та забоях м'яких тканин: курс лікування 5-7 днів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 10 днів; При підшкірних гематомах, у тому числі гематомах після операцій на венах, флебектомії: курс лікування 7-21 днів або до зникнення симптомів застосовувати не більше 4 тижнів. При локалізованих інфільтратах та набряках м'яких тканин: курс лікування 4-6 тижнів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів. Необхідність подальшого лікування визначається лікарем. Якщо в період лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняДотепер відомості про випадки передозування не зареєстровані. У разі передозування, дія гепарину може бути нейтралізована введенням розчину протаміну сульфату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується наносити на слизові оболонки, відкриті рани та застосовувати за наявності гнійних уражень у передбачуваному місці нанесення гелю. Не рекомендується застосовувати препарат Ліотон 1000 при тромбозах глибоких вен. Метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, що входять до складу препарату Ліотон® 1000, можуть викликати алергічні реакції (в т. ч. уповільненого типу). Застосування препарату не впливає на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г: Діюча речовина: гепарин натрію – 100 000 МО; Допоміжні речовини: карбомер, метилпарагідроксибензоат, пропілпарагідроксибензоат, етанол 96%, неролієва олія, лавандова олія, троламін (тріетаноламін), вода очищена. Гель для зовнішнього застосування, 1000 МО/р. По 30 г, 50 г або 100 г препарату в алюмінієві туби, покриті зсередини епоксидною смолою, з ковпачком-перфоратором, що нагвинчується (поліетилен/поліпропілен). По 1 тубі з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування Безбарвний або з жовтуватим відтінком, майже прозорий гель в'язкої консистенції з характерним запахом.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтний засіб прямої дії для місцевого застосування.ФармакокінетикаНезначна кількість гепарину абсорбується з поверхні шкіри системний кровотік. Максимальна концентрація препарату в крові спостерігається через 8 годин після аплікації. Виведення гепарину в основному відбувається через нирки, період напіввиведення становить 12 годин. Чи не проникає через плацентарний бар'єр.ФармакодинамікаГепарин натрію – антикоагулянт прямої дії. Перешкоджає тромбоутворенню, пригнічує активність гіалуронідази, активує фібринолітичні властивості крові. При зовнішньому застосуванні має місцеву антитромботичну, протинабрякову та протизапальну дію, покращує мікроциркуляцію крові та активує тканинний обмін, завдяки чому прискорюються процеси розсмоктування гематом та тромбів, зменшується набряклість тканин.Показання до застосуваннязахворювання поверхневих вен: варикозне розширення вен, хронічна венозна недостатність та пов'язані з нею ускладнення (поверхневий тромбофлебіт, поверхневий перифлебіт); тупі травми та забиття м'яких тканин; підшкірні гематоми, у тому числі гематоми після операцій на венах, флебектомії; локалізовані інфільтрати та набряки м'яких тканин.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до гепарину чи інших компонентів препарату; порушення цілісності шкірних покровів у місці нанесення препарату (виразково-некротичні зміни шкіри); травматичні порушення цілісності шкірних покривів (відкриті рани); підвищена схильність до кровоточивості, тромбоцитопенії; вік до 18 років (безпека та ефективність застосування препарату не вивчені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Ліотон® 1000 можливе при вагітності та в період грудного вигодовування у випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Гепарин не проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. У зв'язку з незначним всмоктуванням гепарину при зовнішньому застосуванні препарат не надає системної дії на організм. Проте, перед застосуванням Ліотон® 1000 при вагітності та в період грудного вигодовування необхідно проконсультуватися з лікарем.Побічна діяУ дуже поодиноких випадках (< 1/10000) при зовнішньому застосуванні можливі реакції гіперчутливості на гепарин. В окремих випадках (частота невідома: неможливо оцінити за наявними даними) можуть спостерігатися алергічні реакції на компоненти препарату, що проявляються почервонінням шкіри та/або свербінням шкіри, які, як правило, проходять після припинення застосування препарату. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, зазначені в інструкції, або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри тривалому застосуванні гепарину на великих ділянках шкіри та одночасному застосуванні антикоагулянтів непрямої дії (варфарин, аценокумарол та ін.) слід контролювати протромбіновий час та час згортання крові. Не рекомендується змішувати з іншими засобами зовнішнього застосування. Не рекомендується одночасне застосування з препаратами для зовнішнього застосування, які містять тетрацикліни, антигістамінні або нестероїдні протизапальні засоби. Якщо ви застосовуєте вищезгадані або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням Ліотон® 1000 проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Невелика кількість гелю (3-10 см) 1-3 рази на добу наносять тонким шаром на область ураження та обережно втирають у шкіру. При захворюваннях поверхневих вен: при початкових симптомах венозної недостатності ("тяжкість", біль у ногах, венозні набряки) застосовувати протягом 1-3 тижнів залежно від виразності симптомів; при хронічній венозній недостатності застосовувати протягом 4-6 тижнів, залежно від вираженості симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів; При тупих травмах та забоях м'яких тканин: курс лікування 5-7 днів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 10 днів; При підшкірних гематомах, у тому числі гематомах після операцій на венах, флебектомії: курс лікування 7-21 днів або до зникнення симптомів застосовувати не більше 4 тижнів. При локалізованих інфільтратах та набряках м'яких тканин: курс лікування 4-6 тижнів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів. Необхідність подальшого лікування визначається лікарем. Якщо в період лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняДотепер відомості про випадки передозування не зареєстровані. У разі передозування, дія гепарину може бути нейтралізована введенням розчину протаміну сульфату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується наносити на слизові оболонки, відкриті рани та застосовувати за наявності гнійних уражень у передбачуваному місці нанесення гелю. Не рекомендується застосовувати препарат Ліотон 1000 при тромбозах глибоких вен. Метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, що входять до складу препарату Ліотон® 1000, можуть викликати алергічні реакції (в т. ч. уповільненого типу). Застосування препарату не впливає на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глібенкламід (мікронізована форма) – 1,7500 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, гіметелоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник червоний [Понсо 4R] (Е 124). Пігулки 1,75 мг. По 120 таблеток у флаконі із безбарвного скла, закупореного штепсельною пробкою із поліетилену. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБлідо-рожеві плоскоциліндричні таблетки зі скошеними краями та ризиком з одного боку таблетки.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо глибенкламід швидко і майже повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл Час досягнення максимальної концентрації глібенкламіду (Сmах = 100 нг/мл) у плазмі крові - 1-2 год. Через 8-10 год після прийому, залежно від прийнятої дози, концентрація глібенкламіду в плазмі крові знижується до 5-10 нг/мл. Зв'язок глибенкламіду з білками плазми становить 98%. Метаболізм та виведення Глібенкламід повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками і через кишечник приблизно в рівних пропорціях повністю через 45-72 години. Період напіввиведення (Т1/2) у здорових добровольців після прийому внутрішньо становить 2-5 годин. цукровим діабетом можливе подовження Т1/2 до 8-10 год. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів з порушеною функцією печінки виведення діючої речовини із плазми уповільнене. У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При нирковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв) сумарне виведення залишається без змін. При тяжкій нирковій недостатності можлива кумуляція.ФармакодинамікаГлібенкламід стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, збільшує вивільнення інсуліну, посилює дію інсуліну на поглинання глюкози та м'язами. Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Глібенкламід у мікронізованій формі є високотехнологічною, особливим чином подрібненою формою глибенкламіду, що дозволяє препарату швидше абсорбуватися зі шлунково-кишкового тракту. У зв'язку з більш раннім досягненням максимальної концентрації глібенкламіду в плазмі крові, гіпоглікемічний ефект практично відповідає за часом підвищення концентрації глюкози в плазмі крові після їжі, що робить дію препарату більш м'яким і фізіологічним. Гіпоглікемічна дія глібенкламіду розвивається через 2 год. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при одноразовому прийомі разової дози глібенкламіду вранці після їди гіпоглікемічний ефект зберігається протягом 24 год.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, на додаток до дієти та фізичних вправ як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або іншими гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів. З обережністю захворювання щитовидної залози (зі зниженням функції); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв); печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; гарячковий синдром; церебральний атеросклероз; гіпофункція передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та ризиком розвитку гіпоглікемії (тривале голодування, недостатнє надходження вуглеводів з їжею, надмірні фізичні навантаження, діарея та/або блювання); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до глібенкламіду та/або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів, діуретичних засобів, що містять у молекулі сульфонамідну групу, пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції підшлункової залози; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості; ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну надниркова недостатність важкого ступеня; кишкова непрохідність, парез шлунка; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; порфірія; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; одночасне застосування з бозентаном; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Манініл® 1,75 при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. При настанні вагітності прийом препарату слід припинити. Для лікування цукрового діабету під час вагітності препаратом першого вибору є інсулін, оскільки при застосуванні гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування неможливо регулювати концентрацію глюкози в плазмі крові з тим ступенем надійності, який досягається терапією інсуліном. При плануванні вагітності гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому слід замінити на інсулін. Невідомо, чи проникає глібенкламід у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини проникають у грудне молоко, пацієнтка повинна отримувати як гіпоглікемічний засіб інсулін або припинити грудне вигодовування.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні Манінілу® 1,75 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000) ,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (за даними оцінка неможлива). Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпоглікемія (симптоми див. розділ «Передозування»), збільшення маси тіла. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, почуття тяжкості та «переповнення» у шлунку, відрижка, блювання, біль у животі, діарея, «металевий» присмак у роті. Ці симптоми можуть бути скороминущими і не вимагають відміни препарату. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: тимчасове підвищення активності «печінкових» ферментів (аланінамінотрасферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази), внутрішньопечінковий холестаз, лікарський гепатит. В окремих випадках гепатит, підвищення активності «печінкових» ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, проте можуть регресувати після припинення прийому глибенкламіду. Порушення з боку шкіри та м'яких тканин Нечасто: свербіж шкіри, кропив'янка, пурпура, підвищена фотосенсибілізація, вузлова еритема, морбіліформна або макулопапульозна екзантема. При появі кропив'янки або інших реакцій шкіри слід негайно звернутися до лікаря. Ці реакції є тимчасові реакції гіперчутливості; в дуже рідкісних випадках вони, однак, можуть розвиватися в стані, що загрожують життю, що супроводжуються пригніченням дихання і зниженням артеріального тиску аж до настання шоку. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: генералізовані алергічні реакції, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, лихоманкою, протеїнурією та жовтяницею; анафілактичний шок. Перехресна алергія з пробенецидом, іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, аж до агранулоцитозу, панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни гемограми, як правило, оборотні після відміни препарату, але в дуже поодиноких випадках можуть бути загрозливими для життя. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: порушення зору та розлади акомодації. Інші Дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія, гіпонатріємія, «антабусний ефект» (дисульфірамоподібна реакція) при прийомі алкоголю (найчастіші ознаки: нудота, блювання, біль у животі, відчуття «припливів», біль, запаморочення, головний). Частота невідома: алергічні реакцію барвник Понсо 4R (Е124). Є також повідомлення про наступні побічні ефекти глибенкламіду: печія, анорексія, панкреатит, гранулематозний гепатит, білірубінемія, псоріазоподібні шкірні реакції, тромбоцитопенічна пурпура, апластична анемія, аплазія кісткового мозку, еозинофілія.Взаємодія з лікарськими засобамиГлібенкламід метаболізується переважно за допомогою CYP 2С9 та меншою мірою за допомогою CYP ЗА4. Цей факт слід враховувати при одночасному застосуванні глібенкламіду з індукторами або інгібіторами CYP 2С9. Посилення гіпоглікемічної дії глібенкламіду можливе при одночасному застосуванні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічними засобами та чоловічими статевими гормонами, іншими гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (наприклад, бігуаніди) та інсуліном, азопропазоном, незапапано-, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, протигрибковими лікарськими засобами (наприклад, міконазол, флуконазол), флуоксетином, інгібіторами моноамінооксидази (МАО), перами , похідними піразолонів, фосфамідами (наприклад, циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід), пробенецидом,саліцилатами, сульфонамідами, тетрациклінами та тритокваліном, кларитроміцином, сульфінпіразоном. Підкислюють сечу засоби (амонію хлорид, кальцію хлорид) посилюють дію глибенкламіду за рахунок зменшення ступеня його дисоціації та підвищення його реабсорбції. Гипогликемическое действие глибенкламида может уменьшаться при одновременном применении с барбитуратами, изониазидом, диазоксидом, глюкокортикостероидами, глюкагоном, никотинатами (в больших дозах), фенитоином, фенотиазинами, рифампицином, тиазидными диуретиками, ацетазоламидом, пероральными контрацептивами и эстрогенами, препаратами йодсодержащих гормонов щитовидной железы, симпатомиметическими средствами блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, солями літію, проносними (при тривалому зловживанні) Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, тому що бета-адреноблокатори можуть маскувати клінічні симптоми гіпоглікемії (за винятком підвищеного потовиділення). Антагоністи Н2-рецепторів можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Пентамідин у поодиноких випадках може спричинити значне зниження або підвищення концентрації глюкози у плазмі крові. Може посилюватися або послаблюватися дія похідних кумарину. Поряд із посиленням гіпоглікемічної дії, бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, а також лікарські засоби з центральним механізмом дії, можуть послаблювати у пацієнта відчуття провісників симптомів гіпоглікемії. Гостро або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Глібенкламід може збільшити концентрацію циклоспорину в плазмі та потенційно призвести до підвищення його токсичності, тому рекомендується контроль концентрації та корекція дози циклоспорину при одночасному застосуванні з глібенкламідом. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Колесевелам пов'язує глібенкламід, зменшуючи його всмоктування із шлунково-кишкового тракту. Тому глибенкламід слід приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама, оскільки в цьому випадку ніякої взаємодії не спостерігається. При одночасному застосуванні глібенкламіду з бозентаном відмічено збільшення частоти підвищення активності печінкових ферментів. Глібенкламід і бозентан пригнічують перенесення жовчних кислот із клітин печінки, що призводить до їх внутрішньоклітинного накопичення та посилення їх цитотоксичного ефекту. У зв'язку з цим одночасне застосування глібенкламіду та бозентану протипоказано.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат слід приймати перед їдою, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Добові дози препарату, що становлять до 2-х таблеток, слід приймати 1 раз на добу – вранці, безпосередньо перед сніданком. Вищі дози ділять на ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Препарат Манініл® 1,75 слід приймати одночасно. При пропущенні одного прийому препарату наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози в плазмі натще і через 2 години після їди. Терапію рекомендується розпочинати з мінімально можливої ​​дози. В основному це стосується пацієнтів, схильних до гіпоглікемії, або пацієнтів з масою тіла менше 50 кг. Необхідно враховувати, що до складу препарату Манініл® 1,75 входить мікронізована форма глибенкламіду. Тому рекомендована доза препарату Манініл® 1,75 відрізняється від доз лікарських препаратів, у яких глібенкламід міститься у немікронізованій формі. Початкова доза препарату Манініл 1,75 становить 1 - 2 таблетки (1,75 мг-3,5 мг) 1 раз на добу. Якщо початкова доза не призводить до досягнення адекватного метаболічного контролю, дозу препарату Манініл® 1,75 слід поетапно збільшити. Збільшення дози слід проводити з інтервалами від декількох днів до одного тижня, аж до досягнення необхідної терапевтичної дози, яка не повинна перевищувати максимальної. Максимальна добова доза препарату Манініл 1,75 - 6 таблеток (10,5 мг). Корекція дози препарату Манініл® 1,75 проводиться лікарем одночасно з корекцією дієти та залежить від величини концентрації глюкози у плазмі крові та сечі. Якщо доза препарату перевищує 3 таблетки Манініл® 1,75 на добу, рекомендується використовувати препарат Манініл® 3,5. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Необхідне проведення регулярного моніторингу концентрації глюкози у плазмі крові та сечі; додатково рекомендується контролювати концентрацію глікованого гемоглобіну та/або фруктозаміну в плазмі крові та показники ліпідного обміну. Літнім, ослабленим пацієнтам та/або пацієнтам зі зниженим харчуванням, а також страждаючим порушеннями функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. При зміні маси тіла та способу життя пацієнта необхідна корекція дози Манінілу 1,75. Застосування у дітей та підлітків Ефективність та безпека застосування препарату Манініл® 1,75 у лікуванні дітей та підлітків не доведена. Таким чином, препарат не повинен використовуватись для лікування дітей та підлітків. Переклад з інших гіпоглікемічних засобів Переведення з інших гіпоглікемічних препаратів на препарат Манініл® 1,75 слід починати під наглядом лікаря з 1 - 2 таблетки препарату Манініл® 1,75 на добу (1,75 мг - 3,5 мг глібенкламіду), поступово збільшуючи дозу до необхідної добової терапевтичної дози. Застосування у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами При непереносимості метформіну пацієнтам може бути показане одночасне застосування глібенкламіду з глітазонами (росиглітазон, піоглітазон). Препарат Манініл 1,75 може одночасно застосовуватися з іншими гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо, що не стимулюють секрецію інсуліну (наприклад, гуарова камедь або акарбоза). При початковій стадії вторинної резистентності до глібенкламіду можливе одночасне застосування глібенкламіду та інсуліну; при повній вторинній резистентності до глібенкламіду показано проведення монотерапії інсуліном.ПередозуванняГостра, виражена передозування препарату Манініл® 1,75, наприклад, прийом надлишкових доз протягом тривалого часу, може призводити до важкого, тривалого та загрозливого життя гіпоглікемії. Як тільки встановлено наявність передозування, необхідно ретельне спостереження доти, доки не буде впевненості, що пацієнтові більше не загрожує небезпека. Необхідно враховувати, що гіпоглікемія та її клінічні прояви після лікування пацієнта можуть виникнути знову. Значне передозування та тяжкі реакції, такі як втрата свідомості та інші серйозні неврологічні порушення, є екстреними станами та потребують негайної госпіталізації. Симптоми гіпоглікемії: почуття голоду, тахікардія, сонливість, слабкість, раптова пітливість, порушення координації рухів, тремор, загальне занепокоєння, почуття страху, головний біль, минущі неврологічні порушення (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів або паралічів, або змінене сприйняття ). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата пацієнтом самоконтролю та свідомості, розвиток гіпоглікемічної коми, яка проявляється втратою свідомості, тахікардією, вологістю шкіри, руховим занепокоєнням, гіперрефлексією, парезами з наявністю позитивного рефлексу Бабінського. При гіпоглікемії легкого ступеня слід прийняти всередину шматочок цукру, їжу або напої з високим вмістом цукру (варення, мед, солодкий чай та ін.). При передозуванні у пацієнтів, які перебувають у свідомості та без схильності до розвитку судом, перед внутрішньовенним введенням глюкози (декстрози) слід спочатку ініціювати блювання або промивання шлунка. При втрати пацієнтом свідомості необхідно ввести внутрішньовенно 40-80 мл 40% розчину декстрози (глюкози), потім провести інфузію 5-10% розчину декстрози. Потім можна додатково ввести 1 мг глюкагону (підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно). Якщо пацієнт після цього не приходить до тями, то цей захід можна повторити; далі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При тривалій гіпоглікемії необхідно ретельне спостереження за пацієнтом протягом кількох днів з регулярним контролем концентрації глюкози у плазмі крові та, при необхідності, проведення інфузійної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування препаратом Манініл® 1,75 необхідно неухильно дотримуватись рекомендацій лікаря щодо дотримання дієти та самоконтролю концентрації глюкози в плазмі крові. Пацієнти, які приймають препарат Манініл® 1,75, повинні бути попереджені про необхідність негайно проконсультуватися з лікарем у разі виникнення будь-яких змін у період лікування препаратом Манініл® 1,75. При зміні лікаря (при госпіталізації, при нещасному випадку, при захворюванні у відпустці) необхідно проінформувати лікаря про наявність у пацієнта цукрового діабету. Тривале утримання від їжі, недостатнє забезпечення організму вуглеводами, надмірне фізичне навантаження, діарея та/або блювання є факторами ризику розвитку гіпоглікемії. Одночасне застосування лікарських засобів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (в т. ч., бета-адреноблокатори), а також наявність у пацієнта автономної нейропатії можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Зловживання проносними засобами може спричинити погіршення метаболічного статусу. Етанол може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток «антабусного ефекту» (найпоширеніші симптоми – нудота, блювання, біль у животі, «припливи», тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватись від прийому алкоголю під час лікування препаратом Манініл® 1,75. Концентрація глюкози в плазмі може збільшуватися, якщо пацієнт не дотримується призначеної лікарем терапії. Підвищена концентрація глюкози в плазмі може бути обумовлена ​​недостатнім на даному етапі лікування терапевтичним ефектом призначеної дози препарату Манініл 1,75, а також гострими стресовими ситуаціями. До симптомів гіперглікемії можуть належати: виражена спрага, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж шкіри та/або сухість шкіри, грибкові захворювання та/або шкірні інфекції, а також зниження працездатності. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни гіпоглікемічних лікарських засобів для прийому внутрішньо та призначення інсуліну. Пацієнтів слід проінформувати про необхідність без зволікання звертатися до лікаря у випадках виникнення інших захворювань під час лікування препаратом Манініл® 1,75. При зверненні до інших лікувальних установ пацієнт повинен попередити лікаря про наявність у нього цукрового діабету. У хворих з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази застосування препаратів сульфонілсечовини може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні глібенкламіду, переважно застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Під час застосування глибенкламіду не рекомендується тривале перебування на сонці. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Манініл® 1,75 можливий розвиток епізодів гіпо- або гіперглікемії та, як наслідок, зниження реакції та здатності до концентрації уваги, особливо на початку лікування, після корекції дози або при нерегулярному прийомі. Тому під час лікування препаратом Манініл® 1,75 необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це особливо важливо для пацієнтів із частими епізодами гіпоглікемії або зниженням/відсутністю відчуття «провісників» гіпоглікемії. У цих випадках необхідно проконсультуватися з лікарем для прийняття рішення про можливість керування транспортним засобом. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глібенкламід (мікронізована форма) – 3,5000 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, гіметелоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник червоний [Понсо 4R] (Е 124). Пігулки 3,5 мг. По 120 таблеток у флакон із безбарвного скла, закупорений штепсельною пробкою із поліетилену. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиРожеві плоскоциліндричні таблетки зі скошеними краями та ризиком з одного боку таблетки.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо глибенкламід швидко і майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл Час досягнення максимальної концентрації глібенкламіду (Сmaх = 100нг/мл) у плазмі крові - 1-2 год. Через 8-10 год після прийому, залежно від прийнятої дози, концентрація глібенкламіду в плазмі крові знижується до 5-10 нг/мл. Зв'язок глибенкламіду з білками плазми становить 98%. Метаболізм та виведення Глібенкламід повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками і через кишечник приблизно в рівних пропорціях повністю через 45-72 години. Період напіввиведення (Т1/2) у здорових добровольців після прийому внутрішньо становить 2-5 годин. цукровим діабетом можливе подовження Т1/2 до 8-10 год. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з печінковою недостатністю виведення глібенкламіду з плазми уповільнене. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну ≥ 30 мл/хв загальна швидкість виведення глібенкламіду з організму залишається без змін. При нирковій недостатності тяжкого ступеня можлива кумуляція. Літні Дані відсутні. Діти Ефективність та безпека глибенкламіду не встановлені.ФармакодинамікаГлібенкламід стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, збільшує вивільнення інсуліну, посилює дію інсуліну на поглинання глюкози та м'язами. Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічна дія глібенкламіду розвивається через 2 год. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при одноразовому прийомі разової дози глібенкламіду вранці після їди гіпоглікемічний ефект зберігається протягом 24 год.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, на додаток до дієти та фізичних вправ як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або іншими гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів. З обережністю захворювання щитовидної залози (зі зниженням функції); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв); печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; гарячковий синдром; церебральний атеросклероз; гіпофункція передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та ризиком розвитку гіпоглікемії (тривале голодування, недостатнє надходження вуглеводів з їжею, надмірні фізичні навантаження, діарея та/або блювання); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до глібенкламіду та/або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів, діуретичних засобів, що містять у молекулі сульфонамідну групу, пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції підшлункової залози; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості; ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну надниркова недостатність важкого ступеня; кишкова непрохідність, парез шлунка; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; порфірія; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; одночасне застосування з бозентаном; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Манініл® 3,5 при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. При настанні вагітності прийом препарату слід припинити. Для лікування цукрового діабету під час вагітності препаратом першого вибору є інсулін, оскільки при застосуванні гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування неможливо регулювати концентрацію глюкози в плазмі крові з тим ступенем надійності, який досягається терапією інсуліном. При плануванні вагітності гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому слід замінити на інсулін. Невідомо, чи проникає глібенкламід у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини проникають у грудне молоко, пацієнтка повинна отримувати як гіпоглікемічний засіб інсулін або припинити грудне вигодовування.Побічна діяМожливі небажані реакції при застосуванні Манінілу® 3,5 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000) ,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (за даними оцінка неможлива). Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпоглікемія (симптоми див. розділ «Передозування»), збільшення маси тіла. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, почуття тяжкості та «переповнення» у шлунку, відрижка, блювання, біль у животі, діарея, «металевий» присмак у роті. Ці симптоми можуть бути скороминущими і не вимагають відміни препарату. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: тимчасове підвищення активності «печінкових» ферментів (аланінамінотрасферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази), внутрішньопечінковий холестаз, лікарський гепатит. В окремих випадках гепатит, підвищення активності «печінкових» ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, проте можуть регресувати після припинення прийому глибенкламіду. Порушення з боку шкіри та м'яких тканин Нечасто: свербіж шкіри, кропив'янка, пурпура, підвищена фотосенсибілізація, вузлова еритема, морбіліформна або макулопапульозна екзантема. При появі кропив'янки або інших реакцій шкіри слід негайно звернутися до лікаря. Ці реакції є тимчасові реакції гіперчутливості; в дуже рідкісних випадках вони, однак, можуть розвиватися в стані, що загрожують життю, що супроводжуються пригніченням дихання і зниженням артеріального тиску аж до настання шоку. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: генералізовані алергічні реакції, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, лихоманкою, протеїнурією та жовтяницею; анафілактичний шок. Перехресна алергія з пробенецидом, іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, аж до агранулоцитозу, панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни гемограми, як правило, оборотні після відміни препарату, але в дуже поодиноких випадках можуть бути загрозливими для життя. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: порушення зору та розлади акомодації. Інші Дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія, гіпонатріємія, «антабусний ефект» (дисульфірамоподібна реакція) при прийомі алкоголю (найчастіші ознаки: нудота, блювання, біль у животі, відчуття «припливів», біль, запаморочення, головний). Частота невідома: алергічні реакцію барвник Понсо 4R (Е124). Є також повідомлення про наступні небажані реакції глибенкламіду: печія, анорексія, панкреатит, гранулематозний гепатит, білірубінемія, псоріазоподібні шкірні реакції, тромбоцитопенічна пурпура, апластична анемія, аплазія кістяного мозку, еози.Взаємодія з лікарськими засобамиГлібенкламід метаболізується переважно за допомогою CYP 2С9 та меншою мірою за допомогою CYP ЗА4. Цей факт слід враховувати при одночасному застосуванні глібенкламіду з індукторами або інгібіторами CYP 2С9. Посилення гіпоглікемічної дії глібенкламіду можливе при одночасному застосуванні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічними засобами та чоловічими статевими гормонами, іншими гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (наприклад, бігуаніди) та інсуліном, азопропазоном, незапапано-, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, протигрибковими лікарськими засобами (наприклад, міконазол, флуконазол), флуоксетином, інгібіторами моно-амінооксидовою (МАО), , пергексиліном, похідними піразолонів, фосфамідами (наприклад, циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід), пробенецидом,саліцилатами, сульфонамідами, тетрациклінами та тритокваліном, кларитроміцином, сульфінпіразоном. Підкислюють сечу засоби (амонію хлорид, кальцію хлорид) посилюють дію глибенкламіду за рахунок зменшення ступеня його дисоціації та підвищення його реабсорбції. Гипогликемическое действие глибенкламида может уменьшаться при одновременном применении с барбитуратами, изониазидом, диазоксидом, глюкокортикостероидами, глюкагоном, никотинатами (в больших дозах), фенитоином, фенотиазинами, рифампицином, тиазидными диуретиками, ацетазоламидом, пероральными контрацептивами и эстрогенами, препаратами йодсодержащих гормонов щитовидной железы, симпатомиметическими средствами блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, солями літію, проносними (при тривалому зловживанні) Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, тому що бета-адреноблокатори можуть маскувати клінічні симптоми гіпоглікемії (за винятком підвищеного потовиділення). Антагоністи Н2-рецепторів можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Пентамідин у поодиноких випадках може спричинити значне зниження або підвищення концентрації глюкози у плазмі крові. Може посилюватися або послаблюватися дія похідних кумарину. Поряд із посиленням гіпоглікемічної дії, бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, а також лікарські засоби з центральним механізмом дії можуть послаблювати у пацієнта відчуття провісників симптомів гіпоглікемії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Глібенкламід може збільшити концентрацію циклоспорину в плазмі та потенційно призвести до підвищення його токсичності, тому рекомендується контроль концентрації та корекція дози циклоспорину при одночасному застосуванні з глібенкламідом. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Колесевелам пов'язує глібенкламід, зменшуючи його всмоктування із шлунково-кишкового тракту. Тому глибенкламід слід приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама, оскільки в цьому випадку ніякої взаємодії не спостерігається. При одночасному застосуванні глібенкламіду з бозентаном відмічено збільшення частоти підвищення активності печінкових ферментів. Глібенкламід і бозентан пригнічують перенесення жовчних кислот із клітин печінки, що призводить до їх внутрішньоклітинного накопичення та посилення їх цитотоксичного ефекту. У зв'язку з цим одночасне застосування глібенкламіду та бозентану протипоказано.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат слід приймати перед їдою, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Добові дози препарату, що становлять до 2-х таблеток, слід приймати 1 раз на добу – вранці, безпосередньо перед сніданком. Вищі дози ділять на ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Препарат Манініл® 3,5 слід приймати в один і той же час доби. При пропущенні одного прийому препарату наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози в плазмі натще і через 2 години після їди. Терапію рекомендується розпочинати з мінімально можливої ​​дози. В основному це стосується пацієнтів, схильних до гіпоглікемії або пацієнтів з масою тіла менше 50 кг. Необхідно враховувати, що до складу препарату Манініл 3,5 входить мікронізована форма глибенкламіду. Тому рекомендована доза препарату Манініл® 3,5 відрізняється від доз лікарських препаратів, у яких глібенкламід міститься у немікронізованій формі. Початкова доза препарату Манініл 3,5 становить 1/2 - 1 таблетки (1,75 мг-3,5 мг) 1 раз на добу. Якщо початкова доза не призводить до досягнення адекватного метаболічного контролю, дозу препарату Манініл® 3,5 слід поетапно збільшити. Збільшення дози слід проводити з інтервалами від декількох днів до одного тижня, аж до досягнення необхідної терапевтичної дози, яка не повинна перевищувати максимальної. Максимальна добова доза препарату Манініл 3,5 - 3 таблетки (10,5 мг). Корекція дози препарату Манініл® 3,5 проводиться лікарем одночасно з корекцією дієти та залежить від величини концентрації глюкози у плазмі крові та сечі. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Необхідне проведення регулярного моніторингу концентрації глюкози у плазмі крові та сечі;додатково рекомендується контролювати концентрацію глікованого гемоглобіну та/або фруктозаміну в плазмі крові та показники ліпідного обміну. Літнім, ослабленим пацієнтам та/або пацієнтам зі зниженим харчуванням, а також страждаючим порушеннями функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. При зміні маси тіла та способу життя пацієнта необхідна корекція дози препарату Манініл 3,5. Застосування у дітей та підлітків Дані щодо безпеки та ефективності застосування глібенкламіду у дітей та підлітків відсутні, тому застосування глібенкламіду у дітей та підлітків до 18 років протипоказано. Переклад з інших гіпоглікемічних засобів Переведення з інших гіпоглікемічних препаратів на препарат Манініл® 3,5 слід починати під наглядом лікаря з 1/2 - 1 таблетки Манінілу® 3,5 на добу (1,75 мг-3,5 мг), поступово збільшуючи дозу до необхідної добової терапевтичної дози. Застосування у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами При непереносимості метформіну пацієнтам може бути показане одночасне застосування глібенкламіду з глітазонами (росиглітазон, піоглітазон). Препарат Манініл® 3,5 може одночасно застосовуватись з іншими гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо, що не стимулюють секрецію інсуліну (наприклад, гуарова камедь або акарбоза). При початковій стадії вторинної резистентності до глібенкламіду можливе одночасне застосування глібенкламіду та інсуліну; при повній вторинній резистентності до глібенкламіду показано проведення монотерапії інсуліном.ПередозуванняГостра, виражена передозування препарату Манініл 3,5, наприклад, прийом надлишкових доз протягом тривалого періоду часу, може призводити до важкого, тривалого та загрозливого життя гіпоглікемії. Як тільки встановлено наявність передозування, необхідно ретельне спостереження доти, доки не буде впевненості, що пацієнтові більше не загрожує небезпека. Необхідно враховувати, що гіпоглікемія та її клінічні прояви після лікування пацієнта можуть виникнути знову. Значне передозування та тяжкі реакції, такі як втрата свідомості та інші серйозні неврологічні порушення, є екстреними станами та потребують негайної госпіталізації. Симптоми гіпоглікемії: почуття голоду, тахікардія, сонливість, слабкість, раптова пітливість, порушення координації рухів, тремор, загальне занепокоєння, почуття страху, головний біль, минущі неврологічні порушення (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів або паралічів, або змінене сприйняття ). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата пацієнтом самоконтролю та свідомості, розвиток гіпоглікемічної коми, яка проявляється втратою свідомості, тахікардією, вологістю шкіри, руховим занепокоєнням, гіперрефлексією, парезами з наявністю позитивного рефлексу Бабінського. При гіпоглікемії легкого ступеня слід прийняти всередину шматочок цукру, їжу або напої з високим вмістом цукру (варення, мед, солодкий чай та ін.). При передозуванні у пацієнтів, які перебувають у свідомості та без схильності до розвитку судом, перед внутрішньовенним введенням глюкози (декстрози) слід спочатку ініціювати блювання або промивання шлунка. При втрати пацієнтом свідомості необхідно ввести внутрішньовенно 40-80 мл 40% розчину декстрози (глюкози), потім провести інфузію 5-10% розчину декстрози. Потім можна додатково ввести 1 мг глюкагону (підшкірно чи внутрішньом'язово). Якщо пацієнт після цього не приходить до тями, то цей захід можна повторити; далі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При тривалій гіпоглікемії необхідно ретельне спостереження за пацієнтом протягом кількох днів з регулярним контролем концентрації глюкози у плазмі крові та, при необхідності, проведення інфузійної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час терапії глибенкламідом необхідно неухильно дотримуватися рекомендацій лікаря щодо дотримання дієти та самоконтролю концентрації глюкози в плазмі крові. Додатково рекомендується контролювати концентрацію глікованого гемоглобіну та/або фруктозаміну в плазмі та показники ліпідного обміну. Необхідно ретельно дотримуватися режиму прийому препарату та режиму харчування. Глібенкламід слід приймати регулярно і, по можливості, одночасно. Необхідна корекція дози глибенкламіду при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуск їжі; діарея чи блювання; зміна дієти; дисбаланс між фізичними навантаженнями та вживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки; передозування глибенкламіду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); Одночасний прийом деяких лікарських засобів. Лікар повинен ретельно розглянути питання призначення глибенкламіду пацієнтам з порушенням функції печінки та нирок, а також при гіпофункції щитовидної залози, передній долі гіпофіза або кори надниркових залоз. Одночасне застосування лікарських засобів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (у т. ч. бета-адреноблокатори), а також наявність у пацієнта автономної нейропатії можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Часте застосування проносних засобів може спричинити порушення метаболічного статусу. Етанол може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток «антабусного ефекту» (найпоширеніші симптоми – нудота, блювання, біль у животі, «припливи», тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування глібенкламідом. Концентрація глюкози в плазмі може збільшуватися, якщо пацієнт не дотримується призначеної лікарем терапії. Підвищена концентрація глюкози крові може бути обумовлена ​​недостатнім на даному етапі лікування терапевтичним ефектом призначеної дози глибенкламіду, а також гострими стресовими ситуаціями. До симптомів гіперглікемії можуть належати: виражена спрага, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж шкіри та/або сухість шкіри, грибкові захворювання та/або шкірні інфекції, а також зниження працездатності. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з лихоманковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських препаратів та призначення інсуліну. Пацієнти, які отримують глібенкламід, повинні бути попереджені про необхідність негайно проконсультуватися з лікарем у разі виникнення будь-яких змін і у разі виникнення інших захворювань під час лікування глібенкламідом. При зміні лікаря та зверненні до інших лікувальних закладів (при госпіталізації, після нещасного випадку, при захворюванні у відпустці) необхідно проінформувати лікаря про наявність у пацієнта цукрового діабету. У пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препарати сульфонілсечовини можуть призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні глібенкламіду; краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Під час застосування глибенкламіду не рекомендується тривале перебування на сонці. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Манініл® 3,5 можливий розвиток епізодів гіпо- або гіперглікемії та, як наслідок, зниження реакції та здатності до концентрації уваги, особливо на початку лікування, після корекції дози або при нерегулярному прийомі. Тому під час лікування препаратом Манініл® 3,5 необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це особливо важливо для пацієнтів із частими епізодами гіпоглікемії або зниженням/відсутністю відчуття «провісників» гіпоглікемії. У цих випадках необхідно проконсультуватися з лікарем для прийняття рішення про можливість керування транспортним засобом. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глибенкламід – 5,000 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, желатин, тальк, магнію стеарат, барвник червоний [Понсо 4R] (Е 124). Пігулки 5 мг. По 120 таблеток у флакон із безбарвного скла, закупорений штепсельною пробкою із поліетилену. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиРожеві плоскоциліндричні таблетки з фаскою та ризиком з одного боку таблетки.ФармакокінетикаВсмоктування. При прийомі внутрішньо глибенкламід швидко і майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл. Час досягнення максимальної концентрації глібенкламіду (Сmax = 100 нг/мл) у плазмі крові - 2,5 год. Через 8-10 годин після прийому, залежно від прийнятої дози, концентрація глібенкламіду в плазмі крові знижується до 10-20 нг/мл. Зв'язок глибенкламіду з білками плазми становить 98%. Метаболізм та виведення. Глібенкламід повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками і через кишечник приблизно в рівних пропорціях повністю через 45-72 год. Період напіввиведення (Т1/2) у здорових добровольців після перорального прийому близько 7 год. можливе подовження Т1/2 до 8-10 год. Спеціальні групи пацієнтів. У пацієнтів із печінковою недостатністю виведення діючої речовини з плазми уповільнене. У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну ≥ 30 мл/хв загальна швидкість виведення глібенкламіду з організму залишається без змін. При нирковій недостатності тяжкого ступеня можлива кумуляція.ФармакодинамікаГлібенкламід стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, стимулює вивільнення інсуліну, посилює дію інсуліну на поглинання глюкози та м'язами. Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічна дія глібенкламіду розвивається через 2 год. У пацієнтів з цукровим діабетом при одноразовому застосуванні разової дози глібенкламіду вранці після їди гіпоглікемічний ефект зберігається протягом 24 год.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, на додаток до дієти та фізичних вправ як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або іншими гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів. З обережністю захворювання щитовидної залози (зі зниженням функції); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв); печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; гарячковий синдром; церебральний атеросклероз; гіпофункція передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та ризиком розвитку гіпоглікемії (тривале голодування, недостатнє надходження вуглеводів з їжею, надмірні фізичні навантаження, діарея та/або блювання); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до глібенкламіду та/або інших компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів, сечогінних (діуретичних) засобів, що містять у молекулі сульфонамідну групу, пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції (видалення) підшлункової залози; печінкова недостатність тяжкого ступеня; ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну надниркова недостатність важкого ступеня; кишкова непрохідність, парез шлунка; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; порфірія; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність, період грудного вигодовування; одночасне застосування з бозентаном; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Манініл® 5 при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. При настанні вагітності прийом препарату слід припинити. Для лікування цукрового діабету під час вагітності препаратом першого вибору є інсулін, оскільки при застосуванні гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування неможливо регулювати концентрацію глюкози в плазмі крові з тим ступенем надійності, який досягається терапією інсуліном. При плануванні вагітності гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому слід замінити на інсулін. Невідомо, чи проникає глібенкламід у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини проникають у грудне молоко, пацієнтка повинна отримувати як гіпоглікемічний засіб інсулін або припинити грудне вигодовування.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні Манінілу® 5 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними оцінка неможлива), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпоглікемія (симптоми див. розділ «Передозування»), збільшення маси тіла. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, почуття тяжкості та «переповнення» у шлунку, відрижка, блювання, біль у животі, діарея, «металевий» присмак у роті. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: тимчасове підвищення активності печінкових ферментів (аланінамінотрасферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфотази), внутрішньопечінковий холестаз, лікарський гепатит. В окремих випадках гепатит, підвищення активності «печінкових» ферментів та/або холестаз та жовтяниця можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, але можуть регресувати після припинення прийому глібенкламіду. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, кропив'янка, пурпура, підвищена фотосенсибілізація, вузлова еритема, морбіліформна або макулопапульозна екзантема. При появі кропив'янки або інших реакцій шкіри слід негайно звернутися до лікаря. Ці реакції є тимчасові реакції гіперчутливості; у дуже рідкісних випадках вони, однак, можуть розвиватися в загрозливому життю стану, що супроводжуються пригніченням дихання та зниженням артеріального тиску, аж до настання шоку. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: генералізовані алергічні реакції, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, лихоманкою, протеїнурією та жовтяницею; анафілактичний шок. Можлива перехресна алергія з пробенецидом, з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, аж до агранулоцитозу, панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни гемограми, як правило, оборотні після відміни препарату, але в дуже поодиноких випадках можуть бути загрозливими для життя. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: порушення зору та розлади акомодації. Інші Дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія, гіпонатріємія, «антабусний ефект» (дисульфірамоподібна реакція) при прийомі алкоголю (найчастіші ознаки: нудота, блювання, біль у животі, відчуття «припливів», біль, запаморочення, головний). Частота невідома: алергічні реакцію барвник Понсо 4R (Е124). Є також повідомлення про наступні побічні ефекти глибенкламіду: печія, анорексія, панкреатит, гранулематозний гепатит, білірубінемія, псоріазоподібні шкірні реакції, тромбоцитопенічна пурпура, апластична анемія, аплазія кісткового мозку, еозинофілія.Взаємодія з лікарськими засобамиГлібенкламід метаболізується переважно за допомогою CYP2C9 та меншою мірою за допомогою CYP3A4. Це слід враховувати при одночасному прийомі глібенкламіду з індукторами або інгібіторами CYP2C9. Посилення гіпоглікемічної дії глібенкламіду можливе при одночасному застосуванні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічними засобами та чоловічими статевими гормонами, іншими гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (наприклад, бігуаніди) та інсуліном, азопропазоном, незапапано-, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, протигрибковими лікарськими засобами (міконазол, флуконазол), флуоксетином, інгібіторами моноамінооксидази (МАО), параамилі, піразолонів, фосфамідами (наприклад, циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід), пробенецидом, саліцилатами,сульфонамідами, тетрациклінами та тритокваліном, кларитроміцином, сульфінпіразоном. Підкислюють сечу засоби (амонію хлорид, кальцію хлорид) посилюють дію глибенкламіду за рахунок зменшення ступеня його дисоціації та підвищення його реабсорбції. Гипогликемическое действие глибенкламида может уменьшаться при одновременном применении с барбитуратами, изониазидом, диазоксидом, глюкокортикостероидами, глюкагоном, никотинатами (в больших дозах), фенитоином, фенотиазинами, рифампицином, тиазидными диуретиками, ацетазоламидом, пероральными контрацептивами и эстрогенами, препаратами йодсодержащих гормонов щитовидной железы, симпатомиметическими средствами блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, солями літію, проносними (при тривалому зловживанні) Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, тому що бета-адреноблокатори можуть маскувати клінічні симптоми гіпоглікемії (за винятком підвищеного потовиділення). Антагоністи Н2-рецепторів можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Пентамідин у поодиноких випадках може спричинити значне зниження або підвищення концентрації глюкози у плазмі крові. Може посилюватися або послаблюватися дія похідних кумарину. Поряд із посиленням гіпоглікемічної дії, бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, а також лікарські засоби з центральним механізмом дії, можуть послаблювати у пацієнта відчуття провісників симптомів гіпоглікемії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Глібенкламід може збільшити концентрацію циклоспорину в плазмі та потенційно призвести до підвищення його токсичності, тому рекомендується контроль концентрації та корекція дози циклоспорину при одночасному застосуванні з глібенкламідом. При одночасному вживанні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Колесевелам пов'язує глібенкламід, зменшуючи його всмоктування із шлунково-кишкового тракту. Тому глібенкламід слід приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама, оскільки в цьому випадку жодної взаємодії не спостерігається. При одночасному застосуванні глібенкламіду з бозентаном відмічено збільшення частоти підвищення активності печінкових ферментів. Глібенкламід і бозентан пригнічують перенесення жовчних кислот із клітин печінки, що призводить до їх внутрішньоклітинного накопичення та посилення їх цитотоксичного ефекту. У зв'язку з цим одночасне застосування глібенкламіду та бозентану протипоказано.Спосіб застосування та дозиВсередину. Доза препарату підбирається залежно від віку пацієнта, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози в плазмі натще і через 2 години після їди. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Початкова доза препарату Манініл® 5 становить ½ - 1 таблетка (2,5 мг - 5 мг глібенкламіду) 1 раз на добу. Пігулка може бути розділена на дві рівні частини. Якщо початкова доза не призводить до досягнення адекватного глікемічного контролю, дозу препарату Манініл® 5 слід поетапно збільшити під лікарським контролем. Збільшення дози слід проводити з інтервалами від декількох днів до одного тижня аж до досягнення необхідної терапевтичної дози, яка не повинна перевищувати максимальної. Діапазон добової дози становить від 2,5 мг до 15 мг глібенкламіду (від ½ до 3 таблеток препарату Манініл® 5). Максимальна добова доза – 3 таблетки (15 мг глібенкламіду). Добову дозу препарату, що становить 2 таблетки та менше, слід приймати 1 раз на добу – вранці, перед сніданком. Вищі дози ділять на ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Препарат Манініл® 5 слід приймати одночасно. При пропущенні одного прийому препарату наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Необхідне проведення регулярного моніторингу концентрації глюкози у плазмі крові та сечі; додатково рекомендується контролювати рівень концентрації HbA1c та/або фруктозаміну в плазмі крові та показники ліпідного обміну. Літнім, ослабленим пацієнтам або пацієнтам зі зниженим харчуванням, а також з порушенням функції нирок або печінки легкого та середнього ступеня тяжкості, початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. При зміні маси тіла та способу життя пацієнта необхідна корекція дози препарату Манініл 5. Діти та підлітки Дані щодо безпеки та ефективності застосування глібенкламіду у дітей та підлітків відсутні. Тому цей лікарський препарат не застосовується для лікування дітей та підлітків. Переклад з інших гіпоглікемічних засобів Переведення з інших гіпоглікемічних препаратів на препарат Манініл® 5 слід починати під наглядом лікаря з ½ - 1 таблетки препарату Манініл® 5 на добу (2,5 мг - 5 мг глібенкламіду), поступово збільшуючи дозу до необхідної добової терапевтичної дози. Застосування у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами При непереносимості метформіну пацієнтам може бути показане одночасне застосування глібенкламіду з тіазолідиндіонами (глітазонами): росиглітазон, піоглітазон. Препарат Манініл® 5 може одночасно застосовуватись з іншими гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо, що не стимулюють секрецію інсуліну (гуарова камедь або акарбоза). При початковій стадії вторинної резистентності до глібенкламіду можливе одночасне застосування глібенкламіду та інсуліну; при повній вторинній резистентності до глібенкламіду показано проведення монотерапії інсуліном.ПередозуванняСимптоми: ознаки гіпоглікемії (почуття голоду, тахікардія, сонливість, слабкість, раптова пітливість, порушення координації рухів, тремор, загальний неспокій, почуття страху, головний біль, минущі неврологічні порушення (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів або паралічів, або сприйняття відчуттів).При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата пацієнтом самоконтролю та свідомості, розвиток гіпоглікемічної коми. При гіпоглікемії легкого ступеня слід прийняти всередину шматочок цукру, їжу або напої з високим вмістом цукру (варення, мед, солодкий чай та ін.). При передозуванні у пацієнтів, які перебувають у свідомості та без схильності до розвитку судом, перед внутрішньовенним введенням глюкози (декстрози) слід спочатку ініціювати блювання або промивання шлунка. При втрати пацієнтом свідомості необхідно ввести внутрішньовенно 40-80 мл 40% розчину декстрози (глюкози), потім провести інфузію 5-10% розчину декстрози. Потім можна додатково ввести 1 мг глюкагону (підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно). Якщо пацієнт після цього не приходить до тями, то цей захід можна повторити; далі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При тривалій гіпоглікемії необхідне ретельне спостереження за пацієнтом протягом кількох днів з регулярним контролем концентрації глюкози у плазмі крові та, якщо потрібно, проведення інфузійної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування препаратом Манініл® 5 необхідно неухильно дотримуватись рекомендацій лікаря щодо дотримання дієти та самоконтролю концентрації глюкози в плазмі крові. Пацієнти, які отримують препарат Манініл® 5, повинні бути попереджені про необхідність негайно проконсультуватися з лікарем у разі виникнення будь-яких змін у період лікування препаратом Манініл® 5. лікаря про наявність у пацієнта цукрового діабету Тривале утримання від їди, недостатнє забезпечення організму вуглеводами, надмірне фізичне навантаження, діарея або блювання є факторами ризику розвитку гіпоглікемії. Одночасне застосування лікарських засобів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (в т. ч., бета-адреноблокатори), а також наявність у пацієнта автономної нейропатії можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Часте застосування проносних засобів може спричинити порушення метаболічного статусу. Етанол може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток «антабусного ефекту» (найпоширеніші симптоми – нудота, блювання, біль у животі, «припливи», тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування препаратом Манініл® 5. Концентрація глюкози в плазмі може збільшуватися, якщо пацієнт не дотримується призначеної лікарем терапії. Підвищена концентрація глюкози крові може бути обумовлена ​​недостатнім на даному етапі лікування терапевтичним ефектом призначеної дози препарату Манініл 5, а також гострими стресовими ситуаціями. До симптомів гіперглікемії можуть належати: виражена спрага, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж шкіри та/або сухість шкіри, грибкові захворювання та/або шкірні інфекції, а також зниження працездатності. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни гіпоглікемічних лікарських засобів для прийому внутрішньо та призначення інсуліну. Пацієнтів слід поінформувати про необхідність без зволікання звернутися до лікаря у випадках виникнення інших захворювань під час лікування препаратом Манініл® 5. При зверненні до інших лікувальних закладів пацієнт повинен попередити лікаря про наявність у нього цукрового діабету. У хворих з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препарати сульфонілсечовини можуть призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні глібенкламіду і краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Під час застосування глибенкламіду не рекомендується тривале перебування на сонці. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Манініл 5 можливий розвиток епізодів гіпо- або гіперглікемії і, як наслідок, зниження реакції та здатності до концентрації уваги, особливо на початку лікування, після корекції дози або при нерегулярному прийомі. Тому під час лікування препаратом Манініл® 5 необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це особливо важливо для пацієнтів із частими епізодами гіпоглікемії або зниженням/відсутністю відчуття «провісників» гіпоглікемії. У цих випадках необхідно проконсультуватися з лікарем щодо можливості керування транспортними засобами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина Панкреатин* з мінімальною активністю: амілази 12000 ОД; ліпази 20000 ОД; протеази 900 ОД; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 12), кросповідон (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, лактози моногідрат. Оболонка: гіпромелоза, метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30% (суха маса), триетилцитрат, титану діоксид, Е 171, тальк, симетикону емульсія 30% (суха маса), ароматизатор із запахом ванілі, бергамота, макрогол 6000, кармелозу натрію, полісорбат 80, гідроксид. *отримують зі свинячих підшлункових залоз Таблетки кишковорозчинні, покриті оболонкою, 20000 ОД. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [алюмінієва фольга/алюмінієва фольга]. По 1, 2 або 5 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, від білого до білого з сіруватим відтінком кольору, з гладкою поверхнею, зі специфічним запахом, на зламі можливі коричневі вкраплення.ФармакокінетикаТаблетки препарату Мезим® 20000 покриті кислотостійкою оболонкою, яка стійка до впливу соляної кислоти шлунка і, тим самим, захищає панкреатичні ферменти, що містяться в препараті, від інактивації. Розчинення кишковорозчинної оболонки та вивільнення ферментів відбувається при нейтральному або слаболужному значеннях pH.ФармакодинамікаПанкреатин є порошком з підшлункових залоз свиней. Панкреатичні ферменти, що входять до складу панкреатину, мають протеолітичну, амілолітичну та ліполітичну дію та сприяють розщепленню білків, жирів та вуглеводів, покращують функціональний стан шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) таким чином, нормалізуючи процеси травлення.Показання до застосуванняНедостатність зовнішньосекреторної функції підшлункової залози (хронічний панкреатит, муковісцидоз та ін.); Хронічні запально-дистрофічні захворювання шлунка, кишківника, печінки, жовчного міхура; стани після резекції або опромінення органів шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються порушеннями перетравлення їжі, метеоризмом, діареєю (у складі комбінованої терапії); Для поліпшення травлення їжі у пацієнтів з нормальною функцією шлунково-кишкового тракту у разі похибок у харчуванні; Підготовка до рентгенологічного та ультразвукового дослідження органів черевної порожнини; Розлади шлунково-кишкового тракту функціонального характеру (при гострих кишкових інфекціях, синдромі роздратованого кишечника і т. д.).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; Гострий панкреатит чи хронічний панкреатит у стадії загострення. Тим не менш, можливе застосування у фазі загасаючого загострення при розширенні дієти, якщо є ознаки порушення травлення; Спадкова непереносимість галактози, нестача лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; Дитячий вік до 3-х років (для цієї лікарської форми).Вагітність та лактаціяПеред застосуванням препарату Мезим® 20000, якщо Ви вагітні, або припускаєте, що Ви могли бути вагітною, або плануєте вагітність, необхідно проконсультуватися з лікарем. У період грудного вигодовування перед застосуванням препарату Мезим 20000 необхідно проконсультуватися з лікарем. Дані про застосування панкреатину під час вагітності та у період грудного вигодовування відсутні. У період вагітності та в період грудного вигодовування призначення панкреатину лікарем можливе тільки в тому випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода або дитини.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/ 10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота не встановлена ​​(за наявними даними оцінити неможливо). Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: алергічні реакції негайного типу (такі як висипання на шкірі, кропив'янка, чхання, сльозотеча, бронхоспазм, диспное), гіперчутливість шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже рідко: діарея, абдомінальний дискомфорт, біль у животі, нудота, блювання; утворення стриктур в ілеоцекальному та висхідному відділах ободової кишки у пацієнтів з муковісцидозом при застосуванні високих доз панкреатину. Порушення з боку сечостатевої системи Частота невідома: гіперурікозурія (див. розділ «Особливі вказівки»). Якщо у Вас позначаються побічні ефекти, зазначені в інструкції або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе зменшення всмоктування фолієвої кислоти при одночасному застосуванні препаратів панкреатину. Ефект гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування (таких як акарбоза, міглітол) може зменшуватися при одночасному застосуванні з препаратами травних ферментів, що містять ферменти, що розщеплюють вуглеводи (наприклад, амілазу). Якщо Ви застосовуєте вищезгадані або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням препарату Мезим® 20000 проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиДоза препарату Мезим® 20000 встановлюється індивідуально залежно від захворювання та вираженості симптомів. Якщо немає інших вказівок, дорослим слід приймати по 1-2 таблетки Мезим® 20000 під час їжі. Препарат приймають внутрішньо, не розламуючи та не розжовуючи таблетку (ефективність препарату Мезим® 20000 може знижуватися при розжовуванні та панкреатичні ферменти при вивільненні можуть дратувати слизову оболонку ротової порожнини), запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Добову дозу панкреатичних ферментів, що відповідає 15000-20000 ОД ліпази/кг маси тіла, перевищувати не рекомендується. Збільшення дози слід здійснювати лише під контролем лікаря, орієнтуючись при цьому на симптоматику (наприклад, зменшення стеатореї та болю у животі). Тривалість лікування визначається лікарем і може варіювати від кількох днів (при порушенні травлення через похибку в дієті) до кількох місяців і навіть років (за необхідності постійної замісної терапії). У дітей дозування визначається лікарем. Доза для дітей та дорослих при муковісцидозі У пацієнтів з муковісцидозом дозу слід підбирати з урахуванням тяжкості симптомів захворювання, результатів контролю стеатореї та підтримання адекватного внутрішньотивного статусу (див. розділ «Особливі вказівки»). Доза не повинна перевищувати 10000 ОД ліпази/кг маси тіла на добу. У дітей режим дозування та тривалість лікування встановлює лікар залежно від ступеня вираженості травних порушень та складу дієти, з розрахунку 1000 ОД ліпази/кг маси тіла дитини на кожен прийом їжі для дітей молодше 4 років та 500 ОД ліпази/кг маси тіла дитини на кожний прийом їжі для дітей старше 4 років. Якщо після лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняСимптоми: гіперурикозурія та гіперурикемія (особливо у хворих на муковісцидоз, що приймають високі дози ферментних препаратів). Лікування: симптоматична терапія, відміна препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри гострому панкреатиті або загостренні хронічного панкреатиту (на стадії загасання загострення), у період відновного дієтичного харчування, доцільно приймати препарат Мезим® 20000 на тлі наявної та/або екзокринної недостатності підшлункової залози, що залишається в подальшому. У пацієнтів з муковісцидозом, особливо при прийомі високих доз панкреатину, може спостерігатись гіперурикозурія, тому у цієї групи пацієнтів необхідно контролювати концентрацію сечової кислоти у сечі. У вищезгаданої групи пацієнтів описані стриктури в ілеоцекальному та висхідному відділах ободової кишки. В якості запобіжного заходу при появі незвичного дискомфорту в животі або зміни характеру скарг, особливо при прийомі більше 10000 ОД ліпази/кг маси тіла на добу, необхідно медичне обстеження. Препарат Мезим® 20000 містить активні ферменти, які при вивільненні в ротовій порожнині, наприклад, при розжовуванні, можуть пошкодити слизову оболонку ротової порожнини (аж до утворення виразок). Тому таблетку необхідно ковтати повністю. Препарат містить у складі лактозу, тому він протипоказаний пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Препарат Мезим® 20000 не впливає або незначно впливає на здатність до керування автотранспортом та іншими механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Дозування: 10000 ОД Фасовка: N20 Форма выпуска: таб. Упаковка: блистер Производитель: Берлин Хеми Завод-производитель: Берлин-Фарма ЗАО(Россия) Действующее вещество: Панкреатин. .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Панкреатин* – 116,66 – 134,61 мг з мінімальною активністю: ліпази – 3500 ОД Ph. Еur.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Панкреатин* – 116,66 – 134,61 мг з мінімальною активністю: ліпази – 3500 ОД Ph. Еur.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Панкреатин* 100,000-138,889 мг з мінімальною активністю: ліпази 10000 ОД; амілази 7500 ОД; протеази 375 ОД; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип 12), кремнію діоксид колоїдний, кросповідон, магнію стеарат; Оболонка: гіпромелоза (~5 мПа·с), метакрилової кислоти та етилакрилату сополімеру (1:1) дисперсія 30 % (суха маса), триетилцитрат, титану діоксид (Е 171), тальк, симетикона емульсія 30 % (суха маса), макро 6000, кармелозу натрію, полісорбат 80, азорубіновий лак (Е 122), гідроксид натрію. *отримують зі свинячих підшлункових залоз Таблетки кишковорозчинні, покриті оболонкою, 10000 ОД. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) з фольги (орієнтований поліамід/алюміній/ПВХ (OPA/ALU/PVC)) та фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиРожеві плоскоциліндричні пігулки, вкриті оболонкою, з майже плоскопаралельними поверхнями та скошеними кромками, на зламі можливі коричневі вкраплення.ФармакокінетикаТаблетки препарату Мезим® Про покриті кислотостійкою оболонкою, яка не розчиняється під дією соляної кислоти шлунка і тим самим захищає ензими, що містяться в препараті, від інактивації. Розчинення оболонки та вивільнення ферментів відбувається при значенні рН близькому до нейтрального або слаболужного.ФармакодинамікаФерментний препарат, що покращує травлення. Панкреатин є порошком зі свинячих підшлункових залоз, в якому поряд із зовнішньосекреторними панкреатичними ферментами - ліпазою, амілазою, протеазою, трипсином і хімотрипсином містяться й інші ферменти. Панкреатичні ферменти, що входять до складу препарату, полегшують розщеплення білків, жирів та вуглеводів, що призводить до їх повної абсорбції в тонкій кишці. Трипсин пригнічує стимульовану секрецію підшлункової залози, надаючи аналгетичну дію. Максимальна ферментативна активність препарату відзначається через 30-45 хв після перорального прийому.Показання до застосуваннязамісна терапія при зовнішньосекреторній недостатності функцій підшлункової залози (зокрема хронічний панкреатит, муковісцидоз); хронічні запально-дистрофічні захворювання шлунка, кишківника, печінки, жовчного міхура; стани після резекції або опромінення органів шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються порушенням перетравлення їжі, метеоризмом, діареєю (у складі комбінованої терапії); розлад шлунково-кишкового тракту функціонального характеру (при кишкових інфекційних захворюваннях, синдромі роздратованого кишечника і т. д.); для поліпшення перетравлення їжі у пацієнтів із нормальною функцією ШКТ у разі похибок у харчуванні; підготовка до рентгенологічного та ультразвукового досліджень органів черевної порожнини.Протипоказання до застосуваннягострий панкреатит; загострення хронічного панкреатиту; підвищена чутливість до панкреатину або до інших компонентів препарату; спадкова непереносимість галактози, нестача лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; дитячий вік до 3 років (неподільна лікарська форма).Вагітність та лактаціяЗважаючи на відсутність достатніх даних про застосування ферментів підшлункової залози у людини під час вагітності та в період лактації, застосування препарату Мезим® Про можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода або дитини.Побічна діяНе виявлено розвитку побічних ефектів або ускладнень навіть при тривалому та регулярному застосуванні препарату Мезим Про у пацієнтів з порушеною функцією підшлункової залози. В окремих випадках після прийому панкреатину можливий розвиток алергічних реакцій, рідко – діарея або запор, нудота, дискомфорт в епігастральній ділянці. У поодиноких випадках у пацієнтів, які страждають на муковісцидоз, при тривалому застосуванні високих доз препарату можливий розвиток гіперурікозурії (підвищення рівня сечової кислоти в плазмі крові), можливе утворення стриктур в ілеоцекальній ділянці та висхідній товстій кишці.Взаємодія з лікарськими засобамиПри прийомі препаратів, що містять панкреатин, можливе зменшення всмоктування фолієвої кислоти. Дія цукрознижувальних препаратів (акарбози, міглітол) може зменшуватися при одночасному прийомі з панкреатином. При одночасному застосуванні панкреатину із препаратами заліза можливе зниження всмоктування останніх. Одночасне застосування антацидних засобів, що містять кальцію карбонат та/або магнію гідроксид, може призвести до зниження ефективності препарату.Спосіб застосування та дозиДоза препарату Мезим® Про встановлюється індивідуально залежно від ступеня вираженості захворювання та складу їжі. Якщо немає інших вказівок, середня разова доза для дорослих становить 2-4 таблетки препарату Мезим Про на прийом їжі. Рекомендується приймати половину або третину разової дози на початку їжі, а решту під час її. Препарат приймають внутрішньо, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Можливе збільшення дози, яке слід здійснювати лише під контролем лікаря, орієнтуючись при цьому на ослаблення симптоматики (наприклад, стеатореї, болі в животі). Максимальна добова доза – 15000-20000 ОД ліпази/кг маси тіла. Дітям режим дозування встановлює лікар залежно від ступеня вираженості захворювання та складу їжі з розрахунку 500-1000 ОД ліпази/кг маси тіла дитини на кожний прийом їжі. Тривалість лікування може варіювати від кількох днів (при порушенні травлення, похибки в дієті) до кількох місяців і навіть років (за необхідності постійної замісної терапії).ПередозуванняДаних щодо випадків передозування та інтоксикації препаратом немає. Можливі гіперурикозурія, гіперурикемія, у дітей – запори. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри гострому панкреатиті або загостренні хронічного панкреатиту (на стадії згасання загострення), під час відновлювального дієтичного харчування, доцільно призначати препарат Мезим® Про на тлі наявної або недостатності функції підшлункової залози, що залишається в подальшому. Препарат Мезим® Про з урахуванням твердої неподільної лікарської форми протипоказаний дітям до 3 років. Препарат Мезим® Про не впливає на швидкість психомоторних реакцій та здатність до сприйняття чи оцінки ситуації. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ібупрофен – 400,00 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), стеарат магнію. Плівкова оболонка: гіпромелоза (в'язкість 6 мПа • с), макрогол 4000, повідон (значення К = 30), титану діоксид (Е 171). Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 400 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із ПВХ/фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору, що мають двосторонню ризику для поділу і тиснення на одній із сторін "Е" та "Е" по обидва боки від ризику.ФармакокінетикаАбсорбція - висока, швидко і практично повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому препарату натще максимальна концентрація (Сmax) ібупрофену в плазмі досягається через 45 хвилин. Прийом препарату разом з їжею може збільшувати час досягнення максимальної концентрації (TCmax) до 1-2 годин. Зв'язок із білками плазми крові – 90 %. Повільно проникає у порожнини суглобів, затримується у синовіальній рідині, створюючи у ній більші концентрації, ніж у плазмі крові. У спинномозковій рідині виявляються нижчі концентрації ібупрофену в порівнянні з плазмою крові. Після абсорбції близько 60% фармакологічно неактивної R-форми повільно трансформується на активну S-форму. Зазнає метаболізму в печінці. Період напіввиведення (Т1/2) – 2 години. Виводиться нирками (у незміненому вигляді трохи більше 1 %) і, меншою мірою, з жовчю. В обмежених дослідженнях ібупрофен виявлявся у грудному молоці у дуже низьких концентраціях.ФармакодинамікаМеханізм дії ібупрофену, похідного пропіонової кислоти з групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) обумовлений інгібуванням синтезу простагландинів – медіаторів болю, запалення та гіпертермічної реакції. Невибірково блокує циклооксигеназу 1 (ЦОГ-1) та циклооксигеназу 2 (ЦОГ-2), внаслідок чого гальмує синтез простагландинів. Має швидку спрямовану дію проти болю (знеболювальну), жарознижувальну та протизапальну дію. Крім того, ібупрофен оборотно інгібує агрегацію тромбоцитів. Знеболювальна дія препарату триває до 8 годин.Показання до застосуванняПрепарат МІГ® 400 застосовують при головному та зубному болю, мігрені, хворобливих менструаціях, невралгії, болі в спині, болі в суглобах, м'язових та ревматичних болях, а також при гарячковому стані при грипі та застудних захворюваннях.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до ібупрофену або будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (у тому числі в анамнезі); ерозивно-виразкові захворювання органів шлунково-кишкового тракту (у тому числі виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хвороба Крона, виразковий коліт) або виразкова кровотеча в активній фазі або в анамнезі (два або більше підтверджених епізоду виразкової хвороби або яз; кровотеча або перфорація виразки шлунково-кишкового тракту в анамнезі, спровоковані застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; тяжка серцева недостатність (клас IV за класифікацією Нью-Йоркської Асоціації кардіологів (NYHA)); тяжка печінкова недостатність або захворювання печінки в активній фазі; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну підтверджена гіперкаліємія; декомпенсована серцева недостатність; період після проведення аортокоронарного шунтування; цереброваскулярна або інша кровотеча; гемофілія та інші порушення згортання крові (в т. ч. гіпокоагуляція), геморагічні діатези; вагітність у терміні понад 20 тижнів; дитячий вік до 6 років. З обережністю За наявності станів, зазначених у цьому розділі, перед застосуванням препарату слід проконсультуватися з лікарем. Одночасне застосування інших нестероїдних протизапальних засобів, наявність в анамнезі одноразового епізоду виразкової хвороби шлунка або виразкової кровотечі ШКТ, гастрит, ентерит, коліт, наявність інфекції Helicobacter pylori, алергічні захворювання в стадії загострення або в анамнезі – можливий розвиток бронхоспазму. (синдром Шарпа) - підвищений ризик асептичного менінгіту, вітряна віспа, ниркова недостатність, у тому числі при зневодненні (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв), нефротичний синдром, печінкова недостатність, цироз печінки з портальною гіпертензією, гіпербілірубінемія, гіпербілірубінемія або серцева недостатність, цереброваскулярні захворювання, захворювання крові неясної етіології (лейкопенія та анемія), тяжкі соматичні захворювання, дисліпідемія/гіперліпідемія,цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, куріння, часте вживання алкоголю, фенілкетонурія або непереносимість фенілаланіну, одночасне застосування лікарських засобів, які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (в тому числі преднізолону) ), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (у тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сертраліну) або антиагрегантів (у тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування .які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (у тому числі преднізолону), антикоагулянтів (у тому числі варфарину), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сероктоніну) в тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (у тому числі преднізолону), антикоагулянтів (у тому числі варфарину), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сероктоніну) в тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.вагітність терміном до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.вагітність терміном до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.Вагітність та лактаціяНе слід застосовувати нестероїдні протизапальні засоби жінкам з 20 тижнів вагітності у зв'язку з можливим розвитком маловоддя та/або патології нирок у новонароджених (неонатальна ниркова дисфункція). Слід уникати застосування препарату терміном до 20 тижнів вагітності, при необхідності застосування препарату слід проконсультуватися з лікарем. Є дані про те, що ібупрофен у незначних кількостях може проникати у грудне молоко без будь-яких негативних наслідків для здоров'я немовляти, тому зазвичай при короткочасному прийомі необхідності припинення грудного вигодовування не виникає. При необхідності тривалого застосування препарату слід звернутися до лікаря для вирішення питання щодо припинення грудного вигодовування на період застосування препарату.Побічна діяРизик виникнення небажаних реакцій можна звести до мінімуму, якщо приймати препарат коротким курсом у мінімальній ефективній дозі, необхідної для усунення симптомів. У людей похилого віку спостерігається підвищена частота небажаних реакцій на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, у деяких випадках із летальним результатом. Небажані реакції є переважно дозозалежними. Зокрема, ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі залежить від діапазону доз та від тривалості лікування. Нижченаведені небажані реакції відзначалися при короткочасному прийомі ібупрофену в дозах, що не перевищують 1200 мг/добу (3 таблетки). При лікуванні хронічних станів та при тривалому застосуванні можлива поява інших побічних реакцій. Оцінка частоти виникнення небажаних реакцій виконана на підставі наступних критеріїв: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко ( від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (даних для оцінки частоти недостатньо). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими симптомами таких порушень є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в порожнині рота, «грипоподібні» симптоми, виражена слабкість, кровотечі з носа та підшкірні крововиливи, кровотечі та синці невідомої етіології. Порушення з боку імунної системи Нечасто: реакції гіперчутливості - неспецифічні алергічні реакції та анафілактичні реакції, реакції з боку дихальних шляхів (бронхіальна астма, в тому числі її загострення, бронхоспазм, задишка, диспное), шкірні реакції (свербіж, кропив'янка, пурпура, набряк Квінке, ексфоліативні , у тому числі токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема), алергічний риніт, еозинофілія. Дуже рідко: тяжкі загальні реакції гіперчутливості, у тому числі набряк обличчя, язика та гортані, задишка, тахікардія, артеріальна гіпотензія (анафілаксія, набряк Квінке або тяжкий анафілактичний шок). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Частота невідома: гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), реакції фоточутливості. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: біль у животі, нудота, диспепсія (зокрема печія, здуття живота). Рідко: діарея, метеоризм, запор, блювання. Дуже рідко: пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, кривава блювота, у деяких випадках з летальним кінцем, особливо у пацієнтів похилого віку, виразковий стоматит, гастрит. Частота невідома: загострення коліту та хвороби Крона. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: порушення функції печінки, підвищення активності «печінкових» трансаміназ, гепатит та жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Дуже рідко: гостра ниркова недостатність (компенсована та декомпенсована), особливо при тривалому застосуванні, у поєднанні з підвищенням концентрації сечовини в плазмі крові та появою набряків, гематурії та протеїнурії, нефритичний синдром, нефротичний синдром, папілярний некроз, інтерстиціальний нефрит, ци. Порушення з боку нервової системи Нечасто: біль голови. Дуже рідко: асептичний менінгіт. Порушення з боку серцево-судинної системи Частота невідома: серцева недостатність, периферичні набряки; при тривалому застосуванні підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда), підвищення артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи та органів середостіння. Частота невідома: бронхіальна астма, бронхоспазм, задишка. Лабораторні показники гематокрит або гемоглобін (можуть зменшуватися); час кровотечі (може збільшуватись); концентрація глюкози у плазмі крові (може зменшуватися); кліренс креатиніну (може зменшуватися); плазмова концентрація креатиніну (може збільшуватись); активність "печінкових" трансаміназ (може підвищуватися). З появою небажаних реакцій слід припинити прийом препарату та звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід уникати одночасного застосування ібупрофену з наступними лікарськими засобами: Ацетилсаліцилова кислота: за винятком низьких доз ацетилсаліцилової кислоти (не більше 75 мг на добу), призначених лікарем, оскільки одночасне застосування може підвищувати ризик виникнення небажаних реакцій. При одночасному застосуванні ібупрофен знижує протизапальну та антиагрегантну дію ацетилсаліцилової кислоти (після початку прийому ібупрофену у пацієнтів, які отримують як антиарегантний засіб малі дози ацетилсаліцилової кислоти, можливе підвищення частоти розвитку гострої коронарної недостатності). Інші нестероїдні протизапальні засоби, зокрема селективні інгібітори ЦОГ-2: слід уникати одночасного застосування двох і більше препаратів із групи нестероїдних протизапальних засобів через можливе збільшення ризику виникнення небажаних реакцій. З обережністю застосовувати одночасно з такими лікарськими засобами: Антикоагулянти та тромболітичні препарати: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, зокрема, варфарину та тромболітичних препаратів. Антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II) та діуретики: НПЗЗ можуть знижувати ефективність препаратів цих груп. У деяких пацієнтів з порушенням ниркової функції (наприклад, у пацієнтів з зневодненням або у пацієнтів похилого віку з порушенням ниркової функції) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину II та засобів, що інгібують циклооксигеназу, може призвести до погіршення ниркової функції, включаючи розвиток (зазвичай оборотний). Ці взаємодії слід враховувати у пацієнтів, які приймають коксиби одночасно з інгібіторами АПФ або антагоністами ангіотензину ІІ. У зв'язку з цим одночасне застосування вищезазначених засобів слід призначати з обережністю, особливо у осіб похилого віку. Необхідно запобігати зневодненню у пацієнтів,а також розглянути можливість моніторингу ниркової функції після початку такого комбінованого лікування та періодично – надалі. Діуретики та інгібітори АПФ можуть підвищувати нефротоксичність нестероїдних протизапальних засобів. Глюкокортикостероїди: підвищений ризик утворення виразок ШКТ та шлунково-кишкової кровотечі. Антиагреганти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі. Серцеві глікозиди: одночасне застосування НПЗЗ та серцевих глікозидів може призвести до посилення серцевої недостатності, зниження швидкості клубочкової фільтрації та збільшення концентрації серцевих глікозидів у плазмі крові. Препарати літію: існують дані про можливість збільшення концентрації літію в плазмі крові на фоні застосування НПЗЗ. Метотрексат: існують дані про можливість збільшення концентрації метотрексату в плазмі крові на фоні застосування НПЗЗ. Циклоспорин: збільшення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та циклоспорину. Міфепристон: прийом НПЗЗ слід розпочати не раніше, ніж через 8-12 днів після прийому міфепристону, оскільки НПЗЗ можуть знижувати ефективність міфепристону. Такролімус: при одночасному застосуванні НПЗЗ та такролімусу можливе збільшення ризику нефротоксичності. Зідовудін: одночасне застосування НПЗЗ та зидовудину може призвести до підвищення гематотоксичності. Є дані про підвищений ризик виникнення гемартрозу та гематом у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гемофілією, які отримували одночасне лікування зидовудином та ібупрофеном. Антибіотики хінолонового ряду: у пацієнтів, які отримують одночасне лікування НПЗЗ та антибіотиками хінолонового ряду, можливе збільшення ризику виникнення судом. Мієлотоксичні препарати: посилюють прояви гематотоксичності препарату. Кофеїн: посилює аналгетичну ефект.Спосіб застосування та дозиДля усунення симптомів слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом мінімального часу (див. розділ "Особливі вказівки"). Для прийому всередину. Пацієнтам із підвищеною чутливістю шлунка рекомендується приймати препарат під час їди. Тільки для короткочасного застосування. Таблетки слід запивати водою. Уважно прочитайте інструкцію перед застосуванням препарату. Дорослим та дітям старше 12 років По 200 мг (1/2 таблетки) 3-4 рази на день. Для досягнення швидкого терапевтичного ефекту у дорослих разова доза може бути збільшена до 1 таблетки (400 мг) тричі на добу. При прийомі 400 мг (1 таблетка) інтервал між прийомами препарату має становити щонайменше 6 годин. Діти віком від 6 до 12 років (з масою тіла понад 20 кг) По 200 мг (1/2 таблетки) 3-4 рази на день. Препарат можна застосовувати лише якщо маса тіла дитини більше 20 кг. Інтервал між прийомом таблеток повинен становити не менше ніж 6 годин. Прийом препарату в разовій дозі 400 мг не дозволяється для застосування у дітей віком до 12 років. Максимальна доза для дорослих становить 1200 мг. Максимальна добова доза для дітей віком від 6 до 18 років становить 800 мг. Якщо прийом препарату протягом 2-3 днів симптоми зберігаються або посилюються, необхідно припинити лікування і звернутися до лікаря.ПередозуванняУ дітей симптоми передозування можуть виникати після дози, що перевищує 400 мг/кг маси тіла. У дорослих дозозалежний ефект передозування менш виражений. Період напіввиведення препарату при передозуванні становить 1,5-3 години. Симптоми: нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці або, рідше, діарея, шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. У тяжких випадках спостерігаються прояви з боку центральної нервової системи: сонливість, рідко – збудження, судоми, дезорієнтація, кома. У випадках тяжкого отруєння можуть розвиватися метаболічний ацидоз та збільшення протромбінового часу, ниркова недостатність, пошкодження тканини печінки, зниження артеріального тиску, пригнічення дихання та ціаноз. У пацієнтів із бронхіальною астмою можливе загострення цього захворювання. Лікування: симптоматичне, з обов'язковим забезпеченням прохідності дихальних шляхів, моніторингом ЕКГ та основних показників життєдіяльності аж до нормалізації стану пацієнта. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка протягом 1 години після прийому потенційно токсичної дози ібупрофену. Якщо ібупрофен вже абсорбувався, може бути призначено лужне пиття з метою виведення похідного кислого ібупрофену нирками, форсований діурез. Часті або тривалі судоми слід усунути внутрішньовенним введенням діазепаму або лоразепаму. При загостренні астми рекомендується застосування бронходилататорів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля усунення симптомів слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом мінімального часу. У пацієнтів з бронхіальною астмою або алергічним захворюванням на стадії загострення, а також у пацієнтів з анамнезом бронхіальної астми/алергічного захворювання препарат може спровокувати бронхоспазм. Застосування препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаним захворюванням сполучної тканини пов'язане з підвищеним ризиком розвитку асептичного менінгіту. Під час тривалого лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки та нирок. З появою симптомів гастропатії показаний ретельний контроль, що включає проведення эзофагогастродуоденоскопии, загальний аналіз крові (визначення гемоглобіну), аналіз калу на приховану кров. При необхідності визначення 17-кетостероїдів препарат слід відмінити за 48 годин до дослідження. У період лікування не рекомендується прийом етанолу. Пацієнтам із нирковою недостатністю необхідно проконсультуватися з лікарем перед застосуванням препарату, оскільки існує ризик погіршення функціонального стану нирок. Пацієнтам з гіпертензією, у тому числі в анамнезі та/або хронічній серцевій недостатності, необхідно проконсультуватися з лікарем перед застосуванням препарату, оскільки препарат може викликати затримку рідини, підвищення артеріального тиску та набряки. Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю II-III класу по NYHA, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями призначати ібупрофен слід тільки після ретельної оцінки співвідношення користь-ризик, при цьому слід уникати застосування 2400 мг/добу). У поодиноких випадках на тлі застосування НПЗП спостерігалися серйозні шкірні реакції (деякі з яких закінчилися летальним результатом), включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз. Очевидно, найбільшого ризику пацієнти схильні на початку лікування, тому що у більшості пацієнтів зазначені реакції розвивалися в перший місяць терапії. Є повідомлення про випадки гострого генералізованого екзантематозного пустульозу (AGEP), пов'язаних із застосуванням препаратів, що містять ібупрофен. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування препарату МІГ® 400 слід припинити. Застосування нестероїдних протизапальних засобів у пацієнтів з вітряною віспою може бути пов'язане з підвищеним ризиком розвитку тяжких гнійних ускладнень інфекційно-запальних захворювань шкіри та підшкірно-жирової клітковини (наприклад, некротизуючого фасціїту). У зв'язку з цим рекомендується уникати застосування препарату під час вітряної віспи. Маскування симптомів інфекційних захворювань Препарат МІГ® 400 може маскувати важливі симптоми інфекційних захворювань, що може призводити до пізнішого призначення відповідного лікування і тим самим погіршувати результат інфекційного захворювання. Це спостерігалося при бактеріальній позалікарняній пневмонії та при бактеріальному ускладненні вітряної віспи. Коли препарат МІГ 400 застосовується для полегшення лихоманки та болю, спричинених інфекційним захворюванням, рекомендується контроль стану пацієнта. В амбулаторних умовах (поза лікарнею) пацієнту слід проконсультуватися з лікарем, якщо симптоми зберігаються або посилюються. Інформація для жінок, які планують вагітність: подібні лікарські засоби пригнічують циклооксигеназу та синтез простагландинів, впливають на овуляцію, порушуючи жіночу репродуктивну функцію (оборотно після відміни лікування). Препарат містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в 1 таблетці, покритій плівковою оболонкою, тобто фактично не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Пацієнтам, які відзначають запаморочення, сонливість, загальмованість або порушення зору при прийомі ібупрофену, слід уникати керування транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ібупрофен – 400,00 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), стеарат магнію. Плівкова оболонка: гіпромелоза (в'язкість 6 мПа • с), макрогол 4000, повідон (значення К = 30), титану діоксид (Е 171). Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 400 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із ПВХ/фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору, що мають двосторонню ризику для поділу і тиснення на одній із сторін "Е" та "Е" по обидва боки від ризику.ФармакокінетикаАбсорбція - висока, швидко і практично повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому препарату натще максимальна концентрація (Сmax) ібупрофену в плазмі досягається через 45 хвилин. Прийом препарату разом з їжею може збільшувати час досягнення максимальної концентрації (TCmax) до 1-2 годин. Зв'язок із білками плазми крові – 90 %. Повільно проникає у порожнини суглобів, затримується у синовіальній рідині, створюючи у ній більші концентрації, ніж у плазмі крові. У спинномозковій рідині виявляються нижчі концентрації ібупрофену в порівнянні з плазмою крові. Після абсорбції близько 60% фармакологічно неактивної R-форми повільно трансформується на активну S-форму. Зазнає метаболізму в печінці. Період напіввиведення (Т1/2) – 2 години. Виводиться нирками (у незміненому вигляді трохи більше 1 %) і, меншою мірою, з жовчю. В обмежених дослідженнях ібупрофен виявлявся у грудному молоці у дуже низьких концентраціях.ФармакодинамікаМеханізм дії ібупрофену, похідного пропіонової кислоти з групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) обумовлений інгібуванням синтезу простагландинів – медіаторів болю, запалення та гіпертермічної реакції. Невибірково блокує циклооксигеназу 1 (ЦОГ-1) та циклооксигеназу 2 (ЦОГ-2), внаслідок чого гальмує синтез простагландинів. Має швидку спрямовану дію проти болю (знеболювальну), жарознижувальну та протизапальну дію. Крім того, ібупрофен оборотно інгібує агрегацію тромбоцитів. Знеболювальна дія препарату триває до 8 годин.Показання до застосуванняПрепарат МІГ® 400 застосовують при головному та зубному болю, мігрені, хворобливих менструаціях, невралгії, болі в спині, болі в суглобах, м'язових та ревматичних болях, а також при гарячковому стані при грипі та застудних захворюваннях.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до ібупрофену або будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (у тому числі в анамнезі); ерозивно-виразкові захворювання органів шлунково-кишкового тракту (у тому числі виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хвороба Крона, виразковий коліт) або виразкова кровотеча в активній фазі або в анамнезі (два або більше підтверджених епізоду виразкової хвороби або яз; кровотеча або перфорація виразки шлунково-кишкового тракту в анамнезі, спровоковані застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; тяжка серцева недостатність (клас IV за класифікацією Нью-Йоркської Асоціації кардіологів (NYHA)); тяжка печінкова недостатність або захворювання печінки в активній фазі; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну підтверджена гіперкаліємія; декомпенсована серцева недостатність; період після проведення аортокоронарного шунтування; цереброваскулярна або інша кровотеча; гемофілія та інші порушення згортання крові (в т. ч. гіпокоагуляція), геморагічні діатези; вагітність у терміні понад 20 тижнів; дитячий вік до 6 років. З обережністю За наявності станів, зазначених у цьому розділі, перед застосуванням препарату слід проконсультуватися з лікарем. Одночасне застосування інших нестероїдних протизапальних засобів, наявність в анамнезі одноразового епізоду виразкової хвороби шлунка або виразкової кровотечі ШКТ, гастрит, ентерит, коліт, наявність інфекції Helicobacter pylori, алергічні захворювання в стадії загострення або в анамнезі – можливий розвиток бронхоспазму. (синдром Шарпа) - підвищений ризик асептичного менінгіту, вітряна віспа, ниркова недостатність, у тому числі при зневодненні (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв), нефротичний синдром, печінкова недостатність, цироз печінки з портальною гіпертензією, гіпербілірубінемія, гіпербілірубінемія або серцева недостатність, цереброваскулярні захворювання, захворювання крові неясної етіології (лейкопенія та анемія), тяжкі соматичні захворювання, дисліпідемія/гіперліпідемія,цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, куріння, часте вживання алкоголю, фенілкетонурія або непереносимість фенілаланіну, одночасне застосування лікарських засобів, які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (в тому числі преднізолону) ), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (у тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сертраліну) або антиагрегантів (у тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування .які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (у тому числі преднізолону), антикоагулянтів (у тому числі варфарину), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сероктоніну) в тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (у тому числі преднізолону), антикоагулянтів (у тому числі варфарину), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сероктоніну) в тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.вагітність терміном до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.вагітність терміном до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.Вагітність та лактаціяНе слід застосовувати нестероїдні протизапальні засоби жінкам з 20 тижнів вагітності у зв'язку з можливим розвитком маловоддя та/або патології нирок у новонароджених (неонатальна ниркова дисфункція). Слід уникати застосування препарату терміном до 20 тижнів вагітності, при необхідності застосування препарату слід проконсультуватися з лікарем. Є дані про те, що ібупрофен у незначних кількостях може проникати у грудне молоко без будь-яких негативних наслідків для здоров'я немовляти, тому зазвичай при короткочасному прийомі необхідності припинення грудного вигодовування не виникає. При необхідності тривалого застосування препарату слід звернутися до лікаря для вирішення питання щодо припинення грудного вигодовування на період застосування препарату.Побічна діяРизик виникнення небажаних реакцій можна звести до мінімуму, якщо приймати препарат коротким курсом у мінімальній ефективній дозі, необхідної для усунення симптомів. У людей похилого віку спостерігається підвищена частота небажаних реакцій на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, у деяких випадках із летальним результатом. Небажані реакції є переважно дозозалежними. Зокрема, ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі залежить від діапазону доз та від тривалості лікування. Нижченаведені небажані реакції відзначалися при короткочасному прийомі ібупрофену в дозах, що не перевищують 1200 мг/добу (3 таблетки). При лікуванні хронічних станів та при тривалому застосуванні можлива поява інших побічних реакцій. Оцінка частоти виникнення небажаних реакцій виконана на підставі наступних критеріїв: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко ( від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (даних для оцінки частоти недостатньо). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими симптомами таких порушень є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в порожнині рота, «грипоподібні» симптоми, виражена слабкість, кровотечі з носа та підшкірні крововиливи, кровотечі та синці невідомої етіології. Порушення з боку імунної системи Нечасто: реакції гіперчутливості - неспецифічні алергічні реакції та анафілактичні реакції, реакції з боку дихальних шляхів (бронхіальна астма, в тому числі її загострення, бронхоспазм, задишка, диспное), шкірні реакції (свербіж, кропив'янка, пурпура, набряк Квінке, ексфоліативні , у тому числі токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема), алергічний риніт, еозинофілія. Дуже рідко: тяжкі загальні реакції гіперчутливості, у тому числі набряк обличчя, язика та гортані, задишка, тахікардія, артеріальна гіпотензія (анафілаксія, набряк Квінке або тяжкий анафілактичний шок). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Частота невідома: гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), реакції фоточутливості. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: біль у животі, нудота, диспепсія (зокрема печія, здуття живота). Рідко: діарея, метеоризм, запор, блювання. Дуже рідко: пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, кривава блювота, у деяких випадках з летальним кінцем, особливо у пацієнтів похилого віку, виразковий стоматит, гастрит. Частота невідома: загострення коліту та хвороби Крона. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: порушення функції печінки, підвищення активності «печінкових» трансаміназ, гепатит та жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Дуже рідко: гостра ниркова недостатність (компенсована та декомпенсована), особливо при тривалому застосуванні, у поєднанні з підвищенням концентрації сечовини в плазмі крові та появою набряків, гематурії та протеїнурії, нефритичний синдром, нефротичний синдром, папілярний некроз, інтерстиціальний нефрит, ци. Порушення з боку нервової системи Нечасто: біль голови. Дуже рідко: асептичний менінгіт. Порушення з боку серцево-судинної системи Частота невідома: серцева недостатність, периферичні набряки; при тривалому застосуванні підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда), підвищення артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи та органів середостіння. Частота невідома: бронхіальна астма, бронхоспазм, задишка. Лабораторні показники гематокрит або гемоглобін (можуть зменшуватися); час кровотечі (може збільшуватись); концентрація глюкози у плазмі крові (може зменшуватися); кліренс креатиніну (може зменшуватися); плазмова концентрація креатиніну (може збільшуватись); активність "печінкових" трансаміназ (може підвищуватися). З появою небажаних реакцій слід припинити прийом препарату та звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід уникати одночасного застосування ібупрофену з наступними лікарськими засобами: Ацетилсаліцилова кислота: за винятком низьких доз ацетилсаліцилової кислоти (не більше 75 мг на добу), призначених лікарем, оскільки одночасне застосування може підвищувати ризик виникнення небажаних реакцій. При одночасному застосуванні ібупрофен знижує протизапальну та антиагрегантну дію ацетилсаліцилової кислоти (після початку прийому ібупрофену у пацієнтів, які отримують як антиарегантний засіб малі дози ацетилсаліцилової кислоти, можливе підвищення частоти розвитку гострої коронарної недостатності). Інші нестероїдні протизапальні засоби, зокрема селективні інгібітори ЦОГ-2: слід уникати одночасного застосування двох і більше препаратів із групи нестероїдних протизапальних засобів через можливе збільшення ризику виникнення небажаних реакцій. З обережністю застосовувати одночасно з такими лікарськими засобами: Антикоагулянти та тромболітичні препарати: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, зокрема, варфарину та тромболітичних препаратів. Антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II) та діуретики: НПЗЗ можуть знижувати ефективність препаратів цих груп. У деяких пацієнтів з порушенням ниркової функції (наприклад, у пацієнтів з зневодненням або у пацієнтів похилого віку з порушенням ниркової функції) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину II та засобів, що інгібують циклооксигеназу, може призвести до погіршення ниркової функції, включаючи розвиток (зазвичай оборотний). Ці взаємодії слід враховувати у пацієнтів, які приймають коксиби одночасно з інгібіторами АПФ або антагоністами ангіотензину ІІ. У зв'язку з цим одночасне застосування вищезазначених засобів слід призначати з обережністю, особливо у осіб похилого віку. Необхідно запобігати зневодненню у пацієнтів,а також розглянути можливість моніторингу ниркової функції після початку такого комбінованого лікування та періодично – надалі. Діуретики та інгібітори АПФ можуть підвищувати нефротоксичність нестероїдних протизапальних засобів. Глюкокортикостероїди: підвищений ризик утворення виразок ШКТ та шлунково-кишкової кровотечі. Антиагреганти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі. Серцеві глікозиди: одночасне застосування НПЗЗ та серцевих глікозидів може призвести до посилення серцевої недостатності, зниження швидкості клубочкової фільтрації та збільшення концентрації серцевих глікозидів у плазмі крові. Препарати літію: існують дані про можливість збільшення концентрації літію в плазмі крові на фоні застосування НПЗЗ. Метотрексат: існують дані про можливість збільшення концентрації метотрексату в плазмі крові на фоні застосування НПЗЗ. Циклоспорин: збільшення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та циклоспорину. Міфепристон: прийом НПЗЗ слід розпочати не раніше, ніж через 8-12 днів після прийому міфепристону, оскільки НПЗЗ можуть знижувати ефективність міфепристону. Такролімус: при одночасному застосуванні НПЗЗ та такролімусу можливе збільшення ризику нефротоксичності. Зідовудін: одночасне застосування НПЗЗ та зидовудину може призвести до підвищення гематотоксичності. Є дані про підвищений ризик виникнення гемартрозу та гематом у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гемофілією, які отримували одночасне лікування зидовудином та ібупрофеном. Антибіотики хінолонового ряду: у пацієнтів, які отримують одночасне лікування НПЗЗ та антибіотиками хінолонового ряду, можливе збільшення ризику виникнення судом. Мієлотоксичні препарати: посилюють прояви гематотоксичності препарату. Кофеїн: посилює аналгетичну ефект.Спосіб застосування та дозиДля усунення симптомів слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом мінімального часу (див. розділ "Особливі вказівки"). Для прийому всередину. Пацієнтам із підвищеною чутливістю шлунка рекомендується приймати препарат під час їди. Тільки для короткочасного застосування. Таблетки слід запивати водою. Уважно прочитайте інструкцію перед застосуванням препарату. Дорослим та дітям старше 12 років По 200 мг (1/2 таблетки) 3-4 рази на день. Для досягнення швидкого терапевтичного ефекту у дорослих разова доза може бути збільшена до 1 таблетки (400 мг) тричі на добу. При прийомі 400 мг (1 таблетка) інтервал між прийомами препарату має становити щонайменше 6 годин. Діти віком від 6 до 12 років (з масою тіла понад 20 кг) По 200 мг (1/2 таблетки) 3-4 рази на день. Препарат можна застосовувати лише якщо маса тіла дитини більше 20 кг. Інтервал між прийомом таблеток повинен становити не менше ніж 6 годин. Прийом препарату в разовій дозі 400 мг не дозволяється для застосування у дітей віком до 12 років. Максимальна доза для дорослих становить 1200 мг. Максимальна добова доза для дітей віком від 6 до 18 років становить 800 мг. Якщо прийом препарату протягом 2-3 днів симптоми зберігаються або посилюються, необхідно припинити лікування і звернутися до лікаря.ПередозуванняУ дітей симптоми передозування можуть виникати після дози, що перевищує 400 мг/кг маси тіла. У дорослих дозозалежний ефект передозування менш виражений. Період напіввиведення препарату при передозуванні становить 1,5-3 години. Симптоми: нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці або, рідше, діарея, шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. У тяжких випадках спостерігаються прояви з боку центральної нервової системи: сонливість, рідко – збудження, судоми, дезорієнтація, кома. У випадках тяжкого отруєння можуть розвиватися метаболічний ацидоз та збільшення протромбінового часу, ниркова недостатність, пошкодження тканини печінки, зниження артеріального тиску, пригнічення дихання та ціаноз. У пацієнтів із бронхіальною астмою можливе загострення цього захворювання. Лікування: симптоматичне, з обов'язковим забезпеченням прохідності дихальних шляхів, моніторингом ЕКГ та основних показників життєдіяльності аж до нормалізації стану пацієнта. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка протягом 1 години після прийому потенційно токсичної дози ібупрофену. Якщо ібупрофен вже абсорбувався, може бути призначено лужне пиття з метою виведення похідного кислого ібупрофену нирками, форсований діурез. Часті або тривалі судоми слід усунути внутрішньовенним введенням діазепаму або лоразепаму. При загостренні астми рекомендується застосування бронходилататорів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля усунення симптомів слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом мінімального часу. У пацієнтів з бронхіальною астмою або алергічним захворюванням на стадії загострення, а також у пацієнтів з анамнезом бронхіальної астми/алергічного захворювання препарат може спровокувати бронхоспазм. Застосування препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаним захворюванням сполучної тканини пов'язане з підвищеним ризиком розвитку асептичного менінгіту. Під час тривалого лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки та нирок. З появою симптомів гастропатії показаний ретельний контроль, що включає проведення эзофагогастродуоденоскопии, загальний аналіз крові (визначення гемоглобіну), аналіз калу на приховану кров. При необхідності визначення 17-кетостероїдів препарат слід відмінити за 48 годин до дослідження. У період лікування не рекомендується прийом етанолу. Пацієнтам із нирковою недостатністю необхідно проконсультуватися з лікарем перед застосуванням препарату, оскільки існує ризик погіршення функціонального стану нирок. Пацієнтам з гіпертензією, у тому числі в анамнезі та/або хронічній серцевій недостатності, необхідно проконсультуватися з лікарем перед застосуванням препарату, оскільки препарат може викликати затримку рідини, підвищення артеріального тиску та набряки. Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю II-III класу по NYHA, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями призначати ібупрофен слід тільки після ретельної оцінки співвідношення користь-ризик, при цьому слід уникати застосування 2400 мг/добу). У поодиноких випадках на тлі застосування НПЗП спостерігалися серйозні шкірні реакції (деякі з яких закінчилися летальним результатом), включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз. Очевидно, найбільшого ризику пацієнти схильні на початку лікування, тому що у більшості пацієнтів зазначені реакції розвивалися в перший місяць терапії. Є повідомлення про випадки гострого генералізованого екзантематозного пустульозу (AGEP), пов'язаних із застосуванням препаратів, що містять ібупрофен. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування препарату МІГ® 400 слід припинити. Застосування нестероїдних протизапальних засобів у пацієнтів з вітряною віспою може бути пов'язане з підвищеним ризиком розвитку тяжких гнійних ускладнень інфекційно-запальних захворювань шкіри та підшкірно-жирової клітковини (наприклад, некротизуючого фасціїту). У зв'язку з цим рекомендується уникати застосування препарату під час вітряної віспи. Маскування симптомів інфекційних захворювань Препарат МІГ® 400 може маскувати важливі симптоми інфекційних захворювань, що може призводити до пізнішого призначення відповідного лікування і тим самим погіршувати результат інфекційного захворювання. Це спостерігалося при бактеріальній позалікарняній пневмонії та при бактеріальному ускладненні вітряної віспи. Коли препарат МІГ 400 застосовується для полегшення лихоманки та болю, спричинених інфекційним захворюванням, рекомендується контроль стану пацієнта. В амбулаторних умовах (поза лікарнею) пацієнту слід проконсультуватися з лікарем, якщо симптоми зберігаються або посилюються. Інформація для жінок, які планують вагітність: подібні лікарські засоби пригнічують циклооксигеназу та синтез простагландинів, впливають на овуляцію, порушуючи жіночу репродуктивну функцію (оборотно після відміни лікування). Препарат містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в 1 таблетці, покритій плівковою оболонкою, тобто фактично не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Пацієнтам, які відзначають запаморочення, сонливість, загальмованість або порушення зору при прийомі ібупрофену, слід уникати керування транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапули - 1 капс. Діюча речовина: ізосорбіду мононітрат - 50,00 мг; Допоміжні речовини: цукроза, крохмаль кукурудзяний, етилцелюлоза, стеаринова кислота, тальк. Капсула: барвник червоний [Понсо 4R], (Е 124), барвник хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171), желатин. Капсули з пролонгованим вивільненням, 50 мг. По 15 капсул у контурній комірковій упаковці (блістер) із ПВХ/фольги алюмінієвої. По 2 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули №2, оранжевого кольору. Вміст капсули: гранули білого кольору.ФармакокінетикаПісля внутрішнього застосування ізосорбіду мононітрат швидко і повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту і, на відміну від ізосорбіду динітрату, не піддається метаболізму при «первинному проходженні» через печінку. Біодоступність ізосорбіду мононітрату після прийому внутрішньо становить 100%, що підтверджується досягненням приблизно однакової концентрації в плазмі після прийому внутрішньо і після внутрішньовенного введення. Препарат Моночинкве® ретард містить гранули, що забезпечують швидке вивільнення 30% від прийнятої дози ізосорбіду мононітрату та уповільнене вивільнення 70%. Фармакокінетична крива ізосорбіду мононітрату характеризується різким підйомом: протягом перших 30 хв його концентрація у крові становить 250 нг/мл. Максимальна концентрація (C max ) досягається до 4 год і становить 414 нг/мл. Після цього концентрація повільно знижується та через 12 год становить 199 нг/мл. При щоденному прийомі одноразової дози препарату Моночинкве ретард концентрація ізосорбіду мононітрату в плазмі крові перед прийомом наступної дози знижується до 100 нг/мл і нижче, що запобігає розвитку толерантності. Період напіввиведення (Т 1/2) становить близько 5-6 год, що у 8 разів вище, ніж у ізосорбіду динітрату. Ізосорбіда мононітрат є нітратом тривалої дії. Ізосорбіда мононітрат виводиться головним чином через нирки - як у незміненому вигляді, так і у вигляді глюкуронідів.ФармакодинамікаДіюча речовина – ізосорбіда мононітрат – є основним активним метаболітом ізосорбіду динітрату – засоби, що широко застосовується для профілактики та лікування ішемічної хвороби серця (ІХС). З погляду фармакодинаміки, ізосорбіду мононітрат – периферичний вазодилататор з переважним впливом на венозні судини. На молекулярному рівні стимулює утворення оксиду азоту (ендотеліального релаксуючого фактора), що викликає активацію внутрішньоклітинної гуанілатциклази в ендотелії судин, внаслідок чого збільшується синтез циклічного гуаіозинмонофосфату (цГМФ) (медіатор вазодилатації). Крім основної дії, пов'язаної зі збільшенням ємності венозного русла, ізосорбіду мононітрат також впливає на артерії, викликаючи зниження периферичного судинного опору. Таким чином, знижує переднавантаження та постнавантаження на серце (зменшує кінцево-діастолічний обсяг лівого шлуночка та знижує систолічну напругу його стінок), покращуючи насосну функцію серця та зменшуючи потребу міокарда у кисні. Має коронаророзширювальну дію. Сприяє перерозподілу коронарного кровотоку у зонах зі зниженим кровообігом. Підвищує толерантність до фізичного навантаження у пацієнтів із ІХС, стенокардією. Механізми дії ізосорбіду мононітрату забезпечують його здатність попереджати напади стенокардії та сприятливий ефект при серцевій недостатності. Знижує приплив крові до правого передсердя, сприяє зниженню тиску в малому колі кровообігу.Показання до застосуванняІшемічна хвороба серця: профілактика нападів стенокардії, зокрема після перенесеного інфаркту міокарда. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ізосорбіду мононітрату та інших органічних нітратів, інших компонентів препарату; гострий інфаркт міокарда з тяжкою артеріальною гіпотензією; гостра недостатність кровообігу (шок, судинний колапс); кардіогенний шок, якщо неможлива корекція кінцевого діастолічного тиску лівого шлуночка за допомогою внутрішньоартеріальної контрпульсації або за рахунок введення засобів, які мають позитивну інотропну дію; тяжка артеріальна гіпотензія; анемія (важка форма); токсичний набряк легень; одночасне застосування інгібіторів фосфодіестерази-5 (у тому числі силденафіл, варденафіл, тадалафіл); спадкова непереносимість фруктози, дефіцит сахарази-ізомальтази та синдром мальабсорбції глюкози-галактози; крововилив у мозок; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; констриктивний перикардит; тампонада серця; тяжка гіповолемія; важкий аортальний та субаортальний стеноз, важкий мітральний стеноз; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю закритокутова глаукома (ризик підвищення внутрішньоочного тиску); артеріальна гіпотензія (застосовувати лише під наглядом лікаря); недостатнє та неповноцінне харчування; при станах, що супроводжуються зниженням тиску наповнення лівого шлуночка, наприклад, при гострому інфаркті міокарда (ризик зниження артеріального тиску та тахікардії, які можуть посилити ішемію); аортальний та/або мітральний стеноз; тенденція до ортостатичних порушень судинного регулювання; тяжка ниркова недостатність; печінкова недостатність (ризик розвитку метгемоглобінемії); геморагічний інсульт; гіпотиреоз; захворювання, що супроводжуються підвищеним внутрішньочерепним тиском (підвищення тиску відзначалося лише при внутрішньовенному введенні високих доз нітрогліцерину); нещодавно перенесена черепно-мозкова травма.Вагітність та лактаціяПрепарат Моночинкве® ретард не рекомендується застосовувати під час вагітності та в період грудного вигодовування. Застосування препарату можливе лише за призначенням лікаря після ретельної оцінки користі для матері та можливого ризику для плода/дитини, оскільки досі недостатньо даних про наслідки його застосування у вагітних та матерів-годувальниць. Є дані, що нітрати виділяються у грудне молоко і можуть викликати метгемоглобінемію у дитини. Величина екскреції ізосорбіду мононітрату в грудне молоко не визначалася, тому слід бути обережним при застосуванні препарату в період грудного вигодовування. Якщо мати, що годує, все ж таки приймає препарат Моночинкве® ретард, необхідно встановити спостереження за дитиною на предмет можливого розвитку побічних ефектів від застосування препарату.Побічна діяЧастота класифікується за рубриками, відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я, залежно від випадку: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100 ), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку нервової системи Дуже часто: головний біль різної інтенсивності та тривалості – «нітратний» головний біль (вона зазвичай припиняється протягом декількох днів при продовженні терапії). Часто: слабкість, приступи запаморочення (у тому числі постуральне), сонливість, нечіткість зору, скутість, зниження здатності до швидких психічних та рухових реакцій (особливо на початку лікування): Рідко: ішемія мозку. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: шкірний висип. Рідко: "припливи" крові до шкіри обличчя. Дуже рідко: ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона. Частота невідома: ексфоліативний дерматит. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, блювання, сухість слизової оболонки ротової порожнини, відчуття легкого печіння язика. Дуже рідко: печія. Порушення з боку серця Часто: зниження артеріального тиску та/або розвиток ортостатичної гіпотензії на початку терапії або після збільшення дози; сонливість, слабкість та ін. Рідко: виражене зниження артеріального тиску, що супроводжується нудотою, блюванням, підвищеною збудливістю, блідістю шкірних покривів та підвищеним потовиділенням; колапс, синкопальні стани. Можливий розвиток толерантності, у т. ч. перехресної до інших нітратів (для запобігання розвитку толерантності слід уникати безперервного прийому високих доз препарату). У пацієнтів із недостатністю кровообігу після першого застосування препарату можуть виникнути симптоми колапсу. Появи подібних симптомів, а також «нітратного» головного болю можна уникнути, якщо лікування розпочинати з застосування препаратів з меншим вмістом ізосорбіду мононітрату. Тривале застосування препарату може спричинити транзиторну гіпоксемію внаслідок відносного перерозподілу кровотоку на гіповентильовані альвеолярні ділянки (у пацієнтів з ІХС може призвести до гіпоксії міокарда).Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з іншими вазодилататорами, гіпотензивними засобами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ), бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), діуретиками, нейролептиками, трициклічними антидепресантами, інга5 тадалафіл) можливе посилення вазодилатуючої дії ізосорбіду мононітрату. При одночасному застосуванні ізосорбіду мононітрату у високих дозах із гіпотензивними засобами може посилюватись їхній антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування з інгібіторами фосфодіестерази-5 (у тому числі силденафіл, варденафіл, тадалафіл) посилює антигіпертензивний ефект органічних нітратів (див. розділ "Протипоказання"). Ізосорбіда мононітрат може виступати як фізіологічний антагоніст норепінефрину, ацетилхоліну, гістаміну та інших речовин. Барбітурати прискорюють метаболізм та знижують концентрацію ізосорбіду мононітрату у плазмі крові. Ізосорбіду мононітрат знижує ефект вазопресорів. При одночасному застосуванні з аміодароном, пропранололом, БМКК (наприклад, верапаміл, ніфедипін та ін.) можливе посилення антиангінальної дії ізосорбіду мононітрату. При одночасному застосуванні з бета-адреноміметиками, альфа-адреноблокаторами (наприклад, дигідроерготамін та ін.) можливе зниження антиангінальної дії ізосорбіду мононітрату (тахікардія та виражене зниження АТ). При одночасному застосуванні ізосорбіду мононітрату з м-холіноблокаторами (атропін та ін) зростає ймовірність підвищення внутрішньоочного тиску. Адсорбенти, що в'яжуть та обволікають лікарські засоби, зменшують всмоктування ізосорбіду мононітрату із шлунково-кишкового тракту Одночасне вживання алкоголю може посилювати антигіпертензивну дію ізосорбіду мононітрату та впливати на швидкість психомоторних реакцій, у т. ч. при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги. Сапроптерин є кофактор синтетази оксиду азоту. Слід бути обережним при одночасному застосуванні препаратів, що містять сапроптерин з усіма речовинами, що викликають вазодилатацію за рахунок синтезу оксиду азоту (в т.ч. ізосорбіду мононінтрат)Спосіб застосування та дозиВсередину. Капсули приймають повністю, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянку води). Препарат Моночинкве ретард слід приймати по 1 капсулі (50 мг ізосорбіду мононітрату) 1 раз на день вранці. Доза препарату встановлюється лікарем індивідуально, залежно від тяжкості захворювання. Тривалість лікування визначається лікарем. У пацієнтів із недостатністю кровообігу після першого прийому препарату можуть виникнути симптоми колапсу. Появи подібних симптомів, а також «нітратного» головного болю можна уникнути, якщо починати лікування із застосування препаратів з меншим вмістом ізосорбіду мононітрату.ПередозуванняСимптоми: Виражене зниження артеріального тиску з ортостатичною дисрегуляцією, рефлекторна тахікардія та головний біль. Можуть з'явитися слабкість, запаморочення, «припливи» спека, нудота, блідість шкірних покривів, ниткоподібний пульс, блювання та діарея. При прийомі високих доз (більше 20 мг/кг маси тіла) можливий розвиток метгемоглобінемії, ціанозу, диспное та тахіпное через утворення нітрит-іонів внаслідок метаболізму ізосорбіду мононітрату. При прийомі високих доз можливе підвищення внутрішньочерепного тиску з виникненням церебральних симптомів. При хронічному передозуванні можливе підвищення метгемоглобіну. Лікування: Крім загальних рекомендацій, таких як промивання шлунка та забезпечення пацієнту горизонтального положення (ноги високо підняті), слід контролювати основні гемодинамічні показники крові, та за необхідності їх коригувати. Пацієнтам з вираженою артеріальною гіпотензією та/або у стані шоку слід вводити внутрішньовенно кровозамінники; у виняткових випадках для поліпшення кровообігу можна проводити інфузії норадреналіну (норепінефрину) та/або допаміну. Введення епінефрину (адреналіну) та інших споріднених вазоконстрикторів протипоказано. Залежно від ступеня тяжкості, у випадках метгемоглобінемії застосовуються такі антидоти: Аскорбінова кислота перорально або внутрішньовенно у вигляді 1% розчину натрієвої солі 0,1-0,15 мл/кг до 50 мл; Оксигенотерапія, гемодіаліз, обмінне переливання крові. У разі зупинки дихання та серця необхідно розпочати реанімаційні заходи.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Моночинкве® ретард не застосовується для усунення нападів стенокардії та терапії гострого інфаркту міокарда. У період терапії необхідний контроль артеріального тиску та частоти серцевих скорочень. При артеріальній гіпотензії препарат слід приймати лише під наглядом лікаря. При тривалому застосуванні препарату можливий розвиток толерантності, у зв'язку з чим рекомендується після 3-6 тижнів регулярного застосування препарату відмінити препарат на 24-48 год або зробити перерву на 3-5 днів, замінивши на цей час препарат Моночинкве ретард іншими антиангінальними засобами. Препарат застосовують як у монотерапії, так і в комбінації з бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, інгібіторами АПФ, серцевими глікозидами та діуретиками. У період лікування препаратом Моночинкве ретард слід утриматися від вживання алкоголю. Слід уникати різкої відміни препарату, зниження дози має бути поступовим. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботу з механізмами Препарат Моночинкве® ретард може впливати на здатність до концентрації уваги та/або на швидкість психомоторних реакцій. Тому в період лікування препаратом слід дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: небівололу гідрохлорид мікронізований – 5,45 мг (еквівалент небівололу – 5,00 мг); Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кроскармеллоза натрію, гіпромелоза 2910 (в'язкість 15 мПа * с), полісорбат 80, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), кремнію діоксид колоїдний безводний. Пігулки, 5 мг. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ПВХ/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки майже білого кольору з хрестоподібною насічкою для поділу на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо небіволол швидко всмоктується. Прийом їжі не впливає на абсорбцію, тому небіволол можна приймати незалежно від їди. Біодоступність небівололу після внутрішнього прийому становить у середньому 12% у пацієнтів з «швидким» метаболізмом (ефект «першого проходження») і буває майже повною у пацієнтів з «повільним» метаболізмом. Розподіл У плазмі крові обидва енантіомери небівололу переважно зв'язуються з альбуміном. Зв'язування з білками плазми становить для D-небівололу - 98,1%, для L-небівололу - 97,9%. У рівноважному стані та при однакових дозах максимальна концентрація незміненого небівололу в плазмі крові у пацієнтів з “повільним” метаболізмом приблизно в 23 рази вища, ніж у пацієнтів з “швидким” метаболізмом. При сумісному обліку концентрацій незміненого небівололу та його активних метаболітів у плазмі крові розбіжність у максимальних концентраціях між «швидкими» та «повільними» метаболізаторами становить 1,3-1,4 рази. З урахуванням відмінностей у швидкості метаболізму, доза препарату Небілет® повинна підбиратися індивідуально: у пацієнтів із «повільним» метаболізмом можуть застосовуватися нижчі дози. Виведення Небіволол активно метаболізується, частково з утворенням активних гідроксиметаболітів шляхом аліциклічного та ароматичного гідроксилювання, часткового N-дезалкілювання та глюкуронування, крім того, утворюються глюкуроніди гідроксиметаболітів. Через тиждень після застосування небівололу 38% дози виводиться нирками, 48% – через кишечник. Виведення незміненого небівололу через нирки становить менше 0,5% дози препарату, прийнятого внутрішньо. Період напіввиведення (Т1/2) у пацієнтів із «швидким» метаболізмом: гідроксиметаболітів – 24 год, енантіомерів небівололу – 10 год; у пацієнтів з «повільним» метаболізмом: гідроксиметаболітів - 48 год, енантіомерів небівололу - 30-50 год. . У пацієнтів із “повільним” метаболізмом ця різниця ще більша. Рівноважна концентрація небівололу в плазмі крові у більшості пацієнтів з «швидким» метаболізмом досягається протягом 24 годин, а для гідроксиметаболітів – за кілька діб. Плазмові концентрації пропорційні дозам від 1 до 30 мг. Вік пацієнта не впливає на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаНебіволол є рацематом двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) і RSSS-небівололу (L-небіволол), що поєднує дві фармакологічні дії: D-небіволол є конкурентним та селективним блокатором бета1-адренорецепторів; L-небіволол має м'яку судиннорозширювальну дію, пов'язану з впливом на систему L-аргінін/оксид азоту, і модулює вивільнення вазодилатуючого фактора оксиду азоту (NO) з ендотелію судин. Одноразовий та багаторазовий прийом небівололу знижує частоту серцевих скорочень (ЧСС) та артеріальний тиск (АТ) у спокої та при фізичному навантаженні як у пацієнтів з нормальним АТ, так і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Антигіпертензивний ефект зберігається при тривалому лікуванні. У терапевтичних дозах небіволол не має альфа-адренергічного антагонізму. Під час короткострокової та тривалої терапії небівололом у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження загального периферичного опору. Незважаючи на зменшення ЧСС, зниження серцевого викиду у спокої та при фізичному навантаженні може бути обмежене через збільшення ударного об'єму. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією небіволол збільшує NO-залежну судинну відповідь на ацетилхолін, яка знижена у пацієнтів з ендотеліальною дисфункцією. У плацебо-контрольованому дослідженні з вивчення захворюваності та смертності у 2128 пацієнтів віком від 70 років (середній вік становив 75,2 роки) зі стабільним перебігом хронічної серцевої недостатності (ХСН) зі зниженою або збереженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) (середнє значення ФВ ЛШ: 36±12,3% з наступним розподілом: ФВ Виявлено зниження випадків раптової смерті у пацієнтів, які отримували небіволол порівняно з плацебо (4,1% та 6,6%, відповідно, зниження відносного ризику становило 38%). Експерименти in vitro та in vivo на тваринах показали, що небіволол не має внутрішньої симпатоміметичної активності та мембраностабілізуючого ефекту у фармакологічних дозах. У здорових добровольців небіволол не істотно впливає на переносимість фізичних навантажень. Наявні доклінічні та клінічні дані не виявили негативного впливу небівололу на еректильну функцію у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; стабільна хронічна серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (у складі комбінованої терапії) у пацієнтів віком від 70 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до небівололу або будь-якого з компонентів препарату; печінкова недостатність (клас В та С за класифікацією Чайлд-П'ю) або порушення функції печінки; гостра серцева недостатність; кардіогенний шок; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (що вимагає внутрішньовенного введення препаратів, що мають позитивну інотропну дію); тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); синдром слабкості синусового вузла, включаючи синоаурикулярну блокаду; атріовентрикулярна (АВ) блокада II та III ступеня (без електрокардіостимулятора); брадикардія (ЧСС менше 60 уд/хв до початку терапії); нелікована феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); метаболічний ацидоз; бронхоспазм та бронхіальна астма в анамнезі; тяжкі порушення периферичного кровообігу; непереносимість лактози, дефіцит лактази та синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вік до 18 років (ефективність та безпека у цій віковій групі не вивчені); період грудного вигодовування; одночасне застосування з флоктафеніном, сультопридом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю ниркова недостатність тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) цукровий діабет; гіперфункція щитовидної залози; алергічні захворювання в анамнезі, псоріаз; хронічна обструктивна хвороба легень; облітеруючі захворювання периферичних судин (переміжна кульгавість, синдром Рейно); атріовентрикулярна блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; вік старше 75 років; артеріальна гіпотензія; феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів); хірургічні втручання та загальна анестезія; проведення десенсибілізуючої терапії; вагітність.Вагітність та лактаціяНебіволол має фармакологічні властивості, здатні негативно впливати на перебіг вагітності та/або плід/новонародженого. Для всіх препаратів із класу бета-адреноблокаторів характерне зниження плацентарного кровотоку, що асоціюється зі збільшенням частоти випадків затримки розвитку плода, внутрішньоутробної смерті, викиднів або передчасних пологів. Можливий також розвиток таких небажаних явищ, як гіпоглікемія та брадикардія у плода або новонародженого (імовірно, протягом перших трьох днів). У разі необхідності проведення терапії бета-адреноблокаторами надається перевага бета1-селективним препаратам. Небіволол не повинен застосовуватись під час вагітності. При вагітності небіволол призначають лише за життєво важливими показаннями, коли користь матері перевищує можливий ризик для плода або новонародженого. Якщо лікування небівололом необхідне, потрібно проводити спостереження за матково-плацентарним кровотоком і зростанням плода. У разі негативного впливу на перебіг вагітності та плід має бути розглянута можливість альтернативної терапії. Повинний проводитись ретельний моніторинг стану новонародженого. Появи симптомів гіпоглікемії та брадикардії зазвичай очікуються протягом перших 3 днів життя. Дослідження на тваринах показали, що небіволол виділяється з грудним молоком. Дані про те, чи виділяється препарат із грудним молоком у людини, відсутні. Більшість бета-блокаторів, особливо ліпофільні сполуки, такі як небіволол та його активні метаболіти, тією чи іншою мірою проникають у грудне молоко. Тому під час застосування небівололу в період лактації грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяМожливі небажані реакції (HP) наведені нижче відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення в порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10) , Нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку імунної системи Частота невідома: ангіоневротичний набряк, гіперчутливість. Порушення психіки Нечасто: депресія, «кошмарні» сновидіння. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови, запаморочення, парестезія. Дуже рідко: непритомність. Порушення з боку органу зору Нечасто: порушення зору. Порушення з боку серця Нечасто: брадикардія, серцева недостатність, уповільнення АВ-провідності. Порушення з боку судин Нечасто: виражене зниження артеріального тиску, посилення хромоти, що перемежується. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Часто: задишка. Нечасто: бронхоспазм. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, запор, діарея. Нечасто: диспепсія, метеоризм, блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, шкірний висип еритематозного характеру. Дуже рідко: посилення перебігу псоріазу. Частота невідома: кропив'янка. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: підвищена стомлюваність, набряки. При застосуванні деяких бета-адреноблокаторів можуть спостерігатися наступні HP: психози, галюцинації, сплутаність свідомості, похолодання/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, синдром “сухого ока”, окуло-мукотанний синдром за практололовим типом. Хронічна серцева недостатність Дані про HP у пацієнтів з ХСН отримані в результаті плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 1067 пацієнтів, які отримували небіволол та 1061 пацієнта, які отримували плацебо. За результатами дослідження HP виникли у 449 пацієнтів, які отримували небіволол (42.1%), та 334 пацієнтів, які отримували плацебо (31.5%). Найбільш часті HP на тлі терапії небівололом за результатами дослідження: брадикардія та запаморочення, що виникли сумарно у 11% пацієнтів. Серед пацієнтів, які отримували плацебо, частота вищеописаних HP була 2% та 7%, відповідно. Інші HP. можливі зв'язки із застосуванням небівололу, що відносяться до лікування ХСН, зареєстровані за результатами дослідження: декомпенсація ХСН, ортостатична гіпотензія, непереносимість препарату, АВ-блокада 1 ступеня, набряки нижніх кінцівок.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічні взаємодії Протипоказані комбінації Флоктафенін Бета-адреноблокатори можуть перешкоджати компенсаторним реакціям серцево-судинної системи у відповідь на артеріальну гіпотензію або шок, які можуть бути спричинені флоктафеніном. Сультопід Небіволол не слід призначати одночасно з сультопридом, оскільки існує підвищений ризик виникнення аритмії шлуночкової, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Нерекомендовані комбінації При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами І класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон) можливе подовження часу атріовентрикулярного проведення та посилення негативної інотропної дії. При одночасному застосуванні бета-адреноблокаторів з блокаторами «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) (наприклад, верапаміл, дилтіазем) посилюється негативна дія на скоротливість та АВ-провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу одночасно з бета-адреноблокатором може призводити до тяжкої артеріальної гіпотензії та АВ-блокади. При одночасному застосуванні з гіпотензивними засобами центральної дії (наприклад, клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа, рілменідин) можливе погіршення перебігу ХСН за рахунок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС та серцевого викиду, вазодилатація). Різке скасування, особливо у разі попередньої відмови від терапії бета-блокаторами, може збільшити ризик розвитку «рикошетної» артеріальної гіпертензії. Комбінації, які слід застосовувати з обережністю При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами ІІІ класу (наприклад, аміодарон) може спостерігатись подовження часу АВ-проведення. Одночасне застосування небівололу та лікарських засобів для загальної анестезії може спричиняти пригнічення рефлекторної тахікардії та збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Загальним правилом є необхідність уникати різкого скасування бета-адреноблокаторів. Анестезіолог повинен бути проінформований про прийом пацієнтом препарату Небілет. При одночасному застосуванні небівололу з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому небіволол не впливає на концентрацію глюкози, проте може маскувати симптоми гіпоглікемії (відчуття «серцебиття», тахікардія). При одночасному застосуванні небівололу з баклофеном (міорелаксант) та аміфостином (антинеопластичний препарат) можливе зниження артеріального тиску, що потребує відповідної корекції дози небівололу. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні небівололу та серцевих глікозидів можливе збільшення часу АВ-проведення. У клінічних дослідженнях не отримано даних щодо взаємодії двох препаратів. Небіволол не впливає на фармакокінетику дигоксину. При одночасному застосуванні небівололу з БМКК дигідропіридинового ряду (наприклад, амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін) можливе збільшення ризику артеріальної гіпотензії та зниження скоротливості лівого шлуночка у пацієнтів з ХСН. При одночасному застосуванні небівололу з трициклічними антидепресантами, барбітуратами, похідними фенотіазину може посилюватися антигіпертензивна дія (адитивний ефект). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) не впливають на антигіпертензивну дію небівололу. Симпатоміметичні засоби можуть знижувати ефективність бета-адреноблокаторів. Бета-адреноміметики можуть вести до необмеженої альфа-адренергічної активності симпатоміметичних агентів з альфа- та бета-адренергічними ефектами (ризик розвитку артеріальної гіпертензії, тяжкої брадикардії та зупинки серця). Фармакокінетичні взаємодії При одночасному застосуванні небівололу з лікарськими засобами, що інгібують зворотне захоплення серотоніну, або іншими засобами, що біотрансформуються за участю ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пароксетин, флуоксетин, тіоридазин і хінідин). вираженої брадикардії та HP. При одночасному застосуванні небівололу з фінголімодом можливе потенціювання негативного хронотропного ефекту бета-адреноблокаторів та розвиток вираженої брадикардії. При необхідності одночасного застосування слід дотримуватися особливої ​​обережності. При одночасному застосуванні небівололу з циметидином концентрація небівололу в плазмі збільшується без впливу на терапевтичний ефект. Одночасне застосування небівололу та ранитидину не впливає на фармакокінетичні параметри небівололу. Небіволол приймають під час їжі, а антацидний засіб між їдою, таким чином, препарати можна застосовувати одночасно. При одночасному застосуванні небівололу з нікардипіном концентрації активних речовин у плазмі крові дещо збільшуються, проте не впливають на терапевтичний ефект. Одночасний прийом небівололу та етанолу, фуросеміду або гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Небілет приймають внутрішньо, один раз на добу, бажано в один і той же час, незалежно від часу прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Середня добова доза для лікування артеріальної гіпертензії становить 5 мг небівололу (1 таблетка препарату Небілет®). Антигіпертензивний ефект розвивається через 1-2 тижні, у ряді випадків оптимальний ефект досягається лише через 4 тижні. Препарат Небілет можна застосовувати як у монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. До цього часу додатковий антигіпертензивний ефект спостерігався лише при комбінації препарату Небілет®, 5 мг з 12,5 - 25 мг гідрохлортіазиду. Пацієнти з нирковою недостатністю Рекомендована початкова доза у пацієнтів з нирковою недостатністю становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) на добу. При необхідності добову дозу можна збільшити до 5 мг (1 таблетка одноразово). Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти У пацієнтів віком понад 65 років рекомендована початкова доза становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) щодня. При необхідності доза може бути збільшена до 5 мг небівололу (1 таблетка Небілет®). Проте, враховуючи недостатній досвід застосування препарату Небілет® у пацієнтів віком від 75 років, слід виявляти обережність та проводити ретельне обстеження таких пацієнтів. Хронічна серцева недостатність Лікування стабільної ХСН має починатися з поступового титрування дози небівололу до досягнення індивідуальної оптимальної підтримуючої дози. У пацієнтів із ХСН на початку лікування небівололом не повинно бути епізодів гострої серцевої недостатності протягом останніх 6 тижнів. Лікар повинен мати достатній досвід лікування пацієнтів з ХСН. У пацієнтів, які отримують терапію серцево-судинними препаратами, включаючи діуретики та/або дигоксин та/або інгібітори АПФ та/або антагоністи рецепторів ангіотензину II, оптимальні дози цих лікарських препаратів повинні бути підібрані протягом 2 тижнів до початку терапії препаратом Небілет®. На початку лікування підбір дози препарату Небілет необхідно здійснювати повільно, з інтервалом від 1 до 2 тижнів між кожним подальшим збільшенням дози залежно від переносимості пацієнтом кожної дози. Підбір дози необхідно здійснювати за наступною схемою: доза, що становить 1,25 мг небівололу (1/4 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу, може бути збільшена спочатку до 2,5 - 5 мг небівололу (1/2 таблетки або 1 таблетка ) один раз на добу, а потім – до 10 мг небівололу (2 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 10 мг небівололу. На початку лікування та при кожному подальшому збільшенні дози пацієнту слід не менше 2-х годин перебувати під наглядом лікаря, щоб переконатися, що клінічний стан залишається стабільним (особливо: АТ, ЧСС, відсутні порушення провідності та симптоми декомпенсації ХСН). Через побічні ефекти не всім пацієнтам вдається досягти максимальної рекомендованої дози небівололу. При необхідності вже досягнуту дозу можна поступово знизити і, по можливості, знову до неї повернутися. У період титрування дози небівололу, у разі погіршення перебігу ХСН або при непереносимості препарату, рекомендується спочатку знизити дозу небівололу або при необхідності (при появі тяжкої артеріальної гіпотонії, прогресуванні симптомів серцевої недостатності з розвитком гострого набряку легенів, кардіогенного блоку). , негайно скасувати його. Лікування небівололом стабільної ХСН є, як правило, тривалим. Не рекомендується різке скасування терапії небівололом, оскільки це може призвести до погіршення перебігу серцевої недостатності. Якщо відміна препарату необхідна, дозу слід знижувати поетапно, зменшуючи її вдвічі з інтервалом в один тиждень. Пацієнти з нирковою недостатністю Спеціальної корекції дози у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) 89-30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) не потрібна, оскільки титрація до максимальної переносимої дози здійснюється індивідуально. Досвід застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти Спеціальної корекції дози у даної вікової категорії не потрібно, так як титрація до максимальної дози, що переноситься, здійснюється індивідуально. Для поділу покладіть пігулку на тверду, рівну поверхню хрестоподібною насічкою вгору, натисніть на пігулку обома вказівними пальцями (мал. 1). Для отримання чверті (1/4) пігулки повторіть ці ж дії з половиною (1/2) пігулки, як зазначено на рис. 2.ПередозуванняДані про передозування препарату Небілет відсутні. Симптоми передозування бета-адреноблокаторів: виражене зниження артеріального тиску, синусова брадикардія, бронхоспазм та гостра серцева недостатність. Лікування У разі передозування або розвитку гіперчутливості слід забезпечити постійне спостереження за пацієнтом в умовах палати інтенсивної терапії. Рекомендується контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові. Для запобігання подальшому всмоктування препарату із шлунково-кишкового тракту необхідно промивання шлунка, прийом активованого вугілля та проносного засобу. Може знадобитися штучна вентиляція легень. При брадикардії або вираженій ваготонії слід вводити внутрішньовенно 0,5-2 мг атропіну. При АВ-блокаді (II-III ст.) рекомендується внутрішньовенне введення бета-адреноміметиків, при їх неефективності слід розглянути питання про встановлення електрокардіостимулятора. При вираженому зниженні артеріального тиску та шоці рекомендовано внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів і, при необхідності, катехоламінів.У разі відсутності бажаного ефекту внутрішньовенне введення глюкагону з розрахунку 50-100 мкг/кг маси тіла. При серцевій недостатності лікування починають із введення серцевих глікозидів та діуретиків, за відсутності ефекту доцільним є введення допаміну, добутаміну або вазодилататорів. При бронхоспазму застосовують бронходилататори, такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрипинення терапії або «синдром відміни» Не слід різко переривати лікування небівололом без нагальної потреби. Слід дотримуватись особливої ​​обережності при необхідності припинення терапії у пацієнтів з ІХС, тому що відзначалося обтяження нападів стенокардії, розвиток інфаркту міокарда та виникнення шлуночкових аритмій у пацієнтів з ІХС при раптовому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Якщо припинення лікування необхідне, то дозу небівололу слід поступово знижувати протягом 1-2 тижнів. У разі значного тяжіння стенокардії або розвитку гострого коронарного синдрому слід тимчасово відновити прийом небівололу. Захворювання серцево-судинної системи Контроль АТ та ЧСС на початку прийому препарату має бути щоденним. Як і інші бета-адреноблокатори, небіволол може спричинити подовження інтервалу PQ на ЕКГ. Слід обережно застосовувати небіволол у пацієнтів з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, порушеннями провідності серця, синкопальними станами в анамнезі. Одночасне застосування небівололу з лікарськими засобами, здатними подовжувати інтервал PQ на ЕКГ, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для пацієнта переважує можливий ризик розвитку або обтяження порушень провідності серця. Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметалу) Неселективні бета-адреноблокатори можуть збільшувати частоту та тривалість ангінозних нападів у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардією Принцметала), внаслідок опосередкованої альфа-рецепторами вазоконстрикції коронарної артерії. Кардіоселективні бета1-адреноблокатори при вазоспастичній стенокардії слід застосовувати з обережністю. Брадикардія Бета-адреноблокатори можуть спричиняти брадикардію. При урізанні ЧСС у спокої менше 50-55 уд. /хв слід зменшити дозу або припинити прийом небівололу. Захворювання периферичних судин Обережність необхідна при застосуванні небівололу у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (у тому числі із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Декомпенсована ХСП Бета-адреноблокатори не повинні застосовуватися при декомпенсованій ХСН, доки стан пацієнта не стабілізується. Небіволол можна застосовувати для терапії стабільної ХСН легкого та середнього ступеня тяжкості одночасно з тіазидними діуретиками, дигоксином, інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ). Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна призначати кардіоселективні бетагадреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. Бета-адреноблокатори слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легень, оскільки може посилитись бронхоспазм. У пацієнтів із схильністю до бронхоспазму при прийомі бета-адреноблокаторів може розвинутись задишка внаслідок підвищення опору дихальних шляхів. Необхідно ретельне спостереження за такими пацієнтами на початку лікування та зі збільшенням дози препарату, а також зниження дози небівололу з появою початкових ознак бронхоспазму. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із наявністю в анамнезі бронхолегеневих захворювань. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча, ніж у курців. Цукровий діабет Небіволол не впливає на концентрацію глюкози у плазмі у пацієнтів з цукровим діабетом. Проте, слід дотримуватись обережності при лікуванні цих пацієнтів, оскільки небіволол може маскувати певні симптоми гіпоглікемії (наприклад, тахікардію), спричинені застосуванням гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо та інсуліну. У пацієнтів з лабільним перебігом цукрового діабету та наявністю в анамнезі епізодів спонтанної гіпоглікемії застосування бета-адреноблокаторів може призвести до погіршення контролю глікемії та збільшення часу відновлення після гіпоглікемії. У такому випадку може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього прийому та інсуліну. Такий ефект зазвичай виникав на фоні лікування неселективними бета-адреноблокаторами і менш ймовірним при застосуванні кардіоселективних бетарадреноблокаторів (таких, як небіволол). Тиреотоксикоз При гіперфункції щитовидної залози бета-адреноблокатори можуть маскувати тахікардію та зменшувати вираженість симптомів тиреотоксикозу. Різка відміна препарату може спричинити загострення симптомів захворювання та розвиток тиреотоксичного кризу. Феохромоцитома Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора (в т. ч. небівололу) необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Загальні хірургічні втручання та загальна анестезія При необхідності проведення хірургічних втручань слід попередити лікаря-анестезіолога про те, що пацієнт приймає бета-адреноблокатори (ризик лікарських взаємодій із розвитком брадіаритмій та артеріальної гіпотензії). На тлі прийому небівололу слід з обережністю застосовувати засоби для наркозу, що пригнічують скоротливість міокарда. Для загальної анестезії рекомендується застосування препаратів із мінімально негативною інотропною дією. Рекомендується без явної необхідності не припиняти прийом небівололу в периопераційному періоді (бо блокада бета-адренорецепторів знижує ризик виникнення аритмій під час вступного наркозу та інтубації трахеї). У разі необхідності переривання лікування небівололом перед проведенням хірургічного втручання препарат слід відмінити не менше ніж за 24 години до операції. Реакції підвищеної чутливості Бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та тяжкість анафілактичних реакцій/реакцій гіперчутливості. Застосування звичайних терапевтичних доз епінефрину (адреналіну) на фоні прийому бета-адреноблокаторів не завжди призводить до досягнення бажаного клінічного ефекту. Таким чином, необхідно дотримуватися обережності при призначенні бета-адреноблокаторів пацієнтам з тяжкими реакціями гіперчутливості в анамнезі або курсом десенсибілізації. Псоріаз При вирішенні питання застосування небівололу у пацієнтів з псоріазом слід ретельно співвіднести передбачувану користь від застосування препарату та можливий ризик загострення перебігу псоріазу. Контактні лінзи Пацієнти, які користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на фоні застосування бета-адреноблокаторів можливе зниження продукції слізної рідини. Доклінічні дослідження з використанням стандартних методик не виявили генотоксичної та канцерогенної дії у людини. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період лікування препаратом Небілет® слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з ймовірністю розвитку таких побічних ефектів як запаморочення та підвищена стомлюваність. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: небівололу гідрохлорид мікронізований – 5,45 мг (еквівалент небівололу – 5,00 мг); Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кроскармеллоза натрію, гіпромелоза 2910 (в'язкість 15 мПа * с), полісорбат 80, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), кремнію діоксид колоїдний безводний. Пігулки, 5 мг. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ПВХ/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки майже білого кольору з хрестоподібною насічкою для поділу на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо небіволол швидко всмоктується. Прийом їжі не впливає на абсорбцію, тому небіволол можна приймати незалежно від їди. Біодоступність небівололу після внутрішнього прийому становить у середньому 12% у пацієнтів з «швидким» метаболізмом (ефект «першого проходження») і буває майже повною у пацієнтів з «повільним» метаболізмом. Розподіл У плазмі крові обидва енантіомери небівололу переважно зв'язуються з альбуміном. Зв'язування з білками плазми становить для D-небівололу - 98,1%, для L-небівололу - 97,9%. У рівноважному стані та при однакових дозах максимальна концентрація незміненого небівололу в плазмі крові у пацієнтів з “повільним” метаболізмом приблизно в 23 рази вища, ніж у пацієнтів з “швидким” метаболізмом. При сумісному обліку концентрацій незміненого небівололу та його активних метаболітів у плазмі крові розбіжність у максимальних концентраціях між «швидкими» та «повільними» метаболізаторами становить 1,3-1,4 рази. З урахуванням відмінностей у швидкості метаболізму, доза препарату Небілет® повинна підбиратися індивідуально: у пацієнтів із «повільним» метаболізмом можуть застосовуватися нижчі дози. Виведення Небіволол активно метаболізується, частково з утворенням активних гідроксиметаболітів шляхом аліциклічного та ароматичного гідроксилювання, часткового N-дезалкілювання та глюкуронування, крім того, утворюються глюкуроніди гідроксиметаболітів. Через тиждень після застосування небівололу 38% дози виводиться нирками, 48% – через кишечник. Виведення незміненого небівололу через нирки становить менше 0,5% дози препарату, прийнятого внутрішньо. Період напіввиведення (Т1/2) у пацієнтів із «швидким» метаболізмом: гідроксиметаболітів – 24 год, енантіомерів небівололу – 10 год; у пацієнтів з «повільним» метаболізмом: гідроксиметаболітів - 48 год, енантіомерів небівололу - 30-50 год. . У пацієнтів із “повільним” метаболізмом ця різниця ще більша. Рівноважна концентрація небівололу в плазмі крові у більшості пацієнтів з «швидким» метаболізмом досягається протягом 24 годин, а для гідроксиметаболітів – за кілька діб. Плазмові концентрації пропорційні дозам від 1 до 30 мг. Вік пацієнта не впливає на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаНебіволол є рацематом двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) і RSSS-небівололу (L-небіволол), що поєднує дві фармакологічні дії: D-небіволол є конкурентним та селективним блокатором бета1-адренорецепторів; L-небіволол має м'яку судиннорозширювальну дію, пов'язану з впливом на систему L-аргінін/оксид азоту, і модулює вивільнення вазодилатуючого фактора оксиду азоту (NO) з ендотелію судин. Одноразовий та багаторазовий прийом небівололу знижує частоту серцевих скорочень (ЧСС) та артеріальний тиск (АТ) у спокої та при фізичному навантаженні як у пацієнтів з нормальним АТ, так і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Антигіпертензивний ефект зберігається при тривалому лікуванні. У терапевтичних дозах небіволол не має альфа-адренергічного антагонізму. Під час короткострокової та тривалої терапії небівололом у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження загального периферичного опору. Незважаючи на зменшення ЧСС, зниження серцевого викиду у спокої та при фізичному навантаженні може бути обмежене через збільшення ударного об'єму. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією небіволол збільшує NO-залежну судинну відповідь на ацетилхолін, яка знижена у пацієнтів з ендотеліальною дисфункцією. У плацебо-контрольованому дослідженні з вивчення захворюваності та смертності у 2128 пацієнтів віком від 70 років (середній вік становив 75,2 роки) зі стабільним перебігом хронічної серцевої недостатності (ХСН) зі зниженою або збереженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) (середнє значення ФВ ЛШ: 36±12,3% з наступним розподілом: ФВ Виявлено зниження випадків раптової смерті у пацієнтів, які отримували небіволол порівняно з плацебо (4,1% та 6,6%, відповідно, зниження відносного ризику становило 38%). Експерименти in vitro та in vivo на тваринах показали, що небіволол не має внутрішньої симпатоміметичної активності та мембраностабілізуючого ефекту у фармакологічних дозах. У здорових добровольців небіволол не істотно впливає на переносимість фізичних навантажень. Наявні доклінічні та клінічні дані не виявили негативного впливу небівололу на еректильну функцію у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; стабільна хронічна серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (у складі комбінованої терапії) у пацієнтів віком від 70 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до небівололу або будь-якого з компонентів препарату; печінкова недостатність (клас В та С за класифікацією Чайлд-П'ю) або порушення функції печінки; гостра серцева недостатність; кардіогенний шок; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (що вимагає внутрішньовенного введення препаратів, що мають позитивну інотропну дію); тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); синдром слабкості синусового вузла, включаючи синоаурикулярну блокаду; атріовентрикулярна (АВ) блокада II та III ступеня (без електрокардіостимулятора); брадикардія (ЧСС менше 60 уд/хв до початку терапії); нелікована феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); метаболічний ацидоз; бронхоспазм та бронхіальна астма в анамнезі; тяжкі порушення периферичного кровообігу; непереносимість лактози, дефіцит лактази та синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вік до 18 років (ефективність та безпека у цій віковій групі не вивчені); період грудного вигодовування; одночасне застосування з флоктафеніном, сультопридом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю ниркова недостатність тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) цукровий діабет; гіперфункція щитовидної залози; алергічні захворювання в анамнезі, псоріаз; хронічна обструктивна хвороба легень; облітеруючі захворювання периферичних судин (переміжна кульгавість, синдром Рейно); атріовентрикулярна блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; вік старше 75 років; артеріальна гіпотензія; феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів); хірургічні втручання та загальна анестезія; проведення десенсибілізуючої терапії; вагітність.Вагітність та лактаціяНебіволол має фармакологічні властивості, здатні негативно впливати на перебіг вагітності та/або плід/новонародженого. Для всіх препаратів із класу бета-адреноблокаторів характерне зниження плацентарного кровотоку, що асоціюється зі збільшенням частоти випадків затримки розвитку плода, внутрішньоутробної смерті, викиднів або передчасних пологів. Можливий також розвиток таких небажаних явищ, як гіпоглікемія та брадикардія у плода або новонародженого (імовірно, протягом перших трьох днів). У разі необхідності проведення терапії бета-адреноблокаторами надається перевага бета1-селективним препаратам. Небіволол не повинен застосовуватись під час вагітності. При вагітності небіволол призначають лише за життєво важливими показаннями, коли користь матері перевищує можливий ризик для плода або новонародженого. Якщо лікування небівололом необхідне, потрібно проводити спостереження за матково-плацентарним кровотоком і зростанням плода. У разі негативного впливу на перебіг вагітності та плід має бути розглянута можливість альтернативної терапії. Повинний проводитись ретельний моніторинг стану новонародженого. Появи симптомів гіпоглікемії та брадикардії зазвичай очікуються протягом перших 3 днів життя. Дослідження на тваринах показали, що небіволол виділяється з грудним молоком. Дані про те, чи виділяється препарат із грудним молоком у людини, відсутні. Більшість бета-блокаторів, особливо ліпофільні сполуки, такі як небіволол та його активні метаболіти, тією чи іншою мірою проникають у грудне молоко. Тому під час застосування небівололу в період лактації грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяМожливі небажані реакції (HP) наведені нижче відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення в порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10) , Нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку імунної системи Частота невідома: ангіоневротичний набряк, гіперчутливість. Порушення психіки Нечасто: депресія, «кошмарні» сновидіння. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови, запаморочення, парестезія. Дуже рідко: непритомність. Порушення з боку органу зору Нечасто: порушення зору. Порушення з боку серця Нечасто: брадикардія, серцева недостатність, уповільнення АВ-провідності. Порушення з боку судин Нечасто: виражене зниження артеріального тиску, посилення хромоти, що перемежується. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Часто: задишка. Нечасто: бронхоспазм. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, запор, діарея. Нечасто: диспепсія, метеоризм, блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, шкірний висип еритематозного характеру. Дуже рідко: посилення перебігу псоріазу. Частота невідома: кропив'янка. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: підвищена стомлюваність, набряки. При застосуванні деяких бета-адреноблокаторів можуть спостерігатися наступні HP: психози, галюцинації, сплутаність свідомості, похолодання/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, синдром “сухого ока”, окуло-мукотанний синдром за практололовим типом. Хронічна серцева недостатність Дані про HP у пацієнтів з ХСН отримані в результаті плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 1067 пацієнтів, які отримували небіволол та 1061 пацієнта, які отримували плацебо. За результатами дослідження HP виникли у 449 пацієнтів, які отримували небіволол (42.1%), та 334 пацієнтів, які отримували плацебо (31.5%). Найбільш часті HP на тлі терапії небівололом за результатами дослідження: брадикардія та запаморочення, що виникли сумарно у 11% пацієнтів. Серед пацієнтів, які отримували плацебо, частота вищеописаних HP була 2% та 7%, відповідно. Інші HP. Можливі ті, що мають зв'язок із застосуванням небівололу, що стосуються лікування ХСН, зареєстровані за результатами дослідження: декомпенсація ХСН, ортостатична гіпотензія, непереносимість препарату, АВ-блокада 1 ступеня, набряки нижніх кінцівок.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічні взаємодії Протипоказані комбінації Флоктафенін Бета-адреноблокатори можуть перешкоджати компенсаторним реакціям серцево-судинної системи у відповідь на артеріальну гіпотензію або шок, які можуть бути спричинені флоктафеніном. Сультопід Небіволол не слід призначати одночасно з сультопридом, оскільки існує підвищений ризик виникнення аритмії шлуночкової, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Нерекомендовані комбінації При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами І класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон) можливе подовження часу атріовентрикулярного проведення та посилення негативної інотропної дії. При одночасному застосуванні бета-адреноблокаторів з блокаторами «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) (наприклад, верапаміл, дилтіазем) посилюється негативна дія на скоротливість та АВ-провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу одночасно з бета-адреноблокатором може призводити до тяжкої артеріальної гіпотензії та АВ-блокади. При одночасному застосуванні з гіпотензивними засобами центральної дії (наприклад, клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа, рілменідин) можливе погіршення перебігу ХСН за рахунок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС та серцевого викиду, вазодилатація). Різке скасування, особливо у разі попередньої відмови від терапії бета-блокаторами, може збільшити ризик розвитку «рикошетної» артеріальної гіпертензії. Комбінації, які слід застосовувати з обережністю При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами ІІІ класу (наприклад, аміодарон) може спостерігатись подовження часу АВ-проведення. Одночасне застосування небівололу та лікарських засобів для загальної анестезії може спричиняти пригнічення рефлекторної тахікардії та збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Загальним правилом є необхідність уникати різкого скасування бета-адреноблокаторів. Анестезіолог повинен бути проінформований про прийом пацієнтом препарату Небілет. При одночасному застосуванні небівололу з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому небіволол не впливає на концентрацію глюкози, проте може маскувати симптоми гіпоглікемії (відчуття «серцебиття», тахікардія). При одночасному застосуванні небівололу з баклофеном (міорелаксант) та аміфостином (антинеопластичний препарат) можливе зниження артеріального тиску, що потребує відповідної корекції дози небівололу. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні небівололу та серцевих глікозидів можливе збільшення часу АВ-проведення. У клінічних дослідженнях не отримано даних щодо взаємодії двох препаратів. Небіволол не впливає на фармакокінетику дигоксину. При одночасному застосуванні небівололу з БМКК дигідропіридинового ряду (наприклад, амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін) можливе збільшення ризику артеріальної гіпотензії та зниження скоротливості лівого шлуночка у пацієнтів з ХСН. При одночасному застосуванні небівололу з трициклічними антидепресантами, барбітуратами, похідними фенотіазину може посилюватися антигіпертензивна дія (адитивний ефект). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) не впливають на антигіпертензивну дію небівололу. Симпатоміметичні засоби можуть знижувати ефективність бета-адреноблокаторів. Бета-адреноміметики можуть вести до необмеженої альфа-адренергічної активності симпатоміметичних агентів з альфа- та бета-адренергічними ефектами (ризик розвитку артеріальної гіпертензії, тяжкої брадикардії та зупинки серця). Фармакокінетичні взаємодії При одночасному застосуванні небівололу з лікарськими засобами, що інгібують зворотне захоплення серотоніну, або іншими засобами, що біотрансформуються за участю ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пароксетин, флуоксетин, тіоридазин і хінідин). вираженої брадикардії та HP. При одночасному застосуванні небівололу з фінголімодом можливе потенціювання негативного хронотропного ефекту бета-адреноблокаторів та розвиток вираженої брадикардії. При необхідності одночасного застосування слід дотримуватися особливої ​​обережності. При одночасному застосуванні небівололу з циметидином концентрація небівололу в плазмі збільшується без впливу на терапевтичний ефект. Одночасне застосування небівололу та ранитидину не впливає на фармакокінетичні параметри небівололу. Небіволол приймають під час їжі, а антацидний засіб між їдою, таким чином, препарати можна застосовувати одночасно. При одночасному застосуванні небівололу з нікардипіном концентрації активних речовин у плазмі крові дещо збільшуються, проте не впливають на терапевтичний ефект. Одночасний прийом небівололу та етанолу, фуросеміду або гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Небілет приймають внутрішньо, один раз на добу, бажано в один і той же час, незалежно від часу прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Середня добова доза для лікування артеріальної гіпертензії становить 5 мг небівололу (1 таблетка препарату Небілет®). Антигіпертензивний ефект розвивається через 1-2 тижні, у ряді випадків оптимальний ефект досягається лише через 4 тижні. Препарат Небілет можна застосовувати як у монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. До цього часу додатковий антигіпертензивний ефект спостерігався лише при комбінації препарату Небілет®, 5 мг з 12,5 - 25 мг гідрохлортіазиду. Пацієнти з нирковою недостатністю Рекомендована початкова доза у пацієнтів з нирковою недостатністю становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) на добу. При необхідності добову дозу можна збільшити до 5 мг (1 таблетка одноразово). Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти У пацієнтів віком понад 65 років рекомендована початкова доза становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) щодня. При необхідності доза може бути збільшена до 5 мг небівололу (1 таблетка Небілет®). Проте, враховуючи недостатній досвід застосування препарату Небілет® у пацієнтів віком від 75 років, слід виявляти обережність та проводити ретельне обстеження таких пацієнтів. Хронічна серцева недостатність Лікування стабільної ХСН має починатися з поступового титрування дози небівололу до досягнення індивідуальної оптимальної підтримуючої дози. У пацієнтів із ХСН на початку лікування небівололом не повинно бути епізодів гострої серцевої недостатності протягом останніх 6 тижнів. Лікар повинен мати достатній досвід лікування пацієнтів з ХСН. У пацієнтів, які отримують терапію серцево-судинними препаратами, включаючи діуретики та/або дигоксин та/або інгібітори АПФ та/або антагоністи рецепторів ангіотензину II, оптимальні дози цих лікарських препаратів повинні бути підібрані протягом 2 тижнів до початку терапії препаратом Небілет®. На початку лікування підбір дози препарату Небілет необхідно здійснювати повільно, з інтервалом від 1 до 2 тижнів між кожним подальшим збільшенням дози залежно від переносимості пацієнтом кожної дози. Підбір дози необхідно здійснювати за наступною схемою: доза, що становить 1,25 мг небівололу (1/4 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу, може бути збільшена спочатку до 2,5 - 5 мг небівололу (1/2 таблетки або 1 таблетка ) один раз на добу, а потім – до 10 мг небівололу (2 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 10 мг небівололу. На початку лікування та при кожному подальшому збільшенні дози пацієнту слід не менше 2-х годин перебувати під наглядом лікаря, щоб переконатися, що клінічний стан залишається стабільним (особливо: АТ, ЧСС, відсутні порушення провідності та симптоми декомпенсації ХСН). Через побічні ефекти не всім пацієнтам вдається досягти максимальної рекомендованої дози небівололу. При необхідності вже досягнуту дозу можна поступово знизити і, по можливості, знову до неї повернутися. У період титрування дози небівололу, у разі погіршення перебігу ХСН або при непереносимості препарату, рекомендується спочатку знизити дозу небівололу або при необхідності (при появі тяжкої артеріальної гіпотонії, прогресуванні симптомів серцевої недостатності з розвитком гострого набряку легенів, кардіогенного блоку). , негайно скасувати його. Лікування небівололом стабільної ХСН є, як правило, тривалим. Не рекомендується різке скасування терапії небівололом, оскільки це може призвести до погіршення перебігу серцевої недостатності. Якщо відміна препарату необхідна, дозу слід знижувати поетапно, зменшуючи її вдвічі з інтервалом в один тиждень. Пацієнти з нирковою недостатністю Спеціальної корекції дози у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) 89-30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) не потрібна, оскільки титрація до максимальної переносимої дози здійснюється індивідуально. Досвід застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти Спеціальної корекції дози у даної вікової категорії не потрібно, так як титрація до максимальної дози, що переноситься, здійснюється індивідуально. Для поділу покладіть пігулку на тверду, рівну поверхню хрестоподібною насічкою вгору, натисніть на пігулку обома вказівними пальцями (мал. 1). Для отримання чверті (1/4) пігулки повторіть ці ж дії з половиною (1/2) пігулки, як зазначено на рис. 2.ПередозуванняДані про передозування препарату Небілет відсутні. Симптоми передозування бета-адреноблокаторів: виражене зниження артеріального тиску, синусова брадикардія, бронхоспазм та гостра серцева недостатність. Лікування У разі передозування або розвитку гіперчутливості слід забезпечити постійне спостереження за пацієнтом в умовах палати інтенсивної терапії. Рекомендується контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові. Для запобігання подальшому всмоктування препарату із шлунково-кишкового тракту необхідно промивання шлунка, прийом активованого вугілля та проносного засобу. Може знадобитися штучна вентиляція легень. При брадикардії або вираженій ваготонії слід вводити внутрішньовенно 0,5-2 мг атропіну. При АВ-блокаді (II-III ст.) рекомендується внутрішньовенне введення бета-адреноміметиків, при їх неефективності слід розглянути питання про встановлення електрокардіостимулятора. При вираженому зниженні артеріального тиску та шоці рекомендовано внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів і, при необхідності, катехоламінів.У разі відсутності бажаного ефекту внутрішньовенне введення глюкагону з розрахунку 50-100 мкг/кг маси тіла. При серцевій недостатності лікування починають із введення серцевих глікозидів та діуретиків, за відсутності ефекту доцільним є введення допаміну, добутаміну або вазодилататорів. При бронхоспазму застосовують бронходилататори, такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрипинення терапії або «синдром відміни» Не слід різко переривати лікування небівололом без нагальної потреби. Слід дотримуватись особливої ​​обережності при необхідності припинення терапії у пацієнтів з ІХС, тому що відзначалося обтяження нападів стенокардії, розвиток інфаркту міокарда та виникнення шлуночкових аритмій у пацієнтів з ІХС при раптовому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Якщо припинення лікування необхідне, то дозу небівололу слід поступово знижувати протягом 1-2 тижнів. У разі значного тяжіння стенокардії або розвитку гострого коронарного синдрому слід тимчасово відновити прийом небівололу. Захворювання серцево-судинної системи Контроль АТ та ЧСС на початку прийому препарату має бути щоденним. Як і інші бета-адреноблокатори, небіволол може спричинити подовження інтервалу PQ на ЕКГ. Слід обережно застосовувати небіволол у пацієнтів з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, порушеннями провідності серця, синкопальними станами в анамнезі. Одночасне застосування небівололу з лікарськими засобами, здатними подовжувати інтервал PQ на ЕКГ, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для пацієнта переважує можливий ризик розвитку або обтяження порушень провідності серця. Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметалу) Неселективні бета-адреноблокатори можуть збільшувати частоту та тривалість ангінозних нападів у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардією Принцметала), внаслідок опосередкованої альфа-рецепторами вазоконстрикції коронарної артерії. Кардіоселективні бета1-адреноблокатори при вазоспастичній стенокардії слід застосовувати з обережністю. Брадикардія Бета-адреноблокатори можуть спричиняти брадикардію. При урізанні ЧСС у спокої менше 50-55 уд. /хв слід зменшити дозу або припинити прийом небівололу. Захворювання периферичних судин Обережність необхідна при застосуванні небівололу у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (у тому числі із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Декомпенсована ХСП Бета-адреноблокатори не повинні застосовуватися при декомпенсованій ХСН, доки стан пацієнта не стабілізується. Небіволол можна застосовувати для терапії стабільної ХСН легкого та середнього ступеня тяжкості одночасно з тіазидними діуретиками, дигоксином, інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ). Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна призначати кардіоселективні бетагадреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. Бета-адреноблокатори слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легень, оскільки може посилитись бронхоспазм. У пацієнтів із схильністю до бронхоспазму при прийомі бета-адреноблокаторів може розвинутись задишка внаслідок підвищення опору дихальних шляхів. Необхідно ретельне спостереження за такими пацієнтами на початку лікування та зі збільшенням дози препарату, а також зниження дози небівололу з появою початкових ознак бронхоспазму. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із наявністю в анамнезі бронхолегеневих захворювань. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча, ніж у курців. Цукровий діабет Небіволол не впливає на концентрацію глюкози у плазмі у пацієнтів з цукровим діабетом. Проте, слід дотримуватись обережності при лікуванні цих пацієнтів, оскільки небіволол може маскувати певні симптоми гіпоглікемії (наприклад, тахікардію), спричинені застосуванням гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо та інсуліну. У пацієнтів з лабільним перебігом цукрового діабету та наявністю в анамнезі епізодів спонтанної гіпоглікемії застосування бета-адреноблокаторів може призвести до погіршення контролю глікемії та збільшення часу відновлення після гіпоглікемії. У такому випадку може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього прийому та інсуліну. Такий ефект зазвичай виникав на фоні лікування неселективними бета-адреноблокаторами і менш ймовірним при застосуванні кардіоселективних бетарадреноблокаторів (таких, як небіволол). Тиреотоксикоз При гіперфункції щитовидної залози бета-адреноблокатори можуть маскувати тахікардію та зменшувати вираженість симптомів тиреотоксикозу. Різка відміна препарату може спричинити загострення симптомів захворювання та розвиток тиреотоксичного кризу. Феохромоцитома Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора (в т. ч. небівололу) необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Загальні хірургічні втручання та загальна анестезія При необхідності проведення хірургічних втручань слід попередити лікаря-анестезіолога про те, що пацієнт приймає бета-адреноблокатори (ризик лікарських взаємодій із розвитком брадіаритмій та артеріальної гіпотензії). На тлі прийому небівололу слід з обережністю застосовувати засоби для наркозу, що пригнічують скоротливість міокарда. Для загальної анестезії рекомендується застосування препаратів із мінімально негативною інотропною дією. Рекомендується без явної необхідності не припиняти прийом небівололу в периопераційному періоді (бо блокада бета-адренорецепторів знижує ризик виникнення аритмій під час вступного наркозу та інтубації трахеї). У разі необхідності переривання лікування небівололом перед проведенням хірургічного втручання препарат слід відмінити не менше ніж за 24 години до операції. Реакції підвищеної чутливості Бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та тяжкість анафілактичних реакцій/реакцій гіперчутливості. Застосування звичайних терапевтичних доз епінефрину (адреналіну) на фоні прийому бета-адреноблокаторів не завжди призводить до досягнення бажаного клінічного ефекту. Таким чином, необхідно дотримуватися обережності при призначенні бета-адреноблокаторів пацієнтам з тяжкими реакціями гіперчутливості в анамнезі або курсом десенсибілізації. Псоріаз При вирішенні питання застосування небівололу у пацієнтів з псоріазом слід ретельно співвіднести передбачувану користь від застосування препарату та можливий ризик загострення перебігу псоріазу. Контактні лінзи Пацієнти, які користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на фоні застосування бета-адреноблокаторів можливе зниження продукції слізної рідини. Доклінічні дослідження з використанням стандартних методик не виявили генотоксичної та канцерогенної дії у людини. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період лікування препаратом Небілет® слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з ймовірністю розвитку таких побічних ефектів як запаморочення та підвищена стомлюваність. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГранули: Діюча речовина: німесулід – 100 мг. Допоміжні речовини: макрогола цетостеариловий ефір, сахароза, мальтодекстрин, безводна лимонна кислота, апельсиновий ароматизатор. Гранули для приготування суспензії для вживання, 100 мг. По 2 г гранул у тришаровий пакетик [папір/алюмінієва фольга/поліетилен]. По 9, 15 або 30 пакетиків з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиСвітло-жовтий зернистий порошок із апельсиновим запахом.ФармакокінетикаВсмоктування Німесулід добре всмоктується при прийомі внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі (Cmax) після перорального прийому одноразової дози німесуліду, що становить 100 мг у дорослих, досягається в середньому через 2 - 3 години і становить 3-4 мг/л. Площа під кривою "концентрація – час" (AUC) - 20-35 мг/ч/л. Зазначені значення та значення відповідних показників, отримані на фоні прийому німесуліду у дозі 100 мг один або два рази на добу протягом 7 днів, не мають статистично значущої різниці. Зв'язок із білками плазми крові – до 97,5%. Метаболізм та виведення Німесулід активно метаболізується у печінці різними шляхами, у т. ч. за участю ізоферменту цитохрому Р450 (CYP) 2С9. Тому у випадках одночасного застосування німесуліду з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю даного ізоферменту, слід враховувати можливість виникнення лікарської взаємодії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Основним метаболітом є фармакологічно активне парагідроксипохідне німесулід. Даний метаболіт виявляється у плазмі крові через короткий час після прийому препарату (приблизно через 0,8 год), проте константа швидкості його утворення низька (значно нижча, ніж константа швидкості всмоктування німесуліду). Гідроксинімесулід є єдиним метаболітом, який виявляється у плазмі крові.Цей метаболіт майже повністю присутній у зв'язаному вигляді. Період напіввиведення (Т1/2) становить 3,2 – 6 год. Німесулід виводиться з організму головним чином нирками (близько 50% від прийнятої дози; при цьому 1 – 3% німесулід виводиться у незміненому вигляді). Приблизно 29% прийнятої кількості виводиться у метаболізованому вигляді через кишечник. Фармакокінетичний профіль німесуліду в осіб похилого віку не змінюється при застосуванні одноразових та повторних доз. У короткостроковому дослідженні, проведеному у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) та здорових добровольців, Сmax німесуліду та його основного метаболіту у плазмі крові були не вищими, ніж у здорових добровольців. Значення показників AUC та періоду напіввиведення (Т1/2. ) у пацієнтів з нирковою недостатністю були на 50% вищими, але завжди знаходилися в діапазоні фармакокінетичних показників, що спостерігаються у здорових добровольців на фоні застосування німесулід. Повторне застосування не призводило до кумуляції німесулід. Німесулід протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).ФармакодинамікаНімесулід відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ). Чинить протизапальну, знеболювальну та жарознижувальну дію. На відміну від неселективних нестероїдних протизапальних засобів, німесулід головним чином інгібує циклооксигеназу-2 (ЦОГ-2), гальмує синтез простагландинів у вогнищі запалення: має менш виражений пригнічуючий вплив на циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1).Показання до застосуваннягострий біль (у т. ч. біль у спині, попереку; больовий синдром у кістково-м'язовій системі, включаючи забиття, розтягнення зв'язок та вивихи суглобів; тендиніти, бурсити; зубний біль); симптоматичне лікування остеоартрозу (остеоартриту) з больовим синдромом; первинна альгодисменорея. Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент використання. Німесулід слід застосовувати як препарат другої лінії. Рішення про призначення німесуліду слід приймати на підставі оцінки ризиків для кожного пацієнта.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до німесулід або інших компонентів препарату; гіперергічні реакції в анамнезі (бронхоспазм, риніт, кропив'янка), пов'язані із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти (АСК) або інших нестероїдних протизапальних засобів; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа або приносових пазух з непереносимістю АСК та інших нестероїдних протизапальних засобів (в т.ч. в анамнезі); гепатотоксичні реакції на німесулід в анамнезі; одночасне застосування з іншими лікарськими засобами з потенційною гепатотоксичністю (наприклад, іншими НПЗЗ); хронічні запальні захворювання кишок (хвороба Крона, виразковий коліт) у фазі загострення; період після проведення аортокоронарного шунтування; лихоманка та/або наявність грипоподібних симптомів; виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки у фазі загострення; ерозивно-виразкове ураження шлунково-кишкового тракту у фазі загострення; ерозивно-виразкове ураження шлунково-кишкового тракту в анамнезі; перфорації або шлунково-кишкові кровотечі в анамнезі, зокрема пов'язані з попередньою терапією НПЗП; цереброваскулярні кровотечі або інші активні кровотечі або захворювання, що супроводжуються підвищеною кровоточивістю; тяжкі порушення згортання крові; тяжка серцева недостатність; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну підтверджена гіперкаліємія; печінкова недостатність або будь-яке активне захворювання печінки; дитячий вік до 12 років; вагітність та період грудного вигодовування; алкоголізм, наркотична залежність; спадкова непереносимість фруктози, дефіцит сахарази-ізомальтази та синдром мальабсорбції глюкози-галактози. З обережністю Артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, компенсована серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, дисліпідемія/гіперліпідемія, захворювання периферичних артерій, куріння, ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв). Інфекція, спричинена Helicobacter pylori, в анамнезі; літній вік; тривале попереднє застосування нестероїдних протизапальних засобів; тяжкі соматичні захворювання. Одночасне застосування з такими препаратами: антикоагулянти (наприклад, варфарин), антиагреганти (наприклад, АСК, клопідогрел), пероральні глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (наприклад, циталопрам, флуоксетин, палюцин).Вагітність та лактаціяЗастосування німесуліду у період вагітності та грудного вигодовування протипоказане. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що препарати, що пригнічують синтез простагландинів, що застосовуються на ранніх стадіях вагітності, здатні збільшувати ризик мимовільного аборту, а також розвитку у плода пороку серця та незарощення передньої черевної стінки; так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи зростав приблизно з менш ніж 1% до 1,5%. Вважається, що ризик зростає зі збільшенням дози та тривалістю застосування. У третьому триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призводити до розвитку у плода серцево-легеневої патології (передчасне закриття артеріальної протоки та гіпертензія в системі легеневої артерії) та порушення функції нирок, яке може прогресувати та призводити до ниркової недостатності з розвитком олігогідрів. Крім того, навіть при застосуванні в низьких дозах, у матері наприкінці вагітності та у новонародженого можливе збільшення часу кровотечі, пов'язане з антиагрегантною дією, а також придушення скоротливої ​​активності матки, що призводить до запізнення родової діяльності або затяжних пологів у матері. Відомостей про проникнення німесулід у материнське молоко немає. Препарати, що містять німесулід, як і інші нестероїдні протизапальні засоби, не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність (див. розділ «Особливі вказівки»). У жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження у зв'язку з безпліддям, слід розглянути можливість відміни препарату Німесил®.Побічна діяПобічні ефекти, виявлені при проведенні контрольованих клінічних досліджень* (близько 7800 пацієнтів) та постмаркетингових досліджень, наведені нижче відповідно до класифікації ВООЗ за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/ 10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють припустити, що застосування деяких нестероїдних протизапальних засобів, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу, може супроводжуватися незначним підвищенням ризику розвитку артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливі вказівки»). Є повідомлення про розвиток набряків, підвищення артеріального тиску та розвиток серцевої недостатності на фоні застосування НПЗЗ. У дуже рідкісних випадках повідомлялося про бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найчастіше спостерігаються небажані явища з боку шлунково-кишкового тракту. Можливий розвиток виразки, перфорації або шлунково-кишкової кровотечі, які в деяких випадках становлять загрозу для життя, особливо у пацієнтів похилого віку (див. розділ «Особливі вказівки»). За наявними даними, на фоні застосування препаратів, що містять німесулід, можуть виникати нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, криваве блювання, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливі »). Менш часто спостерігалися гастрити. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: анемія, еозинофілія. Дуже рідко: тромбоцитопенія, панцитопенія, пурпура тромбоцитопенічна. Порушення з боку імунної системи Рідко: реакції гіперчутливості. Дуже рідко: анафілактоїдні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування Рідко: гіперкаліємія. Порушення психіки Рідко: почуття страху, нервозність, нічні «кошмарні» сновидіння. Порушення з боку нервової системи Нечасто: запаморочення, відчуття оглушеності. Дуже рідко: біль голови, сонливість, енцефалопатія (синдром Рейє). Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Дуже рідко: порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дуже рідко: вертіго. Порушення з боку серця Рідко: тахікардія. Порушення з боку судин Нечасто: підвищення артеріального тиску. Рідко: геморагії, лабільність артеріального тиску, «припливи» крові до шкіри обличчя. Порушення з боку дихальних шляхів, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: задишка*. Дуже рідко: астма, бронхоспазм. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: діарея, нудота, блювання. Нечасто: запор*, метеоризм*, шлунково-кишкова кровотеча, виразка та/або перфорація шлунка або дванадцятипалої кишки. Дуже рідко: гастрит, біль у животі, диспепсія, стоматит, дьогтеподібний стілець Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: підвищення рівня «печінкових» ферментів. Дуже рідко: гепатит, блискавичний (фульмінантний) гепатит (включаючи летальні наслідки), жовтяниця, холестаз. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини Нечасто: свербіж шкіри, шкірні висипання, підвищене потовиділення. Рідко: еритема, дерматит. Дуже рідко: кропив'янка, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, поліформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку нирок та сечовивідної системи Рідко: дизурія, гематурія. Дуже рідко: затримка сечовипускання, ниркова недостатність, олігурія, інтерстиціальний нефрит. Порушення загального характеру Нечасто: набряки. Рідко: нездужання*, астенія*. Дуже рідко: гіпотермія. *Частота ґрунтується на результатах клінічних досліджень. Для спостереження за співвідношенням користі та ризику при застосуванні лікарського препарату необхідно повідомляти про побічні ефекти. Якщо спостерігаються побічні ефекти описані вище, або вони спостерігаються більш вираженою мірою або якщо ви відзначили будь-які інші побічні ефекти, то, будь ласка, негайно повідомте про це вашого лікаря. Працівники охорони здоров'я повинні повідомляти про випадки побічних ефектів через національну систему фармаконагляду.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Інші нестероїдні протизапальні препарати Одночасне застосування препаратів, що містять німесулід з іншими нестероїдними протизапальними засобами. включаючи АСК (у дозах ≥ 1 г на прийом або ≥ 3 г на добу як протизапальний засіб), не рекомендується {див. розділ "Особливі вказівки"). Антикоагулянти Нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати дію антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливі вказівки»). Пацієнти, які приймають одночасно з німесулідом варфарин, аналогічні антикоагулянти або АСК, мають підвищений ризик розвитку кровотечі, тому комбінація не рекомендується. Пацієнтам з тяжкими порушеннями коагуляції така комбінація протипоказана (див. розділ "Протипоказання"). Якщо комбінованої терапії все ж таки не можна уникнути, необхідно проводити ретельний контроль показників згортання крові. Антиагреганти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs) збільшують ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі (див. розділ «Особливі вказівки»). Глюкокортикостероїди можуть підвищувати ризик виникнення шлунково-кишкової виразки або шлунково-кишкової кровотечі. Діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II НПЗЗ можуть послаблювати дію діуретиків та інших гіпотензивних препаратів. У деяких пацієнтів зі зниженою функцією нирок (наприклад, зневоднені пацієнти або пацієнти похилого віку з недостатньою функцією нирок) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів ЦОГ можливе подальше прогресування погіршення функції нирок, включаючи виникнення гострої ниркової недостатності, яка, як правило, б. Можливість такої взаємодії слід враховувати у пацієнтів, які приймають препарати, що містять німесулід разом із інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Тому одночасне застосування цих препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини; слід розглянути необхідність контролю функції нирок після початку комбінованої терапії та у процесі лікування (періодично). Міфепрістон Існує теоретичний ризик зміни ефективності міфепрістону під дією інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування міфепристону з нестероїдними протизапальними засобами в день застосування простагландину не надає несприятливого впливу на дію міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або скоротливості матки і не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного аборту. Фармакокінетична взаємодія: вплив німесуліду на фармакокінетику інших лікарських засобів. Фуросемід У здорових добровольців німесулід знижував діуретичний ефект і викликав оборотне зниження виведення натрію під дією фуросеміду та меншою мірою виведення калію. Одночасне застосування німесуліду та фуросеміду призводить до зменшення (близько 20%) AUC та зниження кумулятивної екскреції фуросеміду, без зміни ниркового кліренсу фуросеміду. Одночасне застосування препаратів, що містять фуросемід та німесулід, потребує обережності у «чутливих» пацієнтів з нирковою або серцевою недостатністю (див. розділ Особливі вказівки). Літій Є повідомлення про те, що нестероїдні протизапальні засоби зменшують кліренс літію, що призводить до підвищення концентрації літію в плазмі крові та його токсичності. При застосуванні німесуліду у пацієнтів, які перебувають на терапії препаратами літію, слід здійснювати регулярний контроль концентрації літію у плазмі. Клінічно значимих взаємодій з глібенкламідом, теофіліном, дигоксином, циметидином та антацидними препаратами (наприклад, комбінація алюмінію та магнію гідроксидів) не спостерігалося. Німесулід пригнічує активність ізоферменту CYP2C9. Концентрація у плазмі крові препаратів, що є субстратами цього ферменту, може підвищуватися при одночасному застосуванні з німесулідом. При застосуванні німесуліду менш ніж за 24 години до або після застосування метотрексату потрібно дотримуватися обережності, тому що в таких випадках концентрація метотрексату в плазмі крові і, відповідно, токсичні ефекти можуть збільшуватися. У зв'язку з впливом на ниркові простагландини інгібітори синтетаз простагландинів, до яких належить німесулід, можуть підвищувати нефротоксичність циклоспоринів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Вміст пакетика розчинити в склянці негазованої води (приблизно 100 мл), перемішати ложкою до отримання суспензії з апельсиновим запахом. Суспензію необхідно використати відразу після приготування. Дорослим та дітям старше 12 років: по 1 пакетику (100 мг німесуліду) двічі на добу, після їди. Пацієнти похилого віку: при лікуванні пацієнтів похилого віку не потрібно коригувати добову дозу (див. розділ «Фармакокінетика»). Застосування у дітей Діти віком 12 - 18 років: коригування дози не потрібне з урахуванням фармакокінетичних та фармакодинамічних характеристик німесуліду. Діти до 12 років: застосування препаратів, що містять німесулід, протипоказане. Максимальна добова доза для дорослих та дітей віком від 12 років становить 200 мг. Максимальна тривалість курсу лікування препаратом Німесил - 15 днів. Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) з урахуванням фармакокінетичних даних корекція дози не потрібна, тоді як пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну) Пацієнти з печінковою недостатністю Застосування препарату Німесил у пацієнтів із печінковою недостатністю протипоказане. Побічні ефекти препарату можна мінімізувати при застосуванні найменшої ефективної дози протягом мінімального періоду, необхідного для усунення симптомів.ПередозуванняСимптоми: гостре передозування нестероїдних протизапальних засобів зазвичай обмежується такими симптомами, як правило, оборотними при проведенні підтримуючої терапії: апатія, сонливість, нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці. Можливий розвиток шлунково-кишкової кровотечі. У поодиноких випадках можливе підвищення артеріального тиску, розвиток гострої ниркової недостатності, пригнічення дихання та коми. Є повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів у терапевтичних дозах, їх виникнення можливе також при передозуванні. Лікування: у разі передозування нестероїдних протизапальних засобів для пацієнтів має бути організовано проведення симптоматичної та підтримуючої терапії. Специфічного антидоту немає. Даних щодо можливості виведення німесуліду шляхом гемодіалізу немає, однак,враховуючи високий рівень зв'язування з білками плазми крові (до 97,5%) можна припустити, що при передозуванні препарату діаліз малоефективний. За наявності симптомів передозування або після прийому препарату у великій кількості протягом 4 годин після прийому необхідно викликати блювання та/або забезпечити прийом активованого вугілля (від 60 до 100 г для дорослої людини) та/або осмотичного проносного засобу. Форсований діурез, вилужування сечі, гемодіаліз або гемоперфузія можуть бути неефективними через високий рівень зв'язування препарату з білками крові.За наявності симптомів передозування або після прийому препарату у великій кількості протягом 4 годин після прийому необхідно викликати блювання та/або забезпечити прийом активованого вугілля (від 60 до 100 г для дорослої людини) та/або осмотичного проносного засобу. Форсований діурез, вилужування сечі, гемодіаліз або гемоперфузія можуть бути неефективними через високий рівень зв'язування препарату з білками крові.За наявності симптомів передозування або після прийому препарату у великій кількості протягом 4 годин після прийому необхідно викликати блювання та/або забезпечити прийом активованого вугілля (від 60 до 100 г для дорослої людини) та/або осмотичного проносного засобу. Форсований діурез, вилужування сечі, гемодіаліз або гемоперфузія можуть бути неефективними через високий рівень зв'язування препарату з білками крові. Необхідно контролювати функцію нирок та печінки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНебажані побічні ефекти можна звести до мінімуму при застосуванні препарату в мінімальній ефективній дозі при мінімальній тривалості застосування, необхідної для усунення симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та підрозділи «Вплив на шлунково-кишковий тракт», «Вплив на серцево-судинну систему» ​​- нижче). За відсутності позитивної динаміки лікування препаратом слід відмінити. Слід уникати одночасного застосування німесуліду з іншими нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2. Під час застосування препарату Німесил® пацієнти повинні утримуватися від інших анальгетиків. У препараті Німесил міститься сахароза (0,15-0,18 ХЕ на 100 мг препарату), це слід враховувати пацієнтам з цукровим діабетом. Цей препарат протипоказаний пацієнтам із спадковими захворюваннями: непереносимістю фруктози, мальабсорбцією глюкози-галактози або недостатністю сахарази-ізомальтази. Вплив на печінку Є повідомлення про серйозні реакції з боку печінки, у тому числі, в дуже рідкісних випадках - фатальних, пов'язаних із застосуванням німесуліду (див. розділ «Побічна дія»). При появі у пацієнтів на фоні застосування препарату Німесил® симптомів, схожих на симптоми ураження печінки (наприклад, анорексія, нудота, блювання, біль у животі, стомлюваність, темний колір сечі) або відхилення від норми показників функції печінки, застосування препарату слід припинити. Повторне застосування німесулід у таких пацієнтів протипоказане. Є повідомлення про ураження печінки, переважно оборотних при короткочасному застосуванні препарату. При появі у пацієнтів симптомів грипу або застуди на фоні застосування німесулід лікування препаратом слід припинити. Вплив на шлунково-кишковий тракт Є повідомлення про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій (у деяких випадках загрожують життю) на фоні застосування будь-яких нестероїдних протизапальних засобів на різних етапах лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових ускладнень в анамнезі Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при збільшенні дози нестероїдних протизапальних засобів, за наявності у пацієнтів в анамнезі виразки, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), а також у пацієнтів похилого віку. Для пацієнтів, які одночасно приймають АСК у низьких дозах або інші препарати, що підвищують ризик виникнення порушень з боку шлунково-кишкового тракту, слід розглянути можливість застосування комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад, інгібіторами протонної помпи (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») . Пацієнти з токсичними ураженнями шлунково-кишкового тракту в анамнезі, особливо літні пацієнти, повинні повідомляти лікаря про виникнення будь-яких незвичних симптомів з боку шлунково-кишкового тракту (зокрема, про шлунково-кишкову кровотечу), особливо на початкових стадіях лікування. Шлунково-кишкова кровотеча, виразка, перфорація виразки можуть розвиватися на будь-якому етапі лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності або відсутності патології з боку шлунково-кишкового тракту в анамнезі. При розвитку шлунково-кишкової кровотечі або виразки на фоні застосування німесуліду препарат слід відмінити. Застосування німесуліду протипоказане у пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, включаючи неспецифічний виразковий коліт та хворобу Крона (див. розділ «Протипоказання»). Пацієнтам, які одночасно приймають засоби, які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі: пероральні глюкокортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти (наприклад, АСК), препарат слід застосовувати з обережністю (див. розділ іншими лікарськими засобами»). У разі виникнення у пацієнтів, які одержують німесулід, шлунково-кишкової кровотечі або виразки, лікування препаратом слід припинити. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів може бути підвищена частота виникнення побічних ефектів, особливо таких, як шлунково-кишкова кровотеча та прорив виразки (у деяких випадках загрожують життю), а також порушення функції нирок, печінки та серця (див. розділ "Побічна дія"). У зв'язку із цим рекомендовано відповідний моніторинг. Шкірні реакції Дуже рідко на тлі застосування нестероїдних протизапальних засобів відзначалися серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз, деякі з яких закінчилися летальним результатом (див. розділ «Побічна дія»). Ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів, мабуть, найвищий на початку лікування, тому що більшість описаних явищ спостерігалися в перший місяць терапії. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування німесуліду слід припинити. Вплив на нирки Необхідно з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з нирковою або серцевою недостатністю, оскільки застосування Німесилу може призводити до погіршення функції нирок. І тут лікування слід припинити. Вплив на фертильність Застосування препарату Німесил® може негативно впливати на дітородну функцію у жінок, у зв'язку з чим препарат не рекомендується застосовувати у жінок, які планують вагітність. Слід розглянути можливість відміни препарату Німесил у жінок, які мають проблеми із зачаттям, або проходять обстеження з приводу безпліддя (див. розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування»). Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну системи Пацієнтам з наявністю в анамнезі артеріальної гіпертензії та/або застійної серцевої недостатності від легкого до середнього ступеня тяжкості, потрібне спостереження та рекомендації лікаря, оскільки є повідомлення про затримку рідини в організмі та розвиток набряків на фоні застосування НПЗЗ. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють зробити висновок про те, що нестероїдні протизапальні засоби, особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні, можуть призводити до незначного збільшення ризику виникнення артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Даних для унеможливлення такого ризику при застосуванні німесуліду недостатньо. Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярною патологією німесулід слід призначати після ретельної оцінки стану цих пацієнтів. Така ж ретельна оцінка стану повинна здійснюватися перед початком тривалого лікування пацієнтів з наявністю факторів ризику щодо розвитку серцево-судинних захворювань (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння). У зв'язку з тим, що німесулід може пригнічувати функцію тромбоцитів, його слід обережно застосовувати у пацієнтів з геморагічним діатезом (див. розділ «Протипоказання»). При цьому препарат Німесил не може застосовуватися для профілактики серцево-судинних захворювань замість АСК. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Вплив препарату Німесил на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не вивчався. Незважаючи на це, пацієнтам, які відчувають після прийому препарату Німесил відчуття оглушеності, запаморочення або сонливість, слід утриматися від керування транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГранули: Діюча речовина: німесулід – 100 мг. Допоміжні речовини: макрогола цетостеариловий ефір, сахароза, мальтодекстрин, безводна лимонна кислота, апельсиновий ароматизатор. Гранули для приготування суспензії для вживання, 100 мг. По 2 г гранул у тришаровий пакетик [папір/алюмінієва фольга/поліетилен]. По 9, 15 або 30 пакетиків з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиСвітло-жовтий зернистий порошок із апельсиновим запахом.ФармакокінетикаВсмоктування Німесулід добре всмоктується при прийомі внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі (Cmax) після перорального прийому одноразової дози німесуліду, що становить 100 мг у дорослих, досягається в середньому через 2 - 3 години і становить 3-4 мг/л. Площа під кривою "концентрація – час" (AUC) - 20-35 мг/ч/л. Зазначені значення та значення відповідних показників, отримані на фоні прийому німесуліду у дозі 100 мг один або два рази на добу протягом 7 днів, не мають статистично значущої різниці. Зв'язок із білками плазми крові – до 97,5%. Метаболізм та виведення Німесулід активно метаболізується у печінці різними шляхами, у т. ч. за участю ізоферменту цитохрому Р450 (CYP) 2С9. Тому у випадках одночасного застосування німесуліду з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю даного ізоферменту, слід враховувати можливість виникнення лікарської взаємодії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Основним метаболітом є фармакологічно активне парагідроксипохідне німесулід. Даний метаболіт виявляється у плазмі крові через короткий час після прийому препарату (приблизно через 0,8 год), проте константа швидкості його утворення низька (значно нижча, ніж константа швидкості всмоктування німесуліду). Гідроксинімесулід є єдиним метаболітом, який виявляється у плазмі крові.Цей метаболіт майже повністю присутній у зв'язаному вигляді. Період напіввиведення (Т1/2) становить 3,2 – 6 год. Німесулід виводиться з організму головним чином нирками (близько 50% від прийнятої дози; при цьому 1 – 3% німесулід виводиться у незміненому вигляді). Приблизно 29% прийнятої кількості виводиться у метаболізованому вигляді через кишечник. Фармакокінетичний профіль німесуліду в осіб похилого віку не змінюється при застосуванні одноразових та повторних доз. У короткостроковому дослідженні, проведеному у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) та здорових добровольців, Сmax німесуліду та його основного метаболіту у плазмі крові були не вищими, ніж у здорових добровольців. Значення показників AUC та періоду напіввиведення (Т1/2. ) у пацієнтів з нирковою недостатністю були на 50% вищими, але завжди знаходилися в діапазоні фармакокінетичних показників, що спостерігаються у здорових добровольців на фоні застосування німесулід. Повторне застосування не призводило до кумуляції німесулід. Німесулід протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).ФармакодинамікаНімесулід відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ). Чинить протизапальну, знеболювальну та жарознижувальну дію. На відміну від неселективних нестероїдних протизапальних засобів, німесулід головним чином інгібує циклооксигеназу-2 (ЦОГ-2), гальмує синтез простагландинів у вогнищі запалення: має менш виражений пригнічуючий вплив на циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1).Показання до застосуваннягострий біль (у т. ч. біль у спині, попереку; больовий синдром у кістково-м'язовій системі, включаючи забиття, розтягнення зв'язок та вивихи суглобів; тендиніти, бурсити; зубний біль); симптоматичне лікування остеоартрозу (остеоартриту) з больовим синдромом; первинна альгодисменорея. Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент використання. Німесулід слід застосовувати як препарат другої лінії. Рішення про призначення німесуліду слід приймати на підставі оцінки ризиків для кожного пацієнта.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до німесулід або інших компонентів препарату; гіперергічні реакції в анамнезі (бронхоспазм, риніт, кропив'янка), пов'язані із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти (АСК) або інших нестероїдних протизапальних засобів; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа або приносових пазух з непереносимістю АСК та інших нестероїдних протизапальних засобів (в т.ч. в анамнезі); гепатотоксичні реакції на німесулід в анамнезі; одночасне застосування з іншими лікарськими засобами з потенційною гепатотоксичністю (наприклад, іншими НПЗЗ); хронічні запальні захворювання кишок (хвороба Крона, виразковий коліт) у фазі загострення; період після проведення аортокоронарного шунтування; лихоманка та/або наявність грипоподібних симптомів; виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки у фазі загострення; ерозивно-виразкове ураження шлунково-кишкового тракту у фазі загострення; ерозивно-виразкове ураження шлунково-кишкового тракту в анамнезі; перфорації або шлунково-кишкові кровотечі в анамнезі, зокрема пов'язані з попередньою терапією НПЗП; цереброваскулярні кровотечі або інші активні кровотечі або захворювання, що супроводжуються підвищеною кровоточивістю; тяжкі порушення згортання крові; тяжка серцева недостатність; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну підтверджена гіперкаліємія; печінкова недостатність або будь-яке активне захворювання печінки; дитячий вік до 12 років; вагітність та період грудного вигодовування; алкоголізм, наркотична залежність; спадкова непереносимість фруктози, дефіцит сахарази-ізомальтази та синдром мальабсорбції глюкози-галактози. З обережністю Артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, компенсована серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, дисліпідемія/гіперліпідемія, захворювання периферичних артерій, куріння, ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв). Інфекція, спричинена Helicobacter pylori, в анамнезі; літній вік; тривале попереднє застосування нестероїдних протизапальних засобів; тяжкі соматичні захворювання. Одночасне застосування з такими препаратами: антикоагулянти (наприклад, варфарин), антиагреганти (наприклад, АСК, клопідогрел), пероральні глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (наприклад, циталопрам, флуоксетин, палюцин).Вагітність та лактаціяЗастосування німесуліду у період вагітності та грудного вигодовування протипоказане. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що препарати, що пригнічують синтез простагландинів, які застосовуються на ранніх стадіях вагітності, здатні збільшувати ризик мимовільного аборту, а також розвитку у плода пороку серця та незарощення передньої черевної стінки; так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи зростав приблизно з менш ніж 1% до 1,5%. Вважається, що ризик зростає зі збільшенням дози та тривалістю застосування. У третьому триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призводити до розвитку у плода серцево-легеневої патології (передчасне закриття артеріальної протоки та гіпертензія в системі легеневої артерії) та порушення функції нирок, яке може прогресувати та призводити до ниркової недостатності з розвитком олігогідрів. Крім того, навіть при застосуванні в низьких дозах, у матері наприкінці вагітності та у новонародженого можливе збільшення часу кровотечі, пов'язане з антиагрегантною дією, а також придушення скоротливої ​​активності матки, що призводить до запізнення родової діяльності або затяжних пологів у матері. Відомостей про проникнення німесулід у материнське молоко немає. Препарати, що містять німесулід, як і інші нестероїдні протизапальні засоби, не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність (див. розділ «Особливі вказівки»). У жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження у зв'язку з безпліддям, слід розглянути можливість відміни препарату Німесил®.Побічна діяПобічні ефекти, виявлені при проведенні контрольованих клінічних досліджень* (близько 7800 пацієнтів) та постмаркетингових досліджень, наведені нижче відповідно до класифікації ВООЗ за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/ 10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють припустити, що застосування деяких нестероїдних протизапальних засобів, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу, може супроводжуватися незначним підвищенням ризику розвитку артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливі вказівки»). Є повідомлення про розвиток набряків, підвищення артеріального тиску та розвиток серцевої недостатності на фоні застосування НПЗЗ. У дуже рідкісних випадках повідомлялося про бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найчастіше спостерігаються небажані явища з боку шлунково-кишкового тракту. Можливий розвиток виразки, перфорації або шлунково-кишкової кровотечі, які в деяких випадках становлять загрозу для життя, особливо у пацієнтів похилого віку (див. розділ «Особливі вказівки»). За наявними даними, на фоні застосування препаратів, що містять німесулід, можуть виникати нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, криваве блювання, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливі »). Менш часто спостерігалися гастрити. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: анемія, еозинофілія. Дуже рідко: тромбоцитопенія, панцитопенія, пурпура тромбоцитопенічна. Порушення з боку імунної системи Рідко: реакції гіперчутливості. Дуже рідко: анафілактоїдні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування Рідко: гіперкаліємія. Порушення психіки Рідко: почуття страху, нервозність, нічні «кошмарні» сновидіння. Порушення з боку нервової системи Нечасто: запаморочення, відчуття оглушеності. Дуже рідко: біль голови, сонливість, енцефалопатія (синдром Рейє). Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Дуже рідко: порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дуже рідко: вертіго. Порушення з боку серця Рідко: тахікардія. Порушення з боку судин Нечасто: підвищення артеріального тиску. Рідко: геморагії, лабільність артеріального тиску, «припливи» крові до шкіри обличчя. Порушення з боку дихальних шляхів, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: задишка*. Дуже рідко: астма, бронхоспазм. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: діарея, нудота, блювання. Нечасто: запор*, метеоризм*, шлунково-кишкова кровотеча, виразка та/або перфорація шлунка або дванадцятипалої кишки. Дуже рідко: гастрит, біль у животі, диспепсія, стоматит, дьогтеподібний стілець. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: підвищення рівня «печінкових» ферментів. Дуже рідко: гепатит, блискавичний (фульмінантний) гепатит (включаючи летальні наслідки), жовтяниця, холестаз. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини Нечасто: свербіж шкіри, шкірні висипання, підвищене потовиділення. Рідко: еритема, дерматит. Дуже рідко: кропив'янка, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, поліформна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку нирок та сечовивідної системи Рідко: дизурія, гематурія. Дуже рідко: затримка сечовипускання, ниркова недостатність, олігурія, інтерстиціальний нефрит. Порушення загального характеру Нечасто: набряки. Рідко: нездужання*, астенія*. Дуже рідко: гіпотермія. *Частота ґрунтується на результатах клінічних досліджень. Для спостереження за співвідношенням користі та ризику при застосуванні лікарського препарату необхідно повідомляти про побічні ефекти. Якщо спостерігаються побічні ефекти описані вище, або вони спостерігаються більш вираженою мірою або якщо ви відзначили будь-які інші побічні ефекти, то, будь ласка, негайно повідомте про це вашого лікаря. Працівники охорони здоров'я повинні повідомляти про випадки побічних ефектів через національну систему фармаконагляду.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Інші нестероїдні протизапальні препарати Одночасне застосування препаратів, що містять німесулід з іншими нестероїдними протизапальними засобами. включаючи АСК (у дозах ≥ 1 г на прийом або ≥ 3 г на добу як протизапальний засіб), не рекомендується {див. розділ "Особливі вказівки"). Антикоагулянти Нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати дію антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливі вказівки»). Пацієнти, які приймають одночасно з німесулідом варфарин, аналогічні антикоагулянти або АСК, мають підвищений ризик розвитку кровотечі, тому комбінація не рекомендується. Пацієнтам з тяжкими порушеннями коагуляції така комбінація протипоказана (див. розділ "Протипоказання"). Якщо комбінованої терапії все ж таки не можна уникнути, необхідно проводити ретельний контроль показників згортання крові. Антиагреганти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs) збільшують ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі (див. розділ «Особливі вказівки»). Глюкокортикостероїди можуть підвищувати ризик виникнення шлунково-кишкової виразки або шлунково-кишкової кровотечі. Діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II НПЗЗ можуть послаблювати дію діуретиків та інших гіпотензивних препаратів. У деяких пацієнтів зі зниженою функцією нирок (наприклад, зневоднені пацієнти або пацієнти похилого віку з недостатньою функцією нирок) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібіторів ЦОГ можливе подальше прогресування погіршення функції нирок, включаючи виникнення гострої ниркової недостатності, яка, як правило, б. Можливість такої взаємодії слід враховувати у пацієнтів, які приймають препарати, що містять німесулід разом із інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Тому одночасне застосування цих препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини; слід розглянути необхідність контролю функції нирок після початку комбінованої терапії та у процесі лікування (періодично). Міфепрістон Існує теоретичний ризик зміни ефективності міфепрістону під дією інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування міфепристону з нестероїдними протизапальними засобами в день застосування простагландину не надає несприятливого впливу на дію міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або скоротливості матки і не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного аборту. Фармакокінетична взаємодія: вплив німесуліду на фармакокінетику інших лікарських засобів. Фуросемід У здорових добровольців німесулід знижував діуретичний ефект і викликав оборотне зниження виведення натрію під дією фуросеміду та меншою мірою виведення калію. Одночасне застосування німесуліду та фуросеміду призводить до зменшення (близько 20%) AUC та зниження кумулятивної екскреції фуросеміду, без зміни ниркового кліренсу фуросеміду. Одночасне застосування препаратів, що містять фуросемід та німесулід, потребує обережності у «чутливих» пацієнтів з нирковою або серцевою недостатністю (див. розділ Особливі вказівки). Літій Є повідомлення про те, що нестероїдні протизапальні засоби зменшують кліренс літію, що призводить до підвищення концентрації літію в плазмі крові та його токсичності. При застосуванні німесуліду у пацієнтів, які перебувають на терапії препаратами літію, слід здійснювати регулярний контроль концентрації літію у плазмі. Клінічно значимих взаємодій з глібенкламідом, теофіліном, дигоксином, циметидином та антацидними препаратами (наприклад, комбінація алюмінію та магнію гідроксидів) не спостерігалося. Німесулід пригнічує активність ізоферменту CYP2C9. Концентрація у плазмі крові препаратів, що є субстратами цього ферменту, може підвищуватися при одночасному застосуванні з німесулідом. При застосуванні німесуліду менш ніж за 24 години до або після застосування метотрексату потрібно дотримуватися обережності, тому що в таких випадках концентрація метотрексату в плазмі крові і, відповідно, токсичні ефекти можуть збільшуватися. У зв'язку з впливом на ниркові простагландини інгібітори синтетаз простагландинів, до яких належить німесулід, можуть підвищувати нефротоксичність циклоспоринів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Вміст пакетика розчинити в склянці негазованої води (приблизно 100 мл), перемішати ложкою до отримання суспензії з апельсиновим запахом. Суспензію необхідно використати відразу після приготування. Дорослим та дітям старше 12 років: по 1 пакетику (100 мг німесуліду) двічі на добу, після їди. Пацієнти похилого віку: при лікуванні пацієнтів похилого віку не потрібно коригувати добову дозу (див. розділ «Фармакокінетика»). Застосування у дітей Діти віком 12 - 18 років: коригування дози не потрібне з урахуванням фармакокінетичних та фармакодинамічних характеристик німесуліду. Діти до 12 років: застосування препаратів, що містять німесулід, протипоказане. Максимальна добова доза для дорослих та дітей віком від 12 років становить 200 мг. Максимальна тривалість курсу лікування препаратом Німесил - 15 днів. Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) з урахуванням фармакокінетичних даних корекція дози не потрібна, тоді як пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну) Пацієнти з печінковою недостатністю Застосування препарату Німесил у пацієнтів із печінковою недостатністю протипоказане. Побічні ефекти препарату можна мінімізувати при застосуванні найменшої ефективної дози протягом мінімального періоду, необхідного для усунення симптомів.ПередозуванняСимптоми: гостре передозування нестероїдних протизапальних засобів зазвичай обмежується такими симптомами, як правило, оборотними при проведенні підтримуючої терапії: апатія, сонливість, нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці. Можливий розвиток шлунково-кишкової кровотечі. У поодиноких випадках можливе підвищення артеріального тиску, розвиток гострої ниркової недостатності, пригнічення дихання та коми. Є повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів у терапевтичних дозах, їх виникнення можливе також при передозуванні. Лікування: у разі передозування нестероїдних протизапальних засобів для пацієнтів має бути організовано проведення симптоматичної та підтримуючої терапії. Специфічного антидоту немає. Даних щодо можливості виведення німесуліду шляхом гемодіалізу немає, однак, враховуючи високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (до 97,5%), можна припустити, що при передозуванні препарату діаліз малоефективний. За наявності симптомів передозування або після прийому препарату у великій кількості протягом 4 годин після прийому необхідно викликати блювання та/або забезпечити прийом активованого вугілля (від 60 до 100 г для дорослої людини) та/або осмотичного проносного засобу. Форсований діурез, вилужування сечі, гемодіаліз або гемоперфузія можуть бути неефективними через високий рівень зв'язування препарату з білками крові.Необхідно контролювати функцію нирок та печінки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНебажані побічні ефекти можна звести до мінімуму при застосуванні препарату в мінімальній ефективній дозі при мінімальній тривалості застосування, необхідної для усунення симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та підрозділи «Вплив на шлунково-кишковий тракт», «Вплив на серцево-судинну систему» ​​- нижче). За відсутності позитивної динаміки лікування препаратом слід відмінити. Слід уникати одночасного застосування німесуліду з іншими нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2. Під час застосування препарату Німесил® пацієнти повинні утримуватися від інших анальгетиків. У препараті Німесил міститься сахароза (0,15-0,18 ХЕ на 100 мг препарату), це слід враховувати пацієнтам з цукровим діабетом. Цей препарат протипоказаний пацієнтам із спадковими захворюваннями: непереносимістю фруктози, мальабсорбцією глюкози-галактози або недостатністю сахарази-ізомальтази. Вплив на печінку Є повідомлення про серйозні реакції з боку печінки, у тому числі, в дуже рідкісних випадках - фатальних, пов'язаних із застосуванням німесуліду (див. розділ «Побічна дія»). При появі у пацієнтів на фоні застосування препарату Німесил® симптомів, схожих на симптоми ураження печінки (наприклад, анорексія, нудота, блювання, біль у животі, стомлюваність, темний колір сечі) або відхилення від норми показників функції печінки, застосування препарату слід припинити. Повторне застосування німесулід у таких пацієнтів протипоказане. Є повідомлення про ураження печінки, переважно оборотних при короткочасному застосуванні препарату. При появі у пацієнтів симптомів грипу або застуди на фоні застосування німесулід лікування препаратом слід припинити. Вплив на шлунково-кишковий тракт Є повідомлення про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій (у деяких випадках загрожують життю) на фоні застосування будь-яких нестероїдних протизапальних засобів на різних етапах лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових ускладнень в анамнезі Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при збільшенні дози нестероїдних протизапальних засобів, за наявності у пацієнтів в анамнезі виразки, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), а також у пацієнтів похилого віку. Для пацієнтів, які одночасно приймають АСК у низьких дозах або інші препарати, що підвищують ризик виникнення порушень з боку шлунково-кишкового тракту, слід розглянути можливість застосування комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад, інгібіторами протонної помпи (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») . Пацієнти з токсичними ураженнями шлунково-кишкового тракту в анамнезі, особливо літні пацієнти, повинні повідомляти лікаря про виникнення будь-яких незвичних симптомів з боку шлунково-кишкового тракту (зокрема, про шлунково-кишкову кровотечу), особливо на початкових стадіях лікування. Шлунково-кишкова кровотеча, виразка, перфорація виразки можуть розвиватися на будь-якому етапі лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності або відсутності патології з боку шлунково-кишкового тракту в анамнезі. При розвитку шлунково-кишкової кровотечі або виразки на фоні застосування німесуліду препарат слід відмінити. Застосування німесуліду протипоказане у пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, включаючи неспецифічний виразковий коліт та хворобу Крона (див. розділ «Протипоказання»). Пацієнтам, які одночасно приймають засоби, які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі: пероральні глюкокортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти (наприклад, АСК), препарат слід застосовувати з обережністю (див. розділ іншими лікарськими засобами»). У разі виникнення у пацієнтів, які одержують німесулід, шлунково-кишкової кровотечі або виразки, лікування препаратом слід припинити. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів може бути підвищена частота виникнення побічних ефектів, особливо таких, як шлунково-кишкова кровотеча та прорив виразки (у деяких випадках загрожують життю), а також порушення функції нирок, печінки та серця (див. розділ "Побічна дія"). У зв'язку із цим рекомендовано відповідний моніторинг. Шкірні реакції Дуже рідко на тлі застосування нестероїдних протизапальних засобів відзначалися серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз, деякі з яких закінчилися летальним результатом (див. розділ «Побічна дія»). Ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів, мабуть, найвищий на початку лікування, тому що більшість описаних явищ спостерігалися в перший місяць терапії. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування німесуліду слід припинити. Вплив на нирки Необхідно з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з нирковою або серцевою недостатністю, оскільки застосування Німесилу може призводити до погіршення функції нирок. І тут лікування слід припинити. Вплив на фертильність Застосування препарату Німесил® може негативно впливати на дітородну функцію у жінок, у зв'язку з чим препарат не рекомендується застосовувати у жінок, які планують вагітність. Слід розглянути можливість відміни препарату Німесил у жінок, які мають проблеми із зачаттям, або проходять обстеження з приводу безпліддя (див. розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування»). Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну системи Пацієнтам з наявністю в анамнезі артеріальної гіпертензії та/або застійної серцевої недостатності від легкого до середнього ступеня тяжкості, потрібне спостереження та рекомендації лікаря, оскільки є повідомлення про затримку рідини в організмі та розвиток набряків на фоні застосування НПЗЗ. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють зробити висновок про те, що нестероїдні протизапальні засоби, особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні, можуть призводити до незначного збільшення ризику виникнення артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Даних для унеможливлення такого ризику при застосуванні німесуліду недостатньо. Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярною патологією німесулід слід призначати після ретельної оцінки стану цих пацієнтів. Така ж ретельна оцінка стану повинна здійснюватися перед початком тривалого лікування пацієнтів з наявністю факторів ризику щодо розвитку серцево-судинних захворювань (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння). У зв'язку з тим, що німесулід може пригнічувати функцію тромбоцитів, його слід обережно застосовувати у пацієнтів з геморагічним діатезом (див. розділ «Протипоказання»). При цьому препарат Німесил не може застосовуватися для профілактики серцево-судинних захворювань замість АСК. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Вплив препарату Німесил на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не вивчався. Незважаючи на це, пацієнтам, які відчувають після прийому препарату Німесил відчуття оглушеності, запаморочення або сонливість, слід утриматися від керування транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Панкреатин – 153,5 мг (з мінімальною активністю: ліпази 10000 ОД; амілази 9000 ОД; протеази 500 ОД); Допоміжні речовини: кроскармелоза натрію - 5,12 мг, целюлоза мікрокристалічна - 8,52 мг, олія рицинова гідрована - 1,709 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 0,849 мг, магнію стеарат - 0,849 мг; Оболонка: метакрилової кислоти та етил акрилату сополімер (1:1), 30 % дисперсія – 25,0 мг, триетилцитрат – 2,51 мг, емульсія симетикону 30 % (суха маса) – 0,015 мг; тальк – 5,01 мг; Капсула: корпус: желатин – 36,20 мг, титану діоксид (Е 171) – 0,20 мг; барвник заліза оксид жовтий (Е 172) – 0,20 мг; барвник заліза оксид червоний (Е 172) – 0,01 мг; кришечка: желатин – 23,800 мг; титану діоксид (Е 171) – 0,400 мг; барвник хіноліновий жовтий (Е 104) – 0,200 мг; індигокармін (Е 132) – 0,002 мг. По 20, 50 або 100 капсул у поліпропіленовому флаконі з поліетиленовою кришкою, забезпеченою осушувачем. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиНепрозорі тверді желатинові капсули циліндричної форми з напівсферичними кінцями №2: корпус капсули світло-жовтогарячого кольору, кришечка капсули жовтувато-зеленого кольору. Вміст капсул: міні-таблетки циліндричної форми, покриті кишковорозчинною оболонкою, світло-бежевого кольору з блискучою поверхнею.Фармакотерапевтична групаВідновлює дефіцит ферментів підшлункової залози.ФармакокінетикаЖелатинові капсули препарату Пангрол® 10000 швидко розчиняються в шлунку, вивільняючи міні-таблетки, покриті кишковорозчинною (кислотостійкою) оболонкою. Таким чином, ферменти залишаються захищеними від інактивації у кислому середовищі шлунка. Форма випуску препарату забезпечує перемішування міні-таблеток з кишковим вмістом та рівномірний розподіл ферментів. Розчинення оболонки міні-таблеток та активація ферментів відбувається при нейтральному або слаболужному рН у тонкій кишці. Панкреатин не всмоктується з шлунково-кишкового тракту, виводиться з каловими масами.ФармакодинамікаДіючою речовиною препарату Пангрол® 10000 є панкреатин, що є порошком з підшлункових залоз свиней. Ферменти, що входять до складу панкреатину, сприяють розщепленню жирів, вуглеводів та білків, що надходять із їжею. Панкреатин, надаючи протеолітичну, амілолітичну та ліполітичну дію, компенсує ферментативну недостатність підшлункової залози, покращує функціональний стан ШКТ, нормалізує процеси травлення.Показання до застосуванняЗамісна терапія недостатності екзокринної функції підшлункової залози у дорослих та дітей при таких станах: хронічний панкреатит; муковісцидоз; рак підшлункової залози; стани після оперативних втручань на підшлунковій залозі та шлунку (повна або часткова резекція органу); стани після опромінення органів шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються порушенням перетравлення їжі, метеоризмом, діареєю (у складі комбінованої терапії); звуження протоки підшлункової залози, зокрема. за наявності пухлини або жовчного каміння; синдром Швахмана-Даймонду; підгострий панкреатит; інші захворювання, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози. Відносна ферментна недостатність при наступних станах та ситуаціях: розлади шлунково-кишкового тракту функціонального характеру (при гострих кишкових інфекціях, синдромі роздратованого кишечника); вживання рослинної або жирної їжі, що важко перетравлюється. Підготовка до рентгенологічного дослідження та УЗД органів черевної порожнини.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до панкреатину свинячого походження або до інших компонентів препарату; гострий панкреатит; Загострення хронічного панкреатиту.Вагітність та лактаціяКлінічних даних про лікування вагітних жінок препаратами, які містять ферменти підшлункової залози, відсутні. У ході досліджень на тваринах не виявлено абсорбції ферментів підшлункової залози свинячого походження, тому токсичного впливу на репродуктивну функцію та розвиток плода не передбачається. Застосування препарату Пангрол® 10000 при вагітності можливе, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Виходячи з досліджень на тваринах, під час яких не виявлено негативного впливу ферментів підшлункової залози, не очікується жодного шкідливого впливу препарату на дитину через грудне молоко. Під час годування груддю можна приймати ферменти підшлункової залози.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота, блювання та здуття живота. Шлунково-кишкові розлади пов'язані головним чином з основним захворюванням. Частота виникнення наступних несприятливих реакцій була нижчою або схожою на такі при застосуванні плацебо: дуже часто — біль у ділянці живота; часто – діарея. З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – висип; свербіж, кропив'янка - для оцінки частоти випадків даних недостатньо.Взаємодія з лікарськими засобамиДосліджень щодо взаємодії не проводилося.Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи повністю (не розжовувати), запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянку води). Доза препарату Пангрол® 10000 підбирається індивідуально залежно від тяжкості захворювання, а також обсягу та складу їжі. Дорослим. Якщо немає інших вказівок, слід приймати по 2-4 капс. препарату Пангрол® 10000 під час кожного їди. Якщо прийом цілої капсули для пацієнта скрутний (наприклад у маленьких дітей або пацієнтів похилого віку) можна висипати її вміст, наприклад у склянку, розкривши капсулу шляхом відділення кришечки від корпусу, а потім прийняти вміст (міні-таблетки), запиваючи деякою кількістю рідини або додати до рідкої їжі, що не вимагає пережовування (наприклад, яблучне пюре або фруктовий сік). Суміш міні-таблеток з їжею або рідиною не підлягає зберіганню (приймати одразу після приготування). Збільшення дози препарату слід здійснювати лише під контролем лікаря, орієнтуючись при цьому на динаміку симптоматики (наприклад, зменшення стеатореї, ослаблення болю в животі). Добову дозу ферментів, що становить 15000-20000 ліпазних ОД/кг, перевищувати не рекомендується. Тривалість курсу лікування встановлюється лікарем та залежить від перебігу захворювання. Дітям режим дозування та тривалість лікування встановлює лікар залежно від ступеня виразності захворювання та складу їжі з розрахунку 500–1000 ліпазних одиниць/кг на кожний прийом їжі. Застосування при муковісцидозі Доза препарату Пангрол 10000 залежить від маси тіла і повинна становити на початку лікування 1000 ліпазних ОД/кг на кожен прийом їжі для дітей молодше 4 років, і 500 ліпазних ОД/кг під час кожного прийому їжі для дітей старше 4 років. Дозу препарату слід підбирати індивідуально залежно від тяжкості захворювання, під контролем стеатореї та при оптимальній дієті. У більшості пацієнтів доза повинна становити не більше 10000 ліпазних ОД/кг/добу або 4000 ліпазних ОД/г спожитого жиру.ПередозуванняСимптоми: застосування великих доз ферментів підшлункової залози може супроводжуватися гіперурикозурією та гіперурикемією у пацієнтів з муковісцидозом. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які страждають на муковісцидоз, які отримували високі дози препаратів панкреатину, описані стриктури клубової, сліпої та товстої кишки (фіброзуюча колонопатія). Як запобіжний засіб, при появі незвичних симптомів або зміні характеру симптомів основного захворювання необхідно медичне обстеження для виключення ураження товстої кишки, особливо у разі застосування препарату в дозі понад 10000 ліпазних ОД/кг/добу. Вплив препарату на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами. Пангрол® 10000 не впливає на виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують особливої ​​уваги та швидкості реакції.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Панкреатин – 153,5 мг (з мінімальною активністю: ліпази 10000 ОД; амілази 9000 ОД; протеази 500 ОД); Допоміжні речовини: кроскармелоза натрію - 5,12 мг, целюлоза мікрокристалічна - 8,52 мг, олія рицинова гідрована - 1,709 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 0,849 мг, магнію стеарат - 0,849 мг; Оболонка: метакрилової кислоти та етил акрилату сополімер (1:1), 30 % дисперсія – 25,0 мг, триетилцитрат – 2,51 мг, емульсія симетикону 30 % (суха маса) – 0,015 мг; тальк – 5,01 мг; Капсула: корпус: желатин – 36,20 мг, титану діоксид (Е 171) – 0,20 мг; барвник заліза оксид жовтий (Е 172) – 0,20 мг; барвник заліза оксид червоний (Е 172) – 0,01 мг; кришечка: желатин – 23,800 мг; титану діоксид (Е 171) – 0,400 мг; барвник хіноліновий жовтий (Е 104) – 0,200 мг; індигокармін (Е 132) – 0,002 мг. По 20, 50 або 100 капсул у поліпропіленовому флаконі з поліетиленовою кришкою, забезпеченою осушувачем. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиНепрозорі тверді желатинові капсули циліндричної форми з напівсферичними кінцями №2: корпус капсули світло-жовтогарячого кольору, кришечка капсули жовтувато-зеленого кольору. Вміст капсул: міні-таблетки циліндричної форми, покриті кишковорозчинною оболонкою, світло-бежевого кольору з блискучою поверхнею.Фармакотерапевтична групаВідновлює дефіцит ферментів підшлункової залози.ФармакокінетикаЖелатинові капсули препарату Пангрол® 10000 швидко розчиняються в шлунку, вивільняючи міні-таблетки, покриті кишковорозчинною (кислотостійкою) оболонкою. Таким чином, ферменти залишаються захищеними від інактивації у кислому середовищі шлунка. Форма випуску препарату забезпечує перемішування міні-таблеток з кишковим вмістом та рівномірний розподіл ферментів. Розчинення оболонки міні-таблеток та активація ферментів відбувається при нейтральному або слаболужному рН у тонкій кишці. Панкреатин не всмоктується з шлунково-кишкового тракту, виводиться з каловими масами.ФармакодинамікаДіючою речовиною препарату Пангрол® 10000 є панкреатин, що є порошком з підшлункових залоз свиней. Ферменти, що входять до складу панкреатину, сприяють розщепленню жирів, вуглеводів та білків, що надходять із їжею. Панкреатин, надаючи протеолітичну, амілолітичну та ліполітичну дію, компенсує ферментативну недостатність підшлункової залози, покращує функціональний стан ШКТ, нормалізує процеси травлення.Показання до застосуванняЗамісна терапія недостатності екзокринної функції підшлункової залози у дорослих та дітей при таких станах: хронічний панкреатит; муковісцидоз; рак підшлункової залози; стани після оперативних втручань на підшлунковій залозі та шлунку (повна або часткова резекція органу); стани після опромінення органів шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються порушенням перетравлення їжі, метеоризмом, діареєю (у складі комбінованої терапії); звуження протоки підшлункової залози, зокрема. за наявності пухлини або жовчного каміння; синдром Швахмана-Даймонду; підгострий панкреатит; інші захворювання, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози. Відносна ферментна недостатність при наступних станах та ситуаціях: розлади шлунково-кишкового тракту функціонального характеру (при гострих кишкових інфекціях, синдромі роздратованого кишечника); вживання рослинної або жирної їжі, що важко перетравлюється. Підготовка до рентгенологічного дослідження та УЗД органів черевної порожнини.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до панкреатину свинячого походження або до інших компонентів препарату; гострий панкреатит; Загострення хронічного панкреатиту.Вагітність та лактаціяКлінічних даних про лікування вагітних жінок препаратами, які містять ферменти підшлункової залози, відсутні. У ході досліджень на тваринах не виявлено абсорбції ферментів підшлункової залози свинячого походження, тому токсичного впливу на репродуктивну функцію та розвиток плода не передбачається. Застосування препарату Пангрол® 10000 при вагітності можливе, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Виходячи з досліджень на тваринах, під час яких не виявлено негативного впливу ферментів підшлункової залози, не очікується жодного шкідливого впливу препарату на дитину через грудне молоко. Під час годування груддю можна приймати ферменти підшлункової залози.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота, блювання та здуття живота. Шлунково-кишкові розлади пов'язані головним чином з основним захворюванням. Частота виникнення наступних несприятливих реакцій була нижчою або схожою на такі при застосуванні плацебо: дуже часто — біль у ділянці живота; часто – діарея. З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – висип; свербіж, кропив'янка - для оцінки частоти випадків даних недостатньо.Взаємодія з лікарськими засобамиДосліджень щодо взаємодії не проводилося.Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи повністю (не розжовувати), запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянку води). Доза препарату Пангрол® 10000 підбирається індивідуально залежно від тяжкості захворювання, а також обсягу та складу їжі. Дорослим. Якщо немає інших вказівок, слід приймати по 2-4 капс. препарату Пангрол® 10000 під час кожного їди. Якщо прийом цілої капсули для пацієнта скрутний (наприклад у маленьких дітей або пацієнтів похилого віку) можна висипати її вміст, наприклад у склянку, розкривши капсулу шляхом відділення кришечки від корпусу, а потім прийняти вміст (міні-таблетки), запиваючи деякою кількістю рідини або додати до рідкої їжі, що не вимагає пережовування (наприклад, яблучне пюре або фруктовий сік). Суміш міні-таблеток з їжею або рідиною не підлягає зберіганню (приймати одразу після приготування). Збільшення дози препарату слід здійснювати лише під контролем лікаря, орієнтуючись при цьому на динаміку симптоматики (наприклад, зменшення стеатореї, ослаблення болю в животі). Добову дозу ферментів, що становить 15000-20000 ліпазних ОД/кг, перевищувати не рекомендується. Тривалість курсу лікування встановлюється лікарем та залежить від перебігу захворювання. Дітям режим дозування та тривалість лікування встановлює лікар залежно від ступеня виразності захворювання та складу їжі з розрахунку 500–1000 ліпазних одиниць/кг на кожний прийом їжі. Застосування при муковісцидозі Доза препарату Пангрол 10000 залежить від маси тіла і повинна становити на початку лікування 1000 ліпазних ОД/кг на кожен прийом їжі для дітей молодше 4 років, і 500 ліпазних ОД/кг під час кожного прийому їжі для дітей старше 4 років. Дозу препарату слід підбирати індивідуально залежно від тяжкості захворювання, під контролем стеатореї та при оптимальній дієті. У більшості пацієнтів доза повинна становити не більше 10000 ліпазних ОД/кг/добу або 4000 ліпазних ОД/г спожитого жиру.ПередозуванняСимптоми: застосування великих доз ферментів підшлункової залози може супроводжуватися гіперурикозурією та гіперурикемією у пацієнтів з муковісцидозом. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які страждають на муковісцидоз, які отримували високі дози препаратів панкреатину, описані стриктури клубової, сліпої та товстої кишки (фіброзуюча колонопатія). Як запобіжний засіб, при появі незвичних симптомів або зміні характеру симптомів основного захворювання необхідно медичне обстеження для виключення ураження товстої кишки, особливо у разі застосування препарату в дозі понад 10000 ліпазних ОД/кг/добу. Вплив препарату на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами. Пангрол® 10000 не впливає на виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують особливої ​​уваги та швидкості реакції.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Панкреатин – 356,10 мг (з мінімальною активністю: ліпази 25000 ОД; амілази 22500 ОД; протеази 1250 ОД); Допоміжні речовини: кроскармелоза натрію - 11,87 мг, целюлоза мікрокристалічна - 19,77 мг, олія рицинова гідрована - 3,96 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 1,97 мг, магнію стеарат - 1,97 мг; Оболонка: метакрилової кислоти та етил акрилату сополімер (1:1), 30 % дисперсія – 57,9 мг, триетилцитрат – 5,82 мг, емульсія симетикону 30 % (суха маса) – 0,036 мг; тальк – 11,63 мг; Капсула: корпус: желатин – 65,40 мг, титану діоксид (Е 171) – 0,30 мг; барвник заліза оксид жовтий (Е 172) – 0,30 мг; барвник заліза оксид червоний (Е 172) – 0,02 мг; кришечка: желатин – 42,900 мг; титану діоксид (Е 171) – 0,800 мг; барвник хіноліновий жовтий (Е 104) – 0,300 мг; індигокармін (Е 132) – 0,003мг. По 20, 50 або 100 капсул у поліпропіленовому флаконі з поліетиленовою кришкою, забезпеченою осушувачем. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиНепрозорі тверді желатинові капсули циліндричної форми з напівсферичними кінцями №0: корпус капсули світло-жовтогарячого кольору, кришечка капсули жовтувато-зеленого кольору. Вміст капсул: міні-таблетки циліндричної форми, покриті кишковорозчинною оболонкою, світло-бежевого кольору з блискучою поверхнею.Фармакотерапевтична групаВідновлює дефіцит ферментів підшлункової залози.ФармакокінетикаЖелатинові капсули препарату Пангрол® 25000 швидко розчиняються в шлунку, вивільняючи міні-таблетки, покриті кишковорозчинною (кислотостійкою) оболонкою. Таким чином, ферменти залишаються захищеними від інактивації у кислому середовищі шлунка. Форма випуску препарату забезпечує перемішування міні-таблеток з кишковим вмістом та рівномірний розподіл ферментів. Розчинення оболонки міні-таблеток та активація ферментів відбувається при нейтральному або слаболужному рН у тонкій кишці. Панкреатин не всмоктується з шлунково-кишкового тракту, виводиться з каловими масами.ФармакодинамікаДіючою речовиною препарату Пангрол® 25000 є панкреатин, що є порошком з підшлункових залоз свиней. Ферменти, що входять до складу панкреатину, сприяють розщепленню жирів, вуглеводів та білків, що надходять із їжею. Панкреатин, надаючи протеолітичну, амілолітичну та ліполітичну дію, компенсує ферментативну недостатність підшлункової залози, покращує функціональний стан ШКТ, нормалізує процеси травлення.Показання до застосуванняЗамісна терапія недостатності екзокринної функції підшлункової залози у дорослих та дітей при таких станах: хронічний панкреатит; муковісцидоз; рак підшлункової залози; стани після оперативних втручань на підшлунковій залозі та шлунку (повна або часткова резекція органу); стани після опромінення органів шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються порушенням перетравлення їжі, метеоризмом, діареєю (у складі комбінованої терапії); звуження протоки підшлункової залози, зокрема. за наявності пухлини або жовчного каміння; синдром Швахмана-Даймонду; підгострий панкреатит; інші захворювання, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози. Відносна ферментна недостатність при наступних станах та ситуаціях: розлади шлунково-кишкового тракту функціонального характеру (при гострих кишкових інфекціях, синдромі роздратованого кишечника); вживання рослинної або жирної їжі, що важко перетравлюється. Підготовка до рентгенологічного дослідження та УЗД органів черевної порожнини.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до панкреатину свинячого походження або до інших компонентів препарату; гострий панкреатит; Загострення хронічного панкреатиту.Вагітність та лактаціяКлінічних даних про лікування вагітних жінок препаратами, які містять ферменти підшлункової залози, відсутні. У ході досліджень на тваринах не виявлено абсорбції ферментів підшлункової залози свинячого походження, тому токсичного впливу на репродуктивну функцію та розвиток плода не передбачається. Застосування препарату Пангрол® 25000 при вагітності можливе, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Виходячи з досліджень на тваринах, під час яких не виявлено негативного впливу ферментів підшлункової залози, не очікується жодного шкідливого впливу препарату на дитину через грудне молоко. Під час годування груддю можна приймати ферменти підшлункової залози.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота, блювання та здуття живота. Шлунково-кишкові розлади пов'язані, головним чином, із основним захворюванням. Частота виникнення наступних несприятливих реакцій була нижчою або схожою на такі при застосуванні плацебо: дуже часто — біль у ділянці живота; часто – діарея. З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – висип; свербіж, кропив'янка - для оцінки частоти випадків даних недостатньо.Взаємодія з лікарськими засобамиДосліджень щодо взаємодії не проводилося.Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи повністю (не розжовувати), запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянку води). Доза препарату Пангрол® 25000 підбирається індивідуально залежно від тяжкості захворювання, а також обсягу та складу їжі. Дорослим. Якщо немає інших вказівок, слід приймати 1-2 капс. препарату Пангрол 25000 під час кожного прийому їжі. Якщо прийом цілої капсули для пацієнта скрутний (наприклад у маленьких дітей або пацієнтів похилого віку) можна висипати її вміст, наприклад у склянку, розкривши капсулу шляхом відділення кришечки від корпусу, а потім прийняти вміст (міні-таблетки), запиваючи деякою кількістю рідини або додати до рідкої їжі, що не вимагає пережовування (наприклад, яблучне пюре або фруктовий сік). Суміш міні-таблеток з їжею або рідиною не підлягає зберіганню (приймати одразу після приготування). Збільшення дози препарату слід здійснювати лише під контролем лікаря, орієнтуючись при цьому на динаміку симптоматики (наприклад, зменшення стеатореї, ослаблення болю в животі). Добову дозу ферментів, що становить 15000-20000 ліпазних ОД/кг, перевищувати не рекомендується. Тривалість курсу лікування встановлюється лікарем та залежить від перебігу захворювання. Дітям режим дозування та тривалість лікування встановлює лікар залежно від ступеня виразності захворювання та складу їжі з розрахунку 500–1000 ліпазних одиниць/кг на кожний прийом їжі. Застосування при муковісцидозі Доза препарату Пангрол 25000 залежить від маси тіла і повинна становити на початку лікування 1000 ліпазних ОД/кг на кожен прийом їжі для дітей молодше 4 років, і 500 ліпазних ОД/кг під час кожного прийому їжі для дітей старше 4 років. Дозу препарату слід підбирати індивідуально залежно від тяжкості захворювання, під контролем стеатореї та при оптимальній дієті. У більшості пацієнтів доза повинна становити не більше 10000 ліпазних ОД/кг/добу або 4000 ліпазних ОД/г спожитого жиру.ПередозуванняСимптоми: застосування великих доз ферментів підшлункової залози може супроводжуватися гіперурикозурією та гіперурикемією у пацієнтів з муковісцидозом. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які страждають на муковісцидоз, які отримували високі дози препаратів панкреатину, описані стриктури клубової, сліпої та товстої кишки (фіброзуюча колонопатія). Як запобіжний засіб, при появі незвичних симптомів або зміни характеру симптомів основного захворювання необхідно медичне обстеження для виключення ураження товстої кишки, особливо у разі застосування препарату в дозі понад 10000 ліпазних ОД/кг/добу. Вплив препарату на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами. Пангрол® 25000 не впливає на виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують особливої ​​уваги та швидкості реакції.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Панкреатин – 356,10 мг (з мінімальною активністю: ліпази 25000 ОД; амілази 22500 ОД; протеази 1250 ОД); Допоміжні речовини: кроскармелоза натрію - 11,87 мг, целюлоза мікрокристалічна - 19,77 мг, олія рицинова гідрована - 3,96 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 1,97 мг, магнію стеарат - 1,97 мг; Оболонка: метакрилової кислоти та етил акрилату сополімер (1:1), 30 % дисперсія – 57,9 мг, триетилцитрат – 5,82 мг, емульсія симетикону 30 % (суха маса) – 0,036 мг; тальк – 11,63 мг; Капсула: корпус: желатин – 65,40 мг, титану діоксид (Е 171) – 0,30 мг; барвник заліза оксид жовтий (Е 172) – 0,30 мг; барвник заліза оксид червоний (Е 172) – 0,02 мг; кришечка: желатин – 42,900 мг; титану діоксид (Е 171) – 0,800 мг; барвник хіноліновий жовтий (Е 104) – 0,300 мг; індигокармін (Е 132) – 0,003мг. По 20, 50 або 100 капсул у поліпропіленовому флаконі з поліетиленовою кришкою, забезпеченою осушувачем. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиНепрозорі тверді желатинові капсули циліндричної форми з напівсферичними кінцями №0: корпус капсули світло-жовтогарячого кольору, кришечка капсули жовтувато-зеленого кольору. Вміст капсул: міні-таблетки циліндричної форми, покриті кишковорозчинною оболонкою, світло-бежевого кольору з блискучою поверхнею.Фармакотерапевтична групаВідновлює дефіцит ферментів підшлункової залози.ФармакокінетикаЖелатинові капсули препарату Пангрол® 25000 швидко розчиняються в шлунку, вивільняючи міні-таблетки, покриті кишковорозчинною (кислотостійкою) оболонкою. Таким чином, ферменти залишаються захищеними від інактивації у кислому середовищі шлунка. Форма випуску препарату забезпечує перемішування міні-таблеток з кишковим вмістом та рівномірний розподіл ферментів. Розчинення оболонки міні-таблеток та активація ферментів відбувається при нейтральному або слаболужному рН у тонкій кишці. Панкреатин не всмоктується з шлунково-кишкового тракту, виводиться з каловими масами.ФармакодинамікаДіючою речовиною препарату Пангрол® 25000 є панкреатин, що є порошком з підшлункових залоз свиней. Ферменти, що входять до складу панкреатину, сприяють розщепленню жирів, вуглеводів та білків, що надходять із їжею. Панкреатин, надаючи протеолітичну, амілолітичну та ліполітичну дію, компенсує ферментативну недостатність підшлункової залози, покращує функціональний стан ШКТ, нормалізує процеси травлення.Показання до застосуванняЗамісна терапія недостатності екзокринної функції підшлункової залози у дорослих та дітей при таких станах: хронічний панкреатит; муковісцидоз; рак підшлункової залози; стани після оперативних втручань на підшлунковій залозі та шлунку (повна або часткова резекція органу); стани після опромінення органів шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються порушенням перетравлення їжі, метеоризмом, діареєю (у складі комбінованої терапії); звуження протоки підшлункової залози, зокрема. за наявності пухлини або жовчного каміння; синдром Швахмана-Даймонду; підгострий панкреатит; інші захворювання, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози. Відносна ферментна недостатність при наступних станах та ситуаціях: розлади шлунково-кишкового тракту функціонального характеру (при гострих кишкових інфекціях, синдромі роздратованого кишечника); вживання рослинної або жирної їжі, що важко перетравлюється. Підготовка до рентгенологічного дослідження та УЗД органів черевної порожнини.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до панкреатину свинячого походження або до інших компонентів препарату; гострий панкреатит; Загострення хронічного панкреатиту.Вагітність та лактаціяКлінічних даних про лікування вагітних жінок препаратами, які містять ферменти підшлункової залози, відсутні. У ході досліджень на тваринах не виявлено абсорбції ферментів підшлункової залози свинячого походження, тому токсичного впливу на репродуктивну функцію та розвиток плода не передбачається. Застосування препарату Пангрол® 25000 при вагітності можливе, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Виходячи з досліджень на тваринах, під час яких не виявлено негативного впливу ферментів підшлункової залози, не очікується жодного шкідливого впливу препарату на дитину через грудне молоко. Під час годування груддю можна приймати ферменти підшлункової залози.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота, блювання та здуття живота. Шлунково-кишкові розлади пов'язані, головним чином, із основним захворюванням. Частота виникнення наступних несприятливих реакцій була нижчою або схожою на такі при застосуванні плацебо: дуже часто — біль у ділянці живота; часто – діарея. З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – висип; свербіж, кропив'янка - для оцінки частоти випадків даних недостатньо.Взаємодія з лікарськими засобамиДосліджень щодо взаємодії не проводилося.Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи повністю (не розжовувати), запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянку води). Доза препарату Пангрол® 25000 підбирається індивідуально залежно від тяжкості захворювання, а також обсягу та складу їжі. Дорослим. Якщо немає інших вказівок, слід приймати 1-2 капс. препарату Пангрол 25000 під час кожного прийому їжі. Якщо прийом цілої капсули для пацієнта скрутний (наприклад у маленьких дітей або пацієнтів похилого віку) можна висипати її вміст, наприклад у склянку, розкривши капсулу шляхом відділення кришечки від корпусу, а потім прийняти вміст (міні-таблетки), запиваючи деякою кількістю рідини або додати до рідкої їжі, що не вимагає пережовування (наприклад, яблучне пюре або фруктовий сік). Суміш міні-таблеток з їжею або рідиною не підлягає зберіганню (приймати одразу після приготування). Збільшення дози препарату слід здійснювати лише під контролем лікаря, орієнтуючись при цьому на динаміку симптоматики (наприклад, зменшення стеатореї, ослаблення болю в животі). Добову дозу ферментів, що становить 15000-20000 ліпазних ОД/кг, перевищувати не рекомендується. Тривалість курсу лікування встановлюється лікарем та залежить від перебігу захворювання. Дітям режим дозування та тривалість лікування встановлює лікар залежно від ступеня виразності захворювання та складу їжі з розрахунку 500–1000 ліпазних одиниць/кг на кожний прийом їжі. Застосування при муковісцидозі Доза препарату Пангрол 25000 залежить від маси тіла і повинна становити на початку лікування 1000 ліпазних ОД/кг на кожен прийом їжі для дітей молодше 4 років, і 500 ліпазних ОД/кг під час кожного прийому їжі для дітей старше 4 років. Дозу препарату слід підбирати індивідуально залежно від тяжкості захворювання, під контролем стеатореї та при оптимальній дієті. У більшості пацієнтів доза повинна становити не більше 10000 ліпазних ОД/кг/добу або 4000 ліпазних ОД/г спожитого жиру.ПередозуванняСимптоми: застосування великих доз ферментів підшлункової залози може супроводжуватися гіперурикозурією та гіперурикемією у пацієнтів з муковісцидозом. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які страждають на муковісцидоз, які отримували високі дози препаратів панкреатину, описані стриктури клубової, сліпої та товстої кишки (фіброзуюча колонопатія). Як запобіжний засіб, при появі незвичних симптомів або зміни характеру симптомів основного захворювання необхідно медичне обстеження для виключення ураження товстої кишки, особливо у разі застосування препарату в дозі понад 10000 ліпазних ОД/кг/добу. Вплив препарату на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами. Пангрол® 25000 не впливає на виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують особливої ​​уваги та швидкості реакції.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: тамсулозину гідрохлорид – 0,4 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30%, тальк, триетилцитрат; Оболонка: метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30%, тальк, триетилцитрат. Корпус капсули: барвник заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171), барвник заліза оксид жовтий (Е 172), желатин. Кришечка капсули: індигокармін (Е 132), барвник заліза оксид чорний (Е 172), титану діоксид (Е 171), барвник заліза оксид жовтий (Е 172), желатин. Капсули кишковорозчинні з пролонгованим вивільненням, 0,4 мг. По 10 капсул у блістер з ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 1, 3 або 10 блістерів з інструкцією з медичного застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиНепрозорі желатинові капсули № 2 з корпусом світло-оранжевого кольору та кришечкою сіро-зеленого кольору. Вміст капсул: пелети від білого до майже білого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо тамсулозин швидко абсорбується в кишечнику і має майже 100% біодоступність. Всмоктування тамсулозину дещо сповільнюється після їди. Одинаковий рівень абсорбції може бути досягнутий у разі, якщо пацієнт щоразу приймає препарат після звичайного сніданку. Тамсулозин характеризується лінійною кінетикою. Після одноразового вживання в дозі 0,4 мг його максимальна концентрація в плазмі досягається через 6 годин. Після багаторазового прийому внутрішньо 0,4 мг на добу рівноважна концентрація досягається до 5-ї доби, при цьому її значення приблизно на 2/3 вище значення цього параметра після прийому одноразової дози. Розподіл Зв'язок із білками плазми крові – близько 99%, обсяг розподілу невеликий – 0,2 л/кг. Метаболізм Тамсулозин не піддається ефекту «першого проходження» і повільно метаболізується у печінці з утворенням менш активних метаболітів. Більшість тамсулозину присутня у крові у незміненій формі. В експерименті виявлено здатність тамсулозину трохи індукувати активність мікросомальних ферментів печінки. Виведення Тамсулозин та його метаболіти виводяться головним чином нирками, 9% препарату виводиться у незміненому вигляді. Період напіввиведення (Т1/2) тамсулозину становить приблизно 10 год (при одноразовому прийомі після їди), при багаторазовому прийомі – 13 год.ФармакодинамікаТамсулозин є специфічним блокатором постсинаптичних α1-адренорецепторів, що знаходяться в гладкій мускулатурі передміхурової залози, шийки сечового міхура та простатичної частини уретри. Блокада a α1-адренорецепторів тамсулозином призводить до зниження тонусу гладкої мускулатури передміхурової залози, шийки сечового міхура та простатичної частини уретри та покращення відтоку сечі. Одночасно зменшуються як симптоми спорожнення, так і симптоми наповнення сечового міхура, обумовлені підвищеним тонусом гладкої мускулатури і детрузорної гіперактивності при доброякісній гіперплазії передміхурової залози. Такий фармакологічний ефект зберігається протягом тривалого часу. Також істотно знижується необхідність оперативного втручання або катетеризації. Здатність тамсулозину впливати на α1A підтип адренорецепторів у 20 разів перевищує його здатність взаємодіяти з α1B підтипом адренорецепторів, розташованих у гладких м'язах судин. Завдяки своїй високій селективності тамсулозин не викликає клінічно значущого зниження системного артеріального тиску як у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, так і у пацієнтів з нормальним вихідним рівнем артеріального тиску.Показання до застосуванняЛікування дизуричних розладів при доброякісній гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до тамсулозину (включаючи ангіоневротичний набряк) та/або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; ортостатична гіпотензія (у т. ч. в анамнезі); печінкова недостатність тяжкого ступеня; вік 8 років (у зв'язку з відсутністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування тамсулозину в даній віковій популяції). З обережністю ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв); при одночасному застосуванні з сильними та середньою активністю інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяПрепарат Профлосин призначений для застосування тільки у чоловіків.Побічна діяМожливі небажані реакції при застосуванні препарату наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (< 1/10, ≥1/100), нечасто (< 1/100, ≥1/1000), рідко (< 1/1000, ≥1/10000) ), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними встановити частоту неможливо), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль; рідко – непритомні стани. Порушення органу зору: частота невідома: - нечіткість зору, порушення зору. Порушення з боку серця: нечасто – «відчуття серцебиття». Порушення з боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, грудної клітки та органів середостіння: нечасто – риніт; частота невідома – епістаксис (носова кровотеча). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор, діарея, нудота, блювання; частота невідома – сухість у роті. Порушення з боку статевих органів та грудної залози: часто – порушення еякуляції, ретроградна еякуляція, анеякуляція; дуже рідко – пріапізм. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – висипання, свербіж шкіри, кропив'янка; рідко – ангіоневротичний набряк; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона; частота невідома – багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит. Загальні порушення: нечасто – астенія. У ході постреєстраційних спостережень були зареєстровані випадки розвитку синдрому інтраопераційної нестабільності райдужної оболонки ока (синдром «вузької зіниці») під час операції з приводу катаракти або глаукоми у пацієнтів, які приймали тамсулозин. Досвід постреєстраційного застосування: на додаток до перелічених вище небажаних реакцій на фоні застосування тамсулозину були зареєстровані окремі випадки фібриляції передсердь, порушення ритму серця, тахікардії та диспное. У зв'язку з тим, що дані були отримані методом спонтанних повідомлень у післяреєстраційний період застосування тамсулозину, неможливо з достатньою мірою надійності оцінити частоту розвитку даних небажаних реакцій та їх зв'язок з терапією тамсулозином.Взаємодія з лікарськими засобамиТамсулозин не взаємодіє з атенололом, еналаприлом та теофіліном. При одночасному застосуванні з циметидином відмічено деяке підвищення концентрації тамсулозину у плазмі; з фуросемідом – зниження концентрації тамсулозину у плазмі крові, однак це не потребує корекції дози препарату, оскільки концентрація тамсулозину залишається в межах нормального діапазону. Диклофенак та варфарин можуть збільшувати швидкість виведення тамсулозину. In vitro діазепам, пропранолол, трихлорметіазид, хлормадинон, амітриптилін, диклофенак, глібенкламід, симвастатин, варфарин не впливали на вільну фракцію тамсулозину у плазмі крові людини. У свою чергу тамсулозин не змінював вільні фракції діазепаму, пропранололу, трихлорметіазиду та хлормадинону. Одночасне застосування тамсулозину з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може призвести до збільшення концентрації тамсулозину у плазмі. Одночасне застосування з кетоконазолом (сильний інгібітор ізоферменту CYP3A4) призводило до збільшення AUC та Сmax тамсулозину у 2,8 та 2,2 рази, відповідно. Тамсулозин не слід призначати одночасно з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 пацієнтам із порушенням метаболізму ізоферменту CYP2D6. Тамсулозин слід застосовувати з обережністю одночасно з сильними та середньою активністю інгібіторами ізоферменту) CYP3A4. Одночасне застосування тамсулозину з пароксетином, сильним інгібітором ізоферменту CYP2D6, призводило до збільшення Сmах та AUC тамсулозину в 1,3 та 1,6 разів, відповідно, проте дані зміни не мали клінічної значущості. Одночасне застосування тамсулозину з іншими блокаторами α1-адренорецепторів, інгібіторами холінестерази, алпростадилом, анестетиками, діуретиками, леводопою, міорелаксантами, нітратами, антидепресантами, бета-адреноблокаторами, блокаторами «кадного тиску».Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 капсулі 1 раз на добу після сніданку або першого їди. Капсулу слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Капсулу не можна ділити на частини або розламувати, оскільки це може вплинути на швидкість вивільнення речовини, що діє. З огляду на прогресуючий характер захворювання, симптоматична терапія може проводитись тривалий час. Тривалість лікування визначає лікар. Застосування препарату в особливих клінічних групах пацієнтів Діти та підлітки до 18 років Відповідних показань для застосування препарату у пацієнтів віком до 18 років немає. Безпека та ефективність застосування тамсулозину у цій віковій категорії не вивчалися. У пацієнтів із порушенням функції нирок При нирковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату не потрібне. Застосування тамсулозину у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв) вимагає дотримання запобіжних заходів та ретельного медичного спостереження. У пацієнтів із порушенням функції печінки При печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості корекції режиму дозування препарату не потрібно. Застосування тамсулозину при печінковій недостатності тяжкого ступеня протипоказано.ПередозуванняПовідомлень про випадки гострого передозування при прийомі препарату досі не спостерігалося. Передозування тамсулозину може потенційно призвести до тяжкої артеріальної гіпотензії (спостерігалася при різній виразності передозування). Теоретично є ймовірність різкого зниження артеріального тиску та тахікардії, що може вимагати проведення відповідних заходів. Для відновлення артеріального тиску (у тому числі при ортостатичній гіпотензії) та частоти серцевих скорочень до нормальних значень пацієнта необхідно вкласти в горизонтальне положення. За відсутності ефекту слід провести заходи для відновлення об'єму циркулюючої рідини та, при необхідності, застосувати судинозвужувальні засоби. Необхідний контроль функції нирок, а також проведення загальної підтримуючої терапії. Для запобігання подальшій абсорбції тамсулозину доцільним є промивання шлунка, прийом активованого вугілля або осмотичного проносного (наприклад, натрію сульфату). Проведення гемодіалізу недоцільно, оскільки тамсулозин має високу спорідненість до білків плазми крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри перших ознаках ортостатичної гіпотензії (запаморочення, слабкість) пацієнта слід посадити або укласти. Перед початком терапії препаратом Профлоксин слід виключити наявність у пацієнта захворювань та станів, здатних зумовити симптоматику, подібну до такої при доброякісній гіперплазії простати. Перед початком лікування та регулярно під час терапії має виконуватися пальцеве ректальне обстеження та, якщо потрібно, визначення концентрації специфічного простатичного антигену (ПСА). Застосування тамсулозину у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) потребує обережності, оскільки досліджень у цій популяції пацієнтів не проводилося. При оперативних втручаннях з приводу катаракти або глаукоми на фоні прийому препарату або при його попередньому застосуванні у деяких пацієнтів можливий розвиток синдрому інтраопераційної нестабільності райдужної оболонки ока (синдром «вузької зіниці»), що необхідно враховувати під час передопераційної підготовки пацієнта та проведення операції. Рекомендовано відмінити прийом тамсулозину за 1-2 тижні до оперативного втручання з приводу катаракти або глаукоми, проте користь відміни тамсулозину досі не доведена. Синдром «вузької зіниці» може розвинутись у пацієнтів, які приймали тамсулозин за більший період часу до оперативного втручання. Призначення тамсулозину пацієнтам, у яких планується оперативне втручання щодо катаракти чи глаукоми, не рекомендовано. У період передопераційної підготовки хірургу-офтальмологу слід уточнити факт застосування пацієнтом тамсулозину в даний час або раніше, щоб у разі потреби вжити відповідних заходів для запобігання «синдрому вузької» зіниці. У постреєстраційних дослідженнях було відзначено випадки порушення еякуляції, ретроградної еякуляції, анеякуляції. Відзначалися випадки розвитку тривалої ерекції та приапізму на фоні застосування α1-адреноблокаторів. У разі збереження ерекції протягом більше 4 годин слід негайно звернутися за медичною допомогою. Терапія приапізму повинна проводитися негайно, щоб уникнути пошкодження тканин статевого члена та незворотної втрати потенції. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень щодо впливу тамсулозину на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Але, враховуючи можливість виникнення запаморочення, необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: тамсулозину гідрохлорид – 0,4 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30%, тальк, триетилцитрат; Оболонка: метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30%, тальк, триетилцитрат. Корпус капсули: барвник заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171), барвник заліза оксид жовтий (Е 172), желатин. Кришечка капсули: індигокармін (Е 132), барвник заліза оксид чорний (Е 172), титану діоксид (Е 171), барвник заліза оксид жовтий (Е 172), желатин. Капсули кишковорозчинні з пролонгованим вивільненням, 0,4 мг. По 10 капсул у блістер з ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 1, 3 або 10 блістерів з інструкцією з медичного застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиНепрозорі желатинові капсули № 2 з корпусом світло-оранжевого кольору та кришечкою сіро-зеленого кольору. Вміст капсул: пелети від білого до майже білого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо тамсулозин швидко абсорбується в кишечнику і має майже 100% біодоступність. Всмоктування тамсулозину дещо сповільнюється після їди. Одинаковий рівень абсорбції може бути досягнутий у разі, якщо пацієнт щоразу приймає препарат після звичайного сніданку. Тамсулозин характеризується лінійною кінетикою. Після одноразового вживання в дозі 0,4 мг його максимальна концентрація в плазмі досягається через 6 годин. Після багаторазового прийому внутрішньо 0,4 мг на добу рівноважна концентрація досягається до 5-ї доби, при цьому її значення приблизно на 2/3 вище значення цього параметра після прийому одноразової дози. Розподіл Зв'язок із білками плазми крові – близько 99%, обсяг розподілу невеликий – 0,2 л/кг. Метаболізм Тамсулозин не піддається ефекту «першого проходження» і повільно метаболізується у печінці з утворенням менш активних метаболітів. Більшість тамсулозину присутня у крові у незміненій формі. В експерименті виявлено здатність тамсулозину трохи індукувати активність мікросомальних ферментів печінки. Виведення Тамсулозин та його метаболіти виводяться головним чином нирками, 9% препарату виводиться у незміненому вигляді. Період напіввиведення (Т1/2) тамсулозину становить приблизно 10 год (при одноразовому прийомі після їди), при багаторазовому прийомі – 13 год.ФармакодинамікаТамсулозин є специфічним блокатором постсинаптичних α1-адренорецепторів, що знаходяться в гладкій мускулатурі передміхурової залози, шийки сечового міхура та простатичної частини уретри. Блокада a α1-адренорецепторів тамсулозином призводить до зниження тонусу гладкої мускулатури передміхурової залози, шийки сечового міхура та простатичної частини уретри та покращення відтоку сечі. Одночасно зменшуються як симптоми спорожнення, так і симптоми наповнення сечового міхура, обумовлені підвищеним тонусом гладкої мускулатури і детрузорної гіперактивності при доброякісній гіперплазії передміхурової залози. Такий фармакологічний ефект зберігається протягом тривалого часу. Також істотно знижується необхідність оперативного втручання або катетеризації. Здатність тамсулозину впливати на α1A підтип адренорецепторів у 20 разів перевищує його здатність взаємодіяти з α1B підтипом адренорецепторів, розташованих у гладких м'язах судин. Завдяки своїй високій селективності тамсулозин не викликає клінічно значущого зниження системного артеріального тиску як у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, так і у пацієнтів з нормальним вихідним рівнем артеріального тиску.Показання до застосуванняЛікування дизуричних розладів при доброякісній гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до тамсулозину (включаючи ангіоневротичний набряк) та/або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; ортостатична гіпотензія (у т. ч. в анамнезі); печінкова недостатність тяжкого ступеня; вік 8 років (у зв'язку з відсутністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування тамсулозину в даній віковій популяції). З обережністю ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв); при одночасному застосуванні з сильними та середньою активністю інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяПрепарат Профлосин призначений для застосування тільки у чоловіків.Побічна діяМожливі небажані реакції при застосуванні препарату наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (< 1/10, ≥1/100), нечасто (< 1/100, ≥1/1000), рідко (< 1/1000, ≥1/10000) ), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними встановити частоту неможливо), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль; рідко – непритомні стани. Порушення органу зору: частота невідома: - нечіткість зору, порушення зору. Порушення з боку серця: нечасто – «відчуття серцебиття». Порушення з боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи. грудної клітки та органів середостіння: нечасто – риніт; частота невідома – епістаксис (носова кровотеча). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор, діарея, нудота, блювання; частота невідома – сухість у роті. Порушення з боку статевих органів та грудної залози: часто – порушення еякуляції, ретроградна еякуляція, анеякуляція; дуже рідко – пріапізм. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – висипання, свербіж шкіри, кропив'янка; рідко – ангіоневротичний набряк; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона; частота невідома – багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит. Загальні порушення: нечасто – астенія. У ході постреєстраційних спостережень були зареєстровані випадки розвитку синдрому інтраопераційної нестабільності райдужної оболонки ока (синдром «вузької зіниці») під час операції з приводу катаракти або глаукоми у пацієнтів, які приймали тамсулозин. Досвід постреєстраційного застосування: на додаток до перелічених вище небажаних реакцій на фоні застосування тамсулозину були зареєстровані окремі випадки фібриляції передсердь, порушення ритму серця, тахікардії та диспное. У зв'язку з тим, що дані були отримані методом спонтанних повідомлень у післяреєстраційний період застосування тамсулозину, неможливо з достатньою мірою надійності оцінити частоту розвитку даних небажаних реакцій та їх зв'язок з терапією тамсулозином.Взаємодія з лікарськими засобамиТамсулозин не взаємодіє з атенололом, еналаприлом та теофіліном. При одночасному застосуванні з циметидином відмічено деяке підвищення концентрації тамсулозину у плазмі; з фуросемідом – зниження концентрації тамсулозину у плазмі крові, однак це не потребує корекції дози препарату, оскільки концентрація тамсулозину залишається в межах нормального діапазону. Диклофенак та варфарин можуть збільшувати швидкість виведення тамсулозину. In vitro діазепам, пропранолол, трихлорметіазид, хлормадинон, амітриптилін, диклофенак, глібенкламід, симвастатин, варфарин не впливали на вільну фракцію тамсулозину у плазмі крові людини. У свою чергу тамсулозин не змінював вільні фракції діазепаму, пропранололу, трихлорметіазиду та хлормадинону. Одночасне застосування тамсулозину з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може призвести до збільшення концентрації тамсулозину у плазмі. Одночасне застосування з кетоконазолом (сильний інгібітор ізоферменту CYP3A4) призводило до збільшення AUC та Сmax тамсулозину у 2,8 та 2,2 рази, відповідно. Тамсулозин не слід призначати одночасно з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 пацієнтам із порушенням метаболізму ізоферменту CYP2D6. Тамсулозин слід застосовувати з обережністю одночасно з сильними та середньою активністю інгібіторами ізоферменту) CYP3A4. Одночасне застосування тамсулозину з пароксетином, сильним інгібітором ізоферменту CYP2D6, призводило до збільшення Сmах та AUC тамсулозину в 1,3 та 1,6 разів, відповідно, проте дані зміни не мали клінічної значущості. Одночасне застосування тамсулозину з іншими блокаторами α1-адренорецепторів, інгібіторами холінестерази, алпростадилом, анестетиками, діуретиками, леводопою, міорелаксантами, нітратами, антидепресантами, бета-адреноблокаторами, блокаторами «кадного тиску».Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 капсулі 1 раз на добу після сніданку або першого їди. Капсулу слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Капсулу не можна ділити на частини або розламувати, оскільки це може вплинути на швидкість вивільнення речовини, що діє. З огляду на прогресуючий характер захворювання, симптоматична терапія може проводитись тривалий час. Тривалість лікування визначає лікар. Застосування препарату в особливих клінічних групах пацієнтів Діти та підлітки до 18 років Відповідних показань для застосування препарату у пацієнтів віком до 18 років немає. Безпека та ефективність застосування тамсулозину у цій віковій категорії не вивчалися. У пацієнтів із порушенням функції нирок При нирковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату не потрібне. Застосування тамсулозину у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв) вимагає дотримання запобіжних заходів та ретельного медичного спостереження. У пацієнтів із порушенням функції печінки При печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості корекції режиму дозування препарату не потрібно. Застосування тамсулозину при печінковій недостатності тяжкого ступеня протипоказано.ПередозуванняПовідомлень про випадки гострого передозування при прийомі препарату досі не спостерігалося. Передозування тамсулозину може потенційно призвести до тяжкої артеріальної гіпотензії (спостерігалася при різній виразності передозування). Теоретично є ймовірність різкого зниження артеріального тиску та тахікардії, що може вимагати проведення відповідних заходів. Для відновлення артеріального тиску (у тому числі при ортостатичній гіпотензії) та частоти серцевих скорочень до нормальних значень пацієнта необхідно вкласти в горизонтальне положення. За відсутності ефекту слід провести заходи для відновлення об'єму циркулюючої рідини та, при необхідності, застосувати судинозвужувальні засоби. Необхідний контроль функції нирок, а також проведення загальної підтримуючої терапії. Для запобігання подальшій абсорбції тамсулозину доцільним є промивання шлунка, прийом активованого вугілля або осмотичного проносного (наприклад, натрію сульфату). Проведення гемодіалізу недоцільно, оскільки тамсулозин має високу спорідненість до білків плазми крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри перших ознаках ортостатичної гіпотензії (запаморочення, слабкість) пацієнта слід посадити або укласти. Перед початком терапії препаратом Профлоксин слід виключити наявність у пацієнта захворювань та станів, здатних зумовити симптоматику, подібну до такої при доброякісній гіперплазії простати. Перед початком лікування та регулярно під час терапії має виконуватися пальцеве ректальне обстеження та, якщо потрібно, визначення концентрації специфічного простатичного антигену (ПСА). Застосування тамсулозину у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) потребує обережності, оскільки досліджень у цій популяції пацієнтів не проводилося. При оперативних втручаннях з приводу катаракти або глаукоми на фоні прийому препарату або при його попередньому застосуванні у деяких пацієнтів можливий розвиток синдрому інтраопераційної нестабільності райдужної оболонки ока (синдром «вузької зіниці»), що необхідно враховувати під час передопераційної підготовки пацієнта та проведення операції. Рекомендовано відмінити прийом тамсулозину за 1-2 тижні до оперативного втручання з приводу катаракти або глаукоми, проте користь відміни тамсулозину досі не доведена. Синдром «вузької зіниці» може розвинутись у пацієнтів, які приймали тамсулозин за більший період часу до оперативного втручання. Призначення тамсулозину пацієнтам, у яких планується оперативне втручання щодо катаракти чи глаукоми, не рекомендовано. У період передопераційної підготовки хірургу-офтальмологу слід уточнити факт застосування пацієнтом тамсулозину в даний час або раніше, щоб у разі потреби вжити відповідних заходів для запобігання «синдрому вузької» зіниці. У постреєстраційних дослідженнях було відзначено випадки порушення еякуляції, ретроградної еякуляції, анеякуляції. Відзначалися випадки розвитку тривалої ерекції та приапізму на фоні застосування α1-адреноблокаторів. У разі збереження ерекції протягом більше 4 годин слід негайно звернутися за медичною допомогою. Терапія приапізму повинна проводитися негайно, щоб уникнути пошкодження тканин статевого члена та незворотної втрати потенції. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень щодо впливу тамсулозину на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Але, враховуючи можливість виникнення запаморочення, необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Спиртовий екстракт плодів пальми повзучої (9-11:1) - 320 мг; Оболонка капсули: желатин сукцинілований, гліцерол, вода очищена, титану діоксид, барвник заліза оксид чорний, барвник червоний [Понсо 4R]. Капсули 320 мг. По 15 капсул у блістер (ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва) По 1, 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКапсули Овальні, м'які, желатинові капсули зі світлонепроникною двоколірною червоно-чорною оболонкою. Вміст капсули: зеленувато-коричнева рідина з характерним запахом.ФармакокінетикаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) швидко всмоктується. Після перорального прийому максимальна концентрація в плазмі досягається через 1,5 години.ФармакодинамікаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) надає антипроліферативний антиандрогенний, протизапальний та протинабряковий ефекти, які вибірково виявляються на рівні передміхурової залози. При цьому препарат не впливає на рівень статевих гормонів у плазмі крові, не впливає на потенцію та лібідо та не змінює рівень простатоспецифічного антигену у плазмі крові. Місцева антипроліферативна дія препарату проявляється зниженням активності факторів росту (насамперед епідермального та фібробластичного), гальмуванням зв'язування рецепторів пролактину з подальшим порушенням процесів передачі сигналу в клітини простати та прискоренням процесів апоптозу клітин простати, що відображається у гальмуванні зростання обсягу передміхурової залози.Механізм місцевої антиандрогенної дії обумовлений інгібуванням синтезу дигідротестостерону з тестостерону (за рахунок пригнічення ферменту 5-альфа-редуктази I та II типів) та його фіксації до цитозольних рецепторів клітин простати, що перешкоджає проникненню гормону в ядро. Внаслідок цього зменшується синтез білка. Механізм місцевої протизапальної дії обумовлений тим, що екстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) інгібує активність фосфоліпази А2, 5-ліпоксигенази та вивільнення арахідонової кислоти, тим самим зменшує синтез простагландинів та лейкотрієнів, які є медіаторами запалення. Простамол® Уно зменшує проникність капілярів та судинний стаз, зменшує набряклість та запальний процес у простаті, усуває компресію шийки сечового міхура та сечовивідного каналу, покращуючи показники уродінаміки.Таким чином, препарат Простамол® Уно сприяє, з одного боку, зменшенню виразності патологічних симптомів доброякісної гіперплазії простати (дизурії, поллакіурії, ніктурії, хворобливих відчуттів та відчуття напруги при сечовипусканні, неповного випорожнення сечового міхура), збільшення обсягу та сили сечовипускання. З іншого боку, на фоні застосування препарату сповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.Показання до застосуванняДоброякісна гіперплазія передміхурової залози (І та ІІ стадії). Усунення дизуричних симптомів (розлад сечовипускання, нічна півлакіурія, больовий синдром та ін.) при хронічному простатиті.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів препарату.Побічна діяМожливі алергічні реакцію компонентів препарату. У поодиноких випадках - дискомфорт з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, печія (при прийомі натще).Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія з іншими лікарськими речовинами не виявлено.Спосіб застосування та дозиПрепарат Простамол® Уно застосовують по 1 капсулі (320 мг) 1 раз на добу одночасно, після їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Тривалість курсу лікування не обмежена за часом. Тривалість курсу терапії, що рекомендується, – не менше трьох місяців.ПередозуванняВипадків передозування препарату Простамол® Уно не зареєстровано.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПростамол® Уно зменшує симптоми при збільшеній передміхуровій залозі, не усуваючи її збільшених розмірів. Запобігає подальшому розростанню тканин передміхурової залози. Простамол® Уно не впливає на сексуальну функцію. Вплив препарату на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Простамол® Уно не впливає на здатність до керування транспортними засобами та роботу, яка потребує підвищеної концентрації уваги. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Спиртовий екстракт плодів пальми повзучої (9-11:1) - 320 мг; Оболонка капсули: желатин сукцинілований, гліцерол, вода очищена, титану діоксид, барвник заліза оксид чорний, барвник червоний [Понсо 4R]. Капсули 320 мг. По 15 капсул у блістер (ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва) По 1, 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКапсули Овальні, м'які, желатинові капсули зі світлонепроникною двоколірною червоно-чорною оболонкою. Вміст капсули: зеленувато-коричнева рідина з характерним запахом.ФармакокінетикаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) швидко всмоктується. Після перорального прийому максимальна концентрація в плазмі досягається через 1,5 години.ФармакодинамікаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) надає антипроліферативний антиандрогенний, протизапальний та протинабряковий ефекти, які вибірково виявляються на рівні передміхурової залози. При цьому препарат не впливає на рівень статевих гормонів у плазмі крові, не впливає на потенцію та лібідо та не змінює рівень простатоспецифічного антигену у плазмі крові. Місцева антипроліферативна дія препарату проявляється зниженням активності факторів росту (насамперед епідермального та фібробластичного), гальмуванням зв'язування рецепторів пролактину з подальшим порушенням процесів передачі сигналу в клітини простати та прискоренням процесів апоптозу клітин простати, що відображається у гальмуванні зростання обсягу передміхурової залози.Механізм місцевої антиандрогенної дії обумовлений інгібуванням синтезу дигідротестостерону з тестостерону (за рахунок пригнічення ферменту 5-альфа-редуктази I та II типів) та його фіксації до цитозольних рецепторів клітин простати, що перешкоджає проникненню гормону в ядро. Внаслідок цього зменшується синтез білка. Механізм місцевої протизапальної дії обумовлений тим, що екстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) інгібує активність фосфоліпази А2, 5-ліпоксигенази та вивільнення арахідонової кислоти, тим самим зменшує синтез простагландинів та лейкотрієнів, які є медіаторами запалення. Простамол® Уно зменшує проникність капілярів та судинний стаз, зменшує набряклість та запальний процес у простаті, усуває компресію шийки сечового міхура та сечовивідного каналу, покращуючи показники уродінаміки.Таким чином, препарат Простамол® Уно сприяє, з одного боку, зменшенню виразності патологічних симптомів доброякісної гіперплазії простати (дизурії, поллакіурії, ніктурії, хворобливих відчуттів та відчуття напруги при сечовипусканні, неповного випорожнення сечового міхура), збільшення обсягу та сили сечовипускання. З іншого боку, на фоні застосування препарату сповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.Показання до застосуванняДоброякісна гіперплазія передміхурової залози (І та ІІ стадії). Усунення дизуричних симптомів (розлад сечовипускання, нічна півлакіурія, больовий синдром та ін.) при хронічному простатиті.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів препарату.Побічна діяМожливі алергічні реакцію компонентів препарату. У поодиноких випадках - дискомфорт з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, печія (при прийомі натще).Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія з іншими лікарськими речовинами не виявлено.Спосіб застосування та дозиПрепарат Простамол® Уно застосовують по 1 капсулі (320 мг) 1 раз на добу одночасно, після їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Тривалість курсу лікування не обмежена за часом. Тривалість курсу терапії, що рекомендується, – не менше трьох місяців.ПередозуванняВипадків передозування препарату Простамол® Уно не зареєстровано.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПростамол® Уно зменшує симптоми при збільшеній передміхуровій залозі, не усуваючи її збільшених розмірів. Запобігає подальшому розростанню тканин передміхурової залози. Простамол® Уно не впливає на сексуальну функцію. Вплив препарату на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Простамол® Уно не впливає на здатність до керування транспортними засобами та роботу, яка потребує підвищеної концентрації уваги. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Спиртовий екстракт плодів пальми повзучої (9-11:1) - 320 мг; Оболонка капсули: желатин сукцинілований, гліцерол, вода очищена, титану діоксид, барвник заліза оксид чорний, барвник червоний [Понсо 4R]. Капсули 320 мг. По 15 капсул у блістер (ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва) По 1, 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКапсули Овальні, м'які, желатинові капсули зі світлонепроникною двоколірною червоно-чорною оболонкою. Вміст капсули: зеленувато-коричнева рідина з характерним запахом.ФармакокінетикаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) швидко всмоктується. Після перорального прийому максимальна концентрація в плазмі досягається через 1,5 години.ФармакодинамікаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) надає антипроліферативний антиандрогенний, протизапальний та протинабряковий ефекти, які вибірково виявляються на рівні передміхурової залози. При цьому препарат не впливає на рівень статевих гормонів у плазмі крові, не впливає на потенцію та лібідо та не змінює рівень простатоспецифічного антигену у плазмі крові. Місцева антипроліферативна дія препарату проявляється зниженням активності факторів росту (насамперед епідермального та фібробластичного), гальмуванням зв'язування рецепторів пролактину з подальшим порушенням процесів передачі сигналу в клітини простати та прискоренням процесів апоптозу клітин простати, що відображається у гальмуванні зростання обсягу передміхурової залози.Механізм місцевої антиандрогенної дії обумовлений інгібуванням синтезу дигідротестостерону з тестостерону (за рахунок пригнічення ферменту 5-альфа-редуктази I та II типів) та його фіксації до цитозольних рецепторів клітин простати, що перешкоджає проникненню гормону в ядро. Внаслідок цього зменшується синтез білка. Механізм місцевої протизапальної дії обумовлений тим, що екстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) інгібує активність фосфоліпази А2, 5-ліпоксигенази та вивільнення арахідонової кислоти, тим самим зменшує синтез простагландинів та лейкотрієнів, які є медіаторами запалення. Простамол® Уно зменшує проникність капілярів та судинний стаз, зменшує набряклість та запальний процес у простаті, усуває компресію шийки сечового міхура та сечовивідного каналу, покращуючи показники уродінаміки.Таким чином, препарат Простамол® Уно сприяє, з одного боку, зменшенню виразності патологічних симптомів доброякісної гіперплазії простати (дизурії, поллакіурії, ніктурії, хворобливих відчуттів та відчуття напруги при сечовипусканні, неповного випорожнення сечового міхура), збільшення обсягу та сили сечовипускання. З іншого боку, на фоні застосування препарату сповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.Показання до застосуванняДоброякісна гіперплазія передміхурової залози (І та ІІ стадії). Усунення дизуричних симптомів (розлад сечовипускання, нічна півлакіурія, больовий синдром та ін.) при хронічному простатиті.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів препарату.Побічна діяМожливі алергічні реакцію компонентів препарату. У поодиноких випадках - дискомфорт з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, печія (при прийомі натще).Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія з іншими лікарськими речовинами не виявлено.Спосіб застосування та дозиПрепарат Простамол® Уно застосовують по 1 капсулі (320 мг) 1 раз на добу одночасно, після їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Тривалість курсу лікування не обмежена за часом. Тривалість курсу терапії, що рекомендується, – не менше трьох місяців.ПередозуванняВипадків передозування препарату Простамол® Уно не зареєстровано.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПростамол® Уно зменшує симптоми при збільшеній передміхуровій залозі, не усуваючи її збільшених розмірів. Запобігає подальшому розростанню тканин передміхурової залози. Простамол® Уно не впливає на сексуальну функцію. Вплив препарату на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Простамол® Уно не впливає на здатність до керування транспортними засобами та роботу, яка потребує підвищеної концентрації уваги. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ранолазин – 1000,0 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), сополімер метакрилової кислоти та етилакрилату (1:1), гіпромелоза, магнію стеарат, натрію гідроксид; Оболонка: Опадрай II жовтий 33G92144 [тріацетин, гіпромелоза 6сР, лактози моногідрат, макрогол 3350, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), карнаубський віск]. По 15 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою, двоопуклі, овальної форми, блідо-жовтого кольору з тисненням «1000» на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування: після прийому ранолазину внутрішньо максимальна концентрація ранолазину в плазмі крові (Сmах), як правило, досягається через 2 - 6 год. При прийомі ранолазину 2 рази на добу рівноважна концентрація зазвичай досягається протягом 3 днів. Середня абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо таблеток ранолазину з негайним вивільненням становить 35-50% з високим ступенем індивідуальної варіабельності. При збільшенні дози від 500 до 1000 мг 2 рази на добу спостерігається 2,5-3-кратне підвищення AUC (площа під кривою «концентрація-час») у рівноважному стані. У здорових добровольців після прийому ранолазину в дозі 500 мг 2 рази на добу середнє значення Сmах у рівноважному стані становить приблизно 1770 нг/мл, середнє значення AUC0-12 у рівноважному стані – приблизно 13 700 нг х год/мл.Прийом їжі не впливає на швидкість та повноту всмоктування ранолазину. Розподіл: приблизно 62% ранолазину зв'язується з білками плазми крові, переважно з альфа-1 кислими глікопротеїнами і незначно з альбуміном. Середній обсяг розподілу у рівноважному стані (Vss) становить близько 180 л. Метаболізм: ранолазин піддається швидкому та практично повному метаболізму, переважно у печінці. Найбільш важливими шляхами метаболізму ранолазину є О-деметилювання та N-деалкілування. Ранолазин метаболізується переважно ізоферментом CYP3A4, а також ізоферментом CYP2D6. При прийомі ранолазину по 500 мг 2 рази на добу у людей із недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (повільні метаболізатори) показник AUC перевищує аналогічну величину для людей із нормальною активністю ізоферменту CYP2D6 (швидкі метаболізатори) на 62%. Аналогічна різниця для дози 1000 мг двічі на добу становила 25%. Виведення: у незміненому вигляді нирками та через кишечник виводиться менше 5 % від прийнятої дози ранолазину. Кліренс ранолазину залежить від дози, знижуючись при її підвищенні. Період напіввиведення ранолазину у рівноважному стані після прийому внутрішньо становить близько 7 год. Особливі групи пацієнтів Хронічна серцева недостатність (I1I-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) При хронічній серцевій недостатності (ХСН) відбувається збільшення концентрації ранолазину в плазмі приблизно в 1,3 рази. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня тяжкості порівняно зі здоровими добровольцями показник AUC ранолазину був у середньому в 1,7-2 рази вищим. Була відзначена значна індивідуальна варіабельність AUC у пацієнтів з нирковою недостатністю. AUC фармакологічно активних метаболітів підвищувалась у 5 разів у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу тривалість перебування ранолазину в плазмі збільшується в 1,2 рази у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 40 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 10-30 мл/хв) було виявлено збільшення тривалості перебування ранолазину в плазмі у 1,3-1,8 разів. Вплив діалізу на фармакокінетику ранолазину не вивчався. Печінкова недостатність Показник AUC ранолазину не змінюється у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості, однак підвищується в 1,8 рази у разі печінкової недостатності середнього ступеня тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); у таких пацієнтів було більш виражене подовження інтервалу QTc. Досвід застосування ранолазину у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) відсутній. Літній вік Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від віку не спостерігалося. Проте, у пацієнтів похилого віку внаслідок вікового зниження функції нирок можливе посилення дії ранолазину. . Маса тіла У пацієнтів із масою тіла 40 кг було зазначено, що дія ранолазину в 1,4 рази перевищує його дію у пацієнтів із масою тіла 70 кг. Підлога Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від статі не встановлено.ФармакодинамікаМеханізм дії. Ранолазин – діюча речовина препарату Ранекса®. Ранолазин має складний механізм дії, який частково встановлений і ґрунтується на здатності ранолазину інгібувати пізній струм іонів натрію у клітинах міокарда. Зниження внутрішньоклітинного накопичення натрію веде до зменшення надлишку внутрішньоклітинних іонів кальцію. Це зменшує внутрішньоклітинний іонний дисбаланс, що спостерігається під час ішемії. Зниження надлишку внутрішньоклітинного кальцію сприяє розслабленню міокарда і, таким чином, знижує діастолічну напругу стінки шлуночків. Клінічним свідченням інгібування пізнього натрієвого струму під дією ранолазину є значне скорочення інтервалу QTc (QTc - кориговане значення інтервалу QT з урахуванням частоти серцевих скорочень (ЧСС)) та позитивний вплив на діастолічне розслаблення,виявлене у відкритому дослідженні за участю пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT (пацієнти із синдромом LQT-3, які мають мутації гена SCN5A ΔKPQ). Ці ефекти не залежать від змін ЧСС, артеріального тиску (АТ) або від ступеня розширення судин. Вплив на гемодинаміку: у контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антиангінальними засобами, відмічено незначне ушкодження ЧСС ( Ефекти, що виявляються при електрокардіографії: у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином, відзначалися залежне від дози та концентрації ранолазину в плазмі крові подовження інтервалу QTc (близько 6 мс при прийомі 1000 мг 2 рази на добу), зниження амплітуди зубця Т та, двогорбі зубці Т. Ці електрокардіографічні ефекти є результатом інгібування ранолазином швидкості швидкого прямого калієвого струму, що подовжує шлуночковий потенціал дії, а також інгібування пізнього натрієвого струму, що вкорочує шлуночковий потенціал дії. Популяційний аналіз об'єднаних даних 1308 пацієнтів зі стабільною стенокардією та здорових добровольців показав, що застосування ранолазину призводить до подовження QTc щодо вихідного рівня в середньому на 2,4 мс при концентрації ранолазину у плазмі 1000 нг/мл. У разі наявності у пацієнтів клінічно значущої печінкової недостатності рівень подовження QTc був вищим. У дослідженні MERTIN-TIMI 36, проведеного за участю 6560 пацієнтів з ГКС (гострим коронарним синдромом) - нестабільною стенокардією/ІМбпST (інфарктом міокарда без підйому сегмента ST), не було показано позитивного впливу на результати. Однак, у 3162 пацієнтів, які отримували лікування ранолазином, проводилося 7-денне холтерівське моніторування ЕКГ, в результаті якого була відзначена значно менша частота виникнення аритмій порівняно з плацебо, включаючи шлуночкову тахікардію ≥ 8 ударів, а також у пацієнтів, які отримували рано було зафіксовано жодних проаритмічних ефектів. Клінічна ефективність та безпека. У клінічних дослідженнях встановлено ефективність та безпеку ранолазину для лікування пацієнтів зі стабільною стенокардією як у монотерапії, так і у комбінованій терапії при недостатній ефективності застосування інших антиангінальних препаратів. В опорному дослідженні CARISA у 823 пацієнтів протягом 12 тижнів оцінювалася ефективність ранолазину в дозі 750 мг або 1000 мг двічі на добу або плацебо, доданого до стандартної антиангінальної терапії атенололом 50 мг один раз на добу або амлодипіном 5 мг один раз на добу. дилтіазем 180 мг один раз на добу. Ранолазін продемонстрував велику ефективність щодо збільшення тривалості фізичних навантажень, було виявлено значне зменшення частоти нападів стенокардії на тиждень та застосування нітрогліцерину короткої дії порівняно з плацебо. За весь період терапії не спостерігалося розвитку толерантності до ранолазину, не відмічено підвищення частоти нападів стенокардії після різкого припинення прийому препарату. Аналогічно, у клінічному дослідженні ERICA, у якому 565 пацієнтів після рандомізації приймали ранолазин у початковій дозі 500 мг двічі на добу або плацебо додатково до супутньої терапії амлодипіном 10 мг один раз на добу протягом 1 тижня, потім доза ранолазину була збільшена до 100 рази на день протягом 6 тижнів. У групі ранолазину було досягнуто значне зменшення частоти нападів стенокардії на тиждень (р = 0,028) та споживання нітрогліцерину короткої дії (р = 0,014) порівняно з плацебо. Основне дослідження MARISA за участю 191 пацієнта було проведено з метою визначення оптимальної дози ранолазину (500 мг двічі на добу, 1000 мг двічі на добу, 1500 мг двічі на добу) при монотерапії. Дослідження продемонструвало, що ранолазин значно перевершує плацебо щодо збільшення тривалості фізичних навантажень, часу до початку нападу стенокардії та часу до появи депресії сегмента ST на 1 мм для всіх трьох доз, при цьому спостерігалася залежність ефекту від дози. В результаті дослідження MERLIN-TIMI 36, не було виявлено відмінностей між ранолазином і плацебо щодо ризику смерті від усіх причин, раптової серцевої смерті або частоти виникнення документованих аритмій, що супроводжуються симптомами при додаванні до стандартної медикаментозної терапії (включаючи бета-адреноблокатори, блокатор , нітрати, антиагреганти, препарати для зниження рівня ліпідів та інгібітори АПФ). Приблизно у половини пацієнтів у дослідженні MERLIN-TIMI 36 була стенокардія в анамнезі. Результати показують, що тривалість фізичних навантажень збільшилася на 31 су пацієнтів, які приймали ранолазин у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо (р = 0,002). У зв'язку з тим, що в контрольованих клінічних дослідженнях кількість пацієнтів, які не відносяться до білої раси, була невеликою, зробити висновки щодо ефективності та безпеки застосування ранолазину для цієї групи пацієнтів неможливо. У дослідженні RIVER-PCI за участю 2604 пацієнтів віком >18 років, які мали в анамнезі хронічну стенокардію з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ), доза ранолазину поступово підвищувалася до 1000 мг двічі на добу. Ризик смерті від усіх причин, серцево-судинної смерті або розвитку великих несприятливих серцево-судинних подій (БНСС) та госпіталізації через серцеву недостатність був схожий між групами у всій популяції; проте БНСС частіше спостерігалися у пацієнтів ≥ 75 років, які отримували ранолазин у порівнянні з групою, яка отримувала плацебо (17,0% та 11,3%, відповідно); на додаток до цього спостерігалося чисельне підвищення смертності від усіх причин у пацієнтів ≥75 років (р=0,074).Не було виявлено статистично значущих відмінностей між групами ранолазину та плацебо за результатами первинної комбінованої кінцевої точки (час до проведення першої реваскуляризації під впливом ішемії або госпіталізації, пов'язаної з ішемією, без проведення реваскуляризації). За даними клінічних досліджень, ранолазин не впливає на загальну смертність, смертність від серцево-судинних захворювань та частоту виникнення аритмій, що супроводжуються симптомами, у пацієнтів зі стабільною стенокардією.Показання до застосуванняСтабільна стенокардія. Препарат Ранекса® призначений для застосування у складі комплексної терапії для симптоматичного лікування стабільної стенокардії напруги у разі недостатньої ефективності та/або непереносимості антиангінальних препаратів «першого ряду» (таких, як бета-адреноблокатори та/або блокатори «повільних» кальцієвих каналів).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин (див. розділ «Склад»); дефіцит лактази, спадкова непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (тільки для дозування ранолазину 1000 мг); тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну печінкова недостатність середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або тяжкого (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телітроміцин, нефазодон); одночасне застосування з антиаритмічними засобами класу ІА (наприклад, хінідин) або класу ІІІ (наприклад, дофетилід, соталол), за винятком аміодарону; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені); вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю печінкова недостатність легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв); вік старше 65 років; пацієнти з низькою масою тіла (60 кг та менше); хронічна серцева недостатність середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA); синдром вродженого подовженого інтервалу QT або сімейний анамнез подовженого інтервалу QT; діагностований придбаний подовження інтервалу QT; знижена активність ізоферменту CYP2D6 («повільні метаболізатори»); одночасне застосування з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин); одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)); одночасне застосування з інгібіторами Р-глікопротеїну (P-gp) (наприклад, верапаміл, циклоспорин). У пацієнтів із поєднанням кількох із вищезазначених станів можливе посилення дії ранолазину, у т. ч. збільшується ризик виникнення дозозалежних побічних ефектів. При застосуванні препарату Ранекса® у пацієнтів з кількома з перелічених вище факторів необхідний регулярний моніторинг стану з метою раннього виявлення побічних ефектів, при необхідності може знадобитися зниження дози або відміна препарату.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування ранолазину у вагітних жінок обмежені. У дослідженнях на тваринах виявлено ембріотоксичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат Ранекса не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків крайньої необхідності. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється ранолазин із материнським молоком у людини. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані, отримані у щурів, свідчать, що ранолазин виділяється у грудне молоко. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключити неможливо. Препарат Ранекса не слід приймати жінкам у період грудного вигодовування. Фертильність Дослідження репродуктивної функції на тваринах не виявили небажаного впливу ранолазину на фертильність. Дані щодо впливу ранолазину на фертильність у людини відсутні.Побічна діяПобічні ефекти, що спостерігаються у пацієнтів, які приймають препарат Ранекса®, у більшості випадків характеризуються легким або середнім ступенем вираженості та розвиваються зазвичай протягом перших 2 тижнів застосування. Нижче перераховані побічні ефекти, для яких був визнаний можливий зв'язок із застосуванням препарату Ранекса®, представлені відповідно до системно-органної класифікації та абсолютних значень частоти. Частоту виникнення побічних ефектів визначали як дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100;< 1/10), нечасто (≥ 1/1000;< 1/100), рідко (≥ 1/10 000; <1/1000) і дуже рідко (<1/10000). Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: зниження апетиту, анорексія, дегідратація. Рідко: гіпонатріємія. Порушення з боку психіки Нечасто: тривога, безсоння, сплутаність свідомості, галюцинації. Рідко: дезорієнтація. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Нечасто: загальмованість, непритомність, гіпестезія, сонливість, тремор, постуральне запаморочення, парестезія. Рідко: амнезія, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення координації рухів, порушення ходи, парозмія. Порушення з боку органу зору Нечасто: нечіткість зору, зорові розлади, диплопія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто: вертиго, шум у вухах. Рідко: зниження слуху. Порушення з боку судин Нечасто: «припливи» крові до обличчя, виражене зниження артеріального тиску. Рідко: похолодання кінцівок, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: задишка, кашель, носові кровотечі. Рідко: відчуття здавлення у горлі. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: запор, блювання, нудота. Нечасто: біль у животі, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспепсія, метеоризм, дискомфорт у ділянці шлунка. Рідко: панкреатит, ерозивний дуоденіт, гіпостезія порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, гіпергідроз. Рідко: алергічний дерматит, кропив'янка, холодний піт, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів; м'язова слабкість. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто: дизурія, гематурія, хроматурія. Рідко: гостра ниркова недостатність, затримка сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Рідко: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: астенія. Нечасто: підвищена втома, периферичні набряки. Лабораторні та інструментальні показники Нечасто: підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення концентрації сечовини в плазмі, подовження коригованого інтервалу QTc, тромбоцитоз або лейкоцитоз, зменшення маси тіла. Рідко: підвищення активності печінкових ферментів. Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (пацієнти з цукровим діабетом, ХСН І-ІІ функціонального класу за NYHA або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів) під час лікування іншими антиангінальними засобами при лікуванні ранолазином мали таку саму частоту виникнення побічних реакцій. У дослідженні RIVER-PCI у пацієнтів, які приймали ранолазин, спостерігалося збільшення частоти виникнення небажаних реакцій. У дослідження були включені пацієнти з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання, ранолазин призначався у дозі 1000 мг двічі на добу близько 70 тижнів. У групі пацієнтів, які отримували ранолазин, повідомлялося про більш високу частоту випадків застійної серцевої недостатності порівняно з групою плацебо (2,2% та 1,0%, відповідно), а також вищу частоту випадків транзиторних ішемічних атак порівняно з плацебо (1 ,0% та 0,2% відповідно). Частота інсультів (ранолазин 1,7% та плацебо 1,5%) була однакова в обох групах. Літній вік, ниркова недостатність та низька маса тіла В цілому, небажані реакції (HP) виникали частіше серед пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю, проте типи HP у цих підгрупах були подібними до спостережуваних у загальній популяції. При прийомі препарату Ранекса у пацієнтів похилого віку (≥ 75 років) порівняно з пацієнтами молодшого віку ( У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) у порівнянні з пацієнтами з нормальною нирковою функцією (кліренс креатиніну >80 мл/хв) до найбільш часто виникаючих HP (із зазначенням плацебо-скоригованих частот) ) ставилися: запор (8% та 4% відповідно), запаморочення (7% та 5% відповідно), нудота (4% та 2% відповідно). У пацієнтів з низькою масою тіла (менше 60 кг) тип і частота HP були подібними до аналогічних реакцій у пацієнтів з масою тіла 60 кг і більше; однак плацебо-скориговані частоти наступних поширених HP були вищими у пацієнтів з низькою масою тіла: нудота (14% та 2% відповідно), блювання (6% та 1% відповідно), артеріальна гіпотензія (4% та 2% відповідно). Зміна лабораторних показників У здорових добровольців та пацієнтів, які отримували лікування препаратом Ранекса®, відзначалося невелике, що не має клінічної значущості, оборотне підвищення рівня креатиніну у сироватці крові. Ці зміни були пов'язані з токсичною дією на нирки. Дослідження ниркової функції у здорових добровольців показало, що зниження кліренсу креатиніну спостерігалося внаслідок гальмування секреції креатиніну нирковими канальцями, за відсутності змін швидкості клубочкової фільтрації.Взаємодія з лікарськими засобамиРанолазин є субстратом цитохрому CYP3A4. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 збільшує концентрацію ранолазину у плазмі. Можливість розвитку дозозалежних побічних ефектів (наприклад, нудота, запаморочення) може також збільшуватися зі збільшенням концентрації ранолазину у плазмі. Одночасне застосування протипоказане Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування ранолазину та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телитроміцин, нефазодон) протипоказано (див. розділ «Протипоказання». При одночасному лікуванні кетоконазолом у дозі 200 мг 2 рази на добу та ранолазином AUC ранолазину підвищується у 3,0 – 3,9 разів. Грейпфрутовий сік є також потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування з обережністю Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Ділтіазем (180-360 мг один раз на добу), помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4, спричиняє дозозалежне збільшення середніх рівноважних концентрацій ранолазину в 1,5-2,4 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування дилтіаземом та іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, флуконазол), рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Не слід розпочинати прийом ранолазину пацієнтам, які отримують лікування індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)). Так, наприклад, рифампіцин (600 мг один раз на добу) зменшує рівноважну концентрацію ранолазину в плазмі приблизно на 95%. Інгібітори ізоферменту CYP2D6 Ранолазин частково метаболізується ізоферментом CYP2D6. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 може спричинити підвищення концентрації ранолазину в плазмі крові. Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу з потужним інгібітором ізоферменту CYP2D6 пароксетином 20 мг 1 раз на добу збільшує середню концентрацію ранолазину в плазмі у рівноважному стані приблизно в 1,2 рази. Корекція дози не потрібна. Одночасне застосування ранолазину 500 мг 2 рази на добу та потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 може призвести до збільшення AUC ранолазину приблизно на 62 %. Інгібітори/субстрати P-gp (Р-глікопротеїн) Ранолазин є субстратом Pgp. Інгібітори P-gp (наприклад, циклоспорин, верапаміл) збільшують концентрацію ранолазину в плазмі. Верапаміл (120 мг три рази на добу) збільшує рівноважну концентрацію ранолазину у 2,2 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами P-gp, рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. З іншого боку, ранолазин є інгібітором P-gp (від помірного до потужного) і може збільшувати концентрацію субстратів P-gp у плазмі. Тканинний розподіл лікарських речовин, що транспортуються за допомогою P-gp, може бути збільшено. Субстрати ізоферменту CYP2D6 Є дані, що ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. Прийом ранолазину по 750 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію метопрололу у плазмі крові у 1,8 разів. Тому при одночасному застосуванні з ранолазином може посилюватися дія метопрололу або інших субстратів ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пропафенон та флекаїнід, меншою мірою, трициклічні антидепресанти та нейролептики), внаслідок чого може знадобитися зменшення дози цих лікарських засобів. Субстрати ізоферменту CYP2B6 Потенціал для інгібування ізоферменту CYP2B6 не встановлений. Під час призначення одночасно з субстратами ізоферменту CYP2B6 (наприклад, бупропіон, ефавіренз, циклофосфамід) рекомендується бути обережними. Дігоксин Є дані про збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому в 1,5 рази при одночасному застосуванні дигоксину та ранолазину. Тому необхідний контроль концентрації дигоксину на початку та після закінчення терапії із застосуванням ранолазину. Субстрати ізоферменту CYP3A4 Ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4, що може призвести до підвищення концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі. Може знадобитися корекція дози чутливих субстратів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, симвастатин, ловастатин) та субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, такролімус, сиролімус, еверолімус), оскільки прийом препарату Ранекса® може підвищити концентрацію. Симвастатин Метаболізм та кліренс симвастатину високою мірою залежать від ізоферменту CYP3A4. Прийом ранолазину по 1000 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію лактону симвастатину та симвастатинової кислоти у плазмі крові приблизно у 2 рази. Прийом симвастатину у високих дозах асоційований з розвитком рабдоміолізу, крім того, у післяреєстраційному періоді були описані випадки розвитку рабдоміолізу при одночасному застосуванні ранолазину та симвастатину. Максимальна доза симвастатину для пацієнтів, які одночасно приймають ранолазин (у будь-якій дозі), не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Аторвастатин Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу та аторвастатину 80 мг 1 раз на добу збільшує Сmах та AUC аторвастатину в 1,4 та в 1,3 рази, відповідно; Смах і AUC метаболітів аторвастатину змінюються менш ніж на 35%. При одночасному застосуванні ранолазину та аторвастатину може знадобитися зменшення дози аторвастатину та проведення належного клінічного контролю. Для інших статинів, які метаболізуються за участю ізоферменту CYP3A4 (ловастатин), може знадобитися зменшення дози. Такролімус, циклоспорин, сиролімус, еверолімус Збільшення концентрації в плазмі такролімусу, субстрату ізоферменту CYP3A4, було відзначено у пацієнтів на фоні застосування ранолазину. При одночасному застосуванні такролімусу та ранолазину рекомендується проводити моніторинг концентрації такролімусу у плазмі крові та, за необхідності, проводити коригування дози такролімусу. Такий підхід рекомендований для інших субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, сиролімус, еверолімус). Субстрати транспортера органічних катіонів-2 (ОСТ2) При одночасному застосуванні ранолазину 500 мг та 1000 мг 2 рази на добу та метформіну 1000 мг 2 рази на добу концентрація метформіну у плазмі крові у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу збільшується у 1,4 та у 1,8 разів, відповідно. Можливе підвищення концентрації в плазмі інших субстратів ОСТ2, включаючи піндолол і вареніклін, при одночасному застосуванні з ранолазином. Препарати, що подовжують інтервал QТс Існує теоретична ймовірність того, що при одночасному застосуванні ранолазину та інших лікарських засобів, що подовжують інтервал QTc, може виникнути фармакодинамічна взаємодія та підвищити ризик розвитку шлуночкових аритмій. До таких лікарських засобів відносяться певні антигістамінні препарати (наприклад, терфенадин, астемізол, мізоластин), певні антиаритмічні засоби (наприклад, хінідин, дизопірамід, прокаїнамід), а також еритроміцин і трициклічні антидепресанти (наприклад, іміпрамін, доксепін,Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Ранекса слід проковтувати повністю, запиваючи достатньою кількістю рідини, не подрібнюючи, не розламуючи і не розжовуючи. Прийом їжі не впливає на біодоступність препарату, тому його можна приймати незалежно від їди. Рекомендована початкова доза препарату Ранекса для дорослих становить 500 мг 2 рази на добу. Через 2-4 тижні доза, за необхідності, може бути збільшена до 1000 мг двічі на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. При появі побічних ефектів, спричинених прийомом Ранексу (наприклад, запаморочення, нудота або блювання), необхідно зменшити разову дозу до 500 мг. Якщо після цього симптоми не зникнуть, застосування препарату слід припинити. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ “Особливі вказівки”). Печінкова недостатність Пацієнтам із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). Літній вік Пацієнтам похилого віку потрібна обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). У пацієнтів похилого віку внаслідок зниження функції нирок, пов'язаної з віком, може спостерігатися підвищений рівень ранолазину в плазмі крові. Низька маса тіла Підбір дози у пацієнтів з низькою масою тіла слід проводити з обережністю (див. розділ «Особливі вказівки»). Хронічна серцева недостатність (ХСП) Пацієнтам із ХСН середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) потрібна обережна титрація дози препарату «див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (P-gp) Пацієнтам, які приймають помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин) або інгібітори P-gp (наприклад, верапаміл, циклоспорин) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ «В.ПередозуванняСимптоми: запаморочення, нудота та блювання. При внутрішньовенному введенні ранолазину були додатково відзначені такі симптоми: диплопія, загальмованість, непритомність. Виразність симптомів може посилюватися зі збільшенням дози. Лікування: симптоматичне під ретельним наглядом лікаря. Гемодіаліз малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНиркова недостатність Для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Враховуючи можливість зниження функції нирок із віком, необхідно регулярно проводити моніторинг стану функції нирок на фоні терапії ранолазином. Печінкова недостатність Для пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або важким (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступенем тяжкості. Літній вік (65 років і старше) У пацієнтів похилого віку може спостерігатися посилення дії препарату Ранекса через вікове зниження функції нирок. Відзначається підвищена частота побічних ефектів. Низька маса тіла Підбір дози для пацієнтів з масою тіла 60 кг і менше повинен проводитися з обережністю, оскільки випадки побічних ефектів у таких пацієнтів спостерігалися частіше. Хронічна серцева недостатність Підбір дози для пацієнтів з ХСН середнього або тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) повинен проводитись з обережністю. Подовження інтервалу QT Ранолазин блокує калієві канали (1кr) та подовжує інтервал QTc, причому цей ефект залежить від дози. Популяційний аналіз об'єднаних даних, отриманих при дослідженні пацієнтів та здорових добровольців, показав, що залежність тривалості інтервалу QTc від концентрації в плазмі крові може бути оцінена як 2,4 мс на 1000 нг/мл, що приблизно дорівнює підвищенню з 2 до 7 мс для діапазону концентрацій у плазмі крові, що відповідає дозі від 500 до 1000 мг ранолазину, що приймається 2 рази на добу. Отже, необхідно дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів із синдромом вродженого подовження інтервалу QT в анамнезі, наявністю подовження інтервалу QT у сімейному анамнезі, пацієнтів з відомим придбаним подовженням інтервалу QT, а також пацієнтів, які отримують лікування препаратами, що впливають на інтервал QT. Недостатня активність ізоферменту CYP2D6 Ризик збільшення концентрації, а отже, і частоти виникнення побічних ефектів у зазначених групах, підвищується у пацієнтів з недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з «повільним» метаболізмом) у порівнянні з пацієнтами з нормальною здатністю до метаболізації ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з « ). Наведені вище запобіжні заходи розроблені з урахуванням ризику для пацієнтів з «повільним» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 і є необхідними у разі, якщо статус метаболізму ізоферменту CYP2D6 невідомий. Для пацієнтів з «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 такі запобіжні заходи необхідні меншою мірою. У пацієнтів з виявленим (наприклад, шляхом генотипування) або відомим раніше «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 препарат Ранекса® повинен застосовуватись з обережністю у випадку,якщо у пацієнта є поєднання декількох із перерахованих вище факторів ризику. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції До складу оболонки препарату Ранекса®, таблеток з пролонгованим вивільненням, покритих плівковою оболонкою, 1000 мг входить лактоза, у зв'язку з чим препарат Ранекса® у даній дозі протипоказаний пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюко. В одній таблетці препарату Ранекса міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг), тобто практично не міститься. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу препарату Ранекса на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Враховуючи можливість розвитку таких побічних ефектів як запаморочення, нечіткість зору, диплопія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів і галюцинації, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості. . Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ранолазин – 500,0 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), сополімер метакрилової кислоти та етилакрилату (1:1), гіпромелоза, магнію стеарат, натрію гідроксид; Оболонка: Опадрай II оранжевий 85F93265 [макрогол 3350, спирт полівініловий частково гідролізований, тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), барвник заліза оксид червоний (Е 172), карнаубський віск]. По 15 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) з ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2 блістери по 15 таблеток або по 3 або 5 блістерів по 20 таблеток з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою, двоопуклі, овальної форми, світло-оранжевого кольору з тисненням «500» на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування: після прийому ранолазину внутрішньо максимальна концентрація ранолазину в плазмі крові (Сmах), як правило, досягається через 2 - 6 год. При прийомі ранолазину 2 рази на добу рівноважна концентрація зазвичай досягається протягом 3 днів. Середня абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо таблеток ранолазину з негайним вивільненням становить 35-50% з високим ступенем індивідуальної варіабельності. При збільшенні дози від 500 до 1000 мг 2 рази на добу спостерігається 2,5-3-кратне підвищення AUC (площа під кривою «концентрація-час») у рівноважному стані. У здорових добровольців після прийому ранолазину в дозі 500 мг 2 рази на добу середнє значення Сmах у рівноважному стані становить приблизно 1770 нг/мл, середнє значення AUC0-12 у рівноважному стані – приблизно 13 700 нг х год/мл.Прийом їжі не впливає на швидкість та повноту всмоктування ранолазину. Розподіл: приблизно 62% ранолазину зв'язується з білками плазми крові, переважно з альфа-1 кислими глікопротеїнами і незначно з альбуміном. Середній обсяг розподілу у рівноважному стані (Vss) становить близько 180 л. Метаболізм: ранолазин піддається швидкому та практично повному метаболізму, переважно у печінці. Найбільш важливими шляхами метаболізму ранолазину є О-деметилювання та N-деалкілування. Ранолазин метаболізується переважно ізоферментом CYP3A4, а також ізоферментом CYP2D6. При прийомі ранолазину по 500 мг 2 рази на добу у людей із недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (повільні метаболізатори) показник AUC перевищує аналогічну величину для людей із нормальною активністю ізоферменту CYP2D6 (швидкі метаболізатори) на 62%. Аналогічна різниця для дози 1000 мг двічі на добу становила 25%. Виведення: у незміненому вигляді нирками та через кишечник виводиться менше 5 % від прийнятої дози ранолазину. Кліренс ранолазину залежить від дози, знижуючись при її підвищенні. Період напіввиведення ранолазину у рівноважному стані після прийому внутрішньо становить близько 7 год. Особливі групи пацієнтів Хронічна серцева недостатність (I1I-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) При хронічній серцевій недостатності (ХСН) відбувається збільшення концентрації ранолазину в плазмі приблизно в 1,3 рази. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня тяжкості порівняно зі здоровими добровольцями показник AUC ранолазину був у середньому в 1,7-2 рази вищим. Була відзначена значна індивідуальна варіабельність AUC у пацієнтів з нирковою недостатністю. AUC фармакологічно активних метаболітів підвищувалась у 5 разів у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу тривалість перебування ранолазину в плазмі збільшується в 1,2 рази у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 40 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 10-30 мл/хв) було виявлено збільшення тривалості перебування ранолазину в плазмі у 1,3-1,8 разів. Вплив діалізу на фармакокінетику ранолазину не вивчався. Печінкова недостатність Показник AUC ранолазину не змінюється у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості, однак підвищується в 1,8 рази у разі печінкової недостатності середнього ступеня тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); у таких пацієнтів було більш виражене подовження інтервалу QTc. Досвід застосування ранолазину у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) відсутній. Літній вік Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від віку не спостерігалося. Проте, у пацієнтів похилого віку внаслідок вікового зниження функції нирок можливе посилення дії ранолазину. Маса тіла У пацієнтів із масою тіла 40 кг було зазначено, що дія ранолазину в 1,4 рази перевищує його дію у пацієнтів із масою тіла 70 кг. Підлога Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від статі не встановлено.ФармакодинамікаМеханізм дії. Ранолазин – діюча речовина препарату Ранекса®. Ранолазин має складний механізм дії, який частково встановлений і ґрунтується на здатності ранолазину інгібувати пізній струм іонів натрію у клітинах міокарда. Зниження внутрішньоклітинного накопичення натрію веде до зменшення надлишку внутрішньоклітинних іонів кальцію. Це зменшує внутрішньоклітинний іонний дисбаланс, що спостерігається під час ішемії. Зниження надлишку внутрішньоклітинного кальцію сприяє розслабленню міокарда і, таким чином, знижує діастолічну напругу стінки шлуночків. Клінічним свідченням інгібування пізнього натрієвого струму під дією ранолазину є значне скорочення інтервалу QTc (QTc - кориговане значення інтервалу QT з урахуванням частоти серцевих скорочень (ЧСС)) та позитивний вплив на діастолічне розслаблення,виявлене у відкритому дослідженні за участю пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT (пацієнти із синдромом LQT-3, які мають мутації гена SCN5A ΔKPQ). Ці ефекти не залежать від змін ЧСС, артеріального тиску (АТ) або від ступеня розширення судин. Вплив на гемодинаміку: у контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антиангінальними засобами, відмічено незначне ушкодження ЧСС ( Ефекти, що виявляються при електрокардіографії: у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином, відзначалися залежне від дози та концентрації ранолазину в плазмі крові подовження інтервалу QTc (близько 6 мс при прийомі 1000 мг 2 рази на добу), зниження амплітуди зубця Т та, двогорбі зубці Т. Эти электрокардиографические эффекты являются результатом ингибирования ранолазином скорости быстрого прямого калиевого тока, что удлиняет желудочковый потенциал действия, а также ингибирования позднего натриевого тока, что укорачивает желудочковый потенциал действия. Популяционный анализ объединенных данных 1308 пациентов со стабильной стенокардией и здоровых добровольцев показал, что применение ранолазина приводит к удлинению QTc относительно исходного уровня в среднем на 2,4 мс при концентрации ранолазина в плазме 1000 нг/мл. В случае наличия у пациентов клинически значимой печеночной недостаточности степень удлинения QTc была выше. В исследовании MERTIN-TIMI 36, проведенного с участием 6560 пациентов с ОКС (острым коронарным синдромом) - нестабильной стенокардией/ИМбпSТ (инфарктом миокарда без подъема сегмента ST), не было показано положительного влияния на исходы. Однако, у 3162 пациентов, получавших лечение ранолазином, проводилось 7-дневное холтеровское мониторирование ЭКГ, в результате которого была отмечена значимо меньшая частота возникновения аритмий по сравнению с плацебо, включая желудочковую тахикардию ≥ 8 ударов, а так же у пациентов, получавших ранолазин, не было зафиксировано никаких проаритмических эффектов. Клиническая эффективность и безопасность. В клинических исследованиях установлена эффективность и безопасность ранолазина для лечения пациентов со стабильной стенокардией как в монотерапии, так и в комбинированной терапии при недостаточной эффективности применения других антиангинальных препаратов. В опорном исследовании CARISA у 823 пациентов в течение 12 недель оценивалась эффективность ранолазина в дозировке 750 мг или 1000 мг два раза в сутки или плацебо, добавленного к стандартной антиангинальной терапии атенололом 50 мг один раз в сутки или амлодипином 5 мг один раз в сутки, или дилтиаземом 180 мг один раз в сутки. Ранолазин продемонстрировал большую эффективность в отношении увеличения продолжительности физических нагрузок, было выявлено значимое уменьшение частоты приступов стенокардии в неделю и применения нитроглицерина короткого действия по сравнению с плацебо. За весь период терапии не наблюдалось развития толерантности к ранолазину, не было отмечено повышения частоты приступов стенокардии после резкого прекращения приема препарата. Аналогично, в клиническом исследовании ERICA, в котором 565 пациентов после рандомизации принимали ранолазин в начальной дозе 500 мг дважды в сутки или плацебо дополнительно к сопутствующей терапии амлодипином 10 мг один раз в сутки в течение 1 недели, затем доза ранолазина была увеличена до 1000 мг два раза в сутки в течение 6 недель. В группе ранолазина было достигнуто значимое уменьшение частоты приступов стенокардии в неделю (р = 0,028) и потребления нитроглицерина короткого действия (р = 0,014) по сравнению с плацебо. Основное исследование MARISA с участием 191 пациента было проведено с целью определения оптимальной дозы ранолазина (500 мг два раза в сутки, 1000 мг два раза в сутки, 1500 мг два раза в сутки) при монотерапии. Исследование продемонстрировало, что ранолазин значительно превосходит плацебо в отношении увеличения продолжительности физических нагрузок, времени до начала приступа стенокардии и времени до появления депрессии сегмента ST на 1 мм для всех трех доз, при этом наблюдалась зависимость эффекта от дозы. В результате исследования MERLIN-TIMI 36, не было обнаружено различий между ранолазином и плацебо в отношении риска смерти от всех причин, внезапной сердечной смерти или частоты возникновения документированных аритмий, сопровождающихся симптомами при добавлении к стандартной медикаментозной терапии (включая бета- адреноблокаторы, блокаторы кальциевых каналов, нитраты, антиагреганты, препараты для понижения уровня липидов и ингибиторы АПФ). Приблизительно у половины пациентов в исследовании MERLIN-TIMI 36 имелась стенокардия в анамнезе. Результаты показывают, что длительность физических нагрузок увеличилась на 31 су пациентов, принимавших ранолазин по сравнению с пациентами, получавшими плацебо (р = 0,002). У зв'язку з тим, що в контрольованих клінічних дослідженнях кількість пацієнтів, які не відносяться до білої раси, була невеликою, зробити висновки щодо ефективності та безпеки застосування ранолазину для цієї групи пацієнтів неможливо. У дослідженні RIVER-PCI за участю 2604 пацієнтів віком >18 років, які мали в анамнезі хронічну стенокардію з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ), доза ранолазину поступово підвищувалася до 1000 мг двічі на добу. Ризик смерті від усіх причин, серцево-судинної смерті або розвитку великих несприятливих серцево-судинних подій (БНСС) та госпіталізації через серцеву недостатність був схожий між групами у всій популяції; проте БНСС частіше спостерігалися у пацієнтів ≥ 75 років, які отримували ранолазин у порівнянні з групою, яка отримувала плацебо (17,0% та 11,3%, відповідно); на додаток до цього спостерігалося чисельне підвищення смертності від усіх причин у пацієнтів ≥75 років (р=0,074).Не було виявлено статистично значущих відмінностей між групами ранолазину та плацебо за результатами первинної комбінованої кінцевої точки (час до проведення першої реваскуляризації під впливом ішемії або госпіталізації, пов'язаної з ішемією, без проведення реваскуляризації). За даними клінічних досліджень, ранолазин не впливає на загальну смертність, смертність від серцево-судинних захворювань та частоту виникнення аритмій, що супроводжуються симптомами, у пацієнтів зі стабільною стенокардією.Показання до застосуванняСтабільна стенокардія. Препарат Ранекса® призначений для застосування у складі комплексної терапії для симптоматичного лікування стабільної стенокардії напруги у разі недостатньої ефективності та/або непереносимості антиангінальних препаратів «першого ряду» (таких, як бета-адреноблокатори та/або блокатори «повільних» кальцієвих каналів).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин (див. розділ «Склад»); дефіцит лактази, спадкова непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (тільки для дозування ранолазину 1000 мг); тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну печінкова недостатність середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або тяжкого (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телітроміцин, нефазодон); одночасне застосування з антиаритмічними засобами класу ІА (наприклад, хінідин) або класу ІІІ (наприклад, дофетилід, соталол), за винятком аміодарону; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені); вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю печінкова недостатність легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв); вік старше 65 років; пацієнти з низькою масою тіла (60 кг та менше); хронічна серцева недостатність середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA); синдром вродженого подовженого інтервалу QT або сімейний анамнез подовженого інтервалу QT; діагностований придбаний подовження інтервалу QT; знижена активність ізоферменту CYP2D6 («повільні метаболізатори»); одночасне застосування з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин); одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)); одночасне застосування з інгібіторами Р-глікопротеїну (P-gp) (наприклад, верапаміл, циклоспорин). У пацієнтів із поєднанням кількох із вищезазначених станів можливе посилення дії ранолазину, у т. ч. збільшується ризик виникнення дозозалежних побічних ефектів. При застосуванні препарату Ранекса® у пацієнтів з кількома з перелічених вище факторів необхідний регулярний моніторинг стану з метою раннього виявлення побічних ефектів, при необхідності може знадобитися зниження дози або відміна препарату.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування ранолазину у вагітних жінок обмежені. У дослідженнях на тваринах виявлено ембріотоксичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат Ранекса не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків крайньої необхідності. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється ранолазин із материнським молоком у людини. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані, отримані у щурів, свідчать, що ранолазин виділяється у грудне молоко. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключити неможливо. Препарат Ранекса не слід приймати жінкам у період грудного вигодовування. Фертильність Дослідження репродуктивної функції на тваринах не виявили небажаного впливу ранолазину на фертильність. Дані щодо впливу ранолазину на фертильність у людини відсутні.Побічна діяПобічні ефекти, що спостерігаються у пацієнтів, які приймають препарат Ранекса®, у більшості випадків характеризуються легким або середнім ступенем вираженості та розвиваються зазвичай протягом перших 2 тижнів застосування. Нижче перераховані побічні ефекти, для яких був визнаний можливий зв'язок із застосуванням препарату Ранекса®, представлені відповідно до системно-органної класифікації та абсолютних значень частоти. Частоту виникнення побічних ефектів визначали як дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100;< 1/10), нечасто (≥ 1/1000;< 1/100), рідко (≥ 1/10 000; <1/1000) і дуже рідко (<1/10000). Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: зниження апетиту, анорексія, дегідратація. Рідко: гіпонатріємія. Порушення з боку психіки Нечасто: тривога, безсоння, сплутаність свідомості, галюцинації. Рідко: дезорієнтація. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Нечасто: загальмованість, непритомність, гіпестезія, сонливість, тремор, постуральне запаморочення, парестезія. Рідко: амнезія, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення координації рухів, порушення ходи, парозмія. Порушення з боку органу зору Нечасто: нечіткість зору, зорові розлади, диплопія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто: вертиго, шум у вухах. Рідко: зниження слуху. Порушення з боку судин Нечасто: «припливи» крові до обличчя, виражене зниження артеріального тиску. Рідко: похолодання кінцівок, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: задишка, кашель, носові кровотечі. Рідко: відчуття здавлення у горлі. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: запор, блювання, нудота. Нечасто: біль у животі, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспепсія, метеоризм, дискомфорт у ділянці шлунка. Рідко: панкреатит, ерозивний дуоденіт, гіпостезія порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, гіпергідроз. Рідко: алергічний дерматит, кропив'янка, холодний піт, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів; м'язова слабкість. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто: дизурія, гематурія, хроматурія. Рідко: гостра ниркова недостатність, затримка сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Рідко: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: астенія. Нечасто: підвищена втома, периферичні набряки. Лабораторні та інструментальні показники Нечасто: підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення концентрації сечовини в плазмі, подовження коригованого інтервалу QTc, тромбоцитоз або лейкоцитоз, зменшення маси тіла. Рідко: підвищення активності печінкових ферментів. Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (пацієнти з цукровим діабетом, ХСН І-ІІ функціонального класу за NYHA або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів) під час лікування іншими антиангінальними засобами при лікуванні ранолазином мали таку саму частоту виникнення побічних реакцій. У дослідженні RIVER-PCI у пацієнтів, які приймали ранолазин, спостерігалося збільшення частоти виникнення небажаних реакцій. У дослідження були включені пацієнти з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання, ранолазин призначався у дозі 1000 мг двічі на добу близько 70 тижнів. У групі пацієнтів, які отримували ранолазин, повідомлялося про більш високу частоту випадків застійної серцевої недостатності порівняно з групою плацебо (2,2% та 1,0%, відповідно), а також вищу частоту випадків транзиторних ішемічних атак порівняно з плацебо (1 ,0% та 0,2% відповідно). Частота інсультів (ранолазин 1,7% та плацебо 1,5%) була однакова в обох групах. Літній вік, ниркова недостатність та низька маса тіла В цілому, небажані реакції (HP) виникали частіше серед пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю, проте типи HP у цих підгрупах були подібними до спостережуваних у загальній популяції. При прийомі препарату Ранекса у пацієнтів похилого віку (≥ 75 років) порівняно з пацієнтами молодшого віку ( У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) у порівнянні з пацієнтами з нормальною нирковою функцією (кліренс креатиніну >80 мл/хв) до найбільш часто виникаючих HP (із зазначенням плацебо-скоригованих частот) ) ставилися: запор (8% та 4% відповідно), запаморочення (7% та 5% відповідно), нудота (4% та 2% відповідно). У пацієнтів з низькою масою тіла (менше 60 кг) тип і частота HP були подібними до аналогічних реакцій у пацієнтів з масою тіла 60 кг і більше; однак плацебо-скориговані частоти наступних поширених HP були вищими у пацієнтів з низькою масою тіла: нудота (14% та 2% відповідно), блювання (6% та 1% відповідно), артеріальна гіпотензія (4% та 2% відповідно). Зміна лабораторних показників У здорових добровольців та пацієнтів, які отримували лікування препаратом Ранекса®, відзначалося невелике, що не має клінічної значущості, оборотне підвищення рівня креатиніну у сироватці крові. Ці зміни були пов'язані з токсичною дією на нирки. Дослідження ниркової функції у здорових добровольців показало, що зниження кліренсу креатиніну спостерігалося внаслідок гальмування секреції креатиніну нирковими канальцями, за відсутності змін швидкості клубочкової фільтрації.Взаємодія з лікарськими засобамиРанолазин є субстратом цитохрому CYP3A4. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 збільшує концентрацію ранолазину у плазмі. Можливість розвитку дозозалежних побічних ефектів (наприклад, нудота, запаморочення) може також збільшуватися зі збільшенням концентрації ранолазину у плазмі. Одночасне застосування протипоказане Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування ранолазину та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телитроміцин, нефазодон) протипоказано (див. розділ «Протипоказання». При одночасному лікуванні кетоконазолом у дозі 200 мг 2 рази на добу та ранолазином AUC ранолазину підвищується у 3,0 – 3,9 разів. Грейпфрутовий сік є також потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування з обережністю Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Ділтіазем (180-360 мг один раз на добу), помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4, спричиняє дозозалежне збільшення середніх рівноважних концентрацій ранолазину в 1,5-2,4 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування дилтіаземом та іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, флуконазол), рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Не слід розпочинати прийом ранолазину пацієнтам, які отримують лікування індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)). Так, наприклад, рифампіцин (600 мг один раз на добу) зменшує рівноважну концентрацію ранолазину в плазмі приблизно на 95%. Інгібітори ізоферменту CYP2D6 Ранолазин частково метаболізується ізоферментом CYP2D6. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 може спричинити підвищення концентрації ранолазину в плазмі крові. Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу з потужним інгібітором ізоферменту CYP2D6 пароксетином 20 мг 1 раз на добу збільшує середню концентрацію ранолазину в плазмі у рівноважному стані приблизно в 1,2 рази. Корекція дози не потрібна. Одночасне застосування ранолазину 500 мг 2 рази на добу та потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 може призвести до збільшення AUC ранолазину приблизно на 62 %. Інгібітори/субстрати P-gp (Р-глікопротеїн) Ранолазин є субстратом Pgp. Інгібітори P-gp (наприклад, циклоспорин, верапаміл) збільшують концентрацію ранолазину в плазмі. Верапаміл (120 мг три рази на добу) збільшує рівноважну концентрацію ранолазину у 2,2 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами P-gp, рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. З іншого боку, ранолазин є інгібітором P-gp (від помірного до потужного) і може збільшувати концентрацію субстратів P-gp у плазмі. Тканинний розподіл лікарських речовин, що транспортуються за допомогою P-gp, може бути збільшено. Субстрати ізоферменту CYP2D6 Є дані, що ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. Прийом ранолазину по 750 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію метопрололу у плазмі крові у 1,8 разів. Тому при одночасному застосуванні з ранолазином може посилюватися дія метопрололу або інших субстратів ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пропафенон та флекаїнід, меншою мірою, трициклічні антидепресанти та нейролептики), внаслідок чого може знадобитися зменшення дози цих лікарських засобів. Субстрати ізоферменту CYP2B6 Потенціал для інгібування ізоферменту CYP2B6 не встановлений. Під час призначення одночасно з субстратами ізоферменту CYP2B6 (наприклад, бупропіон, ефавіренз, циклофосфамід) рекомендується бути обережними. Дігоксин Є дані про збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому в 1,5 рази при одночасному застосуванні дигоксину та ранолазину. Тому необхідний контроль концентрації дигоксину на початку та після закінчення терапії із застосуванням ранолазину. Субстрати ізоферменту CYP3A4 Ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4, що може призвести до підвищення концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі. Може знадобитися корекція дози чутливих субстратів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, симвастатин, ловастатин) та субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, такролімус, сиролімус, еверолімус), оскільки прийом препарату Ранекса® може підвищити концентрацію. Симвастатин Метаболізм та кліренс симвастатину високою мірою залежать від ізоферменту CYP3A4. Прийом ранолазину по 1000 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію лактону симвастатину та симвастатинової кислоти у плазмі крові приблизно у 2 рази. Прийом симвастатину у високих дозах асоційований з розвитком рабдоміолізу, крім того, у післяреєстраційному періоді були описані випадки розвитку рабдоміолізу при одночасному застосуванні ранолазину та симвастатину. Максимальна доза симвастатину для пацієнтів, які одночасно приймають ранолазин (у будь-якій дозі), не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Аторвастатин Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу та аторвастатину 80 мг 1 раз на добу збільшує Сmах та AUC аторвастатину в 1,4 та в 1,3 рази, відповідно; Смах і AUC метаболітів аторвастатину змінюються менш ніж на 35%. При одночасному застосуванні ранолазину та аторвастатину може знадобитися зменшення дози аторвастатину та проведення належного клінічного контролю. Для інших статинів, які метаболізуються за участю ізоферменту CYP3A4 (ловастатин), може знадобитися зменшення дози. Такролімус, циклоспорин, сиролімус, еверолімус Збільшення концентрації в плазмі такролімусу, субстрату ізоферменту CYP3A4, було відзначено у пацієнтів на фоні застосування ранолазину. При одночасному застосуванні такролімусу та ранолазину рекомендується проводити моніторинг концентрації такролімусу у плазмі крові та, за необхідності, проводити коригування дози такролімусу. Такий підхід рекомендований для інших субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, сиролімус, еверолімус). Субстрати транспортера органічних катіонів-2 (ОСТ2) При одночасному застосуванні ранолазину 500 мг та 1000 мг 2 рази на добу та метформіну 1000 мг 2 рази на добу концентрація метформіну у плазмі крові у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу збільшується у 1,4 та у 1,8 разів, відповідно. Можливе підвищення концентрації в плазмі інших субстратів ОСТ2, включаючи піндолол і вареніклін, при одночасному застосуванні з ранолазином. Препарати, що подовжують інтервал QТс Існує теоретична ймовірність того, що при одночасному застосуванні ранолазину та інших лікарських засобів, що подовжують інтервал QTc, може виникнути фармакодинамічна взаємодія та підвищити ризик розвитку шлуночкових аритмій. До таких лікарських засобів відносяться певні антигістамінні препарати (наприклад, терфенадин, астемізол, мізоластин), певні антиаритмічні засоби (наприклад, хінідин, дизопірамід, прокаїнамід), а також еритроміцин і трициклічні антидепресанти (наприклад, іміпрамін, доксепін,Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Ранекса слід проковтувати повністю, запиваючи достатньою кількістю рідини, не подрібнюючи, не розламуючи і не розжовуючи. Прийом їжі не впливає на біодоступність препарату, тому його можна приймати незалежно від їди. Рекомендована початкова доза препарату Ранекса для дорослих становить 500 мг 2 рази на добу. Через 2-4 тижні доза, за необхідності, може бути збільшена до 1000 мг двічі на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. При появі побічних ефектів, спричинених прийомом Ранексу (наприклад, запаморочення, нудота або блювання), необхідно зменшити разову дозу до 500 мг. Якщо після цього симптоми не зникнуть, застосування препарату слід припинити. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ “Особливі вказівки”). Печінкова недостатність Пацієнтам із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). Літній вік Пацієнтам похилого віку потрібна обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). У пацієнтів похилого віку внаслідок зниження функції нирок, пов'язаної з віком, може спостерігатися підвищений рівень ранолазину в плазмі крові. Низька маса тіла Підбір дози у пацієнтів з низькою масою тіла слід проводити з обережністю (див. розділ «Особливі вказівки»). Хронічна серцева недостатність (ХСП) Пацієнтам із ХСН середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) потрібна обережна титрація дози препарату «див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (P-gp) Пацієнтам, які приймають помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин) або інгібітори P-gp (наприклад, верапаміл, циклоспорин) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ «В.ПередозуванняСимптоми: запаморочення, нудота та блювання. При внутрішньовенному введенні ранолазину були додатково відзначені такі симптоми: диплопія, загальмованість, непритомність. Виразність симптомів може посилюватися зі збільшенням дози. Лікування: симптоматичне під ретельним наглядом лікаря. Гемодіаліз малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНиркова недостатність Для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Враховуючи можливість зниження функції нирок із віком, необхідно регулярно проводити моніторинг стану функції нирок на фоні терапії ранолазином. Печінкова недостатність Для пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або важким (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступенем тяжкості. Літній вік (65 років і старше) У пацієнтів похилого віку може спостерігатися посилення дії препарату Ранекса через вікове зниження функції нирок. Відзначається підвищена частота побічних ефектів. Низька маса тіла Підбір дози для пацієнтів з масою тіла 60 кг і менше повинен проводитися з обережністю, оскільки випадки побічних ефектів у таких пацієнтів спостерігалися частіше. Хронічна серцева недостатність Підбір дози для пацієнтів з ХСН середнього або тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) повинен проводитись з обережністю. Подовження інтервалу QT Ранолазин блокує калієві канали (1кr) та подовжує інтервал QTc, причому цей ефект залежить від дози. Популяційний аналіз об'єднаних даних, отриманих при дослідженні пацієнтів та здорових добровольців, показав, що залежність тривалості інтервалу QTc від концентрації в плазмі крові може бути оцінена як 2,4 мс на 1000 нг/мл, що приблизно дорівнює підвищенню з 2 до 7 мс для діапазону концентрацій у плазмі крові, що відповідає дозі від 500 до 1000 мг ранолазину, що приймається 2 рази на добу. Отже, необхідно дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів із синдромом вродженого подовження інтервалу QT в анамнезі, наявністю подовження інтервалу QT у сімейному анамнезі, пацієнтів з відомим придбаним подовженням інтервалу QT, а також пацієнтів, які отримують лікування препаратами, що впливають на інтервал QT. Недостатня активність ізоферменту CYP2D6 Ризик збільшення концентрації, а отже, і частоти виникнення побічних ефектів у зазначених групах, підвищується у пацієнтів з недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з «повільним» метаболізмом) у порівнянні з пацієнтами з нормальною здатністю до метаболізації ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з « ). Наведені вище запобіжні заходи розроблені з урахуванням ризику для пацієнтів з «повільним» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 і є необхідними у разі, якщо статус метаболізму ізоферменту CYP2D6 невідомий. Для пацієнтів з «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 такі запобіжні заходи необхідні меншою мірою. У пацієнтів з виявленим (наприклад, шляхом генотипування) або відомим раніше «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 препарат Ранекса® повинен застосовуватись з обережністю у випадку,якщо у пацієнта є поєднання декількох із перерахованих вище факторів ризику. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції До складу оболонки препарату Ранекса®, таблеток з пролонгованим вивільненням, покритих плівковою оболонкою, 1000 мг входить лактоза, у зв'язку з чим препарат Ранекса® у даній дозі протипоказаний пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюко. В одній таблетці препарату Ранекса міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг), тобто практично не міститься. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу препарату Ранекса на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Враховуючи можливість розвитку таких побічних ефектів як запаморочення, нечіткість зору, диплопія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів і галюцинації, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості. . Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: метформіну гідрохлорид – 1000,0 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза, повідон (значення К = 25), магнію стеарат. Плівкова оболонка: гіпромелоза, макрогол 6000, титану діоксид, Е 171. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 1000 мг. По 15 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) [ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 2, 4 або 8 блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки, білого кольору покриті плівковою оболонкою з клиноподібним заглибленням "snap-tab" на одній і ризиком на іншій стороні пігулки.ФармакокінетикаАбсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Частка несформованого метформіну, виявлена ​​в калі, становить 20 - 30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Максимальна концентрація (Сmах) метформіну (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль/л) у плазмі крові досягається через 2,5 години. не перевищує 1 мкг/мл. Абсолютна біодоступність у здорових добровольців становить 50 – 60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми крові. Стах у крові нижче Стах у плазмі крові, і досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63-276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить більше 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну, що свідчить про наявність активної секреції канальці. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год.). Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну (КК), відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Діти При одноразовому застосуванні в дозі 500 мг у дітей фармакокінетичні параметри метформіну були подібними до таких у здорових дорослих. При багаторазовому застосуванні в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів у дітей Сmах та площа під кривою «концентрація-час» (AUC0-t) метформіну були знижені приблизно на 33% та 40%, відповідно, порівняно з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом, які отримували метформін у дозі 500 мг двічі на добу протягом 14 днів. Оскільки доза метформіну підбирається індивідуально на підставі показників глікемічного контролю, отримані дані мають обмежену клінічну значущість.ФармакодинамікаМетформін знижує гіперглікемію, не призводячи до розвитку гіпоглікемії. На відміну від похідних сульфонілсечовини, не стимулює секрецію інсуліну і не чинить гіпоглікемічного ефекту у здорової людини. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами (особливо у м'язовій тканині). Знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну ємність кількох типів мембранних переносників глюкози. Крім того, має сприятливий ефект на метаболізм ліпідів: знижує концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується. Клінічні дослідження показали також ефективність метформіну для профілактики цукрового діабету у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, у яких зміна способу життя не дозволила досягти адекватного контролю глікемії.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, особливо у пацієнтів з ожирінням, при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: у дорослих як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або з інсуліном; у дітей старше 10 років як монотерапія або в комбінації з інсуліном. Профілактика цукрового діабету 2 типу у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку цукрового діабету 2 типу, які зміни способу життя не дозволили досягти адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; лактоацидоз (у тому числі в анамнезі); ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушення функції нирок (при хронічній або тяжкій діареї, багаторазових нападах блювання), інфекційні захворювання тяжкого ступеня (наприклад, дихальних або сечовивідних шляхів), шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); застосування протягом менше 48 годин до та 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»); печінкова недостатність; порушення функції печінки; гостра алкогольна інтоксикація; хронічний алкоголізм; дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал на добу); дитячий вік до 10 років; вагітність. З обережністю дитячий вік від 10 до 12 років; період грудного вигодовування; у пацієнтів віком від 60 років, які виконують важку фізичну роботу (підвищена небезпека розвитку лактоацидозу); у пацієнтів із нирковою недостатністю (КК 30-59 мл/хв).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування метформіну під час вагітності протипоказане. Неконтрольований цукровий діабет під час вагітності може призводити до збільшення ризику виникнення вроджених аномалій та перинатальної смертності. Обмежена кількість даних свідчить, що застосування метформіну у вагітних жінок не збільшує ризик розвитку вроджених вад у дітей. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності на фоні прийому метформіну при предіабеті та цукровому діабеті 2 типу, застосування метформіну має бути припинено, і у разі цукрового діабету 2 типу – призначена інсулінотерапія. Необхідно підтримувати концентрацію глюкози в плазмі крові на рівні, найближчому до норми для зниження ризику виникнення вад розвитку плода. Пацієнтку з цукровим діабетом слід проінформувати про необхідність повідомити лікаря у разі настання вагітності або поточної вагітності. Період грудного вигодовування Метформін проникає у грудне молоко. У новонароджених/немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких отримували метформін, жодних небажаних реакцій метформіну не спостерігалося. Проте, враховуючи обмеженість даних, застосування метформіну під час грудного вигодовування не рекомендується. Рішення про припинення грудного вигодовування має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування та потенційного ризику виникнення небажаних реакцій у дитини.Побічна діяМожливі небажані реакції при застосуванні метформіну розподілені за системно-органними класами із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації здоров'я: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,< 1/10), рідко (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000). Порушення з боку нервової системи Часто: порушення смаку. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці небажані реакції часто виникають на початку терапії та здебільшого проходять мимовільно. Для запобігання небажаним реакціям з боку шлунково-кишкового тракту рекомендується приймати метформін під час або після їди. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко: шкірні реакції, наприклад, еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: лактоацидоз (вимагає припинення лікування). Симптоми лактоацидозу (див. розділ «Передозування»). При тривалому застосуванні спостерігається зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у плазмі крові. Це слід враховувати за наявності у пацієнта мегалобластної анемії. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: окремі повідомлення про порушення функції печінки, що виражаються у підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, або гепатит, що проходять після припинення прийому метформіну. Дитячий вік Згідно з даними, отриманими в ході постреєстраційного застосування та результатами контрольованих клінічних досліджень, при застосуванні метформіну гідрохлориду протягом 1 року у дітей віком 10-16 років частота виникнення та виразність небажаних реакцій була порівнянна з такими для дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби: у пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів здатне викликати порушення функції нирок і призвести до кумуляції метформіну, що може підвищити ризик розвитку лактоацидозу. Прийом метформіну необхідно припинити за 48 годин до рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і не відновлювати раніше 48 годин після, за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Нерекомендовані комбінації Деякі лікарські препарати (нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ-2), інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо «петлеві») можуть негативно впливати на функцію. . На початку та на фоні лікування такими препаратами у комбінації з метформіном необхідний ретельний моніторинг функції нирок. Алкоголь: при гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацидозу, особливо у випадку: недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти; печінкової недостатності. Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Даназол: не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на день) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози у крові, іноді викликаючи кетоз. При проведенні терапії кортикостероїдами та після її припинення потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози в крові. Парентерально β2-адреноміметики, що застосовуються: підвищують концентрацію глюкози в крові внаслідок стимуляції β2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль вмісту глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, можуть знижувати концентрацію глюкози в крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сул'фонілсечовії, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію і Сmax метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Сm. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, ізавуконазол, даклатасвір, вандетаніб) може зменшувати ниркову елімінацію метформіну і таким чином призводити до збільшення плазмової концентрації метформіну; інгібіторами ОСТ1 та ОСТ2 (кризотиніб, олапариб) може змінювати ефект метформіїну, а також його виведення нирками. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли ці лікарські препарати приймаються одночасно з метформіном, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації метформіну. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати ефективність метформіну. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні перерахованих вище лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін,можливе зниження антигіперглікемічної ефективності.Спосіб застосування та дозиПрепарат Сіофор® 1000 приймають внутрішньо щодня, без перерви, під час або після їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю води. У разі припинення терапії пацієнт повинен повідомити лікаря. Дорослі з нормальною функцією нирок (КК>90 мл/хв) Монотерапія або у складі комбінованої терапії у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами при цукровому діабеті 2 типу Початкова доза, що рекомендується, становить 500 мг (1/2 таблетки препарату Сіофор® 1000) 2 або 3 рази на добу під час або після основних прийомів їжі. Через 10-15 днів після початку прийому препарату можливе подальше поступове збільшення дози залежно від концентрації глюкози у плазмі. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Підтримуюча доза препарату зазвичай становить 1500-2000 мг на добу. Для зменшення небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту добову дозу слід розділити на 2-3 прийоми. Максимальна добова доза метформіну становить 3000 мг, розділена на 3 прийоми. У разі переведення пацієнта на лікування препаратом Сіофор® 1000 з терапії іншими гіпоглікемічними лікарськими препаратами слід припинити прийом іншого препарату та розпочинати прийом препарату Сіофор® 1000 у дозі, зазначеній вище. Комбінація з інсуліном Препарат Сиофор® 1000 та інсулін можна комбінувати для покращення глікемічного контролю. Стандартна початкова доза становить 500 мг (1/2 таблетки препарату Сіофор® 1000) 2 або 3 рази на добу з поступовим збільшенням дози; дозу інсуліну визначають на підставі концентрації глюкози у плазмі крові. Діти віком від 10 до 18 років Монотерапія та комбінація з інсуліном Стандартна початкова доза становить 500 мг (1/2 таблетки Сиофору 1000) 1 раз на добу під час або після основних прийомів їжі. Через 10-15 днів після початку прийому препарату можливе подальше поступове збільшення дози залежно від концентрації глюкози у плазмі. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Максимальна добова доза метформіну для дітей становить 2000 мг (2 таблетки Сіофор® 1000), розділена на 2 - 3 прийоми. При комбінації з інсуліном дозу інсуліну визначають на підставі концентрації глюкози у плазмі. Монотерапія під час предіабету Звичайна доза становить 1000-1700 мг на добу після або під час їди, розділена на 2 прийоми. Рекомендується регулярно проводити глікемічний контроль з метою оцінки необхідності подальшого застосування препарату. При необхідності прийому метформіну у дозі 1700 мг пацієнти можуть бути переведені на прийом препарату метформіну у дозі 850 мг. Пацієнти з нирковою недостатністю Метформін може застосовуватися у пацієнтів з нирковою недостатністю з КК 30-59 мл/хв лише у разі відсутності станів/факторів ризику, які можуть збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Функція нирок (КК) повинна оцінюватися до початку терапії метформіном, а потім не менше 1 разу на рік. У пацієнтів з підвищеним ризиком прогресування ниркової недостатності та у людей похилого віку функцію нирок слід контролювати частіше (кожні 3-6 місяців). Якщо КК нижче 30 мл/хв, прийом препарату має бути негайно припинено. Кліренс креатиніну 60-89 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 3000 мг. Додаткова інформація: У зв'язку зі зниженням функції нирок слід розглянути можливість зменшення дози метформіну. Кліренс креатиніну 45-59 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 2000 мг. Додаткові відомості: Перед початком терапії метформіном слід вивчити фактори, що підвищують ризик розвитку лактоацидозу (див. розділ «Особливі вказівки»). Початкова доза становить половину максимальної добової дози. Кліренс креатиніну 30-44 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 1000 мг. Кліренс креатиніну Пацієнти похилого віку Внаслідок можливого порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку дозу препарату Сіофор® 1000 підбирають з урахуванням концентрації креатиніну в плазмі крові. Потрібна регулярна оцінка функціонального стану нирок.ПередозуванняСимптоми: при застосуванні метформіну в дозі 85 г (у 42,5 разів, що перевищує максимальну добову дозу), епізодів гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне передозування або поєднані фактори ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу. Симптомами лактоацидозу є виражена слабкість, міалгія, біль у животі, респіраторні порушення, підвищена сонливість. При тяжкому лактоацидозі відзначався розвиток артеріальної гіпотензії та резистентної брадіаритмії. Лікування У разі появи ознак лактоацидозу прийом препарату необхідно негайно припинити, пацієнта терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, уточнити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу при прийомі метформіну виникали в основному у пацієнтів із цукровим діабетом із вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як декомпенсований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, алкоголізм, тяжке інфекційне захворювання, печінкова недостатність, будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією, і одночасний прийом препаратів, які можуть викликати розвиток лактоацидозу (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Це може допомогти знизити частоту випадків виникнення лактоацидозу. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та вираженою астенією. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі та гіпотермією з наступною комою. Діагностичними лабораторними показниками є зниження pH крові (менше 7,35), вміст лактату в плазмі крові понад 5 ммоль/л, підвищений аніонний проміжок та відношення лактат/піруват. При підозрі на метаболічний ацидоз слід припинити прийом препарату та негайно звернутися до лікаря. Хірургічні операції Застосування метформіну слід припинити під час проведення хірургічних операцій під загальною, спинальною або епідуральною анестезією. Терапія метформіном може бути продовжена не раніше ніж через 48 годин після хірургічної операції або відновлення їжі за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування та регулярно в подальшому необхідно визначати КК: не рідше 1 разу на рік у пацієнтів із нормальною функцією нирок; кожні 3-6 місяців у пацієнтів із КК 45-59 мл/хв; кожні 3 місяці у пацієнтів із КК 30-44 мл/хв. У разі КК менше 30 мл/хв застосування препарату протипоказане. Слід виявляти особливу обережність при можливому порушенні функції нирок у пацієнтів похилого віку, при дегідратації (хронічна або важка діарея, багаторазові напади блювання), при одночасному застосуванні гіпотензивних лікарських засобів, діуретиків або нестероїдних протизапальних препаратів. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом метформіну при гострій серцевій недостатності та хронічній серцевій недостатності з нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Діти та підлітки Діагноз цукрового діабету типу 2 повинен бути підтверджений до початку лікування метформіном. У ході клінічних досліджень тривалістю 1 рік було показано, що метформін не впливає на ріст та статеве дозрівання. Однак, через відсутність довгострокових даних, рекомендовано ретельний контроль подальшого впливу метформіну на ці параметри у дітей, особливо в період статевого дозрівання. Найбільш ретельний контроль необхідний дітям віком 10-12 років. Застосування йодовмісних рентгеноконтрастних засобів Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може призвести до розвитку ниркової недостатності та кумуляції метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу. Метформін необхідно відмінити за 48 годин до рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів, і не відновлювати прийом раніше 48 годин після нього, за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Інші запобіжні заходи Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти (але не менше 1000 ккал/добу). Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. Метформін при монотерапії не викликає гіпоглікемію, проте рекомендується виявляти обережність при його застосуванні в комбінації з інсуліном або іншими гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини, репаглінідом та ін.). Застосування метформіну рекомендовано для профілактики цукрового діабету 2 типу пацієнтам з предіабетом та додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, такими як: вік менше 60 років, індекс маси тіла (ІМТ) ≥ 30 кг/м2, гестаційний цукровий діабет в анамнезі, сімей анамнез цукрового діабету у родичів 1 лінії, підвищена концентрація тригліцеридів, знижена концентрація холестерину ЛПВЩ, артеріальна гіпертензія. Метформін не впливав на фертильність самців та самок щурів при застосуванні в дозах, що втричі перевищують максимальну рекомендовану добову дозу для людини. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Застосування препарату Сіофор® 1000 не викликає гіпоглікемію, тому не впливає на здатність керувати транспортними засобами та обслуговування механізмів. При одночасному застосуванні препарату Сіофор® 1000 з іншими гіпоглікемічними лікарськими засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін, репаглінід), можливий розвиток гіпоглікемічних станів, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та при зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності. . Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: метформіну гідрохлорид – 500,0 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза, повідон (значення К = 25), магнію стеарат; Плівкова оболонка: гіпромелоза, макрогол 6000, титану діоксид, Е 171. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 500 мг. По 10 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) [ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 3, 6 або 12 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі, круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою.ФармакокінетикаАбсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Частка несформованого метформіну, виявленого в калі, становить 20 - 30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Максимальна концентрація (Сmах) (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль) у плазмі крові досягається через 2,5 години. 1 мкг/мл. Абсолютна біодоступність у здорових добровольців становить 50 – 60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми крові. Сmax у крові нижче Сmах у плазмі крові і досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63 – 276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної секреції кальцію. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну, відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Діти При одноразовому застосуванні в дозі 500 мг у дітей фармакокінетичні параметри метформіну були подібними до таких у здорових дорослих. При багаторазовому застосуванні в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів у дітей Сmах та площа під кривою «концентрація-час» (AUC0-t) метформіну були знижені приблизно на 33% та 40% відповідно, порівняно з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом, які отримували метформін у дозі 500 мг двічі на добу протягом 14 днів. Оскільки доза метформіну підбирається індивідуально на підставі показників глікемічного контролю, отримані дані мають обмежену клінічну значущість.ФармакодинамікаМетформін знижує гіперглікемію, не призводячи до розвитку гіпоглікемії. На відміну від похідних сульфонілсечовини, не стимулює секрецію інсуліну і не чинить гіпоглікемічного ефекту у здорових осіб. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами (особливо у м'язовій тканині). Знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну ємність кількох типів мембранних переносників глюкози. Крім того, має сприятливий ефект на метаболізм ліпідів: знижує концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується. Клінічні дослідження показали також ефективність метформіну для профілактики цукрового діабету у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, у яких зміна способу життя не дозволила досягти адекватного контролю глікемії.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, особливо у пацієнтів із надмірною масою тіла, для адекватного контролю концентрації глюкози в плазмі крові, при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: у дорослих як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або з інсуліном; у дітей старше 10 років як монотерапія або в комбінації з інсуліном. Профілактика цукрового діабету 2 типу у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку цукрового діабету 2 типу, у яких зміна способу життя не дозволила досягти адекватного контролю глікемії.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну або будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, кома; лактоацидоз (у тому числі і в анамнезі); ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну [КК] менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при хронічній або тяжкій діареї, багаторазових нападах блювання), тяжкі інфекційні захворювання (наприклад, інфекції дихальних або сечовивідних шляхів), шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); період протягом 48 годин до початку та 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів (у тому числі ангіографія або урографія); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»); печінкова недостатність; порушення функції печінки; гостра алкогольна інтоксикація; хронічний алкоголізм; дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал на добу); дитячий вік до 10 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування у даній віковій групі); вагітність. З обережністю дитячий вік від 10 до 12 років; у період грудного вигодовування; у пацієнтів віком понад 60 років, які виконують важку фізичну роботу (підвищена небезпека розвитку лактоацидозу); у пацієнтів із нирковою недостатністю (КК 30-59 мл/хв).Побічна діяНебажані реакції, можливі на тлі терапії метформіном, розподілені по системно-органних класах із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/ 1000, < 1/100), рідко (≥1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи Часто: порушення смаку (металевий присмак у роті). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці небажані реакції часто виникають на початку терапії та здебільшого проходять мимовільно. Для запобігання симптомам дозу препарату рекомендується розподіляти на 2 - 3 прийоми під час або після основних прийомів їжі. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко: шкірні реакції, наприклад, еритема, свербіж, висипання на шкірі. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: лактоацидоз (вимагає припинення лікування). Симптоми лактоацидозу (див. розділ «Особливі вказівки»). При тривалому застосуванні спостерігається зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у плазмі крові. Це слід враховувати за наявності у пацієнта мегалобластної анемії. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: оборотні порушення функції печінки, що виражаються у підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, або гепатит, що проходять після припинення прийому метформіну. Дитячий вік Згідно з даними, отриманими в ході постреєстраційного застосування та результатами контрольованих клінічних досліджень, при застосуванні метформіну протягом 1 року у дітей віком 10-16 років характер та виразність небажаних реакцій можна порівняти з такими для дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби: на тлі функціональної ниркової недостатності у пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може викликати розвиток лактоацидозу. Лікування метформіном необхідно відмінити в залежності від функції нирок за 48 годин до або на час рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і не відновлювати раніше 48 годин після, за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Нерекомендовані комбінації Алкоголь: при гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацидозу, особливо у випадку: недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти; печінкової недостатності. Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Даназол: не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на день) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози у крові, іноді викликаючи кетоз. Під час терапії кортикостероїдами та після її припинення потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики: одночасний прийом "петлевих" діуретиків може призвести до розвитку лактоацидозу через можливу функціональну ниркову недостатність. Не слід починати терапію метформіном при КК менше 60 мл/хв. Ін'єкційні форми бета2-адреноміметиків: підвищують концентрацію глюкози у крові внаслідок стимуляції бета2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування або його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, можуть знижувати концентрацію глюкози в крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Cmax. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, кризотиніб, олапариб, даклатасвір, вандетаніб) можуть зменшувати ниркову елімінацію метформіну і таким чином призводити до збільшення плазмової концентрації метформіну. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли ці лікарські препарати приймаються одночасно з метформіном, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації метформіну. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати ефективність метформіну. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні перерахованих вище лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін, можливе зниження його ефективності.Спосіб застосування та дозиВсередину. Дорослі з нормальною функцією нирок (КК ≥ 90 мл/хв) Монотерапія або у складі комбінованої терапії у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами при цукровому діабеті 2 типу Звичайна початкова доза становить 500 мг 2-3 рази на добу після або під час їди. Через кожні 10-15 днів рекомендується коригувати дозу на підставі результатів визначення концентрації глюкози у плазмі. Повільне збільшення дози сприяє зниженню кількості та зменшенню небажаних реакцій з боку ШКТ. Підтримуюча доза препарату зазвичай становить 1500 - 2000 мг на добу. Для зменшення небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту добову дозу слід розділити на 2-3 прийоми. Максимальна добова доза становить 3000 мг, розділена на 3 прийоми. Пацієнти, які приймають метформін у дозах 2000 - 3000 мг/добу, можуть бути переведені на прийом іншого препарату метформіну у дозі 1000 мг. У разі планування переходу з прийому іншого гіпоглікемічного препарату: необхідно припинити прийом іншого препарату та розпочинати прийом препарату Сіофор® 500 у дозі, зазначеній вище. У комбінації з інсуліном Для досягнення кращого контролю за глюкозою в крові метформін та інсулін у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Звичайна початкова доза препарату Сіофор 500 становить 500 мг 2-3 рази на добу, тоді як дозу інсуліну підбирають на підставі концентрації глюкози в крові. Діти та підлітки до 18 років У дітей з 10-річного віку препарат Сіофор® 500 може застосовуватись як у монотерапії, так і у поєднанні з інсуліном. Звичайна початкова доза становить 500 мг 1 раз на добу після або під час їди. Через 10-15 днів дозу слід скоригувати на підставі концентрації глюкози крові. Максимальна добова доза становить 2000 мг, розділена на 2-3 прийоми. Монотерапія під час предіабету Звичайна доза становить 1000 - 1700 мг на добу після або під час їди, розділена на 2 прийоми. При необхідності прийому метформіну у дозі 1700 мг пацієнти можуть бути переведені на прийом препарату метформіну у дозі 850 мг. Рекомендується регулярно проводити глікемічний контроль з метою оцінки необхідності подальшого застосування препарату. Застосування препарату в спеціальних клінічних групах пацієнтів Літні пацієнти Внаслідок можливого порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку дозу препарату Сіофор®500 підбирають з урахуванням концентрації креатиніну в плазмі крові. Необхідна регулярна оцінка функціонального стану нирок (визначення концентрації креатиніну в плазмі не менше 2-4 разів на рік). Пацієнти з порушенням функції нирок Метформін може застосовуватися у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (КК 30-59 мл/хв) лише у разі відсутності станів/чинників ризику, які можуть збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Пацієнти з КК 30-44 мл/хв: початкова доза становить 500 мг один раз на добу. Максимальна доза становить 1000 мг, розділена на 2 прийоми. Для пацієнтів з КК 45-59 мл/хв максимальна добова доза становить 2000 мг, розділена на 2-3 прийоми, а початкова доза в більшості випадків – у 2 рази менша за максимальну дозу. Функція нирок (визначення КК) повинна оцінюватися до початку терапії метформіном, а потім не менше 1 разу на рік. У пацієнтів з підвищеним ризиком прогресування ниркової недостатності та у пацієнтів похилого віку функцію нирок слід контролювати частіше (кожні 3-6 місяців). Якщо КК нижче 30 мл/хв, прийом метформіну має бути негайно припинено. Кліренс креатиніну 60-89 мл/хв: Максимальна добова доза (поділена на 2-3 прийоми) – 3000 мг. Доза може бути зменшена у разі зниження функції нирок. Кліренс креатиніну 45-59 мл/хв: Максимальна добова доза (поділена на 2-3 прийоми) – 2000 мг. Перед початком терапії метформіном слід врахувати всі фактори, що збільшують ризик лактоацидозу. Початкова доза не повинна становити більше половини максимальної добової дози. Кліренс креатиніну 30-44 мл/хв: Максимальна добова доза (поділена на 2-3 прийоми) – 1000 мг. Кліренс креатиніну Тривалість лікування Препарат Сіофор® 500 слід приймати щодня без перерви. У разі припинення лікування пацієнт повинен повідомити про це лікаря.ПередозуванняПри застосуванні метформіну в дозі до 85 г (у 42,5 рази, що перевищує максимальну добову дозу), розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне передозування або поєднані фактори ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу (див. розділ "Особливі вказівки"). Лікування: у разі появи ознак лактоацидозу прийом препарату необхідно негайно припинити, пацієнта терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, уточнити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу при прийомі метформіну виникали в основному у хворих на цукровий діабет з вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як декомпенсований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, алкоголізм, тяжке інфекційне захворювання, печінкова недостатність, будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією та одночасний прийом препаратів, які можуть викликати розвиток лактоацидозу (див. розділ Взаємодія коїться з іншими лікарськими засобами"). Це може допомогти знизити частоту випадків виникнення лактоацидозу. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та вираженою астенією. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі та гіпотермією з наступною комою. Діагностичними лабораторними показниками є зниження рН крові (менше 7,35), вміст лактату у плазмі крові понад 5 ммоль/л, підвищений аніонний проміжок та відношення лактат/піруват. При підозрі на метаболічний ацидоз слід припинити прийом препарату та негайно звернутися до лікаря. Хірургічні операції Застосування метформіну слід припинити під час проведення хірургічних операцій під загальною, спинальною або епідуральною анестезією. Терапія метформіном може бути продовжена не раніше ніж через 48 годин після хірургічної операції або відновлення їжі за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування та регулярно надалі, необхідно визначати кліренс креатиніну: не рідше 1 разу на рік у пацієнтів із нормальною функцією нирок; кожні 3-6 місяців у пацієнтів із кліренсом креатиніну 45-59 мл/хв; кожні 3 місяці у пацієнтів із кліренсом креатиніну 30-44 мл/хв. За показником кліренсу креатиніну менше 30 мл/хв застосування препарату протипоказано. Слід виявляти особливу обережність при можливому порушенні функції нирок у пацієнтів похилого віку, при дегідратації (хронічна або важка діарея, багаторазові напади блювання), при одночасному застосуванні гіпотензивних лікарських засобів, діуретиків або нестероїдних протизапальних препаратів. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом метформіну при гострій серцевій недостатності із нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Діти та підлітки Діагноз цукрового діабету типу 2 повинен бути підтверджений до початку лікування метформіном. У ході клінічних досліджень тривалістю 1 рік було показано, що метформін не впливає на ріст та статеве дозрівання. Однак через відсутність довгострокових даних рекомендовано ретельний контроль подальшого впливу метформіну на ці параметри у дітей, особливо в період статевого дозрівання. Найбільш ретельний контроль необхідний дітям віком 10-12 років. Застосування йодовмісних рентгеноконтрастних речовин Внутрішньосудинне введення йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може призвести до розвитку ниркової недостатності та кумуляції метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу. Прийом метформіну необхідно припинити, залежно від функції нирок, за 48 годин до або під час ренгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів, та не відновлювати прийом раніше 48 годин після нього, за умови, що в ході обстеження не було виявлено порушення функції нирок ( див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Інші запобіжні заходи: Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним вживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти (але не менше 1000 ккал/добу). Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. Метформін при монотерапії не викликає гіпоглікемію, проте рекомендується виявляти обережність при його застосуванні в комбінації з інсуліном або іншими гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини, репаглінідом та ін.). Застосування препарату Сіофор®500 рекомендовано для профілактики цукрового діабету 2 типу особам з предіабетом та додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, такими як: вік менше 60 років; індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гестаційний цукровий діабет в анамнезі, сімейний анамнез цукрового діабету у родичів першої лінії спорідненості, підвищена концентрація тригліцеридів, знижена концентрація холестерину ЛПВЩ, артеріальна гіпертензія. Метформін не впливав на фертильність самців та самок щурів при застосуванні в дозах, що втричі перевищують максимальну рекомендовану добову дозу для людини. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Монотерапія метформіном не викликає гіпоглікемії, тому не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Тим не менш, слід застерегти пацієнтів про ризик гіпоглікемії при застосуванні метформіну у поєднанні з іншими гіпоглікемічними препаратами (похідні сульфонілсечовини, інсулін, репаглінід та ін.). Застосування під час вагітності та у період грудного вигодовування Вагітність Застосування метформіну під час вагітності протипоказане. Неконтрольований цукровий діабет під час вагітності може призводити до збільшення ризику виникнення вроджених аномалій та перинатальної смертності. Обмежена кількість даних свідчить, що застосування метформіну у вагітних жінок не збільшує ризик розвитку вроджених вад у дітей. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності на фоні прийому метформіну при передіабеті та цукровому діабеті 2 типу – призначена інсулінотерапія. Необхідно підтримувати концентрацію глюкози в плазмі крові на рівні, найближчому до норми для зниження ризику виникнення вад розвитку плода. Пацієнтку з цукровим діабетом слід проінформувати про необхідність повідомити лікаря у разі настання вагітності. Період грудного вигодовування Метформін проникає у грудне молоко. У новонароджених/немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких отримували метформін, жодних небажаних реакцій на фоні прийому метформіну не спостерігалося. Проте, враховуючи обмеженість даних, застосування метформіну під час грудного вигодовування не рекомендується. Рішення про припинення грудного вигодовування має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування та потенційного ризику виникнення небажаних реакцій у дитини. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: метформіну гідрохлорид – 850,0 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза, повідон (значення К = 25), магнію стеарат; Плівкова оболонка: гіпромелоза, макрогол 6000, титану діоксид, Е 171. По 15 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) [ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 2, 4 або 8 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки білого кольору, покриті плівковою оболонкою з двостороннім ризиком.ФармакокінетикаАбсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Частка несформованого метформіну, виявлена ​​в калі, становить 20-30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Максимальна концентрація (С max ) (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль) у плазмі крові досягається через 2,5 години. перевищує 1 мкг/мл. Абсолютна біодоступність у здорових добровольців становить 50-60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми крові. Сшах у крові нижче Сіах у плазмі крові, і досягається приблизно за той самий час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63-276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцієвої секреції. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну (КК), відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Діти При одноразовому застосуванні в дозі 500 мг у дітей фармакокінетичні параметри метформіну були подібними до таких у здорових дорослих. При багаторазовому застосуванні в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів у дітей Сmax та площа під кривою «концентрація-час» (AUC 0-t ) метформіну були знижені приблизно на 33% та 40% відповідно відповідно до дорослих пацієнтами з цукровим діабетом, які отримували метформін у дозі 500 мг двічі на добу протягом 14 днів. Оскільки доза метформіну підбирається індивідуально на підставі показників глікемічного контролю, отримані дані мають обмежену клінічну значущість.ФармакодинамікаМетформін знижує гіперглікемію, не призводячи до розвитку гіпоглікемії. На відміну від похідних сульфонілсечовини, не стимулює секрецію інсуліну і не чинить гіпоглікемічного ефекту у здорових осіб. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами (особливо у м'язовій тканині). Знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну ємність кількох типів мембранних переносників глюкози. Крім того, має сприятливий ефект на метаболізм ліпідів: знижує концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується. Клінічні дослідження показали також ефективність метформіну для профілактики цукрового діабету у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, у яких зміна способу життя не дозволила досягти адекватного контролю глікемії.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, особливо у пацієнтів із надмірною масою тіла, для адекватного контролю концентрації глюкози в плазмі крові, при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: у дорослих як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або з інсуліном; у дітей старше 10 років як монотерапія або в комбінації з інсуліном. Профілактика цукрового діабету 2 типу у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку цукрового діабету 2 типу, які зміни способу життя не дозволили досягти адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; лактоацидоз (у тому числі в анамнезі); ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (наприклад, діарея, блювання), тяжкі інфекційні захворювання, шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда, шок); період протягом 48 годин до початку та 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів (у тому числі ангіографія або урографія); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»); печінкова недостатність; порушення функції печінки; гостра алкогольна інтоксикація; хронічний алкоголізм; дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал на добу); дитячий вік до 10 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування у даній віковій групі); вагітність. З обережністю дитячий вік від 10 до 12 років; період грудного вигодовування; в осіб старше 60 років, які виконують тяжку фізичну роботу (підвищена небезпека розвитку лактоацидозу); у пацієнтів із нирковою недостатністю (КК 30-59 мл/хв).Вагітність та лактаціяЗастосування під час вагітності та у період грудного вигодовування Застосування метформіну під час вагітності протипоказане. Неконтрольований цукровий діабет під час вагітності може призводити до збільшення ризику виникнення вроджених аномалій та перинатальної смертності. Обмежена кількість даних свідчить, що застосування метформіну у вагітних жінок не збільшує ризик розвитку вроджених вад у дітей. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності на фоні прийому метформіну при предіабеті та цукровому діабеті 2 типу, застосування метформіну має бути припинено, і у разі цукрового діабету 2 типу – призначена інсулінотерапія. Необхідно підтримувати концентрацію глюкози в плазмі крові на рівні, найближчому до норми для зниження ризику виникнення вад розвитку плода. Пацієнтку з цукровим діабетом слід проінформувати про необхідність повідомити лікаря у разі настання вагітності. Метформін проникає у грудне молоко. У новонароджених/немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких отримували метформін, жодних небажаних реакцій (НР) метформіну не спостерігалося. Проте, враховуючи обмеженість даних, застосування метформіну під час грудного вигодовування не рекомендується. Рішення про припинення грудного вигодовування має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування та потенційного ризику виникнення НР у дитини.Побічна діяЧастота виникнення НР при застосуванні препарату представлена ​​згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи Часто: порушення смаку. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, втрата апетиту. Ці НР часто виникають на початку терапії та у більшості випадків проходять мимовільно. Для запобігання симптомам дозу препарату рекомендується розподіляти на 2-3 прийоми під час або після основних прийомів їжі. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко: шкірні реакції, наприклад, еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: лактоацидоз (вимагає припинення лікування). Симптоми лактоацидозу (див. розділ «Особливі вказівки»). При тривалому застосуванні спостерігається зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у плазмі крові. Це слід враховувати за наявності у пацієнта мегалобластної анемії. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: оборотні порушення функції печінки, що виражаються у підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, або гепатит, що проходять після припинення прийому метформіну. Дитячий вік Згідно з даними, отриманими в ході постреєстраційного застосування та результатами контрольованих клінічних досліджень, при застосуванні метформіну протягом 1 року у дітей віком 10-16 років характер та виразність НР була порівнянна з такими для дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби У пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів здатне викликати порушення функції нирок і призвести до кумуляції метформіну, що може підвищити ризик розвитку лактоацидозу. Прийом метформіну необхідно припинити, залежно від функції нирок, за 48 годин до або на час рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і не відновлювати раніше 48 годин після, за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Одночасне застосування не рекомендується Алкоголь: при гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацидозу, особливо у разі недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти, а також печінкової недостатності. У період терапії препаратом слід відмовитися від вживання алкоголю та прийому лікарських засобів, що містять етанол. Одночасне застосування потребує обережності Деякі лікарські препарати (нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ)-2, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо "петлеві") можуть надавати негативний вплив на функціонування. . На початку та на фоні лікування такими препаратами у комбінації з метформіном необхідний ретельний моніторинг функції нирок. Одночасне застосування метформіну з даназолом може призвести до гіперглікемічного ефекту. При необхідності лікування даназолом та після припинення його застосування потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у плазмі. Хлорпромазин при застосуванні великих дозах (100 мг на день) підвищує концентрацію глюкози в плазмі крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення їх застосування потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у плазмі крові. Гіпоглікемічна дія метформіну можуть знижувати: фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, левотироксин натрію. Ніфедипін підвищує абсорбцію, Сmax метформіну в плазмі крові. Катіонні лікарські засоби (амілорид, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, ванкоміцин, дигоксин, триметоприм), що секретуються в канальцях, конкурують за канальцеві транспортні системи і при тривалій терапії можуть збільшити максимальну концентрацію метформіну в плазмі. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося змін їх фармакокінетичних показників. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії. Глюкокортикостероїди (системне та місцеве застосування), симпатоміметики володіють гіперглікемічною активністю. Слід ретельніше контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові, особливо на початку лікування. При необхідності дозу метформіну слід скоригувати при одночасному застосуванні та після відміни цих препаратів. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, можуть знижувати концентрацію глюкози у плазмі крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ 1 та ОСТ 2) Метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ 1 та ОСТ 2. При одночасному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори ОСТ2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Тому при сумісному застосуванні метформіну з даними лікарськими засобами у пацієнтів з нирковою недостатністю слід бути обережним, оскільки концентрація метформіну в плазмі крові може підвищуватися. При необхідності слід провести корекцію дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори ОСТ можуть впливати на ефективність метформіну.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Сіофор® 850 слід приймати щодня без перерви. У разі припинення терапії пацієнт повинен повідомити лікаря. Дорослі з нормальною функцією нирок (КК >90 мл/хв) Монотерапія або у складі комбінованої терапії у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами при цукровому діабеті 2 типу. Звичайна початкова доза становить 850 мг (1 таблетка препарату Сіофор 850) 2-3 рази на добу під час або після основних прийомів їжі. Через 10-15 днів після початку прийому препарату можливе подальше поступове збільшення дози залежно від концентрації глюкози в плазмі крові до середньої добової дози 2-3 таблетки препарату Сіофор 850. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Максимальна добова доза метформіну становить 3000 мг, розділена на 3 прийоми. Пацієнти, які приймають метформін у дозах 2000-3000 мг на добу, можуть бути переведені на прийом іншого препарату метформіну у дозі 1000 мг. У разі планування переходу з прийому іншого гіпоглікемічного засобу: необхідно припинити прийом іншого препарату та розпочинати прийом препарату Сіофор 850 у дозі, зазначеній вище. У комбінації з інсуліном Для досягнення кращого контролю за глюкозою в крові метформін та інсулін у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Звичайна початкова доза становить 850 мг (1 таблетка Сиофор® 850) 2-3 рази на добу, з поступовим збільшенням дози з інтервалом приблизно в один тиждень до середньої добової дози 2-3 таблетки, тоді як дозу інсуліну підбирають на підставі концентрації. глюкози у крові. Діти та підлітки до 18 років У дітей з 10-річного віку препарат Сіофор® 850 може застосовуватись як у монотерапії, так і у поєднанні з інсуліном. Звичайна початкова доза становить 850 мг 1 раз на добу після або під час їди. Через 10-15 днів дозу слід скоригувати на підставі концентрації глюкози крові. Максимальна добова доза становить 2000 мг, розділена на 2-3 прийоми. При необхідності прийому метформіну у дозі 2000 мг пацієнти можуть бути переведені на прийом препарату метформіну у дозі 1000 мг. Монотерапія під час предіабету Звичайна доза становить 1000-1700 мг на добу після або під час їди, розділена на 2 прийоми. Рекомендується регулярно проводити глікемічний контроль з метою оцінки необхідності подальшого застосування препарату. При необхідності прийому метформіну у дозі 1000 мг пацієнти можуть бути переведені на прийом препарату метформіну у дозі 1000 мг. Пацієнти похилого віку Внаслідок можливого порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку дозу препарату Сіофор®850 підбирають з урахуванням концентрації креатиніну в плазмі крові. Необхідна регулярна оцінка функціонального стану нирок (визначення концентрації креатиніну в плазмі не менше 2-4 разів на рік). Пацієнти з порушенням функції нирок Метформін може застосовуватися у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (КК 30-59 мл/хв) лише у разі відсутності станів, які можуть збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Функція нирок (КК) повинна оцінюватися до початку терапії метформіном, а потім не менше 1 разу на рік. У пацієнтів з підвищеним ризиком прогресування ниркової недостатності та у людей похилого віку функцію нирок слід контролювати частіше (кожні 3-6 місяців). Якщо КК нижче 30 мл/хв, прийом препарату має бути негайно припинено. Кліренс креатиніну 60-89 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) - 3000 мг. Додаткова інформація: У зв'язку зі зниженням функції нирок слід розглянути можливість зменшення дози метформіну. Доза може бути зменшена у разі зниження функції нирок. Кліренс креатиніну 45-59 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 2000 мг. Додаткові відомості: Перед початком лікування метформіном слід врахувати всі фактори, що збільшують ризик лактоацидозу. Початкова доза не повинна становити більше половини максимальної добової дози. Кліренс креатиніну 30-44 мл/хв.: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 1000 мг. Додаткові відомості: Перед початком лікування метформіном слід врахувати всі фактори, що збільшують ризик лактоацидозу. Початкова доза не повинна становити більше половини максимальної добової дози. Кліренс креатинінуПередозуванняПри застосуванні метформіну в дозі до 85 г (у 42,5 рази, що перевищує максимальну добову дозу), розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне передозування або поєднані фактори ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу (див. розділ "Особливі вказівки"). Лікування: у разі появи ознак лактоацидозу лікування препаратом необхідно негайно припинити, хворого терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, уточнити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Сіофор®850 має супроводжуватися корекцією дієти та підвищенням фізичної активності (за відсутності протипоказань). Лактоацидоз Лактоацидоз є рідкісним, але серйозним ускладненням, що найчастіше виникає на тлі гострого погіршення функції нирок, серцево-легеневої патології або сепсису. Кумуляція метформіну на тлі гострого погіршення функції нирок збільшує ризик виникнення лактоацидозу. У разі зневоднення (важка діарея або блювання, лихоманка або знижене споживання рідини) слід припинити лікування метформіном і звернутися до лікаря. Лікування пацієнтів, які приймають метформін, препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (такими як гіпотензивні препарати, діуретики або нестероїдні протизапальні засоби), слід починати з обережністю. Слід враховувати й інші фактори ризику лактоацидозу, такі як декомпенсований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність, тяжке інфекційне захворювання та будь-який інший стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією, а також спільне застосування з лікарськими препаратами. привести до лактоацидозу (див. розділи "Протипоказання" та "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Це може допомогти знизити частоту випадків виникнення лактоацидозу. Пацієнти та/або особи, які здійснюють догляд за пацієнтами, повинні бути поінформовані про ризик виникнення лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується сильним нездужанням із загальною слабкістю, ацидотичною задишкою, болем у животі, м'язовими спазмами, вираженою астенією та гіпотермією з наступною комою. У разі виникнення підозрілих симптомів пацієнт повинен припинити прийом метформіну та негайно звернутися за медичною допомогою. Діагностичними лабораторними показниками є зниження рН крові (менше 7,35), вміст лактату в плазмі крові понад 5 ммоль/л, підвищений аніонний проміжок та відношення лактат/піруват. Лікарі повинні попереджати пацієнтів про ризик розвитку та симптоми лактоацидозу. Введення йодовмісних контрастних речовин Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може призвести до нефропатії та кумуляції метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу. Застосування метформіну необхідно припинити за 48 годин перед проведенням такої процедури та відновити не раніше ніж через 48 годин після неї за умови, що під час обстеження не було виявлено порушення функції нирок (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Хірургічні операції Застосування метформіну має бути припинено на час проведення хірургічних операцій під загальною, спинальною або епідуральною анестезією та може бути продовжено після відновлення перорального харчування або не раніше ніж через 48 годин після хірургічного втручання за умови, що під час обстеження було встановлено, що функція нирок стабільна. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування та регулярно надалі, необхідно визначати КК: не рідше одного разу на рік у пацієнтів із нормальною функцією нирок; кожні 3-6 місяців у пацієнтів із КК 45-59 мл/хв; кожні 3 місяці з КК 30-44 мл/хв. При КК менше 30 мл/хв застосування препарату протипоказане. Лікування метформіном має бути припинене за наявності станів, які можуть впливати на функцію нирок. Зниження функції нирок часто спостерігається у пацієнтів похилого віку і може протікати безсимптомно. Слід виявляти особливу обережність при можливому порушенні функції нирок, наприклад при одночасному призначенні гіпотензивних лікарських засобів, діуретиків або нестероїдних протизапальних засобів. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом метформіну при серцевій недостатності із нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Діти та підлітки Діагноз цукрового діабету типу 2 повинен бути підтверджений до початку лікування метформіном. У ході клінічних досліджень тривалістю 1 рік було показано, що метформін не впливає на ріст та статеве дозрівання. Однак через відсутність довгострокових даних рекомендовано ретельний контроль подальшого впливу метформіну на ці параметри у дітей, особливо в період статевого дозрівання. Клінічний досвід застосування метформіну у дітей віком від 10 до 12 років обмежений, тому у дітей у зазначеній віковій групі необхідний ретельний контроль. Інші запобіжні заходи: Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти (але не менше 1000 ккал/добу). Пацієнтам слід також регулярно виконувати фізичні вправи; інформувати лікаря у разі проведення будь-якого лікування або будь-яких інфекційних захворювань, таких як застуда, інфекції дихальних або сечовивідних шляхів. Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. Метформін при монотерапії не викликає гіпоглікемію, проте рекомендується виявляти обережність при його застосуванні в комбінації з інсуліном або іншими гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини, репаглінідом та ін.). Застосування препарату у пацієнтів з предіабетом рекомендовано за наявності додаткових факторів ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, до яких належать: вік менше 60 років, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гестаційний цукровий діабет в анамнезі, сімейний анамнез цукрового діабету у родичів першої лінії спорідненості, підвищена концентрація тригліцеридів, знижена концентрація холестерину ЛПВЩ, артеріальна гіпертензія. Метформін не впливав на фертильність самців та самок щурів при застосуванні в дозах, що втричі перевищують максимальну рекомендовану добову дозу для людини. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Монотерапія метформіном не викликає гіпоглікемію і, отже, не впливає або незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та обслуговування механізмів. Тим не менш, пацієнтів слід попереджати про небезпеку розвитку гіпоглікемії при застосуванні метформіну в комбінації з іншими протидіабетичними лікарськими засобами (похідними сульфонілсечовини, інсуліном або меглітінідами). Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 шприц: Активна речовина: беміпарин натрію 2500 МО анти-Ха. Допоміжні речовини: вода д/і – до 0.2 мл. 0.2 мл - шприци HYPAK® ;SCF® ;з боросилікатного скла місткістю 0.5 мл (2) - блістери (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиРозчин для підшкірного введення; прозорий, безбарвний або світло-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаБеміпарин натрію є антикоагулянтом прямої дії та відноситься до групи низькомолекулярних гепаринів. Зниження згортання крові під впливом беміпарину натрію пов'язане з тим, що він посилює пригнічуючу дію антитромбіну III на ряд факторів згортання крові (Ха і меншою мірою на ІІа).ФармакокінетикаАбсорбція та елімінація препарату описуються лінійною кінетикою 1-го порядку. Абсорбція Після підшкірного введення беміпарин натрію швидко всмоктується, біодоступність становить 96%. Максимальна антифактор-Ха активність у плазмі крові при введенні препарату у профілактичних дозах - 2500 ME та 3500 ME - досягається через 2-3 год з піками активності порядку 0.34 ± 0.08 та 0.45 ± 0.07 ME антифактор-Ха/. Антифактор-на активність при введенні препарату у вищезгаданих дозах не виявляється. Максимальна антифактор-Ха активність у плазмі при введенні препарату в терапевтичних дозах – 5000, 7500, 10000 та 12500 ME – досягається через 3-4 год з піками активності порядку 0.54±0.06, 1.22±0.2. -Ха/мл, відповідно. Антифактор-IIа активність порядку 0.01 МО/мл була виявлена ​​при введенні препарату в наступних дозах: 7500, 10000 та 12500 ME. Елімінація При введенні беміпарину натрію в дозі 2500-12500 ME T1/2 становить близько 5-6 год, тому препарат призначають 1 раз на добу. В даний час даних, що описують здатність беміпарину натрію зв'язуватися з білками плазми, його метаболізм і виведення у людини, немає.Клінічна фармакологіяАнтикоагулянт прямої дії – гепарин низькомолекулярний.Показання до застосуванняПрофілактика тромбоемболії у пацієнтів при загальнохірургічних втручаннях та ортопедичних операціях; профілактика тромбоемболії у пацієнтів із високим або помірним ризиком тромбоутворення (без хірургічного втручання); вторинна профілактика рецидивів венозної тромбоемболії у пацієнтів з тромбозом глибоких вен та тимчасовими факторами ризику; профілактика зсідання крові в системі екстракорпорального кровообігу при проведенні гемодіалізу.Протипоказання до застосуванняПідтверджена тромбоцитопенія або підозра на тромбоцитопенію, імунологічно обумовлену гепарином, в анамнезі; активні кровотечі та порушення згортання крові; тяжкі порушення функції печінки та підшлункової залози; травми або оперативні втручання у сфері центральної нервової системи, органів зору та слуху; синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ) у рамках індукованої гепарином тромбоцитопенії; гострий бактеріальний ендокардит та затяжний ендокардит; органічні порушення з підвищеним ризиком кровотеч (активна виразка, геморагічний інсульт, церебральна аневризма або церебральна неоплазія); дитячий вік; підвищена чутливість до беміпарину натрію, гепарину чи продуктів переробки органів свиней. З обережністю: печінкова або ниркова недостатність; неконтрольована артеріальна гіпертензія; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі; мочекам'яна хвороба; захворювання райдужної оболонки та сітківки; при проведенні спинномозкової або епідуральної анестезії та/або люмбальної пункції.Вагітність та лактаціяУ зв'язку з відсутністю достовірних клінічних даних, що підтверджують безпеку застосування препарату при вагітності, застосовувати Цибор 2500 при вагітності слід лише в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Невідомо, чи виділяється препарат із грудним молоком, тому при необхідності застосування Цибору 2500 у період лактації, грудне вигодовування на період прийому препарату слід припинити. Застосування у дітей Протипоказаний.Побічна діяНайбільш побічний ефект, що часто повідомляється, є гематома та/або екхімоз у місці ін'єкції (приблизно у 15% пацієнтів). Довгострокова терапія гепарином може призводити до розвитку остеопорозу. Частота побічних ефектів при призначенні беміпарину-натрію відповідає такій, що повідомляється для інших низькомолекулярних гепаринів, і наводиться нижче: Дуже часті (≥1/10): екхімоз у місці ін'єкції. Часті (≥ 1/100, < 1/10): ;гематома і біль у місці ін'єкції, кровотеча (в області шкіри, слизових оболонок, ран, шлунково-кишкового тракту, сечостатевого тракту), легке скороминуще підвищення рівня трансаміназ (ACT, AЛT ) та гамма-ГТ. Нечасті (≥ 1/1000, < 1/100): шкірні алергічні реакції (кропив'янка, свербіж), легка минуща тромбоцитопенія I типу. Рідкісні (< 1/1000): ; анафілактичні реакції (нудота, блювання, лихоманка, задишка, бронхоспазм, набряк гортані, гіпотензія, кропив'янка, свербіж), тяжка тромбоцитопенія II типу, некроз шкіри в місці ін'єкції, епідуральна та спинномозка спинномозкової анестезії або люмбальної пункції.Взаємодія з лікарськими засобамиБеміпарин натрію не можна змішувати в одному контейнері з іншими препаратами для парентерального введення. Не рекомендуется одновременное назначение бемипарина натрия с антагонистами витамина К и другими антикоагулянтами, ацетилсалициловой кислотой и другими салицилатами и нестероидными противовоспалительными препаратами, тиклопидином, клопидогрелом и другими ингибиторами агрегации тромбоцитов, системными глюкокортикостероидами и декстраном в связи с потенцированием фармакологического действия бемипарина натрия и повышением риска возникновения кровотечений . У разі неминучості відповідної комбінованої терапії беміпарин натрію слід застосовувати під ретельним клінічним та лабораторним контролем. Одночасне застосування лікарських препаратів, що підвищують концентрацію калію у сироватці, також необхідно здійснювати лише під ретельним медичним контролем. Застосування беміпарину натрію, як і інших препаратів гепарину, одночасно з нітрогліцерином для внутрішньовенного введення призводить до зниження ефективності антикоагулянту.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначений для підшкірного введення. Загальнохірургічні втручання з помірним ризиком венозної тромбоемболії У день хірургічного втручання вводять 2500 ME антифактора-Ха за 2 години до початку або через 6 годин після операції. У наступні дні вводять по 2500 ME антифактору-Ха кожні 24 год. Ортопедичні операції з високим ризиком венозної тромбоемболії У день хірургічного втручання вводять 3500 ME антифактора-Ха за 2 години до початку або через 6 годин після операції. У наступні дні вводять по 3500 ME антифактора-Ха кожні 24 год. Для виконання цього режиму дозування необхідно використовувати Цибор 3500. Профілактичне лікування необхідно проводити за призначенням лікаря протягом не менше 7-10 днів після хірургічного втручання до моменту зниження ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень або до повної мобілізації пацієнта. Профілактика тромбоемболії у пацієнтів без хірургічного втручання Рекомендована добова доза беміпарину натрію – 2500 або 3500 МО, залежно від ступеня ризику розвитку тромбоемболії. Профілактичне лікування слід проводити за призначенням лікаря протягом періоду ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень або до повної мобілізації пацієнта. Вторинна профілактика рецидивів венозної тромбоемболії у пацієнтів з тромбозом глибоких вен та тимчасовими факторами ризику Беміпарин натрію можна вводити в добовій дозі 3500 ME пацієнтам, які отримують лікування антикоагулянтами проти тромбозу глибоких вен з легеневою емболією або без неї, як терапевтичну альтернативу лікуванню пероральними антикоагулянтами або в тих випадках, коли останні протипоказані. Тривалість курсу лікування – не більше 3-х місяців. Профілактика зсідання крові в системі екстракорпорального кровообігу при проведенні гемодіалізу У пацієнтів, які перебувають на повторному гемодіалізі з тривалістю сеансів не більше 4 годин, за умови відсутності ризику кровотеч, профілактика зсідання крові в системі екстракорпорального кровообігу в процесі гемодіалізу досягається шляхом введення одноразової дози у формі болюсної ін'єкції препарату в артеріальному русі. Одноразова доза для пацієнтів з масою тіла менше 60 кг становить 2500 ME, для пацієнтів з масою тіла понад 60 кг – 3500 ME. Корекція доз для літніх пацієнтів не потрібна. Даних, що дозволяють дати рекомендації щодо корекції доз беміпарину натрію для пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок, немає. Спосіб застосування (техніка проведення підшкірної ін'єкції) Шприци готові безпосереднього застосування і вимагають стерилізації. Препарат вводять у підшкірножировий шар передньобічної області живота або задньобокової області попереку (талії), поперемінно з правого та з лівого боку. Голку вводять на всю глибину перпендикулярно (вертикально), а не під кутом, у складку шкіри, що формується великим та вказівним пальцями. Укладання шкіри не розправляють, утримуючи її до завершення ін'єкції. Місце ін'єкції не розтирати!ПередозуванняМожливі прояви геморагічного синдрому. Лікування: незначні кровотечі рідко вимагають спеціального лікування, значні (з ризиком тромбозу) - можуть вимагати призначення протаміну сульфату (протаміну сульфат призводить до часткового зниження антифактору-Ха активності беміпарину натрію протягом 2 годин після внутрішньовенного введення в дозі 14 мг). ME антифактору-Ха).Запобіжні заходи та особливі вказівкиБеміпарин натрію не можна вводити внутрішньом'язово. Щоб уникнути ризику розвитку гематом у період терапії препаратом Цибор 2500, не слід використовувати внутрішньом'язовий шлях введення для інших лікарських препаратів. Різні низькомолекулярні гепарини не завжди мають еквівалентну активність, тому для кожного препарату даного класу необхідне дотримання специфічного режиму дозування та способу застосування. Беміпарин натрію, як і інші низькомолекулярні гепарини, може пригнічувати наднирникову секрецію альдостерону, що може призводити до гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом, хронічною нирковою недостатністю, що передує метаболічним ацидозом, підвищеною концентрацією калію в плазмі або у пацієнтів. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищується пропорційно до тривалості терапії, але така гіперкаліємія, як правило, оборотна. У пацієнтів групи ризику перед початком терапії Цибором 2500 необхідно визначати електроліти плазми та регулярно контролювати відповідні показники в процесі лікування, особливо, якщо тривалість терапії препаратом перевищує сім днів. У поодиноких випадках на початку терапії гепарином спостерігається легка минуща тромбоцитопенія І типу (кількість тромбоцитів - 100 000 - 150 000/мм3), пов'язана з тимчасовою активацією тромбоцитів. Як правило, такий стан не викликає ускладнень та не вимагає припинення терапії препаратом Цибор 2500. У поодиноких випадках при терапії гепарином спостерігається розвиток тяжкої імунної тромбоцитопенії II типу з кількістю тромбоцитів значно нижче 100 000/мм3. Така реакція зазвичай виникає між 5 та 21-м днями терапії. У пацієнтів з гепарин-індукованою тромбоцитопенією в анамнезі це ускладнення може розвинутись у більш ранні терміни. Рекомендується проводити підрахунок тромбоцитів перед початком терапії препаратом Цибор 2500, у перший день терапії, далі – регулярно з 3-4-денними інтервалами та після закінчення терапії препаратом. У випадку значного зниження кількості тромбоцитів (від 30 до 50%), що поєднується з позитивними або невідомими результатами досліджень in vitro на наявність антитромбоцитарних антитіл у присутності беміпарину натрію або інших низькомолекулярних гепаринів та/або гепаринів, необхідно негайно припинити терапію препаратом. лікування. Як і при призначенні інших гепаринів, при застосуванні беміпарину натрію спостерігалися випадки некрозу шкіри, іноді з попереднім почервонінням або хворобливими еритематозними плямами (див. Побічна дія). У таких випадках терапію Цибором 2500 слід негайно припинити. Профілактичне застосування гепарину в поєднанні з проведенням епідуральної або спинномозкової анестезії або люмбальної пункції в поодиноких випадках може призводити до розвитку епідуральної або спинномозкової гематоми, внаслідок чого може розвинутись тривалий або стійкий параліч. Ризик розвитку гематоми підвищується при використанні епідурального або спинномозкового катетера для проведення анестезії, при супутньому застосуванні препаратів, що впливають на згортання крові, таких як нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), інгібітори агрегації тромбоцитів або антикоагулянтів. При прийнятті рішення про інтервал часу між останнім введенням гепарину у профілактичній дозі та введенням або видаленням епідурального або спинномозкового катетера необхідно враховувати характеристику препарату та профіль пацієнта. Після видалення катетера наступну дозу натрію беміпарину можна вводити не раніше, ніж через 4 год і тільки після завершення хірургічної процедури. При прийнятті рішення про призначення терапії антикоагулянтами в контексті проведення епідуральної або спинномозкової анестезії необхідно дотримуватися виняткової обережності, включаючи частий контроль з метою виявлення ознак та симптомів неврологічних порушень, таких як болі в спині, порушення чутливості та моторики (оніміння та слабкість нижніх) також дисфункції кишечника та сечового міхура. Середній медичний персонал має бути навчений виявленню даних ознак та симптомів. Пацієнти повинні бути проінструктовані щодо необхідності негайного інформування медсестер або лікарів при виникненні зазначених симптомів. При підозрі на наявність епідуральної або спинномозкової гематоми необхідно термінове встановлення діагнозу з вживанням терапевтичних заходів, аж до медулярної декомпресії. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат не впливає на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Активна речовина: беміпарин натрію 3500 МО анти-Ха; допоміжна речовина: вода д/і. Шприц з розчином по 0.2 мл із боросилікатного скла місткістю 0.5 мл, 10 штук у блістері, у пачці картонної.Опис лікарської формиРозчин для підшкірного введення прозорий, безбарвний або світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаАбсорбція. Після підшкірного введення беміпарин натрію швидко всмоктується, біодоступність становить 96%. Максимальна антифактор-Ха активність у плазмі крові при введенні препарату у профілактичних дозах - 2500 ME та 3500 ME - досягається через 2-3 год з піками активності порядку 0.34 ± 0.08 та 0.45 ± 0.07 ME антифактор-Ха/. Антифактор-на активність при введенні препарату у вищезгаданих дозах не виявляється. Максимальна антифактор-Ха активність у плазмі при введенні препарату в терапевтичних дозах – 5000, 7500, 10000 та 12500 ME – досягається через 3-4 год з піками активності порядку 0.54±0.06, 1.2±0.2. -Ха/мл, відповідно. Антифактор-IIа активність порядку 0.01 МО/мл була виявлена ​​при введенні препарату в наступних дозах: 7500, 10000 та 12500 ME. Елімінація. При введенні беміпарину натрію в дозі 2500-12500 ME T1/2 становить близько 5-6 год, тому препарат призначають 1 раз на добу. В даний час даних, що описують здатність беміпарину натрію зв'язуватися з білками плазми, його метаболізм і виведення у людини, немає.ФармакодинамікаБеміпарин натрію є антикоагулянтом прямої дії та відноситься до групи низькомолекулярних гепаринів. Зниження згортання крові під впливом беміпарину натрію пов'язане з тим, що він посилює пригнічуючу дію антитромбіну III на ряд факторів згортання крові (Ха і меншою мірою на ІІа).Клінічна фармакологіяАнтикоагулянт прямої дії – гепарин низькомолекулярний.ІнструкціяПрепарат призначений для підшкірного введення. Шприци готові безпосереднього застосування і вимагають стерилізації. Препарат вводять у підшкірно жировий шар передньобічної ділянки живота або задньобокової області попереку (талії), поперемінно з правого та з лівого боку. Голку вводять на всю глибину перпендикулярно (вертикально), а не під кутом, у складку шкіри, що формується великим та вказівним пальцями. Укладання шкіри не розправляють, утримуючи її до завершення ін'єкції. Місце ін'єкції не розтирати.Показання до застосуванняПрофілактика тромбоемболії у пацієнтів при загальнохірургічних втручаннях та ортопедичних операціях; Профілактика тромбоемболії у пацієнтів із високим або помірним ризиком тромбоутворення (без хірургічного втручання); Вторинна профілактика рецидивів венозної тромбоемболії у пацієнтів з тромбозом глибоких вен та тимчасовими факторами ризику; Профілактика зсідання крові в системі екстракорпорального кровообігу при проведенні гемодіалізу.Протипоказання до застосуванняПідтверджена тромбоцитопенія або підозра на тромбоцитопенію, імунологічно обумовлену гепарином, в анамнезі; Активні кровотечі та порушення згортання крові; Тяжкі порушення функції печінки та підшлункової залози; Травми або оперативні втручання у сфері центральної нервової системи, органів зору та слуху; Синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ) у рамках індукованої гепарином тромбоцитопенії; Гострий бактеріальний ендокардит та затяжний ендокардит; органічні порушення з підвищеним ризиком кровотеч (активна виразка, геморагічний інсульт, церебральна аневризма або церебральна неоплазія); Дитячий вік; Підвищена чутливість до беміпарину натрію, гепарину чи продуктів переробки органів свиней. При стенокардії слід застосовувати обережно в разовій дозі не більше 100 мкг.Вагітність та лактаціяПротипоказаний дітям. Застосовувати при вагітності слід лише в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевищує можливий ризик для плода.Побічна діяДуже часті (≥1/10): екхімоз у місці ін'єкції. Часті (≥1/100, < 1/10): гематома та біль у місці ін'єкції, кровотеча (в області шкіри, слизових оболонок, ран, шлунково-кишкового тракту, сечостатевого тракту), легке скороминуще підвищення рівня трансаміназ (ACT, ACT) та гамма-ГТ. Нечасті (≥1/1000, <1/100): шкірні алергічні реакції (кропив'янка, свербіж), легка минуща тромбоцитопенія І типу. Рідкісні (<1/1000): анафілактичні реакції (нудота, блювання, лихоманка, задишка, бронхоспазм, набряк гортані, гіпотензія, кропив'янка, свербіж), тяжка тромбоцитопенія II типу, некроз шкіри в місці ін'єкції, епідуральна або спинномозкова анестезії або люмбальної пункції.Взаємодія з лікарськими засобамиБеміпарин натрію не можна змішувати в одному контейнері з іншими препаратами для парентерального введення. Не рекомендуется одновременное назначение бемипарина натрия с антагонистами витамина К и другими антикоагулянтами, ацетилсалициловой кислотой и другими салицилатами и нестероидными противовоспалительными препаратами, тиклопидином, клопидогрелом и другими ингибиторами агрегации тромбоцитов, системными глюкокортикостероидами и декстраном в связи с потенцированием фармакологического действия бемипарина натрия и повышением риска возникновения кровотечений . У разі неминучості відповідної комбінованої терапії беміпарин натрію слід застосовувати під ретельним клінічним та лабораторним контролем. Одночасне застосування лікарських препаратів, що підвищують концентрацію калію у сироватці, також необхідно здійснювати лише під ретельним медичним контролем. Застосування беміпарину натрію, як і інших препаратів гепарину, одночасно з нітрогліцерином для внутрішньовенного введення призводить до зниження ефективності антикоагулянту.Спосіб застосування та дозиПри загальнохірургічних втручаннях з помірним ризиком венозної тромбоемболії в день хірургічного втручання вводять 2500 ME антифактору-Ха за 2 години до початку або через 6 годин після операції. У наступні дні вводять по 2500 ME антифактору-Ха кожні 24 год. Для виконання цього режиму дозування необхідно використовувати Цибор 2500. При ортопедичних операціях з високим ризиком венозної тромбоемболії в день хірургічного втручання вводять 3500 ME антифактору-Ха за 2 години до початку або через 6 годин після операції. У наступні дні вводять по 3500 ME антифактора-Ха кожні 24 год. При профілактиках тромбоемболії у пацієнтів без хірургічного втручання – рекомендована добова доза беміпарину натрію – 2500 або 3500 МО залежно від ступеня ризику розвитку тромбоемболії. При вторинній профілактиці рецидивів венозної тромбоемболії у пацієнтів з тромбозом глибоких вен і тимчасовими факторами ризику препарат можна вводити в добовій дозі 3500 ME пацієнтам, які отримують лікування антикоагулянтами проти тромбозу глибоких вен з легеневою тих випадках, коли останні протипоказані. Тривалість курсу лікування – не більше 3-х місяців.ПередозуванняМожливі прояви геморагічного синдрому.Запобіжні заходи та особливі вказівкиБеміпарин натрію не можна вводити внутрішньом'язово. Щоб уникнути ризику розвитку гематом у період терапії препаратом Цибор 3500, не слід використовувати внутрішньом'язовий шлях введення для інших лікарських препаратів. Різні низькомолекулярні гепарини не завжди мають еквівалентну активність, тому для кожного препарату даного класу необхідне дотримання специфічного режиму дозування та способу застосування. Беміпарин натрію, як і інші низькомолекулярні гепарини, може пригнічувати наднирникову секрецію альдостерону, що може призводити до гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом, хронічною нирковою недостатністю, що передує метаболічним ацидозом, підвищеною концентрацією калію в плазмі або у пацієнтів. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищується пропорційно до тривалості терапії, але така гіперкаліємія, як правило, оборотна. У пацієнтів групи ризику перед початком терапії Цибором 3500 необхідно визначати електроліти плазми та регулярно контролювати відповідні показники в процесі лікування, особливо, якщо тривалість терапії препаратом перевищує сім днів. У поодиноких випадках на початку терапії гепарином спостерігається легка минуща тромбоцитопенія І типу (кількість тромбоцитів - 100 000 - 150 000/мм3), пов'язана з тимчасовою активацією тромбоцитів. Як правило, такий стан не викликає ускладнень та не вимагає припинення терапії препаратом Цибор 3500. У поодиноких випадках при терапії гепарином спостерігається розвиток тяжкої імунної тромбоцитопенії II типу з кількістю тромбоцитів значно нижче 100 000/мм3. Така реакція зазвичай виникає між 5 та 21-м днями терапії. У пацієнтів з гепарин-індукованою тромбоцитопенією в анамнезі це ускладнення може розвинутись у більш ранні терміни. Рекомендується проводити підрахунок тромбоцитів перед початком терапії препаратом Цибор 3500, у перший день терапії, далі – регулярно з 3-4-денними інтервалами та після закінчення терапії препаратом. У разі значного зниження кількості тромбоцитів (від 30 до 50%), що поєднується з позитивними або невідомими результатами досліджень in vitro на наявність антитромбоцитарних антитіл у присутності беміпарину натрію або інших низькомолекулярних гепаринів та/або гепаринів, необхідно негайно припинити терапію препаратом. лікування. Як і при призначенні інших гепаринів, при застосуванні натрію беміпарину спостерігалися випадки некрозу шкіри, іноді з попереднім почервонінням або хворобливими еритематозними плямами. У таких випадках терапію Цибором 3500 слід негайно припинити. Профілактичне застосування гепарину у поєднанні з проведенням епідуральної або спинномозкової анестезії або люмбальної пункції в поодиноких випадках може призводити до розвитку епідуральної або спинномозкової гематоми, внаслідок чого може розвинутись тривалий та стійкий параліч. Ризик розвитку гематоми підвищується при використанні епідурального або спинномозкового катетера для проведення анестезії, при супутньому застосуванні препаратів, що впливають на згортання крові, таких як нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), інгібітори агрегації тромбоцитів або антикоагулянтів. При прийнятті рішення про інтервал часу між останнім введенням гепарину у профілактичній дозі та введенням або видаленням епідурального або спинномозкового катетера необхідно враховувати характеристику препарату та профіль пацієнта. Після видалення катетера наступну дозу натрію беміпарину можна вводити не раніше, ніж через 4 год і тільки після завершення хірургічної процедури. При прийнятті рішення про призначення терапії антикоагулянтами в контексті проведення епідуральної або спинномозкової анестезії необхідно дотримуватися виняткової обережності, включаючи частий контроль з метою виявлення ознак та симптомів неврологічних порушень, таких як болі в спині, порушення чутливості та моторики (оніміння та слабкість нижніх) також дисфункції кишечника та сечового міхура. Середній медичний персонал має бути навчений виявленню даних ознак та симптомів. Пацієнти повинні бути проінструктовані щодо необхідності негайного інформування медсестер і лікарів при виникненні зазначених симптомів. При підозрі на наявність епідуральної або спинномозкової гематоми необхідно термінове встановлення діагнозу з вживанням терапевтичних заходів, аж до медулярної декомпресії.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: калію йодид - 0,131 мг (що відповідає 0,1 мг йоду); Допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію гідроксикарбонат, желатин, карбоксиметилкрохмаль натрію, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. По 50 або 100 таблеток у флакони темного скла, з штепсельною поліетиленовою пробкою з амортизатором. По 1 флакону з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскоциліндричні пігулки білого або майже білого кольору, з фаскою та ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаТироксин синтезу регулятор - йоду препарат.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо калію йодид практично повністю всмоктується у тонкій кишці. Розподіл Середній обсяг розподілу здорових людей становить приблизно 23 л (38% маси тіла). Плазмова концентрація йоду становить від 0,1 до 0,5 мкг/дл. Накопичується в щитовидній залозі, слинних залозах, молочних залозах та тканинах шлунка. Концентрація в слині, шлунковому соку та грудному молоці приблизно в 30 разів вища, ніж у плазмі крові. Виведення Виводиться нирками, концентрація йоду у сечі щодо креатиніну (мкг/г) є індикатором його надходження до організму.ФармакодинамікаЙод - життєво важливий мікроелемент, що є складовою гормонів щитовидної залози - тироксину і трийодтироніну. Тиреоїдні гормони беруть участь у розвитку всіх органів і систем, у регуляції обмінних процесів в організмі: відповідають за обмін білків, жирів, вуглеводів та енергії в організмі, регулюють діяльність головного мозку, нервової та серцево-судинної систем статевих та молочних залоз, а також зростання та розвиток дитини. Особливо небезпечний дефіцит йоду для дітей, підлітків, вагітних і жінок, що годують.Показання до застосуванняпрофілактика йоддефіцитних захворювань, у т.ч. ендемічного зоба (особливо у вагітних та жінок, що годують); профілактика рецидиву зобу після його хірургічного видалення або після завершення лікування зобу препаратами гормонів щитовидної залози; лікування дифузного еутиреоїдного зоба у новонароджених, дітей, підлітків та дорослих пацієнтів молодого віку.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до калію йодиду та/або будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; маніфестний гіпертиреоз; субклінічний гіпертиреоз – у дозах, що перевищують 150 мкг йоду на добу; солітарні токсичні аденоми щитовидної залози та функціональна автономія щитовидної залози (фокальна та дифузна), вузловий токсичний зоб (за винятком передопераційної терапії з метою блокади щитовидної залози); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; герпетиформний (старечий) дерматит Дюрінга. Препарат не слід застосовувати при гіпотиреозі, за винятком тих випадків, коли розвиток останнього спричинений вираженим дефіцитом йоду. Застосування препарату слід уникати при терапії радіоактивним йодом, наявності або підозрі на рак щитовидної залози.Вагітність та лактаціяУ період вагітності та грудного вигодовування потреба у йоді підвищується, тому особливо важливим є застосування препарату Йодомарин 100 у достатніх дозах для забезпечення адекватного надходження йоду до організму. Калію йодид проникає через плаценту та у грудне молоко. Якщо жінка, що годує, приймає калію йодид, додаткове призначення препарату немовлятам, які перебувають на грудному вигодовуванні, не потрібно. Застосування препарату під час вагітності та в період грудного вигодовування можливе лише у рекомендованих дозах. При проведенні терапії необхідно враховувати кількість йоду, що надходить із їжею.Побічна діяРідко можуть зустрічатися алергічні реакції: шкірна сиша, набряк Квінке.Взаємодія з лікарськими засобамиДефіцит йоду підвищує, а надлишок йоду знижує ефективність терапії гіпертиреозу антитиреоїдними засобами. У зв'язку з цим, перед або під час лікування гіпертиреозу, рекомендується по можливості уникати будь-якого прийому йоду. З іншого боку, антитиреоїдні засоби гальмують перехід Йоду в органічну сполуку в щитовидній залозі і, таким чином, можуть спричинити утворення зоба. Речовини, що надходять у щитовидну залозу за тим самим механізмом, що й йодиди, можуть конкурувати з йодом та інгібувати його захоплення щитовидною залозою (наприклад, перхлорат, який до того ж пригнічує рециркуляцію йодидів усередині щитовидної залози). Поглинання йоду може знижуватися і при застосуванні препаратів, які самі не надходять до щитовидної залози, наприклад, тіоціанату у концентраціях, що перевищують 5 мг/дл. Захоплення йоду щитовидною залозою та його метаболізм стимулюються ендогенним та екзогенно введеним тиреотропним гормоном (ТТГ). Одночасне лікування високими дозами Йоду та солями літію може сприяти виникненню зобу та гіпотиреозу. Високі дози калію йодиду у поєднанні з калійзберігаючими діуретиками можуть призводити до гіперкаліємії.Спосіб застосування та дозиПри визначенні необхідної дози препарату Йодомарин 100 слід враховувати регіональні та індивідуальні особливості надходження йоду з їжею. Особливо це є важливим при призначенні препарату новонародженим та дітям до 4 років. Профілактика йододефіцитних захворювань: Новонароджені та діти: 50-100 мкг йоду на день (1/2 – 1 таблетка препарату Йодомарин® 100); Підлітки та дорослі: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин® 100); При вагітності та в період грудного вигодовування: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин 100). Профілактика рецидиву зобу після його хірургічного видалення або після завершення лікування зобу препаратами гормонів щитовидної залози: 100-200 мкг йоду щодня (1-2 таблетки препарату Йодомарин 100). Лікування еутиреоїдного зоба: Новонароджені та діти: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин® 100); Підлітки та дорослі пацієнти молодого віку: 200 мкг йоду на день (2 таблетки препарату Йодомарин 100). Добову дозу препарату слід приймати в один прийом після їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. При призначенні препарату новонародженим та дітям до 3 років рекомендується розчинити таблетку у невеликій кількості (1 столова ложка) кип'яченої води кімнатної температури. Застосування препарату з профілактичною метою проводиться протягом, як правило, декількох місяців або років, а часто – протягом усього життя. Для лікування зоба у новонароджених здебільшого достатньо 2-4 тижнів; у дітей, підлітків та дорослих зазвичай потрібно 6-12 місяців або більше. Тривалість лікування визначається лікарем.ПередозуванняСимптоми: забарвлення слизових оболонок у коричневий колір, рефлекторне блювання (за наявності в їжі крохмальвмісних компонентів блювотні маси набувають синє забарвлення), болі в животі та діарея (можлива присутність крові в стільці). У тяжких випадках можливий розвиток дегідратації та шоку. У поодиноких випадках мали місце стенози стравоходу. Випадки смерті спостерігалися лише після прийому великих кількостей йоду (30-250 мл настоянки йоду). У поодиноких випадках тривале передозування калію йодиду може призводити до розвитку так званого «йодизму», тобто. інтоксикації йодом: металевий присмак у роті, набряк та подразнення слизових оболонок (нежить, кон'юнктивіт, гастроентерит, бронхіт). Калій йодид може активізувати латентні запальні процеси, такі як туберкульоз. Можливий розвиток набряків, еритеми, угреподібної та бульозної висипки, геморагій, лихоманки та дратівливості. Лікування при гострій інтоксикації: промивання шлунка розчином крохмалю, білка або 5% розчином тіосульфату натрію до видалення всіх слідів йоду. Симптоматична терапія порушень водно-електролітного балансу, протишокова терапія. Лікування при хронічній інтоксикації: відміна калію йодиду. Лікування йод-індукованого гіпотиреозу: відміна калію йодиду, нормалізація обміну речовин за допомогою гормонів щитовидної залози. Лікування йод-індукованого тиреотоксикозу: при м'яких формах лікування не потрібне; при виражених формах потрібне проведення тиреостатичної терапії (ефект якої завжди відстрочений). У тяжких випадках (тиреотоксичний криз) необхідно проведення інтенсивної терапії, плазмаферезу або тиреоїдектомії. У разі гіпертиреозу не може йтися про передозування як таке, оскільки гіпертиреоз може бути викликаний і такою кількістю йоду, який в інших країнах є нормальним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід враховувати, що на тлі терапії препаратом у пацієнтів з нирковою недостатністю можливий розвиток гіперкаліємії. Перед початком лікування необхідно виключити наявність у пацієнта гіпертиреозу або вузлового токсичного зоба, а також наявність цих захворювань в анамнезі. За наявності схильності до аутоімунних тиреоїдних захворювань можливе утворення антитіл до тиреопероксидази. Насичення щитовидної залози йодом може перешкоджати акумуляції радіоактивного йоду, що використовується в терапевтичних або діагностичних цілях. У зв'язку з цим не рекомендується приймати препарат перед проведенням дій з використанням радіоактивного йоду. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату Йодомарин 100 не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання За температури не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: калію йодид – 0,262 мг (що відповідає 0,2 мг йоду); Допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію гідроксикарбонат, желатин, карбоксиметилкрохмаль натрію, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскоциліндричні пігулки білого або майже білого кольору з фаскою та ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаТироксин синтезу регулятор - йоду препарат.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо калію йодид практично повністю всмоктується у тонкій кишці. Розподіл Середній обсяг розподілу здорових людей становить приблизно 23 л (38% маси тіла). Плазмова концентрація йоду становить від 0,1 до 0,5 мкг/дл. Накопичується в щитовидній залозі, слинних залозах, молочних залозах та тканинах шлунка. Концентрація в слині, шлунковому соку та грудному молоці приблизно в 30 разів вища, ніж у плазмі крові. Виведення Виводиться нирками, концентрація йоду у сечі щодо креатиніну (мкг/г) є індикатором його надходження до організму.ФармакодинамікаЙод - життєво важливий мікроелемент, що є складовою гормонів щитовидної залози - тироксину і трийодтироніну. Тиреоїдні гормони беруть участь у розвитку всіх органів і систем, у регуляції обмінних процесів в організмі: відповідають за обмін білків, жирів, вуглеводів та енергії в організмі, регулюють діяльність головного мозку, нервової та серцево-судинної систем статевих та молочних залоз, а також зростання та розвиток дитини. Особливо небезпечний дефіцит йоду для дітей, підлітків, вагітних і жінок, що годують.Показання до застосуванняпрофілактика йоддефіцитних захворювань, у т.ч. ендемічного зоба (особливо у вагітних та жінок, що годують); профілактика рецидиву зобу після його хірургічного видалення або після завершення лікування зобу препаратами гормонів щитовидної залози; лікування дифузного еутиреоїдного зоба у новонароджених, дітей, підлітків та дорослих пацієнтів молодого віку.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до калію йодиду та/або будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; маніфестний гіпертиреоз; субклінічний гіпертиреоз – у дозах, що перевищують 150 мкг йоду на добу; солітарні токсичні аденоми щитовидної залози та функціональна автономія щитовидної залози (фокальна та дифузна), вузловий токсичний зоб (за винятком передопераційної терапії з метою блокади щитовидної залози); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; герпетиформний (старечий) дерматит Дюрінга. Препарат не слід застосовувати при гіпотиреозі, за винятком тих випадків, коли розвиток останнього спричинений вираженим дефіцитом йоду. Застосування препарату слід уникати при терапії радіоактивним йодом, наявності або підозрі на рак щитовидної залози.Вагітність та лактаціяУ період вагітності та грудного вигодовування потреба в йоді підвищується, тому особливо важливим є застосування препарату Йодомарин 200 у достатніх дозах для забезпечення адекватного надходження йоду до організму. Калію йодид проникає через плаценту та у грудне молоко. Якщо жінка, що годує, приймає калію йодид, додаткове призначення препарату немовлятам, які перебувають на грудному вигодовуванні, не потрібно. Застосування препарату під час вагітності та в період грудного вигодовування можливе лише у рекомендованих дозах. При проведенні терапії необхідно враховувати кількість йоду, що надходить із їжею.Побічна діяРідко можуть зустрічатися алергічні реакції: шкірна сиша, набряк Квінке.Взаємодія з лікарськими засобамиДефіцит йоду підвищує, а надлишок йоду знижує ефективність терапії гіпертиреозу антитиреоїдними засобами. У зв'язку з цим, перед або під час лікування гіпертиреозу, рекомендується по можливості уникати будь-якого прийому йоду. З іншого боку, антитиреоїдні засоби гальмують перехід Йоду в органічну сполуку в щитовидній залозі і, таким чином, можуть спричинити утворення зоба. Речовини, що надходять у щитовидну залозу за тим самим механізмом, що й йодиди, можуть конкурувати з йодом та інгібувати його захоплення щитовидною залозою (наприклад, перхлорат, який до того ж пригнічує рециркуляцію йодидів усередині щитовидної залози). Поглинання йоду може знижуватися і при застосуванні препаратів, які самі не надходять до щитовидної залози, наприклад, тіоціанату у концентраціях, що перевищують 5 мг/дл. Захоплення йоду щитовидною залозою та його метаболізм стимулюються ендогенним та екзогенно введеним тиреотропним гормоном (ТТГ). Одночасне лікування високими дозами Йоду та солями літію може сприяти виникненню зобу та гіпотиреозу. Високі дози калію йодиду у поєднанні з калійзберігаючими діуретиками можуть призводити до гіперкаліємії.Спосіб застосування та дозиПри визначенні необхідної дози препарату Йодомарин 200 слід враховувати регіональні та індивідуальні особливості надходження йоду з їжею. Особливо це є важливим при призначенні препарату новонародженим та дітям до 4 років. Профілактика йододефіцитних захворювань: Новонароджені та діти: 50-100 мкг йоду на день (1/2 – 1 таблетка препарату Йодомарин® 200); Підлітки та дорослі: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин® 200); При вагітності та в період грудного вигодовування: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин 200). Профілактика рецидиву зобу після його хірургічного видалення або після завершення лікування зобу препаратами гормонів щитовидної залози: 100-200 мкг йоду щодня (1-2 таблетки препарату Йодомарин 200). Лікування еутиреоїдного зоба: Новонароджені та діти: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин® 200); Підлітки та дорослі пацієнти молодого віку: 200 мкг йоду на день (2 таблетки препарату Йодомарин® 200). Добову дозу препарату слід приймати в один прийом після їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. При призначенні препарату новонародженим та дітям до 3 років рекомендується розчинити таблетку у невеликій кількості (1 столова ложка) кип'яченої води кімнатної температури. Застосування препарату з профілактичною метою проводиться протягом, як правило, декількох місяців або років, а часто – протягом усього життя. Для лікування зоба у новонароджених здебільшого достатньо 2-4 тижнів; у дітей, підлітків та дорослих зазвичай потрібно 6-12 місяців або більше. Тривалість лікування визначається лікарем.ПередозуванняСимптоми: забарвлення слизових оболонок у коричневий колір, рефлекторне блювання (за наявності в їжі крохмальвмісних компонентів блювотні маси набувають синє забарвлення), болі в животі та діарея (можлива присутність крові в стільці). У тяжких випадках можливий розвиток дегідратації та шоку. У поодиноких випадках мали місце стенози стравоходу. Випадки смерті спостерігалися лише після прийому великих кількостей йоду (30-250 мл настоянки йоду). У поодиноких випадках тривале передозування калію йодиду може призводити до розвитку так званого «йодизму», тобто. інтоксикації йодом: металевий присмак у роті, набряк та подразнення слизових оболонок (нежить, кон'юнктивіт, гастроентерит, бронхіт). Калій йодид може активізувати латентні запальні процеси, такі як туберкульоз. Можливий розвиток набряків, еритеми, угреподібної та бульозної висипки, геморагій, лихоманки та дратівливості. Лікування при гострій інтоксикації: промивання шлунка розчином крохмалю, білка або 5% розчином тіосульфату натрію до видалення всіх слідів йоду. Симптоматична терапія порушень водно-електролітного балансу, протишокова терапія. Лікування при хронічній інтоксикації: відміна калію йодиду. Лікування йод-індукованого гіпотиреозу: відміна калію йодиду, нормалізація обміну речовин за допомогою гормонів щитовидної залози. Лікування йод-індукованого тиреотоксикозу: при м'яких формах лікування не потрібне; при виражених формах потрібне проведення тиреостатичної терапії (ефект якої завжди відстрочений). У тяжких випадках (тиреотоксичний криз) необхідно проведення інтенсивної терапії, плазмаферезу або тиреоїдектомії. У разі гіпертиреозу не може йтися про передозування як таке, оскільки гіпертиреоз може бути викликаний і такою кількістю йоду, який в інших країнах є нормальним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід враховувати, що на тлі терапії препаратом у пацієнтів з нирковою недостатністю можливий розвиток гіперкаліємії. Перед початком лікування необхідно виключити наявність у пацієнта гіпертиреозу або вузлового токсичного зоба, а також наявність цих захворювань в анамнезі. За наявності схильності до аутоімунних тиреоїдних захворювань можливе утворення антитіл до тиреопероксидази. Насичення щитовидної залози йодом може перешкоджати акумуляції радіоактивного йоду, що використовується в терапевтичних або діагностичних цілях. У зв'язку з цим не рекомендується приймати препарат перед проведенням дій з використанням радіоактивного йоду. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату Йодомарин® 200 не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання За температури не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: калію йодид – 0,262 мг (що відповідає 0,2 мг йоду); Допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію гідроксикарбонат, желатин, карбоксиметилкрохмаль натрію, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскоциліндричні пігулки білого або майже білого кольору з фаскою та ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаТироксин синтезу регулятор - йоду препарат.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо калію йодид практично повністю всмоктується у тонкій кишці. Розподіл Середній обсяг розподілу здорових людей становить приблизно 23 л (38% маси тіла). Плазмова концентрація йоду становить від 0,1 до 0,5 мкг/дл. Накопичується в щитовидній залозі, слинних залозах, молочних залозах та тканинах шлунка. Концентрація в слині, шлунковому соку та грудному молоці приблизно в 30 разів вища, ніж у плазмі крові. Виведення Виводиться нирками, концентрація йоду у сечі щодо креатиніну (мкг/г) є індикатором його надходження до організму.ФармакодинамікаЙод - життєво важливий мікроелемент, що є складовою гормонів щитовидної залози - тироксину і трийодтироніну. Тиреоїдні гормони беруть участь у розвитку всіх органів і систем, у регуляції обмінних процесів в організмі: відповідають за обмін білків, жирів, вуглеводів та енергії в організмі, регулюють діяльність головного мозку, нервової та серцево-судинної систем статевих та молочних залоз, а також зростання та розвиток дитини. Особливо небезпечний дефіцит йоду для дітей, підлітків, вагітних і жінок, що годують.Показання до застосуванняпрофілактика йоддефіцитних захворювань, у т.ч. ендемічного зоба (особливо у вагітних та жінок, що годують); профілактика рецидиву зобу після його хірургічного видалення або після завершення лікування зобу препаратами гормонів щитовидної залози; лікування дифузного еутиреоїдного зоба у новонароджених, дітей, підлітків та дорослих пацієнтів молодого віку.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до калію йодиду та/або будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; маніфестний гіпертиреоз; субклінічний гіпертиреоз – у дозах, що перевищують 150 мкг йоду на добу; солітарні токсичні аденоми щитовидної залози та функціональна автономія щитовидної залози (фокальна та дифузна), вузловий токсичний зоб (за винятком передопераційної терапії з метою блокади щитовидної залози); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; герпетиформний (старечий) дерматит Дюрінга. Препарат не слід застосовувати при гіпотиреозі, за винятком тих випадків, коли розвиток останнього спричинений вираженим дефіцитом йоду. Застосування препарату слід уникати при терапії радіоактивним йодом, наявності або підозрі на рак щитовидної залози.Вагітність та лактаціяУ період вагітності та грудного вигодовування потреба в йоді підвищується, тому особливо важливим є застосування препарату Йодомарин 200 у достатніх дозах для забезпечення адекватного надходження йоду до організму. Калію йодид проникає через плаценту та у грудне молоко. Якщо жінка, що годує, приймає калію йодид, додаткове призначення препарату немовлятам, які перебувають на грудному вигодовуванні, не потрібно. Застосування препарату під час вагітності та в період грудного вигодовування можливе лише у рекомендованих дозах. При проведенні терапії необхідно враховувати кількість йоду, що надходить із їжею.Побічна діяРідко можуть зустрічатися алергічні реакції: шкірна сиша, набряк Квінке.Взаємодія з лікарськими засобамиДефіцит йоду підвищує, а надлишок йоду знижує ефективність терапії гіпертиреозу антитиреоїдними засобами. У зв'язку з цим, перед або під час лікування гіпертиреозу, рекомендується по можливості уникати будь-якого прийому йоду. З іншого боку, антитиреоїдні засоби гальмують перехід Йоду в органічну сполуку в щитовидній залозі і, таким чином, можуть спричинити утворення зоба. Речовини, що надходять у щитовидну залозу за тим самим механізмом, що й йодиди, можуть конкурувати з йодом та інгібувати його захоплення щитовидною залозою (наприклад, перхлорат, який до того ж пригнічує рециркуляцію йодидів усередині щитовидної залози). Поглинання йоду може знижуватися і при застосуванні препаратів, які самі не надходять до щитовидної залози, наприклад, тіоціанату у концентраціях, що перевищують 5 мг/дл. Захоплення йоду щитовидною залозою та його метаболізм стимулюються ендогенним та екзогенно введеним тиреотропним гормоном (ТТГ). Одночасне лікування високими дозами Йоду та солями літію може сприяти виникненню зобу та гіпотиреозу. Високі дози калію йодиду у поєднанні з калійзберігаючими діуретиками можуть призводити до гіперкаліємії.Спосіб застосування та дозиПри визначенні необхідної дози препарату Йодомарин 200 слід враховувати регіональні та індивідуальні особливості надходження йоду з їжею. Особливо це є важливим при призначенні препарату новонародженим та дітям до 4 років. Профілактика йододефіцитних захворювань: Новонароджені та діти: 50-100 мкг йоду на день (1/2 – 1 таблетка препарату Йодомарин® 200); Підлітки та дорослі: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин® 200); При вагітності та в період грудного вигодовування: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин 200). Профілактика рецидиву зобу після його хірургічного видалення або після завершення лікування зобу препаратами гормонів щитовидної залози: 100-200 мкг йоду щодня (1-2 таблетки препарату Йодомарин 200). Лікування еутиреоїдного зоба: Новонароджені та діти: 100-200 мкг йоду на день (1-2 таблетки препарату Йодомарин® 200); Підлітки та дорослі пацієнти молодого віку: 200 мкг йоду на день (2 таблетки препарату Йодомарин® 200). Добову дозу препарату слід приймати в один прийом після їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. При призначенні препарату новонародженим та дітям до 3 років рекомендується розчинити таблетку у невеликій кількості (1 столова ложка) кип'яченої води кімнатної температури. Застосування препарату з профілактичною метою проводиться протягом, як правило, декількох місяців або років, а часто – протягом усього життя. Для лікування зоба у новонароджених здебільшого достатньо 2-4 тижнів; у дітей, підлітків та дорослих зазвичай потрібно 6-12 місяців або більше. Тривалість лікування визначається лікарем.ПередозуванняСимптоми: забарвлення слизових оболонок у коричневий колір, рефлекторне блювання (за наявності в їжі крохмальвмісних компонентів блювотні маси набувають синє забарвлення), болі в животі та діарея (можлива присутність крові в стільці). У тяжких випадках можливий розвиток дегідратації та шоку. У поодиноких випадках мали місце стенози стравоходу. Випадки смерті спостерігалися лише після прийому великих кількостей йоду (30-250 мл настоянки йоду). У поодиноких випадках тривале передозування калію йодиду може призводити до розвитку так званого «йодизму», тобто. інтоксикації йодом: металевий присмак у роті, набряк та подразнення слизових оболонок (нежить, кон'юнктивіт, гастроентерит, бронхіт). Калій йодид може активізувати латентні запальні процеси, такі як туберкульоз. Можливий розвиток набряків, еритеми, угреподібної та бульозної висипки, геморагій, лихоманки та дратівливості. Лікування при гострій інтоксикації: промивання шлунка розчином крохмалю, білка або 5% розчином тіосульфату натрію до видалення всіх слідів йоду. Симптоматична терапія порушень водно-електролітного балансу, протишокова терапія. Лікування при хронічній інтоксикації: відміна калію йодиду. Лікування йод-індукованого гіпотиреозу: відміна калію йодиду, нормалізація обміну речовин за допомогою гормонів щитовидної залози. Лікування йод-індукованого тиреотоксикозу: при м'яких формах лікування не потрібне; при виражених формах потрібне проведення тиреостатичної терапії (ефект якої завжди відстрочений). У тяжких випадках (тиреотоксичний криз) необхідно проведення інтенсивної терапії, плазмаферезу або тиреоїдектомії. У разі гіпертиреозу не може йтися про передозування як таке, оскільки гіпертиреоз може бути викликаний і такою кількістю йоду, який в інших країнах є нормальним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід враховувати, що на тлі терапії препаратом у пацієнтів з нирковою недостатністю можливий розвиток гіперкаліємії. Перед початком лікування необхідно виключити наявність у пацієнта гіпертиреозу або вузлового токсичного зоба, а також наявність цих захворювань в анамнезі. За наявності схильності до аутоімунних тиреоїдних захворювань можливе утворення антитіл до тиреопероксидази. Насичення щитовидної залози йодом може перешкоджати акумуляції радіоактивного йоду, що використовується в терапевтичних або діагностичних цілях. У зв'язку з цим не рекомендується приймати препарат перед проведенням дій з використанням радіоактивного йоду. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату Йодомарин® 200 не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання За температури не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. гідравлічний натрію (стабілізатор, Е468), вітамін В 12 0,1% (ціанокобаламін, відповідає 2 мкг вітаміну В 12), фолієва кислота (400 мкг), калію йодид (відповідає 225 мкг йоду). Пігулки масою 140 мг; По 30, 60 або 90 таблеток у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.ХарактеристикаОскільки в організмі людини фолієва кислота (фолати) та вітамін В12 не синтезуються, і йод потрапляє лише ззовні, необхідно приймати їх у достатній кількості з їжею. «Йодомарин для майбутньої мами» допомагає заповнити добову потребу у фолієвій кислоті, йоді та вітаміні В12 під час всієї вагітності, на етапі її планування, а також у період грудного вигодовування.Властивості компонентівФолієва кислота Нормальний перебіг процесів росту та поділу клітин організму неможливий без фолієвої кислоти (фолатів). Для правильного розвитку органів та тканин плода, у тому числі головного та спинного мозку, додатковий прийом фолієвої кислоти рекомендують починати ще на етапі планування вагітності. Якщо жінка не отримує з їжею достатньої кількості фолатів перед настанням вагітності і на самому її початку, виникає ризик розвитку тяжких вад головного та спинного мозку плода (вади розвитку нервової трубки), оскільки закладка даних органів відбувається в перші тижні вагітності. Прийом більшої, ніж зазвичай, кількості фолатів з їжею під час усієї вагітності також сприяє нормальному зростанню та оновленню материнських тканин. Дефіцит фолат є однією з найпоширеніших причин мегалобластної анемії у вагітних жінок. Також доцільно продовжувати прийом фолатів у період вигодовування з метою компенсації втрат фолатів у матері з грудним молоком для забезпечення потреб дитини. Вітамін В12 Вітамін В12 та фолієва кислота є взаємозалежними вітамінами, які взаємодіють один з одним в основному обміні організму. Прийом достатньої кількості вітаміну В12 з їжею відіграє таку ж важливу роль, як і споживання достатньої кількості фолієвої кислоти. Так само, як і у випадку з фолієвою кислотою (фолатами), під час вагітності та грудного вигодовування доцільний додатковий прийом вітаміну В12. Йод Йод - життєво важливий мікроелемент, необхідний нормальної роботи щитовидної залози, гормони якої забезпечують безліч функцій у людини. Саме тому вже на етапі планування вагітності жінкам, які проживають у регіонах йододефіциту, де існує нестача йоду в навколишньому середовищі, і, як наслідок, нестача йоду в раціоні, потрібний додатковий прийом йоду. Під час вагітності потреба в йоді підвищується, тому що щитовидна залоза матері у цей період синтезує додаткову кількість тиреоїдних гормонів, які надходять до організму плода. Щитовидна залоза плода починає виробляти власні тиреоїдні гормони лише наприкінці першого триместру вагітності. До цього часу плід повністю залежить від гормонів щитовидної залози, які отримують від матері.Протягом другого і третього триместрів додатковий прийом йоду необхідний достатнього синтезу гормонів щитовидної залози вже у організмі матері, а й плода. Тиреоїдні гормони необхідні для нормального росту, правильного розвитку головного мозку та фізичного розвитку плода Додатковий прийом йоду під час грудного вигодовування необхідний забезпечення потреб дитини. Недостатнє надходження йоду в організм жінки під час вагітності та годування груддю може стати причиною таких захворювань у плода та у новонародженого, як зоб (збільшення щитовидної залози) та гіпотиреоз (недостатня функція щитовидної залози).РекомендуєтьсяЯк біологічно активну добавку до їжі - додаткового джерела фолієвої кислоти, вітаміну В12 і йоду для жінок, які планують вагітність, вагітних жінок і жінок, які годують груддю. Зверніть увагу, що дана біологічно активна добавка до їжі не може замінити різноманітності харчового раціону.Протипоказання до застосуванняНе приймайте «Йодомарин для майбутньої мами», якщо у Вас є захворювання, при яких протипоказані препарати йоду, індивідуальна непереносимість або алергія на будь-який з компонентів. Якщо проводилося лікування або обстеження з приводу захворювання щитовидної залози, епілепсії або онкологічного захворювання, перед прийомом біологічно активної добавки до їжі «Йодомарин для майбутньої мами» слід проконсультуватися з лікарем.Спосіб застосування та дозиДорослим жінкам приймати внутрішньо по 1 таблетці 1 раз на день під час їди; таблетку слід ковтати повністю, запиваючи водою. Не перевищуйте рекомендованої добової дози. Якщо ви випадково перевищили рекомендовану добову дозу, при необхідності проконсультуйтеся з лікарем. Біологічно активні добавки до їжі призначені для доповнення харчового раціону і не повинні розглядатися як заміна харчової різноманітності та здорового способу життя. Перед початком вживання будь-яких біологічно активних добавок до їжі рекомендується консультація лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЧи не є лікарським засобом. Умови зберігання Зберігати у сухому, недоступному для дітей місці, при температурі не вище +25°С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: зофеноприл кальцію – 30,0 мг (еквівалент зофеноприлу – 28,7 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), лактози моногідрат, кроскармелоза натрію, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний; Плівкова оболонка: Опадрай® Y-1-7000, що складається з: гіпромелози, титану діоксиду, макроголу 400, макроголу 6000. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) з ПВХ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору з двостороннім ризиком для поділу.Фармакотерапевтична групаІнгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту.ФармакокінетикаАбсорбція. Після прийому внутрішньо зофеноприл швидко і повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). В організмі зофеноприл піддається майже повному перетворенню на зофеноприлат, який має виражену фармакологічну активність. Максимальна концентрація (Cmax) зофеноприлату в плазмі досягається через 1,5 години після прийому внутрішньо одноразової дози. Фармакокінетика одноразово прийнятої дози зофеноприлу є лінійною в інтервалі 10-80 мг. Після прийому зофеноприлу у добовій дозі 15-60 мг протягом 3-х тижнів кумуляції не відбувається. Одночасний прийом їжі знижує швидкість, але не повноту всмоктування зофеноприлу. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зофеноприлату до і після їди майже ідентичні. Розподіл. Приблизно 88% зофеноприлу пов'язують із білками плазми. Об'єм розподілу (Vd) у стадії насичення становить 96 л. Метаболізм. Основним метаболітом є зофеноприлат (22%), що метаболізується різними шляхами, включаючи кон'югацію з глюкуроновою кислотою (17%), циклізацію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою (13%), кон'югацію з цистеїном (9%) та S-метилювання тиол. ). Виведення. Зофеноприл після прийому внутрішньо виводиться нирками (69%) та через кишечник (26%). Після прийому внутрішньо зофеноприлу період напіввиведення (Т1/2) зофеноприлату становить 5,5 год, а його загальний кліренс – 1300 мл/хв. Фармакокінетика при нирковій недостатності У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну >45 мл/хв та <90 мл/хв) зофеноприл виводиться з організму з тією ж швидкістю, що й у здорових добровольців (кліренс креатиніну >90 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 7-44 мл/хв) швидкість виведення знижена приблизно до 50% порівняно з показниками у здорових добровольців. Тому пацієнтам цієї групи слід призначати половину від початкової дози зофеноприлу, що рекомендується. У пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, швидкість виведення знижена до 25% від показників у здорових добровольців. Пацієнтам цієї групи слід призначати одну четверту від початкової рекомендованої дози зофеноприлу. Фармакокінетика при печінковій недостатності У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) при прийомі одноразової дози зофеноприлу з радіоактивною міткою значення Cmax та час досягнення максимальної концентрації (TCmax) для зофеноприлату були подібними до значень, отриманих у здорових добровольців. . Однак значення AUC у пацієнтів з цирозом печінки були вдвічі вищими, ніж у здорових добровольців. Таким чином, пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості слід призначати половину від початкової рекомендованої дози зофеноприлу. Щодо пацієнтів з печінковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату відсутні, тому застосування зофеноприлу у пацієнтів цієї групи протипоказане.ФармакодинамікаЗофеноприл - гіпотензивний засіб із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Зофеноприл є проліками; в результаті гідролізу тіоефірного зв'язку утворюється активна сполука, що містить вільну сульфгідрильну групу - зофеноприлат. Механізм дії зофеноприлату при артеріальній гіпертензії та гострому інфаркті міокарда пов'язаний, головним чином, з супресією циркулюючої ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), а також з підвищенням активності калікреїн-кінінової системи. Пригнічення негативного зворотного зв'язку ангіотензину II щодо секреції реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Активність АПФ у плазмі крові протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо зофеноприлу у дозі 30 мг та 60 мг пригнічується на 53,4% та 74,4% відповідно. Результатом інгібування АПФ є зниження утворення ангіотензину II з ангіотензину I у плазмі крові, яке призводить до зменшення прямої судинозвужувальної дії ангіотензину II та зниження секреції альдостерону. Внаслідок інгібування АПФ також підвищується активність циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, яка сприяє периферичній вазодилатації шляхом активації простагландинової системи. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування зофеноприлу призводить до зниження артеріального тиску (АТ) у положенні «лежачи» та «стоячи» приблизно однаковою мірою, без компенсаторного підвищення частоти серцевих скорочень. Антигіпертензивний ефект зофеноприлату більш виражений при високій активності реніну плазми, ніж при нормальній або зниженій. Стабільний антигіпертензивний ефект досягається при тривалій терапії зофеноприлом. Так, для деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску потрібно кілька тижнів безперервної терапії. Різка відміна терапії у пацієнтів не призводила до швидкого підвищення артеріального тиску. В даний час дані щодо впливу препарату Зокардіс 30 на захворюваність та смертність у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відсутні. Частота первинної комбінованої кінцевої точки (розвиток тяжкої серцевої недостатності та/або смерті протягом 6 тижнів) була нижчою у групі зофеноприлу (зофеноприл 7,1%, плацебо 10,6%). Протягом одного року виживання у групі зофеноприлу було вищим, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія легкого та середнього (1-2) ступеня тяжкості. Гострий інфаркт міокарда (починаючи з перших 24 годин) у пацієнтів із стабільними показниками гемодинаміки та не отримували тромболітичну терапію, у т.ч. у пацієнтів з ознаками та симптомами серцевої недостатності.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до зофеноприлу або інших інгібіторів АПФ, а також до інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; печінкова недостатність важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки (ризик розвитку ниркової недостатності); стан після трансплантації нирки (досвід застосування препарату відсутній); первинний гіперальдостеронізм; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність, період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, що не застосовують ефективну контрацепцію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (напр., AN69®) або плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ-аферез); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю: артеріальна гіпотензія; реноваскулярна гіпертензія; однобічний стеноз ниркової артерії; ангіоневротичний набряк в анамнезі; хронічна ниркова недостатність; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність (ХСП) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA; цереброваскулярні захворювання; аортальний стеноз, мітральний стеноз, порушення відтоку крові з лівого шлуночка, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; цукровий діабет; псоріаз; системні захворювання сполучної тканини (в т.ч., системний червоний вовчак, склеродермія); гіперкаліємія; літній вік; одночасне проведення десенсибілізуючої терапії; при хірургічних втручаннях/загальній анестезії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); при одночасному застосуванні з антагоністами рецепторів ангіотензину II або з аліскіренсодержащими препаратами; застосування у пацієнтів негроїдної раси; обтяжений алергологічний анамнез; ішемічна хвороба серця; пригнічення кістковомозкового кровотворення, імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (розпад розвитку нейтропенії та агранулоцитозу); одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Зокардіс® 7,5 під час вагітності протипоказане. При плануванні або діагностуванні вагітності терапію препаратом Зокардіс® 30 слід відмінити та призначити гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може бути пов'язане з проявом фетотоксичності (погіршення функції нирок плода, маловоддя, уповільнення осифікації кісток черепа плода), а у новонароджених – ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та гіперкаліємії. Тому за новонародженими, чиї матері приймали препарат Зокардіс® 30 під час вагітності, необхідне ретельне спостереження щодо можливого розвитку зазначених симптомів. У разі застосування інгібіторів АПФ під час вагітності потрібне ретельне спостереження за станом функції нирок плода, а також кісток черепа за допомогою ультразвукового дослідження. Інформація про застосування препарату Зокардіс® 30 під час грудного вигодовування відсутня, тому його застосування у жінок у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення випадку: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ l/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота не встановлена ​​(за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота не встановлена: агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: гіпоглікемія. Порушення психіки Рідко: депресія, лабільність настрою, розлади сну, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови; Частота не встановлена: парестезія, дисгевзія (порушення смакового сприйняття), порушення рівноваги. Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та вестибулярного апарату Рідко: відчуття дзвону у вухах. Порушення з боку серцево-судинної системи Рідко: "припливи" крові до обличчя; Частота не встановлена: тахікардія, відчуття серцебиття, порушення ритму серця, стенокардія, гострий інфаркт міокарда, виражене зниження АТ на початковій стадії терапії та при збільшенні дози (одночасно з артеріальною гіпотензією можуть спостерігатися такі симптоми як запаморочення, слабкість, порушення зору, зрідка. свідомості (непритомність)). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто кашель; Рідко: задишка, синусит, риніт, глосит, бронхіт, бронхоспазм; Частота не встановлена: ангіоневротичний набряк із залученням особи та орофарингеальної зони, в т.ч., з фатальною обструкцією дихальних шляхів. Порушення з боку травної системи Часто: нудота, блювання; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк; Частота не встановлена: біль у животі, діарея, запор, сухість у роті, панкреатит, кишкова непрохідність. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота не встановлена: холестатична жовтяниця, гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: шкірний висип; Рідко: ангіоневротичний набряк, гіпергідроз. Частота не встановлена: алергічні реакції та реакції гіперчутливості, такі як свербіж шкіри, кропив'янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псоріазоподібні висипання, алопеція (реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, болем у м'язах, болем титру антинуклеарних антитіл). Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: м'язові судоми; Частота не встановлена: міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: порушення сечовипускання; Частота не встановлена: - порушення функції нирок, прогресування ниркової недостатності; гостра ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз Рідко: еректильна дисфункція. Інші Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: астенія; Дуже рідко: периферичні набряки, біль у грудній клітці. Лабораторні показники Частота не встановлена: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, збільшення концентрації білірубіну в плазмі крові. Збільшення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією), оборотні після відміни препарату. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (наприклад, натрію ауротіомалату) слід бути обережним у зв'язку з можливістю розвитку «нітратоподібних» реакцій після ін'єкційного введення препаратів золота (симптоми вазодилатації, включаючи «припливи» крові до обличчя, нудоту, запаморочення які можуть мати дуже важкий характер).Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори нейтральної ендопептидази Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з інгібіторами нейтральної ендопептидази, такими як сакубітрил та рацекадотрил (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, у зв'язку з чим одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше, ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 після відміни інгібіторів АПФ. Не рекомендується одночасне застосування Калійзберігаючі діуретики та каліймісткі препарати Не рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратами, що містять калій або харчовими добавками через ризик розвитку гіперкаліємії. Якщо внаслідок встановленої гіпокаліємії показано одночасне застосування перерахованих вище препаратів із зофеноприлом, їх слід застосовувати з обережністю під контролем електрокардіограми (ЕКГ) та вмісту калію в плазмі крові. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену дією діуретиків (не калійзберігаючих). Інгібітори АПФ, АРА II або аліскірен Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. розвиток гострої ниркової недостатності). ), ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказне у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо одночасне застосування двох засобів, що блокують РААС, є абсолютно необхідним, терапія повинна проводитися лише під наглядом лікаря, а також на тлі ретельного моніторингу функції нирок, вмісту електролітів у плазмі та АТ. Одночасне застосування з обережністю Діуретики (тіазидні або петлеві) Потрібна обережність при одночасному застосуванні з тіазидними та «петльовими» діуретиками. Попереднє лікування діуретиками може призвести до зниження ОЦК і сприяти розвитку зневоднення та артеріальної гіпотензії на початковій стадії застосування препарату Зокардіс® 30. Антигіпертнзивні ефекти препарату можна зменшити шляхом відміни застосування діуретиків, збільшення споживання рідини або кухонної солі або почати лікування. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти на спину. Може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію для заповнення ОЦК. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози не виключає можливості подальшого застосування препарату за умови обережного титрування дози. Анестетики Інгібітори АПФ можуть посилювати антигіпертензивний ефект деяких загальних анестетиків. Наркотичні аналгетики/трициклічні антидепресанти/нейролептики/антипсихотичні засоби/барбітурати При одночасному застосуванні з наркотичними аналгетиками, трициклічними антидепресантами, нейролептиками, антипсихотичними засобами та барбітуратами може розвинутись ортостатична гіпотензія. Інші гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, блокаторами кальцієвих каналів) При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами (альфа- та бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів) антигіпертензивний ефект може потенціюватися. Потрібна обережність при одночасному застосуванні з нітрогліцерином або іншими нітратами та/або іншими вазодилататорами. Циклоспорин Одночасне застосування циклоспорину з інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку порушення нирок. Алопуринол, цитостатики, імуносупресивні засоби, системні глюкокортикостероїди або прокаїномід При одночасному застосуванні алопуринолу, прокаїнаміду, цитостатиків, імунодепресантів з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку реакцій гіперчутливості та лейкопенії. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами збільшується ризик розвитку лейкопенії. Гіпоглікемічні засоби У поодиноких випадках інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (наприклад, похідних сульфонілсечовини) у пацієнтів з цукровим діабетом. У цих випадках може знадобитися зменшення дози гіпоглікемічного засобу прийому внутрішньо та/або інсуліну. Препарати літію Одночасне застосування препарату Зокардіс® 30 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. У разі застосування цієї комбінації необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Препарати золота При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (наприклад, натрію ауротіомалату) слід бути обережним у зв'язку з можливістю розвитку «нітратоподібних» реакцій після ін'єкційного введення препаратів золота (симптоми вазодилатації, включаючи «припливи» крові до обличчя, нудоту, запаморочення які можуть мати дуже важкий характер). Ціметідин Циметидин може посилювати антигіпертензивний ефект препарату Зокардіс 30. Ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами, що містять котримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Слід враховувати при одночасному застосуванні Нестероїдні протизапальні препарати (включаючи ацетилсаліцилову кислоту у дозі ≥3 г/добу) При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥ 3 г/добу, можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у т.ч. зофеноприлу. Також при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та інгібіторів АПФ можливе підвищення вмісту калію в плазмі крові на тлі зниження функції нирок. Ці зміни зазвичай мають оборотний характер і зустрічаються переважно у пацієнтів із порушеною функцією нирок. У поодиноких випадках можливий розвиток гострої ниркової недостатності, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, наприклад, у літніх або зневоднених пацієнтів. Симпатоміметики Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Антациди При одночасному застосуванні з антацидами можливе зменшення біодоступності інгібіторів АПФ. Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус; з інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, ситагліптіном, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з рацекадотрилом (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діарії); з естрамустином; з тканинними активаторами плазміногену (в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту). додаткова інформація Клінічних даних про пряму взаємодію зофеноприлу з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються ферментами мікросомального окислення печінки, відсутні. Проте дослідження in vitro продемонстрували відсутність потенційно можливої ​​взаємодії з лікарськими препаратами, що метаболізуються за участю ферментів мікросомального окиснення печінки.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки приймають незалежно від часу їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Доза має бути підібрана індивідуально. Для підбору оптимального режиму дозування доцільно застосовувати найбільш підходящу форму випуску препарату - препарат Зокардіс® 30 або препарат Зокардіс®, які містять 7,5 мг або 30 мг зофеноприлу кальцію відповідно. Артеріальна гіпертензія Препарат застосовують як у монотерапії, так і у комбінації з іншими гіпотензивними засобами. Початкова доза становить 15 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 30) 1 раз на добу. Необхідність збільшення дози препарату визначається шляхом вимірювання артеріального тиску безпосередньо перед прийомом наступної дози. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом декількох тижнів, тому рекомендується збільшувати дозу з інтервалом у чотири тижні. Звичайна підтримуюча доза становить 30 мг зофеноприлу кальцію (1 таблетка Зокардіс® 30) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 60 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 30) на добу, що приймаються одноразово або розділені на два прийоми. Пацієнти, які приймають діуретики На початку терапії зофеноприлом у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики, може виникати артеріальна гіпотензія. За 2-3 дні до початку застосування препарату Зокардіс® 30 необхідно тимчасово відмінити застосування діуретиків. Застосування препарату Зокардіс® 30 слід розпочинати з 15 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 30) 1 раз на добу. Якщо застосування діуретиків відмінити неможливо, терапію слід починати з 7,5 мг зофеноприлу кальцію (1 таблетка Зокардіс® 30) на добу. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів з кліренсом креатиніну > 45 мл/хв корекції дози не потрібно. У пацієнтів з кліренсом креатиніну < 45 мл/хв рекомендується застосування половини від дози, рекомендованої пацієнтам без ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв) = (140 - вік х маса тіла (кг)/конц. креатиніну в плазмі (мг/дл) х 72 Наведена вище формула дозволяє розрахувати кліренс креатиніну у чоловіків. Для жінок набуте значення слід помножити на 0,85. Пацієнти з нирковою недостатністю або які знаходяться на гемодіалізі У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) корекція дози не потрібна. Пацієнтам із нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну < 45 мл/хв) слід застосовувати половину від дози, рекомендованої пацієнтам без ниркової недостатності. Доза препарату для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить одну четверту дозу, рекомендовану пацієнтам без ниркової недостатності. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) початкова доза препарату Зокардіс® 30 становить половину від дози, рекомендованої пацієнтам без печінкової недостатності. У пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) застосування препарату Зокардіс® 30 протипоказане. Гострий інфаркт міокарда (у складі комбінованої терапії) Лікування препаратом Зокардіс® 30 слід розпочинати протягом перших 24 годин після появи перших симптомів гострого інфаркту міокарда та продовжувати протягом 6 тижнів. Рекомендується наступна схема застосування: 1-й та 2-й день: 7,5 мг зофеноприлу кальцію (l таблетка препарату Зокардіс® 30) кожні 12 год; 3-й та 4-й день: 15мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки препарату Зокардіс® 30 або 1/2 таб. препарату Зокардіс® 30) кожні 12год; з 5-го дня і далі: 30 мг зофеноприлу кальцію (4 таблетки Зокардіс® 30 або 1 таб. Зокардіс® 30) кожні 12ч. При низькому систолічному артеріальному тиску (САД) (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших трьох діб після гострого інфаркту міокарда, добову дозу Зокардіс® 30 не слід збільшувати. У разі розвитку артеріальної гіпотензії (САД ≤ 100 мм рт. ст.) лікування може бути продовжено у дозі, яка раніше добре переносилася. У разі розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії (САД < 90 мм рт.ст. при двох послідовних вимірах з проміжком не менше однієї години) застосування препарату Зокардіс® 30 слід припинити. У разі збереження ознак дисфункції міокарда лівого шлуночка або симптомів серцевої недостатності через 6 тижнів після перенесеного гострого інфаркту міокарда, а також при супутній артеріальній гіпертензії, застосування препарату Зокардіс® 30 може бути продовжено протягом тривалого часу. Одночасно має застосовуватися стандартне лікування, рекомендоване при гострому інфаркті міокарда (включаючи нітрати, ацетилсаліцилову кислоту як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори). Пацієнти старші 75 років Препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів віком 75 років та старших із гострим інфарктом міокарда. Пацієнти з нирковою недостатністю або перебувають на діалізі Ефективність та безпека застосування препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та нирковою недостатністю (при концентрації сироваткового креатиніну ≥ 2, 1 мг/дл та значенні протеїнурії ≥ 500 мг/день) або які перебувають на діалізі, не встановлені. Тому у даної категорії пацієнтів препарат Зокардіс® 30 не слід застосовувати. Пацієнти з печінковою недостатністю Ефективність та безпека застосування препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та печінковою недостатністю не встановлені. Тому у даної категорії пацієнтів препарат Зокардіс® 30 не слід застосовувати.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, ступор, брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність. Лікування: У разі передозування пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Показаний постійний моніторинг вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові. Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості переважаючих симптомів і ступеня їх тяжкості. У разі відносно недавнього прийому препарату показані: промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом внутрішньо розчину натрію сульфату; у більш тяжких випадках пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію АТ: внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду або плазмозамінників, при необхідності - проведення гемодіалізу (слід уникати використання поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю). При розвитку стійкої брадикардії або виражених вагусних реакцій показано застосування атропіну. При неефективності терапії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Так само, як і у разі застосування інших інгібіторів АПФ, слід мати на увазі ймовірність розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (вже через кілька годин після прийому першої дози препарату), особливо у пацієнтів з ХСН тяжкого ступеня тяжкості з порушенням функції нирок та без, а також у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу, зумовленими попередньою терапією діуретиками, дієтою з обмеженням кухонної солі, діареєю, блюванням, що знаходяться на гемодіалізі та при тяжкій ренінзалежній артеріальній гіпертензії. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), цереброваскулярними захворюваннями значне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту. У пацієнтів з ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, переважно в умовах стаціонару, починаючи з нижчих доз та подальшою обережною титрацією дози. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або низьким артеріальним тиском застосування препарату Зокардіс® 30 може викликати додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект передбачуваний і зазвичай не спричиняє скасування лікування. Якщо виражена артеріальна гіпотензія зберігається, може знадобитися зменшення дози або відміна застосування Зокардісу 30. Артеріальна гіпотензія у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда за наявності ризику виникнення тяжких гемодинамічних порушень внаслідок застосування вазодилатувальних засобів (пацієнти із систолічним АТ< 100 мм рт. ст., кардіогенним шоком) терапію препаратом Зокардіс® 30 починати не слід, тому що. це може призвести до розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії. У разі персистуючої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст. протягом більше однієї години), застосування препарату Зокардіс® 30 слід припинити. При розвитку тяжкої серцевої недостатності після гострого інфаркту міокарда препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати лише у пацієнтів із стабільними показниками гемодинаміки. Інфаркт міокарда у пацієнтів із печінковою недостатністю Ефективність та безпека препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів з інфарктом міокарда та порушеннями функції печінки не вивчались. Таким чином, препарат Зокардіс® 30 застосовувати у цій категорії пацієнтів. Інфаркт міокарда у пацієнтів із нирковою недостатністю Ефективність та безпека препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів з інфарктом міокарда та нирковою недостатністю, у т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, не вивчалися. Таким чином, препарат Зокардіс® 30 не слід застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю (концентрація креатиніну у сироватці крові >2,1 мг/дл та протеїнурія >500 мг/день) та інфарктом міокарда. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією та/або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки. Застосування діуретиків у таких пацієнтів може бути тяжким фактором. У пацієнтів цієї групи застосування препарату Зокардіс 30 протипоказане. У пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії ниркова недостатність може супроводжуватися лише невеликими змінами концентрації креатиніну у плазмі. За життєвими показаннями терапію препаратом Зокардіс® 30 у пацієнтів цієї групи слід починати з малих доз в умовах стаціонару під ретельним медичним наглядом. Подальше збільшення дози слід проводити з обережністю під контролем концентрації креатиніну в плазмі крові. Перед початком терапії препаратом Зокардіс® 30 слід тимчасово відмінити лікування діуретиками та ретельно моніторувати функцію нирок протягом перших кількох тижнів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати з обережністю, терапію слід розпочинати з менших доз. Під час терапії слід проводити ретельний контроль функції нирок. Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності при призначенні інгібіторів АПФ, головним чином, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або нирковими захворюваннями, включаючи стеноз ниркової артерії. У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відмічено підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зменшення дози інгібітору АПФ та/або припинення застосування діуретика. Протягом кількох тижнів терапії рекомендується регулярний контроль функції нирок. Трансплантація нирки Досвід застосування препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів після нещодавньої трансплантації нирки відсутній. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу Клінічні дослідження показали високу частоту анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, при проведенні ЛПНГ-аферезу (плазмаферез ліпопротеїнів низької щільності), подібних до тих, що зустрічаються при гемодіалізі. При проведенні ЛПНГ-аферезу інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на гіпотензивні препарати з іншої групи. Пацієнти, що знаходяться на діалізі У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран високої пропускної здатності (напр., AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції, такі як набряк обличчя, «припливи» крові до обличчя, артеріальна гіпотензія та задишка протягом перших хвилин гемодіалізу. Тому для таких пацієнтів рекомендується використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів іншої групи. Анафілактичні реакції при проведенні десенсибілізації з отрути перетинчастокрилих та після укусу комах Є повідомлення про розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ одночасно з проведенням процедури десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих (геміноптера)) або після укусів комах. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібіторів АПФ. Однак вони можуть розвинутись знову при повторному прийомі препарату. Слід з обережністю застосовувати інгібітори АПФ у пацієнтів, яким проводиться така десенсибілізація та у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Кашель Повідомляється про появу кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібіторами АПФ повинен враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Печінкова недостатність Рідко при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці, який прогресує до фульмінантного некрозу і, в окремих випадках, призводить до летального результату. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Пацієнтам, у яких при лікуванні інгібіторами АПФ з'являється жовтяниця та/або виражене підвищення активності «печінкових» ферментів, слід припинити терапію інгібіторами АПФ та забезпечити медичне спостереження. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. препарат Зокардіс® 30, спостерігається підвищення вмісту калію в плазмі. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти, які страждають на ниркову недостатність або цукровий діабет, приймають калійзберігаючі діуретики або калійвмісні замінники харчової солі, інші лікарські засоби, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Якщо застосування перелічених вище лікарських засобів на фоні застосування препарату Зокардіс® 30 є необхідним, рекомендується регулярний контроль вмісту калію у плазмі. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи Є докази, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та знижує функцію нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо одночасне застосування двох засобів, що блокують РААС, є абсолютно необхідним, терапія повинна проводитися лише під наглядом лікаря, а також на тлі ретельного моніторингу функції нирок, вмісту електролітів у плазмі та АТ. Хірургічне втручання/загальна анастезія При широких хірургічних втручаннях з проведенням загальної анестезії інгібітори АПФ можуть спричинити артеріальну гіпотензію, аж до розвитку шоку, оскільки може блокуватися утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо неможливо відмінити препарат Зокардіс® 30, при виконанні перерахованих вище заходів слід ретельно контролювати ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування у пацієнта Зокардіс 7,5. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко. Цей стан може розвинутись у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності у пацієнта системних захворювань сполучної тканини (наприклад, системного червоного вовчаку, склеродермії), під час проведення імуносупресивної терапії, у випадках одночасного застосування алопуринолу або прокаїнаміду, а також при поєднанні всіх перерахованих вище факторів. У деяких із таких пацієнтів спостерігався розвиток тяжких інфекцій, у ряді випадків резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. Якщо препарат Зокардіс® 30 застосовується у таких пацієнтів, рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові (перед застосуванням препарату,у перші 3 місяці лікування - кожні 2 тижні, і надалі - регулярний контроль). Під час лікування всі пацієнти повинні бути попереджені про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції (наприклад, біль у горлі, лихоманка), за яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 30 та інші препарати, що одночасно застосовуються, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня.біль у горлі, лихоманка), при яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 30 та інші препарати, що одночасно застосовуються, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня.біль у горлі, лихоманка), при яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 30 та інші препарати, що одночасно застосовуються, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які застосовують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові протягом першого місяця лікування препаратом Зокардіс® 30. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ у різні періоди лікування. В окремих випадках може виникати важкий ангіоневротичний набряк на тлі тривалого застосування інгібіторів АПФ. У таких випадках лікування препаратом Зокардіс® 30 слід негайно припинити, призначити гіпотензивний препарат з іншої групи та встановити відповідне медичне спостереження за пацієнтом до повного зникнення симптомів. Пацієнта слід помістити в стаціонар під лікарське спостереження на термін не менше 12-24 годин і не виписувати зі стаціонару до повного зникнення симптомів, що розвинулися. Навіть у тих випадках, коли турбує лише утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані чи мови може бути фатальним. Набряк мови, голосових складок або гортані можуть призвести до обструкції дихальних шляхів; відповідна терапія повинна бути проведена в найкоротші терміни і включати негайне підшкірне введення 0,1 % розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) або повільне внутрішньовенне введення розчину адреналіну 1 мг/мл, розведеного згідно з інструкцією із застосування, під контролем ЕКГ та АТ, а також заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти з ангіоневротичним набряком іншої етіології в анамнезі при прийомі інгібіторів АПФ перебувають у групі підвищеного ризику розвитку цієї патології. У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивався інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника), який проявлявся болями в животі у поєднанні з нудотою та блюванням або без них), іноді без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Протеїнурія Протеїнурія може траплятися, зокрема, у пацієнтів з порушенням функції нирок або тих, хто приймає відносно високі дози інгібіторів АПФ. У пацієнтів із захворюваннями нирок в анамнезі необхідно визначати вміст білка в сечі (використання тест-смужок для дослідження першої ранкової порції сечі) до лікування та періодично після його початку. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається терапевтичної відповіді на гіпотензивні препарати, що інгібують РААС. Таким чином, застосування препарату Зокардіс® 30 у цій категорії пацієнтів не рекомендується. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапанів та обструкцією виходу лівого шлуночка, а також у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. Псоріаз Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з псоріазом. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 30 може бути менш ефективним щодо зниження АТ у представників негроїдної раси порівняно з особами інших рас, можливо, через низький рівень реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у цій популяції. Ця відмінність може бути усунена шляхом додаткового призначення діуретиків. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози-галактози Препарат Зокардіс® 30 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів із спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Алкоголь У період застосування препарату Зокардіс® 30 не рекомендується вживати алкогольних напоїв, т.к. алкоголь посилює антигіпертензивну дію препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Зокардіс® 30 необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, заняття потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливий розвиток сонливості, підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: зофеноприл кальцію – 7,5 мг (еквівалент зофеноприлу – 7,2 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), лактози моногідрат кроскармелоза натрію, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний; Плівкова оболонка: Опадрай® Y-1-7000, що складається з гіпромелозу, титану діоксиду, макроголу, макроголу 6000. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) з ПВХ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору.Фармакотерапевтична групаІнгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту.ФармакокінетикаАбсорбція. Після прийому внутрішньо зофеноприл швидко і повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). В організмі зофеноприл піддається майже повному перетворенню на зофеноприлат, який має виражену фармакологічну активність. Максимальна концентрація (Cmax) зофеноприлату в плазмі досягається через 1,5 години після прийому внутрішньо одноразової дози. Фармакокінетика одноразово прийнятої дози зофеноприлу є лінійною в інтервалі 10-80 мг. Після прийому зофеноприлу у добовій дозі 15-60 мг протягом 3-х тижнів кумуляції не відбувається. Одночасний прийом їжі знижує швидкість, але не повноту всмоктування зофеноприлу. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зофеноприлату до і після їди майже ідентичні. Розподіл. Приблизно 88% зофеноприлу пов'язують із білками плазми. Об'єм розподілу (Vd) у стадії насичення становить 96 л. Метаболізм. Основним метаболітом є зофеноприлат (22%), що метаболізується різними шляхами, включаючи кон'югацію з глюкуроновою кислотою (17%), циклізацію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою (13%), кон'югацію з цистеїном (9%) та S-метилювання тиол. ). Виведення. Зофеноприл після прийому внутрішньо виводиться нирками (69%) та через кишечник (26%). Після прийому внутрішньо зофеноприлу період напіввиведення (Т1/2) зофеноприлату становить 5,5 год, а його загальний кліренс – 1300 мл/хв. Фармакокінетика при нирковій недостатності У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну >45 мл/хв та <90 мл/хв) зофеноприл виводиться з організму з тією ж швидкістю, що й у здорових добровольців (кліренс креатиніну >90 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 7-44 мл/хв) швидкість виведення знижена приблизно до 50% порівняно з показниками у здорових добровольців. Тому пацієнтам цієї групи слід призначати половину від початкової дози зофеноприлу, що рекомендується. У пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, швидкість виведення знижена до 25% від показників у здорових добровольців. Пацієнтам цієї групи слід призначати одну четверту від початкової рекомендованої дози зофеноприлу. Фармакокінетика при печінковій недостатності У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) при прийомі одноразової дози зофеноприлу з радіоактивною міткою значення Cmax та час досягнення максимальної концентрації (TCmax) для зофеноприлату були подібними до значень, отриманих у здорових добровольців. . Однак значення AUC у пацієнтів з цирозом печінки були вдвічі вищими, ніж у здорових добровольців. Таким чином, пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості слід призначати половину від початкової рекомендованої дози зофеноприлу. Щодо пацієнтів з печінковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату відсутні, тому застосування зофеноприлу у пацієнтів цієї групи протипоказане.ФармакодинамікаЗофеноприл - гіпотензивний засіб із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Зофеноприл є проліками; в результаті гідролізу тіоефірного зв'язку утворюється активна сполука, що містить вільну сульфгідрильну групу - зофеноприлат. Механізм дії зофеноприлату при артеріальній гіпертензії та гострому інфаркті міокарда пов'язаний, головним чином, з супресією циркулюючої ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), а також з підвищенням активності калікреїн-кінінової системи. Пригнічення негативного зворотного зв'язку ангіотензину II щодо секреції реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Активність АПФ у плазмі крові протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо зофеноприлу у дозі 30 мг та 60 мг пригнічується на 53,4% та 74,4% відповідно. Результатом інгібування АПФ є зниження утворення ангіотензину II з ангіотензину I у плазмі крові, яке призводить до зменшення прямої судинозвужувальної дії ангіотензину II та зниження секреції альдостерону. Внаслідок інгібування АПФ також підвищується активність циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, яка сприяє периферичній вазодилатації шляхом активації простагландинової системи. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування зофеноприлу призводить до зниження артеріального тиску (АТ) у положенні «лежачи» та «стоячи» приблизно однаковою мірою, без компенсаторного підвищення частоти серцевих скорочень. Антигіпертензивний ефект зофеноприлату більш виражений при високій активності реніну плазми, ніж при нормальній або зниженій. Стабільний антигіпертензивний ефект досягається при тривалій терапії зофеноприлом. Так, для деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску потрібно кілька тижнів безперервної терапії. Різка відміна терапії у пацієнтів не призводила до швидкого підвищення артеріального тиску. В даний час дані щодо впливу препарату Зокардіс 7,5 на захворюваність та смертність у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відсутні. Клінічний ефект застосування зофеноприлу в ранній період гострого інфаркту міокарда може бути асоційований з багатьма факторами, такими як зниження рівня ангіотензину II у плазмі крові (що обмежує процес ремоделювання шлуночків, що негативно впливає на прогноз у пацієнтів з гострим інфарктом міокарду) -кінінової системи в плазмі крові та тканинах Було проведено рандомізоване плацебо-контрольоване клінічне дослідження зофеноприлу за участю 1556 пацієнтів, які перенесли гострий передній інфаркт міокарда та не отримували тромболітичну терапію. Застосування зофеноприлу розпочиналося протягом 24 годин від розвитку гострого інфаркту міокарда та тривало протягом 6 тижнів.Частота первинної комбінованої кінцевої точки (розвиток тяжкої серцевої недостатності та/або смерті протягом 6 тижнів) була нижчою у групі зофеноприлу (зофеноприл 7,1%, плацебо 10,6%). Протягом одного року виживання у групі зофеноприлу було вищим, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія легкого та середнього (1-2) ступеня тяжкості. Гострий інфаркт міокарда (починаючи з перших 24 годин) у пацієнтів із стабільними показниками гемодинаміки та не отримували тромболітичну терапію, у т.ч. у пацієнтів з ознаками та симптомами серцевої недостатності.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до зофеноприлу або інших інгібіторів АПФ, а також до інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; печінкова недостатність важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки (ризик розвитку ниркової недостатності); стан після трансплантації нирки (досвід застосування препарату відсутній); первинний гіперальдостеронізм; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність, період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, що не застосовують ефективну контрацепцію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (напр., AN69®) або плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ-аферез); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю: артеріальна гіпотензія; реноваскулярна гіпертензія; однобічний стеноз ниркової артерії; ангіоневротичний набряк в анамнезі; хронічна ниркова недостатність; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність (ХСП) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA; цереброваскулярні захворювання; аортальний стеноз, мітральний стеноз, порушення відтоку крові з лівого шлуночка, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; цукровий діабет; псоріаз; системні захворювання сполучної тканини (в т.ч., системний червоний вовчак, склеродермія); гіперкаліємія; літній вік; одночасне проведення десенсибілізуючої терапії; при хірургічних втручаннях/загальній анестезії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); при одночасному застосуванні з антагоністами рецепторів ангіотензину II або з аліскіренсодержащими препаратами; застосування у пацієнтів негроїдної раси; обтяжений алергологічний анамнез; ішемічна хвороба серця; пригнічення кістковомозкового кровотворення, імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (розпад розвитку нейтропенії та агранулоцитозу); одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Зокардіс® 7,5 під час вагітності протипоказане. При плануванні або діагностуванні вагітності терапію препаратом Зокардіс® 7,5 слід відмінити та призначити гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може бути пов'язане з проявом фетотоксичності (погіршення функції нирок плода, маловоддя, уповільнення осифікації кісток черепа плода), а у новонароджених – ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та гіперкаліємії. Тому за новонародженими, чиї матері приймали препарат Зокардіс® 7,5 під час вагітності, необхідне ретельне спостереження щодо можливого розвитку зазначених симптомів. У разі застосування інгібіторів АПФ під час вагітності потрібне ретельне спостереження за станом функції нирок плода, а також кісток черепа за допомогою ультразвукового дослідження. Інформація про застосування препарату Зокардіс® 7,5 під час грудного вигодовування відсутня, тому його застосування у жінок у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення випадку: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ l/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота не встановлена ​​(за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота не встановлена: агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: гіпоглікемія. Порушення психіки Рідко: депресія, лабільність настрою, розлади сну, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови; Частота не встановлена: парестезія, дисгевзія (порушення смакового сприйняття), порушення рівноваги. Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та вестибулярного апарату Рідко: відчуття дзвону у вухах. Порушення з боку серцево-судинної системи Рідко: "припливи" крові до обличчя; Частота не встановлена: тахікардія, відчуття серцебиття, порушення ритму серця, стенокардія, гострий інфаркт міокарда, виражене зниження АТ на початковій стадії терапії та при збільшенні дози (одночасно з артеріальною гіпотензією можуть спостерігатися такі симптоми як запаморочення, слабкість, порушення зору, зрідка. свідомості (непритомність)). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто кашель; Рідко: задишка, синусит, риніт, глосит, бронхіт, бронхоспазм; Частота не встановлена: ангіоневротичний набряк із залученням особи та орофарингеальної зони, в т.ч., з фатальною обструкцією дихальних шляхів. Порушення з боку травної системи Часто: нудота, блювання; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк; Частота не встановлена: біль у животі, діарея, запор, сухість у роті, панкреатит, кишкова непрохідність. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота не встановлена: холестатична жовтяниця, гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: шкірний висип; Рідко: ангіоневротичний набряк, гіпергідроз. Частота не встановлена: алергічні реакції та реакції гіперчутливості, такі як свербіж шкіри, кропив'янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псоріазоподібні висипання, алопеція (реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, болем у м'язах, болем титру антинуклеарних антитіл). Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: м'язові судоми; Частота не встановлена: міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: порушення сечовипускання; Частота не встановлена: - порушення функції нирок, прогресування ниркової недостатності; гостра ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз Рідко: еректильна дисфункція. Інші Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: астенія; Дуже рідко: периферичні набряки, біль у грудній клітці. Лабораторні показники Частота не встановлена: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, збільшення концентрації білірубіну в плазмі крові. Збільшення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією), оборотні після відміни препарату. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (наприклад, натрію ауротіомалату) слід бути обережним у зв'язку з можливістю розвитку «нітратоподібних» реакцій після ін'єкційного введення препаратів золота (симптоми вазодилатації, включаючи «припливи» крові до обличчя, нудоту, запаморочення які можуть мати дуже важкий характер).Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори нейтральної ендопептидази Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з інгібіторами нейтральної ендопептидази, такими як сакубітрил та рацекадотрил (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, у зв'язку з чим одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше, ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 після відміни інгібіторів АПФ. Не рекомендується одночасне застосування Калійзберігаючі діуретики та каліймісткі препарати Не рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратами, що містять калій або харчовими добавками через ризик розвитку гіперкаліємії. Якщо внаслідок встановленої гіпокаліємії показано одночасне застосування перерахованих вище препаратів із зофеноприлом, їх слід застосовувати з обережністю під контролем електрокардіограми (ЕКГ) та вмісту калію в плазмі крові. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену дією діуретиків (не калійзберігаючих). Інгібітори АПФ, АРА II або аліскірен Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. розвиток гострої ниркової недостатності). ), ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказне у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо одночасне застосування двох засобів, що блокують РААС, є абсолютно необхідним, терапія повинна проводитися лише під наглядом лікаря, а також на тлі ретельного моніторингу функції нирок, вмісту електролітів у плазмі та АТ. Одночасне застосування з обережністю Діуретики (тіазидні або петлеві) Потрібна обережність при одночасному застосуванні з тіазидними та «петльовими» діуретиками. Попереднє лікування діуретиками може призвести до зниження ОЦК та сприяти розвитку зневоднення та артеріальної гіпотензії на початковій стадії застосування препарату Зокардіс® 7,5. Антигіпертнзивні ефекти препарату можна зменшити шляхом відміни застосування діуретиків, збільшення споживання рідини або кухонної солі або розпочати лікування зофеноприлом із застосуванням нижчих доз. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти на спину. Може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію для заповнення ОЦК. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози не виключає можливості подальшого застосування препарату за умови обережного титрування дози. Анестетики Інгібітори АПФ можуть посилювати антигіпертензивний ефект деяких загальних анестетиків. Наркотичні аналгетики/трициклічні антидепресанти/нейролептики/антипсихотичні засоби/барбітурати При одночасному застосуванні з наркотичними аналгетиками, трициклічними антидепресантами, нейролептиками, антипсихотичними засобами та барбітуратами може розвинутись ортостатична гіпотензія. Інші гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, блокаторами кальцієвих каналів) При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами (альфа- та бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів) антигіпертензивний ефект може потенціюватися. Потрібна обережність при одночасному застосуванні з нітрогліцерином або іншими нітратами та/або іншими вазодилататорами. Циклоспорин Одночасне застосування циклоспорину з інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку порушення нирок. Алопуринол, цитостатики, імуносупресивні засоби, системні глюкокортикостероїди або прокаїномід При одночасному застосуванні алопуринолу, прокаїнаміду, цитостатиків, імунодепресантів з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку реакцій гіперчутливості та лейкопенії. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами збільшується ризик розвитку лейкопенії. Гіпоглікемічні засоби У поодиноких випадках інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (наприклад, похідних сульфонілсечовини) у пацієнтів з цукровим діабетом. У цих випадках може знадобитися зменшення дози гіпоглікемічного засобу прийому внутрішньо та/або інсуліну. Препарати літію Одночасне застосування препарату Зокардіс® 7,5 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. У разі застосування цієї комбінації необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Препарати золота При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (наприклад, натрію ауротіомалату) слід бути обережним у зв'язку з можливістю розвитку «нітратоподібних» реакцій після ін'єкційного введення препаратів золота (симптоми вазодилатації, включаючи «припливи» крові до обличчя, нудоту, запаморочення які можуть мати дуже важкий характер). Ціметідин Циметидин може посилювати антигіпертензивний ефект препарату Зокардіс® 7,5. Ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами, що містять котримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Слід враховувати при одночасному застосуванні Нестероїдні протизапальні препарати (включаючи ацетилсаліцилову кислоту у дозі ≥3 г/добу) При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥ 3 г/добу, можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у т.ч. зофеноприлу. Також при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та інгібіторів АПФ можливе підвищення вмісту калію в плазмі крові на тлі зниження функції нирок. Ці зміни зазвичай мають оборотний характер і зустрічаються переважно у пацієнтів із порушеною функцією нирок. У поодиноких випадках можливий розвиток гострої ниркової недостатності, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, наприклад, у літніх або зневоднених пацієнтів. Симпатоміметики Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Антациди При одночасному застосуванні з антацидами можливе зменшення біодоступності інгібіторів АПФ. Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус; з інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, ситагліптіном, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з рацекадотрилом (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діарії); з естрамустином; з тканинними активаторами плазміногену (в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту). додаткова інформація Клінічних даних про пряму взаємодію зофеноприлу з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються ферментами мікросомального окислення печінки, відсутні. Проте дослідження in vitro продемонстрували відсутність потенційно можливої ​​взаємодії з лікарськими препаратами, що метаболізуються за участю ферментів мікросомального окиснення печінки.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки приймають незалежно від часу їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Доза має бути підібрана індивідуально. Для підбору оптимального режиму дозування доцільно застосовувати найбільш підходящу форму випуску препарату - препарат Зокардіс® 7,5 або Зокардис®, що містять 7,5 мг або 30 мг зофеноприлу кальцію, відповідно. Артеріальна гіпертензія Препарат застосовують як у монотерапії, так і у комбінації з іншими гіпотензивними засобами. Початкова доза становить 15 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 7,5) 1 раз на добу. Необхідність збільшення дози препарату визначається шляхом вимірювання артеріального тиску безпосередньо перед прийомом наступної дози. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом декількох тижнів, тому рекомендується збільшувати дозу з інтервалом у чотири тижні. Звичайна підтримуюча доза становить 30 мг зофеноприлу кальцію (1 таблетка Зокардіс® 30) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 60 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 30) на добу, що приймаються одноразово або розділені на два прийоми. Пацієнти, які приймають діуретики На початку терапії зофеноприлом у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики, може виникати артеріальна гіпотензія. За 2-3 дні до початку застосування препарату Зокардіс® 7,5 необхідно тимчасово відмінити застосування діуретиків. Застосування препарату Зокардіс® 7,5 слід розпочинати з 15 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 7,5) 1 раз на добу. Якщо застосування діуретиків відмінити неможливо, терапію слід розпочинати з 7,5 мг зофеноприлу кальцію (1 таблетка препарату Зокардіс® 7,5) на добу. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів з кліренсом креатиніну > 45 мл/хв корекції дози не потрібно. У пацієнтів з кліренсом креатиніну < 45 мл/хв рекомендується застосування половини від дози, рекомендованої пацієнтам без ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв) = (140 - вік х маса тіла (кг)/конц. креатиніну в плазмі (мг/дл) х 72 Наведена вище формула дозволяє розрахувати кліренс креатиніну у чоловіків. Для жінок набуте значення слід помножити на 0,85. Пацієнти з нирковою недостатністю або які знаходяться на гемодіалізі У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) корекція дози не потрібна. Пацієнтам із нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну < 45 мл/хв) слід застосовувати половину від дози, рекомендованої пацієнтам без ниркової недостатності. Доза препарату для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить одну четверту дозу, рекомендовану пацієнтам без ниркової недостатності. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) початкова доза препарату Зокардіс® 7,5 становить половину від дози, рекомендованої пацієнтам без печінкової недостатності. У пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) застосування препарату Зокардіс® 7,5 протипоказане. Гострий інфаркт міокарда (у складі комбінованої терапії) Лікування препаратом Зокардіс® 7,5 слід розпочинати протягом перших 24 годин після появи перших симптомів гострого інфаркту міокарда та продовжувати протягом 6 тижнів. Рекомендується наступна схема застосування: 1-й та 2-й день: 7,5 мг зофеноприлу кальцію (l таблетка препарату Зокардіс® 7,5) кожні 12 год; 3-й та 4-й день: 15мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки препарату Зокардіс® 7,5 або 1/2 таб. препарату Зокардіс® 30) кожні 12год; з 5-го дня і далі: 30 мг зофеноприлу кальцію (4 таблетки препарату Зокардіс® 7,5 або 1 таб. препарату Зокардіс® 30) кожні 12год. При низькому систолічному артеріальному тиску (САД) (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших трьох діб після гострого інфаркту міокарда, добову дозу Зокардіс® 7,5 збільшувати не слід. У разі розвитку артеріальної гіпотензії (САД ≤ 100 мм рт. ст.) лікування може бути продовжено у дозі, яка раніше добре переносилася. У разі розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії (САД < 90 мм рт.ст. при двох послідовних вимірах з проміжком не менше однієї години) застосування препарату Зокардіс® 7,5 слід припинити. У разі збереження ознак дисфункції міокарда лівого шлуночка або симптомів серцевої недостатності через 6 тижнів після перенесеного гострого інфаркту міокарда, а також при супутній артеріальній гіпертензії, застосування препарату Зокардіс® 7,5 може бути продовжено протягом тривалого часу. Одночасно має застосовуватися стандартне лікування, рекомендоване при гострому інфаркті міокарда (включаючи нітрати, ацетилсаліцилову кислоту як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори). Пацієнти старші 75 років Препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів віком 75 років та старших із гострим інфарктом міокарда. Пацієнти з нирковою недостатністю або перебувають на діалізі Ефективність та безпека застосування препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та нирковою недостатністю (при концентрації сироваткового креатиніну ≥ 2, 1 мг/дл та значенні протеїнурії ≥500 мг/день) або які знаходяться на діалізі, не встановлені. Тому у даної категорії пацієнтів препарат Зокардіс® 7,5 не слід застосовувати. Пацієнти з печінковою недостатністю Ефективність та безпека застосування препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та печінковою недостатністю не встановлені. Тому у даної категорії пацієнтів препарат Зокардіс® 7,5 не слід застосовувати.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, ступор, брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність. Лікування: У разі передозування пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Показаний постійний моніторинг вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові. Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості переважаючих симптомів і ступеня їх тяжкості. У разі відносно недавнього прийому препарату показані: промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом внутрішньо розчину натрію сульфату; у більш тяжких випадках пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію АТ: внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду або плазмозамінників, при необхідності - проведення гемодіалізу (слід уникати використання поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю). При розвитку стійкої брадикардії або виражених вагусних реакцій показано застосування атропіну. При неефективності терапії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Так само, як і у разі застосування інших інгібіторів АПФ, слід мати на увазі ймовірність розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (вже через кілька годин після прийому першої дози препарату), особливо у пацієнтів з ХСН тяжкого ступеня тяжкості з порушенням функції нирок та без, а також у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу, зумовленими попередньою терапією діуретиками, дієтою з обмеженням кухонної солі, діареєю, блюванням, що знаходяться на гемодіалізі та при тяжкій ренінзалежній артеріальній гіпертензії. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), цереброваскулярними захворюваннями значне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту. У пацієнтів з ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, переважно в умовах стаціонару, починаючи з нижчих доз та подальшою обережною титрацією дози. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або низьким артеріальним тиском застосування препарату Зокардіс® 7,5 може викликати додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект передбачуваний і зазвичай не спричиняє скасування лікування. Якщо виражена артеріальна гіпотензія зберігається, може знадобитися зменшення дози або відміна застосування препарату Зокардіс® 7,5. Артеріальна гіпотензія у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда за наявності ризику виникнення тяжких гемодинамічних порушень внаслідок застосування вазодилатувальних засобів (пацієнти із систолічним АТ< 100 мм рт. ст., кардіогенним шоком) терапію препаратом Зокардіс® 7,5 починати не слід, тому що. це може призвести до розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії. У разі персистуючої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст. протягом більше однієї години), застосування препарату Зокардіс® 7,5 слід припинити. При розвитку тяжкої серцевої недостатності після гострого інфаркту міокарда препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати лише у пацієнтів із стабільними показниками гемодинаміки. Інфаркт міокарда у пацієнтів із печінковою недостатністю Ефективність та безпека препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів з інфарктом міокарда та порушеннями функції печінки не вивчалися. Таким чином, препарат Зокардіс 7,5 застосовувати у даної категорії пацієнтів. Інфаркт міокарда у пацієнтів із нирковою недостатністю Ефективність та безпека препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів з інфарктом міокарда та нирковою недостатністю, у т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, не вивчалися. Таким чином, препарат Зокардіс® 7,5 не слід застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю (концентрація креатиніну у сироватці крові >2,1 мг/дл та протеїнурія >500 мг/день) та інфарктом міокарда. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією та/або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки. Застосування діуретиків у таких пацієнтів може бути тяжким фактором. У пацієнтів цієї групи застосування препарату Зокардіс 7,5 протипоказане. У пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії ниркова недостатність може супроводжуватися лише невеликими змінами концентрації креатиніну у плазмі. За життєвими показаннями терапію препаратом Зокардіс® 7,5 у пацієнтів цієї групи слід починати з малих доз в умовах стаціонару під ретельним медичним наглядом. Подальше збільшення дози слід проводити з обережністю під контролем концентрації креатиніну в плазмі крові. Перед початком терапії препаратом Зокардіс® 7,5 слід тимчасово відмінити лікування діуретиками та ретельно моніторувати функцію нирок протягом перших кількох тижнів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати з обережністю, терапію слід розпочинати з менших доз. Під час терапії слід проводити ретельний контроль функції нирок. Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності при призначенні інгібіторів АПФ, головним чином, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або нирковими захворюваннями, включаючи стеноз ниркової артерії. У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відмічено підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зменшення дози інгібітору АПФ та/або припинення застосування діуретика. Протягом кількох тижнів терапії рекомендується регулярний контроль функції нирок. Трансплантація нирки Досвід застосування препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів після нещодавньої трансплантації нирки відсутній. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу Клінічні дослідження показали високу частоту анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, при проведенні ЛПНГ-аферезу (плазмаферез ліпопротеїнів низької щільності), подібних до тих, що зустрічаються при гемодіалізі. При проведенні ЛПНГ-аферезу інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на гіпотензивні препарати з іншої групи. Пацієнти, що знаходяться на діалізі У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран високої пропускної здатності (напр., AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції, такі як набряк обличчя, «припливи» крові до обличчя, артеріальна гіпотензія та задишка протягом перших хвилин гемодіалізу. Тому для таких пацієнтів рекомендується використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів іншої групи. Анафілактичні реакції при проведенні десенсибілізації з отрути перетинчастокрилих та після укусу комах Є повідомлення про розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ одночасно з проведенням процедури десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих (геміноптера)) або після укусів комах. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібіторів АПФ. Однак вони можуть розвинутись знову при повторному прийомі препарату. Слід з обережністю застосовувати інгібітори АПФ у пацієнтів, яким проводиться така десенсибілізація та у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Кашель Повідомляється про появу кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібіторами АПФ повинен враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Печінкова недостатність Рідко при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці, який прогресує до фульмінантного некрозу і, в окремих випадках, призводить до летального результату. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Пацієнтам, у яких при лікуванні інгібіторами АПФ з'являється жовтяниця та/або виражене підвищення активності «печінкових» ферментів, слід припинити терапію інгібіторами АПФ та забезпечити медичне спостереження. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. препарат Зокардіс® 7,5, спостерігається підвищення вмісту калію в плазмі. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти, які страждають на ниркову недостатність або цукровий діабет, приймають калійзберігаючі діуретики або калійвмісні замінники харчової солі, інші лікарські засоби, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Якщо застосування перелічених вище лікарських засобів на фоні застосування препарату Зокардіс® 7,5 є необхідним, рекомендується регулярний контроль вмісту калію у плазмі. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи Є докази, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та знижує функцію нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо одночасне застосування двох засобів, що блокують РААС, є абсолютно необхідним, терапія повинна проводитися лише під наглядом лікаря, а також на тлі ретельного моніторингу функції нирок, вмісту електролітів у плазмі та АТ. Хірургічне втручання/загальна анастезія При широких хірургічних втручаннях з проведенням загальної анестезії інгібітори АПФ можуть спричинити артеріальну гіпотензію, аж до розвитку шоку, оскільки може блокуватися утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо неможливо відмінити препарат Зокардіс® 7,5, при виконанні перерахованих вище заходів слід ретельно контролювати ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування у пацієнта Зокардіс 7,5. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко. Цей стан може розвинутись у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності у пацієнта системних захворювань сполучної тканини (наприклад, системного червоного вовчаку, склеродермії), під час проведення імуносупресивної терапії, у випадках одночасного застосування алопуринолу або прокаїнаміду, а також при поєднанні всіх перерахованих вище факторів. У деяких із таких пацієнтів спостерігався розвиток тяжких інфекцій, у ряді випадків резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. Якщо препарат Зокардіс® 7,5 застосовується у таких пацієнтів, рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові (перед застосуванням препарату,у перші 3 місяці лікування - кожні 2 тижні, і надалі - регулярний контроль). Під час лікування всі пацієнти повинні бути попереджені про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції (наприклад, біль у горлі, лихоманка), за яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 7,5 та інші препарати, що застосовуються одночасно, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня.біль у горлі, лихоманка), при яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 7,5 та інші препарати, що застосовуються одночасно, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня.біль у горлі, лихоманка), при яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 7,5 та інші препарати, що застосовуються одночасно, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які застосовують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові протягом першого місяця лікування препаратом Зокардіс® 7,5. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ у різні періоди лікування. В окремих випадках може виникати важкий ангіоневротичний набряк на тлі тривалого застосування інгібіторів АПФ. У таких випадках лікування препаратом Зокардіс® 7,5 слід негайно припинити, призначити гіпотензивний препарат з іншої групи та встановити відповідне медичне спостереження за пацієнтом до повного зникнення симптомів. Пацієнта слід помістити в стаціонар під лікарське спостереження на термін не менше 12-24 годин і не виписувати зі стаціонару до повного зникнення симптомів, що розвинулися. Навіть у тих випадках, коли турбує лише утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані чи мови може бути фатальним. Набряк мови, голосових складок або гортані можуть призвести до обструкції дихальних шляхів; відповідна терапія повинна бути проведена в найкоротші терміни і включати негайне підшкірне введення 0,1 % розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) або повільне внутрішньовенне введення розчину адреналіну 1 мг/мл, розведеного згідно з інструкцією із застосування, під контролем ЕКГ та АТ, а також заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти з ангіоневротичним набряком іншої етіології в анамнезі при прийомі інгібіторів АПФ перебувають у групі підвищеного ризику розвитку цієї патології. У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивався інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника), який проявлявся болями в животі у поєднанні з нудотою та блюванням або без них), іноді без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Протеїнурія Протеїнурія може траплятися, зокрема, у пацієнтів з порушенням функції нирок або тих, хто приймає відносно високі дози інгібіторів АПФ. У пацієнтів із захворюваннями нирок в анамнезі необхідно визначати вміст білка в сечі (використання тест-смужок для дослідження першої ранкової порції сечі) до лікування та періодично після його початку. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається терапевтичної відповіді на гіпотензивні препарати, що інгібують РААС. Таким чином, застосування препарату Зокардіс 7,5 у даної категорії пацієнтів не рекомендується. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапанів та обструкцією виходу лівого шлуночка, а також у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. Псоріаз Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з псоріазом. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 7,5 може бути менш ефективним щодо зниження АТ у представників негроїдної раси порівняно з особами інших рас, можливо, через низький рівень реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у цій популяції. Ця відмінність може бути усунена шляхом додаткового призначення діуретиків. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози-галактози Препарат Зокардіс® 7,5 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Алкоголь У період застосування препарату Зокардіс® 7,5 не рекомендується вживати алкогольних напоїв, т.к. алкоголь посилює антигіпертензивну дію препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Зокардіс® 7,5 необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, заняття потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливий розвиток сонливості, підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему