Противоопухолевые Со скидкой

Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептом. . .

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Активна речовина: вінкрістина сульфат (у перерахунку на безводну речовину) 1,0 мг; Допоміжні речовини; манітол, натрію гідроксид, сірчана кислота, вода для ін'єкцій. У флаконі 2 мл.Опис лікарської формиРозчин прозорий від безбарвного до слабко-жовтого кольору.ФармакокінетикаПісля внутрішньовенного введення вінкрістин швидко виводиться із крові. Через 15-30 хв більш ніж 90% препарату розподіляється із сироватки крові в тканини та інші компоненти крові. У рівноважному стані обсяг розподілу становить 84 ± 32 л/кг. Через 20 хв після внутрішньовенного введення більше 50% вінкрістину пов'язано з компонентами крові, переважно з тромбоцитами, які містять тубулін у високих концентраціях. Після внутрішньовенного струминного введення вінкрістин проникає через гематоенцефалічний бар'єр лише в незначних кількостях, проте, при цьому може несприятливо впливати на центральну нервову систему. Вінкрістин метаболізується головним чином у печінці, можливо мікросомальною ферментною системою цитохрому Р450 (ізоформою CYP3A). Виведення вінкрістину з плазми після швидкого внутрішньовенного введення найкраще описується трифазною моделлю. Початковий, середній та кінцевий періоди напіввиведення становлять 5 хв, 2,3 год та 85 год (інтервал 19-155 год) відповідно. У зв'язку з низьким плазмовим кліренсом для запобігання кумулятивній токсичності перерва між циклами лікування має бути не менше 1 тижня. Вінкрістин екскретується переважно печінкою, близько 80% введеної дози виводиться з калом і 10-20% із сечею. Пацієнти із порушеннями функції печінки. У пацієнтів з порушеннями функції печінки можливе порушення метаболізму і через це зниження екскреції вінкрістину, що підвищує у цих пацієнтів ризик розвитку токсичності. За необхідності дозу знижують. Діти. У дітей відзначені значні індивідуальні відмінності фармакокінетичних параметрів, таких як кліренс, обсяг розподілу та період напіввиведення, крім того, ці параметри різняться залежно від віку. Плазмовий кліренс у дітей зазвичай вищий, ніж у дорослих та немовлят, але чітких даних про зниження кліренсу у дітей зі збільшенням віку немає.ФармакодинамікаВінкрістин є алкалоїдом барвінку рожевого (Catharanthus roseus, який зв'язуючись з білком - тубуліном призводить до порушення мікротубулярного апарату клітин і до розриву мітотичного веретена. Пригнічує мітоз у метафазі. Вінкрістин селективно блокує репараційний механізм ДНК у блоках ДНК-залежної синтетази РНК.Показання до застосуванняГострий лейкоз, хвороба Ходжкіна, неходжкінські лімфоми, саркома Юінга, нейробластома, пухлина Вільмса, рабдоміосаркома, множинна мієлома, саркома Капоші, хоріокарцинома матки, дрібноклітинний рак легені.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до вінкрістину або до будь-якого іншого компонента препарату. Нейром'язові розлади (зокрема демієлінізуюча форма синдрому Шарко-Марі-Тута). Тяжкі порушення функції печінки. Погрозлива непрохідність кишечника, особливо у дітей. Одночасна променева терапія із залученням області печінки. З обережністю слід призначати вінкрістин пацієнтам похилого віку, оскільки нейротоксичність у них може бути більш вираженою. З обережністю призначають вінкрістин пацієнтам із ішемічною хворобою серця.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та годуванні груддю.Побічна діяЗ боку нервової системи: часто - периферична сенсомоторна нейропатія (парестезія, втрата глибоких сухожильних рефлексів, відвисання стоп, м'язова слабкість, атаксія, параліч), невралгії (у тому числі болі в щелепах, глотці, привушних залозах, спині, кістках, м'язах та чоловічих статевих залозах), порушення функцій черепно-мозкових нервів (охриплість голосу, парез голосових зв'язок, птоз, нейропатія зорового нерва та ін нейропатії), минуща кіркова сліпота, ністагм, диплопія, атрофія зорового нерва. Іноді - судоми з підвищенням артеріального тиску, біль голови, запаморочення, депресія, ажитація, підвищена сонливість, сплутаність свідомості, психози, галюцинації, порушення сну, зниження слуху. Нейротоксичність є фактором, що обмежує дозу. З боку шлунково-кишкового тракту: Часто - запор, біль у черевній порожнині; іноді – анорексія, зниження маси тіла, нудота, блювання, діарея, паралітична кишкова непрохідність (особливо часто у дітей); рідко – стоматит, некроз тонкого кишечника та/або перфорація. Порушення з боку гепатобіліарної системи: первинний тромбоз печінкових вен (особливо у дітей). З боку сечовивідної системи: іноді – поліурія, дизурія, затримка сечовипускання, внаслідок атонії сечового міхура, гіперурикемія, уратова нефропатія; рідко – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (гіпонатріємія у поєднанні з високим рівнем виведення натрію з сечею без ознак порушень функції нирок та надниркових залоз, гіпотензії, дегідратації, азотемії чи набряків). З боку серцево-судинної системи: іноді - ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда (у пацієнтів, які раніше отримали радіотерапію в області середостіння, при застосуванні комбінованої терапії, що включає вінкрістин); рідко – підвищення чи зниження артеріального тиску. З боку імунної системи: часто – гостра дихальна недостатність та бронхоспазм, іноді виражені та загрозливі для життя (спостерігалися при застосуванні вінкрістину з мітоміцином С); рідко - анафілактичний шок, шкірні висипи та набряки. З боку шкіри та шкірних придатків: дуже часто – алопеція. З боку репродуктивної системи: дуже часто – азооспермія, аменорея. З боку системи кровотворення: часто – минущий тромбоцитоз; іноді -виражене пригнічення функції кісткового мозку, анемія, лейкопенія та тромбоцитопенія. Зазвичай вінкрістин не істотно впливає на кровотворення. Місцеві реакції: часто - подразнення у місці ін'єкції; іноді – при попаданні препарату під шкіру запалення підшкірно-жирової клітковини, флебіт, біль, некроз оточуючих тканин. Інші: міалгія, артралгія, підвищення температури тіла.Взаємодія з лікарськими засобамиМетаболізм алкалоїдів барвінку здійснюється ізоферментом цитохрому Р-450-CYP3A4. У зв'язку з цим, при одночасному введенні інгібіторів CYP3A4, таких як ритонавір, нелфінавір, кетоконазол, ітраконазрл, еритроміцин, флуоксетин та нефазодон, може спостерігатися підвищення концентрації вінкрістину у плазмі крові. При поєднаному введенні ітраконазолу та вінкрістину нейром'язові розлади розвивалися швидше та були більш вираженими, що, мабуть, пов'язано з пригніченням метаболізму вінкрістину. Одночасне введення фенітоїну у поєднанні з протипухлинним лікуванням, що включає вінкрістин, призводило до зниження вмісту фенітоїну в крові і відповідно до зниження його протисудомного ефекту. Одночасне застосування вінкрістину з іншими мієлодепресивними препаратами та преднізолоном може посилити пригнічення кістковомозкового кровотворення. При одночасному застосуванні з нейротоксичними препаратами (ізоніазид, ітраконазол, ніфедипін) та ототоксичними препаратами спостерігається посилення побічних явищ з боку нервової системи та системи слуху відповідно. Вінкрістин знижує ефективність дигоксину та ципрофлоксацину. Верапаміл підвищує токсичність вінкрістину. При одночасному застосуванні вінкрістин послаблює дію протиподагричних препаратів. При одночасному застосуванні з урикозуричними засобами збільшується ризик нефропатії. При призначенні в комбінації з мітоміцином С вінкристин може спричинити тяжкий бронхоспазм. За необхідності застосування препарату в комплексі з L-аспарагіназою вінкрістин слід вводити за 12-24 години до застосування L-аспарагінази. Призначення аспарагінази до запровадження вінкрістину може порушити його печінковий кліренс. У зв'язку з можливим пригніченням функції імунної системи, викликаним лікуванням вінкрістином, утворення антитіл у відповідь на вакцину може бути знижене. При одночасному прийомі з живими вірусними вакцинами можлива інтенсифікація процесу реплікації вакцинного вірусу, посилення його побічних/несприятливих ефектів та/або зниження вироблення антитіл в організмі хворого у відповідь на введення вакцини. Радіотерапія може спричинити підвищення периферичної нейротоксичності вінкрістину. Не слід змішувати вінкрістин з іншими препаратами в одному шприці.Спосіб застосування та дозиДозу необхідно визначати індивідуально, залежно від схеми лікування та клінічного стану хворого. Дорослим: зазвичай вводять 1,0-1,4 мг/м2 поверхні тіла, разова доза має перевищувати 2 мг/м2. Максимальна загальна доза становить 10-12 мг/м2. Дітям: уводять 1,5-2,0 мг/м2 поверхні тіла. Для дітей з масою тіла 10 кг початкова доза повинна становити 0,05 мг/кг на тиждень. Курс терапії зазвичай становить 4-6 тижнів. При зниженні функції печінки (концентрація прямого білірубіну в сироватці > 3 мг/дл) дозу вінкрістину необхідно знизити на 50%. При появі ознак тяжкого ураження нервової системи, особливо у розвитку парезу, лікування вінкрістином проводити не слід. Після зникнення неврологічної симптоматики при відміні препарату терапія може бути відновлена ​​у дозі, що становить 50% від початкової. При застосуванні у пацієнтів похилого віку корекції дози не потрібно. Вінкрістин вводиться строго внутрішньовенно (уникати екстравазації) з інтервалом на 1 тиждень. Тривалість ін'єкції має становити приблизно 1 хвилину. Інтратекальне застосування препарату заборонено!ПередозуванняПри випадковому передозуванні слід очікувати посилення побічних ефектів вінкрістину. Специфічний антидот не відомий. Лікування має носити симптоматичний характер і повинно включати обмеження споживання рідини, призначення діуретичних засобів (для попередження синдрому секреції АДГ), застосування фенобарбіталу (для попередження судом), застосування клізм і проносних препаратів (попередження непрохідності кишечника). Необхідно також спостерігати за діяльністю серцево-судинної системи та здійснювати гематологічний контроль. Гемодіаліз не є ефективним. Крім перерахованого вище може бути призначений кальцію фолінат у дозі 100 мг внутрішньовенно кожні 3 години протягом 24 годин, а потім кожні 6 годин протягом принаймні 48 годин.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування вінкрістином має проводитися під суворим контролем лікаря, який має досвід проведення терапії цитотоксичними препаратами. Препарат слід вводити лише внутрішньовенно. Інтратекальне введення вінкрістину призводить до розвитку смертельної нейротоксичності. Під час лікування слід проводити регулярний гематологічний контроль. У разі виявлення лейкопенії при введенні повторних доз слід дотримуватися особливої ​​обережності. При підвищенні активності печінкових ферментів дозу вінкрістину слід зменшити. Періодично слід визначати концентрацію іонів натрію у сироватці крові. Для корекції гіпонатріємії рекомендується запровадження відповідних розчинів. Особливому контролю підлягають хворі, які мали в анамнезі нейропатію. З появою симптомів нейротоксичності лікування вінкрістином необхідно припинити. Для підтримки регулярної роботи кишечника рекомендується дотримання відповідної дієти, прийом проносних засобів або застосування клізм. У разі екстравазації введення вінкрістину необхідно негайно припинити. Дозу препарату, що залишилася, слід ввести в іншу вену. Місце екстравазації можна обколоти розчином гіалуронідази. Будь-які скарги на біль в очах або зниження зору потребують ретельного офтальмологічного обстеження. Для запобігання розвитку уратної нефропатії потрібен регулярний контроль сироваткового рівня сечової кислоти. При підвищенні рівня сечової кислоти рекомендується вилужування сечі та призначення інгібіторів урикосинтезу. Жінкам та чоловікам під час лікування вінкрістином і як мінімум протягом 3-х місяців після цього необхідно використовувати надійні методи контрацепції. Розведений розчин хімічно та фізично стабільний протягом 48 годин при 2-8°С. З точки зору мікробіологічної чистоти, розведений розчин слід використовувати негайно, допускається зберігання розведеного розчину в холодильнику (2-8°С) протягом не більше 24 год. При роботі з розчином вінкрістину слід дотримуватись правил поводження з цитотоксичними препаратами. Уникати контакту із розчином! При попаданні розчину на шкіру, слизові оболонки або очі, необхідно ретельно промити їх великою кількістю води. Попадання вінкрістину в очі може призводити до вираженого подразнення та виразкового ураження рогівки.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Активна речовина: вінкрістина сульфат (у перерахунку на безводну речовину) 1,0 мг; Допоміжні речовини; манітол, натрію гідроксид, сірчана кислота, вода для ін'єкцій. У флаконі 1 мг/1 мл.Опис лікарської формиРозчин прозорий від безбарвного до слабко-жовтого кольору.ФармакокінетикаПісля внутрішньовенного введення вінкрістин швидко виводиться із крові. Через 15-30 хв більш ніж 90% препарату розподіляється із сироватки крові в тканини та інші компоненти крові. У рівноважному стані обсяг розподілу становить 84 ± 32 л/кг. Через 20 хв після внутрішньовенного введення більше 50% вінкрістину пов'язано з компонентами крові, переважно з тромбоцитами, які містять тубулін у високих концентраціях. Після внутрішньовенного струминного введення вінкрістин проникає через гематоенцефалічний бар'єр лише в незначних кількостях, проте, при цьому може несприятливо впливати на центральну нервову систему. Вінкрістин метаболізується головним чином у печінці, можливо мікросомальною ферментною системою цитохрому Р450 (ізоформою CYP3A). Виведення вінкрістину з плазми після швидкого внутрішньовенного введення найкраще описується трифазною моделлю. Початковий, середній та кінцевий періоди напіввиведення становлять 5 хв, 2,3 год та 85 год (інтервал 19-155 год) відповідно. У зв'язку з низьким плазмовим кліренсом для запобігання кумулятивній токсичності перерва між циклами лікування має бути не менше 1 тижня. Вінкрістин екскретується переважно печінкою, близько 80% введеної дози виводиться з калом і 10-20% із сечею. Пацієнти із порушеннями функції печінки. У пацієнтів з порушеннями функції печінки можливе порушення метаболізму і через це зниження екскреції вінкрістину, що підвищує у цих пацієнтів ризик розвитку токсичності. За необхідності дозу знижують. Діти. У дітей відзначені значні індивідуальні відмінності фармакокінетичних параметрів, таких як кліренс, обсяг розподілу та період напіввиведення, крім того, ці параметри різняться залежно від віку. Плазмовий кліренс у дітей зазвичай вищий, ніж у дорослих та немовлят, але чітких даних про зниження кліренсу у дітей зі збільшенням віку немає.ФармакодинамікаВінкрістин є алкалоїдом барвінку рожевого (Catharanthus roseus, який зв'язуючись з білком - тубуліном призводить до порушення мікротубулярного апарату клітин і до розриву мітотичного веретена. Пригнічує мітоз у метафазі. Вінкрістин селективно блокує репараційний механізм ДНК у блоках ДНК-залежної синтетази РНК.ІнструкціяВінкрістин вводиться строго внутрішньовенно (уникати екстравазації) з інтервалом на 1 тиждень. Тривалість ін'єкції має становити приблизно 1 хвилину. Інтратекальне застосування препарату заборонено!Показання до застосуванняГострий лейкоз, хвороба Ходжкіна, неходжкінські лімфоми, саркома Юінга, нейробластома, пухлина Вільмса, рабдоміосаркома, множинна мієлома, саркома Капоші, хоріокарцинома матки, дрібноклітинний рак легені.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до вінкрістину або до будь-якого іншого компонента препарату. Нейром'язові розлади (зокрема демієлінізуюча форма синдрому Шарко-Марі-Тута). Тяжкі порушення функції печінки. Погрозлива непрохідність кишечника, особливо у дітей. Одночасна променева терапія із залученням області печінки. З обережністю слід призначати вінкрістин пацієнтам похилого віку, оскільки нейротоксичність у них може бути більш вираженою. З обережністю призначають вінкрістин пацієнтам із ішемічною хворобою серця.Вагітність та лактаціяПротипоказаний при вагітності та годуванні груддю.Побічна діяЗ боку нервової системи: часто - периферична сенсомоторна нейропатія (парестезія, втрата глибоких сухожильних рефлексів, відвисання стоп, м'язова слабкість, атаксія, параліч), невралгії (у тому числі болі в щелепах, глотці, привушних залозах, спині, кістках, м'язах та чоловічих статевих залозах), порушення функцій черепно-мозкових нервів (охриплість голосу, парез голосових зв'язок, птоз, нейропатія зорового нерва та ін нейропатії), минуща кіркова сліпота, ністагм, диплопія, атрофія зорового нерва. Іноді - судоми з підвищенням артеріального тиску, біль голови, запаморочення, депресія, ажитація, підвищена сонливість, сплутаність свідомості, психози, галюцинації, порушення сну, зниження слуху. Нейротоксичність є фактором, що обмежує дозу. З боку шлунково-кишкового тракту: Часто - запор, біль у черевній порожнині; іноді – анорексія, зниження маси тіла, нудота, блювання, діарея, паралітична кишкова непрохідність (особливо часто у дітей); рідко – стоматит, некроз тонкого кишечника та/або перфорація. Порушення з боку гепатобіліарної системи: первинний тромбоз печінкових вен (особливо у дітей). З боку сечовивідної системи: іноді – поліурія, дизурія, затримка сечовипускання, внаслідок атонії сечового міхура, гіперурикемія, уратова нефропатія; рідко – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (гіпонатріємія у поєднанні з високим рівнем виведення натрію з сечею без ознак порушень функції нирок та надниркових залоз, гіпотензії, дегідратації, азотемії чи набряків). З боку серцево-судинної системи: іноді - ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда (у пацієнтів, які раніше отримали радіотерапію в області середостіння, при застосуванні комбінованої терапії, що включає вінкрістин); рідко – підвищення чи зниження артеріального тиску. З боку імунної системи: часто – гостра дихальна недостатність та бронхоспазм, іноді виражені та загрозливі для життя (спостерігалися при застосуванні вінкрістину з мітоміцином С); рідко - анафілактичний шок, шкірні висипи та набряки. З боку шкіри та шкірних придатків: дуже часто – алопеція. З боку репродуктивної системи: дуже часто – азооспермія, аменорея. З боку системи кровотворення: часто – минущий тромбоцитоз; іноді -виражене пригнічення функції кісткового мозку, анемія, лейкопенія та тромбоцитопенія. Зазвичай вінкрістин не істотно впливає на кровотворення. Місцеві реакції: часто - подразнення у місці ін'єкції; іноді – при попаданні препарату під шкіру запалення підшкірно-жирової клітковини, флебіт, біль, некроз оточуючих тканин. Інші: міалгія, артралгія, підвищення температури тіла.Взаємодія з лікарськими засобамиМетаболізм алкалоїдів барвінку здійснюється ізоферментом цитохрому Р-450-CYP3A4. У зв'язку з цим, при одночасному введенні інгібіторів CYP3A4, таких як ритонавір, нелфінавір, кетоконазол, ітраконазрл, еритроміцин, флуоксетин та нефазодон, може спостерігатися підвищення концентрації вінкрістину у плазмі крові. При поєднаному введенні ітраконазолу та вінкрістину нейром'язові розлади розвивалися швидше та були більш вираженими, що, мабуть, пов'язано з пригніченням метаболізму вінкрістину. Одночасне введення фенітоїну у поєднанні з протипухлинним лікуванням, що включає вінкрістин, призводило до зниження вмісту фенітоїну в крові і відповідно до зниження його протисудомного ефекту. Одночасне застосування вінкрістину з іншими мієлодепресивними препаратами та преднізолоном може посилити пригнічення кістковомозкового кровотворення. При одночасному застосуванні з нейротоксичними препаратами (ізоніазид, ітраконазол, ніфедипін) та ототоксичними препаратами спостерігається посилення побічних явищ з боку нервової системи та системи слуху відповідно. Вінкрістин знижує ефективність дигоксину та ципрофлоксацину. Верапаміл підвищує токсичність вінкрістину. При одночасному застосуванні вінкрістин послаблює дію протиподагричних препаратів. При одночасному застосуванні з урикозуричними засобами збільшується ризик нефропатії. При призначенні в комбінації з мітоміцином С вінкристин може спричинити тяжкий бронхоспазм. За необхідності застосування препарату в комплексі з L-аспарагіназою вінкрістин слід вводити за 12-24 години до застосування L-аспарагінази. Призначення аспарагінази до запровадження вінкрістину може порушити його печінковий кліренс. У зв'язку з можливим пригніченням функції імунної системи, викликаним лікуванням вінкрістином, утворення антитіл у відповідь на вакцину може бути знижене. При одночасному прийомі з живими вірусними вакцинами можлива інтенсифікація процесу реплікації вакцинного вірусу, посилення його побічних/несприятливих ефектів та/або зниження вироблення антитіл в організмі хворого у відповідь на введення вакцини. Радіотерапія може спричинити підвищення периферичної нейротоксичності вінкрістину. Не слід змішувати вінкрістин з іншими препаратами в одному шприці.Спосіб застосування та дозиДозу необхідно визначати індивідуально, залежно від схеми лікування та клінічного стану хворого. Дорослим: зазвичай вводять 1,0-1,4 мг/м2 поверхні тіла, разова доза має перевищувати 2 мг/м2. Максимальна загальна доза становить 10-12 мг/м2. Дітям: уводять 1,5-2,0 мг/м2 поверхні тіла. Для дітей з масою тіла 10 кг початкова доза повинна становити 0,05 мг/кг на тиждень. Курс терапії зазвичай становить 4-6 тижнів. При зниженні функції печінки (концентрація прямого білірубіну в сироватці > 3 мг/дл) дозу вінкрістину необхідно знизити на 50%. При появі ознак тяжкого ураження нервової системи, особливо у розвитку парезу, лікування вінкрістином проводити не слід. Після зникнення неврологічної симптоматики при відміні препарату терапія може бути відновлена ​​у дозі, що становить 50% від початкової. При застосуванні у пацієнтів похилого віку корекції дози не потрібно.ПередозуванняПри випадковому передозуванні слід очікувати посилення побічних ефектів вінкрістину. Специфічний антидот не відомий. Лікування має носити симптоматичний характер і повинно включати обмеження споживання рідини, призначення діуретичних засобів (для попередження синдрому секреції АДГ), застосування фенобарбіталу (для попередження судом), застосування клізм і проносних препаратів (попередження непрохідності кишечника). Необхідно також спостерігати за діяльністю серцево-судинної системи та здійснювати гематологічний контроль. Гемодіаліз не є ефективним. Крім перерахованого вище може бути призначений кальцію фолінат у дозі 100 мг внутрішньовенно кожні 3 години протягом 24 годин, а потім кожні 6 годин протягом принаймні 48 годин.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування вінкрістином має проводитися під суворим контролем лікаря, який має досвід проведення терапії цитотоксичними препаратами. Препарат слід вводити лише внутрішньовенно. Інтратекальне введення вінкрістину призводить до розвитку смертельної нейротоксичності. Під час лікування слід проводити регулярний гематологічний контроль. У разі виявлення лейкопенії при введенні повторних доз слід дотримуватися особливої ​​обережності. При підвищенні активності печінкових ферментів дозу вінкрістину слід зменшити. Періодично слід визначати концентрацію іонів натрію у сироватці крові. Для корекції гіпонатріємії рекомендується запровадження відповідних розчинів. Особливому контролю підлягають хворі, які мали в анамнезі нейропатію. З появою симптомів нейротоксичності лікування вінкрістином необхідно припинити. Для підтримки регулярної роботи кишечника рекомендується дотримання відповідної дієти, прийом проносних засобів або застосування клізм. У разі екстравазації введення вінкрістину необхідно негайно припинити. Дозу препарату, що залишилася, слід ввести в іншу вену. Місце екстравазації можна обколоти розчином гіалуронідази. Будь-які скарги на біль в очах або зниження зору потребують ретельного офтальмологічного обстеження. Для запобігання розвитку уратної нефропатії потрібен регулярний контроль сироваткового рівня сечової кислоти. При підвищенні рівня сечової кислоти рекомендується вилужування сечі та призначення інгібіторів урикосинтезу. Жінкам та чоловікам під час лікування вінкрістином і як мінімум протягом 3-х місяців після цього необхідно використовувати надійні методи контрацепції. Розведений розчин хімічно та фізично стабільний протягом 48 годин при 2-8°С. З точки зору мікробіологічної чистоти, розведений розчин слід використовувати негайно, допускається зберігання розведеного розчину в холодильнику (2-8°С) протягом не більше 24 год. При роботі з розчином вінкрістину слід дотримуватись правил поводження з цитотоксичними препаратами. Уникати контакту із розчином! При попаданні розчину на шкіру, слизові оболонки або очі, необхідно ретельно промити їх великою кількістю води. Попадання вінкрістину в очі може призводити до вираженого подразнення та виразкового ураження рогівки.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: пазопаніба гідрохлорид 433.4 мг, що відповідає вмісту пазопанібу 400 мг. Допоміжні речовини: карбоксиметилкрохмаль натрію – 42.4 мг, магнію стеарат – 4.2 мг, повідон К30 – 32 мг, целюлоза мікрокристалічна – 128.1 мг. Склад плівкової оболонки: опадрай® білий YS-1-7706-G – 19.2 мг (гіпромелоза – 11.47 мг, титану діоксид – 6 мг, макрогол 400 – 1.54 мг, полісорбат 80 – 0.19 мг). 30 шт. - флакони з поліетилену високої густини (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, капсулоподібні, з гравіюванням "GS UHL" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний препарат, інгібітор тирозинкінази для внутрішнього застосування. Вотріент активно впливає багато рецептори-мишени. Пазопаніб зв'язується з рецепторами ендотеліального фактора росту судин, виділеного з тромбоцитів фактора росту, і рецептором фактора стовбурових клітин, при цьому значення інгібуючої концентрації в 50% (IC50) становлять 10, 30, 47, 71, 84 і 74 н. Пазопаниб є інгібітором множини тирозинкіназ, в т.ч. тирозинкінази рецептора ендотеліальних факторів росту-1, 2, 3 (VEGFR-1, VEGFR-2, VEGFR-3), рецептора фактора росту тромбоцитів альфа та бета (PDGFR-α та PDGFR-β), рецептора фактора росту фібробластів-1 та - 3 (FGFR-1, -3), рецептора цитокіну (Kit), рецептора інтерлейкіну-2, що індукується кіназою Т-клітин (Itk), лейкоцитспецифічної протеїн-тирозинкінази (Lck) і трансмембранного глікопротеїнового рецептора тирозину. In vitro пазопаніб пригнічує ліганд-індуковане автофосфорилювання VEGFR-2, Kit та PDGFR-β. In vivo пазопаніб пригнічує VEGF-індуковане фосфорилювання VEGFR-2, ангіогенез та ріст деяких людських пухлинних ксенотрансплантатів у мишей. Спостерігалося підвищення артеріального тиску при рівноважних концентраціях пазопанібу.ФармакокінетикаВсмоктування Пазопаніб всмоктується, досягаючи Сmах, в середньому, через 2-4 години після прийому всередину. Щоденний прийом призводить до 1-, 2-, 3, 4-кратного збільшення AUC. При щоденному прийомі 800 мг пазопанібу значення AUC та Сmах становило 1.037 ч×мкг/мл та 58.1 мкг/мл (еквівалентно 132 мкМ) відповідно. Істотного збільшення AUC та Сmах не спостерігалося при підвищенні дози пазопанібу більше 800 мг. Системна експозиція пазопанібу збільшувалася при прийомі з їжею. Призначення пазопанібу з їжею з високим та низьким вмістом жиру призводить приблизно до 2-кратного збільшення AUC та Сmах. Таким чином, пазопаніб слід приймати щонайменше за 1 год до або через 2 год після їди. Призначення 400 мг пазопанібу у вигляді розкрошеної таблетки викликає збільшення AUC(0-72) та Сmахприблизно в 2 рази та викликає зменшення Tmax приблизно на 1.5 години порівняно з призначенням цілої таблетки. Дані результати показують, що біодоступність та ступінь абсорбції пазопанібу при пероральному прийомі збільшується при прийомі розкрошеної таблетки порівняно з цілою таблеткою. Тому через таку можливість підвищеного впливу пігулки пазопаніба не слід подрібнювати. Розподіл Зв'язування пазопанібу з білками плазми in vivo становило більше 99% незалежно від концентрації в діапазоні 10-100 мкг/мл. Дані in vitro дозволяють припускати, що пазопаніб є субстратом для Р-глікопротеїну (P-gp) та білка резистентності раку молочної залози (BCRP). Метаболізм Дослідження in vitro показали, що метаболізм пазопанібу опосередкований переважно ізоферментом CYP3A4, а також незначною мірою CYP1A2 та CYP2C8. Виведення Пазопаниб виводиться повільно із середнім значенням T1/2 30.9 год після прийому рекомендованої дози 800 мг. Виведення здійснюється переважно кишечником, при цьому лише менше 4% прийнятої дози виводиться нирками. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Виведення пазопанібу не залежить від кліренсу креатиніну (30-150 мл/хв). Порушення функції нирок не повинне вплинути на системну дію пазопанібу, тому пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥ 30 мл/хв корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з легким порушенням функції печінки (нормальна концентрація білірубіну при підвищенні активності аланінамінотрансферази (АЛТ) будь-якого ступеня або підвищення концентрації білірубіну до 1,5× верхньої межі норми (ВГН), незалежно від рівня АЛТ) після одноразової дози пазопанібу 800 мг один раз у добу середні значення (C max 30,9 мкг/мл, інтервал 12,5–47,3 та AUC(0-24)841,8 мкг × год/мл, інтервал 600,4–1078) можна порівняти із середніми значеннями у пацієнтів з нормальною функцією печінки (C max 49,4 мкг/мл, інтервал 17,1–85,7 та AUC(0-24)888,2 мкг × год/мл, інтервал 345,5–1482). Максимальна доза пазопанібу, що переноситься, у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки (підвищення концентрації білірубіну > 1,5 × до 3 × ВГН, незалежно від рівня АЛТ) становила 200 мг один раз на добу. Середні значення C max (22,4 мкг/мл, інтервал 6,4–32,9) та AUC(0-24)(350,0 мкг × год/мл, інтервал 131,8–487,7) після прийому 200 мг пазопанібу один раз на добу у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки становили приблизно 45% та 39%, відповідно, від середніх значень у пацієнтів з нормальною функцією печінки після прийому препарату у дозі 800 мг один раз на добу. Недостатньо даних про пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки (концентрація загального білірубіну > 3 × ВГН, незалежно від рівня АЛТ), тому не рекомендовано застосовувати пазопаніб у цих пацієнтів.Клінічна фармакологіяПротипухлинний препарат. Інгібітор протеїнтірозінкінази.Показання до застосуванняЛікування поширеного нирково-клітинного раку; лікування поширеної саркоми м'яких тканин (крім гастроінтестинальних стромальних пухлин та ліпосаркоми) у пацієнтів, які раніше отримували хіміотерапію.Протипоказання до застосуванняТяжка печінкова недостатність (у зв'язку з недостатністю даних); тяжка ниркова недостатність (у зв'язку з недостатністю даних); дитячий вік (у зв'язку із недостатністю даних); вагітність; період грудного вигодовування; підвищена чутливість до пазопанібу або будь-якого іншого компонента препарату. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості; захворюваннями ШКТ; захворюваннями серцево-судинної системи (включаючи артеріальну гіпертензію, подовження інтервалу QT, шлуночкову тахікардію типу "пірует" в анамнезі, у пацієнтів, які приймають антиаритмічні засоби та препарати, що подовжують інтервал QT); цереброваскулярними захворюваннями; артеріальними тромбозами; порушеннями функції щитовидної залози; у пацієнтів із групи підвищеного ризику кровотеч.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування препарату у дітей не встановлені.Побічна діяБезпека пазопанібу при лікуванні поширеного нирково-клітинного раку (ПКР) оцінювалася під час рандомізованого, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого багатоцентрового дослідження. Пацієнти з поширеним та/або метастатичним ПКР були рандомізовані на 2 групи, які отримували пазопаніб у дозі 800 мг 1 раз на добу (n=290) та плацебо (n=145). Безпека пазопанібу при лікуванні саркоми м'яких тканин (СМТ) оцінювалася під час рандомізованого, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого багатоцентрового дослідження. Пацієнти з поширеною СМТ (n=369), які раніше отримували терапію антрациклінами або не підлягають терапії антрациклінами, були рандомізовані в 2 групи, які отримували пазопаниб в дозі 800 мг 1 раз/сут (n=246) і плацебо (n=123). Небажані реакції перераховані в таблиці 1 відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1 000 і <1/100), рідко (≥1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10000, включаючи окремі випадки). Категорії частоти були сформовані на підставі клінічних досліджень препарату та даних післяреєстраційного спостереження, у т.ч. спонтанних повідомлень про клінічні випадки; звіти про серйозні небажані реакції під час поточних досліджень; досліджень клінічної фармакології та експлоративних досліджень, що оцінюють застосування препарату за незареєстрованими на даний момент показаннями. Таблиця 1. Побічні реакції Поширений нирково-клітинний рак Саркома м'яких тканин Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції (з або без нейтропенії) не часто не часто Інфекції ясен • часто Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи) Болі у новоутвореннях • дуже часто З боку системи кровотворення Нейтропенія часто дуже часто Тромбоцитопенія часто дуже часто Лейкопенія часто дуже часто З боку ендокринної системи Гіпотиреоз* часто часто Підвищення активності тиреотропних гормонів у крові часто • Зниження концентрації глюкози у крові не часто • З боку нервової системи Запаморочення часто дуже часто Безсоння • часто Геморагічний інсульт не часто • Гіпестезія не часто • Периферична сенсорна нейропатія не часто часто Парестезія часто не часто Загальмованість часто • Слабість часто не часто Сонливість часто • Дисгевзія (розлад смаку) часто дуже часто Головний біль дуже часто дуже часто Порушення мозкового кровообігу не часто • Ішемічний інсульт* не часто не часто Транзиторна ішемічна атака (минуще порушення мозкового кровообігу)* часто • Синдром оборотної задньої енцефалопатії рідко рідко З боку серця Порушення серцевої діяльності (такі як зниження фракції викиду лівого шлуночка та хронічна серцева недостатність) * не часто часто Брадикардія (протікає безсимптомно) ** дуже часто дуже часто Інфаркт міокарда не часто часто Ішемія міокарда часто • Подовження інтервалу QT * часто часто Шлуночкова тахікардія типу «пірует» (torsade de pointes) * не часто • Дисфункція серця не часто часто З боку судин Крововиливи в головний мозок * не часто не часто Кровотеча з носа часто часто Шлунково-кишкова кровотеча * не часто не часто Стравохідна кровотеча не часто не часто Гематурія часто не часто Артеріальна гіпертензія * дуже часто дуже часто Легенева кровотеча * не часто часто Венозні тромбоемболічні ускладнення * не часто часто Заочеревинна кровотеча не часто не часто Ректальна кровотеча не часто не часто Тромботична мікроангіопатія (в т.ч. тромботична тромбоцитопенічна пурпура та гемолітико-уремічний синдром) рідко рідко Кровотеча із порожнини рота не часто часто Гемороїдальна кровотеча не часто • Анальна кровотеча • часто Припливи часто часто Гіпертонічний криз не часто • З боку дихальної системи Кашель • дуже часто Дисфонія часто часто Диспное (задишка) • дуже часто Пневмоторакс • часто Рінорея • не часто Болі у ротоглотці • не часто Ікота • часто Кровохаркання не часто не часто Легенева емболія не часто • Бронхіальна кровотеча • не часто Порушення з боку обміну речовин Анорексія дуже часто дуже часто Зниження маси тіла часто дуже часто Зниження апетиту дуже часто дуже часто Зневоднення • часто З боку травної системи Метеоризм часто часто Виразковий стоматит не часто • Часте випорожнення кишечника не часто • Кривава блювота не часто • Гематохезис не часто • Перфорація клубової кишки не часто не часто Мелена не часто не часто Панкреатит не часто не часто Перитоніт не часто не часто Кровотеча із верхніх відділів шлунково-кишкового тракту не часто не часто Шлунково-кишкова кровотеча не часто не часто Біль в животі дуже часто дуже часто Анорексія дуже часто дуже часто Діарея дуже часто дуже часто Диспепсія часто часто Перфорація шлунка чи кишечника* не часто • Утворення шлункових та/або кишкових свищів* не часто не часто Зовнішній черевний свищ не часто не часто Підвищення активності ліпази *** часто • Нудота дуже часто дуже часто Стоматит часто дуже часто Блювота дуже часто дуже часто Сухість слизової оболонки ротової порожнини • часто З боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатотоксичність не часто • Жовтяниця не часто • Печінкова недостатність не часто • Гепатит не часто • Підвищення активності АЛТ дуже часто часто Підвищення активності АСТ дуже часто часто Порушення функції печінки часто не часто Гіпербілірубінемія часто не часто З боку шкіри та підшкірної клітковини Запалення шкіри • часто Алопеція часто дуже часто Ексфоліація шкіри не часто • Генералізоване свербіння не часто • Сухість шкіри часто часто Ексфоліативний висип • дуже часто Депігментація волосся дуже часто дуже часто Знебарвлення вій не часто • Поразка нігтів • часто Пальмарно-плантарна еритродестестезія (долонно-підошовний синдром) часто дуже часто Підошовна еритема не часто • Виразки шкіри • не часто Фоточутливість не часто не часто Гіпергідроз часто часто Висип часто не часто Везикулярний висип не часто • Папульозний висип не часто не часто Еритематозний висип не часто • Генералізований висип не часто • Макулярний висип не часто • Сверблячий висип не часто • Сверблячка часто не часто Ерітема часто часто Гіперемія не часто часто Депігментація шкіри часто дуже часто Гіпопігментація шкіри часто дуже часто З боку сечовидільної системи Протеїнурія* часто не часто З боку кістково-м'язової системи Скелетно-м'язовий біль • дуже часто М'язовий спазм часто часто Артралгія дуже часто дуже часто Міалгія часто дуже часто З боку статевих органів та молочної залози Менорагія не часто не часто Метрорагія не часто • Піхвова кровотеча не часто не часто Лабораторні та інструментальні дані Зміна концентрації холестерину крові • часто Підвищення концентрації креатиніну в крові часто • Підвищення концентрації сечовини у крові не часто • Гіперальбумінемія • дуже часто Гіпофосфатемія не часто • Гіпомагніємія не часто не часто Підвищення активності ГГТ часто часто Зміна активності гормонів щитовидної залози не часто • Загальні розлади та порушення у місці введення Запалення слизової оболонки часто не часто Набряк (периферичні набряки, локальні набряки, набряки очей, особи) часто часто Астенія дуже часто не часто Біль у грудній клітці* часто дуже часто Озноб • часто Підвищена стомлюваність дуже часто дуже часто Периферичний набряк • дуже часто Зниження гостроти зору • часто •- в ході реєстраційних клінічних досліджень зв'язок небажаного явища з прийомом пазопанібу не встановлено; * - докладна інформація наведена у розділі "Особливі вказівки"; ** - брадикардія визначається на підставі частоти серцевого ритму (<60 уд./хв). Брадикардія з клінічними проявами зустрічається рідше, і її частота ґрунтується на звітах баз даних про безпеку пазопанібу. *** - для показання ПКР частота народження заснована на даних, отриманих при проведенні дослідження VEG102616. У таблиці 2 представлені відхилення лабораторних показників, що зустрічалися у ≥ 15% пацієнтів з нирково-клітинним раком, які отримували пазопаніб у ході основних клінічних досліджень. Ступінь відхилення ґрунтується на класифікації загальних критеріїв термінології небажаних явищ (CTCAE) Національного інституту раку. Таблиця 2. Параметри Пазопаніб (n=290) Плацебо (n=145)   Усі ступеня % Ступінь 3 % Ступінь 4 % Усі ступеня % Ступінь 3 % Ступінь 4 % Гематологічні Лейкопенія 37 0 0 6 0 0 Нейтропенія 34 1 < 1 6 0 0 Тромбоцитопенія 32 < 1 < 1 5 0 < 1 Лімфоцитопенія 31 4 < 1 24 1 0 Біохімічні Підвищення активності АЛТ 53 10 2 22 1 0 Підвищення активності АСТ 53 7 < 1 19 < 1 0 Гіперглікемія 41 < 1 0 33 1 0 Підвищення концентрації загального білірубіну 36 3 < 1 10 1 < 1 Гіпофосфатемія 34 4 0 11 0 0 Гіпокальціємія 33 1 1 26 1 < 1 Гіпонатріємія 31 4 1 24 4 1 Гіперкаліємія 27 4 < 1 23 5 0 Гіперкреатинінемія 26 0 < 1 25 < 1 0 Гіпомагніємія 26 < 1 1 14 0 0 Гіпоглікемія 17 0 < 1 3 0 0                 У таблиці 3 представлені відхилення лабораторних показників, що зустрічалися у ≥ 15% пацієнтів з саркомою м'яких тканин, які отримували пазопаніб у ході основних клінічних досліджень. Ступінь відхилення ґрунтується на класифікації CTCAE Національного інституту раку. Таблиця 3. Параметри Пазопаніб (n=240) Плацебо (n=123)   Усі ступеня % Ступінь 3 % Ступінь 4 % Усі ступеня % Ступінь 3 % Ступінь 4 % Гематологічні Лейкопенія 44 1 0 15 0 0 Нейтропенія 33 4 0 7 0 0 Тромбоцитопенія 36 3 < 1 6 0 0 Лімфоцитопенія 43 10 0 36 9 2 Анемія 27 5 2 23 < 1 < 1 Біохімічні Підвищення активності ЛФ 32 3 0 23 < 1 0 Підвищення активності АЛТ 46 8 2 18 2 < 1 Підвищення активності АСТ 51 5 3 22 2 0 Гіперальбумінемія 34 < 1 0 21 0 0 Гіперглікемія 45 < 1 0 35 2 0 Підвищення концентрації загального білірубіну 29 1 0 7 2 0 Гіпонатріємія 31 4 0 20 3 0 Гіпокаліємія 16 1 0 11 0 0  Взаємодія з лікарськими засобамиІндуктори або інгібітори ізоферменту CYP3A4 На підставі даних досліджень in vitro можна вважати, що окисний метаболізм пазопанібу в мікросомах печінки людини протікає в основному за участю ізоферменту CYP3A4, з незначним вкладом CYP1A2 та CYP2C8. Таким чином, інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть змінювати метаболізм пазопанібу. Інгібітори ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP Пазопаніб є субстратом для ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP. Одночасне застосування пазопанібу (400 мг 1 раз на добу) з потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 і Р-gp, кетоконазолом (400 мг 1 раз на добу) послідовно протягом 5 днів призводило до 66% і 45% підвищення середніх значень AUC(0 -24) і C max  пазопанібу, відповідно, порівняно із застосуванням пазопанібу без супутніх препаратів (400 мг 1 раз на добу протягом 7 днів). При підвищенні дози в діапазоні від 50 до 2000 мг препарату величини C max  і AUC пазопаниба зростали меншою мірою, ніж пропорційно дозі. Таким чином, у більшості пацієнтів після зниження дози пазопанібу до 400 мг 1 раз на добу у присутності потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 спостерігаються величини експозиції, аналогічні таким, як після введення пазопанібу без супутніх препаратів у дозі 800 мг 1 раз на добу. Однак у деяких пацієнтів величина системної експозиції до пазопанібу при цьому може виявитися більшою, ніж спостерігається після введення пазопанібу без супутніх препаратів у дозі 800 мг. Спільне застосування пазопанібу з іншими потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (такими як ітраконазол, кларитроміцин, атазанавір, індинавір, нефозадон, нелфінавір, ритонавір, саквінавір, телітроміцин та вориконазол) може призвести до підвищення пазупанібу. Грейпфрутовий сік також може збільшувати концентрацію пазопанібу. Застосування 1500 мг лапатінібу-субстрату та слабкого інгібітору ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP - з 800 мг пазопанібу призводить до збільшення приблизно на 50-60% середніх величин AUC(0-24) та Сmах пазопанібу в порівнянні з застосуванням 800мг. Спільне застосування пазопанібу з інгібіторами ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP (наприклад, лапатініб) призводить до підвищення концентрації пазопанібу у плазмі. Одночасне застосування з потужним P-gp або BCRP інгібіторами може змінити експозицію та розподіл папазопанібу, в т.ч. числа розподіл у ЦНС. Слід уникати одночасного застосування пазопанібу з потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Якщо клінічно прийнятної альтернативи потужному інгібітору ізоферменту CYP3A4 немає, доза пазопанібу повинна бути знижена до 400 мг на добу на весь період застосування супутньої терапії. У разі розвитку небажаних явищ, пов'язаних із лікарськими препаратами, може розглядатись можливість подальшого зниження дози. Слід уникати спільного застосування препарату з потужними інгібіторами P-gp, або застосовувати альтернативні препарати, що не володіють або мають мінімальну інгібуючу дію на P-gp. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Індуктори ізоферменту CYP3A4, наприклад, рифампіцин, можуть зменшувати плазмову концентрацію пазопанібу. Одночасне застосування з потужним P-gp або BCRP індукторами може змінити експозицію та розподіл пазопанібу, в т.ч. розподіл у ЦНС. Рекомендується вибір альтернативних препаратів, які не мають або мають мінімальну інгібуючу активність щодо ізоферменту CYP3A4. Вплив пазопанібу на субстрати цитохрому Р450 У дослідженнях in vitro мікросом печінки людини було доведено, що пазопаніб пригнічує ізоферменти CYP1А2, 3А4, 2В6, 2С8, 2С9, 2С19 та 2Е1. Здатність до індукції ізоферменту CYP3A4 у людини була продемонстрована в дослідженнях in vitro з використанням Х-рецептора людського прегнана (PXR). У дослідженнях фармакологічних властивостей пазопанібу, де препарат застосовувався в дозі 800 мг 1 раз на добу, було показано, що пазопаніб не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику кофеїну (субстрат CYP1А2), варфарину (субстрат CYP2C9) або омезол злоякісними новоутвореннями. Пазопаниб приводив до збільшення середніх значень AUC і Сmах мідазоламу (субстрат CYP3A4) приблизно на 30% і підвищення на 33-64% співвідношення концентрацій декстрометорфану та декстрорфану в сечі після прийому внутрішньо декстрометорфану (субстрат). Спільне застосування пазопанібу в дозі 800 мг 1 раз на добу та паклітакселу в дозі 80 мг/м2 (субстрат CYP3A4 та CYP2C8) 1 раз на тиждень призводило, в середньому, до збільшення AUC та Сmах паклітакселу на 26% та 31% відповідно. Одночасне застосування пазопанібу із субстратами ізоферментів CYP3A4, 2D6, 2C8 з вузьким терапевтичним діапазоном не рекомендується. Вплив пазопанібу на інші ферменти та транспортні білки Дослідження in vitro також показали, що пазопаніб є потужним інгібітором UGT1A1 та OATP1B1 з переважною дозою (IC50) 1.2 мкМ та 0.79 мкМ відповідно. Пазопаниб може підвищувати концентрації лікарських засобів, виведення яких здійснюється переважно з участю UGT1A1 і OATP1B1. Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину. Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину збільшує частоту підвищення активності АЛТ. В об'єднаній популяції пацієнтів, які брали участь у дослідженнях при монотерапії пазопанібом, про підвищення активності АЛТ>3×ВГН повідомлялося у 126 з 895 (14%) пацієнтів, які не приймали статин, та у 11 з 41 (27%) пацієнтів, які одночасно приймали симвастатин (Р = 0.038). Якщо у пацієнта, який одночасно приймає симвастатин, підвищується активність АЛТ, слід виконати рекомендації щодо дозування пазопанібу та відмінити симвастатин. Даних для оцінки ризику одночасного застосування альтернативних статинів та пазопанібу недостатньо. Вплив прийому їжі на фармакокінетику пазопанібу Прийом пазопанібу разом з насиченою або бідною жирами їжею призводить до приблизно дворазового збільшення AUC та Сmах препарату. Лікарські препарати, що підвищують рН шлункового соку Одночасне застосування пазопанібу та езомепразолу знижує біодоступність пазопанібу приблизно на 40% (AUC та C max). Слід уникати одночасного застосування пазопанібу з лікарськими засобами, які підвищують рН шлункового соку. При необхідності одночасного застосування інгібітору протонної помпи (ІПП) рекомендується приймати дозу пазопанібу поза їдою, 1 раз на добу ввечері, одночасно з ІПП. При необхідності одночасного застосування антагоніста Н2-рецепторів, пазопаніб слід приймати поза їдою, як мінімум, за 2 год до або щонайменше через 10 годин після прийому антагоніста Н2-рецепторів. Пазопаніб слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 2 години після застосування антацидів короткої дії. Рекомендації щодо одночасного застосування ІПП та антагоністів Н2-рецепторів засновані на фізіологічних особливостях людського організму.Спосіб застосування та дозиРекомендована доза препарату Вотриент становить 800 мг внутрішньо 1 раз на добу. Вотріент слід приймати не менше ніж за 1 годину до або через 2 години після їди. Таблетки слід ковтати повністю, не порушуючи їх цілісності (не розламувати, не розжовувати). Пропущені дози не слід заповнювати, якщо до прийому чергової дози залишилося менше 12 год. Підбір дози Залежно від індивідуальної переносимості, добова доза препарату може бути зменшена або збільшена з кроком 200 мг, при цьому максимальна добова доза не повинна перевищувати 800 мг. Особливі групи пацієнтів Безпека та ефективність застосування препарату у дітей не встановлені. Корекції режиму дозування та частоти прийому у пацієнтів старше 65 років не потрібні. У зв'язку з низьким ступенем виведення пазопанібу та його метаболітів нирками ниркова недостатність не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику пазопанібу, тому у пацієнтів з КК ≥30 мл/хв корекція режиму дозування не потрібна. Досвід застосування Ватріенту у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня або у пацієнтів, які перебувають на перитонеальному діалізі або гемодіалізі, відсутній, тому застосування Вотріенту у таких пацієнтів не рекомендується. Безпека застосування та фармакокінетика пазопанібу у пацієнтів з порушеннями функції печінки, що вже є, повністю не встановлені. Пацієнтам з легким порушенням функції печінки, встановленим за значеннями АЛТ та білірубіну, корекція дози не потрібна. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості слід зменшити дозу Вотріенту до 200 мг на добу. Даних щодо застосування пазопанібу у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (концентрація загального білірубіну >3×ВГН при будь-якому рівні АЛТ) недостатньо, тому застосування Ворієнта у таких пацієнтів не рекомендується.ПередозуванняУ клінічних дослідженнях пазопаніб застосовувався у дозах до 2000 мг. Симптоми: дозолімітуюча токсичність (підвищена стомлюваність 3 ступеня) та артеріальна гіпертензія 3 ступеня спостерігалися у 1 з 3 пацієнтів, які прийняли 2000 мг та 1000 мг пазопанібу на добу, відповідно. Можливе посилення описаних вище побічних реакцій. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Внаслідок високого ступеня зв'язування пазопанібу з білками плазми його виведення при гемодіалізі незначне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВплив на функцію печінки При застосуванні Вотріенту відмічені випадки розвитку печінкової недостатності (підвищення активності АЛТ, АСТ та концентрації білірубіну), включаючи випадки з летальним кінцем. У більшості випадків відзначалося ізольоване підвищення активності АЛТ та ACT, що не супроводжувалося одночасним підвищенням активності ЛФ або концентрації білірубіну. Необхідно проводити моніторинг активності печінкових ферментів перед призначенням Вотриенту і, як мінімум, 1 раз на 4 тижні або частіше (за клінічними показаннями) протягом, як мінімум, перших 4 місяців лікування. Періодичний моніторинг слід проводити і після перших 4 місяців. Дані вказівки стосуються пацієнтів із вихідними значеннями загального білірубіну ≤ 1.5×ВГН, а також значеннями активності АЛТ та ACT≤ 2×ВГН. Пацієнти з ізольованим підвищенням активності АЛТ вище ВГН у 3-8 разів можуть продовжувати прийом ВТР, при цьому слід щотижня моніторувати показники функції печінки доти, доки активність АЛТ не знизиться до 1-го ступеня токсичності або до вихідного значення. Пацієнтам з підвищенням активності АЛТ>8×ВГН слід перервати прийом ВТР до зниження активності АЛТ до 1-го ступеня токсичності або до вихідного значення. Якщо потенційна користь відновлення прийому Ворієнта перевищує ризик розвитку гепатотоксичності, то Вторент може бути відновлений у зменшеній дозі до 400 мг 1 раз на добу під щотижневим контролем показників функції печінки протягом 8 тижнів. При наступних прийомах Вотриента, у разі повторного підвищення активності АЛТ>3×ВГН, Ворієнт слід повністю скасувати. У пацієнтів з підвищенням активності АЛТ > 3×ВГН та одночасним підвищенням концентрації білірубіну > 2×ВГН слід повністю скасувати. Пацієнти повинні бути під наглядом лікаря до зниження активності АЛТ до 1-го ступеня токсичності або до вихідного значення. Пазопаніб є інгібітором UGT1А1. У пацієнтів із синдромом Жильбера може виникати непряма (некон'югована) гіпербілірубінемія легкого ступеня. Пацієнтам лише з непрямою гіпербілірубінемією легкого ступеня, що має синдром Жільбера, або з підозрою на його наявність, з підвищенням активності АЛТ>3×ВГН препарат призначають також як пацієнтам із ізольованим підвищенням активності АЛТ. Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину збільшує ризик підвищення активності АЛТ і потребує особливої ​​обережності та ретельного спостереження. Пацієнтам із помірним порушенням функції печінки рекомендовано знижувати початкову дозу пазопанібу до 200 мг на добу. Додаткові рекомендації щодо корекції дози в процесі лікування на підставі результатів печінкових тестів у пацієнтів з порушенням функції печінки відсутні. Артеріальна гіпертензія При лікуванні пазопанібом спостерігалися підвищення артеріального тиску та випадки гіпертонічного кризу. Перед призначенням пазопаніба слід досягти адекватного контролю артеріального тиску. Не пізніше 1 тижня після початку лікування пазопанібом слід проводити моніторинг АТ і, при необхідності, проводити гіпотензивну терапію, при цьому зниження дози або перерва в прийомі пазопанібу повинні бути клінічно обґрунтовані. Артеріальна гіпертензія (систолічний тиск ≥ 150 мм рт.ст. або діастолічний тиск ≥ 100 мм рт.ст.) виникає на початку курсу лікування (приблизно у 40% випадків до 9-го дня та у 90% випадків протягом перших 18 тижнів) . У разі появи ознак гіпертонічного кризу або у разі тяжкої артеріальної гіпертензії або постійно підвищених значень АТ (140/90 мм рт.ст.), резистентних до гіпотензивних засобів та зниження дози пазопанібу, пазопаніб слід відмінити. Синдром оборотної задньої енцефалопатії (СОЗЕ)/оборотний лейкоенцефалопатічний синдром (ЛЕПС) При застосуванні пазопанібу повідомлялося про виникнення СОЗЕ/ЛЕПС. СООЗ/ЛЕПС проявляється такими симптомами: головний біль, артеріальна гіпертензія, судоми, сонливість, сплутаність свідомості, сліпота, інші порушення зору та неврологічні порушення. Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. Пазопаніб слід відмінити у пацієнтів із СОЗЕ/ЛЕПС. Порушення функції серця У ході клінічних досліджень було зареєстровано такі порушення функції серця: хронічна серцева недостатність; зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) Хронічна серцева недостатність була відзначена у 3 із 240 пацієнтів (1.0%) у 3-й фазі клінічного дослідження СМТ. У даних клінічних дослідженнях зниження ФВЛШ у пацієнтів, які проходили обстеження після вихідного етапу дослідження, було відзначено в 11% випадків (16/142) у групі, яка отримувала пазопаніб, порівняно з 5% (2/40) – у групі плацебо. 14 з 16 пацієнтів у групі, що отримувала пазопаніб, страждали від супутньої артеріальної гіпертензії, яка могла сприяти погіршенню серцевої функції у схильних пацієнтів (наприклад, які отримували терапію антибіотиками антрацикліну) за рахунок підвищення постнавантаження. Необхідно проводити моніторинг та своєчасну корекцію АТ із застосуванням поєднання антигіпертензивної терапії та підбору дози пазопанібу (скасування та повторне призначення терапії вже у меншій дозі, виходячи з клінічної ситуації). Слід ретельно виявляти у пацієнтів клінічні ознаки серцевої недостатності. У пацієнтів із ризиком розвитку порушення серцевої діяльності рекомендується визначати вихідну ФВЛШ, а також проводити регулярні повторні виміри ФВЛШ. Подовження інтервалу QT та шлуночкова тахікардія типу "пірует" При застосуванні пазопанібу відзначалися випадки подовження інтервалу QT та шлуночкової тахікардії типу "пірует". У пацієнтів, які мають в анамнезі подовження інтервалу QT, які приймають антиаритмічні та інші препарати, що подовжують інтервал QT, а також у пацієнтів із захворюваннями серця, які можуть ускладнюватися порушеннями ритму, рекомендується застосовувати пазопаніб в умовах періодичного контролю ЕКГ та концентрації електролітів (кальцій, магній, калій). Артеріальний тромбоз Зареєстровані випадки інфаркту міокарда, стенокардії, ішемічного інсульту та минущої ішемії головного мозку. Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. Пазопаніб повинен призначатися з обережністю пацієнтам з підвищеним ризиком виникнення артеріального тромбозу або артеріальним тромбозом в анамнезі. Пазопаниб не вивчався у пацієнтів, які ці події спостерігалися протягом попередніх 6 місяців. Таким чином, рішення про призначення пазопанібу слід приймати індивідуально на підставі оцінки співвідношення ризик/корисність. Венозні тромбоемболічні ускладнення У ході клінічних досліджень було зареєстровано випадки венозних тромбоемболічних ускладнень, включаючи венозний тромбоз та фатальну емболію легеневої артерії. Частота розвитку цих подій була вищою у популяції з СМТ (5%) у порівнянні з популяцією з ПКР (2%). Тромботична мікроангіопатія У ході клінічних досліджень пазопаніба (де пазопаніб використовувався як монотерапія, у комбінації з бевацизумабом та в комбінації з топотеканом) були зареєстровані випадки тромботичної мікроангіопатії. Пазопаніб слід відмінити у пацієнтів із тромботичною мікроангіопатією. Відновлення наслідків тромботичної мікроангіопатії спостерігалося після відміни препарату. Кровотечі У зв'язку з тим, що при застосуванні пазопанібу зареєстровані випадки кровотеч (в т.ч. з летальним результатом), пацієнтам, у яких відзначалися епізоди кровохаркання, внутрішньочерепні або шлунково-кишкові кровотечі протягом останніх 6 місяців. Перфорація та утворення свищів ШКТ Відзначалися випадки перфорації ШКТ та формування свищів. Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. У зв'язку з цим В. слід призначати з обережністю пацієнтам з підвищеним ризиком перфорації шлунково-кишкового тракту та формування свищів. Загоєння ран Дослідження впливу пазопанібу на загоєння ран не проводилися. Оскільки інгібітори VEGFR можуть погіршувати загоєння ран, пазопаніб слід відмінити щонайменше за 7 днів перед плановим оперативним втручанням. Рішення про відновлення лікування пазопаніб після операції слід приймати на підставі клінічної оцінки адекватності загоєння післяопераційної рани. Утріент слід відмінити у пацієнтів з розходженням країв рани. Гіпотиреоз Рекомендується профілактичний моніторинг функції щитовидної залози. Протеїнурія На тлі терапії пазопанібом відмічені випадки виникнення протеїнурії. Рекомендується періодичний моніторинг динаміки протеїнурії у таких пацієнтів. У разі розвитку ниркового синдрому пазопаніб слід відмінити. Інфекції Є повідомлення про серйозні інфекції (з нейтронення або без неї), в деяких випадках з летальним результатом. Поєднання з іншими видами системної протипухлинної терапії Клінічні дослідження застосування пазопанібу у поєднанні з пеметрекседом (недрібноклітинний рак легені) та лапатинібом (рак шийки матки) були припинені достроково у зв'язку зі зростанням токсичних проявів та/або смертності. У зв'язку з цим встановити безпечну та ефективну дозу при застосуванні цих комбінацій не вдалося. В даний час пазопаніб не показаний для застосування в поєднанні з іншими протипухлинними препаратами. Взаємодія Слід уникати одночасного застосування з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 або P-gp через ризик підвищення експозиції до пазопанібу. Рекомендується розглянути можливість одночасного застосування пазопанібу з альтернативними лікарськими засобами, які або не впливають, або мають мінімальний вплив на ізофермент CYP3A4 або P-gp. Пневмоторакс У клінічних дослідженнях застосування пазопанібу при поширеній саркомі м'яких тканин спостерігалися випадки пневмотораксу. Пацієнтів, які отримують лікування пазопанібом, слід ретельно спостерігати щодо виникнення ознак та симптомів пневмотораксу. Репродуктивна токсичність Доклінічні дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Пацієнтці необхідно пояснити потенційний ризик для плода. Жінкам дітородного віку рекомендується уникати настання вагітності під час лікування пазопанібом. Використання у педіатрії Оскільки механізм дії пазопанібу може сприяти розвитку виражених порушень росту та дозрівання органів у період раннього постнатального розвитку (за даними доклінічних досліджень), пазопаніб не слід призначати дітям віком до 2 років. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив пазопанібу на здатність керувати автотранспортом не вивчався. З огляду на фармакологічні властивості препарату впливу на діяльність такого роду не очікується. Слід брати до уваги загальний стан пацієнта та профіль побічної дії препарату.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКонцентрат для приготування розчину для інфузій - 1 мл: Активні речовини: афліберцепт – 25 мг; Допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату моногідрат - 0.5774 мг, натрію 100000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000-00-10-10-10-10-10-10-10-20-10-10-10-10-10-10-10-10-10-10-10:00 Натрію хлор. pH 5.9-6.5, сахароза – 200 мг, полісорбат 20 – 1 мг, вода д/і – до 1 мл. 4 мл – флакони безбарвного скла, пачки картонні.Опис лікарської формиКонцентрат для приготування розчину для інфузії у вигляді прозорої безбарвної або світло-жовтої рідини.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний препарат. Афліберцепт - це рекомбінантний гібридний білок, що складається з частин позаклітинних доменів рецептора VEGF 1 і рецептора VEGF 2, з'єднаних з доменом Fc (фрагменту здатного до кристалізації) імуноглобуліну G. Афліберцепт виробляється за допомогою технології рекомбінантної ДНК з використанням експресійної системи клітин яєчника китайського хом'ячка (СНТ) К-1. Афліберцепт є химерним глікопротеїном з молекулярною масою 97 кДа, глікозилювання білка додає 15% загальної молекулярної маси, в результаті чого загальна молекулярна маса афліберцепту становить 115 кДа. Ендотеліальний фактор росту судин A (VEGF-A), ендотеліальний фактор росту судин В (VEGF-B) і плацентарний фактор росту (P1GF) відносяться до VEGF-родини ангіогенних факторів, які можуть діяти як сильні мітогенні, хемотаксичні та впливають на судинну для ендотеліальних клітин. Дія VEGF-A здійснюється через дві рецепторні тирозинкінази - VEGFR-1 і VEGFR-2, що знаходяться на поверхні ендотеліальних клітин. P1GF та VEGF-B зв'язуються тільки з рецепторною тирозинкіназою VEGFR-1, яка, крім присутності на поверхні ендотеліальних клітин, знаходиться ще й на поверхні лейкоцитів. Надмірна активація цих рецепторів VEGF-A може призводити до патологічної неоваскуляризації та підвищення проникності судин.P1GF також має відношення до розвитку патологічної неоваскуляризації та інфільтрації пухлини клітин запалення. Афліберцепт діє як розчинний "рецептор-пастка", який зв'язується з VEGF-A з більшою афінністю, ніж нативні рецептори VEGF-A, крім цього він також зв'язується з родинними лігандами VEGF-B та P1GF. Афліберцепт зв'язується з людськими VEGF-A, VEGF-B та P1GF з утворенням стабільних інертних комплексів, що не мають біологічної активності. Діючи як "пастки" для лігандів, афліберцепт запобігає зв'язування ендогенних лігандів з відповідними рецепторами, і завдяки цьому блокує передачу сигналів через ці рецептори. Афліберцепт блокує активацію рецепторів VEGF та проліферацію ендотеліальних клітин, тим самим пригнічуючи утворення нових судин, що забезпечують пухлини киснем та поживними речовинами. Афліберцепт зв'язується з VEGF-A людини (рівноважна константа дисоціації (Кд) - 0.5 пмоль для VEGF-A165 та 0.36 пмоль для VEGF-A121), з P1GF людини (Кд 39 пмоль для P1GF-2), з VEGF-B 1.92 пмоль) з утворенням стабільного інертного комплексу, що не має біологічної активності, що піддається визначенню. Застосування афліберцепту у мишей з ксенотрансплантованими або алотрансплантованими пухлинами інгібувало зростання різних типів аденокарцином. У пацієнтів з метастатичним колоректальним раком, яким раніше проводилася оксаліплатин-що містить хіміотерапія (з попереднім введенням бевацизумабу або без попереднього введення бевацизумабу), хіміотерапевтична схема Залтрап®/FOLFIRI. схемою FOLFIRI.ФармакокінетикаВсмоктування У доклінічних дослідженнях, проведених на моделях пухлин, біологічно активні дози афліберцепту корелювали з дозами, необхідними для створення концентрацій вільного афліберцепту, що циркулює в системному кровотоку, перевищують концентрації циркулюючого в системному кровотоку афліберцепту, пов'язаного з VEGF. Концентрації циркулюючого в системному кровотоку пов'язаного з VEGF афліберцепту при підвищенні його дози збільшуються доти, доки більша частина VEGF не є пов'язаною. Подальше збільшення дози афліберцепту призводить до дозозалежного збільшення концентрації вільного афліберцепту, що циркулює в системному кровотоку, і тільки до невеликого подальшого зростання концентрації пов'язаного з VEGF афліберцепту. Залтрап® вводили пацієнтам у дозі 4 мг/кг маси тіла внутрішньовенно кожні 2 тижні, протягом яких має місце надлишок концентрації циркулюючого вільного афліберцепту по відношенню до концентрації афліберцепту, пов'язаного з VEGF. При рекомендованій дозі 4 мг/кг маси тіла 1 раз на 2 тижні концентрації вільного афліберцепту, близькі до величин Css, досягалися протягом другого циклу лікування практично без накопичення (коефіцієнт накопичення 1.2 у рівноважному стані порівняно з концентрацією вільного афліберцепту при першому введенні) . Розподіл Vd вільного афліберцепту у рівноважному стані становить 8 л. Метаболізм Т.к. афліберцепт є білком, досліджень його метаболізму не проводилося. Очікується, що афліберцепт розщеплюватиметься на невеликі пептиди та окремі амінокислоти. Виведення Циркулюючий у системному кровотоку вільний афліберцепт, головним чином, пов'язується з VEGF-родиною з утворенням стабільних неактивних комплексів. Очікується, що, як і інші великі білки, пов'язаний з VEGF і вільний афліберцепт, будуть поступово виводитися із системного кровотоку за рахунок інших біологічних механізмів, таких як протеолітичний катаболізм. При дозах, що перевищують 2 мг/кг, кліренс вільного афліберцепту становив 1 л/добу з кінцевим T1/2 - 6 днів. Високомолекулярні білки не виводяться нирками, тому очікується, що ниркове виведення афліберцепту буде мінімальним. Лінійність/нелінійність елімінації У зв'язку з цільовим зв'язуванням афліберцепту з його "мішенню" (ендогенним VEGF), вільний афліберцепт при дозах нижче 2 мг/кг показав швидке (нелінійне) зниження його концентрацій у системному кровотоку, мабуть, пов'язане з його високоафінним зв'язуванням з ендогенним VEG. У діапазоні доз від 2 до 9 мг/кг кліренс вільного афліберцепту стає лінійним, мабуть, за рахунок ненасичених біологічних механізмів виведення, таких як катаболізм білка. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках При внутрішньовенному введенні препарату Залтрап у дозах 2 мг/кг, 2,5 мг/кг, 3 мг/кг кожні 2 тижні 8 пацієнтам дитячого віку з солідними пухлинами (віком від 5 до 17 років), середній T1/2 вільного афліберцепту, який визначається після введення першої дози, становив приблизно 4 дні (від 3 до 6 днів). Вік не впливає на фармакокінетику афліберцепту. Незважаючи на відмінності у кліренсі вільного афліберцепту та значеннях Vd у чоловіків та жінок, не спостерігалося пов'язаних із статевою приналежністю відмінностей у його системній експозиції при застосуванні у дозі 4 мг/кг маси тіла. Маса тіла впливала на кліренс вільного афліберцепту та його Vd, так, у пацієнтів з масою тіла > 100 кг спостерігалося збільшення системної експозиції афліберцепту на 29%. Расова та етнічна приналежність не впливала на фармакокінетику афліберцепту. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилося. У пацієнтів з легкою (концентрація загального білірубіну в крові ≤1.5×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT) та середньою (концентрація загального білірубіну в крові більше 1.5-3×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT) печінковою недостатністю не було виявлено зміни кліренсу афліберцепту. Відсутні дані щодо фармакокінетики афліберцепту у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності (концентрація загального білірубіну в крові більше 3×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT). Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з нирковою недостатністю не проводилося. Не виявлено відмінностей у системній експозиції (AUC) вільного афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю різних ступенів тяжкості при застосуванні препарату Залтрап у дозі 4 мг/кг маси тіла.Клінічна фармакологіяПротипухлинний препарат.Показання до застосуванняМетастатичний колоректальний рак (МКРР) (у дорослих пацієнтів), резистентний до оксаліплатин-хіміотерапії, що містить, або прогресуючий після її застосування (препарат Залтрап® у комбінації з режимом, що включає іринотекан, фторурацил, кальцію фолінат (FOLFIRI)).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до афліберцепту або будь-якої з допоміжних речовин препарату Залтрап®; тяжкі кровотечі; артеріальна гіпертензія, що не піддається медикаментозній корекції; хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV класу (за класифікацією NYHA); печінкова недостатність тяжкого ступеня (відсутність даних щодо застосування); офтальмологічне застосування або введення в склоподібне тіло (у зв'язку з гіперосмотичних властивостей препарату Залтрап®); вагітність; період грудного вигодовування; дитячий та підлітковий вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю достатнього досвіду застосування). З обережністю: ниркова недостатність тяжкого ступеня; артеріальна гіпертензія; клінічно значущі захворювання серцево-судинної системи (ІХС, хронічна серцева недостатність І-ІІ класу за класифікацією NYHA); літній вік; загальний стан ≥2 балів за шкалою для оцінки загального стану пацієнта ECOG (Східної групи онкологів).Вагітність та лактаціяДані щодо застосування афліберцепту у вагітних жінок відсутні. В експериментальних дослідженнях виявлено ембріотоксичну та тератогенну дію афліберцепту у тварин. Т.к. Ангіогенез має велике значення для розвитку ембріона, інгібування ангіогенезу при введенні препарату Залтрап може викликати ефекти, несприятливі для розвитку вагітності. Застосування Залтрапу при вагітності протипоказане. Жінкам дітородного віку слід рекомендувати уникати зачаття під час лікування препаратом Залтрап®. Вони повинні бути поінформовані про можливість несприятливого впливу препарату Залтрап на плід. Жінки дітородного віку та фертильні чоловіки повинні використовувати ефективні способи контрацепції під час лікування та, як мінімум, протягом 6 місяців після введення останньої дози препарату. Існує ймовірність порушення фертильності у чоловіків та жінок під час лікування афліберцептом (виходячи з даних, отриманих у дослідженнях, проведених на мавпах, у самців та самок яких афліберцепт викликав порушення фертильності, повністю оборотні через 8-18 тижнів). Клінічних досліджень для оцінки впливу препарату Залтрап на вироблення грудного молока, виділення афліберцепту з грудним молоком та впливу препарату на немовлят не проводилося. Невідомо, чи виділяється афліберцепт із грудним молоком у жінок. Однак через те, що не можна поки що виключити можливість проникнення афліберцепту в грудне молоко, а також через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій, які афліберцепт може викликати у немовлят, необхідно або відмовитися від грудного вигодовування, або не застосовувати препарат Залтрап® ( залежно від важливості застосування препарату для матері).Побічна діяНайчастіше спостерігалися такі небажані реакції (HP) всіх ступенів тяжкості (з частотою ≥20%), принаймні, на 2% частіше при застосуванні хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп®/FOLFIRI, ніж при застосуванні хіміотерапевтичної схеми FOLFIRI (у порядку зниження частоти виникнення) : лейкопенія, діарея, нейтропенія, протеїнурія, підвищення активності ACT, стоматит, стомлюваність, тромбоцитопенія, підвищення активності АЛТ, підвищення АТ, зниження маси тіла, зменшення апетиту, носові кровотечі, абдомінальні болі, дисфонія, підвищення концентрації креатиніну . Найчастіше спостерігалися наступні HP 3-4 ступеня тяжкості (з частотою ≥5%), принаймні, на 2% частіше при застосуванні хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп®/FOLFIRI, ніж при застосуванні хіміотерапевтичної схеми FOLFIRI (у порядку зниження частоти виникнення): нейтропенія , діарея, підвищення артеріального тиску, лейкопенія, стоматит, стомлюваність, протеїнурія та астенія. Загалом припинення терапії у зв'язку з виникненням небажаних явищ (всіх ступенів тяжкості) спостерігалося у 26.8% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI порівняно з 12.1% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему FOLFIRI. Найбільш частими НР, які спричинили відмову від терапії у ≥1% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI, були астенія/стомлюваність, інфекції, діарея, дегідратація, підвищення артеріального тиску, стоматит, венозні тромбоемболічні ускладнення. Корекція дози препарату Залтрап® (зменшення дози та/або пропуску введення) проводилася у 16.7%. Відстрочення наступних циклів терапії, що перевищують 7 днів, спостерігалися у 59.7% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI порівняно з 42.6% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему FOLFIRI. Смерть від інших причин, крім смерті від прогресування захворювання, що спостерігалася протягом 30 днів після останнього циклу хіміотерапевтичної схеми, що вивчається, була зафіксована у 2.6% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Залтрап®/FOLFIRI, і у 1.0% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему. Причиною смерті пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI, були інфекція (в т.ч. нейтропенічний сепсис) у 4 пацієнтів; дегідратація у 2 пацієнтів; гіповолемія у 1 пацієнта; метаболічна енцефалопатія у 1 пацієнта; захворювання дихальних шляхів (гостра дихальна недостатність, аспіраційна пневмонія та тромбоемболія легеневої артерії) у 3 пацієнтів; ураження з боку шлунково-кишкового тракту (кровотеча з виразки дванадцятипалої кишки, запалення шлунково-кишкового тракту, повна непрохідність кишечника) у 3 пацієнтів;смерть від невідомих причин у 2 пацієнтів. Нижче представлені HP та відхилення від норми лабораторних показників, що спостерігалися у пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Залтрап®/FOLFIRI (відповідно до MedDRA). Дані HP визначалися як будь-які небажані клінічні реакції або відхилення від норми лабораторних показників, частота яких була на ≥2% більша (для HP всіх ступенів тяжкості) у групі лікування афліберцептом порівняно з групою плацебо у дослідженні, проведеному у пацієнтів з МКРР. Інтенсивність HP класифікувалась відповідно до NCI CTC (Оцінна шкала загальних критеріїв токсичності Національного інституту раку США) версія 3.0. Визначення частоти HP (відповідно до класифікації ВООЗ): дуже часто (≥10%), часто (≥1% - менше 10%); нечасто (≥0.1% - менше 1%), рідко (≥0.01% - менше 0.1%), дуже рідко (менше 0.001%), частота невідома - за наявними даними визначити частоту народження неможливо. Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – інфекції (всіх ступенів тяжкості), включаючи інфекції сечовивідних шляхів, назофарингіт інфекції верхніх дихальних шляхів, пневмонія, інфекції у місці введення катетера; зубні інфекції; часто - нейтропенічні інфекції/сепсис (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості). З боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – лейкопенія (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), нейтропенія (всіх степенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), тромбоцитопенія (всіх ступенів тяжкості); часто - фебрильна нейтропенія всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості; тромбоцитопенія ≥3 ступеня тяжкості. З боку імунної системи: часто – реакції гіперчутливості (всіх ступенів тяжкості); нечасто – реакції гіперчутливості ≥3 ступеня тяжкості. З боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту (всіх ступенів тяжкості); часто - дегідратація (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості); зниження апетиту ≥3 ступеня тяжкості. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль (всіх ступенів тяжкості); часто – головний біль ≥3 ступеня тяжкості; нечасто – СОЗЛ. З боку серцево-судинної системи: дуже часто - підвищення артеріального тиску (всіх ступенів тяжкості) (у 54% пацієнтів, у яких спостерігалося підвищення артеріального тиску ≥3 ступеня тяжкості, підвищення артеріального тиску розвивалося протягом двох перших циклів лікування); кровотечі/крововиливи (всіх ступенів тяжкості), причому найчастішим видом кровотеч були малі носові кровотечі (1-2 ступеня тяжкості); часто - артеріальні тромбоемболічні ускладнення (АТЕО) (такі як гострі порушення мозкового кровообігу, включаючи транзиторні цереброваскулярні ішемічні атаки, стенокардія, внутрішньосерцевий тромб, інфаркт міокарда, артеріальна тромбоемболія та ішемічний коліт). глибоких вен і тромбоемболія легеневої артерії) всіх ступенів тяжкості, кровотечі ≥3 ступеня тяжкості,іноді з летальним кінцем, включаючи шлунково-кишкові кровотечі, гематурію, кровотечі після медичних процедур; частота невідома - у пацієнтів, які отримували Залтрап®, повідомлялося про розвиток тяжких внутрішньочерепних крововиливів та легеневих кровотеч/кровохаркання, в т.ч. і з летальним кінцем. З боку дихальної системи: дуже часто – задишка (всіх ступенів тяжкості), носова кровотеча (всіх ступенів тяжкості), дисфонія (всіх ступенів тяжкості); часто - біль у ділянці ротоглотки (всіх ступенів тяжкості), ринорея (спостерігалася ринорея лише 1-2 ступеня тяжкості); нечасто – задишка ≥3 ступеня тяжкості, носова кровотеча ≥3 ступеня тяжкості, дисфонія ≥3 ступеня тяжкості, біль у ділянці ротоглотки ≥3 ступеня тяжкості. З боку травної системи: дуже часто - діарея (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), стоматит (всіх степенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), абдомінальні болі (всіх ступенів тяжкості), болі у верхньому відділі живота (всіх ступенів) ; часто - абдомінальні болі ≥3 ступеня тяжкості, болі у верхньому відділі живота ≥3 ступеня тяжкості; геморой (всіх ступенів тяжкості); кровотеча із прямої кишки (всіх ступенів тяжкості); болі у прямій кишці (всіх ступенів тяжкості); зубний біль (всіх ступенів тяжкості); афтозний стоматит (всіх ступенів тяжкості); утворення свищів (анального, тонкокишково-сечопузирного, зовнішнього тонкокишкового [тонкокишково-шкірного], товстокишково-піхвового, міжкишкового) (всіх ступенів тяжкості); нечасто – утворення шлунково-кишкових свищів ≥3 ступеня тяжкості,перфорації стінок шлунково-кишкового тракту всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості, включаючи фатальні перфорації стінок шлунково-кишкового тракту, кровотеча з прямої кишки ≥3 ступеня тяжкості, афтозний стоматит ≥3 ступеня тяжкості, болі у прямій кишці ≥3 ступеня тяжкості. З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – синдром долонно-підошовної еритродизестезії (всіх ступенів тяжкості); часто - гіперпігментація шкіри (всіх ступенів тяжкості), синдром долонно-підошовної еритродизестезії ≥3 ступеня тяжкості. З боку сечовидільної системи: дуже часто – протеїнурія (за об'єднаними клінічними та лабораторними даними) (всіх ступенів тяжкості), збільшення концентрації креатиніну в сироватці крові (всіх ступенів тяжкості); часто - протеїнурія ≥3 ступеня тяжкості; нечасто – нефротичний синдром. Одному пацієнту з протеїнурією та підвищенням АТ із 611 пацієнтів, які отримували лікування за хіміотерапевтичною схемою Залтрап®/FOLFIRI, було встановлено діагноз тромботичної мікроангіопатії. Загальні реакції: дуже часто – астенічні стани (всіх ступенів тяжкості); почуття втоми (всіх ступенів тяжкості та більше 3 ступеня тяжкості); часто – астенічні стани (≥3 ступеня тяжкості); нечасто – порушення загоєння ран (розбіжність країв рани, неспроможність анастомозів) (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості). Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності ACT, АЛТ (всіх ступенів тяжкості), зниження маси тіла (всіх ступенів тяжкості); часто - підвищення активності ACT, АЛТ ≥3 ступеня тяжкості, зниження маси тіла ≥3 ступеня тяжкості. Частота HP у спеціальних груп пацієнтів У пацієнтів похилого віку (≥65 років) частота виникнення діареї, запаморочення, астенії, зменшення маси тіла та дегідратації була більш ніж на 5% вищою, ніж у пацієнтів молодшого віку. Пацієнти похилого віку повинні перебувати під ретельним наглядом щодо розвитку діареї та/або можливої ​​дегідратації. У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого ступеня на момент початку застосування препарату Залтрап® частота виникнення HP була порівнянна з такою у пацієнтів без порушення функції нирок на момент початку застосування препарату Залтрап®. У пацієнтів із середнім і тяжким ступенем порушень функції нирок виникнення HP не з боку нирок загалом можна порівняти з таким у пацієнтів без ниркової недостатності, крім збільшення частоти розвитку дегідратації (всіх ступенів тяжкості) більш 10%. Імуногенність Як у всіх інших білкових лікарських препаратів, у афліберцепту існує потенційний ризик імуногенності. Загалом, за результатами всіх онкологічних клінічних досліджень, у жодного з пацієнтів не було виявлено високого титру антитіл до афліберцепту. Постмаркетингове застосування препарату З боку серця: частота невідома – серцева недостатність, зниження фракції викиду лівого шлуночка. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – остеонекроз щелепи. У пацієнтів, які приймають афліберцепт, повідомлялося про випадки розвитку остеонекрозу щелепи, особливо у тих пацієнтів, які мали певні фактори ризику розвитку остеонекрозу щелепи, такі як застосування бісфосфонатів та/або інвазивні стоматологічні процедури.Взаємодія з лікарськими засобамиОфіційних досліджень з лікарської взаємодії з препаратом Залтрап не проводилося. У порівняльних дослідженнях концентрації вільного та пов'язаного афліберцепту в комбінації з іншими препаратами були подібні до концентрацій афліберцепту при монотерапії, це вказує на те, що дані комбінації (оксаліплатин, цисплатин, фторурацил, іринотекан, доцетаксел, пеметрексед, гемцитабін афліберцепт. У свою чергу, афліберцепт не впливав на фармакокінетику іринотекану, фторурацилу, оксаліплатину, цисплатину, доцетакселу, пеметрекседу, гемцитабіну та ерлотинібу.Спосіб застосування та дозиЗалтрап® вводять внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 1 години з подальшим застосуванням хіміотерапевтичного режиму FOLFIRI. Рекомендована доза препарату Залтрап у поєднанні з хіміотерапевтичним режимом FOLFIRI становить 4 мг/кг маси тіла. Хіміотерапевтична схема FOLFIRI: у перший день циклу - одночасна внутрішньовенна інфузія через Y-подібний катетер іринотекану в дозі 180 мг/м2 протягом 90 хв та кальцію фолінату (ліво- та правообертальні рацемати) у дозі 400 мг/м2 протягом 2 год. , з наступним внутрішньовенним (болюсним) введенням фторурацилу в дозі 400 мг/м2, з подальшою безперервною внутрішньовенною інфузією фторурацилу в дозі 2400 мг/м2 протягом 46 год. Цикли хіміотерапії повторюються кожні 2 тижні. Лікування з препаратом Залтрап слід продовжувати до прогресування захворювання або розвитку неприйнятної токсичності. Рекомендації щодо корекції режиму дозування/відстрочення лікування Лікування препаратом Залтрап слід припинити: при розвитку тяжких кровотеч; у разі розвитку перфорації стінок ШКТ; при утворенні свища; при розвитку гіпертонічного кризу або гіпертонічної енцефалопатії; у разі розвитку артеріальних тромбоемболічних ускладнень; при розвитку нефротичного синдрому або тромботичної мікроангіопатії; при розвитку тяжких реакцій гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк, анафілаксію); при порушенні загоєння ран, що потребує медичного втручання; при розвитку синдрому оборотної задньої енцефалопатії (СОЗЕ), також відомого під назвою оборотної задньої лейкоенцефалопатії (СОЗЛ). Принаймні за 4 тижні до планової операції слід тимчасово припинити лікування препаратом Залтрап. Відстрочка хіміотерапії Зaлтpaп ® /FOLFIRI Нейтропенія або тромбоцитопенія Застосування хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп ® /FOLFIRI слід відкласти доти, доки кількість нейтрофілів у периферичній крові не збільшиться до ≥1.5×10 9 /л та/або кількість тромбоцитів у периферичній крові не збільшиться до ≥75×10 9 /л. Легкі або помірно виражені реакції гіперчутливості (включаючи гіперемію шкірних покривів, висипання, кропив'янку та свербіж) Слід тимчасово припинити лікування до припинення реакції. У разі необхідності для усунення реакції гіперчутливості можливе застосування кортикостероїдів та/або антигістамінних препаратів. У наступних циклах можна розглянути питання про проведення премедикації кортикостероїдами та/або антигістамінними препаратами. Тяжкі реакції гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк та анафілаксію) Слід припинити застосування хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп ® /FOLFIRI і проводити терапію, спрямовану на усунення реакції гіперчутливості. Відстрочення лікування препаратом Зaлтpaп® та корекція його дози Підвищення АТ Слід призупинити застосування препарату Залтрап до досягнення контролю над підвищенням артеріального тиску. При повторному розвитку вираженого підвищення артеріального тиску слід призупинити застосування препарату до досягнення контролю над підвищенням артеріального тиску і в наступних циклах знизити дозу Залтрапу до 2 мг/кг. Протеїнурія Слід зупинити застосування препарату Залтрап при протеїнурії ≥2 г на добу, відновлення лікування можливе після зменшення протеїнурії до <2 г на добу. При повторному розвитку протеїнурії ≥ 2 г на добу слід призупинити застосування препарату Залтрап до зменшення протеїнурії < 2 г на добу, та в наступних циклах зменшити його дозу до 2 мг/кг. Корекція доз хіміотерапії FOLFIRI при застосуванні препарату Залтрап ® Тяжкий стоматит та синдром долоново-підошовної еритродизестезії Слід зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Тяжка діарея Слід зменшити дозу іринотекану на 15-20%. Якщо важка діарея розвивається повторно, у наступному циклі додатково слід зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Якщо тяжка діарея зберігається при зниженні доз обох препаратів, слід припинити застосування FOLFIRI. При необхідності можна проводити лікування протидіарейними препаратами та поповнення втрат рідини та електролітів. Фебрильна нейтропенія та нейтропенічний сепсис У наступних циклах слід зменшити дозу іринотекану на 15-20%. При повторному розвитку в наступних циклах слід додатково зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Може бути розглянуто питання застосування Г-КСФ. Додаткові відомості про токсичність іринотекану, фторурацилу та кальцію фолінату див. у відповідних інструкціях із застосування. Застосування препарату у спеціальних груп пацієнтів Безпека та ефективність у пацієнтів дитячого віку не встановлені. У дослідженні безпеки та переносимості зі збільшенням дози 21 пацієнт віком від 2 до 21 року (середній вік 12.9 років) із солідними пухлинами отримував препарат Залтрап у дозах від 2 до 3 мг/кг внутрішньовенно кожні два тижні. Фармакокінетичні показники вільного афліберцепту були оцінені у 8 із цих пацієнтів (віком від 5 до 17 років). Максимальною переносною дозою в дослідженні була доза 2.5 мг/кг, яка була нижчою за безпечну та ефективну дозу для дорослих з метастатичним колоректальним раком. Пацієнтам похилого віку корекції дози Залтрапу не потрібно. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилося. Виходячи з клінічних даних, системна експозиція афліберцепту у пацієнтів з легким і середнім ступенем печінкової недостатності була подібною до пацієнтів з нормальною функцією печінки. Клінічні дані свідчать на користь того, що не потрібна корекція дози афліберцепту у пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатності. Відсутні дані щодо застосування афліберцепту у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з порушеннями функції нирок не проводилося. Виходячи з клінічних даних, системна експозиція афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості була подібною до пацієнтів з нормальною функцією нирок. Клінічні дані свідчать на користь того, що не потрібна корекція початкової дози афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості. Є дуже мало даних щодо застосування препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня, тому при застосуванні препарату у таких пацієнтів слід бути обережним. Правила приготування розчинів та проведення інфузії Препарат слід вводити під наглядом лікаря, який має досвід застосування протипухлинних препаратів. Не можна вводити нерозведений концентрат. Не вводити внутрішньовенно струминно (ні швидко, ні повільно). Залтрап® не призначений для введення у склоподібне тіло. Як і при застосуванні всіх парентеральних препаратів, перед введенням розведений розчин Залтрапу® повинен бути візуально оглянутий на наявність нерозчинених частинок або зміну кольору. Розведені розчини препарату Залтрап® слід вводити за допомогою наборів для внутрішньовенних інфузій, виготовлених з наступних матеріалів: полівінілхлорид (ПВХ), що містить діетілгексілфталат (ДЕГФ); полівінілхлорид, що не містить ДЕГФ, але містить триоктилтримелітат (ТОТМ); поліпропілен; поліетилен, вкритий зсередини ПВХ; поліуретану. Набори для внутрішньовенних інфузій повинні містити поліефірсульфонові фільтри з діаметром пор 0.2 мкм. Не можна використовувати фільтри з полівініліденфториду (ПВДФ) або нейлону. У зв'язку з відсутністю досліджень із сумісності препарат Залтрап® не можна змішувати з іншими лікарськими препаратами або розчинниками, за винятком 0.9% розчину натрію хлориду та 5% розчину декстрози. Приготування інфузійного розчину та поводження з препаратом Інфузійний розчин препарату Залтрап® повинен готуватися медичним працівником в асептичних умовах з дотриманням процедур безпечного поводження з препаратом. Приготування розчину для інфузій Не використовуйте флакон з препаратом, якщо в розчині концентрату присутні нерозчинені частинки або зміна його кольору. Слід використовувати інфузійні ємності, виготовлені з ПВХ, що містить ДЕГФ або поліолефіну (без ПВХ і ДЕГФ). Тільки для внутрішньовенного інфузійного введення внаслідок гіперосмолярності (1000 мОсм/кг) концентрату препарату Залтрап®. Препарат не призначений для ін'єкцій у склоподібне тіло. Концентрат препарату Залтрап необхідно розвести. Слід витягти необхідну кількість концентрату Залтрапу і розвести його до необхідного об'єму 0.9% розчином натрію хлориду для ін'єкцій або 5% розчином декстрози для ін'єкцій. Концентрація афліберцепту в інфузійному розчині після розведення концентрату препарату Залтрап® повинна знаходитись у діапазоні 0.6-8 мг/мл. З мікробіологічної точки зору розведений розчин препарату Залтрап® повинен бути використаний негайно, його фізична та хімічна стабільність зберігається до 24 годин при температурі від 2°С до 8°С і до 8 годин при температурі 25°С. Утилізація Флакони препарату Залтрап призначені для одноразового використання. Будь-яка кількість невикористаного препарату, що залишився у флаконі, має бути утилізована відповідно до відповідних російських вимог. Не проколювати повторно пробку флакона голкою після того, як у неї вже вводилася голка.ПередозуванняДані щодо безпеки прийому препарату Залтрап у дозах, що перевищують 7 мг/кг 1 раз на 2 тижні або 9 мг/кг 1 раз на 3 тижні, відсутні. Найбільш поширені HP, що спостерігалися при цих режимах дозування, були подібні до HP, що спостерігалися при застосуванні препарату в терапевтичних дозах. Лікування: відсутній специфічний антидот для Залтрапу. У разі передозування пацієнтам потрібне підтримуюче лікування, зокрема моніторинг та лікування артеріальної гіпертензії та протеїнурії. Пацієнт повинен знаходитись під ретельним медичним наглядом для виявлення та контролю за будь-якими HP.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування та перед початком кожного нового циклу лікування афліберцептом рекомендується проводити загальний аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули. При першому розвитку нейтропенії ≥3 ступеня тяжкості слід розглянути питання про терапевтичне застосування ГКСФ, крім цього, у пацієнтів, які мають підвищений ризик розвитку нейтропенічних ускладнень, рекомендується введення ГКСФ для профілактики нейтропенії. Пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом щодо виявлення ознак і симптомів шлунково-кишкових та інших важких кровотеч. Не можна вводити афліберцепт пацієнтам із тяжкими кровотечами. У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Залтрап®, повідомлялося про розвиток серцевої недостатності та зниження фракції викиду лівого шлуночка. Пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом на предмет виявлення ознак та симптомів серцевої недостатності та зниження фракції викиду лівого шлуночка. У пацієнтів, у яких виникає серцева недостатність або зниження фракції викиду лівого шлуночка, застосування препарату Залтрап® має бути припинено. Пацієнти повинні перебувати під спостереженням щодо виявлення ознак і симптомів перфорації стінок ШКТ. У разі розвитку перфорації стінок ШКТ лікування афліберцептом слід припинити. При розвитку нориць лікування афліберцептом слід припинити. Під час лікування афліберцептом рекомендується контролювати артеріальний тиск кожні 2 тижні, включаючи контроль артеріального тиску перед введенням афліберцепту, або частіше за клінічними показаннями під час лікування афліберцептом. У разі підвищення АТ під час лікування афліберцептом необхідно застосовувати відповідну антигіпертензивну терапію та регулярно контролювати АТ. При надмірному підвищенні артеріального тиску лікування афліберцептом слід призупинити до зниження артеріального тиску до цільових значень, і в наступних циклах дозу афліберцепту слід знизити до 2 мг/кг. У разі розвитку гіпертонічного кризу або гіпертонічної енцефалопатії введення препарату афліберцепт слід припинити. Слід бути обережними при введенні препарату Залтрап® пацієнтам з клінічно вираженою серцево-судинною патологією, такою як ІХС та серцева недостатність. Дані клінічних досліджень щодо введення препарату Залтрап® пацієнтам із серцевою недостатністю III та IV ФК за класифікацією NYHA відсутні. У разі розвитку у пацієнта АТЕ лікування афліберцептом слід припинити. Перед кожним введенням афліберцепту слід визначати величину протеїнурії за допомогою індикаторної тест-смужки або шляхом визначення співвідношення білок/креатинін у сечі для виявлення розвитку або збільшення протеїнурії. Пацієнтам із співвідношенням білок/креатинін у сечі більше 1 слід провести визначення кількості білка у сечі. При розвитку нефротичного синдрому або тромботичної мікроангіопатії лікування афліберцептом слід припинити. У разі розвитку тяжкої реакції гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк та анафілаксію) слід припинити лікування та розпочати відповідну терапію, спрямовану на усунення цих реакцій. У разі розвитку помірно вираженої реакції гіперчутливості на афліберцепт (включаючи гіперемію шкірних покривів, висипання, кропив'янку, свербіж) слід тимчасово призупинити лікування до вирішення реакції. У разі клінічної необхідності для усунення цих реакцій можна застосовувати кортикостероїди та/або антигістамінні препарати. У наступних циклах можна розглянути питання про проведення премедикації кортикостероїдами та/або антигістамінними препаратами. При відновленні лікування пацієнтів, які мали раніше реакції гіперчутливості, слід бути обережним, т.к. у деяких пацієнтів спостерігався повторний розвиток реакцій гіперчутливості, незважаючи на їх профілактику, що включає застосування кортикостероїдів. Застосування афліберцепту слід призупинити протягом не менше 4 тижнів після великих хірургічних втручань та до повного загоєння операційної рани. При невеликих хірургічних втручаннях, таких як установка центрального венозного катетера, біопсія, екстракція зубів, лікування афліберцептом може бути розпочато/відновлено після повного загоєння операційної рани. У пацієнтів з порушенням загоєння рани, що вимагали медичного втручання, застосування афліберцепту слід перервати. СОЗЛ може проявлятися зміною психічного стану, епілептичними нападами, нудотою, блюванням, головними болями та зоровими розладами. Діагноз СОЗЛ підтверджується дослідженням мозку за допомогою МРТ. У пацієнтів із СОЗЛ застосування афліберцепту слід припинити. У пацієнтів похилого віку (> 65 років) є підвищений ризик розвитку діареї, запаморочення, астенії, зниження маси тіла та дегідратації. З метою мінімізації ризику такі пацієнти потребують ретельного медичного спостереження для раннього виявлення та лікування ознак та симптомів діареї та дегідратації. Пацієнти, які мають індекс загального стану ≥2 балів (за п'ятибальною [0-4 бали] оцінною шкалою ECOG [Східної об'єднаної групи онкологів]) або мають серйозні супутні захворювання, можуть мати більш високий ризик несприятливого клінічного результату і потребують ретельного медичного спостереження для раннього виявлення клінічного погіршення Залтрап® є гіперосмотичним розчином, склад якого несумісний із введенням у внутрішньоочний простір. Препарат Залтрап® не можна вводити у склоподібне тіло. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Не проводилося досліджень щодо впливу препарату Залтрап® на здатність до керування транспортними засобами або до інших потенційно небезпечних видів діяльності. Якщо у пацієнтів з'являються симптоми, що впливають на зір та здатність до концентрації, а також уповільнюють психомоторні реакції, слід рекомендувати пацієнтам утриматися від керування транспортними засобами та іншими потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКонцентрат для приготування розчину для інфузій - 1 мл: Активні речовини: афліберцепт – 25 мг; Допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату моногідрат - 0.5774 мг, натрію 100000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000-00-10-10-10-10-10-10-10-20-10-10-10-10-10-10-10-10-10-10-10:00 Натрію хлор. pH 5.9-6.5, сахароза – 200 мг, полісорбат 20 – 1 мг, вода д/і – до 1 мл. 8 мл – флакони безбарвного скла, пачки картонні.Опис лікарської формиКонцентрат для приготування розчину для інфузії у вигляді прозорої безбарвної або світло-жовтої рідини.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний препарат. Афліберцепт - це рекомбінантний гібридний білок, що складається з частин позаклітинних доменів рецептора VEGF 1 і рецептора VEGF 2, з'єднаних з доменом Fc (фрагменту здатного до кристалізації) імуноглобуліну G. Афліберцепт виробляється за допомогою технології рекомбінантної ДНК з використанням експресійної системи клітин яєчника китайського хом'ячка (СНТ) К-1. Афліберцепт є химерним глікопротеїном з молекулярною масою 97 кДа, глікозилювання білка додає 15% загальної молекулярної маси, в результаті чого загальна молекулярна маса афліберцепту становить 115 кДа. Ендотеліальний фактор росту судин A (VEGF-A), ендотеліальний фактор росту судин В (VEGF-B) і плацентарний фактор росту (P1GF) відносяться до VEGF-родини ангіогенних факторів, які можуть діяти як сильні мітогенні, хемотаксичні та впливають на судинну для ендотеліальних клітин. Дія VEGF-A здійснюється через дві рецепторні тирозинкінази - VEGFR-1 і VEGFR-2, що знаходяться на поверхні ендотеліальних клітин. P1GF та VEGF-B зв'язуються тільки з рецепторною тирозинкіназою VEGFR-1, яка, крім присутності на поверхні ендотеліальних клітин, знаходиться ще й на поверхні лейкоцитів. Надмірна активація цих рецепторів VEGF-A може призводити до патологічної неоваскуляризації та підвищення проникності судин.P1GF також має відношення до розвитку патологічної неоваскуляризації та інфільтрації пухлини клітин запалення. Афліберцепт діє як розчинний "рецептор-пастка", який зв'язується з VEGF-A з більшою афінністю, ніж нативні рецептори VEGF-A, крім цього він також зв'язується з родинними лігандами VEGF-B та P1GF. Афліберцепт зв'язується з людськими VEGF-A, VEGF-B та P1GF з утворенням стабільних інертних комплексів, що не мають біологічної активності. Діючи як "пастки" для лігандів, афліберцепт запобігає зв'язування ендогенних лігандів з відповідними рецепторами, і завдяки цьому блокує передачу сигналів через ці рецептори. Афліберцепт блокує активацію рецепторів VEGF та проліферацію ендотеліальних клітин, тим самим пригнічуючи утворення нових судин, що забезпечують пухлини киснем та поживними речовинами. Афліберцепт зв'язується з VEGF-A людини (рівноважна константа дисоціації (Кд) - 0.5 пмоль для VEGF-A165 та 0.36 пмоль для VEGF-A121), з P1GF людини (Кд 39 пмоль для P1GF-2), з VEGF-B 1.92 пмоль) з утворенням стабільного інертного комплексу, що не має біологічної активності, що піддається визначенню. Застосування афліберцепту у мишей з ксенотрансплантованими або алотрансплантованими пухлинами інгібувало зростання різних типів аденокарцином. У пацієнтів з метастатичним колоректальним раком, яким раніше проводилася оксаліплатин-що містить хіміотерапія (з попереднім введенням бевацизумабу або без попереднього введення бевацизумабу), хіміотерапевтична схема Залтрап®/FOLFIRI. схемою FOLFIRI.ФармакокінетикаВсмоктування У доклінічних дослідженнях, проведених на моделях пухлин, біологічно активні дози афліберцепту корелювали з дозами, необхідними для створення концентрацій вільного афліберцепту, що циркулює в системному кровотоку, перевищують концентрації циркулюючого в системному кровотоку афліберцепту, пов'язаного з VEGF. Концентрації циркулюючого в системному кровотоку пов'язаного з VEGF афліберцепту при підвищенні його дози збільшуються доти, доки більша частина VEGF не є пов'язаною. Подальше збільшення дози афліберцепту призводить до дозозалежного збільшення концентрації вільного афліберцепту, що циркулює в системному кровотоку, і тільки до невеликого подальшого зростання концентрації пов'язаного з VEGF афліберцепту. Залтрап® вводили пацієнтам у дозі 4 мг/кг маси тіла внутрішньовенно кожні 2 тижні, протягом яких має місце надлишок концентрації циркулюючого вільного афліберцепту по відношенню до концентрації афліберцепту, пов'язаного з VEGF. При рекомендованій дозі 4 мг/кг маси тіла 1 раз на 2 тижні концентрації вільного афліберцепту, близькі до величин Css, досягалися протягом другого циклу лікування практично без накопичення (коефіцієнт накопичення 1.2 у рівноважному стані порівняно з концентрацією вільного афліберцепту при першому введенні) . Розподіл Vd вільного афліберцепту у рівноважному стані становить 8 л. Метаболізм Т.к. афліберцепт є білком, досліджень його метаболізму не проводилося. Очікується, що афліберцепт розщеплюватиметься на невеликі пептиди та окремі амінокислоти. Виведення Циркулюючий у системному кровотоку вільний афліберцепт, головним чином, пов'язується з VEGF-родиною з утворенням стабільних неактивних комплексів. Очікується, що, як і інші великі білки, пов'язаний з VEGF і вільний афліберцепт, будуть поступово виводитися із системного кровотоку за рахунок інших біологічних механізмів, таких як протеолітичний катаболізм. При дозах, що перевищують 2 мг/кг, кліренс вільного афліберцепту становив 1 л/добу з кінцевим T1/2 - 6 днів. Високомолекулярні білки не виводяться нирками, тому очікується, що ниркове виведення афліберцепту буде мінімальним. Лінійність/нелінійність елімінації У зв'язку з цільовим зв'язуванням афліберцепту з його "мішенню" (ендогенним VEGF), вільний афліберцепт при дозах нижче 2 мг/кг показав швидке (нелінійне) зниження його концентрацій у системному кровотоку, мабуть, пов'язане з його високоафінним зв'язуванням з ендогенним VEG. У діапазоні доз від 2 до 9 мг/кг кліренс вільного афліберцепту стає лінійним, мабуть, за рахунок ненасичених біологічних механізмів виведення, таких як катаболізм білка. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках При внутрішньовенному введенні препарату Залтрап у дозах 2 мг/кг, 2,5 мг/кг, 3 мг/кг кожні 2 тижні 8 пацієнтам дитячого віку з солідними пухлинами (віком від 5 до 17 років), середній T1/2 вільного афліберцепту, який визначається після введення першої дози, становив приблизно 4 дні (від 3 до 6 днів). Вік не впливає на фармакокінетику афліберцепту. Незважаючи на відмінності у кліренсі вільного афліберцепту та значеннях Vd у чоловіків та жінок, не спостерігалося пов'язаних із статевою приналежністю відмінностей у його системній експозиції при застосуванні у дозі 4 мг/кг маси тіла. Маса тіла впливала на кліренс вільного афліберцепту та його Vd, так, у пацієнтів з масою тіла > 100 кг спостерігалося збільшення системної експозиції афліберцепту на 29%. Расова та етнічна приналежність не впливала на фармакокінетику афліберцепту. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилося. У пацієнтів з легкою (концентрація загального білірубіну в крові ≤1.5×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT) та середньою (концентрація загального білірубіну в крові більше 1.5-3×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT) печінковою недостатністю не було виявлено зміни кліренсу афліберцепту. Відсутні дані щодо фармакокінетики афліберцепту у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності (концентрація загального білірубіну в крові більше 3×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT). Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з нирковою недостатністю не проводилося. Не виявлено відмінностей у системній експозиції (AUC) вільного афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю різних ступенів тяжкості при застосуванні препарату Залтрап у дозі 4 мг/кг маси тіла.Клінічна фармакологіяПротипухлинний препарат.Показання до застосуванняМетастатичний колоректальний рак (МКРР) (у дорослих пацієнтів), резистентний до оксаліплатин-хіміотерапії, що містить, або прогресуючий після її застосування (препарат Залтрап® у комбінації з режимом, що включає іринотекан, фторурацил, кальцію фолінат (FOLFIRI)).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до афліберцепту або будь-якої з допоміжних речовин препарату Залтрап®; тяжкі кровотечі; артеріальна гіпертензія, що не піддається медикаментозній корекції; хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV класу (за класифікацією NYHA); печінкова недостатність тяжкого ступеня (відсутність даних щодо застосування); офтальмологічне застосування або введення в склоподібне тіло (у зв'язку з гіперосмотичних властивостей препарату Залтрап®); вагітність; період грудного вигодовування; дитячий та підлітковий вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю достатнього досвіду застосування). З обережністю: ниркова недостатність тяжкого ступеня; артеріальна гіпертензія; клінічно значущі захворювання серцево-судинної системи (ІХС, хронічна серцева недостатність І-ІІ класу за класифікацією NYHA); літній вік; загальний стан ≥2 балів за шкалою для оцінки загального стану пацієнта ECOG (Східної групи онкологів).Вагітність та лактаціяДані щодо застосування афліберцепту у вагітних жінок відсутні. В експериментальних дослідженнях виявлено ембріотоксичну та тератогенну дію афліберцепту у тварин. Т.к. Ангіогенез має велике значення для розвитку ембріона, інгібування ангіогенезу при введенні препарату Залтрап може викликати ефекти, несприятливі для розвитку вагітності. Застосування Залтрапу при вагітності протипоказане. Жінкам дітородного віку слід рекомендувати уникати зачаття під час лікування препаратом Залтрап®. Вони повинні бути поінформовані про можливість несприятливого впливу препарату Залтрап на плід. Жінки дітородного віку та фертильні чоловіки повинні використовувати ефективні способи контрацепції під час лікування та, як мінімум, протягом 6 місяців після введення останньої дози препарату. Існує ймовірність порушення фертильності у чоловіків та жінок під час лікування афліберцептом (виходячи з даних, отриманих у дослідженнях, проведених на мавпах, у самців та самок яких афліберцепт викликав порушення фертильності, повністю оборотні через 8-18 тижнів). Клінічних досліджень для оцінки впливу препарату Залтрап на вироблення грудного молока, виділення афліберцепту з грудним молоком та впливу препарату на немовлят не проводилося. Невідомо, чи виділяється афліберцепт із грудним молоком у жінок. Однак через те, що не можна поки що виключити можливість проникнення афліберцепту в грудне молоко, а також через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій, які афліберцепт може викликати у немовлят, необхідно або відмовитися від грудного вигодовування, або не застосовувати препарат Залтрап® ( залежно від важливості застосування препарату для матері).Побічна діяНайчастіше спостерігалися такі небажані реакції (HP) всіх ступенів тяжкості (з частотою ≥20%), принаймні, на 2% частіше при застосуванні хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп®/FOLFIRI, ніж при застосуванні хіміотерапевтичної схеми FOLFIRI (у порядку зниження частоти виникнення) : лейкопенія, діарея, нейтропенія, протеїнурія, підвищення активності ACT, стоматит, стомлюваність, тромбоцитопенія, підвищення активності АЛТ, підвищення АТ, зниження маси тіла, зменшення апетиту, носові кровотечі, абдомінальні болі, дисфонія, підвищення концентрації креатиніну . Найчастіше спостерігалися наступні HP 3-4 ступеня тяжкості (з частотою ≥5%), принаймні, на 2% частіше при застосуванні хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп®/FOLFIRI, ніж при застосуванні хіміотерапевтичної схеми FOLFIRI (у порядку зниження частоти виникнення): нейтропенія , діарея, підвищення артеріального тиску, лейкопенія, стоматит, стомлюваність, протеїнурія та астенія. Загалом припинення терапії у зв'язку з виникненням небажаних явищ (всіх ступенів тяжкості) спостерігалося у 26.8% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI порівняно з 12.1% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему FOLFIRI. Найбільш частими НР, які спричинили відмову від терапії у ≥1% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI, були астенія/стомлюваність, інфекції, діарея, дегідратація, підвищення артеріального тиску, стоматит, венозні тромбоемболічні ускладнення. Корекція дози препарату Залтрап® (зменшення дози та/або пропуску введення) проводилася у 16.7%. Відстрочення наступних циклів терапії, що перевищують 7 днів, спостерігалися у 59.7% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI порівняно з 42.6% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему FOLFIRI. Смерть від інших причин, крім смерті від прогресування захворювання, що спостерігалася протягом 30 днів після останнього циклу хіміотерапевтичної схеми, що вивчається, була зафіксована у 2.6% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Залтрап®/FOLFIRI, і у 1.0% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему. Причиною смерті пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI, були інфекція (в т.ч. нейтропенічний сепсис) у 4 пацієнтів; дегідратація у 2 пацієнтів; гіповолемія у 1 пацієнта; метаболічна енцефалопатія у 1 пацієнта; захворювання дихальних шляхів (гостра дихальна недостатність, аспіраційна пневмонія та тромбоемболія легеневої артерії) у 3 пацієнтів; ураження з боку шлунково-кишкового тракту (кровотеча з виразки дванадцятипалої кишки, запалення шлунково-кишкового тракту, повна непрохідність кишечника) у 3 пацієнтів;смерть від невідомих причин у 2 пацієнтів. Нижче представлені HP та відхилення від норми лабораторних показників, що спостерігалися у пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Залтрап®/FOLFIRI (відповідно до MedDRA). Дані HP визначалися як будь-які небажані клінічні реакції або відхилення від норми лабораторних показників, частота яких була на ≥2% більша (для HP всіх ступенів тяжкості) у групі лікування афліберцептом порівняно з групою плацебо у дослідженні, проведеному у пацієнтів з МКРР. Інтенсивність HP класифікувалась відповідно до NCI CTC (Оцінна шкала загальних критеріїв токсичності Національного інституту раку США) версія 3.0. Визначення частоти HP (відповідно до класифікації ВООЗ): дуже часто (≥10%), часто (≥1% - менше 10%); нечасто (≥0.1% - менше 1%), рідко (≥0.01% - менше 0.1%), дуже рідко (менше 0.001%), частота невідома - за наявними даними визначити частоту народження неможливо. Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – інфекції (всіх ступенів тяжкості), включаючи інфекції сечовивідних шляхів, назофарингіт інфекції верхніх дихальних шляхів, пневмонія, інфекції у місці введення катетера; зубні інфекції; часто - нейтропенічні інфекції/сепсис (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості). З боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – лейкопенія (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), нейтропенія (всіх степенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), тромбоцитопенія (всіх ступенів тяжкості); часто - фебрильна нейтропенія всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості; тромбоцитопенія ≥3 ступеня тяжкості. З боку імунної системи: часто – реакції гіперчутливості (всіх ступенів тяжкості); нечасто – реакції гіперчутливості ≥3 ступеня тяжкості. З боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту (всіх ступенів тяжкості); часто - дегідратація (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості); зниження апетиту ≥3 ступеня тяжкості. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль (всіх ступенів тяжкості); часто – головний біль ≥3 ступеня тяжкості; нечасто – СОЗЛ. З боку серцево-судинної системи: дуже часто - підвищення артеріального тиску (всіх ступенів тяжкості) (у 54% пацієнтів, у яких спостерігалося підвищення артеріального тиску ≥3 ступеня тяжкості, підвищення артеріального тиску розвивалося протягом двох перших циклів лікування); кровотечі/крововиливи (всіх ступенів тяжкості), причому найчастішим видом кровотеч були малі носові кровотечі (1-2 ступеня тяжкості); часто - артеріальні тромбоемболічні ускладнення (АТЕО) (такі як гострі порушення мозкового кровообігу, включаючи транзиторні цереброваскулярні ішемічні атаки, стенокардія, внутрішньосерцевий тромб, інфаркт міокарда, артеріальна тромбоемболія та ішемічний коліт). глибоких вен і тромбоемболія легеневої артерії) всіх ступенів тяжкості, кровотечі ≥3 ступеня тяжкості,іноді з летальним кінцем, включаючи шлунково-кишкові кровотечі, гематурію, кровотечі після медичних процедур; частота невідома - у пацієнтів, які отримували Залтрап®, повідомлялося про розвиток тяжких внутрішньочерепних крововиливів та легеневих кровотеч/кровохаркання, в т.ч. і з летальним кінцем. З боку дихальної системи: дуже часто – задишка (всіх ступенів тяжкості), носова кровотеча (всіх ступенів тяжкості), дисфонія (всіх ступенів тяжкості); часто - біль у ділянці ротоглотки (всіх ступенів тяжкості), ринорея (спостерігалася ринорея лише 1-2 ступеня тяжкості); нечасто – задишка ≥3 ступеня тяжкості, носова кровотеча ≥3 ступеня тяжкості, дисфонія ≥3 ступеня тяжкості, біль у ділянці ротоглотки ≥3 ступеня тяжкості. З боку травної системи: дуже часто - діарея (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), стоматит (всіх степенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), абдомінальні болі (всіх ступенів тяжкості), болі у верхньому відділі живота (всіх ступенів) ; часто - абдомінальні болі ≥3 ступеня тяжкості, болі у верхньому відділі живота ≥3 ступеня тяжкості; геморой (всіх ступенів тяжкості); кровотеча із прямої кишки (всіх ступенів тяжкості); болі у прямій кишці (всіх ступенів тяжкості); зубний біль (всіх ступенів тяжкості); афтозний стоматит (всіх ступенів тяжкості); утворення свищів (анального, тонкокишково-сечопузирного, зовнішнього тонкокишкового [тонкокишково-шкірного], товстокишково-піхвового, міжкишкового) (всіх ступенів тяжкості); нечасто – утворення шлунково-кишкових свищів ≥3 ступеня тяжкості,перфорації стінок шлунково-кишкового тракту всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості, включаючи фатальні перфорації стінок шлунково-кишкового тракту, кровотеча з прямої кишки ≥3 ступеня тяжкості, афтозний стоматит ≥3 ступеня тяжкості, болі у прямій кишці ≥3 ступеня тяжкості. З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – синдром долонно-підошовної еритродизестезії (всіх ступенів тяжкості); часто - гіперпігментація шкіри (всіх ступенів тяжкості), синдром долонно-підошовної еритродизестезії ≥3 ступеня тяжкості. З боку сечовидільної системи: дуже часто – протеїнурія (за об'єднаними клінічними та лабораторними даними) (всіх ступенів тяжкості), збільшення концентрації креатиніну в сироватці крові (всіх ступенів тяжкості); часто - протеїнурія ≥3 ступеня тяжкості; нечасто – нефротичний синдром. Одному пацієнту з протеїнурією та підвищенням АТ із 611 пацієнтів, які отримували лікування за хіміотерапевтичною схемою Залтрап®/FOLFIRI, було встановлено діагноз тромботичної мікроангіопатії. Загальні реакції: дуже часто – астенічні стани (всіх ступенів тяжкості); почуття втоми (всіх ступенів тяжкості та більше 3 ступеня тяжкості); часто – астенічні стани (≥3 ступеня тяжкості); нечасто – порушення загоєння ран (розбіжність країв рани, неспроможність анастомозів) (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості). Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності ACT, АЛТ (всіх ступенів тяжкості), зниження маси тіла (всіх ступенів тяжкості); часто - підвищення активності ACT, АЛТ ≥3 ступеня тяжкості, зниження маси тіла ≥3 ступеня тяжкості. Частота HP у спеціальних груп пацієнтів У пацієнтів похилого віку (≥65 років) частота виникнення діареї, запаморочення, астенії, зменшення маси тіла та дегідратації була більш ніж на 5% вищою, ніж у пацієнтів молодшого віку. Пацієнти похилого віку повинні перебувати під ретельним наглядом щодо розвитку діареї та/або можливої ​​дегідратації. У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого ступеня на момент початку застосування препарату Залтрап® частота виникнення HP була порівнянна з такою у пацієнтів без порушення функції нирок на момент початку застосування препарату Залтрап®. У пацієнтів із середнім і тяжким ступенем порушень функції нирок виникнення HP не з боку нирок загалом можна порівняти з таким у пацієнтів без ниркової недостатності, крім збільшення частоти розвитку дегідратації (всіх ступенів тяжкості) більш 10%. Імуногенність Як у всіх інших білкових лікарських препаратів, у афліберцепту існує потенційний ризик імуногенності. Загалом, за результатами всіх онкологічних клінічних досліджень, у жодного з пацієнтів не було виявлено високого титру антитіл до афліберцепту. Постмаркетингове застосування препарату З боку серця: частота невідома – серцева недостатність, зниження фракції викиду лівого шлуночка. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – остеонекроз щелепи. У пацієнтів, які приймають афліберцепт, повідомлялося про випадки розвитку остеонекрозу щелепи, особливо у тих пацієнтів, які мали певні фактори ризику розвитку остеонекрозу щелепи, такі як застосування бісфосфонатів та/або інвазивні стоматологічні процедури.Взаємодія з лікарськими засобамиОфіційних досліджень з лікарської взаємодії з препаратом Залтрап не проводилося. У порівняльних дослідженнях концентрації вільного та пов'язаного афліберцепту в комбінації з іншими препаратами були подібні до концентрацій афліберцепту при монотерапії, це вказує на те, що дані комбінації (оксаліплатин, цисплатин, фторурацил, іринотекан, доцетаксел, пеметрексед, гемцитабін афліберцепт. У свою чергу, афліберцепт не впливав на фармакокінетику іринотекану, фторурацилу, оксаліплатину, цисплатину, доцетакселу, пеметрекседу, гемцитабіну та ерлотинібу.Спосіб застосування та дозиЗалтрап® вводять внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 1 години з подальшим застосуванням хіміотерапевтичного режиму FOLFIRI. Рекомендована доза препарату Залтрап у поєднанні з хіміотерапевтичним режимом FOLFIRI становить 4 мг/кг маси тіла. Хіміотерапевтична схема FOLFIRI: у перший день циклу - одночасна внутрішньовенна інфузія через Y-подібний катетер іринотекану в дозі 180 мг/м2 протягом 90 хв та кальцію фолінату (ліво- та правообертальні рацемати) у дозі 400 мг/м2 протягом 2 год. , з наступним внутрішньовенним (болюсним) введенням фторурацилу в дозі 400 мг/м2, з подальшою безперервною внутрішньовенною інфузією фторурацилу в дозі 2400 мг/м2 протягом 46 год. Цикли хіміотерапії повторюються кожні 2 тижні. Лікування з препаратом Залтрап слід продовжувати до прогресування захворювання або розвитку неприйнятної токсичності. Рекомендації щодо корекції режиму дозування/відстрочення лікування Лікування препаратом Залтрап слід припинити: при розвитку тяжких кровотеч; у разі розвитку перфорації стінок ШКТ; при утворенні свища; при розвитку гіпертонічного кризу або гіпертонічної енцефалопатії; у разі розвитку артеріальних тромбоемболічних ускладнень; при розвитку нефротичного синдрому або тромботичної мікроангіопатії; при розвитку тяжких реакцій гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк, анафілаксію); при порушенні загоєння ран, що потребує медичного втручання; при розвитку синдрому оборотної задньої енцефалопатії (СОЗЕ), також відомого під назвою оборотної задньої лейкоенцефалопатії (СОЗЛ). Принаймні за 4 тижні до планової операції слід тимчасово припинити лікування препаратом Залтрап. Відстрочка хіміотерапії Зaлтpaп ® /FOLFIRI Нейтропенія або тромбоцитопенія Застосування хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп ® /FOLFIRI слід відкласти доти, доки кількість нейтрофілів у периферичній крові не збільшиться до ≥1.5×10 9 /л та/або кількість тромбоцитів у периферичній крові не збільшиться до ≥75×10 9 /л. Легкі або помірно виражені реакції гіперчутливості (включаючи гіперемію шкірних покривів, висипання, кропив'янку та свербіж) Слід тимчасово припинити лікування до припинення реакції. У разі необхідності для усунення реакції гіперчутливості можливе застосування кортикостероїдів та/або антигістамінних препаратів. У наступних циклах можна розглянути питання про проведення премедикації кортикостероїдами та/або антигістамінними препаратами. Тяжкі реакції гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк та анафілаксію) Слід припинити застосування хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп ® /FOLFIRI і проводити терапію, спрямовану на усунення реакції гіперчутливості. Відстрочення лікування препаратом Зaлтpaп® та корекція його дози Підвищення АТ Слід призупинити застосування препарату Залтрап до досягнення контролю над підвищенням артеріального тиску. При повторному розвитку вираженого підвищення артеріального тиску слід призупинити застосування препарату до досягнення контролю над підвищенням артеріального тиску і в наступних циклах знизити дозу Залтрапу до 2 мг/кг. Протеїнурія Слід зупинити застосування препарату Залтрап при протеїнурії ≥2 г на добу, відновлення лікування можливе після зменшення протеїнурії до <2 г на добу. При повторному розвитку протеїнурії ≥ 2 г на добу слід призупинити застосування препарату Залтрап до зменшення протеїнурії < 2 г на добу, та в наступних циклах зменшити його дозу до 2 мг/кг. Корекція доз хіміотерапії FOLFIRI при застосуванні препарату Залтрап ® Тяжкий стоматит та синдром долоново-підошовної еритродизестезії Слід зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Тяжка діарея Слід зменшити дозу іринотекану на 15-20%. Якщо важка діарея розвивається повторно, у наступному циклі додатково слід зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Якщо тяжка діарея зберігається при зниженні доз обох препаратів, слід припинити застосування FOLFIRI. При необхідності можна проводити лікування протидіарейними препаратами та поповнення втрат рідини та електролітів. Фебрильна нейтропенія та нейтропенічний сепсис У наступних циклах слід зменшити дозу іринотекану на 15-20%. При повторному розвитку в наступних циклах слід додатково зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Може бути розглянуто питання застосування Г-КСФ. Додаткові відомості про токсичність іринотекану, фторурацилу та кальцію фолінату див. у відповідних інструкціях із застосування. Застосування препарату у спеціальних груп пацієнтів Безпека та ефективність у пацієнтів дитячого віку не встановлені. У дослідженні безпеки та переносимості зі збільшенням дози 21 пацієнт віком від 2 до 21 року (середній вік 12.9 років) із солідними пухлинами отримував препарат Залтрап у дозах від 2 до 3 мг/кг внутрішньовенно кожні два тижні. Фармакокінетичні показники вільного афліберцепту були оцінені у 8 із цих пацієнтів (віком від 5 до 17 років). Максимальною переносною дозою в дослідженні була доза 2.5 мг/кг, яка була нижчою за безпечну та ефективну дозу для дорослих з метастатичним колоректальним раком. Пацієнтам похилого віку корекції дози Залтрапу не потрібно. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилося. Виходячи з клінічних даних, системна експозиція афліберцепту у пацієнтів з легким і середнім ступенем печінкової недостатності була подібною до пацієнтів з нормальною функцією печінки. Клінічні дані свідчать на користь того, що не потрібна корекція дози афліберцепту у пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатності. Відсутні дані щодо застосування афліберцепту у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з порушеннями функції нирок не проводилося. Виходячи з клінічних даних, системна експозиція афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості була подібною до пацієнтів з нормальною функцією нирок. Клінічні дані свідчать на користь того, що не потрібна корекція початкової дози афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості. Є дуже мало даних щодо застосування препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня, тому при застосуванні препарату у таких пацієнтів слід бути обережним. Правила приготування розчинів та проведення інфузії Препарат слід вводити під наглядом лікаря, який має досвід застосування протипухлинних препаратів. Не можна вводити нерозведений концентрат. Не вводити внутрішньовенно струминно (ні швидко, ні повільно). Залтрап® не призначений для введення у склоподібне тіло. Як і при застосуванні всіх парентеральних препаратів, перед введенням розведений розчин Залтрапу® повинен бути візуально оглянутий на наявність нерозчинених частинок або зміну кольору. Розведені розчини препарату Залтрап® слід вводити за допомогою наборів для внутрішньовенних інфузій, виготовлених з наступних матеріалів: полівінілхлорид (ПВХ), що містить діетілгексілфталат (ДЕГФ); полівінілхлорид, що не містить ДЕГФ, але містить триоктилтримелітат (ТОТМ); поліпропілен; поліетилен, вкритий зсередини ПВХ; поліуретану. Набори для внутрішньовенних інфузій повинні містити поліефірсульфонові фільтри з діаметром пор 0.2 мкм. Не можна використовувати фільтри з полівініліденфториду (ПВДФ) або нейлону. У зв'язку з відсутністю досліджень із сумісності препарат Залтрап® не можна змішувати з іншими лікарськими препаратами або розчинниками, за винятком 0.9% розчину натрію хлориду та 5% розчину декстрози. Приготування інфузійного розчину та поводження з препаратом Інфузійний розчин препарату Залтрап® повинен готуватися медичним працівником в асептичних умовах з дотриманням процедур безпечного поводження з препаратом. Приготування розчину для інфузій Не використовуйте флакон з препаратом, якщо в розчині концентрату присутні нерозчинені частинки або зміна його кольору. Слід використовувати інфузійні ємності, виготовлені з ПВХ, що містить ДЕГФ або поліолефіну (без ПВХ і ДЕГФ). Тільки для внутрішньовенного інфузійного введення внаслідок гіперосмолярності (1000 мОсм/кг) концентрату препарату Залтрап®. Препарат не призначений для ін'єкцій у склоподібне тіло. Концентрат препарату Залтрап необхідно розвести. Слід витягти необхідну кількість концентрату Залтрапу і розвести його до необхідного об'єму 0.9% розчином натрію хлориду для ін'єкцій або 5% розчином декстрози для ін'єкцій. Концентрація афліберцепту в інфузійному розчині після розведення концентрату препарату Залтрап® повинна знаходитись у діапазоні 0.6-8 мг/мл. З мікробіологічної точки зору розведений розчин препарату Залтрап® повинен бути використаний негайно, його фізична та хімічна стабільність зберігається до 24 годин при температурі від 2°С до 8°С і до 8 годин при температурі 25°С. Утилізація Флакони препарату Залтрап призначені для одноразового використання. Будь-яка кількість невикористаного препарату, що залишився у флаконі, має бути утилізована відповідно до відповідних російських вимог. Не проколювати повторно пробку флакона голкою після того, як у неї вже вводилася голка.ПередозуванняДані щодо безпеки прийому препарату Залтрап у дозах, що перевищують 7 мг/кг 1 раз на 2 тижні або 9 мг/кг 1 раз на 3 тижні, відсутні. Найбільш поширені HP, що спостерігалися при цих режимах дозування, були подібні до HP, що спостерігалися при застосуванні препарату в терапевтичних дозах. Лікування: відсутній специфічний антидот для Залтрапу. У разі передозування пацієнтам потрібне підтримуюче лікування, зокрема моніторинг та лікування артеріальної гіпертензії та протеїнурії. Пацієнт повинен знаходитись під ретельним медичним наглядом для виявлення та контролю за будь-якими HP.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування та перед початком кожного нового циклу лікування афліберцептом рекомендується проводити загальний аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули. При першому розвитку нейтропенії ≥3 ступеня тяжкості слід розглянути питання про терапевтичне застосування ГКСФ, крім цього, у пацієнтів, які мають підвищений ризик розвитку нейтропенічних ускладнень, рекомендується введення ГКСФ для профілактики нейтропенії. Пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом щодо виявлення ознак і симптомів шлунково-кишкових та інших важких кровотеч. Не можна вводити афліберцепт пацієнтам із тяжкими кровотечами. У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Залтрап®, повідомлялося про розвиток серцевої недостатності та зниження фракції викиду лівого шлуночка. Пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом на предмет виявлення ознак та симптомів серцевої недостатності та зниження фракції викиду лівого шлуночка. У пацієнтів, у яких виникає серцева недостатність або зниження фракції викиду лівого шлуночка, застосування препарату Залтрап® має бути припинено. Пацієнти повинні перебувати під спостереженням щодо виявлення ознак і симптомів перфорації стінок ШКТ. У разі розвитку перфорації стінок ШКТ лікування афліберцептом слід припинити. При розвитку нориць лікування афліберцептом слід припинити. Під час лікування афліберцептом рекомендується контролювати артеріальний тиск кожні 2 тижні, включаючи контроль артеріального тиску перед введенням афліберцепту, або частіше за клінічними показаннями під час лікування афліберцептом. У разі підвищення АТ під час лікування афліберцептом необхідно застосовувати відповідну антигіпертензивну терапію та регулярно контролювати АТ. При надмірному підвищенні артеріального тиску лікування афліберцептом слід призупинити до зниження артеріального тиску до цільових значень, і в наступних циклах дозу афліберцепту слід знизити до 2 мг/кг. У разі розвитку гіпертонічного кризу або гіпертонічної енцефалопатії введення препарату афліберцепт слід припинити. Слід бути обережними при введенні препарату Залтрап® пацієнтам з клінічно вираженою серцево-судинною патологією, такою як ІХС та серцева недостатність. Дані клінічних досліджень щодо введення препарату Залтрап® пацієнтам із серцевою недостатністю III та IV ФК за класифікацією NYHA відсутні. У разі розвитку у пацієнта АТЕ лікування афліберцептом слід припинити. Перед кожним введенням афліберцепту слід визначати величину протеїнурії за допомогою індикаторної тест-смужки або шляхом визначення співвідношення білок/креатинін у сечі для виявлення розвитку або збільшення протеїнурії. Пацієнтам із співвідношенням білок/креатинін у сечі більше 1 слід провести визначення кількості білка у сечі. При розвитку нефротичного синдрому або тромботичної мікроангіопатії лікування афліберцептом слід припинити. У разі розвитку тяжкої реакції гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк та анафілаксію) слід припинити лікування та розпочати відповідну терапію, спрямовану на усунення цих реакцій. У разі розвитку помірно вираженої реакції гіперчутливості на афліберцепт (включаючи гіперемію шкірних покривів, висипання, кропив'янку, свербіж) слід тимчасово призупинити лікування до вирішення реакції. У разі клінічної необхідності для усунення цих реакцій можна застосовувати кортикостероїди та/або антигістамінні препарати. У наступних циклах можна розглянути питання про проведення премедикації кортикостероїдами та/або антигістамінними препаратами. При відновленні лікування пацієнтів, які мали раніше реакції гіперчутливості, слід бути обережним, т.к. у деяких пацієнтів спостерігався повторний розвиток реакцій гіперчутливості, незважаючи на їх профілактику, що включає застосування кортикостероїдів. Застосування афліберцепту слід призупинити протягом не менше 4 тижнів після великих хірургічних втручань та до повного загоєння операційної рани. При невеликих хірургічних втручаннях, таких як установка центрального венозного катетера, біопсія, екстракція зубів, лікування афліберцептом може бути розпочато/відновлено після повного загоєння операційної рани. У пацієнтів з порушенням загоєння рани, що вимагали медичного втручання, застосування афліберцепту слід перервати. СОЗЛ може проявлятися зміною психічного стану, епілептичними нападами, нудотою, блюванням, головними болями та зоровими розладами. Діагноз СОЗЛ підтверджується дослідженням мозку за допомогою МРТ. У пацієнтів із СОЗЛ застосування афліберцепту слід припинити. У пацієнтів похилого віку (> 65 років) є підвищений ризик розвитку діареї, запаморочення, астенії, зниження маси тіла та дегідратації. З метою мінімізації ризику такі пацієнти потребують ретельного медичного спостереження для раннього виявлення та лікування ознак та симптомів діареї та дегідратації. Пацієнти, які мають індекс загального стану ≥2 балів (за п'ятибальною [0-4 бали] оцінною шкалою ECOG [Східної об'єднаної групи онкологів]) або мають серйозні супутні захворювання, можуть мати більш високий ризик несприятливого клінічного результату і потребують ретельного медичного спостереження для раннього виявлення клінічного погіршення Залтрап® є гіперосмотичним розчином, склад якого несумісний із введенням у внутрішньоочний простір. Препарат Залтрап® не можна вводити у склоподібне тіло. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Не проводилося досліджень щодо впливу препарату Залтрап® на здатність до керування транспортними засобами або до інших потенційно небезпечних видів діяльності. Якщо у пацієнтів з'являються симптоми, що впливають на зір та здатність до концентрації, а також уповільнюють психомоторні реакції, слід рекомендувати пацієнтам утриматися від керування транспортними засобами та іншими потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. речовина, що діє: вемурафеніб(1) 240,000 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний 10,400 мг, кроскармелоза натрію 29,400 мг, гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) 4,250 мг, магнію стеарат 5,950 мг; плівкова оболонка(2): полівініловий спирт 8,000 мг, титану діоксид (Е171) 4,982 мг, макрогол 3350 4,040 мг, тальк 2,960 мг, барвник заліза оксид червоний (Е 172) 0,018 мг. (1) Вемурафеніб міститься у вигляді ко-преципітату вемурафенібу та гіпромелози ацетату сукцинату 800 мг. (2) Допускається використання готової суміші Opadry II Pink 85F14411. Якісний та кількісний склад готової суміші Opadry II Pink 85F14411 аналогічний складу плівкової оболонки, зазначеному в розділі. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 240 мг. По 8 таблеток у блістер, виготовлений з триплексу (орієнтований поліaмід/алюміній/плівки полівінілхлоридної (ОПА/АЛ/ПВХ)) та фольги алюмінієвої високотемпературної. 7 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою від рожево-білого до оранжево-білого кольору; на одній стороні таблетки гравіювання "VEM".Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб.ФармакокінетикаВемурафеніб - речовина з низькою розчинністю та низькою проникністю (клас 4 за системою біофармацевтичної класифікації). Фармакокінетичні параметри вемурафенібу оцінювали методом некомпартментного аналізу, а також за допомогою фармакокінетичного аналізу популяції. Фармакокінетика вемурафенібу має дозозалежний характер у діапазоні доз від 240 до 960 мг при прийомі 2 рази на добу. Лінійність фармакокінетики також підтверджена даними популяційного фармакокінетичного аналізу. Всмоктування Абсолютна біодоступність вемурафенібу для таблеток 240 мг невідома. При прийомі вемурафенібу в одноразовій дозі 960 мг (4 таблетки 240 мг) медіана часу до досягнення максимальної концентрації в плазмі (Тmах) становить приблизно 4 години. При багаторазовому прийомі вемурафенібу у дозі 960 мг двічі на день спостерігається накопичення препарату, що характеризується високою міжіндивідуальною варіабельністю. Середні показники площі під кривою "концентрація-час" AUC0-8год та максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) (± стандартне відхилення) в 1 добу становило 22,1±12,7 мкг*ч/мл та 4,1±2 3 мкг/мл відповідно. У ході некомпартментного аналізу прийому вемурафенібу в дозі 960 мг двічі на день AUC на 15 добу збільшилася в 15-17 разів порівняно з AUC в 1 добу,Стах на 15 добу збільшилася в 13-14 разів у порівнянні з Сmax в 1 добу. У рівноважному стані AUC0-8год та Сmax склали 380,2±143,6 мкг*ч/мл та 56,7±21,8 мкг/мл відповідно. Їжа, багата на жири, підвищує експозицію вемурафенібу при одноразовому застосуванні в дозі 960 мг. Середні геометричні показники Сmax та AUC збільшувалися при прийомі вемурафенібу з їжею порівняно з прийомом натще у 2,5 та з 4,6 до 5,1 разу відповідно. Медіана Тmах збільшувалася з 4 годин до 7,5 годин при одноразовому прийомі вемурафенібу з їжею. Даних щодо впливу їжі на експозицію вемурафенібу в рівноважному стані немає. Тривалий прийом вемурафенібу натщесерце може призвести до значного зниження експозиції вемурафенібу в рівноважному стані порівняно з прийомом вемурафенібу з їжею або незадовго до їди. Очікується, що при нерегулярному прийомі вемурафенібу натще експозиція вемурафенібу в рівноважному стані зміниться незначно через високий рівень накопичення вемурафенібу в рівноважному стані.Безпека та ефективність вемурафенібу в опорних дослідженнях були вивчені у пацієнтів, які приймали вемурафеніб як з їжею, так і окремо від їди. Можлива зміна експозиції вемурафенібу залежно від складу, об'єму та кислотності (pH) рідини шлунково-кишкового тракту, моторики та часу проходження їжі, складу жовчі. У рівноважному стані (досягається на 15 добу у 80% пацієнтів) середня експозиція вемурафенібу в плазмі характеризується стабільністю протягом 24 годин, про що свідчить середнє співвідношення концентрації в плазмі крові до і через 2-4 години після прийому ранкової дози, що дорівнює 1, 13. Після перорального прийому константа швидкості всмоктування у пацієнтів із метастатичною меланомою становить 0,19 год-1 (міжіндивідуальна варіабельність становить 101%). Розподіл За даними популяційного аналізу обсяг розподілу вемурафенібу, що здається, у пацієнтів з метастатичною меланомою становить 91 л (міжіндивідуальна варіабельність становить 64,8%). Вемурафеніб характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми людини in vitro (більше 99%). Метаболізм Ізофермент цитохрому Р450 (CYP) 3А4 – основний фермент, який бере участь у метаболізмі вемурафенібу in vitro. У людини також виявлені продукти кон'югації з глюкуроновою кислотою та продукти глікозилювання. Співвідношення вемурафенібу та його метаболітів було вивчено в ході клінічного дослідження матеріального балансу після одноразового прийому вемурафенібу з 14С-радіоактивною міткою. У плазмі крові препарат міститься переважно у незміненому вигляді (>95%), тоді як метаболіти становлять ≤5%. Виведення За даними популяційного аналізу кліренс вемурафенібу, що здається, у пацієнтів з метастатичною меланомою становить 29,3 л/день (міжіндивідуальна варіабельність становить 31,9%), медіана періоду напіввиведення вемурафенібу становить 51,6 години (діапазон індивідуальних значень між перцентилем становить 298-1195 години). Згідно з дослідженням матеріального балансу в середньому 95% дози вемурафенібу виводиться протягом 18 днів. Більшість (94%) вемурафенібу в постійному вигляді та його метаболітів виводиться кишечником, не більше 1% - нирками. Виведення препарату у незмінному вигляді із жовчю може бути важливим шляхом виведення. Однак оскільки абсолютна біодоступність препарату невідома, значення впливу печінкової та ниркової екскреції на кліренс препарату у незмінному вигляді також не може бути оцінено. Вемурафеніб є субстратом та інгібітором Р-глікопротеїну in vitro. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу, вік пацієнтів не надає статистично значущого впливу на фармакокінетичні параметри вемурафенібу. Підлога Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу у чоловіків здається кліренс препарату більше на 17%, а обсяг розподілу, що здається, - на 48% порівняно з жінками. При цьому відмінності в експозиції вемурафенібу відносно невеликі, що вказує на відсутність необхідності коригувати дозу препарату залежно від статі пацієнта, індексу маси тіла або маси тіла. Пацієнти дитячого віку та підлітки Дослідження фармакокінетики вемурафенібу пацієнтів дитячого віку та підлітків не проводились. Пацієнти з порушенням функції нирок Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу даних пацієнтів з метастатичною меланомою легкий і середній ступінь ниркової недостатності (кліренс креатиніну >40 мл/хв) не впливає на кліренс вемурафенібу. Клінічні дані та дані з фармакокінетики у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності недостатні для визначення необхідності корекції дози. Пацієнти з порушенням функції печінки Вемурафеніб переважно виводиться із жовчю. Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу даних пацієнтів з метастатичною меланомою підвищення активності аспартатамінотрансферази (ACT) та аланінамінотрансферази (АЛТ) до значення, що в 3 рази перевищує верхню межу норми, не впливає на кліренс вемурафенібу. Клінічних даних та даних щодо фармакокінетики у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності недостатньо для визначення впливу порушення метаболічної або екскреторної функції печінки на фармакокінетику вемурафенібу.ФармакодинамікаВемурафеніб є інгібітором серін-треонін кінази, що кодується геном BRAF (v-raf murine sarcoma viral oncogene homolog B1). В результаті мутацій у гені BRAF відбувається конститутивна активація онкогенного білка BRAF і, як наслідок, проліферація клітин за відсутності факторів зростання. Згідно з проведеними біохімічними дослідженнями, вемурафеніб є потужним інгібітором BRAF-кіназ з активуючими мутаціями в кодоні 600. Даний інгібуючий ефект був підтверджений у ході реакції фосфорилювання позаклітинної сигнал-регулюючої кінази та клітинної антипроліферації у доступних клітинних лініях меланоми, що експресують ген BRAF з V600 мутаціями. У тестах антипроліферації в клітинних лініях з V600 мутаціями (лінії V600E, V600R, V600D і V600K) концентрація напівмаксимального інгібування (IC50) варіювала від 0,016 до 1,131 мкмоль, в той час як IС50 ,06 та 14,32 мкмоль відповідно.Показання до застосуванняНеоперабельна або метастатична меланома із BRAF V600 мутацією у дорослих пацієнтів у вигляді монотерапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до вемурафенібу та інших компонентів препарату в анамнезі. Вагітність та період грудного вигодовування. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені). Порушення водно-електролітного балансу (у тому числі балансу магнію), синдром подовженого інтервалу QT, прийом лікарських препаратів, що сприяють подовженню інтервалу QT, коригований інтервал QT (QTc)>500 мс до початку терапії. Тяжкий ступінь ниркової та печінкової недостатності. З обережністю Одночасний прийом з варфарином, потужними інгібіторами та індукторами ізоферменту CYP3A4, глюкуронування та/або транспортних білків (включаючи Р-глікопротеїн), лікарськими препаратами, що є субстратами ізоферменту CYP1А2. Слід бути обережними при сумісному застосуванні вемурафенібу та субстратів ізоферменту CYP2C8 з вузьким терапевтичним діапазоном.Побічна діяДля опису частоти небажаних реакцій використовується така класифікація: дуже часто (≥10%), часто (>1% і Найчастішими небажаними реакціями (>30%) при застосуванні препарату Зелбораф® були артралгія, стомлюваність, висипання, реакція фотосенсибілізації, нудота, діарея, алопеція, свербіж та папілома шкіри. Повідомлялося про дуже часті випадки плоскоклітинної карциноми шкіри; лікування, як правило, було хірургічним. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): дуже часто – плоскоклітинна карцинома шкіри, себорейний кератоз, папілома шкіри; часто – базальноклітинний рак, нові первинні меланоми; нечасто – плоскоклітинна карцинома нешкірної локалізації. Порушення з боку обміну речовин: дуже часто – зниження апетиту, зниження маси тіла. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – головний біль, дисгевзія (спотворення смакових сприйняттів), периферична нейропатія; часто - параліч лицевого нерва, запаморочення. Порушення з боку органу зору: часто - увеїт, включаючи ірит; нечасто – оклюзія вен сітківки. Порушення з боку судин: нечасто – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто – кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – діарея, блювання, нудота, запор. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто - реакція фотосенсибілізації, актинічний кератоз, висип, макуло-папульозний висип, папульозний висип, свербіж, гіперкератоз, еритема, алопеція, сухість шкіри, сонячний опік, синдром ладонно-підо; часто - паннікуліт, включаючи вузлувату еритему, фолікулярний кератоз, фолікуліт; нечасто – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже часто – артралгія, міалгія, біль у кінцівках, кістково-м'язовий біль, біль у спині, артрит. Інші: дуже часто – стомлюваність, лихоманка, периферичні набряки, астенія. Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності гаммаглутамілтранспептидази**; часто - підвищення активності АЛТ, лужної фосфатази, підвищення концентрації білірубіну; нечасто – підвищення активності ACT**. * - 3 ступеня тяжкості ** - 3 або 4 ступеня тяжкості Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Зелбораф повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, у тому числі про анафілаксію. Тяжкі реакції гіперчутливості можуть включати генералізований висип, еритему або артеріальну гіпотензію. При розвитку тяжких реакцій гіперчутливості подальший прийом препарату Зелбораф слід припинити. Післяреєстраційне застосування Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): прогресування попереднього хронічного мієломоноцитарного лейкозу з мутацією в гені NRAS (частота невідома); прогресування попередньої аденокарциноми підшлункової залози з мутацією у гені KRAS (частота невідома). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром) (частота невідома). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: ураження печінки (нечасто). Порушення шлунково-кишкового тракту: панкреатит (нечасто). Порушення з боку кропі та лімфатичної системи: нейтропенія (нечасто). Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: променева хвороба (частота невідома), включаючи променевий дерматит, променеве ураження шкіри, променевий пневмоніт, променевий езофагіт, променевий проктит, променевий гепатит, променевий цистит та променевий некроз. Лабораторні та інструментальні дані: відхилення лабораторних параметрів, що характеризують функції печінки, включаючи підвищення активності АЛТ у 5 і більше разів, що перевищує верхню межу норми (ВГН), підвищення активності лужної фосфатази у 2 і більше рази вище за ВГН, підвищення активності АЛТ у 3 і більше разів. вище ВГН з одночасним підвищенням концентрації білірубіну у понад 2 рази вище ВГН. Особливі популяції хворих Пацієнти похилого віку У пацієнтів віком 65 років і більше ймовірніший розвиток небажаних реакцій, у тому числі таких як плоскоклітинна карцинома шкіри, зниження апетиту та порушення з боку серця. Підлога При застосуванні препарату Зелбораф® серед небажаних реакцій 3 ступеня тяжкості, що спостерігалися частіше у жінок, ніж у чоловіків, були висипання, артралгія та фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія вемурафенібу та субстратів цитохрому Р450 (СYР) Результати дослідження лікарських взаємодій in vivo, проведеного за участю пацієнтів із метастатичною меланомою, свідчать про те, що вемурафеніб є помірним інгібітором ізоферменту CYP1А2 та індуктором ізоферменту CYP3A4. Вемурафеніб може зменшувати експозицію речовин, що метаболізуються переважно за участю ізоферменту CYP3A4. У зв'язку з цим можливе зменшення ефективності контрацептивних препаратів, що метаболізуються за участю ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування вемурафенібу з лікарськими препаратами, що метаболізуються за допомогою ізоферментів CYP1A2 і CYP3A4, і такими, що мають вузький терапевтичний індекс, не рекомендується. При неможливості уникнути їх спільного застосування слід бути обережним, оскільки вемурафеніб може збільшувати експозицію препаратів-субстратів ізоферменту CYP1А2 і знижувати експозицію препаратів-субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові. При необхідності рекомендується зниження дози лікарського засобу, що є субстратом ізоферменту CYP1А2. У ході проведення клінічного дослідження було виявлено, що спільне застосування з вемурафенібом підвищує AUC кофеїну (субстрату ізоферменту CYP1А2) у середньому у 2,6 рази (максимально у 5 разів),тоді як AUC мідазоламу (субстрат ізоферменту CYP3A4) знижується в середньому на 39% (максимально до 80%). AUC декстрометорфану (субстрату CYP2D6) та його метаболіту декстрофана збільшувалася приблизно на 47% внаслідок ефекту на кінетику декстрометорфану, який може не опосередковуватись пригніченням ізоферменту CYP2D6. У дослідженні in vitro вемурафеніб у концентрації 10 мкМ викликав слабке інгібування ізоферменту CYP2B6. Невідомо, чи вемурафеніб при досягненні рівноважної концентрації 100 мкМ у крові пацієнтів (приблизно 50 мкг/мл) зменшуватиме вміст субстратів ізоферменту CYP2B6, таких як бупропіон, при їх одночасному застосуванні. Одночасне застосування вемурафенібу та варфарину (субстрату ізоферменту CYP2C9) може спричинити збільшення AUC останнього на 18%. Слід дотримуватись обережності та передбачити додатковий моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (MНО) у разі, якщо вемурафеніб використовується одночасно з варфарином. Під час досліджень in vitro було показано, що вемурафеніб є помірним інгібітором ізоферменту CYP2C8. Значення цього спостереження для людини невідоме, проте ризик клінічно значущого впливу на субстрати ізоферменту CYP2C8 при сумісному застосуванні може бути виключений. Слід бути обережними при сумісному застосуванні вемурафенібу та субстратів ізоферменту CYP2C8 з вузьким терапевтичним діапазоном, оскільки вемурафеніб може підвищувати концентрацію останніх. Щоб уникнути взаємодій з лікарськими препаратами після припинення застосування вемурафенібу, може знадобитися період вимивання тривалістю 8 днів. Вемурафеніба з переносниками лікарських препаратів У ході досліджень in vitro було показано, що вемурафеніб є субстратом та інгібітором Р-глікопротеїну та BCRP (breast cancer resistance protein, білок стійкості раку молочної залози). Клінічне значення цих даних невідоме. Не можна виключати, що при одночасному застосуванні з вемурафенібом можливе підвищення експозиції препаратів, що транспортуються за допомогою Р-глікопротеїну (наприклад, аліскірен, колхіцин, дигоксин, еверолімус, фексофенадин) або ВCRP (наприклад, метотрексат, мітоксантрон, розувастатин). У ході клінічного дослідження лікарської взаємодії із застосуванням дигоксину (препарат-субстрат Р-глікопротеїну) було виявлено, що при використанні багаторазових пероральних доз вемурафенібу (960 мг 2 рази на день) збільшувалася експозиція одноразової пероральної дози дигоксину (Збільшення загальної системної експозиції) дигоксину в 1,8 та 1,5 разів відповідно). Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вемурафенібу та субстратів Р-глікопротеїну. У разі потреби рекомендується знизити дозу супутнього препарату-субстрату Р-глікопротеїну. Під час досліджень in vitro було показано, що вемурафеніб є інгібітором білка BSEP (Bile Salt Export Pump, що експортує помпа жовчних кислот). Клінічне значення цих даних невідоме. Дані щодо впливу вемурафенібу на інші переносники відсутні. Вплив супутніх препаратів на вемурафеніб У дослідженнях in vitro показано, що метаболізм вемурафенібу відбувається за участю ізоферменту CYP3A4 та шляхом глюкуронування. Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні вемурафенібу та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4, глюкуронування та/або транспортних білків (наприклад, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину, кетоконазолу, ітраконазолу, вориконазолу, позакону). Слід уникати одночасного застосування вемурафенібу та з потужними індукторами Р-глікопротеїну, глюкуронування, ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцином, рифабутином, карбамазепіном, фенітоїном або звіробою продірявленим) через можливе зниження експозиції. У дослідженнях in vitro показано, що вемурафеніб є субстратом Р-глікопротеїну та BCRP. Даних щодо впливу індукторів або інгібіторів Р-глікопротеїну та BCRP на експозицію вемурафенібу немає. Не можна виключити, що на фармакокінетичні параметри вемурафенібу можуть впливати препарати, що інгібують або впливають на Р-глікопротеїн (наприклад, верапаміл, кларитроміцин, циклоспорин, ритонавір, хінідин, дронедарон, аміодарон, ітраконізол). Дані про те, чи є вемурафеніб субстратом для інших переносників, відсутні. Посилення дії променевої терапії У пацієнтів, які отримують вемурафеніб, спостерігалося посилення токсичної дії променевої терапії. У більшості випадків пацієнти отримували променеву терапію у режимі ≥2 Гp/добу (гіпофракційний режим).Спосіб застосування та дозиЛікування препаратом Зелбораф слід проводити під наглядом онколога. Перед застосуванням препарату Зелбораф повинен бути проведений валідований тест на наявність мутації BRAF V600. Рекомендована доза препарату Зелбораф® становить 960 мг (чотири таблетки по 240 мг) раз на день (добова доза становить 1920 мг), внутрішньо. Препарат Зелбораф® можна приймати як під час їжі, так і окремо від їди, проте слід уникати тривалого прийому обох доз натще. Таблетку слід проковтнути повністю, запиваючи водою. Розжовувати чи подрібнювати таблетку не можна. Тривалість прийому препарату При появі ознак прогресування захворювання на терапію препаратом Зелбораф® слід припинити. У разі розвитку непереносної токсичності терапію препаратом Зелбораф слід припинити або припинити (див. таблиці 1 та 2). Пропущені дози Якщо прийом чергової дози пропущений, її можна прийняти пізніше для підтримання режиму прийому двічі на день, однак інтервал між прийомом пропущеної дози та прийомом наступної дози повинен становити не менше 4 годин. Приймати обидві дози препарату не слід. Блювота У разі виникнення блювоти після прийому препарату Зелбораф не слід приймати додаткову дозу, а далі продовжити лікування як завжди. Зміна дози При появі небажаних реакцій або при подовженні інтервалу QT, коригованого відповідно до частоти серцевих скорочень (QTc), може знадобитися зменшення дози, тимчасове переривання або припинення прийому препарату Зелбораф® (див. таблиці 1 та 2). Не слід зменшувати дозу препарату нижче 480 мг двічі на день. При розвитку плоскоклітинної карциноми шкіри рекомендується продовжити лікування без корекції дози. Таблиця 1. Зміна дози в залежності від тяжкості небажаних явищ Ступінь тяжкості небажаних явищ* Рекомендована тактика щодо лози препарату Зелбораф® протягом поточного періоду лікування Рекомендована тактика щодо дози препарату Зелбораф® при відновленні лікування Ступінь 1 або ступінь 2 (перенесена) Прийом без змін. Не застосовується. Ступінь 2 (нестерпний) або ступінь 3 Перший прояв будь-яких небажаних явищ 2 або 3 ступеня тяжкості Перервати прийом препарату до зменшення тяжкості небажаних явищ до 0-1. Зменшити дозу на 240 мг двічі на день. Другий прояв будь-яких небажаних явищ^2 або 3 ступеня тяжкості або їх збереження після зупинення терапії Перервати прийом препарату до зменшення тяжкості небажаних явищ до ступеня 0-1 Зменшити дозу на 240 мг двічі на день. Третій прояв будь-яких небажаних явищ 2 або 3 ступеня тяжкості або їх збереження після 2-го зниження дози Припинити прийом препарату. Не застосовується. Ступінь 4 Перший прояв будь-яких небажаних явищ 4 ступеня тяжкості Припинити прийом препарату або припинити до зменшення тяжкості небажаних явищ до ступеня 0-1. Зменшити дозу до 480 мг двічі на день. Другий прояв будь-яких небажаних явищ 4 ступеня тяжкості після 1-го зниження дози Припинити прийом препарату. Не застосовується. * Ступінь тяжкості небажаного явища відповідно до Загальних критеріїв токсичності небажаного явища національного інституту раку США, версія 4.0. Будь-яке небажане явище, при якому знижувалася доза або лікування переривалася за медичними показаннями. При застосуванні препарату Зелбораф ® спостерігалося подовження інтервалу QT, пропорційне експозиції вемурафенібу. При подовженні QTc може знадобитися проведення моніторингу. Таблиця 2. Зміна дози при подовженні інтервалу QT Значення QTc Рекомендована тактика щодо дози препарату Зелбораф® QTc>500 мс на початок терапії Прийом препарату не рекомендується. QTc>500 мс і відрізняється від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату більш ніж на 60 мс Прийом препарату слід припинити. Перше виявлення QTc>500 мс під час лікування, відмінність QTc від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату, 60 мс і менше Тимчасово припинити прийом препарату до зниження QTc нижче 500 мс. Моніторування. Зменшити дозу на 240 мг двічі на день. Друге виявлення QTc>500 мс під час лікування, відмінність QTc від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату, 60 мс і менше Тимчасово припинити прийом препарату до зниження QTc нижче 500 мс. Моніторування. Зменшити дозу на 240 мг двічі на день. Третє виявлення QTс>500 мс під час лікування, відмінність QTc від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату, 60 мс і менше Припинити прийом препарату. Дозування в особливих випадках Пацієнти похилого віку Корекція дози у пацієнтів віком ≥65 років не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок Корекції стартової дози у пацієнтів з легким або середнім ступенем ниркової недостатності не потрібні. Недостатньо даних для визначення необхідності корекції дози у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності. Пацієнти з порушенням функції печінки Корекції стартової дози у пацієнтів з легким або середнім ступенем печінкової недостатності не потрібні. Недостатньо даних для визначення необхідності корекції дози у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності. Пацієнти, що не належать до європеоїдної раси Безпека та ефективність препарату Зелбораф® у пацієнтів, які не належать до європеоїдної раси, не встановлена.ПередозуванняСпецифічного антидоту, який можна було б використовувати у випадках передозування Зелборафом, не існує. З появою небажаних реакцій необхідно призначити відповідне симптоматичне лікування. Дозолімітуюча токсичність препарату Зелбораф® виявлялася у вигляді висипу із свербежем та стомлюваністю. У разі підозри на передозування необхідно припинити прийом препарату Зелбораф і призначити підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням препарату Зелбораф® пацієнти повинні пройти валідований тест на наявність мутації BRAF V600. Ефективність та безпека препарату Зелбораф® у пацієнтів, пухлини яких несуть рідкісні BRAF V600 мутації, відмінні від V600E та Y600K, не була переконливо доведена. Препарат Зелбораф® не слід застосовувати у пацієнтів із злоякісною меланомою, що експресує BRAF дикого типу. Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Зелбораф повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, у тому числі про анафілаксію. Тяжкі реакції гіперчутливості можуть включати генералізований висип, еритему або артеріальну гіпотензію. При розвитку тяжких реакцій гіперчутливості подальший прийом препарату Зелбораф слід припинити. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Зелбораф® повідомлялося про тяжкі дерматологічні реакції, включаючи рідкісні випадки синдрому Стівенса-Джонсона та токсичного епідермального некролізу в опорному клінічному дослідженні. Зареєстровані випадки появи лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдрому) на фоні застосування препарату Зелбораф®. При розвитку тяжких дерматологічних реакцій подальший прийом препарату Зелбораф слід припинити. Посилення дії променевої терапії У пацієнтів, які отримують променеву терапію до, під час або після застосування вемурафенібу, спостерігалися випадки підвищення чутливості до променевої терапії та променевої дерматиту. Необхідно бути обережними при застосуванні вемурафенібу одночасно або послідовно з променевою терапією. Подовження інтервалу QT При застосуванні препарату Зелбораф ® спостерігалося подовження інтервалу QT, пропорційне експозиції вемурафенібу. Подовження інтервалу QT може сприяти збільшенню ризику виникнення шлуночкових аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію типу "пірует". Застосування препарату Зелбораф® не рекомендується у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу (у тому числі балансу магнію), синдромом подовженого інтервалу QT, а також у пацієнтів, які отримують лікарські препарати, що сприяють подовженню інтервалу QT. ЕКГ та дослідження водно-електролітного балансу (у тому числі балансу магнію) необхідно виконати перед початком прийому препарату та після зміни дози препарату Зелбораф®. Надалі реєстрацію ЕКГ та визначення вмісту електролітів рекомендується проводити щомісяця протягом перших 3 місяців прийому препарату, а потім через кожні 3 місяці або частіше за наявності клінічних симптомів. Якщо інтервал QTc>500 мс, починати прийом препарату Зелбораф не рекомендується. Якщо під час лікування інтервал QTc складе більше 500 мс, необхідно тимчасово перервати прийом препарату Зелбораф®, усунути порушення водно-електролітного балансу (у тому числі балансу магнію) та домогтися корекції факторів ризику подовження інтервалу QT (наприклад, хронічної серцевої недостатності, брадиаритми). Після зменшення інтервалу QTc до значеннястановить менше 500 мс, слід відновити прийом препарату в нижчій дозі, як описано в таблицях 1 і 2. Якщо після корекції супутніх факторів ризику значення інтервалу QTc становить >500 мс і відрізняється від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату, більш ніж на 60 мс, прийом препарату Зелбораф необхідно припинити. Офтальмологічні реакції При застосуванні препарату Зелбораф® були зареєстровані серйозні офтальмологічні реакції, що включали увеїт (у тому числі ірит) та оклюзію вен сітківки. Лікарю рекомендується регулярно спостерігати за пацієнтом на предмет розвитку офтальмологічних реакцій. Спільне застосування з іпілімумабом При сумісному застосуванні вемурафенібу (960 мг або 720 мг двічі на день) з іпілімумабом (3 мг/кг) було зареєстровано безсимптомне підвищення активності трансаміназ та концентрації білірубіну 3 ступеня тяжкості. На підставі цих даних спільне застосування вемурафенібу та іпілімумабу не рекомендується. Злоякісні новоутворення Плоскоклітинна карцинома шкіри У пацієнтів, які отримували препарат Зелбораф®, описані випадки розвитку плоскоклітинної карциноми шкіри, у тому числі випадки, класифіковані як кератоакантома та змішана кератоакантома. Усім пацієнтам рекомендується пройти обстеження у дерматолога перед початком прийому препарату. У разі виникнення будь-яких підозрілих уражень шкіри їх необхідно висікти, направити на дерматопатологічне дослідження та провести терапію відповідно до місцевих стандартів надання медичної допомоги. При розвитку у пацієнта плоскоклітинної карциноми шкіри рекомендується продовжити лікування препаратом Зелбораф без корекції дози. Лікар повинен проводити обстеження пацієнта щомісяця під час терапії та протягом 6 місяців після лікування препаратом або до початку іншої протипухлинної терапії. Пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність поінформувати лікаря про будь-які зміни на шкірі. Плоскоклітинна карцинома іншої (нешкірної) локалізації У пацієнтів, які отримували препарат Зелбораф, зареєстровані випадки розвитку плоскоклітинної карциноми іншої локалізації. Перед початком прийому препарату необхідно провести обстеження голови та шиї, що складається щонайменше з візуального огляду слизової оболонки порожнини рота та пальпації лімфатичних вузлів, і повторювати це обстеження через кожні 3 місяці під час прийому препарату. Крім того, перед початком прийому препарату необхідно виконати комп'ютерну томографію органів грудної клітки, а під час прийому препарату повторювати це обстеження через кожні 6 місяців. Перед початком прийому препарату та після завершення терапії або за наявності клінічних симптомів рекомендується проводити дослідження органів малого тазу (у жінок) та прямої кишки. Після припинення прийому препарату Зелбораф обстеження з метою виявлення плоскоклітинної карциноми іншої локалізації необхідно продовжувати протягом 6 місяців або до початку іншої протипухлинної терапії. Виявлені патологічні зміни слід проводити відповідно до клінічної практики. Нове вогнище первинної меланоми При застосуванні препарату Зелбораф були зареєстровані випадки виникнення нових вогнищ первинної меланоми. У всіх випадках лікування було хірургічним і пацієнти продовжили лікування без корекції дози. Обстеження щодо уражень шкіри слід проводити відповідно до рекомендацій, наведених вище для плоскоклітинної карциноми шкіри. Інші злоякісні новоутворення З механізму дії, вемурафениб може викликати прогресування злоякісних новоутворень, асоційованих з мутаціями у гені RAS. Потрібно ретельно розглянути питання щодо очікуваної користі до можливого ризику застосування препарату у пацієнтів з раніше перенесеними або супутніми злоякісними новоутвореннями, асоційованими з мутаціями в гені RAS. Поразка печінки При застосуванні вемурафенібу зареєстровані випадки ураження печінки, включаючи тяжкі. На тлі прийому препарату Зелбораф можуть виникнути патологічні зміни лабораторних параметрів, що характеризують функції печінки. Перед початком прийому препарату необхідно оцінити активність "печінкових" ферментів (трансаміназ та лужної фосфатази), а також концентрацію білірубіну, а під час прийому препарату слід контролювати ці параметри щомісяця або частіше у разі виникнення клінічних симптомів. У разі виявлення патологічних змін лабораторних параметрів слід зменшити дозу, перервати або припинити прийом препарату (див. таблицю 1). Пацієнти з порушенням функції нирок Корекції стартової дози у пацієнтів з легким або середнім ступенем ниркової недостатності не потрібні. Недостатньо даних для визначення необхідності корекції дози у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності. Фотосенсибілізація У пацієнтів, які отримували препарат Зелбораф, були зареєстровані реакції фотосенсибілізації від легкого до тяжкого ступеня тяжкості. Усім пацієнтам під час прийому препарату Зелбораф слід уникати перебування на сонці. Пацієнтам, які приймають препарат, під час перебування на відкритому повітрі слід носити одяг, що захищає від сонця, та використовувати сонцезахисні засоби з УФА (ультрафіолетове випромінювання діапазону А) – та УФВ (ультрафіолетове випромінювання діапазону В) – фільтрами та бальзам для губ (сонцеза 30) захисту від сонячних опіків. При реакціях фотосенсибілізації 2 ступеня (непереносимість) та вище рекомендується змінити дозу препарату (див. таблицю 1). Вплив вемурафенібу на інші лікарські препарати Вемурафеніб може підвищувати експозицію лікарських препаратів, які переважно метаболізуються за участю ізоферменту CYP1А2, та знижувати експозицію препаратів, які переважно метаболізуються за участі ізоферменту CYP3A4, у тому числі пероральних контрацептивів. Необхідність корекції дози препаратів, що метаболізуються переважно за участю ізоферментів CYP1А2 та CYP3A4, слід оцінити до початку терапії препаратом Зелбораф® залежно від терапевтичного індексу препарату. При одночасному застосуванні препарату Зелбораф і варфарину слід бути обережним і брати до уваги MНО. Вплив лікарських засобів на вемурафеніб На фармакокінетичні параметри вемурафенібу можуть впливати препарати, що інгібують або впливають на Р-глікопротеїн (наприклад, верапаміл, кларитроміцин, циклоспорин, ритонавір, хінідин, дронедарон, аміодарон, ітраконазол, ранолазин). По можливості слід уникати одночасного застосування препарату Зелбораф з потужними індукторами Р-глікопротеїну, глюкуронування, ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцином, рифабутином, карбамазепіном, фенітоїном, звіробою продірявленим). З метою збереження ефективності препарату Зелбораф слід розглянути альтернативні варіанти лікування препаратами з меншим індукувальним потенціалом. Контрацепція у жінок та чоловіків Жінки репродуктивного віку та чоловіки повинні використовувати надійні методи контрацепції протягом усього курсу прийому препарату Зелбораф® та як мінімум протягом 6 місяців після припинення прийому препарату. Препарат Зелбораф може зменшувати ефективність гормональних контрацептивів, у зв'язку з чим рекомендується використовувати альтернативний або додатковий метод контрацепції. Знищення невикористаного препарату або препарату з терміном придатності, що минув, повинно проводитися відповідно до локальних вимог. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу препарату Зелбораф® на здатність до керування транспортними засобами та роботу з машинами та механізмами не проводилися. Пацієнтів слід попередити про можливий розвиток запаморочення, порушень з боку очей та стомлюваності, які можуть стати підставою для відмови від водіння.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: гозереліну ацетат 10,8 мг (у перерахунку на гозереліну-основу); допоміжні речовини: низькомолекулярний сополімер молочної та гліколевої кислот (95:5) та високомолекулярний сополімер молочної та гліколевої кислот (95:5) – до загальної маси 36 мг (співвідношення між низькомолекулярним та високомолекулярним сополімером – 3:1, за масою). По 3,6 мг або 10, 8 мг у шприці-аплікаторі із захисним механізмом (Система безпечного введення Safety Glide). Один шприц-аплікатор міститься в ламінований алюмінієвий конверт. Конверт із рухомо прикріпленим прапорцем-анотацією поміщається в картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиБілі або кремові циліндричні шматочки полімерного твердого матеріалу, вільного або практично вільного від видимих ​​включень.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб - гонадотропін-рилізинг гормону аналог.ФармакокінетикаВведення препарату Золадекс® 3,6 мг кожні чотири тижні або препарату Золадекс® 10,8 мг кожні 12 тижнів забезпечує підтримання ефективних концентрацій. Кумуляції у тканинах у своїй немає. Препарат Золадекс погано зв'язується з білком, і період напіввиведення його із сироватки крові становить 2-4 години у хворих з нормальною функцією нирок. Період напіввиведення збільшується у хворих із порушеннями ниркової функції. При щомісячному введенні препарату Золадекс 3,6 мг або препарату Золадекс 10,8 мг дана зміна не матиме значних наслідків, тому змінювати дозу для цих пацієнтів не потрібно. У хворих із печінковою недостатністю значних змін у фармакокінетиці не спостерігається.ФармакодинамікаЗоладекс® є синтетичним аналогом природного гонадотропін-рилізингу гормону (ГнРГ). При постійному застосуванні препарат Золадекс інгібує виділення гіпофізом лютеїнізуючого гормону (ЛГ), що веде до зниження концентрації тестостерону в сироватці крові у чоловіків та концентрації естрадіолу в сироватці крові у жінок. Цей ефект оборотний після відміни терапії. На початковій стадії препарат Золадекс®, подібно до інших агоністів ГнРГ, може викликати тимчасове збільшення концентрації тестостерону у сироватці крові у чоловіків та концентрації естрадіолу у сироватці крові у жінок. На ранніх стадіях терапії препаратом Золадекс у деяких жінок можуть відзначатися вагінальні кровотечі різної тривалості та інтенсивності. У чоловіків приблизно до 21 дня після введення першої капсули концентрація тестостерону знижується до кастраційних рівнів і продовжує залишатися зниженою при постійному лікуванні, яке проводиться кожні 28 днів у разі препарату Золадекс® 3,6 мг або кожні 3 місяці у разі препарату Золадекс® 10,8 мг. . Таке зниження концентрації тестостерону на фоні застосування препарату Золадекс® 3,6 мг у більшості хворих призводить до регресії пухлини передміхурової залози та до симптоматичного поліпшення. У жінок концентрація естрадіолу в сироватці також знижується приблизно до 21 дня після введення першої капсули препарату Золадекс® 3,6 мг і, при регулярному введенні препарату кожні 28 днів, залишається зниженою до рівня порівнянного з тим, що спостерігається у жінок у менопаузі. Дане зниження призводить до позитивного ефекту при гормонально-залежних формах раку молочної залози, ендометріозі, фібромах матки та придушенні розвитку фолікулів у яєчниках. Це також викликає стоншення ендометрію і є причиною виникнення аменореї у більшості пацієнток. Після введення препарату Золадекс® 10,8 мг концентрація естрадіолу у сироватці у жінок знижується протягом 4 тижнів після введення першої капсули та залишається зниженою до рівня порівнянного з тим, що спостерігається у жінок у менопаузі. При початковому застосуванні інших аналогів ГнРГ та переході на препарат Золадекс® 10,8 мг пригнічення рівня естрадіолу зберігається. Пригнічення рівня естрадіолу призводить до лікувального ефекту при ендометріозі та фібромах матки. Показано, що препарат Золадекс® 3,6 мг у комбінації з препаратами заліза викликає аменорею та підвищення рівня гемоглобіну та відповідних гематологічних параметрів у жінок з фібромами матки та супутньою анемією. На тлі прийому агоністів ГнРГ у жінок може мати місце настання менопаузи. Рідко у деяких жінок немає відновлення менструацій після закінчення терапії.Показання до застосуванняРак передміхурової залози; ендометріоз; Фіброми матки.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гозереліну чи інших аналогів ГнРГ; вагітність та лактація; дитячий вік. З обережністю: Особи чоловічої статі, схильні до особливого ризику виникнення непрохідності сечоводів або здавлення спинного мозку. При екстракорпоральному заплідненні у пацієнток із синдромом полікістозних яєчників.Побічна діяЧастота виникнення небажаних ефектів представлена ​​так: Часто (> 1/100, < 1/10); Нечасто (>1/1000, <1/100); Рідко (>1/10000, <1/1000); Дуже рідко (< 1/10 000), включаючи окремі повідомлення. - дуже рідко: пухлина гіпофіза; Неуточненої частоти: дегенерація фіброматозних вузлів у жінок із фібромою матки. З боку імунної системи: - Нечасто: реакції гіперчутливості; Рідко: анафілактичні реакції. З боку ендокринної системи – дуже рідко: крововилив у гіпофіз. Метаболічні порушення: Часто: порушення толерантності до глюкози. У чоловіків, які отримували агоністи ГнРГ, спостерігалося зниження толерантності до глюкози. Зниження толерантності до глюкози виявлялося розвитком цукрового діабету або погіршенням контролю за концентрацією глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом в анамнезі; Нечасто: гіперкальціємія (у жінок). З боку нервової системи та психічної сфери - Дуже часто: зниження лібідо, пов'язане з фармакологічною дією препарату і, в окремих випадках, що призводило до його відміни; Часто: зміна настрою (у жінок), депресія (у жінок), перепади настрою (у чоловіків), парестезія, здавлення спинного мозку (у чоловіків), біль голови (у жінок); Дуже рідко: психотичний розлад. З боку серцево-судинної системи - дуже часто: "припливи", пов'язані з фармакологічною дією препарату і, в окремих випадках, що призводили до його відміни; Часто інфаркт міокарда (у чоловіків); серцева недостатність (у чоловіків), ризик якої підвищується при одночасному застосуванні антиандрогенних препаратів. Зміни артеріального тиску, що виявляються зниженням артеріального тиску або підвищенням артеріального тиску. Ці зміни зазвичай транзиторні і дозволяються або в процесі терапії препаратом Золадекс, або після її припинення. В окремих випадках ці зміни вимагали медичного втручання, включаючи скасування препарату Золадекс®. З боку шкіри та підшкірної клітковини - Дуже часто: підвищена пітливість, пов'язана з фармакологічною дією препарату і, в окремих випадках, що призводила до його відміни; акне (у жінок), у більшості випадків, виникає протягом 1 місяця після початку терапії препаратом Золадекс®; Часто: алопеція (у жінок), як правило, незначна, у тому числі, у молодих пацієнток з доброякісними новоутвореннями; висип, в основному, незначно виражений, який часто дозволявся на тлі продовження терапії; Неуточнена частота: алопеція (у чоловіків), яка виявлялася як випадання волосся по всьому тілу внаслідок зниження концентрації андрогенів. З боку опорно-рухового апарату – часто: артралгія (у жінок), біль у кістках (у чоловіків). На початку лікування хворі на рак передміхурової залози часто можуть відчувати тимчасове посилення болю в кістках, що лікується симптоматично; Нечасто: Артралгія (у чоловіків). З боку сечостатевої системи - дуже часто: еректильна дисфункція (у чоловіків), сухість слизової оболонки піхви та збільшення розміру молочних залоз (у жінок); Часто: гінекомастія (у чоловіків); Нечасто: болючість грудних залоз (у чоловіків), обструкція сечоводів (у чоловіків); Рідко: кіста яєчника (у жінок), синдром гіперстимуляції яєчників (у жінок при спільному застосуванні з гонадотропінами); Неуточнена частота: вагінальна кровотеча (у жінок). Інші - Дуже часто: реакція у місці введення препарату (у жінок); Часто: реакція у місці введення препарату (у чоловіків); тимчасове посилення симптомів захворювання у пацієнток із раком молочної залози на початку терапії. Лабораторні дослідження – часто: зниження мінеральної щільності кісткової тканини, збільшення маси тіла. Постмаркетингове застосування На фоні застосування препарату Золадекс відмічені поодинокі випадки змін показників аналізу крові, порушення функції печінки, тромбоемболії легеневої артерії та інтерстиціальної пневмонії.Взаємодія з лікарськими засобамиНевідомо.Спосіб застосування та дозиДорослі чоловіки Препарат Золадекс® 10,8 мг підшкірно вводять у передню черевну стінку кожні 3 місяці. Дорослі жінки Препарат Золадекс® 10,8 мг підшкірно вводять у передню черевну стінку кожні 12 тижнів. Пацієнти похилого віку, пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю: корекція дози не потрібна.ПередозуванняДосвід передозування у людей обмежений. У разі ненавмисного введення препарату Золадекс перед терміном або у вищій дозі не відзначалося клінічно значущих небажаних явищ. Даних щодо передозування у людей немає. При передозуванні хворому слід призначити симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід з обережністю призначати препарат Золадекс® особам чоловічої статі, схильні до особливого ризику виникнення непрохідності сечоводів або здавлення спинного мозку. У цих пацієнтів слід ретельний моніторинг протягом першого місяця терапії. У тому випадку, якщо здавлення спинного мозку або ниркова недостатність, зумовлена ​​непрохідністю сечоводу, мають місце або розвиваються, слід призначати стандартне для даних ускладнень лікування. У жінок препарат Золадекс® 10,8 мг показаний тільки для лікування ендометріозу та фібром матки. Для жінок, які потребують лікування гозереліном за іншими показаннями, застосовують препарат Золадекс 3,6 мг. При використанні препарату Золадекс у жінок до відновлення менструацій повинні застосовуватись негормональні методи контрацепції. Як і при використанні інших аналогів ГнРГ, при застосуванні препарату Золадекс 3,6 мг у комбінації з гонадотропіном повідомлялося про рідкісні випадки розвитку синдрому гіперстимуляції яєчників (СГСЯ). Передбачається, що десенсибілізація, спричинена застосуванням препарату Золадекс® 3,6 мг, може призводити до деяких випадків до збільшення необхідної дози гонадотропіну. Необхідно ретельно моніторувати стимуляцію циклу, щоб виявити пацієнток із ризиком розвитку СГСЯ, оскільки вираженість та частота проявів синдрому може залежати від дозового режиму гонадотропіну. Введення хоріонічного гонадотропіну людини необхідно припинити, якщо це потрібно. Застосування агоністів ГнРГ у жінок може спричинити зниження мінеральної щільності кісткової тканини. Після закінчення лікування більшість жінок відбувається відновлення мінеральної щільності кісткової тканини. У пацієнток, які отримували препарат Золадекс® 3,6 мг для лікування ендометріозу, додавання гормонозамісної терапії (естрогенний та прогестагенний препарати щодня) знижувало втрату мінеральної щільності кісток та вазомоторні симптоми. В даний час немає досвіду застосування гормонозамісної терапії при лікуванні препаратом Золадекс 10,8 мг. Відновлення менструацій після закінчення лікування препаратом Золадекс у деяких хворих може відбуватися із затримкою. У поодиноких випадках у деяких жінок під час лікування аналогами ГнРГ може мати місце настання менопаузи без відновлення менструацій після закінчення терапії. Застосування препарату Золадекс може призводити до збільшення цервікальної резистентності, необхідно дотримуватися обережності при дилатації шийки матки. Немає даних про ефективність та безпеку терапії препаратом Золадекс® доброякісних гінекологічних захворювань тривалістю понад 6 місяців. Препарат Золадекс® 3,6 мг повинен застосовуватися при екстракорпоральному заплідненні лише під наглядом фахівця, який має досвід роботи у цій галузі. Рекомендується з обережністю застосовувати препарат Золадекс 3,6 мг при екстракорпоральному заплідненні у пацієнток із синдромом полікістозних яєчників, оскільки можлива стимуляція великої кількості фолікулів. За попередніми даними, застосування бісфосфонату в комбінації з агоністами ГнРГ у чоловіків сприяє зменшенню втрати мінеральної щільності кісткової тканини. У зв'язку з можливістю розвитку зниження толерантності до глюкози на фоні прийому агоністів ГнРГ у чоловіків рекомендується періодично контролювати вміст глюкози у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Немає відомостей про те, що препарат Золадекс призводить до погіршення цих видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: гозереліну ацетат 3,6 мг (у перерахунку на гозереліну-основу); допоміжні речовини: молочної та гліколевої кислот сополімер (50:50) – до загальної маси 18 мг. По 3,6 мг або 10, 8 мг у шприці-аплікаторі із захисним механізмом (Система безпечного введення Safety Glide). Один шприц-аплікатор міститься в ламінований алюмінієвий конверт. Конверт із рухомо прикріпленим прапорцем-анотацією поміщається в картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиБілі або кремові циліндричні шматочки полімерного твердого матеріалу, вільного або практично вільного від видимих ​​включень.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб - гонадотропін-рилізинг гормону аналог.ФармакокінетикаВведення препарату Золадекс® 3,6 мг кожні чотири тижні або препарату Золадекс® 10,8 мг кожні 12 тижнів забезпечує підтримання ефективних концентрацій. Кумуляції у тканинах у своїй немає. Препарат Золадекс погано зв'язується з білком, і період напіввиведення його із сироватки крові становить 2-4 години у хворих з нормальною функцією нирок. Період напіввиведення збільшується у хворих із порушеннями ниркової функції. При щомісячному введенні препарату Золадекс 3,6 мг або препарату Золадекс 10,8 мг дана зміна не матиме значних наслідків, тому змінювати дозу для цих пацієнтів не потрібно. У хворих із печінковою недостатністю значних змін у фармакокінетиці не спостерігається.ФармакодинамікаЗоладекс® є синтетичним аналогом природного гонадотропін-рилізингу гормону (ГнРГ). При постійному застосуванні препарат Золадекс інгібує виділення гіпофізом лютеїнізуючого гормону (ЛГ), що веде до зниження концентрації тестостерону в сироватці крові у чоловіків та концентрації естрадіолу в сироватці крові у жінок. Цей ефект оборотний після відміни терапії. На початковій стадії препарат Золадекс®, подібно до інших агоністів ГнРГ, може викликати тимчасове збільшення концентрації тестостерону у сироватці крові у чоловіків та концентрації естрадіолу у сироватці крові у жінок. На ранніх стадіях терапії препаратом Золадекс у деяких жінок можуть відзначатися вагінальні кровотечі різної тривалості та інтенсивності. У чоловіків приблизно до 21 дня після введення першої капсули концентрація тестостерону знижується до кастраційних рівнів і продовжує залишатися зниженою при постійному лікуванні, яке проводиться кожні 28 днів у разі препарату Золадекс® 3,6 мг або кожні 3 місяці у разі препарату Золадекс® 10,8 мг. . Таке зниження концентрації тестостерону на фоні застосування препарату Золадекс® 3,6 мг у більшості хворих призводить до регресії пухлини передміхурової залози та до симптоматичного поліпшення. У жінок концентрація естрадіолу в сироватці також знижується приблизно до 21 дня після введення першої капсули препарату Золадекс® 3,6 мг і, при регулярному введенні препарату кожні 28 днів, залишається зниженою до рівня порівнянного з тим, що спостерігається у жінок у менопаузі. Дане зниження призводить до позитивного ефекту при гормонально-залежних формах раку молочної залози, ендометріозі, фібромах матки та придушенні розвитку фолікулів у яєчниках. Це також викликає стоншення ендометрію і є причиною виникнення аменореї у більшості пацієнток. Після введення препарату Золадекс® 10,8 мг концентрація естрадіолу у сироватці у жінок знижується протягом 4 тижнів після введення першої капсули та залишається зниженою до рівня порівнянного з тим, що спостерігається у жінок у менопаузі. При початковому застосуванні інших аналогів ГнРГ та переході на препарат Золадекс® 10,8 мг пригнічення рівня естрадіолу зберігається. Пригнічення рівня естрадіолу призводить до лікувального ефекту при ендометріозі та фібромах матки. Показано, що препарат Золадекс® 3,6 мг у комбінації з препаратами заліза викликає аменорею та підвищення рівня гемоглобіну та відповідних гематологічних параметрів у жінок з фібромами матки та супутньою анемією. На тлі прийому агоністів ГнРГ у жінок може мати місце настання менопаузи. Рідко у деяких жінок немає відновлення менструацій після закінчення терапії.Показання до застосуванняРак передміхурової залози; рак молочної залози; ендометріоз; фіброми матки; для витончення ендометрію при планованих операціях на ендометрії; при екстракорпоральному заплідненні.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гозереліну чи інших аналогів ГнРГ; вагітність та лактація; дитячий вік. З обережністю: Особи чоловічої статі, схильні до особливого ризику виникнення непрохідності сечоводів або здавлення спинного мозку. При екстракорпоральному заплідненні у пацієнток із синдромом полікістозних яєчників.Побічна діяЧастота виникнення небажаних ефектів представлена ​​так: Часто (> 1/100, < 1/10); Нечасто (>1/1000, <1/100); Рідко (>1/10000, <1/1000); Дуже рідко (< 1/10 000), включаючи окремі повідомлення. - дуже рідко: пухлина гіпофіза; Неуточненої частоти: дегенерація фіброматозних вузлів у жінок із фібромою матки. З боку імунної системи: - Нечасто: реакції гіперчутливості; Рідко: анафілактичні реакції. З боку ендокринної системи – дуже рідко: крововилив у гіпофіз. Метаболічні порушення: Часто: порушення толерантності до глюкози. У чоловіків, які отримували агоністи ГнРГ, спостерігалося зниження толерантності до глюкози. Зниження толерантності до глюкози виявлялося розвитком цукрового діабету або погіршенням контролю за концентрацією глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом в анамнезі; Нечасто: гіперкальціємія (у жінок). З боку нервової системи та психічної сфери - Дуже часто: зниження лібідо, пов'язане з фармакологічною дією препарату і, в окремих випадках, що призводило до його відміни; Часто: зміна настрою (у жінок), депресія (у жінок), перепади настрою (у чоловіків), парестезія, здавлення спинного мозку (у чоловіків), біль голови (у жінок); Дуже рідко: психотичний розлад. З боку серцево-судинної системи - дуже часто: "припливи", пов'язані з фармакологічною дією препарату і, в окремих випадках, що призводили до його відміни; Часто інфаркт міокарда (у чоловіків); серцева недостатність (у чоловіків), ризик якої підвищується при одночасному застосуванні антиандрогенних препаратів. Зміни артеріального тиску, що виявляються зниженням артеріального тиску або підвищенням артеріального тиску. Ці зміни зазвичай транзиторні і дозволяються або в процесі терапії препаратом Золадекс, або після її припинення. В окремих випадках ці зміни вимагали медичного втручання, включаючи скасування препарату Золадекс®. З боку шкіри та підшкірної клітковини - Дуже часто: підвищена пітливість, пов'язана з фармакологічною дією препарату і, в окремих випадках, що призводила до його відміни; акне (у жінок), у більшості випадків, виникає протягом 1 місяця після початку терапії препаратом Золадекс®; Часто: алопеція (у жінок), як правило, незначна, у тому числі, у молодих пацієнток з доброякісними новоутвореннями; висип, в основному, незначно виражений, який часто дозволявся на тлі продовження терапії; Неуточнена частота: алопеція (у чоловіків), яка виявлялася як випадання волосся по всьому тілу внаслідок зниження концентрації андрогенів. З боку опорно-рухового апарату – часто: артралгія (у жінок), біль у кістках (у чоловіків). На початку лікування хворі на рак передміхурової залози часто можуть відчувати тимчасове посилення болю в кістках, що лікується симптоматично; Нечасто: Артралгія (у чоловіків). З боку сечостатевої системи - дуже часто: еректильна дисфункція (у чоловіків), сухість слизової оболонки піхви та збільшення розміру молочних залоз (у жінок); Часто: гінекомастія (у чоловіків); Нечасто: болючість грудних залоз (у чоловіків), обструкція сечоводів (у чоловіків); Рідко: кіста яєчника (у жінок), синдром гіперстимуляції яєчників (у жінок при спільному застосуванні з гонадотропінами); Неуточнена частота: вагінальна кровотеча (у жінок). Інші - Дуже часто: реакція у місці введення препарату (у жінок); Часто: реакція у місці введення препарату (у чоловіків); тимчасове посилення симптомів захворювання у пацієнток із раком молочної залози на початку терапії. Лабораторні дослідження – часто: зниження мінеральної щільності кісткової тканини, збільшення маси тіла. Постмаркетингове застосування На фоні застосування препарату Золадекс відмічені поодинокі випадки змін показників аналізу крові, порушення функції печінки, тромбоемболії легеневої артерії та інтерстиціальної пневмонії.Взаємодія з лікарськими засобамиНевідомо.Спосіб застосування та дозиДорослі Препарат Золадекс® 3,6 мг підшкірно вводять у передню черевну стінку кожні 28 днів: при злоякісних новоутвореннях тривалий час; при доброякісних гінекологічних захворюваннях трохи більше 6 місяців; Для стоншення ендометрію роблять дві ін'єкції з інтервалом в 4 тижні, при цьому абляцію матки рекомендується проводити в перші два тижні після введення другої дози. Екстракорпоральне запліднення Препарат Золадекс 3,6 мг застосовується для десенсибілізації гіпофізу. Десенсибілізація визначається концентрацією естрадіолу в сироватці крові. Як правило, необхідний рівень естрадіолу, який відповідає такому ранню фолікулярну фазу циклу (приблизно 150 пмоль/л), досягається між 7 і 21 днем. При настанні десенсибілізації починають стимуляцію суперовуляції (контрольована стимуляція яєчників) за допомогою гонадотропіну. Десенсибілізація гіпофізу, що викликається, при застосуванні депо агоніста ГнРГ може бути більш стійкою, що може призвести до підвищеної потреби в гонадотропіні. На відповідній стадії розвитку фолікула запровадження гонадотропіну припиняється і далі для індукції овуляції вводиться людський хоріонічний гонадотропін. Контроль за лікуванням,процедури вилучення ооциту та запліднення проводяться відповідно до встановленої практики даного лікувального закладу.ПередозуванняДосвід передозування у людей обмежений. У разі ненавмисного введення препарату Золадекс перед терміном або у вищій дозі не відзначалося клінічно значущих небажаних явищ. Даних щодо передозування у людей немає. При передозуванні хворому слід призначити симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід з обережністю призначати препарат Золадекс® особам чоловічої статі, схильні до особливого ризику виникнення непрохідності сечоводів або здавлення спинного мозку. У цих пацієнтів слід ретельний моніторинг протягом першого місяця терапії. У тому випадку, якщо здавлення спинного мозку або ниркова недостатність, зумовлена ​​непрохідністю сечоводу, мають місце або розвиваються, слід призначати стандартне для даних ускладнень лікування. У жінок препарат Золадекс® 10,8 мг показаний тільки для лікування ендометріозу та фібром матки. Для жінок, які потребують лікування гозереліном за іншими показаннями, застосовують препарат Золадекс 3,6 мг. При використанні препарату Золадекс у жінок до відновлення менструацій повинні застосовуватись негормональні методи контрацепції. Як і при використанні інших аналогів ГнРГ, при застосуванні препарату Золадекс 3,6 мг у комбінації з гонадотропіном повідомлялося про рідкісні випадки розвитку синдрому гіперстимуляції яєчників (СГСЯ). Передбачається, що десенсибілізація, спричинена застосуванням препарату Золадекс® 3,6 мг, може призводити до деяких випадків до збільшення необхідної дози гонадотропіну. Необхідно ретельно моніторувати стимуляцію циклу, щоб виявити пацієнток із ризиком розвитку СГСЯ, оскільки вираженість та частота проявів синдрому може залежати від дозового режиму гонадотропіну. Введення хоріонічного гонадотропіну людини необхідно припинити, якщо це потрібно. Застосування агоністів ГнРГ у жінок може спричинити зниження мінеральної щільності кісткової тканини. Після закінчення лікування більшість жінок відбувається відновлення мінеральної щільності кісткової тканини. У пацієнток, які отримували препарат Золадекс® 3,6 мг для лікування ендометріозу, додавання гормонозамісної терапії (естрогенний та прогестагенний препарати щодня) знижувало втрату мінеральної щільності кісток та вазомоторні симптоми. В даний час немає досвіду застосування гормонозамісної терапії при лікуванні препаратом Золадекс 10,8 мг. Відновлення менструацій після закінчення лікування препаратом Золадекс у деяких хворих може відбуватися із затримкою. У поодиноких випадках у деяких жінок під час лікування аналогами ГнРГ може мати місце настання менопаузи без відновлення менструацій після закінчення терапії. Застосування препарату Золадекс може призводити до збільшення цервікальної резистентності, необхідно дотримуватися обережності при дилатації шийки матки. Немає даних про ефективність та безпеку терапії препаратом Золадекс® доброякісних гінекологічних захворювань тривалістю понад 6 місяців. Препарат Золадекс® 3,6 мг повинен застосовуватися при екстракорпоральному заплідненні лише під наглядом фахівця, який має досвід роботи у цій галузі. Рекомендується з обережністю застосовувати препарат Золадекс 3,6 мг при екстракорпоральному заплідненні у пацієнток із синдромом полікістозних яєчників, оскільки можлива стимуляція великої кількості фолікулів. За попередніми даними, застосування бісфосфонату в комбінації з агоністами ГнРГ у чоловіків сприяє зменшенню втрати мінеральної щільності кісткової тканини. У зв'язку з можливістю розвитку зниження толерантності до глюкози на фоні прийому агоністів ГнРГ у чоловіків рекомендується періодично контролювати вміст глюкози у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Немає відомостей про те, що препарат Золадекс призводить до погіршення цих видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему