Гипертония

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься діюча речовина: телмісартан – 40 мг. В упаковці 56 пігулок.Фармакотерапевтична групаТелмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому препарату. У пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію, телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування".Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія, зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів віком 55 років та старше з високим ризиком серцево-судинних захворювань.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до чинної речовини або допоміжних компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З за шкалою Чайлд-П'ю); одночасне застосування препарату Телпрес з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом та/або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73 м2); одночасне застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказано: дитячий вік до 18 років.Спосіб застосування та дозиАртеріальна гіпертензія. Початкова рекомендована доза препарату Телпрес становить 1 таб. (40 мг) раз на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна рекомендована доза Телпресу може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження серцево-судинної захворюваності та смертності. Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телпрес 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску (АТ), може знадобитися корекція антигіпертензивної терапії. Всередину, незалежно від їди.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: атенолол 50мг, хлорталідон 12.5мг. Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактоза, повідон (полівінілпіролідон), натрію лаурилсульфат, тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. Склад плівкової оболонки: ;гіпромелоза, тальк, титану діоксид, парафін рідкий, макрогол, віск карнаубський. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки форте, покриті плівковою оболонкою; білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з роздільною ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, має тривалу гіпотензивну дію. Ефект обумовлений дією двох компонентів: бета1-адреноблокатора (атенолол) та діуретика (хлорталідон). Атенолол – кардіоселективний бета1-адреноблокатор. Селективність знижується із підвищенням дози. Атенол не має внутрішнього симпатоміметичного і мембраностабілізуючого ефектів. Подібно до інших бета-адреноблокаторів має негативну інотропну дію, уріжає ЧСС. Хлорталідон – нетіазидний сульфонамідний діуретик, що посилює виділення натрію та хлору. Збільшує виділення калію, магнію та бікарбонату. Механізм антигіпертензивної дії, ймовірно, пов'язаний із екскрецією натрію. Поєднання атенололу з діуретиками є більш ефективним ніж застосування кожного з компонентів окремо. Дія препарату Тенорик зберігається протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо у добовій дозі.ФармакокінетикаОдночасне застосування атенололу та хлорталідону незначно впливає на фармакокінетику кожної з активних речовин. Атенолол Всмоктування та розподіл Після прийому препарату внутрішньо атенолол абсорбується із шлунково-кишкового тракту на 40-50%. C max ;у плазмі крові досягається через 2-4 год після прийому. Зв'язування із білками плазми приблизно 6-16%. Метаболізм та виведення Атенолол не піддається вираженому печінковому метаболізму, більше 90% (абсорбованого в системний кровотік) виводиться у незміненому вигляді. T1/2 становить 6-9 год, але може збільшуватися у випадках вираженої ниркової недостатності, оскільки виведення атенололу відбувається головним чином нирками. Хлорталідон Всмоктування та розподіл Після прийому препарату внутрішньо хлорталідон абсорбується із ШКТ на 60%. Cmax ; у плазмі крові відзначається приблизно через 12 год. Хлорталідон зв'язується з білками плазми приблизно на 75%. Виведення Виводиться нирками, T1/2; становить приблизно 50 год.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняВиражена брадикардія; кардіогенний шок; виражена артеріальна гіпотензія; метаболічний ацидоз; виражені порушення периферичного кровообігу; AV-блокада II та III ступеня; СССУ; нелікована феохромоцитома; гостра серцева недостатність; хронічна серцева недостатність; вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметалу); бронхіальна астма; обструктивний бронхіт; цукровий діабет; гіпоглікемія; подагра; міастенія; гострий гепатит; гостра ниркова недостатність; дитячий та підлітковий вік до 18 років; - підвищена чутливість до компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат Тенорик протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Ефективність та безпека застосування Тенорика у дітей та підлітків до 18 років не встановлені, тому не слід призначати препарат пацієнтам даної вікової групи.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи:; брадикардія, посилення симптомів серцевої недостатності, ортостатична гіпотензія (може супроводжуватися непритомністю), похолодання кінцівок. Можлива поява аритмій, AV-блокади, симптому хромоти, що перемежується, синдрому Рейно. З боку ЦНС і периферичної нервової системи: сплутаність свідомості, запаморочення, головний біль, зміна настрою, гострий психоз, галюцинації, парестезії, порушення сну, підвищена стомлюваність, апатія, дезорієнтація, порушення зору. З боку травної системи: ; сухість у роті, шлунково-кишкові розлади; у поодиноких випадках – підвищення рівня печінкових трансаміназ у сироватці крові, гепатотоксичність із внутрішньопечінковим холестазом, нудота (пов'язана з прийомом хлорталідону), запор, панкреатит, анорексія. З боку системи кровотворення: лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія. Дерматологічні реакції: алопеція, сухість очей, псоріазоподібні реакції, загострення псоріазу, шкірний висип, фотосенсибілізація. З боку дихальної системи: бронхоспазм (у пацієнтів з бронхіальною астмою або з вказівками на бронхоспазм в анамнезі). З боку лабораторних показників: ; гіперурикемія, гіпонатріємія (пов'язана з прийомом хлорталідону), гіпокаліємія. Інші: збільшення кількості антиядерних антитіл (клінічне значення неясно), зниження потенції, порушення толерантності до глюкози. Препарат Тенорік зазвичай добре переноситься. Побічні ефекти рідкісні, слабко виражені і мають транзиторний характер.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування Тенорику з похідними дигідропіридину (ніфедипіну) може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії, у пацієнтів з латентною серцевою недостатністю можуть з'явитися ознаки порушення кровообігу. Серцеві глікозиди у поєднанні з бета-адреноблокаторами можуть збільшувати час AV-провідності. Бета-адреноблокатори можуть загострювати рикошетну гіпертензію, яка може виникати після відміни клонідину. Якщо призначено обидва лікарські засоби, прийом бета-адреноблокатора слід припинити за кілька днів до припинення прийому клонідину. За необхідності заміни клонідину на бета-адреноблокатор останній слід призначати через кілька днів після припинення терапії клонідином. Необхідно обережно призначати бета-адреноблокатор у комбінації з антиаритмічними засобами I класу (дизопірамід), т.к. кардіодепресивний ефект може підсумовуватися. Супутнє застосування симпатоміметичних засобів, наприклад, епінефрину (адреналіну), норепінефрину (норадреналіну) може нейтралізувати ефект бета-адреноблокаторів та призвести до суттєвого підвищення АТ. Саліцилати та НПЗЗ (ібупрофен, індометацин), естрогени можуть знижувати гіпотензивну дію бета-адреноблокаторів, а при застосуванні саліцилатів у високій дозі можливе посилення токсичного ефекту саліцилатів на ЦНС. Препарати, що містять літій, слід застосовувати з діуретиками, т.к. вони можуть зменшити нирковий кліренс літію. Застосування бета-адреноблокаторів разом із засобами загальної анестезії може призвести до підвищення ризику розвитку артеріальної гіпотензії та підсумовування негативного інотропного ефекту обох препаратів (слід використовувати анестетик з мінімальною негативною інотропною дією). Можливе також посилення дії курареподібних міорелаксантів. При застосуванні препарату Тенорик з інгібіторами МАО можливе підвищення артеріального тиску (цієї комбінації слід уникати). При одночасному застосуванні препарату Тенорік з інгібіторами АПФ (каптоприл, еналаприл) на початку терапії можливе різке посилення антигіпертензивного ефекту. При сумісному застосуванні Тенорику з кортикостероїдами, амфотерицином В, фуросемідом можливе посилення виведення калію. При сумісному застосуванні з Тенориком дія інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів може зменшитися (слід контролювати рівень глюкози в крові). Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, діуретики, вазодилататори та інші антигіпертензивні засоби можуть посилювати антигіпертензивний ефект Теноріку. Застосування бета-адреноблокаторів у поєднанні з блокаторами кальцієвих каналів, що мають негативну інотропну дію, наприклад верапаміл, дилтіазем, може призвести до посилення даного ефекту, особливо у пацієнтів зі зниженою скорочувальною здатністю міокарда та/або з порушенням синоатріальної або AV-провідності причиною тяжкої артеріальної гіпотензії, вираженої брадикардії та серцевої недостатності (блокатор кальцієвих каналів не слід застосовувати внутрішньовенно протягом 48 годин після відміни бета-адреноблокатора). При одночасному призначенні Теноріку з резерпіном, клонідином, гуанфацином можливе виникнення вираженої брадикардії.Спосіб застосування та дозиРежим дозування дано у перерахунку на атенолол. Середня доза препарату Тенорик для дорослих становить 100 мг; початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Як правило, застосування препарату в дозі, що відповідає 100 мг атенололу, дає добрий клінічний ефект. Подальше збільшення дози або не призводить до подальшого зниження артеріального тиску, або знижує його дуже незначно. При необхідності може бути призначений додатковий антигіпертензивний засіб. Особам похилого віку; препарат слід призначати в нижчих дозах. При призначенні препарату; пацієнтам з порушеннями функції нирок; слід скоротити частоту прийому препарату. Після тривалого прийому Тенорику відміну препарату слід проводити поступово.ПередозуванняСимптоми: ; виражена брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, судоми, підвищена сонливість. Лікування: ретельне спостереження за станом пацієнта, при необхідності - госпіталізація в ВІТ, промивання шлунка, застосування активованого вугілля та проносних; при артеріальній гіпотензії та шоці – введення плазми або плазмозамінників; при брохоспазму – застосування бронходилататорів, при значному діурезі – введення рідини та електролітів. Можливе проведення гемодіалізу або гемоперфузії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗумовлені бета-адреноблокатором атенололом, що входить до складу Теноріка З обережністю призначають пацієнтам з AV-блокадою І ступеня. Слід враховувати, що застосування препарату може маскувати явища тиреотоксикозу та гіпоглікемії. При розвитку на фоні застосування препарату брадикардії (ЧСС до 50 уд/хв) з клінічною симптоматикою слід зменшити дозу або відмінити препарат. Не слід різко скасовувати Тенорік у пацієнтів з ІХС. У курців може спостерігатися зменшення терапевтичної дії препарату. Слід звертати особливу увагу у випадках, коли потрібне хірургічне втручання із проведенням загальної анестезії. Прийом препарату слід припинити за 48 годин до хірургічного втручання, а як анестетик слід вибирати препарат з можливо мінімальною негативною інотропною дією. На тлі прийому препарату можливе підвищення чутливості до алергенів та розвиток важких анафілактичних реакцій, у зв'язку з чим пацієнти, які отримують десенсибілізуючу терапію, повинні приймати препарат з великою обережністю. Такі пацієнти можуть не реагувати на середні дози епінефрину (адреналіну), що застосовуються для лікування алергічних реакцій. З обережністю слід призначати пацієнтам із бронхообструктивним синдромом, а у разі погіршення бронхіальної провідності проводити терапію бета-адреноміметиками. При застосуванні атенололу можливе зменшення продукції слізної рідини, що має значення для пацієнтів, які користуються контактними лінзами. Обумовлені дуєїком хлорталідоном, що входять до складу Теноріка На фоні застосування препарату може виникати гіпокаліємія. Слід контролювати вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди для лікування серцевої недостатності, у пацієнтів з незбалансованою дієтою (з низьким вмістом калію) або у пацієнтів зі скаргами на розлади ШКТ. Розвиток гіпокаліємії у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди, може призвести до аритмії. З обережністю застосовують препарат у пацієнтів із порушеннями функції нирок. На фоні застосування препарату можливе порушення толерантності до глюкози. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам із схильністю до цукрового діабету. На фоні застосування препарату можливий розвиток гіперурикемії, як правило, незначної, проте в деяких випадках може знадобитися застосування засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти. Використання у педіатрії Ефективність та безпека застосування Тенорика у дітей та підлітків до 18 років не встановлені, тому не слід призначати препарат пацієнтам даної вікової групи. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування Тенорика, як правило, не впливає на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Проте питання щодо можливості керування транспортним засобом слід вирішувати після оцінки індивідуальної переносимості препарату.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: Атенолол – 50 мг; Хлорталідон – 12,5 мг; Допоміжні речовини: маїсовий крохмаль, лактоза, ізопропіловий спирт, натрію лаурил сульфат, очищений тальк, повідон, колоїдний двоокис кремнію, магнію стеарат, гідроксипропіл метилцелюлоза, метилен хлорид, двоокис титану, білий 0, , тетрахлорид вуглецю. По 10 таблеток у стрипі з алюмінієвої фольги з інструкцією із застосування. 10 таких упаковок у картонній пачці. По 14 таблеток у блістері Ал/ПВХ із зазначенням днів тижня (при розфасовці та упаковці на Російському підприємстві дні тижня на блістері не вказують). 2 блістери по 14 таблеток з інструкцією з медичного застосування в одній картонній упаковці.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, покриті оболонкою, і лінією поділу на одному боці. На зламі: однорідне ядро, майже білого кольору і шар оболонки білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (бета1-адреноблокатор селективний та діуретик).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо атенолол всмоктується із шлунково-кишкового тракту на 50%. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2-4 години після прийому внутрішньо. Атенолол не піддається вираженому печінковому метаболізму і більше 90% абсорбованого препарату виводиться у незміненому вигляді. Період напіввиведення становить 6-9 годин, але може збільшуватись у випадках вираженої ниркової недостатності, оскільки виведення даного лікарського засобу відбувається, головним чином, через нирки. Зв'язування з білками плазми приблизно – 6-16%. Після прийому внутрішньо хлорталідон всмоктується із шлунково-кишкового тракту на 60%, максимальна концентрація у плазмі крові відмічена приблизно через 12 годин після прийому препарату внутрішньо. Період напіввиведення становить приблизно 50 годин, і виведення відбувається головним чином через нирки. Хлорталідон зв'язується з білками плазми приблизно на 75%. Одночасно застосування хлорталідону та атенололу незначно впливає на фармакокінетику кожного з них. Тенорокс ефективний принаймні протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо однієї добової дози.ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, має тривалу гіпотензивну дію. Ефект обумовлений дією двох компонентів – бета1-адреноблокатора (атенолол) та діуретика (хлорталідон). Атенолол: кардіоселективний бета-1-адреноблокатор, що діє переважно на бета-1-адренорецептори серця. Селективність знижується із підвищенням дози. Атенолол не має внутрішнього симпатоміметичного і мембраностабілізуючого ефектів. Подібно до інших бета-адреноблокаторів, має негативну інотропну дію, уріжає частоту серцевих скорочень, у зв'язку з чим його не рекомендується застосовувати при серцевій недостатності. Хлорталідон: нетіазидний сульфаніламідний діуретик, посилює виділення натрію та хлору. Збільшує виділення калію, магнію та бікарбонату. Поєднання атенололу з діуретиками є можливим і зазвичай більш ефективним, ніж застосування кожного з компонентів.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Виражена брадикардія; кардіогенний шок; виражена артеріальна гіпотензія; метаболічний ацидоз; виражені порушення периферичного кровообігу; антріовентикулярна блокада II та III ступеня; синдром слабкості синусового вузла; феохромоцитома; гостра серцева недостатність; хронічна серцева недостатність; стенокардія Принцметала; бронхіальна астма; обструктивний бронхіт; цукровий діабет, гіпокаліємія; подагра; міастенія; гострий гепатит; гостра ниркова недостатність; дитячий вік до 18 років. З обережністю призначати хворим з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, хворим на бронхообструктивний синдром, у разі погіршення бронхіальної провідності внаслідок прийому "Тенороксу" призначають терапію бета-адреноміметиками (наприклад, сальбутамолом).Вагітність та лактаціяЗастосування Тенороксу під час вагітності та у період годування груддю протипоказане.Побічна діяТенорокс зазвичай добре переноситься. Лабораторні показники: Гіперурикемія; гіпонатріємія (пов'язана із хлорталідоном); гіпокаліємія: порушення толерантності до глюкози Побічні ефекти, пов'язані з його прийомом, з'являються рідко, здебільшого є легкими і тимчасовими. Припинення лікування бета-адреноблокаторами слід проводити поступово. Були повідомлення про нудоту та запаморочення у зв'язку з прийомом Хлорталідону і рідко повідомлялося про такі реакції ідіосинкразії до препарату, як тромбоцитопенія та лейкопенія. Серцево-судинна система: брадикардія; посилення симптомів серцевої недостатності; ортостатична гіпотензія, яка може супроводжуватися непритомністю; похолодання кінцівок. Можлива поява серцевих аритмій, у тому числі атріовентрикулярної блокади; прояв симптому хромоти, що перемежується, виникнення синдрому Рейно. З боку центральної нервової системи: сплутаність свідомості; запаморочення; головний біль; емоційна лабільність; гострий психоз, галюцинації; парестезії; порушення сну, підвищена стомлюваність, апатія; дезорієнтація. З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті; рідко – підвищення рівня "печінкових" трансаміназ у сироватці крові; рідко – гепатотоксичність із явищами внутрішньопечінкового холестазу; нудота (пов'язана з хлорталідоном), запори, діарея, панкреатит, анорексія. Гематологічні реакції: лейкопенія; пурпуру; тромбоцитопенія; агранулоцитоз, еозинофілія. З боку шкірних покривів: алопеція; псоріазоподібні шкірні реакції; загострення псоріазу; шкірний висип. З боку дихальної системи: бронхоспазм може виникати у хворих, які страждають на бронхіальну астму або мають в анамнезі вказівки на бронхоспазм. З боку органів чуття: порушення зору. Інші: збільшення кількості антиядерних антитіл, хоча клінічне значення даного факту не зрозуміло, зниження потенції.Взаємодія з лікарськими засобамиСупутня терапія із застосуванням дигідропіридинів, наприклад, ніфедипіну, може збільшувати ризик вираженого зниження артеріального тиску у хворих з серцевою недостатністю, можуть з'явитися ознаки порушення кровообігу. Серцеві глікозиди у поєднанні з бета-адреноблокаторами можуть збільшувати час атріовентрикулярної провідності. Бета-адреноблокатори можуть загострювати "рикошетну" гіпертензію, яка може виникати після відміни клонідину. Якщо призначено обидва лікарські засоби, прийом бета-адреноблокатора слід відмінити за кілька днів до припинення прийому клонідину. За необхідності заміни клонідину на бета-адреноблокатор останній слід призначати через кілька днів після припинення лікування клонідином. Необхідно обережно призначати бета-адреноблокатор у комбінації з антиаритмічними засобами І класу, такими як дизопірамід (кардіодепресивний ефект може сумуватися). Супутнє застосування симпатоміметичних засобів, наприклад епінефрину, норепінефрину може нейтралізувати ефект бета-адреноблокаторів (істотне підвищення артеріального тиску). Саліцилати та нестероїдні протизапальні засоби (наприклад, ібупрофен, індометацин), естрогени можуть знижувати гіпотензивну дію бета-адреноблокаторів, а при високій дозі саліцилатів може спостерігатися посилення токсичного ефекту саліцилатів на ЦНС. Препарати, що містять літій, не слід застосовувати з діуретиками, оскільки вони можуть зменшити його нирковий кліренс. Слід виявляти обережність при застосуванні засобів для загальної анестезії у поєднанні з "Тенороксом". Анестезіолога необхідно проінформувати про застосування "Тенороксу" і повинен бути обраний загальний анестетик, що має найменшу, по можливості, негативну інотропну дію. Застосування бета-адреноблокаторів разом із засобами наркозу може призвести до збільшення ризику артеріальної гіпотензії. Застосування засобів для загальної анестезії, що знижують скорочувальну здатність міокарда, слід уникати. Крім того, посилюється дія курароподібних міорелаксантів. Не слід застосовувати препарат з інгібіторами моноаміноксидази (можливе підвищення артеріального тиску). Слід виявляти обережність при застосуванні препарату з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл), оскільки на початку терапії можливе різке посилення антигіпертензивного ефекту "Тенороксу". При сумісному застосуванні з глюкокортикоїдами, карбеноксоланом, амфотерицином, фуросемідом можливе посилення виведення калію. Засоби для загального наркозу: посилення гіпотензивного ефекту та підсумовування негативного інотропного ефекту обох засобів. Інсулін та пероральні антидіабетичні засоби: дія останніх може посилюватися. Ознаки гіпоглікемії: тахікардія, тремор, підвищена пітливість, загальна слабкість, зниження тонусу очного яблука. Необхідно регулярно контролювати рівень глюкози у крові. Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, діуретики, вазодилататори та інші антигіпертензивні засоби, алкоголь – можливе посилення антигіпертензивного ефекту "Тенороксу". Застосування бета-адреноблокаторів у поєднанні з блокаторами кальцієвих каналів, що мають негативну інотропну дію, наприклад, верапамілом, дилтіаземом може призвести до посилення даного ефекту, особливо у хворих зі зниженою скорочувальною здатністю міокарда та/або з порушенням синоартеріальної або атріовентрикулярної дроти. Це може стати причиною вираженого зниження артеріального тиску, вираженої брадикардії та серцевої недостатності. Блокатор кальцієвих каналів не слід застосовувати внутрішньовенно протягом 48 годин після відміни бета-адреноблокатора. При одночасному призначенні "Тенороксу" з резерпіном, клонідином, гуанфацином можливе виникнення вираженої брадикардії.Спосіб застосування та дозиДля дорослих Приймати внутрішньо, не розжовуючи, по 1 таблетці на день. При артеріальній гіпертензії початкова доза становить 50 мг атенололу один раз на день, при недостатній вираженості терапевтичного ефекту призначають "Тенорокс" по одній таблетці форте, що містить 100 мг атенололу на добу. Для людей похилого віку Для цієї вікової групи доза часто потрібна нижча доза (1/2 таблетки атенололу 50 мг). При порушенні функції нирок Слід виявляти обережність при лікуванні хворих із порушенням функції нирок. Скасування препарату після тривалого лікування проводити, по можливості, поступово.ПередозуванняДо симптомів передозування можна віднести: виражену брадикардію, виражене зниження артеріального тиску, гостру серцеву недостатність та бронхоспазм, судоми, підвищену сонливість. Лікування: Ретельне спостереження; лікування у палаті інтенсивної терапії; промивання шлунка, застосування активованого вугілля та проносних, з тим щоб запобігти абсорбції препарату, що все ще присутній у шлунково-кишковому тракті; застосування плазми або плазмозамінників для лікування зниженого артеріального тиску та шоку. Можливе застосування гемодіалізу або гемоперфузії. Бронхоспазм зазвичай усувається за допомогою бронходилататорів. При значному діурезі – введення рідини та електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОбумовлені бета-адреноблокатором (атенолол), що входять до складу "Тенороксу": може маскувати явище тиреотоксикозу та гіпоглікемії; при розвитку на фоні терапії брадикардії (ушкодження серцевого ритму до 50 скорочень за хвилину) з клінічною симптоматикою слід зменшити дозу або відмінити препарат; не слід різко скасовувати "Тенорокс" у хворих, які страждають на ішемічну хворобу серця; у курців може спостерігатись зниження терапевтичної дії препарату; особлива увага потрібна у випадках, якщо потрібне хірургічне втручання під загальною анестезією у хворих, які приймають атенолол. Прийом препарату слід припинити за 48 годин до хірургічного втручання. Як анестетик слід вибирати препарат з можливо мінімальною негативною інотропною дією. Може підвищувати чутливість до алергенів і викликати важкі анафілактичні реакції, у зв'язку з чим пацієнти, які перебувають на десенсибілізованій терапії, повинні приймати препарат з великою обережністю. Дані пацієнти можуть не реагувати на звичайні дози епінефрину, які застосовуються для лікування алергічних реакцій. При застосуванні атенололу можливе зменшення продукції слізної рідини, що має значення для пацієнтів, які користуються контактними лінзами. Зумовлені дією хлорталідону, що входить до складу "Тенороксу": може виникати гіпокаліємія. Необхідно регулярно контролювати рівень калію, особливо у хворих похилого віку, у хворих, які приймають серцеві глікозиди для лікування серцевої недостатності, у пацієнтів з незбалансованою дієтою (з низьким вмістом калію) або у пацієнтів зі скаргами на порушення функції шлунково-кишкового тракту. У хворих, які приймають серцеві глікозиди, гіпокаліємія може спричиняти серцеві аритмії; слід бути обережним при призначенні хворим з вираженою нирковою недостатністю; може виникати порушення толерантності до глюкози. З обережністю застосовують у хворих із відомою схильністю до цукрового діабету; може виникати гіперурікемія. Підвищення вмісту сечової кислоти у сироватці крові,у деяких випадках може вимагати застосування засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти. У більшості хворих на артеріальну гіпертензію застосування однієї таблетки форте 100 мг "Тенороксу" на добу дає задовільні результати. Зі збільшенням дози подальшого зниження артеріального тиску або не відбувається, або він незначний, але, за необхідності, може бути додатково призначений інший гіпотензивний засіб. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату навряд чи призведе до порушення здатності хворих водити машину або працювати з технікою. Тим не менш, слід брати до уваги той факт, що може виникнути запаморочення та підвищена втома. Подібна дія посилюється при одночасному прийомі алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: Атенолол – 100 мг; Хлорталідон – 25,0 мг; Допоміжні речовини: маїсовий крохмаль, лактоза, ізопропіловий спирт, натрію лаурил сульфат, очищений тальк, повідон, колоїдний двоокис кремнію, магнію стеарат, гідроксипропіл метилцелюлоза, метилен хлорид, двоокис титану, білий 0, , тетрахлорид вуглецю. По 10 таблеток у стрипі з алюмінієвої фольги з інструкцією із застосування. 10 таких упаковок у картонній пачці. По 14 таблеток у блістері Ал/ПВХ із зазначенням днів тижня (при розфасовці та упаковці на Російському підприємстві дні тижня на блістері не вказують). 2 блістери по 14 таблеток з інструкцією з медичного застосування в одній картонній упаковці.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, покриті оболонкою, і лінією поділу на одному боці. На зламі: однорідне ядро, майже білого кольору і шар оболонки білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (бета1-адреноблокатор селективний та діуретик).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо атенолол всмоктується із шлунково-кишкового тракту на 50%. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2-4 години після прийому внутрішньо. Атенолол не піддається вираженому печінковому метаболізму і більше 90% абсорбованого препарату виводиться у незміненому вигляді. Період напіввиведення становить 6-9 годин, але може збільшуватись у випадках вираженої ниркової недостатності, оскільки виведення даного лікарського засобу відбувається, головним чином, через нирки. Зв'язування з білками плазми приблизно – 6-16%. Після прийому внутрішньо хлорталідон всмоктується із шлунково-кишкового тракту на 60%, максимальна концентрація у плазмі крові відмічена приблизно через 12 годин після прийому препарату внутрішньо. Період напіввиведення становить приблизно 50 годин, і виведення відбувається головним чином через нирки. Хлорталідон зв'язується з білками плазми приблизно на 75%. Одночасно застосування хлорталідону та атенололу незначно впливає на фармакокінетику кожного з них. Тенорокс ефективний принаймні протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо однієї добової дози.ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, має тривалу гіпотензивну дію. Ефект обумовлений дією двох компонентів – бета1-адреноблокатора (атенолол) та діуретика (хлорталідон). Атенолол: кардіоселективний бета-1-адреноблокатор, що діє переважно на бета-1-адренорецептори серця. Селективність знижується із підвищенням дози. Атенолол не має внутрішнього симпатоміметичного і мембраностабілізуючого ефектів. Подібно до інших бета-адреноблокаторів, має негативну інотропну дію, уріжає частоту серцевих скорочень, у зв'язку з чим його не рекомендується застосовувати при серцевій недостатності. Хлорталідон: нетіазидний сульфаніламідний діуретик, посилює виділення натрію та хлору. Збільшує виділення калію, магнію та бікарбонату. Поєднання атенололу з діуретиками є можливим і зазвичай більш ефективним, ніж застосування кожного з компонентів.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Виражена брадикардія; кардіогенний шок; виражена артеріальна гіпотензія; метаболічний ацидоз; виражені порушення периферичного кровообігу; антріовентикулярна блокада II та III ступеня; синдром слабкості синусового вузла; феохромоцитома; гостра серцева недостатність; хронічна серцева недостатність; стенокардія Принцметала; бронхіальна астма; обструктивний бронхіт; цукровий діабет, гіпокаліємія; подагра; міастенія; гострий гепатит; гостра ниркова недостатність; дитячий вік до 18 років. З обережністю призначати хворим з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, хворим на бронхообструктивний синдром, у разі погіршення бронхіальної провідності внаслідок прийому "Тенороксу" призначають терапію бета-адреноміметиками (наприклад, сальбутамолом).Вагітність та лактаціяЗастосування Тенороксу під час вагітності та у період годування груддю протипоказане.Побічна діяТенорокс зазвичай добре переноситься. Лабораторні показники: Гіперурикемія; гіпонатріємія (пов'язана із хлорталідоном); гіпокаліємія: порушення толерантності до глюкози Побічні ефекти, пов'язані з його прийомом, з'являються рідко, здебільшого є легкими і тимчасовими. Припинення лікування бета-адреноблокаторами слід проводити поступово. Були повідомлення про нудоту та запаморочення у зв'язку з прийомом Хлорталідону і рідко повідомлялося про такі реакції ідіосинкразії до препарату, як тромбоцитопенія та лейкопенія. Серцево-судинна система: брадикардія; посилення симптомів серцевої недостатності; ортостатична гіпотензія, яка може супроводжуватися непритомністю; похолодання кінцівок. Можлива поява серцевих аритмій, у тому числі атріовентрикулярної блокади; прояв симптому хромоти, що перемежується, виникнення синдрому Рейно. З боку центральної нервової системи: сплутаність свідомості; запаморочення; головний біль; емоційна лабільність; гострий психоз, галюцинації; парестезії; порушення сну, підвищена стомлюваність, апатія; дезорієнтація. З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті; рідко – підвищення рівня "печінкових" трансаміназ у сироватці крові; рідко – гепатотоксичність із явищами внутрішньопечінкового холестазу; нудота (пов'язана з хлорталідоном), запори, діарея, панкреатит, анорексія. Гематологічні реакції: лейкопенія; пурпуру; тромбоцитопенія; агранулоцитоз, еозинофілія. З боку шкірних покривів: алопеція; псоріазоподібні шкірні реакції; загострення псоріазу; шкірний висип. З боку дихальної системи: бронхоспазм може виникати у хворих, які страждають на бронхіальну астму або мають в анамнезі вказівки на бронхоспазм. З боку органів чуття: порушення зору. Інші: збільшення кількості антиядерних антитіл, хоча клінічне значення даного факту не зрозуміло, зниження потенції.Взаємодія з лікарськими засобамиСупутня терапія із застосуванням дигідропіридинів, наприклад, ніфедипіну, може збільшувати ризик вираженого зниження артеріального тиску у хворих з серцевою недостатністю, можуть з'явитися ознаки порушення кровообігу. Серцеві глікозиди у поєднанні з бета-адреноблокаторами можуть збільшувати час атріовентрикулярної провідності. Бета-адреноблокатори можуть загострювати "рикошетну" гіпертензію, яка може виникати після відміни клонідину. Якщо призначено обидва лікарські засоби, прийом бета-адреноблокатора слід відмінити за кілька днів до припинення прийому клонідину. За необхідності заміни клонідину на бета-адреноблокатор останній слід призначати через кілька днів після припинення лікування клонідином. Необхідно обережно призначати бета-адреноблокатор у комбінації з антиаритмічними засобами І класу, такими як дизопірамід (кардіодепресивний ефект може сумуватися). Супутнє застосування симпатоміметичних засобів, наприклад епінефрину, норепінефрину може нейтралізувати ефект бета-адреноблокаторів (істотне підвищення артеріального тиску). Саліцилати та нестероїдні протизапальні засоби (наприклад, ібупрофен, індометацин), естрогени можуть знижувати гіпотензивну дію бета-адреноблокаторів, а при високій дозі саліцилатів може спостерігатися посилення токсичного ефекту саліцилатів на ЦНС. Препарати, що містять літій, не слід застосовувати з діуретиками, оскільки вони можуть зменшити його нирковий кліренс. Слід виявляти обережність при застосуванні засобів для загальної анестезії у поєднанні з "Тенороксом". Анестезіолога необхідно проінформувати про застосування "Тенороксу" і повинен бути обраний загальний анестетик, що має найменшу, по можливості, негативну інотропну дію. Застосування бета-адреноблокаторів разом із засобами наркозу може призвести до збільшення ризику артеріальної гіпотензії. Застосування засобів для загальної анестезії, що знижують скорочувальну здатність міокарда, слід уникати. Крім того, посилюється дія курароподібних міорелаксантів. Не слід застосовувати препарат з інгібіторами моноаміноксидази (можливе підвищення артеріального тиску). Слід виявляти обережність при застосуванні препарату з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл), оскільки на початку терапії можливе різке посилення антигіпертензивного ефекту "Тенороксу". При сумісному застосуванні з глюкокортикоїдами, карбеноксоланом, амфотерицином, фуросемідом можливе посилення виведення калію. Засоби для загального наркозу: посилення гіпотензивного ефекту та підсумовування негативного інотропного ефекту обох засобів. Інсулін та пероральні антидіабетичні засоби: дія останніх може посилюватися. Ознаки гіпоглікемії: тахікардія, тремор, підвищена пітливість, загальна слабкість, зниження тонусу очного яблука. Необхідно регулярно контролювати рівень глюкози у крові. Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, діуретики, вазодилататори та інші антигіпертензивні засоби, алкоголь – можливе посилення антигіпертензивного ефекту "Тенороксу". Застосування бета-адреноблокаторів у поєднанні з блокаторами кальцієвих каналів, що мають негативну інотропну дію, наприклад, верапамілом, дилтіаземом може призвести до посилення даного ефекту, особливо у хворих зі зниженою скорочувальною здатністю міокарда та/або з порушенням синоартеріальної або атріовентрикулярної дроти. Це може стати причиною вираженого зниження артеріального тиску, вираженої брадикардії та серцевої недостатності. Блокатор кальцієвих каналів не слід застосовувати внутрішньовенно протягом 48 годин після відміни бета-адреноблокатора. При одночасному призначенні "Тенороксу" з резерпіном, клонідином, гуанфацином можливе виникнення вираженої брадикардії.Спосіб застосування та дозиДля дорослих Приймати внутрішньо, не розжовуючи, по 1 таблетці на день. При артеріальній гіпертензії початкова доза становить 50 мг атенололу один раз на день, при недостатній вираженості терапевтичного ефекту призначають "Тенорокс" по одній таблетці форте, що містить 100 мг атенололу на добу. Для людей похилого віку Для цієї вікової групи доза часто потрібна нижча доза (1/2 таблетки атенололу 50 мг). При порушенні функції нирок Слід виявляти обережність при лікуванні хворих із порушенням функції нирок. Скасування препарату після тривалого лікування проводити, по можливості, поступово.ПередозуванняДо симптомів передозування можна віднести: виражену брадикардію, виражене зниження артеріального тиску, гостру серцеву недостатність та бронхоспазм, судоми, підвищену сонливість. Лікування: Ретельне спостереження; лікування у палаті інтенсивної терапії; промивання шлунка, застосування активованого вугілля та проносних, з тим щоб запобігти абсорбції препарату, що все ще присутній у шлунково-кишковому тракті; застосування плазми або плазмозамінників для лікування зниженого артеріального тиску та шоку. Можливе застосування гемодіалізу або гемоперфузії. Бронхоспазм зазвичай усувається за допомогою бронходилататорів. При значному діурезі – введення рідини та електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОбумовлені бета-адреноблокатором (атенолол), що входять до складу "Тенороксу": може маскувати явище тиреотоксикозу та гіпоглікемії; при розвитку на фоні терапії брадикардії (ушкодження серцевого ритму до 50 скорочень за хвилину) з клінічною симптоматикою слід зменшити дозу або відмінити препарат; не слід різко скасовувати "Тенорокс" у хворих, які страждають на ішемічну хворобу серця; у курців може спостерігатись зниження терапевтичної дії препарату; особлива увага потрібна у випадках, якщо потрібне хірургічне втручання під загальною анестезією у хворих, які приймають атенолол. Прийом препарату слід припинити за 48 годин до хірургічного втручання. Як анестетик слід вибирати препарат з можливо мінімальною негативною інотропною дією. Може підвищувати чутливість до алергенів і викликати важкі анафілактичні реакції, у зв'язку з чим пацієнти, які перебувають на десенсибілізованій терапії, повинні приймати препарат з великою обережністю. Дані пацієнти можуть не реагувати на звичайні дози епінефрину, які застосовуються для лікування алергічних реакцій. При застосуванні атенололу можливе зменшення продукції слізної рідини, що має значення для пацієнтів, які користуються контактними лінзами. Зумовлені дією хлорталідону, що входить до складу "Тенороксу": може виникати гіпокаліємія. Необхідно регулярно контролювати рівень калію, особливо у хворих похилого віку, у хворих, які приймають серцеві глікозиди для лікування серцевої недостатності, у пацієнтів з незбалансованою дієтою (з низьким вмістом калію) або у пацієнтів зі скаргами на порушення функції шлунково-кишкового тракту. У хворих, які приймають серцеві глікозиди, гіпокаліємія може спричиняти серцеві аритмії; слід бути обережним при призначенні хворим з вираженою нирковою недостатністю; може виникати порушення толерантності до глюкози. З обережністю застосовують у хворих із відомою схильністю до цукрового діабету; може виникати гіперурікемія. Підвищення вмісту сечової кислоти у сироватці крові,у деяких випадках може вимагати застосування засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти. У більшості хворих на артеріальну гіпертензію застосування однієї таблетки форте 100 мг "Тенороксу" на добу дає задовільні результати. Зі збільшенням дози подальшого зниження артеріального тиску або не відбувається, або він незначний, але, за необхідності, може бути додатково призначений інший гіпотензивний засіб. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату навряд чи призведе до порушення здатності хворих водити машину або працювати з технікою. Тим не менш, слід брати до уваги той факт, що може виникнути запаморочення та підвищена втома. Подібна дія посилюється при одночасному прийомі алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: моксонідин 200 мкг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 94.5 мг, повідон (К25) – 2 мг, кросповідон – 3 мг, магнію стеарат – 0.3 мг. Склад оболонки: опадрай Y-1-7000 (титану діоксид – 1.093 мг, гіпромелоза – 2.186 мг, макрогол 400 – 0.219 мг) – 3.498 мг, барвник заліза оксид червоний – 0.002 мг. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою світло-рожевого кольору, круглі.Фармакотерапевтична групаСелективний агоніст імідазолінових рецепторів, які відповідають за рефлекторну регуляцію симпатичної нервової системи (локалізованих у вентролатеральному відділі довгастого мозку). Має низьку спорідненість до центральних α2-адренорецепторів, за рахунок взаємодії з якими опосередковані седативний ефект та сухість слизової оболонки порожнини рота. Моксонідин підвищує індекс чутливості до інсуліну на 21% порівняно з плацебо у пацієнтів з ожирінням, інсулінрезистентністю з помірним ступенем артеріальної гіпертензії. Вплив на гемодинаміку: зниження систолічного та діастолічного АТ при одноразовому та тривалому прийомі моксонідину пов'язане зі зменшенням пресорної дії симпатичної нервової системи на периферичні судини, зниженням ОПСС, тоді як серцевий викид та ЧСС суттєво не змінюються.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Після прийому внутрішньо моксонідин швидко і майже повністю абсорбується з верхнього відділу шлунково-кишкового тракту. Тmax становить приблизно 1 год. Абсолютна біодоступність становить приблизно 88%. Незначною мірою піддається метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Прийом їжі не впливає на фармакокінетику препарату. Зв'язування з білками плазми становить 7.2%. Моксонідин проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Основний метаболіт – дегідрований моксонідин, фармакодинамічна активність якого становить близько 1/10 активності моксонідину. Виведення T1/2 моксонідину та метаболітів становить 2.5 та 5 год відповідно. Протягом 24 годин більше 90% моксонідину виводиться нирками: приблизно 78% – у незміненому вигляді, 13% – у вигляді дегідрованого моксонідину. Інші метаболіти у сечі становлять приблизно 8% дози. Менш ніж 1% дози виводиться через кишечник. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Виведення моксонідину значною мірою корелює з КК. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня (КК 30-60 мл/хв) Css у плазмі крові та кінцевий Т1/2 приблизно у 2 та 1.5 рази вище, ніж у хворих на артеріальну гіпертензію з нормальною функцією нирок (КК понад 90 мл/хв) . У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв) Css у плазмі крові та кінцевий Т1/2 у 3 рази вищий, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Застосування моксонідину в багаторазових дозах не призводить до кумуляції в організмі хворих з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня. У пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю (КК менше 10 мл/хв), що перебувають на гемодіалізі, Css у плазмі крові та кінцевий Т1/2 відповідно у 6 та 4 рази вищий, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок.У пацієнтів із порушеннями функції нирок дозу слід підбирати індивідуально. Моксонідин незначною мірою виводиться при проведенні гемодіалізу.Клінічна фармакологіяСелективний агоніст імідазолінових рецепторів. Антигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняСССУ; синоатріальна блокада; AV-блокада II та III ступеня; виражена брадикардія (ЧСС менше 50 уд/хв); хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA; нестабільна стенокардія; ангіоневротичний набряк в анамнезі; виражена печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна ниркова недостатність (КК <30 мл/хв, вміст сироваткового креатиніну >160 мкмоль/л); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); період лактації; непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози-галактози; підвищена чутливість до моксонідину та інших компонентів препарату. З обережністю слід застосовувати препарат при хворобі Паркінсона (важка форма), епілепсії, глаукомі, депресії, хромоті, що перемежується, хвороби Рейно, AV-блокаді I ступеня, хронічній нирковій недостатності (КК >30 мл/хв, але <60 мл/хв), виражених цереброваскулярних порушеннях, після перенесеного інфаркту міокарда, хронічної серцевої недостатності І та ІІ функціонального класу, порушення функції печінки, гемодіалізу, при вагітності.Вагітність та лактаціяКлінічних даних про негативний вплив протягом вагітності немає. Однак слід призначати Тензотран вагітним лише в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Моксонідин виділяється з грудним молоком. У період лікування рекомендується припинити грудне вигодовування або відмінити препарат. Застосування у дітей Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяНайбільш частими побічними реакціями, особливо на початку терапії, були сухість у роті, головний біль, астенія та сонливість. Інтенсивність їх прояву та частота зменшуються при повторному прийомі. Частота розвитку побічних реакцій визначається таким чином: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), іноді (>1/1000 та <1/100), дуже рідко (<1/1000) , включаючи окремі повідомлення). З боку центральної нервової системи: часто - підвищена стомлюваність, сонливість, біль голови, запаморочення; іноді - безсоння, астенія. З боку серцево-судинної системи: часто – вазодилатація; іноді - надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, парестезії, синдром Рейно, порушення периферичної мікроциркуляції. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – сухість слизової оболонки порожнини рота; часто - нудота, запор та інші порушення функції ШКТ; дуже рідко – гепатит, холестаз. З боку сечостатевої системи: іноді – затримка сечі чи нетримання, імпотенція, зниження лібідо. Алергічні реакції: іноді – шкірні прояви, ангіоневротичний набряк. З боку органу зору: іноді – сухість очей, що викликає свербіж або відчуття печіння. Інші: іноді – набряки різної локалізації, слабкість у ногах, непритомність, затримка рідини, анорексія, біль у ділянці привушних залоз, гінекомастія.Взаємодія з лікарськими засобамиМоксонідин можна призначати з тіазидними діуретиками, блокаторами повільних кальцієвих каналів та іншими антигіпертензивними засобами. Спільне застосування моксонідину з цими та іншими антигіпертензивними засобами призводить до адитивного ефекту та посилення гіпотензивного ефекту. При призначенні моксонідину з гідрохлортіазидом, глібенкламідом (глибуридом) або дигоксином фармакокінетична взаємодія відсутня. Трициклічні антидепресанти можуть знизити ефективність антигіпертензивних засобів центральної дії, тому не рекомендується призначати трициклічні антидепресанти одночасно з моксонідином. Моксонідин помірно посилює знижену когнітивну здатність у пацієнтів, які приймають лоразепи. Призначення моксонідину разом із бензодіазепінами може супроводжуватися посиленням седативного ефекту останніх. Моксонідин здатний потенціювати ефект етанолу при сумісному застосуванні. При призначенні моксонідину спільно з моклобемідом фармакодинамічна взаємодія відсутня.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначають внутрішньо, незалежно від їди. Таблетки слід запивати достатньою кількістю рідини. Найчастіше початкова доза Тензотрана становить 200 мкг/сут на 1 прийом, переважно в ранкові години. При недостатності терапевтичного ефекту дозу можна збільшити після 3 тижнів терапії до 400 мкг/добу на 2 прийоми (вранці та ввечері) або на 1 прийом (вранці). Максимальна добова доза, яку слід розділити на 2 прийоми (вранці та ввечері), становить 600 мкг. Максимальна одноразова доза становить 400 мкг. У пацієнтів похилого віку з нормальною функцією нирок рекомендації щодо режиму дозування такі самі, як і для дорослих пацієнтів. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК від 30-60 мл/хв) та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, разова доза не повинна перевищувати 200 мкг. Максимальна добова доза – 400 мкг.ПередозуванняЄ повідомлення про кілька випадків передозування без смерті, коли застосовувалися дози до 19.6 мг за один прийом. Симптоми: головний біль, седативний ефект, сонливість, виражене зниження артеріального тиску, запаморочення, астенія, брадикардія, сухість у роті, блювання та біль у шлунку, підвищена стомлюваність. Потенційно можливі короткочасне підвищення артеріального тиску, тахікардія, гіперглікемія. Лікування: специфічного антидоту немає. Промивання шлунка, прийом активованого вугілля та проносних засобів, симптоматична терапія. У разі вираженого зниження АТ рекомендується введення рідини для відновлення ОЦК та введення допаміну. Брадикардія може бути купована атропіном. Антагоністи α-адренорецепторів здатні зменшити або усунути тимчасову артеріальну гіпертензію при передозуванні моксонідином.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри необхідності відміни бета-адреноблокаторів і Тензотрану, що приймаються одночасно, спочатку скасовують бета-адреноблокатори і тільки через кілька днів - Тензотран. Припиняти прийом Тензотрану слід поступово. Не рекомендується призначати трициклічні антидепресанти одночасно з Тензотраном. Під час лікування необхідний регулярний контроль АТ, ЧСС та ЕКГ. Моксонідин можна призначати з тіазидними діуретиками, інгібіторами АПФ та блокаторами повільних кальцієвих каналів. Пацієнтам з рідкісною спадковою патологією непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати Тензотран. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дані про несприятливий вплив моксонідину на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами відсутні. Є повідомлення про розвиток сонливості та запаморочення під час лікування моксонідином. Це слід враховувати при призначенні препарату пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: моксонідин 400 мкг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон (К25), кросповідон, магнію стеарат. Склад оболонки: опадрай Y-1-7000 (титану діоксид, гіпромелоза, макрогол 400), барвник заліза оксид червоний. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою світло-рожевого кольору, круглі.Фармакотерапевтична групаСелективний агоніст імідазолінових рецепторів, які відповідають за рефлекторну регуляцію симпатичної нервової системи (локалізованих у вентролатеральному відділі довгастого мозку). Має низьку спорідненість до центральних α2-адренорецепторів, за рахунок взаємодії з якими опосередковані седативний ефект та сухість слизової оболонки порожнини рота. Моксонідин підвищує індекс чутливості до інсуліну на 21% порівняно з плацебо у пацієнтів з ожирінням, інсулінрезистентністю з помірним ступенем артеріальної гіпертензії. Вплив на гемодинаміку: зниження систолічного та діастолічного АТ при одноразовому та тривалому прийомі моксонідину пов'язане зі зменшенням пресорної дії симпатичної нервової системи на периферичні судини, зниженням ОПСС, тоді як серцевий викид та ЧСС суттєво не змінюються.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Після прийому внутрішньо моксонідин швидко і майже повністю абсорбується з верхнього відділу шлунково-кишкового тракту. Тmax становить приблизно 1 год. Абсолютна біодоступність становить приблизно 88%. Незначною мірою піддається метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Прийом їжі не впливає на фармакокінетику препарату. Зв'язування з білками плазми становить 7.2%. Моксонідин проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Основний метаболіт – дегідрований моксонідин, фармакодинамічна активність якого становить близько 1/10 активності моксонідину. Виведення T1/2 моксонідину та метаболітів становить 2.5 та 5 год відповідно. Протягом 24 годин більше 90% моксонідину виводиться нирками: приблизно 78% – у незміненому вигляді, 13% – у вигляді дегідрованого моксонідину. Інші метаболіти у сечі становлять приблизно 8% дози. Менш ніж 1% дози виводиться через кишечник. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Виведення моксонідину значною мірою корелює з КК. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня (КК 30-60 мл/хв) Css у плазмі крові та кінцевий Т1/2 приблизно у 2 та 1.5 рази вище, ніж у хворих на артеріальну гіпертензію з нормальною функцією нирок (КК понад 90 мл/хв) . У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв) Css у плазмі крові та кінцевий Т1/2 у 3 рази вищий, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Застосування моксонідину в багаторазових дозах не призводить до кумуляції в організмі хворих з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня. У пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю (КК менше 10 мл/хв), що перебувають на гемодіалізі, Css у плазмі крові та кінцевий Т1/2 відповідно у 6 та 4 рази вищий, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок.У пацієнтів із порушеннями функції нирок дозу слід підбирати індивідуально. Моксонідин незначною мірою виводиться при проведенні гемодіалізу.Клінічна фармакологіяСелективний агоніст імідазолінових рецепторів. Антигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняСССУ; синоатріальна блокада; AV-блокада II та III ступеня; виражена брадикардія (ЧСС менше 50 уд/хв); хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA; нестабільна стенокардія; ангіоневротичний набряк в анамнезі; виражена печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна ниркова недостатність (КК <30 мл/хв, вміст сироваткового креатиніну >160 мкмоль/л); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); період лактації; непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози-галактози; підвищена чутливість до моксонідину та інших компонентів препарату. З обережністю слід застосовувати препарат при хворобі Паркінсона (важка форма), епілепсії, глаукомі, депресії, хромоті, що перемежується, хвороби Рейно, AV-блокаді I ступеня, хронічній нирковій недостатності (КК >30 мл/хв, але <60 мл/хв), виражених цереброваскулярних порушеннях, після перенесеного інфаркту міокарда, хронічної серцевої недостатності І та ІІ функціонального класу, порушення функції печінки, гемодіалізу, при вагітності.Вагітність та лактаціяКлінічних даних про негативний вплив протягом вагітності немає. Однак слід призначати Тензотран вагітним лише в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Моксонідин виділяється з грудним молоком. У період лікування рекомендується припинити грудне вигодовування або відмінити препарат. Застосування у дітей Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяНайбільш частими побічними реакціями, особливо на початку терапії, були сухість у роті, головний біль, астенія та сонливість. Інтенсивність їх прояву та частота зменшуються при повторному прийомі. Частота розвитку побічних реакцій визначається таким чином: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), іноді (>1/1000 та <1/100), дуже рідко (<1/1000) , включаючи окремі повідомлення). З боку центральної нервової системи: часто - підвищена стомлюваність, сонливість, біль голови, запаморочення; іноді - безсоння, астенія. З боку серцево-судинної системи: часто – вазодилатація; іноді - надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, парестезії, синдром Рейно, порушення периферичної мікроциркуляції. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – сухість слизової оболонки порожнини рота; часто - нудота, запор та інші порушення функції ШКТ; дуже рідко – гепатит, холестаз. З боку сечостатевої системи: іноді – затримка сечі чи нетримання, імпотенція, зниження лібідо. Алергічні реакції: іноді – шкірні прояви, ангіоневротичний набряк. З боку органу зору: іноді – сухість очей, що викликає свербіж або відчуття печіння. Інші: іноді – набряки різної локалізації, слабкість у ногах, непритомність, затримка рідини, анорексія, біль у ділянці привушних залоз, гінекомастія.Взаємодія з лікарськими засобамиМоксонідин можна призначати з тіазидними діуретиками, блокаторами повільних кальцієвих каналів та іншими антигіпертензивними засобами. Спільне застосування моксонідину з цими та іншими антигіпертензивними засобами призводить до адитивного ефекту та посилення гіпотензивного ефекту. При призначенні моксонідину з гідрохлортіазидом, глібенкламідом (глибуридом) або дигоксином фармакокінетична взаємодія відсутня. Трициклічні антидепресанти можуть знизити ефективність антигіпертензивних засобів центральної дії, тому не рекомендується призначати трициклічні антидепресанти одночасно з моксонідином. Моксонідин помірно посилює знижену когнітивну здатність у пацієнтів, які приймають лоразепи. Призначення моксонідину разом із бензодіазепінами може супроводжуватися посиленням седативного ефекту останніх. Моксонідин здатний потенціювати ефект етанолу при сумісному застосуванні. При призначенні моксонідину спільно з моклобемідом фармакодинамічна взаємодія відсутня.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначають внутрішньо, незалежно від їди. Таблетки слід запивати достатньою кількістю рідини. Найчастіше початкова доза Тензотрана становить 200 мкг/сут на 1 прийом, переважно в ранкові години. При недостатності терапевтичного ефекту дозу можна збільшити після 3 тижнів терапії до 400 мкг/добу на 2 прийоми (вранці та ввечері) або на 1 прийом (вранці). Максимальна добова доза, яку слід розділити на 2 прийоми (вранці та ввечері), становить 600 мкг. Максимальна одноразова доза становить 400 мкг. У пацієнтів похилого віку з нормальною функцією нирок рекомендації щодо режиму дозування такі самі, як і для дорослих пацієнтів. У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК від 30-60 мл/хв) та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, разова доза не повинна перевищувати 200 мкг. Максимальна добова доза – 400 мкг.ПередозуванняЄ повідомлення про кілька випадків передозування без смерті, коли застосовувалися дози до 19.6 мг за один прийом. Симптоми: головний біль, седативний ефект, сонливість, виражене зниження артеріального тиску, запаморочення, астенія, брадикардія, сухість у роті, блювання та біль у шлунку, підвищена стомлюваність. Потенційно можливі короткочасне підвищення артеріального тиску, тахікардія, гіперглікемія. Лікування: специфічного антидоту немає. Промивання шлунка, прийом активованого вугілля та проносних засобів, симптоматична терапія. У разі вираженого зниження АТ рекомендується введення рідини для відновлення ОЦК та введення допаміну. Брадикардія може бути купована атропіном. Антагоністи α-адренорецепторів здатні зменшити або усунути тимчасову артеріальну гіпертензію при передозуванні моксонідином.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри необхідності відміни бета-адреноблокаторів і Тензотрану, що приймаються одночасно, спочатку скасовують бета-адреноблокатори і тільки через кілька днів - Тензотран. Припиняти прийом Тензотрану слід поступово. Не рекомендується призначати трициклічні антидепресанти одночасно з Тензотраном. Під час лікування необхідний регулярний контроль АТ, ЧСС та ЕКГ. Моксонідин можна призначати з тіазидними діуретиками, інгібіторами АПФ та блокаторами повільних кальцієвих каналів. Пацієнтам з рідкісною спадковою патологією непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати Тензотран. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дані про несприятливий вплив моксонідину на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами відсутні. Є повідомлення про розвиток сонливості та запаморочення під час лікування моксонідином. Це слід враховувати при призначенні препарату пацієнтам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: епросартану мезилат – 735,8 мг, що відповідає 600 мг епросартану; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 43,3 мг, лактози моногідрат – 43,3 мг, крохмаль прежелатинізований – 43,3 мг, кросповідон – 38,5 мг, магнію стеарат – 7,2 мг, вода очищена – 50,9 мг; Оболонка: Опадрай® білий (OY-S-9603) – 38,5 мг (гіпромелоза – 23,0 мг, макрогол – 3,08 мг, полісорбат 80 – 0,39 мг, титану діоксид (Е171) – 12,03 мг ). По 14 таблеток у ПВХ/Аклар (ПВДХ)/Ал блістер. По 1, 2, 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору овальної форми двоопуклі з гравіюванням "5046" на одній стороні. На поперечному розрізі пігулки білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо разової дози 300 мг абсолютна біодоступність становить приблизно 13% внаслідок обмеженої абсорбції при прийомі внутрішньо. Зв'язок з білками плазми крові - високий (98%) і зберігається постійним після досягнення терапевтичної концентрації у плазмі крові. Ступінь зв'язування з білками плазми крові не залежить від статі, віку, функції печінки і не змінюється при незначному або помірному ступені ниркової недостатності, але може знижуватися при тяжкій нирковій недостатності. Максимальна концентрація препарату визначається через 1-2 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі знижує абсорбцію на 25% (клінічно незначно), а також максимальну концентрацію (Сmах) та площу під кривою "концентрація/час" (AUC). Об'єм розподілу – 13 л, загальний кліренс – 130 мл/хв. Період напіввиведення (Т1/2) – 5-9 год. Виводиться переважно у незміненому вигляді – через кишечник 90%, нирками – 7%. Незначна частина (менше 2%) виводиться нирками як глюкуронідів. 20% від концентрації в сечі становить ацилглюкуронід епросартану, 80% – незмінений препарат. Майже не кумулює. Маса тіла та расова приналежності не впливають на фармакокінетику епросартану. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку У літньому віці значення Сmах та AUC епросартану зростають у середньому в 2 рази, що, однак, не потребує корекції режиму дозування. Пацієнти з порушенням функції печінки При печінковій недостатності значення AUC (але не Сmах) епросартану зростає в середньому на 40%, що не потребує корекції режиму дозування. Пацієнти з порушенням функції нирок При лікуванні епросартаном пацієнтів з помірним ступенем хронічної ниркової недостатності (ХНН) (кліренс креатиніну (КК) від 30 до 59 мл/хв) AUC та Сmах на 30%, а з тяжким ступенем (КК від 5 до 29 мл/хв) на 50 % вище проти здоровими добровольцями. Підлога Відмінності у фармакокінетиці епросартану у чоловіків та жінок відсутні. Діти У пацієнтів молодших 18 років фармакокінетика не вивчалася.ФармакодинамікаАнтагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II), вибірково діє на ангіотензинові рецептори, розташовані в судинах, серці, нирках та корі надниркових залоз, утворює з ними міцний зв'язок з подальшою повільною дисоціацією. Ангіотензин II зв'язується з AT1-рецепторами у багатьох тканинах (наприклад, у гладкій мускулатурі судин, надниркових залозах, нирках, серці) і викликає вазоконстрикцію, затримку іонів натрію та вивільнення альдостерону, ураження органів-мішеней – гіпертрофію міокарда та сосудів. Епросартан попереджає розвиток або послаблює ефекти ангіотензину II, пригнічує активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Має вазодилатуючу, антигіпертензивну та опосередковано - діуретичну дію. Зменшує артеріальну вазоконстрикцію, загальний периферичний судинний опір (ОПСС), тиск у малому колі кровообігу, реабсорбцію рідини та іонів натрію у проксимальному сегменті ниркових канальців, секрецію альдостерону. При тривалому застосуванні пригнічує проліферативний вплив ангіотензину II на клітини гладких м'язів судин та міокарда. Антигіпертензивна дія після прийому одноразової дози зберігається протягом 24 годин, стійкий терапевтичний ефект проявляється при регулярному прийомі – через 2-3 тижні без зміни частоти серцевих скорочень (ЧСС). Не викликає розвиток ортостатичної гіпотензії у відповідь прийом першої дози препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією епросартан не впливає на концентрації тригліцеридів, загального холестерину або холестерину у складі ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) у крові, які визначаються натще. Крім того, епросартан не впливає на концентрацію глюкози в крові натще. Підвищує нирковий кровотік та швидкість клубочкової фільтрації (СКФ), зменшує виведення альбумінів (нефропротекторна дія) за збереження ниркової саморегуляції незалежно від ступеня вираженості ниркової недостатності. Чи не впливає на пуриновий обмін, не надає значного впливу на виведення сечової кислоти нирками. Рідше, ніж інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), викликає виникнення ефектів, пов'язаних з брадикініном (у тому числі сухого завзятого кашлю). Частота випадків сухого, завзятого кашлю у пацієнтів, які отримують епросартан – 1,5%. При заміні інгібітору АПФ епросартаном у пацієнтів із кашлем частота сухого завзятого кашлю відповідає плацебо. Припинення лікування епросартаном не супроводжується синдромом "скасування". Під час клінічних досліджень застосування препарату у добовій дозі до 1200 мг протягом 8 тижнів було ефективним без видимої залежності між дозою та частотою зареєстрованих побічних явищ. Епросартан не пригнічує ізоферменти CYP1A, 2А6, 2С9/8, 2С19, 2D6, 2Е та 3А системи цитохрому Р450 in vitro. Дослідження ONTARGET і VA NEPHRON-D, в яких вивчалося спільне застосування інгібітору АПФ з АРА II, не виявили суттєвого сприятливого впливу на функції нирок та/або серцево-судинної системи та смертність, у той же час було відзначено підвищений ризик гіперкаліємії, гострого пошкодження нирок та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. З урахуванням аналогічних фармакодинамічних характеристик ці результати також актуальні для інших інгібіторів АПФ та АРА II. Інгібітори АПФ та АРА II не повинні застосовуватись одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Дослідження ALTITUDE (додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II) було передчасно завершено через підвищений ризик несприятливих результатів. Літальний результат серцево-судинних захворювань та інсульт набагато частіше відзначалися в групі терапії з додаванням аліскірену, ніж у групі плацебо, крім того, небажані явища та серйозні небажані явища (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) частіше відзначалися у групі аліскірена. групі плацебо. У дослідженні MOSES (захворюваність і смертність після інсульту, порівняння епросартану та нітрендипіну для вторинної профілактики) за участю 1405 пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цереброваскулярними порушеннями в анамнезі, у групі епросартану 78% пацієнтів отримували 600 мг; 12% – до 800 мг на добу; у групі нітрендипіну 47% отримували 10 мг та 42% отримували 20 мг на добу (у 11% пацієнтів дози досягали 40 мг на добу). Цільові значення артеріального тиску були досягнуті в обох групах та підтримувалися протягом дослідження. У групі епросартану спостерігалися значно кращі результати (зниження ризику на 21%) по первинній кінцевій точці, що включала смертність від усіх причин, цереброваскулярні порушення (перехідне порушення мозкового кровообігу, тривалий оборотний ішемічний неврологічний дефіцит,інсульт) та порушення з боку серцево-судинної системи (нестабільна стенокардія, інфаркт міокарда, серцева недостатність, легенева емболія та летальна аритмія), включаючи рецидиви захворювань. При первинному аналізі даних чисельний показник ризику знижувався на 12% для цереброваскулярних та 30% для серцево-судинних порушень. Чисельний показник загальної смертності був кращим у групі нітрендипіну; 8,4% у групі епросартану (57 з 681 пацієнтів) порівняно з 7,7% у групі нітрендипіну (52 з 671 пацієнтів) (співвідношення ризиків 1,07, 95% ДІ 0,73 - 1,56, р=0,725 ). Фатальний та нефатальний інфаркт міокарда розвивався у 18 із 20, а інсульт у 36 із 42 пацієнтів, що чисельно свідчило на користь епросартану. По первинній кінцевій точці ефект епросартану був більш вираженим у пацієнтів, які не отримували бета-адреноблокатори.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняВстановлено підвищену чутливість до компонентів препарату. Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Тяжкі порушення функції печінки. Гемодинамічно значущий двосторонній стеноз ниркових артерій або важкий стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Рідкісна спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. З обережністю: Тяжка хронічна серцева недостатність (IV функціонального класу за класифікацією NYHA), двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) та/або надмірне виведення натрію з організму (у тому числі внаслідок блювання, діареї, прийому високих доз діуретиків); стеноз аортального та мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; ішемічна хвороба серця (досвід застосування обмежений); печінкова недостатність (досвід застосування обмежений); у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі або з КК менше 30 мл/хв; застосування у пацієнтів негроїдної раси; первинний гіперальдостеронізм Компанія не має даних про безпеку застосування препарату Теветен® у пацієнтів з нещодавно виконаною трансплантацією нирки.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат Теветен протипоказаний до застосування під час вагітності. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на прийом альтернативних гіпотензивних засобів, які мають встановлені характеристики безпеки для застосування при вагітності, за винятком тих випадків, коли продовження терапії АРА II необхідне. Терапія препаратом Теветен® повинна бути припинена негайно після встановлення вагітності та, у разі необхідності, має бути розпочато альтернативну терапію з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Результати епідеміологічних досліджень щодо ризику розвитку тератогенних ефектів при застосуванні інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не дозволяють зробити однозначних висновків, проте невелике підвищення ризику виключити не можна. У той час як дані контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику застосування АРА II відсутні, подібний ризик може існувати для класу препаратів. Відомо, що терапія АРА II у другому та третьому триместрах вагітності токсична для плода (погіршення функції нирок, маловоддя, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо все ж таки АРА II застосовувалися в період з другого триместру вагітності, рекомендується проводити ультразвуковий контроль функції нирок та стану кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо виявлення артеріальної гіпотензії. Період грудного вигодовування Через недостатню кількість даних про застосування препарату Теветен® у період годування груддю по можливості цей препарат слід замінити іншими гіпотензивними лікарськими засобами, що володіють встановленими профілями безпеки, особливо при вигодовуванні новонародженої або недоношеної дитини. Дані про виділення епросартану в грудне молоко відсутні, при необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяНайчастіше у пацієнтів, які отримували епросартан, повідомлялося про такі побічні реакції на препарат, як головний біль та неспецифічні скарги на стан з боку травної системи, що виникали приблизно у 11% та 8% пацієнтів відповідно. Побічні реакції представлені за системами органів та частотою народження згідно з класифікацією медичного словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA): дуже часті (≥1/10); часті (≥1/100, Порушення з боку імунної системи: нечасті реакції гіперчутливості*. Порушення з боку нервової системи: дуже часті – головний біль*; часті – запаморочення*. Порушення з боку судин: нечасті – виражене зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часті – риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часті – неспецифічні скарги з боку шлунково-кишкового тракту (наприклад, нудота, діарея, блювання). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часті – алергічні шкірні реакції (наприклад, шкірний висип, свербіж шкіри); нечасті - ангіоневротичний набряк (зокрема особи, губ, язика, глотки)*. Загальні розлади та порушення у місці введення: Часті: астенія. * - Частота виникнення була не більше ніж у плацебо. На додаток до небажаних явищ, що повідомляються в клінічних дослідженнях, отримані спонтанні повідомлення про наступні побічні ефекти в ході постреєстраційного застосування епросартану. Частота не може бути визначена за даними (частота невідома). Порушення з боку нирок та сечових шляхів: порушення функції нирок, у тому числі ниркова недостатність у пацієнтів групи ризику (наприклад, зі стенозом ниркової артерії). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиОскільки в плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові, а також на підставі досвіду застосування інших препаратів, що впливають на РААС, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок, що містять калій, замінників харчової солі, що містять калій, та інших. препаратів, які можуть збільшувати вміст калію в крові (наприклад, гепарин) може викликати підвищення вмісту калію в сироватці крові. Дані клінічного дослідження показали, що подвійна блокада РААС за допомогою спільного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням окремого засобу, на РААС. Антигіпертензивна дія препарату Теветен може бути потенційована іншими гіпотензивними засобами. Відомі випадки оборотного підвищення вмісту літію у сироватці крові та розвитку токсичних реакцій при одночасному прийомі препаратів літію з інгібіторами АПФ. Не можна виключати можливість розвитку подібного ефекту після прийому епросартану, тому рекомендується ретельний контроль вмісту літію в плазмі крові при одночасному прийомі з епросартаном. Було показано, що епросартан не пригнічує ферменти цитохрому Р450 CYP1А, 2А6, 2С9/8, 2С19, 2D6, 2Е та 3А в умовах in vitro. Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, спільне застосування АРА II та нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) може призвести до підвищеного ризику погіршення функції нирок, включаючи можливість розвитку гострої ниркової недостатності, та підвищення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із вже наявним порушенням функції. нирок. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам рекомендовано проводити об'єм-замісну терапію та контролювати функцію нирок після початку спільної терапії та періодично у процесі лікування. Спільне застосування лозартану та нестероїдних протизапальних засобів індометацину призводило до зниження ефективності АРА II; не можна виключити класовий ефект. Епросартан не впливає на фармакокінетику дигоксину та фармакодинаміку варфарину або глибуриду (глибенкламіду). Також немає впливу на фармакокінетику епросартану при застосуванні з ранітидином, кетоконазолом або флуконазолом.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Добова доза, що рекомендується, становить 1 таблетка препарату Теветен® 1 раз на день. Максимальна добова доза препарату Теветен® 600 мг. Епросартан можна застосовувати як у монотерапії, так і у комбінації з іншими гіпотензивними препаратами. Максимальне зниження артеріального тиску (АТ) у більшості пацієнтів досягається через 2-3 тижні лікування. Пацієнти похилого віку Корекція дози для пацієнтів похилого віку не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок Корекція дози для пацієнтів з легкою або помірною нирковою недостатністю (КК>30 мл/хв) не потрібна. Для пацієнтів з помірною та тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) добова доза не повинна перевищувати 600 мг. Пацієнти з порушенням функції печінки Досвід застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю обмежений. Застосування у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки протипоказане. Діти Застосування препарату Теветен протипоказане у дітей віком до 18 років через недостатність даних щодо ефективності та безпеки.ПередозуванняДані щодо передозування у людей обмежені. Отримано окремі повідомлення в ході післяреєстраційного застосування про прийом доз епросартану до 12 000 мг. У більшості пацієнтів не спостерігалося жодних симптомів. У одного пацієнта після прийому 12 000 мг епросартану виник судинний колапс. Пацієнт повністю одужав. Найімовірнішим проявом передозування буде виражене зниження артеріального тиску. Якщо виникає симптоматична артеріальна гіпотензія, слід проводити підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з ризиком порушення функції нирок У деяких пацієнтів, функція нирок яких залежить від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю IV функціонального класу за класифікацією NYHA, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки), під час лікування інгібіторами АПФ може розвинутись олігур прогресуюча азотемія, і, в окремих випадках, гостра ниркова недостатність. Ці явища найбільш ймовірні у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики. У зв'язку з недостатнім досвідом застосування АРА II у пацієнтів зі згаданої вище групи ризику не можна виключити порушення ниркової функції на фоні застосування препарату Теветен внаслідок пригнічення РААС. Перед призначенням препарату Теветен® пацієнтам із нирковою недостатністю та періодично в процесі курсу терапії слід контролювати функцію нирок. Якщо цей період спостерігається погіршення функції нирок, слід переглянути доцільність продовження лікування препаратом Теветен®. Гіперкаліємія При сумісному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що впливають на РААС, може виникати гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності та серцевої недостатності. Рекомендується моніторинг вмісту калію у сироватці крові у пацієнтів у групі ризику. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських препаратів, що впливають на РААС, спільне застосування калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок, що містять калій, замінників харчової солі, що містять калій, та інших препаратів, які можуть підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарину), може викликати підвищення вмісту калію в сироватці крові. Спільну терапію слід проводити з обережністю. Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла ) та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо подвійна блокада вкрай необхідна, її слід проводити строго під наглядом фахівця і за постійного контролю функції нирок, вмісту електролітів і артеріального тиску. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом лікування препаратом Теветен не рекомендується. Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і при застосуванні інших вазодилататорів, призначення препарату Теветен® пацієнтам зі стенозом аортального та мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно проводити з обережністю. Трансплантація нирки Відсутній досвід застосування у пацієнтів із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки. Інші особливі вказівки та запобіжні заходи Подібно до інгібіторів АПФ, Теветен® та інші АРА II менш ефективно знижують артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами, можливо, через вищу поширеність станів, що характеризуються низькою активністю реніну. Симптоматична артеріальна гіпотензія У пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або вмістом солей (внаслідок терапії діуретиками), при обмеженні споживання харчової солі, при тривалому та багаторазовому блюванні прийом препарату Теветен® може викликати розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування препаратом Теветен необхідно провести корекцію ОЦК та/або вмісту солей. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив епросартану на здатність до керування транспортним засобом та роботи з механізмами не вивчався, але на підставі фармакодинамічних властивостей можна говорити, що подібних впливів він не має. У період лікування препаратом Теветен® необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, у зв'язку з можливістю виникнення запаморочення та слабкості.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: епросартану мезилат – 735,8 мг, що відповідає 600 мг епросартану, гідрохлортіазид – 12,5 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 43,3 мг, лактози моногідрат - 43,3 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований - 43,3 мг, кросповідон - 38,5 мг, магнію стеарат - 7,2 мг, вода очищена - 50, ; Оболонка: Opadry II Butterscotch 85F27320 – 39 мг (полівініловий спирт – 15,60 мг, макрогол 3350 – 7,88 мг, тальк – 5,77 мг, титану діоксид (Е171) – 9,41 мг, заліза оксид жовтий) - 0,33 мг, заліза оксид чорний (Е172) – 0,004 мг). По 14 таблеток у ПВХ/Аклар/Ал блістери. По 1, 2 або 4 ПВХ/Аклар/Ал блістера разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою жовто-коричневого кольору, овальної форми, двоопуклі з гравіюванням "5147" на одній стороні. На зламі пігулки білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (діуретик + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЕпросартан При вживанні абсолютна біодоступність становить близько 13%. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі визначається через 1 - 2 години. Період напіввиведення (T1/2) зазвичай становить 5-9 годин. Зв'язок з білками плазми крові - високий (98%) і зберігається постійним після досягнення терапевтичної концентрації у плазмі крові. Ступінь зв'язування з білками плазми крові не залежить від статі, віку, функції печінки пацієнтів і не змінюється при помірній або незначній нирковій недостатності, але може знижуватися при тяжкій нирковій недостатності. Майже не кумулює. Об'єм розподілу становить 13 л, загальний кліренс – 130 мл/хв. При прийомі внутрішньо виводиться переважно у незміненому вигляді через кишечник (90%), нирками (7%). Незначна частина (менше 2%) виводиться нирками як глюкуронідів. У літніх пацієнтів значення Сmах та площі під кривою "концентрація-час" (AUC) зростають у середньому в 2 рази, що, однак, не потребує корекції дози. При печінковій недостатності значення AUC зростають у середньому приблизно на 40%, що не потребує корекції дози. У пацієнтів з помірною хронічною нирковою недостатністю (ХНН) (КК від 30 до 59 мл/хв) AUC та Сmах на 30 %, а з тяжкою ХНН ​​(КК від 5 до 29 мл/хв) – на 50 % вище в порівнянні зі здоровими добровольцями. Фармакокінетика епросартану не відрізняється у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. Гідрохлоротіазид Гідрохлоротіазид не метаболізується, швидко виводиться нирками. Не менше 61% прийнятої внутрішньо дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Не проникає через гематоенцефалічний бар'єр, але проникає через плацентарний бар'єр та виділяється із грудним молоком. Теветен® плюс Одночасний прийом епросартану та гідрохлортіазиду не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику обох компонентів. Прийом їжі не впливає на біодоступність епросартану та гідрохлортіазиду, але затримує їх абсорбцію. Максимальні концентрації в плазмі досягаються через 4 години після прийому епросартану і через 3 години після прийому гідрохлортіазиду внутрішньо.ФармакодинамікаЕпросартан Антагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II), вибірково діє на AT1 рецептори, розташовані в судинах, серці, нирках та корі надниркових залоз, утворює з ними міцний зв'язок з подальшою повільною дисоціацією. Запобігає розвитку або послаблює ефекти ангіотензину II, пригнічує активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Має вазодилатуючу, антигінертензивну та опосередковану діуретичну дію. Зменшує артеріальну вазоконстрикцію, загальний периферичний судинний опір (ОПСС), тиск у малому колі кровообігу, реабсорбцію рідини та натрію у проксимальному сегменті ниркових канальців, секрецію альдостерону. При тривалому застосуванні пригнічує проліферативний вплив ангіотензину II на клітини гладких м'язів судин та міокарда. Антигіпертензивна дія після одноразової дози внутрішньо розвивається протягом 24 годин, а стабільний терапевтичний ефект розвивається при регулярному прийомі внутрішньо через 2-3 тижні без впливу на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Не викликає розвиток ортостатичної гіпотензії у відповідь прийом першої дози препарату. Збільшує нирковий кровотік та швидкість клубочкової фільтрації, зменшує виведення альбумінів (нефропротекторну дію) за збереження ниркової саморегуляції незалежно від ступеня вираженості ниркової недостатності. Не впливає на ліпідний, вуглеводний та пуриновий обмін. При припиненні лікування не викликає синдром "скасування". Рідше, ніж інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), викликає виникнення ефектів, пов'язаних з активністю брадикініну (у тому числі сухого завзятого кашлю). Було проведено два великих рандомізованих контрольованих дослідження ONTARGET (дослідження, що триває до досягнення кінцевого результату, з вивчення дії Телмісартану окремо та спільно з Раміприлом) та VA NEPHRON-D (дослідження діабетичної нефропатії), в яких вивчалося спільне застосування інгібітору АП. Дослідження ONTARGET проводилося у пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинні або цереброваскулярні захворювання, або цукровий діабет 2 типу з ознаками пошкодження органів-мішеней. Дослідження VA NEPHRON-D проводилося у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ці дослідження не виявили суттєвого сприятливого впливу на функції нирок та (або) серцево-судинної системи та смертність, у той же час було відзначено підвищений ризик гіперкаліємії, гострого пошкодження нирок та/або гіпотензії порівняно з монотерапією. З урахуванням аналогічних фармакодинамічних характеристик ці результати також актуальні для інших інгібіторів АПФ та АРА II. Інгібітори АПФ та АРА II не повинні застосовуватись одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Крім того, було проведено дослідження ALTITUDE (вивчення дії аліскірену у пацієнтів, які страждають на діабет 2 типу, де як кінцеві точки приймалися зміни функції серцево-судинної системи та нирок), в якому перевірялися переваги додавання аліскірену до стандартної терапії (інгібітора АПФ або АРА II ) у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями, або захворюваннями обох видів. Дослідження було передчасно завершено через підвищений ризик несприятливих результатів. Летальний результат серцево-судинних захворювань та інсульт набагато частіше відзначалися в групі терапії з додаванням аліскірену, ніж у групі плацебо, крім того, небажані явища та серйозні небажані явища (гіперкаліємія,гіпотензія та порушення функції нирок) частіше відзначалися у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Гідрохлоротіазид Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Тіазиди впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, збільшуючи обсяг виділення рідини, натрію та хлору. Завдяки діуретичній дії гідрохлортіазиду зменшується обсяг плазми крові, підвищується активність реніну в плазмі крові, посилюється секреція альдостсрону, що зумовлює підвищене виведення калію та гідрокарбонатів нирками та зниження вмісту калію у сироватці крові. Механізм антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду комбінований діуретичний та вазодилатуючий ефект. Тевстен® плюс У пацієнтів з підвищеним артеріальним тиском систоли (АТ) епросартан забезпечує статистично значуще зниження АТ. Додавання до разової добової дози (600 або 1200 мг) епросартану 12,5 мг гідрохлортіазиду забезпечує додаткове статистично значуще зниження систолічного АТ порівняно з добовим прийомом лише епросартану. Комбінований прийом епросартану з гідрохлортіазидом зменшує втрату калію, пов'язану з діуретичним ефектом гідрохлортіазиду. Діуретична дія препарату Теветен плюс розвивається протягом перших 2 годин, а досягає максимуму через 4 години після прийому внутрішньо. Стабільний антигіпертензивний ефект розвивається, як правило, через 2-3 тижні лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (в монотерапії або комбінації з іншими гіпотензивними засобами).Протипоказання до застосуванняВстановлена ​​підвищена чутливість до епросартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду та інших компонентів препарату. Вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Холестаз та непрохідність жовчовивідних шляхів. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Гемодинамічно значущий двосторонній стеноз ниркових артерій або важкий стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує. Рефрактерна гіпокаліємія або гіперкальціємія. Рефрактерна гіпонатріємія. Симптоматична гіперурикемія чи подагра. Рідкісна спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром недостатності всмоктування глюкози-галактози (препарат містить лактозу). Одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73 м2) Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю: тяжка хронічна серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК), порушення водно-електролітного балансу крові (внаслідок прийому великих доз діуретиків, тривалої діареї, безсольової дієти), легка або помірна печінкова недостатність (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю без явищ холестазу в анамнезі), цукровий діабет, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, стеноз аортального та мітрального клапану або гіпертрофічна обструкція серця (досвід застосування обмежений), гостра міопатія, вторинна закритокутова глаукома, системний червоний вовчак.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат Теветен плюс протипоказаний до застосування під час вагітності. Епросартан Результати епідеміологічних досліджень щодо ризику розвитку тератогенних ефектів при застосуванні інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не дозволяють зробити однозначних висновків, проте невелике підвищення ризику виключити не можна. У той час як дані контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику застосування АРА II відсутні, подібний ризик може існувати для класу препаратів. За винятком випадків, коли продовження терапії АРА II розглядається як необхідне, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на прийом дозволених гіпотензивних засобів, які мають встановлені характеристики безпеки для застосування під час вагітності. Терапія АРА II повинна бути припинена негайно після діагностування вагітності, і, у разі потреби,має бути розпочато альтернативну терапію. Відомо, що терапія АРА II у другому та третьому триместрах вагітності токсична для плода (погіршення функції нирок, маловоддя, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо лікування АРА II необхідно у II триместрі вагітності, рекомендується проводити ультразвуковий контроль функції нирок та контроль стану черепа у плода. Новонароджені, матері яких приймали АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо виявлення артеріальної гіпотензії. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо у першому триместрі, обмежений. Даних, одержаних при проведенні досліджень на тваринах, недостатньо. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. Грунтуючись на фармакологічному механізмі дії гідрохлортіазиду, застосування цього препарату у другому та третьому триместрах вагітності може призвести до порушення фетоплацентарної перфузії та розвитку патологічних ефектів у новонародженого та плода, таких як жовтяниця, водно-електролітні порушення та тромбоцитопенія. Не слід застосовувати гідрохлортіазид при гестаційних набряках, артеріальній гіпертензії у вагітних або прееклампсії у зв'язку з ризиком зниження обсягу плазми крові та розвитку гіпоперфузії плаценти та відсутністю будь-яких позитивних ефектів щодо перебігу захворювання.Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при есенціальній гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних ситуацій, коли не існує терапевтичних альтернатив. Період грудного вигодовування Епросартан У зв'язку з відсутністю інформації, що стосується застосування в період грудного вигодовування, застосування препарату Теветен плюс не рекомендується, переважним є призначення гіпотензивних засобів з добре встановленим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або передчасно народжених дітей. Гідрохлоротіазид Гідрохлортіазид виділяється із грудним молоком у невеликих кількостях. У високих дозах тіазиди підвищують діурез, що може зменшити вироблення грудного молока. Застосування препарату Теветен плюс у період грудного вигодовування не рекомендується. Якщо препарат застосовується у період грудного вигодовування, його дози мають бути мінімальними. Фертильність Клінічні дані щодо впливу на репродуктивну функцію відсутні. Дані доклінічних досліджень епросартану не підтверджують будь-якого впливу на фертильність самців і самок. Відсутні дані доклінічних досліджень про можливий вплив гідрохлортіазиду на фертильність.Побічна діяНайчастіше у пацієнтів, які отримували лікування комбінацією гідрохлортіазид+епросартан, спостерігалися такі небажані лікарські реакції як головний біль та неспецифічні порушення з боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ), що проявилися приблизно у 11 % та 8 % пацієнтів (порівняно з 14 % та 8 % отримували плацебо) відповідно. Залежно від частоти виникнення виділяють такі групи побічних ефектів: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, З боку крові та лімфатичної системи - Нечасто: лейкопенія; Дуже рідко: гемолітична анемія; Частота невідома: агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія. З боку імунної системи: - Нечасто: реакції гіперчутливості; Частота невідома: анафілактичні реакції. З боку обміну речовин та харчування – часто: гіперглікемія; Нечасто: гіперурикемія, загострення перебігу подагри, гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіперхолестеринемія; Частота невідома: гіперкальціємія, гіпомагніємія, гіпертригліцеридемія, анорексія. Порушення психіки: - Нечасто: депресія, тривога, безсоння, нервозність, порушення лібідо; Частота невідома: занепокоєння. З боку нервової системи - Дуже часто: головний біль; Часто: запаморочення, парестезія. З боку органу зору - Частота невідома: гостра міопія, вторинна глаукома *. З боку органу слуху та лабіринтні порушення - Рідко: респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та некардіогенний набряк легень). З боку травної системи: - часто: неспецифічні порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, діарея); Нечасто: запор**; Рідко: панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів - Частота невідома: жовтяниця, у тому числі внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця. З боку шкіри та підшкірних тканин – часто: алергічні шкірні реакції (шкірний висип, свербіж); Нечасто: ангіоневротичний набряк; Частота невідома: токсичний епідермальний некроліз, реакції фоточутливості, шкірний червоний вовчак. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Нечасто: м'язові спазми**; Частота невідома: системний червоний вовчак. З боку нирок та сечовивідних шляхів – Частота невідома: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок у пацієнтів у групі ризику (стеноз ниркових артерій), глюкозурія. З боку статевих органів – Нечасто: сексуальна дисфункція. Загальні розлади: - Часто: астенія; Нечасто гіпертермія. * - частота виникнення з урахуванням даних з наукової літератури з гідрохлортіазиду. ** - частота порівнянна з плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиГідрохлортіазнд+Епросартан Препарати літію Зворотне збільшення вмісту літію у сироватці крові та підвищення токсичності було відзначено при сумісному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та, в окремих випадках, з АРА II. Крім того, тіазиди знижують нирковий кліренс літію і, отже, можуть підвищити ризик виникнення його токсичної дії. У зв'язку з цим, спільне застосування препарату Теветен плюс з препаратами літію не рекомендується. При необхідності призначення цієї комбінації необхідний регулярний контроль вмісту літію у сироватці крові. Баклофен Можливе посилення антигіпертензивної дії. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, спільне застосування АРА II та нестероїдних протизапальних засобів може збільшити ризик погіршення функції нирок, включаючи можливість розвитку гострої ниркової недостатності та підвищення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із вже наявною зниженою функцією нирок. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та контролювати функцію нирок після початку одночасної терапії та періодично в процесі лікування. Спільне застосування лозартану з індометацином (НПЗП) призводило до зниження ефективності АРА II, наявність класу специфічного ефекту не може бути виключено. Аміфостін Можливе посилення антигіпертензивної дії. Інші гіпотензивні препарати Антигіпертензивний ефект препарату Теветен плюс може посилюватися при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами. Етанол, барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти Можливе виникнення ортостатичної гіпотензії. Епросартан Епросартан не інгібує ізоферменти CYP1 А, 2А6, 2С9/8, 2С19, 2D6, 2Е та ЗА системи цитохрому Р450 in vitro. Лікарські препарати, що впливають на вміст калію Виходячи з досвіду застосування інших лікарських препаратів, що впливають на РААС, спільне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, замінників солі, що містять калій, та інших лікарських препаратів, що підвищують вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарину, АПФ), може призвести до збільшення вмісту калію в сироватці крові. Якщо лікарські препарати, що впливають вміст калію, призначаються у комбінації з цим препаратом, рекомендується регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Подвійна блокада РААС Дані клінічного дослідження показали, що подвійна блокада РААС за допомогою спільного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням окремого засобу, на РААС. Гідрохлоротіазид Лікарські препарати, що впливають на вміст калію Гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду може посилюватися при одночасному призначенні інших лікарських препаратів, що призводять до виведення калію та гіпокаліємії (наприклад, інші калійнесберігаючі діуретики, проносні засоби, кортикостероїди, гліциризинова кислота (що міститься в корені солодки), адренокорти ), карбеноксолон, пеніцилін G (натрієва сіль) або похідні саліцилової кислоти). У зв'язку з цим застосування цієї комбінації не рекомендується. Солі кальцію та вітамін D Тіазидні діуретики можуть підвищувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зменшення його екскреції. При необхідності застосування препаратів кальцію або препаратів, що впливають на вміст кальцію у сироватці крові (наприклад, вітамін D), необхідно контролювати вміст кальцію у сироватці крові та відповідним чином коригувати його дозу. Смоли колестирамін та колестипол Абсорбція гідрохлортіазиду знижується при одночасному застосуванні аніонообмінних смол, наприклад, колістираміну або колістіполу. Роздільний прийом гідрохлортіазиду і смоли може мінімізувати їхню лікарську взаємодію, тобто. приймати гідрохлортіазид рекомендується не менш як за 4 години до або через 4-6 годин після прийому смол. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинена тіазидними діуретиками, сприяє розвитку аритмії. Лікарські препарати, що залежать від зміни вмісту калію Рекомендується періодично контролювати вміст калію у сироватці крові та ЕКГ у разі одночасного застосування препарату з лікарськими препаратами, ефективність яких змінюється під впливом відхилень вмісту калію у сироватці крові (наприклад, серцеві глікозиди та антиаритмічні препарати), та з наступними препаратами (у тому числі антиаритмічними препаратами) ), що викликають поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует" (шлуночкова тахікардія); при цьому гіпокаліємія є фактором ризику, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует" (шлуночкової тахікардії): Антиаритмічні препарати IA класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід). Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон, дофетилід, ібутилід) та соталол. Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол). Інші препарати (наприклад, беприділ, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно). Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин) Гідрохлоротіазид може посилити ефект недеполяризуючих міорелаксантів. Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) Підвищення біодоступності тіазидних діуретиків через зменшення моторики шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка. Препарати для лікування цукрового діабету (гіпоглікемічні препарати для внутрішнього прийому та інсулін) Застосування тіазиду може впливати на толерантність до глюкози, що може вимагати корекції дози гіпоглікемічних засобів. Метформін Метформін слід застосовувати з обережністю у зв'язку з ризиком розвитку молочнокислого ацидозу через можливу функціональну ниркову недостатність під дією гідрохлортіазиду. Бета-адреноблокатори та діазоксид Тіазиди можуть посилювати гіперглікемічний ефект бета-адреноблокаторів та діазоксиду. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін) Можливе зниження ефекту амінів пресорних. Протиподагричні препарати (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) Необхідна корекція доз протиподагричних препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Може знадобитися підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. Спільне застосування з тіазидними діуретиками може підвищити частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Амантадін Тіазиди можуть підвищити ризик розвитку небажаних реакцій, що спричиняються амантадином. Цитостатичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) Тіазиди можуть знижувати виведення цитостатичних препаратів нирками та посилювати їхню мієлосупресивну дію. Тетрацикліни При сумісному застосуванні тетрациклінів та тіазидів збільшується ризик підвищення рівня останніх у сечі, що викликається тетрацикліном. Ця взаємодія, ймовірно, не поширюється на доксициклін. Препарати, що знижують вміст натрію у сироватці крові При сумісному застосуванні з антидепресантами, нейролептиками та протиепілептичними препаратами гіпонатріємічна дія гідрохлортіазиду може посилюватися. При тривалому застосуванні цих препаратів рекомендується бути обережним.Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 таблетці на добу вранці, незалежно від їди. Добова доза не повинна перевищувати 600 мг епросартану та 12,5 мг гідрохлортіазиду. Корекції дози препарату Теветен плюс у літніх пацієнтів, пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки, а також пацієнтів з порушенням функції нирок (КК понад 30 мл/хв) не потрібно.ПередозуванняДані щодо передозування у людей обмежені. У результаті постмаркетингових досліджень надходили окремі повідомлення прийом доз епросартану до 12 000 мг. Незважаючи на те, що у більшості пацієнтів симптоми не спостерігалися, слід зазначити, що у одного пацієнта після застосування епросартану в дозі 12 000 мг виник судинний колапс. Пацієнт повністю одужав. Для комбінації гідрохлортіазид+епросартан максимальна прийнята доза становить 3600 мг епросартану/75 мг гідрохлортіазиду. У цьому випадку прийом був здійснений для суїциду. Передозування, швидше за все, спричинить виражене зниження артеріального тиску. Інші симптоми можуть бути пов'язані зі зниженням ОЦК та втратою електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), і, найімовірніше, виявляться як нудота та сонливість. Лікування має бути симптоматичним та підтримуючим. Залежно від часу прийому препарату внутрішньо, необхідна провокація блювання, промивання шлунка та/або застосування активованого вугілля. При вираженому зниженні АТ, пацієнта необхідно укласти на спину, підняти ноги та провести заходи щодо відновлення ОЦК. Епросартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Ступінь виведення гідрохлортіазиду за допомогою гемодіалізу не встановлено.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з ризиком порушення функції нирок У деяких пацієнтів, ниркова функція яких залежить від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю IV функціонального класу за класифікацією NYIIA), під час лікування інгібіторами АПФ може розвинутись олігурія та/або прогресуюча азотемія, і, в окремих випадках, гостра ниркова недостатність. Ці явища найбільш ймовірні у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики. У зв'язку з недостатнім досвідом застосування АРА II у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю IV функціонального класу за класифікацією NYHA, не можна виключити порушення ниркової функції на фоні застосування препарату Теветен плюс внаслідок пригнічення активності РААС.У зв'язку з наявністю підвищеного ризику розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів функцію нирок слід ретельно контролювати. Порушення функції нирок та трансплантація нирки Перед призначенням препарату Теветен плюс пацієнтам з нирковою недостатністю та періодично в процесі лікування слід контролювати функцію нирок, вміст калію та сечової кислоти у сироватці крові. Якщо цей період спостерігається погіршення функції нирок, слід переглянути доцільність продовження лікування препаратом Теветен плюс. У пацієнтів з порушеннями функції нирок може спостерігатися гідрохлортіазид-асоційована азотемія. Досвід застосування препарату у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Порушення функції печінки Епросартан повинен застосовуватися з обережністю для лікування пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю через обмежений клінічний досвід застосування препарату у таких пацієнтів. У зв'язку з можливістю розвитку внутрішньопечінкового холестазу, гідрохлортіазид повинен застосовуватися з обережністю для лікування легкої та помірної печінкової недостатності. Зміни водно-електролітного балансу можуть спричинити печінкову кому. Метаболічні та ендокринні порушення Гідрохлортіазид може знижувати толерантність до глюкози, що може вимагати корекції дози гіпоглікемічних препаратів та інсуліну. Латентно-протікаючий цукровий діабет може маніфестувати в процесі лікування препаратом Теветен плюс. При дозі 12,5 мг гідрохлортіазиду, що міститься в препараті Теветен плюс, до цього часу спостерігалися лише легкі метаболічні та ендокринні небажані ефекти (підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у сироватці крові). Порушення водно-електролітного балансу Застосування гідрохлортіазиду може призвести до порушення водно-електролітного балансу крові (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, гіпомагніємія та гіпохлоремічний алкалоз). Усім пацієнтам, які проходять курс лікування діуретиками, включаючи гідрохлортіазид, необхідно періодично контролювати вміст електролітів у сироватці крові. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники солі, що містять калій, слід застосовувати разом із препаратом Теветен плюс з обережністю. Симптоматична артеріальна гіпотензія При вираженій гіпонатріємії або зниженні ОЦК (наприклад, у період лікування великими дозами діуретиків, багаторазовій блювоті, тривалій діареї, безсольовій та малосолвій дієті) прийом препарату Теветен плюс може викликати різке зниження артеріального тиску. Необхідна корекція гіпонатріємії та/або ОЦК та, якщо можливо, відміна діуретиків до початку лікування препаратом Теветен® плюс. Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома Гідрохлортіазид, будучи сульфонамідом, може викликати ідіосинкратичну реакцію, що виражається в гострій минущої міопії і нападі гострої глаукоми. Симптоми, що включають різке зниження гостроти зору або біль в оці, зазвичай розвиваються протягом від декількох годин до декількох тижнів після початку застосування препарату. Відсутність лікування при гострій глаукомі може призвести до незворотної втрати зору. Первинне лікування полягає в якнайшвидшому відміні гідрохлортіазиду. Може знадобитися термінове медикаментозне або хірургічне лікування, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Факторами ризику розвитку нападу гострої закритокутової глаукоми можуть бути наявність алергічних реакцій на сульфаніламід або пеніцилін в анамнезі. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом застосування гіпотензивних засобів, що інгібують РААС, зазвичай неефективне. У зв'язку з цим застосування препарату Теветен плюс цією групою пацієнтів не рекомендується. Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і при застосуванні інших вазодилататорів, при призначенні препарату пацієнтам зі стенозом аортального або мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією потрібна обережність. Інші застереження та запобіжні заходи Реакції гіперчутливості до гідрохлортіазиду є найбільш ймовірними для пацієнтів з алергією в анамнезі, у тому числі з підвищеною чутливістю до похідних сульфаніламіду. Є повідомлення про розвиток загострень або активацію системного червоного вовчаку на фоні прийому тіазидних діуретиків. Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення тесту на допінг-контроль. Подвійна блокада РААС Існують дані, що спільне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з окремим застосуванням засобів, що діють на РААС. У зв'язку з цим подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену не рекомендується. Якщо подвійна блокада необхідна, то її слід проводити строго під наглядом спеціаліста та при постійному контролі функції нирок, утримання електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та АРА II не повинні застосовуватись одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень про вплив на здатність керувати транспортними засобами та роботу з іншими механізмами не проводилося, однак, ґрунтуючись на фармакодинамічних властивостях препарату Теветен плюс, вплив малоймовірний. У період лікування препаратом Теветен плюс необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, у зв'язку з можливістю виникнення запаморочення та слабкості.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: амлодипін безілат - 13.87 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 10 мг; індапамід – 2.5 мг; периндоприлу аргінін – 10 мг; допоміжні речовини: кальцію карбонат + крохмаль кукурудзяний прежелатинізований – 107 мг, целюлоза мікрокристалічна – 106.93 мг, кроскармелоза натрію – 9 мг, магнію стеарат – 1.5 мг, кремнію діоксид колоїдний – 1.2 мг, крах; склад плівкової оболонки: гліцерол – 0.4536 мг, гіпромелоза – 7.53984 мг, макрогол-6000 – 0.48144 мг, магнію стеарат2 – 0.4536 мг, титану діоксид – 1.45152 мг. 29 чи 30 шт. - флакони з поліпропілену, забезпечені дозатором і пробкою, що містить вологопоглинаючий гель (силікагель) (1, 3); - пачки картонні з контролем першого розтину.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, довгасті, двоопуклі, з гравіюванням з цифрою 5 на одному боці та логотипом компанії - на іншій.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований препарат.ФармакокінетикаТрипліксам® Комбіноване застосування периндоприлу/індапаміду та амлодипіну не змінює їх фармакокінетичних характеристик порівняно з роздільним прийомом цих засобів. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипін добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Cmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Розподіл Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язане з білками плазми. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Метаболізм Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів; нирками виводиться 10% прийнятої дози амлодипіну у незміненому вигляді та 60% – у вигляді метаболітів. Виведення Кінцевий Т1/2 амлодипіну з плазми становить 35-50 год, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення Т1/2 та AUC приблизно на 40-60%. Індапамід Всмоктування Індапамід швидко і повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Cmax індапаміду у плазмі крові спостерігається через 1 годину після прийому внутрішньо. Розподіл Зв'язок із білками плазми крові – 79%. Метаболізм та виведення Т1/2 становить 14-24 год (загалом, 18 год). При повторному прийомі препарату немає його кумуляції. Індапамід виводиться у вигляді неактивних метаболітів, переважно нирками (70% введеної дози) та через кишечник (22%). Особливі групи пацієнтів У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетика індапаміду не змінюється. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується в ШКТ, Сmax у плазмі крові досягається через 1 год (активним метаболітом периндоприлу є периндоприлат). Т1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить близько 20% і має дозозалежний характер. Метаболізм Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% від загальної кількості прийнятого внутрішньо периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Виведення Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 год., тому рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від його дози. Особливі групи пацієнтів Літній вік. Виведення периндоприлату сповільнене у літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність. Підбір дози необхідно проводити з урахуванням ступеня тяжкості ниркової недостатності (КК у плазмі). Діаліз. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Цироз печінки. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози.ФармакодинамікаТрипліксам® - комбінований препарат, що включає три антигіпертензивні компоненти, кожен з яких доповнює дію інших по контролю АТ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Амлодипін - блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), похідне дигідропіридину, індапамід - сульфонамідний діуретик, периндоприлу аргінін - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). Фармакологічні властивості препарату Трипліксам® поєднують у собі властивості кожної з діючих речовин. Крім цього, комбінація амлодипіну, індапаміду та периндоприлу аргініну посилює антигіпертензивну дію кожного з компонентів. Механізм дії Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду з індольним кільцем і за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків, які пригнічують реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі нефрону. При цьому збільшується виділення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, що супроводжується збільшенням діурезу та антигіпертензивним ефектом. Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II. Крім цього, фермент стимулює вироблення альдостерону корою надниркових залоз і руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує ОПСС, що зумовлено, в основному, дією на судини у м'язах та нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію чи рідини чи розвитком рефлекторної тахікардії при тривалому застосуванні. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту периндоприлату. Інші метаболіти не мають фармакологічної активності. Периндоприл нормалізує роботу серця, знижуючи переднавантаження та постнавантаження завдяки: судинорозширювальну дію на вени, можливо пов'язане з активацією системи простагландинів; зниження ОПСС. При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку Також підвищувалася переносимість фізичного навантаження. Фармакодинамічні ефекти Амлодипін Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямою дією на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи ОПСС (постнавантаження). Це зниження навантаження на серце зменшує енерговитрати, та потреба міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. При цьому у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (стенокардією Принцметалу) покращується коронарний кровотік та постачання міокарда киснем. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ у положенні "стоячи" і "лежачи" протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний. Амлодипін не чинить небажаних метаболічних ефектів і не впливає на показники ліпідного обміну, не викликає зміни гіполіпідемічних показників плазми крові та може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід При використанні індапаміду в режимі монотерапії було продемонстровано 24-годинний антигіпертензивний ефект. Антигіпертензивний ефект проявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики при певній дозі досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Тому не слід збільшувати дозу препарату, якщо при прийомі рекомендованої дози не досягнуто терапевтичного ефекту. У коротких, середній тривалості та довгострокових дослідженнях за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією було показано, що індапамід: не впливає показники ліпідного обміну, зокрема. на рівень тригліцеридів, холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ; не впливає показники обміну вуглеводів, зокрема. у пацієнтів із цукровим діабетом. Периндоприл Периндоприл ефективний у терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні "лежачи" та "стоячи". Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому внутрішньо спостерігається виражене (порядку 80%) залишкове інгібування АПФ. У пацієнтів із позитивною відповіддю на лікування нормалізація АТ настає протягом місяця та зберігається без розвитку тахікардії. Припинення лікування не супроводжується розвитком ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне призначення тіазидних діуретиків посилює вираженість антигіпертензивного ефекту. Крім цього, комбінування інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також призводить до зниження ризику розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Періндоприл/Індапамід У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, незалежно від віку, комбінація периндоприлу та індапаміду має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний артеріальний тиск у положенні "стоячи" і "лежачи". У ході клінічних досліджень показано більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з монотерапією окремими компонентами. Клінічна ефективність та безпека Вплив препарату Трипліксам на показники захворюваності та смертності не вивчався. Амлодипін Ефективність і безпека застосування амлодипіну в дозі 2.5-10 мг/сут, інгібітору АПФ лізиноприлу в дозі 10-40 мг/сут як препарату "першої лінії" і тіазидного діуретика хлорталідону в дозі 12.5-25 мг/сут вивчалася в 5 ALLHAT (за участю 33 357 пацієнтів віком 55 років і старше) у пацієнтів з легким або помірним ступенем АГ та, принаймні, одним із додаткових факторів ризику коронарних ускладнень, таких як: інфаркт міокарда або інсульт, перенесений більш ніж за 6 місяців до включення в дослідження або інше підтверджене серцево-судинне захворювання атеросклеротичного генезу; цукровий діабет 2 типи; концентрація холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПЗЩ) менше 35 мг/дл; гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ чи ехокардіографії; куріння. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти летальних наслідків від ІХС та частоти нефатального інфаркту міокарда. Істотних відмінностей між групами амлодипіну та хлорталідону за основним критерієм оцінки виявлено не було. Частота розвитку серцевої недостатності групи амлодипіну була значно вище, ніж у групі хлорталидона – 10.2% і 7.7%, проте загальна частота летальних наслідків групи амлодипіну і хлорталидона істотно не відрізнялася. Періндоприл/Індапамід У дослідженні за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка (індекс маси лівого шлуночка >120 г/м2 у чоловіків та >100 г/м2 у жінок) ефективність терапії ефективність терапії 2 мг периндоприлу тертбутиламіном (що відповідає 2.5 мг периндоприлу) комбінації з 0.625 мг індапаміду порівняно з монотерапією 10 мг еналаприлу, при прийомі 1 раз на добу протягом 1 року, оцінювалася методом ехокардіографії. У разі необхідності для підтримки адекватного контролю показників АТ проводилася титрація доз периндоприлу тертбутиламіну до 8 мг (що відповідає 10 мг периндоприлу аргініну) та індапаміду до 2.5 мг 1 раз на добу або еналаприлу до 40 мг на 1 раз на добу. У групі пацієнтів, які приймали периндоприл/індапамід,збільшення дози не знадобилося у 34% пацієнтів порівняно з 20% у групі, які приймали еналаприл. Після закінчення лікування значення індексу маси лівого шлуночка знизилися більш значно у групі периндоприлу/індапаміду (-10.1 г/м2) порівняно з групою еналаприлу (-1.1 г/м2). Найкращий ефект щодо значень індексу маси лівого шлуночка досягався при застосуванні більш високих доз комбінації периндоприлу та індапаміду. Відносно зниження значень АТ різниця між групами становила 5.8 мм рт.ст. для систолічного тиску та 2.3 мм рт.ст. для діастолічного тиску відповідно – на користь групи периндоприлу/індапаміду. У дослідженні за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу вивчався вплив зниження АТ на частоту виникнення макросудинних (смерть внаслідок кардіоваскулярних причин, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт) та мікросудинних ускладнень (виникнення або погіршення перебігу нефропатії /індапамід у порівнянні з плацебо, на фоні стандартної терапії, а також приймали гліклазід модифікованого вивільнення порівняно зі стандартною терапією, спрямованої на підтримання рівня глюкози в крові в нормі. Після 4.3 років терапії відносний ризик виникнення макро- та мікросудинних ускладнень знизився на 9% у групі, яка приймала комбінацію периндоприл/індапамід. Перевага була досягнута за рахунок значного зниження відносного ризику смертності на 14%, смерті внаслідок кардіоваскулярних причин на 18% та розвитку ниркових ускладнень на 21% у групі пацієнтів, які отримують комбінацію периндоприлу/індапаміду порівняно з плацебо. У підгрупі пацієнтів з артеріальною гіпертензією показано значне зниження на 9% відносного ризику комбінованої частоти макро- та мікросудинних ускладнень у групі, яка приймала комбінацію периндоприл/індапамід порівняно з плацебо. У цій групі також значно знизився відносний ризик смертності (на 16%), смерті внаслідок кардіоваскулярних причин (на 20%) та розвитку ниркових ускладнень (на 20%) у пацієнтів, які отримують комбінацію периндоприл/індапамід у порівнянні з пацієнтами, які отримують плацебо. Переваги гіпотензивної терапії не залежали від переваг, досягнутих на тлі інтенсивного контролю глікемії. Подвійна блокада РААС Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ з АРА II. Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі кардіоваскулярне або цереброваскулярне захворювання, або цукровий діабет 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних ускладнень та на показники смертності, тоді як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували. монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок або кардіоваскулярним захворюванням або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняТерапія артеріальної гіпертензії при зниженні АТ на фоні прийому амлодипіну, індапаміду та периндоприлу у тих самих дозах.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючих та допоміжних речовин, що входять до складу препарату, похідних сульфонаміду, похідних дигідропіридину, інших інгібіторів АПФ, будь-яких інших речовин, що входять до складу препарату; пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; нелікована серцева недостатність у стадії декомпенсації; тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); ниркова недостатність помірного ступеня (КК менше 60 мл/хв) для дозування комбінації периндоприл/індапамід 10 мг/2.5 мг (тобто Трипліксам® 5 мг + 2.5 мг + 10 мг та Трипліксам® 10 мг + 2.5 мг + 10 мг) ; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) на фоні прийому інгібіторів АПФ в анамнезі; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вагітність; період грудного вигодовування; печінкова енцефалопатія; тяжка печінкова недостатність; гіпокаліємія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок (включаючи кардіогенний); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз гирла аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; одночасне застосування з аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (СКФ двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; одночасне застосування з препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует"; одночасне застосування з препаратами, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю слід призначати препарат при наявності тільки однієї функціонуючої нирки, порушеннях водно-електролітного балансу, системних захворюваннях сполучної тканини, ІХС, цереброваскулярних захворюваннях, гострому інфаркті міокарда (і протягом 1 місяця після інфаркту міокарда), хронічної серцевої недостатності клас за класифікацією NYHA), СССУ (виражена тахі- та брадикардія), реноваскулярної гіпертензії, аортальному стенозі/мітральному стенозі/гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, цукровому діабеті, печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості, пригніченні кісток з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), лабільності артеріального тиску, гіперурикемії (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом),при терапіі за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам.одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та літію, одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНП за допомогою декстрана анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та літію, одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНП за допомогою декстрана анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Тріпліксам® при вагітності протипоказане. При плануванні вагітності або її наступі на фоні застосування препарату Трипліксам® слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки. Трипліксам протипоказаний під час грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері та прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або припинення прийому препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Індапамід На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків незадовго до пологів у новонароджених розвивається гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого впливу на репродуктивну токсичність. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності та протипоказане у ІІ та ІІІ триместрах вагітності. На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування під час вагітності. При виявленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу гіпотензивну терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ під час ІІ або ІІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження новонародженого для оцінки стану черепа та функції нирок. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку гіпотензії. Період годування груддю Трипліксам® протипоказаний у період грудного вигодовування. Амлодипін Відсутня інформація щодо екскреції амлодипіну із грудним молоком. Індапамід На даний момент немає достовірної інформації щодо виділення індапаміду або його метаболітів із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для плода/новонародженого може бути виключено. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених та недоношених дітей. Фертильність Амлодипін У деяких пацієнтів, які отримували лікування блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, відмічено оборотне зниження рухливості сперматозоїдів. Клінічних даних щодо потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію недостатньо. Періндоприл/Індапамід У доклінічних дослідженнях було показано відсутність на репродуктивну функцію у щурів обох статей. Імовірно, вплив на фертильність у людини відсутній. Застосування у дітей Препарат протипоказаний до застосування пацієнтам віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяПрофіль безпеки Найбільш частими небажаними реакціями, про які повідомлялося при лікуванні периндоприлом, індапамідом і амлодипіном як монотерапія були: запаморочення, головний біль, парестезії, вертиго, сонливість, порушення зору, дзвін у вухах, серцебиття, "припливи" крові до шкіри обличчя, зниження (і ефекти, пов'язані з гіпотензією), кашель, задишка, шлунково-кишкові розлади (біль у животі, запор, діарея, спотворення смаку, нудота, диспепсія, блювання), свербіж шкіри, висипання, макуло-папульозний висип, м'язові спазми, в області кісточок, астенія, набряки та втома. Список побічних реакцій наведено у таблиці. Частота побічних реакцій, зазначених у терапії периндоприлом, індапамідом або амлодипіном, наведена у вигляді наступної градації (класифікація ВООЗ за частотою розвитку): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані реакції Частота Амлодипін Індапамід Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто - Дуже рідко З боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - - Не часто* Агранулоцитоз - Дуже рідко Дуже рідко Апластична анемія Дуже рідко - Панцитопенія - - Дуже рідко Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко Дуже рідко Нейтропенія - - Дуже рідко Гемолітична анемія - Дуже рідко Дуже рідко Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Дуже рідко Тромбоцитопенічна пурпура Дуже рідко - - З боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості Дуже рідко Не часто - З боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія - - Не часто * Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату - - Не часто * Гіпонатріємія Частота невідома Не часто * Гіперглікемія Дуже рідко - - Гіперкальціємія - Дуже рідко - Зниження вмісту калію та розвиток гіпокаліємії, особливо значуще для пацієнтів, що належать до групи ризику - Частота невідома - Анорексія Не часто - - Підвищення апетиту Рідко - - Порушення психіки Безсоння Не часто - - Лабільність настрою (включаючи тривожність) Не часто - Не часто Депресія Не часто - - Порушення сну - - Не часто Сплутаність свідомості Рідко - Дуже рідко Незвичайні сновидіння Не часто - - Підвищена збудливість Не часто - - З боку нервової системи Запаморочення Часто - Часто Головний біль Часто Рідко Часто Парестезія Не часто Рідко Часто Вертіго - Рідко Часто Сонливість Часто - Не часто * Гіпестезія Не часто - - Дисгезія (перекручення смаку) Не часто - Часто Паросмія (перекручення нюху) Дуже рідко - - Тремор Не часто - - Непритомність Не часто* Частота невідома Не часто Гіпертонус Дуже рідко - - Периферична невропатія Дуже рідко - - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику - - Дуже рідко Мігрень Дуже рідко - - Апатія Дуже рідко - - Ажитація Дуже рідко - - Атаксія Дуже рідко - - Амнезія Дуже рідко - - Екстрапірамідні порушення Частота невідома - - З боку органу зору Порушення зору (включаючи диплопію) Не часто Частота невідома Часто Міопія - Частота невідома - Нечіткість зору - Частота невідома - Порушення акомодації Не часто - - Ксерофтальмія Не часто - - Кон'юнктивіт Не часто - - Біль в очах Не часто - - З боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто - Часто З боку серця Відчуття серцебиття Часто - Не часто * Тахікардія - - Не часто * Стенокардія - - Дуже рідко Порушення ритму серця (в т.ч. брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) Дуже рідко Дуже рідко Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику Дуже рідко - Дуже рідко Поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірует" (можливо зі смертельним результатом) - Частота невідома - Розвиток або посилення перебігу хронічної серцевої недостатності Дуже рідко - - З боку судин "Припливи" крові до шкіри обличчя Часто - - Артеріальна гіпотензія (надмірне зниження АТ) та симптоми, пов'язані з цим Не часто Дуже рідко Часто Васкуліт Дуже рідко - Не часто * Ортостатична гіпотензія Дуже рідко - - З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Дуже рідко - Часто Задишка Не часто - Часто Бронхоспазм - - Не часто Еозинофільна пневмонія - - Дуже рідко Кровотеча з носа Не часто - - З боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто - Часто Запор Не часто Рідко Часто Діарея Не часто - Часто Диспепсія Не часто - Часто Нудота Часто Рідко Часто Блювота Не часто Не часто Часто Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Рідко Не часто Зміна ритму дефекації Не часто - - Гіперплазія ясен Дуже рідко - - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - - Метеоризм Не часто - - Ангіоневротичний набряк кишечника - - Дуже рідко З боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Дуже рідко Частота невідома Дуже рідко Холестатична жовтяниця Дуже рідко - Дуже рідко Порушення функції печінки - Дуже рідко - Можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності - Частота невідома - З боку шкіри та підшкірних тканин Кожний зуд Не часто - Часто Висипання на шкірі Не часто - Часто Макуло-папульозний висип - Часто Кропивниця Дуже рідко Дуже рідко Не часто Ангіоневротичний набряк, набряк Квінке Дуже рідко Дуже рідко Не часто Алопеція Не часто - - Пурпура Не часто Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - - Дерматит Рідко - - Екзантема Не часто - - Підвищене потовиділення Не часто - Не часто Реакція фоточутливості Дуже рідко Частота невідома Не часто * Пемфігоїд Не часто * Багатоформна еритема Дуже рідко - Дуже рідко Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - - Токсичний епідермальний некроліз - Дуже рідко - Ксеродермія Дуже рідко - - Холодний піт Дуже рідко - - Можливе загострення вже наявного системного червоного вовчаку - Частота невідома - З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Спазми м'язів Не часто - Часто Артроз Не часто - - Міастенія Рідко - - Артралгія Не часто - Не часто * Міалгія Не часто - Не часто * Біль у спині Не часто - - З боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія (прискорене сечовипускання) Не часто - - Гостра ниркова недостатність - - Дуже рідко Болюче сечовипускання Не часто - - Ниркова недостатність - Дуже рідко Не часто З боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто - Не часто Гінекомастія Не часто - - Загальні розлади та симптоми Астенія Не часто - Часто Підвищена стомлюваність Часто Рідко - Периферичні набряки (човник і стоп) Часто Не часто Набряки Часто - - Біль Не часто - - Біль у грудній клітці Не часто - - нездужання Не часто - Не часто * Озноб Не часто - - Жага Не часто - - Лихоманка - - Не часто * Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечовини у крові - - Не часто * Підвищення концентрації креатиніну в крові - - Не часто * Підвищення активності печінкових трансаміназ Дуже рідко Частота невідома Рідко Гіпербілірубінемія Дуже рідко - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Дуже рідко Подовження інтервалу QT на ЕКГ - Частота невідома - Підвищення концентрації сечової кислоти у крові - Частота невідома - Підвищення/зниження маси тіла Не часто - - Травми, отруєння, ускладнення після втручань Падіння - - Не часто * * Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень.Взаємодія з лікарськими засобамиДані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС в результаті одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Препарати, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть підвищувати ризик гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗЗ, гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасне застосування препарату Трипліксам з цими засобами підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Протипоказані поєднання лікарських засобів Аліскірен У пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ)) Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Амлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, в т.ч. амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, у свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Периндоприл При одночасному застосуванні з аліскіреном у пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок (СКФ У літературі повідомлялося, що у пацієнтів з встановленим атеросклеротичним захворюванням, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та АРА II пов'язана з вищою частотою розвитку гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок ( недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітору АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію та АТ. Одночасне застосування з естрамустином може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (такими як тріамтерен, амілорид), солями калію розвивається гіперкаліємія (з можливим летальним результатом), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємією). Поєднання периндоприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, їх слід застосовувати, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові. Особливості застосування спіронолактону при хронічній серцевій недостатності описано далі за текстом. Періндоприл/Індапамід При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію в плазмі та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі необхідності такої терапії повинен проводитися регулярний контроль вмісту літію у плазмі крові. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Амлодипін Дані щодо ефекту індукторів ізоферменту CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів Звіробою продірявленого) може призвести до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3A4. Одночасний прийом амлодипіну та потужних або помірних інгібіторів CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем, такролімус) може призвести до суттєвого збільшення концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з цим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Індапамід Через ризик розвитку гіпокаліємії слід бути обережним при одночасному призначенні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами класу IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, добуті тозилат, соталол); деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин); бензамідами (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд); бутірофенонами (дроперидол, галоперидол); іншими нейролептиками (пімозид); іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин. Слід запобігати розвитку гіпокаліємії,за необхідності проводити її корекцію; контролювати інтервал QT. При одночасному застосуванні з амфотерицином В (в/в), глюко- та мінералокортикоїдами (при системному призначенні), тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику кишечника, можливе збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний постійний контроль рівня калію у плазмі крові, за необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Рекомендується використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові та показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Одночасне застосування алопуринолу з індапамідом може супроводжуватися підвищеним ризиком виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Периндоприл Епідеміологічні дослідження показали, що спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліни, гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо) може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо аж до розвитку гіпоглікемії. Цей ефект найімовірніше можна спостерігати протягом перших тижнів одночасної терапії, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок. У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися надмірне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим збільшенням. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів, які отримують діуретики, особливо виводять рідину та/або солі, діуретики повинні бути скасовані до початку застосування інгібітора АПФ, (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При застосуванні діуретиків у разі хронічної серцевої недостатності інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі,можливо після зменшення дози застосовуваного одночасно калійнесберегающего діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Застосування калійзберігаючих діуретиків (еплеренону або спіронолактону) у дозах від 12.5 мг до 50 мг на добу та інгібіторів АПФ у низьких дозах: при терапії хронічної серцевої недостатності II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлунка Періндоприл/Індапамід При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок; за необхідності потрібна корекція дози гіпотензивних препаратів. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (ацетилсаліцилова кислота в дозі ≥3 г/добу, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту. Супутнє застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із спочатку зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, слід регулярно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування. Поєднання препаратів, що потребує уваги Амлодипін У клінічних дослідженнях не було виявлено впливу амлодипіну на параметри фармакокінетики аторвастатину, дигоксину, варфарину чи циклоспорину. При сумісному прийомі кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг було відзначено збільшення концентрації симвастатину на 77% порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають амлодипін, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Противірусні засоби (ритонавір) збільшують плазмові концентрації БМКК, у т.ч. амлодипіну. При сумісному застосуванні з препаратами літію можливе посилення проявів їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, дзвін у вухах). Індапамід Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні застосування діуретиків, особливо "петльових", при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід використовувати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретичних засобів збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини. При одночасному застосуванні із солями кальцію можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження екскреції кальцію нирками. При одночасному застосуванні з циклоспорином можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та іонів натрію. Периндоприл При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, можливе додаткове зниження артеріального тиску. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імуносупресивних засобів, кортикостероїдів (при системному застосуванні) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком лейкопенії. Інгібітори АПФ можуть спричинити посилення антигіпертензивного ефекту деяких засобів для загальної анестезії. Застосування діуретиків (тіазидних та "петлевих") у високих дозах може призводити до гіповолемії, а додавання до терапії периндоприлу – до артеріальної гіпотензії. При сумісному застосуванні гліптинів (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин) з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази-4 (DPP-IV) гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, пацієнтами, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс нітритоїдних реакцій, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювоту та артеріальну гіпотензію. Периндоприл/Індапамід/Амлодипін Іміпрамін-подібні (трициклічні) антидепресанти, нейролептики посилюють антигіпертензивну дію та збільшують ризик ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту, що веде до додаткового зниження артеріального тиску. Кортикостероїди, тетракозактид знижують антигіпертензивну дію (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші лікарські взаємодії Амлодипін При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу не відмічено посилення антигіпертензивного ефекту кожного з препаратів. Амлодипін не суттєво впливає на фармакокінетичні параметри циклоспорину. Одноразовий прийом алюміній/магнієвмісних антацидів не істотно впливає на фармакокінетику амлодипіну.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці перед їдою. Доза препарату Трипліксам підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів. Максимальна добова доза – 1 таб. у дозі 10 мг + 2.5 мг + 10 мг. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Трипліксам протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв). Пацієнтам з нирковою недостатністю середньої тяжкості (КК 30-60 мл/хв) Трипліксам® протипоказаний у дозуванні 5 мг + 2.5 мг + 10 мг та 10 мг + 2.5 мг + 10 мг. Рекомендується починати терапію з добору доз монокомпонентів. Постійне медичне спостереження має включати регулярний контроль концентрації креатиніну і калію в плазмі крові. Одночасне застосування з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з порушеннями функції нирок (ШКФ). Пацієнти з печінковою недостатністю Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю Трипліксам® протипоказаний. Для пацієнтів з легкою чи помірною печінковою недостатністю добір дози необхідно проводити з обережністю, т.к. немає однозначних рекомендацій щодо дозування амлодипіну для цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку сповільнене. Терапія повинна проводитись з урахуванням функції нирок. Пацієнти дитячого віку В даний час немає даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Трипліксам® у дітей та підлітків.ПередозуванняІнформація про передозування препарату Тріпліксам відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіну обмежена. Симптоми Є дані щодо розвитку надмірної периферичної вазодилатації з можливим розвитком рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Методи надання медичної допомоги При клінічно значущій гіпотензії, що виникає через передозування амлодипіну, необхідно проведення заходів, спрямованих на підтримання функції серцево-судинної системи, включаючи переведення пацієнта в положення "лежачи" на спині з піднятими ногами, контроль ОЦК та діурезу, моніторинг серцевої та дихальної діяльності. Для нормалізації судинного тонусу та АТ можна використовувати судинозвужувальні препарати за умови, що немає протипоказань до їх застосування. Для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення кальцію глюконату. У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. У здорових добровольців було продемонстровано, що застосування активованого вугілля протягом 2 годин після прийому амлодипіну у дозі 10 мг зменшує швидкість абсорбції амлодипіну. Оскільки амлодипін зв'язується з білками,гемодіаліз неефективний. Комбінація периндоприл/індапамід Симптоми Для комбінації периндоприл/індапамід найімовірніший симптом передозування – артеріальна гіпотензія, іноді у поєднанні зі нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості та олігурією, яка може перейти в анурію (внаслідок гіповолемії). Також можуть виникати електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Методи надання медичної допомоги Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та прийому активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу. При значному зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення "лежачи" на спині з піднятими ногами, при необхідності проводити корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0.9% розчину натрію хлориду). Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, можна видалити з організму за допомогою діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВсі запобіжні заходи, пов'язані з прийомом окремих компонентів препарату, слід враховувати при застосуванні їх фіксованої комбінації у складі препарату Трипліксам®. Амлодипін Хронічна серцева недостатність Лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. Блокатори повільних кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно обережно застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю (IV функціональний клас за класифікацією NYHA) лікування має починатися з нижчих доз та під ретельним контролем. Пацієнти з артеріальною гіпертензією та ІХС не повинні припиняти прийом бета-адреноблокаторів: інгібітор АПФ повинен використовуватися спільно з бета-адреноблокаторами. Гіпертонічний криз Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Індапамід Печінкова енцефалопатія За наявності порушень функцій печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У разі слід негайно припинити прийом діуретика. Фоточутливість На тлі прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості на фоні прийому препарату слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних променів або штучних ультрафіолетових променів. Вміст іонів кальцію у плазмі крові Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками та призводити до незначного та тимчасового підвищення вмісту іонів кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. У таких випадках слід відмінити прийом діуретичних засобів та провести дослідження функції паращитовидних залоз. Сечова кислота У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Периндоприл Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі та харчові добавки. Не рекомендується одночасне призначення периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, а також препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та харчових добавок. Подвійна блокада РААС Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включно з гострою нирковою недостатністю) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС внаслідок поєднання інгібітору АПФ з АРА II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада необхідна, це має виконуватися під суворим контролем фахівця при регулярному контролі функції нирок, рівня електролітів у плазмі крові та АТ. Інгібітори АПФ не повинні застосовуватися одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, або при їх поєднанні, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких із цих пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати лейкоцити в крові, пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк При прийомі інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватись антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк язика, голосової щілини чи гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, у разі негайно має бути проведена інтенсивна терапія. При появі таких симптомів слід негайно ввести розчин епінефрину (адреналіну) 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів негроїдної раси відзначалася більш висока частота розвитку ангіоневротичного набряку на фоні прийому інгібіторів АПФ порівняно з іншими расами. У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препарату. Є повідомлення про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку кишечника на тлі терапії інгібіторами АПФ. При цьому у пацієнтів відзначався біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ черевної області, УЗД або на момент хірургічного втручання. Симптоми проходили після припинення прийому інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах (бджоли, оси). Інгібітори АПФ необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом або схильністю до алергічних реакцій, що проходять процедури десенсибілізації, а також слід уникати застосування інгібітору АПФ пацієнтам, які отримують імунотерапію отрутою комах. Однак анафілактоїдної реакції можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібітору АПФ не менше ніж за 24 години до початку процедури десенсибілізації. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припиняти терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу. Гемодіаліз У пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, при проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) були відмічені анафілактоїдні реакції. Тому бажано використовувати мембрану іншого типу або застосовувати антигіпертензивний засіб іншої фармакотерапевтичної групи. Вагітність Протипоказаний прийом інгібіторів АПФ під час вагітності. Якщо необхідно продовження терапії інгібіторами АПФ, пацієнткам слід перейти на інші види антигіпертензивної терапії з встановленим профілем безпеки під час прийому під час вагітності. При настанні вагітності прийом інгібіторів АПФ слід негайно припинити і при необхідності розпочати альтернативну антигіпертензивну терапію. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. З появою у пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливий ятрогенний характер цього симптому. Якщо лікар вважає, що терапія інгібітором АПФ потрібна пацієнтові, можна розглянути можливість продовження прийому препарату. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Інгібітори АПФ повинні з обережністю призначатися пацієнтам з обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка. Етнічні відмінності Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену гіпотензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну. Хірургічне втручання/Загальна анестезія Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при використанні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендуется по возможности прекратить прием ингибиторов АПФ длительного действия, в т.ч. периндоприла, за одни сутки до хирургического вмешательства. Пациенты с реноваскулярной гипертензией Методом лечения реноваскулярной гипертензии является реваскуляризация. Тем не менее, использование ингибиторов АПФ оказывает благоприятное действие у пациентов, как ожидающих хирургического вмешательства, так и в том случае, когда проведение хирургического вмешательства невозможно. При применении препарата Трипликсам® у пациентов с имеющимся или с предполагаемым стенозом почечной артерии, лечение следует начинать в условиях стационара с низких доз при постоянном контроле состояния почек и уровня калия в крови, т.к. у таких пациентов может развиться функциональная почечная недостаточность, которая исчезает при прекращении терапии. Атеросклероз Риск артериальной гипотензии существует у всех пациентов, однако особую осторожность следует соблюдать, применяя препарат у пациентов с ИБС и недостаточностью мозгового кровообращения. У таких пациентов лечение следует начинать с низких доз препарата. Периндоприл/индапамид Препараты лития Одновременное применение комбинации периндоприла и индапамида с препаратами лития не рекомендуется. Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса Наличие исходной гипонатриемии связано с риском внезапного развития артериальной гипотензии (особенно у пациентов со стенозом почечной артерии). Поэтому при наблюдении за пациентами следует обращать внимание на возможные симптомы обезвоживания и снижения содержания электролитов в плазме крови, например, после диареи или рвоты. Таким пациентам необходим регулярный контроль содержания электролитов плазмы крови. При выраженной артериальной гипотензии может потребоваться в/в введение 0.9% раствора натрия хлорида. Транзиторная артериальная гипотензия не является противопоказанием для продолжения терапии. После восстановления ОЦК и АД можно возобновить терапию, используя низкие дозы комбинации, либо использовать компоненты препарата в режиме монотерапии. Все диуретические средства способны вызвать гипонатриемию, которая иногда приводит к серьезным осложнениям. Гипонатриемия на начальном этапе может не сопровождаться клиническими симптомами, поэтому необходим регулярный лабораторный контроль. Более частый контроль содержания ионов натрия показан пациентам пожилого возраста и пациентам с циррозом печени. Пациенты с сахарным диабетом У пациентов с сахарным диабетом 1 типа (опасность спонтанного увеличения содержания ионов калия) лечение должно начинаться с более низких доз и под тщательным медицинским контролем. При назначении препарата пациентам с сахарным диабетом, получающим гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, в течение первого месяца терапии необходим регулярный контроль концентрации глюкозы в плазме крови. Необходимо контролировать уровень глюкозы в крови у пациентов с сахарным диабетом, особенно при наличии гипокалиемии. Амлодипин/периндоприл Печеночная недостаточность В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При появлении желтухи или значительного повышения активности печеночных ферментов у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, следует прекратить прием ингибитора АПФ и обратиться к врачу. У пациентов с нарушением функции печени Т1/2 и AUC амлодипина увеличивается. Прием амлодипина необходимо начать с наиболее низких доз и соблюдать меры предосторожности, как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью повышать дозу следует постепенно, обеспечивая тщательный мониторинг клинического состояния. Не проводилось исследований препарата Трипликсам® у пациентов с печеночной недостаточностью. Учитывая влияние каждого компонента, входящего в состав препарата, по отдельности, препарат Трипликсам® противопоказан пациентам с тяжелой степенью печеночной недостаточности, а также требует особой осторожности при назначении пациентам с умеренной и легкой степенью печеночной недостаточности. Амлодипин/индапамид/периндоприл Нарушение функции почек Препарат противопоказан пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (КК менее 30 мл/мин). У пациентов с почечной недостаточностью средней тяжести (КК 30-60 мл/мин) противопоказано применение препарата Трипликсам® в дозировках, содержащих 10 мг периндоприла и 2.5 мг индапамида (т.е. дозировки препарата Трипликсам® 5 мг + 2.5 мг + 10 мг и 10 мг + 2.5 мг + 10 мг). У некоторых пациентов с артериальной гипертензией без предшествующего очевидного нарушения функции почек могут появиться лабораторные признаки функциональной почечной недостаточности на фоне терапии. В этом случае лечение препаратом следует прекратить с дальнейшей возможностью возобновить комбинированную терапию, используя низкие дозы препарата, либо использовать компоненты препарата в режиме монотерапии. Таким пациентам необходим регулярный контроль содержания ионов калия и креатинина в сыворотке крови – через 2 недели после начала терапии и в дальнейшем каждые 2 месяца. Почечная недостаточность чаще возникает у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или исходным нарушением функции почек, в т.ч. при стенозе почечной артерии. Препарат Трипликсам® не рекомендован пациентам с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки. Существует риск артериальной гипотензии и/или почечной недостаточности (при наличии хронической сердечной недостаточности, обезвоживания и снижения содержания электролитов в плазме крови и т.д.): при некоторых патологических состояниях может отмечаться значительная активация РААС, особенно при выраженной гиповолемии и снижении содержания электролитов плазмы крови (на фоне бессолевой диеты или длительного приема диуретиков), у пациентов с исходно низким АД, стенозом почечной артерии (в т.ч. двусторонним), хронической сердечной недостаточностью или циррозом печени с отеками и асцитом. Блокада РААС ингибиторами АПФ может сопровождаться резким снижением АД и/или повышением концентрации креатинина в плазме крови, свидетельствующим о развитии функциональной почечной недостаточности. Эти явления чаще наблюдаются при приеме первой дозы препарата или в течение первых 2 недель терапии. Иногда эти состояния развиваются остро, и время их начала может варьировать. В таких случаях возобновлять терапию рекомендуется начиная с более низких доз, постепенно их увеличивая. У пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями резкое снижение АД может привести к инфаркту миокарда или нарушению мозгового кровообращения. Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только у пациентов с нормальной или незначительно нарушенной функцией почек (уровень креатинина в плазме крови у взрослых пациентов ниже 25 мг/л или 220 мкмоль/л). У пациентов пожилого возраста уровень креатинина следует оценивать с учетом возраста, массы тела и пола. В начале лечения диуретиками у пациентов из-за гиповолемии и гипонатриемии может наблюдаться временное снижение СКФ и повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не опасна для пациентов с неизмененной функцией почек, однако у пациентов с исходной почечной недостаточностью ее выраженность может усилиться. Пациенты с почечной недостаточностью могут принимать амлодипин в стандартных дозах. Изменения плазменных концентраций амлодипина не коррелируют со степенью почечной недостаточности. Специальных исследований по применению препарата Трипликсам® при почечной недостаточности не проводилось. При применении препарата Трипликсам® при почечной недостаточности следует учитывать эффекты, отмеченные при приеме отдельных компонентов препарата. Содержание ионов калия в плазме крови Совместная терапия индапамидом, периндоприлом и амлодипином не предотвращает развитие гипокалиемии, в особенности у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью. Как и в случае применения других антигипертензивных средств в комбинации с диуретиком, необходим регулярный контроль содержания ионов калия в плазме крови. Гиперкалиемия может развиваться у некоторых пациентов во время лечения ингибиторами АПФ, в т.ч. периндоприлом. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, нарушение функции почек, пожилой возраст (>70 лет), сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация сердечной деятельности, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (таких как спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия или калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также применение других средств, способствующих повышению содержания ионов калия в плазме крови (например, гепарин). Применение пищевых добавок/препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному повышению содержания калия в крови, особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям ритма сердца. Если необходим комбинированный прием указанных выше средств, лечение должно проводиться с осторожностью, на фоне регулярного контроля содержания ионов калия в сыворотке крови. Терапия тиазидными и тиазидоподобными диуретиками связана с риском развития гипокалиемии. Необходимо избегать гипокалиемии (менее 3.4 ммоль/л) у следующих категорий пациентов из группы высокого риска: пациентов пожилого возраста и/или истощенных пациентов (даже если они не получают сочетанную медикаментозную терапию), пациентов с циррозом печени с отеками и асцитом, пациентов с ИБС, хронической сердечной недостаточностью. Гипокалиемия у этих пациентов усиливает токсическое действие сердечных гликозидов и повышает риск развития аритмии. К группе риска также относятся пациенты с удлиненным интервалом QT, при этом не имеет значения, вызвано это увеличение врожденными причинами или действием лекарственных средств. Гипокалиемия, как и брадикардия, способствует развитию тяжелых нарушений ритма сердца, в частности, полиморфной желудочковой тахикардии типа "пируэт", которая может быть фатальной. Во всех описанных выше случаях необходим регулярный контроль содержания ионов калия в плазме крови. Первое измерение содержания ионов калия необходимо провести в течение первой недели от начала терапии. При выявлении гипокалиемии следует назначить соответствующее лечение. Пациенты пожилого возраста Перед началом приема препарата необходимо оценить функциональную активность почек и содержание ионов калия в плазме крови. В начале терапии дозу препарата подбирают, учитывая степень снижения АД, особенно в случае снижения ОЦК и потери электролитов. Подобные меры позволяют избежать резкого снижения АД. У пожилых пациентов увеличение дозы следует проводить с осторожностью. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами В связи с возможностью возникновения слабости, головокружения на фоне применения препарата Трипликсам® необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и работе с другими техническими устройствами, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: амлодипіну безілат – 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну – 5 мг; індапамід – 1.25 мг; периндоприлу аргінін – 5 мг; допоміжні речовини: кальцію карбонат + крохмаль кукурудзяний прежелатинізований - 53.5 мг, целюлоза мікрокристалічна - 53.465 мг, кроскармелоза натрію - 4.5 мг, магнію стеарат - 0.75 мг, кремнію діоксид колоїдний - 0; склад плівкової оболонки: гліцерол – 0.2268 мг, гіпромелоза – 3.76992 мг, макрогол-6000 – 0.24072 мг, магнію стеарат2 – 0.2268 мг, титану діоксид – 0.72576 мг. 29 чи 30 шт. - флакони з поліпропілену, забезпечені дозатором і пробкою, що містить вологопоглинаючий гель (силікагель) (1, 3); - пачки картонні з контролем першого розтину.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, довгасті, двоопуклі, з гравіюванням з цифрою 2 на одному боці та логотипом компанії - на іншій.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований препарат.ФармакокінетикаТрипліксам® Комбіноване застосування периндоприлу/індапаміду та амлодипіну не змінює їх фармакокінетичних характеристик порівняно з роздільним прийомом цих засобів. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипін добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Cmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Розподіл Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язане з білками плазми. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Метаболізм Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів; нирками виводиться 10% прийнятої дози амлодипіну у незміненому вигляді та 60% – у вигляді метаболітів. Виведення Кінцевий Т1/2 амлодипіну з плазми становить 35-50 год, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення Т1/2 та AUC приблизно на 40-60%. Індапамід Всмоктування Індапамід швидко і повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Cmax індапаміду у плазмі крові спостерігається через 1 годину після прийому внутрішньо. Розподіл Зв'язок із білками плазми крові – 79%. Метаболізм та виведення Т1/2 становить 14-24 год (загалом, 18 год). При повторному прийомі препарату немає його кумуляції. Індапамід виводиться у вигляді неактивних метаболітів, переважно нирками (70% введеної дози) та через кишечник (22%). Особливі групи пацієнтів У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетика індапаміду не змінюється. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується в ШКТ, Сmax у плазмі крові досягається через 1 год (активним метаболітом периндоприлу є периндоприлат). Т1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить близько 20% і має дозозалежний характер. Метаболізм Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% від загальної кількості прийнятого внутрішньо периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Виведення Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 год., тому рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від його дози. Особливі групи пацієнтів Літній вік. Виведення периндоприлату сповільнене у літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність. Підбір дози необхідно проводити з урахуванням ступеня тяжкості ниркової недостатності (КК у плазмі). Діаліз. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Цироз печінки. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози.ФармакодинамікаТрипліксам® - комбінований препарат, що включає три антигіпертензивні компоненти, кожен з яких доповнює дію інших по контролю АТ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Амлодипін - блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), похідне дигідропіридину, індапамід - сульфонамідний діуретик, периндоприлу аргінін - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). Фармакологічні властивості препарату Трипліксам® поєднують у собі властивості кожної з діючих речовин. Крім цього, комбінація амлодипіну, індапаміду та периндоприлу аргініну посилює антигіпертензивну дію кожного з компонентів. Механізм дії Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду з індольним кільцем і за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків, які пригнічують реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі нефрону. При цьому збільшується виділення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, що супроводжується збільшенням діурезу та антигіпертензивним ефектом. Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II. Крім цього, фермент стимулює вироблення альдостерону корою надниркових залоз і руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує ОПСС, що зумовлено, в основному, дією на судини у м'язах та нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію чи рідини чи розвитком рефлекторної тахікардії при тривалому застосуванні. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту периндоприлату. Інші метаболіти не мають фармакологічної активності. Периндоприл нормалізує роботу серця, знижуючи переднавантаження та постнавантаження завдяки: судинорозширювальну дію на вени, можливо пов'язане з активацією системи простагландинів; зниження ОПСС. При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку Також підвищувалася переносимість фізичного навантаження. Фармакодинамічні ефекти Амлодипін Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямою дією на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи ОПСС (постнавантаження). Це зниження навантаження на серце зменшує енерговитрати, та потреба міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. При цьому у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (стенокардією Принцметалу) покращується коронарний кровотік та постачання міокарда киснем. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ у положенні "стоячи" і "лежачи" протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний. Амлодипін не чинить небажаних метаболічних ефектів і не впливає на показники ліпідного обміну, не викликає зміни гіполіпідемічних показників плазми крові та може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід При використанні індапаміду в режимі монотерапії було продемонстровано 24-годинний антигіпертензивний ефект. Антигіпертензивний ефект проявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики при певній дозі досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Тому не слід збільшувати дозу препарату, якщо при прийомі рекомендованої дози не досягнуто терапевтичного ефекту. У коротких, середній тривалості та довгострокових дослідженнях за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією було показано, що індапамід: не впливає показники ліпідного обміну, зокрема. на рівень тригліцеридів, холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ; не впливає показники обміну вуглеводів, зокрема. у пацієнтів із цукровим діабетом. Периндоприл Периндоприл ефективний у терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні "лежачи" та "стоячи". Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому внутрішньо спостерігається виражене (порядку 80%) залишкове інгібування АПФ. У пацієнтів із позитивною відповіддю на лікування нормалізація АТ настає протягом місяця та зберігається без розвитку тахікардії. Припинення лікування не супроводжується розвитком ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне призначення тіазидних діуретиків посилює вираженість антигіпертензивного ефекту. Крім цього, комбінування інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також призводить до зниження ризику розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Періндоприл/Індапамід У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, незалежно від віку, комбінація периндоприлу та індапаміду має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний артеріальний тиск у положенні "стоячи" і "лежачи". У ході клінічних досліджень показано більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з монотерапією окремими компонентами. Клінічна ефективність та безпека Вплив препарату Трипліксам на показники захворюваності та смертності не вивчався. Амлодипін Ефективність і безпека застосування амлодипіну в дозі 2.5-10 мг/сут, інгібітору АПФ лізиноприлу в дозі 10-40 мг/сут як препарату "першої лінії" і тіазидного діуретика хлорталідону в дозі 12.5-25 мг/сут вивчалася в 5 ALLHAT (за участю 33 357 пацієнтів віком 55 років і старше) у пацієнтів з легким або помірним ступенем АГ та, принаймні, одним із додаткових факторів ризику коронарних ускладнень, таких як: інфаркт міокарда або інсульт, перенесений більш ніж за 6 місяців до включення в дослідження або інше підтверджене серцево-судинне захворювання атеросклеротичного генезу; цукровий діабет 2 типи; концентрація холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПЗЩ) менше 35 мг/дл; гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ чи ехокардіографії; куріння. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти летальних наслідків від ІХС та частоти нефатального інфаркту міокарда. Істотних відмінностей між групами амлодипіну та хлорталідону за основним критерієм оцінки виявлено не було. Частота розвитку серцевої недостатності групи амлодипіну була значно вище, ніж у групі хлорталидона – 10.2% і 7.7%, проте загальна частота летальних наслідків групи амлодипіну і хлорталидона істотно не відрізнялася. Періндоприл/Індапамід У дослідженні за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка (індекс маси лівого шлуночка >120 г/м2 у чоловіків та >100 г/м2 у жінок) ефективність терапії ефективність терапії 2 мг периндоприлу тертбутиламіном (що відповідає 2.5 мг периндоприлу) комбінації з 0.625 мг індапаміду порівняно з монотерапією 10 мг еналаприлу, при прийомі 1 раз на добу протягом 1 року, оцінювалася методом ехокардіографії. У разі необхідності для підтримки адекватного контролю показників АТ проводилася титрація доз периндоприлу тертбутиламіну до 8 мг (що відповідає 10 мг периндоприлу аргініну) та індапаміду до 2.5 мг 1 раз на добу або еналаприлу до 40 мг на 1 раз на добу. У групі пацієнтів, які приймали периндоприл/індапамід,збільшення дози не знадобилося у 34% пацієнтів порівняно з 20% у групі, які приймали еналаприл. Після закінчення лікування значення індексу маси лівого шлуночка знизилися більш значно у групі периндоприлу/індапаміду (-10.1 г/м2) порівняно з групою еналаприлу (-1.1 г/м2). Найкращий ефект щодо значень індексу маси лівого шлуночка досягався при застосуванні більш високих доз комбінації периндоприлу та індапаміду. Відносно зниження значень АТ різниця між групами становила 5.8 мм рт.ст. для систолічного тиску та 2.3 мм рт.ст. для діастолічного тиску відповідно – на користь групи периндоприлу/індапаміду. У дослідженні за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу вивчався вплив зниження АТ на частоту виникнення макросудинних (смерть внаслідок кардіоваскулярних причин, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт) та мікросудинних ускладнень (виникнення або погіршення перебігу нефропатії /індапамід у порівнянні з плацебо, на фоні стандартної терапії, а також приймали гліклазід модифікованого вивільнення порівняно зі стандартною терапією, спрямованої на підтримання рівня глюкози в крові в нормі. Після 4.3 років терапії відносний ризик виникнення макро- та мікросудинних ускладнень знизився на 9% у групі, яка приймала комбінацію периндоприл/індапамід. Перевага була досягнута за рахунок значного зниження відносного ризику смертності на 14%, смерті внаслідок кардіоваскулярних причин на 18% та розвитку ниркових ускладнень на 21% у групі пацієнтів, які отримують комбінацію периндоприлу/індапаміду порівняно з плацебо. У підгрупі пацієнтів з артеріальною гіпертензією показано значне зниження на 9% відносного ризику комбінованої частоти макро- та мікросудинних ускладнень у групі, яка приймала комбінацію периндоприл/індапамід порівняно з плацебо. У цій групі також значно знизився відносний ризик смертності (на 16%), смерті внаслідок кардіоваскулярних причин (на 20%) та розвитку ниркових ускладнень (на 20%) у пацієнтів, які отримують комбінацію периндоприл/індапамід у порівнянні з пацієнтами, які отримують плацебо. Переваги гіпотензивної терапії не залежали від переваг, досягнутих на тлі інтенсивного контролю глікемії. Подвійна блокада РААС Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ з АРА II. Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі кардіоваскулярне або цереброваскулярне захворювання, або цукровий діабет 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних ускладнень та на показники смертності, тоді як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували. монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок або кардіоваскулярним захворюванням або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняТерапія артеріальної гіпертензії при зниженні АТ на фоні прийому амлодипіну, індапаміду та периндоприлу у тих самих дозах.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючих та допоміжних речовин, що входять до складу препарату, похідних сульфонаміду, похідних дигідропіридину, інших інгібіторів АПФ, будь-яких інших речовин, що входять до складу препарату; пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; нелікована серцева недостатність у стадії декомпенсації; тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); ниркова недостатність помірного ступеня (КК менше 60 мл/хв) для дозування комбінації периндоприл/індапамід 10 мг/2.5 мг (тобто Трипліксам® 5 мг + 2.5 мг + 10 мг та Трипліксам® 10 мг + 2.5 мг + 10 мг) ; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) на фоні прийому інгібіторів АПФ в анамнезі; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вагітність; період грудного вигодовування; печінкова енцефалопатія; тяжка печінкова недостатність; гіпокаліємія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок (включаючи кардіогенний); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз гирла аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; одночасне застосування з аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (СКФ двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; одночасне застосування з препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует"; одночасне застосування з препаратами, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю слід призначати препарат при наявності тільки однієї функціонуючої нирки, порушеннях водно-електролітного балансу, системних захворюваннях сполучної тканини, ІХС, цереброваскулярних захворюваннях, гострому інфаркті міокарда (і протягом 1 місяця після інфаркту міокарда), хронічної серцевої недостатності клас за класифікацією NYHA), СССУ (виражена тахі- та брадикардія), реноваскулярної гіпертензії, аортальному стенозі/мітральному стенозі/гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, цукровому діабеті, печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості, пригніченні кісток з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), лабільності артеріального тиску, гіперурикемії (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом),при терапіі за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам.одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та літію, одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНП за допомогою декстрана анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та літію, одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНП за допомогою декстрана анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Тріпліксам® при вагітності протипоказане. При плануванні вагітності або її наступі на фоні застосування препарату Трипліксам® слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки. Трипліксам протипоказаний під час грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері та прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або припинення прийому препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Індапамід На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків незадовго до пологів у новонароджених розвивається гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого впливу на репродуктивну токсичність. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності та протипоказане у ІІ та ІІІ триместрах вагітності. На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування під час вагітності. При виявленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу гіпотензивну терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ під час ІІ або ІІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження новонародженого для оцінки стану черепа та функції нирок. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку гіпотензії. Період годування груддю Трипліксам® протипоказаний у період грудного вигодовування. Амлодипін Відсутня інформація щодо екскреції амлодипіну із грудним молоком. Індапамід На даний момент немає достовірної інформації щодо виділення індапаміду або його метаболітів із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для плода/новонародженого може бути виключено. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених та недоношених дітей. Фертильність Амлодипін У деяких пацієнтів, які отримували лікування блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, відмічено оборотне зниження рухливості сперматозоїдів. Клінічних даних щодо потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію недостатньо. Періндоприл/Індапамід У доклінічних дослідженнях було показано відсутність на репродуктивну функцію у щурів обох статей. Імовірно, вплив на фертильність у людини відсутній. Застосування у дітей Препарат протипоказаний до застосування пацієнтам віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяПрофіль безпеки Найбільш частими небажаними реакціями, про які повідомлялося при лікуванні периндоприлом, індапамідом і амлодипіном як монотерапія були: запаморочення, головний біль, парестезії, вертиго, сонливість, порушення зору, дзвін у вухах, серцебиття, "припливи" крові до шкіри обличчя, зниження (і ефекти, пов'язані з гіпотензією), кашель, задишка, шлунково-кишкові розлади (біль у животі, запор, діарея, спотворення смаку, нудота, диспепсія, блювання), свербіж шкіри, висипання, макуло-папульозний висип, м'язові спазми, в області кісточок, астенія, набряки та втома. Список побічних реакцій наведено у таблиці. Частота побічних реакцій, зазначених у терапії периндоприлом, індапамідом або амлодипіном, наведена у вигляді наступної градації (класифікація ВООЗ за частотою розвитку): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані реакції Частота Амлодипін Індапамід Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто - Дуже рідко З боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - - Не часто* Агранулоцитоз - Дуже рідко Дуже рідко Апластична анемія Дуже рідко - Панцитопенія - - Дуже рідко Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко Дуже рідко Нейтропенія - - Дуже рідко Гемолітична анемія - Дуже рідко Дуже рідко Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Дуже рідко Тромбоцитопенічна пурпура Дуже рідко - - З боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості Дуже рідко Не часто - З боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія - - Не часто * Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату - - Не часто * Гіпонатріємія Частота невідома Не часто * Гіперглікемія Дуже рідко - - Гіперкальціємія - Дуже рідко - Зниження вмісту калію та розвиток гіпокаліємії, особливо значуще для пацієнтів, що належать до групи ризику - Частота невідома - Анорексія Не часто - - Підвищення апетиту Рідко - - Порушення психіки Безсоння Не часто - - Лабільність настрою (включаючи тривожність) Не часто - Не часто Депресія Не часто - - Порушення сну - - Не часто Сплутаність свідомості Рідко - Дуже рідко Незвичайні сновидіння Не часто - - Підвищена збудливість Не часто - - З боку нервової системи Запаморочення Часто - Часто Головний біль Часто Рідко Часто Парестезія Не часто Рідко Часто Вертіго - Рідко Часто Сонливість Часто - Не часто * Гіпестезія Не часто - - Дисгезія (перекручення смаку) Не часто - Часто Паросмія (перекручення нюху) Дуже рідко - - Тремор Не часто - - Непритомність Не часто* Частота невідома Не часто Гіпертонус Дуже рідко - - Периферична невропатія Дуже рідко - - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику - - Дуже рідко Мігрень Дуже рідко - - Апатія Дуже рідко - - Ажитація Дуже рідко - - Атаксія Дуже рідко - - Амнезія Дуже рідко - - Екстрапірамідні порушення Частота невідома - - З боку органу зору Порушення зору (включаючи диплопію) Не часто Частота невідома Часто Міопія - Частота невідома - Нечіткість зору - Частота невідома - Порушення акомодації Не часто - - Ксерофтальмія Не часто - - Кон'юнктивіт Не часто - - Біль в очах Не часто - - З боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто - Часто З боку серця Відчуття серцебиття Часто - Не часто * Тахікардія - - Не часто * Стенокардія - - Дуже рідко Порушення ритму серця (в т.ч. брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) Дуже рідко Дуже рідко Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику Дуже рідко - Дуже рідко Поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірует" (можливо зі смертельним результатом) - Частота невідома - Розвиток або посилення перебігу хронічної серцевої недостатності Дуже рідко - - З боку судин "Припливи" крові до шкіри обличчя Часто - - Артеріальна гіпотензія (надмірне зниження АТ) та симптоми, пов'язані з цим Не часто Дуже рідко Часто Васкуліт Дуже рідко - Не часто * Ортостатична гіпотензія Дуже рідко - - З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Дуже рідко - Часто Задишка Не часто - Часто Бронхоспазм - - Не часто Еозинофільна пневмонія - - Дуже рідко Кровотеча з носа Не часто - - З боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто - Часто Запор Не часто Рідко Часто Діарея Не часто - Часто Диспепсія Не часто - Часто Нудота Часто Рідко Часто Блювота Не часто Не часто Часто Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Рідко Не часто Зміна ритму дефекації Не часто - - Гіперплазія ясен Дуже рідко - - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - - Метеоризм Не часто - - Ангіоневротичний набряк кишечника - - Дуже рідко З боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Дуже рідко Частота невідома Дуже рідко Холестатична жовтяниця Дуже рідко - Дуже рідко Порушення функції печінки - Дуже рідко - Можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності - Частота невідома - З боку шкіри та підшкірних тканин Кожний зуд Не часто - Часто Висипання на шкірі Не часто - Часто Макуло-папульозний висип - Часто Кропивниця Дуже рідко Дуже рідко Не часто Ангіоневротичний набряк, набряк Квінке Дуже рідко Дуже рідко Не часто Алопеція Не часто - - Пурпура Не часто Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - - Дерматит Рідко - - Екзантема Не часто - - Підвищене потовиділення Не часто - Не часто Реакція фоточутливості Дуже рідко Частота невідома Не часто * Пемфігоїд Не часто * Багатоформна еритема Дуже рідко - Дуже рідко Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - - Токсичний епідермальний некроліз - Дуже рідко - Ксеродермія Дуже рідко - - Холодний піт Дуже рідко - - Можливе загострення вже наявного системного червоного вовчаку - Частота невідома - З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Спазми м'язів Не часто - Часто Артроз Не часто - - Міастенія Рідко - - Артралгія Не часто - Не часто * Міалгія Не часто - Не часто * Біль у спині Не часто - - З боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія (прискорене сечовипускання) Не часто - - Гостра ниркова недостатність - - Дуже рідко Болюче сечовипускання Не часто - - Ниркова недостатність - Дуже рідко Не часто З боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто - Не часто Гінекомастія Не часто - - Загальні розлади та симптоми Астенія Не часто - Часто Підвищена стомлюваність Часто Рідко - Периферичні набряки (човник і стоп) Часто Не часто Набряки Часто - - Біль Не часто - - Біль у грудній клітці Не часто - - нездужання Не часто - Не часто * Озноб Не часто - - Жага Не часто - - Лихоманка - - Не часто * Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечовини у крові - - Не часто * Підвищення концентрації креатиніну в крові - - Не часто * Підвищення активності печінкових трансаміназ Дуже рідко Частота невідома Рідко Гіпербілірубінемія Дуже рідко - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Дуже рідко Подовження інтервалу QT на ЕКГ - Частота невідома - Підвищення концентрації сечової кислоти у крові - Частота невідома - Підвищення/зниження маси тіла Не часто - - Травми, отруєння, ускладнення після втручань Падіння - - Не часто * * Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень.Взаємодія з лікарськими засобамиДані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС в результаті одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Препарати, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть підвищувати ризик гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗЗ, гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасне застосування препарату Трипліксам з цими засобами підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Протипоказані поєднання лікарських засобів Аліскірен У пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ)) Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Амлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, в т.ч. амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, у свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Периндоприл При одночасному застосуванні з аліскіреном у пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок (СКФ У літературі повідомлялося, що у пацієнтів з встановленим атеросклеротичним захворюванням, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та АРА II пов'язана з вищою частотою розвитку гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок ( недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітору АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію та АТ. Одночасне застосування з естрамустином може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (такими як тріамтерен, амілорид), солями калію розвивається гіперкаліємія (з можливим летальним результатом), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємією). Поєднання периндоприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, їх слід застосовувати, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові. Особливості застосування спіронолактону при хронічній серцевій недостатності описано далі за текстом. Періндоприл/Індапамід При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію в плазмі та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі необхідності такої терапії повинен проводитися регулярний контроль вмісту літію у плазмі крові. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Амлодипін Дані щодо ефекту індукторів ізоферменту CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів Звіробою продірявленого) може призвести до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3A4. Одночасний прийом амлодипіну та потужних або помірних інгібіторів CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем, такролімус) може призвести до суттєвого збільшення концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з цим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Індапамід Через ризик розвитку гіпокаліємії слід бути обережним при одночасному призначенні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами класу IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, добуті тозилат, соталол); деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин); бензамідами (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд); бутірофенонами (дроперидол, галоперидол); іншими нейролептиками (пімозид); іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин. Слід запобігати розвитку гіпокаліємії,за необхідності проводити її корекцію; контролювати інтервал QT. При одночасному застосуванні з амфотерицином В (в/в), глюко- та мінералокортикоїдами (при системному призначенні), тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику кишечника, можливе збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний постійний контроль рівня калію у плазмі крові, за необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Рекомендується використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові та показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Одночасне застосування алопуринолу з індапамідом може супроводжуватися підвищеним ризиком виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Периндоприл Епідеміологічні дослідження показали, що спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліни, гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо) може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо аж до розвитку гіпоглікемії. Цей ефект найімовірніше можна спостерігати протягом перших тижнів одночасної терапії, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок. У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися надмірне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим збільшенням. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів, які отримують діуретики, особливо виводять рідину та/або солі, діуретики повинні бути скасовані до початку застосування інгібітора АПФ, (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При застосуванні діуретиків у разі хронічної серцевої недостатності інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі,можливо після зменшення дози застосовуваного одночасно калійнесберегающего діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Застосування калійзберігаючих діуретиків (еплеренону або спіронолактону) у дозах від 12.5 мг до 50 мг на добу та інгібіторів АПФ у низьких дозах: при терапії хронічної серцевої недостатності II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлунка Періндоприл/Індапамід При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок; за необхідності потрібна корекція дози гіпотензивних препаратів. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (ацетилсаліцилова кислота в дозі ≥3 г/добу, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту. Супутнє застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із спочатку зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, слід регулярно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування. Поєднання препаратів, що потребує уваги Амлодипін У клінічних дослідженнях не було виявлено впливу амлодипіну на параметри фармакокінетики аторвастатину, дигоксину, варфарину чи циклоспорину. При сумісному прийомі кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг було відзначено збільшення концентрації симвастатину на 77% порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають амлодипін, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Противірусні засоби (ритонавір) збільшують плазмові концентрації БМКК, у т.ч. амлодипіну. При сумісному застосуванні з препаратами літію можливе посилення проявів їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, дзвін у вухах). Індапамід Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні застосування діуретиків, особливо "петльових", при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід використовувати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретичних засобів збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини. При одночасному застосуванні із солями кальцію можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження екскреції кальцію нирками. При одночасному застосуванні з циклоспорином можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та іонів натрію. Периндоприл При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, можливе додаткове зниження артеріального тиску. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імуносупресивних засобів, кортикостероїдів (при системному застосуванні) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком лейкопенії. Інгібітори АПФ можуть спричинити посилення антигіпертензивного ефекту деяких засобів для загальної анестезії. Застосування діуретиків (тіазидних та "петлевих") у високих дозах може призводити до гіповолемії, а додавання до терапії периндоприлу – до артеріальної гіпотензії. При сумісному застосуванні гліптинів (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин) з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази-4 (DPP-IV) гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, пацієнтами, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс нітритоїдних реакцій, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювоту та артеріальну гіпотензію. Периндоприл/Індапамід/Амлодипін Іміпрамін-подібні (трициклічні) антидепресанти, нейролептики посилюють антигіпертензивну дію та збільшують ризик ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту, що веде до додаткового зниження артеріального тиску. Кортикостероїди, тетракозактид знижують антигіпертензивну дію (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші лікарські взаємодії Амлодипін При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу не відмічено посилення антигіпертензивного ефекту кожного з препаратів. Амлодипін не суттєво впливає на фармакокінетичні параметри циклоспорину. Одноразовий прийом алюміній/магнієвмісних антацидів не істотно впливає на фармакокінетику амлодипіну.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці перед їдою. Доза препарату Трипліксам підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів. Максимальна добова доза – 1 таб. у дозі 10 мг + 2.5 мг + 10 мг. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Трипліксам протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв). Пацієнтам з нирковою недостатністю середньої тяжкості (КК 30-60 мл/хв) Трипліксам® протипоказаний у дозуванні 5 мг + 2.5 мг + 10 мг та 10 мг + 2.5 мг + 10 мг. Рекомендується починати терапію з добору доз монокомпонентів. Постійне медичне спостереження має включати регулярний контроль концентрації креатиніну і калію в плазмі крові. Одночасне застосування з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з порушеннями функції нирок (ШКФ). Пацієнти з печінковою недостатністю Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю Трипліксам® протипоказаний. Для пацієнтів з легкою чи помірною печінковою недостатністю добір дози необхідно проводити з обережністю, т.к. немає однозначних рекомендацій щодо дозування амлодипіну для цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку сповільнене. Терапія повинна проводитись з урахуванням функції нирок. Пацієнти дитячого віку В даний час немає даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Трипліксам® у дітей та підлітків.ПередозуванняІнформація про передозування препарату Тріпліксам відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіну обмежена. Симптоми Є дані щодо розвитку надмірної периферичної вазодилатації з можливим розвитком рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Методи надання медичної допомоги При клінічно значущій гіпотензії, що виникає через передозування амлодипіну, необхідно проведення заходів, спрямованих на підтримання функції серцево-судинної системи, включаючи переведення пацієнта в положення "лежачи" на спині з піднятими ногами, контроль ОЦК та діурезу, моніторинг серцевої та дихальної діяльності. Для нормалізації судинного тонусу та АТ можна використовувати судинозвужувальні препарати за умови, що немає протипоказань до їх застосування. Для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення кальцію глюконату. У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. У здорових добровольців було продемонстровано, що застосування активованого вугілля протягом 2 годин після прийому амлодипіну у дозі 10 мг зменшує швидкість абсорбції амлодипіну. Оскільки амлодипін зв'язується з білками,гемодіаліз неефективний. Комбінація периндоприл/індапамід Симптоми Для комбінації периндоприл/індапамід найімовірніший симптом передозування – артеріальна гіпотензія, іноді у поєднанні зі нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості та олігурією, яка може перейти в анурію (внаслідок гіповолемії). Також можуть виникати електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Методи надання медичної допомоги Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та прийому активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу. При значному зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення "лежачи" на спині з піднятими ногами, при необхідності проводити корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0.9% розчину натрію хлориду). Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, можна видалити з організму за допомогою діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВсі запобіжні заходи, пов'язані з прийомом окремих компонентів препарату, слід враховувати при застосуванні їх фіксованої комбінації у складі препарату Трипліксам®. Амлодипін Хронічна серцева недостатність Лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. Блокатори повільних кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно обережно застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю (IV функціональний клас за класифікацією NYHA) лікування має починатися з нижчих доз та під ретельним контролем. Пацієнти з артеріальною гіпертензією та ІХС не повинні припиняти прийом бета-адреноблокаторів: інгібітор АПФ повинен використовуватися спільно з бета-адреноблокаторами. Гіпертонічний криз Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Індапамід Печінкова енцефалопатія За наявності порушень функцій печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У разі слід негайно припинити прийом діуретика. Фоточутливість На тлі прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості на фоні прийому препарату слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних променів або штучних ультрафіолетових променів. Вміст іонів кальцію у плазмі крові Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками та призводити до незначного та тимчасового підвищення вмісту іонів кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. У таких випадках слід відмінити прийом діуретичних засобів та провести дослідження функції паращитовидних залоз. Сечова кислота У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Периндоприл Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі та харчові добавки. Не рекомендується одночасне призначення периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, а також препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та харчових добавок. Подвійна блокада РААС Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включно з гострою нирковою недостатністю) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС внаслідок поєднання інгібітору АПФ з АРА II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада необхідна, це має виконуватися під суворим контролем фахівця при регулярному контролі функції нирок, рівня електролітів у плазмі крові та АТ. Інгібітори АПФ не повинні застосовуватися одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, або при їх поєднанні, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких із цих пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати лейкоцити в крові, пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк При прийомі інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватись антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк язика, голосової щілини чи гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, у разі негайно має бути проведена інтенсивна терапія. При появі таких симптомів слід негайно ввести розчин епінефрину (адреналіну) 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів негроїдної раси відзначалася більш висока частота розвитку ангіоневротичного набряку на фоні прийому інгібіторів АПФ порівняно з іншими расами. У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препарату. Є повідомлення про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку кишечника на тлі терапії інгібіторами АПФ. При цьому у пацієнтів відзначався біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ черевної області, УЗД або на момент хірургічного втручання. Симптоми проходили після припинення прийому інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах (бджоли, оси). Інгібітори АПФ необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом або схильністю до алергічних реакцій, що проходять процедури десенсибілізації, а також слід уникати застосування інгібітору АПФ пацієнтам, які отримують імунотерапію отрутою комах. Однак анафілактоїдної реакції можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібітору АПФ не менше ніж за 24 години до початку процедури десенсибілізації. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припиняти терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу. Гемодіаліз У пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, при проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) були відмічені анафілактоїдні реакції. Тому бажано використовувати мембрану іншого типу або застосовувати антигіпертензивний засіб іншої фармакотерапевтичної групи. Вагітність Протипоказаний прийом інгібіторів АПФ під час вагітності. Якщо необхідно продовження терапії інгібіторами АПФ, пацієнткам слід перейти на інші види антигіпертензивної терапії з встановленим профілем безпеки під час прийому під час вагітності. При настанні вагітності прийом інгібіторів АПФ слід негайно припинити і при необхідності розпочати альтернативну антигіпертензивну терапію. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. З появою у пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливий ятрогенний характер цього симптому. Якщо лікар вважає, що терапія інгібітором АПФ потрібна пацієнтові, можна розглянути можливість продовження прийому препарату. Митральный стеноз/аортальный стеноз/гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Ингибиторы АПФ должны с осторожностью назначаться пациентам с обструкцией выносящего тракта левого желудочка. Этнические различия Периндоприл, как и другие ингибиторы АПФ, очевидно, оказывает менее выраженное гипотензивное действие у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Возможно, это различие обусловлено тем, что у пациентов с артериальной гипертензией негроидной расы чаще отмечается низкая активность ренина. Хирургическое вмешательство/Общая анестезия Применение ингибиторов АПФ у пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству с применением общей анестезии, может привести к выраженному снижению АД, особенно при использовании средств для общей анестезии, оказывающих антигипертензивное действие. Рекомендуется по возможности прекратить прием ингибиторов АПФ длительного действия, в т.ч. периндоприла, за одни сутки до хирургического вмешательства. Пациенты с реноваскулярной гипертензией Методом лечения реноваскулярной гипертензии является реваскуляризация. Тем не менее, использование ингибиторов АПФ оказывает благоприятное действие у пациентов, как ожидающих хирургического вмешательства, так и в том случае, когда проведение хирургического вмешательства невозможно. При применении препарата Трипликсам® у пациентов с имеющимся или с предполагаемым стенозом почечной артерии, лечение следует начинать в условиях стационара с низких доз при постоянном контроле состояния почек и уровня калия в крови, т.к. у таких пациентов может развиться функциональная почечная недостаточность, которая исчезает при прекращении терапии. Атеросклероз Риск артериальной гипотензии существует у всех пациентов, однако особую осторожность следует соблюдать, применяя препарат у пациентов с ИБС и недостаточностью мозгового кровообращения. У таких пациентов лечение следует начинать с низких доз препарата. Периндоприл/индапамид Препараты лития Одновременное применение комбинации периндоприла и индапамида с препаратами лития не рекомендуется. Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса Наличие исходной гипонатриемии связано с риском внезапного развития артериальной гипотензии (особенно у пациентов со стенозом почечной артерии). Поэтому при наблюдении за пациентами следует обращать внимание на возможные симптомы обезвоживания и снижения содержания электролитов в плазме крови, например, после диареи или рвоты. Таким пациентам необходим регулярный контроль содержания электролитов плазмы крови. При выраженной артериальной гипотензии может потребоваться в/в введение 0.9% раствора натрия хлорида. Транзиторная артериальная гипотензия не является противопоказанием для продолжения терапии. После восстановления ОЦК и АД можно возобновить терапию, используя низкие дозы комбинации, либо использовать компоненты препарата в режиме монотерапии. Все диуретические средства способны вызвать гипонатриемию, которая иногда приводит к серьезным осложнениям. Гипонатриемия на начальном этапе может не сопровождаться клиническими симптомами, поэтому необходим регулярный лабораторный контроль. Более частый контроль содержания ионов натрия показан пациентам пожилого возраста и пациентам с циррозом печени. Пациенты с сахарным диабетом У пациентов с сахарным диабетом 1 типа (опасность спонтанного увеличения содержания ионов калия) лечение должно начинаться с более низких доз и под тщательным медицинским контролем. При назначении препарата пациентам с сахарным диабетом, получающим гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, в течение первого месяца терапии необходим регулярный контроль концентрации глюкозы в плазме крови. Необходимо контролировать уровень глюкозы в крови у пациентов с сахарным диабетом, особенно при наличии гипокалиемии. Амлодипин/периндоприл Печеночная недостаточность В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При появлении желтухи или значительного повышения активности печеночных ферментов у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, следует прекратить прием ингибитора АПФ и обратиться к врачу. У пациентов с нарушением функции печени Т1/2 и AUC амлодипина увеличивается. Прием амлодипина необходимо начать с наиболее низких доз и соблюдать меры предосторожности, как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью повышать дозу следует постепенно, обеспечивая тщательный мониторинг клинического состояния. Не проводилось исследований препарата Трипликсам® у пациентов с печеночной недостаточностью. Учитывая влияние каждого компонента, входящего в состав препарата, по отдельности, препарат Трипликсам® противопоказан пациентам с тяжелой степенью печеночной недостаточности, а также требует особой осторожности при назначении пациентам с умеренной и легкой степенью печеночной недостаточности. Амлодипин/индапамид/периндоприл Нарушение функции почек Препарат противопоказан пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (КК менее 30 мл/мин). У пациентов с почечной недостаточностью средней тяжести (КК 30-60 мл/мин) противопоказано применение препарата Трипликсам® в дозировках, содержащих 10 мг периндоприла и 2.5 мг индапамида (т.е. дозировки препарата Трипликсам® 5 мг + 2.5 мг + 10 мг и 10 мг + 2.5 мг + 10 мг). У некоторых пациентов с артериальной гипертензией без предшествующего очевидного нарушения функции почек могут появиться лабораторные признаки функциональной почечной недостаточности на фоне терапии. В этом случае лечение препаратом следует прекратить с дальнейшей возможностью возобновить комбинированную терапию, используя низкие дозы препарата, либо использовать компоненты препарата в режиме монотерапии. Таким пациентам необходим регулярный контроль содержания ионов калия и креатинина в сыворотке крови – через 2 недели после начала терапии и в дальнейшем каждые 2 месяца. Почечная недостаточность чаще возникает у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или исходным нарушением функции почек, в т.ч. при стенозе почечной артерии. Препарат Трипликсам® не рекомендован пациентам с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки. Существует риск артериальной гипотензии и/или почечной недостаточности (при наличии хронической сердечной недостаточности, обезвоживания и снижения содержания электролитов в плазме крови и т.д.): при некоторых патологических состояниях может отмечаться значительная активация РААС, особенно при выраженной гиповолемии и снижении содержания электролитов плазмы крови (на фоне бессолевой диеты или длительного приема диуретиков), у пациентов с исходно низким АД, стенозом почечной артерии (в т.ч. двусторонним), хронической сердечной недостаточностью или циррозом печени с отеками и асцитом. Блокада РААС ингибиторами АПФ может сопровождаться резким снижением АД и/или повышением концентрации креатинина в плазме крови, свидетельствующим о развитии функциональной почечной недостаточности. Эти явления чаще наблюдаются при приеме первой дозы препарата или в течение первых 2 недель терапии. Иногда эти состояния развиваются остро, и время их начала может варьировать. В таких случаях возобновлять терапию рекомендуется начиная с более низких доз, постепенно их увеличивая. У пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями резкое снижение АД может привести к инфаркту миокарда или нарушению мозгового кровообращения. Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только у пациентов с нормальной или незначительно нарушенной функцией почек (уровень креатинина в плазме крови у взрослых пациентов ниже 25 мг/л или 220 мкмоль/л). У пациентов пожилого возраста уровень креатинина следует оценивать с учетом возраста, массы тела и пола. В начале лечения диуретиками у пациентов из-за гиповолемии и гипонатриемии может наблюдаться временное снижение СКФ и повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не опасна для пациентов с неизмененной функцией почек, однако у пациентов с исходной почечной недостаточностью ее выраженность может усилиться. Пациенты с почечной недостаточностью могут принимать амлодипин в стандартных дозах. Изменения плазменных концентраций амлодипина не коррелируют со степенью почечной недостаточности. Специальных исследований по применению препарата Трипликсам® при почечной недостаточности не проводилось. При применении препарата Трипликсам® при почечной недостаточности следует учитывать эффекты, отмеченные при приеме отдельных компонентов препарата. Содержание ионов калия в плазме крови Совместная терапия индапамидом, периндоприлом и амлодипином не предотвращает развитие гипокалиемии, в особенности у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью. Как и в случае применения других антигипертензивных средств в комбинации с диуретиком, необходим регулярный контроль содержания ионов калия в плазме крови. Гиперкалиемия может развиваться у некоторых пациентов во время лечения ингибиторами АПФ, в т.ч. периндоприлом. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, нарушение функции почек, пожилой возраст (>70 лет), сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация сердечной деятельности, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (таких как спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия или калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также применение других средств, способствующих повышению содержания ионов калия в плазме крови (например, гепарин). Применение пищевых добавок/препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному повышению содержания калия в крови, особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям ритма сердца. Если необходим комбинированный прием указанных выше средств, лечение должно проводиться с осторожностью, на фоне регулярного контроля содержания ионов калия в сыворотке крови. Терапия тиазидными и тиазидоподобными диуретиками связана с риском развития гипокалиемии. Необходимо избегать гипокалиемии (менее 3.4 ммоль/л) у следующих категорий пациентов из группы высокого риска: пациентов пожилого возраста и/или истощенных пациентов (даже если они не получают сочетанную медикаментозную терапию), пациентов с циррозом печени с отеками и асцитом, пациентов с ИБС, хронической сердечной недостаточностью. Гипокалиемия у этих пациентов усиливает токсическое действие сердечных гликозидов и повышает риск развития аритмии. К группе риска также относятся пациенты с удлиненным интервалом QT, при этом не имеет значения, вызвано это увеличение врожденными причинами или действием лекарственных средств. Гипокалиемия, как и брадикардия, способствует развитию тяжелых нарушений ритма сердца, в частности, полиморфной желудочковой тахикардии типа "пируэт", которая может быть фатальной. Во всех описанных выше случаях необходим регулярный контроль содержания ионов калия в плазме крови. Первое измерение содержания ионов калия необходимо провести в течение первой недели от начала терапии. При выявлении гипокалиемии следует назначить соответствующее лечение. Пациенты пожилого возраста Перед началом приема препарата необходимо оценить функциональную активность почек и содержание ионов калия в плазме крови. В начале терапии дозу препарата подбирают, учитывая степень снижения АД, особенно в случае снижения ОЦК и потери электролитов. Подобные меры позволяют избежать резкого снижения АД. У пожилых пациентов увеличение дозы следует проводить с осторожностью. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами В связи с возможностью возникновения слабости, головокружения на фоне применения препарата Трипликсам® необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и работе с другими техническими устройствами, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься діюча речовина: телмісартан – 40 мг. В упаковці 98 пігулок.Фармакотерапевтична групаТелмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому препарату. У пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію, телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування".Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія, зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів віком 55 років та старше з високим ризиком серцево-судинних захворювань.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до чинної речовини або допоміжних компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З за шкалою Чайлд-П'ю); одночасне застосування препарату Телпрес з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом та/або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73 м2); одночасне застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказано: дитячий вік до 18 років.Спосіб застосування та дозиАртеріальна гіпертензія. Початкова рекомендована доза препарату Телпрес становить 1 таб. (40 мг) раз на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна рекомендована доза Телпресу може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження серцево-судинної захворюваності та смертності. Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телпрес 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску (АТ), може знадобитися корекція антигіпертензивної терапії. Всередину, незалежно від їди.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 5 мг; індапамід – 2.5 мг; периндоприлу аргінін – 10 мг; Допоміжні речовини: кальцію карбонат + крохмаль кукурудзяний прежелатинізований1 - 90.5 мг, целюлоза мікрокристалічна - 90.315 мг, кроскармелоза натрію - 7.5 мг, магнію стеарат - 1.25 мг, кремнію діоксид колоїдний - 0 мг; Склад плівкової оболонки: гліцерол2 – 0.378 мг, гіпромелоза2 – 6.2832 мг, макрогол-60002,3 ​​– 0.4012 мг, магнію стеарат2 – 0.378 мг, титану діоксид2 – 1.2096 мг.Фармакотерапевтична групаТрипліксам - комбінований препарат, що включає три антигіпертензивні компоненти, кожен з яких доповнює дію інших по контролю АТ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Амлодипін - блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), похідне дигідропіридину, індапамід - сульфонамідний діуретик, периндоприлу аргінін - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). Фармакологічні властивості препарату Трипліксам поєднують у собі властивості кожного з його діючих речовин. Крім цього, комбінація амлодипіну, індапаміду та периндоприлу аргініну посилює антигіпертензивну дію кожного з компонентів. Механізм дії Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду з індольним кільцем і за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків, які пригнічують реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі нефрону. При цьому збільшується виділення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, що супроводжується збільшенням діурезу та антигіпертензивним ефектом. Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II. Крім цього, фермент стимулює вироблення альдостерону корою надниркових залоз і руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує ОПСС, що зумовлено, в основному, дією на судини у м'язах та нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію чи рідини чи розвитком рефлекторної тахікардії при тривалому застосуванні. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту периндоприлату. Інші метаболіти не мають фармакологічної активності. Периндоприл нормалізує роботу серця, знижуючи переднавантаження та постнавантаження завдяки: судинорозширювальному впливу на вени, можливо пов'язаному з активацією системи простагландинів; зниження ОПСС. При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку Також підвищувалася переносимість фізичного навантаження. Фармакодинамічні ефекти Амлодипін Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи ОПСС (постнавантаження). Це зниження навантаження на серце зменшує енерговитрати, та потреба міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. При цьому у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (стенокардією Принцметалу) покращується коронарний кровотік та постачання міокарда киснем. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ у положенні "стоячи" і "лежачи" протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний. Амлодипін не чинить небажаних метаболічних ефектів і не впливає на показники ліпідного обміну, не викликає зміни гіполіпідемічних показників плазми крові та може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід При використанні індапаміду в режимі монотерапії було продемонстровано 24-годинний антигіпертензивний ефект. Антигіпертензивний ефект проявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики при певній дозі досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Тому не слід збільшувати дозу препарату, якщо при прийомі рекомендованої дози не досягнуто терапевтичного ефекту. У коротких, середній тривалості та довгострокових дослідженнях за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією було показано, що індапамід: не впливає на показники ліпідного обміну, у т.ч. на рівень тригліцеридів, холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ; не впливає показники обміну вуглеводів, зокрема. у пацієнтів із цукровим діабетом. Периндоприл Периндоприл ефективний у терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні "лежачи" та "стоячи". Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому внутрішньо спостерігається виражене (порядку 80%) залишкове інгібування АПФ. У пацієнтів із позитивною відповіддю на лікування нормалізація АТ настає протягом місяця та зберігається без розвитку тахікардії. Припинення лікування не супроводжується розвитком ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне призначення тіазидних діуретиків посилює вираженість антигіпертензивного ефекту. Крім цього, комбінування інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також призводить до зниження ризику розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Періндоприл/Індапамід У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, незалежно від віку, комбінація периндоприлу та індапаміду має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний артеріальний тиск у положенні "стоячи" і "лежачи". У ході клінічних досліджень показано більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з монотерапією окремими компонентами. Клінічна ефективність та безпека Вплив препарату Трипліксам на показники захворюваності та смертності не вивчався. Амлодипін Ефективність і безпека застосування амлодипіну в дозі 2.5-10 мг/сут, інгібітору АПФ лізиноприлу в дозі 10-40 мг/сут як препарату "першої лінії" і тіазидного діуретика хлорталідону в дозі 12.5-25 мг/сут вивчалася в 5 ALLHAT (за участю 33 357 пацієнтів віком 55 років і старше) у пацієнтів з легким або помірним ступенем АГ та, принаймні, одним із додаткових факторів ризику коронарних ускладнень, таких як: інфаркт міокарда або інсульт, перенесений більш ніж за 6 місяців до включення в дослідження або інше підтверджене серцево-судинне захворювання атеросклеротичного генезу; цукровий діабет 2 типи; концентрація холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПЗЩ) менше 35 мг/дл; гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ чи ехокардіографії; куріння. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти летальних наслідків від ІХС та частоти нефатального інфаркту міокарда. Істотних відмінностей між групами амлодипіну та хлорталідону за основним критерієм оцінки виявлено не було. Частота розвитку серцевої недостатності групи амлодипіну була значно вище, ніж у групі хлорталидона – 10.2% і 7.7%, проте загальна частота летальних наслідків групи амлодипіну і хлорталидона істотно не відрізнялася. Періндоприл/Індапамід У дослідженні за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка (індекс маси лівого шлуночка >120 г/м2 у чоловіків та >100 г/м2 у жінок) ефективність терапії ефективність терапії 2 мг периндоприлу тертбутиламіном (що відповідає 2.5 мг периндоприлу) комбінації з 0.625 мг індапаміду порівняно з монотерапією 10 мг еналаприлу, при прийомі 1 раз на добу протягом 1 року, оцінювалася методом ехокардіографії. У разі необхідності для підтримки адекватного контролю показників АТ проводилася титрація доз периндоприлу тертбутиламіну до 8 мг (що відповідає 10 мг периндоприлу аргініну) та індапаміду до 2.5 мг 1 раз на добу або еналаприлу до 40 мг на 1 раз на добу. У групі пацієнтів, які приймали периндоприл/індапамід,збільшення дози не знадобилося у 34% пацієнтів порівняно з 20% у групі, які приймали еналаприл. Після закінчення лікування значення індексу маси лівого шлуночка знизилися більш значно у групі периндоприлу/індапаміду (-10.1 г/м2) порівняно з групою еналаприлу (-1.1 г/м2). Найкращий ефект щодо значень індексу маси лівого шлуночка досягався при застосуванні більш високих доз комбінації периндоприлу та індапаміду. Відносно зниження значень АТ різниця між групами становила 5.8 мм рт.ст. для систолічного тиску та 2.3 мм рт.ст. для діастолічного тиску відповідно – на користь групи периндоприлу/індапаміду. У дослідженні за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу вивчався вплив зниження АТ на частоту виникнення макросудинних (смерть внаслідок кардіоваскулярних причин, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт) та мікросудинних ускладнень (виникнення або погіршення перебігу нефропатії /індапамід у порівнянні з плацебо, на фоні стандартної терапії, а також приймали гліклазід модифікованого вивільнення порівняно зі стандартною терапією, спрямованої на підтримання рівня глюкози в крові в нормі. Після 4.3 років терапії відносний ризик виникнення макро- та мікросудинних ускладнень знизився на 9% у групі, яка приймала комбінацію периндоприл/індапамід. Перевага була досягнута за рахунок значного зниження відносного ризику смертності на 14%, смерті внаслідок кардіоваскулярних причин на 18% та розвитку ниркових ускладнень на 21% у групі пацієнтів, які отримують комбінацію периндоприлу/індапаміду порівняно з плацебо. У підгрупі пацієнтів з артеріальною гіпертензією показано значне зниження на 9% відносного ризику комбінованої частоти макро- та мікросудинних ускладнень у групі, яка приймала комбінацію периндоприл/індапамід порівняно з плацебо. У цій групі також значно знизився відносний ризик смертності (на 16%), смерті внаслідок кардіоваскулярних причин (на 20%) та розвитку ниркових ускладнень (на 20%) у пацієнтів, які отримують комбінацію периндоприл/індапамід у порівнянні з пацієнтами, які отримують плацебо. Переваги гіпотензивної терапії не залежали від переваг, досягнутих на тлі інтенсивного контролю глікемії. Подвійна блокада РААС Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ з АРА II. Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі кардіоваскулярне або цереброваскулярне захворювання, або цукровий діабет 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних ускладнень та на показники смертності, тоді як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували. монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок або кардіоваскулярним захворюванням або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.ФармакокінетикаТрипліксам Комбіноване застосування периндоприлу/індапаміду та амлодипіну не змінює їх фармакокінетичних характеристик порівняно з роздільним прийомом цих засобів. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипін добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Cmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Розподіл Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язане з білками плазми. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Метаболізм Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів; нирками виводиться 10% прийнятої дози амлодипіну у незміненому вигляді та 60% – у вигляді метаболітів. Виведення Кінцевий Т1/2 амлодипіну з плазми становить 35-50 год, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення Т1/2 та AUC приблизно на 40-60%. Індапамід Всмоктування Індапамід швидко і повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Cmax індапаміду у плазмі крові спостерігається через 1 годину після прийому внутрішньо. Розподіл Зв'язок із білками плазми крові – 79%. Метаболізм та виведення Т1/2 становить 14-24 год (загалом, 18 год). При повторному прийомі препарату немає його кумуляції. Індапамід виводиться у вигляді неактивних метаболітів, переважно нирками (70% введеної дози) та через кишечник (22%). Особливі групи пацієнтів У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетика індапаміду не змінюється. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується в ШКТ, Сmax у плазмі крові досягається через 1 год (активним метаболітом периндоприлу є периндоприлат). Т1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить близько 20% і має дозозалежний характер. Метаболізм Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% від загальної кількості прийнятого внутрішньо периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Виведення Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 год., тому рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від його дози. Особливі групи пацієнтів Літній вік. Виведення периндоприлату сповільнене у літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність. Підбір дози необхідно проводити з урахуванням ступеня тяжкості ниркової недостатності (КК у плазмі). Діаліз. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Цироз печінки. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози (див. розділи "Режим дозування" та "Особливі вказівки").Показання до застосуванняТерапія артеріальної гіпертензії при зниженні АТ на фоні прийому амлодипіну, індапаміду та периндоприлу у тих самих дозах.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих та допоміжних речовин, що входять до складу препарату, похідних сульфонаміду, похідних дигідропіридину, інших інгібіторів АПФ, будь-яких інших речовин, що входять до складу препарату; пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; нелікована серцева недостатність у стадії декомпенсації; тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); ниркова недостатність помірного ступеня (КК менше 60 мл/хв) для дозування комбінації периндоприл/індапамід 10 мг/2.5 мг (тобто Триплікс 5 мг + 2.5 мг + 10 мг та Триплікс 10 мг + 2.5 мг + 10 мг); ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) на фоні прийому інгібіторів АПФ в анамнезі (див. розділ "Особливі вказівки"); спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вагітність (див. розділ "Вагітність і лактація"); період грудного вигодовування (див. розділ "Вагітність і лактація"); печінкова енцефалопатія; тяжка печінкова недостатність; гіпокаліємія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок (включаючи кардіогенний); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз гирла аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; одночасне застосування з аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (СКФ двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; одночасне застосування з препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует"; одночасне застосування з препаратами, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю (див. розділи "Особливі вказівки" та "Лікарська взаємодія") слід призначати препарат за наявності тільки однієї функціонуючої нирки, порушеннях водно-електролітного балансу, системних захворюваннях сполучної тканини, ІХС, цереброваскулярних захворюваннях, гострому інфаркті міокарда. місяця після інфаркту міокарда), хронічної серцевої недостатності (III та IV функціональний клас за класифікацією NYHA), СССУ (виражена тахі- та брадикардія), реноваскулярної гіпертензії, аортальному стенозі/мітральному стенозі/гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, цукровому діаб ступеня тяжкості, пригніченні кістковомозкового кровотворення, зниженому ОЦК (прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), лабільності АТ,гіперурикемії (особливо що супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), при терапії імуносупресорами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, одночасному застосуванні калійзберігаючих або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69), одночасному проведенні депон , пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого вікупри терапіі за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих);при терапіі за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих);одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та літію, одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНП за допомогою декстрана анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та літію, одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНП за допомогою декстрана анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69), одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.одночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, , отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого вікуодночасному призначенні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4, перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, при стані після трансплантації нирки, проведенні хірургічного втручання/загальної анестезії, проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, , отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого вікуотрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.отрутою перетинчастокрилих), пацієнтам негроїдної раси, пацієнтам похилого віку.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Триплікс при вагітності протипоказане. При плануванні вагітності або її наступі на фоні застосування препарату Трипліксам слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки. Трипліксам протипоказаний під час грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері та прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або припинення прийому препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Індапамід На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків незадовго до пологів у новонароджених розвивається гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого впливу на репродуктивну токсичність. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності (див. розділ "Особливі вказівки") та протипоказане у ІІ та ІІІ триместрах вагітності (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування під час вагітності. При виявленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу гіпотензивну терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ під час ІІ або ІІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження новонародженого для оцінки стану черепа та функції нирок. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). Період годування груддю Трипліксам протипоказаний у період грудного вигодовування. Амлодипін Відсутня інформація щодо екскреції амлодипіну із грудним молоком. Індапамід На даний момент немає достовірної інформації щодо виділення індапаміду або його метаболітів із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для плода/новонародженого може бути виключено. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених та недоношених дітей. Фертильність Амлодипін У деяких пацієнтів, які отримували лікування блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, відмічено оборотне зниження рухливості сперматозоїдів. Клінічних даних щодо потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію недостатньо. Періндоприл/Індапамід У доклінічних дослідженнях було показано відсутність на репродуктивну функцію у щурів обох статей. Імовірно, вплив на фертильність у людини відсутній. Препарат протипоказаний до застосування пацієнтам віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяНайбільш частими небажаними реакціями, про які повідомлялося при лікуванні периндоприлом, індапамідом і амлодипіном як монотерапія були: запаморочення, головний біль, парестезії, вертиго, сонливість, порушення зору, дзвін у вухах, серцебиття, "припливи" крові до шкіри обличчя, зниження (і ефекти, пов'язані з гіпотензією), кашель, задишка, шлунково-кишкові розлади (біль у животі, запор, діарея, спотворення смаку, нудота, диспепсія, блювання), свербіж шкіри, висипання, макуло-папульозний висип, м'язові спазми, в області кісточок, астенія, набряки та втома.Взаємодія з лікарськими засобамиДані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС в результаті одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Препарати, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть підвищувати ризик гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗЗ, гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасне застосування препарату Трипліксам із цими засобами підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Протипоказані поєднання лікарських засобів Аліскірен У пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ)) Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Амлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, в т.ч. амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, у свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Периндоприл При одночасному застосуванні з аліскіреном у пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла), можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. У літературі повідомлялося, що у пацієнтів з встановленим атеросклеротичним захворюванням, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та АРА II пов'язана з вищою частотою розвитку гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок ( недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітора АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію та АТ (див. розділ "Особливі вказівки"). Одночасне застосування з естрамустином може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (такими як тріамтерен, амілорид), солями калію розвивається гіперкаліємія (з можливим летальним результатом), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємією). Поєднання периндоприлу з вищезгаданими лікарськими засобами не рекомендується (див. розділ "Особливі вказівки"). Якщо, однак, одночасне застосування показано, їх слід застосовувати, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові. Особливості застосування спіронолактону при хронічній серцевій недостатності описано далі за текстом. Періндоприл/Індапамід При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію в плазмі та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі необхідності такої терапії повинен проводитися регулярний контроль вмісту літію у плазмі крові. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Амлодипін Дані щодо ефекту індукторів ізоферменту CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів Звіробою продірявленого) може призвести до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3A4. Одночасний прийом амлодипіну та потужних або помірних інгібіторів CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем, такролімус) може призвести до суттєвого збільшення концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з цим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Індапамід Через ризик розвитку гіпокаліємії слід бути обережним при одночасному призначенні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами класу IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, добуті тозилат, соталол); деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин); бензамідами (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд); бутірофенонами (дроперидол, галоперидол); іншими нейролептиками (пімозид); іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин. Слід запобігати розвитку гіпокаліємії,за необхідності проводити її корекцію; контролювати інтервал QT. При одночасному застосуванні з амфотерицином В (в/в), глюко- та мінералокортикоїдами (при системному призначенні), тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику кишечника, можливе збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний постійний контроль рівня калію у плазмі крові, за необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Рекомендується використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові та показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Одночасне застосування алопуринолу з індапамідом може супроводжуватися підвищеним ризиком виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Периндоприл Епідеміологічні дослідження показали, що спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліни, гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо) може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо аж до розвитку гіпоглікемії. Цей ефект найімовірніше можна спостерігати протягом перших тижнів одночасної терапії, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок. У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися надмірне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим збільшенням. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів, які отримують діуретики, особливо виводять рідину та/або солі, діуретики повинні бути скасовані до початку застосування інгібітора АПФ, (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При застосуванні діуретиків у разі хронічної серцевої недостатності інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі,можливо після зменшення дози застосовуваного одночасно калійнесберегающего діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Застосування калійзберігаючих діуретиків (еплеренону або спіронолактону) у дозах від 12.5 мг до 50 мг на добу та інгібіторів АПФ у низьких дозах: при терапії хронічної серцевої недостатності II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлунка Періндоприл/Індапамід При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок; за необхідності потрібна корекція дози гіпотензивних препаратів. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (ацетилсаліцилова кислота в дозі ≥3 г/добу, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту. Супутнє застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із спочатку зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, слід регулярно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування. Поєднання препаратів, що потребує уваги Амлодипін У клінічних дослідженнях не було виявлено впливу амлодипіну на параметри фармакокінетики аторвастатину, дигоксину, варфарину чи циклоспорину. При сумісному прийомі кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг було відзначено збільшення концентрації симвастатину на 77% порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають амлодипін, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Противірусні засоби (ритонавір) збільшують плазмові концентрації БМКК, у т.ч. амлодипіну. При сумісному застосуванні з препаратами літію можливе посилення проявів їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, дзвін у вухах). Індапамід Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні застосування діуретиків, особливо "петльових", при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід використовувати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретичних засобів збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини. При одночасному застосуванні із солями кальцію можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження екскреції кальцію нирками. При одночасному застосуванні з циклоспорином можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та іонів натрію. Периндоприл При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, можливе додаткове зниження артеріального тиску. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імуносупресивних засобів, кортикостероїдів (при системному застосуванні) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком лейкопенії. Інгібітори АПФ можуть спричинити посилення антигіпертензивного ефекту деяких засобів для загальної анестезії. Застосування діуретиків (тіазидних та "петлевих") у високих дозах може призводити до гіповолемії, а додавання до терапії периндоприлу – до артеріальної гіпотензії. При сумісному застосуванні гліптинів (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин) з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази-4 (DPP-IV) гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, пацієнтами, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс нітритоїдних реакцій, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювоту та артеріальну гіпотензію. Периндоприл/Індапамід/Амлодипін Іміпрамін-подібні (трициклічні) антидепресанти, нейролептики посилюють антигіпертензивну дію та збільшують ризик ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту, що веде до додаткового зниження артеріального тиску. Кортикостероїди, тетракозактид знижують антигіпертензивну дію (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші лікарські взаємодії Амлодипін При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу не відмічено посилення антигіпертензивного ефекту кожного з препаратів. Амлодипін не суттєво впливає на фармакокінетичні параметри циклоспорину. Одноразовий прийом алюміній/магнієвмісних антацидів не істотно впливає на фармакокінетику амлодипіну.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці перед їдою. Доза препарату Трипліксам підбирається після попереднього титрування доз окремих компонентів. Максимальна добова доза – 1 таб. у дозі 10 мг + 2.5 мг + 10 мг. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Трипліксам протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв). Пацієнтам з нирковою недостатністю середньої тяжкості (КК 30-60 мл/хв) Трипліксам протипоказаний у дозуванні 5 мг + 2.5 мг + 10 мг та 10 мг + 2.5 мг + 10 мг. Рекомендується починати терапію з добору доз монокомпонентів. Постійне медичне спостереження має включати регулярний контроль концентрації креатиніну і калію в плазмі крові. Одночасне застосування з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73м2 площі поверхні тіла). Пацієнти з печінковою недостатністю Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю Трипліксам протипоказаний. Для пацієнтів з легкою чи помірною печінковою недостатністю добір дози необхідно проводити з обережністю, т.к. немає однозначних рекомендацій щодо дозування амлодипіну для цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку сповільнене. Терапія повинна проводитись з урахуванням функції нирок. Пацієнти дитячого віку В даний час немає даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Трипліксам у дітей та підлітків.ПередозуванняІнформація про передозування препарату Тріпліксам відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіну обмежена. Симптоми Є дані щодо розвитку надмірної периферичної вазодилатації з можливим розвитком рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Методи надання медичної допомоги При клінічно значущій гіпотензії, що виникає через передозування амлодипіну, необхідно проведення заходів, спрямованих на підтримання функції серцево-судинної системи, включаючи переведення пацієнта в положення "лежачи" на спині з піднятими ногами, контроль ОЦК та діурезу, моніторинг серцевої та дихальної діяльності. Для нормалізації судинного тонусу та АТ можна використовувати судинозвужувальні препарати за умови, що немає протипоказань до їх застосування. Для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення кальцію глюконату. У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. У здорових добровольців було продемонстровано, що застосування активованого вугілля протягом 2 годин після прийому амлодипіну у дозі 10 мг зменшує швидкість абсорбції амлодипіну. Оскільки амлодипін зв'язується з білками,гемодіаліз неефективний. Комбінація периндоприл/індапамід Симптоми Для комбінації периндоприл/індапамід найімовірніший симптом передозування – артеріальна гіпотензія, іноді у поєднанні зі нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості та олігурією, яка може перейти в анурію (внаслідок гіповолемії). Також можуть виникати електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Методи надання медичної допомоги Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та прийому активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу. При значному зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення "лежачи" на спині з піднятими ногами, при необхідності проводити корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0.9% розчину натрію хлориду). Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, може бути видалений з організму діалізом (див. розділ "Фармакокінетика").Запобіжні заходи та особливі вказівкиВсі запобіжні заходи, пов'язані з прийомом окремих компонентів препарату, слід враховувати при застосуванні їх фіксованої комбінації у складі препарату Трипліксам. Амлодипін Хронічна серцева недостатність Лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. Блокатори повільних кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно обережно застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю (IV функціональний клас за класифікацією NYHA) лікування має починатися з нижчих доз та під ретельним контролем. Пацієнти з артеріальною гіпертензією та ІХС не повинні припиняти прийом бета-адреноблокаторів: інгібітор АПФ повинен використовуватися спільно з бета-адреноблокаторами. Гіпертонічний криз Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Індапамід Печінкова енцефалопатія За наявності порушень функцій печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У разі слід негайно припинити прийом діуретика. Фоточутливість На тлі прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості (див. розділ "Побічна дія"). У разі розвитку реакції фоточутливості на фоні прийому препарату слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних променів або штучних ультрафіолетових променів. Вміст іонів кальцію у плазмі крові Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками та призводити до незначного та тимчасового підвищення вмісту іонів кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. У таких випадках слід відмінити прийом діуретичних засобів та провести дослідження функції паращитовидних залоз. Сечова кислота У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Периндоприл Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі та харчові добавки. Не рекомендується одночасне призначення периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, а також препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та харчових добавок. Подвійна блокада РААС Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включно з гострою нирковою недостатністю) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС внаслідок поєднання інгібітору АПФ з АРА II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада необхідна, це має виконуватися під суворим контролем фахівця при регулярному контролі функції нирок, рівня електролітів у плазмі крові та АТ. Інгібітори АПФ не повинні застосовуватися одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, або при їх поєднанні, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких із цих пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати лейкоцити в крові, пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк При прийомі інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватись антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк язика, голосової щілини чи гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, у разі негайно має бути проведена інтенсивна терапія. При появі таких симптомів слід негайно ввести розчин епінефрину (адреналіну) 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів негроїдної раси відзначалася більш висока частота розвитку ангіоневротичного набряку на фоні прийому інгібіторів АПФ порівняно з іншими расами. У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку при прийомі препарату (див. розділ "Протипоказання"). Є повідомлення про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку кишечника на тлі терапії інгібіторами АПФ. При цьому у пацієнтів відзначався біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ черевної області, УЗД або на момент хірургічного втручання. Симптоми проходили після припинення прийому інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах (бджоли, оси). Інгібітори АПФ необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом або схильністю до алергічних реакцій, що проходять процедури десенсибілізації, а також слід уникати застосування інгібітору АПФ пацієнтам, які отримують імунотерапію отрутою комах. Однак анафілактоїдної реакції можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібітору АПФ не менше ніж за 24 години до початку процедури десенсибілізації. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНГ У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНГ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припиняти терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу. Гемодіаліз У пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, при проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69) були відмічені анафілактоїдні реакції. Тому бажано використовувати мембрану іншого типу або застосовувати антигіпертензивний засіб іншої фармакотерапевтичної групи. Вагітність Протипоказаний прийом інгібіторів АПФ під час вагітності. Якщо необхідно продовження терапії інгібіторами АПФ, пацієнткам слід перейти на інші види антигіпертензивної терапії з встановленим профілем безпеки під час прийому під час вагітності. При настанні вагітності прийом інгібіторів АПФ слід негайно припинити і при необхідності розпочати альтернативну антигіпертензивну терапію. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. З появою у пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливий ятрогенний характер цього симптому. Якщо лікар вважає, що терапія інгібітором АПФ потрібна пацієнтові, можна розглянути можливість продовження прийому препарату. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Інгібітори АПФ повинні з обережністю призначатися пацієнтам з обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка. Етнічні відмінності Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену гіпотензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну. Хірургічне втручання/Загальна анестезія Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при використанні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів АПФ тривалої дії, в т.ч. периндоприлу, за добу до хірургічного втручання. Пацієнти з реноваскулярною гіпертензією Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, використання інгібіторів АПФ має сприятливу дію у пацієнтів, які чекають хірургічного втручання, так і в тому випадку, коли проведення хірургічного втручання неможливе. При застосуванні препарату Трипліксам у пацієнтів із наявним або з передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування слід розпочинати в умовах стаціонару з низьких доз при постійному контролі стану нирок та рівня калію в крові, т.к. у таких пацієнтів може розвинутись функціональна ниркова недостатність, яка зникає при припиненні терапії. Атеросклероз Ризик артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, однак особливої ​​обережності слід дотримуватися, застосовуючи препарат у пацієнтів з ІХС та недостатністю мозкового кровообігу. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз препарату. Периндоприл/індапамід Препарати літію Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується (див. розділ "Лікарська взаємодія"). Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу Наявність вихідної гіпонатріємії пов'язана з ризиком раптового розвитку гіпотензії (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії). Тому при спостереженні за пацієнтами слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми. При вираженій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити терапію, використовуючи низькі дози комбінації, або використовувати компоненти препарату у режимі монотерапії. Всі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. Гіпонатріємія на початковому етапі може не супроводжуватись клінічними симптомами, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Більш частий контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам з цирозом печінки (див. розділи "Побічна дія" та "Передозування"). Пацієнти з цукровим діабетом У пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу (небезпека спонтанного збільшення вмісту іонів калію) лікування має починатися з нижчих доз та під ретельним медичним контролем. При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця терапії необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Необхідно контролювати рівень глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії. Амлодипін/периндоприл Печінкова недостатність У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. У разі появи жовтяниці або значного підвищення активності печінкових ферментів у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, слід припинити прийом інгібітора АПФ та звернутися до лікаря (див. розділ "Побічна дія"). У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшується. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Не проводилося досліджень препарату Тріпліксам у пацієнтів із печінковою недостатністю. Враховуючи вплив кожного компонента, що входить до складу препарату, окремо, препарат Трипліксам протипоказаний пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності, а також вимагає особливої ​​обережності при призначенні пацієнтам з помірним та легким ступенем печінкової недостатності. Амлодипін/індапамід/періндоприл Порушення функції нирок Препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) (див. розділ "Протипоказання"). У пацієнтів з нирковою недостатністю середньої тяжкості (КК 30-60 мл/хв) протипоказано застосування препарату Трипліксам у дозах, що містять 10 мг периндоприлу та 2.5 мг індапаміду (тобто дозування препарату Трипліксам 5 мг + 2.5 мг + 10 мг +2.5 мг + 10 мг). У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності на фоні терапії. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити з подальшою можливістю відновити комбіновану терапію, використовуючи низькі дози препарату або використовувати компоненти препарату в режимі монотерапії. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту іонів калію та креатиніну у сироватці крові – через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Ниркова недостатність частіше виникає у пацієнтів із тяжкою хронічною серцевою недостатністю або вихідним порушенням функції нирок, у т.ч. при стенозі ниркової артерії Препарат Трипліксам не рекомендований пацієнтам з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує. Існує ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (за наявності хронічної серцевої недостатності, зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові тощо): при деяких патологічних станах може спостерігатися значна активація РААС, особливо при вираженій гіповолемії та зниженні вмісту електролітів плазми крові (на фоні безсольової дієти або тривалого прийому діуретиків), у пацієнтів з вихідно низьким АТ, стенозом ниркової артерії (в т.ч. двостороннім), хронічною серцевою недостатністю або цирозом печінки з набряками та асцитом. Блокада РААС інгібіторами АПФ може супроводжуватися різким зниженням АТ та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються при прийомі першої дози або протягом перших 2 тижнів терапії. Іноді ці стани розвиваються гостро, і час їхнього початку може варіювати. У таких випадках відновлювати терапію рекомендується починаючи з нижчих доз, поступово збільшуючи їх. У пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у пацієнтів з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (рівень креатиніну в плазмі крові у дорослих пацієнтів нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку рівень креатиніну слід оцінювати з урахуванням віку, маси тіла та статі. На початку лікування діуретиками у пацієнтів через гіповолемію та гіпонатріємію може спостерігатися тимчасове зниження СКФ та підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не є небезпечною для пацієнтів з незміненою функцією нирок, однак у пацієнтів з початковою нирковою недостатністю її вираженість може посилитися. Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Спеціальних досліджень із застосування препарату Трипліксам при нирковій недостатності не проводилося. При застосуванні препарату Трипліксам при нирковій недостатності слід враховувати ефекти, що відмічені при прийомі окремих компонентів препарату. Вміст іонів калію у плазмі крові Спільна терапія індапамідом, периндоприлом та амлодипіном не запобігає розвитку гіпокаліємії, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю. Як і у разі застосування інших антигіпертензивних засобів у комбінації з діуретиком, необхідний регулярний контроль вмісту іонів калію у плазмі крові. Гіперкаліємія може розвиватися у деяких пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ, зокрема. периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, літній вік (>70 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, амілорид), препаратів калію або калійвмісних замінників харчової солі, а також застосування інших засобів, що сприяють підвищенню вмісту іонів калію в плазмі (наприклад, гепарин). Застосування харчових добавок/препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків, замінників харчових солей, що містять калій, може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові,особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень ритму серця. Якщо необхідний комбінований прийом зазначених вище засобів, лікування має проводитися обережно, на тлі регулярного контролю вмісту іонів калію в сироватці крові (див. розділ "Лікарська взаємодія"). Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати гіпокаліємії (менше 3.4 ммоль/л) у наступних категорій пацієнтів із групи високого ризику: пацієнтів похилого віку та/або виснажених пацієнтів (навіть якщо вони не отримують поєднану медикаментозну терапію), пацієнтів з цирозом печінки з набряками та асцитом, пацієнтів з хронічної серцевої недостатністю. Гіпокаліємія у цих пацієнтів посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи ризику також відносяться пацієнти з подовженим інтервалом QT, при цьому не має значення, спричинене збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень ритму серця, зокрема, поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може бути фатальною. У всіх описаних вище випадках потрібний регулярний контроль вмісту іонів калію в плазмі. Перший вимір вмісту іонів калію необхідно провести протягом першого тижня початку терапії. При виявленні гіпокаліємії слід призначити відповідне лікування. Пацієнти похилого віку Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст іонів калію у плазмі. На початку терапії дозу препарату підбирають з огляду на ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів. Подібні заходи дозволяють уникнути різкого зниження артеріального тиску. У літніх пацієнтів збільшення дози слід проводити з обережністю (див. розділи "Режим дозування" та "Фармакокінетика"). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю виникнення слабкості, запаморочення на фоні застосування препарату Тріпліксам необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. речовина, що діє: раміприл (НОЕ 498) - 10 мг; допоміжні речовини: гіпромелоза – 1,765 мг, крохмаль прежелатинізований – 48,985 мг, целюлоза мікрокристалічна – 39,000 мг, натрію стеарилфумарат – 0,250 мг. По 14 таблеток у блістер, із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиБілі або майже білі, довгасті таблетки з роздільною ризиком з обох боків, "перетяжками" на бічних сторонах в області ризику та гравіюванням "НМО/НМО" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (50-60%). Їда уповільнює його абсорбцію, але не впливає на повноту всмоктування. Раміприл піддається інтенсивному пресистемному метаболізму/активації (головним чином у печінці шляхом гідролізу), в результаті якого утворюється його єдиний активний метаболіт - раміпрклат, активність якого щодо інгібування АПФ приблизно в 6 разів перевищує активність раміприлу. Крім цього, в результаті метаболізму раміприлу утворюється дикетопіперазин, що не володіє фармакологічною активністю, який потім піддається кон'югації з глюкуроновою кислотою, раміприлат також глюкуронується і метаболізується до дикетопіперазинової кислоти. Біодоступність раміприлу після внутрішнього прийому коливається від 15% (для дози 2,5 мг) до 28% (для дози 5 мг). Біодоступність активного метаболіту - раміприлату після прийому внутрішньо 2,5 мг і 5 мг раміприлу становить приблизно 45% (порівняно з його біодоступністю після внутрішньовенного введення в тих же дозах). Після прийому раміприлу внутрішньо максимальні плазмові концентрації раміприлу та раміприлату досягаються через 1 та 2-4 год відповідно. Зниження плазмової концентрації раміприлату відбувається в кілька етапів: фаза розподілу і виведення з періодом напіввиведення (Т1/2) раміприлату, що становить приблизно 3 год, потім проміжна фаза з Т1/2 раміприлату, що становить приблизно 15 год, і кінцева фаза з дуже низькою концентрацією у плазмі крові та Т1/2 раміприлату, що становить приблизно 4-5 днів. Ця кінцева фаза обумовлена ​​повільним вивільненням раміприлату із міцного зв'язку з рецепторами АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу при одноразовому протягом доби прийомі раміприлу внутрішньо у дозі 2,5 мг і більше, рівноважна плазмова концентрація раміприлату досягається приблизно через 4 дні лікування. При курсовому призначенні препарату "ефективний" Т1/2, залежно від дози, становить 13-17 год. Зв'язування з білками плазми для раміприлу і раміприлату становить приблизно 73% і 56%, відповідно. Після внутрішньовенного введення обсяг розподілу раміприлу та раміприлату становить приблизно 90 л та 500 л відповідно. Після прийому внутрішньо міченого радіоактивним ізотопом раміприлу (10 мг) 39% радіоактивності виводиться через кишечник і близько 6% – нирками. Після внутрішньовенного введення раміприлу 50-60% дози виявляється у сечі у вигляді раміприлу та його метаболітів. Після внутрішньовенного введення раміприлату близько 70% дози виявляється у сечі у вигляді раміприлату та його метаболітів, інакше кажучи, при внутрішньовенному введенні раміприлу та раміприлату значна частина дози виводиться через кишечник з жовчю, минаючи нирки (50% та 30%, відповідно). Після прийому внутрішньо 5 мг раміприлу у пацієнтів з дренуванням жовчних проток практично однакові кількості раміприлу та його метаболітів виділяються нирками та через кишечник протягом перших 24 годин після прийому. Приблизно 80-90% метаболітів у сечі та жовчі були ідентифіковані як раміприлат та метаболіти раміприлату. Раміприлу глюкуронід і раміприлу дикетопіперазин становлять приблизно 10-20% від загальної кількості, а вміст сечі неметаболізованого раміприлу становить приблизно 2%. У дослідженнях на тваринах було показано, що раміприл виділяється у материнське молоко. При порушеннях функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) менше 60 мл/хв виведення раміприлату та його метаболітів нирками сповільнюється. Це призводить до підвищення плазмової концентрації раміприлату, яка знижується повільніше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. При прийомі раміприлу у високих дозах (10 мг) порушення функції печінки призводить до уповільнення пресистемного метаболізму раміприлу до активного раміприлату та повільнішого виведення раміприлату. У здорових добровольців та у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після двох тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг не спостерігається клінічно значущого накопичення раміприлу та раміприлату. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю після двох тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг відзначається 1,5-1,8 кратне збільшення плазмових концентрацій раміприлату та площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC). У здорових добровольців похилого віку (65-76 років) фармакокінетика раміприлу та раміприлату істотно не відрізняється від такої у молодих здорових добровольців.ФармакодинамікаУтворений під впливом "печінкових" ферментів активний метаболіт раміприлу - раміприлат - є інгібітором АПФ, що тривало діє, (синоніми АПФ: кініназа II, дипептидилкарбоксидипептидаза I). АПФ у плазмі крові та тканинах каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, який має судинозвужувальну дію, та розпад брадикініну, який має судинорозширювальну дію. Тому при прийомі раміприлу внутрішньо зменшується утворення ангіотензину II і відбувається накопичення брадикініну, що призводить до розширення судин та зниження артеріального тиску (АТ). Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові і тканинах, що викликається раміприлом, з активацією простагландинової системи та збільшенням синтезу простагландинів, що стимулюють утворення оксиду азоту в ендотеліоцитах, зумовлює його кардіопротективну та ендотеліопротективну дію. Ангіотензин II стимулює вироблення аль1ьдостерону, тому прийом раміприлу призводить до зниження секреції альдостерону та підвищення концентрацій іонів калію у сироватці крові. При зниженні концентрації ангіотензину II у крові усувається його інгібуючий вплив на секрецію репіну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до підвищення активності реніну плазми. Передбачається, що розвиток деяких небажаних реакцій (зокрема "сухого" кашлю) пов'язаний з підвищенням активності брадикініну. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом раміприлу призводить до зниження АТ у положенні "лежачи" і "стоячи", без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС), раміприл значно знижує загальний периферичний опір судин (ОПСС), практично не викликаючи змін ниркового кровотоку та швидкості клубочкової фільтрації. Антигіпертензивна дія починає проявлятися через 1-2 години після прийому внутрішньо разової дози препарату, досягаючи найбільшого значення через 3-6 годин, і зберігається протягом 24 годин. тижні регулярного прийому препарату, а потім зберігаючись протягом тривалого часу. Раптове припинення прийому препарату не призводить до швидкого та значного підвищення артеріального тиску (відсутність синдрому "скасування"). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл уповільнює розвиток та прогресування гіпертрофії міокарда та судинної стінки. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю раміприл знижує ОПСС (зменшує поста навантаження на серце), збільшує ємність венозного русла та знижує тиск наповнення лівого шлуночка, що, відповідно, призводить до зменшення переднавантаження на серце. У цих пацієнтів при прийомі раміприлу спостерігається збільшення серцевого викиду, фракції викиду та покращення переносимості фізичного навантаження. При діабетичній та недіабетичній нефропатії прийом раміприлу уповільнює швидкість прогресування ниркової недостатності та час настання термінальної стадії ниркової недостатності та, завдяки цьому, зменшує потребу у проведенні гемодіалізу або трансплантації нирки. При початкових стадіях діабетичної або недіабетичної нефропатії раміприл зменшує частоту альбумінурії. У пацієнтів з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань внаслідок судинних уражень (діагностована ішемічна хвороба серця, облітеруючі захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі) або цукрового діабету з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія холестерину (ОХ), зниження концентрацій холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), куріння) приєднання раміприлу до стандартної терапії значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту та смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, раміприл знижує показники загальної смертності, а також потребу у проведенні процедур реваскуляризації та уповільнює виникнення або прогресування хронічної серцевої недостатності. У пацієнтів із серцевою недостатністю з клінічними проявами, що розвинулася в перші дні гострого інфаркту міокарда (2-9 доба), застосування раміприлу, розпочате з 3-го по 10-й день гострого інфаркту міокарда, знижувало смертність (на 27%), ризик раптовий. смерті (на 30%), ризик прогресування серцевої недостатності до тяжкої (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA)/резистентної до терапії (на 23%), ймовірність подальшої госпіталізації через розвиток серцевої недостатності (на 26%). У загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом як з артеріальною гіпертензією, так і з нормальними показниками АТ, раміприл значно знижує ризик розвитку нефропатії та виникнення мікроальбумінурії.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у монотерапії або у поєднанні з іншими гіпотензивними препаратами, наприклад, діуретиками та блокаторами "повільних" кальцієвих каналів). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, зокрема у комбінації з діуретиками). Діабетична або недіабетична нефропатія, доклінічні та клінічно виражені стадії, у тому числі з вираженою протеїнурією, особливо при поєднанні з артеріальною гіпертензією. Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або смертності від серцево-судинних причин у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком: у пацієнтів з підтвердженою ішемічною хворобою серця, інфарктом міокарда в анамнезі або без нього, включаючи пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику, аортокоронарне шунтування; у пацієнтів із інсультом в анамнезі; у пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерій в анамнезі; у пацієнтів з цукровим діабетом з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення плазмових концентрацій ОХ, зниження плазмових концентрацій ХС-ЛПЗЩ, куріння). Серцева недостатність із клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з 2 по 9 добу) після гострого інфаркту міокарда.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ або до будь-якого компонента препарату Тритаце®. Ангіоневротичний набряк (спадковий або ідіопатичний, а також після прийому інгібіторів АПФ) в анамнезі – ризик швидкого розвитку ангіоневротичного набряку. Гемодинамічно значущий стеноз ниркових артерій (двосторонній чи односторонній у разі єдиної нирки). Артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.) або стани з нестабільними показниками гемодинаміки. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середнім або тяжким ступенем порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів до ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з комбінованою терапією сакубітрил/валсартан (високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку). Гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Первинний гіперальдостеронізм. Ниркова недостатність важкого ступеня (ШКФ менше 20 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні голки) (досвід клінічного застосування недостатній). Гемодіаліз (досвід клінічного застосування недостатній). Вагітність. Період грудного вигодовування. Нефропатія, лікування якої проводиться глюкокортикостероїдами, нестероїдними протизапальними препаратами, імуномодуляторами та/або іншими цитотоксичними препаратами (досвід клінічного застосування недостатній). Хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (досвід клінічного застосування недостатній). Вік до 18 років (досвід клінічного застосування недостатній). Гемодіаліз або гемофільтрація з використанням деяких мембран з негативно зарядженою поверхнею, таких як високопроточні мембрани з поліакрилнітрилу (ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій). Аферез ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстрану сульфату (ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій). Гіпосенсибілізуюча терапія при реакціях підвищеної чутливості до отрут комах, таких кар бджоли, оси. Додаткові протипоказання при застосуванні препарату Тритаце у гострій стадії інфаркту міокарда: Тяжка серцева недостатність (функціональний клас IV за класифікацією NYHA). Нестабільна стенокардія. Життєзагрозливі шлуночкові порушення ритму серця. "Легенєве" серце. З обережністю: Одночасне застосування препарату Тритаце з препаратами, що містять аліскірен, або АРА II (при подвійній блокаді ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є підвищений ризик різкого зниження артеріального тиску, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок порівняно з монотерапією). Стани, за яких надмірне зниження АТ є особливо небезпечним (при атеросклеротичних ураженнях коронарних та мозкових артерій). Стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС, при яких при інгібуванні АПФ є ризик різкого зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок: виражена артеріальна гіпертензія, особливо злоякісна артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність, особливо тяжка, або щодо якої приймаються інші лікарські препарати з гіпотензивною дією; гемодинамічно значущий однобічний стеноз ниркової артерії (за наявності обох нирок) - у таких пацієнтів навіть незначне збільшення концентрації креатиніну в сироватці крові може бути проявом однобічного погіршення функції нирок; попередній прийом діуретиків; порушення водно-електролітного балансу внаслідок недостатнього споживання рідини та кухонної солі, діареї, блювання, рясного потовиділення. Порушення функції печінки (недостатність досвіду застосування: можливе як посилення, так і ослаблення ефектів препарату Тритаце®; за наявності у пацієнтів цирозу печінки з асцитом та набряками можлива значна активація РААС, див. вище "Стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС"). Порушення функції нирок (ШКФ понад 20 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) через ризик розвитку гіперкаліємії та лейкопенії. Стан після трансплантації нирки. Системні захворювання сполучної тканини, у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія, супутня терапія препаратами, здатними викликати зміни у картині периферичної крові (можливе пригнічення кістковомозкового кровотворення, розвиток нейтропенії або агранулоцитозу). Цукровий діабет (ризик розвитку гіперкаліємії). Літній вік (ризик посилення гіпотензивної дії). Гіперкаліємія. Застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії. Застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Раміприл протипоказаний при вагітності, оскільки він може чинити токсичну дію на плід (порушення розвитку нирок, порушення функції нирок, олігогідрамніон, контрактура кінцівок, деформація кісток черепа, гіпоплазія легень) та новонародженого (ниркова недостатність, олігурія, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Тому перед початком прийому препарату у жінок дітородного віку слід виключити вагітність. Якщо жінка планує вагітність, лікування інгібіторами АПФ має бути припинено. У разі настання вагітності під час лікування препаратом Тритаце®, слід якнайшвидше припинити його прийом та перевести пацієнтку на прийом інших препаратів, при застосуванні яких ризик для дитини буде найменшим. Якщо вплив інгібіторів АПФ мав місце у другому триместрі вагітності або на пізніших термінах, рекомендується ультразвукове дослідження плода для контролю функції нирок та стану кісток черепа. Новонароджених, чиї матері під час вагітності приймали інгібітори АПФ, необхідно ретельно спостерігати через ризик розвитку артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Період грудного вигодовування Якщо лікування препаратом Тритаце® необхідно в період грудного вигодовування, то грудне вигодовування має бути припинено.Побічна діяНаведені нижче небажані ефекти наведені відповідно до таких градацій частоти їх виникнення: дуже часто (≥ 10%); часто (≥1% - <10%); нечасто (≥0,1% - <1%); рідко (≥0,01% - Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Нечасто: еозинофілія; Рідко: лейкопенія, включаючи нейтропенію та агранулоцитоз; зменшення кількості еритроцитів у периферичній крові, зниження гемоглобіну, тромбоцитопенію; Частота невідома: пригнічення кістковомозкового кровотворення, панцитопенія, гемолітична анемія. Порушення з боку імунної системи: - Частота невідома: анафілактичні або анафілактоїдні реакції (при інгібуванні АПФ збільшується тяжкість анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах); підвищення титру антинуклеарних антитіл. Порушення з боку ендокринної системи Частота невідома: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Порушення з боку обміну речовин та харчування: - Часто: підвищення вмісту калію в крові; Нечасто: анорексія, зниження апетиту; Частота невідома: зниження вмісту натрію у крові. Порушення психіки - Нечасто: пригнічений настрій, тривога, нервозність, руховий неспокій, порушення сну, включаючи сонливість; Рідко: сплутаність свідомості; Частота невідома: порушення уваги. Порушення з боку нервової системи: - Часто: головний біль, запаморочення (відчуття "легкості" в голові); Нечасто: вертиго, парестезія, агевзія (втрата смакової чутливості), дисгевзія (порушення смакової чутливості); Рідко: тремор, порушення рівноваги; Частота невідома: ішемія головного мозку, включаючи ішемічний інсульт і минуще порушення мозкового кровообігу, порушення психомоторних реакцій, відчуття печіння, паросмія (порушення сприйняття запахів). Порушення з боку органу зору: - Нечасто: порушення зору, включаючи розпливчастість зображення; Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку органу слуху: - Рідко: порушення слуху, дзвін у вухах. Порушення з боку серця - Нечасто: ішемія міокарда, включаючи розвиток нападу стенокардії або інфаркту міокарда, тахікардія, аритмія, серцебиття, периферичні набряки. Порушення з боку судин: Часто: артеріальна гіпотензія, порушення ортостатичної регуляції судинного тонусу (ортостатична гіпотензія), синкопальні стани; Нечасто: "припливи" крові до шкіри обличчя; Рідко: стеноз судин, гіпоперфузія (посилення порушення кровообігу на фоні стенозу судин), васкуліт; Частота невідома: синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Часто: "сухий" кашель (що посилюється ночами і в положенні "лежачи"), бронхіт, синусит, задишка; Нечасто: бронхоспазм, включаючи обтяження перебігу бронхіальної астми, закладеність носа. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту - Часто: запальні реакції у шлунку та кишечнику, порушення травлення, відчуття дискомфорту в ділянці живота, диспепсія, діарея, нудота, блювання; Нечасто: фатальний панкреатит (випадки панкреатиту з летальним результатом при прийомі інгібіторів АПФ спостерігалися вкрай рідко), підвищення активності ферментів підшлункової залози в плазмі крові, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхніх відділах живота, у тому числі пов'язана з гастритом, запор, оболонки порожнини рота; Рідко: глосит; Частота невідома: афтозний стоматит (запальні реакції слизової оболонки ротової порожнини). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів - Нечасто: підвищення активності "печінкових" ферментів та концентрації кон'югованого білірубіну в плазмі крові; Рідко: холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярні ураження; Частота невідома: гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (вкрай рідко з летальним результатом). Порушення з боку шкірних покривів і підшкірних тканин - Часто: шкірний висип, зокрема макуло-папульозний; Нечасто: ангіоневротичний набряк, у тому числі і зі смертельним наслідком (набряк гортані може викликати обструкцію дихальних шляхів, що призводить до летального результату), свербіж шкіри, гіпергідроз (підвищене потовиділення); Рідко: ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхоліз; Дуже рідко: реакції фотосенсибілізації; Частота невідома: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, обтяження псоріазу, псоріазоподібний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна (лишаевидная) екзантема або енантема, алопеція. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: - Часто: м'язовий судоми, міалгія; Нечасто: артралгія. Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів - Нечасто: порушення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, збільшення виділення кількості сечі, посилення протеїнурії, що раніше існувала, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз - Нечасто: еректильна дисфункція з минущою імпотенцією, зниження лібідо; Частота невідома: гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: біль у грудях, відчуття втоми; Нечасто: підвищення температури; Рідко: астенія (слабкість).Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації. З комбінованою терапією сакубітрил/валсартан. Спільне застосування інгібіторів АПФ та комбінації АРА II та інгібітора нейтральної ендопептидази (син.: НЕП, неприлізин) – сакубітрил/валсартан – протипоказано через ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування препаратом Тритаце® не слід починати доти, доки сакубітрил та валсартан не виведуться з організму. У разі переходу з терапії препаратом Тритаце® на комбіновану терапію сакубітрил/валсартан, не слід розпочинати терапію даною комбінацією препаратів доти, доки раміприл не виведеться з організму. Використання деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилнітрилових мембран) при проведенні гемодіалізу або гемофільтрації; використання декстрану сульфату при аферезі ліпопротеїнів низької щільності. Ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій. Якщо пацієнту необхідне проведення цих процедур, слід використовувати інші типи мембран (у разі проведення плазмаферезу та гемофільтрації) або перевести пацієнта на прийом гіпотензивних препаратів інших груп. Одночасне застосування препарату Тритаце і препаратів, що містять аліскірен. Одночасне застосування препарату Тритаце® та препаратів, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування препарату Тритаце і АРА II. Одночасне застосування препарату Тритаце® та АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Нерекомендовані ком6інації. З солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амілоридом, тріамтереном, спіронолактоном, еплереном [похідним спіронолактону]), іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи АРА II, такролімус, циклоспорин, трикоспорин; -тримоксазолу [комбінований антибактеріальний засіб, що містить сульфаметоксазол та триметоприм]). Можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові, іноді значно виражене (при одночасному застосуванні потрібен ретельний контроль вмісту калію у сироватці крові). Комбінації, які слід застосовувати із обережністю. З гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, діуретиками) та іншими лікарськими засобами, здатними знижувати артеріальний тиск (нітратами, трициклічними антидепресантами, засобами для загальної та місцевої анестезії, баклофеном, алфузозином, доксазозином, празозином, тамсулозином, теразозином). Потенціювання антигіпертензивного ефекту; при комбінації з діуретиками слід регулярно контролювати вміст натрію у сироватці крові. Зі снодійними, наркотичними та знеболюючими лікарськими засобами. Можливе більш виражене зниження артеріального тиску. З вазопресорними симпатоміметиками (епінефрином (адреналіном), ізопротеренолом, добутаміном, допаміном). Зменшення антигіпертензивної дії препарату Тритаце®, рекомендується особливо ретельний контроль артеріального тиску. З алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками, імунодепресантами, кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами та мінералокортикостероїдами) та іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на гематологічні показники. Спільне застосування збільшує ризик гематологічних реакцій. Із солями літію. Підвищення сироваткової концентрації літію та посилення кардіо- та нейротоксичної дії літію. Тому слід контролювати вміст літію у сироватці крові. З гіпоглікемічними засобами (наприклад, інсулінами, гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідними сульфонілсечовини)). У зв'язку із зменшенням інсулінорезистентності під впливом інгібіторів АПФ можливе посилення гіпоглікемічного ефекту цих лікарських засобів, аж до розвитку гіпоглікемії. Рекомендується особливо ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові на початку їхнього спільного застосування з інгібіторами АПФ. З інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптиками), наприклад, ситагліптіном, саксагліптіом, віллдагліптіном, лінагліптіном. Підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З інгібіторами mTOR (mammalian Targef of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ та інгібітори mTOR, спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. З рацекадтрилом. При одночасному застосуванні інгібітерів АПФ та інгібіторів нейтральної ендопептидази (син.: НЕП, неприлізин), таких як рацекадотрил (засіб для лікування діареї), повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З естрамустином. Підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Комбінації, які слід брати до уваги. З нестероїдними протизапальними засобами (індометацин, ацетилсаліцилова кислота). Можливе ослаблення дії препарату Тритаце®, підвищення ризику порушення функції нирок та підвищення вмісту калію у сироватці крові. З гепарином. Можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. З натрію хлоридом. Послаблення антигіпертензивної дії препарату Тритаце® та менш ефективне лікування симптомів хронічної серцевої недостатності. З етанолом. Посилення симптомів вазодилатації. Препарат Тритаце може посилювати вплив етанолу на організм. З естрогенами. Послаблення антигіпертензивної дії препарату Тритаце (затримка рідини). Десенсибілізуюча терапія при підвищеній чутливості до отрути комах. Інгібітори АПФ, включаючи препарат Тритаце®, збільшують ймовірність розвитку тяжких анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах. Передбачається, що цей ефект може виникнути при застосуванні інших алергенів. З препаратами золота для парентерального введення (натрію ауротіомалат). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включно з раміприлом) з препаратами золота для парентерального введення (натрію ауротіомалат) повідомлялося про розвиток наступних реакцій: припливи крові до шкіри обличчя, нудота, блювання та гіпотензія. З тканинними активаторами плазміногену. В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.Спосіб застосування та дозиТаблетки слід приймати незалежно від їди (тобто таблетки можуть прийматися як до, так і під час або після їди) і запивати достатньою кількістю (1/2 склянки) води. Не можна розжовувати або перед прийомом подрібнювати таблетки. Доза підбирається залежно від терапевтичного ефекту та переносимості препарату пацієнтом. Лікування препаратом Тритаце зазвичай є тривалим, а його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Якщо не призначається інакше, то за нормальної функції нирок та печінки рекомендуються представлені далі режими дозування. Артеріальна гіпертензія Зазвичай початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу вранці (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг або 5 мг із ризиком). Якщо прийом препарату в цій дозі протягом 3-х тижнів і більше не вдається нормалізувати АТ, то доза може бути збільшена до 5 мг раміприлу на добу. При недостатній ефективності дози 5 мг через 2-3 тижні вона може бути ще подвоєна до максимальної добової дози, що рекомендується, - 10 мг на добу. В якості альтернативи до збільшення дози до 10 мг на добу, при недостатній гіпотензивній ефективності добової дози 5 мг, можливе додавання до лікування інших гіпотензивних препаратів, зокрема діуретиків або блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Хронічна серцева недостатність Рекомендована початкова доза: 1,25 мг 1 раз на добу (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг із ризиком). Залежно від реакції пацієнта на терапію, що проводиться, доза може збільшуватися. Рекомендується подвоювати дозу з інтервалом 1-2 тижні. Якщо потрібно прийом добової дози 2,5 мг і вище, вона може даватися як одноразово на добу, так і ділитися на 2 прийоми. Максимальна добова доза становить 10 мг. Діабетична або недіабетична нефропатія Рекомендована початкова доза: 1,25 мг 1 раз на добу (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг на ризик). Доза може збільшуватись до 5 мг 1 раз на добу. При даних станах дози вище 5 мг 1 раз на добу, у контрольованих клінічних дослідженнях вивчені недостатньо. Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком. Рекомендована початкова доза: 2,5 мг 1 раз на добу (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг або 5 мг із ризиком). Залежно від переносимості препарату пацієнтом, дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1 тиждень лікування, а протягом наступних 3 тижнів лікування – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу. Дози, що перевищують 10 мг у контрольованих клінічних дослідженнях вивчені недостатньо. Застосування препарату у пацієнтів із КК менше 0,6 мл/сек вивчено недостатньо. Серцева недостатність із клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з 2 по 9 добу) після гострого інфаркту міокарда Початкова доза Лікування може бути розпочато не раніше ніж через 48 годин від моменту інфаркту міокарда (переважно з 2-ї до 9-ої доби захворювання) у клінічно та гемодинамічно стабільних пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері). Після прийому першої дози пацієнт повинен перебувати під лікарським наглядом не менше двох годин, або не менше однієї години після стабілізації артеріального тиску. При непереносимості першої дози раміприлу (надмірне зниження АТ) рекомендується застосування раміприлу в дозі 1,25 мг 2 рази на добу протягом двох днів з подальшим збільшенням дози до 2,5 мг 2 рази на добу. Якщо не вдається збільшити дозу раміприлу до 2,5 мг 2 рази на добу, застосування препарату необхідно припинити. Титрування та підтримуюча доза Надалі, залежно від реакції пацента, дозу раміприлу рекомендується збільшувати вдвічі з інтервалом 1-3 дні до цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза раміприлу, що рекомендується, становить 10 мг (переважним є поділ добової дози на 2 прийоми). В даний час досвід лікування пацієнтів з вираженою серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що виникла безпосередньо після гострого інфаркту міокарда, є недостатнім. Якщо у таких пацієнтів приймається рішення про проведення лікування раміприлом, то рекомендується розпочинати лікування з найменшої можливої ​​дози (1,25 мг 1 раз на добу) та дотримуватись особливої ​​обережності при кожному збільшенні дози. Застосування препарату Тритаце у окремих груп пацієнтів Пацієнти з порушеннями функції нирок При СКФ від 50 до 20 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла початкова добова доза зазвичай становить 1,25 мг (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг із ризиком). Максимально допустима добова доза – 5 мг. Пацієнти з не повністю скоригованою втратою рідини та електролітів, пацієнти з тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнти, для яких надмірне зниження АТ становить певний ризик (наприклад, при тяжкому атеросклеротичному ураженні коронарних та мозкових артерій). Початкова доза знижується до 1,25 мг/добу (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг із ризиком). Пацієнти з попередньою терапією діуретиками Необхідно при можливості відмінити діуретики за 2-3 дні (залежно від тривалості дії діуретиків) до початку лікування препаратом Тритаце® або принаймні скоротити дозу діуретиків. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати з найнижчої дози, яка дорівнює 1,25 мг раміприлу (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг з ризиком), що приймається 1 раз на добу вранці. Після прийому першої дози і щоразу після збільшення дози раміприлу та (або) діуретиків, особливо "петлевих" діуретиків, пацієнти повинні перебувати під медичним наглядом не менше 8 годин, щоб уникнути розвитку неконтрольованої гіпотензивної реакції. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Початкова доза зменшується до 1,25 мг на добу (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг із ризиком). Пацієнти з порушеннями функції печінки Реакція АТ на прийом препарату Тритаце® може посилюватись (за рахунок уповільнення виведення раміприлату), так і послаблюватися (за рахунок уповільнення перетворення малоактивного раміприлу на активний раміприлат). Тому на початку лікування потрібне ретельне медичне спостереження. Максимальна допустима добова доза – 2,5 мг (у цьому випадку можна застосовувати таблетки Тритаце® 2,5 мг або 5 мг із ризиком).ПередозуванняСимптоми: надмірна периферична вазодилатація з розвитком вираженого зниження артеріального тиску, шоку; брадикардія, водно-електролітні розлади, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: промивання шлунка, прийом адсорбентів, сульфат натрію (по можливості протягом перших 30 хвилин). У разі вираженого зниження АТ до терапії з заповнення об'єму циркулюючої крові та відновлення електролітного балансу може бути додане введення альфа1-адренергічних агоністів (норепінефрін, допамін). У разі рефрактерності до медикаментозного лікування брадикардії може знадобитися встановлення тимчасового електрокардіостимулятора. При передозуванні необхідно моніторувати сироваткові концентрації креатиніну та електролітів. Відсутній досвід застосування форсованого діурезу, зміни pH сечі, гемофільтрації або гемодіалізу для прискореного виведення раміприлу та раміприлату з організму під час передозування препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування препаратом Тритаце® необхідно усунути гіпонатріємію та гіповолемію. У пацієнтів, які раніше приймали діуретики, необхідно їх відмінити або принаймні знизити їх дозу за 2-3 дні до початку прийому препарату Тритаце® (у цьому випадку слід ретельно контролювати стан пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, у зв'язку з можливістю розвитку у них декомпенсації зі збільшенням обсягу циркулюючої крові). Після прийому першої дози препарату, а також при збільшенні його дози та/або дози діуретиків (особливо "петлевих") необхідно забезпечити ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом не менше 8 годин для своєчасного вживання відповідних заходів у разі надмірного зниження АТ. Якщо препарат Тритаце® застосовується вперше або у високій дозі у пацієнтів з підвищеною активністю РААС, то у них слід ретельно контролювати артеріальний тиск, особливо на початку лікування, оскільки у цих пацієнтів є підвищений ризик надмірного зниження артеріального тиску. При злоякісній артеріальній гіпертензії та серцевій недостатності, особливо в гострій стадії інфаркту міокарда, лікування препаратом Тритаце слід розпочинати тільки в умовах стаціонару. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженого зниження артеріального тиску, яке у ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією та рідко – розвитком гострої ниркової недостатності. Слід бути обережними при лікуванні літніх пацієнтів, оскільки вони можуть бути особливо чутливі до інгібіторів АПФ, у початковій фазі лікування рекомендується контролювати показники функції нирок. У пацієнтів, для яких зниження артеріального тиску може становити певний ризик (наприклад, у пацієнтів з атеросклеротичним звуженням коронарних або мозкових артерій), лікування має починатися під суворим медичним наглядом. Слід бути обережними при фізичному навантаженні та/або спекотній погоді через ризик підвищеного потовиділення та дегідратації з розвитком артеріальної гіпотензії, внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові та зниження вмісту натрію в крові. Під час лікування препаратом Тритаце не рекомендується вживати алкоголь (етанол). Минуще надмірне зниження АТ не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації АТ. У разі повторного розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід зменшити дозу або відмінити препарат. Одночасне застосування препарату Тритаце з препаратами, що містять аліскірен, або з АРА II, що призводить до подвійної блокади РААС, не рекомендується у зв'язку з ризиком надмірного зниження артеріального тиску, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок у порівнянні з монотерапією. Одночасне застосування препарату Тритаце® та препаратів, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, горлянки або гортані. При виникненні набряклості в області обличчя (губи, повіки) або язика або порушення ковтання або дихання пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк, що локалізується в області язика, глотки або гортані (можливі симптоми: порушення ковтання або дихання), може загрожувати життю та вимагає проведення невідкладних заходів щодо його усунення: підшкірне введення 0,3-0,5 мг або внутрішньовенно краплинне введення 0,1 мг епінефрину (адреналіну) (під контролем АТ, ЧСС та ЕКГ) з подальшим застосуванням глюкокортикостероїдів (в/в, внутрішньом'язово або внутрішньо); також рекомендується внутрішньовенне введення антигістамінних препаратів (антагоністів H1- та Н2-гістамінових рецепторів), а у разі недостатності інактиваторор ферменту С1-естерази, можна розглянути питання про необхідність введення на додаток до епінефрину (адреналіну) інгібіторів ферменту С1-естерази. Пацієнт повинен бути госпіталізований, і спостереження за ним має проводитися до повного усунення симптомів, але не менше 24 год. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, спостерігалися випадки інтестинального ангіоневротичного набряку, який виявлявся болями у животі з нудотою та блюванням або без них; у деяких випадках одночасно спостерігався і (ангіоневротичний набряк особи). З появою у пацієнта на фоні лікування інгібіторами АПФ вищеописаних симптомів слід при проведенні диференціального діагнозу розглядати та можливість розвитку у них інтестинального ангіоневротичного набряку. При одночасному застосуванні з іншими препаратами, які можуть спричинити розвиток ангіоневротичного набряку, підвищується ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділи "Протипоказання", "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Лікування, спрямоване на десенсибілізацію до отрути комах (таких як бджоли, оси), та одночасний прийом інгібіторів АПФ можуть ініціювати анафілактичні та анафілактоїдні реакції (наприклад, зниження АТ, задишка, блювота, алергічні шкірні реакції), які можуть іноді бути небезпечними. На фоні лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту комах (таких як бджоли, оси) розвиваються швидше та протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути комах, інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним лікарським препаратом іншої групи. При застосуванні інгібіторів АПФ були описані небезпечні для життя, анафілактоїдні реакції, що швидко розвиваються, іноді аж до розвитку шоку під час проведення гемодіалізу або плазмофільтрації з використанням певних високопроточних мембран (наприклад, поліакрилнітрилових мембран) (див. також інструкції виробників мембран). Необхідно уникати спільного застосування Тритаце® та використання такого типу мембран, наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації. В даному випадку переважно використання інших типів мембран або виключення прийому інгібіторів АПФ. Подібні реакції спостерігалися при аферезі ліпопротеїнів низької густини із застосуванням декстрану сульфату. Тому цей метод не слід застосовувати у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки реакція на лікування препаратом Тритаце може бути посиленою або ослабленою. Крім цього, у пацієнтів з важким цирозом печінки з набряками та/або асцитом можлива значна активація РААС, тому при лікуванні цих пацієнтів слід дотримуватися особливої ​​обережності. Хірургічні втручання Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічне) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про прийом інгібіторів АПФ. Кашель При застосуванні препарату Тритаце може виникнути сухий, непродуктивний, тривалий кашель, який зникає після припинення застосування інгібіторів АПФ, що необхідно враховувати при диференціальному діагнозі кашлю на фоні застосування інгібітора АПФ. Етнічні особливості Препарат Тритаце, як і інші інгібітори АПФ, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Препарат Тритаце® слід обережно призначати пацієнтам негроїдної раси через більш високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Пацієнти після трансплантації нирок Досвід застосування препарату Тритаце® у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, недостатній. Контроль лабораторних показників до та під час лікування препаратом Тритаце® (до 1 разу на місяць у перші 3-6 місяців лікування) Контроль функції нирок (визначення сироваткових концентрацій креатиніну) При лікуванні інгібіторами АПФ у перші тижні лікування та надалі рекомендується проводити контроль функції нирок. Особливо ретельний контроль потрібний пацієнтам з гострою та хронічною серцевою недостатністю, порушенням функції нирок, після трансплантації нирок, пацієнтам з реноваскулярними захворюваннями, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії при наявності двох нирок (у таких пацієнтів навіть незначне підвищення сироваткової концентрації. показником зниження функції нирок). Контроль утримання електролітів Рекомендується регулярний контроль вмісту калію та натрію у сироватці крові. Особливо ретельний моніторинг вмісту калію у сироватці крові потрібний пацієнтам з порушеннями функції нирок, значущими порушеннями водно-електролітного балансу, хронічною серцевою недостатністю. Контроль гематологічних показників (гемоглобін, кількість лейкоцитів, еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитарна формула) Рекомендується контролювати показники загального діалізу крові для виявлення можливої ​​лейкопенії. Регулярніший моніторинг рекомендується на початку лікування і у пацієнтів з порушенням функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини або у пацієнтів, які отримують одночасно інші лікарські препарати, здатні змінювати картину периферичної крові. Контроль кількості лейкоцитів необхідний для раннього виявлення лейкопенії, що особливо важливо у пацієнтів із підвищеним ризиком її розвитку, а також за перших ознак розвитку інфекції. При виявленні нейтропенії (число нейтрофілів менше 2000/мкл) потрібне припинення лікування інгібіторами АПФ. При появі симптоматики, зумовленої лейкопенією (наприклад, лихоманки, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), необхідно терміновий контроль картини периферичної крові. У разі появи ознак кровоточивості (найдрібніших петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі та слизових оболонках) необхідний також контроль кількості тромбоцитів у периферичній крові. Визначення активності печінкових ферментів, концентрації білірубіну в крові. При появі жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" ферментів лікування Тритаце слід припинити та забезпечити лікарське спостереження за пацієнтом. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Тритаце® необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, включаючи керування транспортними засобами, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. на фоні його прийому можлива поява запаморочення, зниження швидкості психомоторних реакцій, уваги, особливо після прийому першої дози.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. речовина, що діє: раміприл (НОЕ 498) - 5 мг; допоміжні речовини: гіпромелоза – 0,882 мг, крохмаль прежелатинізований – 46,568 мг, целюлоза мікрокристалічна – 47,0 мг, натрію стеарилфумарат – 0,500 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) – 0,05. По 14 таблеток у блістер із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиДовгасті пігулки світло-рожевого кольору з вкрапленнями більш темного або світлого відтінку, з роздільною ризиком з обох боків та гравіюванням 5/стилізоване зображення літери h та 5/НМР з іншого боку.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (50-60%). Їда уповільнює його абсорбцію, але не впливає на повноту всмоктування. Раміприл піддається інтенсивному пресистемному метаболізму/активації (головним чином у печінці шляхом гідролізу), в результаті якого утворюється його єдиний активний метаболіт - раміпрклат, активність якого щодо інгібування АПФ приблизно в 6 разів перевищує активність раміприлу. Крім цього, в результаті метаболізму раміприлу утворюється дикетопіперазин, що не володіє фармакологічною активністю, який потім піддається кон'югації з глюкуроновою кислотою, раміприлат також глюкуронується і метаболізується до дикетопіперазинової кислоти. Біодоступність раміприлу після внутрішнього прийому коливається від 15% (для дози 2,5 мг) до 28% (для дози 5 мг). Біодоступність активного метаболіту - раміприлату після прийому внутрішньо 2,5 мг і 5 мг раміприлу становить приблизно 45% (порівняно з його біодоступністю після внутрішньовенного введення в тих же дозах). Після прийому раміприлу внутрішньо максимальні плазмові концентрації раміприлу та раміприлату досягаються через 1 та 2-4 год відповідно. Зниження плазмової концентрації раміприлату відбувається в кілька етапів: фаза розподілу і виведення з періодом напіввиведення (Т1/2) раміприлату, що становить приблизно 3 год, потім проміжна фаза з Т1/2 раміприлату, що становить приблизно 15 год, і кінцева фаза з дуже низькою концентрацією у плазмі крові та Т1/2 раміприлату, що становить приблизно 4-5 днів. Ця кінцева фаза обумовлена ​​повільним вивільненням раміприлату із міцного зв'язку з рецепторами АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу при одноразовому протягом доби прийомі раміприлу внутрішньо у дозі 2,5 мг і більше, рівноважна плазмова концентрація раміприлату досягається приблизно через 4 дні лікування. При курсовому призначенні препарату "ефективний" Т1/2, залежно від дози, становить 13-17 год. Зв'язування з білками плазми для раміприлу і раміприлату становить приблизно 73% і 56%, відповідно. Після внутрішньовенного введення обсяг розподілу раміприлу та раміприлату становить приблизно 90 л та 500 л відповідно. Після прийому внутрішньо міченого радіоактивним ізотопом раміприлу (10 мг) 39% радіоактивності виводиться через кишечник і близько 6% – нирками. Після внутрішньовенного введення раміприлу 50-60% дози виявляється у сечі у вигляді раміприлу та його метаболітів. Після внутрішньовенного введення раміприлату близько 70% дози виявляється у сечі у вигляді раміприлату та його метаболітів, інакше кажучи, при внутрішньовенному введенні раміприлу та раміприлату значна частина дози виводиться через кишечник з жовчю, минаючи нирки (50% та 30%, відповідно). Після прийому внутрішньо 5 мг раміприлу у пацієнтів з дренуванням жовчних проток практично однакові кількості раміприлу та його метаболітів виділяються нирками та через кишечник протягом перших 24 годин після прийому. Приблизно 80-90% метаболітів у сечі та жовчі були ідентифіковані як раміприлат та метаболіти раміприлату. Раміприлу глюкуронід і раміприлу дикетопіперазин становлять приблизно 10-20% від загальної кількості, а вміст сечі неметаболізованого раміприлу становить приблизно 2%. У дослідженнях на тваринах було показано, що раміприл виділяється у материнське молоко. При порушеннях функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) менше 60 мл/хв виведення раміприлату та його метаболітів нирками сповільнюється. Це призводить до підвищення плазмової концентрації раміприлату, яка знижується повільніше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. При прийомі раміприлу у високих дозах (10 мг) порушення функції печінки призводить до уповільнення пресистемного метаболізму раміприлу до активного раміприлату та повільнішого виведення раміприлату. У здорових добровольців та у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після двох тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг не спостерігається клінічно значущого накопичення раміприлу та раміприлату. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю після двох тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг відзначається 1,5-1,8 кратне збільшення плазмових концентрацій раміприлату та площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC). У здорових добровольців похилого віку (65-76 років) фармакокінетика раміприлу та раміприлату істотно не відрізняється від такої у молодих здорових добровольців.ФармакодинамікаУтворений під впливом "печінкових" ферментів активний метаболіт раміприлу - раміприлат - є інгібітором АПФ, що тривало діє, (синоніми АПФ: кініназа II, дипептидилкарбоксидипептидаза I). АПФ у плазмі крові та тканинах каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, який має судинозвужувальну дію, та розпад брадикініну, який має судинорозширювальну дію. Тому при прийомі раміприлу внутрішньо зменшується утворення ангіотензину II і відбувається накопичення брадикініну, що призводить до розширення судин та зниження артеріального тиску (АТ). Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в крові і тканинах, що викликається раміприлом, з активацією простагландинової системи та збільшенням синтезу простагландинів, що стимулюють утворення оксиду азоту в ендотеліоцитах, зумовлює його кардіопротективну та ендотеліопротективну дію. Ангіотензин II стимулює вироблення аль1ьдостерону, тому прийом раміприлу призводить до зниження секреції альдостерону та підвищення концентрацій іонів калію у сироватці крові. При зниженні концентрації ангіотензину II у крові усувається його інгібуючий вплив на секрецію репіну за типом негативного зворотного зв'язку, що призводить до підвищення активності реніну плазми. Передбачається, що розвиток деяких небажаних реакцій (зокрема "сухого" кашлю) пов'язаний з підвищенням активності брадикініну. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом раміприлу призводить до зниження АТ у положенні "лежачи" і "стоячи", без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС), раміприл значно знижує загальний периферичний опір судин (ОПСС), практично не викликаючи змін ниркового кровотоку та швидкості клубочкової фільтрації. Антигіпертензивна дія починає проявлятися через 1-2 години після прийому внутрішньо разової дози препарату, досягаючи найбільшого значення через 3-6 годин, і зберігається протягом 24 годин. тижні регулярного прийому препарату, а потім зберігаючись протягом тривалого часу. Раптове припинення прийому препарату не призводить до швидкого та значного підвищення артеріального тиску (відсутність синдрому "скасування"). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл уповільнює розвиток та прогресування гіпертрофії міокарда та судинної стінки. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю раміприл знижує ОПСС (зменшує поста навантаження на серце), збільшує ємність венозного русла та знижує тиск наповнення лівого шлуночка, що, відповідно, призводить до зменшення переднавантаження на серце. У цих пацієнтів при прийомі раміприлу спостерігається збільшення серцевого викиду, фракції викиду та покращення переносимості фізичного навантаження. При діабетичній та недіабетичній нефропатії прийом раміприлу уповільнює швидкість прогресування ниркової недостатності та час настання термінальної стадії ниркової недостатності та, завдяки цьому, зменшує потребу у проведенні гемодіалізу або трансплантації нирки. При початкових стадіях діабетичної або недіабетичної нефропатії раміприл зменшує частоту альбумінурії. У пацієнтів з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань внаслідок судинних уражень (діагностована ішемічна хвороба серця, облітеруючі захворювання периферичних артерій в анамнезі, інсульт в анамнезі) або цукрового діабету з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія холестерину (ОХ), зниження концентрацій холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), куріння) приєднання раміприлу до стандартної терапії значно знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту та смертності від серцево-судинних причин. Крім цього, раміприл знижує показники загальної смертності, а також потребу у проведенні процедур реваскуляризації та уповільнює виникнення або прогресування хронічної серцевої недостатності. У пацієнтів із серцевою недостатністю з клінічними проявами, що розвинулася в перші дні гострого інфаркту міокарда (2-9 доба), застосування раміприлу, розпочате з 3-го по 10-й день гострого інфаркту міокарда, знижувало смертність (на 27%), ризик раптовий. смерті (на 30%), ризик прогресування серцевої недостатності до тяжкої (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA)/резистентної до терапії (на 23%), ймовірність подальшої госпіталізації через розвиток серцевої недостатності (на 26%). У загальній популяції пацієнтів, а також у пацієнтів з цукровим діабетом як з артеріальною гіпертензією, так і з нормальними показниками АТ, раміприл значно знижує ризик розвитку нефропатії та виникнення мікроальбумінурії.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у монотерапії або у поєднанні з іншими гіпотензивними препаратами, наприклад, діуретиками та блокаторами "повільних" кальцієвих каналів). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, зокрема у комбінації з діуретиками). Діабетична або недіабетична нефропатія, доклінічні та клінічно виражені стадії, у тому числі з вираженою протеїнурією, особливо при поєднанні з артеріальною гіпертензією. Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або смертності від серцево-судинних причин у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком: у пацієнтів з підтвердженою ішемічною хворобою серця, інфарктом міокарда в анамнезі або без нього, включаючи пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику, аортокоронарне шунтування; у пацієнтів із інсультом в анамнезі; у пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерій в анамнезі; у пацієнтів з цукровим діабетом з не менш ніж одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення плазмових концентрацій ОХ, зниження плазмових концентрацій ХС-ЛПЗЩ, куріння). Серцева недостатність із клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з 2 по 9 добу) після гострого інфаркту міокарда.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ або до будь-якого компонента препарату Тритаце®. Ангіоневротичний набряк (спадковий або ідіопатичний, а також після прийому інгібіторів АПФ) в анамнезі – ризик швидкого розвитку ангіоневротичного набряку. Гемодинамічно значущий стеноз ниркових артерій (двосторонній чи односторонній у разі єдиної нирки). Артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.) або стани з нестабільними показниками гемодинаміки. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середнім або тяжким ступенем порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів до ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з комбінованою терапією сакубітрил/валсартан (високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку). Гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Первинний гіперальдостеронізм. Ниркова недостатність важкого ступеня (ШКФ менше 20 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні голки) (досвід клінічного застосування недостатній). Гемодіаліз (досвід клінічного застосування недостатній). Вагітність. Період грудного вигодовування. Нефропатія, лікування якої проводиться глюкокортикостероїдами, нестероїдними протизапальними препаратами, імуномодуляторами та/або іншими цитотоксичними препаратами (досвід клінічного застосування недостатній). Хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (досвід клінічного застосування недостатній). Вік до 18 років (досвід клінічного застосування недостатній). Гемодіаліз або гемофільтрація з використанням деяких мембран з негативно зарядженою поверхнею, таких як високопроточні мембрани з поліакрилнітрилу (ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій). Аферез ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстрану сульфату (ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій). Гіпосенсибілізуюча терапія при реакціях підвищеної чутливості до отрут комах, таких кар бджоли, оси. Додаткові протипоказання при застосуванні препарату Тритаце у гострій стадії інфаркту міокарда: Тяжка серцева недостатність (функціональний клас IV за класифікацією NYHA). Нестабільна стенокардія. Життєзагрозливі шлуночкові порушення ритму серця. "Легенєве" серце. З обережністю: Одночасне застосування препарату Тритаце з препаратами, що містять аліскірен, або АРА II (при подвійній блокаді ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є підвищений ризик різкого зниження артеріального тиску, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок порівняно з монотерапією). Стани, за яких надмірне зниження АТ є особливо небезпечним (при атеросклеротичних ураженнях коронарних та мозкових артерій). Стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС, при яких при інгібуванні АПФ є ризик різкого зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок: виражена артеріальна гіпертензія, особливо злоякісна артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність, особливо тяжка, або щодо якої приймаються інші лікарські препарати з гіпотензивною дією; гемодинамічно значущий однобічний стеноз ниркової артерії (за наявності обох нирок) - у таких пацієнтів навіть незначне збільшення концентрації креатиніну в сироватці крові може бути проявом однобічного погіршення функції нирок; попередній прийом діуретиків; порушення водно-електролітного балансу внаслідок недостатнього споживання рідини та кухонної солі, діареї, блювання, рясного потовиділення. Порушення функції печінки (недостатність досвіду застосування: можливе як посилення, так і ослаблення ефектів препарату Тритаце®; за наявності у пацієнтів цирозу печінки з асцитом та набряками можлива значна активація РААС, див. вище "Стани, що супроводжуються підвищенням активності РААС"). Порушення функції нирок (ШКФ понад 20 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) через ризик розвитку гіперкаліємії та лейкопенії. Стан після трансплантації нирки. Системні захворювання сполучної тканини, у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія, супутня терапія препаратами, здатними викликати зміни у картині периферичної крові (можливе пригнічення кістковомозкового кровотворення, розвиток нейтропенії або агранулоцитозу). Цукровий діабет (ризик розвитку гіперкаліємії). Літній вік (ризик посилення гіпотензивної дії). Гіперкаліємія. Застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії. Застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Раміприл протипоказаний при вагітності, оскільки він може чинити токсичну дію на плід (порушення розвитку нирок, порушення функції нирок, олігогідрамніон, контрактура кінцівок, деформація кісток черепа, гіпоплазія легень) та новонародженого (ниркова недостатність, олігурія, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Тому перед початком прийому препарату у жінок дітородного віку слід виключити вагітність. Якщо жінка планує вагітність, лікування інгібіторами АПФ має бути припинено. У разі настання вагітності під час лікування препаратом Тритаце®, слід якнайшвидше припинити його прийом та перевести пацієнтку на прийом інших препаратів, при застосуванні яких ризик для дитини буде найменшим. Якщо вплив інгібіторів АПФ мав місце у другому триместрі вагітності або на пізніших термінах, рекомендується ультразвукове дослідження плода для контролю функції нирок та стану кісток черепа. Новонароджених, чиї матері під час вагітності приймали інгібітори АПФ, необхідно ретельно спостерігати через ризик розвитку артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Період грудного вигодовування Якщо лікування препаратом Тритаце® необхідно в період грудного вигодовування, то грудне вигодовування має бути припинено.Побічна діяНаведені нижче небажані ефекти наведені відповідно до таких градацій частоти їх виникнення: дуже часто (≥ 10%); часто (≥1% - <10%); нечасто (≥0,1% - <1%); рідко (≥0,01% - Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Нечасто: еозинофілія; Рідко: лейкопенія, включаючи нейтропенію та агранулоцитоз; зменшення кількості еритроцитів у периферичній крові, зниження гемоглобіну, тромбоцитопенію; Частота невідома: пригнічення кістковомозкового кровотворення, панцитопенія, гемолітична анемія. Порушення з боку імунної системи: - Частота невідома: анафілактичні або анафілактоїдні реакції (при інгібуванні АПФ збільшується тяжкість анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах); підвищення титру антинуклеарних антитіл. Порушення з боку ендокринної системи Частота невідома: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Порушення з боку обміну речовин та харчування: - Часто: підвищення вмісту калію в крові; Нечасто: анорексія, зниження апетиту; Частота невідома: зниження вмісту натрію у крові. Порушення психіки - Нечасто: пригнічений настрій, тривога, нервозність, руховий неспокій, порушення сну, включаючи сонливість; Рідко: сплутаність свідомості; Частота невідома: порушення уваги. Порушення з боку нервової системи: - Часто: головний біль, запаморочення (відчуття "легкості" в голові); Нечасто: вертиго, парестезія, агевзія (втрата смакової чутливості), дисгевзія (порушення смакової чутливості); Рідко: тремор, порушення рівноваги; Частота невідома: ішемія головного мозку, включаючи ішемічний інсульт і минуще порушення мозкового кровообігу, порушення психомоторних реакцій, відчуття печіння, паросмія (порушення сприйняття запахів). Порушення з боку органу зору: - Нечасто: порушення зору, включаючи розпливчастість зображення; Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку органу слуху: - Рідко: порушення слуху, дзвін у вухах. Порушення з боку серця - Нечасто: ішемія міокарда, включаючи розвиток нападу стенокардії або інфаркту міокарда, тахікардія, аритмія, серцебиття, периферичні набряки. Порушення з боку судин: Часто: артеріальна гіпотензія, порушення ортостатичної регуляції судинного тонусу (ортостатична гіпотензія), синкопальні стани; Нечасто: "припливи" крові до шкіри обличчя; Рідко: стеноз судин, гіпоперфузія (посилення порушення кровообігу на фоні стенозу судин), васкуліт; Частота невідома: синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Часто: "сухий" кашель (що посилюється ночами і в положенні "лежачи"), бронхіт, синусит, задишка; Нечасто: бронхоспазм, включаючи обтяження перебігу бронхіальної астми, закладеність носа. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту - Часто: запальні реакції у шлунку та кишечнику, порушення травлення, відчуття дискомфорту в ділянці живота, диспепсія, діарея, нудота, блювання; Нечасто: фатальний панкреатит (випадки панкреатиту з летальним результатом при прийомі інгібіторів АПФ спостерігалися вкрай рідко), підвищення активності ферментів підшлункової залози в плазмі крові, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхніх відділах живота, у тому числі пов'язана з гастритом, запор, оболонки порожнини рота; Рідко: глосит; Частота невідома: афтозний стоматит (запальні реакції слизової оболонки ротової порожнини). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів - Нечасто: підвищення активності "печінкових" ферментів та концентрації кон'югованого білірубіну в плазмі крові; Рідко: холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярні ураження; Частота невідома: гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (вкрай рідко з летальним результатом). Порушення з боку шкірних покривів і підшкірних тканин - Часто: шкірний висип, зокрема макуло-папульозний; Нечасто: ангіоневротичний набряк, у тому числі і зі смертельним наслідком (набряк гортані може викликати обструкцію дихальних шляхів, що призводить до летального результату), свербіж шкіри, гіпергідроз (підвищене потовиділення); Рідко: ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхоліз; Дуже рідко: реакції фотосенсибілізації; Частота невідома: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, обтяження псоріазу, псоріазоподібний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна (лишаевидная) екзантема або енантема, алопеція. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: - Часто: м'язовий судоми, міалгія; Нечасто: артралгія. Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів - Нечасто: порушення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, збільшення виділення кількості сечі, посилення протеїнурії, що раніше існувала, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз - Нечасто: еректильна дисфункція з минущою імпотенцією, зниження лібідо; Частота невідома: гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: біль у грудях, відчуття втоми; Нечасто: підвищення температури; Рідко: астенія (слабкість).Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації. З комбінованою терапією сакубітрил/валсартан. Спільне застосування інгібіторів АПФ та комбінації АРА II та інгібітора нейтральної ендопептидази (син.: НЕП, неприлізин) – сакубітрил/валсартан – протипоказано через ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування препаратом Тритаце® не слід починати доти, доки сакубітрил та валсартан не виведуться з організму. У разі переходу з терапії препаратом Тритаце® на комбіновану терапію сакубітрил/валсартан, не слід розпочинати терапію даною комбінацією препаратів доти, доки раміприл не виведеться з організму. Використання деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилнітрилових мембран) при проведенні гемодіалізу або гемофільтрації; використання декстрану сульфату при аферезі ліпопротеїнів низької щільності. Ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій. Якщо пацієнту необхідне проведення цих процедур, слід використовувати інші типи мембран (у разі проведення плазмаферезу та гемофільтрації) або перевести пацієнта на прийом гіпотензивних препаратів інших груп. Одночасне застосування препарату Тритаце і препаратів, що містять аліскірен. Одночасне застосування препарату Тритаце® та препаратів, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування препарату Тритаце і АРА II. Одночасне застосування препарату Тритаце® та АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Нерекомендовані ком6інації. З солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, амілоридом, тріамтереном, спіронолактоном, еплереном [похідним спіронолактону]), іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи АРА II, такролімус, циклоспорин, трикоспорин; -тримоксазолу [комбінований антибактеріальний засіб, що містить сульфаметоксазол та триметоприм]). Можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові, іноді значно виражене (при одночасному застосуванні потрібен ретельний контроль вмісту калію у сироватці крові). Комбінації, які слід застосовувати із обережністю. З гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, діуретиками) та іншими лікарськими засобами, здатними знижувати артеріальний тиск (нітратами, трициклічними антидепресантами, засобами для загальної та місцевої анестезії, баклофеном, алфузозином, доксазозином, празозином, тамсулозином, теразозином). Потенціювання антигіпертензивного ефекту; при комбінації з діуретиками слід регулярно контролювати вміст натрію у сироватці крові. Зі снодійними, наркотичними та знеболюючими лікарськими засобами. Можливе більш виражене зниження артеріального тиску. З вазопресорними симпатоміметиками (епінефрином (адреналіном), ізопротеренолом, добутаміном, допаміном). Зменшення антигіпертензивної дії препарату Тритаце®, рекомендується особливо ретельний контроль артеріального тиску. З алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками, імунодепресантами, кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами та мінералокортикостероїдами) та іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на гематологічні показники. Спільне застосування збільшує ризик гематологічних реакцій. Із солями літію. Підвищення сироваткової концентрації літію та посилення кардіо- та нейротоксичної дії літію. Тому слід контролювати вміст літію у сироватці крові. З гіпоглікемічними засобами (наприклад, інсулінами, гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідними сульфонілсечовини)). У зв'язку із зменшенням інсулінорезистентності під впливом інгібіторів АПФ можливе посилення гіпоглікемічного ефекту цих лікарських засобів, аж до розвитку гіпоглікемії. Рекомендується особливо ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові на початку їхнього спільного застосування з інгібіторами АПФ. З інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптиками), наприклад, ситагліптіном, саксагліптіом, віллдагліптіном, лінагліптіном. Підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З інгібіторами mTOR (mammalian Targef of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ та інгібітори mTOR, спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. З рацекадтрилом. При одночасному застосуванні інгібітерів АПФ та інгібіторів нейтральної ендопептидази (син.: НЕП, неприлізин), таких як рацекадотрил (засіб для лікування діареї), повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З естрамустином. Підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Комбінації, які слід брати до уваги. З нестероїдними протизапальними засобами (індометацин, ацетилсаліцилова кислота). Можливе ослаблення дії препарату Тритаце®, підвищення ризику порушення функції нирок та підвищення вмісту калію у сироватці крові. З гепарином. Можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. З натрію хлоридом. Послаблення антигіпертензивної дії препарату Тритаце® та менш ефективне лікування симптомів хронічної серцевої недостатності. З етанолом. Посилення симптомів вазодилатації. Препарат Тритаце може посилювати вплив етанолу на організм. З естрогенами. Послаблення антигіпертензивної дії препарату Тритаце (затримка рідини). Десенсибілізуюча терапія при підвищеній чутливості до отрути комах. Інгібітори АПФ, включаючи препарат Тритаце®, збільшують ймовірність розвитку тяжких анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах. Передбачається, що цей ефект може виникнути при застосуванні інших алергенів. З препаратами золота для парентерального введення (натрію ауротіомалат). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включно з раміприлом) з препаратами золота для парентерального введення (натрію ауротіомалат) повідомлялося про розвиток наступних реакцій: припливи крові до шкіри обличчя, нудота, блювання та гіпотензія. З тканинними активаторами плазміногену. В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.Спосіб застосування та дозиТаблетки слід приймати незалежно від їди (тобто таблетки можуть прийматися як до, так і під час або після їди) і запивати достатньою кількістю (1/2 склянки) води. Не можна розжовувати або перед прийомом подрібнювати таблетки. Доза підбирається залежно від терапевтичного ефекту та переносимості препарату пацієнтом. Лікування препаратом Тритаце зазвичай є тривалим, а його тривалість у кожному конкретному випадку визначається лікарем. Якщо не призначається інакше, то за нормальної функції нирок та печінки рекомендуються представлені далі режими дозування. Артеріальна гіпертензія Зазвичай початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу вранці (1 таблетка Тритаце® 2,5 мг або 1/2 таблетки Тритаце® 5 мг із ризиком). Якщо прийом препарату в цій дозі протягом 3-х тижнів і більше не вдається нормалізувати АТ, то доза може бути збільшена до 5 мг раміприлу на добу. При недостатній ефективності дози 5 мг через 2-3 тижні вона може бути ще подвоєна до максимальної добової дози, що рекомендується, - 10 мг на добу. В якості альтернативи до збільшення дози до 10 мг на добу, при недостатній гіпотензивній ефективності добової дози 5 мг, можливе додавання до лікування інших гіпотензивних препаратів, зокрема діуретиків або блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Хронічна серцева недостатність Рекомендована початкова доза: 1,25 мг 1 раз на добу (1/2 таблетки Тритаце® 2,5 мг із ризиком). Залежно від реакції пацієнта на терапію, що проводиться, доза може збільшуватися. Рекомендується подвоювати дозу з інтервалом 1-2 тижні. Якщо потрібно прийом добової дози 2,5 мг і вище, вона може даватися як одноразово на добу, так і ділитися на 2 прийоми. Максимальна добова доза становить 10 мг. Діабетична або недіабетична нефропатія Рекомендована початкова доза: 1,25 мг 1 раз на добу (1/2 таблетки Тритаце® 2,5 мг на ризик). Доза може збільшуватись до 5 мг 1 раз на добу. При даних станах дози вище 5 мг 1 раз на добу, у контрольованих клінічних дослідженнях вивчені недостатньо. Зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смертності у пацієнтів із високим серцево-судинним ризиком Рекомендована початкова доза: 2,5 мг 1 раз на добу (1 таблетка Тритаце® 2,5 мг або 1/2 таблетки Тритаце® 5 мг із ризиком). Залежно від переносимості препарату пацієнтом, дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1 тиждень лікування, а протягом наступних 3 тижнів лікування – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу. Дози, що перевищують 10 мг у контрольованих клінічних дослідженнях вивчені недостатньо. Застосування препарату у пацієнтів із КК менше 0,6 мл/сек вивчено недостатньо. Серцева недостатність із клінічними проявами, що розвинулася протягом перших кількох днів (з 2 по 9 добу) після гострого інфаркту міокарда Початкова доза Лікування може бути розпочато не раніше ніж через 48 годин від моменту інфаркту міокарда (переважно з 2-ї до 9-ої доби захворювання) у клінічно та гемодинамічно стабільних пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері). Після прийому першої дози пацієнт повинен перебувати під лікарським наглядом не менше двох годин, або не менше однієї години після стабілізації артеріального тиску. При непереносимості першої дози раміприлу (надмірне зниження АТ) рекомендується застосування раміприлу в дозі 1,25 мг 2 рази на добу протягом двох днів з подальшим збільшенням дози до 2,5 мг 2 рази на добу. Якщо не вдається збільшити дозу раміприлу до 2,5 мг 2 рази на добу, застосування препарату необхідно припинити. Титрування та підтримуюча доза Надалі, залежно від реакції пацента, дозу раміприлу рекомендується збільшувати вдвічі з інтервалом 1-3 дні до цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза раміприлу, що рекомендується, становить 10 мг (переважним є поділ добової дози на 2 прийоми). В даний час досвід лікування пацієнтів з вираженою серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що виникла безпосередньо після гострого інфаркту міокарда, є недостатнім. Якщо у таких пацієнтів приймається рішення про проведення лікування раміприлом, то рекомендується розпочинати лікування з найменшої можливої ​​дози (1,25 мг 1 раз на добу) та дотримуватись особливої ​​обережності при кожному збільшенні дози. Застосування препарату Тритаце у окремих груп пацієнтів Пацієнти з порушеннями функції нирок При СКФ від 50 до 20 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла початкова добова доза зазвичай становить 1,25 мг (1/2 таблетки Тритаце® 2,5 мг із ризиком). Максимально допустима добова доза – 5 мг. Пацієнти з не повністю скоригованою втратою рідини та електролітів, пацієнти з тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнти, для яких надмірне зниження АТ становить певний ризик (наприклад, при тяжкому атеросклеротичному ураженні коронарних та мозкових артерій) Початкова доза знижується до 1,25 мг/добу (1/2 таблетки Тритаце® 2,5 мг із ризиком). Пацієнти з попередньою терапією діуретиками Необхідно при можливості відмінити діуретики за 2-3 дні (залежно від тривалості дії діуретиків) до початку лікування препаратом Тритаце® або принаймні скоротити дозу діуретиків. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати з найнижчої дози, яка дорівнює 1,25 мг раміприлу (1/2 таблетки Тритаце® 2,5 мг з ризиком), що приймається 1 раз на добу вранці. Після прийому першої дози і щоразу після збільшення дози раміприлу та (або) діуретиків, особливо "петлевих" діуретиків, пацієнти повинні перебувати під медичним наглядом не менше 8 годин, щоб уникнути розвитку неконтрольованої гіпотензивної реакції. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Початкова доза зменшується до 1,25 мг на добу (1/2 таблетки Тритаце® 2,5 мг із ризиком). Пацієнти з порушеннями функції печінки Реакція АТ на прийом препарату Тритаце® може як посилюватись (за рахунок уповільнення виведення раміприлату), так і послаблюватися (за рахунок уповільнення перетворення малоактивного раміприлу на активний раміприлат). Тому на початку лікування потрібне ретельне медичне спостереження. Максимальна допустима добова доза – 2,5 мг (1 таблетка Тритаце® 2,5 мг або 1/2 таблетки Тритаце® 5 мг із ризиком).ПередозуванняСимптоми: надмірна периферична вазодилатація з розвитком вираженого зниження артеріального тиску, шоку; брадикардія, водно-електролітні розлади, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: промивання шлунка, прийом адсорбентів, сульфат натрію (по можливості протягом перших 30 хвилин). У разі вираженого зниження АТ до терапії з заповнення об'єму циркулюючої крові та відновлення електролітного балансу може бути додане введення альфа1-адренергічних агоністів (норепінефрін, допамін). У разі рефрактерності до медикаментозного лікування брадикардії може знадобитися встановлення тимчасового електрокардіостимулятора. При передозуванні необхідно моніторувати сироваткові концентрації креатиніну та електролітів. Відсутній досвід застосування форсованого діурезу, зміни pH сечі, гемофільтрації або гемодіалізу для прискореного виведення раміприлу та раміприлату з організму під час передозування препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування препаратом Тритаце® необхідно усунути гіпонатріємію та гіповолемію. У пацієнтів, які раніше приймали діуретики, необхідно їх відмінити або принаймні знизити їх дозу за 2-3 дні до початку прийому препарату Тритаце® (у цьому випадку слід ретельно контролювати стан пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, у зв'язку з можливістю розвитку у них декомпенсації зі збільшенням обсягу циркулюючої крові). Після прийому першої дози препарату, а також при збільшенні його дози та/або дози діуретиків (особливо "петлевих") необхідно забезпечити ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом не менше 8 годин для своєчасного вживання відповідних заходів у разі надмірного зниження АТ. Якщо препарат Тритаце® застосовується вперше або у високій дозі у пацієнтів з підвищеною активністю РААС, то у них слід ретельно контролювати артеріальний тиск, особливо на початку лікування, оскільки у цих пацієнтів є підвищений ризик надмірного зниження артеріального тиску. При злоякісній артеріальній гіпертензії та серцевій недостатності, особливо в гострій стадії інфаркту міокарда, лікування препаратом Тритаце слід розпочинати тільки в умовах стаціонару. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженого зниження артеріального тиску, яке у ряді випадків супроводжується олігурією або азотемією та рідко – розвитком гострої ниркової недостатності. Слід бути обережними при лікуванні літніх пацієнтів, оскільки вони можуть бути особливо чутливі до інгібіторів АПФ, у початковій фазі лікування рекомендується контролювати показники функції нирок. У пацієнтів, для яких зниження артеріального тиску може становити певний ризик (наприклад, у пацієнтів з атеросклеротичним звуженням коронарних або мозкових артерій), лікування має починатися під суворим медичним наглядом. Слід бути обережними при фізичному навантаженні та/або спекотній погоді через ризик підвищеного потовиділення та дегідратації з розвитком артеріальної гіпотензії, внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові та зниження вмісту натрію в крові. Під час лікування препаратом Тритаце не рекомендується вживати алкоголь (етанол). Минуще надмірне зниження АТ не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації АТ. У разі повторного розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід зменшити дозу або відмінити препарат. Одночасне застосування препарату Тритаце з препаратами, що містять аліскірен, або з АРА II, що призводить до подвійної блокади РААС, не рекомендується у зв'язку з ризиком надмірного зниження артеріального тиску, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок у порівнянні з монотерапією. Одночасне застосування препарату Тритаце® та препаратів, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, горлянки або гортані. При виникненні набряклості в області обличчя (губи, повіки) або язика або порушення ковтання або дихання пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату. Ангіоневротичний набряк, що локалізується в області язика, глотки або гортані (можливі симптоми: порушення ковтання або дихання), може загрожувати життю та вимагає проведення невідкладних заходів щодо його усунення: підшкірне введення 0,3-0,5 мг або внутрішньовенно краплинне введення 0,1 мг епінефрину (адреналіну) (під контролем АТ, ЧСС та ЕКГ) з подальшим застосуванням глюкокортикостероїдів (в/в, внутрішньом'язово або внутрішньо); також рекомендується внутрішньовенне введення антигістамінних препаратів (антагоністів H1- та Н2-гістамінових рецепторів), а у разі недостатності інактиваторор ферменту С1-естерази, можна розглянути питання про необхідність введення на додаток до епінефрину (адреналіну) інгібіторів ферменту С1-естерази. Пацієнт повинен бути госпіталізований, і спостереження за ним має проводитися до повного усунення симптомів, але не менше 24 год. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, спостерігалися випадки інтестинального ангіоневротичного набряку, який виявлявся болями у животі з нудотою та блюванням або без них; у деяких випадках одночасно спостерігався і (ангіоневротичний набряк особи). З появою у пацієнта на фоні лікування інгібіторами АПФ вищеописаних симптомів слід при проведенні диференціального діагнозу розглядати та можливість розвитку у них інтестинального ангіоневротичного набряку. При одночасному застосуванні з іншими препаратами, які можуть спричинити розвиток ангіоневротичного набряку, підвищується ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділи "Протипоказання", "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Лікування, спрямоване на десенсибілізацію до отрути комах (таких як бджоли, оси), та одночасний прийом інгібіторів АПФ можуть ініціювати анафілактичні та анафілактоїдні реакції (наприклад, зниження АТ, задишка, блювота, алергічні шкірні реакції), які можуть іноді бути небезпечними. На фоні лікування інгібіторами АПФ реакції підвищеної чутливості на отруту комах (таких як бджоли, оси) розвиваються швидше та протікають важче. Якщо необхідно проведення десенсибілізації до отрути комах, інгібітор АПФ повинен бути тимчасово замінений відповідним лікарським препаратом іншої групи. При застосуванні інгібіторів АПФ були описані небезпечні для життя, анафілактоїдні реакції, що швидко розвиваються, іноді аж до розвитку шоку під час проведення гемодіалізу або плазмофільтрації з використанням певних високопроточних мембран (наприклад, поліакрилнітрилових мембран) (див. також інструкції виробників мембран). Необхідно уникати спільного застосування Тритаце® та використання такого типу мембран, наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації. В даному випадку переважно використання інших типів мембран або виключення прийому інгібіторів АПФ. Подібні реакції спостерігалися при аферезі ліпопротеїнів низької густини із застосуванням декстрану сульфату. Тому цей метод не слід застосовувати у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки реакція на лікування препаратом Тритаце може бути посиленою або ослабленою. Крім цього, у пацієнтів з важким цирозом печінки з набряками та/або асцитом можлива значна активація РААС, тому при лікуванні цих пацієнтів слід дотримуватися особливої ​​обережності. Хірургічні втручання Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічне) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про прийом інгібіторів АПФ. Кашель При застосуванні препарату Тритаце може виникнути сухий, непродуктивний, тривалий кашель, який зникає після припинення застосування інгібіторів АПФ, що необхідно враховувати при диференціальному діагнозі кашлю на фоні застосування інгібітора АПФ. Етнічні особливості Препарат Тритаце, як і інші інгібітори АПФ, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Препарат Тритаце® слід обережно призначати пацієнтам негроїдної раси через більш високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Пацієнти після трансплантації нирок Досвід застосування препарату Тритаце® у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, недостатній. Контроль лабораторних показників до та під час лікування препаратом Тритаце® (до 1 разу на місяць у перші 3-6 місяців лікування) Контроль функції нирок (визначення сироваткових концентрацій креатиніну) При лікуванні інгібіторами АПФ у перші тижні лікування та надалі рекомендується проводити контроль функції нирок. Особливо ретельний контроль потрібний пацієнтам з гострою та хронічною серцевою недостатністю, порушенням функції нирок, після трансплантації нирок, пацієнтам з реноваскулярними захворюваннями, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії при наявності двох нирок (у таких пацієнтів навіть незначне підвищення сироваткової концентрації. показником зниження функції нирок). Контроль утримання електролітів Рекомендується регулярний контроль вмісту калію та натрію у сироватці крові. Особливо ретельний моніторинг вмісту калію у сироватці крові потрібний пацієнтам з порушеннями функції нирок, значущими порушеннями водно-електролітного балансу, хронічною серцевою недостатністю. Контроль гематологічних показників (гемоглобін, кількість лейкоцитів, еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитарна формула) Рекомендується контролювати показники загального діалізу крові для виявлення можливої ​​лейкопенії. Регулярніший моніторинг рекомендується на початку лікування і у пацієнтів з порушенням функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини або у пацієнтів, які отримують одночасно інші лікарські препарати, здатні змінювати картину периферичної крові. Контроль кількості лейкоцитів необхідний для раннього виявлення лейкопенії, що особливо важливо у пацієнтів із підвищеним ризиком її розвитку, а також за перших ознак розвитку інфекції. При виявленні нейтропенії (число нейтрофілів менше 2000/мкл) потрібне припинення лікування інгібіторами АПФ. При появі симптоматики, зумовленої лейкопенією (наприклад, лихоманки, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), необхідно терміновий контроль картини периферичної крові. У разі появи ознак кровоточивості (найдрібніших петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі та слизових оболонках) необхідний також контроль кількості тромбоцитів у периферичній крові. Визначення активності печінкових ферментів, концентрації білірубіну в крові. При появі жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" ферментів лікування Тритаце слід припинити та забезпечити лікарське спостереження за пацієнтом. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Тритаце® необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, включаючи керування транспортними засобами, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. на фоні його прийому можлива поява запаморочення, зниження швидкості психомоторних реакцій, уваги, особливо після прийому першої дози.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 13.87 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 10 мг; телмісартан – 80 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксид - 6.72 мг, повідон К25 - 24 мг, меглюмін - 24 мг, сорбітол - 337.28 мг, магнію стеарат - 10 мг, целюлоза мікрокристалічна - 118.83 мг, крохмаль 5 діоксид колоїдний – 2 мг, суміш барвників* – 0.3 мг; *Склад суміші барвників: оксиду чорного (Е172), 4% заліза оксиду жовтого (Е172) та 20% FD&C синього №1 (діамантового блакитного FCF алюмінієвого лаку) (Е133). По 7 таблеток у блістер із А1/А1 фольги. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки овальні, двоопуклі, без оболонки, двошарові, один шар від білого до майже білого кольору, інший шар сіро-блакитного кольору; на білій поверхні - логотип фірми та гравіювання "А4", інша сторона таблетки гладка.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів + антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату Твінста еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну при роздільному застосуванні. Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при застосуванні у дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні у дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Cmax у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному, з альбуміном та альфа1-глікопротеїном. Середнє значення видимого Vd рівноважної концентрації 500 л. Даних про клінічно суттєве накопичення телмісартану немає. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення T1/2 становить понад 20 год. Виводиться у незміненому вигляді з калом, виведення із сечею – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Cmax та AUC були приблизно у 3 та 2 рази, відповідно, вище у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність. Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у молодих пацієнтів. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Також відзначаються нижчі концентрації телмісартану в плазмі, Т1/2 не змінюється. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів із порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. T1/2 у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється. Амлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах Cmax у плазмі крові досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить від 64% до 80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Vd амлодипіну становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Стійкі концентрації в плазмі досягаються після постійного застосування препарату протягом 7-8 днів. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. T1/2 становить приблизно 30-50 год. Амлодипін виводиться із сечею як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить два активні компоненти із взаємодоповнювальною дією, що дозволяють контролювати АТ у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (телмісартан) та блокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Препарат Твінста, який приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження АТ протягом 24 год. Телмісартан Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT, ефективний при прийомі всередину. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіє Телмісартан зв'язується тільки з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування носить тривалий характер.Не має спорідненості до інших рецепторів, в т.ч. до АТ2-рецептора. канали Телмісартан не інгібує АПФ (кініназу II) - фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного застосування. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів повільних кальцієвих каналів. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим релаксуючим ефектом на гладком'язові клітини судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Ортостатична гіпотензія не характерна при застосуванні амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводив до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках, без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не призводить до будь-яких метаболічних несприятливих ефектів або зміни вмісту ліпідів плазми, тому підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка).Показання до застосуванняДля лікування артеріальної гіпертензії: у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном, що застосовуються як монотерапія; у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих лікарських форм, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняобструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; виражена артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; печінкова недостатність тяжкого ступеня; шок; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат при порушенні функції печінки, реноваскулярній артеріальній гіпертензії, первинному альдостеронізмі, стенозі аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, серцевій недостатності, цукровому діабеті, нестабільній стенокардії, гострому інфаркті. ОЦК та/або гіпонатріємії, гіперкаліємії, інших станах, що характеризуються активацією РААС.Вагітність та лактаціяСпеціальних досліджень щодо застосування препарату Твінста при вагітності та в період лактації не проводилося. Впливи, пов'язані з окремими компонентами препарату, наведені нижче. Вагітність Телмісартан Застосування антагоністів-рецепторів ангіотензину II протипоказане при вагітності. При настанні вагітності застосування препарату слід негайно припинити. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). У пацієнток, які планують вагітність, слід замінити антагоністи рецепторів ангіотензину II іншими антигіпертензивними препаратами, які мають встановлений профіль безпеки при застосуванні у вагітних жінок (якщо тільки продовження лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним). Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються при вагітності, то, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проводити УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджених, матері яких отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід ретельно спостерігати щодо розвитку гіпотензії. Амлодипін Наявні обмежені дані щодо впливу амлодипіну або інших блокаторів кальцієвих каналів не вказують на наявність негативного впливу на плід. Однак можливий ризик уповільнення процесу пологів. Період годування груддю Спеціальних досліджень про виділення телмісартану та/або амлодипіну з грудним молоком у жінок не проводилося. В експериментальних дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Досліджень впливу препарату на фертильність людини не проводилось. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані побічні реакції класифіковані за органами та системами відповідно до термінів MedDRA. Інфекції та інвазії: Інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів – Нечасто; Сепсис, зокрема. з летальним кінцем, цистит - Рідко. Психічні порушення: Депресія, занепокоєння, безсоння - Рідко; Лабільність настрою, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: Запаморочення - Часто; Сонливість, мігрень, біль голови, парестезії - Нечасто; Зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія – рідко; Екстрапірамідні порушення – Частота невідома. З боку імунної системи: Анафілактична реакція – Рідко; Підвищена чутливість, - рідко, Частота невідома. З боку органу зору: Зорові розлади – рідко; Частота невідома. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: Вертіго – Нечасто; Шум у вухах – Частота невідома. З боку серцево-судинної системи: Брадикардія, відчуття серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія – Нечасто; Тахікардія - Рідко; Інфаркт міокарда, аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь – Частота невідома. З боку дихальної системи: Кашель – Нечасто; Задишка, - Нечасто, частота невідома; Риніт – Частота невідома. З боку травної системи: Біль у животі, діарея, нудота, метеоризм, підвищення активності печінкових ферментів – Нечасто; Блювота, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки – рідко; Гепатит, жовтяниця, зміна ритму дефекації, панкреатит, гастрит, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз) - Частота невідома. З боку шкіри та підшкірної клітковини: Свербіння шкіри - Нечасто; Екзема, еритема, висипання, лікарський висип, токсичний висип - Рідко; Гіпергідроз, , - нечасто, частота невідома; Ангіоневротичний набряк,, кропив'янка, - Рідко, Частота невідома; Алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт – частота невідома. З боку кістково-м'язової системи: Артралгії, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгії – нечасто; Біль у нижніх кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт), біль у спині – Рідко. З боку сечовидільної системи: Ніктурія – Рідко; Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання - Частота невідома. З боку репродуктивної системи та молочної залози: Еректильна дисфункція – Нечасто. Загальні порушення: Периферичні набряки – Часто; Астенія (слабкість), біль у грудній клітці, підвищена стомлюваність, набряки, відчуття припливу крові до обличчя – Нечасто; Недуг, грипоподібний синдром, гіпертрофія слизової оболонки ясен, сухість слизової оболонки порожнини рота – рідко; Біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія – частота невідома. З боку лабораторних показників: Гіперкаліємія, анемія, підвищення концентрації креатиніну в крові – Нечасто; Підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення активності КФК, зниження гемоглобіну, гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія – рідко; Тромбоцитопенія, - рідко, частота невідома; Лейкопенія, гіперглікемія - Частота невідома. Додаткова інформація щодо окремих компонентів Побічні ефекти, про які раніше повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні препарату Твінста, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Додаткова інформація щодо комбінації компонентів Периферичні набряки (дозозалежний побічний ефект амлодипіну) спостерігалися рідше у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія між двома активними компонентами, що входять до фіксованих доз до складу даного препарату, у клінічних дослідженнях не спостерігалося. Спеціальних досліджень лікарської взаємодії препарату Твінста з іншими препаратами не проводилось. Комбінація активних компонентів При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія Твінсту може посилюватися. Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен та аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть гіпотензивну дію всіх анітгіпертензивних засобів, включаючи препарат Твінста. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження антигіпертензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших препаратів, що впливають на РААС, одночасне застосування препарату Твінста та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії. Тому застосування подібних комбінацій вимагає дотримання обережності та контролю вмісту калію в крові. Телмісартан При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення AUC0-24 та Cmax раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з антагоністами рецепторів ангіотензину II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію у крові, що супроводжується токсичними явищами при застосуванні одночасно з інгібіторами АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецептора ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ та телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК та провести дослідження функції нирок. При одночасному застосуванні НПЗЗ та антигіпертензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення антигіпертензивного ефекту за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів. Не виявлено клінічно значущої взаємодії з дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином, ібупрофеном, парацетамолом та амлодипіном. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. Амлодипін Одночасне застосування препарату Твінста з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні у пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрації амлодипіну в плазмі збільшуються приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрацій. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Одночасне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію циклоспорину або тасонерміну. У таких випадках рекомендується регулярний контроль концентрації циклоспорину або тасонерміну в крові та корекція дози за необхідності. Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними препаратами для прийому внутрішньо. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. додаткова інформація Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином або варфарином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Твінста приймають внутрішньо 1 раз на добу, незалежно від їди. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, які отримують ті ж дози телмісартану та амлодипіну у вигляді окремих лікарських форм, для зручності терапії та підвищення прихильності до лікування. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, у яких застосування амлодипіну або телмісартану як монотерапія не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнтів, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують застосування препарату (наприклад, периферичні набряки), можна перевести на застосування препарату Твінста у дозі 40 мг/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування препарату Твінста у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Рекомендована початкова доза препарату Твінста – 40 мг/5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які потребують значного зниження артеріального тиску, початкова доза препарату Твінста може бути збільшена до 80 мг/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшити до максимальної - 80 мг/10 мг 1 раз на добу. Препарат Твінста можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози препарату не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня препарат Твінста слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку режим дозування не потребує змін. Особливості дії лікарського препарату при першому прийомі або при його скасуванні. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивна дія поступово розвивається протягом перших 3 годин, зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Симптоми передозування телмісартана: тахікардія, можлива брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, гостра ниркова недостатність. Симптоми передозування амлодипіну: надмірне зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: проведення симптоматичної та підтримуючої терапії, контроль стану пацієнта. Можуть застосовуватися такі методи лікування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. У разі вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з низьким узголів'ям; рекомендовано введення плазмозамінних розчинів. З метою протидії блокаді кальцієвих каналів показано внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування лікарськими засобами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та/або серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. У таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль вмісту калію у сироватці крові. Пацієнтам із порушеннями функції нирок також рекомендується періодичний контроль концентрації креатиніну у сироватці крові. У деяких пацієнтів, внаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему (наприклад, додавання інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну, до антагоністів рецепторів ангіотензину II), порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС,не рекомендована і тому має бути обмежена та проводитися строго індивідуально при ретельному контролі функції нирок. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватись розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках, гострої ниркової недостатністю. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У пацієнтів з первинним альдостеронізмом антигіпертензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, як правило, не є ефективними. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом, або при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії застосування препарату Твінста, як і інших вазодилататорів, потребує особливої ​​обережності. У клінічному дослідженні встановлено, що застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю неішемічної етіології III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) супроводжувалося більш частим розвитком набряку легень (попри відсутність суттєвих відмінностей у частоті погіршення серцевої недостатності порівняно з плацебо). У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути недіагностованою. Пацієнтам із цукровим діабетом необхідно пройти відповідне обстеження для діагностики та лікування ІХС (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) перед початком лікування препаратом Твінста. У пацієнтів з цукровим діабетом із супутньою ІХС ймовірність фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті може бути збільшена при лікуванні такими антигіпертензивними засобами, як антагоністи рецепторів ангіотензину II та інгібітори АПФ. Немає даних про застосування препарату Твінста у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Обмеження споживання кухонної солі, інтенсивна терапія діуретиками, діарея або блювання може призвести до зниження ОЦК та/або гіпонатріємії, внаслідок чого можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Твінста такі стани потребують корекції. Досвід застосування препарату Твінста у пацієнтів, яким нещодавно проведена трансплантація нирки, відсутній. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у сироватці крові. Рекомендації щодо дозування препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки не розроблені, тому слід бути обережним. Препарат Твінста ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну в крові). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому слід дотримуватися обережності або уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування автотранспортом або керування механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 5 мг; телмісартан – 40 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксид - 3.36 мг, повідон К25 - 12 мг, меглюмін - 12 мг, сорбітол - 168.64 мг, магнію стеарат - 6 мг, целюлоза мікрокристалічна - 125.765 мг, крохмаль 5 діоксид колоїдний – 2 мг, суміш барвників* – 0.3 мг; *Склад суміші барвників: оксиду чорного (Е172), 4% заліза оксиду жовтого (Е172) та 20% FD&C синього №1 (діамантового блакитного FCF алюмінієвого лаку) (Е133). По 7 таблеток у блістер із А1/А1 фольги. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки овальні, двоопуклі, без оболонки, двошарові, один шар від білого до майже білого кольору, інший шар сіро-блакитного кольору; на білій поверхні - логотип фірми та гравіювання "А1", інша сторона таблетки гладка.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів + антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату Твінста еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну при роздільному застосуванні. Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при застосуванні у дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні у дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Cmax у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному, з альбуміном та альфа1-глікопротеїном. Середнє значення видимого Vd рівноважної концентрації 500 л. Даних про клінічно суттєве накопичення телмісартану немає. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення T1/2 становить понад 20 год. Виводиться у незміненому вигляді з калом, виведення із сечею – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Cmax та AUC були приблизно у 3 та 2 рази, відповідно, вище у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність. Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у молодих пацієнтів. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Також відзначаються нижчі концентрації телмісартану в плазмі, Т1/2 не змінюється. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів із порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. T1/2 у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється. Амлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах Cmax у плазмі крові досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить від 64% до 80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Vd амлодипіну становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Стійкі концентрації в плазмі досягаються після постійного застосування препарату протягом 7-8 днів. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. T1/2 становить приблизно 30-50 год. Амлодипін виводиться із сечею як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить два активні компоненти із взаємодоповнювальною дією, що дозволяють контролювати АТ у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (телмісартан) та блокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Препарат Твінста, який приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження АТ протягом 24 год. Телмісартан Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT, ефективний при прийомі всередину. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіє Телмісартан зв'язується тільки з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування носить тривалий характер.Не має спорідненості до інших рецепторів, в т.ч. до АТ2-рецептора. канали Телмісартан не інгібує АПФ (кініназу II) - фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного застосування. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів повільних кальцієвих каналів. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим релаксуючим ефектом на гладком'язові клітини судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Ортостатична гіпотензія не характерна при застосуванні амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводив до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках, без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не призводить до будь-яких метаболічних несприятливих ефектів або зміни вмісту ліпідів плазми, тому підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка).Показання до застосуванняДля лікування артеріальної гіпертензії: у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном, що застосовуються як монотерапія; у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих лікарських форм, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняобструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; виражена артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; печінкова недостатність тяжкого ступеня; шок; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат при порушенні функції печінки, реноваскулярній артеріальній гіпертензії, первинному альдостеронізмі, стенозі аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, серцевій недостатності, цукровому діабеті, нестабільній стенокардії, гострому інфаркті. ОЦК та/або гіпонатріємії, гіперкаліємії, інших станах, що характеризуються активацією РААС.Вагітність та лактаціяСпеціальних досліджень щодо застосування препарату Твінста при вагітності та в період лактації не проводилося. Впливи, пов'язані з окремими компонентами препарату, наведені нижче. Вагітність Телмісартан Застосування антагоністів-рецепторів ангіотензину II протипоказане при вагітності. При настанні вагітності застосування препарату слід негайно припинити. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). У пацієнток, які планують вагітність, слід замінити антагоністи рецепторів ангіотензину II іншими антигіпертензивними препаратами, які мають встановлений профіль безпеки при застосуванні у вагітних жінок (якщо тільки продовження лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним). Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються при вагітності, то, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проводити УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджених, матері яких отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід ретельно спостерігати щодо розвитку гіпотензії. Амлодипін Наявні обмежені дані щодо впливу амлодипіну або інших блокаторів кальцієвих каналів не вказують на наявність негативного впливу на плід. Однак можливий ризик уповільнення процесу пологів. Період годування груддю Спеціальних досліджень про виділення телмісартану та/або амлодипіну з грудним молоком у жінок не проводилося. В експериментальних дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Досліджень впливу препарату на фертильність людини не проводилось. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані побічні реакції класифіковані за органами та системами відповідно до термінів MedDRA. Інфекції та інвазії: Інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів – Нечасто; Сепсис, зокрема. з летальним кінцем, цистит - Рідко. Психічні порушення: Депресія, занепокоєння, безсоння - Рідко; Лабільність настрою, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: Запаморочення - Часто; Сонливість, мігрень, біль голови, парестезії - Нечасто; Зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія – рідко; Екстрапірамідні порушення – Частота невідома. З боку імунної системи: Анафілактична реакція – Рідко; Підвищена чутливість, - рідко, Частота невідома. З боку органу зору: Зорові розлади – рідко; Частота невідома. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: Вертіго – Нечасто; Шум у вухах – Частота невідома. З боку серцево-судинної системи: Брадикардія, відчуття серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія – Нечасто; Тахікардія - Рідко; Інфаркт міокарда, аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь – Частота невідома. З боку дихальної системи: Кашель – Нечасто; Задишка, - Нечасто, частота невідома; Риніт – Частота невідома. З боку травної системи: Біль у животі, діарея, нудота, метеоризм, підвищення активності печінкових ферментів – Нечасто; Блювота, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки – рідко; Гепатит, жовтяниця, зміна ритму дефекації, панкреатит, гастрит, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз) - Частота невідома. З боку шкіри та підшкірної клітковини: Свербіння шкіри - Нечасто; Екзема, еритема, висипання, лікарський висип, токсичний висип - Рідко; Гіпергідроз, , - нечасто, частота невідома; Ангіоневротичний набряк,, кропив'янка, - Рідко, Частота невідома; Алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт – частота невідома. З боку кістково-м'язової системи: Артралгії, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгії – нечасто; Біль у нижніх кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт), біль у спині – Рідко. З боку сечовидільної системи: Ніктурія – Рідко; Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання - Частота невідома. З боку репродуктивної системи та молочної залози: Еректильна дисфункція – Нечасто. Загальні порушення: Периферичні набряки – Часто; Астенія (слабкість), біль у грудній клітці, підвищена стомлюваність, набряки, відчуття припливу крові до обличчя – Нечасто; Недуг, грипоподібний синдром, гіпертрофія слизової оболонки ясен, сухість слизової оболонки порожнини рота – рідко; Біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія – частота невідома. З боку лабораторних показників: Гіперкаліємія, анемія, підвищення концентрації креатиніну в крові – Нечасто; Підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення активності КФК, зниження гемоглобіну, гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія – рідко; Тромбоцитопенія, - рідко, частота невідома; Лейкопенія, гіперглікемія - Частота невідома. Додаткова інформація щодо окремих компонентів Побічні ефекти, про які раніше повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні препарату Твінста, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Додаткова інформація щодо комбінації компонентів Периферичні набряки (дозозалежний побічний ефект амлодипіну) спостерігалися рідше у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія між двома активними компонентами, що входять до фіксованих доз до складу даного препарату, у клінічних дослідженнях не спостерігалося. Спеціальних досліджень лікарської взаємодії препарату Твінста з іншими препаратами не проводилось. Комбінація активних компонентів При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія Твінсту може посилюватися. Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен та аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть гіпотензивну дію всіх анітгіпертензивних засобів, включаючи препарат Твінста. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження антигіпертензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших препаратів, що впливають на РААС, одночасне застосування препарату Твінста та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії. Тому застосування подібних комбінацій вимагає дотримання обережності та контролю вмісту калію в крові. Телмісартан При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення AUC0-24 та Cmax раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з антагоністами рецепторів ангіотензину II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію у крові, що супроводжується токсичними явищами при застосуванні одночасно з інгібіторами АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецептора ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ та телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК та провести дослідження функції нирок. При одночасному застосуванні НПЗЗ та антигіпертензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення антигіпертензивного ефекту за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів. Не виявлено клінічно значущої взаємодії з дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином, ібупрофеном, парацетамолом та амлодипіном. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. Амлодипін Одночасне застосування препарату Твінста з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні у пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрації амлодипіну в плазмі збільшуються приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрацій. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Одночасне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію циклоспорину або тасонерміну. У таких випадках рекомендується регулярний контроль концентрації циклоспорину або тасонерміну в крові та корекція дози за необхідності. Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними препаратами для прийому внутрішньо. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. додаткова інформація Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином або варфарином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Твінста приймають внутрішньо 1 раз на добу, незалежно від їди. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, які отримують ті ж дози телмісартану та амлодипіну у вигляді окремих лікарських форм, для зручності терапії та підвищення прихильності до лікування. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, у яких застосування амлодипіну або телмісартану як монотерапія не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнтів, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують застосування препарату (наприклад, периферичні набряки), можна перевести на застосування препарату Твінста у дозі 40 мг/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування препарату Твінста у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Рекомендована початкова доза препарату Твінста – 40 мг/5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які потребують значного зниження артеріального тиску, початкова доза препарату Твінста може бути збільшена до 80 мг/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшити до максимальної - 80 мг/10 мг 1 раз на добу. Препарат Твінста можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози препарату не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня препарат Твінста слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку режим дозування не потребує змін. Особливості дії лікарського препарату при першому прийомі або при його скасуванні. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивна дія поступово розвивається протягом перших 3 годин, зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Симптоми передозування телмісартана: тахікардія, можлива брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, гостра ниркова недостатність. Симптоми передозування амлодипіну: надмірне зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: проведення симптоматичної та підтримуючої терапії, контроль стану пацієнта. Можуть застосовуватися такі методи лікування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. У разі вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з низьким узголів'ям; рекомендовано введення плазмозамінних розчинів. З метою протидії блокаді кальцієвих каналів показано внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування лікарськими засобами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та/або серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. У таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль вмісту калію у сироватці крові. Пацієнтам із порушеннями функції нирок також рекомендується періодичний контроль концентрації креатиніну у сироватці крові. У деяких пацієнтів, внаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему (наприклад, додавання інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну, до антагоністів рецепторів ангіотензину II), порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС,не рекомендована і тому має бути обмежена та проводитися строго індивідуально при ретельному контролі функції нирок. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватись розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках, гострої ниркової недостатністю. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У пацієнтів з первинним альдостеронізмом антигіпертензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, як правило, не є ефективними. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом, або при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії застосування препарату Твінста, як і інших вазодилататорів, потребує особливої ​​обережності. У клінічному дослідженні встановлено, що застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю неішемічної етіології III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) супроводжувалося більш частим розвитком набряку легень (попри відсутність суттєвих відмінностей у частоті погіршення серцевої недостатності порівняно з плацебо). У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути недіагностованою. Пацієнтам із цукровим діабетом необхідно пройти відповідне обстеження для діагностики та лікування ІХС (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) перед початком лікування препаратом Твінста. У пацієнтів з цукровим діабетом із супутньою ІХС ймовірність фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті може бути збільшена при лікуванні такими антигіпертензивними засобами, як антагоністи рецепторів ангіотензину II та інгібітори АПФ. Немає даних про застосування препарату Твінста у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Обмеження споживання кухонної солі, інтенсивна терапія діуретиками, діарея або блювання може призвести до зниження ОЦК та/або гіпонатріємії, внаслідок чого можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Твінста такі стани потребують корекції. Досвід застосування препарату Твінста у пацієнтів, яким нещодавно проведена трансплантація нирки, відсутній. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у сироватці крові. Рекомендації щодо дозування препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки не розроблені, тому слід бути обережним. Препарат Твінста ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну в крові). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому слід дотримуватися обережності або уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування автотранспортом або керування механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 5 мг; телмісартан – 80 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксид - 6.72 мг, повідон К25 - 24 мг, меглюмін - 24 мг, сорбітол - 337.28 мг, магнію стеарат - 10 мг, целюлоза мікрокристалічна - 125.765 мг, крохмаль 5 діоксид колоїдний – 2 мг, суміш барвників* – 0.3 мг; *Склад суміші барвників: оксиду чорного (Е172), 4% заліза оксиду жовтого (Е172) та 20% FD&C синього №1 (діамантового блакитного FCF алюмінієвого лаку) (Е133). По 7 таблеток у блістер із А1/А1 фольги. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки овальні, двоопуклі, без оболонки, двошарові, один шар від білого до майже білого кольору, інший шар сіро-блакитного кольору; на білій поверхні - логотип фірми та гравіювання "А3", інша сторона таблетки гладка.Фармакотерапевтична групаБлокатор "повільних" кальцієвих каналів + антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату Твінста еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну при роздільному застосуванні. Телмісартан Всмоктування При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при застосуванні у дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні у дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Cmax у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Розподіл Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному, з альбуміном та альфа1-глікопротеїном. Середнє значення видимого Vd рівноважної концентрації 500 л. Даних про клінічно суттєве накопичення телмісартану немає. Метаболізм Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення T1/2 становить понад 20 год. Виводиться у незміненому вигляді з калом, виведення із сечею – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Спостерігається різниця у плазмових концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. Cmax та AUC були приблизно у 3 та 2 рази, відповідно, вище у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність. Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у молодих пацієнтів. Телмісартан зв'язується з білками плазми і не видаляється при гемодіалізі у пацієнтів з нирковою недостатністю. Також відзначаються нижчі концентрації телмісартану в плазмі, Т1/2 не змінюється. Дослідження фармакокінетики, що проводилися у пацієнтів із порушеннями функції печінки, показали, що абсолютна біодоступність телмісартану збільшується майже до 100%. T1/2 у пацієнтів із порушеннями функції печінки не змінюється. Амлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах Cmax у плазмі крові досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить від 64% до 80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Vd амлодипіну становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Стійкі концентрації в плазмі досягаються після постійного застосування препарату протягом 7-8 днів. Метаболізм Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. T1/2 становить приблизно 30-50 год. Амлодипін виводиться із сечею як у незміненому вигляді (10%), так і у вигляді метаболітів (60%). Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів із порушеннями функції нирок суттєво не змінюється. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижувався, що призводило до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить два активні компоненти із взаємодоповнювальною дією, що дозволяють контролювати АТ у пацієнтів з артеріальною (есенціальною) гіпертензією: антагоніст рецепторів ангіотензину II (телмісартан) та блокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Комбінація цих речовин має адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Препарат Твінста, який приймається 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження АТ протягом 24 год. Телмісартан Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT, ефективний при прийомі всередину. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіє Телмісартан зв'язується тільки з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування носить тривалий характер.Не має спорідненості до інших рецепторів, в т.ч. до АТ2-рецептора. канали Телмісартан не інгібує АПФ (кініназу II) - фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів регулярного застосування. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів повільних кальцієвих каналів. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим релаксуючим ефектом на гладком'язові клітини судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Ортостатична гіпотензія не характерна при застосуванні амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводив до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках, без зміни фільтрації або протеїнурії. Амлодипін не призводить до будь-яких метаболічних несприятливих ефектів або зміни вмісту ліпідів плазми, тому підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка).Показання до застосуванняДля лікування артеріальної гіпертензії: у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном, що застосовуються як монотерапія; у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих лікарських форм, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняобструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; виражена артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; печінкова недостатність тяжкого ступеня; шок; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат при порушенні функції печінки, реноваскулярній артеріальній гіпертензії, первинному альдостеронізмі, стенозі аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії, серцевій недостатності, цукровому діабеті, нестабільній стенокардії, гострому інфаркті. ОЦК та/або гіпонатріємії, гіперкаліємії, інших станах, що характеризуються активацією РААС.Вагітність та лактаціяСпеціальних досліджень щодо застосування препарату Твінста при вагітності та в період лактації не проводилося. Впливи, пов'язані з окремими компонентами препарату, наведені нижче. Вагітність Телмісартан Застосування антагоністів-рецепторів ангіотензину II протипоказане при вагітності. При настанні вагітності застосування препарату слід негайно припинити. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенних властивостей, але встановили наявність фетотоксичності. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа плода), а також спостерігається неонатальна токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). У пацієнток, які планують вагітність, слід замінити антагоністи рецепторів ангіотензину II іншими антигіпертензивними препаратами, які мають встановлений профіль безпеки при застосуванні у вагітних жінок (якщо тільки продовження лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним). Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються при вагітності, то, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проводити УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджених, матері яких отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід ретельно спостерігати щодо розвитку гіпотензії. Амлодипін Наявні обмежені дані щодо впливу амлодипіну або інших блокаторів кальцієвих каналів не вказують на наявність негативного впливу на плід. Однак можливий ризик уповільнення процесу пологів. Період годування груддю Спеціальних досліджень про виділення телмісартану та/або амлодипіну з грудним молоком у жінок не проводилося. В експериментальних дослідженнях на тваринах виявлено, що телмісартан виділяється з молоком лактуючих тварин. Враховуючи можливі несприятливі реакції, рішення про продовження годування груддю або скасування терапії має прийматися з урахуванням її значущості для матері. Досліджень впливу препарату на фертильність людини не проводилось. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані побічні реакції класифіковані за органами та системами відповідно до термінів MedDRA. Інфекції та інвазії: Інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів – Нечасто; Сепсис, зокрема. з летальним кінцем, цистит - Рідко. Психічні порушення: Депресія, занепокоєння, безсоння - Рідко; Лабільність настрою, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: Запаморочення - Часто; Сонливість, мігрень, біль голови, парестезії - Нечасто; Зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія – рідко; Екстрапірамідні порушення – Частота невідома. З боку імунної системи: Анафілактична реакція – Рідко; Підвищена чутливість, - рідко, Частота невідома. З боку органу зору: Зорові розлади – рідко; Частота невідома. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: Вертіго – Нечасто; Шум у вухах – Частота невідома. З боку серцево-судинної системи: Брадикардія, відчуття серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія – Нечасто; Тахікардія - Рідко; Інфаркт міокарда, аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь – Частота невідома. З боку дихальної системи: Кашель – Нечасто; Задишка, - Нечасто, частота невідома; Риніт – Частота невідома. З боку травної системи: Біль у животі, діарея, нудота, метеоризм, підвищення активності печінкових ферментів – Нечасто; Блювота, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки – рідко; Гепатит, жовтяниця, зміна ритму дефекації, панкреатит, гастрит, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз) - Частота невідома. З боку шкіри та підшкірної клітковини: Свербіння шкіри - Нечасто; Екзема, еритема, висипання, лікарський висип, токсичний висип - Рідко; Гіпергідроз, , - нечасто, частота невідома; Ангіоневротичний набряк,, кропив'янка, - Рідко, Частота невідома; Алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт – частота невідома. З боку кістково-м'язової системи: Артралгії, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгії – нечасто; Біль у нижніх кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт), біль у спині – Рідко. З боку сечовидільної системи: Ніктурія – Рідко; Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання - Частота невідома. З боку репродуктивної системи та молочної залози: Еректильна дисфункція – Нечасто. Загальні порушення: Периферичні набряки – Часто; Астенія (слабкість), біль у грудній клітці, підвищена стомлюваність, набряки, відчуття припливу крові до обличчя – Нечасто; Недуг, грипоподібний синдром, гіпертрофія слизової оболонки ясен, сухість слизової оболонки порожнини рота – рідко; Біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія – частота невідома. З боку лабораторних показників: Гіперкаліємія, анемія, підвищення концентрації креатиніну в крові – Нечасто; Підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення активності КФК, зниження гемоглобіну, гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія – рідко; Тромбоцитопенія, - рідко, частота невідома; Лейкопенія, гіперглікемія - Частота невідома. Додаткова інформація щодо окремих компонентів Побічні ефекти, про які раніше повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні препарату Твінста, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Додаткова інформація щодо комбінації компонентів Периферичні набряки (дозозалежний побічний ефект амлодипіну) спостерігалися рідше у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія між двома активними компонентами, що входять до фіксованих доз до складу даного препарату, у клінічних дослідженнях не спостерігалося. Спеціальних досліджень лікарської взаємодії препарату Твінста з іншими препаратами не проводилось. Комбінація активних компонентів При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія Твінсту може посилюватися. Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен та аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть гіпотензивну дію всіх анітгіпертензивних засобів, включаючи препарат Твінста. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження антигіпертензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших препаратів, що впливають на РААС, одночасне застосування препарату Твінста та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії. Тому застосування подібних комбінацій вимагає дотримання обережності та контролю вмісту калію в крові. Телмісартан При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення AUC0-24 та Cmax раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. Подвійна блокада РААС (наприклад, одночасне застосування інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну з антагоністами рецепторів ангіотензину II) не рекомендується через можливе порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію у крові, що супроводжується токсичними явищами при застосуванні одночасно з інгібіторами АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецептора ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту (у дозах, що застосовуються як протизапальний засіб), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ та телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК та провести дослідження функції нирок. При одночасному застосуванні НПЗЗ та антигіпертензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення антигіпертензивного ефекту за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів. Не виявлено клінічно значущої взаємодії з дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином, ібупрофеном, парацетамолом та амлодипіном. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. Амлодипін Одночасне застосування препарату Твінста з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні у пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрації амлодипіну в плазмі збільшуються приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрації амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Одночасне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрацій. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Одночасне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію циклоспорину або тасонерміну. У таких випадках рекомендується регулярний контроль концентрації циклоспорину або тасонерміну в крові та корекція дози за необхідності. Встановлено безпеку одночасного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними препаратами для прийому внутрішньо. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат мав незалежну антигіпертензивну дію. додаткова інформація Одночасне застосування у 20 здорових добровольців 240 мл соку грейпфруту з одноразовою дозою 10 мг амлодипіну, що приймалася внутрішньо, не призводило до істотного впливу на фармакокінетичні властивості амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одночасне застосування амлодипіну з аторвастатином, дигоксином або варфарином істотно не впливало на фармакокінетику або фармакодинаміку цих препаратів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Твінста приймають внутрішньо 1 раз на добу, незалежно від їди. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, які отримують ті ж дози телмісартану та амлодипіну у вигляді окремих лікарських форм, для зручності терапії та підвищення прихильності до лікування. Препарат Твінста можна призначати пацієнтам, у яких застосування амлодипіну або телмісартану як монотерапія не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнтів, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують застосування препарату (наприклад, периферичні набряки), можна перевести на застосування препарату Твінста у дозі 40 мг/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування препарату Твінста у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Рекомендована початкова доза препарату Твінста – 40 мг/5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які потребують значного зниження артеріального тиску, початкова доза препарату Твінста може бути збільшена до 80 мг/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшити до максимальної - 80 мг/10 мг 1 раз на добу. Препарат Твінста можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози препарату не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня препарат Твінста слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку режим дозування не потребує змін. Особливості дії лікарського препарату при першому прийомі або при його скасуванні. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивна дія поступово розвивається протягом перших 3 годин, зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремих компонентів препарату. Симптоми передозування телмісартана: тахікардія, можлива брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, гостра ниркова недостатність. Симптоми передозування амлодипіну: надмірне зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та симптомами надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: проведення симптоматичної та підтримуючої терапії, контроль стану пацієнта. Можуть застосовуватися такі методи лікування, як індукція блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. У разі вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з низьким узголів'ям; рекомендовано введення плазмозамінних розчинів. З метою протидії блокаді кальцієвих каналів показано внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування лікарськими засобами, що впливають на РААС, особливо за наявності порушень функції нирок та/або серцевої недостатності, може виникати гіперкаліємія. У таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль вмісту калію у сироватці крові. Пацієнтам із порушеннями функції нирок також рекомендується періодичний контроль концентрації креатиніну у сироватці крові. У деяких пацієнтів, внаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему (наприклад, додавання інгібітору АПФ або аліскірену, прямого інгібітору реніну, до антагоністів рецепторів ангіотензину II), порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС,не рекомендована і тому має бути обмежена та проводитися строго індивідуально при ретельному контролі функції нирок. У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій) призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватись розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках, гострої ниркової недостатністю. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають лікарські препарати, що впливають на РААС, існує підвищений ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У пацієнтів з первинним альдостеронізмом антигіпертензивні лікарські препарати, механізм дії яких полягає в інгібуванні РААС, як правило, не є ефективними. Таким чином, застосування телмісартану в таких випадках не рекомендується. У пацієнтів з аортальним або мітральним стенозом, або при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії застосування препарату Твінста, як і інших вазодилататорів, потребує особливої ​​обережності. У клінічному дослідженні встановлено, що застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю неішемічної етіології III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) супроводжувалося більш частим розвитком набряку легень (попри відсутність суттєвих відмінностей у частоті погіршення серцевої недостатності порівняно з плацебо). У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути недіагностованою. Пацієнтам із цукровим діабетом необхідно пройти відповідне обстеження для діагностики та лікування ІХС (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) перед початком лікування препаратом Твінста. У пацієнтів з цукровим діабетом із супутньою ІХС ймовірність фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті може бути збільшена при лікуванні такими антигіпертензивними засобами, як антагоністи рецепторів ангіотензину II та інгібітори АПФ. Немає даних про застосування препарату Твінста у пацієнтів з нестабільною стенокардією, в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда. Обмеження споживання кухонної солі, інтенсивна терапія діуретиками, діарея або блювання може призвести до зниження ОЦК та/або гіпонатріємії, внаслідок чого можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози препарату. Перед застосуванням препарату Твінста такі стани потребують корекції. Досвід застосування препарату Твінста у пацієнтів, яким нещодавно проведена трансплантація нирки, відсутній. Амлодипін та телмісартан не видаляються при гемодіалізі. Пацієнтам з порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у сироватці крові. Рекомендації щодо дозування препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки не розроблені, тому слід бути обережним. Препарат Твінста ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну в крові). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися. Однак слід брати до уваги, що під час лікування можуть спостерігатися такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому слід дотримуватися обережності або уникати виконання таких потенційно небезпечних дій, як керування автотранспортом або керування механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, вкриті плівковою оболонкою – 1 таб. Активні речовини: Валсартан 80 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 59.5 мг, лактози моногідрат - 18 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гликолат) - 14.4 мг, повідон - 5.4 мг, натрію лаурилсульфат - 0.9 мг, магнію; оболонка: опадрай II (спирт полівініловий - 2 мг, макрогол 3350 - 1.01 мг, тальк - 0.74 мг, титану діоксид - 1.17 мг, алюмінієвий лак на основі барвника чарівного червоного - 0.029 мг, алюмінієвий алюміну лак на основі барвника сонячний захід жовтий - 0.028 мг). 2 контурні осередкові упаковки по 14 таблеток.Фармакотерапевтична групаВалсартан – активний специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ. Вибірково блокує рецептори підтипу АТ1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Наслідком блокади AT1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення у регуляції функцій серцево-судинної системи. Можливість виникнення кашлю при застосуванні валсартану дуже низька, що пов'язано з відсутністю впливу на АПФ, який відповідає за деградацію брадикініну. Порівняння валсартану з інгібітором АПФ демонструє, що частота розвитку сухого кашлю достовірно (р<0.05) нижча у пацієнтів, які приймають валсартан, ніж у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ (2.6% проти 7.9% відповідно). У групі пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном ця небажана реакція відзначається у 19.5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19.0% випадків, у той час як у групі пацієнтів, які отримували лікування. , кашель спостерігається у 68.5% випадків (р<0.05). Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів старше 18 років. При лікуванні валсартаном пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, яке не супроводжується зміною ЧСС. Після призначення внутрішньоразової дози препарату у більшості пацієнтів початок антигіпертензивної дії спостерігається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин, що зберігається більше 24 годин. досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. У разі одночасного застосування валсартану з гідрохлортіазидом досягається достовірне додаткове зниження артеріального тиску. Різке припинення застосування валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними реакціями. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом 2 типу та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160-320 мг, відзначається значне зниження протеїнурії (36-44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда у пацієнтів старше 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років у пацієнтів у період від 12 год до 10 днів після перенесеного гострого інфаркту міокарда (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та збільшення з приводу загострення перебігу хронічної серцевої недостатності, повторного інфаркту міокарда, раптової зупинки серця та інсульту (без смерті). Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда подібний до такого при інших станах. Хронічна серцева недостатність (ХСН) у пацієнтів старше 18 ле. При застосуванні валсартану (у середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів із ХСН II (62%), III (36%) та IV (2%) ФК за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ЛШ) менше 40 % та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ більше 2.9 см/м2, які отримують стандартну терапію, включаючи інгібітори АПФ (93%), діуретики (86%), дигоксин (67%) та бета-адреноблокатори (36%) відзначається достовірне зниження (на 27.5%). ) ризику госпіталізації щодо загострення перебігу ХСН. У пацієнтів, які не отримували інгібітори АПФ, відзначається значне зниження показника загальної смертності (на 33%), серцево-судинної смертності та захворюваності, пов'язаної з ХСН (час до настання першої серцево-судинної події), які оцінюються за такими показниками: смерть, раптова смерть з проведенням реанімації, госпіталізація з приводу загострення перебігу ХСН, внутрішньовенне введення інотропних або судиннорозширювальних препаратів протягом 4 або більше годин без госпіталізації (на 44%). У групі пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ (без бета-адреноблокаторів), на фоні лікування валсартаном не спостерігається зниження показника загальної смертності, проте зменшуються показники серцево-судинної смертності та захворюваності, пов'язаної з ХСН на 18.3%. Загалом застосування валсартану призводить до зменшення кількості госпіталізацій з приводу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення фракції викиду лівого шлуночка, а також зменшення виразності ознак та симптомів серцевої недостатності та покращення якості життя порівняно з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкоз. При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку цукрового діабету у цієї категорії пацієнтів. Валсартан не впливав на частоту летальних наслідків внаслідок серцево-судинних подій, інфаркту міокарда та ішемічних атак без летальних наслідків, на госпіталізації внаслідок серцевої недостатності або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації, у пацієнтів з порушенням толерантності до глюкози та артеріальної гіпертензії. віком, статтю та расовою приналежністю. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Застосування у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років при артеріальній гіпертензії. У дітей та підлітків віком від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне, плавне зниження АТ. При застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо всмоктування валсартану відбувається швидко, Сmах валсартану в плазмі досягається протягом 2-4 год. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC і Сmах зменшуються на 40% і 50% відповідно, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату, концентрація валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею, однакові. Зменшення AUC, проте, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Після внутрішньовенного введення Vd валсартану в рівноважному стані становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболіз. Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2 менше 1 год і β-фаза з T1/2 – близько 9 год. Валсартан виводиться в основному у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0.62 л/год (близько 30% загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. Пацієнти з ХСН. У даній категорії пацієнтів час досягнення Сmах і T1/2 подібні до таких у здорових добровольців. Підвищення AUC та Сmах прямо пропорційно збільшенню дози препарату (з 40 мг до 160 мг 2 рази). Чинник кумуляції становить середньому 1.7. При прийомі внутрішньо кліренс валсартану становить приблизно 4.5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти віком від 65 років. У деяких пацієнтів старше 65 років системна біодоступність валсартану вища за таку у пацієнтів молодого віку (не має клінічного значення). Пацієнти із порушеннями функції нирок. Кореляція між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану відсутня. У пацієнтів з порушеннями функції нирок та КК>10 мл/хв корекції дози препарату не потрібно. В даний час немає даних про застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий рівень зв'язування з білками плазми, тому його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки відзначається підвищення біодоступності (AUC) валсартану у 2 рази порівняно зі здоровими добровольцями. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалось. Діти та підлітки віком від 6 до 18 ле. Фармакокінетичні властивості валсартану у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років не відрізняються від фармакокінетичних властивостей валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ІнструкціяВсередину, не розжовуючи, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю води.Показання до застосуванняДоросли. Артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у пацієнтів, які отримують стандартну терапію одним або декількома препаратами з наступних фармакотерапевтичних груп: діуретики, серцеві глікозиди, інгібітори АПФ або бета-адреноблокатори. Застосування кожного з цих препаратів не є обов'язковим. Для підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, за наявності стабільних показників гемодинаміки. Діти та підлітк. Артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану або до будь-якого іншого компонента препарату. Вагітність та період годування груддю. Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз та холестаз. Одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. До складу препарату входить лактози моногідрат, тому препарат не слід застосовувати при непереносимості лактози, дефіциті лактази, глюкозо-галактозної мальабсорбції.Вагітність та лактаціяЗ огляду на механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину II не можна виключити ризик для плода. Дія інгібіторів АПФ (препаратів, що впливають на РААС) на плід, у разі їх застосування у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, може призводити до його пошкодження та загибелі. За ретроспективними даними при застосуванні інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності підвищується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Є повідомлення про мимовільні аборти, олігогідрамніон та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких при вагітності випадково отримували валсартан. Валаар, як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, не слід застосовувати при вагітності, а також у жінок, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС,лікаря слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу даних препаратів на плід при вагітності. Якщо вагітність діагностована під час лікування препаратом Валаар, слід відмінити лікування якнайшвидше. У доклінічних дослідженнях тварин не спостерігалося ефектів впливу валсартану на фертильність. Дані щодо впливу валсартану на фертильність у людини відсутні. Невідомо, чи виділяється валсартан із грудним молоком. Тому не слід застосовувати препарат у період годування груддю. Протипоказання: дитячий та підлітковий вік до 18 років (за винятком артеріальної гіпертензії).Побічна діяДані щодо залежності частоти будь-якої з небажаної реакції від дози або тривалості лікування валсартаном, а також статі, віку або расової приналежності відсутні. Профіль безпеки валсартану у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років з артеріальною гіпертензією не відрізняється від профілю безпеки валсартану у дорослих пацієнтів. Нижче наведені небажані реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень, а також при застосуванні препарату у клінічній практиці. Частота розвитку небажаних реакцій наведена відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто (&le1/10 випадків), часто (&le1/100 та <1/10 випадків), нечасто (&le1/1000 та <1/100 випадків), рідко (&le1/ 10000 та <1/1000 випадків) і дуже рідко (<1/10000 випадків, включаючи окремі повідомлення). У межах кожної групи, виділеної за частотою народження, небажані реакції розподілені в порядку зменшення їх важливості. Для всіх небажаних реакцій, виявлених у клінічній практиці та під час аналізу лабораторних показників (частоту розвитку яких встановити неможливо) використовувалася градація "частота невідома". Пацієнти з артеріальною гіпертензією. З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, гематокриту, нейтропенії, тромбоцитопенії. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення метаболізму: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. З боку органу слуху та лабіринтні розлади: нечасто – вертиго. З боку серцево-судинної системи: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку гепатобіліарної системи: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко – ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж. З боку кістково-м'язової системи: частота невідома – міалгія. З боку нирок: частота невідома – порушення функції нирок, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Інші: нечасто – підвищена стомлюваність. Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких із прийомом препарату не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фаринг риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. Пацієнти, які отримують валсартан після перенесеного гострого інфаркту міокарда та/або при ХС. З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення метаболізму: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, біль голови. З боку органу слуху та лабіринтні розлади: нечасто – вертиго. З боку серцево-судинної системи: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; нечасто – посилення симптомів хронічної серцевої недостатності; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку гепатобіліарної системи: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко – ангіоневротичний набряк; частота невідома - шкірний висип, свербіж. З боку кістково-м'язової системи: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок: часто – порушення функції нирок; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні порушення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність. Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда та/або ХСН спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких із прийомом препарату не встановлено: артралгія, біль у животі, біль у спині, астенія, безсоння, зниження лібідо, нейтропенія , периферичні набряки, фарингіт, риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекціїВзаємодія з лікарськими засобамиВстановлено, що при монотерапії валсартаном відсутні клінічно значуща взаємодія з наступними лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або аліскірену. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи валсартан, з іншими засобами, що впливають на РААС, пов'язано з підвищеною частотою розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Рекомендується проводити моніторинг АТ, функції нирок та вмісту електролітів у пацієнтів, які приймають валсартан та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. При застосуванні валсартану одночасно з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можливе зменшення його антигіпертензивної дії. При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II одночасно з НПЗЗ можливе погіршення функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. При необхідності одночасного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів до початку лікування необхідно провести оцінку функції нирок та корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне призначення валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібіторами білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmах та AUC). Препарати літію. При застосуванні інгібіторів АПФ одночасно з препаратами літію відзначається підвищення вмісту літію у плазмі та посилення його токсичної дії. Не рекомендується застосовувати валсартан одночасно з препаратами літію (досвід обмежений). При необхідності застосування валсартану одночасно з препаратами літію необхідно забезпечити контроль вмісту літію у плазмі. При одночасному застосуванні валсартану з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками (в т.ч. спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), замінниками солі, що містять калій або з іншими препаратами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в крові (наприклад, з ), слід дотримуватися обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію в крові. У дітей та підлітків артеріальна гіпертензія часто пов'язана з порушенням функції нирок. У цій категорії пацієнтів рекомендовано з обережністю застосовувати валсартан одночасно з іншими препаратами, що впливають на РААС, т.к. це може призвести до підвищення концентрації калію у сироватці крові. Слід проводити регулярний контроль функції нирок та концентрації калію у сироватці крові у цієї групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиДоросли. Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Валаар становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект відзначається у перші 2 тижні лікування, максимальний ефект розвивається через 4 тижні. Тим пацієнтам, у яких не вдається досягти адекватної терапевтичної відповіді, добова доза препарату може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг або необхідно додатково застосовувати діуретичні засоби. Хронічна серцева недостатність. Початкова доза препарату Валаар, що рекомендується, становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшити протягом як мінімум 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при добрій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Для підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокард. Лікування слід розпочинати протягом 12 годин після перенесеного інфаркту міокарда. Початкова доза становить 20 мг (1/2 таблетки 40 мг) двічі на добу. Підвищення дози проводиться методом титрування (40 мг, 80 мг, 160 мг 2 рази на добу) протягом наступних тижнів, до досягнення цільової дози 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Як правило, рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2 тижнів лікування. Досягнення максимальної цільової дози по 160 мг 2 рази на добу рекомендується до кінця третього місяця лікування препаратом Валаар. Збільшення дози залежить від переносимості препарату під час титрування. У разі розвитку артеріальної гіпотензії, що супроводжується клінічними проявами, або порушень функції нирок, слід розглянути питання про зниження дози. Оцінка стану пацієнтів у період після перенесеного інфаркту міокарда повинна включати оцінку функції нирок. Пацієнти віком старше 65 ле. У пацієнтів старше 65 років корекції дози препарату не потрібно. Пацієнти із порушеннями функції поче. У пацієнтів з порушеннями функції нирок корекції дози препарату не потрібно. В даний час немає даних про застосування препарату у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв. Пацієнти з порушеннями функції печінки. Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу слід застосовувати препарат з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Діти та підлітки віком від 6 до 18 ле. Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Валаар у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Дозу рекомендовано коригувати з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані дози відображені у таблиці нижче. Застосування вищих доз не рекомендовано.ПередозуванняСимптоми: основний прояв - виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до пригнічення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне лікування, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювання (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. У разі виникнення вираженого зниження АТ як терапії необхідно внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду, пацієнта слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця і дихальної системи, ОЦК і кількості сечі, що виділяється.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТрансплантація нирок. Даних щодо безпеки застосування валсартану у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, немає. Дефіцит в організмі натрію та/або зменшення ОЦ. У пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зменшеним ОЦК, наприклад, які отримують високі дози діуретиків, у поодиноких випадках на початку лікування препаратом може розвиватися артеріальна гіпотензія, що супроводжується клінічними проявами. Перед початком лікування препаратом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, у т.ч. шляхом зменшення дози діуретика. Стеноз ниркової артерії. Застосування препарату коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок однобічного стенозу артерії єдиної нирки, не призводить до істотної зміни показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну сироватки крові або азоту сечовини крові. Однак, враховуючи, що інші лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, як запобіжний засіб рекомендується контроль цих показників. Первинний гіперальдостероніз. Препарат неефективний для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки у цієї категорії пацієнтів не відзначається активація РААС. ХСН/період після перенесеного інфаркту міокарда. У пацієнтів з ХСН або після перенесеного інфаркту міокарда, які починають лікування валсартаном, часто відзначається деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контроль артеріального тиску на початку терапії. За умови дотримання рекомендацій щодо режиму дозування зазвичай не виникає необхідності відміни препарату через артеріальну гіпотензію. Оцінка стану пацієнтів із ХСН включає оцінку функції нирок. Внаслідок інгібування РААС у деяких пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок у яких залежить від стану РААС, лікування інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та в поодиноких випадках розвитком гострої ниркової недостатності та/або результатом. Тому у цих категорій пацієнтів перед застосуванням препарату, а також періодично під час лікування необхідно проводити оцінку функції нирок. Комбінована терапія при артеріальній гіпертензії. При артеріальній гіпертензії препарат Валаар можна застосовувати як монотерапію, а також одночасно з іншими гіпотензивними засобами, зокрема, з діуретиками. Комбінована терапія у період після перенесеного інфаркту міокарда. Можливе застосування препарату Валаар у комбінації з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються після перенесеного інфаркту міокарда, а саме: тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). У даній категорії пацієнтів не рекомендується застосовувати препарат Валаар одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини. Комбінована терапія при ХС. При ХСН препарат Валаар можна застосовувати як монотерапії, так і одночасно з іншими засобами - діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосування потрійної комбінованої терапії інгібітором АПФ, бета-адреноблокатором та валсартаном. Ангіоневротичний оте. Ангіоневротичний набряк, у т.ч. набряк гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або набряк язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких з цих пацієнтів раніше виникав ангіоневротичний набряк на тлі прийому інших препаратів, т.ч. інгібіторів АПФ. Прийом препарату Валаар у разі розвитку ангіоневротичного набряку має бути негайно скасовано, відновлення препарату заборонено. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами. Оскільки на тлі терапії препаратом Валаар можливий розвиток таких небажаних реакцій як запаморочення або непритомність, пацієнтам, які приймають препарат, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортним засобом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 160 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 60,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 82,00 мг, повідон-К25 3,00 мг, кроскармелоза натрію 4,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 2,00 мг, магнію стеарат 9,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 6ср 5,52 мг, титану діоксид (Е171) 1,36 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 0,50 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,02 мг, макрогол-4000 0,6 мг. По 7, 10, 14 або 15 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 4, 8, 12, 14 або 20 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 7 таблеток), або по 2, 3, 6 або 9 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 10 таблеток), або по 1,2 , 4, 6, 7 або 10 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 14 таблеток), або по 2, 4 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних наслідків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій унаслідок загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 160 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 60,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 82,00 мг, повідон-К25 3,00 мг, кроскармелоза натрію 4,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 2,00 мг, магнію стеарат 9,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 6ср 5,52 мг, титану діоксид (Е171) 1,36 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 0,50 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,02 мг, макрогол-4000 0,6 мг. По 7, 10, 14 або 15 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 4, 8, 12, 14 або 20 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 7 таблеток), або по 2, 3, 6 або 9 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 10 таблеток), або по 1,2 , 4, 6, 7 або 10 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 14 таблеток), або по 2, 4 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься діюча речовина: телмісартан – 80 мг. В упаковці 28 пігулок.Фармакотерапевтична групаТелмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. У пациентов с артериальной гипертензией телмисартан в дозе 80 мг полностью блокирует гипертензивное действие ангиотензина II. Начало антигипертензивного действия отмечается в течение 3-х часов после первого приема телмисартана внутрь. Действие препарата сохраняется в течение 24 часов и остается значимым до 48 часов. Выраженный антигипертензивный эффект обычно развивается через 4 недели после регулярного приема препарата. У пациентов, страдающих артериальной гипертензией, телмисартан снижает систолическое и диастолическое артериальное давление (АД), не оказывая влияния на частоту сердечных сокращений (ЧСС). В случае резкой отмены телмисартана АД постепенно возвращается к исходному уровню без развития синдрома "отмены".Показания к применениюАртериальная гипертензия, cнижение сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов в возрасте 55 лет и старше с высоким риском сердечно-сосудистых заболеваний.Противопоказания к применениюПовышенная чувствительность к действующему веществу или вспомогательным компонентам препарата; беременность; период грудного вскармливания; обструктивные заболевания желчевыводящих путей; тяжелые нарушения функции печени (класс С по шкале Чайлд-Пью); одновременное применение препарата Телпрес с алискиреном у пациентов с сахарным диабетом и/или нарушением функции почек (скорость клубочковой фильтрации менее 60 мл/мин/1,73 м2); одновременное применение ингибиторов АПФ у пациентов с диабетической нефропатией; возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены).Беременность и лактацияПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказано: дитячий вік до 18 років.Спосіб застосування та дозиАртеріальна гіпертензія. Початкова рекомендована доза препарату Телпрес становить 1 таб. (40 мг) раз на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна рекомендована доза Телпресу може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження серцево-судинної захворюваності та смертності. Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телпрес 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску (АТ), може знадобитися корекція антигіпертензивної терапії. Всередину, незалежно від їди.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 320 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 120,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 164,00 мг, повідон 6,00 мг, кроскармелоза натрію 8,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 4,00 мг, магнію стеарат 18,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 11,20 мг, титану діоксид (Е171) 2,40 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 1,00 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,20 мг, макрогол-4000 1,20 мг . По 10, 14 або 15 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ – алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 14 блістерів (по 10 таблеток), або по 1, 2, 4, 7 або 10 блістерів (по 14 таблеток), або по 2 блістери (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою світло-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). За необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають на вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію у плазмі. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 320 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 120,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 164,00 мг, повідон 6,00 мг, кроскармелоза натрію 8,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 4,00 мг, магнію стеарат 18,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 11,20 мг, титану діоксид (Е171) 2,40 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 1,00 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,20 мг, макрогол-4000 1,20 мг . По 10, 14 або 15 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ – алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 14 блістерів (по 10 таблеток), або по 1, 2, 4, 7 або 10 блістерів (по 14 таблеток), або по 2 блістери (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою світло-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 80 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 30,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 41,00 мг, повідон-К25 1,50 мг, кроскармелоза натрію 2,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 1,00 мг, магнію стеарат 4,50 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 6ср 3,00 мг, титану діоксид (Е171) 0,68 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,02 мг, макрогол-4000 0,30 мг. По 7, 10, 14 або 15 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 4, 8, 12, 14 або 20 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 7 таблеток), або по 2, 3, 6 або 9 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 10 таблеток), або по 1,2 , 4, 6, 7 або 10 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 14 таблеток), або по 2, 4 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою рожевого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему