Гипогликемические средства Со скидкой

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить: Активні речовини: глімепірид – 2 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон 25 000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, індигокармін (Е132).ФармакокінетикаПри порівнянні даних, отриманих при одноразовому та багаторазовому (1 раз/добу) прийомі глімепіриду, не виявлено достовірних відмінностей фармакокінетичних параметрів, а їхня варіабельність між різними пацієнтами була дуже низькою. Значне накопичення препарату відсутнє. Всмоктування При багаторазовому прийомі препарату внутрішньо у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2,5 години та становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax глімепіриду у плазмі крові, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі біодоступність глімепіриду становить 100%. Прийом їжі не істотно впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерні дуже низький Vd (близько 8,8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид виділяється з грудним молоком та проникає через плацентарний бар'єр. Метаболізм Глімепірид метаболізується в печінці (головним чином за участю ізоферменту CYP2C9) з утворенням 2 метаболітів - гідроксильованого та карбоксильованого похідних, які виявляються у сечі та у калі. Виведення T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно 5-8 годин. Після прийому глімепіриду у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Після одноразового вживання 58% глімепіриду виводиться нирками і 35% - через кишечник. Незмінена активна речовина у сечі не виявляється. T1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили відповідно близько 3-5 год та 5-6 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетичні параметри подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином завдяки стимуляції вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності β-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом, глімепірид у низьких дозах викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на β-клітинних мембранах. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон, який знаходиться в мембранах β-клітин підшлункової залози. Ця взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію β-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації β-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження внутрішньо клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид пригнічує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який пригнічує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням ЦОГ, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує рівень малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом можна досягати достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. Більше того, у клінічному дослідженні у 12 із 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 4-79 мл/хв) також було досягнуто достатнього метаболічного контролю. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із цих препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при прийомі глімепіриду в максимальних дозах може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. За результатами двох досліджень при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні лише одного інсуліну. Однак при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або інсуліном).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; тяжкі порушення функції печінки (відсутність клінічного досвіду застосування); тяжкі порушення функції нирок, зокрема. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (відсутність клінічного досвіду застосування); вагітність; лактація (грудне вигодовування); дитячий вік (відсутність клінічного досвіду застосування); рідкі спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості). З обережністю слід застосовувати препарат у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії (може бути потрібна корекція дози глімепіриду або всієї терапії); при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти та часу їди, збільшення або зменшення фізичної активності); при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при порушеннях всмоктування їжі та лікарських засобів із ШКТ (кишкова непрохідність, парез кишечника).Вагітність та лактаціяАмарил протипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію. Встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком. У період лактації слід перевести жінку на інсулін або припинити вигодовування груддю.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія, яка, як і при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини, може бути тривалою. Симптоми гіпоглікемії - головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми, сонливість, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги, пильності та швидкості реакцій, депресія, сплутаність свідомості, мовні розлади, афазія, зорові розлади , сенсорні порушення, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість або непритомність аж до коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього можуть виникати прояви адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію, такі як поява холодного липкого поту, занепокоєння, тахікардія, гіпертензія артеріальна, стенокардія,серцебиття та порушення серцевого ритму. Клінічна картина тяжкої гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Симптоми гіпоглікемії майже завжди зникають після її усунення. З боку органу зору: можливі (особливо на початку лікування) транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози у крові. Їх причиною є тимчасова зміна набухання кришталиків, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталиків. З боку травної системи: рідко – нудота, блювання, відчуття тяжкості або переповнення в епігастрії, біль у животі, діарея; в окремих випадках - гепатит, підвищення активності печінкових ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть зазнати зворотного розвитку при відміні препарату. З боку системи кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; в окремих випадках - лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів < 10 000/мкл та тромбоцитопенічній пурпурі (частота невідома). Алергічні реакції: рідко - алергічні та псевдоалергічні реакції, такі як свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. Такі реакції майже завжди носять легку форму, однак можуть перейти у важкі реакції з задишкою, різким зниженням АТ, які іноді прогресують до анафілактичного шоку; в окремих випадках – алергічний васкуліт. Інші: в окремих випадках – гіпонатріємія, фотосенсибілізація. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиГлімепірид метаболізується за участю ізоферменту CYP2C9, що слід враховувати при одночасному застосуванні препарату з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9. Потенціювання гіпоглікемічної дії і в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні препарату Амарил з одним з наступних препаратів: інсулін, інші гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, інгібітори АПФ, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, хлорамфенікол , дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, флуконазол, ПАСК, пентоксифілін (високі парентеральні дози), фенілбутазон, азапропазон, оксиєнцин, оксифен, , трофосфамід. Зменшення гіпоглікемічної дії та пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові можливе при поєднанні з одним з наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діазоксид, діуретики, симпатоміметичні засоби (в т.ч. епінефрін), глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні ), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестагени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, йодовмісні гормони щитовидної залози. Блокатори гістамінових Н2-рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін здатні як посилювати, так і зменшувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або відсутні. На тлі прийому глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 години до прийому внутрішньо колесевелама будь-якої взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама.Спосіб застосування та дозиЯк правило, доза препарату Амарил визначається цільовою концентрацією глюкози у крові. Препарат слід застосовувати у мінімальній дозі, достатньої для досягнення необхідного метаболічного контролю. Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно визначати рівень глюкози у крові. Крім цього, рекомендується регулярний контроль за рівнем глікозильованого гемоглобіну. Порушення прийому препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, не слід заповнювати шляхом наступного прийому препарату в вищій дозі. Лікар повинен заздалегідь проінструктувати пацієнта про дії, які слід зробити при помилках у прийомі препарату Амарил (зокрема при пропусканні прийому чергової дози або при пропусканні їжі), або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат. Таблетки препарату Амарил слід приймати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 1/2 склянки). При необхідності таблетки препарату Амарил можуть бути розділені вздовж ризику на рівні частини. Початкова доза препарату Амарил становить 1 мг 1 раз на добу. При необхідності добова доза може бути поступово збільшена (з інтервалами в 1-2 тижні) під регулярним контролем вмісту глюкози в крові та в наступному порядку: 1 мг-2 мг-3 мг-4 мг-6 мг (-8 мг) на добу . У пацієнтів із добре контрольованим цукровим діабетом 2 типу щоденна доза препарату становить, як правило, 1-4 мг. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів. Час прийому препарату Амарил та розподіл доз протягом дня лікар визначає з урахуванням способу життя хворого (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень). Добову дозу призначають один прийом, як правило, безпосередньо перед повноцінним сніданком або, якщо добова доза не була прийнята, безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток препарату Амарил не пропускати їжу. Т.к. Поліпшення метаболічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, під час лікування можливе зниження потреби в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно зменшити дозу або припинити прийом препарату Амарил. Стани, за яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду: зниження маси тіла; зміни способу життя (зміна дієти, часу їди, кількості фізичних навантажень); виникнення інших факторів, що призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії. Лікування глімепірид зазвичай проводиться тривало. Переведення пацієнта з прийому іншого перорального гіпоглікемічного препарату на прийом препарату Амарил Не існує точного співвідношення між дозами Амарилу та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні таких препаратів на Амарил рекомендована початкова добова доза останнього становить 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на Амарил з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно з урахуванням реакції на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно враховувати інтенсивність та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може знадобитися переривання лікування, щоб уникнути адитивного ефекту, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Застосування у комбінації з метформіном У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду або метформіну в максимальних добових дозах може розпочатися лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому лікування, що проводилося раніше, або глімепіридом або метформіном триває в тих же дозах, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня метаболічного контролю, аж до максимальної добової дози. Комбіновану терапію слід розпочинати під суворим медичним наглядом. Застосування у комбінації з інсуліном Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду у максимальній добовій дозі може бути одночасно призначений інсулін. І тут остання, призначена хворому доза глімепіриду, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, що поступово підвищують під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування проводиться під ретельним медичним наглядом. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів з нирковою недостатністю обмежені. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів із печінковою недостатністю обмежені.ПередозуванняСимптоми: при гострому передозуванні, а також тривалому лікуванні глімепіридом у надмірно високих дозах можливий розвиток тяжкого загрозливого життя гіпоглікемії. Лікування: гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або шматочка цукру, солодкого фруктового соку чи чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт перебуває поза небезпекою, пацієнту необхідне ретельне медичне спостереження. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитися після початкового відновлення концентрації глюкози у крові. Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть як запобіжний засіб. Значне передозування та тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення, є невідкладними медичними станами та потребують негайного лікування та госпіталізації. При втраті свідомості необхідно внутрішньовенне введення концентрованого розчину декстрози (глюкози) (для дорослих, починаючи з 40 мл 20% розчину). В якості альтернативи дорослим можна ввести внутрішньовенно, підшкірно або внутрішньом'язово глюкагон, наприклад, у дозі 0,5-1 мг. При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату Амарил® немовлятами або дітьми молодшого віку слід ретельно коригувати дозу декстрози, щоб уникнути можливості виникнення небезпечної гіперглікемії; Введення декстрози слід проводити під постійним контролем концентрації глюкози у крові. При передозуванні препарату Амарил може знадобитися проведення промивання шлунка та прийом активованого вугілля. Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові обов'язково необхідно проведення внутрішньовенної інфузії розчину декстрози в нижчій концентрації для запобігання відновленню гіпоглікемії. Концентрацію глюкози в крові у таких пацієнтів слід постійно контролювати протягом 24 годин. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження рівня глюкози в крові може зберігатися протягом декількох днів. Як тільки виявлено передозування, необхідно терміново повідомити про це лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливе погіршення метаболічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, тому для підтримки адекватного метаболічного контролю може знадобитися тимчасове переведення на інсулінотерапію. У перші тижні лікування можливе підвищення ризику розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного контролю концентрації глюкози у крові. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки (у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки показано переведення на інсулінотерапію принаймні до досягнення метаболічного контролю); передозування глімепіриду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких лікарських засобів; прийом глімепіриду за відсутності показань для його прийому. Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких відноситься і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні глімепіриду, переважно застосовувати гіпоглікемічні засоби, не є. У разі наявності перелічених вище факторів ризику розвитку гіпоглікемії, а також при виникненні інтеркурентних захворювань під час лікування або зміні способу життя пацієнта може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Симптоми гіпоглікемії, що виникають внаслідок адренергічної контррегуляції організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутні при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з порушеннями з боку вегетативної нервової системи або у пацієнтів, які отримують бета-адренодинатори, , гуанетидин та інші симпатолітичні засоби. Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі вуглеводів, що швидко засвоюються (глюкози або сахарози). Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне усунення гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатись під постійним наглядом. При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібне негайне лікування та спостереження лікаря, а в деяких випадках – госпіталізація пацієнта. Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). Такі побічні ефекти як тяжка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність можуть становити загрозу для життя, тому в разі розвитку подібних реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря, припинити прийом препарату і не відновлювати прийом без рекомендації лікаря . Використання у педіатрії Дані щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей відсутні. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги На початку лікування, після зміни лікування або при нерегулярному прийомі глімепіриду може відзначатись обумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить: Активні речовини: глімепірид – 2 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон 25 000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, індигокармін (Е132).ФармакокінетикаПри порівнянні даних, отриманих при одноразовому та багаторазовому (1 раз/добу) прийомі глімепіриду, не виявлено достовірних відмінностей фармакокінетичних параметрів, а їхня варіабельність між різними пацієнтами була дуже низькою. Значне накопичення препарату відсутнє. Всмоктування При багаторазовому прийомі препарату внутрішньо у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2,5 години та становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax глімепіриду у плазмі крові, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі біодоступність глімепіриду становить 100%. Прийом їжі не істотно впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерні дуже низький Vd (близько 8,8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид виділяється з грудним молоком та проникає через плацентарний бар'єр. Метаболізм Глімепірид метаболізується в печінці (головним чином за участю ізоферменту CYP2C9) з утворенням 2 метаболітів - гідроксильованого та карбоксильованого похідних, які виявляються у сечі та у калі. Виведення T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно 5-8 годин. Після прийому глімепіриду у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Після одноразового вживання 58% глімепіриду виводиться нирками і 35% - через кишечник. Незмінена активна речовина у сечі не виявляється. T1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили відповідно близько 3-5 год та 5-6 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетичні параметри подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином завдяки стимуляції вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності β-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом, глімепірид у низьких дозах викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на β-клітинних мембранах. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон, який знаходиться в мембранах β-клітин підшлункової залози. Ця взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію β-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації β-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження внутрішньо клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид пригнічує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який пригнічує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням ЦОГ, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує рівень малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом можна досягати достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. Більше того, у клінічному дослідженні у 12 із 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 4-79 мл/хв) також було досягнуто достатнього метаболічного контролю. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із цих препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при прийомі глімепіриду в максимальних дозах може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. За результатами двох досліджень при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні лише одного інсуліну. Однак при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або інсуліном).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; тяжкі порушення функції печінки (відсутність клінічного досвіду застосування); тяжкі порушення функції нирок, зокрема. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (відсутність клінічного досвіду застосування); вагітність; лактація (грудне вигодовування); дитячий вік (відсутність клінічного досвіду застосування); рідкі спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості). З обережністю слід застосовувати препарат у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії (може бути потрібна корекція дози глімепіриду або всієї терапії); при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти та часу їди, збільшення або зменшення фізичної активності); при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при порушеннях всмоктування їжі та лікарських засобів із ШКТ (кишкова непрохідність, парез кишечника).Вагітність та лактаціяАмарил протипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію. Встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком. У період лактації слід перевести жінку на інсулін або припинити вигодовування груддю.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія, яка, як і при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини, може бути тривалою. Симптоми гіпоглікемії - головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми, сонливість, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги, пильності та швидкості реакцій, депресія, сплутаність свідомості, мовні розлади, афазія, зорові розлади , сенсорні порушення, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість або непритомність аж до коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього можуть виникати прояви адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію, такі як поява холодного липкого поту, занепокоєння, тахікардія, гіпертензія артеріальна, стенокардія,серцебиття та порушення серцевого ритму. Клінічна картина тяжкої гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Симптоми гіпоглікемії майже завжди зникають після її усунення. З боку органу зору: можливі (особливо на початку лікування) транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози у крові. Їх причиною є тимчасова зміна набухання кришталиків, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталиків. З боку травної системи: рідко – нудота, блювання, відчуття тяжкості або переповнення в епігастрії, біль у животі, діарея; в окремих випадках - гепатит, підвищення активності печінкових ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть зазнати зворотного розвитку при відміні препарату. З боку системи кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; в окремих випадках - лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів < 10 000/мкл та тромбоцитопенічній пурпурі (частота невідома). Алергічні реакції: рідко - алергічні та псевдоалергічні реакції, такі як свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. Такі реакції майже завжди носять легку форму, однак можуть перейти у важкі реакції з задишкою, різким зниженням АТ, які іноді прогресують до анафілактичного шоку; в окремих випадках – алергічний васкуліт. Інші: в окремих випадках – гіпонатріємія, фотосенсибілізація. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиГлімепірид метаболізується за участю ізоферменту CYP2C9, що слід враховувати при одночасному застосуванні препарату з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9. Потенціювання гіпоглікемічної дії і в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні препарату Амарил з одним з наступних препаратів: інсулін, інші гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, інгібітори АПФ, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, хлорамфенікол , дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, флуконазол, ПАСК, пентоксифілін (високі парентеральні дози), фенілбутазон, азапропазон, оксиєнцин, оксифен, , трофосфамід. Зменшення гіпоглікемічної дії та пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові можливе при поєднанні з одним з наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діазоксид, діуретики, симпатоміметичні засоби (в т.ч. епінефрін), глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні ), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестагени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, йодовмісні гормони щитовидної залози. Блокатори гістамінових Н2-рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін здатні як посилювати, так і зменшувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або відсутні. На тлі прийому глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 години до прийому внутрішньо колесевелама будь-якої взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама.Спосіб застосування та дозиЯк правило, доза препарату Амарил визначається цільовою концентрацією глюкози у крові. Препарат слід застосовувати у мінімальній дозі, достатньої для досягнення необхідного метаболічного контролю. Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно визначати рівень глюкози у крові. Крім цього, рекомендується регулярний контроль за рівнем глікозильованого гемоглобіну. Порушення прийому препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, не слід заповнювати шляхом наступного прийому препарату в вищій дозі. Лікар повинен заздалегідь проінструктувати пацієнта про дії, які слід зробити при помилках у прийомі препарату Амарил (зокрема при пропусканні прийому чергової дози або при пропусканні їжі), або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат. Таблетки препарату Амарил слід приймати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 1/2 склянки). При необхідності таблетки препарату Амарил можуть бути розділені вздовж ризику на рівні частини. Початкова доза препарату Амарил становить 1 мг 1 раз на добу. При необхідності добова доза може бути поступово збільшена (з інтервалами в 1-2 тижні) під регулярним контролем вмісту глюкози в крові та в наступному порядку: 1 мг-2 мг-3 мг-4 мг-6 мг (-8 мг) на добу . У пацієнтів із добре контрольованим цукровим діабетом 2 типу щоденна доза препарату становить, як правило, 1-4 мг. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів. Час прийому препарату Амарил та розподіл доз протягом дня лікар визначає з урахуванням способу життя хворого (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень). Добову дозу призначають один прийом, як правило, безпосередньо перед повноцінним сніданком або, якщо добова доза не була прийнята, безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток препарату Амарил не пропускати їжу. Т.к. Поліпшення метаболічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, під час лікування можливе зниження потреби в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно зменшити дозу або припинити прийом препарату Амарил. Стани, за яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду: зниження маси тіла; зміни способу життя (зміна дієти, часу їди, кількості фізичних навантажень); виникнення інших факторів, що призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії. Лікування глімепірид зазвичай проводиться тривало. Переведення пацієнта з прийому іншого перорального гіпоглікемічного препарату на прийом препарату Амарил Не існує точного співвідношення між дозами Амарилу та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні таких препаратів на Амарил рекомендована початкова добова доза останнього становить 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на Амарил з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно з урахуванням реакції на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно враховувати інтенсивність та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може знадобитися переривання лікування, щоб уникнути адитивного ефекту, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Застосування у комбінації з метформіном У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду або метформіну в максимальних добових дозах може розпочатися лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому лікування, що проводилося раніше, або глімепіридом або метформіном триває в тих же дозах, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня метаболічного контролю, аж до максимальної добової дози. Комбіновану терапію слід розпочинати під суворим медичним наглядом. Застосування у комбінації з інсуліном Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду у максимальній добовій дозі може бути одночасно призначений інсулін. І тут остання, призначена хворому доза глімепіриду, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, що поступово підвищують під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування проводиться під ретельним медичним наглядом. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів з нирковою недостатністю обмежені. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів із печінковою недостатністю обмежені.ПередозуванняСимптоми: при гострому передозуванні, а також тривалому лікуванні глімепіридом у надмірно високих дозах можливий розвиток тяжкого загрозливого життя гіпоглікемії. Лікування: гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або шматочка цукру, солодкого фруктового соку чи чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт перебуває поза небезпекою, пацієнту необхідне ретельне медичне спостереження. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитися після початкового відновлення концентрації глюкози у крові. Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть як запобіжний засіб. Значне передозування та тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення, є невідкладними медичними станами та потребують негайного лікування та госпіталізації. При втраті свідомості необхідно внутрішньовенне введення концентрованого розчину декстрози (глюкози) (для дорослих, починаючи з 40 мл 20% розчину). В якості альтернативи дорослим можна ввести внутрішньовенно, підшкірно або внутрішньом'язово глюкагон, наприклад, у дозі 0,5-1 мг. При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату Амарил® немовлятами або дітьми молодшого віку слід ретельно коригувати дозу декстрози, щоб уникнути можливості виникнення небезпечної гіперглікемії; Введення декстрози слід проводити під постійним контролем концентрації глюкози у крові. При передозуванні препарату Амарил може знадобитися проведення промивання шлунка та прийом активованого вугілля. Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові обов'язково необхідно проведення внутрішньовенної інфузії розчину декстрози в нижчій концентрації для запобігання відновленню гіпоглікемії. Концентрацію глюкози в крові у таких пацієнтів слід постійно контролювати протягом 24 годин. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження рівня глюкози в крові може зберігатися протягом декількох днів. Як тільки виявлено передозування, необхідно терміново повідомити про це лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливе погіршення метаболічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, тому для підтримки адекватного метаболічного контролю може знадобитися тимчасове переведення на інсулінотерапію. У перші тижні лікування можливе підвищення ризику розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного контролю концентрації глюкози у крові. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки (у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки показано переведення на інсулінотерапію принаймні до досягнення метаболічного контролю); передозування глімепіриду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких лікарських засобів; прийом глімепіриду за відсутності показань для його прийому. Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких відноситься і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні глімепіриду, переважно застосовувати гіпоглікемічні засоби, не є. У разі наявності перелічених вище факторів ризику розвитку гіпоглікемії, а також при виникненні інтеркурентних захворювань під час лікування або зміні способу життя пацієнта може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Симптоми гіпоглікемії, що виникають внаслідок адренергічної контррегуляції організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутні при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з порушеннями з боку вегетативної нервової системи або у пацієнтів, які отримують бета-адренодинатори, , гуанетидин та інші симпатолітичні засоби. Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі вуглеводів, що швидко засвоюються (глюкози або сахарози). Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне усунення гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатись під постійним наглядом. При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібне негайне лікування та спостереження лікаря, а в деяких випадках – госпіталізація пацієнта. Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). Такі побічні ефекти як тяжка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність можуть становити загрозу для життя, тому в разі розвитку подібних реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря, припинити прийом препарату і не відновлювати прийом без рекомендації лікаря . Використання у педіатрії Дані щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей відсутні. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги На початку лікування, після зміни лікування або при нерегулярному прийомі глімепіриду може відзначатись обумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить: Активні речовини: глімепірид – 3 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон 25 000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, індигокармін (Е132).ФармакокінетикаПри порівнянні даних, отриманих при одноразовому та багаторазовому (1 раз/добу) прийомі глімепіриду, не виявлено достовірних відмінностей фармакокінетичних параметрів, а їхня варіабельність між різними пацієнтами була дуже низькою. Значне накопичення препарату відсутнє. Всмоктування При багаторазовому прийомі препарату внутрішньо у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2,5 години та становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax глімепіриду у плазмі крові, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі біодоступність глімепіриду становить 100%. Прийом їжі не істотно впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерні дуже низький Vd (близько 8,8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид виділяється з грудним молоком та проникає через плацентарний бар'єр. Метаболізм Глімепірид метаболізується в печінці (головним чином за участю ізоферменту CYP2C9) з утворенням 2 метаболітів - гідроксильованого та карбоксильованого похідних, які виявляються у сечі та у калі. Виведення T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно 5-8 годин. Після прийому глімепіриду у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Після одноразового вживання 58% глімепіриду виводиться нирками і 35% - через кишечник. Незмінена активна речовина у сечі не виявляється. T1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили відповідно близько 3-5 год та 5-6 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетичні параметри подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином завдяки стимуляції вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності β-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом, глімепірид у низьких дозах викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на β-клітинних мембранах. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон, який знаходиться в мембранах β-клітин підшлункової залози. Ця взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію β-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації β-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження внутрішньо клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид пригнічує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який пригнічує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням ЦОГ, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує рівень малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом можна досягати достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. Більше того, у клінічному дослідженні у 12 із 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 4-79 мл/хв) також було досягнуто достатнього метаболічного контролю. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із цих препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при прийомі глімепіриду в максимальних дозах може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. За результатами двох досліджень при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні лише одного інсуліну. Однак при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або інсуліном).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; тяжкі порушення функції печінки (відсутність клінічного досвіду застосування); тяжкі порушення функції нирок, зокрема. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (відсутність клінічного досвіду застосування); вагітність; лактація (грудне вигодовування); дитячий вік (відсутність клінічного досвіду застосування); рідкі спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості). З обережністю слід застосовувати препарат у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії (може бути потрібна корекція дози глімепіриду або всієї терапії); при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти та часу їди, збільшення або зменшення фізичної активності); при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при порушеннях всмоктування їжі та лікарських засобів із ШКТ (кишкова непрохідність, парез кишечника).Вагітність та лактаціяАмарил протипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію. Встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком. У період лактації слід перевести жінку на інсулін або припинити вигодовування груддю.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія, яка, як і при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини, може бути тривалою. Симптоми гіпоглікемії - головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми, сонливість, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги, пильності та швидкості реакцій, депресія, сплутаність свідомості, мовні розлади, афазія, зорові розлади , сенсорні порушення, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість або непритомність аж до коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього можуть виникати прояви адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію, такі як поява холодного липкого поту, занепокоєння, тахікардія, гіпертензія артеріальна, стенокардія,серцебиття та порушення серцевого ритму. Клінічна картина тяжкої гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Симптоми гіпоглікемії майже завжди зникають після її усунення. З боку органу зору: можливі (особливо на початку лікування) транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози у крові. Їх причиною є тимчасова зміна набухання кришталиків, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталиків. З боку травної системи: рідко – нудота, блювання, відчуття тяжкості або переповнення в епігастрії, біль у животі, діарея; в окремих випадках - гепатит, підвищення активності печінкових ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть зазнати зворотного розвитку при відміні препарату. З боку системи кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; в окремих випадках - лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів < 10 000/мкл та тромбоцитопенічній пурпурі (частота невідома). Алергічні реакції: рідко - алергічні та псевдоалергічні реакції, такі як свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. Такі реакції майже завжди носять легку форму, однак можуть перейти у важкі реакції з задишкою, різким зниженням АТ, які іноді прогресують до анафілактичного шоку; в окремих випадках – алергічний васкуліт. Інші: в окремих випадках – гіпонатріємія, фотосенсибілізація. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиГлімепірид метаболізується за участю ізоферменту CYP2C9, що слід враховувати при одночасному застосуванні препарату з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9. Потенціювання гіпоглікемічної дії і в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні препарату Амарил з одним з наступних препаратів: інсулін, інші гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, інгібітори АПФ, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, хлорамфенікол , дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, флуконазол, ПАСК, пентоксифілін (високі парентеральні дози), фенілбутазон, азапропазон, оксиєнцин, оксифен, , трофосфамід. Зменшення гіпоглікемічної дії та пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові можливе при поєднанні з одним з наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діазоксид, діуретики, симпатоміметичні засоби (в т.ч. епінефрін), глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні ), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестагени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, йодовмісні гормони щитовидної залози. Блокатори гістамінових Н2-рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін здатні як посилювати, так і зменшувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або відсутні. На тлі прийому глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 години до прийому внутрішньо колесевелама будь-якої взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама.Спосіб застосування та дозиЯк правило, доза препарату Амарил визначається цільовою концентрацією глюкози у крові. Препарат слід застосовувати у мінімальній дозі, достатньої для досягнення необхідного метаболічного контролю. Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно визначати рівень глюкози у крові. Крім цього, рекомендується регулярний контроль за рівнем глікозильованого гемоглобіну. Порушення прийому препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, не слід заповнювати шляхом наступного прийому препарату в вищій дозі. Лікар повинен заздалегідь проінструктувати пацієнта про дії, які слід зробити при помилках у прийомі препарату Амарил (зокрема при пропусканні прийому чергової дози або при пропусканні їжі), або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат. Таблетки препарату Амарил слід приймати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 1/2 склянки). При необхідності таблетки препарату Амарил можуть бути розділені вздовж ризику на рівні частини. Початкова доза препарату Амарил становить 1 мг 1 раз на добу. При необхідності добова доза може бути поступово збільшена (з інтервалами в 1-2 тижні) під регулярним контролем вмісту глюкози в крові та в наступному порядку: 1 мг-2 мг-3 мг-4 мг-6 мг (-8 мг) на добу . У пацієнтів із добре контрольованим цукровим діабетом 2 типу щоденна доза препарату становить, як правило, 1-4 мг. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів. Час прийому препарату Амарил та розподіл доз протягом дня лікар визначає з урахуванням способу життя хворого (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень). Добову дозу призначають один прийом, як правило, безпосередньо перед повноцінним сніданком або, якщо добова доза не була прийнята, безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток препарату Амарил не пропускати їжу. Т.к. Поліпшення метаболічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, під час лікування можливе зниження потреби в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно зменшити дозу або припинити прийом препарату Амарил. Стани, за яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду: зниження маси тіла; зміни способу життя (зміна дієти, часу їди, кількості фізичних навантажень); виникнення інших факторів, що призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії. Лікування глімепірид зазвичай проводиться тривало. Переведення пацієнта з прийому іншого перорального гіпоглікемічного препарату на прийом препарату Амарил Не існує точного співвідношення між дозами Амарилу та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні таких препаратів на Амарил рекомендована початкова добова доза останнього становить 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на Амарил з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно з урахуванням реакції на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно враховувати інтенсивність та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може знадобитися переривання лікування, щоб уникнути адитивного ефекту, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Застосування у комбінації з метформіном У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду або метформіну в максимальних добових дозах може розпочатися лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому лікування, що проводилося раніше, або глімепіридом або метформіном триває в тих же дозах, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня метаболічного контролю, аж до максимальної добової дози. Комбіновану терапію слід розпочинати під суворим медичним наглядом. Застосування у комбінації з інсуліном Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду у максимальній добовій дозі може бути одночасно призначений інсулін. І тут остання, призначена хворому доза глімепіриду, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, що поступово підвищують під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування проводиться під ретельним медичним наглядом. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів з нирковою недостатністю обмежені. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів із печінковою недостатністю обмежені.ПередозуванняСимптоми: при гострому передозуванні, а також тривалому лікуванні глімепіридом у надмірно високих дозах можливий розвиток тяжкого загрозливого життя гіпоглікемії. Лікування: гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або шматочка цукру, солодкого фруктового соку чи чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт перебуває поза небезпекою, пацієнту необхідне ретельне медичне спостереження. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитися після початкового відновлення концентрації глюкози у крові. Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть як запобіжний засіб. Значне передозування та тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення, є невідкладними медичними станами та потребують негайного лікування та госпіталізації. При втраті свідомості необхідно внутрішньовенне введення концентрованого розчину декстрози (глюкози) (для дорослих, починаючи з 40 мл 20% розчину). В якості альтернативи дорослим можна ввести внутрішньовенно, підшкірно або внутрішньом'язово глюкагон, наприклад, у дозі 0,5-1 мг. При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату Амарил® немовлятами або дітьми молодшого віку слід ретельно коригувати дозу декстрози, щоб уникнути можливості виникнення небезпечної гіперглікемії; Введення декстрози слід проводити під постійним контролем концентрації глюкози у крові. При передозуванні препарату Амарил може знадобитися проведення промивання шлунка та прийом активованого вугілля. Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові обов'язково необхідно проведення внутрішньовенної інфузії розчину декстрози в нижчій концентрації для запобігання відновленню гіпоглікемії. Концентрацію глюкози в крові у таких пацієнтів слід постійно контролювати протягом 24 годин. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження рівня глюкози в крові може зберігатися протягом декількох днів. Як тільки виявлено передозування, необхідно терміново повідомити про це лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливе погіршення метаболічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, тому для підтримки адекватного метаболічного контролю може знадобитися тимчасове переведення на інсулінотерапію. У перші тижні лікування можливе підвищення ризику розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного контролю концентрації глюкози у крові. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки (у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки показано переведення на інсулінотерапію принаймні до досягнення метаболічного контролю); передозування глімепіриду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких лікарських засобів; прийом глімепіриду за відсутності показань для його прийому. Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких відноситься і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні глімепіриду, переважно застосовувати гіпоглікемічні засоби, не є. У разі наявності перелічених вище факторів ризику розвитку гіпоглікемії, а також при виникненні інтеркурентних захворювань під час лікування або зміні способу життя пацієнта може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Симптоми гіпоглікемії, що виникають внаслідок адренергічної контррегуляції організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутні при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з порушеннями з боку вегетативної нервової системи або у пацієнтів, які отримують бета-адренодинатори, , гуанетидин та інші симпатолітичні засоби. Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі вуглеводів, що швидко засвоюються (глюкози або сахарози). Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне усунення гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатись під постійним наглядом. При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібне негайне лікування та спостереження лікаря, а в деяких випадках – госпіталізація пацієнта. Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). Такі побічні ефекти як тяжка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність можуть становити загрозу для життя, тому в разі розвитку подібних реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря, припинити прийом препарату і не відновлювати прийом без рекомендації лікаря . Використання у педіатрії Дані щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей відсутні. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги На початку лікування, після зміни лікування або при нерегулярному прийомі глімепіриду може відзначатись обумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить: Активні речовини: глімепірид – 3 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон 25 000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, індигокармін (Е132).ФармакокінетикаПри порівнянні даних, отриманих при одноразовому та багаторазовому (1 раз/добу) прийомі глімепіриду, не виявлено достовірних відмінностей фармакокінетичних параметрів, а їхня варіабельність між різними пацієнтами була дуже низькою. Значне накопичення препарату відсутнє. Всмоктування При багаторазовому прийомі препарату внутрішньо у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2,5 години та становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax глімепіриду у плазмі крові, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі біодоступність глімепіриду становить 100%. Прийом їжі не істотно впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерні дуже низький Vd (близько 8,8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид виділяється з грудним молоком та проникає через плацентарний бар'єр. Метаболізм Глімепірид метаболізується в печінці (головним чином за участю ізоферменту CYP2C9) з утворенням 2 метаболітів - гідроксильованого та карбоксильованого похідних, які виявляються у сечі та у калі. Виведення T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно 5-8 годин. Після прийому глімепіриду у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Після одноразового вживання 58% глімепіриду виводиться нирками і 35% - через кишечник. Незмінена активна речовина у сечі не виявляється. T1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили відповідно близько 3-5 год та 5-6 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетичні параметри подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином завдяки стимуляції вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності β-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом, глімепірид у низьких дозах викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на β-клітинних мембранах. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон, який знаходиться в мембранах β-клітин підшлункової залози. Ця взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію β-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації β-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження внутрішньо клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид пригнічує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який пригнічує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням ЦОГ, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує рівень малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом можна досягати достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. Більше того, у клінічному дослідженні у 12 із 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 4-79 мл/хв) також було досягнуто достатнього метаболічного контролю. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із цих препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при прийомі глімепіриду в максимальних дозах може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. За результатами двох досліджень при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні лише одного інсуліну. Однак при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або інсуліном).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; тяжкі порушення функції печінки (відсутність клінічного досвіду застосування); тяжкі порушення функції нирок, зокрема. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (відсутність клінічного досвіду застосування); вагітність; лактація (грудне вигодовування); дитячий вік (відсутність клінічного досвіду застосування); рідкі спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості). З обережністю слід застосовувати препарат у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії (може бути потрібна корекція дози глімепіриду або всієї терапії); при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти та часу їди, збільшення або зменшення фізичної активності); при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при порушеннях всмоктування їжі та лікарських засобів із ШКТ (кишкова непрохідність, парез кишечника).Вагітність та лактаціяАмарил протипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію. Встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком. У період лактації слід перевести жінку на інсулін або припинити вигодовування груддю.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія, яка, як і при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини, може бути тривалою. Симптоми гіпоглікемії - головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми, сонливість, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги, пильності та швидкості реакцій, депресія, сплутаність свідомості, мовні розлади, афазія, зорові розлади , сенсорні порушення, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість або непритомність аж до коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього можуть виникати прояви адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію, такі як поява холодного липкого поту, занепокоєння, тахікардія, гіпертензія артеріальна, стенокардія,серцебиття та порушення серцевого ритму. Клінічна картина тяжкої гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Симптоми гіпоглікемії майже завжди зникають після її усунення. З боку органу зору: можливі (особливо на початку лікування) транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози у крові. Їх причиною є тимчасова зміна набухання кришталиків, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталиків. З боку травної системи: рідко – нудота, блювання, відчуття тяжкості або переповнення в епігастрії, біль у животі, діарея; в окремих випадках - гепатит, підвищення активності печінкових ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть зазнати зворотного розвитку при відміні препарату. З боку системи кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; в окремих випадках - лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів < 10 000/мкл та тромбоцитопенічній пурпурі (частота невідома). Алергічні реакції: рідко - алергічні та псевдоалергічні реакції, такі як свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. Такі реакції майже завжди носять легку форму, однак можуть перейти у важкі реакції з задишкою, різким зниженням АТ, які іноді прогресують до анафілактичного шоку; в окремих випадках – алергічний васкуліт. Інші: в окремих випадках – гіпонатріємія, фотосенсибілізація. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиГлімепірид метаболізується за участю ізоферменту CYP2C9, що слід враховувати при одночасному застосуванні препарату з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9. Потенціювання гіпоглікемічної дії і в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні препарату Амарил з одним з наступних препаратів: інсулін, інші гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, інгібітори АПФ, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, хлорамфенікол , дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, флуконазол, ПАСК, пентоксифілін (високі парентеральні дози), фенілбутазон, азапропазон, оксиєнцин, оксифен, , трофосфамід. Зменшення гіпоглікемічної дії та пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові можливе при поєднанні з одним з наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діазоксид, діуретики, симпатоміметичні засоби (в т.ч. епінефрін), глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні ), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестагени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, йодовмісні гормони щитовидної залози. Блокатори гістамінових Н2-рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін здатні як посилювати, так і зменшувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або відсутні. На тлі прийому глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 години до прийому внутрішньо колесевелама будь-якої взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама.Спосіб застосування та дозиЯк правило, доза препарату Амарил визначається цільовою концентрацією глюкози у крові. Препарат слід застосовувати у мінімальній дозі, достатньої для досягнення необхідного метаболічного контролю. Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно визначати рівень глюкози у крові. Крім цього, рекомендується регулярний контроль за рівнем глікозильованого гемоглобіну. Порушення прийому препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, не слід заповнювати шляхом наступного прийому препарату в вищій дозі. Лікар повинен заздалегідь проінструктувати пацієнта про дії, які слід зробити при помилках у прийомі препарату Амарил (зокрема при пропусканні прийому чергової дози або при пропусканні їжі), або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат. Таблетки препарату Амарил слід приймати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 1/2 склянки). При необхідності таблетки препарату Амарил можуть бути розділені вздовж ризику на рівні частини. Початкова доза препарату Амарил становить 1 мг 1 раз на добу. При необхідності добова доза може бути поступово збільшена (з інтервалами в 1-2 тижні) під регулярним контролем вмісту глюкози в крові та в наступному порядку: 1 мг-2 мг-3 мг-4 мг-6 мг (-8 мг) на добу . У пацієнтів із добре контрольованим цукровим діабетом 2 типу щоденна доза препарату становить, як правило, 1-4 мг. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів. Час прийому препарату Амарил та розподіл доз протягом дня лікар визначає з урахуванням способу життя хворого (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень). Добову дозу призначають один прийом, як правило, безпосередньо перед повноцінним сніданком або, якщо добова доза не була прийнята, безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток препарату Амарил не пропускати їжу. Т.к. Поліпшення метаболічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, під час лікування можливе зниження потреби в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно зменшити дозу або припинити прийом препарату Амарил. Стани, за яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду: зниження маси тіла; зміни способу життя (зміна дієти, часу їди, кількості фізичних навантажень); виникнення інших факторів, що призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії. Лікування глімепірид зазвичай проводиться тривало. Переведення пацієнта з прийому іншого перорального гіпоглікемічного препарату на прийом препарату Амарил Не існує точного співвідношення між дозами Амарилу та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні таких препаратів на Амарил рекомендована початкова добова доза останнього становить 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на Амарил з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно з урахуванням реакції на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно враховувати інтенсивність та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може знадобитися переривання лікування, щоб уникнути адитивного ефекту, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Застосування у комбінації з метформіном У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду або метформіну в максимальних добових дозах може розпочатися лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому лікування, що проводилося раніше, або глімепіридом або метформіном триває в тих же дозах, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня метаболічного контролю, аж до максимальної добової дози. Комбіновану терапію слід розпочинати під суворим медичним наглядом. Застосування у комбінації з інсуліном Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду у максимальній добовій дозі може бути одночасно призначений інсулін. І тут остання, призначена хворому доза глімепіриду, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, що поступово підвищують під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування проводиться під ретельним медичним наглядом. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів з нирковою недостатністю обмежені. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів із печінковою недостатністю обмежені.ПередозуванняСимптоми: при гострому передозуванні, а також тривалому лікуванні глімепіридом у надмірно високих дозах можливий розвиток тяжкого загрозливого життя гіпоглікемії. Лікування: гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або шматочка цукру, солодкого фруктового соку чи чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт перебуває поза небезпекою, пацієнту необхідне ретельне медичне спостереження. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитися після початкового відновлення концентрації глюкози у крові. Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть як запобіжний засіб. Значне передозування та тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення, є невідкладними медичними станами та потребують негайного лікування та госпіталізації. При втраті свідомості необхідно внутрішньовенне введення концентрованого розчину декстрози (глюкози) (для дорослих, починаючи з 40 мл 20% розчину). В якості альтернативи дорослим можна ввести внутрішньовенно, підшкірно або внутрішньом'язово глюкагон, наприклад, у дозі 0,5-1 мг. При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату Амарил® немовлятами або дітьми молодшого віку слід ретельно коригувати дозу декстрози, щоб уникнути можливості виникнення небезпечної гіперглікемії; Введення декстрози слід проводити під постійним контролем концентрації глюкози у крові. При передозуванні препарату Амарил може знадобитися проведення промивання шлунка та прийом активованого вугілля. Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові обов'язково необхідно проведення внутрішньовенної інфузії розчину декстрози в нижчій концентрації для запобігання відновленню гіпоглікемії. Концентрацію глюкози в крові у таких пацієнтів слід постійно контролювати протягом 24 годин. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження рівня глюкози в крові може зберігатися протягом декількох днів. Як тільки виявлено передозування, необхідно терміново повідомити про це лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливе погіршення метаболічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, тому для підтримки адекватного метаболічного контролю може знадобитися тимчасове переведення на інсулінотерапію. У перші тижні лікування можливе підвищення ризику розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного контролю концентрації глюкози у крові. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки (у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки показано переведення на інсулінотерапію принаймні до досягнення метаболічного контролю); передозування глімепіриду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких лікарських засобів; прийом глімепіриду за відсутності показань для його прийому. Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких відноситься і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні глімепіриду, переважно застосовувати гіпоглікемічні засоби, не є. У разі наявності перелічених вище факторів ризику розвитку гіпоглікемії, а також при виникненні інтеркурентних захворювань під час лікування або зміні способу життя пацієнта може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Симптоми гіпоглікемії, що виникають внаслідок адренергічної контррегуляції організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутні при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з порушеннями з боку вегетативної нервової системи або у пацієнтів, які отримують бета-адренодинатори, , гуанетидин та інші симпатолітичні засоби. Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі вуглеводів, що швидко засвоюються (глюкози або сахарози). Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне усунення гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатись під постійним наглядом. При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібне негайне лікування та спостереження лікаря, а в деяких випадках – госпіталізація пацієнта. Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). Такі побічні ефекти як тяжка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність можуть становити загрозу для життя, тому в разі розвитку подібних реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря, припинити прийом препарату і не відновлювати прийом без рекомендації лікаря . Використання у педіатрії Дані щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей відсутні. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги На початку лікування, після зміни лікування або при нерегулярному прийомі глімепіриду може відзначатись обумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить: Активні речовини: глімепірид – 4 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон 25 000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, індигокармін (Е132).ФармакокінетикаПри порівнянні даних, отриманих при одноразовому та багаторазовому (1 раз/добу) прийомі глімепіриду, не виявлено достовірних відмінностей фармакокінетичних параметрів, а їхня варіабельність між різними пацієнтами була дуже низькою. Значне накопичення препарату відсутнє. Всмоктування При багаторазовому прийомі препарату внутрішньо у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2,5 години та становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax глімепіриду у плазмі крові, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі біодоступність глімепіриду становить 100%. Прийом їжі не істотно впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерні дуже низький Vd (близько 8,8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид виділяється з грудним молоком та проникає через плацентарний бар'єр. Метаболізм Глімепірид метаболізується в печінці (головним чином за участю ізоферменту CYP2C9) з утворенням 2 метаболітів - гідроксильованого та карбоксильованого похідних, які виявляються у сечі та у калі. Виведення T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно 5-8 годин. Після прийому глімепіриду у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Після одноразового вживання 58% глімепіриду виводиться нирками і 35% - через кишечник. Незмінена активна речовина у сечі не виявляється. T1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили відповідно близько 3-5 год та 5-6 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетичні параметри подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином завдяки стимуляції вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності β-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом, глімепірид у низьких дозах викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на β-клітинних мембранах. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон, який знаходиться в мембранах β-клітин підшлункової залози. Ця взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію β-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації β-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження внутрішньо клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид пригнічує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який пригнічує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням ЦОГ, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує рівень малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом можна досягати достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. Більше того, у клінічному дослідженні у 12 із 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 4-79 мл/хв) також було досягнуто достатнього метаболічного контролю. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із цих препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при прийомі глімепіриду в максимальних дозах може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. За результатами двох досліджень при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні лише одного інсуліну. Однак при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або інсуліном).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; тяжкі порушення функції печінки (відсутність клінічного досвіду застосування); тяжкі порушення функції нирок, зокрема. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (відсутність клінічного досвіду застосування); вагітність; лактація (грудне вигодовування); дитячий вік (відсутність клінічного досвіду застосування); рідкі спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості). З обережністю слід застосовувати препарат у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії (може бути потрібна корекція дози глімепіриду або всієї терапії); при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти та часу їди, збільшення або зменшення фізичної активності); при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при порушеннях всмоктування їжі та лікарських засобів із ШКТ (кишкова непрохідність, парез кишечника).Вагітність та лактаціяАмарил протипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію. Встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком. У період лактації слід перевести жінку на інсулін або припинити вигодовування груддю.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія, яка, як і при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини, може бути тривалою. Симптоми гіпоглікемії - головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми, сонливість, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги, пильності та швидкості реакцій, депресія, сплутаність свідомості, мовні розлади, афазія, зорові розлади , сенсорні порушення, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість або непритомність аж до коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього можуть виникати прояви адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію, такі як поява холодного липкого поту, занепокоєння, тахікардія, гіпертензія артеріальна, стенокардія,серцебиття та порушення серцевого ритму. Клінічна картина тяжкої гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Симптоми гіпоглікемії майже завжди зникають після її усунення. З боку органу зору: можливі (особливо на початку лікування) транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози у крові. Їх причиною є тимчасова зміна набухання кришталиків, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталиків. З боку травної системи: рідко – нудота, блювання, відчуття тяжкості або переповнення в епігастрії, біль у животі, діарея; в окремих випадках - гепатит, підвищення активності печінкових ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть зазнати зворотного розвитку при відміні препарату. З боку системи кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; в окремих випадках - лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів < 10 000/мкл та тромбоцитопенічній пурпурі (частота невідома). Алергічні реакції: рідко - алергічні та псевдоалергічні реакції, такі як свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. Такі реакції майже завжди носять легку форму, однак можуть перейти у важкі реакції з задишкою, різким зниженням АТ, які іноді прогресують до анафілактичного шоку; в окремих випадках – алергічний васкуліт. Інші: в окремих випадках – гіпонатріємія, фотосенсибілізація. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиГлімепірид метаболізується за участю ізоферменту CYP2C9, що слід враховувати при одночасному застосуванні препарату з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9. Потенціювання гіпоглікемічної дії і в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні препарату Амарил з одним з наступних препаратів: інсулін, інші гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, інгібітори АПФ, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, хлорамфенікол , дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, флуконазол, ПАСК, пентоксифілін (високі парентеральні дози), фенілбутазон, азапропазон, оксиєнцин, оксифен, , трофосфамід. Зменшення гіпоглікемічної дії та пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові можливе при поєднанні з одним з наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діазоксид, діуретики, симпатоміметичні засоби (в т.ч. епінефрін), глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні ), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестагени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, йодовмісні гормони щитовидної залози. Блокатори гістамінових Н2-рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін здатні як посилювати, так і зменшувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або відсутні. На тлі прийому глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 години до прийому внутрішньо колесевелама будь-якої взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама.Спосіб застосування та дозиЯк правило, доза препарату Амарил визначається цільовою концентрацією глюкози у крові. Препарат слід застосовувати у мінімальній дозі, достатньої для досягнення необхідного метаболічного контролю. Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно визначати рівень глюкози у крові. Крім цього, рекомендується регулярний контроль за рівнем глікозильованого гемоглобіну. Порушення прийому препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, не слід заповнювати шляхом наступного прийому препарату в вищій дозі. Лікар повинен заздалегідь проінструктувати пацієнта про дії, які слід зробити при помилках у прийомі препарату Амарил (зокрема при пропусканні прийому чергової дози або при пропусканні їжі), або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат. Таблетки препарату Амарил слід приймати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 1/2 склянки). При необхідності таблетки препарату Амарил можуть бути розділені вздовж ризику на рівні частини. Початкова доза препарату Амарил становить 1 мг 1 раз на добу. При необхідності добова доза може бути поступово збільшена (з інтервалами в 1-2 тижні) під регулярним контролем вмісту глюкози в крові та в наступному порядку: 1 мг-2 мг-3 мг-4 мг-6 мг (-8 мг) на добу . У пацієнтів із добре контрольованим цукровим діабетом 2 типу щоденна доза препарату становить, як правило, 1-4 мг. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів. Час прийому препарату Амарил та розподіл доз протягом дня лікар визначає з урахуванням способу життя хворого (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень). Добову дозу призначають один прийом, як правило, безпосередньо перед повноцінним сніданком або, якщо добова доза не була прийнята, безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток препарату Амарил не пропускати їжу. Т.к. Поліпшення метаболічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, під час лікування можливе зниження потреби в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно зменшити дозу або припинити прийом препарату Амарил. Стани, за яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду: зниження маси тіла; зміни способу життя (зміна дієти, часу їди, кількості фізичних навантажень); виникнення інших факторів, що призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії. Лікування глімепірид зазвичай проводиться тривало. Переведення пацієнта з прийому іншого перорального гіпоглікемічного препарату на прийом препарату Амарил Не існує точного співвідношення між дозами Амарилу та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні таких препаратів на Амарил рекомендована початкова добова доза останнього становить 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на Амарил з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно з урахуванням реакції на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно враховувати інтенсивність та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може знадобитися переривання лікування, щоб уникнути адитивного ефекту, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Застосування у комбінації з метформіном У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду або метформіну в максимальних добових дозах може розпочатися лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому лікування, що проводилося раніше, або глімепіридом або метформіном триває в тих же дозах, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня метаболічного контролю, аж до максимальної добової дози. Комбіновану терапію слід розпочинати під суворим медичним наглядом. Застосування у комбінації з інсуліном Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду у максимальній добовій дозі може бути одночасно призначений інсулін. І тут остання, призначена хворому доза глімепіриду, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, що поступово підвищують під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування проводиться під ретельним медичним наглядом. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів з нирковою недостатністю обмежені. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів із печінковою недостатністю обмежені.ПередозуванняСимптоми: при гострому передозуванні, а також тривалому лікуванні глімепіридом у надмірно високих дозах можливий розвиток тяжкого загрозливого життя гіпоглікемії. Лікування: гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або шматочка цукру, солодкого фруктового соку чи чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт перебуває поза небезпекою, пацієнту необхідне ретельне медичне спостереження. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитися після початкового відновлення концентрації глюкози у крові. Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть як запобіжний засіб. Значне передозування та тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення, є невідкладними медичними станами та потребують негайного лікування та госпіталізації. При втраті свідомості необхідно внутрішньовенне введення концентрованого розчину декстрози (глюкози) (для дорослих, починаючи з 40 мл 20% розчину). В якості альтернативи дорослим можна ввести внутрішньовенно, підшкірно або внутрішньом'язово глюкагон, наприклад, у дозі 0,5-1 мг. При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату Амарил® немовлятами або дітьми молодшого віку слід ретельно коригувати дозу декстрози, щоб уникнути можливості виникнення небезпечної гіперглікемії; Введення декстрози слід проводити під постійним контролем концентрації глюкози у крові. При передозуванні препарату Амарил може знадобитися проведення промивання шлунка та прийом активованого вугілля. Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові обов'язково необхідно проведення внутрішньовенної інфузії розчину декстрози в нижчій концентрації для запобігання відновленню гіпоглікемії. Концентрацію глюкози в крові у таких пацієнтів слід постійно контролювати протягом 24 годин. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження рівня глюкози в крові може зберігатися протягом декількох днів. Як тільки виявлено передозування, необхідно терміново повідомити про це лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливе погіршення метаболічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, тому для підтримки адекватного метаболічного контролю може знадобитися тимчасове переведення на інсулінотерапію. У перші тижні лікування можливе підвищення ризику розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного контролю концентрації глюкози у крові. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки (у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки показано переведення на інсулінотерапію принаймні до досягнення метаболічного контролю); передозування глімепіриду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких лікарських засобів; прийом глімепіриду за відсутності показань для його прийому. Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких відноситься і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні глімепіриду, переважно застосовувати гіпоглікемічні засоби, не є. У разі наявності перелічених вище факторів ризику розвитку гіпоглікемії, а також при виникненні інтеркурентних захворювань під час лікування або зміні способу життя пацієнта може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Симптоми гіпоглікемії, що виникають внаслідок адренергічної контррегуляції організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутні при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з порушеннями з боку вегетативної нервової системи або у пацієнтів, які отримують бета-адренодинатори, , гуанетидин та інші симпатолітичні засоби. Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі вуглеводів, що швидко засвоюються (глюкози або сахарози). Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне усунення гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатись під постійним наглядом. При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібне негайне лікування та спостереження лікаря, а в деяких випадках – госпіталізація пацієнта. Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). Такі побічні ефекти як тяжка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність можуть становити загрозу для життя, тому в разі розвитку подібних реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря, припинити прийом препарату і не відновлювати прийом без рекомендації лікаря . Використання у педіатрії Дані щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей відсутні. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги На початку лікування, після зміни лікування або при нерегулярному прийомі глімепіриду може відзначатись обумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить: Активні речовини: глімепірид – 4 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон 25 000, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, індигокармін (Е132).ФармакокінетикаПри порівнянні даних, отриманих при одноразовому та багаторазовому (1 раз/добу) прийомі глімепіриду, не виявлено достовірних відмінностей фармакокінетичних параметрів, а їхня варіабельність між різними пацієнтами була дуже низькою. Значне накопичення препарату відсутнє. Всмоктування При багаторазовому прийомі препарату внутрішньо у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2,5 години та становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax глімепіриду у плазмі крові, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі біодоступність глімепіриду становить 100%. Прийом їжі не істотно впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерні дуже низький Vd (близько 8,8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид виділяється з грудним молоком та проникає через плацентарний бар'єр. Метаболізм Глімепірид метаболізується в печінці (головним чином за участю ізоферменту CYP2C9) з утворенням 2 метаболітів - гідроксильованого та карбоксильованого похідних, які виявляються у сечі та у калі. Виведення T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно 5-8 годин. Після прийому глімепіриду у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Після одноразового вживання 58% глімепіриду виводиться нирками і 35% - через кишечник. Незмінена активна речовина у сечі не виявляється. T1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили відповідно близько 3-5 год та 5-6 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетичні параметри подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином завдяки стимуляції вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності β-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом, глімепірид у низьких дозах викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на β-клітинних мембранах. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон, який знаходиться в мембранах β-клітин підшлункової залози. Ця взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію β-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації β-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження внутрішньо клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид пригнічує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який пригнічує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням ЦОГ, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує рівень малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом можна досягати достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. Більше того, у клінічному дослідженні у 12 із 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 4-79 мл/хв) також було досягнуто достатнього метаболічного контролю. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із цих препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при прийомі глімепіриду в максимальних дозах може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. За результатами двох досліджень при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні лише одного інсуліну. Однак при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або інсуліном).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; тяжкі порушення функції печінки (відсутність клінічного досвіду застосування); тяжкі порушення функції нирок, зокрема. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (відсутність клінічного досвіду застосування); вагітність; лактація (грудне вигодовування); дитячий вік (відсутність клінічного досвіду застосування); рідкі спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості). З обережністю слід застосовувати препарат у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії (може бути потрібна корекція дози глімепіриду або всієї терапії); при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти та часу їди, збільшення або зменшення фізичної активності); при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при порушеннях всмоктування їжі та лікарських засобів із ШКТ (кишкова непрохідність, парез кишечника).Вагітність та лактаціяАмарил протипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію. Встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком. У період лактації слід перевести жінку на інсулін або припинити вигодовування груддю.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія, яка, як і при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини, може бути тривалою. Симптоми гіпоглікемії - головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми, сонливість, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги, пильності та швидкості реакцій, депресія, сплутаність свідомості, мовні розлади, афазія, зорові розлади , сенсорні порушення, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість або непритомність аж до коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього можуть виникати прояви адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію, такі як поява холодного липкого поту, занепокоєння, тахікардія, гіпертензія артеріальна, стенокардія,серцебиття та порушення серцевого ритму. Клінічна картина тяжкої гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Симптоми гіпоглікемії майже завжди зникають після її усунення. З боку органу зору: можливі (особливо на початку лікування) транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози у крові. Їх причиною є тимчасова зміна набухання кришталиків, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталиків. З боку травної системи: рідко – нудота, блювання, відчуття тяжкості або переповнення в епігастрії, біль у животі, діарея; в окремих випадках - гепатит, підвищення активності печінкових ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть зазнати зворотного розвитку при відміні препарату. З боку системи кровотворення: рідко – тромбоцитопенія; в окремих випадках - лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. При постмаркетинговому застосуванні препарату повідомлялося про випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів < 10 000/мкл та тромбоцитопенічній пурпурі (частота невідома). Алергічні реакції: рідко - алергічні та псевдоалергічні реакції, такі як свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. Такі реакції майже завжди носять легку форму, однак можуть перейти у важкі реакції з задишкою, різким зниженням АТ, які іноді прогресують до анафілактичного шоку; в окремих випадках – алергічний васкуліт. Інші: в окремих випадках – гіпонатріємія, фотосенсибілізація. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиГлімепірид метаболізується за участю ізоферменту CYP2C9, що слід враховувати при одночасному застосуванні препарату з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9. Потенціювання гіпоглікемічної дії і в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні препарату Амарил з одним з наступних препаратів: інсулін, інші гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, інгібітори АПФ, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, хлорамфенікол , дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, флуконазол, ПАСК, пентоксифілін (високі парентеральні дози), фенілбутазон, азапропазон, оксиєнцин, оксифен, , трофосфамід. Зменшення гіпоглікемічної дії та пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові можливе при поєднанні з одним з наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діазоксид, діуретики, симпатоміметичні засоби (в т.ч. епінефрін), глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні ), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестагени, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, йодовмісні гормони щитовидної залози. Блокатори гістамінових Н2-рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін здатні як посилювати, так і зменшувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або відсутні. На тлі прийому глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 години до прийому внутрішньо колесевелама будь-якої взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама.Спосіб застосування та дозиЯк правило, доза препарату Амарил визначається цільовою концентрацією глюкози у крові. Препарат слід застосовувати у мінімальній дозі, достатньої для досягнення необхідного метаболічного контролю. Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно визначати рівень глюкози у крові. Крім цього, рекомендується регулярний контроль за рівнем глікозильованого гемоглобіну. Порушення прийому препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, не слід заповнювати шляхом наступного прийому препарату в вищій дозі. Лікар повинен заздалегідь проінструктувати пацієнта про дії, які слід зробити при помилках у прийомі препарату Амарил (зокрема при пропусканні прийому чергової дози або при пропусканні їжі), або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат. Таблетки препарату Амарил слід приймати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 1/2 склянки). При необхідності таблетки препарату Амарил можуть бути розділені вздовж ризику на рівні частини. Початкова доза препарату Амарил становить 1 мг 1 раз на добу. При необхідності добова доза може бути поступово збільшена (з інтервалами в 1-2 тижні) під регулярним контролем вмісту глюкози в крові та в наступному порядку: 1 мг-2 мг-3 мг-4 мг-6 мг (-8 мг) на добу . У пацієнтів із добре контрольованим цукровим діабетом 2 типу щоденна доза препарату становить, як правило, 1-4 мг. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів. Час прийому препарату Амарил та розподіл доз протягом дня лікар визначає з урахуванням способу життя хворого (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень). Добову дозу призначають один прийом, як правило, безпосередньо перед повноцінним сніданком або, якщо добова доза не була прийнята, безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток препарату Амарил не пропускати їжу. Т.к. Поліпшення метаболічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, під час лікування можливе зниження потреби в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно зменшити дозу або припинити прийом препарату Амарил. Стани, за яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду: зниження маси тіла; зміни способу життя (зміна дієти, часу їди, кількості фізичних навантажень); виникнення інших факторів, що призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії. Лікування глімепірид зазвичай проводиться тривало. Переведення пацієнта з прийому іншого перорального гіпоглікемічного препарату на прийом препарату Амарил Не існує точного співвідношення між дозами Амарилу та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів. При переведенні таких препаратів на Амарил рекомендована початкова добова доза останнього становить 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на Амарил з максимальною дозою іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно з урахуванням реакції на глімепірид відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно враховувати інтенсивність та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може знадобитися переривання лікування, щоб уникнути адитивного ефекту, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. Застосування у комбінації з метформіном У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду або метформіну в максимальних добових дозах може розпочатися лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому лікування, що проводилося раніше, або глімепіридом або метформіном триває в тих же дозах, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня метаболічного контролю, аж до максимальної добової дози. Комбіновану терапію слід розпочинати під суворим медичним наглядом. Застосування у комбінації з інсуліном Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі глімепіриду у максимальній добовій дозі може бути одночасно призначений інсулін. І тут остання, призначена хворому доза глімепіриду, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, що поступово підвищують під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування проводиться під ретельним медичним наглядом. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів з нирковою недостатністю обмежені. Дані щодо застосування препарату Амарил у пацієнтів із печінковою недостатністю обмежені.ПередозуванняСимптоми: при гострому передозуванні, а також тривалому лікуванні глімепіридом у надмірно високих дозах можливий розвиток тяжкого загрозливого життя гіпоглікемії. Лікування: гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або шматочка цукру, солодкого фруктового соку чи чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт перебуває поза небезпекою, пацієнту необхідне ретельне медичне спостереження. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитися після початкового відновлення концентрації глюкози у крові. Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть як запобіжний засіб. Значне передозування та тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення, є невідкладними медичними станами та потребують негайного лікування та госпіталізації. При втраті свідомості необхідно внутрішньовенне введення концентрованого розчину декстрози (глюкози) (для дорослих, починаючи з 40 мл 20% розчину). В якості альтернативи дорослим можна ввести внутрішньовенно, підшкірно або внутрішньом'язово глюкагон, наприклад, у дозі 0,5-1 мг. При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату Амарил® немовлятами або дітьми молодшого віку слід ретельно коригувати дозу декстрози, щоб уникнути можливості виникнення небезпечної гіперглікемії; Введення декстрози слід проводити під постійним контролем концентрації глюкози у крові. При передозуванні препарату Амарил може знадобитися проведення промивання шлунка та прийом активованого вугілля. Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові обов'язково необхідно проведення внутрішньовенної інфузії розчину декстрози в нижчій концентрації для запобігання відновленню гіпоглікемії. Концентрацію глюкози в крові у таких пацієнтів слід постійно контролювати протягом 24 годин. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження рівня глюкози в крові може зберігатися протягом декількох днів. Як тільки виявлено передозування, необхідно терміново повідомити про це лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливе погіршення метаболічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, тому для підтримки адекватного метаболічного контролю може знадобитися тимчасове переведення на інсулінотерапію. У перші тижні лікування можливе підвищення ризику розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного контролю концентрації глюкози у крові. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки (у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки показано переведення на інсулінотерапію принаймні до досягнення метаболічного контролю); передозування глімепіриду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких лікарських засобів; прийом глімепіриду за відсутності показань для його прийому. Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких відноситься і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні глімепіриду, переважно застосовувати гіпоглікемічні засоби, не є. У разі наявності перелічених вище факторів ризику розвитку гіпоглікемії, а також при виникненні інтеркурентних захворювань під час лікування або зміні способу життя пацієнта може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Симптоми гіпоглікемії, що виникають внаслідок адренергічної контррегуляції організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутні при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, у пацієнтів з порушеннями з боку вегетативної нервової системи або у пацієнтів, які отримують бета-адренодинатори, , гуанетидин та інші симпатолітичні засоби. Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі вуглеводів, що швидко засвоюються (глюкози або сахарози). Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне усунення гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатись під постійним наглядом. При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібне негайне лікування та спостереження лікаря, а в деяких випадках – госпіталізація пацієнта. Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). Такі побічні ефекти як тяжка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність можуть становити загрозу для життя, тому в разі розвитку подібних реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря, припинити прийом препарату і не відновлювати прийом без рекомендації лікаря . Використання у педіатрії Дані щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей відсутні. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги На початку лікування, після зміни лікування або при нерегулярному прийомі глімепіриду може відзначатись обумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: глімепірид мікронізований – 2 мг, метформіну гідрохлорид – 500 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, карбоксиметилкрохмаль натрію, повідон-К30, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат; плівкова оболонка: гіпромелоза, макрогол-6000, титану діоксид (Е 171), карнаубський віск. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2 мг +500 мг. По 10 таблеток у ПВХ/Алюмінієвий блістер. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, з гравіюванням HD25 на одній стороні та ризиком на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (бігуанід+похідний сульфонілсечовини).ФармакокінетикаГлімепірид Всмоктування При багаторазовому прийомі глімепіриду в добовій дозі 4 мг максимальна концентрація в плазмі (Сmах) досягається приблизно через 2,5 години і становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та Сmах, а також між дозою та AUC (площею під кривою "концентрація - час"). При вживанні глімепіриду його абсолютна біодоступність є повною. Прийом їжі не істотно впливає на всмоктування, за винятком незначного уповільнення його швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерний дуже низький об'єм розподілу (близько 8,8 л), приблизно рівний об'єму розподілу альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми крові (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Метаболізм Метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, один з них є гідроксипохідним, а інший - карбоксипохідним. Виведення Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо 58% прийнятої дози виводиться нирками (як метаболітів), а 35% прийнятої дози виводиться через кишечник. Період напіввиведення (Т1/2) при концентраціях глімепіриду в плазмі крові, що відповідають багаторазовому прийому, становить 5-8 годин. Після прийому високих доз Т1/2 дещо збільшується. У сечі та в калі виявляються два неактивні метаболіти. Після прийому внутрішньо глімепіриду термінальний Т1/2 цих метаболітів становить 3-5 годин і 5-6 годин відповідно. Глімепірид проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Глімепірид погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Порівняння одноразового та багаторазового (2 рази на добу) прийому глімепіриду не виявило достовірних відмінностей у фармакокінетичних показниках, а їхня варіабельність у різних пацієнтів була незначною. Значного накопичення глімепіриду не було. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів різної статі та різних вікових груп фармакокінетичні показники глімепіриду є однаковими. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким кліренсом креатиніну) спостерігалася тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у плазмі крові, що, ймовірно, обумовлено швидшим виведенням глімепіриду внаслідок нижчого зв'язування його з білками плазми крові. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду. Метформін Всмоктування Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту досить повно. Абсолютна біодоступність становить 50-60%. Стах, що становить у середньому 2 мкг/мл, досягається через 2,5 год. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується і сповільнюється. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми крові. Метаболізм Піддається метаболізму дуже слабкою мірою. Виведення Виводиться нирками. Кліренс у здорових добровольців становить 440 мл/хв (вчетверо більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцієвої секреції метформіну. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Особливі групи пацієнтів При нирковій недостатності виникає ризик кумуляції метформіну. Фармакокінетика комбінації фіксованих доз глімепіриду та метформіну (препарату Амарил® М) Значення Сmах і AUC при прийомі комбінованого препарату Амарил® М з фіксованими дозами (таблетка, що містить глімепірид 2 мг + метформін 500 мг) відповідають критеріям біоеквівалентності при порівнянні з цими ж показниками при прийомі тієї ж комбінації у вигляді окремих препаратів та табл. таблетка метформіну 500 мг). Також було показано дозопропорційне збільшення Сmах та AUC глімепіриду при збільшенні його дози з 1 мг до 2 мг у комбінованих препаратах з фіксованими дозами при постійній дозі метформіну (500 мг) у складі цих препаратів. Крім цього, не спостерігалося жодних значних відмінностей щодо безпеки, включаючи профіль небажаних ефектів, у пацієнтів, які приймали препарат Амарил® М 1 мг+500 мг та пацієнтів, які приймали препарат Амарил® М 2 мг+500 мг.ФармакодинамікаПрепарат Амарил® М є комбінованим гіпоглікемічним препаратом, до складу якого входять два гіпоглікемічні засоби: глімепірид та метформін. Глімепірид Глімепірид, одна з діючих речовин препарату Амарил® М, є гіпоглікемічним засобом для перорального застосування, похідним сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид стимулює секрецію та вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози (панкреатична дія), покращує чутливість периферичних тканин (м'язової та жирової) до дії ендогенного інсуліну (екстрапанкреатична дія). Вплив на секрецію інсуліну Похідні сульфонілсечовини підвищують секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-залежних калієвих каналів, розташованих у цитоплазматичній мембрані бета-клітин підшлункової залози. Закриваючи калієві канали, вони викликають деполяризацію бета-клітин, що сприяє відкриттю кальцієвих каналів та збільшенню надходження кальцію всередину клітин. Глімепірид з високою швидкістю, що заміщає, з'єднується і від'єднується від білка бета-клітин підшлункової залози (мол. маса 65 кД/SURX), який асоціюється з АТФ-залежними калієвими каналами, але відрізняється від місця зв'язування звичайних похідних сульфонілсечовини (білок з мол. / SUR1). Зазначений процес призводить до вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу, при цьому кількість секретованого інсуліну значно менша, ніж при дії похідних сульфонілсечовини II покоління (наприклад, глибенкламіду). Мінімальний стимулюючий вплив глімепіриду на секрецію інсуліну забезпечує менший ризик розвитку гіпоглікемії. Екстрапанкреатична активність Як і традиційні похідні сульфонілсечовини, але значно більшою мірою, глімепірид має виражені екстрапанкреатичні ефекти (зменшення інсулінорезистентності, антиатерогенну, антиагрегантну та антиоксидантну дію). Утилізація глюкози периферичними тканинами (м'язової та жирової) відбувається за допомогою спеціальних транспортних білків (GLUT1 та GLUT4), розташованих у клітинних мембранах. Транспорт глюкози до цих тканин при цукровому діабеті 2 типу є обмеженим за швидкістю етапом утилізації глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість та активність молекул, що транспортують глюкозу (GLUT1 та GLUT4), сприяючи збільшенню засвоєння глюкози периферичними тканинами. Глімепірид має більш слабкий інгібуючий вплив на АТФ-залежні калієві канали кардіоміоцитів. При прийомі глімепіриду зберігається здатність до метаболічної адаптації міокарда до ішемії. Глімепірид збільшує активність фосфоліпази С, внаслідок чого внутрішньоклітинна концентрація кальцію в м'язових та жирових клітинах знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що, у свою чергу, призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид інгібує гліколіз у печінці за рахунок збільшення внутрішньоклітинних концентрацій фруктозо-2,6-бісфосфату, який у свою чергу пригнічує глюконеогенез. Глімепірид вибірково інгібує циклооксигеназу та знижує перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, важливий ендогенний фактор агрегації тромбоцитів. Глімепірид сприяє зниженню концентрації ліпідів, значно зменшує перекисне окиснення ліпідів, із чим пов'язана його антиатерогенна дія. Глімепірид підвищує концетрацію ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіонпероксидази та супероксиддисмутази, що сприяє зниженню виразності окисного стресу, який постійно присутній в організмі пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Метформін Метформін є гіпоглікемічним засобом із групи бігуанідів. Його гіпоглікемічна дія можлива лише за умови збереження секреції інсуліну (хоч і зниженої). Метформін не впливає на бета-клітини підшлункової залози і не збільшує секрецію інсуліну. Метформін у терапевтичних дозах не викликає гіпоглікемії у людини. Механізм дії метформіну поки що до кінця не з'ясований. Передбачається, що метформін може потенціювати ефект інсуліну або посилювати ефект інсуліну в зонах периферичних рецепторів. Метформін збільшує чутливість тканин до інсуліну за рахунок збільшення кількості рецепторів інсулінів на поверхні клітинних мембран. Крім цього, метформін гальмує глюконеогенез у печінці, зменшує утворення вільних жирних кислот та окислення жирів, знижує концентрацію в крові тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛНОНП). Метформін незначно знижує апетит та зменшує абсорбцію вуглеводів у кишечнику. Він покращує фібринолітичні властивості крові за рахунок пригнічення інгібітору тканинного активатора плазміногену.Показання до застосуванняЛікування цукрового діабету 2 типу (на додаток до дієти, фізичного навантаження та зниження маси тіла): за відсутності адекватного глікемічного контролю на тлі монотерапії глімепіридом або метформіном; при заміні комбінованої терапії монопрепаратами глімепіриду та метформіну на прийом комбінованого препарату Амаріл® М.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до глімепіриду, метформіну, похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідних препаратів або бігуанідів, а також до будь-якої з допоміжних речовин препарату. Цукровий діабет 1 типу. Діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, кома. Лактоацидоз (у тому числі в анамнезі) Ниркова недостатність тяжкого ступеня (з кліренсом креатиніну [КК] Гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок: дегідратація (при гострій та хронічній діареї, багаторазовому блюванні), тяжкі інфекційні захворювання, сепсис, шок. Застосування протягом 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із введенням йодовмісної контрастної речовини. Клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Тяжкі порушення функцій печінки (відсутність досвіду застосування), печінкова недостатність. Великі хірургічні операції чи травми, коли показано проведення інсулінотерапії. Виснаження, голодування. Дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Порушення всмоктування їжі та лікарських препаратів у шлунково-кишковому тракті (при кишковій непрохідності, парез кишечника, діареї, блювоті). Хронічний алкоголізм, гостра алкогольна інтоксикація. Дефіцит лактази, непереносимість галактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція (оскільки до складу препарату входить лактози моногідрат). Вагітність. Період грудного вигодовування. Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки). З обережністю: У пацієнтів старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку лактоацидозу. У пацієнтів віком від 65 років. При одночасному застосуванні з деякими лікарськими засобами. У пацієнтів із нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості. При стертості чи відсутності симптомів-провісників гіпоглікемії. У пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Вагітність та лактаціяВагітність Клінічних даних щодо застосування глімепіриду при вагітності немає. У дослідженнях на тваринах виявлено репродуктивну токсичність глімепіриду. Застосування препарату Амарил® М протипоказане при вагітності через можливий несприятливий вплив на внутрішньоутробний розвиток плода. У разі планування або настання вагітності прийом препарату слід припинити, пацієнтка має бути переведена на інсулінотерапію. Період грудного вигодовування Дані про проникнення в молоко лактуючих тварин комбінації глімепіриду та метформіну відсутні. Дослідження на тваринах при введенні монопрепаратів показали, що метформін і глімепірид проникають у молоко щурів. Немає даних про проникнення глімепіриду у грудне молоко людини, метформін проникає у невеликих кількостях. У зв'язку з неможливістю виключення ризику виникнення небажаних реакцій у дитини застосування препарату Амарил® М у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяЧастота небажаних реакцій визначалася відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥10%), часто (≥1%, Глімепірид + метформін Прийом комбінації цих двох препаратів, як у вигляді вільної комбінації монопрепаратів глімепіриду та метформіну, так і у вигляді комбінованого препарату з фіксованими дозами глімепіриду та метформіну, характеризується таким самим профілем безпеки, як і застосування кожного з цих препаратів окремо. Глімепірид На підставі клінічного досвіду застосування глімепіриду та відомих даних про інші похідні сульфонілсечовини, можливий розвиток перелічених нижче небажаних реакцій. Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія Можливий розвиток гіпоглікемії, яка може бути тривалою. До симптомів гіпоглікемії, що розвивається, відносяться: головний біль, гостре почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми (слабкість, млявість), порушення сну, сонливість, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги та уповільнення швидкості психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення , афазія, порушення зору, тремор, парез, порушення чутливості, запаморочення, втрата самоконтролю, безпорадність, делірій, церебральні судоми, сумнівність та втрата свідомості аж до розвитку коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім цього, можливий розвиток симптомів адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію, що розвивається, таких як підвищене потовиділення, холодні та вологі шкірні покриви, підвищена тривожність, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, стенокардія та порушення серцевого ритму. Клінічна картина нападу тяжкої гіпоглікемії може нагадувати гостре порушення мозкового кровообігу. Симптоми майже завжди вирішуються після усунення гіпоглікемії. Збільшення маси тіла При прийомі глімепіриду, як і інших похідних сульфонілсечовини, можливе збільшення маси тіла (частота невідома). Порушення з боку органу зору Можливе тимчасове погіршення зору, особливо на початку лікування через зміни концентрації глюкози в крові. Причиною погіршення зору є тимчасова зміна набухання кришталика, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталика. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Рідко: нудота, блювання, відчуття тяжкості або почуття переповнення в епігастральній ділянці, біль у животі та діарея. Частота невідома: дисгевзія (порушення смаку). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів В окремих випадках: гепатит, підвищення активності "печінкових" ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть піддаватися зворотному розвитку після відміни препарату. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. В окремих випадках: лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. Частота невідома: при постреєстраційному застосуванні препарату описані випадки тяжкої тромбоцитопенії (з кількістю тромбоцитів менше 10000/мкл) та тромбоцитопенічної пурпури. Порушення з боку імунної системи Рідко: алергічні або псевдоалергічні реакції (наприклад, свербіж, кропив'янка або висипання). Ці реакції проявляються у легкій формі, однак, можуть переходити у важку форму з задишкою або зниженням артеріального тиску, що іноді прогресує до розвитку шоку. У разі розвитку кропив'янки слід негайно повідомити про це лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами або подібними до них речовинами. В окремих випадках: алергічний васкуліт. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин В окремих випадках: фотосенсибілізація. Частота невідома: алопеція. Лабораторні та інструментальні дані В окремих випадках: гіпонатріємія. Метформін Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: лактоацидоз (0,03 випадки на 1000 пацієнто-років). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто при монотерапії метформіном відзначалися небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ) – нудота, блювання діарея, біль у животі, підвищена газоутворення, метеоризм та втрата апетиту. Ці небажані реакції найчастіше розвиваються на початку лікування та спонтанно вирішуються при продовженні лікування. В окремих випадках показано тимчасове зниження дози. Для запобігання розвитку подібних реакцій рекомендується добову дозу препарату приймати у 2 прийоми. У зв'язку з тим, що розвиток небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту в початковому періоді лікування є дозозалежним, поступове збільшення дози препарату при її підборі або прийом препарату під час або після їди може також зменшити ці симптоми. Оскільки сильна діарея та (або) блювання можуть призвести до дегідратації та преренальної азотемії, при їх появі слід тимчасово припинити прийом препарату Амарил® М. Поява неспецифічних небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, зі стабілізованим станом на фоні прийому препарату Амарил® М може бути пов'язаний не тільки з терапією, але й з інтеркурентними захворюваннями або розвитком лактоацидозу. На початку лікування метформіном (часто - у 3% пацієнтів) можлива поява неприємного або "металевого" смаку в роті, який зазвичай спонтанно зникає. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко: еритема у пацієнтів з гіперчутливістю, свербіж, висипання. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія, гемолітична анемія (частота невідома), лейкопенія або тромбоцитопенія. За наявності у пацієнта мегалобластної анемії слід зважати на можливість зниження абсорбції вітаміну В12, пов'язаного з прийомом метформіну (див. нижче). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Відхилення від норми показників функціональних "печінкових" тестів або гепатит, які зазнавали зворотного розвитку при припиненні прийому метформіну. Лабораторні та інструментальні дані Частота невідома: зниження концентрації тиреотропного гормону у пацієнтів із гіпотиреозом; гіпомагніємія (при діареї). Зниження концентрації вітаміну В12 у крові: у Порушення з боку нервової системи Частота невідома: енцефалопатія; при постреєстраційному застосуванні метформіну у пацієнтів із дефіцитом вітаміну В12 спостерігалися випадки периферичної нейропатії. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Частота невідома: фотосенсибілізація. При розвитку вищезгаданих або інших небажаних реакцій пацієнту слід негайно повідомити про це свого лікаря. Так як деякі небажані реакції, у тому числі гіпоглікемія, лактоацидоз, гематологічні порушення, тяжкі алергічні та псевдоалергічні реакції та печінкова недостатність можуть загрожувати життю пацієнта, у разі розвитку таких реакцій пацієнту слід негайно повідомити про це свого лікаря та припинити подальший прийом інструкції від лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія глімепіриду з іншими лікарськими засобами При одночасному застосуванні глімепіриду з іншими лікарськими засобами можливе небажане посилення або ослаблення його гіпоглікемічної дії. Виходячи з клінічного досвіду застосування глімепіриду та інших препаратів сульфонілсечовини, слід враховувати наведені нижче лікарські взаємодії. Лікарські засоби, що є індукторами та інгібіторами ізоферменту CYP2C9 Глімепірид метаболізується за допомогою цитохрому Р450 2С9 (ізоферменту CYP2C9). При його одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP2C9 (наприклад, рифампіцином) можливе зменшення гіпоглікемічного ефекту глімепіриду, тоді як при відміні індукторів ізоферменту CYP2C9 без корекції дози глімепіриду можливе збільшення ризику розвитку гіпоглікемії. Одночасне застосування інгібіторів ізоферменту CYP2C9 (наприклад, флуконазолу) збільшує ризик розвитку гіпоглікемії та небажаних реакцій глімепіриду, у той час як при відміні інгібіторів ізоферменту CYP2C9 без корекції дози глімепіриду можливе зменшення його гіпоглікем. Лікарські засоби, що підсилюють гіпоглікемічну дію глімепіриду: інсулін та його аналоги, пероральні гіпоглікемічні препарати, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічні стероїди, чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, непрямі антикоагулянти, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори моно амінооксидази (МАО), міконазол, флуконазол, аміносаліцилова кислота, пентоксифілін (парентеральне введення високих доз), фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, оксифенбутазон, оксифенбутазон, трофосфамід Підвищення ризику розвитку гіпоглікемії при одночасному застосуванні даних препаратів з глімепіридом та ризик погіршення глікемічного контролю при їх скасуванні без корекції дози глімепіриду. Лікарські засоби, що послаблюють гіпоглікемічну дію: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діазоксид, діуретики, епінефрин (адреналін) або інші симпатоміметики, глюкагон, проносні (тривале застосування), нікотинова кислота (високі дози, препарати гормонів щитовидної залози Ризик ослаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду при сумісному застосуванні з цими препаратами та підвищення ризику розвитку гіпоглікемії у разі їх відміни без корекції дози глімепіриду. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин Можливе посилення, так і зменшення гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Необхідний ретельний моніторинг концентрації глюкози у крові. Бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін Бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин і резерпін можуть послаблювати або повністю усувати реакції адренергічної контррегуляції (реакції симпатичної нервової системи у відповідь на гіпоглікемію, спрямовані на підвищення концентрації глюкози в крові), що призводить до послаблення проявів гіпоглікемії (робить її розвиток більш непомітним) лікаря) і тому ускладнює її своєчасне виявлення та лікування. Етанол (алкоголь) Гостре та хронічне вживання алкогольних напоїв може непередбачено послаблювати або посилювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Непрямі антикоагулянти (похідні кумарину) Глімепірид може посилювати, так і зменшувати ефекти непрямих антикоагулянтів (похідних кумарину). Секвестранти жовчних кислот Колесевелам зв'язується з глімепіридом і зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. Однак при застосуванні глімепіриду не менше ніж за 4 години до прийому колесевелама, цієї взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати не менше ніж за 4 години до прийому колесевелама. Взаємодія метформіну з іншими лікарськими засобами Протипоказані комбінації Йодмісткі контрастні речовини На тлі функціональної ниркової недостатності у пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може викликати розвиток лактоацидозу. Терапію препаратом Амарил® М необхідно відмінити залежно від функції нирок за 48 годин до або на час проведення рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів та не відновлювати раніше 48 годин після його закінчення, за умови, що під час обстеження функцію нирок було визнано нормальною. Нерекомендовані комбінації Етанол (алкоголь) При гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацидозу, особливо у разі пропуску їди, недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти, печінкової недостатності. Під час прийому препарату Амарил М слід уникати прийому алкоголю (етанолу) та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Даназол Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин Хлорпромазин у великих дозах (100 мг/добу) збільшує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) ГКС системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози у крові, іноді викликаючи кетоз. При лікуванні глюкози і після припинення прийому останніх потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики Одночасний прийом "петлевих діуретиків" може призводити до розвитку лактоацидозу через можливу функціональну ниркову недостатність. Бета2-адреноміметики (у вигляді ін'єкцій) Бета2-адреноміметики, що призначаються у вигляді ін'єкцій, підвищують концентрацію глюкози в крові внаслідок стимуляції бетаг-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів АПФ, можуть знижувати концентрацію глюкози у крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін Ніфедипін збільшує абсорбцію і Сmах метформіну. Катіонні лікарські засоби Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Сmах. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, олапариб, кризотиніб, даклатасвір, вандетаніб) може зменшувати ниркову елімінацію метформіну і, таким чином, призводити до збільшення концентрації метформіну в плазмі крові. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, при одночасному застосуванні цих лікарських препаратів з метформіном, оскільки можливе підвищення концентрації метформіну в плазмі крові. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати його ефективність. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні перерахованих вище лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін, можливе зниження антигіперглікемічної ефективності.Спосіб застосування та дозиВсередину запиваючи невеликою кількістю води. Як правило, доза препарату Амарил М повинна визначатися цільовою концентрацією глюкози в крові пацієнта. Слід застосовувати найменшу дозу, достатню для досягнення адекватного контролю глікемії. Під час терапії препаратом Амарил М необхідно регулярно визначати концентрацію глюкози в крові. Крім того, рекомендується регулярний контроль глікованого гемоглобіну в крові. Неправильний прийом препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не повинен заповнюватися шляхом наступного прийому вищої дози. Дії пацієнта при помилках при прийомі препарату (зокрема, при пропусканні прийому чергової дози препарату Амарил® М або при пропусканні повинні обговорюватися заздалегідь пацієнтом і лікарем. Оскільки покращення глікемічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості тканин до інсуліну, при застосуванні препарату Амарил® М може зменшитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знижувати дозу або припиняти прийом препарату Амарил® М. Препарат Амарил М слід приймати 1 або 2 рази на добу під час їди. Максимальна разова доза метформіну становить 1000 мг. Максимальна добова доза: для глімепіриду – 8 мг, для метформіну – 2000 мг. Добова доза глімепіриду більше 6 мг ефективна лише у невеликої кількості пацієнтів. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, початкова доза препарату Амарил® М не повинна перевищувати добових доз глімепіриду та метформіну, які вже приймає пацієнт. При переведенні пацієнтів з прийому комбінації монопрепаратів глімепіриду та метформіну на препарат Амарил® М доза препарату Амарил® М визначається на підставі вже прийнятих доз глімепіриду та метформіну у вигляді окремих препаратів. Тривалість лікування Терапія препаратом Амаріл М проводиться довго. Застосування препарату в спеціальних клінічних групах пацієнтів Діти та підлітки до 18 років Дані щодо ефективності та безпеки застосування глімепіриду у дітей віком до 8 років відсутні, у віці від 8 до 17 років – обмежені. Застосування препарату Амарил М у пацієнтів віком до 18 років протипоказане. У пацієнтів похилого віку Метформін виводиться головним чином нирками. У зв'язку з тим, що з віком функція нирок знижується, у пацієнтів похилого віку препарат Амаріл М слід застосовувати з обережністю. Слід ретельно підібрати дозу та забезпечити ретельний та регулярний моніторинг функції нирок. У пацієнтів із порушенням функції нирок Перед початком лікування препаратами, що містять метформін, слід оцінити КК. Надалі контроль КК слід проводити не рідше одного разу на рік. У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та у пацієнтів похилого віку функцію нирок слід оцінювати частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. При КК Перед початком застосування метформіну у пацієнтів із КК У разі неможливості забезпечення достатньої дози глімепіриду та метформіну при застосуванні препарату Амарил® М слід застосовувати монопрепарати глімепіриду та метформіну (див. Таблицю 1). Максимальну добову дозу метформіну бажано розділити на 2-3 прийоми протягом доби. Таблиця 1. КК мл/хв Метформін Глімепірид 60-89 Максимальна добова доза – 3000 мг. Зменшення дози можна розглянути при зниженні функції нирок. Максимальна добова доза, що рекомендується, - 8 мг 45-59 Максимальна добова доза – 2000 мг. Початкова доза - не більше половини максимальної дози, що рекомендується. 30-44 Максимальна добова доза – 1000 мг. Початкова доза - не більше половини максимальної дози, що рекомендується. ПередозуванняПередозування глімепіриду Оскільки препарат Амарил® М містить глімепірид, передозування (як гостре, так і при тривалому прийомі препарату у високих дозах) може спричинити тяжку гіпоглікемію, що загрожує життю. Як тільки встановлено передозування глімепіриду, необхідно негайно повідомити про це лікаря. Пацієнт до прибуття лікаря повинен негайно прийняти цукор, якщо можливо, у вигляді декстрози (глюкози). Пацієнтам, які прийняли загрозливе для життя кількість глімепіриду, необхідно провести промивання шлунка та дати активоване вугілля. Іноді як профілактичний захід необхідна госпіталізація. При легко вираженій гіпоглікемії без непритомності та неврологічних проявів показано пероральне введення декстрози (глюкози) та корекція дози препарату Амарил® М та/або дієти пацієнта. Значне передозування та серйозні гіпоглікемічні реакції з такими симптомами, як втрата свідомості або іншими серйозними неврологічними порушеннями, є критичними станами, які потребують негайної госпіталізації пацієнта. При несвідомому стані пацієнта показано запровадження концентрованого розчину декстрози (глюкози) внутрішньовенно струминно, для дорослих початкова доза становить 40 мл 20% розчину декстрози (глюкози). При неефективності інфузії декстрози (глюкози) або відсутності її проведення слід ввести глюкагон у дозі від 0,5 до 1 мг підшкірно або внутрішньом'язово. Після швидкого введення глюкози необхідно проведення інфузії 10% розчину декстрози (глюкози) до стабілізації стану пацієнта. Слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові протягом щонайменше 24-48 год, оскільки після видимого клінічного поліпшення гіпоглікемія може повторитися. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемія та ризик повторного розвитку гіпоглікемії може зберігатися кілька днів. Інтенсивний моніторинг слід продовжувати доти, доки лікар не переконається, що пацієнт перебуває поза небезпекою. При лікуванні гіпоглікемії у дітей при випадковому прийомі ними глімепіриду слід дуже ретельно коригувати дозу декстрози (глюкози), що вводиться, під постійним контролем концентрації глюкози в крові, через можливий ризик розвитку небезпечної гіперглікемії. Передозування метформіну При прийомі метформіну до 85 г гіпоглікемії не спостерігалося, хоча у деяких випадках розвивався лактоацидоз. Значне передозування метформіну або наявні у пацієнта супутні ризики можуть призводити до розвитку лактоацидозу, що потребує надання невідкладної медичної допомоги у стаціонарі. Найбільш ефективним способом видалення лактату та метформіну з організму пацієнта є гемодіаліз. При передозуванні метформіну можливий розвиток гострого панкреатиту.Запобіжні заходи та особливі вказівкиКонтроль ефективності лікування Ефективність будь-якої гіпоглікемічної терапії слід контролювати шляхом періодичного контролю концентрації глюкози та глікованого гемоглобіну в крові. Метою лікування є нормалізація цих показників. Концентрація глікованого гемоглобіну дозволяє оцінювати ефективність глікемічного контролю. Лактоацидоз Лактоацидоз є дуже рідкісним, але серйозним (з високою смертністю за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, що розвивається внаслідок кумуляції (накопичення) метформіну під час лікування. Випадки лактоацидозу при прийомі метформіну виникали в основному у пацієнтів із цукровим діабетом із вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як декомпенсований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, алкоголізм, тяжке інфекційне захворювання, печінкова недостатність, будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією, одночасний прийом препаратів, які можуть викликати розвиток лактоацидозу. Це може допомогти знизити частоту випадків виникнення лактоацидозу. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та вираженою астенією. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі та гіпотермією з наступною комою. Діагностичними лабораторними показниками є зниження pH (менше 7,35), вміст лактату в плазмі крові більше 5 ммоль/л, підвищений аніонний проміжок та відношення піруват/лактат. При підозрі на метаболічний ацидоз необхідно припинити прийом препарату та негайно звернутися до лікаря. Гіпоглікемія У перші тижні лікування ризик розвитку гіпоглікемії може бути підвищеним, що потребує особливо ретельного моніторингу стану пацієнта. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: небажання (частіше серед літніх пацієнтів) або нездатність пацієнта дотримуватися рекомендацій лікаря; недостатнє харчування, нерегулярний прийом їжі, пропуск прийомів їжі; невідповідність між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміни дієти; вживання алкогольних напоїв, особливо у поєднанні з пропуском їди; порушення функції нирок та печінки; передозування глімепіридом; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на метаболізм вуглеводів або контррегуляцію гіпоглікемії (наприклад, при деяких порушеннях функції щитовидної залози та недостатності гормонів передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз); супутній прийом деяких інших лікарських засобів, що впливають на вуглеводний обмін. У таких випадках потрібний ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові. Пацієнт повинен повідомляти лікаря про ці фактори ризику та про симптоми гіпоглікемії, якщо такі мають місце. За наявності факторів ризику гіпоглікемії може знадобитися корекція дози цього препарату або всієї терапії. Такий підхід використовується щоразу, коли під час терапії розвивається якесь захворювання або відбувається зміна способу життя пацієнта. Симптоми гіпоглікемії, що відображають адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію, що розвивається (див. розділ "Побічна дія"), можуть бути менш вираженими або взагалі відсутніми, якщо гіпоглікемія розвивається поступово, а також у пацієнтів похилого віку, при вегетативної нейропатії або при одночасно проведеній терапії бета -адреноблокаторами: клонідином, резерпіном, гуанетидином та іншими симпатолітиками. Майже завжди гіпоглікемію можна швидко усунути за допомогою негайного прийому вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад, шматок цукру, фруктовий сік, що містить цукор, чай з цукром і т.д.). З цією метою пацієнт повинен носити при собі щонайменше 20 г цукру. Йому може знадобитися допомога оточуючих, щоб уникнути ускладнень. Замінники цукру є неефективними. За досвідом застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що, незважаючи на початкову дієвість вжитих заходів, гіпоглікемія може повторитись, тому пацієнти повинні залишатися під ретельним наглядом. Розвиток важкої гіпоглікемії потребує негайного лікування та лікарського спостереження, у деяких випадках – стаціонарного лікування. загальні вказівки Необхідно підтримувати цільову глікемію за допомогою комплексних заходів: дотримання дієти та виконання фізичних вправ, зниження маси тіла. Пацієнтів слід інформувати про важливість дотримання дієти та виконання регулярних фізичних вправ. До клінічних симптомів неадекватно регульованої глікемії в крові відносяться олігурія, спрага, у т.ч. патологічно сильна спрага, суха шкіра та інші. У разі необхідності звернення до іншого лікаря (наприклад, госпіталізація, нещасний випадок, необхідність у візиті до лікаря у вихідний день тощо), пацієнт повинен повідомити його про захворювання на цукровий діабет і про лікування. У стресових ситуаціях (наприклад, травма, хірургічне втручання, інфекційне захворювання з лихоманкою) для забезпечення адекватного глікемічного контролю може знадобитися тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Моніторинг функції нирок Метформін виводиться головним чином нирками. При порушенні функції нирок збільшується ризик кумуляції метформіну та розвитку лактоацидозу. Препарат Амарил® М протипоказаний при КК. КК слід визначати перед початком застосування гіпоглікемічних препаратів, що містять метформін, а також не менше ніж 1 раз на рік при подальшому лікуванні. У пацієнтів з ризиком погіршення функції нирок та пацієнтів похилого віку функцію нирок слід контролювати частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК 30-44 мл/хв) контроль функції нирок повинен проводитись кожні 3 місяці. Для пацієнтів похилого віку необхідно ретельне титрування дози метформіну, щоб підібрати мінімальну ефективну дозу, оскільки з віком функція нирок знижується (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). У пацієнтів похилого віку зниження функції нирок часто протікає безсимптомно. Слід дотримуватись особливої ​​обережності у випадках можливого погіршення функції нирок, наприклад, на початку антигіпертензивної або діуретичної терапії або прийому нестероїдних протизапальних засобів. Одночасний прийом інших лікарських засобів може впливати на функцію нирок або на виведення метформіну або спричинити значні зміни гемодинаміки, включаючи нирковий кровообіг. Рентгенологічні дослідження з внутрішньосудинним введенням йодовмісних контрастних препаратів Внутрішньосудинне введення контрастних йодовмісних препаратів може призводити до розвитку нефропатії, індукованої контрастною речовиною, внаслідок чого відбувається накопичення метформіну та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Необхідно відмінити препарат Амарил® М до проведення дослідження або під час його проведення та не відновлювати прийом у наступні 48 годин після процедури. Відновити терапію препаратом Амарил® М можна лише після повторного дослідження функції нирок та підтвердження стабілізації її показників. Стани, за яких можливий розвиток гіпоксії Колапс або шок будь-якого походження, гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, що характеризуються гіпоксемією та гіпоксією тканин, можуть також викликати преренальну ниркову недостатність та збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Якщо у пацієнтів, які приймають препарат Амарил М, розвиваються такі стани, слід негайно відмінити препарат. Хірургічні втручання Прийом препарату Амарил М повинен бути припинений при хірургічному втручанні з використанням загальної, спинальної або епідуральної анестезії; при будь-якому плановому хірургічному втручанні необхідно припинити терапію за 48 годин до початку операції (за винятком невеликих процедур, що не потребують обмежень у прийомі їжі та рідини). Терапія може бути відновлена ​​не раніше ніж через 48 годин після хірургічного втручання або відновлення перорального прийому їжі і лише після повторного дослідження функції нирок із підтвердженням стабілізації її показників. Прийом етанолвмісних лікарських препаратів та алкогольних напоїв Етанол посилює дію метформіну на метаболізм лактату. Слід застерігати пацієнтів від вживання препаратів та напоїв, що містять етанол, під час прийому препарату Амарил М. Порушення функцій печінки Оскільки в деяких випадках порушення функції печінки супроводжувався лактоацидозом, пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками ураження печінки слід уникати застосування даного препарату. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печінки для глікемічного контролю показано перехід на інсулінотерапію. Зміна у клінічному стані пацієнта з раніше контрольованим цукровим діабетом При зміні клінічного стану пацієнтів з цукровим діабетом, раніше добре контрольованим прийомом метформіну, слід негайно обстежити, особливо при нечітко та погано розпізнаному захворюванні, для виключення кетоацидозу та лактоацидозу. До дослідження повинні включатися: визначення вмісту електролітів та кетонових тіл у сироватці крові, визначення концентрації глюкози у крові, pH крові, концентрації лактату, пірувату та метформіну в крові. У разі наявності будь-якої форми ацидозу слід негайно відмінити прийом препарату Амарил® М та застосовувати інші препарати для підтримки глікемічного контролю. Інформація для пацієнтів Слід проінформувати пацієнтів про можливий ризик та користь даного препарату, а також про альтернативні способи лікування. Необхідно також добре роз'яснити всю важливість дотримання вказівок по дієті та виконанню регулярного фізичного навантаження, регулярного контролювання концентрації глюкози в крові, концентрації глікованого гемоглобіну, функції нирок та гематологічних показників, а також про ризик розвитку гіпоглікемії, про її симптоми та лікування та стани, до її розвитку. Концентрація вітаміну В12 у крові Тривале лікування метформіном асоціювалося зі зниженням концентрацій вітаміну В12 у крові, що може призводити до розвитку периферичної нейропатії. Рекомендується моніторинг концентрації вітаміну В12 у крові (див. розділ "Побічна дія"). Незважаючи на те, що при прийомі метформіну мегалобластну анемію спостерігали рідко, при підозрі на неї слід провести обстеження для виключення дефіциту вітаміну В12. Гіпотиреоз У пацієнтів із гіпотиреозом потрібен регулярний моніторинг концентрації тиреотропного гормону в крові. Лабораторний контроль за безпекою лікування Слід періодично контролювати гематологічні показники (гемоглобін або гематокрит, кількість еритроцитів) та показники функції нирок (концентрація креатиніну у сироватці крові). При необхідності пацієнту показано відповідне обстеження та лікування будь-яких явних патологічних змін. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Швидкість психомоторних реакцій та здатність до концентрації уваги можуть погіршуватися внаслідок розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії, особливо на початку лікування, після змін у лікуванні або при нерегулярному прийомі препарату. Це може вплинути на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Слід попереджати пацієнтів про необхідність дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами, особливо у разі схильності до розвитку гіпоглікемії.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для підшкірного введення – 1 мл: активні речовини: ексенатид – 250 мкг; допоміжні речовини: натрію ацетату тригідрат, оцтова кислота крижана, манітол, метакрезол, вода д/і. У шприц-ручках із картриджами по 1,2 або 2,4 мл; у пачці картонної 1 шприц-ручка.Опис лікарської формиРозчин для підшкірного введення - безбарвний, прозорий.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб - глюкагоноподібний поліпептид рецепторів агоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після п/к введення ексенатиду в дозі 10 мкг пацієнтам з цукровим діабетом типу 2 ексенатид швидко всмоктується і через 2,1 год досягає Сmax, що дорівнює 211 пг/мл. AUCo-inf становить 1036 пг×ч/мл. При дії ексенатиду AUC зростає пропорційно збільшенню дози з 5 до 10 мкг, при цьому не спостерігається пропорційне зростання Сmах. Однакова дія спостерігалася при підшкірному введенні ексенатиду в область живота, стегна або передпліччя. Розподіл. Здається обсяг розподілу (Vd) ексенатиду після підшкірного введення становить 28,3 л. Метаболізм та виведення. Ексенатид переважно виводиться за рахунок клубочкової фільтрації з наступним протеолітичним розпадом. Кліренс ексенатиду дорівнює 91 л/год. Кінцевий Т1/2 становить 2,4 години. Ці фармакокінетичні характеристики ексенатиду не залежать від дози. Концентрації ексенатиду, що вимірюються, визначаються приблизно протягом 10 годин після введення дози. Фармакокінетика в спеціальних клінічних випадках. У пацієнтів зі слабким або помірним порушенням функції нирок (Cl креатиніну 30-80 мл/хв) кліренс ексенатиду значимо не відрізняється від кліренсу у пацієнтів з нормальною функцією нирок; тому проводити корекцію дози препарату не потрібно. Однак у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на діалізі, середній кліренс знижений до 0,9 л/год (порівняно з 9,1 л/год у здорових суб'єктів). Оскільки ексенатид переважно виводиться нирками, вважається, що порушення функції печінки не змінює концентрації ексенатиду в крові. Вік не впливає на фармакокінетичні властивості ексенатиду. Тому пацієнтам похилого віку не потрібно проводити корекцію дози. Фармакокінетика ексенатиду в дітей віком не вивчалася. Між чоловіками та жінками клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці ексенатиду не спостерігається. Фармакокінетика ексенатиду у представників різних рас практично не змінюється. Коригування дози з урахуванням етнічного походження проводити не потрібно. Не спостерігається помітної кореляції між індексом маси тіла (ІМТ) та фармакокінетикою ексенатиду. Корекцію дози з урахуванням ІМТ проводити не потрібно.ФармакодинамікаЕксенатид (ексендин-4) є міметик інкретину і є 39-амінокислотним амідопептидом. Інкретини, такі як глюкагоноподібний пептид-1 (ГПП-1), посилюють глюкозозависимую секрецію інсуліну, покращують функцію бета-клітин, пригнічують неадекватно підвищену секрецію глюкагону і уповільнюють спорожнення шлунка після попадання їх в загальний кров. Ексенатид є потужним міметиком інкретину, який викликає посилення глюкозозалежної секреції інсуліну та надає інші гіпоглікемічні ефекти, притаманні інкретинам, що дозволяє покращувати глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2. Амінокислотна послідовність ексенатиду частково відповідає послідовності людського ГПП-1, внаслідок чого він зв'язується та активує рецептори ГПП-1 у людини, що призводить до посилення глюкозозалежного синтезу та секреції інсуліну з бета-клітин підшлункової залози за участю циклічного аденозинмонофосфату (АМФ) інших внутрішньоклітинних сигнальних шляхів. Ексенатид стимулює вивільнення інсуліну з бета-клітин у присутності підвищених концентрацій глюкози. За хімічною структурою та фармакологічною дією ексенатид відрізняється від інсуліну, похідних сульфонілсечовини, похідних D-фенілаланіну та меглітінідів, бігуанідів, тіазолідиндіонів та інгібіторів альфа-глюкозидази. Ексенатид покращує глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 за рахунок механізмів, наведених нижче. При гіперглікемічних станах ексенатид посилює глюкозозалежну секрецію інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Ця секреція інсуліну припиняється в міру зниження концентрацій глюкози в крові та наближення її до норми, тим самим зменшується потенційний ризик гіпоглікемії. Секреція інсуліну протягом перших 10 хвилин, відома як «перша фаза інсулінової відповіді», специфічно відсутня у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2. Крім того, втрата першої фази інсулінової відповіді є раннім порушенням функції бета-клітин при цукровому діабеті типу 2. відновлює або значно посилює як першу, так і другу фазу інсулінової відповіді у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2. У пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 на тлі гіперглікемії введення ексенатиду пригнічує надмірну секрецію глюкагону. Однак ексенатид не порушує нормальної глюкагонової відповіді на гіпоглікемію. Було показано, що введення ексенатиду призводить до зниження апетиту та зменшення споживання їжі; пригнічує моторику шлунка, що веде до уповільнення випорожнення. У хворих на цукровий діабет типу 2 терапія ексенатидом у поєднанні з метформіном та/або препаратами сульфонілсечовини призводить до зниження концентрації глюкози в крові натще, постпрандіальної глюкози крові, а також показника глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), покращуючи тим самим глікемічний.Показання до застосуванняЦукровий діабет типу 2 як додаткова терапія до метформіну, похідного сульфонілсечовини, тіазолідиндіону, комбінації метформіну та похідного сульфонілсечовини, або метформіну та тіазолідиндіону у разі недосягнення адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; цукровий діабет типу 1 або наявність діабетичного кетоацидозу; ниркова недостатність важкого ступеня (Cl креатиніну - наявність тяжких захворювань ШКТ із супутнім гастропарезом; вагітність; період лактації (грудне вигодовування); дитячий вік до 18 років (безпека та ефективність препарату у дітей не встановлена).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПобічні реакції, що зустрічалися частіше, ніж у поодиноких випадках, перераховані відповідно до наступної градації: дуже часто – ≥10%, часто – ≥1%, але З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання, діарея; часто - зниження апетиту, диспепсія, гастроезофагеальний рефлюкс; іноді – біль у животі, здуття живота, відрижка, запори, порушення смакових відчуттів, метеоризм. З боку центральної нервової системи: часто - запаморочення, головний біль; рідко – сонливість. З боку ендокринної системи: дуже часто – гіпоглікемія (у комбінації з похідними сульфонілсечовини); часто - відчуття тремтіння, слабкість, гіпергідроз. Алергічні реакції: рідко – висипання, свербіж, ангіоневротичний набряк; дуже рідко – анафілактична реакція. Інші: часто – шкірна реакція у місці ін'єкції; рідко – дегідратація (пов'язана з нудотою, блюванням та/або діареєю). Повідомлялося про декілька випадків підвищення часу зсідання крові (МНО) при одночасному застосуванні варфарину та ексенатиду, що іноді супроводжувалося кровотечами. У зв'язку з тим, що частота гіпоглікемії збільшується при спільному призначенні препарату Баета з похідними сульфонілсечовини, необхідно передбачити зниження дози похідних сульфонілсечовини при збільшенні ризику гіпоглікемії. Більшість епізодів гіпоглікемії за інтенсивністю були слабкими або помірними та купірувалися пероральним прийомом вуглеводів. В цілому, побічні ефекти за інтенсивністю були слабкими або помірними і не призводили до скасування лікування. Найчастіше реєстрована нудота слабкої чи помірної інтенсивності була дозозависимой і зменшувалася з часом, не заважаючи повсякденної активності.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Баета® необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів, які приймають перорально препарати, що вимагають швидкого всмоктування із шлунково-кишкового тракту, т.к. Баета може викликати затримку спорожнення шлунка. Пацієнтам слід рекомендувати приймати пероральні препарати, дія яких залежить від їхньої порогової концентрації (наприклад, антибіотики), не менше ніж за 1 годину до введення ексенатиду. Якщо такі препарати необхідно приймати з їжею, слід приймати їх під час тих прийомів їжі, коли ексенатид не вводиться. При одночасному призначенні дигоксину (у дозі 0,25 мг 1 раз на добу) з препаратом Баета® знижується Сmах дигоксину на 17%, а Тmах збільшується на 2,5 год. Проте загальна фармакокінетична дія при рівноважному стані не змінюється. На тлі введення препарату Баета® AUC та Сmах ловастатину зменшувалися приблизно на 40 та 28% відповідно, а Тmах збільшувалася приблизно на 4 год. Спільне призначення препарату Баета® з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази не супроводжувалося змінами ліпідного складу крові ЛПНГ-холестерину, загального холестерину та тригліцеридів). У пацієнтів з легкою або помірною артеріальною гіпертензією, що стабілізується лізиноприлом (5–20 мг на добу), препарат Баета® не змінював AUC та Сmах лізиноприлу при рівноважному стані. Тmах лізиноприлу при рівноважному стані збільшувався на 2 год. Не спостерігалося змін показників середньодобового сАД та дАТ. Відзначено, що при введенні варфарину через 30 хв після препарату Баета® Тmах збільшувалося приблизно на 2 год. Клінічно значущої зміни Сmах та AUC не спостерігалося. Застосування препарату Баета у поєднанні з інсуліном, похідними D-фенілаланіну, меглітінідами або інгібіторами альфа-глюкозидази не вивчалося.Спосіб застосування та дозиПрепарат БАЕТА вводиться підшкірно в область стегна, живота або плеча. Початкова доза становить 5 мкг, яку вводять двічі на добу будь-якої миті протягом 60-хвилинного періоду перед ранковим та вечірнім прийомом їжі. Не слід вводити препарат після їди. У разі пропуску ін'єкції препарату лікування продовжується без зміни дози. Через 1 місяць після початку лікування дозу препарату БАЕТА можна збільшити до 10 мкг двічі на добу. При сумісному призначенні препарату БАЕТА® з метформіном, тіазолідиндіоном або з комбінацією цих препаратів вихідна доза метформіну та/або тіазолідиндіону може не змінюватися. У разі комбінації препарату БАЕТА з похідним сульфонілсечовини може знадобитися зниження дози похідного сульфонілсечовини з метою зниження ризику гіпоглікемії. У разі комбінації препарату БАЕТА з препаратом інсуліну може знадобитися зниження дози інсуліну з метою зниження ризику гіпоглікемії.ПередозуванняСимптоми: тяжка нудота і блювання, а також швидкий розвиток гіпоглікемії (при прийомі дози в 10 разів вище за максимальну рекомендовану). Лікування: проводять симптоматичну терапію, включаючи парентеральне введення глюкози у разі вираженої гіпоглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується внутрішньовенне або внутрішньом'язове введення препарату. Препарат Баета® не слід застосовувати, якщо в розчині виявляються частинки або якщо мутний розчин, або має фарбування. На тлі терапії препаратом Баета можуть з'являтися антитіла до ексенатиду. Однак це не впливає на частоту і типи побічних ефектів, що реєструються. Пацієнти повинні бути поінформовані про те, що лікування препаратом Баета може призвести до зниження апетиту та/або маси тіла і що через ці ефекти немає необхідності змінювати режим дозування. Пацієнти перед початком лікування препаратом Баета® повинні ознайомитися з прикладом «Керівництво з використання шприц-ручки». Результати експериментальних досліджень У доклінічних дослідженнях на мишах та щурах не виявлено канцерогенної дії ексенатиду. При введенні щурів дози, що у 128 разів перевищує дозу у людини, відмічено чисельне збільшення С-клітинних аденом щитовидної залози без будь-яких ознак малігнізації, що було пов'язано зі збільшенням тривалості життя піддослідних тварин, які отримують ексенатид.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для підшкірного введення – 1 мл: активні речовини: ексенатид – 250 мкг; допоміжні речовини: натрію ацетату тригідрат, оцтова кислота крижана, манітол, метакрезол, вода д/і. У шприц-ручках із картриджами по 1,2 або 2,4 мл; у пачці картонної 1 шприц-ручка.Опис лікарської формиРозчин для підшкірного введення - безбарвний, прозорий.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб - глюкагоноподібний поліпептид рецепторів агоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після п/к введення ексенатиду в дозі 10 мкг пацієнтам з цукровим діабетом типу 2 ексенатид швидко всмоктується і через 2,1 год досягає Сmax, що дорівнює 211 пг/мл. AUCo-inf становить 1036 пг×ч/мл. При дії ексенатиду AUC зростає пропорційно збільшенню дози з 5 до 10 мкг, при цьому не спостерігається пропорційне зростання Сmах. Однакова дія спостерігалася при підшкірному введенні ексенатиду в область живота, стегна або передпліччя. Розподіл. Здається обсяг розподілу (Vd) ексенатиду після підшкірного введення становить 28,3 л. Метаболізм та виведення. Ексенатид переважно виводиться за рахунок клубочкової фільтрації з наступним протеолітичним розпадом. Кліренс ексенатиду дорівнює 91 л/год. Кінцевий Т1/2 становить 2,4 години. Ці фармакокінетичні характеристики ексенатиду не залежать від дози. Концентрації ексенатиду, що вимірюються, визначаються приблизно протягом 10 годин після введення дози. Фармакокінетика в спеціальних клінічних випадках. У пацієнтів зі слабким або помірним порушенням функції нирок (Cl креатиніну 30-80 мл/хв) кліренс ексенатиду значимо не відрізняється від кліренсу у пацієнтів з нормальною функцією нирок; тому проводити корекцію дози препарату не потрібно. Однак у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на діалізі, середній кліренс знижений до 0,9 л/год (порівняно з 9,1 л/год у здорових суб'єктів). Оскільки ексенатид переважно виводиться нирками, вважається, що порушення функції печінки не змінює концентрації ексенатиду в крові. Вік не впливає на фармакокінетичні властивості ексенатиду. Тому пацієнтам похилого віку не потрібно проводити корекцію дози. Фармакокінетика ексенатиду в дітей віком не вивчалася. Між чоловіками та жінками клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці ексенатиду не спостерігається. Фармакокінетика ексенатиду у представників різних рас практично не змінюється. Коригування дози з урахуванням етнічного походження проводити не потрібно. Не спостерігається помітної кореляції між індексом маси тіла (ІМТ) та фармакокінетикою ексенатиду. Корекцію дози з урахуванням ІМТ проводити не потрібно.ФармакодинамікаЕксенатид (ексендин-4) є міметик інкретину і є 39-амінокислотним амідопептидом. Інкретини, такі як глюкагоноподібний пептид-1 (ГПП-1), посилюють глюкозозависимую секрецію інсуліну, покращують функцію бета-клітин, пригнічують неадекватно підвищену секрецію глюкагону і уповільнюють спорожнення шлунка після попадання їх в загальний кров. Ексенатид є потужним міметиком інкретину, який викликає посилення глюкозозалежної секреції інсуліну та надає інші гіпоглікемічні ефекти, притаманні інкретинам, що дозволяє покращувати глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2. Амінокислотна послідовність ексенатиду частково відповідає послідовності людського ГПП-1, внаслідок чого він зв'язується та активує рецептори ГПП-1 у людини, що призводить до посилення глюкозозалежного синтезу та секреції інсуліну з бета-клітин підшлункової залози за участю циклічного аденозинмонофосфату (АМФ) інших внутрішньоклітинних сигнальних шляхів. Ексенатид стимулює вивільнення інсуліну з бета-клітин у присутності підвищених концентрацій глюкози. За хімічною структурою та фармакологічною дією ексенатид відрізняється від інсуліну, похідних сульфонілсечовини, похідних D-фенілаланіну та меглітінідів, бігуанідів, тіазолідиндіонів та інгібіторів альфа-глюкозидази. Ексенатид покращує глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 за рахунок механізмів, наведених нижче. При гіперглікемічних станах ексенатид посилює глюкозозалежну секрецію інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Ця секреція інсуліну припиняється в міру зниження концентрацій глюкози в крові та наближення її до норми, тим самим зменшується потенційний ризик гіпоглікемії. Секреція інсуліну протягом перших 10 хвилин, відома як «перша фаза інсулінової відповіді», специфічно відсутня у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2. Крім того, втрата першої фази інсулінової відповіді є раннім порушенням функції бета-клітин при цукровому діабеті типу 2. відновлює або значно посилює як першу, так і другу фазу інсулінової відповіді у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2. У пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 на тлі гіперглікемії введення ексенатиду пригнічує надмірну секрецію глюкагону. Однак ексенатид не порушує нормальної глюкагонової відповіді на гіпоглікемію. Було показано, що введення ексенатиду призводить до зниження апетиту та зменшення споживання їжі; пригнічує моторику шлунка, що веде до уповільнення випорожнення. У хворих на цукровий діабет типу 2 терапія ексенатидом у поєднанні з метформіном та/або препаратами сульфонілсечовини призводить до зниження концентрації глюкози в крові натще, постпрандіальної глюкози крові, а також показника глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), покращуючи тим самим глікемічний.Показання до застосуванняЦукровий діабет типу 2 як додаткова терапія до метформіну, похідного сульфонілсечовини, тіазолідиндіону, комбінації метформіну та похідного сульфонілсечовини, або метформіну та тіазолідиндіону у разі недосягнення адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; цукровий діабет типу 1 або наявність діабетичного кетоацидозу; ниркова недостатність важкого ступеня (Cl креатиніну - наявність тяжких захворювань ШКТ із супутнім гастропарезом; вагітність; період лактації (грудне вигодовування); дитячий вік до 18 років (безпека та ефективність препарату у дітей не встановлена).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяПобічні реакції, що зустрічалися частіше, ніж у поодиноких випадках, перераховані відповідно до наступної градації: дуже часто – ≥10%, часто – ≥1%, але З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання, діарея; часто - зниження апетиту, диспепсія, гастроезофагеальний рефлюкс; іноді – біль у животі, здуття живота, відрижка, запори, порушення смакових відчуттів, метеоризм. З боку центральної нервової системи: часто - запаморочення, головний біль; рідко – сонливість. З боку ендокринної системи: дуже часто – гіпоглікемія (у комбінації з похідними сульфонілсечовини); часто - відчуття тремтіння, слабкість, гіпергідроз. Алергічні реакції: рідко – висипання, свербіж, ангіоневротичний набряк; дуже рідко – анафілактична реакція. Інші: часто – шкірна реакція у місці ін'єкції; рідко – дегідратація (пов'язана з нудотою, блюванням та/або діареєю). Повідомлялося про декілька випадків підвищення часу зсідання крові (МНО) при одночасному застосуванні варфарину та ексенатиду, що іноді супроводжувалося кровотечами. У зв'язку з тим, що частота гіпоглікемії збільшується при спільному призначенні препарату Баета з похідними сульфонілсечовини, необхідно передбачити зниження дози похідних сульфонілсечовини при збільшенні ризику гіпоглікемії. Більшість епізодів гіпоглікемії за інтенсивністю були слабкими або помірними та купірувалися пероральним прийомом вуглеводів. В цілому, побічні ефекти за інтенсивністю були слабкими або помірними і не призводили до скасування лікування. Найчастіше реєстрована нудота слабкої чи помірної інтенсивності була дозозависимой і зменшувалася з часом, не заважаючи повсякденної активності.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Баета® необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів, які приймають перорально препарати, що вимагають швидкого всмоктування із шлунково-кишкового тракту, т.к. Баета може викликати затримку спорожнення шлунка. Пацієнтам слід рекомендувати приймати пероральні препарати, дія яких залежить від їхньої порогової концентрації (наприклад, антибіотики), не менше ніж за 1 годину до введення ексенатиду. Якщо такі препарати необхідно приймати з їжею, слід приймати їх під час тих прийомів їжі, коли ексенатид не вводиться. При одночасному призначенні дигоксину (у дозі 0,25 мг 1 раз на добу) з препаратом Баета® знижується Сmах дигоксину на 17%, а Тmах збільшується на 2,5 год. Проте загальна фармакокінетична дія при рівноважному стані не змінюється. На тлі введення препарату Баета® AUC та Сmах ловастатину зменшувалися приблизно на 40 та 28% відповідно, а Тmах збільшувалася приблизно на 4 год. Спільне призначення препарату Баета® з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази не супроводжувалося змінами ліпідного складу крові ЛПНГ-холестерину, загального холестерину та тригліцеридів). У пацієнтів з легкою або помірною артеріальною гіпертензією, що стабілізується лізиноприлом (5–20 мг на добу), препарат Баета® не змінював AUC та Сmах лізиноприлу при рівноважному стані. Тmах лізиноприлу при рівноважному стані збільшувався на 2 год. Не спостерігалося змін показників середньодобового сАД та дАТ. Відзначено, що при введенні варфарину через 30 хв після препарату Баета® Тmах збільшувалося приблизно на 2 год. Клінічно значущої зміни Сmах та AUC не спостерігалося. Застосування препарату Баета у поєднанні з інсуліном, похідними D-фенілаланіну, меглітінідами або інгібіторами альфа-глюкозидази не вивчалося.Спосіб застосування та дозиПрепарат БАЕТА вводиться підшкірно в область стегна, живота або плеча. Початкова доза становить 5 мкг, яку вводять двічі на добу будь-якої миті протягом 60-хвилинного періоду перед ранковим та вечірнім прийомом їжі. Не слід вводити препарат після їди. У разі пропуску ін'єкції препарату лікування продовжується без зміни дози. Через 1 місяць після початку лікування дозу препарату БАЕТА можна збільшити до 10 мкг двічі на добу. При сумісному призначенні препарату БАЕТА® з метформіном, тіазолідиндіоном або з комбінацією цих препаратів вихідна доза метформіну та/або тіазолідиндіону може не змінюватися. У разі комбінації препарату БАЕТА з похідним сульфонілсечовини може знадобитися зниження дози похідного сульфонілсечовини з метою зниження ризику гіпоглікемії. У разі комбінації препарату БАЕТА з препаратом інсуліну може знадобитися зниження дози інсуліну з метою зниження ризику гіпоглікемії.ПередозуванняСимптоми: тяжка нудота і блювання, а також швидкий розвиток гіпоглікемії (при прийомі дози в 10 разів вище за максимальну рекомендовану). Лікування: проводять симптоматичну терапію, включаючи парентеральне введення глюкози у разі вираженої гіпоглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується внутрішньовенне або внутрішньом'язове введення препарату. Препарат Баета® не слід застосовувати, якщо в розчині виявляються частинки або якщо мутний розчин, або має фарбування. На тлі терапії препаратом Баета можуть з'являтися антитіла до ексенатиду. Однак це не впливає на частоту і типи побічних ефектів, що реєструються. Пацієнти повинні бути поінформовані про те, що лікування препаратом Баета може призвести до зниження апетиту та/або маси тіла і що через ці ефекти немає необхідності змінювати режим дозування. Пацієнти перед початком лікування препаратом Баета® повинні ознайомитися з прикладом «Керівництво з використання шприц-ручки». Результати експериментальних досліджень У доклінічних дослідженнях на мишах та щурах не виявлено канцерогенної дії ексенатиду. При введенні щурів дози, що у 128 разів перевищує дозу у людини, відмічено чисельне збільшення С-клітинних аденом щитовидної залози без будь-яких ознак малігнізації, що було пов'язано зі збільшенням тривалості життя піддослідних тварин, які отримують ексенатид.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид – 30 мг. 60 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Cmax у крові досягається приблизно через 4 години після прийому одноразової дози 80 мг. Зв'язування із білками плазми становить 94.2%. Vd – близько 25 л (0.35 л/кг маси тіла). Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. T1/2 - 12 год. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну – клітинами підшлункової залози. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Очевидно, стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів (зокрема, м'язової глікогенсинтетази). Зменшує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, зменшує постпрандіальний пік гіперглікемії. Гліклазид зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, уповільнює розвиток пристінкового тромбу, підвищує судинну фібринолітичну активність. Нормалізує проникність судин. Має антиатерогенні властивості: знижує концентрацію в крові загального холестерину (Хс) і Хс-ЛПНЩ, підвищує концентрацію Хс-ЛПВЩ, а також зменшує кількість вільних радикалів.Перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу. Покращує мікроциркуляцію. Зменшує чутливість судин до адреналіну. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування гліклазиду відзначається достовірне зниження протеїнурії. Після прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.ІнструкціяДозування індивідуальне залежно від глікемії натще і через 2 години після їди, а також від клінічних проявів захворювання. Гліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) середньої тяжкості з початковими проявами діабетичної мікроангіопатії. Профілактика порушень мікроциркуляції (у складі комбінованої терапії з іншими похідними сульфонілсечовини).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, діабетична прекома та кома, виражені порушення функції нирок та печінки; підвищена чутливість до похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів. Одночасне застосування гліклазиду та похідних імідазолу (в т.ч. міконазолу).Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗ боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у епігастрії. З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, агранулоцитоз або лейкопенія, анемія (зазвичай оборотного характеру). З боку ендокринної системи: при передозуванні – гіпоглікемія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується. Гіпоглікемічна дія гліклазиду потенціюється при одночасному застосуванні з похідними піразолону, саліцилатами, фенілбутазоном, антибактеріальними сульфаніламідними препаратами, теофіліном, кофеїном, інгібіторами МАО. Одночасне застосування з неселективними бета-адреноблокаторами підвищує ймовірність розвитку гіпоглікемії, а також може маскувати тахікардію та тремор рук, притаманні гіпоглікемії, пітливість при цьому може посилюватися. При одночасному застосуванні гліклазиду та акарбози спостерігається адитивний гіпоглікемічний ефект. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (включаючи лікарські форми для зовнішнього застосування), діуретиками, барбітуратами, естрогенами, прогестинами, комбінованими естрогенно-гестагенними препаратами, дифеніном,рифампіцином гіпоглікемічна дія гліклазиду зменшується.Спосіб застосування та дозиПочаткова добова доза становить 80 мг, середня добова доза 160-320 мг, частота прийому – 2 десь у день перед їдою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При розвитку гіпоглікемії, якщо пацієнт свідомий, глюкозу (або розчин цукру) призначають внутрішньо. При втраті свідомості вводять глюкозу внутрішньовенно або глюкагон підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів. Одночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид – 30 мг. 60 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Cmax у крові досягається приблизно через 4 години після прийому одноразової дози 80 мг. Зв'язування із білками плазми становить 94.2%. Vd – близько 25 л (0.35 л/кг маси тіла). Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. T1/2 - 12 год. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну – клітинами підшлункової залози. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Очевидно, стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів (зокрема, м'язової глікогенсинтетази). Зменшує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, зменшує постпрандіальний пік гіперглікемії. Гліклазид зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, уповільнює розвиток пристінкового тромбу, підвищує судинну фібринолітичну активність. Нормалізує проникність судин. Має антиатерогенні властивості: знижує концентрацію в крові загального холестерину (Хс) і Хс-ЛПНЩ, підвищує концентрацію Хс-ЛПВЩ, а також зменшує кількість вільних радикалів.Перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу. Покращує мікроциркуляцію. Зменшує чутливість судин до адреналіну. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування гліклазиду відзначається достовірне зниження протеїнурії. Після прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.ІнструкціяДозування індивідуальне залежно від глікемії натще і через 2 години після їди, а також від клінічних проявів захворювання. Гліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) середньої тяжкості з початковими проявами діабетичної мікроангіопатії. Профілактика порушень мікроциркуляції (у складі комбінованої терапії з іншими похідними сульфонілсечовини).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, діабетична прекома та кома, виражені порушення функції нирок та печінки; підвищена чутливість до похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів. Одночасне застосування гліклазиду та похідних імідазолу (в т.ч. міконазолу).Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗ боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у епігастрії. З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, агранулоцитоз або лейкопенія, анемія (зазвичай оборотного характеру). З боку ендокринної системи: при передозуванні – гіпоглікемія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується. Гіпоглікемічна дія гліклазиду потенціюється при одночасному застосуванні з похідними піразолону, саліцилатами, фенілбутазоном, антибактеріальними сульфаніламідними препаратами, теофіліном, кофеїном, інгібіторами МАО. Одночасне застосування з неселективними бета-адреноблокаторами підвищує ймовірність розвитку гіпоглікемії, а також може маскувати тахікардію та тремор рук, притаманні гіпоглікемії, пітливість при цьому може посилюватися. При одночасному застосуванні гліклазиду та акарбози спостерігається адитивний гіпоглікемічний ефект. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (включаючи лікарські форми для зовнішнього застосування), діуретиками, барбітуратами, естрогенами, прогестинами, комбінованими естрогенно-гестагенними препаратами, дифеніном,рифампіцином гіпоглікемічна дія гліклазиду зменшується.Спосіб застосування та дозиПочаткова добова доза становить 80 мг, середня добова доза 160-320 мг, частота прийому – 2 десь у день перед їдою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При розвитку гіпоглікемії, якщо пацієнт свідомий, глюкозу (або розчин цукру) призначають внутрішньо. При втраті свідомості вводять глюкозу внутрішньовенно або глюкагон підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів. Одночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид - 30 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (Метоцел К-100 LV CR Premium), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), кальцію стеарат, тальк, лактози моногідрат (таблеттоза 80). 60 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Очевидно, стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів (зокрема, м'язової глікогенсинтетази). Зменшує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, зменшує постпрандіальний пік гіперглікемії. Гліклазид зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, уповільнює розвиток пристінкового тромбу, підвищує судинну фібринолітичну активність. Нормалізує проникність судин. Має антиатерогенні властивості: знижує концентрацію в крові загального холестерину (Хс) і Хс-ЛПНЩ, підвищує концентрацію Хс-ЛПВЩ, а також зменшує кількість вільних радикалів. Перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу. Покращує мікроциркуляцію. Зменшує чутливість судин до адреналіну. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування гліклазиду відзначається достовірне зниження протеїнурії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. C max у крові досягається приблизно через 4 години після прийому одноразової дози 80 мг. Зв'язування із білками плазми становить 94.2%. V d – близько 25 л (0.35 л/кг маси тіла). Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. T1/2 -12 год. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяГліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При розвитку гіпоглікемії, якщо пацієнт свідомий, глюкозу (або розчин цукру) призначають внутрішньо. При втраті свідомості вводять глюкозу внутрішньовенно або глюкагон підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів. Одночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету 2 типу: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, діабетична прекома та кома, виражені порушення функції нирок та печінки; підвищена чутливість до похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів. Одночасне застосування гліклазиду та похідних імідазолу (в т.ч. міконазолу).Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗ боку травної системи: рідко – анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у епігастрії. З боку системи кровотворення: в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз або лейкопенія, анемія (як правило, оборотного характеру). З боку ендокринної системи: при передозуванні – гіпоглікемія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.Взаємодія з лікарськими засобамиГіпоглікемічна дія гліклазиду потенціюється при одночасному застосуванні з похідними піразолону, саліцилатами, фенілбутазоном, антибактеріальними сульфаніламідними препаратами, теофіліном, кофеїном, інгібіторами МАО. Одночасне застосування з неселективними бета-адреноблокаторами підвищує ймовірність розвитку гіпоглікемії, а також може маскувати тахікардію та тремор рук, притаманні гіпоглікемії, пітливість при цьому може посилюватися. При одночасному застосуванні гліклазиду та акарбози спостерігається адитивний гіпоглікемічний ефект. Циметидин підвищує концентрацію гліклазиду в плазмі, що може спричинити тяжку гіпоглікемію (пригнічення ЦНС, порушення свідомості). При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (включаючи лікарські форми для зовнішнього застосування), діуретиками, барбітуратами, естрогенами, прогестинами, комбінованими естрогенно-гестагенними препаратами, дифеніном, рифампіцином гіпоглікемічна дія гліклазиду зменшується.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Якщо пацієнт у свідомості, внутрішньо прийняти цукор. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо підозрюють або діагностують гіпоглікемічний ком, хворому швидко внутрішньовенно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 5% розчин декстрози (глюкози) для підтримки необхідного рівня глюкози в крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату легкозасвоюваними вуглеводами (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Ретельний контроль рівня глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду часу залежно від стану хворого лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид - 60 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (Метоцел К-100 LV CR Premium), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), кальцію стеарат, тальк, лактози моногідрат (таблеттоза 80). 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Очевидно, стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів (зокрема, м'язової глікогенсинтетази). Зменшує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, зменшує постпрандіальний пік гіперглікемії. Гліклазид зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, уповільнює розвиток пристінкового тромбу, підвищує судинну фібринолітичну активність. Нормалізує проникність судин. Має антиатерогенні властивості: знижує концентрацію в крові загального холестерину (Хс) і Хс-ЛПНЩ, підвищує концентрацію Хс-ЛПВЩ, а також зменшує кількість вільних радикалів. Перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу. Покращує мікроциркуляцію. Зменшує чутливість судин до адреналіну. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування гліклазиду відзначається достовірне зниження протеїнурії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. C max у крові досягається приблизно через 4 години після прийому одноразової дози 80 мг. Зв'язування із білками плазми становить 94.2%. V d – близько 25 л (0.35 л/кг маси тіла). Метаболізується у печінці з утворенням 8 метаболітів. Основний метаболіт не має гіпоглікемічну дію, але впливає на мікроциркуляцію. T1/2 -12 год. Виводиться головним чином нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться із сечею у незміненому вигляді.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяГліклазид застосовують для лікування інсуліннезалежного цукрового діабету в поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще і після їди, добові коливання рівня глюкози. У разі хірургічного втручання або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. При розвитку гіпоглікемії, якщо пацієнт свідомий, глюкозу (або розчин цукру) призначають внутрішньо. При втраті свідомості вводять глюкозу внутрішньовенно або глюкагон підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні гліклазиду з верапамілом потрібний регулярний контроль рівня глюкози в крові; з акарбозою - потрібне ретельне моніторування та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів. Одночасне застосування гліклазиду та циметидину не рекомендується.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету 2 типу: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, діабетична прекома та кома, виражені порушення функції нирок та печінки; підвищена чутливість до похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів. Одночасне застосування гліклазиду та похідних імідазолу (в т.ч. міконазолу).Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗ боку травної системи: рідко – анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у епігастрії. З боку системи кровотворення: в окремих випадках – тромбоцитопенія, агранулоцитоз або лейкопенія, анемія (як правило, оборотного характеру). З боку ендокринної системи: при передозуванні – гіпоглікемія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж.Взаємодія з лікарськими засобамиГіпоглікемічна дія гліклазиду потенціюється при одночасному застосуванні з похідними піразолону, саліцилатами, фенілбутазоном, антибактеріальними сульфаніламідними препаратами, теофіліном, кофеїном, інгібіторами МАО. Одночасне застосування з неселективними бета-адреноблокаторами підвищує ймовірність розвитку гіпоглікемії, а також може маскувати тахікардію та тремор рук, притаманні гіпоглікемії, пітливість при цьому може посилюватися. При одночасному застосуванні гліклазиду та акарбози спостерігається адитивний гіпоглікемічний ефект. Циметидин підвищує концентрацію гліклазиду в плазмі, що може спричинити тяжку гіпоглікемію (пригнічення ЦНС, порушення свідомості). При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (включаючи лікарські форми для зовнішнього застосування), діуретиками, барбітуратами, естрогенами, прогестинами, комбінованими естрогенно-гестагенними препаратами, дифеніном, рифампіцином гіпоглікемічна дія гліклазиду зменшується.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Якщо пацієнт у свідомості, внутрішньо прийняти цукор. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо підозрюють або діагностують гіпоглікемічний ком, хворому швидко внутрішньовенно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 5% розчин декстрози (глюкози) для підтримки необхідного рівня глюкози в крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату легкозасвоюваними вуглеводами (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Ретельний контроль рівня глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду часу залежно від стану хворого лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: репаглінід – 500 мкг. Допоміжні речовини: полоксамер – 3 мг, меглюмін – 10 мг, лактози моногідрат – 47.8 мг, целюлоза мікрокристалічна – 33.7 мг, полакрилін калію – 4 мг, кремнію діоксид колоїдний – 500 мкг, магнію стеарат – 5. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат. Стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих β-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах β-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації β-клітин та відкриття кальцієвих каналів. Підвищена притока іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.ФармакокінетикаВсмоктування: При прийомі внутрішньо абсорбція репаглініду із ШКТ висока. Час досягнення Cmax – 1 год. Середня біодоступність репаглініду становить 63% (коефіцієнт варіабельності дорівнює 11%). Оскільки титрування дози репаглініду проводиться в залежності від відповіді на терапію, міжіндивідуальна варіабельність не впливає на ефективність терапії. Розподіл та метаболізм: Vd – 30 л. Зв'язування з білками плазми – 98%. Повністю метаболізується у печінці під впливом CYP3A4 до неактивних метаболітів. Виведення: Виводиться переважно з жовчю, нирками – 8% у вигляді метаболітів, через кишечник – 1%. T1/2 – 1 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках: Застосування репаглініду у звичайних дозах у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим застосування репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. AUC та Cmax однакові у пацієнтів з нормальною функцією нирок та у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок відзначалося підвищення AUC та Cmax, проте виявлено наявність лише слабкої кореляції між концентрацією репаглініду та кліренсом креатиніну. Звісно ж, пацієнтам з порушеною функцією нирок немає необхідності проводити корекцію початкової дози. Однак подальше збільшення дози у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок, при якому потрібне проведення гемодіалізу, слід проводити з обережністю.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих бета-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах бета-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації бета-клітини відкриття кальцієвих каналів. Підвищений приплив іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяДіаглінід призначається як доповнення до дієти та фізичних навантажень для зниження концентрації глюкози в крові, його введення має бути присвячене прийомам їжі. Препарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Комбінована терапія. Репаглінід може призначатися у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у разі неадекватного контролю глюкози в крові на монотерапії метформіном, тіазолідиндіонами або репаглінідом. При цьому використовується така сама початкова доза репаглініду, як і при монотерапії. Потім коригують дози кожного препарату залежно від досягнутої концентрації глюкози в крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (при неефективності дієти, зниження маси тіла та фізичних навантажень) у монотерапії або у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у випадках, коли не вдається досягти задовільного контролю глікемії за допомогою монотерапії репаглінідом або метформіном або тіазолідиніном.Протипоказання до застосуванняВідома підвищена чутливість до репаглініду або будь-якого компонента препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; інфекційні захворювання, великі хірургічні втручання та інші стани, які потребують інсулінотерапії; тяжке порушення функції печінки; одночасне призначення гемфіброзилу; дефіцит лактози, непереносимості лактози, глюкозогалактози мальабсорбція. У пацієнтів з виснаженням, а також пацієнтів, які отримують неповноцінне харчування, необхідна обережність при виборі початкової та підтримуючої дози, та її титрації, щоб уникнути гіпоглікемії. Підбір дози у пацієнтів з діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок слід проводити з обережністю.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяНайчастішим побічним ефектом є гіпоглікемія, частота якої залежить, як і при застосуванні будь-якого виду терапії цукрового діабету, від індивідуальних факторів, таких як харчові звички, доза препарату, фізичні навантаження та стрес. Нижче наведені побічні ефекти, що спостерігалися при застосуванні репаглініду та інших пероральних гіпоглікемічних засобів. Усі побічні ефекти розподілені за групами згідно з частотою розвитку: часто (>= 1/100 до <1/10); нечасто (>= 1/1000 до <1/100); рідко (>= 1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000) та невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних). З боку імунної системи: дуже рідко можуть виявлятися реакції генералізованої гіперчутливості або імунологічні реакції, такі як васкуліти; невідомо - реакції гіперчутливості, такі як свербіж, висипання, кропив'янка. З боку обміну речовин: часто – гіпоглікемія; невідомо – гіпоглікемічна кома, гіпоглікемія зі втратою свідомості. Як і при застосуванні інших гіпоглікемічних засобів, при застосуванні репаглініду може розвиватися гіпоглікемія. Ці реакції найчастіше бувають легкими і можна усунути прийомом вуглеводів. При тяжких реакціях може знадобитися медична допомога, зокрема, внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). Ризик розвитку гіпоглікемії може зростати при взаємодію репаглініду з іншими лікарськими засобами. З боку органу зору: дуже рідко – розлади зору. Зміни концентрації глюкози в крові можуть спричиняти розлади зору, особливо на початковому етапі терапії гіпоглікемічними препаратами. Однак зазвичай ці зміни носять тимчасовий характер. З боку серцево-судинної системи: рідко – серцево-судинні захворювання. Ризик серцево-судинних захворювань підвищується при цукровому діабеті 2 типи. Було виявлено підвищений ризик гострого коронарного синдрому у пацієнтів, які отримували репаглінід, порівняно з пацієнтами, які отримували похідну сульфонілсечовини, але не порівняно з пацієнтами, які отримували метформін або акарбоз. Проте причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. З боку травної системи: часто – біль у животі, діарея; дуже рідко – блювання, запор; невідомо – нудота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; у дуже рідкісних випадках, повідомлялося про тяжкі порушення функції печінки (причинний зв'язок з репаглінідом встановлено не був), підвищення активності печінкових ферментів.Взаємодія з лікарськими засобамиНеобхідно брати до уваги можливу взаємодію репаглініду з препаратами, що впливають на метаболізм глюкози. Метаболізм, і, таким чином, кліренс репаглініду можуть змінюватися під впливом препаратів, що впливають, пригнічуючи або активізуючи ферменти з групи цитохрому Р450. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при одночасному призначенні з репаглінідом інгібіторів CYP2C8 та CYP3A4. Інгібітори аніонтранспортуючого білка ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) також можуть збільшувати концентрацію репаглініду в плазмі. Наступні лікарські засоби можуть посилювати та/або пролонгувати гіпоглікемічну дію репаглініду: гемфіброзил, триметоприм, рифампіцин, кларитроміцин, кетоконазол, ітраконазол, циклоспорин, інші гіпоглікемічні препарати, інгібітори МАО, неселективні бета, Анаболічні стероїди. Бета-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. Одночасне призначення циметидину, ніфедипіну або симвастатину (які є субстратами CYP3A4) з репаглінідом не має значного впливу на фармакокінетичні параметри репаглініду. Репаглінід клінічно не впливає на фармакокінетичні властивості дигоксину, теофіліну або варфарину при застосуванні у здорових добровольців. Таким чином, немає необхідності корекції дози цих препаратів при спільному застосуванні з репаглінідом. Наступні лікарські засоби можуть послаблювати гіпоглікемічну дію репаглініду: пероральні контрацептиви, рифампіцин, барбітурати, карбамазепін, тіазиди, глюкокортикостероїди, даназол, гормони щитовидної залози та симпатоміметики. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіол/левоноргестрел) не призводить до клінічно значущої зміни загальної біодоступності репаглініду, хоча максимальна концентрація репаглініду досягається раніше. Репаглінід клінічно значимо не впливає на біодоступність левоноргестрелу, проте не може бути виключено його вплив на біодоступність етинілестрадіолу. У зв'язку з цим, у період призначення або відміни вищезгаданих препаратів, пацієнти, які вже отримують репаглінід, повинні перебувати під ретельним наглядом для своєчасного виявлення порушення глікемічного контролю.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від концентрації глюкози в крові. Початкова доза – 0.5 мг на добу, якщо пацієнт приймав інший пероральний гіпоглікемічний препарат – 1 мг. Корекція дози проводиться 1 раз на тиждень або 1 раз на 2 тижні (при цьому орієнтуються на концентрацію глюкози в крові як показник відповіді на терапію). Середня добова доза – 4 мг 3 рази на добу; максимальна – 16 мг/добу. Переведення пацієнтів з терапії іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами на терапію репаглінідом можна здійснювати одночасно. Водночас не виявлено точного співвідношення між дозою репаглініду та дозою інших гіпоглікемічних препаратів. Рекомендована максимальна початкова доза репаглініду при переведенні з інших гіпоглікемічних препаратів становить 1 мг перед основним прийомом їжі.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії. Симптоми: почуття голоду, підвищене потовиділення, серцебиття, тремор, тривожність, біль голови, безсоння, дратівливість, депресія, порушення мови та зору. При застосуванні репаглініду у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу в дозі, що збільшується щотижня, від 4 до 20 мг 4 рази на день (з кожним прийомом їжі) протягом 6 тижнів спостерігалося відносне передозування, що виявляється надмірним зниження концентрації глюкози з розвитком симптомів гіпо. Лікування: у разі появи симптомів гіпоглікемії слід вжити відповідних заходів щодо підвищення концентрації глюкози в крові (прийняти всередину декстрозу або продукти, багаті на вуглеводи). При тяжкій гіпоглікемії (втрата свідомості, кома) внутрішньовенно вводять декстрозу. Після відновлення свідомості - прийом легкозасвоюваних вуглеводів (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії).Запобіжні заходи та особливі вказівкиРепаглінід показаний при незадовільному контролі глікемії та збереженні симптомів цукрового діабету на фоні дієтотерапії та фізичних вправ. Оскільки репаглінід є препаратом, що стимулює секрецію інсуліну, він може спричинити гіпоглікемію. При комбінованій терапії ризик гіпоглікемії збільшується. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові натще і після їди. Слід попередити пацієнта про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому алкоголю, нестероїдних протизапальних засобів, а також при голодуванні. Необхідна корекція дози при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. Призначення звичайних доз репаглініду у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим призначення репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість реакції можуть порушуватися під час гіпоглікемії та гіперглікемії, що може становити небезпеку в тих ситуаціях, коли ця здатність особливо необхідна (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з машинами та механізмами). Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для запобігання розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: репаглінід – 1 мг Допоміжні речовини: полоксамер, меглюмін, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, полакрилін калію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник заліза оксид жовтий. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат. Стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих β-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах β-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації β-клітин та відкриття кальцієвих каналів. Підвищена притока іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.ФармакокінетикаВсмоктування: При прийомі внутрішньо абсорбція репаглініду із ШКТ висока. Час досягнення Cmax – 1 год. Середня біодоступність репаглініду становить 63% (коефіцієнт варіабельності дорівнює 11%). Оскільки титрування дози репаглініду проводиться в залежності від відповіді на терапію, міжіндивідуальна варіабельність не впливає на ефективність терапії. Розподіл та метаболізм: Vd – 30 л. Зв'язування з білками плазми – 98%. Повністю метаболізується у печінці під впливом CYP3A4 до неактивних метаболітів. Виведення: Виводиться переважно з жовчю, нирками – 8% у вигляді метаболітів, через кишечник – 1%. T1/2 – 1 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках: Застосування репаглініду у звичайних дозах у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим застосування репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. AUC та Cmax однакові у пацієнтів з нормальною функцією нирок та у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок відзначалося підвищення AUC та Cmax, проте виявлено наявність лише слабкої кореляції між концентрацією репаглініду та кліренсом креатиніну. Звісно ж, пацієнтам з порушеною функцією нирок немає необхідності проводити корекцію початкової дози. Однак подальше збільшення дози у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок, при якому потрібне проведення гемодіалізу, слід проводити з обережністю.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих бета-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах бета-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації бета-клітини відкриття кальцієвих каналів. Підвищений приплив іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяДіаглінід призначається як доповнення до дієти та фізичних навантажень для зниження концентрації глюкози в крові, його введення має бути присвячене прийомам їжі. Препарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Комбінована терапія. Репаглінід може призначатися у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у разі неадекватного контролю глюкози в крові на монотерапії метформіном, тіазолідиндіонами або репаглінідом. При цьому використовується така сама початкова доза репаглініду, як і при монотерапії. Потім коригують дози кожного препарату залежно від досягнутої концентрації глюкози в крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (при неефективності дієти, зниження маси тіла та фізичних навантажень) у монотерапії або у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у випадках, коли не вдається досягти задовільного контролю глікемії за допомогою монотерапії репаглінідом або метформіном або тіазолідиніном.Протипоказання до застосуванняВідома підвищена чутливість до репаглініду або будь-якого компонента препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; інфекційні захворювання, великі хірургічні втручання та інші стани, які потребують інсулінотерапії; тяжке порушення функції печінки; одночасне призначення гемфіброзилу; дефіцит лактози, непереносимості лактози, глюкозогалактози мальабсорбція. У пацієнтів з виснаженням, а також пацієнтів, які отримують неповноцінне харчування, необхідна обережність при виборі початкової та підтримуючої дози, та її титрації, щоб уникнути гіпоглікемії. Підбір дози у пацієнтів з діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок слід проводити з обережністю.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяНайчастішим побічним ефектом є гіпоглікемія, частота якої залежить, як і при застосуванні будь-якого виду терапії цукрового діабету, від індивідуальних факторів, таких як харчові звички, доза препарату, фізичні навантаження та стрес. Нижче наведені побічні ефекти, що спостерігалися при застосуванні репаглініду та інших пероральних гіпоглікемічних засобів. Усі побічні ефекти розподілені за групами згідно з частотою розвитку: часто (>= 1/100 до <1/10); нечасто (>= 1/1000 до <1/100); рідко (>= 1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000) та невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних). З боку імунної системи: дуже рідко можуть виявлятися реакції генералізованої гіперчутливості або імунологічні реакції, такі як васкуліти; невідомо - реакції гіперчутливості, такі як свербіж, висипання, кропив'янка. З боку обміну речовин: часто – гіпоглікемія; невідомо – гіпоглікемічна кома, гіпоглікемія зі втратою свідомості. Як і при застосуванні інших гіпоглікемічних засобів, при застосуванні репаглініду може розвиватися гіпоглікемія. Ці реакції найчастіше бувають легкими і можна усунути прийомом вуглеводів. При тяжких реакціях може знадобитися медична допомога, зокрема, внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). Ризик розвитку гіпоглікемії може зростати при взаємодію репаглініду з іншими лікарськими засобами. З боку органу зору: дуже рідко – розлади зору. Зміни концентрації глюкози в крові можуть спричиняти розлади зору, особливо на початковому етапі терапії гіпоглікемічними препаратами. Однак зазвичай ці зміни носять тимчасовий характер. З боку серцево-судинної системи: рідко – серцево-судинні захворювання. Ризик серцево-судинних захворювань підвищується при цукровому діабеті 2 типи. Було виявлено підвищений ризик гострого коронарного синдрому у пацієнтів, які отримували репаглінід, порівняно з пацієнтами, які отримували похідну сульфонілсечовини, але не порівняно з пацієнтами, які отримували метформін або акарбоз. Проте причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. З боку травної системи: часто – біль у животі, діарея; дуже рідко – блювання, запор; невідомо – нудота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; у дуже рідкісних випадках, повідомлялося про тяжкі порушення функції печінки (причинний зв'язок з репаглінідом встановлено не був), підвищення активності печінкових ферментів.Взаємодія з лікарськими засобамиНеобхідно брати до уваги можливу взаємодію репаглініду з препаратами, що впливають на метаболізм глюкози. Метаболізм, і, таким чином, кліренс репаглініду можуть змінюватися під впливом препаратів, що впливають, пригнічуючи або активізуючи ферменти з групи цитохрому Р450. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при одночасному призначенні з репаглінідом інгібіторів CYP2C8 та CYP3A4. Інгібітори аніонтранспортуючого білка ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) також можуть збільшувати концентрацію репаглініду в плазмі. Наступні лікарські засоби можуть посилювати та/або пролонгувати гіпоглікемічну дію репаглініду: гемфіброзил, триметоприм, рифампіцин, кларитроміцин, кетоконазол, ітраконазол, циклоспорин, інші гіпоглікемічні препарати, інгібітори МАО, неселективні бета, Анаболічні стероїди. Бета-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. Одночасне призначення циметидину, ніфедипіну або симвастатину (які є субстратами CYP3A4) з репаглінідом не має значного впливу на фармакокінетичні параметри репаглініду. Репаглінід клінічно не впливає на фармакокінетичні властивості дигоксину, теофіліну або варфарину при застосуванні у здорових добровольців. Таким чином, немає необхідності корекції дози цих препаратів при спільному застосуванні з репаглінідом. Наступні лікарські засоби можуть послаблювати гіпоглікемічну дію репаглініду: пероральні контрацептиви, рифампіцин, барбітурати, карбамазепін, тіазиди, глюкокортикостероїди, даназол, гормони щитовидної залози та симпатоміметики. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіол/левоноргестрел) не призводить до клінічно значущої зміни загальної біодоступності репаглініду, хоча максимальна концентрація репаглініду досягається раніше. Репаглінід клінічно значимо не впливає на біодоступність левоноргестрелу, проте не може бути виключено його вплив на біодоступність етинілестрадіолу. У зв'язку з цим, у період призначення або відміни вищезгаданих препаратів, пацієнти, які вже отримують репаглінід, повинні перебувати під ретельним наглядом для своєчасного виявлення порушення глікемічного контролю.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від концентрації глюкози в крові. Початкова доза – 0.5 мг на добу, якщо пацієнт приймав інший пероральний гіпоглікемічний препарат – 1 мг. Корекція дози проводиться 1 раз на тиждень або 1 раз на 2 тижні (при цьому орієнтуються на концентрацію глюкози в крові як показник відповіді на терапію). Середня добова доза – 4 мг 3 рази на добу; максимальна – 16 мг/добу. Переведення пацієнтів з терапії іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами на терапію репаглінідом можна здійснювати одночасно. Водночас не виявлено точного співвідношення між дозою репаглініду та дозою інших гіпоглікемічних препаратів. Рекомендована максимальна початкова доза репаглініду при переведенні з інших гіпоглікемічних препаратів становить 1 мг перед основним прийомом їжі.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії. Симптоми: почуття голоду, підвищене потовиділення, серцебиття, тремор, тривожність, біль голови, безсоння, дратівливість, депресія, порушення мови та зору. При застосуванні репаглініду у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу в дозі, що збільшується щотижня, від 4 до 20 мг 4 рази на день (з кожним прийомом їжі) протягом 6 тижнів спостерігалося відносне передозування, що виявляється надмірним зниження концентрації глюкози з розвитком симптомів гіпо. Лікування: у разі появи симптомів гіпоглікемії слід вжити відповідних заходів щодо підвищення концентрації глюкози в крові (прийняти всередину декстрозу або продукти, багаті на вуглеводи). При тяжкій гіпоглікемії (втрата свідомості, кома) внутрішньовенно вводять декстрозу. Після відновлення свідомості - прийом легкозасвоюваних вуглеводів (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії).Запобіжні заходи та особливі вказівкиРепаглінід показаний при незадовільному контролі глікемії та збереженні симптомів цукрового діабету на фоні дієтотерапії та фізичних вправ. Оскільки репаглінід є препаратом, що стимулює секрецію інсуліну, він може спричинити гіпоглікемію. При комбінованій терапії ризик гіпоглікемії збільшується. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові натще і після їди. Слід попередити пацієнта про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому алкоголю, нестероїдних протизапальних засобів, а також при голодуванні. Необхідна корекція дози при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. Призначення звичайних доз репаглініду у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим призначення репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість реакції можуть порушуватися під час гіпоглікемії та гіперглікемії, що може становити небезпеку в тих ситуаціях, коли ця здатність особливо необхідна (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з машинами та механізмами). Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для запобігання розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: репаглінід – 2 мг Допоміжні речовини: полоксамер, меглюмін, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, полакрилін калію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник заліза оксид жовтий. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат. Стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих β-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах β-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації β-клітин та відкриття кальцієвих каналів. Підвищена притока іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.ФармакокінетикаВсмоктування: При прийомі внутрішньо абсорбція репаглініду із ШКТ висока. Час досягнення Cmax – 1 год. Середня біодоступність репаглініду становить 63% (коефіцієнт варіабельності дорівнює 11%). Оскільки титрування дози репаглініду проводиться в залежності від відповіді на терапію, міжіндивідуальна варіабельність не впливає на ефективність терапії. Розподіл та метаболізм: Vd – 30 л. Зв'язування з білками плазми – 98%. Повністю метаболізується у печінці під впливом CYP3A4 до неактивних метаболітів. Виведення: Виводиться переважно з жовчю, нирками – 8% у вигляді метаболітів, через кишечник – 1%. T1/2 – 1 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках: Застосування репаглініду у звичайних дозах у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим застосування репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. AUC та Cmax однакові у пацієнтів з нормальною функцією нирок та у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок відзначалося підвищення AUC та Cmax, проте виявлено наявність лише слабкої кореляції між концентрацією репаглініду та кліренсом креатиніну. Звісно ж, пацієнтам з порушеною функцією нирок немає необхідності проводити корекцію початкової дози. Однак подальше збільшення дози у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок, при якому потрібне проведення гемодіалізу, слід проводити з обережністю.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, стимулює вивільнення інсуліну з функціонуючих бета-клітин підшлункової залози. Блокує АТФ-залежні канали в мембранах бета-клітин за допомогою білків-мішеней, що призводить до деполяризації бета-клітини відкриття кальцієвих каналів. Підвищений приплив іонів кальцію індукує секрецію інсуліну. У хворих на цукровий діабет 2 типу інсулінотропна відповідь на їжу спостерігається протягом 30 хв після прийому. Це забезпечує зниження концентрації глюкози в крові протягом усього періоду їди. При цьому концентрація репаглініду в плазмі швидко знижується, і через 4 години після прийому препарату в плазмі пацієнтів з діабетом 2 типу виявляються низькі концентрації репаглініду. При застосуванні репаглініду в діапазоні доз від 0,5 до 4 мг відзначається дозозалежне зниження концентрації глюкози.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяДіаглінід призначається як доповнення до дієти та фізичних навантажень для зниження концентрації глюкози в крові, його введення має бути присвячене прийомам їжі. Препарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Комбінована терапія. Репаглінід може призначатися у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у разі неадекватного контролю глюкози в крові на монотерапії метформіном, тіазолідиндіонами або репаглінідом. При цьому використовується така сама початкова доза репаглініду, як і при монотерапії. Потім коригують дози кожного препарату залежно від досягнутої концентрації глюкози в крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (при неефективності дієти, зниження маси тіла та фізичних навантажень) у монотерапії або у комбінації з метформіном або тіазолідиндіонами у випадках, коли не вдається досягти задовільного контролю глікемії за допомогою монотерапії репаглінідом або метформіном або тіазолідиніном.Протипоказання до застосуванняВідома підвищена чутливість до репаглініду або будь-якого компонента препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; інфекційні захворювання, великі хірургічні втручання та інші стани, які потребують інсулінотерапії; тяжке порушення функції печінки; одночасне призначення гемфіброзилу; дефіцит лактози, непереносимості лактози, глюкозогалактози мальабсорбція. У пацієнтів з виснаженням, а також пацієнтів, які отримують неповноцінне харчування, необхідна обережність при виборі початкової та підтримуючої дози, та її титрації, щоб уникнути гіпоглікемії. Підбір дози у пацієнтів з діабетом 2 типу у поєднанні з тяжким порушенням функції нирок слід проводити з обережністю.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяНайчастішим побічним ефектом є гіпоглікемія, частота якої залежить, як і при застосуванні будь-якого виду терапії цукрового діабету, від індивідуальних факторів, таких як харчові звички, доза препарату, фізичні навантаження та стрес. Нижче наведені побічні ефекти, що спостерігалися при застосуванні репаглініду та інших пероральних гіпоглікемічних засобів. Усі побічні ефекти розподілені за групами згідно з частотою розвитку: часто (>= 1/100 до <1/10); нечасто (>= 1/1000 до <1/100); рідко (>= 1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000) та невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних). З боку імунної системи: дуже рідко можуть виявлятися реакції генералізованої гіперчутливості або імунологічні реакції, такі як васкуліти; невідомо - реакції гіперчутливості, такі як свербіж, висипання, кропив'янка. З боку обміну речовин: часто – гіпоглікемія; невідомо – гіпоглікемічна кома, гіпоглікемія зі втратою свідомості. Як і при застосуванні інших гіпоглікемічних засобів, при застосуванні репаглініду може розвиватися гіпоглікемія. Ці реакції найчастіше бувають легкими і можна усунути прийомом вуглеводів. При тяжких реакціях може знадобитися медична допомога, зокрема, внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). Ризик розвитку гіпоглікемії може зростати при взаємодію репаглініду з іншими лікарськими засобами. З боку органу зору: дуже рідко – розлади зору. Зміни концентрації глюкози в крові можуть спричиняти розлади зору, особливо на початковому етапі терапії гіпоглікемічними препаратами. Однак зазвичай ці зміни носять тимчасовий характер. З боку серцево-судинної системи: рідко – серцево-судинні захворювання. Ризик серцево-судинних захворювань підвищується при цукровому діабеті 2 типи. Було виявлено підвищений ризик гострого коронарного синдрому у пацієнтів, які отримували репаглінід, порівняно з пацієнтами, які отримували похідну сульфонілсечовини, але не порівняно з пацієнтами, які отримували метформін або акарбоз. Проте причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. З боку травної системи: часто – біль у животі, діарея; дуже рідко – блювання, запор; невідомо – нудота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; у дуже рідкісних випадках, повідомлялося про тяжкі порушення функції печінки (причинний зв'язок з репаглінідом встановлено не був), підвищення активності печінкових ферментів.Взаємодія з лікарськими засобамиНеобхідно брати до уваги можливу взаємодію репаглініду з препаратами, що впливають на метаболізм глюкози. Метаболізм, і, таким чином, кліренс репаглініду можуть змінюватися під впливом препаратів, що впливають, пригнічуючи або активізуючи ферменти з групи цитохрому Р450. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при одночасному призначенні з репаглінідом інгібіторів CYP2C8 та CYP3A4. Інгібітори аніонтранспортуючого білка ОАТР1В1 (наприклад, циклоспорин) також можуть збільшувати концентрацію репаглініду в плазмі. Наступні лікарські засоби можуть посилювати та/або пролонгувати гіпоглікемічну дію репаглініду: гемфіброзил, триметоприм, рифампіцин, кларитроміцин, кетоконазол, ітраконазол, циклоспорин, інші гіпоглікемічні препарати, інгібітори МАО, неселективні бета, Анаболічні стероїди. Бета-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. Одночасне призначення циметидину, ніфедипіну або симвастатину (які є субстратами CYP3A4) з репаглінідом не має значного впливу на фармакокінетичні параметри репаглініду. Репаглінід клінічно не впливає на фармакокінетичні властивості дигоксину, теофіліну або варфарину при застосуванні у здорових добровольців. Таким чином, немає необхідності корекції дози цих препаратів при спільному застосуванні з репаглінідом. Наступні лікарські засоби можуть послаблювати гіпоглікемічну дію репаглініду: пероральні контрацептиви, рифампіцин, барбітурати, карбамазепін, тіазиди, глюкокортикостероїди, даназол, гормони щитовидної залози та симпатоміметики. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіол/левоноргестрел) не призводить до клінічно значущої зміни загальної біодоступності репаглініду, хоча максимальна концентрація репаглініду досягається раніше. Репаглінід клінічно значимо не впливає на біодоступність левоноргестрелу, проте не може бути виключено його вплив на біодоступність етинілестрадіолу. У зв'язку з цим, у період призначення або відміни вищезгаданих препаратів, пацієнти, які вже отримують репаглінід, повинні перебувати під ретельним наглядом для своєчасного виявлення порушення глікемічного контролю.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо перед основними прийомами їжі, зазвичай, за 15 хвилин до початку їжі, але можна також приймати в інтервалі від 30 хвилин перед їдою до безпосереднього моменту прийому їжі. Доза препарату підбирається індивідуально для кожного пацієнта, залежно від концентрації глюкози в крові. Початкова доза – 0.5 мг на добу, якщо пацієнт приймав інший пероральний гіпоглікемічний препарат – 1 мг. Корекція дози проводиться 1 раз на тиждень або 1 раз на 2 тижні (при цьому орієнтуються на концентрацію глюкози в крові як показник відповіді на терапію). Середня добова доза – 4 мг 3 рази на добу; максимальна – 16 мг/добу. Переведення пацієнтів з терапії іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами на терапію репаглінідом можна здійснювати одночасно. Водночас не виявлено точного співвідношення між дозою репаглініду та дозою інших гіпоглікемічних препаратів. Рекомендована максимальна початкова доза репаглініду при переведенні з інших гіпоглікемічних препаратів становить 1 мг перед основним прийомом їжі.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії. Симптоми: почуття голоду, підвищене потовиділення, серцебиття, тремор, тривожність, біль голови, безсоння, дратівливість, депресія, порушення мови та зору. При застосуванні репаглініду у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу в дозі, що збільшується щотижня, від 4 до 20 мг 4 рази на день (з кожним прийомом їжі) протягом 6 тижнів спостерігалося відносне передозування, що виявляється надмірним зниження концентрації глюкози з розвитком симптомів гіпо. Лікування: у разі появи симптомів гіпоглікемії слід вжити відповідних заходів щодо підвищення концентрації глюкози в крові (прийняти всередину декстрозу або продукти, багаті на вуглеводи). При тяжкій гіпоглікемії (втрата свідомості, кома) внутрішньовенно вводять декстрозу. Після відновлення свідомості - прийом легкозасвоюваних вуглеводів (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії).Запобіжні заходи та особливі вказівкиРепаглінід показаний при незадовільному контролі глікемії та збереженні симптомів цукрового діабету на фоні дієтотерапії та фізичних вправ. Оскільки репаглінід є препаратом, що стимулює секрецію інсуліну, він може спричинити гіпоглікемію. При комбінованій терапії ризик гіпоглікемії збільшується. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові натще і після їди. Слід попередити пацієнта про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому алкоголю, нестероїдних протизапальних засобів, а також при голодуванні. Необхідна корекція дози при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. Призначення звичайних доз репаглініду у пацієнтів з порушенням функції печінки може призводити до більш високої концентрації репаглініду та його метаболітів, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. У зв'язку з цим призначення репаглініду протипоказане пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, а у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня репаглінід слід застосовувати з обережністю. Також слід збільшувати інтервали між корекцією дози, щоб більш точно оцінити відповідь на терапію. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість реакції можуть порушуватися під час гіпоглікемії та гіперглікемії, що може становити небезпеку в тих ситуаціях, коли ця здатність особливо необхідна (наприклад, при керуванні транспортними засобами або роботі з машинами та механізмами). Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для запобігання розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: глімепірид у перерахунку на 100% речовину – 1 мг, 2 мг, 3 мг або 4 мг. допоміжні речовини: лактози моногідрат 78,68 мг; 77,67 мг; 156,36 мг або 155,34 мг, повідон 2,5 мг; 2,5 мг; 5 мг або 5 мг, полоксамер 0,5 мг; 0,5 мг; 1 мг або 1 мг, кроскармеллозу натрію 4,7 мг; 4,7 мг; 9,4 мг або 9,4 мг, целюлоза мікрокристалічна 12 мг; 12 мг; 24 мг або 24 мг, стеарат магнію 0,6 мг; 0,6 мг; 1,2 мг або 1,2 мг, барвник заліза оксид червоний 0,02 мг або 0,04 мг (для таблеток з дозуванням 1 мг і 3 мг), барвник заліза оксид жовтий 0,03 мг або 0,06 мг (для таблеток з дозуванням 2 мг та 4 мг) відповідно. 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат – похідне сульфонілсечовини III покоління. Глімепірид діє, головним чином, стимулюючи секрецію та вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози (панкреатична дія). Як і в інших похідних сульфонілсечовини, в основі цього ефекту лежить збільшення реакції β-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менше, ніж при дії традиційних препаратів - похідних сульфонілсечовини. Найменший стимулюючий вплив глімепіриду на секрецію інсуліну забезпечує менший ризик розвитку гіпоглікемії. На додаток до цього, глімепірид має позапанкреатичну дію - здатність покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою; інгібує продукцію глюкози у печінці. Глімепірид вибірково інгібує ЦОГ і знижує перетворення арахідонової кислоти на тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів, таким чином чинить антиагрегантну дію. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує концентрацію малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів, це сприяє антиатерогенній дії препарату. Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіон-пероксидази та супероксиддисмутази, що сприяє зниженню вираженості окисного стресу в організмі хворого, який постійно присутній при цукровому діабеті 2 типу.ФармакокінетикаВсмоктування. При багаторазовому прийомі глімепіриду у добовій дозі 4 мг Cmax у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год та становить 432 нг/мл; існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC. При внутрішньому прийомі глімепіриду його біодоступність становить близько 100%. Прийом їжі не істотно впливає на всмоктування, за винятком незначного уповільнення швидкості абсорбції. Розподіл. Для глімепіриду характерний дуже незначний Vd (близько 8.8 л), приблизно рівний Vd альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Препарат погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Виведення. Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо нирками виводиться 58% і через кишечник – 35%. Незмінена речовина у сечі не виявлялося. T1/2 при плазмових концентраціях препарату у сироватці, що відповідають багаторазовому прийому, становить 5-8 годин. Після прийому у високих дозах T1/2 дещо збільшується. Фармакокінетика в спеціальних клінічних випадках. У пацієнтів з порушеннями функції нирок спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та до зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено швидшим виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білками плазми. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції препарату.ФармакодинамікаГлімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином за рахунок стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності бета-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом прийом низьких доз глімепіриду викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну. Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (kDa), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Це взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу.Глімепірид набагато швидше і відповідно частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глибенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну. Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект. Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження всередину клітин глюкози призводить до активації глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. Внаслідок цього внутрішньоклітинна концентрація знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що, у свою чергу, призводить до стимуляції метаболізму глюкози.Глімепірид інгібує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-біфосфату, що інгібує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів. Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням циклооксигенази, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія препарату. Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує вміст ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глутатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти. Через АТФ-чутливі калієві канали похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімально ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) прийому глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті, залежно від того, був прийнятий препарат за 30 хв до їди або безпосередньо перед їдою.У пацієнтів з цукровим діабетом може бути досягнуто достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. У пацієнтів із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 4-79 мл/хв) також може бути досягнутий достатній метаболічний контроль. Комбінована терапія із метформіном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном. У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може бути розпочато одночасну терапію інсуліном. У двох дослідженнях при застосуванні цієї комбінації було досягнуто таке ж поліпшення метаболічного контролю, як і при застосуванні тільки одного інсуліну; однак, при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну. Застосування у дітей. Є недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.ІнструкціяПрепарат застосовують внутрішньо. Початкову та підтримуючу дози глімепіриду встановлюють індивідуально на підставі результатів регулярного контролю концентрації глюкози у крові. Час та кратність прийому добової дози визначається лікарем з урахуванням способу життя хворого. Добову дозу призначають один прийом безпосередньо перед або під час щільного сніданку, або першого основного прийому їжі. Таблетки приймають повністю, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (близько 0.5 склянки). Не рекомендується пропускати прийом їжі після прийому Діамериду. Лікування препаратом Діамерид тривале, під контролем вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, при неефективності раніше призначеної дієти та фізичного навантаження. При неефективності монотерапії глімепіридом можливе його застосування у комбінованій терапії з метформіном або інсуліном.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та розвитком гіпоглікемії (у тому числі інфекційні захворювання); лейкопенія; тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (у тому числі хворі, що перебувають на гемодіалізі); підвищена чутливість до глімепіриду або до якогось неактивного компонента препарату, до інших похідних сульфонілсечовини або до сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості); непереносимість лактози, лактазна недостатність, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяПротипоказано: вагітність та період годування груддю, вік до 18 років.Побічна діяЗ боку обміну речовин: можливий розвиток гіпоглікемічних реакцій. Ці реакції, головним чином, виникають незабаром після прийому препарату, можуть мати важку форму та перебіг і їх не завжди вдається легко усунути. Розвиток цих симптомів залежить від індивідуальних факторів, таких як особливості харчування та дозування. З боку органу зору: під час лікування (особливо на початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози в крові. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття тяжкості або дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, що дуже рідко призводять до припинення лікування; підвищення активності печінкових ферментів, холестаз, жовтяниця, гепатит (до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія (від помірної до тяжкої), лейкопенія, гемолітична або апластична анемія, еритроцитопенію, гранулоцитопенію, агранулоцитоз та панцитопенію. Алергічні реакції: можлива поява кропив'янки (свербіж, висипання на шкірі). Такі реакції бувають, як правило, помірно вираженими, але можуть прогресувати, супроводжуючись падінням артеріального тиску, задишкою, аж до розвитку анафілактичного шоку. З появою кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами або іншими сульфонамідами, також можливий розвиток алергічного васкуліту. Дерматологічні реакції: в окремих випадках – фотосенсибілізація, пізня шкірна порфірія. Інші: в окремих випадках – головний біль, астенія, гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування глімепіриду з деякими лікарськими засобами може спричинити як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії препарату. Тому інші лікарські препарати можна приймати лише після погодження з лікарем. Посилення гіпоглікемічної дії та пов'язаний з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з інсуліном, метформіном або іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, інгібіторами АПФ, аллопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими омофами, , фибратами, флуоксетином, симпатолитиками (гуанетидином), ингибиторами МАО, миконазолом, пентоксифиллином (при парентеральном введении в высоких дозах), фенилбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хинолоновыми антибиотиками, салицилатами и аминосалициловой кислотой, сульфинпиразоном, некоторыми сульфаниламидами пролонгированного действия, тетрациклинами, тритокваліном, флуконазолом. Послаблення гіпоглікемічної дії і пов'язане з цим, підвищення концентрації глюкози в крові може спостерігатися при одночасному застосуванні глімепіриду з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами, діазоксидом, салуретиками, тіазидними діуретиками, епінефрином та іншими симпатоміметичними засобами, глюкам кислотою (у високих дозах) та похідними нікотинової кислоти, естрогенами та прогестагенами, похідними фенотіазину, в т.ч. хлорпромазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, солями літію. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під дією бета-адреноблокаторів, клонідину, гуанетидину та резерпіну, можливе послаблення або відсутність клінічних ознак гіпоглікемії. На тлі прийому глімепіриду може спостерігатись посилення або ослаблення дії похідних кумарину. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиНа початку лікування препарат призначають у дозі 1 мг 1 раз на добу. При досягненні оптимального терапевтичного ефекту рекомендується приймати цю дозу як підтримуючу. У разі відсутності глікемічного контролю, добову дозу слід поетапно збільшити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові (з інтервалами в 1-2 тижні) до 2 мг, 3 мг або 4 мг на добу. Дози понад 4 мг на добу ефективні лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза – 6 мг.ПередозуванняСимптоми: після внутрішнього застосування глімепіриду у високій дозі можливий розвиток гіпоглікемії, тривалістю від 12 годин до 72 годин, яка може повторитися після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Найчастіше рекомендується спостереження за умов стаціонару. Симптоми гіпоглікемії: посилення потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, біль у ділянці серця, аритмія, головний біль, запаморочення, різке підвищення апетиту, нудота, блювання, апатія, сонливість, неспокій, агресивність, порушення концентрації , сплутаність свідомості, тремор, парези, порушення чутливості, судоми центрального генезу Іноді клінічна картина гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Можливий розвиток коми. Лікування: індукція блювання, рясне пиття з активованим вугіллям (адсорбентом) та натрію пікосульфатом (проносним). При прийомі великої кількості препарату показано промивання шлунка з наступним прийомом натрію пікосульфату та активованого вугілля. Слід якнайшвидше розпочати введення декстрози, при необхідності - внутрішньовенно струминно 50 мл 40% розчину, з подальшим інфузійним введенням 10% розчину, з ретельним моніторуванням концентрації глюкози в крові. Надалі проводиться симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДіамерид слід приймати у рекомендованих дозах та у призначений час. Помилки застосування препарату, наприклад, пропуск прийому, ніколи не можна усувати за допомогою наступного прийому вищої дози. Лікар і хворий повинні заздалегідь обговорити заходи, які слід вживати у разі таких помилок (наприклад, пропуск прийому препарату або їди) або в ситуаціях, коли неможливе застосування чергової дози препарату у встановлений час. Хворий повинен негайно інформувати лікаря у разі прийому надто високої дози препарату. Розвиток гіпоглікемії у пацієнта після прийому Діамеріду у дозі 1 мг на добу означає можливість контролю глікемії виключно за допомогою дієти. При досягненні компенсації цукрового діабету типу 2 підвищується чутливість до інсуліну. У зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно тимчасово зменшити дозу або скасувати Діамерид. Корекцію дози слід проводити також при зміні маси тіла хворого, його способу життя або при появі інших факторів, що сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо-або гіперглікемії. Адекватна дієта, регулярні та достатні фізичні вправи та, при необхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю вмісту глюкози в крові, як і регулярний прийом глімепіриду. Клінічними симптомами гіперглікемії є: збільшення частоти сечовипускань, сильна спрага, сухість у роті та сухість шкірних покривів. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного спостереження за хворим. На фоні лікування Діамерідом при нерегулярному прийомі їжі або пропуску їжі може розвинутися гіпоглікемія. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, відносяться: Небажання або (особливо у похилому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем; неповноцінне, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування, зміна звичної дієти; дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди; порушення функції нирок; тяжке порушення функції печінки; передозування глімепіриду; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (наприклад, порушення функції щитовидної залози, гіпофізарна недостатність або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування деяких інших лікарських засобів. Лікар повинен бути поінформований про зазначені вище фактори та епізоди гіпоглікемії, оскільки вони вимагають особливо строгого спостереження за хворим. За наявності таких факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скоригувати дозу глімепіриду чи всю схему лікування. Це необхідно зробити також у разі інтеркурентного захворювання чи зміни способу життя хворого. Симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у пацієнтів похилого віку, у хворих з вегетативною нейропатією або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні при лікуванні гіпоглікемії. З досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що незважаючи на початковий успіх усунення гіпоглікемії, можливий її рецидив. У зв'язку з цим, необхідне безперервне та ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин та госпіталізації хворого. Якщо хворого на цукровий діабет лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування у лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Під час лікування препаратом Діамерид потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). У стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулінотерапію. Відсутня досвід застосування глімепіриду у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та нирок або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок та печінки показано переведення на інсулінотерапію. Під час лікування глімепіридом необхідний регулярний контроль концентрації глюкози у крові, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну. Окремі побічні реакції (важка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, важкі алергічні реакції, печінкова недостатність) можуть за певних обставин становити загрозу для життя пацієнта. У разі розвитку небажаних або тяжких реакцій пацієнт повинен відразу ж інформувати про них лікаря і в жодному разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інше, або при нерегулярному прийомі препарату Діамерид може виникати, обумовлене гіпо-або гіперглікемією, зниження концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій хворого. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або управління різними машинами і механізмами. Пацієнтам необхідно рекомендувати вживати заходів для попередження розвитку гіпоглікемії та гіперглікемії при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами. Це особливо важливо для пацієнтів з відсутністю або зниженням вираженості симптомів-провісників гіпоглікемії, що розвивається або страждають частими епізодами гіпоглікемії. У таких випадках слід розглянути доцільність виконання подібних робіт.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Дозування: 10 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блістер Производитель: Берингер Ингельхайм Фарма Завод-производитель: Берингер Ингельхайм Фарма ГмбХ и Ко. КГ(Германия) Действующее вещество: Эмпаглифлозин.

Дозування: 25 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блістер Виробник: Берінгер Інгельхайм Фарма Завод-виробник: Берінгер Інгельхайм Фарма ГмбХ та Ко. КГ(Німеччина) Діюча речовина: Емпагліфлозин.

Производитель: Эдас Завод-производитель: Эдас(Россия). . .

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: метформіну гідрохлорид – 0,500 г; Допоміжні речовини: повідон (полівінілпіролідон середньомолекулярний, повідон К-30) – 0.017 г, кроскармеллоза натрію (примелоза) – 0.008 г, магнію стеарат – 0.005 г. Пігулки 0,5 г. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. 3, 6 або 10 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування в пачку з картону.Опис лікарської формиПігулки білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування групи бігуанідів.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо метформін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Біодоступність після прийому дози становить 50-60%. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2,5 години після прийому внутрішньо. Майже не зв'язується з білками плазми. Накопичується в слинних залозах, м'язах, печінці та нирках. Виділяється у постійному вигляді нирками. Період напіввиведення становить 1,5-4,5 години. При порушеннях функції нирок можлива кумуляція препарату.ФармакодинамікаМетформін гальмує глюконеогенез у печінці, зменшує абсорбцію глюкози з кишечника, посилює периферичну утилізацію глюкози, а також підвищує чутливість тканин до інсуліну. При цьому не впливає на секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози, не викликає гіпоглікемічних реакцій. Знижує рівень тригліцеридів та ліпопротеїнів низької щільності в крові. Стабілізує чи знижує масу тіла. Чинить фібринолітичну дію за рахунок пригнічення інгібітора активатора плазміногену тканинного типу.Показання до застосуванняЦукровий діабет типу 2 при неефективності дієтотерапії (особливо у хворих, які страждають на ожиріння).Протипоказання до застосуваннядіабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, кома; виражені порушення функції нирок; стани, що можуть сприяти розвитку лактацидозу, у т.ч. серцева та дихальна недостатність, гостра фаза інфаркту міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу, дегідратація, хронічний алкоголізм; порушення функції печінки; гостре алкогольне отруєння; тяжкі інфекційні захворювання; лактацидоз (в т.ч. в анамнезі); серйозні хірургічні операції та травми (у цих випадках показано проведення інсулінотерапії); застосування протягом 2 днів до та 2 днів після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із введенням йодовмісної контрастної речовини; дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 кал на добу); вагітність; період лактації (грудного вигодовування); - підвищена чутливість до компонентів препарату. Не рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів віком понад 60 років, які виконують важку фізичну роботу, у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку лактацидозу.Побічна діяЗ боку системи органів травлення: нудота, блювання, "металевий" присмак у роті, відсутність апетиту, діарея, метеоризм, біль у животі. З боку обміну речовин: в окремих випадках лактоацидоз (вимагає припинення лікування); при тривалому лікуванні – гіповітаміноз B12 (порушення всмоктування). З боку органів кровотворення: в окремих випадках – мегалобластна анемія. З боку ендокринної системи: гіпоглікемія (при застосуванні у неадекватних дозах). Алергічні реакції: шкірний висип.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з похідними сульфонілсечовини, акарбозою, інсуліном, нестероїдними протизапальними засобами, інгібіторами моноамінооксидази, окситетрацикліном, інгібіторами ангіотен-зинперетворюючого ферменту, похідними клофібрату, циклофосфамідом, (3 При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами, пероральними контрацептивами, епінефрином, симпатоміметиками, глюкагоном, гормонами щитовидної залози, тіазидними та "петлевими" діуретиками, похідними фенотіазину, похідними нікотинової кислоти можливе зменшення гіпоглі. Циметидин уповільнює виведення метформіну, внаслідок чого зростає ризик розвитку лактоацидозу. Метформін може послабити дію антикоагулянтів (похідних кумарину). При одночасному прийомі алкоголю можливий розвиток лактоацидозу. Ніфедипін підвищує абсорбцію, максимальну концентрацію, уповільнює виведення метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, ванкоміцин), що секретуються в канальцях, конкурують за канальцеві транспортні системи і при тривалій терапії можуть збільшити максимальну концентрацію препарату на 60%.Спосіб застосування та дозиДоза препарату встановлюється лікарем індивідуально, залежно від рівня глюкози в крові. Приймати не розжовуючи під час або після їди, запиваючи достатньою кількістю води. Початкова доза становить 0,5 г 1-2 рази на день або 0,85 г 1 раз на день, поступово (1 раз на тиждень) дозу збільшують до 2-3 г на день. Максимальна добова доза – 3 г. У хворих похилого віку добова доза не повинна перевищувати 1 г. Внаслідок підвищеного ризику розвитку лактоацидозу, при тяжких метаболічних порушеннях дозу препарату необхідно зменшити.ПередозуванняПри передозуванні метформіну можливий розвиток лактоацидозу з фатальним результатом. Причиною розвитку лактоацидозу може бути кумуляція препарату внаслідок порушення функції нирок. Ранніми симптомами лактоацидозу є загальна слабкість, нудота, блювання, діарея, зниження температури тіла, біль у животі, біль у м'язах, зниження артеріального тиску, рефлекторна брадіаритмія, надалі може відзначатися почастішання дихання, запаморочення, порушення свідомості та розвиток кому. Лікування: У разі появи ознак лактоацидозу лікування метформіном необхідно негайно припинити, хворого терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, підтвердити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування необхідно контролювати функцію нирок. Не рідше 2 разів на рік, а також при появі міалгії слід визначати вміст лактату у плазмі. Можливе застосування препарату Форметин у комбінації з похідними сульфонілсечовини. І тут необхідний особливо ретельний контроль рівня глюкози у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні в монотерапії Форметин не впливає на здатність керувати автотранспортом та роботу з механізмами. При поєднанні Форметину з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін тощо) можливий розвиток гіпоглікемічних станів, при яких погіршується здатність до керування автотранспортом та заняттям іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидких психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаНа одну пігулку: Діюча речовина: метформіну гідрохлорид – 500,00 мг, 750,00 мг, 850,00 мг, 1000,0 мг. Допоміжні речовини: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза 200000 сПз) - 248,00 мг, 330,00 мг, 374,00 мг, 294,00 мг; гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) - 40,0 мг, 60,00 мг, 68,00 мг, 70,00 мг; магнію стеарат – 4,00 мг, 6,00 мг, 6,80 мг, 7,00 мг; кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 4,00 мг, 6,00 мг, 6,80 мг, 7,00 мг; лактози моногідрат – 4,00 мг, 48,00 мг, 54,40 мг, 22,00 мг. Оболонка: VIVACOAT® РА-1Р-000 [гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза 6 сПз) – 9,36 мг, 14,04 мг, 15,99 мг, 16,38 мг; титану діоксид – 7,20 мг, 10,80 мг, 12,30 мг, 12,60 мг; полідекстроза – 3,60 мг, 5,40 мг, 6,15 мг, 6,30 мг; тальк – 2,40 мг, 3,60 мг, 4,10 мг, 4,20 мг; поліетиленгліколь 3350 (макрогол-3350) – 1,44 мг, 2,16 мг, 2,46 мг, 2,52 мг] – 24,00 мг, 36,00 мг, 41,00 мг, 42,00 мг. Таблетки з пролонгованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою, 500 мг, 750 мг, 850 мг та 1000 мг. По 15 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб із групи бігуанідів (диметилбігуанід). Механізм дії метформіну пов'язаний з його здатністю пригнічувати глюконеогенез, а також утворення вільних жирних кислот та окислення жирів. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами. Метформін не впливає на кількість інсуліну в крові, але змінює його фармакодинаміку за рахунок зниження співвідношення пов'язаного інсуліну до вільного та підвищення співвідношення інсуліну до проінсуліну. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну ємність всіх типів мембранних переносників глюкози. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Знижує рівень тригліцеридів, ЛПНГ, ЛПДНЩ. Метформін покращує фібринолітичні властивості крові за рахунок пригнічення інгібітору активатора плазміногену тканинного типу. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується.ФармакокінетикаВсмоктування Після перорального прийому препарату у формі таблеток пролонгованої дії, всмоктування метформіну уповільнене порівняно з таблетками із звичайним вивільненням метформіну. Час досягнення максимальної концентрації Сmах при середньому значенні становить 5-7 годин (в діапазоні від 4 до 12 годин). У той же час ТСmах для таблетки зі звичайним вивільненням становить 2,5 години. У рівноважному стані, ідентичному рівноважному стану метформіну зі звичайним вивільненням, максимальна концентрація (Сmах) і площа під кривою "концентрація - час" (AUC) збільшуються не пропорційно дозі, що приймається. Після одноразового прийому внутрішньо 2000 мг метформіну у формі таблеток пролонгованої дії AUC аналогічна спостерігається після прийому 1000 мг метформіну у формі таблеток зі звичайним вивільненням двічі на добу. Внутрішньоіндивідуальна варіабельність Сmах і AUC після прийому метформіну у формі таблеток пролонгованої дії аналогічна спостерігається після прийому метформіну у формі таблеток зі звичайним вивільненням. Всмоктування метформіну з таблеток пролонгованої дії не змінюється залежно від їди. Не спостерігається кумуляції при багаторазовому прийомі до 2000 мг метформіну у формі таблеток пролонгованої дії. Розподіл Зв'язок із білками плазми незначний. Стах у крові нижче Стах у плазмі і досягається приблизно через такий самий час. Середній обсяг розподілу (Vd) коливається у діапазоні 63-276 л. Метаболізм Метаболітів у людини не виявлено. Виведення Метформін виводиться у незміненому вигляді нирками. Нирковий кліренс метформіну становить > 400 мл/хв, що вказує на те, що метформін виводиться за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального прийому період напіввиведення становить близько 6,5 години. При порушеній функції нирок кліренс метформіну знижується пропорційно кліренсу креатиніну, збільшується період напіввиведення, що може спричинити збільшення концентрації метформіну в плазмі.ФармакодинамікаМетформін - бігуанід з гіпоглікемічною дією, що знижує як базальну, так і постпрандіальну концентрацію глюкози у плазмі крові. Не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами. Знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтазу. Збільшує транспортну ємність всіх типів мембранних переносників глюкози. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується. Метформін має сприятливий ефект на метаболізм ліпідів: знижує вміст загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препаратПоказання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих, особливо у пацієнтів з ожирінням, при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: як монотерапія; у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або інсуліном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до метформіну або до будь-якої допоміжної речовини; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, кома; ниркова недостатність або порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 45 мл/хв); гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при хронічній або тяжкій діареї, багаторазових нападах блювання), тяжкі інфекційні захворювання (наприклад, інфекції дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів), шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (у тому числі серцева або дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; печінкова недостатність; порушення функції печінки; хронічний алкоголізм, гостре отруєння алкоголем; вагітність; лактоацидоз (в т.ч. та в анамнезі); застосування протягом менше 48 годин до і протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини (наприклад, внутрішня урографія, ангіографія); дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 кал на добу); непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; дитячий вік до 18 років у зв'язку з відсутністю даних щодо застосування. Застосовувати препарат: у осіб віком від 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; у пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 45-59 мл/хв); у період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяДекомпенсований цукровий діабет під час вагітності пов'язаний із підвищеним ризиком виникнення вроджених вад та перинатальної смертності. Обмежена кількість даних свідчить, що прийом метформіну у вагітних жінок не збільшує ризик розвитку вроджених вад у дітей. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності на фоні прийому метформіну, препарат повинен бути скасований, та призначена інсулінотерапія. Необхідно підтримувати концентрацію глюкози в плазмі крові на рівні, найближчому до норми для зниження ризику виникнення вад розвитку плода. Метформін виводиться із грудним молоком. Побічні ефекти у новонароджених при грудному вигодовуванні на фоні прийому метформіну не спостерігалися. Однак у зв'язку з обмеженою кількістю даних застосування препарату в період годування груддю не рекомендовано. Рішення про припинення годування груддю має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування та потенційного ризику виникнення побічних ефектів у дитини.Побічна діяЧастота побічних ефектів препарату розцінюється так: Дуже часті: ≥ 1/10. Часті: ≥ 1/100 менше 1/10. Нечасті: ≥ 1/1000 менше 1/100. Рідкісні: ≥ 1/10000, менше 1/1000. Дуже рідкісні: менше 1/10000. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Дуже рідко: лактоацидоз. При тривалому прийомі метформіну може спостерігатись зниження всмоктування вітаміну В12. При виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість етіології. Порушення з боку нервової системи: Часто: порушення смаку (металевий присмак у роті). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Найчастіше вони виникають у початковий період лікування та у більшості випадків спонтанно проходять. Для запобігання симптомам рекомендується приймати метформін під час їди. Повільне збільшення дози може покращити шлунково-кишкову переносимість. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Дуже рідко: порушення показників функції печінки та гепатит; після відміни метформіну ці небажані явища повністю зникають. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Дуже рідко: шкірні реакції, такі як еритема (почервоніння шкіри), свербіж, кропив'янка. Якщо будь-які з побічних ефектів, що зазначені в інструкції, посилюються, або були помічені будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, необхідно повідомити про це лікаря.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо, під час або після їди. Доза та кратність прийому залежить від застосовуваної лікарської форми. При монотерапії початкова разова доза для дорослих – 500 мг, залежно від застосовуваної лікарської форми кратність прийому – 1-3 рази на добу. Можливе застосування по 850 мг 1-2 рази на добу. При необхідності дозу поступово збільшують з інтервалом 1 тиж. до 2-3 г на добу. При монотерапії для дітей віком 10 років і старше початкова доза становить 500 мг або 850 1 раз на добу або 500 мг 2 рази на добу. При необхідності, з інтервалом не менше 1 тиж., доза може бути збільшена максимум до 2 г на добу на 2-3 прийоми. Через 10-15 днів дозу необхідно скоригувати на підставі результатів визначення глюкози у крові. При комбінованій терапії з інсуліном початкова доза метформіну становить 500-850 мг 2-3 рази на добу. Дозу інсуліну підбирають на підставі результатів визначення глюкози у крові.ПередозуванняПри застосуванні метформіну в дозі 85 г (у 42,5 разів, що перевищує максимальну добову дозу), розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне передозування або поєднані фактори ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу. Лікування: у разі появи ознак лактоацидозу лікування препаратом необхідно негайно припинити, хворого терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, уточнити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується застосування при гострих інфекціях, загостренні хронічних інфекційно-запальних захворювань, травмах, гострих хірургічних захворюваннях, небезпеці дегідратації. Не застосовують перед хірургічними операціями та протягом 2 днів після їх проведення. З обережністю слід застосовувати метформін у пацієнтів похилого віку та осіб, які виконують тяжку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку молочнокислого ацидозу. У пацієнтів похилого віку часто спостерігається безсимптомне порушення функції нирок. Особлива обережність потрібна, якщо порушення функції нирок спровоковане прийомом антигіпертензивних препаратів або діуретиків, а також НПЗЗ. Якщо під час лікування у пацієнта з'явилися м'язові судоми, порушення травлення (болі у животі) та виражена астенія, слід мати на увазі, що ці симптоми можуть свідчити про початок розвитку лактацидозу. Під час лікування необхідно контролювати функцію нирок; визначення вмісту лактату в плазмі слід проводити не рідше 2 разів на рік, а також при появі міалгії. При застосуванні метформіну у вигляді монотерапії відповідно до режиму дозування гіпоглікемія, як правило, не виникає. Однак при комбінації з інсуліном або похідними сульфонілсечовини є ризик розвитку гіпоглікемії. У разі необхідний особливо ретельний контроль концентрації глюкози у крові. У період лікування пацієнтам слід уникати вживання алкоголю через ризик розвитку лактат-ацидозу. У доклінічних дослідженнях показано, що метформін не має канцерогенного потенціалу.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, Форсига містить 5 мг: Активна речовина: дапагліфлозин пропандіол моногідрат 6,150 мг, в перерахунку на дапагліфлозин 5 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 85,725 мг, лактоза безводна 25,000 мг, кросповідон 5,000 мг, кремнію діоксид 1,875 мг, магнію стеарат 1,250 мг; Оболонка таблетки: Опадрай II жовтий 5,000 мг (полівініловий спирт частково гідролізований 2,000 мг, титану діоксид 1,177 мг, макрогол 3350 1,010 мг, тальк 0,740 мг, барвник оксид заліза жовтий 0,07 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, Форсига містить 10 мг: Активна речовина: дапагліфлозин пропандіол моногідрат 12,30 мг, в перерахунку на дапагліфлозин 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 171,45 мг, лактоза безводна 50,00 мг, кросповідон 10,00 мг, кремнію діоксид 3,75 мг, магнію стеарат 2,50 мг; Оболонка таблетки: Опадрай II жовтий 10,00 мг (полівініловий спирт частково гідролізований 4,00 мг, титану діоксид 2,35 мг, макрогол 3350 2,02 мг, тальк 1,48 мг, барвник оксид заліза жовтий 0,15 мг) . Форсига – пігулки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг, 10 мг. По 14 таблеток у блістері з алюмінієвої фольги; по 2 або 4 блістери в картонній пачці з інструкцією із застосування або по 10 таблеток у перфорованому блістері з алюмінієвої фольги; по 3 або 9 перфорованих блістерів у картонній пачці з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиРомбоподібні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з гравіюванням "10" на одній стороні і "1428" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГипогликемическое средство для перорального применения - ингибитор натрийзависимого переносчика глюкозы 2 типа.ФармакокинетикаПосле приема внутрь дапаглифлозин быстро и полностью всасывается в желудочно-кишечном тракте и может приниматься как во время приема пищи, так и вне его. Максимальная концентрация дапаглифлозина в плазме крови (Стах) обычно достигается в течение 2 часов после приема натощак. Значения Сmах и AUC (площадь под кривой зависимости концентрации от времени) увеличиваются пропорционально дозе дапаглифлозина. Абсолютная биодоступность дапаглифлозина при приеме внутрь в дозе 10 мг составляет 78%. Прием пищи оказывал умеренное влияние на фармакокинетику дапаглифлозина у здоровых добровольцев. Прием пищи с высоким содержанием жиров снижал Стах дапаглифлозина на 50%, удлинял Ттах (время достижения максимальной концентрации в плазме) примерно на 1 час, но не влиял на AUC по сравнению с приемом натощак. Эти изменения не являются клинически значимыми. Дапаглифлозин примерно на 91% связывается с белками. У пациентов с различными заболеваниями, например, с нарушениями функции почек или печени, этот показатель не изменялся. Дапаглифлозин - С-связанный глюкозид, агликон которого связан с глюкозой углерод-углеродной связью, что обеспечивает его устойчивость в отношении глюкозидаз. Средний период полувыведения из плазмы крови (T½) у здоровых добровольцев составлял 12,9 часов после однократного приема дапаглифлозина внутрь в дозе 10 мг. Дапаглифлозин метаболизируется с образованием, главным образом, неактивного метаболита дапаглифлозин-3-О-глюкуронида. После приема внутрь 50 мг 14С-дапаглифлозина 61% принятой дозы метаболизируется в дапаглифлозин-3-О-глюкуронид, на долю которого приходится 42% общей плазменной радиоактивности (по AUC0-12 ч)- На долю неизмененного препарата приходится 39% общей плазменной радиоактивности. Доли остальных метаболитов по отдельности не превышают 5% общей плазменной радиоактивности. Дапаглифлозин-3-О-глюкуронид и другие метаболиты не оказывают фармакологического действия. Дапаглифлозин-3-О-глюкуронид формируется под действием фермента уридиндифосфат-глюкуронозилтрансферазы 1А9 (UGT1A9), присутствующего в печени и почках, изоферменты цитохрома CYP вовлечены в метаболизм в меньшей степени. Дапаглифлозин и его метаболиты выводятся, преимущественно, почками, и только менее 2% выводится в неизмененном виде. После приема 50 мг 14С-дапаглифлозина было обнаружено 96% радиоактивности - 75% в моче и 21% - в фекалиях. Примерно 15% радиоактивности, обнаруженной в фекалиях, приходилось на неизмененный дапаглифлозин. Метаболизм дапаглифлозина, в основном, осуществляется посредством глюкуронидной конъюгации под действием UGT1A9. В ходе исследований in vitro дапаглифлозин не ингибировал изоферменты системы цитохрома Р450 CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, и не индуцировал изоферменты CYP1A2, CYP2B6 или CYP3A4. В связи с этим не ожидается влияния дапаглифлозина на метаболический клиренс сопутствующих препаратов, которые метаболизируются под действием этих изоферментов.ФармакодинамикаПрепарат Форсига – гіпоглікемічний засіб для перорального застосування – інгібітор натрійзалежного переносника глюкози 2 типу. Дапагліфлозин – потужний (константа інгібування (Ki) 0,55 нМ), селективний оборотний інгібітор натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (SGLT2). SGLT2 селективно експресується у нирках і не виявляється більш ніж у 70 інших тканинах організму (у тому числі, у печінці, скелетних м'язах, жировій тканині, молочних залозах, сечовому міхурі та головному мозку). SGLT2 є основним переносником, який бере участь у процесі реабсорбції глюкози в ниркових канальцях. Реабсорбція глюкози в ниркових канальцях у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) продовжується, незважаючи на гіперглікемію. Гальмуючи ниркове перенесення глюкози, дапагліфлозин знижує її реабсорбцію в ниркових канальцях, що призводить до виведення глюкози нирками. Результатом дії дапагліфлозину є зниження концентрації глюкози натще і після їди,а також зниження концентрації глікозильованого гемоглобіну у пацієнтів із ЦД2. Виведення глюкози (глюкозуричний ефект) спостерігається вже після прийому першої дози препарату, зберігається протягом наступних 24 годин та триває протягом усієї терапії. Кількість глюкози, що виводиться нирками за рахунок цього механізму, залежить від концентрації глюкози в крові та швидкості клубочкової фільтрації (СКФ). Дапагліфлозин не порушує нормальну продукцію ендогенної глюкози у відповідь на гіпоглікемію. Дія дапагліфлозину не залежить від секреції інсуліну та чутливості до інсуліну. У клінічних дослідженнях препарату Форсіга відзначалося поліпшення функції бета-клітин (тест НОМА, homeostasis model assessment). Виведення глюкози нирками, спричинене дапагліфлозином, супроводжується втратою калорій та зниженням маси тіла. Інгібування дапагліфлозином натрій-глюкозного котранспорту супроводжується слабким діуретичним та транзиторним натрійуретичним ефектами. Дапагліфлозин не впливає на інші переносники глюкози, що здійснюють транспорт глюкози до периферичних тканин, і виявляє більш ніж у 1400 разів більшу селективність до SGLT2, ніж до SGLT1, основного транспортера в кишечнику, що відповідає за всмоктування глюкози. Після прийому дапагліфлозину здоровими добровольцями та пацієнтами з ЦД2 спостерігалося збільшення кількості виведеної нирками глюкози. При прийомі дапагліфлозину в дозі 10 мг/добу протягом 12 тижнів пацієнтами з ЦД2 приблизно 70 г глюкози на добу виділялося нирками (що відповідає 280 ккал/добу). У пацієнтів з ЦД2, які приймали дапагліфлозин у дозі 10 мг/добу тривалий час (до 2 років), виведення глюкози підтримувалося протягом усього курсу терапії. Виведення глюкози нирками при застосуванні дапагліфлозину також призводить до осмотичного діурезу та збільшення об'єму сечі. Збільшення обсягу сечі у пацієнтів із ЦД2, які приймали дапагліфлозин у дозі 10 мг/добу, зберігалося протягом 12 тижнів та становило приблизно 375 мл/добу. Збільшення обсягу сечі супроводжувалося невеликим та транзиторним підвищенням виведення натрію нирками, що не призводило до зміни концентрації натрію у сироватці крові.Показання до застосуванняПрепарат Форсіга призначений для застосування при цукровому діабеті 2 типу на додаток до дієти та фізичних вправ для поліпшення глікемічного контролю як: монотерапії; додавання до терапії метформіном за відсутності адекватного глікемічного контролю на даній терапії; стартової комбінованої терапії з метформіном, при доцільності даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату. Цукровий діабет 1-го типу. Діабетичний кетоацидоз. Ниркова недостатність середнього та тяжкого ступеня тяжкості (СКФ Спадкова непереносимість лактози, недостатність лактази та глюкозо-галактозна непереносимість. Вагітність та період грудного вигодовування. Дитячий вік до 18 років (безпека та ефективність не вивчені). Пацієнти, які приймають «петлеві» діуретики або зі зниженим обсягом циркулюючої крові, наприклад, внаслідок гострих захворювань (таких як шлунково-кишкові захворювання). Літні пацієнти віком 75 років та старші (для початку терапії). З обережністю: печінкова недостатність тяжкого ступеня, інфекції сечовидільної системи, ризик зниження об'єму циркулюючої крові, літні пацієнти, хронічна серцева недостатність, підвищене значення гематокриту.Вагітність та лактаціяУ зв'язку з тим, що застосування дапагліфлозину під час вагітності не вивчено, препарат протипоказаний у період вагітності. У разі діагностування вагітності терапія дапагліфлозином має бути припинена. Невідомо, чи проникає дапагліфлозин та/або його неактивні метаболіти у грудне молоко. Не можна виключити ризик для новонароджених/немовлят. Дапагліфлозин протипоказаний у період грудного вигодовування.Побічна діяУ заздалегідь запланований аналіз об'єднаних даних були включені результати 12 плацебо-контрольованих досліджень, у яких 1193 пацієнти приймали дапагліфлозин у дозі 10 мг та 1393 пацієнти отримували плацебо. Загальна частота розвитку небажаних явищ (короткострокова терапія) у пацієнтів, які приймали дапагліфлозин у дозі 10 мг, була схожою з такою у групі плацебо. Кількість небажаних явищ, що призвели до скасування терапії, була невеликою та збалансованою між групами лікування. Найчастішими небажаними явищами, що призводили до відміни терапії дапагліфлозином у дозі 10 мг, були підвищення концентрації креатиніну в крові (0,4%), інфекції сечовивідних шляхів (0,3%), нудота (0,2%), запаморочення (0, 2%) та висип (0,2%). У одного пацієнта, який приймав дапагліфлозин, відзначено розвиток небажаного явища з боку печінки з діагнозом лікарського гепатиту та/або аутоімунного гепатиту. Найчастішою небажаною реакцією була гіпоглікемія, розвиток якої залежало від типу базової терапії, що використовується у кожному дослідженні. Частота розвитку епізодів легкої гіпоглікемії була схожою у групах лікування, включаючи плацебо. Список небажаних реакцій у вигляді таблиці Нижче представлені небажані реакції, що відзначалися у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях. Жодна їх не залежала від дози препарату. Частота небажаних реакцій представлена ​​у вигляді наступної градації: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,1/1000,1/10000, Інфекції та інвазії: вульвовагініт, баланіт та подібні інфекції статевих органів. Інфекція сечовивідних шляхів: вульвовагінальний свербіж. Порушення метаболізму та харчування: гіпоглікемія (при застосуванні у комбінації з похідним сульфонілсечовини або інсуліном) b, Зниження ОЦК, спрага. Порушення шлунково-кишкового тракту: запор. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: підвищене потовиділення. Порушення з боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: біль у спині. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дизурія, поліурія, ніктурія. Лабораторні та інструментальні дані: дисліпідемія, підвищення значення гематокриту, підвищення концентрації креатиніну в крові, підвищення концентрації сечовини у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиДапагліфлозин може посилювати діуретичний ефект тіазидних та «петлевих» діуретиків та підвищувати ризик розвитку зневоднення та артеріальної гіпотензії. Дослідження взаємодій за участю здорових добровольців, які в основному приймали одноразову дозу препарату, показали, що метформін, піоглітазон, ситагліптин, глімепірид, вглибоза, гідрохлортіазид, буметанід, валсартан або симвастатин не впливають на фармакокінетику дапагліфлозин. Після спільного застосування дапагліфлозину та рифампіцину, індуктора різних активних транспортерів та ферментів, що метаболізують лікарські препарати, відмічено зниження системної експозиції (AUC) дапагліфлозину на 22%, за відсутності клінічно значущого впливу на добове виведення глюкози нирками. Не рекомендується коригувати дозу препарату. Клінічно значущого впливу при застосуванні з іншими індукторами (наприклад, карбамазепіном, фенітоїном, фенобарбіталом) не очікується. Після спільного застосування дапагліфлозину та мефенамової кислоти (інгібітору UGT1A9) відмічено збільшення на 55% системної експозиції дапагліфлозину, але без клінічно значущого впливу на добове виведення глюкози нирками. Не рекомендується коригувати дозу препарату. Вплив дапагліфлозину на інші лікарські препарати У дослідженнях взаємодій за участю здорових добровольців, що в основному одноразово приймали дозу препарату, дапагліфлозин не впливав на фармакокінетику метформіну, піоглітазону, ситагліптину, глімепіриду, гідрохлортіазиду, буметаніду, валсартану, дигоксину (субстрат ізоферменту CYP2C9), або антикоагуляційний ефект, що оцінюється за Міжнародним нормалізованим відношенням (MHO). Застосування одноразової дози дапагліфлозину 20 мг та симвастатину (субстрату ізоферменту CYP3A4) призводило до підвищення на 19% AUC симвастатину та на 31% AUC симвастатинової кислоти. Підвищення експозиції симвастатину та симвастатинової кислоти не вважається клінічно значущим. Вплив куріння, дієти, прийому рослинних препаратів та вживання алкоголю на параметри фармакокінетики дапагліфлозину не вивчався.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Монотерапія: доза препарату Форсіга, що рекомендується, становить 10 мг один раз на добу. Комбінована терапія: доза препарату Форсіга, що рекомендується, становить 10 мг один раз на добу в комбінації з метформіном. Стартова комбінована терапія з метформіном: доза препарату Форсіга, що рекомендується, становить 10 мг один раз на добу, доза метформіну - 500 мг один раз на добу. У разі неадекватного глікемічного контролю, дозу метформіну слід збільшити.ПередозуванняДапагліфлозин безпечний і добре переноситься здоровими добровольцями при одноразовому прийомі в дозах до 500 мг (у 50 разів вище рекомендованої дози). Глюкоза визначалася в сечі після прийому препарату (принаймні протягом 5 днів після прийому дози 500 мг), при цьому не виявлені випадки зневоднення, гіпотонії, електролітного дисбалансу, клінічно значущого впливу на інтервал QTc. Частота розвитку гіпоглікемії була схожою з частотою прийому плацебо. У клінічних дослідженнях у здорових добровольців та пацієнтів з ЦД2, які приймали препарат одноразово у дозах до 100 мг (у 10 разів вище максимальної рекомендованої дози) протягом 2 тижнів, частота розвитку гіпоглікемії була трохи вищою, ніж при прийомі плацебо, та не залежала від дози. . Частота розвитку небажаних явищ, включаючи зневоднення або артеріальну гіпотензію, була схожою з частотою групи плацебо, при цьому не виявлено клінічно значущих, дозозалежних змін лабораторних показників, включаючи сироваткову концентрацію електролітів і біомаркерів функції нирок. У разі передозування необхідно проводити підтримуючу терапію з огляду на стан хворого. Виведення дапагліфлозину за допомогою гемодіалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок Ефективність дапагліфлозину залежить від функції нирок, і ця ефективність знижена у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості та, ймовірно, відсутня у хворих з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Серед пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості. Рекомендується проводити моніторинг функції нирок наступним чином: до початку терапії дапагліфлозином і не рідше одного разу на рік; до початку прийому супутніх лікарських препаратів, які можуть знизити функцію нирок, та періодично згодом; при порушенні функції нирок, близькому до середнього ступеня тяжкості принаймні 2-4 рази на рік. При зниженні функції нирок нижче значення КК Застосування у пацієнтів із порушеннями функції печінки У клінічних дослідженнях отримано обмежені дані щодо застосування препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки. Експозиція дапагліфлозину збільшена у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня. Застосування у пацієнтів із ризиком зниження ОЦК розвитку артеріальної гіпотензії та/або порушення електролітного балансу Відповідно до механізму дії дапагліфлозин посилює діурез, що супроводжується невеликим зниженням артеріального тиску. Діуретичний ефект може бути більш вираженим у пацієнтів із дуже високою концентрацією глюкози у крові. Дапагліфлозин протипоказаний пацієнтам, які приймають "петлеві" діуретики, або пацієнтам зі зниженим ОЦК, наприклад, внаслідок гострих захворювань (таких як шлунково-кишкові захворювання). Слід бути обережними у пацієнтів, для яких спричинене дапагліфлозином зниження артеріального тиску може становити ризик, наприклад, у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, у пацієнтів з артеріальною гіпотензією в анамнезі, які отримують антигіпертензивну терапію, або у літніх пацієнтів. При прийомі дапагліфлозину рекомендується ретельний моніторинг стану ОЦК та концентрації електролітів (наприклад, фізикальний огляд, вимірювання артеріального тиску, лабораторні аналізи, включаючи гематокрит) на тлі супутніх станів, які можуть призводити до зниження ОЦК. При зниженні ОЦК рекомендується тимчасове припинення прийому дапагліфлозину до корекції цього стану. Інфекції сечовивідних шляхів При аналізі об'єднаних даних застосування дапагліфлозину до 24 тижнів інфекції сечовивідних шляхів найчастіше відмічені при застосуванні дапагліфлозину в дозі 10 мг порівняно з плацебо. Розвиток пієлонефриту відзначали нечасто, зі схожою частотою в контрольній групі. Виведення глюкози нирками може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку інфекцій сечовивідних шляхів,тому при лікуванні пієлонефриту або уросепсису слід розглянути можливість тимчасової відміни терапії дапагліфлозином. Літні пацієнти У літніх пацієнтів ймовірніше порушення функції нирок та/або застосування антигіпертензивних лікарських засобів, які можуть впливати на функцію нирок, такі як інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) та антагоністи рецепторів ангіотензину II типу (АРА). Для пацієнтів похилого віку застосовні ті ж рекомендації при порушенні функції нирок, як і для всіх популяцій пацієнтів. У групі > 65 років у більшої частки пацієнтів, які отримували дапагліфлозин, розвинулися небажані реакції, пов'язані з порушенням ниркової функції або нирковою недостатністю порівняно з плацебо. Найчастішою небажаною реакцією, пов'язаною з порушенням функції нирок, було підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, більшість випадків були транзиторними та оборотними. У літніх пацієнтів ризик зниження ОЦК може бути вищим, і більш вірогідним є прийом діуретиків. Серед пацієнтів віком >65 років у більшої частки хворих, які отримували дапагліфлозин, відмічені небажані реакції, пов'язані зі зниженням ОЦК. Досвід застосування препарату у пацієнтів віком 75 років та старший обмежений. Протипоказано починати терапію дапагліфлозином у цій популяції. Хронічна серцева недостатність Досвід застосування препарату у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю І-ІІ функціонального класу за класифікацією NYHA обмежений, і в ході клінічних досліджень дапагліфлозин не застосовувався у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю ІІІ-ІV функціонального класу за NYHA. Підвищення значення гематокриту При застосуванні дапагліфлозину спостерігалося підвищення гематокриту, у зв'язку з чим слід бути обережним у пацієнтів з підвищеним значенням гематокриту. Оцінки результатів аналізу сечі Внаслідок механізму дії препарату результати аналізу сечі на глюкозу у пацієнтів, які приймають препарат Форсіга, будуть позитивними. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень щодо вивчення впливу дапагліфлозину на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: віллдагліптин 50,0 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 95,68 мг, лактоза – 47,82 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 4,0 мг, магнію стеарат – 2,5 мг. По 7 чи 14 шт. у блістері. По 2, 4, 8, 12 блістерів разом із інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиВід білого до світло-жовтого кольору, круглі, гладкі пігулки зі скошеними краями, з гравіюванням "NVR" на одній стороні та "FB" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб – дипептидилпептидази-4 інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція. Вілдагліптин швидко абсорбується при прийомі внутрішньо з абсолютною біодоступністю 85%. У терапевтичному діапазоні доз збільшення C max віллдагліптину в плазмі та AUC практично прямо пропорційно підвищенню дози препарату. Після прийому внутрішньо натщесерце T max вилдагліптину в плазмі становить 1 год 45 хв. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції препарату знижується незначно: відзначається зменшення max на 19% і збільшення T max до 2 год 30 хв. Однак прийом їжі не впливає на ступінь абсорбції та AUC. Розподіл. Зв'язування віллдагліптину з білками плазми низьке (9,3%). Препарат розподіляється еквівалентно між плазмою та еритроцитами. Розподіл вилдагліптину відбувається приблизно екстраваскулярно, V ss після внутрішньовенного введення становить 71 л. Метаболізм. Біотрансформація є основним шляхом виведення віллдагліптину. В організмі людини піддається перетворенню 69% дози препарату. Основний метаболіт – LAY151 (57% дози) – фармакологічно неактивний і є продуктом гідролізу ціанокомпоненту. Близько 4% дози препарату піддається амідного гідролізу. В експериментальних дослідженнях відзначається позитивний вплив ДПП-4 на гідроліз препарату. Вілдагліптин не метаболізується за участю ізоферментів цитохрому Р450. Вілдагліптин не є субстратом ізоферментів CYP450, не інгібує та не індукує ізоферменти цитохрому P450. Виведення. Після прийому препарату внутрішньо близько 85% дози виводиться нирками та 15% – через кишечник, ниркова екскреція незміненого вілдагліптину становить 23%. T 1/2 після внутрішнього прийому становить близько 3 год незалежно від дози. Підлога, індекс маси тіла та етнічна приналежність не впливають на фармакокінетику віллдагліптину. Особливі групи пацієнтів Порушення функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (6-10 балів за класифікацією Чайлд-П'ю) після одноразового застосування препарату відзначається зниження біодоступності вілдагліптину на 20 та 8% відповідно. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (12 балів за класифікацією Чайлд-П'ю) біодоступність віллдагліптину підвищується на 22%. Збільшення або зменшення максимальної біодоступності вілдагліптину, що не перевищує 30%, не є клінічно значущим. Кореляція між ступенем тяжкості порушень функції печінки та біодоступністю препарату не виявлена. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня AUC вілдагліптину збільшувався порівняно зі здоровими добровольцями у 1,4; 1,7 та 2 рази відповідно. AUC метаболіту LAY151 збільшувалася 1,6; 3,2; і 7,3 рази, а метаболіту BQS867 - у 1,4; 2,7; та 7,3 рази у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня відповідно. Обмежені дані у пацієнтів з термінальною стадією ХНН ​​вказують на те, що показники цієї групи схожі з такими у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Концентрація метаболіту LAY151 у пацієнтів з термінальною стадією ХНН ​​збільшувалася у 2-3 рази порівняно з пацієнтами з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. При застосуванні препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок може знадобитися корекція дози.Виведення вілдагліптину при гемодіалізі обмежене (через 4 години після одноразового прийому становить 3% при тривалості процедури більше 3-4 годин). Пацієнти ≥65 років. Максимальне збільшення біодоступності препарату на 32% (збільшення max на 18%) у пацієнтів старше 70 років не є клінічно значущим і не впливає на інгібування ДПП-4. Пацієнти ≤18 років. Фармакокінетичні особливості вілдагліптину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені.ФармакодинамікаВілдагліптин – представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент дипептидилпептидазу-4 (ДПП-4). Швидке та повне інгібування активності ДПП-4 (>90%) викликає підвищення як базальної, так і стимульованої прийомом їжі секреції глюкагоноподібного пептиду 1-го типу (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП) з кишечника в системний кровотік. дня. Підвищуючи концентрацію ГПП-1 та ГІП, віллдагліптин спричиняє підвищення чутливості β-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної секреції інсуліну. При застосуванні віллдагліптину в дозі 50-100 мг на добу у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) типу 2 відзначається поліпшення функції β-клітин підшлункової залози. Ступінь покращення функції β-клітин залежить від ступеня їх вихідного ушкодження; так в осіб, які не страждають на ЦД (з нормальною концентрацією глюкози в плазмі крові), віллдагліптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує рівень глюкози. Підвищуючи концентрацію ендогенного ГПП-1, віллдагліптин збільшує чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної концентрації глюкагону під час їжі, у свою чергу, викликає зменшення інсулінорезистентності. Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на фоні гіперглікемії, обумовлене підвищенням рівнів ГПП-1 та ГІП, викликає зменшення продукції глюкози печінкою як у прандіальний період, так і після їди, що призводить до зниження концентрації глюкози в плазмі крові. Крім того, на фоні застосування віллдагліптину відзначається зниження концентрації ліпідів у плазмі крові, однак цей ефект не пов'язаний з його дією на ГПП-1 або ГІП та поліпшенням функції β-клітин підшлункової залози. Відомо, що підвищення рівня ГПП-1 може призводити до уповільнення спорожнення шлунка, проте на фоні застосування вилдагліптину подібний ефект не спостерігається. При застосуванні віллдагліптину у 5795 пацієнтів з ЦД типу 2 протягом від 12 до 52 тижнів як монотерапія або у комбінації з метформіном, похідними сульфонілсечовини, тіазолідиндіоном або інсуліном відзначається достовірне тривале зниження концентрації глікованого гемоглобіну на H. При застосуванні комбінації вілдагліптину та метформіну як початкова терапія пацієнтів з ЦД типу 2 протягом 24 тижнів відзначалося дозозалежне зниження показників HbA 1c та маси тіла порівняно з монотерапією даними препаратами. Випадки розвитку гіпоглікемії були мінімальними в обох групах терапії. У клінічному дослідженні при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 1 раз на добу протягом 6 міс у пацієнтів з ЦД типу 2 з порушенням функції нирок середньої (швидкість клубочкової фільтрації – СКФ – ≥30, але <50 мл/хв/1,73 м 2 ) або важкого (ШКФ <30 мл/хв/1,73 м 2 ) ступеня відзначалося клінічно значуще зниження HbA 1c порівняно з групою, яка отримує плацебо. У клінічному дослідженні при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на добу спільно/без метформіну в комбінації з інсуліном (середня доза 41 ОД/добу) у пацієнтів з ЦД типу 2 відмічено зниження показника HbA 1c у кінцевій точці (−0,77%). ), за вихідного показника в середньому 8,8%. При цьому відмінність із плацебо (-0,72%) була статистично достовірною. Частота гіпоглікемії у групі, яка отримувала досліджуваний препарат, була порівнянна з частотою гіпоглікемії у групі застосування плацебо. У клінічному дослідженні при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на добу одночасно з метформіном (≥1500 мг/добу) у комбінації з глімепіридом (≥4 мг/добу) у пацієнтів з ЦД типу 2 показник HbA 1c статистично значимо знизився на 0, 76% (початковий показник у середньому 8,8%).Показання до застосуванняЦукровий діабет типу 2: як монотерапія у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами; у комбінації з метформіном як початкова медикаментозна терапія при недостатній ефективності дієтотерапії та фізичних вправ; у складі двокомпонентної комбінованої терапії з метформіном, похідними сульфонілсечовини, тіазолідиндіоном або інсуліном у разі неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та монотерапії цими препаратами; у складі потрійної комбінованої терапії: у комбінації з похідними сульфонілсечовини та метформіном, у пацієнтів, які раніше отримували терапію похідними сульфонілсечовини та метформіном на фоні дієтотерапії та фізичних вправ і не досягли адекватного контролю глікемії; у складі потрійної комбінованої терапії: у комбінації з інсуліном та метформіном, у пацієнтів, які раніше отримували інсулін та метформін, на фоні дієтотерапії та фізичних вправ і не досягли адекватного контролю глікемії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до віллагліптину та будь-яким іншим компонентам препарату; спадкова непереносимість галактози; недостатність лактази; глюкозо-галактозна мальабсорбція. Не рекомендується застосування вілдагліптину у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю функціонального класу IV за класифікацією NYHA через відсутність даних клінічних досліджень про застосування вілдагліптину у цієї групи пацієнтів. Ефективність та безпека застосування препарату у дітей віком до 18 років не встановлена. З обережністю: тяжкі порушення функції печінки, включаючи підвищену активність печінкових ферментів (АЛТ або АСТ >2,5 рази вище за ВГН — 2,5×ВГН); термінальна стадія хронічної ниркової недостатності у пацієнтів на гемодіалізі (оскільки досвід застосування обмежений); хронічна серцева недостатність III класу за функціональною класифікацією NYHA (оскільки дані про застосування обмежені та не дозволяють зробити остаточний висновок).Вагітність та лактаціяВ експериментальних дослідженнях при застосуванні в дозах, що у 200 разів перевищують рекомендовані, препарат не викликав порушення фертильності та раннього розвитку ембріона і не чинив тератогенну дію на плід. Достатніх даних щодо застосування препарату Галвус у вагітних жінок немає, тому препарат не слід застосовувати при вагітності. Оскільки невідомо, чи виділяється віллдагліптин з грудним молоком у людини, препарат Галвус не слід застосовувати в період грудного вигодовування.Побічна діяПри застосуванні препарату Галвус як монотерапія або в комбінації з іншими препаратами більшість небажаних реакцій були слабо виражені, мали тимчасовий характер і не вимагали відміни терапії. Кореляція між частотою небажаних явищ (НЯ) та віком, статтю, етнічною приналежністю, тривалістю застосування або режимом дозування не виявлена. На тлі терапії препаратом Галвус рідко спостерігалися порушення функції печінки (включаючи гепатит) безсимптомного перебігу. У більшості випадків дані порушення та відхилення показників функції печінки від норми вирішилися самостійно без ускладнень після припинення терапії препаратом. При застосуванні препарату Галвус у дозі 50 мг 1 або 2 рази на добу частота збільшення активності печінкових ферментів (АЛТ або АСТ ≥3×ВГН) становила 0,2 або 0,3% відповідно (порівняно з 0,2% у контрольній групі) . Збільшення активності печінкових ферментів у більшості випадків було безсимптомним, не прогресувало та не супроводжувалося холестазом або жовтяницею. Якщо будь-які побічні ефекти посилюються або пацієнт помітив будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в описі, слід повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Галвус має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки препарат не є субстратом ферментів цитохрому Р450, а також не інгібує та не індукує ці ферменти, взаємодія препарату Галвус із лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами цитохрому Р450, є малоймовірною. При одночасному застосуванні вілдагліптин також не впливає на швидкість метаболізму препаратів, що є субстратами ферментів CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4/5. Клінічно значуща взаємодія препарату Галвус з препаратами, що найчастіше використовуються при лікуванні ЦД типу 2 (глибенкламід, піоглітазон, метформін) або такими, що мають вузький терапевтичний діапазон (амлодипін, дигоксин, раміприл, симвастатин, валсартан, варфарин).Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Режим дозування препарату слід підбирати індивідуально, залежно від ефективності та переносимості. Рекомендована доза препарату при проведенні монотерапії або у складі комбінованої двокомпонентної терапії з метформіном, тіазолідиндіоном або інсуліном (у комбінації з метформіном або без нього) — 50 або 100 мг 1 раз на добу. У пацієнтів з більш тяжким перебігом ЦД типу 2, які отримують лікування інсуліном, препарат Галвус рекомендується застосовувати у дозі 100 мг на добу. Рекомендована доза препарату Галвус у складі потрійної комбінованої терапії (вілдагліптин + похідні сульфонілсечовини + метформін) становить 100 мг на добу. Дозу 50 мг на добу слід приймати 1 раз вранці, дозу 100 мг на добу слід ділити на 2 прийоми по 50 мг уранці та ввечері. У разі пропуску прийому наступну дозу препарату слід прийняти якомога раніше, при цьому не слід перевищувати добову дозу. При застосуванні у складі двокомпонентної комбінованої терапії з похідними сульфонілсечовини рекомендована доза препарату Галвус становить 50 мг 1 раз на добу вранці. При призначенні в комбінації з похідними сульфонілсечовини ефективність терапії препаратом у дозі 100 мг на добу була подібною до дози 50 мг на добу. При недостатньому клінічному ефекті на фоні застосування максимальної добової дози 100 мг, що рекомендується, для кращого контролю глікемії можливе додаткове призначення інших гіпоглікемічних препаратів — метформіну, похідних сульфонілсечовини, тіазолідиндіону або інсуліну. Особливі групи пацієнтів Порушення функції печінки чи нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок та печінки легкого ступеня тяжкості не потрібна корекція режиму дозування препарату. У пацієнтів з порушенням функції нирок середнього та тяжкого ступеня (включаючи термінальну стадію ХНН ​​на гемодіалізі) препарат слід застосовувати у дозі 50 мг 1 раз на добу. Пацієнти ≥65 років. У пацієнтів похилого віку не потрібна корекція режиму дозування препарату Галвус. Застосування у пацієнтів ≤18 років. Оскільки досвіду застосування препарату Галвус у дітей та підлітків віком до 18 років немає, не рекомендується застосовувати препарат у даної категорії пацієнтів.ПередозуванняПрепарат Галвус добре переноситься при призначенні дози до 200 мг на добу. Симптоми: при застосуванні препарату в дозі 400 мг на добу можуть спостерігатися болі в м'язах, рідко – легкі та транзиторні парестезії, лихоманка, набряки та транзиторне підвищення концентрації ліпази (вище за ВГН у 2 рази). При збільшенні дози препарату Галвус до 600 мг на добу можливий розвиток набряків кінцівок з парестезіями та підвищенням концентрації КФК, АЛТ, С-реактивного білка та міоглобіну. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. Виведення препарату з організму за допомогою діалізу малоймовірне. Однак основний гідролізний метаболіт вілдагліптину (LAY151) може бути видалений з організму шляхом гемодіалізу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: вілдагліптин 50,00 мг та метформіну гідрохлорид 500,00 мг, 850,00 мг або 1000,00 мг; допоміжні речовини: гіпролоза, магнію стеарат, гіпромелоза (Е464), титану діоксид (Е171), макрогол 4000, тальк, заліза оксид жовтий (Е172). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг+500 мг, додатково містять заліза оксид червоний (Е172). По 6 або 10 таблеток у блістер Ал/Ал. По 1, 3, 5, 6, 12, 18 або 36 блістерів разом з інструкцією із застосування в пачку. Допускається наявність контролю первинного розтину на картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні таблетки зі скошеними краями, покриті плівковою оболонкою темно-жовтого із сіруватим відтінком кольору. З одного боку таблетки маркування "NVR", з іншого боку - "FLO".Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази-4-інгібітор+бігуанід).ФармакокінетикаВілдагліптин+метформін У дослідженнях показана біоеквівалентність за показниками площі під фармакокінетичною кривою (AUC) та максимальною концентрацією в плазмі крові (Сmах) препарату Галвус Мет® у трьох різних дозах (50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг та 50 мг+1000 мг) та віллдагліптину та метформіну, прийнятих у відповідних дозах у вигляді окремих таблеток. Прийом їжі не впливає на ступінь та швидкість всмоктування віллдагліптину у складі препарату Галвус Мет®. Значення Сmах та AUC метформіну у складі препарату Галвус Мет® при одночасному прийомі з їжею знижувалися на 26% та 7% відповідно. Крім того, на тлі прийому їжі сповільнювалося всмоктування метформіну, що призводило до збільшення часу досягнення максимальної концентрації (Тmах, від 2,0 до 4,0 год). Подібна зміна Сmах та AUC на фоні прийому їжі відзначалося і у разі застосування метформіну окремо, проте в останньому випадку зміни були менш значними. Вплив їжі на фармакокінетику віллдагліптину та метформіну у складі препарату Галвус Мет® не відрізнявся від такого при прийомі обох препаратів окремо. Вілдагліптин Всмоктування При прийомі внутрішньо натще вілдагліптин швидко всмоктується, а його Сmах досягається через 1,75 години після прийому. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції віллдагліптину знижується незначно: відзначається зменшення Сmах на 19% і збільшення часу її досягнення до 2,5 годин. Однак прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування та AUC. Вілдагліптин швидко всмоктується, а його абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо становить 85%. Смах і AUC в терапевтичному діапазоні доз збільшуються приблизно пропорційно дозі. Розподіл Ступінь зв'язування вілдагліптину з білками плазми низький (9,3%). Препарат розподіляється рівномірно між плазмою та еритроцитами. Розподіл віллдагліптину відбувається приблизно екстраваскулярно, обсяг розподілу в рівноважному стані після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 л. Метаболізм Біотрансформація є основним шляхом виведення віллдагліптину. В організмі людини перетворюється 69% дози препарату. Основний метаболіт, LAY151 (57% дози), є фармакологічно неактивним і є продуктом гідролізу ціано-компонента. Близько 4% дози препарату зазнають амідного гідролізу. У дослідженнях in vivo у тварин із дефіцитом ДПП-4 відзначається частковий позитивний вплив даного ферменту на гідроліз вилдагліптину. Вілдагліптин не метаболізується за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. За даними досліджень in vitro вілдагліптин не інгібує та не індукує ізоферменти системи цитохрому CYP450 Виведення Після прийому внутрішньо міченого радіоактивною міткою вілдагліптину близько 85% дози виводиться нирками та 15% через кишечник, ниркова екскреція незміненого вілдагліптину становить 23%. При внутрішньовенному введенні у здорових добровольців середній період напіввиведення досягає 2 годин, загальний плазмовий кліренс та нирковий кліренс віллдагліптину становлять 41 л/год та 13 л/год відповідно. Період напіввиведення (Т1/2) після внутрішнього прийому становить близько 3 годин незалежно від дози. Лінійність Вілдагліптин швидко всмоктується, абсолютна біодоступність після внутрішнього прийому становить 85%. Сmах та AUC вілдагліптину збільшуються приблизно пропорційно дозі при застосуванні в діапазоні терапевтичних доз. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів жіночої та чоловічої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ) не відзначено змін фармакокінетики вілдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від статі. Ожиріння Не зазначено впливу ІМТ на фармакокінетичні параметри віллдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від величини ІМТ. Етнічна приналежність Етнічна приналежність не впливає на фармакокінетику віллдагліптину. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (6-10 балів за шкалою Чайлд-П'ю) після одноразового прийому вілдагліптину внутрішньо в дозі 100 мг відзначається зниження біодоступності вілдагліптину на 8% та 20% відповідно. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (12 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність віллдагліптину підвищується на 22%. Максимальна зміна біодоступності вілдагліптину (збільшення або зменшення), в середньому до 30%, не є клінічно значущою. Кореляції між ступенем тяжкості порушень функції печінки та біодоступністю препарату не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня AUC вілдагліптину збільшувався порівняно зі здоровими добровольцями в 1,4, 1,7 та 2 рази відповідно. AUC метаболіту LAY151 збільшувалася у 1,6, 3,2 та 7,3 разів, а метаболіту BQS867 – у 1,4, 2,7 та 7,3 рази у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня відповідно. Обмежені дані у пацієнтів з термінальною стадією хронічної хвороби нирок (ХХН) вказують на те, що показники цієї групи схожі з такими у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Концентрація метаболіту LAY151 у пацієнтів з термінальною стадією ХХН збільшувалась у 2-3 рази порівняно з концентрацією у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня.Виведення віллдагліптину при гемодіалізі обмежене (3% при проведенні процедури тривалістю більше 31 годин через 4 години після одноразового прийому препарату). У пацієнтів віком ≥65 років Максимальне збільшення біодоступності на 32% (збільшення Сmах на 18%), відмічене у пацієнтів старше 70 років без соматичної патології при прийомі віллдагліптину в дозі 100 мг на добу, не є клінічно значущим і не впливає на інгібування ДПП-4. Фармакокінетичні особливості віллдагліптину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Метформін Всмоктування Абсолютна біодоступність метформіну при прийомі внутрішньо в дозі 500 мг натще становила 50-60%. Схах досягається через 2,5 години після прийому. При збільшенні одноразової дози препарату від 500 мг до 1500 мг та від 850 мг до 2250 мг внутрішньо, відзначалася відсутність залежності фармакокінетичних параметрів від дози. Цей ефект зумовлений не так зміною виведення препарату, як уповільненням його всмоктування. На тлі їди ступінь і швидкість всмоктування метформіну також дещо знижувалися. Так, при одноразовому прийомі препарату в дозі 850 мг разом з їжею, відзначалося зниження Сmах приблизно на 40%, AUC на 25% і збільшення Тmах на 35 хвилин. Клінічне значення цих фактів встановлено. Розподіл При одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 850 мг обсяг розподілу метформіну становить 654±358 л. Метформін практично не зв'язується з білками плазми, у той час як похідні сульфонілсечовини зв'язуються з ними більш ніж на 90%. Метформін проникає в еритроцити (можливе посилення цього процесу з часом). При застосуванні метформіну за стандартною схемою (стандартні доза та частота прийому) рівноважна концентрація в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. У ході контрольованих клінічних досліджень Сmах метформіну в плазмі крові не перевищувала 5 мкг/мл (навіть при прийомі в максимальних дозах). Метаболізм При одноразовому внутрішньовенному введенні метформіну здоровим добровольцям він виводиться нирками у незміненому вигляді. При цьому препарат не метаболізується у печінці (у людини не виявлено жодних метаболітів) та не виводиться з жовчю. Виведення Оскільки нирковий кліренс метформіну приблизно в 3,5 рази перевищує кліренс креатиніну (КК), основним шляхом виведення препарату є канальцева секреція. При прийомі внутрішньо приблизно 90% дози, що всмокталася, виводиться нирками протягом перших 24 год; при цьому Т1/2 з крові становить близько 6,2 годин. Т1/2, метформіну із цільної крові становить близько 17,6 годин, що вказує на накопичення значної частини препарату в еритроцитах. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів чоловічої та жіночої статі з ЦД 2 типу не відзначено значних відмінностей фармакокінетичних властивостей метформіну. Аналогічним чином у клінічних дослідженнях не відзначено зміни гіпоглікемічного ефекту метформіну у чоловіків та жінок із ЦД 2 типу. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів із порушенням функції печінки вивчення фармакокінетичних особливостей метформіну не проводилось. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (оцінюється за КК) Т1/2, метформіну з плазми та цільної крові збільшується, а його нирковий кліренс знижується пропорційно до зниження КК. У пацієнтів віком ≥65 років За обмеженими даними фармакокінетичних досліджень у здорових добровольців у віці ≥65 років відзначалося зниження сумарного плазмового кліренсу метформіну та збільшення Т1/2, та Сmах порівняно з молодшими добровольцями. Ці особливості фармакокінетики метформіну в осіб старше 65 років, ймовірно, перш за все, пов'язані зі зміною функції нирок, у зв'язку з чим у пацієнтів старше 80 років застосування препарату Галвус Мет® можливе лише за нормального КК. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася. Фармакокінетичні особливості метформіну у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Застосування у пацієнтів різної етнічної приналежності Немає доказів впливу етнічної належності пацієнтів на фармакокінетичні особливості метформіну. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу різної етнічної приналежності гіпоглікемічна дія препарату виявлялася однаковою мірою.ФармакодинамікаМеханізм дії До складу препарату Галвус Мет® входять два гіпоглікемічні засоби з різними механізмами дії: віллдагліптин, що відноситься до класу інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), та метформін (у формі гідрохлориду), представник класу бігуанідів. Комбінація цих компонентів дозволяє більш ефективно контролювати концентрацію глюкози крові у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД 2 типу) протягом 24 годин. Вілдагліптин, представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент ДПП-4, покращуючи глікемічний контроль. Інгібування активності ДПП-4 спричинює збільшення як базального, так і постпрандіального ендогенного рівня інкретинових гормонів: глюкагоноподібного пептиду 1 типу (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Метформін знижує продукцію глюкози печінкою, зменшує всмоктування глюкози в кишечнику та знижує інсулінорезистентність за рахунок посилення захоплення та утилізації глюкози периферичними тканинами. Метформін індукує внутрішньоклітинний синтез глікогену, діючи на глікогенсинтетазу, і посилює транспорт глюкози деякими мембранними білками-переносниками глюкози (GLUT-1 та GLUT-4). Фармакодинаміка Вілдагліптин+метформін Безпека та ефективність окремих компонентів препарату, а також одночасне їх застосування були вивчені раніше у клінічних дослідженнях, де встановлено додатковий позитивний ефект додавання вилдагліптину до терапії метформіном у пацієнтів з неадекватно контрольованим ЦД 2 типу. У клінічних дослідженнях віллдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. Вілдагліптин Застосування віллдагліптину у пацієнтів з ЦД 2 типу призводить до швидкого та повного інгібування активності ДПП-4, яке спостерігається протягом 24 годин. Підвищуючи концентрацію ГПП-1 та ГІП, віллдагліптин спричиняє збільшення чутливості β-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної секреції інсуліну. Застосування вілдагліптину в дозах 50 мг та 100 мг на добу у пацієнтів з ЦД 2 типу викликало значне покращення показників функції β-клітин. Ступінь покращення функції β-клітин залежить від ступеня їх вихідного пошкодження, тому у людей без ЦД (з нормальною концентрацією глюкози в плазмі крові) віллдагліптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує концентрацію глюкози. Підвищуючи концентрацію ендогенного ГПП-1, віллдагліптин збільшує чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної концентрації глюкагону після їжі, своєю чергою, викликає зниження інсулінорезистентності. Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на тлі гіперглікемії, обумовлене підвищенням концентрації інкретинових гормонів, спричиняє зменшення продукції глюкози печінкою як під час, так і після їди, що призводить до зниження концентрації глюкози в плазмі крові. Крім того, на фоні застосування віллдагліптину відзначалося зниження концентрації ліпідів у плазмі крові після прийому їжі, даний ефект не пов'язаний з поліпшенням функції острівцевих клітин підшлункової залози та опосередкованим впливом віллдагліптину на активність інкретинових гормонів. Відомо, що підвищення концентрації ГПП-1 може призводити до уповільнення випорожнення шлунка, проте на фоні застосування такого віллдагліптину ефекту не спостерігається. Метформін Метформін покращує толерантність до глюкози у пацієнтів із ЦД 2 типу, знижуючи концентрацію глюкози у плазмі крові як до, так і після їжі. На відміну від похідних сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів із ЦД 2 типу, ні у здорових людей (за винятком особливих випадків). Терапія препаратом не призводить до розвитку гіперінсулінемії. При застосуванні метформіну секреція інсуліну не змінюється, тоді як концентрація інсуліну в плазмі натще і протягом дня може знижуватися. При застосуванні метформіну в терапевтичних дозах у клінічних дослідженнях середньої тривалості, а також у тривалих клінічних дослідженнях відзначено сприятливий вплив на метаболізм ліпопротеїдів незалежно від його впливу на глікемію: зниження концентрації загального холестерину, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами): при недостатній ефективності монотерапії віллдагліптином або метформіном; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді монопрепаратів; у комбінації з похідними сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія) у пацієнтів, які раніше отримували терапію похідним сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного контролю глікемії; у потрійній комбінованій терапії з інсуліном у пацієнтів, які раніше отримували інсулінотерапію у стабільній дозі та метформін без досягнення адекватного контролю глікемії; як початкова терапія у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних вправ і при необхідності поліпшення контролю глікемії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до вілдагліптину або метформіну та/або до будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату. Ниркова недостатність або порушення функції нирок тяжкого ступеня при швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) Гострі стани з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищеною активністю "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 і більше разів вище верхньої межі норми (3хВГН). Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки в ряді випадків спостерігався лактоацидоз, , що є однією з небажаних реакцій (HP) при застосуванні метформіну, препарат Галвус Мет не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Діабетичний кетоацитоз; діабетична прекома, кома. Діабетичний кетоацидоз слід коригувати інсулінотерапією. Лактоацидоз, зокрема в анамнезі. Прийом препарату протягом 48 годин до і не менше 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини. Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії. Вагітність та період грудного вигодовування. Цукровий діабет 1 типу. Хронічний алкоголізм, гостра алкогольна інтоксикація. Дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків до 18 років). Дотримання запобіжних заходів при застосуванні препарату Галвус Мет® потрібно: у пацієнтів із наявністю панкреатиту в анамнезі; у пацієнтів старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; у пацієнтів з нирковою недостатністю із СКФ 30-59 мл/хв/1,73 м2.Вагітність та лактаціяВагітність Достатніх даних щодо застосування препарату Галвус Мет у вагітних немає, у зв'язку з чим препарат протипоказаний під час вагітності. У дослідженнях віллдагліптину на тваринах при введенні високих доз була виявлена ​​репродуктивна токсичність. Дослідження метформіну на тваринах показали відсутність репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини невідомий. Грудне годування Доклінічні захворювання показали, що віллдагліптин і метформін проникає в молоко лактуючих тварин. Немає даних про проникнення віллдагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає в невеликих кількостях. У зв'язку з неможливістю виключення ризику виникнення HP у дитини застосування препарату Галвус Мет® в період грудного вигодовування протипоказано.Побічна діяВілдагліптин+метформін Подані нижче дані відносяться до застосування вилдагліптину та метформіну в монотерапії та в комбінації. Відмічені рідкісні випадки розвитку ангіоневротичного набряку на фоні терапії препаратом зі схожою частотою у контрольній групі. Найчастіше випадки ангіоневротичного набряку відзначалися при застосуванні препарату в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (і-АПФ). Найчастіше ангіоневротичний набряк був легкого ступеня і дозволявся самостійно під час продовження терапії вилдаглиптином. На тлі терапії віллдагліптин рідко відзначалися порушення функції печінки (включаючи гепатит) безсимптомного перебігу. У більшості випадків дані порушення та відхилення показників функції печінки від норми дозволялися самостійно без ускладнень після припинення терапії препаратом. При застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 1 або 2 рази на добу частота підвищення активності "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 рази вище верхньої межі норми (ВГН)) становила 0,2% або 0,3 % відповідно (порівняно з 0,2% у контрольній групі). Підвищення активності "печінкових" ферментів у більшості випадків було безсимптомним, не прогресувало та не супроводжувалося холестазом або жовтяницею. Вілдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. HP з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні метформіну реєструються дуже часто. Частота HP з боку шлунково-кишкового тракту, на тлі комбінованої терапії віллдагліптином і метформіну гідрохлоридом становила 13,2% (при застосуванні 50 мг один раз на день або двічі на день). При застосуванні монотерапії метформіну – 18,1%. Нижче наведені HP, можливі як при застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин і метформіном, так і монопрепаратів віллдагліптин і метформіну. HP розподілені за системно-органними класами відповідно до словника для регуляторної діяльності MedDRA, із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, HP, можливі при застосуванні комбінації вилдагліптину та метформіну Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – тремор, головний біль, запаморочення; нечасто – підвищена стомлюваність. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних змін профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в комбінації з метформіном. Вивчення застосування комбінації вілдагліптину та метформіну як стартової терапії при цукровому діабеті 2 типу не виявило відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків. У комбінації з інсуліном У контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном у поєднанні з метформіном або без нього, частота відміни терапії у зв'язку з розвитком побічних реакцій склала 0,3% у групі віллдагліптину, при цьому в групі плаце випадків скасування терапії був. Частота гіпоглікемії була порівнянна в обох групах (14,0% у групі віллдагліптину і 16,4% у групі плацебо). У групі віллдагліптину відмічені випадки гіпоглікемії тяжкого ступеня у двох пацієнтів, у групі плацебо – у 6 пацієнтів. На момент завершення дослідження віллдагліптин не впливав на середню масу тіла (маса тіла збільшена на +0,6 кг порівняно з вихідною у групі віллдагліптину, у групі плацебо змін не відзначено). HP у пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном (з метформіном або без нього), представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, гастроезофагеальний рефлюкс; нечасто – діарея, метеоризм. Лабораторні та інструментальні дані: часто – зниження концентрації глюкози у крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – озноб. У комбінації з препаратами сульфонілсечовини Випадків відміни препарату, пов'язаних з розвитком HP у групі комбінованої терапії віллдагліптином, метформіном та глімепіридом, зазначено не було. У групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом частота HP склала 0,6%. Гіпоглікемія відзначалася часто в обох групах (5,1% у групі комбінованої терапії вілдагліптином, метформіном та глімепіридом та 1,9% у групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом). У групі віллдагліптину відмічено один епізод гіпоглікемії важкого ступеня. На момент завершення дослідження значного впливу на масу тіла виявлено не було (+0,6 кг у групі віллдагліптину і -0,1 кг у групі плацебо). HP у пацієнтів, які отримували вілдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з метформіном та препаратами сульфонілсечовини, представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, тремор. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – гіпергідроз. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія. Вілдагліптин у монотерапії Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже рідко – інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія. Порушення з боку судин: нечасто – периферичні набряки. При застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин та метформін не відзначалося клінічно значущого підвищення частоти вищевказаних HP, що відзначалися при прийомі віллдагліптину. На тлі монотерапії віллдагліптин 50 мг 1 раз на день частота відміни терапії через HP склала 0,2%, 50 мг 2 рази на день 0,1%, а в групі плацебо - 0,6%, у групі препарату порівняння - 0, 5%. У дослідженні монотерапії віллдагліптин частота розвитку гіпоглікемії становила 0,5% серед пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 1 раз на день і 0,3% - 50 мг 2 рази на день, порівняно з 0,2% у групах плацебо та препарату порівняння. Серйозних та важких HP не було виявлено. Монотерапія віллдагліптин не впливала на масу тіла. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в монотерапії. Післяреєстраційні дослідження Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома - гепатит (що вирішився самостійно після відміни лікарського препарату), підвищення активності "печінкових" ферментів (що вирішилося самостійно після відміни лікарського препарату). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія, артралгія, у поодиноких випадках виражена. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – кропив'янка, ексфоліативне та бульозне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд. Метформін у монотерапії Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту; дуже рідко – лактоацидоз. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – метеоризм, нудота, блювання, діарея, біль у животі; часто – дисгевзія. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – шкірні реакції (зокрема, еритема, свербіж, кропив'янка). Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – зменшення всмоктування вітаміну В12, зміна показників функції печінки. Зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у сироватці крові на фоні застосування метформіну відзначалося дуже рідко у пацієнтів, які отримували препарат протягом тривалого часу, і, як правило, не становило клінічного значення. Слід враховувати можливість зменшення всмоктування вітаміну В12 у пацієнтів із мегалобластною анемією. Окремі випадки відхилення лабораторних показників функції печінки від норми або випадки гепатиту, що спостерігалися на фоні застосування метформіну, вирішувалися після його відміни. Якщо ви помітили погіршення клінічного перебігу будь-якого з вказаних в інструкції побічних ефектів або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВілдагліптин та метформін При одночасному застосуванні віллдагліптину (100 мг 1 раз на добу) та метформіну (1000 мг 1 раз на добу) клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між ними не було. Лікарські взаємодії кожного компонента препарату добре вивчені. Ні в ході клінічних досліджень, ні в ході широкого клінічного застосування препарату Галвус Мет у пацієнтів, які одночасно отримували інші препарати та речовини, непередбачених взаємодій виявлено не було. Нижче представлена ​​інформація про взаємодію для кожної діючої речовини. Вілдагліптин Вілдагліптин має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки віллагліптин не є субстратом ферментів системи цитохрому Р450 (CYP), а також не інгібує та не індукує ці ізоферменти, його взаємодія з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами Р450 (CYP), є малоймовірною. При одночасному застосуванні вілдагліптин не впливає на швидкість метаболізму препаратів, що є субстратами ферментів: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4/5. Клінічно значущої взаємодії вілдагліптину з пероральними препаратами, що найчастіше застосовуються при лікуванні ЦД 2 типу (глибенкламідом, піоглітазоном, метформіном) або володіють вузьким терапевтичним діапазоном (амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, вал. Метформін Фуросемід збільшує Сmах та AUC метформіну, але не впливає на його нирковий кліренс. Метформін знижує Сmах та AUC фуросеміду і також не впливає на його нирковий кліренс. Ніфедипін збільшує всмоктування, Сmах та AUC метформіну; крім того, він збільшує виведення його нирками. Метформін практично не впливає на фармакокінетичні параметри ніфедипіну. Глібенкламід не впливає на фармакокінетичні/фармакодинамічні параметри метформіну. Метформін, в цілому, знижує Сmах і AUC глибенкламіду, проте величина ефекту сильно варіює. Тому клінічне значення подібної взаємодії залишається незрозумілим. Йодвмісні рентгенконтрастні засоби Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово відмінити до процедури або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2) Метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2. При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори ОСТ2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Органічні катіони, наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин та ін., що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть взаємодіяти з метформіном за рахунок конкур. Так, циметидин збільшує концентрацію метформіну в плазмі крові, так і його AUC на 60% і 40% відповідно. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін не впливає на фармакокінетичні параметри циметидину. Слід бути обережними при застосуванні препарату комбінації віллдагліптин+метформін разом з препаратами, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну в організмі. Інші препарати Деякі препарати можуть надавати несприятливий вплив на функцію нирок, збільшуючи таким чином ризик розвитку лактоацидозу, наприклад нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), інгібітори ангіотензинпревращающего особливо "петлеві". У пацієнтів, які отримують терапію метформінвмісними препаратами (наприклад, Галвус Мет®) на початку, а також на тлі одночасного застосування вищезазначених засобів слід ретельно контролювати функцію нирок. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося зміни їх фармакокінетичних показників. Деякі препарати можуть викликати гіперглікемію та сприяють зниженню ефективності гіпоглікемічних засобів. До подібних препаратів відносяться тіазиди та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, глюкагон, препарати гормонів щитовидної залози, в тому числі левотироксин натрію, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміни. При одночасному застосуванні подібних препаратів або, навпаки, у разі їх відміни рекомендується ретельно оцінювати ефективність контролю глікемії, а також коригувати дозу метформіну. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози крові. Хлорпромазин при застосуванні великих дозах (100 мг на день) підвищує глікемію, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози комбінації вілдагліптин+метформін під контролем концентрації глюкози крові. Ін'єкційні β-2-симпатоміметики: підвищують глікемію внаслідок стимуляції β-2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль глікемії. За необхідності рекомендується застосування інсуліну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливе посилення гіпоглікемічної дії. Оскільки при застосуванні метформіну у пацієнтів з гострою алкогольною інтоксикацією підвищується ризик розвитку лактоацидозу (особливо при голодуванні, виснаженні або порушенні функції печінки), при прийомі комбінації вілдагліптин+метформін слід утримуватись від вживання алкоголю та лікарських засобів, що містять етиловий спирт. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії.Спосіб застосування та дозиЗастосовують внутрішньо. Режим дозування препарату Галвус Мет® слід підбирати індивідуально залежно від ефективності та переносимості терапії. При застосуванні препарату Галвус Мет не слід перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу вілдагліптину (100 мг). Рекомендовану початкову дозу препарату Галвус Мет® слід підбирати, враховуючи тривалість перебігу ЦД та показники глікемії, стан пацієнта та вже застосовувані у пацієнта схеми лікування віллдагліптином та/або метформіном. Для зменшення виразності HP з боку органів шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну, препарат Галвус Мет приймають під час їжі. У разі пропуску прийому препарату слід прийняти пропущену дозу якнайшвидше. Не рекомендується приймати подвійну дозу препарату протягом 1 доби. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії вілдагліптином Терапію препаратом Галвус Мет можна починати з однієї таблетки дозуванням 50 мг +500 мг 2 рази на добу; після оцінки терапевтичного ефекту дозу можна поступово збільшувати. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії метформіном Залежно від дози вже прийнятого метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® можна розпочинати з однієї таблетки дозуванням 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг двічі на добу. Початкова доза препарату Галвус Мет® у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді окремих таблеток. Залежно від доз вже прийнятих віллдагліптину або метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® слід починати з таблетки, максимально близької за дозуванням до існуючого лікування, 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг і коригувати дозу залежно від ефективності. Стартова доза препарату Галвус Мет® як початкова терапія у пацієнтів з ЦД 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії та фізичних вправ Як стартова терапія препарат Галвус Мет® слід застосовувати у початковій дозі 50 мг+500 мг одноразово на добу та після оцінки терапевтичного ефекту поступово збільшувати дозу до 50 мг+1000 мг 2 рази на добу. Комбінована терапія препаратом Галвус Мет® та похідним сульфонілсечовини або інсуліном Доза препарату Галвус Мет® розраховується виходячи з дози віллдагліптину 50 мг 2 рази на день (100 мг на день) та метформіну в дозі, що дорівнює прийнятій раніше у вигляді монопрепарату. Пацієнти з порушенням функції нирок Перед початком терапії метформінсодержащими препаратами (такими як Галвус Мет®) слід визначити ШКФ, далі слід контролювати цей показник не рідше 1 разу на рік. У пацієнтів з ризиком погіршення вже існуючого порушення функції нирок, а також у пацієнтів похилого віку, функцію нирок слід контролювати частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (з СКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) препарат слід приймати по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг 1 раз на добу; з СКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2 початкова доза препарату Галвус Мет® - по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг або 50 мг+850 мг, добова доза препарату не повинна перевищувати 50 мг+1000 мг - 1 раз на день. У пацієнтів із СКФ Залежно від поточного стану функції нирок слід дотримуватись наступних рекомендацій щодо дозування діючих речовин препарату: СКФ, мл/хв Метформін Вілдагліптин 60-89 Максимальна добова доза становить 3000 мг. У разі погіршення функції нирок на фоні застосування слід розглянути можливість зменшення дози. Максимальна добова доза становить 100 мг. 45-59 Початкова доза повинна перевищувати 1000 мг, максимальна добова доза становить 2000 мг. Максимальна добова доза становить 50 мг. 30-44 Початкова доза повинна перевищувати 500 мг, максимальна добова доза становить 1000 мг. <30 Застосування протипоказане Якщо необхідна доза для однієї з 2-х діючих речовин не доступна при застосуванні препарату Галвус Мет®, замість комбінованого препарату слід використовувати два окремі монопрепарати вилдагліптину та метформіну. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування препарату Галвус Мет не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. У пацієнтів віком ≥65 років Метформін виводиться нирками. Оскільки у пацієнтів старше 65 років часто відзначається порушення функції нирок, дозу препарату Галвус Мет у цих пацієнтів слід коригувати, ґрунтуючись на показниках функції нирок. При застосуванні препарату у пацієнтів віком від 65 років необхідно регулярно контролювати функцію нирок. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася Оскільки безпека та ефективність препарату Галвус Мет® у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчена, застосування препарату протипоказано у даної категорії пацієнтів.ПередозуванняВілдагліптин У клінічних дослідженнях при прийомі препарату в дозі 400 мг на добу спостерігалися болі в м'язах, рідко – легкі транзиторні парестезії, лихоманка, набряки та транзиторне підвищення активності ліпази (вище за ВГН у 2 рази). При застосуванні дози віллдагліптину до 600 мг на добу можливий розвиток набряків кінцівок, що супроводжуються парестезією та підвищенням концентрації креатинінфосфокінази, С-реактивного білка та міоглобіну, активності ACT. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. Виведення препарату з організму за допомогою діалізу є малоймовірним. Однак основний гідролізний метаболіт вілдагліптину (LAY151) може бути видалений з організму шляхом гемодіалізу. Метформін Найбільш ефективний метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз. У разі передозування необхідно проводити відповідне симптоматичне лікування, ґрунтуючись на стані пацієнта та клінічних проявах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які отримують лікування інсуліном, препарат Галвус Мет не може замінити інсулінотерапію. Препарат Галвус Мет не слід застосовувати для лікування ЦД 1 типу або діабетичного кетоацидозу. Вілдагліптин Порушення функції печінки Застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. При застосуванні віллдагліптину зареєстровані рідкісні випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). Ці випадки, як правило, були безсимптомними, без клінічних наслідків, а після відміни терапії показники функції печінки поверталися до норми. Слід провести обстеження функції печінки перед початком терапії препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, потім контролювати 1 раз на 3 місяці протягом першого року застосування препарату, а далі періодично. При виявленні підвищення активності амінотрансфераз слід провести повторне обстеження з метою підтвердження результату, а потім регулярно проводити визначення біохімічних показників функції печінки до нормалізації. Якщо перевищення активності ACT або АЛТ у 3 або більше разів вище за ВГН підтверджено при повторному обстеженні, застосування препарату має бути припинено.При розвитку жовтяниці або інших ознак порушення функції печінки на фоні застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін терапію слід негайно припинити. Після нормалізації показників функції печінки лікування препаратом відновлювати не можна. Метформін Лактоацидоз Лактоацидоз є дуже рідким, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при різкому погіршенні функції нирок, а також при кардіореспіраторних синдромах, сепсисі. При різкому погіршенні функції нирок відбувається накопичення метформіну в організмі, що сприяє збільшенню ризику розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (наприклад, пов'язаної з тяжкою діареєю або блюванням, лихоманкою або при зменшенні споживання рідини) пацієнту, який приймає метформінвмісні препарати (наприклад, Галвус Мет®), слід негайно припинити прийом вищезгаданих препаратів та звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, які приймають препарати, що містять метформін (наприклад, Галвус Мет®), слід обережно розпочинати терапію препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (наприклад, гіпотензивні препарати, діуретики, НПЗП). До інших факторів ризику відносяться: зловживання алкоголем, порушення функції печінки, цукровий діабет, що неадекватно контролюється, кетоацидоз, тривале голодування, стани, асоційовані з гіпоксією, а також одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати лактоацидоз. Діагностика лактоацидозу Слід поінформувати пацієнта та/або осіб, які здійснюють догляд за пацієнтом, про ризик розвитку лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі, м'язовими спазмами, астенією та гіпотермією з наступною комою. При розвитку симптомів, що дозволяють запідозрити розвиток лактоацидозу, пацієнту слід припинити прийом метформінвмісних препаратів (наприклад, препарат Галвус Мет®) та негайно звернутися за медичною допомогою. Дані лабораторного та інструментального обстеження: зниження pH крові (5 ммоль/л, а також збільшений аніонний інтервал і збільшення співвідношення лактат/піруват). Контроль функції нирок Перед початком терапії слід визначити ШКФ, а також контролювати цей показник періодично на тлі терапії препаратом. Застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) протипоказане у пацієнтів із ШКФ Оскільки метформін значною мірою виводиться нирками, ризик його накопичення та розвитку лактоацидозу зростає зі збільшенням тяжкості порушення функції нирок. Оскільки літній вік може супроводжуватися погіршенням функції нирок, у пацієнтів цієї категорії слід ретельно коригувати дозу метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) для вибору мінімальної дози, що забезпечує адекватний глікемічний ефект, з регулярним контролем функції нирок. Взаємодія Одночасне застосування медикаментозних засобів, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з препаратами, здатними впливати на функцію нирок, що мають значні гемодинамічні ефекти або впливають на розподіл метформіну в організмі, такими як органічні катіони, що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції. Застосування йодовмісних рентгенконтрастних засобів для внутрішньосудинного введення Внутрішньовенне введення рентгенконтрастних йодовмісних засобів може провокувати розвиток контраст-індукованої нефропатії, призводячи до акумуляції метформіну в організмі та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово припинити перед процедурою або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Вживання алкоголю Встановлено, що етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнта слід попередити про неприпустимість зловживання алкоголем на фоні застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®). Алкогольна інтоксикація асоційована зі збільшенням ризику лактоацидозу, особливо при тривалому голодуванні, недостатньому харчуванні та порушенні функції печінки. Вміст вітаміну В12 Встановлено, що метформін приблизно у 7% випадків спричинює безсимптомне зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові. Подібне зниження в дуже поодиноких випадках призводить до розвитку анемії. Після відміни метформіну та/або замісної терапії вітаміном В12 сироваткова концентрація вітаміну В12 швидко нормалізується. У пацієнтів, які отримують метформінвмісні препарати (такі як препарат Галвус Мет®), не рідше 1 разу на рік слід контролювати показники загальноклінічного аналізу крові. При виявленні відхилень гематологічних показників від норми слід уточнити етіологію таких порушень та здійснити відповідне лікування. У деяких пацієнтів (наприклад, пацієнтів з недостатнім споживанням або порушеннями всмоктування вітаміну В12 або кальцію) існує схильність до зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові.У таких пацієнтів визначення концентрації вітаміну В12 у сироватці крові не рідше 1 разу на 2-3 роки може мати діагностичну цінність. Гіпоксія Серцево-судинний колапс (шок), гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, асоційовані з лактоацидозом, а також можуть сприяти преренальній азотемії. При виникненні вищезазначених станів застосування метформінвмісних препаратів (таких як Галвус Мет®) слід негайно припинити. Хірургічні втручання На час хірургічних втручань із загальною, спинальною або епідуральною анестезією (за винятком малих операцій, не пов'язаних з обмеженням споживання їжі та рідини) застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід відмінити. Відновлення прийому препарату можливе не раніше ніж через 48 годин після втручання або після відновлення перорального прийому їжі після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки у ряді випадків відзначався лактоацидоз, що є однією з HP при застосуванні метформіну, препарат комбінації вилдагліптин+метформін не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Погіршення стану пацієнтів із ЦД 2 типу, які раніше відповідали на терапію При виявленні відхилення лабораторних показників від норми або при появі клінічних симптомів погіршення загального стану (особливо при нечітко вираженій та змащеній симптоматиці) у пацієнтів із попередньою адекватною відповіддю на терапію слід негайно провести лабораторну діагностику для виявлення кетоацидозу та/або лакто. При виявленні ацидозу слід негайно припинити застосування препарату та вжити необхідних заходів корекції стану пацієнта. Гіпоглікемія Як правило, гіпоглікемія не відзначається у пацієнтів, які отримують терапію тільки препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, проте вона може виникати на тлі низькокалорійної дієти (коли інтенсивне фізичне навантаження не компенсується калорійністю їжі), або на тлі вживання алкоголю. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний у літніх, ослаблених або виснажених пацієнтів, а також на тлі гіпопітуїтаризму, надниркової недостатності або алкогольної інтоксикації. У пацієнтів похилого віку та в осіб, які отримують бета-адреноблокатори, діагностика гіпоглікемії може бути ускладнена. Зниження ефективності гіпоглікемічних засобів При стресі (лихоманці, травмі, інфекції, хірургічному втручанні тощо), що розвивається у пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні засоби за стандартною схемою, можливе різке зниження ефективності останніх на деякий час. В даному випадку може виникнути необхідність тимчасового припинення терапії комбінацією вілдагліптин+метформін та переведення на інсулінотерапію. Відновлення лікування препаратом Галвус Мет® можливе після закінчення гострого періоду. Фертильність Досліджень впливу препарату комбінації віллдагліптин+метформін на фертильність у людини не проводилося. У дослідженнях у тварин застосування віллдагліптину в дозах, що у 200 разів перевищують рекомендовані, не викликало порушень фертильності. Не було відзначено негативного впливу на фертильність у самців та самок при застосуванні метформіну у дозах 600 мг/кг на добу, що приблизно в 3 рази перевищує рекомендовану дозу для людини (при перерахунку на площу поверхні тіла). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Галвус Мет на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не вивчався. При розвитку запаморочення на фоні застосування препарату слід утримуватись від керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: глибенкламід – 2.5 мг; метформіну гідрохлорид – 500 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 80 мг, кроскармеллозу натрію – 30 мг, повідон К25 – 54 мг, магнію стеарат – 3.5 мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 8.4 мг, макрогол 4000 – 2.1 мг, титану діоксид – 4.3 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0.2 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг + 500 мг, 5 мг + 500 мг. По 5, 10, 25 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90, 100 або 120 таблеток у банки з поліетилентерефталату або поліпропіленові для лікарських засобів, закупорені кришками з поліетилену високого тиску з контролем першого розкриття. -повернути» або кришками з поліетилену низького тиску з контролем першого розтину. Одну банку або 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 або 12 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну упаковку (пачку).Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого або світло-жовтого з коричневим відтінком кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі видно два шари: ядро ​​майже білого кольору та плівкова оболонка.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування (похідне сульфонілсечовини ІІ покоління + бігуанід).ФармакокінетикаГлібенкламід Абсорбція При прийомі внутрішньо абсорбція із шлунково-кишкового тракту становить більше 95%. Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається приблизно за 4 год. Розподіл Зв'язок із білками плазми становить 99%. Об'єм розподілу – близько 10 л. Метаболізм та виведення Майже повністю метаболізується у печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками (40%) та через кишечник (60%). Період напіввиведення (Т1/2) – від 4 до 11 год. Метформін Абсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно, Сmax у плазмі крові досягається протягом 2,5 год. Абсолютна біодоступність становить від 50 до 60%. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканинах, практично не зв'язується з білками плазми. Метаболізм Піддається метаболізму дуже слабкою мірою і виводиться нирками. Приблизно 20-30% метформіну виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Т1/2 становить у середньому 6,5 год. При порушенні ниркової функції кліренс знижується, так само як і кліренс креатиніну, при цьому Т1/2 збільшується, що призводить до збільшення концентрації метформіну в плазмі крові. Поєднання метформіну і глібенкламіду в одній таблетці має ту ж біодоступність, що і при одночасному прийомі пігулок, що містять метформін або глібенкламід окремо. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, так само, як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі.ФармакодинамікаПрепарат являє собою фіксовану комбінацію двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну та глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і постпрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ). Метформін також сприятливо впливає на ліпідний склад крові, знижуючи концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та тригліцеридів. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект щодо зниження вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої монотерапії метформіном або похідними сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідним сульфонілсечовини) у пацієнтів зі стабільним та добре контрольованим рівнем глікемії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини, а також до допоміжних речовин; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; ниркова недостатність або порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв); лейкопенія; тяжка недостатність кори надниркових залоз; гострі стани, що можуть призводити до зміни функції нирок: дегідратація, тяжка інфекція, шок; застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; гострі чи хронічні захворювання, що супроводжуються гіпоксією тканин: серцева чи дихальна недостатність, недавно перенесений інфаркт міокарда, шок; печінкова недостатність; порфірія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років; одночасний прийом міконазолу; великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; порушення всмоктування їжі та лікарських препаратів у шлунково-кишковому тракті (у тому числі, кишкова непрохідність, парез кишечника); хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; лактоацидоз (в т.ч. в анамнезі); дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу); одночасне застосування з бозентаном. З обережністю В осіб старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; при пропасному синдромі, захворюваннях щитовидної залози (з порушенням функції), недостатності функції передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; у пацієнтів похилого віку через небезпеку розвитку гіпоглікемії; при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику розвитку гіпоглікемії.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане під час вагітності. Пацієнтка повинна бути попереджена про те, що в період лікування препаратом Глібенкламід + Метформін необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність та настання вагітності. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності в період прийому препарату Глібенкламід + Метформін, препарат повинен бути відмінений, та призначена інсулінотерапія. Препарат Глібенкламід + Метформін протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки відсутні дані про здатність глибенкламіду проникати у грудне молоко.Побічна діяЧастота побічних ефектів препарату розцінюється так: Дуже часті: > 1/10; Часті: > 1/100, 1/1000, 1/10 000, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: лейкопенія та тромбоцитопенія; дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія (дані небажані явища зникають після відміни препарату). Порушення імунної системи: дуже рідко: анафілактичний шок; реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто: гіпоглікемія (симптоми: головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, тремор, параліч та парестезія, запаморочення, делірій, судоми, сомноленція, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія). Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати підвищене потовиділення, почуття страху, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної нейропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Рідко: печінкова чи шкірна порфірія; дуже рідко: лактоацидоз; зниження всмоктування вітаміну В12 при тривалому застосуванні метформіну, що супроводжується зниженням його концентрації у сироватці крові (при виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість такої етіології); дисульфірамоподібна реакція при вживанні алкоголю (блювання, відчуття «спека» в особі та у верхній частині тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль). Порушення з боку нервової системи: часто: порушення смаку («металевий» присмак у роті). Порушення з боку органу зору: на початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: порушення активності «печінкових» ферментів, холестаз або гепатит, які потребують припинення лікування. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: шкірні реакції такі, як свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип; дуже рідко: шкірний або системний алергічний васкуліт, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто: збільшення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові; дуже рідко: гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Міконазол може провокувати розвиток гіпоглікемії (до розвитку коми). Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: залежно від функції нирок прийом препарату слід припинити за 48 годин до та протягом 48 годин після внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігається дисульфірамоподібна реакція (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період лікування препаратом слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх виведення). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю рівня глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при спільному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичної дії. Також може знижуватися гіпоглікемічний ефект глібенкламіду. Не рекомендується одночасне застосування цих препаратів. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, недостатнього харчування або печінкової недостатності. У період лікування препаратом слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Пов'язані із застосуванням усіх гіпоглікемічних засобів Хлорпромазин: у високих дозах (100 мг на добу) спричинює підвищення рівня глікемії (знижуючи секрецію інсуліну). Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; при необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з нейролептиками та після припинення їх застосування. Глюкокортикостероїди (ГКС) та тетракозактид: збільшення в крові вмісту глюкози, що іноді супроводжується кетозом (ГКС викликають зниження толерантності до глюкози). Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; при необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з кортикостероїдами та після припинення їх застосування. Даназол має гіперглікемічну дію. При необхідності лікування даназолом та при припиненні прийому останнього потрібна корекція дози препарату під контролем рівня глікемії. Бета2-адреноміметики: за рахунок стимуляції бета2-адренорецепторів підвищують концентрацію глюкози в крові. Запобіжні заходи: необхідно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; можливий переведення на інсулінотерапію. Діуретики: збільшення вмісту глюкози у крові. Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату при одночасному застосуванні з діуретиками та після припинення їх застосування. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (каптоприл, еналаприл): застосування інгібіторів АПФ сприяє зниженню вмісту глюкози в крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування. Пов'язані із застосуванням метформіну Діуретики: лактоацидоз, що виникає при прийомі метформіну на фоні функціональної ниркової недостатності, викликаної прийомом діуретиків, особливо «петльових». Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують деякі симптоми гіпоглікемії: відчуття серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози у крові, особливо на початку лікування. Флуконазол: збільшення Т1/2 глібенкламіду з можливим розвитком гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату в ході одночасного застосування з флуконазолом і після припинення його застосування. Інші взаємодії: комбінації, які слід взяти до уваги: Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Десмопресин: Глібенкламід + метформін може знижувати антидіуретичний ефект десмопресину. Антибактеріальні лікарські засоби (ЛЗ) з групи сульфаніламідів, фторхінолони, антикоагулянти (похідні кумарину), інгібітори моноаміноксидази, хлорамфенікол, пентоксифілін, гіполіпідемічні ЛЗ з групи фібратів, дизопірамід – ризик розвитку гіпоглікемії на фоні застосування глиб.Спосіб застосування та дозиДозу препарату визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта, залежно від рівня глікемії. Початкова доза становить 1 таблетку (2.5 мг + 500 мг або 5 мг + 500 мг) препарату Глібенкламід + Метформін 1 раз на добу. Щоб уникнути гіпоглікемії, початкова доза не повинна перевищувати добову дозу глибенкламіду (або еквівалентну дозу іншого раніше прийнятого препарату сульфонілсечовини) або метформіну, якщо вони застосовувалися як терапія першої лінії. Рекомендується збільшувати дозу не більше ніж на 5 мг глібенкламіду + 500 мг метформіну на добу кожні 2 або більше тижнів для досягнення адекватного глікемічного контролю. Заміщення попередньої комбінованої терапії метформіном та глібенкламідом: початкова доза не повинна перевищувати денну дозу глібенкламіду (або еквівалентну дозу іншого препарату сульфонілсечовини) та метформіну, що приймалися раніше. Кожні 2 або більше тижнів від початку лікування дозу препарату коригують залежно від рівня глікемії. Максимальна добова доза становить 4 таблетки препарату Глібенкламід + Метформін у дозі 5 мг + 500 мг або 6 таблеток у дозі 2.5 мг + 500 мг. Режим дозування залежить від індивідуального призначення Для дозувань 2.5 мг + 500 мг та 5 мг + 500 мг: Один раз на день, вранці, під час сніданку, при застосуванні 1 таблетки на день. Двічі на день, вранці та ввечері, при застосуванні 2 або 4 таблеток на день. Для дозування 2.5 мг + 500 мг: Три рази на день, вранці, вдень та ввечері, при застосуванні 3, 5 або 6 таблеток на день. Для дозування 5 мг+500 мг: Три рази на день, вранці, вдень та ввечері, при застосуванні 3 таблеток на день. Пігулки слід приймати під час їжі. Кожен прийом препарату повинен супроводжуватися прийомом їжі з досить високим вмістом вуглеводів для запобігання виникненню гіпоглікемії. Застосування у літніх пацієнтів. Доза препарату підбирається з стану функції нирок. Початкова доза не повинна перевищувати 1 таблетки Глібенкламіду + Метформіну (2.5 мг + 500 мг). Необхідно проводити регулярну оцінку функції нирок. Застосування у дітей Застосування препарату Глібенкламід+Метформін протипоказане у дітей.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії через наявність глібенкламіду у складі препарату. Легкі та помірні симптоми гіпоглікемії без втрати свідомості та неврологічних проявів можуть бути скориговані негайним вживанням цукру. Необхідно виконати коригування дози та/або змінити режим живлення. Виникнення тяжких гіпоглікемічних реакцій у пацієнтів з цукровим діабетом, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості необхідно дати пацієнтові їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Тривале передозування або наявність сполучених факторів ризику можуть спровокувати розвиток лактоацидозу, оскільки до складу препарату входить метформін. Лактоацидоз є станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактоацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, він не виводиться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа фоні застосування препарату Глібенкламід + Метформін необхідно регулярно контролювати рівень глікемії натще і після їди. Лактоацидоз Лактоацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали в основному у пацієнтів з цукровим діабетом з вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність і будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є низький показник pH крові, концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал та співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Оскільки препарат Глібенкламід + Метформін містить глібенкламід, то прийом препарату супроводжується ризиком виникнення гіпоглікемії у пацієнта. Поступове підвищення дози препарату після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Цей препарат може бути призначений лише пацієнтам, які дотримуються режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому вживання вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Обережне застосування препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються епізоди гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; недостатнє харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Глібенкламід+Метформін; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу чи надниркових залоз; одночасний прийом окремих ЛЗ. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка препарату можуть змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку має бути розпочато відповідне лікування. Нестабільність вмісту глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. За 48 годин до планового хірургічного втручання або внутрішньовенного введення йодовмісного рентгеноконтрастного засобу прийом препарату Глібенкламід + Метформін слід припинити. Лікування рекомендується відновити через 48 год, і лише після того, як функція нирок була оцінена та визнана нормальною. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування, і регулярно надалі, необхідно визначати кліренс креатиніну та/або вміст креатиніну в сироватці крові: не рідше одного разу на рік у пацієнтів з нормальною функцією нирок, і 2-4 рази на рік у літніх пацієнтів, а також у пацієнтів із кліренсом креатиніну на верхній межі норми. Рекомендується дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути порушена, наприклад, у літніх пацієнтів, або у разі початку гіпотензивної терапії, прийому діуретиків або нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ). Інші запобіжні заходи Пацієнт повинен повідомити лікаря про появу бронхолегеневої інфекції або інфекційного захворювання сечостатевих органів. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами Пацієнти повинні бути поінформовані про ризик виникнення гіпоглікемії і повинні дотримуватися запобіжних заходів при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лібенкламід – 5 мг; метформіну гідрохлорид – 500 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 77.5 мг, кроскармеллозу натрію – 30 мг, повідон К25 – 54 мг, магнію стеарат – 3.5 мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 8.4 мг, макрогол 4000 – 2.1 мг, титану діоксид – 4.5 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг + 500 мг, 5 мг + 500 мг. По 5, 10, 25 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90, 100 або 120 таблеток у банки з поліетилентерефталату або поліпропіленові для лікарських засобів, закупорені кришками з поліетилену високого тиску з контролем першого розкриття. -повернути» або кришками з поліетилену низького тиску з контролем першого розтину. Одну банку або 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 або 12 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну упаковку (пачку).Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком з одного боку; на поперечному розрізі видно два шари: ядро ​​майже білого кольору та плівкова оболонка.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування (похідне сульфонілсечовини ІІ покоління + бігуанід).ФармакокінетикаГлібенкламід Абсорбція При прийомі внутрішньо абсорбція із шлунково-кишкового тракту становить більше 95%. Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається приблизно за 4 год. Розподіл Зв'язок із білками плазми становить 99%. Об'єм розподілу – близько 10 л. Метаболізм та виведення Майже повністю метаболізується у печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками (40%) та через кишечник (60%). Період напіввиведення (Т1/2) – від 4 до 11 год. Метформін Абсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно, Сmax у плазмі крові досягається протягом 2,5 год. Абсолютна біодоступність становить від 50 до 60%. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканинах, практично не зв'язується з білками плазми. Метаболізм Піддається метаболізму дуже слабкою мірою і виводиться нирками. Приблизно 20-30% метформіну виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Т1/2 становить у середньому 6,5 год. При порушенні ниркової функції кліренс знижується, так само як і кліренс креатиніну, при цьому Т1/2 збільшується, що призводить до збільшення концентрації метформіну в плазмі крові. Поєднання метформіну і глібенкламіду в одній таблетці має ту ж біодоступність, що і при одночасному прийомі пігулок, що містять метформін або глібенкламід окремо. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, так само, як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі.ФармакодинамікаПрепарат являє собою фіксовану комбінацію двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну та глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і постпрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ). Метформін також сприятливо впливає на ліпідний склад крові, знижуючи концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та тригліцеридів. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект щодо зниження вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої монотерапії метформіном або похідними сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідним сульфонілсечовини) у пацієнтів зі стабільним та добре контрольованим рівнем глікемії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини, а також до допоміжних речовин; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; ниркова недостатність або порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв); лейкопенія; тяжка недостатність кори надниркових залоз; гострі стани, що можуть призводити до зміни функції нирок: дегідратація, тяжка інфекція, шок; застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; гострі чи хронічні захворювання, що супроводжуються гіпоксією тканин: серцева чи дихальна недостатність, недавно перенесений інфаркт міокарда, шок; печінкова недостатність; порфірія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років; одночасний прийом міконазолу; великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; порушення всмоктування їжі та лікарських препаратів у шлунково-кишковому тракті (у тому числі, кишкова непрохідність, парез кишечника); хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; лактоацидоз (в т.ч. в анамнезі); дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу); одночасне застосування з бозентаном. З обережністю В осіб старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; при пропасному синдромі, захворюваннях щитовидної залози (з порушенням функції), недостатності функції передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; у пацієнтів похилого віку через небезпеку розвитку гіпоглікемії; при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику розвитку гіпоглікемії.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане під час вагітності. Пацієнтка повинна бути попереджена про те, що в період лікування препаратом Глібенкламід + Метформін необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність та настання вагітності. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності в період прийому препарату Глібенкламід + Метформін, препарат повинен бути відмінений, та призначена інсулінотерапія. Препарат Глібенкламід + Метформін протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки відсутні дані про здатність глибенкламіду проникати у грудне молоко.Побічна діяЧастота побічних ефектів препарату розцінюється так: Дуже часті: > 1/10; Часті: > 1/100, 1/1000, 1/10 000, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: лейкопенія та тромбоцитопенія; дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія (дані небажані явища зникають після відміни препарату). Порушення імунної системи: дуже рідко: анафілактичний шок; реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто: гіпоглікемія (симптоми: головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, тремор, параліч та парестезія, запаморочення, делірій, судоми, сомноленція, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія). Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати підвищене потовиділення, почуття страху, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної нейропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Рідко: печінкова чи шкірна порфірія; дуже рідко: лактоацидоз; зниження всмоктування вітаміну В12 при тривалому застосуванні метформіну, що супроводжується зниженням його концентрації у сироватці крові (при виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість такої етіології); дисульфірамоподібна реакція при вживанні алкоголю (блювання, відчуття «спека» в особі та у верхній частині тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль). Порушення з боку нервової системи: часто: порушення смаку («металевий» присмак у роті). Порушення з боку органу зору: на початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: порушення активності «печінкових» ферментів, холестаз або гепатит, які потребують припинення лікування. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: шкірні реакції такі, як свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип; дуже рідко: шкірний або системний алергічний васкуліт, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто: збільшення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові; дуже рідко: гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Міконазол може провокувати розвиток гіпоглікемії (до розвитку коми). Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: залежно від функції нирок прийом препарату слід припинити за 48 годин до та протягом 48 годин після внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігається дисульфірамоподібна реакція (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період лікування препаратом слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх виведення). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю рівня глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при спільному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичної дії. Також може знижуватися гіпоглікемічний ефект глібенкламіду. Не рекомендується одночасне застосування цих препаратів. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, недостатнього харчування або печінкової недостатності. У період лікування препаратом слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Пов'язані із застосуванням усіх гіпоглікемічних засобів Хлорпромазин: у високих дозах (100 мг на добу) спричинює підвищення рівня глікемії (знижуючи секрецію інсуліну). Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; при необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з нейролептиками та після припинення їх застосування. Глюкокортикостероїди (ГКС) та тетракозактид: збільшення в крові вмісту глюкози, що іноді супроводжується кетозом (ГКС викликають зниження толерантності до глюкози). Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; при необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з кортикостероїдами та після припинення їх застосування. Даназол має гіперглікемічну дію. При необхідності лікування даназолом та при припиненні прийому останнього потрібна корекція дози препарату під контролем рівня глікемії. Бета2-адреноміметики: за рахунок стимуляції бета2-адренорецепторів підвищують концентрацію глюкози в крові. Запобіжні заходи: необхідно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; можливий переведення на інсулінотерапію. Діуретики: збільшення вмісту глюкози у крові. Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату при одночасному застосуванні з діуретиками та після припинення їх застосування. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (каптоприл, еналаприл): застосування інгібіторів АПФ сприяє зниженню вмісту глюкози в крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування. Пов'язані із застосуванням метформіну Діуретики: лактоацидоз, що виникає при прийомі метформіну на фоні функціональної ниркової недостатності, викликаної прийомом діуретиків, особливо «петльових». Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують деякі симптоми гіпоглікемії: відчуття серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози у крові, особливо на початку лікування. Флуконазол: збільшення Т1/2 глібенкламіду з можливим розвитком гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату в ході одночасного застосування з флуконазолом і після припинення його застосування. Інші взаємодії: комбінації, які слід взяти до уваги: Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Десмопресин: Глібенкламід + метформін може знижувати антидіуретичний ефект десмопресину. Антибактеріальні лікарські засоби (ЛЗ) з групи сульфаніламідів, фторхінолони, антикоагулянти (похідні кумарину), інгібітори моноаміноксидази, хлорамфенікол, пентоксифілін, гіполіпідемічні ЛЗ з групи фібратів, дизопірамід – ризик розвитку гіпоглікемії на фоні застосування глиб.Спосіб застосування та дозиДозу препарату визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта, залежно від рівня глікемії. Початкова доза становить 1 таблетку (2.5 мг + 500 мг або 5 мг + 500 мг) препарату Глібенкламід + Метформін 1 раз на добу. Щоб уникнути гіпоглікемії, початкова доза не повинна перевищувати добову дозу глибенкламіду (або еквівалентну дозу іншого раніше прийнятого препарату сульфонілсечовини) або метформіну, якщо вони застосовувалися як терапія першої лінії. Рекомендується збільшувати дозу не більше ніж на 5 мг глібенкламіду + 500 мг метформіну на добу кожні 2 або більше тижнів для досягнення адекватного глікемічного контролю. Заміщення попередньої комбінованої терапії метформіном та глібенкламідом: початкова доза не повинна перевищувати денну дозу глібенкламіду (або еквівалентну дозу іншого препарату сульфонілсечовини) та метформіну, що приймалися раніше. Кожні 2 або більше тижнів від початку лікування дозу препарату коригують залежно від рівня глікемії. Максимальна добова доза становить 4 таблетки препарату Глібенкламід + Метформін у дозі 5 мг + 500 мг або 6 таблеток у дозі 2.5 мг + 500 мг. Режим дозування залежить від індивідуального призначення Для дозувань 2.5 мг + 500 мг та 5 мг + 500 мг: Один раз на день, вранці, під час сніданку, при застосуванні 1 таблетки на день. Двічі на день, вранці та ввечері, при застосуванні 2 або 4 таблеток на день. Для дозування 2.5 мг + 500 мг: Три рази на день, вранці, вдень та ввечері, при застосуванні 3, 5 або 6 таблеток на день. Для дозування 5 мг+500 мг: Три рази на день, вранці, вдень та ввечері, при застосуванні 3 таблеток на день. Пігулки слід приймати під час їжі. Кожен прийом препарату повинен супроводжуватися прийомом їжі з досить високим вмістом вуглеводів для запобігання виникненню гіпоглікемії. Застосування у літніх пацієнтів. Доза препарату підбирається з стану функції нирок. Початкова доза не повинна перевищувати 1 таблетки Глібенкламіду + Метформіну (2.5 мг + 500 мг). Необхідно проводити регулярну оцінку функції нирок. Застосування у дітей Застосування препарату Глібенкламід+Метформін протипоказане у дітей.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії через наявність глібенкламіду у складі препарату. Легкі та помірні симптоми гіпоглікемії без втрати свідомості та неврологічних проявів можуть бути скориговані негайним вживанням цукру. Необхідно виконати коригування дози та/або змінити режим живлення. Виникнення тяжких гіпоглікемічних реакцій у пацієнтів з цукровим діабетом, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості необхідно дати пацієнтові їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Тривале передозування або наявність сполучених факторів ризику можуть спровокувати розвиток лактоацидозу, оскільки до складу препарату входить метформін. Лактоацидоз є станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактоацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, він не виводиться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа фоні застосування препарату Глібенкламід + Метформін необхідно регулярно контролювати рівень глікемії натще і після їди. Лактоацидоз Лактоацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали переважно у пацієнтів з цукровим діабетом з вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність і будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є низький показник pH крові, концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал та співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Оскільки препарат Глібенкламід + Метформін містить глібенкламід, то прийом препарату супроводжується ризиком виникнення гіпоглікемії у пацієнта. Поступове підвищення дози препарату після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Цей препарат може бути призначений лише пацієнтам, які дотримуються режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому вживання вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Обережне застосування препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються епізоди гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; недостатнє харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Глібенкламід+Метформін; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу чи надниркових залоз; одночасний прийом окремих ЛЗ. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка препарату можуть змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку має бути розпочато відповідне лікування. Нестабільність вмісту глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. За 48 годин до планового хірургічного втручання або внутрішньовенного введення йодовмісного рентгеноконтрастного засобу прийом препарату Глібенкламід + Метформін слід припинити. Лікування рекомендується відновити через 48 год, і лише після того, як функція нирок була оцінена та визнана нормальною. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування, і регулярно надалі, необхідно визначати кліренс креатиніну та/або вміст креатиніну в сироватці крові: не рідше одного разу на рік у пацієнтів з нормальною функцією нирок, і 2-4 рази на рік у літніх пацієнтів, а також у пацієнтів із кліренсом креатиніну на верхній межі норми. Рекомендується дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути порушена, наприклад, у літніх пацієнтів, або у разі початку гіпотензивної терапії, прийому діуретиків або нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ). Інші запобіжні заходи Пацієнт повинен повідомити лікаря про появу бронхолегеневої інфекції або інфекційного захворювання сечостатевих органів. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами Пацієнти повинні бути поінформовані про ризик виникнення гіпоглікемії і повинні дотримуватися запобіжних заходів при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. метформіну гідрохлорид - 400,0 мг, глібенкламід - 2,5 мг. допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, кремнію діоксид колоїдний безводний, макрогол 6000, повідон К 25, гліцеролу дибегенат, магнію стеарат. Плівкова оболонка: Опадрай® білий 02F28306, що складається з: гіпромелози, титану діоксиду, тальку, макроголу 6000. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг + 400 мг. По 20 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) з ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 2, 3 або 5 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору з гравіюванням «2,5» на одній стороні та ризиком між гравіюваннями «В» та «1» на іншій стороні.ФармакокінетикаГлібенкламід Абсорбція При прийомі внутрішньо абсорбція глібенкламіду із шлунково-кишкового тракту (ШКТ) становить більше 95%. Максимальна концентрація у плазмі (Cmax) досягається приблизно за 4 год. Розподіл Об'єм розподілу – близько 10 л. Зв'язок із білками плазми становить 99%. Метаболізм та виведення Глібенкламід майже повністю метаболізується в печінці ізоферментом CYP2C9 системи цитохрому Р450 (CYP3A4 стінки тонкої кишки відіграє допоміжну роль) з утворенням двох неактивних метаболітів, що виводяться нирками (40%) та через кишечник (60%). Період напіввиведення глибенкламіду – від 4 до 11 год. Метформін Абсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно. Частка несформованого метформіну, виявленого в калі, становить 20-30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Сmax (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль/мл) у плазмі крові досягається через 2,5 години. /мл. Абсолютна біодоступність метформіну у здорових добровольців становить 50-60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми. Сmax у крові нижче Сmax у плазмі крові та досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63-276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцієвої секреції. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну, відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Поєднання глібенкламіду і метформіну в одній таблетці має ту ж біодоступність, що і при одночасному прийомі пігулок, що містять глібенкламід або метформін окремо. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, так само як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі.ФармакодинамікаПрепарат Глібомет® є фіксованою комбінацією двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну та глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і поспрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози у шлунково-кишковому тракті. Препарат також сприятливо впливає на ліпідний склад крові, знижуючи рівень загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та тригліцеридів. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект у зниженні вмісту глюкози.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої терапії метформіном або похідними сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідними сульфонілсечовини) у пацієнтів зі стабільним та адекватним глікемічним контролем.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини та/або будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; лактоацидоз (у тому числі в анамнезі); клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при гострій або хронічній діареї, багаторазових нападах блювання), тяжкі інфекційні захворювання, шок; печінкова недостатність; гостра алкогольна інтоксикація; алкоголізм; порфірія; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування у даній популяції пацієнтів); одночасний прийом міконазолу; одночасне застосування з бозентаном; великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). З обережністю у пацієнтів віком 60 років, які виконують тяжку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку лактоацидозу; у пацієнтів віком від 65 років; у пацієнтів із нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості; у пацієнтів з дефіцитом 6-фосфатдегідрогенази.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Глібомет при вагітності протипоказане. Пацієнтка має бути попереджена про те, що в період застосування препарату необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність. При плануванні вагітності або діагностуванні вагітності застосування препарату Глібомет ® має бути скасовано, пацієнтка повинна бути переведена на інсулінотерапію. Грудне годування Препарат протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки відсутні дані про здатність глибенкламіду проникати у грудне молоко.Побічна діяПід час лікування препаратом Глібомет можуть спостерігатися такі побічні ефекти. Частота побічних ефектів препарату оцінюється так: Дуже часті: ≥1/10; Часті: ≥1/100, <1/10; Нечасті: ≥1/1000, <1/100; Рідкісні: ≥1/10 000, < 1/1000; Дуже рідкісні: <1/10 000; Одиничні: не можуть оцінюватися за наявними даними. Порушення обміну речовин: Гіпоглікемія (див. розділи "Передозування", "Особливі вказівки"). Рідко: напади печінкової порфірії та шкірної порфірії. Дуже рідко: лактоацидоз (див. розділ "Особливі вказівки"). Зниження всмоктування вітаміну В12, що супроводжувалося зниженням його концентрації у сироватці крові при тривалому застосуванні метформіну. При виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість етіології. Дисульфірамподібна реакція при вживанні алкоголю. Лабораторні показники Нечасто: збільшення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові від середнього до помірного ступеня. Дуже рідко: гіпонатріємія. Кровоносна та лімфатичні системи Ці небажані явища зникають після відміни препарату. Рідко: лейкопенія та тромбоцитопенія. Дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія. Нервова система Часто: порушення смаку (металевий присмак у роті). Зір На початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. Шлунково-кишкові порушення Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Шкіра та підшкірна клітковина Рідко: шкірні реакції - свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип. Дуже рідко: шкірний або вісцеральний алергічний васкуліт, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Імунологічні реакції Дуже рідко: анафілактичний шок. Можуть зустрічатися реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних. Гепатобіліарні розлади Дуже рідко: порушення показників функції печінки або гепатит, які потребують припинення лікування.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Міконазол підвищує гіпоглікемічний ефект, може провокувати розвиток гіпоглікемії, аж до розвитку коми. Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичності та зменшує гіпоглікемічну дію глібенкламіду. Одночасний прийом бозентану та глибенкламіду не рекомендується. Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: прийом препарату слід припинити за 48 годин до внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів і можна відновити не раніше ніж через 48 годин після введення за відсутності погіршення функції нирок при повторному обстеженні. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігаються дисульфірамоподібні реакції (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікепмічної коми. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон (при системному способі введення) підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю за показниками глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при сумісному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, що вимагають дотримання запобіжних заходів при застосуванні Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: прийом препарату слід припинити за 48 годин до внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів і можна відновити не раніше ніж через 48 годин після введення за відсутності погіршення функції нирок при повторному обстеженні. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігаються дисульфірамоподібні реакції (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон (при системному способі введення) підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю показників глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при сумісному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, що вимагають дотримання запобіжних заходів при застосуванні Пов'язані із застосуванням метформіну Даназол: не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення його прийому потрібна корекція дози препарату Глібомет® під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на добу) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози в крові, іноді викликають кетоз. При проведенні терапії кортикостероїдами та після її припинення потрібна корекція дози препарату Глібомет® під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики: деякі лікарські засоби можуть негативно впливати на функцію нирок, що може збільшити ризик лактоацидозу, наприклад, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ) II, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту та ін особливо "петльові" діуретики. На початку прийому або застосування таких препаратів у поєднанні з метформіном необхідний ретельний моніторинг ниркової функції. Призначаються як ін'єкції бета2-адреноміметики: підвищують концентрацію глюкози в крові внаслідок стимуляції бета2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів АПФ, можуть знижувати концентрацію глюкози у крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні препарату Глібомет з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Cmax. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, кризотиніб, олапариб, даклатасвір, вандетаніб) може зменшувати ниркову елімінацію метформіну і таким чином призводити до збільшення плазмової концентрації метформіну. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли ці лікарські препарати приймаються одночасно з метформіном, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації метформіну. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати ефективність метформіну. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні вищезгаданих лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін, можливе зниження гіпоглікемічної дії. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду β-адреноблокатори маскують деякі симптоми гіпоглікемії: відчуття серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. Клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують провісники гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. Флуконазол: збільшення періоду напіввиведення глібенкламіду з можливим виникненням проявів гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові; може знадобитися коригування дози гіпоглікемічних препаратів у ході одночасного лікування флуконазолом та після припинення його застосування. Десмопресин: при сумісному застосуванні комбінації глібенкламід+метформін знижується антидіуретичний ефект десмопресину. Колесевелам: одночасне застосування з препаратом Глібомет® зменшує концентрацію глібенкламіду в плазмі, що може призвести до зниження гіпоглікемічного ефекту. Цей ефект не спостерігався, якщо глібенкламід приймали окремо до прийому колесевелама. Слід приймати препарат Глібомет щонайменше за 4 години до прийому колесевеламу. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл): застосування інгібіторів АПФ сприяє зниженню концентрації глюкозв у крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату Глібомет у ході одночасного застосування з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування.Спосіб застосування та дозиВсередину. Доза та режим прийому Глібомету, а також тривалість лікування встановлюються лікарем, насамперед, відповідно до стану вуглеводного обміну пацієнта, залежно від концентрації глюкози в плазмі крові. Як правило, початкова доза становить 1-3 таблетки на добу під час їди. Поступовий добір рекомендується до досягнення стійкої нормалізації концентрації глюкози в плазмі крові. Максимальна добова доза – 6 таблеток препарату Глібомет®. Застосування в спеціальних групах пацієнтів Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку доза препарату Глібомет® повинна бути встановлена ​​відповідно до ниркової функції (на початку терапії 1 таблетка препарату Глібомет®). ниркова функція повинна перевірятись регулярно (див. розділ "Особливі вказівки"). Пацієнти віком 65 років та старші: початкова та підтримуюча дози препарату Глібомет® повинні бути ретельно скориговані з метою зниження ризику гіпоглікемії. Лікування слід починати з найменшої можливої ​​дози, і при необхідності поступово її підвищувати (див. розділ "Особливі вказівки"). Пацієнти з ослабленим загальним станом і не одержують збалансованого харчування У ослаблених пацієнтів та пацієнтів з незбалансованим харчуванням початкова та підтримуюча дози препарату Глібомет® повинні бути знижені через ризик виникнення гіпоглікемії. Діти та підлітки до 18 років Препарат Глібомет® не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 18 років у зв'язку з відсутністю даних про ефективність та безпеку. Ниркова недостатність Перед початком лікування та не рідше одного разу на рік після початку лікування препаратами, що містять метформін, необхідно визначати кліренс креатиніну (КК). У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого збільшення ниркової недостатності, а також у пацієнтів похилого віку функцію нирок необхідно перевіряти частіше, а саме, кожні 3-6 місяців. Загальну максимальну добову дозу метформіну переважно розділити на 2-3 прийоми на добу. Перед початком лікування метформіном пацієнтів із КК Якщо не вдається підібрати адекватну дозу препарату Глібомет®, необхідно використовувати окремі компоненти замість препарату з фіксованим вмістом діючих речовин. Кліренс креатиніну КК 60-89 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 3000 мг. Слід розглянути можливість зменшення дози метформіну через погіршення ниркової функції. Глібенкламід – Зниження дози не потрібне. Кліренс креатиніну КК 45-59 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 2000 мг. Початкова доза повинна бути не більше половини максимальної добової дози. Перед початком терапії метформіном слід вивчити фактори, що збільшують ризик розвитку лактоацидозу (див. розділ «З обережністю»). Глібенкламід – Максимальна добова доза становить 10,5 мг. Кліренс креатиніну КК 30-44 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 1000 мг. Початкова доза повинна бути не більше половини максимальної добової дози. Глібенкламід. Максимальна добова доза становить 105 мг. Не рекомендується розпочинати терапію через ризик гіпоглікемії. Кліренс креатиніну КК У пацієнтів з КК≥60 та У пацієнтів з КК≥45 таПередозуванняГіпоглікемія легкої та середньої тяжкості без втрати свідомості та неврологічних проявів може бути купована негайним вживанням цукру або легкозасвоюваних вуглеводів (солодкий сік або чай, варення, мед та ін.) Необхідно виконати коригування дози та/або змінити режим харчування. Виникнення тяжких гіпоглікемічних реакцій у пацієнтів з цукровим діабетом, які супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Лактоацидоз є серйозним станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактоацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом лікування, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, препарат не виводиться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали в основному у пацієнтів із цукровим діабетом із вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші поєднані фактори ризику, такі як: погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність, тяжке інфекційне захворювання, будь-який стан, пов'язаний із вираженою гіпоксією, спільне застосування з іншими лікарськими засобами (див. розділ "Підсумки"). Взаємодія коїться з іншими лікарськими засобами"). Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є зниження рН крові (менше 7,35), концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал і співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Оскільки до складу препарату входить глібенкламід, існує ризик розвитку гіпоглікемії у пацієнта. Поступове титрування дози після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Це лікування може бути призначене лише пацієнту, який дотримується режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому споживанні вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати пітливість, страх, тахікардія, артеріальна гіпертензія, серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної нейропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Симптомами гіпоглікемії є головний біль, голод, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, тремтіння, параліч та парестезія, головокруж , судоми, сомноленція, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія Обережне призначення препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються напади гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; погане харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; печінкова недостатність тяжкого ступеня; передозування препарату Глібомет®; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу та надниркових залоз; одночасний прийом окремих лікарських засобів. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка може змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або нирковою недостатністю тяжкого ступеня. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку має бути розпочато відповідне лікування. Нестабільність концентрації глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування і регулярно надалі необхідно визначати кліренс креатиніну в сироватці крові: не рідше одного разу на рік у пацієнтів з КК більше 60 мл/хв, кожні 3-6 місяців у пацієнтів з КК 45-59 мл/ хв, кожні 3 місяці у пацієнтів із КК 30-44 мл/хв. Якщо КК менше 45 мл/хв, не рекомендовано починати терапію препаратом. Якщо КК менше 30 мл/хв, застосування препарату протипоказане. Зниження функції нирок у пацієнтів похилого віку, як правило, протікає часто і безсимптомно. Необхідно дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути різко порушена: у літніх пацієнтів, при дегідратації (хронічна або важка діарея, багаторазові напади блювання) або у разі початку терапії препаратами, які можуть призводити до гострого порушення функції нирок (наприклад, гіпотензивні) препарати, діуретики або НПЗП). При гострих порушеннях, перерахованих вище, прийом препарату Глібомет® має бути негайно припинено. Рекомендується перевіряти функцію нирок перед початком лікування препаратом Глібомет®. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом препарату Глібомет® пацієнтам із гострою серцевою недостатністю та хронічною серцевою недостатністю з нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Хірургічні втручання Прийом препарату Глібомет слід припинити під час операції під загальним, спинальним або епідуральним наркозом. Терапія може бути відновлена ​​не раніше, ніж через 48 годин після операції або поновлення перорального харчування, за умови, що функцію нирок було повторно оцінено та визнано стабільною. Літні пацієнти У літніх пацієнтів віком 65 років і старше прийом похідних сульфонілсечовини було визначено як фактор ризику розвитку гіпоглікемії. Гіпоглікемія може бути важко розпізнавана у літніх пацієнтів, слід ретельно підбирати початкову та підтримуючу дози глибенкламіду, щоб зменшити ризик гіпоглікемії. Інші запобіжні заходи Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти. Також пацієнтам слід регулярно виконувати фізичні вправи. Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. -Терапія препаратами сульфонілсечовини у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази може призвести до гемолітичної анемії. Оскільки глібенкламід відноситься до хімічного класу препаратів сульфонілсечовини, рекомендується дотримуватися запобіжних заходів при застосуванні пацієнтами з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази та розглянути можливість альтернативної терапії препаратом іншого класу. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Пацієнти повинні бути попереджені про симптоми гіпоглікемії та про необхідність звертати особливу увагу на прояв цих симптомів під час керування транспортними засобами та управління механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: гліклазид у перерахунку на 100% речовину – 80 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 23,44 мг, целюлоза мікрокристалічна 32 мг, крохмаль картопляний. 13,43 мг, гіпромелоза 2,33 мг, магнію стеарат 1,6 мг, тальк 0,8 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 6,4 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці. 6 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим або кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричні, з фаскою.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування групи сульфонілсечовини ІІ покоління.ФармакокінетикаАбсорбція – висока. Після перорального прийому 80 мг період досягнення максимальної концентрації – 4 години, максимальна концентрація у плазмі крові – 2,2-8 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми – 85-97 %, об'єм розподілу – 0,35 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі досягається через 2 доби. Період напіввиведення – 8-20 год. Метаболізується в печінці, при цьому утворюється 8 метаболітів. Кількість основного метаболіту, що зустрічається в крові - 2-3% від усієї кількості прийнятого препарату, він не має гіпоглікемічних властивостей, проте має вплив на мікроциркуляцію. Виводиться нирками – 70% у вигляді метаболітів, менше 1% у незміненому вигляді, кишечником – 12% у вигляді метаболітів.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою, підвищує інсуліносекреторну дію глюкози та чутливість периферичних тканин до інсуліну. Стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів м'язової глікогенсинтази. Скорочує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну (на відміну від інших похідних сульфонілсечовини, наприклад, глибенкламіду, які впливають головним чином у ході другої стадії секреції). Крім впливу на вуглеводний обмін, впливає на мікроциркуляцію. Знижує постпрандіальну гіперглікемію, зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, затримує розвиток пристінкового тромбозу,нормалізує проникність судин та перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу, відновлює процес фізіологічного пристінкового фібринолізу, протидіє підвищеній реакції на епінефрин судин при мікроангіопатіях. Уповільнює розвиток діабетичної ретинопатії на непроліферативній стадії; при діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування відзначається достовірне зниження протеїнурії. Не призводить до збільшення маси тіла, оскільки надає переважну дію на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.протидіє підвищеної реакції на епінефрин судин при мікроангіопатіях. Уповільнює розвиток діабетичної ретинопатії на непроліферативній стадії; при діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування відзначається достовірне зниження протеїнурії. Не призводить до збільшення маси тіла, оскільки надає переважну дію на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.протидіє підвищеної реакції на епінефрин судин при мікроангіопатіях. Уповільнює розвиток діабетичної ретинопатії на непроліферативній стадії; при діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування відзначається достовірне зниження протеїнурії. Не призводить до збільшення маси тіла, оскільки надає переважну дію на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.оскільки надає переважний вплив на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.оскільки надає переважний вплив на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих (при неефективності дієти та фізичних навантажень).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, цукровий діабет 1 типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома, тяжка печінкова та/або ниркова недостатність, супутня терапія міконазолом, вагітність, період лактації, вік до 18 років, дефіцит лактази, непереносимість лактоза, З обережністю: літній вік, нерегулярне та/або незбалансоване харчування, тяжкі захворювання серцево-судинної системи (в т.ч. ішемічна хвороба серця, атеросклероз), гіпотиреоз, надниркова або гіпофізарна недостатність, гіпопітуїтаризм, ниркова та/або печінкова недостатність глюкокортикостероїдами, алкоголізм, недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, супутня терапія фенілбутазоном та даназолом.Побічна діяГіпоглікемія (при порушенні режиму дозування та неадекватній дієті): головний біль, підвищена стомлюваність, відчуття голоду, підвищене потовиділення, різка слабкість, серцебиття, аритмія, підвищення артеріального тиску, сонливість, безсоння, ажитація, агресивність, тривожність, подразнення неможливість зосередитися та уповільнена реакція, депресія, порушення зору, афазія, тремор, парези, сенсорні розлади, запаморочення, почуття безпорадності, втрата самоконтролю, делірій, судоми, поверхневе дихання, брадикардія, втрата свідомості, кома. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія (нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор) вираженість знижується прийому під час їжі; рідко – порушення функції печінки (гепатит, холестатична жовтяниця); вимагає відміни препарату, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, лужної фосфатази). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: пригнічення кістковомозкового кровотворення (анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж шкіри, кропив'янка, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз), ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), еритема. Порушення з боку органу зору: тимчасові порушення зору, спричинені зміною концентрації глюкози в крові, особливо на початку терапії. Загальні побічні ефекти похідних сульфонілсечовини: еритропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія, алергічний васкуліт; життєзагрозлива печінкова недостатність.Взаємодія з лікарськими засобамиПідсилює дію антикоагулянтів (варфарин), може знадобитися корекція дози антикоагулянту. Міконазол (при системному введенні та при використанні гелю на слизовій оболонці порожнини рота) посилює гіпоглікемічну дію препарату (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Фенілбутазон (системне введення) посилює гіпоглікемічний ефект препарату (витісняє із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює виведення з організму), необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду, як під час прийому фенілбутазону, так і після його відміни. Етанол і етанолвмісні лікарські засоби, що посилюють гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, можуть сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. При одночасному прийомі з іншими гіпоглікемічними лікарськими засобами (інсулін, акарбоза, бігуаніди), бета-адреноблокаторами, флуконазолом, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (каптоприл, еналаприл), блокаторами Н2-гістамінових рецепторів, та нестероїдними протизапальними препаратами – посилення гіпоглікемічного ефекту та ризик гіпоглікемії. Даназол – діабетогенний ефект. Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Хлорпромазин у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує вміст глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому хлорпромазину, так і після його відміни. Глюкокортикостероїди (системне, внутрішньосуглобове, зовнішнє/ректальне застосування) – підвищують вміст глюкози крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження – толерантності до вуглеводів). Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому глюкокортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (в/в введення) – підвищують вміст глюкози крові, Рекомендується контроль глюкози крові та за необхідності – переведення пацієнта на терапію інсуліном.Спосіб застосування та дозиВсередину, під час їжі, початкова добова доза – 80 мг, середня добова доза – 160 – 320 мг (за 2 прийоми – вранці та ввечері). Величина дози залежить від віку, тяжкості перебігу діабету, концентрації глюкози крові натще і через 2 години після їди. Пацієнтам похилого віку або при хронічній нирковій недостатності легкої та середньої виразності (кліренс креатиніну – 15-80 мл/хв) препарат призначають у тих самих дозах.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Лікування: якщо пацієнт свідомий, внутрішньо прийняти цукор; при розладі свідомості - внутрішньовенне введення 40% розчину декстрози, потім внутрішньовенно краплинно 5% розчин декстрози до досягнення концентрації глюкози в крові 5,55 моль/л, 1-2 мг глюкагону внутрішньом'язово, контроль концентрації глюкози крові через кожні 15 хв, а також визначення pH, сечовини, креатиніну та електролітів у крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). При набряку мозку – манітол та дексаметазон. Діаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час прийому препарату необхідне регулярне визначення глюкози крові натще та глікозильованого гемоглобіну. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Слід попередити пацієнтів про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому етанолу та етанолвмісних лікарських засобів (в т.ч. можливий розвиток дисульфірамоподібних реакцій: біль у животі, нудота, блювання, головний біль), нестероїдних протизапальних препаратів, при голодуванні. Необхідна корекція дози при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. Як правило, симптоми гіпоглікемії проходять після прийому їжі, багатої вуглеводами (наприклад, цукром), прийом цукрозамінників не сприяє усуненню гіпоглікемічних симптомів. Гіпоглікемія може рецидивувати, незважаючи на ефективне початкове усунення. Якщо гіпоглікемічні симптоми мають виражений характер або є тривалими, навіть у разі тимчасового поліпшення стану після прийому їжі, багатої на вуглеводи, необхідно надання швидкої медичної допомоги, аж до госпіталізації. Особливо чутливі до дії гіпоглікемічних, лікарських засобів особи похилого віку, пацієнти, які не отримують збалансованого харчування, із загальним ослабленим станом, хворі, які страждають на гіпофізарно-наднирникову недостатність. Клінічні прояви гіпоглікемії можуть маскуватися при прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину. Можливий розвиток вторинної лікарської резистентності (необхідно відрізнятись від первинної; при якій лікарський засіб вже при першому призначенні не дає очікуваного клінічного ефекту). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки ц-1 таб. Активна речовина: гліклазид – 30 мг; Допоміжні компоненти: гіпромелоза – 70 мг; колоїдний діоксид кремнію – 1 мг; мікрокристалічна целюлоза – 98 мг; магнію стеарат - 1 мг. У упаковці 60 штук.Опис лікарської формиПігулки циліндричні, двоопуклі, білого з кремуватим відтінком або білого кольору, допустимо наявність незначної мармуровості.ФармакокінетикаПісля перорального прийому глікозид абсорбується із шлунково-кишкового тракту на 100%. Його вміст у плазмі збільшується поступово протягом перших 6 годин, причому концентрація залишається стабільною протягом 6-12 годин. Ступінь або швидкість абсорбції гліклазиду не залежать від їди. Приблизно 95% речовини, що діє, зв'язується з білками плазми крові. Об'єм розподілу становить близько 30 л. Прийом Гліклазиду МВ у дозі 60 мг 1 раз на добу дозволяє підтримувати терапевтичну концентрацію гліклазиду в плазмі протягом 24 годин і більше. Метаболізм гліклазиду здійснюється переважно у печінці. Фармакологічно активні метаболіти цієї речовини у плазмі не визначаються. Гліклазид виводиться в основному через нирки у вигляді метаболітів, приблизно 1% екскретується у незміненому вигляді із сечею. Середній період напіввиведення дорівнює 16 годин (показник може змінюватись від 12 до 20 годин). Між прийнятою дозою препарату (що не перевищує 120 мг) та площею під фармакокінетичною кривою "концентрація - час" зареєстрована лінійна залежність. У пацієнтів похилого віку відсутні клінічно значущі зміни фармакокінетичних показників.ФармакодинамікаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, яке має гіпоглікемічні властивості і призначене для перорального прийому. Його відмінність від препаратів даної категорії полягає в наявності N містить гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид зменшує вміст глюкози в крові, будучи стимулятором вироблення інсуліну бета-клітинами острівців Лангерганса. Підвищена концентрація С-пептиду та постпрандіального інсуліну зберігається після 2 років лікування. Як і у випадку інших похідних сульфонілсечовини, цей ефект обумовлений більш інтенсивною реакцією β-клітин острівців Лангерганса на стимуляцію глюкозою, що здійснюється за фізіологічним типом. Гліклазид не тільки впливає на вуглеводний обмін, а й провокує гемоваскулярні ефекти. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу гліклазид сприяє відновленню раннього піку вироблення інсуліну, що є наслідком надходження глюкози та стимулює другу фазу секреції інсуліну. Значне збільшення синтезу інсуліну пов'язані з відповіддю стимулюцію, викликану введенням глюкози чи прийомом їжі. Застосування гліклазиду знижує ризик розвитку тромбозу дрібних судин, впливаючи на механізми, здатні спровокувати розвиток ускладнень у хворих на цукровий діабет. активності, характерної для судинного ендотелію, та посилення активності плазміногену, що є тканинним активатором. Застосування гліклазиду з модифікованим вивільненням [цільовий показник глікозильованого гемоглобіну (HbAlc) становить менше 6,5%] за умови інтенсивного глікемічного контролю відповідно до результатів достовірних клінічних досліджень дозволяє знизити ризик макро- та мікросудинних ускладнень, що супроводжують цукровий діабет 2 типу,проти традиційним глікемічним контролем. Реалізація інтенсивного глікемічного контролю полягає у призначенні гліклазиду (середньодобова доза дорівнює 103 мг) та підвищенні його дози (до 120 мг на добу) при прийомі на фоні (або замість) стандартного курсу терапії перед доповненням її іншим гіпоглікемічним препаратом (наприклад, інсулін, метформін) , похідне тіазолідиндіону, інгібітор альфа-глюкозідази). Використання гліклазиду в групі хворих, що піддавалися інтенсивному глікемічному контролю (в середньому значення HbAlc становило 6,5%, а середня тривалість моніторингу – 4,8 року), порівняно з групою пацієнтів, які проходили стандартний контроль (середнє значення HbAlc становило 7,3% ), підтвердило,що відносний ризик комбінованої частоти розвитку мікро- та макросудинних ускладнень знижується значним чином (на 10%) за рахунок істотного зниження відносного ризику розвитку основних мікросудинних ускладнень (на 14%), розвитку та прогресування мікроальбумінурії (на 9%), виникнення ускладнень на нирки ( на 11%), виникнення та прогресування нефропатії (на 21%), а також розвитку макроальбумінурії (на 30%). При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.ІнструкціяПриймати внутрішньо. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат слід приймати в один і той же час доби. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози крові натще і через 2 години після їди.Показання до застосуванняЗгідно з інструкцією, Гліклазид МВ призначають для лікування середньої тяжкості цукрового діабету 2 типу (інсуліннезалежного) з початковими проявами діабетичної мікроангіопатії. Також препарат застосовують для профілактики порушень мікроциркуляції (одночасно з іншими похідними сульфонілсечовини).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1-го типу (інсулінзалежний); виражені функціональні порушення печінки та нирок; кетоацидоз; діабетична кома та прекома; одночасне застосування з похідними імідазолу (включаючи міконазол); гіперчутливість до сульфаніламідів та похідних сульфонілсечовини.Вагітність та лактаціяГодуючим та вагітним жінкам застосування Гліклазиду МВ не рекомендовано.Побічна діяПід час застосування Гліклазиду МВ можливий розвиток порушень деяких систем організму: Травна система: рідко - нудота, анорексія, діарея, Евота, біль у ділянці епігастрії; ендокринна система: при передозуванні – гіпоглікемія; система кровотворення: в окремих випадках – тромбоцитопенія, лейкопенія або агранулоцитоз, анемія (зазвичай оборотного характеру); алергічні реакції: свербіж, висипання на шкірі.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні Гліклазиду МВ з деякими лікарськими засобами можуть виникати небажані ефекти: Похідні піразолону, саліцилати, фенілбутазон, антибактеріальні сульфаніламідні препарати, теофілін, кофеїн, інгібітори моноаміноксидази (МАО): потенціювання гіпоглікемічної дії гліклазиду; неселективні бета-адреноблокатори: підвищення ймовірності виникнення гіпоглікемії, також можливе посилення пітливості та маскування характерних для гіпоглікемії тахікардії та тремору рук; гліклазид та акарбоза: посилення гіпоглікемічного ефекту; Циметидин: підвищення концентрації гліклазиду в плазмі (можливий розвиток тяжкої гіпоглікемії, що виявляється у вигляді пригнічення центральної нервової системи та порушення свідомості); глюкокортикостероїди (включаючи зовнішні лікарські форми), діуретики, барбітурати, естрогени, прогестин, комбіновані естроген-гестагенні препарати, дифенін, рифампіцин: зниження гіпоглікемічної дії гліклазиду.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза становить 80 мг на день, середня доза – 160-320 мг на день.ПередозуванняПередозування Гліклазиду МВ може спровокувати розвиток гіпоглікемії, а у тяжких випадках – гіпоглікемічної коми. Симптоми гіпоглікемії помірного ступеня тяжкості коригуються за допомогою зміни дієти, добору дози та/або прийому вуглеводів. Необхідно продовжувати ретельний моніторинг стану пацієнта доти, доки зберігається потенційна загроза життю та здоров'ю. Також можуть розвинутись важкі гіпоглікемічні стани, що супроводжуються судомами, коматозним станом або іншими порушеннями з боку ЦНС. У разі виникнення таких симптомів рекомендуються проведення заходів щодо надання невідкладної медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо у хворого діагностована гіпоглікемічна кома або підозри на неї, йому слід ввести (внутрішньовенно струминно) 50 мл 40% розчину глюкози (декстрози). Після цього внутрішньовенно краплинно вводиться 5% розчин декстрози, що дозволяє підтримувати необхідну концентрацію глюкози у крові (вона дорівнює приблизно 1 г/л). Слід ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові та здійснювати постійне спостереження за пацієнтом протягом щонайменше 2 діб після діагностованого передозування. Необхідність подальшого моніторингу основних життєво важливих функцій пацієнта надалі визначається його станом. Оскільки гліклазид значною мірою пов'язується з білками плазми, діаліз виявляється неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри лікуванні інсуліннезалежного цукрового діабету Гліклазид МВ слід застосовувати одночасно з низькокалорійною дієтою з невеликим вмістом вуглеводів. Під час терапії потрібно регулярно контролювати добові коливання рівня глюкози, а також рівень глюкози в крові натще і після їди. При хірургічних втручаннях або декомпенсації цукрового діабету слід враховувати можливість застосування інсуліну. У разі розвитку гіпоглікемії, якщо хворий перебуває у свідомості, глюкозу (або розчин цукру) слід застосовувати внутрішньо. При непритомності необхідно ввести глюкозу (внутрішньовенно) або глюкагон (підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно). Щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії після відновлення свідомості пацієнту потрібно дати багату на вуглеводи їжу. Одночасне застосування гліклазиду з циметидином не рекомендовано. При сумісному застосуванні гліклазиду з верапамілом необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові; з акарбозою – необхідний ретельний контроль та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки із модифікованим вивільненням 60 мг. 10 таблеток у контурних осередкових упаковках.10, 20 таблеток у банках полімерних. Кожну банку, 2, 3, 6 контурних осередкових упаковок з інструкцією із застосування поміщають у пачки з картону.Фармакотерапевтична групаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, гіпоглікемічним препаратом для прийому внутрішньо, який відрізняється від аналогічних препаратів наявністю N-гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид знижує концентрацію глюкози крові, стимулюючи секрецію інсуліну β-клітинами острівців Лангерганса. Підвищення концентрації постпрандіального інсуліну та С-пептиду зберігається після 2-х років терапії. Крім впливу на вуглеводний обмін гликлазид має гемоваскулярні ефекти.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо гліклазид повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Прийом їжі не впливає на всмоктування. Концентрація діючої речовини в плазмі крові поступово плавно зростає, досягає максимуму і виходить на плато через 612 годин після прийому препарату. Індивідуальна зміна відносно низька. Взаємозв'язок між прийнятою дозою та концентрацією препарату в плазмі крові є лінійною залежністю від часу. Зв'язок із білками плазми становить приблизно 95%. Метаболізується у печінці та виводиться, головним чином, нирками. Виведення нирками здійснюється переважно у вигляді метаболітів, менше 1% препарату виводиться у незміненому вигляді. Активні метаболіти у плазмі відсутні. Період напіввиведення становить приблизно 16 годин (від 12 до 20 години). В осіб похилого віку клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів немає.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою, знижує рівень глюкози в крові, посилює інсуліносекреторну дію глюкози та підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Після 2 років лікування у більшості пацієнтів не розвивається звикання до препарату (зберігається підвищення рівня постпрандіального інсуліну та секреція С-пептидів). Скорочує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну у відповідь на надходження глюкози (на відміну від інших похідних сульфонілсечовини, які діють, головним чином, у другій стадії секреції). Також посилює другу фазу секреції інсуліну. Зменшує пік гіперглікемії після їди (знижує постпрандіальну гіперглікемію). Гліклазид підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну (тобто має виражену екстрапанкреатичну дію). У м'язовій тканині вплив інсуліну на поглинання глюкози, зумовлений покращенням чутливості тканин до інсуліну, значно підвищується (до +35%), оскільки гліклазид стимулює активність м'язової глікогенсинтетази. Знижує утворення глюкози в печінці, нормалізуючи показники рівня глюкози натще. Крім впливу на вуглеводний обмін, гликлазид покращує мікроциркуляцію. Препарат знижує ризик тромбозів дрібних судин, впливаючи на два механізми, які можуть бути залучені в розвиток ускладнень при цукровому діабеті: на часткове інгібування агрегації та адгезії тромбоцитів та зниження концентрації факторів активації тромбоцитів (бета-тромбоглобуліну, активності судинного ендотелію та підвищення активності тканинного активатора плазміногену. Гліклазид має антиоксидантні властивості: знижує рівень ліпідних пероксидів у плазмі, збільшує активність еритроцитарної супероксиддисмутази. Завдяки особливостям лікарської форми щоденний прийом одноразової дози таблеток Гліклазид MB 30 мг забезпечує ефективну терапевтичну концентрацію гліклазиду в плазмі протягом 24 годин.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет типу 2 у поєднанні з дієтотерапією при недостатній ефективності дієти та фізичних навантажень.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гліклазиду, інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; тяжка ниркова або печінкова недостатність (у цих випадках рекомендується застосовувати інсулін); супутня терапія міконазолом; вроджена непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяДосвіду застосування гліклазиду під час вагітності немає. Дані щодо застосування інших похідних сульфонілсечовини під час вагітності обмежені. У дослідженнях на лабораторних тваринах тератогенні ефекти гліклазиду виявлено не були. Для зниження ризику розвитку вроджених вад необхідний оптимальний контроль (проведення відповідної терапії) цукрового діабету. Пероральні гіпоглікемічні препарати під час вагітності не застосовуються. Препаратом вибору для лікування цукрового діабету у вагітних є інсулін. Рекомендується замінити прийом пероральних гіпоглікемічних препаратів інсулінотерапією як у випадку планованої вагітності, так і в тому випадку, якщо вагітність настала на тлі прийому препарату. Годування грудьми. Зважаючи на відсутність даних про надходження гліклазиду в грудне молоко та ризик розвитку неонатальної гіпоглікемії, під час терапії препаратом годування груддю протипоказане.Побічна діяГіпоглікемія. З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, блювання, діарея, запори. Прийом препарату під час сніданку дозволяє уникнути цих симптомів або мінімізувати їх. Рідше відзначаються такі побічні ефекти: З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, еритема, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсико-епідермальний некроліз); з боку кровоносної та лімфатичної системи: гематологічні порушення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія) розвиваються рідко. Як правило, ці явища оборотні у разі припинення терапії; з боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази (ACT), аланінамінотрансферази (АЛТ), лужної фосфатази), гепатит (поодинокі випадки). З появою холестатичної жовтяниці необхідно припинити терапію. Ці явища оборотні у разі припинення терапії; з боку органу зору: можуть виникати минущі зорові розлади, спричинені зміною концентрації глюкози крові, особливо на початку терапії; побічні ефекти, властиві похідним сульфонілсечовини: як і на фоні прийому інших похідних сульфонілсечовини були відзначені випадки еритроцитопенії, агранулоцитозу, гемолітичної анемії, панцитопенії, алергічного васкуліту, гіпонатріємії. Також на фоні прийому похідних сульфонілсечовини відзначалося підвищення активності печінкових ферментів, порушення функції печінки (наприклад, з розвитком холестазу та жовтяниці) та гепатит. Ці прояви зменшувалися з часом після відміни препаратів сульфонілсечовини, але в окремих випадках призводили до життєзагрозливої ​​печінкової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиГліклазид посилює дію антикоагулянтів (варфарин), може знадобитися корекція дози антикоагулянту. Міконазол (при системному введенні та при використанні гелю на слизовій оболонці порожнини рота) посилює гіпоглікемічну дію препарату (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Фенілбутазон (системне введення) посилює гіпоглікемічний ефект препарату (витісняє із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює виведення з організму), необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду, як під час прийому фенілбутазону, так і після його відміни. Етанол і етанолсодержащіе лікарські засоби посилює гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. При одночасному прийомі з іншими гіпоглікемічними лікарськими засобами (інсулін, акарбоза, бігуаніди), бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, циметидинами ) - посилення гіпоглікемічного ефекту та ризик гіпоглікемії. Даназол – діабетогенний ефект. Необхідний контроль рівня глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Хлорпромазин у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує вміст глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому хлорпромазину, так і після його відміни. ГКС (системне, внутрішньосуглобове, зовнішнє, ректальне застосування) підвищують вміст глюкози крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження толерантності до вуглеводів). Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду, як під час прийому кортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (внутрішньовенне введення) – підвищують вміст глюкози крові. Рекомендується контроль глюкози крові та при необхідності – переведення пацієнта на терапію інсуліном.Спосіб застосування та дозиТаблетки Гліклазид MB з модифікованим вивільненням 30 мг приймають внутрішньо 1 раз на день під час сніданку. Для пацієнтів, які раніше не отримували лікування, початкова доза становить 30 мг (в т.ч. для осіб старше 65 років). Потім дозу підбирають індивідуально до досягнення необхідного терапевтичного ефекту. Підбір дози необхідно проводити відповідно до показника рівня глюкози у крові після початку лікування. Кожна наступна зміна дози може бути здійснена після як мінімум двотижневого періоду. Щоденна доза може варіювати від 30 мг 1 таблетка) до 90120 мг (3-4 таблетки). Добова доза не повинна перевищувати 120 мг (4 таблетки). Гліклазид MB може замінювати таблетки гліклазиду зі звичайним вивільненням (80 мг) у дозах від 1 до 4 таблеток на добу. При пропущенні одного або більше прийомів препарату не можна приймати більш високу дозу наступного прийому (наступного дня). При заміні іншого гіпоглікемічного препарату таблетками Гліклазід MB 30 мг не потрібний будь-який перехідний період часу. Необхідно спочатку завершити прийом добової дози іншого препарату і лише наступного дня почати приймати цей препарат. Якщо хворий до цього отримував терапію препаратами сульфонілсечовини з більш тривалим періодом напіввиведення, необхідно ретельне спостереження (контроль рівня глюкози крові) протягом 1-2 тижнів, щоб уникнути гіпоглікемії як наслідку залишкових ефектів попередньої терапії. Таблетки Гліклазид MB можна застосовувати у поєднанні з бігуанідами, інгібіторами альфа-глюкозидази або інсуліном. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості препарат призначають у таких же дозах, як і пацієнтам із нормальною функцією нирок. При нирковій недостатності тяжкого ступеня таблетки Гліклазід MB протипоказані. Пацієнти із ризиком розвитку гіпоглікемії. У пацієнтів, які відносяться до групи ризику розвитку гіпоглікемії (недостатнє або незбалансоване харчування. тяжкі або погано компенсовані ендокринні розлади - гіпофізарна та наднирникова недостатність, гіпотиреоз. відміна кортикостероїдів після їх тривалого прийому та/або прийому у високих дозах. тяжкі захворювання серцево тяжка ішемічна хвороба серця, тяжкий атеросклероз сонних артерій, поширений атеросклероз) рекомендується використовувати мінімальну дозу (30 мг) препарату Гліклазід MB.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Якщо пацієнт у свідомості, внутрішньо прийняти цукор. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо підозрюють або діагностують гіпоглікемічний ком, хворому швидко внутрішньовенно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 5% розчин декстрози (глюкози) для підтримки необхідного рівня глюкози у крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Ретельний контроль рівня глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду часу залежно від стану хворого лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛітній вік, нерегулярне та/або незбалансоване харчування, тяжкі захворювання серцево-судинної системи (в т.ч. ІХС, атеросклероз), гіпотиреоз, надниркова або гіпофізарна недостатність, гіпопітуїтаризм, ниркова та/або печінкова недостатність, тривала терапія глюко алкоголізм, недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: глімепірид – 4 мг; допоміжні речовини: манітол - 130,4 мг, целюлоза мікрокристалічна (102) - 24,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію - 20,0 мг, повідон К 30 (полівінілпіролідон середньомолекулярний) - 2,6 мг, кросповідон 0 мг, магнію стеарат – 1,0 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банку полімерну типу БП з поліетилену низького тиску з кришкою з поліетилену високого тиску або у полімерний флакон з поліетилену низького тиску з кришкою з поліетилену високого тиску. Кожну банку, флакон, 3 контурні осередкові упаковки по 10 таблеток, 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні з фаскою та ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування групи сульфонілсечовини ІІІ покоління.ФармакокінетикаАбсорбція При багаторазовому прийомі глімепіриду в добовій дозі 4 мг, максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається приблизно через 2,5 год і становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та максимальною плазмовою концентрацією глімепіриду (Сmaх), а також між дозою та площею під кривою "концентрація-час" (AUC). При вживанні глімепіриду його абсолютна біодоступність є повною. Прийом їжі не істотно впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерний дуже низький об'єм розподілу (близько 8,8 л), приблизно рівний об'єму розподілу альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Метаболізм Глімепірид метаболізується в печінці (головним чином за участю ізоферменту CYP2C9) з утворенням двох метаболітів гідроксильованого та карбоксильованого похідних, які виявляються у сечі та калі. Виведення Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо 58% дози виводиться нирками та 35% дози – через кишечник. Незмінений глімепірид у сечі не виявляється. Середній період напіввиведення (Т1/2), який визначається за сироватковими концентраціями в умовах багаторазового прийому препарату, становить приблизно 5-8 годин. Після прийому високих доз відзначається незначне збільшення Т1/2. Середній Т1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становить 3-5 та 5-6 год відповідно. Порівняння одноразового та багаторазового (один раз на добу) прийому глімепіриду не виявило достовірних відмінностей у фармакокінетичних показниках; спостерігається їхня дуже низька варіабельність між різними пацієнтами. Значне накопичення препарату відсутнє. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетичні параметри подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп. У пацієнтів з порушенням функції нирок (з низьким кліренсом креатиніну) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено швидшим виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білком. Таким чином, у цієї категорії пацієнтів відсутній додатковий ризик кумуляції препарату.ФармакодинамікаГлімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином за рахунок стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності бета-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом прийом низьких доз глімепіриду викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини, глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (кДа), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Ця взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид набагато швидше і, відповідно, частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глібенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження внутрішньо клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид пригнічує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який пригнічує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням циклооксигенази, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія препарату Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує вміст ендогенного а-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти Через АТФ-чутливі калієві канали (див. вище) похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) при прийомі глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті залежно від того, чи був прийнятий препарат за 30 хв до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом можна досягати достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. У клінічному дослідженні у 12 з 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 4-79 мл/хв) також було досягнуто достатнього метаболічного контролю. Комбінована терапія з метформіном У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із цих препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може розпочатись одночасна терапія інсуліном. За результатами двох досліджень, при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні лише одного інсуліну; однак, при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну. Застосування у дітей Є недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (у монотерапії чи складі комбінованої терапії з метформіном чи інсуліном).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; підвищена чутливість до глімепіриду або до будь-якої допоміжної речовини препарату, до інших похідних сульфонілсечовини або до інших сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості); печінкова недостатність тяжкого ступеня (відсутність досвіду клінічного застосування); ниркова недостатність тяжкого ступеня, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (недостатність досвіду клінічного застосування); вагітність та період грудного вигодовування; у дітей та підлітків до 18 років (відсутність досвіду клінічного застосування). З обережністю: У перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії). За наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії. При інтеркурентних захворюваннях під час лікування або зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти та часу прийому їжі, збільшення або зменшення фізичної активності). При недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. При порушеннях всмоктування їжі та лікарських засобів у шлунково-кишковому тракті (ШКТ) (кишкова непрохідність, парез кишечника).Вагітність та лактаціяГлімепірид протипоказаний для застосування у вагітних жінок. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію. Глімепірид проникає у грудне молоко, тому його не можна приймати у період грудного вигодовування. У цьому випадку необхідно перейти на інсулінотерапію або припинити вигодовування груддю.Побічна діяНебажані реакції при застосуванні глімепіриду представлені відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я: дуже часто (≥ 10%), часто (≥ 1%, Порушення з боку обміну речовин Гіпоглікемія Внаслідок гіпоглікемічної дії препарату Глімепірид-СЗ може розвинутись гіпоглікемія, яка, як і при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини, може бути тривалою. Симптомами гіпоглікемії є: головний біль, гостре почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми, сонливість, порушення сну, занепокоєння, агресивність, порушення концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, афазія, порушення зору, тремор парез, порушення чутливості, запаморочення, втрата самоконтролю, безпорадність, делірій, церебральні судоми, сомноленція або непритомність аж до коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього, можуть виникати прояви адренергічної контррегуляції у відповідь на розвиток гіпоглікемії, такі як: підвищене потовиділення, холодні та вологі шкірні покриви, підвищена тривожність, тахікардія, підвищення артеріального тиску, стенокардія, "відчуття серцебиття" та порушення серцевого ритму. Клінічна картина важкої гіпоглікемії може бути схожою на інсульт. Симптоми гіпоглікемії майже завжди зникають після її усунення. Збільшення маси тіла При прийомі глімепіриду, як і інших похідних сульфонілсечовини, можливе збільшення маси тіла (частота невідома). Порушення з боку органу зору Під час лікування (особливо на початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози в крові. Їх причиною є тимчасова зміна набухання кришталика, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталика. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Рідко: нудота, блювання, відчуття тяжкості або переповнення в епігастрії, болі в животі, діарея. Частота невідома: дисгевзія (порушення смаку). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів В окремих випадках: гепатит, підвищення активності "печінкових" ферментів та/або холестаз і жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть зазнати зворотного розвитку при відміні препарату Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. В окремих випадках: лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. Частота невідома: при постреєстраційному застосуванні препарату повідомлялося про випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів менше 10000/мкл та тромбоцитопенічній пурпурі. Порушення з боку імунної системи Рідко: алергічні та псевдоалергічні реакції, такі як свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. Такі реакції майже завжди носять легку форму, проте можуть перейти у важкі реакції з задишкою, різким зниженням артеріального тиску, які іноді прогресують до анафілактичного шоку. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами або подібними до них речовинами. В окремих випадках: алергічний васкуліт. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин В окремих випадках: фотосенсибілізація. Частота невідома: алопеція. Лабораторні та інструментальні дані В окремих випадках: гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиГлімепірид метаболізується ізоферментом CYP2C9 системи цитохрому Р450, що має враховуватись при його одночасному застосуванні з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9. Потенціювання гіпоглікемічної дії та в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні з одним із таких препаратів: інсулін та інші гіпоглікемічні засоби для перорального застосування, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, похідні кумарину, циклофосфамід, фібрати, флуоксетин, іфосфамід, інгі, (високі парентеральні дози), фенілбутазон, пробенецид, хінолони, саліцилати, кларитроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни. Послаблення гіпоглікемічної дії та пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові може спостерігатися при поєднанні з одним із наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діуретики, епінефрин та інші симпатоміметичні засоби, глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестогени, фенотіазини, феницин Блокатори Н2-гістамінових рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін здатні як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або відсутні. На тлі прийому глімепіриду може спостерігатись посилення або ослаблення дії похідних кумарину. Одноразове чи хронічне вживання алкоголю може, як посилювати, і послаблювати гипогликемическое дію глімепіриду. Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 години до прийому колесевелама, жодної взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама.Спосіб застосування та дозиЯк правило, доза Глімепірид-СЗ визначається цільовою концентрацією глюкози в крові. Повинна застосовуватися найменша доза, достатньої для досягнення необхідного глікемічного контролю. Під час лікування препаратом Глімепірид-СЗ необхідно регулярно визначати концентрацію глюкози у крові. Крім того, рекомендується регулярний контроль за показником глікованого гемоглобіну. Неправильний прийом препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не повинен заповнюватися шляхом наступного прийому вищої дози. Дії пацієнта при помилках при прийомі препарату Глімепірид-СЗ (зокрема, при пропусканні прийому чергової дози або пропусканні їжі) або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат, повинні обговорюватися пацієнтом та лікарем завчасно. Прийом препарату Глімепірид-СЗ Таблетки препарату Глімепірид-СЗ приймають внутрішньо, повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 0,5 склянки). При необхідності таблетки можуть бути розділені вздовж ризику на рівні частини. Початкова доза та підбір дози Початкова доза становить 1 мг глімепіриду один раз на день. При необхідності добова доза може бути поступово (з інтервалами 1-2 тижні) збільшена. Рекомендується збільшення дози проводити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові та відповідно до наступного кроку підвищення дози: 1 мг - 2 мг - 3 мг - 4 мг - 6 мг (- 8 мг). Діапазон доз у пацієнтів із добре контрольованим цукровим діабетом Зазвичай, щоденна доза у пацієнтів з добре контрольованим цукровим діабетом становить 1 - 4 мг глімепіриду. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів. Режим дозування Час прийому препарату Глімепірид-СЗ та розподіл доз протягом дня встановлюється лікарем залежно від способу життя пацієнта на даний час (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень). Зазвичай, достатньо одноразового прийому препарату протягом доби. Рекомендується, щоб у цьому випадку вся доза препарату Глімепірид-СЗ приймалася безпосередньо перед повноцінним сніданком або у випадку, якщо вона не була прийнята в цей час безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток препарату Глімепірид-СЗ не пропускати їжу. Оскільки покращення глікемічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, під час лікування може знижуватись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знижувати дози або припиняти прийом препарату Глімепірид-СЗ. Стани, за яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду: зниження маси тіла у пацієнтів; зміни способу життя пацієнта (зміна дієти, часу їди, кількості фізичних навантажень); виникнення інших факторів, що призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії. Тривалість лікування Лікування глімепірид зазвичай проводиться тривало. Переведення пацієнта з прийому іншого гіпоглікемічного засобу для перорального застосування на прийом препарату Глімепірид-СЗ Не існує точного співвідношення між дозами препарату Глімепірид-СЗ та інших гіпоглікемічних засобів для перорального застосування. Коли інший гіпоглікемічний засіб для перорального застосування замінюється на препарат Глімепірид-СЗ, рекомендується, щоб алгоритм його призначення був таким самим, як при початковому застосуванні глімепіриду, тобто лікування має починатися з початкової дози 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на глімепірид з максимальною дозою іншого гіпоглікемічного препарату для перорального застосування). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно, з урахуванням реакції на глімепірид, відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно враховувати силу та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу для перорального застосування. Може знадобитися переривання лікування для того, щоб уникнути будь-якої сумації ефектів, яка може збільшити ризик розвитку гіпоглікемії. Застосування у комбінації з метформіном У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі максимальних добових доз глімепіриду або метформіну може розпочатися лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому лікування, що проводилося раніше, або глімепіридом, або метформіном триває на тому ж рівні доз, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня глікемічного контролю аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія має починатися під суворим медичним наглядом. Застосування у комбінації з інсуліном Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом прийому максимальних добових доз глімепіриду може бути одночасно призначене введення інсуліну. У цьому випадку остання призначена пацієнтові доза глімепіриду залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, що поступово підвищуються під контролем концентрації глюкози у крові. Комбіноване лікування потребує ретельного медичного спостереження. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Є обмежена кількість інформації щодо застосування глімепіриду у пацієнтів із нирковою недостатністю. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю Є обмежена кількість інформації щодо застосування глімепіриду при печінковій недостатності. Застосування у дітей Даних щодо застосування препарату у дітей недостатньо.ПередозуванняСимптоми передозування Гостре передозування, а також тривале лікування надто високими дозами глімепіриду може призводити до розвитку тяжкого загрозливого життя гіпоглікемії. Лікування передозування Як тільки виявиться передозування, необхідно негайно повідомити про це лікаря. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози чи шматочка цукру, солодкого фруктового соку чи чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні у лікуванні гіпоглікемії. До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт знаходиться поза небезпекою, необхідне ретельне медичне спостереження пацієнта. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитись після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Якщо пацієнта з цукровим діабетом лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування у лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть як запобіжний засіб. Значне передозування та тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення є невідкладними медичними станами та потребують негайного лікування та госпіталізації, У разі несвідомого стану пацієнта необхідно внутрішньовенне введення (в/в) концентрованого розчину декстрози (глюкози) (у дорослих – починаючи з 40 мл 20% розчину). Як альтернатива можливе підшкірне або внутрішньом'язове введення глюкагону дорослим у дозі 0,5-1 мг. При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату немовлятами або дітьми молодшого віку доза декстрози, що вводиться, повинна ретельно коригуватися з точки зору можливості виникнення небезпечної гіперглікемії, і введення декстрози має проводитися під постійним контролем концентрації глюкози в крові. При передозуванні глімепіриду може знадобитися проведення промивання шлунка та прийом активованого вугілля. Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові необхідно проведення внутрішньовенної інфузії розчину декстрози в нижчій концентрації для запобігання поновленню гіпоглікемії. Концентрація глюкози в крові таких пацієнтів повинна постійно контролюватись протягом 24 год. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження концентрації глюкози в крові до гіпоглікемічного рівня може зберігатися протягом декількох днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливе погіршення глікемічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, і їм може знадобитися тимчасове переведення на інсулінотерапію для підтримки адекватного глікемічного контролю. У перші тижні лікування може зростати ризик розвитку гіпоглікемії, і тому у цей час потрібний особливо ретельний контроль концентрації глюкози в крові. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, відносяться: небажання або нездатність пацієнта (що найчастіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; ниркова недостатність тяжкого ступеня; печінкова недостатність тяжкого ступеня (у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня показаний переведення на інсулінотерапію принаймні до досягнення глікемічного контролю); передозування глімепіриду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких лікарських засобів; прийом глімепіриду за відсутності показань для його застосування. Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких відноситься і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні глімепіриду і краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, які не є У разі наявності перерахованих вище факторів ризику для розвитку гіпоглікемії може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Це також відноситься до виникнення інтеркурентних захворювань під час лікування або зміни способу життя пацієнтів. Симптоми гіпоглікемії, які відображають адренергічну контррегуляцію організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутні при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нейропатією вегетативної нервової системи або пацієнтів, які отримують бета-адреноблокатори, клони . Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі вуглеводів, що швидко засвоюються (глюкози або сахарози). Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне усунення гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатись під постійним наглядом. При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібне негайне лікування та спостереження лікаря, а в деяких випадках – госпіталізація пацієнта. Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). Оскільки окремі небажані реакції, такі як важка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, важкі алергічні реакції, печінкова недостатність, можуть за певних обставин становити загрозу для життя, у разі розвитку небажаних, особливо тяжкого ступеня, пацієнту необхідно відразу ж інформувати про них лікаря і в жодному разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У разі розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, особливо на початку або після корекції терапії, або коли препарат не приймається регулярно, можливе зниження уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це може порушити здатність пацієнта керувати автомобілем або іншими механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: глімепірид 4 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат 237.5 мг, целюлоза мікрокристалічна 36 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 15 мг, повідон 3 мг, полісорбат 80 1.5 мг, стеарат магнію 3 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні. 15 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні. 30 шт. - упаковки осередкові контурні (1) - пачки картонні. 30 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з фаскою та хрестоподібною ризикою.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.ФармакокінетикаПри багаторазовому прийомі внутрішньо в дозі 4 мг/сут C max ;у сироватці крові досягається приблизно через 2.5 год і становить 309 нг/мл; існує лінійна залежність між дозою та C max , а також між дозою та AUC. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію. Vd; близько 8.8 л. Зв'язування із білками плазми становить понад 99%. Кліренс – близько 48 мл/хв. Піддається метаболізму. Гідроксильований і карбоксильований метаболіти глімепіриду утворюються, мабуть, внаслідок метаболізму в печінці і виявляються в сечі та калі. T1/2; становить 5-8 год. Після прийому глімепіриду у високих дозах T1/2 збільшується. Після одноразового прийому дози глімепіриду, міченого радіоактивністю, 58% радіоактивності виявлялося в сечі і 35% - у калі. Незмінена активна речовина в сечі не виявлялося. T1/2 ;гідроксилованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становили, відповідно, близько 3-6 год і 5-6 год. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (з низьким КК) спостерігалася тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) у разі неефективності дієтотерапії та фізичного навантаження.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний), кетоацидоз, прекома, кома, печінкова недостатність, ниркова недостатність (в т.ч. хворі, що перебувають на гемодіалізі), вагітність, лактація, підвищена чутливість до глімепіриду, інших похідних сульфонілсечовини та сульфонілсечовини.Вагітність та лактаціяПротипоказаний для застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при вагітності жінку слід перевести на інсулін. У період лактації слід перевести на інсулін. В експериментальних дослідженнях встановлено, що глімепірид виділяється із грудним молоком.Побічна діяЗ боку обміну речовин:; гіпоглікемія, гіпонатріємія. З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ, холестаз, жовтяниця, гепатит (аж до розвитку печінкової недостатності). З боку системи кровотворення: ;тромбоцитопенія, лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія. З боку органу зору: минущі порушення зору. Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, шкірний висип; рідко – диспное, падіння артеріального тиску, анафілактичний шок, алергічний васкуліт, фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиУсиление гипогликемического действия глимепирида возможно при одновременном применении с инсулином или другими гипогликемическими препаратами, ингибиторами АПФ, аллопуринолом, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, хлорамфениколом, производными кумарина, циклофосфамидом, дизопирамидом, фенфлурамином, фенирамидолом, фибратами, флуоксетином, гуанетидином, изофосфамидами, ингибиторами МАО , міконазолом, ПАСК, пентоксифіліном (при ін'єкційному введенні у високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфаніламідами, тетрацикліном. Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, кортикостероїдами, діазоксидом, діуретиками, епінефрином (адреналіном) та іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (після тривалого застосування). , фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози При одночасному застосуванні блокатори гістамінових H2-рецепторів, клонідин та резерпін здатні як потенціювати, так і знижувати гіпоглікемічну дію глімепіриду. На фоні застосування глімепіриду можливе посилення чи ослаблення дії похідних кумарину. Етанол може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.Спосіб застосування та дозиПочаткову та підтримуючу дозу встановлюють індивідуально на підставі результатів регулярного контролю рівня глюкози у крові та сечі. Початкова доза становить 1 мг 1 раз на добу. При необхідності добова доза може поступово збільшуватися (на 1 мг за 1-2 тижні) до 4-6 мг. Максимальна доза становить 8 мг/сут.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують у пацієнтів із супутніми захворюваннями ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (в т.ч. порушення функції щитовидної залози, аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність). У стресових ситуаціях (при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою) може виникнути потреба у тимчасовому переведенні хворого на інсулін. Слід враховувати, що симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у літніх пацієнтів, пацієнтів з НЦД або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими симпатолітиками. При досягненні компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну; у зв'язку з цим у процесі лікування може знизитись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знизити дозу або скасувати глімепірид. Корекцію дози слід проводити при зміні маси тіла пацієнта або при зміні його способу життя, або при появі інших факторів, що сприяють розвитку гіпо- або гіперглікемії. При переході на глімепірид з іншого препарату необхідно брати до уваги ступінь та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може виникнути потреба у тимчасовому припиненні лікування, щоб уникнути адитивного ефекту. У перші тижні лікування може підвищитись ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать: нерегулярне, неповноцінне харчування; зміни звичної дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском їди; зміна звичного режиму фізичних навантажень; одночасне застосування інших лікарських засобів. Гіпоглікемія може бути швидко усунути негайним прийомом вуглеводів. У період лікування необхідний регулярний контроль рівня глюкози в крові та сечі, а також концентрації глікованого гемоглобіну. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат: Активна речовина: глюкагону гідрохлорид генно-інженерний – 1 мг (відповідає 1 ME); Допоміжні речовини: лактози, гідрогідрат, вода для ін'єкцій. До складу можуть також входити хлористоводнева кислота і/або натрію гідроксид, що використовуються при виробництві препарату для підбору pH. 1 мг ліофілізату у флаконах у комплекті з розчинником у одноразових шприцах по 1 мл. 1 флакон з ліофілізованим порошком (ліофілізатом) та 1 шприц з розчинником у пластиковому пеналі.Опис лікарської формиЛіофілізований порошок або пориста біла маса. При розчиненні в розчиннику, що додається, протягом 1 хв утворюється прозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемії засіб лікування.ФармакокінетикаШвидкість метаболічного кліренсу глюкагону у людини становить приблизно 10 мл/кг/хв. Глюкагон метаболізується ферментативним шляхом у плазмі крові та в органах, в яких він розподілений. Основні місця метаболізму глюкагону – печінка та нирки, внесок кожного органу в загальну швидкість метаболічного кліренсу становить приблизно 30%. Період напіввиведення глюкагону становить 3-6 хвилин.ФармакодинамікаГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт містить генно-інженерний людський глюкагон - білково-пептидний гормон, фізіологічний антагоніст інсуліну, що бере участь у регуляції вуглеводного обміну. Глюкагон посилює розщеплення глікогену в печінці до глюкозо-6-фосфату (глюкогеноліз), внаслідок чого підвищується концентрація глюкози у крові. Глюкагон неефективний при лікуванні пацієнтів, у печінці яких запаси глікогену виснажені. З цієї причини глюкагон малоефективний або неефективний зовсім при лікуванні пацієнтів натще або пацієнтів з недостатністю надниркових залоз, хронічною гіпоглікемією або гіпоглікемією, викликаної прийомом алкоголю. На відміну від адреналіну, глюкагон не впливає на м'язову фосфорилазу і тому не може сприяти перенесенню вуглеводів з більш багатих на запаси глікогену скелетних м'язів. Глюкагон стимулює виділення катехоламінів. За наявності феохромоцитоми глюкагон може спровокувати виділення пухлиною великої кількості катехоламінів, які спричиняють різке підвищення артеріального тиску. Глюкагон знижує скорочувальну здатність гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту. Дія препарату починається через 1 хвилину після внутрішньовенної ін'єкції, тривалість дії препарату становить 5-20 хвилин залежно від дози та органу. Дія препарату починається через 5-15 хвилин після внутрішньом'язової ін'єкції та триває від 10 до 40 хвилин залежно від дози та органу. При лікуванні тяжкої гіпоглікемії дія глюкагону на вміст глюкози у крові зазвичай спостерігається протягом 10 хвилин.Показання до застосуванняТяжкі гіпоглікемічні стани (низький вміст глюкози в крові), що виникають у хворих на цукровий діабет після ін'єкції інсуліну або прийому таблетованих гіпоглікемічних препаратів. Для пригнічення: Пригнічення моторики органів шлунково-кишкового тракту при проведенні обстеження методами ендоскопії та радіографії.Протипоказання до застосуванняПідвищена індивідуальна чутливість до глюкагону або до будь-якого іншого компонента препарату; гіперглікемія; феохромоцитома.Вагітність та лактаціяГлюкагон не проходить через плацентарний людський бар'єр. Наявні дані про використання глюкагону у вагітних жінок з цукровим діабетом свідчать про відсутність несприятливого впливу як протягом вагітності, так і на здоров'я плода і новонародженого. Глюкагон дуже швидко виводиться з кровотоку (в основному через печінку, Т1/2 = 3-6 хв), таким чином кількість глюкагону, що виділяється з молоком матері після застосування препарату з приводу важкої гіпоглікемії, надзвичайно мала. Оскільки глюкагон руйнується в травному тракті і, отже, не всмоктується у незміненому вигляді, він не має жодного метаболічного впливу на дитину.Побічна діяЧастота виникнення побічних реакцій, пов'язаних із застосуванням препарату ГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт як у клінічних дослідженнях, так і під час постмаркетингового спостереження, представлена ​​нижче. Побічні реакції, які не спостерігалися в ході клінічних досліджень, але про які надходили спонтанні повідомлення, представлені як дуже рідкісні. Повідомлення про побічні реакції при постмаркетинговому використанні дуже рідкісні. Однак для постмаркетингових досліджень характерні занижені дані побічних реакцій, що слід враховувати при інтерпретації результатів про кількість цих реакцій. Кількість епізодів використання препарату оцінюється як 46,9 мільйона за 16 років. Частота побічних реакцій визначалася так: дуже рідко (≤ 1/10000); рідко (>1/10000, ≤ 1/1000); нечасто (>1/1000, ≤ 1/100); часто (>1/100, ≤ 1/10). Порушення з боку імунної системи - дуже рідко: підвищена чутливість, включаючи анафілактичний шок. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: нудота; Нечасто: блювання; Рідко: біль у животі. Крім зазначених вище, при діагностичному застосуванні спостерігалися такі побічні реакції: З боку обміну речовин – Нечасто: гіпоглікемія; Дуже рідко: гіпоглікемічна кома. Після діагностичних процедур вона може бути виражена сильніше у пацієнтів натще. З боку серцево-судинної системи – дуже рідко: брадикардія, тахікардія, зниження артеріального тиску (АТ), підвищення АТ. Побічні ефекти з боку серцево-судинної системи спостерігалися тільки в тих випадках, коли ГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт використовувався як допоміжний засіб для проведення ендоскопічних або радіографічних процедур.Взаємодія з лікарськими засобамиНа тлі бета-адреноблокаторів введення препарату ГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт може призвести до вираженої тахікардії та підвищення артеріального тиску. Інсулін: Дія глюкагону протилежне дії інсуліну (інсулін антагоніст глюкагону). Індометацин: при сумісному застосуванні глюкагон може втратити здатність підвищувати вміст глюкози в крові та навіть викликати гіпоглікемію. Варфарин: при сумісному застосуванні глюкагон може посилити дію антикоагулянту варфарину.Спосіб застосування та дозиДля терапії тяжких гіпоглікемічних станів Для приготування ін'єкційного розчину 1 мг (1 ME) ліофілізату розчиняють у 1 мл розчинника. Дорослим та дітям з масою тіла понад 25 кг або старше 6-8 років вводять 1 мг (1 мл, відмітка на шприці 1/1). Дітям з масою тіла менше 25 кг або молодше 6-8 років вводять 0,5 мг (0,5 мл, відмітка на шприці 1/2) підшкірно або внутрішньом'язово. Пацієнт зазвичай приходить до тями протягом 10 хвилин після введення препарату. Після того, як пацієнт прийде до тями, йому необхідно дати їжу, багату на вуглеводи, для запобігання повторному розвитку гіпоглікемії та відновлення глікогену в печінці. Якщо протягом 10 хвилин хворий не прийде до тями, йому необхідно ввести внутрішньовенно декстрозу. Усім пацієнтам із тяжкою формою гіпоглікемії необхідна медична допомога. Для діагностики (пригнічення скорочувальної здатності органів шлунково-кишкового тракту) ГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт повинен вводитися лише медичним персоналом. Після внутрішньовенного введення 0,2-0,5 мг дія препарату починається протягом 1 хвилини і триває від 5 до 20 хвилин, залежно від обстежуваного органу. Після внутрішньом'язового введення 1-2 мг дія препарату починається через 5-15 хвилин і продовжується 10-40 хвилин залежно від обстежуваного органу. Після завершення процедури пацієнту треба дати багаті вуглеводами продукти, якщо це сумісне з діагностичною процедурою, що застосовується. Залежно від методу діагностики та способу введення, доза препарату становить 0,2-2 мг. Звичайна діагностична доза, що використовується для розслаблення м'язів шлунка, цибулини дванадцятипалої кишки, дванадцятипалої кишки та тонкої кишки, становить 0,2-0,5 мг при внутрішньовенному введенні та 1 мг при внутрішньом'язовому введенні. Доза для розслаблення м'язів прямої кишки становить 0,5-0,75 мг при внутрішньовенному введенні та 1-2 мг при внутрішньом'язовому введенні. Приготування розчину для ін'єкції Зняти пластиковий ковпачок з флакона та захисний наконечник голки зі шприца. Проколоти голкою гумовий корок флакона, що містить ГлюкаГен®, і ввести у флакон всю рідину, що знаходиться в шприці. Не виймаючи голки з флакона, обережно струшувати флакон до повного розчинення препарату ГлюкаГен® та утворення прозорого розчину. Потрібно переконатися, що поршень повністю засунутий уперед. Набрати весь розчин у шприц. Слід слідкувати за тим, щоб поршень не вийшов із шприца. Випустити із шприца повітря та зробити ін'єкцію. Утилізуйте залишки невикористаного препарату та упаковки відповідно до місцевих вимог.ПередозуванняПри передозуванні препарату ГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт можлива поява нудоти, блювання, діареї, гіпокаліємії, тахікардії, підвищення артеріального тиску. Лікування симптоматичне. Необхідний постійний контроль рівня калію та, при необхідності, його корекція. Застосування форсованого діурезу та гемодіалізу малоефективне. У разі появи блювоти – регідратація та поповнення втрат калію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри терапії тяжких гіпоглікемічних станів Після того, як пацієнт прийшов до тями, для запобігання повторному розвитку гіпоглікемії йому слід дати багаті вуглеводами продукти для відновлення запасів глікогену в печінці. Діагностичне застосування Пацієнти, які отримували глюкагон у зв'язку з діагностичними процедурами, можуть відчути дискомфорт, якщо процедури проводилися натще. Є повідомлення про випадки нудоти, гіпоглікемії та зміни АТ у цих ситуаціях. Після завершення діагностичної процедури голодуючим пацієнтам слід дати багатий вуглеводами продукт, якщо це сумісне з діагностичною процедурою, що застосовувалася. Якщо голодування необхідно після обстеження або у разі тяжкої гіпоглікемії, може знадобитися внутрішньовенне введення декстрози (глюкози). Глюкагон є антагоністом інсуліну, і слід бути обережним при застосуванні препарату ГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт у хворих з інсуліномою, а також з глюкагономою. Також слід бути обережним при застосуванні препарату ГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт як допоміжний засіб при проведенні ендоскопічних або радіографічних процедур у пацієнтів з цукровим діабетом або у літніх пацієнтів з патологією серцево-судинної системи. ГлюкаГен® 1 мг ГіпоКіт не слід вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії. Флакон з препаратом ГлюкаГен® має пластиковий ковпачок, який слід зняти перед приготуванням розчину. Не можна використовувати приготований розчин, якщо має гелеподібну консистенцію або містить нерозчинені частинки. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами не проводилися. Оскільки є повідомлення про випадки гіпоглікемії після проведення діагностичних процедур, слід уникати керування транспортними засобами доти, доки пацієнт не з'їсть їжу, що містить вуглеводи.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: метформіну гідрохлорид – 1000,0 мг; Допоміжні речовини: кармелоза натрію – 50,0 мг, гіпромелоза 2208 – 392,3 мг, магнію стеарат – 7,0 мг. По 7 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/алюмінієвої фольги, по 4 або 8 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. По 10 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/алюмінієвої фольги, по 3 або 6 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. На блістер та картонну пачку нанесено символ "М" для захисту від фальшування. Або у разі упаковки препарату ТОВ "Нанолек", Росія: По 10 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/алюмінієвої фольги, по 3 або 6 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. На блістер та картонну пачку нанесено символ "М" для захисту від фальшування.Опис лікарської формиКапсулоподібні, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, з гравіюванням "1000" на одній стороні і "MERCK" - на іншій.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування групи бігуанідів.ФармакокінетикаВсмоктування Середнє Tmax метформіну (1214 нг/мл) у плазмі крові після їди становить 5 год (у проміжку 4–10 год) після одноразового прийому внутрішньо 1 табл. препарату Глюкофаж Лонг у лікарській формі таблетки пролонгованої дії, 1000 мг. 500 мг. Після перорального прийому препарату у формі таблетки пролонгованої дії всмоктування метформіну уповільнено порівняно із таблеткою із звичайним вивільненням метформіну. Час досягнення максимальної концентрації (TCmax) становить 7 год. У той же час TCmax для таблетки зі звичайним вивільненням становить 2,5 год. 750 мг. Середній час досягнення максимальної концентрації метформіну (1193 нг/мл) у плазмі крові після їди становить 5 годин (у проміжку 4-12 годин) після перорального прийому внутрішньо 1500 мг препарату Глюкофаж® Лонг у формі таблеток пролонгованої дії по 750 мг. 1000мг. Середній час досягнення максимальної концентрації метформіну (1214 нг/мл) у плазмі крові (ТСmax) після їди становить 5 годин (у проміжку 4-10 годин) після одноразового прийому внутрішньо 1 табл. препарату Глюкофаж Лонг у лікарській формі таблетки пролонгованої дії 1000 мг. У рівноважному стані, ідентичному рівноважному стану метформіну зі звичайним вивільненням, Cmax та AUC збільшуються непропорційно прийнятій дозі. Після одноразового прийому внутрішньо 2000 мг метформіну у формі таблеток пролонгованої дії AUC аналогічна спостерігається після прийому 1000 мг метформіну у формі таблеток зі звичайним вивільненням 2 рази на добу. Внутрішньоіндивідуальна варіабельність Cmax і AUC після прийому метформіну у формі таблеток пролонгованої дії аналогічна спостерігається після прийому метформіну у формі таблеток зі звичайним вивільненням. При прийомі метформіну у формі таблеток пролонгованої дії в дозі 1000 мг після їди AUC збільшується на 77% (Cmax збільшується на 26% та Tmax збільшується приблизно на 1 год). Всмоктування метформіну з таблеток пролонгованої дії не змінюється залежно від складу їжі. Не спостерігається кумуляція при багаторазовому прийомі до 2000 мг метформіну у формі таблеток пролонгованої дії у дозі до 2000 мг. Розподіл Зв'язок із білками плазми незначний. Cmax у крові нижче Cmax у плазмі, і досягається приблизно через такий самий час. Середній Vd коливається в діапазоні 63-276 л. Метаболізм Метаболітів у людини не виявлено. Виведення Метформін виводиться у незміненому вигляді нирками. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв, що вказує на те, що метформін виводиться за рахунок КФ та канальцевої секреції. Після перорального прийому T1/2 – близько 6,5 год. При порушеній функції нирок кліренс метформіну знижується пропорційно до Cl креатиніну, збільшується T1/2, що може призводити до збільшення концентрації метформіну в плазмі.ФармакодинамікаМетформін - бігуанід з гіпоглікемічною дією, що знижує як базальну, так і постпрандіальну концентрацію глюкози в плазмі крові. Не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемію. Підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну та утилізацію глюкози клітинами. Знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу. Затримує всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтазу. Збільшує транспортну ємність всіх типів мембранних переносників глюкози. На тлі прийому метформіну маса тіла пацієнта або залишається стабільною, або помірно знижується. Метформін надає сприятливий ефект на метаболізм ліпідів: знижує вміст загального Хс, ЛПНГ та тригліцеридів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих (особливо у пацієнтів з ожирінням) при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: як монотерапія; у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами чи інсуліном.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до метформіну або будь-якої допоміжної речовини; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, кома; ниркова недостатність або порушення функції нирок (Cl креатиніну гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок: дегідратація (при хронічній або тяжкій діареї, багаторазових нападах блювання), тяжкі інфекційні захворювання (наприклад, інфекції дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів), шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність із нестабільними параметрами гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; печінкова недостатність; порушення функції печінки; хронічний алкоголізм, гостре отруєння алкоголем; вагітність; лактоацидоз (в т.ч. та в анамнезі); застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини (наприклад, внутрішньовенна урографія, ангіографія); дотримання гіпокалорійної дієти ( дитячий вік до 18 років, у зв'язку з відсутністю даних щодо застосування. З обережністю: пацієнти віком від 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу, пацієнти з нирковою недостатністю (Cl креатиніну 45–59 мл/хв), період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяДекомпенсований цукровий діабет під час вагітності пов'язаний із підвищеним ризиком виникнення вроджених вад та перинатальної смертності. Обмежена кількість даних свідчить, що прийом метформіну у вагітних жінок не збільшує ризик розвитку вроджених вад у дітей. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності на фоні прийому метформіну препарат має бути скасовано та призначено інсулінотерапію. Необхідно підтримувати концентрацію глюкози в плазмі крові на рівні, найближчому до норми для зниження ризику виникнення вад розвитку плода. Метформін виводиться із грудним молоком. Побічні ефекти у новонароджених при грудному вигодовуванні на фоні прийому метформіну не спостерігалися. Однак у зв'язку з обмеженою кількістю даних застосування препарату в період годування груддю не рекомендовано. Рішення про припинення годування груддю має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування та потенційного ризику виникнення побічних ефектів у дитини.Побічна діяЧастота побічних ефектів препарату розцінюється так: дуже часто (≥1/10); часто (≥ 1/100, З боку обміну речовин: дуже рідко – лактоацидоз. При тривалому прийомі метформіну може спостерігатись зниження всмоктування вітаміну В12. При виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість етіології. З боку нервової системи: часто – порушення смаку (металевий присмак у роті). З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Найчастіше вони виникають у початковий період лікування та у більшості випадків спонтанно проходять. Для запобігання симптомам рекомендується приймати метформін під час або після їди. Повільне збільшення дози може покращити шлунково-кишкову переносимість. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення показників функції печінки та гепатит; після відміни метформіну небажані явища повністю зникають. З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – шкірні реакції, такі як еритема (почервоніння шкіри), свербіж, кропив'янка. Якщо будь-які з побічних ефектів, що вказані в описі, посилилися або з'явилися інші побічні ефекти, не зазначені в описі, необхідно повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби: на тлі функціональної ниркової недостатності у пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може викликати розвиток лактоацидозу. Лікування препаратом Глюкофаж® Лонг необхідно відмінити, залежно від функції нирок, за 48 годин до або на час рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів та відновлювати не раніше 48 годин після, за умови, що під час обстеження ниркова функція була визнана нормальною. Нерекомендовані комбінації Алкоголь. При гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацидозу, особливо у разі недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти; печінкової недостатності. Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю та ЛЗ, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності ЛЗ з непрямою гіперглікемічною дією (наприклад ГКС та тетракозактид (системної та місцевої дії), β2-адреноміметики, даназол, хлорпромазин при прийомі у великих дозах (100 мг на день) та діуретики: може знадобитися більш частий контроль концентрації глюкози в крові, особливо у початку лікування При необхідності доза препарату Глюкофаж® Лонг може бути скоригована в процесі лікування та після його припинення, виходячи з рівня глікемії. Діуретики: одночасний прийом петлевих діуретиків може призвести до розвитку лактоацидозу через можливу функціональну ниркову недостатність. При одночасному застосуванні препарату Глюкофаж Лонг з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Катіонні ЛЗ (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Cmax. Колесевелам при одночасному застосуванні з метформіном у формі таблеток пролонгованої дії збільшує концентрацію метформіну в плазмі (збільшення AUC без значного збільшення Cmax).Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки проковтують повністю, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини, 1 раз на день під час вечері. Доза препарату Глюкофаж Лонг у формі таблеток пролонгованої дії підбирається лікарем індивідуально для кожного пацієнта на підставі результатів вимірювання концентрації глюкози в крові. Монотерапія та комбінована терапія у поєднанні з іншими гіпоглікемічними засобами. Для пацієнтів, які не приймають метформін, рекомендована початкова доза препарату Глюкофаж® Лонг становить 500, 750 або 1000 мг 1 раз на добу під час вечері. 500 мг. Залежно від концентрації глюкози в плазмі крові через кожні 10-15 днів можливе повільне збільшення дози (на 500 мг), до досягнення максимальної добової дози (2000 мг). Повільне збільшення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту. 750 мг. Рекомендована доза препарату Глюкофаж Лонг становить 2 табл. по 750 мг один раз на день. Якщо прийому рекомендованої дози не вдається досягти адекватного контролю глікемії, можливе збільшення дози до максимальної — 3 табл. по 750 мг препарату Глюкофаж Лонг 1 раз на день. 1000мг. Препарат Глюкофаж Лонг 1000 мг призначають як підтримуючу терапію пацієнтам, які приймають метформін у формі таблеток зі звичайним вивільненням у дозі 1000 або 2000 мг. 500, 750 та 1000 мг. Для пацієнтів, які вже отримують лікування метформіном, початкова доза препарату Глюкофаж® Лонг повинна бути еквівалентною добовій дозі таблеток зі звичайним вивільненням. Пацієнтам, які приймають метформін у формі таблеток зі звичайним вивільненням активного інгредієнта у дозі, що перевищує 2000 мг, не рекомендовано перехід на Глюкофаж® Лонг. Для пацієнтів, які не приймають метформін, рекомендованою початковою дозою препарату Глюкофаж® Лонг є 500 мг або 750 мг 1 раз на добу під час вечері (доступні наступні форми випуску Глюкофаж® Лонг: таблетки пролонгованої дії 500 мг та 750 мг). Через кожні 10-15 днів рекомендується коригувати дозу на підставі результатів вимірювання концентрації глюкози у крові. У разі переходу з іншого гіпоглікемічного засобу підбір дози здійснюють, як описано вище, починаючи з призначення препарату Глюкофаж Лонг 500 або 750 мг, з можливим подальшим переходом на препарат Глюкофаж Лонг 1000 мг. Комбінація із інсуліном. Для досягнення кращого контролю вмісту глюкози у крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Звичайна початкова доза препарату Глюкофаж Лонг становить 1 табл. 500 або 750 мг один раз на добу під час вечері, тоді як дозу інсуліну підбирають на підставі результатів вимірювання концентрації глюкози в крові. Далі можливий перехід на препарат Глюкофаж Лонг 1000 мг. Добова доза. Максимальна рекомендована доза препарату Глюкофаж Лонг - 4 табл. по 500 мг (2000 мг на добу), 3 табл. 750 мг на добу (2250 мг) або 2 табл. по 1000 мг на добу (2000 мг). Якщо при прийомі максимальної дози 1 раз на день під час вечері не вдається досягти адекватного контролю глікемії, тоді максимальна доза може бути розділена на два прийоми: 2 табл. 500 мг або 1 табл. 1000 мг - під час сніданку та 2 табл. 500 мг або 1 табл. 1000 мг – під час вечері. Якщо адекватний контроль глікемії не досягається при прийомі 2000 мг препарату Глюкофаж® Лонг, таблетки пролонгованої дії, можливий перехід на метформін із звичайним вивільненням активного інгредієнта (наприклад, Глюкофаж®, таблетки, вкриті плівковою оболонкою) з максимальною добовою дозою 300. Пацієнти з нирковою недостатністю. Метформін може застосовуватися у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (Cl креатиніну 45-59 мл/хв) лише у разі відсутності станів, які можуть збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Початкова доза становить 500 або 750 мг один раз на добу. Максимальна доза становить 1000 мг на добу. Функція нирок повинна ретельно контролювати кожні 3-6 міс. Якщо Cl креатиніну нижче 45 мл/хв, прийом препарату має бути негайно припинено. Пацієнти похилого віку. Через можливе зниження функції нирок дозу метформіну коригують на підставі оцінки функції нирок, яку необхідно проводити регулярно, не менше ніж 2 рази на рік. Тривалість курсу лікування. Глюкофаж® Лонг слід приймати щодня без перерви. У разі припинення лікування пацієнт повинен повідомити про це лікаря. Пропуск дози. У разі пропуску прийому чергової дози пацієнту слід прийняти наступну дозу у звичайний час. Не слід приймати подвійну дозу препарату Глюкофаж Лонг.ПередозуванняПри застосуванні метформіну в дозі до 85 г (у 42,5 рази, що перевищує максимальну добову дозу), розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне передозування або поєднані фактори ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу (див. «Особливі вказівки»). Лікування: у разі появи ознак лактоацидозу лікування препаратом необхідно негайно припинити, хворого терміново госпіталізувати та, визначивши концентрацію лактату, уточнити діагноз. Найбільш ефективним заходом з виведення з організму лактату та метформіну є гемодіаліз. Проводять також симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу при прийомі метформіну виникали в основному у хворих на цукровий діабет з вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як декомпенсований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, алкоголізм, печінкова недостатність і будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією. Це може допомогти знизити частоту випадків виникнення лактоацидозу. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспептичними розладами, болем у животі та вираженою астенією. Лактоацидоз характеризується сильним нездужанням із загальною слабкістю, ацидотичною задишкою та блюванням, болем у животі, м'язовими судомами та гіпотермією з наступною комою. Діагностичними лабораторними показниками є зниження pH крові (менше 7,25), концентрація лактату в плазмі крові понад 5 ммоль/л, підвищений аніонний проміжок та відношення лактат/піруват. При підозрі на лактоацидоз необхідно припинити прийом препарату та негайно звернутися до лікаря. Хірургічні операції Застосування метформіну має бути припинено за 48 годин до проведення планових хірургічних операцій і може бути продовжено не раніше ніж через 48 годин після умови, що під час обстеження ниркова функція була визнана нормальною. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування і регулярно надалі необхідно визначати вміст та/або Cl креатиніну в сироватці: не рідше 1 разу на рік у пацієнтів з нормальною функцією нирок та 2–4 рази на рік у літніх пацієнтів, а також у пацієнтів з Cl креатиніну на НГН. У разі Cl креатиніну менше 45 мл/хв застосування препарату протипоказане. Слід виявляти особливу обережність при можливому порушенні функції нирок у пацієнтів похилого віку, при одночасному застосуванні антигіпертензивних препаратів, діуретиків або нестероїдних протизапальних засобів. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам з ХСН слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом метформіну при гострій серцевій недостатності та ХСН із нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Інші запобіжні заходи Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти (але не менше 1000 ккал/добу). Також пацієнтам слід регулярно виконувати фізичні вправи. Пацієнти повинні інформувати лікаря про будь-яке лікування та будь-які інфекційні захворювання, такі як застуда, інфекції дихальних шляхів або інфекції сечовивідних шляхів. Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. Метформін при монотерапії не викликає гіпоглікемію, проте рекомендується виявляти обережність при його застосуванні в комбінації з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини або репаглінідом). Симптомами гіпоглікемії є слабкість, біль голови, запаморочення, підвищене потовиділення, прискорене серцебиття, порушення зору або порушення концентрації уваги. Необхідно попередити пацієнта, що неактивні компоненти препарату Глюкофаж Лонг можуть виділятися у незміненому вигляді через кишечник, що не впливає на терапевтичну активність препарату. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Монотерапія препаратом Глюкофаж Лонг не викликає гіпоглікемію, тому не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Тим не менш, можливий розвиток гіпоглікемії при застосуванні метформіну у поєднанні з іншими гіпоглікемічними препаратами (включаючи похідні сульфонілсечовини, інсулін, репаглінід). З появою симптомів гіпоглікемії не слід керувати транспортними засобами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активини речовини: глибенкламід - 5 мг; метформіну гідрохлорид – 500 мг; Допоміжні речовини: кроскармеллоза натрію – 14 мг, повідон К30 – 20 мг, целюлоза мікрокристалічна – 54 мг, магнію стеарат – 7 мг. Склад оболонки: опадрай 31-F-22700 жовтий – 12 мг (лактози моногідрат – 36%, гіпромелоза 15cP – 28%, титану діоксид – 20.42%, макрогол – 10%, барвник хінолін жовтий – 3%, заліза , заліза оксид червоний - 0.08%), вода очищена - qs 15 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, капсулоподібні, двоопуклі, з гравіюванням "5" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний препарат для перорального застосування (похідне сульфонілсечовини ІІ покоління+бігуанід).ФармакокінетикаГлібенкламід Всмоктування та розподіл При прийомі внутрішньо абсорбція із шлунково-кишкового тракту становить більше 95%. Глібенкламід, що входить до складу препарату Глюкованс, є мікронізованим. Cmax у плазмі досягається приблизно за 4 год. Vd – близько 10 л. Зв'язування із білками плазми становить 99%. Метаболізм та виведення Майже повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками (40%) та жовчю (60%). T1/2 – від 4 до 11 год. Метформін Всмоктування та розподіл Метформін після прийому внутрішньо абсорбується із ШКТ досить повно. Cmax у плазмі досягається протягом 2.5 год. Абсолютна біодоступність становить від 50 до 60%. Метформін швидко розподіляється у тканинах, практично не зв'язується з білками плазми. Метаболізм та виведення T1/2 становить середньому 6.5 год. Піддається метаболізму дуже слабкою мірою і виводиться нирками. Приблизно 20-30% метформіну виводиться через ШКТ у постійному вигляді. Поєднання метформіну і глібенкламіду в одній лікарській формі має ту ж біодоступність, що і при прийомі таблеток, що містять метформін або глібенкламід ізольовано. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, також як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках При порушенні функції нирок нирковий кліренс знижується, як і КК, при цьому T1/2 збільшується, що призводить до збільшення концентрації метформіну в плазмі крові.ФармакодинамікаКомбінований гіпоглікемічний препарат для перорального застосування. Глюкованс є фіксованою комбінацією двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну і глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і постпрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози із ШКТ. Чинить також сприятливу дію на ліпідний склад крові, знижуючи рівень загального холестерину, ЛПНГ та ТГ. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект щодо зниження вмісту глюкози.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої монотерапії метформіном або похідним сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідним сульфонілсечовини) у хворих зі стабільним та добре контрольованим рівнем глікемії.Протипоказання до застосуванняцукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз; діабетична прекома, діабетична кома; ниркова недостатність або порушення функції нирок (КК гострі стани, які можуть призводити до зміни функції нирок: дегідратація, тяжка інфекція, шок, внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних засобів; гострі чи хронічні захворювання, що супроводжуються гіпоксією тканин: серцева чи дихальна недостатність, недавно перенесений інфаркт міокарда, шок; печінкова недостатність; порфірія; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); одночасний прийом міконазолу; великі хірургічні операції; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; лактацидоз (в т.ч. в анамнезі); дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 кал на добу); - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини. Не рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку у них лактацидозу. Глюкованс містить лактозу, тому його застосування не рекомендовано пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. З обережністю слід застосовувати при лихоманковому синдромі, наднирковій недостатності, гіпофункції передньої частки гіпофіза, захворюваннях щитовидної залози з некомпенсованим порушенням її функції.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане під час вагітності. Пацієнтку слід попередити про те, що в період лікування препаратом Глюкованс необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність та настання вагітності. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності під час застосування препарату Глюкованс, препарат слід відмінити та призначити лікування інсуліном. Глюкованс протипоказаний у період грудного вигодовування, оскільки відсутні дані про здатність активних речовин препарату проникати у грудне молоко. Препарат Глюкованс не рекомендований для застосування у дітей.Побічна діяВизначення частоти побічних реакцій: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, З боку обміну речовин: гіпоглікемія; рідко – напади печінкової порфірії та шкірної порфірії; дуже рідко – лактацидоз. При тривалому застосуванні метформіну – зниження всмоктування вітаміну B12, що супроводжувалося зниженням його концентрації у сироватці крові. При виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість такої етіології. Дисульфірамоподібна реакція при вживанні алкоголю. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Дуже рідко – порушення показників функції печінки або гепатит, що потребують припинення лікування. З боку органів кровотворення: рідко – лейкопенія та тромбоцитопенія; дуже рідко – агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія. Ці небажані явища зникають після відміни препарату. З боку органів чуття: часто – порушення смаку (металевий присмак у роті). На початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. З боку шкірних покровів: рідко - свербіж, макуло-папульозний висип; дуже рідко – багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Алергічні реакції: рідко – кропив'янка; дуже рідко – шкірний або вісцеральний алергічний васкуліт, анафілактичний шок. Можливі реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних. Лабораторні показники: нечасто – збільшення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові від середнього до помірного ступеня; дуже рідко – гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду При одночасному застосуванні препарату Глюкованс міконазол здатний провокувати розвиток гіпоглікемії (аж до розвитку коми). Пов'язані із застосуванням метформіну Залежно від функції нирок прийом препарату слід припинити за 48 годин до або після внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Дуже рідко спостерігається дисульфірамоподібна реакція (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі етанолу та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період лікування препаратом Глюкованс слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно використовувати інші протизапальні засоби, які характеризуються менш вираженою взаємодією, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю рівня глікемії. При необхідності слід скоригувати дозу при спільному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичної дії. Рекомендується уникати одночасного прийому цих препаратів. Також можливе зменшення гіпоглікемічного ефекту глібенкламіду. Пов'язані із застосуванням метформіну Ризик розвитку лактацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період лікування препаратом Глюкованс слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Пов'язані із застосуванням усіх гіпоглікемічних засобів Хлорпромазин у високих дозах (100 мг на добу) спричиняє підвищення рівня глікемії (знижуючи викид інсуліну). При одночасному застосуванні слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози у крові; при необхідності слід коригувати дозу гіпоглікемічного препарату в ході одночасного застосування нейролептика і після припинення його застосування. ГКС та тетракозактид викликають збільшення вмісту глюкози в крові, що іноді супроводжується кетозом (ГКС викликають зниження толерантності до глюкози). При одночасному застосуванні слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози у крові; при необхідності, слід скоригувати дозу гіпоглікемічного засобу в ході одночасного застосування кортикостероїдів та після припинення їх застосування. Даназол має гіперглікемічну дію. При необхідності лікування даназолом та при припиненні прийому останнього потрібна корекція дози препарату Глюкованс під контролем рівня глікемії. Бета2-адреноміметики за рахунок стимуляції β2-адренорецепторів підвищують концентрацію глюкози в крові. При одночасному застосуванні слід попередити пацієнта та встановити контроль вмісту глюкози в крові, можливе переведення на інсулінотерапію. Діуретики здатні збільшувати вміст глюкози у крові. При одночасному застосуванні слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози у крові; може бути потрібна корекція дози препарату Глюкованс у ході одночасного застосування з діуретиками та після припинення їх застосування. Застосування інгібіторів АПФ (каптоприл, еналаприл) сприяє зниженню вмісту глюкози у крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату Глюкованс у ході одночасного застосування з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування. Пов'язані із застосуванням метформіну Лактацидоз, що виникає при прийомі метформіну на фоні функціональної ниркової недостатності, викликаної прийомом діуретиків, особливо "петльових". Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують деякі симптоми гіпоглікемії: серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози у крові, особливо на початку лікування. При одночасному застосуванні з флуконазолом відбувається збільшення T1/2 глібенкламіду з можливим виникненням проявів гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату Глюкованс у ході одночасного лікування флуконазолом і після припинення його застосування. Комбінації, які слід брати до уваги Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Глюкованс здатний зменшувати антидіуретичний ефект десмопресину. На тлі застосування глібенкламіду є ризик розвитку гіпоглікемії при призначенні антибактеріальних лікарських засобів похідних сульфаніламіду, фторхінолонів, антикоагулянтів (похідних кумарину), інгібіторів МАО, хлорамфеніколу, пентоксифіліну, гіполіпідемічних препаратів з групи фібратів, дизопірамі.Спосіб застосування та дозиДозу препарату визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта, залежно від рівня глікемії. Початкова доза препарату Глюкованс становить 1 таб. 2.5 мг/500 мг або 5 мг/500 мг 1 раз на добу. Щоб уникнути гіпоглікемії, початкова доза не повинна перевищувати добову дозу глибенкламіду (або еквівалентну дозу іншого раніше прийнятого препарату сульфонілсечовини) або метформіну, якщо вони застосовувалися як терапія першої лінії. Рекомендується збільшувати дозу не більше ніж на 5 мг глібенкламіду/500 мг метформіну на добу кожні 2 або більше тижнів для досягнення адекватного контролю вмісту глюкози в крові. Заміщення попередньої комбінованої терапії метформіном та глібенкламідом: початкова доза не повинна перевищувати добову дозу глібенкламіду (або еквівалентну дозу іншого препарату сульфонілсечовини) та метформіну, що приймалися раніше. Кожні 2 або більше тижнів від початку лікування дозу препарату коригують залежно від рівня глікемії. Максимальна добова доза становить 4 таб. препарату Глюкованс 5 мг/500 мг або 6 таб. препарату Глюкованс 2.5 мг/500 мг. Режим дозування встановлюється індивідуально. Для дозувань 2.5 мг/500 мг та 5 мг/500 мг: 1 раз на добу, вранці під час сніданку – при призначенні 1 таб. на добу; 2 рази на добу, вранці та ввечері - при призначенні 2 або 4 таб. на добу. Для дозування 2.5 мг/500 мг: 3 рази на добу, вранці, вдень та ввечері - при призначенні 3, 5 або 6 таб. на добу. Для дозування 5 мг/500 мг: 3 рази на добу, вранці, вдень та ввечері - при призначенні 3 таб. на добу. Пігулки слід приймати під час їжі. Кожен прийом препарату повинен супроводжуватися прийомом їжі з досить високим вмістом вуглеводів для запобігання виникненню гіпоглікемії. Для пацієнтів похилого віку дозу встановлюють з урахуванням функції нирок. Початкова доза не повинна перевищувати 1 таб. препарату Глюкованс 2.5 мг/500 мг. Необхідно проводити регулярну оцінку функції нирок. Препарат Глюкованс не рекомендований для застосування у дітей.ПередозуванняСимптоми: можливий розвиток гіпоглікемії через наявність похідного сульфонілсечовини у складі препарату. Тривале передозування чи наявність сполучених чинників ризику може спровокувати розвиток лактацидозу, т.к. До складу препарату входить метформін. Лікування: легкі та помірні симптоми гіпоглікемії без втрати свідомості та неврологічних проявів можуть бути скориговані негайним споживанням цукру. Необхідно коригувати дозу та/або змінити режим живлення. Виникнення важких гіпоглікемічних реакцій у хворих на цукровий діабет, що супроводжуються комою, пароксизмом або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію, до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату легкозасвоюваними вуглеводами (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Лактацидоз є станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом лікування, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, препарат не елімінується при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування препаратом Глюкованс необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові натще та після їди. Лактацидоз Лактацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали в основному у хворих на цукровий діабет з вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність і будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією. Слід враховувати ризик розвитку лактацидозу з появою неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспептичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є низький показник рН крові, концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал та співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Глюкованс містить глібенкламід, тому прийом препарату супроводжується ризиком виникнення гіпоглікемії у пацієнта. Поступове титрування дози після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Це лікування може бути призначене лише пацієнту, який дотримується режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, т.к. ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому споживанні вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати пітливість, почуття страху, тахікардія, артеріальна гіпертензія, серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутніми, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної невропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Іншими симптомами гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет можуть бути головний біль, голод, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, дрож , парестезія, запаморочення, делірій, судоми, сонливість, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія. Обережне призначення препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються напади гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; погане харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Глюкованс; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу та надниркових залоз; одночасний прийом окремих лікарських засобів. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка може змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку слід розпочати відповідне лікування. Нестабільність вмісту глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. За 48 годин до планового хірургічного втручання або внутрішньовенного введення йодовмісного рентгеноконтрастного засобу прийом препарату Глюкованс слід припинити. Лікування рекомендується відновити через 48 годин і лише після того, як функція нирок була оцінена та визнана нормальною. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування і регулярно надалі необхідно визначати КК та/або вміст креатиніну в сироватці крові: не рідше 1 разу на рік у пацієнтів з нормальною функцією нирок, та 2-4 рази на рік у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із КК на ВГН. Рекомендується дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути порушена, наприклад, у пацієнтів похилого віку, або у разі початку антигіпертензивної терапії, прийому діуретиків або НПЗЗ. Інші запобіжні заходи Пацієнт повинен повідомити лікаря про появу бронхолегеневої інфекції або інфекційного захворювання сечостатевих органів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнти повинні бути інформовані про ризик виникнення гіпоглікемії і повинні дотримуватися запобіжних заходів при керуванні автомобілем та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: ліквідон 30 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 134.6 мг, крохмаль кукурудзяний висушений – 70 мг, крохмаль кукурудзяний розчинний – 5 мг, магнію стеарат – 0.4 мг. 10 шт. - блістери (6) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого кольору, гладкі, круглі, зі скошеними краями, з ризиком на одному боці та з гравіюванням "57С" по обидва боки ризику; з іншого боку вигравіруваний логотип фірми.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний препарат для перорального застосування, похідне сульфонілсечовини ІІ покоління. Має панкреатичним та позапанкреатичним ефектами. Стимулює секрецію інсуліну, потенціюючи глюкозо-опосередкований шлях утворення інсуліну. У дослідах на тваринах було показано, що Глюренорм® зменшує інсулінорезистентність у печінці та жировій тканині за допомогою збільшення рецепторів до інсуліну, а також стимуляції пострецепторного механізму, опосередкованого інсуліном. Гіпоглікемічний ефект розвивається через 60-90 хвилин після вживання, максимум дії настає через 2-3 год і триває близько 8-10 год.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо одноразової дози гліквідону (15 мг або 30 мг) препарат швидко і практично повністю (80-95%) всмоктується із шлунково-кишкового тракту, досягаючи концентрації в плазмі 0.65 мкг/мл (діапазон 0.12-2.14 мкг/мл). Середній час досягнення Cmax  препарату в плазмі становить 2 год 15 хв (діапазон: 1.25-4.75 год). Значення AUC0-∞ становить 5.1 мкг×год/мл (діапазон: 1.5-10.1 мкг×год/мл). Немає відмінностей у фармакокінетичних показниках у пацієнтів з цукровим діабетом та у здорових осіб. Розподіл Гліквідон має високу спорідненість до білків плазми (>99%). Немає даних про можливе проходження гліквідону або його метаболітів через гематоенцефалічний бар'єр або плаценту. Немає даних про можливість проникнення гліквідону у грудне молоко. Метаболізм Гліквідон повністю метаболізується печінкою, головним чином гідроксилюванням та деметилюванням. Метаболіти гліквідону не мають або мають слабко виражену фармакологічну активність порівняно з вихідною речовиною. Виведення Більшість метаболітів виводиться через кишечник. Нирками виводиться лише невелика частина метаболітів. У дослідженнях показано, що після внутрішнього прийому близько 86% міченого ізотопом препарату (14С) виводиться через кишечник. Незалежно від дози та способу введення нирками виводиться близько 5% (у вигляді метаболітів) від введеної кількості препарату. Рівень виведення Глюренорма нирками залишається мінімальним навіть за регулярного призначення. T1/2 становить 1.2 год (в діапазоні - 0.4-3.0 год), кінцевий T1/2 становить приблизно 8 год (в діапазоні - 5.7-9.4 год). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку та пацієнтів середнього віку фармакокінетичні показники аналогічні. Основна частина препарату виводиться через кишківник. Є дані про те, що метаболізм препарату не змінюється у пацієнтів із печінковою недостатністю. Виведення гліквідону нирками є незначним, у пацієнтів з порушенням функції нирок препарат не накопичується.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у пацієнтів середнього та літнього віку (при неефективності дієтотерапії).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний ацидоз, кетоацидоз, прекома та кома; стан після резекції підшлункової залози; гостра перемежується порфірія; тяжка печінкова недостатність; деякі гострі стани (наприклад, інфекційні захворювання чи великі хірургічні операції); рідкі спадкові захворювання, такі як галактоземія, дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; вагітність; період лактації (період грудного вигодовування); вік до 18 років (у зв'язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки препарату в даній віковій групі); підвищена чутливість до сульфаніламідів. З обережністю гарячковий синдром; захворювання щитовидної залози (з порушенням функції); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; алкоголізм.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при гострій печінковій порфірії, тяжкій печінковій недостатності. Прийом дози, що перевищує 75 мг, у пацієнтів з порушенням функції печінки потребує ретельного контролю за станом пацієнта. Препарат не слід призначати пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, оскільки 95% дози метаболізується у печінці та виводиться через кишечник. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з цукровим діабетом та порушеннями функції печінки різного ступеня тяжкості (включаючи гострий цироз печінки з портальною гіпертензією) Глюренорм не викликав подальшого погіршення функції печінки, частота побічних ефектів не збільшувалася, гіпоглікемічні реакції не виявлялися. Застосування у дітей Протипоказано дітям віком до 18 років (у зв'язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки препарату у цій віковій групі);Побічна діяЗ боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз. З боку обміну речовин: гіпоглікемія. З боку нервової системи: біль голови, запаморочення, сонливість, парестезія, почуття втоми. Порушення акомодації. Серцево-судинна система: стенокардія, екстрасистолія, серцево-судинна недостатність, гіпотензія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, блювання, запор, діарея, відчуття дискомфорту в ділянці живота, сухість ротової порожнини, холестаз. З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації. Інші: біль у грудній клітці.Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе посилення гіпоглікемічної дії при одночасному призначенні гліквідону та інгібіторів АПФ, алопуринолу, анальгетиків та НПЗЗ, протигрибкових препаратів, хлорамфеніколу, кларитроміцину, клофібрату, похідних кумарину, фторхінолонів, гепарину, інгіциклів , інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. Бета-адреноблокатори, симпатолітики (включаючи клонідин), резерпін та гуанетидин можуть посилювати гіпоглікемічний ефект та одночасно маскувати симптоми гіпоглікемії. Можливе зменшення гіпоглікемічної дії при одночасному призначенні гліквідону та аміноглутетиміду, симпатоміметиків, глюкокортикоїдів, тиреоїдних гормонів, глюкагону, тіазидних та "петлевих" діуретиків, пероральних контрацептивів, діазоксиду, фенотіазину та препаратів, що містять. Барбітурати, рифампіцин та фенітоїн також можуть зменшувати гіпоглікемічний ефект гліквідону. Посилення або ослаблення гіпоглікемічного ефекту гліквідону було описано при прийомі блокаторів гістамінових Н2-рецепторів (циметидин, ранітидин) та етанолу.Спосіб застосування та дозиПрепарат застосовують внутрішньо. Необхідно дотримуватися рекомендацій лікаря щодо дози препарату та дотримання дієти. Не слід припиняти прийом препарату без консультації з лікарем. Початкова доза Глюренорму зазвичай становить 1/2 таб. (15 мг) під час сніданку. Препарат слід приймати на початку їжі. Після прийому Глюренорма прийом їжі не слід пропускати. Якщо прийом 1/2 таб. (15 мг) не призводить до адекватного поліпшення, після консультації з лікарем дозу слід поступово збільшити. Якщо добова доза Глюренорму не перевищує 2 таб. (60 мг), вона може бути призначена на 1 прийом, під час сніданку. При призначенні вищої дози, найкращий ефект може бути досягнутий при прийомі добової дози, розділеної на 2-3 прийоми. У цьому випадку найвища доза має бути прийнята за сніданком. Збільшення дози більше ніж 4 таб. (120 мг)/сут зазвичай не призводить до подальшого підвищення ефективності. Максимальна добова доза – 4 таб. (120 мг). Пацієнти з порушенням функції нирок Близько 5% метаболітів виводиться нирками. У пацієнтів з порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Прийом дози, що перевищує 75 мг, у пацієнтів з порушенням функції печінки потребує ретельного контролю за станом пацієнта. Препарат слід призначати пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки,т.к. 95% дози метаболізується у печінці та виводиться через кишечник. Комбінована терапія При недостатньому клінічному ефекті монотерапії препаратом Глюренорм може бути рекомендовано лише додаткове призначення метформіну.ПередозуванняПередозування похідними сульфонілсечовини може призвести до гіпоглікемії. Симптоми: тахікардія, підвищене потовиділення, почуття голоду, серцебиття, тремор, головний біль, безсоння, дратівливість, порушення мови та зору, рухове занепокоєння та непритомність. Лікування: у разі появи симптомів гіпоглікемії слід прийняти внутрішньо глюкозу (декстрозу) або продукти, багаті на вуглеводи. При тяжкій гіпоглікемії (втрата свідомості, кома) внутрішньовенно вводять декстрозу. Після відновлення свідомості - прийом легкозасвоюваних вуглеводів (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії).Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнтам з цукровим діабетом необхідно суворо дотримуватися рекомендацій лікаря. Особливо ретельний контроль потрібен при доборі дози або переході з іншого гіпоглікемічного препарату. Пероральні гіпоглікемічні засоби не повинні замінювати лікувальну дієту, яка дозволяє контролювати масу тіла пацієнта. Пропуск їжі або недотримання рекомендацій лікаря може значно знизити концентрацію глюкози в крові і призвести до втрати свідомості. При прийомі таблетки до їди, а не як рекомендовано, на початку їжі, вплив препарату на концентрацію глюкози в крові більш виражений, що підвищує ризик розвитку гіпоглікемії. З появою симптомів гіпоглікемії необхідно негайно прийняти їжу, що містить цукор. У разі гіпоглікемічного стану, що зберігається, слід негайно звернутися до лікаря. Фізичне навантаження може посилити гіпоглікемічну дію. Алкоголь або стрес можуть посилювати або зменшувати гіпоглікемічну дію похідних сульфонілсечовини. Застосування похідних сульфонілсечовини у пацієнтів, які страждають на недостатність глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази, може призвести до гемолітичної анемії. Т.к. Глюренорм відноситься до похідних сульфонілсечовини, необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази і, по можливості, необхідно прийняти рішення про зміну препарату. Одна таблетка препарату Глюренорм містить 134.6 мг лактози (538.4 мг лактози в максимальній добовій дозі). Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як галактоземія, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція, не слід приймати Глюренорм®. Гліквідон відноситься до похідних сульфонілсечовини короткої дії і тому застосовується у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з підвищеним ризиком гіпоглікемії, наприклад, у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з порушенням функції нирок. Оскільки виведення гліквідону нирками незначне, Глюренорм може застосовуватися у пацієнтів з нирковими порушеннями та діабетичною нефропатією. Однак лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю слід проводити під ретельним медичним наглядом. Є дані, що застосування гліквідону у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу, які мають супутні захворювання печінки, є ефективним та безпечним. Тільки виведення неактивних метаболітів у таких пацієнтів дещо затримується. Однак пацієнтам з цукровим діабетом та супутніми тяжкими порушеннями функції печінки призначення препарату не рекомендується. Під час клінічних досліджень виявлено, що застосування препарату Глюренорм протягом 18 та 30 місяців не призводило до збільшення маси тіла, навіть були відмічені випадки зниження маси тіла на 1-2 кг. У порівняльних дослідженнях з іншими похідними сульфонілсечовини було доведено, що пацієнти, які приймають Глюренорм® більше року, не мають значних змін маси тіла. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Немає даних про вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Однак пацієнти повинні бути попереджені про такі прояви гіпоглікемії, як сонливість, запаморочення, порушення акомодації, які можуть виникнути на фоні прийому препарату. Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та механізмами. При гіпоглікемічних станах слід уникати керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки 1000 мг + 2,5 мг: капсулоподібні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою від блідо-жовтого до світло-жовтого кольору, з написами «2.5/1000» на одній стороні і «4222» на іншій стороні, нанесеними синім чорнилом. Одна таблетка з модифікованим вивільненням, покрита плівковою оболонкою 1000 мг + 2,5 мг. Активні речовини: метформіну гідрохлорид 1000 мг + саксагліптин 2,5 мг Ядро таблетки: метформіну гідрохлорид у суміші з 0,5 % стеарату магнію 1005,0 мг (1000,0 мг метформіну гідрохлориду + ​​5,0 мг стеарату магнію), кармелозу натрію 50,0 мг, гіпромелозу 2208 393,0 мг, 2,0 мг; Перший шар оболонкового покриття (захисний): Опадрай II білий (% м/м) 130,5 мг. ], 1 М розчин хлористоводневої кислоти до рН 2,0±0,3*; Другий шар оболонкового покриття (активний): саксагліптин 2,5 мг, Опадрай II білий 20,0 мг, 1 М розчин хлористоводневої кислоти до рН 2,0±0,3*; Плівкова оболонка (третій шар оболонкового покриття (кольоровий)): Опадрай II жовтий (% м/м) 48,0 мг 14,80 %, барвник оксид заліза жовтий 0,75 %], 1 М розчин хлористоводневої кислоти до рН 2,0±0,3*, Чорнило для нанесення напису: чорнило Опакод синій** (% м/м) 0,03 мг [індигокарміну алюмінієвий лак 16,00 %, шеллак ~45 % (20 % естерифікований) в етанолі 55,40 %, бутанол 15,00 % , пропіленгліколь 10,50%, ізопропанол 3,00%, 28% розчин амонію гідроксиду 0,10%].Опис лікарської формиТаблетки з модифікованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою. Таблетки з модифікованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою 1000; мг + 2,5 мг; По 7 таблеток у блістер із фольги алюмінієвої; по 4 або по 8 блістерів з інструкцією; по застосуванню в картонну пачку з контролем першого розтину.ФармакокінетикаСаксагліптин: Фармакокінетика саксагліптину та його активного метаболіту, 5-гідрокси-саксагліптину, аналогічна у здорових добровольців та у пацієнтів з ЦД2. Значення максимальної концентрації (Cmax) та площа під кривою «концентрація-час» (AUC) саксагліптину та його активного метаболіту у плазмі пропорційно збільшувалися в діапазоні доз від 2,5 мг до 400 мг. Після одноразового прийому саксагліптину внутрішньо в дозі 5 мг здоровими добровольцями середні значення AUC саксагліптину та його основного метаболіту склали 78 нг×ч/мл та 214 нг×ч/мл, а значення Cmax у плазмі – 24 нг/мл та 47 нг/мл відповідно . Середня варіабельність AUC та Cmax саксагліптину та його активного метаболіту була меншою за 25%. При повторному застосуванні препарату один раз на добу у будь-якій дозі не спостерігається помітної кумуляції саксагліптину або його активного метаболіту. Не спостерігається залежності кліренсу саксагліптину та його активного метаболіту від дози та часу при застосуванні протягом 14 днів один раз на добу у дозах від 2,5 мг до 400 мг саксагліптину. Метформін: Cmax метформіну модифікованого вивільнення досягається в середньому за 7 годин. Ступінь абсорбції метформіну із таблеток модифікованого вивільнення збільшується приблизно на 50% при прийомі під час їжі. У рівноважному стані AUC та Cmax метформіну модифікованого вивільнення збільшувалися непропорційно дозуванні в діапазоні доз від 500 до 2000 мг. Після повторного прийому метформін модифікованого вивільнення не накопичувався у плазмі. Метформін виділяється у незміненому вигляді нирками та не піддається метаболізму в печінці. Всмоктування Саксагліптин: Після вживання всмоктується не менше 75% прийнятої дози саксагліптину. Прийом їжі не суттєво впливав на фармакокінетику саксагліптину у здорових добровольців. Прийом їжі з високим вмістом жирів не впливав на Cmax саксагліптину, тоді як AUC збільшувалася на 27% порівняно з прийомом натще. Час досягнення Cmax (Tmax) для саксагліптину збільшувався приблизно на 0,5 години при прийомі препарату разом з їжею порівняно з прийомом натще. Однак ці зміни не є клінічно значущими. Метформін: Після одноразового вживання метформіну модифікованого вивільнення Cmax досягається в середньому через 7 годин, в діапазоні від 4 до 8 годин. AUC та Cmax метформіну модифікованого вивільнення збільшувалися непропорційно дозуванні в діапазоні доз від 500 до 2000 мг. Максимальні концентрації препарату в плазмі крові становлять 0,6, 1,1, 1,4 та 1,8 мкг/мл при прийомі доз 500, 1000, 1500 та 2000 мг один раз на добу, відповідно. Хоча ступінь абсорбції (вимірювана по AUC) метформіну з таблеток метформіну модифікованого вивільнення збільшується приблизно на 50% при прийомі під час їжі, прийом їжі не впливав на Cmax та Tmax метформіну. Їжа з низьким і високим вмістом жирів впливала на параметри фармакокінетики метформіну модифікованого вивільнення. Розподіл Саксагліптин: Зв'язування саксагліптину та його основного метаболіту з білками сироватки крові незначне, тому можна припустити, що розподіл саксагліптину при змінах білкового складу сироватки крові, що відзначаються при печінковій або нирковій недостатності, не буде схильним до значних змін. Метформін: Не проводилися дослідження розподілу метформіну модифікованого вивільнення, однак обсяг розподілу метформіну після одноразового прийому внутрішньо таблеток негайного вивільнення в дозі 850 мг, в середньому, склав 654±358 л. Метформін незначною мірою зв'язується з білками плазми. Метаболізм Саксагліптин: Саксагліптин метаболізується головним чином за участю ізоферментів цитохрому P450 3A4/5 (CYP3A4/5) з утворенням активного основного метаболіту, інгібуюча дія якого щодо ДПП-4 виражена вдвічі слабша, ніж у саксагліптину. Метформін: Дослідження з одноразовим внутрішньовенним введенням препарату здоровим добровольцям показують, що метформін виводиться у незміненому вигляді нирками, не піддається метаболізму в печінці (у людей не виявлені метаболіти) та не виводиться через кишечник. Виведення Саксагліптин: Саксагліптин виводиться нирками і через кишечник. Після одноразового прийому дози 50 мг міченого 14C-саксагліптину 24% дози виводилися нирками у вигляді незміненого саксагліптину і 36% - у вигляді основного метаболіту саксагліптину. Загальна радіоактивність, виявлена ​​у сечі, відповідала 75% прийнятої дози препарату. Середній нирковий кліренс саксагліптину становив близько 230 мл/хв, середнє значення клубочкової фільтрації – приблизно 120 мл/хв. Для основного метаболіту нирковий кліренс можна порівняти із середніми значеннями клубочкової фільтрації. Близько 22% загальної радіоактивності було виявлено у фекаліях. Метформін: нирковий кліренс приблизно в 3,5 рази вищий за кліренс креатиніну (КК), що вказує на те, що канальцева секреція є основним шляхом виведення метформіну. Після внутрішнього застосування приблизно 90% абсорбованого препарату виводиться нирками протягом перших 24 годин, при цьому період напіввиведення з плазми дорівнює приблизно 6,2 години. У крові період напіввиведення становить приблизно 17,6 годин, отже еритроцитарна маса може бути частиною розподілу.ФармакодинамікаМеханізм дії: Комбогліз Пролонг поєднує два гіпоглікемічні препарати з доповнювальними механізмами дії для поліпшення глікемічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (СД2): саксагліптин, інгібітор дипептидилпептидази 4 (ДПП-4), та метформін, представник. Саксагліптин: У відповідь на прийом їжі з тонкої кишки в кровотік вивільняються гормони-інкретини, такі як глюкагоноподібний пептид-1 (ГПП-1) та глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид (ГІП). Ці гормони сприяють вивільненню інсуліну з бета-клітин підшлункової залози, що залежить від концентрації глюкози в крові, але інактивуються ферментом ДПП-4 протягом декількох хвилин. ГПП-1 також знижує секрецію глюкагону в альфа-клітинах підшлункової залози, зменшуючи продукцію глюкози в печінці. У пацієнтів із ЦД2 концентрація ГПП-1 знижена, але зберігається відповідь інсуліну на ГПП-1. Саксаглиптин, будучи конкурентним інгібітором ДПП-4, зменшує інактивацію гормонів-інкретинів, тим самим підвищуючи їх концентрації в кровотоку і призводячи до зменшення концентрації глюкози натще і після їди. Метформін: Метформін є гіпоглікемічним препаратом, який покращує толерантність до глюкози у пацієнтів з ЦД2, знижуючи базальні та постпрандіальні концентрації глюкози. Метформін зменшує продукцію глюкози печінкою, знижує всмоктування глюкози в кишечнику та підвищує чутливість до інсуліну, збільшуючи периферичне поглинання та утилізацію глюкози. На відміну від препаратів сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемію у пацієнтів з ЦД2 або здорових людей (крім особливих ситуацій, див. розділи «З обережністю» та «Особливі вказівки») та гіперінсулінемію. Під час терапії метформіном секреція інсуліну залишається без змін, хоча концентрації інсуліну натще і у відповідь на їжу протягом дня можуть знижуватися. Клінічна ефективність та безпека Саксагліптин У подвійних сліпих рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях терапію саксагліптином отримували понад 17000 пацієнтів із ЦД2. Серцево-судинні наслідки: У дослідженні SAVOR (Оцінка серцево-судинних наслідків у пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають саксагліптин) були вивчені серцево-судинні наслідки у 16492 пацієнтів з ЦД2 (12959 пацієнтів з підтвердженими серцево-судинними захворюваннями (3 множинними факторами ризику серцево-судинних ускладнень) та значеннями 6,5% ≤ HbA1c <12%. Пацієнти були рандомізовані у дві групи для прийому саксагліптину (8280 пацієнтів) або плацебо (8212 пацієнтів) на додаток до стандартної для кожного регіону терапії, спрямованої на контроль глікозильованого гемоглобіну та факторів серцево-судинного ризику. Було показано, що саксагліптин не збільшує ризик серцево-судинних ускладнень (таких як смерть від ССЗ, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний ішемічний інсульт) порівняно з плацебо при додаванні до стандартної базової терапії (відносний ризик [ОР] 1,00; 95% до інтервал [ДІ] 0,89, 1,12). Також було показано, що додавання саксагліптину до базової терапії не збільшує ризик комбінованої кінцевої точки, що включала смерть від ССЗ, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний ішемічний інсульт, госпіталізацію з приводу хронічної серцевої недостатності, нестабільної стенокардії або реваскуляризації. ОР 1,02;95% ДІ 0,94, 1,11). Загальна смертність була порівнянною в групах саксагліптину та плацебо (ОР 1,11; 95% ДІ 0,96, 1,27). У дослідженні було відзначено збільшення частоти госпіталізації з приводу хронічної серцевої недостатності у групі саксагліптину (3,5%, 289 пацієнтів) у порівнянні з групою плацебо (2,8%, 228 пацієнтів) з номінальною статистичною значимістю (тобто без виконання поправки для багатьох кінцевих точок) (ВР 1,27; 95% ДІ 1,07, 1,51; P=0,007). У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або нирковою недостатністю, які отримували саксагліптин, не було відзначено більш високої частоти первинної кінцевої точки, вторинної кінцевої точки та загальної смертності порівняно з групою плацебо. У групі саксагліптину динаміка значення HbA1c була достовірно більш вираженою, а відсоток пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c, був вищим, ніж у групі плацебо. При цьому інтенсифікація гіпоглікемічної терапії або додавання інсуліну в групі саксагліптину знадобилися значно меншій кількості пацієнтів, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у поєднанні з дієтою та фізичними вправами для покращення глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняПідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; Серйозні реакції підвищеної чутливості (анафілаксія або ангіоневротичний набряк) до інгібіторів ДПП-4; Цукровий діабет 1 типу (застосування не вивчене); Застосування разом із інсуліном (не вивчено); Вроджені непереносимість галактози, лактазна недостатність та глюкозо-галактозна мальабсорбція; Вагітність, лактація; Вік до 18 років (безпека та ефективність не вивчені); Порушення функції нирок (сироватковий креатинін ≥1,5 мг/дл [чоловіки], ≥1,4 мг/дл [жінки] або знижений кліренс креатиніну), у тому числі обумовлені гострою серцево-судинною недостатністю (шоком), гострим інфарктом міокарда та септицемією; Гострі захворювання, при яких є ризик розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при блюванні, діареї), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання); Гострий або хронічний метаболічний ацидоз, включаючи діабетичний кетоацидоз, з комою або без коми; Клінічно виражені прояви гострих та хронічних захворювань, що можуть призвести до розвитку тканинної гіпоксії (дихальна недостатність, серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда); Серйозні хірургічні операції та травми (коли показано проведення інсулінотерапії); Порушення функції печінки; Хронічний алкоголізм та гостре отруєння етанолом; лактоацидоз (в т.ч. в анамнезі); Період не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісних контрастних засобів; Дотримання гіпокалорійної дієти (<1000 ккал/добу).Вагітність та лактаціяУ зв'язку з тим, що застосування препарату Комбогліз Пролонг у період вагітності не вивчено, не слід призначати препарат у період вагітності. Невідомо, чи проникає саксагліптин або метформін у грудне молоко. Оскільки не виключена можливість проникнення препарату Комбогліз Пролонг у грудне молоко, застосування препарату під час лактації протипоказане.Побічна діяНебажані реакції у дослідженнях контролю глікемії при застосуваннісаксагліптину в монотерапії та при додаванні до інших препаратів. Небажані явища, пов'язані зі спільним прийомом саксагліптину та метформіну при лікуванні пацієнтів з ЦД2, які раніше не отримували терапії, у дослідженнях контролю глікемії.Взаємодія з лікарськими засобамиСаксагліптин Метаболізм саксагліптину переважно опосередкований системою ізоферментів цитохрому P450 3A4/5 (CYP3A4/5). У дослідженнях in vitro було показано, що саксагліптин та його основний метаболіт не інгібують ізоферменти CYP1A2, 2A6, 2B6, 2С8, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3A4 і не індукують ізоферменти CYP1A2, 4 Тому не очікується впливу саксагліптину на метаболічний кліренс препаратів, у метаболізмі яких беруть участь зазначені ізоферменти, при їх спільному застосуванні. Саксагліптин не є значущим інгібітором або індуктором P-gp. Метформін Деякі препарати посилюють гіперглікемію (тіазидні та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, препарати йодовмісних гормонів щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметики, блоконієвих ід). При призначенні або відміні таких препаратів у пацієнта, який приймає Комбогліз Пролонг, слід ретельно контролювати концентрацію глюкози у крові. Ступінь зв'язування метформіну з білками плазми крові невелика, тому малоймовірно, що він буде вступати у взаємодію з препаратами, що значною мірою зв'язуються з білками плазми, такими як саліцилати, сульфонаміди, хлорамфенікол і пробенецид (на відміну від похідних сульфонілмочевини, з білками сироватки).Спосіб застосування та дозиВсередину один раз на добу під час вечері. Таблетки слід ковтати повністю, не розжовуючи, не подрібнюючи і не розламуючи. Дозу слід підбирати індивідуально. Зазвичай при терапії комбінованим препаратом, що містить саксагліптин та метформін, доза саксагліптину становить 5 мг один раз на добу. Початкова доза метформіну модифікованого вивільнення, що рекомендується, є 500 мг один раз на добу, її можна підвищити до 2000 мг один раз на добу, що забезпечується прийомом 2 таблеток 2,5 мг/1000 мг, прийнятих 1 раз на добу. Дозу метформіну підвищують поступово, щоб зменшити ризик побічних ефектів із боку шлунково-кишкового тракту. Максимальна добова доза: саксагліптину 5 мг та метформіну модифікованого вивільнення 2000 мг. Не проводилося спеціальних досліджень безпеки та ефективності препарату Комбогліз Пролонг у пацієнтів, які раніше отримували інші гіпоглікемічні засоби та переведені на Комбогліз Пролонг. Вносити зміни в терапію ЦД2 слід з обережністю та за відповідного контролю концентрації глюкози в крові. При сумісному застосуванні з потужними інгібіторами ізоферментів CYP3A4/5 (наприклад, кетоконазол, атазанавір, кларитроміцин, індинавір, ітраконазол, нефазодон, нелфінавір, ритонавір, саквінавір та телитроміцин) повинна доза разасаглиптина5. Неактивні інгредієнти препарату Комбогліз Пролонг можуть виводитись через кишечник у вигляді м'якої, вологої маси, яка може зберігати форму прийнятої таблетки.ПередозуванняСаксагліптин При тривалому прийомі препарату у дозах, що до 80 разів перевищують рекомендовані, симптомів інтоксикації не описано. У разі передозування слід застосовувати симптоматичну терапію. Саксагліптин та його основний метаболіт виводяться з організму за допомогою гемодіалізу (швидкість виведення: 23% дози за 4 години). Метформін Зареєстровані випадки передозування метформіну, у тому числі прийом понад 50 г. Приблизно у 10% випадків розвивалася гіпоглікемія, але її причинний зв'язок із метформіном не встановлено. У 32% випадків передозування метформіну у пацієнтів спостерігався лактоацидоз. Метформін виводиться при діалізі, причому кліренс досягає 170 мл/хв.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки 1000 мг + 5 мг:; Капсулоподібні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, з написами «5/1000» на одній стороні і «4223» на іншій стороні, нанесеними синім чорнилом. Одна таблетка з модифікованим вивільненням, покрита плівковою оболонкою 1000мг + 5мг містить: Активні речовини: ; гідрохлорид 1000 мг + саксагліптин 5 мг ; 0 мг, гіпромелоза 2208 393,0 мг, магнію стеарат 2,0 мг; ; Перший шар оболонкового покриття (захисний): ;Опадрай II білий (% м/м) 130,5 мг %], 1 М розчин хлористоводневої кислоти до рН 2,0±0,3*; ; Другий шар оболонкового покриття (активний): саксагліптин 5,0 мг, Опадрай II білий 20,0 мг, 1 М розчин хлористоводневої кислоти до рН 2,0±0,3*; ; плівкова оболонка (третій шар оболонкового покриття (кольоровий)): ;Опадрай II рожевий (% м/м) 48,0 мг тальк 14,80 %, барвник оксид заліза червоний 0,75 %], 1 М розчин хлористоводневої кислоти до рН 2,0±0,3*; ; Чорнило для нанесення напису: ;чорнила Опакод синій** (% м/м) 0,03 мг [індигокарміну алюмінієвий лак 16,00 %, шеллак ~45 % (20 % естерифікований) в етанолі 55,40 %, бутанол 15,00 %, пропіленгліколь 10,50 %, ізопропанол 3,00 %, 28 % розчин амонію гідроксиду 0,10 %]. Опис лікарської формиТаблетки з модифікованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою. Таблетки з модифікованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою 1000 мг + 5 мг По 7 таблеток у блістер із фольги алюмінієвої; по 4 блістери з інструкцією із застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.ФармакокінетикаСаксагліптин: Фармакокінетика саксагліптину та його активного метаболіту, 5-гідрокси-саксагліптину, аналогічна у здорових добровольців та у пацієнтів з ЦД2. Значення максимальної концентрації (Cmax) та площа під кривою «концентрація-час» (AUC) саксагліптину та його активного метаболіту у плазмі пропорційно збільшувалися в діапазоні доз від 2,5 мг до 400 мг. Після одноразового прийому саксагліптину внутрішньо в дозі 5 мг здоровими добровольцями середні значення AUC саксагліптину та його основного метаболіту склали 78 нг×ч/мл та 214 нг×ч/мл, а значення Cmax у плазмі – 24 нг/мл та 47 нг/мл відповідно . Середня варіабельність AUC та Cmax саксагліптину та його активного метаболіту була меншою за 25%. При повторному застосуванні препарату один раз на добу у будь-якій дозі не спостерігається помітної кумуляції саксагліптину або його активного метаболіту. Не спостерігається залежності кліренсу саксагліптину та його активного метаболіту від дози та часу при застосуванні протягом 14 днів один раз на добу у дозах від 2,5 мг до 400 мг саксагліптину. Метформін: Cmax метформіну модифікованого вивільнення досягається в середньому за 7 годин. Ступінь абсорбції метформіну із таблеток модифікованого вивільнення збільшується приблизно на 50% при прийомі під час їжі. У рівноважному стані AUC та Cmax метформіну модифікованого вивільнення збільшувалися непропорційно дозуванні в діапазоні доз від 500 до 2000 мг. Після повторного прийому метформін модифікованого вивільнення не накопичувався у плазмі. Метформін виділяється у незміненому вигляді нирками та не піддається метаболізму в печінці. Всмоктування Саксагліптин: Після вживання всмоктується не менше 75% прийнятої дози саксагліптину. Прийом їжі не суттєво впливав на фармакокінетику саксагліптину у здорових добровольців. Прийом їжі з високим вмістом жирів не впливав на Cmax саксагліптину, тоді як AUC збільшувалася на 27% порівняно з прийомом натще. Час досягнення Cmax (Tmax) для саксагліптину збільшувався приблизно на 0,5 години при прийомі препарату разом з їжею порівняно з прийомом натще. Однак ці зміни не є клінічно значущими. Метформін: Після одноразового вживання метформіну модифікованого вивільнення Cmax досягається в середньому через 7 годин, в діапазоні від 4 до 8 годин. AUC та Cmax метформіну модифікованого вивільнення збільшувалися непропорційно дозуванні в діапазоні доз від 500 до 2000 мг. Максимальні концентрації препарату в плазмі крові становлять 0,6, 1,1, 1,4 та 1,8 мкг/мл при прийомі доз 500, 1000, 1500 та 2000 мг один раз на добу, відповідно. Хоча ступінь абсорбції (вимірювана по AUC) метформіну з таблеток метформіну модифікованого вивільнення збільшується приблизно на 50% при прийомі під час їжі, прийом їжі не впливав на Cmax та Tmax метформіну. Їжа з низьким і високим вмістом жирів впливала на параметри фармакокінетики метформіну модифікованого вивільнення. Розподіл Саксагліптин: Зв'язування саксагліптину та його основного метаболіту з білками сироватки крові незначне, тому можна припустити, що розподіл саксагліптину при змінах білкового складу сироватки крові, що відзначаються при печінковій або нирковій недостатності, не буде схильним до значних змін. Метформін: Не проводилися дослідження розподілу метформіну модифікованого вивільнення, однак обсяг розподілу метформіну після одноразового прийому внутрішньо таблеток негайного вивільнення в дозі 850 мг, в середньому, склав 654±358 л. Метформін незначною мірою зв'язується з білками плазми. Метаболізм Саксагліптин: Саксагліптин метаболізується головним чином за участю ізоферментів цитохрому P450 3A4/5 (CYP3A4/5) з утворенням активного основного метаболіту, інгібуюча дія якого щодо ДПП-4 виражена вдвічі слабша, ніж у саксагліптину. Метформін: Дослідження з одноразовим внутрішньовенним введенням препарату здоровим добровольцям показують, що метформін виводиться у незміненому вигляді нирками, не піддається метаболізму в печінці (у людей не виявлені метаболіти) та не виводиться через кишечник. Виведення Саксагліптин: Саксагліптин виводиться нирками і через кишечник. Після одноразового прийому дози 50 мг міченого 14C-саксагліптину 24% дози виводилися нирками у вигляді незміненого саксагліптину і 36% - у вигляді основного метаболіту саксагліптину. Загальна радіоактивність, виявлена ​​у сечі, відповідала 75% прийнятої дози препарату. Середній нирковий кліренс саксагліптину становив близько 230 мл/хв, середнє значення клубочкової фільтрації – приблизно 120 мл/хв. Для основного метаболіту нирковий кліренс можна порівняти із середніми значеннями клубочкової фільтрації. Близько 22% загальної радіоактивності було виявлено у фекаліях. Метформін: нирковий кліренс приблизно в 3,5 рази вищий за кліренс креатиніну (КК), що вказує на те, що канальцева секреція є основним шляхом виведення метформіну. Після внутрішнього застосування приблизно 90% абсорбованого препарату виводиться нирками протягом перших 24 годин, при цьому період напіввиведення з плазми дорівнює приблизно 6,2 години. У крові період напіввиведення становить приблизно 17,6 годин, отже еритроцитарна маса може бути частиною розподілу.ФармакодинамікаМеханізм дії: Комбогліз Пролонг поєднує два гіпоглікемічні препарати з доповнювальними механізмами дії для поліпшення глікемічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (СД2): саксагліптин, інгібітор дипептидилпептидази 4 (ДПП-4), та метформін, представник. Саксагліптин: У відповідь на прийом їжі з тонкої кишки в кровотік вивільняються гормони-інкретини, такі як глюкагоноподібний пептид-1 (ГПП-1) та глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид (ГІП). Ці гормони сприяють вивільненню інсуліну з бета-клітин підшлункової залози, що залежить від концентрації глюкози в крові, але інактивуються ферментом ДПП-4 протягом декількох хвилин. ГПП-1 також знижує секрецію глюкагону в альфа-клітинах підшлункової залози, зменшуючи продукцію глюкози в печінці. У пацієнтів із ЦД2 концентрація ГПП-1 знижена, але зберігається відповідь інсуліну на ГПП-1. Саксаглиптин, будучи конкурентним інгібітором ДПП-4, зменшує інактивацію гормонів-інкретинів, тим самим підвищуючи їх концентрації в кровотоку і призводячи до зменшення концентрації глюкози натще і після їди. Метформін: Метформін є гіпоглікемічним препаратом, який покращує толерантність до глюкози у пацієнтів з ЦД2, знижуючи базальні та постпрандіальні концентрації глюкози. Метформін зменшує продукцію глюкози печінкою, знижує всмоктування глюкози в кишечнику та підвищує чутливість до інсуліну, збільшуючи периферичне поглинання та утилізацію глюкози. На відміну від препаратів сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемію у пацієнтів з ЦД2 або здорових людей (крім особливих ситуацій, див. розділи «З обережністю» та «Особливі вказівки») та гіперінсулінемію. Під час терапії метформіном секреція інсуліну залишається без змін, хоча концентрації інсуліну натще і у відповідь на їжу протягом дня можуть знижуватися. Клінічна ефективність та безпека Саксагліптин У подвійних сліпих рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях терапію саксагліптином отримували понад 17000 пацієнтів із ЦД2. Серцево-судинні наслідки: У дослідженні SAVOR (Оцінка серцево-судинних наслідків у пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають саксагліптин) були вивчені серцево-судинні наслідки у 16492 пацієнтів з ЦД2 (12959 пацієнтів з підтвердженими серцево-судинними захворюваннями (3 множинними факторами ризику серцево-судинних ускладнень) та значеннями 6,5% ≤ HbA1c <12%. Пацієнти були рандомізовані у дві групи для прийому саксагліптину (8280 пацієнтів) або плацебо (8212 пацієнтів) на додаток до стандартної для кожного регіону терапії, спрямованої на контроль глікозильованого гемоглобіну та факторів серцево-судинного ризику. Було показано, що саксагліптин не збільшує ризик серцево-судинних ускладнень (таких як смерть від ССЗ, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний ішемічний інсульт) порівняно з плацебо при додаванні до стандартної базової терапії (відносний ризик [ОР] 1,00; 95% до інтервал [ДІ] 0,89, 1,12). Також було показано, що додавання саксагліптину до базової терапії не збільшує ризик комбінованої кінцевої точки, що включала смерть від ССЗ, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний ішемічний інсульт, госпіталізацію з приводу хронічної серцевої недостатності, нестабільної стенокардії або реваскуляризації. ОР 1,02;95% ДІ 0,94, 1,11). Загальна смертність була порівнянною в групах саксагліптину та плацебо (ОР 1,11; 95% ДІ 0,96, 1,27). У дослідженні було відзначено збільшення частоти госпіталізації з приводу хронічної серцевої недостатності у групі саксагліптину (3,5%, 289 пацієнтів) у порівнянні з групою плацебо (2,8%, 228 пацієнтів) з номінальною статистичною значимістю (тобто без виконання поправки для багатьох кінцевих точок) (ВР 1,27; 95% ДІ 1,07, 1,51; P=0,007). У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або нирковою недостатністю, які отримували саксагліптин, не було відзначено більш високої частоти первинної кінцевої точки, вторинної кінцевої точки та загальної смертності порівняно з групою плацебо. У групі саксагліптину динаміка значення HbA1c була достовірно більш вираженою, а відсоток пацієнтів, які досягли цільового значення HbA1c, був вищим, ніж у групі плацебо. При цьому інтенсифікація гіпоглікемічної терапії або додавання інсуліну в групі саксагліптину знадобилися значно меншій кількості пацієнтів, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у поєднанні з дієтою та фізичними вправами для покращення глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняПідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; Серйозні реакції підвищеної чутливості (анафілаксія або ангіоневротичний набряк) до інгібіторів ДПП-4; Цукровий діабет 1 типу (застосування не вивчене); Застосування разом із інсуліном (не вивчено); Вроджені непереносимість галактози, лактазна недостатність та глюкозо-галактозна мальабсорбція; Вагітність, лактація; Вік до 18 років (безпека та ефективність не вивчені); Порушення функції нирок (сироватковий креатинін ≥1,5 мг/дл [чоловіки], ≥1,4 мг/дл [жінки] або знижений кліренс креатиніну), у тому числі обумовлені гострою серцево-судинною недостатністю (шоком), гострим інфарктом міокарда та септицемією; Гострі захворювання, при яких є ризик розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при блюванні, діареї), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання); Гострий або хронічний метаболічний ацидоз, включаючи діабетичний кетоацидоз, з комою або без коми; Клінічно виражені прояви гострих та хронічних захворювань, що можуть призвести до розвитку тканинної гіпоксії (дихальна недостатність, серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда); Серйозні хірургічні операції та травми (коли показано проведення інсулінотерапії); Порушення функції печінки; Хронічний алкоголізм та гостре отруєння етанолом; лактоацидоз (в т.ч. в анамнезі); Період не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісних контрастних засобів; Дотримання гіпокалорійної дієти (<1000 ккал/добу).Вагітність та лактаціяУ зв'язку з тим, що застосування препарату Комбогліз Пролонг у період вагітності не вивчено, не слід призначати препарат у період вагітності. Невідомо, чи проникає саксагліптин або метформін у грудне молоко. Оскільки не виключена можливість проникнення препарату Комбогліз Пролонг у грудне молоко, застосування препарату під час лактації протипоказане.Побічна діяНебажані реакції у дослідженнях контролю глікемії при застосуваннісаксагліптину в монотерапії та при додаванні до інших препаратів. Небажані явища, пов'язані зі спільним прийомом саксагліптину та метформіну при лікуванні пацієнтів з ЦД2, які раніше не отримували терапії, у дослідженнях контролю глікемії.Взаємодія з лікарськими засобамиСаксагліптин Метаболізм саксагліптину переважно опосередкований системою ізоферментів цитохрому P450 3A4/5 (CYP3A4/5). У дослідженнях in vitro було показано, що саксагліптин та його основний метаболіт не інгібують ізоферменти CYP1A2, 2A6, 2B6, 2С8, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3A4 і не індукують ізоферменти CYP1A2, 4 Тому не очікується впливу саксагліптину на метаболічний кліренс препаратів, у метаболізмі яких беруть участь зазначені ізоферменти, при їх спільному застосуванні. Саксагліптин не є значущим інгібітором або індуктором P-gp. Метформін Деякі препарати посилюють гіперглікемію (тіазидні та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, препарати йодовмісних гормонів щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметики, блоконієвих ід). При призначенні або відміні таких препаратів у пацієнта, який приймає Комбогліз Пролонг, слід ретельно контролювати концентрацію глюкози у крові. Ступінь зв'язування метформіну з білками плазми крові невелика, тому малоймовірно, що він буде вступати у взаємодію з препаратами, що значною мірою зв'язуються з білками плазми, такими як саліцилати, сульфонаміди, хлорамфенікол і пробенецид (на відміну від похідних сульфонілмочевини, з білками сироватки).Спосіб застосування та дозиВсередину один раз на добу під час вечері. Таблетки слід ковтати повністю, не розжовуючи, не подрібнюючи і не розламуючи. Дозу слід підбирати індивідуально. Зазвичай при терапії комбінованим препаратом, що містить саксагліптин та метформін, доза саксагліптину становить 5 мг один раз на добу. Початкова доза метформіну модифікованого вивільнення, що рекомендується, є 500 мг один раз на добу, її можна підвищити до 2000 мг один раз на добу, що забезпечується прийомом 2 таблеток 2,5 мг/1000 мг, прийнятих 1 раз на добу. Дозу метформіну підвищують поступово, щоб зменшити ризик побічних ефектів із боку шлунково-кишкового тракту. Максимальна добова доза: саксагліптину 5 мг та метформіну модифікованого вивільнення 2000 мг. Не проводилося спеціальних досліджень безпеки та ефективності препарату Комбогліз Пролонг у пацієнтів, які раніше отримували інші гіпоглікемічні засоби та переведені на Комбогліз Пролонг. Вносити зміни в терапію ЦД2 слід з обережністю та за відповідного контролю концентрації глюкози в крові. При сумісному застосуванні з потужними інгібіторами ізоферментів CYP3A4/5 (наприклад, кетоконазол, атазанавір, кларитроміцин, індинавір, ітраконазол, нефазодон, нелфінавір, ритонавір, саквінавір та телитроміцин) повинна доза разасаглиптина5. Неактивні інгредієнти препарату Комбогліз Пролонг можуть виводитись через кишечник у вигляді м'якої, вологої маси, яка може зберігати форму прийнятої таблетки.ПередозуванняСаксагліптин При тривалому прийомі препарату у дозах, що до 80 разів перевищують рекомендовані, симптомів інтоксикації не описано. У разі передозування слід застосовувати симптоматичну терапію. Саксагліптин та його основний метаболіт виводяться з організму за допомогою гемодіалізу (швидкість виведення: 23% дози за 4 години). Метформін Зареєстровані випадки передозування метформіну, у тому числі прийом понад 50 г. Приблизно у 10% випадків розвивалася гіпоглікемія, але її причинний зв'язок із метформіном не встановлено. У 32% випадків передозування метформіну у пацієнтів спостерігався лактоацидоз. Метформін виводиться при діалізі, причому кліренс досягає 170 мл/хв.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глібенкламід (мікронізована форма) – 3,5000 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, гіметелоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник червоний [Понсо 4R] (Е 124). Пігулки 3,5 мг. По 120 таблеток у флакон із безбарвного скла, закупорений штепсельною пробкою із поліетилену. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиРожеві плоскоциліндричні таблетки зі скошеними краями та ризиком з одного боку таблетки.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо глибенкламід швидко і майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл Час досягнення максимальної концентрації глібенкламіду (Сmaх = 100нг/мл) у плазмі крові - 1-2 год. Через 8-10 год після прийому, залежно від прийнятої дози, концентрація глібенкламіду в плазмі крові знижується до 5-10 нг/мл. Зв'язок глибенкламіду з білками плазми становить 98%. Метаболізм та виведення Глібенкламід повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками і через кишечник приблизно в рівних пропорціях повністю через 45-72 години. Період напіввиведення (Т1/2) у здорових добровольців після прийому внутрішньо становить 2-5 годин. цукровим діабетом можливе подовження Т1/2 до 8-10 год. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з печінковою недостатністю виведення глібенкламіду з плазми уповільнене. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну ≥ 30 мл/хв загальна швидкість виведення глібенкламіду з організму залишається без змін. При нирковій недостатності тяжкого ступеня можлива кумуляція. Літні Дані відсутні. Діти Ефективність та безпека глибенкламіду не встановлені.ФармакодинамікаГлібенкламід стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, збільшує вивільнення інсуліну, посилює дію інсуліну на поглинання глюкози та м'язами. Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічна дія глібенкламіду розвивається через 2 год. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при одноразовому прийомі разової дози глібенкламіду вранці після їди гіпоглікемічний ефект зберігається протягом 24 год.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, на додаток до дієти та фізичних вправ як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або іншими гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів. З обережністю захворювання щитовидної залози (зі зниженням функції); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв); печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; гарячковий синдром; церебральний атеросклероз; гіпофункція передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та ризиком розвитку гіпоглікемії (тривале голодування, недостатнє надходження вуглеводів з їжею, надмірні фізичні навантаження, діарея та/або блювання); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до глібенкламіду та/або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів, діуретичних засобів, що містять у молекулі сульфонамідну групу, пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції підшлункової залози; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості; ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну надниркова недостатність важкого ступеня; кишкова непрохідність, парез шлунка; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; порфірія; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; одночасне застосування з бозентаном; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Манініл® 3,5 при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. При настанні вагітності прийом препарату слід припинити. Для лікування цукрового діабету під час вагітності препаратом першого вибору є інсулін, оскільки при застосуванні гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування неможливо регулювати концентрацію глюкози в плазмі крові з тим ступенем надійності, який досягається терапією інсуліном. При плануванні вагітності гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому слід замінити на інсулін. Невідомо, чи проникає глібенкламід у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини проникають у грудне молоко, пацієнтка повинна отримувати як гіпоглікемічний засіб інсулін або припинити грудне вигодовування.Побічна діяМожливі небажані реакції при застосуванні Манінілу® 3,5 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000) ,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (за даними оцінка неможлива). Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпоглікемія (симптоми див. розділ «Передозування»), збільшення маси тіла. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, почуття тяжкості та «переповнення» у шлунку, відрижка, блювання, біль у животі, діарея, «металевий» присмак у роті. Ці симптоми можуть бути скороминущими і не вимагають відміни препарату. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: тимчасове підвищення активності «печінкових» ферментів (аланінамінотрасферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази), внутрішньопечінковий холестаз, лікарський гепатит. В окремих випадках гепатит, підвищення активності «печінкових» ферментів та/або холестаз та жовтяниця, які можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, проте можуть регресувати після припинення прийому глибенкламіду. Порушення з боку шкіри та м'яких тканин Нечасто: свербіж шкіри, кропив'янка, пурпура, підвищена фотосенсибілізація, вузлова еритема, морбіліформна або макулопапульозна екзантема. При появі кропив'янки або інших реакцій шкіри слід негайно звернутися до лікаря. Ці реакції є тимчасові реакції гіперчутливості; в дуже рідкісних випадках вони, однак, можуть розвиватися в стані, що загрожують життю, що супроводжуються пригніченням дихання і зниженням артеріального тиску аж до настання шоку. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: генералізовані алергічні реакції, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, лихоманкою, протеїнурією та жовтяницею; анафілактичний шок. Перехресна алергія з пробенецидом, іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, аж до агранулоцитозу, панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни гемограми, як правило, оборотні після відміни препарату, але в дуже поодиноких випадках можуть бути загрозливими для життя. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: порушення зору та розлади акомодації. Інші Дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія, гіпонатріємія, «антабусний ефект» (дисульфірамоподібна реакція) при прийомі алкоголю (найчастіші ознаки: нудота, блювання, біль у животі, відчуття «припливів», біль, запаморочення, головний). Частота невідома: алергічні реакцію барвник Понсо 4R (Е124). Є також повідомлення про наступні небажані реакції глибенкламіду: печія, анорексія, панкреатит, гранулематозний гепатит, білірубінемія, псоріазоподібні шкірні реакції, тромбоцитопенічна пурпура, апластична анемія, аплазія кістяного мозку, еози.Взаємодія з лікарськими засобамиГлібенкламід метаболізується переважно за допомогою CYP 2С9 та меншою мірою за допомогою CYP ЗА4. Цей факт слід враховувати при одночасному застосуванні глібенкламіду з індукторами або інгібіторами CYP 2С9. Посилення гіпоглікемічної дії глібенкламіду можливе при одночасному застосуванні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічними засобами та чоловічими статевими гормонами, іншими гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (наприклад, бігуаніди) та інсуліном, азопропазоном, незапапано-, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, протигрибковими лікарськими засобами (наприклад, міконазол, флуконазол), флуоксетином, інгібіторами моно-амінооксидовою (МАО), , пергексиліном, похідними піразолонів, фосфамідами (наприклад, циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід), пробенецидом,саліцилатами, сульфонамідами, тетрациклінами та тритокваліном, кларитроміцином, сульфінпіразоном. Підкислюють сечу засоби (амонію хлорид, кальцію хлорид) посилюють дію глибенкламіду за рахунок зменшення ступеня його дисоціації та підвищення його реабсорбції. Гипогликемическое действие глибенкламида может уменьшаться при одновременном применении с барбитуратами, изониазидом, диазоксидом, глюкокортикостероидами, глюкагоном, никотинатами (в больших дозах), фенитоином, фенотиазинами, рифампицином, тиазидными диуретиками, ацетазоламидом, пероральными контрацептивами и эстрогенами, препаратами йодсодержащих гормонов щитовидной железы, симпатомиметическими средствами блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, солями літію, проносними (при тривалому зловживанні) Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, тому що бета-адреноблокатори можуть маскувати клінічні симптоми гіпоглікемії (за винятком підвищеного потовиділення). Антагоністи Н2-рецепторів можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Пентамідин у поодиноких випадках може спричинити значне зниження або підвищення концентрації глюкози у плазмі крові. Може посилюватися або послаблюватися дія похідних кумарину. Поряд із посиленням гіпоглікемічної дії, бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, а також лікарські засоби з центральним механізмом дії можуть послаблювати у пацієнта відчуття провісників симптомів гіпоглікемії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Глібенкламід може збільшити концентрацію циклоспорину в плазмі та потенційно призвести до підвищення його токсичності, тому рекомендується контроль концентрації та корекція дози циклоспорину при одночасному застосуванні з глібенкламідом. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Колесевелам пов'язує глібенкламід, зменшуючи його всмоктування із шлунково-кишкового тракту. Тому глибенкламід слід приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама, оскільки в цьому випадку ніякої взаємодії не спостерігається. При одночасному застосуванні глібенкламіду з бозентаном відмічено збільшення частоти підвищення активності печінкових ферментів. Глібенкламід і бозентан пригнічують перенесення жовчних кислот із клітин печінки, що призводить до їх внутрішньоклітинного накопичення та посилення їх цитотоксичного ефекту. У зв'язку з цим одночасне застосування глібенкламіду та бозентану протипоказано.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат слід приймати перед їдою, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Добові дози препарату, що становлять до 2-х таблеток, слід приймати 1 раз на добу – вранці, безпосередньо перед сніданком. Вищі дози ділять на ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Препарат Манініл® 3,5 слід приймати в один і той же час доби. При пропущенні одного прийому препарату наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози в плазмі натще і через 2 години після їди. Терапію рекомендується розпочинати з мінімально можливої ​​дози. В основному це стосується пацієнтів, схильних до гіпоглікемії або пацієнтів з масою тіла менше 50 кг. Необхідно враховувати, що до складу препарату Манініл 3,5 входить мікронізована форма глибенкламіду. Тому рекомендована доза препарату Манініл® 3,5 відрізняється від доз лікарських препаратів, у яких глібенкламід міститься у немікронізованій формі. Початкова доза препарату Манініл 3,5 становить 1/2 - 1 таблетки (1,75 мг-3,5 мг) 1 раз на добу. Якщо початкова доза не призводить до досягнення адекватного метаболічного контролю, дозу препарату Манініл® 3,5 слід поетапно збільшити. Збільшення дози слід проводити з інтервалами від декількох днів до одного тижня, аж до досягнення необхідної терапевтичної дози, яка не повинна перевищувати максимальної. Максимальна добова доза препарату Манініл 3,5 - 3 таблетки (10,5 мг). Корекція дози препарату Манініл® 3,5 проводиться лікарем одночасно з корекцією дієти та залежить від величини концентрації глюкози у плазмі крові та сечі. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Необхідне проведення регулярного моніторингу концентрації глюкози у плазмі крові та сечі;додатково рекомендується контролювати концентрацію глікованого гемоглобіну та/або фруктозаміну в плазмі крові та показники ліпідного обміну. Літнім, ослабленим пацієнтам та/або пацієнтам зі зниженим харчуванням, а також страждаючим порушеннями функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. При зміні маси тіла та способу життя пацієнта необхідна корекція дози препарату Манініл 3,5. Застосування у дітей та підлітків Дані щодо безпеки та ефективності застосування глібенкламіду у дітей та підлітків відсутні, тому застосування глібенкламіду у дітей та підлітків до 18 років протипоказано. Переклад з інших гіпоглікемічних засобів Переведення з інших гіпоглікемічних препаратів на препарат Манініл® 3,5 слід починати під наглядом лікаря з 1/2 - 1 таблетки Манінілу® 3,5 на добу (1,75 мг-3,5 мг), поступово збільшуючи дозу до необхідної добової терапевтичної дози. Застосування у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами При непереносимості метформіну пацієнтам може бути показане одночасне застосування глібенкламіду з глітазонами (росиглітазон, піоглітазон). Препарат Манініл® 3,5 може одночасно застосовуватись з іншими гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо, що не стимулюють секрецію інсуліну (наприклад, гуарова камедь або акарбоза). При початковій стадії вторинної резистентності до глібенкламіду можливе одночасне застосування глібенкламіду та інсуліну; при повній вторинній резистентності до глібенкламіду показано проведення монотерапії інсуліном.ПередозуванняГостра, виражена передозування препарату Манініл 3,5, наприклад, прийом надлишкових доз протягом тривалого періоду часу, може призводити до важкого, тривалого та загрозливого життя гіпоглікемії. Як тільки встановлено наявність передозування, необхідно ретельне спостереження доти, доки не буде впевненості, що пацієнтові більше не загрожує небезпека. Необхідно враховувати, що гіпоглікемія та її клінічні прояви після лікування пацієнта можуть виникнути знову. Значне передозування та тяжкі реакції, такі як втрата свідомості та інші серйозні неврологічні порушення, є екстреними станами та потребують негайної госпіталізації. Симптоми гіпоглікемії: почуття голоду, тахікардія, сонливість, слабкість, раптова пітливість, порушення координації рухів, тремор, загальне занепокоєння, почуття страху, головний біль, минущі неврологічні порушення (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів або паралічів, або змінене сприйняття ). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата пацієнтом самоконтролю та свідомості, розвиток гіпоглікемічної коми, яка проявляється втратою свідомості, тахікардією, вологістю шкіри, руховим занепокоєнням, гіперрефлексією, парезами з наявністю позитивного рефлексу Бабінського. При гіпоглікемії легкого ступеня слід прийняти всередину шматочок цукру, їжу або напої з високим вмістом цукру (варення, мед, солодкий чай та ін.). При передозуванні у пацієнтів, які перебувають у свідомості та без схильності до розвитку судом, перед внутрішньовенним введенням глюкози (декстрози) слід спочатку ініціювати блювання або промивання шлунка. При втрати пацієнтом свідомості необхідно ввести внутрішньовенно 40-80 мл 40% розчину декстрози (глюкози), потім провести інфузію 5-10% розчину декстрози. Потім можна додатково ввести 1 мг глюкагону (підшкірно чи внутрішньом'язово). Якщо пацієнт після цього не приходить до тями, то цей захід можна повторити; далі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При тривалій гіпоглікемії необхідно ретельне спостереження за пацієнтом протягом кількох днів з регулярним контролем концентрації глюкози у плазмі крові та, при необхідності, проведення інфузійної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час терапії глибенкламідом необхідно неухильно дотримуватися рекомендацій лікаря щодо дотримання дієти та самоконтролю концентрації глюкози в плазмі крові. Додатково рекомендується контролювати концентрацію глікованого гемоглобіну та/або фруктозаміну в плазмі та показники ліпідного обміну. Необхідно ретельно дотримуватися режиму прийому препарату та режиму харчування. Глібенкламід слід приймати регулярно і, по можливості, одночасно. Необхідна корекція дози глибенкламіду при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, відносяться: небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуск їжі; діарея чи блювання; зміна дієти; дисбаланс між фізичними навантаженнями та вживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки; передозування глибенкламіду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); Одночасний прийом деяких лікарських засобів. Лікар повинен ретельно розглянути питання призначення глибенкламіду пацієнтам з порушенням функції печінки та нирок, а також при гіпофункції щитовидної залози, передній долі гіпофіза або кори надниркових залоз. Одночасне застосування лікарських засобів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (у т. ч. бета-адреноблокатори), а також наявність у пацієнта автономної нейропатії можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Часте застосування проносних засобів може спричинити порушення метаболічного статусу. Етанол може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток «антабусного ефекту» (найпоширеніші симптоми – нудота, блювання, біль у животі, «припливи», тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування глібенкламідом. Концентрація глюкози в плазмі може збільшуватися, якщо пацієнт не дотримується призначеної лікарем терапії. Підвищена концентрація глюкози крові може бути обумовлена ​​недостатнім на даному етапі лікування терапевтичним ефектом призначеної дози глибенкламіду, а також гострими стресовими ситуаціями. До симптомів гіперглікемії можуть належати: виражена спрага, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж шкіри та/або сухість шкіри, грибкові захворювання та/або шкірні інфекції, а також зниження працездатності. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з лихоманковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських препаратів та призначення інсуліну. Пацієнти, які отримують глібенкламід, повинні бути попереджені про необхідність негайно проконсультуватися з лікарем у разі виникнення будь-яких змін і у разі виникнення інших захворювань під час лікування глібенкламідом. При зміні лікаря та зверненні до інших лікувальних закладів (при госпіталізації, після нещасного випадку, при захворюванні у відпустці) необхідно проінформувати лікаря про наявність у пацієнта цукрового діабету. У пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препарати сульфонілсечовини можуть призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні глібенкламіду; краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Під час застосування глибенкламіду не рекомендується тривале перебування на сонці. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Манініл® 3,5 можливий розвиток епізодів гіпо- або гіперглікемії та, як наслідок, зниження реакції та здатності до концентрації уваги, особливо на початку лікування, після корекції дози або при нерегулярному прийомі. Тому під час лікування препаратом Манініл® 3,5 необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це особливо важливо для пацієнтів із частими епізодами гіпоглікемії або зниженням/відсутністю відчуття «провісників» гіпоглікемії. У цих випадках необхідно проконсультуватися з лікарем для прийняття рішення про можливість керування транспортним засобом. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глибенкламід – 5,000 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, желатин, тальк, магнію стеарат, барвник червоний [Понсо 4R] (Е 124). Пігулки 5 мг. По 120 таблеток у флакон із безбарвного скла, закупорений штепсельною пробкою із поліетилену. По 1 флакону з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиРожеві плоскоциліндричні таблетки з фаскою та ризиком з одного боку таблетки.ФармакокінетикаВсмоктування. При прийомі внутрішньо глибенкламід швидко і майже повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл. Час досягнення максимальної концентрації глібенкламіду (Сmax = 100 нг/мл) у плазмі крові - 2,5 год. Через 8-10 годин після прийому, залежно від прийнятої дози, концентрація глібенкламіду в плазмі крові знижується до 10-20 нг/мл. Зв'язок глибенкламіду з білками плазми становить 98%. Метаболізм та виведення. Глібенкламід повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками і через кишечник приблизно в рівних пропорціях повністю через 45-72 год. Період напіввиведення (Т1/2) у здорових добровольців після перорального прийому близько 7 год. можливе подовження Т1/2 до 8-10 год. Спеціальні групи пацієнтів. У пацієнтів із печінковою недостатністю виведення діючої речовини з плазми уповільнене. У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну ≥ 30 мл/хв загальна швидкість виведення глібенкламіду з організму залишається без змін. При нирковій недостатності тяжкого ступеня можлива кумуляція.ФармакодинамікаГлібенкламід стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, стимулює вивільнення інсуліну, посилює дію інсуліну на поглинання глюкози та м'язами. Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічна дія глібенкламіду розвивається через 2 год. У пацієнтів з цукровим діабетом при одноразовому застосуванні разової дози глібенкламіду вранці після їди гіпоглікемічний ефект зберігається протягом 24 год.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу, на додаток до дієти та фізичних вправ як монотерапія або у складі комбінованої терапії з метформіном або іншими гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів. З обережністю захворювання щитовидної залози (зі зниженням функції); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв); печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; гарячковий синдром; церебральний атеросклероз; гіпофункція передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі та ризиком розвитку гіпоглікемії (тривале голодування, недостатнє надходження вуглеводів з їжею, надмірні фізичні навантаження, діарея та/або блювання); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до глібенкламіду та/або інших компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів, сечогінних (діуретичних) засобів, що містять у молекулі сульфонамідну групу, пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції (видалення) підшлункової залози; печінкова недостатність тяжкого ступеня; ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну надниркова недостатність важкого ступеня; кишкова непрохідність, парез шлунка; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; порфірія; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність, період грудного вигодовування; одночасне застосування з бозентаном; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Манініл® 5 при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. При настанні вагітності прийом препарату слід припинити. Для лікування цукрового діабету під час вагітності препаратом першого вибору є інсулін, оскільки при застосуванні гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування неможливо регулювати концентрацію глюкози в плазмі крові з тим ступенем надійності, який досягається терапією інсуліном. При плануванні вагітності гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому слід замінити на інсулін. Невідомо, чи проникає глібенкламід у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини проникають у грудне молоко, пацієнтка повинна отримувати як гіпоглікемічний засіб інсулін або припинити грудне вигодовування.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні Манінілу® 5 наведені нижче за низхідною частотою виникнення: часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними оцінка неможлива), включаючи окремі повідомлення. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпоглікемія (симптоми див. розділ «Передозування»), збільшення маси тіла. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нечасто: нудота, почуття тяжкості та «переповнення» у шлунку, відрижка, блювання, біль у животі, діарея, «металевий» присмак у роті. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: тимчасове підвищення активності печінкових ферментів (аланінамінотрасферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфотази), внутрішньопечінковий холестаз, лікарський гепатит. В окремих випадках гепатит, підвищення активності «печінкових» ферментів та/або холестаз та жовтяниця можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, але можуть регресувати після припинення прийому глібенкламіду. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, кропив'янка, пурпура, підвищена фотосенсибілізація, вузлова еритема, морбіліформна або макулопапульозна екзантема. При появі кропив'янки або інших реакцій шкіри слід негайно звернутися до лікаря. Ці реакції є тимчасові реакції гіперчутливості; у дуже рідкісних випадках вони, однак, можуть розвиватися в загрозливому життю стану, що супроводжуються пригніченням дихання та зниженням артеріального тиску, аж до настання шоку. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко: генералізовані алергічні реакції, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, лихоманкою, протеїнурією та жовтяницею; анафілактичний шок. Можлива перехресна алергія з пробенецидом, з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, аж до агранулоцитозу, панцитопенія, гемолітична анемія. Зазначені зміни гемограми, як правило, оборотні після відміни препарату, але в дуже поодиноких випадках можуть бути загрозливими для життя. Порушення з боку органу зору Дуже рідко: порушення зору та розлади акомодації. Інші Дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія, гіпонатріємія, «антабусний ефект» (дисульфірамоподібна реакція) при прийомі алкоголю (найчастіші ознаки: нудота, блювання, біль у животі, відчуття «припливів», біль, запаморочення, головний). Частота невідома: алергічні реакцію барвник Понсо 4R (Е124). Є також повідомлення про наступні побічні ефекти глибенкламіду: печія, анорексія, панкреатит, гранулематозний гепатит, білірубінемія, псоріазоподібні шкірні реакції, тромбоцитопенічна пурпура, апластична анемія, аплазія кісткового мозку, еозинофілія.Взаємодія з лікарськими засобамиГлібенкламід метаболізується переважно за допомогою CYP2C9 та меншою мірою за допомогою CYP3A4. Це слід враховувати при одночасному прийомі глібенкламіду з індукторами або інгібіторами CYP2C9. Посилення гіпоглікемічної дії глібенкламіду можливе при одночасному застосуванні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічними засобами та чоловічими статевими гормонами, іншими гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому (наприклад, бігуаніди) та інсуліном, азопропазоном, незапапано-, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, протигрибковими лікарськими засобами (міконазол, флуконазол), флуоксетином, інгібіторами моноамінооксидази (МАО), параамилі, піразолонів, фосфамідами (наприклад, циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід), пробенецидом, саліцилатами,сульфонамідами, тетрациклінами та тритокваліном, кларитроміцином, сульфінпіразоном. Підкислюють сечу засоби (амонію хлорид, кальцію хлорид) посилюють дію глибенкламіду за рахунок зменшення ступеня його дисоціації та підвищення його реабсорбції. Гипогликемическое действие глибенкламида может уменьшаться при одновременном применении с барбитуратами, изониазидом, диазоксидом, глюкокортикостероидами, глюкагоном, никотинатами (в больших дозах), фенитоином, фенотиазинами, рифампицином, тиазидными диуретиками, ацетазоламидом, пероральными контрацептивами и эстрогенами, препаратами йодсодержащих гормонов щитовидной железы, симпатомиметическими средствами блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, солями літію, проносними (при тривалому зловживанні) Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, тому що бета-адреноблокатори можуть маскувати клінічні симптоми гіпоглікемії (за винятком підвищеного потовиділення). Антагоністи Н2-рецепторів можуть як послаблювати, так і посилювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Пентамідин у поодиноких випадках може спричинити значне зниження або підвищення концентрації глюкози у плазмі крові. Може посилюватися або послаблюватися дія похідних кумарину. Поряд із посиленням гіпоглікемічної дії, бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, а також лікарські засоби з центральним механізмом дії, можуть послаблювати у пацієнта відчуття провісників симптомів гіпоглікемії. Одноразове або хронічне вживання алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глибенкламіду. Глібенкламід може збільшити концентрацію циклоспорину в плазмі та потенційно призвести до підвищення його токсичності, тому рекомендується контроль концентрації та корекція дози циклоспорину при одночасному застосуванні з глібенкламідом. При одночасному вживанні з лікарськими засобами, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшується ризик мієлосупресії. Колесевелам пов'язує глібенкламід, зменшуючи його всмоктування із шлунково-кишкового тракту. Тому глібенкламід слід приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама, оскільки в цьому випадку жодної взаємодії не спостерігається. При одночасному застосуванні глібенкламіду з бозентаном відмічено збільшення частоти підвищення активності печінкових ферментів. Глібенкламід і бозентан пригнічують перенесення жовчних кислот із клітин печінки, що призводить до їх внутрішньоклітинного накопичення та посилення їх цитотоксичного ефекту. У зв'язку з цим одночасне застосування глібенкламіду та бозентану протипоказано.Спосіб застосування та дозиВсередину. Доза препарату підбирається залежно від віку пацієнта, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози в плазмі натще і через 2 години після їди. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Початкова доза препарату Манініл® 5 становить ½ - 1 таблетка (2,5 мг - 5 мг глібенкламіду) 1 раз на добу. Пігулка може бути розділена на дві рівні частини. Якщо початкова доза не призводить до досягнення адекватного глікемічного контролю, дозу препарату Манініл® 5 слід поетапно збільшити під лікарським контролем. Збільшення дози слід проводити з інтервалами від декількох днів до одного тижня аж до досягнення необхідної терапевтичної дози, яка не повинна перевищувати максимальної. Діапазон добової дози становить від 2,5 мг до 15 мг глібенкламіду (від ½ до 3 таблеток препарату Манініл® 5). Максимальна добова доза – 3 таблетки (15 мг глібенкламіду). Добову дозу препарату, що становить 2 таблетки та менше, слід приймати 1 раз на добу – вранці, перед сніданком. Вищі дози ділять на ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Препарат Манініл® 5 слід приймати одночасно. При пропущенні одного прийому препарату наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Необхідне проведення регулярного моніторингу концентрації глюкози у плазмі крові та сечі; додатково рекомендується контролювати рівень концентрації HbA1c та/або фруктозаміну в плазмі крові та показники ліпідного обміну. Літнім, ослабленим пацієнтам або пацієнтам зі зниженим харчуванням, а також з порушенням функції нирок або печінки легкого та середнього ступеня тяжкості, початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. При зміні маси тіла та способу життя пацієнта необхідна корекція дози препарату Манініл 5. Діти та підлітки Дані щодо безпеки та ефективності застосування глібенкламіду у дітей та підлітків відсутні. Тому цей лікарський препарат не застосовується для лікування дітей та підлітків. Переклад з інших гіпоглікемічних засобів Переведення з інших гіпоглікемічних препаратів на препарат Манініл® 5 слід починати під наглядом лікаря з ½ - 1 таблетки препарату Манініл® 5 на добу (2,5 мг - 5 мг глібенкламіду), поступово збільшуючи дозу до необхідної добової терапевтичної дози. Застосування у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами При непереносимості метформіну пацієнтам може бути показане одночасне застосування глібенкламіду з тіазолідиндіонами (глітазонами): росиглітазон, піоглітазон. Препарат Манініл® 5 може одночасно застосовуватись з іншими гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо, що не стимулюють секрецію інсуліну (гуарова камедь або акарбоза). При початковій стадії вторинної резистентності до глібенкламіду можливе одночасне застосування глібенкламіду та інсуліну; при повній вторинній резистентності до глібенкламіду показано проведення монотерапії інсуліном.ПередозуванняСимптоми: ознаки гіпоглікемії (почуття голоду, тахікардія, сонливість, слабкість, раптова пітливість, порушення координації рухів, тремор, загальний неспокій, почуття страху, головний біль, минущі неврологічні порушення (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів або паралічів, або сприйняття відчуттів).При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата пацієнтом самоконтролю та свідомості, розвиток гіпоглікемічної коми. При гіпоглікемії легкого ступеня слід прийняти всередину шматочок цукру, їжу або напої з високим вмістом цукру (варення, мед, солодкий чай та ін.). При передозуванні у пацієнтів, які перебувають у свідомості та без схильності до розвитку судом, перед внутрішньовенним введенням глюкози (декстрози) слід спочатку ініціювати блювання або промивання шлунка. При втрати пацієнтом свідомості необхідно ввести внутрішньовенно 40-80 мл 40% розчину декстрози (глюкози), потім провести інфузію 5-10% розчину декстрози. Потім можна додатково ввести 1 мг глюкагону (підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно). Якщо пацієнт після цього не приходить до тями, то цей захід можна повторити; далі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При тривалій гіпоглікемії необхідне ретельне спостереження за пацієнтом протягом кількох днів з регулярним контролем концентрації глюкози у плазмі крові та, якщо потрібно, проведення інфузійної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування препаратом Манініл® 5 необхідно неухильно дотримуватись рекомендацій лікаря щодо дотримання дієти та самоконтролю концентрації глюкози в плазмі крові. Пацієнти, які отримують препарат Манініл® 5, повинні бути попереджені про необхідність негайно проконсультуватися з лікарем у разі виникнення будь-яких змін у період лікування препаратом Манініл® 5. лікаря про наявність у пацієнта цукрового діабету Тривале утримання від їди, недостатнє забезпечення організму вуглеводами, надмірне фізичне навантаження, діарея або блювання є факторами ризику розвитку гіпоглікемії. Одночасне застосування лікарських засобів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (в т. ч., бета-адреноблокатори), а також наявність у пацієнта автономної нейропатії можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Часте застосування проносних засобів може спричинити порушення метаболічного статусу. Етанол може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток «антабусного ефекту» (найпоширеніші симптоми – нудота, блювання, біль у животі, «припливи», тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування препаратом Манініл® 5. Концентрація глюкози в плазмі може збільшуватися, якщо пацієнт не дотримується призначеної лікарем терапії. Підвищена концентрація глюкози крові може бути обумовлена ​​недостатнім на даному етапі лікування терапевтичним ефектом призначеної дози препарату Манініл 5, а також гострими стресовими ситуаціями. До симптомів гіперглікемії можуть належати: виражена спрага, сухість у роті, часте сечовипускання, свербіж шкіри та/або сухість шкіри, грибкові захворювання та/або шкірні інфекції, а також зниження працездатності. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни гіпоглікемічних лікарських засобів для прийому внутрішньо та призначення інсуліну. Пацієнтів слід поінформувати про необхідність без зволікання звернутися до лікаря у випадках виникнення інших захворювань під час лікування препаратом Манініл® 5. При зверненні до інших лікувальних закладів пацієнт повинен попередити лікаря про наявність у нього цукрового діабету. У хворих з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препарати сульфонілсечовини можуть призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні глібенкламіду і краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Під час застосування глибенкламіду не рекомендується тривале перебування на сонці. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами При застосуванні препарату Манініл 5 можливий розвиток епізодів гіпо- або гіперглікемії і, як наслідок, зниження реакції та здатності до концентрації уваги, особливо на початку лікування, після корекції дози або при нерегулярному прийомі. Тому під час лікування препаратом Манініл® 5 необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це особливо важливо для пацієнтів із частими епізодами гіпоглікемії або зниженням/відсутністю відчуття «провісників» гіпоглікемії. У цих випадках необхідно проконсультуватися з лікарем щодо можливості керування транспортними засобами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 1000 мг Фасування: N60 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: уп. контурн.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозировка: 1000 мг Фасовка: N60 Форма выпуска: таб. с пролонгированным высвобождением Упаковка: уп. контурн.

Дозування: 500 мг Фасування: N30 Форма выпуска: таб. с пролонгированным высвобождением Упаковка: уп. контурн.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: інулін 300 мг, екстракт джимнеми 40 мг. допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, аеросил, кальцію стеарат.

Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для підшкірного введення – 1 мл: активна речовина: ліраглутид – 6 мг (в одній попередньо заповненій шприц-ручці міститься 3 мл розчину, що відповідає 18 мг ліраглутиду); допоміжні речовини: натрію гідрофосфату дигідрат – 1,42 мг; фенол - 5,5 мг; пропіленгліколь - 14 мг; кислота хлористоводнева/натрію гідроксид (для корекції рН); вода для ін'єкцій – до 1 мл. Розчин для підшкірного введення 6 мг/мл. По 3 мл у картриджі зі скла I гідролітичного класу, закупорені дисками з бромбутилової гуми/поліізопрену з одного боку та поршнями з бромбутилової гуми з іншого. Картридж запаяний у пластикову мультидозову одноразову шприц-ручку для багаторазових ін'єкцій. По 5 мультидозових одноразових шприц-ручок у картонну пачку.Опис лікарської формиПрозорий, безбарвний чи майже безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаЗнижувальне масу тіла.ФармакокінетикаВсмоктування. Всмоктування ліраглутиду після підшкірного введення відбувається повільно, час досягнення Tmax – близько 11 години після введення. У пацієнтів з ожирінням (ІМТ 30-40 кг/м2) після введення ліраглутиду в дозі 3 мг середня рівноважна концентрація ліраглутиду (AUCτ/24) досягає приблизно 31 нмоль/л. У діапазоні доз від 0,6 до 3 мг експозиція ліраглутиду збільшується пропорційно дозі. Абсолютна біодоступність ліраглутиду після підшкірного введення становить приблизно 55%. Розподіл. Середній здається Vd після підшкірного введення ліраглутиду в дозі 3 мг становить 20-25 л (у осіб з масою тіла близько 100 кг). Ліраглутид значною мірою пов'язується з білками плазми (>98%). Метаболізм. Протягом 24 годин після введення здоровим добровольцям одноразової дози [3Н]-ліраглутиду головним компонентом у плазмі залишався незмінений ліраглутид. Було виявлено 2 метаболіти (≤9 і ≤5% від рівня загальної радіоактивності у плазмі крові). Виведення. Ліраглутид метаболізується ендогенно подібно до великих білків без участі будь-якого специфічного органу як основного шляху виведення. Після введення дози [3Н]-ліраглутиду незмінений ліраглутид не визначався у сечі або калі. Лише незначна частина введеної радіоактивності у вигляді метаболітів ліраглутиду виводилася нирками або через кишечник (6 та 5% відповідно). Радіоактивні речовини виділяються нирками або через кишечник, в основному, протягом перших 6-8 днів і є 3 метаболітами. Середній кліренс після підшкірного введення ліраглутиду становить приблизно 0,9-1,4 л/год, T1/2 становить приблизно 13 год. Особливі групи пацієнтів Літній вік. Корекція дози з урахуванням віку не потрібна. Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу у пацієнтів з ожирінням або надмірною масою тіла у віці 18-82 років, вік не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику ліраглутиду при підшкірному введенні в дозі 3 мг. Підлога. На основі даних популяційного фармакокінетичного аналізу, у жінок скоригований за масою тіла кліренс ліраглутиду після підшкірного введення в дозі 3 мг на 24% менше, ніж у чоловіків. На підставі даних відповідної реакції на вплив препарату, корекція дози з урахуванням статі не потрібна. Етнічна приналежність. Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу, в який були включені дані досліджень у пацієнтів з ожирінням або надмірною масою тіла європеоїдної, негроїдної, азіатської та латиноамериканської расових груп, етнічна приналежність не впливала на фармакокінетику ліраглутиду. Маса тіла. Експозиція ліраглутиду зменшується зі збільшенням вихідної маси тіла. Застосування ліраглутиду в дозі 3 мг щодня забезпечує адекватну експозицію в діапазоні маси тіла 60-234 кг, згідно з оцінкою реакції у відповідь на системну експозицію препарату в клінічних дослідженнях. Експозицію ліраглутиду у пацієнтів із масою тіла більше 234 кг не вивчали. Порушення функції печінки. Фармакокінетику ліраглутиду оцінювали у пацієнтів з різним ступенем порушення функції печінки у дослідженні одноразової дози (0,75 мг). Експозиція ліраглутиду була на 23 і 13% менша у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості відповідно порівняно зі здоровими добровольцями. Експозиція була значно меншою (на 44%) у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (>9 балів за класифікацією Child Pugh). Ниркова недостатність. У дослідженні одноразової дози (0,75 мг) експозиція ліраглутиду була меншою у пацієнтів із нирковою недостатністю порівняно з особами з нормальною функцією нирок. Експозиція ліраглутиду була меншою на 33, 14, 27 та 26%, відповідно, у пацієнтів з нирковою недостатністю легкої (Cl креатиніну 50–80 мл/хв), середнього (30–50 мл/хв), тяжкого ступеня (<30 мл/ хв) і у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які потребують гемодіалізу. Діти. Клінічні дослідження ефективності та безпеки препарату Саксенда® у дітей не проводились.ФармакодинамікаМеханізм дії Діюча речовина препарату Саксенда® — ліраглутид — є аналогом людського глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1), вироблений методом біотехнології рекомбінантної ДНК з використанням штаму Saccharomyces cerevisiae, що має 97% гомологічності амінокислотної 1 Ліраглутид зв'язується та активує рецептор ГПП-1 (ГПП-1Р). Ліраглутид стійкий до метаболічного розпаду, його T1/2 з плазми після підшкірного введення становить 13 год. Фармакокінетичний профіль ліраглутиду, що дозволяє вводити його пацієнтам 1 раз на добу, є результатом самоасоціації, внаслідок якої відбувається уповільнене всмоктування препарату; зв'язування із білками плазми; а також стійкості до дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) та нейтральної ендопептидази (НЕП). ГПП-1 є фізіологічним регулятором апетиту та споживання їжі. ГПП-1Р виявлено у кількох областях головного мозку, задіяних у регулюванні апетиту. У дослідженнях на тваринах введення ліраглутиду призводило до його захоплення в специфічних галузях головного мозку, включаючи гіпоталамус, де ліраглутид за допомогою специфічної активації ГПП-1Р посилював сигнали про насичення та послаблював сигнали про голод, тим самим призводячи до зменшення маси тіла. Ліраглутид зменшує масу тіла у людини переважно через зменшення маси жирової тканини. Зменшення маси тіла відбувається за рахунок зменшення споживання їжі. Ліраглутид не збільшує 24-годинну витрату енергії. Ліраглутид регулює апетит за допомогою посилення почуття наповнення шлунка та насичення, одночасно послаблюючи почуття голоду та зменшуючи передбачуване споживання їжі. Ліраглутид стимулює секрецію інсуліну і зменшує невиправдано високу секрецію глюкагону глюкозозалежним чином, а також покращує функцію бета-клітин підшлункової залози, що призводить до зниження концентрації глюкози натще і після їди. Механізм зниження концентрації глюкози також включає невелику затримку випорожнення шлунка. У довгострокових клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із надмірною масою тіла або ожирінням застосування препарату Саксенда® у поєднанні з низькокалорійною дієтою та посиленою фізичною активністю призводило до значного зниження маси тіла. Вплив на апетит, споживання калорій, витрата енергії, спорожнення шлунка та концентрацію глюкози натще і після їди Фармакодинамічні ефекти ліраглутиду вивчали у 5-тижневому дослідженні за участю 49 пацієнтів з ожирінням (ІМТ — 30–40 кг/м2) без цукрового діабету. Апетит, споживання калорій та витрата енергії Вважається, що зниження маси тіла при застосуванні препарату Саксенда пов'язане з регулюванням апетиту та кількості споживаних калорій. Апетит оцінювали перед та протягом 5 год після стандартного сніданку; необмежене споживання їжі оцінювали під час наступного обіду. Препарат Саксенда® збільшував почуття насичення та наповнення шлунка після їди та зменшував почуття голоду та оцінну кількість передбачуваного споживання їжі, а також зменшував необмежене споживання їжі порівняно з плацебо. При оцінці за допомогою респіраторної камери не відзначалося пов'язаного з терапією збільшення 24-годинної витрати енергії. Випорожнення шлунка Застосування препарату Саксенда® призводило до невеликої затримки спорожнення шлунка протягом першої години після їди, внаслідок чого зменшувалася швидкість підвищення концентрації, а також загальна концентрація глюкози крові після їди. Концентрація глюкози, інсуліну та глюкагону натще та після їди Концентрацію глюкози, інсуліну і глюкагону натще і після їди оцінювали перед і протягом 5 годин після стандартизованого їди. Порівняно з плацебо препарат Саксенда® зменшував концентрацію глюкози крові натще і після їди (AUC0–60 хв) протягом першої години після їди, а також зменшував 5-годинну AUC глюкози та наростаючу концентрацію глюкози (AUC0–300 хв). Крім того, препарат Саксенда® зменшував постпрандіальну концентрацію глюкагону (AUC0–300 хв) та інсуліну (AUC0–60 хв) та наростаючу концентрацію інсуліну (iAUC0–60 хв) після їди порівняно з плацебо. Концентрацію натще і наростаючу концентрацію глюкози та інсуліну також оцінювали під час перорального тесту толерантності до глюкози або без порушення толерантності до глюкози. Порівняно з плацебо препарат Саксенда® зменшував концентрацію натще і наростаючу концентрацію глюкози. Ефект був більш вираженим у пацієнтів із порушенням толерантності до глюкози. Крім того, препарат Саксенда зменшував концентрацію натще і збільшував наростаючу концентрацію інсуліну порівняно з плацебо. Вплив на концентрацію натще і наростаючу концентрацію глюкози у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з надмірною масою тіла або ожирінням Препарат Саксенда® знижував концентрацію глюкози натще і середню наростаючу постпрандіальну концентрацію глюкози (через 90 хв після їди, середнє значення для 3-х прийомів їжі на добу) порівняно з плацебо. Функція бета-клітин підшлункової залози У клінічних дослідженнях тривалістю до одного року із застосуванням препарату Саксенда® у пацієнтів з надмірною масою тіла або ожирінням та з цукровим діабетом або без такого було продемонстровано покращення та збереження функції бета-клітин підшлункової залози при використанні таких методів вимірювання, як гомеостатична модель оцінки функції бета -клітин (НОМА-В) та співвідношення концентрацій проінсуліну та інсуліну. Клінічна ефективність та безпека Ефективність та безпека застосування препарату Саксенда® для тривалої корекції маси тіла у поєднанні з низькокалорійною дієтою та посиленням фізичної активності була вивчена у 4 рандомізованих подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях (3 дослідження тривалістю 56 тижнів та 1 дослідження тривалістю 32 тижнів). Дослідження включали загалом 5358 пацієнтів 4 різних популяцій: 1) пацієнти з ожирінням або надмірною масою тіла, а також з одним із наступних станів/захворювань: порушення толерантності до глюкози, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія; 2) пацієнти з ожирінням або надмірною масою тіла з недостатньо контрольованим цукровим діабетом типу 2 (значення HbА1c у діапазоні 7-10%), до початку дослідження для корекції HbА1c у цих пацієнтів застосовували: дієту та фізичні вправи, метформін,препарати сульфонілсечовини, глітазону окремо або у будь-яких комбінаціях; 3) пацієнти з ожирінням з обструктивним апное середнього або тяжкого ступеня; 4) пацієнти з ожирінням або надмірною масою тіла та супутньою артеріальною гіпертензією або дисліпідемією, які досягли зниження маси тіла не менше ніж на 5% за допомогою низькокалорійної дієти. Маса тіла Більше виражене зниження маси тіла було досягнуто у пацієнтів з ожирінням/надлишковою масою тіла, які отримували препарат Саксенда®, у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо, у всіх досліджених групах, у т.ч. з наявністю або відсутністю порушення толерантності до глюкози, цукровим діабетом типу 2 та обструктивним апное середнього або тяжкого ступеня. У дослідженні 1 (пацієнти з ожирінням та надмірною масою тіла, з наявністю або відсутністю порушення толерантності до глюкози) зниження маси тіла становило 8% у пацієнтів, які отримували препарат Саксенда у порівнянні з 2,6% у групі плацебо. У дослідженні 2 (пацієнти з ожирінням та надмірною масою тіла з цукровим діабетом типу 2) зниження маси тіла склало 5,9% у пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з 2% у групі плацебо. У дослідженні 3 (пацієнти з ожирінням та надмірною масою тіла з обструктивним апное середнього або тяжкого ступеня) зниження маси тіла склало 5,7% у пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з 1,6% у групі плацебо. У дослідженні 4 (пацієнти з ожирінням та надмірною масою тіла після попередньої втрати маси тіла не менше ніж 5%) подальше зниження маси тіла становило 6,3% у пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з 0,2% у групі плацебо. У дослідженні 4 більша кількість пацієнтів зберегла втрату маси тіла, яка була досягнута до початку лікування препаратом Саксенда® у порівнянні з плацебо (81,4 та 48,9% відповідно). Крім того, у всіх досліджених популяціях більша частина пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, досягли зниження маси тіла не менше ніж на 5% і більш ніж на 10% порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. У дослідженні 1 (пацієнти з ожирінням та надмірною масою тіла з наявністю або відсутністю порушення толерантності до глюкози) зниження маси тіла не менше ніж 5% на 56-й нед терапії відмічено у 63,5% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з 26,6% у групі плацебо. Співвідношення пацієнтів, у яких зниження маси тіла на 56 тижнів терапії досягло більш ніж 10%, становить 32,8% у групі пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з 10,1% у групі плацебо. Загалом зниження маси тіла відбулося у приблизно 92% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з приблизно 65% у групі плацебо. Зниження маси тіла після 12 тижнів терапії препаратом Саксенда® Пацієнти з ранньою відповіддю на терапію були визначені як пацієнти, у яких було досягнуто зниження маси тіла не менше ніж на 5% після 12 тижнів терапії (4 тижні збільшення дози та 12 тижнів терапії в дозі 3 мг). У двох дослідженнях (пацієнти з ожирінням або надмірною масою тіла без та з цукровим діабетом типу 2) у 67,5 та 50,4% пацієнтів було досягнуто зниження маси тіла не менше ніж на 5% після 12 тижнів терапії. При продовженні терапії препаратом Саксенда® (до 1 року) 86,2% з цих пацієнтів досягли зниження маси тіла не менше ніж на 5% та 51% – не менше ніж на 10%. Середнє зниження маси тіла цих пацієнтів, які завершили дослідження, становило 11,2% проти вихідним значенням. У пацієнтів, які досягли зниження маси тіла менш ніж на 5% після 12 тижнів терапії в дозі 3 мг і завершили дослідження (1 рік), середнє зниження маси тіла становило 3,8%. Контроль глікемії Терапія препаратом Саксенда® суттєво покращувала глікемічні показники в субпопуляціях з нормоглікемією, порушенням толерантності до глюкози (середнє зниження HbА1с – 0,3%) та цукровим діабетом типу 2 (середнє зниження HbA1c – 1,3%) порівняно з плацебо - 0,1 та 0,4% відповідно). У дослідженні за участю пацієнтів з порушенням толерантності до глюкози цукровий діабет типу 2 розвинувся у меншої кількості пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з групою плацебо (0,2 та 1,1% відповідно). У більшої кількості пацієнтів із порушенням толерантності до глюкози спостерігався зворотний розвиток цього стану порівняно з групою плацебо (69,2 та 32,7% відповідно). У дослідженні за участю пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 69,2 та 56,5% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, досягли цільового значення HbА1с Кардіометаболічні параметри У дослідженні за участю пацієнтів з ожирінням або надмірною масою тіла з або без порушення толерантності до глюкози при застосуванні препарату Саксенда® спостерігалося суттєве зниження сАД (на 4,3 проти 1,5 пункту), дАД (на 2,7 проти 1,8 пункту) ), кола талії (на 8,2 проти 4 см) та значна зміна концентрації ліпідів натще (зниження загального Хс на 3,2 проти 0,9%; зниження ЛПНГ на 3,1 проти 0,7%; збільшення ЛПВП на 2, 3 проти 0,5%, зниження тригліцеридів на 13,6 проти 4,8% порівняно з плацебо. Індекс апное-гіпное При застосуванні препарату Саксенда® спостерігалося суттєве зниження порівняно з плацебо тяжкості обструктивного апное, що оцінювалось зі зменшення індексу апное-гіпное (ІАГ) на 12,2 та 6,1 випадків на годину відповідно. Імуногенність З урахуванням потенційних імуногенних властивостей білкових та пептидних лікарських препаратів у пацієнтів можуть з'явитися антитіла до ліраглутиду після терапії препаратом Саксенда®. У клінічних дослідженнях у 2,5% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда, з'явилися антитіла до ліраглутиду. Утворення антитіл не спричинило зниження ефективності препарату Саксенда®. Оцінка серцево-судинних явищ Значні небажані серцево-судинні явища (МАСЕ) були оцінені групою зовнішніх незалежних експертів та визначені як несмертельний інфаркт міокарда, несмертельний інсульт та смерть через серцево-судинну патологію. У всіх довгострокових клінічних дослідженнях із застосуванням препарату Саксенда® було відмічено 6 МАСЕ у пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, та 10 МАСЕ – у отримували плацебо. Відношення ризиків та 95% ДІ при порівнянні препарату Саксенда® та плацебо склало 0,31 [0,1; 0,92]. У клінічних дослідженнях 3-ї фази спостерігалося збільшення ЧСС у середньому на 2,5 уд/хв (від 1,6 до 3,6 уд/хв в окремих дослідженнях) у пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®. Найбільше збільшення ЧСС спостерігалося після 6 тижнів терапії. Це збільшення було оборотним і зникало після припинення терапії ліраглутидом. Результати оцінки пацієнтів Препарат Саксенда® у порівнянні з плацебо покращував оцінки, що визначаються пацієнтами, за окремими показниками. Було відзначено значне поліпшення загальної оцінки спрощеного опитувальника впливу маси тіла на якість життя (IWQoL-Lite) і всіх шкал опитувальника для оцінки якості життя SF-36, що вказує на позитивний вплив на фізичний та психологічний компонент якості життя. Доклінічні дані щодо безпеки Доклінічні дані, засновані на дослідженнях фармакологічної безпеки, токсичності повторних доз та генотоксичності, не виявили жодної небезпеки для людини. У 2-річних дослідженнях канцерогенності у щурів та мишей були виявлені пухлини С-клітин щитовидної залози, які не призводили до летального результату. Нетоксична доза (NOAEL) у щурів не встановлена. У мавп, які отримували терапію протягом 20 місяців, розвиток цих пухлин не спостерігалося. Результати, отримані в ході досліджень на гризунах, обумовлені тим, що гризуни виявляють особливу чутливість щодо опосередкованого рецептором ГПП-1 не специфічного генотоксичного механізму. Значимість даних для людини є низькою, проте не може бути повністю виключена. Поява інших новоутворень, пов'язаних із терапією, відзначено не було. У дослідженнях на тваринах не виявлено прямого несприятливого ефекту препарату на фертильність, але було відзначено незначне збільшення частоти ранньої ембріональної смерті при застосуванні найвищих доз препарату. Введення ліраглутиду в середині гестаційного періоду викликало зменшення маси тіла матері та зростання плода з невивченим до кінця впливом на ребра у щурів, а у кролів – відхилення у будові скелета. Зростання новонароджених у щурів було знижено під час терапії ліраглутидом, і це зниження зберігалося після закінчення грудного вигодовування у групі, яка отримувала високі дози препарату. Невідомо, чим зумовлено таке зниження зростання новонароджених особин щурів - зниженням споживання калорій материнськими особинами або прямим впливом ГПП-1 на плід/новонароджених.Показання до застосуванняЯк доповнення до низькокалорійної дієти та посиленого фізичного навантаження для тривалого застосування з метою корекції маси тіла у дорослих пацієнтів з ІМТ: ≥30 кг/м2 (ожиріння) або ≥27 кг/м2 таПротипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ліраглутиду або до будь-якого з допоміжних компонентів препарату; медулярний рак щитовидної залози в анамнезі, зокрема. у сімейному; множинна ендокринна неоплазія ІІ типу; тяжка депресія, суїцидальні думки або поведінка, у т.ч. в анамнезі; порушення функції нирок тяжкого ступеня; порушення функції печінки тяжкого ступеня; серцева недостатність III–IV функціонального класу (відповідно до класифікації NYHA); одночасне застосування інших препаратів для корекції маси тіла; одночасне застосування з інсуліном; вторинне ожиріння на фоні ендокринологічних захворювань або розладів харчової поведінки, або на фоні застосування лікарських засобів, які можуть призвести до збільшення маси тіла; запальні захворювання кишечника та діабетичний парез шлунка (досвід застосування препарату Саксенда® у пацієнтів обмежений). Застосування ліраглутиду у таких пацієнтів не рекомендується, оскільки воно пов'язане з транзиторними небажаними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи нудоту, блювання та діарею; період вагітності; період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років. З обережністю: у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю класу I–II відповідно до класифікації NYHA, порушення функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості, панкреатиту в анамнезі, захворювань щитовидної залози; у пацієнтів віком ≥75 років.Вагітність та лактаціяДані щодо застосування препарату Саксенда у вагітних жінок обмежені. У дослідженнях на тваринах була продемонстрована репродуктивна токсичність (див. Доклінічні дані з безпеки). Потенційний ризик для людини невідомий. Застосування препарату Саксенда у період вагітності протипоказане. При плануванні або настанні вагітності терапію препаратом Саксенда необхідно припинити. Невідомо, чи ліраглутид проникає в грудне молоко людини. У дослідженнях на тваринах було продемонстровано, що проникнення ліраглутиду та структурно близьких метаболітів у грудне молоко є низьким. У доклінічних дослідженнях було продемонстровано пов'язане з терапією уповільнення зростання новонароджених щурів, які перебувають на грудному вигодовуванні. У зв'язку з відсутністю досвіду застосування препарат Саксенда протипоказаний під час грудного вигодовування.Побічна діяПрограма клінічних досліджень препарату Саксенда® складається з 5 завершених клінічних досліджень, у яких взяли участь 5813 пацієнтів з ожирінням або надмірною масою тіла і, як мінімум, з одним пов'язаним з надлишковою масою тіла супутнім захворюванням. В цілому, порушення з боку шлунково-кишкового тракту були найпоширенішими побічними ефектами під час терапії препаратом Саксенда®. Нижче наведено перелік небажаних реакцій, зареєстрованих у ході клінічних досліджень. Небажані реакції розподілені по групам відповідно до систем органів MedDRA та частоти. Частота визначена так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота, блювання, діарея, запор; часто - сухість у роті, диспепсія, гастрит, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у верхніх відділах живота, метеоризм, відрижка, здуття живота; нечасто – панкреатит. З боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія; нечасто – дегідратація. Порушення психіки: часто безсоння. З боку нервової системи: часто запаморочення, дисгевзія. Серце: нечасто – тахікардія. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – холелітіаз; нечасто – холецистит. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – кропив'янка. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – гостра ниркова недостатність, порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто - реакції у місці введення, астенія, стомлюваність; нечасто – нездужання. Опис окремих небажаних реакцій Гіпоглікемія у пацієнтів без цукрового діабету типу 2. У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з надмірною масою тіла або ожирінням без цукрового діабету типу 2, які отримували терапію препаратом Саксенда® у поєднанні з дієтою та фізичними навантаженнями, тяжких гіпоглікемій (вимагають надання допомоги третьою особою) не було. Про симптоми гіпоглікемії повідомляли 1,6% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, та 1,1% пацієнтів, які отримували плацебо; однак ці випадки не були підтверджені вимірюванням концентрації глюкози крові. Найчастіше відзначалася легка гіпоглікемія. Гіпоглікемія у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2. У клінічному дослідженні за участю пацієнтів з надмірною масою тіла або ожирінням та цукровим діабетом типу 2, які отримували терапію препаратом Саксенда® у поєднанні з дієтою та фізичними навантаженнями, випадки тяжкої гіпоглікемії (вимагають надання допомоги) були відзначені у 0,7% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, і лише у пацієнтів, які одночасно отримували терапію похідними сульфонілсечовини. Також у цій групі пацієнтів підтверджена гіпоглікемія (концентрація глюкози ≤3,9 ммоль/л у поєднанні з симптомами) була відзначена у 43,6% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, та 27,3% пацієнтів, які отримували плацебо. Серед пацієнтів, які не отримували одночасно сульфонілсечовини, підтверджена гіпоглікемія була відзначена у 15,7% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®,та у 7,6% пацієнтів, які отримували плацебо. Небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту. Більшість реакцій з боку шлунково-кишкового тракту були легким або середнім ступенем тяжкості, минущими і, в більшості випадків, не призводили до припинення терапії. Реакції зазвичай виникали у перші тижні терапії, та їх прояви поступово зменшувалися протягом кількох днів чи тижнів під час продовження терапії. У пацієнтів віком ≥65 років можуть спостерігатися більш виражені прояви небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту під час терапії препаратом Саксенда®. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості (Cl креатиніну ≥30 мл/хв) можуть спостерігатися більш виражені прояви небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту під час терапії препаратом Саксенда®. Алергічні реакції. Було відмічено кілька випадків анафілактичних реакцій з такими симптомами, як артеріальна гіпотензія, серцебиття, задишка або периферичні набряки. Анафілактичні реакції потенційно можуть бути загрозливими для життя. Реакції у місці введення. У пацієнтів, які отримували препарат Саксенда, були описані реакції в місці введення. Ці реакції, як правило, були легким, носили транзиторний характер і в більшості випадків зникали при продовженні терапії. Тахікардія. У клінічних дослідженнях тахікардія була відзначена у 0,6% пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, та у 0,1% пацієнтів, які отримували плацебо. Більшість явищ були легким або середнім ступенем тяжкості. Явлення були поодинокими і здебільшого проходили при продовженні терапії препаратом Саксенда®.Взаємодія з лікарськими засобамиОцінка лікарської взаємодії in vitro. Була продемонстрована дуже низька здатність ліраглутиду до фармакокінетичних взаємодій з іншими діючими речовинами, зумовленим метаболізмом у системі цитохрому Р450 (CYP) та зв'язуванням із білками плазми крові. Оцінка лікарської взаємодії in vivo. Невелика затримка спорожнення шлунка при застосуванні ліраглутиду може впливати на всмоктування препаратів, що одночасно застосовуються для прийому внутрішньо. У дослідженнях взаємодії не було продемонстровано якесь клінічно значуще уповільнення всмоктування, тому корекція дози препаратів не потрібна. Дослідження взаємодії проводили із застосуванням ліраглутиду у дозі 1,8 мг. Вплив на швидкість спорожнення шлунка був однаковим при застосуванні ліраглутиду у дозі 1,8 мг та 3 мг (AUC0–300 хв парацетамолу). У кількох пацієнтів, які отримували ліраглутид, було відмічено щонайменше один епізод важкої діареї. Діарея може впливати на всмоктування одночасно застосовуваних лікарських препаратів для внутрішнього застосування. Варфарин та інші похідні кумарину. Досліджень взаємодії не проводили. Клінічно значуща взаємодія з діючими речовинами з низькою розчинністю або з вузьким терапевтичним індексом, таким як варфарин, не може бути виключена. Після початку лікування препаратом Саксенда® у пацієнтів, які отримують варфарин або інші похідні кумарину, рекомендується більш частий контроль MHO. Парацетамол (ацетамінофен). Ліраглутид не змінював загальну експозицію парацетамолу після одноразової дози 1000 мг. Cmax парацетамолу було знижено на 31%, а медіана Tmax збільшено на 15 хв. Корекція дози при супутньому застосуванні парацетамолу не потрібна. Аторвастатин. Ліраглутид не змінював загальну експозицію аторвастатину після застосування одноразової дози аторвастатину 40 мг. Тому корекція дози аторвастатину при застосуванні у поєднанні з ліраглутидом не потрібна. Cmax аторвастатину була знижена на 38%, а медіана Tmax збільшена з 1 до 3 годин при застосуванні ліраглутиду. Гризеофульвін. Ліраглутид не змінював загальну експозицію гризеофульвіну після застосування одноразової дози гризеофульвіну 500 мг. Cmax гризеофульвіну було збільшено на 37%, а медіана Tmax не змінилася. Корекція дози гризеофульвіну та інших сполук з низькою розчинністю та високою проникною здатністю не потрібна. Дігоксин. Застосування одноразової дози дигоксину 1 мг у поєднанні з ліраглутидом призвело до зменшення AUC дигоксину на 16%, зменшення Cmax на 31%. Медіана Tmax збільшилася з 1 до 1,5 год. З урахуванням даних результатів корекція дози дигоксину не потрібна. Лізіноприл. Застосування одноразової дози лізиноприлу 20 мг у поєднанні з ліраглутидом призвело до зменшення AUC лізиноприлу на 15%, зменшення Cmax на 27%. Медіана Tmax лізиноприлу збільшилася з 6 до 8 год. З урахуванням даних результатів корекція дози лізиноприлу не потрібна. Пероральні гормональні контрацептивні засоби. Ліраглутид призводив до зменшення Cmax етинілестрадіолу та левоноргестрелу на 12 і 13% відповідно після застосування одноразової дози перорального гормонального контрацептивного препарату. Tmax обох лікарських речовин на фоні застосування ліраглутиду збільшувався на 1,5 год. Таким чином, не очікується вплив на контрацептивний ефект при сумісному застосуванні з ліраглутидом. Несумісність. Лікарські речовини, додані до препарату Саксенда можуть викликати руйнування ліраглутиду. У зв'язку з відсутністю досліджень сумісності цей лікарський препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиП/к. Препарат не можна вводити внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Препарат Саксенда® вводять один раз на добу будь-коли, незалежно від їди. Його слід вводити в ділянку живота, стегна чи плеча. Місце та час ін'єкції може бути змінено без корекції дози. Тим не менш, бажано робити ін'єкції приблизно в той самий час доби після вибору найбільш зручного часу. Дози. Початкова доза становить 0,6 мг на добу. Дозу збільшують до 3 мг на добу, додаючи по 0,6 мг з інтервалами не менше 1 тиж для поліпшення шлунково-кишкової переносимості (див. таблицю). Якщо зі збільшенням дози нова погано переноситься пацієнтом протягом 2 тижнів поспіль, слід розглянути питання припинення терапії. Застосування препарату у добовій дозі більше 3 мг не рекомендується. Показники Доза, мг Тижня Збільшення дози протягом 4 тижнів 0,6 1-а 1,2 2-а 1,8 3-тя 2,4 4-та Терапевтична доза 3 Терапію препаратом Саксенда слід припинити, якщо після 12 тижнів застосування препарату в дозі 3 мг на добу втрата в масі тіла склала менше 5% від вихідного значення. Необхідність продовження терапії слід щорічно переглядати. Пропущена доза. Якщо після звичайного часу введення дози пройшло менше 12 годин, пацієнт повинен ввести нову якнайшвидше. Якщо до звичайного часу введення наступної дози залишилося менше 12 годин, пацієнт не повинен вводити пропущену, а відновити введення препарату з наступної запланованої дози. Не слід вводити додаткову або підвищену дозу для компенсації пропущеної. Пацієнти з цукровим діабетом типу 2. Препарат Саксенда не слід застосовувати в комбінації з іншими агоністами рецепторів ГПП-1. На початку терапії препаратом Саксенда® рекомендується зменшити дози одночасно застосовуваних секретагогів інсуліну (таких як препарати сульфонілсечовини) для зменшення ризику розвитку гіпоглікемії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (≥65 років). Корекція дози з урахуванням віку не потрібна. Досвід застосування препарату у пацієнтів віком ≥75 років обмежений, застосовувати препарат у таких пацієнтів потрібно з обережністю. Ниркова недостатність. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня (Cl креатиніну ≥30 мл/хв) корекція дози не потрібна. Є обмежений досвід застосування препарату Саксенда у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (Cl креатиніну Порушення функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості дози не потрібно. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості препарат слід застосовувати з обережністю. Застосування препарату Саксенда у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня протипоказано. Діти. Застосування препарату Саксенда® у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказане через відсутність даних щодо безпеки та ефективності. Перед використанням попередньо заповненої шприц-ручки з препаратом Саксенда слід уважно прочитати цю інструкцію. Використовувати шприц-ручку лише після того, як пацієнт навчився нею користуватися під керівництвом лікаря чи медсестри. Перевірити маркування на етикетці шприц-ручки, щоб переконатися, що вона містить препарат Саксенда® 6 мг/мл, а потім уважно вивчити наведені нижче ілюстрації, на яких показано деталі шприц-ручки та голки. Якщо пацієнт слабкозорий або має серйозні проблеми із зором, і він не може розрізнити цифри на лічильнику дози, не використовувати шприц-ручку без сторонньої допомоги. Допомогти може людина без порушень зору, навчена правильному використанню попередньо заповненої шприц-ручки із препаратом Саксенда®. Попередньо заповнена шприц-ручка містить 18 мг ліраглутиду та дозволяє вибрати дозу 0,6 мг, 1,2 мг, 1,8 мг, 2,4 мг та 3,0 мг. Шприц-ручка Саксенда® розроблена для використання з одноразовими голками НовоФайн® або НовоТвіст® довжиною до 8 мм. Голки не входять до упаковки. Важлива інформація. Звернути увагу на інформацію, зазначену як важливу, це необхідно для безпечного використання шприц-ручки. Попередньо заповнена шприц-ручка із препаратом Саксенда® та голка. I. Підготовка шприц-ручки з голкою для використання Перевірити назву та колірний код на етикетці шприц-ручки, щоб переконатися, що міститься препарат Саксенда®. Це особливо важливо, якщо пацієнт застосовує різні ін'єкційні препарати. Застосування неправильного препарату може бути шкідливим для здоров'я. Зняти ковпачок із шприц-ручки. Переконатись, що розчин у шприц-ручці прозорий та безбарвний. Подивитися у вікно шкали залишку. Якщо препарат каламутний, шприц-ручку не можна використовувати. Взяти нову одноразову голку та видалити захисну наклейку. Одягти голку на шприц-ручку і повернути її, щоб голка щільно трималася на шприц-ручці. Зняти зовнішній ковпачок голки, але не викидати його. Він знадобиться після завершення ін'єкції, щоб безпечно зняти голку. Зняти та викинути внутрішній ковпачок голки. Якщо пацієнт спробує надягти внутрішній ковпачок назад на голку, він може вколотися. На кінці голки може виникнути крапля розчину. Це нормальне явище, проте пацієнт все одно повинен перевірити надходження препарату, якщо використовується нова шприц-ручка вперше. Не слід приєднувати нову голку до того часу, поки пацієнт нічого очікувати готовий зробити ін'єкцію. Важлива інформація. Завжди використовувати нову голку для кожної ін'єкції, щоб уникнути закупорки голки, зараження, інфікування та введення неправильної дози препарату. Ніколи не використовувати голку, якщо вона погнута чи пошкоджена. ІІ. Перевірка надходження препарату Перед першою ін'єкцією за допомогою нової шприц-ручки перевірити надходження препарату. Якщо шприц-ручка вже є у використанні, то перейти до операції III «Встановлення дози». Повертати селектор дози доти, доки в індикаторному вікні символ перевірки надходження препарату (vvw) не порівняється з вказівником дози. Тримати шприц-ручку голкою вгору. Натиснути пускову кнопку та утримувати її в цьому положенні, доки лічильник дози не повернеться до нуля. "0" повинен стояти навпроти вказівника дози. На кінці голки має з'явитися крапля розчину. На кінці голки може залишатися невелика крапля, але вона не буде введена при ін'єкції. Якщо крапля розчину на кінці голки не з'явилася, необхідно повторити операцію ІІ "Перевірка надходження препарату", але не більше 6 разів. Якщо крапля розчину не з'явилася, слід поміняти голку та повторити цю операцію. Якщо крапля розчину препарату Саксенда так і не з'явилася, слід утилізувати шприц-ручку та використовувати нову. Важлива інформація. Перед використанням нової шприц-ручки вперше необхідно переконатися, що на кінці голки з'явилася крапля розчину. Це гарантує надходження препарату. Якщо крапля розчину не з'явилася, препарат не буде введений, навіть якщо лічильник дозування рухатиметься. Це може вказувати на те, що голка закупорена або пошкоджена. Якщо пацієнт не перевірить надходження препарату перед першою ін'єкцією за допомогою нової шприц-ручки, він може не ввести необхідну дозу і очікуваний ефект препарату Саксенда не буде досягнутий. ІІІ. Встановлення дози Повертати селектор дози, щоб набрати необхідну пацієнтові дозу (0,6 мг, 1,2 мг, 1,8 мг, 2,4 мг або 3 мг). Якщо дозу було встановлено неправильно, повертайте селектор дози вперед або назад, доки не буде встановлено правильну дозу. Максимальна доза, яку можна встановити становить 3 мг. Селектор дози дає змогу змінити дозу. Тільки лічильник дози та покажчик дози покажуть кількість мг препарату у вибраній пацієнтом дозі. Пацієнт може набрати до 3 мг на дозу. Якщо у шприц-ручці, що використовується, міститься менше 3 мг, лічильник дози зупиниться перш, ніж у віконці з'явиться 3. При кожному повороті селектора дози лунають клацання, звук клацань залежить від того, в яку сторону обертається селектор дози (вперед, назад або якщо набрана доза перевищує кількість мг препарату, що залишилася в шприц-ручці). Не слід рахувати ці клацання. Важлива інформація. Перед кожною ін'єкцією перевіряти, скільки препарату пацієнт набрав за лічильником і вказівником дози. Не слід рахувати клацання шприц-ручки. Шкала залишку показує приблизну кількість розчину, що залишився в шприц-ручці, тому її не можна використовувати для відмірювання дози препарату. Не намагатись вибрати інші дози, крім доз 0,6; 1,2; 1,8; 2,4 або 3 мг. Цифри в індикаторному вікні повинні знаходитись навпроти вказівника дозування - таке положення гарантує, що пацієнт отримає правильну дозу препарату. Скільки препарату лишилося? Шкала залишку показує приблизну кількість препарату, що залишився в шприц-ручці Щоб точно визначити скільки препарату залишилося, використовувати лічильник дози. Повертати селектор дози до зупинки лічильника. Якщо він показує «3», у шприц-ручці залишилося щонайменше 3 мг препарату. Якщо лічильник дози показує менше "3", це означає, що в шприц-ручці залишилася недостатня кількість препарату, щоб ввести повну дозу 3 мг. Якщо необхідно ввести більше препарату, ніж залишилося в шприц-ручці Тільки якщо пацієнта навчили лікаря або медсестру, він може розділити дозу препарату між двома шприц-ручками. Використовувати калькулятор, щоб спланувати дози, як рекомендовано лікарем або медсестрою. Важлива інформація. Необхідно бути дуже уважним, щоб розрахувати дозу. Якщо немає впевненості, як правильно розділити дозу при використанні двох шприц-ручок, слід встановити та ввести повну дозу за допомогою нової шприц-ручки. IV. Введення препарату Ввести голку під шкіру, використовуючи техніку ін'єкцій, рекомендовану лікарем або медсестрою. Переконайтеся, що лічильник дози знаходиться в полі зору пацієнта. Не торкатися лічильника дози пальцями - це може перервати ін'єкцію. Натиснути пускову кнопку до упору та утримувати її в цьому положенні, доки лічильник дози не покаже «0». "0" повинен знаходитися точно напроти вказівника дози. При цьому пацієнт може почути чи відчути клацання. Утримувати голку під шкірою після того, як лічильник дози повернувся до нульової позначки, і повільно рахувати до 6. Якщо пацієнт витягне голку з-під шкіри раніше, він побачить, як препарат випливає з голки. У цьому випадку буде введено неповну дозу препарату. Витягти голку з-під шкіри. Якщо в місці ін'єкції з'явилася кров, притиснути до місця уколу ватний тампон. Не масажувати місце уколу. Після завершення ін'єкції можна побачити краплю розчину на кінці голки. Це нормально та не впливає на дозу препарату, яка була введена. Важлива інформація. Завжди звірятися з показаннями лічильника дози, щоб знати, скільки препарату Саксенда® введено. Утримувати пускову кнопку, доки лічильник дози не покаже «0». Як виявити закупорку чи пошкодження голки? Якщо після довгого натискання на пускову кнопку на лічильнику дози не з'являється "0", це може означати закупорку або пошкодження голки. Це означає, що пацієнт не отримав препарат, навіть якщо лічильник доз змінив положення вихідної дози, яку пацієнт встановив. Що робити із закупореною голкою? Зняти голку як описано в операції V «Після завершення ін'єкції» та повторити всі кроки, починаючи з операції I «Підготовка шприц-ручки та нової голки». Слід переконатися, що встановлено необхідну пацієнтові дозу. Ніколи не торкатися лічильника дози під час введення препарату. Це може перервати ін'єкцію. V. Після завершення ін'єкції Поклавши зовнішній ковпачок голки на плоску поверхню, ввести кінець голки всередину ковпачка, не торкаючись його голки. Коли голка увійде в ковпачок, обережно вдягнути ковпачок на голку. Відгвинтити голку і викинути її, дотримуючись запобіжних заходів, згідно з інструкцією лікаря або медсестри. Після кожної ін'єкції надягати на шприц-ручку ковпачок, щоб захистити розчин, що міститься в ній, від впливу світла. Завжди необхідно викидати голку після кожної ін'єкції, щоб забезпечити комфортну ін'єкцію та уникнути закупорки голок. Якщо голка буде закупорена, пацієнт не зможе запровадити препарат. Викидати порожню шприц-ручку з від'єднаною голкою, відповідно до рекомендацій, даних лікарем, медсестрою, фармацевтом або відповідно до місцевих вимог. Важлива інформація. Щоб уникнути випадкових уколів голкою, ніколи не намагайтеся надягти внутрішній ковпачок назад на голку. Завжди видаляти голку зі шприц-ручки після кожної ін'єкції. Це дозволить уникнути закупорки голки, зараження, інфікування, витікання розчину та запровадження неправильної дози препарату. Зберігати шприц-ручку та голки в недоступному для всіх, особливо для дітей місці. Ніколи не передавати свою шприц-ручку з препаратом та голки до неї іншим особам. Особи, які здійснюють догляд за хворим, повинні звертатися з використаними голками з особливою обережністю, щоб уникнути випадкових уколів та перехресного інфікування. Догляд за шприц-ручкою Не залишати шприц-ручку в автомобілі або будь-якому іншому місці, де вона може піддаватися впливу надто високих або надто низьких температур. Не застосовувати препарат Саксенда, якщо він був заморожений. У цьому випадку очікуваного ефекту від застосування препарату не буде досягнуто. Захищати шприц-ручку від попадання на неї пилу, забруднень та всіх видів рідин. Не мити шприц-ручку, не занурювати її в рідину і не змащувати. При необхідності шприц-ручку можна очищати вологою тканиною, змоченою м'яким миючим засобом. Не можна кидати або вдаряти шприц-ручку об тверду поверхню. Якщо пацієнт упустив шприц-ручку або сумнівається у її справності, слід приєднати нову голку та перевірити надходження препарату перед тим, як зробити ін'єкцію. Не допускається повторне наповнення шприц-ручки. Порожню шприц-ручку слід одразу викинути. Не намагатися самостійно полагодити шприц-ручку або розібрати її на частини.ПередозуванняЗа даними клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування ліраглутиду, були зареєстровані випадки передозування (вводилася доза 72 мг, що у 24 рази більше за рекомендовану для корекції маси тіла). Також зареєстровано один випадок, коли вводилася шестиразова доза (18 мг на добу) протягом 7 місяців. Симптоми: ці випадки передозування супроводжувалися сильною нудотою, блюванням та діареєю, але у всіх випадках стан пацієнтів відновився без ускладнень. У жодному разі був відзначено важкої гіпоглікемії. Лікування: проведення відповідної симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з цукровим діабетом не можна застосовувати препарат Саксенда як заміну інсуліну. Серцево-судинна недостатність. Досвід застосування у пацієнтів із ХСН класу I–II відповідно до класифікації NYHA обмежений, тому препарат Саксенда® слід застосовувати з обережністю. панкреатит. Застосування агоністів рецепторів ГПП-1 асоціювалося із ризиком розвитку гострого панкреатиту. Повідомлялося про декілька випадків розвитку гострого панкреатиту при застосуванні ліраглутиду. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту. У разі підозри на розвиток панкреатиту застосування препарату Саксенда слід припинити; у разі підтвердження гострого панкреатиту терапію відновлювати не слід. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з панкреатитом в анамнезі. Холелітіаз та холецистит. У клінічних дослідженнях була відзначена більш висока частота розвитку холелітіазу та холециститу у пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. Це може бути частково пояснено тим, що зниження маси тіла може збільшити ризик розвитку холелітіазу та, отже, холециститу. Холелітіаз та холецистит можуть призвести до госпіталізації та холецистектомії. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми холелітіазу та холециститу. Захворювання щитовидної залози. У ході клінічних досліджень за участю пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 були відмічені небажані явища з боку щитовидної залози, включаючи збільшення концентрації кальцитоніну в сироватці крові, зоб та новоутворення щитовидної залози, особливо у пацієнтів, які вже мають захворювання щитовидної залози. У пацієнтів із захворюваннями щитовидної залози препарат Саксенда слід застосовувати з обережністю. У постмаркетинговому періоді у пацієнтів, які отримували ліраглутид, було виявлено випадки медулярного раку щитовидної залози. Наявних даних недостатньо для встановлення або виключення причинно-наслідкового зв'язку виникнення медулярного раку щитовидної залози із застосуванням ліраглутиду у людини. Препарат Саксенда протипоказаний до застосування у пацієнтів з медулярним раком щитовидної залози в анамнезі, в т.ч. сімейному, та множинній ендокринній неоплазії II типу. Необхідно проінформувати пацієнта про ризик медулярного раку щитовидної залози та про симптоми пухлини щитовидної залози (ущільнення в ділянці шиї, дисфагія, задишка, непрохідна захриплість голосу). Поточний контроль концентрації кальцитоніну в сироватці крові або УЗД щитовидної залози не має суттєвого значення для раннього виявлення медулярного раку щитовидної залози у пацієнтів, які застосовують препарат Саксенда®. Значне підвищення концентрації кальцитоніну в сироватці може свідчити про наявність медулярного раку щитовидної залози, пацієнти з медулярним раком щитовидної залози зазвичай мають концентрацію кальцитоніну більше 50 нг/л. При виявленні підвищення концентрації кальцитоніну в сироватці необхідно провести подальше обстеження пацієнта. Пацієнти з вузлами щитовидної залози, які були виявлені при медогляді або УЗД щитовидної залози, також повинні бути додатково обстежені. ЧСС. У клінічних дослідженнях відзначалося збільшення ЧСС. Клінічна значущість збільшення ЧСС при застосуванні препарату Саксенда®, особливо у пацієнтів із серцевими та цереброваскулярними захворюваннями, залишається неясною через обмежений досвід застосування препарату у цих пацієнтів. Слід проводити контроль ЧСС з інтервалами, що відповідають звичайній клінічній практиці. Пацієнтів слід проінформувати про симптоми тахікардії (відчуття серцебиття або відчуття прискореного серцебиття у спокої). У пацієнтів із клінічно значущою постійною тахікардією у стані спокою слід припинити терапію препаратом Саксенда®. Зневоднення. Ознаки та симптоми зневоднення, включаючи порушення функції нирок та гостру ниркову недостатність, були відзначені у пацієнтів, які отримували агоністи рецепторів ГПП-1. Пацієнти, які отримують препарат Саксенда®, повинні бути поінформовані про потенційний ризик зневоднення, пов'язаного з побічними ефектами з боку шлунково-кишкового тракту, та про необхідність профілактики гіповолемії. Гіпоглікемія у пацієнтів з надмірною масою тіла або ожирінням та цукровим діабетом типу 2. Ризик розвитку гіпоглікемії може бути вищим у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, які отримують препарат Саксенда® у комбінації з похідними сульфонілсечовини. Цей ризик може бути зменшений шляхом зниження дози похідної сульфонілсечовини. Додавання препарату Саксенда до терапії у пацієнтів, які отримують інсулін, не оцінювали. Суїцидальні думки та поведінка. У ході клінічних досліджень 6 (0,2%) з 3384 пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, повідомили про появу суїцидальних думок, один із пацієнтів зробив спробу суїциду. У пацієнтів (1941 особа), які отримували плацебо, це не було відзначено. Пацієнтів необхідно контролювати щодо появи або погіршення депресії, суїцидальних думок або поведінки та/або будь-яких несподіваних змін у настрої або поведінці. У пацієнтів із суїцидальними думками або поведінкою застосування препарату Саксенда слід припинити. Протипоказано застосовувати препарат Саксенда у пацієнтів із суїцидальними спробами або активними суїцидальними думками в анамнезі. Рак грудей. У ході клінічних досліджень повідомлялося про підтверджений рак грудей у ​​14 (0,6%) з 2379 жінок, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з 3 (0,2%) з 1300 жінок, які отримували плацебо, включаючи інвазивний рак (11 випадків у жінок, які отримували препарат Саксенда®, та 3 випадки у жінок, які отримували плацебо) та внутрішньопротокова карцинома in situ (3 випадки у жінок, які отримували препарат Саксенда®, та 1 випадок у жінки, яка отримувала плацебо). Більшість випадків раку були естроген-і прогестеронзалежними. Неможливо визначити, чи були ці випадки пов'язані із застосуванням препарату Саксенда через їхню невелику кількість. Крім того, немає достатніх даних, щоб визначити, чи Саксенда® впливає на вже існуючі новоутворення молочної залози. Папілярний рак щитовидної залози. У ході клінічних досліджень повідомлялося про підтверджену папілярну карциному щитовидної залози у 7 (0,2%) з 3291 пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з відсутністю її у групі пацієнтів, які отримували плацебо (1843 пацієнти). З усіх випадків 4 карциноми були менше 1 см у найбільшому діаметрі та 4 були діагностовані за результатами гістології після проведеної за медичними показаннями тиреоїдектомії. Неоплазії ободової та прямої кишки. У ході клінічних досліджень повідомлялося про підтверджені доброякісні неоплазії ободової та прямої кишки (переважно аденомах ободової кишки) у 17 (0,5%) з 3291 пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, порівняно з 4 (0,2%) з 1843 пацієнтів, отримували плацебо. Було зареєстровано два підтверджені випадки злоякісної карциноми ободової та прямої кишки (0,1%) у пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, та жодного у пацієнтів, які отримували плацебо. Порушення серцевої провідності. У ході клінічних досліджень у 11 (0,3%) з 3384 пацієнтів, які отримували препарат Саксенда®, повідомлялося про розвиток порушень серцевої провідності, таких як AV блокада 1-го ступеня, блокада правої ніжки пучка Гіса або блокада лівої ніжки пучка Гіса. У пацієнтів (1941 особа), які отримували плацебо, про розвиток порушень серцевої провідності не повідомлялося. Фертильність. За винятком незначного зменшення кількості живих зародків, результати досліджень тварин не вказують на наявність несприятливого впливу на фертильність. Посібник із застосування. Препарат Саксенда® не можна застосовувати, якщо він виглядає інакше, ніж прозора та безбарвна або майже безбарвна рідина. Препарат Саксенда не можна застосовувати, якщо він був заморожений. Препарат Саксенда можна вводити за допомогою голок довжиною до 8 мм. Шприц-ручка призначена для використання з одноразовими голками НовоФайн або НовоТвіст. Ін'єкційні голки не включені в упаковку. Пацієнт повинен бути проінформований про те, що використану голку слід викидати після кожної ін'єкції, а також про те, що не можна зберігати шприц-ручку із приєднаною голкою. Такий захід дозволить запобігти блокуванню голок, забруднення, інфікування та витікання препарату зі шприц-ручки та гарантує точність дозування. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Препарат Саксенда не впливає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. У зв'язку з ризиком розвитку гіпоглікемії при застосуванні препарату, особливо при комбінованому застосуванні з препаратами сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Гозогліптин малат 40,986 мг (у перерахунку на гозогліптин 30 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 260,676 мг, кальцій гідрофосфат 130,338 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 13,500 мг, стеарат магнію 4,500 мг; Плівкова оболонка: Опадрай II Білий 18,000 мг (полівініловий спирт 40,0%, діоксид титану 25,0%, макрогол 20,2%, тальк 14,8%). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг та 30 мг. По 7 таблеток у контурне осередкове впакування з плівки ПВХ та фольги алюмінієвої. По 4 контурні коміркові упаковки разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. По 14 таблеток у контурне осередкове впакування з плівки ПВХ та фольги алюмінієвої. По 2 контурні коміркові упаковки разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. По 28 таблеток у поліетиленовий флакон для лікарських засобів, закупорений поліпропіленовою кришкою з вологопоглиначем. Кожен флакон разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки круглі двоопуклі, покриті плівковою оболонкою білого кольору. Ядро таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб – дипептидилпептидази-4 інгібітор.ФармакокінетикаГозогліптин швидко всмоктується при внутрішньому прийомі з абсолютною біодоступністю більше 99%. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається протягом 1 години після прийому. Середні концентрації в плазмі збільшуються пропорційно збільшенню дози. Зниження концентрації гозогліптину в плазмі крові після досягнення Сmах носить двофазний характер. Всмоктування Прийом їжі має помірний ефект на швидкість всмоктування гозогліптину. Спільне застосування гозогліптину з метформіном не впливає на динаміку їх всмоктування. Розподіл Гозогліптин практично не зв'язується з білками плазми. Метаболізм Основний метаболічний шлях гозогліптину у людини пов'язаний із гідроксилюванням піримідинової групи. Інші метаболіти пов'язані з гідролізом амідів, глюкуронізацією карабамоїлу, кон'югацією з формамідом, кон'югацією з глюкозою та кон'югацією з креатиніном. У дослідженнях in vitro з використанням мікросомальних ферментів печінки людини відзначалися низькі константи зв'язування та інгібування гозогліптином цитохромів CYP1А2, 2С9, 2С19, 2D6 та 3А4. Виведення Гозогліптин виводиться з організму переважно нирками. Після внутрішнього прийому близько 77% дози гозогліптину виводиться нирками, причому 48,5% - у незміненому вигляді. 10,5% дози виводиться через кишечник, у своїй значна частка посідає метаболіти гозоглиптина. Період напіввиведення (T1/2) після внутрішнього прийому становить близько 20 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У дослідженні з одноразовим введенням гозогліптину в дозі 20 мг відмінності між параметрами фармакокінетики у пацієнтів з порушенням функції нирок у порівнянні з групою пацієнтів з нормальною функцією нирок були виявлені у групах з хронічною нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (AUC0-∞ у 1,5 раза) , ніж у групі з нормальною функцією), хронічною нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (AUC0-∞ у 2,2 рази більше, ніж у групі з нормальною функцією), тяжкою нирковою недостатністю (AUC0-∞ у 2,1 рази більше, ніж у групі з нормальною функцією) та термінальною нирковою недостатністю (AUC0-∞ у 2,8 рази більше, ніж у групі з нормальною функцією). При зміні функції нирок не відзначено виражених змін Смах. Кліренс при діалізі варіював від 99 до 132 мл/хв і середня частка гозогліптину при прийомі дози 20 мг, виведеного за один 4-годинний сеанс діалізу становила приблизно 26% дози (5,23 мг). Виведення гозогліптину при гемодіалізі виявилося помірним. Після закінчення діалізу не спостерігалося помітного "ефекту рикошету". Фармакокінетичні особливості гозогліптину у дітей віком до 18 років не вивчалися.ФармакодинамікаГозогліптин є активним, високо селективним інгібітором ферменту дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), призначеним для лікування цукрового діабету 2 типу. Інгібуючи активність ДПП-4, гозогліптин підвищує концентрацію синтезованих у кишечнику гормонів сімейства інкретинів: глюкогоноподібного пептиду-1 (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Збільшення концентрації ГПП-1 та ГІП викликає підвищення чутливості бета-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до підвищення синтезу та секреції інсуліну. Підвищення концентрації ГПП-1 спричиняє підвищення чутливості альфа-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної секреції глюкагону під час їжі спричиняє зменшення інсулінорезистентності.Зниження концентрації глюкагону на тлі підвищення концентрації інсуліну, зумовлене підвищенням концентрації ГПП-1 та ГІП, спричиняє зменшення продукції глюкози печінкою, що призводить до зниження вмісту глюкози в крові. При застосуванні гозогліптину у понад 750 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу протягом від 12 до 36 тижнів як монотерапія або в комбінації з метформіном відзначалося достовірне тривале зниження концентрації глікованого гемоглобіну (HbA1c), глюкози крові натще і через 2 год. З огляду на лікування гозоглиптином був відзначено значного зміни маси тіла; частота епізодів гіпоглікемії була мінімальною.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу: як монотерапія у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами; у складі двокомпонентної комбінованої терапії з метформіном у разі неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та монотерапії цими препаратами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гозогліптину або до будь-якого компонента препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз; тяжкі порушення функції печінки; хронічна ниркова недостатність середнього та тяжкого ступеня тяжкості; дитячий вік молодше 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлена); вагітність, період грудного вигодовування. З обережністю: у пацієнтів із панкреатитом в анамнезі.Вагітність та лактаціяВ експериментальних доклінічних дослідженнях при застосуванні в дозах, що у 200 разів перевищують рекомендовані у людини, гозогліптин не викликав порушення фертильності, ембріогенезу і не чинив тератогенної дії на плід. Клінічні дослідження безпеки препарату Сатерекс у вагітних не проводились. У зв'язку з відсутністю даних щодо безпеки застосування препарату Сатерекс під час вагітності протипоказане. Оскільки невідомо, чи проникає гозогліптин у грудне молоко у людини, застосування препарату Сатерекс у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПри застосуванні препарату Сатерекс як монотерапія або в комбінації з метформіном більшість небажаних явищ (НЯ) були слабо виражені, мали тимчасовий характер і не вимагали відміни терапії. Кореляції між частотою НЯ та віком, статтю, етнічною приналежністю, тривалістю застосування або режимом дозування не виявлено. Для оцінки частоти НЯ використовувалися такі критерії: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, При застосуванні гозогліптину у дозах 20 мг та 30 мг 1 раз на добу частота відміни терапії у зв'язку з розвитком НЯ становила 1,3%. Епізоди гіпоглікемії (безсимптомні або легкого ступеня) спостерігалися у 4,7% пацієнтів на тлі монотерапії гозогліптином та у 4,1% пацієнтів при комбінованій терапії гозогліптином та метформіном. При застосуванні препарату Сатерекс у дозі 20 мг та 30 мг 1 раз на добу як монотерапія На тлі монотерапії гозогліптином НЯ відзначалися у 24,8% пацієнтів; кількість пов'язаних чи можливо пов'язаних явищ спостерігалося у 2,7% пацієнтів; всі явища мали легкий чи середній ступінь тяжкості. Тяжких НЯ зареєстровано не було. Спостерігалися такі НЯ: Порушення з боку імунної системи: нечасто – алергічний дерматит. Порушення з боку нервової системи: нечасто – запаморочення, біль голови, сонливість. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто підвищення активності "печінкових" ферментів (АЛТ, ACT). Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, почуття втоми. При комбінації препарату Сатерекс у дозі 20 мг та 30 мг 1 раз на добу з метформіном На фоні комбінованої терапії з метформіном НЯ відзначали 23,8% пацієнтів; пов'язані або, можливо, пов'язані з прийомом препарату НЯ спостерігалися у 3,3% пацієнтів; всі явища також мали легкий або середній ступінь тяжкості. Тяжких НЯ зареєстровано не було. Спостерігалися такі НЯ: Порушення з боку нервової системи: нечасто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – діарея, диспепсія, панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчного міхура: нечасто – холецистит, стеатоз, підвищення активності “печінкових” ферментів (АЛТ, ACT), підвищення білірубіну, поліп жовчного міхура. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – периферичні набряки, біль у спині.Взаємодія з лікарськими засобамиГозогліптин має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки гозогліптин не є субстратом мікросомальних ферментів печінки, а також не інгібує та не індукує ці ферменти, взаємодія гозогліптину з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами мікросомальних ферментів печінки, є малоймовірною. Клінічно значущої взаємодії гозогліптину з препаратами, що найчастіше застосовуються при лікуванні цукрового діабету 2 типу, не встановлено. Спільне застосування гозогліптину з інсуліном, похідними сульфонілсечовини, тіазолідиндіонами та іншими гіпоглікемічними препаратами, за винятком метформіну, не вивчене.Спосіб застосування та дозиПрепарат Сатерекс приймають внутрішньо 1 раз на день вранці, незалежно від їди. Режим дозування препарату слід підбирати індивідуально залежно від ефективності та переносимості. Рекомендована початкова доза при проведенні монотерапії або у складі двокомпонентної комбінованої терапії з метформіном становить 20 мг на добу. За відсутності досягнення цільових показників концентрації глюкози в крові доза препарату може бути збільшена до 30 мг на добу. При недостатньому клінічному ефекті на фоні застосування максимальної добової добової дози 30 мг для кращого контролю глікемії рекомендується додаткове призначення метформіну. У разі пропуску прийому Сатерексу звичайну дозу слід прийняти якнайшвидше після виявлення факту пропуску. Неприпустимий прийом подвійної дози препарату Сатерекс. Літній вік Не потрібна корекція дози препарату у літніх пацієнтів. Застосування при порушеннях функції печінки Оскільки досвід застосування гозогліптину у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки обмежений, препарат не рекомендується призначати при підвищенні АЛТ або ACT >2,5 рази вище за верхню межу норми (ВГН). Застосування у разі порушення функції нирок У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості корекції дози препарату не потрібні. Препарат Сатерекс не рекомендується застосовувати у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості.ПередозуванняКлінічні дослідження препарату Сатерекс у здорових добровольців показали хорошу переносимість гозогліптину в дозі до 300 мг. Вивчення дози понад 300 мг не проводилось. При одноразовому застосуванні препарату у дозі 300 мг можуть спостерігатися запаморочення, біль у м'язах, сухість у роті. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. У разі передозування необхідно проводити загальноприйняті заходи: промивання шлунка, моніторинг життєвих показників, симптоматична терапія у разі потреби. Можливе виведення препарату з організму за допомогою 3-4-годинного діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Сатерекс у пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу або для лікування діабетичного кетоацидозу протипоказане. У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості зменшення дози не потрібне. Препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості та тяжкою нирковою недостатністю. Препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів з вираженим порушенням функції печінки (АЛТ або ACT >2,5 рази вище від ВГН) у зв'язку з обмеженим досвідом застосування препарату у даної категорії пацієнтів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Сатерекс на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не встановлений. У разі розвитку запаморочення на тлі лікування препаратом пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки 10 мг + 1000 мг - 1 таб. Шар метформіну пролонгованої дії: метформіну гідрохлорид у суміші з стеаратом магнію - 1005.04 мг, в т.ч. метформіну гідрохлорид – 1000 мг; магнію стеарат – 5.04 мг; Допоміжні речовини: кармелоза натрію – 49.99 мг, гіпромелоза 2208 – 234.98 мг, кремнію діоксид – 13 мг, магнію стеарат – 1.99 мг; Шар дапагліфлозину: дапагліфлозин пропандіолу моногідрат - 12.3 мг, у перерахунку на дапагліфлозин - 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна PH302 – 220.2 мг, лактоза – 48 мг, кросповідон – 12 мг, кремнію діоксид – 4.5 мг, магнію стеарат – 3 мг; Склад плівкової оболонки: Опадрай II жовтий 85F12372 - 40.13 мг. 6 шт. - блістери з фольги алюмінієвої (5) - пачки картонні з контролем першого розтину.Опис лікарської формиТаблетки з модифікованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою, 10 мг + 1000 мг від жовтого до темно-жовтого кольору, овальні, двоопуклі, з гравіюванням "1073" і "10/1000" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування (інгібітор натрійзалежного переносника глюкози 2 типу + бігуанід).ФармакокінетикаПрепарат Сигдуо Лонг® біоеквівалентний дапагліфлозину (препарат Форсіга) та метформіну пролонгованої дії (препарат Глюкофаж® Лонг) при їх спільному застосуванні у відповідних дозах. Показники експозиції дапагліфлозину та метформіну пролонгованої дії після прийому препарату Сігдуо Лонг® здоровими добровольцями були зіставні після стандартного прийому їжі та натще. У разі прийому препарату Сигдуо Лонг після стандартного прийому їжі було відмічено зниження Cmax дапагліфлозину на 35% та збільшення часу її досягнення (Тmах) на 1-2 години порівняно з прийомом препарату натще. Ця відмінність не є клінічно значущою. Прийом їжі не надавав значного впливу на фармакокінетичні параметри метформіну. Всмоктування Дапагліфлозин. Після прийому дапагліфлозину внутрішньо натще Сmах зазвичай досягається протягом 2 годин. Абсолютна біодоступність дапагліфлозину при прийомі внутрішньо у дозі 10 мг становить 78%. Прийом їжі помірно впливав на фармакокінетику дапагліфлозину у здорових добровольців. Прийом їжі з високим вмістом жирів знижував Сmах дапагліфлозину на 50%, подовжував Тmах приблизно на 1 год, але не впливав на AUC порівняно з прийомом натще. Ці зміни не є клінічно значущими, тому дапагліфлозин можна приймати незалежно від їди. Метформін. Після прийому внутрішньо метформіну пролонгованої дії Сmах досягається через 4-8 год (медіана 7 год). Ступінь абсорбції метформіну із таблеток пролонгованої дії збільшується приблизно на 50% (оцінювалося за зміною AUC) при прийомі під час їди. Прийом їжі не впливав на Тах і Стах. Розподіл Дапагліфлозин. Зв'язування дапагліфлозину з білками становить приблизно 91%. У пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки цей показник не змінювався. Метформін. Не проводилися дослідження розподілу метформіну пролонгованої дії, проте здається, що Vd метформіну після одноразового прийому внутрішньо таблеток метформіну звичайного вивільнення в дозі 850 мг, в середньому, склав 654±358 л. Метформін незначною мірою зв'язується з білками плазми. Метформін проникає у еритроцити. Метаболізм Дапагліфлозин. Метаболізм дапагліфлозину, головним чином, відбувається під дією ферменту уридиндифосфат-глюкуронілтрансферази 1А9 (UGT1A9); ізоферменти цитохрому CYP залучені до метаболізму у людини меншою мірою. Дапагліфлозин метаболізується з утворенням головним чином неактивного метаболіту дапагліфлозин-3-О-глюкуроніду. Після прийому внутрішньо 50 мг 14С-дапагліфлозину 61% прийнятої дози метаболізується у дапагліфлозин-3-О-глюкуронід. Метформін. Дослідження з одноразовим внутрішньовенним введенням препарату здоровим добровольцям показують, що метформін виводиться у незміненому вигляді нирками, не піддається метаболізму в печінці (у людини не виявлені метаболіти) та не виводиться через кишечник. Дослідження щодо вивчення метаболізму метформіну в таблетках пролонгованої дії не проводилися. Виведення Дапагліфлозин. Дапагліфлозин та його метаболіти виводяться переважно нирками, і лише менше 2% виводиться у незміненому вигляді. Після прийому 50 мг 14С-дапагліфлозину було виявлено 96% радіоактивності – 75% у сечі та 21% – у калі. Приблизно 15% радіоактивності, виявленої у калі, припадало на незмінений дапагліфлозин. T1/2 із плазми після одноразового прийому дапагліфлозину в дозі 10 мг становить приблизно 12.9 год. Метформін. Нирковий кліренс приблизно в 3,5 рази вище КК, що вказує на те, що канальцева секреція є основним шляхом виведення метформіну. Після прийому внутрішньо приблизно 90% абсорбованого препарату виводиться нирками протягом перших 24 годин, при цьому T1/2 із плазми дорівнює приблизно 6.2 год. У крові T1/2 становить приблизно 17.6 годин, отже, еритроцитарна маса може бути частиною розподілу. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Порушення функції нирок Дапагліфлозин. У рівноважному стані (прийом дапагліфлозину 1 раз на добу 20 мг протягом 7 днів) у пацієнтів з ЦД 2 та порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня (визначеного за розрахунковою СКФ (рСКФ)) геометрична середня системної експозиції була на 45 %, у 2.04 та 3.03 рази вище, ніж у пацієнтів із ЦД 2 та нормальною функцією нирок відповідно. Підвищення системної експозиції дапагліфлозину у пацієнтів із ЦД 2 та порушенням функції нирок не супроводжувалося відповідним збільшенням кількості глюкози, що виводиться нирками протягом доби. Добова екскреція глюкози нирками у рівноважному стані у пацієнтів із ЦД 2 та порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня була, відповідно, на 42%, 80% та 90% нижчою, порівняно з пацієнтами з ЦД 2 та нормальною функцією нирок. Невідомо, чи впливає гемодіаліз на експозицію дапагліфлозину. Метформін. У пацієнтів з порушенням функції нирок (за результатами вимірювань КК) T1/2 метформіну з плазми та крові подовжується, і нирковий кліренс знижується. Порушення функції печінки Дапагліфлозин. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класи А та В по Чайлд-П'ю) середні значення Сmах та AUC дапагліфлозину після одноразового прийому в дозі 10 мг були, відповідно, на 12% та 36% вище порівняно з аналогічними показниками у здорових добровольців. Ці відмінності не є клінічно значущими. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (клас С по Чайлд-П'ю) середні значення Сmах та AUC дапагліфлозину були на 40% та 67% вищими, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Метформін. Фармакокінетичні дослідження метформіну у пацієнтів із порушенням функції печінки не проводились. Літній вік Дапагліфлозин. За результатами популяційного фармакокінетичного аналізу вік не надає клінічно значущого впливу на системну експозицію дапагліфлозину. тому корекція дози в залежності від віку пацієнта не потрібна. Метформін. Обмежені дані контрольованих досліджень фармакокінетики метформіну у здорових добровольців похилого віку дозволяють припустити, що загальний плазмовий кліренс метформіну знижується, T1/2 збільшується, а Сmах підвищується порівняно зі значеннями цих параметрів у здорових добровольців молодого віку. За цими даними, зміна параметрів фармакокінетики метформіну зі збільшенням віку, здебільшого, обумовлено зміною функції нирок. Діти Не проводилися дослідження фармакокінетики препарату Сігдуо Лонг у дітей. Підлога Дапагліфлозин. За результатами популяційного фармакокінетичного аналізу, підлога не впливає на клінічно значущий вплив на системну експозицію дапагліфлозину, тому корекція дози в залежності від статі пацієнта не рекомендується. Метформін. Фармакокінетичні параметри метформіну у здорових добровольців та пацієнтів із ЦД 2 суттєво не відрізнялися залежно від статі. У контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з ЦД 2 гіпоглікемічний ефект метформіну у чоловіків та жінок був порівнянний. Расова та етнічна приналежність Дапагліфлозин. За результатами популяційного фармакокінетичного аналізу, клінічно значущих відмінностей системної експозиції у представників європеоїдної, негроїдної та монголоїдної рас не виявлено; корекція дози з урахуванням расової власності не потрібна. Метформін. Не проводилося дослідження параметрів фармакокінетики метформіну залежно від расової належності пацієнта. У клінічних дослідженнях у пацієнтів із ЦД 2 гіпоглікемічний ефект метформіну у представників європеоїдної, негроїдної рас та пацієнтів іспанського походження був порівнянний. Маса тіла Дапагліфлозин. За результатами популяційного фармакокінетичного аналізу маса тіла не має клінічно значущого впливу на системну експозицію дапагліфлозину, тому корекція дози в залежності від маси тіла пацієнта не потрібна.ФармакодинамікаМеханізм дії Препарат Сигдуо Лонг* об'єднує два гіпоглікемічні препарати з доповнюючими механізмами дії для поліпшення глікемічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД 2): дапагліфлозин, селективний оборотний інгібітор натрійзалежного переносника глюкози 2 типу (SGLT2) Дапагліфлозин SGLT2 експресується у проксимальних ниркових канальцях і є основним переносником, який бере участь у процесі реабсорбції глюкози. Інгібуючи SGLT2, дапагліфлозин зменшує реабсорбцію глюкози та знижує нирковий поріг для глюкози, що призводить до підвищення її виведення нирками. Метформін Метформін покращує толерантність до глюкози у пацієнтів з ЦД 2, знижуючи концентрацію глюкози плазми натще і постпрандіальну концентрацію глюкози. Метформін зменшує продукцію глюкози печінкою, знижує всмоктування глюкози в кишечнику та підвищує чутливість до інсуліну, збільшуючи периферичне поглинання та утилізацію глюкози. Метформін не викликає гіпоглікемію у пацієнтів з ЦД 2 або здорових людей (крім особливих ситуацій) та гіперінсулінемії. Під час терапії метформіном секреція інсуліну не змінюється, хоча концентрації інсуліну натще і у відповідь на їжу протягом дня можуть знижуватися. Фармакодинаміка Дапагліфлозин Після прийому дапагліфлозину здоровими добровольцями та пацієнтами з ЦД 2 спостерігалося збільшення кількості виведеної нирками глюкози. При прийомі дапагліфлозину в дозі 5 мг на добу або 10 мг на добу протягом 12 тижнів пацієнтами з ЦД 2 на добу нирками виводилося приблизно 70 г глюкози. При прийомі дапагліфлозину в дозі 20 мг на добу виведення глюкози практично досягало максимуму. Виведення глюкози нирками при застосуванні дапагліфлозину також призводить до збільшення обсягу сечі. Клінічна ефективність Стартова комбінована терапія з метформіном пролонгованої дії Безпека та ефективність стартової комбінованої терапії дапагліфлозином та метформіном пролонгованої дії вивчалися у 2 контрольованих дослідженнях тривалістю 24 тижні у пацієнтів з ЦД 2 та неадекватним контролем глікемії, які раніше не отримували гіпоглікемічної терапії. Застосування дапагліфлозину та метформіну пролонгованої дії (добова доза 2 г) забезпечувало значне зниження концентрації глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) та концентрації глюкози у плазмі крові натще (ГПН) у порівнянні з монотерапією метформіном або дапагліфлозином. Також комбінована терапія дапагліфлозином та метформіном пролонгованої дії забезпечила значне зниження маси тіла порівняно з монотерапією метформіном пролонгованої дії. Додавання дапагліфлозину до терапії метформіном звичайного вивільнення Безпека та ефективність додавання дапагліфлозину до терапії метформіном звичайного вивільнення вивчалися у контрольованому дослідженні тривалістю 24 тижні у пацієнтів із ЦД 2 та неадекватним контролем глікемії. Додавання дапагліфлозину в дозі 10 мг до терапії метформіном призводило до значного зниження концентрації HbA1c та концентрації ГНН, а також зменшення маси тіла порівняно з плацебо на 24 тижні лікування. Також зазначено статистично значуще (р Додавання дапагліфлозину або гліпізиду до терапії метформіном звичайного вивільнення Безпека та ефективність додавання дапагліфлозину до терапії метформіном звичайного вивільнення порівняно з гліпізидом вивчалися у контрольованому дослідженні тривалістю 52 тижні у пацієнтів із ЦД 2 та неадекватним контролем глікемії. Дапагліфлозин не менш ефективний, ніж гліпізид, знижував середнє значення концентрації HbA1c до 52 тижня лікування. У групі дапагліфлозину було відзначено значне зниження середнього значення маси тіла до 52-го тижня лікування, тоді як у групі гліпізиду спостерігалося збільшення цього показника. У групі дапагліфлозину в порівнянні з групою гліпізиду було досягнуто статистично значущого (рПоказання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу на додачу до дієти та фізичних вправ для покращення глікемічного контролю у дорослих пацієнтів, для яких доцільною є комбінована терапія дапагліфлозином та метформіном.Протипоказання до застосуванняпідвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату; цукровий діабет 1 типу; порушення функції нирок від середнього до тяжкого ступеня тяжкості (РСКФ порушення функції печінки; гострі захворювання, при яких є ризик розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при блюванні, діареї), гарячка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхолегеневі захворювання); гострий або хронічний метаболічний ацидоз, включаючи діабетичний кетоацидоз, з комою або без коми (у разі діабетичного кетоацидозу слід застосовувати препарати інсуліну); лінічно виражені прояви гострих та хронічних захворювань, які можуть призвести до розвитку тканинної гіпоксії (дихальна недостатність, серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда); серйозні хірургічні операції та травми (коли показано проведення інсулінотерапії); хронічний алкоголізм та гостре отруєння етанолом; лактоацидоз (в т.ч. в анамнезі); період не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісних контрастних засобів; дитячий вік до 18 років (безпека та ефективність не вивчені); пацієнти, які приймають "петлеві" діуретики або зі зниженим ОЦК, наприклад, внаслідок гострих захворювань (таких як шлунково-кишкові захворювання); літні пацієнти віком 75 років та старші (для початку терапії дапагліфлозином); дотримання гіпокалорійної дієти ( спадкова непереносимість лактози, недостатність лактази та глюкозо-галактозна непереносимість; вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю: інфекції сечовивідних шляхів; ризик зниження ОЦК; літні пацієнти; підвищене значення гематокриту; пацієнти старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Сигдуо Лонг, а також його діючих речовин, дапагліфлозину та метформіну, в період вагітності не вивчено, тому препарат протипоказаний під час вагітності. У разі діагностування вагітності терапія препаратом Сігдуо Лонг® повинна бути припинена. Невідомо, чи проникає дапагліфлозин, метформін та/або їх метаболіти у грудне молоко людини. Не можна виключити ризик для новонароджених/немовлят. Препарат Сигдуо Лонг протипоказаний у період грудного вигодовування.Побічна діяДапагліфлозія та метформін Оцінка безпеки проводилася на підставі об'єднаних даних 8 короткострокових плацебо-контрольованих досліджень, у яких дапагліфлозії застосовувався у комбінації з метформіном (у даній комбінації та на додаток до іншої гіпоглікемічної терапії). У цих дослідженнях 983 пацієнти отримували дапагліфлозії в дозі 10 мг 1 раз на добу і метформін, і 1185 пацієнтів отримували плацебо та метформін. Загальна частота небажаних явищ у групі дапагліфлозину в дозі 10 мг та метформіну склала 60.3% порівняно з 58.2% у групі плацебо та метформіну. У 4% пацієнтів у групі дапагліфлозину 10 мг та метформіну терапія була відмінена через небажані реакції порівняно з 3.3% у групі плацебо та метформіну. Найчастішими небажаними явищами, що призводили до відміни терапії та відміченими, як мінімум, у 3 пацієнтів у групі дапагліфлозину 10 мг та метформіну, були порушення функції нирок (0.7%), підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові (0.2%), зменшення КК (0 ,2%) та інфекції сечовивідних шляхів (0.2%). Небажані реакції за даними 8 короткострокових плацебо-контрольованих досліджень, незалежно від оцінки дослідником причинно-наслідкового зв'язку, які були відзначені, як мінімум, у 2% пацієнтів, які приймали дапагліфлозію та метформін, і, як мінімум, на 1% частіше порівняно з пацієнтами, які отримували метформін та плацебо. Метформін У плацебо-контрольованих дослідженнях метформіну пролонгованої дії як монотерапія діарея і нудота/блювота відзначалися більш ніж у 5% пацієнтів і частіше, ніж у групі плацебо (діарея у 9.6% і 2.6% пацієнтів, нудота/блювота у 6.5% і 1). відповідно). У 0.6% пацієнтів, які отримували метформін пролонгованої дії, діарея призвела до припинення терапії. Об'єднані дані 12 плацебо-контрольованих досліджень дапагліфлозину 5 мг та 10 мг Дапагліфлозин. У 4 дослідженнях дапагліфлозин застосовувався як монотерапія, а в 8 дослідженнях - як доповнення до базової цукрознижувальної терапії або в комбінації з метформіном. У цих дослідженнях 2338 пацієнтів отримували дапагліфлозин в середньому протягом 21 тижня. 1393 пацієнти отримували плацебо, 1145 пацієнтів - дапагліфлозин 5 мг, 1193 пацієнти - дапагліфлозин 10 мг 1 раз на добу. Об'єднані дані 13 плацебо-контрольованих досліджень дапагліфлозину 10мг Оцінка безпеки і переносимості дапагліфлозину 10 мг проводилася на підставі об'єднаних даних 13 плацебо-контрольованих досліджень: у 3 дослідженнях дапагліфлозин вивчався в режимі монотерапії, в 9 дослідженнях - як додаткова терапія до проведеної цукрознижувальної терапії, і в 1 дослідженні у стартовій комбінації. У цих дослідженнях 2360 пацієнтів отримували дапагліфлозин у дозі 10 мг у середньому протягом 22 тижнів. Опис окремих небажаних реакцій Зниження ОЦК апагліфлозин викликає осмотичний діурез, який може призводити до зниження ОЦК. Небажані реакції, пов'язані зі зниженням ОЦК (включаючи повідомлення про зневоднення, гіповолемію, ортостатичну гіпотензію та артеріальну гіпотензію). На фоні застосування дапагліфлозину відзначалося підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові та зниження рСКФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок або порушенням функції нирок легкого ступеня при включенні до дослідження концентрація креатиніну та рСКФ поверталися до вихідного значення на 24 тижні. Небажані реакції, пов'язані з порушенням функції нирок, включаючи ниркову недостатність та підвищення концентрації креатиніну в сироватці, частіше відзначалися у пацієнтів, які приймали дапагліфлозин. Ці небажані реакції найчастіше відзначалися у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Стійке зниження рСКФ спостерігалося у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості (60>СКФ30 мл/хв/1.73 м2). У дослідженні за участю пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості (60>рСКФ≥30 мл/хв/1.73 м2) тривалістю до 104 тижнів у 13 пацієнтів були відмічені переломи кісток (5 випадків у групі дапагліфлозину 5 мг; 8 випадків у групі дапагліно 10 мг; у групі плацебо переломів не зареєстровано). В 11 з 13 випадків переломи відбулися в перші 52 тижні лікування, в 8 з 13 випадків - у пацієнтів з вихідним значенням РСКФ від 30 до 45 мл/хв/1,73 м2. Закономірності щодо локалізації переломів не було відзначено. Гіпоглікемія У плацебо-контрольованих дослідженнях додавання дапагліфлозину до терапії метформіном тривалістю 24 тижні важких епізодів гіпоглікемії не було відзначено; легкі епізоди гіпоглікемії відмічені у 1,5% пацієнтів у групі дапагліфлозину 5 мг, 0.7% пацієнтів у групі дапагліфлозину 10 мг, у групі плацебо епізодів гіпоглікемії не було. У дослідженні додавання дапагліфлозину до терапії метформіном порівняно з гліпізидом тривалістю 52 тижні в групі дапагліфлозину не було відмічено важких епізодів гіпоглікемії, у групі гліпізиду такі епізоди були відмічені у 0.7% пацієнтів: легкі епізоди гіпоглікемії. у 36% пацієнтів у групі гліпізиду. Грибкові генітальні інфекції Грибкові генітальні інфекції найчастіше відзначалися у групі дапагліфлозину. Грибкові генітальні інфекції були відзначені у 0.9%, 5.7% та 4.8% пацієнтів, які приймали плацебо, дапагліфлозин 5 мг та дапагліфлозин 10 мг відповідно (об'єднані дані 12 плацебо-контрольованих досліджень дапагліфлозину 5 мг та 10 мг). У 0.2% пацієнтів у групі дапагліфлозину 10 мг через генітальну інфекцію препарат було відмінено (у групі плацебо випадків відміни терапії через аналогічну небажану реакцію не було). Грибкові генітальні інфекції частіше відзначалися у жінок, а також у пацієнтів, у яких до початку прийому препарату відзначалися епізоди аналогічної інфекції (10.0%, 23.1% та 25.0% порівняно з 0.8%, 5.9% та 5.0% у групах плацебо, дапагліфлозину). , дапагліфлозин 10 мг відповідно). Найбільш частими у жінок були вульвовагінальні грибкові інфекції,а у чоловіків – баланіт. Реакції гіперчутливості На тлі прийому дапагліфлозину повідомлялося про реакції гіперчутливості (таких як ангіоневротичний набряк, кропив'янка, гіперчутливість). У рамках програми клінічних досліджень серйозні анафілактичні реакції, важкі шкірні реакції та ангіоневротичний набряк відзначені у 0.3% пацієнтів, які отримували дапагліфлозин, та у 0.2% пацієнтів у групі порівняння. При виникненні реакцій гіперчутливості слід відмінити дапагліфлозин, проводити лікування відповідно до прийнятої практики та спостереження за пацієнтом до повного вирішення симптомів. Результати лабораторних досліджень Збільшення гематокриту Дапагліфлозин. Збільшення гематокриту у пацієнтів, які отримували дапагліфлозин, відзначалося з 1 по 16 тижнів лікування (об'єднані дані 13 плацебо-контрольованих досліджень дапагліфлозину 10 мг). Максимальне збільшення гематокриту порівняно з вихідними значеннями спостерігалося на 16 тижні. На 24 тижні середня зміна гематокриту порівняно з вихідним значенням становила -0.33% у групі плацебо та 2.3% у групі дапагліфлозину 10 мг. До 24 тижня підвищене значення гематокриту >55% було зареєстровано у 0.4% пацієнтів у групі плацебо та 1.3% пацієнтів у групі дапагліфлозину 10 мг. Підвищення концентрації неорганічного фосфору у сироватці крові. Дапагліфлозин. Підвищення концентрації неорганічного фосфору в сироватці крові в порівнянні з вихідною відзначалося на 24 тижні у пацієнтів, які отримували дапагліфлозин 10 мг, у порівнянні з групою плацебо (середнє підвищення склало 0.13 мг/дл і -0.04 мг/дл, відповідно) (об'єднані дані 13 плац -Контрольованих досліджень дапагліфлозину 10 мг). Гіперфосфатемія (концентрація неорганічного фосфору в сироватці ≥5.6 мг/дл для пацієнтів 17-65 років та ≥5.1 мг/дл для пацієнтів віком ≥66 років) також частіше відзначалася у групі дапагліфлозину 10 мг у порівнянні з групою плацебо на 2 % та 0.9% пацієнтів відповідно). Підвищення концентрації холестерину ЛПНЩ. Дапагліфлозин. Зміна концентрації ліпідів у сироватці крові відмічена у пацієнтів, які отримували дапагліфлозин порівняно з групою плацебо (об'єднані дані 13 плацебо-контрольованих досліджень дапагліфлозину 10 мг). Середнє відсоткове збільшення концентрації загального холестерину в сироватці крові на 24 тижні склало 2.5% і 0.0% у групі дапагліфозину 10 мг та плацебо, відповідно, а холестерину ЛПНГ 2.9% у групі дапагліфлозину 10 мг у порівнянні з -1. Концентрація вітаміну В12. Метформін. На тлі прийому метформіну може знизитися концентрація вітаміну В12 у сироватці. Пацієнтам, які отримують препарат Сигдуо Лонг®, слід щорічно оцінювати гематологічні параметри та при виявленні змін проводити відповідне обстеження та лікування. Досвід постреєстраційного застосування Дапагліфлозин При постреєстраційному застосуванні були відзначені такі небажані реакції: неуточнена частота - висип. Достовірно оцінити причинно-наслідковий зв'язок і частоту небажаних реакцій неможливо, оскільки дані були отримані у вигляді спонтанних повідомлень, а розмір популяції пацієнтів точно не був визначений.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетичні дослідження взаємодії препарату Сигдуо Лонг® не проводилися, проте такі дослідження були проведені для дапагліфлозину та метформіну, що входять до складу препарату Сигдуо Лонг®. Дапагліфлозин У ході досліджень in vitro дапагліфлозин і дапагліфлозин-3-О-глюкуронід не інгібували ізоферменти системи цитохрому Р450 CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4 і не індукували ізоферменти CYP3 Дапагліфлозин є слабким субстратом глікопротеїну Р (P-gp), а дапагліфлозин-3-О-глюкуронід - субстратом активного транспортера ОАТ3. Дапагліфлозин і дапагліфлозин-3-О-глюкуронід значуще не пригнічують активні транспортери P-gp, ОСТ2, ОАТ1 і ОАТ3. Загалом не очікується впливу дапагліфлозину на фармакокінетику препаратів, які є субстратами P-gp, ОСТ2, ОАТ1 та ОАТ3, при їх одночасному застосуванні. Вплив інших лікарських засобів на дапагліфлозин Дослідження взаємодії, в основному, з прийомом одноразової дози препарату, показали, що метформін, піоглітазон, ситагліптин, глімепірид, вглибоза, гідрохлортіазид, буметанід, валсартан або симвастатин не впливають на фармакокінетику дапагліфлозину. Після спільного застосування дапагліфлозину та рифампіцину, індуктора різних активних транспортерів та ферментів, що беруть участь у метаболізмі лікарських препаратів, відмічено зниження системної експозиції (AUC) дапагліфлозину на 22% без клінічно значущого впливу на кількість глюкози, що виводиться нирками протягом доби. Не рекомендується коригувати дозу препарату. Після спільного застосування дапагліфлозину та мефенамової кислоти (інгібітору UGT1A9) відмічено збільшення на 51% системної експозиції дапагліфлозину без клінічно значущого впливу на кількість глюкози, що виводиться нирками протягом доби. Не рекомендується коригувати дозу препарату. Вплив дапагліфлозину на інші лікарські препарати У дослідженнях взаємодії за участю здорових добровольців, що в основному одноразово приймали дозу препарату, дапагліфлозин не впливав на фармакокінетичні параметри метформіну, піоглітазону, ситагліптину, глімепіриду, гідрохлортіазиду, буметаніду, валсартану, симвастатину, ді. Застосування одноразової дози дапагліфлозину 20 мг та симвастатину призводило до підвищення на 19% AUC симвастатину. Підвищення експозиції симвастатину та симвастатинової кислоти не вважається клінічно значущим. Метформін Вплив інших лікарських засобів на метформін Дослідження взаємодії з прийомом одноразової дози препаратів показали, що глібенкламід, фуросемід, ніфедипін, пропранолол, ібупрофен не впливають на фармакокінетику метформіну. Інгібітори карбоангідрази: топірамат та інші інгібітори карбоангідрази (такі як зонісамід, ацетазоламід або диклофенамід) часто спричиняють зниження концентрації бікарбонатів у сироватці крові та неаніонний інтервал, гіперхлоремічний метаболічний ацидоз. Спільне застосування цих препаратів із Сигдуо Лонг® може підвищувати ризик лактоацидозу. Такі пацієнти потребують більш частого контролю. Препарати, що уповільнюють виведення метформіну: супутнє застосування препаратів, що впливають на транспортні системи ниркових канальців, що беруть участь у виведенні метформіну нирками (інгібітори ОСТ2 та МАТЕ, такі як ранолазин, вандетаніб, долутегравір та циметидин), може збільшувати системну. Необхідно оцінити очікувану користь та можливий ризик спільного застосування цих препаратів. Вплив метформіну на інші лікарські препарати Дослідження взаємодії з прийомом одноразової дози препаратів показали, що метформін не впливає на фармакокінетику глибенкламіду, фуросеміду, ніфедипіну, пропранололу, ібупрофену та циметидину. Лікарські препарати, здатні викликати гіперглікемію Прийом деяких лікарських препаратів, таких як діуретики (в т.ч. тіазидні), кортикостероїди, фенотіазини, гормони щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметики, блокатори кальцієвих каналів і зони глікемічного контролю. При сумісному застосуванні даних препаратів із препаратом Сігдуо Лонг® необхідний ретельний контроль глікемії, а при їх скасуванні – спостереження за пацієнтом через можливість розвитку гіпоглікемії. У дослідженнях взаємодії за участю здорових добровольців при одноразовому прийомі препаратів не відзначалося взаємодії метформіну та пропранололу, метформіну та ібупрофену. Застосування препаратів, які можуть спричинити гіпоглікемію Метформін. Гіпоглікемія не розвивається у пацієнтів, які приймають тільки метформін у звичайному режимі, але може розвинутись при гіпокалорійній дієті, або якщо активне фізичне навантаження не компенсується калорійністю раціону, або при сумісному застосуванні з іншими гіпоглікемічними препаратами (такими як похідні сульфонілсечовини та інсулін). Літні, ослаблені або погано харчовані пацієнти та пацієнти з недостатністю функції надниркових залоз або гіпофізу або алкогольною інтоксикацією найбільш чутливі до гіпоглікемічних ефектів. У людей похилого віку та пацієнтів, які приймають бета-адреноблокатори, діагностика гіпоглікемії може бути ускладнена. Оцінка тесту на 1,5-ангідроглюцитол Дапагліфлозин. У пацієнтів, які отримують інгібітори SGLT2, не рекомендується використовувати тест визначення 1,5-ангідроглюцитолу для контролю глікемії. Слід використати альтернативні методи контролю. Оцінки результатів аналізу сечі Дапагліфлозин. Інгібітори SGLT2 збільшують виведення глюкози нирками. Тому результати визначення глюкози в сечі у пацієнтів, які приймають препарат Сигдуо Лонг, будуть позитивними. Слід використати альтернативні методи контролю. Алкоголь Алкоголь посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнтів слід інформувати про неприпустимість прийому великих доз алкоголю на фоні терапії препаратом Сігдуо Лонг.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу під час сніданку. Таблетки слід ковтати повністю, не розжовуючи, не подрібнюючи і не розламуючи. Дозу слід підбирати індивідуально, враховуючи ефективність та переносимість терапії, що проводиться. При необхідності дозу підвищують поступово, щоб зменшити ризик побічних ефектів метформіну з боку шлунково-кишкового тракту. Максимальна добова доза дапагліфлозину становить 10 мг, метформіну пролонгованої дії – 2 г. Якщо препарат Сігдуо Лонг® був призначений пацієнтові, який приймає метформін пролонгованої дії у вечірній час, слід пропустити прийом останньої вечірньої дози метформіну пролонгованої дії напередодні прийому першої дози Сігдуо Лонг®. Пацієнтам зі зниженим ОЦК потрібна корекція цього стану до початку терапії препаратом Сігдуо Лонг. Неактивні інгредієнти препарату Сигдуо Лонг можуть виводитися через кишечник у вигляді м'якої, вологої маси, яка може зберігати форму прийнятої таблетки. Застосування у спеціальних груп пацієнтів Порушення функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки застосування метформіну може призводити до лактоацидозу. Тому препарат Сігдуо Лонг протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки. Порушення функції нирок. До початку терапії препаратом Сігдуо Лонг і періодично на тлі терапії слід оцінювати функцію нирок. Препарат Сігдуо Лонг® протипоказаний пацієнтам з порушенням функції нирок від середнього до тяжкого ступеня (РСКФ При порушенні функції нирок легкого ступеня (рСКФ 60 мл/хв/1.73 м2) немає необхідності коригувати дозу препарату. Діти. Безпека та ефективність дапагліфлозину у пацієнтів віком до 18 років не вивчалися. Літній вік. У пацієнтів похилого віку не потрібно коригувати дозу препарату. Однак при виборі дози слід враховувати, що у цієї категорії пацієнтів можливі порушення функції нирок та ризик зниження ОЦК. Рекомендується частіший контроль стану функції нирок у пацієнтів похилого віку. Оскільки клінічний досвід застосування дапагліфлозину у пацієнтів 75 років і старший обмежений, протипоказано розпочинати терапію дапагліфлозином у цій віковій групі.ПередозуванняДапагліфлозин У рамках програми клінічних досліджень дапагліфлозину випадків передозування не було відзначено. У разі передозування необхідно проводити підтримуючу терапію з огляду на стан пацієнта. Виведення дапагліфлозину за допомогою гемодіалізу не вивчалося. Метформін Зареєстровано випадки передозування метформіну, у т.ч. при прийомі більше 50 г. Приблизно в 10% випадків розвивалася гіпоглікемія, але її причинний зв'язок із прийомом метформіну не встановлено. Приблизно у 32% випадків передозування метформіну у пацієнтів спостерігався лактоацидоз. Метформін виводиться при діалізі, причому кліренс досягає 170 мл/хв. Тому при передбачуваному передозуванні препарату, що містить метформін, доцільний гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз При післяреєстраційному застосуванні метформіну були відмічені випадки лактоацидозу, у т.ч. з летальним кінцем. У цих випадках лактоацидоз мав прихований початок та супроводжувався неспецифічними симптомами, такими як нездужання, міалгія, біль у животі, дихальна недостатність та підвищена сонливість. При тяжкому ацидозі відзначалися гіпотермія, артеріальна гіпотензія та резистентні брадіаритмії. При лактоацидозі, пов'язаному з прийомом метформіну, було відзначено підвищену концентрацію лактату в крові (більше 5 ммоль/л), ацидоз з аніонним інтервалом (без наявності кетонурії та кетонемії) та збільшення співвідношення лактат/піруват; концентрація метформіну в плазмі зазвичай перевищувала 5 мкг/мл. Метформін зменшує утилізацію лактату в печінці, концентрація лактату в крові при цьому збільшується, що сприяє розвитку лактоацидозу,особливо у пацієнтів із факторами ризику. При підозрі на лактоацидоз у пацієнта, який приймає метформін, слід негайно розпочати проведення загальних підтримуючих заходів в умовах стаціонару та негайно припинити прийом препарату Сигдуо Лонг. При ймовірному або підтвердженому лактоацидозі на фоні прийому Сигдуо Лонг® рекомендується негайно розпочати гемодіаліз для корекції ацидозу та виведення кумульованого метформіну (метформін виводиться при гемодіалізі, кліренс становить до 170 мл/хв) за умов гарної гемо. Гемодіаліз часто приводив до вирішення симптоматики та одужання. Слід інформувати пацієнтів та членів їхніх сімей про симптоми лактоацидозу, а також про необхідність припинити терапію препаратом Сигдуо Лонг і звернутися до лікаря при появі цих симптомів. Далі за текстом наведено рекомендації щодо зниження ризику та корекції лактоацидозу у разі наявності відомих факторів ризику. Порушення функції нирок. Лактоацидоз, пов'язаний із прийомом метформіну при постреєстраційному застосуванні, найчастіше виникав у пацієнтів із значним порушенням функції нирок. Метформін, в основному, виводиться нирками, тому зі збільшенням тяжкості порушення функції нирок підвищується ризик кумуляції метформіну та розвитку лактоацидозу. Рекомендації щодо оцінки функції нирок: до початку терапії препаратом Сигдуо Лонг слід визначити рСКФ; препарат Сігдуо Лонг® протипоказаний пацієнтам з РСКФ у всіх пацієнтів, які приймають препарат Сігдуо Лонг®, слід оцінювати РСКФ щонайменше щорічно. У пацієнтів із групи ризику порушення функції нирок (наприклад, у пацієнтів похилого віку) функцію нирок необхідно контролювати частіше. Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Спільне застосування препарату Сігдуо Лонг з препаратами, які можуть впливати на функцію нирок, може призвести до значних гемодинамічних змін, викликати зміни кислотно-лужного балансу або сприяти кумуляції метформіну (наприклад, катіонні препарати). Тому слід частіше контролювати стан таких пацієнтів. Пацієнти у віці 65 років та старші. Ризик лактоацидозу, пов'язаного з прийомом метформіну, збільшується з віком, оскільки ризик порушення функції печінки, нирок або серцевої недостатності у пацієнтів похилого віку вищий у порівнянні з пацієнтами молодшого віку. У пацієнтів похилого віку функцію нирок необхідно контролювати частіше. Радіологічні дослідження із запровадженням контрастних речовин. При проведенні радіологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісних контрастних речовин були виявлені випадки гострого порушення функції нирок та розвитку лактоацидозу у пацієнтів, які отримують метформін. Необхідно за 48 годин до виконання такої процедури призупинити терапію препаратом Сігдуо Лонг®, визначити рСКФ через 48 годин після процедури та відновити прийом препарату лише після підтвердження стабільної функції нирок. Хірургічні втручання та інші процедури. Обмеження їжі та рідини під час хірургічних або інших процедур може підвищити ризик зниження ОЦК, артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Слід зупинити прийом препарату Сігдуо Лонг® при обмеженні прийому їжі та рідини. Гіпоксія. Декілька випадків лактоацидозу, пов'язаного з постреєстраційним застосуванням метформіну, розвинулося на тлі гострої серцевої недостатності (особливо у поєднанні з гіпоперфузією та гіпоксемією). Судинний колапс (шок), гострий інфаркт міокарда, сепсис та інші стани, що характеризуються гіпоксемією, пов'язані з лактоацидозом і можуть викликати преренальну азотемію. При виникненні таких станів слід припинити прийом препарату Сігдуо Лонг. Надмірне вживання алкоголю. Алкоголь посилює вплив метформіну на метаболізм лактату та може сприяти розвитку лактоацидозу. Пацієнтів слід інформувати про неприпустимість прийому великих доз алкоголю на фоні терапії препаратом Сігдуо Лонг. Порушення функції печінки. Застосування метформіну пацієнтами з порушенням функції печінки в деяких випадках призводило до лактоацидозу, ймовірно, через порушення утилізації лактату в печінці та підвищення його концентрації у крові. Тому препарат Сігдуо Лонг протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки. Артеріальна гіпотензія Дапагліфлозин сприяє зниженню ОЦК. Після початку терапії дапагліфлозином може виникати гіпотензія з клінічними проявами, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок (РСКФ Кетоацидоз При появі у пацієнта, який отримує препарат Сигдуо Лонг®, ознак та симптомів тяжкого метаболічного ацидозу, необхідно виключити кетоацидоз, незалежно від концентрації глюкози в крові, оскільки при кетоацидозі на фоні прийому препарату Сігдуо Лонг® концентрація глюкози в крові може бути меншою за 13.9 ммоль/л . При підозрі на кетоацидоз слід припинити прийом препарату Сигдуо Лонг, провести необхідне обстеження та призначити відповідне лікування. При лікуванні кетоацидозу застосовуються препарати інсуліну, внутрішньовенне введення розчинів, у т.ч. глюкози. У багатьох випадках при постреєстраційному застосуванні, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, кетоацидоз не був своєчасно діагностований, і лікування розпочато із запізненням, оскільки концентрація глюкози в крові була нижчою за типову для кетоацидозу (часто нижче 13.9 ммоль/л). Перші ознаки та симптоми кетоацидозу відповідали дегідратації та тяжкому метаболічному ацидозу – нудота, блювання, біль у животі, загальне погане самопочуття та задишка. У багатьох, але не у всіх випадках, були виявлені сприятливі фактори - зниження дози інсуліну, гостре захворювання з лихоманкою, зниження калорійності раціону через захворювання або хірургічного втручання, недостатня секреція інсуліну через захворювання підшлункової залози.панкреатит в анамнезі або хірургічне втручання на підшлункову залозу) або зловживання алкоголем. Перед початком застосування препарату Сигдуо Лонг необхідно оцінити фактори ризику кетоацидозу, в т.ч. недостатнє вироблення інсуліну підшлунковою залозою, викликане різними причинами, зниження калорійності раціону та зловживання алкоголем. При спостереженні за пацієнтами, які приймають препарат Сигдуо Лонг®, слід пам'ятати про можливість розвитку кетоацидозу та необхідність тимчасового припинення терапії при клінічних ситуаціях, що призводять до розвитку кетоацидозу (таких як тривале голодування через гостре захворювання або хірургічне втручання). Порушення функції нирок та гостра ниркова недостатність Дапагліфлозин сприяє зменшенню ОЦК і може спричинити порушення функції нирок. При постреєстраційному застосуванні дапагліфлозину були відмічені випадки гострої ниркової недостатності (у т.ч. у пацієнтів віком до 65 років), які в деяких випадках потребували госпіталізації та діалізу. До призначення препарату Сигдуо Лонг слід оцінити можливі фактори ризику гострої ниркової недостатності, такі як гіповолемія, хронічна ниркова недостатність, хронічна серцева недостатність та прийом супутніх препаратів (діуретики, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II, НПЗП). При обмеженні прийому їжі та рідини (наприклад, при гострому захворюванні або голодуванні), втраті рідини (наприклад, при захворюванні ШКТ або дії високих температур) слід передбачити тимчасове припинення терапії препаратом Сигдуо Лонг і спостереження за пацієнтом для виявлення можливих симптомів гострої ниркової недостатності. При розвитку гострої ниркової недостатності слід негайно відмінити препарат Сигдуо Лонг і розпочати відповідне лікування. На тлі прийому дапагліфлозину були відзначені випадки підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові та зниження РСКФ. особливо у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з порушенням функції нирок. Після початку терапії препаратом Сігдуо Лонг можуть виникнути небажані реакції, пов'язані з порушенням функції нирок. Функцію нирок слід оцінити до початку прийому Сигдуо Лонг і періодично - на фоні терапії. Препарат Сігдуо Лонг протипоказаний пацієнтам з РСКФ Уросепсис та пієлонефрит При постреєстраційне застосування інгібіторів SGLT2, в т.ч. дапагліфлозину, були відзначені випадки тяжких інфекцій сечовивідних шляхів, включаючи пієлонефрит та уросепсис, які вимагали госпіталізації. Терапія інгібіторами SGLT2 збільшує ризик інфекцій сечовивідних шляхів. Слід спостерігати за пацієнтами для виявлення можливих симптомів інфекції сечовивідних шляхів та, при необхідності, негайно розпочинати лікування. Концентрація вітаміну В12 У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну тривалістю 29 тижнів приблизно у 7% пацієнтів спостерігалося зниження сироватці крові раніше нормальної концентрації вітаміну В12 до субнормальних значень без клінічних проявів. Однак таке зниження дуже рідко супроводжується розвитком анемії, і концентрація швидко відновлюється після відміни метформіну або додаткового прийому вітаміну В12. Пацієнтам, які отримують препарат Сигдуо Лонг®, слід щорічно оцінювати гематологічні параметри та при виявленні змін проводити відповідне обстеження та лікування. У деяких пацієнтів (наприклад, у разі недостатнього надходження з їжею або порушення всмоктування вітаміну В12 та кальцію) існує схильність до зниження концентрації вітаміну В12 до субнормальних значень. У таких пацієнтів може бути доцільним визначення концентрації вітаміну В12 у сироватці крові кожні 2-3 роки терапії. Грибкові генітальні інфекції У пацієнтів, які отримують дапагліфлозин. може підвищуватись ризик грибкових генітальних інфекцій. Ризик генітальних інфекцій вищий у пацієнтів, у яких на початок прийому препарату відзначалися епізоди аналогічної інфекції. Слід контролювати стан пацієнтів для виявлення можливих симптомів та проводити відповідне лікування у разі такої інфекції. Підвищення концентрації холестерину ЛПНЩ У пацієнтів, які отримують дапагліфлозин, може збільшуватися концентрація ХС ЛПНЩ у сироватці. На фоні терапії препаратом Сигдуо Лонг слід контролювати концентрацію ХС ЛПНЩ і, при необхідності, призначати лікування відповідно до прийнятої практики. Рак сечового міхура У 22 клінічних дослідженнях рак сечового міхура був діагностований у 10 із 6045 пацієнтів (0.17%) із групи дапагліфлозину та у 1 із 3512 пацієнтів (0.03%) із групи плацебо/препарату порівняння. Після виключення з аналізу пацієнтів, які приймали препарат менше 1 року на момент діагностики раку сечового міхура, у групі дапагліфлозину було 4 випадки раку сечового міхура, а у групі плацебо/препарату порівняння випадків раку не було. На момент початку дослідження групи були збалансовані щодо факторів ризику раку сечового міхура та гематурії (потенційний індикатор недіагностованої пухлини). Невелика кількість випадків не дозволяє зробити висновок про причинно-наслідковий зв'язок з прийомом дапагліфлозину. Тим не менш, препарат Сигдуо Лонг не слід призначати пацієнтам з раком сечового міхура. Немає даних, що дозволяють оцінити можливий вплив дапагліфлозину на пухлину сечового міхура. У пацієнтів з раком сечового міхура в анамнезі перед призначенням препарату Сигдуо Лонг слід оцінити користь від контролю глікемії та можливий неуточнений ризик рецидиву раку сечового міхура. Макроваскулярні ускладнення Дослідження, які переконливо показують зниження ризику макроваскулярних ускладнень при застосуванні препарату Сигдуо Лонг®, не проводилися. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Досліджень щодо вивчення впливу препарату Сігдуо Лонг® на здатність до керування транспортними засобами та механізмами не проводилося.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою 1 табл. Активні речовини: гідрохлорид метформіну 500/850/1000 мг; емпагліфлозин 12,5/12,5/12,5 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний – 22,63/47,221/57,76 мг; коповідон - 47,2/80,24/94,4 мг; кремнію діоксид колоїдний безводний - 2,95/5,015/5,9 мг; магнію стеарат - 4,72/8,024/9,44 Оболонка плівкова: Opadry® фіолетовий (02В200006) (гіпромелоза 2910 - 6/8,5/9,5 мг; макрогол 400 - 0,6/0,85/0,95 мг; титану діоксид - 2,88/4,216/3 ,99 мг; барвник заліза оксид чорний - 0,06/0,017/0,38 мг; барвник заліза оксид червоний - 0,06/0,017/0,38 мг; тальк - 2,4/3,4/3,8 мг ) - 12/17/19 мг.Опис лікарської формиТаблетки 1000 мг + 12,5 мг: овальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою темно-коричнево-фіолетового кольору. З одного боку - гравірування символу компанії Берінгер Інгельхайм і «S12», з іншого боку - гравірування «1000».Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний.ФармакокінетикаНижче наведено положення, що відображають фармакокінетичні властивості окремих речовин препарату Синджарді. Емпагліфлозин Всмоктування. Емпагліфлозин після прийому внутрішньо швидко всмоктувався, Cmax емпагліфлозину в плазмі досягалася через 1,5 год. Потім концентрація емпагліфлозину в плазмі знижувалася в 2 фази. Після прийому емпагліфлозину в дозі 10 мг середня величина AUC у період стійкої концентрації в плазмі крові становила 1870 нмоль·ч/л, а величина Cmax – 259 нмоль/л, а після застосування емпагліфлозину в дозі 25 мг/год · 4740 нмоль 687 нмоль/л відповідно. Фармакокінетика емпагліфлозину у здорових добровольців та у пацієнтів з ЦД 2 була загалом аналогічною. У здорових добровольців фармакокінетика емпагліфлозину, що застосовувався у дозі 5 мг 2 рази на день, та емпагліфлозину, що застосовувався у дозі 10 мг 1 раз на день, була порівнянна. Загальна дія емпагліфлозину (AUCss) за 24-годинний період у разі прийому препарату в дозі 5 мг 2 рази на день та в дозі 10 мг 1 раз на день була подібною. Величина Cmax емпагліфлозину, який застосовувався в дозі 5 мг 2 рази на день, була нижчою порівняно з Cmax емпагліфлозину, що застосовувався в дозі 10 мг 1 раз на день, однак у першому випадку відзначалася більш висока базальна концентрація емпагліфлозину в плазмі (Cmin). Прийом їжі не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику емпагліфлозину. Розподіл. Vd у період стійкої концентрації у плазмі крові становив приблизно 73,8 л. Після перорального застосування здоровими добровольцями міченого емпагліфлозину [14C] зв'язування з еритроцитами становило приблизно 36,8%, а з білками плазми – 86,2%. Метаболізм. Основний шлях метаболізму емпагліфлозину у людини – глюкуронідація за участю УДФ-ГТ (UGT1A3, UGT1A8, UGT1A9 та UGT2B7). Найчастіше виявленими метаболітами емпагліфлозину є три глюкуронових кон'югати (2-О, 3-О і 6-О глюкуронід). Системний вплив кожного метаболіту невеликий (менше 10% від загального впливу емпагліфлозину). Виведення. T1/2 становив приблизно 12,4 год. У разі застосування емпагліфлозину 1 раз на день стійка концентрація в плазмі досягалася після п'ятої дози. Після перорального застосування міченого емпагліфлозину [14C] у здорових добровольців виводилося приблизно 95,6% дози (через кишечник 41,2% та нирками 54,4%). Через кишечник більша частина міченого препарату виводилася у незміненому вигляді. Нирками у незміненому вигляді виводилася лише половина міченого препарату. Фармакокінетика у особливих популяцій пацієнтів Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю легені (60 Порушення функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня (згідно з класифікацією Чайлд-П'ю) значення AUC емпагліфлозину збільшувалися, відповідно, приблизно на 23, 47 та 75%, а значення Cmax відповідно приблизно на 4, 23 та 48% (у порівнянні з пацієнтами із нормальною функцією печінки). ІМТ, стать, раса та вік не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику емпагліфлозину. Діти. Дослідження фармакокінетики емпагліфлозину у дітей не проводились. Метформін Всмоктування. Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно. Частка несформованого метформіну, виявленого в калі, становить 20-30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Cmax (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль) у плазмі досягається через 2,5 години. При застосуванні в рекомендованих дозах Css метформіну в плазмі крові досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. Абсолютна біодоступність у здорових добровольців становить 50-60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл. Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми. Cmax у крові нижче за Cmax у плазмі крові і досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній Vd становить 63-276 л. Метаболізм та виведення. Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж Cl креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцевої секреції. T1/2 становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок. При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно Cl креатиніну, відповідно, T1/2 збільшується, концентрація метформіну в плазмі та ризик його кумуляції підвищується. Діти. При одноразовому застосуванні в дозі 500 мг у дітей фармакокінетичні параметри метформіну були подібними до таких у здорових дорослих. При багаторазовому застосуванні в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів у дітей Cmax та AUC0–t метформіну було знижено приблизно на 33 та 40% відповідно в порівнянні з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом, які отримували метформін у дозі 500 мг 2 рази. на добу протягом 14 днів. Оскільки доза метформіну підбирається індивідуально на підставі показників глікемічного контролю, отримані дані мають обмежену клінічну значущість.ФармакодинамікаЕмпагліфлозин є оборотним, високоактивним, селективним та конкурентним інгібітором натрійзалежного переносника глюкози типу 2 з величиною концентрації, необхідної для інгібування 50% активності ферменту, що дорівнює 1,3 нмоль. Селективність емпагліфлозину в 5000 разів перевищує селективність натрійзалежного переносника глюкози типу 1, відповідального за абсорбцію глюкози в кишечнику. Крім того, було встановлено, що емпагліфлозин має високу селективність щодо інших переносників глюкози, відповідальних за гомеостаз глюкози в різних тканинах. Натрійзалежний переносник глюкози типу 2 є основним білком-переносником, відповідальним за реабсорбцію глюкози з ниркових клубочків назад у кровотік. Емпагліфлозин покращує глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 (ЦД 2) шляхом зменшення реабсорбції глюкози у нирках. Кількість глюкози, що виділяється нирками за допомогою цього механізму, залежить від концентрації глюкози в крові та ШКФ. Інгібування натрійзалежного переносника глюкози типу 2 у пацієнтів із ЦД 2 та гіперглікемією призводить до виведення надлишку глюкози нирками. У ході клінічних досліджень було встановлено, що у пацієнтів з ЦД 2 виведення глюкози нирками збільшувалося відразу після застосування першої дози емпагліфлозину; цей ефект тривав протягом 24 годин. Збільшення виведення глюкози нирками зберігалося до кінця 4-тижневого періоду лікування, складаючи при застосуванні емпагліфлозину в дозі 25 мг 1 раз на день у середньому близько 78 г/день. У пацієнтів із ЦД 2 збільшення виведення глюкози нирками призводило до негайного зниження концентрації глюкози у плазмі крові. Емпагліфлозин зменшує концентрацію глюкози в плазмі крові як у разі прийому натще, так і після їди. Інсулінонезалежний механізм дії емпагліфлозину сприяє низькому ризику можливого розвитку гіпоглікемії. Ефект емпагліфлозину не залежить від функціонального стану Р-клітин підшлункової залози та метаболізму інсуліну. Було відзначено позитивний вплив емпагліфлозину на сурогатні маркери функції Р-клітин, включаючи індекс HOMA-Р (модель для оцінки гомеостазу-Р) та відношення проінсуліну до інсуліну. Крім того, додаткове виведення глюкози нирками спричиняє втрату калорій, що супроводжується зменшенням об'єму жирової тканини та зниженням маси тіла. Глюкозурія, що спостерігається під час застосування емпагліфлозину, супроводжується невеликим збільшенням діурезу, що може сприяти помірному зниженню артеріального тиску. Метформін – ЛЗ класу бігуанідів, гіпоглікемічний ефект якого забезпечується шляхом зниження базальної та постпрандіальної концентрації глюкози у крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну, тому його прийом не призводить до розвитку гіпоглікемії. Метформіну властиві три механізми дії: зниження синтезу глюкози в печінці шляхом інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищення чутливості периферичних рецепторів до інсуліну та утилізації глюкози клітинами; уповільнення всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Метформін збільшує транспортну ємність всіх типів відомих нині мембранних переносників глюкози. Метформін у терапевтичних дозах сприятливо впливає на метаболізм ліпідів: зменшує рівень загального Хс, Хс у складі ЛПНГ та тригліцеридів. Серцево-судинний ризик У ході клінічного дослідження вивчався вплив емпагліфлозину на частоту серцево-судинних подій у пацієнтів з ЦД 2 та високим серцево-судинним ризиком (враховувався один або кілька серцево-судинних факторів ризику, в т.ч. ІХС, захворювання периферичних артерій, інфаркт міокарда в анамнезі або інсульт в анамнезі), які отримують стандартну терапію, яка включала гіпоглікемічні препарати та препарати для лікування серцево-судинних захворювань. Як первинна кінцева точка оцінювалися випадки серцево-судинної смерті, інфаркту міокарда без смертельного результату та інсульту без смертельного результату. Додатковими заздалегідь визначеними кінцевими точками були обрані серцево-судинна смертність, загальна смертність, розвиток нефропатії або прогресуюче погіршення нефропатії, госпіталізація серцевої недостатності. Емпагліфлозин показав значне зниження ризику первинної кінцевої точки (оцінювалися випадки серцево-судинної смерті, інфаркту міокарда без смертельного результату та інсульту без смертельного результату). Емпагліфлозин покращував загальне виживання за рахунок зниження ризиків серцево-судинної смерті. Емпагліфлозин знижував ризик госпіталізації щодо серцевої недостатності. Також під час клінічного дослідження було показано, що емпагліфлозин знижував ризик виникнення нефропатії або прогресуючого погіршення нефропатії. У пацієнтів з вихідною макроальбумінурією встановлено, що емпагліфлозин значно частіше в порівнянні з плацебо приводив до стійкої нормо- або мікроальбумінурії (відношення ризиків 1,82; 95% ДІ: 1,4-2,37).Показання до застосуванняПрепарат Синджарді показаний для терапії цукрового діабету типу 2 у дорослих пацієнтів як доповнення до дієтотерапії та фізичних вправ з метою покращення глікемічного контролю: при незадовільному глікемічному контролі на тлі монотерапії метформіном у максимально переносимій дозі; у комбінації з іншими гіпоглікемічними препаратами при незадовільному глікемічному контролі на фоні їхнього спільного застосування з метформіном; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію емпагліфлозином та метформіном у вигляді окремих препаратів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до емпагліфлозину, метформіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату; цукровий діабет типу 1; діабетичний кетоацидоз; діабетична прекома, кома; ниркова недостатність при ШКФ гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при діареї або блюванні); тяжкі інфекційні захворювання, шок; клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); печінкова недостатність; лактат-ацидоз; гостра алкогольна інтоксикація; хронічний алкоголізм; застосування протягом 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу); великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; вагітність; період грудного вигодовування; вік 85 років та старше; дитячий вік до 18 років (у зв'язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки). З обережністю: захворювання ШКТ, що призводять до втрати рідини; діабетичний кетоацидоз (ДКА) в анамнезі; ниркова недостатність середнього ступеня тяжкості (ШКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2); застосування у комбінації з похідними сульфонілсечовини або інсуліном; хронічна серцева недостатність із стабільними гемодинамічними показниками; дієта з дуже низьким вмістом вуглеводів; зловживання алкоголем; захворювання підшлункової залози в анамнезі (панкреатит або операція на підшлунковій залозі) або низька секреторна активність бета-клітин підшлункової залози; при комбінованій терапії з інсуліном – у разі зниження дози інсуліну; спільне застосування з гіпотензивними препаратами, діуретиками та НПЗЗ; інфекції сечовивідних шляхів; вік старше 75 років.Вагітність та лактаціяДані щодо застосування препарату Синджарді або його компонентів у вагітних жінок обмежені. Застосування препарату Синджарді в період вагітності або у тих, хто планує вагітність, протипоказано. Метформін проникає у грудне молоко у невеликій кількості. Він протипоказаний у період грудного вигодовування. Невідомо, чи проникає емпагліфлозин у грудне молоко. Дані, отримані у доклінічних дослідженнях у тварин, свідчать про проникнення емпагліфлозину у грудне молоко. Не виключається ризик на дитину при грудному вигодовуванні. Застосування емпагліфлозину в період грудного вигодовування протипоказане.Взаємодія з лікарськими засобамиДосліджень щодо лікарських взаємодій препарату Синджарді не проводилося. Проте проводилися фармакокінетичні дослідження щодо лікарських взаємодій компонентів препарату Синджарді: емпагліфлозину та метформіну. Емпагліфлозин Діуретики. Емпагліфлозин може посилювати діуретичний ефект тіазидних та петлевих діуретиків, що, у свою чергу, може збільшити ризик розвитку дегідратації та гіпотензії. Інсулін та стимулятори секреції інсуліну. При сумісному застосуванні емпагліфлозину з інсуліном та стимуляторами секреції інсуліну, таким як похідні сульфонілсечовини, може підвищуватися ризик виникнення гіпоглікемії. У зв'язку з цим необхідно знижувати дози інсуліну та стимуляторів секреції інсуліну при застосуванні у комбінації з емпагліфлозином для зниження ризику виникнення гіпоглікемії. Оцінка лікарських взаємодій in vitro Емпагліфлозин не інгібує, не інактивує та не індукує ізоферменти CYP450. Основним шляхом метаболізму емпагліфлозину у людини є глюкуронідація за участю УДФ-ГТ (UGT1A3, UGT1A8, UGT1A9 та UGT2B7). Емпагліфлозин не інгібує UGT1A1, UGT1A3, UGT1A8, UGT1A9 та UGT2B7. Здатність емпагліфлозину, який застосовують у терапевтичних дозах, оборотно інгібувати або інактивувати основні ізоферменти CYP450 або UGT1A1 невелика. Лікарські взаємодії емпагліфлозину та лікарських препаратів, що є субстратами ізоферментів CYP450 та UGT1A1, вважаються малоймовірними. Емпагліфлозин є субстратом для P-gp та BCRP, але у терапевтичних дозах не інгібує ці білки. На підставі даних, отриманих у дослідженнях in vitro, вважається, що здатність емпагліфлозину вступати у взаємодії з препаратами,які є субстратами для P-gp, є малоймовірною. Емпагліфлозин є субстратом для органічних аніонних переносників: OAT3, OATP1B1 та OATP1B3, але не є субстратом для органічних аніонних переносників 1 (OAT1) та органічних катіонних переносників 2 (OCT2). Однак лікарські взаємодії емпагліфлозину з препаратами, що є субстратами для вищеописаних білків-переносників, вважаються малоймовірними. Взаємодія емпагліфлозину та індукторів ферментів сімейства UGT не вивчалася. Спільне застосування емпагліфлозину з індукторами ферментів сімейства UGT не рекомендується у зв'язку з потенційним ризиком зниження ефективності емпагліфлозину. Оцінка лікарських взаємодій in vivo Фармакокінетика емпагліфлозину не змінюється у здорових добровольців у разі його спільного застосування з метформіном, глімепіридом, піоглітазоном, ситагліптином, лінагліптином, варфарином, верапамілом, раміприлом, симвастатином, торасемідом та гідрохлоротиа. При сумісному застосуванні емпагліфлозину з гемфіброзилом, рифампіцином та пробенецидом відзначалося збільшення значення AUC емпагліфлозину на 59, 35 та 53% відповідно, проте дані зміни не вважалися клінічно значущими. Емпагліфлозин не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику метформіну, глімепіриду, піоглітазону, ситагліптину, лінагліптину, варфарину, дигоксину, раміприлу, симвастатину, гідрохлортіазиду, торасеміду та пероральних контрацептивних. Метформін Спільне застосування протипоказане Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби. На тлі функціональної печінкової недостатності у пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може спричинити розвиток лактат-ацидозу. Лікування препаратом Синджарді необхідно відмінити, залежно від функції нирок, за 48 годин до або на час рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і не відновлювати раніше 48 годин після умови, що в ході обстеження функція нирок була визнана нормальною. Спільне застосування не рекомендується. Алкоголь. При гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактат-ацидозу, особливо у разі недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти або печінкової недостатності. Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю та ЛЗ, що містять етанол. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (OCT1 та OCT2). Метформін є субстратом органічних катіонів OCT1 та OCT2. При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори OCT1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори OCT1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори OCT2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори OCT1 та OCT2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічну дію метформіну. Комбінації, які потребують обережності Даназол. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин. При прийомі великих дозах (100 мг на день) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. ГКС системної та місцевої дії. Знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози у крові, іноді викликаючи кетоз. При лікуванні глюкози і після припинення прийому останніх потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики. Одночасний прийом петлевих діуретиків може призвести до розвитку лактат-ацидозу через можливу функціональну ниркову недостатність. Призначаються як ін'єкції β2-адреноміметики. Підвищують концентрацію глюкози у крові внаслідок стимуляції β2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище ЛЗ може знадобитися більш частий контроль вмісту глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні ЛЗ, за винятком інгібіторів АПФ. Можуть знижувати концентрацію глюкози у крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. Ніфедіпін. Підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Інсулін та стимулятори секреції інсуліну. Інсулін та стимулятори секреції інсуліну, такі як похідні сульфонілсечовини, можуть підвищувати ризик виникнення гіпоглікемії. У зв'язку з цим необхідно знижувати дози інсуліну та стимуляторів секреції інсуліну при застосуванні у комбінації з метформіном для зниження ризику виникнення гіпоглікемії. Гіпоглікемічна дія метформіну можуть знижувати фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, БКК, левотироксин натрію. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактат-ацидозу. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося зміни їх фармакокінетичних показників. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії.Спосіб застосування та дозиВсередину, під час їжі, з метою зменшення небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту, що викликаються метформіном. Дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок (ШКФ більше 90 мл/хв). Рекомендована доза становить одну таблетку двічі на день. Режим дозування препарату повинен бути скоригований в індивідуальному порядку з урахуванням характеру поточної гіпоглікемічної терапії, її ефективності та переносимості. Максимальна добова доза препарату Синджарді, що рекомендується, становить 25 мг емпагліфлозину і 2000 мг метформіну. Для пацієнтів з незадовільним контролем глікемії на тлі монотерапії метформіном або в комбінації з іншими гіпоглікемічними препаратами препарат Синджарді зазвичай повинен призначатися таким чином, щоб доза емпагліфлозину становила 5 мг 2 рази на день (добова доза 10 мг), а доза така раніше. У пацієнтів, які добре переносять добову дозу емпагліфлозину 10 мг і при необхідності покращення контролю глікемії, вона може бути збільшена до 25 мг. Для пацієнтів, які раніше отримували монотерапію емпагліфлозин, препарат Синджарді повинен призначатися таким чином, щоб добова доза емпагліфлозину була така ж, як раніше. Для пацієнтів, які раніше отримували комбінацію емпагліфлозину та метформіну у вигляді двох окремих препаратів, препарат Синджарді повинен призначатися таким чином, щоб дози емпагліфлозину та метформіну були такими ж, як раніше. Коли препарат Синджарді використовується в комбінації з похідним сульфонілсечовини та/або інсуліном, для зменшення ризику розвитку гіпоглікемії може знадобитися нижча доза похідного сульфонілсечовини та/або інсуліну. Пацієнти з нирковою недостатністю. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого ступеня корекція дози не потрібна. Однак у таких пацієнтів необхідно контролювати ШКФ перед призначенням препарату та як мінімум 1 раз на рік протягом усього періоду терапії. У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та пацієнтів похилого віку необхідно проводити контроль функції нирок частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. Якщо жодна з дозувань препарату Синджарді не підходить, від прийому комбінованого препарату слід відмовитись та продовжити терапію двома окремими препаратами емпагліфлозину та метформіну.ПередозуванняСимптоми: під час проведення контрольованих клінічних досліджень при одноразовому прийомі емпагліфлозину в дозі 800 мг (у 32 рази, що перевищувала максимальну добову дозу) здоровими добровольцями препарат переносився добре. Досвіду застосування препарату у дозі, що перевищує 800 мг, немає. При застосуванні метформіну в дозах, що досягали 85 г, гіпоглікемія не спостерігалася, однак у ряді випадків це призвело до розвитку лактат-ацидозу. Значне передозування метформіну або наявність супутніх факторів ризику може призвести до лактат-ацидозу. Лактоацидоз відноситься до категорії невідкладних медичних ситуацій, лікування у таких випадках має проводитись у стаціонарі. Лікування: у разі передозування рекомендується видалення неабсорбованого препарату із шлунково-кишкового тракту, здійснення клінічного контролю та проведення симптоматичного лікування. Найефективнішим методом виведення лактату та метформіну є гемодіаліз; можливість виведення емпагліфлозину за допомогою гемодіалізу не вивчалася.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Сінжарді не рекомендується застосовувати пацієнтам із ЦД 1. ДКА. При застосуванні емпагліфлозину повідомлялося про випадки ДКА, серйозного та небезпечного для життя стану, в т.ч. зі смертельним наслідком, що потребує термінової госпіталізації. У деяких із цих випадків прояви ДКА були атиповими і виражалися лише у помірному підвищенні концентрації глюкози у крові, трохи більше 14 ммоль/л (250 мг/дл). Ризик розвитку ДКА повинен враховуватись у разі появи таких неспецифічних симптомів, як нудота, блювання, анорексія, біль у животі, виражена спрага, утруднення дихання, дезорієнтація, невмотивована стомлюваність чи сонливість. Якщо такі симптоми розвиваються, пацієнти повинні бути негайно обстежені, щоб уникнути кетоацидозу незалежно від концентрації глюкози в крові. При підозрі на ДКА препарат Синджарді слід відмінити, обстежити пацієнта та негайно призначити лікування. Більш високий ризик розвитку ДКА при прийомі препарату Синджарді можливий у пацієнтів, які перебувають на дієті з дуже низьким вмістом вуглеводів (т.к. ця комбінація може додатково збільшити утворення кетонових тіл), пацієнтів із гострим захворюванням, пацієнтів із захворюваннями підшлункової залози, які передбачають дефіцит (наприклад, ЦД 1, панкреатит в анамнезі або операції на підшлунковій залозі), при зниженні дози інсуліну (включаючи неефективну роботу інсулінової помпи), пацієнтів, які зловживають алкоголем, пацієнтів з тяжкою дегідратацією та пацієнтів з кетоацидозом в анамнезі. У таких пацієнтів препарат Синджарді слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів, які отримують препарат Синджарді, слід розглянути питання про моніторинг кетоацидозу та тимчасове припинення прийому препарату Синджарді у клінічних ситуаціях, що призводять до розвитку кетоацидозу (наприклад, тривале голодування через гостре захворювання або хірургічне втручання). Не рекомендується відновлення терапії інгібіторами SGLT2 у пацієнтів, у яких на фоні їх прийому розвинувся ДКА, за винятком випадків, коли було чітко встановлено та виключено інший причинний фактор розвитку цього ускладнення. Лактат-ацидоз. Лактат-ацидоз — дуже рідкісне, але серйозне метаболічне ускладнення, що, як правило, виявляється у погіршенні функції нирок, кардіореспіраторних захворюваннях або сепсисі. Гостро порушення функції нирок супроводжується накопиченням метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (важка діарея або блювання, лихоманка або зниження прийому рідини) слід тимчасово припинити прийом метформіну і зв'язатися зі своїм лікарем. Лікарські препарати, які можуть значно погіршити функцію нирок (такі як гіпотензивні препарати, діуретики та нестероїдні протизапальні засоби) повинні призначатися з обережністю у пацієнтів, які приймають метформін. Інші супутні фактори ризику розвитку лактоацидозу – це надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність, незадовільний контроль глікемії, кетоз, тривале голодування та будь-які стани, що супроводжуються гіпоксією, а також спільний прийом лікарських препаратів, які можуть спричинити лактат-ацидоз. Пацієнти повинні бути поінформовані про ризик розвитку лактат-ацидозу. Лактат-ацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі, м'язовими судомами, астенією та гіпотермією з подальшим розвитком коми. У разі підозрілих симптомів пацієнт повинен припинити прийом препарату і негайно звернутися до лікаря. Діагностичне значення мають зміни лабораторних показників – зниження pH крові (5 ммоль/л), збільшення дефіциту аніонів та підвищення співвідношення лактат/піруват. При підозрі на лактат-ацидоз прийом препарату має бути припинено, а пацієнта негайно госпіталізовано. Застосування йодовмісних рентгеноконтрастних засобів. Внутрішньосудинне застосування йодовмісних рентгеноконтрастних засобів під час радіологічних досліджень може призвести до ниркової недостатності та, відповідно, накопичення метформіну та ризику виникнення лактоацидозу. Прийом метформіну необхідно відмінити за 48 годин до або під час рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і слід відновлювати не раніше ніж через 48 годин після закінчення дослідження і лише після того, як буде повторно оцінено та визнано нормальною функцію нирок. Вплив на ниркову функцію. Відповідно до механізму дії ефективність емпагліфлозину залежить від функції нирок. Рекомендується перед початком терапії та регулярно надалі визначати ШКФ. Препарат Синджарді протипоказаний пацієнтам із ШКФ функція серця. Досвід застосування препарату у пацієнтів з ХСН І-ІІ класу згідно з класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (New York Heart Association, NYHA) обмежений, і емпагліфлозин ніколи не застосовувався в клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з ХСН ІІІ-ІV класу за NYHA. Повідомляється, що у дослідженні EMPA-REG OUTCOME (Empagliflozin, Cardiovascular Outcomes, and Mortality in Type 2 Diabetes – дослідження впливу емпагліфлозину на результати захворювань серцево-судинної системи та смертність від них серед пацієнтів із ЦД 2) 10,1% пацієнтів на момент його початку страждали на серцеву недостатність. При цьому досягнуте серед них зниження смертності від гострих серцево-судинних розладів можна порівняти з таким у загальній групі учасників дослідження. У пацієнтів з ХСН із стабільними показниками гемодинаміки препарат Синджарді може застосовуватись за умови регулярного моніторингу функції серця та нирок. Пацієнтам із гострою серцевою недостатністю та ХСН із нестабільними показниками гемодинаміки препарат Синджарді протипоказаний, т.к. він містить метформіну. Поразка печінки. У ході клінічних досліджень було отримано повідомлення про випадки ураження печінки у пацієнтів, які отримували емпагліфлозин. Причинно-наслідковий взаємозв'язок між застосуванням емпагліфлозину та ураженням печінки при цьому встановлено не був. Підвищення рівня гематокриту. Спостерігалися випадки підвищення рівня гематокриту під час лікування емпагліфлозином. Пацієнти похилого віку. У пацієнтів віком 75 років і більше є підвищений ризик зменшення ОЦК. Тому у таких пацієнтів препарат Синджарді слід застосовувати з обережністю. Досвід застосування у пацієнтів віком від 85 років обмежений, тому призначати препарат Синджарді пацієнтам віком від 85 років не рекомендується. Оскільки метформін виділяється нирками, а в осіб похилого віку є тенденція до зниження функції нирок, застосування препарату Сінжарді у похилому віці має супроводжуватись регулярним контролем функції нирок. Застосування у пацієнтів із ризиком зменшення ОЦК. Відповідно до механізму дії, прийом інгібіторів натрійзалежного переносника глюкози типу 2 може призводити до помірного зниження артеріального тиску. Тому слід застосовувати препарат з обережністю в тих випадках, коли зниження артеріального тиску небажане, наприклад, у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, пацієнтів, які приймають гіпотензивні препарати (з випадками артеріальної гіпотензії в анамнезі), а також пацієнтів старше 75 років. Якщо у пацієнта, який приймає препарат Синжарді, розвиваються стани, які можуть призвести до втрати рідини (наприклад, при захворюваннях ШКТ), слід ретельно моніторувати його стан, АТ, а також контролювати гематокрит та електролітний баланс. Може знадобитися тимчасове, аж до відновлення водного балансу, припинення прийому препарату. Інфекції сечовивідних шляхів. Частота розвитку таких побічних ефектів, як інфекції сечовивідних шляхів, була порівнянна при застосуванні емпагліфлозину в дозі 25 мг у комбінації з метформіном та плацебо у комбінації з метформіном і вище при застосуванні емпагліфлозину у дозі 10 мг у комбінації з . Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів, зокрема. такі як пієлонефрит та уросепсис, відзначалися у пацієнтів, які приймали емпагліфлозин у постмаркетингових дослідженнях. У разі розвитку ускладнених інфекцій сечовивідних шляхів потрібне тимчасове припинення терапії. Хірургічні втручання. Препарат Синджарді повинен скасовуватись за 48 годин до планового хірургічного втручання, що здійснюється з використанням загальної, спинальної або епідуральної анестезії. Застосування препарату може відновлюватися не раніше ніж через 48 годин після хірургічного втручання або після відновлення перорального харчування та лише за умови отримання результатів повторної оцінки функції нирок, що свідчать про відсутність погіршень. Результати лабораторного дослідження сечі. Відповідно до механізму дії, у пацієнтів, які приймають препарат Синджарді, визначається глюкоза у сечі. Збільшення частоти ампутацій нижніх кінцівок. У тривалих клінічних дослідженнях іншого інгібітору SGLT2 спостерігалося збільшення частоти ампутацій нижніх кінцівок (переважно пальців стоп). Невідомо, чи властивий цей ефект усім представникам класу інгібіторів SGLT2. Пацієнтам, які отримують Синджарді, як і будь-яким іншим особам з цукровим діабетом, необхідно рекомендувати постійний профілактичний догляд за стопами. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Досліджень щодо впливу препарату Синджарді на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося. Однак у зв'язку з можливим розвитком гіпоглікемії (яка може виявлятися у вигляді головного болю, сонливості, слабкості, запаморочення, сплутаності свідомості, дратівливості, голоду, прискореного серцебиття, пітливості, панічних атак), особливо при прийомі препарату Синджарді в комбінації з похідними сульфонілмо або інсуліном, необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься: активні речовини: метформіну гідрохлорид 1000 мг емпагліфлозин 5 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний – 65,26 мг; коповідон - 94,4 мг; кремнію діоксид колоїдний безводний – 5,9 мг; магнію стеарат - 9,44; оболонка плівкова: Opadry® жовтий (02В220011) (гіпромелоза 2910 - 9,5 мг; макрогол 400 -0,95 мг; титану діоксид - 2,156 мг; барвник заліза оксид жовтий -2,594 мг; тальк -3,8 мг) ;Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. З одного боку таблетки гравіювання символу компанії Берінгер Інгельхайм і «S5», з іншого боку — гравірування «1000».Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний.ФармакокінетикаЕмпагліфлозин. Всмоктування. Емпагліфлозин після прийому внутрішньо швидко всмоктувався, Cmax емпагліфлозину в плазмі досягалася через 1,5 год. Потім концентрація емпагліфлозину в плазмі знижувалася в 2 фази. Після прийому емпагліфлозину в дозі 10 мг середня величина AUC у період стійкої концентрації в плазмі крові становила 1870 нмоль·ч/л, а величина Cmax – 259 нмоль/л, а після застосування емпагліфлозину у дозі 25 мг/год та 4740 нмоль 687 нмоль/л відповідно. Фармакокінетика емпагліфлозину у здорових добровольців та у пацієнтів з ЦД 2 була загалом аналогічною. У здорових добровольців фармакокінетика емпагліфлозину, що застосовувався у дозі 5 мг 2 рази на день, та емпагліфлозину, що застосовувався у дозі 10 мг 1 раз на день, була порівнянна. Загальна дія емпагліфлозину (AUCss) за 24-годинний період у разі прийому препарату в дозі 5 мг 2 рази на день та в дозі 10 мг 1 раз на день була подібною. Величина Cmax емпагліфлозину, який застосовувався в дозі 5 мг 2 рази на день, була нижчою порівняно з Cmax емпагліфлозину, що застосовувався в дозі 10 мг 1 раз на день, однак у першому випадку відзначалася більш висока базальна концентрація емпагліфлозину в плазмі (Cmin). Прийом їжі не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику емпагліфлозину. Розподіл. Vd у період стійкої концентрації у плазмі крові становив приблизно 73,8 л. Після перорального застосування здоровими добровольцями міченого емпагліфлозину [14C] зв'язування з еритроцитами становило приблизно 36,8%, а з білками плазми – 86,2%. Метаболізм. Основний шлях метаболізму емпагліфлозину у людини – глюкуронідація за участю УДФ-ГТ (UGT1A3, UGT1A8, UGT1A9 та UGT2B7). Найчастіше виявленими метаболітами емпагліфлозину є три глюкуронових кон'югати (2-О, 3-О і 6-О глюкуронід). Системний вплив кожного метаболіту невеликий (менше 10% від загального впливу емпагліфлозину). Виведення. T1/2 становив приблизно 12,4 год. У разі застосування емпагліфлозину 1 раз на день стійка концентрація в плазмі досягалася після п'ятої дози. Після перорального застосування міченого емпагліфлозину [14C] у здорових добровольців виводилося приблизно 95,6% дози (через кишечник 41,2% та нирками 54,4%). Через кишечник більша частина міченого препарату виводилася у незміненому вигляді. Нирками у незміненому вигляді виводилася лише половина міченого препарату. Фармакокінетика у спеціальних популяцій пацієнтів. Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю легені (60 Порушення функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня (згідно з класифікацією Чайлд-П'ю) значення AUC емпагліфлозину збільшувалися, відповідно, приблизно на 23, 47 та 75%, а значення Cmax відповідно приблизно на 4, 23 та 48% (у порівнянні з пацієнтами із нормальною функцією печінки). ІМТ, стать, раса та вік не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику емпагліфлозину. Діти. Дослідження фармакокінетики емпагліфлозину у дітей не проводились. Метформін Всмоктування. Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно. Частка несформованого метформіну, виявленого в калі, становить 20-30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Cmax (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль) у плазмі досягається через 2,5 години. При застосуванні в рекомендованих дозах Css метформіну в плазмі крові досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. Абсолютна біодоступність у здорових добровольців становить 50-60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл. Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми. Cmax у крові нижче за Cmax у плазмі крові і досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній Vd становить 63-276 л. Метаболізм та виведення. Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж Cl креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцевої секреції. T1/2 становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок. При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно Cl креатиніну, відповідно, T1/2 збільшується, концентрація метформіну в плазмі та ризик його кумуляції підвищується. Діти. При одноразовому застосуванні в дозі 500 мг у дітей фармакокінетичні параметри метформіну були подібними до таких у здорових дорослих. При багаторазовому застосуванні в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів у дітей Cmax та AUC0–t метформіну було знижено приблизно на 33 та 40% відповідно в порівнянні з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом, які отримували метформін у дозі 500 мг 2 рази. на добу протягом 14 днів. Оскільки доза метформіну підбирається індивідуально на підставі показників глікемічного контролю, отримані дані мають обмежену клінічну значущість.ФармакодинамікаЕмпагліфлозин є оборотним, високоактивним, селективним та конкурентним інгібітором натрійзалежного переносника глюкози типу 2 з величиною концентрації, необхідної для інгібування 50% активності ферменту, що дорівнює 1,3 нмоль. Селективність емпагліфлозину в 5000 разів перевищує селективність натрійзалежного переносника глюкози типу 1, відповідального за абсорбцію глюкози в кишечнику. Крім того, було встановлено, що емпагліфлозин має високу селективність щодо інших переносників глюкози, відповідальних за гомеостаз глюкози в різних тканинах. Натрій залежний переносник глюкози типу 2 є основним білком-переносником, відповідальним за реабсорбцію глюкози з ниркових клубочків назад у кровотік. Емпагліфлозин покращує глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 (ЦД 2) шляхом зменшення реабсорбції глюкози у нирках. Кількість глюкози, що виділяється нирками за допомогою цього механізму, залежить від концентрації глюкози в крові та ШКФ. Інгібування натрійзалежного переносника глюкози типу 2 у пацієнтів із ЦД 2 та гіперглікемією призводить до виведення надлишку глюкози нирками. У ході клінічних досліджень було встановлено, що у пацієнтів з ЦД 2 виведення глюкози нирками збільшувалося відразу після застосування першої дози емпагліфлозину; цей ефект тривав протягом 24 годин. Збільшення виведення глюкози нирками зберігалося до кінця 4-тижневого періоду лікування, складаючи при застосуванні емпагліфлозину в дозі 25 мг 1 раз на день у середньому близько 78 г/день. У пацієнтів із ЦД 2 збільшення виведення глюкози нирками призводило до негайного зниження концентрації глюкози у плазмі крові. Емпагліфлозин зменшує концентрацію глюкози в плазмі крові як у разі прийому натще, так і після їди. Інсулінонезалежний механізм дії емпагліфлозину сприяє низькому ризику можливого розвитку гіпоглікемії. Ефект емпагліфлозину не залежить від функціонального стану Р-клітин підшлункової залози та метаболізму інсуліну. Було відзначено позитивний вплив емпагліфлозину на сурогатні маркери функції Р-клітин, включаючи індекс HOMA-Р (модель для оцінки гомеостазу-Р) та відношення проінсуліну до інсуліну. Крім того, додаткове виведення глюкози нирками спричиняє втрату калорій, що супроводжується зменшенням об'єму жирової тканини та зниженням маси тіла. Глюкозурія, що спостерігається під час застосування емпагліфлозину, супроводжується невеликим збільшенням діурезу, що може сприяти помірному зниженню артеріального тиску. Метформін – ЛЗ класу бігуанідів, гіпоглікемічний ефект якого забезпечується шляхом зниження базальної та постпрандіальної концентрації глюкози у крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну, тому його прийом не призводить до розвитку гіпоглікемії. Метформіну властиві три механізми дії: зниження синтезу глюкози в печінці шляхом інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищення чутливості периферичних рецепторів до інсуліну та утилізації глюкози клітинами; уповільнення всмоктування глюкози у кишечнику. Метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Метформін збільшує транспортну ємність всіх типів відомих нині мембранних переносників глюкози. Метформін у терапевтичних дозах сприятливо впливає на метаболізм ліпідів: зменшує рівень загального Хс, Хс у складі ЛПНГ та тригліцеридів. Серцево-судинний ризик У ході клінічного дослідження вивчався вплив емпагліфлозину на частоту серцево-судинних подій у пацієнтів з ЦД 2 та високим серцево-судинним ризиком (враховувався один або кілька серцево-судинних факторів ризику, в т.ч. ІХС, захворювання периферичних артерій, інфаркт міокарда в анамнезі або інсульт в анамнезі), які отримують стандартну терапію, яка включала гіпоглікемічні препарати та препарати для лікування серцево-судинних захворювань. Як первинна кінцева точка оцінювалися випадки серцево-судинної смерті, інфаркту міокарда без смертельного результату та інсульту без смертельного результату. Додатковими заздалегідь визначеними кінцевими точками були обрані серцево-судинна смертність, загальна смертність, розвиток нефропатії або прогресуюче погіршення нефропатії, госпіталізація серцевої недостатності. Емпагліфлозин показав значне зниження ризику первинної кінцевої точки (оцінювалися випадки серцево-судинної смерті, інфаркту міокарда без смертельного результату та інсульту без смертельного результату). Емпагліфлозин покращував загальне виживання за рахунок зниження ризиків серцево-судинної смерті. Емпагліфлозин знижував ризик госпіталізації щодо серцевої недостатності. Також під час клінічного дослідження було показано, що емпагліфлозин знижував ризик виникнення нефропатії або прогресуючого погіршення нефропатії. У пацієнтів з вихідною макроальбумінурією встановлено, що емпагліфлозин значно частіше в порівнянні з плацебо приводив до стійкої нормо- або мікроальбумінурії (відношення ризиків 1,82; 95% ДІ: 1,4-2,37).Показання до застосуванняПрепарат Синджарді показаний для терапії цукрового діабету типу 2 у дорослих пацієнтів як доповнення до дієтотерапії та фізичних вправ з метою покращення глікемічного контролю: при незадовільному глікемічному контролі на тлі монотерапії метформіном у максимально переносимій дозі; у комбінації з іншими гіпоглікемічними препаратами при незадовільному глікемічному контролі на тлі їх спільного застосування з метформіном; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію емпагліфлозином та метформіном у вигляді окремих препаратів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до емпагліфлозину, метформіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату; цукровий діабет типу 1; діабетичний кетоацидоз; діабетична прекома, кома; ниркова недостатність при ШКФВагітність та лактаціяДані щодо застосування препарату Синджарді або його компонентів у вагітних жінок обмежені. Застосування препарату Синджарді в період вагітності або у тих, хто планує вагітність, протипоказано. Метформін проникає у грудне молоко у невеликій кількості. Він протипоказаний у період грудного вигодовування. Невідомо, чи проникає емпагліфлозин у грудне молоко. Дані, отримані у доклінічних дослідженнях у тварин, свідчать про проникнення емпагліфлозину у грудне молоко. Не виключається ризик на дитину при грудному вигодовуванні. Застосування емпагліфлозину в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяУ клінічних дослідженнях найпоширенішим небажаним явищем була гіпоглікемія, яка залежала від типу фонової терапії, що використовувалася у відповідних дослідженнях, інфекції сечовивідних та статевих шляхів, збільшення сечовиділення. У клінічних дослідженнях із застосуванням емпагліфлозину у комбінації з метформіном будь-яких додаткових небажаних реакцій у порівнянні з небажаними реакціями, що відзначалися при використанні окремих компонентів, не спостерігалося. Небажані реакції представлені нижче (небажані реакції класифікувалися по органах і системах і відповідно до термінів, що віддають перевагу MedDRA) із зазначенням їх абсолютної частоти. Категорії частоти визначаються так: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до Небажані реакції, що спостерігалися у пацієнтів, які отримували монотерапію емпагліфлозином або комбінацію емпагліфлозин + метформін (об'єднаний аналіз плацебо-контрольованих та постмаркетингових досліджень). Інфекційні та паразитарні захворювання: часто - кандидозний вагініт вульвовагініт, баланіт та інші генітальні інфекції1, інфекції сечовивідних шляхів (в т.ч. пієлонефрит та уросепсис)1. З боку обміну речовин та харчування: дуже часто – гіпоглікемія (при сумісному застосуванні з похідними сульфонілсечовини або інсуліном); часто - спрага1; рідко – ДКА; дуже рідко – лактат-ацидоз1, зниження всмоктування вітаміну B122,3. З боку нервової системи: часто – порушення смакових відчуттів2. З боку судин: нечасто – гіповолемія1. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – зниження апетиту2,4, діарея2,4, нудота2,4, блювання2,4, біль у животі2,4. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит2, відхилення від норми показників функціональних проб печінки2. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - свербіж 1,2, висипання; нечасто - кропив'янка; дуже рідко – еритема2; частота невідома - ангіоневротичний набряк1. З боку нирок: часто - збільшення сечовиділення1 та сечовивідних шляхів; нечасто - дизурія1. Лабораторні та інструментальні дані: часто – підвищення концентрації ліпідів у плазмі крові1; нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові/зниження СКФ, підвищення гематокриту1. 1Небажані реакції, зафіксовані при монотерапії емпагліфлозином. 2Небажані реакції, зафіксовані при монотерапії метформіном. 3. Тривале лікування метформіном супроводжувалося зниженням всмоктування вітаміну B12, яке в дуже рідкісних випадках могло призводити до клінічно значущого дефіциту вітаміну B12, наприклад, до мегалобластної анемії; Шлунково-кишкові симптоми, такі як зниження апетиту, діарея, нудота, блювання і біль у животі, найчастіше з'являлися на самому початку терапії та спонтанно зникали в більшості випадків. Опис окремих небажаних реакцій. Гіпоглікемія. Частота гіпоглікемії залежала від супутньої гіпоглікемічної терапії, що застосовувалася, і була порівняна для емпагліфлозину та пацієнтів, пацієнтів з пацієнтами, метформін як окремі препарати та як доповнення до стандартної терапії. У разі призначення емпагліфлозину в комбінації з похідними сульфонілсечовини + метформін (емпагліфлозин 10 мг - 16,1%, емпагліфлозин 25 мг - 11,5%, плацебо - 8,4%) або в комбінації з інсуліном + 1 ,3%, емпагліфлозин 25 мг – 36,2%, плацебо – 34,7%) частота розвитку гіпоглікемії була вищою, ніж у разі використання плацебо. Тяжка гіпоглікемія (що вимагає медичного втручання). Частка пацієнтів з тяжкою гіпоглікемією була невисокою (менше 1%) і порівнянною для емпагліфлозину та плацебо при застосуванні в комбінації з метформіном та для комбінації емпагліфлозину з метформіном у пацієнтів, які раніше не отримували лікування, порівняно з пацієнтами, які отримували емпа та як доповнення до стандартної терапії. Частота випадків тяжкої гіпоглікемії становила 0,5; 0 та 0,5% при застосуванні емпагліфлозину 10 мг, емпагліфлозину 25 мг та плацебо відповідно на фоні терапії метформіном у комбінації з інсуліном. При застосуванні емпагліфлозину на фоні терапії метформіном у комбінації з препаратами сульфонілсечовини, а також на фоні терапії метформіном у комбінації з лінагліптином жодного випадку тяжкої гіпоглікемії не спостерігалося. Інфекції сечовивідних шляхів. Частота розвитку інфекцій сечовивідних шляхів у разі застосування емпагліфлозину у дозі 10 мг у комбінації з метформіном була вищою (8,8%), ніж у разі застосування емпагліфлозину у дозі 25 мг у комбінації з метформіном (6,6%) або плацебо у комбінації з метформіном (7,8%). Також як і у разі застосування плацебо, інфекції сечовивідних шляхів частіше відзначалися у пацієнтів, з хронічними та рецидивними інфекціями сечовивідних шляхів в анамнезі. Тяжкість інфекцій сечовивідних шляхів була подібною у пацієнтів, які приймають емпагліфлозин і плацебо. Про інфекції сечовивідних шляхів частіше повідомлялося у жінок, які отримували емпагліфлозин у дозі 10 мг у комбінації з метформіном, ніж у жінок, які отримували плацебо; цього не спостерігалося у разі застосування емпагліфлозину у дозі 25 мг у комбінації з метформіном.Частота інфекцій сечовивідних шляхів у чоловіків була невеликою і схожою в лікувальні групи. Генітальні інфекції. Частота розвитку таких небажаних явищ як кандидозний вагініт, вульвовагініт, баланіт та інші генітальні інфекції, була вищою у разі застосування емпагліфлозину в дозі 10 мг у комбінації з метформіном (4%) та емпагліфлозину в дозі 25 мг у комбінації з мет ), ніж при застосуванні плацебо або плацебо у комбінації з метформіном (1,3%). Ці відмінності у частоті були менш помітними у чоловіків. Небажані реакції з боку статевих органів були легким та середнім ступенем тяжкості. Збільшення сечовиділення. Частота випадків збільшеного сечовиділення (оцінювалися такі симптоми, як поллакіурія, поліурія, ніктурія) була вищою у разі застосування емпагліфлозину у дозі 10 мг у комбінації з метформіном (3%) та емпагліфлозину у дозі 25 мг у комбінації з метформіном (2, , ніж у разі застосування плацебо у комбінації з метформіном (1,4%). Частота розвитку ніктурії була порівнянна у групі пацієнтів, які приймали емпагліфлозин у комбінації з метформіном, та у групі пацієнтів, які приймали плацебо у комбінації з метформіном (менше 1%). Інтенсивність збільшеного сечовиділення була легкою чи помірною. Гіповолемія. Частота розвитку гіповолемії (яка виражалася зниженням АТ, ортостатичною артеріальною гіпотензією, дегідратацією, непритомністю) при застосуванні емпагліфлозину в комбінації з метформіном була низькою або порівнянною з плацебо (емпагліфлозин у дозі 10 мг у комбінації з 0 25 мг у комбінації з метформіном (0,3%), плацебо у комбінації з метформіном (0,1%). віці >75 років про зменшення ОЦК як небажане явище повідомлялося в одному випадку (цей пацієнт отримував емпагліфлозин у дозі 25 мг у комбінації з метформіном). Зниження СКФ та підвищення концентрації креатиніну в крові. Загальна частота зниження СКФ і підвищення концентрації креатиніну в крові були схожі при застосуванні емпагліфлазину і плацебо з метформіном (підвищення концентрації креатиніну в крові: емпагліфлазин 10 мг - 0,5%, емпагліфлазин 25 мг - 0,1%, плац зниження СКФ: емпагліфлазин 10 мг - 0,1%, емпагліфлазин 25 мг - 0%, плацебо - 0,2%). Спостерігалося початкове транзиторне підвищення концентрації креатиніну в крові (середня зміна порівняно з вихідним значенням після 12 тижнів: емпагліфлозин у дозі 10 мг – 0,02 мг/дл, емпагліфлозин у дозі 25 мг – 0,02 мг/дл) та початкове тран розрахункової СКФ (середня зміна порівняно з вихідним значенням після 12 тижнів: емпагліфлозин у дозі 10 мг – 1,46 мл/хв/1,73 м2, емпагліфлозин у дозі 25 мг – 2,05 мл/хв/1,73 м2) . У довгострокових дослідженнях ці зміни зазвичай були оборотними при продовженні лікування або після припинення прийому препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиЕмпагліфлозин. Діуретики. Емпагліфлозин може посилювати діуретичний ефект тіазидних та петлевих діуретиків, що, у свою чергу, може збільшити ризик розвитку дегідратації та гіпотензії. Інсулін та стимулятори секреції інсуліну. При сумісному застосуванні емпагліфлозину з інсуліном та стимуляторами секреції інсуліну, таким як похідні сульфонілсечовини, може підвищуватися ризик виникнення гіпоглікемії. У зв'язку з цим необхідно знижувати дози інсуліну та стимуляторів секреції інсуліну при застосуванні у комбінації з емпагліфлозином для зниження ризику виникнення гіпоглікемії. Оцінка лікарських взаємодій in vitro. Емпагліфлозин не інгібує, не інактивує та не індукує ізоферменти CYP450. Основним шляхом метаболізму емпагліфлозину у людини є глюкуронідація за участю УДФ-ГТ (UGT1A3, UGT1A8, UGT1A9 та UGT2B7). Емпагліфлозин не інгібує UGT1A1, UGT1A3, UGT1A8, UGT1A9 та UGT2B7. Здатність емпагліфлозину, який застосовують у терапевтичних дозах, оборотно інгібувати або інактивувати основні ізоферменти CYP450 або UGT1A1 невелика. Лікарські взаємодії емпагліфлозину та лікарських препаратів, що є субстратами ізоферментів CYP450 та UGT1A1, вважаються малоймовірними. Емпагліфлозин є субстратом для P-gp та BCRP, але у терапевтичних дозах не інгібує ці білки. На підставі даних, отриманих у дослідженнях in vitro, вважається,що здатність емпагліфлозину вступати у взаємодії з препаратами, які є субстратами для P-gp, є малоймовірною. Емпагліфлозин є субстратом для органічних аніонних переносників: OAT3, OATP1B1 та OATP1B3, але не є субстратом для органічних аніонних переносників 1 (OAT1) та органічних катіонних переносників 2 (OCT2). Однак лікарські взаємодії емпагліфлозину з препаратами, що є субстратами для вищеописаних білків-переносників, вважаються малоймовірними.субстратами для вищеописаних білків-переносників, вважаються малоймовірними.субстратами для вищеописаних білків-переносників, вважаються малоймовірними. Взаємодія емпагліфлозину та індукторів ферментів сімейства UGT не вивчалася. Спільне застосування емпагліфлозину з індукторами ферментів сімейства UGT не рекомендується у зв'язку з потенційним ризиком зниження ефективності емпагліфлозину. Оцінка лікарських взаємодій in vivo. Фармакокінетика емпагліфлозину не змінюється у здорових добровольців у разі його спільного застосування з метформіном, глімепіридом, піоглітазоном, ситагліптином, лінагліптином, варфарином, верапамілом, раміприлом, симвастатином, торасемідом та гідрохлоротиа. При сумісному застосуванні емпагліфлозину з гемфіброзилом, рифампіцином та пробенецидом відзначалося збільшення значення AUC емпагліфлозину на 59, 35 та 53% відповідно, проте дані зміни не вважалися клінічно значущими. Емпагліфлозин не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику метформіну, глімепіриду, піоглітазону, ситагліптину, лінагліптину, варфарину, дигоксину, раміприлу, симвастатину, гідрохлортіазиду, торасеміду та пероральних контрацептивних. Метформін. Спільне застосування протипоказане. Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби. На тлі функціональної печінкової недостатності у пацієнтів з цукровим діабетом радіологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може спричинити розвиток лактат-ацидозу. Лікування препаратом Синджарді необхідно відмінити, залежно від функції нирок, за 48 годин до або на час рентгенологічного дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів і не відновлювати раніше 48 годин після умови, що в ході обстеження функція нирок була визнана нормальною. Спільне застосування не рекомендується. Алкоголь. При гострій алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактат-ацидозу, особливо у разі недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти або печінкової недостатності. Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю та ЛЗ, що містять етанол. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (OCT1 та OCT2). Метформін є субстратом органічних катіонів OCT1 та OCT2. При сумісному застосуванні з метформіном: - інгібітори OCT1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; - індуктори OCT1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; - інгібітори OCT2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; - інгібітори OCT1 та OCT2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Комбінації, які потребують обережності. Даназол. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин. При прийомі великих дозах (100 мг на день) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози у крові. ГКС системної та місцевої дії. Знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози у крові, іноді викликаючи кетоз. При лікуванні глюкози і після припинення прийому останніх потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики. Одночасний прийом петлевих діуретиків може призвести до розвитку лактат-ацидозу через можливу функціональну ниркову недостатність. Призначаються як ін'єкції β2-адреноміметики. Підвищують концентрацію глюкози у крові внаслідок стимуляції β2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище ЛЗ може знадобитися більш частий контроль вмісту глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні ЛЗ, за винятком інгібіторів АПФ. Можуть знижувати концентрацію глюкози у крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. Ніфедіпін. Підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Інсулін та стимулятори секреції інсуліну. Інсулін та стимулятори секреції інсуліну, такі як похідні сульфонілсечовини, можуть підвищувати ризик виникнення гіпоглікемії. У зв'язку з цим необхідно знижувати дози інсуліну та стимуляторів секреції інсуліну при застосуванні у комбінації з метформіном для зниження ризику виникнення гіпоглікемії. Гіпоглікемічна дія метформіну можуть знижувати фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, БКК, левотироксин натрію. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактат-ацидозу. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося зміни їх фармакокінетичних показників. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії.Спосіб застосування та дозиВсередину, під час їжі, з метою зменшення небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту, що викликаються метформіном. Дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок (ШКФ >90 мл/хв). Рекомендована доза становить одну таблетку двічі на день. Режим дозування препарату повинен бути скоригований в індивідуальному порядку з урахуванням характеру поточної гіпоглікемічної терапії, її ефективності та переносимості. Максимальна добова доза препарату Синджарді, що рекомендується, становить 25 мг емпагліфлозину і 2000 мг метформіну. Для пацієнтів з незадовільним контролем глікемії на тлі монотерапії метформіном або в комбінації з іншими гіпоглікемічними препаратами препарат Синджарді зазвичай повинен призначатися таким чином, щоб доза емпагліфлозину становила 5 мг 2 рази на день (добова доза 10 мг), а доза така раніше. У пацієнтів, які добре переносять добову дозу емпагліфлозину 10 мг і при необхідності покращення контролю глікемії, вона може бути збільшена до 25 мг. Для пацієнтів, які раніше отримували монотерапію емпагліфлозин, препарат Синджарді повинен призначатися таким чином, щоб добова доза емпагліфлозину була така ж, як раніше. Для пацієнтів, які раніше отримували комбінацію емпагліфлозину та метформіну у вигляді двох окремих препаратів, препарат Синджарді повинен призначатися таким чином, щоб дози емпагліфлозину та метформіну були такими ж, як раніше. Коли препарат Синджарді використовується в комбінації з похідним сульфонілсечовини та/або інсуліном, для зменшення ризику розвитку гіпоглікемії може знадобитися нижча доза похідного сульфонілсечовини та/або інсуліну. Пацієнти з нирковою недостатністю. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого ступеня корекція дози не потрібна. Однак у таких пацієнтів необхідно контролювати ШКФ перед призначенням препарату та як мінімум 1 раз на рік протягом усього періоду терапії. У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та пацієнтів похилого віку необхідно проводити контроль функції нирок частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. Якщо жодна з дозувань препарату Синджарді не підходить, від прийому комбінованого препарату слід відмовитись та продовжити терапію двома окремими препаратами емпагліфлозину та метформіну.ПередозуванняСимптоми: під час проведення контрольованих клінічних досліджень при одноразовому прийомі емпагліфлозину в дозі 800 мг (у 32 рази, що перевищувала максимальну добову дозу) здоровими добровольцями препарат переносився добре. Досвіду застосування препарату у дозі, що перевищує 800 мг, немає. При застосуванні метформіну в дозах, що досягали 85 г, гіпоглікемія не спостерігалася, однак у ряді випадків це призвело до розвитку лактат-ацидозу. Значне передозування метформіну або наявність супутніх факторів ризику може призвести до лактат-ацидозу. Лактоацидоз відноситься до категорії невідкладних медичних ситуацій, лікування у таких випадках має проводитись у стаціонарі. Лікування: у разі передозування рекомендується видалення неабсорбованого препарату із шлунково-кишкового тракту, здійснення клінічного контролю та проведення симптоматичного лікування. Найефективнішим методом виведення лактату та метформіну є гемодіаліз; можливість виведення емпагліфлозину за допомогою гемодіалізу не вивчалася.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Форма випуску таб. Упаковка: банку Виробник: Солгар Вітамін енд Херб Завод-виробник: Solgar Vitamin and Herb(США). .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: ертугліфлозин L-піроглутамінової кислоти 6,477 мг еквівалентно 5,000 мг ертугліфлозин; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна PH-102, моногідрат лактози, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат; Плівкове покриття: Опадрай II Рожевий 33G150000 (гіпромелоза 2910 / гіпромелоза 6сР, лактози моногідрат, макрогол/ПЕГ 3350, тріацетин, титану діоксид, барвник заліза оксид червоний). По 7 таблеток у блістер з Ал/ПВХ/оПА/Ал. По 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку. По 10 таблеток блістер з Ал/ПВХ/оПА/Ал. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку. З метою контролю першого розкриття картонну пачку наклеюють стікери.Опис лікарської формиРожеві двоопуклі таблетки трикутної форми, покриті плівковою оболонкою, з гравіюванням "701" на одній стороні, гладкі на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування – інгібітор натрійзалежного переносника глюкози 2 типу.ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри ертугліфлозину є подібними у здорових добровольців та у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Середні рівноважні значення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) та максимальної концентрації (Сmax) у плазмі крові склали відповідно 398 нгхч/мл та 81 нг/мл при застосуванні ертугліфлозину 5 мг один раз на добу, 1193 нгхч/мл та 26 нг/мл при застосуванні ертугліфлозину 15 мг один раз на добу. Рівноважний стан досягається через 4-6 днів прийому ертугліфлозину один раз на добу. Ертугліфлозин не характеризується фармакокінетичними параметрами, що залежать від часу, і накопичується в плазмі крові до 10-40% після багаторазового прийому. Всмоктування Після одноразового прийому внутрішньо ертугліфлозину в дозах 5 мг та 15 мг максимальна концентрація ертугліфлозину у плазмі крові (медіана значення часу досягнення максимальної концентрації Тmax) досягається через 1 годину після прийому препарату натще. Сmax та AUC ертугліфлозину в плазмі зростають дозопропорційно після одноразового прийому доз від 0,5 мг до 300 мг та після багаторазового прийому доз від 1 мг до 100 мг. Після внутрішнього застосування ертугліфлозину в дозі 15 мг абсолютна біодоступність становить приблизно 100%. Прийом ертугліфлозину разом з їжею з високим вмістом жирів та високим вмістом калорій знижує Сmax ертугліфлозину на 29% і збільшує Тmax на 1 годину, але не впливає на AUC порівняно з прийомом препарату натще. Вплив їжі на фармакокінетичні параметри ертугліфлозину не вважається клінічно значущим, і ертугліфлозин можна приймати незалежно від прийому їжі. У клінічних дослідженнях 3 фази ертугліфлозин призначали незалежно від їди. Ертугліфлозин є субстратом транспортерів р-глікопротеїну (P-gp) та білка резистентності раку молочної залози (BCRP). Розподіл Середній обсяг розподілу ертугліфлозину у рівноважному стані після внутрішньовенного введення становить 86 л. Ступінь зв'язування ертугліфлозину з білками плазми становить 93,6% і не залежить від концентрації ертугліфлозину у плазмі крові. Ступінь зв'язування ертугліфлозину з білками плазми крові не змінюється у пацієнтів з порушенням функції нирок або порушенням функції печінки. Відношення концентрацій ертугліфлозину в крові до концентрації у плазмі становить 0,66. Ертугліфлозин не є субстратом транспортерів органічних аніонів (ОАТ1, ОАТ3), транспортерів органічних катіонів (ОСТ1, ОСТ2) або поліпептидів, що транспортують органічні аніони (ОАТР1В1, ОАТР1В3) in vitro. Метаболізм Метаболізм є основним механізмом кліренсу для ертугліфлозину. Основним метаболічним шляхом для ертугліфлозину є UGT1А9- та UGТ2В7-опосередковане О-глюкуронування з утворенням двох глюкуронідів, які фармакологічно неактивні у клінічно значущих концентраціях. CYP-опосередкований (окисний) метаболізм ертугліфлозину мінімальний (12%). Виведення Середній системний кліренс ертугліфлозину з плазми після внутрішньовенного введення дози 100 мкг склав 11 л/год. На підставі популяційного фармакокінетичного аналізу середній період напіввиведення у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу із нормальною функцією нирок становив 17 годин. Після прийому внутрішньо розчину [14С]-ертугліфлозину здоровими добровольцями приблизно 41% і 50% пов'язаного з препаратом радіоактивного ізотопу виводилися через кишечник та нирками відповідно. Тільки 1,5% прийнятої дози виводилося з організму у вигляді незміненого ертугліфлозину нирками та 34% у вигляді незміненого ертугліфлозину через кишечник, що, ймовірно, пов'язане з жовчною екскрецією глюкуронідних метаболітів та їх подальшим гідролізом до вихідної речовини. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У клінічному фармакологічному дослідженні 1 фази у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та легким, середнім або тяжким ступенем порушення функції нирок (на підставі розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рСКФ)) після одноразового прийому 15 мг ертугліфлозину значення AUC ертугліфлозину в середньому збільшувалися у ≤ 7 разів у порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Ці збільшення AUC ертугліфлозину не розцінюються як клінічно значущі. Не зареєстровано клінічно значущих відмінностей у значеннях Сmax ертугліфлозину серед груп пацієнтів із різною функцією нирок. Добова екскреція глюкози нирками знижувалася при наростанні ступеня тяжкості порушення функції нирок. Ступінь зв'язування ертугліфлозину з білками плазми не змінювалася у пацієнтів з порушенням функції нирок. Печінкова недостатність Середній рівень печінкової недостатності (за класифікацією Чайлд-П'ю) не призводив до збільшення експозиції ертугліфлозину. Значення AUC ертугліфлозину знижувалося приблизно на 13%, а значення Сmax знижувалося приблизно на 21% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Це зменшення експозиції ертугліфлозину не розцінюється як клінічно значуще. Відсутній досвід клінічного застосування ертугліфлозину у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності (клас З класифікації Чайлд-П'ю). Ступінь зв'язування ертугліфлозину з білками плазми не змінювалася у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки. Діти Фармакокінетика ертугліфлозину у дітей не вивчалася. Вплив віку, маси тіла, статі та раси У популяційному фармакокінетичному аналізі не було зазначено клінічно значущого впливу віку, маси тіла, статі та раси на фармакокінетику ертугліфлозину. Взаємодія лікарських засобів Оцінка ертугліфлозину in vitro У дослідженнях in vitro ертугліфлозин і глюкуроніди ертугліфлозину не інгібували і не інактивували 1А2, 2С9, 2С19, 2С8, 2В6, 2D6 або ЗА4 ізоферменти цитохрому 450 (CYP) або индуцировали. Ертугліфлозин та глюкуроніди ертугліфлозину не інгібували активність УДФ-глюкуронозилтрансфераз (UGT) 1А6, 1А9 або 2В7 in vitro. Ертугліфлозин був слабким інгібітором UGT 1А1 та 1А4 in vitro у більш високих концентраціях, що не мають клінічної значущості. Глюкуроніди ертугліфлозину не впливали на ці ізоформи. В цілому, вплив ертугліфлозину на фармакокінетику одночасно застосовуваних препаратів, які виводяться цими ферментами, є малоймовірним. Ертугліфлозин і глюкуроніди ертугліфлозину значуще не інгібують P-gp, транспортери ОСТ2, ОАТ1 або ОАТЗ або поліпептиди ОАТР1В1 і ОАТР1ВЗ, що транспортують у клінічно значущих концентраціях in vitro. В цілому, вплив ертугліфлозину та глюкуронідів ертугліфлозину на фармакокінетику одночасно застосовуваних лікарських препаратів, що є субстратами цих транспортерів, є малоймовірним.ФармакодинамікаМеханізм дії Натрійзалежний переносник глюкози 2 типу (НГЛТ2) є переважним транспортером, який відповідає за реабсорбцію глюкози з клубочкового фільтрату назад у кровотік. Ертугліфлозин є потужним, селективним та оборотним інгібітором НГЛТ2. Інгібуючи НГЛТ2, ертугліфлозин зменшує ниркову реабсорбцію відфільтрованої глюкози та знижує нирковий поріг для глюкози, тим самим збільшуючи виведення глюкози нирками. Фармакодинаміка Виведення глюкози нирками та об'єм сечі Дозозалежне збільшення кількості глюкози, що виводиться нирками, спостерігалося у здорових добровольців та у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу після прийому одноразової та багаторазової дози ертугліфлозину. Моделювання взаємозв'язку "доза-відповідь" показало, що ертугліфлозин у дозах 5 і 15 мг призводить майже до максимального виведення глюкози нирками у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, забезпечуючи 87% і 96% від максимального інгібування відповідно.Показання до застосуванняПрепарат Стиглатру показаний до застосування у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу у віці 18 років і старше на додачу до дієти та фізичних вправ для покращення глікемічного контролю. як монотерапія у пацієнтів, яким застосування метформіну не показане через непереносимість або протипоказання; як комбінована терапія з метформіном, похідними сульфонілсечовини, інгібіторами дипептидилпептидази 4 (ДПП-4) (у тому числі, у комбінації з метформіном) та препаратами інсуліну за відсутності адекватного глікемічного контролю на даній терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ертугліфлозину або будь-якого іншого компонента лікарського препарату. Тяжкий ступінь печінкової недостатності (дані щодо ефективності та безпеки відсутні). Порушення функції нирок з РСКФ стійке нижче 45 мл/хв/1,73 м2 або з кліренсом креатиніну менше 45 мл/хв або пацієнти на діалізі. Діабетичний кетоацидоз. Цукровий діабет 1 типу. Дитячий вік до 18 років (дані з безпеки та ефективності відсутні). Вагітність та період грудного вигодовування. Дефіцит лактази, непереносимість галактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: порушення функції нирок з РСКФ нижче 60 мл/хв/1,73 м² або кліренс креатиніну менше 60 мл/хв (для початку терапії).Вагітність та лактаціяВагітність Є обмежені дані щодо застосування ертугліфлозину у вагітних жінок. На підставі результатів досліджень у тварин ертугліфлозин може впливати на розвиток та дозрівання нирок. У зв'язку з цим застосування препарату стиглатру під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування Відсутня інформація про наявність ертугліфлозину в грудному молоці у людини, про вплив на дитину, яка перебуває на грудному вигодовуванні або вплив на продукцію грудного молока. Ертугліфлозин був присутній у молоці щурів, що лактують, і впливав на потомство лактуючих щурів. Фармакологічно опосередковані ефекти спостерігалися у нестатевих щурів. У зв'язку з тим, що дозрівання нирок людини відбувається внутрішньоутробно та протягом перших 2 років життя, коли можлива експозиція через грудне молоко, ризик для новонароджених та дітей не може бути виключений. Застосування препарату стиглатру в період грудного вигодовування протипоказане. Фертильність Вплив ертугліфлозину на репродуктивну функцію людини не вивчався. У дослідженнях на тваринах вплив на репродуктивну функцію не спостерігалося.Побічна діяРезюме профілю безпеки Узагальнені дані плацебо-контрольованих досліджень з оцінкою безпеки препарату Стиглатру 5 мг і 15 мг. Первинну оцінку безпеки було проведено на підставі даних трьох 26-тижневих плацебо-контрольованих досліджень. Ертугліфлозин застосовувався як монотерапія в одному дослідженні і як додаткова терапія у двох дослідженнях. У цих дослідженнях ертугліфлозин отримували 1029 пацієнтів із середньою тривалістю терапії близько 25 тижнів. Пацієнти отримували ертугліфлозин у дозі 5 мг (N = 519), ертугліфлозин у дозі 15 мг (N = 510) або плацебо (N = 515) один раз на добу. Найчастіше сполученими небажаними реакціями під час клінічних досліджень були вульвовагінальні грибкові інфекції та інші грибкові інфекції жіночих статевих органів. Про випадки тяжкого діабетичного кетоацидозу повідомлялося рідко. Таблиця небажаних реакцій Перелічені нижче побічні реакції класифіковані відповідно до частоти та системно-органного класу. Категорії частоти виникнення визначені таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та Небажані реакції Інфекційні та паразитарні захворювання: Дуже часто – Вульвовагінальні грибкові інфекції та інші грибкові інфекції статевих органів у жінок; Часто – Кандидозний баланіт та інші грибкові інфекції статевих органів у чоловіків. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто – гіпоглікемія; Рідко – діабетичний кетоацидоз. Порушення з боку судин: Часто – зниження ОЦК. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Часто – часті сечовипускання; Нечасто – дизурія, підвищення концентрації креатиніну в крові / зниження швидкості клубочкової фільтрації. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Часто – вульвовагінальний свербіж. Загальні розлади та порушення у місці введення: Часто - Жага. Лабораторні та інструментальні дані: Часто – зміна концентрації ліпідів сироватки крові, підвищення концентрації гемоглобіну, підвищення концентрації азоту сечовини крові (АМК). Опис окремих небажаних реакцій Зниження ОЦК Прийом ертугліфлозину викликає осмотичний діурез, який може призвести до скорочення внутрішньосудинного об'єму та небажаних реакцій, пов'язаних зі зниженням ОЦК. За узагальненими даними плацебо-контрольованих досліджень частота небажаних явищ, пов'язаних зі зниженням ОЦК (зневоднення, постуральне запаморочення, переднепритомний стан, непритомність, гіпотензія та ортостатична гіпотензія), була низькою ( Гіпоглікемія За узагальненими даними плацебо-контрольованих досліджень частота зареєстрованої гіпоглікемії була вищою у групах ертугліфлозину у дозах 5 мг та 15 мг (5,0% та 4,5%) порівняно з групою плацебо (2,9%). У цій популяції частота важкої гіпоглікемії склала 0,4% у кожній групі. При прийомі ертугліфлозину як монотерапія частота гіпоглікемії склала 2,6% в обох групах ертугліфлозину та 0,7% у групі плацебо. При прийомі ертугліфлозину в комбінації з метформіном частота гіпоглікемії склала 7,2% у групі ертугліфлозину у дозі 5 мг, 7,8% у групі ертугліфлозину у дозі 15 мг та 4,3% у групі плацебо. При порівнянні комбінації ертугліфлозину та метформіну з препаратами сульфонілсечовини, частота гіпоглікемії була вищою у пацієнтів, які приймають препарати сульфонілсечовини (27%) порівняно з пацієнтами, які приймають ертугліфлозин (5,6% та 8,2% у групах ертугліфлозину мг відповідно). У пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості, які отримували інсуліни, препарати сульфонілсечовини або меглітініди як фонова терапія, частота зареєстрованої гіпоглікемії склала 36%, 27% і 36% у групі ертугліфлозину в дозі 5 мг, у групі у групі плацебо відповідно. Діабетичний кетоацидоз В рамках клінічної програми кетоацидоз був виявлений у 3 з 3409 пацієнтів (0,1%), які отримували лікування ертугліфлозином, і в жодного з пацієнтів (0,0%), які отримували препарати порівняння. Підвищення концентрації креатиніну в крові/зниження швидкості клубочкової фільтрації та явища, пов'язані з функцією нирок У пацієнтів, які отримували ертугліфлозин, під час безперервного лікування спостерігалося, як правило, тимчасове початкове збільшення середньої концентрації креатиніну та зниження середнього значення РСКФ. Пацієнти з вихідним порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості мали великі зміни середніх значень, які не поверталися до вихідного рівня на тижні 26; ці зміни повернулися до початкового рівня після припинення лікування. Небажані реакції, пов'язані з функцією нирок (наприклад, гостре ушкодження нирок, порушення функції нирок, гостра преренальна ниркова недостатність) можуть виникати у пацієнтів, які отримують терапію ертугліфлозином, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості, у яких частота небажаних реакцій, пов'язаних з функцією нирок, склала 2,5%, 1,3% і 0,6% у пацієнтів у групі ертугліфлозину у дозі 5 мг, у групі ертугліфлозину у дозі 15 мг та у групі плацебо відповідно. Грибкові інфекції статевих органів За узагальненими даними трьох плацебо-контрольованих досліджень грибкові інфекції статевих органів у жінок (наприклад, генітальний кандидоз, грибкова інфекція статевих органів, вагінальна інфекція, вульвіт, вульвовагінальний кандидоз, вульвовагінальна грибкова інфекція, вульвовагініт) спостерігалися у 9,1%, 3 ,0% жінок, які отримували ертугліфлозин у дозі 5 мг, ертугліфлозин у дозі 15 мг та плацебо відповідно. Переривання лікування у зв'язку з грибковими інфекціями статевих органів знадобилося у 0,6% та 0% жінок, які отримували ертугліфлозин та плацебо відповідно. У цій же сукупності даних грибкові інфекції статевих органів у чоловіків (наприклад, кандидозний баланіт, баланопостит, інфекція статевих органів, грибкова інфекція статевих органів) спостерігалися у 3,7%, 4,2% та 0,4% чоловіків, які отримували ертугліфлозин у дозі 5 мг,ертугліфлозин у дозі 15 мг та плацебо відповідно. Грибкові інфекції статевих органів найчастіше траплялися у необрізаних чоловіків. Переривання лікування у зв'язку з грибковими інфекціями статевих органів знадобилося у 0,2% та 0% чоловіків, які отримували ертугліфлозин та плацебо відповідно. Рідко повідомлялося про фімоз, і в деяких випадках обрізання.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Діуретики Ертугліфлозин може посилювати діуретичний ефект діуретиків та збільшувати ризик зневоднення та гіпотензії. Інсулін та препарати секретагоги інсуліну Відомо, що інсулін та препарати секретагоги інсуліну (наприклад, препарати сульфонілсечовини) викликають гіпоглікемію. Ертугліфлозин може збільшити ризик гіпоглікемії при застосуванні в комбінації з інсуліном та/або препаратами секретагогами інсуліну. У зв'язку з цим може бути потрібно зниження дози інсуліну або препарату секретагога інсуліну, щоб знизити ризик виникнення гіпоглікемії при їх застосуванні в комбінації з ертугліфлозином. Фармакокінетична взаємодія Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику ертугліфлозину Метаболізм за участю ізоферментів UGT1А9 та UGT2B7 є основним механізмом кліренсу ертугліфлозину. Дослідження щодо вивчення взаємодії за участю здорових добровольців при застосуванні одноразової дози дозволяють зробити припущення про те, що ситагліптин, метформін, глімепірид або симвастатин не змінюють фармакокінетику ертугліфлозину. Введення багаторазових доз рифампіцину (індуктори UGT та CYP) знижує AUC та Сmax ертугліфлозину на 39% та 15% відповідно. Це зниження експозиції не вважається клінічно значущим, тому коригування дози не рекомендується. Клінічно значущого ефекту від взаємодії з іншими індукторами (наприклад, карбамазепіном, фенітоїном, фенобарбіталом) не очікується. Вплив інгібіторів UGT на фармакокінетику ертугліфлозину не вивчався в клінічних умовах, але можливе збільшення експозиції ертугліфлозину внаслідок інгібування UGT не вважається клінічно значущим. Вплив ертугліфлозину на фармакокінетику інших лікарських засобів Дослідження з вивчення взаємодії за участю здорових добровольців дозволяють зробити припущення, що ертугліфлозин не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику ситагліптину, метформіну та глімепіриду. Спільне застосування симвастатину та ертугліфлозину призвело до збільшення AUC та Сmax симвастатину на 24% та 19% відповідно та до збільшення AUC та Сmax симвастатинової кислоти на 30% та 16% відповідно. Механізм незначного підвищення параметрів симвастатину та симвастатинової кислоти невідомий і не є результатом інгібування ОАТР ертугліфлозином. Таке підвищення не розцінюється як клінічно значуще.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Стиглатру слід приймати перорально один раз на добу вранці незалежно від їди. У разі проблем із ковтанням таблетку можна розламати або подрібнити, оскільки препарат випускається у лікарській формі негайного вивільнення. Режим дозування Початкова доза препарату Стиглатру, що рекомендується, становить 5 мг один раз на добу вранці незалежно від прийому їжі. У пацієнтів, які добре переносять препарат стиглатру 5 мг один раз на добу, доза може бути збільшена до 15 мг один раз на добу, якщо необхідно посилення глікемічного контролю. При застосуванні ертугліфлозину в комбінації з інсуліном або препаратом секретагогом інсуліну може знадобитися застосування нижчих доз інсуліну або препарату секретагога інсуліну, щоб знизити ризик виникнення гіпоглікемії. У пацієнтів зі зниженим обсягом циркулюючої крові (ОЦК) рекомендується скоригувати цей стан до початку застосування ертугліфлозину. У разі пропуску дози її необхідно прийняти якнайшвидше після того, як пацієнт згадає про це. Не слід приймати дві дози стиглатру в один день. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок Рекомендується проводити оцінку функції нирок до початку терапії препаратом Стиглатру та періодично під час лікування. Пацієнтам з рСКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² або з кліренсом креатиніну менше 60 мл/хв не рекомендується розпочинати терапію препаратом Стиглатру. Прийом препарат Стиглатру слід припинити, якщо РСКФ стійко менше 45 мл/хв/1,73 м² або кліренс креатиніну стійко менше 45 мл/хв. Препарат Стиглатру не слід застосовувати у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок, термінальною стадією ниркової недостатності (ТСПН) або у пацієнтів, які перебувають на діалізі, оскільки очікується, що препарат буде неефективним у цих пацієнтів. Печінкова недостатність Коригування дози для пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості не потрібне. Застосування ертугліфлозину не вивчалося у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості та не рекомендується у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (≥65 років) Коригування дози ертугліфлозину в залежності від віку не потрібне. Слід брати до уваги функцію нирок та ризик зниження ОЦК. Досвід застосування препарату Стиглатру у пацієнтів віком ≥75 років обмежений. Діти Безпека та ефективність ертугліфлозину у дітей віком до 18 років не вивчені. Дані відсутні.ПередозуванняПри застосуванні перорально одноразових доз до 300 мг та багаторазових доз до 100 мг щодня протягом 2 тижнів у здорових добровольців не було виявлено жодних ознак токсичності ертугліфлозину. Не було виявлено жодних потенційних гострих симптомів та ознак передозування. У разі передозування слід застосовувати звичайні підтримуючі заходи (наприклад, видалити речовину, що не всмокталася, із шлунково-кишкового тракту, здійснювати клінічний моніторинг і призначити підтримуюче лікування) на підставі клінічного стану пацієнта. Видалення ертугліфлозину за допомогою гемодіалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіпотензія/зниження ОЦК Ертугліфлозин викликає осмотичний діурез, який може призвести до скорочення внутрішньосудинного обсягу. У зв'язку з цим після початку прийому препарату Стіглатра може спостерігатися симптоматична гіпотензія, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок (рСКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² або кліренсом креатиніну менше 60 мл/хв), пацієнтів похилого віку (≥65 років). ), пацієнтів, які приймають діуретики або у пацієнтів, які отримують антигіпертензивну терапію з гіпотензією в анамнезі. Перш ніж розпочинати терапію препаратом Стиглатру, необхідно оцінити стан ОЦК та за необхідності провести його корекцію. Слід здійснювати спостереження за ознаками та симптомами після початку терапії. Внаслідок свого механізму дії ертугліфлозин індукує осмотичний діурез, підвищує концентрацію креатиніну сироватки та знижує рСКФ. Підвищення концентрації креатиніну сироватки та зниження РСКФ були більш виражені у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості. За наявності станів, які можуть призвести до втрати рідини (наприклад, за наявності захворювання шлунково-кишкового тракту), рекомендується здійснювати ретельний моніторинг за станом ОЦК та концентрацією електролітів у пацієнтів, які отримують ертугліфлозин (наприклад, проводити фізикальне обстеження, вимірювати артеріальний тиск, здійснювати лабораторію) діагностику, включаючи визначення гематокриту). Слід розглянути можливість тимчасового припинення терапії ертугліфлозин до моменту, коли втрата рідини буде скоригована. Діабетичний кетоацидоз (ДКА) Рідкісні випадки ДКА, включаючи життєзагрозливі та летальні випадки, були зареєстровані у клінічних дослідженнях та у післяреєстраційний період у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами НГЛТ2. Випадки ДКА були зареєстровані у клінічних дослідженнях із застосуванням ертугліфлозину. У ряді випадків спостерігався нетиповий розвиток стану з лише помірно підвищеними значеннями концентрації глюкози в крові (нижче 14 ммоль/л (250 мг/дл)). Невідомо, чи може ДКА частіше виникати при прийомі вищих доз ертугліфлозину. Слід оцінити ризик розвитку діабетичного кетоацидозу за наявності неспецифічних симптомів, таких як нудота, блювання, анорексія, біль у животі, надмірна спрага, утруднене дихання, сплутаність свідомості, незвичайна втома чи сонливість. За наявності таких симптомів слід негайно обстежити пацієнтів щодо кетоацидозу, незалежно від концентрації глюкози в крові. У пацієнтів з підозрою на ДКА або діагностованим ДКА лікування ертугліфлозином слід негайно припинити. Лікування пацієнтів, госпіталізованих для проведення великих хірургічних процедур або у зв'язку із серйозними гострими захворюваннями, має бути перервано. В обох випадках лікування ертугліфлозином може бути поновлено після стабілізації стану пацієнта. Перед початком терапії ертугліфлозином слід врахувати фактори в анамнезі пацієнта, які можуть призводити до кетоацидозу. До пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку ДКА відносяться пацієнти з низьким функціональним резервом бета-клітин (наприклад, пацієнти з діабетом 2 типу з низькою концентрацією С-пептиду або латентним аутоімунним діабетом дорослих (LADA) або пацієнти з панкреатитом в анамнезі), пацієнти зі станами, які призводять до обмеження їди або важкої дегідратації, пацієнти, яким знизили дози інсуліну та пацієнти, яким потрібне підвищення доз інсуліну у зв'язку з гострими захворюваннями, хірургічною операцією або зловживанням алкоголем. У цій категорії пацієнтів інгібітори НГЛТ2 слід застосовувати з обережністю. Відновлення терапії інгібітором НГЛТ2 у пацієнтів із ДКА в анамнезі на фоні терапії НГЛТ2 не рекомендується, за винятком випадків, коли чітко встановлено та усунено інший провокуючий фактор. Безпека та ефективність ертугліфлозину у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу не встановлена, і ертугліфлозин не слід застосовувати для лікування пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу. Обмежені дані клінічних досліджень дозволяють зробити припущення про те, що ДКА виникає часто при лікуванні інгібіторами НГЛТ2 пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу. Ампутації нижніх кінцівок У довгострокових клінічних дослідженнях із застосуванням іншого інгібітору НГЛТ2 спостерігалося збільшення випадків ампутацій нижніх кінцівок (переважно пальців ніг). Невідомо, чи це клас-ефект. Як і всім пацієнтам з цукровим діабетом, пацієнтам, які отримують терапію ертугліфлозином, важливо давати рекомендації щодо регулярного профілактичного догляду за ногами. Порушення функції нирок Оскільки ефективність ертугліфлозину залежить від функції нирок, ефективність знижується у пацієнтів із порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості та, ймовірно, відсутня у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Препарат Стиглатру не слід застосовувати у пацієнтів з РСКФ нижче 60 мл/хв/1,73 м² або кліренсом креатиніну нижче 60 мл/хв. Прийом препарату Стиглатру слід припинити, якщо РСКФ стабільно менше 45 мл/хв/1,73 м² або кліренс креатиніну стабільно менше 45 мл/хв у зв'язку зі зниженням ефективності. Рекомендується здійснювати моніторинг функції нирок наступним чином: До початку застосування ертугліфлозину та періодично протягом лікування; Найчастіше у пацієнтів з РСКФ нижче 60 мл/хв/1,73 м² або кліренсом креатиніну нижче 60 мл/хв. Гіпоглікемія при одночасному застосуванні з інсуліном або препаратами секретагогами інсуліну Ертугліфлозин може підвищувати ризик гіпоглікемії при використанні в комбінації з інсуліном та/або препаратом секретагогом інсуліну, які можуть спричинити гіпоглікемію. У зв'язку з цим може бути потрібним зниження дози інсуліну або препарату секретагога інсуліну, щоб мінімізувати ризик виникнення гіпоглікемії при їх використанні в комбінації з ертугліфлозином. Грибкові інфекції статевих органів Ертугліфлозин підвищує ризик виникнення грибкових інфекцій статевих органів. У дослідженнях із застосуванням інгібіторів НГЛТ2 грибкові інфекції статевих органів з більшою ймовірністю розвивалися у пацієнтів із грибковими інфекціями статевих органів в анамнезі та у необрізаних чоловіків. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами і вони повинні отримувати відповідне лікування. Інфекції сечовивідних шляхів Виведення глюкози нирками може супроводжуватися підвищенням ризику інфекцій сечовивідних шляхів. Частота виникнення інфекцій сечовивідних шляхів істотно не відрізнялася у групах ертугліфлозину 5 мг та 15 мг (4,0% та 4,1%) та у групі плацебо (3,9%). У більшості випадків інфекції були легким і середнім ступенем тяжкості, повідомлень про тяжкі випадки не було. Під час лікування пієлонефриту або уросепсису слід розглянути можливість тимчасового припинення застосування ертугліфлозину. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку може бути підвищений ризик зниження ОЦК. У пацієнтів віком 65 років і старших, які отримували терапію ертугліфлозином, частота небажаних реакцій, пов'язаних зі зниженням ОЦК, була вищою порівняно з молодшими пацієнтами. Очікується, що ефективність ертугліфлозину у пацієнтів похилого віку з порушенням функції нирок знижена. Серцева недостатність Досвід застосування серцевої недостатності класу I-II за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA) обмежений; досвіду застосування в клінічних дослідженнях при серцевій недостатності класу III-IV за класифікацією NYHA відсутній. Лабораторні аналізи сечі Відповідно до механізму дії препарату результат аналізу сечі на наявність глюкози в сечі у пацієнтів, які приймають препарат Стиглатру, буде позитивним. Для моніторингу глікемічного контролю необхідно використовувати альтернативні методи. Вплив на аналіз на вміст 1,5-ангідроглюцитолу (1,5-АГ) Моніторинг глікемічного контролю за допомогою аналізу на вміст 1,5-АГ не рекомендується, оскільки вимірювання 1,5-АГ не є надійним способом оцінки глікемічного контролю у пацієнтів, які приймають інгібітори НГЛТ2. Для моніторингу глікемічного контролю необхідно використовувати альтернативні методи. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Ертугліфлозин не впливає на здатність керувати транспортними засобами і працювати з механізмами, або незначно впливає. Пацієнтів слід попередити про ризик гіпоглікемії при застосуванні препарату Стиглатру у комбінації з інсуліном або препаратом секретагогом інсуліну та про підвищений ризик виникнення небажаних реакцій, пов'язаних зі зниженням ОЦК, таких як постуральне запаморочення.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Антитіла до С-кінцевого фрагмента бета-субодиниці рецептора інсуліну афінно очищені - 0,006 г *; антитіла до ендотеліальної NO синтази афінно очищені - 0,006 г *; Допоміжні речовини: ізомальт, кросповідон, магнію стеарат. * Наносяться на ізомальт у вигляді суміші трьох активних водно-спиртових розведень субстанції, розведеної відповідно в 10012, 10030, 100200 разів. Таблетки для розсмоктування. По 20 таблеток у контурній комірковій упаковці з плівки полівінілхлоридної та алюмінієвої фольги. По 1, 2 або 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиПігулки плоскоциліндричної форми з ризиком та фаскою, від білого до майже білого кольору. На плоскій стороні з ризиком нанесено напис MATERIA MEDICA, на іншій плоскій стороні нанесено напис SUBETTA.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічні та інші засоби у комбінаціях.ФармакокінетикаЧутливість сучасних фізико-хімічних методів аналізу (газорідинна хроматографія, високоефективна рідинна хроматографія, хромато-мас-спектрометрія) не дозволяє оцінювати вміст надмалих доз антитіл у біологічних рідинах, органах і тканинах, що робить технічно неможливим вивчення препарату.ФармакодинамікаАнтитіла до С-кінцевого фрагмента β-субодиниці через механізми алостеричної модуляції сенситизують рецептор інсуліну, підвищують його чутливість як до ендогенного, так і інсуліну, що вводиться, що супроводжується активацією метаболізму інсулін-залежної глюкози. Експериментально показано наявність у антитіл до β-субодиниці помірно вираженого гіпоглікемічного ефекту (зниження рівня глікемії натще на 0,7-1,4 ммоль/л), при цьому тривале застосування не супроводжувалося розвитком таких побічних ефектів, як гіпоглікемія, ацидоз, підвищення маси тіла , порушення гемостазу та кровотворення Антитіла до ендотеліальної NO синтази підвищують активність ендотеліальної NO синтази, що супроводжується підвищенням вмісту NO, що чинить ендотеліопротективну дію, сприяє зниженню реактивності судин, зменшенню судинного спазму, нормалізації рівня артеріального тиску та покращенню периферичної мікроциркуляції. Антитіла до ендотеліальної NO синтази мають помірно виражену психотропну дію у вигляді протитривожного, антиастенічного, вегетостабілізуючого ефектів. При сумісному застосуванні компонентів у складі комплексного препарату «Субетта» спостерігається синергічний вплив на чутливість соматичних клітин до інсуліну – за рахунок неспецифічної NO-залежної активації внутрішньоклітинної трансдукції сигналу від інсулінового рецептора, що дозволяє підвищити ефективність інсулінотерапії, стабілізувати застосовувані дози та знизу. . Препарат зменшує вираженість ускладнень діабету: серцево-судинних порушень, нейропатій, нефропатий.Показання до застосуванняСубетта показана для застосування у дорослих. Цукровий діабет 1 типу як доповнення до базис-болюсної інсулінотерапії. Цукровий діабет 2 типу у складі комплексної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату. Вік до 18 років.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування препарату Субетта у вагітних жінок відсутні. Період грудного вигодовування Відомості про проникнення діючих речовин (метаболітів) у грудне молоко людини відсутні.Побічна діяМожливі реакції підвищеної індивідуальної чутливості до компонентів препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиВипадків несумісності з іншими лікарськими засобами досі не зареєстровано.Спосіб застосування та дозиРизику не призначено для поділу таблетки на частини. Всередину. На один прийом – 1 таблетка (тримати в роті до повного розчинення не під час їди). Таблетку слід тримати в роті, не проковтуючи до повного розчинення. Частота прийому встановлюється лікарем і може змінюватись від 2 до 4-х разів на добу – залежно від ступеня компенсації діабету.ПередозуванняПри випадковому передозуванні можливі диспепсичні явища, зумовлені наповнювачами, що входять до складу препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням препарату Субетта проконсультуйтеся з лікарем. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Субетта не впливає на здатність керувати транспортними засобами та іншими потенційно небезпечними механізмами.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: іпрагліфлозин L-проліну – 64,3 мг (у перерахунку на іпрагліфлозин – 50 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), гіпоролоза, магнію стеарат; Оболонка таблетки: Опадрай 03F40025 (гіпромелоза, макрогол 6000, титану діоксид, тальк, барвник заліза оксид червоний та барвник заліза оксид чорний). Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг. По 10 таблеток у блістері з ПВХ/алюмінієвої фольги. По 1, 3, 6 або 10 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку з контролем першого розтину. При упаковці на ЗАТ «ЗіО-Здоров'я», Росія вказують таку інформацію: Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг. По 10 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 1, 3, 6 або 10 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-фіолетового кольору.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування, інгібітор натрійзалежного переносника глюкози 2 типу.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо іпрагліфлозин швидко всмоктується. Як у здорових людей, так і у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу концентрація іпрагліфлозину в плазмі після одноразового та багаторазового прийому збільшується дозозалежним чином. Після прийому іпрагліфлозину натще максимальна концентрація (Сmax) препарату в плазмі досягається протягом 1,1 - 2,3 год. Абсолютна біодоступність при одноразовому прийомі дози 100 мг становить 90,2%. При прийомі препарату в дозі 50 мг перед прийомом багатої жирами їжі відзначалося збільшення Сmax іпрагліфлозину в 1,23 рази та скорочення часу її досягнення (Тmax) на 0,6 год; значення AUC (площа під кривою залежності концентрації від часу) не змінювалося. При застосуванні препарату після їжі з високим вмістом жирів Сmax іпрагліфлозину знижувалася в 0,82 рази, а Тmax збільшувалася на 0,9 год; значення AUC не змінювалося. При багаторазовому застосуванні іпрагліфлозину прийом їжі не надавав клінічно значущого впливу на його ефективність або безпеку. Тому іпрагліфлозин можна приймати незалежно від їди. Розподіл У рівноважному стані середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення в дозі 25 мг становить 127 л, що свідчить про розподіл іпрагліфлозину в тканинах. Іпрагліфлозин на 94,6-96,5% зв'язується з білками плазми (переважно з альбумінами). Зв'язування іпрагліфлозину з білками плазми крові можна порівняти у здорових людей та осіб з цукровим діабетом 2 типу. Порушення функції нирок і печінки не впливає на ступінь зв'язування іпрагліфлозину з білками. In vivo, частка препарату, пов'язаного з білками плазми крові, у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та порушенням функції нирок (з нормальною функцією нирок або з порушенням функції нирок від легкого до тяжкого ступеня) склала від 96,2% до 97,2% у порівнянні з 96,7% - 97,0% у здорових добровольців. Відношення концентрації препарату в крові/плазмі, що дорівнює 0,625, для площі під кривою (AUCinf) вказувало на низький рівень розподілу радіоактивності в еритроцитах. Метаболізм Іпрагліфлозин піддається значному метаболізму в організмі людини, переважно у печінці. У плазмі крові, сечі та фекаліях ідентифіковано 7 метаболітів: 5 глюкуронідів, S-оксид та сульфат іпрагліфлозину. Основним шляхом метаболізму іпрагліфлозину є глюкуронування за участю УДФ-глюкуронілтрансфераз (головним чином UGT2B7, меншою мірою UGT2B4, UGT1А8 та UGT1A9) з утворенням, головним чином, основного метаболіту 2'-O-β-глюкуроніду іпра. У дослідженнях in vitro значущого інгібування іпрагліфлозином ізоферментів цитохрому (CYP) та уридиндифосфат-глюкуронозилтрансферази (UGT), а також суттєвої індукції CYP1A2 та CYP3A4 не спостерігалося. Виведення Іпрагліфлозин та його метаболіти виводяться нирками та через кишечник. Після одноразового або багаторазового прийому іпрагліфлозину внутрішньо у дозах 50 та 100 мг середній термінальний період напіввиведення (tl/2) варіює від 11,7 до 19,9 год. Загальний кліренс становить 10,9 л/год, при цьому нирковий кліренс становить близько 0 1 л/год. Після внутрішньовенного введення іпрагліфлозину лише 1,32% введеної дози виводиться нирками у незміненому вигляді. У всіх дослідженнях частка виведення незміненого іпрагліфлозину нирками була низькою. При дослідженні масового балансу після внутрішнього прийому 100 мг 14С-іпрагліфлозину більша частина радіоактивності (84,4%) виводилася нирками і через кишечник через 48 год; через 144 год співвідношення виведеної радіоактивності становило 67,9% нирками та 32,7% – через кишечник. Лінійність/нелінійність У діапазоні доз від 1 до 600 мг AUC збільшується пропорційно дозі, у той час як Сmax зростає меншою мірою щодо збільшення дози, проте цей ефект мінімальний і не має клінічного значення. При повторному застосуванні іпрагліфлозину ознак аутоіндукції або аутоінгібування не спостерігалося. Фармакокінетика в особливих типових ситуаціях Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок Після одноразового прийому іпрагліфлозину в дозах 50 мг та 100 мг пацієнтами з цукровим діабетом 2 типу значення AUC поступово збільшувалося в міру зниження функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (РСКФ від 60 до Застосування у пацієнтів із порушенням функції печінки Після одноразового прийому внутрішньо натще іпрагліфлозину в дозі 100 мг пацієнтами з порушенням функції печінки середнього ступеня тяжкості (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю, 7-9 балів) значення Сmax та AUC збільшилися відповідно у 1,27 та 1,25 рази порівняно з здоровими добровольцями. Фармакокінетика у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня не вивчалася. Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня корекції дози не потрібне. Літні пацієнти (вік ≥ 65 років) Клінічно значущого збільшення експозиції іпрагліфлозину у пацієнтів похилого віку не відзначалося. Застосування у дітей Фармакокінетика у дітей віком до 18 років не вивчалася. Підлога Незважаючи на те, що Сmax іпрагліфлозин у жінок вищий, ніж у чоловіків, ця відмінність незначна, у зв'язку з цим стать не розглядається як фактор, що надає клінічно значущий вплив на фармакокінетику іпрагліфлозину. Расова та етнічна приналежність Клінічно значимих відмінностей системної експозиції у представників європеоїдної раси та японців не виявлено.ФармакодинамікаМеханізм дії Іпрагліфлозин – селективний інгібітор натрійзалежного переносника глюкози 2 типу (SGLT2) для вживання. SGLT2 – основний транспортний білок, що бере участь у зворотному захопленні глюкози в проксимальних ниркових канальцях та її активному перенесенні з просвіту канальця кров проти градієнта концентрації. Іпрагліфлозин має у 254 рази більшу виборчу інгібуючу активність щодо SGL12 у порівнянні з SGLT1 (концентрація напівмаксимального інгібування (ІК50) іпрагліфлозину щодо SGLT2 та SGLT1 становить 7,38 та 1880 нмоль/л, відповідно). Шляхом вираженого інгібування SGLT2, що експресується в проксимальному канальці нефрону нирки, іпрагліфлозин знижує реабсорбцію глюкози в ниркових канальцях і зменшує нирковий поріг глюкози (ППГ), що призводить до підвищення екскреції глюкози з сечею (ЕГМ) та ін. Кількість глюкози, що виділяється нирками, залежить від концентрації глюкози в крові і швидкості клубочкової фільтрації (СКФ). Підвищення ЕМГ при інгібуванні SGLT2 також призводить до помірного осмодіурезу та діуретичного ефекту, що сприяє зниженню систолічного та діастолічного артеріального тиску. У дослідженнях у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу було показано, що підвищення ЕМГ призводить до втрати калорій та, як наслідок, зниження маси тіла. При визначенні ЕГМ у дослідженнях фази I було показано, що при прийомі клінічно значущих доз іпрагліфлозину у здорових добровольців середнє збільшення ЕГМ протягом 24 год було подібним і становило приблизно 39 г та 49 г для дози 50 мг та від 39 г до 56 г та від 35 г до 48 г для дози 100 мг при одноразовому та багаторазовому прийомі відповідно. У пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу вплив іпрагліфлозину на добову ЕГМ був більш вираженим. Через 14 днів прийому в групі іпрагліфлозину відзначалося помітне збільшення середньої добової ЕГМ щодо вихідного рівня (на 81 г для дози 50 мг та на 90 г для дози 100 мг) у порівнянні з групою плацебо (5 г). Підвищення ЕГМ призводило до зниження концентрації глюкози в плазмі крові натще (ГПН) і після їди, а також концентрації інсуліну в сироватці крові натще. Клінічна ефективність У клінічних дослідженнях було показано статистично значуще зниження рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c), ДПН та маси тіла при застосуванні іпрагліфлозину в монотерапії, а також у комбінації з метформіном, піоглітазоном, похідними сульфонілсечовини (СМ), інгібітором інсуліном (± інгібітор ДПП-4), метформіном з ситагліптином, інгібітором α-глюкозидаз (α-ГІ), натеглінідом, аналогом глюкагоноподібного пептиду 1 (ГПП-1) (±СМ). У пацієнтів, які не досягли цілей лікування при використанні іпрагліфлозину в дозі 50 мг, при збільшенні дози до 100 мг відзначалося подальше зниження рівня HbA1c, ГПП та маси тіла.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу для покращення глікемічного контролю як: монотерапії у разі неефективності дієтотерапії та фізичного навантаження; у комбінації з іншими гіпоглікемічними препаратами, включаючи метформін, піоглітазон, похідні сульфонілсечовини, інгібітори ДПП-4, інсулін (± інгібітор ДПП-4), метформін з ситагліптином, інгібітори α-глюкозидази (α-ГІП) у тому числі у комбінації з похідними СМ), за відсутності адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до діючої речовини або будь-якого допоміжного компонента препарату; тяжкий кетоацидоз, діабетична кома або прекома; тяжкі інфекційні захворювання, періоперативний період, серйозні операції та травми; тяжке порушення функції нирок (СКФ тяжка печінкова недостатність; діти віком до 18 років; оскільки ефективність та безпека застосування у них не встановлена; вагітність та період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяВагітність Дані про застосування іпрагліфлозину у вагітних жінок відсутні. Дані доклінічних досліджень у щурів свідчать про проникнення препарату в організм плода. Застосування іпрагліфлозину під час вагітності протипоказане. При виявленні вагітності лікування іпрагліфлозин слід припинити. Фертильність Вплив іпрагліфлозину на фертильність у людей не вивчався. Ефектів іпрагліфлозину щодо фертильності у самців та самок щурів не виявлено. Період грудного вигодовування Дані доклінічних досліджень у щурів показали, що іпрагліфлозин проникає у грудне молоко і гальмує зростання потомства. Не можна виключити ризик для новонароджених/немовлят. Застосування іпрагліфлозину в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяКороткий огляд профілю безпеки Оцінка безпеки іпрагліфлозину проведена на підставі 18 досліджень IIb, III та IV фази у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, з них 12 плацебо-контрольованих досліджень. У п'яти дослідженнях іпрагліфлозин застосовувався як монотерапія, у дванадцяти – у складі комбінованої терапії з іншими гіпоглікемічними препаратами (метформіном, піоглітазоном, препаратами сульфонілсечовини, інгібіторами ДПП-4, натеглінідом, аналогами ГПП-1, інсуліном). Також було проведено одне дослідження у пацієнтів із порушенням функції нирок. Найчастіше повідомлялося про такі небажані реакції, як гіпоглікемія, Поллакіурія (або поліурія), інфекції статевих органів, інфекції сечовивідних шляхів, запаморочення, біль у спині, екзема, висип, запор і спрага. Профіль безпеки у пацієнтів, які приймали іпрагліфлозин у дозі 100 мг, був такий самий, як і при прийомі іпагліфлозину у дозі 50 мг. Небажані реакції представлені у вигляді таблиці на підставі об'єднаного аналізу 12 плацебо-контрольованих досліджень тривалістю 12, 16 або 24 тижні, де 1209 пацієнтів отримували іпрагліфлозин у дозі 50 мг, а 796 пацієнтів – плацебо, та класифіковані відповідно до системно-органних. ) та частотою. Визначення частоти ґрунтується на випадках небажаних реакцій у пацієнтів, які отримували іпрагліфлозин, що виникли під час лікування. Частота небажаних реакцій класифікована так: дуже часті (≥1/10); часті (≥1/100, Порушення з боку імунної системи: частота невідома – ангіоневротичний набряк. Інфекції та паразитарні інвазії: часті – інфекція статевих органів (вульвовагінальний кандидоз, генітальний свербіж та інші інфекції статевих органів). Порушення з боку обміну речовин та харчування: часті гіпоглікемія, спрага; нечасті – почуття голоду; частота невідома – кетоацидоз. Порушення з боку нервової системи: часті – запаморочення. Порушення з боку органу зору: нечасті – діабетична ретинопатія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часті – запор; нечасті – нудота, блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часті – екзема, висип; нечасті - свербіж, кропив'янка. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часті – біль у спині; нечасті – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часті – Поллакіурія (або поліурія), інфекція сечовивідних шляхів. Загальні розлади та: нечасті - астенія; частота невідома – порушення у місці введення. Лабораторні та інструментальні дані: часті – зменшення маси тіла. Опис окремих небажаних реакцій Гіпоглікемія Частота гіпоглікемії залежала від типу гіпоглікемічної терапії. При застосуванні іпрагліфлозину у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими гіпоглікемічними препаратами (за винятком інсуліну) частота гіпоглікемії була подібною до плацебо (2,3% та 1,7% відповідно). Більшість випадків гіпоглікемії зареєстровано у дослідженнях комбінації іпрагліфлозину з інсуліном або препаратами, що стимулюють його секрецію (такими як СМ). Проте більшість випадків гіпоглікемії були легкими, рідко – середньої тяжкості. Про випадки тяжкої гіпоглікемії при прийомі іпрагліфлозину не повідомлялося. Збільшення дози іпрагліфлозину та тривалість лікування не впливало на частоту гіпоглікемії. Півлакіурія або поліурія Частота прискореного сечовипускання (полакіурії або поліурії) на іпрагліфлозин була більша (6,0%), ніж на плацебо (2,0%). Більшість випадків були легкими, рідко помірною інтенсивністю. Про тяжкі випадки не повідомлялося. Збільшення дози та тривалість лікування не впливало на частоту півлакіурії або поліурії. Небажані реакції, пов'язані із зменшенням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Частота розвитку небажаних реакцій, пов'язаних із зменшенням ОЦК (у більшості випадків у вигляді спраги та запаморочення) при застосуванні іпрагліфлозину була дещо вищою (4,9%), ніж на плацебо (1,8%). Більшість випадків були легкими, рідше за середню тяжкість; про тяжкі випадки не повідомлялося. Збільшення дози та тривалість лікування не впливало на частоту небажаних реакцій, пов'язаних із зменшенням ОЦК. Інфекція сечовивідних шляхів (ІМП) Частота ІМІ при прийомі іпрагліфлозину така сама, як на плацебо. Найчастіше повідомлялося про випадки інфекції сечовивідних шляхів та циститу. Більшість ІМІ були легкими, рідше середньої тяжкості. Про важкі ІМП не повідомлялося. Збільшення дози та тривалість лікування не впливало на частоту ІМП. Інфекція статевих органів Частота інфекцій статевих органів при прийомі іпрагліфлозину була вищою (2,4%), ніж на плацебо (0,6%). Найчастіше повідомлялося про випадки вульвовагінального кандидозу та генітального сверблячки. Більшість інфекцій були слабко вираженими; у поодиноких випадках – середнього ступеня тяжкості; про тяжкі випадки не повідомлялося. Збільшення дози та тривалість лікування не впливало на частоту грибкових інфекцій статевих органів. Запор Випадки запору при прийомі іпрагліфлозину спостерігалися у 3,1% пацієнтів у порівнянні з 1,5% у групі плацебо. Усі випадки були легкими. Збільшення дози та тривалості лікування не впливало на частоту запору.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічні взаємодії Вплив інших лікарських засобів на іпрагліфлозин Спільне застосування з лікарськими засобами, що знижують рівень глюкози, не впливало на ефект іпрагліфлозину щодо ЕГМ у здорових людей. Одноразові дози піоглітазону або ситагліптину не впливали на ЕГМ, індуковану багаторазовим прийомом іпрагліфлозину; багаторазовий прийом піоглітазону, глімепіриду або ситагліптину не впливав на ЕГМ, індуковану одноразовим прийомом іпрагліфлозину. Додавання багаторазового прийому іпрагліфлозину до багаторазового прийому метформіну призводило до збільшення ЕГМ. Вплив іпрагліфлозину на інші лікарські засоби Вплив іпрагліфлозину на зміни електролітного складу та об'єму сечі, спричинені застосуванням петльового діуретика фуросеміду, був незначним та нетривалим. Іпрагліфлозин може посилювати ефекти діуретиків, а також збільшувати ризики, пов'язані з їх застосуванням, наприклад, ризик дегідратації та гіпотензії. Застосування інсуліну та препаратів, що стимулюють секрецію інсуліну (наприклад, похідних сульфонілсечовини) може бути причиною розвитку гіпоглікемії. У зв'язку з цим для зниження ризику розвитку гіпоглікемії при одночасному застосуванні іпрагліфлозину з інсуліном та препаратами, що підсилюють його секреції, може знадобитися зниження дози інсуліну та препаратів, що стимулюють його секрецію. Фармакокінетичні взаємодії Вплив інших лікарських засобів на іпрагліфлозин Іпрагліфлозин метаболізується переважно шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою за допомогою ферменту UGT2B7 та меншою мірою за участю ферментів UGT2B4, UGT1A8 та UGT1A9. У дослідженнях in vitro було показано, що іпрагліфлозин є субстратом еффлюксного переносника Р-глікопротеїну (P-GP), але не білка резистентності до раку молочної залози (BCRP) або білка множинної лікарської стійкості 2 (MRP2). Іпрагліфлозин не є субстратом переносників речовин усередину клітини, таких як ОАТР1В1, ОАТР1ВЗ, ОСТ1 та ОСТ2. Клінічні дослідження взаємодії з інгібіторами чи індукторами UGT не проводились. Передбачалося, що спільне застосування інгібіторів UGT спричинить збільшення експозиції іпрагліфлозину, проте це не розглядається як проблема безпеки, оскільки добові дози до 300 мг добре переносилися пацієнтами. Індуктори UGT можуть зменшувати ефекти іпрагліфлозину. Таким чином, якщо іпрагліфлозин застосовується спільно з індукторами UGT, необхідно контролювати клінічну ефективність і при необхідності розглянути питання про підвищення дози іпрагліфлозину з 50 мг до 100 мг. Клінічні дослідження міжлікарської взаємодії з інгібіторами P-gp не проводились. Однак з огляду на високу біодоступність іпрагліфлозину (90,2%), мало ймовірно, що інгібіторування P-gp буде клінічно значуще впливати на абсорбцію препарату. При одночасному застосуванні іпрагліфлозину з іншими гіпоглікемічними препаратами, такими як метформін, ситагліптин, піоглітазон, глімепірид, миглитол або мітіглінід, клінічно значущі зміни фармакокінетики іпрагліфлозину були відсутні. Препарати, що підвищують pH шлунка, не впливають на біодоступність іпрагліфлозину, оскільки його розчинність залежить від pH. Вплив іпрагліфлозину на інші лікарські засоби У дослідженнях in vitro іпрагліфлозин не виявляв будь-якої значущої інгібуючої активності відносно ферментів цитохрому Р450 (CYP) та CYP3A4. Іпрагліфлозин не показував будь-якої значущої інгібуючої активності щодо ферментів UGT, включаючи UGT1A1, UGT1A4, UGT1А6, UGT1А9 та UGT2B7. Інгібуючого впливу іпрагліфлозину на активність еффлюксних переносників P-gp, BCRP, MRP2 або на транспорт, опосередкований білком множинної резистентності та виведення токсинів 1 (МАTЕ1) та 2-К (МАТЕ2-К), не спостерігалося. Інгібуючих ефектів іпрагліфлозину щодо переносників речовин усередину клітини, таких як ОАТР1В1, ОАТР1В3, ОСT1 та ОСТ2, не виявлено. Дослідження лікарських взаємодій за участю здорових добровольців не виявили вплив багаторазового застосування іпрагліфлозину на фармакокінетику одноразових доз глімепіриду (субстрат CYP2C9), піоглітазону (субстрат CYP2C8), сітагліптину та мітіглініду. Прийом іпрагліфлозину 300 мг один раз на добу посилював ефект метформіну (AUC) у 1.18 разів, що клінічно не значуще. Таким чином, вважається, що іпрагліфлозин не вступатиме в лікарську взаємодію з іншими препаратами, що є субстратами для вищезгаданих ферментів CYP, UGT та переносників.Спосіб застосування та дозиСуглат рекомендується приймати один раз на день незалежно від їди. Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи водою. Дози Початкова доза для дорослого пацієнта становить 50 мг один раз на день. При необхідності можливе збільшення дози до 100 мг (2 таблетки по 50 мг). При одночасному застосуванні з препаратами інсуліну або препаратами, що посилюють секрецію інсуліну (такими як похідні сульфонілсечовини), для зниження ризику гіпоглікемії слід знизити дозу інсуліну або препаратів, що стимулюють його секрецію (таких як похідні сульфонілсечовини). Застосування у пацієнтів похилого віку (≥65 років) Корекція дози у пацієнтів похилого віку не потрібна. Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або помірного ступеня тяжкості корекції дози не потрібне. Препарат Суглат не слід застосовувати у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня, термінальною стадією ниркової недостатності або у пацієнтів, які перебувають на діалізі, оскільки очікується, що цей препарат не буде ефективним у цих популяціях. Застосування у пацієнтів із порушенням функції печінки Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози не потрібне. Клінічні дані застосування препарату Суглат у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки відсутні. Застосування у дітей Ефективність та безпека застосування препарату Суглат у дітей віком до 18 років не вивчалася. Пропуск дози У разі пропуску дози препарат Суглат слід прийняти відразу після того, як пацієнт згадав про це; однак, не слід приймати подвійну дозу препарату в той самий день.ПередозуванняКлінічні дослідження у здорових добровольців продемонстрували безпеку та хорошу переносимість одноразових доз іпрагліфлозину до 600 мг, а також багаторазового прийому доз до 300 мг 1 раз на день. Лікування: у разі передозування слід проводити симптоматичну терапію відповідно до клінічного стану пацієнта. Доцільні стандартні підтримуючі заходи, у тому числі видалення речовини, що не всмокталася, із шлунково-кишкового тракту та здійснення клінічного спостереження. Виведення іпрагліфлозину за допомогою діалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції нирок Іпрагліфлозин не слід застосовувати у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок, термінальною стадією ниркової недостатності або у пацієнтів, які перебувають на діалізі, оскільки, ймовірно, у даної категорії пацієнтів препарат буде неефективним. Під час лікування іпрагліфлозином можливе погіршення функції нирок. При застосуванні іпрагліфлозину може спостерігатись підвищення концентрації креатиніну та сечовини у крові, а також зниження розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рСКФ). Перед початком лікування іпрагліфлозин необхідно оцінити функцію нирок, а також періодично контролювати її в процесі лікування. Застосування у пацієнтів із ризиком розвитку небажаних реакцій, пов'язаних із зменшенням ОЦК Механізм дії іпрагліфлозину призводить до того, що збільшення ЕГМ може індукувати осмотичний діурез та діуретичний ефект, що може призвести до зменшення ОЦК та зниження артеріального тиску (див. розділ фармакодинамічні властивості). Рекомендовано адекватну гідратацію та моніторинг ОЦК (наприклад, фізикальне обстеження, вимірювання артеріального тиску, лабораторні аналізи, що включають показники функції нирок, електролітний склад). Кетоацидоз При появі симптомів кетоацидозу, таких як нудота і блювота, втрата апетиту, біль у животі, надмірна спрага, підвищена стомлюваність, порушення дихання, порушення свідомості або інші симптоми, необхідно розглянути питання про проведення лабораторних аналізів (включаючи визначення кетонових тіл) . При діагностуванні діабетичного кетоацидозу лікування іпрагліфлозином слід припинити та розпочати адекватну підтримуючу терапію для нормалізації стану пацієнта. Пацієнти похилого віку (≥65 років) У пацієнтів похилого віку частіше спостерігається зниження фізіологічних функцій, а також вищий ризик дегідратації, тому лікування іпрагліфлозином у даної категорії пацієнтів слід проводити під ретельним наглядом. Інфекції статевих органів Під час лікування іпрагліфлозином можуть розвиватися грибкові інфекції статевих органів. Тому слід проводити ретельне обстеження пацієнтів щодо ознак і симптомів інфекцій статевих органів. З появою ознак та симптомів грибкових інфекцій статевих органів необхідне проведення відповідної терапії. Ампутація нижньої кінцівки У довгострокових клінічних дослідженнях іншого інгібітору SGLT2 відзначалося збільшення випадків ампутації нижніх кінцівок (передусім пальців стопи). Невідомо, чи цей ефект є специфічним для всього фармакологічного класу. Важливо консультувати всіх пацієнтів із цукровим діабетом щодо стандартного профілактичного догляду за ступнями. Гіпоглікемія Застосування гіпоглікемічних препаратів може спричинити гіпоглікемію. У клінічних дослідженнях частота гіпоглікемії у пацієнтів, які приймали іпрагліфлозин як у монотерапії та у складі комбінованої терапії з іншими гіпоглікемічними препаратами (за винятком інсуліну, див. розділ «Побічна дія»), була такою ж, як при прийомі плацебо. Для зниження ризику виникнення гіпоглікемії при застосуванні іпрагліфлозину в комбінації з інсуліном або препаратами, що стимулюють секрецію інсуліну (наприклад, препаратами сульфонілсечовини), необхідно розглянути питання щодо зниження дози інсуліну або препаратів, що стимулюють секрецію інсуліну. Інфекція сечовивідних шляхів Під час лікування іпрагліфлозином можуть розвиватися інфекції сечовивідних шляхів, включаючи пієлонефрит. Слід проводити ретельне обстеження пацієнтів для виявлення можливих ознак та симптомів інфекцій сечовивідних шляхів та, за необхідності, проводити відповідне лікування. Хронічна серцева недостатність Досвід застосування іпрагліфлозину при хронічній серцевій недостатності (ХСН) І-ІІ функціонального класу (за класифікацією NYHA) обмежений; досвід застосування при ХСН III-IV функціонального класу за NYHA відсутній. Лабораторне дослідження сечі У зв'язку з механізмом дії пацієнтів, які приймають іпрагліфлозин, будуть позитивними результати аналізу на наявність глюкози в сечі. Застосування у дітей Ефективність та безпека застосування іпрагліфлозину у дітей віком до 18 років не вивчалася. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами Дані про негативний вплив іпрагліфлозину на здатність керувати транспортними засобами та механізмами відсутні. Очікується, що іпрагліфлозин не впливатиме на здатність керувати транспортними засобами та механізмами, або цей вплив буде мінімальним. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку гіпоглікемії, особливо при застосуванні іпрагліфлозину в комбінації з інсуліном або препаратами, що стимулюють секрецію інсуліну (наприклад, похідними сульфонілсечовини), а також підвищений ризик розвитку небажаних реакцій, пов'язаних зі зниженням ОЦК, наприклад.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лінагліптин - 5 мг; Допоміжні речовини: маннітол – 130.9 мг, крохмаль прежелатинізований – 18 мг, крохмаль кукурудзяний – 18 мг, коповідон – 5.4 мг, магнію стеарат – 2.7 мг; Склад оболонки: опадрай рожевий (02F34337) - 5 мг (гіпромелоза 2910 - 2.5 мг, титану діоксид (E171) - 1.25 мг, тальк - 0.875 мг, макрогол 6000 - 0.25 мг, барвник заліза оксид2. По 7 таблеток у блістер із Аl/Аl. По 2, 4 або 8 блістерів разом із інструкцією із застосування в картонну пачку. По 10 таблеток у блістер. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою світло-червоного кольору, круглі, двоопуклі, зі скошеними краями, з гравіюванням символу компанії на одному боці та з гравіюванням "D5" - на іншій.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат.ФармакокінетикаФармакокінетика лінагліптину була всебічно вивчена при застосуванні у здорових добровольців та у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. У здорових добровольців після прийому лінагліптину в дозі 5 мг він швидко всмоктувався, Cmax лінагліптину в плазмі досягався через 1.5 год. Концентрація лінагліптину в плазмі знижується, як мінімум, двофазно. Термінальний T1/2 тривалий, більше 100 год, що в основному обумовлено стійким зв'язуванням лінагліптину з ферментом ДПП-4, однак, т.к. зв'язок оборотний, накопичення лінагліптину не відбувається. Ефективний T1/2 після багаторазового застосування лінагліптину в дозі 5 мг становить приблизно 12 годин. Фармакокінетика лінагліптину у здорових добровольців та у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу була, загалом, аналогічною. Всмоктування Абсолютна біодоступність лінагліптину становить приблизно 30%. Прийом лінагліптину разом з їжею, що містить велику кількість жирів, не надає клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику. У дослідженнях in vitro показано, що лінагліптин є субстратом для Р-глікопротеїну та ізоферменту CYP3A4. Ритонавір як потенційний інгібітор Р-глікопротеїну та ізоферменту CYP3A4 може вдвічі збільшувати значення AUC. Рифампіцин, як потенційний індуктор Р-глікопротеїну та ізоферменту CYP3A4, може знижувати значення AUC у період рівноважного стану фармакокінетики. Розподіл Vd після одноразового внутрішньовенного введення лінагліптину в дозі 5 мг здоровим добровольцям становить приблизно 1110 л, що вказує на інтенсивний розподіл у тканинах. Зв'язування лінагліптину з білками плазми залежить від його концентрації і становить при концентрації 1 нмоль/л близько 99%, а при концентрації більше 30 нмоль/л - 75-89%, що відображає насичення зв'язування лінагліптину з ДПП-4 у міру збільшення його концентрації. При високій концентрації, коли виникає повне насичення ДПП-4, 70-80% лінагліптину зв'язується з іншими білками плазми (не з ДПП-4), а 30-20% лінагліптину знаходиться в плазмі в незв'язаному стані. Метаболізм Метаболізується незначна частина лінагліптину. Метаболізм відіграє другорядну роль у виведенні лінагліптину. Відомий один основний метаболіт лінагліптину, який не має фармакологічної активності. Виведення Переважний шлях виведення через кишечник. Приблизно 5% лінагліптину виводиться нирками. Через 4 дні після перорального застосування міченого лінагліптину [14С] у здорових добровольців виводилося приблизно 85% дози (через кишечник 80% та нирками 5%) при КК, приблизно, 70 мл/хв.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний препарат. Лінагліптин є інгібітором ферменту дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), який бере участь в інактивації гормонів інкретинів – глюкагоноподібного пептиду 1 типу (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Ці гормони швидко руйнуються ферментом ДПП-4. Обидва інкретини беруть участь у підтримці концентрації глюкози на фізіологічному рівні. Базальні концентрації ГПП-1 та ГІП протягом доби низькі, але швидко підвищуються у відповідь на прийом їжі. ГПП-1 та ГІП посилюють біосинтез інсуліну та його секрецію β-клітинами підшлункової залози при нормальній або підвищеній концентрації глюкози крові. Крім того, ГПП-1 знижує секрецію глюкагону -клітинами підшлункової залози, що призводить до зменшення продукції глюкози в печінці. Лінагліптин активно зв'язується з ферментом ДПП-4 (зв'язок оборотний), що викликає стійке підвищення концентрації інкретинів та тривале збереження їх активності. Тражента збільшує глюкозозалежну секрецію інсуліну та знижує секрецію глюкагону, що призводить до нормалізації рівня глюкози у крові. Лінагліптин вибірково зв'язується з ферментом ДПП-4 і має у 10 000 разів більшу селективність по відношенню до ДПП-4 у порівнянні з ферментами дипептилпептидази-8 або дипептилпептидази-9 in vitro. У клінічних дослідженнях, де застосовувався лінагліптин як монотерапія, комбінована терапія з метформіном та комбінованою терапією метформіном порівняно з глімеперидом було доведено статистично значуще зниження глікованого гемоглобіну (HbA1c) та зменшення рівня глюкози плазми натще. Застосування лінагліптину у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня, які отримували адекватну базову гіпоглікемічну терапію. У клінічних дослідженнях, де застосовувався лінагліптин на додаток до базової гіпоглікемічної терапії (що включає інсулін, похідні сульфонілсечовини, глиніди та піоглітазон) було доведено статистично значуще зниження глікозильованого гемоглобіну HbA1c (на 0.59%). Застосування лінагліптину в якості монотерапії та у складі вихідної комбінованої терапії з метформіном у пацієнтів з нещодавно встановленим діагнозом цукрового діабету 2 типу (з вираженою гіперглікемією) У ході клінічних досліджень було доведено, що як монотерапія лінагліптин, так і комбінована терапія лінагліптин і метформіном призводили до статистично значущому зниження глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) на 2.0% і 2.8%, відповідно (вихідне значення HbA1c складу. . Показник різниці у методах лікування -0.8% (95% ДІ від -1.1 до -0.5) продемонстрував переваги вихідної комбінованої терапії лінагліптином та метформіном над монотерапією лінагліптином (p<0.0001).Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу: як монотерапія у пацієнтів з неадекватним контролем глікемії тільки на тлі дієти та фізичних вправ, при непереносимості метформіну або при протипоказанні до його застосування внаслідок ниркової недостатності; як двокомпонентна комбінована терапія з метформіном, похідними сульфонілсечовини або тіазолідиндіоном у разі неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та монотерапії цими препаратами; як трикомпонентна комбінована терапія з метформіном та похідними сульфонілсечовини у разі неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та комбінованої терапії цими препаратами; як двокомпонентна комбінована терапія з інсуліном або багатокомпонентна терапія з інсуліном, метформіном та/або піоглітазоном та/або похідними сульфонілсечовини у разі неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та комбінованої терапії цими препаратами.Протипоказання до застосуванняцукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); дитячий та підлітковий вік до 18 років; підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування лінагліптину при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Дані, отримані у доклінічних дослідженнях у тварин, свідчать про виділення лінагліптину та його метаболіту з грудним молоком. Не виключається ризик впливу на новонароджених та дітей при грудному вигодовуванні. При необхідності застосування лінагліптину в період лактації годування груддю слід припинити. Протипоказано застосування препарату у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяЧастота побічних ефектів при застосуванні лінагліптину в дозі 5 мг була аналогічною частоті побічних ефектів при застосуванні плацебо. Припинення терапії через небажані явища було вищим у групі пацієнтів, які отримували плацебо (4.4%), ніж у групі, які отримували лінагліптин у дозі 5 мг (3.5%). При монотерапії лінагліптином спостерігалися такі побічні ефекти: З боку імунної системи: реакції гіперчутливості. З боку дихальної системи: кашель. Порушення з боку травної системи: панкреатит. Інфекційні захворювання: назофарингіт. При застосуванні лінагліптину з метформіном: З боку імунної системи: реакції гіперчутливості. З боку дихальної системи: кашель. Порушення з боку травної системи: панкреатит. Інфекційні захворювання: назофарингіт. При застосуванні лінагліптину з похідними сульфонілсечовини: З боку імунної системи: реакції гіперчутливості. Метаболічні порушення: гіпертригліцеридемія. З боку дихальної системи: кашель. Порушення з боку травної системи: панкреатит. Інфекційні захворювання: назофарингіт. При застосуванні лінагліптину з піоглітазоном: З боку імунної системи: реакції гіперчутливості. Метаболічні порушення: гіперліпідемія. З боку дихальної системи: кашель. Порушення з боку травної системи: панкреатит. Інфекційні захворювання: назофарингіт. Інші: збільшення маси тіла. При застосуванні лінагліптину з інсуліном: З боку імунної системи: реакції гіперчутливості. З боку дихальної системи: кашель. Порушення з боку травної системи: панкреатит, запор. Інфекційні захворювання: назофарингіт. При застосуванні лінагліптину з метформіном та похідними сульфонілсечовини: З боку імунної системи: гіперчутливість. Метаболічні порушення: гіпоглікемія. З боку дихальної системи: кашель. Порушення з боку травної системи: панкреатит. Інфекційні захворювання: назофарингіт. При застосуванні лінагліптину з метформіном та піоглітазоном: З боку імунної системи: реакції гіперчутливості. Метаболічні порушення: гіперліпідемія. З боку дихальної системи: кашель. Порушення з боку травної системи: панкреатит. Інфекційні захворювання: назофарингіт. Інші: збільшення маси тіла. Постмаркетинговий досвід застосування З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку травної системи: виразка слизової оболонки порожнини рота. З боку шкірних покровів: висипання.Взаємодія з лікарськими засобамиОцінка лікарської взаємодії in vitro Лінагліптин є слабким конкурентним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Лінагліптин не пригнічує інші ізоферменти CYP і не є їх індуктором. Лінагліптин є субстратом для Р-глікопротеїну і інгібує в невеликій мірі опосередкований Р-глікопротеїном транспорт дигоксину. Оцінка лікарської взаємодії in vivo Лінагліптин не надає клінічно значущого впливу на фармакокінетику метформіну, глібенкламіду, симвастатину, піоглітазону, варфарину, дигоксину та пероральних контрацептивних препаратів, що доведено в умовах in vivo, і ґрунтується на низькій здатності лінагліптину C3, C3, C3 Р-глікопротеїном та транспортними молекулами органічних катіонів. Метформін. Спільне застосування метформіну (багаторазовий щоденний прийом дози 850 мг 3 рази на добу) та лінагліптину в дозі 10 мг 1 раз на добу (вище терапевтичної дози) у здорових добровольців не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лінагліптину або метформіну. Таким чином, лінагліптин не є інгібітором транспорту органічних катіонів. Похідні сульфонілсечовини. Фармакокінетика лінагліптину (5 мг) не змінювалася при сумісному застосуванні з глібенкламідом (одноразова доза глибуриду 1.75 мг) та багаторазового прийому лінагліптину всередину (по 5 мг). Однак відзначалося клінічно незначне зниження значень AUC та Cmax глибенкламіду на 14%. Оскільки глибенкламід метаболізується переважно CYP2C9, ці дані також підтверджують висновок про те, що лінагліптин не є інгібітором CYP2C9. Не очікується клінічно суттєвих взаємодій та з іншими похідними сульфонілсечовини (наприклад, гліпізидом та глімепіридом), які, як і глібенкламід, в основному метаболізуються за участю CYP2C9. Тіазолідиндіони. Спільне застосування кількох доз лінагліптину по 10 мг на добу (вище терапевтичної дози) та піоглітазону по 45 мг на добу (багаторазовий прийом), який є субстратом для CYP2C8 та CYP3A4, не впливало на клінічно значущий вплив на фармакокінетику лінагліптину або пі . Це вказує на те, що лінагліптин in vivo не є інгібітором метаболізму, опосередкованого CYP2C8, і підтверджує висновок про відсутність істотного інгібуючого впливу лінагліптину in vivo на CYP3A4. Ритонавір. Спільне застосування лінагліптину (одноразовий прийом внутрішньо в дозі 5 мг) і ритонавіру (багатократний прийом внутрішньо по 200 мг), активного інгібітору Р-глікопротеїну та ізоферменту CYP3A4, збільшувало значення AUC і Cmax лінагліптину, приблизно, . Однак ці зміни фармакокінетики лінагліптину не вважалися значущими. Тому клінічно суттєвої взаємодії з іншими інгібіторами Р-глікопротеїну та CYP3A4 не очікується, і зміни дози не потрібно. ріфампіцин. Багаторазове спільне застосування лінагліптину та рифампіцину, активного індуктора Р-глікопротеїну та ізоферменту CYP3A4, призводило до зниження значень AUC та Cmax лінагліптину, відповідно на 39.6% та 43.8%, та до зниження інгібування базальної активності дипептид3, Таким чином, очікується, що клінічна ефективність лінагліптину, що застосовується в комбінації з активними індукторами Р-глікопротеїну, буде зберігатися, хоча може виявлятися не повною мірою. Дігоксин. Спільне багаторазове застосування у здорових добровольців лінагліптину (5 мг на добу) та дигоксину (0.25 мг на добу) не впливало на фармакокінетику дигоксину. Таким чином, лінагліптин in vivo не є інгібітором транспорту, опосередкованого Р-глікопротеїном. Варфарін. Лінагліптин, що застосовувався багаторазово в дозі 5 мг на добу, не змінював фармакокінетику варфарину, що є субстратом для CYP2C9, що свідчить про відсутність у лінагліптину здатності інгібувати CYP2C9. Симвастатин. Лінагліптин, що застосовувався у здорових добровольців багаторазово в дозі 10 мг на добу (вище терапевтичної дози), мінімально впливав на фармакокінетичні показники симвастатину, що є чутливим субстратом для CYP3A4. Після прийому лінгліптину в дозі 10 мг разом із симвастатином, що застосовувався у добовій дозі 40 мг протягом 6 днів, величина AUC симвастатину підвищувалася на 34%, а величина Cmax – на 10%. Таким чином, лінагліптин є слабким інгібітором метаболізму, опосередкованого CYP3А4. Зміни дози при одночасному прийомі з препаратами, що метаболізуються за участю CYP3A4, вважається недоцільним. Пероральні контрацептивні препарати. Спільне застосування лінагліптину в дозі 5 мг з левоноргестрелом або етинілестрадіолом не змінювало фармакокінетику цих препаратів.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, у будь-який час дня, незалежно від їди. Рекомендована доза становить 5 мг (1 таб.) 1 раз на добу. При пропущенні чергового прийому пацієнту слід прийняти препарат, як тільки він про це згадає. Не слід приймати подвійну дозу за один день. Корекція дози при застосуванні препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок, печінки та у пацієнтів похилого віку не потрібна.ПередозуванняПід час проведення контрольованих клінічних досліджень у здорових добровольців одноразовий прийом лінагліптину в дозі, що досягала 600 мг (у 120 разів перевищувала рекомендовану дозу), переносився добре. Досвіду застосування лінагліптину в дозі, що перевищує 600 мг, немає. Лікування: у разі передозування рекомендується використовувати звичайні заходи підтримуючого характеру, наприклад, видалення неабсорбованого препарату із шлунково-кишкового тракту, здійснення клінічного контролю та проведення симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Тражента протипоказане у пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу або для лікування діабетичного кетоацидозу. Гіпоглікемія Частота розвитку гіпоглікемії у разі застосування лінагліптину як монотерапія була порівнянна з плацебо. У клінічних дослідженнях повідомлялося, що частота розвитку гіпоглікемії у разі застосування лінагліптину в комбінації з препаратами, які, як вважається, не викликають гіпоглікемію (метформін, похідні тіазолідиндіону), була подібною до відповідного ефекту плацебо. Похідні сульфонілсечовини, як відомо, викликають гіпоглікемію. Тому у разі застосування лінагліптину в комбінації з похідними сульфонілсечовини слід дотримуватися обережності. При необхідності можливе зниження дози похідних сульфонілсечовини. Застосування лінагліптину не збільшує ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Лінагліптин у комбінованій терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами застосовувався у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Лінагліптин забезпечував значне зниження концентрації глікозильованого гемоглобіну та концентрації глюкози натще. Застосування лінагліптину у пацієнтів старше 70 років. Застосування лінагліптину призводило до значного зниження глікозильованого гемоглобіну A (HbA1c) (на 0.64% порівняно з плацебо; вихідний рівень HbA1c становив близько 7.8%). Застосування лінагліптину також призводило до суттєвого зменшення рівня глюкози в плазмі натще. Кардіоваскулярний ризик Лікування лінагліптином не призводить до збільшення кардіоваскулярного ризику. Первинна кінцева точка (комбінація частоти виникнення або часу, що проходив до першого виникнення кардіоваскулярної смерті, нефатального інфаркту міокарда, нефатального інсульту або госпіталізації у зв'язку з нестабільною стенокардією) досягалася у пацієнтів, які отримували лінагліптин, істотно рідше, ніж у пацієнтів. порівняння та плацебо (відносний ризик 0.78; 95% довірчий інтервал 0.55; 1.12). Постмаркетинговий досвід застосування У пацієнтів, які приймають лінагліптин, було зафіксовано випадки гострого панкреатиту. У разі підозри на панкреатит застосування препарату слід припинити. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами Досліджень впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося. Однак у зв'язку з можливим розвитком запаморочення необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для підшкірного введення – 0,5 мл активна речовина: дулаглутид 0,75/1,5 мг допоміжні речовини: безводна лимонна кислота - 0,07/0,07 мг; манітол - 23,2/23,2 мг; полісорбат 80 (рослинний) - 0,1/0,1 мг; натрію цитрату дигідрат - 1,37/1,37 мг; вода для ін'єкції - qs до 0,5/0,5 мл Розчин для підшкірного введення 0,75 мг/0,5 мл або 1,5 мг/0,5 мл. По 0,5 мл розчину у шприці. Шприц закупорений з одного боку, а з іншого - забезпечений голкою для ін'єкцій із захисним ковпачком. Шприц вбудовують у шприц-ручку. По 4 шприц-ручки разом із посібником з використання шприц-ручки поміщають у пачку картонну.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаФармакологічна дія – гіпоглікемічна.ФармакокінетикаВсмоктування. Після підшкірного введення пацієнтам з цукровим діабетом типу 2 C max дулаглутиду в плазмі спостерігається через 48 годин . мл та 14000 нг·ч/мл відповідно. Css у плазмі спостерігалася після 2-4 тижнів введення дулаглутиду в дозі 1,5 мг 1 раз на тиждень . Концентрації після підшкірного введення одноразової дози дулаглутиду (1,5 мг) в ділянку живота, стегна або плеча були порівняні. Середня абсолютна біодоступність дулаглутиду після одноразового підшкірного введення в дозі 1,5 або 0,75 мг становила 47 і 65% відповідно. Розподіл. Після підшкірного введення дулаглутиду в дозах 0,75 або 1,5 мг пацієнтам з цукровим діабетом типу 2 середній V ss становив приблизно 19,2 та 17,4 л відповідно. Метаболізм. Вважається, що дулаглутид розщеплюється на амінокислоти складові через основні шляхи катаболізму білків. Виведення. Середній кліренс дулаглутиду у людини у рівноважному стані після введення у дозах 0,75 або 1,5 мг становив 0,073 та 0,107 л/год відповідно, з T 1/2 4,5 та 4,7 дня відповідно. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років). Вік пацієнта не впливав на клінічно значущий вплив на фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості дулаглутиду. Підлога та расова приналежність. Підлога та расова приналежність не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику дулаглутиду. Маса тіла або ІМТ. Фармакокінетичний аналіз показав статистично значущий зворотний зв'язок між масою тіла або ІМТ та терапією дулаглутидом, проте клінічно значущий вплив маси тіла або ІМТ на контроль глікемії не було відзначено. Пацієнти із порушенням функції нирок. Фармакокінетику дулаглутиду оцінювали в ході клініко-фармакологічного дослідження, в цілому вона була подібною у здорових учасників та пацієнтів з порушенням функції нирок від легкого до тяжкого ступеня (Clкреатиніну <30 мл/хв), включаючи термінальну стадію ниркової недостатності (при проведенні гемодіалізу). У клінічних дослідженнях профіль безпеки дулаглутиду у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня був подібний до профілю безпеки в загальній популяції пацієнтів з цукровим діабетом типу 2. Дані дослідження не включали пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або термінальною стадією ниркової недостатності. Пацієнти із порушенням функції печінки. Фармакокінетику дулаглутиду оцінювали в ході клініко-фармакологічного дослідження, в якому у пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігалося статистично значуще зниження середніх значень Cmax та AUC на 30 та 33% відповідно порівняно зі здоровими пацієнтами. При погіршенні функції збільшувався час досягнення max дулаглутиду. Фармакокінетичні показники дулаглутиду не залежали від порушення функції печінки. Такі зміни не вважалися клінічно значущими. Діти. Дослідження фармакокінетики дулаглутиду в дітей віком не проводилися.ФармакодинамікаМеханізм дії. Дулаглутид є агоністом рецепторів ГПП-1 тривалої дії. Його молекула складається з двох ідентичних ланцюгів, пов'язаних дисульфідними зв'язками, кожен з яких містить аналог модифікованого людського ГПП-1, ковалентно пов'язаний з фрагментом важкого ланцюга (Fc) модифікованого людського IgG4 за допомогою невеликого поліпептидного ланцюга. Частина дулаглутиду, яка є аналогом ГПП-1, приблизно на 90% гомологічна нативному людському ГПП-1. T 1/2 нативного людського ГПП-1 внаслідок розщеплення ДПП-4 та ниркового кліренсу становить 1,5-2 хв. На відміну від нативного ГПП-1, дулаглутид резистентний до розщеплення ДПП-4 і має великий розмір, що уповільнює абсорбцію та знижує нирковий кліренс. Такі особливості будови забезпечують розчинну форму та T 1/2тривалістю 4,7 дні, завдяки чому препарат підходить для підшкірного введення 1 раз на тиждень. Крім того, молекула дулаглутиду була створена з метою зниження імунної відповіді, опосередкованої Fcγ-рецептором, та зниження імуногенного потенціалу. Гіпоглікемічний ефект дулаглутиду обумовлений декількома механізмами дії ГПП-1. При підвищеній концентрації глюкози дулаглутид збільшує вміст внутрішньоклітинного цАМФ у β-клітинах підшлункової залози, що призводить до збільшення секреції інсуліну. Дулаглутид пригнічує надмірну секрецію глюкагону у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2, що призводить до зниження викиду глюкози печінкою. Крім того, дулаглутид уповільнює швидкість випорожнення шлунка. Фармакодинаміка У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, починаючи вже з першого введення, дулаглутид покращує контроль глікемії за рахунок стійкого зниження концентрації глюкози крові натще, перед їдою та після їди, яке підтримується протягом тижня до введення наступної дози. Фармакодинамічне дослідження дулаглутиду показало, що у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 спостерігалося відновлення першої фази секреції інсуліну до значення, що спостерігається у здорових осіб, які отримували плацебо, та покращення II фази секреції інсуліну у відповідь на внутрішньовенне болюсне введення глюкози. У тому ж дослідженні було також показано, що при одноразовому введенні дулаглутиду в дозі 1,5 мг збільшувалася максимальна секреція інсуліну β-клітинами підшлункової залози та покращувалась функція β-клітин у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 порівняно з плацебо. Фармакокінетичний профіль та відповідний фармакодинамічний профіль дулаглутиду дозволяє вводити препарат 1 раз на тиждень. Клінічна ефективність та безпека. Контроль глікемії. Безпеку та ефективність дулаглутиду оцінювали в ході 6 рандомізованих контрольованих досліджень III фази, у яких взяли участь 5171 пацієнт із цукровим діабетом типу 2. З них 958 були у віці старше 65 років, з яких 93 були у віці старше 75 років. Дані дослідження включали 3136 пацієнтів, які отримували дулаглутид, з них 1719 отримували дулаглутид у дозі 1,5 мг 1 раз на тиждень, а 1417 отримували дулаглутид у дозі 0,75 мг 1 раз на тиждень. У всіх дослідженнях дулаглутид забезпечував клінічно значуще покращення контролю глікемії, який оцінювали за глікованим гемоглобіном (HbA lc ). Монотерапія Застосування дулаглутиду в монотерапії вивчали під час клінічного дослідження з активним контролем тривалістю 52 тижнів у порівнянні з метформіном. Ефективність дулаглутиду при застосуванні в дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень перевищувала ефективність метформіну в дозі 1500–2000 мг/добу щодо зниження HbA lc і значно більше пацієнтів досягло цільового показника HbA lc <7 і ≤ 6, 5% при застосуванні дулаглутиду у дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень, ніж при застосуванні метформіну через 26 тижнів. Частота документованих випадків симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду у дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень та при застосуванні метформіну склала 0,62; 0,15 та 0,09 епізодів/пацієнтів/рік відповідно. Випадків тяжкої гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду не спостерігалося. Терапія у комбінації з метформіном Безпеку та ефективність дулаглутиду оцінювали у плацебо-контрольованому та активно-контрольованому клінічному дослідженні (ситагліптин 100 мг/добу) тривалістю 104 тижнів, у якому всі препарати застосовували у комбінації з метформіном. Застосування дулаглутиду в дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень через 52 неприводило до більшого зниження HbA lc порівняно із застосуванням ситагліптину, при цьому значно більша кількість пацієнтів при застосуванні дулаглутиду досягла цільового показника HbA lc <7 і ≤6, 5%. Ці ефекти зберігалися до кінця дослідження (104 тижнів). Частота документованої симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду у дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень та при застосуванні ситагліптину склала 0,19; 0,18 та 0,17 епізодів/пацієнтів/років відповідно. Випадків тяжкої гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду не спостерігалося. Безпеку та ефективність дулаглутиду також оцінювали в ході активно-контрольованого дослідження порівняно із застосуванням ліраглутиду в дозі 1,8 мг на добу (початкова доза 0,6 мг на добу; після 1 тижня дозу підвищували до 1,2 мг на добу, а потім на 2-й тиждень - до 1,8 мг на добу) тривалістю 26 тижнів; обидва препарати застосовували у поєднанні з метформіном. Застосування дулаглутиду в дозі 1,5 мг 1 раз на тиждень призводило до порівняного зниження HbA lc та кількості пацієнтів, які досягали цільового показника HbA lc <7 та ≤6,5% порівняно з терапією ліраглутидом. Частота документованої симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду в дозі 1,5 мг 1 раз на тиждень склала 0,12 епізодів/пацієнтів/рік, а при застосуванні ліраглутиду – 0,29 епізодів/пацієнтів/рік. Випадків тяжкої гіпоглікемії не спостерігалося. Терапія в комбінації з метформіном та похідними сульфонілсечовини У дослідженні з активним контролем тривалістю 78 тижнів дулаглутид порівнювали з інсуліном гларгін, обидва препарати застосовувалися у поєднанні з метформіном та похідними сульфонілсечовини. Через 52 тижнів застосування дулаглутиду в дозі 1,5 мг 1 раз на тиждень призвело до достовірно більшого зниження HbA lc порівняно із застосуванням інсуліну гларгін, яке зберігалося і через 78 тижнів; тоді як зниження HbA lc при застосуванні дулаглутиду у дозі 0,75 мг 1 раз на тиждень було порівнянним зі зниженням HbA lc при застосуванні інсуліну гларгіну. У групі застосування дулаглутиду в дозі 1,5 мг достовірно більша кількість пацієнтів досягла цільового HbA lc <7 або ≤6,5% через 52 та через 78 тижнів порівняно з групою застосування інсуліну гларгін. Частота документованих випадків симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду у дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень та при застосуванні інсуліну гларгін склала 1,67; 1,67 та 3,02 епізодів/пацієнтів/років відповідно. При застосуванні дулаглутиду в дозі 1,5 мг 1 раз на тиждень та інсуліну гларгін спостерігалася однакова кількість випадків тяжкої гіпоглікемії (по 2 випадки). Терапія в комбінації з метформіном та піоглітазоном У плацебо-контрольованих дослідженнях та дослідженнях з активним контролем (доза ексенатиду становила 5 мкг 2 рази на добу протягом перших 4 тижнів та 10 мкг 2 рази на добу далі), при застосуванні обох препаратів у поєднанні з метформіном та піоглітазоном, при введенні дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень продемонстровано достовірно більш значуще зниження HbA lc порівняно з плацебо та ексенатидом, що супроводжувалося значно більшим числом пацієнтів, які досягали цільового показника HbA lc <7 або ≤6,5%. Частота документованих випадків симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду у дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень та ексенатиду 2 рази на добу становила 0,19; 0,14 та 0,75 епізодів/пацієнтів/рік відповідно. При застосуванні дулаглутиду не спостерігалося випадків тяжкої гіпоглікемії, при застосуванні ексенатиду було відмічено 2 випадки тяжкої гіпоглікемії. Терапія у комбінації з інсуліном, з метформіном або без метформіну. У клінічному дослідженні пацієнти, які отримували інсулін 1 або 2 рази на добу до початку дослідження, припиняли колишній режим терапії та були рандомізовані до груп застосування дулаглутиду 1 раз на тиждень або інсуліну гларгін 1 раз на добу; обидва режими терапії проводилися у поєднанні з прандіальним інсуліном лізпро, що вводиться 3 рази на добу у комбінації з метформіном або без метформіну. Через 26 недефективність дулаглутиду при застосуванні в дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень перевищувала ефективність інсуліну гларгін щодо зниження HbA lc , такий же ефект зберігався і до 52-го тижня дослідження. Середня зміна HbA lcдля груп застосування дулаглутиду в дозі 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень та групи застосування інсуліну гларгін 1 раз на добу склало −1,64% (р<0,025), −1,59% [р<0,025] та −1,41% відповідно, через 26 тижнів; −1,48% [р<0,025], −1,42% [р<0,025] та −1,23% відповідно, через 52 тиж. Більша кількість пацієнтів при застосуванні дулаглутиду досягала цільового показника HbA lc <7 або ≤6,5% через 26 тижнів та <7% через 52 тижні, ніж при застосуванні інсуліну гларгін. Частота документованих випадків симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду у дозах 1,5 або 0,75 мг 1 раз на тиждень та при застосуванні інсуліну гларгін склала 31,06; 35,66 та 40,95 епізодів/пацієнтів/років відповідно. 10 пацієнтів повідомили про тяжку гіпоглікемію при застосуванні дулаглутиду у дозі 1,5 мг 1 раз на тиждень, 7 пацієнтів – при застосуванні дулаглутиду у дозі 0,75 мг 1 раз на тиждень та 15 пацієнтів – при застосуванні інсуліну гларгін. Концентрація глюкози крові натще Застосування дулаглутиду призводило до достовірно більшого зниження концентрації глюкози крові натще в порівнянні з вихідним значенням. Основний ефект щодо концентрації глюкози крові натще спостерігався через 2 тижні. Поліпшення концентрації глюкози крові натще зберігалося протягом найдовшого періоду дослідження – 104 тижні. Концентрація глюкози крові після їжі (постпрандіальна глікемія) Застосування дулаглутиду призводило до значного зниження середньої постпрандіальної глікемії порівняно з вихідною (зміна глікемії від вихідного значення до первинної часової точки склала від -1,95 до -4,23 ммоль/л). Функція β-клітин підшлункової залози Результати клінічних досліджень показали покращення функції β-клітин підшлункової залози при застосуванні дулаглутиду, визначене за допомогою гомеостатичної моделі оцінки (НОМА2-%). Ефект щодо функції β-клітин зберігався протягом найтривалішого періоду дослідження – 104 тиж. Маса тіла При застосуванні дулаглутиду в дозі 1,5 мг 1 раз на тиждень відзначалося стійке зниження маси тіла протягом дослідження (зміна середнього значення від вихідного значення до фінальної тимчасової точки склала від -0,35 до -2,9 кг). застосування дулаглутиду в дозі 0,75 мг 1 раз на тиждень варіювало від 0,86 до -2,63 кг. Зниження маси тіла спостерігалося у пацієнтів, які отримували дулаглутид, незалежно від появи нудоти, хоча чисельне зниження було більшим у групі пацієнтів, у яких спостерігалася нудота. Результати на основі опитування пацієнтів Дулаглутид значно покращував загальний показник задоволеності терапією порівняно з терапією ексенатидом двічі на добу. Крім того, виявлена ​​частота гіперглікемії та гіпоглікемії при застосуванні дулаглутиду була значно нижчою, ніж при застосуванні ексенатиду 2 рази на добу. АТ Вплив дулаглутиду на АТ оцінювали під час дослідження за участю 755 пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 за допомогою амбулаторного контролю АТ. Терапія дулаглутидом супроводжувалася зниженням сАД (різниця –2,8 мм рт.ст. порівняно з плацебо) через 16 тиж. Різниці в ДАД не спостерігалося. Подібні результати для сАД та дАД були показані в кінцевій точці дослідження – 26 тиж. Ризик для ССС За результатами мета-аналізу, досліджень ІІ та ІІІ фази у 51 пацієнта (дулаглутид: 26 (N=3885); усі препарати порівняння: 25 (N=2125) спостерігалося хоча б одне явище з боку CCC (смерть, спричинена порушеннями з боку CCC) - нелетальний інфаркт міокарда, нелетальний інсульт або госпіталізація з причини нестабільної стенокардії). Результати показали, що при застосуванні дулаглутиду ризик порушень з боку CCC не збільшувався щодо терапії препаратами порівняння (ставлення ризиків: 0,57; ДІ: (0,3; 1,1)). Доклінічна безпека Доклінічні дослідження дулаглутиду не виявили особливий ризик для людини відповідно до стандартних досліджень фармакологічної безпеки та токсичності багаторазових доз. У ході 6-місячного дослідження канцерогенності на трансгенних мишах не спостерігалося онкогенної відповіді. У ході 2-річного дослідження канцерогенності на щурах при концентрації дулаглутиду, що у ≥7 разів перевищує терапевтичну дозу дулаглутиду у людини, що становить 1,5 мг 1 раз на тиждень, дулаглутид викликав значне дозозалежне збільшення частоти С-клітинних пухлин щитовидної залози. ). Значимість таких результатів для людини наразі невідома. У ході досліджень фертильності при дозах, що асоціювалися зі зниженням споживання їжі та приросту маси тіла у матері, спостерігалося зниження кількості жовтих тіл та збільшення тривалості естрального циклу; однак впливу на показники фертильності та зачаття або на ембріональний розвиток не спостерігалося. У ході досліджень репродуктивної токсичності у щурів та кролів спостерігався вплив на формування скелета та зниження росту плода при експозиції дулаглутиду, яка в 11–44 рази перевищувала клінічну, але вроджених аномалій не спостерігалось. Введення дулаглутиду щурам протягом періоду вагітності та лактації викликало дефіцит пам'яті у нащадків жіночої статі при експозиції, яка у 16 ​​разів перевищувала запропоновану клінічну експозицію.Показання до застосуванняПрепарат Трулісіті показаний у дорослих пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 з метою покращення глікемічного контролю: у вигляді монотерапії у випадку, якщо дієта та фізичні вправи не забезпечують необхідного глікемічного контролю у пацієнтів, яким не показано застосування метформіну через непереносимість або наявність протипоказань; у вигляді комбінованої терапії у поєднанні з іншими гіпоглікемічними препаратами, включаючи інсулін, якщо ці препарати разом з дієтою та фізичними вправами не забезпечують необхідного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до активної або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; цукровий діабет типу 1; діабетичний кетоацидоз; тяжкі порушення функції нирок; хронічна серцева недостатність; тяжкі захворювання ШКТ, у т.ч. тяжкий парез шлунка; гострий панкреатит; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років. З обережністю: пацієнти, які приймають пероральні препарати, які вимагають швидкого всмоктування у шлунково-кишковому тракті; пацієнти віком 75 років та старші.Вагітність та лактаціяДані щодо застосування дулаглутиду у вагітних жінок відсутні або їх обсяг обмежений. Дослідження на тваринах показали наявність репродуктивної токсичності, тому застосування дулаглутиду було показано під час вагітності. Відомості про проникнення дулаглутиду у грудне молоко відсутні. Не можна виключити ризик для немовлят/грудних дітей. Застосування дулаглутиду у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяОгляд профілю безпеки У ході проведених клінічних досліджень ІІ та ІІІ фази 4006 пацієнтів отримували дулаглутид у вигляді монотерапії або у поєднанні з іншими гіпоглікемічними препаратами. Найчастішими небажаними реакціями в клінічних дослідженнях були реакції з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи нудоту, блювання та діарею. В цілому дані реакції були легкими або помірними і тимчасовими за характером. Наведені нижче небажані реакції були виявлені під час оцінки результатів клінічних досліджень ІІ та ІІІ фази; вони вказані відповідно до ураження органів і систем органів у порядку зменшення частоти (дуже часто - ≥1/10; часто - ≥1/100 - <1/10; нечасто - ≥1/1000 - <1/100; рідко - ≥ 1/10000 - <1/1000; дуже рідко - <1/10000). Усередині кожної категорії небажані реакції представлені як зменшення частоти. Порушення обміну речовин та харчування: дуже часто – гіпоглікемія 1 (при застосуванні у поєднанні з прандіальним інсуліном та метформіном 2 або метформіном та глімепіридом); часто - гіпоглікемія 1 (при застосуванні як монотерапія або в поєднанні з метформіном і піоглітазоном). З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто - нудота, діарея, блювання 2 , біль у животі 2 ; часто – зниження апетиту, диспепсія, запор, метеоризм, здуття живота, ГЕРХ, відрижка; рідко – гострий панкреатит. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – слабкість; нечасто - реакції у місці введення. Лабораторні та інструментальні дані: часто – синусова тахікардія, AV блокада першого ступеня. Документована симптоматична гіпоглікемія та концентрація глюкози крові ≤3,9 ммоль/л. Тільки для дулаглутиду у дозі 1,5 мг. Частота небажаних реакцій для дулаглутиду у дозі 0,75 мг відповідає нижчій категорії. Опис окремих небажаних реакцій Гіпоглікемія. При застосуванні дулаглутиду в дозах 0,75 або 1,5 мг 1 раз на тиждень у вигляді монотерапії або у поєднанні з метформіном або метформіном та піоглітазоном частота документованої симптоматичної гіпоглікемії становила від 5,9 до 10,9% або від 0,14 до 0 ,62 явищ/пацієнтів/рік, випадків тяжкої гіпоглікемії не відзначалося. При застосуванні дулаглутиду в дозах 0,75 або 1,5 мг 1 раз на тиждень у поєднанні з похідними сульфонілсечовини (плюс метформін) частота документованої симптоматичної гіпоглікемії становила 39 та 40,3% або 1,67 та 1,67 явищ/пацієнтів. відповідно. Частота явищ тяжкої гіпоглікемії становила 0 та 0,7% або 0 та 0,01 явищ/пацієнтів/рік відповідно. При застосуванні дулаглутиду в дозах 0,75 або 1,5 мг 1 раз на тиждень у поєднанні з прандіальним інсуліном частота гіпоглікемії становила 85,3 та 80% або 35,66 та 31,06 явищ/пацієнтів/рік відповідно. Частота явищ тяжкої гіпоглікемії становила 2,4 та 3,4% або 0,05 та 0,06 явищ/пацієнтів/рік відповідно. Небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту. Сукупна звітність про явища з боку шлунково-кишкового тракту протягом періоду до 104 тижнів при застосуванні дулаглутиду в дозах 0,75 або 1,5 мг 1 раз на тиждень відповідно включала нудоту (12,9 та 21,2%), діарею (10,7 та 13,7%) та блювоту (6,9 та 11,5%). Зазвичай вони мали легкий або помірний рівень тяжкості, їх максимальна частота відзначалася протягом перших 2 тижнів терапії і швидко знижувалася протягом наступних 4 тижнів, після чого частота залишалася відносно постійною. У клініко-фармакологічних дослідженнях, які проводилися за участю пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 і тривали до 6 тижнів, більшість явищ з боку шлунково-кишкового тракту відзначалися протягом перших 2-3 днів після прийому першої дози, їх частота знижувалася при застосуванні наступних доз. Гострий панкреатит. Частота гострого панкреатиту у клінічних дослідженнях II та III фази склала 0,07% при застосуванні дулаглутиду порівняно з 0,14% при застосуванні плацебо та 0,19% при застосуванні препаратів порівняння, при додатковій базовій гіпоглікемічній терапії або без неї. Ферменти підшлункової залози. Застосування дулаглутиду пов'язане із середнім збільшенням активності ферментів підшлункової залози (ліпаза та/або панкреатична амілаза) на 11-21% порівняно з вихідними показниками. За відсутності інших ознак та симптомів гострого панкреатиту підвищення активності ферментів підшлункової залози не є прогностичним фактором для розвитку гострого панкреатиту. Збільшення ЧСС. При застосуванні дулаглутиду в дозах 0,75 або 1,5 мг 1 раз на тиждень спостерігалося невелике середнє збільшення ЧСС на 2–4 уд/хв та частоти синусової тахікардії на 1,3 та 1,4% відповідно, яка супроводжувалася збільшенням порівняно з вихідним показником на ≥15 уд/хв. AV блокада I ступеня/збільшення інтервалу PR. При застосуванні дулаглутиду в дозах 0,75 або 1,5 мг 1 раз на тиждень спостерігалося невелике середнє збільшення інтервалу PR на 2-3 мс порівняно з вихідним показником, та частоти AV блокади І ступеня – на 1,5 та 2,4%. відповідно. Імуногенність. У ході клінічних досліджень застосування дулаглутиду супроводжувалося виявленням антитіл, що з'явилися в ході терапії, до дулаглутиду з частотою 1,6%, що вказує на те, що структурні зміни в ГПП-1 і модифіковані ділянки IgG4 в молекулі дулаглутиду поряд з високою гомологічності нативному ГПП-1 і нативному IgG4 мінімізують ризик розвитку імунної відповіді при терапії дулаглутидом. Пацієнти, у яких вироблялися антитіла до дулаглутиду, мали низький титр антитіл; проте, незважаючи на невелику кількість пацієнтів, у яких формувалися антитіла до дулаглутиду, оцінка результатів клінічних досліджень III фази не виявила явного впливу антитіл до дулаглутиду на зміну показника HbA lc . Гіперчутливість. У клінічних дослідженнях ІІ та ІІІ фази явища системної гіперчутливості (важка кропив'янка, обширні висипання, набряк обличчя, набряк губ) спостерігалися у 0,5% пацієнтів, які отримували дулаглутид. У жодного пацієнта із системною гіперчутливістю не вироблялися антитіла до дулаглутиду. Реакції у місці введення. Реакції у місці введення спостерігалися у 1,9% пацієнтів, які отримували дулаглутид. Потенційно імуноопосередковані небажані явища в місці ін'єкції (наприклад, висип, еритема) відзначалися у 0,7% пацієнтів і зазвичай були легкими. Дострокове припинення участі у клінічних дослідженнях через небажані явища. У ході досліджень тривалістю 26 тижнів частота дострокового припинення участі через небажані явища становила 2,6% (0,75 мг 1 раз на тиждень) і 6,1% (1,5 мг 1 раз на тиждень) при застосуванні дулаглутиду порівняно з 3,7% при застосуванні плацебо. На всьому протязі дослідження (до 104 тижнів) частота дострокового припинення участі через небажані явища при застосуванні дулаглутиду становила 5,1% (0,75 мг 1 раз на тиждень) та 8,4% (1,5 мг 1 раз на тиждень) . Найчастішими небажаними реакціями, які вели до дострокового припинення участі у групах застосування дулаглутиду в дозах 0,75 або 1,5 мг 1 раз на тиждень, були нудота (1 та 1,9%), діарея (0,5 та 0,6) %) та блювання (0,4 та 0,6%),переважно такі реакції відзначалися протягом перших 4–6 недтерапії.Взаємодія з лікарськими засобамиДулаглутид викликає затримку швидкості спорожнення шлунка, отже, має здатність впливати на всмоктування пероральних препаратів при одночасному застосуванні. Дулаглутид слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які приймають пероральні препарати, які потребують швидкого всмоктування з травного тракту. Затримка швидкості випорожнення шлунка може трохи збільшити експозицію препаратів з уповільненим вивільненням за рахунок збільшення часу вивільнення препарату. Парацетамол. Після введення першої дози дулаглутиду в дозах 1 або 3 мг C max парацетамолу знижувалася на 36 та 50 % відповідно, а медіана T max досягалася пізніше (через 3 та 4 год відповідно). Після одночасного застосування з дулаглутидом у дозі до 3 мг у рівноважному стані не спостерігалося статистично значущої різниці значень AUC 0-12 , Cmax або Tmax парацетамолу. При застосуванні з дулаглутидом корекція дози парацетамолу не потрібна. Аторвастатин. Одночасне застосування дулаглутиду з аторвастатином викликало зниження Cmax та AUC 0–∞ аторвастатину та його основного метаболіту про-гідроксіаторвастатину до 70 та 21% відповідно. Середній T 1/2 аторвастатину та о-гідроксіаторвастатину після введення дулаглутиду збільшувався на 17 та 41% відповідно. Такі зміни не вважаються клінічно значущими. При сумісному застосуванні з дулаглутидом корекція дози аторвастатину не потрібна. Дігоксин. Після одночасного застосування дигоксину у рівноважному стані з двома послідовними дозами дулаглутиду загальна експозиція (AUC τ ) та T max дигоксину не змінювалися; Cmax знижувалася на 22% максимально. Вважається, що така зміна не має клінічних наслідків. При застосуванні з дулаглутидом корекція дози дигоксину не потрібна. Гіпотензивні препарати. Одночасне застосування багаторазових доз дулаглутиду з лізиноприлом у рівноважному стані не викликало клінічно значущих змін AUC або C max лізиноприлу. Статистично значуща затримка T max лізиноприлу приблизно на 1 годину спостерігалася в 3-й та 24-й дні дослідження. При одночасному застосуванні одноразової дози дулаглутиду з метопрололом AUC або Cmax метопрололу збільшувалися на 19% та 32% відповідно. Незважаючи на те, що T max метопрололу досягалося на 1 год пізніше, така зміна не була статистично значущою. Ці зміни не вважалися значущими з клінічної точки зору; таким чином корекція дози лізиноприлу або метопрололу при застосуванні з дулаглутидом не потрібна. Варфарін. Після одночасного застосування з дулаглутидом концентрація S- та R-варфарину, а також Cmax R-варфарину не змінювалися, а Cmax S-варфарину знижувалася до 22%. AUC для МНО збільшувалася на 2%, що, ймовірно, не має клінічного значення, впливу на максимальне значення МНО (МНО mах ) не спостерігалося. Час відповіді по МНО(TМНО mах ) подовжувалося на 6 год, що узгоджується із затримкою T max приблизно на 4 і 6 год для S-і R-варфарину відповідно. Такі зміни не вважаються клінічно значущими. Корекція дози варфарину при застосуванні з дулаглутидом не потрібна. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування дулаглутиду з пероральними контрацептивами (норгестимат 0,18 мг/етинілестрадіол 0,025 мг) не впливало на загальну експозицію норелгестроміну та етинілестрадіолу. Для норелгестроміну та етинілестрадіолу спостерігалося статистично значуще зниження Cmax на 26 та 13%, та затримка Tmax на 2 та 0,3 год відповідно. Такі спостереження не вважаються клінічно значущими. Корекція дози пероральних контрацептивів при застосуванні з дулаглутидом не потрібна. Метформін. Після одночасного застосування багаторазових доз дулаглутиду та метформіну зі звичайним вивільненням у рівноважному стані AUC τ збільшувалася до 15%, а Cmax знижувалася до 12%, Tmax не змінювалося. Такі зміни відповідають затримці спорожнення шлунка, що викликає дулаглутид, і знаходяться в межах варіабельності фармакокінетики метформіну і тому не вважаються клінічно значущими. Корекція дози метформіну звичайного вивільнення при одночасному застосуванні з дулаглутидом не потрібна. Ситагліптин. При одночасному застосуванні з одноразовою дозою дулаглутиду концентрація ситагліптину не змінювалася. Після одночасного застосування з двома послідовними дозами дулаглутиду AUC 0-τ та C max ситагліптину знижувалися приблизно на 7,4 та 23,1% відповідно. T max ситагліптину збільшувався приблизно на 0,5 години після одночасного застосування з дулаглутидом порівняно з монотерапією ситагліптином. Ситагліптин може викликати інгібування на 80% ДПП-4 протягом 24 годин . високим ступенем захисту від інактивації ДПП-4.Спосіб застосування та дозиПрепарат Трулісіті слід вводити підшкірно в область живота, стегна або плеча. Препарат не можна вводити внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Препарат можна вводити у будь-який час доби незалежно від їди. Монотерапія Рекомендована доза становить 0,75 мг 1 раз на тиждень. Комбінована терапія Доза, що рекомендується, становить 1,5 мг 1 раз на тиждень. У пацієнтів віком 75 років та старших рекомендована початкова доза препарату становить 0,75 мг 1 раз на тиждень. При додаванні дулаглутиду до поточної терапії метформіном та/або піоглітазоном прийом метформіну та/або піоглітазону можна продовжувати в тій же дозі. При додаванні дулаглутиду до поточної терапії похідними сульфонілсечовини або прандіальним інсуліном може знадобитися зниження дози похідного сульфонілсечовини або прандіального інсуліну для зменшення ризику розвитку гіпоглікемії. Додатково для контролю глікемії для корекції дози дулаглутиду не потрібно. Додатковий контроль глікемії може бути потрібним для корекції дози похідних сульфонілсечовини або прандіального інсуліну. Пропуск дози Якщо доза препарату Трулісіті була пропущена, її слід ввести якнайшвидше, якщо до введення наступної запланованої дози залишилося не менше 3 днів (72 години). Якщо до введення наступної запланованої дози залишається менше 3 днів (72 години), необхідно пропустити введення препарату та ввести наступну дозу відповідно до графіка. У кожному разі, пацієнти можуть відновити звичайний режим введення препарату 1 раз на тиждень. День введення препарату при необхідності можна змінити за умови, що останню дозу було введено не менше 3 днів (72 години) тому. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Корекція дози в залежності від віку не потрібна. Проте досвід лікування пацієнтів віком ≥75 років дуже обмежений, у таких пацієнтів рекомендована початкова доза препарату становить 0,75 мг 1 раз на тиждень. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості корекції дози не потрібне. Є дуже обмежений досвід застосування дулаглутиду у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації). Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Діти Безпека та ефективність застосування дулаглутиду у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні. Будь ласка, уважно та повністю прочитайте цей Посібник із застосування та Інструкцію з медичного застосування препарату перед використанням шприц-ручки для одноразового застосування препарату ТРУЛІСІТІ™. Поговоріть з Вашим лікарем про те, як правильно вводити препарат ТРУЛІСІТІ™. Шприц-ручка для одноразового застосування препарату ТРУЛІСІТІ™ (шприц-ручка) є одноразовим передзаповненим пристроєм для введення препарату, готовий до використання. Кожна шприц-ручка містить одну щотижневу дозу препарату ТРУЛІСІТІ™ (0,75 мг/0,5 мл). Кожна шприц-ручка призначена для введення лише однієї дози. Препарат ТРУЛІСІТІ вводять один раз на тиждень. Можливо, ви захочете зробити позначку у вашому календарі, щоб не забути про введення наступної дози. Коли Ви натискаєте на зелену кнопку введення препарату, шприц-ручка автоматично вводить голку в шкіру, вводить препарат та витягує голку після завершення ін'єкції. ПЕРЕД ТИМ ЯК ПРИСТУПИТИ ДО ВИКОРИСТАННЯ: Дістаньте із холодильника. Перевірте маркування, щоб переконатися, що Ви взяли правильний препарат, і що його термін придатності не минув. - Огляньте шприц-ручку. Не використовуйте її, якщо Ви помітили, що шприц-ручка пошкоджена або каламутний препарат, змінив колір або містить частинки. - Підготуйтеся, вимивши руки. ОБЕРІТЬ МІСЦЕ ДЛЯ ВСТУП Ваш лікар може допомогти вибрати місце для введення, яке найкраще Вам підходить. Ви можете вводити препарат у ділянку живота або стегна. Інша людина може зробити Вам ін'єкцію в плече. Змінюйте (чергуйте) місця введення препарату щотижня. Ви можете використовувати ту саму ділянку, але обов'язково вибирайте різні точки для ін'єкції. Зніміть ковпачок Розташуйте і розблокуйте НАТИСНІТЬ І УТРИМАЙТЕ 1. Зніміть ковпачок ! Переконайтеся, що шприц-ручка заблокована. - Зніміть та викиньте сірий ковпачок, що закриває основу. Не надягайте ковпачок назад, це може пошкодити голку. Не торкайтеся голки. 2. Розташуйте і розблокуйте Щільно притисніть прозору основу до поверхні шкіри в місці ін'єкції. ! Розблокуйте, повернувши кільце, що фіксує. 3. НАТИСНІТЬ І УТРИМАЙТЕ Натисніть та утримуйте зелену кнопку введення препарату; Ви почуєте гучне клацання. ! Продовжуйте щільно притискати прозору основу до шкіри, доки не почуєте друге клацання. Це станеться, коли голка почне втягуватися назад приблизно через 5-10 секунд. Заберіть шприц-ручку зі шкіри. Ви дізнаєтеся про те, що ін'єкція завершена, коли стане видно сіру частину механізму.ПередозуванняСимптоми: порушення з боку шлунково-кишкового тракту та гіпоглікемія (за даними клінічних досліджень). Лікування: симптоматична терапія відповідно до клінічних ознак і симптомів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДулаглутид не рекомендується застосовувати у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу або для лікування діабетичного кетоацидозу. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Застосування рецепторів агоністів ГПП-1 може бути пов'язане з небажаними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту. Це слід враховувати при застосуванні дулаглутиду у пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки диспептичні явища (нудота, блювання та/або діарея) можуть спричинити зневоднення, що може призвести до погіршення функції нирок. Застосування дулаглутиду у пацієнтів з тяжкими захворюваннями шлунково-кишкового тракту, включаючи тяжкий парез шлунка, не вивчалося, тому препарат не рекомендований цій групі пацієнтів. Гострий панкреатит Застосування агоністів рецепторів ГПП-1 пов'язане із ризиком розвитку гострого панкреатиту. У клінічних дослідженнях спостерігалися випадки гострого панкреатиту, пов'язані з терапією дулаглутидом. Пацієнтів слід інформувати про характерні симптоми гострого панкреатиту, включаючи постійні сильні болі в животі. При підозрі на панкреатит терапію дулаглутидом слід припинити. При підтвердженні діагнозу панкреатиту слід відмінити дулаглутид без відновлення терапії. За відсутності інших ознак і характерних симптомів гострого панкреатиту підвищення активності ферментів підшлункової залози не є прогностичним фактором для гострого панкреатиту. Гіпоглікемія У пацієнтів, які отримують дулаглутид одночасно з похідними сульфонілсечовини або інсуліном, може бути підвищений ризик гіпоглікемії. Ризик гіпоглікемії можна знизити за рахунок зменшення дози похідних сульфонілсечовини або інсуліну. Невивчені групи пацієнтів Досвід застосування дулаглутиду у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю обмежений. Зміст натрію Препарат містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на дозу 1,5 мг, тобто. практично не містить натрію. Фертильність Дані щодо впливу дулаглутиду на фертильність у людини відсутні. У щурів не спостерігалося прямого впливу на спарювання чи фертильність після застосування дулаглутиду. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дулаглутид має мінімальний вплив або не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. При застосуванні дулаглутиду в поєднанні з похідними сульфонілсечовини або інсуліном рекомендується дотримуватися обережності, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії при керуванні транспортними засобами та механізмами.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: активна речовина: ліраглутид 6 мг (в одній попередньо заповненій шприц-ручці об'ємом 3 мл міститься 18 мг ліраглутиду); допоміжні речовини: натрію гідрофосфату дигідрат 1,42 мг, пропіленгліколь 14,0 мг, фенол 5,5 мг, кислота хлористоводнева/натрію гідроксид qs, вода для ін'єкцій до 1 мл. По 3 мл у картриджі зі скла 1 гідролітичного класу, закупорений диском з бромбутилової гуми/поліізопрену з одного боку та поршнем з бромбутилової гуми з іншого. Картридж запаяний в одноразову пластикову шприц-ручку для багаторазових ін'єкцій. По 1, 2 або 3 пластикові одноразові шприц-ручки для багаторазових ін'єкцій разом з інструкцією із застосування в картонній пачці. Кожна шприц-ручка (3 мл) містить 30 доз по 0,6 мг, 15 доз по 1,2 мг або 10 доз по 1,8 мг ліраглутиду.Опис лікарської формиБезбарвний чи майже безбарвний, прозорий розчин.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб - глюкагоноподібний поліпептид рецепторів агоніст.ФармакокінетикаАбсорбція Всмоктування ліраглутиду після підшкірного введення відбувається повільно, час досягнення максимальної концентрації у плазмі – 8-12 годин після введення дози препарату. Максимальна концентрація (Сmах) ліраглутиду у плазмі після підшкірної ін'єкції в одноразовій дозі 0,6 мг становить 9,4 нмоль/л. При введенні ліраглутиду в дозі 1,8 мг середній показник рівноважної концентрації в плазмі (AUCt/24) досягає приблизно 34 нмоль/л. Експозиція ліраглутиду посилюється пропорційно до дози. Після введення ліраглутиду в одноразовій дозі внутрішньо-індивідуальний коефіцієнт варіації площі під кривою "концентрація-час" AUC становить 11%. Абсолютна біодоступність ліраглутиду після підшкірного введення становить приблизно 55%. Розподіл Здається обсяг розподілу ліраглутиду в тканинах після підшкірного введення становить 11-17 л. Середній обсяг розподілу ліраглутиду після внутрішньовенного введення становить 0,07 л/кг. Ліраглутид значною мірою пов'язується з білками плазми (> 98%). Метаболізм Протягом 24 годин після введення здоровим добровольцям одноразової дози міченого радіоактивним ізотопом [3Н]-ліраглутиду головним компонентом плазми залишався незмінений ліраглутид. Було виявлено два метаболіти у плазмі (≤ 9% та ≤ 5% від рівня загальної радіоактивності у плазмі крові). Ліраглутид метаболізується ендогенно подібно до великих білків, без залучення будь-якого специфічного органу як шлях виведення. Виведення Після введення дози [3Н]-ліраглутиду незмінений ліраглутид не визначався в сечі або калі. Лише незначна частина введеної радіоактивності у вигляді пов'язаних з ліраглутидом метаболітів (6% та 5% відповідно) виводилася нирками або через кишечник. Радіоактивні речовини нирками або через кишечник виводяться, в основному, протягом перших 6-8 днів після введення дози препарату, і є три метаболіти. Середній кліренс з організму після підшкірного введення ліраглутиду в одноразовій дозі становить приблизно 1,2 л/год із елімінаційним періодом напіввиведення приблизно 13 годин. Особливі групи пацієнтів Літній вік: Дані фармакокінетичних досліджень у групі здорових добровольців та аналіз фармакокінетичних даних, отриманих у популяції пацієнтів (від 18 до 80 років), свідчать про те, що вік не має клінічно значущого впливу на фармакокінетичні властивості ліраглутиду. Стать: Популяційний фармакокінетичний аналіз даних, отриманих при дослідженні дії ліраглутиду у пацієнтів жіночої та чоловічої статі, та дані фармакокінетичних досліджень у групі здорових добровольців свідчать про те, що стать не має клінічно значущого ефекту на фармакокінетичні властивості ліраглутиду. Етнічна приналежність: Популяційний фармакокінетичний аналіз даних, отриманих при дослідженні дії ліраглутиду у суб'єктів білої, чорної, азіатської та латиноамериканської расових груп, свідчить про те, що етнічна приналежність не має клінічно значущого ефекту на фармако. Ожиріння: Популяційний фармакокінетичний аналіз даних свідчить про те, що індекс маси тіла (ІМТ) не має клінічно значущого впливу на фармакокінетичні властивості ліраглутиду. Печінкова недостатність: Фармакокінетичні властивості ліраглутиду досліджувалися в ході клінічного дослідження одноразової дози препарату у суб'єктів з різним ступенем печінкової недостатності. У дослідження були включені пацієнти з печінковою недостатністю легкого ступеня (за класифікацією Child Pugh тяжкість захворювання 5-6 балів) та тяжкою печінковою недостатністю (за класифікацією Child Pugh тяжкість захворювання > 9 балів). Експозиція ліраглутиду у групі пацієнтів з порушеннями функції печінки була не вищою, ніж така у групі здорових суб'єктів, що вказує на те, що печінкова недостатність не має клінічно значущого ефекту на фармакокінетику ліраглутиду. Ниркова недостатність: Фармакокінетика ліраглутиду вивчалася у пацієнтів із різним ступенем ниркової недостатності у дослідженні одноразової дози. До цього дослідження були включені суб'єкти з різним ступенем ниркової недостатності: від легкої (оцінка кліренсу креатиніну 50-80 мл/хв) до важкої (оцінка кліренсу креатиніну Діти: Дослідження Віктозу у дітей не проводилося. Дані доклінічного дослідження безпеки Доклінічні дані, засновані на дослідженнях фармакологічної безпеки, токсичності повторних доз та генотоксичності, не виявили жодної небезпеки для людини. У дворічних дослідженнях канцерогенності були виявлені пухлини С-клітин щитовидної залози у щурів та мишей, які не призводили до летального результату. Нетоксична доза (NOAEL) у щурів не встановлена. Поява подібних пухлин у мавп, які отримували терапію ліраглутидом протягом 20 місяців, не спостерігалося. Результати, отримані в ході досліджень на гризунах, пов'язані з тим, що гризуни виявляють особливу чутливість щодо опосередкованого рецептором ГПП-1 не специфічного генотоксичного механізму. Значимість даних для людини є низькою, проте не може бути повністю виключена. Появи будь-яких інших новоутворень, пов'язаних із терапією, відзначено не було. У дослідженнях тварин не виявлено прямого несприятливого ефекту препарату на фертильність, але відзначено незначне збільшення частоти ранньої ембріональної смерті при лікуванні найвищою дозою препарату. Введення препарату Віктоза® щурам у середині періоду вагітності викликало у них зменшення маси тіла матері та зростання ембріона з не вивченим до кінця ефектом на ребра, а в групі кроликів – відхилення у скелетній структурі. Зростання новонароджених особин у групі щурів під час терапії препаратом Віктоза® знизилося, і це зниження стійко зберігалося в період після закінчення грудного вигодовування у групі моделей, які отримували високі дози ліраглутиду. Невідомо, чи цей ефект зумовлений зниженням споживання калорій внаслідок прямого впливу ГПП-1.ФармакодинамікаМеханізм дії Ліраглутид є аналогом людського глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1), вироблений методом біотехнології рекомбінантної ДНК з використанням штаму Saccharomyces cerevisiae, що має 97% гомологічності з людським ГПП-1, який зв'язується і активує рецептори ГПП. Рецептор ГПП-1 служить мішенню для нативного ГПП-1 – ендогенного гормону інкретину, що викликає стимуляцію глюкозозалежної секреції інсуліну в бета-клітинах підшлункової залози. На відміну від нативного ГПП-1, фармакокінетичний та фармакодинамічний профілі ліраглутиду дозволяють вводити його пацієнтам один раз на добу. Профіль тривалої дії ліраглутиду при підшкірній ін'єкції забезпечується трьома механізмами: самоасоціацією, в результаті якої відбувається уповільнене всмоктування препарату, зв'язуванням з альбуміном і вищим рівнем ферментативної стабільності по відношенню до дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) і ферменту рахунок чого забезпечується тривалий період напіввиведення препарату із плазми. Дія ліраглутиду здійснюється за рахунок взаємодії зі специфічними рецепторами ГПП-1, внаслідок чого підвищується концентрація циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Під дією ліраглутиду відбувається глюкозозалежна стимуляція секреції інсуліну та покращення функції бета-клітин підшлункової залози. У той же час під дією ліраглутиду відбувається глюкозозалежне пригнічення зайво високої секреції глюкагону.Таким чином, при підвищенні концентрації глюкози крові відбувається стимуляція секреції інсуліну та пригнічення секреції глюкагону. З іншого боку, під час гіпоглікемії ліраглутид знижує секрецію інсуліну, але не пригнічує секрецію глюкагону. Механізм зниження рівня глікемії включає також невелику затримку випорожнення шлунка. Ліраглутид знижує масу тіла та зменшує жирову масу тіла за допомогою механізмів, що викликають зменшення почуття голоду та зниження витрати енергії. ГПП-1 є фізіологічним регулятором апетиту та споживання калорій, а рецептори ГПП-1 розташовані у кількох областях головного мозку, що беруть участь у процесах регуляції апетиту. У дослідженнях на тваринах периферичне введення ліраглутиду призводило до захоплення препарату в специфічних галузях головного мозку, включаючи гіпоталамус, де ліраглутид за допомогою специфічної активації рецепторів ГПП-1 посилював сигнали насичення та послаблював сигнали голоду, що призводило до зменшення маси тіла. Дослідження на експериментальних тваринних моделях з предіабетом показали, що ліраглутид уповільнює розвиток цукрового діабету. Діагностика in vitro показала, що ліраглутид є потужним фактором специфічної стимуляції проліферації бета-клітин підшлункової залози та попереджає загибель бета-клітин (апоптоз), що індукується цитокінами та вільними жирними кислотами. In vivo ліраглутид підвищує біосинтез інсуліну та збільшує масу бета-клітин у експериментальних тваринних моделей із цукровим діабетом. Коли концентрація глюкози нормалізується, ліраглутид перестає збільшувати масу бета-клітин підшлункової залози. Фармакодинаміка Препарат Віктоза® має тривалу 24-годинну дію та покращує глікемічний контроль шляхом зниження концентрації глюкози крові натще та після їжі у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Глюкозозалежна секреція інсуліну При зростанні концентрації глюкози у крові препарат Віктоза® збільшує секрецію інсуліну. При застосуванні поетапної інфузії глюкози секреція інсуліну після введення одноразової дози препарату Віктоза® пацієнтам із цукровим діабетом 2 типу зростає до рівня, який можна порівняти з таким у здорових суб'єктів. Функція бета-клітин підшлункової залози Препарат Віктоза® покращував функцію бета-клітин підшлункової залози, що підтверджується першою та другою фазою інсулінової відповіді та максимальною секреторною активністю бета-клітин. Фармакодинамічні дослідження пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу показали відновлення першої фази секреції інсуліну (внутрішньовенне введення інсуліну), покращення другої фази секреції інсуліну (гіперглікемічний клемп-тест) та максимальну секреторну активність інсуліну (тест стимуляції аргініном). У ході 52-тижневої терапії препаратом Віктоза відбулося поліпшення функції бета-клітин підшлункової залози, що підтверджується оцінкою гомеостатичної моделі функції бета-клітин підшлункової залози (НОМА-індекс) та співвідношенням інсуліну до проінсуліну. Секреція глюкагону Препарат Віктоза®, стимулюючи секрецію інсуліну та пригнічуючи секрецію глюкагону, зменшує концентрацію глюкози у крові. Препарат Віктоза не пригнічує глюкагонову відповідь на низьку концентрацію глюкози. Крім того, на тлі препарату Віктоза® спостерігалося нижче вироблення ендогенної глюкози. Випорожнення шлунка Препарат Віктоза викликає невелику затримку спорожнення шлунка, що призводить до зниження швидкості надходження постпрандиальної глюкози в кров. Маса тіла, склад тіла та витрата енергії У суб'єктів із підвищеною масою тіла, включених у довгострокові клінічні дослідження препарату Віктоза, останній викликав значне зниження маси тіла. Сканування за допомогою методів комп'ютерної томографії (КТ) та двоенергетичної рентгенівської абсорбціометрії (ДЕРА) показало, що втрата маси тіла відбулася насамперед через втрату жирової тканини пацієнтів. Ці результати пояснюються тим, що під час терапії препаратом Віктоза® у пацієнтів знижуються відчуття голоду та витрати енергії. Електрофізіологія серця (ЕФС) Дія препарату Віктоза на процес реполяризації в серці була протестована у дослідженні ЕФС. Застосування Віктозу в рівноважній концентрації в щоденній дозі до 1,8 мг не продукує подовження скоригованого інтервалу QT. Клінічна ефективність 3992 пацієнти з цукровим діабетом 2 типу були рандомізовані у 5 подвійних сліпих клінічних дослідженнях безпеки та ефективності, здійснених з метою оцінки впливу Віктозу на глікемічний контроль. Терапія препаратом Віктоза викликала клінічно та статистично значуще поліпшення показника НbА1С, концентрації глюкози натще та постпрандіальної глюкози порівняно з плацебо. Ці дослідження включали 3978 пацієнтів, що отримали терапію (2501 пацієнт отримував терапію препаратом Віктоза®), 53,7% чоловіків і 46,3% жінок, у 797 пацієнтів (508 отримали терапію препаратом Віктоза®) вік склав ≥ 65 років, у 113 пацієнтів ( 66 дістали терапію препаратом Віктоза®) вік становив ≥ 75 років. Глікемічний контроль Препарат Віктоза у вигляді монотерапії протягом 52 тижнів викликав статистично значуще (р У пацієнтів з НbА1С вище 9,5% у вихідній точці дослідження цей показник знизився на 2,1% на тлі монотерапії препаратом Віктоза®, тоді як у пацієнтів, які беруть участь у клінічних дослідженнях комбінованого застосування препарату Віктоза®, середній показник НbА1С знизився на 1,1-2,5%. Препарат Віктоза протягом 26-тижневої комбінованої терапії з метформіном, препаратами сульфонілсечовини або метформіном та тіазолідиндіоном викликав статистично значуще (р У пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю на терапії препаратом Віктоза® та метформіном, додавання інсуліну детемир забезпечило більшу ефективність порівняно з терапією препаратом Віктоза® та метформіном після 26 тижнів лікування (зниження показника НbА1С на 0,52%). Було доведено, що ефективність препарату Віктоза в дозі 0,6 мг у комбінації з препаратами сульфонілсечовини або метформіном перевищує плацебо, але водночас нижча порівняно з дозами 1,2 мг та 1,8 мг. Співвідношення пацієнтів, які досягли зниження показника НbА1С На тлі монотерапії препаратом Віктоза протягом 52-тижневого дослідження кількість пацієнтів, які досягли показника НbА1С У групах пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю на терапії препаратом Віктоза® та метформіном, відсоткове співвідношення пацієнтів, які досягли цільового показника НbА1С ( У ході 26-тижневого дослідження комбінованого застосування препарату Віктоза вдалося досягти показника НbА1С Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок У подвійному сліпому дослідженні ефективності та безпеки препарату Віктоза® 1,8 мг порівняно з плацебо як доповнення до інсуліну та/або пероральним цукрознижувальним препаратам у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та порушенням функції нирок помірного ступеня препарат Віктоза® був більш ефективним у зниженні. рівня НbА1С через 26 тижнів (-1,05% у порівнянні з -0,38%, р Рівень глікемії натще Концентрація глюкози натще знизилася на 13-43,5 мг% (0,72-2,42 ммоль/л) на фоні застосування препарату Віктоза як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з одним або двома пероральними гіпоглікемічними препаратами. Це зниження спостерігалося протягом перших двох тижнів лікування. Постпрандіальний рівень глікемії При застосуванні препарату Віктоза спостерігалося зниження концентрації постпрандіальної глюкози після кожного з трьох щоденних прийомів їжі на 31-49 мг% (1,68-2,71 ммоль/л). Маса тіла 52-тижнева монотерапія препаратом Віктора® асоціювалася зі стійким зниженням маси тіла. Протягом усього періоду клінічного дослідження стійке зниження маси тіла також асоціювалося із застосуванням препарату Віктоза у комбінації з метформіном та у поєднанні з комбінацією метформіну з похідними сульфонілсечовини або комбінацією метформіну з тіазолідиндіоном. Зниження маси тіла у пацієнтів, які отримують препарат Віктоза у комбінації з метформіном, також спостерігалося після додавання інсуліну детемир. Найбільше зниження маси тіла спостерігалося у пацієнтів, які мали у вихідній точці дослідження підвищений індекс маси тіла (ІМТ). Монотерапія препаратом Віктоза протягом 52 тижнів викликала зменшення середнього обсягу талії на 3,0-3,6 см. Зниження маси тіла спостерігалося у всіх пацієнтів, які отримували терапію препаратом Віктоза, незалежно від того, відчували вони чи ні побічну реакцію у вигляді нудоти. Препарат Віктоза у складі комбінованої терапії з метформіном знизив обсяг підшкірно-жирової клітковини на 13 - 17%. Неалкогольний стеатогепатоз Препарат Віктоза зменшує вираженість стеатогепатозу у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Імуногенність Враховуючи можливість імуногенного впливу білкових та пептидних лікарських препаратів, застосування Віктозу у пацієнтів може призвести до утворення антитіл до ліраглутиду. Утворення антитіл відзначається у середньому у 8,6% пацієнтів. Утворення антитіл не призводить до зниження ефективності препарату Віктоза. Оцінка впливу на серцево-судинну систему Довгострокові клінічні дослідження показали, що Віктоза® знижує показники систолічного артеріального тиску в середньому на 2,3-6,7 мм рт.ст. у перші два тижні лікування. Препарат Віктоза® знижував частоту розвитку метаболічного синдрому відповідно до визначення III доповіді групи експертів з лікування дорослих (АТРIII). Зниження артеріального тиску систоли відбувалося до зниження маси тіла. У ретроспективному аналізі серйозних небажаних явищ з боку серцево-судинної системи (смерть через серцево-судинну патологію, інфаркт міокарда, інсульт) за даними всіх довгострокових досліджень та досліджень середньої тривалості II та III фази (тривалістю від 26 до 100 тижнів), включають пацієнтів (3651 пацієнт отримував препарат Віктоза®), було продемонстровано відсутність збільшення серцево-судинного ризику (відношення коефіцієнтів захворюваності 0,75 (95% ДІ 0,35; 1,63) щодо комбінованої кінцевої точки при застосуванні препарату Віктоза® порівняно з усіма препаратами порівняння (метформін, глімепірид, росиглітазон, інсулін гларгін, плацебо)).Пацієнти з високим серцево-судинним ризиком були виключені з досліджень і частота серйозних серцево-судинних явищ у дослідженнях була низькою (6,02 на 1000 пацієнтів у пацієнтів, які отримували препарат Віктоза® і 10,45 у пацієнтів, які отримували всі препарати порівняння), що перешкоджає одержанню однозначних висновків. Інші клінічні дані У відкритому дослідженні, в якому проводили порівняння ефективності та безпеки препарату Віктоза® у дозі 1,8 мг та ліксисенатиду у дозі 20 мкг у 404 пацієнтів з незадовільним контролем глікемії на тлі терапії метформіном (середнє значення НbА1С 8,4%). ефективно знижував рівень НbА1С порівняно з ліксісенатидом через 26 тижнів терапії (-1,83% порівняно з -1,21%, р У порівняльному дослідженні ефективності та безпеки препарату Віктоза (у дозах 1,2 мг та 1,8 мг) та інгібітору дипептидилпептидази-4 ситагліптину в дозі 100 мг у пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на терапії метформіном, після 26 тижнів лікування доведено найкраще зниження. показника НbА1С при застосуванні препарату Віктоза® в обох дозах порівняно з ситагліптином (- 1,24%, - 1,50% порівняно з - 0,90%, р У порівняльному дослідженні ефективності та безпеки препарату Віктоза® (у дозі 1,8 мг) та ексенатиду (у дозі 10 мкг двічі на день) у пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на терапії метформіном та/або похідними сульфонілсечовини, після 26 тижнів застосування препарату Віктоза® відзначено більше зниження показника НbА1С порівняно з ексенатидом (- 1,12% порівняно з - 0,79%, р Терапія препаратом Віктоза протягом 52 тижнів покращила інсуліночутливість порівняно з такою у препаратів сульфонілсечовини, що було виявлено за допомогою гомеостатичної моделі оцінки інсулінорезистентності HOMA-IR.Показання до застосуванняПрепарат Віктоза® показаний для застосування один раз на день у дорослих пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу на тлі дієти та фізичних вправ для досягнення глікемічного контролю як: монотерапії; Комбінованої терапії з одним або декількома пероральними гіпоглікемічними препаратами (з метформіном, похідними сульфонілсечовини або тіазолідиндіонами) у пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю на попередній терапії; Комбінована терапія з базальним інсуліном у пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю на терапії препаратом Віктоза® та метформіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активної речовини або до інших компонентів, що входять до складу препарату; медулярний рак щитовидної залози в анамнезі, у тому числі у сімейному; множинна ендокринна неоплазія 2 типи. Протипоказано застосування препарату Віктоза у наступних груп пацієнтів та при наступних станах/захворюваннях у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки: цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз; вагітність та період грудного вигодовування; тяжкі порушення функції нирок; порушення функції печінки; хронічна серцева недостатність III-IV функціонального класу (відповідно до класифікації NYHA (Нью-Йоркська кардіологічна асоціація)); запальні захворювання кишок; діабетичний гастропарез; дитячий вік до 18 років З обережністю: У зв'язку з обмеженим досвідом застосування рекомендується застосовувати з обережністю у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю І-ІІ функціонального класу (відповідно до класифікації NYHA); у віці 75 років та старше; при захворюваннях щитовидної залозиВагітність та лактаціяВагітність Адекватні дані щодо застосування препарату Віктоза у вагітних жінок відсутні. Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність препарату. Потенційний ризик для людей невідомий. Протипоказано застосовувати препарат Віктоза під час вагітності, замість нього рекомендується проводити лікування інсуліном. Якщо пацієнтка готується до вагітності, або вагітність вже настала, терапію препаратом Віктоза необхідно негайно припинити. Період грудного вигодовування Невідомо, чи ліраглутид проникає в грудне молоко жінок. Дослідження на тваринах показали, що проникнення ліраглутиду та метаболітів близького структурного зв'язку у грудне молоко є низьким. Досвід застосування препарату Віктоза® у жінок, що годують, відсутній; застосування препарату у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастіше реєстрованими небажаними реакціями під час клінічних досліджень були порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нудоту та діарею реєстрували дуже часто, а блювоту, запор, біль у животі та диспепсію – часто. На початку терапії препаратом Віктоза ці небажані явища з боку шлунково-кишкового тракту можуть виникати частіше; ці реакції зазвичай слабшають протягом кількох днів чи тижнів на фоні продовження терапії. Головний біль та інфекції верхніх дихальних шляхів також реєстрували часто. Крім того, гіпоглікемію реєстрували часто і дуже часто при застосуванні препарату Віктоза у комбінації з похідними сульфонілсечовини. Виражену гіпоглікемію переважно відзначали при комбінованій терапії з похідними сульфонілсечовини. У Таблиці 1 представлений перелік небажаних реакцій, зазначених у довгострокових контрольованих дослідженнях III фази та спонтанних (постреєстраційних) повідомленнях. Частота для пов'язаних спонтанних (постреєстраційних) повідомлень була розрахована на підставі їхньої частоти в клінічних дослідженнях II 1а фази. Небажані реакції розподілені за групами відповідно до систем органів MedDRA та частоти. Частота визначена так: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (<1/10 000). Таблиця 1. Побічні реакції, виявлені в ході довгострокових плацебо-контрольованих клінічних досліджень ІІІ фази та спонтанних (постмаркетингових) повідомлень Система органів Дуже часто Часто Не часто Рідко Дуже рідко Інфекції та інвазії Інфекція верхніх дихальних шляхів Порушення імунної системи Анафілактичні реакції Порушення метаболізму та харчування Гіпоглікемія* Анорексія Зниження апетиту Дегідратація# Порушення з боку нервової системи Головний біль Порушення з боку серця Збільшення частоти серцевих скорочень Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нудота Діарея Блювота Диспепсія Болі у верхній частині живота Запор Гастрит Метеоризм Здуття живота Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба Відрижка Панкреатит (включаючи панкреонекроз) Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висип Кропивниця Сверблячка Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення функції нирок Гостра ниркова недостатність Загальні розлади та реакції у місці введення Реакції у місці введення нездужання N = 2501 пацієнти, які отримували терапію препаратом Віктоза® *Явлення зустрічається дуже часто при застосуванні у комбінації з інсуліном. Опис окремих побічних реакцій Гіпоглікемія Більшість епізодів підтвердженої гіпоглікемії, зареєстрованих у ході клінічних досліджень, були легкими. Під час клінічних досліджень при застосуванні препарату Віктоза у вигляді монотерапії не відмічено випадків виникнення тяжкої гіпоглікемії. Тяжкі гіпоглікемії можуть виникати нечасто і, головним чином, спостерігаються при застосуванні препарату Віктоза у комбінації з похідними сульфонілсечовини (0,02 випадки/пацієнта на рік). При застосуванні препарату Віктоза у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами (не похідними сульфонілсечовини) спостерігалися окремі випадки гіпоглікемії (0,001 випадків/пацієнта на рік). При терапії препаратом Віктоза у дозі 1,8 мг у поєднанні з інсуліном детемиром та метформіном не було відзначено випадків тяжких гіпоглікемій. Частота випадків легкої гіпоглікемії склала 0,228 випадки/пацієнта на рік. У групах пацієнтів, які отримували терапію ліраглутидом 1,8 мг та метформіном, частота випадків легкої гіпоглікемії склала 0,034 та 0,115 випадку/пацієнта на рік відповідно. Побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту У більшості випадків нудота мала легкий або помірний характер, була скороминущою і рідко призводила до скасування терапії. Відсоток пацієнтів із побічними реакціями у вигляді нудоти (по тижнях) у довгостроковому клінічному дослідженні наведено на Рис.3. 20,7% пацієнтів, які отримували препарат Віктоза у комбінації з метформіном, перенесли мінімум один епізод нудоти, а 12,6% - принаймні один епізод діареї. При застосуванні препарату Віктоза у комбінації з похідними сульфонілсечовини у 9,1% пацієнтів відмічено мінімум один епізод нудоти, і у 7,9% – принаймні, по одному випадку розвитку діареї. У ході довгострокових контрольованих клінічних досліджень (26 тижнів або більше) частота припинення участі пацієнтів у дослідженні через розвиток побічних ефектів склала 7,8% у групі пацієнтів, які отримували препарат Віктоза®, та 3,4% у групі пацієнтів, які отримували препарати порівняння. . Найбільш частими побічними реакціями, які призводили до відміни препарату Віктоза, були нудота (2,8% пацієнтів) та блювання (1,5%). У пацієнтів старше 70 років частота розвитку побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні препарату Віктоза може бути вищою. При застосуванні препарату Віктоза у пацієнтів з легким та середнім ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну 60-90 мл/хв і 30-59 мл/хв відповідно) частота побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту може бути вищою. Реакції у місці введення У ході довгострокових (26 тижнів або більше) контрольованих досліджень приблизно у 2% пацієнтів, які отримували Віктозу, відзначалися реакції в місці введення препарату. Ці реакції мали, зазвичай, легкий характер. Панкреатит Повідомлялося про кілька випадків розвитку гострого панкреатиту. Алергічні реакції У післяреєстраційному періоді повідомлялося про виникнення алергічних реакцій, таких як кропив'янка, висипання та свербіж. У післяреєстраційному періоді при застосуванні препарату Віктоза описано кілька випадків анафілактичних реакцій, що супроводжуються такими симптомами як артеріальна гіпотонія, прискорене серцебиття, задишка, периферичні набряки. Збільшення частоти серцевих скорочень Повідомлялося про випадки збільшення частоти серцевих скорочень при застосуванні Віктозу. У довгострокових клінічних дослідженнях при застосуванні препарату Віктоза середнє збільшення частоти серцевих скорочень від вихідного рівня становило від 2 до 3 ударів на хвилину. Довгострокові клінічні наслідки були встановлені.Взаємодія з лікарськими засобамиОцінка взаємодії лікарських засобів in vitro Препарат Віктоза показав дуже низьку здатність до лікарської фармакокінетичної взаємодії, зумовленої метаболізмом у системі цитохрому Р-450 (СУР), а також зв'язуванням з білками плазми. Оцінка взаємодії лікарських засобів in vivo Невелика затримка спорожнення шлунка при застосуванні Віктозу може впливати на всмоктування супутніх пероральних лікарських препаратів. Дослідження лікарської взаємодії не показали будь-якого клінічно значущого уповільнення всмоктування цих препаратів, тому корекція дози не потрібна. У кількох пацієнтів, які отримували лікування препаратом Віктоза, відзначалося мінімум але одному епізоду гострої діареї. Діарея може впливати на всмоктування пероральних лікарських засобів, що застосовуються одночасно з препаратом Віктоза. Варфарин та інші похідні кумарину Дослідження щодо взаємодії не проводилися. Не може бути виключено клінічно значущу взаємодію з діючими речовинами з низькою розчинністю або вузьким терапевтичним індексом, таким як варфарин. На початку лікування препаратом Віктоза у пацієнтів, які отримують варфарин або інші похідні кумарину, рекомендується частіше проводити моніторинг Міжнародного нормалізованого відношення (МНО). Парацетамол Одноразове застосування парацетамолу в дозі 1000 мг на фоні застосування Віктозу не викликає зміну системної експозиції. Смах парацетамолу в плазмі знизився на 31%, а середній час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові tmax збільшився на 15 хвилин. При одночасному прийомі Віктозу і парацетамолу корекції дози останнього не потрібно. Аторвастатин Одноразове застосування аторвастатину в дозі 40 мг на фоні застосування Віктозу не викликає зміну системної експозиції. Таким чином, на фоні прийому Віктозу корекції дози аторвастатину не потрібно. Смах аторвастатину в плазмі знизився на 38%, а середнє значення tmax у плазмі на фоні прийому препарату Віктоза® збільшилося з 1 до 3 годин. Гризеофульвін Одноразове застосування гризеофульвіну в дозі 500 мг на фоні застосування Віктозу не викликає зміну системної експозиції. Смах гризеофульвіну зросла на 37%, тоді як середнє значення tmax у плазмі не змінилося. Корекції дози гризеофульвіну та інших лікарських засобів, що мають низьку розчинність та високу проникність, не потрібні. Дігоксин При одноразовому введенні дигоксину в дозі 1 мг та препарату Віктоза відзначалося зменшення площі під кривою AUC дигоксину на 16%; Сах дигоксину знизилася на 31%. Середнє значення tmax дигоксину у плазмі збільшилося з 1 до 1,5 години. Виходячи з отриманих результатів корекції дози дигоксину не потрібно. Лізіноприл Одноразове застосування лізиноприлу в дозі 20 мг на фоні застосування Віктозу призвело до зменшення площі під кривою AUC лізиноприлу на 15%; Стах лізиноприлу знизилася на 27%. Середнє значення tmax лізиноприлу в плазмі на фоні прийому Віктозу збільшилося з 6 до 8 годин. Виходячи з отриманих результатів корекції дози лізиноприлу не потрібно. Пероральні контрацептиви Схах етинілестрадіолу та левоноргестрелу після їх одноразового застосування на фоні терапії препаратом Віктоза® знизилася на 12% та 13%, відповідно. Застосування обох препаратів разом із Віктозом супроводжувалося збільшенням tmax цих лікарських засобів на 1,5 години. Клінічно значущого ефекту на системну експозицію етинілестрадіолу та левоноргестрелу в організмі ліраглутид не має. Таким чином, очікуваний контрацептивний ефект обох лікарських засобів на тлі терапії препаратом Віктоза не змінюється. Інсулін Не було виявлено фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії препарату Віктоза® з інсуліном детеміром при одноразовому застосуванні інсуліну детеміру у дозі 0,5 ОД/кг з препаратом Віктоза® у дозі 1,8 мг у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Несумісність Речовини, додані до препарату Віктоза, можуть спричинити деградацію ліраглутиду. Препарат Віктозу не можна змішувати з іншими лікарськими засобами, у тому числі з інфузійними розчинами.Спосіб застосування та дозиПрепарат Віктоза® застосовують один раз на добу будь-коли, незалежно від прийому їжі, його можна вводити у вигляді підшкірної ін'єкції в живіт, стегно або плече. Місце та час ін'єкції можуть змінюватись без корекції дози. Однак краще вводити препарат приблизно в той самий час доби, в найбільш зручний для пацієнта час. Подальшу інформацію щодо способу застосування препарату Віктоза® міститься в розділі "Посібник із використання". Препарат Віктоза® не можна вводити внутрішньовенно та внутрішньом'язово. Дози Для поліпшення шлунково-кишкової переносимості початкова доза становить 0,6 мг ліраглутиду на день. Після застосування препарату протягом щонайменше одного тижня дозу слід збільшити до 1,2 мг. Є дані про те, що у деяких пацієнтів ефективність лікування зростає зі збільшенням дози препарату з 1,2 до 1,8 мг. З метою досягнення найкращого глікемічного контролю у хворого та з урахуванням клінічної ефективності дозу препарату Віктоза можна збільшити до 1,8 мг після застосування його у дозі 1,2 мг протягом мінімум одного тижня. Застосування препарату у щоденній дозі вище 1,8 мг не рекомендується. Препарат Віктоза можна застосовувати додатково до існуючої терапії метформіном або комбінованої терапії метформіном з тіазолідиндіоном. Терапію метформіном та тіазолідиндіоном можна продовжити у колишніх дозах. Препарат Віктоза® можна додавати до терапії похідними сульфонілсечовини або до комбінованої терапії метформіном з похідними сульфонілсечовини. При додаванні препарату Віктоза до терапії похідними сульфонілсечовини слід враховувати зниження дози похідних сульфонілсечовини з метою мінімізації ризику виникнення небажаних гіпоглікемій. При додаванні препарату Віктоза до терапії базальним інсуліном слід враховувати зниження дози інсуліну з метою мінімізації ризику виникнення гіпоглікемії. Для корекції дози Віктозу не потрібно проведення самоконтролю глюкози крові. Однак, на початку терапії препаратом Віктоза® у комбінації з похідними сульфонілсечовини або базальним інсуліном, такий самоконтроль глюкози крові може знадобитися для корекції дози похідних сульфонілсечовини або базального інсуліну. Пропущена доза У разі пропуску дози препарат Віктоза слід ввести якнайшвидше в межах 12 годин з моменту запланованого введення дози. Якщо тривалість пропуску становить понад 12 годин, препарат Віктоза слід ввести наступного дня у запланований час. Не слід вводити наступного дня додаткову або збільшену дозу Віктозу для компенсації пропущеної дози. Особливі групи пацієнтів Літній вік (> 65 років): Не потрібна корекція дози залежно від віку. Є обмежений досвід застосування препарату у пацієнтів віком 75 років та старших. Пацієнти з нирковою недостатністю Не потрібна корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 60-90 мл/хв і 30-59 мл/хв відповідно). Досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) відсутній. В даний час застосування Віктозу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок, у тому числі у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, протипоказано. Пацієнти з печінковою недостатністю В даний час є обмежений досвід застосування препарату Віктоза у пацієнтів з печінковою недостатністю, тому протипоказано застосовувати його у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого, помірного або тяжкого ступеня. Діти та підлітки Застосування препарату Віктоза у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказане у зв'язку з відсутністю даних щодо безпеки та ефективності.ПередозуванняЗа даними клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування ліраглутиду були зареєстровані випадки передозування зі збільшенням дози до 40 разів, що перевищує рекомендовану дозу (72 мг). Було відмічено один випадок передозування з перевищенням дози в 10 разів (18 мг щодня) протягом 7 місяців. Як правило, пацієнти відзначали важку нудоту, блювоту та діарею, але одужували без залишкових явищ. Ніхто з пацієнтів був відзначено гіпоглікемії важкого ступеня. У разі передозування препарату Віктоза рекомендується проведення відповідної симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Віктоза протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу або для лікування діабетичного кетоацидозу. Препарат Віктоза не замінює інсулін. Досвід застосування Віктозу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю I-II функціональних класів відповідно до функціональної класифікації хронічної серцевої недостатності NYHA обмежений, тому у цих пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Відсутній досвід застосування препарату Віктоза у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III-IV функціональних класів відповідно до класифікації хронічної серцевої недостатності NYHA. Застосування препарату Віктоза у таких пацієнтів протипоказане. Досвід застосування препарату Віктоза у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечника та діабетичним гастропарезом обмежений. Застосування препарату Віктоза у цих групах пацієнтів протипоказане, т.к. асоціюється з розвитком минулих побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, таких як нудота, блювання та діарея. Гострий панкреатит Застосування агоністів ГПП-1 асоціювалося із ризиком розвитку гострого панкреатиту. Повідомлялося про розвиток гострого панкреатиту в ході клінічних досліджень та післяреєстраційному періоді. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту. При підозрі на панкреатит терапія препаратом Віктоза повинна бути негайно припинена; у разі підтвердження гострого панкреатиту терапію препаратом Віктоза відновлювати не слід. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з панкреатитом в анамнезі. Захворювання щитовидної залози У ході клінічних досліджень препарату Віктоза у окремих пацієнтів (зокрема, у пацієнтів, які вже мають захворювання щитовидної залози) повідомлялося про побічні явища з боку щитовидної залози, включаючи підвищення концентрації кальцитоніну в сироватці крові, зоб та новоутворення щитовидної залози, у зв'язку з цим препарат Віктоза® у таких пацієнтів слід застосовувати з обережністю (див. розділ "З обережністю"). У постмаркетинговому періоді у пацієнтів, які отримували ліраглутид, було виявлено випадки медулярного раку щитовидної залози. Наявних даних недостатньо для встановлення або виключення причинно-наслідкового зв'язку виникнення медулярного раку щитовидної залози із застосуванням ліраглутиду у людини. Необхідно проінформувати пацієнта про ризик медулярного раку щитовидної залози та про симптоми пухлини щитовидної залози (ущільнення в ділянці шиї, дисфагія, задишка, непрохідна захриплість голосу). Гіпоглікемія Пацієнти, які отримують препарат Віктоза у комбінації з похідними сульфонілсечовини або базальним інсуліном, мають підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. Ризик розвитку гіпоглікемії можна знизити, зменшивши дозу похідних сульфонілсечовини або базального інсуліну. Дегідратація У ході проведення клінічних досліджень повідомлялося про появу ознак та симптомів дегідратації та ниркової недостатності у пацієнтів, які приймали препарат Віктоза. Пацієнти, які отримують препарат Віктоза®, повинні бути попереджені про можливий ризик зневоднення у зв'язку з побічними ефектами з боку шлунково-кишкового тракту та необхідність дотримання ними запобіжних заходів, щоб уникнути розвитку гіповолемії. Фертильність За винятком невеликого зменшення кількості живих імплантатів, у дослідженнях на тваринах не було отримано свідчень несприятливого впливу на фертильність. Посібник із використання Шприц-ручка Віктоза призначена тільки для індивідуального використання. Препарат Віктоза® не можна використовувати, якщо він виглядає інакше, ніж прозора та безбарвна або майже безбарвна рідина. Препарат Віктоза® не можна використовувати, якщо він заморозив. Препарат Віктоза можна вводити за допомогою голок довжиною до 8 мм і товщиною до 32G. Шприц-ручка призначена для використання в комбінації з одноразовими ін'єкційними голками НовоФайн або НовоТвіст. Ін'єкційні голки не включені в упаковку. Пацієнт повинен бути проінформований про те, що використану голку слід викидати після кожної ін'єкції, а також про те, що не можна зберігати шприц-ручку із приєднаною голкою. Такий захід дозволить запобігти забрудненню, інфікуванню та витоку препарату зі шприц-ручки та гарантує точність дозування. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень впливу препарату Віктоза на здатність керувати транспортними засобами та роботу з механізмами не проводилося. Малоймовірно, що препарат Віктоза може впливати на здатність керувати транспортними засобами або роботу з механізмами. Пацієнти повинні бути попереджені про те, що їм слід дотримуватися запобіжних заходів, щоб уникнути розвитку у них гіпоглікемії під час керування транспортними засобами та при роботі з механізмами, особливо при застосуванні препарату Віктоза у комбінації з похідними сульфонілсечовини або базальним інсуліном.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: алогліптин бензоат – 34 мг (у перерахунку на алогліптин – 25 мг); допоміжні речовини: маннітол 79,7 мг, целюлоза мікрокристалічна 22,5 мг, гіпоролоза 4,5 мг, кроскармелоза натрію 7,5 мг, магнію стеарат 1,8 мг; Плівкова оболонка: гіпромелоза 2910 5,34 мг, титану діоксид 0,6 мг, барвник заліза оксид червоний 0,06 мг, макрогол-8000 слідові кількості, чорнило сіре F1 слідові кількості; Чорнило сіре F1 містить: шеллак 26%, барвник заліза оксид чорний 10%, етанол 26%, бутанол 38%. По 7 таблеток Ал/Ал блістер, по 4 блістери разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою світло-червоного кольору, з нанесеним чорнилом написом "ТАК" і "ALG-25" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб – дипептидилпептидази-4 інгібітор (ДПП-4).ФармакокінетикаФармакокінетика алогліптину схожа у здорових осіб та у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Всмоктування Абсолютна біодоступність алогліптину становить приблизно 100%. Одночасний прийом з їжею з високим вмістом жирів не впливав на площу під кривою "концентрація-час" (AUC) алогліптину, тому його можна приймати незалежно від їди. У здорових осіб після перорального перорального прийому до 800 мг алогліптину відзначається швидка абсорбція препарату з досягненням середньої максимальної концентрації (середнє ТСmах) в інтервалі від 1 до 2 годин з моменту прийому. Ні у здорових добровольців, ні у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу не спостерігалося клінічно значущої кумуляції алогліптин після багаторазового прийому. AUC алогліптин пропорційно збільшується при одноразовому прийомі в терапевтичному діапазоні доз від 6,25 мг до 100 мг. Коефіцієнт варіабельності AUC алогліптину серед пацієнтів невеликий (17%). AUC (0-inf) алогліптин після одноразового прийому була схожа з AUC (0-24) після прийому такої ж дози один раз на добу протягом 6 днів. Це вказує на відсутність тимчасової залежності в кінетиці алогліптин після багаторазового прийому. Розподіл Після одноразового внутрішньовенного введення алогліптину в дозі 12,5 мг у здорових добровольців обсяг розподілу у термінальній фазі становив 417 л, що вказує на те, що алогліптин добре розподіляється у тканинах. Зв'язок із білками плазми становить приблизно 20-30 %. Метаболізм Алогліптин не піддається інтенсивному метаболізму, від 60 до 70% алогліптину виводиться у незміненому вигляді нирками. Після введення 14С-міченого алогліптину всередину було визначено два основні метаболіти: N-деметилований алогліптин, М-I ( У дослідженнях in vitro було виявлено, що CYP2D6 та CYP3A4 беруть участь у обмеженому метаболізмі алогліптину. Також дослідження in vitro показують, що алогліптин не індукує CYP1A2, CYP2C9, CYP2B6 і не інгібує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 або CYP3A4 в концентраціях. В умовах in vitro алогліптин може невеликою мірою індукувати CYP3A4, проте в умовах in vivo алогліптин не індукує CYP3A4. Алогліптин не пригнічує ниркові транспортери органічних аніонів людини першого (ОАТ1), третього (ОАТЗ) типів та ниркові транспортери органічних катіонів людини другого (ОСТ2) типу. Алогліптин існує переважно у вигляді (R)-енантіомеру (> 99%) та в умовах in vivo або в невеликих кількостях, або взагалі не піддається хіральному перетворенню на (S)-енантіомер. (S)-енантіомер не виявляється при прийомі алогліптину в терапевтичних дозах. Виведення Після перорального прийому 14С-міченого алогліптину 76% загальної радіоактивності було виведено нирками та 13% – через кишечник. Середній нирковий кліренс алогліптину (170 мл/хв) більший, ніж середня швидкість клубочкової фільтрації (близько 120 мл/хв), що дозволяє припустити, що алогліптин частково виводиться за рахунок активної ниркової екскреції. Середній термінальний період напіввиведення алогліптину (Т1/2) становить приблизно 21 год. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Дослідження алогліптину в дозі 50 мг на добу було проведено у пацієнтів з різним ступенем тяжкості хронічної ниркової недостатності. Включені в дослідження пацієнти були розділені на 4 групи відповідно до формули Кокрофта-Голта: пацієнти з легкою (кліренс креатиніну від 50 до 80 мл/хв), середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну від 30 до 50 мл/хв) та тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), а також пацієнти з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності, які потребують гемодіалізу. AUC алогліптину у пацієнтів з легкою нирковою недостатністю збільшувався приблизно в 1,7 рази порівняно з контрольною групою. Тим не менш, це збільшення AUC знаходилося в межах допустимого відхилення для контрольної групи, тому корекція дози препарату у таких пацієнтів не потрібна. Збільшення AUC алогліптину приблизно вдвічі порівняно з контрольною групою відзначалося у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості. Приблизно чотириразове збільшення AUC відзначалося у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, а також у пацієнтів із термінальною стадією хронічної ниркової недостатності порівняно з контрольною групою. (Пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності проводили гемодіаліз відразу після прийому алогліптину.Близько 7% дози видалялося з організму протягом 3-х годин сеансу діалізу). Таким чином, для досягнення терапевтичної концентрації алогліптину в плазмі крові, подібної до такої у пацієнтів з нормальною функцією нирок, необхідна корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості. Алогліптин не рекомендується приймати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, а також з термінальною стадією ниркової недостатності, яка потребує гемодіалізу. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів із середнім ступенем тяжкості печінкової недостатності AUC та Сmах алогліптину зменшуються приблизно на 10 % та 8 %, відповідно, порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Ці значення клінічно не значущі. Таким чином, корекція дози препарату при легкому та середньому ступені тяжкості печінкової недостатності (від 5 до 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не потрібна. Немає клінічних даних про застосування алогліптину у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Інші групи пацієнтів Вік (65-81 років), стать, раса, маса тіла пацієнтів не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри алогліптину. Корекція дози препарату не потрібна. Фармакокінетика у дітей віком до 18 років не досліджувалася.ФармакодинамікаАлогліптин є сильнодіючим та високоселективним інгібітором ДПП-4. Його вибірковість щодо ДПП-4 більш ніж 10 000 разів перевищує його дію щодо інших родинних ферментів, включаючи ДПП-8 і ДПП-9. ДПП-4 є основним ферментом, що бере участь у швидкому руйнуванні гормонів сімейства інкретинів: глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Гормони сімейства інкретинів секретуються в кишечнику, їх концентрація підвищується у відповідь прийом їжі. ГПП-1 та ГІП збільшують синтез інсуліну та його секрецію бета-клітинами підшлункової залози. ГПП-1 також пригнічує секрецію глюкагону і зменшує продукцію глюкози печінкою. Тому підвищуючи концентрацію інкретинів,алогліптин збільшує глюкозозалежну секрецію інсуліну та зменшує секрецію глюкагону при підвищеній концентрації глюкози у крові. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з гіперглікемією ці зміни секреції інсуліну та глюкагону призводять до зниження концентрації глікозильованого гемоглобіну НbА1с та зменшення концентрації глюкози у плазмі крові як натще, так і постпрандіальної глюкози.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу для покращення глікемічного контролю при неефективності дієтотерапії та фізичних навантажень: у дорослих як монотерапія, у поєднанні з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або з інсуліном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до алогліптину або до будь-якої допоміжної речовини, або серйозні реакції гіперчутливості до будь-якого інгібітора ДПП-4 в анамнезі, у тому числі анафілактичні реакції, анафілактичний шок і ангіоневротичний набряк. Цукровий діабет 1 типу. Діабетичний кетоацидоз. Хронічна серцева недостатність (функціональний клас III-IV з функціональної класифікації хронічної серцевої недостатності Нью-Йоркської кардіологічної асоціації). Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) через відсутність клінічних даних про застосування. Тяжка ниркова недостатність. Вагітність, період грудного вигодовування – у зв'язку з відсутністю клінічних даних щодо застосування. Дитячий вік до 18 років – у зв'язку з відсутністю клінічних даних щодо застосування. З обережністю: гострий панкреатит в анамнезі; у пацієнтів із нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості; у комбінації з похідним сульфонілсечовини або інсуліном; прийом трикомпонентної комбінації препарату Віпідія з метформіном та тіазолідиндіоном.Вагітність та лактаціяНе проводилося досліджень застосування алогліптину у вагітних жінок. Дослідження на тваринах не показали прямого чи непрямого негативного впливу алогліптину на репродуктивну систему. Проте з метою обережності застосування препарату Віпідія під час вагітності протипоказане. Відсутні дані про проникнення алогліптину в грудне молоко у людей. Дослідження на тваринах показали, що алогліптин проникає у грудне молоко, тому не можна виключити ризик виникнення побічних ефектів у немовлят. У зв'язку з цим застосування препарату у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяЧастота побічних ефектів препарату розцінюється так: Дуже часті: ≥ 1/10; Часті: ≥ 1/100, < 1/10; Нечасті: ≥ 1/1000, < 1/100; Рідкісні: ≥ 1/10 000, Порушення з боку нервової системи: - Часто: головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: біль в епігастральній ділянці, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба; Частота не встановлена: гострий панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів - Частота не встановлена: порушення функції печінки, у тому числі печінкова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Часто: свербіж, висипання; Частота не встановлена: ексфоліативні шкірні захворювання, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, кропив'янка. Інфекційні або паразитарні захворювання: - Часто: інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт. Порушення з боку імунної системи Частота не встановлена: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичну реакцію.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших лікарських засобів на алогліптин Алогліптин в основному виводиться з організму в незміненому вигляді нирками, і незначною мірою метаболізується ферментною системою цитохрому (CYP) Р450. У дослідженнях щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами на фармакокінетику алогліптину не мали клінічно значущого ефекту наступні препарати: гемфіброзил (інгібітор CYP2C8/9), флюконазол (інгібітор CYP2C9), кетоконазол (інгібітор CYP3A4), циклобітор глікозидази, дигоксин, метформін, циметидин, піоглітазон або аторвастатин. Вплив алогліптину на інші лікарські препарати У дослідженнях in vitro показано, що алогліптин не інгібує та не індукує ізоформи CYP 450 у концентраціях, що досягаються при прийомі алогліптину у рекомендованій дозі 25 мг. Взаємодія з ізоформами CYP 450 не очікується, і виявлено не було. У дослідженнях in vitro виявлено, що алогліптин не є субстратом, ні інгібітором ОАТ1, ОАТ3 і ОСТ2. Крім того, дані клінічних досліджень не вказують на взаємодію з інгібіторами або субстратами р-глікопротеїну. У клінічних дослідженнях щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами алогліптин не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику наступних препаратів: кофеїну, (R)- та (S)-варфарину, піоглітазону, глібенкламіду, толбутаміду, декстрометорфану, аторвастатину, мідазолам. етинілестрадіол), дигоксину, фексофенадину, метформіну або циметидину. Грунтуючись на цих даних, алогліптин не інгібує ізоферменти системи цитохрому CYP1A2, CYP3A4, CYP2D6, CYP2C9, р-глікопротеїн та ОСТ2. Алогліптин не впливав на протромбіновий індекс або Міжнародне нормалізоване ставлення (МНО) у здорових добровольців при одночасному прийомі з варфарином. Прийом алогліптину в комбінації з метформіном, або піоглітазоном (тіазолідиндіон), або інгібітором α-глікозидази, або глібенкламідом (похідне сульфонілсечовини) не показав клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо. Рекомендована доза препарату Віпідія становить 25 мг один раз на добу як монотерапію або на додаток до метформіну, тіазолідиндіону, похідних сульфонілсечовини або інсуліну, або як трикомпонентної комбінації з метформіном, тіазолідиндіоном або інсуліном. Препарат Віпідія може прийматися незалежно від їди. Таблетки слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи водою. Якщо пацієнт пропустив прийом препарату Віпідія, він повинен прийняти пропущену дозу якнайшвидше. Неприпустимий прийом подвійної дози препарату Віпідія в той самий день. При призначенні препарату Віпідія на додаток до метформіну або тіазолідиндіону дозу останніх препаратів слід залишити без зміни. При комбінуванні препарату Віпідія з похідним сульфонілсечовини або інсуліном дозу останніх доцільно зменшити для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. У зв'язку з ризиком розвитку гіпоглікемії слід бути обережним при призначенні трикомпонентної комбінації препарату Віпідія з метформіном і тіазолідиндіоном. У разі розвитку гіпоглікемії можна розглянути зменшення дози метформіну або тіазолідиндіону. Ефективність та безпека алогліптину при прийомі у потрійній комбінації з метформіном та похідним сульфонілсечовини не досліджувалися. Пацієнти з нирковою недостатністю Пацієнтам з легкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від 50 до 80 мл/хв) корекції дози препарату Віпідія не потрібно. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну від ≥30 до ≤50 мл/хв) доза препарату Віпідія становить 12,5 мг один раз на добу. Алогліптин не повинен застосовуватися у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які потребують гемодіалізу (кліренс креатиніну від Пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується проводити оцінку функції нирок до початку лікування препаратом Віпідія та періодично у процесі лікування. Пацієнти з печінковою недостатністю Не потрібна корекція дози препарату Віпідія у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (від 5 до 9 балів за шкалою Чайлда-П'ю). Препарат не досліджувався у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлда-П'ю), тому він не повинен застосовуватись у цієї групи пацієнтів. Пацієнти старше 65 років Не потрібна корекція дози препарату Віпідія у пацієнтів старше 65 років. Тим не менш, слід особливо ретельно підбирати дозу алогліптину у зв'язку з потенційною можливістю зниження функції нирок у цієї групи пацієнтів.ПередозуванняМаксимальна доза алогліптину в клінічних дослідженнях становила 800 мг на добу у здорових добровольців та 400 мг на добу у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу протягом 14 днів. Це у 32 та 16 разів, відповідно, перевищує рекомендовану добову дозу 25 мг алогліптину. Якихось серйозних небажаних явищ при прийомі препарату в цих дозах не було. При передозуванні може бути рекомендовано промивання шлунка та симптоматичне лікування. Алогліптін слабо діалізується. У клінічних дослідженнях лише 7% дози видаляли з організму протягом 3 годинного сеансу діалізу. Даних щодо ефективності перитонеального діалізу алогліптину немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування з іншими гіпоглікемічними препаратами З метою зменшення ризику розвитку гіпоглікемії рекомендується зниження дози похідних сульфонілсечовини, інсуліну або комбінації піоглітазону (тіазолідиндіону) з метформіном при одночасному застосуванні з препаратом Віпідія. Невивчені комбінації Ефективність та безпека застосування препарату Віпідія у комбінації з інгібіторами натрій-залежних котранспортерів глюкози 2 або аналогами глюкагоноподібного пептиду та у потрійній комбінації з метформіном та похідними сульфонілсечовини не досліджувалися. Ниркова недостатність Т.к. пацієнтам з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості потрібно проводити корекцію дози препарату Віпідія, рекомендується проводити оцінку функції нирок до початку та періодично протягом лікування (див. Спосіб застосування та дози). Препарат Віпідія не повинен застосовуватися у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, а також у пацієнтів з термінальною стадією хронічної ниркової недостатністю, що потребує гемодіалізу. Гострий панкреатит Застосування інгібіторів ДПП-4 пов'язане із потенційним ризиком розвитку гострого панкреатиту. В узагальненому аналізі 13 клінічних досліджень застосування алогліптину в дозі 25 мг на добу, 12,5 мг на добу, препарату порівняння та плацебо частота розвитку гострого панкреатиту склала 3, 1, 1 або 0 випадків на 1000 пацієнтів у кожній групі відповідно. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту: стійкий сильний біль у животі, який може іррадіювати у спину. При підозрі на розвиток гострого панкреатиту приймання препарату Віпідія припиняють; при підтвердженні гострого панкреатиту прийом препарату не відновлюють. Немає даних про те, чи існує підвищений ризик розвитку панкреатиту на фоні прийому Віпідію у пацієнтів з панкреатитом в анамнезі.Тому пацієнтам з панкреатитом в анамнезі слід дотримуватися обережності. Печінкова недостатність Були отримані постмаркетингові повідомлення про порушення функції печінки, включаючи печінкову недостатність прийому алоглиптина. Їх зв'язок із застосуванням препарату не було встановлено. Однак, пацієнтів необхідно ретельно обстежити на наявність можливих відхилень функції печінки. Якщо виявлені відхилення функції печінки та альтернативна етіологія їх виникнення не встановлена, слід розглянути можливість припинення лікування препаратом. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Віпідія не надає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Проте необхідно враховувати ризик розвитку гіпоглікемії при застосуванні препарату у поєднанні з іншими гіпоглікемічними препаратами (похідні сульфонілсечовини, інсулін або комбінована терапія з піоглітазоном та метформіном) та бути обережним при керуванні транспортними засобами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діючі речовини: ситагліптину фосфату моногідрат 64,25 мг (еквівалентно 50 мг ситагліптину) та метформіну гідрохлорид 850 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 96,64 мг, повідон 78,19 мг, стеарилфумарат натрію 22,34 мг, натрію лаурилсульфат 5,585 мг; Оболонка таблетки: Опадрай® II рожевий, 85F94182 (27,93 мг) містить: полівініловий спирт 49,950%, титану діоксид (Е 171) 6,000%, макрогол 3350 (поліетиленгліколь) 25,210%, 7 ) 0,020%, барвник заліза оксид червоний (Е 172) 0,350%. По 14 таблеток у блістер із плівки ПВХ/ПЕ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. По 1, 2, 4, 6 або 7 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, рожевого кольору, з гравіюванням "515" на одному боці таблетки. Вид на зламі: від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази-4-інгібітор+бігуанід).ФармакокінетикаСітагліптин Всмоктування Абсолютна біодоступність ситагліптину становить приблизно 87%. Прийом ситагліптину одночасно з жирною їжею не впливає на фармакокінетику препарату. Розподіл Середній обсяг розподілу в рівноважному стані після одноразового внутрішньовенного введення 100 мг ситагліптину у здорових добровольців становить приблизно 198л. Фракція оборотно ситагліптину, що зв'язується з білками плазми, відносно невелика (38%). Метаболізм Приблизно 79% ситагліптину виводиться у незміненому вигляді нирками, метаболічна трансформація препарату мінімальна. Після введення 14С-міченого ситагліптину внутрішньо приблизно 16% введеної радіоактивності екскретувалося у вигляді метаболітів ситагліптину. Були виявлені слідові концентрації 6 метаболітів ситагліптину, що не вносять будь-якого вкладу в плазмову ДПП-4-інгібуючу активність ситагліптину. У дослідженнях in vitro ізоферменти системи цитохрому CYP3A4 та CYP2C8 визначені як основні ферменти, що беруть участь в обмеженому метаболізмі ситагліптину. Виведення Після прийому 14С-міченого ситагліптину внутрішньо здоровими добровольцями практично вся введена радіоактивність була виведена з організму протягом тижня, у тому числі 13% через кишечник і 87% нирками. Середній період напіввиведення (Т1/2) ситагліптину при пероральному прийомі 100 мг становить приблизно 12,4 год, нирковий кліренс – приблизно 350 мл/хв. Виведення ситагліптину здійснюється переважно шляхом ниркової екскреції за механізмом активної канальцевої секреції. Ситагліптин є субстратом транспортера органічних аніонів людини третього типу (hOAT-3), що у процесі елімінації ситаглиптина нирками. Клінічна значимість участі hOAT-3 у транспорті ситагліптину не встановлена. Можлива участь Р-глікопротеїну в нирковій елімінації ситагліптину (як субстрат), проте інгібітор Р-глікопротеїну циклоспорин не зменшує нирковий кліренс ситагліптину. Дані досліджень in vitro показали, що ситагліптин не є інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450 (CYP3A4, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2D6). Метформін Всмоктування Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Абсолютна біодоступність метформіну у здорових добровольців становить 50-60%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі (ТСmах) після перорального прийому становить 2,5 години. Після вживання 20-30% неабсорбованої фракції метформіну виводиться через кишечник. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. При застосуванні в рекомендованих дозах рівноважна концентрація метформіну в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, зв'язування метформіну з білками плазми незначне. Метформін розподіляється в еритроцитах. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середнє значення Стах метформіну в цілісній крові нижче, ніж Стах у плазмі і досягається через такий же час. Середній обсяг розподілу (Vd) коливається у діапазоні 63-276 л. Метаболізм Метаболіти метформіну у людини не ідентифіковані. Виведення Метформін виводиться нирками у незміненому вигляді. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв, що вказує на виведення метформіну за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального прийому період напіввиведення (Т1/2) становить 6,5 год. При порушенні функції нирок кліренс метформіну знижується пропорційно кліренсу креатиніну, збільшуючи Т1/2, що може спричинити збільшення концентрації метформіну в плазмі крові. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти з цукровим діабетом 2 типи Сітагліптин Фармакокінетика ситагліптину у пацієнтів з ЦД2 загалом подібна до фармакокінетики у здорових добровольців. Метформін При збереженні функції нирок фармакокінетичні параметри після одноразового та повторних прийомів метформіну у пацієнтів із ЦД2 та здорових добровольців однакові, кумуляції метформіну при прийомі терапевтичних доз не відбувається. Пацієнти з порушенням функції нирок Сітагліптин У пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості з розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації (РСКФ) від 30 до Метформін У пацієнтів зі зниженою функцією нирок період напіввиведення препарату подовжується, а нирковий кліренс знижується. Пацієнти з порушенням функції печінки Сітагліптин У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) середні значення AUC та Сmах ситагліптину після одноразового прийому 100 мг збільшуються приблизно на 21% та 13% відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями. Подібна різниця не є клінічно значущою. Немає клінічних даних про застосування ситагліптину у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Проте, враховуючи переважно нирковий шлях виведення препарату, значних змін фармакокінетики ситагліптину у пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не прогнозуються. Метформін Дослідження фармакокінетичних параметрів метформіну у пацієнтів із печінковою недостатністю не проводились. Підлога Сітагліптин За даними аналізу фармакокінетичних даних клінічних досліджень І та ІІ фази статева приналежність не впливала на клінічно значущий вплив на фармакокінетичні параметри ситагліптину. Метформін Фармакокінетичні параметри метформіну не відрізнялися суттєво у здорових добровольців та пацієнтів із ЦД2 виходячи із статевої приналежності. За даними контрольованих клінічних досліджень, гіпоглікемічні ефекти метформіну у чоловіків і жінок були аналогічними. Літні пацієнти Сітагліптин За даними популяційного фармакокінетичного аналізу даних клінічних досліджень І та ІІ фази вік пацієнтів не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ситагліптину. Концентрація ситагліптину у літніх пацієнтів (65-80 років) була приблизно на 19% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Метформін Обмежені дані з контрольованих фармакокінетичних досліджень метформіну у здорових літніх добровольців дозволяють зробити висновок, що загальний плазмовий кліренс препарату у них знижується, період напіввиведення подовжується, а значення Смах збільшується в порівнянні з молодими здоровими добровольцями. Ці дані означають, що вікові зміни фармакокінетики обумовлені зниженням видільної функції нирок. Діти та підлітки до 18 років Досліджень фармакокінетики фіксованої комбінації метформін + ситагліптин у дітей та підлітків віком до 18 років не проводилося. Расова приналежність Сітагліптин За даними аналізу фармакокінетичних даних клінічних досліджень І та ІІ фази расова приналежність не впливала на клінічно значний вплив на фармакокінетичні параметри ситагліптину, у тому числі у представників європеоїдної та монголоїдної рас, представників латиноамериканських країн та інших етнічних та расових груп. Метформін Досліджень щодо потенційного впливу расової належності на фармакокінетичні параметри метформіну не проводили. За даними контрольованих досліджень метформіну у пацієнтів з ЦД2 гіпоглікемічна дія препарату була порівнянною у представників європеоїдної, негроїдної рас та латиноамериканських країн. Індекс маси тіла (ІМТ) Сітагліптин За даними складного та популяційного аналізу фармакокінетичних параметрів із клінічних досліджень І та ІІ фази ІМТ не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ситагліптину.ФармакодинамікаПрепарат Янумет являє собою комбінацію двох гіпоглікемічних препаратів із взаємодоповнюючим (комплементарним) механізмом дії, призначену для поліпшення контролю глікемії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (СД2): ситагліптину – інгібітору ферменту дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) та . Ситагліптин є активним при пероральному прийомі високоселективним інгібітором ДПП-4, призначеним для лікування СД2. Фармакологічна дія класу препаратів-інгібіторів ДПП-4 обумовлена ​​активацією інкретинів. Інгібуючи ДПП-4, ситагліптин підвищує концентрацію двох відомих активних гормонів сімейства інкретинів: глюкагоноподібного пептиду 1 (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Інкретини є частиною внутрішньої фізіологічної системи регулювання гомеостазу глюкози. При нормальній або підвищеній концентрації глюкози крові ГПП-1 та ГІП сприяють збільшенню синтезу та секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. ГПП-1 також пригнічує секрецію глюкагону альфа-клітинами підшлункової залози, знижуючи таким чином синтез глюкози в печінці. Цей механізм дії відрізняється від механізму дії похідних сульфонілсечовини, які стимулюють вивільнення інсуліну та при низьких концентраціях глюкози крові,що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з ЦД2, але й у здорових людей. Будучи високоселективним та ефективним інгібітором ферменту ДПП-4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, активованих проліфератором пероксисом (PPARγ), інгібіторів альфа-гліко. Метформін Метформін є гіпоглікемічним препаратом, що підвищує толерантність до глюкози у пацієнтів з ЦД2, знижуючи базальну та постпрандіальну концентрацію глюкози в крові. Його фармакологічні механізми дії відрізняються від механізмів дії пероральних гіпоглікемічних препаратів інших класів. Метформін знижує синтез глюкози в печінці та всмоктування глюкози в кишечнику та підвищує чутливість до інсуліну шляхом посилення периферичного захоплення та утилізації глюкози. На відміну від похідних сульфонілсечовини метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів з ЦД2, ні у здорових людей (за винятком деяких обставин, див. розділ "З обережністю") і не викликає гіперінсулінемії. Під час прийому метформіну секреція інсуліну не змінюється, при цьому концентрація інсуліну натще та добове значення плазмової концентрації інсуліну можуть знизитися. Пероральний прийом однієї дози ситагліптину пацієнтами з ЦД2 призводить до пригнічення активності ферменту ДПП-4 на 24 год, що супроводжується 2-3-кратним збільшенням концентрації циркулюючих активних ГПП-1 та ГІП, збільшенням плазмової концентрації інсуліну та С-пептиду, зниженням концентрації глюкагону та плазмової концентрації глюкози натще, а також зменшенням амплітуди коливань глікемії після глюкозного чи харчового навантаження. Прийом ситагліптину в добовій дозі 100 мг протягом 4-6 місяців значно покращував функцію бета-клітин підшлункової залози у пацієнтів з ЦД2, про що свідчили відповідні зміни таких маркерів, як НОМА-β (оцінка гомеостазу в моделі-β), співвідношення проінсу інсулін; оцінка реакції бета-клітин підшлункової залози за даними панелі повторних тестів на толерантність до їжі. За даними клінічних досліджень ІІ та ІІІ фази ефективність глікемічного контролю ситагліптину в режимі 50 мг 2 рази на добу (р/добу) була порівнянною з ефективністю режиму 100 мг один р/добу. У рандомізованому плацебо-контрольованому подвійному сліпому з подвійною імітацією 4-періодному перехресному дослідженні у здорових добровольців вивчали вплив ситагліптину в комбінації з метформіном, або тільки ситагліптину, або тільки метформіну, або плацебо на зміну плазмових концентрацій активного і їжі. Середньозважені значення концентрації активного ГПП-1 через 4 години після прийому їжі збільшившись приблизно в 2 рази після прийому тільки ситагліптину або тільки метформіну порівняно з плацебо. Поєднаний прийом ситагліптину та метформіну забезпечує підсумовування ефекту з 4-кратним збільшенням концентрації активного ГПП-1 порівняно з динамікою у групі плацебо. Прийом тільки ситагліптину супроводжувався збільшенням концентрації активного ГПП-1 внаслідок інгібування ферменту ДПП-4, тоді як прийом тільки метформіну супроводжувався симетричним збільшенням концентрації загального і активного ГПП-1. Отримані дані відображають різні механізми, що лежать в основі збільшення концентрації активного ГПП-1 після цих двох препаратів. Результати дослідження також продемонстрували, що саме ситагліптин, а не метформін забезпечує приріст концентрації активного ГПП-1. У дослідженнях у здорових добровольців прийом ситагліптину не супроводжувався зниженням концентрації глюкози і не викликав гіпоглікемії, що підтверджує глюкозозалежний характер інсулінотропної дії та придушення синтезу глюкагону. Дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) У дослідженні з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) пацієнти приймали препарат ситагліптин 100 мг на день (або 50 мг на день, якщо вихідний показник розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рСКФ) був ≥30 іПоказання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих пацієнтів віком від 18 років та старше. Монотерапія Препарат Янумет показаний як стартова терапія у пацієнтів з ЦД2 для покращення глікемічного контролю при неефективності дієтотерапії та дотримання режиму фізичних навантажень. Препарат Янумет показаний як доповнення до дієти та режиму фізичних навантажень для поліпшення глікемічного контролю у пацієнтів з ЦД2, які не досягли адекватного контролю на тлі монотерапії метформіном або ситагліптином, або у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію цими двома препаратами. Комбінована терапія Для покращення глікемічного контролю на додаток до дієтотерапії та фізичних навантажень: у комбінації з похідним сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія: метформін + ситагліптин + похідне сульфонілсечовини) у пацієнтів, які раніше отримують терапію похідним сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного глікемічного контролю; у комбінації з тіазолідиндіонами (потрійна комбінована терапія: метформін + ситагліптин + тіазолідиндіон (агоніст PPARγ-рецепторів, активованих проліфератором пероксисом)) у пацієнтів, які раніше отримували терапію тіазолідиндіонами та метформіном без досягнення адекватного глікем; у комбінації з інсуліном (потрійна комбінована терапія: метформін + ситагліптин + інсулін) у пацієнтів, які раніше отримували терапію стабільними дозами інсуліну та метформіну без досягнення адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до ситагліптину, метформіну та/або до будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату. Цукровий діабет 1 типу. Порушення функції нирок із рСКФ менше 45 мл/хв/1,73 м2. Гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушень функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Діабетичний кетоацидоз; діабетична прекома, кома. Клінічно виражені прояви гострих та хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (у тому числі гостра та хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії. Печінкова недостатність, порушення функції печінки. Хронічний алкоголізм, гостра алкогольна інтоксикація. Вагітність, період грудного вигодовування. Лактоацидоз (зокрема в анамнезі). Прийом препарату протягом 48 годин до і не менше 48 годин після внутрішньосудинного введення йодовмісної контрастної речовини. Дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків до 18 років). З обережністю: у пацієнтів з порушенням функції нирок із рСКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2; у літніх пацієнтів; у пацієнтів із наявністю панкреатиту в анамнезі; при одночасному застосуванні з дигоксином.Вагітність та лактаціяВагітність Клінічних даних про застосування комбінації метформіну та ситагліптину в період вагітності немає. Дослідження на тваринах при застосуванні ситагліптину у високих дозах показали його ембріо- та фетотоксичну дію. Застосування препарату Янумет у період вагітності протипоказане. У разі планування або настання вагітності прийом препарату слід припинити, пацієнтка має бути переведена на інсулінотерапію. Дані про проникнення в молоко лактуючих тварин комбінації метформіну та ситагліптину відсутні. Дослідження на тваринах при введенні монопрепаратів показали, що метформін і ситагліптин (у значній кількості) проникають у молоко щурів. Немає даних про проникнення ситагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає у невеликих кількостях. У зв'язку з неможливістю виключення ризику виникнення HP у дитини застосування препарату Янумет у період грудного вигодовування протипоказано.Побічна діяОгляд профілю безпеки У післяреєстраційному періоді повідомлялося про серйозні HP, що включають панкреатит та реакції гіперчутливості. Гіпоглікемія відзначалася при прийомі препарату у поєднанні з інсуліном та похідним сульфонілсечовини Ситагліптин та метформін HP розподілені за системно-органними класами відповідно до словника для регуляторної діяльності MedDRA із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто ≥1/10); часто (≥1/100 - HP, зареєстровані у клінічних дослідженнях монопрепаратів ситагліптину та метформіну, а також у післяреєстраційному періоді застосування препарату Янумет. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Рідко – тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: Частота не встановлена ​​– реакції гіперчутливості, у тому числі анафілаксія*,†. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: Нечасто – сонливість. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Частота не встановлена ​​– інтерстиційне захворювання легень*. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Нечасто – діарея; Часто – нудота; Часто – метеоризм; Нечасто – запор; Нечасто – біль у верхній частині живота; Часто – блювання; Частота не встановлена ​​– гострий панкреатит*,†,‡; Частота не встановлена ​​- фатальний та нефатальний геморагічний та некротичний панкреатит*,†. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто – свербіж*; Частота не встановлена ​​- ангіоневротичний набряк *, †; Частота не встановлена ​​- висип *, †; Частота не встановлена ​​- кропив'янка*,†; Частота не встановлена ​​- шкірний васкуліт *, †; Частота не встановлена ​​– ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона*,†; Частота не встановлена ​​- бульозний пемфігоїд*. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Частота не встановлена ​​– артралгія*; Частота не встановлена ​​– міалгія*; Частота не встановлена ​​– біль у кінцівках*; Частота не встановлена ​​– біль у спині*; Частота не встановлена ​​– артропатія*. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота не встановлена ​​– порушення функції нирок*; Частота не встановлена ​​– гостра ниркова недостатність*. *Небажані реакції були виявлені під час постреєстраційного спостереження. † Див. розділ "Запобіжні заходи". ‡Див. інформацію щодо дослідження серцево-судинної безпеки TECOS нижче. Опис окремих небажаних реакцій Деякі HP спостерігалися найчастіше у дослідженнях з комбінованим прийомом метформіну та ситагліптину з іншими гіпоглікемічними препаратами, ніж у дослідженнях монотерапії сітагліптином та метформіном. Вони включали гіпоглікемію (частота: дуже часто в комбінації з похідним сульфонілсечовини та інсуліном), запор (часто при застосуванні у поєднанні з похідним сульфонілсечовини), периферичний набряк (часто при застосуванні у поєднанні з піоглітазоном), головний біль та сухість у роті (не комбінації з інсуліном). Сітагліптин У дослідженнях монотерапії ситагліптином у дозі 100 мг 1 р/добу в порівнянні з плацебо повідомлялося про такі HP, як головний біль, гіпоглікемія, запор та запаморочення. Повідомлялося про HP, зареєстрованих у цій групі пацієнтів, незалежно від наявності причинно-наслідкового зв'язку з лікарським препаратом, таких як інфекція верхніх дихальних шляхів та назофарингіт, що спостерігалися не менше 5% випадків. Крім того, повідомлялося про остеоартрит і біль у кінцівці з частотою "нечасто" (на >0,5% вище серед ситагліптин, що приймали, ніж у контрольній групі). Метформін У клінічних та післяреєстраційних дослідженнях метформіну дуже часто повідомлялося про симптоми з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота, блювання, діарея, біль у животі та втрата апетиту, що найчастіше виникають на початку терапії та в більшості випадків спонтанно вирішуються. Додаткові HP, пов'язані з метформіном, включають металевий присмак у роті (часто); лактоацидоз, порушення функції печінки, гепатит, кропив'янка, еритема та свербіж (дуже рідко). Зменшення абсорбції вітаміну В12, пов'язане з тривалим застосуванням метформіну, своєю чергою у рідкісних випадках може призводити до клінічно значущого дефіциту вітаміну В12 (наприклад, до мегатобластної анемії). Дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) У дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) було включено 7332 пацієнти, які приймали ситагліптин 100 мг 1 р/добу (або 50 мг 1 р/добу, якщо вихідний показник рСКФ був ≥30 і У популяції пацієнтів, яким було призначено лікування (“intention-to-treat”), серед тих, хто початково отримував інсулінотерапію та/або препарати сульфонілсечовини, частота виникнення епізодів тяжкої гіпоглікемії склала 2,7% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 2, 5% у пацієнтів, які приймали плацебо. Серед пацієнтів, які спочатку не отримували інсулін та/або препарати сульфонілсечовини, частота виникнення епізодів тяжкої гіпоглікемії склала 1,0% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 0,7% у пацієнтів, які приймали плацебо. Частота виникнення підтверджених експертизою випадків панкреатиту склала 0,3% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 0,2% у пацієнтів, які приймали плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиСитагліптин та метформін Одночасний прийом багаторазових доз ситагліптину (по 50 мг 2 р/добу) та метформіну (по 1000 мг 2 р/добу) не супроводжувався значними змінами фармакокінетичних параметрів ситагліптину або метформіну у пацієнтів із ЦД2. Досліджень міжлікарського впливу на фармакокінетичні параметри препарату Янумет не проводили, проте проведено достатню кількість подібних досліджень щодо кожної з діючих речовин препарату: ситагліптину та метформіну. Алкоголь При алкогольній інтоксикації збільшується ризик розвитку лактоацізоду особливо у разі: недостатнього харчування, дотримання низькокалорійної дієти та печінкової недостатності. Йодвмісні рентгеноконтрастні засоби Прийом препарату Янумет повинен бути припинений до або під час процедури візуалізації і не повинен бути відновлений протягом як мінімум 48 годин після дослідження та до того, як функцію нирок було повторно оцінено та визнано стабільною. Сітагліптин У дослідженнях із взаємодії з іншими лікарськими засобами ситагліптин не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику таких препаратів: метформіну, росиглітазону, глібенкламіду, симвастатину, варфарину, пероральних контрацептивів. Грунтуючись на цих даних, ситагліптин не пригнічує ізоферменти системи цитохрому Р450 (CYP) CYP3A4, 2С8 або 2С9. Дані in vitro свідчать, що сітагліптин також не пригнічує ізоферменти CYP2D6, 1А2, 2С19 та 2В6 і не індукує CYP3A4. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу пацієнтів з ЦД2 супутня терапія не мала клінічно значущого впливу на фармакокінетику ситагліптину. У дослідженні оцінювали ряд препаратів, що найчастіше використовуються пацієнтами з ЦД2, у тому числі гіпохолестеринемічні препарати (статини, фібрати, езетимиб), антиагреганти (клопідогрел), гіпотензивні препарати (інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, бета-адреноблокатори. кальцієвих каналів, гідрохлортіазид), анальгетики та нестероїдні протизапальні препарати (напроксен, диклофенак, целекоксиб), антидепресанти (бупропіон, флуоксетин, сертралін), антигістамінні (цетиризин), інгібітори протонної помпи (омепразол). . Відзначали збільшення AUC (11%), а також середнього Сmах (18%) дигоксину при спільному застосуванні з ситагліптином. Це збільшення не вважається клінічно значущим, проте при одночасному прийомі дигоксину рекомендується спостерігати за пацієнтом. Відзначали збільшення AUC та Сmах ситагліптину на 29% та 68% відповідно при спільному одноразовому пероральному прийомі препарату Янувія® у дозі 100 мг та циклоспорину (потужного інгібітору Р-глікопротеїну) у дозі 600 мг. Зазначені зміни фармакокінетичних параметрів ситагліптину не є клінічно значущими. Метформін Глібенкламід: у дослідженні міжлікарської взаємодії одноразових доз метформіну та глибенкламіду у пацієнтів з ЦД2 не спостерігали жодних змін фармакокінетичних та фармакодинамічних параметрів метформіну. Зміни значень AUC і Смах глибенкламіду були високоваріабельні. Недостатня інформація (одноразовий прийом) і невідповідність плазмової концентрації глибенкламіду фармакодинамічним ефектам ставлять під питання клінічну значимість цієї взаємодії Фуросемід: у дослідженні міжлікарської взаємодії одноразових доз метформіну та фуросеміду у здорових добровольців спостерігали зміну фармакокінетичних параметрів обох препаратів. Фуросемід збільшував значення концентрації Сmах метформіну в плазмі та цільної крові на 22%, значення AUC метформіну у цільній крові на 15%, не змінюючи нирковий кліренс препарату. Значення Сmах та AUC фуросеміду, у свою чергу, знизилися на 31% та 12% відповідно, а період напіввиведення знизився на 32% без істотних змін ниркового кліренсу фуросеміду. Інформації про міжлікову взаємодію двох препаратів при тривалому сумісному застосуванні немає. Ніфедипін: при дослідженні міжлікарської взаємодії ніфедипіну та метформіну після одноразового прийому препаратів здоровими добровольцями виявили збільшення плазмових Сmах та AUC метформіну на 20% та 9% відповідно, а також збільшення кількості метформіну, що виділяється нирками. Тmах та період напіввиведення метформіну не змінилися. В основі – збільшення абсорбції метформіну у присутності ніфедипіну. Вплив метформіну на фармакокінетику ніфедипіну мінімальний. Препарати, що знижують кліренс метформіну: спільний прийом лікарських засобів, що впливають на ниркові канальцеві транспортні системи, що беруть участь у нирковій елімінації метформіну (наприклад, транспортер органічних катіонів-2 (ОСТ2) / інгібітори виведення лікарських препаратів та токсинів (МАТЕ), такі як ранола долутегравір і циметидин), може збільшити системну експозицію метформіну та може підвищувати ризик розвитку лактоацидозу. Слід оцінити користь та ризики спільного прийому зазначених препаратів. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2): метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2 та транспортерів інгібіторів виведення лікарських препаратів та токсинів (МАТЕ). При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію. інгібітори ОСТ2 або МАТЕ (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові. інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Інші: деякі препарати мають гіперглікемічний потенціал і можуть втрутитися в налагоджений контроль над глікемією. Гіпоглікемічну дію метформіну можуть знижувати: глюкагон, тіазидні та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, препарати щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметоніцини, блокатор. При призначенні перелічених препаратів пацієнту, який отримує препарат Янумет, рекомендується ретельне спостереження за параметрами глікемічного контролю. При одночасному прийомі здоровими добровольцями метформіну та пропранололу або метформіну та ібупрофену не спостерігали зміни фармакокінетичних параметрів цих препаратів. Лише незначна пропорція метформіну зв'язується з білками плазми, отже, міжлікарські взаємодії метформіну з препаратами, що активно зв'язуються з білками плазми (саліцилатами, сульфаніламідами, хлорамфеніколом і пробенецидом), маловірогідні, на відміну від вироблених.Спосіб застосування та дозиПриймають усередину. Загальна інформація Режим дозування препарату Янумет повинен підбиратися індивідуально, виходячи з поточної терапії, ефективності та переносимості, але не перевищуючи максимальну добову дозу сітагліптину 100 мг і метформіну 2000 мг. Препарат Янумет слід приймати 2 р/добу під час їжі, повністю, не розжовуючи, з поступовим збільшенням дози метформіну при необхідності з метою мінімізації можливих HP з боку шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну. Стартова терапія Пацієнтам із ЦД2 з неадекватним глікемічним контролем на фоні дотримання дієти та режиму фізичних навантажень рекомендована початкова доза препарату Янумет становить 500 мг метформіну + 50 мг сітагліптину 2 р/добу. Пацієнтам, які не досягли адекватного глікемічного контролю при прийомі зазначеної дози, показана поступова титрація препарату з метою мінімізації HP з боку шлунково-кишкового тракту, асоційованого з метформіном, до дози 1000 мг метформіну + 50 мг ситагліптину 2 р/добу. Для пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю на тлі монотерапії максимальною переносимою дозою метформіну Рекомендована початкова доза препарату Янумет для пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії метформіном, повинна забезпечити терапевтичну добову дозу ситагліптину 100 мг, що рекомендується. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу плюс поточна доза метформіну. Для пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю на тлі монотерапії ситаглінтином Рекомендована початкова доза Янумету для пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії ситагліптином, становить 500 мг метформіну + 50 мг ситагліптину 2 р/добу. Надалі доза може бути збільшена до 1000 мг метформіну + 50 мг сітагліптину 2 р/добу для досягнення глікемічного контролю. Рекомендується поступова титрація дози для мінімізації пов'язаних з метформіном побічних ефектів ШКТ. Пацієнтам, які приймають скориговану через порушення функції нирок дозу ситагліптину, лікування препаратом Янумет протипоказано. Для пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію ситаглінтином та метформіном у вигляді монопрепаратів При переході від комбінованої терапії метформіном та ситагліптином у вигляді монопрепаратів початкова доза препарату Янумет повинна відповідати прийнятим дозам монопрепаратів метформіну та ситагліптину. Для пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю при застосуванні комбінації похідного сульфонілсечовини та метформіну. Початкова доза Янумету повинна забезпечити рекомендовану терапевтичну добову дозу ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу. Початкову дозу метформіну визначають виходячи з рівня глікемічного контролю та поточної (якщо пацієнт приймає цей препарат) дози метформіну. Збільшення дози метформіну має бути поступовим для мінімізації HP з боку ШКТ. Пацієнтам, які приймають похідну сульфонілсечовини, буде раціональним знизити поточну дозу для зниження ризику сульфоніліндукованої гіпоглікемії. Для пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю при застосуванні комбінації метформіну та агоніста PPARγ-рецепторів (тіазолідиндіону) Початкова доза Янумету повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу і раніше прийнятій дозі метформіну. У разі необхідності збільшення дози метформіну рекомендована поступова титрація препарату з метою мінімізації HP з боку шлунково-кишкового тракту. Для пацієнтів, які не досягли адекватного глікемічного контролю при застосуванні комбінації інсуліну та метформіну у вигляді монотерапії Початкова доза Янумету повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу і раніше прийнятій дозі метформіну. У разі необхідності збільшення дози метформіну рекомендована поступова титрація препарату з метою мінімізації HP з боку шлунково-кишкового тракту. Пацієнтам може знадобитися зниження дози інсуліну для запобігання ризику гіпоглікемії. Спеціальних досліджень щодо оцінки безпеки та ефективності переходу з лікування іншими гіпоглікемічними препаратами на лікування комбінованим препаратом Янумет не проводилося. Будь-які зміни у лікуванні ЦД2 повинні проводитись з обережністю та під контролем відповідних параметрів з урахуванням можливих змін глікемічного контролю. Усі пацієнти повинні продовжувати рекомендовану дієту з адекватним розподілом вуглеводів протягом дня. Застосування у пацієнтів у спеціальних клінічних групах У пацієнтів із порушенням функції нирок Необхідно проводити оцінку функції нирок до початку застосування препарату Янумет і на фоні терапії (не рідше 1 разу на рік). У пацієнтів з високим ризиком прогресування порушення функції нирок і у пацієнтів похилого віку функцію нирок слід оцінювати частіше - кожні 3-6 місяців. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (рСКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) не потрібна. Зниження рСКФ менше 45 мл/хв/1,73 м2 на фоні терапії потребує припинення прийому препарату. Застосування препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості та тяжкого ступеня (з рСКФ менше 45 мл/хв/1,73 м2) протипоказане, оскільки таким пацієнтам потрібна нижча доза ситагліптину – не більше 50 мг на добу. СКФ мл/хв Метформін Сітагліптин 60-89 Максимальна добова доза становить 3000 мг. Може бути розглянуто зменшення дози відповідно до рівня зниження функції нирок. Максимальна добова доза становить 100 мг. 45-59 Максимальна добова доза становить 2000 мг. Початкова доза становить трохи більше половини максимальної дози. Максимальна добова доза становить 100 мг. 30-44 Максимальна добова доза становить 1000 мг. Початкова доза становить трохи більше половини максимальної дози. Максимальна добова доза становить 50 мг. <30 Метформін протипоказаний. Максимальна добова доза становить 25 мг. У пацієнтів із печінковою недостатністю Застосування препарату Янумет у пацієнтів із печінковою недостатністю протипоказано. У пацієнтів похилого віку Оскільки основним шляхом виведення ситагліптину та метформіну є нирки, ризик розвитку пов'язаного з метформіном лактоацидозу з віком збільшується. У дітей та підлітків віком до 18 років Досліджень ефективності та безпеки застосування комбінації ситагліптин + метформін у даній віковій категорії не проводилося. Припинення прийому препарату при процедурах введення йодовмісних контрастних препаратів Пацієнтам з рСКФ 45 мл/хв/1,73 м2 таПередозуванняСітагліптин Під час клінічних досліджень у здорових добровольців одноразовий прийом ситагліптину в дозі до 800 мг загалом добре переносився. Мінімальні зміни інтервалу QT, які не вважаються клінічно значущими, відзначалися в одному з досліджень сітагліптину в добовій дозі 800 мг. Доза понад 800 мг на добу у людей не вивчалась. У клінічних дослідженнях багаторазового прийому препарату (I фази) будь-яких пов'язаних із лікуванням ситагліптином HP при прийомі препарату в добовій дозі до 400 мг протягом 28 днів не спостерігалося. У разі передозування доцільним є проведення стандартних допоміжних заходів (видалення препарату з шлунково-кишкового тракту, що ще невсмоктався, моніторування показників життєдіяльності, включаючи ЕКГ), а також призначення симптоматичної терапії при необхідності. Ситагліптин помірно діалізується: за даними клінічних досліджень, протягом 3-4 годинного сеансу діалізу виводилося лише 13,5% дози. У разі клінічної потреби призначають пролонгований гемодіаліз. Даних щодо ефективності перитонеального діалізу ситагліптину немає. Метформін Велике передозування метформіну може призвести до лактоацидозу, який є невідкладною ситуацією і потребує екстреної госпіталізації до стаціонару. Розвиток лактоацидозу спостерігався приблизно у 32% усіх випадків передозування метформіну. Найефективніший метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Янумет не повинен застосовуватися у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу та діабетичним кетоацидозом. Дослідження на тваринах показали відсутність впливу терапії монопрепаратами ситагліптину та метформіну на фертильність. Дослідження комбінації ситагліптину та метформіну на тваринах не проводилося. Гострий панкреатит Ризик розвитку гострого панкреатиту пов'язаний із застосуванням інгібіторів ДПП-4. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту: стійкі, сильні біль у животі. Клінічні прояви панкреатиту зникали після припинення прийому ситагліптину (з або без підтримуючого лікування), але дуже рідко повідомлялися випадки некротизуючого або геморагічного панкреатиту та/або смерті. У разі підозри на панкреатит необхідно припинити прийом препарату Янумет та інших потенційно небезпечних лікарських засобів, якщо гострий панкреатит підтвердився, прийом препарату Янумета не слід відновлювати. Слід виявляти обережність у пацієнтів із панкреатитом в анамнезі. Лактоацидоз Лактоацидоз – рідкісне, але серйозне метаболічне ускладнення, що розвивається найчастіше при гострій нирковій недостатності, сепсисі або патології легень та серця. При гострій нирковій недостатності відбувається накопичення метформіну, що збільшує ризик розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (сильне блювання, діарея, лихоманка або знижене споживання рідини) прийом метформіну слід тимчасово припинити і слід звернутися до лікаря. Препарати, які можуть різко погіршувати функцію нирок (такі як гіпотензивні та нестероїдні протизапальні препарати), слід призначати з обережністю у пацієнтів, які отримують метформін. Іншими факторами ризику розвитку лактоацидозу є надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність, неадекватний глікемічний контроль, кетоз, тривале голодування та будь-які стани, пов'язані з гіпоксією, а також супутнє застосування лікарських препаратів, які можуть спричинити лактоацидоз. Пацієнти та/або особи, що доглядають за ними, повинні бути обізнані про ризик лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі, м'язовими судомами, астенією та гіпотермією з наступною комою. У разі передбачуваних симптомів пацієнт повинен припинити прийом метформіну та негайно звернутися до лікаря. Діагностичними лабораторними показниками є знижене pH крові (5 ммоль/л) та збільшення аніонного інтервалу та співвідношення лактат/піруват. Моніторинг функції нирок рСКФ, кліренс креатиніну слід оцінювати до початку терапії та регулярно, не рідше 1 разу на рік, на фоні прийому препарату. При виникненні станів, що підвищують ймовірність погіршення функції нирок, прийом препарату слід тимчасово припинити. Переважний шлях виведення метформіну та ситагліптину – ниркова екскреція. Ризик накопичення метформіну та розвитку лактоацидозу наростає пропорційно до ступеня порушення функції нирок. Препарат Янумет протипоказаний при порушенні функції нирок середнього ступеня тяжкості та тяжкого ступеня пацієнтам з РСКФ. Гіпоглікемія Пацієнти, які отримують препарат Янумет у комбінації з похідним сульфонілсечовини або інсуліном, можуть наражатися на ризик розвитку гіпоглікемії. Тому може бути необхідним зменшення дози похідних сульфонілсечовини або інсуліну. Реакції гіперчутливості У післяреєстраційних дослідженнях повідомлялося про серйозні реакції гіперчутливості у пацієнтів, які отримували ситагліптин. Дані реакції включали анафілаксію, ангіоневротичний набряк та ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Дані реакції виникали протягом перших 3 місяців після початку лікування сітагліптином, деякі спостерігалися після прийому першої дози препарату. Якщо підозрюється розвиток реакції гіперчутливості, необхідно припинити прийом препарату Янумет, оцінити інші можливі причини розвитку HP та призначити іншу гіпоглікемічну терапію. Бульозний пемфігоїд У пацієнтів, які приймали ДПП-4 інгібітори, включаючи ситагліптин, повідомлялося про постреєстраційні випадки виникнення бульозного пемфігоїду. У разі підозри на бульозний пемфігоїд необхідно припинити прийом препарату Янумет. Хірургічні втручання Застосування препарату Янумет слід припинити на час проведення хірургічного втручання під загальною, спинальною або епідуральною анестезією. Терапія може бути відновлена ​​не раніше, ніж через 48 годин після операції або поновлення перорального прийому їжі та за умови, що ниркова функція була повторно оцінена та визнана стабільною. Введення йодовмісних контрастних препаратів Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних препаратів може призводити до контраст-індукованої нефропатії, яка в свою чергу призводить до кумуляції метформіну та підвищеного ризику розвитку лактоацидозу. Слід припинити прийом препарату Янумет до або під час дослідження та не відновлювати лікування протягом принаймні 48 годин після дослідження за умови, що ниркова функція була повторно оцінена та визнана стабільною. Зміна клінічного статусу пацієнтів із раніше контрольованим цукровим діабетом 2 типу При появі лабораторних відхилень або клінічних симптомів захворювання (особливо будь-якого не піддається чіткої ідентифікації стану) у пацієнта з адекватно контрольованим ЦД2 на тлі лікування препаратом Янумет в першу чергу слід негайно виключити кетоацидоз або лактоацидоз. Оцінка стану пацієнта повинна включати аналізи крові на електроліти та кетони, концентрацію глюкози в крові, а також (за показаннями) pH крові, плазмові концентрації лактату, пірувату та метформіну. При розвитку ацидозу будь-якої етіології слід негайно припинити прийом препарату Янумет та вжити інших відповідних коригуючих заходів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не проводилося досліджень щодо вивчення впливу препарату Янумет на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Тим не менш, слід враховувати випадки запаморочення та сонливості, що спостерігалися при прийомі ситагліптину. Крім цього, пацієнти повинні знати про ризик виникнення гіпоглікемії при одночасному застосуванні препарату Янумет із похідним сульфонілсечовини або інсуліном.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: метформіну гідрохлорид 1000 мг, мситагліптину фосфат 64,25 мг; Допоміжні речовини: повідон (К29/32) – 37,63/75,27/75,27 мг; гіпромелоза 2208 (К100М) – 320/317,6/317,6 мг; МКЦ (PH102) – 117,4/-/- мг; кремнію діоксид колоїдний – 5/7,143/7,143 мг; натрію стеарилфумарат – 20/28,57/28,57 мг; пропілгаллат – 0,6821/0,6821/1,364 мг; гіпромелоза 2910 (6 cps) - 40,16/40,16/80,31 мг; макрогол 3350 – 8,031/8,031/8,031 мг; каолін - 16,06/16,06/16,06 мг Оболонка плівкова: опадрай 20А91487 (гіпромелоза, гіпоролоза, титану діоксид, FD&C синій №2/індигокармін алюмінієвий лак, заліза оксид жовтий) - 31,15 мг; віск карнаубський – 0,04 мг. Таблетки по 1000мг +50мг., 56 штук в інд/упаковці.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний.ФармакокінетикаРезультати дослідження за участю здорових добровольців показали, що комбінований препарат Янумет Лонг (метформін з пролонгованим вивільненням та ситагліптин) у дозуваннях 500 мг + 50 мг та 1000 мг + 100 мг біоеквівалентний комбінації монопрепаратів ситагліптину та мет. Також було продемонстровано біоеквівалентність між прийомом 2 табл. препарату Янумет Лонг у дозуванні 500 мг + 50 мг та 1 табл. препарату Янумет Лонг у дозі 1000 мг + 100 мг. У перехресному дослідженні за участю здорових добровольців значення AUC та Cmax у плазмі крові ситагліптину та значення AUC метформіну після прийому 1 табл. досліджуваного зразка препарату ЯнуметЛонг у дозуванні 500 мг + 50 мг та після прийому 1 табл. досліджуваного зразка препарату Янумет у дозуванні 500 мг + 50 мг схожі. Після прийому 1 табл. препарату Янумет Лонг у дозуванні 500 мг + 50 мг середнє значення Cmax метформіну знижувалося на 30%, а значення медіани Tmax збільшувалося на 4 години порівняно з відповідними значеннями після прийому 1 табл. препарату Янумет у дозуванні 500 мг + 50 мг, що узгоджується з очікуваним механізмом пролонгованого (уповільненого) вивільнення метформіну, характерного для препарату Янумет Лонг. При прийомі здоровими дорослими добровольцями 2 табл. препарату Янумет Лонг у дозуванні 1000 мг + 50 мг 1 раз на добу у вечірній час з їжею протягом 7 днів. Css ситагліптину та метформіну в крові досягалася на 4-й та 5-й дні відповідно. Значення медіани Tmax ситагліптину та метформіну в рівноважному стані після прийому склало близько 3 і 8 год відповідно, у той час як значення медіани Tmax ситагліптину та метформіну після прийому 1 табл. препарату Янумет склало 3 та 3,5 год відповідно. Всмоктування. Після прийому препарату Янумет Лонг одночасно зі сніданком із високим вмістом жирів значення AUC ситагліптину не змінилося. Середнє значення Cmax знизилося на 17%, хоча значення медіани Tmax не змінилося порівняно з аналогічними параметрами прийому препарату натще. Після прийому препарату Янумет Лонг зі сніданком з високим вмістом жирів значення AUC метформіну збільшилося на 62%, значення Cmax метформіну знизилося на 9%, а значення медіани Tmax метформіну збільшилося на 2 години порівняно з аналогічними параметрами при прийомі препарату натще. Метформін. Абсолютна біодоступність метформіну при прийомі натще в дозі 500 мг становить приблизно 50-60%. Результати досліджень одноразового перорального прийому метформіну у дозах від 500 до 1500 мг та від 850 до 2550 мг свідчать про відсутність дозопропорційності при збільшенні дози, що скоріше обумовлено зниженим всмоктуванням, а не прискореним виведенням. Одночасний прийом препарату з їжею знижує швидкість і кількість метформіну, що підсмоктується, що підтверджується зниженням середнього значення Cmax приблизно на 40%, зниженням значення AUC на 25%, а також 35-хвилинною затримкою в досягненні Tmax після одноразового прийому метформіну в дозі 850 мг одночасно з їжею порівняно зі значеннями цих параметрів після прийому аналогічної дози метформіну натще.Клінічна значущість зниження значень фармакокінетичних параметрів не встановлена. Прийом монопрепарату метформіну з уповільненим вивільненням одночасно з їжею з низьким вмістом жиру та високим вмістом жиру збільшував системну експозицію метформіну (виміряно за значенням AUC) приблизно на 38 і 73% відповідно порівняно з відповідним значенням даного параметра прийому препарату натще. Прийом будь-якої їжі, незалежно від вмісту жиру в ній, збільшував значення Tmax метформіну приблизно на 3 год, в той час як значення Cmax не змінювалося. Ситагліптин. Абсолютна біодоступність ситагліптину становить близько 87%. Прийом ситагліптину одночасно з жирною їжею не впливає на фармакокінетику ситагліптину. Розподіл. Метформін. Здається, Vd метформіну після одноразового прийому внутрішньо в дозі 850 мг становив у середньому (654±358) л. Метформін лише дуже незначною мірою зв'язується з білками плазми крові, на відміну від похідних сульфонілсечовини, які більш ніж на 90% зв'язуються з білками плазми. Показник проникнення метформіну в еритроцити швидше за все залежить від часу. При застосуванні таблеток метформіну в рекомендованих дозах та режимах плазмові концентрації Css (зазвичай <1 мкг/мл) досягаються приблизно протягом 24-48 годин. За даними контрольованих клінічних досліджень, плазмові Cmax метформіну не перевищували 5 мкг/мл навіть після прийому максимальних доз препарату . Ситагліптин. Середній Vss після одноразового внутрішньовенного введення ситагліптину в дозі 100 мг у здорових добровольців становив приблизно 198 л. Фракція оборотно ситагліптину, що зв'язується з білками плазми, відносно невелика (38%). Метаболізм. Метформін. Проведені дослідження з одноразовим внутрішньовенним введенням метформіну здоровим добровольцям показали, що метформін виводиться у незміненому вигляді нирками, не піддається метаболізму в печінці (в організмі у людей метаболіти не були виявлені) і не виділяється з жовчю через кишечник. Ситагліптин. Приблизно 79% ситагліптину в основному виводиться у незміненому вигляді нирками; метаболічна трансформація препарату мінімальна. Після прийому 14С міченого ситагліптину внутрішньо приблизно 16% прийнятої радіоактивної дози виводилося у вигляді метаболітів ситагліптину. Були визначені слідові концентрації 6 метаболітів ситагліптину, що не впливають на інгібуючу активність ситагліптину щодо ДПП-4 плазми. У дослідженнях in vitro було показано, що основним ізоферментом, відповідальним за обмежений метаболізм ситагліптину, є ізофермент CYP3A4 за певної участі ізоферменту CYP2C8. Виведення. Метформін. Нирковий кліренс метформіну перевищує Cl креатиніну приблизно в 3,5 рази, що вказує на канальцеву секрецію як на основний шлях виведення метформіну. Після перорального прийому метформіну близько 90% всмоктався препарату виводиться нирками протягом перших 24 год, при цьому значення T1/2 з плазми крові становить близько 6,2 год. T1/2 з цільної крові становить близько 17,6 год, що свідчить можливу участь еритроцитарної маси як компартмент розподілу. Ситагліптин. Після прийому внутрішньо 14С міченого ситагліптину здоровими добровольцями приблизно 100% прийнятої радіоактивної дози виводилося протягом 1 тиж, через кишечник – 13% та нирками – 87%. Кінцевий T1/2 ситагліптину при прийомі внутрішньо в дозі 100 мг становив близько 12,4 год, нирковий кліренс - близько 350 мл/хв. Виведення ситагліптину здійснюється переважно шляхом ниркової екскреції за допомогою механізму активної канальцевої секреції. Ситагліптин є субстратом для транспортера органічних аніонів типу 3 людини (hOAT-3), що бере участь у процесі виведення ситагліптину нирками. Клінічна значимість участі hOAT-3 у транспорті ситагліптину не встановлена. Ситагліптин також є субстратом для P-gp, який також може бути залучений до ниркової екскреції ситагліптину, проте інгібітор P-gp циклоспорин не знижує нирковий кліренс ситагліптину.ФармакодинамікаПрепарат Янумет Лонг є комбінацією двох гіпоглікемічних засобів - ситагліптину, інгібітору ферменту ДПП-4, і метформіну, представника класу бігуанідів - з взаємодоповнюючим (комплементарним) механізмом дії, призначеним для поліпшення контролю глікемії у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2. Препарат Янумет Лонг містить метформін з пролонгованим вивільненням та ситагліптин. Метформін. Метформін є гіпоглікемічним засобом, що підвищує толерантність до глюкози у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, знижуючи базальну та постпрандіальну концентрацію глюкози у плазмі крові. Фармакологічні механізми дії метформіну відрізняються від таких для пероральних гіпоглікемічних препаратів інших класів. Метформін знижує синтез глюкози в печінці, всмоктування глюкози в кишечнику та підвищує чутливість до інсуліну шляхом посилення периферичного захоплення та утилізації глюкози. На відміну від похідних сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемію ні у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, ні у здорових людей (за винятком деяких обставин і не викликає гіперінсулінемію. Під час лікування метформіном секреція інсуліну не змінюється,при цьому концентрація інсуліну натще і добове значення концентрації інсуліну в плазмі зазвичай можуть знижуватися. Ситагліптин. Ситагліптин є активним при пероральному прийомі, сильним високоселективним інгібітором ферменту ДПП-4, призначеним для лікування цукрового діабету типу 2. Фармакологічні ефекти препаратів класу інгібіторів ДПП-4 обумовлені активацією інкретинів. Інгібуючи фермент ДПП-4, ситагліптин підвищує концентрацію двох відомих активних гормонів сімейства інкретинів: ГПП-1 та ГІП. Інкретини є частиною внутрішньої фізіологічної системи регулювання гомеостазу глюкози. При нормальній або підвищеній концентрації глюкози крові ГПП-1 та ГІП сприяють збільшенню синтезу та секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. ГПП-1 також пригнічує секрецію глюкагону альфа-клітинами підшлункової залози, знижуючи таким чином синтез глюкози в печінці (глюконеогенез).Цей механізм дії відрізняється від механізму дії похідних сульфонілсечовини, що стимулюють секрецію інсуліну, у т.ч. і при низьких концентраціях глюкози крові, що може призвести до розвитку сульфоніндукованої гіпоглікемії не лише у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2, а й у здорових людей. Як потужний і високоселективний інгібітор ферменту ДПП-4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPAR-γ), інгібіторів альфа-глю аналогів.і при низьких концентраціях глюкози крові, що може призвести до розвитку сульфоніндукованої гіпоглікемії не лише у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2, а й у здорових людей. Як потужний і високоселективний інгібітор ферменту ДПП-4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPAR-γ), інгібіторів альфа-глю аналогів.і при низьких концентраціях глюкози крові, що може призвести до розвитку сульфоніндукованої гіпоглікемії не лише у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2, а й у здорових людей. Як потужний і високоселективний інгібітор ферменту ДПП-4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPAR-γ), інгібіторів альфа-глю аналогів.Як потужний і високоселективний інгібітор ферменту ДПП-4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPAR-γ), інгібіторів альфа-глю аналогів.Як потужний і високоселективний інгібітор ферменту ДПП-4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП-8 або ДПП-9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPAR-γ), інгібіторів альфа-глю аналогів.інгібіторів альфа-глюкозидази та аналогів аміліну.інгібіторів альфа-глюкозидази та аналогів аміліну. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 пероральний прийом однієї дози ситагліптину призводить до придушення активності ферменту ДПП-4 на 24 год, що супроводжується дво-триразовим збільшенням концентрації циркулюючих активних гормонів ГПП-1 та ГІП, збільшенням концентрацій інсуліну та С-пептиду в плазмі крові , зниженням концентрації глюкагону та концентрації глюкози натще, а також зменшенням амплітуди коливань концентрації глюкози після перорального навантаження глюкозою або після їди. У клінічних дослідженнях III фази тривалістю 18 та 24 тижнів лікування ситагліптином у дозі 100 мг/добу у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 значно покращувало функцію бета-клітин підшлункової залози, про що свідчили відповідні зміни кількох маркерів, таких як HOMA-β (оцінка HOMA-β). активності бета-клітин підшлункової залози), відношення проінсулін/інсулін та оцінка реакції бета-клітин підшлункової залози за даними результатів глюкозотолерантного тесту. За даними клінічних досліджень II фази, ефективність глікемічного контролю при прийомі ситагліптину в дозі 50 мг 2 рази на добу була порівнянною з ефективністю прийому ситагліптину в дозі 100 мг 1 раз на добу. У рандомізованому плацебо-контрольованому подвійному сліпому чотириперіодному перехресному дводенному дослідженні за участю дорослих здорових добровольців вивчали вплив комбінації ситагліптину та метформіну порівняно з монотерапією ситагліптином або монотерапією метформіном, або плацебо на зміну плазмових концентрацій. Середньозважене значення наростаючої концентрації активного гормону ГПП-1 протягом 4 годин після їди збільшилося приблизно в 2 рази після прийому тільки ситагліптину або тільки метформіну порівняно з плацебо. Одночасне застосування ситагліптину та метформіну забезпечувало підсумовування ефекту приблизно з 4-кратним збільшенням концентрації активного гормону ГПП-1 порівняно з плацебо.Прийом тільки ситагліптину супроводжувався збільшенням концентрації активного гормону ГПП-1 внаслідок інгібування ферменту ДПП-4, у той час як прийом тільки метформіну супроводжувався симетричним збільшенням концентрації активного і загального гормону ГПП-1. Отримані дані відповідають різним механізмам дії ситагліптину та метформіну, що відповідають за збільшення концентрації активного гормону ГПП-1. Результати цього дослідження також показали, що саме сітагліптин, а не метформін збільшує концентрацію активного гормону ГІП.відповідальним збільшення концентрації активного гормону ГПП-1. Результати цього дослідження також показали, що саме сітагліптин, а не метформін збільшує концентрацію активного гормону ГІП.відповідальним збільшення концентрації активного гормону ГПП-1. Результати цього дослідження також показали, що саме сітагліптин, а не метформін збільшує концентрацію активного гормону ГІП. У дослідженнях за участю здорових добровольців прийом ситагліптину не супроводжувався зниженням концентрації глюкози в крові та не викликав гіпоглікемію. Це дозволяє припускати, що інсулінотропний та глюкагонсупресивний ефект препарату є глюкозозалежними. Вплив на артеріальний тиск. У рандомізованому плацебо-контрольованому перехресному дослідженні за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією одночасний прийом гіпотензивних препаратів (одного або більше з наступних: інгібітори АПФ, АРА II, БКК, бета-адреноблокатори, діуретики) з ситагліптином загалом добре переносився. У даній категорії пацієнтів ситагліптин продемонстрував незначну гіпотензивну дію: у дозі 100 мг на добу ситагліптин знижував середньодобове амбулаторне значення сАД приблизно на 2 мм рт.ст. порівняно із групою плацебо. Подібні зміни не спостерігалися у пацієнтів із нормальним АТ. Вплив на електрофізіологію серця. У рандомізованому плацебо-контрольованому перехресному дослідженні здорові добровольці приймали внутрішньо ситагліптин одноразово в дозі 100, 800 мг (8-кратне перевищення рекомендованої дози) та плацебо. Після прийому рекомендованої дози (100 мг) не спостерігалося жодного впливу препарату на тривалість інтервалу QTc ні в момент його Cmax у плазмі, ні в інших точках оцінки протягом усього дослідження. Після прийому 800 мг максимальне збільшення скоригованого по плацебо середньої зміни тривалості інтервалу QTc через 3 години після прийому препарату порівняно з початковим значенням склало 8 мсек. Подібне незначне збільшення оцінили як клінічно незначне.Після прийому 800 мг значення Cmax ситагліптину в плазмі крові приблизно в 11 разів перевищувало відповідне значення після прийому дози 100 мг. У пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 при застосуванні ситагліптину в дозі 100 або 200 мг на добу не було виявлено значних змін тривалості інтервалу QTс (виходячи з даних ЕКГ-досліджень, отриманих у момент очікуваної Cmax ситагліптину в плазмі крові).Показання до застосуванняСтартова терапія у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 для поліпшення контролю глікемії, коли дотримання дієти та режиму фізичних навантажень не дозволяє досягти адекватного контролю глікемії; Доповнення до дієти та режиму фізичних навантажень для покращення контролю глікемії у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, які не досягли адекватного глікемічного контролю на тлі монотерапії метформіном або ситагліптином, або пацієнтів, які вже приймають комбінацію монопрепаратів ситагліптину та метформіну; Доповнення до дієти та режиму фізичних навантажень у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, у комбінації з похідними сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія: метформін + сітагліптин + похідне сульфонілсечовини); Доповнення до дієти та режиму фізичних навантажень у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, у комбінації з агоністами PPAR-γ (тіазолідиндіонами); Доповнення до дієти та режиму фізичних навантажень у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, у комбінації з інсуліном як для покращення контролю глікемії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ситагліптину, метформіну або будь-якого з компонентів препарату; захворювання нирок або зниження функції нирок (при концентрації креатиніну сироватки ≥1,5 мг/дл (у чоловіків) та ≥1,4 мг/дл (у жінок) або зниження Cl креатиніну (<60 мл/хв), у т.ч. · внаслідок серцево-судинного колапсу (шоку), гострого інфаркту міокарда та септицемії; гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушень функції нирок, такі як дегідратація (блювання, діарея), гарячка, тяжкі інфекційні захворювання; стани гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання); застосування менш ніж за 48 годин до та протягом 48 годин після проведення рентгенологічних досліджень з внутрішньосудинним введенням йодовмісних контрастних речовин; гострий або хронічний метаболічний ацидоз, включаючи діабетичний кетоацидоз (з комою або без неї); клінічно виражені прояви гострих та хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії, такі як серцева або дихальна недостатність; гострий інфаркт міокарда; печінкова недостатність; порушення функції печінки; хронічний алкоголізм; гостре отруєння алкоголем; цукровий діабет типу 1; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (у зв'язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки).Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяДіарея, нудота, блювання, біль у животі.Взаємодія з лікарськими засобамиМетформін та ситагліптин. Одночасний багаторазовий прийом метформіну (1000 мг 2 рази на добу) та ситагліптину (50 мг 2 рази на добу) у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 не супроводжувався значними змінами фармакокінетичних параметрів ситагліптину та метформіну. Дослідження впливу міжлікарської взаємодії на фармакокінетичні параметри препарату Янумет Лонг не проводилися, однак є достатня кількість подібних досліджень щодо кожного з компонентів препарату, ситагліптину та метформіну. Метформін. Глібенкламід. У дослідженні міжлікарської взаємодії одноразових доз метформіну та глібенкламіду у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 не спостерігалося жодних змін фармакокінетичних та фармакодинамічних параметрів метформіну. Зниження значень AUC та Cmax Глібенкламіду було високоваріабельним. Недостатня інформація (одноразовий прийом) і невідповідність концентрації в крові глибенкламіду фармакодинамічним ефектам ставлять під питання клінічну значимість цієї взаємодії. Фуросемід. У дослідженні міжлікарської взаємодії прийому одноразових доз метформіну і фуросеміду у здорових добровольців спостерігалися зміни фармакокінетичних параметрів обох препаратів. Фуросемід збільшував значення Cmax метформіну в плазмі та цільної крові на 22%, значення AUC метформіну у цільній крові на 15% без значної зміни ниркового кліренсу метформіну. При одночасному прийомі метформіну та фуросеміду значення Cmax та AUC фуросеміду знизилися на 31 та 12% відповідно в порівнянні з прийомом тільки фуросеміду, а T1/2 зменшився на 32% без значної зміни ниркового кліренсу фуросеміду. Немає інформації про міжлікарську взаємодію метформіну та фуросеміду при тривалому одночасному застосуванні. Ніфедіпін. Дослідження міжлікарської взаємодії ніфедипіну та метформіну при прийомі одноразових доз за участю здорових добровольців виявило збільшення значень Cmax та AUC метформіну в плазмі на 20 та 9% відповідно, а також збільшення кількості метформіну, що виділяється нирками. Значення Tmax та T1/2 метформіну не змінилися. Ніфедипін збільшує всмоктування метформіну. Вплив метформіну на фармакокінетику ніфедипіну мінімальний. Катіонні препарати. Катіонні препарати (в т.ч. амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що виділяються шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть вступити у взаємодію з метформіном, оскільки виводяться за допомогою загальної . Подібна взаємодія між метформіном та циметидином спостерігалася при одночасному пероральному прийомі метформіну та циметидину у здорових добровольців у дослідженнях взаємодії при прийомі одноразових та багаторазових доз, у яких значення Cmax та AUCметформіну у плазмі та цільній крові збільшувалися на 60 та 40% відповідно. У дослідженні одноразових доз T1/2 метформіну не змінювався. Метформін не впливав на фармакокінетику циметидину.І хоча зазначені міжлікарські взаємодії мають теоретичне значення (за винятком циметидину), рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом та корекція дози препарату Янумет Лонг та/або вищевказаних катіонних препаратів, екскретованих проксимальними відділами ниркових канальців у випадках їх одночасного застосування. Інші. Деякі препарати мають гіперглікемічний потенціал і можуть знижувати глікемічний контроль. До них відносяться тіазидні та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, препарати щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметики, БКК та ізоніазид. При призначенні перелічених препаратів пацієнту, який отримує терапію препаратом Янумет Лонг, рекомендується ретельне спостереження за параметрами глікемічного контролю. У дослідженнях взаємодії за участю здорових добровольців при одночасному прийомі одноразових доз метформіну та пропранололу або метформіну та ібупрофену не спостерігалися зміни фармакокінетичних параметрів цих препаратів. Метформін незначно зв'язується з білками плазми, тому міжлікарські взаємодії метформіну з препаратами, що активно зв'язуються з білками плазми (саліцилати, сульфаніламіди, хлорамфенікол і пробенецид), малоймовірні в порівнянні з похідними сульфонілсечовини, які також активно зв'язуються. Ситагліптин. За даними дослідження з вивчення взаємодії з іншими ЛЗ, ситагліптин не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику таких препаратів: метформін, росиглітазон, глібенкламід, симвастатин, варфарин, пероральні контрацептиви. На підставі цих даних можна вважати, що ситагліптин не інгібує ізоферменти CYP3A4, CYP2C8 або CYP2C9. Дані in vitro свідчать, що сітагліптин також не пригнічує ізоферменти CYP2D6, CYP1А2, CYP2С19 і не індукує ізофермент СYP3А4. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, супутня терапія не мала клінічно значущого впливу на фармакокінетику ситагліптину. У дослідженні оцінювали ряд препаратів, що найчастіше застосовують пацієнти з цукровим діабетом типу 2, в т.ч. гіпохолестеринемічні препарати (в т.ч. статини, фібрати, езетіміб), антиагреганти (в т.ч.клопідогрел), гіпотензивні препарати (в т.ч. інгібітори АПФ, АРА II, бета-адреноблокатори, БКК, гідрохлортіазид), анальгетики та НПЗП (в т.ч. напроксен, диклофенак, целекоксиб), антидепресанти (в т.ч.бупропіон, флуоксетин, сертралін), антигістамінні (в т.ч. цетиризин), інгібітори протонної помпи (в т.ч. омепразол, лансопразол) ) та препарати для лікування еректильної дисфункції (в т.ч. силденафіл). Відзначалося незначне збільшення значення AUC (на 11%), а також значення середньої Cmax (на 18%) дигоксину при одночасному застосуванні із ситагліптином. Це збільшення не вважалося клінічно значущим. При одночасному застосуванні дигоксину та ситагліптину рекомендується спостереження за пацієнтом. Відзначалося збільшення значень AUC та Cmax ситагліптину приблизно на 29 і 68% відповідно при одночасному одноразовому прийомі внутрішньо ситагліптину в дозі 100 мг та циклоспорину (сильного інгібітору P-gp) у дозі 600 мг. Зазначені зміни фармакокінетичних параметрів ситагліптину не вважалися клінічно значущими.Спосіб застосування та дозиПриймати по 2 таблетки одночасно 1 раз на добу. Для забезпечення пролонгованого вивільнення метформіну перед проковтуванням таблетки не слід ділити, розламувати, роздавлювати або розжовувати. Дозу препарату слід підвищувати поступово, щоб зменшити небажані реакції з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлені дією метформіну. Початкова доза препарату залежить від поточної гіпоглікемічної терапії. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з неадекватним глікемічним контролем на фоні дотримання дієти та режиму фізичних навантажень рекомендована стартова доза становить 500 мг метформіну +50 мг сітагліптину 2 рази на добу. Згодом дозу можна збільшити до 1000 мг метформіну +50 мг ситагліптину 2 рази на добу. Стартова доза препарату у формі таблеток з пролонгованим вивільненням повинна бути еквівалентною 1000 мг метформіну та 100 мг ситагліптину. У пацієнтів, які приймають препарат у зазначеній вище дозі та не досягли адекватного контролю глікемії, можливе поступове (з метою зменшення кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну) збільшення дози препарату аж до максимальної рекомендованої добової дози метформіну 2000 мг. У пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії метформіном, початкова доза препарату, що рекомендується, повинна бути еквівалентна 100 мг ситагліптину і прийнятій дозі метформіну. У пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії ситагліптином, початкова доза, що рекомендується, становить 500 мг метформіну +50 мг ситагліптину 2 рази на добу. Надалі доза може бути збільшена до 1000 мг метформіну +50 мг ситагліптину 2 рази на добу. Рекомендована початкова доза препарату у формі таблеток з пролонгованим вивільненням повинна бути еквівалентною 1000 мг метформіну та 100 мг ситагліптину. Доза метформіну може бути змінена для досягнення адекватного контролю глікемії. Слід враховувати, що зниження кількості небажаних реакцій із боку ШКТ, зумовлених дією метформіну, дозу метформіну необхідно збільшувати поступово. Пацієнтам з нирковою недостатністю, які приймають скориговану через дане захворювання дозу ситагліптину в монотерапії, лікування препаратом протипоказано. У пацієнтів, які приймають комбінацію препаратів ситагліптин і метформін, при переході з комбінованої терапії ситагліптином і метформіном початкова доза препарату може бути еквівалентна дозам ситагліптину і метформіну. У пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів (ситагліптин, метформін або похідні сульфонілсечовини), початкова доза препарату повинна забезпечити рекомендовану добову добову дозу ситагліптину 100 мг. При визначенні стартової дози метформіну слід враховувати рівень глікемічного контролю та поточну (якщо пацієнт приймає метформін) дозу метформіну. Також слід враховувати, що для зниження кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну, дозу метформіну необхідно збільшувати поступово. Пацієнтам, які приймають або починають приймати похідне сульфонілсечовини, може знадобитися зменшення дози похідного сульфонілсечовини для зниження ризику розвитку сульфоніліндукованої гіпоглікемії. У пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів (ситагліптин, метформін або агоністи PPARγ-рецепторів (тіазолідиндіони), початкова доза препарату повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг. При визначенні стартової дози метформіну слід враховувати рівень глікем метформін) дозу метформіну Також слід враховувати, що для зниження кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну, дозу необхідно збільшувати поступово. У пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів (ситагліптин, метформін та інсулін), початкова доза препарату повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг. При визначенні стартової дози метформіну слід враховувати рівень глікемічного контролю та поточну (якщо пацієнт приймає метформін) дозу метформіну. Також слід враховувати, що для зниження кількості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, зумовлених дією метформіну, дозу метформіну необхідно збільшувати поступово. Пацієнтам, які отримують або починають отримувати інсулінотерапію, може знадобитися зменшення дози інсуліну для зниження ризику інсулін-індукованої гіпоглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкипанкреатит. Були отримані повідомлення про випадки розвитку гострого панкреатиту, включаючи геморагічний або некротичний зі смертельним наслідком і без нього, у пацієнтів, які приймають ситагліптин. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту: стійкі, сильні біль у животі. Клінічні прояви панкреатиту зникали після припинення прийому сітагліптину. У разі підозри на панкреатит необхідно припинити прийом препарату та інших потенційно небезпечних лікарських засобів. Моніторинг функції нирок. Метформін та ситагліптин виводяться переважно нирками. Ризик накопичення метформіну та розвитку лактацидозу зростає пропорційно до ступеня порушення функції нирок, тому препарат не слід призначати пацієнтам з концентрацією креатиніну в сироватці крові вище верхньої вікової межі норми. У пацієнтів похилого віку через вікове зниження функції нирок для досягнення адекватного глікемічного контролю слід застосовувати мінімальну дозу препарату. У пацієнтів похилого віку, особливо у віці старше 80 років, проводять регулярний моніторинг функції нирок. Перед початком лікування препаратом, а також не рідше 1 разу на рік після початку лікування слід підтверджувати нормальну функцію нирок за допомогою належних аналізів. У пацієнтів з ризиком розвитку ниркової дисфункції контроль функції нирок слід проводити частіше,а при виявленні симптомів дисфункції нирок прийом препарату слід припинити. Розвиток гіпоглікемії при одночасному застосуванні з похідними сул'фонілсечовини або інсуліном. Як і у разі прийому інших гіпоглікемічних засобів, гіпоглікемія спостерігалася при одночасному застосуванні ситагліптину та метформіну в комбінації з інсуліном або похідними судьфонілсечовини. Для зниження ризику розвитку гіпоглікемії, індукованої прийомом проізводних сульфонілсечовини або інсуліну, можливе зниження дози похідної сульфонілсечовини або інсуліну. Розвиток гіпоглікемії при одночасному застосуванні з похідними сульфонілсечовини або інсуліном. У клінічних дослідженнях ситагліптину як в монотерапії, так і в комбінації з препаратами, що не призводять до розвитку гіпоглікемії (тобто метформіном або агоністами PPARγ - тіазолідиндіонами), частота розвитку гіпоглікемії у пацієнтів, які приймали ситагліптин, була близька до частоти у пацієнтів, плацебо. Як і у разі прийому інших гіпоглікемічних засобів, гіпоглікемія спостерігалася при одночасному застосуванні ситагліптину в комбінації з інсуліном або похідними сульфонілсечовини. Для зниження ризику розвитку гіпоглікемії, індукованої прийомом похідних сульфонілсечовини або інсуліну, можливе зниження дози похідного сульфонілсечовини або інсуліну. Реакція гіперчутливості. Під час постреєстраційного моніторингу застосування ситагліптину, що входить до складу препарату, було отримано повідомлення про серйозні реакції гіперчутливості. Дані реакції включаючи анафілаксію, ангіоневротичний набряк, ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Оскільки ці дані отримані добровільно від популяції невизначеного розміру, зазвичай, неможливо достовірно визначити частоту і причинно-наслідковий зв'язок даних небажаних реакцій з терапією. Зазначені реакції виникали протягом перших 3 місяців від початку терапії ситагліптином, деякі спостерігалися після прийому першої дози препарату. Якщо виникла підозра на розвиток реакції гіперчутливості, слід припинити прийом препарату,оцінити інші можливі причини розвитку небажаної реакції та призначити іншу гіпоглікемічну терапію. Метформін. Лактацидоз - рідкісне, але серйозне метаболічне ускладнення, яке може розвинутись внаслідок накопичення метформіну під час лікування препаратом, і у разі виникнення летальність досягає приблизно 50%. Розвиток лактацидозу може також відбуватися на тлі деяких патофізіологічних захворювань, зокрема цукрового діабету або будь-якого іншого патологічного стану, що супроводжується вираженою гіпоперфузією та гіпоксемією тканин та органів. Для лактацидозу характерні підвищена концентрація лактату в крові (>5 ммоль/л), зниження рівня pH крові, електролітні порушення з наростанням аніонного інтервалу, збільшення співвідношення лактат/піруват. Якщо причиною розвитку лактацидозу є метформін, значення його концентрації у плазмі зазвичай становить >5 мкг/мл. За наявними даними частота розвитку лактацидозу при терапії метформіном є дуже низькою (приблизно 0.03 випадки на 1000 пацієнто-років, з частотою летальних наслідків близько 0.015 випадків на 1000 пацієнто-років). За 20 000 пацієнто-років терапії метформіном у рамках клінічних досліджень не було зареєстровано жодного випадку розвитку лактацидозу. Відомі випадки були виявлені переважно у пацієнтів з цукровим діабетом з вираженою нирковою недостатністю, включаючи виражену патологію нирок та гіпоперфузію нирок, часто у поєднанні з супутніми множинними соматичними/хірургічними захворюваннями та поліпрагмазією. Ризик розвитку лактацидозу значно підвищений у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, що потребує медикаментозної корекції,особливо при нестабільній або гострій застійній серцевій недостатності з ризиком розвитку гіпоперфузії та гіпоксемії. Ризик розвитку лактацидозу зростає пропорційно до ступеня порушення функції нирок та віку пацієнта, тому регулярний моніторинг ниркової функції у пацієнтів, які приймають метформін, а також застосування мінімальної ефективної дози метформіну допомагають значною мірою знизити ризик розвитку лактацидозу. Зокрема, ретельний моніторинг ниркової функції необхідний при лікуванні літніх пацієнтів, а пацієнтам старше 80 років терапію метформіном слід розпочинати лише після підтвердження адекватної функції нирок за результатами оцінки КК, оскільки ці пацієнти більш схильні до ризику розвитку лактацидозу. Крім того, при будь-якому стані, що супроводжується розвитком гіпоксемії, дегідратації або сепсису,Прийом метформіну слід негайно припинити. Оскільки при порушеній функції печінки виведення лактату значно знижується, зазвичай слід уникати призначення метформіну пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки. Пацієнта необхідно попередити, що під час терапії метформіном слід обмежити прийом алкоголю (одноразовий або постійний), оскільки етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Крім того, слід тимчасово припинити терапію метформіном на період проведення внутрішньосудинних рентгеноконтрастних досліджень та хірургічних втручань.Пацієнта необхідно попередити, що під час терапії метформіном слід обмежити прийом алкоголю (одноразовий або постійний), оскільки етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Крім того, слід тимчасово припинити терапію метформіном на період проведення внутрішньосудинних рентгеноконтрастних досліджень та хірургічних втручань.Пацієнта необхідно попередити, що під час терапії метформіном слід обмежити прийом алкоголю (одноразовий або постійний), оскільки етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Крім того, слід тимчасово припинити терапію метформіном на період проведення внутрішньосудинних рентгеноконтрастних досліджень та хірургічних втручань. Початок лактацидозу часто важко виявити, і він супроводжується лише неспецифічними симптомами, такими як нездужання, міалгії, респіраторний дистрес-синдром, підвищена сонливість та неспецифічні абдомінальні симптоми. З посиленням перебігу лактацидозу до вищезазначених симптомів можуть приєднатися гіпотермія, гіпотензія і резистентна брадіаритмія. Лікар та пацієнт повинні знати про серйозність цих симптомів, і пацієнту слід негайно поінформувати лікаря про їхню появу. Терапію метформіном слід припинити до прояснення ситуації. Рекомендується визначати плазмові концентрації електролітів, кетонів, глюкози крові, а також (за показаннями) значення pH крові, концентрацію лактату, концентрацію метформіну в крові. На початкових етапах лікування поява симптомів з боку шлунково-кишкового тракту пов'язана з прийомом метформіну,у той час як після стабілізації стану пацієнта на будь-якій дозі метформіну поява симптомів з боку шлунково-кишкового тракту малоймовірна. Пізніше прояв таких симптомів може свідчити про лактацидоз, що розвивається, або інше серйозне захворювання. Якщо на фоні лікування метформіном концентрація лактату натще в плазмі венозної крові перевищує ВГН, залишаючись не вище 5 ммоль/л, це не патогномонічно для лактацидозу, що розвивається, і може бути обумовлено такими станами, як погано контрольований цукровий діабет або ожиріння, або надмірною фіз технічною похибкою виміру. У будь-якого пацієнта з цукровим діабетом та метаболічним ацидозом за відсутності симптомів кетоацидозу (кетонурії та кетонемії) існує ризик розвитку лактацидозу. Лактацидоз – стан, що потребує надання невідкладної допомоги в умовах медичного закладу. У пацієнта з лактацидозом, який приймає метформін, слід негайно припинити терапію препаратом та негайно провести необхідні заходи підтримуючої терапії. Оскільки метформін деталізується зі швидкістю до 170 мл/хв в умовах хорошої гемодинаміки, для корекції ацидозу і виведення метформіну, що накопичився, рекомендується негайне проведення гемодіалізу. Перелічені заходи часто призводять до швидкого зникнення всіх симптомів лактацидозу та відновлення стану пацієнта. Гіпоглікемія. У звичайних умовах при монотерапії метформіном гіпоглікемія не розвивається, проте її розвиток можливий на фоні голодування, після значного фізичного навантаження без подальшої компенсації витрачених калорій або при одночасному прийомі інших гіпоглікемічних препаратів (таких як похідні сульфонілсечовини та інсуліну) або алкоголю. Особливо ризику гіпоглікемії схильні літні, ослаблені або виснажені пацієнти, пацієнти з наднирковою або гіпофізарною недостатністю або пацієнти, які зловживають алкоголем. Гіпоглікемію важко визначити у літніх пацієнтів та пацієнтів, які приймають бета-адреноблокатори. Супутня терапія. Супутню фармакотерапію, яка може призводити до виражених гемодинамічних змін або впливати на функцію нирок та розподіл метформіну, наприклад, катіонні препарати, що виводяться з організму шляхом ниркової канальцевої секреції, слід призначати з обережністю. Радіологічні дослідження з внутрішньосудинним введенням йодовмісних контрастних препаратів (наприклад, внутрішньовенна урографія, внутрішньовенна холангіографія, ангіографія, КТ з внутрішньовенним введенням контрастних речовин). Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може спричинити гостре порушення функції нирок і пов'язане з розвитком лактацидозу у пацієнтів, які приймали метформін. Тому пацієнти, яким заплановано подібне дослідження, повинні тимчасово припинити прийом препарату не менше ніж за 48 годин до та протягом 48 годин після дослідження. Відновлення терапії допустиме лише після підтвердження нормальної функції нирок. Гіпоксичні стани. Судинний колапс (шок) будь-якої етіології, гостра застійна серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, що супроводжуються розвитком гіпоксемії, пов'язані з розвитком лактацидозу та можуть спричинити перевагу азотемії. Якщо перелічені стани розвиваються у пацієнта на фоні терапії комбінацією метформін+ситагліптин, прийом препарату слід негайно припинити. Хірургічні втручання. Застосування препарату слід припинити на час проведення будь-якого хірургічного втручання (за винятком незначних маніпуляцій, що не потребують обмежень питного режиму та голоду) та аж до відновлення звичайного режиму їди, за умови підтвердження нормальної функції нирок. Вживання алкоголю. Етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнта слід попередити про небезпеку зловживання алкоголем (одноразового чи багаторазового споживання) під час лікування препаратом. Порушення функції печінки. Оскільки відомі випадки розвитку лактацидозу у пацієнтів з порушеною функцією печінки, не рекомендується застосування препарату пацієнтам із клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки. Концентрація ціанокобаламіну (вітаміну B12) у плазмі крові. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну тривалістю 29 тижнів спостерігалося зниження нормальної концентрації ціанокобаламіну (вітаміну В12) у сироватці крові до субнормальних значень без клінічних проявів приблизно у 7% пацієнтів. Подібне зниження, можливо, обумовлене виборчим порушенням всмоктування вітаміну В12 (а саме, порушенням формування комплексу з внутрішнім фактором Касла, так званого складного внутрішнього комплексу, необхідного для всмоктування вітаміну В12), дуже рідко супроводжується розвитком анемії та легко коригується скасуванням метформіну або додатковим прийомом О 12. При терапії препаратом рекомендується щорічно проводити перевірку гематологічних параметрів крові, і будь-які відхилення, що виникли, повинні бути адекватно вивчені і скориговані. Пацієнтам,схильним до розвитку дефіциту вітаміну В12 (внаслідок зниженого споживання чи всмоктування вітаміну В12 чи кальцію), рекомендується визначати плазмову концентрацію вітаміну В12 з інтервалами 2-3 роки. Зміна клінічного статусу у пацієнтів з раніше адекватно контрольованим цукровим діабетом 2 типу. При появі лабораторних відхилень або клінічних симптомів захворювання (особливо будь-якого не піддається чіткої ідентифікації стану) у пацієнта з раніше адекватно контрольованим цукровим діабетом 2 типу на фоні терапії препаратом слід негайно переконатися у відсутності ознак кетоацидозу або лактацидозу. Оцінка стану пацієнта повинна включати аналізи плазми крові на електроліти та кетони, концентрацію глюкози в крові, а також (але показанням) значення pH крові, концентрації лактату, пірувату та метформіну. При розвитку ацидозу будь-якої етіології прийом препарату слід негайно припинити та вжити відповідних заходів щодо корекції ацидозу. Погіршення глікемічного контролю. У ситуаціях фізіологічного стресу (гіпертермія, травма, інфекція або хірургічне втручання) у пацієнта з раніше задовільним контролем глікемічним можлива тимчасова втрата контролю глікемії. У такі періоди допустима тимчасова заміна препарату на інсулінотерапію, а після вирішення гострої ситуації пацієнт може відновити попереднє лікування. Вплив на здатність до керування автотранспортом та механізмами. Не проводилося досліджень щодо вивчення впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Тим не менш, слід враховувати випадки розвитку запаморочення та сонливості, що відзначалися на фоні застосування сітагліптину. Крім того, пацієнти повинні знати про ризик розвитку гіпоглікемії при одночасному застосуванні препарату з похідними сульфонілсечовини або інсуліном.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему