Берлин Хеми Хиты продаж

Склад, форма випуску та упаковкаКапули - 1 капс. Діюча речовина: ізосорбіду мононітрат - 50,00 мг; Допоміжні речовини: цукроза, крохмаль кукурудзяний, етилцелюлоза, стеаринова кислота, тальк. Капсула: барвник червоний [Понсо 4R], (Е 124), барвник хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171), желатин. Капсули з пролонгованим вивільненням, 50 мг. По 15 капсул у контурній комірковій упаковці (блістер) із ПВХ/фольги алюмінієвої. По 2 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули №2, оранжевого кольору. Вміст капсули: гранули білого кольору.ФармакокінетикаПісля внутрішнього застосування ізосорбіду мононітрат швидко і повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту і, на відміну від ізосорбіду динітрату, не піддається метаболізму при «первинному проходженні» через печінку. Біодоступність ізосорбіду мононітрату після прийому внутрішньо становить 100%, що підтверджується досягненням приблизно однакової концентрації в плазмі після прийому внутрішньо і після внутрішньовенного введення. Препарат Моночинкве® ретард містить гранули, що забезпечують швидке вивільнення 30% від прийнятої дози ізосорбіду мононітрату та уповільнене вивільнення 70%. Фармакокінетична крива ізосорбіду мононітрату характеризується різким підйомом: протягом перших 30 хв його концентрація у крові становить 250 нг/мл. Максимальна концентрація (C max ) досягається до 4 год і становить 414 нг/мл. Після цього концентрація повільно знижується та через 12 год становить 199 нг/мл. При щоденному прийомі одноразової дози препарату Моночинкве ретард концентрація ізосорбіду мононітрату в плазмі крові перед прийомом наступної дози знижується до 100 нг/мл і нижче, що запобігає розвитку толерантності. Період напіввиведення (Т 1/2) становить близько 5-6 год, що у 8 разів вище, ніж у ізосорбіду динітрату. Ізосорбіда мононітрат є нітратом тривалої дії. Ізосорбіда мононітрат виводиться головним чином через нирки - як у незміненому вигляді, так і у вигляді глюкуронідів.ФармакодинамікаДіюча речовина – ізосорбіда мононітрат – є основним активним метаболітом ізосорбіду динітрату – засоби, що широко застосовується для профілактики та лікування ішемічної хвороби серця (ІХС). З погляду фармакодинаміки, ізосорбіду мононітрат – периферичний вазодилататор з переважним впливом на венозні судини. На молекулярному рівні стимулює утворення оксиду азоту (ендотеліального релаксуючого фактора), що викликає активацію внутрішньоклітинної гуанілатциклази в ендотелії судин, внаслідок чого збільшується синтез циклічного гуаіозинмонофосфату (цГМФ) (медіатор вазодилатації). Крім основної дії, пов'язаної зі збільшенням ємності венозного русла, ізосорбіду мононітрат також впливає на артерії, викликаючи зниження периферичного судинного опору. Таким чином, знижує переднавантаження та постнавантаження на серце (зменшує кінцево-діастолічний обсяг лівого шлуночка та знижує систолічну напругу його стінок), покращуючи насосну функцію серця та зменшуючи потребу міокарда у кисні. Має коронаророзширювальну дію. Сприяє перерозподілу коронарного кровотоку у зонах зі зниженим кровообігом. Підвищує толерантність до фізичного навантаження у пацієнтів із ІХС, стенокардією. Механізми дії ізосорбіду мононітрату забезпечують його здатність попереджати напади стенокардії та сприятливий ефект при серцевій недостатності. Знижує приплив крові до правого передсердя, сприяє зниженню тиску в малому колі кровообігу.Показання до застосуванняІшемічна хвороба серця: профілактика нападів стенокардії, зокрема після перенесеного інфаркту міокарда. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ізосорбіду мононітрату та інших органічних нітратів, інших компонентів препарату; гострий інфаркт міокарда з тяжкою артеріальною гіпотензією; гостра недостатність кровообігу (шок, судинний колапс); кардіогенний шок, якщо неможлива корекція кінцевого діастолічного тиску лівого шлуночка за допомогою внутрішньоартеріальної контрпульсації або за рахунок введення засобів, які мають позитивну інотропну дію; тяжка артеріальна гіпотензія; анемія (важка форма); токсичний набряк легень; одночасне застосування інгібіторів фосфодіестерази-5 (у тому числі силденафіл, варденафіл, тадалафіл); спадкова непереносимість фруктози, дефіцит сахарази-ізомальтази та синдром мальабсорбції глюкози-галактози; крововилив у мозок; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; констриктивний перикардит; тампонада серця; тяжка гіповолемія; важкий аортальний та субаортальний стеноз, важкий мітральний стеноз; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю закритокутова глаукома (ризик підвищення внутрішньоочного тиску); артеріальна гіпотензія (застосовувати лише під наглядом лікаря); недостатнє та неповноцінне харчування; при станах, що супроводжуються зниженням тиску наповнення лівого шлуночка, наприклад, при гострому інфаркті міокарда (ризик зниження артеріального тиску та тахікардії, які можуть посилити ішемію); аортальний та/або мітральний стеноз; тенденція до ортостатичних порушень судинного регулювання; тяжка ниркова недостатність; печінкова недостатність (ризик розвитку метгемоглобінемії); геморагічний інсульт; гіпотиреоз; захворювання, що супроводжуються підвищеним внутрішньочерепним тиском (підвищення тиску відзначалося лише при внутрішньовенному введенні високих доз нітрогліцерину); нещодавно перенесена черепно-мозкова травма.Вагітність та лактаціяПрепарат Моночинкве® ретард не рекомендується застосовувати під час вагітності та в період грудного вигодовування. Застосування препарату можливе лише за призначенням лікаря після ретельної оцінки користі для матері та можливого ризику для плода/дитини, оскільки досі недостатньо даних про наслідки його застосування у вагітних та матерів-годувальниць. Є дані, що нітрати виділяються у грудне молоко і можуть викликати метгемоглобінемію у дитини. Величина екскреції ізосорбіду мононітрату в грудне молоко не визначалася, тому слід бути обережним при застосуванні препарату в період грудного вигодовування. Якщо мати, що годує, все ж таки приймає препарат Моночинкве® ретард, необхідно встановити спостереження за дитиною на предмет можливого розвитку побічних ефектів від застосування препарату.Побічна діяЧастота класифікується за рубриками, відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я, залежно від випадку: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100 ), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку нервової системи Дуже часто: головний біль різної інтенсивності та тривалості – «нітратний» головний біль (вона зазвичай припиняється протягом декількох днів при продовженні терапії). Часто: слабкість, приступи запаморочення (у тому числі постуральне), сонливість, нечіткість зору, скутість, зниження здатності до швидких психічних та рухових реакцій (особливо на початку лікування): Рідко: ішемія мозку. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: шкірний висип. Рідко: "припливи" крові до шкіри обличчя. Дуже рідко: ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона. Частота невідома: ексфоліативний дерматит. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, блювання, сухість слизової оболонки ротової порожнини, відчуття легкого печіння язика. Дуже рідко: печія. Порушення з боку серця Часто: зниження артеріального тиску та/або розвиток ортостатичної гіпотензії на початку терапії або після збільшення дози; сонливість, слабкість та ін. Рідко: виражене зниження артеріального тиску, що супроводжується нудотою, блюванням, підвищеною збудливістю, блідістю шкірних покривів та підвищеним потовиділенням; колапс, синкопальні стани. Можливий розвиток толерантності, у т. ч. перехресної до інших нітратів (для запобігання розвитку толерантності слід уникати безперервного прийому високих доз препарату). У пацієнтів із недостатністю кровообігу після першого застосування препарату можуть виникнути симптоми колапсу. Появи подібних симптомів, а також «нітратного» головного болю можна уникнути, якщо лікування розпочинати з застосування препаратів з меншим вмістом ізосорбіду мононітрату. Тривале застосування препарату може спричинити транзиторну гіпоксемію внаслідок відносного перерозподілу кровотоку на гіповентильовані альвеолярні ділянки (у пацієнтів з ІХС може призвести до гіпоксії міокарда).Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з іншими вазодилататорами, гіпотензивними засобами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ), бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), діуретиками, нейролептиками, трициклічними антидепресантами, інга5 тадалафіл) можливе посилення вазодилатуючої дії ізосорбіду мононітрату. При одночасному застосуванні ізосорбіду мононітрату у високих дозах із гіпотензивними засобами може посилюватись їхній антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування з інгібіторами фосфодіестерази-5 (у тому числі силденафіл, варденафіл, тадалафіл) посилює антигіпертензивний ефект органічних нітратів (див. розділ "Протипоказання"). Ізосорбіда мононітрат може виступати як фізіологічний антагоніст норепінефрину, ацетилхоліну, гістаміну та інших речовин. Барбітурати прискорюють метаболізм та знижують концентрацію ізосорбіду мононітрату у плазмі крові. Ізосорбіду мононітрат знижує ефект вазопресорів. При одночасному застосуванні з аміодароном, пропранололом, БМКК (наприклад, верапаміл, ніфедипін та ін.) можливе посилення антиангінальної дії ізосорбіду мононітрату. При одночасному застосуванні з бета-адреноміметиками, альфа-адреноблокаторами (наприклад, дигідроерготамін та ін.) можливе зниження антиангінальної дії ізосорбіду мононітрату (тахікардія та виражене зниження АТ). При одночасному застосуванні ізосорбіду мононітрату з м-холіноблокаторами (атропін та ін) зростає ймовірність підвищення внутрішньоочного тиску. Адсорбенти, що в'яжуть та обволікають лікарські засоби, зменшують всмоктування ізосорбіду мононітрату із шлунково-кишкового тракту Одночасне вживання алкоголю може посилювати антигіпертензивну дію ізосорбіду мононітрату та впливати на швидкість психомоторних реакцій, у т. ч. при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги. Сапроптерин є кофактор синтетази оксиду азоту. Слід бути обережним при одночасному застосуванні препаратів, що містять сапроптерин з усіма речовинами, що викликають вазодилатацію за рахунок синтезу оксиду азоту (в т.ч. ізосорбіду мононінтрат)Спосіб застосування та дозиВсередину. Капсули приймають повністю, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянку води). Препарат Моночинкве ретард слід приймати по 1 капсулі (50 мг ізосорбіду мононітрату) 1 раз на день вранці. Доза препарату встановлюється лікарем індивідуально, залежно від тяжкості захворювання. Тривалість лікування визначається лікарем. У пацієнтів із недостатністю кровообігу після першого прийому препарату можуть виникнути симптоми колапсу. Появи подібних симптомів, а також «нітратного» головного болю можна уникнути, якщо починати лікування із застосування препаратів з меншим вмістом ізосорбіду мононітрату.ПередозуванняСимптоми: Виражене зниження артеріального тиску з ортостатичною дисрегуляцією, рефлекторна тахікардія та головний біль. Можуть з'явитися слабкість, запаморочення, «припливи» спека, нудота, блідість шкірних покривів, ниткоподібний пульс, блювання та діарея. При прийомі високих доз (більше 20 мг/кг маси тіла) можливий розвиток метгемоглобінемії, ціанозу, диспное та тахіпное через утворення нітрит-іонів внаслідок метаболізму ізосорбіду мононітрату. При прийомі високих доз можливе підвищення внутрішньочерепного тиску з виникненням церебральних симптомів. При хронічному передозуванні можливе підвищення метгемоглобіну. Лікування: Крім загальних рекомендацій, таких як промивання шлунка та забезпечення пацієнту горизонтального положення (ноги високо підняті), слід контролювати основні гемодинамічні показники крові, та за необхідності їх коригувати. Пацієнтам з вираженою артеріальною гіпотензією та/або у стані шоку слід вводити внутрішньовенно кровозамінники; у виняткових випадках для поліпшення кровообігу можна проводити інфузії норадреналіну (норепінефрину) та/або допаміну. Введення епінефрину (адреналіну) та інших споріднених вазоконстрикторів протипоказано. Залежно від ступеня тяжкості, у випадках метгемоглобінемії застосовуються такі антидоти: Аскорбінова кислота перорально або внутрішньовенно у вигляді 1% розчину натрієвої солі 0,1-0,15 мл/кг до 50 мл; Оксигенотерапія, гемодіаліз, обмінне переливання крові. У разі зупинки дихання та серця необхідно розпочати реанімаційні заходи.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Моночинкве® ретард не застосовується для усунення нападів стенокардії та терапії гострого інфаркту міокарда. У період терапії необхідний контроль артеріального тиску та частоти серцевих скорочень. При артеріальній гіпотензії препарат слід приймати лише під наглядом лікаря. При тривалому застосуванні препарату можливий розвиток толерантності, у зв'язку з чим рекомендується після 3-6 тижнів регулярного застосування препарату відмінити препарат на 24-48 год або зробити перерву на 3-5 днів, замінивши на цей час препарат Моночинкве ретард іншими антиангінальними засобами. Препарат застосовують як у монотерапії, так і в комбінації з бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, інгібіторами АПФ, серцевими глікозидами та діуретиками. У період лікування препаратом Моночинкве ретард слід утриматися від вживання алкоголю. Слід уникати різкої відміни препарату, зниження дози має бути поступовим. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботу з механізмами Препарат Моночинкве® ретард може впливати на здатність до концентрації уваги та/або на швидкість психомоторних реакцій. Тому в період лікування препаратом слід дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: небівололу гідрохлорид мікронізований – 5,45 мг (еквівалент небівололу – 5,00 мг); Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кроскармеллоза натрію, гіпромелоза 2910 (в'язкість 15 мПа * с), полісорбат 80, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), кремнію діоксид колоїдний безводний. Пігулки, 5 мг. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ПВХ/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки майже білого кольору з хрестоподібною насічкою для поділу на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо небіволол швидко всмоктується. Прийом їжі не впливає на абсорбцію, тому небіволол можна приймати незалежно від їди. Біодоступність небівололу після внутрішнього прийому становить у середньому 12% у пацієнтів з «швидким» метаболізмом (ефект «першого проходження») і буває майже повною у пацієнтів з «повільним» метаболізмом. Розподіл У плазмі крові обидва енантіомери небівололу переважно зв'язуються з альбуміном. Зв'язування з білками плазми становить для D-небівололу - 98,1%, для L-небівололу - 97,9%. У рівноважному стані та при однакових дозах максимальна концентрація незміненого небівололу в плазмі крові у пацієнтів з “повільним” метаболізмом приблизно в 23 рази вища, ніж у пацієнтів з “швидким” метаболізмом. При сумісному обліку концентрацій незміненого небівололу та його активних метаболітів у плазмі крові розбіжність у максимальних концентраціях між «швидкими» та «повільними» метаболізаторами становить 1,3-1,4 рази. З урахуванням відмінностей у швидкості метаболізму, доза препарату Небілет® повинна підбиратися індивідуально: у пацієнтів із «повільним» метаболізмом можуть застосовуватися нижчі дози. Виведення Небіволол активно метаболізується, частково з утворенням активних гідроксиметаболітів шляхом аліциклічного та ароматичного гідроксилювання, часткового N-дезалкілювання та глюкуронування, крім того, утворюються глюкуроніди гідроксиметаболітів. Через тиждень після застосування небівололу 38% дози виводиться нирками, 48% – через кишечник. Виведення незміненого небівололу через нирки становить менше 0,5% дози препарату, прийнятого внутрішньо. Період напіввиведення (Т1/2) у пацієнтів із «швидким» метаболізмом: гідроксиметаболітів – 24 год, енантіомерів небівололу – 10 год; у пацієнтів з «повільним» метаболізмом: гідроксиметаболітів - 48 год, енантіомерів небівололу - 30-50 год. . У пацієнтів із “повільним” метаболізмом ця різниця ще більша. Рівноважна концентрація небівололу в плазмі крові у більшості пацієнтів з «швидким» метаболізмом досягається протягом 24 годин, а для гідроксиметаболітів – за кілька діб. Плазмові концентрації пропорційні дозам від 1 до 30 мг. Вік пацієнта не впливає на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаНебіволол є рацематом двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) і RSSS-небівололу (L-небіволол), що поєднує дві фармакологічні дії: D-небіволол є конкурентним та селективним блокатором бета1-адренорецепторів; L-небіволол має м'яку судиннорозширювальну дію, пов'язану з впливом на систему L-аргінін/оксид азоту, і модулює вивільнення вазодилатуючого фактора оксиду азоту (NO) з ендотелію судин. Одноразовий та багаторазовий прийом небівололу знижує частоту серцевих скорочень (ЧСС) та артеріальний тиск (АТ) у спокої та при фізичному навантаженні як у пацієнтів з нормальним АТ, так і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Антигіпертензивний ефект зберігається при тривалому лікуванні. У терапевтичних дозах небіволол не має альфа-адренергічного антагонізму. Під час короткострокової та тривалої терапії небівололом у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження загального периферичного опору. Незважаючи на зменшення ЧСС, зниження серцевого викиду у спокої та при фізичному навантаженні може бути обмежене через збільшення ударного об'єму. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією небіволол збільшує NO-залежну судинну відповідь на ацетилхолін, яка знижена у пацієнтів з ендотеліальною дисфункцією. У плацебо-контрольованому дослідженні з вивчення захворюваності та смертності у 2128 пацієнтів віком від 70 років (середній вік становив 75,2 роки) зі стабільним перебігом хронічної серцевої недостатності (ХСН) зі зниженою або збереженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) (середнє значення ФВ ЛШ: 36±12,3% з наступним розподілом: ФВ Виявлено зниження випадків раптової смерті у пацієнтів, які отримували небіволол порівняно з плацебо (4,1% та 6,6%, відповідно, зниження відносного ризику становило 38%). Експерименти in vitro та in vivo на тваринах показали, що небіволол не має внутрішньої симпатоміметичної активності та мембраностабілізуючого ефекту у фармакологічних дозах. У здорових добровольців небіволол не істотно впливає на переносимість фізичних навантажень. Наявні доклінічні та клінічні дані не виявили негативного впливу небівололу на еректильну функцію у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; стабільна хронічна серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (у складі комбінованої терапії) у пацієнтів віком від 70 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до небівололу або будь-якого з компонентів препарату; печінкова недостатність (клас В та С за класифікацією Чайлд-П'ю) або порушення функції печінки; гостра серцева недостатність; кардіогенний шок; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (що вимагає внутрішньовенного введення препаратів, що мають позитивну інотропну дію); тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); синдром слабкості синусового вузла, включаючи синоаурикулярну блокаду; атріовентрикулярна (АВ) блокада II та III ступеня (без електрокардіостимулятора); брадикардія (ЧСС менше 60 уд/хв до початку терапії); нелікована феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); метаболічний ацидоз; бронхоспазм та бронхіальна астма в анамнезі; тяжкі порушення периферичного кровообігу; непереносимість лактози, дефіцит лактази та синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вік до 18 років (ефективність та безпека у цій віковій групі не вивчені); період грудного вигодовування; одночасне застосування з флоктафеніном, сультопридом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю ниркова недостатність тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) цукровий діабет; гіперфункція щитовидної залози; алергічні захворювання в анамнезі, псоріаз; хронічна обструктивна хвороба легень; облітеруючі захворювання периферичних судин (переміжна кульгавість, синдром Рейно); атріовентрикулярна блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; вік старше 75 років; артеріальна гіпотензія; феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів); хірургічні втручання та загальна анестезія; проведення десенсибілізуючої терапії; вагітність.Вагітність та лактаціяНебіволол має фармакологічні властивості, здатні негативно впливати на перебіг вагітності та/або плід/новонародженого. Для всіх препаратів із класу бета-адреноблокаторів характерне зниження плацентарного кровотоку, що асоціюється зі збільшенням частоти випадків затримки розвитку плода, внутрішньоутробної смерті, викиднів або передчасних пологів. Можливий також розвиток таких небажаних явищ, як гіпоглікемія та брадикардія у плода або новонародженого (імовірно, протягом перших трьох днів). У разі необхідності проведення терапії бета-адреноблокаторами надається перевага бета1-селективним препаратам. Небіволол не повинен застосовуватись під час вагітності. При вагітності небіволол призначають лише за життєво важливими показаннями, коли користь матері перевищує можливий ризик для плода або новонародженого. Якщо лікування небівололом необхідне, потрібно проводити спостереження за матково-плацентарним кровотоком і зростанням плода. У разі негативного впливу на перебіг вагітності та плід має бути розглянута можливість альтернативної терапії. Повинний проводитись ретельний моніторинг стану новонародженого. Появи симптомів гіпоглікемії та брадикардії зазвичай очікуються протягом перших 3 днів життя. Дослідження на тваринах показали, що небіволол виділяється з грудним молоком. Дані про те, чи виділяється препарат із грудним молоком у людини, відсутні. Більшість бета-блокаторів, особливо ліпофільні сполуки, такі як небіволол та його активні метаболіти, тією чи іншою мірою проникають у грудне молоко. Тому під час застосування небівололу в період лактації грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяМожливі небажані реакції (HP) наведені нижче відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення в порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10) , Нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку імунної системи Частота невідома: ангіоневротичний набряк, гіперчутливість. Порушення психіки Нечасто: депресія, «кошмарні» сновидіння. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови, запаморочення, парестезія. Дуже рідко: непритомність. Порушення з боку органу зору Нечасто: порушення зору. Порушення з боку серця Нечасто: брадикардія, серцева недостатність, уповільнення АВ-провідності. Порушення з боку судин Нечасто: виражене зниження артеріального тиску, посилення хромоти, що перемежується. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Часто: задишка. Нечасто: бронхоспазм. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, запор, діарея. Нечасто: диспепсія, метеоризм, блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, шкірний висип еритематозного характеру. Дуже рідко: посилення перебігу псоріазу. Частота невідома: кропив'янка. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: підвищена стомлюваність, набряки. При застосуванні деяких бета-адреноблокаторів можуть спостерігатися наступні HP: психози, галюцинації, сплутаність свідомості, похолодання/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, синдром “сухого ока”, окуло-мукотанний синдром за практололовим типом. Хронічна серцева недостатність Дані про HP у пацієнтів з ХСН отримані в результаті плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 1067 пацієнтів, які отримували небіволол та 1061 пацієнта, які отримували плацебо. За результатами дослідження HP виникли у 449 пацієнтів, які отримували небіволол (42.1%), та 334 пацієнтів, які отримували плацебо (31.5%). Найбільш часті HP на тлі терапії небівололом за результатами дослідження: брадикардія та запаморочення, що виникли сумарно у 11% пацієнтів. Серед пацієнтів, які отримували плацебо, частота вищеописаних HP була 2% та 7%, відповідно. Інші HP. Можливі ті, що мають зв'язок із застосуванням небівололу, що стосуються лікування ХСН, зареєстровані за результатами дослідження: декомпенсація ХСН, ортостатична гіпотензія, непереносимість препарату, АВ-блокада 1 ступеня, набряки нижніх кінцівок.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічні взаємодії Протипоказані комбінації Флоктафенін Бета-адреноблокатори можуть перешкоджати компенсаторним реакціям серцево-судинної системи у відповідь на артеріальну гіпотензію або шок, які можуть бути спричинені флоктафеніном. Сультопід Небіволол не слід призначати одночасно з сультопридом, оскільки існує підвищений ризик виникнення аритмії шлуночкової, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Нерекомендовані комбінації При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами І класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон) можливе подовження часу атріовентрикулярного проведення та посилення негативної інотропної дії. При одночасному застосуванні бета-адреноблокаторів з блокаторами «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) (наприклад, верапаміл, дилтіазем) посилюється негативна дія на скоротливість та АВ-провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу одночасно з бета-адреноблокатором може призводити до тяжкої артеріальної гіпотензії та АВ-блокади. При одночасному застосуванні з гіпотензивними засобами центральної дії (наприклад, клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа, рілменідин) можливе погіршення перебігу ХСН за рахунок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС та серцевого викиду, вазодилатація). Різке скасування, особливо у разі попередньої відмови від терапії бета-блокаторами, може збільшити ризик розвитку «рикошетної» артеріальної гіпертензії. Комбінації, які слід застосовувати з обережністю При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами ІІІ класу (наприклад, аміодарон) може спостерігатись подовження часу АВ-проведення. Одночасне застосування небівололу та лікарських засобів для загальної анестезії може спричиняти пригнічення рефлекторної тахікардії та збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Загальним правилом є необхідність уникати різкого скасування бета-адреноблокаторів. Анестезіолог повинен бути проінформований про прийом пацієнтом препарату Небілет. При одночасному застосуванні небівололу з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому небіволол не впливає на концентрацію глюкози, проте може маскувати симптоми гіпоглікемії (відчуття «серцебиття», тахікардія). При одночасному застосуванні небівололу з баклофеном (міорелаксант) та аміфостином (антинеопластичний препарат) можливе зниження артеріального тиску, що потребує відповідної корекції дози небівололу. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні небівололу та серцевих глікозидів можливе збільшення часу АВ-проведення. У клінічних дослідженнях не отримано даних щодо взаємодії двох препаратів. Небіволол не впливає на фармакокінетику дигоксину. При одночасному застосуванні небівололу з БМКК дигідропіридинового ряду (наприклад, амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін) можливе збільшення ризику артеріальної гіпотензії та зниження скоротливості лівого шлуночка у пацієнтів з ХСН. При одночасному застосуванні небівололу з трициклічними антидепресантами, барбітуратами, похідними фенотіазину може посилюватися антигіпертензивна дія (адитивний ефект). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) не впливають на антигіпертензивну дію небівололу. Симпатоміметичні засоби можуть знижувати ефективність бета-адреноблокаторів. Бета-адреноміметики можуть вести до необмеженої альфа-адренергічної активності симпатоміметичних агентів з альфа- та бета-адренергічними ефектами (ризик розвитку артеріальної гіпертензії, тяжкої брадикардії та зупинки серця). Фармакокінетичні взаємодії При одночасному застосуванні небівололу з лікарськими засобами, що інгібують зворотне захоплення серотоніну, або іншими засобами, що біотрансформуються за участю ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пароксетин, флуоксетин, тіоридазин і хінідин). вираженої брадикардії та HP. При одночасному застосуванні небівололу з фінголімодом можливе потенціювання негативного хронотропного ефекту бета-адреноблокаторів та розвиток вираженої брадикардії. При необхідності одночасного застосування слід дотримуватися особливої ​​обережності. При одночасному застосуванні небівололу з циметидином концентрація небівололу в плазмі збільшується без впливу на терапевтичний ефект. Одночасне застосування небівололу та ранитидину не впливає на фармакокінетичні параметри небівололу. Небіволол приймають під час їжі, а антацидний засіб між їдою, таким чином, препарати можна застосовувати одночасно. При одночасному застосуванні небівололу з нікардипіном концентрації активних речовин у плазмі крові дещо збільшуються, проте не впливають на терапевтичний ефект. Одночасний прийом небівололу та етанолу, фуросеміду або гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Небілет приймають внутрішньо, один раз на добу, бажано в один і той же час, незалежно від часу прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Середня добова доза для лікування артеріальної гіпертензії становить 5 мг небівололу (1 таблетка препарату Небілет®). Антигіпертензивний ефект розвивається через 1-2 тижні, у ряді випадків оптимальний ефект досягається лише через 4 тижні. Препарат Небілет можна застосовувати як у монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. До цього часу додатковий антигіпертензивний ефект спостерігався лише при комбінації препарату Небілет®, 5 мг з 12,5 - 25 мг гідрохлортіазиду. Пацієнти з нирковою недостатністю Рекомендована початкова доза у пацієнтів з нирковою недостатністю становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) на добу. При необхідності добову дозу можна збільшити до 5 мг (1 таблетка одноразово). Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти У пацієнтів віком понад 65 років рекомендована початкова доза становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) щодня. При необхідності доза може бути збільшена до 5 мг небівололу (1 таблетка Небілет®). Проте, враховуючи недостатній досвід застосування препарату Небілет® у пацієнтів віком від 75 років, слід виявляти обережність та проводити ретельне обстеження таких пацієнтів. Хронічна серцева недостатність Лікування стабільної ХСН має починатися з поступового титрування дози небівололу до досягнення індивідуальної оптимальної підтримуючої дози. У пацієнтів із ХСН на початку лікування небівололом не повинно бути епізодів гострої серцевої недостатності протягом останніх 6 тижнів. Лікар повинен мати достатній досвід лікування пацієнтів з ХСН. У пацієнтів, які отримують терапію серцево-судинними препаратами, включаючи діуретики та/або дигоксин та/або інгібітори АПФ та/або антагоністи рецепторів ангіотензину II, оптимальні дози цих лікарських препаратів повинні бути підібрані протягом 2 тижнів до початку терапії препаратом Небілет®. На початку лікування підбір дози препарату Небілет необхідно здійснювати повільно, з інтервалом від 1 до 2 тижнів між кожним подальшим збільшенням дози залежно від переносимості пацієнтом кожної дози. Підбір дози необхідно здійснювати за наступною схемою: доза, що становить 1,25 мг небівололу (1/4 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу, може бути збільшена спочатку до 2,5 - 5 мг небівололу (1/2 таблетки або 1 таблетка ) один раз на добу, а потім – до 10 мг небівололу (2 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 10 мг небівололу. На початку лікування та при кожному подальшому збільшенні дози пацієнту слід не менше 2-х годин перебувати під наглядом лікаря, щоб переконатися, що клінічний стан залишається стабільним (особливо: АТ, ЧСС, відсутні порушення провідності та симптоми декомпенсації ХСН). Через побічні ефекти не всім пацієнтам вдається досягти максимальної рекомендованої дози небівололу. При необхідності вже досягнуту дозу можна поступово знизити і, по можливості, знову до неї повернутися. У період титрування дози небівололу, у разі погіршення перебігу ХСН або при непереносимості препарату, рекомендується спочатку знизити дозу небівололу або при необхідності (при появі тяжкої артеріальної гіпотонії, прогресуванні симптомів серцевої недостатності з розвитком гострого набряку легенів, кардіогенного блоку). , негайно скасувати його. Лікування небівололом стабільної ХСН є, як правило, тривалим. Не рекомендується різке скасування терапії небівололом, оскільки це може призвести до погіршення перебігу серцевої недостатності. Якщо відміна препарату необхідна, дозу слід знижувати поетапно, зменшуючи її вдвічі з інтервалом в один тиждень. Пацієнти з нирковою недостатністю Спеціальної корекції дози у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) 89-30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) не потрібна, оскільки титрація до максимальної переносимої дози здійснюється індивідуально. Досвід застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти Спеціальної корекції дози у даної вікової категорії не потрібно, так як титрація до максимальної дози, що переноситься, здійснюється індивідуально. Для поділу покладіть пігулку на тверду, рівну поверхню хрестоподібною насічкою вгору, натисніть на пігулку обома вказівними пальцями (мал. 1). Для отримання чверті (1/4) пігулки повторіть ці ж дії з половиною (1/2) пігулки, як зазначено на рис. 2.ПередозуванняДані про передозування препарату Небілет відсутні. Симптоми передозування бета-адреноблокаторів: виражене зниження артеріального тиску, синусова брадикардія, бронхоспазм та гостра серцева недостатність. Лікування У разі передозування або розвитку гіперчутливості слід забезпечити постійне спостереження за пацієнтом в умовах палати інтенсивної терапії. Рекомендується контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові. Для запобігання подальшому всмоктування препарату із шлунково-кишкового тракту необхідно промивання шлунка, прийом активованого вугілля та проносного засобу. Може знадобитися штучна вентиляція легень. При брадикардії або вираженій ваготонії слід вводити внутрішньовенно 0,5-2 мг атропіну. При АВ-блокаді (II-III ст.) рекомендується внутрішньовенне введення бета-адреноміметиків, при їх неефективності слід розглянути питання про встановлення електрокардіостимулятора. При вираженому зниженні артеріального тиску та шоці рекомендовано внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів і, при необхідності, катехоламінів.У разі відсутності бажаного ефекту внутрішньовенне введення глюкагону з розрахунку 50-100 мкг/кг маси тіла. При серцевій недостатності лікування починають із введення серцевих глікозидів та діуретиків, за відсутності ефекту доцільним є введення допаміну, добутаміну або вазодилататорів. При бронхоспазму застосовують бронходилататори, такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрипинення терапії або «синдром відміни» Не слід різко переривати лікування небівололом без нагальної потреби. Слід дотримуватись особливої ​​обережності при необхідності припинення терапії у пацієнтів з ІХС, тому що відзначалося обтяження нападів стенокардії, розвиток інфаркту міокарда та виникнення шлуночкових аритмій у пацієнтів з ІХС при раптовому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Якщо припинення лікування необхідне, то дозу небівололу слід поступово знижувати протягом 1-2 тижнів. У разі значного тяжіння стенокардії або розвитку гострого коронарного синдрому слід тимчасово відновити прийом небівололу. Захворювання серцево-судинної системи Контроль АТ та ЧСС на початку прийому препарату має бути щоденним. Як і інші бета-адреноблокатори, небіволол може спричинити подовження інтервалу PQ на ЕКГ. Слід обережно застосовувати небіволол у пацієнтів з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, порушеннями провідності серця, синкопальними станами в анамнезі. Одночасне застосування небівололу з лікарськими засобами, здатними подовжувати інтервал PQ на ЕКГ, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для пацієнта переважує можливий ризик розвитку або обтяження порушень провідності серця. Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметалу) Неселективні бета-адреноблокатори можуть збільшувати частоту та тривалість ангінозних нападів у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардією Принцметала), внаслідок опосередкованої альфа-рецепторами вазоконстрикції коронарної артерії. Кардіоселективні бета1-адреноблокатори при вазоспастичній стенокардії слід застосовувати з обережністю. Брадикардія Бета-адреноблокатори можуть спричиняти брадикардію. При урізанні ЧСС у спокої менше 50-55 уд. /хв слід зменшити дозу або припинити прийом небівололу. Захворювання периферичних судин Обережність необхідна при застосуванні небівололу у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (у тому числі із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Декомпенсована ХСП Бета-адреноблокатори не повинні застосовуватися при декомпенсованій ХСН, доки стан пацієнта не стабілізується. Небіволол можна застосовувати для терапії стабільної ХСН легкого та середнього ступеня тяжкості одночасно з тіазидними діуретиками, дигоксином, інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ). Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна призначати кардіоселективні бетагадреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. Бета-адреноблокатори слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легень, оскільки може посилитись бронхоспазм. У пацієнтів із схильністю до бронхоспазму при прийомі бета-адреноблокаторів може розвинутись задишка внаслідок підвищення опору дихальних шляхів. Необхідно ретельне спостереження за такими пацієнтами на початку лікування та зі збільшенням дози препарату, а також зниження дози небівололу з появою початкових ознак бронхоспазму. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із наявністю в анамнезі бронхолегеневих захворювань. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча, ніж у курців. Цукровий діабет Небіволол не впливає на концентрацію глюкози у плазмі у пацієнтів з цукровим діабетом. Проте, слід дотримуватись обережності при лікуванні цих пацієнтів, оскільки небіволол може маскувати певні симптоми гіпоглікемії (наприклад, тахікардію), спричинені застосуванням гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо та інсуліну. У пацієнтів з лабільним перебігом цукрового діабету та наявністю в анамнезі епізодів спонтанної гіпоглікемії застосування бета-адреноблокаторів може призвести до погіршення контролю глікемії та збільшення часу відновлення після гіпоглікемії. У такому випадку може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього прийому та інсуліну. Такий ефект зазвичай виникав на фоні лікування неселективними бета-адреноблокаторами і менш ймовірним при застосуванні кардіоселективних бетарадреноблокаторів (таких, як небіволол). Тиреотоксикоз При гіперфункції щитовидної залози бета-адреноблокатори можуть маскувати тахікардію та зменшувати вираженість симптомів тиреотоксикозу. Різка відміна препарату може спричинити загострення симптомів захворювання та розвиток тиреотоксичного кризу. Феохромоцитома Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора (в т. ч. небівололу) необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Загальні хірургічні втручання та загальна анестезія При необхідності проведення хірургічних втручань слід попередити лікаря-анестезіолога про те, що пацієнт приймає бета-адреноблокатори (ризик лікарських взаємодій із розвитком брадіаритмій та артеріальної гіпотензії). На тлі прийому небівололу слід з обережністю застосовувати засоби для наркозу, що пригнічують скоротливість міокарда. Для загальної анестезії рекомендується застосування препаратів із мінімально негативною інотропною дією. Рекомендується без явної необхідності не припиняти прийом небівололу в периопераційному періоді (бо блокада бета-адренорецепторів знижує ризик виникнення аритмій під час вступного наркозу та інтубації трахеї). У разі необхідності переривання лікування небівололом перед проведенням хірургічного втручання препарат слід відмінити не менше ніж за 24 години до операції. Реакції підвищеної чутливості Бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та тяжкість анафілактичних реакцій/реакцій гіперчутливості. Застосування звичайних терапевтичних доз епінефрину (адреналіну) на фоні прийому бета-адреноблокаторів не завжди призводить до досягнення бажаного клінічного ефекту. Таким чином, необхідно дотримуватися обережності при призначенні бета-адреноблокаторів пацієнтам з тяжкими реакціями гіперчутливості в анамнезі або курсом десенсибілізації. Псоріаз При вирішенні питання застосування небівололу у пацієнтів з псоріазом слід ретельно співвіднести передбачувану користь від застосування препарату та можливий ризик загострення перебігу псоріазу. Контактні лінзи Пацієнти, які користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на фоні застосування бета-адреноблокаторів можливе зниження продукції слізної рідини. Доклінічні дослідження з використанням стандартних методик не виявили генотоксичної та канцерогенної дії у людини. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період лікування препаратом Небілет® слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з ймовірністю розвитку таких побічних ефектів як запаморочення та підвищена стомлюваність. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Панкреатин – 153,5 мг (з мінімальною активністю: ліпази 10000 ОД; амілази 9000 ОД; протеази 500 ОД); Допоміжні речовини: кроскармелоза натрію - 5,12 мг, целюлоза мікрокристалічна - 8,52 мг, олія рицинова гідрована - 1,709 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 0,849 мг, магнію стеарат - 0,849 мг; Оболонка: метакрилової кислоти та етил акрилату сополімер (1:1), 30 % дисперсія – 25,0 мг, триетилцитрат – 2,51 мг, емульсія симетикону 30 % (суха маса) – 0,015 мг; тальк – 5,01 мг; Капсула: корпус: желатин – 36,20 мг, титану діоксид (Е 171) – 0,20 мг; барвник заліза оксид жовтий (Е 172) – 0,20 мг; барвник заліза оксид червоний (Е 172) – 0,01 мг; кришечка: желатин – 23,800 мг; титану діоксид (Е 171) – 0,400 мг; барвник хіноліновий жовтий (Е 104) – 0,200 мг; індигокармін (Е 132) – 0,002 мг. По 20, 50 або 100 капсул у поліпропіленовому флаконі з поліетиленовою кришкою, забезпеченою осушувачем. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиНепрозорі тверді желатинові капсули циліндричної форми з напівсферичними кінцями №2: корпус капсули світло-жовтогарячого кольору, кришечка капсули жовтувато-зеленого кольору. Вміст капсул: міні-таблетки циліндричної форми, покриті кишковорозчинною оболонкою, світло-бежевого кольору з блискучою поверхнею.Фармакотерапевтична групаВідновлює дефіцит ферментів підшлункової залози.ФармакокінетикаЖелатинові капсули препарату Пангрол® 10000 швидко розчиняються в шлунку, вивільняючи міні-таблетки, покриті кишковорозчинною (кислотостійкою) оболонкою. Таким чином, ферменти залишаються захищеними від інактивації у кислому середовищі шлунка. Форма випуску препарату забезпечує перемішування міні-таблеток з кишковим вмістом та рівномірний розподіл ферментів. Розчинення оболонки міні-таблеток та активація ферментів відбувається при нейтральному або слаболужному рН у тонкій кишці. Панкреатин не всмоктується з шлунково-кишкового тракту, виводиться з каловими масами.ФармакодинамікаДіючою речовиною препарату Пангрол® 10000 є панкреатин, що є порошком з підшлункових залоз свиней. Ферменти, що входять до складу панкреатину, сприяють розщепленню жирів, вуглеводів та білків, що надходять із їжею. Панкреатин, надаючи протеолітичну, амілолітичну та ліполітичну дію, компенсує ферментативну недостатність підшлункової залози, покращує функціональний стан ШКТ, нормалізує процеси травлення.Показання до застосуванняЗамісна терапія недостатності екзокринної функції підшлункової залози у дорослих та дітей при таких станах: хронічний панкреатит; муковісцидоз; рак підшлункової залози; стани після оперативних втручань на підшлунковій залозі та шлунку (повна або часткова резекція органу); стани після опромінення органів шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються порушенням перетравлення їжі, метеоризмом, діареєю (у складі комбінованої терапії); звуження протоки підшлункової залози, зокрема. за наявності пухлини або жовчного каміння; синдром Швахмана-Даймонду; підгострий панкреатит; інші захворювання, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози. Відносна ферментна недостатність при наступних станах та ситуаціях: розлади шлунково-кишкового тракту функціонального характеру (при гострих кишкових інфекціях, синдромі роздратованого кишечника); вживання рослинної або жирної їжі, що важко перетравлюється. Підготовка до рентгенологічного дослідження та УЗД органів черевної порожнини.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до панкреатину свинячого походження або до інших компонентів препарату; гострий панкреатит; Загострення хронічного панкреатиту.Вагітність та лактаціяКлінічних даних про лікування вагітних жінок препаратами, які містять ферменти підшлункової залози, відсутні. У ході досліджень на тваринах не виявлено абсорбції ферментів підшлункової залози свинячого походження, тому токсичного впливу на репродуктивну функцію та розвиток плода не передбачається. Застосування препарату Пангрол® 10000 при вагітності можливе, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Виходячи з досліджень на тваринах, під час яких не виявлено негативного впливу ферментів підшлункової залози, не очікується жодного шкідливого впливу препарату на дитину через грудне молоко. Під час годування груддю можна приймати ферменти підшлункової залози.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100, З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота, блювання та здуття живота. Шлунково-кишкові розлади пов'язані головним чином з основним захворюванням. Частота виникнення наступних несприятливих реакцій була нижчою або схожою на такі при застосуванні плацебо: дуже часто — біль у ділянці живота; часто – діарея. З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – висип; свербіж, кропив'янка - для оцінки частоти випадків даних недостатньо.Взаємодія з лікарськими засобамиДосліджень щодо взаємодії не проводилося.Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи повністю (не розжовувати), запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянку води). Доза препарату Пангрол® 10000 підбирається індивідуально залежно від тяжкості захворювання, а також обсягу та складу їжі. Дорослим. Якщо немає інших вказівок, слід приймати по 2-4 капс. препарату Пангрол® 10000 під час кожного їди. Якщо прийом цілої капсули для пацієнта скрутний (наприклад у маленьких дітей або пацієнтів похилого віку) можна висипати її вміст, наприклад у склянку, розкривши капсулу шляхом відділення кришечки від корпусу, а потім прийняти вміст (міні-таблетки), запиваючи деякою кількістю рідини або додати до рідкої їжі, що не вимагає пережовування (наприклад, яблучне пюре або фруктовий сік). Суміш міні-таблеток з їжею або рідиною не підлягає зберіганню (приймати одразу після приготування). Збільшення дози препарату слід здійснювати лише під контролем лікаря, орієнтуючись при цьому на динаміку симптоматики (наприклад, зменшення стеатореї, ослаблення болю в животі). Добову дозу ферментів, що становить 15000-20000 ліпазних ОД/кг, перевищувати не рекомендується. Тривалість курсу лікування встановлюється лікарем та залежить від перебігу захворювання. Дітям режим дозування та тривалість лікування встановлює лікар залежно від ступеня виразності захворювання та складу їжі з розрахунку 500–1000 ліпазних одиниць/кг на кожний прийом їжі. Застосування при муковісцидозі Доза препарату Пангрол 10000 залежить від маси тіла і повинна становити на початку лікування 1000 ліпазних ОД/кг на кожен прийом їжі для дітей молодше 4 років, і 500 ліпазних ОД/кг під час кожного прийому їжі для дітей старше 4 років. Дозу препарату слід підбирати індивідуально залежно від тяжкості захворювання, під контролем стеатореї та при оптимальній дієті. У більшості пацієнтів доза повинна становити не більше 10000 ліпазних ОД/кг/добу або 4000 ліпазних ОД/г спожитого жиру.ПередозуванняСимптоми: застосування великих доз ферментів підшлункової залози може супроводжуватися гіперурикозурією та гіперурикемією у пацієнтів з муковісцидозом. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які страждають на муковісцидоз, які отримували високі дози препаратів панкреатину, описані стриктури клубової, сліпої та товстої кишки (фіброзуюча колонопатія). Як запобіжний засіб, при появі незвичних симптомів або зміні характеру симптомів основного захворювання необхідно медичне обстеження для виключення ураження товстої кишки, особливо у разі застосування препарату в дозі понад 10000 ліпазних ОД/кг/добу. Вплив препарату на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами. Пангрол® 10000 не впливає на виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують особливої ​​уваги та швидкості реакції.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: тамсулозину гідрохлорид – 0,4 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30%, тальк, триетилцитрат; Оболонка: метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1), дисперсія 30%, тальк, триетилцитрат. Корпус капсули: барвник заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171), барвник заліза оксид жовтий (Е 172), желатин. Кришечка капсули: індигокармін (Е 132), барвник заліза оксид чорний (Е 172), титану діоксид (Е 171), барвник заліза оксид жовтий (Е 172), желатин. Капсули кишковорозчинні з пролонгованим вивільненням, 0,4 мг. По 10 капсул у блістер з ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 1, 3 або 10 блістерів з інструкцією з медичного застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиНепрозорі желатинові капсули № 2 з корпусом світло-оранжевого кольору та кришечкою сіро-зеленого кольору. Вміст капсул: пелети від білого до майже білого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо тамсулозин швидко абсорбується в кишечнику і має майже 100% біодоступність. Всмоктування тамсулозину дещо сповільнюється після їди. Одинаковий рівень абсорбції може бути досягнутий у разі, якщо пацієнт щоразу приймає препарат після звичайного сніданку. Тамсулозин характеризується лінійною кінетикою. Після одноразового вживання в дозі 0,4 мг його максимальна концентрація в плазмі досягається через 6 годин. Після багаторазового прийому внутрішньо 0,4 мг на добу рівноважна концентрація досягається до 5-ї доби, при цьому її значення приблизно на 2/3 вище значення цього параметра після прийому одноразової дози. Розподіл Зв'язок із білками плазми крові – близько 99%, обсяг розподілу невеликий – 0,2 л/кг. Метаболізм Тамсулозин не піддається ефекту «першого проходження» і повільно метаболізується у печінці з утворенням менш активних метаболітів. Більшість тамсулозину присутня у крові у незміненій формі. В експерименті виявлено здатність тамсулозину трохи індукувати активність мікросомальних ферментів печінки. Виведення Тамсулозин та його метаболіти виводяться головним чином нирками, 9% препарату виводиться у незміненому вигляді. Період напіввиведення (Т1/2) тамсулозину становить приблизно 10 год (при одноразовому прийомі після їди), при багаторазовому прийомі – 13 год.ФармакодинамікаТамсулозин є специфічним блокатором постсинаптичних α1-адренорецепторів, що знаходяться в гладкій мускулатурі передміхурової залози, шийки сечового міхура та простатичної частини уретри. Блокада a α1-адренорецепторів тамсулозином призводить до зниження тонусу гладкої мускулатури передміхурової залози, шийки сечового міхура та простатичної частини уретри та покращення відтоку сечі. Одночасно зменшуються як симптоми спорожнення, так і симптоми наповнення сечового міхура, обумовлені підвищеним тонусом гладкої мускулатури і детрузорної гіперактивності при доброякісній гіперплазії передміхурової залози. Такий фармакологічний ефект зберігається протягом тривалого часу. Також істотно знижується необхідність оперативного втручання або катетеризації. Здатність тамсулозину впливати на α1A підтип адренорецепторів у 20 разів перевищує його здатність взаємодіяти з α1B підтипом адренорецепторів, розташованих у гладких м'язах судин. Завдяки своїй високій селективності тамсулозин не викликає клінічно значущого зниження системного артеріального тиску як у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, так і у пацієнтів з нормальним вихідним рівнем артеріального тиску.Показання до застосуванняЛікування дизуричних розладів при доброякісній гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до тамсулозину (включаючи ангіоневротичний набряк) та/або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; ортостатична гіпотензія (у т. ч. в анамнезі); печінкова недостатність тяжкого ступеня; вік 8 років (у зв'язку з відсутністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування тамсулозину в даній віковій популяції). З обережністю ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв); при одночасному застосуванні з сильними та середньою активністю інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяПрепарат Профлосин призначений для застосування тільки у чоловіків.Побічна діяМожливі небажані реакції при застосуванні препарату наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (< 1/10, ≥1/100), нечасто (< 1/100, ≥1/1000), рідко (< 1/1000, ≥1/10000) ), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними встановити частоту неможливо), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль; рідко – непритомні стани. Порушення органу зору: частота невідома: - нечіткість зору, порушення зору. Порушення з боку серця: нечасто – «відчуття серцебиття». Порушення з боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи. грудної клітки та органів середостіння: нечасто – риніт; частота невідома – епістаксис (носова кровотеча). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор, діарея, нудота, блювання; частота невідома – сухість у роті. Порушення з боку статевих органів та грудної залози: часто – порушення еякуляції, ретроградна еякуляція, анеякуляція; дуже рідко – пріапізм. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – висипання, свербіж шкіри, кропив'янка; рідко – ангіоневротичний набряк; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона; частота невідома – багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит. Загальні порушення: нечасто – астенія. У ході постреєстраційних спостережень були зареєстровані випадки розвитку синдрому інтраопераційної нестабільності райдужної оболонки ока (синдром «вузької зіниці») під час операції з приводу катаракти або глаукоми у пацієнтів, які приймали тамсулозин. Досвід постреєстраційного застосування: на додаток до перелічених вище небажаних реакцій на фоні застосування тамсулозину були зареєстровані окремі випадки фібриляції передсердь, порушення ритму серця, тахікардії та диспное. У зв'язку з тим, що дані були отримані методом спонтанних повідомлень у післяреєстраційний період застосування тамсулозину, неможливо з достатньою мірою надійності оцінити частоту розвитку даних небажаних реакцій та їх зв'язок з терапією тамсулозином.Взаємодія з лікарськими засобамиТамсулозин не взаємодіє з атенололом, еналаприлом та теофіліном. При одночасному застосуванні з циметидином відмічено деяке підвищення концентрації тамсулозину у плазмі; з фуросемідом – зниження концентрації тамсулозину у плазмі крові, однак це не потребує корекції дози препарату, оскільки концентрація тамсулозину залишається в межах нормального діапазону. Диклофенак та варфарин можуть збільшувати швидкість виведення тамсулозину. In vitro діазепам, пропранолол, трихлорметіазид, хлормадинон, амітриптилін, диклофенак, глібенкламід, симвастатин, варфарин не впливали на вільну фракцію тамсулозину у плазмі крові людини. У свою чергу тамсулозин не змінював вільні фракції діазепаму, пропранололу, трихлорметіазиду та хлормадинону. Одночасне застосування тамсулозину з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може призвести до збільшення концентрації тамсулозину у плазмі. Одночасне застосування з кетоконазолом (сильний інгібітор ізоферменту CYP3A4) призводило до збільшення AUC та Сmax тамсулозину у 2,8 та 2,2 рази, відповідно. Тамсулозин не слід призначати одночасно з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 пацієнтам із порушенням метаболізму ізоферменту CYP2D6. Тамсулозин слід застосовувати з обережністю одночасно з сильними та середньою активністю інгібіторами ізоферменту) CYP3A4. Одночасне застосування тамсулозину з пароксетином, сильним інгібітором ізоферменту CYP2D6, призводило до збільшення Сmах та AUC тамсулозину в 1,3 та 1,6 разів, відповідно, проте дані зміни не мали клінічної значущості. Одночасне застосування тамсулозину з іншими блокаторами α1-адренорецепторів, інгібіторами холінестерази, алпростадилом, анестетиками, діуретиками, леводопою, міорелаксантами, нітратами, антидепресантами, бета-адреноблокаторами, блокаторами «кадного тиску».Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 капсулі 1 раз на добу після сніданку або першого їди. Капсулу слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Капсулу не можна ділити на частини або розламувати, оскільки це може вплинути на швидкість вивільнення речовини, що діє. З огляду на прогресуючий характер захворювання, симптоматична терапія може проводитись тривалий час. Тривалість лікування визначає лікар. Застосування препарату в особливих клінічних групах пацієнтів Діти та підлітки до 18 років Відповідних показань для застосування препарату у пацієнтів віком до 18 років немає. Безпека та ефективність застосування тамсулозину у цій віковій категорії не вивчалися. У пацієнтів із порушенням функції нирок При нирковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату не потрібне. Застосування тамсулозину у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв) вимагає дотримання запобіжних заходів та ретельного медичного спостереження. У пацієнтів із порушенням функції печінки При печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості корекції режиму дозування препарату не потрібно. Застосування тамсулозину при печінковій недостатності тяжкого ступеня протипоказано.ПередозуванняПовідомлень про випадки гострого передозування при прийомі препарату досі не спостерігалося. Передозування тамсулозину може потенційно призвести до тяжкої артеріальної гіпотензії (спостерігалася при різній виразності передозування). Теоретично є ймовірність різкого зниження артеріального тиску та тахікардії, що може вимагати проведення відповідних заходів. Для відновлення артеріального тиску (у тому числі при ортостатичній гіпотензії) та частоти серцевих скорочень до нормальних значень пацієнта необхідно вкласти в горизонтальне положення. За відсутності ефекту слід провести заходи для відновлення об'єму циркулюючої рідини та, при необхідності, застосувати судинозвужувальні засоби. Необхідний контроль функції нирок, а також проведення загальної підтримуючої терапії. Для запобігання подальшій абсорбції тамсулозину доцільним є промивання шлунка, прийом активованого вугілля або осмотичного проносного (наприклад, натрію сульфату). Проведення гемодіалізу недоцільно, оскільки тамсулозин має високу спорідненість до білків плазми крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри перших ознаках ортостатичної гіпотензії (запаморочення, слабкість) пацієнта слід посадити або укласти. Перед початком терапії препаратом Профлоксин слід виключити наявність у пацієнта захворювань та станів, здатних зумовити симптоматику, подібну до такої при доброякісній гіперплазії простати. Перед початком лікування та регулярно під час терапії має виконуватися пальцеве ректальне обстеження та, якщо потрібно, визначення концентрації специфічного простатичного антигену (ПСА). Застосування тамсулозину у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) потребує обережності, оскільки досліджень у цій популяції пацієнтів не проводилося. При оперативних втручаннях з приводу катаракти або глаукоми на фоні прийому препарату або при його попередньому застосуванні у деяких пацієнтів можливий розвиток синдрому інтраопераційної нестабільності райдужної оболонки ока (синдром «вузької зіниці»), що необхідно враховувати під час передопераційної підготовки пацієнта та проведення операції. Рекомендовано відмінити прийом тамсулозину за 1-2 тижні до оперативного втручання з приводу катаракти або глаукоми, проте користь відміни тамсулозину досі не доведена. Синдром «вузької зіниці» може розвинутись у пацієнтів, які приймали тамсулозин за більший період часу до оперативного втручання. Призначення тамсулозину пацієнтам, у яких планується оперативне втручання щодо катаракти чи глаукоми, не рекомендовано. У період передопераційної підготовки хірургу-офтальмологу слід уточнити факт застосування пацієнтом тамсулозину в даний час або раніше, щоб у разі потреби вжити відповідних заходів для запобігання «синдрому вузької» зіниці. У постреєстраційних дослідженнях було відзначено випадки порушення еякуляції, ретроградної еякуляції, анеякуляції. Відзначалися випадки розвитку тривалої ерекції та приапізму на фоні застосування α1-адреноблокаторів. У разі збереження ерекції протягом більше 4 годин слід негайно звернутися за медичною допомогою. Терапія приапізму повинна проводитися негайно, щоб уникнути пошкодження тканин статевого члена та незворотної втрати потенції. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень щодо впливу тамсулозину на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Але, враховуючи можливість виникнення запаморочення, необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Спиртовий екстракт плодів пальми повзучої (9-11:1) - 320 мг; Оболонка капсули: желатин сукцинілований, гліцерол, вода очищена, титану діоксид, барвник заліза оксид чорний, барвник червоний [Понсо 4R]. Капсули 320 мг. По 15 капсул у блістер (ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва) По 1, 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКапсули Овальні, м'які, желатинові капсули зі світлонепроникною двоколірною червоно-чорною оболонкою. Вміст капсули: зеленувато-коричнева рідина з характерним запахом.ФармакокінетикаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) швидко всмоктується. Після перорального прийому максимальна концентрація в плазмі досягається через 1,5 години.ФармакодинамікаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) надає антипроліферативний антиандрогенний, протизапальний та протинабряковий ефекти, які вибірково виявляються на рівні передміхурової залози. При цьому препарат не впливає на рівень статевих гормонів у плазмі крові, не впливає на потенцію та лібідо та не змінює рівень простатоспецифічного антигену у плазмі крові. Місцева антипроліферативна дія препарату проявляється зниженням активності факторів росту (насамперед епідермального та фібробластичного), гальмуванням зв'язування рецепторів пролактину з подальшим порушенням процесів передачі сигналу в клітини простати та прискоренням процесів апоптозу клітин простати, що відображається у гальмуванні зростання обсягу передміхурової залози.Механізм місцевої антиандрогенної дії обумовлений інгібуванням синтезу дигідротестостерону з тестостерону (за рахунок пригнічення ферменту 5-альфа-редуктази I та II типів) та його фіксації до цитозольних рецепторів клітин простати, що перешкоджає проникненню гормону в ядро. Внаслідок цього зменшується синтез білка. Механізм місцевої протизапальної дії обумовлений тим, що екстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) інгібує активність фосфоліпази А2, 5-ліпоксигенази та вивільнення арахідонової кислоти, тим самим зменшує синтез простагландинів та лейкотрієнів, які є медіаторами запалення. Простамол® Уно зменшує проникність капілярів та судинний стаз, зменшує набряклість та запальний процес у простаті, усуває компресію шийки сечового міхура та сечовивідного каналу, покращуючи показники уродінаміки.Таким чином, препарат Простамол® Уно сприяє, з одного боку, зменшенню виразності патологічних симптомів доброякісної гіперплазії простати (дизурії, поллакіурії, ніктурії, хворобливих відчуттів та відчуття напруги при сечовипусканні, неповного випорожнення сечового міхура), збільшення обсягу та сили сечовипускання. З іншого боку, на фоні застосування препарату сповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.Показання до застосуванняДоброякісна гіперплазія передміхурової залози (І та ІІ стадії). Усунення дизуричних симптомів (розлад сечовипускання, нічна півлакіурія, больовий синдром та ін.) при хронічному простатиті.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів препарату.Побічна діяМожливі алергічні реакцію компонентів препарату. У поодиноких випадках - дискомфорт з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, печія (при прийомі натще).Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія з іншими лікарськими речовинами не виявлено.Спосіб застосування та дозиПрепарат Простамол® Уно застосовують по 1 капсулі (320 мг) 1 раз на добу одночасно, після їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Тривалість курсу лікування не обмежена за часом. Тривалість курсу терапії, що рекомендується, – не менше трьох місяців.ПередозуванняВипадків передозування препарату Простамол® Уно не зареєстровано.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПростамол® Уно зменшує симптоми при збільшеній передміхуровій залозі, не усуваючи її збільшених розмірів. Запобігає подальшому розростанню тканин передміхурової залози. Простамол® Уно не впливає на сексуальну функцію. Вплив препарату на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Простамол® Уно не впливає на здатність до керування транспортними засобами та роботу, яка потребує підвищеної концентрації уваги. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Спиртовий екстракт плодів пальми повзучої (9-11:1) - 320 мг; Оболонка капсули: желатин сукцинілований, гліцерол, вода очищена, титану діоксид, барвник заліза оксид чорний, барвник червоний [Понсо 4R]. Капсули 320 мг. По 15 капсул у блістер (ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва) По 1, 2, 4 або 6 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКапсули Овальні, м'які, желатинові капсули зі світлонепроникною двоколірною червоно-чорною оболонкою. Вміст капсули: зеленувато-коричнева рідина з характерним запахом.ФармакокінетикаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) швидко всмоктується. Після перорального прийому максимальна концентрація в плазмі досягається через 1,5 години.ФармакодинамікаЕкстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) надає антипроліферативний антиандрогенний, протизапальний та протинабряковий ефекти, які вибірково виявляються на рівні передміхурової залози. При цьому препарат не впливає на рівень статевих гормонів у плазмі крові, не впливає на потенцію та лібідо та не змінює рівень простатоспецифічного антигену у плазмі крові. Місцева антипроліферативна дія препарату проявляється зниженням активності факторів росту (насамперед епідермального та фібробластичного), гальмуванням зв'язування рецепторів пролактину з подальшим порушенням процесів передачі сигналу в клітини простати та прискоренням процесів апоптозу клітин простати, що відображається у гальмуванні зростання обсягу передміхурової залози.Механізм місцевої антиандрогенної дії обумовлений інгібуванням синтезу дигідротестостерону з тестостерону (за рахунок пригнічення ферменту 5-альфа-редуктази I та II типів) та його фіксації до цитозольних рецепторів клітин простати, що перешкоджає проникненню гормону в ядро. Внаслідок цього зменшується синтез білка. Механізм місцевої протизапальної дії обумовлений тим, що екстракт плодів пальми повзучої (Serenoa repens) інгібує активність фосфоліпази А2, 5-ліпоксигенази та вивільнення арахідонової кислоти, тим самим зменшує синтез простагландинів та лейкотрієнів, які є медіаторами запалення. Простамол® Уно зменшує проникність капілярів та судинний стаз, зменшує набряклість та запальний процес у простаті, усуває компресію шийки сечового міхура та сечовивідного каналу, покращуючи показники уродінаміки.Таким чином, препарат Простамол® Уно сприяє, з одного боку, зменшенню виразності патологічних симптомів доброякісної гіперплазії простати (дизурії, поллакіурії, ніктурії, хворобливих відчуттів та відчуття напруги при сечовипусканні, неповного випорожнення сечового міхура), збільшення обсягу та сили сечовипускання. З іншого боку, на фоні застосування препарату сповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.на фоні застосування препарату уповільнюється подальший ріст та збільшення обсягу передміхурової залози.Показання до застосуванняДоброякісна гіперплазія передміхурової залози (І та ІІ стадії). Усунення дизуричних симптомів (розлад сечовипускання, нічна півлакіурія, больовий синдром та ін.) при хронічному простатиті.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів препарату.Побічна діяМожливі алергічні реакцію компонентів препарату. У поодиноких випадках - дискомфорт з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, печія (при прийомі натще).Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія з іншими лікарськими речовинами не виявлено.Спосіб застосування та дозиПрепарат Простамол® Уно застосовують по 1 капсулі (320 мг) 1 раз на добу одночасно, після їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Тривалість курсу лікування не обмежена за часом. Тривалість курсу терапії, що рекомендується, – не менше трьох місяців.ПередозуванняВипадків передозування препарату Простамол® Уно не зареєстровано.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПростамол® Уно зменшує симптоми при збільшеній передміхуровій залозі, не усуваючи її збільшених розмірів. Запобігає подальшому розростанню тканин передміхурової залози. Простамол® Уно не впливає на сексуальну функцію. Вплив препарату на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Простамол® Уно не впливає на здатність до керування транспортними засобами та роботу, яка потребує підвищеної концентрації уваги. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ранолазин – 1000,0 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), сополімер метакрилової кислоти та етилакрилату (1:1), гіпромелоза, магнію стеарат, натрію гідроксид; Оболонка: Опадрай II жовтий 33G92144 [тріацетин, гіпромелоза 6сР, лактози моногідрат, макрогол 3350, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), карнаубський віск]. По 15 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою, двоопуклі, овальної форми, блідо-жовтого кольору з тисненням «1000» на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування: після прийому ранолазину внутрішньо максимальна концентрація ранолазину в плазмі крові (Сmах), як правило, досягається через 2 - 6 год. При прийомі ранолазину 2 рази на добу рівноважна концентрація зазвичай досягається протягом 3 днів. Середня абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо таблеток ранолазину з негайним вивільненням становить 35-50% з високим ступенем індивідуальної варіабельності. При збільшенні дози від 500 до 1000 мг 2 рази на добу спостерігається 2,5-3-кратне підвищення AUC (площа під кривою «концентрація-час») у рівноважному стані. У здорових добровольців після прийому ранолазину в дозі 500 мг 2 рази на добу середнє значення Сmах у рівноважному стані становить приблизно 1770 нг/мл, середнє значення AUC0-12 у рівноважному стані – приблизно 13 700 нг х год/мл.Прийом їжі не впливає на швидкість та повноту всмоктування ранолазину. Розподіл: приблизно 62% ранолазину зв'язується з білками плазми крові, переважно з альфа-1 кислими глікопротеїнами і незначно з альбуміном. Середній обсяг розподілу у рівноважному стані (Vss) становить близько 180 л. Метаболізм: ранолазин піддається швидкому та практично повному метаболізму, переважно у печінці. Найбільш важливими шляхами метаболізму ранолазину є О-деметилювання та N-деалкілування. Ранолазин метаболізується переважно ізоферментом CYP3A4, а також ізоферментом CYP2D6. При прийомі ранолазину по 500 мг 2 рази на добу у людей із недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (повільні метаболізатори) показник AUC перевищує аналогічну величину для людей із нормальною активністю ізоферменту CYP2D6 (швидкі метаболізатори) на 62%. Аналогічна різниця для дози 1000 мг двічі на добу становила 25%. Виведення: у незміненому вигляді нирками та через кишечник виводиться менше 5 % від прийнятої дози ранолазину. Кліренс ранолазину залежить від дози, знижуючись при її підвищенні. Період напіввиведення ранолазину у рівноважному стані після прийому внутрішньо становить близько 7 год. Особливі групи пацієнтів Хронічна серцева недостатність (I1I-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) При хронічній серцевій недостатності (ХСН) відбувається збільшення концентрації ранолазину в плазмі приблизно в 1,3 рази. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня тяжкості порівняно зі здоровими добровольцями показник AUC ранолазину був у середньому в 1,7-2 рази вищим. Була відзначена значна індивідуальна варіабельність AUC у пацієнтів з нирковою недостатністю. AUC фармакологічно активних метаболітів підвищувалась у 5 разів у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу тривалість перебування ранолазину в плазмі збільшується в 1,2 рази у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 40 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 10-30 мл/хв) було виявлено збільшення тривалості перебування ранолазину в плазмі у 1,3-1,8 разів. Вплив діалізу на фармакокінетику ранолазину не вивчався. Печінкова недостатність Показник AUC ранолазину не змінюється у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості, однак підвищується в 1,8 рази у разі печінкової недостатності середнього ступеня тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); у таких пацієнтів було більш виражене подовження інтервалу QTc. Досвід застосування ранолазину у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) відсутній. Літній вік Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від віку не спостерігалося. Проте, у пацієнтів похилого віку внаслідок вікового зниження функції нирок можливе посилення дії ранолазину. . Маса тіла У пацієнтів із масою тіла 40 кг було зазначено, що дія ранолазину в 1,4 рази перевищує його дію у пацієнтів із масою тіла 70 кг. Підлога Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від статі не встановлено.ФармакодинамікаМеханізм дії. Ранолазин – діюча речовина препарату Ранекса®. Ранолазин має складний механізм дії, який частково встановлений і ґрунтується на здатності ранолазину інгібувати пізній струм іонів натрію у клітинах міокарда. Зниження внутрішньоклітинного накопичення натрію веде до зменшення надлишку внутрішньоклітинних іонів кальцію. Це зменшує внутрішньоклітинний іонний дисбаланс, що спостерігається під час ішемії. Зниження надлишку внутрішньоклітинного кальцію сприяє розслабленню міокарда і, таким чином, знижує діастолічну напругу стінки шлуночків. Клінічним свідченням інгібування пізнього натрієвого струму під дією ранолазину є значне скорочення інтервалу QTc (QTc - кориговане значення інтервалу QT з урахуванням частоти серцевих скорочень (ЧСС)) та позитивний вплив на діастолічне розслаблення,виявлене у відкритому дослідженні за участю пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT (пацієнти із синдромом LQT-3, які мають мутації гена SCN5A ΔKPQ). Ці ефекти не залежать від змін ЧСС, артеріального тиску (АТ) або від ступеня розширення судин. Вплив на гемодинаміку: у контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антиангінальними засобами, відмічено незначне ушкодження ЧСС ( Ефекти, що виявляються при електрокардіографії: у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином, відзначалися залежне від дози та концентрації ранолазину в плазмі крові подовження інтервалу QTc (близько 6 мс при прийомі 1000 мг 2 рази на добу), зниження амплітуди зубця Т та, двогорбі зубці Т. Ці електрокардіографічні ефекти є результатом інгібування ранолазином швидкості швидкого прямого калієвого струму, що подовжує шлуночковий потенціал дії, а також інгібування пізнього натрієвого струму, що вкорочує шлуночковий потенціал дії. Популяційний аналіз об'єднаних даних 1308 пацієнтів зі стабільною стенокардією та здорових добровольців показав, що застосування ранолазину призводить до подовження QTc щодо вихідного рівня в середньому на 2,4 мс при концентрації ранолазину у плазмі 1000 нг/мл. У разі наявності у пацієнтів клінічно значущої печінкової недостатності рівень подовження QTc був вищим. У дослідженні MERTIN-TIMI 36, проведеного за участю 6560 пацієнтів з ГКС (гострим коронарним синдромом) - нестабільною стенокардією/ІМбпST (інфарктом міокарда без підйому сегмента ST), не було показано позитивного впливу на результати. Однак, у 3162 пацієнтів, які отримували лікування ранолазином, проводилося 7-денне холтерівське моніторування ЕКГ, в результаті якого була відзначена значно менша частота виникнення аритмій порівняно з плацебо, включаючи шлуночкову тахікардію ≥ 8 ударів, а також у пацієнтів, які отримували рано було зафіксовано жодних проаритмічних ефектів. Клінічна ефективність та безпека. У клінічних дослідженнях встановлено ефективність та безпеку ранолазину для лікування пацієнтів зі стабільною стенокардією як у монотерапії, так і у комбінованій терапії при недостатній ефективності застосування інших антиангінальних препаратів. В опорному дослідженні CARISA у 823 пацієнтів протягом 12 тижнів оцінювалася ефективність ранолазину в дозі 750 мг або 1000 мг двічі на добу або плацебо, доданого до стандартної антиангінальної терапії атенололом 50 мг один раз на добу або амлодипіном 5 мг один раз на добу. дилтіазем 180 мг один раз на добу. Ранолазін продемонстрував велику ефективність щодо збільшення тривалості фізичних навантажень, було виявлено значне зменшення частоти нападів стенокардії на тиждень та застосування нітрогліцерину короткої дії порівняно з плацебо. За весь період терапії не спостерігалося розвитку толерантності до ранолазину, не відмічено підвищення частоти нападів стенокардії після різкого припинення прийому препарату. Аналогічно, у клінічному дослідженні ERICA, у якому 565 пацієнтів після рандомізації приймали ранолазин у початковій дозі 500 мг двічі на добу або плацебо додатково до супутньої терапії амлодипіном 10 мг один раз на добу протягом 1 тижня, потім доза ранолазину була збільшена до 100 рази на день протягом 6 тижнів. У групі ранолазину було досягнуто значне зменшення частоти нападів стенокардії на тиждень (р = 0,028) та споживання нітрогліцерину короткої дії (р = 0,014) порівняно з плацебо. Основне дослідження MARISA за участю 191 пацієнта було проведено з метою визначення оптимальної дози ранолазину (500 мг двічі на добу, 1000 мг двічі на добу, 1500 мг двічі на добу) при монотерапії. Дослідження продемонструвало, що ранолазин значно перевершує плацебо щодо збільшення тривалості фізичних навантажень, часу до початку нападу стенокардії та часу до появи депресії сегмента ST на 1 мм для всіх трьох доз, при цьому спостерігалася залежність ефекту від дози. В результаті дослідження MERLIN-TIMI 36, не було виявлено відмінностей між ранолазином і плацебо щодо ризику смерті від усіх причин, раптової серцевої смерті або частоти виникнення документованих аритмій, що супроводжуються симптомами при додаванні до стандартної медикаментозної терапії (включаючи бета-адреноблокатори, блокатор , нітрати, антиагреганти, препарати для зниження рівня ліпідів та інгібітори АПФ). Приблизно у половини пацієнтів у дослідженні MERLIN-TIMI 36 була стенокардія в анамнезі. Результати показують, що тривалість фізичних навантажень збільшилася на 31 су пацієнтів, які приймали ранолазин у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо (р = 0,002). У зв'язку з тим, що в контрольованих клінічних дослідженнях кількість пацієнтів, які не відносяться до білої раси, була невеликою, зробити висновки щодо ефективності та безпеки застосування ранолазину для цієї групи пацієнтів неможливо. У дослідженні RIVER-PCI за участю 2604 пацієнтів віком >18 років, які мали в анамнезі хронічну стенокардію з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ), доза ранолазину поступово підвищувалася до 1000 мг двічі на добу. Ризик смерті від усіх причин, серцево-судинної смерті або розвитку великих несприятливих серцево-судинних подій (БНСС) та госпіталізації через серцеву недостатність був схожий між групами у всій популяції; проте БНСС частіше спостерігалися у пацієнтів ≥ 75 років, які отримували ранолазин у порівнянні з групою, яка отримувала плацебо (17,0% та 11,3%, відповідно); на додаток до цього спостерігалося чисельне підвищення смертності від усіх причин у пацієнтів ≥75 років (р=0,074).Не було виявлено статистично значущих відмінностей між групами ранолазину та плацебо за результатами первинної комбінованої кінцевої точки (час до проведення першої реваскуляризації під впливом ішемії або госпіталізації, пов'язаної з ішемією, без проведення реваскуляризації). За даними клінічних досліджень, ранолазин не впливає на загальну смертність, смертність від серцево-судинних захворювань та частоту виникнення аритмій, що супроводжуються симптомами, у пацієнтів зі стабільною стенокардією.Показання до застосуванняСтабільна стенокардія. Препарат Ранекса® призначений для застосування у складі комплексної терапії для симптоматичного лікування стабільної стенокардії напруги у разі недостатньої ефективності та/або непереносимості антиангінальних препаратів «першого ряду» (таких, як бета-адреноблокатори та/або блокатори «повільних» кальцієвих каналів).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин (див. розділ «Склад»); дефіцит лактази, спадкова непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (тільки для дозування ранолазину 1000 мг); тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну печінкова недостатність середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або тяжкого (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телітроміцин, нефазодон); одночасне застосування з антиаритмічними засобами класу ІА (наприклад, хінідин) або класу ІІІ (наприклад, дофетилід, соталол), за винятком аміодарону; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені); вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю печінкова недостатність легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв); вік старше 65 років; пацієнти з низькою масою тіла (60 кг та менше); хронічна серцева недостатність середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA); синдром вродженого подовженого інтервалу QT або сімейний анамнез подовженого інтервалу QT; діагностований придбаний подовження інтервалу QT; знижена активність ізоферменту CYP2D6 («повільні метаболізатори»); одночасне застосування з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин); одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)); одночасне застосування з інгібіторами Р-глікопротеїну (P-gp) (наприклад, верапаміл, циклоспорин). У пацієнтів із поєднанням кількох із вищезазначених станів можливе посилення дії ранолазину, у т. ч. збільшується ризик виникнення дозозалежних побічних ефектів. При застосуванні препарату Ранекса® у пацієнтів з кількома з перелічених вище факторів необхідний регулярний моніторинг стану з метою раннього виявлення побічних ефектів, при необхідності може знадобитися зниження дози або відміна препарату.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування ранолазину у вагітних жінок обмежені. У дослідженнях на тваринах виявлено ембріотоксичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат Ранекса не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків крайньої необхідності. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється ранолазин із материнським молоком у людини. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані, отримані у щурів, свідчать, що ранолазин виділяється у грудне молоко. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключити неможливо. Препарат Ранекса не слід приймати жінкам у період грудного вигодовування. Фертильність Дослідження репродуктивної функції на тваринах не виявили небажаного впливу ранолазину на фертильність. Дані щодо впливу ранолазину на фертильність у людини відсутні.Побічна діяПобічні ефекти, що спостерігаються у пацієнтів, які приймають препарат Ранекса®, у більшості випадків характеризуються легким або середнім ступенем вираженості та розвиваються зазвичай протягом перших 2 тижнів застосування. Нижче перераховані побічні ефекти, для яких був визнаний можливий зв'язок із застосуванням препарату Ранекса®, представлені відповідно до системно-органної класифікації та абсолютних значень частоти. Частоту виникнення побічних ефектів визначали як дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100;< 1/10), нечасто (≥ 1/1000;< 1/100), рідко (≥ 1/10 000; <1/1000) і дуже рідко (<1/10000). Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: зниження апетиту, анорексія, дегідратація. Рідко: гіпонатріємія. Порушення з боку психіки Нечасто: тривога, безсоння, сплутаність свідомості, галюцинації. Рідко: дезорієнтація. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Нечасто: загальмованість, непритомність, гіпестезія, сонливість, тремор, постуральне запаморочення, парестезія. Рідко: амнезія, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення координації рухів, порушення ходи, парозмія. Порушення з боку органу зору Нечасто: нечіткість зору, зорові розлади, диплопія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто: вертиго, шум у вухах. Рідко: зниження слуху. Порушення з боку судин Нечасто: «припливи» крові до обличчя, виражене зниження артеріального тиску. Рідко: похолодання кінцівок, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: задишка, кашель, носові кровотечі. Рідко: відчуття здавлення у горлі. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: запор, блювання, нудота. Нечасто: біль у животі, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспепсія, метеоризм, дискомфорт у ділянці шлунка. Рідко: панкреатит, ерозивний дуоденіт, гіпостезія порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, гіпергідроз. Рідко: алергічний дерматит, кропив'янка, холодний піт, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів; м'язова слабкість. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто: дизурія, гематурія, хроматурія. Рідко: гостра ниркова недостатність, затримка сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Рідко: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: астенія. Нечасто: підвищена втома, периферичні набряки. Лабораторні та інструментальні показники Нечасто: підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення концентрації сечовини в плазмі, подовження коригованого інтервалу QTc, тромбоцитоз або лейкоцитоз, зменшення маси тіла. Рідко: підвищення активності печінкових ферментів. Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (пацієнти з цукровим діабетом, ХСН І-ІІ функціонального класу за NYHA або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів) під час лікування іншими антиангінальними засобами при лікуванні ранолазином мали таку саму частоту виникнення побічних реакцій. У дослідженні RIVER-PCI у пацієнтів, які приймали ранолазин, спостерігалося збільшення частоти виникнення небажаних реакцій. У дослідження були включені пацієнти з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання, ранолазин призначався у дозі 1000 мг двічі на добу близько 70 тижнів. У групі пацієнтів, які отримували ранолазин, повідомлялося про більш високу частоту випадків застійної серцевої недостатності порівняно з групою плацебо (2,2% та 1,0%, відповідно), а також вищу частоту випадків транзиторних ішемічних атак порівняно з плацебо (1 ,0% та 0,2% відповідно). Частота інсультів (ранолазин 1,7% та плацебо 1,5%) була однакова в обох групах. Літній вік, ниркова недостатність та низька маса тіла В цілому, небажані реакції (HP) виникали частіше серед пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю, проте типи HP у цих підгрупах були подібними до спостережуваних у загальній популяції. При прийомі препарату Ранекса у пацієнтів похилого віку (≥ 75 років) порівняно з пацієнтами молодшого віку ( У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) у порівнянні з пацієнтами з нормальною нирковою функцією (кліренс креатиніну >80 мл/хв) до найбільш часто виникаючих HP (із зазначенням плацебо-скоригованих частот) ) ставилися: запор (8% та 4% відповідно), запаморочення (7% та 5% відповідно), нудота (4% та 2% відповідно). У пацієнтів з низькою масою тіла (менше 60 кг) тип і частота HP були подібними до аналогічних реакцій у пацієнтів з масою тіла 60 кг і більше; однак плацебо-скориговані частоти наступних поширених HP були вищими у пацієнтів з низькою масою тіла: нудота (14% та 2% відповідно), блювання (6% та 1% відповідно), артеріальна гіпотензія (4% та 2% відповідно). Зміна лабораторних показників У здорових добровольців та пацієнтів, які отримували лікування препаратом Ранекса®, відзначалося невелике, що не має клінічної значущості, оборотне підвищення рівня креатиніну у сироватці крові. Ці зміни були пов'язані з токсичною дією на нирки. Дослідження ниркової функції у здорових добровольців показало, що зниження кліренсу креатиніну спостерігалося внаслідок гальмування секреції креатиніну нирковими канальцями, за відсутності змін швидкості клубочкової фільтрації.Взаємодія з лікарськими засобамиРанолазин є субстратом цитохрому CYP3A4. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 збільшує концентрацію ранолазину у плазмі. Можливість розвитку дозозалежних побічних ефектів (наприклад, нудота, запаморочення) може також збільшуватися зі збільшенням концентрації ранолазину у плазмі. Одночасне застосування протипоказане Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування ранолазину та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телитроміцин, нефазодон) протипоказано (див. розділ «Протипоказання». При одночасному лікуванні кетоконазолом у дозі 200 мг 2 рази на добу та ранолазином AUC ранолазину підвищується у 3,0 – 3,9 разів. Грейпфрутовий сік є також потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування з обережністю Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Ділтіазем (180-360 мг один раз на добу), помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4, спричиняє дозозалежне збільшення середніх рівноважних концентрацій ранолазину в 1,5-2,4 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування дилтіаземом та іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, флуконазол), рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Не слід розпочинати прийом ранолазину пацієнтам, які отримують лікування індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)). Так, наприклад, рифампіцин (600 мг один раз на добу) зменшує рівноважну концентрацію ранолазину в плазмі приблизно на 95%. Інгібітори ізоферменту CYP2D6 Ранолазин частково метаболізується ізоферментом CYP2D6. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 може спричинити підвищення концентрації ранолазину в плазмі крові. Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу з потужним інгібітором ізоферменту CYP2D6 пароксетином 20 мг 1 раз на добу збільшує середню концентрацію ранолазину в плазмі у рівноважному стані приблизно в 1,2 рази. Корекція дози не потрібна. Одночасне застосування ранолазину 500 мг 2 рази на добу та потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 може призвести до збільшення AUC ранолазину приблизно на 62 %. Інгібітори/субстрати P-gp (Р-глікопротеїн) Ранолазин є субстратом Pgp. Інгібітори P-gp (наприклад, циклоспорин, верапаміл) збільшують концентрацію ранолазину в плазмі. Верапаміл (120 мг три рази на добу) збільшує рівноважну концентрацію ранолазину у 2,2 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами P-gp, рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. З іншого боку, ранолазин є інгібітором P-gp (від помірного до потужного) і може збільшувати концентрацію субстратів P-gp у плазмі. Тканинний розподіл лікарських речовин, що транспортуються за допомогою P-gp, може бути збільшено. Субстрати ізоферменту CYP2D6 Є дані, що ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. Прийом ранолазину по 750 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію метопрололу у плазмі крові у 1,8 разів. Тому при одночасному застосуванні з ранолазином може посилюватися дія метопрололу або інших субстратів ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пропафенон та флекаїнід, меншою мірою, трициклічні антидепресанти та нейролептики), внаслідок чого може знадобитися зменшення дози цих лікарських засобів. Субстрати ізоферменту CYP2B6 Потенціал для інгібування ізоферменту CYP2B6 не встановлений. Під час призначення одночасно з субстратами ізоферменту CYP2B6 (наприклад, бупропіон, ефавіренз, циклофосфамід) рекомендується бути обережними. Дігоксин Є дані про збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому в 1,5 рази при одночасному застосуванні дигоксину та ранолазину. Тому необхідний контроль концентрації дигоксину на початку та після закінчення терапії із застосуванням ранолазину. Субстрати ізоферменту CYP3A4 Ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4, що може призвести до підвищення концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі. Може знадобитися корекція дози чутливих субстратів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, симвастатин, ловастатин) та субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, такролімус, сиролімус, еверолімус), оскільки прийом препарату Ранекса® може підвищити концентрацію. Симвастатин Метаболізм та кліренс симвастатину високою мірою залежать від ізоферменту CYP3A4. Прийом ранолазину по 1000 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію лактону симвастатину та симвастатинової кислоти у плазмі крові приблизно у 2 рази. Прийом симвастатину у високих дозах асоційований з розвитком рабдоміолізу, крім того, у післяреєстраційному періоді були описані випадки розвитку рабдоміолізу при одночасному застосуванні ранолазину та симвастатину. Максимальна доза симвастатину для пацієнтів, які одночасно приймають ранолазин (у будь-якій дозі), не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Аторвастатин Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу та аторвастатину 80 мг 1 раз на добу збільшує Сmах та AUC аторвастатину в 1,4 та в 1,3 рази, відповідно; Смах і AUC метаболітів аторвастатину змінюються менш ніж на 35%. При одночасному застосуванні ранолазину та аторвастатину може знадобитися зменшення дози аторвастатину та проведення належного клінічного контролю. Для інших статинів, які метаболізуються за участю ізоферменту CYP3A4 (ловастатин), може знадобитися зменшення дози. Такролімус, циклоспорин, сиролімус, еверолімус Збільшення концентрації в плазмі такролімусу, субстрату ізоферменту CYP3A4, було відзначено у пацієнтів на фоні застосування ранолазину. При одночасному застосуванні такролімусу та ранолазину рекомендується проводити моніторинг концентрації такролімусу у плазмі крові та, за необхідності, проводити коригування дози такролімусу. Такий підхід рекомендований для інших субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, сиролімус, еверолімус). Субстрати транспортера органічних катіонів-2 (ОСТ2) При одночасному застосуванні ранолазину 500 мг та 1000 мг 2 рази на добу та метформіну 1000 мг 2 рази на добу концентрація метформіну у плазмі крові у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу збільшується у 1,4 та у 1,8 разів, відповідно. Можливе підвищення концентрації в плазмі інших субстратів ОСТ2, включаючи піндолол і вареніклін, при одночасному застосуванні з ранолазином. Препарати, що подовжують інтервал QТс Існує теоретична ймовірність того, що при одночасному застосуванні ранолазину та інших лікарських засобів, що подовжують інтервал QTc, може виникнути фармакодинамічна взаємодія та підвищити ризик розвитку шлуночкових аритмій. До таких лікарських засобів відносяться певні антигістамінні препарати (наприклад, терфенадин, астемізол, мізоластин), певні антиаритмічні засоби (наприклад, хінідин, дизопірамід, прокаїнамід), а також еритроміцин і трициклічні антидепресанти (наприклад, іміпрамін, доксепін,Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Ранекса слід проковтувати повністю, запиваючи достатньою кількістю рідини, не подрібнюючи, не розламуючи і не розжовуючи. Прийом їжі не впливає на біодоступність препарату, тому його можна приймати незалежно від їди. Рекомендована початкова доза препарату Ранекса для дорослих становить 500 мг 2 рази на добу. Через 2-4 тижні доза, за необхідності, може бути збільшена до 1000 мг двічі на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. При появі побічних ефектів, спричинених прийомом Ранексу (наприклад, запаморочення, нудота або блювання), необхідно зменшити разову дозу до 500 мг. Якщо після цього симптоми не зникнуть, застосування препарату слід припинити. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ “Особливі вказівки”). Печінкова недостатність Пацієнтам із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). Літній вік Пацієнтам похилого віку потрібна обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). У пацієнтів похилого віку внаслідок зниження функції нирок, пов'язаної з віком, може спостерігатися підвищений рівень ранолазину в плазмі крові. Низька маса тіла Підбір дози у пацієнтів з низькою масою тіла слід проводити з обережністю (див. розділ «Особливі вказівки»). Хронічна серцева недостатність (ХСП) Пацієнтам із ХСН середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) потрібна обережна титрація дози препарату «див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (P-gp) Пацієнтам, які приймають помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин) або інгібітори P-gp (наприклад, верапаміл, циклоспорин) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ «В.ПередозуванняСимптоми: запаморочення, нудота та блювання. При внутрішньовенному введенні ранолазину були додатково відзначені такі симптоми: диплопія, загальмованість, непритомність. Виразність симптомів може посилюватися зі збільшенням дози. Лікування: симптоматичне під ретельним наглядом лікаря. Гемодіаліз малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНиркова недостатність Для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Враховуючи можливість зниження функції нирок із віком, необхідно регулярно проводити моніторинг стану функції нирок на фоні терапії ранолазином. Печінкова недостатність Для пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або важким (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступенем тяжкості. Літній вік (65 років і старше) У пацієнтів похилого віку може спостерігатися посилення дії препарату Ранекса через вікове зниження функції нирок. Відзначається підвищена частота побічних ефектів. Низька маса тіла Підбір дози для пацієнтів з масою тіла 60 кг і менше повинен проводитися з обережністю, оскільки випадки побічних ефектів у таких пацієнтів спостерігалися частіше. Хронічна серцева недостатність Підбір дози для пацієнтів з ХСН середнього або тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) повинен проводитись з обережністю. Подовження інтервалу QT Ранолазин блокує калієві канали (1кr) та подовжує інтервал QTc, причому цей ефект залежить від дози. Популяційний аналіз об'єднаних даних, отриманих при дослідженні пацієнтів та здорових добровольців, показав, що залежність тривалості інтервалу QTc від концентрації в плазмі крові може бути оцінена як 2,4 мс на 1000 нг/мл, що приблизно дорівнює підвищенню з 2 до 7 мс для діапазону концентрацій у плазмі крові, що відповідає дозі від 500 до 1000 мг ранолазину, що приймається 2 рази на добу. Отже, необхідно дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів із синдромом вродженого подовження інтервалу QT в анамнезі, наявністю подовження інтервалу QT у сімейному анамнезі, пацієнтів з відомим придбаним подовженням інтервалу QT, а також пацієнтів, які отримують лікування препаратами, що впливають на інтервал QT. Недостатня активність ізоферменту CYP2D6 Ризик збільшення концентрації, а отже, і частоти виникнення побічних ефектів у зазначених групах, підвищується у пацієнтів з недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з «повільним» метаболізмом) у порівнянні з пацієнтами з нормальною здатністю до метаболізації ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з « ). Наведені вище запобіжні заходи розроблені з урахуванням ризику для пацієнтів з «повільним» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 і є необхідними у разі, якщо статус метаболізму ізоферменту CYP2D6 невідомий. Для пацієнтів з «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 такі запобіжні заходи необхідні меншою мірою. У пацієнтів з виявленим (наприклад, шляхом генотипування) або відомим раніше «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 препарат Ранекса® повинен застосовуватись з обережністю у випадку,якщо у пацієнта є поєднання декількох із перерахованих вище факторів ризику. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції До складу оболонки препарату Ранекса®, таблеток з пролонгованим вивільненням, покритих плівковою оболонкою, 1000 мг входить лактоза, у зв'язку з чим препарат Ранекса® у даній дозі протипоказаний пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюко. В одній таблетці препарату Ранекса міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг), тобто практично не міститься. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу препарату Ранекса на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Враховуючи можливість розвитку таких побічних ефектів як запаморочення, нечіткість зору, диплопія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів і галюцинації, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості. . Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: метформіну гідрохлорид – 1000,0 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза, повідон (значення К = 25), магнію стеарат. Плівкова оболонка: гіпромелоза, макрогол 6000, титану діоксид, Е 171. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 1000 мг. По 15 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) [ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 2, 4 або 8 блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки, білого кольору покриті плівковою оболонкою з клиноподібним заглибленням "snap-tab" на одній і ризиком на іншій стороні пігулки.ФармакокінетикаАбсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Частка несформованого метформіну, виявлена ​​в калі, становить 20 - 30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Максимальна концентрація (Сmах) метформіну (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль/л) у плазмі крові досягається через 2,5 години. не перевищує 1 мкг/мл. Абсолютна біодоступність у здорових добровольців становить 50 – 60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми крові. Стах у крові нижче Стах у плазмі крові, і досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63-276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить більше 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну, що свідчить про наявність активної секреції канальці. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год.). Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну (КК), відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Діти При одноразовому застосуванні в дозі 500 мг у дітей фармакокінетичні параметри метформіну були подібними до таких у здорових дорослих. При багаторазовому застосуванні в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів у дітей Сmах та площа під кривою «концентрація-час» (AUC0-t) метформіну були знижені приблизно на 33% та 40%, відповідно, порівняно з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом, які отримували метформін у дозі 500 мг двічі на добу протягом 14 днів. Оскільки доза метформіну підбирається індивідуально на підставі показників глікемічного контролю, отримані дані мають обмежену клінічну значущість.ФармакодинамікаМетформін знижує гіперглікемію, не призводячи до розвитку гіпоглікемії. На відміну від похідних сульфонілсечовини, не стимулює секрецію інсуліну і не чинить гіпоглікемічного ефекту у здорової людини. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами (особливо у м'язовій тканині). Знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну ємність кількох типів мембранних переносників глюкози. Крім того, має сприятливий ефект на метаболізм ліпідів: знижує концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується. Клінічні дослідження показали також ефективність метформіну для профілактики цукрового діабету у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, у яких зміна способу життя не дозволила досягти адекватного контролю глікемії.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, особливо у пацієнтів з ожирінням, при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: у дорослих як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або з інсуліном; у дітей старше 10 років як монотерапія або в комбінації з інсуліном. Профілактика цукрового діабету 2 типу у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку цукрового діабету 2 типу, які зміни способу життя не дозволили досягти адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; лактоацидоз (у тому числі в анамнезі); ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушення функції нирок (при хронічній або тяжкій діареї, багаторазових нападах блювання), інфекційні захворювання тяжкого ступеня (наприклад, дихальних або сечовивідних шляхів), шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); застосування протягом менше 48 годин до та 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»); печінкова недостатність; порушення функції печінки; гостра алкогольна інтоксикація; хронічний алкоголізм; дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал на добу); дитячий вік до 10 років; вагітність. З обережністю дитячий вік від 10 до 12 років; період грудного вигодовування; у пацієнтів віком від 60 років, які виконують важку фізичну роботу (підвищена небезпека розвитку лактоацидозу); у пацієнтів із нирковою недостатністю (КК 30-59 мл/хв).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування метформіну під час вагітності протипоказане. Неконтрольований цукровий діабет під час вагітності може призводити до збільшення ризику виникнення вроджених аномалій та перинатальної смертності. Обмежена кількість даних свідчить, що застосування метформіну у вагітних жінок не збільшує ризик розвитку вроджених вад у дітей. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності на фоні прийому метформіну при предіабеті та цукровому діабеті 2 типу, застосування метформіну має бути припинено, і у разі цукрового діабету 2 типу – призначена інсулінотерапія. Необхідно підтримувати концентрацію глюкози в плазмі крові на рівні, найближчому до норми для зниження ризику виникнення вад розвитку плода. Пацієнтку з цукровим діабетом слід проінформувати про необхідність повідомити лікаря у разі настання вагітності або поточної вагітності. Період грудного вигодовування Метформін проникає у грудне молоко. У новонароджених/немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких отримували метформін, жодних небажаних реакцій метформіну не спостерігалося. Проте, враховуючи обмеженість даних, застосування метформіну під час грудного вигодовування не рекомендується. Рішення про припинення грудного вигодовування має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування та потенційного ризику виникнення небажаних реакцій у дитини.Побічна діяМожливі небажані реакції при застосуванні метформіну розподілені за системно-органними класами із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації здоров'я: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,< 1/10), рідко (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000). Порушення з боку нервової системи Часто: порушення смаку. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці небажані реакції часто виникають на початку терапії та здебільшого проходять мимовільно. Для запобігання небажаним реакціям з боку шлунково-кишкового тракту рекомендується приймати метформін під час або після їди. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко: шкірні реакції, наприклад, еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: лактоацидоз (вимагає припинення лікування). Симптоми лактоацидозу (див. розділ «Передозування»). При тривалому застосуванні спостерігається зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у плазмі крові. Це слід враховувати за наявності у пацієнта мегалобластної анемії. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: окремі повідомлення про порушення функції печінки, що виражаються у підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, або гепатит, що проходять після припинення прийому метформіну. Дитячий вік Згідно з даними, отриманими в ході постреєстраційного застосування та результатами контрольованих клінічних досліджень, при застосуванні метформіну гідрохлориду протягом 1 року у дітей віком 10-16 років частота виникнення та виразність небажаних реакцій була порівнянна з такими для дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби: у пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів здатне викликати порушення функції нирок і призвести до кумуляції метформіну, що може підвищити ризик розвитку лактоацидозу. Прийом метформіну необхідно припинити за 48 годин до рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і не відновлювати раніше 48 годин після, за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Нерекомендовані комбінації Деякі лікарські препарати (нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ-2), інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо «петлеві») можуть негативно впливати на функцію. . На початку та на фоні лікування такими препаратами у комбінації з метформіном необхідний ретельний моніторинг функції нирок. Алкоголь: при гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацидозу, особливо у випадку: недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти; печінкової недостатності. Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Даназол: не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на день) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози у крові, іноді викликаючи кетоз. При проведенні терапії кортикостероїдами та після її припинення потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози в крові. Парентерально β2-адреноміметики, що застосовуються: підвищують концентрацію глюкози в крові внаслідок стимуляції β2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль вмісту глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, можуть знижувати концентрацію глюкози в крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сул'фонілсечовії, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію і Сmax метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Сm. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, ізавуконазол, даклатасвір, вандетаніб) може зменшувати ниркову елімінацію метформіну і таким чином призводити до збільшення плазмової концентрації метформіну; інгібіторами ОСТ1 та ОСТ2 (кризотиніб, олапариб) може змінювати ефект метформіїну, а також його виведення нирками. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли ці лікарські препарати приймаються одночасно з метформіном, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації метформіну. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати ефективність метформіну. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні перерахованих вище лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін,можливе зниження антигіперглікемічної ефективності.Спосіб застосування та дозиПрепарат Сіофор® 1000 приймають внутрішньо щодня, без перерви, під час або після їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю води. У разі припинення терапії пацієнт повинен повідомити лікаря. Дорослі з нормальною функцією нирок (КК>90 мл/хв) Монотерапія або у складі комбінованої терапії у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами при цукровому діабеті 2 типу Початкова доза, що рекомендується, становить 500 мг (1/2 таблетки препарату Сіофор® 1000) 2 або 3 рази на добу під час або після основних прийомів їжі. Через 10-15 днів після початку прийому препарату можливе подальше поступове збільшення дози залежно від концентрації глюкози у плазмі. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Підтримуюча доза препарату зазвичай становить 1500-2000 мг на добу. Для зменшення небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту добову дозу слід розділити на 2-3 прийоми. Максимальна добова доза метформіну становить 3000 мг, розділена на 3 прийоми. У разі переведення пацієнта на лікування препаратом Сіофор® 1000 з терапії іншими гіпоглікемічними лікарськими препаратами слід припинити прийом іншого препарату та розпочинати прийом препарату Сіофор® 1000 у дозі, зазначеній вище. Комбінація з інсуліном Препарат Сиофор® 1000 та інсулін можна комбінувати для покращення глікемічного контролю. Стандартна початкова доза становить 500 мг (1/2 таблетки препарату Сіофор® 1000) 2 або 3 рази на добу з поступовим збільшенням дози; дозу інсуліну визначають на підставі концентрації глюкози у плазмі крові. Діти віком від 10 до 18 років Монотерапія та комбінація з інсуліном Стандартна початкова доза становить 500 мг (1/2 таблетки Сиофору 1000) 1 раз на добу під час або після основних прийомів їжі. Через 10-15 днів після початку прийому препарату можливе подальше поступове збільшення дози залежно від концентрації глюкози у плазмі. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Максимальна добова доза метформіну для дітей становить 2000 мг (2 таблетки Сіофор® 1000), розділена на 2 - 3 прийоми. При комбінації з інсуліном дозу інсуліну визначають на підставі концентрації глюкози у плазмі. Монотерапія під час предіабету Звичайна доза становить 1000-1700 мг на добу після або під час їди, розділена на 2 прийоми. Рекомендується регулярно проводити глікемічний контроль з метою оцінки необхідності подальшого застосування препарату. При необхідності прийому метформіну у дозі 1700 мг пацієнти можуть бути переведені на прийом препарату метформіну у дозі 850 мг. Пацієнти з нирковою недостатністю Метформін може застосовуватися у пацієнтів з нирковою недостатністю з КК 30-59 мл/хв лише у разі відсутності станів/факторів ризику, які можуть збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Функція нирок (КК) повинна оцінюватися до початку терапії метформіном, а потім не менше 1 разу на рік. У пацієнтів з підвищеним ризиком прогресування ниркової недостатності та у людей похилого віку функцію нирок слід контролювати частіше (кожні 3-6 місяців). Якщо КК нижче 30 мл/хв, прийом препарату має бути негайно припинено. Кліренс креатиніну 60-89 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 3000 мг. Додаткова інформація: У зв'язку зі зниженням функції нирок слід розглянути можливість зменшення дози метформіну. Кліренс креатиніну 45-59 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 2000 мг. Додаткові відомості: Перед початком терапії метформіном слід вивчити фактори, що підвищують ризик розвитку лактоацидозу (див. розділ «Особливі вказівки»). Початкова доза становить половину максимальної добової дози. Кліренс креатиніну 30-44 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 1000 мг. Кліренс креатиніну Пацієнти похилого віку Внаслідок можливого порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку дозу препарату Сіофор® 1000 підбирають з урахуванням концентрації креатиніну в плазмі крові. Потрібна регулярна оцінка функціонального стану нирок.ПередозуванняСимптоми: при застосуванні метформіну в дозі 85 г (у 42,5 разів, що перевищує максимальну добову дозу), епізодів гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне передозування або поєднані фактори ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу. Симптомами лактоацидозу є виражена слабкість, міалгія, біль у животі, респіраторні порушення, підвищена сонливість. При тяжкому лактоацидозі відзначався розвиток артеріальної гіпотензії та резистентної брадіаритмії. Лікування У разі появи ознак лактоацидозу прийом препарату необхідно негайно припинити, пацієнта терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, уточнити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу при прийомі метформіну виникали в основному у пацієнтів із цукровим діабетом із вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як декомпенсований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, алкоголізм, тяжке інфекційне захворювання, печінкова недостатність, будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією, і одночасний прийом препаратів, які можуть викликати розвиток лактоацидозу (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Це може допомогти знизити частоту випадків виникнення лактоацидозу. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та вираженою астенією. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі та гіпотермією з наступною комою. Діагностичними лабораторними показниками є зниження pH крові (менше 7,35), вміст лактату в плазмі крові понад 5 ммоль/л, підвищений аніонний проміжок та відношення лактат/піруват. При підозрі на метаболічний ацидоз слід припинити прийом препарату та негайно звернутися до лікаря. Хірургічні операції Застосування метформіну слід припинити під час проведення хірургічних операцій під загальною, спинальною або епідуральною анестезією. Терапія метформіном може бути продовжена не раніше ніж через 48 годин після хірургічної операції або відновлення їжі за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування та регулярно в подальшому необхідно визначати КК: не рідше 1 разу на рік у пацієнтів із нормальною функцією нирок; кожні 3-6 місяців у пацієнтів із КК 45-59 мл/хв; кожні 3 місяці у пацієнтів із КК 30-44 мл/хв. У разі КК менше 30 мл/хв застосування препарату протипоказане. Слід виявляти особливу обережність при можливому порушенні функції нирок у пацієнтів похилого віку, при дегідратації (хронічна або важка діарея, багаторазові напади блювання), при одночасному застосуванні гіпотензивних лікарських засобів, діуретиків або нестероїдних протизапальних препаратів. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом метформіну при гострій серцевій недостатності та хронічній серцевій недостатності з нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Діти та підлітки Діагноз цукрового діабету типу 2 повинен бути підтверджений до початку лікування метформіном. У ході клінічних досліджень тривалістю 1 рік було показано, що метформін не впливає на ріст та статеве дозрівання. Однак, через відсутність довгострокових даних, рекомендовано ретельний контроль подальшого впливу метформіну на ці параметри у дітей, особливо в період статевого дозрівання. Найбільш ретельний контроль необхідний дітям віком 10-12 років. Застосування йодовмісних рентгеноконтрастних засобів Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може призвести до розвитку ниркової недостатності та кумуляції метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу. Метформін необхідно відмінити за 48 годин до рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів, і не відновлювати прийом раніше 48 годин після нього, за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Інші запобіжні заходи Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти (але не менше 1000 ккал/добу). Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. Метформін при монотерапії не викликає гіпоглікемію, проте рекомендується виявляти обережність при його застосуванні в комбінації з інсуліном або іншими гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини, репаглінідом та ін.). Застосування метформіну рекомендовано для профілактики цукрового діабету 2 типу пацієнтам з предіабетом та додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, такими як: вік менше 60 років, індекс маси тіла (ІМТ) ≥ 30 кг/м2, гестаційний цукровий діабет в анамнезі, сімей анамнез цукрового діабету у родичів 1 лінії, підвищена концентрація тригліцеридів, знижена концентрація холестерину ЛПВЩ, артеріальна гіпертензія. Метформін не впливав на фертильність самців та самок щурів при застосуванні в дозах, що втричі перевищують максимальну рекомендовану добову дозу для людини. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Застосування препарату Сіофор® 1000 не викликає гіпоглікемію, тому не впливає на здатність керувати транспортними засобами та обслуговування механізмів. При одночасному застосуванні препарату Сіофор® 1000 з іншими гіпоглікемічними лікарськими засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін, репаглінід), можливий розвиток гіпоглікемічних станів, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та при зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності. . Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: метформіну гідрохлорид – 500,0 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза, повідон (значення К = 25), магнію стеарат; Плівкова оболонка: гіпромелоза, макрогол 6000, титану діоксид, Е 171. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 500 мг. По 10 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) [ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 3, 6 або 12 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі, круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою.ФармакокінетикаАбсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Частка несформованого метформіну, виявленого в калі, становить 20 - 30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Максимальна концентрація (Сmах) (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль) у плазмі крові досягається через 2,5 години. 1 мкг/мл. Абсолютна біодоступність у здорових добровольців становить 50 – 60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми крові. Сmax у крові нижче Сmах у плазмі крові і досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63 – 276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної секреції кальцію. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну, відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Діти При одноразовому застосуванні в дозі 500 мг у дітей фармакокінетичні параметри метформіну були подібними до таких у здорових дорослих. При багаторазовому застосуванні в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів у дітей Сmах та площа під кривою «концентрація-час» (AUC0-t) метформіну були знижені приблизно на 33% та 40% відповідно, порівняно з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом, які отримували метформін у дозі 500 мг двічі на добу протягом 14 днів. Оскільки доза метформіну підбирається індивідуально на підставі показників глікемічного контролю, отримані дані мають обмежену клінічну значущість.ФармакодинамікаМетформін знижує гіперглікемію, не призводячи до розвитку гіпоглікемії. На відміну від похідних сульфонілсечовини, не стимулює секрецію інсуліну і не чинить гіпоглікемічного ефекту у здорових осіб. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами (особливо у м'язовій тканині). Знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну ємність кількох типів мембранних переносників глюкози. Крім того, має сприятливий ефект на метаболізм ліпідів: знижує концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується. Клінічні дослідження показали також ефективність метформіну для профілактики цукрового діабету у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, у яких зміна способу життя не дозволила досягти адекватного контролю глікемії.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, особливо у пацієнтів із надмірною масою тіла, для адекватного контролю концентрації глюкози в плазмі крові, при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: у дорослих як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або з інсуліном; у дітей старше 10 років як монотерапія або в комбінації з інсуліном. Профілактика цукрового діабету 2 типу у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку цукрового діабету 2 типу, у яких зміна способу життя не дозволила досягти адекватного контролю глікемії.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну або будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, кома; лактоацидоз (у тому числі і в анамнезі); ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну [КК] менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при хронічній або тяжкій діареї, багаторазових нападах блювання), тяжкі інфекційні захворювання (наприклад, інфекції дихальних або сечовивідних шляхів), шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); період протягом 48 годин до початку та 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів (у тому числі ангіографія або урографія); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»); печінкова недостатність; порушення функції печінки; гостра алкогольна інтоксикація; хронічний алкоголізм; дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал на добу); дитячий вік до 10 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування у даній віковій групі); вагітність. З обережністю дитячий вік від 10 до 12 років; у період грудного вигодовування; у пацієнтів віком понад 60 років, які виконують важку фізичну роботу (підвищена небезпека розвитку лактоацидозу); у пацієнтів із нирковою недостатністю (КК 30-59 мл/хв).Побічна діяНебажані реакції, можливі на тлі терапії метформіном, розподілені по системно-органних класах із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/ 1000, < 1/100), рідко (≥1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи Часто: порушення смаку (металевий присмак у роті). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці небажані реакції часто виникають на початку терапії та здебільшого проходять мимовільно. Для запобігання симптомам дозу препарату рекомендується розподіляти на 2 - 3 прийоми під час або після основних прийомів їжі. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко: шкірні реакції, наприклад, еритема, свербіж, висипання на шкірі. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: лактоацидоз (вимагає припинення лікування). Симптоми лактоацидозу (див. розділ «Особливі вказівки»). При тривалому застосуванні спостерігається зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у плазмі крові. Це слід враховувати за наявності у пацієнта мегалобластної анемії. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: оборотні порушення функції печінки, що виражаються у підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, або гепатит, що проходять після припинення прийому метформіну. Дитячий вік Згідно з даними, отриманими в ході постреєстраційного застосування та результатами контрольованих клінічних досліджень, при застосуванні метформіну протягом 1 року у дітей віком 10-16 років характер та виразність небажаних реакцій можна порівняти з такими для дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби: на тлі функціональної ниркової недостатності у пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може викликати розвиток лактоацидозу. Лікування метформіном необхідно відмінити в залежності від функції нирок за 48 годин до або на час рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і не відновлювати раніше 48 годин після, за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Нерекомендовані комбінації Алкоголь: при гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацидозу, особливо у випадку: недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти; печінкової недостатності. Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Даназол: не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на день) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози у крові, іноді викликаючи кетоз. Під час терапії кортикостероїдами та після її припинення потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики: одночасний прийом "петлевих" діуретиків може призвести до розвитку лактоацидозу через можливу функціональну ниркову недостатність. Не слід починати терапію метформіном при КК менше 60 мл/хв. Ін'єкційні форми бета2-адреноміметиків: підвищують концентрацію глюкози у крові внаслідок стимуляції бета2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування або його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, можуть знижувати концентрацію глюкози в крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Cmax. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, кризотиніб, олапариб, даклатасвір, вандетаніб) можуть зменшувати ниркову елімінацію метформіну і таким чином призводити до збільшення плазмової концентрації метформіну. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли ці лікарські препарати приймаються одночасно з метформіном, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації метформіну. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати ефективність метформіну. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні перерахованих вище лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін, можливе зниження його ефективності.Спосіб застосування та дозиВсередину. Дорослі з нормальною функцією нирок (КК ≥ 90 мл/хв) Монотерапія або у складі комбінованої терапії у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами при цукровому діабеті 2 типу Звичайна початкова доза становить 500 мг 2-3 рази на добу після або під час їди. Через кожні 10-15 днів рекомендується коригувати дозу на підставі результатів визначення концентрації глюкози у плазмі. Повільне збільшення дози сприяє зниженню кількості та зменшенню небажаних реакцій з боку ШКТ. Підтримуюча доза препарату зазвичай становить 1500 - 2000 мг на добу. Для зменшення небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту добову дозу слід розділити на 2-3 прийоми. Максимальна добова доза становить 3000 мг, розділена на 3 прийоми. Пацієнти, які приймають метформін у дозах 2000 - 3000 мг/добу, можуть бути переведені на прийом іншого препарату метформіну у дозі 1000 мг. У разі планування переходу з прийому іншого гіпоглікемічного препарату: необхідно припинити прийом іншого препарату та розпочинати прийом препарату Сіофор® 500 у дозі, зазначеній вище. У комбінації з інсуліном Для досягнення кращого контролю за глюкозою в крові метформін та інсулін у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Звичайна початкова доза препарату Сіофор 500 становить 500 мг 2-3 рази на добу, тоді як дозу інсуліну підбирають на підставі концентрації глюкози в крові. Діти та підлітки до 18 років У дітей з 10-річного віку препарат Сіофор® 500 може застосовуватись як у монотерапії, так і у поєднанні з інсуліном. Звичайна початкова доза становить 500 мг 1 раз на добу після або під час їди. Через 10-15 днів дозу слід скоригувати на підставі концентрації глюкози крові. Максимальна добова доза становить 2000 мг, розділена на 2-3 прийоми. Монотерапія під час предіабету Звичайна доза становить 1000 - 1700 мг на добу після або під час їди, розділена на 2 прийоми. При необхідності прийому метформіну у дозі 1700 мг пацієнти можуть бути переведені на прийом препарату метформіну у дозі 850 мг. Рекомендується регулярно проводити глікемічний контроль з метою оцінки необхідності подальшого застосування препарату. Застосування препарату в спеціальних клінічних групах пацієнтів Літні пацієнти Внаслідок можливого порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку дозу препарату Сіофор®500 підбирають з урахуванням концентрації креатиніну в плазмі крові. Необхідна регулярна оцінка функціонального стану нирок (визначення концентрації креатиніну в плазмі не менше 2-4 разів на рік). Пацієнти з порушенням функції нирок Метформін може застосовуватися у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (КК 30-59 мл/хв) лише у разі відсутності станів/чинників ризику, які можуть збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Пацієнти з КК 30-44 мл/хв: початкова доза становить 500 мг один раз на добу. Максимальна доза становить 1000 мг, розділена на 2 прийоми. Для пацієнтів з КК 45-59 мл/хв максимальна добова доза становить 2000 мг, розділена на 2-3 прийоми, а початкова доза в більшості випадків – у 2 рази менша за максимальну дозу. Функція нирок (визначення КК) повинна оцінюватися до початку терапії метформіном, а потім не менше 1 разу на рік. У пацієнтів з підвищеним ризиком прогресування ниркової недостатності та у пацієнтів похилого віку функцію нирок слід контролювати частіше (кожні 3-6 місяців). Якщо КК нижче 30 мл/хв, прийом метформіну має бути негайно припинено. Кліренс креатиніну 60-89 мл/хв: Максимальна добова доза (поділена на 2-3 прийоми) – 3000 мг. Доза може бути зменшена у разі зниження функції нирок. Кліренс креатиніну 45-59 мл/хв: Максимальна добова доза (поділена на 2-3 прийоми) – 2000 мг. Перед початком терапії метформіном слід врахувати всі фактори, що збільшують ризик лактоацидозу. Початкова доза не повинна становити більше половини максимальної добової дози. Кліренс креатиніну 30-44 мл/хв: Максимальна добова доза (поділена на 2-3 прийоми) – 1000 мг. Кліренс креатиніну Тривалість лікування Препарат Сіофор® 500 слід приймати щодня без перерви. У разі припинення лікування пацієнт повинен повідомити про це лікаря.ПередозуванняПри застосуванні метформіну в дозі до 85 г (у 42,5 рази, що перевищує максимальну добову дозу), розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне передозування або поєднані фактори ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу (див. розділ "Особливі вказівки"). Лікування: у разі появи ознак лактоацидозу прийом препарату необхідно негайно припинити, пацієнта терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, уточнити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу при прийомі метформіну виникали в основному у хворих на цукровий діабет з вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як декомпенсований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, алкоголізм, тяжке інфекційне захворювання, печінкова недостатність, будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією та одночасний прийом препаратів, які можуть викликати розвиток лактоацидозу (див. розділ Взаємодія коїться з іншими лікарськими засобами"). Це може допомогти знизити частоту випадків виникнення лактоацидозу. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та вираженою астенією. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі та гіпотермією з наступною комою. Діагностичними лабораторними показниками є зниження рН крові (менше 7,35), вміст лактату у плазмі крові понад 5 ммоль/л, підвищений аніонний проміжок та відношення лактат/піруват. При підозрі на метаболічний ацидоз слід припинити прийом препарату та негайно звернутися до лікаря. Хірургічні операції Застосування метформіну слід припинити під час проведення хірургічних операцій під загальною, спинальною або епідуральною анестезією. Терапія метформіном може бути продовжена не раніше ніж через 48 годин після хірургічної операції або відновлення їжі за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування та регулярно надалі, необхідно визначати кліренс креатиніну: не рідше 1 разу на рік у пацієнтів із нормальною функцією нирок; кожні 3-6 місяців у пацієнтів із кліренсом креатиніну 45-59 мл/хв; кожні 3 місяці у пацієнтів із кліренсом креатиніну 30-44 мл/хв. За показником кліренсу креатиніну менше 30 мл/хв застосування препарату протипоказано. Слід виявляти особливу обережність при можливому порушенні функції нирок у пацієнтів похилого віку, при дегідратації (хронічна або важка діарея, багаторазові напади блювання), при одночасному застосуванні гіпотензивних лікарських засобів, діуретиків або нестероїдних протизапальних препаратів. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом метформіну при гострій серцевій недостатності із нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Діти та підлітки Діагноз цукрового діабету типу 2 повинен бути підтверджений до початку лікування метформіном. У ході клінічних досліджень тривалістю 1 рік було показано, що метформін не впливає на ріст та статеве дозрівання. Однак через відсутність довгострокових даних рекомендовано ретельний контроль подальшого впливу метформіну на ці параметри у дітей, особливо в період статевого дозрівання. Найбільш ретельний контроль необхідний дітям віком 10-12 років. Застосування йодовмісних рентгеноконтрастних речовин Внутрішньосудинне введення йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може призвести до розвитку ниркової недостатності та кумуляції метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу. Прийом метформіну необхідно припинити, залежно від функції нирок, за 48 годин до або під час ренгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів, та не відновлювати прийом раніше 48 годин після нього, за умови, що в ході обстеження не було виявлено порушення функції нирок ( див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Інші запобіжні заходи: Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним вживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти (але не менше 1000 ккал/добу). Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. Метформін при монотерапії не викликає гіпоглікемію, проте рекомендується виявляти обережність при його застосуванні в комбінації з інсуліном або іншими гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини, репаглінідом та ін.). Застосування препарату Сіофор®500 рекомендовано для профілактики цукрового діабету 2 типу особам з предіабетом та додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, такими як: вік менше 60 років; індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гестаційний цукровий діабет в анамнезі, сімейний анамнез цукрового діабету у родичів першої лінії спорідненості, підвищена концентрація тригліцеридів, знижена концентрація холестерину ЛПВЩ, артеріальна гіпертензія. Метформін не впливав на фертильність самців та самок щурів при застосуванні в дозах, що втричі перевищують максимальну рекомендовану добову дозу для людини. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Монотерапія метформіном не викликає гіпоглікемії, тому не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Тим не менш, слід застерегти пацієнтів про ризик гіпоглікемії при застосуванні метформіну у поєднанні з іншими гіпоглікемічними препаратами (похідні сульфонілсечовини, інсулін, репаглінід та ін.). Застосування під час вагітності та у період грудного вигодовування Вагітність Застосування метформіну під час вагітності протипоказане. Неконтрольований цукровий діабет під час вагітності може призводити до збільшення ризику виникнення вроджених аномалій та перинатальної смертності. Обмежена кількість даних свідчить, що застосування метформіну у вагітних жінок не збільшує ризик розвитку вроджених вад у дітей. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності на фоні прийому метформіну при передіабеті та цукровому діабеті 2 типу – призначена інсулінотерапія. Необхідно підтримувати концентрацію глюкози в плазмі крові на рівні, найближчому до норми для зниження ризику виникнення вад розвитку плода. Пацієнтку з цукровим діабетом слід проінформувати про необхідність повідомити лікаря у разі настання вагітності. Період грудного вигодовування Метформін проникає у грудне молоко. У новонароджених/немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких отримували метформін, жодних небажаних реакцій на фоні прийому метформіну не спостерігалося. Проте, враховуючи обмеженість даних, застосування метформіну під час грудного вигодовування не рекомендується. Рішення про припинення грудного вигодовування має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування та потенційного ризику виникнення небажаних реакцій у дитини. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: метформіну гідрохлорид – 850,0 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза, повідон (значення К = 25), магнію стеарат; Плівкова оболонка: гіпромелоза, макрогол 6000, титану діоксид, Е 171. По 15 таблеток у контурну коміркову упаковку (блістер) [ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 2, 4 або 8 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки білого кольору, покриті плівковою оболонкою з двостороннім ризиком.ФармакокінетикаАбсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Частка несформованого метформіну, виявлена ​​в калі, становить 20-30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Максимальна концентрація (С max ) (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль) у плазмі крові досягається через 2,5 години. перевищує 1 мкг/мл. Абсолютна біодоступність у здорових добровольців становить 50-60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми крові. Сшах у крові нижче Сіах у плазмі крові, і досягається приблизно за той самий час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63-276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцієвої секреції. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну (КК), відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Діти При одноразовому застосуванні в дозі 500 мг у дітей фармакокінетичні параметри метформіну були подібними до таких у здорових дорослих. При багаторазовому застосуванні в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів у дітей Сmax та площа під кривою «концентрація-час» (AUC 0-t ) метформіну були знижені приблизно на 33% та 40% відповідно відповідно до дорослих пацієнтами з цукровим діабетом, які отримували метформін у дозі 500 мг двічі на добу протягом 14 днів. Оскільки доза метформіну підбирається індивідуально на підставі показників глікемічного контролю, отримані дані мають обмежену клінічну значущість.ФармакодинамікаМетформін знижує гіперглікемію, не призводячи до розвитку гіпоглікемії. На відміну від похідних сульфонілсечовини, не стимулює секрецію інсуліну і не чинить гіпоглікемічного ефекту у здорових осіб. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами (особливо у м'язовій тканині). Знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну ємність кількох типів мембранних переносників глюкози. Крім того, має сприятливий ефект на метаболізм ліпідів: знижує концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується. Клінічні дослідження показали також ефективність метформіну для профілактики цукрового діабету у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, у яких зміна способу життя не дозволила досягти адекватного контролю глікемії.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, особливо у пацієнтів із надмірною масою тіла, для адекватного контролю концентрації глюкози в плазмі крові, при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: у дорослих як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або з інсуліном; у дітей старше 10 років як монотерапія або в комбінації з інсуліном. Профілактика цукрового діабету 2 типу у пацієнтів з предіабетом з додатковими факторами ризику розвитку цукрового діабету 2 типу, які зміни способу життя не дозволили досягти адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; лактоацидоз (у тому числі в анамнезі); ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (наприклад, діарея, блювання), тяжкі інфекційні захворювання, шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда, шок); період протягом 48 годин до початку та 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів (у тому числі ангіографія або урографія); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»); печінкова недостатність; порушення функції печінки; гостра алкогольна інтоксикація; хронічний алкоголізм; дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал на добу); дитячий вік до 10 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування у даній віковій групі); вагітність. З обережністю дитячий вік від 10 до 12 років; період грудного вигодовування; в осіб старше 60 років, які виконують тяжку фізичну роботу (підвищена небезпека розвитку лактоацидозу); у пацієнтів із нирковою недостатністю (КК 30-59 мл/хв).Вагітність та лактаціяЗастосування під час вагітності та у період грудного вигодовування Застосування метформіну під час вагітності протипоказане. Неконтрольований цукровий діабет під час вагітності може призводити до збільшення ризику виникнення вроджених аномалій та перинатальної смертності. Обмежена кількість даних свідчить, що застосування метформіну у вагітних жінок не збільшує ризик розвитку вроджених вад у дітей. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності на фоні прийому метформіну при предіабеті та цукровому діабеті 2 типу, застосування метформіну має бути припинено, і у разі цукрового діабету 2 типу – призначена інсулінотерапія. Необхідно підтримувати концентрацію глюкози в плазмі крові на рівні, найближчому до норми для зниження ризику виникнення вад розвитку плода. Пацієнтку з цукровим діабетом слід проінформувати про необхідність повідомити лікаря у разі настання вагітності. Метформін проникає у грудне молоко. У новонароджених/немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких отримували метформін, жодних небажаних реакцій (НР) метформіну не спостерігалося. Проте, враховуючи обмеженість даних, застосування метформіну під час грудного вигодовування не рекомендується. Рішення про припинення грудного вигодовування має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування та потенційного ризику виникнення НР у дитини.Побічна діяЧастота виникнення НР при застосуванні препарату представлена ​​згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку нервової системи Часто: порушення смаку. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, втрата апетиту. Ці НР часто виникають на початку терапії та у більшості випадків проходять мимовільно. Для запобігання симптомам дозу препарату рекомендується розподіляти на 2-3 прийоми під час або після основних прийомів їжі. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко: шкірні реакції, наприклад, еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: лактоацидоз (вимагає припинення лікування). Симптоми лактоацидозу (див. розділ «Особливі вказівки»). При тривалому застосуванні спостерігається зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у плазмі крові. Це слід враховувати за наявності у пацієнта мегалобластної анемії. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: оборотні порушення функції печінки, що виражаються у підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, або гепатит, що проходять після припинення прийому метформіну. Дитячий вік Згідно з даними, отриманими в ході постреєстраційного застосування та результатами контрольованих клінічних досліджень, при застосуванні метформіну протягом 1 року у дітей віком 10-16 років характер та виразність НР була порівнянна з такими для дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби У пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів здатне викликати порушення функції нирок і призвести до кумуляції метформіну, що може підвищити ризик розвитку лактоацидозу. Прийом метформіну необхідно припинити, залежно від функції нирок, за 48 годин до або на час рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і не відновлювати раніше 48 годин після, за умови, що в ході обстеження не було виявлено погіршення функції нирок. Одночасне застосування не рекомендується Алкоголь: при гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацидозу, особливо у разі недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти, а також печінкової недостатності. У період терапії препаратом слід відмовитися від вживання алкоголю та прийому лікарських засобів, що містять етанол. Одночасне застосування потребує обережності Деякі лікарські препарати (нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ)-2, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо "петлеві") можуть надавати негативний вплив на функціонування. . На початку та на фоні лікування такими препаратами у комбінації з метформіном необхідний ретельний моніторинг функції нирок. Одночасне застосування метформіну з даназолом може призвести до гіперглікемічного ефекту. При необхідності лікування даназолом та після припинення його застосування потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у плазмі. Хлорпромазин при застосуванні великих дозах (100 мг на день) підвищує концентрацію глюкози в плазмі крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення їх застосування потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у плазмі крові. Гіпоглікемічна дія метформіну можуть знижувати: фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, левотироксин натрію. Ніфедипін підвищує абсорбцію, Сmax метформіну в плазмі крові. Катіонні лікарські засоби (амілорид, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, ванкоміцин, дигоксин, триметоприм), що секретуються в канальцях, конкурують за канальцеві транспортні системи і при тривалій терапії можуть збільшити максимальну концентрацію метформіну в плазмі. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося змін їх фармакокінетичних показників. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії. Глюкокортикостероїди (системне та місцеве застосування), симпатоміметики володіють гіперглікемічною активністю. Слід ретельніше контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові, особливо на початку лікування. При необхідності дозу метформіну слід скоригувати при одночасному застосуванні та після відміни цих препаратів. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, можуть знижувати концентрацію глюкози у плазмі крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ 1 та ОСТ 2) Метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ 1 та ОСТ 2. При одночасному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори ОСТ2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Тому при сумісному застосуванні метформіну з даними лікарськими засобами у пацієнтів з нирковою недостатністю слід бути обережним, оскільки концентрація метформіну в плазмі крові може підвищуватися. При необхідності слід провести корекцію дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори ОСТ можуть впливати на ефективність метформіну.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Сіофор® 850 слід приймати щодня без перерви. У разі припинення терапії пацієнт повинен повідомити лікаря. Дорослі з нормальною функцією нирок (КК >90 мл/хв) Монотерапія або у складі комбінованої терапії у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами при цукровому діабеті 2 типу. Звичайна початкова доза становить 850 мг (1 таблетка препарату Сіофор 850) 2-3 рази на добу під час або після основних прийомів їжі. Через 10-15 днів після початку прийому препарату можливе подальше поступове збільшення дози залежно від концентрації глюкози в плазмі крові до середньої добової дози 2-3 таблетки препарату Сіофор 850. Поступове збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту. Максимальна добова доза метформіну становить 3000 мг, розділена на 3 прийоми. Пацієнти, які приймають метформін у дозах 2000-3000 мг на добу, можуть бути переведені на прийом іншого препарату метформіну у дозі 1000 мг. У разі планування переходу з прийому іншого гіпоглікемічного засобу: необхідно припинити прийом іншого препарату та розпочинати прийом препарату Сіофор 850 у дозі, зазначеній вище. У комбінації з інсуліном Для досягнення кращого контролю за глюкозою в крові метформін та інсулін у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Звичайна початкова доза становить 850 мг (1 таблетка Сиофор® 850) 2-3 рази на добу, з поступовим збільшенням дози з інтервалом приблизно в один тиждень до середньої добової дози 2-3 таблетки, тоді як дозу інсуліну підбирають на підставі концентрації. глюкози у крові. Діти та підлітки до 18 років У дітей з 10-річного віку препарат Сіофор® 850 може застосовуватись як у монотерапії, так і у поєднанні з інсуліном. Звичайна початкова доза становить 850 мг 1 раз на добу після або під час їди. Через 10-15 днів дозу слід скоригувати на підставі концентрації глюкози крові. Максимальна добова доза становить 2000 мг, розділена на 2-3 прийоми. При необхідності прийому метформіну у дозі 2000 мг пацієнти можуть бути переведені на прийом препарату метформіну у дозі 1000 мг. Монотерапія під час предіабету Звичайна доза становить 1000-1700 мг на добу після або під час їди, розділена на 2 прийоми. Рекомендується регулярно проводити глікемічний контроль з метою оцінки необхідності подальшого застосування препарату. При необхідності прийому метформіну у дозі 1000 мг пацієнти можуть бути переведені на прийом препарату метформіну у дозі 1000 мг. Пацієнти похилого віку Внаслідок можливого порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку дозу препарату Сіофор®850 підбирають з урахуванням концентрації креатиніну в плазмі крові. Необхідна регулярна оцінка функціонального стану нирок (визначення концентрації креатиніну в плазмі не менше 2-4 разів на рік). Пацієнти з порушенням функції нирок Метформін може застосовуватися у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (КК 30-59 мл/хв) лише у разі відсутності станів, які можуть збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Функція нирок (КК) повинна оцінюватися до початку терапії метформіном, а потім не менше 1 разу на рік. У пацієнтів з підвищеним ризиком прогресування ниркової недостатності та у людей похилого віку функцію нирок слід контролювати частіше (кожні 3-6 місяців). Якщо КК нижче 30 мл/хв, прийом препарату має бути негайно припинено. Кліренс креатиніну 60-89 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) - 3000 мг. Додаткова інформація: У зв'язку зі зниженням функції нирок слід розглянути можливість зменшення дози метформіну. Доза може бути зменшена у разі зниження функції нирок. Кліренс креатиніну 45-59 мл/хв: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 2000 мг. Додаткові відомості: Перед початком лікування метформіном слід врахувати всі фактори, що збільшують ризик лактоацидозу. Початкова доза не повинна становити більше половини максимальної добової дози. Кліренс креатиніну 30-44 мл/хв.: Максимальна добова доза (ділиться на 2-3 прийоми на добу) – 1000 мг. Додаткові відомості: Перед початком лікування метформіном слід врахувати всі фактори, що збільшують ризик лактоацидозу. Початкова доза не повинна становити більше половини максимальної добової дози. Кліренс креатинінуПередозуванняПри застосуванні метформіну в дозі до 85 г (у 42,5 рази, що перевищує максимальну добову дозу), розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне передозування або поєднані фактори ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу (див. розділ "Особливі вказівки"). Лікування: у разі появи ознак лактоацидозу лікування препаратом необхідно негайно припинити, хворого терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, уточнити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Сіофор®850 має супроводжуватися корекцією дієти та підвищенням фізичної активності (за відсутності протипоказань). Лактоацидоз Лактоацидоз є рідкісним, але серйозним ускладненням, що найчастіше виникає на тлі гострого погіршення функції нирок, серцево-легеневої патології або сепсису. Кумуляція метформіну на тлі гострого погіршення функції нирок збільшує ризик виникнення лактоацидозу. У разі зневоднення (важка діарея або блювання, лихоманка або знижене споживання рідини) слід припинити лікування метформіном і звернутися до лікаря. Лікування пацієнтів, які приймають метформін, препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (такими як гіпотензивні препарати, діуретики або нестероїдні протизапальні засоби), слід починати з обережністю. Слід враховувати й інші фактори ризику лактоацидозу, такі як декомпенсований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність, тяжке інфекційне захворювання та будь-який інший стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією, а також спільне застосування з лікарськими препаратами. привести до лактоацидозу (див. розділи "Протипоказання" та "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Це може допомогти знизити частоту випадків виникнення лактоацидозу. Пацієнти та/або особи, які здійснюють догляд за пацієнтами, повинні бути поінформовані про ризик виникнення лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується сильним нездужанням із загальною слабкістю, ацидотичною задишкою, болем у животі, м'язовими спазмами, вираженою астенією та гіпотермією з наступною комою. У разі виникнення підозрілих симптомів пацієнт повинен припинити прийом метформіну та негайно звернутися за медичною допомогою. Діагностичними лабораторними показниками є зниження рН крові (менше 7,35), вміст лактату в плазмі крові понад 5 ммоль/л, підвищений аніонний проміжок та відношення лактат/піруват. Лікарі повинні попереджати пацієнтів про ризик розвитку та симптоми лактоацидозу. Введення йодовмісних контрастних речовин Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може призвести до нефропатії та кумуляції метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу. Застосування метформіну необхідно припинити за 48 годин перед проведенням такої процедури та відновити не раніше ніж через 48 годин після неї за умови, що під час обстеження не було виявлено порушення функції нирок (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Хірургічні операції Застосування метформіну має бути припинено на час проведення хірургічних операцій під загальною, спинальною або епідуральною анестезією та може бути продовжено після відновлення перорального харчування або не раніше ніж через 48 годин після хірургічного втручання за умови, що під час обстеження було встановлено, що функція нирок стабільна. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування та регулярно надалі, необхідно визначати КК: не рідше одного разу на рік у пацієнтів із нормальною функцією нирок; кожні 3-6 місяців у пацієнтів із КК 45-59 мл/хв; кожні 3 місяці з КК 30-44 мл/хв. При КК менше 30 мл/хв застосування препарату протипоказане. Лікування метформіном має бути припинене за наявності станів, які можуть впливати на функцію нирок. Зниження функції нирок часто спостерігається у пацієнтів похилого віку і може протікати безсимптомно. Слід виявляти особливу обережність при можливому порушенні функції нирок, наприклад при одночасному призначенні гіпотензивних лікарських засобів, діуретиків або нестероїдних протизапальних засобів. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом метформіну при серцевій недостатності із нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Діти та підлітки Діагноз цукрового діабету типу 2 повинен бути підтверджений до початку лікування метформіном. У ході клінічних досліджень тривалістю 1 рік було показано, що метформін не впливає на ріст та статеве дозрівання. Однак через відсутність довгострокових даних рекомендовано ретельний контроль подальшого впливу метформіну на ці параметри у дітей, особливо в період статевого дозрівання. Клінічний досвід застосування метформіну у дітей віком від 10 до 12 років обмежений, тому у дітей у зазначеній віковій групі необхідний ретельний контроль. Інші запобіжні заходи: Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти (але не менше 1000 ккал/добу). Пацієнтам слід також регулярно виконувати фізичні вправи; інформувати лікаря у разі проведення будь-якого лікування або будь-яких інфекційних захворювань, таких як застуда, інфекції дихальних або сечовивідних шляхів. Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. Метформін при монотерапії не викликає гіпоглікемію, проте рекомендується виявляти обережність при його застосуванні в комбінації з інсуліном або іншими гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини, репаглінідом та ін.). Застосування препарату у пацієнтів з предіабетом рекомендовано за наявності додаткових факторів ризику розвитку явного цукрового діабету 2 типу, до яких належать: вік менше 60 років, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м2, гестаційний цукровий діабет в анамнезі, сімейний анамнез цукрового діабету у родичів першої лінії спорідненості, підвищена концентрація тригліцеридів, знижена концентрація холестерину ЛПВЩ, артеріальна гіпертензія. Метформін не впливав на фертильність самців та самок щурів при застосуванні в дозах, що втричі перевищують максимальну рекомендовану добову дозу для людини. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Монотерапія метформіном не викликає гіпоглікемію і, отже, не впливає або незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та обслуговування механізмів. Тим не менш, пацієнтів слід попереджати про небезпеку розвитку гіпоглікемії при застосуванні метформіну в комбінації з іншими протидіабетичними лікарськими засобами (похідними сульфонілсечовини, інсуліном або меглітінідами). Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему