Берлин Хеми Хиты продаж

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: фебуксостат-120,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, гіпролоза, целюлоза мікрокристалічна (Avicel РН101), целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH102), кроскармелоза натрію, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний водний; Плівкова оболонка опадрай II жовтий 85F42129, що складається з: полівінілового спирту, титану діоксиду (Е 171), макроголу 3350, тальку, барвника заліза оксиду жовтого (Е 172). По 14 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) з ПВХ/Аклар/фольга алюмінієва або ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не використовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки покриті плівковою оболонкою від світло-жовтого до жовтого кольору, з тисненням «120» на одному боці.ФармакокінетикаЗдається середній період напіввиведення фебуксостату (Т1/2) становить близько 5 - 8 годин. До популяційного аналізу фармакокінетики та фармакодинаміки були включені дані, отримані в дослідженні за участю 211 пацієнтів з гіперурикемією та подагрою та отримували фебуксостат у дозі 40 – 240 мг один раз на добу. Отримані фармакокінетичні параметри фебуксостату були зіставні з такими у здорових добровольців, що дозволяє вважати дані досліджень фармакокінетики та фармакодинаміки за участю здорових добровольців репрезентативними щодо популяції пацієнтів з подагрою. Всмоктування Після застосування внутрішньо фебуксостат швидко (Тmax - 1,0 -1,5 год) і добре (не менше 84% від прийнятої дози) всмоктується. Після одноразового або багаторазового прийому внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг або 120 мг один раз на добу максимальна концентрація фебуксостату в плазмі (С max) становить приблизно 2,8-3,2 мкг/мл та 5,0-5,3 мкг/ мл відповідно. Абсолютна біодоступність фебуксостату у формі пігулок не вивчалася. При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг один раз на добу або одноразовому прийомі в дозі 120 мг одночасно з прийомом жирної їжі Cmax фебуксостату знижувалася відповідно на 49% і 38%, а AUC - на 18% і 16%. Однак це не вплинуло на клінічну ефективність зниження концентрації сечової кислоти в плазмі крові (при багаторазовому прийомі фебуксостату в дозі 80 мг), у зв'язку з цим фебуксостат можна приймати незалежно від їди. Лінійність/нелінійність фармакокінетики У здорових добровольців при одноразовому або багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату Сmax та AUC зростають лінійно зі збільшенням дози в діапазоні від 10 мг до 120 мг, а в діапазоні доз від 120 мг до 300 мг відзначається збільшення AUC більшою мірою, ніж пропорційне дозі. Розподіл Здається обсяг розподілу в рівноважному стані варіює від 29 л до 75 л після прийому внутрішньо 10 - 300 мг фебуксостата. Ступінь зв'язування з білками плазми (головним чином з альбуміном) досягає 99,2% і не змінюється при збільшенні дози з 80 мг до 120 мг. Для активних метаболітів рівень зв'язування з білками плазми варіює від 82% до 91%. Метаболізм Фебуксостат метаболізується шляхом кон'югації за участю урідін дифосфатглюкуронілтрансферази (УДФГТ) та окислення за участю ферментів системи цитохромів Р450 (CYP). Було виділено чотири фармакологічно активні гідроксильні метаболіти, з яких три виявляються в плазмі крові людини. У дослідженнях in vitro на мікросомах печінки людини показано, що окислені метаболіти утворюються переважно під впливом ізоферментів CYP1A1, CYP1A2, СУР2С8 або СYP2С9, тоді як фебуксостата глюкуронід утворюється головним чином під впливом ізоферментів УГТ 1Т УГТ Виведення Фебуксостат виводиться з організму через кишечник та нирки. Після прийому внутрішньо 80 мг фебуксостату, міченого радіоізотопом 14С, приблизно 49% дози виводиться через нирки: у незміненому вигляді - близько 3%, у вигляді ацилглюкуроніду - 30%, у вигляді окислених метаболітів та їх кон'югатів - 13 % 3%. Приблизно 45% дози фебуксостату виводиться через кишечник: у вигляді незміненого фебуксостату – 12%, ацилглюкуроніду – 1%, окислених метаболітів та їх кон'югатів – 25%, інших метаболітів – 7%. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього або тяжкого ступеня тяжкості Cmax порівняно зі здоровими добровольцями з нормальною функцією нирок не змінювалася. Середнє загальне значення AUC фебуксостату підвищувалося приблизно в 1,8 разів – від 7,5 мкг год/мл у пацієнтів з нормальною функцією нирок до 13,2 мкг · год/мл у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Значення Cmax та AUC фармакологічно активних метаболітів фебуксостату зростали у 2 та 4 рази відповідно. Таким чином, у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату не потрібне. Пацієнти з печінковою недостатністю При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг не відзначалося суттєвих змін показників Cmax та AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів з печінковою недостатністю легкої (клас А за шкалою Чайлд-Пью (5-6 балів)) та середньою (клас В за шкалою Чайл -П'ю (7-9 балів)) ступеня тяжкості порівняно з добровольцями із нормальною функцією печінки. Досліджень у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (клас С за шкалою Чайлд-П'ю (10-15 балів)) не проводилося. Літній вік При багаторазовому прийомі фебуксостату внутрішньо не було відзначено значних змін AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими здоровими добровольцями. Підлога При багаторазовому прийомі фебуксостату внутрішньо Сmax та AUC фебуксостату у жінок були, відповідно, на 24% та 12% вище, ніж у чоловіків. Однак показники Сmax та AUC, скориговані за масою тіла пацієнта, були схожими для обох груп. Таким чином, корекція дози препарату в залежності від статі пацієнта не потрібна.ФармакодинамікаСечова кислота є кінцевим продуктом пуринового обміну в організмі людини, що утворюється в результаті каскаду реакцій гіпоксантин – ксантин – сечова кислота. Фебуксостат є похідним 2-арилтіазолу і є сильним непуриновим селективним інгібітором ксантиноксидази (константа інгібування in vitro становить менше 1 нМ). Фермент ксантиноксидаза каталізує дві стадії пуринового обміну: окиснення гіпоксантину до ксантину, а потім окиснення ксантину до сечової кислоти. Внаслідок селективного інгібування фебуксостатом ксантиноксидази (окисленої та відновленої форм) відбувається зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові. У терапевтичних концентраціях фебуксостат не інгібує інші ферменти, що беруть участь у метаболізмі пуринів або піримідинів, такі як гуаніндезаміназа, гіпоксантингуанінфосфорібозилтрансфераза, оротатфосфорибозилтрансфераза, оротидинмонофосфаззад Клінічна ефективність та профіль безпеки Подагра Ефективність застосування фебуксостату була підтверджена у трьох базових клінічних дослідженнях 3 фази за участю 4101 пацієнта з гіперурикемією та подагрою (дослідження АРЕХ, FАСТ та CONFIRМS). У кожному з цих досліджень 3 фази застосування фебуксостату призводило до більш ефективного зниження концентрації сечової кислоти та підтримання її на цільовому рівні у плазмі крові порівняно з алопуринолом. Первинною кінцевою точкою в дослідженнях АРЕХ і FАСТ була частка пацієнтів, у яких протягом останніх трьох місяців концентрація сечової кислоти в плазмі була меншою за 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л). У додатковому дослідженні CONFIRMS первинною кінцевою точкою була частка пацієнтів, у яких концентрація сечової кислоти в плазмі крові була менше 6,0 мг/дл на заключному візиті. Підгрупа пацієнтів із порушенням функції нирок (первинна кінцева точка досліджень) У дослідженні АРЕХ ефективність фебуксостату досліджувалась у пацієнтів з порушенням функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі >1,5 мг/дл і ≤2,0 мг/дл). У групі фебуксостата первинна кінцева точка була досягнута у 44% пацієнтів, які отримували фебуксостат у дозі 80 мг один раз на добу, у 45%, які отримували 120 мг один раз на добу та у 60% пацієнтів, які отримували фебуксостат у дозі 240 мг один раз на добу. добу порівняно з 0% у групі алопуринолу (100 мг один раз на добу) та групі плацебо. При цьому клінічно значимих відмінностей у зниженні сироваткової концентрації сечової кислоти у відсотках у здорових добровольців не було відзначено, незалежно від функціонального стану нирок (58% у групі з нормальною функцією нирок та 55% у групі з порушенням функції нирок тяжкого ступеня тяжкості). У дослідженні CONFIRМS був проведений проспективний аналіз даних пацієнтів з подагрою та порушенням функції нирок, який показав, що у пацієнтів з подагрою та нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (у 65% пацієнтів у дослідженні) фебукостат був значно ефективніший у зниженні концентрації сечової кислоти. у плазмі крові менше 6 мг/дл порівняно з алопуринолом у дозі 300 мг або 200 мг). Підгрупа пацієнтів із концентрацією сечової кислоти у плазмі крові більше 10 мг/дл (первинна кінцева точка досліджень) Вихідна концентрація сечової кислоти в плазмі крові більше 10 мг/дл відзначалася приблизно у 40% пацієнтів, включених у дослідження АРЕХ та FАСТ, загалом. Серед цих пацієнтів первинна кінцева точка (концентрація сечової кислоти менше 6 мг/дл в останні 3 візити) була досягнута у 41% пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг один раз на добу, у 48% пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг на один раз на добу та у 66% пацієнтів, які приймають фебуксостат у дозі 240 мг один раз на добу порівняно з 9% у групі пацієнтів, які приймали алопуринол у дозах, що становлять 300 або 100 мг один раз на добу та 0% у групі плацебо. За даними дослідження CONFIRМS, частка пацієнтів з вихідною концентрацією сечової кислоти більше 10 мг/дл, що досягли первинної кінцевої точки ефективності (концентрація сечової кислоти менше 6,0 мг/дл на останньому візиті) склала 27%, для пацієнтів, які отримували фебуксостат 40 мг один раз на добу, 49% для пацієнтів, які отримували фебуксостат 80 мг один раз на добу та 31% пацієнтів, які отримували 300 мг або 200 мг алопуринолу один раз на добу. Пацієнти, які потребували лікування гострого нападу подагри (клінічні результати) Дослідження АРЕХ: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду в групі пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг на добу, лікування гострого нападу подагри потребувала більша частка пацієнтів (3 у групах, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг (28%), алопуринол у дозі 300 мг (23%) та у групі плацебо (20%). Протягом профілактичного періоду частота розвитку гострих нападів подагри зростала, надалі знижуючись з часом. Від 46% до 55% пацієнтів отримували лікування з приводу гострого нападу подагри з 8-го по 28-й тиждень. Гострі напади подагри протягом останніх чотирьох тижнів дослідження (тижня 24-28) спостерігалися у 15% пацієнтів у групі фебуксостату (80 мг, 120 мг),у 14% пацієнтів у групі алопуринолу (300 мг) та у 20% пацієнтів у групі плацебо. Дослідження FАСТ: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду в групі пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг один раз на добу, лікування гострого нападу подагри потребувала більша частка пацієнтів (36%), ніж у групах, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг добу (22%) та алопуринол у дозі 300 мг на добу (21%). Після 8-тижневого профілактичного періоду частота розвитку гострого нападу подагри зростала і потім поступово зменшувалася з часом (64% та 70% пацієнтів отримували лікування з приводу загострення подагри з 8-го по 52-й тиждень). Гострі напади подагри протягом останніх чотирьох тижнів дослідження (тижні 49-52) спостерігалися у 6-8% пацієнтів у групі фебуксостату (80 мг, 120 мг) та у 11% пацієнтів у групі алопуринолу (300 мг). Розширені довгострокові відкриті дослідження У трирічне дослідження EXCEL були включені пацієнти, які завершили дослідження АРЕХ або FАСТ, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг або 120 мг один раз на добу або алопуринол 100 або 300 мг один раз на добу. Рівень концентрації сечової кислоти в плазмі крові менше 6 мг/дл підтримувався без змін протягом дослідження (у 91% та 93% пацієнтів, які спочатку приймали фебуксостат у дозах 80 мг та 120 мг відповідно). Менше 4% пацієнтів потребували лікування гострого нападу подагри (тобто, більш ніж 96 % пацієнтів потреба у лікуванні нападів подагри була відсутня) на 16-24 місяці і 30-36 місяці. У 46% та 38% пацієнтів, які постійно приймали фебуксостат у дозах 80 або 120 мг один раз на добу, відповідно до заключного візиту було відзначено повне зникнення тофусів. Пацієнти, які завершили участь у подвійному сліпому 4-тижневому дослідженні режиму дозування, були включені до п'ятирічного дослідження FOCUS та отримували фебуксостат у початковій дозі 80 мг один раз на добу. 62% пацієнтів для підтримки цільового рівня концентрації сечової кислоти в плазмі крові менше 6,0 мг/дл корекції дози не потрібно, а 38% пацієнтів потребували корекції дози для досягнення цільового рівня. Частка пацієнтів на заключному візиті, у яких концентрація сечової кислоти в плазмі крові становила менше 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л), була більше 80% при застосуванні кожної з досліджених доз фебуксостату. Постреєстраційні довгострокові дослідження У дослідженні CARES порівнювали результати серцево-судинних захворювань при застосуванні фебуксостату та алопуринолу у пацієнтів з подагрою та серйозними серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, включаючи інфаркт міокарда, госпіталізацію з приводу нестабільної стенокардії, порушення кровообігу. ішемічного типу з госпіталізацією, захворювання периферичних судин або цукровий діабет з ознаками мікроангіопатії або макроангіопатії. Для досягнення рівня МК у сироватці нижче 6 мг/дл дозу фебуксостату титрували від 40 до 80 мг (незалежно від функції нирок),а дозу алопуринолу титрували з кроком 100 мг від 300 до 600 мг у пацієнтів з нормальною функцією нирок та нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості та від 200 до 400 мг у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості. Первинною кінцевою точкою в дослідженні CARES був час до першого виникнення серйозних несприятливих серцево-судинних подій (MACE - major adverse cardiovascular events), що включали нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт, серцево-судинну смерть і нестабільну стенокардію з неот. Аналіз кінцевих точок (первинних та вторинних) здійснювався з використанням ITT-аналізу (intention-to-treat analysis), що включав усіх суб'єктів, які були рандомізовані та отримували, як мінімум, одну дозу препарату, що досліджується з подвійним засліпленням. Усього 56,6% пацієнтів завершили дослідження достроково та 45% пацієнтів не виконали всі необхідні у рамках дослідження візити. Загалом 6 190 пацієнтів перебували під наглядом у середньому 32 місяці, середня тривалість лікування становила 728 днів для пацієнтів із групи фебуксостату та 719 днів для пацієнтів із групи алопуринолу. Первинна кінцева точка MACE спостерігалася з однаковою частотою у групах лікування фебуксостатом (10,8% пацієнтів) та алопуринолом (10,4% пацієнтів). При аналізі окремих компонентів MACE (вторинні кінцеві точки) частота серцево-судинної смерті була значно вищою в групі фебуксостату (4,3% пацієнтів), ніж у групі алопуринолу (3,2% пацієнтів). Частота для інших подій МАСЕ була подібною до груп фебуксостату та алопуринолу, наприклад, для нефатального інфаркту міокарда (3,6% порівняно з 3,8% пацієнтів; ОР 0,93; 95% ДІ 0,72-1,21), нефатального інсульту без летального результату (2,3% проти 2,3% пацієнтів) та для невідкладної реваскуляризації внаслідок нестабільної стенокардії (1,6% проти 1,8% пацієнтів). Частота смерті від усіх причин була також значно вищою у групі фебуксостату, ніж у групі алопуринолу (7,8% проти 6,4% пацієнтів, відповідно), що пояснюється, головним чином, підвищеною частотою серцево-судинної смерті у цій групі (див. розділ "Особливі вказівки"). Частота госпіталізації з приводу серцевої недостатності, госпіталізації з приводу аритмій, не пов'язаних з ішемією, венозних тромбоемболічних ускладнень та госпіталізації з приводу транзиторних порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом, були співставні для фебуксостату та алопуринолу. Синдром розпаду пухлини Ефективність та безпека застосування фебуксостату в дозі 120 мг для профілактики та лікування синдрому розпаду пухлини були вивчені у дослідженні FLORENCE. Фебуксостат продемонстрував більш потужне та швидке зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові порівняно з алопуринолом. У дослідження були включені пацієнти з гемобластозами, яким проводилася хіміотерапія та мали ризик розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого. Пацієнти приймали фебуксостат у дозі 120 мг 1 раз на добу або алопуринол від 200 до 600 мг на добу. Первинними кінцевими точками були: площа під кривою «концентрація-час» (AUC) сечової кислоти в плазмі та зміна концентрації креатиніну в плазмі крові на 8-й день дослідження порівняно з вихідним рівнем. Середнє значення AUC сечової кислоти (мг х год/дл) було статистично значуще менше групи фебуксостата. Крім цього, у групі фебуксостату середнє значення концентрації сечової кислоти в плазмі крові було достовірно нижчим з перших 24 годин лікування та при всіх наступних вимірах. Статистично значимих відмінностей середніх значень концентрації креатиніну в плазмі крові в групах фебуксостату та алопуринолу не було відзначено. При оцінці вторинних кінцевих точок частота розвитку синдрому розпаду пухлини при застосуванні фебуксостату та алопуринолу статистично не відрізнялася ні за критеріями лабораторної діагностики, ні за клінічними критеріями. Частота розвитку всіх симптомів, що виникали в період лікування, та частота небажаних реакцій становили 67,6% проти 64,7% та 6,4% проти 6,4% у групі фебуксостату та групі алопуринолу, відповідно. У дослідженні FLORENCE у пацієнтів, у яких планувалося застосування алопуринолу, фебуксостат продемонстрував більш виражений контроль концентрації сечової кислоти плазми у порівнянні з алопуринолом. Даних, що дозволяють порівняти фебуксостат з розбуриказою, нині немає. Ефективність та безпека фебуксостату у пацієнтів з гострим синдромом розпаду пухлини тяжкого ступеня тяжкості (наприклад, у пацієнтів, у яких інші схеми лікування, спрямовані на зниження концентрації сечової кислоти виявилися неефективними) не вивчалися.Показання до застосуванняЛікування хронічної гіперурикемії при станах, що супроводжуються відкладенням кристалів уратів (за наявності тофусів та/або подагричного артриту, у т. ч. в анамнезі). Профілактика та лікування гіперурикемії у дорослих пацієнтів при проведенні цитотоксичної хіміотерапії гемобластозів із ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого (тільки для дозування 120 мг). Препарат Аденурик призначений для застосування у дорослих.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до фебуксостату та/або будь-якої з допоміжних речовин; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості клас С за шкалою Чайл-Пью (10-15 балів); ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну<30 мл/хв); дитячий вік до 18 років; вагітність та період грудного вигодовування; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази та синдром мальабсорбції глюкози та галактози. З обережністю печінкова недостатність середнього ступеня тяжкості клас В за шкалою Чайлд-П'ю (7-9 балів); серйозні алергічні реакції (реакції гіперчутливості) в анамнезі; серйозне серцево-судинне захворювання в анамнезі (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт або нестабільна стенокардія); захворювання щитовидної залози; одночасне застосування з меркаптопурином/азатіоприном (може підвищити концентрацію даних речовин у плазмі крові та викликати гострий токсичний ефект); стани після трансплантації органів (досвід застосування фебуксостату обмежений); синдром Лєша-Ніхана (опп застосування фебуксостату обмежений).Вагітність та лактаціяУ зв'язку з недостатністю даних потенційний ризик фебуксостату для людини не відомий, тому застосування фебуксостату під час вагітності протипоказане. Є обмежений досвід застосування фебуксостату під час вагітності, у ході якого несприятливої ​​дії протягом вагітності та стан плода/новонародженого відзначено не було. У дослідженнях на тваринах не було відзначено прямого та непрямого несприятливого впливу препарату протягом вагітності, розвиток ембріона/плоду та процес пологів. У дослідженнях репродуктивної функції у тварин при застосуванні фебуксостату у дозах до 48 мг/кг/добу не було отримано дозозалежних небажаних ефектів щодо фертильності. Вплив фебуксостату на фертильність у людини невідомий. Немає даних про те, чи проникає фебуксостат у грудне молоко. У дослідженнях на тваринах зазначено, що фебуксостат проникає в грудне молоко і надає несприятливий вплив на розвиток дитинчат, що вигодовуються. Таким чином, не можна виключити ризик для немовлят. У зв'язку з цим застосування фебуксостату протипоказане у період грудного вигодовування.Побічна діяНайбільш частими небажаними реакціями (НР) у пацієнтів з подагрою при застосуванні фебуксостату за результатами клінічних досліджень (4072 пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі від 10 мг до 300 мг) і за даними постмаркетингового спостереження були: напад подагри, порушення функції печінки, діаре , головний біль, шкірні висипи та набряки. Найчастіше зазначені НР характеризувалися легким чи середнім ступенем тяжкості. У період постмаркетингового спостереження було зареєстровано рідкісні випадки розвитку серйозних НР гіперчутливості на фебуксостат, що супроводжуються в окремих випадках системними симптомами, та рідкісні випадки раптової серцевої смерті. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100), рідко (≥ 1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома . Частота НР заснована на даних клінічних досліджень та постмаркетингового досвіду застосування у пацієнтів з подагрою. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: панцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи Рідко: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості до препарату. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови. Нечасто: запаморочення, парестезія, геміпарез, сонливість, зміна смакового сприйняття, гіпостезія, гіпосмія (послаблення нюху). Порушення з боку ендокринної системи Нечасто: підвищення концентрації тиреотропного гормону у плазмі крові. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: напади подагри. Нечасто: цукровий діабет, гіперліпідемія, зниження апетиту, збільшення маси тіла. Рідко: зниження маси тіла, підвищення апетиту, анорексія. Порушення з боку психіки Нечасто: зниження лібідо, безсоння. Рідко: нервозність. Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Рідко: шум у вухах. Порушення з боку серця Рідко: раптова серцева смерть. Нечасто: фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, зміни на ЕКГ, блокада лівої ніжки пучка Гіса (див. розділ «Синдром розпаду пухлини»), синусова тахікардія (див. розділ «Синдром розпаду пухлини»). Порушення з боку судин Нечасто: підвищення артеріального тиску, "припливи" крові до обличчя, відчуття жару, геморагії (див. розділ "Синдром розпаду пухлини"). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: диспное, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: діарея**, нудота. Нечасто: біль у животі, здуття живота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювота, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспептичні явища, запор, прискорений стілець, метеоризм, дискомфорт у животі. Рідко: панкреатит, виразковий стоматит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: порушення функції печінки. Нечасто: холелітіаз. Рідко: гепатит, жовтяниця, ураження печінки. Порушення з боку шкірних покривів та підшкірних тканин Часто: висип (включаючи різні види висипу, згадані нижче з нижчою частотою). Нечасто: дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, зміна кольору шкіри, шкірні ураження, петехії, макулярний висип, макуло-папульозний висип, папульозний висип. Рідко: токсичний епідермальний некроліз*, синдром Стівенса-Джонсона*, ангіоневротичний набряк*, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами*, важкі форми генералізованого висипу*, еритема, ексфоліативний висип, фолікулярний висип, вез еритематозний висип, кореподібний висип, алопеція, гіпергідроз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Нечасто: артралгія, артрит, міалгія, скелетно-м'язовий біль, м'язова слабкість, спазм м'язів, м'язова напруга, бурсит. Рідко: рабдоміоліз, скутість суглобів, скутість м'язів. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: ниркова недостатність, нефролітіаз, гематурія, поллакіурія, протеїнурія. Рідко: тубулоінтерстиціальний нефрит, імперативні позиви на сечовипускання. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: Часто: набряки. Нечасто: підвищена стомлюваність, біль у грудній клітці, відчуття дискомфорту у ділянці грудної клітини. Рідко: спрага. Лабораторні та інструментальні дані Нечасто: підвищення активності амілази в плазмі крові, зниження кількості тромбоцитів, зниження кількості лейкоцитів, зниження кількості лімфоцитів, підвищення концентрації креатину та креатиніну в плазмі крові, зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечовини у плазмі крові, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові, у плазмі крові, зниження гематокриту, підвищення активності лактатдегідрогенази у плазмі крові, підвищення вмісту калію у плазмі крові. Рідко: підвищення концентрації глюкози в плазмі, подовження активованого часткового тромбопластинового часу, зниження кількості еритроцитів, підвищення активності лужної фосфатази в плазмі, підвищення концентрації креатинфосфокінази в плазмі*. * Побічні ефекти, що спостерігалися під час постмаркетингового спостереження. ** Неінфекційна діарея, що виникають під час лікування, і зміни показників функціональних проб печінки в комбінованих дослідженнях 3 фази, частіше зустрічалися при одночасному застосуванні з колхіцином. *** Додаткова інформація щодо випадків виникнення гострих нападів подагри у розділі «Фармакологічна дія». Опис окремих НР У період постмаркетингового застосування мали місце рідкісні повідомлення про виникнення серйозних НР гіперчутливості на фебуксостат, включаючи Синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, анафілактичні реакції та шок. Синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз характеризуються виникненням прогресуючого шкірного висипу в поєднанні з бульозним ураженням шкіри або слизових оболонок, а також роздратуванням очей. Реакції гіперчутливості на фебуксостат можуть виявлятися такими симптомами: шкірні реакції, що характеризуються інфільтративними макуло-папульозними висипаннями; генералізована або ексфоліативна шш, а також шкірні ураження, набряк обличчя, лихоманка, порушення з боку органів кровотворення, такі як тромбоцитопенія та еозинофілія, а також залучення одного або декількох органів (печінки та нирок, включаючи тубулоінтерстиціальний нефрит). Приступи подагри зазвичай спостерігаються невдовзі після початку застосування препарату Аденурик і протягом перших місяців терапії. Надалі частота нападів знижується. Рекомендується проводити профілактику розвитку гострих нападів подагри. Синдром розпаду пухлини У дослідженні FLORENCE, яке порівнювало ефекти фебуксостату та алопуринолу (346 пацієнтів, які отримували хіміотерапію з приводу гемобластозів і мали ризик розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого), НР були відзначені в цілому лише у 22 пацієнтів (6,4%), а саме у 11 пацієнтів (6,4%) у кожній групі лікування. У більшості випадків небажані реакції характеризувались легким або середнім ступенем тяжкості. Загалом, за винятком трьох небажаних реакцій, зазначених нижче, дослідження FLORENCE не виявило жодних особливостей профілю безпеки фебуксостату на додаток до такого при подагрі. Порушення з боку серця Нечасто: блокада лівої ніжки пучка Гіса, синусова тахікардія. Порушення з боку судин Нечасто: геморагії.Взаємодія з лікарськими засобамиМеркаптопурин/азатіоприн З урахуванням механізму дії фебуксостату, заснованого на пригніченні ксантиноксидази, одночасне застосування не рекомендується. Інгібування ксантиноксидази фебуксостатом може призводити до підвищення концентрації меркаптопурину, азатіоприну в плазмі крові та посилення їх токсичної дії. Досліджень щодо вивчення взаємодії фебуксостату та лікарських засобів, що метаболізуються за участю ксантиноксидази (за винятком теофіліну) у людини не проводилося. Моделюючий та симуляційний аналіз даних, отриманих у доклінічних дослідженнях на щурах показав, що при одночасному застосуванні фебуксостату доза меркаптоптурину/азатіоприну повинна бути знижена до 20% від раніше призначеної дози або нижче. Досліджень лікарської взаємодії фебуксостату та інших цитотоксичних хіміотерапевтичних препаратів не проводилось. Немає даних про безпеку фебуксостату 80 мг при проведенні хіміотерапії іншими цитотоксичними лікарськими засобами. У дослідженні з профілактики та лікування синдрому розпаду пухлини пацієнтам, які отримують кілька різних схем хіміотерапії, включаючи моноклональні антитіла, фебуксостат призначався у дозі 120 мг на добу. Однак лікарські взаємодії (drug-drug interactions) та особливості дії фебуксостату на фоні захворювання (drug-disease interactions) у цьому дослідженні не вивчалися. У зв'язку з цим не можна виключити можливість взаємодії фебуксостату з цитотоксичними препаратами при одночасному застосуванні. Росuглутазон/субстрати ізоферменту СYP2С8 За даними in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором ізоферменту CYP2С8. У дослідженні, проведеному у здорових добровольців, при одночасному застосуванні внутрішньо 120 мг фебуксостату 1 раз на добу і разової дози 4 мг росиглітазону впливу на фармакокінетичні показники росиглітазону та його метаболіту N-дисметил росиглітазону не виявлено, CYP2C8 in vivo. При одночасному застосуванні фебуксостату та росиглітазону (або інших субстратів ізоферменту CYP2С8) корекції дози не потрібно. Таким чином, при одночасному прийомі фебуксостату та росиглітазону або інших субстратів CYP2С8 не очікується, що виникне потреба коригувати дозу для цих препаратів. Теофілін У здорових добровольців було проведено дослідження лікарської взаємодії фебуксостату, щоб оцінити, чи інгібування ксантиноксидази може призводити до збільшення концентрації теофіліну в плазмі крові, як було зазначено при застосуванні інших інгібіторів ксантіоксидази. Результати дослідження продемонстрували, що при одночасному застосуванні фебуксостату в дозі 80 мг 1 раз на добу та разової дози теофіліну 400 мг змін фармакокінетичних показників або профілю безпеки теофіліну не спостерігалося. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату в дозі 80 мг та теофіліну особливих запобіжних заходів не потрібно. Вивчення одночасного застосування фебуксостату в дозі 120 мг та теофіліну не проводилося. Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації Метаболізм фебуксостату залежить від активності ферментів урідину глюкуронілтрансфераз (УГТ). Лікарські препарати, що пригнічують процес глюкуронізації, наприклад, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та пробеніцид, теоретично можуть впливати на виведення фебуксостату. У здорових добровольців при одночасному застосуванні фебуксостату та напроксену в дозі 250 мг 2 рази на добу спостерігалося збільшення показників Cmax фебуксостату на 28%, AUC – на 41% та Т1/2 – на 26%. У клінічних дослідженнях застосування напроксену або інших нестероїдних протизапальних засобів/інгібіторів ЦОГ-2 не супроводжувалося клінічно значущим підвищенням частоти виникнення небажаних ефектів. Фебуксостат може застосовуватись одночасно з напроксеном без корекції доз фебуксостату або напроксену. Індуктори глюкуронізації Сильні індуктори УГТ ферментів можуть призводити до посилення метаболізму та зниження ефективності фебуксостату. При одночасному застосуванні необхідний контроль концентрації сечової кислоти в плазмі через 1-2 тижні після початку терапії індукторами УГТ. При відміні індуктора глюкуронізації можливе підвищення концентрації фебуксостату у плазмі. Колхіцин/індометацин/гідрохлортіазuд/варфарин Фебуксостат можна застосовувати одночасно з колхіцином або індометацином без корекції дози фебуксостату або даних лікарських засобів. Корекція дози фебуксостату не потрібна при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом. Корекція дози варфарину не потрібна при одночасному застосуванні з фебуксостатом. Одночасне застосування фебуксостату (80 мг або 120 мг 1 раз на добу) з варфарином не впливало на фармакокінетику варфарину у здорових добровольців, а також значення МНО (міжнародне нормалізоване відношення) та активність фактора VII. Дезіпрамін/субстрати ізоферменту СYP2D6 За даними, отриманими in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. У дослідженні у здорових добровольців на фоні застосування фебуксостату в дозі 120 мг 1 раз на добу відзначалося збільшення AUC дезіпраміну (субстрат ізоферменту CYP2D6) на 22%, що свідчить про слабкий інгібуючий ефект фебуксостату на ізофермент CYP2D6. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату та субстратів ізоферменту CYP2D6 корекції доз не потрібно. Антациди При одночасному застосуванні з антацидами, що містять магнію гідроксид або алюмінію гідроксид, відзначалося уповільнення всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та зменшення max на 32%, проте AUC фебуксостату істотно не змінювалася. Таким чином, фебуксостат можна приймати незалежно від антацидів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Аденурик приймають один раз на добу незалежно від їди. Подагра Рекомендована початкова доза препарату Аденурик становить 80 мг один раз на добу незалежно від прийому їжі. Якщо концентрація сечової кислоти в плазмі крові перевищує 6 мг/дл (357 мкмоль/л) через 2-4 тижні, доза препарату може бути збільшена до 120 мг 1 раз на добу. Зниження концентрації сечової кислоти в плазмі крові на фоні застосування препарату Аденурик відбувається досить швидко, у зв'язку з чим контроль концентрації сечової кислоти можна проводити через два тижні від початку прийому препарату. Метою лікування є зниження та підтримання концентрації сечової кислоти у плазмі крові менше 6 мг/дл (357 мкмоль/л). Профілактика розвитку гострих нападів подагри рекомендується протягом щонайменше 6 місяців. Синдром розпаду пухлини Рекомендована доза становить 120 мг фебуксостату один раз на добу незалежно від їди. Препарат Аденурик слід починати приймати за два дні до початку цитотоксичної хіміотерапії. Тривалість застосування препарату Аденурик повинна становити не менше 7 днів. Однак тривалість терапії може бути збільшена до 9 днів залежно від тривалості курсу хіміотерапії та клінічної оцінки. Літні пацієнти Корекція дози препарату не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Дослідження ефективності та безпеки застосування фебуксостату у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (клас С за шкалою Чайлд П'ю (10-15 балів)) не проводились, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнтів протипоказане. Подагра У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за шкалою Чайлд-П'ю (5-6 балів)) рекомендована доза препарату становить 80 мг 1 раз на добу. Опіп застосування препарату при печінковій недостатності середнього ступеня тяжкості обмежений. Синдром розпаду пухлини Пацієнтам, які брали участь у дослідженні FLORENCE корекції дози фебуксостату залежно від функції печінки не потрібно (дослідження не включали пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості). Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози не потрібне. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну< 30 мл/хв) ефективність та безпека препарату вивчені недостатньо, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнтів протипоказане.ПередозуванняПри передозуванні препарату показана симптоматична та підтримуюча терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСерцево-судинні захворювання Лікування хронічної гіперурикемії Слід уникати застосування фебуксостату у пацієнтів із серйозним серцево-судинним захворюванням в анамнезі (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт або нестабільна стенокардія), за винятком випадків, коли немає жодних інших терапевтичних засобів. У дослідженнях АРЕХ і FАСТ (на відміну від CONFIRМS) (для більш детального опису досліджень див. розділ «Фармакологічні властивості») у загальній групі фебуксостату порівняно з групою алопуринолу дослідниками відзначалося збільшення кількості серцево-судинних подій у чисельному вираженні, визначених відповідно із системою, розробленою групою зі спільного аналізу антитромбоцитарної терапії (ГСААТ) і включають смерть від серцево-судинних причин, нелетальний інфаркт міокарда, інсульт без летального результату - 1,3 порівняно з 0,3 випадків на 100 пацієнто-років. Згідно з об'єднаними даними клінічних досліджень 3 фази (дослідження АРЕХ, FАСТ та CONFIRМS) частота серцево-судинних подій ДСААТ, повідомлених дослідниками склала 0,7 проти 0,6 випадків на 100 пацієнто-років. В рамках довгострокових широкомасштабних досліджень частота серцево-судинних подій ДСААТ, повідомлених дослідниками склала 1,2 та 0,6 випадків на 100 пацієнто-років для фебуксостату та алопуринолу, відповідно. Відмінності були статистично достовірні, причинно-наслідковий зв'язок між зазначеними порушеннями і прийомом фебуксостата не було встановлено. Як фактори ризику вказаних подій у пацієнтів було встановлено наявність в анамнезі наступних станів: атеросклероз та/або інфаркт міокарда, або застійна серцева недостатність. У постреєстраційному дослідженні CARES (докладні характеристики дослідження див. розділ "Фармакологічні властивості") частота явищ МАСЕ була подібною у пацієнтів, які приймали фебуксостат, порівняно з пацієнтами, які отримували алопуринол, але спостерігалася більш висока частота випадків смерті з причин, пов'язаних із серцево- судинними патологіями (4,3% порівняно із 3,2% пацієнтів). Профілактика та лікування гіперурикемії у пацієнтів з ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини Пацієнти, які отримують хіміотерапію з приводу гемобластозів з ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до вираженого та приймають препарат Аденурик®, повинні перебувати під наглядом кардіолога за наявності клінічного показу. Гострий напад подагри (загострення подагри) Застосування препарату Аденурик слід розпочинати тільки після усунення гострого нападу подагри. Початок застосування препарату Аденурик може спровокувати розвиток гострого нападу подагри за рахунок вивільнення уратів з тканинних депо та подальшого підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі крові. Для профілактики розвитку нападів подагри на початку лікування препаратом Аденурик® рекомендується одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів або колхіцину протягом не менше 6 місяців. При розвитку нападу подагри під час застосування препарату Аденурик® терапію препаратом слід продовжити та одночасно проводити відповідне для даного пацієнта лікування гострого нападу подагри. При тривалому застосуванні препарату Аденурик частота виникнення та тяжкість нападів подагри зменшуються. Відкладення ксантинів У пацієнтів з прискореним утворенням уратів (наприклад, на тлі злоякісних новоутворень або при синдромі Льоша-Ніхана) у поодиноких випадках можливе значне підвищення абсолютної концентрації ксантинів у сечі, що може супроводжуватися їх відкладенням у сечових шляхах. При застосуванні фебуксостату у межах базового клінічного дослідження при синдромі розпаду пухлини цього феномену не спостерігалося. У зв'язку з обмеженими даними, застосування препарату Аденурик у пацієнтів із синдромом Лєша-Ніхана не рекомендується. Меркаптопурун/азатуоприн Застосування препарату Аденурик у пацієнтів, які отримують меркаптопурин/азатіоприн, не рекомендується, оскільки інгібітор ксантіоксидази фебуксостат може збільшити концентрацію меркаптоптурину/азатіоприну в плазмі, що може призвести до тяжких токсичних ефектів. Вивчення міжлікарської взаємодії у людини не проводилося (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). У разі необхідності одночасного застосування дозу меркаптопурину/азатіоприну рекомендується зменшити. Моделюючий та симуляційний аналіз даних, отриманих у доклінічних дослідженнях на щурах, свідчить, що при одночасному застосуванні фебуксостату доза меркаптоптурину/азатіоприну повинна бути знижена до 20% від раніше призначеної дози або нижче, щоб знизити ризик розвитку небажаних гематологічних ефектів. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря і доза меркаптопурину/азатіоприну повинна бути послідовно скоригована відповідно до терапевтичного ефекту та ознак можливих токсичних ефектів. Теофілін При одночасному застосуванні у здорових добровольців фебуксостату в дозі 80 мг 1 раз на добу та разової дози теофіліну 400 мг не відзначалося змін фармакокінетичних показників (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Таким чином, фебуксостат у дозі 80 мг може застосовуватись одночасно з теофіліном без ризику збільшення концентрації теофіліну у плазмі крові. Даних щодо одночасного застосування фебуксостату в дозі 120 мг та теофіліну немає. Пацієнти, які перенесли трансплантацію органів Застосування препарату Аденурик у пацієнтів, які перенесли трансплантацію органів, не рекомендується через відсутність досвіду застосування. Алергічні реакції та реакції гіперчутливості У період постмаркетингового застосування мали місце рідкісні повідомлення про виникнення тяжких алергічних реакцій (реакцій гіперчутливості), включаючи загрозливі для життя: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострі анафілактичні реакції (шок). У більшості випадків ці реакції розвивалися протягом першого місяця застосування препарату Аденурик®. Частина пацієнтів мала ниркову недостатність та/або реакції гіперчутливості до алопуринолу в анамнезі. В окремих випадках тяжкі реакції гіперчутливості, у тому числі синдром лікарської реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), супроводжувалися лихоманкою, зміною показників крові, порушенням функції нирок або печінки. Пацієнти повинні бути поінформовані про можливі ознаки та симптоми алергічних реакцій (реакцій гіперчутливості), і повинні бути під ретельним наглядом щодо розвитку симптомів алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості (див. розділ "Побічна дія"). У разі виникнення тяжких алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, необхідно негайно припинити застосування препарату Аденурик (більш рання відміна асоційована з кращим прогнозом). Якщо у пацієнта виникла алергічна реакція/реакція гіперчутливості (включаючи синдром Стівенса-Джонсона), гостра анафілактична реакція/шок, він більше ніколи не повинен відновлювати прийом фебуксостату. Порушення з боку печінки Згідно з об'єднаними даними клінічних досліджень 3 фази, при застосуванні фебуксостату у 5% пацієнтів відзначалося порушення функції печінки легкого ступеня тяжкості. Перед початком застосування препарату Аденурик рекомендується провести оцінку функціонального стану печінки, і надалі робити це періодично за наявності клінічних проявів. Порушення з боку щитовидної залози У розширених довгострокових відкритих дослідженнях при тривалому застосуванні фебуксостату у 5,5% пацієнтів відзначалося підвищення концентрації тиреотропного гормону (>5,5 мкМЕ/мл), у зв'язку з чим у пацієнтів з порушенням функції щитовидної залози препарат Аденурик слід застосовувати з обережністю. Лактоза Препарат Аденурик містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів з дефіцитом лактази, рідкісними спадковими захворюваннями непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Повідомлялося про появу сонливості, запаморочення, парестезії та нечіткості зору при застосуванні препарату Аденурик. Тому пацієнтам під час застосування препарату Аденурик® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами, механізмами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, поки пацієнти не будуть достатньо впевнені, що препарат Аденурик® не має небажаного впливу на ці види діяльності. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: фебуксостат – 80,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, гіпролоза, целюлоза мікрокристалічна (Аvicel РН101), целюлоза мікрокристалічна (Аvicel РН102), кроскармелоза натрію, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний водний; Плівкова оболонка опадрай II жовтий 85F42129, що складається з: полівінілового спирту, титану діоксиду (Е 171), макроголу 3350, тальку, барвника заліза оксиду жовтого (Е 172). По 14 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) з ПВХ/Аклар/фольга алюмінієва або ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не використовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки покриті плівковою оболонкою від світло-жовтого до жовтого кольору, з тисненням «80» на одному боці.ФармакокінетикаЗдається середній період напіввиведення фебуксостату (Т1/2) становить близько 5 - 8 годин. До популяційного аналізу фармакокінетики та фармакодинаміки були включені дані, отримані в дослідженні за участю 211 пацієнтів з гіперурикемією та подагрою та отримували фебуксостат у дозі 40 – 240 мг один раз на добу. Отримані фармакокінетичні параметри фебуксостату були зіставні з такими у здорових добровольців, що дозволяє вважати дані досліджень фармакокінетики та фармакодинаміки за участю здорових добровольців репрезентативними щодо популяції пацієнтів з подагрою. Всмоктування Після застосування внутрішньо фебуксостат швидко (Тmax - 1,0 -1,5 год) і добре (не менше 84% від прийнятої дози) всмоктується. Після одноразового або багаторазового прийому внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг або 120 мг один раз на добу максимальна концентрація фебуксостату в плазмі (С max) становить приблизно 2,8-3,2 мкг/мл та 5,0-5,3 мкг/ мл відповідно. Абсолютна біодоступність фебуксостату у формі пігулок не вивчалася. При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг один раз на добу або одноразовому прийомі в дозі 120 мг одночасно з прийомом жирної їжі Cmax фебуксостату знижувалася відповідно на 49% і 38%, а AUC - на 18% і 16%. Однак це не вплинуло на клінічну ефективність зниження концентрації сечової кислоти в плазмі крові (при багаторазовому прийомі фебуксостату в дозі 80 мг), у зв'язку з цим фебуксостат можна приймати незалежно від їди. Лінійність/нелінійність фармакокінетики У здорових добровольців при одноразовому або багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату Сmax та AUC зростають лінійно зі збільшенням дози в діапазоні від 10 мг до 120 мг, а в діапазоні доз від 120 мг до 300 мг відзначається збільшення AUC більшою мірою, ніж пропорційне дозі. Розподіл Здається обсяг розподілу в рівноважному стані варіює від 29 л до 75 л після прийому внутрішньо 10 - 300 мг фебуксостата. Ступінь зв'язування з білками плазми (головним чином з альбуміном) досягає 99,2% і не змінюється при збільшенні дози з 80 мг до 120 мг. Для активних метаболітів рівень зв'язування з білками плазми варіює від 82% до 91%. Метаболізм Фебуксостат метаболізується шляхом кон'югації за участю урідін дифосфатглюкуронілтрансферази (УДФГТ) та окислення за участю ферментів системи цитохромів Р450 (CYP). Було виділено чотири фармакологічно активні гідроксильні метаболіти, з яких три виявляються в плазмі крові людини. У дослідженнях in vitro на мікросомах печінки людини показано, що окислені метаболіти утворюються переважно під впливом ізоферментів CYP1A1, CYP1A2, СУР2С8 або СYP2С9, тоді як фебуксостата глюкуронід утворюється головним чином під впливом ізоферментів УГТ 1Т УГТ Виведення Фебуксостат виводиться з організму через кишечник та нирки. Після прийому внутрішньо 80 мг фебуксостату, міченого радіоізотопом 14С, приблизно 49% дози виводиться через нирки: у незміненому вигляді - близько 3%, у вигляді ацилглюкуроніду - 30%, у вигляді окислених метаболітів та їх кон'югатів - 13 % 3%. Приблизно 45% дози фебуксостату виводиться через кишечник: у вигляді незміненого фебуксостату – 12%, ацилглюкуроніду – 1%, окислених метаболітів та їх кон'югатів – 25%, інших метаболітів – 7%. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього або тяжкого ступеня тяжкості Cmax порівняно зі здоровими добровольцями з нормальною функцією нирок не змінювалася. Середнє загальне значення AUC фебуксостату підвищувалося приблизно в 1,8 разів – від 7,5 мкг год/мл у пацієнтів з нормальною функцією нирок до 13,2 мкг · год/мл у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Значення Cmax та AUC фармакологічно активних метаболітів фебуксостату зростали у 2 та 4 рази відповідно. Таким чином, у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату не потрібне. Пацієнти з печінковою недостатністю При багаторазовому прийомі внутрішньо фебуксостату в дозі 80 мг не відзначалося суттєвих змін показників Cmax та AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів з печінковою недостатністю легкої (клас А за шкалою Чайлд-Пью (5-6 балів)) та середньою (клас В за шкалою Чайл -П'ю (7-9 балів)) ступеня тяжкості порівняно з добровольцями із нормальною функцією печінки. Досліджень у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (клас С за шкалою Чайлд-П'ю (10-15 балів)) не проводилося. Літній вік При багаторазовому прийомі фебуксостату внутрішньо не було відзначено значних змін AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими здоровими добровольцями. Підлога При багаторазовому прийомі фебуксостату внутрішньо Сmax та AUC фебуксостату у жінок були, відповідно, на 24% та 12% вище, ніж у чоловіків. Однак показники Сmax та AUC, скориговані за масою тіла пацієнта, були схожими для обох груп. Таким чином, корекція дози препарату в залежності від статі пацієнта не потрібна.ФармакодинамікаСечова кислота є кінцевим продуктом пуринового обміну в організмі людини, що утворюється в результаті каскаду реакцій гіпоксантин – ксантин – сечова кислота. Фебуксостат є похідним 2-арилтіазолу і є сильним непуриновим селективним інгібітором ксантиноксидази (константа інгібування in vitro становить менше 1 нМ). Фермент ксантиноксидаза каталізує дві стадії пуринового обміну: окиснення гіпоксантину до ксантину, а потім окиснення ксантину до сечової кислоти. Внаслідок селективного інгібування фебуксостатом ксантиноксидази (окисленої та відновленої форм) відбувається зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові. У терапевтичних концентраціях фебуксостат не інгібує інші ферменти, що беруть участь у метаболізмі пуринів або піримідинів, такі як гуаніндезаміназа, гіпоксантингуанінфосфорібозилтрансфераза, оротатфосфорибозилтрансфераза, оротидинмонофосфаззад Клінічна ефективність та профіль безпеки Подагра Ефективність застосування фебуксостату була підтверджена у трьох базових клінічних дослідженнях 3 фази за участю 4101 пацієнта з гіперурикемією та подагрою (дослідження АРЕХ, FАСТ та CONFIRМS). У кожному з цих досліджень 3 фази застосування фебуксостату призводило до більш ефективного зниження концентрації сечової кислоти та підтримання її на цільовому рівні у плазмі крові порівняно з алопуринолом. Первинною кінцевою точкою в дослідженнях АРЕХ і FАСТ була частка пацієнтів, у яких протягом останніх трьох місяців концентрація сечової кислоти в плазмі була меншою за 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л). У додатковому дослідженні CONFIRMS первинною кінцевою точкою була частка пацієнтів, у яких концентрація сечової кислоти в плазмі крові була менше 6,0 мг/дл на заключному візиті. Підгрупа пацієнтів із порушенням функції нирок (первинна кінцева точка досліджень) У дослідженні АРЕХ ефективність фебуксостату досліджувалась у пацієнтів з порушенням функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі >1,5 мг/дл і ≤2,0 мг/дл). У групі фебуксостата первинна кінцева точка була досягнута у 44% пацієнтів, які отримували фебуксостат у дозі 80 мг один раз на добу, у 45%, які отримували 120 мг один раз на добу та у 60% пацієнтів, які отримували фебуксостат у дозі 240 мг один раз на добу. добу порівняно з 0% у групі алопуринолу (100 мг один раз на добу) та групі плацебо. При цьому клінічно значимих відмінностей у зниженні сироваткової концентрації сечової кислоти у відсотках у здорових добровольців не було відзначено, незалежно від функціонального стану нирок (58% у групі з нормальною функцією нирок та 55% у групі з порушенням функції нирок тяжкого ступеня тяжкості). У дослідженні CONFIRМS був проведений проспективний аналіз даних пацієнтів з подагрою та порушенням функції нирок, який показав, що у пацієнтів з подагрою та нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (у 65% пацієнтів у дослідженні) фебукостат був значно ефективніший у зниженні концентрації сечової кислоти. у плазмі крові менше 6 мг/дл порівняно з алопуринолом у дозі 300 мг або 200 мг). Підгрупа пацієнтів із концентрацією сечової кислоти у плазмі крові більше 10 мг/дл (первинна кінцева точка досліджень) Вихідна концентрація сечової кислоти в плазмі крові більше 10 мг/дл відзначалася приблизно у 40% пацієнтів, включених у дослідження АРЕХ та FАСТ, загалом. Серед цих пацієнтів первинна кінцева точка (концентрація сечової кислоти менше 6 мг/дл в останні 3 візити) була досягнута у 41% пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг один раз на добу, у 48% пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг на один раз на добу та у 66% пацієнтів, які приймають фебуксостат у дозі 240 мг один раз на добу порівняно з 9% у групі пацієнтів, які приймали алопуринол у дозах, що становлять 300 або 100 мг один раз на добу та 0% у групі плацебо. За даними дослідження CONFIRМS, частка пацієнтів з вихідною концентрацією сечової кислоти більше 10 мг/дл, що досягли первинної кінцевої точки ефективності (концентрація сечової кислоти менше 6,0 мг/дл на останньому візиті) склала 27%, для пацієнтів, які отримували фебуксостат 40 мг один раз на добу, 49% для пацієнтів, які отримували фебуксостат 80 мг один раз на добу та 31% пацієнтів, які отримували 300 мг або 200 мг алопуринолу один раз на добу. Пацієнти, які потребували лікування гострого нападу подагри (клінічні результати) Дослідження АРЕХ: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду в групі пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг на добу, лікування гострого нападу подагри потребувала більша частка пацієнтів (3 у групах, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг (28%), алопуринол у дозі 300 мг (23%) та у групі плацебо (20%). Протягом профілактичного періоду частота розвитку гострих нападів подагри зростала, надалі знижуючись з часом. Від 46% до 55% пацієнтів отримували лікування з приводу гострого нападу подагри з 8-го по 28-й тиждень. Гострі напади подагри протягом останніх чотирьох тижнів дослідження (тижня 24-28) спостерігалися у 15% пацієнтів у групі фебуксостату (80 мг, 120 мг),у 14% пацієнтів у групі алопуринолу (300 мг) та у 20% пацієнтів у групі плацебо. Дослідження FАСТ: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду в групі пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі 120 мг один раз на добу, лікування гострого нападу подагри потребувала більша частка пацієнтів (36%), ніж у групах, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг добу (22%) та алопуринол у дозі 300 мг на добу (21%). Після 8-тижневого профілактичного періоду частота розвитку гострого нападу подагри зростала і потім поступово зменшувалася з часом (64% та 70% пацієнтів отримували лікування з приводу загострення подагри з 8-го по 52-й тиждень). Гострі напади подагри протягом останніх чотирьох тижнів дослідження (тижні 49-52) спостерігалися у 6-8% пацієнтів у групі фебуксостату (80 мг, 120 мг) та у 11% пацієнтів у групі алопуринолу (300 мг). Розширені довгострокові відкриті дослідження У трирічне дослідження EXCEL були включені пацієнти, які завершили дослідження АРЕХ або FАСТ, які приймали фебуксостат у дозі 80 мг або 120 мг один раз на добу або алопуринол 100 або 300 мг один раз на добу. Рівень концентрації сечової кислоти в плазмі крові менше 6 мг/дл підтримувався без змін протягом дослідження (у 91% та 93% пацієнтів, які спочатку приймали фебуксостат у дозах 80 мг та 120 мг відповідно). Менше 4% пацієнтів потребували лікування гострого нападу подагри (тобто, більш ніж 96 % пацієнтів потреба у лікуванні нападів подагри була відсутня) на 16-24 місяці і 30-36 місяці. У 46% та 38% пацієнтів, які постійно приймали фебуксостат у дозах 80 або 120 мг один раз на добу, відповідно до заключного візиту було відзначено повне зникнення тофусів. Пацієнти, які завершили участь у подвійному сліпому 4-тижневому дослідженні режиму дозування, були включені до п'ятирічного дослідження FOCUS та отримували фебуксостат у початковій дозі 80 мг один раз на добу. 62% пацієнтів для підтримки цільового рівня концентрації сечової кислоти в плазмі крові менше 6,0 мг/дл корекції дози не потрібно, а 38% пацієнтів потребували корекції дози для досягнення цільового рівня. Частка пацієнтів на заключному візиті, у яких концентрація сечової кислоти в плазмі крові становила менше 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л), була більше 80% при застосуванні кожної з досліджених доз фебуксостату. Постреєстраційні довгострокові дослідження У дослідженні CARES порівнювали результати серцево-судинних захворювань при застосуванні фебуксостату та алопуринолу у пацієнтів з подагрою та серйозними серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, включаючи інфаркт міокарда, госпіталізацію з приводу нестабільної стенокардії, порушення кровообігу. ішемічного типу з госпіталізацією, захворювання периферичних судин або цукровий діабет з ознаками мікроангіопатії або макроангіопатії. Для досягнення рівня МК у сироватці нижче 6 мг/дл дозу фебуксостату титрували від 40 до 80 мг (незалежно від функції нирок),а дозу алопуринолу титрували з кроком 100 мг від 300 до 600 мг у пацієнтів з нормальною функцією нирок та нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості та від 200 до 400 мг у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості. Первинною кінцевою точкою в дослідженні CARES був час до першого виникнення серйозних несприятливих серцево-судинних подій (MACE - major adverse cardiovascular events), що включали нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт, серцево-судинну смерть і нестабільну стенокардію з неот. Аналіз кінцевих точок (первинних та вторинних) здійснювався з використанням ITT-аналізу (intention-to-treat analysis), що включав усіх суб'єктів, які були рандомізовані та отримували, як мінімум, одну дозу препарату, що досліджується з подвійним засліпленням. Усього 56,6% пацієнтів завершили дослідження достроково та 45% пацієнтів не виконали всі необхідні у рамках дослідження візити. Загалом 6 190 пацієнтів перебували під наглядом у середньому 32 місяці, середня тривалість лікування становила 728 днів для пацієнтів із групи фебуксостату та 719 днів для пацієнтів із групи алопуринолу. Первинна кінцева точка MACE спостерігалася з однаковою частотою у групах лікування фебуксостатом (10,8% пацієнтів) та алопуринолом (10,4% пацієнтів). При аналізі окремих компонентів MACE (вторинні кінцеві точки) частота серцево-судинної смерті була значно вищою в групі фебуксостату (4,3% пацієнтів), ніж у групі алопуринолу (3,2% пацієнтів). Частота для інших подій МАСЕ була подібною до груп фебуксостату та алопуринолу, наприклад, для нефатального інфаркту міокарда (3,6% порівняно з 3,8% пацієнтів; ОР 0,93; 95% ДІ 0,72-1,21), нефатального інсульту без летального результату (2,3% проти 2,3% пацієнтів) та для невідкладної реваскуляризації внаслідок нестабільної стенокардії (1,6% проти 1,8% пацієнтів). Частота смерті від усіх причин була також значно вищою у групі фебуксостату, ніж у групі алопуринолу (7,8% проти 6,4% пацієнтів, відповідно), що пояснюється, головним чином, підвищеною частотою серцево-судинної смерті у цій групі (див. розділ "Особливі вказівки"). Частота госпіталізації з приводу серцевої недостатності, госпіталізації з приводу аритмій, не пов'язаних з ішемією, венозних тромбоемболічних ускладнень та госпіталізації з приводу транзиторних порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом, були співставні для фебуксостату та алопуринолу. Синдром розпаду пухлини Ефективність та безпека застосування фебуксостату в дозі 120 мг для профілактики та лікування синдрому розпаду пухлини були вивчені у дослідженні FLORENCE. Фебуксостат продемонстрував більш потужне та швидке зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові порівняно з алопуринолом. У дослідження були включені пацієнти з гемобластозами, яким проводилася хіміотерапія та мали ризик розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого. Пацієнти приймали фебуксостат у дозі 120 мг 1 раз на добу або алопуринол від 200 до 600 мг на добу. Первинними кінцевими точками були: площа під кривою «концентрація-час» (AUC) сечової кислоти в плазмі та зміна концентрації креатиніну в плазмі крові на 8-й день дослідження порівняно з вихідним рівнем. Середнє значення AUC сечової кислоти (мг х год/дл) було статистично значуще менше групи фебуксостата. Крім цього, у групі фебуксостату середнє значення концентрації сечової кислоти в плазмі крові було достовірно нижчим з перших 24 годин лікування та при всіх наступних вимірах. Статистично значимих відмінностей середніх значень концентрації креатиніну в плазмі крові в групах фебуксостату та алопуринолу не було відзначено. При оцінці вторинних кінцевих точок частота розвитку синдрому розпаду пухлини при застосуванні фебуксостату та алопуринолу статистично не відрізнялася ні за критеріями лабораторної діагностики, ні за клінічними критеріями. Частота розвитку всіх симптомів, що виникали в період лікування, та частота небажаних реакцій становили 67,6% проти 64,7% та 6,4% проти 6,4% у групі фебуксостату та групі алопуринолу, відповідно. У дослідженні FLORENCE у пацієнтів, у яких планувалося застосування алопуринолу, фебуксостат продемонстрував більш виражений контроль концентрації сечової кислоти плазми у порівнянні з алопуринолом. Даних, що дозволяють порівняти фебуксостат з розбуриказою, нині немає. Ефективність та безпека фебуксостату у пацієнтів з гострим синдромом розпаду пухлини тяжкого ступеня тяжкості (наприклад, у пацієнтів, у яких інші схеми лікування, спрямовані на зниження концентрації сечової кислоти виявилися неефективними) не вивчалися.Показання до застосуванняЛікування хронічної гіперурикемії при станах, що супроводжуються відкладенням кристалів уратів (за наявності тофусів та/або подагричного артриту, у т. ч. в анамнезі). Профілактика та лікування гіперурикемії у дорослих пацієнтів при проведенні цитотоксичної хіміотерапії гемобластозів із ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого (тільки для дозування 120 мг). Препарат Аденурик призначений для застосування у дорослих.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до фебуксостату та/або будь-якої з допоміжних речовин; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості клас С за шкалою Чайл-Пью (10-15 балів); ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну<30 мл/хв); дитячий вік до 18 років; вагітність та період грудного вигодовування; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази та синдром мальабсорбції глюкози та галактози. З обережністю печінкова недостатність середнього ступеня тяжкості клас В за шкалою Чайлд-П'ю (7-9 балів); серйозні алергічні реакції (реакції гіперчутливості) в анамнезі; серйозне серцево-судинне захворювання в анамнезі (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт або нестабільна стенокардія); захворювання щитовидної залози; одночасне застосування з меркаптопурином/азатіоприном (може підвищити концентрацію даних речовин у плазмі крові та викликати гострий токсичний ефект); стани після трансплантації органів (досвід застосування фебуксостату обмежений); синдром Лєша-Ніхана (опп застосування фебуксостату обмежений).Вагітність та лактаціяУ зв'язку з недостатністю даних потенційний ризик фебуксостату для людини не відомий, тому застосування фебуксостату під час вагітності протипоказане. Є обмежений досвід застосування фебуксостату під час вагітності, у ході якого несприятливої ​​дії протягом вагітності та стан плода/новонародженого відзначено не було. У дослідженнях на тваринах не було відзначено прямого та непрямого несприятливого впливу препарату протягом вагітності, розвиток ембріона/плоду та процес пологів. У дослідженнях репродуктивної функції у тварин при застосуванні фебуксостату у дозах до 48 мг/кг/добу не було отримано дозозалежних небажаних ефектів щодо фертильності. Вплив фебуксостату на фертильність у людини невідомий. Немає даних про те, чи проникає фебуксостат у грудне молоко. У дослідженнях на тваринах зазначено, що фебуксостат проникає в грудне молоко і надає несприятливий вплив на розвиток дитинчат, що вигодовуються. Таким чином, не можна виключити ризик для немовлят. У зв'язку з цим застосування фебуксостату протипоказане у період грудного вигодовування.Побічна діяНайбільш частими небажаними реакціями (НР) у пацієнтів з подагрою при застосуванні фебуксостату за результатами клінічних досліджень (4072 пацієнтів, які приймали фебуксостат у дозі від 10 мг до 300 мг) і за даними постмаркетингового спостереження були: напад подагри, порушення функції печінки, діаре , головний біль, шкірні висипи та набряки. Найчастіше зазначені НР характеризувалися легким чи середнім ступенем тяжкості. У період постмаркетингового спостереження було зареєстровано рідкісні випадки розвитку серйозних НР гіперчутливості на фебуксостат, що супроводжуються в окремих випадках системними симптомами, та рідкісні випадки раптової серцевої смерті. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100), рідко (≥ 1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома . Частота НР заснована на даних клінічних досліджень та постмаркетингового досвіду застосування у пацієнтів з подагрою. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: панцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи Рідко: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості до препарату. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови. Нечасто: запаморочення, парестезія, геміпарез, сонливість, зміна смакового сприйняття, гіпостезія, гіпосмія (послаблення нюху). Порушення з боку ендокринної системи Нечасто: підвищення концентрації тиреотропного гормону у плазмі крові. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: напади подагри. Нечасто: цукровий діабет, гіперліпідемія, зниження апетиту, збільшення маси тіла. Рідко: зниження маси тіла, підвищення апетиту, анорексія. Порушення з боку психіки Нечасто: зниження лібідо, безсоння. Рідко: нервозність. Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Рідко: шум у вухах. Порушення з боку серця Рідко: раптова серцева смерть. Нечасто: фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, зміни на ЕКГ, блокада лівої ніжки пучка Гіса (див. розділ «Синдром розпаду пухлини»), синусова тахікардія (див. розділ «Синдром розпаду пухлини»). Порушення з боку судин Нечасто: підвищення артеріального тиску, "припливи" крові до обличчя, відчуття жару, геморагії (див. розділ "Синдром розпаду пухлини"). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: диспное, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: діарея**, нудота. Нечасто: біль у животі, здуття живота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювота, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспептичні явища, запор, прискорений стілець, метеоризм, дискомфорт у животі. Рідко: панкреатит, виразковий стоматит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: порушення функції печінки. Нечасто: холелітіаз. Рідко: гепатит, жовтяниця, ураження печінки. Порушення з боку шкірних покривів та підшкірних тканин Часто: висип (включаючи різні види висипу, згадані нижче з нижчою частотою). Нечасто: дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, зміна кольору шкіри, шкірні ураження, петехії, макулярний висип, макуло-папульозний висип, папульозний висип. Рідко: токсичний епідермальний некроліз*, синдром Стівенса-Джонсона*, ангіоневротичний набряк*, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами*, важкі форми генералізованого висипу*, еритема, ексфоліативний висип, фолікулярний висип, вез еритематозний висип, кореподібний висип, алопеція, гіпергідроз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Нечасто: артралгія, артрит, міалгія, скелетно-м'язовий біль, м'язова слабкість, спазм м'язів, м'язова напруга, бурсит. Рідко: рабдоміоліз, скутість суглобів, скутість м'язів. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: ниркова недостатність, нефролітіаз, гематурія, поллакіурія, протеїнурія. Рідко: тубулоінтерстиціальний нефрит, імперативні позиви на сечовипускання. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: Часто: набряки. Нечасто: підвищена стомлюваність, біль у грудній клітці, відчуття дискомфорту у ділянці грудної клітини. Рідко: спрага. Лабораторні та інструментальні дані Нечасто: підвищення активності амілази в плазмі крові, зниження кількості тромбоцитів, зниження кількості лейкоцитів, зниження кількості лімфоцитів, підвищення концентрації креатину та креатиніну в плазмі крові, зниження гемоглобіну, підвищення концентрації сечовини у плазмі крові, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові, у плазмі крові, зниження гематокриту, підвищення активності лактатдегідрогенази у плазмі крові, підвищення вмісту калію у плазмі крові. Рідко: підвищення концентрації глюкози в плазмі, подовження активованого часткового тромбопластинового часу, зниження кількості еритроцитів, підвищення активності лужної фосфатази в плазмі, підвищення концентрації креатинфосфокінази в плазмі*. * Побічні ефекти, що спостерігалися під час постмаркетингового спостереження. ** Неінфекційна діарея, що виникають під час лікування, і зміни показників функціональних проб печінки в комбінованих дослідженнях 3 фази, частіше зустрічалися при одночасному застосуванні з колхіцином. *** Додаткова інформація щодо випадків виникнення гострих нападів подагри у розділі «Фармакологічна дія». Опис окремих НР У період постмаркетингового застосування мали місце рідкісні повідомлення про виникнення серйозних НР гіперчутливості на фебуксостат, включаючи Синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, анафілактичні реакції та шок. Синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз характеризуються виникненням прогресуючого шкірного висипу в поєднанні з бульозним ураженням шкіри або слизових оболонок, а також роздратуванням очей. Реакції гіперчутливості на фебуксостат можуть виявлятися такими симптомами: шкірні реакції, що характеризуються інфільтративними макуло-папульозними висипаннями; генералізована або ексфоліативна шш, а також шкірні ураження, набряк обличчя, лихоманка, порушення з боку органів кровотворення, такі як тромбоцитопенія та еозинофілія, а також залучення одного або декількох органів (печінки та нирок, включаючи тубулоінтерстиціальний нефрит). Приступи подагри зазвичай спостерігаються невдовзі після початку застосування препарату Аденурик і протягом перших місяців терапії. Надалі частота нападів знижується. Рекомендується проводити профілактику розвитку гострих нападів подагри. Синдром розпаду пухлини У дослідженні FLORENCE, яке порівнювало ефекти фебуксостату та алопуринолу (346 пацієнтів, які отримували хіміотерапію з приводу гемобластозів і мали ризик розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до високого), НР були відзначені в цілому лише у 22 пацієнтів (6,4%), а саме у 11 пацієнтів (6,4%) у кожній групі лікування. У більшості випадків небажані реакції характеризувались легким або середнім ступенем тяжкості. Загалом, за винятком трьох небажаних реакцій, зазначених нижче, дослідження FLORENCE не виявило жодних особливостей профілю безпеки фебуксостату на додаток до такого при подагрі. Порушення з боку серця Нечасто: блокада лівої ніжки пучка Гіса, синусова тахікардія. Порушення з боку судин Нечасто: геморагії.Взаємодія з лікарськими засобамиМеркаптопурин/азатіоприн З урахуванням механізму дії фебуксостату, заснованого на пригніченні ксантиноксидази, одночасне застосування не рекомендується. Інгібування ксантиноксидази фебуксостатом може призводити до підвищення концентрації меркаптопурину, азатіоприну в плазмі крові та посилення їх токсичної дії. Досліджень щодо вивчення взаємодії фебуксостату та лікарських засобів, що метаболізуються за участю ксантиноксидази (за винятком теофіліну) у людини не проводилося. Моделюючий та симуляційний аналіз даних, отриманих у доклінічних дослідженнях на щурах показав, що при одночасному застосуванні фебуксостату доза меркаптоптурину/азатіоприну повинна бути знижена до 20% від раніше призначеної дози або нижче. Досліджень лікарської взаємодії фебуксостату та інших цитотоксичних хіміотерапевтичних препаратів не проводилось. Немає даних про безпеку фебуксостату 80 мг при проведенні хіміотерапії іншими цитотоксичними лікарськими засобами. У дослідженні з профілактики та лікування синдрому розпаду пухлини пацієнтам, які отримують кілька різних схем хіміотерапії, включаючи моноклональні антитіла, фебуксостат призначався у дозі 120 мг на добу. Однак лікарські взаємодії (drug-drug interactions) та особливості дії фебуксостату на фоні захворювання (drug-disease interactions) у цьому дослідженні не вивчалися. У зв'язку з цим не можна виключити можливість взаємодії фебуксостату з цитотоксичними препаратами при одночасному застосуванні. Росuглутазон/субстрати ізоферменту СYP2С8 За даними in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором ізоферменту CYP2С8. У дослідженні, проведеному у здорових добровольців, при одночасному застосуванні внутрішньо 120 мг фебуксостату 1 раз на добу і разової дози 4 мг росиглітазону впливу на фармакокінетичні показники росиглітазону та його метаболіту N-дисметил росиглітазону не виявлено, CYP2C8 in vivo. При одночасному застосуванні фебуксостату та росиглітазону (або інших субстратів ізоферменту CYP2С8) корекції дози не потрібно. Таким чином, при одночасному прийомі фебуксостату та росиглітазону або інших субстратів CYP2С8 не очікується, що виникне потреба коригувати дозу для цих препаратів. Теофіллон У здорових добровольців було проведено дослідження лікарської взаємодії фебуксостату, щоб оцінити, чи інгібування ксантиноксидази може призводити до збільшення концентрації теофіліну в плазмі крові, як було зазначено при застосуванні інших інгібіторів ксантіоксидази. Результати дослідження продемонстрували, що при одночасному застосуванні фебуксостату в дозі 80 мг 1 раз на добу та разової дози теофіліну 400 мг змін фармакокінетичних показників або профілю безпеки теофіліну не спостерігалося. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату в дозі 80 мг та теофіліну особливих запобіжних заходів не потрібно. Вивчення одночасного застосування фебуксостату в дозі 120 мг та теофіліну не проводилося. Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації Метаболізм фебуксостату залежить від активності ферментів урідину глюкуронілтрансфераз (УГТ). Лікарські препарати, що пригнічують процес глюкуронізації, наприклад, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та пробеніцид, теоретично можуть впливати на виведення фебуксостату. У здорових добровольців при одночасному застосуванні фебуксостату та напроксену в дозі 250 мг 2 рази на добу спостерігалося збільшення показників Cmax фебуксостату на 28%, AUC – на 41% та Т1/2 – на 26%. У клінічних дослідженнях застосування напроксену або інших нестероїдних протизапальних засобів/інгібіторів ЦОГ-2 не супроводжувалося клінічно значущим підвищенням частоти виникнення небажаних ефектів. Фебуксостат може застосовуватись одночасно з напроксеном без корекції доз фебуксостату або напроксену. Індуктори глюкуронізації Сильні індуктори УГТ ферментів можуть призводити до посилення метаболізму та зниження ефективності фебуксостату. При одночасному застосуванні необхідний контроль концентрації сечової кислоти в плазмі через 1-2 тижні після початку терапії індукторами УГТ. При відміні індуктора глюкуронізації можливе підвищення концентрації фебуксостату у плазмі. Колхіцин/індометацин/гідрохлортіазuд/варфарин Фебуксостат можна застосовувати одночасно з колхіцином або індометацином без корекції дози фебуксостату або даних лікарських засобів. Корекція дози фебуксостату не потрібна при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом. Корекція дози варфарину не потрібна при одночасному застосуванні з фебуксостатом. Одночасне застосування фебуксостату (80 мг або 120 мг 1 раз на добу) з варфарином не впливало на фармакокінетику варфарину у здорових добровольців, а також значення МНО (міжнародне нормалізоване відношення) та активність фактора VII. Дезіпрамін/субстрати ізоферменту СYP2D6 За даними, отриманими in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. У дослідженні у здорових добровольців на фоні застосування фебуксостату в дозі 120 мг 1 раз на добу відзначалося збільшення AUC дезіпраміну (субстрат ізоферменту CYP2D6) на 22%, що свідчить про слабкий інгібуючий ефект фебуксостату на ізофермент CYP2D6. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату та субстратів ізоферменту CYP2D6 корекції доз не потрібно. Антациди При одночасному застосуванні з антацидами, що містять магнію гідроксид або алюмінію гідроксид, відзначалося уповільнення всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та зменшення max на 32%, проте AUC фебуксостату істотно не змінювалася. Таким чином, фебуксостат можна приймати незалежно від антацидів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Аденурик приймають один раз на добу незалежно від їди. Подагра Рекомендована початкова доза препарату Аденурик становить 80 мг один раз на добу незалежно від прийому їжі. Якщо концентрація сечової кислоти в плазмі крові перевищує 6 мг/дл (357 мкмоль/л) через 2-4 тижні, доза препарату може бути збільшена до 120 мг 1 раз на добу. Зниження концентрації сечової кислоти в плазмі крові на фоні застосування препарату Аденурик відбувається досить швидко, у зв'язку з чим контроль концентрації сечової кислоти можна проводити через два тижні від початку прийому препарату. Метою лікування є зниження та підтримання концентрації сечової кислоти у плазмі крові менше 6 мг/дл (357 мкмоль/л). Профілактика розвитку гострих нападів подагри рекомендується протягом щонайменше 6 місяців. Синдром розпаду пухлини Рекомендована доза становить 120 мг фебуксостату один раз на добу незалежно від їди. Препарат Аденурик слід починати приймати за два дні до початку цитотоксичної хіміотерапії. Тривалість застосування препарату Аденурик повинна становити не менше 7 днів. Однак тривалість терапії може бути збільшена до 9 днів залежно від тривалості курсу хіміотерапії та клінічної оцінки. Літні пацієнти Корекція дози препарату не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Дослідження ефективності та безпеки застосування фебуксостату у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (клас С за шкалою Чайлд П'ю (10-15 балів)) не проводились, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнтів протипоказане. Подагра У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за шкалою Чайлд-П'ю (5-6 балів)) рекомендована доза препарату становить 80 мг 1 раз на добу. Опіп застосування препарату при печінковій недостатності середнього ступеня тяжкості обмежений. Синдром розпаду пухлини Пацієнтам, які брали участь у дослідженні FLORENCE корекції дози фебуксостату залежно від функції печінки не потрібно (дослідження не включали пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості). Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози не потрібне. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну< 30 мл/хв) ефективність та безпека препарату вивчені недостатньо, у зв'язку з чим застосування препарату у таких пацієнтів протипоказане.ПередозуванняПри передозуванні препарату показана симптоматична та підтримуюча терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСерцево-судинні захворювання Лікування хронічної гіперурикемії Слід уникати застосування фебуксостату у пацієнтів із серйозним серцево-судинним захворюванням в анамнезі (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт або нестабільна стенокардія), за винятком випадків, коли немає жодних інших терапевтичних засобів. У дослідженнях АРЕХ і FАСТ (на відміну від CONFIRМS) (для більш детального опису досліджень див. розділ «Фармакологічні властивості») у загальній групі фебуксостату порівняно з групою алопуринолу дослідниками відзначалося збільшення кількості серцево-судинних подій у чисельному вираженні, визначених відповідно із системою, розробленою групою зі спільного аналізу антитромбоцитарної терапії (ГСААТ) і включають смерть від серцево-судинних причин, нелетальний інфаркт міокарда, інсульт без летального результату - 1,3 порівняно з 0,3 випадків на 100 пацієнто-років. Згідно з об'єднаними даними клінічних досліджень 3 фази (дослідження АРЕХ, FАСТ та CONFIRМS) частота серцево-судинних подій ДСААТ, повідомлених дослідниками склала 0,7 проти 0,6 випадків на 100 пацієнто-років. В рамках довгострокових широкомасштабних досліджень частота серцево-судинних подій ДСААТ, повідомлених дослідниками склала 1,2 та 0,6 випадків на 100 пацієнто-років для фебуксостату та алопуринолу, відповідно. Відмінності були статистично достовірні, причинно-наслідковий зв'язок між зазначеними порушеннями і прийомом фебуксостата не було встановлено. Як фактори ризику вказаних подій у пацієнтів було встановлено наявність в анамнезі наступних станів: атеросклероз та/або інфаркт міокарда, або застійна серцева недостатність. У постреєстраційному дослідженні CARES (докладні характеристики дослідження див. розділ "Фармакологічні властивості") частота явищ МАСЕ була подібною у пацієнтів, які приймали фебуксостат, порівняно з пацієнтами, які отримували алопуринол, але спостерігалася більш висока частота випадків смерті з причин, пов'язаних із серцево- судинними патологіями (4,3% порівняно із 3,2% пацієнтів). Профілактика та лікування гіперурикемії у пацієнтів з ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини Пацієнти, які отримують хіміотерапію з приводу гемобластозів з ризиком розвитку синдрому розпаду пухлини від помірного до вираженого та приймають препарат Аденурик®, повинні перебувати під наглядом кардіолога за наявності клінічного показу. Гострий напад подагри (загострення подагри) Застосування препарату Аденурик слід розпочинати тільки після усунення гострого нападу подагри. Початок застосування препарату Аденурик може спровокувати розвиток гострого нападу подагри за рахунок вивільнення уратів з тканинних депо та подальшого підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі крові. Для профілактики розвитку нападів подагри на початку лікування препаратом Аденурик® рекомендується одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів або колхіцину протягом не менше 6 місяців. При розвитку нападу подагри під час застосування препарату Аденурик® терапію препаратом слід продовжити та одночасно проводити відповідне для даного пацієнта лікування гострого нападу подагри. При тривалому застосуванні препарату Аденурик частота виникнення та тяжкість нападів подагри зменшуються. Відкладення ксантинів У пацієнтів з прискореним утворенням уратів (наприклад, на тлі злоякісних новоутворень або при синдромі Льоша-Ніхана) у поодиноких випадках можливе значне підвищення абсолютної концентрації ксантинів у сечі, що може супроводжуватися їх відкладенням у сечових шляхах. При застосуванні фебуксостату у межах базового клінічного дослідження при синдромі розпаду пухлини цього феномену не спостерігалося. У зв'язку з обмеженими даними, застосування препарату Аденурик у пацієнтів із синдромом Лєша-Ніхана не рекомендується. Меркаптопурин/азатuоприн Застосування препарату Аденурик у пацієнтів, які отримують меркаптопурин/азатіоприн, не рекомендується, оскільки інгібітор ксантіоксидази фебуксостат може збільшити концентрацію меркаптоптурину/азатіоприну в плазмі, що може призвести до тяжких токсичних ефектів. Вивчення міжлікарської взаємодії у людини не проводилося (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). У разі необхідності одночасного застосування дозу меркаптопурину/азатіоприну рекомендується зменшити. Моделюючий та симуляційний аналіз даних, отриманих у доклінічних дослідженнях на щурах, свідчить, що при одночасному застосуванні фебуксостату доза меркаптоптурину/азатіоприну повинна бути знижена до 20% від раніше призначеної дози або нижче, щоб знизити ризик розвитку небажаних гематологічних ефектів. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря і доза меркаптопурину/азатіоприну повинна бути послідовно скоригована відповідно до терапевтичного ефекту та ознак можливих токсичних ефектів. Теофіллон При одночасному застосуванні у здорових добровольців фебуксостату в дозі 80 мг 1 раз на добу та разової дози теофіліну 400 мг не відзначалося змін фармакокінетичних показників (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Таким чином, фебуксостат у дозі 80 мг може застосовуватись одночасно з теофіліном без ризику збільшення концентрації теофіліну у плазмі крові. Даних щодо одночасного застосування фебуксостату в дозі 120 мг та теофіліну немає. Пацієнти, які перенесли трансплантацію органів Застосування препарату Аденурик у пацієнтів, які перенесли трансплантацію органів, не рекомендується через відсутність досвіду застосування. Алергічні реакції та реакції гіперчутливості У період постмаркетингового застосування мали місце рідкісні повідомлення про виникнення тяжких алергічних реакцій (реакцій гіперчутливості), включаючи загрозливі для життя: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострі анафілактичні реакції (шок). У більшості випадків ці реакції розвивалися протягом першого місяця застосування препарату Аденурик®. Частина пацієнтів мала ниркову недостатність та/або реакції гіперчутливості до алопуринолу в анамнезі. В окремих випадках тяжкі реакції гіперчутливості, у тому числі синдром лікарської реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), супроводжувалися лихоманкою, зміною показників крові, порушенням функції нирок або печінки. Пацієнти повинні бути поінформовані про можливі ознаки та симптоми алергічних реакцій (реакцій гіперчутливості), і повинні бути під ретельним наглядом щодо розвитку симптомів алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості (див. розділ "Побічна дія"). У разі виникнення тяжких алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, необхідно негайно припинити застосування препарату Аденурик (більш рання відміна асоційована з кращим прогнозом). Якщо у пацієнта виникла алергічна реакція/реакція гіперчутливості (включаючи синдром Стівенса-Джонсона), гостра анафілактична реакція/шок, він більше ніколи не повинен відновлювати прийом фебуксостату. Порушення з боку печінки Згідно з об'єднаними даними клінічних досліджень 3 фази, при застосуванні фебуксостату у 5% пацієнтів відзначалося порушення функції печінки легкого ступеня тяжкості. Перед початком застосування препарату Аденурик рекомендується провести оцінку функціонального стану печінки, і надалі робити це періодично за наявності клінічних проявів. Порушення з боку щитовидної залози У розширених довгострокових відкритих дослідженнях при тривалому застосуванні фебуксостату у 5,5% пацієнтів відзначалося підвищення концентрації тиреотропного гормону (>5,5 мкМЕ/мл), у зв'язку з чим у пацієнтів з порушенням функції щитовидної залози препарат Аденурик слід застосовувати з обережністю. Лактоза Препарат Аденурик містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів з дефіцитом лактази, рідкісними спадковими захворюваннями непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Повідомлялося про появу сонливості, запаморочення, парестезії та нечіткості зору при застосуванні препарату Аденурик. Тому пацієнтам під час застосування препарату Аденурик® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами, механізмами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, поки пацієнти не будуть достатньо впевнені, що препарат Аденурик® не має небажаного впливу на ці види діяльності. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. амлодипіну безилат – 13,888 мг (у перерахунку на амлодипін основу – 10,00 мг), олмесартану медоксоміл – 40,00 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна силіканізована*, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Плівкова оболонка Опадрай II червоний 85F25467, що складається з: полівінілового спирту, титану діоксиду (Е 171), макроголу, тальку, барвника оксид заліза жовтий (Е 172), барвника оксид заліза червоний (Е 172). *складається з 98% целюлози мікрокристалічної та 2% кремнію діоксиду колоїдного. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із фольги алюмінієвої/фольги алюмінієвої. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, червонувато-коричневого кольору, з тисненням «С77» на одному боці; на поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Аттенто® максимальна концентрація (Cmax) олмесартану та амлодипіну в плазмі крові досягається через 1,5-2 години та 6-8 години, відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі препарату Аттенто® відповідають швидкості та ступеню всмоктування цих компонентів у вигляді монопрепаратів. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність олмесартану та амлодипіну. Амлодипін Абсорбція та розподіл Після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, час досягнення максимальної концентрації складає 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 64 – 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Зв'язування з білками плазми in vitro для аммодипіну, що циркулює в крові, становить приблизно 97,5%. Одночасний прийом їжі не має значного впливу на всмоктування амлодипіну. Метаболізм та виведення Після одноразового прийому Т1/2 з плазми крові у термінальній фазі становить близько 35 - 50 год. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% вихідної речовини та 60% метаболітів виділяється нирками. Амлодипін інтенсивно метаболізується до неактивних метаболітів, 10% амлодипіну виявляється у сечі у незміненому вигляді. Олмесартану медоксоміл Абсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові та/або калі. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток у середньому становить 25,6%. Одночасний прийом їжі не робить значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80мг. Для олмесартану характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій внаслідок витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми при їх одночасному застосуванні. є низьким (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення низький (16 – 29л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10 - 16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24год після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться через гепатобіліарну систему, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану (Т1/2) становить 10-15год після багаторазового вживання. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Особливі групи пацієнтів Фармакокінетика у літніх пацієнтів віком 65 років та старше У пацієнтів похилого віку (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (у рівноважному стані) для олмесартану була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно , порівняно з молодшими пацієнтами. Цей ефект може бути частково пов'язаний із віковим зниженням функції нирок. Рекомендований режим дозування у пацієнтів похилого віку не вимагає корекції, проте при збільшенні дози слід бути обережним. Час досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та у молодих пацієнтів. У літніх пацієнтів спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та подовження Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю очікувано для пацієнтів цієї вікової групи. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У порівнянні зі здоровими добровольцями у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості AUC для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін може застосовуватись у звичайній терапевтичній дозі. Амлодипін не виводиться з організму під час проведення діалізу. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо одноразової дози у здорових добровольців та у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Досвід клінічного застосування амлодипіну у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений. У пацієнтів цієї групи спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження Т1/2, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПрепарат Аттенто - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять ангіотензину II рецепторовантагоніст (АРА II) - олмесартану медоксоміл і блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) - амлодипін. Комбінація двох діючих речовин має синергічну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін, що входить до складу препарату Аттенто®, є БМКК, що блокує вхідний трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити і клітини гладком'язових судин через потенціалзалежні канали L-типу. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з дигідропіридиновими, так і з недігідропіридиновими ділянками зв'язування. Амлодипін має відносну вазоселективність і робить більший вплив на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення периферичного опору судин та зниження артеріального тиску. Амлодипін викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни. При застосуванні в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи», «сидячи» та «стоячи»). При тривалому застосуванні зниження АТ не супроводжується значною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок застосування амлодипіну в терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та посилення ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та рівня протеїнурії. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (II-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA) при проведенні стрес-тесту амлодипін не погіршував стану пацієнтів, що оцінювалися за переносимістю фізичних навантажень, фракції викиду лівого. шлуночка, а також за клінічними ознаками та симптомами. У плацебо-контрольованих дослідженнях (PRAISE, PRAISE-II) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті та сумарний ризик серцево-судинної смертності у пацієнтів із серцевою недостатністю . Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Аттенто®, є потужним специфічним АРАІІ (типу AT1). Олмесартану медоксоміл швидко метаболізується до фармакологічно активного метаболіту – олмесартану. Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Ефекти ангіотензину II включають вазоконстрикцію, збільшення синтезу та секреції альдостерону, стимуляцію серцевої діяльності та підвищення реабсорбції натрію у нирках. Олмесартану медоксиміл блокує судинозвужувальну дію та ефект підвищення секреції альдостерону під впливом ангіотензину II, перешкоджаючи його зв'язуванню з АТ1-рецепторами у тканинах (включаючи гладкі м'язи судин та надниркові залози).Дія олмесартану медоксомілу не залежить від джерела та способу вироблення ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо ангіотензину II (через AT1-рецетори) призводить до збільшення активності реніну, концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24год. Поділ добової дози на два прийоми має антигіпертензивний ефект, аналогічний ефекту тієї ж добової дози, прийнятої одноразово. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією і щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику було показано, що застосування олмесартану медоксомілу (на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібітів АПФ) або інших АРА II) супроводжувалося значним зниженням ризику розвитку мікроальбумінурії. Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом або амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартанумедоксомілу, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину або до інших компонентів препарату; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); обструкція жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія (САД менше 90ммрт. ст.); шок (включаючи кардіогенний); гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20мл/хв; досвіду клінічного застосування відсутня); стан після трансплантації нирки (досвід клінічного застосування відсутній); гемодинамічно значуща обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз гирла аорти важкого ступеня); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія); одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; ангіоневротичний набряк в анамнезі; гіпонатріємія; одночасне застосування з препаратами літію (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіперкаліємія (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіповолемія (у тому числі внаслідок діареї, блювання або одночасного застосування діуретиків), а також у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням споживання кухонної солі; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 20-60мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангінотензин-альдостеронової системи; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або препаратами, що містять аліскірен; хронічна серцева недостатність (ХСП) (III-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA); хронічні форми ішемічної хвороби серця (ІХС); артеріальна гіпотензія; ішемічні цереброваскулярні захворювання; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); літній вік (старше 65 років); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяДані про застосування препарату Аттенто® у період вагітності відсутні. Застосування препарату Аттенто при вагітності протипоказане. Амлодипін Вагітність Безпека застосування амлодипіну під час вагітності не встановлена. У доклінічних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія амлодипіну не виявлена. У щурів амлодипін збільшував тривалість гестаційного періоду та пологів. Деякі інші БМКК мають тератогенну дію. Період грудного вигодовування Досвід застосування препарату показує, що амлодипін виділяється у грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки-годувальниці, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, що отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну в період грудного вигодовування протипоказано. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Олмесартану медоксоміл Вагітність Існують дані про те, що застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності індукує фетотоксичні ефекти у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРАII у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали АРАII, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли АРА II призначається за життєвими показаннями. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Аттенто®, препарат слід негайно відмінити та при необхідності призначити альтернативне лікування з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Період грудного вигодовування Показано, що олмесартанамедоксоміл проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю достовірних даних застосування препарату Аттенто® у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями (НР) при застосуванні препарату Аттенто® є периферичні набряки (11,3%), біль голови (5,3%) та запаморочення (4,5%). Небажані реакції при застосуванні препарату Аттенто®, отримані в клінічних дослідженнях, постреєстраційних дослідженнях безпеки та спонтанних повідомленнях, сумовані та представлені нижче як НР окремих компонентів амлодипіну та олмесартану медоксомілу на підставі відомого профілю безпеки цих речовин, так і для комбінації амлодипін/олмесартану медок. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1 /100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота невідома (неможливо встановити частоту за наявними даними). Системно-органний клас: Порушення з боку крові та лімфатичної системи Небажана реакція: Лейкоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тромбоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Тромбоцитопенічна пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку імунної системи Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Анафілактичні реакції Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажана реакція: Гіперглікемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіперкаліємія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гіпертригліцеридемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперурикемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Системно-органний клас: Порушення психіки Небажана реакція: Сплутаність свідомості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Депресія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Безсоння Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Дратівливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Зниження лібідо Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Лабільність настрою (включаючи тривогу) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дисгевзія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Головний біль Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто (особливо на початку лікування) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіпертонус Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Загальмованість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Парестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Периферична нейропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Постуральне запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Порушення сну Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сонливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сінкопе Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тремор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Паросмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Апатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ажитація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Атаксія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Амнезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу зору Небажана реакція: Порушення зору (включаючи диплопію) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ксерофтальмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кон'юнктивіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у власних очах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Небажана реакція: Шум у вухах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Вертіго Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія (включаючи посилення симптомів стенокардії) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Інфаркт міокарда Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Відчуття серцебиття Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тахікардія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: "Припливи" крові до обличчя Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Васкуліт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Розвиток або посилення перебігу ХСН Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Бронхіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Кашель Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Диспное Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фарингіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Риніт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Носова кровотеча Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Біль у животі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Порушення з боку кишечника (включаючи діарею та запор) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Запор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Диспепсія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастрит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперплазія ясен Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Нудота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Панкреатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у животі (у верхній частині) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Блювота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Спру-подібна ентеропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Підвищення активності «печінкових» ферментів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко (у більшості випадків на тлі холестазу) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гепатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Жовтяниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпербілірубінемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Алопеція Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ангіоневротичний набряк Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Алергічний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Поліморфна еритема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Екзантема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Ексфоліативний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Підвищене потовиділення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фотосенсибілізація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Свербіж шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк Квінке Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Висипання на шкірі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення пігментації шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кропивниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артралгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артріт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Біль у спині Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Міалгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Біль у кінцівках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у кістках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Міастенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: гостра ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гематурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Участене сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Болісні позиви на сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ніктурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поллакіурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Інфекції сечовивідних шляхів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дизурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поліурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция/ импотенция Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Гинекомастия Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Общие расстройства и нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Боль в грудной клетке Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек лица Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Редко Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Гриппоподобные симптомы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Заторможенность Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Общее недомогание Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Очень часто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Боль неуточненной локализации Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Периферические отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек мягких тканей Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Лабораторные и инструментальные данные Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Повышение активности креатинфосфокиназы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Снижение содержания калия в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевой кислоты в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение активности гаммаглутамилтрансферазы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Сниженние массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Увеличение массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза, который по времени развития был связан с приемом АРА II. У пациентов, принимавших амлодипин, сообщалось о единичных случаях развития экстрапирамидного синдрома.Взаимодействие с лекарственными средствамиКомбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Антигипертензивный эффект препарата Аттенто®может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными лекарственными средствами (например, альфа-адреноблокаторами, диуретиками). Амлодипин При одновременном применении амлодипина и других гипотензивных препаратових антигипертензивные эффекты суммируются. При одновременном применении амлодипина с мощнымиили умеренными ингибиторами изофермента CYP3A4(ингибиторами протеаз, азольными противогрибковыми препаратами, макролидами типа эритромицина или кларитромицина, верапамилом или дилтиаземом)возможно значительное повышение концентрации амлодипина в плазме крови. Клинические проявления данного взаимодействия могут быть более выраженными у пациентов пожилого возраста, что может потребовать дополнительного наблюдения за состоянием пациентов и коррекции дозы. Данных о влиянии индукторов изофермента CYP3A4на фармакокинетику амлодипина не имеется. Однако следует учитывать, что при одновременном применении с индукторами изофермента CYP3A4 (такими, как рифампицин, Зверобой продыряв-ленный) возможно снижение концентрации амлодипина в плазме крови. Применять амлодипин одновременно с индукторами изофермента CYP3A4 следует с осторожностью. Ингибиторы mTOR(mammalianTargetofRapamycin- мишень рапамицина в клетках млекопитающих) Ингибиторы mTOR (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус) являются субстратами CYP3A4. Поскольку амлодипин является слабым ингибитором CYP3A4, при совместном применении может увеличиться экспозиция ингибиторов mTOR. В исследованиях на животных после приема БМКК (верапамила) и внутривенного введения дантролена(препарат для лечения злокачественной гипертермии) на фоне развития гиперкалиемии отмечались случаи фибрилляции желудочков и развития сердечно-сосудистой недостаточности с летальным исходом. В связи с риском развития гиперкалиемии у пациентов, склонных к злокачественной гипертермии, а также на фоне применения дантролена при злокачественной гипертермии, рекомендуется избегать применения БМКК, таких как амлодипин. Несмотря на то, что при применении амлодипина отрицательного инотропного действия как правило не отмечается, некоторые БМКК могут усиливать выраженность отрицательного инотропного действия антиаритмических препаратов,вызывающих удлинение интервала QT(например, амиодорона, хинидина). Нейролептики и изофлуранусиливают антигипертензивное действие БМКК производных дигидропиридина. Препараты кальция могут снижать действие БМКК. Амлодипин не влиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфаринав клинических исследованиях лекарственных взаимодействий. Одновременное применение амлодипина (10мг) и симвастатина(80мг) в течение длительного времени приводило к увеличению концентрации симвастатина в плазме крови на 77% по сравнению с приемом только симвастатина. Доза симвастатина у пациентов, принимающих амлодипин, не должна превышать 20мг в сутки. Не рекомендуется одновременное применение амлодипина и грейпфрутового сока, т. к. у отдельных пациентов возможно повышение биодоступности и усиление антигипертензивного действия амлодипина. Одновременное применение амлодипина и такролимусаможет привести к повышению концентрации такролимуса в плазме крови, однако фармакокинетический механизм развития данного эффекта в точности не выяснен. Необходимо контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови у пациентов, одновременно принимающих амлодипин и такролимус для того, чтобы избежать токсического действия такролимуса и скорректировать его дозу в случае необходимости. В проспективном исследовании у пациентов с трансплантацией почки, одновременно принимающих циклоспорини амлодипин, было отмечено повышение концентрации циклоспорина в плазме крови в среднем на 40%. Одновременное применение препарата Аттенто® и циклоспорина может приводить к повышению концентрации циклоспорина. У пациентов, одновременно принимающих препарат Аттенто®и циклоспорин, рекомендуется мониторировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и, при, необходимости, уменьшить дозу циклоспорина. Олмесартана медоксомил Не рекомендуется одновременное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, повышающими содержание калия в плазме крови (например, ингибиторы АПФ, гепарин). В случае необходимости одновременного применения указанных препаратов и олмесартана медоксомила необходим тщательный контроль содержания калия в плазме крови. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких НР, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Таким образом, двойная блокада РААС одновременным применением ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена не рекомендуется. Одновременное применение АРА IIс препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА IIcингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем специалиста и сопровождаться регулярным мониторингом функции почек, содержания электролитов и АД. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксид) наблюдается умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. При одновременном применении олмесартана медоксомил не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику и фармакодинамику варфаринаили фармакокинетикудигоксина. Одновременное применение олмесартана медоксомила с правастатином у здоровых добровольцев не оказывало клинически значимых эффектов на фармакокинетику каждого из препаратов. Имеются сообщения об обратимом повышении содержания лития в плазме крови и проявлении токсичности при одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ и с АРА II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости одновременного применения препарата Аттенто®и препаратов лития рекомендуется регулярный контроль содержания лития в плазме крови. Клинически значимого ингибирующего действия олмесартана на изоферменты CYP1A1/2, CYP2A6, CYP2C8/9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4 системы цитохрома Р450 человека in vitroне выявлено, в отношении цитохрома Р450 крысы отмечен минимальный или нулевой индуцирующий эффект,что позволяет предположить отсутствие клинически значимых взаимодействий при одновременном применении олмесартана медоксомила и препаратов, метаболизирующихся при участии вышеуказанных изоферментов системы цитохрома Р450. При одновременном применении с нестероидными противовоспалительными препаратами (НПВП), включая неселективные НПВП, селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту (в дозе более3 г/сут) и АРАII, возможно повышение риска ухудшения функции почек и повышение содержания калия в сыворотке крови. В связи с этим пациентам, одновременно применяющим НПВП и АРА II, рекомендуется контроль функции почек, особенно в начале применения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем, одновременное применение НПВП и АРА II может приводить к ослаблению антигипертензивного действия АРА II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. Колесевелама гидрохлорид (секвестрант желчных кислот) При одновременном применении колесевелама гидрохлорида (секвестранта желчных кислот) и олмесартана медоксомила отмечается ослабление системного действия олмесартана медоксомила, снижение его Сmaxи T1/2 . Прием олмесартана медоксомила по крайней мере за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида приводит к ослаблению данного взаимодействия. Олмесартана медоксомил следует принимать ак минимум за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида.Способ применения и дозыПрепарат Аттенто®принимают внутрь 1раз в сутки, в одно и то же время, независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (например, стаканом воды). Для подбораоптимального режима дозирования целесообразно применять наиболее подходящую дозировку препарата. Перед назначением комбинированного препарата Аттенто®рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности (т. е. , олмесартана медоксомила и амлодипина). При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. Пациенты, получающие комбинированную терапию монопрепаратами олмесартана медоксомила и амлодипина, могут быть переведены на лечение препаратом Аттенто®, содержащего олмесартана медоксомил и амлодипин в аналогичных дозах. Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг, содержащего 5 мг амлодипина и 20 мг олмесартана медоксомила, при отсутствии адекватного снижения АД на фоне монотерапии олмесартана медоксомилом в дозе 20мг или амлодипином в дозе 5мг. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 20 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 5 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 10мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 10 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. Максимальная суточная доза амлодипина составляет 10 мг. Максимальная суточная доза олмесартана медоксомила составляет 40 мг. Применение у пациентов в возрасте 65 лет и старше У пациентов в возрасте 65 лет и старше с нормальной функцией почек коррекции дозы препарата не требуется. При увеличении дозы олмесартана медоксомила до максимальной (40мг в сутки) у пожилых пациентов необходимо тщательно контролировать АД. Применение у пациентов с почечной недостаточностью В случае применения препаратаАттенто®у пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин) рекомендуется проводить периодический мониторинг содержания калия и креатинина в плазме крови. Максимальная доза олмесартана медоксомила для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести составляет 20мг 1раз в сутки, поскольку опыт применения более высоких доз у данной категории пациентов ограничен. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени тяжести (КК менее 20мл/мин) применение препарата Аттенто®противопоказано (см. раздел «Противопоказания»). Применение у пациентов с печеночной недостаточностью У пациентов с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью) препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. При печеночной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести максимальная доза олмесартана медоксомила составляет 20мг один раз в сутки. Применение амлодипина у пациентов с нарушением функции печени следует начинать с минимальной дозы (5 мг) с последующей медленной титрацией дозы. При одновременном применении с диуретиками и/или другими гипотензивными препаратами у пациентов с нарушением функции печени рекомендуется тщательный контроль АД и функции почек. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (опыт применения отсутствует) (см. раздел «Противопоказания»).ПередозировкаСлучаи передозировки препарата Аттенто® не зарегистрированы.Меры предосторожности и особые указанияПрименение препарата Аттенто® у пациентов с острым инфарктом миокарда и нестабильной стенокардией не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. ПрепаратАттенто®не следует применять для купирования гипертонического криза. Комбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Нарушение функции почек и трансплантация почки При назначении препарата Аттенто® пациентам этой группы рекомендуется тщательный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови. Применение препарата Аттенто® противопоказано при почечной недостаточности тяжелой степени тяжести (клиренс креатинина менее 20 мл/мин). Опыт применения препарата Аттенто® у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки или у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 12 мл/мин) отсутствует. Нарушение функции печени У пациентов с печеночной недостаточностью возможно усиление эффекта амлодипина и олмесартана медоксомила. Препарат Аттенто® следует с осторожностью назначать пациентам с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной степени тяжести доза олмесартана медоксомила не должна превышать 20мг. У пациентов с печеночной недостаточностью применение амлодипина следует начинать с самой низкой дозы (5 мг) и соблюдать осторожность как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). Гиперкалиемия Как и при применении других АРА II и ингибиторов АПФ, при применении препарата Аттенто® возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек и/или сердечной недостаточностью. Препарат Аттенто® следует применять с осторожностью одновременно с калиевыми добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, которые могут повышать содержание калия (например, гепарин); при этом рекомендуется регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Стеноз аортального или митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Так как в состав препарата входит амлодипин, препарат Аттенто®, как и другие сосудорасширяющие препараты, следует применять с осторожностью у пациентов с аортальным и/или митральным стенозом, а также у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией. Сердечная недостаточность У пациентов с хронической сердечной недостаточностью препарат Аттенто® следует применять с осторожностью. Как и при применении любых гипотензивных препаратов, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ИБС и с ишемическими цереброваскулярными заболеваниями может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта. Амлодипин Сердечная недостаточность БМКК следует применять с осторожностью у пациентов с хронической сердечной недостаточностью, так как имеются данные, что они могут повышать риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы и смертность. Однако в исследованиях с участием пациентов с сердечной недостаточностью было показано, что амлодипин не повышает риск развития осложнений и/или смертность. В долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании амлодипина у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IIIи IVкласс по классификации NYHA) было отмечено увеличение числа сообщений о развитии отека легких в группе амлодипина по сравнению с группой плацебо. Сердечно-сосудистые заболевания В редких случаях у пациентов с ишемической болезнью сердца (особенно при тяжелом обструктивном поражении коронарных артерий) отмечалось увеличение частоты, продолжительности и/или тяжести приступов стенокардии после начала применения блокаторов «медленных» кальциевых каналов или после увеличения их дозировки. Синдром «отмены» Несмотря на отсутствие у блокаторов «медленных» кальциевых каналов синдрома «отмены», прекращение лечения амлодипином желательно проводить, постепенно уменьшая дозу препарата. Амлодипин не предотвращает развитие синдрома «отмены» при резком прекращении приема бета-адреноблокаторов. Периферические отеки Незначительно или умеренно выраженные периферические отеки были наиболее частым нежелательным явлением амлодипина в клинических исследованиях. Частота возникновения периферических отеков возрастает с увеличением дозы амлодипина. Следует тщательно дифференцировать периферические отеки, связанные с применением амлодипина, от симптомов прогрессирования левожелудочковой сердечной недостаточности. Прочее В период терапии амлодипином необходимо контролировать массу тела и потребление поваренной соли, показано назначение соответствующей диеты. Необходимо поддержание гигиены зубов и наблюдение у стоматолога (для предотвращения болезненности, кровоточивости и гиперплазии десен). Сообщалось, что у пациентов (мужского пола), принимавших БМКК, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида. Клинических данных в отношении потенциального воздействия амлодипина на фертильность недостаточно. Олмесартана медоксомил Дефицит натрия или уменьшение ОЦК Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови и/или сниженным содержанием натрия в плазме крови вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Данные состояния должны быть скорректированы до назначения препарата Аттенто®или же пациент должен находиться под тщательным наблюдением на начальном этапе терапии. Состояния, способствующие повышению активности РААС У пациентов, у которых функция почек может в значительной степени зависеть от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или заболеваниями почек в анамнезе, в частности, стенозом почечных артерий), применение лекарственных средств, влияющих на РААС, например АРА II, может привести к развитию острой артериальной гипотензии, олигурии, азотемии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности и/или смерти. Вазоренальная гипертензия Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки при применении лекарственных средств, влияющих на РААС. Двойная блокада РААС Показано, что одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Одновременное применение АРА II с препаратами, содержащими алискирен противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА II c ингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, подавляющие РААС. Поэтому назначение препарата Аттенто® не рекомендуется пациентам данной категории. Сердечная недостаточность Применение ингибиторов АПФ или АРА II у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых состояние функции почек может зависеть от активности РААС, ассоциировалось с развитием олигурии и/или прогрессирующей азотемии, в редких случаях приводило к острой почечной недостаточности и/или смерти. Этнические различия Как и при применении других АРАII, антигипертензивный эффект препарата Аттенто® у представителей негроидной расы может быть несколько меньше, чем у других пациентов, возможно, вследствие большей распространенности низкого уровня ренина в данной популяции. Спру-подобная энтеропатия В очень редких случаях сообщалось о развитии тяжелой хронической диареи, сопровождающейся существенной потерей массы тела у пациентов, принимавших олмесартана медоксомил от нескольких месяцев до нескольких лет. Возможно, что в основе данных эффектов лежит локальная отсроченная реакция гиперчувствительности. По результатам биопсии слизистой оболочки тонкого кишечника часто наблюдалась атрофия ворсинок. В случае развития указанных выше симптомов на фоне применения олмесартана медоксомила и отсутствия других возможных причин, препарат следует немедленно отменить и не возобновлять его применение. Если диарея не прекращается в течение недели после отмены препарата, необходимо обратиться к специалисту (например, гастроэнтерологу). Ангионевротический отек Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка (вызывающий обструкцию дыхательных путей), голосовой щели и/или гортани) должны тщательно наблюдаться (см. раздел «Побочное действие»). Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами В период лечения препаратом Аттенто® возможно развитие таких нежелательных реакций, как головная боль, головокружение, тошнота и повышенная утомляемость, особенно в начале лечения. В этот период необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и другими механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. амлодипіну безилат – 6,944 мг (у перерахунку на амлодипін основу – 5,00 мг), олмесартану медоксоміл – 40,00 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна силіканізована*, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Плівкова оболонка Опадрай II жовтий 85F22093, що складається з: полівінілового спирту, діоксиду титану (Е 171), макроголу, тальку, барвника оксид заліза жовтий (Е 172). *складається з 98% целюлози мікрокристалічної та 2% кремнію діоксиду колоїдного. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із фольги алюмінієвої/фольги алюмінієвої. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки 5мг + 40мг: круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, світло-жовтого кольору, з тисненням «С75» на одній стороні; на поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Аттенто® максимальна концентрація (Cmax) олмесартану та амлодипіну в плазмі крові досягається через 1,5-2 години та 6-8 години, відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі препарату Аттенто® відповідають швидкості та ступеню всмоктування цих компонентів у вигляді монопрепаратів. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність олмесартану та амлодипіну. Амлодипін Абсорбція та розподіл Після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, час досягнення максимальної концентрації складає 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 64 – 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Зв'язування з білками плазми in vitro для аммодипіну, що циркулює в крові, становить приблизно 97,5%. Одночасний прийом їжі не має значного впливу на всмоктування амлодипіну. Метаболізм та виведення Після одноразового прийому Т1/2 з плазми крові у термінальній фазі становить близько 35 - 50 год. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% вихідної речовини та 60% метаболітів виділяється нирками. Амлодипін інтенсивно метаболізується до неактивних метаболітів, 10% амлодипіну виявляється у сечі у незміненому вигляді. Олмесартану медоксоміл Абсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові та/або калі. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток у середньому становить 25,6%. Одночасний прийом їжі не робить значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80мг. Для олмесартану характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій внаслідок витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми при їх одночасному застосуванні. є низьким (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення низький (16 – 29л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10 - 16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24год після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться через гепатобіліарну систему, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану (Т1/2) становить 10-15год після багаторазового вживання. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Особливі групи пацієнтів Фармакокінетика у літніх пацієнтів віком 65 років та старше У пацієнтів похилого віку (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (у рівноважному стані) для олмесартану була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно , порівняно з молодшими пацієнтами. Цей ефект може бути частково пов'язаний із віковим зниженням функції нирок. Рекомендований режим дозування у пацієнтів похилого віку не вимагає корекції, проте при збільшенні дози слід бути обережним. Час досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та у молодих пацієнтів. У літніх пацієнтів спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та подовження Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю очікувано для пацієнтів цієї вікової групи. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У порівнянні зі здоровими добровольцями у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості AUC для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін може застосовуватись у звичайній терапевтичній дозі. Амлодипін не виводиться з організму під час проведення діалізу. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо одноразової дози у здорових добровольців та у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Досвід клінічного застосування амлодипіну у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений. У пацієнтів цієї групи спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження Т1/2, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПрепарат Аттенто - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять ангіотензину II рецепторовантагоніст (АРА II) - олмесартану медоксоміл і блокатор «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) - амлодипін. Комбінація двох діючих речовин має синергічну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін, що входить до складу препарату Аттенто®, є БМКК, що блокує вхідний трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити і клітини гладком'язових судин через потенціалзалежні канали L-типу. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з дигідропіридиновими, так і з недігідропіридиновими ділянками зв'язування. Амлодипін має відносну вазоселективність і робить більший вплив на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення периферичного опору судин та зниження артеріального тиску. Амлодипін викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни. При застосуванні в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи», «сидячи» та «стоячи»). При тривалому застосуванні зниження АТ не супроводжується значною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок застосування амлодипіну в терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та посилення ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та рівня протеїнурії. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (II-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA) при проведенні стрес-тесту амлодипін не погіршував стану пацієнтів, що оцінювалися за переносимістю фізичних навантажень, фракції викиду лівого. шлуночка, а також за клінічними ознаками та симптомами. У плацебо-контрольованих дослідженнях (PRAISE, PRAISE-II) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті та сумарний ризик серцево-судинної смертності у пацієнтів із серцевою недостатністю . Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Аттенто®, є потужним специфічним АРАІІ (типу AT1). Олмесартану медоксоміл швидко метаболізується до фармакологічно активного метаболіту – олмесартану. Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Ефекти ангіотензину II включають вазоконстрикцію, збільшення синтезу та секреції альдостерону, стимуляцію серцевої діяльності та підвищення реабсорбції натрію у нирках. Олмесартану медоксиміл блокує судинозвужувальну дію та ефект підвищення секреції альдостерону під впливом ангіотензину II, перешкоджаючи його зв'язуванню з АТ1-рецепторами у тканинах (включаючи гладкі м'язи судин та надниркові залози).Дія олмесартану медоксомілу не залежить від джерела та способу вироблення ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо ангіотензину II (через AT1-рецетори) призводить до збільшення активності реніну, концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому «скасування» (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24год. Поділ добової дози на два прийоми має антигіпертензивний ефект, аналогічний ефекту тієї ж добової дози, прийнятої одноразово. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією і щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику було показано, що застосування олмесартану медоксомілу (на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів. ) або інших АРА II) супроводжувалося значним зниженням ризику розвитку мікроальбумінурії.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом або амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартанумедоксомілу, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину або до інших компонентів препарату; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); обструкція жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія (САД менше 90ммрт. ст.); шок (включаючи кардіогенний); гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20мл/хв; досвіду клінічного застосування відсутня); стан після трансплантації нирки (досвід клінічного застосування відсутній); гемодинамічно значуща обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз гирла аорти важкого ступеня); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія); одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; ангіоневротичний набряк в анамнезі; гіпонатріємія; одночасне застосування з препаратами літію (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіперкаліємія (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гиповолемия (в том числе вследствие диареи, рвоты или одновременного применения диуретиков), а также у пациентов, соблюдающих диету с ограничением потребления поваренной соли; почечная недостаточность легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин); первичный гиперальдостеронизм; вазоренальная гипертензия (двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки); прочие состояния, сопровождающиеся активацией ренин-ангинотензин-альдостероновой системы; одновременное применение с ингибиторами АПФ или препаратами, содержащими алискирен; хроническая сердечная недостаточность (ХСН) (III-IVфункциональный класс по классификации NYHA); хронические формы ишемической болезни сердца (ИБС); артериальная гипотензия; ишемические цереброваскулярные заболевания; печеночная недостаточность легкой и умереннойстепени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью); пожилой возраст (старше 65 лет); применение у пациентов негроидной расы.Беременность и лактацияДанные о применении препарата Аттенто®в период беременностиотсутствуют. Применение препарата Аттенто® при беременности противопоказано. Амлодипин Беременность Безопасность применения амлодипина во время беременности не установлена. В доклинических исследованиях фетотоксическое и эмбриотоксическое действие амлодипина не выявлены. У крыс амлодипин увеличивал продолжительность гестационного периода и родов. Некоторые другие БМКК обладают тератогенным действием. Период грудного вскармливания Досвід застосування препарату показує, що амлодипін виділяється у грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки-годувальниці, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, що отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну в період грудного вигодовування протипоказано. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Олмесартану медоксоміл Вагітність Існують дані про те, що застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності індукує фетотоксичні ефекти у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРАII у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали АРАII, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли АРА II призначається за життєвими показаннями. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Аттенто®, препарат слід негайно відмінити та при необхідності призначити альтернативне лікування з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Період грудного вигодовування Показано, що олмесартанамедоксоміл проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю достовірних даних застосування препарату Аттенто® у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями (НР) при застосуванні препарату Аттенто® є периферичні набряки (11,3%), біль голови (5,3%) та запаморочення (4,5%). Небажані реакції при застосуванні препарату Аттенто®, отримані в клінічних дослідженнях, постреєстраційних дослідженнях безпеки та спонтанних повідомленнях, сумовані та представлені нижче як НР окремих компонентів амлодипіну та олмесартану медоксомілу на підставі відомого профілю безпеки цих речовин, так і для комбінації амлодипін/олмесартану медок. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1 /100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота невідома (неможливо встановити частоту за наявними даними). Системно-органний клас: Порушення з боку крові та лімфатичної системи Небажана реакція: Лейкоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тромбоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Тромбоцитопенічна пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку імунної системи Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Анафілактичні реакції Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажана реакція: Гіперглікемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіперкаліємія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гіпертригліцеридемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперурикемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Системно-органний клас: Порушення психіки Небажана реакція: Сплутаність свідомості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Депресія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Безсоння Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Дратівливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Зниження лібідо Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Лабільність настрою (включаючи тривогу) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дисгевзія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Головний біль Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто (особливо на початку лікування) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіпертонус Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Загальмованість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Парестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Периферична нейропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Постуральне запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Порушення сну Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сонливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сінкопе Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тремор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Паросмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Апатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ажитація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Атаксія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Амнезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу зору Небажана реакція: Порушення зору (включаючи диплопію) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ксерофтальмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кон'юнктивіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у власних очах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Небажана реакція: Шум у вухах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Вертіго Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія (включаючи посилення симптомів стенокардії) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Інфаркт міокарда Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Відчуття серцебиття Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тахікардія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: "Припливи" крові до обличчя Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Васкуліт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Розвиток або посилення перебігу ХСН Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Бронхіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Кашель Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Диспное Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фарингіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Риніт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Носова кровотеча Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Біль у животі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Порушення з боку кишечника (включаючи діарею та запор) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Запор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Диспепсія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастрит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперплазія ясен Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Нудота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Панкреатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у животі (у верхній частині) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Блювота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Спру-подібна ентеропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Підвищення активності «печінкових» ферментів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко (у більшості випадків на тлі холестазу) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гепатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Жовтяниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпербілірубінемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Алопеція Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ангіоневротичний набряк Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Алергічний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Поліморфна еритема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Екзантема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Ексфоліативний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Підвищене потовиділення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фотосенсибілізація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Свербіж шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк Квінке Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Висипання на шкірі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення пігментації шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кропивниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артралгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артріт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Біль у спині Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Міалгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Біль у кінцівках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у кістках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Міастенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: гостра ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гематурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Участене сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Болісні позиви на сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ніктурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поллакіурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Інфекції сечовивідних шляхів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дизурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поліурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция/ импотенция Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Гинекомастия Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Общие расстройства и нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Боль в грудной клетке Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек лица Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Редко Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Гриппоподобные симптомы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Заторможенность Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Общее недомогание Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Очень часто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Боль неуточненной локализации Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Периферические отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек мягких тканей Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Лабораторные и инструментальные данные Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Повышение активности креатинфосфокиназы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Снижение содержания калия в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевой кислоты в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение активности гаммаглутамилтрансферазы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Сниженние массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Увеличение массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза, который по времени развития был связан с приемом АРА II. У пациентов, принимавших амлодипин, сообщалось о единичных случаях развития экстрапирамидного синдрома.Взаимодействие с лекарственными средствамиКомбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Антигипертензивный эффект препарата Аттенто®может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными лекарственными средствами (например, альфа-адреноблокаторами, диуретиками). Амлодипин При одновременном применении амлодипина и других гипотензивных препаратових антигипертензивные эффекты суммируются. При одновременном применении амлодипина с мощнымиили умеренными ингибиторами изофермента CYP3A4(ингибиторами протеаз, азольными противогрибковыми препаратами, макролидами типа эритромицина или кларитромицина, верапамилом или дилтиаземом)возможно значительное повышение концентрации амлодипина в плазме крови. Клинические проявления данного взаимодействия могут быть более выраженными у пациентов пожилого возраста, что может потребовать дополнительного наблюдения за состоянием пациентов и коррекции дозы. Данных о влиянии индукторов изофермента CYP3A4на фармакокинетику амлодипина не имеется. Однако следует учитывать, что при одновременном применении с индукторами изофермента CYP3A4 (такими, как рифампицин, Зверобой продыряв-ленный) возможно снижение концентрации амлодипина в плазме крови. Применять амлодипин одновременно с индукторами изофермента CYP3A4 следует с осторожностью. Ингибиторы mTOR(mammalianTargetofRapamycin- мишень рапамицина в клетках млекопитающих) Ингибиторы mTOR (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус) являются субстратами CYP3A4. Поскольку амлодипин является слабым ингибитором CYP3A4, при совместном применении может увеличиться экспозиция ингибиторов mTOR. В исследованиях на животных после приема БМКК (верапамила) и внутривенного введения дантролена(препарат для лечения злокачественной гипертермии) на фоне развития гиперкалиемии отмечались случаи фибрилляции желудочков и развития сердечно-сосудистой недостаточности с летальным исходом. В связи с риском развития гиперкалиемии у пациентов, склонных к злокачественной гипертермии, а также на фоне применения дантролена при злокачественной гипертермии, рекомендуется избегать применения БМКК, таких как амлодипин. Несмотря на то, что при применении амлодипина отрицательного инотропного действия как правило не отмечается, некоторые БМКК могут усиливать выраженность отрицательного инотропного действия антиаритмических препаратов,вызывающих удлинение интервала QT(например, амиодорона, хинидина). Нейролептики и изофлуранусиливают антигипертензивное действие БМКК производных дигидропиридина. Препараты кальция могут снижать действие БМКК. Амлодипин не влиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфаринав клинических исследованиях лекарственных взаимодействий. Одновременное применение амлодипина (10мг) и симвастатина(80мг) в течение длительного времени приводило к увеличению концентрации симвастатина в плазме крови на 77% по сравнению с приемом только симвастатина. Доза симвастатина у пациентов, принимающих амлодипин, не должна превышать 20мг в сутки. Не рекомендуется одновременное применение амлодипина и грейпфрутового сока, т. к. у отдельных пациентов возможно повышение биодоступности и усиление антигипертензивного действия амлодипина. Одновременное применение амлодипина и такролимусаможет привести к повышению концентрации такролимуса в плазме крови, однако фармакокинетический механизм развития данного эффекта в точности не выяснен. Необходимо контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови у пациентов, одновременно принимающих амлодипин и такролимус для того, чтобы избежать токсического действия такролимуса и скорректировать его дозу в случае необходимости. В проспективном исследовании у пациентов с трансплантацией почки, одновременно принимающих циклоспорини амлодипин, было отмечено повышение концентрации циклоспорина в плазме крови в среднем на 40%. Одновременное применение препарата Аттенто® и циклоспорина может приводить к повышению концентрации циклоспорина. У пациентов, одновременно принимающих препарат Аттенто®и циклоспорин, рекомендуется мониторировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и, при, необходимости, уменьшить дозу циклоспорина. Олмесартана медоксомил Не рекомендуется одновременное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, повышающими содержание калия в плазме крови (например, ингибиторы АПФ, гепарин). В случае необходимости одновременного применения указанных препаратов и олмесартана медоксомила необходим тщательный контроль содержания калия в плазме крови. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких НР, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Таким образом, двойная блокада РААС одновременным применением ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена не рекомендуется. Одновременное применение АРА IIс препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА IIcингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем специалиста и сопровождаться регулярным мониторингом функции почек, содержания электролитов и АД. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксид) наблюдается умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. При одновременном применении олмесартана медоксомил не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику и фармакодинамику варфаринаили фармакокинетикудигоксина. Одновременное применение олмесартана медоксомила с правастатином у здоровых добровольцев не оказывало клинически значимых эффектов на фармакокинетику каждого из препаратов. Имеются сообщения об обратимом повышении содержания лития в плазме крови и проявлении токсичности при одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ и с АРА II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости одновременного применения препарата Аттенто®и препаратов лития рекомендуется регулярный контроль содержания лития в плазме крови. Клинически значимого ингибирующего действия олмесартана на изоферменты CYP1A1/2, CYP2A6, CYP2C8/9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4 системы цитохрома Р450 человека in vitroне выявлено, в отношении цитохрома Р450 крысы отмечен минимальный или нулевой индуцирующий эффект,что позволяет предположить отсутствие клинически значимых взаимодействий при одновременном применении олмесартана медоксомила и препаратов, метаболизирующихся при участии вышеуказанных изоферментов системы цитохрома Р450. При одновременном применении с нестероидными противовоспалительными препаратами (НПВП), включая неселективные НПВП, селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту (в дозе более3 г/сут) и АРАII, возможно повышение риска ухудшения функции почек и повышение содержания калия в сыворотке крови. В связи с этим пациентам, одновременно применяющим НПВП и АРА II, рекомендуется контроль функции почек, особенно в начале применения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем, одновременное применение НПВП и АРА II может приводить к ослаблению антигипертензивного действия АРА II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. Колесевелама гидрохлорид (секвестрант желчных кислот) При одновременном применении колесевелама гидрохлорида (секвестранта желчных кислот) и олмесартана медоксомила отмечается ослабление системного действия олмесартана медоксомила, снижение его Сmaxи T1/2 . Прием олмесартана медоксомила по крайней мере за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида приводит к ослаблению данного взаимодействия. Олмесартана медоксомил следует принимать ак минимум за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида. "Способ применения и дозыПрепарат Аттенто®принимают внутрь 1раз в сутки, в одно и то же время, независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (например, стаканом воды). Для подбораоптимального режима дозирования целесообразно применять наиболее подходящую дозировку препарата. Перед назначением комбинированного препарата Аттенто®рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности (т. е. , олмесартана медоксомила и амлодипина). При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. Пациенты, получающие комбинированную терапию монопрепаратами олмесартана медоксомила и амлодипина, могут быть переведены на лечение препаратом Аттенто®, содержащего олмесартана медоксомил и амлодипин в аналогичных дозах. Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг, содержащего 5 мг амлодипина и 20 мг олмесартана медоксомила, при отсутствии адекватного снижения АД на фоне монотерапии олмесартана медоксомилом в дозе 20мг или амлодипином в дозе 5мг. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 20 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 5 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 10мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 10 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. Максимальная суточная доза амлодипина составляет 10 мг. Максимальная суточная доза олмесартана медоксомила составляет 40 мг. Применение у пациентов в возрасте 65 лет и старше У пациентов в возрасте 65 лет и старше с нормальной функцией почек коррекции дозы препарата не требуется. При увеличении дозы олмесартана медоксомила до максимальной (40мг в сутки) у пожилых пациентов необходимо тщательно контролировать АД. Применение у пациентов с почечной недостаточностью В случае применения препаратаАттенто®у пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин) рекомендуется проводить периодический мониторинг содержания калия и креатинина в плазме крови. Максимальная доза олмесартана медоксомила для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести составляет 20мг 1раз в сутки, поскольку опыт применения более высоких доз у данной категории пациентов ограничен. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени тяжести (КК менее 20мл/мин) применение препарата Аттенто®противопоказано (см. раздел «Противопоказания»). Применение у пациентов с печеночной недостаточностью У пациентов с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью) препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. При печеночной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести максимальная доза олмесартана медоксомила составляет 20мг один раз в сутки. Применение амлодипина у пациентов с нарушением функции печени следует начинать с минимальной дозы (5 мг) с последующей медленной титрацией дозы. При одновременном применении с диуретиками и/или другими гипотензивными препаратами у пациентов с нарушением функции печени рекомендуется тщательный контроль АД и функции почек. Применение препарата Аттенто®противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (опыт применения отсутствует) (см. раздел «Противопоказания»).ПередозировкаСлучаи передозировки препарата Аттенто®не зарегистрированы.Меры предосторожности и особые указанияПрименение препарата Аттенто®у пациентов с острым инфарктом миокарда и нестабильной стенокардией не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. ПрепаратАттенто®не следует применять для купирования гипертонического криза. Комбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Нарушение функции почек и трансплантация почки При назначении препарата Аттенто®пациентам этой группы рекомендуется тщательный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови. Применение препарата Аттенто®противопоказано при почечной недостаточности тяжелой степени тяжести (клиренс креатинина менее 20 мл/мин). Опыт применения препарата Аттенто®у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки или у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 12 мл/мин) отсутствует. Нарушение функции печени У пациентов с печеночной недостаточностью возможно усиление эффекта амлодипина и олмесартана медоксомила. Препарат Аттенто®следует с осторожностью назначать пациентам с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной степени тяжести доза олмесартана медоксомила не должна превышать 20мг. У пациентов с печеночной недостаточностью применение амлодипина следует начинать с самой низкой дозы (5 мг) и соблюдать осторожность как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Применение препарата Аттенто®противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). Гиперкалиемия Как и при применении других АРА II и ингибиторов АПФ, при применении препарата Аттенто®возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек и/или сердечной недостаточностью. Препарат Аттенто®следует применять с осторожностью одновременно с калиевыми добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, которые могут повышать содержание калия (например, гепарин); при этом рекомендуется регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Стеноз аортального или митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Так как в состав препарата входит амлодипин, препарат Аттенто®, как и другие сосудорасширяющие препараты, следует применять с осторожностью у пациентов с аортальным и/или митральным стенозом, а также у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией. Сердечная недостаточность У пациентов с хронической сердечной недостаточностью препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. Как и при применении любых гипотензивных препаратов, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ИБС и с ишемическими цереброваскулярными заболеваниями может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта. Амлодипин Сердечная недостаточность БМКК следует применять с осторожностью у пациентов с хронической сердечной недостаточностью, так как имеются данные, что они могут повышать риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы и смертность. Однако в исследованиях с участием пациентов с сердечной недостаточностью было показано, что амлодипин не повышает риск развития осложнений и/или смертность. В долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании амлодипина у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IIIи IVкласс по классификации NYHA) было отмечено увеличение числа сообщений о развитии отека легких в группе амлодипина по сравнению с группой плацебо. Сердечно-сосудистые заболевания В редких случаях у пациентов с ишемической болезнью сердца (особенно при тяжелом обструктивном поражении коронарных артерий) отмечалось увеличение частоты, продолжительности и/или тяжести приступов стенокардии после начала применения блокаторов «медленных» кальциевых каналов или после увеличения их дозировки. Синдром «отмены» Несмотря на отсутствие у блокаторов «медленных» кальциевых каналов синдрома «отмены», прекращение лечения амлодипином желательно проводить, постепенно уменьшая дозу препарата. Амлодипин не предотвращает развитие синдрома «отмены» при резком прекращении приема бета-адреноблокаторов. Периферические отеки Незначительно или умеренно выраженные периферические отеки были наиболее частым нежелательным явлением амлодипина в клинических исследованиях. Частота возникновения периферических отеков возрастает с увеличением дозы амлодипина. Следует тщательно дифференцировать периферические отеки, связанные с применением амлодипина, от симптомов прогрессирования левожелудочковой сердечной недостаточности. Прочее В период терапии амлодипином необходимо контролировать массу тела и потребление поваренной соли, показано назначение соответствующей диеты. Необходимо поддержание гигиены зубов и наблюдение у стоматолога (для предотвращения болезненности, кровоточивости и гиперплазии десен). Сообщалось, что у пациентов (мужского пола), принимавших БМКК, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида. Клинических данных в отношении потенциального воздействия амлодипина на фертильность недостаточно. Олмесартана медоксомил Дефицит натрия или уменьшение ОЦК Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови и/или сниженным содержанием натрия в плазме крови вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Данные состояния должны быть скорректированы до назначения препарата Аттенто®или же пациент должен находиться под тщательным наблюдением на начальном этапе терапии. Состояния, способствующие повышению активности РААС У пациентов, у которых функция почек может в значительной степени зависеть от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или заболеваниями почек в анамнезе, в частности, стенозом почечных артерий), применение лекарственных средств, влияющих на РААС, например АРА II, может привести к развитию острой артериальной гипотензии, олигурии, азотемии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности и/или смерти. Вазоренальная гипертензия Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки при применении лекарственных средств, влияющих на РААС. Двойная блокада РААС Показано, что одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Одновременное применение АРА II с препаратами, содержащими алискирен противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА II c ингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, подавляющие РААС. Поэтому назначение препарата Аттенто®не рекомендуется пациентам данной категории. Сердечная недостаточность Применение ингибиторов АПФ или АРА II у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых состояние функции почек может зависеть от активности РААС, ассоциировалось с развитием олигурии и/или прогрессирующей азотемии, в редких случаях приводило к острой почечной недостаточности и/или смерти. Этнические различия Как и при применении других АРАII, антигипертензивный эффект препарата Аттенто® у представителей негроидной расы может быть несколько меньше, чем у других пациентов, возможно, вследствие большей распространенности низкого уровня ренина в данной популяции. Спру-подобная энтеропатия В очень редких случаях сообщалось о развитии тяжелой хронической диареи, сопровождающейся существенной потерей массы тела у пациентов, принимавших олмесартана медоксомил от нескольких месяцев до нескольких лет. Возможно, что в основе данных эффектов лежит локальная отсроченная реакция гиперчувствительности. По результатам биопсии слизистой оболочки тонкого кишечника часто наблюдалась атрофия ворсинок. В случае развития указанных выше симптомов на фоне применения олмесартана медоксомила и отсутствия других возможных причин, препарат следует немедленно отменить и не возобновлять его применение. Если диарея не прекращается в течение недели после отмены препарата, необходимо обратиться к специалисту (например, гастроэнтерологу). Ангионевротический отек Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка (вызывающий обструкцию дыхательных путей), голосовой щели и/или гортани) должны тщательно наблюдаться (см. раздел «Побочное действие»). Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами В период лечения препаратом Аттенто® возможно развитие таких нежелательных реакций, как головная боль, головокружение, тошнота и повышенная утомляемость, особенно в начале лечения. В этот период необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и другими механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Діюча речовина: декскетопрофену трометамол – 73,8 мг (у перерахунку на декскетопрофен – 50,0 мг); Допоміжні речовини: етанол (96 %), натрію хлорид, гідроксид натрію до pH 7,4, вода для ін'єкцій. Розчин для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення, 25 мг/мл. По 2 мл препарату у ампули темного скла (тип I) з білою точкою у верхній частині ампули. По 1, 5 або 10 ампул у пластиковій упаковці (піддон) з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Використовувати лише прозорі та безбарвні розчини. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин із слабким характерним запахом спирту.ФармакокінетикаВсмоктування. Максимальна концентрація у сироватці (Сmах) після внутрішньом'язового введення декскетопрофену трометамолу досягається в середньому через 20 хв (10-45 хв). Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) після одноразового введення в дозі 25-50 мг пропорційна дозі як при внутрішньом'язовому, так і при внутрішньовенному введенні. Розподіл. Для декскетопрофену трометамолу характерний високий рівень зв'язування з білками плазми (99%). Середнє значення об'єму розподілу становить менше 0,25 л/кг, період напіврозподілу становить близько 0,35 год. кумуляції препарату. Метаболізм та виведення. Після введення декскетопрофену в сечі виявляється лише оптичний ізомер S-(+), що свідчить про відсутність трансформації препарату на оптичний ізомер R-(-) в організмі людини. Головним шляхом виведення декскетопрофену є його кон'югація з глюкуроновою кислотою з подальшим виведенням через нирки. Період напіввиведення (Т1/2) декскетопрофену трометамолу становить 1-2,7 год. Пацієнти похилого віку Після одноразового та багаторазових прийомів внутрішньо разової дози препарату тривалість системної експозиції препарату у здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) була значно вищою (до 55 %), ніж у молодих добровольців, однак статистично значущих відмінностей у значеннях максимальної концентрації та часу її досягнення не спостерігалося. Відзначалося подовження періоду напіввиведення (як після одноразового, так і після багаторазових застосувань), у середньому до 48%, та зниження загального кліренсу препарату.ФармакодинамікаДекскетопрофену трометамол, трометамінова сіль S-(+) енантіомеру пропіонової кислоти, відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) і має знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Механізм дії декскетопрофену пов'язаний із зменшенням синтезу простагландинів за рахунок пригнічення активності циклооксигеназ (ЦОГ-1 та ЦОГ-2). Препарат інгібує перетворення арахідонової кислоти на циклічні ендопероксиди PGG2 та PGH2, які продукують простагландини PGE1, PGE2, PGF2α та PGD2, а також простациклін PGI2 та тромбоксани (ТхА2 та ТхВ2). Крім того, інгібування синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, забезпечуючи не лише пряму, а й опосередковану дію.Інгібуюча дія декскетопрофену щодо активності ЦОГ-1 та ЦОГ-2 продемонстрована у лабораторних тварин та у людей. У клінічних дослідженнях на різних моделях болю доведено виражену аналгетичну активність декскетопрофену. Ефективність знеболювальної дії декскетопрофену для лікування помірного та сильного болю при внутрішньом'язовому та внутрішньовенному введенні вивчалася на декількох моделях: для післяопераційного болю (при ортопедичних, гінекологічних, абдомінальних операціях), для м'язово-скелетного болю та гострого болю у поясі. У дослідженнях продемонстровано швидке настання знеболювальної дії з досягненням піку анальгетичної активності протягом перших 45 хв. Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг декскетопрофену зазвичай становить 8 год. За даними досліджень комбіноване застосування препарату Дексалгін з опіоїдними анальгетиками з метою усунення післяопераційного болю дозволяє суттєво знизити дозу опіатів. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з післяопераційним болем потреба у введенні морфіну за допомогою контрольованого пацієнтом пристрою в групі, що отримували декскетопрофен, достовірно знижувалася на 30-45% порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування гострого болю сильної та середньої інтенсивності (наприклад, при післяопераційному болі, болі в попереку та нирковій коліці) при недоцільності пероральної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до декскетопрофену або інших нестероїдних протизапальних засобів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату (див. Склад); розвиток у пацієнтів нападу астми, бронхоспазму, гострого риніту або поява носових поліпів, кропив'янки або ангіоневротичного набряку у випадках застосування препаратів з аналогічною дією (наприклад, ацетилсаліцилової кислоти (АСК) та інших нестероїдних протизапальних засобів); фотоалергічні або фототоксичні реакції під час лікування кетопрофеном або фібратами в анамнезі; шлунково-кишкові кровотечі, виразки або перфорації в анамнезі, включаючи пов'язані з попереднім застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; хронічна диспепсія; ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту; шлунково-кишкові кровотечі; інші активні кровотечі (у тому числі підозра на внутрішньочерепний крововилив); хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт; тяжкі порушення функції печінки (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю); активне захворювання печінки; прогресуючі захворювання нирок, підтверджена гіперкаліємія; хронічна хвороба нирок: (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) ≤ 59 мл/хв/1,73 м2); хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; період до та після проведення коронарного шунтування; геморагічний діатез та інші порушення коагуляції; тяжке зневоднення (внаслідок блювання, діареї або недостатнього прийому рідини); вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки); вагітність та період грудного вигодовування. Препарат Дексалгін протипоказаний для нейроаксіального знеболювання (епідурального та інтратекального введення), тому що містить у своєму складі етанол. З обережністю Алергічні реакції в анамнезі; літній вік; захворювання ШКТ в анамнезі (такі як езофагіт, гастрит); одночасне застосування глюкокортикостероїдів для внутрішнього застосування, антикоагулянтів (у т. ч. варфарину, інших похідних кумарину та гепарину), антиагрегантів (в т. ч. ацетилсаліцилової кислоти), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, діуретиків; хронічна хвороба нирок (ШКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2); зниження обсягу циркулюючої крові, стан безпосередньо після великих хірургічних втручань, зневоднення; порушення функції печінки; артеріальна гіпертензія, серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості, ішемічна хвороба серця, захворювання периферичних артерій та/або судин головного мозку, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння;спадкове порушення метаболізму порфірину (включаючи гостру переміжну порфірію); порушення кровотворення, системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Дексалгін при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що препарати, що пригнічують синтез простагландинів, що застосовуються на ранніх стадіях вагітності, здатні збільшувати ризик мимовільного аборту, а також розвитку у плода пороку серця та незарощення передньої черевної стінки, так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи менше ніж 1% до 1,5%. Вважається, що ризик зростає зі збільшенням дози та тривалості застосування. У тварин застосування інгібітору синтезу простагландину сприяло підвищенню ризику пре- та постімплантаційних втрат та підвищенню ембріофетальної смертності. Крім того, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, зростала частота появи вад розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Проте дослідження декскетопрофену на тварин ознак репродуктивної токсичності не виявили. У третьому триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призводити до розвитку у плода серцево-легеневої патології (передчасне закриття артеріальної протоки та гіпертензія в системі легеневої артерії) та порушення функції нирок, яке може прогресувати та призводити до ниркової недостатності з розвитком олігогідрів. Крім того, навіть при застосуванні в низьких дозах, у матері наприкінці вагітності та у новонародженого можливе збільшення часу кровотечі, пов'язане з антиагрегантною дією, а також придушення скоротливої ​​активності матки, що призводить до запізнення родової діяльності або затяжних пологів у матері. Відомостей про проникнення декскетопрофену у материнське молоко немає. Препарат Дексалгін як і інші нестероїдні протизапальні засоби, може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується призначати жінкам, які планують вагітність. У жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження у зв'язку з безпліддям, слід розглянути можливість відміни декскетопрофену.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні декскетопрофену трометамолу, як і при застосуванні інших препаратів декскетопрофену, наведені нижче за спадною частотою виникнення: часто (1-10% пацієнтів), нечасто (0,1-1% пацієнтів) рідко (0,01-0, 1% пацієнтів) дуже рідко (менше 0,01% пацієнтів), включаючи окремі повідомлення. З боку кровоносної та лімфатичної систем Рідко: анемія. Дуже рідко: нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку центральної нервової системи Нечасто: біль голови, запаморочення, безсоння, сонливість. Рідко: парестезія. З боку органів чуття Нечасто: нечіткість зору. Рідко: шум у вухах. З боку серцево-судинної системи Нечасто: артеріальна гіпотензія, жар, гіперемія шкірних покровів. Рідко: екстрасистолія, тахікардія, артеріальна гіпертензія, периферичний набряк, поверхневий тромбофлебіт. З боку дихальної системи Рідко: брадипное. Дуже рідко: бронхоспазм, диспное. З боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання. Нечасто: абдомінальний біль, диспепсія, діарея, запор, гематемезис, сухість у роті. Рідко: ерозивно-виразкові ураження органів шлунково-кишкового тракту, включаючи кровотечі та перфорації, анорексія. Дуже рідко: ураження підшлункової залози. З боку печінки та жовчного міхура Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця. Дуже рідко: ураження печінки. З боку сечовидільної системи Рідко: поліурія, ниркова колька. Дуже рідко: нефрит чи нефротичний синдром. З боку репродуктивної системи Рідко: у жінок – порушення менструального циклу, у чоловіків – порушення функції передміхурової залози. З боку опорно-рухового апарату Рідко: м'язовий спазм, утруднення рухів у суглобах. З боку шкірних покривів Нечасто: дерматит, висипання, пітливість. Рідко: кропив'янка, вугровий висип. Дуже рідко: важкі шкірні реакції (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла), ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, фотосенсибілізація. З боку обміну речовин Рідко: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпертригліцеридемія. З боку лабораторних показників Рідко: кетонурія, протеїнурія. Місцева та загальна реакції Часто: біль у місці ін'єкції. Нечасто: запальна реакція, гематома, геморагії у місці ін'єкції; почуття жару, озноб, стомлення. Рідко: біль у спині, непритомність, пропасниця. Дуже рідко: анафілактичний шок, набряк обличчя. Інші порушення: асептичний менінгіт, що виникає переважно у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаними захворюваннями сполучної тканини, гематологічні порушення (пурпура, апластична та гемолітична анемії; рідко – агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку).Взаємодія з лікарськими засобамиНижченаведені взаємодії характерні для всіх НПЗП. Небажані комбінації З іншими нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) та саліцилати у високих дозах (більше 3 г на добу): одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів внаслідок синергічного ефекту підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч та виразки. З антикоагулянтами: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, таких як варфарин у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми, інгібуванням функції тромбоцитів, і ураженням слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. У разі потреби одночасного застосування необхідний ретельний контроль стану пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З гепарином: підвищується ризик розвитку кровотечі (у зв'язку з інгібуванням функції тромбоцитів та шкідливою дією на слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки). У разі потреби одночасного застосування слід здійснювати ретельний контроль стану пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З глюкокортикостероїдами: підвищується ризик виразкового ураження шлунково-кишкового тракту та кровотеч. З препаратами літію:НПЗЗ підвищують концентрацію літію в плазмі крові аж до токсичної (знижується виведення літію через нирки), у зв'язку з чим концентрацію літію в плазмі крові необхідно контролювати на початку лікування декскетопрофеном, при корекції його дози, та відміні препарату. З метотрексатом у високих дозах (15 мг/тиж і більше): підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на тлі терапії НПЗЗ. З гідантоїнами та сульфаніламідними препаратами: ризик збільшення токсичної дії цих препаратів. Комбінації, які потребують обережності З діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антибіотиками з групи аміноглікозидів, антагоністами рецепторів ангіотензину II: декскетопрофен може послаблювати дію діуретиків та гіпотензивних засобів, у деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, при зневодненні) Застосування засобів, що надають інгібуючу дію на ЦОГ, спільно з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або антибіотиками-аміноглікозидами може призвести до подальшого погіршення функції нирок, що, як правило, має оборотний характер. При призначенні декскетопрофену одночасно з діуретиком необхідно переконатися, що пацієнт отримує достатньо рідини, а також контролювати функцію нирок на початку лікування. З метотрексатом у низьких дозах (менше 15 мг/тиж): підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на фоні терапії НПЗЗ. Необхідно проводити щотижневий підрахунок клітин крові у перші тижні одночасної терапії. За наявності порушення функції нирок навіть легкого ступеня, а також у осіб похилого віку потрібне ретельне медичне спостереження. З пентоксифіліном: підвищення ризику кровотеч. Необхідний інтенсивний клінічний моніторинг та регулярна перевірка часу кровотечі. З зидовудином: ризик підвищення токсичної дії на еритроцити, обумовленого впливом на ретикулоцити, з розвитком тяжкої анемії через тиждень після застосування НПЗЗ. Необхідно провести підрахунок всіх клітин крові та ретикулоцитів через 1 -2 тижні після початку терапії НПЗП. З гіпоглікемічними препаратами для внутрішнього прийому: НПЗЗ можуть посилювати гіпоглікемічну дію сульфонілсечовини внаслідок витіснення її з місць зв'язування з білками плазми крові. Комбінати, які необхідно брати до уваги З β-адреноблокаторами: НПЗЗ можуть зменшувати антигіпертензивний ефект β-адреноблокаторів через інгібування синтезу простагландинів. З циклоспорином та такролімусом: НПЗЗ можуть збільшувати нефротоксичність, що опосередковано дією ренальних простагландинів. Під час одночасної терапії необхідно контролювати функцію нирок. З тромболітиками: підвищений ризик розвитку кровотеч. З антиагрегантами та селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну: збільшується ризик розвитку кровотечі з ЖКГ при одночасному застосуванні з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, пароксетин, флуоксетин, сертралін) та антиагрегантами (включаючи АСК та клопідогрел). З пробенецидом: можливе підвищення концентрації декскетопрофену в плазмі крові, що може бути обумовлено інгібуючим ефектом пробенециду на ниркову тубулярну секрецію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою; може бути потрібна корекція дози декскетопрофену. З серцевими глікозидами: НПЗЗ можуть призводити до підвищення концентрації глікозидів у плазмі. /p> З міфепристоном: існує теоретичний ризик зміни ефективності міфепристону під дією інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування міфепристону з нестероїдними протизапальними засобами в день застосування простагландину не надає несприятливого впливу на дію міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або скоротливості матки, і не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного аборту. З хінолонами: дані експериментальних досліджень на тваринах вказують на високий ризик розвитку судом при одночасному застосуванні НПЗЗ з хінолонами у високих дозах. З тенофовіром: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися концентрація сечовини та креатиніну в плазмі крові, тому для оцінки можливого впливу одночасного застосування цих лікарських засобів необхідно контролювати функцію нирок. З деферасироксом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися ризик токсичного впливу на ШКТ. При застосуванні декскетопрофену разом із деферасироксом необхідне ретельне спостереження за станом пацієнта. З пеметрекседом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може знижуватися виведення пеметрекседу, тому при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів у високих дозах необхідно виявляти особливу обережність. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості – хронічна хвороба нирок (ШКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) – слід уникати одночасного прийому пеметрекседу та нестероїдних протизапальних засобів протягом двох днів до та двох днів після прийому пеметрекседу.Спосіб застосування та дозиПрепарат Дексалгін® призначений для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення. Рекомендована доза для дорослих: 50 мг кожні 8-12 годин. При необхідності можливе повторне введення препарату з 6-годинним інтервалом. Максимальна добова доза становить 150 мг. При післяопераційному болю середньої та сильної інтенсивності за наявності показань препарат Дексалгін® можна застосовувати у поєднанні з опіоїдними анальгетиками у рекомендованих для дорослих дозах. Препарат Дексалгін призначений для короткострокового (не більше 2-х днів) застосування в період гострого больового синдрому. Надалі можливе переведення пацієнта на пероральні аналгетики. Побічні ефекти можуть бути мінімізовані при застосуванні найменшої ефективної дози протягом мінімального часу, необхідного для усунення симптомів. Літні пацієнти (65 років і старше) Як правило, пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна. Однак, зважаючи на фізіологічне зниження функції нирок у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості рекомендується зниження максимальної добової дози до 50 мг. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (5-9 балів за шкалою Чайлд - П'ю) слід знизити максимальну добову дозу препарату Дексалгін до 50 мг та здійснювати ретельний моніторинг функції печінки. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю) протипоказане. Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості - хронічна хвороба нирок (СКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) - лікування препаратом Дексалгін слід починати зі зниженої дози (максимальна добова доза 50 мг) під наглядом лікаря. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з хронічною хворобою нирок (СКФ Пацієнти педіатричного профілю Ефективність та безпека застосування препарату Дексалгін у дітей не вивчалися, тому застосування препарату у дітей протипоказане. Метод застосування Внутрішньом'язове введення Вміст однієї ампули (2 мл) повільно вводять глибоко м'яз. Внутрішньовенне введення Внутрішньовенне струменеве введення При необхідності вміст однієї ампули (2 мл) препарату Дексалгін® можна ввести шляхом повільної внутрішньовенної струминної ін'єкції тривалістю не менше 15 с. внутрішньовенна інфузія Вміст однієї ампули (2 мл) розводять у 30-100 мл фізіологічного розчину, розчину глюкози або Рінгера (лактату). Розчин слід готувати в асептичних умовах та захищати від впливу денного світла. Розведений розчин (має бути прозорим) вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хв. При застосуванні препарату Дексалгін внутрішньом'язово або внутрішньовенно струминно препарат необхідно вводити негайно після його забору з кольорової ампули. Препарат Дексалгін® не можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами дофаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідроксизину, тому що в результаті утворюється осад. Препарат Дексалгін можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами гепарину, лідокаїну, морфіну і теофіліну. Препарат Дексалгін® розведений у 100 мл фізіологічного розчину або розчину глюкози, можна змішувати з дофаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином та теофіліном. Розчин, підготовлений для інфузійного введення, не можна змішувати з прометазином та пентазоцином. Препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами крім зазначених. При зберіганні розведених розчинів препарату Дексалгін у поліетиленових пакетах або у пристосуваннях для введення з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду зміни вмісту діючої речовини внаслідок сорбції не спостерігалося. Препарат Дексалгін призначений для одноразового застосування, тому залишки невикористаного розчину слід знищити. Перед введенням слід переконатися, що розчин прозорий та безбарвний; розчин, в якому містяться тверді частинки, не можна використовувати.ПередозуванняСимптоми: симптоми передозування невідомі. Аналогічні лікарські препарати викликають порушення з боку шлунково-кишкового тракту (блювання, анорексія, біль у животі) та нервової системи (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль). Лікування: при випадковому прийомі препарату або при прийомі препарату у надлишкових дозах слід негайно розпочати симптоматичне лікування, яке відповідає стану пацієнта. Декскетопрофен може виводитись з організму за допомогою діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри застосуванні препарату Дексалгін у пацієнтів з алергічними реакціями в анамнезі необхідно бути обережними. Слід уникати застосування препарату Дексалгін у поєднанні з іншими нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2. Небажані побічні ефекти можна звести до мінімуму при застосуванні препарату у найменшій ефективній дозі за мінімальної тривалості застосування, необхідної для усунення симптомів. Безпека застосування щодо ШКТ Є повідомлення про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій (у деяких випадках з летальним результатом) на фоні застосування будь-яких НПЗП на різних етапах лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових захворювань. -кишкових ускладнень в анамнезі У разі розвитку шлунково-кишкової кровотечі на фоні застосування препарату Дексалгін, його застосування слід припинити. Ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі, пептичної виразки або її перфорації підвищується зі збільшенням дози нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо – ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів похилого віку. Пацієнти похилого віку: у пацієнтів похилого віку частота виникнення побічних ефектів на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів, особливо таких як шлунково-кишкова кровотеча та прорив виразки, які можуть становити загрозу для життя, збільшується. Лікування цих пацієнтів слід розпочинати з найменшої можливої ​​дози. За наявності у пацієнта в анамнезі езофагіту, гастриту та/або виразкової хвороби перед початком лікування декскетопрофеном (як і у випадках з іншими нестероїдними протизапальними засобами) слід переконатися, що ці захворювання перебувають у стадії ремісії. У пацієнтів з наявністю симптомів патології шлунково-кишкового тракту або хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту слід здійснювати контроль для виявлення порушень травлення, особливо шлунково-кишкових кровотеч. НПЗЗ слід з обережністю призначати хворим із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона),оскільки існує ризик загострення цих захворювань. Для цих пацієнтів, а також пацієнтів, які потребують одночасного застосування АСК у низьких дозах або інших препаратів, що збільшують ризик виникнення порушень з боку шлунково-кишкового тракту, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи. Пацієнти у яких в анамнезі мали місце побічні дії з боку шлунково-кишкового тракту, особливо літні пацієнти, повинні повідомляти лікаря про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо про симптоми, які можуть свідчити про шлунково-кишкову кровотечу), особливо на початкових стадіях лікування. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно приймають засоби, які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі; пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти, такі як АСК. Безпека застосування щодо нирок Пацієнтам з порушенням функції нирок препарат слід призначати з обережністю, оскільки на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів можливе погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі та розвиток набряків. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики та пацієнтів, у яких можливий розвиток гіповолемії у зв'язку з підвищеним ризиком нефротоксичності. У період лікування необхідно забезпечити адекватне споживання рідини для запобігання зневодненню та посиленню токсичної дії на нирки. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, препарат Дексалгін може призводити до підвищення концентрації азоту сечовини та креатиніну в плазмі крові. Як і інші інгібітори синтезу простагландинів, препарат Дексалгін може побічна дія на сечовидільну систему, що може призвести до розвитку гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції нирок. Безпека застосування щодо печінки Пацієнтам із порушенням функції печінки препарат слід призначати з обережністю. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, препарат може викликати короткочасне та незначне збільшення деяких «печінкових показників», а також виражене підвищення активності ACT та АЛТ у плазмі крові. У разі збільшення зазначених показників лікування препаратом слід припинити. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції печінки. Безпека застосування щодо серцево-судинної системи та мозкового кровообігу У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю від легкого до середнього ступеня тяжкості в анамнезі потрібне здійснення відповідного контролю та рекомендацій. Особливої ​​обережності необхідно дотримуватись при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема, з попередніми епізодами серцевої недостатності, оскільки терапія нестероїдних протизапальних засобів збільшує ризик розвитку серцевої недостатності; описані випадки розвитку затримки рідини та набряків, пов'язані із застосуванням НПЗП. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють зробити висновок про те, що нестероїдні протизапальні засоби, особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні, можуть призводити до незначного збільшення ризику виникнення артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Для запобігання ризику виникнення таких подій при застосуванні декскетопрофену даних недостатньо. У пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, підтвердженою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або судин головного мозку препарат слід застосовувати після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику. Перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинного захворювання (наприклад, при підвищеному артеріальному тиску, гіперліпідемії, цукровому діабеті, курінні) також потрібна ретельна оцінка співвідношення користі та ризику. Неселективні нестероїдні протизапальні засоби здатні зменшувати агрегацію тромбоцитів і збільшувати час кровотечі за рахунок придушення синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період вивчалось у ході контрольованих клінічних досліджень, впливу на параметри коагуляції не виявлено. Тим не менш, пацієнти, які отримують препарати, що впливають на гемостаз, наприклад, варфарин, інші похідні кумарину або гепарини одночасно з декскетопрофеном, повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря. Літні пацієнти особливо схильні до порушень функції серцево-судинної системи. Шкірні реакції Дуже рідко на тлі застосування нестероїдних протизапальних засобів відзначалися серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса - Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз, деякі з яких закінчилися летальним результатом. Ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів, мабуть, найвищий на початку лікування, тому що більшість описаних явищ спостерігалися в перший місяць терапії. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування препарату Дексалгін слід припинити. Особлива обережність потрібна при призначенні препарату пацієнтам з вродженими порушеннями метаболізму порфірину (наприклад, при гострій порфірії, що перемежується), зневодненням, безпосередньо після великих хірургічних втручань. Якщо лікар вважає, що тривале застосування декскетопрофену необхідне, слід регулярно контролювати функцію печінки, нирок та показників загального аналізу крові. У дуже поодиноких випадках спостерігалися важкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок). При перших ознаках тяжкої реакції гіперчутливості необхідно припинити застосування препарату Дексалгін. Необхідно розпочати симптоматичне лікування під наглядом кваліфікованого спеціаліста. Пацієнти, які страждають на астму у поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або поліпами носа, схильні до більш високого ризику алергії на АСК та/або НПЗЗ, ніж решта населення. Застосування препарату може спричинити напад астми або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергічними реакціями на АСК або нестероїдні протизапальні засоби (див. розділ «Протипоказання»). В особливих випадках можливий розвиток важких інфекційних ускладнень з боку шкіри та м'яких тканин на фоні вітряної віспи. Повністю виключити можливість взаємозв'язку застосування НПЗП з розвитком подібних інфекційних ускладнень в даний час неможливо. Тому при вітряній віспі застосування препарату Дексалгін слід уникати. Препарат Дексалгін® необхідно застосовувати з обережністю при порушеннях кровотворення, системному червоному вовчаку або змішаному захворюванні сполучної тканини. Подібно до інших НПЗП, декскетопрофен здатний маскувати симптоми інфекційних захворювань. Описано окремі випадки активізації інфекційних процесів, що локалізуються у м'яких тканинах, на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів. Таким чином, якщо під час лікування розвиваються чи посилюються симптоми бактеріальної інфекції, пацієнтам рекомендується негайно звернутися до лікаря. Одна ампула препарату Дексалгін містить 12,35 про. % етанолу (відповідає 200 мг етанолу (алкоголю) у перерахунку на одну ампулу), що відповідає 5 мл пива або 2,08 мл вина і може мати згубний вплив на пацієнтів, які страждають на алкоголізм. Це необхідно враховувати при призначенні пацієнтам із групи високого ризику, наприклад із захворюваннями печінки або епілепсією. У препараті міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг) в одній ампулі, тобто практично не містить натрію. Педіатрична популяція Безпека застосування у дітей не встановлена. Препарат Дексалгін може викликати побічні дії, такі як відчуття оглушеності, порушення зору або сонливість. У таких випадках можливе погіршення здатності до швидкого реагування, орієнтування у дорожній ситуації та здатності до управління механізмами. Умови зберігання: При температурі не вище 25 ° С у захищеному від світла місці. Після розведення розчин зберігають протягом 24 годин при температурі від 2 до 8 ° С у захищеному від світла місці.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Діюча речовина: декскетопрофену трометамол – 73,8 мг (у перерахунку на декскетопрофен – 50,0 мг); Допоміжні речовини: етанол (96 %), натрію хлорид, гідроксид натрію до pH 7,4, вода для ін'єкцій. Розчин для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення, 25 мг/мл. По 2 мл препарату у ампули темного скла (тип I) з білою точкою у верхній частині ампули. По 1, 5 або 10 ампул у пластиковій упаковці (піддон) з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Використовувати лише прозорі та безбарвні розчини. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин із слабким характерним запахом спирту.ФармакокінетикаВсмоктування. Максимальна концентрація у сироватці (Сmах) після внутрішньом'язового введення декскетопрофену трометамолу досягається в середньому через 20 хв (10-45 хв). Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) після одноразового введення в дозі 25-50 мг пропорційна дозі як при внутрішньом'язовому, так і при внутрішньовенному введенні. Розподіл. Для декскетопрофену трометамолу характерний високий рівень зв'язування з білками плазми (99%). Середнє значення об'єму розподілу становить менше 0,25 л/кг, період напіврозподілу становить близько 0,35 год. кумуляції препарату. Метаболізм та виведення. Після введення декскетопрофену в сечі виявляється лише оптичний ізомер S-(+), що свідчить про відсутність трансформації препарату на оптичний ізомер R-(-) в організмі людини. Головним шляхом виведення декскетопрофену є його кон'югація з глюкуроновою кислотою з подальшим виведенням через нирки. Період напіввиведення (Т1/2) декскетопрофену трометамолу становить 1-2,7 год. Пацієнти похилого віку Після одноразового та багаторазових прийомів внутрішньо разової дози препарату тривалість системної експозиції препарату у здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) була значно вищою (до 55 %), ніж у молодих добровольців, однак статистично значущих відмінностей у значеннях максимальної концентрації та часу її досягнення не спостерігалося. Відзначалося подовження періоду напіввиведення (як після одноразового, так і після багаторазових застосувань), у середньому до 48%, та зниження загального кліренсу препарату.ФармакодинамікаДекскетопрофену трометамол, трометамінова сіль S-(+) енантіомеру пропіонової кислоти, відноситься до нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) і має знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Механізм дії декскетопрофену пов'язаний із зменшенням синтезу простагландинів за рахунок пригнічення активності циклооксигеназ (ЦОГ-1 та ЦОГ-2). Препарат інгібує перетворення арахідонової кислоти на циклічні ендопероксиди PGG2 та PGH2, які продукують простагландини PGE1, PGE2, PGF2α та PGD2, а також простациклін PGI2 та тромбоксани (ТхА2 та ТхВ2). Крім того, інгібування синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, забезпечуючи не лише пряму, а й опосередковану дію.Інгібуюча дія декскетопрофену щодо активності ЦОГ-1 та ЦОГ-2 продемонстрована у лабораторних тварин та у людей. У клінічних дослідженнях на різних моделях болю доведено виражену аналгетичну активність декскетопрофену. Ефективність знеболювальної дії декскетопрофену для лікування помірного та сильного болю при внутрішньом'язовому та внутрішньовенному введенні вивчалася на декількох моделях: для післяопераційного болю (при ортопедичних, гінекологічних, абдомінальних операціях), для м'язово-скелетного болю та гострого болю у поясі. У дослідженнях продемонстровано швидке настання знеболювальної дії з досягненням піку анальгетичної активності протягом перших 45 хв. Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг декскетопрофену зазвичай становить 8 год. За даними досліджень комбіноване застосування препарату Дексалгін з опіоїдними анальгетиками з метою усунення післяопераційного болю дозволяє суттєво знизити дозу опіатів. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з післяопераційним болем потреба у введенні морфіну за допомогою контрольованого пацієнтом пристрою в групі, що отримували декскетопрофен, достовірно знижувалася на 30-45% порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування гострого болю сильної та середньої інтенсивності (наприклад, при післяопераційному болі, болі в попереку та нирковій коліці) при недоцільності пероральної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до декскетопрофену або інших нестероїдних протизапальних засобів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату (див. Склад); розвиток у пацієнтів нападу астми, бронхоспазму, гострого риніту або поява носових поліпів, кропив'янки або ангіоневротичного набряку у випадках застосування препаратів з аналогічною дією (наприклад, ацетилсаліцилової кислоти (АСК) та інших нестероїдних протизапальних засобів); фотоалергічні або фототоксичні реакції під час лікування кетопрофеном або фібратами в анамнезі; шлунково-кишкові кровотечі, виразки або перфорації в анамнезі, включаючи пов'язані з попереднім застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; хронічна диспепсія; ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту; шлунково-кишкові кровотечі; інші активні кровотечі (у тому числі підозра на внутрішньочерепний крововилив); хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт; тяжкі порушення функції печінки (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю); активне захворювання печінки; прогресуючі захворювання нирок, підтверджена гіперкаліємія; хронічна хвороба нирок: (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) ≤ 59 мл/хв/1,73 м2); хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; період до та після проведення коронарного шунтування; геморагічний діатез та інші порушення коагуляції; тяжке зневоднення (внаслідок блювання, діареї або недостатнього прийому рідини); вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки); вагітність та період грудного вигодовування. Препарат Дексалгін протипоказаний для нейроаксіального знеболювання (епідурального та інтратекального введення), тому що містить у своєму складі етанол. З обережністю Алергічні реакції в анамнезі; літній вік; захворювання ШКТ в анамнезі (такі як езофагіт, гастрит); одночасне застосування глюкокортикостероїдів для внутрішнього застосування, антикоагулянтів (у т. ч. варфарину, інших похідних кумарину та гепарину), антиагрегантів (в т. ч. ацетилсаліцилової кислоти), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, діуретиків; хронічна хвороба нирок (ШКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2); зниження обсягу циркулюючої крові, стан безпосередньо після великих хірургічних втручань, зневоднення; порушення функції печінки; артеріальна гіпертензія, серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості, ішемічна хвороба серця, захворювання периферичних артерій та/або судин головного мозку, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння;спадкове порушення метаболізму порфірину (включаючи гостру переміжну порфірію); порушення кровотворення, системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Дексалгін при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що препарати, що пригнічують синтез простагландинів, що застосовуються на ранніх стадіях вагітності, здатні збільшувати ризик мимовільного аборту, а також розвитку у плода пороку серця та незарощення передньої черевної стінки, так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи менше ніж 1% до 1,5%. Вважається, що ризик зростає зі збільшенням дози та тривалості застосування. У тварин застосування інгібітору синтезу простагландину сприяло підвищенню ризику пре- та постімплантаційних втрат та підвищенню ембріофетальної смертності. Крім того, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, зростала частота появи вад розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Проте дослідження декскетопрофену на тварин ознак репродуктивної токсичності не виявили. У третьому триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призводити до розвитку у плода серцево-легеневої патології (передчасне закриття артеріальної протоки та гіпертензія в системі легеневої артерії) та порушення функції нирок, яке може прогресувати та призводити до ниркової недостатності з розвитком олігогідрів. Крім того, навіть при застосуванні в низьких дозах, у матері наприкінці вагітності та у новонародженого можливе збільшення часу кровотечі, пов'язане з антиагрегантною дією, а також придушення скоротливої ​​активності матки, що призводить до запізнення родової діяльності або затяжних пологів у матері. Відомостей про проникнення декскетопрофену у материнське молоко немає. Препарат Дексалгін як і інші нестероїдні протизапальні засоби, може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується призначати жінкам, які планують вагітність. У жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження у зв'язку з безпліддям, слід розглянути можливість відміни декскетопрофену.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні декскетопрофену трометамолу, як і при застосуванні інших препаратів декскетопрофену, наведені нижче за спадною частотою виникнення: часто (1-10% пацієнтів), нечасто (0,1-1% пацієнтів) рідко (0,01-0, 1% пацієнтів) дуже рідко (менше 0,01% пацієнтів), включаючи окремі повідомлення. З боку кровоносної та лімфатичної систем Рідко: анемія. Дуже рідко: нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку центральної нервової системи Нечасто: біль голови, запаморочення, безсоння, сонливість. Рідко: парестезія. З боку органів чуття Нечасто: нечіткість зору. Рідко: шум у вухах. З боку серцево-судинної системи Нечасто: артеріальна гіпотензія, жар, гіперемія шкірних покровів. Рідко: екстрасистолія, тахікардія, артеріальна гіпертензія, периферичний набряк, поверхневий тромбофлебіт. З боку дихальної системи Рідко: брадипное. Дуже рідко: бронхоспазм, диспное. З боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання. Нечасто: абдомінальний біль, диспепсія, діарея, запор, гематемезис, сухість у роті. Рідко: ерозивно-виразкові ураження органів шлунково-кишкового тракту, включаючи кровотечі та перфорації, анорексія. Дуже рідко: ураження підшлункової залози. З боку печінки та жовчного міхура Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця. Дуже рідко: ураження печінки. З боку сечовидільної системи Рідко: поліурія, ниркова колька. Дуже рідко: нефрит чи нефротичний синдром. З боку репродуктивної системи Рідко: у жінок – порушення менструального циклу, у чоловіків – порушення функції передміхурової залози. З боку опорно-рухового апарату Рідко: м'язовий спазм, утруднення рухів у суглобах. З боку шкірних покривів Нечасто: дерматит, висипання, пітливість. Рідко: кропив'янка, вугровий висип. Дуже рідко: важкі шкірні реакції (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла), ангіоневротичний набряк, алергічний дерматит, фотосенсибілізація. З боку обміну речовин Рідко: гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпертригліцеридемія. З боку лабораторних показників Рідко: кетонурія, протеїнурія. Місцева та загальна реакції Часто: біль у місці ін'єкції. Нечасто: запальна реакція, гематома, геморагії у місці ін'єкції; почуття жару, озноб, стомлення. Рідко: біль у спині, непритомність, пропасниця. Дуже рідко: анафілактичний шок, набряк обличчя. Інші порушення: асептичний менінгіт, що виникає переважно у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаними захворюваннями сполучної тканини, гематологічні порушення (пурпура, апластична та гемолітична анемії; рідко – агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку).Взаємодія з лікарськими засобамиНижченаведені взаємодії характерні для всіх НПЗП. Небажані комбінації З іншими нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) та саліцилати у високих дозах (більше 3 г на добу): одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів внаслідок синергічного ефекту підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч та виразки. З антикоагулянтами: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, таких як варфарин у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми, інгібуванням функції тромбоцитів, і ураженням слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. У разі потреби одночасного застосування необхідний ретельний контроль стану пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З гепарином: підвищується ризик розвитку кровотечі (у зв'язку з інгібуванням функції тромбоцитів та шкідливою дією на слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки). У разі потреби одночасного застосування слід здійснювати ретельний контроль стану пацієнта та регулярний моніторинг лабораторних показників. З глюкокортикостероїдами: підвищується ризик виразкового ураження шлунково-кишкового тракту та кровотеч. З препаратами літію:НПЗЗ підвищують концентрацію літію в плазмі крові аж до токсичної (знижується виведення літію через нирки), у зв'язку з чим концентрацію літію в плазмі крові необхідно контролювати на початку лікування декскетопрофеном, при корекції його дози, та відміні препарату. З метотрексатом у високих дозах (15 мг/тиж і більше): підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на тлі терапії НПЗЗ. З гідантоїнами та сульфаніламідними препаратами: ризик збільшення токсичної дії цих препаратів. Комбінації, які потребують обережності З діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антибіотиками з групи аміноглікозидів, антагоністами рецепторів ангіотензину II: декскетопрофен може послаблювати дію діуретиків та гіпотензивних засобів, у деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, при зневодненні) Застосування засобів, що надають інгібуючу дію на ЦОГ, спільно з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або антибіотиками-аміноглікозидами може призвести до подальшого погіршення функції нирок, що, як правило, має оборотний характер. При призначенні декскетопрофену одночасно з діуретиком необхідно переконатися, що пацієнт отримує достатньо рідини, а також контролювати функцію нирок на початку лікування. З метотрексатом у низьких дозах (менше 15 мг/тиж): підвищення гематологічної токсичності метотрексату через зниження його ниркового кліренсу на фоні терапії НПЗЗ. Необхідно проводити щотижневий підрахунок клітин крові у перші тижні одночасної терапії. За наявності порушення функції нирок навіть легкого ступеня, а також у осіб похилого віку потрібне ретельне медичне спостереження. З пентоксифіліном: підвищення ризику кровотеч. Необхідний інтенсивний клінічний моніторинг та регулярна перевірка часу кровотечі. З зидовудином: ризик підвищення токсичної дії на еритроцити, обумовленого впливом на ретикулоцити, з розвитком тяжкої анемії через тиждень після застосування НПЗЗ. Необхідно провести підрахунок всіх клітин крові та ретикулоцитів через 1 -2 тижні після початку терапії НПЗП. З гіпоглікемічними препаратами для внутрішнього прийому: НПЗЗ можуть посилювати гіпоглікемічну дію сульфонілсечовини внаслідок витіснення її з місць зв'язування з білками плазми крові. Комбінати, які необхідно брати до уваги З β-адреноблокаторами: НПЗЗ можуть зменшувати антигіпертензивний ефект β-адреноблокаторів через інгібування синтезу простагландинів. З циклоспорином та такролімусом: НПЗЗ можуть збільшувати нефротоксичність, що опосередковано дією ренальних простагландинів. Під час одночасної терапії необхідно контролювати функцію нирок. З тромболітиками: підвищений ризик розвитку кровотеч. З антиагрегантами та селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну: збільшується ризик розвитку кровотечі з ЖКГ при одночасному застосуванні з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, пароксетин, флуоксетин, сертралін) та антиагрегантами (включаючи АСК та клопідогрел). З пробенецидом: можливе підвищення концентрації декскетопрофену в плазмі крові, що може бути обумовлено інгібуючим ефектом пробенециду на ниркову тубулярну секрецію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою; може бути потрібна корекція дози декскетопрофену. З серцевими глікозидами: НПЗЗ можуть призводити до підвищення концентрації глікозидів у плазмі. /p> З міфепристоном: існує теоретичний ризик зміни ефективності міфепристону під дією інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування міфепристону з нестероїдними протизапальними засобами в день застосування простагландину не надає несприятливого впливу на дію міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або скоротливості матки, і не знижує клінічну ефективність засобів для медикаментозного аборту. З хінолонами: дані експериментальних досліджень на тваринах вказують на високий ризик розвитку судом при одночасному застосуванні НПЗЗ з хінолонами у високих дозах. З тенофовіром: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися концентрація сечовини та креатиніну в плазмі крові, тому для оцінки можливого впливу одночасного застосування цих лікарських засобів необхідно контролювати функцію нирок. З деферасироксом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може підвищуватися ризик токсичного впливу на ШКТ. При застосуванні декскетопрофену разом із деферасироксом необхідне ретельне спостереження за станом пацієнта. З пеметрекседом: при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами може знижуватися виведення пеметрекседу, тому при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів у високих дозах необхідно виявляти особливу обережність. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості – хронічна хвороба нирок (ШКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) – слід уникати одночасного прийому пеметрекседу та нестероїдних протизапальних засобів протягом двох днів до та двох днів після прийому пеметрекседу.Спосіб застосування та дозиПрепарат Дексалгін® призначений для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення. Рекомендована доза для дорослих: 50 мг кожні 8-12 годин. При необхідності можливе повторне введення препарату з 6-годинним інтервалом. Максимальна добова доза становить 150 мг. При післяопераційному болю середньої та сильної інтенсивності за наявності показань препарат Дексалгін® можна застосовувати у поєднанні з опіоїдними анальгетиками у рекомендованих для дорослих дозах. Препарат Дексалгін призначений для короткострокового (не більше 2-х днів) застосування в період гострого больового синдрому. Надалі можливе переведення пацієнта на пероральні аналгетики. Побічні ефекти можуть бути мінімізовані при застосуванні найменшої ефективної дози протягом мінімального часу, необхідного для усунення симптомів. Літні пацієнти (65 років і старше) Як правило, пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна. Однак, зважаючи на фізіологічне зниження функції нирок у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості рекомендується зниження максимальної добової дози до 50 мг. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (5-9 балів за шкалою Чайлд - П'ю) слід знизити максимальну добову дозу препарату Дексалгін до 50 мг та здійснювати ретельний моніторинг функції печінки. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю) протипоказане. Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості - хронічна хвороба нирок (СКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) - лікування препаратом Дексалгін слід починати зі зниженої дози (максимальна добова доза 50 мг) під наглядом лікаря. Застосування препарату Дексалгін у пацієнтів з хронічною хворобою нирок (СКФ Пацієнти педіатричного профілю Ефективність та безпека застосування препарату Дексалгін у дітей не вивчалися, тому застосування препарату у дітей протипоказане. Метод застосування Внутрішньом'язове введення Вміст однієї ампули (2 мл) повільно вводять глибоко м'яз. Внутрішньовенне введення Внутрішньовенне струменеве введення При необхідності вміст однієї ампули (2 мл) препарату Дексалгін® можна ввести шляхом повільної внутрішньовенної струминної ін'єкції тривалістю не менше 15 с. внутрішньовенна інфузія Вміст однієї ампули (2 мл) розводять у 30-100 мл фізіологічного розчину, розчину глюкози або Рінгера (лактату). Розчин слід готувати в асептичних умовах та захищати від впливу денного світла. Розведений розчин (має бути прозорим) вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хв. При застосуванні препарату Дексалгін внутрішньом'язово або внутрішньовенно струминно препарат необхідно вводити негайно після його забору з кольорової ампули. Препарат Дексалгін® не можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами дофаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідроксизину, тому що в результаті утворюється осад. Препарат Дексалгін можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами гепарину, лідокаїну, морфіну і теофіліну. Препарат Дексалгін® розведений у 100 мл фізіологічного розчину або розчину глюкози, можна змішувати з дофаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином та теофіліном. Розчин, підготовлений для інфузійного введення, не можна змішувати з прометазином та пентазоцином. Препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами крім зазначених. При зберіганні розведених розчинів препарату Дексалгін у поліетиленових пакетах або у пристосуваннях для введення з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду зміни вмісту діючої речовини внаслідок сорбції не спостерігалося. Препарат Дексалгін призначений для одноразового застосування, тому залишки невикористаного розчину слід знищити. Перед введенням слід переконатися, що розчин прозорий та безбарвний; розчин, в якому містяться тверді частинки, не можна використовувати.ПередозуванняСимптоми: симптоми передозування невідомі. Аналогічні лікарські препарати викликають порушення з боку шлунково-кишкового тракту (блювання, анорексія, біль у животі) та нервової системи (сонливість, запаморочення, дезорієнтація, головний біль). Лікування: при випадковому прийомі препарату або при прийомі препарату у надлишкових дозах слід негайно розпочати симптоматичне лікування, яке відповідає стану пацієнта. Декскетопрофен може виводитись з організму за допомогою діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри застосуванні препарату Дексалгін у пацієнтів з алергічними реакціями в анамнезі необхідно бути обережними. Слід уникати застосування препарату Дексалгін у поєднанні з іншими нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2. Небажані побічні ефекти можна звести до мінімуму при застосуванні препарату у найменшій ефективній дозі за мінімальної тривалості застосування, необхідної для усунення симптомів. Безпека застосування щодо ШКТ Є повідомлення про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій (у деяких випадках з летальним результатом) на фоні застосування будь-яких НПЗП на різних етапах лікування, як з появою симптомів-провісників, так і без них, а також незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових захворювань. -кишкових ускладнень в анамнезі У разі розвитку шлунково-кишкової кровотечі на фоні застосування препарату Дексалгін, його застосування слід припинити. Ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі, пептичної виразки або її перфорації підвищується зі збільшенням дози нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо – ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів похилого віку. Пацієнти похилого віку: у пацієнтів похилого віку частота виникнення побічних ефектів на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів, особливо таких як шлунково-кишкова кровотеча та прорив виразки, які можуть становити загрозу для життя, збільшується. Лікування цих пацієнтів слід розпочинати з найменшої можливої ​​дози. За наявності у пацієнта в анамнезі езофагіту, гастриту та/або виразкової хвороби перед початком лікування декскетопрофеном (як і у випадках з іншими нестероїдними протизапальними засобами) слід переконатися, що ці захворювання перебувають у стадії ремісії. У пацієнтів з наявністю симптомів патології шлунково-кишкового тракту або хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту слід здійснювати контроль для виявлення порушень травлення, особливо шлунково-кишкових кровотеч. НПЗЗ слід з обережністю призначати хворим із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона),оскільки існує ризик загострення цих захворювань. Для цих пацієнтів, а також пацієнтів, які потребують одночасного застосування АСК у низьких дозах або інших препаратів, що збільшують ризик виникнення порушень з боку шлунково-кишкового тракту, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи. Пацієнти у яких в анамнезі мали місце побічні дії з боку шлунково-кишкового тракту, особливо літні пацієнти, повинні повідомляти лікаря про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо про симптоми, які можуть свідчити про шлунково-кишкову кровотечу), особливо на початкових стадіях лікування. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно приймають засоби, які можуть збільшити ризик виникнення виразки або кровотечі; пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти, такі як АСК. Безпека застосування щодо нирок Пацієнтам з порушенням функції нирок препарат слід призначати з обережністю, оскільки на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів можливе погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі та розвиток набряків. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики та пацієнтів, у яких можливий розвиток гіповолемії у зв'язку з підвищеним ризиком нефротоксичності. У період лікування необхідно забезпечити адекватне споживання рідини для запобігання зневодненню та посиленню токсичної дії на нирки. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, препарат Дексалгін може призводити до підвищення концентрації азоту сечовини та креатиніну в плазмі крові. Як і інші інгібітори синтезу простагландинів, препарат Дексалгін може побічна дія на сечовидільну систему, що може призвести до розвитку гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції нирок. Безпека застосування щодо печінки Пацієнтам із порушенням функції печінки препарат слід призначати з обережністю. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, препарат може викликати короткочасне та незначне збільшення деяких «печінкових показників», а також виражене підвищення активності ACT та АЛТ у плазмі крові. У разі збільшення зазначених показників лікування препаратом слід припинити. Літні пацієнти особливо схильні до порушення функції печінки. Безпека застосування щодо серцево-судинної системи та мозкового кровообігу У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю від легкого до середнього ступеня тяжкості в анамнезі потрібне здійснення відповідного контролю та рекомендацій. Особливої ​​обережності необхідно дотримуватись при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема, з попередніми епізодами серцевої недостатності, оскільки терапія нестероїдних протизапальних засобів збільшує ризик розвитку серцевої недостатності; описані випадки розвитку затримки рідини та набряків, пов'язані із застосуванням НПЗП. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дозволяють зробити висновок про те, що нестероїдні протизапальні засоби, особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні, можуть призводити до незначного збільшення ризику виникнення артеріальних тромбозів (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Для запобігання ризику виникнення таких подій при застосуванні декскетопрофену даних недостатньо. У пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, підтвердженою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або судин головного мозку препарат слід застосовувати після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику. Перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинного захворювання (наприклад, при підвищеному артеріальному тиску, гіперліпідемії, цукровому діабеті, курінні) також потрібна ретельна оцінка співвідношення користі та ризику. Неселективні нестероїдні протизапальні засоби здатні зменшувати агрегацію тромбоцитів і збільшувати час кровотечі за рахунок придушення синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період вивчалось у ході контрольованих клінічних досліджень, впливу на параметри коагуляції не виявлено. Тим не менш, пацієнти, які отримують препарати, що впливають на гемостаз, наприклад, варфарин, інші похідні кумарину або гепарини одночасно з декскетопрофеном, повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря. Літні пацієнти особливо схильні до порушень функції серцево-судинної системи. Шкірні реакції Дуже рідко на тлі застосування нестероїдних протизапальних засобів відзначалися серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса - Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз, деякі з яких закінчилися летальним результатом. Ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів, мабуть, найвищий на початку лікування, тому що більшість описаних явищ спостерігалися в перший місяць терапії. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування препарату Дексалгін слід припинити. Особлива обережність потрібна при призначенні препарату пацієнтам з вродженими порушеннями метаболізму порфірину (наприклад, при гострій порфірії, що перемежується), зневодненням, безпосередньо після великих хірургічних втручань. Якщо лікар вважає, що тривале застосування декскетопрофену необхідне, слід регулярно контролювати функцію печінки, нирок та показників загального аналізу крові. У дуже поодиноких випадках спостерігалися важкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок). При перших ознаках тяжкої реакції гіперчутливості необхідно припинити застосування препарату Дексалгін. Необхідно розпочати симптоматичне лікування під наглядом кваліфікованого спеціаліста. Пацієнти, які страждають на астму у поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або поліпами носа, схильні до більш високого ризику алергії на АСК та/або НПЗЗ, ніж решта населення. Застосування препарату може спричинити напад астми або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергічними реакціями на АСК або нестероїдні протизапальні засоби (див. розділ «Протипоказання»). В особливих випадках можливий розвиток важких інфекційних ускладнень з боку шкіри та м'яких тканин на фоні вітряної віспи. Повністю виключити можливість взаємозв'язку застосування НПЗП з розвитком подібних інфекційних ускладнень в даний час неможливо. Тому при вітряній віспі застосування препарату Дексалгін слід уникати. Препарат Дексалгін® необхідно застосовувати з обережністю при порушеннях кровотворення, системному червоному вовчаку або змішаному захворюванні сполучної тканини. Подібно до інших НПЗП, декскетопрофен здатний маскувати симптоми інфекційних захворювань. Описано окремі випадки активізації інфекційних процесів, що локалізуються у м'яких тканинах, на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів. Таким чином, якщо під час лікування розвиваються чи посилюються симптоми бактеріальної інфекції, пацієнтам рекомендується негайно звернутися до лікаря. Одна ампула препарату Дексалгін містить 12,35 про. % етанолу (відповідає 200 мг етанолу (алкоголю) у перерахунку на одну ампулу), що відповідає 5 мл пива або 2,08 мл вина і може мати згубний вплив на пацієнтів, які страждають на алкоголізм. Це необхідно враховувати при призначенні пацієнтам із групи високого ризику, наприклад із захворюваннями печінки або епілепсією. У препараті міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг) в одній ампулі, тобто практично не містить натрію. Педіатрична популяція Безпека застосування у дітей не встановлена. Препарат Дексалгін може викликати побічні дії, такі як відчуття оглушеності, порушення зору або сонливість. У таких випадках можливе погіршення здатності до швидкого реагування, орієнтування у дорожній ситуації та здатності до управління механізмами. Умови зберігання: При температурі не вище 25 ° С у захищеному від світла місці. Після розведення розчин зберігають протягом 24 годин при температурі від 2 до 8 ° С у захищеному від світла місці.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКраплі - 1 мл (25 крапель): Діюча речовина: симетикон – 100 мг; Допоміжні речовини: макрогола стеарат 40, гліцерил моностеарат 40-55, карбомер, банановий ароматизатор, калію ацесульфам, рідкий сорбітол (некристалізується), натрію хлорид, натрію цитрат, натрію гідроксид, сорбінова кислота, *Симетикон складається з диметикону (полідіметилсилоксану (ПДМС)) та кремнію діоксиду у співвідношенні 96:4 Краплі для вживання, 100 мг/мл. По 30 мл або 50 мл у флакон з темного скла, з капельницею-дозатором, кришкою, що загвинчується, з системою контролю першого розкриття і мірним ковпачком. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЗлегка в'язка емульсія молочно-білого кольору із запахом банана.ФармакокінетикаСиметикон хімічно інертний, після внутрішнього прийому не абсорбується з ШКТ і діє тільки в його просвіті. Не взаємодіє з мікроорганізмами та ферментами та не впливає на процеси травлення. Виводиться кишечником у незміненому вигляді.ФармакодинамікаДіюча речовина симетикон, зменшує кількість газів у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ): володіє поверхнево-активними властивостями і здатністю знижувати поверхневий натяг на межі розділу середовищ рідина/газ, що сприяє злиттю газових бульбашок і руйнуванню піни в кишечнику, внаслідок чого газ, що вивільнився, або виводиться природним шляхом під впливом перистальтики кишок. Застосування симентикону під час підготовки до проведення діагностичних досліджень органів черевної порожнини спрямовано перешкоджання виникненню дефектів зображення, викликаних бульбашками газу.Показання до застосуваннясимптоми кишкових кольок у немовлят; симптоми надмірної освіти та скупчення газів у шлунково-кишковому тракті (у т. ч. метеоризм, підвищене газоутворення у післяопераційному періоді); симптоми надлишкового газоутворення, спричиненого функціональною диспепсією; підготовка до діагностичних досліджень органів черевної порожнини та малого тазу (УЗД, рентгенографія, езофагогастродуоденоскопія та ін.), в т. ч., як добавка до суспензій контрастних засобів для отримання зображення методом подвійного контрастування; гострі отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини (тензиди), як піногасник.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, кишкова непрохідність, спадкова непереносимість фруктози.Вагітність та лактаціяОскільки симетикон не всмоктується у шлунково-кишковому тракті, нетагивного впливу при застосуванні препарату під час вагітності та грудного вигодовування не очікується. Однак, як і при застосуванні будь-яких інших лікарських засобів, препарат під час вагітності та у період грудного вигодовування слід призначати з обережністю.Побічна діяПобічні ефекти при застосуванні препарату Еспумізан бебі не спостерігалися. Можливий розвиток алергічних реакцій на компоненти препарату. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, вказані в інструкції або вони посилюються, або Ви помітили будь-які побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущої взаємодії симетикону з іншими лікарськими засобами не встановлено.Спосіб застосування та дозиВсередину. Перед вживанням флакон з емульсією необхідно збовтати. Препарат дозують краплями, тримаючи флакон вертикально отвором униз. Для зручності можна дозувати в мілілітрах, скориставшись мірним ковпачком. 25 крапель еквівалентні 1 мл (або 100 мг симетикону). Препарат приймають до/під час або після кожного їди і, при необхідності - перед сном. Кратність прийому та тривалість застосування залежать від вираженості симптомів. При необхідності препарат Еспумізан® бебі можна приймати протягом тривалого часу. Препарат Еспумізан® бебі після оперативних втручань слід приймати під наглядом лікаря. При скаргах, пов'язаних з дитячими коліками та надмірним газоутворенням Діти до 1 року: по 5-10 крапель препарату Еспумізан® бебі (додають у пляшечку з дитячим харчуванням або дають за допомогою маленької ложечки до/під час або після годування). Діти від 1 до 6 років: по 10 крапель препарату Еспумізан® бебі 3-5 разів на добу. Діти віком від 6 до 14 років: по 10 – 20 крапель препарату Еспумізан® бебі 3–5 разів на добу. Діти від 14 та дорослі: по 20 крапель препарату Еспумізан® бебі 3–5 разів на добу. При підготовці до діагностичних досліджень (рентгенографія, ультразвукове дослідження та ін.) Застосовують по 1 мл препарату Еспумізан® бебі 3 рази на добу після їди за день до дослідження та 1 мл препарату Еспумізан® бебі вранці на день дослідження. Для отримання подвійного контрастного зображення Додають 2-4 мл препарату Еспумізан® бебі на 1 літр контрастної суспензії. При підготовці до езофагогастродуоденоскопії Внутрішньо приймають по 2-3 мл препарату Еспумізан® бебі перед проведенням дослідження. Під час проведення ендоскопії, при необхідності, можна ввести кілька мілілітрів емульсії через канал ендоскопа для усунення бульбашок газу, що створюють перешкоди для дослідження. При гострих отруєннях миючими засобами, що містять тензиди Дітям: по 1-4 мл препарату Еспумізан бебі; дорослим – 4-8 мл препарату Еспумізан® бебі призначається лікарем залежно від тяжкості отруєння.ПередозуванняВипадки передозування не відомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ разі збереження симптомів з боку шлунково-кишкового тракту протягом тривалого часу (більше 14 днів терапії) або виникнення нових симптомів необхідно необхідне проведення медичного обстеження. Препарат Еспумізан® бебі містить сорбітол (сорбіт), тому його застосування у пацієнтів із спадковою непереносимістю фруктози протипоказане. Інформація для пацієнтів з цукровим діабетом: 1 мл емульсії (25 крапель) містить 199,17 мг сорбітолу, що відповідає 0,017 хлібної одиниці (ХЕ). Вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами, механізмами Застосування препарату не впливає на здатність до виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (управління транспортними засобами, робота з механізмами, що рухаються, робота диспетчера, оператора). Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С. Чи не заморожувати!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. метформіну гідрохлорид - 400,0 мг, глібенкламід - 2,5 мг. допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, кремнію діоксид колоїдний безводний, макрогол 6000, повідон К 25, гліцеролу дибегенат, магнію стеарат. Плівкова оболонка: Опадрай® білий 02F28306, що складається з: гіпромелози, титану діоксиду, тальку, макроголу 6000. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг + 400 мг. По 20 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) з ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 2, 3 або 5 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору з гравіюванням «2,5» на одній стороні та ризиком між гравіюваннями «В» та «1» на іншій стороні.ФармакокінетикаГлібенкламід Абсорбція При прийомі внутрішньо абсорбція глібенкламіду із шлунково-кишкового тракту (ШКТ) становить більше 95%. Максимальна концентрація у плазмі (Cmax) досягається приблизно за 4 год. Розподіл Об'єм розподілу – близько 10 л. Зв'язок із білками плазми становить 99%. Метаболізм та виведення Глібенкламід майже повністю метаболізується в печінці ізоферментом CYP2C9 системи цитохрому Р450 (CYP3A4 стінки тонкої кишки відіграє допоміжну роль) з утворенням двох неактивних метаболітів, що виводяться нирками (40%) та через кишечник (60%). Період напіввиведення глибенкламіду – від 4 до 11 год. Метформін Абсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно. Частка несформованого метформіну, виявленого в калі, становить 20-30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Сmax (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль/мл) у плазмі крові досягається через 2,5 години. /мл. Абсолютна біодоступність метформіну у здорових добровольців становить 50-60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми. Сmax у крові нижче Сmax у плазмі крові та досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63-276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцієвої секреції. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну, відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Поєднання глібенкламіду і метформіну в одній таблетці має ту ж біодоступність, що і при одночасному прийомі пігулок, що містять глібенкламід або метформін окремо. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, так само як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі.ФармакодинамікаПрепарат Глібомет® є фіксованою комбінацією двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну та глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і поспрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози у шлунково-кишковому тракті. Препарат також сприятливо впливає на ліпідний склад крові, знижуючи рівень загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та тригліцеридів. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект у зниженні вмісту глюкози.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої терапії метформіном або похідними сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідними сульфонілсечовини) у пацієнтів зі стабільним та адекватним глікемічним контролем.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини та/або будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; лактоацидоз (у тому числі в анамнезі); клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при гострій або хронічній діареї, багаторазових нападах блювання), тяжкі інфекційні захворювання, шок; печінкова недостатність; гостра алкогольна інтоксикація; алкоголізм; порфірія; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування у даній популяції пацієнтів); одночасний прийом міконазолу; одночасне застосування з бозентаном; великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). З обережністю у пацієнтів віком 60 років, які виконують тяжку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку лактоацидозу; у пацієнтів віком від 65 років; у пацієнтів із нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості; у пацієнтів з дефіцитом 6-фосфатдегідрогенази.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Глібомет при вагітності протипоказане. Пацієнтка має бути попереджена про те, що в період застосування препарату необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність. При плануванні вагітності або діагностуванні вагітності застосування препарату Глібомет ® має бути скасовано, пацієнтка повинна бути переведена на інсулінотерапію. Грудне годування Препарат протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки відсутні дані про здатність глибенкламіду проникати у грудне молоко.Побічна діяПід час лікування препаратом Глібомет можуть спостерігатися такі побічні ефекти. Частота побічних ефектів препарату оцінюється так: Дуже часті: ≥1/10; Часті: ≥1/100, <1/10; Нечасті: ≥1/1000, <1/100; Рідкісні: ≥1/10 000, < 1/1000; Дуже рідкісні: <1/10 000; Одиничні: не можуть оцінюватися за наявними даними. Порушення обміну речовин: Гіпоглікемія (див. розділи "Передозування", "Особливі вказівки"). Рідко: напади печінкової порфірії та шкірної порфірії. Дуже рідко: лактоацидоз (див. розділ "Особливі вказівки"). Зниження всмоктування вітаміну В12, що супроводжувалося зниженням його концентрації у сироватці крові при тривалому застосуванні метформіну. При виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість етіології. Дисульфірамподібна реакція при вживанні алкоголю. Лабораторні показники Нечасто: збільшення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові від середнього до помірного ступеня. Дуже рідко: гіпонатріємія. Кровоносна та лімфатичні системи Ці небажані явища зникають після відміни препарату. Рідко: лейкопенія та тромбоцитопенія. Дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія. Нервова система Часто: порушення смаку (металевий присмак у роті). Зір На початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. Шлунково-кишкові порушення Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Шкіра та підшкірна клітковина Рідко: шкірні реакції - свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип. Дуже рідко: шкірний або вісцеральний алергічний васкуліт, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Імунологічні реакції Дуже рідко: анафілактичний шок. Можуть зустрічатися реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних. Гепатобіліарні розлади Дуже рідко: порушення показників функції печінки або гепатит, які потребують припинення лікування.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Міконазол підвищує гіпоглікемічний ефект, може провокувати розвиток гіпоглікемії, аж до розвитку коми. Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичності та зменшує гіпоглікемічну дію глібенкламіду. Одночасний прийом бозентану та глибенкламіду не рекомендується. Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: прийом препарату слід припинити за 48 годин до внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів і можна відновити не раніше ніж через 48 годин після введення за відсутності погіршення функції нирок при повторному обстеженні. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігаються дисульфірамоподібні реакції (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікепмічної коми. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон (при системному способі введення) підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю за показниками глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при сумісному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, що вимагають дотримання запобіжних заходів при застосуванні Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: прийом препарату слід припинити за 48 годин до внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів і можна відновити не раніше ніж через 48 годин після введення за відсутності погіршення функції нирок при повторному обстеженні. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігаються дисульфірамоподібні реакції (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон (при системному способі введення) підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю показників глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при сумісному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, що вимагають дотримання запобіжних заходів при застосуванні Пов'язані із застосуванням метформіну Даназол: не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення його прийому потрібна корекція дози препарату Глібомет® під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на добу) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози в крові, іноді викликають кетоз. При проведенні терапії кортикостероїдами та після її припинення потрібна корекція дози препарату Глібомет® під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики: деякі лікарські засоби можуть негативно впливати на функцію нирок, що може збільшити ризик лактоацидозу, наприклад, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ) II, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту та ін особливо "петльові" діуретики. На початку прийому або застосування таких препаратів у поєднанні з метформіном необхідний ретельний моніторинг ниркової функції. Призначаються як ін'єкції бета2-адреноміметики: підвищують концентрацію глюкози в крові внаслідок стимуляції бета2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів АПФ, можуть знижувати концентрацію глюкози у крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні препарату Глібомет з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Cmax. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, кризотиніб, олапариб, даклатасвір, вандетаніб) може зменшувати ниркову елімінацію метформіну і таким чином призводити до збільшення плазмової концентрації метформіну. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли ці лікарські препарати приймаються одночасно з метформіном, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації метформіну. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати ефективність метформіну. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні вищезгаданих лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін, можливе зниження гіпоглікемічної дії. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду β-адреноблокатори маскують деякі симптоми гіпоглікемії: відчуття серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. Клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують провісники гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. Флуконазол: збільшення періоду напіввиведення глібенкламіду з можливим виникненням проявів гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові; може знадобитися коригування дози гіпоглікемічних препаратів у ході одночасного лікування флуконазолом та після припинення його застосування. Десмопресин: при сумісному застосуванні комбінації глібенкламід+метформін знижується антидіуретичний ефект десмопресину. Колесевелам: одночасне застосування з препаратом Глібомет® зменшує концентрацію глібенкламіду в плазмі, що може призвести до зниження гіпоглікемічного ефекту. Цей ефект не спостерігався, якщо глібенкламід приймали окремо до прийому колесевелама. Слід приймати препарат Глібомет щонайменше за 4 години до прийому колесевеламу. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл): застосування інгібіторів АПФ сприяє зниженню концентрації глюкозв у крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату Глібомет у ході одночасного застосування з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування.Спосіб застосування та дозиВсередину. Доза та режим прийому Глібомету, а також тривалість лікування встановлюються лікарем, насамперед, відповідно до стану вуглеводного обміну пацієнта, залежно від концентрації глюкози в плазмі крові. Як правило, початкова доза становить 1-3 таблетки на добу під час їди. Поступовий добір рекомендується до досягнення стійкої нормалізації концентрації глюкози в плазмі крові. Максимальна добова доза – 6 таблеток препарату Глібомет®. Застосування в спеціальних групах пацієнтів Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку доза препарату Глібомет® повинна бути встановлена ​​відповідно до ниркової функції (на початку терапії 1 таблетка препарату Глібомет®). ниркова функція повинна перевірятись регулярно (див. розділ "Особливі вказівки"). Пацієнти віком 65 років та старші: початкова та підтримуюча дози препарату Глібомет® повинні бути ретельно скориговані з метою зниження ризику гіпоглікемії. Лікування слід починати з найменшої можливої ​​дози, і при необхідності поступово її підвищувати (див. розділ "Особливі вказівки"). Пацієнти з ослабленим загальним станом і не одержують збалансованого харчування У ослаблених пацієнтів та пацієнтів з незбалансованим харчуванням початкова та підтримуюча дози препарату Глібомет® повинні бути знижені через ризик виникнення гіпоглікемії. Діти та підлітки до 18 років Препарат Глібомет® не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 18 років у зв'язку з відсутністю даних про ефективність та безпеку. Ниркова недостатність Перед початком лікування та не рідше одного разу на рік після початку лікування препаратами, що містять метформін, необхідно визначати кліренс креатиніну (КК). У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого збільшення ниркової недостатності, а також у пацієнтів похилого віку функцію нирок необхідно перевіряти частіше, а саме, кожні 3-6 місяців. Загальну максимальну добову дозу метформіну переважно розділити на 2-3 прийоми на добу. Перед початком лікування метформіном пацієнтів із КК Якщо не вдається підібрати адекватну дозу препарату Глібомет®, необхідно використовувати окремі компоненти замість препарату з фіксованим вмістом діючих речовин. Кліренс креатиніну КК 60-89 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 3000 мг. Слід розглянути можливість зменшення дози метформіну через погіршення ниркової функції. Глібенкламід – Зниження дози не потрібне. Кліренс креатиніну КК 45-59 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 2000 мг. Початкова доза повинна бути не більше половини максимальної добової дози. Перед початком терапії метформіном слід вивчити фактори, що збільшують ризик розвитку лактоацидозу (див. розділ «З обережністю»). Глібенкламід – Максимальна добова доза становить 10,5 мг. Кліренс креатиніну КК 30-44 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 1000 мг. Початкова доза повинна бути не більше половини максимальної добової дози. Глібенкламід. Максимальна добова доза становить 105 мг. Не рекомендується розпочинати терапію через ризик гіпоглікемії. Кліренс креатиніну КК У пацієнтів з КК≥60 та У пацієнтів з КК≥45 таПередозуванняГіпоглікемія легкої та середньої тяжкості без втрати свідомості та неврологічних проявів може бути купована негайним вживанням цукру або легкозасвоюваних вуглеводів (солодкий сік або чай, варення, мед та ін.) Необхідно виконати коригування дози та/або змінити режим харчування. Виникнення тяжких гіпоглікемічних реакцій у пацієнтів з цукровим діабетом, які супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Лактоацидоз є серйозним станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактоацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом лікування, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, препарат не виводиться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали в основному у пацієнтів із цукровим діабетом із вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші поєднані фактори ризику, такі як: погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність, тяжке інфекційне захворювання, будь-який стан, пов'язаний із вираженою гіпоксією, спільне застосування з іншими лікарськими засобами (див. розділ "Підсумки"). Взаємодія коїться з іншими лікарськими засобами"). Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є зниження рН крові (менше 7,35), концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал і співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Оскільки до складу препарату входить глібенкламід, існує ризик розвитку гіпоглікемії у пацієнта. Поступове титрування дози після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Це лікування може бути призначене лише пацієнту, який дотримується режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому споживанні вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати пітливість, страх, тахікардія, артеріальна гіпертензія, серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної нейропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Симптомами гіпоглікемії є головний біль, голод, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, тремтіння, параліч та парестезія, головокруж , судоми, сомноленція, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія Обережне призначення препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються напади гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; погане харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; печінкова недостатність тяжкого ступеня; передозування препарату Глібомет®; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу та надниркових залоз; одночасний прийом окремих лікарських засобів. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка може змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або нирковою недостатністю тяжкого ступеня. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку має бути розпочато відповідне лікування. Нестабільність концентрації глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування і регулярно надалі необхідно визначати кліренс креатиніну в сироватці крові: не рідше одного разу на рік у пацієнтів з КК більше 60 мл/хв, кожні 3-6 місяців у пацієнтів з КК 45-59 мл/ хв, кожні 3 місяці у пацієнтів із КК 30-44 мл/хв. Якщо КК менше 45 мл/хв, не рекомендовано починати терапію препаратом. Якщо КК менше 30 мл/хв, застосування препарату протипоказане. Зниження функції нирок у пацієнтів похилого віку, як правило, протікає часто і безсимптомно. Необхідно дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути різко порушена: у літніх пацієнтів, при дегідратації (хронічна або важка діарея, багаторазові напади блювання) або у разі початку терапії препаратами, які можуть призводити до гострого порушення функції нирок (наприклад, гіпотензивні) препарати, діуретики або НПЗП). При гострих порушеннях, перерахованих вище, прийом препарату Глібомет® має бути негайно припинено. Рекомендується перевіряти функцію нирок перед початком лікування препаратом Глібомет®. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом препарату Глібомет® пацієнтам із гострою серцевою недостатністю та хронічною серцевою недостатністю з нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Хірургічні втручання Прийом препарату Глібомет слід припинити під час операції під загальним, спинальним або епідуральним наркозом. Терапія може бути відновлена ​​не раніше, ніж через 48 годин після операції або поновлення перорального харчування, за умови, що функцію нирок було повторно оцінено та визнано стабільною. Літні пацієнти У літніх пацієнтів віком 65 років і старше прийом похідних сульфонілсечовини було визначено як фактор ризику розвитку гіпоглікемії. Гіпоглікемія може бути важко розпізнавана у літніх пацієнтів, слід ретельно підбирати початкову та підтримуючу дози глибенкламіду, щоб зменшити ризик гіпоглікемії. Інші запобіжні заходи Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти. Також пацієнтам слід регулярно виконувати фізичні вправи. Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. -Терапія препаратами сульфонілсечовини у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази може призвести до гемолітичної анемії. Оскільки глібенкламід відноситься до хімічного класу препаратів сульфонілсечовини, рекомендується дотримуватися запобіжних заходів при застосуванні пацієнтами з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази та розглянути можливість альтернативної терапії препаратом іншого класу. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Пацієнти повинні бути попереджені про симптоми гіпоглікемії та про необхідність звертати особливу увагу на прояв цих симптомів під час керування транспортними засобами та управління механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСупозиторії – 1 супп.: Діюча речовина: індометацин – 100,0 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, жир твердий Супозиторії ректальні, 100 мг. По 5 супозиторіїв у контурній комірковій упаковці (блістер) із білої ПВХ/ПЕ плівки. По 2 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЖовтуватого кольору супозиторії торпедоподібної форми з заглибленням у підставі.ФармакокінетикаАбсорбція – швидка. Біодоступність при ректальному шляху введення – 80-90%. Зв'язок із білками плазми крові – 90%, період напіввиведення – 4,5 год. Метаболізується, переважно, у печінці, 70% виводиться нирками (30% - у незміненому вигляді), 30% - через шлунково-кишковий тракт (ЖКТ). Не видаляється при діалізі. Проникає у грудне молоко.ФармакодинамікаІндометацин має протизапальну, аналгетичну, жарознижувальну та антиагрегантну дію. Пригнічує активність прозапальних факторів, знижує агрегацію тромбоцитів. Пригнічуючи циклооксигеназу I та II, порушує метаболізм арахідонової кислоти, зменшує кількість простагландинів як в осередку запалення, так і у здорових тканинах, пригнічує ексудативну та проліферативну фази запалення. Усуває або зменшує больовий синдром ревматичного та неревматичного характеру (у т. ч. при болях у суглобах у спокої та при русі), зменшує ранкову скутість та припухлість суглобів, сприяє збільшенню обсягу рухів; при запальних процесах, що виникають після операцій та травм швидко полегшує як спонтанний біль, так і біль під час руху, зменшує запальний набряк на місці рани.Показання до застосуванняГострі та хронічні болі при запальних та дегенеративних захворюваннях опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит, ювенільний хронічний артрит, анкілозуючий хронічний спондиліт (хвороба Бехтерева), подагричний артрит. псоріатичний артрит, хвороба Рейтера; ревматичні ураження м'яких тканин: тендиніти, бурсити, тендобурсити, тендовагініти; дископатії, неврити, плексити, радикулоневрити; дисменорея. Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент застосування, на прогресування захворювання не впливає.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до індометацину або будь-якої з допоміжних речовин препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (в т. ч. в анамнезі), кропив'янки або риніту; виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, запальні захворювання кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона), кровотечі (в т. ч. внутрішньочерепна, з органів шлунково-кишкового тракту); вроджені вади серця (важка коарктація аорти, атрезія легеневої артерії, важкий зошит Фалло); період після аортокоронарного шунтування; тяжка серцева недостатність; ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); печінкова недостатність, активне захворювання печінки, порушення згортання крові (у т. ч. гемофілія, збільшення часу кровотечі, схильність до кровотеч); порушення кровотворення (лейкопенія та анемія); підтверджена гіперкаліємія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік (до 15 років). З обережністю Ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, хронічна серцева недостатність, дисліпідемія, гіперліпідемія, цукровий діабет, тромбоцитопенія, захворювання периферичних артерій, артеріальна гіпертензія, куріння, хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) , виразкове ураження ШКТ в анамнезі, наявність інфекції Helicobacter pylori, тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів, часте вживання алкоголю, тяжкі соматичні захворювання; супутня терапія наступними препаратами: антикоагулянти (в т. ч. варфарин), антиагреганти (в т. ч. ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел), глюкокортикостероїди для внутрішнього застосування (в т. ч. преднізолон), селективні інгібі. ч. циталопрам, флуоксетин, пароксетин, сертралін);психічні розлади, епілепсія, паркінсонізм, депресія, літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Індометацин протипоказаний у період вагітності. Грудне годування Індометацин проникає у грудне молоко. За необхідності лікування препаратом грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Індометацин 100 Берлін-Хемі наведені відповідно до частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто ≥ 1700, < 1/0), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними частота не може бути встановлена). Необхідно зазначити, що перелічені побічні дії препарату переважно варіюють залежно від дози та індивідуальних особливостей пацієнтів. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея. Часто: крововиливи та виразки шлунково-кишкового тракту; НПЗП-гастропатія, біль у животі, печія, зниження апетиту, виразковий стоматит. Нечасто: кривава блювота, мелена. Дуже рідко: запори. При тривалому застосуванні в більших дозах - виразка слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: підвищення активності «печінкових» трансаміназ (АЛТ, АСТ), минуще підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові. Рідко: токсичний гепатит, із жовтяницею або без неї. Дуже рідко: фульмінантний гепатит. Порушення з боку нервової системи Дуже часто: головний біль. Часто: запаморочення, сонливість, надмірна стомлюваність, дратівливість, депресія. Нечасто: периферична нейропатія, збудження, безсоння. Порушення з боку органу зору Нечасто: диплопія, помутніння рогівки, нечіткість зорового сприйняття, кон'юктивіт. Порушення з боку органу слуху Часто: шум у вухах. Дуже рідко: тимчасове порушення слуху. Порушення з боку серця Дуже рідко: тахіаритмія, набряковий синдром, розвиток (погіршення) хронічної серцевої недостатності. Порушення з боку судин Дуже рідко: підвищення артеріального тиску. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Дуже рідко: порушення функції нирок, нефротичний синдром, протеїнурія, гематурія, інтерстиціальний нефрит, некроз сосочків. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: кровотеча (шлунково-кишкова, ясенна, маткова, гемороїдальна), лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анемія (у тому числі гемолітична та апластична), еозинофілія, тромбоцитопенічна пурпура. Порушення з боку імунної системи Часто: свербіж шкіри, висипання на шкірі. Рідко: кропив'янка, бронхоспазм, астматичні напади. Дуже рідко: бульозні висипання, почервоніння шкіри, екзема, ексфоліативний дерматит, пурпура алергічного типу, синдром Стівенса-Джонсона; у поодиноких випадках – фотосенсибілізація, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), вузлувата еритема, анафілактичний шок. Лабораторні показники Дуже рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперкаліємія. Загальні розлади та порушення у місці введення Частота невідома: подразнення, тяжкість в аноректальній ділянці, загострення геморою. Інші Частота невідома: асептичний менінгіт (частіше у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями), посилене потовиділення, апластична анемія, аутоімунна гемолітична анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиІндометанін підвищує концентрацію в плазмі крові дигоксину, метотрексату та препаратів літію, що може призвести до посилення їхньої токсичності. Одночасне застосування з парацетамолом збільшує ризик розвитку нефротоксичних ефектів. Етанол, колхіцин, глюкокортикостероїди та кортикотропін підвищують ризик розвитку кровотеч у ШКТ. Підсилює гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо; посилює дію непрямих антикоагулянтів, антиагрегантів, тромболітиків (алтеплази, стрептокінази та урокінази) – виникає ризик розвитку кровотеч. Знижує ефект діуретиків, на фоні застосування калійзберігаючих діуретиків зростає ризик гіперкаліємії: знижує ефективність урикозуричних та гіпотензивних лікарських засобів (в т.ч. бета-адреноблокаторів); посилює побічні ефекти метотрексату, ацетилсаліцилової кислоти, глюкокортикостероїдів, інших нестероїдних протизапальних засобів. Циклоспорин та препарати золота підвищують нефротоксичність (очевидно, за рахунок придушення синтезу простагландинів у нирках). Цефамандол, цефаперазон, цефотетан, вальпроєва кислота,Плікаміцин підвищують частоту розвитку гіпопротромбінемій та небезпеку кровотеч. Антациди та колестірамін знижують абсорбцію індометацину. Підсилює токсичність зидовудину (за рахунок інгібування метаболізму); у новонароджених підвищує ризик розвитку токсичних ефектів аміноглікозидів (тк. знижує нирковий кліренс та підвищує концентрацію у крові). Мієлотоксичні лікарські засоби посилюють прояви гематотоксичності індометацину.Спосіб застосування та дозиРектально. Дорослі та діти старше 15 років: по 100 мг (1 супозиторій) один раз на добу. Максимальна добова доза – 200 мг. Доза вище 150-200 мг збільшує ризик побічних дій. Тривалість лікування: не більше ніж 7 днів. Побічні дії можна зменшити, використовуючи мінімальну ефективну дозу в якомога коротший період часу застосування.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, сильний біль голови, запаморочення, порушення пам'яті, дезорієнтація. У важких випадках парестезії, оніміння кінцівок, судоми. Лікування: швидке виведення препарату з організму, симптоматична терапія. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки та нирок. При необхідності визначення 17-кетостероїдів препарат слід відмінити за 48 годин до дослідження. Для попередження та зменшення диспептичних явищ слід застосовувати антацидні лікарські засоби. Не слід застосовувати препарат одночасно з іншими нестероїдними протизапальними засобами. Препарат може змінювати властивості тромбоцитів, проте не замінює профілактичної дії ацетилсаліцилової кислоти при серцево-судинних захворюваннях. Застосування препарату може негативно впливати на жіночу фертильність та не рекомендується жінкам, які планують вагітність. Умови зберігання За температури не вище 25°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами У період лікування індометацином необхідно утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСупозиторії – 1 супп.: Діюча речовина: індометацин – 50,0 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, жир твердий Супозиторії ректальні, 50 мг. По 5 супозиторіїв у контурній комірковій упаковці (блістер) із білої ПВХ/ПЕ плівки. По 2 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиЖовтуватого кольору супозиторії торпедоподібної форми з заглибленням у підставі.ФармакокінетикаАбсорбція – швидка. Біодоступність при ректальному шляху введення – 80-90%. Зв'язок з білками плазми – 90 %, період напіввиведення – 4,5 год. Не видаляється при діалізі. Проникає у грудне молоко.ФармакодинамікаІндометацин має протизапальну, аналгетичну, жарознижувальну та антиагрегантну дію. Пригнічує активність протизапальних факторів, знижує агрегацію тромбоцитів. Пригнічуючи циклооксигеназу I та II, порушує метаболізм арахідонової кислоти, зменшує кількість простагландинів як в осередку запалення, так і у здорових тканинах, пригнічує ексудативну та проліферативну фази запалення. Усуває або зменшує больовий синдром ревматичного та неревматичного характеру (у т. ч. при болях у суглобах у спокої та при русі), зменшує ранкову скутість та припухлість суглобів, сприяє збільшенню обсягу рухів; при запальних процесах, що виникають після операцій та травм, швидко полегшує як спонтанний біль, так і біль під час руху, зменшує запальний набряк на місці рани).Показання до застосуванняГострі та хронічні болі при запальних та дегенеративних захворюваннях опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит, ювенільний хронічний артрит, анкілозуючий хронічний спондиліт (хвороба Бехтерева), подагричний артрит. псоріатичний артрит, хвороба Рейтера; ревматичні ураження м'яких тканин: тендиніти, бурсити, тендобурсити, тендовагініти; дископатії, неврити, плексити, радикулоневрити; дисменорея. Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент застосування, на прогресування захворювання не впливає.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до індометацину або будь-якої з допоміжних речовин препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (в т. ч. в анамнезі), кропив'янки або риніту; виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, запальні захворювання кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона), кровотечі (в т. ч. внутрішньочерепна, з органів шлунково-кишкового тракту); вроджені вади серця (важка коарктація аорти, атрезія легеневої артерії, важкий зошит Фалло); період після аортокоронарного шунтування; тяжка серцева недостатність; ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); печінкова недостатність, активне захворювання печінки, порушення згортання крові (у т. ч. гемофілія, збільшення часу кровотечі, схильність до кровотеч); порушення кровотворення (лейкопенія та анемія); підтверджена гіперкаліємія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік (до 15 років). З обережністю Ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, хронічна серцева недостатність, дисліпідемія, гіперліпідемія, цукровий діабет, тромбоцитопенія, захворювання периферичних артерій, артеріальна гіпертензія, куріння, хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) , виразкове ураження ШКТ в анамнезі, наявність інфекції Helicobacter pylori, тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів, часте вживання алкоголю, тяжкі соматичні захворювання; супутня терапія наступними препаратами: антикоагулянти (в т. ч. варфарин), антиагреганти (в т. ч. ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел), глюкокортикостероїди для внутрішнього застосування (в т. ч. преднізолон), селективні інгібі. ч. циталопрам, флуоксетин, пароксетин, сертралін);психічні розлади, епілепсія, паркінсонізм, депресія, літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Індометацин протипоказаний під час вагітності. Грудне годування Індометацин проникає у грудне молоко. За необхідності лікування препаратів грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Індометацин 100 Берлін-Хемі наведені відповідно до частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто ≥ 1700, < 1/0), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними частота не може бути встановлена). Необхідно зазначити, що перелічені побічні дії препарату переважно варіюють залежно від дози та індивідуальних особливостей пацієнтів. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея. Часто: крововиливи та виразки шлунково-кишкового тракту; НПЗП-гастропатія, біль у животі, печія, зниження апетиту, виразковий стоматит. Нечасто: кривава блювота, мелена. Дуже рідко: запори. При тривалому застосуванні в більших дозах - виразка слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто: підвищення активності «печінкових» трансаміназ (АЛТ, АСТ), минуще підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові. Рідко: токсичний гепатит, із жовтяницею або без неї. Дуже рідко: фульмінантний гепатит. Порушення з боку нервової системи Дуже часто: головний біль. Часто: запаморочення, сонливість, надмірна стомлюваність, дратівливість, депресія. Нечасто: периферична нейропатія, збудження, безсоння. Порушення з боку органу зору Нечасто: диплопія, помутніння рогівки, нечіткість зорового сприйняття, кон'юктивіт. Порушення з боку органу слуху Часто: шум у вухах. Дуже рідко: тимчасове порушення слуху. Порушення з боку серця Дуже рідко: тахіаритмія, набряковий синдром, розвиток (погіршення) хронічної серцевої недостатності. Порушення з боку судин Дуже рідко: підвищення артеріального тиску. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Дуже рідко: порушення функції нирок, нефротичний синдром, протеїнурія, гематурія, інтерстиціальний нефрит, некроз сосочків. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: кровотеча (шлунково-кишкова, ясенна, маткова, гемороїдальна), лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анемія (у тому числі гемолітична та апластична), еозинофілія, тромбоцитопенічна пурпура. Порушення з боку імунної системи Часто: свербіж шкіри, висипання на шкірі. Рідко: кропив'янка, бронхоспазм, астматичні напади. Дуже рідко: бульозні висипання, почервоніння шкіри, екзема, ексфоліативний дерматит, пурпура алергічного типу, синдром Стівенса-Джонсона; у поодиноких випадках – фотосенсибілізація, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), вузлувата еритема, анафілактичний шок. Лабораторні показники Дуже рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперкаліємія. Загальні розлади та порушення у місці введення Частота невідома: подразнення, тяжкість в аноректальній ділянці, загострення геморою. Інші Частота невідома: асептичний менінгіт (частіше у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями), посилене потовиділення, апластична анемія, аутоімунна гемолітична анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиІндометанін підвищує концентрацію в плазмі крові дигоксину, метотрексату та препаратів літію, що може призвести до посилення їхньої токсичності. Одночасне застосування з парацетамолом збільшує ризик розвитку нефротоксичних ефектів. Етанол, колхіцин, глюкокортикостероїди та кортикотропін підвищують ризик розвитку кровотеч у ШКТ. Підсилює гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо; посилює дію непрямих антикоагулянтів, антиагрегантів, тромболітиків (алтеплази, стрептокінази та урокінази) – виникає ризик розвитку кровотеч. Знижує ефект діуретиків, на фоні застосування калійзберігаючих діуретиків зростає ризик гіперкаліємії: знижує ефективність урикозуричних та гіпотензивних лікарських засобів (в т.ч. бета-адреноблокаторів); посилює побічні ефекти метотрексату, ацетилсаліцилової кислоти, глюкокортикостероїдів, інших нестероїдних протизапальних засобів. Циклоспорин та препарати золота підвищують нефротоксичність (очевидно, за рахунок придушення синтезу простагландинів у нирках). Цефамандол, цефаперазон, цефотетан, вальпроєва кислота,Плікаміцин підвищують частоту розвитку гіпопротромбінемій та небезпеку кровотеч. Антациди та колестірамін знижують абсорбцію індометацину. Підсилює токсичність зидовудину (за рахунок інгібування метаболізму); у новонароджених підвищує ризик розвитку токсичних ефектів аміноглікозидів (тк. знижує нирковий кліренс та підвищує концентрацію у крові). Мієлотоксичні лікарські засоби посилюють прояви гематотоксичності індометацину.Спосіб застосування та дозиРектально. Дорослі та діти старше 15 років: по 100 мг (1 супозиторій) один раз на добу. Максимальна добова доза – 200 мг. Доза вище 150-200 мг збільшує ризик побічних дій. Тривалість лікування: не більше ніж 7 днів. Побічні дії можна зменшити, використовуючи мінімальну ефективну дозу в якомога коротший період часу застосування.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, сильний біль голови, запаморочення, порушення пам'яті, дезорієнтація. У важких випадках парестезії, оніміння кінцівок, судоми. Лікування: швидке виведення препарату з організму, симптоматична терапія. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки та нирок. При необхідності визначення 17-кетостероїдів препарат слід відмінити за 48 годин до дослідження. Для попередження та зменшення диспептичних явищ слід застосовувати антацидні лікарські засоби. Не слід застосовувати препарат одночасно з іншими нестероїдними протизапальними засобами. Препарат може змінювати властивості тромбоцитів, проте не замінює профілактичної дії ацетилсаліцилової кислоти при серцево-судинних захворюваннях. Застосування препарату може негативно впливати на жіночу фертильність та не рекомендується жінкам, які планують вагітність. Умови зберігання За температури не вище 25°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами У період лікування індометацином необхідно утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: дипіридамол – 25,00 мг; крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; Плівкова оболонка: гіпромелоза, тальк, макрогол 6000, діоксид титану, Е 171, барвник хіноліновий жовтий, Е 104, симетикона емульсія. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 25 мг. По 120 таблеток, покритих плівковою оболонкою у флакони безбарвного скла з номінальною ємністю 30 мл, що закриваються поліетиленовою штепсельною пробкою-амортизатором. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі таблетки плоскоциліндричної форми, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору з майже плоскопаралельними поверхнями.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо дипіридамол швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (в основному – у шлунку та частково – у тонкому кишечнику). Після прийому внутрішньо максимальна концентрація дипіридамолу (Сmax) у плазмі досягається через 1 год. Дипіридамол майже повністю зв'язується з білками плазми крові та накопичується в серці та еритроцитах. Дипіридамол метаболізується у печінці шляхом зв'язування з глюкуроновою кислотою. Період напіввиведення становить 20-30 хвилин. Дипіридамол виводиться із жовчю у вигляді моноглюкуроніду.ФармакодинамікаДипіридамол пригнічує агрегацію тромбоцитів, покращує мікроциркуляцію, має м'який судинорозширювальний ефект. Механізм, за допомогою якого дипіридамол надає інгібуючу дію на агрегацію тромбоцитів, може бути пов'язаний з пригніченням поглинання аденозину (інгібітора реактивності тромбоцитів), інгібуванням фосфодіестераз тромбоцитів або стимуляцією вивільнення простацикліну (PGI2). Дипіридамол гальмує поглинання аденозину ендотеліальними клітинами, еритроцитами та тромбоцитами. При застосуванні дипіридамолу відзначається підвищення концентрації аденозину у плазмі крові, знижується агрегація тромбоцитів та тромбоутворення. Крім того, відзначається судинорозширювальну дію, що викликається аденозином. Фосфодіестераза руйнує переважний агрегацію циклічний аденозинмонофосфат (ц-АМФ) у тромбоцитах.Дипіридамол пригнічує фосфодіестеразу тромбоцитів, призводячи до накопичення в них ц-АМФ.Показання до застосуваннявторинна профілактика ішемічного інсульту та тимчасових порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом (у вигляді монотерапії або у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою). профілактика тромбоемболії після операції із заміни серцевого клапана (на додаток до пероральних антикоагулянтів).Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; гострий інфаркт міокарда; нестабільна стенокардія; поширений стенозуючий атеросклероз коронарних артерій; субаортальний стеноз; декомпенсована серцева недостатність; виражена артеріальна гіпотензія; колапс; тяжка артеріальна гіпертензія; тяжкі порушення серцевого ритму; геморагічні діатези; захворювання зі схильністю до кровотеч (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки та ін.); дитячий вік (немає даних).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Курантил N 25 під час вагітності та в період грудного вигодовування можливе лише після ретельної оцінки лікарем співвідношення передбачуваної користі та можливого ризику.Побічна діяПри застосуванні препарату в терапевтичних дозах побічні ефекти зазвичай не виражені і мають тимчасовий характер. Можливі побічні ефекти при застосуванні препарату Курантил N 25 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (неможливо оцінити частоту, виходячи з наявних даних). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота невідома: тромбоцитопенія. Порушення з боку серця Нечасто: тахікардія; зниження артеріального тиску (особливо при одночасному застосуванні з іншими вазодилататорами); Частота невідома: посилення проявів ішемічну хворобу серця, стенокардію, інфаркт міокарда. Порушення з боку судин Нечасто: відчуття жару (особливо у пацієнтів, які приймають інші судинно-розширювальні засоби), головний біль, у тому числі головний біль судинного походження (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 25); Частота невідома: підвищення схильності до кровотечі під час або після хірургічних втручань. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: блювання, діарея, нудота (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 25) Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: дипіридамол може входити до складу каменів жовчного міхура. Порушення з боку імунної системи: Рідко: алергічні реакції, такі як минущий шкірний висип, кропив'янка; Частота невідома: бронхоспазму. Порушення з боку нервової системи: Нечасто: запаморочення (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 25). Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Нечасто: біль у м'язах (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантил N 25). Для спостереження за співвідношенням користі та ризику при застосуванні лікарського препарату необхідно повідомляти про побічні ефекти. Якщо спостерігалися побічні ефекти, описані вище, або вони спостерігаються більш вираженою мірою, або якщо ви відзначили будь-які інші побічні ефекти, то, будь ласка, негайно повідомте про це вашого лікаря. Працівники охорони здоров'я повинні повідомляти про випадки побічних ефектів через національну систему фармаконагляду.Взаємодія з лікарськими засобамиКсантинові похідні (кава, чай, препарати кофеїну) можуть послаблювати судинорозширювальну дію дипіридамолу. Необхідно враховувати, що при одночасному застосуванні антитромботична дія дипіридамолу, антикоагулянтів та інших антиагрегантних препаратів, у тому числі ацетилсаліцилової кислоти та клопідогрелю може потенціюватися. Якщо дипіридамол застосовується в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою, клопідогрелем або антикоагулянтами, необхідно враховувати інформацію про ризик та можливий розвиток несумісності цих лікарських засобів. Дипіридамол може посилювати дію гіпотензивних препаратів. Дипіридамол може послаблювати властивості інгібіторів холінестерази. Застосування антацидів може знижувати ефективність дипіридамолу. Дипіридамол підвищує рівень аденозину в плазмі та посилює його вплив на серцево-судинну систему. Якщо застосування аденозину одночасно з дипіридамолом необхідне, слід розглянути можливість корекції дози аденозину. Дипіридамол також може пригнічувати всмоктування флударабіну та знижувати його ефективність. Дипіридамол може спричинити незначне підвищення всмоктування дигоксину.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймають внутрішньо, натще, запиваючи невеликою кількістю води, не розламуючи і не розкушуючи. Доза препарату підбирається залежно від показань, тяжкості захворювання та реакції пацієнта на лікування. Тривалий курс лікування визначається лікарем. Для вторинної профілактики ішемічного інсульту та тимчасових порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом (у вигляді монотерапії або у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою) доза препарату Курантіл N 25 визначається лікарем залежно від клінічної картини. Оптимальна добова доза становить 300-600 мг на добу, поділена на нексолько прийомів (по 4 таблетки препарату Курантіл N 25 3-6 разів на добу). Для профілактики тромбоемболії після операції із заміни серцевого клапана (на додаток до пероральних антикоагулянтів) доза препарату Курантіл N 25 визначається лікарем залежно від клінічної картини. Оптимальна добова доза становить 300-600 мг на добу, розділена на кілька прийомів (по 4 таблетки препарату Курантіл N 25 3-6 разів на добу). Препарат Курантіл N 25 підходить для проведення тривалого курсу лікування.ПередозуванняСимптоми: генералізоване розширення судин, що супроводжується зниженням артеріального тиску, скарги, характерні для нападу стенокардії, тахікардія, відчуття жару, відчуття "припливів", слабкість, занепокоєння та запаморочення. Лікування: симптоматична терапія, що застосовується при пероральному отруєнні: викликання блювання, промивання шлунка, заходи зменшення всмоктування. Небажану вазодилатуючу дію препарату можна усунути повільним (50-100 мг/хв) внутрішньовенним введенням амінофіліну. Якщо скарги, характерні для стенокардії, зберігаються, можливе застосування нітрогліцерину сублінгвально.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Курантил N 25 зниження артеріального тиску може призводити до зміни психомоторної реакції та порушення здатності до керування транспортними засобами та обслуговування механізмів. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: дипіридамол – 75,00 мг; крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; Плівкова оболонка: гіпромелоза, тальк, макрогол 6000, діоксид титану, Е 171, барвник хіноліновий жовтий, Е 104, симетикона емульсія. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 75 мг. По 20 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 2 блістери разом з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі таблетки плоскоциліндричної форми, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору з майже плоскопаралельними поверхнями. Вид на поперечному резрезі: нерівна, однорідна поверхня жовтогоФармакокінетикаПри прийомі дипіридамолу внутрішньо біодоступність варіює залежно від індивідуальних особливостей організму, на всмоктування впливає стан шлунково-кишкового тракту. При дворазовому прийомі дипіридамолу внутрішньо у разовій дозі 75 мг середня концентрація у плазмі становить 2,66 мкг/л. До 99% дипіридамолу зв'язується з білками плазми та глюкуроновою кислотою в печінці. Дипіридамол виводиться переважно із жовчю. Близько 20% моноглюкуроніду схильне до ентерогепатичної циркуляції.ФармакодинамікаДипіридамол пригнічує агрегацію тромбоцитів, покращує мікроциркуляцію, має м'який судинорозширювальний ефект. Механізм, за допомогою якого дипіридамол надає інгібуючу дію на агрегацію тромбоцитів, може бути пов'язаний з придушенням захоплення аденозину (інгібітора реактивності тромбоцитів), інгібуванням фосфодіестераз тромбоцитів або стимуляцією вивільнення простацикліну (PGI2). Дипіридамол гальмує поглинання аденозину ендотеліальними клітинами, еритроцитами та тромбоцитами. При застосуванні дипіридамолу відзначається підвищення концентрації аденозину у плазмі крові, знижується агрегація тромбоцитів та тромбоутворення. Крім того, відзначається судинорозширювальну дію, що викликається аденозином. Фосфодіестераза руйнує переважний агрегацію циклічний аденозинмонофосфат (ц-АМФ) у тромбоцитах.Дипіридамол пригнічує фосфодіестеразу тромбоцитів, призводячи до накопичення в них ц-АМФ.Показання до застосуваннявторинна профілактика ішемічного інсульту та тимчасових порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом (у вигляді монотерапії або у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою). профілактика тромбоемболії після операції із заміни серцевого клапана (на додаток до пероральних антикоагулянтів).Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; вроджена непереносимість галактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; гострий інфаркт міокарда; нестабільна стенокардія; поширений стенозуючий атероскліроз коронарних артерій; субаортальний стеноз; декомпенсована серцева недостатність; виражена артеріальна гіпотензія; колапс; тяжка артеріальна гіпертензія; тяжкі порушення серцевого ритму; геморагічні діатези; захворювання зі схильністю до кровотеч (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки та ін.); дитячий вік (немає даних).Побічна діяПри застосуванні препарату в терапевтичних дозах побічні ефекти зазвичай не виражені і мають тимчасовий характер. Можливі побічні ефекти при застосуванні препарату Курантил N 75 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (неможливо оцінити частоту, виходячи з наявних даних). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота невідома: тромбоцитопенія. Порушення з боку серця Нечасто: тахікардія; зниження артеріального тиску (особливо при одночасному застосуванні з іншими вазодилататорами); Частота невідома: посилення проявів ішемічну хворобу серця, стенокардію, інфаркт міокарда. Порушення з боку судин Нечасто: відчуття жару (особливо у пацієнтів, які приймають інші судинно-розширювальні засоби), головний біль, у тому числі головний біль судинного походження (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 75); Частота невідома: підвищення схильності до кровотечі під час або після хірургічних втручань. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: блювання, діарея, нудота (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 75). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: дипіридамол може входити до складу каменів жовчного міхура. Порушення з боку імунної системи Рідко: алергічні реакції, такі як минущий шкірний висип, кропив'янка; Частота невідома: бронхоспазму. Порушення з боку нервової системи Нечасто: запаморочення (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантіл N 75). Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Нечасто: біль у м'язах (симптоми зазвичай зникають при більш тривалому застосуванні препарату Курантил N 75). Для спостереження за співвідношенням користі та ризику при застосуванні лікарського препарату необхідно повідомляти про побічні ефекти. Якщо спостерігалися побічні ефекти, описані вище, або вони спостерігаються більш вираженою мірою, або якщо ви відзначили будь-які інші побічні ефекти, то, будь ласка, негайно повідомте про це вашого лікаря. Працівники охорони здоров'я повинні повідомляти про випадки побічних ефектів через національну систему фармаконагляду.Взаємодія з лікарськими засобамиКсантинові похідні (кава, чай, препарати кофеїну) можуть послаблювати судинорозширювальну дію дипіридамолу. Необхідно враховувати, що при одночасному застосуванні антитромботична дія дипіридамолу, антикоагулянтів та інших антиагрегантних препаратів, у тому числі ацетилсаліцилової кислоти та клопідогрелю може потенціюватися. Якщо препарат Курантіл N 75 застосовується в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою, клопідогрелем або антикоагулянтами, необхідно враховувати інформацію про ризик та можливий розвиток несумісності даних лікарських засобів. Дипіридамол може посилювати дію гіпотензивних препаратів. Дипіридамол може послаблювати властивості інгібіторів холінестерази. Застосування антацидів може знижувати ефективність дипіридамолу. Дипіридамол підвищує рівень аденозину в плазмі та посилює його вплив на серцево-судинну систему. Якщо застосування аденозину одночасно з дипіридамолом необхідне, слід розглянути можливість корекції дози аденозину. Дипіридамол також може пригнічувати всмоктування флударабіну та знижувати його ефективність. Дипіридамол може спричинити незначне підвищення всмоктування дигоксину.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймають внутрішньо, натще, запиваючи невеликою кількістю води, не розламуючи і не розкушуючи. Доза препарату підбирається залежно від показань, тяжкості захворювання та реакції пацієнта на лікування. Тривалий курс лікування визначається лікарем. Для вторинної профілактики ішемічного інсульту та тимчасових порушень мозкового кровообігу за ішемічним типом (у вигляді монотерапії або у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою) доза препарату Курантіл N 75 визначається лікарем залежно від клінічної картини. Оптимальна добова доза становить 300-600 мг на добу, розділена на кілька прийомів (1 таблетка препарату Курантіл N 75 4-8 разів на добу). Для профілактики тромбоемболії після операції із заміни серцевого клапана (на додаток до пероральних антикоагулянтів) доза препарату Курантіл N 75 визначається лікарем залежно від клінічної картини. Оптимальна добова доза становить 300-600 мг на добу, розділена на кілька прийомів (1 таблетка препарату Курантіл N 75 4-8 разів на добу). Препарат Курантіл N 75 підходить для проведення тривалого курсу лікування.ПередозуванняСимптоми: генералізоване розширення судин, що супроводжується зниженням артеріального тиску, скарги, характерні для нападу стенокардії, тахікардія, відчуття жару, відчуття "припливів", слабкість, занепокоєння та запаморочення. Лікування: симптоматична терапія, що застосовується при пероральному отруєнні; викликання блювання, промивання шлунка, заходи щодо зниження всмоктування. Небажану вазодилатуючу дію препарату можна усунути повільним (50-100 мг/хв) внутрішньовенним введенням амінофіліну. Якщо скарги, характерні для стенокардії, зберігаються, можливе застосування нітрогліцерину сублінгвально.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Курантил N 75 зниження артеріального тиску може призводити до зміни психомоторної реакції та порушення здатності до керування транспортними засобами та обслуговування механізмів. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,1 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 100 мкг. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу на одному боці і тисненням «100» на інший.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 100 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування протягом такого ж часу зберігається дія левотироксину натрію після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. У разі передозування, або при перевищенні індивідуального порогу переносимості левотироксину натрію або, якщо дозу препарату з початку терапії збільшують занадто швидко, у пацієнта можуть з'явитися симптоми, характерні для гіпертиреозу (див. розділ «Передозування»). При підвищеній чутливості до компонентів препарату можливе виникнення алергічних реакцій з боку шкірних покривів (наприклад, шкірний висип, кропив'янка) та органів дихання; ангіоневротичного набряку; було зареєстровано поодинокі випадки розвитку анафілактичного шоку. У разі виникнення зазначених симптомів застосування препарату слід негайно припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію у зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва у лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,05 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 50 мкг. По 25 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу на одному боці і тисненням «50» на інший.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Час досягнення максимальної концентрації левотироксину натрію (ТСmax) у плазмі після прийому внутрішньо разової дози становить приблизно 5-6 год. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Процес монодейодування в різних тканинах піддається приблизно 80% левотироксину натрію з утворенням Т3 і неактивних метаболітів. Тиреоїдні гормони метаболізуються головним чином у печінці, нирках, головному мозку та м'язах. Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 50 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування, протягом такого ж часу зберігається дія препарату після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. Були зареєстровані випадки алергічних реакцій як ангіоневротичного набряку.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію у печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію у зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва в лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину натрію на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб. : Діюча речовина: левотироксин натрію – 0,075 мг. Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), декстрин, гліцериди довголанцюгові парціальні. Пігулки, 75 мкг. По 25 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [фольга алюмінієва/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, злегка опуклі пігулки від білого до білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору, з ризиком поділу з одного боку і тисненням «75» з іншого.ФармакокінетикаАбсорбція При внутрішньому прийомі левотироксин натрію всмоктується переважно у верхньому відділі тонкого кишечника. Всмоктується до 80% прийнятої дози левотироксину натрію. Їда знижує всмоктування левотироксину натрію. Розподіл Розрахунковий обсяг розподілу складає 10-12 л. Після всмоктування більше 99% левотироксину натрію зв'язується з білками плазми крові (тироксин-зв'язуючим глобуліном, тироксин-зв'язуючим преальбуміном та альбуміном). Метаболізм Незначна кількість левотироксину натрію піддається дезамінуванню та декарбоксилюванню, а також кон'югуванню із сірчаною та глюкуроновою кислотами (у печінці). Виведення Метаболічний кліренс левотироксину натрію становить приблизно 1,2 л плазми на добу. Метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Період напіввиведення левотироксину натрію становить 7 днів. При тиреотоксикозі період напіввиведення скорочується до 3-4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9-10 днів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю левотироксин натрію не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу або гемоперфузії через міцний зв'язок з білками.ФармакодинамікаДіюча речовина препарату L-Тироксин 75 Берлін-Хемі левотироксин натрію є синтетичним лівообертальним ізомером тироксину, який за своєю дією ідентичний природному тиреоїдному гормону, що синтезується щитовидною залозою людини. Для організму людини не існує відмінностей між ендогенним та екзогенним левотироксинами. Після часткового перетворення на трийодтиронін (Т3) у печінці та нирках та переходу в клітини організму, левотироксин натрію впливає на розвиток та ріст тканин, обмін речовин. У малих дозах має анаболічну дію на білковий та жировий обміни. У середніх добових дозах стимулює зростання та розвиток, підвищує потребу тканин у кисні, стимулює метаболізм білків, жирів та вуглеводів, підвищує функціональну активність серцево-судинної системи та центральної нервової системи. У великих дозах левотироксин натрію пригнічує вироблення тиротропін-рилізинг гормону гіпоталамуса та тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофізу. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-12 днів після початку застосування протягом такого ж часу зберігається дія левотироксину натрію після його відміни. Клінічний ефект при гіпотиреозі проявляється через 3-5 діб. Прояви дифузного еутиреоїдного зоба зменшуються або зникають протягом 3-6 місяців застосування препарату.Показання до застосуваннягіпотиреоз; еутиреоїдний зоб; як замісна терапія та для профілактики рецидиву зоба після оперативних втручань на щитовидній залозі; як супресивна та замісна терапія при злоякісних новоутвореннях щитовидної залози, в основному після оперативного лікування; дифузний токсичний зоб: після досягнення еутиреоїдного стану антитиреоїдними засобами (у вигляді комбінованої або монотерапії); як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; нелікований тиреотоксикоз; нелікована недостатність надниркових залоз; нелікована гіпофізарна недостатність; застосування у період вагітності у комбінації з антитиреоїдними засобами. Не слід розпочинати лікування препаратом за наявності гострого інфаркту міокарда, гострого міокардиту, гострого панкардиту. З обережністю Левотироксин натрію слід призначати з обережністю при захворюваннях серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця (ІХС) (атеросклероз, стенокардію, інфаркт міокарда в анамнезі), артеріальну гіпертензію, порушення ритму серця; при гіпофізарній та/або наднирковій недостатності, при цукровому діабеті, важкому тривалому гіпотиреозі, тиреоїдній автономії, синдромі мальабсорбції (може знадобитися корекція дози); у пацієнтів із схильністю до психотичних реакцій.Вагітність та лактаціяВагітність У період вагітності терапія левотироксином натрію, призначена з приводу гіпотиреозу, має продовжуватись. У період вагітності може знадобитися збільшення дози левотироксину натрію через підвищення вмісту тироксин-зв'язуючого глобуліну. Немає даних про виникнення тератогенних та фетотоксичних ефектів прийому левотироксину натрію в рекомендованих терапевтичних дозах. Прийом левотироксину натрію в період вагітності у надмірно високих дозах може негативно впливати на плід та постнатальний розвиток. Застосування при вагітності левотироксину натрію у комбінації з антитиреоїдними засобами протипоказане, оскільки прийом левотироксину натрію може вимагати збільшення доз антитиреоїдних засобів. Оскільки антитиреоїдні засоби, на відміну від левотироксину натрію, можуть проникати через плаценту, то у плода може розвинутись гіпотиреоз. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування У період грудного вигодовування левотироксин натрію слід приймати строго у рекомендованих дозах під наглядом лікаря. При прийомі в рекомендованих терапевтичних дозах концентрація тиреоїдного гормону, що секретується з грудним молоком при лактації, недостатня для того, щоб викликати гіпертиреоз та придушити секрецію ТТГ у дитини. Проведення тесту тиреоїдної супресії під час грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри правильному застосуванні левотироксину натрію під контролем лікаря не спостерігаються побічні ефекти. У разі передозування, або при перевищенні індивідуального порогу переносимості левотироксину натрію або, якщо дозу препарату з початку терапії збільшують занадто швидко, у пацієнта можуть з'явитися симптоми, характерні для гіпертиреозу (див. розділ «Передозування»). При підвищеній чутливості до компонентів препарату можливе виникнення алергічних реакцій з боку шкірних покривів (наприклад, шкірний висип, кропив'янка) та органів дихання; ангіоневротичного набряку; було зареєстровано поодинокі випадки розвитку анафілактичного шоку. У разі виникнення зазначених симптомів застосування препарату слід негайно припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування трициклічних антидепресантів із левотироксином натрію може призвести до посилення дії антидепресантів. Левотироксин натрію знижує дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні колестірамін та колестипол (іонообмінні смоли) зменшують плазмову концентрацію левотироксину натрію за рахунок гальмування його всмоктування в кишечнику. У зв'язку з цим левотироксин натрію слід приймати за 4-5 годин до прийому вказаних препаратів. Колесевелам пов'язує левотироксин натрію і, таким чином, зменшує абсорбцію левотироксину натрію із шлунково-кишкового тракту. Хоча не було встановлено жодних взаємодій при застосуванні левотироксину натрію як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу, левотироксин натрію слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу. При одночасному застосуванні з анаболічними стероїдами, аспарагіназою, тамоксифеном можлива фармакокінетична взаємодія на рівні зв'язування з білками плазми. Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на ефективність левотироксину натрію. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Тиреотропний гормон (ТТГ) слід контролювати у пацієнтів, які приймають левотироксин натрію, принаймні протягом першого місяця після початку та/або припинення лікування ритонавіром. За необхідності слід скоригувати дозу левотироксину натрію. Фенітоїн може впливати на ефективність левотироксину натрію внаслідок витіснення левотироксину натрію із зв'язку з білками плазми, що може призвести до підвищення концентрації вільного Т4 та Т3. З іншого боку, фенітоїн підвищує інтенсивність метаболізму левотироксину натрію в печінці. Рекомендується ретельний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. Левотироксин натрію може сприяти зниженню ефективності гіпоглікемічних препаратів. Тому необхідний частий моніторинг концентрації глюкози в крові з початку замісної терапії гормоном щитовидної залози. При необхідності дозу гіпоглікемічного препарату слід скоригувати. Левотироксин натрію може посилювати ефект антикоагулянтів (похідних кумарину) шляхом витіснення їх із зв'язку з білками плазми, що може підвищити ризик розвитку кровотечі, наприклад, крововиливу в головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у пацієнтів похилого віку. Тому необхідний регулярний моніторинг параметрів коагуляції як на початку, так і в ході комбінованої терапії зазначеними препаратами. При необхідності дозу антикоагулянту слід скоригувати. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші препарати можуть витісняти левотироксин натрію у зв'язку з білками плазми, що призводить до підвищення концентрації вільного Т4. Севеламер та карбонат лантану можуть зменшувати всмоктування левотироксину натрію. Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітініб) можуть знижувати ефективність левотироксину натрію. Тому на початку або наприкінці курсу одночасної терапії вказаними препаратами рекомендується моніторинг зміни функції щитовидної залози у пацієнтів. При необхідності дозу левотироксину натрію коригують. Алюмініймісні лікарські препарати (антациди, сукральфат) в літературі описані як потенційно знижують ефективність левотироксину натрію. Тому прийом левотироксину натрію рекомендується здійснювати щонайменше за 2 години до застосування цих лікарських препаратів. Ця рекомендація також відноситься до застосування лікарських препаратів, що містять солі заліза та кальцію. Соматропін при одночасному застосуванні з левотироксином натрію може прискорити закриття епіфізарних зон росту. Пропілтіоурацил, глюкокортикостероїди, бета-симпатолітики, йодовмісні контрастні препарати та аміодарон пригнічують перетворення Т4 на Т3. З огляду на високий вміст йоду застосування аміодарону може супроводжуватися розвитком як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. Особливу увагу слід приділяти вузловому зобу з можливим розвитком функціональної нерозпізнаної автономії. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину натрію та підвищують концентрацію ТТГ у плазмі крові. Лікарські препарати, що сприяють індукції печінкових ферментів (наприклад, барбітурати, карбамазепін) можуть сприяти печінковому кліренсу левотироксину натрію. У жінок, які застосовують контрацептиви естрогену, або у жінок в постменопаузі, які отримують замісну гормональну терапію, може зростати потреба в левотироксині натрію. Вживання соєвмісних продуктів може сприяти зниженню всмоктування в кишечнику левотироксину натрію. Тому може бути потрібна корекція дози, особливо на початку або після припинення вживання продуктів, що містять сою. При одночасному застосуванні орлістату та левотироксину натрію може розвинутись гіпотиреоз та/або відбутися зниження контролю гіпотиреозу. Причиною цього може бути зниження всмоктування солей йоду та/або лівотироксину натрію. Пацієнти, які приймають левотироксин натрію, повинні проконсультуватися з лікарем до початку застосування орлістату, оскільки, можливо, потрібно приймати орлістат і левотироксин натрію в різний час доби, та скоригувати дозу левотироксину натрію. Надалі рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози.Спосіб застосування та дозиДобова доза визначається індивідуально залежно від показань, клінічного стану пацієнта та даних лабораторного обстеження. Добову дозу левотироксину натрію приймають внутрішньо вранці натще, принаймні за 30 хвилин до їди, запиваючи таблетку невеликою кількістю рідини (півсклянки води) і не розжовуючи. Таблетку можна ділити на рівні частини. При проведенні замісної терапії гіпотиреозу у пацієнтів молодше 55 років за відсутності серцево-судинних захворювань левотироксин натрію застосовують у добовій дозі 1. 6-1. 8 мкг на 1 кг маси тіла; у пацієнтів старше 55 років або із серцево-судинними захворюваннями – 0.9 мкг на 1 кг маси тіла. Початковий етап замісної терапії при гіпотиреозі Пацієнти без серцево-судинних захворювань молодше 55 років Початкова доза: жінки – 75-100 мкг/добу; чоловіки – 100-150 мкг/добу. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями старше 55 років Початкова доза – 25 мкг/добу Збільшувати на 25 мкг кожні 2 місяці до нормалізації показника ТТГ у крові. При появі або погіршенні симптомів серцево-судинної системи провести корекцію терапії серцево-судинних захворювань. Рекомендовані дози левотироксину натрію для лікування вродженого гіпотиреозу Вік 0-6 місяців: Добова доза – 25-50 мкг. Доза для маси тіла 10-15 мкг/кг. Вік 6-12 місяців: Добова доза – 50-75 мкг. Доза для маси тіла - 6-8 мкг/кг Вік 1-5 років: Добова доза – 75-100 мкг. Доза для маси тіла 5-6 мкг/кг. Вік 6-12 років: Добова доза – 100-150 мкг. Доза для маси тіла 4-5 мкг/кг. Вік >12 років: Добова доза – 100-200 мкг. Доза для маси тіла 2-3 мкг/кг. Лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дози левотироксину натрію – 75-200мкг/добу. Профілактика рецидиву після хірургічного лікування еутиреоїдного зоба Рекомендовані дозилевотироксину натрію – 75-200 мкг/добу. У комплексній терапії тиреотоксикозу Рекомендовані дози левотироксину натрію – 50-100 мкг/добу. Супресивна терапія раку щитовидної залози Рекомендовані дози левотироксину натрію – 150-300 мкг/добу. Тест тиреоїдної супресії Рекомендовані дози левотироксину натрію: За 4 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 3 тижні до тесту – 75 мкг/добу. За 2 тижні до тесту – 150-200 мкг/добу. За 1 тиждень до тесту – 150-200 мкг/добу. Грудним дітям та дітям до 3 років добову дозу левотироксину натрію дають в один прийом за 30 хвилин до першого годування. Таблетку розчиняють у воді (10-15 мл) до тонкої суспензії, яку готують безпосередньо перед прийомом препарату і дають запивати додатково невеликою кількістю рідини (5-10 мл). У пацієнтів з тяжким тривалим гіпотиреозом лікування слід починати з особливою обережністю, з малих доз – з 12,5 мкг/добу, дозу збільшують до підтримуючої через більш тривалі інтервали часу - на 12,5 мкг/добу кожні 2 тижні і частіше визначають концентрацію ТТГ у крові. При гіпотиреозі левотироксин натрію приймають, як правило, протягом усього життя. При тиреотоксикозі левотироксин натрію застосовують у комплексній терапії з антитиреоїдними препаратами після досягнення еутиреоїдного стану. В усіх випадках тривалість лікування препаратом визначає лікар. Для точного дозування необхідно використовувати найбільш відповідне дозування левотироксину натрію.ПередозуванняСимптоми При передозуванні препарату спостерігається значне збільшення швидкості обміну речовин. Клінічні ознаки гіпертиреозу можуть виникати у разі передозування, якщо перевищено індивідуальний поріг переносимості левотироксину натрію, або якщо доза препарату з початку терапії збільшується дуже швидко. Симптоми, характерні для гіпертиреозу: порушення ритму серця, тахікардія, відчуття серцебиття, стенокардія, головний біль, м'язова слабкість та м'язові посмикування, гіперемія (особливо особи), лихоманка, блювота, порушення менструального циклу, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, гіпергідроз, зниження маси тіла, діарея. Передозування левотироксину натрію може призвести до появи симптомів гострого психозу, особливо у пацієнтів із схильністю до психотичних розладів. Були зареєстровані випадки раптової зупинки серцевої діяльності у пацієнтів, які приймали надмірно високі дози левотироксину натрію протягом багатьох років. У схильних пацієнтів було відзначено окремі випадки виникнення судом при перевищенні індивідуального порога переносимості. Лікування Залежно від виразності симптомів лікарем може бути рекомендовано зменшення добової дози левотироксину натрію, перерва у лікуванні на кілька днів, призначення бета-адреноблокаторів. У разі гострого передозування абсорбція препарату у шлунково-кишковому тракті може бути знижена шляхом застосування активованого вугілля. При прийомі гранично високих доз може бути призначений плазмаферез. Після зникнення побічних ефектів лікування слід розпочинати з обережністю з нижчою дозою. Передозування левотироксину натрію потребує тривалого періоду спостереження. Через поступове перетворення левотироксину на ліотиронін симптоми можуть виникати із затримкою до 6 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку замісної терапії гормонами щитовидної залози або до виконання тесту тиреоїдної супресії необхідно виключити або провести лікування наступних захворювань або патологічних станів: гострої коронарної недостатності, стенокардії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, недостатності гіпофізу або недостатності надниркових залоз. До початку терапії гормонами щитовидної залози слід виключити або провести лікування функціональної автономії щитовидної залози. У разі дисфункції кори надниркових залоз перед призначенням левотироксину натрію необхідно розпочати адекватну замісну терапію гормонами надниркових залоз для запобігання гострій наднирковій недостатності (див. розділ «Протипоказання»). У пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів рекомендується починати терапію з низької дози левотироксину натрію з подальшим її повільним збільшенням на початку терапії. Рекомендується нагляд за пацієнтами. У разі виявлення ознак психотичних розладів доза левотироксину натрію, що приймається, повинна бути скоригована. Необхідно виключити можливість виникнення навіть незначного лікарського обумовленого гіпертиреозу у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю або тахіаритміями. Тому в цих випадках потрібний регулярний моніторинг концентрації тиреоїдних гормонів. До проведення замісної терапії гормонами щитовидної залози необхідно з'ясувати етіологію вторинного гіпотиреозу. При необхідності слід розпочати замісну терапію з метою компенсації надниркової недостатності. Без адекватного лікування глюкокортикостероїдами терапія тиреоїдними гормонами у пацієнтів з недостатністю надниркових залоз або недостатністю гіпофізу може спровокувати аддисонічний криз. При підозрі на розвиток функціональної автономії щитовидної залози до початку лікування рекомендується виконання ТРГ-тесту або супресивної сцинтиграфії. На початку терапії левотироксином натрію у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла слід контролювати гемодинамічні параметри, оскільки через незрілу функцію надниркових залоз можуть виникнути порушення кровообігу. У жінок у постменопаузі, які мають гіпотиреоз та підвищений ризик остеопорозу, необхідно виключити наявність концентрацій левотироксину натрію у сироватці крові, що перевищують фізіологічні. У цьому випадку рекомендовано ретельний моніторинг функції щитовидної залози. Слід виявляти обережність при застосуванні левотироксину натрію пацієнтам з епілепсією в анамнезі, оскільки це збільшує ризик епілептичних нападів. Застосування левотироксину натрію не рекомендується за наявності метаболічних порушень, що супроводжуються гіпертиреозом. Винятком є ​​одночасне застосування під час лікарської терапії гіпертиреозу антитиреоїдними препаратами. З початку терапії левотироксином натрію у разі переходу з одного препарату на інший рекомендується скоригувати дозу залежно від клінічної відповіді пацієнта на терапію та результатів лабораторного обстеження. Гормони щитовидної залози не повинні застосовуватись з метою зниження маси тіла. Терапевтичні дози левотироксину натрію не викликають зниження маси тіла у пацієнтів, які перебувають у стані еутиреозу. Застосування більш високих доз може викликати серйозні, аж до загрозливих для життя, побічні ефекти, особливо при одночасному застосуванні з деякими препаратами для зниження маси тіла, у тому числі з симпатоміметиками. За необхідності переведення на інший препарат, що містить левотироксин натрію, спочатку необхідно моніторувати клінічні та лабораторні показники через потенційний ризик дисбалансу на рівні гормонів щитовидної залози. У деяких пацієнтів може знадобитися коригування дози препарату. Препарат L-тироксин 100 Берлін-Хемі містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто практично може розглядатися як препарат, що не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу левотироксину натрію на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Тим не менш, оскільки левотироксин натрію ідентичний природному тиреоїдному гормону, впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не очікується. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон - К 30, стеарат магнію; Плівкова оболонка: Опадрай OY-SR-6497, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксиду жовтого. Пігулки покриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 7, 14 або 15 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 4 (по 15 пігулок), 6 (по 15 пігулок) блістерів з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до світло-жовтого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 10 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому,неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5±3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 мг 1 раз на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіатричній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин і лерканідипін, повинні перебувати під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препарату в різний час доби (Лерканідипін - вранці, симвастатин-ввечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1 таблетка Леркамену 10) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (2 таблетки Леркамену 10 або 1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 10 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 10 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози препарату Леркамен® 10 не потрібна. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 10 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 10 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату Леркамен® 10 у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід дотримуватися обережності. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з порушенням функції печінки та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г: Діюча речовина: гепарин натрію – 100 000 МО; Допоміжні речовини: карбомер, метилпарагідроксибензоат, пропілпарагідроксибензоат, етанол 96%, неролієва олія, лавандова олія, троламін (тріетаноламін), вода очищена. Гель для зовнішнього застосування, 1000 МО/р. По 30 г, 50 г або 100 г препарату в алюмінієві туби, покриті зсередини епоксидною смолою, з ковпачком-перфоратором, що нагвинчується (поліетилен/поліпропілен). По 1 тубі з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування Безбарвний або з жовтуватим відтінком, майже прозорий гель в'язкої консистенції з характерним запахом.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтний засіб прямої дії для місцевого застосування.ФармакокінетикаНезначна кількість гепарину абсорбується з поверхні шкіри системний кровотік. Максимальна концентрація препарату в крові спостерігається через 8 годин після аплікації. Виведення гепарину в основному відбувається через нирки, період напіввиведення становить 12 годин. Чи не проникає через плацентарний бар'єр.ФармакодинамікаГепарин натрію – антикоагулянт прямої дії. Перешкоджає тромбоутворенню, пригнічує активність гіалуронідази, активує фібринолітичні властивості крові. При зовнішньому застосуванні має місцеву антитромботичну, протинабрякову та протизапальну дію, покращує мікроциркуляцію крові та активує тканинний обмін, завдяки чому прискорюються процеси розсмоктування гематом та тромбів, зменшується набряклість тканин.Показання до застосуваннязахворювання поверхневих вен: варикозне розширення вен, хронічна венозна недостатність та пов'язані з нею ускладнення (поверхневий тромбофлебіт, поверхневий перифлебіт); тупі травми та забиття м'яких тканин; підшкірні гематоми, у тому числі гематоми після операцій на венах, флебектомії; локалізовані інфільтрати та набряки м'яких тканин.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до гепарину чи інших компонентів препарату; порушення цілісності шкірних покровів у місці нанесення препарату (виразково-некротичні зміни шкіри); травматичні порушення цілісності шкірних покривів (відкриті рани); підвищена схильність до кровоточивості, тромбоцитопенії; вік до 18 років (безпека та ефективність застосування препарату не вивчені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Ліотон® 1000 можливе при вагітності та в період грудного вигодовування у випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Гепарин не проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. У зв'язку з незначним всмоктуванням гепарину при зовнішньому застосуванні препарат не надає системної дії на організм. Проте, перед застосуванням Ліотон® 1000 при вагітності та в період грудного вигодовування необхідно проконсультуватися з лікарем.Побічна діяУ дуже поодиноких випадках (< 1/10000) при зовнішньому застосуванні можливі реакції гіперчутливості на гепарин. В окремих випадках (частота невідома: неможливо оцінити за наявними даними) можуть спостерігатися алергічні реакції на компоненти препарату, що проявляються почервонінням шкіри та/або свербінням шкіри, які, як правило, проходять після припинення застосування препарату. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, зазначені в інструкції, або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри тривалому застосуванні гепарину на великих ділянках шкіри та одночасному застосуванні антикоагулянтів непрямої дії (варфарин, аценокумарол та ін.) слід контролювати протромбіновий час та час згортання крові. Не рекомендується змішувати з іншими засобами зовнішнього застосування. Не рекомендується одночасне застосування з препаратами для зовнішнього застосування, які містять тетрацикліни, антигістамінні або нестероїдні протизапальні засоби. Якщо ви застосовуєте вищезгадані або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням Ліотон® 1000 проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Невелика кількість гелю (3-10 см) 1-3 рази на добу наносять тонким шаром на область ураження та обережно втирають у шкіру. При захворюваннях поверхневих вен: при початкових симптомах венозної недостатності ("тяжкість", біль у ногах, венозні набряки) застосовувати протягом 1-3 тижнів залежно від виразності симптомів; при хронічній венозній недостатності застосовувати протягом 4-6 тижнів, залежно від вираженості симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів; При тупих травмах та забоях м'яких тканин: курс лікування 5-7 днів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 10 днів; При підшкірних гематомах, у тому числі гематомах після операцій на венах, флебектомії: курс лікування 7-21 днів або до зникнення симптомів застосовувати не більше 4 тижнів. При локалізованих інфільтратах та набряках м'яких тканин: курс лікування 4-6 тижнів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів. Необхідність подальшого лікування визначається лікарем. Якщо в період лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняДотепер відомості про випадки передозування не зареєстровані. У разі передозування, дія гепарину може бути нейтралізована введенням розчину протаміну сульфату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується наносити на слизові оболонки, відкриті рани та застосовувати за наявності гнійних уражень у передбачуваному місці нанесення гелю. Не рекомендується застосовувати препарат Ліотон 1000 при тромбозах глибоких вен. Метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, що входять до складу препарату Ліотон® 1000, можуть викликати алергічні реакції (в т. ч. уповільненого типу). Застосування препарату не впливає на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г: Діюча речовина: гепарин натрію – 100 000 МО; Допоміжні речовини: карбомер, метилпарагідроксибензоат, пропілпарагідроксибензоат, етанол 96%, неролієва олія, лавандова олія, троламін (тріетаноламін), вода очищена. Гель для зовнішнього застосування, 1000 МО/р. По 30 г, 50 г або 100 г препарату в алюмінієві туби, покриті зсередини епоксидною смолою, з ковпачком-перфоратором, що нагвинчується (поліетилен/поліпропілен). По 1 тубі з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиГель для зовнішнього застосування Безбарвний або з жовтуватим відтінком, майже прозорий гель в'язкої консистенції з характерним запахом.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтний засіб прямої дії для місцевого застосування.ФармакокінетикаНезначна кількість гепарину абсорбується з поверхні шкіри системний кровотік. Максимальна концентрація препарату в крові спостерігається через 8 годин після аплікації. Виведення гепарину в основному відбувається через нирки, період напіввиведення становить 12 годин. Чи не проникає через плацентарний бар'єр.ФармакодинамікаГепарин натрію – антикоагулянт прямої дії. Перешкоджає тромбоутворенню, пригнічує активність гіалуронідази, активує фібринолітичні властивості крові. При зовнішньому застосуванні має місцеву антитромботичну, протинабрякову та протизапальну дію, покращує мікроциркуляцію крові та активує тканинний обмін, завдяки чому прискорюються процеси розсмоктування гематом та тромбів, зменшується набряклість тканин.Показання до застосуваннязахворювання поверхневих вен: варикозне розширення вен, хронічна венозна недостатність та пов'язані з нею ускладнення (поверхневий тромбофлебіт, поверхневий перифлебіт); тупі травми та забиття м'яких тканин; підшкірні гематоми, у тому числі гематоми після операцій на венах, флебектомії; локалізовані інфільтрати та набряки м'яких тканин.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до гепарину чи інших компонентів препарату; порушення цілісності шкірних покровів у місці нанесення препарату (виразково-некротичні зміни шкіри); травматичні порушення цілісності шкірних покривів (відкриті рани); підвищена схильність до кровоточивості, тромбоцитопенії; вік до 18 років (безпека та ефективність застосування препарату не вивчені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Ліотон® 1000 можливе при вагітності та в період грудного вигодовування у випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Гепарин не проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко. У зв'язку з незначним всмоктуванням гепарину при зовнішньому застосуванні препарат не надає системної дії на організм. Проте, перед застосуванням Ліотон® 1000 при вагітності та в період грудного вигодовування необхідно проконсультуватися з лікарем.Побічна діяУ дуже поодиноких випадках (< 1/10000) при зовнішньому застосуванні можливі реакції гіперчутливості на гепарин. В окремих випадках (частота невідома: неможливо оцінити за наявними даними) можуть спостерігатися алергічні реакції на компоненти препарату, що проявляються почервонінням шкіри та/або свербінням шкіри, які, як правило, проходять після припинення застосування препарату. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, зазначені в інструкції, або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри тривалому застосуванні гепарину на великих ділянках шкіри та одночасному застосуванні антикоагулянтів непрямої дії (варфарин, аценокумарол та ін.) слід контролювати протромбіновий час та час згортання крові. Не рекомендується змішувати з іншими засобами зовнішнього застосування. Не рекомендується одночасне застосування з препаратами для зовнішнього застосування, які містять тетрацикліни, антигістамінні або нестероїдні протизапальні засоби. Якщо ви застосовуєте вищезгадані або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням Ліотон® 1000 проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Невелика кількість гелю (3-10 см) 1-3 рази на добу наносять тонким шаром на область ураження та обережно втирають у шкіру. При захворюваннях поверхневих вен: при початкових симптомах венозної недостатності ("тяжкість", біль у ногах, венозні набряки) застосовувати протягом 1-3 тижнів залежно від виразності симптомів; при хронічній венозній недостатності застосовувати протягом 4-6 тижнів, залежно від вираженості симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів; При тупих травмах та забоях м'яких тканин: курс лікування 5-7 днів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 10 днів; При підшкірних гематомах, у тому числі гематомах після операцій на венах, флебектомії: курс лікування 7-21 днів або до зникнення симптомів застосовувати не більше 4 тижнів. При локалізованих інфільтратах та набряках м'яких тканин: курс лікування 4-6 тижнів або до зникнення симптомів, застосовувати не більше 6 тижнів. Необхідність подальшого лікування визначається лікарем. Якщо в період лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняДотепер відомості про випадки передозування не зареєстровані. У разі передозування, дія гепарину може бути нейтралізована введенням розчину протаміну сульфату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується наносити на слизові оболонки, відкриті рани та застосовувати за наявності гнійних уражень у передбачуваному місці нанесення гелю. Не рекомендується застосовувати препарат Ліотон 1000 при тромбозах глибоких вен. Метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, що входять до складу препарату Ліотон® 1000, можуть викликати алергічні реакції (в т. ч. уповільненого типу). Застосування препарату не впливає на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глібенкламід (мікронізована форма) – 3,5000 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, гіметелоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник червоний [Понсо 4R] (Е 124). Пігулки 3,5 мг. По 120 таблеток у флакон із безбарвного скла, закупорений штепсельною пробкою із поліетилену. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиРожеві плоскоциліндричні таблетки зі скошеними краями та ризиком з одного боку таблетки.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо глибенкламід швидко і майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл Час досягнення максимальної концентрації глібенкламіду (Сmaх = 100нг/мл) у плазмі крові - 1-2 год. Через 8-10 год після прийому, залежно від прийнятої дози, концентрація глібенкламіду в плазмі крові знижується до 5-10 нг/мл. Зв'язок глибенкламіду з білками плазми становить 98%. Метаболізм та виведення Глібенкламід повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками і через кишечник приблизно в рівних пропорціях повністю через 45-72 години. Період напіввиведення (Т1/2) у здорових добровольців після прийому внутрішньо становить 2-5 годин. цукровим діабетом можливе подовження Т1/2 до 8-10 год. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з печінковою недостатністю виведення глібенкламіду з плазми уповільнене. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну ≥ 30 мл/хв загальна швидкість виведення глібенкламіду з організму залишається без змін. При нирковій недостатності тяжкого ступеня можлива кумуляція. Літні Дані відсутні. Діти Ефективність та безпека глибенкламіду не встановлені.ФармакодинамікаГлібенкламід стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, збільшує вивільнення інсуліну, посилює дію інсуліну на поглинання глюкози та м'язами. Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічна дія глібенкламіду розвивається через 2 год. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при одноразовому прийомі разової дози глібенкламіду вранці після їди гіпоглікемічний ефект зберігається протягом 24 год.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, на додаток до дієти та фізичних вправ як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або іншими гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів. З обережністю захворювання щитовидної залози (зі зниженням функції); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв); печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; гарячковий синдром; церебральний атеросклероз; гіпофункція передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та ризиком розвитку гіпоглікемії (тривале голодування, недостатнє надходження вуглеводів з їжею, надмірні фізичні навантаження, діарея та/або блювання); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до глібенкламіду та/або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів, діуретичних засобів, що містять у молекулі сульфонамідну групу, пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції підшлункової залози; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості; ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну надниркова недостатність важкого ступеня; кишкова непрохідність, парез шлунка; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; порфірія; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; одночасне застосування з бозентаном; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Манініл® 3,5 при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. При настанні вагітності прийом препарату слід припинити. Для лікування цукрового діабету під час вагітності препаратом першого вибору є інсулін, оскільки при застосуванні гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування неможливо регулювати концентрацію глюкози в плазмі крові з тим ступенем надійності, який досягається терапією інсуліном. При плануванні вагітності гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому слід замінити на інсулін. Невідомо, чи проникає глібенкламід у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини проникають у грудне молоко, пацієнтка повинна отримувати як гіпоглікемічний засіб інсулін або припинити грудне вигодовування.Побічна діяМожливі небажані реакції при застосуванні Манінілу® 3,5 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000) ,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (за даними оцінка неможлива). Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпоглікемія (симптоми див. розділ «Передозування»), збільшення маси тіла. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, почуття тяжкості та «переповнення» у шлунку, відрижка, блювання, біль у животі, діарея, «металевий» присмак у роті. Ці симптоми можуть бути скороминущими і не вимагають відміни препарату. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: тимчасове підвищення активності «печінкових» ферментів (аланінамінотрасферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази), внутрішньопечінковий холестаз, лікарський гепатит. В окремих випадках гепатит, підвищення активності «печінкових» ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, проте можуть регресувати після припинення прийому глибенкламіду. Порушення з боку шкіри та м'яких тканин Нечасто: свербіж шкіри, кропив'янка, пурпура, підвищена фотосенсибілізація, вузлова еритема, морбіліформна або макулопапульозна екзантема. При появі кропив'янки або інших реакцій шкіри слід негайно звернутися до лікаря. Ці реакції є тимчасові реакції гіперчутливості; в дуже рідкісних випадках вони, однак, можуть розвиватися в стані, що загрожують життю, що супроводжуються пригніченням дихання і зниженням артеріального тиску аж до настання шоку. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: генералізовані алергічні реакції, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, лихоманкою, протеїнурією та жовтяницею; анафілактичний шок. Перехресна алергія з пробенецидом, іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, аж до агранулоцитозу, панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни гемограми, як правило, оборотні після відміни препарату, але в дуже поодиноких випадках можуть бути загрозливими для життя. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: порушення зору та розлади акомодації. Інші Дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія, гіпонатріємія, «антабусний ефект» (дисульфірамоподібна реакція) при прийомі алкоголю (найчастіші ознаки: нудота, блювання, біль у животі, відчуття «припливів», біль, запаморочення, головний). Частота невідома: алергічні реакцію барвник Понсо 4R (Е124). Є також повідомлення про наступні небажані реакції глибенкламіду: печія, анорексія, панкреатит, гранулематозний гепатит, білірубінемія, псоріазоподібні шкірні реакції, тромбоцитопенічна пурпура, апластична анемія, аплазія кістяного мозку, еози.Взаємодія з лікарськими засобамиГлібенкламід метаболізується переважно за допомогою CYP 2С9 та меншою мірою за допомогою CYP ЗА4. Цей факт слід враховувати при одночасному застосуванні глібенкламіду з індукторами або інгібіторами CYP 2С9. Посилення гіпоглікемічної дії глібенкламіду можливе при одночасному застосуванні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічними засобами та чоловічими статевими гормонами, іншими гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (наприклад, бігуаніди) та інсуліном, азопропазоном, незапапано-, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, протигрибковими лікарськими засобами (наприклад, міконазол, флуконазол), флуоксетином, інгібіторами моно-амінооксидовою (МАО), , пергексиліном, похідними піразолонів, фосфамідами (наприклад, циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід), пробенецидом,саліцилатами, сульфонамідами, тетрациклінами та тритокваліном, кларитроміцином, сульфінпіразоном. Підкислюють сечу засоби (амонію хлорид, кальцію хлорид) посилюють дію глибенкламіду за рахунок зменшення ступеня його дисоціації та підвищення його реабсорбції. Гипогликемическое действие глибенкламида может уменьшаться при одновременном применении с барбитуратами, изониазидом, диазоксидом, глюкокортикостероидами, глюкагоном, никотинатами (в больших дозах), фенитоином, фенотиазинами, рифампицином, тиазидными диуретиками, ацетазоламидом, пероральными контрацептивами и эстрогенами, препаратами йодсодержащих гормонов щитовидной железы, симпатомиметическими средствами блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, солями літію, проносними (при тривалому зловживанні) Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, тому що бета-адреноблокатори можуть маскувати клінічні симптоми гіпоглікемії (за винятком підвищеного потовиділення). Антагоністи Н2-рецепторів можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Пентамідин у поодиноких випадках може спричинити значне зниження або підвищення концентрації глюкози у плазмі крові. Може посилюватися або послаблюватися дія похідних кумарину. Поряд із посиленням гіпоглікемічної дії, бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, а також лікарські засоби з центральним механізмом дії можуть послаблювати у пацієнта відчуття провісників симптомів гіпоглікемії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Глібенкламід може збільшити концентрацію циклоспорину в плазмі та потенційно призвести до підвищення його токсичності, тому рекомендується контроль концентрації та корекція дози циклоспорину при одночасному застосуванні з глібенкламідом. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Колесевелам пов'язує глібенкламід, зменшуючи його всмоктування із шлунково-кишкового тракту. Тому глибенкламід слід приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама, оскільки в цьому випадку ніякої взаємодії не спостерігається. При одночасному застосуванні глібенкламіду з бозентаном відмічено збільшення частоти підвищення активності печінкових ферментів. Глібенкламід і бозентан пригнічують перенесення жовчних кислот із клітин печінки, що призводить до їх внутрішньоклітинного накопичення та посилення їх цитотоксичного ефекту. У зв'язку з цим одночасне застосування глібенкламіду та бозентану протипоказано.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат слід приймати перед їдою, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Добові дози препарату, що становлять до 2-х таблеток, слід приймати 1 раз на добу – вранці, безпосередньо перед сніданком. Вищі дози ділять на ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Препарат Манініл® 3,5 слід приймати в один і той же час доби. При пропущенні одного прийому препарату наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози в плазмі натще і через 2 години після їди. Терапію рекомендується розпочинати з мінімально можливої ​​дози. В основному це стосується пацієнтів, схильних до гіпоглікемії або пацієнтів з масою тіла менше 50 кг. Необхідно враховувати, що до складу препарату Манініл 3,5 входить мікронізована форма глибенкламіду. Тому рекомендована доза препарату Манініл® 3,5 відрізняється від доз лікарських препаратів, у яких глібенкламід міститься у немікронізованій формі. Початкова доза препарату Манініл 3,5 становить 1/2 - 1 таблетки (1,75 мг-3,5 мг) 1 раз на добу. Якщо початкова доза не призводить до досягнення адекватного метаболічного контролю, дозу препарату Манініл® 3,5 слід поетапно збільшити. Збільшення дози слід проводити з інтервалами від декількох днів до одного тижня, аж до досягнення необхідної терапевтичної дози, яка не повинна перевищувати максимальної. Максимальна добова доза препарату Манініл 3,5 - 3 таблетки (10,5 мг). Корекція дози препарату Манініл® 3,5 проводиться лікарем одночасно з корекцією дієти та залежить від величини концентрації глюкози у плазмі крові та сечі. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Необхідне проведення регулярного моніторингу концентрації глюкози у плазмі крові та сечі;додатково рекомендується контролювати концентрацію глікованого гемоглобіну та/або фруктозаміну в плазмі крові та показники ліпідного обміну. Літнім, ослабленим пацієнтам та/або пацієнтам зі зниженим харчуванням, а також страждаючим порушеннями функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. При зміні маси тіла та способу життя пацієнта необхідна корекція дози препарату Манініл 3,5. Застосування у дітей та підлітків Дані щодо безпеки та ефективності застосування глібенкламіду у дітей та підлітків відсутні, тому застосування глібенкламіду у дітей та підлітків до 18 років протипоказано. Переклад з інших гіпоглікемічних засобів Переведення з інших гіпоглікемічних препаратів на препарат Манініл® 3,5 слід починати під наглядом лікаря з 1/2 - 1 таблетки Манінілу® 3,5 на добу (1,75 мг-3,5 мг), поступово збільшуючи дозу до необхідної добової терапевтичної дози. Застосування у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами При непереносимості метформіну пацієнтам може бути показане одночасне застосування глібенкламіду з глітазонами (росиглітазон, піоглітазон). Препарат Манініл® 3,5 може одночасно застосовуватись з іншими гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо, що не стимулюють секрецію інсуліну (наприклад, гуарова камедь або акарбоза). При початковій стадії вторинної резистентності до глібенкламіду можливе одночасне застосування глібенкламіду та інсуліну; при повній вторинній резистентності до глібенкламіду показано проведення монотерапії інсуліном.ПередозуванняГостра, виражена передозування препарату Манініл 3,5, наприклад, прийом надлишкових доз протягом тривалого періоду часу, може призводити до важкого, тривалого та загрозливого життя гіпоглікемії. Як тільки встановлено наявність передозування, необхідно ретельне спостереження доти, доки не буде впевненості, що пацієнтові більше не загрожує небезпека. Необхідно враховувати, що гіпоглікемія та її клінічні прояви після лікування пацієнта можуть виникнути знову. Значне передозування та тяжкі реакції, такі як втрата свідомості та інші серйозні неврологічні порушення, є екстреними станами та потребують негайної госпіталізації. Симптоми гіпоглікемії: почуття голоду, тахікардія, сонливість, слабкість, раптова пітливість, порушення координації рухів, тремор, загальне занепокоєння, почуття страху, головний біль, минущі неврологічні порушення (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів або паралічів, або змінене сприйняття ). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата пацієнтом самоконтролю та свідомості, розвиток гіпоглікемічної коми, яка проявляється втратою свідомості, тахікардією, вологістю шкіри, руховим занепокоєнням, гіперрефлексією, парезами з наявністю позитивного рефлексу Бабінського. При гіпоглікемії легкого ступеня слід прийняти всередину шматочок цукру, їжу або напої з високим вмістом цукру (варення, мед, солодкий чай та ін.). При передозуванні у пацієнтів, які перебувають у свідомості та без схильності до розвитку судом, перед внутрішньовенним введенням глюкози (декстрози) слід спочатку ініціювати блювання або промивання шлунка. При втрати пацієнтом свідомості необхідно ввести внутрішньовенно 40-80 мл 40% розчину декстрози (глюкози), потім провести інфузію 5-10% розчину декстрози. Потім можна додатково ввести 1 мг глюкагону (підшкірно чи внутрішньом'язово). Якщо пацієнт після цього не приходить до тями, то цей захід можна повторити; далі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При тривалій гіпоглікемії необхідно ретельне спостереження за пацієнтом протягом кількох днів з регулярним контролем концентрації глюкози у плазмі крові та, при необхідності, проведення інфузійної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час терапії глибенкламідом необхідно неухильно дотримуватися рекомендацій лікаря щодо дотримання дієти та самоконтролю концентрації глюкози в плазмі крові. Додатково рекомендується контролювати концентрацію глікованого гемоглобіну та/або фруктозаміну в плазмі та показники ліпідного обміну. Необхідно ретельно дотримуватися режиму прийому препарату та режиму харчування. Глібенкламід слід приймати регулярно і, по можливості, одночасно. Необхідна корекція дози глибенкламіду при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуск їжі; діарея чи блювання; зміна дієти; дисбаланс між фізичними навантаженнями та вживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки; передозування глибенкламіду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); Одночасний прийом деяких лікарських засобів. Лікар повинен ретельно розглянути питання призначення глибенкламіду пацієнтам з порушенням функції печінки та нирок, а також при гіпофункції щитовидної залози, передній долі гіпофіза або кори надниркових залоз. Одночасне застосування лікарських засобів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (у т. ч. бета-адреноблокатори), а також наявність у пацієнта автономної нейропатії можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Часте застосування проносних засобів може спричинити порушення метаболічного статусу. Етанол може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток «антабусного ефекту» (найпоширеніші симптоми – нудота, блювання, біль у животі, «припливи», тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування глібенкламідом. Концентрація глюкози в плазмі може збільшуватися, якщо пацієнт не дотримується призначеної лікарем терапії. Підвищена концентрація глюкози крові може бути обумовлена ​​недостатнім на даному етапі лікування терапевтичним ефектом призначеної дози глибенкламіду, а також гострими стресовими ситуаціями. До симптомів гіперглікемії можуть належати: виражена спрага, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж шкіри та/або сухість шкіри, грибкові захворювання та/або шкірні інфекції, а також зниження працездатності. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з лихоманковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських препаратів та призначення інсуліну. Пацієнти, які отримують глібенкламід, повинні бути попереджені про необхідність негайно проконсультуватися з лікарем у разі виникнення будь-яких змін і у разі виникнення інших захворювань під час лікування глібенкламідом. При зміні лікаря та зверненні до інших лікувальних закладів (при госпіталізації, після нещасного випадку, при захворюванні у відпустці) необхідно проінформувати лікаря про наявність у пацієнта цукрового діабету. У пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препарати сульфонілсечовини можуть призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні глібенкламіду; краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Під час застосування глибенкламіду не рекомендується тривале перебування на сонці. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Манініл® 3,5 можливий розвиток епізодів гіпо- або гіперглікемії та, як наслідок, зниження реакції та здатності до концентрації уваги, особливо на початку лікування, після корекції дози або при нерегулярному прийомі. Тому під час лікування препаратом Манініл® 3,5 необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це особливо важливо для пацієнтів із частими епізодами гіпоглікемії або зниженням/відсутністю відчуття «провісників» гіпоглікемії. У цих випадках необхідно проконсультуватися з лікарем для прийняття рішення про можливість керування транспортним засобом. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глибенкламід – 5,000 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, желатин, тальк, магнію стеарат, барвник червоний [Понсо 4R] (Е 124). Пігулки 5 мг. По 120 таблеток у флакон із безбарвного скла, закупорений штепсельною пробкою із поліетилену. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиРожеві плоскоциліндричні таблетки з фаскою та ризиком з одного боку таблетки.ФармакокінетикаВсмоктування. При прийомі внутрішньо глибенкламід швидко і майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл. Час досягнення максимальної концентрації глібенкламіду (Сmax = 100 нг/мл) у плазмі крові - 2,5 год. Через 8-10 годин після прийому, залежно від прийнятої дози, концентрація глібенкламіду в плазмі крові знижується до 10-20 нг/мл. Зв'язок глибенкламіду з білками плазми становить 98%. Метаболізм та виведення. Глібенкламід повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками і через кишечник приблизно в рівних пропорціях повністю через 45-72 год. Період напіввиведення (Т1/2) у здорових добровольців після перорального прийому близько 7 год. можливе подовження Т1/2 до 8-10 год. Спеціальні групи пацієнтів. У пацієнтів із печінковою недостатністю виведення діючої речовини з плазми уповільнене. У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну ≥ 30 мл/хв загальна швидкість виведення глібенкламіду з організму залишається без змін. При нирковій недостатності тяжкого ступеня можлива кумуляція.ФармакодинамікаГлібенкламід стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, стимулює вивільнення інсуліну, посилює дію інсуліну на поглинання глюкози та м'язами. Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічна дія глібенкламіду розвивається через 2 год. У пацієнтів з цукровим діабетом при одноразовому застосуванні разової дози глібенкламіду вранці після їди гіпоглікемічний ефект зберігається протягом 24 год.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, на додаток до дієти та фізичних вправ як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або іншими гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів. З обережністю захворювання щитовидної залози (зі зниженням функції); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв); печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; гарячковий синдром; церебральний атеросклероз; гіпофункція передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та ризиком розвитку гіпоглікемії (тривале голодування, недостатнє надходження вуглеводів з їжею, надмірні фізичні навантаження, діарея та/або блювання); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до глібенкламіду та/або інших компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів, сечогінних (діуретичних) засобів, що містять у молекулі сульфонамідну групу, пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції (видалення) підшлункової залози; печінкова недостатність тяжкого ступеня; ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну надниркова недостатність важкого ступеня; кишкова непрохідність, парез шлунка; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; порфірія; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність, період грудного вигодовування; одночасне застосування з бозентаном; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Манініл® 5 при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. При настанні вагітності прийом препарату слід припинити. Для лікування цукрового діабету під час вагітності препаратом першого вибору є інсулін, оскільки при застосуванні гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування неможливо регулювати концентрацію глюкози в плазмі крові з тим ступенем надійності, який досягається терапією інсуліном. При плануванні вагітності гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому слід замінити на інсулін. Невідомо, чи проникає глібенкламід у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини проникають у грудне молоко, пацієнтка повинна отримувати як гіпоглікемічний засіб інсулін або припинити грудне вигодовування.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні Манінілу® 5 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними оцінка неможлива), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпоглікемія (симптоми див. розділ «Передозування»), збільшення маси тіла. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, почуття тяжкості та «переповнення» у шлунку, відрижка, блювання, біль у животі, діарея, «металевий» присмак у роті. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: тимчасове підвищення активності печінкових ферментів (аланінамінотрасферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфотази), внутрішньопечінковий холестаз, лікарський гепатит. В окремих випадках гепатит, підвищення активності «печінкових» ферментів та/або холестаз та жовтяниця можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, але можуть регресувати після припинення прийому глібенкламіду. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, кропив'янка, пурпура, підвищена фотосенсибілізація, вузлова еритема, морбіліформна або макулопапульозна екзантема. При появі кропив'янки або інших реакцій шкіри слід негайно звернутися до лікаря. Ці реакції є тимчасові реакції гіперчутливості; у дуже рідкісних випадках вони, однак, можуть розвиватися в загрозливому життю стану, що супроводжуються пригніченням дихання та зниженням артеріального тиску, аж до настання шоку. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: генералізовані алергічні реакції, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, лихоманкою, протеїнурією та жовтяницею; анафілактичний шок. Можлива перехресна алергія з пробенецидом, з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, аж до агранулоцитозу, панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни гемограми, як правило, оборотні після відміни препарату, але в дуже поодиноких випадках можуть бути загрозливими для життя. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: порушення зору та розлади акомодації. Інші Дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія, гіпонатріємія, «антабусний ефект» (дисульфірамоподібна реакція) при прийомі алкоголю (найчастіші ознаки: нудота, блювання, біль у животі, відчуття «припливів», біль, запаморочення, головний). Частота невідома: алергічні реакцію барвник Понсо 4R (Е124). Є також повідомлення про наступні побічні ефекти глибенкламіду: печія, анорексія, панкреатит, гранулематозний гепатит, білірубінемія, псоріазоподібні шкірні реакції, тромбоцитопенічна пурпура, апластична анемія, аплазія кісткового мозку, еозинофілія.Взаємодія з лікарськими засобамиГлібенкламід метаболізується переважно за допомогою CYP2C9 та меншою мірою за допомогою CYP3A4. Це слід враховувати при одночасному прийомі глібенкламіду з індукторами або інгібіторами CYP2C9. Посилення гіпоглікемічної дії глібенкламіду можливе при одночасному застосуванні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічними засобами та чоловічими статевими гормонами, іншими гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (наприклад, бігуаніди) та інсуліном, азопропазоном, незапапано-, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, протигрибковими лікарськими засобами (міконазол, флуконазол), флуоксетином, інгібіторами моноамінооксидази (МАО), параамилі, піразолонів, фосфамідами (наприклад, циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід), пробенецидом, саліцилатами,сульфонамідами, тетрациклінами та тритокваліном, кларитроміцином, сульфінпіразоном. Підкислюють сечу засоби (амонію хлорид, кальцію хлорид) посилюють дію глибенкламіду за рахунок зменшення ступеня його дисоціації та підвищення його реабсорбції. Гипогликемическое действие глибенкламида может уменьшаться при одновременном применении с барбитуратами, изониазидом, диазоксидом, глюкокортикостероидами, глюкагоном, никотинатами (в больших дозах), фенитоином, фенотиазинами, рифампицином, тиазидными диуретиками, ацетазоламидом, пероральными контрацептивами и эстрогенами, препаратами йодсодержащих гормонов щитовидной железы, симпатомиметическими средствами блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, солями літію, проносними (при тривалому зловживанні) Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, тому що бета-адреноблокатори можуть маскувати клінічні симптоми гіпоглікемії (за винятком підвищеного потовиділення). Антагоністи Н2-рецепторів можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Пентамідин у поодиноких випадках може спричинити значне зниження або підвищення концентрації глюкози у плазмі крові. Може посилюватися або послаблюватися дія похідних кумарину. Поряд із посиленням гіпоглікемічної дії, бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, а також лікарські засоби з центральним механізмом дії, можуть послаблювати у пацієнта відчуття провісників симптомів гіпоглікемії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Глібенкламід може збільшити концентрацію циклоспорину в плазмі та потенційно призвести до підвищення його токсичності, тому рекомендується контроль концентрації та корекція дози циклоспорину при одночасному застосуванні з глібенкламідом. При одночасному вживанні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Колесевелам пов'язує глібенкламід, зменшуючи його всмоктування із шлунково-кишкового тракту. Тому глібенкламід слід приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама, оскільки в цьому випадку жодної взаємодії не спостерігається. При одночасному застосуванні глібенкламіду з бозентаном відмічено збільшення частоти підвищення активності печінкових ферментів. Глібенкламід і бозентан пригнічують перенесення жовчних кислот із клітин печінки, що призводить до їх внутрішньоклітинного накопичення та посилення їх цитотоксичного ефекту. У зв'язку з цим одночасне застосування глібенкламіду та бозентану протипоказано.Спосіб застосування та дозиВсередину. Доза препарату підбирається залежно від віку пацієнта, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози в плазмі натще і через 2 години після їди. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Початкова доза препарату Манініл® 5 становить ½ - 1 таблетка (2,5 мг - 5 мг глібенкламіду) 1 раз на добу. Пігулка може бути розділена на дві рівні частини. Якщо початкова доза не призводить до досягнення адекватного глікемічного контролю, дозу препарату Манініл® 5 слід поетапно збільшити під лікарським контролем. Збільшення дози слід проводити з інтервалами від декількох днів до одного тижня аж до досягнення необхідної терапевтичної дози, яка не повинна перевищувати максимальної. Діапазон добової дози становить від 2,5 мг до 15 мг глібенкламіду (від ½ до 3 таблеток препарату Манініл® 5). Максимальна добова доза – 3 таблетки (15 мг глібенкламіду). Добову дозу препарату, що становить 2 таблетки та менше, слід приймати 1 раз на добу – вранці, перед сніданком. Вищі дози ділять на ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Препарат Манініл® 5 слід приймати одночасно. При пропущенні одного прийому препарату наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Необхідне проведення регулярного моніторингу концентрації глюкози у плазмі крові та сечі; додатково рекомендується контролювати рівень концентрації HbA1c та/або фруктозаміну в плазмі крові та показники ліпідного обміну. Літнім, ослабленим пацієнтам або пацієнтам зі зниженим харчуванням, а також з порушенням функції нирок або печінки легкого та середнього ступеня тяжкості, початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. При зміні маси тіла та способу життя пацієнта необхідна корекція дози препарату Манініл 5. Діти та підлітки Дані щодо безпеки та ефективності застосування глібенкламіду у дітей та підлітків відсутні. Тому цей лікарський препарат не застосовується для лікування дітей та підлітків. Переклад з інших гіпоглікемічних засобів Переведення з інших гіпоглікемічних препаратів на препарат Манініл® 5 слід починати під наглядом лікаря з ½ - 1 таблетки препарату Манініл® 5 на добу (2,5 мг - 5 мг глібенкламіду), поступово збільшуючи дозу до необхідної добової терапевтичної дози. Застосування у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами При непереносимості метформіну пацієнтам може бути показане одночасне застосування глібенкламіду з тіазолідиндіонами (глітазонами): росиглітазон, піоглітазон. Препарат Манініл® 5 може одночасно застосовуватись з іншими гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо, що не стимулюють секрецію інсуліну (гуарова камедь або акарбоза). При початковій стадії вторинної резистентності до глібенкламіду можливе одночасне застосування глібенкламіду та інсуліну; при повній вторинній резистентності до глібенкламіду показано проведення монотерапії інсуліном.ПередозуванняСимптоми: ознаки гіпоглікемії (почуття голоду, тахікардія, сонливість, слабкість, раптова пітливість, порушення координації рухів, тремор, загальний неспокій, почуття страху, головний біль, минущі неврологічні порушення (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів або паралічів, або сприйняття відчуттів).При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата пацієнтом самоконтролю та свідомості, розвиток гіпоглікемічної коми. При гіпоглікемії легкого ступеня слід прийняти всередину шматочок цукру, їжу або напої з високим вмістом цукру (варення, мед, солодкий чай та ін.). При передозуванні у пацієнтів, які перебувають у свідомості та без схильності до розвитку судом, перед внутрішньовенним введенням глюкози (декстрози) слід спочатку ініціювати блювання або промивання шлунка. При втрати пацієнтом свідомості необхідно ввести внутрішньовенно 40-80 мл 40% розчину декстрози (глюкози), потім провести інфузію 5-10% розчину декстрози. Потім можна додатково ввести 1 мг глюкагону (підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно). Якщо пацієнт після цього не приходить до тями, то цей захід можна повторити; далі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При тривалій гіпоглікемії необхідне ретельне спостереження за пацієнтом протягом кількох днів з регулярним контролем концентрації глюкози у плазмі крові та, якщо потрібно, проведення інфузійної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування препаратом Манініл® 5 необхідно неухильно дотримуватись рекомендацій лікаря щодо дотримання дієти та самоконтролю концентрації глюкози в плазмі крові. Пацієнти, які отримують препарат Манініл® 5, повинні бути попереджені про необхідність негайно проконсультуватися з лікарем у разі виникнення будь-яких змін у період лікування препаратом Манініл® 5. лікаря про наявність у пацієнта цукрового діабету Тривале утримання від їди, недостатнє забезпечення організму вуглеводами, надмірне фізичне навантаження, діарея або блювання є факторами ризику розвитку гіпоглікемії. Одночасне застосування лікарських засобів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (в т. ч., бета-адреноблокатори), а також наявність у пацієнта автономної нейропатії можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Часте застосування проносних засобів може спричинити порушення метаболічного статусу. Етанол може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток «антабусного ефекту» (найпоширеніші симптоми – нудота, блювання, біль у животі, «припливи», тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування препаратом Манініл® 5. Концентрація глюкози в плазмі може збільшуватися, якщо пацієнт не дотримується призначеної лікарем терапії. Підвищена концентрація глюкози крові може бути обумовлена ​​недостатнім на даному етапі лікування терапевтичним ефектом призначеної дози препарату Манініл 5, а також гострими стресовими ситуаціями. До симптомів гіперглікемії можуть належати: виражена спрага, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж шкіри та/або сухість шкіри, грибкові захворювання та/або шкірні інфекції, а також зниження працездатності. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни гіпоглікемічних лікарських засобів для прийому внутрішньо та призначення інсуліну. Пацієнтів слід поінформувати про необхідність без зволікання звернутися до лікаря у випадках виникнення інших захворювань під час лікування препаратом Манініл® 5. При зверненні до інших лікувальних закладів пацієнт повинен попередити лікаря про наявність у нього цукрового діабету. У хворих з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препарати сульфонілсечовини можуть призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні глібенкламіду і краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Під час застосування глибенкламіду не рекомендується тривале перебування на сонці. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Манініл 5 можливий розвиток епізодів гіпо- або гіперглікемії і, як наслідок, зниження реакції та здатності до концентрації уваги, особливо на початку лікування, після корекції дози або при нерегулярному прийомі. Тому під час лікування препаратом Манініл® 5 необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це особливо важливо для пацієнтів із частими епізодами гіпоглікемії або зниженням/відсутністю відчуття «провісників» гіпоглікемії. У цих випадках необхідно проконсультуватися з лікарем щодо можливості керування транспортними засобами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина Панкреатин* з мінімальною активністю: амілази 12000 ОД; ліпази 20000 ОД; протеази 900 ОД; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 12), кросповідон (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, лактози моногідрат. Оболонка: гіпромелоза, метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30% (суха маса), триетилцитрат, титану діоксид, Е 171, тальк, симетикону емульсія 30% (суха маса), ароматизатор із запахом ванілі, бергамота, макрогол 6000, кармелозу натрію, полісорбат 80, гідроксид. *отримують зі свинячих підшлункових залоз Таблетки кишковорозчинні, покриті оболонкою, 20000 ОД. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [алюмінієва фольга/алюмінієва фольга]. По 1, 2 або 5 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, від білого до білого з сіруватим відтінком кольору, з гладкою поверхнею, зі специфічним запахом, на зламі можливі коричневі вкраплення.ФармакокінетикаТаблетки препарату Мезим® 20000 покриті кислотостійкою оболонкою, яка стійка до впливу соляної кислоти шлунка і, тим самим, захищає панкреатичні ферменти, що містяться в препараті, від інактивації. Розчинення кишковорозчинної оболонки та вивільнення ферментів відбувається при нейтральному або слаболужному значеннях pH.ФармакодинамікаПанкреатин є порошком з підшлункових залоз свиней. Панкреатичні ферменти, що входять до складу панкреатину, мають протеолітичну, амілолітичну та ліполітичну дію та сприяють розщепленню білків, жирів та вуглеводів, покращують функціональний стан шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) таким чином, нормалізуючи процеси травлення.Показання до застосуванняНедостатність зовнішньосекреторної функції підшлункової залози (хронічний панкреатит, муковісцидоз та ін.); Хронічні запально-дистрофічні захворювання шлунка, кишківника, печінки, жовчного міхура; стани після резекції або опромінення органів шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються порушеннями перетравлення їжі, метеоризмом, діареєю (у складі комбінованої терапії); Для поліпшення травлення їжі у пацієнтів з нормальною функцією шлунково-кишкового тракту у разі похибок у харчуванні; Підготовка до рентгенологічного та ультразвукового дослідження органів черевної порожнини; Розлади шлунково-кишкового тракту функціонального характеру (при гострих кишкових інфекціях, синдромі роздратованого кишечника і т. д.).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; Гострий панкреатит чи хронічний панкреатит у стадії загострення. Тим не менш, можливе застосування у фазі загасаючого загострення при розширенні дієти, якщо є ознаки порушення травлення; Спадкова непереносимість галактози, нестача лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; Дитячий вік до 3-х років (для цієї лікарської форми).Вагітність та лактаціяПеред застосуванням препарату Мезим® 20000, якщо Ви вагітні, або припускаєте, що Ви могли бути вагітною, або плануєте вагітність, необхідно проконсультуватися з лікарем. У період грудного вигодовування перед застосуванням препарату Мезим 20000 необхідно проконсультуватися з лікарем. Дані про застосування панкреатину під час вагітності та у період грудного вигодовування відсутні. У період вагітності та в період грудного вигодовування призначення панкреатину лікарем можливе тільки в тому випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода або дитини.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/ 10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота не встановлена ​​(за наявними даними оцінити неможливо). Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: алергічні реакції негайного типу (такі як висипання на шкірі, кропив'янка, чхання, сльозотеча, бронхоспазм, диспное), гіперчутливість шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже рідко: діарея, абдомінальний дискомфорт, біль у животі, нудота, блювання; утворення стриктур в ілеоцекальному та висхідному відділах ободової кишки у пацієнтів з муковісцидозом при застосуванні високих доз панкреатину. Порушення з боку сечостатевої системи Частота невідома: гіперурікозурія (див. розділ «Особливі вказівки»). Якщо у Вас позначаються побічні ефекти, зазначені в інструкції або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе зменшення всмоктування фолієвої кислоти при одночасному застосуванні препаратів панкреатину. Ефект гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування (таких як акарбоза, міглітол) може зменшуватися при одночасному застосуванні з препаратами травних ферментів, що містять ферменти, що розщеплюють вуглеводи (наприклад, амілазу). Якщо Ви застосовуєте вищезгадані або інші лікарські препарати (у тому числі безрецептурні), перед застосуванням препарату Мезим® 20000 проконсультуйтеся з лікарем.Спосіб застосування та дозиДоза препарату Мезим® 20000 встановлюється індивідуально залежно від захворювання та вираженості симптомів. Якщо немає інших вказівок, дорослим слід приймати по 1-2 таблетки Мезим® 20000 під час їжі. Препарат приймають внутрішньо, не розламуючи та не розжовуючи таблетку (ефективність препарату Мезим® 20000 може знижуватися при розжовуванні та панкреатичні ферменти при вивільненні можуть дратувати слизову оболонку ротової порожнини), запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Добову дозу панкреатичних ферментів, що відповідає 15000-20000 ОД ліпази/кг маси тіла, перевищувати не рекомендується. Збільшення дози слід здійснювати лише під контролем лікаря, орієнтуючись при цьому на симптоматику (наприклад, зменшення стеатореї та болю у животі). Тривалість лікування визначається лікарем і може варіювати від кількох днів (при порушенні травлення через похибку в дієті) до кількох місяців і навіть років (за необхідності постійної замісної терапії). У дітей дозування визначається лікарем. Доза для дітей та дорослих при муковісцидозі У пацієнтів з муковісцидозом дозу слід підбирати з урахуванням тяжкості симптомів захворювання, результатів контролю стеатореї та підтримання адекватного внутрішньотивного статусу (див. розділ «Особливі вказівки»). Доза не повинна перевищувати 10000 ОД ліпази/кг маси тіла на добу. У дітей режим дозування та тривалість лікування встановлює лікар залежно від ступеня вираженості травних порушень та складу дієти, з розрахунку 1000 ОД ліпази/кг маси тіла дитини на кожен прийом їжі для дітей молодше 4 років та 500 ОД ліпази/кг маси тіла дитини на кожний прийом їжі для дітей старше 4 років. Якщо після лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняСимптоми: гіперурикозурія та гіперурикемія (особливо у хворих на муковісцидоз, що приймають високі дози ферментних препаратів). Лікування: симптоматична терапія, відміна препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри гострому панкреатиті або загостренні хронічного панкреатиту (на стадії загасання загострення), у період відновного дієтичного харчування, доцільно приймати препарат Мезим® 20000 на тлі наявної та/або екзокринної недостатності підшлункової залози, що залишається в подальшому. У пацієнтів з муковісцидозом, особливо при прийомі високих доз панкреатину, може спостерігатись гіперурикозурія, тому у цієї групи пацієнтів необхідно контролювати концентрацію сечової кислоти у сечі. У вищезгаданої групи пацієнтів описані стриктури в ілеоцекальному та висхідному відділах ободової кишки. В якості запобіжного заходу при появі незвичного дискомфорту в животі або зміни характеру скарг, особливо при прийомі більше 10000 ОД ліпази/кг маси тіла на добу, необхідно медичне обстеження. Препарат Мезим® 20000 містить активні ферменти, які при вивільненні в ротовій порожнині, наприклад, при розжовуванні, можуть пошкодити слизову оболонку ротової порожнини (аж до утворення виразок). Тому таблетку необхідно ковтати повністю. Препарат містить у складі лактозу, тому він протипоказаний пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Препарат Мезим® 20000 не впливає або незначно впливає на здатність до керування автотранспортом та іншими механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Дозування: 10000 ОД Фасовка: N20 Форма выпуска: таб. Упаковка: блистер Производитель: Берлин Хеми Завод-производитель: Берлин-Фарма ЗАО(Россия) Действующее вещество: Панкреатин. .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Панкреатин* – 116,66 – 134,61 мг з мінімальною активністю: ліпази – 3500 ОД Ph. Еur.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ібупрофен – 400,00 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), стеарат магнію. Плівкова оболонка: гіпромелоза (в'язкість 6 мПа • с), макрогол 4000, повідон (значення К = 30), титану діоксид (Е 171). Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 400 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із ПВХ/фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору, що мають двосторонню ризику для поділу і тиснення на одній із сторін "Е" та "Е" по обидва боки від ризику.ФармакокінетикаАбсорбція - висока, швидко і практично повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому препарату натще максимальна концентрація (Сmax) ібупрофену в плазмі досягається через 45 хвилин. Прийом препарату разом з їжею може збільшувати час досягнення максимальної концентрації (TCmax) до 1-2 годин. Зв'язок із білками плазми крові – 90 %. Повільно проникає у порожнини суглобів, затримується у синовіальній рідині, створюючи у ній більші концентрації, ніж у плазмі крові. У спинномозковій рідині виявляються нижчі концентрації ібупрофену в порівнянні з плазмою крові. Після абсорбції близько 60% фармакологічно неактивної R-форми повільно трансформується на активну S-форму. Зазнає метаболізму в печінці. Період напіввиведення (Т1/2) – 2 години. Виводиться нирками (у незміненому вигляді трохи більше 1 %) і, меншою мірою, з жовчю. В обмежених дослідженнях ібупрофен виявлявся у грудному молоці у дуже низьких концентраціях.ФармакодинамікаМеханізм дії ібупрофену, похідного пропіонової кислоти з групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) обумовлений інгібуванням синтезу простагландинів – медіаторів болю, запалення та гіпертермічної реакції. Невибірково блокує циклооксигеназу 1 (ЦОГ-1) та циклооксигеназу 2 (ЦОГ-2), внаслідок чого гальмує синтез простагландинів. Має швидку спрямовану дію проти болю (знеболювальну), жарознижувальну та протизапальну дію. Крім того, ібупрофен оборотно інгібує агрегацію тромбоцитів. Знеболювальна дія препарату триває до 8 годин.Показання до застосуванняПрепарат МІГ® 400 застосовують при головному та зубному болю, мігрені, хворобливих менструаціях, невралгії, болі в спині, болі в суглобах, м'язових та ревматичних болях, а також при гарячковому стані при грипі та застудних захворюваннях.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до ібупрофену або будь-якого з компонентів, що входять до складу препарату; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (у тому числі в анамнезі); ерозивно-виразкові захворювання органів шлунково-кишкового тракту (у тому числі виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хвороба Крона, виразковий коліт) або виразкова кровотеча в активній фазі або в анамнезі (два або більше підтверджених епізоду виразкової хвороби або яз; кровотеча або перфорація виразки шлунково-кишкового тракту в анамнезі, спровоковані застосуванням нестероїдних протизапальних засобів; тяжка серцева недостатність (клас IV за класифікацією Нью-Йоркської Асоціації кардіологів (NYHA)); тяжка печінкова недостатність або захворювання печінки в активній фазі; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну підтверджена гіперкаліємія; декомпенсована серцева недостатність; період після проведення аортокоронарного шунтування; цереброваскулярна або інша кровотеча; гемофілія та інші порушення згортання крові (в т. ч. гіпокоагуляція), геморагічні діатези; вагітність у терміні понад 20 тижнів; дитячий вік до 6 років. З обережністю За наявності станів, зазначених у цьому розділі, перед застосуванням препарату слід проконсультуватися з лікарем. Одночасне застосування інших нестероїдних протизапальних засобів, наявність в анамнезі одноразового епізоду виразкової хвороби шлунка або виразкової кровотечі ШКТ, гастрит, ентерит, коліт, наявність інфекції Helicobacter pylori, алергічні захворювання в стадії загострення або в анамнезі – можливий розвиток бронхоспазму. (синдром Шарпа) - підвищений ризик асептичного менінгіту, вітряна віспа, ниркова недостатність, у тому числі при зневодненні (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв), нефротичний синдром, печінкова недостатність, цироз печінки з портальною гіпертензією, гіпербілірубінемія, гіпербілірубінемія або серцева недостатність, цереброваскулярні захворювання, захворювання крові неясної етіології (лейкопенія та анемія), тяжкі соматичні захворювання, дисліпідемія/гіперліпідемія,цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, куріння, часте вживання алкоголю, фенілкетонурія або непереносимість фенілаланіну, одночасне застосування лікарських засобів, які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (в тому числі преднізолону) ), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (у тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сертраліну) або антиагрегантів (у тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування .які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (у тому числі преднізолону), антикоагулянтів (у тому числі варфарину), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сероктоніну) в тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.які можуть збільшити ризик виникнення виразок або кровотечі, зокрема пероральних глюкокортикостероїдів (у тому числі преднізолону), антикоагулянтів (у тому числі варфарину), селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (в тому числі циталопраму, флуоксетину, пароксетину, сероктоніну) в тому числі ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелу), вагітність у терміні до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.вагітність терміном до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.вагітність терміном до 20 тижнів, період грудного вигодовування, літній вік, дитячий вік до 12 років.Вагітність та лактаціяНе слід застосовувати нестероїдні протизапальні засоби жінкам з 20 тижнів вагітності у зв'язку з можливим розвитком маловоддя та/або патології нирок у новонароджених (неонатальна ниркова дисфункція). Слід уникати застосування препарату терміном до 20 тижнів вагітності, при необхідності застосування препарату слід проконсультуватися з лікарем. Є дані про те, що ібупрофен у незначних кількостях може проникати у грудне молоко без будь-яких негативних наслідків для здоров'я немовляти, тому зазвичай при короткочасному прийомі необхідності припинення грудного вигодовування не виникає. При необхідності тривалого застосування препарату слід звернутися до лікаря для вирішення питання щодо припинення грудного вигодовування на період застосування препарату.Побічна діяРизик виникнення небажаних реакцій можна звести до мінімуму, якщо приймати препарат коротким курсом у мінімальній ефективній дозі, необхідної для усунення симптомів. У людей похилого віку спостерігається підвищена частота небажаних реакцій на фоні застосування нестероїдних протизапальних засобів, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, у деяких випадках із летальним результатом. Небажані реакції є переважно дозозалежними. Зокрема, ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі залежить від діапазону доз та від тривалості лікування. Нижченаведені небажані реакції відзначалися при короткочасному прийомі ібупрофену в дозах, що не перевищують 1200 мг/добу (3 таблетки). При лікуванні хронічних станів та при тривалому застосуванні можлива поява інших побічних реакцій. Оцінка частоти виникнення небажаних реакцій виконана на підставі наступних критеріїв: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко ( від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (даних для оцінки частоти недостатньо). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими симптомами таких порушень є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в порожнині рота, «грипоподібні» симптоми, виражена слабкість, кровотечі з носа та підшкірні крововиливи, кровотечі та синці невідомої етіології. Порушення з боку імунної системи Нечасто: реакції гіперчутливості - неспецифічні алергічні реакції та анафілактичні реакції, реакції з боку дихальних шляхів (бронхіальна астма, в тому числі її загострення, бронхоспазм, задишка, диспное), шкірні реакції (свербіж, кропив'янка, пурпура, набряк Квінке, ексфоліативні , у тому числі токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема), алергічний риніт, еозинофілія. Дуже рідко: тяжкі загальні реакції гіперчутливості, у тому числі набряк обличчя, язика та гортані, задишка, тахікардія, артеріальна гіпотензія (анафілаксія, набряк Квінке або тяжкий анафілактичний шок). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Частота невідома: гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), реакції фоточутливості. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: біль у животі, нудота, диспепсія (зокрема печія, здуття живота). Рідко: діарея, метеоризм, запор, блювання. Дуже рідко: пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, кривава блювота, у деяких випадках з летальним кінцем, особливо у пацієнтів похилого віку, виразковий стоматит, гастрит. Частота невідома: загострення коліту та хвороби Крона. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: порушення функції печінки, підвищення активності «печінкових» трансаміназ, гепатит та жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Дуже рідко: гостра ниркова недостатність (компенсована та декомпенсована), особливо при тривалому застосуванні, у поєднанні з підвищенням концентрації сечовини в плазмі крові та появою набряків, гематурії та протеїнурії, нефритичний синдром, нефротичний синдром, папілярний некроз, інтерстиціальний нефрит, ци. Порушення з боку нервової системи Нечасто: біль голови. Дуже рідко: асептичний менінгіт. Порушення з боку серцево-судинної системи Частота невідома: серцева недостатність, периферичні набряки; при тривалому застосуванні підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда), підвищення артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи та органів середостіння. Частота невідома: бронхіальна астма, бронхоспазм, задишка. Лабораторні показники гематокрит або гемоглобін (можуть зменшуватися); час кровотечі (може збільшуватись); концентрація глюкози у плазмі крові (може зменшуватися); кліренс креатиніну (може зменшуватися); плазмова концентрація креатиніну (може збільшуватись); активність "печінкових" трансаміназ (може підвищуватися). З появою небажаних реакцій слід припинити прийом препарату та звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід уникати одночасного застосування ібупрофену з наступними лікарськими засобами: Ацетилсаліцилова кислота: за винятком низьких доз ацетилсаліцилової кислоти (не більше 75 мг на добу), призначених лікарем, оскільки одночасне застосування може підвищувати ризик виникнення небажаних реакцій. При одночасному застосуванні ібупрофен знижує протизапальну та антиагрегантну дію ацетилсаліцилової кислоти (після початку прийому ібупрофену у пацієнтів, які отримують як антиарегантний засіб малі дози ацетилсаліцилової кислоти, можливе підвищення частоти розвитку гострої коронарної недостатності). Інші нестероїдні протизапальні засоби, зокрема селективні інгібітори ЦОГ-2: слід уникати одночасного застосування двох і більше препаратів із групи нестероїдних протизапальних засобів через можливе збільшення ризику виникнення небажаних реакцій. З обережністю застосовувати одночасно з такими лікарськими засобами: Антикоагулянти та тромболітичні препарати: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, зокрема, варфарину та тромболітичних препаратів. Антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II) та діуретики: НПЗЗ можуть знижувати ефективність препаратів цих груп. У деяких пацієнтів з порушенням ниркової функції (наприклад, у пацієнтів з зневодненням або у пацієнтів похилого віку з порушенням ниркової функції) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину II та засобів, що інгібують циклооксигеназу, може призвести до погіршення ниркової функції, включаючи розвиток (зазвичай оборотний). Ці взаємодії слід враховувати у пацієнтів, які приймають коксиби одночасно з інгібіторами АПФ або антагоністами ангіотензину ІІ. У зв'язку з цим одночасне застосування вищезазначених засобів слід призначати з обережністю, особливо у осіб похилого віку. Необхідно запобігати зневодненню у пацієнтів,а також розглянути можливість моніторингу ниркової функції після початку такого комбінованого лікування та періодично – надалі. Діуретики та інгібітори АПФ можуть підвищувати нефротоксичність нестероїдних протизапальних засобів. Глюкокортикостероїди: підвищений ризик утворення виразок ШКТ та шлунково-кишкової кровотечі. Антиагреганти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі. Серцеві глікозиди: одночасне застосування НПЗЗ та серцевих глікозидів може призвести до посилення серцевої недостатності, зниження швидкості клубочкової фільтрації та збільшення концентрації серцевих глікозидів у плазмі крові. Препарати літію: існують дані про можливість збільшення концентрації літію в плазмі крові на фоні застосування НПЗЗ. Метотрексат: існують дані про можливість збільшення концентрації метотрексату в плазмі крові на фоні застосування НПЗЗ. Циклоспорин: збільшення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та циклоспорину. Міфепристон: прийом НПЗЗ слід розпочати не раніше, ніж через 8-12 днів після прийому міфепристону, оскільки НПЗЗ можуть знижувати ефективність міфепристону. Такролімус: при одночасному застосуванні НПЗЗ та такролімусу можливе збільшення ризику нефротоксичності. Зідовудін: одночасне застосування НПЗЗ та зидовудину може призвести до підвищення гематотоксичності. Є дані про підвищений ризик виникнення гемартрозу та гематом у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гемофілією, які отримували одночасне лікування зидовудином та ібупрофеном. Антибіотики хінолонового ряду: у пацієнтів, які отримують одночасне лікування НПЗЗ та антибіотиками хінолонового ряду, можливе збільшення ризику виникнення судом. Мієлотоксичні препарати: посилюють прояви гематотоксичності препарату. Кофеїн: посилює аналгетичну ефект.Спосіб застосування та дозиДля усунення симптомів слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом мінімального часу (див. розділ "Особливі вказівки"). Для прийому всередину. Пацієнтам із підвищеною чутливістю шлунка рекомендується приймати препарат під час їди. Тільки для короткочасного застосування. Таблетки слід запивати водою. Уважно прочитайте інструкцію перед застосуванням препарату. Дорослим та дітям старше 12 років По 200 мг (1/2 таблетки) 3-4 рази на день. Для досягнення швидкого терапевтичного ефекту у дорослих разова доза може бути збільшена до 1 таблетки (400 мг) тричі на добу. При прийомі 400 мг (1 таблетка) інтервал між прийомами препарату має становити щонайменше 6 годин. Діти віком від 6 до 12 років (з масою тіла понад 20 кг) По 200 мг (1/2 таблетки) 3-4 рази на день. Препарат можна застосовувати лише якщо маса тіла дитини більше 20 кг. Інтервал між прийомом таблеток повинен становити не менше ніж 6 годин. Прийом препарату в разовій дозі 400 мг не дозволяється для застосування у дітей віком до 12 років. Максимальна доза для дорослих становить 1200 мг. Максимальна добова доза для дітей віком від 6 до 18 років становить 800 мг. Якщо прийом препарату протягом 2-3 днів симптоми зберігаються або посилюються, необхідно припинити лікування і звернутися до лікаря.ПередозуванняУ дітей симптоми передозування можуть виникати після дози, що перевищує 400 мг/кг маси тіла. У дорослих дозозалежний ефект передозування менш виражений. Період напіввиведення препарату при передозуванні становить 1,5-3 години. Симптоми: нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці або, рідше, діарея, шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. У тяжких випадках спостерігаються прояви з боку центральної нервової системи: сонливість, рідко – збудження, судоми, дезорієнтація, кома. У випадках тяжкого отруєння можуть розвиватися метаболічний ацидоз та збільшення протромбінового часу, ниркова недостатність, пошкодження тканини печінки, зниження артеріального тиску, пригнічення дихання та ціаноз. У пацієнтів із бронхіальною астмою можливе загострення цього захворювання. Лікування: симптоматичне, з обов'язковим забезпеченням прохідності дихальних шляхів, моніторингом ЕКГ та основних показників життєдіяльності аж до нормалізації стану пацієнта. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка протягом 1 години після прийому потенційно токсичної дози ібупрофену. Якщо ібупрофен вже абсорбувався, може бути призначено лужне пиття з метою виведення похідного кислого ібупрофену нирками, форсований діурез. Часті або тривалі судоми слід усунути внутрішньовенним введенням діазепаму або лоразепаму. При загостренні астми рекомендується застосування бронходилататорів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля усунення симптомів слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом мінімального часу. У пацієнтів з бронхіальною астмою або алергічним захворюванням на стадії загострення, а також у пацієнтів з анамнезом бронхіальної астми/алергічного захворювання препарат може спровокувати бронхоспазм. Застосування препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком або змішаним захворюванням сполучної тканини пов'язане з підвищеним ризиком розвитку асептичного менінгіту. Під час тривалого лікування необхідний контроль картини периферичної крові та функціонального стану печінки та нирок. З появою симптомів гастропатії показаний ретельний контроль, що включає проведення эзофагогастродуоденоскопии, загальний аналіз крові (визначення гемоглобіну), аналіз калу на приховану кров. При необхідності визначення 17-кетостероїдів препарат слід відмінити за 48 годин до дослідження. У період лікування не рекомендується прийом етанолу. Пацієнтам із нирковою недостатністю необхідно проконсультуватися з лікарем перед застосуванням препарату, оскільки існує ризик погіршення функціонального стану нирок. Пацієнтам з гіпертензією, у тому числі в анамнезі та/або хронічній серцевій недостатності, необхідно проконсультуватися з лікарем перед застосуванням препарату, оскільки препарат може викликати затримку рідини, підвищення артеріального тиску та набряки. Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю II-III класу по NYHA, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями призначати ібупрофен слід тільки після ретельної оцінки співвідношення користь-ризик, при цьому слід уникати застосування 2400 мг/добу). У поодиноких випадках на тлі застосування НПЗП спостерігалися серйозні шкірні реакції (деякі з яких закінчилися летальним результатом), включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона, а також токсичний епідермальний некроліз. Очевидно, найбільшого ризику пацієнти схильні на початку лікування, тому що у більшості пацієнтів зазначені реакції розвивалися в перший місяць терапії. Є повідомлення про випадки гострого генералізованого екзантематозного пустульозу (AGEP), пов'язаних із застосуванням препаратів, що містять ібупрофен. При першій появі висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості застосування препарату МІГ® 400 слід припинити. Застосування нестероїдних протизапальних засобів у пацієнтів з вітряною віспою може бути пов'язане з підвищеним ризиком розвитку тяжких гнійних ускладнень інфекційно-запальних захворювань шкіри та підшкірно-жирової клітковини (наприклад, некротизуючого фасціїту). У зв'язку з цим рекомендується уникати застосування препарату під час вітряної віспи. Маскування симптомів інфекційних захворювань Препарат МІГ® 400 може маскувати важливі симптоми інфекційних захворювань, що може призводити до пізнішого призначення відповідного лікування і тим самим погіршувати результат інфекційного захворювання. Це спостерігалося при бактеріальній позалікарняній пневмонії та при бактеріальному ускладненні вітряної віспи. Коли препарат МІГ 400 застосовується для полегшення лихоманки та болю, спричинених інфекційним захворюванням, рекомендується контроль стану пацієнта. В амбулаторних умовах (поза лікарнею) пацієнту слід проконсультуватися з лікарем, якщо симптоми зберігаються або посилюються. Інформація для жінок, які планують вагітність: подібні лікарські засоби пригнічують циклооксигеназу та синтез простагландинів, впливають на овуляцію, порушуючи жіночу репродуктивну функцію (оборотно після відміни лікування). Препарат містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в 1 таблетці, покритій плівковою оболонкою, тобто фактично не містить натрію. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Пацієнтам, які відзначають запаморочення, сонливість, загальмованість або порушення зору при прийомі ібупрофену, слід уникати керування транспортними засобами та механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему