Сердечно-сосудистые

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: лізиноприлу дигідрат у перерахунку на лізиноприл безводний 20 мг; допоміжні речовини: манітол, кальцію фосфату дигідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), барвник заліза оксид червоний (Е 172), діоксид кремнію колоїдний, магнію стеарат. По 30 таблеток у ПВХ/ПВДХ-Ал блістері. 1 блістер поміщають разом з інструкцією із застосування картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні пігулки персикового кольору з ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор ангіотензин - перетворюючого ферменту (АПФ).ФармакокінетикаПісля прийому препарату внутрішньо близько 25% лізиноприлу всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Їда не впливає на абсорбцію препарату. Абсорбція становить середньому 30%, біодоступність – 29%. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація лізиноприлу в плазмі досягається через 6-8 годин. Слабко зв'язується з білками плазми. Метаболізм. Лізіноприл не біотрансформується в організмі. Період напіввиведення – 12 годин. Лізиноприл слабо проникає через гематоенцефалічний бар'єр.ФармакодинамікаІнгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск (АТ), переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до навантажень у хворих із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинні ренін-ангіотензинові системи. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у хворих на хронічну серцеву недостатність, уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у хворих, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Початок дії – через 1 год. Максимальний ефект визначається через 6–7 год., тривалість – 24 год. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1–2 міс. При різкій відміні препарату не спостерігали вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (в монотерапії або комбінації з іншими антигіпертензивними засобами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії для лікування пацієнтів, які приймають препарати наперстянки та/або діуретики). Раннє лікування гострого інфаркту міокарда у складі комбінованої терапії (у перші 24 години зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (зниження альбумінурії у інсулінзалежних пацієнтів з нормальним АТ та інсуліннезалежних пацієнтів з артеріальною гіпертензією).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів АПФ, ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі від застосування інгібіторів АПФ, спадковий набряк Квінке або ідіопатичний набряк, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені), вагітність, період лактації. З обережністю Аортальний стеноз, цереброваскулярні захворювання (в т.ч. недостатність мозкового кровообігу), ішемічна хвороба серця, коронарна недостатність, тяжкі аутоімунні системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), пригнічення кістковомозкового кровотворення, цукровий , двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирок, ниркова недостатність, азотемія, первинний альдостеронізм, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, артеріальна гіпотензія, дієта з обмеженням солі, стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулі. , блювання), літній вік.Вагітність та лактаціяЗастосування лізиноприлу у період вагітності протипоказане. При встановленні вагітності лікування треба якнайшвидше припинити. Прийом інгібіторів АПФ вагітними у другому та третьому триместрах може викликати смерть плода та новонародженого. За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження артеріального тиску, олігурії, гіперкаліємії. У новонароджених може розвиватися гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, деформація кісток черепа та особи, гіпоплазія легень, порушення розвитку нирок плода. Лізиноприл проникає крізь плаценту. Немає даних про проникнення лізиноприлу у грудне молоко. На період лікування препаратом необхідно відмінити грудне вигодовування.Побічна діяНайпоширеніші побічні ефекти: запаморочення, біль голови, підвищена стомлюваність, діарея, сухий кашель, нудота. З боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, біль у грудях, рідко – ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, посилення симптомів серцевої недостатності, порушення атріовентрикулярної провідності, інфаркт міокарда, прискорене серцебиття. З боку центральної нервової системи: лабільність настрою, розгубленість, парестезії, сонливість, судомні посмикування м'язів кінцівок та губ, рідко – астенічний синдром. З боку системи кровотворення: лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія (зниження концентрації гемоглобіну, гематокриту, еритроцитопенію). Лабораторні показники: гіперкаліємія, гіпонатріємія, рідко – підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, підвищення рівнів сечовини та креатиніну. З боку дихальної системи: диспное, бронхоспазм. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсія, зміни смаку, біль у животі, панкреатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит. З боку шкірних покривів: кропив'янка, підвищене потовиділення, свербіж шкіри, алопеція, фотосенсибілізація. З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, олігурія, анурія, гостра недостатність нирок, уремія, протеїнурія, зниження потенції. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, висипання на шкірі, свербіж, лихоманка, позитивні результати тесту на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія, лейкоцитоз. У дуже поодиноких випадках – інтерстиціальний ангіоневротичний набряк. Інші: міалгія, артралгія/артрит, васкуліт.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у хворих з порушеною функцією нирок. При симптомах: виражене зниження АТ, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, занепокоєння, підвищена дратівливість. Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію і, якщо можна, застосування вазопресорів, контроль АТ, водно-електролітного балансу. Можливе застосування гемодіалізу. одночасному застосуванні з діуретиками – виражене зниження артеріального тиску. При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами – адитивний ефект. При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (індометацин та ін.), естрогенами, а також адреностимуляторами – зниження гіпотензивної дії лізиноприлу. При одночасному застосуванні з літієм – уповільнення виведення літію з організму, з антацидами та колестираміном – знижують всмоктування у шлунково-кишковому тракті. Алкоголь посилює дію препарату.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат слід приймати 1 раз на добу вранці, до або після їди, переважно в один і той самий час. При есенціальній гіпертензії препарат ІРУМЕД призначають у початковій дозі 10 мг на добу. Підтримуюча доза становить 20 мг на добу. Максимальна добова доза – 40 мг. Для повного розвитку ефекту може знадобитися 2-4-тижневий курс лікування препаратом (це слід враховувати зі збільшенням дози). Якщо застосування препарату в максимальній дозі не викликає достатнього терапевтичного ефекту, то можливе додаткове призначення іншого антигіпертензивного засобу. У пацієнтів, які отримували попередньо діуретики, необхідно відмінити їх за 2-3 дні до початку застосування препарату. При неможливості відміни діуретиків початкова доза лізиноприлу повинна становити не більше 5 мг на добу. При реноваскулярній гіпертензії або інших станах з підвищеною функцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи препарат ІРУМЕД® призначають у початковій дозі 2,5-5 мг на добу під контролем артеріального тиску, функції нирок, концентрації калію у сироватці крові. Підтримуючу дозу встановлюють залежно від АТ. У пацієнтів з нирковою недостатністю та хворих, які перебувають на гемодіалізі, початкову дозу встановлюють залежно від рівня кліренсу креатиніну (КК). Підтримуюча доза визначається залежно від артеріального тиску (під контролем функції нирок, рівня калію та натрію в крові). Кліренс креатиніну (мл/хв) 30-70 початкова доза 5-10 (мг на добу) Кліренс креатиніну (мл/хв) 10-30 початкова доза 2,5-5 (мг на добу) Кліренс креатиніну (мл/хв) менше 10 початкова доза 2,5 (мг на добу) При хронічній серцевій недостатності можливе застосування лізиноприлу одночасно з діуретиками та/або серцевими глікозидами. По можливості, дозу діуретика слід зменшити до початку прийому лізиноприлу. Початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу, надалі її поступово (на 2,5 мг через 3-5 днів) збільшують до 5-10 мг на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. Гострий інфаркт міокарда (у складі комбінованої терапії у перші 24 години зі стабільними показниками гемодинаміки) У перші 24 години - 5 мг внутрішньо, потім 5 мг через добу, 10 мг через дві доби, а потім 10 мг 1 раз на добу. У хворих на гострий інфаркт міокарда препарат застосовувати не менше 6 тижнів. На початку лікування або протягом першої 3-ї доби після гострого інфаркту міокарда у хворих з низьким систолічним АТ (120 мм рт.ст. або нижче) слід призначати меншу дозу – 2,5 мг. У разі зниження АТ (систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст.) добову дозу в 5 мг можна, якщо необхідно, тимчасово знизити до 2,5 мг. У разі тривалого вираженого зниження артеріального тиску (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. більше 1 години) лікування препаратом треба припинити. Діабетична нефропатія У пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом застосовується 10 мг лізиноприлу 1 раз на добу. Дозу можна при необхідності збільшувати до 20 мг 1 раз на добу з метою досягнення значень діастолічного АТ нижче 75 мм рт.ст. сидячи в положенні. У хворих на інсулінзалежний цукровий діабет дозування таке ж з метою досягнення значень діастолічного АТ нижче 90 мм рт.ст. сидячи в положенні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, неспокій, підвищена дратівливість. Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію і, якщо можна, застосування вазопресорів, контроль АТ, водно-електролітного балансу. Можливе застосування гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична гіпотензія Найчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні об'єму рідини, викликаному терапією діуретиками, зменшенням солі в їжі, діалізом, діареєю або блювотою (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАЛЬНИМИ ЗАСОБИМИ ТА ПОБОЧНА ДІЯ). У хворих з хронічною серцевою недостатністю з одночасною нирковою недостатністю або без неї можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Вона найчастіше виявлялася у хворих із тяжкою стадією серцевої недостатності, як наслідок застосування великих доз діуретика, гіпонатріємії або порушеної функції нирок. У таких хворих лікування треба розпочати під суворим контролем лікаря (з обережністю проводити підбір дози препарату та діуретиків). Подібних правил треба дотримуватися при призначенні хворим на ішемічну хворобу серця, цереброваскулярну недостатність,у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску хворого помістити в положення лежачи і, якщо необхідно, внутрішньовенно вводити 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням прийому наступної дози препарату. При застосуванні препарату у деяких хворих з хронічною серцевою недостатністю, але з нормальним або зниженим артеріальним тиском може спостерігатися зниження артеріального тиску, що зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія переходить у симптоматичну, необхідно зменшення дози препарату або припинення лікування препаратом. При гострому інфаркті міокарда Показано застосування стандартної терапії (тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори). ІРУМЕД® можна застосовувати разом із внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням трансдермальних систем нітрогліцерину. Лікування лізиноприлом не повинно починатися у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, які мають ризик подальшого серйозного гемодинамічного погіршення після застосування вазодилятаторів. Це пацієнти із систолічним АТ 100 мм рт.ст. або нижче або з кардіогенним шоком. Протягом перших 3 днів після інфаркту доза повинна бути зменшена, якщо систолічний артеріальний тиск – 120 мм рт.ст. або нижче. Підтримуючі дози повинні бути зменшені до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск - 100 мм рт.ст. або нижче. Якщо артеріальна гіпотензія зберігається (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст. протягом більше 1 години), далі не слід застосовувати препарат ІРУМЕД®. Порушення функції нирок У хворих з хронічною серцевою недостатністю виражене зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення ниркової функції. Відзначено випадки гострої ниркової недостатності. У хворих з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, відзначалося підвищення сечовини та креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після припинення лікування. Найчастіше зустрічалося у хворих із нирковою недостатністю. Лізиноприл не застосовується при гострому інфаркті у пацієнтів з вираженою нирковою дисфункцією, встановленою у зміні концентрації креатиніну сироватки, що перевищує 177 ммоль/л та/або протеїнурії, що перевищує 500 мг/добу. Якщо ниркова дисфункція розвивається протягом застосування препарату (концентрація креатиніну сироватки, що перевищує 265 ммоль/л або подвоювання значення з показниками до початку лікування), лікар повинен оцінити необхідність подальшого застосування препарату ІРУМЕД®. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, який може виникнути у будь-який період лікування, рідко відзначався у хворих, які лікувалися АПФ інгібітором, включаючи лізиноприл. У такому разі лікування препаратом необхідно якнайшвидше припинити і за хворим встановити спостереження до повної регресії симптомів. У випадках, коли набряк виникає лише на обличчі та губах, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе призначення антигістамінних засобів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути фатальним. Набряк язика, надгортанника або гортані може бути причиною обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно проводити відповідну терапію (0,3-0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. Відзначено, що у хворих на негроїдну расу, які приймають АПФ інгібітори, ангіоневротичний набряк розвивався частіше, ніж у хворих на інші раси. У хворих, у яких в анамнезі вже був ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування інгібітором АПФ (див. також ПРОТИПОКАЗАННЯ). Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації на гіменоптер У хворих, які приймають АПФ інгібітори протягом десенсибілізації на гіменоптер, може, дуже рідко, з'явитися небезпечна для життя анафілактоїдна реакція. Це можна уникнути, якщо тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ перед кожною десенсибілізацією. Хворі, що перебувають на гемодіалізі Анафілактоїдні реакції відзначаються і у хворих, які піддаються гемодіалізу з мембраною високої проникності (напр. AN 69®), які одночасно приймають інгібітори АПФ. У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу або іншого антигіпертензивного засобу. Кашель При застосуванні інгібітору АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Хірургія/Загальна анестезія При застосуванні засобів, що знижують артеріальний тиск, у хворих при широкому хірургічному втручанні або під час загальної анестезії лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II, вторинне по відношенню до компенсаторного виділення реніну. Виражене зниження артеріального тиску, яке вважають наслідком цього механізму, можна усунути збільшенням об'єму циркулюючої крові. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати хірурга/анестезіолога про застосування інгібітору АПФ. Калій сироватки У деяких випадках спостерігалася гіперкаліємія. Фактори ризику для розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет і одночасне застосування калій діуретиків, що зберігають (спіронолактон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або заступників солі, що містять калій, особливо у хворих з порушеною функцією нирок. Якщо одночасне застосування лізиноприлу та вищезазначених засобів вважається за необхідне, їх треба застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи калій у сироватці крові. У хворих, які мають ризик симптоматичної гіпотензії (що знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті) з або без гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати (втрату рідини та солей). Необхідно контролювати ефект початкової дози препарату ІРУМЕД на значення артеріального тиску. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Немає даних про вплив препарату ІРУМЕД®, застосованого в терапевтичних дозах, на здатність керувати транспортними засобами та механізмами, проте необхідно враховувати, що можливе виникнення запаморочення, тому необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: лізиноприлу дигідрат у перерахунку на лізиноприл безводний 5 мг; допоміжні речовини: манітол, кальцію фосфату дигідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), барвник заліза оксид червоний (Е 172), діоксид кремнію колоїдний, магнію стеарат. По 30 таблеток у ПВХ/ПВДХ-Ал блістері. 1 блістер поміщають разом з інструкцією із застосування картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі плоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор ангіотензин - перетворюючого ферменту (АПФ).ФармакокінетикаПісля прийому препарату внутрішньо близько 25% лізиноприлу всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Їда не впливає на абсорбцію препарату. Абсорбція становить середньому 30%, біодоступність – 29%. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація лізиноприлу в плазмі досягається через 6-8 годин. Слабко зв'язується з білками плазми. Метаболізм. Лізіноприл не біотрансформується в організмі. Період напіввиведення – 12 годин. Лізиноприл слабо проникає через гематоенцефалічний бар'єр.ФармакодинамікаІнгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск (АТ), переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до навантажень у хворих із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинні ренін-ангіотензинові системи. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у хворих на хронічну серцеву недостатність, уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у хворих, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Початок дії – через 1 год. Максимальний ефект визначається через 6–7 год., тривалість – 24 год. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1–2 міс. При різкій відміні препарату не спостерігали вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (в монотерапії або комбінації з іншими антигіпертензивними засобами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії для лікування пацієнтів, які приймають препарати наперстянки та/або діуретики). Раннє лікування гострого інфаркту міокарда у складі комбінованої терапії (у перші 24 години зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (зниження альбумінурії у інсулінзалежних пацієнтів з нормальним АТ та інсуліннезалежних пацієнтів з артеріальною гіпертензією).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів АПФ, ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі від застосування інгібіторів АПФ, спадковий набряк Квінке або ідіопатичний набряк, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені), вагітність, період лактації. З обережністю Аортальний стеноз, цереброваскулярні захворювання (в т.ч. недостатність мозкового кровообігу), ішемічна хвороба серця, коронарна недостатність, тяжкі аутоімунні системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), пригнічення кістковомозкового кровотворення, цукровий , двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирок, ниркова недостатність, азотемія, первинний альдостеронізм, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, артеріальна гіпотензія, дієта з обмеженням солі, стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулі. , блювання), літній вік.Вагітність та лактаціяЗастосування лізиноприлу у період вагітності протипоказане. При встановленні вагітності лікування треба якнайшвидше припинити. Прийом інгібіторів АПФ вагітними у другому та третьому триместрах може викликати смерть плода та новонародженого. За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження артеріального тиску, олігурії, гіперкаліємії. У новонароджених може розвиватися гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, деформація кісток черепа та особи, гіпоплазія легень, порушення розвитку нирок плода. Лізиноприл проникає крізь плаценту. Немає даних про проникнення лізиноприлу у грудне молоко. На період лікування препаратом необхідно відмінити грудне вигодовування.Побічна діяНайпоширеніші побічні ефекти: запаморочення, біль голови, підвищена стомлюваність, діарея, сухий кашель, нудота. З боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, біль у грудях, рідко – ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, посилення симптомів серцевої недостатності, порушення атріовентрикулярної провідності, інфаркт міокарда, прискорене серцебиття. З боку центральної нервової системи: лабільність настрою, розгубленість, парестезії, сонливість, судомні посмикування м'язів кінцівок та губ, рідко – астенічний синдром. З боку системи кровотворення: лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія (зниження концентрації гемоглобіну, гематокриту, еритроцитопенію). Лабораторні показники: гіперкаліємія, гіпонатріємія, рідко – підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, підвищення рівнів сечовини та креатиніну. З боку дихальної системи: диспное, бронхоспазм. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсія, зміни смаку, біль у животі, панкреатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит. З боку шкірних покривів: кропив'янка, підвищене потовиділення, свербіж шкіри, алопеція, фотосенсибілізація. З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, олігурія, анурія, гостра недостатність нирок, уремія, протеїнурія, зниження потенції. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, висипання на шкірі, свербіж, лихоманка, позитивні результати тесту на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія, лейкоцитоз. У дуже поодиноких випадках – інтерстиціальний ангіоневротичний набряк. Інші: міалгія, артралгія/артрит, васкуліт.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у хворих з порушеною функцією нирок. При симптомах: виражене зниження АТ, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, занепокоєння, підвищена дратівливість. Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію і, якщо можна, застосування вазопресорів, контроль АТ, водно-електролітного балансу. Можливе застосування гемодіалізу. одночасному застосуванні з діуретиками – виражене зниження артеріального тиску. При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами – адитивний ефект. При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (індометацин та ін.), естрогенами, а також адреностимуляторами – зниження гіпотензивної дії лізиноприлу. При одночасному застосуванні з літієм – уповільнення виведення літію з організму, з антацидами та колестираміном – знижують всмоктування у шлунково-кишковому тракті. Алкоголь посилює дію препарату.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат слід приймати 1 раз на добу вранці, до або після їди, переважно в один і той самий час. При есенціальній гіпертензії препарат ІРУМЕД призначають у початковій дозі 10 мг на добу. Підтримуюча доза становить 20 мг на добу. Максимальна добова доза – 40 мг. Для повного розвитку ефекту може знадобитися 2-4-тижневий курс лікування препаратом (це слід враховувати зі збільшенням дози). Якщо застосування препарату в максимальній дозі не викликає достатнього терапевтичного ефекту, то можливе додаткове призначення іншого антигіпертензивного засобу. У пацієнтів, які отримували попередньо діуретики, необхідно відмінити їх за 2-3 дні до початку застосування препарату. При неможливості відміни діуретиків початкова доза лізиноприлу повинна становити не більше 5 мг на добу. При реноваскулярній гіпертензії або інших станах з підвищеною функцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи препарат ІРУМЕД® призначають у початковій дозі 2,5-5 мг на добу під контролем артеріального тиску, функції нирок, концентрації калію у сироватці крові. Підтримуючу дозу встановлюють залежно від АТ. У пацієнтів з нирковою недостатністю та хворих, які перебувають на гемодіалізі, початкову дозу встановлюють залежно від рівня кліренсу креатиніну (КК). Підтримуюча доза визначається залежно від артеріального тиску (під контролем функції нирок, рівня калію та натрію в крові). Кліренс креатиніну (мл/хв) 30-70 початкова доза 5-10 (мг на добу) Кліренс креатиніну (мл/хв) 10-30 початкова доза 2,5-5 (мг на добу) Кліренс креатиніну (мл/хв) менше 10 початкова доза 2,5 (мг на добу) При хронічній серцевій недостатності можливе застосування лізиноприлу одночасно з діуретиками та/або серцевими глікозидами. По можливості, дозу діуретика слід зменшити до початку прийому лізиноприлу. Початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу, надалі її поступово (на 2,5 мг через 3-5 днів) збільшують до 5-10 мг на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. Гострий інфаркт міокарда (у складі комбінованої терапії у перші 24 години зі стабільними показниками гемодинаміки) У перші 24 години - 5 мг внутрішньо, потім 5 мг через добу, 10 мг через дві доби, а потім 10 мг 1 раз на добу. У хворих на гострий інфаркт міокарда препарат застосовувати не менше 6 тижнів. На початку лікування або протягом першої 3-ї доби після гострого інфаркту міокарда у хворих з низьким систолічним АТ (120 мм рт.ст. або нижче) слід призначати меншу дозу – 2,5 мг. У разі зниження АТ (систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст.) добову дозу в 5 мг можна, якщо необхідно, тимчасово знизити до 2,5 мг. У разі тривалого вираженого зниження артеріального тиску (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. більше 1 години) лікування препаратом треба припинити. Діабетична нефропатія У пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом застосовується 10 мг лізиноприлу 1 раз на добу. Дозу можна при необхідності збільшувати до 20 мг 1 раз на добу з метою досягнення значень діастолічного АТ нижче 75 мм рт.ст. сидячи в положенні. У хворих на інсулінзалежний цукровий діабет дозування таке ж з метою досягнення значень діастолічного АТ нижче 90 мм рт.ст. сидячи в положенні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, неспокій, підвищена дратівливість. Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію і, якщо можна, застосування вазопресорів, контроль АТ, водно-електролітного балансу. Можливе застосування гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична гіпотензія Найчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні об'єму рідини, викликаному терапією діуретиками, зменшенням солі в їжі, діалізом, діареєю або блювотою (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАЛЬНИМИ ЗАСОБИМИ ТА ПОБОЧНА ДІЯ). У хворих з хронічною серцевою недостатністю з одночасною нирковою недостатністю або без неї можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Вона найчастіше виявлялася у хворих із тяжкою стадією серцевої недостатності, як наслідок застосування великих доз діуретика, гіпонатріємії або порушеної функції нирок. У таких хворих лікування треба розпочати під суворим контролем лікаря (з обережністю проводити підбір дози препарату та діуретиків). Подібних правил треба дотримуватися при призначенні хворим на ішемічну хворобу серця, цереброваскулярну недостатність,у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску хворого помістити в положення лежачи і, якщо необхідно, внутрішньовенно вводити 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням прийому наступної дози препарату. При застосуванні препарату у деяких хворих з хронічною серцевою недостатністю, але з нормальним або зниженим артеріальним тиском може спостерігатися зниження артеріального тиску, що зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія переходить у симптоматичну, необхідно зменшення дози препарату або припинення лікування препаратом. При гострому інфаркті міокарда Показано застосування стандартної терапії (тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори). ІРУМЕД® можна застосовувати разом із внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням трансдермальних систем нітрогліцерину. Лікування лізиноприлом не повинно починатися у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, які мають ризик подальшого серйозного гемодинамічного погіршення після застосування вазодилятаторів. Це пацієнти із систолічним АТ 100 мм рт.ст. або нижче або з кардіогенним шоком. Протягом перших 3 днів після інфаркту доза повинна бути зменшена, якщо систолічний артеріальний тиск – 120 мм рт.ст. або нижче. Підтримуючі дози повинні бути зменшені до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск - 100 мм рт.ст. або нижче. Якщо артеріальна гіпотензія зберігається (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст. протягом більше 1 години), далі не слід застосовувати препарат ІРУМЕД®. Порушення функції нирок У хворих з хронічною серцевою недостатністю виражене зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення ниркової функції. Відзначено випадки гострої ниркової недостатності. У хворих з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, відзначалося підвищення сечовини та креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після припинення лікування. Найчастіше зустрічалося у хворих із нирковою недостатністю. Лізиноприл не застосовується при гострому інфаркті у пацієнтів з вираженою нирковою дисфункцією, встановленою у зміні концентрації креатиніну сироватки, що перевищує 177 ммоль/л та/або протеїнурії, що перевищує 500 мг/добу. Якщо ниркова дисфункція розвивається протягом застосування препарату (концентрація креатиніну сироватки, що перевищує 265 ммоль/л або подвоювання значення з показниками до початку лікування), лікар повинен оцінити необхідність подальшого застосування препарату ІРУМЕД®. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, який може виникнути у будь-який період лікування, рідко відзначався у хворих, які лікувалися АПФ інгібітором, включаючи лізиноприл. У такому разі лікування препаратом необхідно якнайшвидше припинити і за хворим встановити спостереження до повної регресії симптомів. У випадках, коли набряк виникає лише на обличчі та губах, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе призначення антигістамінних засобів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути фатальним. Набряк язика, надгортанника або гортані може бути причиною обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно проводити відповідну терапію (0,3-0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. Відзначено, що у хворих на негроїдну расу, які приймають АПФ інгібітори, ангіоневротичний набряк розвивався частіше, ніж у хворих на інші раси. У хворих, у яких в анамнезі вже був ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування інгібітором АПФ (див. також ПРОТИПОКАЗАННЯ). Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації на гіменоптер У хворих, які приймають АПФ інгібітори протягом десенсибілізації на гіменоптер, може, дуже рідко, з'явитися небезпечна для життя анафілактоїдна реакція. Це можна уникнути, якщо тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ перед кожною десенсибілізацією. Хворі, що перебувають на гемодіалізі Анафілактоїдні реакції відзначаються і у хворих, які піддаються гемодіалізу з мембраною високої проникності (напр. AN 69®), які одночасно приймають інгібітори АПФ. У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу або іншого антигіпертензивного засобу. Кашель При застосуванні інгібітору АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Хірургія/Загальна анестезія При застосуванні засобів, що знижують артеріальний тиск, у хворих при широкому хірургічному втручанні або під час загальної анестезії лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II, вторинне по відношенню до компенсаторного виділення реніну. Виражене зниження артеріального тиску, яке вважають наслідком цього механізму, можна усунути збільшенням об'єму циркулюючої крові. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати хірурга/анестезіолога про застосування інгібітору АПФ. Калій сироватки У деяких випадках спостерігалася гіперкаліємія. Фактори ризику для розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет і одночасне застосування калій діуретиків, що зберігають (спіронолактон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або заступників солі, що містять калій, особливо у хворих з порушеною функцією нирок. Якщо одночасне застосування лізиноприлу та вищезазначених засобів вважається за необхідне, їх треба застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи калій у сироватці крові. У хворих, які мають ризик симптоматичної гіпотензії (що знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті) з або без гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати (втрату рідини та солей). Необхідно контролювати ефект початкової дози препарату ІРУМЕД на значення артеріального тиску. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Немає даних про вплив препарату ІРУМЕД®, застосованого в терапевтичних дозах, на здатність керувати транспортними засобами та механізмами, проте необхідно враховувати, що можливе виникнення запаморочення, тому необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лізиноприл 10мг, гідрохлортіазид 12.5мг. Допоміжні речовини: маннітол – 22 мг, кальцію фосфату дигідрат – 44 мг, крохмаль кукурудзяний – 10.27 мг, крохмаль прежелатинізований – 10 мг, індигокармін – 0.4 мг, магнію стеарат – 0.83 мг. 30 шт. - блістери (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; синього кольору, гексагональні, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, який містить інгібітор АПФ лізиноприл та тіазидний діуретик гідрохлортіазид. Чинить антигіпертензивну та діуретичну дію. Гіпотензивний ефект обох компонентів адитивний. Лізиноприл; - інгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує ОПСС, АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності до навантажень у хворих на хронічну серцеву недостатність. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинні ренін-ангіотензинові системи. При тривалому застосуванні зменшується вираженість гіпертрофії міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Антигіпертензивний ефект починається приблизно через 6 годин та зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту також залежить від величини дози. Початок дії – через 1 год. Максимальний ефект визначається через 6-7 год. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При різкій відміні препарату не спостерігається вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У пацієнтів із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Гідрохлортіазид - тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний з порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води в дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має антигіпертензивні властивості; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріолу. Практично не впливає на нормальний рівень артеріального тиску. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 години, досягає максимуму через 4 години і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні.ФармакокінетикаЛізіноприл Після прийому лізиноприлу внутрішньо Cmax; у сироватці крові досягається через 7 год. Слабо зв'язується з білками плазми. Середній ступінь абсорбції лізиноприлу становить близько 25% при значній міжіндивідуальній варіабельності (6-60%). Їжа не впливає на всмоктування лізиноприлу. Лізиноприл не піддається метаболізму та виводиться у незміненому вигляді виключно нирками. Після багаторазового введення ефективний Т1/2; лізиноприлу становить 12 год. Порушення функції нирок уповільнює виведення лізиноприлу, але це уповільнення стає клінічно значущим тільки тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації зменшується нижче 30 мл/хв. У пацієнтів похилого віку відзначається в середньому в 2 рази вище за рівень максимальної концентрації препарату в крові та AUC, порівняно з пацієнтами молодшого віку. Лізиноприл виводиться із організму шляхом гемодіалізу.Невеликою мірою проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Гідрохлоротіазид Після прийому внутрішньо Cmax ;гідрохлортіазиду досягається протягом 1-3 год. Абсолютна біодоступність оцінюється по кумулятивної ниркової екскреції гідрохлортіазиду і становить близько 60%. Зв'язування з білками плазми становить 40-70%. Vd; - 0.8±0.3 л/кг. Не метаболізується в організмі людини і виводиться із сечею практично у незміненому вигляді. Близько 60% дози прийнятої внутрішньо виводиться протягом 48 год. Нирковий кліренс становить близько 250-300 мл/хв. Т1/2; - 10-15 год. Спостерігається різниця в плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. У жінок є тенденція до клінічно значущого збільшення в плазмі концентрації гідрохлортіазиду. У пацієнтів з порушеною нирковою функцією швидкість виведення гідрохлортіазиду знижена. Дослідження, проведені за участю пацієнтів з КК 90 мл/хв, показали, що T1/2гідрохлортіазиду збільшується.У пацієнтів зі зниженою функцією нирок T1/2 близько 34 год.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія лізиноприлом та гідрохлортіазидом).Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк (в т.ч. набряк Квінке в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ); анурія; ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв); гемодіаліз з використанням високопроточних мембран; гіперкальціємія; гіпонатріємія; порфірія; прекому; печінкова кома; тяжкі форми цукрового діабету; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до лізиноприлу, інших інгібіторів АПФ або гідрохлортіазиду та допоміжних речовин препарату. З ;обережністю: ;аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія; двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією, стан після трансплантації нирок, ниркова недостатність середнього та легкого ступеня (КК понад 30 мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; артеріальна гіпотензія; гіпоплазія кісткового мозку; гіпонатріємія (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на дієті з обмеженням солі); гіповолемічні стани (в т.ч. діарея, блювання); захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); цукровий діабет; подагра; пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперурикемія; гіперкаліємія; ІХС; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); тяжка хронічна серцева недостатність;печінкова недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяЗастосування лізиноприлу при вагітності протипоказане. Якщо встановлена ​​вагітність, прийом препарату слід негайно припинити. Прийом інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності надає несприятливий вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, внутрішньоутробна смерть). Даних про негативні впливи препарату на плід у разі застосування у І триместрі немає. За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження АТ, олігурії, гіперкаліємії. При необхідності застосування у період лактації грудне вигодовування слід відмінити.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: ; виражене зниження АТ, біль у грудях; рідко – ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, поява симптомів серцевої недостатності, порушення AV-провідності, інфаркт міокарда. З боку травної системи: ; нудота, блювання, біль у животі, сухість у роті, діарея, диспепсія, анорексія, зміна смаку, панкреатит, гепатит (гепатоцелюлярний та холестатичний), жовтяниця, гіпербілірубінемія; підвищення активності печінкових трансаміназ (особливо за наявності в анамнезі захворювань нирок, цукрового діабету та реноваскулярної гіпертензії). З боку шкірних покривів: кропив'янка, підвищення потовиділення, фотосенсибілізація, свербіж шкіри, випадання волосся. З боку нервової системи: ;лабільність настрою, порушення концентрації уваги, парестезії, підвищена стомлюваність, сонливість, судомні посмикування м'язів кінцівок та губ; рідко – астенічний синдром, сплутаність свідомості. З боку дихальної системи: ;диспное, сухий кашель, бронхоспазм, апное. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, анемія (зниження концентрації гемоглобіну, гематокриту, еритроцитопенію). Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, шкірні висипання, свербіж, лихоманка, васкуліт, позитивні реакції на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія. З боку сечовидільної системи: підвищення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові, уремія, олігурія/анурія, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність. З боку обміну речовин: гіперкаліємія та/або гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія, гіперурикемія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження толерантності до глюкози, загострення подагри. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, артрит, міалгія, зниження потенції. Загальні реакції: лихоманка.Взаємодія з лікарськими засобамиКалійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, замінники солі, що містять калій; - підвищення ризику гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Вазодилататори, барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, етанол - посилення гіпотензивної дії. НПЗЗ, естрогени - ;зменшення антигіпертензивної дії лізиноприлу. Препарати літію - уповільнення виведення літію з організму (посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії літію). Антациди, колестірамін -; знижується всмоктування з ШКТ. Посилення нейротоксичності; саліцилатів. Зменшення дії; гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо, норепінефрину, епінефрину та протиподагричних препаратів. Посилення ефектів (включаючи побічні); серцевих глікозидів, дії; периферичних міорелаксантів, зменшення виведення; хінідину. Зменшує ефективність пероральних контрацептивів. При одночасному прийомі; метилдопи; підвищується ризик розвитку гемолізу. Етанол; посилює гіпотензивний ефект цієї комбінації.Спосіб застосування та дозиФіксовану комбінацію лізиноприл+гідрохлортіазид приймають внутрішньо у початковій дозі 10 мг/12.5 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг 12.5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів з КК більше 30 і менше 80 мл/хв цю комбінацію можна застосовувати тільки після титрування дози окремих компонентів. Рекомендована початкова доза лізиноприлу при неускладненій нирковій недостатності становить 5-10 мг.ПередозуванняСимптоми: ; виражене зниження артеріального тиску, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, занепокоєння, підвищена дратівливість. Лікування: ; симптоматична терапія, внутрішньовенне введення рідини, контроль АТ; терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-сольового балансу. Контроль сечовини, креатиніну та електролітів у сироватці крові, а також діурезу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична гіпотензія може виникати після прийому початкової дози. Такі випадки трапляються частіше у хворих, у яких була втрата рідини та електролітів внаслідок попереднього лікування діуретиками. Тому необхідно припинити прийом діуретиків за 2-3 дні до початку лікування комбінацією. Найчастіше виражене зниження АТ виникає при зменшенні ОЦК, викликаному терапією діуретиками, зменшенням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блювотою. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю з одночасною нирковою недостатністю або без неї можливе виражене зниження артеріального тиску. Воно найчастіше виявляється у хворих з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, як наслідок застосування діуретиків у високих дозах, гіпонатріємії або порушеної функції нирок. Таким пацієнтам на початку лікування потрібний суворий медичний контроль. Такий самий підхід необхідний при призначенні препарату пацієнтам з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. До початку лікування слід нормалізувати концентрацію натрію та/або заповнити зменшений ОЦК ретельно контролювати дію початкової дози препарату на хворого. При хронічній серцевій недостатності виражене зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Відзначено випадки гострої ниркової недостатності. У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, відзначалося підвищення сечовини та креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після припинення лікування. Це частіше спостерігалося у пацієнтів із нирковою недостатністю. Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані відмічався рідко у хворих, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, який може виникнути у будь-який період лікування. У такому разі лікування лізиноприлом необхідно якнайшвидше припинити і за хворим встановити спостереження до повної регресії симптомів. У випадках, коли виник набряк лише обличчя та губ, стан найчастіше проходить без лікування, однак, можливе призначення антигістамінних засобів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути фатальним. Коли охоплено мову, надгортанник або гортань може відбутися обструкція дихальних шляхів, тому слід негайно проводити відповідну терапію (0.3-0.5 мл розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 п/к) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У пацієнтів, у яких в анамнезі вже був ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування інгібітором АПФ. При застосуванні інгібітору АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, викликаний застосуванням інгібітора АПФ. Анафілактична реакція відмічена і у хворих, які піддані гемодіалізу з використанням діалізних мембран з високою проникністю (AN69®), які одночасно приймають інгібітори АПФ. У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу або іншого антигіпертензивного засобу. При застосуванні препаратів, що знижують артеріальний тиск, у хворих при великому хірургічному втручанні або під час загальної анестезії лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II. Виражене зниження артеріального тиску, яке вважають наслідком цього механізму, можна усунути шляхом збільшення ОЦК. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. У деяких випадках спостерігалася гіперкаліємія. Фактори ризику для розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет, прийом препаратів калію або препаратів, що спричиняють збільшення концентрації калію в крові (наприклад, гепарин), особливо у хворих з порушеною нирковою функцією. У пацієнтів, які мають ризик симптоматичної гіпотензії (які знаходяться на дієті з обмеженням солі) з або без гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, перед початком лікування слід компенсувати втрату рідини та солей. Тіазидні діуретики здатні впливати на толерантність до глюкози, тому необхідно коригувати дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики можуть знижувати виділення кальцію нирками та спричиняти гіперкальціємію. Виражена гіперкальціємія може бути симптомом прихованого гіперпаратиреозу. Рекомендується припинити лікування тіазидними діуретиками до проведення тесту з оцінки функції паращитовидних залоз. У період лікування препаратом необхідний регулярний контроль у плазмі калію, глюкози, сечовини, ліпідів. У період лікування рекомендується вживати алкогольні напої, т.к. етанол посилює гіпотензивну дію препарату. Слід бути обережними при виконанні фізичних вправ, спекотній погоді (ризик розвитку дегідратації та надмірного зниження АТ через зниження ОЦК). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами У період лікування слід утриматися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливе запаморочення, особливо на початку курсу лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лізиноприл 20 мг, гідрохлортіазід 12.5 мг. Допоміжні речовини: маннітол-44 мг, крохмаль кукурудзяний - 33.29 мг, кальцію фосфату дигідрат - 88 мг, крохмаль прежелатинізований - 20 мг, барвник заліза оксид жовтий - 0.56 мг, магнію стеарат - 1.65 мг. 30 шт. - блістери (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; жовтого кольору, гексагональні, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, який містить інгібітор АПФ лізиноприл та тіазидний діуретик гідрохлортіазид. Чинить антигіпертензивну та діуретичну дію. Гіпотензивний ефект обох компонентів адитивний. Лізиноприл; - інгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує ОПСС, АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності до навантажень у хворих на хронічну серцеву недостатність. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинні ренін-ангіотензинові системи. При тривалому застосуванні зменшується вираженість гіпертрофії міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Антигіпертензивний ефект починається приблизно через 6 годин та зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту також залежить від величини дози. Початок дії – через 1 год. Максимальний ефект визначається через 6-7 год. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При різкій відміні препарату не спостерігається вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У пацієнтів із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Гідрохлортіазид - тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний з порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води в дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має антигіпертензивні властивості; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріолу. Практично не впливає на нормальний рівень артеріального тиску. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 години, досягає максимуму через 4 години і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні.ФармакокінетикаЛізіноприл Після прийому лізиноприлу внутрішньо Cmax; у сироватці крові досягається через 7 год. Слабо зв'язується з білками плазми. Середній ступінь абсорбції лізиноприлу становить близько 25% при значній міжіндивідуальній варіабельності (6-60%). Їжа не впливає на всмоктування лізиноприлу. Лізиноприл не піддається метаболізму та виводиться у незміненому вигляді виключно нирками. Після багаторазового введення ефективний Т1/2; лізиноприлу становить 12 год. Порушення функції нирок уповільнює виведення лізиноприлу, але це уповільнення стає клінічно значущим тільки тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації зменшується нижче 30 мл/хв. У пацієнтів похилого віку відзначається в середньому в 2 рази вище за рівень максимальної концентрації препарату в крові та AUC, порівняно з пацієнтами молодшого віку. Лізиноприл виводиться із організму шляхом гемодіалізу.Невеликою мірою проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Гідрохлоротіазид Після прийому внутрішньо Cmax ;гідрохлортіазиду досягається протягом 1-3 год. Абсолютна біодоступність оцінюється по кумулятивної ниркової екскреції гідрохлортіазиду і становить близько 60%. Зв'язування з білками плазми становить 40-70%. Vd; - 0.8±0.3 л/кг. Не метаболізується в організмі людини і виводиться із сечею практично у незміненому вигляді. Близько 60% дози прийнятої внутрішньо виводиться протягом 48 год. Нирковий кліренс становить близько 250-300 мл/хв. Т1/2; - 10-15 год. Спостерігається різниця в плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. У жінок є тенденція до клінічно значущого збільшення в плазмі концентрації гідрохлортіазиду. У пацієнтів з порушеною нирковою функцією швидкість виведення гідрохлортіазиду знижена. Дослідження, проведені за участю пацієнтів з КК 90 мл/хв, показали, що T1/2гідрохлортіазиду збільшується.У пацієнтів зі зниженою функцією нирок T1/2 близько 34 год.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія лізиноприлом та гідрохлортіазидом).Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк (в т.ч. набряк Квінке в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ); анурія; ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв); гемодіаліз з використанням високопроточних мембран; гіперкальціємія; гіпонатріємія; порфірія; прекому; печінкова кома; тяжкі форми цукрового діабету; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до лізиноприлу, інших інгібіторів АПФ або гідрохлортіазиду та допоміжних речовин препарату. З ;обережністю: ;аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія; двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією, стан після трансплантації нирок, ниркова недостатність середнього та легкого ступеня (КК понад 30 мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; артеріальна гіпотензія; гіпоплазія кісткового мозку; гіпонатріємія (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на дієті з обмеженням солі); гіповолемічні стани (в т.ч. діарея, блювання); захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); цукровий діабет; подагра; пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперурикемія; гіперкаліємія; ІХС; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); тяжка хронічна серцева недостатність;печінкова недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяЗастосування лізиноприлу при вагітності протипоказане. Якщо встановлена ​​вагітність, прийом препарату слід негайно припинити. Прийом інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності надає несприятливий вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, внутрішньоутробна смерть). Даних про негативні впливи препарату на плід у разі застосування у І триместрі немає. За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження АТ, олігурії, гіперкаліємії. При необхідності застосування у період лактації грудне вигодовування слід відмінити.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: ; виражене зниження АТ, біль у грудях; рідко – ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, поява симптомів серцевої недостатності, порушення AV-провідності, інфаркт міокарда. З боку травної системи: ; нудота, блювання, біль у животі, сухість у роті, діарея, диспепсія, анорексія, зміна смаку, панкреатит, гепатит (гепатоцелюлярний та холестатичний), жовтяниця, гіпербілірубінемія; підвищення активності печінкових трансаміназ (особливо за наявності в анамнезі захворювань нирок, цукрового діабету та реноваскулярної гіпертензії). З боку шкірних покривів: кропив'янка, підвищення потовиділення, фотосенсибілізація, свербіж шкіри, випадання волосся. З боку нервової системи: ;лабільність настрою, порушення концентрації уваги, парестезії, підвищена стомлюваність, сонливість, судомні посмикування м'язів кінцівок та губ; рідко – астенічний синдром, сплутаність свідомості. З боку дихальної системи: ;диспное, сухий кашель, бронхоспазм, апное. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, анемія (зниження концентрації гемоглобіну, гематокриту, еритроцитопенію). Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, шкірні висипання, свербіж, лихоманка, васкуліт, позитивні реакції на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія. З боку сечовидільної системи: підвищення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові, уремія, олігурія/анурія, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність. З боку обміну речовин: гіперкаліємія та/або гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія, гіперурикемія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження толерантності до глюкози, загострення подагри. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, артрит, міалгія, зниження потенції. Загальні реакції: лихоманка.Взаємодія з лікарськими засобамиКалійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, замінники солі, що містять калій; - підвищення ризику гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Вазодилататори, барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, етанол - посилення гіпотензивної дії. НПЗЗ, естрогени - ;зменшення антигіпертензивної дії лізиноприлу. Препарати літію - уповільнення виведення літію з організму (посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії літію). Антациди, колестірамін -; знижується всмоктування з ШКТ. Посилення нейротоксичності; саліцилатів. Зменшення дії; гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо, норепінефрину, епінефрину та протиподагричних препаратів. Посилення ефектів (включаючи побічні); серцевих глікозидів, дії; периферичних міорелаксантів, зменшення виведення; хінідину. Зменшує ефективність пероральних контрацептивів. При одночасному прийомі; метилдопи; підвищується ризик розвитку гемолізу. Етанол; посилює гіпотензивний ефект цієї комбінації.Спосіб застосування та дозиФіксовану комбінацію лізиноприл+гідрохлортіазид приймають внутрішньо у початковій дозі 10 мг/12.5 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг 12.5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів з КК більше 30 і менше 80 мл/хв цю комбінацію можна застосовувати тільки після титрування дози окремих компонентів. Рекомендована початкова доза лізиноприлу при неускладненій нирковій недостатності становить 5-10 мг.ПередозуванняСимптоми: ; виражене зниження артеріального тиску, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, занепокоєння, підвищена дратівливість. Лікування: ; симптоматична терапія, внутрішньовенне введення рідини, контроль АТ; терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-сольового балансу. Контроль сечовини, креатиніну та електролітів у сироватці крові, а також діурезу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична гіпотензія може виникати після прийому початкової дози. Такі випадки трапляються частіше у хворих, у яких була втрата рідини та електролітів внаслідок попереднього лікування діуретиками. Тому необхідно припинити прийом діуретиків за 2-3 дні до початку лікування комбінацією. Найчастіше виражене зниження АТ виникає при зменшенні ОЦК, викликаному терапією діуретиками, зменшенням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блювотою. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю з одночасною нирковою недостатністю або без неї можливе виражене зниження артеріального тиску. Воно найчастіше виявляється у хворих з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, як наслідок застосування діуретиків у високих дозах, гіпонатріємії або порушеної функції нирок. Таким пацієнтам на початку лікування потрібний суворий медичний контроль. Такий самий підхід необхідний при призначенні препарату пацієнтам з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. До початку лікування слід нормалізувати концентрацію натрію та/або заповнити зменшений ОЦК ретельно контролювати дію початкової дози препарату на хворого. При хронічній серцевій недостатності виражене зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Відзначено випадки гострої ниркової недостатності. У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, відзначалося підвищення сечовини та креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після припинення лікування. Це частіше спостерігалося у пацієнтів із нирковою недостатністю. Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані відмічався рідко у хворих, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, який може виникнути у будь-який період лікування. У такому разі лікування лізиноприлом необхідно якнайшвидше припинити і за хворим встановити спостереження до повної регресії симптомів. У випадках, коли виник набряк лише обличчя та губ, стан найчастіше проходить без лікування, однак, можливе призначення антигістамінних засобів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути фатальним. Коли охоплено мову, надгортанник або гортань може відбутися обструкція дихальних шляхів, тому слід негайно проводити відповідну терапію (0.3-0.5 мл розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 п/к) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У пацієнтів, у яких в анамнезі вже був ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування інгібітором АПФ. При застосуванні інгібітору АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, викликаний застосуванням інгібітора АПФ. Анафілактична реакція відмічена і у хворих, які піддані гемодіалізу з використанням діалізних мембран з високою проникністю (AN69®), які одночасно приймають інгібітори АПФ. У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу або іншого антигіпертензивного засобу. При застосуванні препаратів, що знижують артеріальний тиск, у хворих при великому хірургічному втручанні або під час загальної анестезії лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II. Виражене зниження артеріального тиску, яке вважають наслідком цього механізму, можна усунути шляхом збільшення ОЦК. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. У деяких випадках спостерігалася гіперкаліємія. Фактори ризику для розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет, прийом препаратів калію або препаратів, що спричиняють збільшення концентрації калію в крові (наприклад, гепарин), особливо у хворих з порушеною нирковою функцією. У пацієнтів, які мають ризик симптоматичної гіпотензії (які знаходяться на дієті з обмеженням солі) з або без гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, перед початком лікування слід компенсувати втрату рідини та солей. Тіазидні діуретики здатні впливати на толерантність до глюкози, тому необхідно коригувати дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики можуть знижувати виділення кальцію нирками та спричиняти гіперкальціємію. Виражена гіперкальціємія може бути симптомом прихованого гіперпаратиреозу. Рекомендується припинити лікування тіазидними діуретиками до проведення тесту з оцінки функції паращитовидних залоз. У період лікування препаратом необхідний регулярний контроль у плазмі калію, глюкози, сечовини, ліпідів. У період лікування рекомендується вживати алкогольні напої, т.к. етанол посилює гіпотензивну дію препарату. Слід бути обережними при виконанні фізичних вправ, спекотній погоді (ризик розвитку дегідратації та надмірного зниження АТ через зниження ОЦК). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами У період лікування слід утриматися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливе запаморочення, особливо на початку курсу лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Фасування: N30 Форма випуску таб. Упаковка: блістер Виробник: Білупо Завод-виробник: Білупо(Хорватія). .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: івабрадину гідрохлорид – 5.39 мг, що відповідає вмісту івабрадину – 5 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 24.0 мг, кремнію діоксид колоїдний 1.0 мг, безводна лактоза 77.010 мг, мальтодекстрин 12.0 мг, магнію стеарат 0.60 мг; Склад плівкової оболонки: Опадрай оранжевий 4 мг; в т.ч. гіпромелоза - 1.35 мг, гіпролоза 1.35 мг, тальк - 0.8 мг, титану діоксид - 0.4472, барвник заліза оксид жовтий - 0.044 мг, барвник заліза оксид червоний -0.0088 мг. 7, 10 чи 14 шт. - Упаковки осередкові контурні (2, 3, 4) - Пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, серцеподібної форми, з ризиками з обох боків; на поперечному розрізі майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаСелективний інгібітор If-каналів синусового вузла, що регулює частоту серцевих скорочень.ФармакокінетикаФармакокінетика івабрадину в дозі від 0,5 до 24 мг є лінійною. Після прийому внутрішньо івабрадин швидко і практично повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому внутрішньо натще. Біодоступність становить приблизно 40%, що з ефектом "першого проходження" через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі крові на 20-30%. Зв'язування з білками плазми – близько 70%.Vd становить близько 100 л. Cssmax у плазмі крові після тривалого застосування у рекомендованій дозі по 5 мг 2 рази на добу становить приблизно 20 нг/мл (CV=29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (CV=38%). Івабрадин значною мірою метаболізується в печінці та кишечнику шляхом окислення у присутності ізоферменту CYP3А4. Основним активним метаболітом є N-десметилована похідна (S18982), його частина становить 40% дози вихідної сполуки. Метаболізм активного метаболіту івабрадину також відбувається у присутності ізоферменту CYP3A4. T1/2 івабрадину становить 2 год (70-75% AUC) та ефективний T1/2 становить 11 год. Загальний кліренс становить приблизно 400 мл/хв, нирковий – близько 70 мл/хв. Екскреція метаболітів відбувається з однаковою швидкістю із сечею та калом. Близько 4% прийнятої внутрішньо дози виводиться із сечею у постійному вигляді. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 15-60 мл/хв) зміни фармакокінетичних показників мінімальні через низьку участь ниркового кліренсу (близько 20%) у загальному виведенні івабрадину та його основного метаболіту S18982. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC івабрадину та його активного метаболіту на 20% більше, ніж за нормальної функції печінки.ФармакодинамікаАнтиангінальний засіб. Механізм дії полягає в селективному та специфічному інгібуванні If каналів синусового вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусовому вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективну дію на синусовий вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових та внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також скоротливу здатність міокарда та реполяризацію шлуночків. Основною фармакодинамічною властивістю івабрадину є специфічне, дозозалежне зменшення ЧСС. Аналіз залежності величини зменшення ЧСС при дозі більше 20 мг 2 рази на добу виявив тенденцію до досягнення ефекту плато, що знижує ризик розвитку тяжкої, погано переносимої брадикардії (ЧСС менше 40 уд/хв). При застосуванні в дозах, що рекомендуються, зменшення ЧСС становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин також здатний взаємодіяти з Ih каналами сітківки ока, подібними до If каналів серця. Ih канал бере участь у виникненні тимчасової зміни роздільної здатності зорової системи, т.к. скорочує реакцію сітківки на яскраві світлові стимули. За провокаційних обставин (наприклад, швидка зміна яскравості) івабрадин частково пригнічує електричний імпульс Ih, що іноді у деяких пацієнтів призводить до виникнення світлових відчуттів (фосфенів), які описуються як короткочасне відчуття підвищеної яскравості в обмеженій частині поля зору. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження частоти госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСП) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4.2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії.Показання до застосуванняЛікування стабільної стенокардії у пацієнтів із нормальним синусовим ритмом: при непереносимості або протипоказаннях до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Хронічна серцева недостатність: для зниження частоти розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв.Протипоказання до застосуванняБрадикардія (ЧСС у спокої нижче 60 уд/хв до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. і діастолічний артеріальний тиск нижче 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); СССУ; синоатріальна блокада; хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; AV-блокада ІІІ ступеня; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); дитячий та підлітковий вік до 18 років; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотиками групи макролідів (кларитроміцин,еритроміцин для прийому внутрішньо, джозаміцин, телітроміцин), інгібіторами ВІЛ-протеази (нелфінавір, ритонавір) та нефазодон; підвищена чутливість до івабрадину.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків віком до 18 років.Побічна діяЗ боку органів чуття: дуже часто – зміни світлосприйняття (фотопсія); часто - нечіткість зору; нечасто – вертиго; Неуточнена частота - диплопія, порушення зору. З боку серцево-судинної системи: часто – брадикардія, AV-блокада І ступеня, шлуночкова екстрасистолія, короткочасне підвищення артеріального тиску; нечасто – відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія; дуже рідко – фібриляція передсердь, AV-блокада II та III ступеня, СССУ; Неуточнена частота - виражене зниження АТ, можливо, пов'язане з брадикардією. З боку травної системи: нечасто – нудота, запор, діарея. З боку ЦНС: часто – головний біль (особливо у перший місяць терапії); запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; Неуточнена частота - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. З боку дихальної системи: нечасто – задишка.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні з івабрадином лікарських засобів, що збільшують інтервал QT (хінідин, дизопірамід, бепридил, соталол, ібутилід, аміодарон, пімозід, зіпрасідон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин подовження інтервалу QT. За необхідності одночасної терапії слід ретельно контролювати показники ЕКГ (такі комбінації не рекомендуються). Івабрадин метаболізується в печінці за участю ізоферменту CYP3A4 і є дуже слабким інгібітором цього ізоферменту. Івабрадин не має істотного впливу на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (сильних, помірних та слабких інгібіторів) цитохрому CYP3A4. У той же час, інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 зменшують плазмові концентрації івабрадину. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може збільшувати ризик розвитку вираженої брадикардії. Протипоказано одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики макроліди (кларитроміцин, еритроміцин пероральний, джозаміцин, телитроміцин), інгібіон івабрадину в плазмі крові та ризику розвитку надмірної брадикардії. Одночасне застосування івабрадину та помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 дилтіазему або верапамілу (засобів, що урізають серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC івабрадину в 2-3 рази та додатковим урізанням ЧСС на 5 уд./хв. Ці комбінації не рекомендуються. Індуктори ізоферменту CYP3A4, такі як рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), при спільному застосуванні з івабрадином можуть призвести до зниження концентрації в крові та активності івабрадину (може потребувати більш високої). При сумісному застосуванні івабрадину та препаратів, що містять звіробій продірявлений, було відзначено дворазове зменшення AUC івабрадину. У період застосування івабрадину слід зменшити прийом рослинних препаратів, що містять звіробій продірявлений. Застосування івабрадину в комбінації з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазолом) можливе за умови, що ЧСС у спокої становить понад 60 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину – по 2.5 мг 2 рази на добу. Необхідний контроль ЧСС. Слід з обережністю застосовувати івабрадин з некалійзберігаючими діуретиками (тіазидні та "петлеві" діуретики), т.к. гіпокаліємія може підвищити ризик розвитку аритмії Оскільки івабрадин може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовження інтервалу QT, як уродженою, так і спричиненою дією будь-яких речовин. При вживанні грейпфрутового соку на фоні застосування івабрадину відзначалося підвищення концентрації івабрадину в крові у 2 рази. У період терапії івабрадином прийом грейпфрутового соку необхідно скоротити.Спосіб застосування та дозиСередня рекомендована початкова доза івабрадину становить 5 мг 2 рази на добу (10 мг на добу). Залежно від терапевтичного ефекту через 3-4 тижні застосування доза може бути збільшена до 7.5 мг 2 рази на добу (15 мг на добу). Якщо на фоні терапії величина ЧСС знижується до значень менше 50 уд/хв або виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (такі як запаморочення, втома або артеріальна гіпотензія), слід підібрати нижчу дозу; при необхідності доза може бути знижена до 2,5 мг 2 рази на добу. Якщо ЧСС залишається менше 50 уд/хв і симптоми брадикардії не проходять, то лікування припиняють. У пацієнтів похилого віку рекомендується розпочинати лікування з початкової дози 2,5 мг 2 рази на добу. Надалі можливе збільшення добової дози, залежно від стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати при помірно вираженій печінковій недостатності (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркової недостатності тяжкого ступеня (КК Івабрадин не є ефективним для лікування або профілактики аритмій. Його ефективність падає на тлі розвитку тахіаритмії (наприклад, шлуночкової або надшлуночкової пароксизмальної тахікардії). Не рекомендується застосовувати у пацієнтів з фібриляцією передсердь (миготливою аритмією) або іншими типами аритмій, пов'язаних із функцією синусового вузла. Під час терапії івабрадином рекомендується проводити регулярний контроль стану пацієнта щодо розвитку фібриляції передсердь (пароксизмальної або постійної). При клінічних показаннях (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму) слід регулярно контролювати ЕКГ. Ризик розвитку фібриляції передсердь може бути вищим у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, які приймають івабрадин. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася серед пацієнтів, які одночасно з івабрадином приймали аміодарон або антиаритмічні препарати І класу. Перед вирішенням питання про застосування івабрадину перебіг серцевої недостатності має бути стабільним. Пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокада лівої або правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією потрібен постійний медичний контроль. Не доведено збільшення ризику розвитку вираженої брадикардії на фоні прийому івабрадину при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Тим не менш, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, прийом івабрадину слід припинити за 24 години до її проведення. Зниження ЧСС внаслідок прийому івабрадину може посилити подовження інтервалу QT, що, у свою чергу, може спровокувати розвиток тяжкої форми аритмії, зокрема, поліморфної шлуночкової тахікардії типу “пірует”. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнту слід виявляти обережність під час зайняття потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають високої швидкості психомоторних реакцій у ситуаціях, коли можуть відбутися раптові зміни освітленості, особливо у нічний час.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: івабрадину гідрохлорид, що відповідає вмісту івабрадину – 7,5 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, кремнію діоксид колоїдний, лактоза безводна, мальтодекстрин, магнію стеарат; Склад плівкової оболонки: Опадрай оранжевий; в т.ч. гіпромелоза, гіпролоза, тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний. 7, 10 чи 14 шт. - Упаковки осередкові контурні (2, 3, 4) - Пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, серцеподібної форми, з ризиками з обох боків; на поперечному розрізі майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаСелективний інгібітор If-каналів синусового вузла, що регулює частоту серцевих скорочень.ФармакокінетикаФармакокінетика івабрадину в дозі від 0,5 до 24 мг є лінійною. Після прийому внутрішньо івабрадин швидко і практично повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому внутрішньо натще. Біодоступність становить приблизно 40%, що з ефектом "першого проходження" через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі крові на 20-30%. Зв'язування з білками плазми – близько 70%.Vd становить близько 100 л. Cssmax у плазмі крові після тривалого застосування у рекомендованій дозі по 5 мг 2 рази на добу становить приблизно 20 нг/мл (CV=29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (CV=38%). Івабрадин значною мірою метаболізується в печінці та кишечнику шляхом окислення у присутності ізоферменту CYP3А4. Основним активним метаболітом є N-десметилована похідна (S18982), його частина становить 40% дози вихідної сполуки. Метаболізм активного метаболіту івабрадину також відбувається у присутності ізоферменту CYP3A4. T1/2 івабрадину становить 2 год (70-75% AUC) та ефективний T1/2 становить 11 год. Загальний кліренс становить приблизно 400 мл/хв, нирковий – близько 70 мл/хв. Екскреція метаболітів відбувається з однаковою швидкістю із сечею та калом. Близько 4% прийнятої внутрішньо дози виводиться із сечею у постійному вигляді. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 15-60 мл/хв) зміни фармакокінетичних показників мінімальні через низьку участь ниркового кліренсу (близько 20%) у загальному виведенні івабрадину та його основного метаболіту S18982. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC івабрадину та його активного метаболіту на 20% більше, ніж за нормальної функції печінки.ФармакодинамікаАнтиангінальний засіб. Механізм дії полягає в селективному та специфічному інгібуванні If каналів синусового вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусовому вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективну дію на синусовий вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових та внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також скоротливу здатність міокарда та реполяризацію шлуночків. Основною фармакодинамічною властивістю івабрадину є специфічне, дозозалежне зменшення ЧСС. Аналіз залежності величини зменшення ЧСС при дозі більше 20 мг 2 рази на добу виявив тенденцію до досягнення ефекту плато, що знижує ризик розвитку тяжкої, погано переносимої брадикардії (ЧСС менше 40 уд/хв). При застосуванні в дозах, що рекомендуються, зменшення ЧСС становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин також здатний взаємодіяти з Ih каналами сітківки ока, подібними до If каналів серця. Ih канал бере участь у виникненні тимчасової зміни роздільної здатності зорової системи, т.к. скорочує реакцію сітківки на яскраві світлові стимули. За провокаційних обставин (наприклад, швидка зміна яскравості) івабрадин частково пригнічує електричний імпульс Ih, що іноді у деяких пацієнтів призводить до виникнення світлових відчуттів (фосфенів), які описуються як короткочасне відчуття підвищеної яскравості в обмеженій частині поля зору. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження частоти госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСП) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4.2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії.Показання до застосуванняЛікування стабільної стенокардії у пацієнтів із нормальним синусовим ритмом: при непереносимості або протипоказаннях до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Хронічна серцева недостатність: для зниження частоти розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв.Протипоказання до застосуванняБрадикардія (ЧСС у спокої нижче 60 уд/хв до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. і діастолічний артеріальний тиск нижче 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); СССУ; синоатріальна блокада; хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; AV-блокада ІІІ ступеня; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); дитячий та підлітковий вік до 18 років; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотиками групи макролідів (кларитроміцин,еритроміцин для прийому внутрішньо, джозаміцин, телітроміцин), інгібіторами ВІЛ-протеази (нелфінавір, ритонавір) та нефазодон; підвищена чутливість до івабрадину.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків віком до 18 років.Побічна діяЗ боку органів чуття: дуже часто – зміни світлосприйняття (фотопсія); часто - нечіткість зору; нечасто – вертиго; Неуточнена частота - диплопія, порушення зору. З боку серцево-судинної системи: часто – брадикардія, AV-блокада І ступеня, шлуночкова екстрасистолія, короткочасне підвищення артеріального тиску; нечасто – відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія; дуже рідко – фібриляція передсердь, AV-блокада II та III ступеня, СССУ; Неуточнена частота - виражене зниження АТ, можливо, пов'язане з брадикардією. З боку травної системи: нечасто – нудота, запор, діарея. З боку ЦНС: часто – головний біль (особливо у перший місяць терапії); запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; Неуточнена частота - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. З боку дихальної системи: нечасто – задишка.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні з івабрадином лікарських засобів, що збільшують інтервал QT (хінідин, дизопірамід, бепридил, соталол, ібутилід, аміодарон, пімозід, зіпрасідон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин подовження інтервалу QT. За необхідності одночасної терапії слід ретельно контролювати показники ЕКГ (такі комбінації не рекомендуються). Івабрадин метаболізується в печінці за участю ізоферменту CYP3A4 і є дуже слабким інгібітором цього ізоферменту. Івабрадин не має істотного впливу на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (сильних, помірних та слабких інгібіторів) цитохрому CYP3A4. У той же час, інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 зменшують плазмові концентрації івабрадину. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може збільшувати ризик розвитку вираженої брадикардії. Протипоказано одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики макроліди (кларитроміцин, еритроміцин пероральний, джозаміцин, телитроміцин), інгібіон івабрадину в плазмі крові та ризику розвитку надмірної брадикардії. Одночасне застосування івабрадину та помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 дилтіазему або верапамілу (засобів, що урізають серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC івабрадину в 2-3 рази та додатковим урізанням ЧСС на 5 уд./хв. Ці комбінації не рекомендуються. Індуктори ізоферменту CYP3A4, такі як рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), при спільному застосуванні з івабрадином можуть призвести до зниження концентрації в крові та активності івабрадину (може потребувати більш високої). При сумісному застосуванні івабрадину та препаратів, що містять звіробій продірявлений, було відзначено дворазове зменшення AUC івабрадину. У період застосування івабрадину слід зменшити прийом рослинних препаратів, що містять звіробій продірявлений. Застосування івабрадину в комбінації з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазолом) можливе за умови, що ЧСС у спокої становить понад 60 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину – по 2.5 мг 2 рази на добу. Необхідний контроль ЧСС. Слід з обережністю застосовувати івабрадин з некалійзберігаючими діуретиками (тіазидні та "петлеві" діуретики), т.к. гіпокаліємія може підвищити ризик розвитку аритмії Оскільки івабрадин може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовження інтервалу QT, як уродженою, так і спричиненою дією будь-яких речовин. При вживанні грейпфрутового соку на фоні застосування івабрадину відзначалося підвищення концентрації івабрадину в крові у 2 рази. У період терапії івабрадином прийом грейпфрутового соку необхідно скоротити.Спосіб застосування та дозиСередня рекомендована початкова доза івабрадину становить 5 мг 2 рази на добу (10 мг на добу). Залежно від терапевтичного ефекту через 3-4 тижні застосування доза може бути збільшена до 7.5 мг 2 рази на добу (15 мг на добу). Якщо на фоні терапії величина ЧСС знижується до значень менше 50 уд/хв або виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (такі як запаморочення, втома або артеріальна гіпотензія), слід підібрати нижчу дозу; при необхідності доза може бути знижена до 2,5 мг 2 рази на добу. Якщо ЧСС залишається менше 50 уд/хв і симптоми брадикардії не проходять, то лікування припиняють. У пацієнтів похилого віку рекомендується розпочинати лікування з початкової дози 2,5 мг 2 рази на добу. Надалі можливе збільшення добової дози, залежно від стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати при помірно вираженій печінковій недостатності (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркової недостатності тяжкого ступеня (КК Івабрадин не є ефективним для лікування або профілактики аритмій. Його ефективність падає на тлі розвитку тахіаритмії (наприклад, шлуночкової або надшлуночкової пароксизмальної тахікардії). Не рекомендується застосовувати у пацієнтів з фібриляцією передсердь (миготливою аритмією) або іншими типами аритмій, пов'язаних із функцією синусового вузла. Під час терапії івабрадином рекомендується проводити регулярний контроль стану пацієнта щодо розвитку фібриляції передсердь (пароксизмальної або постійної). При клінічних показаннях (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму) слід регулярно контролювати ЕКГ. Ризик розвитку фібриляції передсердь може бути вищим у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, які приймають івабрадин. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася серед пацієнтів, які одночасно з івабрадином приймали аміодарон або антиаритмічні препарати І класу. Перед вирішенням питання про застосування івабрадину перебіг серцевої недостатності має бути стабільним. Пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокада лівої або правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією потрібен постійний медичний контроль. Не доведено збільшення ризику розвитку вираженої брадикардії на фоні прийому івабрадину при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Тим не менш, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, прийом івабрадину слід припинити за 24 години до її проведення. Зниження ЧСС внаслідок прийому івабрадину може посилити подовження інтервалу QT, що, у свою чергу, може спровокувати розвиток тяжкої форми аритмії, зокрема, поліморфної шлуночкової тахікардії типу “пірует”. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнту слід виявляти обережність під час зайняття потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають високої швидкості психомоторних реакцій у ситуаціях, коли можуть відбутися раптові зміни освітленості, особливо у нічний час.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: івабрадину гідрохлорид (у перерахунку на івабрадин) 5,390 мг (5,0 мг) або 8,085 мг (7,5 мг); допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний), крохмаль картопляний, повідон К-30 (полівінілпіролідон), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), магнію стеарат; оболонка: OPADRY® II (гіпромелоза (НРМС 2910), лактози моногідрат, титану діоксид, макрогол-3350 (ПЕГ), барвник заліза оксид червоний, барвник заліза оксид жовтий, індигокарміну алюмінієвий лак) (для дозування 5 мг (НРМС 2910), лактози моногідрат, титану діоксид, макрогол-3350 (ПЕГ), барвник червоний [Понсо 4R], барвник хіноліновий жовтий) (для дозування 7,5 мг). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг та 7,5 мг. По 7, 10 або 14 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 14, 28, 30, 50, 56, 60, 90, 100, 112 або 120 таблеток у полімерні банки. Кожну банку або 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з коробкового картону.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого з рожевим відтінком кольору для дозування 5 мг або рожевого кольору для дозування 7,5 мг. На поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиангінальний засіб.ФармакокінетикаІвабрадин є S-енантіомером, з відсутністю біоконверсії за даними досліджень in vivo. Основним активним метаболітом препарату є N-десметилована похідна івабрадину. Абсорбція та біодоступність Івабрадин швидко і практично повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті (ШКТ) після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається приблизно через 1 годину після прийому внутрішньо натще. Біодоступність становить приблизно 40%, що з ефектом "першого проходження" через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції приблизно на 1:00 і збільшує концентрацію в плазмі крові з 20% до 30%. Для зменшення варіабельності концентрації препарат рекомендується приймати під час їди. Розподіл Зв'язок із білками плазми становить приблизно 70%. Об'єм розподілу (Vd) у рівноважному стані – близько 100 л. Смах у плазмі після тривалого застосування в рекомендованій дозі по 5 мг 2 рази на добу становить приблизно 22 нг/мл (коефіцієнт варіації (CV) дорівнює 29%)). Середня рівноважна концентрація в плазмі становить 10 нг/мл (CV дорівнює 38%). Метаболізм Івабрадин значною мірою метаболізується в печінці та кишечнику шляхом окислення за участю тільки цитохрому Р450 3А4 (ізоферменту CYP3A4). Основним активним метаболітом є N-десметилированное похідне (S 18982), частка якого становить 40% дози концентрації івабрадину. Метаболізм активного метаболіту івабрадину також відбувається у присутності ізоферменту CYP3A4. Івабрадин має низьку спорідненість до ізоферменту CYP3A4, не індукує і не інгібує його. У зв'язку з цим малоймовірно, що івабрадин впливає на метаболізм або концентрацію субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові. З іншого боку, одночасне застосування потужних інгібіторів або індукторів цитохрому Р450 може впливати на концентрацію івабрадину в плазмі крові. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) івабрадину становить, в середньому, 2 год (70-75% площі під кривою "концентрація - час" (AUC)), ефективний (Т1/2) - І годин. Загальний кліренс – приблизно 400 мл/хв, нирковий – приблизно 70 мл/хв. Виведення метаболітів та незначних кількостей незміненої речовини відбувається з однаковою швидкістю через нирки та через кишечник. Близько 4% прийнятої дози виводиться через нирки у незміненому вигляді. Лінійність Фармакокінетика івабрадину є лінійною у діапазоні доз від 0,5 до 24 мг. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого та старечого віку Фармакокінетичні показники (AUC і Сmах) істотно не різняться у групах пацієнтів 65 років і старше, 75 років і старше, а також загальної популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Вплив ниркової недостатності (кліренс креатиніну (КК) від 15 до 60 мл/хв) на кінетику івабрадину мінімальний, оскільки лише близько 20% івабрадину та його активного метаболіту S 18982 виводиться через нирки. Порушення функції печінки У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за класифікацією Чайлд-П'ю) AUC вільного івабрадину та його активного метаболіту на 20% більше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Дані щодо застосування івабрадину у пацієнтів з помірною (7-9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю обмежені та не дозволяють зробити висновок про особливості фармакокінетики препарату у цієї групи пацієнтів. Дані щодо застосування івабрадину у пацієнтів з тяжкою (більше 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю на даний момент відсутні. Взаємозв'язок між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями Аналіз взаємозв'язку між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями дозволив встановити, що урідження ЧСС знаходиться у прямій пропорційній залежності від збільшення концентрації івабрадину та активного метаболіту S 18982 у плазмі крові при прийомі у дозах до 15-20 мг 2 рази на добу. При більш високих дозах препарату уповільнення серцевого ритму не має пропорційної залежності від концентрації івабрадину в плазмі та характеризується тенденцією до досягнення ефекту "плато". Високі концентрації івабрадину, яких можна досягти при комбінації препарату з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, можуть призводити до вираженого ушкодження ЧСС, однак цей ризик нижчий при комбінації з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.ФармакодинамікаІвабрадин - препарат, що уповільнює ритм серця, механізм дії якого полягає в селективному та специфічному придушенні If каналів синусового вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусовому вузлі та регулюючу частоту серцевих скорочень (ЧСС). Дія специфічна для синусового вузла і не зачіпає час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових та внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також скоротливу здатність міокарда. Процеси реполяризації шлуночків залишаються незмінними. Івабрадин також може взаємодіяти з подібними з If каналами серця, Ih каналами сітківки ока, що беруть участь у виникненні тимчасової зміни системи зорового сприйняття за рахунок зміни реакції сітківки на яскраві світлові стимули. За провокуючих обставин (наприклад, швидка зміна яскравості) часткове інгібування Ih, каналів івабрадином викликає так званий феномен зміни світлосприйняття (фотопсія). Для фотопсії характерна минуща зміна яскравості в обмеженій області зорового поля. Основною фармакологічною особливістю івабрадину є його здатність дозозалежного ушкодження ЧСС. Аналіз залежності величини урідження ЧСС від дози препарату проводився при поступовому збільшенні дози івабрадину до 20 мг двічі на добу та виявив тенденцію до досягнення ефекту "плато" (відсутність наростання терапевтичного ефекту), що знижує ризик розвитку тяжкої, погано переносимої брадикардії (ЧСС менше 40). уд./хв). При призначенні препарату в дозах, що рекомендуються, ступінь урідження ЧСС залежить від її вихідної величини і становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скорочувальну здатність міокарда (не викликає негативного інотропного ефекту) або процеси реполяризації шлуночків серця. У клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на час проведення імпульсів по передсердно-шлуночкових або внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також на скоригований інтервал QT. У дослідженнях за участю пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) 30-45%) було показано, що івабрадин не впливає на скорочувальну функцію міокарда. Встановлено, що івабрадин у дозі 5 мг 2 рази на добу покращував показники проб навантаження вже через 3-4 тижні терапії. Ефективність була підтверджена для дози 7,5 мг 2 рази на добу. Час виконання фізичного навантаження збільшується приблизно на 1 хвилину вже через 1 місяць застосування івабрадину 5 мг 2 рази на добу, при цьому після додаткового 3-місячного прийому івабрадину в дозі 7,5 мг 2 рази на добу відзначено подальший приріст цього показника на 25 секунд. Антиангінальна та антиішемічна ефективність івабрадину підтверджувалася і для пацієнтів віком 65 років та старших. Ефективність івабрадину в дозах 5 мг та 7,5 мг 2 рази на добу відзначалася щодо всіх показників навантажувальних проб (загальна тривалість фізичного навантаження, час до лімітуючого нападу стенокардії, час до початку нападу стенокардії та час до розвитку сегменту ST на 1 мм), а також супроводжувалася зменшенням частоти розвитку нападів стенокардії на 70%. Застосування івабрадину 2 рази на добу забезпечувало постійну терапевтичну ефективність протягом 24 годин. У пацієнтів, які приймали івабрадин, показана додаткова ефективність щодо всіх показників проб навантаження при додаванні до максимальної дози атенололу (50 мг) на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо). Не показано поліпшення показників ефективності івабрадину при додаванні до максимальної дози амлодипіну на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо), тоді як на максимумі активності (через 3-4 години після прийому внутрішньо) додаткову ефективність івабрадину було доведено. При дослідженні клінічної ефективності ефекти івабрадину повністю зберігалися протягом 3-х та 4-х місячних періодів лікування. Під час лікування ознак розвитку толерантності (зниження ефективності) були відсутні, а після припинення лікування синдрому "скасування" не відзначалося. Антиангінальні та антиішемічні ефекти івабрадину були пов'язані з дозозалежним урізанням ЧСС, а також із значним зменшенням робочого твору (ЧСС*систолічний артеріальний тиск), причому як у спокої, так і при фізичному навантаженні. Вплив на показники артеріального тиску (АТ) та загальний периферичний опір судин (ОПСС) був незначним та клінічно незначущим. Стійке ушкодження ЧСС було відзначено у пацієнтів, які приймають івабрадин як мінімум протягом 1 року. Вплив на вуглеводний обмін та ліпідний профіль при цьому не спостерігалося. У пацієнтів з цукровим діабетом показники ефективності та безпеки івабрадину були подібними до таких у загальній популяції пацієнтів. У дослідженні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛШ більше 40%) на тлі підтримуючої терапії, терапія івабрадином у дозах вище рекомендованих (початкова доза 7,5 мг двічі на день (5 мг двічі на день) день при віці старше 75 років), яка потім титрувалася до 10 мг двічі на день) не мала істотного впливу на первинну комбіновану кінцеву точку (смерть внаслідок серцево-судинних захворювань або розвиток нефатального інфаркту міокарда). Частота розвитку брадикардії у групі пацієнтів, які отримували івабрадин, становила 17,9%. У пацієнтів зі стенокардією функціонального класу II або вище за класифікацією Канадського Кардіологічного товариства було виявлено збільшення кількості випадків настання первинної комбінованої кінцевої точки при застосуванні івабрадину, що не спостерігалося у підгрупі всіх пацієнтів зі стенокардією (функціональний клас I та вище). У дослідженні за участю пацієнтів зі стабільною стенокардією та дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ менше 40%), 86,9% яких отримували бета-адреноблокатори, не виявлено відмінностей між групами: пацієнтів, які приймали івабрадин на фоні стандартної терапії, та плацебо за сумарною частотою летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізацій щодо виникнення гострого інфаркту міокарда, госпіталізацій щодо виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу хронічної серцевої недостатності (ХСН). У пацієнтів зі стенокардією не було виявлено значних відмінностей щодо частоти виникнення смерті внаслідок серцево-судинної причини або госпіталізації через розвиток нефатального інфаркту міокарда або серцевої недостатності. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ЧСС не менше 70 уд/хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізацій з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізацій з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу Х4. Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізацій з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%. Зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда у пацієнтів з ЧСС понад 70 уд/хв ще більш значуще і досягає 73%. Загалом відзначено гарну переносимість та безпеку івабрадину. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН) на 18 %. Абсолютне зниження ризику становило 4,2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці з початку терапії. Зниження смертності від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН спостерігалося незалежно від віку, статі, функціонального класу ХСН, застосування бета-адреноблокаторів, ішемічної або неішемічної етіології ХСН, наявності цукрового діабету або артеріальної гіпертензії. Показано, що застосування івабрадину протягом 1 року може запобігти одному летальному исходу або одній госпіталізації у зв'язку з серцево-судинним захворюванням на кожні 26 пацієнтів, які приймають препарат. На фоні застосування івабрадину показано покращення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA. У пацієнтів з ЧСС 80 уд/хв відмічено зниження ЧСС в середньому на 15 уд/хв.Показання до застосуванняСимптоматична терапія стабільної стенокардії Симптоматична терапія стабільної стенокардії при ІХС у дорослих пацієнтів з нормальним синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Терапія хронічної серцевої недостатності Терапія хронічної серцевої недостатності II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з систолічною дисфункцією у пацієнтів з синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд./хв у комбінації зі стандартною терапією, що включає терапію бета-адреноблокаторами, або при непереносимості або наявності протипоказань застосування бета-адреноблокаторів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до івабрадину або будь-якої з допоміжних речовин препарату; ЧСС у спокої менше 70 уд./хв (до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 90 мм рт.ст. та діастолічний АТ менше 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю); синдром слабкості синусового вузла; синоатріальна блокада; нестабільна чи гостра серцева недостатність; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; атріовентрикулярна (AV) блокада II та III ступеня; одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферментів системи цитохрому Р450 3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотиками групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телітронецин ; одночасне застосування з верапамілом або дилтіаземом, які є помірними інгібіторами CYP3A4, що мають здатність урізати ЧСС; вагітність, період грудного вигодовування та застосування у жінок, які не дотримуються надійних заходів контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека застосування препарату в цій віковій групі не вивчалася); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. З обережністю: Помірно виражена печінкова недостатність (менше 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю); тяжка ниркова недостатність (КК менше 15 мл/хв); вроджене подовження інтервалу QT; одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT; одночасний прийом грейпфрутового соку; нещодавно перенесений інсульт; пігментна дегенерація сітківки ока (retinitis pigmentosa); артеріальна гіпотензія; ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA; одночасне застосування з калійнесберігаючі діуретиками.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат протипоказаний під час вагітності. Наразі є недостатня кількість даних про застосування івабрадину під час вагітності. У доклінічних дослідженнях івабрадину виявлено ембріотоксичну та тератогенну дію. Період грудного вигодовування Застосування івабрадину у період грудного вигодовування протипоказане. У дослідженнях на тваринах показано, що івабрадин виводиться з грудним молоком. Жінки, які потребують лікування препаратами, що містять івабрадин, повинні припинити грудне вигодовування. Жінки репродуктивного віку Жінки репродуктивного віку повинні дотримуватись надійних заходів контрацепції в період лікування івабрадином.Побічна діяЗастосування препарату вивчалося у дослідженнях за участю майже 45 000 пацієнтів. Найчастіше побічні ефекти івабрадину, зміни світлосприйняття (фосфени) та брадикардія, мали дозозалежний характер і були пов'язані з механізмом дії івабрадину. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль, особливо у перший місяць терапії, запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; нечасто - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. Порушення з боку органу зору: дуже часто - зміни світлосприйняття (фосфени): відзначалися у 14,5% пацієнтів і описувалися як тимчасова зміна яскравості в обмеженій зоні зорового поля. Як правило, подібні явища провокувалися різкою зміною інтенсивності висвітлення. Також можуть виникати фосфени, які можуть мати вид ореолу, розпаду зорової картинки на окремі частини (стробоскопічний та калейдоскопічний ефекти), виявлятися у вигляді яскравих кольорових спалахів або множинних зображень (персистенція сітківки). В основному, фотопсія з'являлася в перші два місяці лікування, але в подальшому могли виникати повторно. Вираженість фотопсії, як правило, була слабкою або помірною. Поява фотопсії припинялося і натомість продовження терапії (у 77,5% випадків) чи після її завершення.Менш ніж у 1% пацієнтів поява фотопсії стала причиною зміни їхнього способу життя або відмови від лікування; часто - нечіткість зору; нечасто – вертиго, диплопія, порушення зору. Порушення з боку серця: часто - брадикардія: у 3,3% пацієнтів, особливо у перші 2-3 місяці терапії, у 0,5% пацієнтів розвивалася виражена брадикардія з ЧСС не більше 40 уд/хв, AV блокада I ступеня (подовження інтервалу PQ на ЕКГ), шлуночкова екстрасистолія, неконтрольована зміна артеріального тиску, фібриляція передсердь. Фібриляція передсердь спостерігалася у 5,5% пацієнтів, які отримували івабрадин, порівняно з 3,8% пацієнтів, які отримували плацебо. Відповідно до аналізу об'єднаних даних клінічних досліджень з періодом спостереження не менше 3 місяців, виникнення фібриляцій передсердь спостерігалося у 4,86% пацієнтів, які приймають івабрадин, порівняно з 4,08% у контрольних групах; нечасто – відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія, виражене зниження артеріального тиску, можливо, пов'язане з брадикардією; дуже рідко - AV блокада II та III ступеня,синдром слабкості синусового вузла Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, запор, діарея, біль у животі. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – шкірний висип, еритема; рідко - свербіж шкіри, ангіоневротичний набряк, кропив'янка. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – спазми м'язів. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність (можливо, пов'язані з брадикардією); рідко – нездужання (можливо, пов'язане з брадикардією). Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: нечасто – гіперурикемія, еозинофілія, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові, подовження інтервалу QT на ЕКГ.Взаємодія з лікарськими засобамиПацієнт повинен повідомити лікаря про всі препарати, що приймаються. Фармакодинамічна взаємодія Небажані поєднання лікарських засобів Лікарські засоби, що подовжують інтервал QT Антиаритмічні засоби, що подовжують інтервал QT (наприклад, хінідин, дизопірамід, беприділ, соталол, ібутилід, аміодарон). Лікарські засоби, що подовжують інтервал QT, що не відносяться до антиаритмічних засобів (наприклад, пімозід, зипразидон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин для внутрішньовенного введення). Слід уникати одночасного застосування івабрадину та вказаних лікарських засобів, оскільки ушкодження ЧСС може спричинити додаткове подовження інтервалу QT. За потреби спільного призначення цих препаратів слід ретельно контролювати показники ЕКГ. Супутнє застосування з обережністю Калійнесберігаючі діуретики (діуретики групи тіазидів та "петлеві" діуретики): гіпокаліємія може підвищити ризик розвитку аритмії. Оскільки івабрадин може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовження інтервалу QT, як уродженою, так і спричиненою дією будь-яких речовин. Цитохром Р450 3А4 (ізофермент CYP3A4) Івабрадин метаболізується у печінці за участю ізоферментів системи цитохрому Р450 (ізофермент CYP3A4) та є дуже слабким інгібітором даного цитохрому. Івабрадин не має істотного впливу на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (потужних, помірних та слабких інгібіторів) цитохрому CYP3A4. У той же час інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 зменшують плазмові концентрації івабрадину. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може збільшувати ризик розвитку вираженої брадикардії. Протипоказані поєднання лікарських засобів Одночасне застосування івабрадину з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телітроміцино) Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 – кетоконазол (200 мг 1 раз на добу) або джозаміцин (по 1 г 2 рази на добу) підвищують середні концентрації івабрадину у плазмі у 7-8 разів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування івабрадину та дилтіазему або верапамілу (засобів, що уріджують серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC івабрадину в 2-3 рази та додатковим ушкодженням ЧСС на 5 уд/хв. Це застосування протипоказане. Небажані поєднання лікарських засобів Грейпфрутовий сік. На фоні прийому грейпфрутового соку зазначалося підвищення концентрації івабрадину в крові у 2 рази. У період терапії препаратом, по можливості, слід уникати вживання грейпфрутового соку. Поєднання лікарських засобів, що потребують обережності Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Застосування івабрадину в комбінації з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазолом) можливе за умови, що ЧСС у спокої становить понад 70 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину – по 2,5 мг 2 рази на добу. Необхідний контроль ЧСС. Індуктори ізоферменту CYP3A4, такі як рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та рослинні засоби, що містять Звіробій продірявлений, при спільному застосуванні можуть призвести до зниження концентрації в крові та активності івабрадину та зажадати підбору більш високої дози івабрадину. При сумісному застосуванні івабрадину та препаратів, що містять Звіробій продірявлений, було відзначено дворазове зниження AUC івабрадину. У період терапії препаратом слід по можливості уникати застосування препаратів та продуктів, що містять Звіробій продірявлений. Комбіноване застосування з іншими лікарськими засобами Показано відсутність клінічно значущого впливу на фармакодинаміку та фармакокінетику івабрадину при одночасному застосуванні наступних лікарських засобів: інгібіторів протонної помпи (омепразол, лансопразол), інгібіторів фосфодіестерази-5 (наприклад, силденафіл), інгібіторів ГМГ-та дигідропіридинового ряду (наприклад, амлодипін, лацидипін), дигоксину та варфарину. Показано, що івабрадин не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику симвастатину, амлодипіну, лацидипіну, фармакокінетику та фармакодинаміку дигоксину, варфарину та на фармакодинаміку ацетилсаліцилової кислоти. Івабрадин застосовувався в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністами рецепторів ангіотензину II, бета-адреноблокаторами, діуретиками, антагоністами альдостерону, нітратами короткої та пролонгованої дії, інгібіторами ГМГ ацетилсаліциловою кислотою та іншими антиагрегантними засобами. Застосування перерахованих вище лікарських засобів не супроводжувалося зміною профілю безпеки терапії, що проводиться.Спосіб застосування та дозиІвабрадин слід приймати внутрішньо 2 рази на добу, вранці та ввечері під час їди. При необхідності прийому івабрадину у дозі 2,5 мг слід приймати івабрадин у відповідній лікарській формі. Симптоматична терапія стабільної стенокардії Перед початком терапії або при прийнятті рішення про збільшення дози івабрадину має бути виконано визначення ЯСС одним із наступних способів: серійний вимір ЯСС у спокої, ЕКГ у спокої або 24-годинне амбулаторне моніторування ЕКГ. У пацієнтів, молодших 75 років, початкова доза івабрадину не повинна перевищувати 5 мг 2 рази на добу. Якщо симптоми стенокардії зберігаються протягом 3-4 тижнів, початкова доза івабрадину добре переносилася і ЧСС у стані спокою залишається більше 60 уд./хв, у пацієнтів, які отримують івабрадин у дозі 2,5 мг 2 рази на добу або 5 мг 2 рази Добу, дозування препарату може бути збільшено до наступного рівня. Підтримуюча доза івабрадину не повинна перевищувати 7,5 мг 2 рази на добу. Застосування івабрадину слід припинити, якщо симптоми стенокардії не зменшуються, якщо поліпшення незначне або не спостерігається клінічно значущого зниження ЧСС протягом трьох місяців терапії. Якщо на фоні терапії івабрадином ЧСС у спокої стає менше 50 уд/хв, або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (такі як запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження АТ), необхідно зменшити дозу препарату івабрадину аж до мінімального дозування 2,5 мг 2 рази на день. Після зниження дози необхідно повторно оцінити ЧСС у спокої. Якщо після зниження дози івабрадину ЧСС у спокої залишається менше 50 уд/хв або зберігаються симптоми брадикардії, то прийом препарату слід припинити. Хронічна серцева недостатність Терапія івабрадином може бути розпочата лише у пацієнта із стабільним перебігом хронічної серцевої недостатності. Рекомендована доза івабрадину становить 5 мг 2 рази на день. Після двох тижнів терапії добова доза івабрадину може бути збільшена до 7,5 мг 2 рази на добу, якщо ЧСС у спокої стабільно залишається більше 60 уд./хв, або зменшена до 2,5 мг 2 рази на добу, якщо ЧСС у спокої стає стабільно нижче 50 уд/хв або з'являються симптоми брадикардії (такі як запаморочення, підвищена стомлюваність або артеріальна гіпотензія). Якщо після двох тижнів терапії частота серцевих скорочень у спокої перебуває в діапазоні від 50 до 60 уд./хв, то рекомендується продовжити застосування івабрадину в підтримуючій дозі 5 мг 2 рази на добу. Якщо в процесі застосування івабрадину ЧСС у спокої стає стабільно менше 50 уд./хв. доза івабрадину має бути знижена до нижчого рівня. Якщо у пацієнтів, які отримують івабрадин у дозі 2,5 мг 2 рази на добу або 5 мг 2 рази на добу, частота серцевих скорочень у спокої стає стабільно вищою за 60 уд/хв, то доза івабрадину може бути збільшена до вищого рівня дозування. Якщо, незважаючи на зниження дози, ЧСС у спокої залишається менше 50 уд/хв або у пацієнта зберігаються симптоми брадикардії, застосування івабрадину слід припинити. Застосування в спеціальних групах пацієнтів Застосування у пацієнтів віком 75 років та старше Для пацієнтів віком 75 років і старше рекомендована початкова доза івабрадину становить 2,5 мг 2 рази на добу. Надалі при необхідності можливе збільшення дози івабрадину. Порушення функції нирок Пацієнтам з порушенням функції нирок та кліренсом креатиніну (КК) більше 15 мл/хв зміна зазначеного вище режиму дозування не потрібна. У зв'язку з недостатністю клінічних даних слід з обережністю застосовувати івабрадин у пацієнтів із КК менше 15 мл/хв. Порушення функції печінки Пацієнтам з легким ступенем печінкової недостатності (менше 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується звичайний режим дозування івабрадину. Слід бути обережним при застосуванні івабрадину у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Івабрадин протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), оскільки застосування івабрадину у таких пацієнтів не вивчалося (можна очікувати суттєве збільшення концентрації препарату у плазмі крові).ПередозуванняПередозування препарату може призводити до тяжкої та тривалої брадикардії. Лікування важкої брадикардії має бути симптоматичним і проводитись у спеціалізованих відділеннях. У разі розвитку брадикардії у поєднанні з несприятливими змінами показників гемодинаміки показано симптоматичне лікування із внутрішньовенним введенням бета-адреноміметиків, таких як ізопреналін. За потреби слід розглянути можливість тимчасової установки штучного водія ритму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНедостатність позитивного ефекту щодо клінічних результатів у пацієнтів із симптоматичною стабільною стенокардією Івабрадин показаний лише як симптоматична терапія стабільної стенокардії, оскільки івабрадин не має позитивного ефекту на частоту виникнення серцево-судинних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або смерті від серцево-судинних захворювань) у пацієнтів зі стенокардією. Контроль частоти серцевих скорочень (ЧСС) Враховуючи значну варіабельність ЧСС протягом доби, перед початком терапії івабрадином або перед підвищенням дози івабрадину у пацієнта, який отримує препарат, повинна бути виконана оцінка ЧСС у спокої одним із наступних способів: серійний вимір ЧСС у спокої, ЕКГ у спокої або 24-годинне амбулаторне ЕКГ. Така оцінка також повинна бути проведена у пацієнтів з низькою ЧСС (особливо якщо ЧСС стає менше 50 уд/хв) або після зниження дози івабрадину. Порушення серцевого ритму Івабрадин неефективний для лікування або профілактики порушень серцевого ритму. Ефективність івабрадину знижується на тлі розвитку тахіаритмії (наприклад, шлуночкової або надшлуночкової тахікардії). Івабрадин не рекомендується застосовувати пацієнтам з фібриляцією передсердь (миготливою аритмією) або іншими типами аритмій, пов'язаними з функцією синусового вузла. У пацієнтів, які приймають івабрадин, підвищений ризик розвитку фібриляції передсердь. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася серед пацієнтів, які одночасно з івабрадином приймали аміодарон або антиаритмічні препарати І класу. Під час терапії івабрадином слід проводити клінічне спостереження за пацієнтами щодо виявлення фібриляції передсердь (пароксизмальної або постійної). При клінічних показаннях (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму) до поточного контролю слід включати моніторування ЕКГ. Пацієнти повинні бути поінформовані про ознаки та суб'єктивні симптоми фібриляції передсердь та про необхідність звернутися до лікаря у разі появи таких симптомів. Якщо під час терапії івабрадином у пацієнта виникла фібриляція передсердь, слід ретельно переглянути відношення очікуваної користі до можливого ризику подальшого застосування івабрадину. Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокади лівої та правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією повинні перебувати під пильним лікарським наглядом. Застосування у пацієнтів із брадикардією Івабрадин протипоказаний, якщо до початку терапії ЧСС у спокої становить менше 70 уд/хв. Якщо на фоні терапії ЧСС у спокої стає менше 50 уд/хв, або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (такі як запаморочення, підвищена стомлюваність або артеріальна гіпотензія), необхідно зменшити дозу івабрадину. Якщо після зниження дози препарату ЧСС залишається менше 50 уд/хв або зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, то прийом івабрадину слід припинити. Комбіноване застосування у складі антиангінальної терапії Протипоказано застосування івабрадину спільно з блокаторами "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), що уріжають ЧСС (такими як верапаміл або дилтіазем). При комбінованому застосуванні івабрадину з нітратами та БМКК – похідними дигідропіридинового ряду (такими як амлодипін), погіршення профілю безпеки терапії, що проводилося, відзначено не було. Не підтверджено збільшення ефективності івабрадину при його застосуванні у поєднанні з БМКК – похідними дигідропіридину. Хронічна серцева недостатність Слід розглядати питання про призначення івабрадину лише у пацієнтів із стабільною серцевою недостатністю. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю IV функціонального класу за класифікацією NYHA через обмежені щодо застосування івабрадину у даної групи пацієнтів. Інсульт Не рекомендується призначати івабрадин після перенесеного інсульту, т.к. відсутні дані щодо застосування препарату у таких пацієнтів. Функції зорового сприйняття Івабрадін впливає на функцію сітківки ока. Не виявлено токсичної дії івабрадину на сітківку ока, проте вплив препарату на сітківку ока при тривалому застосуванні (понад 1 рік) не встановлено. У разі виникнення несподіваних порушень зорових функцій слід розглянути питання про припинення прийому івабрадину. У пацієнтів з пігментною дегенерацією сітківки (retinitis pigmentosa) івабрадин слід застосовувати з обережністю. Артеріальна гіпотензія Через недостатню кількість клінічних даних івабрадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з легкою та помірною артеріальною гіпотензією. Івабрадин протипоказаний при тяжкій артеріальній гіпотензії (систолічний АТ менше 90 мм рт.ст. та діастолічний АТ менше 50 мм рт.ст.). Фібриляція передсердь (миготлива аритмія) - серцеві аритмії Не доведено збільшення ризику розвитку вираженої брадикардії на фоні прийому івабрадину при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Тим не менш, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, прийом івабрадину слід припинити за 24 години до її проведення. Застосування у пацієнтів з уродженим синдромом подовженого інтервалу QT або пацієнтів, які приймають препарати, що подовжують інтервал QT Івабрадин не слід застосовувати при вродженому синдромі подовженого інтервалу QT, а також у комбінації з препаратами, що подовжують інтервал QT. Якщо така терапія визнана необхідною, то потрібний ретельний контроль діяльності серця. Зниження ЧСС, у тому числі внаслідок прийому івабрадину, може збільшити подовження інтервалу QT, що, у свою чергу, може спровокувати розвиток тяжких аритмій, зокрема, поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". Пацієнти з артеріальною гіпертензією, яким потрібна зміна гіпотензивної терапії У дослідженні SHIFT випадки підвищення АТ зустрічалися частіше у групі пацієнтів, які приймали івабрадин (7,1%), порівняно з групою плацебо (6,1%). Такі випадки траплялися особливо часто після зміни гіпотензивної терапії; вони мали тимчасовий характер і не впливали на ефективність івабрадину. При зміні гіпотензивної терапії у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, які приймають івабрадин, потрібен моніторинг артеріального тиску через відповідні інтервали часу. Помірна печінкова недостатність При помірно вираженій печінковій недостатності (менше 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю) терапію івабрадином слід проводити з обережністю. Тяжка ниркова недостатність При тяжкій нирковій недостатності (КК менше 15 мл/хв) терапію івабрадином слід проводити з обережністю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальне дослідження щодо оцінки впливу івабрадину на здатність керувати транспортними засобами було проведено за участю здорових добровольців. За його результатами спроможність керування транспортними засобами не змінювалася. Однак у постреєстраційному періоді траплялися випадки погіршення здатності керувати автотранспортом через симптоми, пов'язані з порушенням зору. Івабрадін може викликати тимчасову зміну світлосприйняття переважно у вигляді фотопсії. Можливе виникнення подібної зміни світлосприйняття має братися до уваги при керуванні автотранспортом або іншими механізмами при різкій зміні інтенсивності світла, особливо у нічний час.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаКонцентрат - 1 мл: Активна речовина: ізосорбіду динітрат 1,0 мг (у вигляді ізосорбіду динітрату-натрію хлориду 10/90); Допоміжні речовини: хлорид натрію 9,0 мг, вода для ін'єкцій 994,9 мг (до 1,00 мл). По 10 мл розчину в ампулах з прозорого безбарвного скла з одним кодувальним кольоровим кільцем і надпилом на шийці ампули, місце якого позначено зверху кольоровою точкою. По 10 ампул, встановлених у комірки разом із інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин без запаху.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий засіб – нітрат.ФармакокінетикаОскільки 0,1% концентрат для приготування розчину для інфузій Ізокет застосовується внутрішньовенно, немає ефекту "первинного проходження" через печінку. Ізосорбіду динітрат метаболізується завдяки участі ферментної системи глютатіон-8-трансферази. Активні метаболіти, що утворюються при відщепленні нітрогрупи, ізосорбіду-2-нітрат та ізосорбіду-5-нітрат, мають періоди напіввиведення від 1,5 до 2 годин або від 4 до 6 годин відповідно. Період напіввиведення ізосорбіду динітрату, введеного внутрішньовенно, становить 10 хвилин.ФармакодинамікаІзосорбіду динітрат – периферичний вазодилататор з переважним впливом на венозні судини. Чинить антиангінальну дію, викликає виражене зниження артеріального тиску. Механізм дії пов'язаний із вивільненням оксиду азоту (ендотеліального релаксуючого фактора) в ендотелії судин, що викликає активацію внутрішньоклітинної гуанілатциклази, наслідком чого є підвищення рівня циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) (медіатор вазодилатації). Останній стимулює цГМФ-залежну протеїнкіназу, яка порушує фосфорилування деяких білків гладком'язових клітин, включаючи легкий ланцюг міозину, що знижує скоротливість і згодом призводить до розслаблення гладких м'язів судин. Діє на периферичні артерії та вени. Розслаблення вен призводить до зниження венозного повернення до серця (переднавантаження), що знижує тиск наповнення лівого шлуночка. Також відбувається (хоча і меншою мірою) розширення артеріальних судин, що супроводжується зниженням артеріального тиску (АТ), зменшенням загального периферичного опору судин (постнавантаження). Зниження перед- та постнавантаження призводить до зниження споживання кисню міокардом. Сприяє перерозподілу коронарного кровотоку на користь субендокардіальних зон, особливо при атеросклерозі коронарних артерій (переважно великих). Вазодилатація колатеральних артерій може покращувати кровопостачання міокарда. Знижуючи споживання кисню міокардом та покращуючи доставку кисню до ішемізованих ділянок, зменшує зону пошкодження міокарда. Покращує гемодинаміку у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю як у спокої, так і при фізичному навантаженні. Знижує приплив крові до правого передсердя, сприяє зниженню тиску в малому колі кровообігу та регресії симптомів при набряку легень. Розширює судини головного мозку, твердої мозкової оболонки, що може супроводжуватись головним болем. Також розслаблює гладкі м'язи бронхів, шлунково-кишкового тракту, жовчо- та сечовивідних шляхів. Як і до інших нітратів, розвивається перехресна толерантність. Після відміни (перерви у лікуванні) чутливість до нього швидко відновлюється.Показання до застосуванняСтенокардія (нестабільна та вазоспастична); гострий інфаркт міокарда; Гостра лівошлуночкова недостатність.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ізосорбіду динітрату, інших нітросполук або інших компонентів препарату. Гостро порушення кровообігу (шок, судинний колапс). Кардіогенний шок (за винятком випадків, коли за допомогою відповідних заходів підтримують достатній кінцевий діастолічний тиск). Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Констриктивний перикардит. Тампонада серця. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст.). Тяжка гіповолемія. Тяжка анемія. Тяжкий аортальний та субаортальний стеноз, важкий мітральний стеноз. Одночасний прийом інгібіторів фосфодіестерази-5 (такі як силденафіл, варненафіл або тадалафіл), оскільки вони потенціюють гіпотензивну дію нітратів. Вік до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені). Черепно-мозкова травма, крововилив у мозок, підвищений внутрішньоочний тиск, у т.ч. Закритокутова глаукома. З обережністю: При зниженому тиску наповнення лівого шлуночка, у тому числі при гострому інфаркті міокарда, порушенні функції лівого шлуночка (наприклад, при лівошлуночковій недостатності). При аортальному та/або мітральному стенозі легкого та середнього ступеня. При захворюваннях, що супроводжуються підвищенням внутрішньочерепного тиску (дотепер підвищення внутрішньочерепного тиску спостерігалося тільки після внутрішньовенного введення нітрогліцерину у високих дозах). При схильності до артеріальної гіпотензії (ортостатичні порушення регулювання кровообігу). При тяжкій нирковій недостатності. При тяжкій печінковій недостатності (ризик розвитку метгемоглобінемії). Недостатнє та неповноцінне харчування. Гіпотиреоз. Вагітність.Вагітність та лактаціяЗ міркувань безпеки препарат Ізокет може застосовуватися при вагітності та в період лактації тільки строго за призначенням лікаря, після ретельної оцінки користі для матері та можливого ризику для плода, оскільки досі недостатньо даних про наслідки його застосування у вагітних та матерів-годувальниць. Якщо препарат Ізокет застосовується в період грудного вигодовування, то грудне вигодовування рекомендується перервати на період лікування.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за системами організму та частотою виникнення: дуже часто (більше 1/10), часто (більше 1/100 і менше 1/10), нечасто (більше 1/1 000 та менше 1/100), рідко ( більше 1/10000 і менше 1/1000), дуже рідко (менше 1/10000), частота невідома (частота може бути оцінена за наявними даними). З боку центральної нервової системи: - Дуже часто: головний біль; Часто: сонливість, легке запаморочення. З боку серцево-судинної системи: - Часто: тахікардія, ортостатична гіпотензія; Нечасто: "парадоксальне" посилення нападів стенокардії, колапс (іноді супроводжується брадіаритмією і непритомністю); Дуже рідко: гіпотензія (зниження артеріального тиску). З боку шлунково-кишкового тракту: - Нечасто: нудота, блювання. Дуже рідко: печія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Нечасто: шкірні алергічні реакції (у тому числі висип), "припливи" крові до шкіри обличчя; Дуже рідко: ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона; Частота невідома: ексфоліативний дерматит. Загальні порушення та порушення у місці введення - Часто: астенія. Інші: розвиток толерантності (у тому числі перехресної до інших нітратів). Для запобігання розвитку толерантності слід уникати безперервного прийому високих доз препарату. Для органічних нітратів були відзначені випадки розвитку вираженої гіпотензії, що супроводжується нудотою, блюванням, занепокоєнням, блідістю та підвищеним потовиділенням. Тривале застосування препарату може викликати минущу гіпоксемію внаслідок відносного перерозподілу кровотоку в гіповентильовані альвеолярні ділянки (у пацієнтів з ішемічною хворобою серця може призводити до гіпоксії міокарда).Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування ізосорбіду динітрату з гіпотензивними засобами (наприклад, бета-адреноблокаторами, діуретиками, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту), нейролептиками, трициклічними антидепресантами, етанолом і етанол містить. Одночасне застосування препарату Ізокет® та інгібіторів фосфодіестерази-5 (в т.ч. силденафілом, тадалафілом, варденафілом) протипоказане через можливість вираженого зниження артеріального тиску. При одночасному застосуванні з дигідроерготаміном можливе збільшення концентрації та посилення дії дигідроерготаміну. При сумісному застосуванні з аміодароном, пропранололом, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів (верапамілом, ніфедипіном та ін.) можливе посилення антиангінального ефекту. При внутрішньовенному введенні послаблює антикоагулянтний ефект гепарину Сапроптерин – кофактор синтази оксиду азоту. Рекомендується бути обережним при одночасному застосуванні сапроптерин-вмісних лікарських препаратів з усіма вазодилатуючими засобами, дія яких пов'язана з оксидом азоту (N0), включаючи класичних доноторів N0 (наприклад, нітрогліцерин, ізосорбіда динітрат, ізосорбіду мононітрат) та інших.Спосіб застосування та дозиРежим дозування встановлюється індивідуально відповідно до клінічного стану пацієнта та показників гемодинаміки. внутрішньовенно Рекомендована початкова доза препарату Ізокет від 1-2 мг/год. Максимальна доза препарату становить – 8-10 мг/год. Для пацієнтів із серцевою недостатністю, як правило, потрібні підвищені дози – до 10 мг/год, в окремих випадках – до 50 мг/год. Середня доза становить приблизно 7,5 мг/годину. Пацієнтам, які раніше приймали органічні нітрати (наприклад, ізосорбіду динітрат, ізосорбіду-5-мононітрат та нітрогліцерин) можна вводити більш високу дозу для досягнення бажаної гемодинамічної дії. Ізокет® слід вводити у розведеному вигляді внутрішньовенно за допомогою автоматичних інфузійних систем або у нерозведеному вигляді із застосуванням шприцевого інфузійного насоса у стаціонарних умовах під постійним контролем показників серцево-судинної системи. Залежно від виду та тяжкості захворювання, додатково до звичайного обстеження (симптоми, артеріальний тиск, частота серцевих скорочень, діурез) проводять інвазивні процедури для визначення гемодинамічних параметрів. Ізокет® сумісний з такими інфузійними розчинами, що застосовуються в стаціонарі, як 0,9% розчин хлориду натрію, 5-30% розчин декстрози (глюкози), розчин Рінгеpa, розчини, що містять альбумін. При комбінації з іншими інфузійними розчинами слід звертати увагу на інформацію відповідних виробників про їх розчини, а також сумісність, протипоказання, побічну дію. Застосування розведеного розчину для інфузій Концентрація 100 мкг/мл (0,01%): 50 мл 0,1% концентрату Ізокет® (5 ампул по 10 мл), необхідні для приготування 500 мл готового розчину для інфузій. Концентрація 200 мкг/мл (0,02%): 100 мл 0,1% концентрату Ізокет (10 ампул по 10 мл), необхідні для приготування 500 мл готового розчину для інфузій. Таблиця розрахунку дози розведеного розчину для інфузій 100 мкг/мл Ізокет® 200 мкг/мл 5 ампул по 10 мл концентрату Дозування 10 ампул по 10 мл концентрату розвести до 500 мл розчину для розвести до 500 мл розчину для інфузій інфузій Швидкість інфузії Швидкість інфузії мл/година краплі/хв мг/год мл/година краплі/хв 10 3-4 1 5 1-2 20 7 2 10 3 30 10 3 15 5 40 13 4 20 7 50 17 5 25 8 60 20 6 30 10 70 23 7 35 12 80 27 8 40 13 90 30 9 45 15 100 33 10 50 17 1 мл відповідає 20 краплях. Залежно від клінічної картини, показників гемодинаміки та ЕКГ лікування може бути продовжено до 3 та більше днів. Інформація про необхідність коригування дозування у хворих похилого віку відсутня.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску із симптомами ортостатичної вазодилатації, рефлекторна тахікардія та головний біль. Може з'явитися блідість, підвищений потовиділення, "ниткоподібний" пульс, слабкість, запаморочення, в т.ч. постуральне, гіперемія шкіри, нудота, блювання, діарея. У високих дозах (більше 20 мг/кг маси тіла) можлива поява метгемоглобінемії, ціанозу, тахіпное, диспное через утворення нітрит-іонів внаслідок метаболізму ізосорбіду мононітрату, також можлива поява відчуття тривоги, втрата свідомості та зупинка серця. Не виключено, що ці симптоми можуть бути спричинені передозуванням ізосорбіду динітрату. При дуже високих дозах може підвищуватися внутрішньочерепний тиск, що може призводити до церебральних симптомів (головний біль, запаморочення, сонливість). При хронічному передозуванні виявляється підвищення метгемоглобіну. Лікування: у разі появи симптомів передозування введення препарату необхідно припинити. При вираженому зниженні артеріального тиску та/або стані шоку - надати пацієнтові горизонтальне положення з піднятими ногами та провести заходи щодо заповнення об'єму циркулюючої крові (ОЦК); у виняткових випадках для поліпшення кровообігу можна проводити інфузії норепінефрину (норадреналіну) та/або допаміну. Введення епінефрину (адреналіну) та споріднених сполук протипоказано! При метгемоглобінемії: Аскорбінова кислота – 1 г внутрішньо або у формі натрієвої солі внутрішньовенно – 0,1 – 0,15 мл/кг 1 % розчину до 50 мл. Оксигенотерапія, гемодіаліз, обмінне переливання крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНевідкладне лікування із застосуванням препарату Ізокет не повинно застосовуватися у пацієнтів, які безпосередньо перед цим приймали інгібітори фосфодіестерази-5 (наприклад, силденафіл, тадалафіл, варденафіл). У ході терапії препаратом необхідний контроль показників серцево-судинної системи та інших життєво важливих органів. Концентрат Ізокет® стерильний, не містить консервантів, не розрахований на багаторазове застосування. Концентрат слід застосовувати одразу після розтину ампул в асептичних умовах. Для внутрішньовенного введення розчину для інфузій Ізокет застосовуються системи для переливання крові з поліетилену, поліпропілену або політетрафторетилену. Інфузійні матеріали з полівінілхлориду або поліуретану знижують ефективність препарату внаслідок адсорбції, що доводиться заповнювати збільшенням дози. Якщо використовуються матеріали з полівінілхлориду та/або поліуретану необхідно контролювати концентрацію ізосорбіду динітрату та відкоригувати дозу, якщо це необхідно. Пацієнтам, які дотримуються дієти з обмеженням натрію, слід враховувати, що Ізокет містить 0,15 ммоль (3,54 мг) натрію в 1 мл. Так як концентрат Ізокет є перенасиченим розчином, при його застосуванні в нерозведеному вигляді може спостерігатися кристалізація речовини. Незважаючи на те, що в звичайних умовах це не впливає на активність, у разі кристалізації концентрат в ампулах не рекомендується використовувати. Розчин для інфузій слід використовувати протягом 24 годин після розведення! Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Рекомендується бути обережними.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: верапамілу гідрохлорид - 240 мг (активна речовина вбудована в гідроколоїдний матрикс альгінату, природного полісахариду; швидкість вивільнення визначається дифузією та поверхневою ерозією; при контакті з рідким вмістом кишечника поверхня таблетки набухає з утворенням гелеподібної дифузи; гелю, і, отже, забезпечують майже постійні характеристики дифузії, поєднання цих двох механізмів дозволяє контролювати вивільнення активної речовини з кінетикою майже нульового порядку близько 7 годин; допоміжні речовини: МКЦ; натрію альгінат; повідон (постійна К = 30); магнію стеарат; вода очищена; гіпромелоза; макрогол 400; макрогол 6000; тальк; титану діоксид; хіноліновий жовтий; індиготин; віск гліколевий гірський. У блістері 10, 15 або 20 прим.; в картонній коробці 1, 2, 3, 5 або 10 блістерів.Опис лікарської формиСвітло-зелені капсулоподібні форми таблетки, покриті плівковою оболонкою. Пігулки з обох боків мають поперечні ризики. На одній стороні вказано два знаки "/\".Фармакотерапевтична групаАнтиангінальний, гіпотензивний, антиаритмічний, вазодилатуючий.ФармакокінетикаВерапаміл, активна речовина препарату Ізоптін СР 240, швидко та майже повністю всмоктується у тонкому кишечнику. Ступінь всмоктування - 90-92%. T1/2 - від 3 до 7 годин після одноразового прийому препарату внутрішньо. При багаторазовому прийомі T1/2 верапамілу може збільшуватись майже вдвічі порівняно з одноразовим прийомом. Верапаміл майже повністю метаболізується. Основним метаболітом є норверапаміл, який має фармакологічну активність, інші метаболіти в основному неактивні. Верапаміл та його метаболіти виводяться в основному через нирки; лише 3–4% — у незміненому вигляді. Протягом 24 годин 50% введеної дози препарату виводиться із сечею, протягом 48 годин – 55-60% та протягом 5 днів – 70%. До 16% виводиться із калом. Нещодавно отримані результати свідчать про те, що немає відмінностей фармакокінетики верапамілу у осіб з нормальною функцією нирок та у хворих на термінальній стадії ниркової недостатності. При ІХС та артеріальній гіпертензії не виявлено кореляції між терапевтичним ефектом та концентрацією препарату в плазмі крові; є лише певна залежність між рівнем препарату у плазмі та впливом на інтервал PR. Після прийому лікарських форм пролонгованої дії крива концентрації верапамілу в плазмі розтягується і стає більш пологою, ніж при введенні лікарських форм з нормальним вивільненням. З білками плазми зв'язується близько 90% препарату. Біодоступність Після перорального прийому верапаміл піддається значному метаболізму першого проходження, який протікає майже виключно в печінці. Середня абсолютна біодоступність у здорових добровольців після одноразового прийому препарату становить 22%. Нещодавні дослідження серед пацієнтів з миготливою аритмією або стенокардією показали, що середні рівні біодоступності становлять 35 та 24% після одноразового прийому дози препарату внутрішньо та внутрішньовенного введення дози відповідно. При багаторазовому прийомі препарату біодоступність збільшується майже вдвічі порівняно з одноразовим прийомом. Цей ефект, ймовірно, обумовлений частковим насиченням систем печінкових ферментів та/або транзиторним збільшенням кровообігу в печінці після одноразового прийому верапамілу. У пацієнтів із печінковою недостатністю порівняно з особами з нормальною функцією печінки біодоступність верапамілу була набагато вищою та спостерігалась затримка виведення ЛЗ. Проникнення через плаценту Верапаміл проникає крізь плацентарний бар'єр; концентрація, що виявляється в плазмі з пупкової вени, становила 20-92% від концентрації в плазмі крові матері. Виведення із грудним молоком Верапаміл виводиться з грудним молоком, але при терапевтичних дозах його концентрація настільки низька, що клінічний ефект у новонароджених малоймовірний.ФармакодинамікаВерапаміл пригнічує трансмембранний струм іонів кальцію в гладком'язові клітини. Антиангінальний ефект пов'язаний з прямою дією на міокард та впливом на периферичну гемодинаміку (знижує тонус периферичних артерій, ОПСС). Блокада надходження іонів кальцію в клітину призводить до зменшення трансформації укладеної в макроергічних зв'язках АТФ енергії в механічну роботу та зниження скоротливості міокарда. Антигіпертензивна ефективність препарату Ізоптін СР 240 обумовлена ​​зниженням опору периферичних судин без збільшення ЧСС як рефлекторна відповідь. АТ починає знижуватися безпосередньо у перший день лікування; цей ефект зберігається при довготривалій терапії. Препарат Ізоптін СР 240 застосовується для лікування всіх типів артеріальної гіпертензії: для монотерапії легкої або помірної артеріальної гіпертензії у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами, особливо з діуретиками та, відповідно до останніх спостережень, інгібіторами АПФ при тяжкій артеріальній гіпертензії. Має вазодилатуючу, гіпотензивну, негативну іно- та хронотропну дію. Препарат Ізоптін СР 240 має виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії.Він затримує проведення імпульсу AV вузлі. В результаті відновлюється синусовий ритм та/або нормалізується частота скорочень шлуночків, залежно від типу аритмії. Нормальна ЧСС не змінюється або трохи знижується.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; хронічна стабільна стенокардія (класична стенокардія напруги); стенокардія, обумовлена ​​спазмом судин (стенокардія Принцметала, варіантна); пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; мерехтіння/тремтіння передсердь, що супроводжується тахіаритмією (за винятком WPW-синдрому).Протипоказання до застосуванняАбсолютні: кардіогенний шок; ускладнений гострий інфаркт міокарда (брадикардія, виражена гіпотензія, лівошлуночкова недостатність); AV-блокада ІІ-ІІІ ступеня; синдром слабкості синусного вузла (синдром брадикардії-тахікардії); синоатріальна блокада. Відносні: AV-блокада І ступеня; брадикардія ( артеріальна гіпотензія (САД мерехтіння/тремтіння передсердь із синдромом WPW (ризик виникнення шлуночкової тахікардії); серцева недостатність (при необхідності перед початком лікування препаратом Ізоптін СР 240 призначають серцеві глікозиди); дитячий вік (нині відсутні переконливі дані щодо безпеки застосування препарату у дітей віком до 18 років).Вагітність та лактаціяПід час вагітності (особливо у І триместр) та в період грудного вигодовування слід аналізувати потенційну користь від прийому препарату Ізоптін СР 240 щодо можливого ризику для матері та дитини. У період годування груддю препарат необхідно відмінити.Побічна діяІноді при прийомі верапамілу у високих дозах або за наявності будь-яких серцево-судинних порушень можуть спостерігатися: аритмія на фоні брадикардії (синусова брадикардія, синоатріальна блокада, AV блокада I, II або III ступеня або брадіаритмія з фібриляцією передсердь), сер , тахікардія, розвиток або посилення симптомів серцевої недостатності Повідомляється про досить часте виникнення запорів при прийомі препарату внутрішньо; у поодиноких випадках може розвинутись нудота, блювання, непрохідність кишечника, біль або почуття дискомфорту в животі, запаморочення або сонливість, підвищена стомлюваність, підвищена нервозність/тремор, набряк гомілки, еритромелолгія або парестезія. У поодиноких випадках можуть виникати запаморочення, біль голови і припливи. У дуже поодиноких випадках можуть спостерігатися міалгія та артралгія. Рідко повідомляється про алергічні реакції (екзантема, кропив'янка, уртикарія, ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона). Також описано оборотне збільшення рівнів печінкових трансаміназ та/або ЛФ, збільшення рівня пролактину. У поодиноких випадках у літніх пацієнтів при тривалій терапії розвивалася гінекомастія, яка завжди була повністю оборотною після відміни препарату. Повідомлялося про випадки галактореї та імпотенції. У надзвичайно поодиноких випадках під час тривалого лікування може розвинутись гіперплазія ясен, яка повністю оборотна після відміни препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження in vitro свідчать про те, що верапамілу гідрохлорид метаболізується під дією ізоферментів CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2C18 цитохрому Р450. Клінічно значуща взаємодія була відзначена при одночасному застосуванні інгібіторів CYP3A4, які викликали підвищення рівнів верапамілу у плазмі, тоді як індуктори CYP3A4 знижували його концентрацію у плазмі. Відповідно, при одночасному застосуванні подібних засобів слід враховувати можливість взаємодії. У таблиці представлений перелік можливої ​​взаємодії ЛЗ та верапамілу внаслідок зміни їх фармакокінетичних параметрів. Можлива лікарська взаємодія при прийомі верапамілу Препарат Можлива дія на верапаміл або верапамілу на інший препарат при одночасному застосуванні Альфа-адреноблокатори Празозін Збільшення C max празозину (~40%); не впливає на період напіввиведення празозину. Теразозін Збільшення AUC теразозину (~24%) та С max (~25%) Антиаритмічні засоби Флекаїнід Мінімальна дія на Cl флекаїніду із плазми (< або ~10%); не впливає на Cl верапамілу із плазми Хінідін Зменшення орального Cl хінідину (~35%) Засоби для лікування астми Теофілін Зменшення орального та системного Cl хінідину (~20%). У курців зменшення ~ на 11% Протисудомні засоби Карбамазепін Збільшення AUC карбамазепіну (~46%) у хворих на стійку парціальну епілепсію Антидепресанти Іміпрамін Збільшення AUC іміпраміну (~15%); не впливає на рівень активного метаболіту дезіпраміну Антидіабетичні засоби Глібурид Збільшується C max глибуриду (~28%), AUC (~26%) Протимікробні засоби Еритроміцин Можливе підвищення рівня верапамілу ріфампіцин Зменшується AUC верапамілу (~97%), C max (~94%), оральної біодоступності (~92%) Телітроміцин Можливе підвищення рівня верапамілу Протипухлинні препарати Доксорубіцин Зменшується T 1/2 доксорубіцину (~27%) та C max (~38%)* Барбітурати Фенобарбітал Збільшується оральний Cl верапамілу ~ у 5 разів Бензодіазепіни та інші транквілізатори Буспірон Збільшується AUC буспірону, C max ~ у 3,4 рази Мідазолам Збільшується AUC мідазоламу (~ у 3 рази) та C max (~ у 2 рази) Бета-адреноблокатори Метопролол Збільшується AUC метопрололу (~32,5%) та C max (~41%) у хворих на стенокардію Пропранолол Збільшується AUC пропранололу (~65%) та C max (~94%) у хворих на стенокардію Серцеві глікозиди Дигітоксин Зменшується загальний Cl (~27%) та екстраренальний Cl (~29%) дигітоксину Дігоксин У здорових добровольців збільшується C max (~45-53%), C SS (~42%) та AUC (~52%) Антагоністи Н2 - рецепторів Ціметідин Збільшується AUC R-(~25%) та S-(~40%) верапамілу з відповідним зменшенням Cl R- та S-верапамілу Імунологічні засоби Циклоспорин Збільшується AUC, C SS , C max (~45%) циклоспорину Сіролімус Можливе підвищення рівня сиролімусу Такролімус Можливе підвищення рівня такролімусу Кошти, що знижують рівень ліпідів Аторвастатин Можливе підвищення рівня аторвастатину Ловастатин Можливе підвищення рівня ловастатину Симвастатин Збільшується AUC (~ у 2,6 рази) та C max (~ у 4,6 рази) симвастатину Антагоністи рецепторів серотоніну Алмотриптан Збільшується AUC (~ на 20%) та C max (~ на 24%) алмотриптану Урикозуричні засоби Сульфінпіразон Збільшення орального Cl верапамілу (~ у 3 рази), зниження біодоступності (~60%) Інші Грейпфрутовий сік Збільшення AUC R- (~49%) та S- (~37%) верапамілу та C max R- (~75%) та S- (~51%) верапамілу. Час напівелімінації та нирковий кліренс не змінювалися Звіробій продірявлений Зменшується AUC R-(~ на 78%) та S-(~80%) верапамілу з відповідним зниженням C max * у пацієнтів з прогресуючими новоутвореннями верапаміл не впливає на рівень або кліренс доксорубіцину; у хворих з дрібноклітинним раком легень верапаміл зменшував T1/2 та Cmax доксорубіцину. Антиаритмічні засоби, бета-блокатори. Можливе взаємне посилення ефектів на серцево-судинну систему (більш виражена AV блокада, більш значне зниження ЧСС, розвиток серцевої недостатності та посилення гіпотензії). Антигіпертензивні засоби, діуретики, вазодилататори. Посилення гіпотензивної дії. Празозин, теразозин. Адитивна гіпотензивна дія. Противірусні та засоби для лікування ВІЛ-інфекції. Ритонавір та противірусні препарати можуть інгібувати метаболізм верапамілу, що призводить до збільшення його концентрації у плазмі. У зв'язку з цим дози верапамілу повинні бути знижені. Хінідін. Гіпотензія. У хворих з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією може розвинутись набряк легень. Карбамазепін. Підвищення рівнів карбамазепіну в плазмі та посилення нейротоксичності. Можуть спостерігатися властиві карбамазепіну побічні реакції, такі як диплопія, біль голови, атаксія або запаморочення. Літій. Підвищення нейротоксичності літію. ріфампіцин. Може знизити гіпотензивну дію верапамілу. Сульфінпіразон. Може знизити гіпотензивну дію верапамілу. Міорелаксанти. Ефект міорелаксантів може посилитись. Аспірин (ацетилсаліцилова кислота). Збільшення кровоточивості. Етанол (алкоголь). Підвищення рівня етанолу у плазмі. Інгібітори ГМГ-КоА редуктази (статини). Симвастатин/Ловастатин. Одночасне застосування з верапамілом може призвести до збільшення сироваткових рівнів симвастатину або ловастатину. Пацієнтам, які отримують верапаміл, лікування інгібіторами ГМГ-КоА редуктази (тобто симвастатином/ловастатином) слід починати з більш низьких доз, які далі підвищують. Якщо ж необхідно призначити верапаміл пацієнтам, які вже отримують інгібітори ГМГ-КоА редуктази, необхідно переглянути та знизити дози відповідно до концентрації холестерину в сироватці крові. Подібної тактики слід дотримуватися і при одночасному призначенні верапамілу з аторвастатином (хоча і немає клінічних даних, що підтверджують взаємодію верапамілу та аторвастатину), оскільки точно відомі дані фармакокінетичних досліджень, що підтверджують, що верапаміл аналогічним чином впливав і на рівень аторвастатину. Флувастатин, правастатин і розувастатин не метаболізуються під дією ізоферментів CYP3A4, тому їхня взаємодія з верапамілом є найменш ймовірною.Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи повністю, запиваючи водою, бажано під час їди або відразу після їжі. Дози верапамілу слід застосовувати залежно від клінічної картини; багаторічний клінічний досвід показав, що середня доза для всіх показань становить 240-360 мг на добу. При тривалому лікуванні слід перевищувати добову дозу 480 мг; можливе тимчасове збільшення дози вище за цей рівень. У пацієнтів з порушеною функцією печінки ефект верапамілу посилюється і стає тривалішим внаслідок уповільненого метаболізму ЛЗ, що залежить від ступеня вираженості порушення функції печінки. У таких випадках дозу слід встановлювати з особливою обережністю та лікування починати з нижчих доз (тобто пацієнтам з цирозом печінки спочатку призначають 1 табл., покриту оболонкою, препарату Ізоптін 40 мг 2-3 рази на добу). Показання до застосування Рекомендована доза для дорослих ІХС: хронічна стабільна стенокардія; стенокардія, обумовлена ​​спазмом судин (стенокардія Принцметала, варіантна) 240-480 мг/сут Ізоптін СР 240 - ½-1 табл., покрита оболонкою, пролонгованої дії, 2 рази на добу з інтервалом 12 год Артеріальна гіпертензія (легка чи помірна) Ізоптін СР 240 - 1 табл., покрита оболонкою, пролонгованої дії, вранці. У випадку, коли пацієнтам особливо показано повільне зниження артеріального тиску, лікування слід починати з ½ табл., вкритої оболонкою, пролонгованої дії, вранці. При необхідності додатково ½–1 табл., покрита оболонкою, пролонгованої дії, увечері з інтервалом між прийомами близько 12 год. При необхідності дозу слід збільшувати кожні 2 тижні лікування. Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; мерехтіння/тремтіння передсердь, що супроводжуються тахіаритмією Ізоптін СР 240 - ½-1 табл., покрита оболонкою, пролонгованої дії, 2 рази на добу з інтервалом 12 год Тривалість застосування не обмежена.ПередозуванняСимптоми отруєння внаслідок передозування препарату Ізоптін залежать від прийнятої кількості препарату, часу проведення заходів щодо детоксикації та від скорочувальної здатності міокарда (залежної від віку). Повідомлялося про фатальні випадки внаслідок передозування. Переважають такі симптоми: падіння артеріального тиску (у деяких випадках до рівнів, які неможливо виміряти); шок, непритомність; AV блокада I і II ступеня, часто з періодами Венкебаха з наявністю або без ритму, що вислизає; повна AV блокада з повною AV дисоціацією, вислизаючий ритм, зупинка серця; синусова брадикардія, зупинка синусного вузла. Лікування. Терапевтичні заходи слід проводити залежно від тривалості та способу прийому препарату Ізоптін та від характеру та тяжкості симптомів отруєння. У разі передозування великою кількістю таблеток, покритих оболонкою, пролонгованої дії (тобто препаратом Ізоптін СР 240) необхідно мати на увазі, що активна речовина вивільняється та всмоктується в кишечнику протягом 48 годин після прийому препарату внутрішньо. Залежно від часу прийому препарату внутрішньо окремі конгломерати залишків набряклих таблеток, що діють як активні депо, ймовірно, будуть розташовуватися протягом усього ШКТ. Загальні події. Якщо відсутня моторика шлунка та кишечника (ознаки перистальтики при аускультації), то доцільно провести промивання шлунка навіть через 12 годин після прийому препарату внутрішньо. Якщо існує підозра на передозування препарату Ізоптін СР 240, то показано проведення відповідних заходів, спрямованих на виведення препарату, наприклад, слід викликати блювання, промити шлунок та кишечник у поєднанні з ендоскопічним обстеженням, прийняти проносні, блювотні засоби. Звичайні невідкладні реанімаційні заходи включають закритий масаж серця, штучне дихання та електричну стимуляцію серця. Спеціальні заходи. Виключення впливів, пов'язаних із пригніченням функції серця, артеріальною гіпотензією та брадикардією. Кальцій є специфічним антидотом: вводять 10-30 мл 10% розчину кальцію глюконату у вигляді внутрішньовенної ін'єкції (2,25-4,5 ммоля), при необхідності вводять повторно або у вигляді повільної краплинної інфузії (наприклад 5 ммоль/год). Може знадобитися проведення наступних заходів. У разі AV-блокади II або III ступеня, синусової брадикардії, зупинки серця: атропін, ізопреналін, орципреналін або стимуляція серця. У разі артеріальної гіпотензії: допамін, добутамін, норепінефрін. У разі стійких ознак недостатності міокарда: допамін, добутамін, додаткові ін'єкції кальцію за потребою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на здатність до керування автомобілем та роботи з механізмами Лікування артеріальної гіпертензії препаратом Ізоптін СР 240 потребує регулярного медичного спостереження. Залежно від індивідуальної відповіді на лікування, здатність пацієнта до керування автомобілем або роботи з механізмами може бути знижена. Це особливо важливо в початковий період лікування при переведенні з одного ЛЗ на інше та прийом у поєднанні з алкоголем.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активні речовини: ізосорбіду мононітрат 20 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 105.07 мг, целюлоза мікрокристалічна 16 мг, кроскармелоза натрію 0.8 мг, тальк 3.2 мг, стеарат магнію 1.6 мг. Таблетки у блістері (3) у картонній упаковці - 30 шт.Опис лікарської формиПігулки білого або білого з сіруватим кольором, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою.ХарактеристикаСприяє перерозподілу коронарного кровотоку в області зі зниженим кровопостачанням. Підвищує толерантність до фізичного навантаження у хворих на ІХС, стенокардію. При серцевій недостатності сприяє розвантаженню міокарда за рахунок зменшення переднавантаження. Знижує тиск у малому колі кровообігу.Фармакотерапевтична групаПериферичний вазодилататор із переважним впливом на венозні судини, антиангінальний засіб. Викликає зменшення потреби міокарда в кисні за рахунок зменшення переднавантаження (розширення периферичних вен та зменшення припливу крові до правого передсердя) та постнавантаження (зменшення ОПСС), а також надає безпосередню коронаророзширювальну дію.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ізосорбід-5-мононітрат швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Біодоступність становить 90-100%. Концентрація у плазмі прямо пропорційна дозі. Ізосорбід-5-мононітрат майже повністю біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 2% – у незміненому вигляді. T1/2 становить 4-5 год.Показання до застосуванняПрофілактика нападів стенокардії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії), деякі форми легеневої гіпертензії та легеневого серця (у складі комбінованої терапії).РекомендуєтьсяУ період лікування не рекомендується водити транспортні засоби та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують швидких психомоторних реакцій.Протипоказання до застосуванняГострі порушення кровообігу (шок, судинний колапс); кардіогенний шок у випадках, коли не забезпечується високий кінцевий діастолічний тиск у лівому шлуночку шляхом застосування внутрішньоаортальної контрпульсації або за рахунок введення препаратів, які мають позитивну інотропну дію; виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст., діастолічний - менше 60 мм рт.ст.); одночасний прийом силденафілу (інгібітора ФДЕ); підвищена чутливість до нітратів. З обережністю застосовують при підвищеному внутрішньочерепному тиску.Вагітність та лактаціяНе рекомендується під час вагітності, в експериментальних умовах на тваринах не виявили негативної дії на плід (тератогенної дії). Достовірні клінічні дані, що підтверджують безпеку застосування Ізосорбіду мононітрату у людини, у цей період відсутні. Застосування препарату при вагітності можливе лише у випадках, коли очікувана користь перевищує можливий ризик для плода та дитини. Під час вагітності Ізосорбіду мононітрат слід застосовувати лише за вказівкою лікаря. При необхідності застосування Ізосорбіду мононітрату матері-годувальниці слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяПобічні ефекти наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часто (≥10%), часто (≥1%; < 10%), нечасто (≥0,1%; < 1%) та дуже рідко (< 0,01%). З боку нервової системи: дуже часто: "нітратний" головний біль, який, як правило, при продовженні терапії зазвичай проходить протягом декількох днів; часто: скутість, сонливість, нечіткість зору, зниження швидкості психомоторних реакцій (особливо початку лікування). З боку серцево-судинної системи: часто: після першого прийому або після збільшення дози препарату може статися зниження артеріального тиску та/або розвиток ортостатичної гіпотензії, що може супроводжуватися тахікардією, загальмованістю, запамороченням, слабкістю, блідістю та ін. Нечасто: при вираженій гіпотензії можливе посилення симптомів стенокардії (парадоксальна реакція на нітрати) та/або виражена парадоксальна брадикардія, колапс, синкопальні стани; метгемоглобінемія (при тривалому лікуванні), відзначалися випадки колаптоїдних станів, іноді з брадіаритмією та непритомністю. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота, блювання, можливе відчуття легкого печіння язика, сухість слизової оболонки ротової порожнини. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто: шкірні алергічні реакції (у тому числі висип), почервоніння шкіри обличчя; дуже рідко: ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит. Інші: пітливість, підвищення рівня катехоламінів та ванілін-бурштинової кислоти в сечі. Тривале застосування препарату може викликати минущу гіпоксемію внаслідок відносного перерозподілу кровотоку в гіповентильовані альвеолярні ділянки (у пацієнтів з ішемічною хворобою серця може призводити до гіпоксії міокарда).Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з адсорбентами, в'яжучими та обволікаючими засобами зменшується абсорбція ізосорбіду мононітрату. При одночасному застосуванні з антихолінергічними засобами можливі порушення пам'яті та уваги у пацієнтів похилого віку. При одночасному застосуванні вазодилататорів, блокаторів кальцієвих каналів, трициклічних антидепресантів, етанолу можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами, бета-адреноблокаторами, нейролептиками, інгібіторами ФДЕ можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з дигідроерготаміном можливе збільшення концентрації та посилення дії дигідроерготаміну. При одночасному застосуванні з норадреналіном терапевтична дія норадреналіну зменшується. При одночасному застосуванні із силденафілом виникає ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та інфаркту міокарда.Спосіб застосування та дозиПеред застосуванням препарату слід проконсультуватися з лікарем. Частота прийому та тривалість лікування встановлюються індивідуально. Починати терапію доцільно з 10 мг (в даному випадку можна застосовувати % інших препаратів ізосорбіду мононітрату у лікарській формі таблетки по 20 мг, з ризиком) або 20 мг 2 рази на добу. Потім поступово підвищувати дозу до 20-40 мг на прийом 2-3 рази на добу з інтервалом 7-8 годин. Максимальна добова доза становить 120 мг. Тривалість лікування визначається лікарем. Слід уникати різкої відміни препарату (дозу знижувати поступово). Якщо ви пропустили прийом разової дози, не приймайте наступного разу подвійну дозу, а продовжуйте дотримуватись призначеної Вам схеми лікування. Всередину після їжі не розжовуючи, запиваючи водою.ПередозуванняСимптоми: Зниження АТ з ортостатичною дисрегуляцією, рефлекторна тахікардія та головний біль. Може з'явитися слабкість, запаморочення, "припливи" спека, нудота, блювання та діарея. У високих дозах (більше 20 мг/кг маси тіла) слід очікувати появи метгемоглобінемії, ціанозу, диспное та тахіпное через утворення нітрит-іонів внаслідок метаболізму ізосорбіду мононітрату. Дуже високі дози можуть призводити до підвищення внутрішньочерепного тиску із виникненням церебральних симптомів. При хронічному передозуванні можливе підвищення рівня метгемоглобіну, хоча клінічне значення цього остаточно не встановлено. Лікування: Крім загальних рекомендацій, таких як промивання шлунка та укладання пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами, слід контролювати основні показники життєво важливих функцій і при необхідності коригувати. Хворим із вираженою артеріальною гіпотензією та/або у стані шоку слід заповнити обсяг циркулюючої крові; у виняткових випадках для поліпшення кровообігу можна проводити інфузії норадреналіну (норепінефрину) та/або допаміну. Введення епінефрину (адреналіну) та споріднених сполук протипоказано. Залежно від ступеня тяжкості, у випадках метгемоглобінемії застосовуються такі антидоти: Аскорбінова кислота: 1 г внутрішньо або у формі натрієвої солі внутрішньовенно; оксигенотерапія, гемодіаліз, обмінне переливання крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе застосовують для усунення нападів стенокардії.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: ізосорбіду мононітрату 20 мг або 40 мг (у вигляді ізосорбіду мононітрату 40 % розведеного лактозою - 50 мг або 100 мг); Допоміжні речовини: стеарат магнію - 2 мг, крохмаль картопляний - 40 мг, лактоза - достатня кількість до отримання вмісту капсули масою 200 мг; Склад оболонки желатинових капсул: желатин – 61,404 мг, гліцерин – 0,095 мг, вода очищена – 10,585 мг, натрію лаурилсульфат – 0,044 мг, титану діоксид 0,873 мг. По 10 капсул у контурному осередковому впакуванні (ПВХ/алюміній), по 3 контурному осередковому впакуванні разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиКапсули тверді желатинові №1 білого кольору. Вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору, без запаху.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий засіб – нітрат.ФармакокінетикаШвидко та повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Біодоступність становить від 90 до 100%. Ізосорбіда мононітрат практично повністю метаболізується у печінці. Метаболіти – фармакологічно неактивні. Ізосорбіда мононітрат виводиться нирками майже виключно як метаболітів. Приблизно 2% виводиться у постійному вигляді. Період напіввиведення становить 4-5 годин. Толерантність: зниження ефективності спостерігалося, незважаючи на відсутність зміни дозування та постійний рівень нітрату в крові. Толерантність, що спостерігається, знижується протягом 24 годин продовження терапії. Не спостерігалося розвитку толерантності прийому препарату з перервами.ФармакодинамікаМає судинорозширювальну та антиангінальну дію. Знижує переднавантаження (за рахунок розширення периферичних вен) і постнавантаження (внаслідок зниження загального периферичного судинного опору), зменшує потребу міокарда в кисні, розширює коронарні артерії та покращує коронарний кровотік, сприяє його перерозподілу в ішемізованій ділянці. напруга стінок. Підвищує толерантність до фізичного навантаження хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС), знижує тиск у малому колі кровообігу. Ізосорбіда мононітрат викликає релаксацію мускулатури бронхів, сечових шляхів, м'язів жовчного міхура, жовчних шляхів та стравоходу, а також тонкої та товстої кишки, включаючи сфінктери. На молекулярному рівні нітрати діють за допомогою утворення окису азоту (N0) та циклічного гуанозилмонофосфату (GMP), який вважається медіатором релаксації. При внутрішньому прийомі ізосорбіду мононітрату антиангінальний ефект проявляється вже через 30 хвилин і триває 2-6 годин.Показання до застосуванняПрофілактика та довготривала терапія стенокардії. Лікування хронічної серцевої недостатності (у складі комбінованої терапії). Підвищений тиск у малому колі кровообігу (легенева гіпертензія).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до органічних нітратів або інших компонентів препарату; гострі порушення кровообігу (шок, судинний колапс); кардіогенний шок, якщо не забезпечується досить високий кінцевий діастолічний тиск у лівому шлуночку шляхом застосування внутрішньоаортальної контрпульсації або за рахунок введення засобів, що мають позитивну інотропну дію; виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст., діастолічний артеріальний тиск менше 60 мм рт. ст.); одночасний прийом інгібіторів фосфодіестрази, у тому числі силденафілу, варденафілу, тадалафілу, оскільки вони потенціюють антигіпертензивну дію нітратів; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; дитячий та підлітковий вік до 18 років. Обережно: гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, констриктивний перикардит, тампонада перикарда; низький тиск наповнення при гострому інфаркті міокарда, порушена функція лівої камери серця (лівошлуночкова недостатність). Не слід допускати зниження артеріального тиску систоли нижче 90 мм.рт.ст.; аортальний та/або мітральний стеноз; тенденція до ортостатичних порушень судинного регулювання; захворювання, що супроводжуються підвищеним внутрішньочерепним тиском (дотепер подальше підвищення внутрішньочерепного тиску спостерігалося тільки при внутрішньовенному введенні високих доз нітрогліцерину); глаукому; тяжка анемія; тиреотоксикоз; тяжка ниркова недостатність; печінкова недостатність.Вагітність та лактаціяЗ міркувань безпеки Ізосорбіда мононітрат може застосовуватися при вагітності та в період лактації тільки строго за призначенням лікаря, після ретельної оцінки користі та можливого ризику, оскільки на даний момент недостатньо даних про наслідки його застосування у вагітних та матерів-годувальниць. Якщо мати, що годує, все ж таки приймає Ізосорбіда мононітрат, необхідно встановити спостереження за дитиною на предмет розвитку можливих ефектів від препарату.Побічна діяДуже часто (≥10): "Нітратний" головний біль може виникати на початку лікування. При продовженні терапії вона зазвичай зменшується за кілька днів. Часто (≥1% - Рідко (≥0,1% - Виражене зниження артеріального тиску, що супроводжується обтяженням симптомів. стенокардії (парадоксальна реакція на нітрати) Відзначалися випадки колаптоїдних станів, іноді з брадіаритмією та непритомністю. Окремі випадки (Взаємодія з лікарськими засобамиПри застосуванні з іншими вазодилататорами, антигіпертензивними засобами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, бета-адреноблокаторами, блокаторами кальцієвих каналів, діуретиками, нейролептиками або трициклічними антидепресантами, з інгібіторами фосфодіестерази, в тому числі Ізосорбіду мононітрат. При одночасному застосуванні препарату Ізосорбіду мононітрат та дигідроерготаміну може статися підвищення рівня дигідроерготаміну у плазмі крові та потенціювання гіпертензивної дії. Терапевтичний ефект норепінефрину (норадреналіну) зменшується при одночасному прийомі з нітросполуками. При комбінованому застосуванні з м-холіноблокаторами (атропін та ін) зростає ймовірність підвищення внутрішньоочного тиску. Адсорбенти, в'яжучі та обволікаючі лікарські засоби зменшують всмоктування ізосорбіду мононітрату у ШКТ.Спосіб застосування та дозиЧастота прийому та тривалість лікування встановлюються індивідуально. Всередину після їжі запиваючи водою. Капсули "Ізосорбіда мононітрату" приймають по 20 - 40 мг на прийом 2-3 рази на добу з інтервалом 7-8 годин.ПередозуванняСимптоми Зниження артеріального тиску з ортостатичною дисрегуляцією, рефлекторна тахікардія та головний біль. Може з'явитися слабкість, запаморочення, "припливи" спека, нудота, блювання та діарея. У високих дозах (більше 20 мг/кг маси тіла) слід очікувати появи метгемоглобінемії, ціанозу, диспное та тахіпное через утворення нітрит-іонів внаслідок метаболізму ізосорбіду мононітрату. Дуже високі дози можуть призводити до підвищення інтракраніального тиску із виникненням церебральних симптомів. При хронічному передозуванні можливе підвищення рівня метгемоглобіну, хоча клінічне значення цього остаточно не встановлено. Терапія Крім загальних рекомендацій, таких як промивання шлунка та укладання пацієнта в горизонтальне положення (ноги високо підняті) слід контролювати основні показники життєвих функцій та за необхідності коригувати. Хворим з вираженою артеріальною гіпотензією та/або у стані шоку слід вводити рідину; у виняткових випадках для поліпшення кровообігу можна проводити інфузії норепінефрину та/або допаміну. Введення епінефрину (адреналіну) та споріднених сполук протипоказано. Залежно від ступеня тяжкості, у випадках метгемоглобінемії застосовуються такі антидоти: Вітамін С: 1 г внутрішньо або у формі натрієвої солі внутрішньовенно. Метиленовий синій: до 50 мл 1% розчину метиленового синього внутрішньовенно. Толуїдин синій: спочатку 2-4 мг/кг маси тіла строго внутрішньовенно; потім, при необхідності, можливі повторні введення по 2 мг/кг маси тіла з інтервалом між введеннями в одну годину. Оксигенотерапія, гемодіаліз, обмінне переливання крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІзосорбіду мононітрат не слід застосовувати для усунення гострих нападів стенокардії та гострого інфаркту міокарда. У період лікування препаратом слід виключити вживання етанолу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час лікування не рекомендується керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують швидкої психомоторної реакції.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активні речовини: ізосорбіду мононітрат 40 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, тальк, магнію стеарат. Таблетки у блістері, у картонній упаковці – 30 шт.Опис лікарської формиПігулки білого або білого з сіруватим кольором, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою.ХарактеристикаСприяє перерозподілу коронарного кровотоку в області зі зниженим кровопостачанням. Підвищує толерантність до фізичного навантаження у хворих на ІХС, стенокардію. При серцевій недостатності сприяє розвантаженню міокарда за рахунок зменшення переднавантаження. Знижує тиск у малому колі кровообігу.Фармакотерапевтична групаПериферичний вазодилататор із переважним впливом на венозні судини, антиангінальний засіб. Викликає зменшення потреби міокарда в кисні за рахунок зменшення переднавантаження (розширення периферичних вен та зменшення припливу крові до правого передсердя) та постнавантаження (зменшення ОПСС), а також надає безпосередню коронаророзширювальну дію.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ізосорбід-5-мононітрат швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Біодоступність становить 90-100%. Концентрація у плазмі прямо пропорційна дозі. Ізосорбід-5-мононітрат майже повністю біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 2% – у незміненому вигляді. T1/2 становить 4-5 год.Показання до застосуванняПрофілактика нападів стенокардії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії), деякі форми легеневої гіпертензії та легеневого серця (у складі комбінованої терапії).РекомендуєтьсяУ період лікування не рекомендується водити транспортні засоби та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують швидких психомоторних реакцій.Протипоказання до застосуванняГострі порушення кровообігу (шок, судинний колапс); кардіогенний шок у випадках, коли не забезпечується високий кінцевий діастолічний тиск у лівому шлуночку шляхом застосування внутрішньоаортальної контрпульсації або за рахунок введення препаратів, які мають позитивну інотропну дію; виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст., діастолічний - менше 60 мм рт.ст.); одночасний прийом силденафілу (інгібітора ФДЕ); підвищена чутливість до нітратів. З обережністю застосовують при підвищеному внутрішньочерепному тиску.Вагітність та лактаціяНе рекомендується під час вагітності, в експериментальних умовах на тваринах не виявили негативної дії на плід (тератогенної дії). Достовірні клінічні дані, що підтверджують безпеку застосування Ізосорбіду мононітрату у людини, у цей період відсутні. Застосування препарату при вагітності можливе лише у випадках, коли очікувана користь перевищує можливий ризик для плода та дитини. Під час вагітності Ізосорбіду мононітрат слід застосовувати лише за вказівкою лікаря. При необхідності застосування Ізосорбіду мононітрату матері-годувальниці слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяПобічні ефекти наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часто (≥10%), часто (≥1%; < 10%), нечасто (≥0,1%; < 1%) та дуже рідко (< 0,01%). З боку нервової системи: дуже часто: "нітратний" головний біль, який, як правило, при продовженні терапії зазвичай проходить протягом декількох днів; часто: скутість, сонливість, нечіткість зору, зниження швидкості психомоторних реакцій (особливо початку лікування). З боку серцево-судинної системи: часто: після першого прийому або після збільшення дози препарату може статися зниження артеріального тиску та/або розвиток ортостатичної гіпотензії, що може супроводжуватися тахікардією, загальмованістю, запамороченням, слабкістю, блідістю та ін. Нечасто: при вираженій гіпотензії можливе посилення симптомів стенокардії (парадоксальна реакція на нітрати) та/або виражена парадоксальна брадикардія, колапс, синкопальні стани; метгемоглобінемія (при тривалому лікуванні), відзначалися випадки колаптоїдних станів, іноді з брадіаритмією та непритомністю. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота, блювання, можливе відчуття легкого печіння язика, сухість слизової оболонки ротової порожнини. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто: шкірні алергічні реакції (у тому числі висип), почервоніння шкіри обличчя; дуже рідко: ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит. Інші: пітливість, підвищення рівня катехоламінів та ванілін-бурштинової кислоти в сечі. Тривале застосування препарату може викликати минущу гіпоксемію внаслідок відносного перерозподілу кровотоку в гіповентильовані альвеолярні ділянки (у пацієнтів з ішемічною хворобою серця може призводити до гіпоксії міокарда).Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з адсорбентами, в'яжучими та обволікаючими засобами зменшується абсорбція ізосорбіду мононітрату. При одночасному застосуванні з антихолінергічними засобами можливі порушення пам'яті та уваги у пацієнтів похилого віку. При одночасному застосуванні вазодилататорів, блокаторів кальцієвих каналів, трициклічних антидепресантів, етанолу можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами, бета-адреноблокаторами, нейролептиками, інгібіторами ФДЕ можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з дигідроерготаміном можливе збільшення концентрації та посилення дії дигідроерготаміну. При одночасному застосуванні з норадреналіном терапевтична дія норадреналіну зменшується. При одночасному застосуванні із силденафілом виникає ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та інфаркту міокарда.Спосіб застосування та дозиПеред застосуванням препарату слід проконсультуватися з лікарем. Частота прийому та тривалість лікування встановлюються індивідуально. Починати терапію доцільно з 10 мг (в даному випадку можна застосовувати % інших препаратів ізосорбіду мононітрату у лікарській формі таблетки по 20 мг, з ризиком) або 20 мг 2 рази на добу. Потім поступово підвищувати дозу до 20-40 мг на прийом 2-3 рази на добу з інтервалом 7-8 годин. Максимальна добова доза становить 120 мг. Тривалість лікування визначається лікарем. Слід уникати різкої відміни препарату (дозу знижувати поступово). Якщо ви пропустили прийом разової дози, не приймайте наступного разу подвійну дозу, а продовжуйте дотримуватись призначеної Вам схеми лікування. Всередину після їжі не розжовуючи, запиваючи водою.ПередозуванняСимптоми: Зниження АТ з ортостатичною дисрегуляцією, рефлекторна тахікардія та головний біль. Може з'явитися слабкість, запаморочення, "припливи" спека, нудота, блювання та діарея. У високих дозах (більше 20 мг/кг маси тіла) слід очікувати появи метгемоглобінемії, ціанозу, диспное та тахіпное через утворення нітрит-іонів внаслідок метаболізму ізосорбіду мононітрату. Дуже високі дози можуть призводити до підвищення внутрішньочерепного тиску із виникненням церебральних симптомів. При хронічному передозуванні можливе підвищення рівня метгемоглобіну, хоча клінічне значення цього остаточно не встановлено. Лікування: Крім загальних рекомендацій, таких як промивання шлунка та укладання пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами, слід контролювати основні показники життєво важливих функцій і при необхідності коригувати. Хворим із вираженою артеріальною гіпотензією та/або у стані шоку слід заповнити обсяг циркулюючої крові; у виняткових випадках для поліпшення кровообігу можна проводити інфузії норадреналіну (норепінефрину) та/або допаміну. Введення епінефрину (адреналіну) та споріднених сполук протипоказано. Залежно від ступеня тяжкості, у випадках метгемоглобінемії застосовуються такі антидоти: Аскорбінова кислота: 1 г внутрішньо або у формі натрієвої солі внутрішньовенно; оксигенотерапія, гемодіаліз, обмінне переливання крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе застосовують для усунення нападів стенокардії.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат* 13.87 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 10 мг; аторвастатин кальцію 10.85 мг, що відповідає вмісту аторвастатину 10 мг; Допоміжні речовини: кальцію карбонат, кроскармелозу натрію, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, полісорбат 80 (твін 80), гіпролоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, плівкова оболонка Опадрай II блакитний 85F100 тальк, лак алюмінієвий індигокармін). 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; білого кольору, овальні, на одній стороні нанесено "Pfizer", на іншій - "CDT" та "051".Фармакотерапевтична групаКомбінований препарат, що застосовується для лікування поєднаних серцево-судинних захворювань (артеріальної гіпертензії/стенокардії та дисліпідемії). Механізм дії ;препарату обумовлений дією компонентів, що входять до його складу: амлодипін - похідне дигідропіридину, блокатор повільних кальцієвих каналів, а аторвастатин - гіполіпідемічний засіб, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. Амлодипін пригнічує струм кальцію через мембрани в гладком'язові клітини та кардіоміоцити. Аторвастатин селективно та конкурентно інгібує ГМГ-КоА-редуктазу, яка каталізує перетворення 3-гідрокси-3-метилглютарилкоензиму А на мевалонову кислоту - попередник стероїдів, включаючи холестерин (Хс). Клінічні дослідження у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та дисліпідемією У дослідженні RESPOND у 1600 пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії Кадует порівнювали з монотерапією амлодипіном та монотерапією аторвастатином або плацебо. Крім артеріальної гіпертензії та дисліпідемії 15% пацієнтів страждали на цукровий діабет, 22% курців, а у 14% був обтяжений спадковий анамнез із серцево-судинними захворюваннями. Через 8 тижнів терапія комбінованим препаратом у всіх 8 дозах призвела до статистично значущого та дозозалежного зниження систолічного та діастолічного АТ та рівня холестерину ліпопротеїдів низької щільності (Хс-ЛПНГ) порівняно з плацебо. За впливом на систолічний артеріальний тиск та діастолічний артеріальний тиск або рівень Хс-ЛПНГ препарат Кадует суттєво не відрізнявся від монотерапії амлодипіном та аторвастатином. У дослідженні GEMINI 1220 пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії отримували амлодипін/аторвастатин протягом 14 тижнів. Включалися пацієнти з неконтрольованою артеріальною гіпертензією (які отримували та не отримували гіпотензивні засоби; пацієнти могли продовжити прийом інших гіпотензивних препаратів, крім блокаторів повільних кальцієвих каналів, протягом 14-тижневого періоду титрування дози) та нормальним або підвищеним рівнем Хс-ЛПНГ. У всіх пацієнтів були підвищені АТ або рівень ХС-ЛПНЩ, а у 62% - обидва показники. Лікування препаратом Кадует призвело до зниження систолічного та діастолічного АТ у середньому на 17.1 та 9.6 мм рт. ст. відповідно та рівня Хс-ЛПНГ у середньому на 32.7%. Контролю АТ та рівня Хс-ЛПНЩ вдалося досягти у 58% пацієнтів (критеріями контролю АТ та Хс-ЛПНЩ вважали менше 140/90 мм рт. ст. ст.і менше 160 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії; менше 140/90 мм рт. ст. і менше 130 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії та ще одним серцево-судинним фактором ризику, але без ІХС або цукрового діабету; менше 130/85 мм рт. ст. і менше 100 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, а також ІХС, цукрового діабету та інших захворювань, зумовлених атеросклерозом). Було показано, що зниження АТ та рівня ХС-ЛПНГ вдалося досягти у 65% пацієнтів, які отримували Кадует на початковому етапі терапії з метою лікування артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, та 55-64% пацієнтів, яким було додано амлодипін з метою корекції АТ (55). % пацієнтів, які отримували інші гіполіпідемічні засоби, крім аторвастатину, 58% пацієнтів,отримували аторвастатин до дослідження, та 64% пацієнтів, які не приймали гіполіпідемічні препарати). Фармакодинаміка амлодипіну Амлодипін блокує надходження іонів кальцію через мембрани в гладком'язові клітини міокарда та судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. Точний механізм дії амлодипіну при стенокардії остаточно не встановлений, але амлодипін зменшує ішемію наступними двома шляхами: 1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і, таким чином, знижує ОПСС, тобто. постнавантаження серця. Так як частота серцевих скорочень не змінюється, зменшення навантаження на серце призводить до зниження споживання енергії та потреби у кисні. 2. Механізм дії амлодипіну, ймовірно, також включає розширення головних коронарних артерій і коронарних артеріол як в незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Їх дилатація збільшує надходження кисню в міокард у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія) та запобігає розвитку коронарної вазоконстрикції, спричиненої курінням. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну в разовій добовій дозі забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні лежачи, так і стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не викликає гострої гіпотензії. У пацієнтів зі стенокардією застосування амлодипіну 1 раз на добу збільшує час виконання фізичного навантаження, запобігає розвитку нападу стенокардії та депресії сегмента ST (на 1 мм), знижує частоту нападів стенокардії та кількість вживання таблеток нітрогліцерину. Амлодипін не надає несприятливого впливу на обмін речовин та ліпіди плазми крові та може використовуватися у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування у пацієнтів з ІХС Ефекти амлодипіну на серцево-судинну захворюваність та смертність, прогресування коронарного атеросклерозу та перебіг атеросклерозу сонних артерій вивчалися у дослідженні PREVENT. У цьому дослідженні протягом трьох років спостерігали пацієнтів з ангіографічно підтвердженим коронарним атеросклерозом. У пацієнтів, які отримували амлодипін, було відмічено значне зниження (на 31%) сумарної частоти серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда, інсульту, черезшкірної транслюмінальної коронарної ангіопластики (ЧТКА), аорто-коронарного шунтування, госпіталізації. . Крім того, було зазначено, що амлодипін попереджав прогресуюче потовщення інтимі-медії сонних артерій. У дослідженні CAMELOT вивчалася ефективність амлодипіну у профілактиці несприятливих результатів у пацієнтів з ІХС, приблизно половина яких отримувала амлодипін у дозах 5-10 мг, а решта пацієнтів - плацебо у поєднанні зі стандартною терапією. Тривалість терапії становила 2 роки. Терапія амлодипіном супроводжувалася зниженням серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, фатального та нефатального інсульту або транзиторних ішемічних атак та інших серйозних серцево-судинних ускладнень на 31%, госпіталізацій щодо стенокардії на 42%. Фармакодинаміка аторвастатину Аторвастатин ;- ;селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, що перетворює ГМГ-КоА на мевалонову кислоту - попередник стероїдів, включаючи Хс. У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує рівні загального Хс, Хс-ЛПНЩ та аполіпопротеїну В (апо-В), а також холестерину ліпопротеїдів. та викликає варіабельне підвищення рівня холестерину ХС-ЛПЗЩ. Аторвастатин знижує рівні Хс та ліпопротеїдів у плазмі за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази та синтезу Хс у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Аторвастатин знижує утворення ЛПНГ та кількість частинок ЛПНГ. Він викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ рецепторів у поєднанні зі сприятливими змінами якості ЛПНЩ частинок. Аторвастатин знижує рівень ХС-ЛПНГ у пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка, як правило, не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Аторвастатин та деякі його метаболіти є фармакологічно активними у людини. Первинним місцем дії аторвастатину є печінка, де здійснюються синтез Хс і кліренс ЛПНГ. Ступінь зниження рівня Хс-ЛПНГ корелює з дозою препарату більшою мірою, ніж з його системною концентрацією. Дозу підбирають з огляду на відповідь на лікування. У клінічному дослідженні, в якому вивчалася дозозалежність ефекту, аторвастатин у дозах 10-80 мг знижував рівень загального Хс (на 30-46%), Хс-ЛПНГ (на 41-61%), апо-В (на 34-50%). та ТГ (на 14-33%). Ці результати були подібними у пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною гіперліпідемією, включаючи пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом. У пацієнтів із ізольованою гіпертригліцеридемією аторвастатин знижує рівні загального Хс, Хс-ЛПНЩ, Хс-ЛОНП, апо-В, ТГ та Хс-ЛПнеВП та підвищує рівень Хс-ЛПВЩ. У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин знижував рівень Хс ліпопротеїдів проміжної щільності. У пацієнтів з гіперліпопротеїнемією IIa та IIb типів за Фредеріксоном, які брали участь у 24 контрольованих дослідженнях, медіана підвищення рівня Хс-ЛПЗЩ при лікуванні аторвастатином (10-80 мг) склала 5.1-8.7%. Зміни цього не залежали від дози. При аналізі цих пацієнтів виявили також дозозалежне зниження коефіцієнтів загальний Хс/Хс-ЛПВЩ та Хс-ЛПНЩ/Хс-ЛПВЩ на 29-44% і 37-55%, відповідно. Ефективність аторвастатину у профілактиці ішемічних результатів та загальної смертності вивчалася у дослідженні MIRACL. У нього були включені пацієнти з гострим коронарним синдромом (нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без зубця Q), які отримували стандартну терапію, включаючи дієту, у поєднанні з аторвастатином 80 мг на добу або плацебо протягом 16 тижнів (медіана). Лікування аторвастатином призвело до вираженого зниження ризику ішемічних наслідків та летальності на 16%. Ризик повторної госпіталізації щодо стенокардії та підтвердженої ішемії міокарда знизився на 26%. Вплив аторвастатину на ризик ішемічних наслідків та летальності не залежав від вихідного рівня Хс-ЛПНГ і був порівнянним у пацієнтів з інфарктом міокарда без зубця Q та нестабільною стенокардією, чоловіків та жінок, пацієнтів віком до 65 років. Профілактика ризику розвитку серцево-судинних захворювань В Англо-Скандинавському дослідженні серцево-судинних результатів, ліпідзнижувальна гілка (ASCOT-LLA), ефект аторвастатину на фатальні та нефатальні результати ІХС (серцево-судинна смертність, госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії) був оцінений у пацієнтів у 8 міокарда в анамнезі та з вихідним рівнем загального холестерину більше 6.5 ммоль/л (251 мг/дл). У всіх пацієнтів також були присутні, як мінімум, 3 серцево-судинні фактори ризику: чоловіча стать, вік старше 55 років, куріння, цукровий діабет, ІХС 1-го функціонального класу в анамнезі, співвідношення рівня загального холестерину до рівня Хс-ЛПВЩ більше 6, захворювання периферичних судин, гіпертрофія лівого шлуночка, порушення мозкового кровообігу в анамнезі, специфічні зміни на ЕКГ, протеїнурія та альбумінурія.У дослідженні пацієнтам з артеріальною гіпертензією одночасно з призначається гіпотензивною терапією (цільовий АТ менше 140/90 мм рт. ст. для всіх пацієнтів у пацієнтів без цукрового діабету та менше 130/80 для пацієнтів з цукровим діабетом) призначався аторвастатин у дозі 10 мг/добу чи плацебо.У зв'язку з тим, що за даними проміжного аналізу ефект терапії препарату суттєво перевищував ефект застосування плацебо, було прийнято рішення про дострокове припинення дослідження через 3.3 роки замість 5 років. Аторвастатин суттєво знижував розвиток таких ускладнень: Ускладнення Зниження ризику Коронарні ускладнення (ІХС зі смертельним наслідком та нефатальний інфаркт міокарда) 36% Загальні серцево-судинні ускладнення та процедури реваскуляризації 20% Загальні коронарні ускладнення 29% Інсульт (фатальний та нефатальний) 26% Істотного зниження загальної та серцево-судинної смертності не відзначалося, хоча спостерігалася позитивна тенденція. В об'єднаному дослідженні аторвастатину при цукровому діабеті (CARDS) його вплив на фатальні та нефатальні результати серцево-судинних захворювань оцінювали у пацієнтів віком 40-75 років з цукровим діабетом 2 типу без серцево-судинних захворювань в анамнезі та з ЛПНЩ не більше 4.14 мм. л (160 мг/дл) та ТГ не більше 6.78 ммоль/л (600 мг/дл). Усі пацієнти мали хоча б один із таких факторів ризику: артеріальна гіпертензія, куріння, ретинопатія, мікро- або макроальбумінурія. Пацієнти отримували аторвастатин 10 мг на добу або плацебо протягом 3.9 років. У зв'язку з тим, що за даними проміжного аналізу ефект терапії препарату суттєво перевищував ефект застосування плацебо, було прийнято рішення про дострокове завершення дослідження на 2 роки раніше за намічений термін. Вплив аторвастатину на розвиток серцево-судинних ускладнень наводиться нижче: Ускладнення Відносне зниження ризику Основні серцево-судинні ускладнення (фатальний та нефатальний гострий інфаркт міокарда, прихований інфаркт міокарда, смерть внаслідок загострення ІХС, нестабільна стенокардія, шунтування коронарної артерії, ЧТКА, реваскуляризація, інсульт) 37% Інфаркт міокарда (фатальний та нефатальний гострий інфаркт міокарда, прихований інфаркт міокарда) 42% Інсульт (фатальний та нефатальний) 48% Атеросклероз У дослідженні зворотного розвитку атеросклерозу при агресивній ліпідознижувальній терапії (REVERSAL) оцінювали ефект аторвастатину (80 мг) та правастатину на коронарний атеросклероз за допомогою внутрішньосудинної ультразвукової ангіографії (ЗСУЗ) у пацієнтів з ІХС. ВСУЗИ проводили на початку дослідження та через 18 міс, після закінчення дослідження. У групі аторвастатину середнє зменшення загального обсягу атероми (первинний критерій дослідження) початку дослідження становило 0.4% (Р= 0.98). У групі аторвастатину рівень Хс-ЛПНЩ знизився в середньому до 2.04±0.8 ммоль/л (78.9±30 мг/дл) порівняно з початковим рівнем 3.89±0.7 ммоль/л (150±28 мг/дл), при цьому відмічено зниження середнього рівня загального холестерину на 34.1%, ТГ – на 20%, апо-В – на 39.1%. збільшення рівня Хс-ЛПВЩ на 2.9%, а також зниження рівня С-реактивного білка в середньому на 36.4%.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо комбінованого препарату Кадует зареєстровано два виразні піки Cmax у плазмі. Cmax ; аторвастатину досягалася через 1-2 години, Cmaxамлодипіну - через 6-12 год. амлодипіну = 100%, Cmax; аторвастатину = 94%, AUC аторвастатину = 105%. Після їди біодоступність амлодипіну не змінюється (Cmax; = 105% і AUC = 101% порівняно з показниками натще). Хоча одночасний прийом їжі викликав зниження швидкості та ступеня всмоктування аторвастатину при застосуванні препарату Кадует приблизно на 32% та 11% відповідно (Сmах ;= 68% та AUC = 89%), однак подібні зміни біодоступності були виявлені при використанні одного аторвастатину. При цьому прийом їжі не впливав на рівень зниження рівня Хс-ЛПНГ. Амлодипін добре всмоктується після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах, досягаючи Cmax в крові через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність за розрахунками становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на всмоктування амлодипіну. Аторвастатин швидко всмоктується після прийому внутрішньо, Cmax; досягається через 1-2 год. Ступінь всмоктування та концентрація аторвастатину в плазмі крові підвищуються пропорційно дозі. Абсолютна біодоступність аторвастатину становить близько 14%, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом (всмоктуванням) у слизовій оболонці ШКТ та/або метаболізмом при "першому проходженні" через печінку. Їжа дещо знижує швидкість і ступінь всмоктування (на 25% і 9%, відповідно, про що свідчать результати визначення Cmax і AUC), проте зниження Хс-ЛПНГ подібно до такого при прийомі аторвастатину натще. Незважаючи на те, що після прийому аторвастатину ввечері його концентрація в плазмі нижче (Cmax ;і AUC приблизно на 30%),ніж після прийому вранці зниження ХС-ЛПНГ не залежить від часу доби, в який приймають препарат. Розподіл Vd ;амлодипіну дорівнює приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно 97.5% зв'язується з білками плазми. Cssв плазмі досягається через 7-8 днів постійного прийому препарату. Середній Vd; аторвастатину становить близько 381 л. Зв'язування з білками плазми не менше 98%. Ставлення вмісту еритроцитах/плазмі становить близько 0.25, тобто. аторвастатин погано проникає у еритроцити. Метаболізм Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Аторвастатин значною мірою метаболізується з утворенням орто- та пара-гідроксильованих похідних та різних продуктів бета-окислення. In vitro орто-і пара-гідроксильовані метаболіти чинять інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянне з таким аторвастатину. Приблизно 70% зниження активності ГМГ-КоА-редуктази відбувається за рахунок дії активних циркулюючих метаболітів. Результати досліджень in vitro дають підстави припустити, що CYP3А4 печінки відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. На користь цього факту свідчить підвищення концентрації аторвастатину в плазмі людини при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором CYP3A4.Не зазначено клінічно значущого впливу аторвастатину на концентрацію в плазмі крові терфенадину, який метаболізується головним чином CYP3А4, тому малоймовірно, що аторвастатин істотно впливає на фармакокінетику інших субстратів CYP3А4. Виведення T1/2; амлодипіну з плазми крові становить близько 35-50 год, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу. 10% незміненого амлодипіну та 60% метаболітів виводяться нирками. Аторвастатин та його метаболіти виводяться головним чином з жовчю внаслідок печінкового та/або позапечінкового метаболізму, аторвастатин не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції. T1/2; становить близько 14 год, при цьому T1/2; інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази завдяки наявності активних метаболітів становить близько 20-30 год. Після прийому внутрішньо в сечі виявляється менше 2% дози. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Концентрація аторвастатину в плазмі значно підвищується (Сmахприблизно в 16 разів, AUC приблизно в 11 разів) у пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю). Концентрації амлодипіну у плазмі не залежать від ступеня ниркової недостатності; амлодипін не виводиться під час діалізу. Захворювання нирок не впливають на концентрацію аторвастатину в плазмі, у зв'язку з цим корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Концентрація аторвастатину в плазмі крові у жінок відрізняється (Cmax приблизно на 20% вище, a AUC на 10% нижче) від такої у чоловіків, проте клінічно значущих відмінностей впливу препарату на ліпідний обмін у чоловіків і жінок не виявлено. Час, необхідний для досягнення Cmax; амлодипіну в плазмі крові, практично не залежить від віку. У людей похилого віку відзначена тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2; У пацієнтів різних вікових груп із хронічною серцевою недостатністю спостерігалося збільшення AUC та T1/2. Переносимість амлодипіну в тих самих дозах у літніх і молодих людей однаково хороша. Концентрації аторвастатину в плазмі крові у людей віком 65 років і старших (Cmax; приблизно на 40%, AUC приблизно на 30%), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку; відмінностей при оцінці у безпеці, ефективності чи досягненні цілей гіполіпідемічної терапії у людей похилого віку порівняно із загальною популяцією не виявлено.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний та антиангінальний препарат з гіполіпідемічною активністю.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія з трьома і більше факторами ризику розвитку серцево-судинних подій (фатальна та нефатальна ІХС, необхідність реваскуляризації, фатальний та нефатальний інфаркт міокарда, інсульт та транзиторна ішемічна атака), з нормальним або помірно підвищеним рівнем ХС без клінічно. Препарат застосовується у випадках, коли рекомендується комбінована терапія амлодипіном та невисокими дозами аторвастатину. Можливе поєднання Кадуету з іншими антигіпертензивними та/або антиангінальними засобами. Кадует застосовується у випадках, коли гіполіпідемічна дієта та інші нефармакологічні методи лікування дисліпідемії виявляються мало або неефективними.Протипоказання до застосуванняАктивне захворювання печінки або стійке підвищення активності печінкових ферментів більш ніж у 3 рази вище за норму неясної етіології; виражена артеріальна гіпотензія; вагітність; період лактації (грудне вигодовування); застосування у жінок репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, аторвастатину або будь-якого компонента препарату. З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів, що зловживають алкоголем і/або із захворюванням печінки (в анамнезі).Вагітність та лактаціяКадует протипоказаний під час вагітності, т.к. до складу препарату входить аторвастатин. Жінки репродуктивного віку; під час лікування повинні користуватися адекватними методами контрацепції. Препарат можна призначати жінкам репродуктивного віку лише у тому випадку, якщо ймовірність вагітності низька, а пацієнтки поінформовані про можливий ризик для плода. Кадует протипоказаний під час годування груддю, т.к. до його складу входить аторвастатин. Відомостей про виведення аторвастатину із грудним молоком немає. Враховуючи можливість розвитку небажаних реакцій у немовлят, жінки, які отримують препарат, повинні припинити годування груддю. Безпека застосування амлодипіну при вагітності та в період годування груддю не встановлена. Застосування у дітей Протипоказання: дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ клінічних дослідженнях безпека амлодипіну та аторвастатину вивчалася у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, при цьому якихось несподіваних небажаних ефектів при комбінованій терапії не зареєстровано. Небажані ефекти відповідали виявленим раніше при лікуванні амлодипіном та/або аторвастатином. У цілому нині переносимість комбінованої терапії була хорошої. Більшість небажаних ефектів були легко чи помірно вираженими. У контрольованих клінічних дослідженнях через небажані ефекти або відхилення лабораторних показників лікування амлодипіном та аторвастатином було припинено у 5.1% пацієнтів, а плацебо – у 4.0%. Амлодипін Далі під частотою побічних реакцій розуміється: часті (>1%), нечасті (<1%), рідкісні (<0.1%), дуже рідкісні (<0.01%). З боку серцево-судинної системи: часто - периферичні набряки (човників і стоп), серцебиття; нечасто – надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, васкуліт; рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності; дуже рідко; -; порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, болі в грудній клітці, мігрень. З боку кістково-м'язової системи: нечасто - артралгія, судоми м'язів, міалгія, біль у спині, артроз; рідко – міастенія. З боку ЦНС і периферичної нервової системи: відчуття жару і припливів крові до шкіри обличчя, підвищена стомлюваність, запаморочення, головний біль, сонливість; нечасто - нездужання, непритомність, підвищене потовиділення, астенія, гіпестезії, парестезії, периферична невропатія, тремор, безсоння, лабільність настрою, незвичайні сновидіння, нервозність, депресія, тривога; рідко – судоми, апатія, ажитація; дуже рідко – атаксія, амнезія. З боку травної системи: часто - біль у черевній порожнині, нудота; нечасто ;-; блювота, зміни режиму дефекації (включаючи запор, метеоризм), диспепсія, діарея, анорексія, сухість у роті, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко; -; гастрит, панкреатит, гіпербілірубінемія, жовтяниця (зазвичай холестатична), підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит. З боку системи кровотворення: дуже рідко; тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія. Метаболічні порушення: ;дуже рідко ;- ;гіперглікемія. З боку системи органів дихання: нечасто - задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку сечовивідної системи: ; нечасто - прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія, імпотенція; дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку органу зору: нечасто - порушення зору, диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль в очах. З боку шкірних покривів: нечасто - алопеція; рідко – дерматит; дуже рідко – ксеродермія, порушення пігментації шкіри. Алергічні реакції: ; нечасто - свербіж шкіри, висип; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, багатоформна еритема, кропив'янка. Інші: нечасто - дзвін у вухах, гінекомастія, збільшення/зниження маси тіла, спотворення смаку, озноб, носова кровотеча; дуже рідко – паросмія, "холодний" піт. Аторвастатин Зазвичай добре переноситься. Побічні реакції, як правило, легкі та минущі. Найчастіші побічні реакції (≥1%): З боку; ЦНС:; безсоння, головний біль, астенічний синдром. З боку травної системи: нудота, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, метеоризм. З боку кістково-м'язової системи: ; міалгія. Менш часті побічні реакції: З боку ЦНС та периферичної нервової системи: нездужання, запаморочення, амнезія, парестезії, периферична невропатія, гіпестезія. З боку травної системи: блювання, анорексія, гепатит, панкреатит, холестатична жовтяниця. З боку кістково-м'язової системи: біль у спині, судоми м'язів, міозит, міопатія, артралгії, рабдоміоліз. Алергічні реакції: ;кропивниця, свербіж, шкірний висип, анафілаксія, бульозний висип, багатоформна ексудативна еритема, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона). Метаболічні порушення: гіпоглікемія, гіперглікемія, підвищення сироваткової КФК, збільшення маси тіла. З боку системи кровотворення:; тромбоцитопенія. Інші: імпотенція, периферичні набряки, біль у грудях, вторинна ниркова недостатність, алопеція, шум у вухах, втома. Причинно-наслідковий зв'язок із прийомом препарату встановлений не для всіх перерахованих вище реакцій. Не всі ці ефекти мали встановлений причинний зв'язок з терапією аторвастатином.Взаємодія з лікарськими засобамиПоказано, що фармакокінетика амлодипіну 10 мг при комбінованій терапії аторвастатином 10 мг у здорових добровольців не змінюється. Амлодипін не впливав на Cmax; аторвастатину, але викликав збільшення AUC на 18%. Взаємодія препарату Кадует з іншими лікарськими засобами спеціально не вивчалася, але проводилися дослідження кожного компонента окремо. Амлодипін Очікується, що інгібітори мікросомального окиснення будуть підвищувати концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки – зменшувати. При одночасному застосуванні амлодипіну з циметидином фармакокінетика амлодипіну не змінюється. Одночасний одноразовий прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну. На відміну від інших блокаторів повільних кальцієвих каналів клінічно значущої взаємодії амлодипіну не було виявлено при сумісному застосуванні з НПЗЗ, особливо індометацином. Можливе посилення антиангінальної та гіпотензивної дії блокаторів повільних кальцієвих каналів при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, верапамілом, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також підвищення їх гіпотензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-а. Хоча при вивченні амлодипіну негативного інотропного ефекту зазвичай не спостерігали, проте деякі блокатори повільних кальцієвих каналів можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних препаратів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин). При сумісному застосуванні блокаторів повільних кальцієвих каналів з препаратами літію можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Амлодипін не впливає in vitro на ступінь зв'язування з білками плазми дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину. Алюміній/магнійсодержащіе антациди при одноразовому прийомі не мали істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну. Одноразовий прийом сильденафілу (у дозі 100 мг) у хворих на есенціальну гіпертензію не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. При одночасному застосуванні амлодипіну з дигоксином у здорових добровольців сироваткові рівні та нирковий кліренс дигоксину не змінюються. При одноразовому та повторному застосуванні в дозі 10 мг амлодипін не суттєво впливає на фармакокінетику етанолу. Амлодипін не впливає на зміни протромбінового часу, спричинені варфарином. Амлодипін не спричиняє значних змін фармакокінетики циклоспорину. Вплив на результати лабораторних тестів не відомий. Аторвастатин Ризик розвитку міопатії під час лікування іншими препаратами цього класу підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, протигрибкових препаратів, що належать до азолів, та нікотинової кислоти. Одночасний прийом внутрішньо суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроксиди, знижував концентрацію аторвастатину в плазмі крові приблизно на 35%, проте ступінь зменшення вмісту Хс-ЛПНЩ при цьому не змінювалась. Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому P450, не очікується. При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася приблизно на 25%; однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20%. Пацієнти, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потребують відповідного спостереження. При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу), які інгібують CYP3А4, спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. При одночасному застосуванні аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. При одночасному застосуванні аторвастатину та терфенадину клінічно значущих змін фармакокінетики терфенадину не виявлено. При одночасному застосуванні аторвастатину та перорального контрацептиву, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося значне підвищення AUC норетистерону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20% відповідно. Цей ефект слід враховувати під час вибору перорального контрацептиву для жінки, яка приймає аторвастатин. Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з варфарином не виявлено. Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. При одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінювалася. Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори CYP3А4, супроводжувалося збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі. У клінічних дослідженнях аторвастатин застосовували у поєднанні з антигіпертензивними засобами та естрогенами, які призначали із замісною метою; ознак клінічно значущої небажаної взаємодії не відзначено; дослідження взаємодії із специфічними препаратами не проводились.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо по 1 таб. 1 раз/сут в будь-який час, незалежно від їди. Початкову та підтримуючу дози підбирають індивідуально з урахуванням ефективності та переносимості обох компонентів у лікуванні артеріальної гіпертензії/стенокардії та дисліпідемії. Кадует можна призначати пацієнтам, які вже приймають один із компонентів препарату в монотерапії. Кадует використовують у поєднанні з немедикаментозними методами лікування, включаючи дієту, фізичні навантаження, зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, відмови від куріння. Починати лікування слід з прийому таблеток 5/10 мг (амлодипіну/аторвастатину, відповідно). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією необхідно контролювати АТ кожні 2-4 тижні і, при необхідності, можливе переведення на прийом таблеток 10/10 мг (амлодипіну/аторвастатину, відповідно). При; ІХС; рекомендована доза амлодипіну становить 5-10 мг 1 раз на добу. При; первинної гіперхолестеринемії та комбінованої (змішаної) гіперліпідемії; доза аторвастатину для більшості пацієнтів - 10 мг 1 раз на добу; терапевтична дія проявляється протягом 2 тижнів і зазвичай досягає максимуму протягом 4 тижнів; при тривалому лікуванні ефект зберігається. У пацієнтів з порушенням функції нирок корекції дози не потрібно. При призначенні препарату; літнім пацієнтам; корекції дози не потрібно.ПередозуванняВідомостей про передозування препарату немає. Як амлодипін, так і аторвастатин активно зв'язуються з білками плазми, тому суттєве збільшення кліренсу комбінованого препарату при гемодіалізі малоймовірне. Симптоми ;передозування амлодипіну: надмірна периферична вазодилатація, що призводить до рефлекторної тахікардії, та виражене та стійке зниження АТ, в т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Симптоми передозування аторвастатину не описані. Передозування амлодипіну: прийом активованого вугілля відразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну в дозі 10 мг призводить до значної затримки всмоктування препарату. У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, вимагає проведення активних заходів, спрямованих на підтримку функції серцево-судинної системи, включаючи контроль показників роботи серця та легень, підвищеного положення кінцівок та контроль ОЦК та діурезу. Для відновлення тонусу судин і артеріального тиску може бути корисним застосування судинозвужувального препарату, якщо немає протипоказань до його призначення, для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів - внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Специфічних засобів для лікування ; передозування аторвастатину немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне та підтримуюче лікування за необхідності.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які отримували аторвастатин, спостерігалася міалгія. Діагноз міопатії (біль або слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) слід передбачати у пацієнтів з поширеними міалгіями, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Пацієнти повинні негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Кадует слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. Ризик міопатії при лікуванні іншими препаратами цього класу зростає при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти або азольних протигрибкових препаратів. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований CYP3А4, та/або транспорт лікарських засобів. Відомо, що CYP3А4 - основний ізофермент печінки, що бере участь у біотрансформації аторвастатину. Призначаючи аторвастатин у гіполіпідемічних дозах у поєднанні з похідними фіброєвої кислоти, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими препаратами або нікотиновою кислотою, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болів або слабкості та у період підвищення дози будь-якого препарату.У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. Прийом Кадуету може спричинити підвищення активності КФК. При застосуванні аторвастатину, як та інших препаратів цього класу, описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, що зумовлена ​​міоглобінурією. Терапію препаратом Кадует слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, оперативне втручання, травма, метаболічні, ендокринні та електролітні порушення). Лікування амлодипіном у адекватній дозі з метою контролю за артеріальною гіпертензією може бути продовжене. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча наявні дані про амлодипін і аторвастатин свідчать про те, що комбінований препарат не повинен погіршувати здатність керувати автомобілем та користування технікою, слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та керуванні механізмами (враховуючи можливий розвиток надмірного зниження АТ, запаморочення, запаморочення, запаморочення).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипіну бесілат* 6.94 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, аторвастатин кальцію 10.85 мг, що відповідає вмісту аторвастатину 10 мг. Допоміжні речовини: кальцію карбонат, кроскармелоза натрію, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, полісорбат 80 (твін 80), гіпролоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, плівкова оболонка Опадрай II білий 85F28 тальк). 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; білого кольору, овальні, на одній стороні нанесено "Pfizer", на іншій - "CDT" та "051".Фармакотерапевтична групаКомбінований препарат, що застосовується для лікування поєднаних серцево-судинних захворювань (артеріальної гіпертензії/стенокардії та дисліпідемії). Механізм дії ;препарату обумовлений дією компонентів, що входять до його складу: амлодипін - похідне дигідропіридину, блокатор повільних кальцієвих каналів, а аторвастатин - гіполіпідемічний засіб, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. Амлодипін пригнічує струм кальцію через мембрани в гладком'язові клітини та кардіоміоцити. Аторвастатин селективно та конкурентно інгібує ГМГ-КоА-редуктазу, яка каталізує перетворення 3-гідрокси-3-метилглютарилкоензиму А на мевалонову кислоту - попередник стероїдів, включаючи холестерин (Хс). Клінічні дослідження у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та дисліпідемією У дослідженні RESPOND у 1600 пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії Кадует порівнювали з монотерапією амлодипіном та монотерапією аторвастатином або плацебо. Крім артеріальної гіпертензії та дисліпідемії 15% пацієнтів страждали на цукровий діабет, 22% курців, а у 14% був обтяжений спадковий анамнез із серцево-судинними захворюваннями. Через 8 тижнів терапія комбінованим препаратом у всіх 8 дозах призвела до статистично значущого та дозозалежного зниження систолічного та діастолічного АТ та рівня холестерину ліпопротеїдів низької щільності (Хс-ЛПНГ) порівняно з плацебо. За впливом на систолічний артеріальний тиск та діастолічний артеріальний тиск або рівень Хс-ЛПНГ препарат Кадует суттєво не відрізнявся від монотерапії амлодипіном та аторвастатином. У дослідженні GEMINI 1220 пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії отримували амлодипін/аторвастатин протягом 14 тижнів. Включалися пацієнти з неконтрольованою артеріальною гіпертензією (які отримували та не отримували гіпотензивні засоби; пацієнти могли продовжити прийом інших гіпотензивних препаратів, крім блокаторів повільних кальцієвих каналів, протягом 14-тижневого періоду титрування дози) та нормальним або підвищеним рівнем Хс-ЛПНГ. У всіх пацієнтів були підвищені АТ або рівень ХС-ЛПНЩ, а у 62% - обидва показники. Лікування препаратом Кадует призвело до зниження систолічного та діастолічного АТ у середньому на 17.1 та 9.6 мм рт. ст. відповідно та рівня Хс-ЛПНГ у середньому на 32.7%. Контролю АТ та рівня Хс-ЛПНЩ вдалося досягти у 58% пацієнтів (критеріями контролю АТ та Хс-ЛПНЩ вважали менше 140/90 мм рт. ст. ст.і менше 160 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії; менше 140/90 мм рт. ст. і менше 130 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії та ще одним серцево-судинним фактором ризику, але без ІХС або цукрового діабету; менше 130/85 мм рт. ст. і менше 100 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, а також ІХС, цукрового діабету та інших захворювань, зумовлених атеросклерозом). Було показано, що зниження АТ та рівня ХС-ЛПНГ вдалося досягти у 65% пацієнтів, які отримували Кадует на початковому етапі терапії з метою лікування артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, та 55-64% пацієнтів, яким було додано амлодипін з метою корекції АТ (55). % пацієнтів, які отримували інші гіполіпідемічні засоби, крім аторвастатину, 58% пацієнтів,отримували аторвастатин до дослідження, та 64% пацієнтів, які не приймали гіполіпідемічні препарати). Фармакодинаміка амлодипіну Амлодипін блокує надходження іонів кальцію через мембрани в гладком'язові клітини міокарда та судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. Точний механізм дії амлодипіну при стенокардії остаточно не встановлений, але амлодипін зменшує ішемію наступними двома шляхами: 1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і, таким чином, знижує ОПСС, тобто. постнавантаження серця. Так як частота серцевих скорочень не змінюється, зменшення навантаження на серце призводить до зниження споживання енергії та потреби у кисні. 2. Механізм дії амлодипіну, ймовірно, також включає розширення головних коронарних артерій і коронарних артеріол як в незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Їх дилатація збільшує надходження кисню в міокард у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія) та запобігає розвитку коронарної вазоконстрикції, спричиненої курінням. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну в разовій добовій дозі забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні лежачи, так і стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не викликає гострої гіпотензії. У пацієнтів зі стенокардією застосування амлодипіну 1 раз на добу збільшує час виконання фізичного навантаження, запобігає розвитку нападу стенокардії та депресії сегмента ST (на 1 мм), знижує частоту нападів стенокардії та кількість вживання таблеток нітрогліцерину. Амлодипін не надає несприятливого впливу на обмін речовин та ліпіди плазми крові та може використовуватися у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування у пацієнтів з ІХС Ефекти амлодипіну на серцево-судинну захворюваність та смертність, прогресування коронарного атеросклерозу та перебіг атеросклерозу сонних артерій вивчалися у дослідженні PREVENT. У цьому дослідженні протягом трьох років спостерігали пацієнтів з ангіографічно підтвердженим коронарним атеросклерозом. У пацієнтів, які отримували амлодипін, було відмічено значне зниження (на 31%) сумарної частоти серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда, інсульту, черезшкірної транслюмінальної коронарної ангіопластики (ЧТКА), аорто-коронарного шунтування, госпіталізації. . Крім того, було зазначено, що амлодипін попереджав прогресуюче потовщення інтимі-медії сонних артерій. У дослідженні CAMELOT вивчалася ефективність амлодипіну у профілактиці несприятливих результатів у пацієнтів з ІХС, приблизно половина яких отримувала амлодипін у дозах 5-10 мг, а решта пацієнтів - плацебо у поєднанні зі стандартною терапією. Тривалість терапії становила 2 роки. Терапія амлодипіном супроводжувалася зниженням серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, фатального та нефатального інсульту або транзиторних ішемічних атак та інших серйозних серцево-судинних ускладнень на 31%, госпіталізацій щодо стенокардії на 42%. Фармакодинаміка аторвастатину Аторвастатин ;- ;селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, що перетворює ГМГ-КоА на мевалонову кислоту - попередник стероїдів, включаючи Хс. У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує рівні загального Хс, Хс-ЛПНЩ та аполіпопротеїну В (апо-В), а також холестерину ліпопротеїдів. та викликає варіабельне підвищення рівня холестерину ХС-ЛПЗЩ. Аторвастатин знижує рівні Хс та ліпопротеїдів у плазмі за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази та синтезу Хс у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Аторвастатин знижує утворення ЛПНГ та кількість частинок ЛПНГ. Він викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ рецепторів у поєднанні зі сприятливими змінами якості ЛПНЩ частинок. Аторвастатин знижує рівень ХС-ЛПНГ у пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка, як правило, не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Аторвастатин та деякі його метаболіти є фармакологічно активними у людини. Первинним місцем дії аторвастатину є печінка, де здійснюються синтез Хс і кліренс ЛПНГ. Ступінь зниження рівня Хс-ЛПНГ корелює з дозою препарату більшою мірою, ніж з його системною концентрацією. Дозу підбирають з огляду на відповідь на лікування. У клінічному дослідженні, в якому вивчалася дозозалежність ефекту, аторвастатин у дозах 10-80 мг знижував рівень загального Хс (на 30-46%), Хс-ЛПНГ (на 41-61%), апо-В (на 34-50%). та ТГ (на 14-33%). Ці результати були подібними у пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною гіперліпідемією, включаючи пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом. У пацієнтів із ізольованою гіпертригліцеридемією аторвастатин знижує рівні загального Хс, Хс-ЛПНЩ, Хс-ЛОНП, апо-В, ТГ та Хс-ЛПнеВП та підвищує рівень Хс-ЛПВЩ. У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин знижував рівень Хс ліпопротеїдів проміжної щільності. У пацієнтів з гіперліпопротеїнемією IIa та IIb типів за Фредеріксоном, які брали участь у 24 контрольованих дослідженнях, медіана підвищення рівня Хс-ЛПЗЩ при лікуванні аторвастатином (10-80 мг) склала 5.1-8.7%. Зміни цього не залежали від дози. При аналізі цих пацієнтів виявили також дозозалежне зниження коефіцієнтів загальний Хс/Хс-ЛПВЩ та Хс-ЛПНЩ/Хс-ЛПВЩ на 29-44% і 37-55%, відповідно. Ефективність аторвастатину у профілактиці ішемічних результатів та загальної смертності вивчалася у дослідженні MIRACL. У нього були включені пацієнти з гострим коронарним синдромом (нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без зубця Q), які отримували стандартну терапію, включаючи дієту, у поєднанні з аторвастатином 80 мг на добу або плацебо протягом 16 тижнів (медіана). Лікування аторвастатином призвело до вираженого зниження ризику ішемічних наслідків та летальності на 16%. Ризик повторної госпіталізації щодо стенокардії та підтвердженої ішемії міокарда знизився на 26%. Вплив аторвастатину на ризик ішемічних наслідків та летальності не залежав від вихідного рівня Хс-ЛПНГ і був порівнянним у пацієнтів з інфарктом міокарда без зубця Q та нестабільною стенокардією, чоловіків та жінок, пацієнтів віком до 65 років. Профілактика ризику розвитку серцево-судинних захворювань В Англо-Скандинавському дослідженні серцево-судинних результатів, ліпідзнижувальна гілка (ASCOT-LLA), ефект аторвастатину на фатальні та нефатальні результати ІХС (серцево-судинна смертність, госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії) був оцінений у пацієнтів у 8 міокарда в анамнезі та з вихідним рівнем загального холестерину більше 6.5 ммоль/л (251 мг/дл). У всіх пацієнтів також були присутні, як мінімум, 3 серцево-судинні фактори ризику: чоловіча стать, вік старше 55 років, куріння, цукровий діабет, ІХС 1-го функціонального класу в анамнезі, співвідношення рівня загального холестерину до рівня Хс-ЛПВЩ більше 6, захворювання периферичних судин, гіпертрофія лівого шлуночка, порушення мозкового кровообігу в анамнезі, специфічні зміни на ЕКГ, протеїнурія та альбумінурія.У дослідженні пацієнтам з артеріальною гіпертензією одночасно з призначається гіпотензивною терапією (цільовий АТ менше 140/90 мм рт. ст. для всіх пацієнтів у пацієнтів без цукрового діабету та менше 130/80 для пацієнтів з цукровим діабетом) призначався аторвастатин у дозі 10 мг/добу чи плацебо.У зв'язку з тим, що за даними проміжного аналізу ефект терапії препарату суттєво перевищував ефект застосування плацебо, було прийнято рішення про дострокове припинення дослідження через 3.3 роки замість 5 років. Аторвастатин суттєво знижував розвиток таких ускладнень: Ускладнення Зниження ризику Коронарні ускладнення (ІХС зі смертельним наслідком та нефатальний інфаркт міокарда) 36% Загальні серцево-судинні ускладнення та процедури реваскуляризації 20% Загальні коронарні ускладнення 29% Інсульт (фатальний та нефатальний) 26% Істотного зниження загальної та серцево-судинної смертності не відзначалося, хоча спостерігалася позитивна тенденція. В об'єднаному дослідженні аторвастатину при цукровому діабеті (CARDS) його вплив на фатальні та нефатальні результати серцево-судинних захворювань оцінювали у пацієнтів віком 40-75 років з цукровим діабетом 2 типу без серцево-судинних захворювань в анамнезі та з ЛПНЩ не більше 4.14 мм. л (160 мг/дл) та ТГ не більше 6.78 ммоль/л (600 мг/дл). Усі пацієнти мали хоча б один із таких факторів ризику: артеріальна гіпертензія, куріння, ретинопатія, мікро- або макроальбумінурія. Пацієнти отримували аторвастатин 10 мг на добу або плацебо протягом 3.9 років. У зв'язку з тим, що за даними проміжного аналізу ефект терапії препарату суттєво перевищував ефект застосування плацебо, було прийнято рішення про дострокове завершення дослідження на 2 роки раніше за намічений термін. Вплив аторвастатину на розвиток серцево-судинних ускладнень наводиться нижче: Ускладнення Відносне зниження ризику Основні серцево-судинні ускладнення (фатальний та нефатальний гострий інфаркт міокарда, прихований інфаркт міокарда, смерть внаслідок загострення ІХС, нестабільна стенокардія, шунтування коронарної артерії, ЧТКА, реваскуляризація, інсульт) 37% Інфаркт міокарда (фатальний та нефатальний гострий інфаркт міокарда, прихований інфаркт міокарда) 42% Інсульт (фатальний та нефатальний) 48% Атеросклероз У дослідженні зворотного розвитку атеросклерозу при агресивній ліпідознижувальній терапії (REVERSAL) оцінювали ефект аторвастатину (80 мг) та правастатину на коронарний атеросклероз за допомогою внутрішньосудинної ультразвукової ангіографії (ЗСУЗ) у пацієнтів з ІХС. ВСУЗИ проводили на початку дослідження та через 18 міс, після закінчення дослідження. У групі аторвастатину середнє зменшення загального обсягу атероми (первинний критерій дослідження) початку дослідження становило 0.4% (Р= 0.98). У групі аторвастатину рівень Хс-ЛПНЩ знизився в середньому до 2.04±0.8 ммоль/л (78.9±30 мг/дл) порівняно з початковим рівнем 3.89±0.7 ммоль/л (150±28 мг/дл), при цьому відмічено зниження середнього рівня загального холестерину на 34.1%, ТГ – на 20%, апо-В – на 39.1%. збільшення рівня Хс-ЛПВЩ на 2.9%, а також зниження рівня С-реактивного білка в середньому на 36.4%.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо комбінованого препарату Кадует зареєстровано два виразні піки Cmax у плазмі. Cmax ; аторвастатину досягалася через 1-2 години, Cmaxамлодипіну - через 6-12 год. амлодипіну = 100%, Cmax; аторвастатину = 94%, AUC аторвастатину = 105%. Після їди біодоступність амлодипіну не змінюється (Cmax; = 105% і AUC = 101% порівняно з показниками натще). Хоча одночасний прийом їжі викликав зниження швидкості та ступеня всмоктування аторвастатину при застосуванні препарату Кадует приблизно на 32% та 11% відповідно (Сmах ;= 68% та AUC = 89%), однак подібні зміни біодоступності були виявлені при використанні одного аторвастатину. При цьому прийом їжі не впливав на рівень зниження рівня Хс-ЛПНГ. Амлодипін добре всмоктується після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах, досягаючи Cmax в крові через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність за розрахунками становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на всмоктування амлодипіну. Аторвастатин швидко всмоктується після прийому внутрішньо, Cmax; досягається через 1-2 год. Ступінь всмоктування та концентрація аторвастатину в плазмі крові підвищуються пропорційно дозі. Абсолютна біодоступність аторвастатину становить близько 14%, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом (всмоктуванням) у слизовій оболонці ШКТ та/або метаболізмом при "першому проходженні" через печінку. Їжа дещо знижує швидкість і ступінь всмоктування (на 25% і 9%, відповідно, про що свідчать результати визначення Cmax і AUC), проте зниження Хс-ЛПНГ подібно до такого при прийомі аторвастатину натще. Незважаючи на те, що після прийому аторвастатину ввечері його концентрація в плазмі нижче (Cmax ;і AUC приблизно на 30%),ніж після прийому вранці зниження ХС-ЛПНГ не залежить від часу доби, в який приймають препарат. Розподіл Vd ;амлодипіну дорівнює приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно 97.5% зв'язується з білками плазми. Cssв плазмі досягається через 7-8 днів постійного прийому препарату. Середній Vd; аторвастатину становить близько 381 л. Зв'язування з білками плазми не менше 98%. Ставлення вмісту еритроцитах/плазмі становить близько 0.25, тобто. аторвастатин погано проникає у еритроцити. Метаболізм Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Аторвастатин значною мірою метаболізується з утворенням орто- та пара-гідроксильованих похідних та різних продуктів бета-окислення. In vitro орто-і пара-гідроксильовані метаболіти чинять інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянне з таким аторвастатину. Приблизно 70% зниження активності ГМГ-КоА-редуктази відбувається за рахунок дії активних циркулюючих метаболітів. Результати досліджень in vitro дають підстави припустити, що CYP3А4 печінки відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. На користь цього факту свідчить підвищення концентрації аторвастатину в плазмі людини при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором CYP3A4.Не зазначено клінічно значущого впливу аторвастатину на концентрацію в плазмі крові терфенадину, який метаболізується головним чином CYP3А4, тому малоймовірно, що аторвастатин істотно впливає на фармакокінетику інших субстратів CYP3А4. Виведення T1/2; амлодипіну з плазми крові становить близько 35-50 год, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу. 10% незміненого амлодипіну та 60% метаболітів виводяться нирками. Аторвастатин та його метаболіти виводяться головним чином з жовчю внаслідок печінкового та/або позапечінкового метаболізму, аторвастатин не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції. T1/2; становить близько 14 год, при цьому T1/2; інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази завдяки наявності активних метаболітів становить близько 20-30 год. Після прийому внутрішньо в сечі виявляється менше 2% дози. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Концентрація аторвастатину в плазмі значно підвищується (Сmахприблизно в 16 разів, AUC приблизно в 11 разів) у пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю). Концентрації амлодипіну у плазмі не залежать від ступеня ниркової недостатності; амлодипін не виводиться під час діалізу. Захворювання нирок не впливають на концентрацію аторвастатину в плазмі, у зв'язку з цим корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Концентрація аторвастатину в плазмі крові у жінок відрізняється (Cmax приблизно на 20% вище, a AUC на 10% нижче) від такої у чоловіків, проте клінічно значущих відмінностей впливу препарату на ліпідний обмін у чоловіків і жінок не виявлено. Час, необхідний для досягнення Cmax; амлодипіну в плазмі крові, практично не залежить від віку. У людей похилого віку відзначена тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2; У пацієнтів різних вікових груп із хронічною серцевою недостатністю спостерігалося збільшення AUC та T1/2. Переносимість амлодипіну в тих самих дозах у літніх і молодих людей однаково хороша. Концентрації аторвастатину в плазмі крові у людей віком 65 років і старших (Cmax; приблизно на 40%, AUC приблизно на 30%), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку; відмінностей при оцінці у безпеці, ефективності чи досягненні цілей гіполіпідемічної терапії у людей похилого віку порівняно із загальною популяцією не виявлено.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний та антиангінальний препарат з гіполіпідемічною активністю.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія з трьома і більше факторами ризику розвитку серцево-судинних подій (фатальна та нефатальна ІХС, необхідність реваскуляризації, фатальний та нефатальний інфаркт міокарда, інсульт та транзиторна ішемічна атака), з нормальним або помірно підвищеним рівнем ХС без клінічно. Препарат застосовується у випадках, коли рекомендується комбінована терапія амлодипіном та невисокими дозами аторвастатину. Можливе поєднання Кадуету з іншими антигіпертензивними та/або антиангінальними засобами. Кадует застосовується у випадках, коли гіполіпідемічна дієта та інші нефармакологічні методи лікування дисліпідемії виявляються мало або неефективними.Протипоказання до застосуванняАктивне захворювання печінки або стійке підвищення активності печінкових ферментів більш ніж у 3 рази вище за норму неясної етіології; виражена артеріальна гіпотензія; вагітність; період лактації (грудне вигодовування); застосування у жінок репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, аторвастатину або будь-якого компонента препарату. З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів, що зловживають алкоголем і/або із захворюванням печінки (в анамнезі).Вагітність та лактаціяКадует протипоказаний під час вагітності, т.к. до складу препарату входить аторвастатин. Жінки репродуктивного віку; під час лікування повинні користуватися адекватними методами контрацепції. Препарат можна призначати жінкам репродуктивного віку лише у тому випадку, якщо ймовірність вагітності низька, а пацієнтки поінформовані про можливий ризик для плода. Кадует протипоказаний під час годування груддю, т.к. до його складу входить аторвастатин. Відомостей про виведення аторвастатину із грудним молоком немає. Враховуючи можливість розвитку небажаних реакцій у немовлят, жінки, які отримують препарат, повинні припинити годування груддю. Безпека застосування амлодипіну при вагітності та в період годування груддю не встановлена. Застосування у дітей Протипоказання: дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ клінічних дослідженнях безпека амлодипіну та аторвастатину вивчалася у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, при цьому якихось несподіваних небажаних ефектів при комбінованій терапії не зареєстровано. Небажані ефекти відповідали виявленим раніше при лікуванні амлодипіном та/або аторвастатином. У цілому нині переносимість комбінованої терапії була хорошої. Більшість небажаних ефектів були легко чи помірно вираженими. У контрольованих клінічних дослідженнях через небажані ефекти або відхилення лабораторних показників лікування амлодипіном та аторвастатином було припинено у 5.1% пацієнтів, а плацебо – у 4.0%. Амлодипін Далі під частотою побічних реакцій розуміється: часті (>1%), нечасті (<1%), рідкісні (<0.1%), дуже рідкісні (<0.01%). З боку серцево-судинної системи: часто - периферичні набряки (човників і стоп), серцебиття; нечасто – надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, васкуліт; рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності; дуже рідко; -; порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, болі в грудній клітці, мігрень. З боку кістково-м'язової системи: нечасто - артралгія, судоми м'язів, міалгія, біль у спині, артроз; рідко – міастенія. З боку ЦНС і периферичної нервової системи: відчуття жару і припливів крові до шкіри обличчя, підвищена стомлюваність, запаморочення, головний біль, сонливість; нечасто - нездужання, непритомність, підвищене потовиділення, астенія, гіпестезії, парестезії, периферична невропатія, тремор, безсоння, лабільність настрою, незвичайні сновидіння, нервозність, депресія, тривога; рідко – судоми, апатія, ажитація; дуже рідко – атаксія, амнезія. З боку травної системи: часто - біль у черевній порожнині, нудота; нечасто ;-; блювота, зміни режиму дефекації (включаючи запор, метеоризм), диспепсія, діарея, анорексія, сухість у роті, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко; -; гастрит, панкреатит, гіпербілірубінемія, жовтяниця (зазвичай холестатична), підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит. З боку системи кровотворення: дуже рідко; тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія. Метаболічні порушення: ;дуже рідко ;- ;гіперглікемія. З боку системи органів дихання: нечасто - задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку сечовивідної системи: ; нечасто - прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія, імпотенція; дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку органу зору: нечасто - порушення зору, диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль в очах. З боку шкірних покривів: нечасто - алопеція; рідко – дерматит; дуже рідко – ксеродермія, порушення пігментації шкіри. Алергічні реакції: ; нечасто - свербіж шкіри, висип; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, багатоформна еритема, кропив'янка. Інші: нечасто - дзвін у вухах, гінекомастія, збільшення/зниження маси тіла, спотворення смаку, озноб, носова кровотеча; дуже рідко – паросмія, "холодний" піт. Аторвастатин Зазвичай добре переноситься. Побічні реакції, як правило, легкі та минущі. Найчастіші побічні реакції (≥1%): З боку; ЦНС:; безсоння, головний біль, астенічний синдром. З боку травної системи: нудота, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, метеоризм. З боку кістково-м'язової системи: ; міалгія. Менш часті побічні реакції: З боку ЦНС та периферичної нервової системи: нездужання, запаморочення, амнезія, парестезії, периферична невропатія, гіпестезія. З боку травної системи: блювання, анорексія, гепатит, панкреатит, холестатична жовтяниця. З боку кістково-м'язової системи: біль у спині, судоми м'язів, міозит, міопатія, артралгії, рабдоміоліз. Алергічні реакції: ;кропивниця, свербіж, шкірний висип, анафілаксія, бульозний висип, багатоформна ексудативна еритема, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона). Метаболічні порушення: гіпоглікемія, гіперглікемія, підвищення сироваткової КФК, збільшення маси тіла. З боку системи кровотворення:; тромбоцитопенія. Інші: імпотенція, периферичні набряки, біль у грудях, вторинна ниркова недостатність, алопеція, шум у вухах, втома. Причинно-наслідковий зв'язок із прийомом препарату встановлений не для всіх перерахованих вище реакцій. Не всі ці ефекти мали встановлений причинний зв'язок з терапією аторвастатином.Взаємодія з лікарськими засобамиПоказано, що фармакокінетика амлодипіну 10 мг при комбінованій терапії аторвастатином 10 мг у здорових добровольців не змінюється. Амлодипін не впливав на Cmax; аторвастатину, але викликав збільшення AUC на 18%. Взаємодія препарату Кадует з іншими лікарськими засобами спеціально не вивчалася, але проводилися дослідження кожного компонента окремо. Амлодипін Очікується, що інгібітори мікросомального окиснення будуть підвищувати концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки – зменшувати. При одночасному застосуванні амлодипіну з циметидином фармакокінетика амлодипіну не змінюється. Одночасний одноразовий прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну. На відміну від інших блокаторів повільних кальцієвих каналів клінічно значущої взаємодії амлодипіну не було виявлено при сумісному застосуванні з НПЗЗ, особливо індометацином. Можливе посилення антиангінальної та гіпотензивної дії блокаторів повільних кальцієвих каналів при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, верапамілом, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також підвищення їх гіпотензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-а. Хоча при вивченні амлодипіну негативного інотропного ефекту зазвичай не спостерігали, проте деякі блокатори повільних кальцієвих каналів можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних препаратів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин). При сумісному застосуванні блокаторів повільних кальцієвих каналів з препаратами літію можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Амлодипін не впливає in vitro на ступінь зв'язування з білками плазми дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину. Алюміній/магнійсодержащіе антациди при одноразовому прийомі не мали істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну. Одноразовий прийом сильденафілу (у дозі 100 мг) у хворих на есенціальну гіпертензію не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. При одночасному застосуванні амлодипіну з дигоксином у здорових добровольців сироваткові рівні та нирковий кліренс дигоксину не змінюються. При одноразовому та повторному застосуванні в дозі 10 мг амлодипін не суттєво впливає на фармакокінетику етанолу. Амлодипін не впливає на зміни протромбінового часу, спричинені варфарином. Амлодипін не спричиняє значних змін фармакокінетики циклоспорину. Вплив на результати лабораторних тестів не відомий. Аторвастатин Ризик розвитку міопатії під час лікування іншими препаратами цього класу підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, протигрибкових препаратів, що належать до азолів, та нікотинової кислоти. Одночасний прийом внутрішньо суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроксиди, знижував концентрацію аторвастатину в плазмі крові приблизно на 35%, проте ступінь зменшення вмісту Хс-ЛПНЩ при цьому не змінювалась. Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому P450, не очікується. При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася приблизно на 25%; однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20%. Пацієнти, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потребують відповідного спостереження. При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу), які інгібують CYP3А4, спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. При одночасному застосуванні аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. При одночасному застосуванні аторвастатину та терфенадину клінічно значущих змін фармакокінетики терфенадину не виявлено. При одночасному застосуванні аторвастатину та перорального контрацептиву, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося значне підвищення AUC норетистерону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20% відповідно. Цей ефект слід враховувати під час вибору перорального контрацептиву для жінки, яка приймає аторвастатин. Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з варфарином не виявлено. Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено. При одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінювалася. Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори CYP3А4, супроводжувалося збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі. У клінічних дослідженнях аторвастатин застосовували у поєднанні з антигіпертензивними засобами та естрогенами, які призначали із замісною метою; ознак клінічно значущої небажаної взаємодії не відзначено; дослідження взаємодії із специфічними препаратами не проводились.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо по 1 таб. 1 раз/сут в будь-який час, незалежно від їди. Початкову та підтримуючу дози підбирають індивідуально з урахуванням ефективності та переносимості обох компонентів у лікуванні артеріальної гіпертензії/стенокардії та дисліпідемії. Кадует можна призначати пацієнтам, які вже приймають один із компонентів препарату в монотерапії. Кадует використовують у поєднанні з немедикаментозними методами лікування, включаючи дієту, фізичні навантаження, зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, відмови від куріння. Починати лікування слід з прийому таблеток 5/10 мг (амлодипіну/аторвастатину, відповідно). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією необхідно контролювати АТ кожні 2-4 тижні і, при необхідності, можливе переведення на прийом таблеток 10/10 мг (амлодипіну/аторвастатину, відповідно). При; ІХС; рекомендована доза амлодипіну становить 5-10 мг 1 раз на добу. При; первинної гіперхолестеринемії та комбінованої (змішаної) гіперліпідемії; доза аторвастатину для більшості пацієнтів - 10 мг 1 раз на добу; терапевтична дія проявляється протягом 2 тижнів і зазвичай досягає максимуму протягом 4 тижнів; при тривалому лікуванні ефект зберігається. У пацієнтів з порушенням функції нирок корекції дози не потрібно. При призначенні препарату; літнім пацієнтам; корекції дози не потрібно.ПередозуванняВідомостей про передозування препарату немає. Як амлодипін, так і аторвастатин активно зв'язуються з білками плазми, тому суттєве збільшення кліренсу комбінованого препарату при гемодіалізі малоймовірне. Симптоми ;передозування амлодипіну: надмірна периферична вазодилатація, що призводить до рефлекторної тахікардії, та виражене та стійке зниження АТ, в т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Симптоми передозування аторвастатину не описані. Передозування амлодипіну: прийом активованого вугілля відразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну в дозі 10 мг призводить до значної затримки всмоктування препарату. У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, вимагає проведення активних заходів, спрямованих на підтримку функції серцево-судинної системи, включаючи контроль показників роботи серця та легень, підвищеного положення кінцівок та контроль ОЦК та діурезу. Для відновлення тонусу судин і артеріального тиску може бути корисним застосування судинозвужувального препарату, якщо немає протипоказань до його призначення, для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів - внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Специфічних засобів для лікування ; передозування аторвастатину немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне та підтримуюче лікування за необхідності.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які отримували аторвастатин, спостерігалася міалгія. Діагноз міопатії (біль або слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) слід передбачати у пацієнтів з поширеними міалгіями, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Пацієнти повинні негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Кадует слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. Ризик міопатії при лікуванні іншими препаратами цього класу зростає при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти або азольних протигрибкових препаратів. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований CYP3А4, та/або транспорт лікарських засобів. Відомо, що CYP3А4 - основний ізофермент печінки, що бере участь у біотрансформації аторвастатину. Призначаючи аторвастатин у гіполіпідемічних дозах у поєднанні з похідними фіброєвої кислоти, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими препаратами або нікотиновою кислотою, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болів або слабкості та у період підвищення дози будь-якого препарату.У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. Прийом Кадуету може спричинити підвищення активності КФК. При застосуванні аторвастатину, як та інших препаратів цього класу, описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, що зумовлена ​​міоглобінурією. Терапію препаратом Кадует слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, оперативне втручання, травма, метаболічні, ендокринні та електролітні порушення). Лікування амлодипіном у адекватній дозі з метою контролю за артеріальною гіпертензією може бути продовжене. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча наявні дані про амлодипін і аторвастатин свідчать про те, що комбінований препарат не повинен погіршувати здатність керувати автомобілем та користування технікою, слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та керуванні механізмами (враховуючи можливий розвиток надмірного зниження АТ, запаморочення, запаморочення, запаморочення).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: амлодипін безілат 6,93/13,92 мг (еквівалентно амлодипіну 5/10 мг); крохмаль кукурудзяний 66,72/101,1 мг, кальцію гідрофосфат 150,88/235,70 мг тальк 2,00/3,50 мг. кремнію діоксид колоїдний 2,00/3,00 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 0,24/0,50 мг. стеарат магнію 1,00/2,00 мг. По 10 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) із фольги алюмінієвої та плівки ПВХ. По 2 блістери, що містять 14 таблеток, або по 3 блістери, що містять 10 таблеток, в картонній пачці, в комплекті з інструкцією по застосуванню.Опис лікарської формиКруглі, плоскі пігулки зі скошеними краями, від білого до майже білого кольору, з ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується (близько 90%) із шлунково-кишкового тракту. Абсолютна біодоступність становить 64-80%, максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається через 6-9 годин. Рівноважні концентрації досягаються після 7-8 днів терапії препаратом. Їда не впливає на абсорбцію амлодипіну. Середній обсяг розподілу становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина препарату знаходиться у тканинах, а відносно менша – у крові. Більшість препарату, що у крові (97%), пов'язують із білками плазми крові. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Після одноразового прийому внутрішньо період напіввиведення (T1/2) становить середньому 35 годин. Близько 60% прийнятої дози виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незміненому вигляді, а 20-25% - з жовчю через кишечник. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією T1/2) – 48 годин, у літніх пацієнтів (старше 65 років) виведення амлодипіну сповільнене (T1/2) – 65 год) порівняно з молодими пацієнтами, проте цей кордон не має клінічного значення. У пацієнтів з печінковою недостатністю передбачається подовження T1/2), і при тривалому призначенні кумуляція препарату в організмі буде вищою (T1/2) до 60 год. Ниркова недостатність не істотно впливає на кінетику амлодипіну. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар'єр. При гемодіалізі не видаляється.ФармакодинамікаАмлодипін – похідне дигідропіридину. Зв'язуючись з дигідропіридиновими рецепторами, блокує "повільні" кальцієві канали, інгібує трансмембранний перехід кальцію всередину клітин гладкого м'яза серця та судин (переважно - у гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцити). Виявляє гіпотензивний та антиангінальний ефект. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. Амлодипін зменшує ішемію міокарда наступними двома шляхами: 1 Розширює артеріоли і, таким чином, знижує загальний периферичний опір (постнавантаження), при цьому частота серцевих скорочень практично не змінюється, що призводить до зниження споживання енергії та потреби міокарда у кисні. 2 Розширює коронарні та периферичні артерії та артеріоли як у нормальних, так і в ішемізованих зонах міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала) та запобігає розвитку коронароспазму, що викликається курінням. У хворих на артеріальну гіпертензію разова добова доза Калчека® забезпечує зниження артеріального тиску (АТ) протягом 24 годин (як у положенні "лежачи", так і "стоячи"). Завдяки повільному початку дії амлодипін не викликає різкого зниження артеріального тиску. У хворих на стенокардію разова добова доза препарату збільшує час виконання фізичного навантаження, затримує розвиток чергового нападу стенокардії та депресії сегмента ST (на 1 мм) на фоні фізичного навантаження, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину. Застосування v хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) У пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями (включаючи коронарний атеросклероз з ураженням однієї судини і до стенозу 3-х і більше артерій та атеросклерозу сонних артерії), що перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюмінальну ангіопластику коронарних артерій. розвиток потовщення інтимимедії сонних артерій, інсульту, ТЛП, аортокоронарного шунтування, призводить до зниження кількості госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії та прогресування хронічної серцевої недостатності (ХСН), знижує частоту втручань, спрямованих на відновлення коронарного потоку. Застосування у хворих із серцевою недостатністю Калчек® не підвищує ризик смерті або розвитку ускладнень та смертельних випадків у хворих на хронічну серцеву недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу (по NYHA) на фоні терапії дигоксином, діуретиками та інгібіторами АПФ. У хворих на ХСН III-1V функціонального класу по NYHA не ішемічної етіології при застосуванні Калчека існує ймовірність виникнення набряку легень. Калчек® нс надає будь-який несприятливий вплив на обмін речовин і концентрацію ліпідів плазми крові.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (в монотерапії або комбінації з іншими антигіпертензивними засобами); стабільна стенокардія напруги, вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала) (іонотерапія або комбінація з іншими антиангінальними засобами).Протипоказання до застосуванняПовышенная чувствительность к амлодипину и/или другим компонентам препарата, а также к другим производным дигидропиридина; выраженная артериальная гипотензия (систолическое АД менее 90 мм.рт.ст); нестабильная стенокардия (за исключением стенокардии Принцметала); выраженный стеноз устья аорты; возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены). С осторожностью: Нарушение функции печени, синдром слабости синусового узла (выраженная брадикардия, тахикардия), хроническая сердечная недостаточность неишемической этиологии (Ш-IV функциональный класс по классификации NYHA), артериальная гипотензия, аортальный стеноз, митральный стеноз, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия, острый инфаркт миокарда (и в течение 1 месяца после), пожилой возраст.Беременность и лактацияБезопасность применения амлодипина при беременности не установлена, поэтому применение при беременности возможно только в том случае, когда польза для матери превышает риск для плода. Отсутствуют данные, свидетельствующие об экскреции амлодипина с грудным молоком. Однако известно, что другие БМКК - производные дигидропиридина, экскретируются с грудным молоком. При необходимости назначения амлодипина в период лактации следует решить вопрос о прекращении грудного вскармливания.Побочные действияСо стороны сердечно-сосудистой системы: сердцебиение, выраженное снижение АД, периферические отеки (отечность лодыжек и стоп), редко - нарушение ритма сердца (брадикардия, желудочковая тахикардия, трепетание предсердий), инфаркт миокарда, боль в грудной клетке, ортостатическая гипотензия, васкулит, очень редко - развитие или усугубление сердечной недостаточности, экстрасистолия, мигрень. Со стороны центральной нервной системы: головная боль, головокружение, повышенная утомляемость, ощущение жара и "приливов" крови к коже лица, сонливость, изменение настроения, судороги, редко - потеря сознания, гипестезии, нервозность, парестезии, периферическая нейропатия, тремор, вертиго, астения, недомогание, обморок, бессонница, эмоциональная лабильность, депрессия, тревога, необычные сновидения, очень редко - атаксия, апатия, ажитация, амнезия. З боку травної системи: нудота, блювання, біль в епігастрії, рідко - підвищення активності "печінкових" трансаміназ, гіпербілірубінемія, жовтяниця (обумовлені холестазом), панкреатит, сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, гепатит, метеоризм, , анорексія, дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту. З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: задишка, риніт, дуже рідко – кашель. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції); дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, дерматит, пурпура, порушення пігментації шкіри. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висипання (у тому числі еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, судоми м'язів, артроз, біль у спині, міалгія (при тривалому застосуванні); дуже рідко – міастенія. Інші: рідко - гінекомастія, гіперурикемія, збільшення/зниження маси тіла, гіперглікемія, порушення зору, диплопія, кон'юнктивіт, біль в очах, дзвін у вухах, диспное, носова кровотеча, підвищене потовиділення; дуже рідко – холодний липкий піт, паросмія, порушення смакових відчуттів, порушення акомодації, ксерофтальмія.Взаємодія з лікарськими засобамиОчікується, що інгібітори мікросомальних ферментів печінки будуть підвищувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки – зменшувати. На відміну від інших БМКК, не відзначається клінічно значущої взаємодії з нестероїдними протизапальними препаратами, особливо з індометацином. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-ад реп об локатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефект амлодипіну. Аміодарон, хінідин, засоби для інгаляційної анестезії (похідні вуглеводнів), альфа 1-адрсноблокатори, антипсихотичні засоби (нейролептики) та БМКК можуть посилювати гіпотензивну дію. Амлодипін не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Циметидин: при одночасному застосуванні амлодипіну з циметидином фармакокінетика амлодипіну не змінюється. При сумісному застосуванні амлодипіну з препаратами літію можливе посилення проявів їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Противірусні засоби (ритонавір) збільшують плазмові концентрації БМКК, зокрема амлодипіну. Ізофлуран – посилення гіпотензивної дії похідних дигідропіридину. При сумісному застосуванні БМКК із препаратами літію можливе посилення нейротоксичності. Повторне застосування амлодипіну у дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину. Одночасний прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну не супроводжується суттєвими змінами фармакокінетики амлодипіну. Одночасний прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза для лікування артеріальної гіпертензії та стенокардії становить 5 мг препарату 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 10 мг одноразово на добу. При артеріальній гіпертензії підтримуюча доза може бути 5 мг на добу. Не потрібна зміна дози при одночасному призначенні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами або інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Не потрібні зміни дози у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з порушенням функції печінки корекція дози зазвичай не потрібна. У пацієнтів похилого віку рекомендується застосовувати в середній терапевтичній дозі, корекції дози не потрібно.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у тому числі з розвитком шоку). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування); для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення кальцію глюконату. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування необхідний контроль за масою тіла та споживанням натрію, призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів і часте відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для пацієнтів похилого віку такий же, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому "скасування", перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації іонів калію, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти. Пацієнтам з малою масою тіла, пацієнтам невисокого росту та хворим з вираженими порушеннями функції печінки може знадобитися менша доза. Ефективність та безпека застосування препарату Калчек® при гіпертонічному кризі не встановлена. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, у зв'язку з можливістю виникнення запаморочення та сонливості.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: амлодипін безілат 6,93/13,92 мг (еквівалентно амлодипіну 5/10 мг); крохмаль кукурудзяний 66,72/101,1 мг, кальцію гідрофосфат 150,88/235,70 мг тальк 2,00/3,50 мг. кремнію діоксид колоїдний 2,00/3,00 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 0,24/0,50 мг. стеарат магнію 1,00/2,00 мг. По 10 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) із фольги алюмінієвої та плівки ПВХ. По 2 блістери, що містять 14 таблеток, або по 3 блістери, що містять 10 таблеток, в картонній пачці, в комплекті з інструкцією по застосуванню.Опис лікарської формиКруглі, плоскі пігулки зі скошеними краями, від білого до майже білого кольору, з ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується (близько 90%) із шлунково-кишкового тракту. Абсолютна біодоступність становить 64-80%, максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається через 6-9 годин. Рівноважні концентрації досягаються після 7-8 днів терапії препаратом. Їда не впливає на абсорбцію амлодипіну. Середній обсяг розподілу становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина препарату знаходиться у тканинах, а відносно менша – у крові. Більшість препарату, що у крові (97%), пов'язують із білками плазми крові. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Після одноразового прийому внутрішньо період напіввиведення (T1/2) становить середньому 35 годин. Близько 60% прийнятої дози виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незміненому вигляді, а 20-25% - з жовчю через кишечник. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією T1/2) – 48 годин, у літніх пацієнтів (старше 65 років) виведення амлодипіну сповільнене (T1/2) – 65 год) порівняно з молодими пацієнтами, проте цей кордон не має клінічного значення. У пацієнтів з печінковою недостатністю передбачається подовження T1/2), і при тривалому призначенні кумуляція препарату в організмі буде вищою (T1/2) до 60 год. Ниркова недостатність не істотно впливає на кінетику амлодипіну. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар'єр. При гемодіалізі не видаляється.ФармакодинамікаАмлодипін – похідне дигідропіридину. Зв'язуючись з дигідропіридиновими рецепторами, блокує "повільні" кальцієві канали, інгібує трансмембранний перехід кальцію всередину клітин гладкого м'яза серця та судин (переважно - у гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцити). Виявляє гіпотензивний та антиангінальний ефект. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. Амлодипін зменшує ішемію міокарда наступними двома шляхами: 1 Розширює артеріоли і, таким чином, знижує загальний периферичний опір (постнавантаження), при цьому частота серцевих скорочень практично не змінюється, що призводить до зниження споживання енергії та потреби міокарда у кисні. 2 Розширює коронарні та периферичні артерії та артеріоли як у нормальних, так і в ішемізованих зонах міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала) та запобігає розвитку коронароспазму, що викликається курінням. У хворих на артеріальну гіпертензію разова добова доза Калчека® забезпечує зниження артеріального тиску (АТ) протягом 24 годин (як у положенні "лежачи", так і "стоячи"). Завдяки повільному початку дії амлодипін не викликає різкого зниження артеріального тиску. У хворих на стенокардію разова добова доза препарату збільшує час виконання фізичного навантаження, затримує розвиток чергового нападу стенокардії та депресії сегмента ST (на 1 мм) на фоні фізичного навантаження, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину. Застосування v хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) У пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями (включаючи коронарний атеросклероз з ураженням однієї судини і до стенозу 3-х і більше артерій та атеросклерозу сонних артерії), що перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюмінальну ангіопластику коронарних артерій. розвиток потовщення інтимимедії сонних артерій, інсульту, ТЛП, аортокоронарного шунтування, призводить до зниження кількості госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії та прогресування хронічної серцевої недостатності (ХСН), знижує частоту втручань, спрямованих на відновлення коронарного потоку. Застосування у хворих із серцевою недостатністю Калчек® не підвищує ризик смерті або розвитку ускладнень та смертельних випадків у хворих на хронічну серцеву недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу (по NYHA) на фоні терапії дигоксином, діуретиками та інгібіторами АПФ. У хворих на ХСН III-1V функціонального класу по NYHA не ішемічної етіології при застосуванні Калчека існує ймовірність виникнення набряку легень. Калчек® нс надає будь-який несприятливий вплив на обмін речовин і концентрацію ліпідів плазми крові.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (в монотерапії або комбінації з іншими антигіпертензивними засобами); стабільна стенокардія напруги, вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала) (іонотерапія або комбінація з іншими антиангінальними засобами).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або інших компонентів препарату, а також до інших похідних дигідропіридину; виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм.рт.ст); нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); виражений стеноз гирла аорти; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Порушення функції печінки, синдром слабкості синусового вузла (виражена брадикардія, тахікардія), хронічна серцева недостатність неішемічної етіології (Ш-IV функціональний клас за класифікацією NYHA), артеріальна гіпотензія, аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, гострий протягом 1 місяця після), літній вік.Вагітність та лактаціяБезпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена, тому застосування при вагітності можливе лише в тому випадку, коли користь матері перевищує ризик для плода. Відсутні дані, що свідчать про екскрецію амлодипіну з грудним молоком. Однак відомо, що інші БМКК – похідні дигідропіридину, екскретуються з грудним молоком. При необхідності призначення амлодипіну в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки (набряклість кісточок і стоп), рідко – порушення ритму серця (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, ортостат дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, відчуття жару та "припливів" крові до шкіри обличчя, сонливість, зміна настрою, судоми, рідко - втрата свідомості, гіпестезії, нервозність, парестезії, периферична нейропатія, тремор, вертиго астенія, нездужання, непритомність, безсоння, емоційна лабільність, депресія, тривога, незвичайні сновидіння, дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, блювання, біль в епігастрії, рідко - підвищення активності "печінкових" трансаміназ, гіпербілірубінемія, жовтяниця (обумовлені холестазом), панкреатит, сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, гепатит, метеоризм, , анорексія, дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту. З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: задишка, риніт, дуже рідко – кашель. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції); дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, дерматит, пурпура, порушення пігментації шкіри. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висипання (у тому числі еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, судоми м'язів, артроз, біль у спині, міалгія (при тривалому застосуванні); дуже рідко – міастенія. Інші: рідко - гінекомастія, гіперурикемія, збільшення/зниження маси тіла, гіперглікемія, порушення зору, диплопія, кон'юнктивіт, біль в очах, дзвін у вухах, диспное, носова кровотеча, підвищене потовиділення; дуже рідко – холодний липкий піт, паросмія, порушення смакових відчуттів, порушення акомодації, ксерофтальмія.Взаємодія з лікарськими засобамиОчікується, що інгібітори мікросомальних ферментів печінки будуть підвищувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки – зменшувати. На відміну від інших БМКК, не відзначається клінічно значущої взаємодії з нестероїдними протизапальними препаратами, особливо з індометацином. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-ад реп об локатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефект амлодипіну. Аміодарон, хінідин, засоби для інгаляційної анестезії (похідні вуглеводнів), альфа 1-адрсноблокатори, антипсихотичні засоби (нейролептики) та БМКК можуть посилювати гіпотензивну дію. Амлодипін не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Циметидин: при одночасному застосуванні амлодипіну з циметидином фармакокінетика амлодипіну не змінюється. При сумісному застосуванні амлодипіну з препаратами літію можливе посилення проявів їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Противірусні засоби (ритонавір) збільшують плазмові концентрації БМКК, зокрема амлодипіну. Ізофлуран – посилення гіпотензивної дії похідних дигідропіридину. При сумісному застосуванні БМКК із препаратами літію можливе посилення нейротоксичності. Повторне застосування амлодипіну у дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину. Одночасний прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну не супроводжується суттєвими змінами фармакокінетики амлодипіну. Одночасний прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза для лікування артеріальної гіпертензії та стенокардії становить 5 мг препарату 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 10 мг одноразово на добу. При артеріальній гіпертензії підтримуюча доза може бути 5 мг на добу. Не потрібна зміна дози при одночасному призначенні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами або інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Не потрібні зміни дози у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з порушенням функції печінки корекція дози зазвичай не потрібна. У пацієнтів похилого віку рекомендується застосовувати в середній терапевтичній дозі, корекції дози не потрібно.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у тому числі з розвитком шоку). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування); для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення кальцію глюконату. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування необхідний контроль за масою тіла та споживанням натрію, призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів і часте відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для пацієнтів похилого віку такий же, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому "скасування", перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації іонів калію, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти. Пацієнтам з малою масою тіла, пацієнтам невисокого росту та хворим з вираженими порушеннями функції печінки може знадобитися менша доза. Ефективність та безпека застосування препарату Калчек® при гіпертонічному кризі не встановлена. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, у зв'язку з можливістю виникнення запаморочення та сонливості.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПорошок – 1 р.: Активна речовина: кальцію полістиролсульфонат – 1 г. Порошок для приготування суспензії для вживання. По 5,0 г пакет з матеріалу комбінованого на основі алюмінієвої фольги, покритого зсередини шаром поліетилену (ПЕ) і зовні шаром поліетилентерефталату (ПЕТ), закупорений термозварюванням. По 21 пакету разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиПорошок для приготування суспензії для внутрішнього прийому кристалічний, від білого з жовтуватим відтінком до світло-жовтого кольору, без запаху; після змішування з водою утворюється гомогенна суспензія жовтувато-білого або світло-жовтого кольору, може спостерігатися випадання осаду; при ручному збовтуванні частинки легко переходять у суспензію.Фармакотерапевтична групаЗасіб лікування гіперкаліємії та гіперфосфатемії.ФармакокінетикаПрепарат не абсорбується та виводиться з калом у вигляді незміненої смоли полістиролсульфонату. Однак є дані, що частинки розміром менше 5 мкм абсорбувалися через слизову оболонку і відкладалися в тканинах ретикулоендотеліальної системи. З цієї причини вміст у препараті частинок діаметром менше 5 мкм підлягає обов'язковому контролю та становить до 0,1% загального обсягу препарату.ФармакодинамікаКалімейт є катіонообмінною смолою полістиролсульфонат кальцію. Після перорального введення у шлунково-кишковому тракті катіон кальцію смоли вивільняється в кров, заміщаючись катіоном калію з крові пацієнта (переважно у товстому кишечнику), чим пояснюється терапевтичний ефект препарату при гіперкаліємії. У сухій речовині містить 7,0-9,0% кальцію, 1 г препарату замінює 53-71 мг (1,36-1,82 мекв/г) калію in vitro (в розчині КС1). При застосуванні загальної добової дози 15-30 г/день пацієнтами, які страждають на ниркову недостатність (дорослі), рівень сироваткового калію знижується приблизно на 1 мЕкв/л. На відміну від натрійсодержащих катіонообмінних смол, Калімейт не призводить до збільшення рівнів сироваткового натрію і фосфату та зменшення рівня сироваткового кальцію у пацієнтів з нирковою недостатністю. Оскільки Калімейт є кальцієвмісною катіонообмінною смолою, препарат можна використовувати навіть у пацієнтів з обмеженим споживанням натрію. Крім того, Калімейт можна застосовувати без ризику появи та посилення виразності артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності, набряків, що викликаються введенням натрію.Показання до застосуванняГіперкаліємія, спричинена гострою або хронічною нирковою недостатністю.Протипоказання до застосуванняКишкова непрохідність; Гіперчутливість до полістиролсульфонату в анамнезі; Стани, що супроводжуються гіперкальціємією (наприклад, гіперпаратиреоз, множинна мієлома, саркоїдоз, метастатична карцинома); Рівень калію у плазмі нижче 5 ммоль/л; Калімейт не рекомендується для застосування у дітей віком до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки; Спільне застосування із сорбітолом. З обережністю: У пацієнтів, схильних до запорів (ризик виникнення непрохідності кишечника або його прориву); У пацієнтів зі стенозом кишечника (можливе виникнення непрохідності кишечника або його прорив); У пацієнтів із шлунково-кишковими виразками (можливе загострення симптомів).Вагітність та лактаціяСпеціальних досліджень безпеки кальцію полістиролсульфонату при вагітності не проводилося. Препарат не застосовується у новонароджених, тому його призначення пацієнткам із гіперкаліємією в період лактації не рекомендується.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів вказана за класифікацією показників, рекомендованих Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я (ВООЗ): Дуже часто: >1/10; Часто: 1/100; Нечасто: 1/1000; Рідко: 1/10000; Дуже рідко: Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто – гіпокаліємія, анорексія; Нечасто – гіперкальціємія; Рідко – гіпомагніємія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Часто – запор, нудота, дискомфорт у шлунку, анорексія; Нечасто – блювання, діарея; Рідко - прорив кишечнику, ішемічний коліт або некроз кишечника, кишкова непрохідність. Повідомлялося про утворення конкрементів (безоарів) у шлунково-кишковому тракті після застосування препарату. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Рідко повідомлялося про випадки розвитку гострого бронхіту та/або бронхопневмонії, пов'язаної з вдиханням частинок кальцію полістиролсульфонату. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Рідко – висип. При посиленні зазначених побічних ефектів або появі нових, не описаних в інструкції, пацієнту слід повідомити лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується спільне застосування препарату з сорбітолом, оскільки повідомлялося про випадки розвитку некрозу кишківника при такому застосуванні. Катіонообмінні препарати можуть знижувати ефективність зв'язування іонів калію препаратом Калімейт. При спільному застосуванні катіонообмінних смол і катіон-содержащих антацидних і проносних препаратів (гідроксиду магнію, гідроксиду алюмінію, карбонату кальцію та ін.) можливий розвиток системного алкалозу та утворення конкрементів гідроксиду алюмінію. При сумісному застосуванні з препаратами наперстянки (наприклад, дигоксином), у разі гіпокаліємії та/або гіперкальціємії можливе посилення токсичного впливу препаратів дигіталісу на серце, особливо виникнення шлуночкових аритмій та пригнічення атріовентрикулярного вузла. При сумісному застосуванні з препаратами літію можливе зниження всмоктування літію. При сумісному застосуванні з тироксином можливе зниження всмоктування тироксину. Кальція полістиролсульфонат може погіршувати всмоктування жиророзчинних вітамінів.Спосіб застосування та дозиДорослі пацієнти Стандартна добова доза становить 15-30 г, яка має бути розділена на 2-3 прийоми. Препарат розводять у невеликій кількості води (30-50 мл) або 3-4 мл солодкої їжі або рідини (крім соків, багатих на калій - апельсинового, ананасового, виноградного, томатного) на 1 г порошку. При необхідності приготовлену суспензію можна ввести за допомогою гастрального зонда завтовшки 2-3 мм. При приготуванні суспензії слід уникати вдихання препарату через ризик розвитку гострого бронхіту (див. розділ «Побічна дія»). Наведена вище доза є середньою і може бути індивідуально скоригована залежно від рівнів електролітів у конкретного пацієнта. Застосування полістиролсульфонату кальцію слід припинити при зниженні рівня калію нижче 5 ммоль/л. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Так як у пацієнтів похилого віку часто відзначається зниження активності фізіологічних процесів, при призначенні полістиролсульфонату кальцію пацієнтам похилого віку рекомендується здійснювати більш пильне медичне спостереження та застосовувати менші дози препарату.ПередозуванняБіохімічні порушення при передозуванні можуть стати причиною клінічної маніфестації симптомів гіпокаліємії (дратівливість, сплутаність свідомості, уповільнення мислення, м'язова слабкість, гіпорефлексія, параліч). При прогресуванні стану може розвинутись зупинка дихання. Електрокардіографічні зміни можуть відповідати таким, характерним для гіпокаліємії або гіперкальціємії, можуть розвиватися аритмії. Слід вжити адекватних заходів корекції рівнів електролітів плазми та видалити препарат із травного тракту за допомогою проносних та клізм.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПовідомлялося про випадки кишкової непрохідності та прободіння кишечника при застосуванні полістиролсульфонатів натрію та кальцію. У разі виникнення таких явищ, як сильна запор, тривалі болі в животі, блювання, необхідно припинити застосування препарату та вжити відповідних терапевтичних заходів. Пацієнтам слід рекомендувати звертатися до лікаря у разі появи болю в животі, здуття живота, блювання та інших симптомів, характерних для кишкової непрохідності/прободіння кишечника. Як і інші катіонообмінні смоли, полістиролсульфонат кальцію не є селективним до катіонів калію. Можливий розвиток гіпомагніємії та/або гіперкальціємії. Відповідно, при терапії препаратом слід відстежувати рівні всіх доступних для визначення електролітів. Рівні кальцію слід оцінювати щотижня для ранньої діагностики можливої ​​гіперкальціємії та корекції дози кальцію полістиролсульфонату до рівнів, що не викликають гіперкальціємії та гіпокаліємії. У разі клінічно значущої запору лікування слід переривати, доки не відновиться нормальна перистальтика кишечника. Не слід використовувати магнійсодержащіе проносні для лікування запорів у таких пацієнтів. Так як у пацієнтів похилого віку часто відзначається зниження активності фізіологічних процесів, при призначенні полістиролсульфонату кальцію пацієнтам похилого віку рекомендується здійснювати більш пильне медичне спостереження та застосовувати менші дози препарату. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами не проводилися.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 мл розчину міститься активна речовина: калію хлорид – 40 мг. У упаковці 10 ампул по 10 мл. ФармакодинамікаПрепарат К+ відновлює водно-електролітну рівновагу.