Сердечно-сосудистые

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипіну безілат – 6,95 мг, у перерахунку на амлодипін основу – 5,00 мг, валсартан – 80,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101) - 25,25 мг, повідон (К30) - 8,50 мг, кроскармелоза натрію - 8,50 мг, целюлоза мікрокристалічна (тип 102) - 38,42 мг, тальк мг, магнію стеарат – 1,02 мг; склад оболонки: Опадрай жовтий 03В220017 (гіпромелоза - 3,200 мг, титану діоксид (Е171) - 1,024 мг, макрогол 400 - 0,320 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - 0,571 мг). По 7 або 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/Ал. По 4 блістери по 7 таблеток; по 2 або 7 блістерів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, жовтого кольору з гравіюванням "I" на одній стороні та "LD" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаФармакокінетика комбінованого препарату Амлодипін + валсартан характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах його максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів із артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (приблизно 90%) метаболізується у печінці з утворенням активних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми має двофазний характер з періодом напіввиведення (Т1/2) приблизно від 30 до 50 год. Рівноважна концентрація в плазмі крові досягається після застосування протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану Сmax у плазмі крові досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність - 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC)) на 40% та Сmax у плазмі крові майже на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату концентрації валсартану у плазмі крові у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна призначати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану у рівноважному стані після внутрішньовенного (в/в) введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу препарату у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (Т1/2α Амлодипін + Валсартан Після прийому внутрішньо комбінованого препарату Валз Комбі (амлодипін + валсартан) Сmax валсартану та амлодипіну досягаються через 3 та 6-8 год відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування препарату еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них у вигляді окремих таблеток. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Дитячий вік Фармакокінетичні особливості застосування комбінованого препарату амлодипін+валсартан у дітей віком до 18 років не встановлені. Пацієнти похилого віку (≥65 років) Час досягнення Сmax амлодипіну у плазмі крові у молодих та літніх пацієнтів однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та Т1/2. У пацієнтів похилого віку системний вплив валсартану був дещо більш вираженим, ніж у молодих, проте ці показники не були клінічно значущими. Оскільки переносимість компонентів препарату у літніх і молодших пацієнтів однаково хороша, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну (КК)) та системною дією валсартану (AUC) у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібна зміна початкової дози у пацієнтів з початковими та помірними порушеннями функції нирок (КК 30-50 мл/хв). Пацієнти з порушенням функції печінки Пацієнти з порушеннями функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки легкої (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та середнього ступеня (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність (згідно з AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного віку) , статі та маси тіла). Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаПрепарат Валз Комбі є комбінацією двох антигіпертензивних компонентів з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює один одного. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з таким при роздільному їх застосуванні. Амлодипін Амлодипін, що входить до складу препарату, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію до кардіоміоцитів та гладком'язових клітин судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення загального периферичного судинного опору (ОПСС) та зниження артеріального тиску. Після прийому в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні пацієнта "лежачи" і "стоячи"). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та рівня катехоламінів при тривалому застосуванні. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах спричинює зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) та покращення ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Зниження АТ під впливом амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не супроводжується негативною інотропною дією навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності. При застосуванні амлодипіну в комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією зниження артеріального тиску не супроводжується небажаними змінами електрокардіограми. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначеним для внутрішнього прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу AT1, які відповідальні за пресорний та низку інших ефектів ангіотензину II. Валсартан не інгібує ангіотензин-перетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну. При застосуванні антагоністів ангіотензину II не відбувається пригнічення АПФ та накопичення брадикініну або субстанції Р, у зв'язку з чим розвиток сухого кашлю малоймовірний. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні валсартаном хворих з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, що не супроводжується зміною ЧСС. Антигіпертензивний ефект препарату проявляється протягом 2 годин у більшості пацієнтів після одноразового прийому валсартану. Максимальне зниження артеріального тиску розвивається через 4-6 годин. Ефект препарату зберігається більше 24 годин. При повторному застосуванні максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні при тривалій терапії. Різке припинення прийому валсартану не супроводжується синдромом відміни (різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками). Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) (II-IV класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій щодо ХСН.При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін + Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. Після прийому однієї дози комбінації амлодипін + валсартан антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (для пацієнтів, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридину, валсартану, а також допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступінь порушень функції печінки, біліарний цироз, холестаз. Тяжкі порушення функції нирок (СКФ Вагітність, планування вагітності та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ Шоковий стан, зокрема кардіогенний шок. Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Діти та підлітки до 18 років (безпека застосування не встановлена). З обережністю: Спадковий ангіоневротичний набряк, або ангіоневротичний набряк на фоні терапії АРА II або інгібіторами АПФ в анамнезі (дотримується особливої ​​обережності). Хронічна серцева недостатність неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA. Ішемічна хвороба серця з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій; пацієнти з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія. Аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Артеріальна гіпотензія. Синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія). Одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4. Літній вік. Порушення функції нирок з КК менше 10 мл/хв (немає клінічних даних). Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки. Догляд дієти з обмеженням споживання кухонної солі. стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання, лікування великими дозами діуретиків); гіпонатріємія. Печінкова недостатність; порушення функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (≤9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) небіліарного генезу без явищ холестазу. Одночасне застосування з іншими засобами, що інгібують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен.Вагітність та лактаціяВраховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик застосування для плода. Відомо, що призначення інгібіторів АПФ, що впливають на РААС, вагітним у II та III триместрах, призводить до пошкодження або загибелі плода, що розвивається. За даними ретроспективного аналізу застосування інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності супроводжувалося розвитком патології плода та новонародженого. При ненавмисному прийомі валсартану у вагітних описані випадки розвитку спонтанних абортів, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених. Комбінований препарат Валз Комбі (амлодипін + валсартан), як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, не слід призначати при вагітності і жінкам, які бажають завагітніти. Пацієнтки дітородного віку повинні бути проінформовані про можливий ризик для плода, пов'язаний із застосуванням препаратів, що впливають на РААС. Якщо вагітність виявлена ​​в період лікування комбінованим препаратом амлодипін + валсартан, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан та/або амлодипін у грудне молоко. Оскільки в експериментальних дослідженнях відмічено виділення валсартану з грудним молоком, не рекомендується застосовувати комбінований препарат Валз Комбі під час грудного вигодовування.Побічна діяБезпека застосування комбінації амлодипін + валсартан оцінена більш ніж у 2613 пацієнтів. Небажані побічні реакції представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA та частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥1/100 У межах кожної групи, виділеної за частотою народження, побічні реакції розподілені в порядку зменшення їх значущості. Амлодипін + валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. Порушення з боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – порушення координації, запаморочення, сонливість, постуральне запаморочення, парестезії. Порушення з боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. Порушення з боку серця: нечасто – тахікардія, відчуття серцебиття; рідко – синкопальний стан. Порушення з боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження АТ. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. Порушення з боку травної системи: нечасто – діарея, нудота, біль у животі, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – припухлість суглобів, біль у спині, артралгія; рідко – м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади: часто - пастозність, набряк обличчя, астенія, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, "припливи" крові до обличчя, астенія, відчуття жару. У порівняльних та плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків була нижчою у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну з валсартаном (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували монотерапію амлодипіном (9%). Лабораторні та інструментальні дані: підвищення концентрації азоту сечовини в крові (більше 3,1 ммоль/л) спостерігалося незначно частіше у групах, які отримували амлодипін + валсартан (5,5%) та валсартан у вигляді монотерапії (5,5%), порівняно з групою, яка отримувала плацебо (4,5%). Небажані явища, характерні для кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Валз Комбі, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто - запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто – порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезії; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; Частота невідома – екстрапірамідні симптоми. Порушення органу зору: нечасто - погіршення зору, порушення зору. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію, фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – "припливи" крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. Порушення з боку травної системи: часто – відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота, нудота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; дуже рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко - підвищення активності "печінкових" ферментів, включаючи підвищення концентрації білірубіну в сироватці крові (зазвичай пов'язане з холестазом), гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - алопеція, висип, гіпергідроз, пурпура, зміна кольору шкіри, фотосенсибілізація, свербіж шкіри, висипання на шкірі; дуже рідко – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), кропив'янка, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади: часто – підвищена стомлюваність, набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль різної локалізації. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – збільшення або зниження маси тіла. Валсартан Нижче наведено НЯ, виявлені у пацієнтів з артеріальною гіпертензією під час клінічних досліджень, а також у клінічній практиці та лабораторних дослідженнях. Для НЯ, виявлених у клінічній практиці та лабораторних дослідженнях, встановити частоту народження неможливо, тому для цих НЯ зазначено: "частота невідома". Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції гіперчутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. Порушення з боку травної системи: нечасто – абдомінальний дискомфорт, біль у верхній частині живота. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, свербіж шкіри, висипання на шкірі. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади: нечасто – підвищена стомлюваність, астенія. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у плазмі крові. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Інші гіпотензивні та антиангінальні препарати Амлодипін може безпечно застосовуватися для лікування артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією амлодипін можна застосовувати у поєднанні з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами. Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами. Етанол, барбітурати, нейролептики, антидепресанти, наркотичні аналгетики, засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії похідних дигідропіридину та збільшення ризику ортостатичної гіпотензії. Інші препарати, здатні знижувати артеріальний тиск Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен і аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть антигіпертензивну дію амлодипіну. Необхідний контроль АТ та функції нирок, а також корекція дози амлодипіну у разі потреби. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії амлодипіну (через затримку рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Препарати кальцію Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Дантролен (при внутрішньовенному введенні) В експериментах на тваринах після введення верапамілу і дантролену (внутрішньовенно) спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування БМКК (в т.ч. амлодипіну) та дантролену у пацієнтів із злоякісною гіпертермією. Фармакокінетичні взаємодії Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні дилтіазему у дозі 180 мг та амлодипіну у дозі 5 мг у літніх пацієнтів (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення системної експозиції амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Клінічне значення цих ефектів незрозуміло. Ритонавір (потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4) збільшує плазмові концентрації БМКК, у тому числі амлодипіну. Не виключено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть більшою мірою збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (особливо у пацієнтів похилого віку). Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів, які приймають одночасно кларитроміцин та амлодипін, підвищений ризик зниження артеріального тиску. Пацієнтам, які приймають таку комбінацію, рекомендується перебувати під ретельним медичним наглядом. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Даних щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з індукторами ізоферменту CYP3A4 (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін, примідон, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого) ретельно контролювати АТ при їх одночасному застосуванні (можливе ослаблення антигіперу). Грейпфрутовий сік Одночасний одноразовий прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну. Тим не менш, не рекомендується застосовувати грейпфрутовий сік та амлодипін одночасно, оскільки при генетичному поліморфізмі ізоферменту цитохрому Р450 можливе підвищення біодоступності амлодипіну і, внаслідок цього, посилення антигіпертензивної дії. Алюміній- або магній містять антациди При одноразовому сумісному прийомі не мають істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну. Сілденафіл Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Ціметідин Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Вплив амлодипіну на фармакокінетику інших лікарських засобів Симвастатин Одночасне багаторазове застосування амлодипіну у дозі 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77%. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг. Аторвастатин Повторне спільне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами фармакокінетичних показників AUC (збільшення в середньому на 18%) Сmax та ТСmax аторвастатину. Циклоспорин Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, не проводилося. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40%. Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Для того, щоб уникнути токсичності цього препарату при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу у разі потреби. Інгібітори mTOR (mammalion Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) Інгібітори mTOR (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) є субстратами CYP3A4. Оскільки амлодипін є слабким інгібітором CYP3A4, при сумісному застосуванні може збільшуватися експозиція інгібіторів mTOR. Етанол Амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні у дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу. Препарати літію При сумісному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Дігоксин Амлодипін не впливає на концентрацію дигоксину в сироватці крові та його нирковий кліренс у здорових добровольців. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування дигоксину з білками плазми. Варфарін Амлодипін не істотно впливає на дію варфарину (протромбіновий час). У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування варфарину з білками плазми. Фенітоїн У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування з білками плазми фенітоїну. ІНШІ ВЗАЄМОДІЇ Амлодипін може безпечно застосовуватися одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. На відміну від інших БМКК, не було виявлено клінічно значущої взаємодії амлодипіну при сумісному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), у тому числі з індометацином. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування індометацину із білками плазми. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігалося, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарону та хінідину). Валсартан Встановлено, що при монотерапії валсартаном відсутні клінічно значущі взаємодії з такими лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з іншими засобами, що впливають на РААС (такими як інгібітори АПФ та аліскірен), пов'язане з підвищеною частотою розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Рекомендується проводити контроль артеріального тиску, функції нирок та вмісту електролітів у пацієнтів, які приймають валсартан та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У дітей та підлітків артеріальна гіпертензія часто пов'язана з порушенням функції нирок. Рекомендовано обережно застосовувати валсартан одночасно з іншими препаратами, що впливають на РААС, у пацієнтів даної категорії, т.к. це може призвести до збільшення вмісту калію у сироватці крові. Слід проводити регулярний контроль функції нирок та вмісту калію у сироватці крові у пацієнтів цієї групи. Лікарські засоби, які можуть призвести до збільшення вмісту калію у плазмі крові Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, еплеренону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію калій, що містять замінників харчової солі та інших лікарських препаратів, здатних збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи гепарин), може призвести до збільшення вмісту кал. крові, та у пацієнтів із серцевою недостатністю до збільшення концентрації креатиніну сироватки крові. Якщо таке комбіноване лікування визнано необхідним, слід бути обережним. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При одночасному застосуванні з НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та ацетилсаліцилову кислоту у високих дозах (≥3 г на добу), можливе зменшення антигіпертензивної дії валсартану. При застосуванні АРА II одночасно з НПЗЗ можливе погіршення функції нирок та збільшення вмісту калію у плазмі крові. При необхідності одночасного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів до початку лікування необхідно провести оцінку функції нирок та корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmax та AUC). Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА II відзначалося оборотне збільшення вмісту літію у сироватці крові та посилення у зв'язку з цим токсичних проявів, тому рекомендується проводити контроль вмісту літію у сироватці крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом валсартан та діуретиками.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка, що містить амлодипін + валсартан у дозі 5 мг + 80 мг, 5 мг +160 мг або 10 мг + 160 мг. Починати прийом препарату рекомендовано з дози 5мг + 80мг один раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Пацієнтам, у яких не вдається досягти адекватного контролю артеріального тиску, добова доза препарату може бути поступово збільшена під наглядом лікаря: рекомендована максимальна добова доза (по амлодипіну) 10 мг + 160 мг; максимальна добова доза препарату: 10 мг + 320 мг (2 таблетки препарату Валз Комбі у дозі 5 мг + 160 мг 1 раз на добу). Для пацієнтів похилого віку (≥65 років) та для пацієнтів з порушеннями функції печінки або захворюваннями печінки без явищ холестазу можливе зменшення початкової дози препарату до найменшої дози амлодипіну, тобто. 1 таблетка, що містить комбінацію амлодипіну + валсартану в дозі 5 мг + 80 мг або 5 мг + 160 мг. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (КК >30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна.ПередозуванняДані про випадки передозування комбінації амлодипін + валсартан нині відсутні. Симптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ, що супроводжується запамороченням. Передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливої ​​рефлекторної тахікардії. Повідомлялося також про виникнення тяжкої та тривалої системної артеріальної гіпотензії аж до розвитку шоку з летальним кінцем. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід спричинити блювання або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну значно зменшувало його абсорбцію. При вираженому зниженні АТ у разі передозування препарату необхідно вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, перевести пацієнта у положення "лежачи" з піднятими ногами, варто приділити особливу увагу обсягу сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та артеріального тиску можливе застосування (з обережністю) вазоконстриктора. Для усунення дії БМКК можливе внутрішньовенне введення кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАортальний стеноз / мітральний стеноз / гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Комбінований препарат амлодипін + валсартан має вазодилатуючу дію, препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування препарату не рекомендується. Амлодипін Серцево-судинні захворювання Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. При гострому інфаркті міокарда застосування амлодипіну можливе лише після стабілізації показників гемодинаміки. У поодиноких випадках у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (особливо при тяжкому обструктивному ураженні коронарних артерій) відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії після початку застосування БМКК або після збільшення їх дозування. Хоча в цілому БМКК слід обережно застосовувати у пацієнтів з ХСН, амлодипін у коротко- та довгострокових клінічних дослідженнях не збільшував смертність або частоту розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ХСН. На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН (III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак прогресування серцевої недостатності. Синдром "скасування" Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому "скасування", припинення лікування амлодпіном бажано проводити поступово зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому "скасування" при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну в дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8%, 3% та 10,8% пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Порушення функції печінки Контрольовані дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки не проводились. У невеликої кількості пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю відмічено збільшення Т1/2 амлодипіну. Пацієнти з печінковою недостатністю за необхідності застосування амлодипіну повинні перебувати під наглядом лікаря. У деяких випадках (наприклад, при помірній печінковій недостатності) рекомендується застосування нижчої початкової дози амлодипіну (2,5 мг на добу). Літній вік У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т1/2 та знижуватися кліренс амлодипіну. У клінічних дослідженнях частота небажаних явищ у пацієнтів віком ≥65 років була приблизно на 6% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Зміна доз амлодипіну не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії. Інше У період терапії амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання кухонної солі, показано призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Валсартан Порушення функції нирок Досвід безпечного застосування валсартану у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, відсутні, тому застосовувати валсартан у таких пацієнтів необхідно з обережністю. У пацієнтів з КК понад 10 мл/хв корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня без явищ холестазу застосовувати валсартан необхідно з обережністю. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні валсартану з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, калій містять замінниками солі, або з іншими препаратами, які можуть викликати підвищення концентрації калію в крові (наприклад, з гепарином), слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в крові . Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок одностороннього стенозу артерії єдиної нирки, не призводить до будь-якої істотної зміни показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну сироватки крові або азоту сечовини крові. Однак, враховуючи, що інші лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, як запобіжний засіб рекомендується контроль цих показників. Первинний гіперальдостеронізм Валсартан не є ефективним для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки у даної категорії пацієнтів не відзначається активація РААС. Трансплантація нирки Дані щодо безпеки застосування валсартану у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, відсутні. Дефіцит в організмі натрію та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженим дефіцитом ОЦК, наприклад, які отримують високі дози діуретиків, в окремих випадках на початку лікування препаратом може розвиватися артеріальна гіпотензія, що супроводжується клінічними проявами. Перед початком лікування препаратом валсартан слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, у тому числі шляхом зменшення дози діуретика. Ангіоневротичний набряк, включаючи набряк Квінке Ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або набряк язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких із цих пацієнтів раніше виникав ангіоневротичний набряк на тлі прийому інших препаратів, зокрема інгібіторів АПФ. Прийом валсартану у разі розвитку ангіоневротичного набряку має бути негайно скасовано, відновлення прийому валсартану заборонено. ХСН/період після перенесеного інфаркту міокарда У пацієнтів з ХСН або після перенесеного інфаркту міокарда, які починають лікування препаратом валсартан, часто відзначається деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контроль артеріального тиску на початку терапії. За умови дотримання рекомендацій щодо режиму дозування зазвичай не виникає необхідності відміни валсартану через артеріальну гіпотензію. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати оцінку функції нирок. Внаслідок інгібування системи РААС у деяких пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану РААС, лікування інгібіторами АПФ та АРА II може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та в окремих випадках розвитком гострої ниркової недостатності та/або летальним результатом. Тому у цих категорій пацієнтів перед застосуванням валсартану, а також періодично під час лікування препаратом необхідно проводити оцінку функції нирок. Комбінована терапія при артеріальній гіпертензії При артеріальній гіпертензії валсартан може застосовуватися у монотерапії, а також спільно з іншими гіпотензивними засобами, зокрема з діуретиками. Комбінована терапія в період після перенесеного інфаркту міокарда Можливе застосування валсартану в комбінації з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються після перенесеного інфаркту міокарда, а саме тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. У даній категорії пацієнтів не рекомендується застосовувати препарат валсартан одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини. Комбінована терапія при ХСН При ХСН валсартан може застосовуватися як у монотерапії, так і одночасно з іншими засобами – діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосування потрійної комбінованої терапії інгібіторами АПФ, бета-адреноблокатором та валсартаном. Подвійна блокада РААС При лікуванні препаратами, що впливають на РААС, особливо при їх комбінації, у чутливих пацієнтів повідомлялося про виражене зниження АТ, непритомність, інсульт, гіперкаліємію та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Потрібно бути обережними при комбінації АРА II, включаючи валсартан, з іншими препаратами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Відсутні дані про вплив препарату Валз Комбі на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. У зв'язку з можливим виникненням запаморочення або підвищеної втоми слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: валсартан 160 мг + гідрохлортіазид 12,5 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 72,00 мг, лактози моногідрат 71,94 мг, кроскармелоза натрію 21,60 мг, повідон К29-32 14,40 мг, тальк 3,60 мг, магнію стеарат 2,52 мг, 44 мг; плівкова оболонка: опадрай II 85G25455 червоний близько 14,40 мг (спирт полівініловий 6,34 мг, тальк 2,88 мг, макрогол-3350 1,78 мг, титану діоксид 1,57 мг, барвник заліза оксид червоний 0,78 мг, барвник сонячний жовтий алюмінієвий лак (0,56 мг, лецитин 0,50 мг). По 7, 10 або 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ/Алюмінієва фольга або стрипи Алюмінієва фольга/Алюмінієва фольга. По 1, 2, 4 блістери або стрипи по 7 таблеток; по 1, 2, 3, 9 блістерів або стрипів по 10 таблеток; по 4 або 7 блістерів або з тріпів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в пачку.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою червоно-коричневого кольору, з маркуванням "V" з одного боку та "Н" з іншого боку.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (блокатор рецепторів ангіотензину II + діуретик)ФармакокінетикаВалсартан Після прийому внутрішньо абсорбція – швидка, ступінь всмоктування варіабельна. Біодоступність – 23%. Час досягнення максимальної концентрації (ТСmах) - 2 год. При прийомі з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, що не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту. Зв'язок із білками плазми крові – 94-97%. При досягненні рівноважного стану обсяг розподілу – 17 л. Препарат метаболізується ферментною системою CYP2C9. Період напіввиведення (Т1/2) -9 год. Виводиться через кишечник – 70%, нирками – 30%, переважно у незміненому вигляді. Гідрохлоротіазид Після внутрішнього прийому гідрохлортіазид швидко всмоктується. Біодоступність становить 60-80%. ТСmах -2-5 год. Зв'язок з білками плазми крові 60-80%. Проникає через гематоплацентарний бар'єр та у грудне молоко. T1/2 – 6-15 год. Не метаболізується печінкою. Виводиться нирками: більше 95% дози у незміненому вигляді та близько 4% – у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду. Валсартан/гідрохлортіазид При сумісному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду зменшується приблизно на 30%, сам гідрохлортіазид не істотно впливає на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування.ФармакодинамікаКомбінований препарат, що має гіпотензивну дію, що складається з блокатора рецепторів ангіотензину II та тіазидного діуретика. Валсартан - периферичний вазодилататор, має гіпотензивну та діуретичну дію. Специфічний блокатор рецепторів AT1 ангіотензину II не інгібує АПФ; не впливає на вміст загального холестерину, тригліцеридів, глюкози та сечової кислоти, не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. Відзначається зниження артеріального тиску (АТ), що не супроводжується зміною частоти пульсу. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик середньої сили. Знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегмента петлі Генле, не впливаючи на її ділянку, що проходить у мозковому шарі нирки, що визначає слабкіший діуретичний ефект порівняно з фуросемідом. Блокує карбоангідразу в проксимальному відділі звивистих канальців, посилює виведення нирками іонів калію (у дистальних канальцях іони натрію обмінюється на іони калію), гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на кислотно-основний стан (іони натрію виводяться або разом з іонами хлору або гідрокарбонатом, тому при алкалозі посилюється виведення гідрокарбонату, при ацидозі - іонів хлору). Підвищує виведення магнію; затримує в організмі іони кальцію та урати. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год, досягає максимуму через 4 год, триває 10-12 год.Дія знижується при зменшенні швидкості клубочкової фільтрації та припиняється за її величиною менше 30 мл/хв. Знижує артеріальний тиск (АТ) за рахунок зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), зміни реактивності судинної стінки, зниження пресорного впливу ендогенних катехоламінів (адреналіну та норадреналіну) та посилення депресорного впливу на ганглії. Максимальний гіпотензивний ефект спостерігається у перші 2-4 тижні лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин препарату; порушення функції печінки, пов'язані з непрохідністю жовчних шляхів (в т.ч. біліарний цироз, холестаз); Анурія; Хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв.), у т.ч. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; Гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіперурикемія з клінічними проявами, рефрактерність до адекватної терапії; Системний червоний вовчак (ВКВ); Вік до 18 років (безпека та ефективність не встановлені); Вагітність, період лактації. З обережністю: стеноз ниркової артерії (односторонній або двосторонній), трансплантація нирки (немає даних щодо безпеки при застосуванні валсартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки); стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); одночасний прийом із препаратами солей калію, калійзберігаючими діуретиками, а також з лікарськими засобами, які можуть спричинити підвищення концентрації калію в крові (наприклад, гепарином); при одночасному прийомі з тіазидними діуретиками; зі слабкими або помірно вираженими порушеннями функції печінки за відсутності явищ холестазу.Побічна діяЗапаморочення, відчуття втоми, діарея, біль у животі, нудота, кашель, риніт, фарингіт, вірусні інфекції, зниження показника гематокриту, гіперкаліємія, гіперкреатинінемія, артралгія, біль у грудях, алергічні реакції, ангіоневротичний набряк, свербіж, шкіра висипання, порушення функції нирок. Потенційно можливі: валсартан – набряки, безсоння, астенія, зниження лібідо (менше 1%); гідрохлортіазид – розлад водно-електролітного балансу; часто: кропив'янка, зниження апетиту, нудота, блювання, ортостатична гіпотензія, зниження потенції; рідко: фотосенсибілізація, запор або діарея, неприємні відчуття в животі, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця, аритмії, біль голови, депресія, парестезії, порушення зору, тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: некротизуючий васкуліт, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), шкірні реакції, що нагадують ВКВ, загострення шкірних проявів ВКВ, панкреатит, лейкопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, гемолітична анемія, пневмоніт,Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе посилення антигіпертензивного ефекту при сумісному застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами (такими як вазодилататори, бета-адреноблокатори та ін.). Посилює нейротоксичність саліцилатів, побічні ефекти серцевих глікозидів, кардіотоксичну та нейротоксичну дію препаратів літію, ефективність курареподібних міорелаксантів. Знижує виведення хінідину, послаблює дію гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо, норепінефрину, епінефрину та протиподагричних засобів. Збільшує частоту алергічних реакцій до алопуринолу; зменшує виведення нирками цитотоксичних засобів (циклофосфамід, метотрексат) та призводить до посилення їх мієлосупресивної дії. Лікарські засоби, що інтенсивно зв'язуються з білками крові (непрямі антикоагулянти, клофібрат, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)), посилюють діуретичний ефект. Гіпотензивний ефект посилюють барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, етанол. При одночасному прийомі метилдопи можливий розвиток гемолізу; Колестирамін зменшує абсорбцію. Ризик розвитку гіпокаліємії підвищується при одночасному призначенні салуретиків, кортикостероїдів, адренокортикотропного гормону (АКТГ), амфотерицину В, карбеноксолону, пеніциліну G та похідних саліцилової кислоти. Підвищення біодоступності тіазидного діуретика спостерігається при одночасному призначенні холіноблокаторів (наприклад, атропіну, біперидену), що, мабуть, пов'язане зі зниженням рухової активності шлунково-кишкового тракту та уповільненням спорожнення шлунка. При сумісному застосуванні тіазидних діуретиків із вітаміном D або солями кальцію можливе підвищення концентрації кальцію у сироватці крові. Одночасне призначення циклоспорину може призвести до підвищення концентрації сечової кислоти в крові, що підвищує ризик розвитку гіперурикемії і може спровокувати напад подагри.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Наведені нижче дози препарату Валз Н вказані у співвідношенні валсартан/гідрохлортіазид. Рекомендована доза – по 1 таблетці Валз Н один раз на добу дозуванням 80/12,5 мг. У пацієнтів, для яких добова доза 80/12,5 мг не дає бажаного ефекту, рекомендується збільшити добову дозу Валз Н до 160/12,5 мг для тих пацієнтів, яким показано подальше зниження АТ добова доза препарату Валз Н становить 160/25 мг відповідно. Хворим із порушенням функції нирок, коли КК становить понад 30 мл/хв., а також у хворих зі слабко або помірно вираженими порушеннями функції печінки за відсутності явищ холестазу не потрібне коригування дози препарату Валз Н.ПередозуванняСимптоми: зниження артеріального тиску, що може призвести до втрати свідомості та колапсу. Лікування: промивання шлунка, прийом достатньої кількості активованого вугілля, внутрішньовенно 0.9% розчин натрію хлориду. Валсартан не виводиться при діалізі через активне зв'язування з білками плазми. Гемодіаліз ефективний щодо гідрохлортіазиду.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. речовини, що діють: валсартан 80,00 мг, гідрохлортіазид 12,50 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна pH 102 - 36,00 мг, лактози моногідрат - 29,72 мг, кроскармелоза натрію - 10,80 мг, повідон К29/32 - 7,20 мг, тальк - 1,80 мг, магнію ,26 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0,72 мг; оболонка плівкова: Опадрай II 85G34642 Рожевий 7,20 мг (полівініловий спирт – 3,17 мг, тальк – 1,44 мг, титану діоксид – 1,39 мг, макрогол 3350 – 0,89 мг, лецитин – 0,25 мг, барвник заліза оксид червоний – 0,03 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0,03 мг, барвник заліза оксид чорний – 0,0006 мг). По 1, 2, 4 блістери або стрипи по 7 таблеток; по 1, 2, 3, 10 блістерів або стрипів по 10 таблеток; по 4 або 7 блістерів або стрипів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, з маркуванням "V" з одного боку та "Н" з іншого боку.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (блокатор рецепторів ангіотензину II + діуретик)ФармакокінетикаВалсартан Після прийому внутрішньо абсорбція – швидка, ступінь всмоктування варіабельна. Біодоступність – 23%. Час досягнення максимальної концентрації (ТСmах) - 2 год. При прийомі з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, що не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту. Зв'язок із білками плазми крові – 94-97%. При досягненні рівноважного стану обсяг розподілу – 17 л. Препарат метаболізується ферментною системою CYP2C9. Період напіввиведення (Т1/2) -9 год. Виводиться через кишечник – 70%, нирками – 30%, переважно у незміненому вигляді. Гідрохлоротіазид Після внутрішнього прийому гідрохлортіазид швидко всмоктується. Біодоступність становить 60-80%. ТСmах -2-5 год. Зв'язок з білками плазми крові 60-80%. Проникає через гематоплацентарний бар'єр та у грудне молоко. T1/2 – 6-15 год. Не метаболізується печінкою. Виводиться нирками: більше 95% дози у незміненому вигляді та близько 4% – у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду. Валсартан/гідрохлортіазид При сумісному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду зменшується приблизно на 30%, сам гідрохлортіазид не істотно впливає на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування.ФармакодинамікаКомбінований препарат, що має гіпотензивну дію, що складається з блокатора рецепторів ангіотензину II та тіазидного діуретика. Валсартан - периферичний вазодилататор, має гіпотензивну та діуретичну дію. Специфічний блокатор рецепторів AT1 ангіотензину II не інгібує АПФ; не впливає на вміст загального холестерину, тригліцеридів, глюкози та сечової кислоти, не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. Відзначається зниження артеріального тиску (АТ), що не супроводжується зміною частоти пульсу. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик середньої сили. Знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегмента петлі Генле, не впливаючи на її ділянку, що проходить у мозковому шарі нирки, що визначає слабкіший діуретичний ефект порівняно з фуросемідом. Блокує карбоангідразу в проксимальному відділі звивистих канальців, посилює виведення нирками іонів калію (у дистальних канальцях іони натрію обмінюється на іони калію), гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на кислотно-основний стан (іони натрію виводяться або разом з іонами хлору або гідрокарбонатом, тому при алкалозі посилюється виведення гідрокарбонату, при ацидозі - іонів хлору). Підвищує виведення магнію; затримує в організмі іони кальцію та урати. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год, досягає максимуму через 4 год, триває 10-12 год.Дія знижується при зменшенні швидкості клубочкової фільтрації та припиняється за її величиною менше 30 мл/хв. Знижує артеріальний тиск (АТ) за рахунок зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), зміни реактивності судинної стінки, зниження пресорного впливу ендогенних катехоламінів (адреналіну та норадреналіну) та посилення депресорного впливу на ганглії. Максимальний гіпотензивний ефект спостерігається у перші 2-4 тижні лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин препарату; порушення функції печінки, пов'язані з непрохідністю жовчних шляхів (в т.ч. біліарний цироз, холестаз); Анурія; Хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв.), у т.ч. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; Гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіперурикемія з клінічними проявами, рефрактерність до адекватної терапії; Системний червоний вовчак (ВКВ); Вік до 18 років (безпека та ефективність не встановлені); Вагітність, період лактації. З обережністю: стеноз ниркової артерії (односторонній або двосторонній), трансплантація нирки (немає даних щодо безпеки при застосуванні валсартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки); стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); одночасний прийом із препаратами солей калію, калійзберігаючими діуретиками, а також з лікарськими засобами, які можуть спричинити підвищення концентрації калію в крові (наприклад, гепарином); при одночасному прийомі з тіазидними діуретиками; зі слабкими або помірно вираженими порушеннями функції печінки за відсутності явищ холестазу.Побічна діяЗапаморочення, відчуття втоми, діарея, біль у животі, нудота, кашель, риніт, фарингіт, вірусні інфекції, зниження показника гематокриту, гіперкаліємія, гіперкреатинінемія, артралгія, біль у грудях, алергічні реакції, ангіоневротичний набряк, свербіж, шкіра висипання, порушення функції нирок. Потенційно можливі: валсартан – набряки, безсоння, астенія, зниження лібідо (менше 1%); гідрохлортіазид – розлад водно-електролітного балансу; часто: кропив'янка, зниження апетиту, нудота, блювання, ортостатична гіпотензія, зниження потенції; рідко: фотосенсибілізація, запор або діарея, неприємні відчуття в животі, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця, аритмії, біль голови, депресія, парестезії, порушення зору, тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: некротизуючий васкуліт, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), шкірні реакції, що нагадують ВКВ, загострення шкірних проявів ВКВ, панкреатит, лейкопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, гемолітична анемія, пневмоніт,Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе посилення антигіпертензивного ефекту при сумісному застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами (такими як вазодилататори, бета-адреноблокатори та ін.). Посилює нейротоксичність саліцилатів, побічні ефекти серцевих глікозидів, кардіотоксичну та нейротоксичну дію препаратів літію, ефективність курареподібних міорелаксантів. Знижує виведення хінідину, послаблює дію гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо, норепінефрину, епінефрину та протиподагричних засобів. Збільшує частоту алергічних реакцій до алопуринолу; зменшує виведення нирками цитотоксичних засобів (циклофосфамід, метотрексат) та призводить до посилення їх мієлосупресивної дії. Лікарські засоби, що інтенсивно зв'язуються з білками крові (непрямі антикоагулянти, клофібрат, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)), посилюють діуретичний ефект. Гіпотензивний ефект посилюють барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, етанол. При одночасному прийомі метилдопи можливий розвиток гемолізу; Колестирамін зменшує абсорбцію. Ризик розвитку гіпокаліємії підвищується при одночасному призначенні салуретиків, кортикостероїдів, адренокортикотропного гормону (АКТГ), амфотерицину В, карбеноксолону, пеніциліну G та похідних саліцилової кислоти. Підвищення біодоступності тіазидного діуретика спостерігається при одночасному призначенні холіноблокаторів (наприклад, атропіну, біперидену), що, мабуть, пов'язане зі зниженням рухової активності шлунково-кишкового тракту та уповільненням спорожнення шлунка. При сумісному застосуванні тіазидних діуретиків із вітаміном D або солями кальцію можливе підвищення концентрації кальцію у сироватці крові. Одночасне призначення циклоспорину може призвести до підвищення концентрації сечової кислоти в крові, що підвищує ризик розвитку гіперурикемії і може спровокувати напад подагри.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Наведені нижче дози препарату Валз Н вказані у співвідношенні валсартан/гідрохлортіазид. Рекомендована доза – по 1 таблетці Валз Н один раз на добу дозуванням 80/12,5 мг. У пацієнтів, для яких добова доза 80/12,5 мг не дає бажаного ефекту, рекомендується збільшити добову дозу Валз Н до 160/12,5 мг для тих пацієнтів, яким показано подальше зниження АТ добова доза препарату Валз Н становить 160/25 мг відповідно. Хворим із порушенням функції нирок, коли КК становить понад 30 мл/хв., а також у хворих зі слабко або помірно вираженими порушеннями функції печінки за відсутності явищ холестазу не потрібне коригування дози препарату Валз Н.ПередозуванняСимптоми: зниження артеріального тиску, що може призвести до втрати свідомості та колапсу. Лікування: промивання шлунка, прийом достатньої кількості активованого вугілля, внутрішньовенно 0.9% розчин натрію хлориду. Валсартан не виводиться при діалізі через активне зв'язування з білками плазми. Гемодіаліз ефективний щодо гідрохлортіазиду.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Амлодипіну безілат (амлодипіну бесілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг (Валсартан 160,00 мг; целюлоза мікрокристалічна, ); Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний; Оболонка плівкова: Опадрай II білий (полівініловий спирт, титану діоксид (Е171), макрогол, тальк), барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 7 таблеток у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 2, 4, 8 або 14 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний.ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін/валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан Cmax валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через - 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін Всмоктування. Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Cmax досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Біодоступність не залежить від їди. Розподіл. Vd становить приблизно 21 л/кг. За даними in vitro, зв'язок із білками плазми становить 97,5%. Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення. Амлодипін виводиться з плазми двофазно, з термінальним T1/2 від 30 до 50 год. Css в плазмі крові досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням AUC) приблизно на 40%, а Cmax приблизно на 50%. Приблизно через 8 годин після прийому внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала його натще, вирівнюються. Зменшення AUC не є клінічно значущим, тому валсартан можна приймати незалежно від їди. Розподіл. Vss валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з сироватковим альбуміном. Біотрансформація. Валсартан не піддається вираженому метаболізму. Лише близько 20% прийнятої дози визначається у плазмі у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 години та β-фаза з T1/2β близько 9 год. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді з жовчю через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Особливі групи пацієнтів Діти (вік до 18 років). Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). Tmax амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаково. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до збільшення AUC та T1/2. У пацієнтів похилого віку середні значення системного впливу валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок. У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються. Нирковий кліренс валсартану становить приблизно 30% від загального кліренсу з плазми крові, тому кореляція між функцією нирок і системною дією (за значенням AUC) валсартану не виявлена. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (Cl креатиніну 30–50 мл/хв). Порушення функції печінки. Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями відповідного віку. , статі та маси тіла.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві активні речовини з механізмом контролю АТ, що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу БКК, валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу гіпотензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з їх роздільним застосуванням. Амлодипін + валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипін + валсартан гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній дАТ ≥95 мм рт. ст. та <110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження артеріального тиску в положенні сидячи при артеріальній гіпертензії з дАТ ≥110 мм рт. ст. та <120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Гіпотензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном. Амлодипін Амлодипін — похідна дигідропіридину, БКК, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження ОПСС та АТ. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні лежачи та стоячи). Зниження АТ при тривалому застосуванні амлодипіну не супроводжується суттєвою зміною ЧСС та концентрації катехоламінів у плазмі крові. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом, як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції або протеїнурії. Амлодипін, як і інші БКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): незначне збільшення серцевого індексу, без істотного впливу на максимальну швидкість наростання тиску в ЛШ ( dP/dt) або кінцевого діастолічного тиску ЛШ, або кінцевого діастолічного об'єму ЛШ. Застосування амлодипіну в терапевтичному діапазоні доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або AV-провідність у інтактних тварин або людей. Застосування амлодипіну у комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є селективним АРА II (типу АТ1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори підтипу AT1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади AT1-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані рецептори підтипу АТ2, які протидіють ефектам стимулювання AT1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не інгібує АПФ, також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому прийому АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. Доведено, що частота розвитку сухого кашлю при лікуванні валсартаном значно нижча порівняно із застосуванням інгібіторів АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Гіпотензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними явищами (синдром відміни).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнти, яким показана комбінована терапія).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану або інших компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту ЛШ (в т.ч. гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та аортальний стеноз важкого ступеня); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; первинний гіперальдостеронізм; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також дітей та підлітків до 18 років не встановлена. З обережністю: порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; обструктивні захворювання жовчних шляхів; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (Cl креатиніну 30-50 мл/хв); односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; хронічна серцева недостатність ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіперкаліємія; гіпонатріємія; дієта з обмеженням споживання кухонної солі; знижений ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); спадковий ангіоневротичний набряк чи набряк і натомість попередньої терапії АРА II. Так само, як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня.Вагітність та лактаціяПрепарат Вамлосет протипоказаний при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При призначенні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II–III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркова недостатність). гіпотензія, гіперкаліємія) та загибель плода. Якщо все ж таки препарат застосовувався у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні бути під наглядом, т.к. можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності терапії препаратом Вамлосет у період лактації, грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Вамлосет® Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - порушення координації, запаморочення, постуральне запаморочення, парестезія, сонливість. З боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. З боку серця: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко - непритомність. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. З боку травної системи: нечасто діарея, нудота, почуття дискомфорту в животі, біль у верхній частині живота, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, біль у спині, припухлість суглобів; рідко м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. З боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення в місці введення: часто – астенія, підвищена стомлюваність, набряк обличчя, відчуття припливу крові до шкіри обличчя, набряки, периферичні набряки, пастозність. додаткова інформація У пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін/валсартан, периферичні набряки зустрічалися рідше (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували терапію лише амлодипіном (9%). Амлодипін З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко - сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто - порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезія; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. З боку органу зору: нечасто погіршення зору, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто шум у вухах. З боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. З боку судин: часто – відчуття припливу крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – підвищення активності печінкових ферментів (частіше з явищами холестазу), підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – алопеція, висип, еритема, реакції фоточутливості, свербіж шкіри, гіпергідроз, пурпура, шкірний висип, зміна кольору шкіри; дуже рідко - багатоформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто — набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, периферичні набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – зниження/підвищення маси тіла. Валсартан З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку травної системи: нечасто – почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — свербіж шкіри, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну в плазмі, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Додаткова інформація про компоненти препарату Небажані явища, про які повідомлялося раніше при застосуванні кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Вамлосет, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Часто - сонливість, запаморочення, відчуття серцебиття, біль у животі, нудота, набряки кісточок. Нечасто - безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія, тремор, порушення смаку, непритомність, гіпестезія, порушення зору (в т.ч. диплопія), шум у вухах, виражене зниження артеріального тиску, задишка, риніт, блювання , диспепсія, алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, гіпергідроз, свербіж шкіри, екзантема, міалгія, судоми в м'язах, біль, порушення сечовипускання, почастішання сечовипускання, імпотенція, гінекомастія, біль у грудях, нездужання, збільшення маси тіла, зниження Рідко – сплутаність свідомості. Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції, гіперглікемія, м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, інфаркт міокарда, аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь, гіпертензію, (найчастіше внаслідок холестазу), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість. Описано окремі випадки екстрапірамідного синдрому. Валсартан Частота невідома - зниження гемоглобіну і гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія, збільшення вмісту калію в сироватці крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, ангіоневро , васкуліт, гіперчутливість, включаючи сироваткову хворобуВзаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та ЛЗ, які мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити гіпотензивний ефект. Амлодипін Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік: одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, верапаміл або дилтіазем, азольні протигрибкові ЛЗ, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин). У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому необхідне медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифаміцин, рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений): слід застосовувати з обережністю, т.я. при одночасному застосуванні можливе зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Симвастатин: одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг збільшує експозицію симвастатину на 77% порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (в/в введення): в експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. З огляду на ризик розвитку гіперкаліємії слід уникати одночасного застосування БКК, в т.ч. амлодипіну у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус: при одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин: дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0–40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші: у клінічних дослідженнях амлодипіну немає значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, в т.ч. маалоксом, симетиконом, циметидином, НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Валсартан Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Небажане одночасне застосування Літій: одночасне застосування препаратів літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші ЛЗ та речовини, які можуть збільшити вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин): за необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають на вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозі більше 3 г на добу та інші неселективні НПЗЗ: при одночасному застосуванні можливе ослаблення гіпотензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників: за результатами дослідження in vitro, валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Інші: при монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від часу їди, 1 раз на добу. Добова доза, що рекомендується, — 1 табл. препарату Вамлосет®, що містить комбінацію амлодипіну/валсартану в дозі 5/80 мг, 5/160 мг, 10/160 мг. Розпочати прийом препарату Вамлосет® рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшити дозу можна через 1-2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза - 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Особливі групи пацієнтів Амлодипін Порушення функції нирок. Корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. Слід застосовувати з обережністю. Пацієнти похилого віку. Корекція дози та режиму дозування не потрібна. Валсартан Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну ≥30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна. Порушення функції печінки. Валсартан протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом та холестазом. Максимальна добова доза валсартану при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості – 80 мг. Препарат Вамлосет у дозі 5/160 мг, 5/320 мг, 10/160 та 10/320 мг цим пацієнтам протипоказаний. Пацієнти похилого віку. Корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. Передозування амлодипіну може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності ССС, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів.Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають комбінацію амлодипін/валсартан, у 0,4% випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах), при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску: слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, БАД, що містять калій або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст іонів калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпека застосування комбінації амлодипін + валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T1/2 подовжується, а AUC збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-8 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА ІІ, у т.ч. валсартан. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів з ангіоневротичним набряком (в т.ч. набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на тлі терапії препаратом Вальсакор®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, в т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легенів у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. БКК, зокрема. амлодипін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, т.к. можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня. Комбінація амлодипін + валсартан вивчалася лише у пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Амлодипіну безілат (амлодипіну бесілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг (Валсартан 160,00 мг; целюлоза мікрокристалічна, ); Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний; Оболонка плівкова: Опадрай II білий (полівініловий спирт, титану діоксид (Е171), макрогол, тальк), барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 7 таблеток у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 2, 4, 8 або 14 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний.ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін/валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан Cmax валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через - 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін Всмоктування. Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Cmax досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Біодоступність не залежить від їди. Розподіл. Vd становить приблизно 21 л/кг. За даними in vitro, зв'язок із білками плазми становить 97,5%. Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення. Амлодипін виводиться з плазми двофазно, з термінальним T1/2 від 30 до 50 год. Css в плазмі крові досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням AUC) приблизно на 40%, а Cmax приблизно на 50%. Приблизно через 8 годин після прийому внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала його натще, вирівнюються. Зменшення AUC не є клінічно значущим, тому валсартан можна приймати незалежно від їди. Розподіл. Vss валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з сироватковим альбуміном. Біотрансформація. Валсартан не піддається вираженому метаболізму. Лише близько 20% прийнятої дози визначається у плазмі у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 години та β-фаза з T1/2β близько 9 год. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді з жовчю через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Особливі групи пацієнтів Діти (вік до 18 років). Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). Tmax амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаково. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до збільшення AUC та T1/2. У пацієнтів похилого віку середні значення системного впливу валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок. У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються. Нирковий кліренс валсартану становить приблизно 30% від загального кліренсу з плазми крові, тому кореляція між функцією нирок і системною дією (за значенням AUC) валсартану не виявлена. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (Cl креатиніну 30–50 мл/хв). Порушення функції печінки. Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями відповідного віку. , статі та маси тіла.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві активні речовини з механізмом контролю АТ, що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу БКК, валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу гіпотензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з їх роздільним застосуванням. Амлодипін + валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипін + валсартан гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній дАТ ≥95 мм рт. ст. та <110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження артеріального тиску в положенні сидячи при артеріальній гіпертензії з дАТ ≥110 мм рт. ст. та <120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Гіпотензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном. Амлодипін Амлодипін — похідна дигідропіридину, БКК, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження ОПСС та АТ. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні лежачи та стоячи). Зниження АТ при тривалому застосуванні амлодипіну не супроводжується суттєвою зміною ЧСС та концентрації катехоламінів у плазмі крові. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом, як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції або протеїнурії. Амлодипін, як і інші БКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): незначне збільшення серцевого індексу, без істотного впливу на максимальну швидкість наростання тиску в ЛШ ( dP/dt) або кінцевого діастолічного тиску ЛШ, або кінцевого діастолічного об'єму ЛШ. Застосування амлодипіну в терапевтичному діапазоні доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або AV-провідність у інтактних тварин або людей. Застосування амлодипіну у комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є селективним АРА II (типу АТ1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори підтипу AT1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади AT1-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані рецептори підтипу АТ2, які протидіють ефектам стимулювання AT1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не інгібує АПФ, також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому прийому АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. Доведено, що частота розвитку сухого кашлю при лікуванні валсартаном значно нижча порівняно із застосуванням інгібіторів АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Гіпотензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними явищами (синдром відміни).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнти, яким показана комбінована терапія).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану або інших компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту ЛШ (в т.ч. гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та аортальний стеноз важкого ступеня); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; первинний гіперальдостеронізм; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також дітей та підлітків до 18 років не встановлена. З обережністю: порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; обструктивні захворювання жовчних шляхів; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (Cl креатиніну 30-50 мл/хв); односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; хронічна серцева недостатність ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіперкаліємія; гіпонатріємія; дієта з обмеженням споживання кухонної солі; знижений ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); спадковий ангіоневротичний набряк чи набряк і натомість попередньої терапії АРА II. Так само, як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня.Вагітність та лактаціяПрепарат Вамлосет протипоказаний при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При призначенні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II–III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркова недостатність). гіпотензія, гіперкаліємія) та загибель плода. Якщо все ж таки препарат застосовувався у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні бути під наглядом, т.к. можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності терапії препаратом Вамлосет у період лактації, грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Вамлосет® Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - порушення координації, запаморочення, постуральне запаморочення, парестезія, сонливість. З боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. З боку серця: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко - непритомність. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. З боку травної системи: нечасто діарея, нудота, почуття дискомфорту в животі, біль у верхній частині живота, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, біль у спині, припухлість суглобів; рідко м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. З боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення в місці введення: часто – астенія, підвищена стомлюваність, набряк обличчя, відчуття припливу крові до шкіри обличчя, набряки, периферичні набряки, пастозність. додаткова інформація У пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін/валсартан, периферичні набряки зустрічалися рідше (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували терапію лише амлодипіном (9%). Амлодипін З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко - сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто - порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезія; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. З боку органу зору: нечасто погіршення зору, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто шум у вухах. З боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. З боку судин: часто – відчуття припливу крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – підвищення активності печінкових ферментів (частіше з явищами холестазу), підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – алопеція, висип, еритема, реакції фоточутливості, свербіж шкіри, гіпергідроз, пурпура, шкірний висип, зміна кольору шкіри; дуже рідко - багатоформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто — набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, периферичні набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – зниження/підвищення маси тіла. Валсартан З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку травної системи: нечасто – почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — свербіж шкіри, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну в плазмі, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Додаткова інформація про компоненти препарату Небажані явища, про які повідомлялося раніше при застосуванні кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Вамлосет, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Часто - сонливість, запаморочення, відчуття серцебиття, біль у животі, нудота, набряки кісточок. Нечасто - безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія, тремор, порушення смаку, непритомність, гіпестезія, порушення зору (в т.ч. диплопія), шум у вухах, виражене зниження артеріального тиску, задишка, риніт, блювання , диспепсія, алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, гіпергідроз, свербіж шкіри, екзантема, міалгія, судоми в м'язах, біль, порушення сечовипускання, почастішання сечовипускання, імпотенція, гінекомастія, біль у грудях, нездужання, збільшення маси тіла, зниження Рідко – сплутаність свідомості. Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції, гіперглікемія, м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, інфаркт міокарда, аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь, гіпертензію, (найчастіше внаслідок холестазу), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість. Описано окремі випадки екстрапірамідного синдрому. Валсартан Частота невідома - зниження гемоглобіну і гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія, збільшення вмісту калію в сироватці крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, ангіоневро , васкуліт, гіперчутливість, включаючи сироваткову хворобуВзаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та ЛЗ, які мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити гіпотензивний ефект. Амлодипін Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік: одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, верапаміл або дилтіазем, азольні протигрибкові ЛЗ, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин). У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому необхідне медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифаміцин, рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений): слід застосовувати з обережністю, т.я. при одночасному застосуванні можливе зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Симвастатин: одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг збільшує експозицію симвастатину на 77% порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (в/в введення): в експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. З огляду на ризик розвитку гіперкаліємії слід уникати одночасного застосування БКК, в т.ч. амлодипіну у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус: при одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин: дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0–40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші: у клінічних дослідженнях амлодипіну немає значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, в т.ч. маалоксом, симетиконом, циметидином, НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Валсартан Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Небажане одночасне застосування Літій: одночасне застосування препаратів літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші ЛЗ та речовини, які можуть збільшити вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин): за необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають на вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозі більше 3 г на добу та інші неселективні НПЗЗ: при одночасному застосуванні можливе ослаблення гіпотензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників: за результатами дослідження in vitro, валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Інші: при монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від часу їди, 1 раз на добу. Добова доза, що рекомендується, — 1 табл. препарату Вамлосет®, що містить комбінацію амлодипіну/валсартану в дозі 5/80 мг, 5/160 мг, 10/160 мг. Розпочати прийом препарату Вамлосет® рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшити дозу можна через 1-2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза - 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Особливі групи пацієнтів Амлодипін Порушення функції нирок. Корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. Слід застосовувати з обережністю. Пацієнти похилого віку. Корекція дози та режиму дозування не потрібна. Валсартан Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну ≥30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна. Порушення функції печінки. Валсартан протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом та холестазом. Максимальна добова доза валсартану при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості – 80 мг. Препарат Вамлосет у дозі 5/160 мг, 5/320 мг, 10/160 та 10/320 мг цим пацієнтам протипоказаний. Пацієнти похилого віку. Корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. Передозування амлодипіну може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності ССС, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів.Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають комбінацію амлодипін/валсартан, у 0,4% випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах), при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску: слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, БАД, що містять калій або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст іонів калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпека застосування комбінації амлодипін + валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T1/2 подовжується, а AUC збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-8 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА ІІ, у т.ч. валсартан. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів з ангіоневротичним набряком (в т.ч. набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на тлі терапії препаратом Вальсакор®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, в т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легенів у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. БКК, зокрема. амлодипін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, т.к. можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня. Комбінація амлодипін + валсартан вивчалася лише у пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Амлодипіну безілат (амлодипіну бесілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг (Валсартан 160,00 мгцелюлоза мікрокристалічна, 2; Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний; Оболонка плівкова: Опадрай II білий (полівініловий спирт, титану діоксид (Е171), макрогол, тальк), барвник заліза оксид жовтий (Е172) По 7 таблеток у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 2, 4, 8 або 14 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний.ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін/валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан Cmax валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через - 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін Всмоктування. Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Cmax досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Біодоступність не залежить від їди. Розподіл. Vd становить приблизно 21 л/кг. За даними in vitro, зв'язок із білками плазми становить 97,5%. Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення. Амлодипін виводиться з плазми двофазно, з термінальним T1/2 від 30 до 50 год. Css в плазмі крові досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням AUC) приблизно на 40%, а Cmax приблизно на 50%. Приблизно через 8 годин після прийому внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала його натще, вирівнюються. Зменшення AUC не є клінічно значущим, тому валсартан можна приймати незалежно від їди. Розподіл. Vss валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з сироватковим альбуміном. Біотрансформація. Валсартан не піддається вираженому метаболізму. Лише близько 20% прийнятої дози визначається у плазмі у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 години та β-фаза з T1/2β близько 9 год. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді з жовчю через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Особливі групи пацієнтів Діти (вік до 18 років). Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). Tmax амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаково. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до збільшення AUC та T1/2. У пацієнтів похилого віку середні значення системного впливу валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок. У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються. Нирковий кліренс валсартану становить приблизно 30% від загального кліренсу з плазми крові, тому кореляція між функцією нирок і системною дією (за значенням AUC) валсартану не виявлена. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (Cl креатиніну 30–50 мл/хв). Порушення функції печінки. Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями відповідного віку. , статі та маси тіла.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві активні речовини з механізмом контролю АТ, що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу БКК, валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу гіпотензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з їх роздільним застосуванням. Амлодипін + валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипін + валсартан гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній дАТ ≥95 мм рт. ст. та <110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження артеріального тиску в положенні сидячи при артеріальній гіпертензії з дАТ ≥110 мм рт. ст. та <120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Гіпотензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном. Амлодипін Амлодипін — похідна дигідропіридину, БКК, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження ОПСС та АТ. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні лежачи та стоячи). Зниження АТ при тривалому застосуванні амлодипіну не супроводжується суттєвою зміною ЧСС та концентрації катехоламінів у плазмі крові. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом, як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції або протеїнурії. Амлодипін, як і інші БКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): незначне збільшення серцевого індексу, без істотного впливу на максимальну швидкість наростання тиску в ЛШ ( dP/dt) або кінцевого діастолічного тиску ЛШ, або кінцевого діастолічного об'єму ЛШ. Застосування амлодипіну в терапевтичному діапазоні доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або AV-провідність у інтактних тварин або людей. Застосування амлодипіну у комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є селективним АРА II (типу АТ1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори підтипу AT1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади AT1-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані рецептори підтипу АТ2, які протидіють ефектам стимулювання AT1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не інгібує АПФ, також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому прийому АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. Доведено, що частота розвитку сухого кашлю при лікуванні валсартаном значно нижча порівняно із застосуванням інгібіторів АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Гіпотензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними явищами (синдром відміни).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнти, яким показана комбінована терапія).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану або інших компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту ЛШ (в т.ч. гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та аортальний стеноз важкого ступеня); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; первинний гіперальдостеронізм; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також дітей та підлітків до 18 років не встановлена. З обережністю: порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; обструктивні захворювання жовчних шляхів; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (Cl креатиніну 30-50 мл/хв); односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; хронічна серцева недостатність ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіперкаліємія; гіпонатріємія; дієта з обмеженням споживання кухонної солі; знижений ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); спадковий ангіоневротичний набряк чи набряк і натомість попередньої терапії АРА II. Так само, як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня.Вагітність та лактаціяПрепарат Вамлосет протипоказаний при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При призначенні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II–III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркова недостатність). гіпотензія, гіперкаліємія) та загибель плода. Якщо все ж таки препарат застосовувався у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні бути під наглядом, т.к. можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності терапії препаратом Вамлосет у період лактації, грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Вамлосет® Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - порушення координації, запаморочення, постуральне запаморочення, парестезія, сонливість. З боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. З боку серця: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко - непритомність. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. З боку травної системи: нечасто діарея, нудота, почуття дискомфорту в животі, біль у верхній частині живота, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, біль у спині, припухлість суглобів; рідко м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. З боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення в місці введення: часто – астенія, підвищена стомлюваність, набряк обличчя, відчуття припливу крові до шкіри обличчя, набряки, периферичні набряки, пастозність. додаткова інформація У пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін/валсартан, периферичні набряки зустрічалися рідше (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували терапію лише амлодипіном (9%). Амлодипін З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко - сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто - порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезія; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. З боку органу зору: нечасто погіршення зору, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто шум у вухах. З боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. З боку судин: часто – відчуття припливу крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – підвищення активності печінкових ферментів (частіше з явищами холестазу), підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – алопеція, висип, еритема, реакції фоточутливості, свербіж шкіри, гіпергідроз, пурпура, шкірний висип, зміна кольору шкіри; дуже рідко - багатоформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто — набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, периферичні набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – зниження/підвищення маси тіла. Валсартан З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку травної системи: нечасто – почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — свербіж шкіри, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну в плазмі, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Додаткова інформація про компоненти препарату Небажані явища, про які повідомлялося раніше при застосуванні кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Вамлосет, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Часто - сонливість, запаморочення, відчуття серцебиття, біль у животі, нудота, набряки кісточок. Нечасто - безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія, тремор, порушення смаку, непритомність, гіпестезія, порушення зору (в т.ч. диплопія), шум у вухах, виражене зниження артеріального тиску, задишка, риніт, блювання , диспепсія, алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, гіпергідроз, свербіж шкіри, екзантема, міалгія, судоми в м'язах, біль, порушення сечовипускання, почастішання сечовипускання, імпотенція, гінекомастія, біль у грудях, нездужання, збільшення маси тіла, зниження Рідко – сплутаність свідомості. Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції, гіперглікемія, м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, інфаркт міокарда, аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь, гіпертензію, (найчастіше внаслідок холестазу), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість. Описано окремі випадки екстрапірамідного синдрому. Валсартан Частота невідома - зниження гемоглобіну і гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія, збільшення вмісту калію в сироватці крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, ангіоневро , васкуліт, гіперчутливість, включаючи сироваткову хворобуВзаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та ЛЗ, які мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити гіпотензивний ефект. Амлодипін Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік: одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, верапаміл або дилтіазем, азольні протигрибкові ЛЗ, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин). У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому необхідне медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифаміцин, рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений): слід застосовувати з обережністю, т.я. при одночасному застосуванні можливе зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Симвастатин: одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг збільшує експозицію симвастатину на 77% порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (в/в введення): в експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. З огляду на ризик розвитку гіперкаліємії слід уникати одночасного застосування БКК, в т.ч. амлодипіну у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус: при одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин: дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0–40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші: у клінічних дослідженнях амлодипіну немає значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, в т.ч. маалоксом, симетиконом, циметидином, НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Валсартан Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Небажане одночасне застосування Літій: одночасне застосування препаратів літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші ЛЗ та речовини, які можуть збільшити вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин): за необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають на вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозі більше 3 г на добу та інші неселективні НПЗЗ: при одночасному застосуванні можливе ослаблення гіпотензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників: за результатами дослідження in vitro, валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Інші: при монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від часу їди, 1 раз на добу. Добова доза, що рекомендується, — 1 табл. препарату Вамлосет®, що містить комбінацію амлодипіну/валсартану в дозі 5/80 мг, 5/160 мг, 10/160 мг. Розпочати прийом препарату Вамлосет® рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшити дозу можна через 1-2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза - 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Особливі групи пацієнтів Амлодипін Порушення функції нирок. Корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. Слід застосовувати з обережністю. Пацієнти похилого віку. Корекція дози та режиму дозування не потрібна. Валсартан Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну ≥30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна. Порушення функції печінки. Валсартан протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом та холестазом. Максимальна добова доза валсартану при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості – 80 мг. Препарат Вамлосет у дозі 5/160 мг, 5/320 мг, 10/160 та 10/320 мг цим пацієнтам протипоказаний. Пацієнти похилого віку. Корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. Передозування амлодипіну може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності ССС, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів.Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають комбінацію амлодипін/валсартан, у 0,4% випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах), при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску: слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, БАД, що містять калій або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст іонів калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпека застосування комбінації амлодипін + валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T1/2 подовжується, а AUC збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-8 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА ІІ, у т.ч. валсартан. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів з ангіоневротичним набряком (в т.ч. набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на тлі терапії препаратом Вальсакор®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, в т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легенів у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. БКК, зокрема. амлодипін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, т.к. можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня. Комбінація амлодипін + валсартан вивчалася лише у пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан таблетки, вкриті плівковою оболонкою на 1 таблетку 5 мг + 80 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 125,675 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 80,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172) на 1 таблетку 10 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 10 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) (1) Опадрай II білий: полівініловий спирт, титану діоксид (E171), макрогол, тальк.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 80 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями, з фаскою. Таблетки 5 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями. Таблетки 5 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-коричневого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Таблетки 10 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. За даними досліджень in vitro, показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(1/2)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо С(max) у плазмі досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» (AUC)) на 40 %, а C(max) – майже на 50 %, але приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно альбумінами. Біотрансформація Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (Т(1/2)(α) < 1 години та Т(1/2)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Амлодипін/Валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан C(max) валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Діти та підлітки < 18 років Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (³ 65 років) Час досягнення C(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T(1/2). У пацієнтів похилого віку середні значення системної дії (AUC) валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого віку та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну – КК) та системною дією (AUC) валсартану у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок. Порушення функції печінки Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного) віку, статі та маси тіла). Препарат Вамлосет® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві діючі речовини з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), валсартан – до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II. Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з АТ при їх роздільному застосуванні. Амлодипін Амлодипін – похідна дигідропіридину, БМКК, має антиангінальну та антигіпертензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується як з дигідропіридиновими, так і недигідропіридиновими рецепторами. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні амлодипіну. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Амлодипін, як і інші БМКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): відзначалося незначне збільшення серцевого індексу, без суттєвого впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ (dP/dt) та кінцевий діастолічний тиск та кінцевий діастолічний об'єм ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин і людей показали, що зниження артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності у інтактних тварин та людей. Застосування амлодипіну у комбінації з β-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує рецептори підтипу АТ (1), які відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади АТ(1)-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам при стимуляції АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому при прийомі АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин у більшості пацієнтів. Максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій. Цей ефект максимально виражений у пацієнтів,не отримують інгібітори АПФ або β-адреноблокатори. При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін/Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипіну/валсартану антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній діастолічний АТ (ДАД) ≥ 95 мм рт. ст. та < 110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження АТ у положенні «сидячи» при артеріальній гіпертензії з ДАТ ≥ 110 мм рт. ст. та < 120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Антигіпертензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін/валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Планування вагітності, вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок). Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (у т. ч. аортальний стеноз важкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Первинний гіперальдостеронізм. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також у дітей та підлітків до 18 років не встановлена. Порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, а також при обструктивних захворюваннях жовчних шляхів, односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії. хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, гострий коронарний синдром, після перенесеного гострого інфаркту міокарда, гіперкаліємія, гіпонатріємія, дієта з обмеженням споживання кухонної солі, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. діарея, блювання). Також як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом легкого та помірного ступеня та гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМП).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Вамлосет протипоказано при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II-III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію) та загибель плода. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні перебувати під наглядом, тому що можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Вамлосет у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Досвід застосування амлодипіну показує, що амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг, відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від < 1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Класифікація MedRA Небажані ефекти Частота Амлодипін/Валсартан Амлодипін Валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання Назофарингіт Часто - - Грип Часто - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома Лейкопенія - Дуже рідко - Нейтропенія - - Частота невідома Тромбоцитопенія іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Рідко Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - Гіперкальціємія Не часто - - Гіперглікемія - Дуже рідко - Гіперліпідемія Не часто - - Гіперурикемія Не часто - - Гіпокаліємія Часто - - Гіпонатріємія Не часто - - Порушення психіки Депресія - Не часто - Тривожність Рідко - - Безсоння/порушення сну - Не часто - Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - Запаморочення Не часто Часто - Постуральне запаморочення Не часто - - Порушення смаку - Не часто - Екстрапірамідні порушення - Частота невідома - Головний біль Часто Часто - М'язовий гіпертонус - Дуже рідко - Парастезія Не часто Не часто - Периферична нейропатія, нейропатія - Дуже рідко - Безсоння Не часто Часто - Непритомність - Не часто - Тремор - Не часто - Гіпестезія - Не часто - Порушення з боку органу зору Погіршення зору Рідко Не часто - Порушення зору Не часто Не часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Рідко Не часто - Вертіго Не часто - Не часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Не часто Часто - Непритомність Рідко - - Тахікардія Не часто - - Аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення з боку судин Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя - Часто - Виражене зниження АТ Рідко Не часто - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто Задишка - Не часто - Біль у глотці та гортані Не часто - - Риніт - Не часто - Порушення з боку травної системи Почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Зміна стільця - Не часто - Запор Не часто Не часто - Діарея Не часто Не часто - Сухість слизової оболонки порожнини рота Не часто Не часто - Диспепсія - Не часто - Гастрит - Дуже рідко - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - Нудота Не часто Часто - Панкреатит - Дуже рідко - Блювота - Не часто - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі. - Дуже рідко* Частота невідома Гепатит - Дуже рідко - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома Бульозний дерматит - - Частота невідома Ерітема Не часто - - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Екзантема Рідко Не часто - Гіпергідроз Рідко Не часто - Реакції фоточутливості - Не часто - Кожний зуд Рідко Не часто Частота невідома Пурпура - Не часто - Висипання на шкірі Не часто Не часто Частота невідома Зміна кольору шкіри - Не часто - Кропивниця - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Набряк Квінке - Дуже рідко - Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Артралгія Не часто Не часто - Біль у спині Не часто Не часто - Припухлість суглобів Не часто - - М'язові спазми Рідко Не часто - Міалгія - Не часто Частота невідома Набряк кісточок - Часто - Відчуття тяжкості у всьому тілі Рідко - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Частота невідома Порушення сечовипускання - Не часто - Ніктурія - Не часто - Поллакіурія Рідко Не часто - Поліурія Рідко - - Порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність - - Частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція - Не часто - еректильна дисфункція Рідко - - Гінекомастія - Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Не часто - Дискомфорт - Не часто - Підвищена стомлюваність Часто Часто Не часто Набряк обличчя Часто - - Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя Часто - - Некардіогенний біль у серці - Не часто - Набряки Часто Часто - Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Пастозність Часто - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення вмісту калію у сироватці крові - - Частота невідома Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - * Найчастіше внаслідок холестазуВзаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Вамлосет® Загальні лікарські взаємодії препарату Вамлосет® (амлодипін/валсартан) Одночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та лікарські засоби, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити антигіпертензивний ефект. Лікарські взаємодії для амлодипіну Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік Одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами протеази, верапамілом або дилтіаземом, азольними протигрибковими лікарськими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин) може призвести до значного збільшення системної експозиції. У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому потрібні медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому показаний контроль артеріального тиску та корекція дози амлодипіну як під час лікування індукторами ізоферменту CYP3A4, так і після їх відміни, особливо при застосуванні сильних індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів, що містять Звіробій продірявлений). Симвастатин Одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг/добу та симвастатину в дозі 80 мг/добу збільшує експозицію симвастатину на 77 % порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (внутрішньовенне введення) В експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипіну, у пацієнтів, які схильні до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин Дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0%-40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (ТTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші У клінічних дослідженнях амлодипіну немає значної взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, , циметидином, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Глюкокортикостероїди Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Небажане одночасне застосування Літій Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендується, тому що можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Вамлосет® та діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г/добу та неселективні НПЗЗ При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Вамлосет з іншими препаратами, що впливають на РААС. Інші При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка Вамлосету, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг, або 10/160 мг, або 5/320 мг, або 10/320 мг. Максимальна добова доза – 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Починати прийом препарату Вамлосет рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг.ПередозуванняСимптоми Дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартаном очікується розвиток вираженого зниження АТ і запаморочення. Передозування амлодипіном може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування Лікування симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється.За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів. Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину глюконату кальцію. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають терапію комбінацією амлодипін/валсартан, у 0,4 % випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах) при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і при необхідності провести внутрішньовенно інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, біологічно активних добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпечність застосування комбінації амлодипін/валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T (1/2) подовжується, а AUC – збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет® пацієнтам з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА II, зокрема валсартан. Ангіоневротичний набряк Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на фоні терапії препаратом Вамлосет®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у тому числа та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легень у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. Блокатори «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, тому що можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана, ГОКМП Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня, ГЗКМП. Комбінація амлодипіну/валсартану вивчалася тільки у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Вплив на керування транспортними засобами: При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан таблетки, вкриті плівковою оболонкою на 1 таблетку 5 мг + 80 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 125,675 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 80,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172) на 1 таблетку 10 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 10 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) (1) Опадрай II білий: полівініловий спирт, титану діоксид (E171), макрогол, тальк.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 80 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями, з фаскою. Таблетки 5 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями. Таблетки 5 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-коричневого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Таблетки 10 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. За даними досліджень in vitro, показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(1/2)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо С(max) у плазмі досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» (AUC)) на 40 %, а C(max) – майже на 50 %, але приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно альбумінами. Біотрансформація Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (Т(1/2)(α) < 1 години та Т(1/2)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Амлодипін/Валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан C(max) валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Діти та підлітки < 18 років Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (³ 65 років) Час досягнення C(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T(1/2). У пацієнтів похилого віку середні значення системної дії (AUC) валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого віку та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну – КК) та системною дією (AUC) валсартану у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок. Порушення функції печінки Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного) віку, статі та маси тіла). Препарат Вамлосет® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві діючі речовини з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), валсартан – до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II. Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з АТ при їх роздільному застосуванні. Амлодипін Амлодипін – похідна дигідропіридину, БМКК, має антиангінальну та антигіпертензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується як з дигідропіридиновими, так і недигідропіридиновими рецепторами. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні амлодипіну. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Амлодипін, як і інші БМКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): відзначалося незначне збільшення серцевого індексу, без суттєвого впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ (dP/dt) та кінцевий діастолічний тиск та кінцевий діастолічний об'єм ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин і людей показали, що зниження артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності у інтактних тварин та людей. Застосування амлодипіну у комбінації з β-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує рецептори підтипу АТ (1), які відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади АТ(1)-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам при стимуляції АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому при прийомі АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин у більшості пацієнтів. Максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій. Цей ефект максимально виражений у пацієнтів,не отримують інгібітори АПФ або β-адреноблокатори. При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін/Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипіну/валсартану антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній діастолічний АТ (ДАД) ≥ 95 мм рт. ст. та < 110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження АТ у положенні «сидячи» при артеріальній гіпертензії з ДАТ ≥ 110 мм рт. ст. та < 120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Антигіпертензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін/валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Планування вагітності, вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок). Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (у т. ч. аортальний стеноз важкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Первинний гіперальдостеронізм. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також у дітей та підлітків до 18 років не встановлена. Порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, а також при обструктивних захворюваннях жовчних шляхів, односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії. хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, гострий коронарний синдром, після перенесеного гострого інфаркту міокарда, гіперкаліємія, гіпонатріємія, дієта з обмеженням споживання кухонної солі, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. діарея, блювання). Також як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом легкого та помірного ступеня та гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМП).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Вамлосет протипоказано при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II-III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію) та загибель плода. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні перебувати під наглядом, тому що можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Вамлосет у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Досвід застосування амлодипіну показує, що амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг, відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від < 1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Класифікація MedRA Небажані ефекти Частота Амлодипін/Валсартан Амлодипін Валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання Назофарингіт Часто - - Грип Часто - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома Лейкопенія - Дуже рідко - Нейтропенія - - Частота невідома Тромбоцитопенія іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Рідко Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - Гіперкальціємія Не часто - - Гіперглікемія - Дуже рідко - Гіперліпідемія Не часто - - Гіперурикемія Не часто - - Гіпокаліємія Часто - - Гіпонатріємія Не часто - - Порушення психіки Депресія - Не часто - Тривожність Рідко - - Безсоння/порушення сну - Не часто - Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - Запаморочення Не часто Часто - Постуральне запаморочення Не часто - - Порушення смаку - Не часто - Екстрапірамідні порушення - Частота невідома - Головний біль Часто Часто - М'язовий гіпертонус - Дуже рідко - Парастезія Не часто Не часто - Периферична нейропатія, нейропатія - Дуже рідко - Безсоння Не часто Часто - Непритомність - Не часто - Тремор - Не часто - Гіпестезія - Не часто - Порушення з боку органу зору Погіршення зору Рідко Не часто - Порушення зору Не часто Не часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Рідко Не часто - Вертіго Не часто - Не часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Не часто Часто - Непритомність Рідко - - Тахікардія Не часто - - Аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення з боку судин Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя - Часто - Виражене зниження АТ Рідко Не часто - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто Задишка - Не часто - Біль у глотці та гортані Не часто - - Риніт - Не часто - Порушення з боку травної системи Почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Зміна стільця - Не часто - Запор Не часто Не часто - Діарея Не часто Не часто - Сухість слизової оболонки порожнини рота Не часто Не часто - Диспепсія - Не часто - Гастрит - Дуже рідко - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - Нудота Не часто Часто - Панкреатит - Дуже рідко - Блювота - Не часто - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі. - Дуже рідко* Частота невідома Гепатит - Дуже рідко - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома Бульозний дерматит - - Частота невідома Ерітема Не часто - - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Екзантема Рідко Не часто - Гіпергідроз Рідко Не часто - Реакції фоточутливості - Не часто - Кожний зуд Рідко Не часто Частота невідома Пурпура - Не часто - Висипання на шкірі Не часто Не часто Частота невідома Зміна кольору шкіри - Не часто - Кропивниця - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Набряк Квінке - Дуже рідко - Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Артралгія Не часто Не часто - Біль у спині Не часто Не часто - Припухлість суглобів Не часто - - М'язові спазми Рідко Не часто - Міалгія - Не часто Частота невідома Набряк кісточок - Часто - Відчуття тяжкості у всьому тілі Рідко - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Частота невідома Порушення сечовипускання - Не часто - Ніктурія - Не часто - Поллакіурія Рідко Не часто - Поліурія Рідко - - Порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність - - Частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція - Не часто - еректильна дисфункція Рідко - - Гінекомастія - Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Не часто - Дискомфорт - Не часто - Підвищена стомлюваність Часто Часто Не часто Набряк обличчя Часто - - Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя Часто - - Некардіогенний біль у серці - Не часто - Набряки Часто Часто - Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Пастозність Часто - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення вмісту калію у сироватці крові - - Частота невідома Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - * Найчастіше внаслідок холестазуВзаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Вамлосет® Загальні лікарські взаємодії препарату Вамлосет® (амлодипін/валсартан) Одночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та лікарські засоби, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити антигіпертензивний ефект. Лікарські взаємодії для амлодипіну Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік Одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами протеази, верапамілом або дилтіаземом, азольними протигрибковими лікарськими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин) може призвести до значного збільшення системної експозиції. У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому потрібні медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому показаний контроль артеріального тиску та корекція дози амлодипіну як під час лікування індукторами ізоферменту CYP3A4, так і після їх відміни, особливо при застосуванні сильних індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів, що містять Звіробій продірявлений). Симвастатин Одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг/добу та симвастатину в дозі 80 мг/добу збільшує експозицію симвастатину на 77 % порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (внутрішньовенне введення) В експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипіну, у пацієнтів, які схильні до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин Дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0%-40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (ТTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші У клінічних дослідженнях амлодипіну немає значної взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, , циметидином, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Глюкокортикостероїди Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Небажане одночасне застосування Літій Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендується, тому що можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Вамлосет® та діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г/добу та неселективні НПЗЗ При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Вамлосет з іншими препаратами, що впливають на РААС. Інші При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка Вамлосету, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг, або 10/160 мг, або 5/320 мг, або 10/320 мг. Максимальна добова доза – 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Починати прийом препарату Вамлосет рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг.ПередозуванняСимптоми Дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартаном очікується розвиток вираженого зниження АТ і запаморочення. Передозування амлодипіном може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування Лікування симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється.За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів. Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину глюконату кальцію. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають терапію комбінацією амлодипін/валсартан, у 0,4 % випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах) при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і при необхідності провести внутрішньовенно інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, біологічно активних добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпечність застосування комбінації амлодипін/валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T (1/2) подовжується, а AUC – збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет® пацієнтам з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА II, зокрема валсартан. Ангіоневротичний набряк Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на фоні терапії препаратом Вамлосет®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у тому числа та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легень у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. Блокатори «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, тому що можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана, ГОКМП Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня, ГЗКМП. Комбінація амлодипіну/валсартану вивчалася тільки у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Вплив на керування транспортними засобами: При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан таблетки, вкриті плівковою оболонкою на 1 таблетку 5 мг + 80 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 125,675 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 80,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172) на 1 таблетку 10 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 10 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) (1) Опадрай II білий: полівініловий спирт, титану діоксид (E171), макрогол, тальк.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 80 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями, з фаскою. Таблетки 5 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями. Таблетки 5 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-коричневого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Таблетки 10 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. За даними досліджень in vitro, показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(1/2)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо С(max) у плазмі досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» (AUC)) на 40 %, а C(max) – майже на 50 %, але приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно альбумінами. Біотрансформація Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (Т(1/2)(α) < 1 години та Т(1/2)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Амлодипін/Валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан C(max) валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Діти та підлітки < 18 років Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (³ 65 років) Час досягнення C(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T(1/2). У пацієнтів похилого віку середні значення системної дії (AUC) валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого віку та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну – КК) та системною дією (AUC) валсартану у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок. Порушення функції печінки Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного) віку, статі та маси тіла). Препарат Вамлосет® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві діючі речовини з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), валсартан – до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II. Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з АТ при їх роздільному застосуванні. Амлодипін Амлодипін – похідна дигідропіридину, БМКК, має антиангінальну та антигіпертензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується як з дигідропіридиновими, так і недигідропіридиновими рецепторами. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні амлодипіну. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Амлодипін, як і інші БМКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): відзначалося незначне збільшення серцевого індексу, без суттєвого впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ (dP/dt) та кінцевий діастолічний тиск та кінцевий діастолічний об'єм ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин і людей показали, що зниження артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності у інтактних тварин та людей. Застосування амлодипіну у комбінації з β-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує рецептори підтипу АТ (1), які відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади АТ(1)-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам при стимуляції АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому при прийомі АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин у більшості пацієнтів. Максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій. Цей ефект максимально виражений у пацієнтів,не отримують інгібітори АПФ або β-адреноблокатори. При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін/Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипіну/валсартану антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній діастолічний АТ (ДАД) ≥ 95 мм рт. ст. та < 110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження АТ у положенні «сидячи» при артеріальній гіпертензії з ДАТ ≥ 110 мм рт. ст. та < 120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Антигіпертензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін/валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Планування вагітності, вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок). Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (у т. ч. аортальний стеноз важкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Первинний гіперальдостеронізм. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також у дітей та підлітків до 18 років не встановлена. Порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, а також при обструктивних захворюваннях жовчних шляхів, односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії. хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, гострий коронарний синдром, після перенесеного гострого інфаркту міокарда, гіперкаліємія, гіпонатріємія, дієта з обмеженням споживання кухонної солі, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. діарея, блювання). Також як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом легкого та помірного ступеня та гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМП).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Вамлосет протипоказано при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II-III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію) та загибель плода. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні перебувати під наглядом, тому що можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Вамлосет у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Досвід застосування амлодипіну показує, що амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг, відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від < 1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Класифікація MedRA Небажані ефекти Частота Амлодипін/Валсартан Амлодипін Валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання Назофарингіт Часто - - Грип Часто - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома Лейкопенія - Дуже рідко - Нейтропенія - - Частота невідома Тромбоцитопенія іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Рідко Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - Гіперкальціємія Не часто - - Гіперглікемія - Дуже рідко - Гіперліпідемія Не часто - - Гіперурикемія Не часто - - Гіпокаліємія Часто - - Гіпонатріємія Не часто - - Порушення психіки Депресія - Не часто - Тривожність Рідко - - Безсоння/порушення сну - Не часто - Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - Запаморочення Не часто Часто - Постуральне запаморочення Не часто - - Порушення смаку - Не часто - Екстрапірамідні порушення - Частота невідома - Головний біль Часто Часто - М'язовий гіпертонус - Дуже рідко - Парастезія Не часто Не часто - Периферична нейропатія, нейропатія - Дуже рідко - Безсоння Не часто Часто - Непритомність - Не часто - Тремор - Не часто - Гіпестезія - Не часто - Порушення з боку органу зору Погіршення зору Рідко Не часто - Порушення зору Не часто Не часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Рідко Не часто - Вертіго Не часто - Не часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Не часто Часто - Непритомність Рідко - - Тахікардія Не часто - - Аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення з боку судин Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя - Часто - Виражене зниження АТ Рідко Не часто - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто Задишка - Не часто - Біль у глотці та гортані Не часто - - Риніт - Не часто - Порушення з боку травної системи Почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Зміна стільця - Не часто - Запор Не часто Не часто - Діарея Не часто Не часто - Сухість слизової оболонки порожнини рота Не часто Не часто - Диспепсія - Не часто - Гастрит - Дуже рідко - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - Нудота Не часто Часто - Панкреатит - Дуже рідко - Блювота - Не часто - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі. - Дуже рідко* Частота невідома Гепатит - Дуже рідко - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома Бульозний дерматит - - Частота невідома Ерітема Не часто - - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Екзантема Рідко Не часто - Гіпергідроз Рідко Не часто - Реакції фоточутливості - Не часто - Кожний зуд Рідко Не часто Частота невідома Пурпура - Не часто - Висипання на шкірі Не часто Не часто Частота невідома Зміна кольору шкіри - Не часто - Кропивниця - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Набряк Квінке - Дуже рідко - Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Артралгія Не часто Не часто - Біль у спині Не часто Не часто - Припухлість суглобів Не часто - - М'язові спазми Рідко Не часто - Міалгія - Не часто Частота невідома Набряк кісточок - Часто - Відчуття тяжкості у всьому тілі Рідко - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Частота невідома Порушення сечовипускання - Не часто - Ніктурія - Не часто - Поллакіурія Рідко Не часто - Поліурія Рідко - - Порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність - - Частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція - Не часто - еректильна дисфункція Рідко - - Гінекомастія - Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Не часто - Дискомфорт - Не часто - Підвищена стомлюваність Часто Часто Не часто Набряк обличчя Часто - - Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя Часто - - Некардіогенний біль у серці - Не часто - Набряки Часто Часто - Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Пастозність Часто - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення вмісту калію у сироватці крові - - Частота невідома Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - * Найчастіше внаслідок холестазуВзаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Вамлосет® Загальні лікарські взаємодії препарату Вамлосет® (амлодипін/валсартан) Одночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та лікарські засоби, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити антигіпертензивний ефект. Лікарські взаємодії для амлодипіну Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік Одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами протеази, верапамілом або дилтіаземом, азольними протигрибковими лікарськими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин) може призвести до значного збільшення системної експозиції. У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому потрібні медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому показаний контроль артеріального тиску та корекція дози амлодипіну як під час лікування індукторами ізоферменту CYP3A4, так і після їх відміни, особливо при застосуванні сильних індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів, що містять Звіробій продірявлений). Симвастатин Одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг/добу та симвастатину в дозі 80 мг/добу збільшує експозицію симвастатину на 77 % порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (внутрішньовенне введення) В експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипіну, у пацієнтів, які схильні до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин Дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0%-40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (ТTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші У клінічних дослідженнях амлодипіну немає значної взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, , циметидином, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Глюкокортикостероїди Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Небажане одночасне застосування Літій Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендується, тому що можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Вамлосет® та діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г/добу та неселективні НПЗЗ При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Вамлосет з іншими препаратами, що впливають на РААС. Інші При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка Вамлосету, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг, або 10/160 мг, або 5/320 мг, або 10/320 мг. Максимальна добова доза – 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Починати прийом препарату Вамлосет рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг.ПередозуванняСимптоми Дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартаном очікується розвиток вираженого зниження АТ і запаморочення. Передозування амлодипіном може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування Лікування симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється.За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів. Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину глюконату кальцію. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають терапію комбінацією амлодипін/валсартан, у 0,4 % випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах) при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і при необхідності провести внутрішньовенно інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, біологічно активних добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпечність застосування комбінації амлодипін/валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T (1/2) подовжується, а AUC – збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет® пацієнтам з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА II, зокрема валсартан. Ангіоневротичний набряк Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на фоні терапії препаратом Вамлосет®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у тому числа та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легень у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. Блокатори «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, тому що можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана, ГОКМП Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня, ГЗКМП. Комбінація амлодипіну/валсартану вивчалася тільки у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Вплив на керування транспортними засобами: При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена ​​чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: варфарину натрію клатрат – 2,71 мг, у перерахунку на варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: магнію стеарат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфату дигідрат, повідон К-30. По 5, 10, 14, 20 або 25 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 1, 2, 3, 4, 5 або 10 контурних осередкових упаковок або банку з інструкцією із застосування в пачку з картону. По 50, 100 або 250 таблеток у полімерну або скляну банку з кришкою.Опис лікарської формиТаблетки білого кольору, круглі, плоскоциліндричної форми з фаскою та насічками для поділу таблетки на чотири частини.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтний засіб непрямої дії.ФармакокінетикаАбсорбція – повна. Зв'язок із білками плазми – 97-99%. Терапевтична концентрація у плазмі – 1-5 мкг/мл (0,003-0,015 ммоль/л). Знаходиться у вигляді рацемічної сполуки, при цьому в організмі людини L-ізомер має більшу активність, ніж правообертальний. Проникає через плаценту, але не секретується із грудним молоком. Препарат метаболізується ферментною системою CYP2C9 з утворенням неактивних та слабоактивних метаболітів, які реабсорбуються з жовчі, при цьому L-ізомер метаболізується швидше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Період напіввиведення (Т1/2) рацемічного варфарину – 40 год. Виводиться нирками.ФармакодинамікаАнтикоагулянт непрямої дії. Пригнічує синтез вітамін К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX та Х) та білків С та S у печінці. Оптимальна антикоагулянтна дія спостерігається на 3-5 день від початку застосування та припиняється через 3-5 днів після прийому останньої дози.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозу та тромбоемболії судин; гострий венозний тромбоз та тромбоемболія легеневої артерії; післяопераційний тромбоз; повторний інфаркт міокарда; як додатковий ЛЗ при проведенні хірургічного або тромболітичного лікування тромбозу, а також при електричній кардіоверсії миготливої ​​аритмії; рецидивний венозний тромбоз; повторна тромбоемболія легеневої артерії; протезування клапанів серця та судин (можлива комбінація з ацетилсаліциловою кислотою (АСК); тромбоз периферичних, коронарних та мозкових артерій; вторинна профілактика тромбозу та тромбоемболії після інфаркту міокарда та при мерехтіння передсердь.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, гостра кровотеча, тяжкі захворювання печінки або нирок, тяжка артеріальна гіпертензія, гострий ДВС-синдром, дефіцит білків С та S, геморагічний діатез, тромбоцитопенія, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки у стадії загострення, головної крові, ниркова недостатність, вагітність, спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід (назальна гіпоплазія та хондродисплазія, атрофія зорового нерва, катаракта, що ведуть до повної або часткової сліпоти, затримка розумового та фізичного розвитку, мікроцефалія). Може спричинити кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів, у зв'язку з чим препарат не слід призначати вагітним жінкам. Варфарин виводиться з грудним молоком у незначній кількості та не впливає на згортання крові у дитини, тому препарат можна застосовувати у період лактації. Мати, що годує, повинна перебувати під наглядом лікаря, контролювати протромбіновий час, міжнародне нормалізоване ставлення (МНО). До початку застосування варфарину необхідно досліджувати вміст вітаміну К у немовляти, щоб уникнути розвитку у нього кровотечі.Бажано утриматися від годування груддю у перші три дні терапії варфарином.Побічна діяНайчастіше: >1/10 – кровоточивість. Часто: >1/100, Нечасто: >1/1000, Рідко: >1/10000, Кровотечі. Найчастіший фактор ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу. Імовірність кровотечі підвищується, якщо МНО значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при МНО, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. З боку травної системи. Блювота, нудота, пронос. Некрози. Кумариновий некроз. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Поразки спостерігаються з 3 по 10 день прийому препарату і етіологія передбачає недостатність антитромботичного протеїну С або S. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Інші. Реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням концентрацій ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), дипіридамол, вальпроєва кислота, інгібітори цитохрому Р450 (циметидин, хлорамфенікол) збільшують ризик розвитку кровотеч. Слід уникати одночасного застосування цих лікарських засобів (ЛС) та варфарину (циметидин можна замінити на ранітидин або фамотидин). При необхідності лікування хлорамфеніколом антикоагулянтну терапію слід тимчасово припинити. Діуретики можуть знижувати дію антикоагулянтів (у разі вираженої гіповолемічної дії, яка може призвести до збільшення концентрації факторів зсідання крові). Послаблюють дію варфарину: барбітурати, вітамін К, глутетимід, гризеофульвін, диклоксацилін, карбамазепін, міансерин, парацетамол, ретиноїди, рифампіцин, сукральфат, феназон, колестірамін. Посилюють дію варфарину: алопуринол, аміодарон, анаболічні стероїди (алкільовані в положенні С17), АСК та ін. , налідіксова кислота, нілутамід, омепразол, пароксетин, прогуаніл, хлор, хлор, кислота, етанол. У разі поєднаного застосування варфарину з переліченими вище препаратами необхідно проводити контроль MHO на початку і в кінці лікування і по можливості через 2-3 тижні від початку терапії. При використанні ЛЗ (наприклад,проносних), які можуть підвищити ризик розвитку кровотеч через зниження нормальної коагуляції (пригнічення факторів згортання крові або ферментів печінки), стратегія антикоагулянтної терапії повинна визначатися можливістю проведення лабораторного контролю. Якщо можливий частий лабораторний контроль, то за необхідності терапії подібними до ЛЗ дозу варфарину можна зменшити на 5-10%. Якщо проведення лабораторного контролю утруднено, то у разі потреби призначення зазначених ЛЗ варфарин слід відмінити.Спосіб застосування та дозиВсередину, в один прийом, в той самий час доби. Початкова доза – 2,5-5 мг/добу. Подальший режим дозування встановлюють індивідуально, залежно від результатів визначення протромбінового часу або МНО. Протромбіновий час має бути збільшений у 2-4 рази від вихідного, а МНО має досягати 2,2-4,4 залежно від захворювання, небезпеки тромбозу, ризику кровотеч та індивідуальних особливостей хворого. При визначенні МНО слід враховувати індекс чутливості тромбопластину та використовувати цей показник як поправний коефіцієнт (1,22 - при використанні вітчизняного тромбопластину з мозку кролика "Неопласт" і 1,2 - при використанні тромбопластину фірми "Рош Діагностика"). Літнім та ослабленим хворим зазвичай призначають нижчі дози препарату. Перед майбутнім хірургічним втручанням (за високого ризику тромбоемболічних ускладнень) лікування починають за 2-3 дні до операції. У разі гострого тромбозу лікування проводять у комбінації з гепарином доти, поки повністю не проявиться ефект від пероральної антикоагулянтної терапії (не раніше, ніж на 3-5 діб лікування). При протезуванні клапанів серця, гострому венозному тромбозі вен або тромбоемболії (на початкових етапах), тромбозі лівого шлуночка та для профілактики ішемії міокарда потрібно прагнути ефективної дії, що відзначається при МНО 2,8-4. У разі мерехтіння передсердь та при проведенні підтримуючої терапії при тромбозі вен та тромбоемболії досягають помірного протизгортаючого ефекту (МНО 2,8-3). При сумісному застосуванні варфарину з ацетилсаліцилової кислотою показник МНО повинен бути в межах 2-2,5. Діти Дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай становить 0,2 мг/кг на добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг на добу – при порушенні. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників МНО. Рекомендовані рівні МНО такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення врфарину в дітей віком повинен приймати досвідчений спеціаліст. Лікування має проводитися під наглядом педіатра. Тривалість лікування залежить стану хворого. Лікування можна скасовувати одразу.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому пацієнт може мати незначні кровотечі, наприклад мікрогематурія, кровоточивість ясен тощо. У легких випадках достатньо знизити дозу або припинити лікування на короткий термін. При незначних кровотечах достатньо припинити прийом препарату до досягнення МНО цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі – введення вітаміну К (внутрішньовенно) та активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до Варфарін розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що період напіввиведення варфарину становить 20-60 годин. Рекомендації щодо застосування варфарину У разі незначної кровотечі Рівень МНО Рекомендації <5,0 Пропустити наступну дозу варфарину та продовжити прийом нижчих доз при досягненні терапевтичного рівня МНО 5,0-9,0 Пропустити 1-2 дози варфарину і продовжити прийом низьких доз при досягненні терапевтичного рівня МНО. Або пропустити 1 дозу варфарину і призначити вітамін К у дозах 1-2,5 мг перорально. >9,0 Показано скасування препарату Рівень МНО Рекомендації 5,0-9,0 при планованій операції Припинити прийом варфарину та призначити вітамін К у дозах 2,0-4,0 мг перорально (за 24 години до запланованої операції). >20,0 або за сильної кровотечі Призначити вітамін До дозах 10 мг шляхом повільної внутрішньовенної інфузії. Переливання концентратів факторів протромбінового комплексу або свіжозамороженої плазми або цільної крові. За потреби повторне введення вітаміну К кожні 12 годин. Запобіжні заходи та особливі вказівкиОбов'язковою умовою терапії варфарином є суворе дотримання хворим на прийом призначеної дози препарату. Пацієнти, які страждають на алкоголізм, а також пацієнти з деменцією, можуть бути нездатні дотримуватися запропонованого режиму прийому варфарину. Такі стани, як лихоманка, гіпертиреоз, декомпенсована серцева недостатність, алкоголізм із супутнім ураженням печінки можуть посилювати дію варфарину. При гіпотиреозі ефект варфарину може бути знижений. У разі ниркової недостатності або нефротичного синдрому підвищується рівень вільної фракції варфарину в плазмі крові, яка, залежно від супутніх захворювань, може призводити як до посилення, так і до зниження ефекту. У разі помірної печінкової недостатності ефект варфарину посилюється. У всіх вищезгаданих станах має проводитися ретельне моніторування рівня MHO. Пацієнтам, які отримують варфарин, як знеболювальні препарати рекомендується призначати парацетамол, трамадол або опіати. У разі необхідності гаступлення швидкого антитромботичного ефекту рекомендується розпочинати лікування із введення гепарину; потім протягом 5-7 днів слід проводити комбіновану терапію гепарином і варфарином доти, доки цільовий рівень MHO не зберігатиметься протягом 2 днів. Щоб уникнути кумаринового некрозу пацієнтам зі спадковою недостатністю антитромботичного протеїну С або S спочатку повинен бути введений гепарин. Супутня початкова доза навантаження не повинна перевищувати 5 мг. Введення гепарину має продовжуватися протягом 5-7 днів. У період лікування варфарином необхідно утримуватися від вживання етанолу (ризик розвитку гіпопротромбінемії та кровотеч). У разі індивідуальної резистентності до варфарину (зрідка зустрічається) для досягнення терапевтичного ефекту необхідно від 5 до 20 ударних доз варфарину. Якщо прийом варфарину у таких пацієнтів неефективний, слід встановити й інші можливі причини, серед яких можливі: одночасний прийом варфарину з іншими лікарськими засобами (див. відповідний розділ інструкції), неадекватний харчовий раціон, лабораторні помилки. Лікування пацієнтів похилого віку має проводитися з особливими застереженнями, т.к. синтез факторів згортання та печінковий метаболізм у таких хворих знижується, внаслідок чого може настати надмірний ефект від дії варфарину. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Чи не впливає на здатність керувати транспортними засобами, механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена ​​чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена ​​чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена ​​чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена ​​чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена ​​чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: варфарин натрію – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактоза; крохмаль кукурудзяний; кальцію гідрофосфату дигідрат; індигокармін; повідон 30; магнію стеарат Таблетки, 2,5 мг: у флаконах пластикових, укупорених кришками, що нагвинчуються, під якими вмонтовані прокладки з кільцями для відриву, що забезпечують контроль першого розтину, по 50 або 100 шт. 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі форми таблетки, з хрестоподібною ризикою, світло-блакитного кольору.Фармакотерапевтична групаАнтикоагулянтне.ФармакокінетикаШвидко всмоктується із ШКТ практично повністю. Зв'язування з білками плазми – 97-99%. Метаболізується у печінці. Варфарин являє собою рацемічну суміш, причому R- та S-ізомери метаболізуються в печінці різними шляхами. Кожен із ізомерів перетворюється на 2 основні метаболіти. Основним каталізатором метаболізму для S-енантіомер варфарину є фермент CYP2C9, а для R-енантіомер варфарину - CYP1A2 і CYP3A4. Лівообертальний ізомер варфарину (S-варфарин) має в 2-5 разів більшу антикоагулянтну активність, ніж правообертальний ізомер (R-енантіомер), проте T 1/2 останнього більше. Пацієнти з поліморфізмом ферменту CYP2C9, включаючи алелі CYP2C9*2 та CYP2C9*3, можуть мати підвищену чутливість до варфарину та підвищений ризик розвитку кровотеч. Варфарин виводиться з організму з жовчю у вигляді неактивних метаболітів, які реабсорбуються у ШКТ та виділяються із сечею. T 1/2 становить від 20 до 60 год. Для R-енантіомеру T 1/2 становить від 37 до 89 год, а для S-енантіомеру — від 21 до 43 год.ФармакодинамікаБлокує в печінці синтез вітамін-К-залежних факторів згортання крові (II, VII, IX, X), знижує їхню концентрацію в плазмі та уповільнює процес згортання крові. Початок протизгортання спостерігається через 36-72 години від початку прийому препарату з розвитком максимального ефекту на 5-7-й день від початку застосування. Після припинення прийому препарату відновлення активності вітамін-К-залежних факторів зсідання крові відбувається протягом 4-5 днів.Показання до застосуванняЛікування та профілактика тромбозів та емболії кровоносних судин: гострий та рецидивуючий венозний тромбоз, емболія легеневої артерії; минущі ішемічні атаки та інсульти; вторинна профілактика інфаркту міокарда та профілактика тромбоемболічних ускладнень після інфаркту міокарда; профілактика тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із фібриляцією передсердь, ураженнями серцевих клапанів або протезованими клапанами серця; профілактика післяопераційних тромбозівПротипоказання до застосуваннявстановлена ​​чи підозрювана підвищена чутливість до компонентів препарату; гостра кровотеча; вагітність (I триместр та останні 4 тижні вагітності); тяжкі захворювання печінки або нирок; гострий синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання; дефіцит білків С та S; тромбоцитопенія; пацієнти з високим ризиком розвитку кровотеч, включаючи пацієнтів із геморагічними розладами; варикозне розширення вен стравоходу; аневризм артерій; люмбальна пункція; виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; тяжкі рани (включаючи операційні); бактеріальний ендокардит; злоякісна гіпертензія; геморагічний інсульт, внутрішньочерепний крововилив.Вагітність та лактаціяВарфарин швидко проникає через плаценту, надає тератогенну дію на плід, призводячи до розвитку варфаринового синдрому у плода на 6-12 тижні вагітності. Прояви даного синдрому: назальна гіпоплазія (сідлоподібна деформація носа та інші хрящові зміни) і точкова хондродисплазія при рентгенологічному дослідженні (особливо в хребті та довгих трубчастих кістках), короткі кисті та пальці рук, атрофія зорової частини, катаракта, затримка розумового та фізичного розвитку та мікроцефалія. Препарат може викликати кровоточивість наприкінці вагітності та під час пологів. Прийом препарату під час вагітності може спричинити вроджені вади розвитку та призводити до смерті плода. Препарат не можна призначати у І триместрі вагітності та протягом останніх 4 тижнів. Використання варфарину не рекомендується в інші терміни вагітності, крім випадків нагальної необхідності. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати метод ефективної контрацепції під час застосування варфарину. Варфарин виводиться з грудним молоком, але при прийомі терапевтичних доз варфарину не очікується вплив на дитину, що вигодовується. Варфарин може бути використаний під час грудного вигодовування. Дані щодо впливу варфарину на фертильність відсутні.Побічна діяКровотечі. За рік кровотечі спостерігаються приблизно у 8% випадків серед пацієнтів, які одержують варфарин. З них 1% класифікується як важкі (внутрішньочерепні, ретроперитонеальні), що призводять до госпіталізації або переливання крові, і 0,25% - як фатальні. Найчастішим фактором ризику для виникнення внутрішньочерепного крововиливу є нелікована або неконтрольована артеріальна гіпертензія. Ймовірність кровотечі підвищується, якщо MHO значно вища за цільовий рівень. Якщо кровотеча почалася при MHO, що знаходиться в межах цільового рівня, то є інші супутні умови, які повинні бути досліджені. Прикладами подібного ускладнення є носові кровотечі, кровохаркання, гематурія, кровотеча з ясен, синці на шкірі, вагінальна кровотеча, субкон'юнктивальна кровотеча, кровотеча з прямої кишки та інших відділів ШКТ, внутрішньомозкова кровотеча, тривала або рясна кровотеча після травм або операцій. Очікується розвитку кровотеч, зокрема. важких, у будь-якому органі. У пацієнтів, які отримували тривале лікування антикоагулянтами, повідомлялося про розвиток кровотеч, що призводили до смерті, госпіталізації або необхідності переливання крові. До незалежних факторів ризику значної кровотечі під час застосування варфарину відносяться: літній вік, високий рівень гіпокоагуляції, інсульт в анамнезі, шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, супутні захворювання та фібриляція передсердь.У пацієнтів з поліморфізмом CYP2C9 (див. «Фармакокінетика») може бути підвищений ризик надмірно антикоагулянтної дії та епізодів кровотеч. У таких пацієнтів слід ретельно моніторувати рівні Hb та МНО. Некрози. Кумариновий некроз – рідкісне ускладнення при лікуванні варфарином. Некроз зазвичай починається з опухання та потемніння шкіри нижніх кінцівок та сідниць або (рідше) в інших місцях. Пізніше поразки стають некротичними. У 90% випадків некроз розвивається у жінок. Ураження спостерігаються з 3-го по 10-й день прийому препарату, і етіологія передбачає недостатність антитромбічного протеїну С або S. Природжена недостатність цих протеїнів може бути причиною ускладнень, тому лікування варфарином має починатися малими початковими дозами та одночасно з введенням гепарину. Якщо виникає ускладнення, прийом варфарину припиняють і продовжують введення гепарину до загоєння або рубцювання уражень. Долонно-підошовний синдром. Дуже рідкісне ускладнення при терапії Варфаріном, його розвиток характерно для чоловіків з атеросклеротичними захворюваннями. Як припускають, варфарин викликає геморагії в області атероматозних бляшок, що призводять до мікроемболії. Зустрічаються симетричні пурпурні ураження шкіри пальців і підошв стоп, що супроводжуються болями. Після припинення прийому варфарину ці симптоми поступово зникають. Інші: реакції гіперчутливості, що виявляються у вигляді шкірного висипу і характеризуються оборотним підвищенням рівнів ензимів печінки, холестатичним гепатитом, васкулітом, пріапізмом, оборотною алопецією та кальцифікацією трахеї. Незалежними факторами ризику розвитку серйозних кровотеч при лікуванні варфарином є: літній вік, висока інтенсивність супутньої антикоагулянтної та антиагрегантної терапії, наявність в анамнезі інсультів та шлунково-кишкових кровотеч. Ризик кровотеч збільшений у пацієнтів із поліморфізмом гена CYP2C9.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується починати або припиняти прийом інших ЛЗ, а також змінювати дози препаратів, що приймаються, без консультації з лікарем. При одночасному призначенні необхідно також враховувати ефекти від припинення індукування та інгібування дії варфарину іншими ЛЗ. Ризик розвитку важких кровотеч підвищується при одночасному прийомі варфарину з препаратами, що впливають на рівень тромбоцитів і первинний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел, тиклопідин, дипіридамол, більшість НПЗЗ (за винятком інгібіторів ЦОГ-2), Також слід уникати поєднаного застосування варфарину з препаратами, що мають виражену інгібуючу дію на систему цитохрому Р450, наприклад циметидином і хлорамфеніколом, при прийомі яких протягом декількох днів збільшується небезпека кровотечі. У подібних випадках циметидин можна замінити, наприклад, ранітидином або фамотидином. Варфарин може посилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів – похідних сульфонілсечовини. У разі поєднаного застосування варфарину із зазначеними вище препаратами необхідно проводити контроль МНО на початку та наприкінці лікування та, по можливості, через 2–3 тижні від початку терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Тривалість лікування визначається лікарем відповідно до показань до застосування. Контроль під час лікування. Перед початком терапії визначають MHO. Надалі лабораторний контроль проводять регулярно кожні 4-8 тижнів. Тривалість лікування залежить від клінічного стану пацієнта. Лікування можна скасовувати одразу. Пацієнти, які раніше не приймали варфарину: початкова доза - 5 мг на добу (2 табл. на день) протягом перших 4 днів. На 5-й день лікування визначається MHO і відповідно до цього показника призначається підтримуюча доза препарату. Зазвичай підтримуюча доза препарату – 2,5-7,5 мг на добу (1-3 табл. на день). Пацієнти, які раніше приймали варфарин: рекомендована стартова доза становить подвійну дозу відомої підтримуючої дози препарату та призначається протягом перших 2 днів. Потім лікування продовжують за допомогою відомої підтримуючої дози. На 5-й день лікування проводять контроль MHO та корекцію дози відповідно до цього показника. Рекомендується підтримувати показник MHO від 2 до 3 у разі профілактики та лікування венозного тромбозу, емболії легеневої артерії, фібриляції передсердь, дилатаційної кардіоміопатії, ускладнених захворювань клапанів серця, протезування клапанів серця біопротезами. Вищі показники MHO від 2,5 до 3,5 рекомендуються при протезуванні клапанів серця механічними протезами та ускладненому гострому інфаркті міокарда. Діти: дані щодо застосування варфарину у дітей обмежені. Початкова доза зазвичай – 0,2 мг/кг/добу при нормальній функції печінки та 0,1 мг/кг/добу при порушенні функції печінки. Підтримуюча доза підбирається відповідно до показників MHO. Рекомендовані рівні MHO такі ж, як у дорослих. Рішення про призначення варфарину та спостереження за лікуванням у дітей повинен проводити досвідчений спеціаліст – педіатр. Пацієнти похилого віку: не існує спеціальних рекомендацій щодо прийому варфарину у людей похилого віку. Проте літні пацієнти повинні бути під ретельним наглядом, т.к. вони мають вищий ризик розвитку побічних ефектів. Пацієнти з печінковою недостатністю: порушення функцій печінки збільшує чутливість до варфарину, оскільки печінка продукує фактори зсідання крові, а також метаболізує варфарин. Ця група пацієнтів потребує ретельного моніторування показників MHO. Пацієнти з нирковою недостатністю: у пацієнтів з порушенням ниркової функції необхідно знизити дозу варфарину та проводити ретельний моніторинг (див. «Особливі вказівки»). Планові (елективні) хірургічні втручання: пре-, пери- і постопераційна антикоагулянтна терапія проводиться як зазначено нижче (якщо необхідна термінова відміна перорального антикоагулянтного лікування - див. «Передозування»). Визначити MHO протягом тижня до призначеної операції. Припинити прийом варфарину за 1-5 днів до операції. У разі високого ризику тромбозу пацієнту для профілактики підшкірного введення вводять низькомолекулярний гепарин. Тривалість паузи прийому варфарину залежить від MHO. Прийом варфарину припиняють: за 5 днів до операції, якщо MHO >4; за 3 дні до операції, якщо MHO від 3 до 4; за 2 дні до операції якщо MHO від 2 до 3. Визначити MHO увечері перед операцією та ввести 0,5-1 мг вітаміну К 1 перорально або внутрішньовенно, якщо МНО >1,8. Зважити на необхідність інфузії нефракціонованого гепарину або профілактичного введення низькомолекулярного гепарину в день операції. Продовжити підшкірне введення низькомолекулярного гепарину протягом 5-7 днів після операції з супутнім відновленим прийомом варфарину. Продовжити прийом варфарину зі звичайної підтримуючої дози того ж дня увечері після невеликих операцій і в день, коли пацієнт починає отримувати ентеральне харчування після великих операцій.ПередозуванняПоказник ефективності лікування знаходиться на межі розвитку кровотеч, тому у пацієнта можуть розвиватися незначні кровотечі (в т.ч., наприклад, мікрогематурія, кровоточивість ясен). Лікування: у легких випадках – зниження дози препарату або припинення лікування на короткий термін; при незначних кровотечах – припинення прийому препарату до досягнення MHO цільового рівня. У разі розвитку тяжкої кровотечі - внутрішньовенне введення вітаміну К, призначення активованого вугілля, концентрату факторів згортання або свіжозамороженої плазми. Якщо пероральні антикоагулянти показані до призначення надалі, необхідно уникати високих доз вітаміну К, т.к. резистентність до варфарину розвивається протягом 2 тижнів. Після лікування необхідно тривале спостереження за пацієнтом, враховуючи те, що Т 1/2 варфарину становить 20-60 год.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Форма випуску таб. Упакування: упак. Виробник: Клініка Інституту Біорегу Завод-виробник: Клініка Інституту біорег.

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 апм.: Діюча речовина: алпростадил (клатратний комплекс Альфадекс 1:1) 20,0 мкг; альфадекс 646,7 мкг, лактози безводної 47,5 мг. Алпростадил = ПГЕ1 (простагландин Е1), МНН. Альфадекс = α-циклодекстрин (α-цд), МНН. По 48,2 мг (відповідає 20 мкг алпростадилу) у ампули нейтрального скла з синьою точкою над місцем надпилу та маркувальним кільцем червоного кольору. По 10 ампул разом з інструкцією із застосування в картонну пачку зі спеціальним тримачем для ампул. У разі упаковки препарату на ЗАТ "ФармФірма "Сотекс" По 5 ампул поміщають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки і плівки полімерної або без плівки полімерної. По 2 контурні коміркові упаковки по 5 ампул разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиГігроскопічна ліофільна маса білого кольору.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий препарат – синтетичний аналог простагландину E1.ФармакокінетикаЗастосовується в комплексі з альфациклодекстрином внутрішньовенно або внутрішньовенно. Під час приготування розчину комплекс препарату розпадається на складові - PG E1 і альфациклодекстрин. Всмоктування При внутрішньовенному введенні терапевтично значуща концентрація активної речовини досягається незабаром після початку введення препарату, а Cmax у плазмі досягається протягом 2 годин від початку введення. Розподіл PG E1 зв'язується із білками плазми на 93%. Метаболізм Процес біотрансформації PG E1 відбувається головним чином у легенях, при "першому проходженні" через легені метаболізується 60-90% активної речовини з утворенням основних метаболітів - 15-кето-PG E1, 15-кето-PG E0 та PG E0. Виведення PG E1 є ендогенною речовиною з виключно коротким T1/2. Концентрація в плазмі повертається до вихідного рівня через 10 с після припинення введення. Виводиться у вигляді метаболітів із сечею (88%) та через ШКТ (12%) протягом 72 год. T1/2 альфациклодекстрину становить близько 7 хв, виводиться із сечею у незміненому вигляді.ФармакодинамікаПрепарат простагландину Е1 (PG E1). Покращує мікроциркуляцію та периферичний кровообіг, має вазопротекторну дію. При системному введенні викликає розслаблення гладком'язових волокон, виявляє судинорозширювальну дію, зменшує ОПСС без зміни АТ. При цьому відзначається рефлекторне збільшення серцевого викиду та ЧСС. Сприяє підвищенню еластичності еритроцитів, зменшує агрегацію тромбоцитів та активність нейтрофілів, збільшує фібринолітичну активність крові. Чинить стимулюючу дію на гладку мускулатуру кишечника, сечового міхура, матки; пригнічує секрецію шлункового соку.Показання до застосуванняХронічні облітеруючі захворювання артерій III та IV стадій (за класифікацією Фонтейну).Протипоказання до застосуванняхронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; виражені порушення ритму серця; загострення ІХС; перенесений останні 6 місяців інфаркт міокарда; набряк легенів; інфільтративні захворювання легень; хронічні обструктивні захворювання легень; дисфункція печінки (підвищення рівня АСТ, АЛТ, ГГТ); захворювання печінки в анамнезі; захворювання, що супроводжуються підвищеним ризиком виникнення кровотеч (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, тяжка поразка судин головного мозку, проліферативна ретинопатія зі схильністю до кровотеч, велика травма); супутня терапія судинорозширювальними та антикоагулянтними препаратами; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до алпростадилу та інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати Вазапростан при артеріальній гіпотензії, серцево-судинній недостатності (обов'язковий контроль навантаження об'єму розчину-носія), пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі (лікування слід проводити в постдіалізному періоді), пацієнтам з цукровим діабетом 1 типу, особливо при великих ураженнях.Вагітність та лактаціяЗастосування Вазапростану при вагітності протипоказане. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Протипоказання: вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, судомний синдром, підвищена втома, почуття нездужання, порушення чутливості шкіри та слизових оболонок. З боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, болю за грудиною, порушення серцевого ритму, AV-блокада. З боку травної системи: відчуття дискомфорту в епігастрії, нудота, блювання, діарея. З боку кістково-м'язової системи: гіперостоз довгих трубчастих кісток (при терапії понад 4 тижні). Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж. Місцеві реакції: еритема, набряк, біль, порушення чутливості, флебіт (проксимальніше місця внутрішньовенного введення). Інші: підвищений потовиділення, гіпертермія, набряклість кінцівки, у вену якої проводиться інфузія. Лабораторні показники: лейкоцитоз, лейкопенія, збільшення титру С-реактивного білка, підвищення рівня трансаміназ. Рідко: артралгії, сплутаність свідомості, судоми центрального генезу, лихоманка, озноб, брадипное, психоз, ниркова недостатність, анурія. Повідомлялося про кілька випадків розвитку набряку легень та гострої лівошлуночкової недостатності. Вкрай рідко (до 1% випадків): шок, гостра серцева недостатність, гіпербілірубінемія, кровотеча, сонливість, брадипное, зниження функції дихання, тахіпное, анурія, порушення функції нирок, гіпоглікемія, фібриляція шлуночків, AV-блокада II ступеня, над м'язів шиї, підвищена дратівливість, гіпотермія, гіперкапнія, гіперемія шкірних покривів, гематурія, перитонеальні симптоми, тахіфілаксія, гіперкаліємія, тромбоцитопенія, анемія. Побічні ефекти, пов'язані із застосуванням препарату або з процедурою катетеризації, оборотні після зниження дози або припинення інфузії.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні Вазапростану може посилювати ефект гіпотензивних засобів, периферичних вазодилататорів, антиангінальних препаратів. При одночасному застосуванні Вазапростану з антикоагулянтами, інгібіторами агрегації тромбоцитів, цефамандолом, цефоперазоном, цефотетаном, тромболітиками підвищується ризик розвитку кровотеч. При одночасному застосуванні Вазапростану з епінефрином (адреналіном), норепінефрином (норадреналіном) знижується вазодилатуючий ефект. Необхідно враховувати, що взаємодія можлива в тому випадку, якщо перераховані вище препарати застосовувалися незадовго до того, як була розпочата терапія Вазапростаном.Спосіб застосування та дозиГотувати розчин потрібно безпосередньо перед виконанням інфузії. Ліофілізат розчиняється відразу після додавання фізіологічного розчину. Спочатку розчин може вийти молочно-каламутним. Цей ефект створюється за рахунок бульбашок повітря та не має значення. Через короткий час розчин стає прозорим. Не допускається використання розчину, приготовленого понад 12 год. Внутрішньоартеріальне введення Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: 1 амп./20 мкг алпростадил Для отримання розчину для внутрішньовенного введення вміст 1 ампули ліофілізату (відповідає 20 мкг алпростадилу) слід розчинити в 50 мл фізіологічного розчину. За відсутності інших приписів половину ампули Вазапростану (відповідає 10 мкг алпростадилу) слід вводити внутрішньовенно протягом 60-120 хв за допомогою пристрою для інфузії. При необхідності, особливо при наявності некрозів, під строгим контролем переносимості, дозу можна збільшити до 1 ампули (20 мкг алпростадилу). Ця доза зазвичай застосовується для одноразової щоденної інфузії. Якщо внутрішньовенне введення препарату здійснюється через встановлений катетер, залежно від переносимості та ступеня тяжкості захворювання, рекомендується доза 0.1-0.6 нг/кг/хв з введенням препарату протягом 12 годин при використанні пристрою для інфузій (відповідає 1/4-11/ 2 ампулам Вазапростана). Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: 1 амп./60 мкг алпростадила Для отримання розчину для внутрішньовенного введення вміст 1 ампули ліофілізату (відповідає 60 мкг алпростадилу) слід розчинити в 50-250 мл фізіологічного розчину. За відсутності інших приписів 1/6 ампули Вазапростану (відповідає 10 мкг алпростадилу) слід вводити внутрішньовенно протягом 60-120 хв за допомогою пристрою для інфузії. При необхідності, особливо при наявності некрозів, під строгим контролем переносимості, дозу можна збільшити до 1/3 ампули (20 мкг алпростадилу). Ця доза зазвичай застосовується для одноразової щоденної інфузії. Якщо внутрішньовенне введення препарату здійснюється через встановлений катетер, залежно від переносимості та ступеня тяжкості захворювання, рекомендується доза 0.1-0.6 нг/кг/хв з введенням препарату протягом 12 годин при використанні пристрою для інфузій (відповідає 1/12-1/ 2 ампулам Вазапростана). Внутрішньовенне введення Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: 1 амп./20 мкг алпростадил Для отримання розчину для внутрішньовенного введення вміст 2 ампул ліофілізату (відповідає 40 мкг алпростадила) слід розчинити в 50-250 мл фізіологічного розчину і вводити отриманий розчин внутрішньовенно протягом 2 год. Ця доза застосовується 2 рази на добу. Або вміст 3 ампул (відповідає 60 мкг алпростадила) розчиняють у 50-250 мл фізіологічного розчину і вводять внутрішньовенно інфузійно протягом 3 год 1 раз на добу. Тривалість лікування в середньому становить 14 днів, за позитивного ефекту лікування препаратом можна продовжити ще протягом 7-14 днів. За відсутності позитивного ефекту протягом 2 тижнів від початку лікування подальше застосування препарату слід припинити. Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: 1 амп./60 мкг алпростадила Для отримання розчину для внутрішньовенного введення вміст 1 ампули ліофілізату (відповідає 60 мкг алпростадила) слід розчинити в 50-250 мл фізіологічного розчину і вводити отриманий розчин внутрішньовенно протягом 3 год 1 раз на добу. Тривалість лікування в середньому становить 14 днів, за позитивного ефекту лікування препаратом можна продовжити ще протягом 7-14 днів. За відсутності позитивного ефекту протягом 2 тижнів від початку лікування подальше застосування препарату слід припинити. У пацієнтів з нирковою недостатністю (сироватковий креатинін більше 1.5 мг/дл) внутрішньовенне введення Вазапростану необхідно починати з 20 мкг (1 амп. 20 мкг або 1/3 амп. по 60 мкг) протягом 2 годин. 3 дні разову дозу збільшують до 40-60 мкг. Для пацієнтів з нирковою та серцевою недостатністю максимальний обсяг рідини, що вводиться - 50-100 мл/добу. Курс лікування – 4 тижні.ПередозуванняСимптоми: зниження АТ, збільшення ЧСС, можливий розвиток вазо-вагальних реакцій (блідість шкірних покривів, підвищене потовиділення, нудота, блювання), що може супроводжуватися ішемією міокарда та симптомами серцевої недостатності; можливі біль, набряк та почервоніння тканини у місці інфузії. Лікування: необхідно зменшити дозу або припинити інфузію. При вираженому зниженні артеріального тиску хворому в положенні лежачи необхідно підняти ноги. При збереженні симптомів необхідно використовувати симпатоміметики.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВазапростан можуть застосовувати лише лікарі, які мають досвід в ангіології, знайомі з сучасними методами безперервного контролю серцево-судинної системи та мають для цього відповідне обладнання. При проведенні терапії Вазапростаном слід контролювати АТ, ЧСС, біохімічні показники крові, показники згортання крові (при порушеннях системи згортання крові або при одночасної терапії препаратами, що впливають на систему згортання). У період лікування Вазапростаном, щоб уникнути появи симптомів гіпергідратації у пацієнтів з нирковою недостатністю, об'єм рідини, що вводиться, слід обмежити до 50-100 мл/добу. Необхідне динамічне спостереження за станом пацієнта (контроль артеріального тиску та частоти серцевих скорочень), при необхідності – контроль маси тіла, балансу рідини, вимірювання центрального венозного тиску або проведення ехокардіографічного дослідження. Пацієнти з ІХС, периферичними набряками та порушеннями функції нирок (сироватковий креатинін більше 1.5 мг/дл) під час лікування Вазапростаном та протягом 1 дня після припинення застосування препарату повинні перебувати під наглядом у стаціонарі. Флебіт (проксимальніше місця введення), як правило, не є причиною припинення терапії, симптоми запалення зникають через кілька годин після припинення інфузії або зміни місця введення препарату. Специфічного лікування в таких випадках не потрібно. Катетеризація центральної вени дозволяє знизити частоту прояву цієї побічної дії препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вазапростан може впливати на здатність до активної участі у вуличному русі, до керування автотранспортом або управління механізмами, особливо на початку лікування, зі збільшенням дози та відміни препарату, а також при одночасному прийомі алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 апм.: Діюча речовина: алпростадил (клатратний комплекс з альфадекс 1:1) 60 мкг; Допоміжні речовини: альфадекс (α-циклодекстрин) 1940,0 мкг, безводної лактози 47,5 мг. Алпростадил = ПГЕ1 (простагландин Е1), МНН. Альфадекс = α-циклодекстрин (α-цд), МНН. По 49,5 мг (відповідає 60 мкг алпростадилу) в ампули нейтрального скла з синьою точкою над місцем надпилу і кільцем маркування синього кольору. По 10 ампул разом з інструкцією із застосування в картонну пачку зі спеціальним тримачем для ампул. У разі упаковки препарату на ЗАТ "ФірмФірма "Сотекс" По 5 ампул поміщають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки і плівки полімерної або без плівки полімерної. По 2 контурні коміркові упаковки по 5 ампул разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиГігроскопічна ліофільна маса білого кольору.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий препарат – синтетичний аналог простагландину E1.ФармакокінетикаЗастосовується в комплексі з альфациклодекстрином внутрішньовенно або внутрішньовенно. Під час приготування розчину комплекс препарату розпадається на складові - PG E1 і альфациклодекстрин. Всмоктування При внутрішньовенному введенні терапевтично значуща концентрація активної речовини досягається незабаром після початку введення препарату, а Cmax у плазмі досягається протягом 2 годин від початку введення. Розподіл PG E1 зв'язується із білками плазми на 93%. Метаболізм Процес біотрансформації PG E1 відбувається головним чином у легенях, при "першому проходженні" через легені метаболізується 60-90% активної речовини з утворенням основних метаболітів - 15-кето-PG E1, 15-кето-PG E0 та PG E0. Виведення PG E1 є ендогенною речовиною з виключно коротким T1/2. Концентрація в плазмі повертається до вихідного рівня через 10 с після припинення введення. Виводиться у вигляді метаболітів із сечею (88%) та через ШКТ (12%) протягом 72 год. T1/2 альфациклодекстрину становить близько 7 хв, виводиться із сечею у незміненому вигляді.ФармакодинамікаПрепарат простагландину Е1 (PG E1). Покращує мікроциркуляцію та периферичний кровообіг, має вазопротекторну дію. При системному введенні викликає розслаблення гладком'язових волокон, виявляє судинорозширювальну дію, зменшує ОПСС без зміни АТ. При цьому відзначається рефлекторне збільшення серцевого викиду та ЧСС. Сприяє підвищенню еластичності еритроцитів, зменшує агрегацію тромбоцитів та активність нейтрофілів, збільшує фібринолітичну активність крові. Чинить стимулюючу дію на гладку мускулатуру кишечника, сечового міхура, матки; пригнічує секрецію шлункового соку.Показання до застосуванняХронічні облітеруючі захворювання артерій III та IV стадій (за класифікацією Фонтейну).Протипоказання до застосуванняхронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; виражені порушення ритму серця; загострення ІХС; перенесений останні 6 місяців інфаркт міокарда; набряк легенів; інфільтративні захворювання легень; хронічні обструктивні захворювання легень; дисфункція печінки (підвищення рівня АСТ, АЛТ, ГГТ); захворювання печінки в анамнезі; захворювання, що супроводжуються підвищеним ризиком виникнення кровотеч (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, тяжка поразка судин головного мозку, проліферативна ретинопатія зі схильністю до кровотеч, велика травма); супутня терапія судинорозширювальними та антикоагулянтними препаратами; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до алпростадилу та інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати Вазапростан при артеріальній гіпотензії, серцево-судинній недостатності (обов'язковий контроль навантаження об'єму розчину-носія), пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі (лікування слід проводити в постдіалізному періоді), пацієнтам з цукровим діабетом 1 типу, особливо при великих ураженнях.Вагітність та лактаціяЗастосування Вазапростану при вагітності протипоказане. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Протипоказання: вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, судомний синдром, підвищена втома, почуття нездужання, порушення чутливості шкіри та слизових оболонок. З боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, болю за грудиною, порушення серцевого ритму, AV-блокада. З боку травної системи: відчуття дискомфорту в епігастрії, нудота, блювання, діарея. З боку кістково-м'язової системи: гіперостоз довгих трубчастих кісток (при терапії понад 4 тижні). Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж. Місцеві реакції: еритема, набряк, біль, порушення чутливості, флебіт (проксимальніше місця внутрішньовенного введення). Інші: підвищений потовиділення, гіпертермія, набряклість кінцівки, у вену якої проводиться інфузія. Лабораторні показники: лейкоцитоз, лейкопенія, збільшення титру С-реактивного білка, підвищення рівня трансаміназ. Рідко: артралгії, сплутаність свідомості, судоми центрального генезу, лихоманка, озноб, брадипное, психоз, ниркова недостатність, анурія. Повідомлялося про кілька випадків розвитку набряку легень та гострої лівошлуночкової недостатності. Вкрай рідко (до 1% випадків): шок, гостра серцева недостатність, гіпербілірубінемія, кровотеча, сонливість, брадипное, зниження функції дихання, тахіпное, анурія, порушення функції нирок, гіпоглікемія, фібриляція шлуночків, AV-блокада II ступеня, над м'язів шиї, підвищена дратівливість, гіпотермія, гіперкапнія, гіперемія шкірних покривів, гематурія, перитонеальні симптоми, тахіфілаксія, гіперкаліємія, тромбоцитопенія, анемія. Побічні ефекти, пов'язані із застосуванням препарату або з процедурою катетеризації, оборотні після зниження дози або припинення інфузії.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні Вазапростану може посилювати ефект гіпотензивних засобів, периферичних вазодилататорів, антиангінальних препаратів. При одночасному застосуванні Вазапростану з антикоагулянтами, інгібіторами агрегації тромбоцитів, цефамандолом, цефоперазоном, цефотетаном, тромболітиками підвищується ризик розвитку кровотеч. При одночасному застосуванні Вазапростану з епінефрином (адреналіном), норепінефрином (норадреналіном) знижується вазодилатуючий ефект. Необхідно враховувати, що взаємодія можлива в тому випадку, якщо перераховані вище препарати застосовувалися незадовго до того, як була розпочата терапія Вазапростаном.Спосіб застосування та дозиГотувати розчин потрібно безпосередньо перед виконанням інфузії. Ліофілізат розчиняється відразу після додавання фізіологічного розчину. Спочатку розчин може вийти молочно-каламутним. Цей ефект створюється за рахунок бульбашок повітря та не має значення. Через короткий час розчин стає прозорим. Не допускається використання розчину, приготовленого понад 12 год. Внутрішньоартеріальне введення Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: 1 амп./20 мкг алпростадил Для отримання розчину для внутрішньовенного введення вміст 1 ампули ліофілізату (відповідає 20 мкг алпростадилу) слід розчинити в 50 мл фізіологічного розчину. За відсутності інших приписів половину ампули Вазапростану (відповідає 10 мкг алпростадилу) слід вводити внутрішньовенно протягом 60-120 хв за допомогою пристрою для інфузії. При необхідності, особливо при наявності некрозів, під строгим контролем переносимості, дозу можна збільшити до 1 ампули (20 мкг алпростадилу). Ця доза зазвичай застосовується для одноразової щоденної інфузії. Якщо внутрішньовенне введення препарату здійснюється через встановлений катетер, залежно від переносимості та ступеня тяжкості захворювання, рекомендується доза 0.1-0.6 нг/кг/хв з введенням препарату протягом 12 годин при використанні пристрою для інфузій (відповідає 1/4-11/ 2 ампулам Вазапростана). Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: 1 амп./60 мкг алпростадила Для отримання розчину для внутрішньовенного введення вміст 1 ампули ліофілізату (відповідає 60 мкг алпростадилу) слід розчинити в 50-250 мл фізіологічного розчину. За відсутності інших приписів 1/6 ампули Вазапростану (відповідає 10 мкг алпростадилу) слід вводити внутрішньовенно протягом 60-120 хв за допомогою пристрою для інфузії. При необхідності, особливо при наявності некрозів, під строгим контролем переносимості, дозу можна збільшити до 1/3 ампули (20 мкг алпростадилу). Ця доза зазвичай застосовується для одноразової щоденної інфузії. Якщо внутрішньовенне введення препарату здійснюється через встановлений катетер, залежно від переносимості та ступеня тяжкості захворювання, рекомендується доза 0.1-0.6 нг/кг/хв з введенням препарату протягом 12 годин при використанні пристрою для інфузій (відповідає 1/12-1/ 2 ампулам Вазапростана). Внутрішньовенне введення Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: 1 амп./20 мкг алпростадил Для отримання розчину для внутрішньовенного введення вміст 2 ампул ліофілізату (відповідає 40 мкг алпростадила) слід розчинити в 50-250 мл фізіологічного розчину і вводити отриманий розчин внутрішньовенно протягом 2 год. Ця доза застосовується 2 рази на добу. Або вміст 3 ампул (відповідає 60 мкг алпростадила) розчиняють у 50-250 мл фізіологічного розчину і вводять внутрішньовенно інфузійно протягом 3 год 1 раз на добу. Тривалість лікування в середньому становить 14 днів, за позитивного ефекту лікування препаратом можна продовжити ще протягом 7-14 днів. За відсутності позитивного ефекту протягом 2 тижнів від початку лікування подальше застосування препарату слід припинити. Ліофілізат для приготування розчину для інфузій: 1 амп./60 мкг алпростадила Для отримання розчину для внутрішньовенного введення вміст 1 ампули ліофілізату (відповідає 60 мкг алпростадила) слід розчинити в 50-250 мл фізіологічного розчину і вводити отриманий розчин внутрішньовенно протягом 3 год 1 раз на добу. Тривалість лікування в середньому становить 14 днів, за позитивного ефекту лікування препаратом можна продовжити ще протягом 7-14 днів. За відсутності позитивного ефекту протягом 2 тижнів від початку лікування подальше застосування препарату слід припинити. У пацієнтів з нирковою недостатністю (сироватковий креатинін більше 1.5 мг/дл) внутрішньовенне введення Вазапростану необхідно починати з 20 мкг (1 амп. 20 мкг або 1/3 амп. по 60 мкг) протягом 2 годин. 3 дні разову дозу збільшують до 40-60 мкг. Для пацієнтів з нирковою та серцевою недостатністю максимальний обсяг рідини, що вводиться - 50-100 мл/добу. Курс лікування – 4 тижні.ПередозуванняСимптоми: зниження АТ, збільшення ЧСС, можливий розвиток вазо-вагальних реакцій (блідість шкірних покривів, підвищене потовиділення, нудота, блювання), що може супроводжуватися ішемією міокарда та симптомами серцевої недостатності; можливі біль, набряк та почервоніння тканини у місці інфузії. Лікування: необхідно зменшити дозу або припинити інфузію. При вираженому зниженні артеріального тиску хворому в положенні лежачи необхідно підняти ноги. При збереженні симптомів необхідно використовувати симпатоміметики.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВазапростан можуть застосовувати лише лікарі, які мають досвід в ангіології, знайомі з сучасними методами безперервного контролю серцево-судинної системи та мають для цього відповідне обладнання. При проведенні терапії Вазапростаном слід контролювати АТ, ЧСС, біохімічні показники крові, показники згортання крові (при порушеннях системи згортання крові або при одночасної терапії препаратами, що впливають на систему згортання). У період лікування Вазапростаном, щоб уникнути появи симптомів гіпергідратації у пацієнтів з нирковою недостатністю, об'єм рідини, що вводиться, слід обмежити до 50-100 мл/добу. Необхідне динамічне спостереження за станом пацієнта (контроль артеріального тиску та частоти серцевих скорочень), при необхідності – контроль маси тіла, балансу рідини, вимірювання центрального венозного тиску або проведення ехокардіографічного дослідження. Пацієнти з ІХС, периферичними набряками та порушеннями функції нирок (сироватковий креатинін більше 1.5 мг/дл) під час лікування Вазапростаном та протягом 1 дня після припинення застосування препарату повинні перебувати під наглядом у стаціонарі. Флебіт (проксимальніше місця введення), як правило, не є причиною припинення терапії, симптоми запалення зникають через кілька годин після припинення інфузії або зміни місця введення препарату. Специфічного лікування в таких випадках не потрібно. Катетеризація центральної вени дозволяє знизити частоту прояву цієї побічної дії препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вазапростан може впливати на здатність до активної участі у вуличному русі, до керування автотранспортом або управління механізмами, особливо на початку лікування, зі збільшенням дози та відміни препарату, а також при одночасному прийомі алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: аторвастатин кальцію 10.34 мг, що відповідає вмісту аторвастатину 10 мг. 3 блістери по 10 таблеток.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює З-гідрокси-З-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди (ТГ) і холестерин у печінці включаються до складу, ліпопротеії дуже низької щільності (ЛПОНП), надходять в плазму крові і транспортуються в периферичні тканини. Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрації холестерину та ліпопротеії в плазмі крові, інгібуючи ГМГ-КоА-редуктазу, синтез холестерину в печінці та збільшення числа "печінкових" рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ. Знижує освіту ЛПНГ,викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує концентрацію ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ – на 41-61%, аполінопротеїну В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ (лінопротсинів високої щільності) та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує рівень ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.аполінопротеїну В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ (лінопротсинів високої щільності) та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує рівень ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.аполінопротеїну В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ (лінопротсинів високої щільності) та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує рівень ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.ФармакокінетикаАбсорбція – висока. Стах у плазмі крові досягається через 1-2 год, Стах у жінок вище на 20%, площа під кривою концентрація-час (AUC) - нижче на 10%; Стах у хворих на алкогольний цироз печінки в 16 разів, AUC-в 11 разів вище норми. Прийом їжі дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25% та 9% відповідно), проте зниження холестерину ЛПНЩ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при "першому проходженні" через печінку. Vd-381 л, зв'язок з білками плазми крові - 98%. Метаболізується переважно в печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксилірованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти надають іпгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виводиться через кишечник з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Т1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Не виводиться під час гемодіалізу.ІнструкціяПрепарат можна приймати у будь-який час дня з їжею або незалежно від часу їди. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів холестерину/ЛПНЩ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози аторвастатину необхідно кожні 2-4 тижні контролювати концентрації ліпідів у плазмі крові та відповідним чином коригувати дозу. Терапевтичний ефект спостерігається через 2 тижні, як правило, і максимальний терапевтичний ефект, як правило, спостерігається вже через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. у відмінностях у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не відзначалося.Показання до застосуванняУ поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального холестерину, холестерину/ЛПНГ, аполіпопротеїну В та тригліцеридів та підвищення рівня холестерину ЛПВЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несімейною гіперхолестеринемією та комбінованою (сміш). У поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеними сироватковими рівнями тригліцеридів (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту. Для зниження рівнів загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; активні захворювання печінки або підвищення активності "печінкових" ферментів неясного генезу (понад 3 рази порівняно з верхньою межею норми); печінкова недостатність (ступінь тяжкості за класами А та В за класифікацією Чайлд-П'ю); вагітність; період лактації; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна. З обережністю: зловживання алкоголем, захворювання печінки в анамнезі, тяжкі порушення водно-електролітного балансу, ендокринні та метаболічні порушення, артеріальна гіпотензія, тяжкі гострі інфекції (сепсис), неконтрольована епілепсія, великі хірургічні втручання, травми, захворювання.Вагітність та лактаціяВазатор протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Невідомо, чи виводиться аторвастатин із грудним молоком. Враховуючи можливість розвитку небажаних явищ у немовлят, при необхідності застосування препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Жінки репродуктивного віку під час лікування Вазатором повинні скористатися адекватними методами контрацепції. Вазатор можна призначати жінкам репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності у них дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик лікування для плода. Протипоказаний у віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку ЦНС: безсоння, запаморочення, біль голови, астенія, нездужання, сонливість, кошмарні сновидіння, парестезії, периферична невропатія, амнезія, емоційна лабільність, атаксія, параліч лицьового нерва, гіперкінези, мігрень, депресія, гіпостезія. З боку органів чуття: амбліопія, дзвін у вухах, сухість кон'юнктиви, порушення акомодації, крововилив у сітчасту оболонку ока, глухота, глаукома, паросмія, втрата смакових відчуттів, спотворення смаку. З боку серцево-судинної системи: біль у грудях, серцебиття, симптоми вазодилатації, ортостатична гіпотензія, підвищення артеріального тиску, флебіт, аритмія, стенокардія. З боку системи кровотворення: анемія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: бронхіт, риніт, пневмонія, диспное, загострення бронхіальної астми, носова кровотеча. З боку травної системи: нудота, печія, запор або діарея, метеоризм, гастралгія, біль у животі, зниження або підвищення апетиту, сухість у роті, відрижка, дисфагія, блювота, стоматит, езофагіт, глосит, ерозивно-виразкові ураження , гастроентерит, гепатит, жовчна колька, хейліт, виразка 12-палої кишки, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, ректальна кровотеча, мелена, кровоточивість ясен, тенезми. Порушення з боку опорно-рухового апарату: артрит; судоми м'язів ніг, бурсит, тендосиновіт, міозит, міопатія, артралгії, міалгія, рабдоміоліз, кривошия, м'язовий гіпертонус, контрактури суглобів. З боку сечостатевої системи: урогенітальні інфекції, периферичні набряки; дизурія (в т.ч. поллакіурія, ніктурія, нетримання сечі або затримка сечовипускання, імперативні позиви на сечовипускання), нефрит, гематурія, вагінальна кровотеча, нефроуролітіаз, метрорагія, епідидиміт, зниження лібідо, імпотен. З боку шкірних покровів: алопеція, ксеродермія, підвищений потовиділення, екзема, себорея, екхімози, петехії. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висипання на шкірі, контактний дерматит, кропив'янка, агіоневротичний набряк, набряк обличчя, фотосенсибілізація, анафілаксія, мультиформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром). Лабораторні показники: гіперглікемія, гіпоглікемія, підвищення сироваткової креатинфосфокінази (КФК), альбумінурія. Інші: збільшення маси тіла, гінекомастія, мастодинія, загострення подагри.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик міопатії під час лікування іншими лікарськими засобами цього класу підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину, протигрибкових засобів, що відносяться до азолів, і нікотинової кислоти. крові приблизно на 35%, проте рівень зменшення рівня холестерину/ЛПНГ при цьому не змінювався. При одночасному застосуванні аторвастатин не впливає на фармакокінетику антипірину (феназону), тому взаємодія з іншими засобами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому, не очікується. При одночасному застосуванні колестиполаконцентрації аторвастатину в плазмі знижувалися приблизно на 25%. Однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. При повторному прийомі дигоксинаї аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак, при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу, концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20%. Хворих, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, слід спостерігати. При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу), що інгібують ізофермент CYPЗА4, спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові.При одночасному застосуванні аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Аторвастатин не надавав клінічно значущого впливу на концентрацію терфенадинав плазмі крові, який метаболізується, головним чином, CYPЗА4; у зв'язку з цим є малоймовірним, що аторвастатин здатний суттєво вплинути на фармакокінетичні параметри інших субстратів ізоферменту CYPЗА4. При одночасному застосуванні аторвастатину та контрацептиву для прийому внутрішньо, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося значне підвищення AUC норетиндрону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20% відповідно. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінки, яка отримує аторвастатин. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що знижують концентрацію ендогенних стероїдних гормонів (у тому числі циметидином, кетоконазолом, спіронолактоном), збільшує ризик зниження ендогенних стероїдних горомонів (дотримується обережності). При вивченні взаємодії аторвастатину з варфарином та циметидином ознак клінічно значущої взаємодії не виявлено. При одночасному застосуванні аторвастатину 80 мг та амлодипіну 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінювалася. Не відзначено клінічно значущої небажаної взаємодії аторвастатину та антигіпертензивих засобів. Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту CYPЗА4, супроводжувалося збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі. Фармацевтична несумісність не відома.Спосіб застосування та дозиПеред призначенням препарату Вазатор хворому необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Початкова доза становить у середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза варіюється від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. а також тип III і IV за Фредріксоном: у більшості випадків буває достатньо призначення дози 10 мг препарату Вазатор 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається через два тижні, як правило, і максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається вже через чотири тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія: препарат застосовують у дозі 80 мг (4 таблетки по 20 мг) 1 раз на добу. Не використовувати більше 4х таблеток дозування по 10 мг на добу; Застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту холестерину/ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При печінковій недостатності дози слід знижувати. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не відзначалося.ПередозуванняЛікування: специфічного антидоту немає, проводиться симптоматична терапія. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Вазатор хворому необхідно призначити стандартну гіпохолестстерінову дієту, яку він повинен дотримуватися протягом усього періоду лікування. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження концентрації ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників, що відображають функцію печінки. Функцію печінки слід контролювати перед початком терапії через 6 тижнів, 12 тижнів після початку прийому Вазатора і після кожного підвищення дози, а також періодично, наприклад, кожні 6 місяців. Підвищення активності "печінкових" ферментів у сироватці крові може спостерігатися протягом терапії Вазатором. Пацієнти, у яких відзначається підвищення активності ферментів, повинні бути під контролем до повернення активності ферментів у норму. Якщо значення АЛТ або ACT більш ніж у 3 рази перевищують рівень верхньої допустимої межі, рекомендується знизити дозу препарату Вазатор або припинити лікування. Лікування Вазатором може спричинити міопатію. Діагноз міопатії (біль та слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів у порівнянні з верхньою межею норми) слід обговорювати у хворих з поширеними міалгіями, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Хворих необхідно попередити про те, що їм слід негайно повідомити лікаря про появу незрозумілого болю або слабкості в м'язах, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію Вазатором слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. Ризик міопатії при лікуванні іншими препаратами цього класу підвищувався при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину,нікотинової кислоти в ліпідознижувальних дозах або азольних протигрибкових засобів. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYPЗА4, та/або транспорт лікарських засобів. Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYPЗА4, та/або транспорт лікарських засобів. Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYPЗА4, та/або транспорт лікарських засобів. Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців лікування та у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців лікування та у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. При застосуванні Вазатора, як та інших засобів цього класу, описані випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, що зумовлена ​​міоглобінурією. Терапію препаратом Вазатор слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та ). Перед початком терапії препаратом Вазатор необхідно домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. У деяких пацієнтів препарат може викликати запаморочення та інші побічні ефекти, які можуть впливати на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: аторвастатин кальцію 20.68 мг, що відповідає вмісту аторвастатину 20 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 43.7 мг, лактози моногідрат – 54.95 мг, кальцію карбонат – 5 мг, повідон – 5 мг, кремнію діоксид колоїдний – 5 мг, кармелозу натрію – 7 мг, магнію стеарат – 3 мг; плівкова оболонка: гіпромелоза – 4.1 мг, макрогол 6000 – 1.2 мг, титану діоксид – 0.6 мг, тальк – 1.2 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0.07 мг. 3 блістери по 10 таблеток.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює З-гідрокси-З-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди (ТГ) і холестерин у печінці включаються до складу, ліпопротеії дуже низької щільності (ЛПОНП), надходять в плазму крові і транспортуються в периферичні тканини. Ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрації холестерину та ліпопротеії в плазмі крові, інгібуючи ГМГ-КоА-редуктазу, синтез холестерину в печінці та збільшення числа "печінкових" рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ. Знижує освіту ЛПНГ,викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує концентрацію ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ – на 41-61%, аполінопротеїну В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ (лінопротсинів високої щільності) та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує рівень ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.аполінопротеїну В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ (лінопротсинів високої щільності) та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує рівень ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.аполінопротеїну В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПВЩ (лінопротсинів високої щільності) та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує рівень ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.ФармакокінетикаАбсорбція – висока. Стах у плазмі крові досягається через 1-2 год, Стах у жінок вище на 20%, площа під кривою концентрація-час (AUC) - нижче на 10%; Стах у хворих на алкогольний цироз печінки в 16 разів, AUC-в 11 разів вище норми. Прийом їжі дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25% та 9% відповідно), проте зниження холестерину ЛПНЩ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при "першому проходженні" через печінку. Vd-381 л, зв'язок з білками плазми крові - 98%. Метаболізується переважно в печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксилірованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти надають іпгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виводиться через кишечник з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Т1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Не виводиться під час гемодіалізу.ІнструкціяПрепарат можна приймати у будь-який час дня з їжею або незалежно від часу їди. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів холестерину/ЛПНЩ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози аторвастатину необхідно кожні 2-4 тижні контролювати концентрації ліпідів у плазмі крові та відповідним чином коригувати дозу. Терапевтичний ефект спостерігається через 2 тижні, як правило, і максимальний терапевтичний ефект, як правило, спостерігається вже через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. у відмінностях у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не відзначалося.Показання до застосуванняУ поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального холестерину, холестерину/ЛПНГ, аполіпопротеїну В та тригліцеридів та підвищення рівня холестерину ЛПВЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несімейною гіперхолестеринемією та комбінованою (сміш). У поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеними сироватковими рівнями тригліцеридів (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту. Для зниження рівнів загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; активні захворювання печінки або підвищення активності "печінкових" ферментів неясного генезу (понад 3 рази порівняно з верхньою межею норми); печінкова недостатність (ступінь тяжкості за класами А та В за класифікацією Чайлд-П'ю); вагітність; період лактації; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна. З обережністю: зловживання алкоголем, захворювання печінки в анамнезі, тяжкі порушення водно-електролітного балансу, ендокринні та метаболічні порушення, артеріальна гіпотензія, тяжкі гострі інфекції (сепсис), неконтрольована епілепсія, великі хірургічні втручання, травми, захворювання.Вагітність та лактаціяВазатор протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Невідомо, чи виводиться аторвастатин із грудним молоком. Враховуючи можливість розвитку небажаних явищ у немовлят, при необхідності застосування препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Жінки репродуктивного віку під час лікування Вазатором повинні скористатися адекватними методами контрацепції. Вазатор можна призначати жінкам репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності у них дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик лікування для плода. Протипоказаний у віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку ЦНС: безсоння, запаморочення, біль голови, астенія, нездужання, сонливість, кошмарні сновидіння, парестезії, периферична невропатія, амнезія, емоційна лабільність, атаксія, параліч лицьового нерва, гіперкінези, мігрень, депресія, гіпостезія. З боку органів чуття: амбліопія, дзвін у вухах, сухість кон'юнктиви, порушення акомодації, крововилив у сітчасту оболонку ока, глухота, глаукома, паросмія, втрата смакових відчуттів, спотворення смаку. З боку серцево-судинної системи: біль у грудях, серцебиття, симптоми вазодилатації, ортостатична гіпотензія, підвищення артеріального тиску, флебіт, аритмія, стенокардія. З боку системи кровотворення: анемія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: бронхіт, риніт, пневмонія, диспное, загострення бронхіальної астми, носова кровотеча. З боку травної системи: нудота, печія, запор або діарея, метеоризм, гастралгія, біль у животі, зниження або підвищення апетиту, сухість у роті, відрижка, дисфагія, блювота, стоматит, езофагіт, глосит, ерозивно-виразкові ураження , гастроентерит, гепатит, жовчна колька, хейліт, виразка 12-палої кишки, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, ректальна кровотеча, мелена, кровоточивість ясен, тенезми. Порушення з боку опорно-рухового апарату: артрит; судоми м'язів ніг, бурсит, тендосиновіт, міозит, міопатія, артралгії, міалгія, рабдоміоліз, кривошия, м'язовий гіпертонус, контрактури суглобів. З боку сечостатевої системи: урогенітальні інфекції, периферичні набряки; дизурія (в т.ч. поллакіурія, ніктурія, нетримання сечі або затримка сечовипускання, імперативні позиви на сечовипускання), нефрит, гематурія, вагінальна кровотеча, нефроуролітіаз, метрорагія, епідидиміт, зниження лібідо, імпотен. З боку шкірних покровів: алопеція, ксеродермія, підвищений потовиділення, екзема, себорея, екхімози, петехії. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висипання на шкірі, контактний дерматит, кропив'янка, агіоневротичний набряк, набряк обличчя, фотосенсибілізація, анафілаксія, мультиформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром). Лабораторні показники: гіперглікемія, гіпоглікемія, підвищення сироваткової креатинфосфокінази (КФК), альбумінурія. Інші: збільшення маси тіла, гінекомастія, мастодинія, загострення подагри.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик міопатії під час лікування іншими лікарськими засобами цього класу підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину, протигрибкових засобів, що відносяться до азолів, і нікотинової кислоти. крові приблизно на 35%, проте рівень зменшення рівня холестерину/ЛПНГ при цьому не змінювався. При одночасному застосуванні аторвастатин не впливає на фармакокінетику антипірину (феназону), тому взаємодія з іншими засобами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому, не очікується. При одночасному застосуванні колестиполаконцентрації аторвастатину в плазмі знижувалися приблизно на 25%. Однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. При повторному прийомі дигоксинаї аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак, при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу, концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20%. Хворих, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, слід спостерігати. При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу), що інгібують ізофермент CYPЗА4, спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові.При одночасному застосуванні аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Аторвастатин не надавав клінічно значущого впливу на концентрацію терфенадинав плазмі крові, який метаболізується, головним чином, CYPЗА4; у зв'язку з цим є малоймовірним, що аторвастатин здатний суттєво вплинути на фармакокінетичні параметри інших субстратів ізоферменту CYPЗА4. При одночасному застосуванні аторвастатину та контрацептиву для прийому внутрішньо, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося значне підвищення AUC норетиндрону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20% відповідно. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінки, яка отримує аторвастатин. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що знижують концентрацію ендогенних стероїдних гормонів (у тому числі циметидином, кетоконазолом, спіронолактоном), збільшує ризик зниження ендогенних стероїдних горомонів (дотримується обережності). При вивченні взаємодії аторвастатину з варфарином та циметидином ознак клінічно значущої взаємодії не виявлено. При одночасному застосуванні аторвастатину 80 мг та амлодипіну 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінювалася. Не відзначено клінічно значущої небажаної взаємодії аторвастатину та антигіпертензивих засобів. Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори ізоферменту CYPЗА4, супроводжувалося збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі. Фармацевтична несумісність не відома.Спосіб застосування та дозиПеред призначенням препарату Вазатор хворому необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Початкова доза становить у середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза варіюється від 10 до 80 мг 1 раз на добу. Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. а також тип III і IV за Фредріксоном: у більшості випадків буває достатньо призначення дози 10 мг препарату Вазатор 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається через два тижні, як правило, і максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається вже через чотири тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія: препарат застосовують у дозі 80 мг (4 таблетки по 20 мг) 1 раз на добу. Не використовувати більше 4х таблеток дозування по 10 мг на добу; Застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту холестерину/ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При печінковій недостатності дози слід знижувати. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не відзначалося.ПередозуванняЛікування: специфічного антидоту немає, проводиться симптоматична терапія. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Вазатор хворому необхідно призначити стандартну гіпохолестстерінову дієту, яку він повинен дотримуватися протягом усього періоду лікування. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження концентрації ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників, що відображають функцію печінки. Функцію печінки слід контролювати перед початком терапії через 6 тижнів, 12 тижнів після початку прийому Вазатора і після кожного підвищення дози, а також періодично, наприклад, кожні 6 місяців. Підвищення активності "печінкових" ферментів у сироватці крові може спостерігатися протягом терапії Вазатором. Пацієнти, у яких відзначається підвищення активності ферментів, повинні бути під контролем до повернення активності ферментів у норму. Якщо значення АЛТ або ACT більш ніж у 3 рази перевищують рівень верхньої допустимої межі, рекомендується знизити дозу препарату Вазатор або припинити лікування. Лікування Вазатором може спричинити міопатію. Діагноз міопатії (біль та слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів у порівнянні з верхньою межею норми) слід обговорювати у хворих з поширеними міалгіями, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Хворих необхідно попередити про те, що їм слід негайно повідомити лікаря про появу незрозумілого болю або слабкості в м'язах, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію Вазатором слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. Ризик міопатії при лікуванні іншими препаратами цього класу підвищувався при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину,нікотинової кислоти в ліпідознижувальних дозах або азольних протигрибкових засобів. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYPЗА4, та/або транспорт лікарських засобів. Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYPЗА4, та/або транспорт лікарських засобів. Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYPЗА4, та/або транспорт лікарських засобів. Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Аторвастатин біотрансформується під дією ізоферменту CYPЗА4. Призначаючи Вазатор у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у лікування у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців лікування та у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою у ліпідознижувальних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати хворих з метою виявлення болю або слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців лікування та у період підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. При застосуванні Вазатора, як та інших засобів цього класу, описані випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, що зумовлена ​​міоглобінурією. Терапію препаратом Вазатор слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, широке хірургічне втручання, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та ). Перед початком терапії препаратом Вазатор необхідно домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. У деяких пацієнтів препарат може викликати запаморочення та інші побічні ефекти, які можуть впливати на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: сімвастатин 10 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, бутилгідроксіанізол, лимонна кислота безводна, аскорбінова кислота, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат. Склад плівкової оболонки: гіпромелоза, тальк, пропіленгліколь, титану діоксид. 7 шт. - блістери (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, злегка двоопуклі, з фаскою.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб із групи статинів, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. Є проліками, оскільки має у своїй структурі закрите лактонове кільце, яке після надходження в організм гідролізується. Лактонове кільце статинів за своєю структурою схоже на частину ферменту ГМГ-КоА-редуктази. За принципом конкурентного антагонізму молекула статину пов'язується з частиною рецептора коензиму А, де прикріплюється цей фермент. Інша частина молекули статину інгібує процес перетворення гідроксиметилглутарату на мевалонат, проміжний продукт у синтезі молекули холестерину. Інгібування активності ГМГ-КоА-редуктази призводить до серії послідовних реакцій, внаслідок яких знижується внутрішньоклітинний вміст холестерину та відбувається компенсаторне підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів та відповідно прискорення катаболізму холестерину (Xc) ЛПНЩ. Гіполіпідемічний ефект статинів пов'язаний із зниженням рівня загального Хс за рахунок Хс-ЛПНГ. Зниження рівня ЛПНГ є дозозалежним та має не лінійний, а експоненційний характер. Статини не впливають на активність ліпопротеїнової та гепатичної ліпази, не суттєво впливають на синтез і катаболізм вільних жирних кислот, тому їх вплив на рівень ТГ вторинне і опосередковане через їх основні ефекти щодо зниження рівня Хс-ЛПНГ. Помірне зниження рівня ТГ при лікуванні статинами, мабуть, пов'язане з експресією ремнантних (Апо) рецепторів на поверхні гепатоцитів, що беруть участь у катаболізмі ЛППП, у складі яких приблизно 30% ТГ. За даними контрольованих досліджень симвастатин підвищує рівень ХС-ЛПЗЩ до 14%. Крім гіполіпідемічної дії, статини мають позитивний вплив при дисфункції ендотелію (доклінічна ознака раннього атеросклерозу), на судинну стінку, стан атероми, покращують реологічні властивості крові, мають антиоксидантні, антипроліферативні властивості. Є дані про те, що симвастатин покращує функцію ендотелію вже через 30 днів терапії. Застосування симвастатину супроводжувалося зменшенням частоти серцево-судинних порушень незалежно від початкового рівня ХС-ЛПНЩ.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо симвастатин добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту (в середньому 85%). Cmax досягається через 4 години. Прийом безпосередньо перед їжею з низьким вмістом жирів не впливає на фармакокінетичні параметри симвастатину. При "першому проходженні" через печінку симвастатин біотрансформується з утворенням активних бета-метаболітів. Зв'язування із білками плазми становить 95%. Концентрація активного метаболіту симвастатину у системному кровотоку людини становить менше 5%. Виводиться у незміненому вигляді та у вигляді метаболітів, головним чином, з жовчю – 60-85%; 10-15% – у вигляді неактивних метаболітів виводиться нирками.Клінічна фармакологіяГіполіпідемічний препарат.Показання до застосуванняПервинна гіперхолестеринемія при неефективності дієтотерапії, комбінована гіперхолестеринемія та гіпертригліцеридемія.Протипоказання до застосуванняАктивний патологічний процес у печінці, стійке підвищення активності трансаміназ, вагітність, лактація, підвищена чутливість до симвастатину.Вагітність та лактаціяСимвастатин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування симвастатину в педіатричній практиці не встановлені. Не рекомендується застосовувати у дітей.Побічна діяЗ боку травної системи: запор, діарея, втрата апетиту, метеоризм, нудота, біль у животі, панкреатит, підвищення активності АЛТ, АСТ, ГГТ, ЛФ. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, м'язові судоми, парестезії, периферична невропатія. Серцево-судинна система: можлива транзиторна артеріальна гіпотензія. З боку кістково-м'язової системи: міалгії, міопатії, рабдоміолізу, підвищення активності КФК. Алергічні реакції: рідко – ангіоневротичний набряк, вовчаковоподібний синдром, васкуліт, тромбоцитопенія, еозинофілія, збільшення ШОЕ, артрит, кропив'янка, лихоманка, задишка. Дерматологічні реакції: фотосенсибілізація, висипання на шкірі, свербіж, гіперемія шкіри, алопеція. Інші: анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні посилюється дія непрямих антикоагулянтів (зокрема варфарину). При одночасному застосуванні з цитостатиками, ітраконазолом, фібратами, нікотиновою кислотою у високих дозах імунодепресантами підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні з дигоксином збільшується концентрація дигоксину в плазмі. Описано випадок розвитку симптомів рабдоміолізу після одноразового прийому дози силденафілу у пацієнта, який отримує симвастатин.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний. Початкова доза становить 5-20 мг. При необхідності дозу збільшують з інтервалом 4 тижні. Симвастатин приймають в 1 раз на добу, увечері. Максимальна доза становить 40 мг на добу. Для пацієнтів, які отримують імунодепресанти, початкова доза, що рекомендується, становить 5 мг/добу; максимальна доза – 5 мг на добу. При тяжкій нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) початкова доза становить 5-10 мг/добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують симвастатин у пацієнтів із захворюваннями печінки, з хронічним алкоголізмом, при артеріальній гіпотензії, зниженому або підвищеному тонусі скелетних м'язів неясної етіології, при епілепсії, тяжкій нирковій недостатності. Перед початком та під час лікування необхідний контроль функції печінки. У пацієнтів, які отримують антикоагулянти, похідні кумарину, перед початком і під час лікування симвастатином слід контролювати протромбіновий час. Застосування симвастатину слід припинити при значному збільшенні активності КФК або підозрі на міопатію, при розвитку гострого або тяжкого захворювання, при появі будь-якого фактора ризику, що сприяє розвитку ниркової недостатності внаслідок рабдоміолізу. Не рекомендується застосовувати симвастатин одночасно з імунодепресантами, фібратами, нікотиновою кислотою (у дозах, що спричиняють гіполіпідемію), протигрибковими препаратами похідними азолу. Використання у педіатрії Безпека та ефективність застосування симвастатину в педіатричній практиці не встановлені. Не рекомендується застосовувати у дітей.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: сімвастатин 20 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, бутилгідроксіанізол, лимонна кислота безводна, аскорбінова кислота, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат. Склад плівкової оболонки: гіпромелоза, тальк, пропіленгліколь, титану діоксид. 7 шт. - блістери (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, злегка двоопуклі, з фаскою.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб із групи статинів, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. Є проліками, оскільки має у своїй структурі закрите лактонове кільце, яке після надходження в організм гідролізується. Лактонове кільце статинів за своєю структурою схоже на частину ферменту ГМГ-КоА-редуктази. За принципом конкурентного антагонізму молекула статину пов'язується з частиною рецептора коензиму А, де прикріплюється цей фермент. Інша частина молекули статину інгібує процес перетворення гідроксиметилглутарату на мевалонат, проміжний продукт у синтезі молекули холестерину. Інгібування активності ГМГ-КоА-редуктази призводить до серії послідовних реакцій, внаслідок яких знижується внутрішньоклітинний вміст холестерину та відбувається компенсаторне підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів та відповідно прискорення катаболізму холестерину (Xc) ЛПНЩ. Гіполіпідемічний ефект статинів пов'язаний із зниженням рівня загального Хс за рахунок Хс-ЛПНГ. Зниження рівня ЛПНГ є дозозалежним та має не лінійний, а експоненційний характер. Статини не впливають на активність ліпопротеїнової та гепатичної ліпази, не суттєво впливають на синтез і катаболізм вільних жирних кислот, тому їх вплив на рівень ТГ вторинне і опосередковане через їх основні ефекти щодо зниження рівня Хс-ЛПНГ. Помірне зниження рівня ТГ при лікуванні статинами, мабуть, пов'язане з експресією ремнантних (Апо) рецепторів на поверхні гепатоцитів, що беруть участь у катаболізмі ЛППП, у складі яких приблизно 30% ТГ. За даними контрольованих досліджень симвастатин підвищує рівень ХС-ЛПЗЩ до 14%. Крім гіполіпідемічної дії, статини мають позитивний вплив при дисфункції ендотелію (доклінічна ознака раннього атеросклерозу), на судинну стінку, стан атероми, покращують реологічні властивості крові, мають антиоксидантні, антипроліферативні властивості. Є дані про те, що симвастатин покращує функцію ендотелію вже через 30 днів терапії. Застосування симвастатину супроводжувалося зменшенням частоти серцево-судинних порушень незалежно від початкового рівня ХС-ЛПНЩ.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо симвастатин добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту (в середньому 85%). Cmax досягається через 4 години. Прийом безпосередньо перед їжею з низьким вмістом жирів не впливає на фармакокінетичні параметри симвастатину. При "першому проходженні" через печінку симвастатин біотрансформується з утворенням активних бета-метаболітів. Зв'язування із білками плазми становить 95%. Концентрація активного метаболіту симвастатину у системному кровотоку людини становить менше 5%. Виводиться у незміненому вигляді та у вигляді метаболітів, головним чином, з жовчю – 60-85%; 10-15% – у вигляді неактивних метаболітів виводиться нирками.Клінічна фармакологіяГіполіпідемічний препарат.Показання до застосуванняПервинна гіперхолестеринемія при неефективності дієтотерапії, комбінована гіперхолестеринемія та гіпертригліцеридемія.Протипоказання до застосуванняАктивний патологічний процес у печінці, стійке підвищення активності трансаміназ, вагітність, лактація, підвищена чутливість до симвастатину.Вагітність та лактаціяСимвастатин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування симвастатину в педіатричній практиці не встановлені. Не рекомендується застосовувати у дітей.Побічна діяЗ боку травної системи: запор, діарея, втрата апетиту, метеоризм, нудота, біль у животі, панкреатит, підвищення активності АЛТ, АСТ, ГГТ, ЛФ. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, м'язові судоми, парестезії, периферична невропатія. Серцево-судинна система: можлива транзиторна артеріальна гіпотензія. З боку кістково-м'язової системи: міалгії, міопатії, рабдоміолізу, підвищення активності КФК. Алергічні реакції: рідко – ангіоневротичний набряк, вовчаковоподібний синдром, васкуліт, тромбоцитопенія, еозинофілія, збільшення ШОЕ, артрит, кропив'янка, лихоманка, задишка. Дерматологічні реакції: фотосенсибілізація, висипання на шкірі, свербіж, гіперемія шкіри, алопеція. Інші: анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні посилюється дія непрямих антикоагулянтів (зокрема варфарину). При одночасному застосуванні з цитостатиками, ітраконазолом, фібратами, нікотиновою кислотою у високих дозах імунодепресантами підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні з дигоксином збільшується концентрація дигоксину в плазмі. Описано випадок розвитку симптомів рабдоміолізу після одноразового прийому дози силденафілу у пацієнта, який отримує симвастатин.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний. Початкова доза становить 5-20 мг. При необхідності дозу збільшують з інтервалом 4 тижні. Симвастатин приймають в 1 раз на добу, увечері. Максимальна доза становить 40 мг на добу. Для пацієнтів, які отримують імунодепресанти, початкова доза, що рекомендується, становить 5 мг/добу; максимальна доза – 5 мг на добу. При тяжкій нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) початкова доза становить 5-10 мг/добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують симвастатин у пацієнтів із захворюваннями печінки, з хронічним алкоголізмом, при артеріальній гіпотензії, зниженому або підвищеному тонусі скелетних м'язів неясної етіології, при епілепсії, тяжкій нирковій недостатності. Перед початком та під час лікування необхідний контроль функції печінки. У пацієнтів, які отримують антикоагулянти, похідні кумарину, перед початком і під час лікування симвастатином слід контролювати протромбіновий час. Застосування симвастатину слід припинити при значному збільшенні активності КФК або підозрі на міопатію, при розвитку гострого або тяжкого захворювання, при появі будь-якого фактора ризику, що сприяє розвитку ниркової недостатності внаслідок рабдоміолізу. Не рекомендується застосовувати симвастатин одночасно з імунодепресантами, фібратами, нікотиновою кислотою (у дозах, що спричиняють гіполіпідемію), протигрибковими препаратами похідними азолу. Використання у педіатрії Безпека та ефективність застосування симвастатину в педіатричній практиці не встановлені. Не рекомендується застосовувати у дітей.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему