Сердечно-сосудистые

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ранолазин – 1000,0 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), сополімер метакрилової кислоти та етилакрилату (1:1), гіпромелоза, магнію стеарат, натрію гідроксид; Оболонка: Опадрай II жовтий 33G92144 [тріацетин, гіпромелоза 6сР, лактози моногідрат, макрогол 3350, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), карнаубський віск]. По 15 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою, двоопуклі, овальної форми, блідо-жовтого кольору з тисненням «1000» на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування: після прийому ранолазину внутрішньо максимальна концентрація ранолазину в плазмі крові (Сmах), як правило, досягається через 2 - 6 год. При прийомі ранолазину 2 рази на добу рівноважна концентрація зазвичай досягається протягом 3 днів. Середня абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо таблеток ранолазину з негайним вивільненням становить 35-50% з високим ступенем індивідуальної варіабельності. При збільшенні дози від 500 до 1000 мг 2 рази на добу спостерігається 2,5-3-кратне підвищення AUC (площа під кривою «концентрація-час») у рівноважному стані. У здорових добровольців після прийому ранолазину в дозі 500 мг 2 рази на добу середнє значення Сmах у рівноважному стані становить приблизно 1770 нг/мл, середнє значення AUC0-12 у рівноважному стані – приблизно 13 700 нг х год/мл.Прийом їжі не впливає на швидкість та повноту всмоктування ранолазину. Розподіл: приблизно 62% ранолазину зв'язується з білками плазми крові, переважно з альфа-1 кислими глікопротеїнами і незначно з альбуміном. Середній обсяг розподілу у рівноважному стані (Vss) становить близько 180 л. Метаболізм: ранолазин піддається швидкому та практично повному метаболізму, переважно у печінці. Найбільш важливими шляхами метаболізму ранолазину є О-деметилювання та N-деалкілування. Ранолазин метаболізується переважно ізоферментом CYP3A4, а також ізоферментом CYP2D6. При прийомі ранолазину по 500 мг 2 рази на добу у людей із недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (повільні метаболізатори) показник AUC перевищує аналогічну величину для людей із нормальною активністю ізоферменту CYP2D6 (швидкі метаболізатори) на 62%. Аналогічна різниця для дози 1000 мг двічі на добу становила 25%. Виведення: у незміненому вигляді нирками та через кишечник виводиться менше 5 % від прийнятої дози ранолазину. Кліренс ранолазину залежить від дози, знижуючись при її підвищенні. Період напіввиведення ранолазину у рівноважному стані після прийому внутрішньо становить близько 7 год. Особливі групи пацієнтів Хронічна серцева недостатність (I1I-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) При хронічній серцевій недостатності (ХСН) відбувається збільшення концентрації ранолазину в плазмі приблизно в 1,3 рази. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня тяжкості порівняно зі здоровими добровольцями показник AUC ранолазину був у середньому в 1,7-2 рази вищим. Була відзначена значна індивідуальна варіабельність AUC у пацієнтів з нирковою недостатністю. AUC фармакологічно активних метаболітів підвищувалась у 5 разів у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу тривалість перебування ранолазину в плазмі збільшується в 1,2 рази у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 40 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 10-30 мл/хв) було виявлено збільшення тривалості перебування ранолазину в плазмі у 1,3-1,8 разів. Вплив діалізу на фармакокінетику ранолазину не вивчався. Печінкова недостатність Показник AUC ранолазину не змінюється у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості, однак підвищується в 1,8 рази у разі печінкової недостатності середнього ступеня тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); у таких пацієнтів було більш виражене подовження інтервалу QTc. Досвід застосування ранолазину у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) відсутній. Літній вік Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від віку не спостерігалося. Проте, у пацієнтів похилого віку внаслідок вікового зниження функції нирок можливе посилення дії ранолазину. . Маса тіла У пацієнтів із масою тіла 40 кг було зазначено, що дія ранолазину в 1,4 рази перевищує його дію у пацієнтів із масою тіла 70 кг. Підлога Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від статі не встановлено.ФармакодинамікаМеханізм дії. Ранолазин – діюча речовина препарату Ранекса®. Ранолазин має складний механізм дії, який частково встановлений і ґрунтується на здатності ранолазину інгібувати пізній струм іонів натрію у клітинах міокарда. Зниження внутрішньоклітинного накопичення натрію веде до зменшення надлишку внутрішньоклітинних іонів кальцію. Це зменшує внутрішньоклітинний іонний дисбаланс, що спостерігається під час ішемії. Зниження надлишку внутрішньоклітинного кальцію сприяє розслабленню міокарда і, таким чином, знижує діастолічну напругу стінки шлуночків. Клінічним свідченням інгібування пізнього натрієвого струму під дією ранолазину є значне скорочення інтервалу QTc (QTc - кориговане значення інтервалу QT з урахуванням частоти серцевих скорочень (ЧСС)) та позитивний вплив на діастолічне розслаблення,виявлене у відкритому дослідженні за участю пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT (пацієнти із синдромом LQT-3, які мають мутації гена SCN5A ΔKPQ). Ці ефекти не залежать від змін ЧСС, артеріального тиску (АТ) або від ступеня розширення судин. Вплив на гемодинаміку: у контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антиангінальними засобами, відмічено незначне ушкодження ЧСС ( Ефекти, що виявляються при електрокардіографії: у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином, відзначалися залежне від дози та концентрації ранолазину в плазмі крові подовження інтервалу QTc (близько 6 мс при прийомі 1000 мг 2 рази на добу), зниження амплітуди зубця Т та, двогорбі зубці Т. Ці електрокардіографічні ефекти є результатом інгібування ранолазином швидкості швидкого прямого калієвого струму, що подовжує шлуночковий потенціал дії, а також інгібування пізнього натрієвого струму, що вкорочує шлуночковий потенціал дії. Популяційний аналіз об'єднаних даних 1308 пацієнтів зі стабільною стенокардією та здорових добровольців показав, що застосування ранолазину призводить до подовження QTc щодо вихідного рівня в середньому на 2,4 мс при концентрації ранолазину у плазмі 1000 нг/мл. У разі наявності у пацієнтів клінічно значущої печінкової недостатності рівень подовження QTc був вищим. У дослідженні MERTIN-TIMI 36, проведеного за участю 6560 пацієнтів з ГКС (гострим коронарним синдромом) - нестабільною стенокардією/ІМбпST (інфарктом міокарда без підйому сегмента ST), не було показано позитивного впливу на результати. Однак, у 3162 пацієнтів, які отримували лікування ранолазином, проводилося 7-денне холтерівське моніторування ЕКГ, в результаті якого була відзначена значно менша частота виникнення аритмій порівняно з плацебо, включаючи шлуночкову тахікардію ≥ 8 ударів, а також у пацієнтів, які отримували рано було зафіксовано жодних проаритмічних ефектів. Клінічна ефективність та безпека. У клінічних дослідженнях встановлено ефективність та безпеку ранолазину для лікування пацієнтів зі стабільною стенокардією як у монотерапії, так і у комбінованій терапії при недостатній ефективності застосування інших антиангінальних препаратів. В опорному дослідженні CARISA у 823 пацієнтів протягом 12 тижнів оцінювалася ефективність ранолазину в дозі 750 мг або 1000 мг двічі на добу або плацебо, доданого до стандартної антиангінальної терапії атенололом 50 мг один раз на добу або амлодипіном 5 мг один раз на добу. дилтіазем 180 мг один раз на добу. Ранолазін продемонстрував велику ефективність щодо збільшення тривалості фізичних навантажень, було виявлено значне зменшення частоти нападів стенокардії на тиждень та застосування нітрогліцерину короткої дії порівняно з плацебо. За весь період терапії не спостерігалося розвитку толерантності до ранолазину, не відмічено підвищення частоти нападів стенокардії після різкого припинення прийому препарату. Аналогічно, у клінічному дослідженні ERICA, у якому 565 пацієнтів після рандомізації приймали ранолазин у початковій дозі 500 мг двічі на добу або плацебо додатково до супутньої терапії амлодипіном 10 мг один раз на добу протягом 1 тижня, потім доза ранолазину була збільшена до 100 рази на день протягом 6 тижнів. У групі ранолазину було досягнуто значне зменшення частоти нападів стенокардії на тиждень (р = 0,028) та споживання нітрогліцерину короткої дії (р = 0,014) порівняно з плацебо. Основне дослідження MARISA за участю 191 пацієнта було проведено з метою визначення оптимальної дози ранолазину (500 мг двічі на добу, 1000 мг двічі на добу, 1500 мг двічі на добу) при монотерапії. Дослідження продемонструвало, що ранолазин значно перевершує плацебо щодо збільшення тривалості фізичних навантажень, часу до початку нападу стенокардії та часу до появи депресії сегмента ST на 1 мм для всіх трьох доз, при цьому спостерігалася залежність ефекту від дози. В результаті дослідження MERLIN-TIMI 36, не було виявлено відмінностей між ранолазином і плацебо щодо ризику смерті від усіх причин, раптової серцевої смерті або частоти виникнення документованих аритмій, що супроводжуються симптомами при додаванні до стандартної медикаментозної терапії (включаючи бета-адреноблокатори, блокатор , нітрати, антиагреганти, препарати для зниження рівня ліпідів та інгібітори АПФ). Приблизно у половини пацієнтів у дослідженні MERLIN-TIMI 36 була стенокардія в анамнезі. Результати показують, що тривалість фізичних навантажень збільшилася на 31 су пацієнтів, які приймали ранолазин у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо (р = 0,002). У зв'язку з тим, що в контрольованих клінічних дослідженнях кількість пацієнтів, які не відносяться до білої раси, була невеликою, зробити висновки щодо ефективності та безпеки застосування ранолазину для цієї групи пацієнтів неможливо. У дослідженні RIVER-PCI за участю 2604 пацієнтів віком >18 років, які мали в анамнезі хронічну стенокардію з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ), доза ранолазину поступово підвищувалася до 1000 мг двічі на добу. Ризик смерті від усіх причин, серцево-судинної смерті або розвитку великих несприятливих серцево-судинних подій (БНСС) та госпіталізації через серцеву недостатність був схожий між групами у всій популяції; проте БНСС частіше спостерігалися у пацієнтів ≥ 75 років, які отримували ранолазин у порівнянні з групою, яка отримувала плацебо (17,0% та 11,3%, відповідно); на додаток до цього спостерігалося чисельне підвищення смертності від усіх причин у пацієнтів ≥75 років (р=0,074).Не було виявлено статистично значущих відмінностей між групами ранолазину та плацебо за результатами первинної комбінованої кінцевої точки (час до проведення першої реваскуляризації під впливом ішемії або госпіталізації, пов'язаної з ішемією, без проведення реваскуляризації). За даними клінічних досліджень, ранолазин не впливає на загальну смертність, смертність від серцево-судинних захворювань та частоту виникнення аритмій, що супроводжуються симптомами, у пацієнтів зі стабільною стенокардією.Показання до застосуванняСтабільна стенокардія. Препарат Ранекса® призначений для застосування у складі комплексної терапії для симптоматичного лікування стабільної стенокардії напруги у разі недостатньої ефективності та/або непереносимості антиангінальних препаратів «першого ряду» (таких, як бета-адреноблокатори та/або блокатори «повільних» кальцієвих каналів).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин (див. розділ «Склад»); дефіцит лактази, спадкова непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (тільки для дозування ранолазину 1000 мг); тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну печінкова недостатність середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або тяжкого (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телітроміцин, нефазодон); одночасне застосування з антиаритмічними засобами класу ІА (наприклад, хінідин) або класу ІІІ (наприклад, дофетилід, соталол), за винятком аміодарону; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені); вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю печінкова недостатність легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв); вік старше 65 років; пацієнти з низькою масою тіла (60 кг та менше); хронічна серцева недостатність середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA); синдром вродженого подовженого інтервалу QT або сімейний анамнез подовженого інтервалу QT; діагностований придбаний подовження інтервалу QT; знижена активність ізоферменту CYP2D6 («повільні метаболізатори»); одночасне застосування з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин); одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)); одночасне застосування з інгібіторами Р-глікопротеїну (P-gp) (наприклад, верапаміл, циклоспорин). У пацієнтів із поєднанням кількох із вищезазначених станів можливе посилення дії ранолазину, у т. ч. збільшується ризик виникнення дозозалежних побічних ефектів. При застосуванні препарату Ранекса® у пацієнтів з кількома з перелічених вище факторів необхідний регулярний моніторинг стану з метою раннього виявлення побічних ефектів, при необхідності може знадобитися зниження дози або відміна препарату.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування ранолазину у вагітних жінок обмежені. У дослідженнях на тваринах виявлено ембріотоксичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат Ранекса не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків крайньої необхідності. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється ранолазин із материнським молоком у людини. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані, отримані у щурів, свідчать, що ранолазин виділяється у грудне молоко. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключити неможливо. Препарат Ранекса не слід приймати жінкам у період грудного вигодовування. Фертильність Дослідження репродуктивної функції на тваринах не виявили небажаного впливу ранолазину на фертильність. Дані щодо впливу ранолазину на фертильність у людини відсутні.Побічна діяПобічні ефекти, що спостерігаються у пацієнтів, які приймають препарат Ранекса®, у більшості випадків характеризуються легким або середнім ступенем вираженості та розвиваються зазвичай протягом перших 2 тижнів застосування. Нижче перераховані побічні ефекти, для яких був визнаний можливий зв'язок із застосуванням препарату Ранекса®, представлені відповідно до системно-органної класифікації та абсолютних значень частоти. Частоту виникнення побічних ефектів визначали як дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100;< 1/10), нечасто (≥ 1/1000;< 1/100), рідко (≥ 1/10 000; <1/1000) і дуже рідко (<1/10000). Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: зниження апетиту, анорексія, дегідратація. Рідко: гіпонатріємія. Порушення з боку психіки Нечасто: тривога, безсоння, сплутаність свідомості, галюцинації. Рідко: дезорієнтація. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Нечасто: загальмованість, непритомність, гіпестезія, сонливість, тремор, постуральне запаморочення, парестезія. Рідко: амнезія, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення координації рухів, порушення ходи, парозмія. Порушення з боку органу зору Нечасто: нечіткість зору, зорові розлади, диплопія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто: вертиго, шум у вухах. Рідко: зниження слуху. Порушення з боку судин Нечасто: «припливи» крові до обличчя, виражене зниження артеріального тиску. Рідко: похолодання кінцівок, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: задишка, кашель, носові кровотечі. Рідко: відчуття здавлення у горлі. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: запор, блювання, нудота. Нечасто: біль у животі, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспепсія, метеоризм, дискомфорт у ділянці шлунка. Рідко: панкреатит, ерозивний дуоденіт, гіпостезія порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, гіпергідроз. Рідко: алергічний дерматит, кропив'янка, холодний піт, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів; м'язова слабкість. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто: дизурія, гематурія, хроматурія. Рідко: гостра ниркова недостатність, затримка сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Рідко: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: астенія. Нечасто: підвищена втома, периферичні набряки. Лабораторні та інструментальні показники Нечасто: підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення концентрації сечовини в плазмі, подовження коригованого інтервалу QTc, тромбоцитоз або лейкоцитоз, зменшення маси тіла. Рідко: підвищення активності печінкових ферментів. Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (пацієнти з цукровим діабетом, ХСН І-ІІ функціонального класу за NYHA або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів) під час лікування іншими антиангінальними засобами при лікуванні ранолазином мали таку саму частоту виникнення побічних реакцій. У дослідженні RIVER-PCI у пацієнтів, які приймали ранолазин, спостерігалося збільшення частоти виникнення небажаних реакцій. У дослідження були включені пацієнти з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання, ранолазин призначався у дозі 1000 мг двічі на добу близько 70 тижнів. У групі пацієнтів, які отримували ранолазин, повідомлялося про більш високу частоту випадків застійної серцевої недостатності порівняно з групою плацебо (2,2% та 1,0%, відповідно), а також вищу частоту випадків транзиторних ішемічних атак порівняно з плацебо (1 ,0% та 0,2% відповідно). Частота інсультів (ранолазин 1,7% та плацебо 1,5%) була однакова в обох групах. Літній вік, ниркова недостатність та низька маса тіла В цілому, небажані реакції (HP) виникали частіше серед пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю, проте типи HP у цих підгрупах були подібними до спостережуваних у загальній популяції. При прийомі препарату Ранекса у пацієнтів похилого віку (≥ 75 років) порівняно з пацієнтами молодшого віку ( У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) у порівнянні з пацієнтами з нормальною нирковою функцією (кліренс креатиніну >80 мл/хв) до найбільш часто виникаючих HP (із зазначенням плацебо-скоригованих частот) ) ставилися: запор (8% та 4% відповідно), запаморочення (7% та 5% відповідно), нудота (4% та 2% відповідно). У пацієнтів з низькою масою тіла (менше 60 кг) тип і частота HP були подібними до аналогічних реакцій у пацієнтів з масою тіла 60 кг і більше; однак плацебо-скориговані частоти наступних поширених HP були вищими у пацієнтів з низькою масою тіла: нудота (14% та 2% відповідно), блювання (6% та 1% відповідно), артеріальна гіпотензія (4% та 2% відповідно). Зміна лабораторних показників У здорових добровольців та пацієнтів, які отримували лікування препаратом Ранекса®, відзначалося невелике, що не має клінічної значущості, оборотне підвищення рівня креатиніну у сироватці крові. Ці зміни були пов'язані з токсичною дією на нирки. Дослідження ниркової функції у здорових добровольців показало, що зниження кліренсу креатиніну спостерігалося внаслідок гальмування секреції креатиніну нирковими канальцями, за відсутності змін швидкості клубочкової фільтрації.Взаємодія з лікарськими засобамиРанолазин є субстратом цитохрому CYP3A4. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 збільшує концентрацію ранолазину у плазмі. Можливість розвитку дозозалежних побічних ефектів (наприклад, нудота, запаморочення) може також збільшуватися зі збільшенням концентрації ранолазину у плазмі. Одночасне застосування протипоказане Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування ранолазину та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телитроміцин, нефазодон) протипоказано (див. розділ «Протипоказання». При одночасному лікуванні кетоконазолом у дозі 200 мг 2 рази на добу та ранолазином AUC ранолазину підвищується у 3,0 – 3,9 разів. Грейпфрутовий сік є також потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування з обережністю Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Ділтіазем (180-360 мг один раз на добу), помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4, спричиняє дозозалежне збільшення середніх рівноважних концентрацій ранолазину в 1,5-2,4 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування дилтіаземом та іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, флуконазол), рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Не слід розпочинати прийом ранолазину пацієнтам, які отримують лікування індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)). Так, наприклад, рифампіцин (600 мг один раз на добу) зменшує рівноважну концентрацію ранолазину в плазмі приблизно на 95%. Інгібітори ізоферменту CYP2D6 Ранолазин частково метаболізується ізоферментом CYP2D6. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 може спричинити підвищення концентрації ранолазину в плазмі крові. Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу з потужним інгібітором ізоферменту CYP2D6 пароксетином 20 мг 1 раз на добу збільшує середню концентрацію ранолазину в плазмі у рівноважному стані приблизно в 1,2 рази. Корекція дози не потрібна. Одночасне застосування ранолазину 500 мг 2 рази на добу та потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 може призвести до збільшення AUC ранолазину приблизно на 62 %. Інгібітори/субстрати P-gp (Р-глікопротеїн) Ранолазин є субстратом Pgp. Інгібітори P-gp (наприклад, циклоспорин, верапаміл) збільшують концентрацію ранолазину в плазмі. Верапаміл (120 мг три рази на добу) збільшує рівноважну концентрацію ранолазину у 2,2 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами P-gp, рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. З іншого боку, ранолазин є інгібітором P-gp (від помірного до потужного) і може збільшувати концентрацію субстратів P-gp у плазмі. Тканинний розподіл лікарських речовин, що транспортуються за допомогою P-gp, може бути збільшено. Субстрати ізоферменту CYP2D6 Є дані, що ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. Прийом ранолазину по 750 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію метопрололу у плазмі крові у 1,8 разів. Тому при одночасному застосуванні з ранолазином може посилюватися дія метопрололу або інших субстратів ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пропафенон та флекаїнід, меншою мірою, трициклічні антидепресанти та нейролептики), внаслідок чого може знадобитися зменшення дози цих лікарських засобів. Субстрати ізоферменту CYP2B6 Потенціал для інгібування ізоферменту CYP2B6 не встановлений. Під час призначення одночасно з субстратами ізоферменту CYP2B6 (наприклад, бупропіон, ефавіренз, циклофосфамід) рекомендується бути обережними. Дігоксин Є дані про збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому в 1,5 рази при одночасному застосуванні дигоксину та ранолазину. Тому необхідний контроль концентрації дигоксину на початку та після закінчення терапії із застосуванням ранолазину. Субстрати ізоферменту CYP3A4 Ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4, що може призвести до підвищення концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі. Може знадобитися корекція дози чутливих субстратів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, симвастатин, ловастатин) та субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, такролімус, сиролімус, еверолімус), оскільки прийом препарату Ранекса® може підвищити концентрацію. Симвастатин Метаболізм та кліренс симвастатину високою мірою залежать від ізоферменту CYP3A4. Прийом ранолазину по 1000 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію лактону симвастатину та симвастатинової кислоти у плазмі крові приблизно у 2 рази. Прийом симвастатину у високих дозах асоційований з розвитком рабдоміолізу, крім того, у післяреєстраційному періоді були описані випадки розвитку рабдоміолізу при одночасному застосуванні ранолазину та симвастатину. Максимальна доза симвастатину для пацієнтів, які одночасно приймають ранолазин (у будь-якій дозі), не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Аторвастатин Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу та аторвастатину 80 мг 1 раз на добу збільшує Сmах та AUC аторвастатину в 1,4 та в 1,3 рази, відповідно; Смах і AUC метаболітів аторвастатину змінюються менш ніж на 35%. При одночасному застосуванні ранолазину та аторвастатину може знадобитися зменшення дози аторвастатину та проведення належного клінічного контролю. Для інших статинів, які метаболізуються за участю ізоферменту CYP3A4 (ловастатин), може знадобитися зменшення дози. Такролімус, циклоспорин, сиролімус, еверолімус Збільшення концентрації в плазмі такролімусу, субстрату ізоферменту CYP3A4, було відзначено у пацієнтів на фоні застосування ранолазину. При одночасному застосуванні такролімусу та ранолазину рекомендується проводити моніторинг концентрації такролімусу у плазмі крові та, за необхідності, проводити коригування дози такролімусу. Такий підхід рекомендований для інших субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, сиролімус, еверолімус). Субстрати транспортера органічних катіонів-2 (ОСТ2) При одночасному застосуванні ранолазину 500 мг та 1000 мг 2 рази на добу та метформіну 1000 мг 2 рази на добу концентрація метформіну у плазмі крові у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу збільшується у 1,4 та у 1,8 разів, відповідно. Можливе підвищення концентрації в плазмі інших субстратів ОСТ2, включаючи піндолол і вареніклін, при одночасному застосуванні з ранолазином. Препарати, що подовжують інтервал QТс Існує теоретична ймовірність того, що при одночасному застосуванні ранолазину та інших лікарських засобів, що подовжують інтервал QTc, може виникнути фармакодинамічна взаємодія та підвищити ризик розвитку шлуночкових аритмій. До таких лікарських засобів відносяться певні антигістамінні препарати (наприклад, терфенадин, астемізол, мізоластин), певні антиаритмічні засоби (наприклад, хінідин, дизопірамід, прокаїнамід), а також еритроміцин і трициклічні антидепресанти (наприклад, іміпрамін, доксепін,Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Ранекса слід проковтувати повністю, запиваючи достатньою кількістю рідини, не подрібнюючи, не розламуючи і не розжовуючи. Прийом їжі не впливає на біодоступність препарату, тому його можна приймати незалежно від їди. Рекомендована початкова доза препарату Ранекса для дорослих становить 500 мг 2 рази на добу. Через 2-4 тижні доза, за необхідності, може бути збільшена до 1000 мг двічі на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. При появі побічних ефектів, спричинених прийомом Ранексу (наприклад, запаморочення, нудота або блювання), необхідно зменшити разову дозу до 500 мг. Якщо після цього симптоми не зникнуть, застосування препарату слід припинити. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ “Особливі вказівки”). Печінкова недостатність Пацієнтам із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). Літній вік Пацієнтам похилого віку потрібна обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). У пацієнтів похилого віку внаслідок зниження функції нирок, пов'язаної з віком, може спостерігатися підвищений рівень ранолазину в плазмі крові. Низька маса тіла Підбір дози у пацієнтів з низькою масою тіла слід проводити з обережністю (див. розділ «Особливі вказівки»). Хронічна серцева недостатність (ХСП) Пацієнтам із ХСН середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) потрібна обережна титрація дози препарату «див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (P-gp) Пацієнтам, які приймають помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин) або інгібітори P-gp (наприклад, верапаміл, циклоспорин) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ «В.ПередозуванняСимптоми: запаморочення, нудота та блювання. При внутрішньовенному введенні ранолазину були додатково відзначені такі симптоми: диплопія, загальмованість, непритомність. Виразність симптомів може посилюватися зі збільшенням дози. Лікування: симптоматичне під ретельним наглядом лікаря. Гемодіаліз малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНиркова недостатність Для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Враховуючи можливість зниження функції нирок із віком, необхідно регулярно проводити моніторинг стану функції нирок на фоні терапії ранолазином. Печінкова недостатність Для пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або важким (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступенем тяжкості. Літній вік (65 років і старше) У пацієнтів похилого віку може спостерігатися посилення дії препарату Ранекса через вікове зниження функції нирок. Відзначається підвищена частота побічних ефектів. Низька маса тіла Підбір дози для пацієнтів з масою тіла 60 кг і менше повинен проводитися з обережністю, оскільки випадки побічних ефектів у таких пацієнтів спостерігалися частіше. Хронічна серцева недостатність Підбір дози для пацієнтів з ХСН середнього або тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) повинен проводитись з обережністю. Подовження інтервалу QT Ранолазин блокує калієві канали (1кr) та подовжує інтервал QTc, причому цей ефект залежить від дози. Популяційний аналіз об'єднаних даних, отриманих при дослідженні пацієнтів та здорових добровольців, показав, що залежність тривалості інтервалу QTc від концентрації в плазмі крові може бути оцінена як 2,4 мс на 1000 нг/мл, що приблизно дорівнює підвищенню з 2 до 7 мс для діапазону концентрацій у плазмі крові, що відповідає дозі від 500 до 1000 мг ранолазину, що приймається 2 рази на добу. Отже, необхідно дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів із синдромом вродженого подовження інтервалу QT в анамнезі, наявністю подовження інтервалу QT у сімейному анамнезі, пацієнтів з відомим придбаним подовженням інтервалу QT, а також пацієнтів, які отримують лікування препаратами, що впливають на інтервал QT. Недостатня активність ізоферменту CYP2D6 Ризик збільшення концентрації, а отже, і частоти виникнення побічних ефектів у зазначених групах, підвищується у пацієнтів з недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з «повільним» метаболізмом) у порівнянні з пацієнтами з нормальною здатністю до метаболізації ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з « ). Наведені вище запобіжні заходи розроблені з урахуванням ризику для пацієнтів з «повільним» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 і є необхідними у разі, якщо статус метаболізму ізоферменту CYP2D6 невідомий. Для пацієнтів з «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 такі запобіжні заходи необхідні меншою мірою. У пацієнтів з виявленим (наприклад, шляхом генотипування) або відомим раніше «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 препарат Ранекса® повинен застосовуватись з обережністю у випадку,якщо у пацієнта є поєднання декількох із перерахованих вище факторів ризику. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції До складу оболонки препарату Ранекса®, таблеток з пролонгованим вивільненням, покритих плівковою оболонкою, 1000 мг входить лактоза, у зв'язку з чим препарат Ранекса® у даній дозі протипоказаний пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюко. В одній таблетці препарату Ранекса міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг), тобто практично не міститься. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу препарату Ранекса на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Враховуючи можливість розвитку таких побічних ефектів як запаморочення, нечіткість зору, диплопія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів і галюцинації, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості. . Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ранолазин – 500,0 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), сополімер метакрилової кислоти та етилакрилату (1:1), гіпромелоза, магнію стеарат, натрію гідроксид; Оболонка: Опадрай II оранжевий 85F93265 [макрогол 3350, спирт полівініловий частково гідролізований, тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), барвник заліза оксид червоний (Е 172), карнаубський віск]. По 15 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) з ПВХ/ПВДХ/фольга алюмінієва. По 2 блістери по 15 таблеток або по 3 або 5 блістерів по 20 таблеток з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою, двоопуклі, овальної форми, світло-оранжевого кольору з тисненням «500» на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування: після прийому ранолазину внутрішньо максимальна концентрація ранолазину в плазмі крові (Сmах), як правило, досягається через 2 - 6 год. При прийомі ранолазину 2 рази на добу рівноважна концентрація зазвичай досягається протягом 3 днів. Середня абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо таблеток ранолазину з негайним вивільненням становить 35-50% з високим ступенем індивідуальної варіабельності. При збільшенні дози від 500 до 1000 мг 2 рази на добу спостерігається 2,5-3-кратне підвищення AUC (площа під кривою «концентрація-час») у рівноважному стані. У здорових добровольців після прийому ранолазину в дозі 500 мг 2 рази на добу середнє значення Сmах у рівноважному стані становить приблизно 1770 нг/мл, середнє значення AUC0-12 у рівноважному стані – приблизно 13 700 нг х год/мл.Прийом їжі не впливає на швидкість та повноту всмоктування ранолазину. Розподіл: приблизно 62% ранолазину зв'язується з білками плазми крові, переважно з альфа-1 кислими глікопротеїнами і незначно з альбуміном. Середній обсяг розподілу у рівноважному стані (Vss) становить близько 180 л. Метаболізм: ранолазин піддається швидкому та практично повному метаболізму, переважно у печінці. Найбільш важливими шляхами метаболізму ранолазину є О-деметилювання та N-деалкілування. Ранолазин метаболізується переважно ізоферментом CYP3A4, а також ізоферментом CYP2D6. При прийомі ранолазину по 500 мг 2 рази на добу у людей із недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (повільні метаболізатори) показник AUC перевищує аналогічну величину для людей із нормальною активністю ізоферменту CYP2D6 (швидкі метаболізатори) на 62%. Аналогічна різниця для дози 1000 мг двічі на добу становила 25%. Виведення: у незміненому вигляді нирками та через кишечник виводиться менше 5 % від прийнятої дози ранолазину. Кліренс ранолазину залежить від дози, знижуючись при її підвищенні. Період напіввиведення ранолазину у рівноважному стані після прийому внутрішньо становить близько 7 год. Особливі групи пацієнтів Хронічна серцева недостатність (I1I-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) При хронічній серцевій недостатності (ХСН) відбувається збільшення концентрації ранолазину в плазмі приблизно в 1,3 рази. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня тяжкості порівняно зі здоровими добровольцями показник AUC ранолазину був у середньому в 1,7-2 рази вищим. Була відзначена значна індивідуальна варіабельність AUC у пацієнтів з нирковою недостатністю. AUC фармакологічно активних метаболітів підвищувалась у 5 разів у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу тривалість перебування ранолазину в плазмі збільшується в 1,2 рази у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 40 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 10-30 мл/хв) було виявлено збільшення тривалості перебування ранолазину в плазмі у 1,3-1,8 разів. Вплив діалізу на фармакокінетику ранолазину не вивчався. Печінкова недостатність Показник AUC ранолазину не змінюється у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості, однак підвищується в 1,8 рази у разі печінкової недостатності середнього ступеня тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); у таких пацієнтів було більш виражене подовження інтервалу QTc. Досвід застосування ранолазину у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) відсутній. Літній вік Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від віку не спостерігалося. Проте, у пацієнтів похилого віку внаслідок вікового зниження функції нирок можливе посилення дії ранолазину. Маса тіла У пацієнтів із масою тіла 40 кг було зазначено, що дія ранолазину в 1,4 рази перевищує його дію у пацієнтів із масою тіла 70 кг. Підлога Клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів ранолазину залежно від статі не встановлено.ФармакодинамікаМеханізм дії. Ранолазин – діюча речовина препарату Ранекса®. Ранолазин має складний механізм дії, який частково встановлений і ґрунтується на здатності ранолазину інгібувати пізній струм іонів натрію у клітинах міокарда. Зниження внутрішньоклітинного накопичення натрію веде до зменшення надлишку внутрішньоклітинних іонів кальцію. Це зменшує внутрішньоклітинний іонний дисбаланс, що спостерігається під час ішемії. Зниження надлишку внутрішньоклітинного кальцію сприяє розслабленню міокарда і, таким чином, знижує діастолічну напругу стінки шлуночків. Клінічним свідченням інгібування пізнього натрієвого струму під дією ранолазину є значне скорочення інтервалу QTc (QTc - кориговане значення інтервалу QT з урахуванням частоти серцевих скорочень (ЧСС)) та позитивний вплив на діастолічне розслаблення,виявлене у відкритому дослідженні за участю пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT (пацієнти із синдромом LQT-3, які мають мутації гена SCN5A ΔKPQ). Ці ефекти не залежать від змін ЧСС, артеріального тиску (АТ) або від ступеня розширення судин. Вплив на гемодинаміку: у контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антиангінальними засобами, відмічено незначне ушкодження ЧСС ( Ефекти, що виявляються при електрокардіографії: у пацієнтів, які отримували лікування ранолазином, відзначалися залежне від дози та концентрації ранолазину в плазмі крові подовження інтервалу QTc (близько 6 мс при прийомі 1000 мг 2 рази на добу), зниження амплітуди зубця Т та, двогорбі зубці Т. Эти электрокардиографические эффекты являются результатом ингибирования ранолазином скорости быстрого прямого калиевого тока, что удлиняет желудочковый потенциал действия, а также ингибирования позднего натриевого тока, что укорачивает желудочковый потенциал действия. Популяционный анализ объединенных данных 1308 пациентов со стабильной стенокардией и здоровых добровольцев показал, что применение ранолазина приводит к удлинению QTc относительно исходного уровня в среднем на 2,4 мс при концентрации ранолазина в плазме 1000 нг/мл. В случае наличия у пациентов клинически значимой печеночной недостаточности степень удлинения QTc была выше. В исследовании MERTIN-TIMI 36, проведенного с участием 6560 пациентов с ОКС (острым коронарным синдромом) - нестабильной стенокардией/ИМбпSТ (инфарктом миокарда без подъема сегмента ST), не было показано положительного влияния на исходы. Однако, у 3162 пациентов, получавших лечение ранолазином, проводилось 7-дневное холтеровское мониторирование ЭКГ, в результате которого была отмечена значимо меньшая частота возникновения аритмий по сравнению с плацебо, включая желудочковую тахикардию ≥ 8 ударов, а так же у пациентов, получавших ранолазин, не было зафиксировано никаких проаритмических эффектов. Клиническая эффективность и безопасность. В клинических исследованиях установлена эффективность и безопасность ранолазина для лечения пациентов со стабильной стенокардией как в монотерапии, так и в комбинированной терапии при недостаточной эффективности применения других антиангинальных препаратов. В опорном исследовании CARISA у 823 пациентов в течение 12 недель оценивалась эффективность ранолазина в дозировке 750 мг или 1000 мг два раза в сутки или плацебо, добавленного к стандартной антиангинальной терапии атенололом 50 мг один раз в сутки или амлодипином 5 мг один раз в сутки, или дилтиаземом 180 мг один раз в сутки. Ранолазин продемонстрировал большую эффективность в отношении увеличения продолжительности физических нагрузок, было выявлено значимое уменьшение частоты приступов стенокардии в неделю и применения нитроглицерина короткого действия по сравнению с плацебо. За весь период терапии не наблюдалось развития толерантности к ранолазину, не было отмечено повышения частоты приступов стенокардии после резкого прекращения приема препарата. Аналогично, в клиническом исследовании ERICA, в котором 565 пациентов после рандомизации принимали ранолазин в начальной дозе 500 мг дважды в сутки или плацебо дополнительно к сопутствующей терапии амлодипином 10 мг один раз в сутки в течение 1 недели, затем доза ранолазина была увеличена до 1000 мг два раза в сутки в течение 6 недель. В группе ранолазина было достигнуто значимое уменьшение частоты приступов стенокардии в неделю (р = 0,028) и потребления нитроглицерина короткого действия (р = 0,014) по сравнению с плацебо. Основное исследование MARISA с участием 191 пациента было проведено с целью определения оптимальной дозы ранолазина (500 мг два раза в сутки, 1000 мг два раза в сутки, 1500 мг два раза в сутки) при монотерапии. Исследование продемонстрировало, что ранолазин значительно превосходит плацебо в отношении увеличения продолжительности физических нагрузок, времени до начала приступа стенокардии и времени до появления депрессии сегмента ST на 1 мм для всех трех доз, при этом наблюдалась зависимость эффекта от дозы. В результате исследования MERLIN-TIMI 36, не было обнаружено различий между ранолазином и плацебо в отношении риска смерти от всех причин, внезапной сердечной смерти или частоты возникновения документированных аритмий, сопровождающихся симптомами при добавлении к стандартной медикаментозной терапии (включая бета- адреноблокаторы, блокаторы кальциевых каналов, нитраты, антиагреганты, препараты для понижения уровня липидов и ингибиторы АПФ). Приблизительно у половины пациентов в исследовании MERLIN-TIMI 36 имелась стенокардия в анамнезе. Результаты показывают, что длительность физических нагрузок увеличилась на 31 су пациентов, принимавших ранолазин по сравнению с пациентами, получавшими плацебо (р = 0,002). У зв'язку з тим, що в контрольованих клінічних дослідженнях кількість пацієнтів, які не відносяться до білої раси, була невеликою, зробити висновки щодо ефективності та безпеки застосування ранолазину для цієї групи пацієнтів неможливо. У дослідженні RIVER-PCI за участю 2604 пацієнтів віком >18 років, які мали в анамнезі хронічну стенокардію з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ), доза ранолазину поступово підвищувалася до 1000 мг двічі на добу. Ризик смерті від усіх причин, серцево-судинної смерті або розвитку великих несприятливих серцево-судинних подій (БНСС) та госпіталізації через серцеву недостатність був схожий між групами у всій популяції; проте БНСС частіше спостерігалися у пацієнтів ≥ 75 років, які отримували ранолазин у порівнянні з групою, яка отримувала плацебо (17,0% та 11,3%, відповідно); на додаток до цього спостерігалося чисельне підвищення смертності від усіх причин у пацієнтів ≥75 років (р=0,074).Не було виявлено статистично значущих відмінностей між групами ранолазину та плацебо за результатами первинної комбінованої кінцевої точки (час до проведення першої реваскуляризації під впливом ішемії або госпіталізації, пов'язаної з ішемією, без проведення реваскуляризації). За даними клінічних досліджень, ранолазин не впливає на загальну смертність, смертність від серцево-судинних захворювань та частоту виникнення аритмій, що супроводжуються симптомами, у пацієнтів зі стабільною стенокардією.Показання до застосуванняСтабільна стенокардія. Препарат Ранекса® призначений для застосування у складі комплексної терапії для симптоматичного лікування стабільної стенокардії напруги у разі недостатньої ефективності та/або непереносимості антиангінальних препаратів «першого ряду» (таких, як бета-адреноблокатори та/або блокатори «повільних» кальцієвих каналів).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин (див. розділ «Склад»); дефіцит лактази, спадкова непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (тільки для дозування ранолазину 1000 мг); тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну печінкова недостатність середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або тяжкого (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телітроміцин, нефазодон); одночасне застосування з антиаритмічними засобами класу ІА (наприклад, хінідин) або класу ІІІ (наприклад, дофетилід, соталол), за винятком аміодарону; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені); вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю печінкова недостатність легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв); вік старше 65 років; пацієнти з низькою масою тіла (60 кг та менше); хронічна серцева недостатність середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA); синдром вродженого подовженого інтервалу QT або сімейний анамнез подовженого інтервалу QT; діагностований придбаний подовження інтервалу QT; знижена активність ізоферменту CYP2D6 («повільні метаболізатори»); одночасне застосування з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин); одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)); одночасне застосування з інгібіторами Р-глікопротеїну (P-gp) (наприклад, верапаміл, циклоспорин). У пацієнтів із поєднанням кількох із вищезазначених станів можливе посилення дії ранолазину, у т. ч. збільшується ризик виникнення дозозалежних побічних ефектів. При застосуванні препарату Ранекса® у пацієнтів з кількома з перелічених вище факторів необхідний регулярний моніторинг стану з метою раннього виявлення побічних ефектів, при необхідності може знадобитися зниження дози або відміна препарату.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування ранолазину у вагітних жінок обмежені. У дослідженнях на тваринах виявлено ембріотоксичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат Ранекса не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків крайньої необхідності. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється ранолазин із материнським молоком у людини. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані, отримані у щурів, свідчать, що ранолазин виділяється у грудне молоко. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключити неможливо. Препарат Ранекса не слід приймати жінкам у період грудного вигодовування. Фертильність Дослідження репродуктивної функції на тваринах не виявили небажаного впливу ранолазину на фертильність. Дані щодо впливу ранолазину на фертильність у людини відсутні.Побічна діяПобічні ефекти, що спостерігаються у пацієнтів, які приймають препарат Ранекса®, у більшості випадків характеризуються легким або середнім ступенем вираженості та розвиваються зазвичай протягом перших 2 тижнів застосування. Нижче перераховані побічні ефекти, для яких був визнаний можливий зв'язок із застосуванням препарату Ранекса®, представлені відповідно до системно-органної класифікації та абсолютних значень частоти. Частоту виникнення побічних ефектів визначали як дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100;< 1/10), нечасто (≥ 1/1000;< 1/100), рідко (≥ 1/10 000; <1/1000) і дуже рідко (<1/10000). Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: зниження апетиту, анорексія, дегідратація. Рідко: гіпонатріємія. Порушення з боку психіки Нечасто: тривога, безсоння, сплутаність свідомості, галюцинації. Рідко: дезорієнтація. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Нечасто: загальмованість, непритомність, гіпестезія, сонливість, тремор, постуральне запаморочення, парестезія. Рідко: амнезія, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення координації рухів, порушення ходи, парозмія. Порушення з боку органу зору Нечасто: нечіткість зору, зорові розлади, диплопія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто: вертиго, шум у вухах. Рідко: зниження слуху. Порушення з боку судин Нечасто: «припливи» крові до обличчя, виражене зниження артеріального тиску. Рідко: похолодання кінцівок, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Нечасто: задишка, кашель, носові кровотечі. Рідко: відчуття здавлення у горлі. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: запор, блювання, нудота. Нечасто: біль у животі, сухість слизової оболонки ротової порожнини, диспепсія, метеоризм, дискомфорт у ділянці шлунка. Рідко: панкреатит, ерозивний дуоденіт, гіпостезія порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, гіпергідроз. Рідко: алергічний дерматит, кропив'янка, холодний піт, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: біль у кінцівках, м'язові спазми, припухлість суглобів; м'язова слабкість. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто: дизурія, гематурія, хроматурія. Рідко: гостра ниркова недостатність, затримка сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Рідко: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: астенія. Нечасто: підвищена втома, периферичні набряки. Лабораторні та інструментальні показники Нечасто: підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення концентрації сечовини в плазмі, подовження коригованого інтервалу QTc, тромбоцитоз або лейкоцитоз, зменшення маси тіла. Рідко: підвищення активності печінкових ферментів. Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій (пацієнти з цукровим діабетом, ХСН І-ІІ функціонального класу за NYHA або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів) під час лікування іншими антиангінальними засобами при лікуванні ранолазином мали таку саму частоту виникнення побічних реакцій. У дослідженні RIVER-PCI у пацієнтів, які приймали ранолазин, спостерігалося збільшення частоти виникнення небажаних реакцій. У дослідження були включені пацієнти з неповною реваскуляризацією після черезшкірного коронарного втручання, ранолазин призначався у дозі 1000 мг двічі на добу близько 70 тижнів. У групі пацієнтів, які отримували ранолазин, повідомлялося про більш високу частоту випадків застійної серцевої недостатності порівняно з групою плацебо (2,2% та 1,0%, відповідно), а також вищу частоту випадків транзиторних ішемічних атак порівняно з плацебо (1 ,0% та 0,2% відповідно). Частота інсультів (ранолазин 1,7% та плацебо 1,5%) була однакова в обох групах. Літній вік, ниркова недостатність та низька маса тіла В цілому, небажані реакції (HP) виникали частіше серед пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю, проте типи HP у цих підгрупах були подібними до спостережуваних у загальній популяції. При прийомі препарату Ранекса у пацієнтів похилого віку (≥ 75 років) порівняно з пацієнтами молодшого віку ( У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) у порівнянні з пацієнтами з нормальною нирковою функцією (кліренс креатиніну >80 мл/хв) до найбільш часто виникаючих HP (із зазначенням плацебо-скоригованих частот) ) ставилися: запор (8% та 4% відповідно), запаморочення (7% та 5% відповідно), нудота (4% та 2% відповідно). У пацієнтів з низькою масою тіла (менше 60 кг) тип і частота HP були подібними до аналогічних реакцій у пацієнтів з масою тіла 60 кг і більше; однак плацебо-скориговані частоти наступних поширених HP були вищими у пацієнтів з низькою масою тіла: нудота (14% та 2% відповідно), блювання (6% та 1% відповідно), артеріальна гіпотензія (4% та 2% відповідно). Зміна лабораторних показників У здорових добровольців та пацієнтів, які отримували лікування препаратом Ранекса®, відзначалося невелике, що не має клінічної значущості, оборотне підвищення рівня креатиніну у сироватці крові. Ці зміни були пов'язані з токсичною дією на нирки. Дослідження ниркової функції у здорових добровольців показало, що зниження кліренсу креатиніну спостерігалося внаслідок гальмування секреції креатиніну нирковими канальцями, за відсутності змін швидкості клубочкової фільтрації.Взаємодія з лікарськими засобамиРанолазин є субстратом цитохрому CYP3A4. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 збільшує концентрацію ранолазину у плазмі. Можливість розвитку дозозалежних побічних ефектів (наприклад, нудота, запаморочення) може також збільшуватися зі збільшенням концентрації ранолазину у плазмі. Одночасне застосування протипоказане Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування ранолазину та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол, позаконазол, інгібітори ВІЛ-протеази, кларитроміцин, телитроміцин, нефазодон) протипоказано (див. розділ «Протипоказання». При одночасному лікуванні кетоконазолом у дозі 200 мг 2 рази на добу та ранолазином AUC ранолазину підвищується у 3,0 – 3,9 разів. Грейпфрутовий сік є також потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування з обережністю Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 Ділтіазем (180-360 мг один раз на добу), помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4, спричиняє дозозалежне збільшення середніх рівноважних концентрацій ранолазину в 1,5-2,4 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування дилтіаземом та іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, флуконазол), рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Не слід розпочинати прийом ранолазину пацієнтам, які отримують лікування індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)). Так, наприклад, рифампіцин (600 мг один раз на добу) зменшує рівноважну концентрацію ранолазину в плазмі приблизно на 95%. Інгібітори ізоферменту CYP2D6 Ранолазин частково метаболізується ізоферментом CYP2D6. Одночасне застосування ранолазину з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 може спричинити підвищення концентрації ранолазину в плазмі крові. Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу з потужним інгібітором ізоферменту CYP2D6 пароксетином 20 мг 1 раз на добу збільшує середню концентрацію ранолазину в плазмі у рівноважному стані приблизно в 1,2 рази. Корекція дози не потрібна. Одночасне застосування ранолазину 500 мг 2 рази на добу та потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 може призвести до збільшення AUC ранолазину приблизно на 62 %. Інгібітори/субстрати P-gp (Р-глікопротеїн) Ранолазин є субстратом Pgp. Інгібітори P-gp (наприклад, циклоспорин, верапаміл) збільшують концентрацію ранолазину в плазмі. Верапаміл (120 мг три рази на добу) збільшує рівноважну концентрацію ранолазину у 2,2 рази. Для пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами P-gp, рекомендується ретельна титрація дози ранолазину. Може знадобитися зменшення дози ранолазину. З іншого боку, ранолазин є інгібітором P-gp (від помірного до потужного) і може збільшувати концентрацію субстратів P-gp у плазмі. Тканинний розподіл лікарських речовин, що транспортуються за допомогою P-gp, може бути збільшено. Субстрати ізоферменту CYP2D6 Є дані, що ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6. Прийом ранолазину по 750 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію метопрололу у плазмі крові у 1,8 разів. Тому при одночасному застосуванні з ранолазином може посилюватися дія метопрололу або інших субстратів ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пропафенон та флекаїнід, меншою мірою, трициклічні антидепресанти та нейролептики), внаслідок чого може знадобитися зменшення дози цих лікарських засобів. Субстрати ізоферменту CYP2B6 Потенціал для інгібування ізоферменту CYP2B6 не встановлений. Під час призначення одночасно з субстратами ізоферменту CYP2B6 (наприклад, бупропіон, ефавіренз, циклофосфамід) рекомендується бути обережними. Дігоксин Є дані про збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому в 1,5 рази при одночасному застосуванні дигоксину та ранолазину. Тому необхідний контроль концентрації дигоксину на початку та після закінчення терапії із застосуванням ранолазину. Субстрати ізоферменту CYP3A4 Ранолазин є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4, що може призвести до підвищення концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі. Може знадобитися корекція дози чутливих субстратів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, симвастатин, ловастатин) та субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, такролімус, сиролімус, еверолімус), оскільки прийом препарату Ранекса® може підвищити концентрацію. Симвастатин Метаболізм та кліренс симвастатину високою мірою залежать від ізоферменту CYP3A4. Прийом ранолазину по 1000 мг 2 рази на добу збільшує концентрацію лактону симвастатину та симвастатинової кислоти у плазмі крові приблизно у 2 рази. Прийом симвастатину у високих дозах асоційований з розвитком рабдоміолізу, крім того, у післяреєстраційному періоді були описані випадки розвитку рабдоміолізу при одночасному застосуванні ранолазину та симвастатину. Максимальна доза симвастатину для пацієнтів, які одночасно приймають ранолазин (у будь-якій дозі), не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Аторвастатин Одночасне застосування ранолазину 1000 мг 2 рази на добу та аторвастатину 80 мг 1 раз на добу збільшує Сmах та AUC аторвастатину в 1,4 та в 1,3 рази, відповідно; Смах і AUC метаболітів аторвастатину змінюються менш ніж на 35%. При одночасному застосуванні ранолазину та аторвастатину може знадобитися зменшення дози аторвастатину та проведення належного клінічного контролю. Для інших статинів, які метаболізуються за участю ізоферменту CYP3A4 (ловастатин), може знадобитися зменшення дози. Такролімус, циклоспорин, сиролімус, еверолімус Збільшення концентрації в плазмі такролімусу, субстрату ізоферменту CYP3A4, було відзначено у пацієнтів на фоні застосування ранолазину. При одночасному застосуванні такролімусу та ранолазину рекомендується проводити моніторинг концентрації такролімусу у плазмі крові та, за необхідності, проводити коригування дози такролімусу. Такий підхід рекомендований для інших субстратів ізоферменту CYP3A4 з вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, циклоспорин, сиролімус, еверолімус). Субстрати транспортера органічних катіонів-2 (ОСТ2) При одночасному застосуванні ранолазину 500 мг та 1000 мг 2 рази на добу та метформіну 1000 мг 2 рази на добу концентрація метформіну у плазмі крові у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу збільшується у 1,4 та у 1,8 разів, відповідно. Можливе підвищення концентрації в плазмі інших субстратів ОСТ2, включаючи піндолол і вареніклін, при одночасному застосуванні з ранолазином. Препарати, що подовжують інтервал QТс Існує теоретична ймовірність того, що при одночасному застосуванні ранолазину та інших лікарських засобів, що подовжують інтервал QTc, може виникнути фармакодинамічна взаємодія та підвищити ризик розвитку шлуночкових аритмій. До таких лікарських засобів відносяться певні антигістамінні препарати (наприклад, терфенадин, астемізол, мізоластин), певні антиаритмічні засоби (наприклад, хінідин, дизопірамід, прокаїнамід), а також еритроміцин і трициклічні антидепресанти (наприклад, іміпрамін, доксепін,Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Ранекса слід проковтувати повністю, запиваючи достатньою кількістю рідини, не подрібнюючи, не розламуючи і не розжовуючи. Прийом їжі не впливає на біодоступність препарату, тому його можна приймати незалежно від їди. Рекомендована початкова доза препарату Ранекса для дорослих становить 500 мг 2 рази на добу. Через 2-4 тижні доза, за необхідності, може бути збільшена до 1000 мг двічі на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. При появі побічних ефектів, спричинених прийомом Ранексу (наприклад, запаморочення, нудота або блювання), необхідно зменшити разову дозу до 500 мг. Якщо після цього симптоми не зникнуть, застосування препарату слід припинити. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ “Особливі вказівки”). Печінкова недостатність Пацієнтам із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). Літній вік Пацієнтам похилого віку потрібна обережна титрація дози препарату (див. розділ «Особливі вказівки»). У пацієнтів похилого віку внаслідок зниження функції нирок, пов'язаної з віком, може спостерігатися підвищений рівень ранолазину в плазмі крові. Низька маса тіла Підбір дози у пацієнтів з низькою масою тіла слід проводити з обережністю (див. розділ «Особливі вказівки»). Хронічна серцева недостатність (ХСП) Пацієнтам із ХСН середнього та тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) потрібна обережна титрація дози препарату «див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (P-gp) Пацієнтам, які приймають помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіазем, флуконазол, еритроміцин) або інгібітори P-gp (наприклад, верапаміл, циклоспорин) рекомендується ретельна та обережна титрація дози препарату (див. розділ «В.ПередозуванняСимптоми: запаморочення, нудота та блювання. При внутрішньовенному введенні ранолазину були додатково відзначені такі симптоми: диплопія, загальмованість, непритомність. Виразність симптомів може посилюватися зі збільшенням дози. Лікування: симптоматичне під ретельним наглядом лікаря. Гемодіаліз малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНиркова недостатність Для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Враховуючи можливість зниження функції нирок із віком, необхідно регулярно проводити моніторинг стану функції нирок на фоні терапії ранолазином. Печінкова недостатність Для пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендується ретельна титрація дози. Препарат Ранекса протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю середнього (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або важким (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступенем тяжкості. Літній вік (65 років і старше) У пацієнтів похилого віку може спостерігатися посилення дії препарату Ранекса через вікове зниження функції нирок. Відзначається підвищена частота побічних ефектів. Низька маса тіла Підбір дози для пацієнтів з масою тіла 60 кг і менше повинен проводитися з обережністю, оскільки випадки побічних ефектів у таких пацієнтів спостерігалися частіше. Хронічна серцева недостатність Підбір дози для пацієнтів з ХСН середнього або тяжкого ступеня тяжкості (III-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) повинен проводитись з обережністю. Подовження інтервалу QT Ранолазин блокує калієві канали (1кr) та подовжує інтервал QTc, причому цей ефект залежить від дози. Популяційний аналіз об'єднаних даних, отриманих при дослідженні пацієнтів та здорових добровольців, показав, що залежність тривалості інтервалу QTc від концентрації в плазмі крові може бути оцінена як 2,4 мс на 1000 нг/мл, що приблизно дорівнює підвищенню з 2 до 7 мс для діапазону концентрацій у плазмі крові, що відповідає дозі від 500 до 1000 мг ранолазину, що приймається 2 рази на добу. Отже, необхідно дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів із синдромом вродженого подовження інтервалу QT в анамнезі, наявністю подовження інтервалу QT у сімейному анамнезі, пацієнтів з відомим придбаним подовженням інтервалу QT, а також пацієнтів, які отримують лікування препаратами, що впливають на інтервал QT. Недостатня активність ізоферменту CYP2D6 Ризик збільшення концентрації, а отже, і частоти виникнення побічних ефектів у зазначених групах, підвищується у пацієнтів з недостатньою активністю ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з «повільним» метаболізмом) у порівнянні з пацієнтами з нормальною здатністю до метаболізації ізоферменту CYP2D6 (пацієнти з « ). Наведені вище запобіжні заходи розроблені з урахуванням ризику для пацієнтів з «повільним» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 і є необхідними у разі, якщо статус метаболізму ізоферменту CYP2D6 невідомий. Для пацієнтів з «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 такі запобіжні заходи необхідні меншою мірою. У пацієнтів з виявленим (наприклад, шляхом генотипування) або відомим раніше «швидким» метаболізмом ізоферменту CYP2D6 препарат Ранекса® повинен застосовуватись з обережністю у випадку,якщо у пацієнта є поєднання декількох із перерахованих вище факторів ризику. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції До складу оболонки препарату Ранекса®, таблеток з пролонгованим вивільненням, покритих плівковою оболонкою, 1000 мг входить лактоза, у зв'язку з чим препарат Ранекса® у даній дозі протипоказаний пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюко. В одній таблетці препарату Ранекса міститься менше 1 ммоль натрію (23 мг), тобто практично не міститься. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу препарату Ранекса на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося. Враховуючи можливість розвитку таких побічних ефектів як запаморочення, нечіткість зору, диплопія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів і галюцинації, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості. . Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 2 мг Фасування: N50 Форма випуску таб. вкриті оболонкою Упакування: упак. Діюча речовина: Раувольфії алкалоїди.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активний компонент: Раунатин (Раувольфії алкалоїди) у перерахунку на 100% вміст суми алкалоїдів – 0,002 г; Допоміжні речовини ядра: Цукор (цукроза) – 0,0346 г; Крохмаль картопляний – 0,0290 г; Глюкози моногідрат (декстрози моногідрат) – 0,0136 г; Кальція стеарат – 0,0008 г; Маса ядра – 0,08 г; Допоміжні речовини оболонки: Цукор (цукроза) – 0,0617012 г; Магнію карбонат основний (магнію гідроксикарбонат) – 0,0153066 г; Полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний (повідон) – 0,0010564 г; Титану діоксид – 0,0009680 г; Аеросил (кремнію діоксид колоїдний) – 0,0008880 г; Вазелінове масло (парафін рідкий) - 0,0000384 г; Віск бджолиний – 0,0000256 г; Тальк – 0,0000158 р. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. 3 або 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклої форми, вкриті оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб рослинного походження.ФармакокінетикаДобре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, але повільніше, ніж резерпін, тому гіпотензивна дія розвивається поступово. Виводиться з калом приблизно 60% препарату, із сечею – 8%. Період напіввиведення становить 45-168 годин.ФармакодинамікаРаунатин - сума алкалоїдів з коріння раувольфії, вміст якої в перерахунку на суху речовину становить не менше 90%. Алкалоїди представлені резерпіном, серпентином, аймаліном та іншими. Має гіпотензивний ефект і антиаритмічну дію, а також заспокійливий вплив на центральну нервову систему. Останнє виражено менше, ніж у резерпіну, але за гіпотензивною дією препарат не поступається резерпіном. У ряді випадків Раунатин переноситься краще за резерпін. Гіпотензивний ефект препарату розвивається повільніше, ніж у резерпіну.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І ступеня тяжкості.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, артеріальна гіпотензія, виражена брадикардія, недостатність коронарного кровообігу, органічні ураження міокарда, аортальні пороки, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, нефросклероз, депресія, дефіцит сахарази/ізомальтази, період грудного вигодовування; вік до 18 років. З обережністю: Ішемічна хвороба серця; хворим на цукровий діабет та особам, які перебувають на дієті зі зниженим вмістом вуглеводів. Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем.Побічна діяМожливі алергічні реакції, набухання слизової оболонки порожнини носа, підвищене потовиділення, астенія, брадикардія, біль у серці, погіршення перебігу стенокардії, розвиток депресії або обтяження її перебігу, зниження лібідо. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиМожна застосовувати одночасно або послідовно з іншими гіпотензивними препаратами (гангліоблокаторами, гідрохлортіазидом, гідролазином та іншими). З обережністю призначають спільно з хінідином, гуанетидином, серцевими глікозидами, бета-адреноблокаторами (небезпека посилення вираженості негативної хроно- та дромотропної дії). Препарат здатний посилювати дію етанолу та барбітуратів на центральну нервову систему.Спосіб застосування та дозиВсередину, після їжі. Лікування має проводитися під наглядом лікаря. Першого дня приймають 1 таблетку (0,002 г) на ніч; на другий день – по 1 таблетці 2 рази на добу; на третій день – 3 таблетки. Максимальна добова доза – 6 таблеток на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту (через 10-14 днів) дозу поступово зменшують до 1-2 таблеток на добу. Підтримуюча доза – 1 таблетка на добу. Курс лікування – 3-4 тижні, повторні курси – за рекомендацією лікаря.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску до колапсу, підвищене потовиділення, загальна слабкість. Лікування: симптоматичне – промивання шлунка, прийом активованого вугілля. При вираженому зниженні артеріального тиску, при колапсі хворого укласти, ноги підняти; при необхідності показано внутрішньовенне введення реополіглюкіну або розчину фенілефрину, або інших вазоконстрикторів. Специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з ішемічною хворобою серця можливе почастішання нападів стенокардії. При появі болю в серці необхідно знизити дозу Раунатину або перервати лікування (на 1-3 дні), проконсультуватися з лікарем. Перед плановим оперативним втручанням препарат слід припинити за кілька днів до хірургічного втручання. У разі необхідності екстреного хірургічного втручання під загальною анестезією у пацієнтів, які приймають Раунатин, потрібна премедикація атропіном. Не слід застосовувати препарат перед сеансом електроімпульсної терапії. Дозу препарату слід поступово знижувати. Хворим на цукровий діабет необхідно враховувати, що в одній таблетці міститься близько 0,139 г вуглеводів (0,012 ХЕ). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом пацієнтам слід утримуватися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активний компонент: Раунатин (Раувольфії алкалоїди) у перерахунку на 100% вміст суми алкалоїдів – 0,002 г; Допоміжні речовини ядра: Цукор (цукроза) – 0,0346 г; Крохмаль картопляний – 0,0290 г; Глюкози моногідрат (декстрози моногідрат) – 0,0136 г; Кальція стеарат – 0,0008 г; Маса ядра – 0,08 г; Допоміжні речовини оболонки: Цукор (цукроза) – 0,0617012 г; Магнію карбонат основний (магнію гідроксикарбонат) – 0,0153066 г; Полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний (повідон) – 0,0010564 г; Титану діоксид – 0,0009680 г; Аеросил (кремнію діоксид колоїдний) – 0,0008880 г; Вазелінове масло (парафін рідкий) - 0,0000384 г; Віск бджолиний – 0,0000256 г; Тальк – 0,0000158 р. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. 3 або 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклої форми, вкриті оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб рослинного походження.ФармакокінетикаДобре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, але повільніше, ніж резерпін, тому гіпотензивна дія розвивається поступово. Виводиться з калом приблизно 60% препарату, із сечею – 8%. Період напіввиведення становить 45-168 годин.ФармакодинамікаРаунатин - сума алкалоїдів з коріння раувольфії, вміст якої в перерахунку на суху речовину становить не менше 90%. Алкалоїди представлені резерпіном, серпентином, аймаліном та іншими. Має гіпотензивний ефект і антиаритмічну дію, а також заспокійливий вплив на центральну нервову систему. Останнє виражено менше, ніж у резерпіну, але за гіпотензивною дією препарат не поступається резерпіном. У ряді випадків Раунатин переноситься краще за резерпін. Гіпотензивний ефект препарату розвивається повільніше, ніж у резерпіну.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І ступеня тяжкості.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, артеріальна гіпотензія, виражена брадикардія, недостатність коронарного кровообігу, органічні ураження міокарда, аортальні пороки, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, нефросклероз, депресія, дефіцит сахарази/ізомальтази, період грудного вигодовування; вік до 18 років. З обережністю: Ішемічна хвороба серця; хворим на цукровий діабет та особам, які перебувають на дієті зі зниженим вмістом вуглеводів. Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем.Побічна діяМожливі алергічні реакції, набухання слизової оболонки порожнини носа, підвищене потовиділення, астенія, брадикардія, біль у серці, погіршення перебігу стенокардії, розвиток депресії або обтяження її перебігу, зниження лібідо. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиМожна застосовувати одночасно або послідовно з іншими гіпотензивними препаратами (гангліоблокаторами, гідрохлортіазидом, гідролазином та іншими). З обережністю призначають спільно з хінідином, гуанетидином, серцевими глікозидами, бета-адреноблокаторами (небезпека посилення вираженості негативної хроно- та дромотропної дії). Препарат здатний посилювати дію етанолу та барбітуратів на центральну нервову систему.Спосіб застосування та дозиВсередину, після їжі. Лікування має проводитися під наглядом лікаря. Першого дня приймають 1 таблетку (0,002 г) на ніч; на другий день – по 1 таблетці 2 рази на добу; на третій день – 3 таблетки. Максимальна добова доза – 6 таблеток на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту (через 10-14 днів) дозу поступово зменшують до 1-2 таблеток на добу. Підтримуюча доза – 1 таблетка на добу. Курс лікування – 3-4 тижні, повторні курси – за рекомендацією лікаря.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску до колапсу, підвищене потовиділення, загальна слабкість. Лікування: симптоматичне – промивання шлунка, прийом активованого вугілля. При вираженому зниженні артеріального тиску, при колапсі хворого укласти, ноги підняти; при необхідності показано внутрішньовенне введення реополіглюкіну або розчину фенілефрину, або інших вазоконстрикторів. Специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з ішемічною хворобою серця можливе почастішання нападів стенокардії. При появі болю в серці необхідно знизити дозу Раунатину або перервати лікування (на 1-3 дні), проконсультуватися з лікарем. Перед плановим оперативним втручанням препарат слід припинити за кілька днів до хірургічного втручання. У разі необхідності екстреного хірургічного втручання під загальною анестезією у пацієнтів, які приймають Раунатин, потрібна премедикація атропіном. Не слід застосовувати препарат перед сеансом електроімпульсної терапії. Дозу препарату слід поступово знижувати. Хворим на цукровий діабет необхідно враховувати, що в одній таблетці міститься близько 0,139 г вуглеводів (0,012 ХЕ). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом пацієнтам слід утримуватися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: розувастатин кальцію 10.4 мг (що відповідає вмісту розувастатину 10 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 38.54 мг, лактози моногідрат – 89.06 мг, кросповідон – 7.5 мг, меглюмін – 3 мг, магнію стеарат – 1.5 мг; склад оболонки: опадрай II рожевий 32К540017 (лактози моногідрат - 40%, гіпромелоза 15 сР - 28%, титану діоксид (Е171) - 22.22%, тріацетин - 8%, барвник червоний чарівний (Е129) - 0 Е110) – 0.8%, барвник індигокармін (Е132) – 0.08%) – 5.25 мг. По 10 таблеток у блістері (3) – 30 шт. 3 блістери, разом з інструкцією із застосування, поміщають у картонну упаковку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою від блідо-рожевого до рожевого кольору, круглі, двоопуклі, з тисненням "10" на одній стороні і "V" на іншій стороні. На поперечному розрізі – ядро ​​від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Cmax розувастатину в плазмі крові досягається приблизно через 5 год. Біодоступність – приблизно 20%. Розувастатин накопичується у печінці. Vd – приблизно 134 л. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбуміном) становить приблизно 90%. Біотрансформується невеликою мірою (близько 10%), будучи непрофільним субстратом для ізоферментів системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-дисметил та лактонові метаболіти. N-дисметил приблизно на 50% менш активний за розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно не активні. Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді з калом. Частина, що залишилася, виводиться із сечею. Плазмовий T1/2 - приблизно 19 год. T1/2 не змінюється зі збільшенням дози. Середнє значення плазмового кліренсу становить приблизно 50 л/год (коефіцієнт варіації 21.7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редукази, у процес печінкового захоплення розувастатину залучено мембранний переносник Хс, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину. Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. У пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю (КК<30 мл/хв.) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-дисметилу у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів на гемодіалізі була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців. У пацієнтів із печінковою недостатністю, ступінь якої становила 8 та 9 за шкалою Чайльд-Пью, відмічено збільшення T1/2 принаймні у 2 рази.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. За принципом конкурентного антагонізму молекула статину пов'язується з частиною рецептора коензиму А, де прикріплюється цей фермент. Інша частина молекули статину інгібує процес перетворення гідроксиметилглутарату на мевалонат, проміжний продукт у синтезі молекули холестерину. Інгібування активності ГМГ-КоА-редуктази призводить до серії послідовних реакцій, внаслідок яких знижується внутрішньоклітинний вміст холестерину та відбувається компенсаторне підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів та відповідно прискорення катаболізму холестерину (Xc) ЛПНЩ. Гіполіпідемічний ефект статинів пов'язаний із зниженням рівня загального Хс за рахунок Хс-ЛПНГ. Зниження рівня ЛПНГ є дозозалежним та має не лінійний, а експоненційний характер. Статини не впливають на активність ліпопротеїнової та гепатичної ліпази, не суттєво впливають на синтез і катаболізм вільних жирних кислот, тому їх вплив на рівень ТГ вторинне і опосередковане через їх основні ефекти щодо зниження рівня Хс-ЛПНГ. Помірне зниження рівня ТГ при лікуванні статинами, мабуть, пов'язане з експресією ремнантних (Апо) рецепторів на поверхні гепатоцитів, що беруть участь у катаболізмі ЛППП, у складі яких приблизно 30% ТГ. Крім гіполіпідемічної дії, статини мають позитивний вплив при дисфункції ендотелію (доклінічна ознака раннього атеросклерозу), на судинну стінку, стан атероми, покращують реологічні властивості крові, мають антиоксидантні, антипроліферативні властивості. Терапевтичний ефект проявляється протягом 1 тиж. після початку терапії та через 2 тижні лікування становить 90% від максимально можливого ефекту, що зазвичай досягається до 4 тижня і після цього залишається постійним.Показання до застосуванняГіперхолестеринемія (тип IIa, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію) або змішана гіперхолестеринемія (тип IIb) як доповнення до дієти, коли дієта та інші немедикаментозні методи лікування (наприклад, фізичні вправи, зниження маси тіла) виявляються недостатніми. Сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія як доповнення до дієти та іншої холестеринснижуючої терапії або у випадках, коли подібна терапія не підходить пацієнту.Протипоказання до застосуванняЗахворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності печінкових трансаміназ або будь-яке підвищення активності трансаміназ більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН), виражені порушення функції нирок (КК<30 мл/хв), міопатія, одночасний прийом циклоспорину, вагітність, лактація (грудне вигодовування), жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції, дитячий та підлітковий вік до 18 років (т.к. ефективність та безпека не встановлені), підвищена чутливість до розувастатину. З обережністю застосовувати за наявності факторів ризику розвитку рабдоміолізу (включаючи ниркову недостатність, гіпотиреоз, особистий або сімейний анамнез спадкових м'язових захворювань та попередній анамнез м'язової токсичності при використанні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів); 65 років, при захворюваннях печінки в анамнезі, сепсисі, артеріальній гіпотензії, при проведенні хірургічних втручань, травмах, тяжких метаболічних ендокринних або електролітних порушеннях, при неконтрольованій епілепсії, в осіб азіатського походження (китайці, японці).Вагітність та лактаціяРозувастатин протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування. Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати надійні та адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин та інші продукти біосинтезу холестерину мають велике значення для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату у вагітних. У разі підтвердження вагітності у процесі терапії прийом препарату слід негайно припинити. Дані щодо виділення розувастатину з грудним молоком відсутні, тому в період грудного вигодовування прийом препарату слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (т.к. ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, астенічний синдром; можливо - тривожність, депресія, безсоння, невралгія, парестезія. З боку травної системи: часто – запор, нудота, абдомінальний біль; можливі - оборотне минуще дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ, диспепсія (в т.ч. діарея, метеоризм, блювання), гастрит, гастроентерит. З боку дихальної системи: часто – фарингіт; можливо – риніт, синусит, бронхіальна астма, бронхіт, кашель, диспное, пневмонія. З боку серцево-судинної системи: можливо – стенокардія, підвищення артеріального тиску, серцебиття, вазодилатація. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія; можливі – артралгія, артрит, м'язовий гіпертонус, біль у спині, патологічний перлом кінцівки (без пошкоджень); рідко – міопатія, рабдоміоліз (одночасно з порушенням функції нирок, на фоні прийому препарату у дозі 40 мг). З боку сечовидільної системи: канальцева протеїнурія (менше 1% випадків - для доз 10 і 20 мг, 3% випадків - для дози 40 мг); можливо - периферичні набряки (рук, ніг, кісточок, гомілок), біль унизу живота, інфекції сечовивідної системи. Алергічні реакції: можливі - шкірний висип, свербіж шкіри; рідко – ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: минуще дозозалежне підвищення активності КФК (при підвищенні активності КФК більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН терапія має бути тимчасово припинена). Інші: часто – астенічний синдром; можливо – випадкова травма, анемія, біль у грудній клітці, цукровий діабет, екхімози, грипоподібний синдром, періодонтальний абсцес.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину була в середньому в 7 разів вищою за значення, яке відзначалося у здорових добровольців, плазмова концентрація циклоспорину при цьому не змінювалася. Початок терапії розувастатином або підвищення дози препарату у пацієнтів, які отримують одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин), може призводити до збільшення протромбінового часу та МНО, а відміна розувастатину або зниження дози може призводити до зменшення МНО (у таких випадках рекомендується моніторинг МНО). Спільне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення в 2 рази Cmax у плазмі крові та AUC розувастатину. Одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовуються через 2 години після прийому розувастатину (клінічне значення невідоме). Одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC розувастатину на 20% та Cmax розувастатину на 30% (ймовірно, внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається прийомом еритроміцину). Одночасне застосування розувастатину та пероральних контрацептивів збільшує AUC етинілестрадіолу та AUC норгестрелу на 26% та 34% відповідно. Не можна виключити таку взаємодію при одночасному застосуванні розувастатину та проведенні гормонозамісної терапії. Гемфіброзил, інші фібрати та гіполіпідемічні дози нікотинової кислоти (≥1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопатію та при застосуванні як монотерапія. Спільне застосування розувастатину та ітраконазолу (інгібітору CYP3A4) збільшує AUC розувастатину на 28% (клінічно незначне).Спосіб застосування та дозиВсередину. Будь-коли доби, незалежно від прийому їжі. Таблетку не розжовувати, не подрібнювати, ковтати повністю, запиваючи водою. До початку терапії пацієнт повинен почати дотримуватися стандартної гіпохолестеринемічну і продовжувати дотримуватися її протягом усього періоду лікування. Доза препарату повинна підбиратися індивідуально залежно від цілей терапії та терапевтичної відповіді на лікування, враховуючи сучасні загальноприйняті рекомендації щодо цільових концентрацій ліпідів. Рекомендована початкова доза для пацієнтів, які починають приймати розувастатин, або для пацієнтів, які переведені з прийому інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, повинна становити 5 або 10 мг 1 раз на добу. При виборі початкової дози слід керуватися індивідуальним вмістом холестерину та брати до уваги можливий ризик серцево-судинних ускладнень, а також необхідно оцінювати потенційний ризик розвитку побічних ефектів. У разі потреби через 4 тижні доза може бути збільшена. Не рекомендується призначення дози 40 мг пацієнтам, які раніше не зверталися до лікаря. Після 2-4 тижнів терапії та/або при підвищенні дози препарату необхідно контролювати показники ліпідного обміну, при необхідності дозу слід скоригувати.ПередозуванняСпецифічного лікування при передозуванні розувастатином немає. У разі передозування рекомендується проводити симптоматичне лікування та підтримуючі функції життєво важливих органів та систем заходу. Слід контролювати функцію печінки та активність КФК. Гемодіаліз у цьому випадку, ймовірно, малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТерапію слід припинити, якщо рівень КФК значно збільшений (більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН) або якщо м'язові симптоми різко виражені та викликають щоденний дискомфорт (навіть якщо рівень КФК у 5 разів менший порівняно з ВГН). При застосуванні розувастатину у дозі 40 мг рекомендується контролювати показники функції нирок. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. Повідомлялося про збільшення кількості випадків міозиту та міопатії у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази у поєднанні з похідними фібринової кислоти (включаючи гемфіброзил), циклоспорин, нікотинову кислоту, азольні протигрибкові препарати, інгібітори протеіз. Гемфіброзил підвищує ризик виникнення міопатії при поєднаному призначенні з деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. Таким чином, не рекомендується одночасне призначення розувастатину та гемфіброзилу. Слід ретельно зважити співвідношення ризику та можливої ​​користі при сумісному застосуванні розувастатину та фібратів або ніацину. Рекомендується проводити визначення показників функції печінки до початку терапії та через 3 міс. після початку терапії. Застосування розувастатину слід припинити або зменшити дозу, якщо рівень активності трансаміназ у сироватці крові втричі перевищує ВГН. У пацієнтів із гіперхолестеринемією внаслідок гіпотиреозу або нефротичного синдрому терапію основних захворювань слід проводити до початку лікування розувастатином. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Під час зайняття потенційно небезпечними видами діяльності пацієнти повинні враховувати, що під час терапії може виникати запаморочення. Слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та механізмами та заняттях, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (під час терапії може виникати запаморочення).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: розувастатин кальцію 20.8 мг, що відповідає вмісту розувастатину 20 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 77.08 мг, лактози моногідрат – 178.12 мг, кросповідон – 15 мг, меглюмін – 6 мг, магнію стеарат – 3 мг; склад оболонки: опадрай II рожевий 32К540017 (лактози моногідрат - 40%, гіпромелоза 15 сР - 28%, титану діоксид (Е171) - 22,22%, тріацетин - 8%, барвник червоний чарівний (Е129), 0 сонячний захід жовтий (Е110) – 0,8%, барвник індигокармін (Е132) – 0,08%) – 10.5 мг. По 10 таблеток у блістері (3) – 30 шт. 3 блістери, разом з інструкцією із застосування, поміщають у картонну упаковку.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою від блідо-рожевого до рожевого кольору, круглі, двоопуклі, з тисненням "20" на одній стороні і "V" на іншій стороні. На поперечному розрізі – ядро ​​від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Cmax розувастатину в плазмі крові досягається приблизно через 5 год. Біодоступність – приблизно 20%. Розувастатин накопичується у печінці. Vd – приблизно 134 л. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбуміном) становить приблизно 90%. Біотрансформується невеликою мірою (близько 10%), будучи непрофільним субстратом для ізоферментів системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-дисметил та лактонові метаболіти. N-дисметил приблизно на 50% менш активний за розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно не активні. Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді з калом. Частина, що залишилася, виводиться із сечею. Плазмовий T1/2 - приблизно 19 год. T1/2 не змінюється зі збільшенням дози. Середнє значення плазмового кліренсу становить приблизно 50 л/год (коефіцієнт варіації 21.7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редукази, у процес печінкового захоплення розувастатину залучено мембранний переносник Хс, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину. Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. У пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю (КК<30 мл/хв.) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-дисметилу у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів на гемодіалізі була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців. У пацієнтів із печінковою недостатністю, ступінь якої становила 8 та 9 за шкалою Чайльд-Пью, відмічено збільшення T1/2 принаймні у 2 рази.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. За принципом конкурентного антагонізму молекула статину пов'язується з частиною рецептора коензиму А, де прикріплюється цей фермент. Інша частина молекули статину інгібує процес перетворення гідроксиметилглутарату на мевалонат, проміжний продукт у синтезі молекули холестерину. Інгібування активності ГМГ-КоА-редуктази призводить до серії послідовних реакцій, внаслідок яких знижується внутрішньоклітинний вміст холестерину та відбувається компенсаторне підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів та відповідно прискорення катаболізму холестерину (Xc) ЛПНЩ. Гіполіпідемічний ефект статинів пов'язаний із зниженням рівня загального Хс за рахунок Хс-ЛПНГ. Зниження рівня ЛПНГ є дозозалежним та має не лінійний, а експоненційний характер. Статини не впливають на активність ліпопротеїнової та гепатичної ліпази, не суттєво впливають на синтез і катаболізм вільних жирних кислот, тому їх вплив на рівень ТГ вторинне і опосередковане через їх основні ефекти щодо зниження рівня Хс-ЛПНГ. Помірне зниження рівня ТГ при лікуванні статинами, мабуть, пов'язане з експресією ремнантних (Апо) рецепторів на поверхні гепатоцитів, що беруть участь у катаболізмі ЛППП, у складі яких приблизно 30% ТГ. Крім гіполіпідемічної дії, статини мають позитивний вплив при дисфункції ендотелію (доклінічна ознака раннього атеросклерозу), на судинну стінку, стан атероми, покращують реологічні властивості крові, мають антиоксидантні, антипроліферативні властивості. Терапевтичний ефект проявляється протягом 1 тиж. після початку терапії та через 2 тижні лікування становить 90% від максимально можливого ефекту, що зазвичай досягається до 4 тижня і після цього залишається постійним.Показання до застосуванняГіперхолестеринемія (тип IIa, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію) або змішана гіперхолестеринемія (тип IIb) як доповнення до дієти, коли дієта та інші немедикаментозні методи лікування (наприклад, фізичні вправи, зниження маси тіла) виявляються недостатніми. Сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія як доповнення до дієти та іншої холестеринснижуючої терапії або у випадках, коли подібна терапія не підходить пацієнту.Протипоказання до застосуванняЗахворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності печінкових трансаміназ або будь-яке підвищення активності трансаміназ більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН), виражені порушення функції нирок (КК<30 мл/хв), міопатія, одночасний прийом циклоспорину, вагітність, лактація (грудне вигодовування), жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції, дитячий та підлітковий вік до 18 років (т.к. ефективність та безпека не встановлені), підвищена чутливість до розувастатину. З обережністю застосовувати за наявності факторів ризику розвитку рабдоміолізу (включаючи ниркову недостатність, гіпотиреоз, особистий або сімейний анамнез спадкових м'язових захворювань та попередній анамнез м'язової токсичності при використанні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів); 65 років, при захворюваннях печінки в анамнезі, сепсисі, артеріальній гіпотензії, при проведенні хірургічних втручань, травмах, тяжких метаболічних ендокринних або електролітних порушеннях, при неконтрольованій епілепсії, в осіб азіатського походження (китайці, японці).Вагітність та лактаціяРозувастатин протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування. Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати надійні та адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин та інші продукти біосинтезу холестерину мають велике значення для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату у вагітних. У разі підтвердження вагітності у процесі терапії прийом препарату слід негайно припинити. Дані щодо виділення розувастатину з грудним молоком відсутні, тому в період грудного вигодовування прийом препарату слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (т.к. ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, астенічний синдром; можливо - тривожність, депресія, безсоння, невралгія, парестезія. З боку травної системи: часто – запор, нудота, абдомінальний біль; можливі - оборотне минуще дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ, диспепсія (в т.ч. діарея, метеоризм, блювання), гастрит, гастроентерит. З боку дихальної системи: часто – фарингіт; можливо – риніт, синусит, бронхіальна астма, бронхіт, кашель, диспное, пневмонія. З боку серцево-судинної системи: можливо – стенокардія, підвищення артеріального тиску, серцебиття, вазодилатація. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія; можливі – артралгія, артрит, м'язовий гіпертонус, біль у спині, патологічний перлом кінцівки (без пошкоджень); рідко – міопатія, рабдоміоліз (одночасно з порушенням функції нирок, на фоні прийому препарату у дозі 40 мг). З боку сечовидільної системи: канальцева протеїнурія (менше 1% випадків - для доз 10 і 20 мг, 3% випадків - для дози 40 мг); можливо - периферичні набряки (рук, ніг, кісточок, гомілок), біль унизу живота, інфекції сечовивідної системи. Алергічні реакції: можливі - шкірний висип, свербіж шкіри; рідко – ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: минуще дозозалежне підвищення активності КФК (при підвищенні активності КФК більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН терапія має бути тимчасово припинена). Інші: часто – астенічний синдром; можливо – випадкова травма, анемія, біль у грудній клітці, цукровий діабет, екхімози, грипоподібний синдром, періодонтальний абсцес.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину була в середньому в 7 разів вищою за значення, яке відзначалося у здорових добровольців, плазмова концентрація циклоспорину при цьому не змінювалася. Початок терапії розувастатином або підвищення дози препарату у пацієнтів, які отримують одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин), може призводити до збільшення протромбінового часу та МНО, а відміна розувастатину або зниження дози може призводити до зменшення МНО (у таких випадках рекомендується моніторинг МНО). Спільне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення в 2 рази Cmax у плазмі крові та AUC розувастатину. Одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовуються через 2 години після прийому розувастатину (клінічне значення невідоме). Одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC розувастатину на 20% та Cmax розувастатину на 30% (ймовірно, внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається прийомом еритроміцину). Одночасне застосування розувастатину та пероральних контрацептивів збільшує AUC етинілестрадіолу та AUC норгестрелу на 26% та 34% відповідно. Не можна виключити таку взаємодію при одночасному застосуванні розувастатину та проведенні гормонозамісної терапії. Гемфіброзил, інші фібрати та гіполіпідемічні дози нікотинової кислоти (≥1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопатію та при застосуванні як монотерапія. Спільне застосування розувастатину та ітраконазолу (інгібітору CYP3A4) збільшує AUC розувастатину на 28% (клінічно незначне).Спосіб застосування та дозиВсередину. Будь-коли доби, незалежно від прийому їжі. Таблетку не розжовувати, не подрібнювати, ковтати повністю, запиваючи водою. До початку терапії пацієнт повинен почати дотримуватися стандартної гіпохолестеринемічну і продовжувати дотримуватися її протягом усього періоду лікування. Доза препарату повинна підбиратися індивідуально залежно від цілей терапії та терапевтичної відповіді на лікування, враховуючи сучасні загальноприйняті рекомендації щодо цільових концентрацій ліпідів. Рекомендована початкова доза для пацієнтів, які починають приймати розувастатин, або для пацієнтів, які переведені з прийому інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, повинна становити 5 або 10 мг 1 раз на добу. При виборі початкової дози слід керуватися індивідуальним вмістом холестерину та брати до уваги можливий ризик серцево-судинних ускладнень, а також необхідно оцінювати потенційний ризик розвитку побічних ефектів. У разі потреби через 4 тижні доза може бути збільшена. Не рекомендується призначення дози 40 мг пацієнтам, які раніше не зверталися до лікаря. Після 2-4 тижнів терапії та/або при підвищенні дози препарату необхідно контролювати показники ліпідного обміну, при необхідності дозу слід скоригувати.ПередозуванняСпецифічного лікування при передозуванні розувастатином немає. У разі передозування рекомендується проводити симптоматичне лікування та підтримуючі функції життєво важливих органів та систем заходу. Слід контролювати функцію печінки та активність КФК. Гемодіаліз у цьому випадку, ймовірно, малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТерапію слід припинити, якщо рівень КФК значно збільшений (більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН) або якщо м'язові симптоми різко виражені та викликають щоденний дискомфорт (навіть якщо рівень КФК у 5 разів менший порівняно з ВГН). При застосуванні розувастатину у дозі 40 мг рекомендується контролювати показники функції нирок. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. Повідомлялося про збільшення кількості випадків міозиту та міопатії у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази у поєднанні з похідними фібринової кислоти (включаючи гемфіброзил), циклоспорин, нікотинову кислоту, азольні протигрибкові препарати, інгібітори протеіз. Гемфіброзил підвищує ризик виникнення міопатії при поєднаному призначенні з деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. Таким чином, не рекомендується одночасне призначення розувастатину та гемфіброзилу. Слід ретельно зважити співвідношення ризику та можливої ​​користі при сумісному застосуванні розувастатину та фібратів або ніацину. Рекомендується проводити визначення показників функції печінки до початку терапії та через 3 міс. після початку терапії. Застосування розувастатину слід припинити або зменшити дозу, якщо рівень активності трансаміназ у сироватці крові втричі перевищує ВГН. У пацієнтів із гіперхолестеринемією внаслідок гіпотиреозу або нефротичного синдрому терапію основних захворювань слід проводити до початку лікування розувастатином. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Під час зайняття потенційно небезпечними видами діяльності пацієнти повинні враховувати, що під час терапії може виникати запаморочення. Слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та механізмами та заняттях, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (під час терапії може виникати запаморочення).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: розувастатин кальцію 41.6 мг, що відповідає вмісту розувастатину 40 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 77.08 мг, лактози моногідрат – 157.32 мг, кросповідон – 15 мг, меглюмін – 6 мг, магнію стеарат – 3 мг; склад оболонки: опадрай II рожевий 32К540017 (лактози моногідрат - 40%, гіпромелоза 15 сР - 28%, титану діоксид (Е171) - 22.22%, тріацетин - 8%, барвник червоний чарівний (Е129) - 0 Е110) – 0.8%, барвник індигокармін (Е132) – 0.08%) – 10.5 мг. По 10 таблеток у блістері (3) – 30 шт. 3 блістери, разом з інструкцією із застосування, поміщають у картонну упаковку.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою від блідо-рожевого до рожевого кольору, овальні, двоопуклі, з тисненням "40" на одній стороні і "V" на іншій стороні. На поперечному розрізі – ядро ​​від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Cmax розувастатину в плазмі крові досягається приблизно через 5 год. Біодоступність – приблизно 20%. Розувастатин накопичується у печінці. Vd – приблизно 134 л. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбуміном) становить приблизно 90%. Біотрансформується невеликою мірою (близько 10%), будучи непрофільним субстратом для ізоферментів системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-дисметил та лактонові метаболіти. N-дисметил приблизно на 50% менш активний за розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно не активні. Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді з калом. Частина, що залишилася, виводиться із сечею. Плазмовий T1/2 - приблизно 19 год. T1/2 не змінюється зі збільшенням дози. Середнє значення плазмового кліренсу становить приблизно 50 л/год (коефіцієнт варіації 21.7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редукази, у процес печінкового захоплення розувастатину залучено мембранний переносник Хс, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину. Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. У пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю (КК<30 мл/хв.) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-дисметилу у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів на гемодіалізі була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців. У пацієнтів із печінковою недостатністю, ступінь якої становила 8 та 9 за шкалою Чайльд-Пью, відмічено збільшення T1/2 принаймні у 2 рази.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. За принципом конкурентного антагонізму молекула статину пов'язується з частиною рецептора коензиму А, де прикріплюється цей фермент. Інша частина молекули статину інгібує процес перетворення гідроксиметилглутарату на мевалонат, проміжний продукт у синтезі молекули холестерину. Інгібування активності ГМГ-КоА-редуктази призводить до серії послідовних реакцій, внаслідок яких знижується внутрішньоклітинний вміст холестерину та відбувається компенсаторне підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів та відповідно прискорення катаболізму холестерину (Xc) ЛПНЩ. Гіполіпідемічний ефект статинів пов'язаний із зниженням рівня загального Хс за рахунок Хс-ЛПНГ. Зниження рівня ЛПНГ є дозозалежним та має не лінійний, а експоненційний характер. Статини не впливають на активність ліпопротеїнової та гепатичної ліпази, не суттєво впливають на синтез і катаболізм вільних жирних кислот, тому їх вплив на рівень ТГ вторинне і опосередковане через їх основні ефекти щодо зниження рівня Хс-ЛПНГ. Помірне зниження рівня ТГ при лікуванні статинами, мабуть, пов'язане з експресією ремнантних (Апо) рецепторів на поверхні гепатоцитів, що беруть участь у катаболізмі ЛППП, у складі яких приблизно 30% ТГ. Крім гіполіпідемічної дії, статини мають позитивний вплив при дисфункції ендотелію (доклінічна ознака раннього атеросклерозу), на судинну стінку, стан атероми, покращують реологічні властивості крові, мають антиоксидантні, антипроліферативні властивості. Терапевтичний ефект проявляється протягом 1 тиж. після початку терапії та через 2 тижні лікування становить 90% від максимально можливого ефекту, що зазвичай досягається до 4 тижня і після цього залишається постійним.Показання до застосуванняГіперхолестеринемія (тип IIa, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію) або змішана гіперхолестеринемія (тип IIb) як доповнення до дієти, коли дієта та інші немедикаментозні методи лікування (наприклад, фізичні вправи, зниження маси тіла) виявляються недостатніми. Сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія як доповнення до дієти та іншої холестеринснижуючої терапії або у випадках, коли подібна терапія не підходить пацієнту.Протипоказання до застосуванняЗахворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності печінкових трансаміназ або будь-яке підвищення активності трансаміназ більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН), виражені порушення функції нирок (КК<30 мл/хв), міопатія, одночасний прийом циклоспорину, вагітність, лактація (грудне вигодовування), жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції, дитячий та підлітковий вік до 18 років (т.к. ефективність та безпека не встановлені), підвищена чутливість до розувастатину. З обережністю застосовувати за наявності факторів ризику розвитку рабдоміолізу (включаючи ниркову недостатність, гіпотиреоз, особистий або сімейний анамнез спадкових м'язових захворювань та попередній анамнез м'язової токсичності при використанні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів); 65 років, при захворюваннях печінки в анамнезі, сепсисі, артеріальній гіпотензії, при проведенні хірургічних втручань, травмах, тяжких метаболічних ендокринних або електролітних порушеннях, при неконтрольованій епілепсії, в осіб азіатського походження (китайці, японці).Вагітність та лактаціяРозувастатин протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування. Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати надійні та адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин та інші продукти біосинтезу холестерину мають велике значення для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату у вагітних. У разі підтвердження вагітності у процесі терапії прийом препарату слід негайно припинити. Дані щодо виділення розувастатину з грудним молоком відсутні, тому в період грудного вигодовування прийом препарату слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (т.к. ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, астенічний синдром; можливо - тривожність, депресія, безсоння, невралгія, парестезія. З боку травної системи: часто – запор, нудота, абдомінальний біль; можливі - оборотне минуще дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ, диспепсія (в т.ч. діарея, метеоризм, блювання), гастрит, гастроентерит. З боку дихальної системи: часто – фарингіт; можливо – риніт, синусит, бронхіальна астма, бронхіт, кашель, диспное, пневмонія. З боку серцево-судинної системи: можливо – стенокардія, підвищення артеріального тиску, серцебиття, вазодилатація. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія; можливі – артралгія, артрит, м'язовий гіпертонус, біль у спині, патологічний перлом кінцівки (без пошкоджень); рідко – міопатія, рабдоміоліз (одночасно з порушенням функції нирок, на фоні прийому препарату у дозі 40 мг). З боку сечовидільної системи: канальцева протеїнурія (менше 1% випадків - для доз 10 і 20 мг, 3% випадків - для дози 40 мг); можливо - периферичні набряки (рук, ніг, кісточок, гомілок), біль унизу живота, інфекції сечовивідної системи. Алергічні реакції: можливі - шкірний висип, свербіж шкіри; рідко – ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: минуще дозозалежне підвищення активності КФК (при підвищенні активності КФК більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН терапія має бути тимчасово припинена). Інші: часто – астенічний синдром; можливо – випадкова травма, анемія, біль у грудній клітці, цукровий діабет, екхімози, грипоподібний синдром, періодонтальний абсцес.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину була в середньому в 7 разів вищою за значення, яке відзначалося у здорових добровольців, плазмова концентрація циклоспорину при цьому не змінювалася. Початок терапії розувастатином або підвищення дози препарату у пацієнтів, які отримують одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин), може призводити до збільшення протромбінового часу та МНО, а відміна розувастатину або зниження дози може призводити до зменшення МНО (у таких випадках рекомендується моніторинг МНО). Спільне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення в 2 рази Cmax у плазмі крові та AUC розувастатину. Одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовуються через 2 години після прийому розувастатину (клінічне значення невідоме). Одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC розувастатину на 20% та Cmax розувастатину на 30% (ймовірно, внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається прийомом еритроміцину). Одночасне застосування розувастатину та пероральних контрацептивів збільшує AUC етинілестрадіолу та AUC норгестрелу на 26% та 34% відповідно. Не можна виключити таку взаємодію при одночасному застосуванні розувастатину та проведенні гормонозамісної терапії. Гемфіброзил, інші фібрати та гіполіпідемічні дози нікотинової кислоти (≥1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопатію та при застосуванні як монотерапія. Спільне застосування розувастатину та ітраконазолу (інгібітору CYP3A4) збільшує AUC розувастатину на 28% (клінічно незначне).Спосіб застосування та дозиВсередину. Будь-коли доби, незалежно від прийому їжі. Таблетку не розжовувати, не подрібнювати, ковтати повністю, запиваючи водою. До початку терапії пацієнт повинен почати дотримуватися стандартної гіпохолестеринемічну і продовжувати дотримуватися її протягом усього періоду лікування. Доза препарату повинна підбиратися індивідуально залежно від цілей терапії та терапевтичної відповіді на лікування, враховуючи сучасні загальноприйняті рекомендації щодо цільових концентрацій ліпідів. Рекомендована початкова доза для пацієнтів, які починають приймати розувастатин, або для пацієнтів, які переведені з прийому інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, повинна становити 5 або 10 мг 1 раз на добу. При виборі початкової дози слід керуватися індивідуальним вмістом холестерину та брати до уваги можливий ризик серцево-судинних ускладнень, а також необхідно оцінювати потенційний ризик розвитку побічних ефектів. У разі потреби через 4 тижні доза може бути збільшена. Не рекомендується призначення дози 40 мг пацієнтам, які раніше не зверталися до лікаря. Після 2-4 тижнів терапії та/або при підвищенні дози препарату необхідно контролювати показники ліпідного обміну, при необхідності дозу слід скоригувати.ПередозуванняСпецифічного лікування при передозуванні розувастатином немає. У разі передозування рекомендується проводити симптоматичне лікування та підтримуючі функції життєво важливих органів та систем заходу. Слід контролювати функцію печінки та активність КФК. Гемодіаліз у цьому випадку, ймовірно, малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТерапію слід припинити, якщо рівень КФК значно збільшений (більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН) або якщо м'язові симптоми різко виражені та викликають щоденний дискомфорт (навіть якщо рівень КФК у 5 разів менший порівняно з ВГН). При застосуванні розувастатину у дозі 40 мг рекомендується контролювати показники функції нирок. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. Повідомлялося про збільшення кількості випадків міозиту та міопатії у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази у поєднанні з похідними фібринової кислоти (включаючи гемфіброзил), циклоспорин, нікотинову кислоту, азольні протигрибкові препарати, інгібітори протеіз. Гемфіброзил підвищує ризик виникнення міопатії при поєднаному призначенні з деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. Таким чином, не рекомендується одночасне призначення розувастатину та гемфіброзилу. Слід ретельно зважити співвідношення ризику та можливої ​​користі при сумісному застосуванні розувастатину та фібратів або ніацину. Рекомендується проводити визначення показників функції печінки до початку терапії та через 3 міс. після початку терапії. Застосування розувастатину слід припинити або зменшити дозу, якщо рівень активності трансаміназ у сироватці крові втричі перевищує ВГН. У пацієнтів із гіперхолестеринемією внаслідок гіпотиреозу або нефротичного синдрому терапію основних захворювань слід проводити до початку лікування розувастатином. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Під час зайняття потенційно небезпечними видами діяльності пацієнти повинні враховувати, що під час терапії може виникати запаморочення. Слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та механізмами та заняттях, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (під час терапії може виникати запаморочення).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: розувастатин кальцію 5 мг, що відповідає вмісту розувастатину 5 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 38.54 мг, лактози моногідрат – 94.26 мг, кросповідон – 7.5 мг, меглюмін – 3 мг, магнію стеарат – 1.5 мг; склад оболонки: опадрай II жовтий 32К520046 (гіпромелоза 15 сР - 40%, лактози моногідрат - 28%, титану діоксид (Е171) - 20.75%, тріацетин - 8%, барвник хіноліновий жовтий (Е104 ) – 0.45%, барвник індигокармін (Е132) – 0.05%) – 5.25 мг. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою від блідо-жовтого до жовтого кольору, круглі, двоопуклі, з тисненням "5" на одній стороні і "V" на іншій стороні. На поперечному розрізі – ядро ​​від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Cmax розувастатину в плазмі крові досягається приблизно через 5 год. Біодоступність – приблизно 20%. Розувастатин накопичується у печінці. Vd – приблизно 134 л. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбуміном) становить приблизно 90%. Біотрансформується невеликою мірою (близько 10%), будучи непрофільним субстратом для ізоферментів системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-дисметил та лактонові метаболіти. N-дисметил приблизно на 50% менш активний за розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно не активні. Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді з калом. Частина, що залишилася, виводиться із сечею. Плазмовий T1/2 - приблизно 19 год. T1/2 не змінюється зі збільшенням дози. Середнє значення плазмового кліренсу становить приблизно 50 л/год (коефіцієнт варіації 21.7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редукази, у процес печінкового захоплення розувастатину залучено мембранний переносник Хс, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину. Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. У пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю (КК<30 мл/хв.) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-дисметилу у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів на гемодіалізі була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців. У пацієнтів із печінковою недостатністю, ступінь якої становила 8 та 9 за шкалою Чайльд-Пью, відмічено збільшення T1/2 принаймні у 2 рази.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб із групи статинів, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. За принципом конкурентного антагонізму молекула статину пов'язується з частиною рецептора коензиму А, де прикріплюється цей фермент. Інша частина молекули статину інгібує процес перетворення гідроксиметилглутарату на мевалонат, проміжний продукт у синтезі молекули холестерину. Інгібування активності ГМГ-КоА-редуктази призводить до серії послідовних реакцій, внаслідок яких знижується внутрішньоклітинний вміст холестерину та відбувається компенсаторне підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів та відповідно прискорення катаболізму холестерину (Xc) ЛПНЩ. Гіполіпідемічний ефект статинів пов'язаний із зниженням рівня загального Хс за рахунок Хс-ЛПНГ. Зниження рівня ЛПНГ є дозозалежним та має не лінійний, а експоненційний характер. Статини не впливають на активність ліпопротеїнової та гепатичної ліпази, не суттєво впливають на синтез і катаболізм вільних жирних кислот, тому їх вплив на рівень ТГ вторинне і опосередковане через їх основні ефекти щодо зниження рівня Хс-ЛПНГ. Помірне зниження рівня ТГ при лікуванні статинами, мабуть, пов'язане з експресією ремнантних (Апо) рецепторів на поверхні гепатоцитів, що беруть участь у катаболізмі ЛППП, у складі яких приблизно 30% ТГ. Крім гіполіпідемічної дії, статини мають позитивний вплив при дисфункції ендотелію (доклінічна ознака раннього атеросклерозу), на судинну стінку, стан атероми, покращують реологічні властивості крові, мають антиоксидантні, антипроліферативні властивості. Терапевтичний ефект проявляється протягом 1 тиж. після початку терапії та через 2 тижні лікування становить 90% від максимально можливого ефекту, що зазвичай досягається до 4 тижня і після цього залишається постійним.Показання до застосуванняГіперхолестеринемія (тип IIa, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію) або змішана гіперхолестеринемія (тип IIb) як доповнення до дієти, коли дієта та інші немедикаментозні методи лікування (наприклад, фізичні вправи, зниження маси тіла) виявляються недостатніми. Сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія як доповнення до дієти та іншої холестеринснижуючої терапії або у випадках, коли подібна терапія не підходить пацієнту.Протипоказання до застосуванняЗахворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності печінкових трансаміназ або будь-яке підвищення активності трансаміназ більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН), виражені порушення функції нирок (КК<30 мл/хв), міопатія, одночасний прийом циклоспорину, вагітність, лактація (грудне вигодовування), жінки репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції, дитячий та підлітковий вік до 18 років (т.к. ефективність та безпека не встановлені), підвищена чутливість до розувастатину. З обережністю застосовувати за наявності факторів ризику розвитку рабдоміолізу (включаючи ниркову недостатність, гіпотиреоз, особистий або сімейний анамнез спадкових м'язових захворювань та попередній анамнез м'язової токсичності при використанні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів); 65 років, при захворюваннях печінки в анамнезі, сепсисі, артеріальній гіпотензії, при проведенні хірургічних втручань, травмах, тяжких метаболічних ендокринних або електролітних порушеннях, при неконтрольованій епілепсії, в осіб азіатського походження (китайці, японці).Вагітність та лактаціяРозувастатин протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування. Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати надійні та адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин та інші продукти біосинтезу холестерину мають велике значення для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату у вагітних. У разі підтвердження вагітності у процесі терапії прийом препарату слід негайно припинити. Дані щодо виділення розувастатину з грудним молоком відсутні, тому в період грудного вигодовування прийом препарату слід припинити. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (т.к. ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, астенічний синдром; можливо - тривожність, депресія, безсоння, невралгія, парестезія. З боку травної системи: часто – запор, нудота, абдомінальний біль; можливі - оборотне минуще дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ, диспепсія (в т.ч. діарея, метеоризм, блювання), гастрит, гастроентерит. З боку дихальної системи: часто – фарингіт; можливо – риніт, синусит, бронхіальна астма, бронхіт, кашель, диспное, пневмонія. З боку серцево-судинної системи: можливо – стенокардія, підвищення артеріального тиску, серцебиття, вазодилатація. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія; можливі – артралгія, артрит, м'язовий гіпертонус, біль у спині, патологічний перлом кінцівки (без пошкоджень); рідко – міопатія, рабдоміоліз (одночасно з порушенням функції нирок, на фоні прийому препарату у дозі 40 мг). З боку сечовидільної системи: канальцева протеїнурія (менше 1% випадків - для доз 10 і 20 мг, 3% випадків - для дози 40 мг); можливо - периферичні набряки (рук, ніг, кісточок, гомілок), біль унизу живота, інфекції сечовивідної системи. Алергічні реакції: можливі - шкірний висип, свербіж шкіри; рідко – ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: минуще дозозалежне підвищення активності КФК (при підвищенні активності КФК більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН терапія має бути тимчасово припинена). Інші: часто – астенічний синдром; можливо – випадкова травма, анемія, біль у грудній клітці, цукровий діабет, екхімози, грипоподібний синдром, періодонтальний абсцес.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину була в середньому в 7 разів вищою за значення, яке відзначалося у здорових добровольців, плазмова концентрація циклоспорину при цьому не змінювалася. Початок терапії розувастатином або підвищення дози препарату у пацієнтів, які отримують одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин), може призводити до збільшення протромбінового часу та МНО, а відміна розувастатину або зниження дози може призводити до зменшення МНО (у таких випадках рекомендується моніторинг МНО). Спільне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення в 2 рази Cmax у плазмі крові та AUC розувастатину. Одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовуються через 2 години після прийому розувастатину (клінічне значення невідоме). Одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC розувастатину на 20% та Cmax розувастатину на 30% (ймовірно, внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається прийомом еритроміцину). Одночасне застосування розувастатину та пероральних контрацептивів збільшує AUC етинілестрадіолу та AUC норгестрелу на 26% та 34% відповідно. Не можна виключити таку взаємодію при одночасному застосуванні розувастатину та проведенні гормонозамісної терапії. Гемфіброзил, інші фібрати та гіполіпідемічні дози нікотинової кислоти (≥1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопатію та при застосуванні як монотерапія. Спільне застосування розувастатину та ітраконазолу (інгібітору CYP3A4) збільшує AUC розувастатину на 28% (клінічно незначне).Спосіб застосування та дозиВсередину. Будь-коли доби, незалежно від прийому їжі. Таблетку не розжовувати, не подрібнювати, ковтати повністю, запиваючи водою. До початку терапії пацієнт повинен почати дотримуватися стандартної гіпохолестеринемічну і продовжувати дотримуватися її протягом усього періоду лікування. Доза препарату повинна підбиратися індивідуально залежно від цілей терапії та терапевтичної відповіді на лікування, враховуючи сучасні загальноприйняті рекомендації щодо цільових концентрацій ліпідів. Рекомендована початкова доза для пацієнтів, які починають приймати розувастатин, або для пацієнтів, які переведені з прийому інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, повинна становити 5 або 10 мг 1 раз на добу. При виборі початкової дози слід керуватися індивідуальним вмістом холестерину та брати до уваги можливий ризик серцево-судинних ускладнень, а також необхідно оцінювати потенційний ризик розвитку побічних ефектів. У разі потреби через 4 тижні доза може бути збільшена. Не рекомендується призначення дози 40 мг пацієнтам, які раніше не зверталися до лікаря. Після 2-4 тижнів терапії та/або при підвищенні дози препарату необхідно контролювати показники ліпідного обміну, при необхідності дозу слід скоригувати.ПередозуванняСпецифічного лікування при передозуванні розувастатином немає. У разі передозування рекомендується проводити симптоматичне лікування та підтримуючі функції життєво важливих органів та систем заходу. Слід контролювати функцію печінки та активність КФК. Гемодіаліз у цьому випадку, ймовірно, малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТерапію слід припинити, якщо рівень КФК значно збільшений (більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН) або якщо м'язові симптоми різко виражені та викликають щоденний дискомфорт (навіть якщо рівень КФК у 5 разів менший порівняно з ВГН). При застосуванні розувастатину у дозі 40 мг рекомендується контролювати показники функції нирок. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. Повідомлялося про збільшення кількості випадків міозиту та міопатії у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази у поєднанні з похідними фібринової кислоти (включаючи гемфіброзил), циклоспорин, нікотинову кислоту, азольні протигрибкові препарати, інгібітори протеіз. Гемфіброзил підвищує ризик виникнення міопатії при поєднаному призначенні з деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. Таким чином, не рекомендується одночасне призначення розувастатину та гемфіброзилу. Слід ретельно зважити співвідношення ризику та можливої ​​користі при сумісному застосуванні розувастатину та фібратів або ніацину. Рекомендується проводити визначення показників функції печінки до початку терапії та через 3 міс. після початку терапії. Застосування розувастатину слід припинити або зменшити дозу, якщо рівень активності трансаміназ у сироватці крові втричі перевищує ВГН. У пацієнтів із гіперхолестеринемією внаслідок гіпотиреозу або нефротичного синдрому терапію основних захворювань слід проводити до початку лікування розувастатином. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Під час зайняття потенційно небезпечними видами діяльності пацієнти повинні враховувати, що під час терапії може виникати запаморочення. Слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та механізмами та заняттях, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (під час терапії може виникати запаморочення).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом. . .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини еналаприлу малеату – 10 або 20 мг; допоміжні речовини: лактоза, крохмаль картопляний, повідон низькомолекулярний, стеарат кальцію.Опис лікарської формиПлоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком та фаскою.ХарактеристикаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності, покращує кровопостачання ішемізованого міокарда, знижує агрегацію тромбоцитів. Застосовується при артеріальній гіпертензії, при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії). Випускається у формі таблеток (10, 20 мг) по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор.ФармакокінетикаПісля вживання абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Еналаприл до 50% зв'язується з білками крові. Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є активнішим інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату – 40%. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі досягається через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний, невелика кількість проникає через плаценту та у грудне молоко. Період напіввиведення еналаприлату – близько 11 год. Виводиться еналаприл переважно нирками – 60 % (20 % – у вигляді еналаприлу та 40 % – у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33 % (6 % – у вигляді еналаприлу та 27 % – у вигляді еналу; ). Видаляється при гемодіалізі (швидкість – 62 мл/хв) та перитонеальному діалізі.ФармакодинамікаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення частоти серцевих скорочень не відзначається. Гіпотензивний ефект більш виражений при високому рівні реніну плазми, ніж при нормальному або зниженому рівні. Зниження АТ у терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні та на тлі зниженого артеріального тиску. Підсилює коронарний та нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Знижує агрегацію тромбоцитів. Має деякий діуретичний ефект. Час настання гіпотензивного ефекту при прийомі внутрішньо – 1 година, досягає максимуму через 4-6 годин і зберігається до 24 годин. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня артеріального тиску необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається за тривалого застосування – 6 місяців і більше.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, вагітність, період лактації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати при первинному гіперальдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, системних захворюваннях сполучної тканини, ішемічній хворобі серця, пригніченні кістковомозкового кровотворення, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, нирковій недостатності. у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, у людей похилого віку (старше 65 років), станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання).Побічна діяРеніприл® в цілому добре переноситься і здебільшого не викликає побічних дій, що вимагають відміни препарату. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс, рідко – загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (зазвичай пов'язані з вираженим зниженням АТ), вкрай рідко – аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерцання гілок легеневої артерії. З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, слабкість, безсониця, тривога, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3 %), дуже рідко при застосуванні високих доз – нервозність, депресія, парестезії. З боку органів чуття: порушення вестибулярного апарату, порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у животі), кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки та жовчовиділення, гепатит, жовтяниця. З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, вкрай рідко – дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, фотосенсибілізація, серозит, васкут, васку . З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. Відзначаються в деяких випадках зниження гематокриту, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія. Інші: алопеція, зниження лібідо, припливи.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Спосіб застосування та дозиПризначають внутрішньо незалежно від часу їди. При монотерапії артеріальної гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу. За відсутності клінічного ефекту через 1-2 тижні дозу збільшують на 5 мг. Після прийому початкової дози хворі повинні перебувати під медичним наглядом протягом 2 годин та додатково 1 годину, доки не стабілізується АТ. При необхідності і досить хорошій переносимості дозу можна збільшити до 40 мг на добу на 2 прийоми. Через 2-3 тижні переходять на підтримуючу дозу - 10-40 мг на добу, розділену на 1-2 прийоми. При помірній гіпертензії середня добова доза становить близько 10 мг. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг на добу. У разі призначення пацієнтам, які одночасно отримують діуретики, лікування діуретиком необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Реніприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату повинна становити 2,5 мг на добу. Хворим із гіпонатріємією (концентрація іонів натрію у сироватці крові менше 130 ммоль/л) або концентрацією креатиніну у сироватці крові більше 0,14 ммоль/л початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. При реноваскулярній гіпертензії початкова доза – 2,5-5 мг на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 2,5 мг одноразово, потім дозу збільшують на 2,5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до клінічної реакції до максимально переносимих доз залежно від величин АТ, але не вище 40 мг/ добу. одноразово або 2 прийоми. У хворих з низьким систолічним артеріальним тиском (менше 110 мм рт. ст.) терапію слід починати з дози 1,25 мг/добу. Підбір дози повинен проводитись протягом 2-4 тижнів або у короткі терміни. Середня підтримуюча доза – 5-20 мг на добу. за 1-2 прийоми. У людей похилого віку частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому початкова доза, що рекомендується, літнім – 1,25 мг. При хронічній нирковій недостатності кумуляція настає при зниженні фільтрації менше ніж 10 мл/хв. При кліренсі креатиніну (КК) 80-30 мл/хв доза зазвичай становить 5-10 мг/добу, при КК до 30-10 мл/хв – 2,5-5 мг/добу, при КК менше 10 мл/хв. - 1,25-2,5 мг на добу. лише у дні діалізу. Тривалість лікування залежить від ефективності терапії. При надто вираженому зниженні артеріального тиску дозу препарату поступово зменшують. Препарат застосовують як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.ПередозуванняПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини еналаприлу малеату – 10 або 20 мг; допоміжні речовини: лактоза, крохмаль картопляний, повідон низькомолекулярний, стеарат кальцію.Опис лікарської формиПлоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком та фаскою.ХарактеристикаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності, покращує кровопостачання ішемізованого міокарда, знижує агрегацію тромбоцитів. Застосовується при артеріальній гіпертензії, при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії). Випускається у формі таблеток (10, 20 мг) по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор.ФармакокінетикаПісля вживання абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Еналаприл до 50% зв'язується з білками крові. Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є активнішим інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату – 40%. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі досягається через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний, невелика кількість проникає через плаценту та у грудне молоко. Період напіввиведення еналаприлату – близько 11 год. Виводиться еналаприл переважно нирками – 60 % (20 % – у вигляді еналаприлу та 40 % – у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33 % (6 % – у вигляді еналаприлу та 27 % – у вигляді еналу; ). Видаляється при гемодіалізі (швидкість – 62 мл/хв) та перитонеальному діалізі.ФармакодинамікаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення частоти серцевих скорочень не відзначається. Гіпотензивний ефект більш виражений при високому рівні реніну плазми, ніж при нормальному або зниженому рівні. Зниження АТ у терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні та на тлі зниженого артеріального тиску. Підсилює коронарний та нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Знижує агрегацію тромбоцитів. Має деякий діуретичний ефект. Час настання гіпотензивного ефекту при прийомі внутрішньо – 1 година, досягає максимуму через 4-6 годин і зберігається до 24 годин. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня артеріального тиску необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається за тривалого застосування – 6 місяців і більше.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, вагітність, період лактації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати при первинному гіперальдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, системних захворюваннях сполучної тканини, ішемічній хворобі серця, пригніченні кістковомозкового кровотворення, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, нирковій недостатності. у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, у людей похилого віку (старше 65 років), станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання).Побічна діяРеніприл® в цілому добре переноситься і здебільшого не викликає побічних дій, що вимагають відміни препарату. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс, рідко – загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (зазвичай пов'язані з вираженим зниженням АТ), вкрай рідко – аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерцання гілок легеневої артерії. З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, слабкість, безсониця, тривога, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3 %), дуже рідко при застосуванні високих доз – нервозність, депресія, парестезії. З боку органів чуття: порушення вестибулярного апарату, порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у животі), кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки та жовчовиділення, гепатит, жовтяниця. З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, вкрай рідко – дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, фотосенсибілізація, серозит, васкут, васку . З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. Відзначаються в деяких випадках зниження гематокриту, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія. Інші: алопеція, зниження лібідо, припливи.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Спосіб застосування та дозиПризначають внутрішньо незалежно від часу їди. При монотерапії артеріальної гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу. За відсутності клінічного ефекту через 1-2 тижні дозу збільшують на 5 мг. Після прийому початкової дози хворі повинні перебувати під медичним наглядом протягом 2 годин та додатково 1 годину, доки не стабілізується АТ. При необхідності і досить хорошій переносимості дозу можна збільшити до 40 мг на добу на 2 прийоми. Через 2-3 тижні переходять на підтримуючу дозу - 10-40 мг на добу, розділену на 1-2 прийоми. При помірній гіпертензії середня добова доза становить близько 10 мг. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг на добу. У разі призначення пацієнтам, які одночасно отримують діуретики, лікування діуретиком необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Реніприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату повинна становити 2,5 мг на добу. Хворим із гіпонатріємією (концентрація іонів натрію у сироватці крові менше 130 ммоль/л) або концентрацією креатиніну у сироватці крові більше 0,14 ммоль/л початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. При реноваскулярній гіпертензії початкова доза – 2,5-5 мг на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 2,5 мг одноразово, потім дозу збільшують на 2,5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до клінічної реакції до максимально переносимих доз залежно від величин АТ, але не вище 40 мг/ добу. одноразово або 2 прийоми. У хворих з низьким систолічним артеріальним тиском (менше 110 мм рт. ст.) терапію слід починати з дози 1,25 мг/добу. Підбір дози повинен проводитись протягом 2-4 тижнів або у короткі терміни. Середня підтримуюча доза – 5-20 мг на добу. за 1-2 прийоми. У людей похилого віку частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому початкова доза, що рекомендується, літнім – 1,25 мг. При хронічній нирковій недостатності кумуляція настає при зниженні фільтрації менше ніж 10 мл/хв. При кліренсі креатиніну (КК) 80-30 мл/хв доза зазвичай становить 5-10 мг/добу, при КК до 30-10 мл/хв – 2,5-5 мг/добу, при КК менше 10 мл/хв. - 1,25-2,5 мг на добу. лише у дні діалізу. Тривалість лікування залежить від ефективності терапії. При надто вираженому зниженні артеріального тиску дозу препарату поступово зменшують. Препарат застосовують як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.ПередозуванняПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини еналаприлу малеату – 10 або 20 мг; допоміжні речовини: лактоза, крохмаль картопляний, повідон низькомолекулярний, стеарат кальцію.Опис лікарської формиПлоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком та фаскою.ХарактеристикаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності, покращує кровопостачання ішемізованого міокарда, знижує агрегацію тромбоцитів. Застосовується при артеріальній гіпертензії, при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії). Випускається у формі таблеток (10, 20 мг) по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор.ФармакокінетикаПісля вживання абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Еналаприл до 50% зв'язується з білками крові. Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є активнішим інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату – 40%. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі досягається через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний, невелика кількість проникає через плаценту та у грудне молоко. Період напіввиведення еналаприлату – близько 11 год. Виводиться еналаприл переважно нирками – 60 % (20 % – у вигляді еналаприлу та 40 % – у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33 % (6 % – у вигляді еналаприлу та 27 % – у вигляді еналу; ). Видаляється при гемодіалізі (швидкість – 62 мл/хв) та перитонеальному діалізі.ФармакодинамікаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення частоти серцевих скорочень не відзначається. Гіпотензивний ефект більш виражений при високому рівні реніну плазми, ніж при нормальному або зниженому рівні. Зниження АТ у терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні та на тлі зниженого артеріального тиску. Підсилює коронарний та нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Знижує агрегацію тромбоцитів. Має деякий діуретичний ефект. Час настання гіпотензивного ефекту при прийомі внутрішньо – 1 година, досягає максимуму через 4-6 годин і зберігається до 24 годин. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня артеріального тиску необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається за тривалого застосування – 6 місяців і більше.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, вагітність, період лактації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати при первинному гіперальдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, системних захворюваннях сполучної тканини, ішемічній хворобі серця, пригніченні кістковомозкового кровотворення, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, нирковій недостатності. у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, у людей похилого віку (старше 65 років), станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання).Побічна діяРеніприл® в цілому добре переноситься і здебільшого не викликає побічних дій, що вимагають відміни препарату. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс, рідко – загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (зазвичай пов'язані з вираженим зниженням АТ), вкрай рідко – аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерцання гілок легеневої артерії. З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, слабкість, безсониця, тривога, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3 %), дуже рідко при застосуванні високих доз – нервозність, депресія, парестезії. З боку органів чуття: порушення вестибулярного апарату, порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у животі), кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки та жовчовиділення, гепатит, жовтяниця. З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, вкрай рідко – дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, фотосенсибілізація, серозит, васкут, васку . З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. Відзначаються в деяких випадках зниження гематокриту, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія. Інші: алопеція, зниження лібідо, припливи.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Спосіб застосування та дозиПризначають внутрішньо незалежно від часу їди. При монотерапії артеріальної гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу. За відсутності клінічного ефекту через 1-2 тижні дозу збільшують на 5 мг. Після прийому початкової дози хворі повинні перебувати під медичним наглядом протягом 2 годин та додатково 1 годину, доки не стабілізується АТ. При необхідності і досить хорошій переносимості дозу можна збільшити до 40 мг на добу на 2 прийоми. Через 2-3 тижні переходять на підтримуючу дозу - 10-40 мг на добу, розділену на 1-2 прийоми. При помірній гіпертензії середня добова доза становить близько 10 мг. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг на добу. У разі призначення пацієнтам, які одночасно отримують діуретики, лікування діуретиком необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Реніприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату повинна становити 2,5 мг на добу. Хворим із гіпонатріємією (концентрація іонів натрію у сироватці крові менше 130 ммоль/л) або концентрацією креатиніну у сироватці крові більше 0,14 ммоль/л початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. При реноваскулярній гіпертензії початкова доза – 2,5-5 мг на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 2,5 мг одноразово, потім дозу збільшують на 2,5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до клінічної реакції до максимально переносимих доз залежно від величин АТ, але не вище 40 мг/ добу. одноразово або 2 прийоми. У хворих з низьким систолічним артеріальним тиском (менше 110 мм рт. ст.) терапію слід починати з дози 1,25 мг/добу. Підбір дози повинен проводитись протягом 2-4 тижнів або у короткі терміни. Середня підтримуюча доза – 5-20 мг на добу. за 1-2 прийоми. У людей похилого віку частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому початкова доза, що рекомендується, літнім – 1,25 мг. При хронічній нирковій недостатності кумуляція настає при зниженні фільтрації менше ніж 10 мл/хв. При кліренсі креатиніну (КК) 80-30 мл/хв доза зазвичай становить 5-10 мг/добу, при КК до 30-10 мл/хв – 2,5-5 мг/добу, при КК менше 10 мл/хв. - 1,25-2,5 мг на добу. лише у дні діалізу. Тривалість лікування залежить від ефективності терапії. При надто вираженому зниженні артеріального тиску дозу препарату поступово зменшують. Препарат застосовують як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.ПередозуванняПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини еналаприлу малеату – 10 або 20 мг; допоміжні речовини: лактоза, крохмаль картопляний, повідон низькомолекулярний, стеарат кальцію.Опис лікарської формиПлоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком та фаскою.ХарактеристикаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності, покращує кровопостачання ішемізованого міокарда, знижує агрегацію тромбоцитів. Застосовується при артеріальній гіпертензії, при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії). Випускається у формі таблеток (10, 20 мг) по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор.ФармакокінетикаПісля вживання абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Еналаприл до 50% зв'язується з білками крові. Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є активнішим інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату – 40%. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі досягається через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний, невелика кількість проникає через плаценту та у грудне молоко. Період напіввиведення еналаприлату – близько 11 год. Виводиться еналаприл переважно нирками – 60 % (20 % – у вигляді еналаприлу та 40 % – у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33 % (6 % – у вигляді еналаприлу та 27 % – у вигляді еналу; ). Видаляється при гемодіалізі (швидкість – 62 мл/хв) та перитонеальному діалізі.ФармакодинамікаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення частоти серцевих скорочень не відзначається. Гіпотензивний ефект більш виражений при високому рівні реніну плазми, ніж при нормальному або зниженому рівні. Зниження АТ у терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні та на тлі зниженого артеріального тиску. Підсилює коронарний та нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Знижує агрегацію тромбоцитів. Має деякий діуретичний ефект. Час настання гіпотензивного ефекту при прийомі внутрішньо – 1 година, досягає максимуму через 4-6 годин і зберігається до 24 годин. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня артеріального тиску необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається за тривалого застосування – 6 місяців і більше.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, вагітність, період лактації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати при первинному гіперальдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, системних захворюваннях сполучної тканини, ішемічній хворобі серця, пригніченні кістковомозкового кровотворення, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, нирковій недостатності. у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, у людей похилого віку (старше 65 років), станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання).Побічна діяРеніприл® в цілому добре переноситься і здебільшого не викликає побічних дій, що вимагають відміни препарату. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс, рідко – загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (зазвичай пов'язані з вираженим зниженням АТ), вкрай рідко – аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерцання гілок легеневої артерії. З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, слабкість, безсониця, тривога, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3 %), дуже рідко при застосуванні високих доз – нервозність, депресія, парестезії. З боку органів чуття: порушення вестибулярного апарату, порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у животі), кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки та жовчовиділення, гепатит, жовтяниця. З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, вкрай рідко – дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, фотосенсибілізація, серозит, васкут, васку . З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. Відзначаються в деяких випадках зниження гематокриту, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія. Інші: алопеція, зниження лібідо, припливи.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Спосіб застосування та дозиПризначають внутрішньо незалежно від часу їди. При монотерапії артеріальної гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу. За відсутності клінічного ефекту через 1-2 тижні дозу збільшують на 5 мг. Після прийому початкової дози хворі повинні перебувати під медичним наглядом протягом 2 годин та додатково 1 годину, доки не стабілізується АТ. При необхідності і досить хорошій переносимості дозу можна збільшити до 40 мг на добу на 2 прийоми. Через 2-3 тижні переходять на підтримуючу дозу - 10-40 мг на добу, розділену на 1-2 прийоми. При помірній гіпертензії середня добова доза становить близько 10 мг. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг на добу. У разі призначення пацієнтам, які одночасно отримують діуретики, лікування діуретиком необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Реніприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату повинна становити 2,5 мг на добу. Хворим із гіпонатріємією (концентрація іонів натрію у сироватці крові менше 130 ммоль/л) або концентрацією креатиніну у сироватці крові більше 0,14 ммоль/л початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. При реноваскулярній гіпертензії початкова доза – 2,5-5 мг на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 2,5 мг одноразово, потім дозу збільшують на 2,5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до клінічної реакції до максимально переносимих доз залежно від величин АТ, але не вище 40 мг/ добу. одноразово або 2 прийоми. У хворих з низьким систолічним артеріальним тиском (менше 110 мм рт. ст.) терапію слід починати з дози 1,25 мг/добу. Підбір дози повинен проводитись протягом 2-4 тижнів або у короткі терміни. Середня підтримуюча доза – 5-20 мг на добу. за 1-2 прийоми. У людей похилого віку частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому початкова доза, що рекомендується, літнім – 1,25 мг. При хронічній нирковій недостатності кумуляція настає при зниженні фільтрації менше ніж 10 мл/хв. При кліренсі креатиніну (КК) 80-30 мл/хв доза зазвичай становить 5-10 мг/добу, при КК до 30-10 мл/хв – 2,5-5 мг/добу, при КК менше 10 мл/хв. - 1,25-2,5 мг на добу. лише у дні діалізу. Тривалість лікування залежить від ефективності терапії. При надто вираженому зниженні артеріального тиску дозу препарату поступово зменшують. Препарат застосовують як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.ПередозуванняПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: еналаприлу малеат – 10 мг, гідрохлортіазид – 12,5 мг; Допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 59,3 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) – 111,5 мг, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний) – 4 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 0,7 мг, кальцій стеарат ) - 2 мг.Опис лікарської формиПігулки білого або білого з кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричні з ризиком та фаскою. На поверхні пігулок допускається мармуровість.ХарактеристикаРеніприл ГТ – гіпотензивний комбінований засіб, до складу якого входять: еналаприл та гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид діє на рівні дистальних ниркових канальців, збільшуючи виведення іонів натрію та хлору. Еналаприл дозволяє знизити навантаження на серце, покращити коронарний кровотік та знизити чутливість серця до ішемії. Має сприятливий ефект на мозковий кровотік у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та хронічними серцево-судинними захворюваннями. Підтримує та покращує функцію нирок та уповільнює перебіг хронічних захворювань нирок. Препарат застосовується при артеріальній гіпертензії (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію). Випускається у формі таблеток по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Таблетки слід приймати повністю під час або після їди, запиваючи невеликою кількістю рідини, переважно вранці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор (АПФ)+діуретик)ФармакокінетикаЕналаприл швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Обсяг всмоктування становить 60%. Їжа не впливає на всмоктування еналаприлу. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 1 годину. У печінці еналаприл гідролізується до активного метаболіту – еналаприлату. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці досягається через 3-6 годин. Виводиться еналаприл із сечею (60%) та калом (33%) переважно у вигляді еналаприлату. Еналаприлат проникає у більшість тканин організму, переважно у легені, нирки та кровоносні судини. Зв'язок із білками плазми крові – 50-60 %. Нирковий кліренс еналаприлу та еналаприлату складають 0,005 мл/с (18 л/год) та 0,00225-0,00264 мл/с (8,1-9,5 л/год) відповідно. Виводиться у кілька етапів.При призначенні багаторазових доз еналаприлу період напіввиведення еналаприлату із сироватки крові становить приблизно 11 годин. Еналаприл та еналаприлат проникають крізь плацентарний бар'єр і виділяються з грудним молоком. Еналаприлат видаляється з кровотоку при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Гемодіалізний кліренс еналаприлату 0,63-1,03 мл/с (38-62 мл/хв); сироваткова концентрація еналаприлату після 4-х годинного гемодіалізу зменшується на 45-57%. У пацієнтів зі зниженою нирковою функцією виведення сповільнюється, що потребує зміни дозування відповідно до функції нирок, особливо у пацієнтів із вираженою нирковою недостатністю. У пацієнтів із печінковою недостатністю метаболізм еналаприлу може бути сповільнений, при цьому його фармакодинамічний ефект не змінюється. У пацієнтів із серцевою недостатністю всмоктування та метаболізм еналаприлату сповільнюється, також знижується обсяг розподілу. Гідрохлортіазид всмоктується, головним чином, у дванадцятипалій кишці та проксимальному відділі тонкої кишки. Абсорбція становить 70% і збільшується на 10% прийому з їжею. Рівень максимальної сироваткової концентрації досягається через 1,5-5 годин. Об'єм розподілу близько 3 л/кг. Зв'язок із білками плазми крові – 40 %. Препарат накопичується в еритроцитах, механізм акумуляції не відомий. Не метаболізується у печінці, виводиться переважно нирками: 95 % у незміненому вигляді та близько 4 % у вигляді гідролізату-2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду. Нирковий кліренс гідрохлортіазиду у здорових добровольців та пацієнтів з артеріальною гіпертензією становить приблизно 5,58 мл/с (335 мл/хв). Гідрохлортіазид має двофазний профіль виведення. Період напіввиведення (Т1/2) у початковій фазі становить 2 год,у кінцевій фазі (через 10-12 годин після прийому) – близько 10 год. Проникає через плацентарний бар'єр і накопичується в амніотичній рідині. Сироваткова концентрація гідрохлортіазиду в крові пупкової вени практично така сама, як і в материнській крові. Концентрація в амніотичній рідині перевищує таку в сироватці крові з пупкової вени (19 разів). Рівень гідрохлортіазиду у грудному молоці дуже низький. При призначенні гідрохлортіазиду пацієнтам із серцевою недостатністю встановлено, що його всмоктування знижується пропорційно до ступеня захворювання – на 20-70 %. Т1/2 гідрохлортіазиду збільшується до 28,9 годин; нирковий кліренс становить 0,17-3,12 мл/с (10-187 мл/хв) (середні значення 1,28 мл/с (77 мл/хв)). У пацієнтів, які перенесли операцію кишкового шунтування з приводу ожиріння, всмоктування гідрохлортіазиду може бути знижено на 30%, а сироваткова концентрація на 50%, ніж у здорових добровольців. Одночасне призначення еналаприлу та гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику кожного з них.ФармакодинамікаРеніприл® ГТ є комбінованим препаратом, що містить активні речовини: еналаприл та гідрохлортіазид, дія якого обумовлена ​​властивостями компонентів, що входять до його складу. Еналаприл – інгібітор ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ), є «проліками»: у результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик. Діє лише на рівні дистальних ниркових канальців, збільшуючи виведення іонів натрію та хлору. На початку лікування гідрохлортіазидом обсяг рідини в судинах знижується внаслідок підвищення виведення натрію та рідини, що призводить до зниження артеріального тиску (АТ) та зменшення серцевого викиду. При продовженні терапії гіпотензивний ефект гідрохлортіазиду ґрунтується на зниженні загального периферичного судинного опору. Еналаприл посилює антигіпертензивний ефект – інгібує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, тобто. продукцію ангіотензину II та його ефекти. Додатково зменшує вироблення альдостерону та посилює дію брадикініну та вивільнення простагландинів. Оскільки він часто має власний діуретичний ефект, це може посилювати дію гідрохлортіазиду. Еналаприл знижує перед- та постнавантаження, що розвантажує лівий шлуночок, призводячи до регресії гіпертрофії. В результаті ритм серця сповільнюється та знижується навантаження на серце (при хронічній серцевій недостатності), покращується коронарний кровотік та знижується споживання кисню кардіоміоцитами. Таким чином, знижується чутливість серця до ішемії. Має сприятливий ефект на мозковий кровотік у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та хронічними серцево-судинними захворюваннями. Запобігає розвитку гломерулосклерозу, підтримує та покращує функцію нирок та уповільнює перебіг хронічних захворювань нирок навіть у тих пацієнтів, у яких ще не розвинулася артеріальна гіпертензія. Антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ вищий у пацієнтів із гіпонатріємією, гіповолемією та підвищеним рівнем реніну у сироватці крові, тоді як ефект гідрохлортіазиду не залежить від рівня реніну у сироватці крові. Тому одночасне призначення еналаприлу та гідрохлортіазиду має додаткову антигіпертензивну дію. Крім того, еналаприл запобігає або послаблює метаболічні ефекти діуретичної терапії та має сприятливий ефект на структурні зміни в серці та судинах. Одночасне призначення інгібітору АПФ та гідрохлортіазиду застосовується тоді, коли кожен препарат окремо недостатньо ефективний або монотерапія проводиться з використанням максимальних доз препарату, що підвищує частоту розвитку небажаних ефектів. Антигіпертензивний ефект комбінації зазвичай зберігається протягом 24 годин.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість (у тому числі до окремих компонентів препарату або сульфонамідів); анурія, виражені порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерій єдиної нирки; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, а також спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; первинний гіперальдостеронізм; хвороба Аддісона; порфірія; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Обережно: порушення функції нирок (кліренс креатиніну 30-75 мл/хв); виражений стеноз гирла аорти або ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз; ішемічна хвороба серця та цереброваскулярні захворювання (у тому числі недостатність мозкового кровообігу); хронічна серцева недостатність; важкі аутоімунні системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія); пригнічення кістковомозкового кровотворення; цукровий діабет; гіперкаліємія; стан після трансплантації нирок; тяжкі порушення функції печінки; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, діареї та блювоті); літній вік; подагра.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний під час вагітності. При настанні вагітності прийом препарату має бути негайно припинено. При необхідності призначення препарату в період лактації матері-годувальниці повинні відмовитися від грудного вигодовування.Побічна діяЗагальні: слабкість, реакції підвищеної чутливості, ангіт, що некротизує, респіраторний дистрес синдром, включаючи пневмоніт і набряк легенів. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, непритомність, біль у грудях, різні порушення ритму серця, виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. З боку травного тракту: сухість у роті, глосит, стоматит, запалення слинних залоз, анорексія, нудота, блювота, діарея, запор, метеоризм, біль у епігастрії, кишкові кольки, ілеус, панкреатит, печінкова недостатність, гепатит, жовтяна залоза. З боку дихальної системи: непродуктивний “сухий” кашель, риніт, синусит, фарингіт, захриплість, бронхоспазм, еозинофільна пневмонія. З боку сечостатевої системи: олігурія, гінекомастія, зниження потенції, зниження лібідо, ниркова недостатність, порушення нирок, інтерстиціальний нефрит. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк (особи, язика, губ, голосових зв'язок, гортані, кінцівок, кишківника), пітливість, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку шкірних покровів: висипання на шкірі, свербіж, алопеція. З боку органів чуття: порушення зору, порушення смаку, порушення нюху, шум у вухах, кон'юнктивіт. З боку центральної нервової системи: запаморочення, біль голови, підвищена стомлюваність, депресія, атаксія, астенія, сонливість, безсоння, неспокій, нервозність, периферична нейропатія (парестезії, дизестезія). Лабораторні показники: гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіперглікемія, гіперкреатинінемія, гіпер- або гіпокаліємія, глюкозурія, гіперурикемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, підвищення активності “печінкових” ферментів, гіпербілірубонезія, панцитопенія, зниження гемоглобіну та гематокриту. Інші: вовчаковоподібний синдром (підвищення температури тіла, міалгія/міозит та артралгія/артрит, серозит, васкуліт, підвищення швидкості осідання еритроцитів, позитивний тест на антинуклеарні антитіла), фотосенсибілізація, м'язові судоми.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасний прийом інших антигіпертензивних засобів, барбітуратів, трициклічних антидепресантів, фенотіазинів та наркотичних засобів, як і прийом алкоголю, посилює антигіпертензивну дію Реніприл® ГТ. Аналгетики та нестероїдні протизапальні препарати, велика кількість солі в дієті, одночасний прийом колестираміну або колестиполу знижують ефект Реніпріл® ГТ. Одночасне застосування з препаратами літію може призводити до літієвої інтоксикації, оскільки еналаприл та гідрохлортіазид знижують виведення літію. Необхідний контроль концентрації літію у сироватці крові та корекція його дозування. По можливості слід уникати одночасного лікування Реніприл® ГТ та препаратами літію. Одночасне застосування Реніприл® ГТ та нестероїдних протизапальних препаратів та аналгетиків (внаслідок інгібування синтезу простагландинів) може знижувати ефективність еналаприлу та підвищувати ризик погіршення ниркової функції та/або перебігу серцевої недостатності. У деяких пацієнтів при одночасному лікуванні також може знижуватись антигіпертензивний ефект еналаприлу. Одночасне лікування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, амілорид, тріамтерен) або додавання калію може призвести до гіперкаліємії. Одночасне призначення з алопуринолом, цитостатиками, імунодепресантами або системними кортикостероїдами може стати причиною лейкопенії, анемії або панцитопенії, тому потрібний періодичний контроль гемограми. Необхідна обережність при одночасному використанні із серцевими глікозидами. Можлива гідрохлортіазидиндукована гіповолемія, гіпокаліємія та гіпомагніємія може підвищувати токсичність глікозидів. Одночасне призначення з кортикостероїдами збільшує ризик гіпокаліємії. При одночасному використанні теофіліном еналаприл може знижувати період напіввиведення теофіліну. При одночасному застосуванні з циметидином може збільшуватись період напіввиведення еналаприлу. Ризик артеріальної гіпотензії підвищується під час загальної анестезії або застосування недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, тубокурарину).Спосіб застосування та дозиЛікування артеріальної гіпертензії не починають із комбінації лікарських засобів. Спочатку слід визначити адекватні дози окремих компонентів. Дозування завжди має підбиратися індивідуально для кожного пацієнта. Звичайна доза – 1 таблетка на добу. Пацієнти повинні приймати таблетки повністю під час або після їди, запиваючи невеликою кількістю рідини, переважно вранці. У разі пропуску прийому чергової дози препарату, її необхідно прийняти якнайшвидше, якщо до прийому наступної дози залишилася досить велика кількість часу. Якщо до прийому наступної дози залишилося кілька годин, слід почекати та прийняти лише її. Ніколи не слід подвоювати дозу. Якщо не досягається задовільний терапевтичний ефект, рекомендується додати інший лікарський засіб або змінити терапію. У пацієнтів, які перебувають на терапії діуретиками, рекомендується відмінити лікування або знизити дозу діуретиків як мінімум за 3 дні до початку лікування Реніприл® ГТ для запобігання розвитку симптоматичної гіпотензії. Перед початком лікування має бути досліджена функція нирок. Дозування при порушеній функції нирок Пацієнтам з кліренсом креатиніну більше 0,5 мл/с або сироватковим креатиніном менше 265 моль/л (3 мг/100 мл) може бути призначена звичайна доза Реніприл® ГТ.ПередозуванняСимптоми: підвищений діурез, виражене зниження артеріального тиску з брадикардією або іншими порушеннями серцевого ритму, судоми, парези, паралітичний ілеус, порушення свідомості (включаючи кому), ниркова недостатність, порушення кислотно-лужної рівноваги, порушення електролітного балансу крові. Лікування: хворого переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям. У легких випадках показано промивання шлунка та прийом внутрішньо сольового розчину, у більш серйозних випадках – заходи, спрямовані на стабілізацію АТ - внутрішньовенне введення фізіологічного розчину, плазмозамінників. У пацієнта необхідно контролювати рівень АТ, ЧСС, частоту дихання, сироваткову концентрацію сечовини, креатиніну, електролітів та діурез, при необхідності – внутрішньовенне введення ангіотензину ІІ, гемодіаліз (швидкість виведення еналаприлату – 62 мл/хв).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: еналаприлу малеат – 5 мг; Допоміжні речовини: гідрокарбонат натрію, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат. 7 шт. - блістери, картонні коробки.Опис лікарської формиПігулки білого кольору, трикутної форми, з гравіюванням "MSD 712" на одній стороні та ризиком - на іншій.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується, Cmax еналаприлу в сироватці крові досягається протягом 1 години після прийому внутрішньо. Ступінь всмоктування еналаприлу малеату прийому внутрішньо становить приблизно 60%. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується з утворенням активної речовини еналаприлату потужного інгібітора АПФ. Cmax еналаприлату у сироватці крові спостерігається через 3-4 години після прийому дози еналаприлу всередину. Тривалість всмоктування та гідролізу еналаприлу подібна до різних рекомендованих терапевтичних доз. Виведення еналаприлу здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються у сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози та незмінений еналаприл. Даних щодо інших метаболітів еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату в плазмі має тривалу кінцеву фазу, мабуть, обумовлену вивільненням пов'язаного з АПФ еналаприлату. У осіб із нормальною функцією нирок стабільна концентрація еналаприлату досягається на 4-й день від початку прийому еналаприлу. Т1/2 еналаприлу при курсовому застосуванні препарату внутрішньо становить 11 год.ФармакодинамікаРенітек® (еналаприлу малеат) відноситься до засобів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему - інгібіторам АПФ і є високоспецифічним, тривало діючим інгібітором АПФ, що не містить сульфгідрильної групи. Ренітек® (еналаприлу малеат) є похідним двох амінокислот: L-аланіну та L-проліну. Еналаприл - інгібітор АПФ, що каталізує перетворення ангіотензину I на пресорну субстанцію ангіотензин II. Після всмоктування прийнятий внутрішньо еналаприл перетворюється шляхом гідролізу на еналаприлат, який інгібує АПФ. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє збільшення активності реніну плазми крові (внаслідок усунення зворотної негативної реакції на зміну продукції реніну) та зменшення секреції альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну, пептиду, що має вазодилатуючу дію. Значення цього ефекту у терапевтичній дії еналаприлу потребує уточнення. В даний час вважається, що механізмом, за допомогою якого еналаприл знижує артеріальний тиск, є придушення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що відіграє важливу роль у регулюванні артеріального тиску. Еналаприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів зі зниженою концентрацією реніну. Зниження АТ супроводжується зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами частоти серцевих скорочень. В результаті прийому еналаприлу збільшується нирковий кровотік, але рівень клубочкової фільтрації залишається незміненим.Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією, її рівень зазвичай підвищується. Антигіпертензивна терапія еналаприлом веде до значної регресії гіпертрофії лівого шлуночка та збереження його систолічної функції. Терапія еналаприлом супроводжується сприятливим впливом на співвідношення фракцій ліпопротеїнів та відсутністю впливу або сприятливою дією на концентрацію загального холестерину. Прийом еналаприлу пацієнтами з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску незалежно від положення тіла: як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення ЧСС. Симптоматична постуральна гіпотензія розвивається рідко. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Переривання терапії еналаприлом не викликає різкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після одноразового прийому дози еналаприлу всередину. Початок гіпотензивної дії настає протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози. Однак при використанні рекомендованих доз антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти підтримуються протягом 24 годин. Еналаприл зменшує втрату іонів калію, що викликається застосуванням гідрохлортіазиду.Показання до застосуванняесенціальна гіпертензія; реноваскулярна гіпертензія; серцева недостатність будь-якої стадії. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарату також показано для: підвищення виживання пацієнтів; уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з порушенням функції лівого шлуночка препарат показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії У пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка препарат показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій щодо нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із призначенням інгібіторів АПФ раніше; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності не рекомендується. При настанні вагітності прийом Ренітеку має бути негайно припинено. Інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання або загибель плода або новонародженого при призначенні їх вагітним під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Використання інгібіторів АПФ під час цих періодів супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії черепа у новонародженого. Можливий розвиток олігогідрамніону, мабуть, внаслідок зниження функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактури кінцівок, деформації черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазію легень. При призначенні Ренітеку необхідно інформувати пацієнтку про потенційний ризик для плода. Ці небажані явища на ембріон та плід, мабуть, не є результатом внутрішньоутробної дії інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності. Новонароджені, чиї матері приймали Ренітек®, повинні ретельно спостерігатися щодо виявлення зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який проникає через плаценту, може бути частково видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично він може бути видалений шляхом обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат визначаються в материнському молоці у слідових концентраціях. Якщо використання препарату необхідне, пацієнтка повинна припинити годування груддю.Побічна діяЗагалом препарат добре переноситься. Сумарна частота побічних ефектів при використанні Ренітеку не перевищує таку при призначенні плацебо. У більшості випадків побічні ефекти незначні, носять тимчасовий характер і не вимагають відміни терапії. При призначенні препарату спостерігаються такі побічні ефекти: запаморочення та біль голови зустрічаються найчастіше. Підвищена стомлюваність та астенія спостерігаються у 2-3% пацієнтів. Інші побічні ефекти (артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, непритомність, нудота, діарея, м'язові судоми, висипання на шкірі і кашель) зустрічаються менш ніж у 2% пацієнтів. Є рідкісні повідомлення про порушення функцій нирок, ниркову недостатність, олігурію та протеїнурію. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк У поодиноких випадках спостерігався ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, дуже рідко – інтестинальний ангіоневротичний набряк. В окремих випадках зустрічаються такі побічні ефекти: Серцево-судинна система: інфаркт міокарда або інсульт, можливо, вторинні по відношенню до вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, що належать до групи ризику, болю в грудях, сильне серцебиття, порушення ритму, стенокардія, синдром Рейно. З боку травної системи: кишкова непрохідність, панкреатит, печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, біль у животі, блювання, диспепсія, запор, анорексія, стоматит, сухість у роті. Метаболічні розлади: гіпоглікемія у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін. З боку ЦНС: депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена нервозність, парестезія, запаморочення, порушення сну, тривожність. З боку дихальної системи: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/бронхіальна астма, задишка, ринорея, біль у горлі, захриплість голосу. Шкірні покрови: підвищене потовиділення, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, свербіж шкіри, кропив'янка, облисіння. Інші: імпотенція, почервоніння шкіри обличчя, порушення смаку, шум у вухах, глосит, нечіткість зору. Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з наступних симптомів: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, атралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (СОЕ), еозі. Як побічні ефекти можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції. Лабораторні показники: клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко пов'язані із застосуванням Ренітеку. Можливе підвищення рівня сечовини у крові, сироваткового креатиніну, підвищення активності ферментів печінки та/або білірубіну у сироватці крові. Ці зміни зазвичай мають оборотний характер і нормалізуються після припинення прийому Ренітеку. Іноді зустрічаються гіперкаліємія та гіпонатріємія. Є повідомлення про зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту. Є повідомлення про окремі випадки нейтропенії, тромбоцитопенії, пригнічення функції кісткового мозку та агранулоцитоз, у яких не можна виключити зв'язки із застосуванням Ренітеку. Наведені нижче побічні ефекти виявлені в ході постмаркетингового спостереження, проте причинно-наслідкового зв'язку з прийомом препарату Ренітек® не встановлено: пневмонія, урологічна інфекція, інфекція верхніх дихальних шляхів, бронхіт, зупинка серця, фібриляція передсердь, оперізуючий герпес , гемолітична анемія, включаючи випадки гемолізу у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Взаємодія з лікарськими засобамиПри призначенні Ренітеку у поєднанні з іншими гіпотензивними засобами може спостерігатися сумування ефекту. Концентрація калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, лікованих Ренітеком понад 48 тижнів, спостерігається збільшення калію сироватки крові до 0,2 мекв/л. При сумісному застосуванні Ренітеку з діуретиками, що викликають втрату калію, гіпокаліємія, спричинена дією діуретиків, як правило, послаблюється завдяки ефекту еналаприлу. Факторами ризику для розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену або амілориду), а також використання добавок, що містять калій і солей. Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. При необхідності супутнього призначення перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів, слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну, гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект останніх із ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен зазвичай найчастіше відзначався протягом перших тижнів їх спільного застосування, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, слід ретельно контролювати рівень глюкози крові, особливо протягом першого місяця спільного застосування з інгібіторами АПФ. Інгібітори АПФ зменшують виведення літію нирками та посилюють ризик розвитку літієвої інтоксикації. При необхідності призначення солей літію необхідно контролювати рівень літію у сироватці крові. Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть зменшувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Таким чином, антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ може бути ослаблений нестероїдними протизапальними засобами, включаючи інгібітори ЦОГ-2. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок і НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, супутнє застосування інгібіторів АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці зміни зазвичай оборотні. Симптомокомплекс, що включає почервоніння особи, нудоту, блювоту та артеріальну гіпотензію, описаний у поодиноких випадках при сумісному застосуванні препаратів золота для парентерального використання (натрію ауротіомалат) та інгібіторів АПФ (еналаприл).Спосіб застосування та дозиПрепарат Ренітек приймають внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг залежно від ступеня тяжкості АГ та застосовується 1 раз на добу. При м'якому ступені АГ початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії початкова доза становить 20 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 1 таблетка 20 мг 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, але максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію починають із низької початкової дози – 5 мг і менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Зазвичай ефективна доза 20 мг препарату Ренітек 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні препарату Ренітек® у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. нижче Супутнє ліковані АГ діуретиками). Супутнє лікування АГ діуретиками Після першого прийому препарату Ренітек може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Ренітек®. Якщо це неможливо, то початкову дозу препарату Ренітек слід зменшити (до 5 мг або менше) для визначення первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Дозування при нирковій недостатності Потрібно збільшити інтервал між прийомами Ренітек® та/або зменшеною дозою. Кліренс креатиніну 30 мл/хв. - Початкова доза 5-10 мг. Кліренс креатиніну ≤30 >10 мл/хв – Початкова доза 2,5 мг. Кліренс креатиніну ≤10 мл/хв* – Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу**. *Див. З обережністю; Особливі вказівки. **Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність будь-якої стадії / профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності у пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка Початкова доза препарату Ренітек у пацієнтів з клінічно вираженою СН або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг. При цьому застосування препарату повинно проводитись під ретельним контролем для визначення первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Ренітек® може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай спільно з діуретиками та, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (яка виникла в результаті лікування препаратом Ренітек®) або після її корекції дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яка застосовується або одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом. Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Як до, так і після початку лікування препаратом Ренітек® слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок прийому препарату артеріальної гіпотензії з наступним (рідше) виникненням гострої ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Ренітек®. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Ренітек не означає, що артеріальна гіпотензія повторно розвинеться при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Ренітек слід також контролювати вміст калію в сироватці крові.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату, та ступор. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що спостерігаються при призначенні терапевтичних доз, виникали після прийому відповідно 300 та 440 мг еналаприлу. Лікування: внутрішньовенна інфузія ізотонічного розчину натрію хлориду, при можливості - інфузія ангіотензину II; провокування блювання. Можливе виведення еналаприлату за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРенітек® слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, при первинному гіперальдостеронізмі, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз (з порушеннями показників гемодинаміки), ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз; системних захворюваннях сполучної тканини; ішемічної хвороби серця; цереброваскулярних захворюваннях; цукровий діабет; ниркової недостатності (протеїнурія – понад 1 г/добу); печінкової недостатності; у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі; при одночасному прийомі з імунодепресантами та діуретиками, літніх пацієнтів (старше 65 років), пригніченні кістковомозкового кровотворення; станах,що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (в т.ч. діарея, блювання). Клінічно виражена артеріальна гіпотензія Клінічно виражена гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з не ускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Ренітек®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі гіповолемії, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також страждають від діареї або блювоти. Клінічно виражена артеріальна гіпотензія спостерігалася і у пацієнтів із серцевою недостатністю, що супроводжується або не супроводжується нирковою недостатністю. Артеріальна гіпотензія спостерігається частіше у пацієнтів з тяжкими формами серцевої недостатності, у яких використовуються вищі дози петлевих діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями ниркової функції.У таких пацієнтів лікування Ренітеком слід розпочинати під лікарським контролем, який має бути особливо ретельним при зміні дози Ренітеку та/або діуретика. Аналогічним чином слід спостерігати за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду.При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду.При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі Ренітеку не є протипоказанням до подальшого лікування препаратом, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації артеріального тиску. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю та з нормальним або зниженим АТ Ренітек може спричинити додаткове зниження АТ. Таку реакцію на прийом препарату можна очікувати, і її не слід розцінювати як основу для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія набуває стабільного характеру, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або Ренітеком. Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, пацієнтам з обструкцією аортального отвору лівого шлуночка інгібітори АПФ повинні призначатися обережно. Порушення функції нирок У деяких пацієнтів артеріальна гіпотензія, що розвивається після початку інгібіторів АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У деяких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, звичайно оборотного характеру. У пацієнтів з нирковою недостатністю може виникнути необхідність зниження дози та/або частоти прийому препарату. У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки спостерігалося підвищення вмісту сечовини в крові та сироваткового креатиніну. Зміни зазвичай мали оборотний характер і показники поверталися до норми після припинення лікування. Такий характер змін найбільш вірогідний у пацієнтів із нирковою недостатністю. У деяких пацієнтів, у яких не виявлялося захворювань нирок до початку лікування, Ренітек у поєднанні з діуретиками викликав зазвичай незначне і скороминуще підвищення вмісту сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках може знадобитися зниження дози та/або скасування діуретика та/або Ренітеку. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк При призначенні інгібіторів АПФ, включаючи Ренітек, описувалися рідкісні випадки ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникали у різні періоди лікування. У таких випадках слід негайно припинити лікування Ренітеком та встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб переконатися у повному зникненні симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без порушення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до смерті. У тих випадках, коли набряк локалізується в області мови, голосової щілини або гортані і може спричинити обструкцію дихальних шляхів,слід швидко розпочинати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину (адреналіну) 0.1% (0.3-0.5 мл) та/або термінові заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ вища, ніж у інших рас. Анафілактичні реакції під час проведення гіпосенсибілюації алергеном з отрути перетинчастокрилих У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивалися анафілактичні реакції, що загрожують життю пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі У пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN69®) та отримували одночасно інгібітор АПФ, у деяких випадках розвивалися анафілактичні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування діалізних мембран іншого типу чи гіпотензивного засобу іншої групи. Кашель Є повідомлення виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібітором АПФ повинен враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургія/Загальна анестезія Під час великих хірургічних операцій або під час проведення загальної анестезії з використанням засобів, що викликають гіпотензивний ефект, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вдруге по відношенню до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається виражене зниження АТ, що пояснюється подібним механізмом, його можна коригувати збільшенням обсягу рідини, що вводиться. Гіперкаліємія Факторами ризику для розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену або амілориду), а також використання добавок, що містять калій і солей. Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може викликати серйозні, часом фатальні, порушення ритму серця. При необхідності супутнього призначення перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів, слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Гіпоглікемія Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ повинні бути поінформовані про необхідність ретельного контролю рівня глюкози крові (гіпоглікемії), особливо протягом першого місяця спільного застосування цих препаратів. Використання у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та переносимості еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів. Вплив на здатність керувати автомобілем та/або працювати з механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (можливе запаморочення, особливо після прийому початкової дози інгібітору АПФ у хворих, які приймають діуретичні лікарські засоби).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: еналаприлу малеат – 10 мг; Допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, моногідрат лактози, крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е172). 7 шт. - блістери, картонні коробки.Опис лікарської формиПігулки рожевого кольору, з вкрапленнями, трикутної форми, з гравіюванням "MSD 713" на одній стороні та ризиком - на іншій.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується, Cmax еналаприлу в сироватці крові досягається протягом 1 години після прийому внутрішньо. Ступінь всмоктування еналаприлу малеату прийому внутрішньо становить приблизно 60%. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується з утворенням активної речовини еналаприлату потужного інгібітора АПФ. Cmax еналаприлату у сироватці крові спостерігається через 3-4 години після прийому дози еналаприлу всередину. Тривалість всмоктування та гідролізу еналаприлу подібна до різних рекомендованих терапевтичних доз. Виведення еналаприлу здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються у сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози та незмінений еналаприл. Даних щодо інших метаболітів еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату в плазмі має тривалу кінцеву фазу, мабуть, обумовлену вивільненням пов'язаного з АПФ еналаприлату. У осіб із нормальною функцією нирок стабільна концентрація еналаприлату досягається на 4-й день від початку прийому еналаприлу. Т1/2 еналаприлу при курсовому застосуванні препарату внутрішньо становить 11 год.ФармакодинамікаРенітек® (еналаприлу малеат) відноситься до засобів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему - інгібіторам АПФ і є високоспецифічним, тривало діючим інгібітором АПФ, що не містить сульфгідрильної групи. Ренітек® (еналаприлу малеат) є похідним двох амінокислот: L-аланіну та L-проліну. Еналаприл - інгібітор АПФ, що каталізує перетворення ангіотензину I на пресорну субстанцію ангіотензин II. Після всмоктування прийнятий внутрішньо еналаприл перетворюється шляхом гідролізу на еналаприлат, який інгібує АПФ. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє збільшення активності реніну плазми крові (внаслідок усунення зворотної негативної реакції на зміну продукції реніну) та зменшення секреції альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну, пептиду, що має вазодилатуючу дію. Значення цього ефекту у терапевтичній дії еналаприлу потребує уточнення. В даний час вважається, що механізмом, за допомогою якого еналаприл знижує артеріальний тиск, є придушення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що відіграє важливу роль у регулюванні артеріального тиску. Еналаприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів зі зниженою концентрацією реніну. Зниження АТ супроводжується зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами частоти серцевих скорочень. В результаті прийому еналаприлу збільшується нирковий кровотік, але рівень клубочкової фільтрації залишається незміненим.Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією, її рівень зазвичай підвищується. Антигіпертензивна терапія еналаприлом веде до значної регресії гіпертрофії лівого шлуночка та збереження його систолічної функції. Терапія еналаприлом супроводжується сприятливим впливом на співвідношення фракцій ліпопротеїнів та відсутністю впливу або сприятливою дією на концентрацію загального холестерину. Прийом еналаприлу пацієнтами з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску незалежно від положення тіла: як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення ЧСС. Симптоматична постуральна гіпотензія розвивається рідко. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Переривання терапії еналаприлом не викликає різкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після одноразового прийому дози еналаприлу всередину. Початок гіпотензивної дії настає протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози. Однак при використанні рекомендованих доз антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти підтримуються протягом 24 годин. Еналаприл зменшує втрату іонів калію, що викликається застосуванням гідрохлортіазиду.Показання до застосуванняесенціальна гіпертензія; реноваскулярна гіпертензія; серцева недостатність будь-якої стадії. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарату також показано для: підвищення виживання пацієнтів; уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з порушенням функції лівого шлуночка препарат показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії У пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка препарат показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій щодо нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із призначенням інгібіторів АПФ раніше; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності не рекомендується. При настанні вагітності прийом Ренітеку має бути негайно припинено. Інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання або загибель плода або новонародженого при призначенні їх вагітним під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Використання інгібіторів АПФ під час цих періодів супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії черепа у новонародженого. Можливий розвиток олігогідрамніону, мабуть, внаслідок зниження функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактури кінцівок, деформації черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазію легень. При призначенні Ренітеку необхідно інформувати пацієнтку про потенційний ризик для плода. Ці небажані явища на ембріон та плід, мабуть, не є результатом внутрішньоутробної дії інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності. Новонароджені, чиї матері приймали Ренітек®, повинні ретельно спостерігатися щодо виявлення зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який проникає через плаценту, може бути частково видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично він може бути видалений шляхом обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат визначаються в материнському молоці у слідових концентраціях. Якщо використання препарату необхідне, пацієнтка повинна припинити годування груддю.Побічна діяЗагалом препарат добре переноситься. Сумарна частота побічних ефектів при використанні Ренітеку не перевищує таку при призначенні плацебо. У більшості випадків побічні ефекти незначні, носять тимчасовий характер і не вимагають відміни терапії. При призначенні препарату спостерігаються такі побічні ефекти: запаморочення та біль голови зустрічаються найчастіше. Підвищена стомлюваність та астенія спостерігаються у 2-3% пацієнтів. Інші побічні ефекти (артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, непритомність, нудота, діарея, м'язові судоми, висипання на шкірі і кашель) зустрічаються менш ніж у 2% пацієнтів. Є рідкісні повідомлення про порушення функцій нирок, ниркову недостатність, олігурію та протеїнурію. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк У поодиноких випадках спостерігався ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, дуже рідко – інтестинальний ангіоневротичний набряк. В окремих випадках зустрічаються такі побічні ефекти: Серцево-судинна система: інфаркт міокарда або інсульт, можливо, вторинні по відношенню до вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, що належать до групи ризику, болю в грудях, сильне серцебиття, порушення ритму, стенокардія, синдром Рейно. З боку травної системи: кишкова непрохідність, панкреатит, печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, біль у животі, блювання, диспепсія, запор, анорексія, стоматит, сухість у роті. Метаболічні розлади: гіпоглікемія у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін. З боку ЦНС: депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена нервозність, парестезія, запаморочення, порушення сну, тривожність. З боку дихальної системи: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/бронхіальна астма, задишка, ринорея, біль у горлі, захриплість голосу. Шкірні покрови: підвищене потовиділення, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, свербіж шкіри, кропив'янка, облисіння. Інші: імпотенція, почервоніння шкіри обличчя, порушення смаку, шум у вухах, глосит, нечіткість зору. Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з наступних симптомів: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, атралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (СОЕ), еозі. Як побічні ефекти можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції. Лабораторні показники: клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко пов'язані із застосуванням Ренітеку. Можливе підвищення рівня сечовини у крові, сироваткового креатиніну, підвищення активності ферментів печінки та/або білірубіну у сироватці крові. Ці зміни зазвичай мають оборотний характер і нормалізуються після припинення прийому Ренітеку. Іноді зустрічаються гіперкаліємія та гіпонатріємія. Є повідомлення про зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту. Є повідомлення про окремі випадки нейтропенії, тромбоцитопенії, пригнічення функції кісткового мозку та агранулоцитоз, у яких не можна виключити зв'язки із застосуванням Ренітеку. Наведені нижче побічні ефекти виявлені в ході постмаркетингового спостереження, проте причинно-наслідкового зв'язку з прийомом препарату Ренітек® не встановлено: пневмонія, урологічна інфекція, інфекція верхніх дихальних шляхів, бронхіт, зупинка серця, фібриляція передсердь, оперізуючий герпес , гемолітична анемія, включаючи випадки гемолізу у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Взаємодія з лікарськими засобамиПри призначенні Ренітеку у поєднанні з іншими гіпотензивними засобами може спостерігатися сумування ефекту. Концентрація калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, лікованих Ренітеком понад 48 тижнів, спостерігається збільшення калію сироватки крові до 0,2 мекв/л. При сумісному застосуванні Ренітеку з діуретиками, що викликають втрату калію, гіпокаліємія, спричинена дією діуретиків, як правило, послаблюється завдяки ефекту еналаприлу. Факторами ризику для розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену або амілориду), а також використання добавок, що містять калій і солей. Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. При необхідності супутнього призначення перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів, слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну, гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект останніх із ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен зазвичай найчастіше відзначався протягом перших тижнів їх спільного застосування, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, слід ретельно контролювати рівень глюкози крові, особливо протягом першого місяця спільного застосування з інгібіторами АПФ. Інгібітори АПФ зменшують виведення літію нирками та посилюють ризик розвитку літієвої інтоксикації. При необхідності призначення солей літію необхідно контролювати рівень літію у сироватці крові. Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть зменшувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Таким чином, антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ може бути ослаблений нестероїдними протизапальними засобами, включаючи інгібітори ЦОГ-2. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок і НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, супутнє застосування інгібіторів АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці зміни зазвичай оборотні. Симптомокомплекс, що включає почервоніння особи, нудоту, блювоту та артеріальну гіпотензію, описаний у поодиноких випадках при сумісному застосуванні препаратів золота для парентерального використання (натрію ауротіомалат) та інгібіторів АПФ (еналаприл).Спосіб застосування та дозиПрепарат Ренітек приймають внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг залежно від ступеня тяжкості АГ та застосовується 1 раз на добу. При м'якому ступені АГ початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії початкова доза становить 20 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 1 таблетка 20 мг 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, але максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію починають із низької початкової дози – 5 мг і менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Зазвичай ефективна доза 20 мг препарату Ренітек 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні препарату Ренітек® у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. нижче Супутнє ліковані АГ діуретиками). Супутнє лікування АГ діуретиками Після першого прийому препарату Ренітек може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Ренітек®. Якщо це неможливо, то початкову дозу препарату Ренітек слід зменшити (до 5 мг або менше) для визначення первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Дозування при нирковій недостатності Потрібно збільшити інтервал між прийомами Ренітек® та/або зменшеною дозою. Кліренс креатиніну 30 мл/хв. - Початкова доза 5-10 мг. Кліренс креатиніну ≤30 >10 мл/хв – Початкова доза 2,5 мг. Кліренс креатиніну ≤10 мл/хв* – Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу**. *Див. З обережністю; Особливі вказівки. **Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність будь-якої стадії / профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності у пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка Початкова доза препарату Ренітек у пацієнтів з клінічно вираженою СН або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг. При цьому застосування препарату повинно проводитись під ретельним контролем для визначення первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Ренітек® може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай спільно з діуретиками та, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (яка виникла в результаті лікування препаратом Ренітек®) або після її корекції дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яка застосовується або одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом. Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Як до, так і після початку лікування препаратом Ренітек® слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок прийому препарату артеріальної гіпотензії з наступним (рідше) виникненням гострої ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Ренітек®. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Ренітек не означає, що артеріальна гіпотензія повторно розвинеться при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Ренітек слід також контролювати вміст калію в сироватці крові.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату, та ступор. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що спостерігаються при призначенні терапевтичних доз, виникали після прийому відповідно 300 та 440 мг еналаприлу. Лікування: внутрішньовенна інфузія ізотонічного розчину натрію хлориду, при можливості - інфузія ангіотензину II; провокування блювання. Можливе виведення еналаприлату за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРенітек® слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, при первинному гіперальдостеронізмі, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз (з порушеннями показників гемодинаміки), ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз; системних захворюваннях сполучної тканини; ішемічної хвороби серця; цереброваскулярних захворюваннях; цукровий діабет; ниркової недостатності (протеїнурія – понад 1 г/добу); печінкової недостатності; у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі; при одночасному прийомі з імунодепресантами та діуретиками, літніх пацієнтів (старше 65 років), пригніченні кістковомозкового кровотворення; станах,що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (в т.ч. діарея, блювання). Клінічно виражена артеріальна гіпотензія Клінічно виражена гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з не ускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Ренітек®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі гіповолемії, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також страждають від діареї або блювоти. Клінічно виражена артеріальна гіпотензія спостерігалася і у пацієнтів із серцевою недостатністю, що супроводжується або не супроводжується нирковою недостатністю. Артеріальна гіпотензія спостерігається частіше у пацієнтів з тяжкими формами серцевої недостатності, у яких використовуються вищі дози петлевих діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями ниркової функції.У таких пацієнтів лікування Ренітеком слід розпочинати під лікарським контролем, який має бути особливо ретельним при зміні дози Ренітеку та/або діуретика. Аналогічним чином слід спостерігати за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду.При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду.При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі Ренітеку не є протипоказанням до подальшого лікування препаратом, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації артеріального тиску. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю та з нормальним або зниженим АТ Ренітек може спричинити додаткове зниження АТ. Таку реакцію на прийом препарату можна очікувати, і її не слід розцінювати як основу для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія набуває стабільного характеру, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або Ренітеком. Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, пацієнтам з обструкцією аортального отвору лівого шлуночка інгібітори АПФ повинні призначатися обережно. Порушення функції нирок У деяких пацієнтів артеріальна гіпотензія, що розвивається після початку інгібіторів АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У деяких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, звичайно оборотного характеру. У пацієнтів з нирковою недостатністю може виникнути необхідність зниження дози та/або частоти прийому препарату. У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки спостерігалося підвищення вмісту сечовини в крові та сироваткового креатиніну. Зміни зазвичай мали оборотний характер і показники поверталися до норми після припинення лікування. Такий характер змін найбільш вірогідний у пацієнтів із нирковою недостатністю. У деяких пацієнтів, у яких не виявлялося захворювань нирок до початку лікування, Ренітек у поєднанні з діуретиками викликав зазвичай незначне і скороминуще підвищення вмісту сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках може знадобитися зниження дози та/або скасування діуретика та/або Ренітеку. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк При призначенні інгібіторів АПФ, включаючи Ренітек, описувалися рідкісні випадки ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникали у різні періоди лікування. У таких випадках слід негайно припинити лікування Ренітеком та встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб переконатися у повному зникненні симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без порушення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до смерті. У тих випадках, коли набряк локалізується в області мови, голосової щілини або гортані і може спричинити обструкцію дихальних шляхів,слід швидко розпочинати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину (адреналіну) 0.1% (0.3-0.5 мл) та/або термінові заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ вища, ніж у інших рас. Анафілактичні реакції під час проведення гіпосенсибілюації алергеном з отрути перетинчастокрилих У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивалися анафілактичні реакції, що загрожують життю пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі У пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN69®) та отримували одночасно інгібітор АПФ, у деяких випадках розвивалися анафілактичні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування діалізних мембран іншого типу чи гіпотензивного засобу іншої групи. Кашель Є повідомлення виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібітором АПФ повинен враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургія/Загальна анестезія Під час великих хірургічних операцій або під час проведення загальної анестезії з використанням засобів, що викликають гіпотензивний ефект, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вдруге по відношенню до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається виражене зниження АТ, що пояснюється подібним механізмом, його можна коригувати збільшенням обсягу рідини, що вводиться. Гіперкаліємія Факторами ризику для розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену або амілориду), а також використання добавок, що містять калій і солей. Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може викликати серйозні, часом фатальні, порушення ритму серця. При необхідності супутнього призначення перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів, слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Гіпоглікемія Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ повинні бути поінформовані про необхідність ретельного контролю рівня глюкози крові (гіпоглікемії), особливо протягом першого місяця спільного застосування цих препаратів. Використання у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та переносимості еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів. Вплив на здатність керувати автомобілем та/або працювати з механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (можливе запаморочення, особливо після прийому початкової дози інгібітору АПФ у хворих, які приймають діуретичні лікарські засоби).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 140 мг/мл Фасування: N1 Форма випуску: р-р д/підшкірного введення Упаковка: шприц-ручка Виробник: Амджен Європа Б. В. Завод-производитель: Амджен Мэньюфэкчуринг Лимитед(Пуэрто-Рико) Действующее вещество: Эволокумаб.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: сильденафіл (у формі цитрату) 20 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 62.632 мг, кальцію гідрофосфат – 20.878 мг, натрію кроскармеллозу – 6 мг, магнію стеарат – 2.4 мг. Склад плівкової оболонки: опадрай білий II OY-LS-28914 (гіпромелоза, титану діоксид, лактози моногідрат, тріацетин) – 3 мг, опадрай прозорий YS-2-19114-A (гіпромелоза, тріацетин) – 0.9 мг. 15 шт. - блістери з ПВХ/алюмінієвої фольги (6) - пачки картонні з контролем першого розтину.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "RVT 20" на одній стороні і "Pfizer" - на іншій.Фармакотерапевтична групаСелективний інгібітор циклогуанозинмонофосфат (цГМФ)-специфічної ФДЕ5. Оскільки ФДЕ5, відповідальна за розпад цГМФ, міститься у кавернозному тілі статевого члена, а й у судинах легень, силденафіл, будучи інгібітором цього ферменту, збільшує вміст цГМФ в гладком'язових клітинах легеневих судин і їх розслаблення. У пацієнтів з легеневою гіпертензією (ЛГ) прийом силденафілу призводить до розширення судин легень та, меншою мірою, інших судин. Силденафіл селективний щодо ФДЕ5 in vitro. Його активність щодо ФДЕ5 перевершує активність щодо інших відомих ізоферментів фосфодіестерази: ФДЕ6, що бере участь у передачі світлового сигналу в сітчастій оболонці ока - у 10 разів; ФДЕ1 – у 80 разів; ФДЕ2, ФДЕ4, ФДЕ7-ФДЕ11 - більш ніж у 700 разів. Активність силденафілу щодо ФДЕ5 більш ніж у 4000 разів перевищує його активність щодо ФДЕ3, цАМФ-специфічної фосфодіестерази, що бере участь у скороченні серця. Силденафіл викликає невелике і скороминуще зниження артеріального тиску, яке в більшості випадків не супроводжується клінічними симптомами. Після прийому силденафілу внутрішньо у дозі 100 мг максимальне зниження систолічного та діастолічного АТ у положенні лежачи у середньому 8.3 мм рт. ст. та 5.3 мм рт. ст. відповідно. Після прийому силденафілу в дозі 80 мг 3 рази на добу у здорових чоловіків-добровольців відзначалося максимальне зниження систолічного та діастолічного АТ у положенні лежачи в середньому на 9.0 мм рт. ст. та 8.4 мм рт. ст. відповідно. Після прийому силденафілу в дозі 80 мг 3 рази на добу у пацієнтів із системною артеріальною гіпертензією систолічний та діастолічний АТ знижувався в середньому на 9.4 мм рт. ст. та 9.1 мм рт. ст. відповідно. У пацієнтів з ЛГ, які отримували силденафіл у дозі 80 мг 3 рази на добу, зниження артеріального тиску було менш вираженим: систолічний та діастолічний артеріальний тиск знижувався на 2 мм рт. ст. При одноразовому прийомі внутрішньо в дозах до 100 мг здоровими добровольцями силденафіл не суттєво впливав на показники ЕКГ. При застосуванні препарату в дозі 80 мг 3 рази на добу у пацієнтів з ЛГ клінічно значущі зміни ЕКГ не виявляли. При вивченні гемодинамічних ефектів силденафілу при одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 100 мг у 14 пацієнтів з тяжким коронарним атеросклерозом (стеноз, принаймні однієї коронарної артерії більше 70%) середній систолічний і діастолічний АТ у спокої знизився на 7% проти вихідним рівнем. Систолічний тиск у легеневій артерії знижувався в середньому на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не погіршував кровообіг у стенозованих коронарних артеріях. У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фансворса-Мунселя 100 виявлено легке та минуще порушення здатності сприйняття кольору (синього/зеленого кольорів); через 2 години після прийому препарату ці зміни зникали. Вважається, що порушення колірного зору викликається пригніченням ФДЕ6, що бере участь у процесі передачі світла в сітчастій оболонці ока. Силденафіл не впливає на гостроту зору, сприйняття контрастності, дані електроретинографії, внутрішньоочний тиск або діаметр зіниці. У пацієнтів з підтвердженою початковою віковою дегенерацією макули силденафіл при одноразовому прийомі в дозі 100 мг не викликав суттєвих змін зорових функцій, зокрема, гостроти зору, оцінюваної за допомогою решітки Амслер, здатності розрізняти кольори світлофора, що оцінюються методом периметрії Хамфрі, та мінливих порушень. , що оцінюються за допомогою методу фотостресу Ефективність у дорослих пацієнтів із ЛГ Досліджували ефективність силденафілу у 278 пацієнтів з первинною ЛГ (63%), ЛГ, що асоціювалася з дифузними захворюваннями сполучної тканини (30%), та ЛГ, що розвинулася після хірургічного лікування вроджених вад серця (7%). У більшості пацієнтів був II (107; 39%) або III (160; 58%) функціональний клас ЛГ за класифікацією ВООЗ, рідше визначалися I (1; 0.4%) або IV (9; 3%) функціональні класи. Пацієнтів з фракцією викиду лівого шлуночка менше 45% або фракцією укорочення розміру лівого шлуночка менше 0.2 у дослідження не включали, так само як і пацієнтів, для яких виявилася неефективною терапія бозентаном. Силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг або 80 мг застосовували разом із стандартною терапією (пацієнти контрольної групи отримували плацебо).Первинною кінцевою точкою було підвищення толерантності до фізичного навантаження тесту шестихвилинної ходьби через 12 тижнів після початку лікування. У всіх трьох групах пацієнтів, які отримували силденафіл у різних дозах, вона достовірно збільшувалася порівняно з плацебо. Збільшення пройденої дистанції (з поправкою на плацебо) склало 45 м, 46 м та 50 м у пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно. Достовірних відмінностей між групами хворих, які приймали силденафіл, не виявлено.Достовірних відмінностей між групами хворих, які приймали силденафіл, не виявлено.Достовірних відмінностей між групами хворих, які приймали силденафіл, не виявлено. Поліпшення результатів тесту шестихвилинної ходьби спостерігалося після 4 тижнів терапії. Цей ефект зберігався на 8-му та 12-му тижнях терапії. Середній терапевтичний ефект послідовно спостерігався у результатах тесту шестихвилинної ходьби у всіх групах силденафілу порівняно з плацебо у популяціях пацієнтів, спеціально відібраних за такими ознаками: демографічним, географічним та особливостям захворювання. Базові параметри (тест ходьби та гемодинаміка) та ефекти, в основному, були схожими у групах пацієнтів з ЛГ різних функціональних класів з ВООЗ та різної етіології. Статистично значуще покращення результатів тесту шестихвилинної ходьби спостерігалося у групі пацієнтів, які отримували силденафіл у дозі 20 мг. Для пацієнтів з ЛГ функціональних класів II та III покращення результатів тесту шестихвилинної ходьби, скориговані з плацебо, становить 49 м та 45 м відповідно. У пацієнтів, які отримували силденафіл у всіх дозах, середній тиск у легеневій артерії достовірно знижувався порівняно з плацебо. З поправкою на ефект плацебо зниження тиску в легеневій артерії склало у пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг: 2.7 мм рт. ст., 3.0 мм рт. ст. та 5.1 мм рт. ст. відповідно. Крім того, виявлялося покращення наступних показників: опір легеневих судин, тиск у правому передсерді та серцевий викид. Зміни ЧСС та системного АТ були незначними. Ступінь зниження опору легеневих судин перевищувала рівень зниження ОПСС. У пацієнтів, які отримували силденафіл, виявили тенденцію до покращення клінічного перебігу захворювання, зокрема зниження частоти госпіталізацій щодо ЛГ. Частка пацієнтів, стан яких покращився, принаймні,на один функціональний клас за класифікацією ВООЗ протягом 12 тижнів у групах силденафілу була вищою (28%, 36% та 42% пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно), ніж у групі плацебо (7%) . Крім того, лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%).Лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%).Лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%). Інформація щодо довгострокового виживання У продовженому дослідженні було встановлено, що Реваціо® підвищує  виживання пацієнтів із ЛГ. Ефективність у дорослих пацієнтів із ЛГ при сумісному застосуванні з епопростенолом Ефективність силденафілу вивчали у 267 пацієнтів із стабільним перебігом ЛГ на фоні внутрішньовенного введення епопростенолу. У дослідження включали пацієнтів з первинною ЛГ та ЛГ, що асоціювалася з дифузними захворюваннями сполучної тканини. Пацієнти були рандомізовані на групи плацебо та силденафілу (з фіксованою титрацією, починаючи з дози 20 мг, до 40 мг і потім 80 мг, 3 рази на добу) при комбінованій терапії з внутрішньовенним введенням епопростенолу. Первинною кінцевою точкою було підвищення толерантності до фізичного навантаження тесту шестихвилинної ходьби через 16 тижнів після початку лікування. Збільшення пройденої дистанції у групі силденафілу становило 30.1 м проти 4.1 м у групі плацебо. У пацієнтів, які приймали силденафіл, середній тиск легеневої артерії достовірно знижувався на 3.9 мм рт. ст. порівняно із групою плацебо. Клінічні наслідки Терапія силденафілом значно збільшувала час до клінічного погіршення ЛГ проти плацебо. За оцінкою Каплана-Майєра у пацієнтів, які отримують плацебо, ризик розвитку погіршення був утричі вищим (див. таблицю 1). Період часу до клінічного погіршення визначався час від рандомізації пацієнтів до перших ознак погіршення (летальний результат, трансплантація легені, ініціювання терапії бозентаном або зміна дози епопростенолу через клінічне погіршення). У 23 пацієнтів із групи плацебо відзначали ознаки клінічного погіршення (17.6%), тоді як у групі силденафілу погіршення відзначалося у 8 пацієнтів (6%). Таблиця 1.   Плацебо Реваціо ® Кількість пацієнтів із ознаками клінічного погіршення n (%) 23 (17.6) 8 (6) Пропорція пацієнтів із погіршенням (розрахунок за методом Каплана-Майєра) Довірчий інтервал 95% 0.187 (0.12-0.26) 0.062 (0.02-0.1) У пацієнтів з первинною ЛГ відзначали середнє відхилення в тесті шестихвилинної ходьби: при одночасному застосуванні з силденафілом – 26.39 м, при застосуванні з плацебо – 11.84 м. У пацієнтів з ЛГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини – 18.32 м та 17. Ефективність та безпека застосування силденафілу у дорослих пацієнтів з ЛГ (при одночасному застосуванні з бозентаном) В цілому, профіль побічних ефектів у двох групах (одночасне застосування силденафілу та бозентану та монотерапія бозентаном) був однаковий та відповідав профілю побічних ефектів при застосуванні силденафілу.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо силденафіл швидко всмоктується із ШКТ. Абсолютна біодоступність становить близько 41% (від 25 до 63%). Cmax силденафілу в плазмі досягається через 30-120 хв (в середньому - через 60 хв) після прийому внутрішньо натще. Після прийому силденафілу 3 рази на добу в діапазоні доз від 20 мг до 40 мг AUC та Cmax збільшуються пропорційно дозі. При прийомі силденафілу в дозі 80 мг 3 рази на добу його концентрація у плазмі збільшується нелінійно. При одночасному прийомі з їжею швидкість всмоктування силденафілу знижується. При одночасному прийомі з жирною їжею час досягнення Cmax збільшується на 60 хв, а Cmax зменшується в середньому на 29%, проте рівень всмоктування істотно не змінюється (AUC знижується на 11%). Розподіл Vd силденафілу у рівноважному стані становить у середньому 105 л. Після прийому внутрішньо силденафілу в дозі 20 мг 3 рази на добу Cmax силденафілу в плазмі в рівноважному стані становить близько 113 нг/мл. Зв'язування силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації силденафілу. Через 90 хв після прийому препарату в спермі здорових добровольців виявлено менше 0,0002% дози силденафілу (в середньому 188 нг). Метаболізм Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією мікросомальних ізоферментів цитохрому Р450: CYP3A4 (основний шлях) та CYP2C9 (другорядний шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт утворюється внаслідок N-деметилювання силденафілу. Селективність впливу цього метаболіту на ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, яке активність щодо ФДЭ5 in vitro становить близько 50% активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі становить близько 40% концентрації силденафілу. N-деметильний метаболіт піддається подальшому перетворенню; кінцевий T1/2 становить близько 4 год. У пацієнтів з ЛГ співвідношення концентрацій N-деметильного метаболіту та силденафілу вище. Концентрація N-деметильного метаболіту в плазмі становить близько 72% від такої силденафілу (20 мг 3 рази на добу).Вклад метаболіту у фармакологічну активність силденафілу становить 36%, його внесок у клінічний ефект препарату невідомий. Виведення Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, а кінцевий T1/2 - 3-5 год. Після прийому внутрішньо силденафіл виводиться у вигляді метаболітів, в основному, через кишечник (близько 80% дози) та меншою мірою нирками (близько 13% дози). ). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку (65 років і старше) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу та його активного N-деметильного метаболіту в плазмі крові приблизно на 90% вища, ніж у пацієнтів молодшого віку (18-45 років). Оскільки зв'язування силденафілу з білками плазми залежить від віку пацієнта, концентрація вільного силденафілу в плазмі крові у літніх пацієнтів вища приблизно на 40%. При нирковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості (КК 30-80 мл/хв) фармакокінетика силденафілу після одноразового вживання в дозі 50 мг не змінюється. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (КК <30 мл/хв) кліренс силденафілу знижується, що призводить до збільшення AUC на 100% та Cmax на 88% порівняно з показниками при нормальній функції нирок у пацієнтів тієї ж вікової групи. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня AUC та Cmax N-деметильного метаболіту вище на 200% та 79% відповідно, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. У добровольців з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення AUC (85%) та Cmax (47%) порівняно з показниками при нормальній функції печінки. пацієнтів тієї ж вікової групи. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не вивчалась. При вивченні фармакокінетики силденафілу у пацієнтів з ЛГ у популяційну фармакокінетичну модель включали вік, стать, расову приналежність, показники функції нирок та печінки. Дані, які використовували для популяційного аналізу, включали широкий спектр демографічних і лабораторних параметрів, пов'язаних зі станом функції печінки і нирок. Демографічні показники, а також параметри функції печінки або нирок не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику силденафілу у пацієнтів з ЛГ. У пацієнтів з ЛГ після прийому силденафілу в дозах від 20 мг до 80 мг 3 рази на добу його середні Css були на 20-50% вищими, ніж у здорових добровольців. Cminсилденафілу в плазмі крові була в 2 рази вищою, ніж у здорових добровольців. Отримані дані вказують на зниження кліренсу та/або збільшення біодоступності силденафілу після внутрішнього прийому у пацієнтів з ЛГ порівняно зі здоровими добровольцями.Клінічна фармакологіяІнгібітор фосфодіестерази-5. Препарат для лікування легеневої гіпертензії.Показання до застосуванняЛегенева гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; венооклюзійна хвороба легень; спільне застосування з донаторами оксиду азоту або нітратами у будь-якій формі; спільне застосування з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (в т.ч. кетоконазолом, ітраконазолом та ритонавіром); втрата зору в одному оці внаслідок передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва; спадкові дегенеративні захворювання сітчастої оболонки ока (пігментний ретиніт); тяжке порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); інсульт або інфаркт міокарда в анамнезі; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 90 мм рт. ст., діастолічний АТ менше 50 мм рт. ст.); непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; дитячий та підлітковий вік до 18 років (дослідження ефективності та безпеки не проводилися). З обережністю: I або IV функціональні класи ЛГ (ефективність та безпека не встановлені); анатомічна деформація пеніса (ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні) та захворювання, що привертають до розвитку приапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкоз); захворювання, що супроводжуються кровотечею, або загострення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки; серцева недостатність, нестабільна стенокардія, життєзагрозливі аритмії, артеріальна гіпертензія (АТ >170/100 мм рт. ст.), обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), рідко зустрічається синдром множинної з боку вегетативної нервової системи; гіповолемія;передня неартеріїтна ішемічна невропатія зорового нерва в анамнезі; спільне застосування з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (в т.ч. еритроміцином, саквінавіром, кларитроміцином, телітроміцином та нефазодоном) та альфа-адреноблокаторами; сумісне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяВ експериментальних дослідженнях на тваринах препарат не чинив прямої або непрямої небажаної дії протягом вагітності, розвитку ембріона/плода. Дослідження на тваринах показали токсичний вплив по відношенню до постнатального розвитку. Оскільки адекватні контрольовані дослідження застосування силденафілу у вагітних не проводилися, застосування Реваціо® при вагітності можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Невідомо, чи виділяється силденафіл із грудним молоком. При необхідності застосування препарату Реваціо у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Доклінічні дослідження не показали негативного впливу силденафілу на фертильність. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (дослідження ефективності та безпеки не проводились).Побічна діяПобічні явища розподілені за системою класифікації MedDRA за системами органів та частотою: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), рідко (>1/1000, <1/100), дуже рідко (<1/1000), частота невідома (частота яких може бути визначено виходячи з наявних даних). Інфекції та інвазії: часто – запалення підшкірної клітковини, грип, неуточнений синусит. З боку системи кровотворення: часто – неуточнена анемія. З боку обміну речовин: часто – затримка рідини (набряки). Психічні порушення: часто – безсоння, тривожність. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – тремор, парестезія, неуточнене відчуття печіння, гіпестезія; частота невідома – мігрень. З боку органів чуття: часто – крововилив у сітчасту оболонку ока, неуточнені порушення зору, затуманений зір, фотофобія, хроматопсія, ціанопсія, запалення очей, почервоніння очей, вертиго; рідко – зниження гостроти зору, диплопія, порушення чутливості ока; дуже рідко – раптова глухота. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – гіперемія (почервоніння шкіри обличчя); частота невідома – зниження АТ. З боку дихальної системи: часто – неуточнений бронхіт, носова кровотеча, неуточнений риніт, кашель, закладеність носа. З боку травної системи: дуже часто – діарея, диспепсія; часто - неуточнений гастрит, неуточнений гастроентерит, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, геморой, здуття живота, сухість у роті. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – алопеція, еритема, підвищене нічне потовиділення; частота невідома - шкірний висип. З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – біль у кінцівках; часто – міалгія, біль у спині. З боку репродуктивної системи: часто – гінекомастія, гемоспермія; частота невідома – пріапізм, тривала ерекція. Інші: часто – лихоманка. Загальна частота необхідності припинення лікування препаратом Реваціо в рекомендованій дозі 20 мг 3 рази на добу була низькою і не відрізнялася від такої в групі плацебо (2.9%). У плацебо-контрольованому дослідженні вивчали ефект ад'ювантної терапії препаратом Реваціо як доповнення до внутрішньовенного введення епопростенолу. 134 пацієнти з ЛГ отримували препарат Реваціо® у добових дозах від 20 мг до 80 мг 3 рази на добу та епопростенол, і 131 пацієнт отримував плацебо та епопростенол. Тривалість лікування становила 16 тижнів. Загальна частота припинення терапії через несприятливі події у групі силденафіл/епопростенол становила 5.2% порівняно з 10.7% у групі плацебо/епопростенол.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження взаємодії силденафілу з іншими лікарськими засобами проводилися на здорових добровольцях, крім випадків, зазначених окремо. Дані результати справедливі для інших груп пацієнтів та методів введення. Дослідження in vitro Метаболізм силденафілу відбувається, в основному, під дією ізоферментів цитохрому Р450: CYP3A4 (основний шлях) та CYP2C9 (мінорний шлях), тому інгібітори цих ізоферментів можуть знижувати кліренс силденафілу, а індуктори – підвищувати його кліренс. Дослідження in vivo У дослідженні на здорових чоловіках-добровольцях застосування антагоніста ендотеліну бозентана, який є помірним індуктором ізоферментів CYP3A4, CYP2C9 і, можливо, CYP2C19, у рівноважному стані (125 мг 2 рази на добу) призводило до зниження AUC і Cmax 3 рази/добу) на 62.6% та 55.4% відповідно. Хоча спільний прийом двох препаратів не супроводжувався клінічно значущими змінами АТ у положенні лежачи і стоячи і добре переносився здоровими добровольцями, силденафіл разом із бозентаном слід застосовувати з обережністю. Застосування ритонавіру (500 мг 2 рази на добу), інгібітору протеази ВІЛ та потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4, у комбінації з силденафілом (100 мг одноразово) призводило до збільшення Cmax силденафілу на 300% (в 4 рази) раз). Через 24 години концентрація силденафілу в плазмі крові склала близько 200 нг/мл проти 5 нг/мл при призначенні тільки силденафілу, що узгоджується з інформацією про виражений вплив ритонавіру на фармакокінетику різних субстратів цитохрому Р450. Сполучене застосування силденафілу з ритонавіром не рекомендується. Спільне застосування саквінавіру (1200 мг 3 рази на добу), інгібітору протеази ВІЛ та ізоферменту CYP3A4, з силденафілом (100 мг одноразово) призводить до збільшення Cmax силденафілу на 140% та AUC на 210% відповідно. Силденафіл не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Найбільш сильні інгібітори ізоферменту CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть чинити дію, подібну до ритонавіру. При одноразовому прийомі силденафілу в дозі 100 мг на фоні терапії еритроміцином, що є помірним інгібітором ізоферменту CYP3A4, у рівноважному стані (500 мг 2 рази на добу протягом 5 днів) виявлено збільшення AUC силденафілу на 182%. Такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як кларитроміцин, телитроміцин і нефазодон, ймовірно, можуть чинити ефект, подібний до ефекту ритонавіру. Такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як саквінавір або еритроміцин, можуть збільшувати AUC у 7 разів. У зв'язку з цим, при одночасному застосуванні з силденафілом слід коригувати дозу інгібіторів ізоферменту CYP3A4. У здорових чоловіків-добровольців азитроміцин (500 мг на добу протягом 3 днів) не впливав на AUC, Cmax, Тmах, константу швидкості елімінації або Т1/2силденафілу та його головного циркулюючого метаболіту. Циметидин (800 мг), інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор ізоферменту CYP3A4, викликав збільшення концентрацій силденафілу (50 мг) у плазмі здорових добровольців на 56%. Одноразовий прийом антацидів (магнію гідроксиду та алюмінію гідроксиду) не впливав на біодоступність силденафілу. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіолу 30 мкг та левоноргестрелу 150 мкг) не впливало на фармакокінетику силденафілу. Встановлено, що у пацієнтів з ЛГ знижується кліренс силденафілу приблизно на 30% при одночасному застосуванні зі слабкими або середніми інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та на 34% при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. AUC силденафілу при його застосуванні в дозі 80 мг 3 рази на добу була в 5 разів вищою, ніж при призначенні препарату в дозі 20 мг 3 рази на добу. У дослідженнях взаємодії з інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як саквінавір і еритроміцин (за винятком найсильніших інгібіторів ізоферменту CYP3A4, таких як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) AUC силденафілу в цьому діапазоні концентрацій Кліренс силденафілу збільшується приблизно в 3 рази при одночасному застосуванні зі слабкими індукторами ізоферменту CYP3A4, що відповідає ефекту бозентана на кліренс силденафілу у здорових добровольців. Очікується, що одночасне застосування силденафілу з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 призведе до значного зниження концентрації силденафілу у плазмі. При одночасному застосуванні силденафілу (у дозі 20 мг 3 рази на добу) у дорослих пацієнтів з ЛГ та бозентану у стабільній дозі (62.5 - 125 мг 2 рази на добу) відзначалося таке саме зниження експозиції силденафілу, як і при застосуванні у здорових добровольців. Вплив силденафілу на фармакокінетику інших лікарських засобів Дослідження in vitro Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4 цитохрому Р450 (IC50 >150 мкМ). Не очікується, що силденафіл впливатиме на сполуки, що є субстратами цих ізоферментів, у клінічно значущих концентраціях. Дослідження in vivo Силденафіл діє на систему NO/цГМФ і посилює гіпотензивну дію нітратів. Його спільне застосування з донаторами оксиду азоту чи нітратами у будь-яких формах протипоказано. При одночасному призначенні альфа-адреноблокатора доксазозину (4 мг та 8 мг) та силденафілу (25 мг, 50 мг та 100 мг) пацієнтам з доброякісною гіперплазією передміхурової залози додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ у положенні лежачи становило 7/7, 9 8/4 мм рт. ст., а в положенні стоячи - 6/6, 11/4 та 4/5 мм рт. ст. відповідно. При призначенні силденафілу пацієнтам, які отримують доксазозин, відмічені рідкісні випадки розвитку ортостатичної гіпотензії, що супроводжувалася запамороченням, але не непритомністю. Застосування силденафілу у пацієнтів, які приймають α-адреноблокатори, може призвести до клінічно значущої артеріальної гіпотензії у пацієнтів з лабільністю артеріального тиску. При вивченні взаємодії силденафілу (100 мг) з амлодипіном у пацієнтів з артеріальною гіпертензією було відмічено додаткове зниження систолічного та діастолічного АТ у положенні лежачи на 8 мм рт. ст. та 7 мм рт. ст. відповідно. Подібне зниження артеріального тиску відзначалося при застосуванні одного силденафілу у здорових добровольців. Ознак взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), що метаболізується під дією ізоферменту CYP2C9, не виявлено. Силденафіл (50 мг) не викликав додаткового збільшення часу кровотечі, викликаного ацетилсаліцилової кислотою (150 мг), що застосовується як антиагрегантний засіб. Силденафіл (50 мг) не посилював гіпотензивну дію етанолу у здорових добровольців за максимальної концентрації етанолу в крові 80 мг/дл. У здорових добровольців силденафіл у рівноважному стані (80 мг 3 рази на добу) викликав збільшення AUC та Cmax бозентану (125 мг 2 рази на добу) на 49.8% та 42% відповідно. При одночасному застосуванні бозентану в початковій дозі 62.5 мг - 125 мг 2 рази на добу у дорослих пацієнтів з ЛГ та силденафілу в дозі 20 мг 3 рази на добу відзначається менше збільшення AUC бозентану порівняно зі здоровими добровольцями, які отримують силденафіл у дозі 80 мг. /сут. Силденафіл у одноразовій дозі 100 мг не впливав на фармакокінетику у рівноважному стані інгібіторів протеази ВІЛ саквінавіру та ритонавіру, які є субстратами ізоферменту CYP3A4. Силденафіл не надавав клінічно значущого впливу на концентрацію пероральних контрацептивів у плазмі крові (етинілестрадіолу 30 мкг та левоноргестрелу 150 мкг).Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо. Рекомендована доза препарату Реваціо - 20 мг 3 рази на добу з інтервалом близько 6-8 годин незалежно від їди. Максимальна рекомендована доза становить 60 мг. Пацієнтам похилого віку (≥65 років) корекція дози не потрібна. Пацієнтам з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна, проте при поганій переносимості препарату дозу знижують до 20 мг 2 рази на добу. Порушення функції печінки: корекція дози у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не потрібна, проте при поганій переносимості препарату дозу знижують до 20 мг 2 рази на добу. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) застосування препарату не досліджувалося. Застосування у пацієнтів, які отримують супутню терапію Контрольовані дослідження щодо оцінки ефективності та безпеки застосування силденафілу у поєднанні з іншими препаратами (бозентан, илопрост) для лікування ЛГ не проводилися. Комбіновану терапію препаратом Реваціо® із зазначеними препаратами слід проводити з обережністю, можливо, може знадобитися корекція дози силденафілу. Тим не менш, немає даних про необхідність підвищення дози силденафілу при одночасному застосуванні з бозентаном. Ефективність та безпека застосування препарату Реваціо у поєднанні з іншими інгібіторами ФДЕ5 у пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією не вивчена. Одночасне застосування силденафілу із сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) не рекомендується. Однак у разі необхідності такого поєднання дозу препарату Реваціо® слід зменшити до 20 мг 2 рази на добу у пацієнтів, які вже отримують такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як еритроміцин та саквінавір. При необхідності одночасного застосування з більш потужними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як кларитроміцин, телитроміцин і нефазодон, дозу препарату Реваціо слід зменшити до 20 мг 1 раз на добу.ПередозуванняСимптоми: головний біль, припливи крові до шкіри обличчя, запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення органу зору. Лікування: симптоматичне. Діаліз є неефективним (силденафіл активно зв'язується з білками плазми).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЩоб уникнути ускладнень, препарат слід застосовувати строго за призначенням лікаря. Ефективність препарату Реваціо у пацієнтів з тяжкою легеневою гіпертензією (IV функціональний клас) не доведена. У разі погіршення стану пацієнта на фоні терапії препаратом Реваціо слід розглянути можливість переходу на терапію, що використовується для лікування даної стадії легеневої гіпертензії (наприклад, епопростенолом). При сумісному застосуванні Реваціо® з бозентаном або іншими індукторами ізоферменту CYP3A4 може знадобитися корекція дози. Співвідношення користь/ризик препарату Реваціо у пацієнтів з легеневою гіпертензією І функціонального класу не встановлено. Дослідження щодо застосування силденафілу в лікуванні вторинної легеневої гіпертензії, за винятком легеневої гіпертензії, пов'язаної із захворюваннями сполучної тканини та резидуальної легеневої гіпертензії, не проводилися. Артеріальна гіпотензія Реваціо® має системну вазодилатуючу дію, що призводить до невеликого транзиторного зниження артеріального тиску. До призначення препарату необхідно уважно оцінити ризик можливих небажаних проявів вазодилатуючого ефекту у пацієнтів з артеріальною гіпотензією (АТ < 90/50 мм рт. ст. у стані спокою), гіповолемією, тяжкою обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна а також з синдромом множинної системної атрофії, що рідко зустрічається, що виявляється важким порушенням регуляції АТ з боку вегетативної нервової системи. Оскільки спільне застосування силденафілу та альфа-адреноблокаторів може призвести до розвитку симптоматичної гіпотензії у чутливих пацієнтів, силденафіл слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають альфа-адреноблокатори.Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають альфа-адреноблокатори, починати приймати силденафіл слід лише після того, як буде досягнуто стабілізації показників гемодинаміки у цих пацієнтів. Лікар повинен проінформувати пацієнтів про те, які дії слід зробити у разі появи симптомів постуральної гіпотензії. Серцево-судинні ускладнення У ході постмаркетингового застосування препарату Реваціо® для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як серйозні серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморагічний інсульт гіпертензія та гіпотензія), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з цих небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому препарату Реваціо без подальшої сексуальної активності.Неможливо встановити наявність прямого зв'язку між небажаними явищами, що відзначалися, і зазначеними факторами або іншими причинами. Зорові порушення Були відмічені рідкісні випадки розвитку передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва як причини погіршення або втрати зору на фоні застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи Реваціо®. Більшість цих пацієнтів мали фактори ризику, такі як екскавація (поглиблення) диска зорового нерва, вік старше 50 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, ІХС, гіперліпідемія та куріння. У разі раптової втрати зору пацієнтам слід негайно припинити прийом Реваціо® і звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, які раніше відзначали випадки передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва, існує підвищений ризик розвитку даного захворювання. У зв'язку з цим лікар повинен обговорити з пацієнтом можливі ризики застосування інгібіторів ФДЕ5. У таких пацієнтів Реваціо® слід застосовувати з обережністю та після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик. Порушення слуху У деяких постмаркетингових та клінічних дослідженнях повідомляється про випадки раптового погіршення або втрати слуху, пов'язані із застосуванням усіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи Реваціо®. Більшість пацієнтів мали фактори ризику раптового погіршення або втрати слуху. Причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 та раптовим погіршенням слуху або втратою слуху не встановлено. У разі раптового погіршення слуху або втрати слуху на фоні застосування препарату слід негайно проконсультуватися з лікарем. Кровотечі Силденафіл посилює антиагрегантний ефект нітропрусиду натрію, донатора оксиду азоту на тромбоцити людини in vitro. Дані щодо безпеки застосування препарату Реваціо® у пацієнтів зі схильністю до кровоточивості або загостренням виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки відсутні, тому препарат у цих пацієнтів слід застосовувати з обережністю. Частота носових кровотеч у пацієнтів із ЛГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини, була вищою (силденафіл 12.9%, плацебо 0%), ніж у пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією (силденафіл 3%, плацебо 2.4%). У пацієнтів, які отримували силденафіл у поєднанні з антагоністом вітаміну К, частота носових кровотеч була вищою (8.8%), ніж у пацієнтів, які не приймали антагоніст вітаміну К (1.7%). Пріапізм При тривалості ерекції понад 4 години слід негайно звернутися за медичною допомогою. Якщо не було проведено негайне медичне втручання, можливе пошкодження тканин статевого члена та повна втрата потенції. Одночасне застосування з бозентаном При застосуванні препарату Реваціо на тлі початкової терапії бозентаном не відзначалося поліпшення стану пацієнтів (оцінка за допомогою тесту шестихвилинної ходьби) порівняно із застосуванням монотерапії бозентаном. Результати тесту шестихвилинної ходьби відрізнялися у пацієнтів з первинною ЛГ та ЛГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини. У пацієнтів із ЛГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини, результат одночасного застосування препарату Реваціо® та бозентану був гіршим, ніж при застосуванні монотерапії бозентаном, але краще, ніж у пацієнтів з первинною ЛГ, які отримували монотерапію бозентаном. Таким чином, лікарю слід оцінювати результат терапії при одночасному застосуванні препарату Реваціо® та бозентана у пацієнтів з первинною ЛГ, спираючись на свій досвід терапії ЛГ.Одночасне застосування препарату Реваціо® та бозентану у пацієнтів з ЛГ, пов'язаних із системними захворюваннями сполучної тканини, не рекомендується. Одночасне застосування з іншими інгібіторами ФДЕ5 Ефективність та безпека одночасного застосування препарату Реваціо з іншими інгібіторами ФДЕ5, в т.ч. з препаратом Віагра, у пацієнтів з ЛГ не вивчалися, тому застосування такої комбінації не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Реваціо незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами. Однак оскільки при прийомі препарату можливі виражене зниження артеріального тиску, запаморочення, розвиток хроматопсії, затуманеного зору та інших побічних явищ слід уважно ставитися до індивідуальної дії препарату у зазначених ситуаціях, особливо на початку лікування та зміні режиму дозування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб: ; Активна речовина: інозин (рибоксин) у перерахунку на 100% речовину – 200 мг. Допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 55,6 мг, сахароза (цукор-рафінад) – 10,5 мг, метилцелюлоза водорозчинна – 1,7 мг, кислота стеаринова – 2,2 мг. допоміжні речовини для оболонки: ; 0,04 мг. 50 таблеток у банку зі скла або у банку полімерного типу БП.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаІнозин відноситься до групи лікарських засобів, що регулюють метаболічні процеси. Препарат є попередником синтезу пуринових нуклеотидів: аденозинтрифосфату та гуанозинтрифосфату. Чинить антигіпоксичну, метаболічну та антиаритмічну дію. Підвищує енергетичний баланс міокарда, покращує коронарний кровообіг, запобігає наслідкам інтраопераційної ішемії нирок. Приймає безпосередню участь в обміні глюкози та сприяє активізації обміну в умовах гіпоксії та за відсутності аденозинтрифосфату. Активує метаболізм піровиноградної кислоти для забезпечення нормального процесу тканинного дихання, а також сприяє активуванню ксантиндегідрогенази. Стимулює синтез нуклеотидів, посилює активність деяких ферментів циклів Кребса. Проникаючи в клітини, підвищує енергетичний рівень, позитивно впливає на процеси обміну в міокарді, збільшує силу скорочень серця і сприяє більш повному розслабленню міокарда в діастолі, внаслідок чого зростає ударний об'єм крові. Знижує агрегацію тромбоцитів, активує регенерацію тканин (особливо міокарда та слизової оболонки шлунково-кишкового тракту).ФармакокінетикаДобре абсорбується у шлунково-кишковому тракті. Метаболізується в печінці з утворенням глюкуронної кислоти та подальшим її окисленням. У незначній кількості виводиться нирками.Клінічна фармакологіяПрепарат, що нормалізує метаболізм міокарда, що зменшує гіпоксію тканин.Показання до застосуванняПризначають дорослим у комплексній терапії ішемічної хвороби серця після перенесеного інфаркту міокарда порушень ритму серця, зумовлених застосуванням серцевих глікозидів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до препарату, подагра, гіперурикемія. Непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази.Вагітність та лактаціяБезпека застосування препарату Рибоксин під час вагітності та в період лактації не встановлена. Застосування препарату Рибоксин протипоказане під час вагітності. На час лікування препаратом Рибоксин слід припинити вигодовування груддю.Побічна діяМожливі алергічні реакції у вигляді кропив'янки, свербежу шкіри, гіперемії шкіри (потрібна відміна препарату). Рідко під час лікування препаратом підвищується концентрація сечової кислоти в крові та загострення подагри (при тривалому застосуванні).Взаємодія з лікарськими засобамиІмунодепресанти (азатіоприн, антилімфолін, циклоспорин, тимодепресин та ін.) при одночасному застосуванні знижують ефективність Рибоксину.Спосіб застосування та дозиРибоксин призначають внутрішньо до їди. Добова доза препарату при пероральному прийомі становить 0,6-2,4 г. У перші дні лікування добова доза дорівнює 0,6-0,8 г (по 200 мг 3-4 рази на день). У разі хорошої переносимості дозу підвищують на 2-3 до 1,2 г (0,4 г 3 рази на день), при необхідності – до 2,4 г на добу. Тривалість лікування – від 4 тижнів до 1,5-3 місяців. При урокопропорфірії добова доза становить 0,8 г (по 200 мг 4 десь у день). Курс лікування – 1-3 місяці.ПередозуванняВипадки передозування невідомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування препаратом Рибоксин слід контролювати концентрацію сечової кислоти в крові та сечі. Інформація для хворих на цукровий діабет: 1 таблетка препарату відповідає 0,00641 хлібної одиниці. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та управління механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги Немає даних про негативний вплив застосування препарату Рібоксину щодо здатності керувати автомобілем або керувати машинами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься речовина, що діє: інозин 200 мг. В упаковці 50 пігулок.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаНуклеозид пурину, попередник АТФ. Покращує метаболізм міокарда, має антигіпоксичну та антиаритмічну дію. Підвищує енергетичний баланс міокарда. Чинить захисну дію на нирки в умовах ішемії в ході операції. Бере участь у обміні глюкози, підвищує активність низки ферментів циклу Кребса. Стимулює синтез нуклеотидів.ФармакокінетикаІнозин добре абсорбується із ШКТ. Метаболізується в печінці з утворенням глюкуронової кислоти та подальшим її окисленням. У незначній кількості виділяється нирками.Клінічна фармакологіяПрепарат, що нормалізує метаболізм міокарда, що зменшує гіпоксію тканин.Показання до застосуванняІХС, міокардіодистрофія, стан після інфаркту міокарда, вроджені та набуті вади серця, порушення ритму серця, особливо при глікозидній інтоксикації, міокардит, дистрофічні зміни міокарда після тяжких фізичних навантажень та перенесених інфекційних захворювань або внаслідок ендокринних порушень; гепатити, цироз печінки, жирова дистрофія печінки, зокрема. викликані алкоголем чи лікарськими засобами; профілактика лейкопенії при радіоактивному опроміненні; операції на ізольованій нирці (як засіб фармакологічного захисту при тимчасовій відсутності кровообігу в органі, що оперується).Протипоказання до застосуванняПодагра, гіперурикемія, підвищена чутливість до інозину.Побічна діяМожливо: свербіж, гіперемія шкіри. Рідко: підвищення концентрації сечової кислоти.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо початкова добова доза становить 600-800 мг, потім дозу поступово збільшують до 2.4 г на добу в 3-4 прийоми. При внутрішньовенному (струменевому або краплинному) введенні початкова доза становить 200 мг 1 раз на добу, потім дозу збільшують до 400 мг 1-2 рази на добу. Тривалість курсового лікування визначається індивідуально.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю призначають інозин у разі порушення функції нирок. При появі сверблячки та гіперемії шкіри інозин слід відмінити.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься речовина, що діє: інозин 200 мг. В упаковці 50 пігулок.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаНуклеозид пурину, попередник АТФ. Покращує метаболізм міокарда, має антигіпоксичну та антиаритмічну дію. Підвищує енергетичний баланс міокарда. Чинить захисну дію на нирки в умовах ішемії в ході операції. Бере участь у обміні глюкози, підвищує активність низки ферментів циклу Кребса. Стимулює синтез нуклеотидів.ФармакокінетикаІнозин добре абсорбується із ШКТ. Метаболізується в печінці з утворенням глюкуронової кислоти та подальшим її окисленням. У незначній кількості виділяється нирками.Клінічна фармакологіяПрепарат, що нормалізує метаболізм міокарда, що зменшує гіпоксію тканин.Показання до застосуванняІХС, міокардіодистрофія, стан після інфаркту міокарда, вроджені та набуті вади серця, порушення ритму серця, особливо при глікозидній інтоксикації, міокардит, дистрофічні зміни міокарда після тяжких фізичних навантажень та перенесених інфекційних захворювань або внаслідок ендокринних порушень; гепатити, цироз печінки, жирова дистрофія печінки, зокрема. викликані алкоголем чи лікарськими засобами; профілактика лейкопенії при радіоактивному опроміненні; операції на ізольованій нирці (як засіб фармакологічного захисту при тимчасовій відсутності кровообігу в органі, що оперується).Протипоказання до застосуванняПодагра, гіперурикемія, підвищена чутливість до інозину.Побічна діяМожливо: свербіж, гіперемія шкіри. Рідко: підвищення концентрації сечової кислоти.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо початкова добова доза становить 600-800 мг, потім дозу поступово збільшують до 2.4 г на добу в 3-4 прийоми. При внутрішньовенному (струменевому або краплинному) введенні початкова доза становить 200 мг 1 раз на добу, потім дозу збільшують до 400 мг 1-2 рази на добу. Тривалість курсового лікування визначається індивідуально.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю призначають інозин у разі порушення функції нирок. При появі сверблячки та гіперемії шкіри інозин слід відмінити.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься речовина, що діє: інозин 200 мг. В упаковці 50 пігулок.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаНуклеозид пурину, попередник АТФ. Покращує метаболізм міокарда, має антигіпоксичну та антиаритмічну дію. Підвищує енергетичний баланс міокарда. Чинить захисну дію на нирки в умовах ішемії в ході операції. Бере участь у обміні глюкози, підвищує активність низки ферментів циклу Кребса. Стимулює синтез нуклеотидів.ФармакокінетикаІнозин добре абсорбується із ШКТ. Метаболізується в печінці з утворенням глюкуронової кислоти та подальшим її окисленням. У незначній кількості виділяється нирками.Клінічна фармакологіяПрепарат, що нормалізує метаболізм міокарда, що зменшує гіпоксію тканин.Показання до застосуванняІХС, міокардіодистрофія, стан після інфаркту міокарда, вроджені та набуті вади серця, порушення ритму серця, особливо при глікозидній інтоксикації, міокардит, дистрофічні зміни міокарда після тяжких фізичних навантажень та перенесених інфекційних захворювань або внаслідок ендокринних порушень; гепатити, цироз печінки, жирова дистрофія печінки, зокрема. викликані алкоголем чи лікарськими засобами; профілактика лейкопенії при радіоактивному опроміненні; операції на ізольованій нирці (як засіб фармакологічного захисту при тимчасовій відсутності кровообігу в органі, що оперується).Протипоказання до застосуванняПодагра, гіперурикемія, підвищена чутливість до інозину.Побічна діяМожливо: свербіж, гіперемія шкіри. Рідко: підвищення концентрації сечової кислоти.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо початкова добова доза становить 600-800 мг, потім дозу поступово збільшують до 2.4 г на добу в 3-4 прийоми. При внутрішньовенному (струменевому або краплинному) введенні початкова доза становить 200 мг 1 раз на добу, потім дозу збільшують до 400 мг 1-2 рази на добу. Тривалість курсового лікування визначається індивідуально.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю призначають інозин у разі порушення функції нирок. При появі сверблячки та гіперемії шкіри інозин слід відмінити.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему