Заболевания нервной системы

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для внутрішньовенного введення 100 мг/мл 5 мл (1 амп.): активна речовина: вальпроат натрію – 500 мг (еквівалент вальпроєвої кислоти 433,9 мг); допоміжні речовини: натрію гідроксид – 117 мг; натрію гідрофосфату додекагідрат – 71,8 мг, вода для ін'єкцій – до 5 мл. Розчин внутрішньовенного введення, 100 мг/мл. По 5 мл в ампулі безбарвного скла (тип I) з червоною точкою розлому та кільцем оранжевого кольору у верхній частині. 5 амп. у прозорому пластиковому піддоні; по 1 піддону у картонній пачці.Опис лікарської формиПрозора безбарвна чи майже безбарвна рідина.Фармакотерапевтична групаФармакологічна дія – протиепілептична.ФармакокінетикаCss (рівноважна концентрація) при внутрішньовенному введенні досягається протягом декількох хвилин і може підтримуватися за допомогою повільного інфузійного введення. Терапевтична концентрація вальпроєвої кислоти в плазмі коливається в межах 50-150 мг/л. Вальпроєва кислота пов'язана з білками плазми на 90-95% при концентрації в плазмі крові до 50 мг/л і на 80-85% при концентрації 50-100 мг/л; при уремії, гіпопротеїнемії та цирозі зв'язування з білками плазми знижено. Концентрація у спинномозковій рідині корелює з величиною, не пов'язаною з білками плазми фракції вальпроєвої кислоти, становлячи близько 10% рівня у сироватці. Вальпроєва кислота проникає через ГПБ та гематоенцефалічний бар'єр, виділяється з грудним молоком. Концентрація у грудному молоці становить 1–10% концентрації у плазмі крові матері.Вальпроєва кислота піддається глюкуронуванню та окисленню в печінці, метаболіти та незмінена вальпроєва кислота (1–3% від дози) виводяться нирками, невеликі кількості виводяться з фекаліями та повітрям, що видихається. T1/2 вальпроєвої кислоти становить у здорових піддослідних та при монотерапії від 8 до 20 год; при поєднанні з індукторами мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі вальпроєвої кислоти, T1/2 може становити 6-8 годин; у хворих з порушенням функції печінки, літніх хворих та дітей до 18 місяців – може бути значно більш тривалим.при поєднанні з індукторами мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі вальпроєвої кислоти, T1/2 може становити 6-8 годин; у хворих з порушенням функції печінки, літніх хворих та дітей до 18 місяців – може бути значно більш тривалим.при поєднанні з індукторами мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі вальпроєвої кислоти, T1/2 може становити 6-8 годин; у хворих з порушенням функції печінки, літніх хворих та дітей до 18 місяців – може бути значно більш тривалим.ФармакодинамікаКонвулекс - протиепілептичний засіб, має також центральну міорелаксуючу та седативну дію. Механізм дії обумовлений переважно підвищенням вмісту ГАМК у ЦНС унаслідок інгібування ферменту ГАМК-трансферази. ГАМК знижує збудливість та судомну готовність моторних зон головного мозку. Крім того, у механізмі дії препарату істотна роль належить впливу вальпроєвої кислоти на рецептори ГАМКА (активація ГАМКергічної передачі), а також впливу на потенціалзалежні натрієві канали. За іншою гіпотезою діє на ділянки постсинаптичних рецепторів, імітуючи або посилюючи гальмуючий ефект ГАМК. Можливий прямий вплив на активність мембран пов'язаний із змінами провідності калію. Покращує психічний стан і настрій хворих, має антиаритмічну активність.Показання до застосуванняепілептичний статус; епілепсія різної етіології - ідіопатична, криптогенна та симптоматична; генералізовані епілептичні напади у дорослих та дітей: клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; парціальні епілептичні напади у дорослих та дітей: з вторинною генералізацією або без неї; специфічні синдроми (Веста, Леннокса-Гасто); фебрильні судоми у дітей; лікування та профілактика біполярних афективних розладів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроєвої кислоти та її солей чи компонентів препарату; печінкова недостатність; гострий та хронічний гепатит; порушення функції підшлункової залози; порфірія; геморагічний діатез; виражена тромбоцитопенія; комбінація з мефлохіном, звіробою продірявленим, ламотриджином; порушення обміну сечовини (в т.ч. у сімейному анамнезі); період лактації. З обережністю: діти – при лікуванні кількома протиепілептичними препаратами; діти та підлітки з множинними супутніми захворюваннями та при важких формах нападів; порушення функції нирок; хворі з анамнестичними даними про захворювання печінки та підшлункової залози; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія); вроджені ензімопатії; органічні ураження мозку; гіпопротеїнемія; дитячий вік (до 3 років); вагітність (особливо І триместр).Вагітність та лактаціяПід час лікування слід запобігати вагітності. В експериментах на тваринах виявлено тератогенну дію вальпроєвої кислоти. Частота розвитку дефектів нервової трубки у дітей, народжених жінками, які приймали вальпроати у І триместрі вагітності, становить 1-2%. Доцільно у зв'язку з цим застосування препаратів фолієвої кислоти. У першому триместрі вагітності не слід розпочинати лікування препаратом Конвулекс. Якщо вагітна вже отримує препарат, то через ризик почастішання нападів лікування переривати не слід. Препарат слід застосовувати у найменших ефективних дозах, уникаючи поєднання з іншими протисудомними засобами та, по можливості, регулярно контролюючи концентрацію вальпроєвої кислоти у плазмі.Побічна діяУ цілому нині, Конвулекс добре переноситься хворими. Побічні ефекти можливі переважно при концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі вище 100 мг/л або при поєднаній терапії. З боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, гастралгія, зниження або підвищення апетиту, діарея, гепатит, запори, панкреатит, аж до тяжких уражень із летальним результатом (у перші 6 місяців лікування, частіше – на 2–12-й тиждень). З боку ЦНС: тремор, зміни поведінки, настрою або психічного стану (депресія, почуття втоми, галюцинації, агресивність, гіперактивний стан, психози, незвичайне збудження, рухове занепокоєння або дратівливість), атаксія, запаморочення, сонливість, головний біль, енцефалопати, енурез, ступор, порушення свідомості, кома. З боку органів чуття: диплопія, ністагм, миготіння мушок перед очима. З боку органів кровотворення та системи гемостазу: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, зниження вмісту фібриногену та агрегації тромбоцитів, що призводять до розвитку гіпокоагуляції (що супроводжуються подовженням часу кровотечі, петехіальні крововиливи, кровоплини, кровоплини, гематоз). З боку обміну речовин: зниження чи збільшення маси тіла. Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, фотосенсибілізація, злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона). Лабораторні показники: гіперкреатинінемія, гіперамоніємія, гіпергліцинемія, гіпербілірубінемія, незначне підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛДГ (дозозалежне). З боку ендокринної системи дисменорея, вторинна аменорея, збільшення молочних залоз, галакторея. Інші: периферичні набряки, випадання волосся (як правило, відновлюється після відміни препарату).Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані поєднання Мефлохін. Ризик епілептичних нападів унаслідок посилення метаболізму вальпроєвої кислоти та зниження її концентрації у плазмі та з іншого боку – протисудомного ефекту мефлохіну. Звіробій продірявлений. Ризик зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові. Нерекомендовані поєднання Ламотріджін. Підвищений ризик тяжких реакцій шкіри (токсичний епідермальний некроліз). Вальпроєва кислота інгібує мікросомальні ферменти печінки, що забезпечують метаболізм ламотриджину, що сповільнює його Т1/2 до 70 годин у дорослих та до 45-55 годин у дітей та підвищує концентрацію у плазмі крові. Якщо комбінація необхідна, потрібний ретельний клінічний та лабораторний контроль. Поєднання, що вимагають особливих застережень Карбамазепін. Вальпроєва кислота підвищує концентрацію активного метаболіту карбамазепіну у плазмі до ознак передозування. Крім того, карбамазепін посилює печінковий метаболізм вальпроєвої кислоти та знижує її концентрацію. Ці обставини вимагають уваги лікаря та визначення концентрацій препаратів у плазмі та можливого перегляду їх дозувань. Фенобарбітал, примідон. Вальпроєва кислота підвищує концентрацію фенобарбіталу або примідону у плазмі до ознак передозування, частіше у дітей. У свою чергу, фенобарбітал або примідон посилюють печінковий метаболізм вальпроєвої кислоти та знижують її концентрацію. Рекомендується клінічне спостереження протягом перших 2 тижнів комбінованого застосування з негайним зменшенням дози фенобарбіталу або примідону з появою ознак седації, визначення рівня протиепілептичних засобів у крові. Фенітоїн. Можливі зміни концентрації фенітоїну в плазмі, фенітоїн посилює печінковий метаболізм вальпроєвої кислоти та знижує її концентрацію. Рекомендується клінічне спостереження, визначення рівня протиепілептичних засобів у крові, зміна доз при необхідності. Клоназепам. Додавання вальпроєвої кислоти до клоназепаму в поодиноких випадках може призводити до посилення абсансного статусу. Цесуксимід. Вальпроєва кислота може як підвищувати, так і знижувати концентрацію етосуксиміду в сироватці крові внаслідок зміни його метаболізму. Рекомендується клінічне спостереження, визначення рівня протиепілептичних засобів у крові, зміна доз при необхідності. Топірамат. Підвищується ризик розвитку гіперамоніємії та енцефалопатії. Фелбамат. Підвищення концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі на 35–50% із небезпекою передозування. Рекомендується клінічне спостереження, визначення рівня вальпроєвої кислоти в крові, зміна дозування вальпроєвої кислоти при поєднанні з фелбаматом та після його відміни. Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Нейролептики, трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО, що знижують поріг судомної готовності, зменшують ефективність препарату. У свою чергу, вальпроєва кислота потенціює дію цих психотропних препаратів, а також бензодіазепінів. Циметидин, еритроміцин. Пригнічують печінковий метаболізм вальпроєвої кислоти та підвищують її концентрацію у плазмі. Зідовудін. Вальпроєва кислота збільшує концентрацію зидовудину в плазмі, що веде до підвищення його токсичності. Карбапенеми, монобактами. Меропенем, паніпенем, а також азтреонам та іміпенем знижують концентрацію вальпроєвої кислоти в плазмі, що може призвести до зниження протисудомного ефекту. Поєднання, які слід брати до уваги Ацетилсаліцилова кислота. Посилення ефектів вальпроєвої кислоти внаслідок витіснення її із зв'язку з білками плазми. Вальпроєва кислота посилює ефект ацетилсаліцилової кислоти. Непрямі антикоагулянти. Вальпроєва кислота посилює ефект непрямих антикоагулянтів, необхідний ретельний контроль протромбінового індексу при сумісному призначенні з вітамін-К-залежними антикоагулянтами. Німодіпін. Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну внаслідок підвищення його концентрації у плазмі через придушення його метаболізму вальпроєвою кислотою. Мієлотоксичні ЛЗ. Підвищення ризику пригнічення кістковомозкового кровотворення. Етанол та гепатотоксичні ЛЗ. Збільшують ймовірність розвитку уражень печінки. Інші поєднання Пероральні контрацептиви. Вальпроєва кислота не викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки та не знижує ефективність гормональних пероральних протизаплідних засобів.Спосіб застосування та дозиВ/в. При внутрішньовенному повільному введенні рекомендована добова доза вальпроєвої кислоти становить 5-10 мг/кг. При внутрішньовенному інфузійному введенні рекомендована доза вальпроєвої кислоти становить 0,5-1 мг/кг/год. При переході з прийому внутрішньо на внутрішньовенне введення дози не змінюють, перше внутрішньовенне введення рекомендується через 12 годин після останнього прийому внутрішньо. Введення розчину для ін'єкцій слід замінювати прийомом препарату внутрішньо, як тільки стан хворого це дозволить. Перший прийом внутрішньо рекомендується також через 12 годин після останньої ін'єкції. При необхідності швидкого досягнення та підтримання високої концентрації у плазмі рекомендується наступний підхід: внутрішньовенне введення 15 мг/кг за 5 хв, через 30 хв розпочати інфузію зі швидкістю 1 мг/кг/год при постійному моніторуванні концентрації до досягнення рівня у плазмі близько 75 мкг/мл. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2500 мг. Середні добові дози становлять 20 мг/кг у дорослих та літніх хворих, 25 мг/кг – у підлітків, 30 мг/кг – у дітей. Як інфузійний розчин для препарату Конвулекс може використовуватися ізотонічний розчин натрію хлориду, 5% розчин декстрози, розчин Рінгера. Приготовлений розчин для інфузії може бути використаний протягом 24 годин, невикористаний об'єм розчину знищується. Якщо внутрішньовенно застосовуються інші ЛЗ, препарат Конвулекс необхідно вводити за окремою системою вливання.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, запаморочення, діарея, порушення функції дихання, м'язова гіпотонія, гіпорефлексія, міоз, кома. Лікування: гемодіаліз, форсований діурез, підтримка дихання та ССС.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. активна речовина – Кортексин 10 мг (комплекс водорозчинних поліпептидних фракцій); допоміжні речовини – гліцин 12 мг (стабілізатор). По 22 мг ліофілізату у флакон місткістю 5 мл, по 5 флаконів у контурне коміркове пакування з плівки полівінілхлоридної або поліетилентерефталатної та фольги алюмінієвої. По 2 контурні осередкові упаковки в пачку з картону разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиЛіофілізований порошок або пориста маса білого або білого із жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаНоотропний засіб.ФармакокінетикаСклад КОРТЕКСІНУ®, що діє речовина якого є комплексом поліпептидних фракцій, не дозволяє провести звичайний фармакокінетичний аналіз окремих компонентів.ФармакодинамікаКортексин містить комплекс низькомолекулярних водорозчинних поліпептидних фракцій, що проникають через гематоенцефалічний бар'єр безпосередньо до нервових клітин. Препарат має ноотропну, нейропротекторну, антиоксидантну та тканинноспецифічну дію. Ноотропне – покращує вищі функції головного мозку, процеси навчання та пам'яті, концентрацію уваги, стійкість при різних стресових впливах. Нейропротекторне – захищає нейрони від ураження різними ендогенними нейротоксичними факторами (глутамат, іони кальцію, вільні радикали), зменшує токсичні ефекти психотропних речовин. Антиоксидантне – інгібує перекисне окиснення ліпідів у нейронах, підвищує виживання нейронів в умовах оксидативного стресу та гіпоксії. Тканеспецифічне – активує метаболізм нейронів центральної та периферичної нервової системи, репаративні процеси, сприяє покращенню функцій кори головного мозку та загального тонусу нервової системи. Механізм дії КОРТЕКСІНУ® зумовлений активацією пептидів нейронів та нейротрофічних факторів мозку; оптимізацією балансу метаболізму збуджуючих та гальмівних амінокислот, дофаміну, серотоніну; ГАМКергічним впливом; зниженням рівня пароксизмальної судомної активності мозку, здатністю покращувати його біоелектричну активність; запобігання утворенню вільних радикалів (продуктів перекисного окислення ліпідів).Показання до застосуванняУ комплексній терапії порушень мозкового кровообігу, черепно-мозкової травми та її наслідків, енцефалопатій різного генезу, когнітивних порушень (розлади пам'яті та мислення), гострих та хронічних енцефалітів та енцефаломієлітів, епілепсії, астенічних станів. затримки психомоторного та мовного розвитку у дітей, різних форм дитячого церебрального паралічу.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності (через відсутність даних клінічних досліджень). При необхідності призначення препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю (через відсутність даних клінічних досліджень).Побічна діяВідомостей про побічні ефекти не надходило. Можлива індивідуальна гіперчутливість до компонентів препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарська взаємодія препарату не описана.Спосіб застосування та дозиПрепарат вводять внутрішньом'язово. Вміст флакона перед ін'єкцією розчиняють в 1-2 мл 0,5% розчину прокаїну (новокаїну), води для ін'єкцій або 0,9% розчину натрію хлориду, направляючи голку до стінки флакона, щоб уникнути піноутворення, і вводять одноразово щодня: дорослим мг протягом 10 днів; дітям при масі тіла до 20 кг у дозі 0,5 мг/кг, з масою тіла понад 20 кг – у дозі 10 мг протягом 10 днів. При необхідності проводять повторний курс через З-б місяців. При півкульному ішемічному інсульті в гострому та ранньому відновлювальному періодах дорослим у дозі 10 мг 2 рази на добу (вранці та вдень) протягом 10 днів, з повторним курсом через 10 днів.ПередозуванняВ даний час про випадки передозування препарату не повідомлялося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВикористовуйте Кортексин тільки за призначенням лікаря! Флакон із розчиненим лікарським препаратом не можна зберігати та використовувати після зберігання. Розчин КОРТЕКСІНУ® не рекомендується змішувати з іншими розчинами. Особливості дії лікарського засобу при першому прийомі або при його відміні відсутні. У разі пропуску ін'єкції не рекомендується вводити подвійну дозу, а провести наступну ін'єкцію, як звичайно, у намічений день. Спеціальних запобіжних заходів при знищенні невикористаних лікарських препаратів не потрібні. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату не впливає на виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують особливої ​​уваги та швидких реакцій (управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. активна речовина – Кортексин 5 мг (комплекс водорозчинних поліпептидних фракцій); допоміжні речовини – гліцин 6мг (стабілізатор). По 11 мг у флакон місткістю 3 мл, по 5 флаконів у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної або поліетилентерефталатної та фольги алюмінієвої. По 2 контурні осередкові упаковки в пачку з картону разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиЛіофілізований порошок або пориста маса білого або білого із жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаНоотропний засіб.ФармакокінетикаСклад КОРТЕКСІНУ®, що діє речовина якого є комплексом поліпептидних фракцій, не дозволяє провести звичайний фармакокінетичний аналіз окремих компонентів.ФармакодинамікаКортексин містить комплекс низькомолекулярних водорозчинних поліпептидних фракцій, що проникають через гематоенцефалічний бар'єр безпосередньо до нервових клітин. Препарат має ноотропну, нейропротекторну, антиоксидантну та тканинноспецифічну дію. Ноотропне – покращує вищі функції головного мозку, процеси навчання та пам'яті, концентрацію уваги, стійкість при різних стресових впливах. Нейропротекторне – захищає нейрони від ураження різними ендогенними нейротоксичними факторами (глутамат, іони кальцію, вільні радикали), зменшує токсичні ефекти психотропних речовин. Антиоксидантне – інгібує перекисне окиснення ліпідів у нейронах, підвищує виживання нейронів в умовах оксидативного стресу та гіпоксії. Тканеспецифічне – активує метаболізм нейронів центральної та периферичної нервової системи, репаративні процеси, сприяє покращенню функцій кори головного мозку та загального тонусу нервової системи. Механізм дії КОРТЕКСІНУ® зумовлений активацією пептидів нейронів та нейротрофічних факторів мозку; оптимізацією балансу метаболізму збуджуючих та гальмівних амінокислот, дофаміну, серотоніну; ГАМКергічним впливом; зниженням рівня пароксизмальної судомної активності мозку, здатністю покращувати його біоелектричну активність; запобігання утворенню вільних радикалів (продуктів перекисного окислення ліпідів).Показання до застосуванняУ комплексній терапії порушень мозкового кровообігу, черепно-мозкової травми та її наслідків, енцефалопатій різного генезу, когнітивних порушень (розлади пам'яті та мислення), гострих та хронічних енцефалітів та енцефаломієлітів, епілепсії, астенічних станів. затримки психомоторного та мовного розвитку у дітей, різних форм дитячого церебрального паралічу.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності (через відсутність даних клінічних досліджень). При необхідності призначення препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю (через відсутність даних клінічних досліджень).Побічна діяВідомостей про побічні ефекти не надходило. Можлива індивідуальна гіперчутливість до компонентів препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарська взаємодія препарату не описана.Спосіб застосування та дозиПрепарат вводять внутрішньом'язово. Вміст флакона перед ін'єкцією розчиняють в 1-2 мл 0,5% розчину прокаїну (новокаїну), води для ін'єкцій або 0,9% розчину натрію хлориду, направляючи голку до стінки флакона, щоб уникнути піноутворення, і вводять одноразово щодня: дорослим мг протягом 10 днів; дітям при масі тіла до 20 кг у дозі 0,5 мг/кг, з масою тіла понад 20 кг – у дозі 10 мг протягом 10 днів. При необхідності проводять повторний курс через З-б місяців. При півкульному ішемічному інсульті в гострому та ранньому відновлювальному періодах дорослим у дозі 10 мг 2 рази на добу (вранці та вдень) протягом 10 днів, з повторним курсом через 10 днів.ПередозуванняВ даний час про випадки передозування препарату не повідомлялося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВикористовуйте Кортексин тільки за призначенням лікаря! При використанні 0,5% розчину прокаїну (новокаїну) як розчинник для препарату КОРТЕКСІН® слід дотримуватися інформації про протипоказання, запобіжні заходи та вікові обмеження, викладеної в інструкції щодо застосування прокаїну (новокаїну). Флакон із розчиненим лікарським препаратом не можна зберігати та використовувати після зберігання. Розчин КОРТЕКСІНУ® не рекомендується змішувати з іншими розчинами. Особливості дії лікарського засобу при першому прийомі або при його відміні відсутні. У разі пропуску ін'єкції не рекомендується вводити подвійну дозу, а провести наступну ін'єкцію, як звичайно, у намічений день. Спеціальних запобіжних заходів при знищенні невикористаних лікарських препаратів не потрібні. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Немає даних.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: пустирника трави екстракт (пустирника екстракт сухий) – 14,00 мг або 28,00 мг, етилбромізовалеріанат (етиловий ефір альфа-бромізовалеріанової кислоти) – 8,20 мг або 16,40 мг, м'яти перцевого листя перцева олія) – 0, 58 мг або 1,16 мг; Допоміжні речовини: лактоза (лактози моногідрат) – 79,21 мг або 158,42 мг, бетадекс (бета-циклодекстрин) – 55,55 мг або 111,10 мг, крохмаль картопляний – 35,56 мг або 71,12 мг, магнію алюмометасилікат (Неусилін UFL 2) – 4,00 мг або 8,00 мг, тальк – 2,00 мг або 4,00 мг, магнію стеарат – 0,90 мг або 1,80 мг.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні таблетки світло-коричневого кольору з вкрапленнями світлішого і темнішого кольору, з фаскою та ризиком, зі слабким характерним запахом.ХарактеристикаКорвалол Фіто таб. - Комбінований препарат, седативний засіб. Має седативну та спазмолітичну дію, помірну кардіотонічну дію (уповільнює ритм та збільшує силу серцевих скорочень), має помірні гіпотензивні властивості. Приймають як симптоматичний (заспокійливий і судинно-розширювальний) засіб при функціональних розладах серцево-судинної системи; неврозоподібних станах, що супроводжуються підвищеною дратівливістю; у разі порушення засипання; тахікардії; стан збудження з вираженими вегетативними проявами; як спазмолітичний засіб – при спазмах кишечника. Випускається у формі таблеток (0,58 мг + 14,00 мг + 8,20 мг та 1,16 мг + 28,00 мг + 16,40 мг) по 10 таблеток у контурну коміркову упаковку. Таблетки приймають до їди, запиваючи водою. Відпускається без рецепта.Фармакотерапевтична групаседативний засібФармакокінетикаДані по фармакокінетиці етилбромізовалеріянату, трави собачої кропиви і компонентів м'яти перцевої відсутні.ФармакодинамікаКомбінований препарат, дія якого обумовлена ​​властивостями речовин, що входять до нього. Має седативну та спазмолітичну дію, помірну кардіотонічну дію (уповільнює ритм та збільшує силу серцевих скорочень), має помірні гіпотензивні властивості. Етилбромізовалеріанат має седативну та спазмолітичну дію, обумовлену подразненням, переважно рецепторів порожнини рота та носоглотки, зниженням рефлекторної збудливості в центральних відділах нервової системи та посиленням гальмування в нейронах кори та підкіркових структурах головного мозку, а також зниженням активності. гладку мускулатуру. За характером дії близький до препаратів валеріани. Трава собачої кропиви надає виражену седативну дію, знижує частоту і збільшує силу серцевих скорочень, виявляє гіпотензивні властивості. М'яти перцевої олії має рефлекторну вазодилатуючу, спазмолітичну, легку жовчогінну, антисептичну дію. Механізм дії пов'язаний із здатністю дратувати «холодові» рецептори слизової оболонки порожнини рота та рефлекторно розширювати переважно судини серця та головного мозку. Усуває явища метеоризму за рахунок подразнення рецепторів слизової оболонки шлунково-кишкового тракту (ШКТ), посилюючи перистальтику кишок.Показання до застосуванняЯк симптоматичний (заспокійливий та судинорозширювальний) засоби при функціональних розладах серцево-судинної системи; неврозоподібних станах, що супроводжуються підвищеною дратівливістю; у разі порушення засипання; тахікардії; стан збудження з вираженими вегетативними проявами; як спазмолітичний засіб – при спазмах кишечника.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; тяжкі порушення функції нирок та/або печінки; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість галактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань/станів, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем. З обережністю: Порушення функції нирок та печінки.Вагітність та лактаціяБезпека застосування лікарського препарату Корвалол Фіто, таблетки при вагітності не встановлена, застосування препарату під час вагітності протипоказане. Дані про проникнення компонентів препарату в грудне молоко відсутні, тому за необхідності застосування препарату в період лактації слід вирішувати питання про припинення грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку імунної системи: алергічні реакції; З боку центральної нервової системи: сонливість, слабкість, запаморочення; зниження здатності до концентрації уваги; З боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія. Зазначені явища проходять при зниженні дози або припиненні прийому препарату. При тривалому застосуванні високих доз препарату можливий розвиток лікарської залежності, а також накопичення брому в організмі та розвиток бромізму. проявами якого бувають: депресивний настрій, апатія, риніт, кон'юнктивіт, геморагічний діатез, порушення координації рухів, лікарська залежність. Якщо будь-які з вказаних в інструкції побічних ефектів посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні лікарського препарату Корвалол Фіто, таблетки з препаратами, що пригнічують діяльність центральної нервової системи (седативні, снодійні, нейролептики, транквілізатори), можливе взаємне посилення ефектів. Посилює дію спазмолітичних, аналгетичних засобів. Алкоголь посилює ефект препарату та його токсичність.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо, до їди, запиваючи водою. Для таблеток 0,58 мг + 14,00 мг + 8,20 мг: дорослим по 2 таблетки 2 рази на добу. Для таблеток 1,16 мг + 28,00 мг + 16,40 мг: дорослим по 1 таблетці 2 рази на добу. При тахікардії можливе збільшення разової дози до 3 таблеток. Максимальна добова доза становить 6 таблеток. Курс лікування 4 тижні (28 днів). Тривалість прийому може бути збільшена за рекомендацією лікаря.ПередозуванняПередозування можливе при частому та тривалому застосуванні препарату. При перевищенні доз, що рекомендуються, можливе посилення дозозалежних побічних ефектів. Симптоми: слабкість, сонливість, запаморочення. При тривалому застосуванні можливий прояв хронічної інтоксикації бромом (див. розділ Побічна дія). Лікування: симптоматичне.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Форма випуску таб. Упаковка: банку Виробник: Кайова Корпорейшн Завод-виробник: Kyowa Corporation(Японія). .

Склад, форма випуску та упаковкаКонцентрат - 1 мл: активна речовина: L-лізину есцинату, у перерахунку на 100% речовину 1,0 мг; допоміжні речовини: етанол (спирт етиловий) 96% 200,0 мг, пропіленгліколь 200,0 мг, вода для ін'єкцій до 1 мл. По 5 мл у ампули з кільцем зламу жовтого кольору або з точкою зламу, або без кільця та крапки. По 5 ампул вкладають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки або в контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки, покриту плівкою поліетилентерфталатної термозварювальної. Дві контурні коміркові упаковки разом з інструкцією по застосуванню та ампульним скарифікатором вкладають у пачку. При використанні ампул із точкою надлому або кільцем зламу скарифікатор у пачку не вкладають.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний або трохи жовтуватого кольору розчин.Фармакотерапевтична групаАнгіопротекторний засіб.ФармакодинамікаL-лізину есцинат знижує активність лізосомальних гідролаз, що попереджає розщеплення мукополісахаридів у стінках капілярів та у сполучній тканині, яка їх оточує, і таким чином нормалізує підвищену судинно-тканинну проникність та виявляє антиексудативну (протинабрякову) та. Препарат підвищує тонус судин, має помірний гіпоглікемічний ефект.Клінічна фармакологіяПрепарат, який застосовують при порушеннях венозного кровообігу. Ангіопротектор.Показання до застосуванняпосттравматичні та післяопераційні набряки м'яких тканин різної локалізації; набряк головного чи спинного мозку травматичного чи післяопераційного походження; порушення периферичного венозного кровообігу, що супроводжуються набряками.Протипоказання до застосуваннятяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки; кровотечі; дитячий вік до 18 років; вагітність; період лактації; підвищена чутливість до L-лізину есцинату та/або інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та в період лактації. Протипоказаний дітям віком до 18 років.Побічна діяПри індивідуальній підвищеній чутливості до есцину в окремих хворих можливі: Алергічні реакції: шкірний висип (папульозний, петехіальний, еритематозний), свербіж, гіперемія шкіри обличчя, губ, лихоманка, кропив'янка; у поодиноких випадках – набряк Квінке, анафілактичний шок. З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, тремор; у поодиноких випадках – атаксія, короткочасна втрата свідомості. З боку печінки та біліарної системи: підвищення активності трансаміназ та білірубіну. З боку системи травлення: нудота; у поодиноких випадках – блювання, діарея. З боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, підвищення артеріального тиску, тахікардія, біль за грудиною. З боку дихальної системи: поодинокі випадки – відчуття нестачі повітря, задишка, бронхообструкція, сухий кашель. Місцеві реакції: печіння по ходу вен при введенні, флебіт, біль у руці. Інші: загальна слабкість, озноб, жар.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат не слід застосовувати одночасно з аміноглікозидами через можливість підвищення їх нефротоксичності. У разі недавньої, що передує призначенню L-лізину есцинату, тривалої терапії антикоагулянтами або при необхідності одночасного призначення L-лізину есцинату та антикоагулянтів, необхідно проводити корекцію дози останніх під контролем протромбінового індексу. Зв'язування есцину з білками плазми утруднюється при одночасному застосуванні антибіотиків цефалоспоринового ряду, що може збільшувати концентрацію вільного есцину в крові з ризиком розвитку побічних ефектів останнього. До складу препарату входить етиловий спирт 96%. Необхідно враховувати можливу взаємодію спирту з іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиПрепарат вводять строго внутрішньовенно повільно, як правило, краплинно (внутрішньоартеріальне введення не допускається!) у добовій дозі 5-10 мл. Для приготування інфузійного розчину L-лізину есцинат розводять у 50-100 мл 0,9% розчину натрію хлориду. При необхідності препарат можна вводити внутрішньовенно струйно дуже повільно. Для внутрішньовенного струменевого введення L-лізину есцинат розводять у 10-15 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Без попереднього розведення препарат не застосовується. При станах, що загрожують життю хворого (черепно-мозкова травма, післяопераційні набряки головного та спинного мозку з явищами набряку-набухання, набряклість великих розмірів внаслідок великих травм м'яких тканин), добову дозу збільшують до 20 мл, розділивши на 2 прийоми. Тривалість курсу лікування – від 2 до 8 днів, залежно від стану хворого та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: жар, тахікардія, нудота, печія, біль у епігастрії. Лікування: симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ окремих хворих з гепатохолециститом при призначенні препарату можливе короткочасне підвищення активності трансаміназ та білірубіну (прямої фракції), які не становлять загрози для хворих і не вимагають відміни препарату. Концентрат для приготування розчину для внутрішньовенного введення містить об'ємних 23.8% етанолу, тобто до 2.4 мл етанолу в разовій дозі і максимально до 6.1 мл/добу, що відповідає 122 мл пива або 50.8 мл вина на добу. Препарат слід призначати з обережністю при алкоголізмі, а також пацієнтам із захворюваннями печінки та епілепсією. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату може впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами, але внаслідок тяжкості травм, при яких показано застосування, цей фактор зазвичай не має значення.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Ламотриджин – 5,0 мг; Допоміжні речовини: Кальцію карбонат – 72,0 мг; Гіпролоза – 10,0 мг; Алюмінію-Магнію силікат - 5,0 мг; Натрію Гліколат-крохмаль, тип А – 3,0 мг; Повідон, К30 – 2,5 мг; Сахарін-натрій – 1,0 мг; Ароматизатор чорносмородиновий – 1,0 мг; Магнію стеарат – 1,0 мг. По 10 таблеток - блістер з Аl/ПВХ/ПВДХ. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиБілі або майже білі пігулки із запахом чорної смородини, витягнуті, двоопуклі, на одній стороні яких методом видавлювання нанесений напис "GS CL2", на іншій стороні - цифра "5". Можуть спостерігатися невеликі вкраплення.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Ламотриджин швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту, практично не піддаючись метаболізму першого проходження. Максимальна концентрація в плазмі досягається приблизно через 2,5 години після прийому ламотриджину всередину. Час досягнення максимальної концентрації незначно збільшується після їди, але ступінь всмоктування залишається незмінною. Спостерігаються значні індивідуальні коливання максимальної концентрації у рівноважному стані, проте з рідкісними коливаннями концентрацій у кожної окремої людини. Розподіл Зв'язування з білками плазми становить приблизно 55%. Дуже малоймовірно, що вивільнення препарату з білків плазми може призводити до розвитку токсичного ефекту. Об'єм розподілу становить 0,92-1,22 л/кг. Метаболізм Встановлено, що урідіндифосфатглюкуронілтрансферази (УДФ-глюкуронілтрансферази) відповідають за метаболізм ламотриджину. Ламотриджин трохи підвищує свій власний метаболізм залежно від дози. Однак відсутні дані, що підтверджують, що ламотриджин впливає на фармакокінетику інших протиепілептичних препаратів (ПЕП), і передбачається, що взаємодія між ламотриджином та іншими препаратами, що метаболізуються ферментами системи цитохрому Р450, є малоймовірною. Виведення Здається, плазмовий кліренс у здорових людей становить приблизно 30 мл/хв. Кліренс ламотриджину, головним чином, є метаболічним з подальшим виведенням глюкуронід-кон'югатів із сечею. Менш 10% препарату виводиться нирками у незміненому вигляді, лише близько 2% похідних ламотриджину виводиться через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Здається період напіввиведення із плазми крові у здорових добровольців становить приблизно 33 години (діапазон від 14 до 103 годин). У дослідженнях за участю пацієнтів із синдромом Жильбера середній кліренс препарату був знижений на 32% порівняно з контрольною групою, що, однак, не виходило за межі значень для загальної популяції. На період напіввиведення ламотриджину великий вплив мають спільно прийняті лікарські препарати. Середній період напіввиведення знижується приблизно до 14 годин при одночасному застосуванні з препаратами, що стимулюють глюкуронізацію, такими як карбамазепін та фенітоїн, і підвищується в середньому приблизно до 70 годин при сумісному застосуванні лише з вальпроатом. Лінійність Фармакокінетика ламотриджину є лінійною при застосуванні доз до 450 мг, найвищої дослідженої дози при одноразовому застосуванні. Особливі групи пацієнтів Діти У дітей кліренс ламотриджину при розрахунку на масу тіла вищий, ніж у дорослих; найвищі значення виявлено в дітей віком до 5 років. У дітей період напіввиведення ламотриджину зазвичай коротший, ніж у дорослих, середнє значення становить приблизно 7 годин при одночасному застосуванні з фермент-індукувальними препаратами, такими як карбамазепін і фенітоїн, і значення параметра збільшуються в середньому до 45-50 годин при сумісному застосуванні тільки з вальпроатом. . Грудні діти віком від 2 до 26 місяців У 143 дітей віком від 2 до 26 місяців з масою тіла від 3 до 16 кг кліренс зменшувався в порівнянні з дітьми старшого віку з тією ж масою тіла, які приймають внутрішньо такі ж дози в розрахунку на кг маси тіла, як і діти старше 2 років. . У грудних дітей віком до 26 місяців середній період напіввиведення становив 23 години при застосуванні в комбінації з лікарськими препаратами, що індукують ферменти, 136 годин при супутньому застосуванні з вальпроатом, та 38 годин у пацієнтів, які отримували лікування без індукторів/інгібіторів ферментів. У групі пацієнтів дитячого віку від 2 до 26 місяців кліренс прийому препарату внутрішньо характеризувався високою міжіндивідуальною варіабельністю (47%). Передбачені рівні у сироватці крові у дітей віком від 2 до 26 місяців загалом перебували в тому ж діапазоні, що й у старших дітей,хоча збільшення значення Сmах, ймовірно, може спостерігатися у деяких дітей з масою тіла менше 10 кг. Пацієнти похилого віку Результати популяційного фармакокінетичного аналізу у пацієнтів з епілепсією молодого та літнього віку, включених в одні й ті ж дослідження, не показали клінічно значущої різниці у кліренсі ламотриджину. Після прийому одноразових доз ламотриджину спостерігали зниження кліренсу, що здається, на 12% з 35 мл/хв у віці 20 років до 31 мл/хв у віці 70 років. Після 48 тижнів терапії зниження склало 10% з 41 до 37 мл/хв між групами молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку. Крім того, фармакокінетику ламотриджину вивчали у 12 здорових добровольців похилого віку після одноразового прийому ламотриджину у дозі 150 мг. Середній кліренс у осіб похилого віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться в діапазоні значень середнього рівня кліренсу (від 0,31 до 0,65 мл/хв/кг),отриманого в 9 дослідженнях за участю осіб молодого та середнього віку після одноразового прийому доз від 30 до 450 мг. Пацієнти з порушенням функції нирок Кожен із 12 добровольців із хронічною нирковою недостатністю та 6 інших пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, отримав одноразову дозу ламотриджину 100 мг. Середні значення кліренсу склали 0,42 мл/хв/кг (хронічна ниркова недостатність), 0,33 мл/хв/кг (між сеансами гемодіалізу) та 1,57 мл/хв/кг (під час гемодіалізу) порівняно з 0, 58 мл/хв/кг у здорових добровольців. Середній період напіввиведення з плазми крові становив 42,9 години (хронічна ниркова недостатність), 57,4 години (між сеансами гемодіалізу) та 13,0 години (під час гемодіалізу) порівняно з 26,2 годинами у здорових добровольців. У середньому близько 20% (діапазон становить від 5,6 до 35,1) кількості ламотриджину, що знаходиться в організмі, було виведено протягом 4-х годинного сеансу гемодіалізу.Для пацієнтів цієї популяції початкова доза ламотриджину повинна бути заснована на тому, які препарати застосовуються разом. Зниження підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів із значним порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Проведено фармакокінетичне дослідження з оцінки одноразового застосування ламотриджину за участю 24 пацієнтів з різним ступенем порушення функції печінки та 12 здорових добровольців як контроль. Медіана кліренсу ламотриджину, що здається, становила 0,31, 0,24 або 0,10 мл/хв/кг у пацієнтів зі стадіями печінкової недостатності А, В або С (за шкалою Чайлд-П'ю) відповідно в порівнянні з 0,34 мл/хв/ кг у здорових осіб групи контролю. Як правило, початкова, зростаюча та підтримуюча дози повинні бути зменшені у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня.ФармакодинамікаМеханізм дії Результати фармакологічних досліджень свідчать про те, що ламотриджин є блокатором потенціалзалежних натрієвих каналів, при цьому дія самого препарату залежить від величини електричного заряду та характеризується ефектом самопотенціювання. Він пригнічує імпульсацію нейронів, що безперервно повторюється, і інгібує вивільнення глутамату (нейромедіатор, що грає ключову роль у розвитку епілептичних нападів). Передбачається, що ці ефекти роблять внесок у протисудомні властивості ламотриджину. У той же час механізми, за допомогою яких ламотриджин має терапевтичну дію при біполярному афективному розладі, не встановлені, проте взаємодія з потенціалзалежними натрієвими каналами, ймовірно, є важливою. Фармакодинамічні ефекти У дослідженнях оцінки впливу препарату на центральну нервову систему результати, отримані у здорових добровольців, які приймали ламотриджин у дозі 240 мг, не відрізнялися від результатів групи плацебо. У той же час у ході роздільного прийому 1000 мг фенітоїну та 10 мг діазепаму спостерігалося значне погіршення точної зорово-моторної координації та руху очей, збільшення хитання тіла та прояв суб'єктивної седативної дії. В іншому дослідженні одноразовий прийом внутрішньо карбамазепіну в дозі 600 мг значно погіршував точну зорово-моторну координацію та рухи очей, водночас збільшував хитання тіла та частоту серцевих скорочень, тоді як після прийому 150 мг та 300 мг ламотриджину результати не відрізнялися від застосування. плацебо. Клінічна ефективність та безпека у дітей віком від 1 до 24 місяців Ефективність та безпека комбінованої терапії парціальних нападів у пацієнтів віком від 1 до 24 місяців оцінювали у невеликому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні з припиненням застосування препарату, що вивчається. Лікування було розпочато у 177 пацієнтів із використанням режиму титрування дози аналогічного режиму для дітей віком від 2 до 12 років. Ламотриджин у формі таблеток 2 мг є мінімальним доступним дозуванням, тому стандартний режим дозування в деяких випадках був адаптований під час фази титрування (наприклад, шляхом застосування таблеток у дозі 2 мг через день, якщо розрахована доза становила менше 2 мг). Рівні ламотриджину в сироватці крові визначали наприкінці 2-го тижня титрування, надалі дозу або знижували, або не підвищували, якщо концентрація перевищувала значення 0,41 мкг/мл,що відповідало очікуваному рівню концентрації для дорослих у цій тимчасовій точці. Для деяких пацієнтів до кінця 2-го тижня знадобилося зниження дози до 90%. 38 пацієнтів, які відповіли на лікування (зменшення частоти нападів більш ніж на 40%), було рандомізовано до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07.були рандомізовані до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07.були рандомізовані до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07. Загалом 256 пацієнтів віком від 1 до 24 місяців отримували лікування ламотриджином у діапазоні доз від 1 до 15 мг/кг/добу протягом 72 тижнів. Профіль безпеки ламотриджину у дітей віком від 1 місяця до 2 років був таким самим, як і у дітей старшого віку, за винятком того, що клінічно значуще посилення нападів (≥50%) реєструвалося частіше у дітей віком до 2 років (26% ) Порівняно з дітьми старшого віку (14%). Клінічна ефективність та безпека при синдромі Леннокса-Гасто Відсутні дані про проведення монотерапії при нападах, пов'язаних із синдромом Леннокса-Гасто. Клінічна ефективність щодо попередження розладів настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом Ефективність ламотриджину у запобіганні розладам настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу оцінювалася у двох дослідженнях. Дослідження SCAB2003 являло собою багатоцентрове подвійне сліпе рандомізоване подвійне масковане дослідження, контрольоване за допомогою плацебо та препарату літію, за оцінкою застосування фіксованих доз для довгострокового попередження рецидивів депресії та повторного розвитку симптомів депресивного епізоду та/або типу раніше або на момент дослідження відчували депресивний епізод. Після стабілізації за допомогою монотерапії або комбінованої терапії ламотриджином пацієнтів рандомізували в одну з п'яти груп лікування: ламотриджином (50, 200, 400 мг на добу), препаратом літію (рівень у сироватці крові від 0,8 до 1,1 ммоль/л або плацебо з максимальною тривалістю лікування 76 тижнів (18 місяців). Первинною кінцевою точкою було час до втручання з приводу розладу настрою (TIME), де під втручаннями мали на увазі застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний до дизайну дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 оцінкою змінної дози ламотриджину (від 100 до 400 мг на добу), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом I типу, у яких недавно або в момент дослідження спостерігався. Результати представлені у Таблиці 1.час до втручання з приводу розладу настрою (TIME)", де під втручаннями передбачали застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний з дизайном дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 /сут), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або в момент дослідження спостерігався епізод манії.Результати представлені в Таблиці 1.час до втручання з приводу розладу настрою (TIME)", де під втручаннями передбачали застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний з дизайном дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 /сут), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або в момент дослідження спостерігався епізод манії.Результати представлені в Таблиці 1.а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або на момент дослідження спостерігався епізод манії. Результати представлені у Таблиці 1.а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або на момент дослідження спостерігався епізод манії. Результати представлені у Таблиці 1. Таблиця 1. Узагальнені результати досліджень щодо вивчення ефективності ламотриджину щодо попередження розладів настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу "Доля" пацієнтів без ознак захворювання до 76 тижня Дослідження SCAB2003 Біполярний афективний розлад I типу Дослідження SCAB2006 Біполярний афективний розлад I типу Критерій включення Депресивний епізод Маніакальний епізод Ламотріджін Препарат літію Плацебо Ламотріджін Препарат літію Плацебо Без втручання 0,22 0,21 0,12 0,17 0,24 0,04 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,004 0,006 - 0,023 0,006 - Без ознак депресії 0,51 0,46 0,41 0,82 0,71 0,40 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,047 0,209 - 0,015 0,167 - Без ознак манії 0,70 0,86 0,67 0,53 0,64 0,37 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,339 0,026 - 0,280 0,006 - В результаті додаткового аналізу часу до виникнення першого епізоду депресії та до першого епізоду манії/гіпоманії або змішаного епізоду у групі пацієнтів, які приймають ламотриджин, час до виникнення епізоду депресії був значно більшим, ніж у групі пацієнтів, які приймають плацебо. Відмінності у групах лікування щодо часу виникнення епізоду манії/гіпоманії або змішаного епізоду були статистично незначущими. Ефективність ламотриджину в комбінації з препаратами, що стабілізують настрій, недостатньо вивчена. Застосування у дітей (у віці 10-12 років) та у підлітків (у віці 13-17 років) Проведено багатоцентрове, плацебо-контрольоване, подвійне сліпе, рандомізоване дослідження зі скасуванням препарату в паралельних групах, в якому оцінювали ефективність та безпеку лікарської форми ламотриджину з негайним вивільненням як допоміжну підтримуючу терапію для затримки настання епізодів розладів настрою -17 років) чоловічої та жіночої статі з діагнозом біполярного афективного розладу І типу, які досягли стадії ремісії або покращення стану після епізоду біполярного афективного розладу на фоні лікування ламотриджином у комбінації з нейролептиком або іншими препаратами, що стабілізують настрій.За результатами аналізу первинної ефективності (час до розвитку епізоду біполярного афективного розладу - ТОВЕ) статистична значимість була досягнута (р = 0,0717), в такий спосіб, ефективність була продемонстрована. Крім того, результати аналізу безпеки виявили збільшення кількості повідомлень про суїцидальну поведінку у пацієнтів, які отримували лікування ламотриджином: 5% (4 пацієнти) у групі ламотриджину порівняно з 0 у групі плацебо. Вивчення впливу ламотриджину на серцеву провідність У дослідженні за участю здорових дорослих добровольців оцінювали ефект багаторазового застосування ламотриджину (у дозах до 400 мг/добу) на серцеву провідність, що визначається за допомогою ЕКГ у 12 відведеннях. Відсутнє клінічно значуще вплив ламотриджину на інтервал QT порівняно з плацебо.Показання до застосуванняЕпілепсія Дорослі та підлітки (старші 12 років) Комбінована терапія або монотерапія парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні. Припадки при синдромі Леннокса-Гасто. Препарат Ламіктал® призначають як комбіновану терапію, однак можливе призначення як препарат першої лінії. Діти (від 2-х до 12 років включно) Комбінована терапія парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні та напади при синдромі Леннокса-Гасто. Монотерапія типових абсансів. Біполярний афективний розлад Дорослі віком від 18 років Профілактика депресивних епізодів у пацієнтів з біполярним афективним розладом, які мають переважно депресивні епізоди. Препарат Ламіктал не показаний для лікування гострих маніакальних або депресивних нападів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ламотриджину або до будь-якого іншого компонента препарату.Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний з ПЕП загалом Жінкам, здатним до народження дітей, необхідно проконсультуватися з фахівцями. Якщо жінка планує вагітність, протиепілептична терапія повинна бути переглянута. Жінкам, яким проводиться лікування епілепсії, слід уникати раптового припинення протиепілептичної терапії, оскільки це може призвести до відновлення нападів, що може мати серйозні наслідки для жінки та майбутньої дитини. Терапія декількома ПЕП може бути пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, залежно від застосовуваних ПЕП, тому наскільки можна слід застосовувати монотерапію. Ризик, пов'язаний із прийомом ламотриджину Вагітність Велика кількість даних щодо вагітних жінок (більше 8 700 жінок), які отримували монотерапію препаратом Ламіктал® у першому триместрі вагітності, не підтверджують загального збільшення ризику виникнення серйозних вроджених вад розвитку, включаючи ущелини верхньої губи та піднебіння. У дослідженнях на тваринах виявлено токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток. Якщо терапія препаратом Ламіктал вважається необхідною під час вагітності, рекомендується застосовувати мінімально можливу терапевтичну дозу. Ламотриджин має слабкий інгібуючий вплив на редуктазу дигідрофолієвої кислоти і тому теоретично може призвести до підвищеного ризику порушення розвитку ембріона та плода внаслідок зниження рівня фолієвої кислоти. Слід розглянути можливість прийому фолієвої кислоти під час планування вагітності та на ранніх стадіях вагітності. Фізіологічні зміни при вагітності можуть впливати на рівень ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження рівня ламотриджину у плазмі під час вагітності з можливим ризиком втрати контролю припадків. Після пологів рівень ламотриджину може швидко збільшуватись з ризиком розвитку небажаних реакцій, що залежать від дози. Тому рівень ламотриджину в сироватці крові слід контролювати перед, під час та після вагітності, а також відразу після пологів. При необхідності слід провести добір для підтримки рівня ламотриджину в сироватці крові на тому ж рівні, що й до вагітності, або підібрати дозу залежно від клінічної відповіді. Крім того, після пологів слід контролювати небажані реакції, пов'язані із дозою. Період грудного вигодовування Повідомлялося, що ламотриджин різною мірою проникає у грудне молоко, загальний рівень ламотриджину у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, може досягати приблизно 50% від рівня ламотриджину, зареєстрованого у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину в сироватці крові може досягати рівнів, за яких виявляються фармакологічні ефекти. В обмеженій групі дітей грудного віку, які піддавалися дії препарату, небажані реакції не зареєстровані. Необхідно співвідносити потенційну користь від годування грудним молоком та потенційний ризик розвитку небажаних реакцій у дитини. Якщо жінка, яка приймає препарат Ламіктал, вирішує годувати грудьми, то у дитини необхідно моніторувати появу будь-яких небажаних реакцій. Фертильність Дослідження на тваринах при застосуванні ламотриджину не виявили порушення фертильності.Побічна діяНебажані реакції, пов'язані із застосуванням препарату з приводу епілепсії та біполярного афективного розладу, засновані на доступних даних контрольованих клінічних досліджень та іншому клінічному досвіді. Категорії частоти сформовані на підставі результатів контрольованих клінічних досліджень (монотерапія епілепсії (відзначено †) та біполярний афективний розлад (відзначено §)). Якщо категорії частоти відрізняються в клінічних дослідженнях епілепсії та біполярного афективного розладу, вказаний рідкісний варіант частоти. Однак у разі відсутності даних контрольованих клінічних досліджень категорії частоти було сформовано на підставі іншого клінічного досвіду. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥1/100 і Частота народження небажаних реакцій Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Дуже рідко: гематологічні порушення1, включаючи нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію, агранулоцитоз; Невідомо: лімфаденопатія1. Порушення з боку імунної системи - Дуже рідко: синдром гіперчутливості2 (включаючи такі симптоми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряк особи, гематологічні порушення, порушення з боку печінки, дисеміноване внутрішньосудинне згортання, поліорганна недостатність). Порушення психіки - Часто: агресія, дратівливість; Дуже рідко: сплутаність свідомості, галюцинації, тіки; Невідомо: нічні кошмари. Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: головний біль §; Часто: сонливість, головокружіння, тремор, безсоння, ажитація; Нечасто: атаксія; Рідко: ністагм, асептичний менінгіт; Дуже рідко: порушення рівноваги, рухові розлади, погіршення перебігу хвороби Паркінсона3, екстрапірамідні розлади, хореоатетоз, підвищення частоти нападів. Порушення з боку органу зору - Нечасто: диплопія, нечіткий зір; Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту - Часто: нудота, блювання, діарея, сухість у роті. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – дуже рідко: печінкова недостатність, порушення функції печінки4, підвищення показників функціональних проб печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірні висипання5†§; Нечасто: алопеція; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона; Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Часто: артралгія§; Дуже рідко: вовчаково-подібні реакції. Загальні розлади та порушення в місці введення - Часто: стомлюваність, біль, біль у спині. Опис окремих небажаних реакцій 1 Гематологічні порушення та лімфаденопатія можуть бути пов'язаними та не пов'язаними з синдромом гіперчутливості (див. Порушення з боку імунної системи). 2 Також отримані повідомлення про випадки висипу, що розвиваються в рамках синдрому гіперчутливості, у поєднанні з різними системними симптомами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, гематологічні порушення та порушення печінки. Синдром характеризується широким спектром клінічної тяжкості і в окремих випадках може призвести до розвитку дисемінованого внутрішньосудинного згортання та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні прояви гіперчутливості (наприклад, пропасниця, лімфаденопатія) можуть спостерігатися навіть за відсутності вираженого висипу. За наявності таких ознак та симптомів пацієнта слід негайно обстежити та припинити застосування препарату Ламіктал8, якщо неможливо встановити альтернативну етіологію. 3 Перелічені реакції становлять дані інших джерел клінічної практики. Отримано повідомлення про те, що ламотриджин може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів із хворобою Паркінсона, а також зареєстровані окремі повідомлення про екстрапірамідні розлади та хореоатетоз у пацієнтів, які не мають цього фонового захворювання. 4 Порушення функції печінки зазвичай розвивається у зв'язку з реакціями гіперчутливості, але отримано окремі повідомлення про випадки без явних ознак гіперчутливості. 5 У клінічних дослідженнях за участю дорослих шкірні висипання зустрічалися у 8-12% пацієнтів, які отримували ламотриджин, і у 5-6% пацієнтів, які отримували плацебо. Шкірний висип призводив до скасування лікування ламотриджином у 2% пацієнтів. Висипання, зазвичай макулопапулезного характеру, зазвичай з'являється протягом восьми тижнів після початку лікування і дозволяється після припинення застосування препарату Ламіктал®. Зареєстровані серйозні випадки висипу, що потенційно становить загрозу для життя, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS). Незважаючи на те, що в більшості випадків реакції дозволялися після відміни ламотриджину, у деяких пацієнтів залишилися незворотні шрами і в окремих випадках реакції призводили до летального результату. Загальний ризик появи висипу тісно пов'язаний із такими факторами: високі початкові дози ламотриджину та перевищення рекомендованої схеми підвищення дози при терапії ламотриджином; супутнє застосування вальпроату. Також отримані повідомлення про висип, що розвивається в рамках синдрому гіперчутливості, у поєднанні з різними системними симптомами. Отримано повідомлення про зниження мінеральної щільності кісткової тканини, остеопенію, остеопороз і переломи при тривалій терапії пацієнтів ламотриджином. Механізм, з якого ламотриджин впливає кістковий метаболізм, не визначено.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування окисних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодії між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються системою ферментів цитохрому Р450, малоймовірно. Ламотриджин може стимулювати свій метаболізм, але цей ефект виражений помірно і малоймовірно, що він має клінічно значущі наслідки. Таблиця 7. Вплив інших препаратів на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, що мають виражену інгібуючу дію на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, що мають виражену індукувальну дію на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, які не мають значної інгібуючої або індукуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. Вальпроат карбамазепін препарати літію фенітоїн бупропіон примідон оланзапін фенобарбітал окскарбазепін рифампіцин фелбамат лопінавір у комбінації з ритонавіром габапентін атазанавір у комбінації з ритонавіром * леветирацетам комбінація етинілоестрадіолу та левоноргестрелу** прегабалін топірамат зонізамід аріпіпразол * Вказівки щодо дозування препарату див. ** Вплив інших пероральних контрацептивів та гормональної замісної терапії не вивчався, хоча вони можуть чинити подібний вплив на фармакокінетичні показники ламотриджину. Взаємодія з ПЕП Вальпроат, який інгібує глюкуронізацію ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму та подовжує його середній період напіввиведення майже вдвічі. Певні ПЕП (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенабарбітал та примідон), що стимулюють систему метаболізуючих ферментів печінки, індукують глюкуронізацію ламотриджину та його метаболізм. Повідомлялося про розвиток небажаних реакцій з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Ці симптоми зазвичай проходили після зниження дози карбамазепіну. Аналогічна реакція спостерігалася у клінічному дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну у здорових дорослих добровольців, але результат зниження доз не вивчався. При одночасному застосуванні ламотриджину в дозі 200 мг та окскарбазепіну в дозі 1200 мг ні окскарбазепін ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. У дослідженні у здорових добровольців поєднане застосування фелбамату (у дозі 1200 мг 2 рази на добу) та ламотриджину (у дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. На підставі ретроспективного аналізу концентрації у плазмі крові у пацієнтів, які отримували ламотриджин, у комбінації з габапентином і без нього, габапентин не призводить до зміни кліренсу ламотриджину. Можливі лікарські взаємодії леветирацетаму та ламотриджину досліджувалися при оцінці сироваткових концентрацій обох препаратів у ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Ці дані показують, що ламотриджин та леветирацетам не впливають на фармакокінетику один одного. Не спостерігалося впливу прегабаліну (у дозі 200 мг 3 рази на добу) на рівноважні концентрації ламотриджину, таким чином, прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину приводив до збільшення концентрації топірамату на 15%. Прийом зонізаміду у пацієнтів з епілепсією (у дозі 200-400 мг на добу) спільно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) протягом 35 днів під час клінічної програми не призводив до зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Незважаючи на те, що раніше повідомлялося про зміну концентрації в плазмі інших ПЕП при спільному застосуванні з ламотриджином, контрольовані дослідження не показали, що ламотриджин впливає на концентрацію в плазмі крові супутніх ПЕП. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші ПЕП із місць зв'язування з білками плазми. Взаємодія при поєднаному застосуванні з іншими психотропними засобами У 20 здорових добровольців ламотриджин у дозі 100 мг на добу не викликав порушення фармакокінетики безводного глюконату літію (у дозі 2 г 2 рази на день протягом 6 днів) при їхньому спільному призначенні. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надавав статистично значущого впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину у 12 добровольців і викликав незначне збільшення AUC (площі під кривою "концентрація-час") ламотриджину глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижував AUC та Сmах ламотриджину у здорових дорослих добровольців у середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не впливав на фрамакокінетику оланзапіну. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг у 14 здорових дорослих добровольців. При цьому у 12 з 14 пацієнтів при поєднаному прийомі ламотриджину та рисперидону відзначалася сонливість; тоді як тільки у 1 з 20 пацієнтів сонливість спостерігалася при прийомі тільки рисперидону, і в жодного - при прийомі лише ламотриджину. У дослідженні у 18 дорослих пацієнтів з біполярним афективним розладом, які отримували за встановленою схемою ламотриджин (не менше 100 мг на добу), дози арипіпразолу збільшували з 10 мг на добу до кінцевого значення 30 мг на добу протягом 7-денного періоду і далі один раз. на добу ще протягом 7 днів. Спостерігалося середнє зниження Сmах та AUC ламотриджину приблизно на 10%. Не очікується, що вплив такої магнітуди матиме клінічний наслідок. В експериментах з інгібування in vitro було показано, що спільне інкубування з амітриптіліном, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом або лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Дані щодо вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, дозволяють зробити висновок, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. Результати досліджень in vitro також дозволяють припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон навряд чи можуть впливати на кліренс ламотриджину. Взаємодія з гормональними контрацептивами Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину При дослідженні на 16 добровольцях-жінках зазначено, що прийом комбінованих оральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу в одній таблетці для прийому всередину, викликає приблизно двократне підвищення кліренсу ламотриджину ламотриджину в середньому на 52% та 39% відповідно. Протягом тижня, вільної від прийому препарату (тобто при тижневій перерві у прийомі контрацептиву), спостерігається підвищення концентрації ламотриджину в плазмі крові, при цьому концентрація ламотриджину, виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, в середньому у 2 рази вища. , ніж у період одночасного прийому препаратів Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів При дослідженні на 16 добровольцях-жінках показано, що в період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого орального контрацептиву. Відзначається помірне підвищення кліренсу другого компонента орального контрацептиву - левоноргестрела (після його прийому внутрішньо), що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу в середньому на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікуло-стимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу під час цього дослідження виявило деяке зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимір сироваткового прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормонального підт.Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни рівнів ФСГ та ЛГ у сироватці крові на овуляційну активність яєчників не встановлено. Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг на добу) не вивчався і дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводилися. Взаємодія з іншими препаратами При дослідженні на 10 добровольцях-чоловіках виявлено, що рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. Пацієнтам, які отримують рифампіцин як супутню терапію, режим застосування ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при сумісному застосуванні ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронізації. При застосуванні лопінавіру в комбінації з ритонавіром у здорових добровольців спостерігалося зниження приблизно на половину концентрації ламотриджину в плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронізації. У пацієнтів, які приймають супутнє лікування лопінавіром у комбінації з ритонавіром, слід рекомендувати схему дозування ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронізації. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру в комбінації з ритонавіром (300 мг і 100 мг) призводив до зниження значень AUC та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) у середньому на 32% та 6% відповідно. Результати досліджень in vitro показали, що саме ламотриджин, а не метаболіт 2-N-глюкуронід є інгібітором катіонних переносників органічних субстратів у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані показують, що ламотриджин є більш потужним інгібітором катіонного переносника (IC50 варіює від 53,8 до 186 мкМ відповідно), ніж циметидин. Взаємодія, включаючи лабораторні показники Ламотриджин, як повідомляється, впливає на проведення деяких експрес-методів аналізу сечі з метою виявлення препаратів, результати яких можуть бути неправдивими, особливо при виявленні фенциклідину (дисоціативний анестетик). Для підтвердження позитивного результату слід використовувати більш специфічний альтернативний хімічний метод.Спосіб застосування та дозиДля прийому всередину. Ламіктал®, жувальні/розчинні таблетки можна жувати, розчиняти в невеликому обсязі води (принаймні, в такому, щоб пігулка була покрита повністю) або проковтувати повністю з невеликою кількістю води. Якщо розрахована доза ламотриджину (наприклад, при застосуванні у дітей для лікування епілепсії або у пацієнтів з порушенням функції печінки) не дорівнює цілим таблеткам, то пацієнту має бути призначена така доза, яка відповідає меншій кількості цілих таблеток. Відновлення застосування препарату У разі відновлення застосування препарату Ламіктал® лікар повинен оцінити необхідність підвищення підтримуючої дози у пацієнтів, які припинили прийом ламотриджину з будь-якої причини, оскільки високі початкові дози та перевищення рекомендованої дози пов'язані з ризиком розвитку тяжкого висипу. Чим більше пройшло часу після останнього прийому препарату, тим більшою обережністю слід підвищувати дозу до підтримуючої. Якщо час після припинення прийому перевищує 5 періодів напіввиведення, то дозу ламотриджину слід підвищувати до підтримуючої відповідно до відповідної схеми. Терапію препаратом Ламіктал® рекомендується не відновлювати у пацієнтів, у яких припинення лікування ламотриджином було пов'язане з появою висипу, крім випадків, коли потенційна користь однозначно перевищує ризик. Епілепсія Режим підвищення дози та підтримуючі дози, рекомендовані для дорослих та підлітків віком від 12 років (Таблиця 2), а також для дітей та підлітків віком від 2 до 12 років (Таблиця 3), наведено нижче. Внаслідок ризику висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. При відміні супутніх ПЕП або додаванні ПЕП або інших препаратів на фоні прийому ламотриджину необхідно брати до уваги те, що це може вплинути на фармакокінетику ламотриджину. Таблиця 2. Рекомендований режим дозування при лікуванні епілепсії у дорослих та підлітків (старше 12 років) Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Звичайна підтримуюча доза Монотерапія: 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Деяким пацієнтам для досягнення цільової терапевтичної відповіді може знадобитися доза 500 мг на добу. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 12,5 мг на добу (призначається по 25 мг через день) 25 мг на добу (в 1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 25-50 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Комбінована терапія без вальпроатів та з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 50 мг на добу (в 1 прийом) 100 мг на добу (2 прийоми) 200-400 мг на добу (2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Деяким пацієнтам для досягнення цільової терапевтичної відповіді може знадобитися доза 700 мг на добу. Комбінована терапія без вальпроатів та без інгібіторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Таблиця 3. Рекомендований режим дозування під час лікування епілепсії в дітей віком (від 2 до 12 років включно) Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Звичайна підтримуюча доза Монотерапія типових абсансів: 0,3 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 1-15 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,6 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 0,15 мг/кг/добу* (в 1 прийом) 0,3 мг/кг/добу (в 1 прийом) 1-5 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,3 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів та з індукторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 0,6 мг/кг/добу (2 прийоми) 1,2 мг/кг/добу (2 прийоми) 5-15 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 1,2 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 400 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів та без індукторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 0,3 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 1-10 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,6 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. *Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить від 1 до 2 мг, то можна призначати препарат Ламіктал®, жувальні/розчинні таблетки, 2 мг через день протягом перших 2 тижнів. Якщо розрахована добова доза пацієнтів, які приймають вальпроати, становить менше 1 мг, ламотриджин не слід призначати. Для забезпечення підтримки терапевтичної дози необхідно контролювати масу тіла дитини та коригувати дозу препарату за її зміни. Ймовірно, що пацієнтам віком від 2 до 6 років потрібна підтримуюча доза, що знаходиться на верхній межі діапазону, що рекомендується. Після досягнення контролю епілепсії на тлі комбінованої терапії супутні протиепілептичні препарати (ПЕП) можуть бути відмінені, і прийом препарату Ламіктал продовжений у вигляді монотерапії. Діти молодші 2 років Дані щодо безпеки та ефективності ламотриджину як комбінованої терапії парціальних нападів у дітей віком від I місяця до 2 років обмежені. Дані про застосування у дітей віком до 1 місяця відсутні. Тому препарат Ламіктал® не рекомендується приймати дітям віком до 2 років. Тим не менш, у разі клінічної необхідності може бути ухвалено рішення про призначення препарату. Біполярний афективний розлад Режим підвищення дози та підтримуючі дози, рекомендовані для дорослих віком від 18 років, наведено в таблицях нижче. Перехідний режим дозування включає підвищення дози ламотриджину протягом 6 тижнів до підтримуючої стабілізуючої дози (Таблиця 4), після чого за наявності клінічних показань можна скасовувати інші психотропні препарати та/або ПЕП (Таблиця 5). Коригування доз після додавання інших психотропних препаратів та/або ПЕП також наведено нижче (Таблиця 6). Внаслідок ризику появи висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. Таблиця 4. Рекомендований режим підвищення дози для досягнення добової стабілізуючої дози під час лікування біполярного афективного розладу у дорослих віком від 18 років Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Тиждень 5 Цільова стабілізуюча доза (тиждень 6)* Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія без вальпроатів та без індукторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 100 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 200 мг на добу - звичайна цільова доза для оптимальної відповіді (в 1 або 2 прийоми на добу). Дози в інтервалі від 100 мг на добу до 400 мг на добу застосовувалися у клінічних дослідженнях. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 12,5 мг на добу (призначаються 25 мг на добу через день) 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 100 мг на добу - звичайна цільова доза для оптимальної відповіді (в 1 або 2 прийоми на добу). Може застосовуватися максимальна добова доза 200 мг на добу залежно від клінічної відповіді. Комбінована терапія без вальпроатів та з індукторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 50 мг на добу (в 1 прийом) 100 мг на добу (в 2 прийоми) 200 мг на добу (2 прийоми) 300 мг на добу на 6 тижні терапії, при необхідності збільшити дозу до 400 мг на добу на 7 тижні терапії для досягнення оптимальної відповіді (2 прийоми). У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим підвищення дози, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. * Цільова стабілізуюча доза змінюється залежно від клінічної відповіді. Після досягнення цільової добової стабілізуючої дози, що підтримує, інші психотропні препарати можуть бути скасовані, як зазначено в схемі дозування нижче. Таблиця 5. Підтримуюча загальна добова доза, що стабілізує, у дорослих віком від 18 років для лікування біполярного афективного розладу після відміни супутніх препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (перед скасуванням) Тиждень 1 (початок відміни) Тиждень 2 Тиждень 3 і далі* Відміна вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину) залежно від вихідної дози ламотриджину: Після відміни вальпроату слід подвоїти стабілізуючу дозу, не перевищуючи рівня збільшення на 100 мг на тиждень 100 мг/добу 200 мг/добу Зберегти дозу 200 мг на добу на 2 прийоми 200 мг/добу 300 мг/добу 400 мг/добу Зберегти дозу 400 мг на добу Відміна індукторів глюкуронізації ламотриджину в залежності від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати після відміни фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 400 мг/добу 400 мг/добу 300 мг/добу 200 мг/добу 300 мг/добу 300 мг/добу 225 мг/добу 150 мг/добу 200 мг/добу 200 мг/добу 150 мг/добу 100 мг/добу Відміна препаратів, які значно не індукують або не інгібують глюкуронізацію ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати після відміни інших препаратів, які значно не індукують або не інгібують глюкуронізацію ламотриджину. Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення дози (200 мг на добу в 2 прийоми; діапазон доз від 100 до 400 мг на добу) У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, рекомендується підтримувати поточну дозу ламотриджину, і добір дози ламотриджину необхідно проводити на підставі клінічної відповіді. * За необхідності доза може бути збільшена до 400 мг на добу. Відсутній клінічний досвід корекції добових доз препарату Ламіктал після додавання інших препаратів. Однак на підставі досліджень щодо оцінки взаємодії препаратів можна сформулювати такі рекомендації (Таблиця 6). Таблиця 6. Корекція добових доз при лікуванні біполярного афективного розладу у дорослих віком від 18 років після додавання інших препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (до додавання) Тиждень 1 (початок додавання) Тиждень 2 Тиждень 3 і далі Додавання вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину) залежно від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати при додаванні вальпроату незалежно від іншої супутньої терапії. 200 мг/добу 100 мг/добу Зберегти дозу 100 мг/добу 300 мг/добу 150 мг/добу Зберегти дозу 150 мг/добу 400 мг/добу 200 мг/добу Зберегти дозу 200 мг/добу Додавання індукторів глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не отримують вальпроат, залежно від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без застосування вальпроату при додаванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру. 200 мг/добу 200 мг/добу 300 мг/добу 400 мг/добу 150 мг/добу 150 мг/добу 225 мг/добу 300 мг/добу 100 мг/добу 100 мг/добу 150 мг/добу 200 мг/добу Додавання інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати при додаванні інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. Зберегти цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення дози (200 мг на добу; діапазон доз від 100 до 400 мг на добу) У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Відміна препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом Під час проведення клінічних досліджень різке скасування ламотриджину не викликало збільшення частоти, тяжкості або зміни характеру небажаних реакцій у порівнянні з плацебо. Таким чином, пацієнтам можна скасовувати препарат Ламіктал без поступового зниження його дози. Діти та підлітки молодші 18 років Препарат Ламіктал® не рекомендований для лікування біполярного афективного розладу у дітей та підлітків віком до 18 років, оскільки в рандомізованих дослідженнях зі скасуванням препарату не було продемонстровано значної ефективності та спостерігалося збільшення кількості повідомлень про суїцидальну поведінку. Загальні рекомендації щодо дозування препарату Ламіктал® у спеціальних груп пацієнтів Жінки, які приймають гормональні контрацептиви При застосуванні комбінації етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) кліренс ламотриджину підвищується приблизно вдвічі, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрації дози для досягнення максимальної терапевтичної відповіді можуть знадобитися вищі підтримуючі дози ламотриджину (до дворазового збільшення). Протягом тижня без застосування контрацептиву спостерігалось дворазове підвищення рівня ламотриджину. Не можна виключати виникнення небажаних реакцій, пов'язаних із дозою. Тому як терапія першої лінії слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, постійні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Початок застосування гормональних контрацептивів пацієнтками, які вже одержують підтримуючі дози ламотриджину та НЕ одержують індуктори глюкуронізації ламотриджину. У більшості випадків потрібне підвищення підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. З моменту початку застосування гормональних контрацептивів рекомендується підвищення дози ламотриджину на 50-100 мг щотижня залежно від індивідуальної клінічної відповіді. Не рекомендується перевищувати ці дози, якщо клінічний стан пацієнта не потребує подальшого підвищення дози препарату Ламіктал®. Для підтвердження збереження вихідного рівня ламотриджину слід розглянути можливість вимірювання рівня ламотриджину у сироватці крові до та після початку застосування гормональних контрацептивів. При необхідності слід здійснити корекцію дози. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, які включають один тиждень без застосування активного препарату ("тиждень без застосування контрацептиву"), слід проводити контроль рівня ламотриджину в сироватці крові під час тижня 3 прийоми активного препарату, тобто з 15 по 21 дні циклу прийому таблеток . Тому як терапія першої лінії слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, постійні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтками, які вже одержують підтримуючі дози ламотриджину та не отримують індуктори глюкуронізації ламотриджину. У більшості випадків потрібне зниження підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж на 50%. Рекомендується поступове зниження добової дози ламотриджину на 50-100 мг на добу щотижня (швидкість зниження не повинна перевищувати 25% від добової дози на тиждень) протягом 3 тижнів, якщо клінічний стан пацієнта не потребує іншого підходу. Для підтвердження підтримки вихідного рівня ламотриджину слід розглянути можливість вимірювання рівня ламотриджину у сироватці крові до та після припинення застосування гормональних контрацептивів. У жінок, які бажають припинити прийом гормональних контрацептивів, які включають один тиждень без застосування активного препарату ("тиждень без застосування контрацептиву"), слід проводити контроль рівня ламотриджину в сироватці крові під час тижня 3 прийоми активного препарату, тобто з 15 по 21 дні циклу прийому пігулок. Зразки крові для оцінки рівня ламотриджину після остаточного припинення прийому контрацептивного засобу не слід збирати протягом першого тижня після припинення прийому таблеток. Початок застосування ламотриджину у пацієнток, які вже застосовують гормональні контрацептиви. Підвищення дози слід проводити згідно з звичайними рекомендаціями щодо застосування, представленими в таблицях. Початок і припинення застосування гормональних контрацептивів у пацієнток, які вже приймають ламотриджин у підтримуючих дозах та приймають індуктори глюкуронування ламотриджину. Може не знадобитися корекція рекомендованої підтримуючої дози ламотриджину. Застосування з комбінацією атазанавір/ритонавір У разі додавання ламотриджину до вже проведеної терапії атазанавіром/ритонавіром відсутня необхідність корекції рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації, може виникнути необхідність підвищення дози ламотриджину при додаванні комбінації атазанавіру/ритонавіру або в зниженні дози ламотриджину у разі припинення застосування комбінації атазанавіру/ритонавіру. З метою з'ясування необхідності корекції дози ламотриджину слід провести контроль рівня ламотриджину в плазмі крові до та протягом 2 тижнів після початку або припинення застосування комбінації атазанавіру/ритонавіру. Застосування спільно з лопінавіром/ритонавіром У разі додавання ламотриджину до терапії лопінавіром/ритонавіром, що вже проводиться, відсутня необхідність корекції рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації, може виникнути необхідність підвищення дози ламотриджину при додаванні лопінавіру/ритонавіру або в зниженні дози ламотриджину у разі припинення застосування лопінавіру/ритонавіру. З метою з'ясування необхідності корекції дози ламотриджину слід провести контроль рівня ламотриджину в плазмі крові до та протягом 2 тижнів після початку або припинення застосування лопінавіру/ритонавіру. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Не потрібне проведення корекції режиму дозування порівняно з схемою, що рекомендується. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі значно не відрізняється від такої у дорослих нелітнього віку. Пацієнти з порушенням функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю препарат Ламіктал слід призначати з обережністю. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності початкові дози препарату Ламіктал слід розраховувати в залежності від супутніх лікарських препаратів, що приймаються пацієнтом. У пацієнтів із значним порушенням функції нирок може бути ефективним зниження підтримуючих доз. Пацієнти з порушенням функції печінки Початкову, зростаючу та підтримуючу дози зазвичай слід зменшити приблизно на 50% у пацієнтів з помірним (стадія В за шкалою Чайлд-Пью) та на 75% з тяжким (стадія С за шкалою Чайлд-Пью) ступенем порушення функції печінки. Зростаючу та підтримуючу дози слід коригувати залежно від клінічної відповіді.ПередозуванняСимптоми Повідомлялося про одноразове застосування доз ламотриджину, що перевищують максимальні терапевтичні в 10-20 разів, включаючи випадки летального результату. Передозування виявилося симптомами, що включали ністагм, атаксію, порушення свідомості, напади епілепсії та кому. При передозуванні у пацієнтів також спостерігалося розширення комплексу QRS (затримка внутрішньошлуночкової провідності). Розширення комплексу QRS тривалістю понад 100 мсек може бути пов'язане з більш вираженою токсичністю. Лікування У разі передозування пацієнта необхідно госпіталізувати та провести відповідну підтримуючу терапію. За показаннями слід провести лікування, спрямоване зменшення всмоктування (активоване вугілля). Подальше ведення пацієнта має здійснюватися згідно з клінічними показаннями. Досвід застосування гемодіалізу під час лікування передозування відсутній. У шести добровольців із нирковою недостатністю 20% ламотриджину було виведено з організму під час 4-годинного сеансу гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВисипання на шкірі Є повідомлення про небажані шкірні реакції, які виникали зазвичай протягом перших 8 тижнів після початку терапії ламотриджином. Більшість висипань носить легкий характер і проходить самостійно, проте є повідомлення про висипання, які вимагали госпіталізації пацієнта та припинення прийому ламотриджину. Дані реакції включали такі потенційно небезпечні для життя ураження шкіри, як синдром Стівенса-Джонсона (SJS) та токсичний епідермальний некроліз (TEN), а також лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), відому як синдром гіперчутливості (HSS). Тяжкі шкірні висипання у дорослих пацієнтів, включених у дослідження та приймали ламотриджин відповідно до існуючих рекомендацій, розвивалися з частотою приблизно 1 на 500 пацієнтів з епілепсією. Приблизно у половині цих випадків зареєстровано синдром Стівенса-Джонсона (1 на 1000). За даними клінічних досліджень, у пацієнтів з біполярним афективним розладом частота важких шкірних висипань становить приблизно 1 на 1000 пацієнтів. Діти ризик розвитку важких шкірних висипань вище, ніж в дорослих. За наявними даними, отриманими з низки досліджень, частота шкірних висипань, які вимагали госпіталізації, у дітей з епілепсією становила від 1 на 300 до 1 на 100 дітей. У дітей початкові прояви висипки можуть бути помилково прийняті за інфекцію, тому лікарі повинні брати до уваги можливість реакції дітей на препарат, що виявляється розвитком висипки та гарячки протягом перших 8 тижнів терапії. Крім того, сумарний ризик розвитку висипу значною мірою пов'язаний з: високою початковою дозою ламотриджину та перевищенням рекомендованого режиму підвищення дози ламотриджину; супутнім застосуванням вальпроатів. Обережність також необхідна при лікуванні пацієнтів, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших ПЕП, оскільки частота розвитку незначного висипу у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при застосуванні ламотриджину, ніж у пацієнтів, які не обтяжені таким анамнезом. Усі пацієнти (дорослі та діти), у яких розвинулася висипка, повинні бути одразу оглянуті, прийом препарату Ламіктал* повинен бути негайно припинено, за винятком тих випадків, коли очевидно, що розвиток висипу не пов'язаний з лікуванням ламотриджином. Не рекомендується відновлювати прийом препарату Ламіктал у випадках, коли його попереднє призначення було відмінено у зв'язку з розвитком висипу, якщо очікувана користь явно не перевищує ризик. У разі розвитку у пацієнта SJS, TEN або DRESS при застосуванні ламотриджину лікування ламотриджином ніколи не слід відновлювати. Повідомлялося, що висипка може бути частиною синдрому гіперчутливості, пов'язаного з проявом різних системних симптомів, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, гематологічні порушення, порушення функції печінки та асептичний менінгіт. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (наприклад, лихоманка, лімфаденопатія) можуть спостерігатися навіть якщо відсутні явні прояви висипу. При розвитку подібних симптомів пацієнт повинен бути негайно оглянутий лікарем та,якщо не буде встановлена ​​інша причина симптомів, препарат Ламіктал® має бути відмінено. Розвиток асептичного менінгіту був оборотним при відміні препарату в більшості випадків і відновлювався у ряді випадків при повторному його застосуванні. Повторне застосування призводило до швидкого повернення симптомів, які часто були важчими. Препарат Ламіктал® не призначають повторно пацієнтам, у яких припинення лікування було пов'язане з асептичним менінгітом, пов'язаним із попереднім лікуванням ламотриджином. Посилення клінічних проявів та суїцидальний ризик Суїцидальні думки та суїцидальна поведінка відзначалися у пацієнтів, які приймали ПЕП за декількома показаннями. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень ПЕП показав невелике збільшення ризику прояву суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього ризику невідомий і доступні дані не виключають можливість підвищення ризику при застосуванні ламотриджину. Таким чином, пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом з метою виявлення ознак суїцидальних думок та поведінки, має бути передбачене відповідне лікування. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за пацієнтами) повинні бути поінформовані про необхідність медичної консультації у разі виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. У пацієнтів з біполярним афективним розладом можуть посилитися симптоми депресії та/або проявитися ознаки суїцидальних думок/поведінки незалежно від застосування лікарських засобів для лікування біполярного афективного розладу, включаючи Ламіктал®. Тому за пацієнтами, які приймають Ламіктал для лікування біполярного афективного розладу, слід ретельно спостерігати з метою виявлення посилення клінічних проявів (включаючи розвиток нових симптомів) та суїцидальних думок/поведінки, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дози. У деяких пацієнтів, наприклад, які мають в анамнезі суїцидальну поведінку або думки, дорослих пацієнтів молодого віку та пацієнтів з вираженим суїцидальним мисленням до початку лікування, ризик появи суїцидальних думок або спроб суїциду може бути вищим,та за ними необхідно ретельно спостерігати під час лікування. Слід розглянути можливість зміни режиму терапії, включаючи можливість припинення застосування препарату, у пацієнтів з посиленням клінічних проявів (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидального мислення/поведінки, особливо якщо ці симптоми мають тяжкий характер, раптово з'явилися або не були частиною симптомів, присутніх у пацієнта раніше. Гормональні контрацептиви Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину Застосування комбінованого препарату етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Зниження рівня ламотриджину пов'язане зі втратою контролю за нападами. Після титрації дози для досягнення максимального терапевтичного ефекту в більшості випадків необхідне підвищення підтримуючих доз ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. При припиненні прийому гормональних контрацептивів кліренс ламотриджину може зменшитися вдвічі. Збільшення рівня ламотриджину може супроводжуватися розвитком небажаних реакцій, які залежать від дози. Слід спостерігати за пацієнтами з метою виявлення таких реакцій. У жінок, які вже не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину та приймають гормональні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень, вільний від прийому препарату (тобто тижнева перерва у прийомі контрацептиву), у цей період часу спостерігатиметься поступове транзиторне підвищення рівня ламотриджину. Зміни рівня ламотриджину такого порядку можуть бути пов'язані із виникненням небажаних реакцій. Тому як препарати першого вибору слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, безперервні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Взаємодія між іншими пероральними контрацептивами або гормональною замісною терапією та ламотриджином не вивчалася, однак ці препарати можуть подібним чином впливати на фармакокінетичні параметри ламотриджину. Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів У дослідженні взаємодії за участю 16 здорових добровольців показано, що спільне застосування ламотриджину та гормонального контрацептиву (комбінація етинілестрадіол/левоноргестрел) призводить до помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та змін рівня ФСГ та ЛГ у сироватці крові. Вплив цих змін на овуляторну активність яєчників невідомий. Однак не можна виключити можливість, що у деяких пацієнтів, які приймають ламотриджин та гормональні контрацептиви, ці зміни можуть спричинити зниження ефективності контрацептивів. Тому такі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність негайно повідомляти лікаря про зміни менструального циклу, наприклад, про міжменструальні кровотечі. Дигідрофолатредуктаза Ламотриджин характеризується незначним інгібуючим впливом на редуктазу дигідрофолієвої кислоти, тому існує ймовірність впливу на метаболізм фолатів при тривалій терапії. Однак ламотриджин не викликав істотних змін рівня гемоглобіну, середнього обсягу еритроцитів, рівня фолатів в еритроцитах або сироватці крові при тривалості застосування до 1 року і не знижував рівень фолатів в еритроцитах при тривалості застосування до 5 років. Ниркова недостатність У дослідженнях з одноразовим застосуванням ламотриджину у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності не виявлено значної зміни рівня ламотриджину у плазмі крові. Однак накопичення глюкуронідного метаболіту є можливим, тому необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю. Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотриджин Не можна призначати препарат Ламіктал® пацієнтам, які вже отримують інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Розвиток дітей Дані про вплив ламотриджину на ріст, статеве та когнітивне дозрівання, емоційний та поведінковий розвиток дітей відсутні. Запобіжні заходи при епілепсії Різка відміна препарату Ламіктал, як і інших ПЕП, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу препарату Ламіктал слід поступово знижувати протягом 2 тижнів. У літературі є повідомлення про те, що важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, мультиорганних порушень та дисемінованого внутрішньосудинного згортання іноді з летальним кінцем. Подібні випадки спостерігалися при лікуванні пацієнтів ламотриджином. Замість зменшення може спостерігатись клінічно значуще збільшення частоти розвитку нападів. У пацієнтів, які страждають на більш ніж один тип нападів, спостерігається користь у вигляді контролю одного типу нападів слід співвідносити з будь-яким зазначеним погіршенням нападів іншого типу. При застосуванні ламотриджину можуть посилюватися міоклонічні напади. Існуючі дані дозволяють припустити, що відповідь на лікування ламотриджином у комбінації з індукторами ферментів менш виражена, ніж при комбінації з ПЕП, що не індукують ферменти печінки. Причина цього явища залишається незрозумілою. У дітей, які приймають ламотриджин для лікування типових абсансів, ефективність препарату може зберігатись не у всіх пацієнтів. Запобіжні заходи при біполярному афективному розладі Діти та підлітки молодші 18 років Лікування антидепресантами супроводжується збільшенням ризику суїцидальних думок та поведінки у дітей та підлітків з депресивним розладом тяжкого ступеня та іншими психічними порушеннями. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Оскільки ефект усіх протиепілептичних засобів характеризується індивідуальною варіабельністю, то пацієнти, які приймають препарат Ламіктал для лікування епілепсії, повинні проконсультуватися зі своїм лікарем про специфічні складнощі при керуванні автомобілем. Дослідження щодо оцінки впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилися. У двох дослідженнях за участю здорових добровольців показано, що вплив ламотриджину на точну зорово-моторну координацію, рухи очей, хитання тіла, а також суб'єктивну седативну дію препарату не відрізнявся від плацебо. У клінічних дослідженнях ламотриджину зареєстровані повідомлення про небажані реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопія. Тому, перш ніж приступити до керування автомобілем або механізмами, пацієнти повинні оцінити вплив препарату Ламіктал на свій стан.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 25 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 41.95 мг, целюлоза мікрокристалічна – 19 мг, повідон К-25 – 4.75 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 2.85 мг, магнію стеарат – 0.95 мг, кремнію діоксид. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим кольором, круглі, плоскоциліндричні, з ризиком з одного боку і фасками з двох сторін.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 100мг; Допоміжні речовини: гіпоролоза – 11 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 9.5 мг, лактози моногідрат – 120 мг, магнію гідроксикарбонат – 77 мг, магнію стеарат – 2.5 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 25 мг; Допоміжні речовини: гіпоролоза – 4.5 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 3.5 мг, лактози моногідрат – 52 мг, магнію гідроксикарбонат – 34 мг, магнію стеарат – 1 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Фасування: N1 Форма випуску: краплі Действующее вещество: Валерианы лекарственной корневищ с корнями настойка + Ландыша травы настойка. . .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: луразідон гідрохлорид 40 мг; допоміжні речовини: ядро ​​– манітол, крохмаль прежелатинізований, кроскармелоза натрію, гіпромелоза 2910, магнію стеарат; плівкова оболонка – Опадрай® білий*, карнаубський віск. По 7 таблеток, покритих плівковою оболонкою, поміщають у алюмінієвий блістер. 4 або 8 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. Картонну пачку запечатують двома прозорими стікерами (контроль першого розтину).Опис лікарської формиКруглі таблетки, покриті плівковою оболонкою від білого до майже білого кольору, з гравіюванням L 40 на одній стороні.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичний засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Час досягнення максимальної концентрації (Сmax) у крові становить від 1 до 3 годин. Після прийому луразидону з їжею середня Сmax і площа під кривою «концентрація-час» (AUC) збільшувалися в 2-3 та 1,5-2 рази, відповідно порівняно зі значеннями після прийому луразидону натще. Розподіл Після прийому внутрішньо 40 мг луразидона середній обсяг розподілу, що здається, становив приблизно 6000 л. Луразідон значно (на 99%) пов'язується з білками плазми. Метаболізм Луразидон метаболізується переважно за участю ізоферменту системи цитохрому P450 (CYP3A4). Основними шляхами метаболізму є окисне N-дезалкілювання, гідроксилювання нонборнанового кільця, S-окислення. Луразідон метаболізується з утворенням двох активних метаболітів (ID-14283 та ID-14326) та двох неактивних метаболітів (ID-20219 та ID-20220). На частку луразидону та його метаболітів ID-14283, ID-14326, ID-20219 та ID-20220 при радіометричному аналізі припадає приблизно 11,4%; 4,1%; 0,4%; 24% та 11% відповідно. Активний метаболіт ID-14283 метаболізується в основному за участю ізоферменту CYP3А4. Фармакодинамічний ефект обумовлений дією луразидону та його активного метаболіту ID-14283 на дофамінові та серотонінові рецептори. У дослідженнях in vitro було виявлено, що луразідон не є субстратом ізоферментів CYP1А1, CYP1А2, CYP2А6, CYP4А11, CYP2В6, CYP2С8, CYP2С9, CYP2С19, CYP2D6 та CYP2Е1. У дослідженнях in vitro луразидон не показав прямого або слабкого інгібуючого ефекту (прямого або залежного від часу, IC50>5,9 мкмоль) щодо ізоферментів CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D. На підставі цих даних не очікується впливу луразидону на фармакокінетику лікарських засобів, що є субстратами ізоферментів CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 та CYP2E1. При призначенні препаратів з вузьким терапевтичним діапазоном є субстратами ізоферменту CYP3A4. У дослідженнях in vitro було виявлено, що луразідон є субстратом для еффлюксних переносників P-глікопротеїну та білка резистентності раку молочної залози (BCRP). Луразідон не є субстратом для активного транспорту за допомогою транспортних поліпептидів органічних аніонів OATP1B1 та OATP1B3. Також дослідження in vitro показують, що луразідон є інгібітором Р-глікопротеїну, BCRP та транспортерів органічних катіонів першого типу (ОСТ1). Луразидон in vitro не надає клінічно значущого інгібіторного ефекту на OATP1B1, OATP1B3, транспортери органічних катіонів другого типів (OCT2), транспортери органічних аніонів першого (ОАТ1) і третього типів (OAT3), ниркові транспортери MATE1 та MATE2K . Виведення Період напіввиведення становить близько 20-40 годин. Після внутрішнього прийому луразидону, міченого радіоактивним ізотопом, близько 67% препарату виводиться кишечником і близько 19% - нирками. Сеча містить головним чином метаболіти внаслідок мінімальної ниркової екскреції вихідної сполуки. Лінійність/нелінійність Фармакокінетичні параметри луразидону пропорційні дозі в діапазоні загальної добової дози від 20 мг до 160 мг. Рівноважна концентрація луразидону досягається протягом 7 днів з початку терапії. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку Дані про фармакокінетику луразидону у здорових добровольців похилого віку (≥ 65 років) обмежені. Згідно з отриманими результатами, концентрація луразидону в плазмі літніх здорових добровольців ідентична його концентрації в плазмі молодшого віку (молодше 65 років). Однак очікується підвищення концентрації луразидону в плазмі пацієнтів похилого віку при порушенні функції нирок або печінки. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з легкою (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю), середньою (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) та тяжкою (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю концентрація луразидону в сироватці збільшується в 1,5, 1,7 та 3 рази, відповідно. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з легкою, середньою та тяжкою нирковою недостатністю концентрація луразидону у сироватці крові збільшується у 1,5, 1,9 та 2,0 рази, відповідно. Немає клінічних даних про застосування луразидону у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну Підлогова приналежність Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значущого впливу статі хворих на шизофренію на фармакокінетику луразидону. Расова приналежність Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значущого впливу расової належності хворих на шизофренію на фармакокінетику луразидону. Зазначалося, що з здорових добровольців монголоїдної раси виведення луразидона подовжувалося в 1,5 разу проти добровольцями європеоїдної раси. Куріння Дослідження in vitro з використанням печінкових ферментів людини показали, що луразидон не є субстратом ізоферменту CYP1A2, тому куріння не повинне впливати на фармакокінетику луразидону. Діти Фармакокінетичні властивості луразидону в педіатричній популяції були оцінені у 47 дітей віком 6-12 років та у 234 підлітків віком 13-17 років. Луразидон призначали у вигляді луразідону гідрохлориду у добовій дозі 20, 40, 80, 120 мг (6-17 років) або 160 мг (тільки пацієнтам 10-17 років) протягом 42 днів. Відсутня чітка кореляція між концентрацією луразидону у сироватці крові та віком або масою тіла. Фармакокінетичні параметри луразидону в дітей віком 6-17 років, загалом, були можна порівняти з такими в дорослих.ФармакодинамікаЛуразідон – це селективний антагоніст дофамінових та моноамінових рецепторів, що володіє високою спорідненістю до D2-дофамінових та 5-НТ2А- та 5-НТ7-серотонінових рецепторів (ступінь спорідненості 0,994, 0,47 та 0,495 нМ, відповідно). Луразідон також блокує α2С- та α2А-адренорецептори (ступінь спорідненості 10,8 і 40,7 нМ, відповідно), має частковий агонізм до 5-НТ1А-серотонінових рецепторів зі ступенем спорідненості 6,38 нМ. Луразидон не зв'язується з гістаміновими та мускариновими рецепторами. Механізм дії другорядного активного метаболіту луразидону ID-14283 такий самий, як і у луразидону. За даними позитронно-емісійної томографії застосування луразідону в діапазоні доз від 9 до 74 мг (від 10 до 80 мг луразидону гідрохлориду) у здорових добровольців призвело до дозозалежного зменшення зв'язування 11С-раклоприду, ліганду D2/D3 рецепторів. стріатумі. В основних клінічних дослідженнях (КІ) ефективності луразідон призначали у дозах від 20 до 160 мг. Клінічні дані Шизофренія Дорослі Ефективність луразидону в лікуванні шизофренії була продемонстрована в ході 5 багатоцентрових плацебо-контрольованих подвійних-сліпих 6-тижневих КІ у пацієнтів, які відповідають критеріям Посібника з діагностики та статистики психічних розладів, IV редакції (DSM-IV). Дози луразидону, різні у п'яти КІ, становили від 40 до 160 мг один раз на день. У ході короткострокових КІ основний показник ефективності визначався як середня зміна суми балів до 6-го тижня терапії щодо вихідного значення за оцінкою за допомогою Шкали позитивних та негативних синдромів (PANSS - валідований опитувальник, що включає 5 факторів для оцінки позитивних симптомів, негативних симптомів, дезорганізованого , неконтрольованої ворожості/збудження та тривоги/депресії).Луразідон продемонстрував велику ефективність порівняно з плацебо під час досліджень 3 фази. Статистично значущі відмінності від плацебо було зареєстровано вже на 4 день терапії. Крім того, луразідон перевершував плацебо за заздалегідь визначеним вторинним показником ефективності – показником Шкали загального клінічного враження про тяжкість захворювання (CGI-S). Ефективність була також підтверджена за результатами вторинного аналізу відповіді на лікування (зниження ≥ 30% щодо вихідного значення суми балів за PANSS). У короткострокових дослідженнях був виявлено стійкої залежності ефекту від дози.луразідон перевершував плацебо за заздалегідь визначеним вторинним показником ефективності – показником Шкали загального клінічного враження про тяжкість захворювання (CGI-S). Ефективність була також підтверджена за результатами вторинного аналізу відповіді на лікування (зниження ≥ 30% щодо вихідного значення суми балів за PANSS). У короткострокових дослідженнях був виявлено стійкої залежності ефекту від дози.луразідон перевершував плацебо за заздалегідь визначеним вторинним показником ефективності – показником Шкали загального клінічного враження про тяжкість захворювання (CGI-S). Ефективність була також підтверджена за результатами вторинного аналізу відповіді на лікування (зниження ≥ 30% щодо вихідного значення суми балів за PANSS). У короткострокових дослідженнях був виявлено стійкої залежності ефекту від дози. Довгострокова ефективність луразидону в дозах від 40 до 160 мг один раз на день продемонстрована у 12-місячному дослідженні не меншої ефективності порівняно з кветіапіном із уповільненим вивільненням (XR) (від 200 до 800 мг щодня). Луразідон був не менш ефективним, ніж кветіапін XR, за показником часу до рецидиву шизофренії. Через 12 місяців застосування луразидону спостерігалося незначне збільшення маси тіла та індексу маси тіла від вихідного значення (середнє (стандартне відхилення): 0,73 (3,36) кг та 0,28 (1,17) кг/м2, відповідно); у групі препарату порівняння (кветіапін XR) збільшення цих параметрів склало 1,23 (4,56) кг та 0,45 (1,63) кг/м2, відповідно. Загалом луразідон незначно впливав на вагу та інші метаболічні параметри, включаючи концентрацію загального холестерину, тригліцеридів та глюкози. У ході довгострокового дослідження безпеки клінічно стабільні пацієнти отримували від 40 до 120 мг луразидону або рисперидон у дозі від 2 до 6 мг. У цьому дослідженні відсоток рецидивів протягом 12 місяців становив 20% при застосуванні луразидону та 16% при застосуванні рисперидону. Ця різниця наблизилася до статистично значущої, але не досягла такої. У ході довгострокових досліджень тривалості ефекту тривалість періоду контролю симптомів та безрецидивного періоду шизофренії була більшою у пацієнтів, які отримували луразидон, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. Після усунення гострої симптоматики та стабілізації стану протягом 12 тижнів за допомогою луразидону пацієнтів рандомізували подвійним сліпим методом для продовження прийому луразидону або плацебо до рецидиву симптомів шизофренії. Первинний аналіз тривалості періоду до розвитку рецидиву проводили за допомогою цензурування даних пацієнтів, які завершили дослідження до настання рецидиву. Відзначено достовірно більшу тривалість безрецидивного періоду у пацієнтів, які отримували луразидон, порівняно з пацієнтами у групі плацебо (p=0,039).Оцінка ймовірності рецидиву на 28-му тижні за методом Каплана-Мейєра склала 42,2% у групі луразидону та 51,2% – у групі плацебо. Імовірність припинення терапії з будь-якої причини на 28-му тижні склала 58,2% для пацієнтів групи луразидону та 69,9% для пацієнтів групи плацебо (p=0,072). Підлітки Ефективність луразидону була продемонстрована у 6-тижневому багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні серед підлітків (від 13 до 17 років) з діагнозом шизофренія відповідно до критеріїв DSM-IV-TR (n=326). Пацієнти були рандомізовані в одну з двох груп, які отримували фіксовану дозу препарату Латуда (40 або 80 мг на день) або плацебо. Як основний показник ефективності використовувалася шкала PANSS. Вторинним показником ефективності була шкала CGI-S. Луразідон продемонстрував велику ефективність за показниками PANSS та CGI-S на 6-му тижні в обох групах. Для оцінки довгострокової безпеки, переносимості та ефективності луразидону серед підлітків в умовах гнучкого підбору добової дози (20, 40, 60 або 80 мг на день) було проведено розширене дослідження тривалістю 104 тижні. До нього включалися підлітки, які завершили 6-тижневий період лікування у трьох попередніх дослідженнях. Таким чином, було включено 271 пацієнт з діагнозом шизофренія. З них 186 підлітків (68,6%) пройшли курс лікування протягом 52 тижнів, а 156 (57,6%) – протягом 104 тижнів. Динаміка середнього значення (95% CI) загального балу PANSS від вихідного рівня за показником LOCF склала на 28-му тижні -26,5 (-28,5, -24,5), на 52-му тижні -28,2 (- 30,2, -26,2), і в кінцевій точці на 104-му тижні за показником LOCF/post-OL -29,5 (-31,8, -27,3), а середня зміна (95% CI) від вихідного рівня за показником LOCF склало -9,2 (-11,1, -7,2) на 28-му тижні, -10,8 (-13,0, -8,7) на 52-му тижні та - 12,2 (-14,5, -9,8) у кінцевій точці на 104-му тижні за показником LOCF/post-OL відповідно. Депресивні епізоди при біполярному розладі І типу (біполярна депресія) Монотерапія Дорослі Ефективність луразидону у вигляді монотерапії вивчали в ході 6-тижневого багатоцентрового рандомізованого подвійного-сліпого плацебо-контрольованого дослідження у дорослих пацієнтів (середній вік 41,5 років, діапазон від 18 до 74 років), які відповідали критеріям великого депресивного епізоду в рамках біляр I типу за критеріями переглянутого DSM-IV, з швидкою циклічності або без неї, а також без ознак психозу (N=485). Пацієнти були рандомізовані для прийому луразидону у двох діапазонах дозування (від 20 до 60 мг на день та від 80 до 120 мг на день) або плацебо. У цьому дослідженні основним інструментом оцінки депресивних симптомів була шкала Монтгомері-Асберг для оцінки депресії (MADRS – клінічно ранжована шкала з 10 пунктів із сумою балів у діапазоні від 0 (ознаки депресії відсутні) до 60 (максимальний бал)). Первинною кінцевою оцінною точкою була зміна від вихідного рівня бала шкали MADRS до 6-го тижня. Інструментом для оцінки вторинної кінцевої точки була CGI-BP-S – клінічно ранжована шкала, яка оцінює поточний стан здоров'я пацієнта із біполярним захворюванням за семибальною шкалою; у своїй, що більше сума балів, тим важче захворювання. Для обох інтервалів доз луразідон перевищував плацебо за ступенем зменшення балів за MADRS та CGI-BP-S до 6-го тижня. Прийом препарату у більш високих дозах (від 80 до 120 мг на день) у середньому не забезпечував додаткової ефективності порівняно з нижчими дозами (від 20 до 60 мг на день). Діти та підлітки Ефективність луразидону була встановлена ​​в 6-тижневому багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні у педіатричних пацієнтів (від 10 до 17 років), які відповідали критеріям великого депресивного епізоду DSM-V, в рамках міполярного розладу. нього, і навіть без ознак психозу (N=343). Пацієнти були рандомізовані з урахуванням гнучкого дозування луразидону від 20 до 80 мг на добу або плацебо. Наприкінці клінічного дослідження більшість пацієнтів (67%) отримували дозу 20 мг на добу або 40 мг на день. Оцінка ефективності луразидону здійснювалася з допомогою переглянутої шкали оцінки дитячої депресії (CDRS-R). CDRS-R – це шкала, що складається з 17 пунктів із загальною кількістю балів у діапазоні від 17 до 113. Основною кінцевою точкою дослідження була зміна від вихідного рівня в балах CDRS-R до 6-го тижня. Вторинною кінцевою точкою була зміна вихідного рівня в шкалі депресії CGI-BP-S. Луразідон перевершив плацебо у зниженні загального балу CDRS-R та показника депресії CGI-BP-S на 6-му тижні. Для оцінки довгострокової безпеки, переносимості та ефективності луразидону (20, 40, 60 або 80 мг на день) у дітей, які завершили 6-тижневий період лікування у трьох попередніх дослідженнях, було проведено розширене дослідження тривалістю 104 тижні. До нього увійшли 306 пацієнтів із біполярною депресією. З них 195 (63,7%) завершили участь через 12 місяців лікування, а 168 (54,9%) завершили дослідження. Середня (±SD) зміна загального балу CDRS-R склала -29,0 ± 12,13 на 28-му тижні і знизилася до -32,2 ± 11,08 на 52-му тижні та 34,8 ± 11,29 на 104-й тиждень. Середнє значення зниження балів відносного вихідного рівня становило 31,1±13,20. Середня (±SD) зміна загального балу CDRS-R щодо вихідного рівня склала -9,9±13,48 на 28-му тижні, 13,4±13,01 на 52-му тижні, -16,4±13,24. на 104-му тижні та -11,3 ± 15,02 у кінцевій точці. Додаткова терапія з препаратами літію або вальпроєвої кислоти. Ефективність луразидону як додаткової терапії з препаратами літію або вальпроєвої кислоти була встановлена ​​в 6-тижневому багатоцентровому рандомізованому подвійно-сліпому плацебо-контрольованому дослідженні у дорослих пацієнтів (середній вік 41,7 років, діапазон від 18 до 72 років), які відповідали депресивного епізоду в рамках біполярного афективного розладу типу I, переглянутого DSM-IV, з швидкою циклічності або без неї, а також без ознак психозу (N=340). Пацієнти з симптоматикою після лікування препаратами літію або вальпроєвої кислоти були рандомізовані для прийому луразидону в дозах від 20 до 120 мг на день або плацебо. Основним інструментом оцінки депресивних симптомів була шкала MADRS. Первинною кінцевою оцінною точкою була зміна від початкового рівня оцінки за шкалою MADRS до 6-го тижня лікування. Інструментом оцінки вторинної кінцевої точки була шкала CGI-BP-S. Луразідон як додаткова терапія з препаратами літію та вальпроєвої кислоти перевищував плацебо за ступенем зниження балів MADRS та CGI-BP-S до 6-го тижня лікування.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та підлітків з 13 років та старше. Лікування депресивних епізодів при біполярному розладі І типу (біполярна депресія) у дорослих та дітей з 10 років і старше як монотерапія. Лікування депресивних епізодів при біполярному розладі І типу (біполярна депресія) у дорослих з 18 років і старше як додаткова терапія з препаратами літію або вальпроєвої кислоти.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активної речовини або до будь-яких інших компонентів препарату, перелічених у розділі «Склад». Одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, з боцепревіром, кларитроміцином, кобіцистатом, індинавіром, ітраконазолом, кетоконазолом, нефазодоном, нелфінавіром, позаконазолом, ритонавіром, свинавіором, , фенобарбіталом, фенітоїном), рифампіцином, звіробоєм продірявленим. Дитячий вік до 10 років (ефективність та безпека не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування під час вагітності Дані щодо застосування луразидону у вагітних жінок обмежені (оцінено менше 300 результатів вагітності). Досліджень на тварин недостатньо для оцінки впливу на вагітність, розвиток ембріона та плода, пологи та постнатальний розвиток. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат Латуда не слід застосовувати при вагітності, за винятком випадків явної необхідності. У разі прийому жінкою антипсихотичних препаратів, включаючи луразідон, у третьому триместрі вагітності у новонароджених існує ризик виникнення небажаних реакцій, включаючи екстрапірамідні розлади та/або синдром відміни різного ступеня тяжкості. Відзначалися ажитація, гіпертонія, гіпотонія, тремор, сонливість, респіраторні розлади або порушення процесу годування. Отже, у разі необхідно здійснювати ретельне спостереження за новонародженими. Період грудного вигодовування У дослідженнях тварин виявлено, що луразидон екскретується в молоко щурів. Відомості про здатність луразидону чи його метаболітів проникати у грудне молоко людини відсутні. Годування груддю жінками, які приймають препарат Латуда®, можливе лише у випадках, коли потенційна користь лікування для матері перевищує потенційний ризик ускладнень для дитини. Фертильність Дослідження на тваринах показали вплив препарату на фертильність, в основному пов'язане з підвищенням концентрації пролактину, що не є значущим для репродуктивної функції людини.Побічна діяШизофренія Резюме профілю безпеки Безпеку луразидону оцінювали на фоні застосування його у дозах від 20 до 160 мг під час КІ у пацієнтів з шизофренією протягом 52 тижнів та у постреєстраційному періоді. Найчастішими небажаними лікарськими реакціями (НЛР) (≥ 10%) були акатизія та сонливість, які мали дозозалежний характер при прийомі препарату у дозах до 120 мг на день. НЛР, наведені нижче, класифіковані за класом систем органів та кращою термінологією. Частота НЛР визначена за даними клінічних досліджень. Частота НЛР визначалася згідно з наступною класифікацією: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до Небажані лікарські реакції за результатами об'єднаного аналізу у хворих на шизофренію (дорослі) Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – назофарингіт. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – еозинофілія; частота невідома – лейкопенія ****, нейтропенія ****, анемія ****. Порушення з боку імунної системи: часто гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто збільшення маси тіла; нечасто – зниження апетиту, підвищення глюкози у крові, гіпонатріємія. Порушення психіки: часто - безсоння, ажитація, занепокоєння, тривожність; нечасто - жахливі сновидіння, кататонія; частота невідома – суїцидальна поведінка ****, панічна атака ****, порушення сну ****. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – акатизія, сонливість*; часто – паркінсонізм**, запаморочення, дистонія***, дискінезія; нечасто – летаргія, дизартрія, пізня дискінезія; рідко – злоякісний нейролептичний синдром; частота невідома – судоми ****. Порушення органами зору: нечасто – нечіткість зору. Порушення з боку органів слуху та лабіринтні порушення: частота невідома – вертиго****. Порушення серця: нечасто – тахікардія; частота невідома – стенокардія ****, атріовентрикулярна (av) блокада 1 ступеня ****, брадикардія ****. Порушення з боку судин: нечасто – гіпертензія, гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи, підвищений кров'яний тиск. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, блювання, диспепсія, гіперсалівація, сухість у роті, біль у верхній частині живота, відчуття дискомфорту у шлунку; нечасто – метеоризм; частота невідома – діарея ****, дисфагія ****, гастрит ****. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – підвищення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висипання, свербіж; нечасто – гіпергідроз; рідко – ангіоневротичний набряк; частота невідома – синдром Стівенса-Джонсона. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – скелетно-м'язова ригідність, підвищення креатинфосфокінази у крові; нечасто – скутість у суглобах, міалгія, біль у шиї, біль у спині; рідко – рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – підвищення креатиніну в крові; нечасто – дизурія; частота невідома – ниркова недостатність****. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани: частота невідома – синдром відміни у новонароджених. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: нечасто – збільшення пролактину в крові; частота невідома – збільшення молочної залози****, біль у молочній залозі****, галакторея****, еректильна дисфункція****, аменорея****, дисменорея****. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – втома; нечасто – порушення ходи; частота невідома – раптова смерть, пов'язана з існуючим серцево-судинним захворюванням, що спостерігається під час клінічних досліджень ****. * Термін «сонливість» поєднує терміни НЛР: гіперсомнія, гіперсомнолентність, седація та сонливість. ** Термін «паркінсонізм» поєднує терміни НЛР: брадикінезія, ригідність на кшталт «зубчастого колеса», екстрапірамідні розлади, гіпокінезія, м'язова ригідність, паркінсонізм, уповільнення психомоторної активності та тремор. *** Термін «дистонія» поєднує терміни НЛР: дистонія, окулогірний криз, оромандибулярна дистонія, спазм язика, кривошия та тризм. **** НЛР, виявлені в ході контрольованих та неконтрольованих КІ 2 та 3 фаз, але невелика кількість випадків не дозволяє оцінити частоту. Небажані лікарські реакції за результатами об'єднаного аналізу у хворих на шизофренію (підлітки від 13 до 17 років) Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – назофарингіт, риніт, інфекції верхніх дихальних шляхів. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: не часто – гіперчутливість. Порушення з боку ендокринної системи: часто – гіперпролактинемія (включаючи підвищення рівня пролактину в крові); нечасто – аутоімунний тиреоїдит, гіперандрогенія, гіпотиреоз. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – зниження апетиту, підвищений апетит; нечасто – гіперінсулінемія. Порушення психіки: часто – незвичайні сновидіння, ажитація, тривога, депресія, безсоння, психотичний розлад, шизофренія, напруга; нечасто – агресія, апатія, сплутаність свідомості, пригнічений настрій, розщеплення свідомості, слухові галюцинації, зорові галюцинації, гоміцидальні ідеї, імпульсивна поведінка, розлад засипання, зниження лібідо, підвищення лібідо, апатія, зміни психо , непосидючість, розлад сну, суїцидальні думки, термінальна інсомнія (раннє пробудження), порушення мислення. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – акатизія, головний біль, сонливість*; часто – порушення уваги, запаморочення, дискінезія, дистонія**, паркінсонізм***; нечасто – постуральне запаморочення, дисгевзія, гіперкінезія, порушення пам'яті, мігрень, парестезії, психомоторна гіперактивність, синдром неспокійних ніг, пізня дискінезія, біль напруги. Порушення органу зору: нечасто – порушення акомодації, нечіткість зору. Порушення з боку органів слуху та лабіринтні порушення: нечасто – гіперакузія. Порушення серця: часто – тахікардія; нечасто – серцебиття, надшлуночкові екстрасистоли. Порушення з боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія, підвищений кров'яний тиск. Порушення з боку органів дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – біль у ротоглотці, задишка. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – запори, сухість у роті, гіперсалівація, блювання; нечасто – дискомфорт у животі, біль у верхній частині живота, сухість у роті, діарея, диспепсія, сухість губ, зубний біль. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – гіпергідроз; нечасто – алопеція, аномальний ріст волосся, висипання, кропив'янка. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – м'язова ригідність; часто – артралгія, напруженість м'язів, скелетно-м'язова скутість, міалгія, біль у кінцівках, біль у щелепних суглобах. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – білірубінурія, дизурія, порушення сечовипускання, поліурія, протеїнурія, порушення функції нирок. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: часто – еректильна дисфункція; нечасто – аменорея, біль у грудях, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, нерегулярні менструації, олігоменорея, сексуальна дисфункція. Вроджені, спадкові та генетичні порушення: нечасто – синдром Туретта. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія, втома, дратівливість; нечасто – озноб, порушення ходи, нездужання, біль у грудях некардіологічного генезу, гіпертермія. Лабораторні та інструментальні дані: часто – підвищення креатинфосфокінази крові, підвищення С-реактивного білка, зниження ваги, підвищення ваги; нечасто - підвищення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ), позитивний тест на антитиреоїдні антитіла, підвищення рівня аспартатамінотрансферази (АСТ), зниження рівня лужної фосфатази в крові, підвищення рівня лужної фосфокінази в крові, підвищення рівня холестерину крові, підвищення рівня глюкози в крові, у крові, зниження рівня тестостерону в крові, підвищення рівня тиреотропного гормону крові, підвищення тригліцеридів крові, скорочення періоду інтервалу PR на електрокардіограмі, зниження гемоглобіну, зниження ліпопротеїнів високої густини, зниження ліпопротеїнів низької щільності. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: нечасто – навмисне передозування. * Термін «сонливість» поєднує терміни НЛР у підлітків: гіперсомнія, седація та сонливість. ** Термін «дистонія» поєднує терміни НЛР у підлітків: дистонія, спазм погляду та кривошия. **? Термін «паркінсонізм» поєднує терміни НЛР у підлітків: ригідність зубчастого колеса, екстрапірамідний розлад, гіпокінезію, паркінсонізм та тремор. Біполярна депресія (монотерапія) Дорослі Наведені нижче дані ґрунтуються на короткострокових плацебо-контрольованих реєстраційних дослідженнях біполярної депресії у пацієнтів, які отримували препарат Латуда у дозах від 20 мг до 120 мг на день (n=331). Найбільш часто спостерігаються НЛР (частота виникнення ≥ 5% і, як мінімум, вдвічі частіше, ніж для плацебо) у пацієнтів, які отримували препарат Латуда®, були акатизія, екстрапірамідні симптоми, сонливість, нудота, блювання, діарея та тривожність. Діти (від 10 до 17 років) Наступні результати засновані на 6-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні біполярної депресії у дітей віком від 10 до 17 років, у якому препарат Латуда застосовувався у добових дозах від 20 до 80 мг (N=175). Найбільш частими побічними реакціями (частота народження ≥5% і, принаймні, вдвічі вище, ніж у плацебо) у педіатричних пацієнтів (від 10 до 17 років), які отримували препарат Латуда®, були нудота, збільшення ваги та безсоння. Додаткова терапія з препаратами літію або вальпроєвої кислоти. Дорослі Наведені дані ґрунтуються на двох короткострокових плацебо-контрольованих реєстраційних дослідженнях біполярної депресії у пацієнтів, які отримували препарат Латуда як додаткову терапію з препаратами літію та вальпроєвої кислоти в дозах від 20 до 120 мг на день (n=360). Найбільш часто спостерігається НЛР (частота виникнення нових випадків ≥ 5% і, як мінімум, вдвічі частіше, ніж для плацебо) у пацієнтів, які отримували препарат Латуда®, були акатизія та сонливість. Опис окремих побічних реакцій У процесі післяреєстраційного спостереження повідомлялося про клінічно значущі реакції з боку шкіри та інші реакції гіперчутливості, пов'язані з застосуванням луразидону, включаючи кілька повідомлень про розвиток синдрому Стівена-Джонсона. Реакції, що становлять особливий інтерес для даного класу препаратів Екстрапірамідні симптоми (ЕПС) Шизофренія Дорослі За даними короткострокових плацебо-контрольованих досліджень частота зареєстрованих явищ, пов'язаних з екстрапірамідними порушеннями, за винятком акатизії та занепокоєння, склала 13,5% у пацієнтів, які отримували луразидон, та 5,8% – у пацієнтів, які отримували плацебо. Частота випадків акатизії у пацієнтів, які отримували луразідон, склала 12,9%, у пацієнтів, які отримують плацебо, –3,0%. Підлітки (від 13 до 17 років) У короткостроковому плацебо-контрольованому дослідженні у підлітків з шизофренією частота ЕПС, за винятком випадків виникнення акатизії, склала 5,1% у пацієнтів, які отримували луразидон порівняно з 1,8% у пацієнтів, які отримували плацебо. А частота виникнення акатизії у пацієнтів, які отримували препарат Латуда, склала 8,9% порівняно з 1,8% у пацієнтів, які отримували плацебо. Біполярна депресія Монотерапія Дорослі У короткострокових плацебо-контрольованих дослідженнях біполярної депресії у пацієнтів, які отримували препарат Латуда у вигляді монотерапії, частота розвитку НЛР, пов'язаних з ЕПС, крім акатизії та занепокоєння, склала 6,9% порівняно з 2,4% у пацієнтів, які отримували плацебо. Частота розвитку акатизії у пацієнтів, які отримували препарат Латуда, склала 9,4% порівняно з 2,4% у пацієнтів, які отримували плацебо. Діти (від 10 до 17 років) У 6-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні у групі дітей віком від 10 до 17 років з депресією при біполярному розладі І типу частота ЕПС, крім акатизії, була порівнянною у пацієнтів, які отримували препарат Латуда від 20 до 80 мг на день (3, 4%) порівняно із плацебо (3,5%). А частота виникнення акатизії склала 2,9% у пацієнтів, які отримували препарат Латуда®, порівняно з 3,5% у пацієнтів, які отримували плацебо. Додаткова терапія з препаратами літію або вальпроєвої кислоти. Дорослі У короткострокових плацебо-контрольованих дослідженнях препарату Латуда® як додаткова терапія біполярної депресії у пацієнтів, які отримували препарати літію та вальпроєвої кислоти, частота НЛР, пов'язаних з ЕПС, крім акатизії та занепокоєння, склала 13,9% порівняно з 8,7% у пацієнтів, які отримували плацебо. Частота розвитку акатизії у пацієнтів, які отримували препарат Латуда, склала 10,8% порівняно з 4,8% у пацієнтів, які отримували плацебо. Дістонія Симптоми дистонії, тривалі патологічні скорочення груп м'язів можуть спостерігатися у схильних пацієнтів протягом перших кількох днів лікування. Симптоми дистонії включають спазм м'язів шиї, іноді розвивається почуття стискання горла, утруднення ковтання, утруднення дихання та/або протрузія язика. Хоча ці симптоми можуть з'являтися при застосуванні препарату у низьких дозах, вони спостерігаються частіше та з більшим ступенем тяжкості при застосуванні антипсихотичних лікарських засобів першого покоління у високих дозах. Підвищено ризик розвитку гострої дистонії у чоловіків та у пацієнтів молодшого віку. Шизофренія Дорослі За даними короткострокового плацебо-контрольованого дослідження у дорослих пацієнтів з шизофренією дистонію спостерігалася у 4,2% пацієнтів, які отримували препарат Латуда® (0,0% - 20 мг, 3,5% - 40 мг, 4,5% - 80 мг, 6,5% - 120 мг та 2,5% - 160 мг), порівняно з 0,8% пацієнтів, які отримували плацебо. Семеро пацієнтів (0,5%, 7/1508) припинили клінічні випробування через виникнення дистонії, четверо отримували препарат Латуда® 80 мг на день, і троє отримували препарат Латуда® 120 мг на день. Підлітки У короткостроковому плацебо-контрольованому дослідженні серед підлітків з шизофренією дистонію спостерігалася у 1% пацієнтів, які отримували препарат Латуда® (1% Латуда® 40 мг та 1% Латуда® 80 мг), порівняно з 0% у пацієнтів, які отримували плацебо. Жоден пацієнт не припинив участь у клінічному дослідженні через виникнення дистонії. Біполярна депресія Монотерапія Дорослі У короткостроковому плацебо-контрольованому дослідженні монотерапії у дорослих пацієнтів з біполярною депресією в умовах гнучкого вибору добової дози дистонію спостерігалася у 0,9% пацієнтів, які отримували препарат Латуда® (0,0% та 1,8% для препарату Латуда® у дозі від 20%). до 60 мг на день та препарату Латуда® у дозі від 80 до 120 мг на день, відповідно), порівняно з 0,0% у пацієнтів, які отримували плацебо. Жоден пацієнт не припинив участь у клінічному дослідженні через виникнення дистонії. Діти (від 10 до 17 років) У 6-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні серед дітей та підлітків віком від 10 до 17 років з біполярною депресією дистонію спостерігалася у 0,6% пацієнтів, які отримували препарат Латуда®, порівняно з 1,2% пацієнтів, які отримували плацебо. Жоден пацієнт не припинив клінічне дослідження через виникнення дистонії. Додаткова терапія з препаратами літію або вальпроєвої кислоти. У короткостроковому плацебо-контрольованому дослідженні монотерапії у дорослих пацієнтів з біполярною депресією в умовах гнучкого вибору добової дози дистонію спостерігалась у 1,1% пацієнтів, які отримували препарат Латуда® (від 20 до 120 мг), порівняно з 0,6% у пацієнтів, отримували плацебо. Жоден пацієнт не припинив клінічне дослідження через дистонічні явища. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів зареєстровані випадки венозної тромбоемболії, у тому числі тромбоемболії легеневої артерії та тромбозу глибоких вен. Частота розвитку венозних тромбоемболій невідома. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Так як Латуда діє переважно на ЦНС, необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату в комбінації з іншими препаратами центральної дії та з алкоголем. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні препарату Латуда з препаратами, що подовжують інтервал QT, такими, як антиаритмічні препарати класу ІА (наприклад, хінідин, дизопірамід) та класу III (наприклад, аміодарон, соталол), деякими антигістамінними препаратами. деякими протималярійними препаратами (наприклад, мефлохіном). Препарат Латуда® слід застосовувати з обережністю при одночасному застосуванні з іншими серотонінергічними засобами, такими як бупренорфін/опіоїди, інгібітори МАО, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналі серотонінового синдрому, потенційно небезпечного життя стану. Фармакокінетична взаємодія Одночасне застосування луразидону та грейпфрутового соку не вивчалося. Грейпфрутовий сік пригнічує ізофермент CYP3A4 і може збільшувати концентрацію луразидону в крові. Слід уникати вживання грейпфрутового соку під час лікування луразідоном. Здатність інших препаратів впливати на препарат Латуда® Фармакодинамічний ефект луразидону та його активного метаболіту ID 14283 опосередкований взаємодією з дофаміновими та серотоніновими рецепторами. Луразидон та його активний метаболіт ID 14283 метаболізуються головним чином за участю ізоферменту CYP3A4. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Протипоказано застосування луразидону з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, боцепревіром, кларитроміцином, кобіцистатом, індинавіром, ітраконазолом, кетоконазолом, нефазодоном, нелфінавіром, позаконазолом, ритонавіром, ритонавіром, Одночасне застосування луразидону з сильним інгібітором ізоферменту CYP3A4, кетоконазолом, призводить до 9- і 6-кратного збільшення впливу луразидону та його активного метаболіту ID-14283 відповідно. Одночасне застосування луразидону та позаконазолу (сильного інгібітора ізоферменту CYP3A4) призводило до збільшення експозиції луразидону приблизно у 4-5 разів. Стійкий ефект позаконазолу на експозицію луразидону спостерігався протягом 2-3 тижнів після припинення одночасного прийому позаконазолу. Одночасне застосування луразидону з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дилтіаземом, еритроміцином, флуконазолом, верапамілом) може збільшувати експозицію луразидону. Передбачається, що при одночасному застосуванні помірні інгібітори ізоферменту CYP3А4 призводять до 2-5 кратного збільшення експозиції субстратів ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування луразидону з дилтіаземом (лікарської форми з уповільненим вивільненням), помірним інгібітором ізоферменту CYP3A4, призводить до збільшення експозиції луразидону та ID 14283 у 2,2 та 2,4 рази, відповідно. Призначення дилтіазему у лікарській формі зі швидким вивільненням може призвести до більш вираженого підвищення експозиції луразидону. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Протипоказано одночасне застосування луразидону з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, рифампіцином, звіробою продірявленою). Одночасне застосування луразідону з сильним індуктором ізоферменту CYP3A4, рифампіцином, призводить до 6-кратного зниження експозиції луразідону. Застосування луразидону в комбінації зі слабкими (наприклад, армодафінілом, ампренавіром, апрепітантом, преднізолоном, руфінамідом) або помірними (наприклад, бозентаном, ефавірензом, етравірином, модафінілом, нафциліном) індукторами ізоферменту луразидону, під час застосування та протягом двох тижнів після припинення прийому індукторів ізоферменту CYP3A4. При сумісному застосуванні зі слабкими та помірними індукторами ізоферменту CYP3A4 необхідно ретельно контролювати ефективність луразидону та коригувати дозу у разі потреби. Літій При сумісному застосуванні з препаратами літію необхідності корекції дози луразидону немає. Вальпроєва кислота При сумісному застосуванні з препаратами вальпроєвої кислоти необхідності корекції дози луразидону немає. Досліджень, спрямованих на вивчення міжлікових взаємодій вальпроатів та препарату Латуда, не проводилося. На підставі фармакокінетичних даних, отриманих у дослідженнях біполярної депресії, концентрація вальпроєвої кислоти не впливала на концентрацію луразидону та навпаки. Транспортери Луразідон є субстратом P-глікопротеїну та BCRP (білка резистентності раку молочної залози) in vitro, але значущість даної властивості in vivo не встановлена. Одночасне застосування луразидону з інгібіторами P-глікопротеїну та BCRP може збільшувати експозицію луразидону. Здатність луразидону впливати на інші препарати Одночасний прийом луразидону з мідазоламом, чутливим субстратом ізоферменту CYP3A4, призводить до підвищення експозиції мідазоламу менш ніж у 1,5 рази. Рекомендується належне спостереження при сумісному застосуванні луразидону та субстратів ізоферменту CYP3A4 з відомим вузьким терапевтичним діапазоном (наприклад, астемізолу, терфенадину, цизаприду, пімозиду, хінідину, беприділу або алкалоїдів ріжків [ерготаміну, дигидр. Можна застосовувати луразидон у комбінації з дигоксином (субстратом Р-глікопротеїну), так як при одночасному їх застосуванні експозиція дигоксину не збільшувалася, і лише незначно збільшувалася Cmax (в 1,3 рази). Луразидон in vitro є інгібітором еффлюксного транспортера Р-глікопротеїну, тому не можна виключити клінічну значущість інгібування Р-глікопротеїну в кишечнику. Одночасне застосування субстрату Р-глікопротеїну дабігатрану етексилату може призвести до підвищення концентрації дабігатрану в крові. Луразидон in vitro є інгібітором еффлюксного транспортера BCRP, тому не можна виключити клінічну значущість пригнічення BCRP в кишечнику. Одночасне застосування луразидону із субстратами BCRP може призвести до збільшення концентрації цих субстратів у крові. Одночасне застосування луразидону з препаратами літію показало, що літій не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику луразидону. Таким чином, не потрібна корекція дози луразидону при застосуванні в комбінації з препаратами літію. Луразідон не впливає на концентрацію літію. Не потрібна корекція дози препаратів вальпроєвої кислоти при спільному застосуванні з луразідоном. За даними досліджень лікарської взаємодії спільне застосування луразидону та комбінованих пероральних контрацептивів, включаючи норгестим та етинілестрадіол, не призвело до клінічно та статистично значущого ефекту луразидону на фармакокінетику контрацептивів або на концентрацію глобуліну, що зв'язує статеві гормони. Отже, луразідон можна застосовувати у комбінації з пероральними контрацептивами.Спосіб застосування та дозиДля прийому всередину. Препарат Латуда у таблетках, покритих плівковою оболонкою, приймають внутрішньо один раз на день під час їжі або відразу після неї (не менше 350 ккал). Очікувана експозиція луразидону при прийомі натще значно нижче порівняно з експозицією при прийомі під час їжі. Таблетки препарату Латуда рекомендується ковтати повністю для маскування гіркого смаку. Таблетки слід приймати щодня в те саме час для дотримання режиму терапії. Шизофренія Дорослі (18 років та старші) Рекомендована початкова доза препарату Латуда становить 40 мг один раз на день. Титрування дози не потрібне. Ефект досягається у діапазоні доз від 40 до 160 мг на добу. Доза луразидону може бути збільшена за рішенням лікаря на підставі клінічної відповіді. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 160 мг. Пацієнти, які отримують препарат Латуда у добовій дозі вище 120 мг, які перервали лікування більш ніж на 3 дні, повинні відновити прийом, починаючи з 120 мг з подальшим підвищенням дози препарату до оптимальної. Пацієнти, які отримують інші дози, можуть відновити прийом, починаючи з попередньої дози без підвищення. Підлітки (від 13 до 17 років) Рекомендована початкова доза препарату Латуда становить 40 мг один раз на день. Титрування дози не потрібне. Було показано, що препарат Латуда ефективний у діапазоні доз від 40 мг на день до 80 мг на день. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 80 мг. У дітей луразідон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої психіатрії. Депресивні епізоди, зумовлені біполярним афективним розладом І типу Дорослі (18 років та старші) Рекомендована початкова доза препарату Латуда становить 20 мг один раз на день як монотерапія або додаткова терапія у поєднанні з препаратами літію та вальпроєвої кислоти. Титрування початкової дози не потрібне. Препарат Латуда® показав ефективність у діапазоні доз від 20 мг до 120 мг на день як монотерапію або додаткову терапію у поєднанні з препаратами літію та вальпроєвої кислоти. Рекомендована максимальна доза препарату Латуда для монотерапії або додаткової терапії у поєднанні з препаратами літію та вальпроєвої кислоти становить 120 мг на день. У дослідженнях монотерапії високий діапазон доз (від 80 до 120 мг на день) не призводив до додаткової ефективності порівняно з нижчими дозами (від 20 до 60 мг на день). Діти (від 10 до 17 років) Рекомендована початкова доза препарату Латуда становить 20 мг один раз на день як монотерапія. Титрування початкової дози не потрібне. Було показано, що препарат Латуда ефективний у діапазоні доз від 20 мг на день до 80 мг на день як монотерапія. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Ефективність препарату Латуда для лікування манії, пов'язаної з біполярним розладом, не встановлена. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (65 років та старше) Не потрібна корекція дози у пацієнтів похилого віку із збереженою функцією нирок (кліренс креатиніну ≥80 мл/хв). Однак при зниженні функції нирок у пацієнтів похилого віку може бути потрібна корекція дози залежно від ступеня ниркової недостатності. Є обмежені дані щодо лікування пацієнтів похилого віку високими дозами луразидону. Відомості про застосування препарату Латуда у дозі 160 мг для лікування пацієнтів похилого віку відсутні. Необхідно дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів віком 65 років і старших за високі дози препарату Латуда®. Пацієнти з порушенням функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості корекція дози луразидону не потрібна. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 та 15 та Пацієнти з порушенням функції печінки Пацієнтам з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості корекції дози препарату Латуда не потрібно. Пацієнтам із печінковою недостатністю середньою (клас B за класифікацією Чайлд-Пью) та тяжкою (клас С за класифікацією Чайлд-Пью) ступенями тяжкості рекомендується корекція дози. Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг. Максимальна добова доза у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості не повинна перевищувати 80 мг, у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не повинна перевищувати 40 мг один раз на день. Діти Безпека та ефективність препарату Латуда® для лікування шизофренії у підлітків (від 13 до 17 років) була встановлена ​​у 6-тижневому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні за участю 326 підлітків. Безпека та ефективність препарату Латуда® для лікування біполярної депресії у дітей (від 10 до 17 років) була встановлена ​​у 6-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні за участю 347 дітей. Корекція дози в залежності від взаємодії При одночасному застосуванні препарату Латуда з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 рекомендована початкова доза становить 20 мг, максимальна добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Можлива корекція дози при застосуванні в комбінації зі слабкими та помірними індукторами ізоферменту CYP3A4. Щодо одночасного застосування з сильними інгібіторами та індукторами ізоферменту CYP3A4. Переведення пацієнтів на лікування іншими антипсихотичними препаратами Фармакодинаміка та фармакокінетика різних антипсихотичних препаратів не однакові, тому лікарі повинні уважно стежити за станом пацієнтів під час переведення їх з одного антипсихотичного препарату на інший.ПередозуванняЛікування Специфічного антидоту для луразидону немає, отже, у разі передозування необхідно проводити відповідну симптоматичну терапію. Належне спостереження за станом пацієнта та основними фізіологічними функціями необхідно продовжувати до їх відновлення. Необхідно негайно розпочати моніторування серцево-судинної діяльності, включаючи безперервну реєстрацію ЕКГ з метою виявлення можливих аритмій. При необхідності застосування антиаритмічної терапії слід враховувати, що такі препарати, як дизопірамід, прокаїнамід та хінідин, потенційно можуть збільшувати інтервал QT у пацієнтів із гострим передозуванням луразидону. Альфа-блокуюча дія бретилію може сумуватися з аналогічною дією луразидону і призводити до гіпотензії. Гіпотензію та судинний колапс усувають за допомогою відповідної терапії. Препарати, що стимулюють бета-адренорецептори, можуть посилювати гіпотонію в умовах індукованої луразидоном блокади альфа-адренорецепторів, тому не слід застосовувати адреналін, допамін та інші симпатоміметики, що стимулюють бета-адренорецептори, у разі передозування лу. У разі виникнення тяжких екстрапірамідних симптомів слід вводити антихолінергічні препарати. У певних ситуаціях показано промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт перебуває у несвідомому стані), запровадження активованого вугілля та проносних засобів. Можливе зниження больової чутливості, судоми або дистонія м'язів голови та шиї внаслідок передозування може створити ризик аспірації при виникненні блювоти.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри лікуванні антипсихотичними препаратами поліпшення клінічного стану пацієнта слід очікувати у термін від кількох днів до кількох тижнів. Необхідний належний контроль стану пацієнта протягом цього періоду. Суїцидальні наміри Схильність до суїцидальних думок та спроб характерна для пацієнтів із психозом. Є повідомлення про подібні випадки на початку терапії або при заміні антипсихотичного препарату. Тому лікарська антипсихотична терапія має проводитися під ретельним медичним наглядом. Хвороба Паркінсона Слід бути обережними при застосуванні антипсихотичних препаратів у пацієнтів з хворобою Паркінсона, тому що у даної групи пацієнтів підвищена чутливість до антипсихотичних препаратів, та підвищений ризик загострення симптомів паркінсонізму. Препарат Латуда® можна застосовувати у пацієнтів із хворобою Паркінсона лише у випадках, коли потенційна користь перевищує можливий ризик для пацієнта. Екстрапірамідні симптоми (ЕПС) Препарати, що мають властивості антагоністів дофамінових рецепторів, можуть викликати небажані екстрапірамідні розлади, включаючи ригідність, тремор, маскоподібну особу, дистонію, слинотечу, порушення постави та ходи. За даними плацебо-контрольованих КІ у дорослих пацієнтів із шизофренією прийом луразидону супроводжувався збільшенням частоти розвитку екстрапірамідних симптомів порівняно з плацебо. Пізня дискінезія Препарати з властивостями антагоністів дофамінових рецепторів можуть викликати пізню дискінезію, що характеризується мимовільними ритмічними рухами, особливо мови та/або особи. При появі симптомів пізньої дискінезії слід ухвалити рішення про доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, у тому числі луразидону. Серцево-судинні захворювання/подовження інтервалу QT Слід бути обережними при призначенні луразидону пацієнтам з діагностованими серцево-судинними захворюваннями або подовженим інтервалом QT у найближчих родичів, гіпокаліємією, а також при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT. Падіння Препарат Латуда може викликати розвиток сонливості, ортостатичної гіпотензії, рухової та сенсорної нестабільності, які можуть призвести до падіння, і, як наслідок, переломів або інших травм. У пацієнтів із захворюваннями, станами або лікарською терапією, які можуть посилити ці НЛР, перед початком антипсихотичної терапії слід провести оцінку ризику падіння, та, повторно, у пацієнтів, які тривалий час отримують нейролептики. Судоми Слід бути обережними при призначенні луразидону пацієнтам із судомами в анамнезі або при інших станах, які потенційно знижують поріг судомної активності. Злоякісний нейролептичний синдром Повідомлялося про випадки розвитку злоякісного нейролептичного синдрому, що характеризується гіпертермією, м'язовою ригідністю, нестабільністю автономних функцій, порушенням свідомості та підвищенням активності креатинфосфокінази у крові при застосуванні антипсихотичних препаратів, у тому числі луразидону. Крім того, можливий розвиток міоглобінурії (рабдоміолізу) та гострої ниркової недостатності. У таких випадках необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи луразідон. Загострення манії/гіпоманії Лікування антидепресантами може збільшувати ризик розвитку маніакального або гіпоманіакального епізоду, особливо у пацієнтів із біполярним розладом. Потрібно спостерігати за можливим розвитком у пацієнтів таких епізодів. Маніакальний або гіпоманіакальний стан у пацієнтів, які отримували препарат Латуда® у дослідженнях монотерапії та додаткової терапії (з препаратами літію або вальпроєвої кислоти) біполярної депресії, розвинувся менш ніж у 1% учасників групи Латуда® та плацебо. Літні пацієнти з деменцією У літніх пацієнтів із деменцією застосування луразидону не вивчалося. Показник загальної смертності За даними мета-аналізу 17 контрольованих КІ у літніх пацієнтів з деменцією при лікуванні іншими атиповими антипсихотичними препаратами, включаючи рисперидон, арипіпразол, оланзапін та кветіапін, відзначали підвищення показника загальної смертності порівняно з плацебо. Цереброваскулярні порушення За даними рандомізованих плацебо-контрольованих КІ у пацієнтів з деменцією при лікуванні атиповими антипсихотичними препаратами, включаючи рисперидон, арипіпразол та оланзапін, спостерігалося приблизно 3-кратне збільшення ризику цереброваскулярних небажаних реакцій, механізм якого невідомий. Не можна виключити підвищення ризику цереброваскулярних порушень та інших антипсихотичних препаратів чи інших груп пацієнтів. Луразидон слід застосовувати з обережністю у літніх пацієнтів із деменцією, які мають фактори ризику інсульту. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів відмічені випадки венозної тромбоемболії. Оскільки пацієнти, які приймають антипсихотичні препарати, часто мають ризик розвитку венозної тромбоемболії, слід виявити всі можливі фактори ризику венозних тромбоемболічних ускладнень до та під час лікування луразидоном та вжити профілактичних заходів. Гіперпролактинемія Луразидон збільшує концентрацію пролактину, оскільки є антагоністом D2-дофамінових рецепторів. Збільшення маси тіла Під час прийому атипових антипсихотичних препаратів спостерігалося збільшення маси тіла. Рекомендується контролювати масу тіла. Гіперглікемія За даними КІ застосування луразидону в окремих випадках супроводжувалося розвитком небажаних реакцій, пов'язаних із зміною концентрації глюкози, наприклад, гіперглікемії. Рекомендується належний клінічний контроль при лікуванні луразідоном пацієнтів із цукровим діабетом та факторами ризику розвитку цукрового діабету. Ортостатична гіпотензія/непритомність Можливий розвиток ортостатичної гіпотензії через наявність у луразидону властивостей антагоніста α1-адренорецепторів. Рекомендується належне спостереження за симптомами ортостатичної гіпотензії у пацієнтів із ризиком зниження артеріального тиску. Ниркова недостатність Рекомендується корекція дози луразидону у пацієнтів із середньою, тяжкою та термінальною нирковою недостатністю. Немає даних щодо застосування луразідону у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, тому луразидон можна застосовувати лише у випадках, коли потенційна користь перевищує можливий ризик. Лікування луразідоном пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю необхідно проводити під належним контролем стану пацієнта. Печінкова недостатність Рекомендується корекція дози луразидону у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня (клас B та C за класифікацією Чайлд-П'ю). Обов'язковим є належний контроль за станом пацієнта при застосуванні луразидону у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня. Взаємодія з грейпфрутовим соком Слід уникати вживання грейпфрутового соку під час лікування луразидоном. Серотоніновий синдром Одночасне застосування препарату Латуда® та інших серотонінергічних засобів, таких як бупренорфін/опіоїди, інгібітори МАО, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІОЗСН) або трицикл життя станом. Якщо супутнє лікування іншими серотонінергічними препаратами клінічно виправдане, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та збільшення дози. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного статусу, вегетативну нестабільність, нервово-м'язові порушення та/або шлунково-кишкові симптоми. При підозрі на серотоніновий синдром слід розглянути питання щодо зниження дози або припинення терапії залежно від тяжкості симптомів. Залишки невикористаного препарату повинні бути утилізовані відповідно до локальних вимог. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Луразідон незначно впливає на здатність керувати транспортом і працювати з механізмами. Пацієнтів необхідно попередити про небезпеку роботи з механізмами та керування транспортними засобами, включаючи велосипед, у випадках, коли немає переконливих доказів відсутності побічних реакцій у кожного конкретного пацієнта.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом. . .

Форма випуску таб. Упаковка: банку Виробник: Фармамед Завод-виробник: West Coast Laboratories (США). .

Форма выпуска: таб. Упаковка: банка Производитель: Фармамед Завод-производитель: West Coast Laboratories(США). .

Форма випуску: капс. Упаковка: банку Виробник: Фармамед Завод-виробник: West Coast Laboratories (США). .

Склад, форма випуску та упаковкаЕсциталопрам – 10 мг. По 28 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаЛенуксин – антидепресант, селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС); підвищує концентрацію нейромедіатора у синаптичній щілині, посилює та пролонгує дію серотоніну на постсинаптичні рецептори. Есциталопрам практично не зв'язується з серотоніновими (5-НТ), допаміновими (D1 та D2), альфа-адренергічними, гістаміновими, м-холінорецепторами, а також бензодіазепіновими та опіоїдними рецепторами. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку прийому. Максимальний терапевтичний ефект лікування панічних розладів досягається через 3 місяці після початку лікування.Показання до застосуванняДепресія середнього чи тяжкого ступеня, панічні розлади з агорафобією або без неї, соціальний тривожний розлад (соціальна фобія), генералізований тривожний розлад.Протипоказання до застосуванняДитячий та юнацький вік (до 18 років), одночасний прийом з інгібіторами МАО, дефіцит сахарази/ізомальтази, непереносимість фруктози та глюкозо-галактозна мальабсорбція, оскільки препарат містить сахарозу. Підвищена чутливість до препарату чи його компонентів. З обережністю: ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв), гіпоманія, манія, фармакологічно неконтрольована епілепсія, депресія із суїцидальними спробами, цукровий діабет, літній вік, цироз печінки, схильність до кровотеч; одночасний прийом з препаратами, що знижують поріг судомної готовності та викликають гіпонатріємію, з етанолом, а також з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP2C19.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності не рекомендується через недостатність даних щодо ефективності та безпеки. Під час застосування препарату грудне вигодовування слід відмінити. Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяПобічні ефекти найчастіше виникають на першому чи другому тижні лікування препаратом і потім зазвичай стають менш інтенсивними та виникають рідше при продовженні терапії. Класифікація ВООЗ небажаних побічних реакцій за частотою розвитку: дуже часті - 1/10 призначень (> 10%), часті - 1/100 призначень (> 1% та < 10%), нечасті - 1/1000 призначень (> 0.1 1%), рідкісні - 1/10 000 призначень (> 0.01% та <0.1%), дуже рідкісні - 1/10 000 призначень (< 0.01%). З боку ЦНС: часто - головний біль, запаморочення, слабкість, безсоння або сонливість, судоми, тремор, рухові порушення, серотоніновий синдром (ажитація, тремор, міоклонус, гіпертермія; рідше - галюцинації, манія, сплутаність свідомості, ажитація, тривога, деперсонал панічні атаки, підвищена дратівливість, розлади зору. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто – діарея, сухість у роті, порушення смакових відчуттів, зниження апетиту або навпаки його підвищення, запор. З боку шкірних покривів: часто - підвищена пітливість, рідше - висипання на шкірі, свербіж, екхімоз, пурпура, ангіоневротичний набряк. З боку репродуктивної системи: часто – порушення еякуляції, імпотенція, можливі порушення менструального циклу. З боку сечовивідної системи: часто – затримка сечі. З боку організму загалом: часто – слабкість, рідше гіпертермія. Метаболічні порушення: рідко – недостатня секреція антидіуретичного гормону (АДГ). З боку серцево-судинної системи: нечасто – ортостатична гіпотензія. Лабораторні показники: часто – зміна лабораторних показників функції печінки, гіпонатріємія та зміни електрокардіограми (подовження інтервалу QT, розширення комплексу QRS, зміна сегмента ST та зубця Т). З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, міалгія. Алергічні реакції: у окремих випадках можливі анафілактичні реакції. Пацієнт повинен бути поінформований про те, що при посиленні будь-яких із зазначених в інструкції побічних ефектів або появі будь-яких інших побічних ефектів, які не вказані в інструкції, слід повідомляти про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиЛЗ, що діють на ЦНС. Необхідно бути обережними при одночасному прийомі з іншими ЛЗ центральної дії. Алкоголь. Хоча есциталопрам не потенціює ефекти алкоголю (дані клінічних досліджень), як і у випадку з іншими психотропними ЛЗ, одночасне застосування есциталопраму та алкоголю не рекомендується. Інгібітори МАО. Несумісний з інгібіторами МАО. Засоби, що впливають на згортання крові (НПЗЗ, ацетилсаліцилова кислота, варфарин та ін.). Вивільнення серотоніну з тромбоцитів відіграє у гемостазі. Епідеміологічні дослідження (і дослідження випадок-контроль, і когортне дослідження) продемонстрували зв'язок між використанням психотропних засобів, що впливають на зворотне захоплення серотоніну та частотою кровотеч із верхніх відділів ШКТ. У двох дослідженнях одночасне застосування НПЗЗ, у т.ч. ацетилсаліцилової кислоти, що потенціювало ризик кровотечі. Хоча ці дослідження були сфокусовані на кровотечах з нижніх відділів ШКТ, є підстави вважати, що можливі кровотечі та інших локалізацій, тому при одночасному прийомі есциталопраму та засобів, що впливають на згортання крові, необхідна обережність та контроль показників згортання крові. Літій. Літій може посилювати серотонінергічний ефект есциталопраму, тому при спільному застосуванні необхідно бути обережним. Суматриптан. Є рідкісні постмаркетингові повідомлення про розвиток у пацієнтів слабкості, гіперрефлексії та порушення координації рухів при використанні СІЗЗЗ та суматриптану. У разі, якщо застосування суматриптану та СІЗЗС (таких як флуоксетин, флувоксамін, пароксетин, сертралін, циталопрам, есциталопрам) клінічно обґрунтовано, рекомендується відповідне спостереження за пацієнтом. Карбамазепін. Карбамазепін, індукуючи мікросомальні ферменти печінки, може збільшувати кліренс есциталопраму, що слід мати на увазі при одночасному призначенні цих ЛЗ. Ритонавір. Спільне застосування одноразової дози ритонавіру (600 мг), що є субстратом, і потужним інгібітором CYP3A4, і есциталопраму (20 мг) не супроводжувалося зміною фармакокінетики ні ритонавіру, ні есциталопраму. У дослідженнях in vitro не виявлено інгібуючого ефекту есциталопраму на CYP3A4, CYP1А2, CYP2С9, CYP2С19 та CYP2E1. На основі цих даних передбачається слабка дія на метаболізм, опосередкований цією групою ферментів цитохрому P450 in vivo. СYP3A4 та CYP2С9 інгібітори. Дослідження in vitro показують, що CYP3A4 та CYP2С9 є основними ферментами, залученими до метаболізму есциталопраму. Однак спільний прийом есциталопраму (20 мг) і ритонавіру (600 мг), сильного інгібітору CYP3A4, не впливав на фармакокінетику есциталопраму. Оскільки есциталопрам метаболізується різними ферментними системами, інгібування одного ферменту не може суттєво знижувати кліренс есциталопраму. ЛЗ, що метаболізуються за участю ізоферменту CYP2D6 цитохрому P450. Дослідження in vitro не виявили інгібуючого ефекту есциталопраму на CYP2D6. Крім того, рівноважні рівні рацемату циталопраму значуще не відрізняються у слабких та сильних CYP2D6 метаболізантів. Це свідчить про малу ймовірність клінічно значущого впливу інгібіторів CYP2D6 на метаболізм есциталопраму. Однак обмежені дані in vivo показують помірний CYP2D6-інгібуючий ефект есциталопраму: спільне застосування есциталопраму (21 мг/добу протягом 21 дня) з трициклічним антидепресантом дезипраміном (одноразова доза 50 мг), субстратом CYP2D6, призводило до 40% AUC дезіпраміну. Клінічна значимість цього спостереження невідома. Тим не менш, при спільному прийомі есциталопраму та ЛЗ, що метаболізуються за участю CYP2D6,показано обережність. Метопролол. Прийом здоровими добровольцями 20 мг на добу есциталопраму протягом 21 дня призводив до 50% збільшення Сmax та 82% збільшення AUC метопрололу (одноразова доза 100 мг). У разі підвищення плазмового рівня метопрололу спостерігалося зниження кардіоселективності. Спільний прийом есциталопраму та метопрололу не мав клінічно значущого ефекту на АТ та ЧСС. Електросудомна терапія. Немає клінічних досліджень щодо спільного використання електросудомної терапії та есциталопраму. Оскільки есциталопрам – активний ізомер рацемату циталопраму, не можна застосовувати ці два ЛЗ одночасно.Спосіб застосування та дозиДепресія: звичайна доза становить 10 мг один раз на день. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, дозу можна збільшити максимум до 20 мг на добу. Після зникнення симптомів депресії необхідно продовжувати терапію для закріплення отриманого ефекту протягом 6 місяців. Панічні стани з або без агорафобії: початкова доза, що рекомендується, 5 мг на добу протягом першого тижня, потім по 10 - 20 мг на добу. Максимальна добова доза – 20 мг на добу. Максимальна ефективність досягається через 3 місяці. Тривалість лікування – кілька місяців. Соціофобія: звичайна доза становить 10 мг один раз на день. Зазвичай потрібно 2-4 тижні для пом'якшення симптомів. Дозу можна поступово, залежно від індивідуальної реакції пацієнта, зменшити до 5 мг або збільшити до 20 мг на добу. Генералізовані тривожні розлади. Початкова доза становить 10 мг один раз на день. Максимальна добова доза – 20 мг. Тривалість лікування щонайменше 6 місяців. Літні пацієнти: рекомендована доза 5 мг на добу, максимальна добова доза – 10 мг. Порушення функції нирок: при легкій та помірній нирковій недостатності корекція дози не потрібна. Рекомендується обережність у пацієнтів з тяжким порушенням ниркової функції (CLCR менше 30 мл/хв). Порушення функції печінки: початкова доза, що рекомендується, 5 мг на добу при зниженій функції печінки протягом перших двох тижнів. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до 10 мг на добу. Обережність та вкрай обережне збільшення дози рекомендується у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Для пацієнтів із слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 рекомендована початкова доза 5 мг на добу протягом перших двох тижнів лікування. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза може бути збільшена до 10 мг на добу. При припиненні лікування доза повинна поступово знижуватися протягом 1 - 2 тижні, щоб уникнути виникнення синдрому "скасування". Ленуксин приймається внутрішньо, один раз на добу, незалежно від їди.ПередозуванняСимптоми: запаморочення, тремор, збудження, сонливість, несвідомий стан, конвульсії, тахікардія, зміни ЕКГ із змінами ST-T, розширення комплексу QRS, подовження інтервалу QT, аритмії, пригнічення дихання, блювання, рабдоміоліз, метаболічний ацид. Лікування: специфічного антидоту немає. Забезпечують шляхи надходження повітря, достатню оксигенацію та функцію дихання. Слід якнайшвидше провести промивання шлунка після перорального введення. Застосовують активоване вугілля. Рекомендується проводити спостереження за функцією серця та основними показниками стану організму, а також проводити загальну симптоматичну підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЕсциталопрам не можна призначати одночасно з інгібіторами МАО через ризик розвитку серотонінового синдрому. Есциталопрам може бути призначений через 14 днів після припинення лікування необоротними інгібіторами МАО та як мінімум через 1 день після припинення терапії оборотним інгібітором МАО типу А (моклобемід). Як мінімум 7 днів має пройти після закінчення прийому есциталопраму, перш ніж можна розпочинати лікування неселективними інгібіторами МАО. У дітей, підлітків та молодих людей (менше 24 років) з депресією та іншими психічними порушеннями антидепресанти, порівняно з плацебо, підвищують ризик виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. Тому при призначенні препарату Ленуксин або будь-яких інших антидепресантів дітям, підліткам та молодим людям (менше 24 років) слід співвіднести ризик суїциду та користі від їх застосування. У разі прийняття рішення про початок терапії антидепресантами пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом з метою раннього виявлення порушень або змін поведінки, а також суїцидальних нахилів. При застосуванні препаратів, що належать до терапевтичної групи СІЗЗЗ, включаючи есциталопрам, слід враховувати наступне: у деяких пацієнтів з панічним розладом на початку лікування СІЗЗС може спостерігатися посилення тривоги. Подібна парадоксальна реакція, як правило, зникає протягом перших двох тижнів лікування. Щоб знизити ймовірність виникнення анксіогенного ефекту, рекомендується використовувати низькі початкові дози. Слід відмінити препарат у разі розвитку судомних нападів. Не рекомендується застосування у хворих із нестабільною епілепсією; при контрольованих нападах необхідне ретельне спостереження. При збільшенні частоти судомних нападів СІЗЗС, включаючи есциталопрам, слід скасувати. Застосування СІОЗС та СІОЗСН (селективних інгібіторів зворотного захоплення норадреналіну) пов'язане з розвитком акатизії – стану, що характеризується неприємним виснажливим відчуттям занепокоєння та гіперактивністю та часто супроводжується нездатністю сидіти або стояти на одному місці. Такий стан найімовірніше виникає протягом перших кількох тижнів терапії. Підвищення дози може зашкодити пацієнтам, які мають такі симптоми. Есциталопрам повинен з обережністю застосовуватися у хворих з манією/гіпоманією в анамнезі. При розвитку маніакального стану есциталопрам має бути скасовано. У пацієнтів із цукровим діабетом лікування есциталопрамом може змінити рівень глюкози у крові. Тому може знадобитися корекція доз інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Ризик скоєння самогубства властивий депресії і може зберігатися до суттєвого поліпшення стану, що настав спонтанно або внаслідок терапії, що проводиться. Необхідно ретельне спостереження за пацієнтами, які перебувають на лікуванні антидепресантами, особливо на початку лікування через можливість клінічного погіршення та/або появи суїцидальних проявів (думок та поведінки). Ця обережність повинна дотримуватися і при лікуванні інших психічних розладів через можливість одночасного захворювання на депресивний епізод. Гіпонатріємія, можливо пов'язана з порушенням секреції АДГ, на фоні прийому есциталопраму виникає рідко і зазвичай зникає при відміні терапії. Обережність повинна проявлятися при призначенні есциталопраму та інших СІЗЗС особам, які входять до групи ризику розвитку гіпонатріємії: літнім, хворим на цироз печінки та приймають препарати, здатні викликати гіпонатріємію. При прийомі есциталопраму можливий розвиток шкірних крововиливів (екхімоз та пурпура). Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам у хворих зі схильністю до кровотеч, а також приймають пероральні антикоагулянти та ліки, що впливають на згортання крові. Оскільки клінічний досвід одночасного застосування есциталопраму та ЕСТ (електросудорожна терапія) обмежений, то в подібних випадках повинна бути обережна. У хворих, які приймають есциталопрам та інші СІЗЗЗ одночасно з серотонінергічними препаратами, у поодиноких випадках може розвиватися серотоніновий синдром. Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам одночасно з лікарськими засобами, що мають серотонінергічну дію. У зв'язку з обмеженим клінічним досвідом рекомендується бути обережним при застосуванні препарату у пацієнтів з ІХС. Після тривалого застосування різке припинення терапії есциталопрамом у деяких хворих може призвести до реакції відміни. Можуть виникнути такі небажані реакції, як запаморочення, головний біль і нудота. Виразність цих реакцій зазвичай незначна, а тривалість обмежена. Щоб уникнути виникнення реакцій відміни, рекомендується поступове відміна препарату протягом 1-2 тижнів.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 250 мг; Допоміжні речовини: кросповідон - 33 мг, повідон - 28 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 14 мг, магнію стеарат - 5 мг, плівкове покриття Опадрай® II White 85F18422 (спирт полівініловий частково гідролізований - 40%, %, макрогол 4000 – 20.2%, тальк – 14.8%) – 32 мг. 30 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаЛеветинол – препарат для лікування різних форм епілепсії. Застосовується як у монотерапії, так і в комбінованій терапії для лікування фокальних та генералізованих форм епілепсії.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.ІнструкціяЛеветинол приймають внутрішньо, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди. Добова доза поділяється на два рівні прийоми.Показання до застосуванняЛеветинол показаний як монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія Леветинол застосовують для лікування: Парціальних судом із вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 6 років; міоклонічних судом у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізованих тоніко-клонічних судом у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією з 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість леветирацетаму або похідних піролідону, інших компонентів препарату. Леветинол можна застосовувати під час вагітності, а також у фертильних жінок, які не застосовують надійні методи контрацепції, лише за вагомих підстав.Вагітність та лактаціяГрудне вигодовування під час прийому препарату не рекомендується. Однак якщо терапію Леветинолом необхідно продовжити під час грудного вигодовування, слід співвіднести очікувану користь та можливий ризик лікування та важливість грудного вигодовування. Дитячий вік віком до 6 років.Побічна діяПрофіль небажаних явищ, представлений нижче, складений за результатами аналізу плацебо-контрольованих клінічних досліджень леветирацетаму за всіма показаннями (загальна кількість пацієнтів – 3416). Ці дані доповнені відомостями про застосування леветирацетаму в рамках відкритих продовжених клінічних досліджень, а також післяреєстраційними даними. Найчастіше сполученими небажаними реакціями були назофарингіт, сонливість, біль голови, слабкість і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). Небажані реакції, виявлені в клінічних дослідженнях та в рамках постреєстраційного моніторингу (у дорослих, підлітків та дітей старше 1-го місяця), представлені нижче за системно-органними класами та частотою. Градація частоти: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 та <1/10), нечасто (>1/1000 та <1/100), рідко (>1/10 000 та <1/1000) і дуже рідко (<1 10000). Інфекції та інвазії: дуже часто: назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, нейтропенія. Порушення метаболізму та харчування: часто – анорексія; нечасто – зниження чи підвищення маси тіла. Психічні порушення: часто – депресія, ворожість чи агресія, порушення сну, нервозність, дратівливість; нечасто – суїцидальні спроби, суїцидальні думки, психотичні розлади, порушення поведінки, галюцинації, злість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, зміни настрою, ажитація; рідко - суїцид, що відбувся, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, порушення пам'яті, порушення координації рухів чи атаксія, парестезія, розлад уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто – вертиго. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – порушення функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. З боку м'язово-скелетної та сполучної тканин: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади та розлади в місці введення: часто - астенія або стомлюваність. Травми, отруєння та ускладнення процедур: нечасто – травми. При одночасному застосуванні топірамату та леветирацетаму ризик розвитку анорексії зростає. У деяких випадках алопеції вона зазнавала зворотного розвитку після відміни леветирацетаму. Діти: У рамках плацебо-контрольованих та відкритих продовжених досліджень проходило лікування 645 пацієнтів віком 4-16 років, 233 з яких отримували леветирацетам у рамку плацебо-контрольованих досліджень. Для обох вікових діапазонів додатково є дані щодо постреєстраційного досвіду застосування леветирацетаму. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). За винятком поведінкових та психіатричних небажаних реакцій, які у дітей виникали частіше, ніж у дорослих, у плацебо-контрольованих дослідженнях профіль безпеки леветирацетаму у дітей був порівнянний з таким у дорослих. У дітей віком 4-16 років блювання (дуже часто, 11,2%), ажитація (часто, 3,4%), зміни настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%) , агресія (часто, 8,2%), порушення поведінки (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%) відзначалися частіше, ніж у інших вікових діапазонах. Когнітивні та нейропсихологічні ефекти леветирацетаму у дітей 4-16 років з парціальними судомами оцінювалися у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих дослідженнях профілю безпеки з використанням дизайну не меншої безпеки. Було показано, що леветирацетам не відрізняється (не менш безпечним) від плацебо за змінами від вихідних значень за шкалою 'Увага та Пам'ять Лейтер-Р' (Leiter-R Attention and Memory), шкалою 'Комплексне Спостереження за Пам'яттю' (Memory Screen Composi у пацієнтів, підданих аналізу 'за протоколом'. Результати дослідження поведінкових та емоційних функцій, що підтверджують, що на фоні застосування леветирацетаму виникає агресивна поведінка,отримані за допомогою стандартизованого методу з використанням валідованого інструменту – Опитувальника поведінки дітей Ахенбаха (Achenbach Child Behavior Checklist). Однак у пацієнтів, які приймали леветирацетам довгостроково в рамках відкритих досліджень, порушень поведінкових та емоційних функцій не виникало, зокрема рівень агресивної поведінки не відрізнявся від вихідної. Симптоми передозування: сонливість, ажитація, агресія, гноблення свідомості, гноблення дихання та кома. Після гострого передозування необхідно промити шлунок або спричинити блювання. Антидоту леветирацетаму не знайдено. Лікування є симптоматичним, може включати застосування гемодіалізу. Діалізуюча активність щодо леветирацетаму дорівнює 60%, щодо основного метаболіту – 74%.Взаємодія з лікарськими засобамиПротисудомні засоби: Згідно з передреєстраційними клінічними дослідженнями леветирацетам не впливає на сироваткові концентрації інших протисудомних засобів: фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину та примідону, - а ці протисудомні засоби не впливають на фармако. Аналогічно дорослим, у дітей у дозах до 60 мг/кг/добу леветирацетам не взаємодіє з іншими лікарськими засобами. сироваткові концентрації одночасно застосовуваних карбамазепіну та вальпроєвої кислоти. Однак є дані, що кліренс леветирацетаму у дітей, які приймають протисудомні засоби – індуктори мікросомальних ферментів печінки, – підвищується на 20 %. Корекція дози не потрібна. Пробенецид: Пробенецид (по 500 мг 4 рази на добу) є блокатором канальцевої секреції у нирках, показано, що він пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту, але не леветирацетаму. Проте концентрація основного метаболіту залишається низькою. Очікується, що інші лікарські засоби, що екскретуються активною канальцевою секрецією, можуть знижувати нирковий кліренс основного метаболіту. Вплив леветирацетаму на пробенецид не вивчався; Вплив леветирацетаму на інші лікарські препарати, що екскретуються шляхом активної канальцевої секреції, включаючи нестероїдні протизапальні препарати, сульфонамід та метотрексат, не відомий. Пероральні контрацептиви та інші фармакокінетичні взаємодії: Леветирацетам у дозі 1000 мг на добу не впливав на фармакокінетику пероральних контрацептивів (етинілестрадіол та левоноргестрел); гормональний статус (зміст лютеїнізуючого гормону та прогестерону) не змінювався. Леветирацетам у дозі 2000 мг на добу не впливав на фармакокінетику дигоксину та варфарину, протромбіновий час не змінювався. Одночасне застосування дигоксину, пероральних контрацептивів та варфарину не впливало на фармакокінетику леветирацетаму. Антациди: Дані щодо впливу антацидів на абсорбцію леветирацетаму відсутні. Їжа та алкоголь: Їжа не впливає на рівень абсорбції леветирацетаму, але дещо знижує її швидкість. Дані щодо взаємодії Леветинолу з алкоголем відсутні.Спосіб застосування та дозиМонотерапія у дорослих та підлітків з 16 років: Рекомендована початкова доза становить 250 мг двічі на добу, яку необхідно підвищити через два тижні до початкової терапевтичної 500 мг двічі на добу. Дозу можна збільшувати з кроком 250 мг двічі на добу кожні два тижні залежно від клінічної відповіді. Максимальна доза – 1500 мг двічі на добу. Допоміжна терапія у дорослих (18 років) і підлітків (12-17 років) з масою тіла 50 кг і більше: Початкова терапевтична доза становить 500 мг двічі на добу. Таку дозу можна застосовувати з першого дня лікування. Залежно від клінічної відповіді та переносимості добову дозу допускається підвищувати до 1500 мг двічі на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати на 500 мг двічі на добу кожні 2-4 тижні. Особливі групи пацієнтів: Літні (65 років і старше): У хворих похилого віку з порушеною функцією нирок рекомендується коригувати дозу. Ниркова недостатність: Залежно від ступеня порушення функції нирок дорослим та дітям добову дозу підбирають індивідуально залежно від кліренсу креатиніну. Порушення функції печінки: У пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатністю корекції дози не потрібно. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю величина КК може вводити в оману про ниркову недостатність. Тому при КК 60 мл/хв/1,73 м слід знизити підтримуючу дозу препарату на 50%. Діти: Препарат призначають у найбільш зручній лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла та необхідної дози. Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. Таким пацієнтам препарат рекомендується призначати у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо. До того ж наявні дози таблеток не призначені для початкового підбору дози у дітей з масою тіла менше 25 кг, пацієнтам, не здатним ковтати таблетки, а також при необхідності прийому дози 250 мг. У всіх зазначених випадках рекомендується застосовувати розчин для внутрішнього прийому. Монотерапія: Ефективність та безпека леветирацетаму у дітей та підлітків молодше 16 років як монотерапія не встановлена. Дані відсутні. Допоміжна терапія у дітей 6-17 років та з масою тіла менше 50 кг: Початкова доза становить 10 мг/кг двічі на добу. Залежно від клінічної відповіді та переносимості дозу допускається підвищувати до 30 мг/кг 2 рази на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати з кроком 10 мг/кг двічі на добу кожні два тижні. Необхідно застосовувати найменшу ефективну дозу. Режим дозування у дітей із масою тіла 50 кг і більше не відрізняється від дорослих. Рекомендовані дози у дітей з 6 років: Маса тіла від 25 кг: 250 мг двічі на добу; максимальна доза – 750 мг 2 рази на добу. Маса тіла від 50 кг: 500 мг 2 рази на добу, максимальна доза – 1500 мг 2 рази на добу. Дітям з масою тіла 25 кг і менше рекомендується призначати препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо, 100 мг/мл.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСкасування терапії: Скасування Леветінолу рекомендується проводити поступово. Наприклад, у дорослих та підлітків з масою тіла більше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком 500 мг 2 рази на добу не частіше ніж кожні 2-4 тижні; у дітей з 6 років з масою тіла менше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком не більше 10 мг/кг 2 рази на добу не частіше ніж кожні два тижні. Ниркова недостатність: Застосування Леветинолу у пацієнтів з нирковою недостатністю може вимагати корекції дози. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю рекомендується оцінювати функцію нирок до початку добору дози. Суїцид: У пацієнтів, які приймали протисудомні засоби (включаючи леветирацетам), відзначалися суїцид, спроби суїциду, суїцидальні думки та поведінка. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протисудомних лікарських засобів показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм його реалізації невідомий. У зв'язку з вищевикладеним необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами із симптомами депресії або суїцидальних думок та поведінки та призначати їм відповідну терапію. Пацієнтам (та особам, які доглядають їх) слід проінформувати про необхідність звернення за медичною допомогою при виникненні у них симптомів депресії та (або) суїцидальних думок та поведінки. Діти: Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. За наявними даними леветирацетам не впливає зростання і статевий дозрівання. Проте довгостроковий вплив на навчання, інтелект, зростання, ендокринну функцію, статеве дозрівання та фертильність дітей невідомо. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами: Дослідження про вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводилися. Внаслідок індивідуальних відмінностей сприйнятливості у деяких пацієнтів можуть виникати сонливість та інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку терапії та після підвищення дози. Тому рекомендується дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При виникненні зазначених симптомів пацієнтам слід відмовитись від таких видів діяльності, доки вони не переконаються, що зазначені симптоми не мають на них значного впливу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: діюча речовина: леветирацетам – 100 мг; допоміжні речовини: натрію цитрату дигідрат 1,05 мг, лимонної кислоти моногідрат, 0,066 мг (у перерахунку на лимонну кислоту 0,06 мг), метилпарагідроксибензоат 2,70 мг, пропілпарагідроксибензоат 0,30 мг, 5 ,50 мг, мальтитол рідкий 300,0 мг, ацесульфам калію 4,50 мг, ароматизатор виноградний (Grape Flavour 597303С або Виноград Лідія МА/1273) 0,30 мг, вода очищена до 1,00 мл. Розчин прийому внутрішньо, 100 мг/мл. По 100, 125, 150 або 300 мл препарату у флакони темного скла III гідролітичного класу, закупорені білими нагвинчуються кришками з поліетилену (ПЕ) з ущільнюючим елементом зі спіненого поліетилену низької щільності (ПЕНП) з кільцем захистом від дітей" або білими кришками, що нагвинчуються, з поліпропілену (ПП) з внутрішньою прокладкою з поліпропілену (ПП) з кільцем контролю першого розкриття з поліетилену низької щільності (ПЕНП) та "захистом від дітей". На флакон наклеюють етикетку самоклеючу. По 1 флакону в комплекті з мірним шприцом, адаптером та інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з коробкового картону.Опис лікарської формиПрозорий, практично безбарвний розчин із характерним запахом.Фармакотерапевтична групаПротисудомний препарат.ФармакокінетикаЛеветирацетам має високу розчинність і проникність. Фармакокінетичний профіль лінійний з низькою варіабельністю та порівняний у здорових добровольців та хворих на епілепсію. Після повторного запровадження зміни кліренсу не спостерігалося. Не спостерігалося залежності фармакокінетики від статі, раси та часу доби. Всмоктування відбувається повністю і має лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути передбачена, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. У дорослих та дітей спостерігалася значуща відповідність між концентрацією у слині та концентрацією у плазмі (співвідношення концентрації слина/плазма варіювалося від 1 до 1,7 для таблеток та аналогічно через 4 години після прийому внутрішньо для розчину). Всмоктування Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із ШКТ. Ступінь всмоктування не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100%. Cmax у плазмі досягається через 1.3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази/добу) – 43 мкг/мл. Розподіл Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми не перевищує 10%. Vd становить приблизно 0,5-0,7 л/кг. Метаболізм Леветирацетам неактивно метаболізується у організмі людини. Головний шлях метаболізму (24% дози) відбувається шляхом ферментативного гідролізу ацетамідної групи. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту (ucb L057) відбувається без цитохрому Р450 печінки. Гідроліз ацетамідної групи був мінімальним для великої кількості тканин, включаючи клітини крові. Визначено також два другорядні метаболіти. Перший отриманий шляхом гідроксилювання піролідонового циклу (1.6% від дози) та другий – шляхом відкриття піролідонового циклу (0.9% від дози). Інші знайдені компоненти становлять 0,6% від дози. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. В умовах in vitro леветирацетам та його основний метаболіт не інгібували основні ізоферменти цитохрому Р450 (CYP3A4, 2A6, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 1A2), а також активність глюкуроніл-трансферази (UGT1A1) Леветирацетам також не впливав на глюкуронування вальпроєвої кислоти in vitro. У культурі людських гепатоцитів леветирацетам не впливає або дуже мало впливає на ферментативну активність гепатоцитів CYP1A2, SULT1E1 та UGT1A1. Леветирацетам спричинює незначну індукцію CYP2В6 та CYP3А4. Виведення Більшість препарату (95%) виводиться нирками (близько 93% виводиться протягом 48 год). На частку загальної екскреції леветирацетаму та його основного метаболіту припадало 66% та 24% від дози відповідно. Нирковий кліренс леветирацетаму та ucb L057 становив 0.6 та 4.2 мл/хв/кг відповідно. Це свідчить про те, що леветирацетам виводиться шляхом клубочкової фільтрації з подальшою канальцевою реабсорбцією, а також, що первинний метаболіт препарату виводиться шляхом активної канальцевої секреції на додаток до клубочкової фільтрації. Виведення леветирацетаму корелює з КК. Виведення з калом становить 0,3% від дози. Середня величина загального кліренсу становить 0,96 мл/хв/кг. Т1/2 із плазми крові дорослої людини становить 7±1 год і не залежить від способу введення та режиму дозування або повторного введення. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів похилого віку Т1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано з порушенням ниркової функції у цій віковій групі. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з КК. Тому пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується добір дози залежно від КК та ступеня ниркової недостатності. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3.1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня важкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при нирковій недостатності супутньої кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Діти віком від 4 до 12 років. Т1/2 у дітей віком 4-12 років після одноразового перорального введення препарату в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 6 годин. залежно від маси тіла. Після повторного перорального введення в дозі 20-60 мг/кг маси тіла дітям 4-12 років Cmax у плазмі досягається через 0.5-1.0 год та збільшується лінійно та пропорційно дозі. Середня величина загального кліренсу становить 1.1 мл/хв/кг. Діти віком від 1 місяця до 4 років. Т1/2 у дітей віком від 1 місяця до 4 років після одноразового перорального введення 20 мг/кг маси тіла розчину для внутрішнього прийому в концентрації 100 мг/мл становить 5.3 год. Cmax у плазмі досягається приблизно через 1 год після прийому препарату. Середня величина загального кліренсу становить 1.5 мл/хв/кг. Фармакокінетичний аналіз населення проводився у пацієнтів віком від 1 місяця до 16 років. Кліренс і Vd мали значну залежність по відношенню до маси тіла (кліренс збільшувався прямо пропорційно зі збільшенням маси тіла). Вік також впливав на обидва параметри. Цей ефект був більш явним для пацієнтів раннього віку і зменшувався зі збільшенням віку, стаючи незначним до 4 років.ФармакодинамікаЛеветирацетам – активна речовина препарату Леветинол – є похідним піролідону ((2S)-2-(2-оксопіролідин-1-іл) бутанамід) за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Експерименти in vitro та in vivo показали, що леветирацетам не впливає на основні характеристики клітин та нормальну трансмісію. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через ГАМК- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Фармакодинамічні ефекти Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція). Леветирацетам індукує захист від судом на різноманітних моделях тварин. Додаткова терапія парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих, підлітків та дітей з 1 місяця з епілепсією У дорослих ефективність леветирацетаму була показана в 3-х подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях. Було показано, що співвідношення пацієнтів, які продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня при постійному прийомі леветирацетаму в дозах 1000 мг, 2000 мг або 3000 мг на 2 прийоми протягом 12-14 тижнів, було 27.7%. % та 41.3% відповідно та 12.6% у пацієнтів, які приймали плацебо. Педіатрична популяція Ефективність леветирацетаму у пацієнтів віком від 4 до 16 років була встановлена ​​під час проведення подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження тривалістю 14 тижнів, що включало 198 пацієнтів. Доза леветирацетаму становила 60 мг/кг/добу на 2 прийоми. 44.6% пацієнтів, які приймали леветирацетам та 19.6% пацієнтів, які приймали плацебо, продемонстрували 50% та більше зменшення частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня. У період лікування 11.4% пацієнтів не мало припадків протягом 6 місяців, принаймні, та 7.2% – протягом одного року, принаймні. Ефективність леветирацетаму у пацієнтів від одного місяця до 4 років була встановлена ​​при проведенні подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження, що включало 116 пацієнтів, з тривалістю лікування 5 днів. Доза леветирацетаму у вигляді розчину для внутрішнього прийому для немовлят від одного до 6 місяців становила 20 мг/кг/сут в 2 прийоми з наступним титруванням до 40 мг/кг/сут, для немовлят і дітей від 6 місяців до 4 років – 25 мг/ кг/сут на 2 прийоми з наступним титруванням до 50 мг/кг/сут. При початковій оцінці ефективності визначався коефіцієнт респондерів (відсоток пацієнтів зі зменшенням частоти парціальних нападів на добу щодо вихідного рівня на 50% і більше) з використанням анонімного зчитувального пристрою при проведенні 48-годинної відеоелектроенцефалографії. Показник ефективності заснований на аналізі 109 пацієнтів, яким проводилася електроенцефалографія протягом 24 годин принаймні. Респондерами виявились 43.6% пацієнтів, які приймали леветирацетам та 19.6% пацієнтів, які приймали плацебо. Протягом тривалого лікування 8.6% пацієнтів не мали припадків протягом 6 місяців, принаймні, та 7.8% протягом 1 року, принаймні. Монотерапія парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у пацієнтів з 16 років із вперше діагностованою епілепсією. Ефективність леветирацетаму у вигляді монотерапії була порівнянна з ефективністю карбамазепіну з регульованим вивільненням у паралельній групі при проведенні подвійного сліпого дослідження у 576 пацієнтів з 16 років з вперше діагностованою епілепсією з неспровокованими парціальними нападами або генеруючими. Пацієнти були обрані випадковим чином для лікування карбамазепіном з регульованим вивільненням у дозі 400-200 мг на добу або леветирацетамом у дозі 1000-3000 мг на добу. Тривалість лікування становила до 121 тижня, залежно від відповіді. Відсутність нападів протягом 6 місяців відмічено у 73% пацієнтів, які приймають леветирацетам та у 72.8 пацієнтів, які приймають карбамазепін з регульованим вивільненням. Узгоджена абсолютна різниця між курсами лікування становила 0.2% (95% довірчий інтервал – 7.8 8.2). Більше половини пацієнтів не мали нападів протягом 12 місяців (56.6% пацієнтів на леветирацетамі та 58.5% на карбамазепіні з регульованим вивільненням відповідно). При проведенні дослідження у клінічній практиці супутні протиепілептичні препарати могли бути скасовані для обмеженої кількості пацієнтів, які відповіли на додаткову терапію леветирацетамом (36 дорослих пацієнтів із 69). Додаткова терапія міоклонічних судом у дорослих та підлітків з 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​у процесі подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження тривалістю 16 тижнів для пацієнтів з 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією з різними синдромами міоклонічних судом. Більшість пацієнтів мали ювенільну міоклонічну епілепсію. Доза леветирацетаму становила 3000 мг на добу на 2 прийоми. 58.3% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 23.3% пацієнтів, які приймали плацебо, мали принаймні 50% зменшення міоклонічних нападів за тиждень. Протягом безперервного довготривалого лікування 28.6% пацієнтів не мали міоклонічних судом протягом 6 місяців, принаймні та 21% пацієнтів протягом 1 року, принаймні. Додаткова терапія первинно-генералізованих судомних (тоніко-клонічних) нападів у дорослих та підлітків з 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​протягом 24-тижневого подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження, що включало дорослих, підлітків та обмежену кількість дітей з ідіопатичною генералізованою епілепсією з первинно-генералізованими тоніко-клонічними нападами, з різними синдромами (ювенільна дитяча абсанс-епілепсія або епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними судомами при пробудженні). У цьому дослідженні добова доза леветирацетаму становила 3000 мг на добу для дорослих та підлітків або 60 мг на кг на добу для дітей у 2 прийоми. 72.2% пацієнтів, які приймають леветирацетам, та 45.2% пацієнтів, які приймали плацебо, показали зменшення частоти нападів протягом тижня на 50% і більше у пацієнтів з первинно-генералізованими тоніко-клонічними нападами. Протягом безперервного довготривалого лікування 47.4% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом 6 місяців, принаймні, та 31.5% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом 1 року, принаймні.Показання до застосуванняЯк монотерапія при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та підлітків з 16 років із вперше діагностованою епілепсією. У складі додаткової терапії при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та дітей старше 1 місяця з епілепсією; міоклонічних судом у дорослих та підлітків старше 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією; первинно-генералізованих судомних тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків старше 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону, а також до будь-яких компонентів; порушення толерантності до фруктози; дитячий вік до 1 місяця (безпека та ефективність не встановлені). З обережністю Пацієнти похилого віку (старше 65 років); захворювання печінки на стадії декомпенсації; ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяУ постмаркетингових даних, отриманих із кількох проспективних регістрів вагітностей, зафіксовано понад 100 випадків призначення монотерапії леветирацетамом у першому триместрі вагітності. В цілому, ці дані не свідчать про суттєве підвищення ризику серйозних вроджених вад розвитку, хоча тератогенний ризик не може бути повністю виключений. Терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, внаслідок чого монотерапія у вагітних жінок є доцільною. Адекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних не проводилися, тому препарат не слід призначати під час вагітності та у жінок із збереженою дітородною функцією, за винятком випадків клінічної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію у плазмі леветирацетаму, як та інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражене у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації протягом ІІІ триместру). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Для моніторингу наслідків застосування леветирацетаму у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати даних пацієнток у Європейському та Міжнародному Регістрі протиепілептичних препаратів (EURAP). Леветирацетам виділяється із грудним молоком, тому грудне вигодовування при лікуванні препаратом не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період годування, співвідношення ризик/користь лікування має бути ретельно зважено щодо важливості годівлі. У дослідженнях на тваринах не виявлено впливу на фертильність. Клінічні дані впливу на фертильність відсутні, потенційний ризик для людини невідомий. Протипоказання: дитячий вік до 1 місяця.Побічна діяПоданий нижче профіль небажаних явищ заснований на аналізі результатів плацебо-контрольованих досліджень, а також на досвіді постмаркетингового застосування леветирацетаму. Найчастіші небажані реакції були назофарингіт, сонливість, біль голови, стомлюваність і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму загалом подібний до різних вікових груп дорослих та дітей. Небажані реакції перераховані нижче за системами та органами та частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія. З боку імунної системи: рідко – лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром). З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення маси тіла, зниження маси тіла. Психічні розлади: часто - депресія, ворожість/агресивність, тривога, безсоння, нервозність, дратівливість; нечасто – спроби суїциду, суїцидальні наміри, психотичні розлади, поведінкові розлади, галюцинації, гнівливість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, мінливість настрою, збудження, панічні атаки; рідко – суїцид, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, погіршення пам'яті, порушення координації/атаксія, парестезії, зниження концентрації уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, нечіткість зору. З боку органу слуху: часто – вертиго. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку травної системи: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку гепатобіліарної системи: нечасто – зміна функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкірних покривів: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади: часто – астенія/втома. Травми, ускладнення процедур: нечасто – випадкові ушкодження. Ризик анорексії вищий при одночасному застосуванні леветирацетаму та топірамату. У ряді випадків спостерігалося відновлення волосяного покриву після відміни леветирацетаму. У деяких випадках панцитопенії реєструвалося пригнічення кісткового мозку. Профіль безпеки у дітей у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях можна порівняти з профілем безпеки леветирацетаму у дорослих. У дітей та підлітків віком від 4 до 16 років частіше реєструвалися такі небажані реакції: блювання (дуже часто, 11.2%), збудження (часто, 3.4%), мінливість настрою (часто, 2.1%), емоційна лабільність (часто, 1.7%) ), агресивність (часто, 8.2%), поведінкові розлади (часто, 5.6%) та летаргія (часто, 3.9%). У дітей віком від 1 місяця до 4 років частіше реєстрували такі небажані реакції: дратівливість (дуже часто, 11.7%) та порушення координації (часто, 3.3%). У подвійному сліпому плацебо контрольованому дослідженні, метою якого було показати, що препарат з безпеки не поступається плацебо, оцінювали когнітивні та нейропсихологічні ефекти препарату Леветинол у дітей віком від 4 до 16 років з парціальними нападами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що Леветинол не відрізнявся від плацебо (не поступався йому) щодо змін суми балів за розділами "Увага та Пам'ять" та "Комбінований Скринінг Пам'яті" шкали Лейтер-Р (Leiter-R) у пацієнтів, що пройшли дослідження відповідно до протоколу, порівняно з вихідним візитом. В результаті аналізу поведінкового та емоційного статусу за допомогою інструменту, що пройшов валідацію – опитувальника Аченбаха (Achenbach) – було виявлено агресивну поведінку в групі пацієнтів, які приймають препарат Леветинол®. Однак пацієнти, які приймали препарат Леветинол у ході довгострокового спостереження у відкритій фазі дослідження, не демонстрували погіршення поведінкового та емоційного статусу, зокрема показники агресивної поведінки не погіршувалися порівняно з вихідним рівнем.Взаємодія з лікарськими засобамиЛеветирацетам не впливає на концентрацію в плазмі протиепілептичних препаратів (фенітоїну, карбамезепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину, топірамату та примідону) і ці протиепілептичні препарати не впливають на концентрацію леветирацету. Кліренс леветирацетаму був на 22% вищим у дітей, які приймають протисудомні засоби – індуктори мікросомальних ферментів печінки, порівняно з дітьми, які не приймають їх. Зниження ниркової секреції первинного метаболіту спостерігалося прийому пробенециду в дозі 500 мг 4 раза/сут. Ефект леветирацетаму при одночасному прийомі з пробенецидом не вивчався, також він невідомий при прийомі з такими препаратами як нестероїдні протизапальні засоби, сульфаніламіди та метотрексат. Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не змінює фармакокінетику пероральних протизаплідних засобів (етинілестрадіолу та левоноргестрелу). Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину та варфарину. Дигоксин, пероральні протизаплідні засоби та варфарин не впливають на фармакокінетику леветирацетаму. Немає даних про вплив антацидів на абсорбцію леветирацетаму. Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується. Даних щодо взаємодії леветирацетаму з алкоголем немає.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Добову дозу препарату ділять на 2 прийоми однаковою дозою. Монотерапія Дорослим та підліткам з 16 років лікування слід розпочинати з добової дози 500 мг, розділеної на 2 прийоми (по 250 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні доза може бути збільшена до початкової терапевтичної – 1000 мг (по 500 мг 2 рази на добу). Максимальна добова доза становить 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). У складі додаткової терапії Дорослим з 18 років та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла понад 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 1000 мг, розділеної на 2 прийоми (по 500 мг 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до максимальної – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). Зміна дози на 500 мг 2 рази на добу може здійснюватися кожні 2-4 тижні. Дітям віком від 6 місяців до 23 місяців, дітям віком від 2 років до 11 років та підліткам від 12 років до 17 років з масою тіла менше 50 кг Лікування слід розпочинати з дози 20 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 прийоми (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до 30 мг/кг 2 рази на добу. Зміна дози на 20 мг/кг маси тіла (по 10 мг/кг маси тіла двічі на добу) може здійснюватися кожні 2 тижні. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Рекомендовані дози для дітей (від 6 місяців) та підлітків Маса тіла Початкова доза 7 мг/кг 2 рази на добу Максимальна доза 21 мг/кг 2 рази на добу 4 кг 28 мг (0.30 мл) 2 рази на добу 84 мг (0.85 мл) 2 рази на добу 5 кг 35 мг (0.35 мл) 2 рази на добу 105 мг (1.05 мл) 2 рази на добу 7 кг 49 мг (0.50 мл) 2 рази на добу 147 мг (1.50 мл) 2 рази на добу Дозування розчину здійснюють за допомогою мірних шприців, що входять до комплекту постачання препарату. Є шприци номінальною місткістю: 10 мл (соответствует 1000 мг леветирацетама) с ценой деления 0,25 мл (соответствует 25 мг) для детей в возрасте 4 лет и старше, подростков и взрослых; 3 мл (соответствует 300 мг леветирацетама) с ценой деления 0,1 мл (соответствует 10 мг) для детей в возрасте от 6 месяцев до 4 лет; 1.5 мл (соответствует 150 мг леветирацетама) с ценой деления 0.05 мл (соответствует 5 мг) для детей в возрасте от 1 месяца до 6 месяцев. Отмеренную дозу препарата разводят в стакане воды или детской бутылочке. Пациенты с почечной недостаточностью Поскольку леветирацетам выводится из организма почками, при назначении препарата пациентам с почечной недостаточностью и пациентам пожилого возраста (65 лет и старше) дозу следует корректировать в зависимости от величины КК. КК для женщин можно рассчитать, умножив полученное значение на коэффициент 0.85. Почечная недостаточность КК (мл/мин / 1.73 м2) Режим дозирования Норма > 80 от 500 до 1500 мг 2 раза/сут Легкая 50-79 от 500 до 1500 мг 2 раза/сут Умеренная 30-49 от 250 до 750 мг 2 раза/сут Тяжелая < 30 от 250 до 500 мг 2 раза/сут Терминальная стадия (пациенты, находящиеся на диализе *) --- от 500 до 1000 мг 2 раза/сут *В первый день лечения рекомендуется прием насыщающей дозы 750 мг. ** После диализа рекомендуется прием дополнительной дозы 250-500 мг. Детям с почечной недостаточностью коррекцию дозы леветирацетама следует производить с учетом степени почечной недостаточности. КК (мл/мин/1.73 м2) может быть оценен на основании определения сывороточного креатинина (мг/дл) для подростков, детей и новорожденных. ks= 0.45 для дітей віком до 1 року; ks= 0.55 для дітей менше 13 років та підлітків жіночої статі; ks= 0.7 для підлітків чоловічої статі Дозування для новонароджених дітей, дітей та підлітків масою тіла менше 50 кг із порушенням функції нирок. Ниркова недостатність КК (мл/хв /1.73 м 2 ) Режим дозування Вік від 1 до 6 місяців Вік від 6 до 23 місяців, діти Норма > 80 7-21 мг/кг (0.07-0.21 мл/кг) 2 рази/добу 10-30 мг/кг (0,10-0,30 мл/кг) 2 рази/добу Легка 50-79 7-14 мг/кг (0,07-0,14 мл/кг) 2 рази на добу 10-20 мг/кг (0,10-0,20 мл/кг) 2 рази на добу Помірна 30-49 3,5-10,5 мг/кг (0,035-0,105 мл/кг) 2 рази на добу 5-15 мг/кг (0,05-0,15 мл/кг) 2 рази на добу Важка < 30 3,5-7 мг/кг (0,035-0,07 мл/кг) 2 рази на добу 5-10 мг/кг (0,05-0,10 мл/кг) 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі *) --- 7-14 мг/кг (0,07-0,14 мл/кг) 1 раз на добу (1) (3) 10-20 мг/кг (0,10-0,20 мл/кг) 1 раз на добу (2) (4) (1) 10.5 мг/кг (0.105 мл/кг) рекомендована доза навантаження в першу добу лікування (2) 15 мг/кг (0.15 мл/кг) рекомендована доза навантаження в першу добу лікування (3) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 3.5-7 мг/кг (0.035-0.07 мл/кг) (4) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 5-10 мг/кг (0.05-0.10 мл/кг) Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з тяжким декомпенсованим порушенням функції печінки та нирковою недостатністю рівень зниження КК може не повною мірою відображати ступінь тяжкості ниркової недостатності. У разі при КК Відкрийте флакон: натисніть на ковпачок і поверніть його проти годинникової стрілки. Вставте адаптер шприца в шийку флакона, переконайтеся в хорошій фіксації, потім візьміть шприц і помістіть його в адаптер. Переверніть флакон догори дном. Наповніть шприц невеликою кількістю розчину, потягнувши поршень вниз, потім натисніть на поршень вгору, щоб видалити бульбашки повітря. Заповніть шприц розчином, потягнувши поршень до поділу, який відповідає кількості мілілітрів (мл) розчину призначеної лікарем дози. Переверніть флакон шийкою вгору та витягніть шприц із адаптера. Вміст шприца введіть у склянку з водою або пляшку, натиснувши на поршень до упору. Випийте повністю весь вміст склянки (або дитячої пляшечки). Промийте шприц водою. Закрийте флакон пластиковою кришкою.ПередозуванняСимптоми: сонливість, ажитація, агресивність, гноблення свідомості, гноблення дихання, кома. Лікування: в гострому періоді – штучно викликане блювання та промивання шлунка з наступним призначенням активованого вугілля. Специфічного антидоту для леветирацетаму немає. При необхідності проводиться симптоматичне лікування в умовах стаціонару з використанням гемодіалізу (ефективність діалізу для леветирацетаму становить 60%, для його первинного метаболіту – 74%).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЯкщо потрібно припинити прийом препарату, то скасування лікування рекомендується здійснювати поступово (у дорослих та підлітків вагою понад 50 кг), зменшуючи разову дозу на 500 мг кожні 2-4 тижні. У дітей зниження дози не повинно перевищувати 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу кожні 2 тижні, у дітей менше 6 місяців зменшення дози не повинно перевищувати 7 мг/кг маси тіла 2 рази на добу кожні 2 тижні. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Наявні відомості про застосування препарату у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Розчин для внутрішнього застосування містить мальтитол, тому пацієнтам з порушенням толерантності до фруктози прийом препарату Леветинол у відповідній лікарській формі протипоказаний. Розчин для прийому внутрішньо також містить метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, які можуть бути причиною алергічних реакцій (можливо відстроченої дії). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Вплив препарату Леветинол на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами спеціально не вивчався. Тим не менш, в силу різної індивідуальної чутливості до препарату з боку центральної нервової системи в період лікування (у деяких пацієнтів може спостерігатися сонливість) необхідно утриматися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 500 мг; Допоміжні речовини: кросповідон - 16.5 мг, повідон - 14 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 7 мг, магнію стеарат - 2.5 мг, плівкове покриття Опадрай® II Yellow 85F32371 (спирт полівініловий частково гідролізований) -1 %, макрогол 4000 – 20.2%, тальк – 14.8%, барвник індигокармін (E132) – 0.11%, барвник заліза оксид жовтий (E172) – 0.97%) – 16.2 мг. 30 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, овальні, двоопуклі, марковані з одного боку гравіюванням "L", з іншого - "500"; на зламі – ядро ​​білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаЛеветинол – препарат для лікування різних форм епілепсії. Застосовується як у монотерапії, так і в комбінованій терапії для лікування фокальних та генералізованих форм епілепсії.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.ІнструкціяЛеветинол приймають внутрішньо, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди. Добова доза поділяється на два рівні прийоми.Показання до застосуванняЛеветинол показаний як монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія Леветинол застосовують для лікування: Парціальних судом із вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 6 років; міоклонічних судом у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізованих тоніко-клонічних судом у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією з 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість леветирацетаму або похідних піролідону, інших компонентів препарату. Леветинол можна застосовувати під час вагітності, а також у фертильних жінок, які не застосовують надійні методи контрацепції, лише за вагомих підстав.Вагітність та лактаціяГрудне вигодовування під час прийому препарату не рекомендується. Однак якщо терапію Леветинолом необхідно продовжити під час грудного вигодовування, слід співвіднести очікувану користь та можливий ризик лікування та важливість грудного вигодовування. Дитячий вік віком до 6 років.Побічна діяПрофіль небажаних явищ, представлений нижче, складений за результатами аналізу плацебо-контрольованих клінічних досліджень леветирацетаму за всіма показаннями (загальна кількість пацієнтів – 3416). Ці дані доповнені відомостями про застосування леветирацетаму в рамках відкритих продовжених клінічних досліджень, а також післяреєстраційними даними. Найчастіше сполученими небажаними реакціями були назофарингіт, сонливість, біль голови, слабкість і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). Небажані реакції, виявлені в клінічних дослідженнях та в рамках постреєстраційного моніторингу (у дорослих, підлітків та дітей старше 1-го місяця), представлені нижче за системно-органними класами та частотою. Градація частоти: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 та <1/10), нечасто (>1/1000 та <1/100), рідко (>1/10 000 та <1/1000) і дуже рідко (<1 10000). Інфекції та інвазії: дуже часто: назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, нейтропенія. Порушення метаболізму та харчування: часто – анорексія; нечасто – зниження чи підвищення маси тіла. Психічні порушення: часто – депресія, ворожість чи агресія, порушення сну, нервозність, дратівливість; нечасто – суїцидальні спроби, суїцидальні думки, психотичні розлади, порушення поведінки, галюцинації, злість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, зміни настрою, ажитація; рідко - суїцид, що відбувся, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, порушення пам'яті, порушення координації рухів чи атаксія, парестезія, розлад уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто – вертиго. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – порушення функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. З боку м'язово-скелетної та сполучної тканин: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади та розлади в місці введення: часто - астенія або стомлюваність. Травми, отруєння та ускладнення процедур: нечасто – травми. При одночасному застосуванні топірамату та леветирацетаму ризик розвитку анорексії зростає. У деяких випадках алопеції вона зазнавала зворотного розвитку після відміни леветирацетаму. Діти: У рамках плацебо-контрольованих та відкритих продовжених досліджень проходило лікування 645 пацієнтів віком 4-16 років, 233 з яких отримували леветирацетам у рамку плацебо-контрольованих досліджень. Для обох вікових діапазонів додатково є дані щодо постреєстраційного досвіду застосування леветирацетаму. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). За винятком поведінкових та психіатричних небажаних реакцій, які у дітей виникали частіше, ніж у дорослих, у плацебо-контрольованих дослідженнях профіль безпеки леветирацетаму у дітей був порівнянний з таким у дорослих. У дітей віком 4-16 років блювання (дуже часто, 11,2%), ажитація (часто, 3,4%), зміни настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%) , агресія (часто, 8,2%), порушення поведінки (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%) відзначалися частіше, ніж у інших вікових діапазонах. Когнітивні та нейропсихологічні ефекти леветирацетаму у дітей 4-16 років з парціальними судомами оцінювалися у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих дослідженнях профілю безпеки з використанням дизайну не меншої безпеки. Було показано, що леветирацетам не відрізняється (не менш безпечним) від плацебо за змінами від вихідних значень за шкалою 'Увага та Пам'ять Лейтер-Р' (Leiter-R Attention and Memory), шкалою 'Комплексне Спостереження за Пам'яттю' (Memory Screen Composi у пацієнтів, підданих аналізу 'за протоколом'. Результати дослідження поведінкових та емоційних функцій, що підтверджують, що на фоні застосування леветирацетаму виникає агресивна поведінка,отримані за допомогою стандартизованого методу з використанням валідованого інструменту – Опитувальника поведінки дітей Ахенбаха (Achenbach Child Behavior Checklist). Однак у пацієнтів, які приймали леветирацетам довгостроково в рамках відкритих досліджень, порушень поведінкових та емоційних функцій не виникало, зокрема рівень агресивної поведінки не відрізнявся від вихідної. Симптоми передозування: сонливість, ажитація, агресія, гноблення свідомості, гноблення дихання та кома. Після гострого передозування необхідно промити шлунок або спричинити блювання. Антидоту леветирацетаму не знайдено. Лікування є симптоматичним, може включати застосування гемодіалізу. Діалізуюча активність щодо леветирацетаму дорівнює 60%, щодо основного метаболіту – 74%.Взаємодія з лікарськими засобамиПротисудомні засоби: Згідно з передреєстраційними клінічними дослідженнями леветирацетам не впливає на сироваткові концентрації інших протисудомних засобів: фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину та примідону, - а ці протисудомні засоби не впливають на фармако. Аналогічно дорослим, у дітей у дозах до 60 мг/кг/добу леветирацетам не взаємодіє з іншими лікарськими засобами. сироваткові концентрації одночасно застосовуваних карбамазепіну та вальпроєвої кислоти. Однак є дані, що кліренс леветирацетаму у дітей, які приймають протисудомні засоби – індуктори мікросомальних ферментів печінки, – підвищується на 20 %. Корекція дози не потрібна. Пробенецид: Пробенецид (по 500 мг 4 рази на добу) є блокатором канальцевої секреції у нирках, показано, що він пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту, але не леветирацетаму. Проте концентрація основного метаболіту залишається низькою. Очікується, що інші лікарські засоби, що екскретуються активною канальцевою секрецією, можуть знижувати нирковий кліренс основного метаболіту. Вплив леветирацетаму на пробенецид не вивчався; Вплив леветирацетаму на інші лікарські препарати, що екскретуються шляхом активної канальцевої секреції, включаючи нестероїдні протизапальні препарати, сульфонамід та метотрексат, не відомий. Пероральні контрацептиви та інші фармакокінетичні взаємодії: Леветирацетам у дозі 1000 мг на добу не впливав на фармакокінетику пероральних контрацептивів (етинілестрадіол та левоноргестрел); гормональний статус (зміст лютеїнізуючого гормону та прогестерону) не змінювався. Леветирацетам у дозі 2000 мг на добу не впливав на фармакокінетику дигоксину та варфарину, протромбіновий час не змінювався. Одночасне застосування дигоксину, пероральних контрацептивів та варфарину не впливало на фармакокінетику леветирацетаму. Антациди: Дані щодо впливу антацидів на абсорбцію леветирацетаму відсутні. Їжа та алкоголь: Їжа не впливає на рівень абсорбції леветирацетаму, але дещо знижує її швидкість. Дані щодо взаємодії Леветинолу з алкоголем відсутні.Спосіб застосування та дозиМонотерапія у дорослих та підлітків з 16 років: Рекомендована початкова доза становить 250 мг двічі на добу, яку необхідно підвищити через два тижні до початкової терапевтичної 500 мг двічі на добу. Дозу можна збільшувати з кроком 250 мг двічі на добу кожні два тижні залежно від клінічної відповіді. Максимальна доза – 1500 мг двічі на добу. Допоміжна терапія у дорослих (18 років) і підлітків (12-17 років) з масою тіла 50 кг і більше: Початкова терапевтична доза становить 500 мг двічі на добу. Таку дозу можна застосовувати з першого дня лікування. Залежно від клінічної відповіді та переносимості добову дозу допускається підвищувати до 1500 мг двічі на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати на 500 мг двічі на добу кожні 2-4 тижні. Особливі групи пацієнтів: Літні (65 років і старше): У хворих похилого віку з порушеною функцією нирок рекомендується коригувати дозу. Ниркова недостатність: Залежно від ступеня порушення функції нирок дорослим та дітям добову дозу підбирають індивідуально залежно від кліренсу креатиніну. Порушення функції печінки: У пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатністю корекції дози не потрібно. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю величина КК може вводити в оману про ниркову недостатність. Тому при КК 60 мл/хв/1,73 м слід знизити підтримуючу дозу препарату на 50%. Діти: Препарат призначають у найбільш зручній лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла та необхідної дози. Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. Таким пацієнтам препарат рекомендується призначати у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо. До того ж наявні дози таблеток не призначені для початкового підбору дози у дітей з масою тіла менше 25 кг, пацієнтам, не здатним ковтати таблетки, а також при необхідності прийому дози 250 мг. У всіх зазначених випадках рекомендується застосовувати розчин для внутрішнього прийому. Монотерапія: Ефективність та безпека леветирацетаму у дітей та підлітків молодше 16 років як монотерапія не встановлена. Дані відсутні. Допоміжна терапія у дітей 6-17 років та з масою тіла менше 50 кг: Початкова доза становить 10 мг/кг двічі на добу. Залежно від клінічної відповіді та переносимості дозу допускається підвищувати до 30 мг/кг 2 рази на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати з кроком 10 мг/кг двічі на добу кожні два тижні. Необхідно застосовувати найменшу ефективну дозу. Режим дозування у дітей із масою тіла 50 кг і більше не відрізняється від дорослих. Рекомендовані дози у дітей з 6 років: Маса тіла від 25 кг: 250 мг двічі на добу; максимальна доза – 750 мг 2 рази на добу. Маса тіла від 50 кг: 500 мг 2 рази на добу, максимальна доза – 1500 мг 2 рази на добу. Дітям з масою тіла 25 кг і менше рекомендується призначати препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо, 100 мг/мл.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСкасування терапії: Скасування Леветінолу рекомендується проводити поступово. Наприклад, у дорослих та підлітків з масою тіла більше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком 500 мг 2 рази на добу не частіше ніж кожні 2-4 тижні; у дітей з 6 років з масою тіла менше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком не більше 10 мг/кг 2 рази на добу не частіше ніж кожні два тижні. Ниркова недостатність: Застосування Леветинолу у пацієнтів з нирковою недостатністю може вимагати корекції дози. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю рекомендується оцінювати функцію нирок до початку добору дози. Суїцид: У пацієнтів, які приймали протисудомні засоби (включаючи леветирацетам), відзначалися суїцид, спроби суїциду, суїцидальні думки та поведінка. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протисудомних лікарських засобів показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм його реалізації невідомий. У зв'язку з вищевикладеним необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами із симптомами депресії або суїцидальних думок та поведінки та призначати їм відповідну терапію. Пацієнтам (та особам, які доглядають їх) слід проінформувати про необхідність звернення за медичною допомогою при виникненні у них симптомів депресії та (або) суїцидальних думок та поведінки. Діти: Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. За наявними даними леветирацетам не впливає зростання і статевий дозрівання. Проте довгостроковий вплив на навчання, інтелект, зростання, ендокринну функцію, статеве дозрівання та фертильність дітей невідомо. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами: Дослідження про вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводилися. Внаслідок індивідуальних відмінностей сприйнятливості у деяких пацієнтів можуть виникати сонливість та інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку терапії та після підвищення дози. Тому рекомендується дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При виникненні зазначених симптомів пацієнтам слід відмовитись від таких видів діяльності, доки вони не переконаються, що зазначені симптоми не мають на них значного впливу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 1000мг. Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, повідон К30 (колідон 30), тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. Склад плівкової оболонки: Опадрай II (білий) (полівініловий спирт – 46.9%, макрогол 4000 – .23.6%, тальк – 17.4%, титану діоксид – 12.1%). 10 шт. - упаковки контурні осередкові (3) - пачки картонні. 30 шт. - банки полімерні (1) (флакони) - пачки картонні. 30 шт. - банки пластикові (1) (флакони) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою синього кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком; ядро таблетки білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб, похідний піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду). За хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через GABA- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані GABA-агоністом бікукуліном, та порушення глютаматних рецепторів. Активність леветирацитаму підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо леветирацетам добре всмоктується із ШКТ. Абсорбція повна і носить лінійний характер, тому концентрація в плазмі може бути передбачена виходячи з застосовуваної дози препарату в мг/кг маси тіла. Ступінь абсорбції не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить близько 100%. Після прийому в дозі 1 г C max  у плазмі крові досягається через 1.3 год і становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Зв'язування з білками плазми леветирацетаму та його основного метаболіту становить менше 10%. Vd леветирацетаму становить близько 0.5-0.7 л/кг. Рівноважний стан досягається через 2 доби при прийомі 2 рази на добу. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту відбувається без участі ізоферментів цитохрому P450 у печінці. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. У дорослих T1/2 із плазми становить 7±1 год і не змінюється залежно від дози, способу застосування або повторного прийому. Середня величина кліренсу становить 0.96 мл/хв/кг. 95% дози виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його неактивного метаболіту становить 0.6 мл/хв/кг та 4.2 мл/хв/кг відповідно. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано зі зниженням ниркової функції у цієї категорії хворих. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з КК. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3.1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У процесі 4-годинного діалізу з організму видаляється 51% леветирацетаму. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. При тяжких порушеннях функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується на понад 50%. Фармакокінетика леветирацетаму у дітей має лінійний характер у діапазоні доз від 20 до 60 мг/кг/добу. C max  досягається через 0.5-1 год. T1/2 у дітей після одноразового прийому внутрішньо в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 5-6 год. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей приблизно на 40% вище, ніж у дорослих і знаходиться у прямій залежно від маси тіла.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЯк монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія: парціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 4 років (для внутрішньовенного введення) або з 6 років (для прийому внутрішньо); міоклонічні судоми у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізовані тоніко-клонічні судоми у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією у дорослих та підлітків старше 12 років.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 4 років (для інфузій), дитячий вік до 6 років (для вживання) підвищена чутливість до леветирацетаму, підвищена чутливість до інших похідних піролідону.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних жінок не проводилося, тому не слід застосовувати леветирацетам при вагітності, за винятком випадків нагальної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. При вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено в І триместрі (до 60% від базової концентрації у період, що передує вагітності). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Слід враховувати, що перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що шкідливо як для матері, так і для плода. Леветирацетам виділяється з грудним молоком, тому грудне вигодовування у період лікування не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період лактації, слід ретельно зважити співвідношення ризик/користь лікування щодо важливості грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – нейтропенія, панцитопемія. З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення/зниження маси тіла. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто – перепади настрою, емоційна лабільність, депресія, агресивність, безсоння, нервозність; нечасто – розлад поведінки, озлобленість, тривога, галюцинації, психотичні розлади, порушення пам'яті, суїцидальна спроба. нав'язливі ідеї, амнезія, розлад тактильної чутливості, запаморочення, біль голови, гіперкінезія, тремор, порушення рівноваги, розсіяність, парестезії; рідко – розлад особистості, в т.ч. порушення мислення, суїцид, гіперкінез, хореоатетоз. З боку органів чуття: часто – запаморочення; нечасто – диплопія, затуманювання зору. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія; нечасто – відхилення лабораторних показників функції печінки від норми; рідко – панкреатит, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип; нечасто - екзема, свербіж шкіри; рідко – алопеція (у деяких випадках проходить після відміни леветирацетаму), токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – міалгія, м'язова слабкість. Інші: часто – загальна слабкість, стомлюваність; нечасто – назофарингіт, випадкова травматизація. У дітей найчастіше: блювання, ажитація, перепади настрою, агресія, емоційна лабільність, розлад поведінки, млявість.Взаємодія з лікарськими засобамиПри спільному прийомі з топіраматом вища ймовірність розвитку анорексії. Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо або внутрішньовенно введення у вигляді інфузій. Залежно від показань та віку пацієнта разова доза – 250-750 мг. Кратність застосування - 2 рази на добу. Перехід від перорального до внутрішньовенного застосування та назад може бути здійснений із збереженням дози та кратності введення. При нирковій недостатності потрібна корекція дози. Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня значення КК може не відображати справжнього ступеня порушення функції нирок, тому при КК<50 мл/хв рекомендується зменшення добової дози на 50%. У дітей леветирацетам слід застосовувати у відповідній лікарській формі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у пацієнтів похилого віку (старше 65 років), при захворюваннях печінки на стадії декомпенсації, нирковій недостатності. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Використання у педіатрії Наявні відомості про застосування леветирацетаму у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з різною індивідуальною чутливістю до леветирацетаму з боку ЦНС у період лікування пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 500мг. Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, повідон К30 (колідон 30), тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. Склад плівкової оболонки: Опадрай II (білий) (полівініловий спирт – 46.9%, макрогол 4000 – .23.6%, тальк – 17.4%, титану діоксид – 12.1%). 10 шт. - упаковки контурні осередкові (3) - пачки картонні. 30 шт. - банки полімерні (1) (флакони) - пачки картонні. 30 шт. - банки пластикові (1) (флакони) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою синього кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком; ядро таблетки білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб, похідний піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду). За хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через GABA- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані GABA-агоністом бікукуліном, та порушення глютаматних рецепторів. Активність леветирацитаму підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо леветирацетам добре всмоктується із ШКТ. Абсорбція повна і носить лінійний характер, тому концентрація в плазмі може бути передбачена виходячи з застосовуваної дози препарату в мг/кг маси тіла. Ступінь абсорбції не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить близько 100%. Після прийому в дозі 1 г C max  у плазмі крові досягається через 1.3 год і становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Зв'язування з білками плазми леветирацетаму та його основного метаболіту становить менше 10%. Vd леветирацетаму становить близько 0.5-0.7 л/кг. Рівноважний стан досягається через 2 доби при прийомі 2 рази на добу. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту відбувається без участі ізоферментів цитохрому P450 у печінці. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. У дорослих T1/2 із плазми становить 7±1 год і не змінюється залежно від дози, способу застосування або повторного прийому. Середня величина кліренсу становить 0.96 мл/хв/кг. 95% дози виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його неактивного метаболіту становить 0.6 мл/хв/кг та 4.2 мл/хв/кг відповідно. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано зі зниженням ниркової функції у цієї категорії хворих. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з КК. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3.1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У процесі 4-годинного діалізу з організму видаляється 51% леветирацетаму. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. При тяжких порушеннях функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується на понад 50%. Фармакокінетика леветирацетаму у дітей має лінійний характер у діапазоні доз від 20 до 60 мг/кг/добу. C max  досягається через 0.5-1 год. T1/2 у дітей після одноразового прийому внутрішньо в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 5-6 год. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей приблизно на 40% вище, ніж у дорослих і знаходиться у прямій залежно від маси тіла.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЯк монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія: парціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 4 років (для внутрішньовенного введення) або з 6 років (для прийому внутрішньо); міоклонічні судоми у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізовані тоніко-клонічні судоми у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією у дорослих та підлітків старше 12 років.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 4 років (для інфузій), дитячий вік до 6 років (для вживання) підвищена чутливість до леветирацетаму, підвищена чутливість до інших похідних піролідону.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних жінок не проводилося, тому не слід застосовувати леветирацетам при вагітності, за винятком випадків нагальної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. При вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено в І триместрі (до 60% від базової концентрації у період, що передує вагітності). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Слід враховувати, що перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що шкідливо як для матері, так і для плода. Леветирацетам виділяється з грудним молоком, тому грудне вигодовування у період лікування не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період лактації, слід ретельно зважити співвідношення ризик/користь лікування щодо важливості грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – нейтропенія, панцитопемія. З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення/зниження маси тіла. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто – перепади настрою, емоційна лабільність, депресія, агресивність, безсоння, нервозність; нечасто – розлад поведінки, озлобленість, тривога, галюцинації, психотичні розлади, порушення пам'яті, суїцидальна спроба. нав'язливі ідеї, амнезія, розлад тактильної чутливості, запаморочення, біль голови, гіперкінезія, тремор, порушення рівноваги, розсіяність, парестезії; рідко – розлад особистості, в т.ч. порушення мислення, суїцид, гіперкінез, хореоатетоз. З боку органів чуття: часто – запаморочення; нечасто – диплопія, затуманювання зору. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія; нечасто – відхилення лабораторних показників функції печінки від норми; рідко – панкреатит, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип; нечасто - екзема, свербіж шкіри; рідко – алопеція (у деяких випадках проходить після відміни леветирацетаму), токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – міалгія, м'язова слабкість. Інші: часто – загальна слабкість, стомлюваність; нечасто – назофарингіт, випадкова травматизація. У дітей найчастіше: блювання, ажитація, перепади настрою, агресія, емоційна лабільність, розлад поведінки, млявість.Взаємодія з лікарськими засобамиПри спільному прийомі з топіраматом вища ймовірність розвитку анорексії. Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо або внутрішньовенно введення у вигляді інфузій. Залежно від показань та віку пацієнта разова доза – 250-750 мг. Кратність застосування - 2 рази на добу. Перехід від перорального до внутрішньовенного застосування та назад може бути здійснений із збереженням дози та кратності введення. При нирковій недостатності потрібна корекція дози. Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня значення КК може не відображати справжнього ступеня порушення функції нирок, тому при КК<50 мл/хв рекомендується зменшення добової дози на 50%. У дітей леветирацетам слід застосовувати у відповідній лікарській формі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у пацієнтів похилого віку (старше 65 років), при захворюваннях печінки на стадії декомпенсації, нирковій недостатності. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Використання у педіатрії Наявні відомості про застосування леветирацетаму у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з різною індивідуальною чутливістю до леветирацетаму з боку ЦНС у період лікування пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему