Гипертония

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: телмісартану 80 мг; Допоміжні речовини: меглюмін – 24 мг; натрію гідроксид – 6,7 мг; повідон К30 - 24 мг; полісорбат 80 – 3 мг; манітол - 432,1 мг; магнію стеарат – 10,2 мг. Пігулки 80 мг. За 10 табл. у блістері з ПВХ/алюмінієвої/поліамідної фольги/алюмінієвої фольги. по 3 бл. у пачці картонної.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, капсулоподібної форми, двоопуклі; з одного боку роздільна ризику і тиснення " T " і " L " по різні боки від неї, з іншого боку тиснення " 80 " .Фармакотерапевтична групаГіпотензивне, що блокує АТ1-рецептори.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність становить 50%. При вживанні одночасно з їжею зменшення AUC коливається від 6 до 19% (при прийомі дози 40 або 160 мг відповідно). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється незалежно від прийому їжі. Спостерігається різниця у концентраціях телмісартану у плазмі крові у чоловіків та жінок. Cmax у плазмі крові та AUC приблизно у 3 та 2 рази вище відповідно у жінок порівняно з чоловіками без значного впливу на ефективність. Зв'язок з білками плазми крові – 99,5% (в основному з альбуміном та альфа-1 глікопротеїном). Vd – приблизно 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2 становить понад 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2% від прийнятої дози. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Особливі групи пацієнтів: Літній вік. Фармакокінетика телмісартану у пацієнтів похилого віку не відрізняється від молодих пацієнтів. Корекція доз не потрібна. Ниркова недостатність. Зміна дози телмісартану у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна, включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Телмісартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Печінкова недостатність. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату не повинна перевищувати 40 мг.ФармакодинамікаТелмісартан - специфічний АРА II, ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості з іншими рецепторами, в т.ч. до AT2-рецепторів та інших менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує АПФ (кініназа II), який також каталізує деградацію брадикініну. Тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому препарату. У пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію, телмісартан знижує сАД і дАД, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни. У дослідженні з телмісартаном проводилася оцінка випадків серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, нефатального інсульту або госпіталізації через застійну серцеву недостатність. Було доведено зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів високого серцево-судинного ризику (захворювання коронарних артерій, інсульт, захворювання периферичних артерій або цукровий діабет з супутнім ураженням органів-мішеней, таких як ретинопатія, гіпертрофія лівого шлуночка. ) старше 55 років.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів 55 років і старше з високим ризиком серцево-судинних захворювань, включаючи наявність в анамнезі таких проявів атеротромбозу, як ішемічна хвороба серця, інсульт або атеросклероз периферичних артерій або наявність в анамнезі цукрового діабету типу 2 ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до чинної речовини або допоміжних компонентів препарату; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З класифікації Чайлд-Піо); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Не існує адекватних даних про застосування телмісартану у вагітних жінок. Дослідження на тваринах показали наявність репродуктивної токсичності. Пацієнткам, які планують вагітність, слід призначати альтернативну терапію із встановленим профілем безпеки щодо вагітності. При встановленні факту вагітності прийом препарату слід негайно припинити та розглянути альтернативні варіанти терапії. Застосування АРА II у II та III триместрах вагітності у людини проявляється фетотоксичними ефектами (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа) та неонатальною токсичністю (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо АРА II застосовувалися у II триместрі вагітності чи пізніше, то рекомендується провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо артеріальної гіпотензії. Грудне вигодовування протипоказане під час терапії телмісартаном, оскільки немає доступних даних про досвід застосування телмісартану в цей період. Рекомендується застосовувати альтернативну терапію із встановленим профілем безпеки щодо грудного вигодовування, особливо в період новонародженості та при виходженні недоношених дітей. Не спостерігалося впливу телмісартана на фертильність самців та самок тварин у доклінічних дослідженнях. Дитячий вік віком до 18 років.Побічна діяЗагальна частота побічних ефектів телмісартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в контрольованих дослідженнях зазвичай можна порівняти з плацебо (41,4 проти 43,9%). Випадки побічних ефектів, що спостерігаються, не корелювали з статтю, віком або расовою приналежністю пацієнтів. Профіль безпеки препарату у пацієнтів, які отримували телмісартан для профілактики серцево-судинної захворюваності та смертності, відповідає даним, отриманим у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Частота виникнення небажаних ефектів представлена ​​таким чином: дуже часто (>1/10 призначень); часто (1/10-1/100 призначень); нечасто (1/100-1/1000 призначень); рідко (1/1000-1/10000 призначень); дуже рідко (<1/10000 призначень). Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт та синусит), інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит); рідко - сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем (механізм виникнення невідомий). З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, підвищена чутливість. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння; рідко – тривожність. З боку нервової системи: нечасто – непритомність; рідко – сонливість. З боку органу зору: рідко – зорові розлади. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія, зниження артеріального тиску (ефект відмічений у пацієнтів з контрольованим артеріальним тиском, які застосовували телмісартан з метою зниження серцево-судинної захворюваності та смертності на тлі стандартної терапії). З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальна хвороба легень (постмаркетингові дані, причинно-наслідковий зв'язок не встановлено). З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – дискомфорт у ділянці шлунка, сухість у роті, дисгевзія. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/захворювання печінки (у більшості випадків були виявлені у пацієнтів у Японії). З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – гіпергідроз, свербіж шкіри, висипання на шкірі; рідко - ангіоневротичний набряк (з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський та токсичний висип. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – міалгія, біль у спині, спазми м'язів; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, схожі з проявом тендиніту). З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення разом: нечасто - біль у грудній клітці, загальна слабкість; рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення рівня креатиніну в крові; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення активності КФК, зниження рівня Hb у сироватці крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПрийом телмісартану, як і інших препаратів, що діють на РААС, здатний провокувати гіперкаліємію. Ризик виникнення гіперкаліємії може збільшуватись при одночасному призначенні з калійвмісними замінниками солі, калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами АПФ, АРА II, нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарином, імуносупресивними препаратами (циклоспоріму). Частота розвитку гіперкаліємії залежить від наявності факторів ризику. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків і замінників калію містять солі ризик розвитку гіперкаліємії особливо високий. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ або НПЗЗ супроводжується меншим ризиком розвитку гіперкаліємії за умови ретельного дотримання запобіжних заходів. Подвійна блокада РААС. Як показали клінічні дослідження, подвійна блокада РААС із застосуванням інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену у порівнянні з монотерапією асоціюється з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушеннями функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Дігоксин. При одночасному прийомі телмісартану та дигоксину спостерігається збільшення пікової та залишкової концентрації дигоксину в плазмі крові (49 та 20% відповідно). На початку, при коригуванні та припиненні прийому телмісартану необхідно контролювати концентрацію дигоксину в сироватці крові, щоб підтримувати її в межах терапевтичного діапазону. Калійзберігаючі діуретики та замінники солі, що містять калій. АРА ІІ, зокрема. телмісартаном, зменшують втрату калію, викликану діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, в т.ч. спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, препарати калію або замінники солі, що містять калій, можуть викликати значне збільшення сироваткового вмісту калію. Якщо необхідно їхнє одночасне застосування у зв'язку з наявністю доведеної гіпокаліємії, проводити лікування слід з обережністю під частим контролем вмісту калію в сироватці крові. Літій. При одночасному призначенні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА ІІ, у т.ч. телмісартаном, відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в плазмі, що супроводжується токсичною дією. За необхідності одночасного застосування зазначених препаратів рекомендується контролювати вміст солей літію у сироватці крові. НПЗП. Ацетилсаліцилова кислота в дозах 3 г/добу та більше, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ можуть знижувати антигіпертензивний ефект АРА II. У пацієнтів з порушенням функції нирок (на фоні дегідратації або похилого віку) одночасне призначення АРА II та інгібіторів ЦОГ може призвести до оборотного погіршення ниркової функції. Отже, препарати у зазначеній комбінації призначаються з обережністю, особливо у літніх пацієнтів. Перед застосуванням телмісартану рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу; надалі доцільно контролювати функцію нирок. Раміпріл. Одночасне застосування з раміприлом призводить до збільшення AUC0-24 та Cmax раміприлу та раміприлату в 2,5 рази. Клінічне значення цього ефекту встановлено. Петльові та тіазидні діуретики. Попередня терапія діуретиками у високих дозах, у т.ч. фуросемідом (петлевий діуретик) та гідрохлоротіазидом (тіазидний діуретик), може призвести до зниження ОЦК та збільшення ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку терапії телмісартаном. Інші гіпотензивні засоби. Здатність телмісартану знижувати артеріальний тиск може бути посилена при одночасному застосуванні інших гіпотензивних засобів. Враховуючи фармакологічні властивості, можливе посилення ефекту гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан, при одночасному призначенні з баклофеном або аміфостином. Етанол, барбітурати, засоби для наркозу та антидепресанти можуть сприяти розвитку ортостатичної гіпотензії. Системні кортикостероїди. ГКС зменшують антигіпертензивний ефект телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, запиваючи водою. Артеріальна гіпертензія. Початкова рекомендована доза препарату Телсартан – 40 мг на добу (1 табл.). У деяких пацієнтів ефективною може бути доза 20 мг на добу (1/2 табл. 40 мг). У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна рекомендована доза препарату Телсартан може бути збільшена до 80 мг на добу (1 табл. 80 мг або 2 табл. 40 мг). При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження серцево-судинної захворюваності та смертності. Рекомендована доза препарату Телсартан – 80 мг на добу (1 табл.). У початковий період лікування може бути потрібна додаткова корекція АТ. Особливі групи пацієнтів: Порушення функції нирок. Існує обмежений досвід застосування телмісартану у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або на гемодіалізі. Таким пацієнтам потрібна низька початкова доза 20 мг. Пацієнтам з легким або помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки добова доза препарату Телсартан не повинна перевищувати 40 мг. Застосування при тяжких порушеннях функції печінки протипоказане. Літній вік. Режим дозування не потребує змін.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, брадикардія. Лікування: симптоматична терапія; гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки: Телмісартан не слід призначати пацієнтам з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас З класифікації Чайлд-П'ю), т.к. телмісартан виводиться переважно з жовчю. У таких пацієнтів очікується зниження екскреції препарату. Телмісартан слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки (клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю). Вазоренальна артеріальна гіпертензія: При застосуванні препаратів, що впливають на РААС у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом єдиної функціонуючої нирки підвищений ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок: При застосуванні телмісартану у пацієнтів з нирковою недостатністю рекомендується контролювати сироватковий вміст калію та концентрацію креатиніну. Досвід застосування після перенесеної трансплантації нирок не описаний. Гіповолемія: У пацієнтів з гіповолемією та/або гіпонатріємією внаслідок інтенсивної діуретичної терапії, обмеження споживання солі, діареї або блювання може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози телмісартану. Перед початком терапії слід скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Подвійна блокада РААС: Одночасне призначення інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), тому застосування комбінації цих препаратів розцінюється як подвійна блокада РААС і не рекомендується для призначення пацієнтам. За абсолютної необхідності терапія із застосуванням подвійної блокади РААС повинна проводитись під суворим лікарським контролем та ретельним моніторингом функції нирок, електролітів та АТ. Інгібітори АПФ та АРА II не повинні застосовуватись одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Інші стани, що супроводжуються активацією РААС: У пацієнтів, тонус судин та функція нирок яких визначається активністю РААС (пацієнти з ХСН або захворюваннями нирок, включаючи стеноз двох ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки), застосування ЛЗ, що впливають на РААС, може супроводжуватися розвитком артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігур поодиноких випадках - гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм: Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому у таких пацієнтів застосування телмісартану не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП): Телмісартан необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапана або ГОКМП. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо: При застосуванні телмісартану у таких пацієнтів можливий розвиток гіпоглікемії. Рекомендовано регулярно контролювати концентрацію глюкози крові та за необхідності проводити корекцію дози гіпоглікемічних засобів. Гіперкаліємія: Застосування препаратів, що впливають на РААС, може викликати гіперкаліємію. Перед одночасним застосуванням таких препаратів слід оцінити співвідношення користь/ризик. Фактори ризику розвитку гіперкаліємії: Ниркова недостатність, вік понад 70 років, цукровий діабет; одночасне застосування препаратів, що впливають на РААС (інгібіторів АПФ, АРА II) та/або калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію або замінників, що містять калій харчової солі, НПЗП (в т.ч. ЦОГ-2 селектив) гепарину, імуносупресивних препаратів (циклоспорин або такролімус), а також триметоприму; супутні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність на стадії декомпенсації, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, раптове прогресування захворювання нирок (інфекційні захворювання), стани, що супроводжуються некрозом тканин (гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам групи ризику необхідно проводити ретельний моніторинг концентрації калію у сироватці крові. Етнічні особливості: Інгібітори АПФ та АРА II (в т.ч. телмісартан) можуть мати менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси. Можливо, це пов'язано зі зниженням рівня реніну при артеріальній гіпертензії у таких пацієнтів у порівнянні з представниками інших рас. Інше: Як і при лікуванні будь-якими гіпотензивними засобами, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ІХС або ішемічною кардіоміопатією може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність керувати автомобілем, механізмами. Спеціальних клінічних досліджень щодо оцінки впливу препарату на здатність керувати автомобілем та механізмами не проводилося. Однак при керуванні автотранспортом та заняттях небезпечними видами діяльності слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення та сонливості, що потребує дотримання обережності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 13.87 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 10 мг, телмісартан 40 мг. Допоміжні речовини: натрію гідроксид – 3.36 мг, меглюмін – 12 мг, повідон К30 – 15.5 мг, полісорбат 80 – 0.5 мг, манітол – 344.67 мг, магнію стеарат – 9.8 мг, барвник заліза оксид червоний (E1. 7 шт. - блістери з ПА/Ал/ПВХ (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки довгасті, двоопуклі, двошарові: один шар - від світло-жовтого до жовтого кольору, другий шар - білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну у разі їх застосування у вигляді окремих таблеток. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно і майже повністю абсорбується із ШКТ. Одночасний прийом їжі не впливає на абсорбцію амлодипіну. Стах у плазмі крові досягається через 6-12 год після прийому. Середня абсолютна біодоступність становить 64-80%. Середній Vd становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина амлодипіну знаходиться у тканинах, а менша – у крові. Більшість амлодипіну, що у крові (97.5%), пов'язують із білками плазми крові. Css у плазмі досягаються через 7-8 днів постійного прийому амлодипіну. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Амлодипін піддається повільному, але активному метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту "першого проходження" через печінку. Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності. Після одноразового прийому амлодипіну Т1/2 варіює від 35 до 50 год, при повторному застосуванні становить приблизно 45 год. Близько 60% прийнятої внутрішньо дози виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незміненому вигляді, 20-25% - через жовчю. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг). Амлодипін не видаляється при гемодіалізі. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Телмісартан При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. C max  у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному з альбуміном та альфа-1-глікопротеїном. Середнє значення здається Vd у рівноважному стані - 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2 – більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв).ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить активні компоненти з гіпотензивною дією, що доповнює один одного: амлодипін (блокатор кальцієвих каналів) і телмісартан (антагоніст рецепторів ангіотензину II). Комбінація цих речовин має адитивну гіпотензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів із стенокардією Принцметала.Амлодипін зменшує вираженість гіпертрофії лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує ШКФ, має слабку натрійуретичну дію. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до ішемічної депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу у прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. При одноразовому прийомі внутрішньо ефект амлодипіну починається через 2-4 години і зберігається протягом 24 годин. Максимальний гіпотензивний ефект досягається не раніше 4 тижнів від початку прийому препарату. Гемодинамічні ефекти препарату зберігаються незмінними при довгостроковому застосуванні. Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має тривалий характер. Не має спорідненості з іншими рецепторами, в т.ч. до АТ2-рецептора. Знижує концентрацію альдостерону в крові, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали. Телмісартан не інгібує АПФ (кініназа II), фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок гіпотензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений гіпотензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном у монотерапії; артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; пацієнтам з артеріальною гіпертензією, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих таблеток, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; шок; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам із печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); двостороннім стенозом ниркових артерій чи стенозом артерії єдиної нирки; станом після трансплантації нирки; зниженим ОЦК та/або гіпонатріємією; подвійний блокадою РААС; іншими станами, що характеризуються активацією РААС; первинним альдостеронізмом; стенозом аортального та мітрального клапана, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією; серцевою недостатністю; гіперкаліємією; цукровим діабетом з додатковим серцево-судинним ризиком (тобто супутнім захворюванням коронарних артерій /ІХС/); протягом 1 місяця після гострого інфаркту міокарда та нестабільної стенокардії.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів визначається так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути підрахована за наявними даними). Інфекції та інвазії: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідко – сепсис, у т.ч. з летальним кінцем. З боку імунної системи: рідко – реакції підвищеної чутливості. Психічні порушення: рідко – депресія, занепокоєння, безсоння; частота невідома – лабільність настрою, сплутана свідомість. З боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто - сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія. З боку органу зору: рідко – порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​нечасто – вертиго; частота невідома – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття, тахікардія, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія; рідко – інфаркт міокарда; частота невідома – аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь. З боку дихальної системи: нечасто – кашель, задишка; частота невідома – риніт. З боку травної системи: нечасто – біль у животі, діарея, нудота, метеоризм; рідко – блювання, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів; частота невідома - зміни ритму дефекації, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз). З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – свербіж шкіри, гіпергідроз; частота невідома – алопеція, пурпура, знебарвлення шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). З боку сечовивідної системи: рідко – ніктурія; частота невідома – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Алергічні реакції: рідко – кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – гіперкаліємія; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення рівня креатиніну в крові та КФК), зниження гемоглобіну (анемія, слабкість), гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія, тромбоцитопенія; частота невідома – лейкопенія, гіперглікемія. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія (слабкість), біль у грудній клітці, біль у спині, підвищена стомлюваність, набряки; рідко – нездужання, грипоподібний синдром, відчуття припливу крові до обличчя, гіпертрофія ясен, сухість у роті, біль у нижніх кінцівках; частота невідома – біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія. Побічні ефекти, про які повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні комбінованого препарату, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну, спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, рідше, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія цієї комбінації може посилюватись. Деякі препарати, наприклад, баклофен та аміфостин, завдяки своїм фармакологічним властивостям, можуть посилювати гіпотензивну дію цієї комбінації. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись при одночасному застосуванні з етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження гіпотензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших засобів, що впливають на РААС, одночасне застосування даної комбінації та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії, тому слід контролювати концентрацію калію у пацієнтів. Амлодипін Одночасне застосування препарату з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком не рекомендується, т.к. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрація амлодипіну в плазмі збільшується приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Спільне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрації. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Спільне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 40 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат чинив незалежну гіпотензивну дію. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з іншими гіпотензивними засобами можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Cmax  раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відмічено збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному призначенні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. При одночасному застосуванні телмісартану з препаратами літію відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в крові, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецепторів ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному призначенні препаратів літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. Одночасне застосування телмісартану з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи ацетилсаліцилову кислоту у високих дозах (≥3 мг/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, може викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗП та телмісартан, слід компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку, так і в процесі лікування. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та гіпотензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення гіпотензивного ефекту за допомогою інгібування судиннорозширювального ефекту простагландинів.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від їди. Цю комбінацію можна призначати пацієнтам, які отримують телмісартан та амлодипін у тих же дозах у вигляді окремих таблеток, для зручності терапії та збільшення прихильності до лікування. Препарат можна призначати пацієнтам, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом цієї комбінації у дозі 40/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить. загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування даної комбінації в тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Звичайна початкова доза препарату – 40/5 мг 1 раз на добу. Пацієнти, у яких потрібне більш значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату в дозі 80/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшувати до максимальної - 80/10 мг 1 раз на добу. Препарат можна застосовувати разом із іншими гіпотензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з легким або помірним ступенем порушення функції печінки препарат слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку не потрібна корекція дози.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат менш ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну у крові). У деяких пацієнтів унаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему, порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС, повинна проводитися строго індивідуально та при ретельному контролі функції нирок (в т.ч. періодичний моніторинг вмісту калію та креатиніну у сироватці крові). У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках,гострої ниркової недостатності. У пацієнтів з цукровим діабетом та додатковим серцево-судинним ризиком (ІХС) ризик фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті можуть бути збільшені при лікуванні антигіпертензивними засобами, такими як антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ. У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути не діагностованою. Перед початком лікування препаратом пацієнти з цукровим діабетом повинні пройти відповідну діагностику (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) для діагностування та лікування ІХС. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Слід брати до уваги, що під час лікування можуть бути такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому під час керування автотранспортом або механізмами слід бути обережними.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 13.87 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 10 мг, телмісартан 80 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксид – 6.72 мг, меглюмін – 24 мг, повідон К30 – 26.5 мг, полісорбат 80 – 1 мг, манітол – 513.01 мг, магнію стеарат – 14.6 мг, барвник заліза оксид червоний (E1. 7 шт. - блістери з ПА/Ал/ПВХ (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки довгасті, двоопуклі, двошарові: один шар - від світло-жовтого до жовтого кольору, другий шар - білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну у разі їх застосування у вигляді окремих таблеток. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно і майже повністю абсорбується із ШКТ. Одночасний прийом їжі не впливає на абсорбцію амлодипіну. Стах у плазмі крові досягається через 6-12 год після прийому. Середня абсолютна біодоступність становить 64-80%. Середній Vd становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина амлодипіну знаходиться у тканинах, а менша – у крові. Більшість амлодипіну, що у крові (97.5%), пов'язують із білками плазми крові. Css у плазмі досягаються через 7-8 днів постійного прийому амлодипіну. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Амлодипін піддається повільному, але активному метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту "першого проходження" через печінку. Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності. Після одноразового прийому амлодипіну Т1/2 варіює від 35 до 50 год, при повторному застосуванні становить приблизно 45 год. Близько 60% прийнятої внутрішньо дози виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незміненому вигляді, 20-25% - через жовчю. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг). Амлодипін не видаляється при гемодіалізі. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Телмісартан При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. C max  у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному з альбуміном та альфа-1-глікопротеїном. Середнє значення здається Vd у рівноважному стані - 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2 – більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв).ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить активні компоненти з гіпотензивною дією, що доповнює один одного: амлодипін (блокатор кальцієвих каналів) і телмісартан (антагоніст рецепторів ангіотензину II). Комбінація цих речовин має адитивну гіпотензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів із стенокардією Принцметала.Амлодипін зменшує вираженість гіпертрофії лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує ШКФ, має слабку натрійуретичну дію. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до ішемічної депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу у прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. При одноразовому прийомі внутрішньо ефект амлодипіну починається через 2-4 години і зберігається протягом 24 годин. Максимальний гіпотензивний ефект досягається не раніше 4 тижнів від початку прийому препарату. Гемодинамічні ефекти препарату зберігаються незмінними при довгостроковому застосуванні. Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має тривалий характер. Не має спорідненості з іншими рецепторами, в т.ч. до АТ2-рецептора. Знижує концентрацію альдостерону в крові, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали. Телмісартан не інгібує АПФ (кініназа II), фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок гіпотензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений гіпотензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном у монотерапії; артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; пацієнтам з артеріальною гіпертензією, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих таблеток, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; шок; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам із печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); двостороннім стенозом ниркових артерій чи стенозом артерії єдиної нирки; станом після трансплантації нирки; зниженим ОЦК та/або гіпонатріємією; подвійний блокадою РААС; іншими станами, що характеризуються активацією РААС; первинним альдостеронізмом; стенозом аортального та мітрального клапана, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією; серцевою недостатністю; гіперкаліємією; цукровим діабетом з додатковим серцево-судинним ризиком (тобто супутнім захворюванням коронарних артерій /ІХС/); протягом 1 місяця після гострого інфаркту міокарда та нестабільної стенокардії.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів визначається так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути підрахована за наявними даними). Інфекції та інвазії: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідко – сепсис, у т.ч. з летальним кінцем. З боку імунної системи: рідко – реакції підвищеної чутливості. Психічні порушення: рідко – депресія, занепокоєння, безсоння; частота невідома – лабільність настрою, сплутана свідомість. З боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто - сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія. З боку органу зору: рідко – порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​нечасто – вертиго; частота невідома – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття, тахікардія, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія; рідко – інфаркт міокарда; частота невідома – аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь. З боку дихальної системи: нечасто – кашель, задишка; частота невідома – риніт. З боку травної системи: нечасто – біль у животі, діарея, нудота, метеоризм; рідко – блювання, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів; частота невідома - зміни ритму дефекації, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз). З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – свербіж шкіри, гіпергідроз; частота невідома – алопеція, пурпура, знебарвлення шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). З боку сечовивідної системи: рідко – ніктурія; частота невідома – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Алергічні реакції: рідко – кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – гіперкаліємія; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення рівня креатиніну в крові та КФК), зниження гемоглобіну (анемія, слабкість), гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія, тромбоцитопенія; частота невідома – лейкопенія, гіперглікемія. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія (слабкість), біль у грудній клітці, біль у спині, підвищена стомлюваність, набряки; рідко – нездужання, грипоподібний синдром, відчуття припливу крові до обличчя, гіпертрофія ясен, сухість у роті, біль у нижніх кінцівках; частота невідома – біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія. Побічні ефекти, про які повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні комбінованого препарату, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну, спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, рідше, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія цієї комбінації може посилюватись. Деякі препарати, наприклад, баклофен та аміфостин, завдяки своїм фармакологічним властивостям, можуть посилювати гіпотензивну дію цієї комбінації. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись при одночасному застосуванні з етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження гіпотензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших засобів, що впливають на РААС, одночасне застосування даної комбінації та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії, тому слід контролювати концентрацію калію у пацієнтів. Амлодипін Одночасне застосування препарату з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком не рекомендується, т.к. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрація амлодипіну в плазмі збільшується приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Спільне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрації. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Спільне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 40 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат чинив незалежну гіпотензивну дію. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з іншими гіпотензивними засобами можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Cmax  раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відмічено збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному призначенні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. При одночасному застосуванні телмісартану з препаратами літію відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в крові, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецепторів ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному призначенні препаратів літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. Одночасне застосування телмісартану з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи ацетилсаліцилову кислоту у високих дозах (≥3 мг/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, може викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗП та телмісартан, слід компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку, так і в процесі лікування. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та гіпотензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення гіпотензивного ефекту за допомогою інгібування судиннорозширювального ефекту простагландинів.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від їди. Цю комбінацію можна призначати пацієнтам, які отримують телмісартан та амлодипін у тих же дозах у вигляді окремих таблеток, для зручності терапії та збільшення прихильності до лікування. Препарат можна призначати пацієнтам, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом цієї комбінації у дозі 40/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить. загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування даної комбінації в тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Звичайна початкова доза препарату – 40/5 мг 1 раз на добу. Пацієнти, у яких потрібне більш значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату в дозі 80/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшувати до максимальної - 80/10 мг 1 раз на добу. Препарат можна застосовувати разом із іншими гіпотензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з легким або помірним ступенем порушення функції печінки препарат слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку не потрібна корекція дози.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат менш ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну у крові). У деяких пацієнтів унаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему, порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС, повинна проводитися строго індивідуально та при ретельному контролі функції нирок (в т.ч. періодичний моніторинг вмісту калію та креатиніну у сироватці крові). У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках,гострої ниркової недостатності. У пацієнтів з цукровим діабетом та додатковим серцево-судинним ризиком (ІХС) ризик фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті можуть бути збільшені при лікуванні антигіпертензивними засобами, такими як антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ. У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути не діагностованою. Перед початком лікування препаратом пацієнти з цукровим діабетом повинні пройти відповідну діагностику (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) для діагностування та лікування ІХС. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Слід брати до уваги, що під час лікування можуть бути такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому під час керування автотранспортом або механізмами слід бути обережними.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, телмісартан 40 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксид – 3.36 мг, меглюмін – 12 мг, повідон К30 – 15.5 мг, полісорбат 80 – 0.5 мг, манітол – 351.605 мг, магнію стеарат – 9.8 мг, барвник заліза оксид2 червоний. 7 шт. - блістери з ПА/Ал/ПВХ (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки довгасті, двоопуклі, двошарові: один шар - від світло-жовтого до жовтого кольору, другий шар - білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну у разі їх застосування у вигляді окремих таблеток. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно і майже повністю абсорбується із ШКТ. Одночасний прийом їжі не впливає на абсорбцію амлодипіну. Стах у плазмі крові досягається через 6-12 год після прийому. Середня абсолютна біодоступність становить 64-80%. Середній Vd становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина амлодипіну знаходиться у тканинах, а менша – у крові. Більшість амлодипіну, що у крові (97.5%), пов'язують із білками плазми крові. Css у плазмі досягаються через 7-8 днів постійного прийому амлодипіну. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Амлодипін піддається повільному, але активному метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту "першого проходження" через печінку. Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності. Після одноразового прийому амлодипіну Т1/2 варіює від 35 до 50 год, при повторному застосуванні становить приблизно 45 год. Близько 60% прийнятої внутрішньо дози виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незміненому вигляді, 20-25% - через жовчю. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг). Амлодипін не видаляється при гемодіалізі. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Телмісартан При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. C max  у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному з альбуміном та альфа-1-глікопротеїном. Середнє значення здається Vd у рівноважному стані - 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2 – більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв).ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить активні компоненти з гіпотензивною дією, що доповнює один одного: амлодипін (блокатор кальцієвих каналів) і телмісартан (антагоніст рецепторів ангіотензину II). Комбінація цих речовин має адитивну гіпотензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів із стенокардією Принцметала.Амлодипін зменшує вираженість гіпертрофії лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує ШКФ, має слабку натрійуретичну дію. У пациентов с артериальной гипертензией прием амлодипина 1 раз/сут обеспечивает клинически значимое снижение АД (в положении лежа и стоя) в течение 24 ч. Антигипертензивное действие развивается медленно, в связи с чем развитие острой артериальной гипотензии нехарактерно. У пациентов со стенокардией прием амлодипина 1 раз/сут повышает толерантность к физической нагрузке, время до развития приступа стенокардии и до ишемической депрессии сегмента ST, снижает частоту приступов стенокардии и потребность в приеме нитроглицерина (короткодействующие формы). Амлодипин не оказывает нежелательного влияния на липидный обмен и не вызывает изменения липидного профиля плазмы крови. Амлодипин можно применять у пациентов с бронхиальной астмой, сахарным диабетом и подагрой. При однократном приеме внутрь эффект амлодипина начинается через 2-4 ч и сохраняется в течение 24 ч. Максимальный гипотензивный эффект достигается не ранее 4 недель от начала приема препарата. Гемодинамические эффекты препарата сохраняются неизменными при долгосрочном применении. Телмисартан - специфический антагонист рецепторов ангиотензина II (тип AT1), эффективный при приеме внутрь. Обладает высоким сродством к подтипу AT1-рецепторов ангиотензина II, через которые реализуется действие ангиотензина II. Вытесняет ангиотензин II из связи с рецептором, не обладая действием агониста в отношении этого рецептора. Телмисартан связывается только с подтипом AT1-рецепторов ангиотензина II. Связывание носит длительный характер. Не обладает сродством к другим рецепторам, в т.ч. к АТ2-рецептору. Снижает концентрацию альдостерона в крови, не ингибирует ренин в плазме крови и не блокирует ионные каналы. Телмисартан не ингибирует АПФ (кининаза II), фермент, который также разрушает брадикинин, поэтому усиление вызываемых брадикинином побочных эффектов не ожидается. У пациентов телмисартан в дозе 80 мг полностью блокирует гипертензивное действие ангиотензина II. Начало гипотензивного действия отмечается в течение 3 ч после первого приема телмисартана. Действие препарата сохраняется в течение 24 ч и остается значимым до 48 ч. Выраженный гипотензивный эффект обычно развивается через 4-8 недель после регулярного приема. У пациентов с артериальной гипертензией, телмисартан снижает систолическое и диастолическое АД, не оказывая влияния на ЧСС. В случае резкой отмены телмисартана АД постепенно возвращается к исходному уровню без развития синдрома отмены.Показания к применениюАртериальная гипертензия у пациентов, АД которых недостаточно контролируется телмисартаном или амлодипином в монотерапии; артериальная гипертензия у пациентов, которым показана комбинированная терапия; пацієнтам з артеріальною гіпертензією, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих таблеток, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; шок; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам із печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); двостороннім стенозом ниркових артерій чи стенозом артерії єдиної нирки; станом після трансплантації нирки; зниженим ОЦК та/або гіпонатріємією; подвійний блокадою РААС; іншими станами, що характеризуються активацією РААС; первинним альдостеронізмом; стенозом аортального та мітрального клапана, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією; серцевою недостатністю; гіперкаліємією; цукровим діабетом з додатковим серцево-судинним ризиком (тобто супутнім захворюванням коронарних артерій /ІХС/); протягом 1 місяця після гострого інфаркту міокарда та нестабільної стенокардії.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів визначається так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути підрахована за наявними даними). Інфекції та інвазії: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідко – сепсис, у т.ч. з летальним кінцем. З боку імунної системи: рідко – реакції підвищеної чутливості. Психічні порушення: рідко – депресія, занепокоєння, безсоння; частота невідома – лабільність настрою, сплутана свідомість. З боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто - сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія. З боку органу зору: рідко – порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​нечасто – вертиго; частота невідома – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття, тахікардія, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія; рідко – інфаркт міокарда; частота невідома – аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь. З боку дихальної системи: нечасто – кашель, задишка; частота невідома – риніт. З боку травної системи: нечасто – біль у животі, діарея, нудота, метеоризм; рідко – блювання, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів; частота невідома - зміни ритму дефекації, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз). З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – свербіж шкіри, гіпергідроз; частота невідома – алопеція, пурпура, знебарвлення шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). З боку сечовивідної системи: рідко – ніктурія; частота невідома – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Алергічні реакції: рідко – кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – гіперкаліємія; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення рівня креатиніну в крові та КФК), зниження гемоглобіну (анемія, слабкість), гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія, тромбоцитопенія; частота невідома – лейкопенія, гіперглікемія. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія (слабкість), біль у грудній клітці, біль у спині, підвищена стомлюваність, набряки; рідко – нездужання, грипоподібний синдром, відчуття припливу крові до обличчя, гіпертрофія ясен, сухість у роті, біль у нижніх кінцівках; частота невідома – біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія. Побічні ефекти, про які повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні комбінованого препарату, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну, спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, рідше, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія цієї комбінації може посилюватись. Деякі препарати, наприклад, баклофен та аміфостин, завдяки своїм фармакологічним властивостям, можуть посилювати гіпотензивну дію цієї комбінації. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись при одночасному застосуванні з етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження гіпотензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших засобів, що впливають на РААС, одночасне застосування даної комбінації та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії, тому слід контролювати концентрацію калію у пацієнтів. Амлодипін Одночасне застосування препарату з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком не рекомендується, т.к. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрація амлодипіну в плазмі збільшується приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Спільне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрації. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Спільне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 40 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат чинив незалежну гіпотензивну дію. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з іншими гіпотензивними засобами можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Cmax  раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відмічено збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному призначенні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. При одночасному застосуванні телмісартану з препаратами літію відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в крові, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецепторів ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному призначенні препаратів літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. Одночасне застосування телмісартану з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи ацетилсаліцилову кислоту у високих дозах (≥3 мг/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, може викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗП та телмісартан, слід компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку, так і в процесі лікування. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та гіпотензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення гіпотензивного ефекту за допомогою інгібування судиннорозширювального ефекту простагландинів.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від їди. Цю комбінацію можна призначати пацієнтам, які отримують телмісартан та амлодипін у тих же дозах у вигляді окремих таблеток, для зручності терапії та збільшення прихильності до лікування. Препарат можна призначати пацієнтам, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом цієї комбінації у дозі 40/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить. загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування даної комбінації в тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Звичайна початкова доза препарату – 40/5 мг 1 раз на добу. Пацієнти, у яких потрібне більш значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату в дозі 80/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшувати до максимальної - 80/10 мг 1 раз на добу. Препарат можна застосовувати разом із іншими гіпотензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з легким або помірним ступенем порушення функції печінки препарат слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку не потрібна корекція дози.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат менш ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну у крові). У деяких пацієнтів унаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему, порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС, повинна проводитися строго індивідуально та при ретельному контролі функції нирок (в т.ч. періодичний моніторинг вмісту калію та креатиніну у сироватці крові). У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках,гострої ниркової недостатності. У пацієнтів з цукровим діабетом та додатковим серцево-судинним ризиком (ІХС) ризик фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті можуть бути збільшені при лікуванні антигіпертензивними засобами, такими як антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ. У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути не діагностованою. Перед початком лікування препаратом пацієнти з цукровим діабетом повинні пройти відповідну діагностику (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) для діагностування та лікування ІХС. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Слід брати до уваги, що під час лікування можуть бути такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому під час керування автотранспортом або механізмами слід бути обережними.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, телмісартан 80 мг Допоміжні речовини: натрію гідроксид – 6.72 мг, меглюмін – 24 мг, повідон К30 – 26.5 мг, полісорбат 80 – 1 мг, манітол – 519.945 мг, магнію стеарат – 14.6 мг, барвник заліза оксид червоний (E1. 7 шт. - блістери з ПА/Ал/ПВХ (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки довгасті, двоопуклі, двошарові: один шар - від світло-жовтого до жовтого кольору, другий шар - білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаШвидкість та ступінь всмоктування препарату еквівалентні біодоступності телмісартану та амлодипіну у разі їх застосування у вигляді окремих таблеток. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно і майже повністю абсорбується із ШКТ. Одночасний прийом їжі не впливає на абсорбцію амлодипіну. Стах у плазмі крові досягається через 6-12 год після прийому. Середня абсолютна біодоступність становить 64-80%. Середній Vd становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина амлодипіну знаходиться у тканинах, а менша – у крові. Більшість амлодипіну, що у крові (97.5%), пов'язують із білками плазми крові. Css у плазмі досягаються через 7-8 днів постійного прийому амлодипіну. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Амлодипін піддається повільному, але активному метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту "першого проходження" через печінку. Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності. Після одноразового прийому амлодипіну Т1/2 варіює від 35 до 50 год, при повторному застосуванні становить приблизно 45 год. Близько 60% прийнятої внутрішньо дози виводиться нирками переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незміненому вигляді, 20-25% - через жовчю. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг). Амлодипін не видаляється при гемодіалізі. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Телмісартан При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. C max  у плазмі крові та, меншою мірою, AUC збільшуються непропорційно величині дози. Зв'язування з білками плазми крові – 99.5%, в основному з альбуміном та альфа-1-глікопротеїном. Середнє значення здається Vd у рівноважному стані - 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2 – більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (900 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв).ФармакодинамікаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить активні компоненти з гіпотензивною дією, що доповнює один одного: амлодипін (блокатор кальцієвих каналів) і телмісартан (антагоніст рецепторів ангіотензину II). Комбінація цих речовин має адитивну гіпотензивну дію, знижуючи АТ більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів із стенокардією Принцметала.Амлодипін зменшує вираженість гіпертрофії лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує ШКФ, має слабку натрійуретичну дію. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до ішемічної депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу у прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. При одноразовому прийомі внутрішньо ефект амлодипіну починається через 2-4 години і зберігається протягом 24 годин. Максимальний гіпотензивний ефект досягається не раніше 4 тижнів від початку прийому препарату. Гемодинамічні ефекти препарату зберігаються незмінними при довгостроковому застосуванні. Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має тривалий характер. Не має спорідненості з іншими рецепторами, в т.ч. до АТ2-рецептора. Знижує концентрацію альдостерону в крові, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали. Телмісартан не інгібує АПФ (кініназа II), фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок гіпотензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений гіпотензивний ефект зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому відміни.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном у монотерапії; артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію; пацієнтам з артеріальною гіпертензією, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих таблеток, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (в т.ч. високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; шок; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вагітність; період годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам із печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); двостороннім стенозом ниркових артерій чи стенозом артерії єдиної нирки; станом після трансплантації нирки; зниженим ОЦК та/або гіпонатріємією; подвійний блокадою РААС; іншими станами, що характеризуються активацією РААС; первинним альдостеронізмом; стенозом аортального та мітрального клапана, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією; серцевою недостатністю; гіперкаліємією; цукровим діабетом з додатковим серцево-судинним ризиком (тобто супутнім захворюванням коронарних артерій /ІХС/); протягом 1 місяця після гострого інфаркту міокарда та нестабільної стенокардії.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЧастота виникнення побічних ефектів визначається так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути підрахована за наявними даними). Інфекції та інвазії: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідко – сепсис, у т.ч. з летальним кінцем. З боку імунної системи: рідко – реакції підвищеної чутливості. Психічні порушення: рідко – депресія, занепокоєння, безсоння; частота невідома – лабільність настрою, сплутана свідомість. З боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто - сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – зниження чутливості або резистентність до зовнішніх факторів, порушення смаку, непритомність, тремор, периферична невропатія. З боку органу зору: рідко – порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​нечасто – вертиго; частота невідома – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття, тахікардія, виражене зниження артеріального тиску, ортостастична гіпотензія; рідко – інфаркт міокарда; частота невідома – аритмія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь. З боку дихальної системи: нечасто – кашель, задишка; частота невідома – риніт. З боку травної системи: нечасто – біль у животі, діарея, нудота, метеоризм; рідко – блювання, диспепсія, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів; частота невідома - зміни ритму дефекації, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових трансаміназ (переважно відбивають холестаз). З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – свербіж шкіри, гіпергідроз; частота невідома – алопеція, пурпура, знебарвлення шкіри, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, реакція фотосенсибілізації, васкуліт. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). З боку сечовивідної системи: рідко – ніктурія; частота невідома – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порушення сечовипускання, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Алергічні реакції: рідко – кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – гіперкаліємія; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові, підвищення рівня креатиніну в крові та КФК), зниження гемоглобіну (анемія, слабкість), гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), еозинофілія, тромбоцитопенія; частота невідома – лейкопенія, гіперглікемія. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія (слабкість), біль у грудній клітці, біль у спині, підвищена стомлюваність, набряки; рідко – нездужання, грипоподібний синдром, відчуття припливу крові до обличчя, гіпертрофія ясен, сухість у роті, біль у нижніх кінцівках; частота невідома – біль, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, гінекомастія. Побічні ефекти, про які повідомлялося при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або телмісартану), можуть посилюватися при застосуванні комбінованого препарату, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях або під час постмаркетингового періоду. Периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну, спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію телмісартану та амлодипіну, рідше, ніж у пацієнтів, які отримували лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами гіпотензивна дія цієї комбінації може посилюватись. Деякі препарати, наприклад, баклофен та аміфостин, завдяки своїм фармакологічним властивостям, можуть посилювати гіпотензивну дію цієї комбінації. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись при одночасному застосуванні з етанолом, барбітуратами, наркотичними засобами або антидепресантами. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (для системного застосування) можливе зниження гіпотензивного ефекту. Грунтуючись на досвіді застосування інших засобів, що впливають на РААС, одночасне застосування даної комбінації та калійзберігаючих діуретиків, калійвмісних добавок, калійвмісної харчової солі, інших засобів, що підвищують вміст калію в крові (наприклад, гепарину), може призводити до гіперкаліємії, тому слід контролювати концентрацію калію у пацієнтів. Амлодипін Одночасне застосування препарату з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком не рекомендується, т.к. у деяких пацієнтів внаслідок підвищення біодоступності амлодипіну може посилюватись його антигіпертензивна дія. У дослідженні пацієнтів похилого віку було показано, що дилтіазем пригнічує метаболізм амлодипіну, ймовірно впливаючи на CYP3A4 (концентрація амлодипіну в плазмі збільшується приблизно на 50% і посилюється ефект амлодипіну). Не можна виключити, що активніші інгібітори CYP3A4 (такі як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові більшою мірою, ніж дилтіазем. Спільне застосування з індукторами ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum)) може призвести до зниження концентрації. Показано регулярне медичне спостереження. Під час застосування індукторів CYP3A4, а також після їх відміни рекомендується (по можливості) зміна дози амлодипіну. Спільне застосування симвастатину в дозі 80 мг з амлодипіном, незалежно від дози, сприяє збільшенню експозиції симвастатину до 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Тому доза симвастатину не повинна перевищувати 40 мг на добу. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен препарат чинив незалежну гіпотензивну дію. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з іншими гіпотензивними засобами можливе посилення гіпотензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Cmax  раміприлу та раміприлату у 2.5 рази. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відмічено збільшення концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному призначенні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. При одночасному застосуванні телмісартану з препаратами літію відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в крові, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецепторів ангіотензину II, зокрема, телмісартану. При одночасному призначенні препаратів літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. Одночасне застосування телмісартану з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи ацетилсаліцилову кислоту у високих дозах (≥3 мг/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, може викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають активність РААС, зокрема. телмисартан, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗП та телмісартан, слід компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку, так і в процесі лікування. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та гіпотензивних препаратів, подібних до телмісартану, повідомлялося про зменшення гіпотензивного ефекту за допомогою інгібування судиннорозширювального ефекту простагландинів.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від їди. Цю комбінацію можна призначати пацієнтам, які отримують телмісартан та амлодипін у тих же дозах у вигляді окремих таблеток, для зручності терапії та збільшення прихильності до лікування. Препарат можна призначати пацієнтам, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом цієї комбінації у дозі 40/5 мг 1 раз на добу, що дозволить зменшити дозу амлодипіну, але не зменшить. загальний очікуваний антигіпертензивний ефект. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта можна починати із застосування даної комбінації в тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю артеріального тиску за допомогою якогось одного препарату малоймовірне. Звичайна початкова доза препарату – 40/5 мг 1 раз на добу. Пацієнти, у яких потрібне більш значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату в дозі 80/5 мг 1 раз на добу. Якщо принаймні через 2 тижні лікування потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу препарату можна поступово збільшувати до максимальної - 80/10 мг 1 раз на добу. Препарат можна застосовувати разом із іншими гіпотензивними препаратами. У пацієнтів із порушеннями функції нирок, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози не потрібна. Амлодипін та телмісартан не видаляються з організму під час проведення гемодіалізу. У пацієнтів з легким або помірним ступенем порушення функції печінки препарат слід застосовувати з обережністю. Доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. У пацієнтів похилого віку не потрібна корекція дози.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат менш ефективний при лікуванні пацієнтів негроїдної раси (у цій популяції зазвичай знижено активність реніну у крові). У деяких пацієнтів унаслідок пригнічення РААС, особливо при застосуванні комбінації засобів, що діють на цю систему, порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС, повинна проводитися строго індивідуально та при ретельному контролі функції нирок (в т.ч. періодичний моніторинг вмісту калію та креатиніну у сироватці крові). У випадках залежності судинного тонусу та функції нирок переважно від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), призначення препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і, в окремих випадках,гострої ниркової недостатності. У пацієнтів з цукровим діабетом та додатковим серцево-судинним ризиком (ІХС) ризик фатального інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті можуть бути збільшені при лікуванні антигіпертензивними засобами, такими як антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ. У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно, внаслідок чого може бути не діагностованою. Перед початком лікування препаратом пацієнти з цукровим діабетом повинні пройти відповідну діагностику (наприклад, пробу з фізичним навантаженням) для діагностування та лікування ІХС. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Слід брати до уваги, що під час лікування можуть бути такі небажані ефекти, як непритомність, сонливість або запаморочення. Тому під час керування автотранспортом або механізмами слід бути обережними.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься діюча речовина: телмісартан – 20 мг. В упаковці 98 таблеток.Фармакотерапевтична групаТелмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому препарату. У пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію, телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування".Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія, зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів віком 55 років та старше з високим ризиком серцево-судинних захворювань.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до чинної речовини або допоміжних компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З за шкалою Чайлд-П'ю); одночасне застосування препарату Телпрес з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом та/або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73 м2); одночасне застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказано: дитячий вік до 18 років.Спосіб застосування та дозиАртеріальна гіпертензія. Початкова рекомендована доза препарату Телпрес становить 1 таб. (40 мг) раз на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна рекомендована доза Телпресу може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження серцево-судинної захворюваності та смертності. Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телпрес 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску (АТ), може знадобитися корекція антигіпертензивної терапії. Всередину, незалежно від їди.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активні речовини: гідрохлортіазид 12.5 мг; телмісартан 40 мг; Допоміжні речовини: меглюмін - 12 мг, натрію гідроксид - 3.36 мг, повідон К30 - 13.55 мг, полісорбат 80 - 0.65 мг, маннітол - 235.94 мг, лактози моногідрат - 43.75 мг, 6 крас 0а7 – 0.18 мг. 7 шт. - блістери (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки двошарові, один шар від світло-рожевого до рожевого кольору; інший шар від білого до майже білого кольору з можливими вкрапленнями рожевого кольору; овальної форми, двоопуклі; на білій поверхні таблеток є ризик та тиснення "Т" і "1" по різні боки від неї.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаОдночасне застосування гідрохлортіазиду та телмісартану не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Телмісартан: При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – приблизно 50%. Cmax телмісартана досягається протягом 0.5-1.5 год після застосування. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при застосуванні у дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні у дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Зв'язування з білками плазми значне (більше 99.5%), в основному з альбуміном і α1-глікопротеїном. Vd приблизно 500 л. Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Т1/2 становить понад 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 900 мл/хв). Дослідження фармакокінетики у пацієнтів із печінковою недостатністю показали збільшення абсолютної біодоступності майже до 100%. При печінковій недостатності Т1/2 не змінюється. Гідрохлортіазид: Після прийому внутрішньо Cmax гідрохлортіазиду досягається протягом 1-3 год. Абсолютна біодоступність оцінюється за кумулятивною нирковою екскрецією гідрохлортіазиду і становить близько 60%. Зв'язування з білками плазми становить 40-70%. Vd – 0.8±0.3 л/кг. Не метаболізується в організмі людини і виводиться із сечею практично у незміненому вигляді. Близько 60% дози прийнятої внутрішньо виводиться протягом 48 год. Нирковий кліренс становить близько 250-300 мл/хв. Т1/2 - 10-15 год. Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. У жінок є тенденція до клінічно значущого збільшення в плазмі концентрації гідрохлортіазиду. У пацієнтів з порушеною нирковою функцією швидкість виведення гідрохлортіазиду знижена. Дослідження, проведені за участю пацієнтів з КК 90 мл/хв, показали, що T1/2 гідрохлортіазиду збільшується.У пацієнтів із зниженою функцією нирок T1/2 близько 34 год.ФармакодинамікаКомбінований атигіпертензивний препарат, до складу якого входить антагоніст рецепторів ангіотензину II телмісартан та тіазидний діуретик гідрохлортіазид. Одночасне застосування цих компонентів призводить до більш вираженого антигіпертензивного ефекту, ніж застосування кожного окремо. Телмісартан – специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан утворює зв'язок лише з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має тривалий характер. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами (в т.ч. до AT2-рецепторів) ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Телмісартан призводить до зниження концентрації альдостерону в крові, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не інгібує АПФ (кініназа II), фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Дія зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні регулярного прийому. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного без розвитку синдрому відміни. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний з порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води у дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має антигіпертензивні властивості; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріолу. Практично не впливає на нормальний рівень артеріального тиску. Виведення електролітів і води починається приблизно через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається за 3-6 годин і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивний ефект досягається за 3-4 дні лікування і триває протягом 1 тижня після завершення прийому препарату. При тривалому лікуванні зниження артеріального тиску досягається при використанні менших доз, ніж необхідні для діуретичного ефекту. Зниження АТ супроводжується невеликим підвищенням швидкості клубочкової фільтрації, судинного опору ниркового русла та активності реніну у плазмі крові. Гідрохлортіазид при одноразовому прийомі у високих дозах призводить до зменшення об'єму плазми, швидкості клубочкової фільтрації, ниркового кровотоку та середнього артеріального тиску. При тривалому прийомі в малих дозах об'єм плазми залишається зниженим, у той час як хвилинний об'єм і швидкість клубочкової фільтрації повертаються до початкового рівня, що передує початку лікування. Середній АТ та системний судинний опір залишаються зниженими. Тіазидні діуретики можуть порушувати вироблення грудного молока. Максимальний антигіпертензивний ефект комбінації телмісартану+гідрохлортіазид зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при неефективності телмісартану або гідрохлортіазиду у вигляді монотерапії).Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; виражені порушення функції печінки (клас З за шкалою Чайлд-П'ю); виражені порушення функції нирок (КК 30 мл/хв); рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом та нирковою недостатністю (СКФ <60 мл/хв/1.73 м2); вік до 18 років; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); підвищена чутливість до телмісартану, гідрохлортіазиду або інших похідних сульфонаміду.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Дитячий вік віком до 18 років.Побічна діяЗ боку дихальної системи: респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмонію та набряк легень), задишка. З боку серцево-судинної системи: аритмії, тахікардія, брадикардія, виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію). З боку нервової системи: синкопе/непритомність, парестезії, порушення сну, безсоння, запаморочення, тривога, депресія, підвищена збудливість, біль голови. З боку травної системи: діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, метеоризм, біль у животі, запор, блювання, гастрит, зниження апетиту, анорексія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія, панкреатит, порушення функції печінки, жовтяниця (гепатоцелюлярна). З боку шкірних покривів: підвищений потовиділення. З боку кістково-м'язової системи: біль у спині, спазми м'язів, міалгія, артралгія, судоми литкових м'язів, артроз, тендинітоподібні симптоми, біль у грудній клітці. З боку системи кровотворення: залізодефіцитна анемія, апластична анемія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія. З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність, інтерстиціальний нефрит, глюкозурію. З боку органів чуття: порушення зору, минуща нечіткість зору, ксантопсія, гостра глаукома, гостра міопія. Репродуктивна система: імпотенція. Інфекції: сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем, інфекції верхніх дихальних шляхів (бронхіт, фарингіт, синусит), інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), запалення слинних залоз. З боку обміну речовин: підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення активності КФК, підвищення концентрації сечової кислоти крові, гіпертригліцеридемія, гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіперурикемія, зниження ОЦК, гіпоглікемія (у пацієнтів з цукровим діабетом) толерантності до глюкози; зниження рівня гемоглобіну в крові. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк (включаючи випадки з летальним наслідком), еритема, свербіж шкіри, висип, анафілактичні реакції, екзема, лікарський висип, токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, загострення або посилення симптомів системний червоний вовк, фотосенсибілізації, рецидив системного червоного вовчаку, васкуліт. Інші: грипоподібний синдром, пропасниця, слабкість.Взаємодія з лікарськими засобамиТелмісартан: Інші антигіпертензивні засоби – можливе посилення гіпотензивного ефекту. Препарати літію – рідко відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в крові, що супроводжується токсичними явищами. При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що застосовуються як протизапальний засіб, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ - можливий розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають на РААС, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ та телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК та провести дослідження функції нирок. Зниження ефекту антигіпертензивних засобів, таких як телмісартан, за допомогою інгібування судинорозширюючого ефекту простагландинів відзначалося при сумісному лікуванні з НПЗЗ. При одночасному застосуванні телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом не було виявлено клінічно значущого ефекту. Дигоксин – відмічено збільшення середньої концентрації дигоксину у плазмі крові в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному призначенні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. Гідрохлортіазид: Етанол, барбітурати, опіоїдні аналгетики – ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. Гіпоглікемічні препарати для прийому внутрішньо та інсулін – може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо та інсуліну. Метформін – існує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Колестирамін та колестипол - у присутності аніонних обмінних смол порушується всмоктування гідрохлортіазиду. Серцеві глікозиди – підвищується ризик розвитку гіпокаліємії або гіпомагніємії, що викликаються тіазидними діуретиками, розвитку аритмій, що викликаються серцевими глікозидами. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін) – можливе послаблення ефекту пресорних амінів. Недеполяризуючі міореклаксанти (наприклад, тубокурарину хлоридом) – гідрохлортіазид може посилювати ефект недеполяризуючих міореклаксантів. Протиподагричні засоби - можливе підвищення концентрації сечової кислоти в сироватці крові, тому можуть знадобитися зміни дози урикозуричних засобів. Застосування тіазидних діуретиків збільшує частоту розвитку реакцій підвищеної чутливості на аллопуринол. Препарати кальцію – тіазидні діуретики можуть підвищувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зменшення його виведення нирками. Якщо потрібно застосовувати препарати кальцію, слід регулярно контролювати вміст кальцію в крові та, при необхідності, змінювати дозу препаратів кальцію. Бета-адреноблокатори та діазоксид - тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемію, що викликається бета-адреноблокаторами та діазоксидом. М-холіноблокатори (наприклад, атропін, біперидин) - зменшення моторики шлунково-кишкового тракту, збільшення біодоступності тіазидних діуретиків. Амантадин – тіазидні діуретики можуть збільшувати ризик небажаних ефектів, що викликаються амантадином. Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) – зменшення ниркової екскреції цитотоксичних засобів та посилення їх мієлосупресивної дії. НПЗЗ - спільне застосування з тіазидними діуретиками може призвести до зниження діуретичного та антигіпертензивного ефекту. Засобами, які призводять до виведення калію та гіпокаліємії (наприклад, діуретиками, що виводять калій, проносними засобами; глюко- та мінералокортикоїдами; кортикотропіном; амфотерицином В; карбеноксолоном; бензилпеніциліном, похідними ацетилсаліцилом; Гіпокаліємія, що викликається гідрохлортіазидом, компенсується калійзберігаючим ефектом телмісартану. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, інші засоби, здатні підвищувати вміст калію у сироватці крові (наприклад, гепарин) або заміна натрію в кухонній солі солями калію – можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується періодичний контроль вмісту калію в плазмі у випадках, коли комбінація телмісартан+гідрохлортіазид застосовується одночасно з препаратами, які можуть спричиняти гіпокаліємію, а також з препаратами, здатними підвищувати вміст калію у сироватці крові.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо 1 раз на добу. Разова доза комбінації телмісартану+гідрохлортіазид становить від 40 мг/12.5 мг до 80 мг/25 мг. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією тяжкого ступеня максимальна добова доза телмісартану 160 мг на добу. Ця доза була ефективна та добре переносилася. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня (клас А та В за шкалою Чайлд-П'ю) цю комбінацію не слід застосовувати у добовій дозі понад 40 мг/12.5 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких пацієнтів унаслідок пригнічення активності РААС, особливо при одночасному призначенні лікарських засобів, що діють на цю систему, порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ або прямого інгібітору реніну - аліскірену до блокаторів антагоністів рецепторів ангіотензину II), повинна проводитися строго індивідуально і при регулярному контролі функції нирок (в т.ч. періодичний контроль вмісту кал креатиніну у сироватці крові). Застосування тіазидних діуретиків у пацієнтів із порушеннями функції нирок може призводити до азотемії. Рекомендується періодичний контроль функції нирок. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки при застосуванні лікарських препаратів, що впливають на РААС, підвищується ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючими захворюваннями печінки цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невеликі зміни з боку водно-електролітного балансу можуть сприяти розвитку печінкової коми. У пацієнтів з цукровим діабетом може знадобитися зміна дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Під час проведення терапії тіазидними діуретиками можлива маніфестація цукровий діабет, що латентно протікає. У деяких випадках при застосуванні тіазидних діуретиків можливий розвиток гіперурикемії та загострення перебігу подагри. У пацієнтів з цукровим діабетом та додатковим серцево-судинним ризиком, наприклад, у пацієнтів з цукровим діабетом та ІХС, у разі застосування препаратів, що знижують АТ, таких як антагоністи рецепторів ангіотензину II або інгібітори АПФ, може підвищуватися ризик фатального інфаркту міокарда та раптово. судинної смерті. У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно і тому може бути недіагностованою. Перед початком застосування цієї комбінації для виявлення та лікування ІХС слід проводити відповідні діагностичні дослідження, у т.ч. пробу із фізичним навантаженням. Гідрохлортіазид, похідний сульфонаміду, може викликати ідіосинкратичну реакцію у вигляді гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптомами цих порушень є несподіване зниження гостроти зору або біль в очах, які в типових випадках виникають протягом декількох годин до декількох тижнів після початку застосування препарату. Якщо не проводиться лікування, гостра глаукома може призвести до втрати зору. Основне лікування полягає в якнайшвидшому скасуванні гідрохлортіазиду. Необхідно мати на увазі, що якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне консервативне або хірургічне лікування. До факторів ризику гострої закритокутової глаукоми можна віднести відомості про алергію до сульфонамідів або пеніциліну в анамнезі. Тіазидні діуретики, в т.ч. гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками, що насторожують щодо цих порушень, є сухість слизової оболонки порожнини рота, почуття спраги, загальна слабкість, сонливість, почуття занепокоєння, міалгія або судомні посмикування литкових м'язів (крампи), м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія та такі кишкові порушення, як нудота чи блювання. У період лікування цією комбінацією необхідний періодичний контроль вмісту електролітів у сироватці крові. При застосуванні даної комбінації ризик гіпокаліємії більш вірогідний у пацієнтів з цирозом печінки, при посиленому діурезі, при дотриманні дієти без солі, а також у разі одночасного застосування глюко- і мінералокортикоїдів або кортикотропіну; до факторів ризику розвитку гіперкаліємії відносяться ниркова та/або серцева недостатність та цукровий діабет. Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення кальцію нирками та викликати (за відсутності явних порушень метаболізму кальцію) минуще і невелике підвищення вмісту кальцію у сироватці крові. Більш виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Перед проведенням оцінки функції паращитовидних залоз тіазидні діуретики слід відмінити. Показано, що тіазидні діуретики збільшують виведення магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. У пацієнтів з ІХС застосування будь-якого антигіпертензивного засобу, у разі надмірного зниження артеріального тиску, може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Є повідомлення про розвиток ВКВ при застосуванні тіазидних діуретиків. Ця комбінація, за необхідності, застосовуватися у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Порушення функції печінки при призначенні телмісартану здебільшого спостерігалися у жителів Японії. Ця комбінація менш ефективна у пацієнтів негроїдної раси. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами: У період лікування слід враховувати можливість розвитку запаморочення та сонливості, що потребує дотримання обережності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активні речовини: гідрохлортіазид 12.5 мг; телмісартан 80 мг; Допоміжні речовини: меглюмін - 24 мг, натрію гідроксид - 6.72 мг, повідон К30 - 27.1 мг, полісорбат 80 - 1.3 мг, манітол - 479.38 мг, лактози моногідрат - 92.5 мг, магнію стеарат1, 7 – 0.35 мг. 7 шт. - блістери (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки двошарові, один шар від світло-рожевого до рожевого кольору; інший шар від білого до майже білого кольору з можливими вкрапленнями рожевого кольору; овальної форми, двоопуклі; на білій поверхні таблеток є ризик та тиснення "Т" і "2" по різні боки від неї.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаОдночасне застосування гідрохлортіазиду та телмісартану не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Телмісартан: При прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – приблизно 50%. Cmax телмісартана досягається протягом 0.5-1.5 год після застосування. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при застосуванні у дозі 40 мг) до 19% (при застосуванні у дозі 160 мг). Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Зв'язування з білками плазми значне (більше 99.5%), в основному з альбуміном і α1-глікопротеїном. Vd приблизно 500 л. Метаболізується телмісартан шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. Т1/2 становить понад 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 900 мл/хв). Дослідження фармакокінетики у пацієнтів із печінковою недостатністю показали збільшення абсолютної біодоступності майже до 100%. При печінковій недостатності Т1/2 не змінюється. Гідрохлортіазид: Після прийому внутрішньо Cmax гідрохлортіазиду досягається протягом 1-3 год. Абсолютна біодоступність оцінюється за кумулятивною нирковою екскрецією гідрохлортіазиду і становить близько 60%. Зв'язування з білками плазми становить 40-70%. Vd – 0.8±0.3 л/кг. Не метаболізується в організмі людини і виводиться із сечею практично у незміненому вигляді. Близько 60% дози прийнятої внутрішньо виводиться протягом 48 год. Нирковий кліренс становить близько 250-300 мл/хв. Т1/2 - 10-15 год. Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. У жінок є тенденція до клінічно значущого збільшення в плазмі концентрації гідрохлортіазиду. У пацієнтів з порушеною нирковою функцією швидкість виведення гідрохлортіазиду знижена. Дослідження, проведені за участю пацієнтів з КК 90 мл/хв, показали, що T1/2 гідрохлортіазиду збільшується.У пацієнтів із зниженою функцією нирок T1/2 близько 34 год.ФармакодинамікаКомбінований атигіпертензивний препарат, до складу якого входить антагоніст рецепторів ангіотензину II телмісартан та тіазидний діуретик гідрохлортіазид. Одночасне застосування цих компонентів призводить до більш вираженого антигіпертензивного ефекту, ніж застосування кожного окремо. Телмісартан – специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан утворює зв'язок лише з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має тривалий характер. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами (в т.ч. до AT2-рецепторів) ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Телмісартан призводить до зниження концентрації альдостерону в крові, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не інгібує АПФ (кініназа II), фермент, який також руйнує брадикінін, тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Дія зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні регулярного прийому. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного без розвитку синдрому відміни. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний з порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води у дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має антигіпертензивні властивості; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріолу. Практично не впливає на нормальний рівень артеріального тиску. Виведення електролітів і води починається приблизно через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається за 3-6 годин і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивний ефект досягається за 3-4 дні лікування і триває протягом 1 тижня після завершення прийому препарату. При тривалому лікуванні зниження артеріального тиску досягається при використанні менших доз, ніж необхідні для діуретичного ефекту. Зниження АТ супроводжується невеликим підвищенням швидкості клубочкової фільтрації, судинного опору ниркового русла та активності реніну у плазмі крові. Гідрохлортіазид при одноразовому прийомі у високих дозах призводить до зменшення об'єму плазми, швидкості клубочкової фільтрації, ниркового кровотоку та середнього артеріального тиску. При тривалому прийомі в малих дозах об'єм плазми залишається зниженим, у той час як хвилинний об'єм і швидкість клубочкової фільтрації повертаються до початкового рівня, що передує початку лікування. Середній АТ та системний судинний опір залишаються зниженими. Тіазидні діуретики можуть порушувати вироблення грудного молока. Максимальний антигіпертензивний ефект комбінації телмісартану+гідрохлортіазид зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при неефективності телмісартану або гідрохлортіазиду у вигляді монотерапії).Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; виражені порушення функції печінки (клас З за шкалою Чайлд-П'ю); виражені порушення функції нирок (КК 30 мл/хв); рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом та нирковою недостатністю (СКФ <60 мл/хв/1.73 м2); вік до 18 років; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); підвищена чутливість до телмісартану, гідрохлортіазиду або інших похідних сульфонаміду.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Дитячий вік віком до 18 років.Побічна діяЗ боку дихальної системи: респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмонію та набряк легень), задишка. З боку серцево-судинної системи: аритмії, тахікардія, брадикардія, виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію). З боку нервової системи: синкопе/непритомність, парестезії, порушення сну, безсоння, запаморочення, тривога, депресія, підвищена збудливість, біль голови. З боку травної системи: діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, метеоризм, біль у животі, запор, блювання, гастрит, зниження апетиту, анорексія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія, панкреатит, порушення функції печінки, жовтяниця (гепатоцелюлярна). З боку шкірних покривів: підвищений потовиділення. З боку кістково-м'язової системи: біль у спині, спазми м'язів, міалгія, артралгія, судоми литкових м'язів, артроз, тендинітоподібні симптоми, біль у грудній клітці. З боку системи кровотворення: залізодефіцитна анемія, апластична анемія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія. З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність, інтерстиціальний нефрит, глюкозурію. З боку органів чуття: порушення зору, минуща нечіткість зору, ксантопсія, гостра глаукома, гостра міопія. Репродуктивна система: імпотенція. Інфекції: сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем, інфекції верхніх дихальних шляхів (бронхіт, фарингіт, синусит), інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), запалення слинних залоз. З боку обміну речовин: підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення активності КФК, підвищення концентрації сечової кислоти крові, гіпертригліцеридемія, гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіперурикемія, зниження ОЦК, гіпоглікемія (у пацієнтів з цукровим діабетом) толерантності до глюкози; зниження рівня гемоглобіну в крові. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк (включаючи випадки з летальним наслідком), еритема, свербіж шкіри, висип, анафілактичні реакції, екзема, лікарський висип, токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, загострення або посилення симптомів системний червоний вовк, фотосенсибілізації, рецидив системного червоного вовчаку, васкуліт. Інші: грипоподібний синдром, пропасниця, слабкість.Взаємодія з лікарськими засобамиТелмісартан: Інші антигіпертензивні засоби – можливе посилення гіпотензивного ефекту. Препарати літію – рідко відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в крові, що супроводжується токсичними явищами. При одночасному застосуванні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину II рекомендується проводити визначення вмісту літію у крові. НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що застосовуються як протизапальний засіб, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ - можливий розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають на РААС, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують НПЗЗ та телмісартан, на початку лікування слід компенсувати ОЦК та провести дослідження функції нирок. Зниження ефекту антигіпертензивних засобів, таких як телмісартан, за допомогою інгібування судинорозширюючого ефекту простагландинів відзначалося при сумісному лікуванні з НПЗЗ. При одночасному застосуванні телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом не було виявлено клінічно значущого ефекту. Дигоксин – відмічено збільшення середньої концентрації дигоксину у плазмі крові в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному призначенні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові. Гідрохлортіазид: Етанол, барбітурати, опіоїдні аналгетики – ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. Гіпоглікемічні препарати для прийому внутрішньо та інсулін – може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо та інсуліну. Метформін – існує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Колестирамін та колестипол - у присутності аніонних обмінних смол порушується всмоктування гідрохлортіазиду. Серцеві глікозиди – підвищується ризик розвитку гіпокаліємії або гіпомагніємії, що викликаються тіазидними діуретиками, розвитку аритмій, що викликаються серцевими глікозидами. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін) – можливе послаблення ефекту пресорних амінів. Недеполяризуючі міореклаксанти (наприклад, тубокурарину хлоридом) – гідрохлортіазид може посилювати ефект недеполяризуючих міореклаксантів. Протиподагричні засоби - можливе підвищення концентрації сечової кислоти в сироватці крові, тому можуть знадобитися зміни дози урикозуричних засобів. Застосування тіазидних діуретиків збільшує частоту розвитку реакцій підвищеної чутливості на аллопуринол. Препарати кальцію – тіазидні діуретики можуть підвищувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зменшення його виведення нирками. Якщо потрібно застосовувати препарати кальцію, слід регулярно контролювати вміст кальцію в крові та, при необхідності, змінювати дозу препаратів кальцію. Бета-адреноблокатори та діазоксид - тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемію, що викликається бета-адреноблокаторами та діазоксидом. М-холіноблокатори (наприклад, атропін, біперидин) - зменшення моторики шлунково-кишкового тракту, збільшення біодоступності тіазидних діуретиків. Амантадин – тіазидні діуретики можуть збільшувати ризик небажаних ефектів, що викликаються амантадином. Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) – зменшення ниркової екскреції цитотоксичних засобів та посилення їх мієлосупресивної дії. НПЗЗ - спільне застосування з тіазидними діуретиками може призвести до зниження діуретичного та антигіпертензивного ефекту. Засобами, які призводять до виведення калію та гіпокаліємії (наприклад, діуретиками, що виводять калій, проносними засобами; глюко- та мінералокортикоїдами; кортикотропіном; амфотерицином В; карбеноксолоном; бензилпеніциліном, похідними ацетилсаліцилом; Гіпокаліємія, що викликається гідрохлортіазидом, компенсується калійзберігаючим ефектом телмісартану. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, інші засоби, здатні підвищувати вміст калію у сироватці крові (наприклад, гепарин) або заміна натрію в кухонній солі солями калію – можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується періодичний контроль вмісту калію в плазмі у випадках, коли комбінація телмісартан+гідрохлортіазид застосовується одночасно з препаратами, які можуть спричиняти гіпокаліємію, а також з препаратами, здатними підвищувати вміст калію у сироватці крові.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо 1 раз на добу. Разова доза комбінації телмісартану+гідрохлортіазид становить від 40 мг/12.5 мг до 80 мг/25 мг. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією тяжкого ступеня максимальна добова доза телмісартану 160 мг на добу. Ця доза була ефективна та добре переносилася. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня (клас А та В за шкалою Чайлд-П'ю) цю комбінацію не слід застосовувати у добовій дозі понад 40 мг/12.5 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких пацієнтів унаслідок пригнічення активності РААС, особливо при одночасному призначенні лікарських засобів, що діють на цю систему, порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ або прямого інгібітору реніну - аліскірену до блокаторів антагоністів рецепторів ангіотензину II), повинна проводитися строго індивідуально і при регулярному контролі функції нирок (в т.ч. періодичний контроль вмісту кал креатиніну у сироватці крові). Застосування тіазидних діуретиків у пацієнтів із порушеннями функції нирок може призводити до азотемії. Рекомендується періодичний контроль функції нирок. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки при застосуванні лікарських препаратів, що впливають на РААС, підвищується ризик розвитку вираженої гіпотензії та ниркової недостатності. У пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючими захворюваннями печінки цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невеликі зміни з боку водно-електролітного балансу можуть сприяти розвитку печінкової коми. У пацієнтів з цукровим діабетом може знадобитися зміна дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Під час проведення терапії тіазидними діуретиками можлива маніфестація цукровий діабет, що латентно протікає. У деяких випадках при застосуванні тіазидних діуретиків можливий розвиток гіперурикемії та загострення перебігу подагри. У пацієнтів з цукровим діабетом та додатковим серцево-судинним ризиком, наприклад, у пацієнтів з цукровим діабетом та ІХС, у разі застосування препаратів, що знижують АТ, таких як антагоністи рецепторів ангіотензину II або інгібітори АПФ, може підвищуватися ризик фатального інфаркту міокарда та раптово. судинної смерті. У пацієнтів з цукровим діабетом ішемічна хвороба серця може протікати безсимптомно і тому може бути недіагностованою. Перед початком застосування цієї комбінації для виявлення та лікування ІХС слід проводити відповідні діагностичні дослідження, у т.ч. пробу із фізичним навантаженням. Гідрохлортіазид, похідний сульфонаміду, може викликати ідіосинкратичну реакцію у вигляді гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптомами цих порушень є несподіване зниження гостроти зору або біль в очах, які в типових випадках виникають протягом декількох годин до декількох тижнів після початку застосування препарату. Якщо не проводиться лікування, гостра глаукома може призвести до втрати зору. Основне лікування полягає в якнайшвидшому скасуванні гідрохлортіазиду. Необхідно мати на увазі, що якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне консервативне або хірургічне лікування. До факторів ризику гострої закритокутової глаукоми можна віднести відомості про алергію до сульфонамідів або пеніциліну в анамнезі. Тіазидні діуретики, в т.ч. гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками, що насторожують щодо цих порушень, є сухість слизової оболонки порожнини рота, почуття спраги, загальна слабкість, сонливість, почуття занепокоєння, міалгія або судомні посмикування литкових м'язів (крампи), м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія та такі кишкові порушення, як нудота чи блювання. У період лікування цією комбінацією необхідний періодичний контроль вмісту електролітів у сироватці крові. При застосуванні даної комбінації ризик гіпокаліємії більш вірогідний у пацієнтів з цирозом печінки, при посиленому діурезі, при дотриманні дієти без солі, а також у разі одночасного застосування глюко- і мінералокортикоїдів або кортикотропіну; до факторів ризику розвитку гіперкаліємії відносяться ниркова та/або серцева недостатність та цукровий діабет. Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення кальцію нирками та викликати (за відсутності явних порушень метаболізму кальцію) минуще і невелике підвищення вмісту кальцію у сироватці крові. Більш виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Перед проведенням оцінки функції паращитовидних залоз тіазидні діуретики слід відмінити. Показано, що тіазидні діуретики збільшують виведення магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. У пацієнтів з ІХС застосування будь-якого антигіпертензивного засобу, у разі надмірного зниження артеріального тиску, може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Є повідомлення про розвиток ВКВ при застосуванні тіазидних діуретиків. Ця комбінація, за необхідності, застосовуватися у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Порушення функції печінки при призначенні телмісартану здебільшого спостерігалися у жителів Японії. Ця комбінація менш ефективна у пацієнтів негроїдної раси. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами: У період лікування слід враховувати можливість розвитку запаморочення та сонливості, що потребує дотримання обережності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: телмісартану 40 мг. Допоміжні речовини: меглюмін, сорбітол, гідроксид натрію, повідон 25, магнію стеарат. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; від майже білого до жовтуватого кольору, довгасті, двоопуклі, з ризиком з двох сторін.Фармакотерапевтична групаФармакодинаміка Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. Має дуже високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора; зв'язується лише з підтипом АТ1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має стійкий характер. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, в т.ч. до АТ2-рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі,не знижує активність реніну та не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує АПФ (кініназу II), який також каталізує руйнування брадикініну. Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну (наприклад, сухий кашель). Есенційна гіпертензія Телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Дія препарату зберігається протягом більше 24 годин і залишається клінічно значущою до 48 годин. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Максимальна антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Постійна антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану, включаючи останні 4 години перед прийомом чергової дози препарату, що підтверджується результатами вимірювання АТ в амбулаторних умовах. Доказом тривалості антигіпертензивної дії також були значення відношення залишкової дії телмісартану до пікової дії, які стабільно перевищували 80% після прийому препарату у дозі 40 мг та 80 мг у межах контрольованих клінічних досліджень. Показник тривалості часу до відновлення вихідних показників систолічного артеріального тиску виявляв чітку залежність від дози препарату. Аналогічні дані, отримані для діастолічного артеріального тиску, були суперечливими. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого припинення прийому телмісартану АТ протягом кількох днів поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування". Як показали результати порівняльних клінічних досліджень, антигіпертензивна дія телмісартану можна порівняти з антигіпертензивною дією препаратів інших класів (амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом). Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Профілактика серцево-судинних захворювань У пацієнтів віком 55 років і старше з ІХС, інсультом, транзиторною ішемічною атакою, ураженням периферичних артерій або з ускладненнями цукрового діабету 2 типу (наприклад, ретинопатією, гіпертрофією лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурією) в анамнезі, схильних до ризику подій, телмісартан надавав дію, подібну до ефекту раміприлу щодо зниження комбінованої кінцевої точки: серцево-судинної смертності від інфаркту міокарда без смертельного результату, інсульту без смертельного результату та госпіталізації у зв'язку з хронічною серцевою недостатністю. Телмісартан був також ефективний, як і раміприл щодо зниження частоти вторинних точок: серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного наслідку або інсульту без смертельного наслідку. Сухий кашель та ангіоневротичний набряк рідше були описані на фоні застосування телмісартану на відміну від раміприлу, при цьому артеріальна гіпотензія частіше виникала на фоні прийому телмісартану. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартану у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо телмісартан швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При прийомі одночасно з їжею зменшення AUC коливається від 6% (при прийомі 40 мг) до 19% (при прийомі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від того, приймався телмісартан одночасно з їжею чи ні. Невелике зниження AUC не призводить до зменшення терапевтичної дії препарату. Не відмічено лінійного взаємозв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією. C max ;і, меншою мірою, AUC зростають непропорційно підвищенню дози при застосуванні доз вище 40 мг/добу. Розподіл Телмісартан міцно зв'язується з білками плазми крові (>99.5%), в основному з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу (Vdss) в рівноважному стані становить приблизно 500 л. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Метаболізм Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Кон'югат не має фармакологічної активності. Виведення Телмісартан характеризується фармакокінетикою біоекспоненціального розпаду з кінцевим Т1/2; більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. Cах і AUC були приблизно в 3 і 2 рази відповідно вище у жінок порівняно з чоловіками, без значного впливу на ефективність. Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, помірного та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення плазмової концентрації у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2; не змінювався у пацієнтів з порушенням функції нирок. Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2; у пацієнтів з порушенням функції печінки не змінювався.Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія; зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань у дорослих пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями атеротромботичного генезу (ІХС, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі) та з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З класифікації Чайлд-Пью); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2; площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; спадкова непереносимість фруктози (через наявність сорбітолу у складі препарату); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активної речовини або до будь-яких допоміжних речовин препарату. З обережністю слід застосовувати препарат при двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної функціонуючої нирки; порушення функції нирок; легких та помірних порушеннях функції печінки; зниження ОЦК на тлі попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; гіпонатріємії; гіперкаліємії; стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній); тяжкої хронічної серцевої недостатності; стенозі аортального та мітрального клапана; гіпертрофічної обструктивної кардіоміопатії; первинному гіперальдостеронізмі (ефективність та безпека не встановлені); пацієнтам негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування телмісартану при вагітності протипоказане. В даний час достовірної інформації щодо безпеки застосування телмісартану у вагітних жінок немає. У дослідженнях на тваринах було виявлено репродуктивну токсичність препарату. Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом антагоністів рецепторів ангіотензину II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За необхідності тривалого лікування телмісартаном пацієнтки, які планують вагітність, повинні вибрати альтернативний гіпотензивний препарат із доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Після встановлення факту вагітності лікування телмісартаном слід негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування. Як показали результати клінічних спостережень, застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має токсичну дію на плід (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності рекомендовано ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. Дітей, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II під час вагітності, слід ретельно спостерігати за артеріальною гіпотензією. Період грудного вигодовування Інформація щодо застосування телмісартану в період грудного вигодовування відсутня. Прийом препарату Телзап®; у період грудного вигодовування протипоказаний, слід застосовувати альтернативний гіпотензивний препарат з більш сприятливим профілем безпеки, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Фертильність У доклінічних дослідженнях був виявлено впливу телмисартана на жіночу чи чоловічу фертильність. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої в групі плацебо (41.4% і 43.9% відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Наведені нижче небажані реакції включають дані клінічних досліджень у пацієнтів з гіпертензією, а також результати післяреєстраційного досвіду клінічного застосування препарату. В т.ч. представлена ​​інформація про частоту розвитку анафілактичних реакцій та гостру ниркову недостатність за даними довгострокових клінічних досліджень у пацієнтів, які приймали препарат з метою зменшення частоти серцево-судинних ускладнень. За даними ВООЗ, небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100) ), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000); частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. У межах кожної групи відповідно до частоти виникнення небажані реакції представлені порядку спадання серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто - інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит, інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит; рідко – сепсис, у т.ч. з летальним исходом1. З боку системи кровотворення: нечасто - анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: рідко - анафілактична реакція, гіперчутливість. З боку обміну речовин: нечасто - гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Психічні порушення: ; нечасто - безсоння, депресія; рідко – тривога. З боку нервової системи: ;нечасто - непритомність; рідко – сонливість. З боку органу зору: рідко - зорові розлади. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: ;нечасто - вертиго. З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – брадикардія, виражене зниження АД2, ортостатична гіпотензія; рідко – тахікардія. З боку дихальної системи: ; нечасто - задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легких3. З боку шлунково-кишкового тракту: ; нечасто - біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення смакових відчуттів. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко - порушення функції печінки/ураження печінки4. З боку шкіри та підшкірних тканин: ;нечасто - свербіж шкіри, гіпергідроз, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсичний шкірний висип. З боку кістково-м'язової системи: нечасто - біль у спині (ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тенденітоподібні симптоми). З боку сечовидільної системи: нечасто - порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. З боку лабораторних та інструментальних досліджень: ; нечасто – підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові; рідко – зниження вмісту гемоглобіну, підвищення вмісту сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності печінкових ферментів та КФК. Інші: нечасто - біль у грудях, астенія; рідко – грипоподібний синдром. Опис окремих небажаних реакцій 1; Сепсис У дослідженні PRoFESS частота розвитку сепсису у групі телмісартана була вищою, ніж у групі плацебо. Це може бути розцінено як випадкову знахідку або як розвиток явища, пов'язаного з невідомим в даний час механізмом. 2; Виражене зниження АТ Ця небажана реакція часто реєструвалася у пацієнтів з контрольованим АТ на фоні застосування телмісартану у поєднанні зі стандартною терапією з метою зниження серцево-судинної захворюваності. 3; Інтерстиціальне захворювання легень Протягом постреєстраційного періоду було отримано повідомлення про випадки розвитку інтерстиціального захворювання легень, які мали тимчасовий зв'язок із прийомом телмісартану. Однак причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням телмісартану та розвитком даного захворювання не встановлено. 4; Порушення функції печінки/ураження печінки Найбільше випадків порушення функції печінки або ураження печінки було виявлено при аналізі постреєстраційних повідомлень про клінічні випадки у пацієнтів японської етнічної групи. Пацієнти цієї етнічної групи схильні до розвитку небажаних реакцій даного типу.Взаємодія з лікарськими засобамиДігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відзначено середнє підвищення Сmах; дигоксину в плазмі крові на 49% і Cmin; на 20%. На початку лікування, при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримання в рамках терапевтичного діапазону. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується іншим пацієнтам. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується іншим пацієнтам. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) лікарського засобу, що діє на РААС. Гіперкаліємія Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при спільному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), НПЗП , гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм). Частота розвитку гіперкаліємії залежить від пов'язаних факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні вищезгаданих комбінацій, особливо високий при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками і замінниками солі, що містять калій. Застосування телмісартану в комбінації з інгібіторами АПФ або НПЗЗ становить менший ризик за умови суворого дотримання запобіжних заходів. Нерекомендовані комбінації Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки, що містять калій. Антагоністи рецепторів ангіотензину II, такі як телмісартан, знижують втрату калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного застосування на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Препарати літію При сумісному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрації літію у плазмі крові. Комбінації, що вимагають дотримання обережності НПЗП НПЗЗ (тобто ацетилсаліцилова кислота в дозах, що використовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, пацієнтів з зневодненням, літніх пацієнтів з порушенням функції нирок) спільне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка , як правило, є оборотною. Тому спільне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того,на початку спільного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок. Раміприл При одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення показників AUC та Сmах; раміприлу та раміприлату в 2.5 рази. Клінічна значимість цього явища не встановлена. Діуретики (тіазидні або "петлеві") Попереднє лікування діуретиками у високих дозах, такими як фуросемід ("петлевий" діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном. Інші комбінації Інші гіпотензивні засоби Дія телмісартану може посилюватися при сумісному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись на фоні застосування етанолу, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від їди; таблетки слід запивати рідиною. Артеріальна гіпертензія Початкова рекомендована доза препарату Телзап® становить 40 мг (1 таб.) 1 раз на добу. У деяких пацієнтів може бути ефективним прийом препарату у дозі 20 мг на добу. Дозу 20 мг можна отримати шляхом поділу таблетки 40 мг навпіл за ризиком. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, рекомендована доза препарату Телзап® може бути збільшена до максимальної - 80 мг 1 раз на добу. В якості альтернативи препарат Телзап® можна приймати в поєднанні з тіазидними діуретиками, наприклад, гідрохлортіазидом, який при спільному застосуванні надавав додаткову антигіпертензивну дію. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань Рекомендована доза препарату Телзап® - 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску, може знадобитися корекція гіпотензивної терапії. Досвід застосування телмісартану у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, обмежений. Даним пацієнтам рекомендована нижча початкова доза - 20 мг на добу. Для пацієнтів з легким і помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Телзап® з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане протипоказане пацієнтам з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2; площі поверхні тіла). Одночасне застосування препарату Телзап® з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Пацієнтам з легким та помірним ступенем печінкової недостатності (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю); препарат слід призначати з обережністю, доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Препарат Телзап® протипоказаний пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). У пацієнтів похилого віку не потрібно корекції дози. Застосування препарату Телзап® у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано через відсутність даних про безпеку та ефективність.ПередозуванняІнформація щодо передозування препарату обмежена. Симптоми: найбільш вираженими проявами передозування були виражене зниження АТ і тахікардія; також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність. Лікування: слід ретельно контролювати стан пацієнтів і проводити симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання та/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та креатиніну у плазмі крові. При надмірному зниженні артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити ОЦК та нестачу електролітів. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан здебільшого виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) телмісартан слід застосовувати з обережністю. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок та трансплантація нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі. Досвід клінічного застосування телмісартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Зниження ОЦК Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) слід усунути до початку прийому телмісартану. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (в т.ч. гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при спільному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендована. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), застосування препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і в окремих випадках гострої ниркової недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування телмісартану не рекомендовано. Стеноз аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією при застосуванні препарату Телзап® необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримували інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. На тлі лікування телмісартаном у таких пацієнтів може виникати гіпоглікемія. Слід посилити контроль за глікемією, т.к. може виникнути потреба у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу. Гіперкаліємія Застосування лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до смерті. При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення ризику та користі. Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину II, НПЗП (в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2 або такролімус) та триметоприм; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Сорбітол Препарат містить сорбітол (E420). Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози не слід приймати препарат. Етнічні відмінності Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші антагоністи рецепторів ангіотензину II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну у популяції цих пацієнтів. Інше Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні препарату можливий розвиток запаморочення або сонливості, тому слід бути обережним при керуванні автомобілем і роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: телмісартану 40 мг. Допоміжні речовини: меглюмін, сорбітол, гідроксид натрію, повідон 25, магнію стеарат. 10 шт. - блістери (9) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; від майже білого до жовтуватого кольору, довгасті, двоопуклі, з ризиком з двох сторін.Фармакотерапевтична групаФармакодинаміка Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. Має дуже високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора; зв'язується лише з підтипом АТ1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має стійкий характер. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, в т.ч. до АТ2-рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі,не знижує активність реніну та не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує АПФ (кініназу II), який також каталізує руйнування брадикініну. Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну (наприклад, сухий кашель). Есенційна гіпертензія Телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Дія препарату зберігається протягом більше 24 годин і залишається клінічно значущою до 48 годин. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Максимальна антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Постійна антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану, включаючи останні 4 години перед прийомом чергової дози препарату, що підтверджується результатами вимірювання АТ в амбулаторних умовах. Доказом тривалості антигіпертензивної дії також були значення відношення залишкової дії телмісартану до пікової дії, які стабільно перевищували 80% після прийому препарату у дозі 40 мг та 80 мг у межах контрольованих клінічних досліджень. Показник тривалості часу до відновлення вихідних показників систолічного артеріального тиску виявляв чітку залежність від дози препарату. Аналогічні дані, отримані для діастолічного артеріального тиску, були суперечливими. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого припинення прийому телмісартану АТ протягом кількох днів поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування". Як показали результати порівняльних клінічних досліджень, антигіпертензивна дія телмісартану можна порівняти з антигіпертензивною дією препаратів інших класів (амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом). Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Профілактика серцево-судинних захворювань У пацієнтів віком 55 років і старше з ІХС, інсультом, транзиторною ішемічною атакою, ураженням периферичних артерій або з ускладненнями цукрового діабету 2 типу (наприклад, ретинопатією, гіпертрофією лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурією) в анамнезі, схильних до ризику подій, телмісартан надавав дію, подібну до ефекту раміприлу щодо зниження комбінованої кінцевої точки: серцево-судинної смертності від інфаркту міокарда без смертельного результату, інсульту без смертельного результату та госпіталізації у зв'язку з хронічною серцевою недостатністю. Телмісартан був також ефективний, як і раміприл щодо зниження частоти вторинних точок: серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного наслідку або інсульту без смертельного наслідку. Сухий кашель та ангіоневротичний набряк рідше були описані на фоні застосування телмісартану на відміну від раміприлу, при цьому артеріальна гіпотензія частіше виникала на фоні прийому телмісартану. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартану у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо телмісартан швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При прийомі одночасно з їжею зменшення AUC коливається від 6% (при прийомі 40 мг) до 19% (при прийомі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від того, приймався телмісартан одночасно з їжею чи ні. Невелике зниження AUC не призводить до зменшення терапевтичної дії препарату. Не відмічено лінійного взаємозв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією. C max ;і, меншою мірою, AUC зростають непропорційно підвищенню дози при застосуванні доз вище 40 мг/добу. Розподіл Телмісартан міцно зв'язується з білками плазми крові (>99.5%), в основному з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу (Vdss) в рівноважному стані становить приблизно 500 л. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Метаболізм Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Кон'югат не має фармакологічної активності. Виведення Телмісартан характеризується фармакокінетикою біоекспоненціального розпаду з кінцевим Т1/2; більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. Cах і AUC були приблизно в 3 і 2 рази відповідно вище у жінок порівняно з чоловіками, без значного впливу на ефективність. Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, помірного та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення плазмової концентрації у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2; не змінювався у пацієнтів з порушенням функції нирок. Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2; у пацієнтів з порушенням функції печінки не змінювався.Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія; зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань у дорослих пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями атеротромботичного генезу (ІХС, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі) та з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З класифікації Чайлд-Пью); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2; площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; спадкова непереносимість фруктози (через наявність сорбітолу у складі препарату); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активної речовини або до будь-яких допоміжних речовин препарату. З обережністю слід застосовувати препарат при двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної функціонуючої нирки; порушення функції нирок; легких та помірних порушеннях функції печінки; зниження ОЦК на тлі попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; гіпонатріємії; гіперкаліємії; стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній); тяжкої хронічної серцевої недостатності; стенозі аортального та мітрального клапана; гіпертрофічної обструктивної кардіоміопатії; первинному гіперальдостеронізмі (ефективність та безпека не встановлені); пацієнтам негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування телмісартану при вагітності протипоказане. В даний час достовірної інформації щодо безпеки застосування телмісартану у вагітних жінок немає. У дослідженнях на тваринах було виявлено репродуктивну токсичність препарату. Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом антагоністів рецепторів ангіотензину II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За необхідності тривалого лікування телмісартаном пацієнтки, які планують вагітність, повинні вибрати альтернативний гіпотензивний препарат із доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Після встановлення факту вагітності лікування телмісартаном слід негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування. Як показали результати клінічних спостережень, застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має токсичну дію на плід (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності рекомендовано ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. Дітей, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II під час вагітності, слід ретельно спостерігати за артеріальною гіпотензією. Період грудного вигодовування Інформація щодо застосування телмісартану в період грудного вигодовування відсутня. Прийом препарату Телзап®; у період грудного вигодовування протипоказаний, слід застосовувати альтернативний гіпотензивний препарат з більш сприятливим профілем безпеки, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Фертильність У доклінічних дослідженнях був виявлено впливу телмисартана на жіночу чи чоловічу фертильність. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої в групі плацебо (41.4% і 43.9% відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Наведені нижче небажані реакції включають дані клінічних досліджень у пацієнтів з гіпертензією, а також результати післяреєстраційного досвіду клінічного застосування препарату. В т.ч. представлена ​​інформація про частоту розвитку анафілактичних реакцій та гостру ниркову недостатність за даними довгострокових клінічних досліджень у пацієнтів, які приймали препарат з метою зменшення частоти серцево-судинних ускладнень. За даними ВООЗ, небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100) ), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000); частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. У межах кожної групи відповідно до частоти виникнення небажані реакції представлені порядку спадання серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто - інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит, інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит; рідко – сепсис, у т.ч. з летальним исходом1. З боку системи кровотворення: нечасто - анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: рідко - анафілактична реакція, гіперчутливість. З боку обміну речовин: нечасто - гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Психічні порушення: ; нечасто - безсоння, депресія; рідко – тривога. З боку нервової системи: ;нечасто - непритомність; рідко – сонливість. З боку органу зору: рідко - зорові розлади. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: ;нечасто - вертиго. З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – брадикардія, виражене зниження АД2, ортостатична гіпотензія; рідко – тахікардія. З боку дихальної системи: ; нечасто - задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легких3. З боку шлунково-кишкового тракту: ; нечасто - біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення смакових відчуттів. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко - порушення функції печінки/ураження печінки4. З боку шкіри та підшкірних тканин: ;нечасто - свербіж шкіри, гіпергідроз, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсичний шкірний висип. З боку кістково-м'язової системи: нечасто - біль у спині (ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тенденітоподібні симптоми). З боку сечовидільної системи: нечасто - порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. З боку лабораторних та інструментальних досліджень: ; нечасто – підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові; рідко – зниження вмісту гемоглобіну, підвищення вмісту сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності печінкових ферментів та КФК. Інші: нечасто - біль у грудях, астенія; рідко – грипоподібний синдром. Опис окремих небажаних реакцій 1; Сепсис У дослідженні PRoFESS частота розвитку сепсису у групі телмісартана була вищою, ніж у групі плацебо. Це може бути розцінено як випадкову знахідку або як розвиток явища, пов'язаного з невідомим в даний час механізмом. 2; Виражене зниження АТ Ця небажана реакція часто реєструвалася у пацієнтів з контрольованим АТ на фоні застосування телмісартану у поєднанні зі стандартною терапією з метою зниження серцево-судинної захворюваності. 3; Інтерстиціальне захворювання легень Протягом постреєстраційного періоду було отримано повідомлення про випадки розвитку інтерстиціального захворювання легень, які мали тимчасовий зв'язок із прийомом телмісартану. Однак причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням телмісартану та розвитком даного захворювання не встановлено. 4; Порушення функції печінки/ураження печінки Найбільше випадків порушення функції печінки або ураження печінки було виявлено при аналізі постреєстраційних повідомлень про клінічні випадки у пацієнтів японської етнічної групи. Пацієнти цієї етнічної групи схильні до розвитку небажаних реакцій даного типу.Взаємодія з лікарськими засобамиДігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відзначено середнє підвищення Сmах; дигоксину в плазмі крові на 49% і Cmin; на 20%. На початку лікування, при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримання в рамках терапевтичного діапазону. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується іншим пацієнтам. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується іншим пацієнтам. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) лікарського засобу, що діє на РААС. Гіперкаліємія Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при спільному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), НПЗП , гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм). Частота розвитку гіперкаліємії залежить від пов'язаних факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні вищезгаданих комбінацій, особливо високий при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками і замінниками солі, що містять калій. Застосування телмісартану в комбінації з інгібіторами АПФ або НПЗЗ становить менший ризик за умови суворого дотримання запобіжних заходів. Нерекомендовані комбінації Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки, що містять калій. Антагоністи рецепторів ангіотензину II, такі як телмісартан, знижують втрату калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного застосування на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Препарати літію При сумісному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрації літію у плазмі крові. Комбінації, що вимагають дотримання обережності НПЗП НПЗЗ (тобто ацетилсаліцилова кислота в дозах, що використовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, пацієнтів з зневодненням, літніх пацієнтів з порушенням функції нирок) спільне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка , як правило, є оборотною. Тому спільне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того,на початку спільного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок. Раміприл При одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення показників AUC та Сmах; раміприлу та раміприлату в 2.5 рази. Клінічна значимість цього явища не встановлена. Діуретики (тіазидні або "петлеві") Попереднє лікування діуретиками у високих дозах, такими як фуросемід ("петлевий" діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном. Інші комбінації Інші гіпотензивні засоби Дія телмісартану може посилюватися при сумісному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись на фоні застосування етанолу, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від їди; таблетки слід запивати рідиною. Артеріальна гіпертензія Початкова рекомендована доза препарату Телзап® становить 40 мг (1 таб.) 1 раз на добу. У деяких пацієнтів може бути ефективним прийом препарату у дозі 20 мг на добу. Дозу 20 мг можна отримати шляхом поділу таблетки 40 мг навпіл за ризиком. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, рекомендована доза препарату Телзап® може бути збільшена до максимальної - 80 мг 1 раз на добу. В якості альтернативи препарат Телзап® можна приймати в поєднанні з тіазидними діуретиками, наприклад, гідрохлортіазидом, який при спільному застосуванні надавав додаткову антигіпертензивну дію. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань Рекомендована доза препарату Телзап® - 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску, може знадобитися корекція гіпотензивної терапії. Досвід застосування телмісартану у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, обмежений. Даним пацієнтам рекомендована нижча початкова доза - 20 мг на добу. Для пацієнтів з легким і помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Телзап® з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане протипоказане пацієнтам з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2; площі поверхні тіла). Одночасне застосування препарату Телзап® з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Пацієнтам з легким та помірним ступенем печінкової недостатності (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю); препарат слід призначати з обережністю, доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Препарат Телзап® протипоказаний пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). У пацієнтів похилого віку не потрібно корекції дози. Застосування препарату Телзап® у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано через відсутність даних про безпеку та ефективність.ПередозуванняІнформація щодо передозування препарату обмежена. Симптоми: найбільш вираженими проявами передозування були виражене зниження АТ і тахікардія; також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність. Лікування: слід ретельно контролювати стан пацієнтів і проводити симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання та/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та креатиніну у плазмі крові. При надмірному зниженні артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити ОЦК та нестачу електролітів. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан здебільшого виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) телмісартан слід застосовувати з обережністю. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок та трансплантація нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі. Досвід клінічного застосування телмісартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Зниження ОЦК Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) слід усунути до початку прийому телмісартану. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (в т.ч. гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при спільному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендована. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), застосування препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і в окремих випадках гострої ниркової недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування телмісартану не рекомендовано. Стеноз аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією при застосуванні препарату Телзап® необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримували інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. На тлі лікування телмісартаном у таких пацієнтів може виникати гіпоглікемія. Слід посилити контроль за глікемією, т.к. може виникнути потреба у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу. Гіперкаліємія Застосування лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до смерті. При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення ризику та користі. Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину II, НПЗП (в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2 або такролімус) та триметоприм; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Сорбітол Препарат містить сорбітол (E420). Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози не слід приймати препарат. Етнічні відмінності Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші антагоністи рецепторів ангіотензину II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну у популяції цих пацієнтів. Інше Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні препарату можливий розвиток запаморочення або сонливості, тому слід бути обережним при керуванні автомобілем і роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: телмісартану 80 мг. Допоміжні речовини: меглюмін, сорбітол, гідроксид натрію, повідон 25, магнію стеарат. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; від майже білого до жовтуватого кольору, довгасті, двоопуклі, з ризиком з двох сторін.Фармакотерапевтична групаФармакодинаміка Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. Має дуже високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора; зв'язується лише з підтипом АТ1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має стійкий характер. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, в т.ч. до АТ2-рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі,не знижує активність реніну та не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує АПФ (кініназу II), який також каталізує руйнування брадикініну. Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну (наприклад, сухий кашель). Есенційна гіпертензія Телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Дія препарату зберігається протягом більше 24 годин і залишається клінічно значущою до 48 годин. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Максимальна антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Постійна антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану, включаючи останні 4 години перед прийомом чергової дози препарату, що підтверджується результатами вимірювання АТ в амбулаторних умовах. Доказом тривалості антигіпертензивної дії також були значення відношення залишкової дії телмісартану до пікової дії, які стабільно перевищували 80% після прийому препарату у дозі 40 мг та 80 мг у межах контрольованих клінічних досліджень. Показник тривалості часу до відновлення вихідних показників систолічного артеріального тиску виявляв чітку залежність від дози препарату. Аналогічні дані, отримані для діастолічного артеріального тиску, були суперечливими. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого припинення прийому телмісартану АТ протягом кількох днів поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування". Як показали результати порівняльних клінічних досліджень, антигіпертензивна дія телмісартану можна порівняти з антигіпертензивною дією препаратів інших класів (амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом). Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Профілактика серцево-судинних захворювань У пацієнтів віком 55 років і старше з ІХС, інсультом, транзиторною ішемічною атакою, ураженням периферичних артерій або з ускладненнями цукрового діабету 2 типу (наприклад, ретинопатією, гіпертрофією лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурією) в анамнезі, схильних до ризику подій, телмісартан надавав дію, подібну до ефекту раміприлу щодо зниження комбінованої кінцевої точки: серцево-судинної смертності від інфаркту міокарда без смертельного результату, інсульту без смертельного результату та госпіталізації у зв'язку з хронічною серцевою недостатністю. Телмісартан був також ефективний, як і раміприл щодо зниження частоти вторинних точок: серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного наслідку або інсульту без смертельного наслідку. Сухий кашель та ангіоневротичний набряк рідше були описані на фоні застосування телмісартану на відміну від раміприлу, при цьому артеріальна гіпотензія частіше виникала на фоні прийому телмісартану. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартану у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо телмісартан швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При прийомі одночасно з їжею зменшення AUC коливається від 6% (при прийомі 40 мг) до 19% (при прийомі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від того, приймався телмісартан одночасно з їжею чи ні. Невелике зниження AUC не призводить до зменшення терапевтичної дії препарату. Не відмічено лінійного взаємозв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією. C max ;і, меншою мірою, AUC зростають непропорційно підвищенню дози при застосуванні доз вище 40 мг/добу. Розподіл Телмісартан міцно зв'язується з білками плазми крові (>99.5%), в основному з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу (Vdss) в рівноважному стані становить приблизно 500 л. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Метаболізм Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Кон'югат не має фармакологічної активності. Виведення Телмісартан характеризується фармакокінетикою біоекспоненціального розпаду з кінцевим Т1/2; більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. Cах і AUC були приблизно в 3 і 2 рази відповідно вище у жінок порівняно з чоловіками, без значного впливу на ефективність. Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, помірного та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення плазмової концентрації у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2; не змінювався у пацієнтів з порушенням функції нирок. Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2; у пацієнтів з порушенням функції печінки не змінювався.Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія; зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань у дорослих пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями атеротромботичного генезу (ІХС, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі) та з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З класифікації Чайлд-Пью); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2; площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; спадкова непереносимість фруктози (через наявність сорбітолу у складі препарату); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активної речовини або до будь-яких допоміжних речовин препарату. З обережністю слід застосовувати препарат при двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної функціонуючої нирки; порушення функції нирок; легких та помірних порушеннях функції печінки; зниження ОЦК на тлі попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; гіпонатріємії; гіперкаліємії; стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній); тяжкої хронічної серцевої недостатності; стенозі аортального та мітрального клапана; гіпертрофічної обструктивної кардіоміопатії; первинному гіперальдостеронізмі (ефективність та безпека не встановлені); пацієнтам негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування телмісартану при вагітності протипоказане. В даний час достовірної інформації щодо безпеки застосування телмісартану у вагітних жінок немає. У дослідженнях на тваринах було виявлено репродуктивну токсичність препарату. Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом антагоністів рецепторів ангіотензину II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За необхідності тривалого лікування телмісартаном пацієнтки, які планують вагітність, повинні вибрати альтернативний гіпотензивний препарат із доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Після встановлення факту вагітності лікування телмісартаном слід негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування. Як показали результати клінічних спостережень, застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має токсичну дію на плід (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності рекомендовано ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. Дітей, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II під час вагітності, слід ретельно спостерігати за артеріальною гіпотензією. Період грудного вигодовування Інформація щодо застосування телмісартану в період грудного вигодовування відсутня. Прийом препарату Телзап®; у період грудного вигодовування протипоказаний, слід застосовувати альтернативний гіпотензивний препарат з більш сприятливим профілем безпеки, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Фертильність У доклінічних дослідженнях був виявлено впливу телмисартана на жіночу чи чоловічу фертильність. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої в групі плацебо (41.4% і 43.9% відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Наведені нижче небажані реакції включають дані клінічних досліджень у пацієнтів з гіпертензією, а також результати післяреєстраційного досвіду клінічного застосування препарату. В т.ч. представлена ​​інформація про частоту розвитку анафілактичних реакцій та гостру ниркову недостатність за даними довгострокових клінічних досліджень у пацієнтів, які приймали препарат з метою зменшення частоти серцево-судинних ускладнень. За даними ВООЗ, небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100) ), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000); частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. У межах кожної групи відповідно до частоти виникнення небажані реакції представлені порядку спадання серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто - інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит, інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит; рідко – сепсис, у т.ч. з летальним исходом1. З боку системи кровотворення: нечасто - анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: рідко - анафілактична реакція, гіперчутливість. З боку обміну речовин: нечасто - гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Психічні порушення: ; нечасто - безсоння, депресія; рідко – тривога. З боку нервової системи: ;нечасто - непритомність; рідко – сонливість. З боку органу зору: рідко - зорові розлади. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: ;нечасто - вертиго. З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – брадикардія, виражене зниження АД2, ортостатична гіпотензія; рідко – тахікардія. З боку дихальної системи: ; нечасто - задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легких3. З боку шлунково-кишкового тракту: ; нечасто - біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення смакових відчуттів. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко - порушення функції печінки/ураження печінки4. З боку шкіри та підшкірних тканин: ;нечасто - свербіж шкіри, гіпергідроз, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсичний шкірний висип. З боку кістково-м'язової системи: нечасто - біль у спині (ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тенденітоподібні симптоми). З боку сечовидільної системи: нечасто - порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. З боку лабораторних та інструментальних досліджень: ; нечасто – підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові; рідко – зниження вмісту гемоглобіну, підвищення вмісту сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності печінкових ферментів та КФК. Інші: нечасто - біль у грудях, астенія; рідко – грипоподібний синдром. Опис окремих небажаних реакцій 1; Сепсис У дослідженні PRoFESS частота розвитку сепсису у групі телмісартана була вищою, ніж у групі плацебо. Це може бути розцінено як випадкову знахідку або як розвиток явища, пов'язаного з невідомим в даний час механізмом. 2; Виражене зниження АТ Ця небажана реакція часто реєструвалася у пацієнтів з контрольованим АТ на фоні застосування телмісартану у поєднанні зі стандартною терапією з метою зниження серцево-судинної захворюваності. 3; Інтерстиціальне захворювання легень Протягом постреєстраційного періоду було отримано повідомлення про випадки розвитку інтерстиціального захворювання легень, які мали тимчасовий зв'язок із прийомом телмісартану. Однак причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням телмісартану та розвитком даного захворювання не встановлено. 4; Порушення функції печінки/ураження печінки Найбільше випадків порушення функції печінки або ураження печінки було виявлено при аналізі постреєстраційних повідомлень про клінічні випадки у пацієнтів японської етнічної групи. Пацієнти цієї етнічної групи схильні до розвитку небажаних реакцій даного типу.Взаємодія з лікарськими засобамиДігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відзначено середнє підвищення Сmах; дигоксину в плазмі крові на 49% і Cmin; на 20%. На початку лікування, при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримання в рамках терапевтичного діапазону. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується іншим пацієнтам. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується іншим пацієнтам. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) лікарського засобу, що діє на РААС. Гіперкаліємія Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при спільному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), НПЗП , гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм). Частота розвитку гіперкаліємії залежить від пов'язаних факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні вищезгаданих комбінацій, особливо високий при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками і замінниками солі, що містять калій. Застосування телмісартану в комбінації з інгібіторами АПФ або НПЗЗ становить менший ризик за умови суворого дотримання запобіжних заходів. Нерекомендовані комбінації Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки, що містять калій. Антагоністи рецепторів ангіотензину II, такі як телмісартан, знижують втрату калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного застосування на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Препарати літію При сумісному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрації літію у плазмі крові. Комбінації, що вимагають дотримання обережності НПЗП НПЗЗ (тобто ацетилсаліцилова кислота в дозах, що використовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, пацієнтів з зневодненням, літніх пацієнтів з порушенням функції нирок) спільне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка , як правило, є оборотною. Тому спільне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того,на початку спільного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок. Раміприл При одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення показників AUC та Сmах; раміприлу та раміприлату в 2.5 рази. Клінічна значимість цього явища не встановлена. Діуретики (тіазидні або "петлеві") Попереднє лікування діуретиками у високих дозах, такими як фуросемід ("петлевий" діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном. Інші комбінації Інші гіпотензивні засоби Дія телмісартану може посилюватися при сумісному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись на фоні застосування етанолу, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від їди; таблетки слід запивати рідиною. Артеріальна гіпертензія Початкова рекомендована доза препарату Телзап® становить 40 мг (1 таб.) 1 раз на добу. У деяких пацієнтів може бути ефективним прийом препарату у дозі 20 мг на добу. Дозу 20 мг можна отримати шляхом поділу таблетки 40 мг навпіл за ризиком. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, рекомендована доза препарату Телзап® може бути збільшена до максимальної - 80 мг 1 раз на добу. В якості альтернативи препарат Телзап® можна приймати в поєднанні з тіазидними діуретиками, наприклад, гідрохлортіазидом, який при спільному застосуванні надавав додаткову антигіпертензивну дію. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань Рекомендована доза препарату Телзап® - 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску, може знадобитися корекція гіпотензивної терапії. Досвід застосування телмісартану у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, обмежений. Даним пацієнтам рекомендована нижча початкова доза - 20 мг на добу. Для пацієнтів з легким і помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Телзап® з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане протипоказане пацієнтам з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2; площі поверхні тіла). Одночасне застосування препарату Телзап® з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Пацієнтам з легким та помірним ступенем печінкової недостатності (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю); препарат слід призначати з обережністю, доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Препарат Телзап® протипоказаний пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). У пацієнтів похилого віку не потрібно корекції дози. Застосування препарату Телзап® у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано через відсутність даних про безпеку та ефективність.ПередозуванняІнформація щодо передозування препарату обмежена. Симптоми: найбільш вираженими проявами передозування були виражене зниження АТ і тахікардія; також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність. Лікування: слід ретельно контролювати стан пацієнтів і проводити симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання та/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та креатиніну у плазмі крові. При надмірному зниженні артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити ОЦК та нестачу електролітів. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан здебільшого виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) телмісартан слід застосовувати з обережністю. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок та трансплантація нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі. Досвід клінічного застосування телмісартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Зниження ОЦК Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) слід усунути до початку прийому телмісартану. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (в т.ч. гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при спільному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендована. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), застосування препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і в окремих випадках гострої ниркової недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування телмісартану не рекомендовано. Стеноз аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією при застосуванні препарату Телзап® необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримували інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. На тлі лікування телмісартаном у таких пацієнтів може виникати гіпоглікемія. Слід посилити контроль за глікемією, т.к. може виникнути потреба у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу. Гіперкаліємія Застосування лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до смерті. При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення ризику та користі. Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину II, НПЗП (в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2 або такролімус) та триметоприм; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Сорбітол Препарат містить сорбітол (E420). Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози не слід приймати препарат. Етнічні відмінності Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші антагоністи рецепторів ангіотензину II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну у популяції цих пацієнтів. Інше Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні препарату можливий розвиток запаморочення або сонливості, тому слід бути обережним при керуванні автомобілем і роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: телмісартану 80 мг. Допоміжні речовини: меглюмін, сорбітол, гідроксид натрію, повідон 25, магнію стеарат. 10 шт. - блістери (9) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; від майже білого до жовтуватого кольору, довгасті, двоопуклі, з ризиком з двох сторін.Фармакотерапевтична групаФармакодинаміка Телмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. Має дуже високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора; зв'язується лише з підтипом АТ1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має стійкий характер. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, в т.ч. до АТ2-рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі,не знижує активність реніну та не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує АПФ (кініназу II), який також каталізує руйнування брадикініну. Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну (наприклад, сухий кашель). Есенційна гіпертензія Телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Дія препарату зберігається протягом більше 24 годин і залишається клінічно значущою до 48 годин. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Максимальна антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Постійна антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану, включаючи останні 4 години перед прийомом чергової дози препарату, що підтверджується результатами вимірювання АТ в амбулаторних умовах. Доказом тривалості антигіпертензивної дії також були значення відношення залишкової дії телмісартану до пікової дії, які стабільно перевищували 80% після прийому препарату у дозі 40 мг та 80 мг у межах контрольованих клінічних досліджень. Показник тривалості часу до відновлення вихідних показників систолічного артеріального тиску виявляв чітку залежність від дози препарату. Аналогічні дані, отримані для діастолічного артеріального тиску, були суперечливими. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. У разі різкого припинення прийому телмісартану АТ протягом кількох днів поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування". Як показали результати порівняльних клінічних досліджень, антигіпертензивна дія телмісартану можна порівняти з антигіпертензивною дією препаратів інших класів (амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом). Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Профілактика серцево-судинних захворювань У пацієнтів віком 55 років і старше з ІХС, інсультом, транзиторною ішемічною атакою, ураженням периферичних артерій або з ускладненнями цукрового діабету 2 типу (наприклад, ретинопатією, гіпертрофією лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурією) в анамнезі, схильних до ризику подій, телмісартан надавав дію, подібну до ефекту раміприлу щодо зниження комбінованої кінцевої точки: серцево-судинної смертності від інфаркту міокарда без смертельного результату, інсульту без смертельного результату та госпіталізації у зв'язку з хронічною серцевою недостатністю. Телмісартан був також ефективний, як і раміприл щодо зниження частоти вторинних точок: серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда без смертельного наслідку або інсульту без смертельного наслідку. Сухий кашель та ангіоневротичний набряк рідше були описані на фоні застосування телмісартану на відміну від раміприлу, при цьому артеріальна гіпотензія частіше виникала на фоні прийому телмісартану. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартану у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо телмісартан швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність – 50%. При прийомі одночасно з їжею зменшення AUC коливається від 6% (при прийомі 40 мг) до 19% (при прийомі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від того, приймався телмісартан одночасно з їжею чи ні. Невелике зниження AUC не призводить до зменшення терапевтичної дії препарату. Не відмічено лінійного взаємозв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією. C max ;і, меншою мірою, AUC зростають непропорційно підвищенню дози при застосуванні доз вище 40 мг/добу. Розподіл Телмісартан міцно зв'язується з білками плазми крові (>99.5%), в основному з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу (Vdss) в рівноважному стані становить приблизно 500 л. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Метаболізм Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Кон'югат не має фармакологічної активності. Виведення Телмісартан характеризується фармакокінетикою біоекспоненціального розпаду з кінцевим Т1/2; більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Спостерігається різниця у плазмових концентраціях у чоловіків та жінок. Cах і AUC були приблизно в 3 і 2 рази відповідно вище у жінок порівняно з чоловіками, без значного впливу на ефективність. Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, помірного та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення плазмової концентрації у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2; не змінювався у пацієнтів з порушенням функції нирок. Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2; у пацієнтів з порушенням функції печінки не змінювався.Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія; зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань у дорослих пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями атеротромботичного генезу (ІХС, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі) та з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней.Протипоказання до застосуванняОбструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З класифікації Чайлд-Пью); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2; площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; спадкова непереносимість фруктози (через наявність сорбітолу у складі препарату); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до активної речовини або до будь-яких допоміжних речовин препарату. З обережністю слід застосовувати препарат при двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної функціонуючої нирки; порушення функції нирок; легких та помірних порушеннях функції печінки; зниження ОЦК на тлі попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; гіпонатріємії; гіперкаліємії; стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній); тяжкої хронічної серцевої недостатності; стенозі аортального та мітрального клапана; гіпертрофічної обструктивної кардіоміопатії; первинному гіперальдостеронізмі (ефективність та безпека не встановлені); пацієнтам негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування телмісартану при вагітності протипоказане. В даний час достовірної інформації щодо безпеки застосування телмісартану у вагітних жінок немає. У дослідженнях на тваринах було виявлено репродуктивну токсичність препарату. Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом антагоністів рецепторів ангіотензину II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За необхідності тривалого лікування телмісартаном пацієнтки, які планують вагітність, повинні вибрати альтернативний гіпотензивний препарат із доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Після встановлення факту вагітності лікування телмісартаном слід негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування. Як показали результати клінічних спостережень, застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності має токсичну дію на плід (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності рекомендовано ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. Дітей, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II під час вагітності, слід ретельно спостерігати за артеріальною гіпотензією. Період грудного вигодовування Інформація щодо застосування телмісартану в період грудного вигодовування відсутня. Прийом препарату Телзап®; у період грудного вигодовування протипоказаний, слід застосовувати альтернативний гіпотензивний препарат з більш сприятливим профілем безпеки, особливо при годівлі новонародженої або недоношеної дитини. Фертильність У доклінічних дослідженнях був виявлено впливу телмисартана на жіночу чи чоловічу фертильність. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої в групі плацебо (41.4% і 43.9% відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Наведені нижче небажані реакції включають дані клінічних досліджень у пацієнтів з гіпертензією, а також результати післяреєстраційного досвіду клінічного застосування препарату. В т.ч. представлена ​​інформація про частоту розвитку анафілактичних реакцій та гостру ниркову недостатність за даними довгострокових клінічних досліджень у пацієнтів, які приймали препарат з метою зменшення частоти серцево-судинних ускладнень. За даними ВООЗ, небажані ефекти класифіковані відповідно до частоти їх розвитку наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100) ), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000); частота невідома - за наявними даними встановити частоту виникнення неможливо. У межах кожної групи відповідно до частоти виникнення небажані реакції представлені порядку спадання серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто - інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит, інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт та синусит; рідко – сепсис, у т.ч. з летальним исходом1. З боку системи кровотворення: нечасто - анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: рідко - анафілактична реакція, гіперчутливість. З боку обміну речовин: нечасто - гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Психічні порушення: ; нечасто - безсоння, депресія; рідко – тривога. З боку нервової системи: ;нечасто - непритомність; рідко – сонливість. З боку органу зору: рідко - зорові розлади. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: ;нечасто - вертиго. З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – брадикардія, виражене зниження АД2, ортостатична гіпотензія; рідко – тахікардія. З боку дихальної системи: ; нечасто - задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легких3. З боку шлунково-кишкового тракту: ; нечасто - біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка, порушення смакових відчуттів. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко - порушення функції печінки/ураження печінки4. З боку шкіри та підшкірних тканин: ;нечасто - свербіж шкіри, гіпергідроз, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсичний шкірний висип. З боку кістково-м'язової системи: нечасто - біль у спині (ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тенденітоподібні симптоми). З боку сечовидільної системи: нечасто - порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. З боку лабораторних та інструментальних досліджень: ; нечасто – підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові; рідко – зниження вмісту гемоглобіну, підвищення вмісту сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності печінкових ферментів та КФК. Інші: нечасто - біль у грудях, астенія; рідко – грипоподібний синдром. Опис окремих небажаних реакцій 1; Сепсис У дослідженні PRoFESS частота розвитку сепсису у групі телмісартана була вищою, ніж у групі плацебо. Це може бути розцінено як випадкову знахідку або як розвиток явища, пов'язаного з невідомим в даний час механізмом. 2; Виражене зниження АТ Ця небажана реакція часто реєструвалася у пацієнтів з контрольованим АТ на фоні застосування телмісартану у поєднанні зі стандартною терапією з метою зниження серцево-судинної захворюваності. 3; Інтерстиціальне захворювання легень Протягом постреєстраційного періоду було отримано повідомлення про випадки розвитку інтерстиціального захворювання легень, які мали тимчасовий зв'язок із прийомом телмісартану. Однак причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням телмісартану та розвитком даного захворювання не встановлено. 4; Порушення функції печінки/ураження печінки Найбільше випадків порушення функції печінки або ураження печінки було виявлено при аналізі постреєстраційних повідомлень про клінічні випадки у пацієнтів японської етнічної групи. Пацієнти цієї етнічної групи схильні до розвитку небажаних реакцій даного типу.Взаємодія з лікарськими засобамиДігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відзначено середнє підвищення Сmах; дигоксину в плазмі крові на 49% і Cmin; на 20%. На початку лікування, при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в плазмі для її підтримання в рамках терапевтичного діапазону. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується іншим пацієнтам. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується іншим пацієнтам. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з підвищеною частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) лікарського засобу, що діє на РААС. Гіперкаліємія Ризик розвитку гіперкаліємії може зростати при спільному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (калієвмісні харчові добавки та замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), НПЗП , гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм). Частота розвитку гіперкаліємії залежить від пов'язаних факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні вищезгаданих комбінацій, особливо високий при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками і замінниками солі, що містять калій. Застосування телмісартану в комбінації з інгібіторами АПФ або НПЗЗ становить менший ризик за умови суворого дотримання запобіжних заходів. Нерекомендовані комбінації Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки, що містять калій. Антагоністи рецепторів ангіотензину II, такі як телмісартан, знижують втрату калію, що викликається діуретиком. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного застосування на тлі документально підтвердженої гіпокаліємії слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Препарати літію При сумісному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи телмісартан, виникало оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та його токсичної дії. За необхідності застосування цієї комбінації препаратів рекомендується ретельно контролювати концентрації літію у плазмі крові. Комбінації, що вимагають дотримання обережності НПЗП НПЗЗ (тобто ацетилсаліцилова кислота в дозах, що використовуються для протизапального лікування, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, пацієнтів з зневодненням, літніх пацієнтів з порушенням функції нирок) спільне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та препаратів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, яка , як правило, є оборотною. Тому спільне застосування препаратів слід здійснювати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Слід забезпечити належне надходження рідини, крім того,на початку спільного застосування та періодично надалі слід контролювати показники функції нирок. Раміприл При одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося збільшення показників AUC та Сmах; раміприлу та раміприлату в 2.5 рази. Клінічна значимість цього явища не встановлена. Діуретики (тіазидні або "петлеві") Попереднє лікування діуретиками у високих дозах, такими як фуросемід ("петлевий" діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном. Інші комбінації Інші гіпотензивні засоби Дія телмісартану може посилюватися при сумісному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись на фоні застосування етанолу, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від їди; таблетки слід запивати рідиною. Артеріальна гіпертензія Початкова рекомендована доза препарату Телзап® становить 40 мг (1 таб.) 1 раз на добу. У деяких пацієнтів може бути ефективним прийом препарату у дозі 20 мг на добу. Дозу 20 мг можна отримати шляхом поділу таблетки 40 мг навпіл за ризиком. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, рекомендована доза препарату Телзап® може бути збільшена до максимальної - 80 мг 1 раз на добу. В якості альтернативи препарат Телзап® можна приймати в поєднанні з тіазидними діуретиками, наприклад, гідрохлортіазидом, який при спільному застосуванні надавав додаткову антигіпертензивну дію. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження смертності та частоти серцево-судинних захворювань Рекомендована доза препарату Телзап® - 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску, може знадобитися корекція гіпотензивної терапії. Досвід застосування телмісартану у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, обмежений. Даним пацієнтам рекомендована нижча початкова доза - 20 мг на добу. Для пацієнтів з легким і помірним порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Телзап® з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане протипоказане пацієнтам з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2; площі поверхні тіла). Одночасне застосування препарату Телзап® з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Пацієнтам з легким та помірним ступенем печінкової недостатності (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю); препарат слід призначати з обережністю, доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу. Препарат Телзап® протипоказаний пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). У пацієнтів похилого віку не потрібно корекції дози. Застосування препарату Телзап® у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано через відсутність даних про безпеку та ефективність.ПередозуванняІнформація щодо передозування препарату обмежена. Симптоми: найбільш вираженими проявами передозування були виражене зниження АТ і тахікардія; також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність. Лікування: слід ретельно контролювати стан пацієнтів і проводити симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання та/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та креатиніну у плазмі крові. При надмірному зниженні артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити ОЦК та нестачу електролітів. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан здебільшого виводиться з жовчю. Припускають, що у таких пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) телмісартан слід застосовувати з обережністю. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Порушення функції нирок та трансплантація нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі. Досвід клінічного застосування телмісартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Зниження ОЦК Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) слід усунути до початку прийому телмісартану. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування телмісартану з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Внаслідок пригнічення РААС були відзначені: артеріальна гіпотензія, непритомність, гіперкаліємія та порушення ниркової функції (в т.ч. гостра ниркова недостатність) у схильних до цього пацієнтів, особливо при спільному застосуванні кількох лікарських засобів, що також діють на цю систему. Тому подвійна блокада РААС (наприклад, на фоні прийому телмісартану з іншими антагоністами РААС) не рекомендована. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, у т.ч. при стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки), застосування препаратів, що впливають на цю систему, може супроводжуватися розвитком гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, і в окремих випадках гострої ниркової недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування телмісартану не рекомендовано. Стеноз аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і щодо інших судинно-розширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією при застосуванні препарату Телзап® необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримували інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому. На тлі лікування телмісартаном у таких пацієнтів може виникати гіпоглікемія. Слід посилити контроль за глікемією, т.к. може виникнути потреба у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу. Гіперкаліємія Застосування лікарських засобів, що діють на РААС, може спричинити гіперкаліємію. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнтів, які приймають лікарські препарати, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові, та/або пацієнтам із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до смерті. При вирішенні питання про супутнє застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення ризику та користі. Основними факторами ризику гіперкаліємії, які слід враховувати, є: цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або калійвмісними харчовими добавками. Лікарськими препаратами або терапевтичними класами лікарських препаратів, які можуть викликати гіперкаліємію, є замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину II, НПЗП (в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2 або такролімус) та триметоприм; інтеркурентні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Сорбітол Препарат містить сорбітол (E420). Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози не слід приймати препарат. Етнічні відмінності Як зазначено для інгібіторів АПФ, телмісартан та інші антагоністи рецепторів ангіотензину II, мабуть, менш ефективно знижують АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну у популяції цих пацієнтів. Інше Як і при застосуванні інших гіпотензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні препарату можливий розвиток запаморочення або сонливості, тому слід бути обережним при керуванні автомобілем і роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін – 10,000 мг (у вигляді амлодипіну безілату – 13,870 мг), телмісартан – 40,000 мг; допоміжні речовини: сорбітол, гідроксид натрію, повідон К25, целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфату дигідрат, меглюмін, магнію стеарат. По 10 або 14 таблеток у блістері з ОПА/Алю/ПВХ/Алю. По 1, 2, 4 або 7 блістерів (14 таблеток), по 3 або 9 блістерів (10 таблеток) разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки від білого або майже білого до жовтуватого або жовтого кольору, з гравіюваннями "10" і "40" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК+ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаАмлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах максимальні концентрації у плазмі досягаються через 6-12 год. Абсолютна біодоступність препарату становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Здається обсяг розподілу (УД становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що близько 97,5% амлодипіну, що циркулює в крові, знаходиться у зв'язку з білками плазми крові. Біотрансформація Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Т1/2 амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 год, що підтверджує можливість його застосування 1 раз на день. Препарат виводиться нирками: 10% введеної дози препарату елімінується у вигляді вихідної сполуки та 60% у вигляді метаболітів. Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки Є вкрай обмежений обсяг клінічних даних щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалося зниження кліренсу амлодипіну, що призводило до подовження Т1/2 та підвищення AUC приблизно на 40-60%. Пацієнти похилого віку Час досягнення максимальної концентрації (tmax) амлодипіну в плазмі крові можна порівняти у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів молодшої вікової групи. У пацієнтів похилого віку показник кліренсу амлодипіну має тенденцію до зниження з відповідним збільшенням AUC та подовженням Т1/2. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при дозі 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5%), в основному з альбуміном та з альфа-1-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить понад 20 год. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з "печінковим" кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. Стах і меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків і жінок: показники Сmах та AUC у жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2 не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2 у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телзап® AM має у своєму складі дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальними механізмами дії, які забезпечують контроль показників артеріального тиску (АТ) у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією; амлодипін належить до фармакологічної групи блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), а телмісартану - до групи антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих речовин виявляє адитивний антигіпертензивний ефект, викликаючи більш виражене зниження артеріального тиску, ніж кожен із компонентів препарату окремо. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини кровоносних судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний із вазодилатуючою дією на гладкі м'язи судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує частоту та вираженість нападів стенокардії, до кінця не встановлений, але амлодипін може зменшувати ішемію міокарда за рахунок наведених нижче двох ефектів: 1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і за рахунок цього зменшує загальний периферичний опір судин (ОПСС), так зване постнавантаження. Так як частота серцевих скорочень (ЧСС) при прийомі амлодипіну практично не збільшується, це зменшення навантаження на серцевий м'яз знижує енерговитрати міокарда та його потребу в кисні. 2. Механізм антиангінальної дії амлодипіну також, мабуть, пов'язаний з розширенням головних коронарних артерій та артеріол, як у зонах міокарда з нормальним кровотоком, так і в ішемізованих зонах. Це розширення збільшує доставку кисню до міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (при стенокардії Принцметалу або варіантної стенокардії). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні "лежачи" і "стоячи" протягом 24 годин. Ортостатична артеріальна гіпотензія не характерна під час застосування амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації чи протеринурії. При прийомі амлодипіну не спостерігалося жодних небажаних метаболічних ефектів або зміни концентрації ліпідів у плазмі. Амлодипін можна приймати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Механізм дії Телмісартан є специфічним АРА II (тип AT1), ефективний при прийомі всередину. Маючи дуже високу спорідненість до центру зв'язування рецептора підтипу AT1 з ангіотензином II, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіючи дією агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан не має властивостей часткового агоніста рецептора AT1. Телмісартан селективно зв'язується із рецептором АТ1. Зв'язок із рецептором є довготривалим. Телмісартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи рецептори типу АТ2 та інші менш вивчені рецептори ангіотензину. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (кінінази II) – ферменту, який також руйнує брадикінін. Це дозволяє зробити висновок, що препарат не посилюватиме небажані явища, пов'язані з дією брадикініну. Доза телмісартану 80 мг на добу практично повністю усуває підвищення АТ під впливом ангіотензину II. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин і залишається значним протягом 48 годин. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивний ефект поступово розвивається протягом 3 год. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану і залишається значущою до 48 годин. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан забезпечує зниження САД та ДАТ, не впливаючи на ЧСС. Після різкої відміни лікування телмісартаном спостерігається поступове (протягом кількох днів) повернення показників АТ до їх значень до початку прийому препарату без розвитку синдрому "скасування". У пацієнтів, які приймали телмісартан, частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. Ці дані були отримані в ході клінічних досліджень із прямим порівнянням цих двох типів антигіпертензивної терапії. Комбінований препарат амлодипіну та телмісартану, що застосовується 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження артеріального тиску протягом 24 годин.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, у яких АТ недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном як засоби монотерапії); артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія); артеріальна гіпертензія у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих монопрепаратів, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих, допоміжних речовин та інших похідних дигидропиридина; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (зокрема високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжке порушення функції печінки; шок (у тому числі кардіогенний); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або середніми або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує; нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда (немає даних про застосування в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда); порушення функції нирок та стан після трансплантації нирки; порушення функції печінки; рекомендації щодо режиму дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки не розроблені, тому в таких клінічних випадках слід бути обережними; зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; цукровий діабет; гіпонатріємія; гіперкаліємія; стеноз аортального чи мітрального клапана; первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені); вік старше 70 років; ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних розладів, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту); синдром слабкості синусового вузла (виражена брадикардія, тахікардія); хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телзап AM під час вагітності протипоказане. Спеціальних досліджень щодо застосування комбінації амлодипін + телмісартан під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Вплив, пов'язаний з окремими речовинами, що діють, описано нижче. Амлодипін Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не вивчена. У дослідженнях на лабораторних тваринах застосування препарату у високих дозах супроводжувалося ознаками репродуктивної токсичності. Застосування амлодипіну під час вагітності допускається лише за відсутності більш безпечної альтернативи і в тих випадках, коли ризик для матері та дитини, пов'язаний із захворюванням, переважає ризик, пов'язаний із застосуванням препарату. Телмісартан Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом АРА II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За винятком випадків крайньої необхідності в безперервному лікуванні АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів із вивченим профілем безпеки під час вагітності. При підтвердженні факту вагітності лікування препаратом Телзап® AM необхідно негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативну терапію. Отримано відомості про те, що вплив АРА II протягом другого та третього триместрів вагітності може супроводжуватись явищами токсичності щодо плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, зниження артеріального тиску, гіперкаліємія). У разі прийому препарату Телзап AM, починаючи з другого триместру вагітності, необхідно провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа плода. Немовлята, які народилися у жінок, які приймали препарат Телзап® AM під час вагітності, повинні бути під пильним клінічним наглядом для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії. Період грудного вигодовування Відомості про застосування амлодипіну та телмісартану під час грудного вигодовування відсутні. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM під час грудного вигодовування протипоказане. Амлодипін проникає у грудне молоко у кількості 3-7% від материнської дози (максимально до 15%). Вплив амлодипіну на новонароджених невідомий. У разі лікування жінок, що годують, слід віддавати перевагу альтернативним препаратам з більш вивченим профілем безпеки під час грудного вигодовування, особливо при вигодовуванні новонародженої або недоношеної дитини. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату з огляду на необхідність його застосування для матері. Фертильність Амлодипін Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. В одному дослідженні на щурах виявили небажані явища з боку фертильності самців. При застосуванні БМКК у деяких пацієнтів спостерігалися біохімічні зміни у головці сперматозоїдів. Обсяг клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатнім. Телмісартан В рамках доклінічних досліджень телмісартан не впливав на фертильність самців та самок.Побічна діяЧастота виникнення небажаних реакцій визначалася відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та < 1/10); нечасто (≥1/1000 та Потенційні небажані реакції на фоні лікування препаратом Телзап® AM включають усі небажані реакції, які раніше були зареєстровані на фоні застосування окремих компонентів препарату. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування телмісартану Серйозні побічні реакції включають анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк (частота виникнення "рідко") і гостру ниркову недостатність. У контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої у групі плацебо (41,4% та 43,9%, відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Небажані реакції, наведені нижче, були зареєстровані в рамках контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або виявлені при аналізі повідомлень, отриманих у післяреєстраційному періоді. До цього переліку також увійшли серйозні та несерйозні небажані реакції, які були причиною скасування лікування протягом трьох довготривалих клінічних досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які приймали телмісартан для зниження серцево-судинної захворюваності протягом періоду до 6 років. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), інфекції верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт та синусит); рідко - сепсис (зокрема з летальним результатом). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто – безсоння, депресія; рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, здуття живота, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, підвищене потовиділення, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (у тому числі зі смертельним наслідком), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсикодермія. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (наприклад, ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудній клітці, астенічний синдром (загальна слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження концентрації гемоглобіну у плазмі крові, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації креатинфосфокінази у плазмі крові. Опис окремих небажаних реакцій Сепсис У клінічному дослідженні частота розвитку сепсису у групі телмісартана була вищою, ніж у групі плацебо. Це може бути розцінено як випадкову знахідку або як розвиток явища, пов'язаного з невідомим в даний час механізмом. Зниження АТ Ця небажана реакція часто реєструвалася у пацієнтів з контрольованим АТ на фоні застосування телмісартану у поєднанні зі стандартною терапією з метою зниження серцево-судинної захворюваності. Порушення функції печінки/ураження печінки Найбільше випадків порушення функції печінки або ураження печінки було виявлено при аналізі постреєстраційних повідомлень про клінічні випадки у пацієнтів японської етнічної групи. Пацієнти цієї етнічної групи схильні до розвитку небажаних реакцій даного типу. Інтерстиціальне захворювання легень Протягом постреєстраційного періоду було отримано повідомлення про випадки розвитку інтерстиціального захворювання легень, які мали тимчасовий зв'язок із прийомом телмісартану. Однак причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням телмісартану та розвитком даного захворювання не встановлено. Небажані реакції, які очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну Найчастіші небажані реакції на фоні застосування амлодипіну включають сонливість, запаморочення, головний біль, серцебиття, відчуття "припливу" крові до шкіри, біль у животі, нудоту, набряки кісточок та іншої локалізації, стомлюваність. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – зниження маси тіла, збільшення маси тіла; дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто – сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування); нечасто – тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія; дуже рідко – гіпертонус, периферична нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. Порушення з боку органу зору: часто – зорові розлади (включаючи диплопію). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; нечасто – аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь); дуже рідко – інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – відчуття "припливу" крові до шкіри; нечасто – зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка; нечасто – кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, нудота, порушення ритму спорожнення кишечника (включаючи діарею та запор); нечасто – блювання, сухість слизової ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності “печінкових” ферментів (у більшості випадків у поєднанні з холестазом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - набряклість кісточок та стоп; нечасто - алопеція, пурпура, зміна пігментації шкіри (поява знебарвлених ділянок шкіри), підвищене потовиділення, свербіж шкіри, шкірний висип, висип, кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – прискорене сечовипускання, дизурія, ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – набряки; часто – підвищена стомлюваність, астенічний синдром; нечасто – біль у грудній клітці, біль, загальне нездужання. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану Інфекційні та паразитарні захворювання: рідко – цистит. Порушення психіки: рідко – занепокоєння, безсоння, депресія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, нечасто – сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – непритомність, периферична нейропатія, гіпестезія, дисгевзія, тремор. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, “припливи”. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, нудота; рідко – блювання, гіпертрофія ясен, задишка, сухість у порожнині рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри; рідко – екзема, еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у спині, біль у нижніх кінцівках (ногах). Порушення з боку сечовивідних шляхів: рідко – ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія, біль у грудній клітці, втома, набряки. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації "печінкових" трансаміназ; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові. Додаткова інформація щодо комбінації амлодипіну та телмісартану: периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану рідше, ніж у пацієнтів, які отримують лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між двома діючими речовинами, що входять до складу даного препарату у фіксованих дозах, у клінічних дослідженнях не було виявлено. Досліджень щодо вивчення лікарських взаємодій препарату Телзап® AM з іншими препаратами не проводилося. Взаємодія з амлодипіном Вплив інших лікарських засобів на фармакологічні властивості амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами ВІЛ-протеази, протигрибковими препаратами з групи азолів, макролідами, наприклад, еритроміцином або кларитроміцином, а також з верапамілом або дилтіазем ризик різкого зниження артеріального тиску. Клінічні прояви даних варіантів одночасного застосування можуть бути більш виражені у пацієнтів похилого віку, необхідне лікарське спостереження з метою можливої ​​корекції доз препаратів. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну може змінюватись. Необхідно контролювати АТ, слід розглянути можливість корекції дози амлодипіну під час та після одночасного прийому, особливо з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин та препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрути та грейпфрутовий сік Застосування амлодипіну на фоні вживання в їжу грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується, тому що у деяких пацієнтів це може призводити до підвищення біодоступності препарату і, відповідно, посилення антигіпертензивного ефекту. Дантролен (у вигляді інфузій) У тварин, які отримували верапаміл у поєднанні з внутрішньовенним введенням дантролену, спостерігався розвиток летальної фібриляції шлуночків та серцево-судинного колапсу, пов'язаних із гіперкаліємією. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати застосування БМКК, таких як амлодипін, одночасно з дантроленом у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії, а також для лікування даного стану. Вплив амлодипіну на фармакологічні властивості інших лікарських засобів. Амлодипін посилює дію інших гіпотензивних препаратів. Аторвастатин, дигоксин та варфарин У ході клінічних досліджень лікарської взаємодії амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Циклоспорин Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну не проводилися ні у здорових добровольців, ні в будь-яких інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки. У цих пацієнтів виявили підвищення залишкових концентрацій циклоспорину в плазмі крові (в середньому на 0-40%). У пацієнтів, які отримують амлодипін у поєднанні з циклоспорином після трансплантації нирки, рекомендується здійснювати моніторинг концентрацій циклоспорину і при необхідності зменшити його дозу. Симвастатин При одночасному застосуванні багаторазових доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину по 80 мг 1 раз на день показник системної експозиції симвастатину був на 77% вищим, ніж на тлі монотерапії симвастатином. У пацієнтів, які приймають амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Такролімус Спільне застосування такролімусу з амлодипіном характеризується ризиком підвищення концентрації такролімусу у плазмі. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід проводити моніторинг концентрації такролімусу в плазмі крові, а також при необхідності корекцію дози, щоб уникнути токсичного впливу такролімусу. Інші препарати Встановлено безпеку спільного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та антибіотиками. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен із препаратів чинив незалежну гіпотензивну дію. Взаємодія з телмісартаном Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину спостерігалося підвищення медіани Сmах дигоксину на 49% та його залишкової концентрації на 20%. На початкових етапах прийому дигоксину, а також при корекції його дози та відміні лікування необхідно контролювати показники концентрації препарату в організмі для їхньої підтримки в межах терапевтичного діапазону. Препарати, одночасне застосування яких не рекомендується Калійзберігаючі діуретики та калійвмісні харчові добавки АРА II, такі як телмісартан, зменшують втрати калію, зумовлені дією діуретиків. Калійзберігаючі діуретики, зокрема спіронолактон, еплеренон, тріамтерен і амілорид, а також харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть викликати значне підвищення вмісту калію в плазмі крові. У тих випадках, коли одночасне застосування цих лікарських засобів з телмісартаном потрібне для ліквідації підтвердженої гіпокаліємії, лікування слід проводити з обережністю та за умови проведення регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію Одночасне застосування препаратів літію та інгібіторів АПФ або АРА II, включаючи телмісартан, супроводжувалося випадками оборотного підвищення концентрації літію в плазмі та симптомами токсичності. Якщо одночасне застосування телмісартану з препаратом літію є необхідним, рекомендується проводити посилений контроль концентрації літію в плазмі. Препарати, одночасне застосування яких вимагає дотримання обережності Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що забезпечують протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АРА II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (зокрема, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів похилого віку зі зниженою функцією нирок) одночасне застосування АРА II та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до посилення порушення функції нирок, а в ряді випадків. і до гострої ниркової недостатності, яка, як правило, має оборотний характер. У зв'язку з цим лікування цими комбінаціями препаратів потребує обережності, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнт повинен мати достатній рівень гідратації. Проведення моніторингу функції нирок рекомендується перед початком прийому комбінації препаратів, а також регулярно під час лікування. Раміприл У ході клінічного дослідження з одночасним застосуванням телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення показників AUC0-24 та Сmах раміприлу та раміприлату до 2,5 разів. Клінічне значення цього спостереження неясно. Діуретики (тіазидні та петльові) Попереднє лікування високими дозами діуретиків, таких як фуросемід (петлевий діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), а також обмеження споживання кухонної солі, діарея або блювання можуть призводити до зниження ОЦК і підвищувати ризик надмірного зниження АТ на початковому етапі. Препарати, одночасне застосування яких потребує підвищеної уваги Інші гіпотензивні препарати Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних препаратів. Подвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) Клінічні дослідження показали, що досягнення подвійної блокади РААС на тлі комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену асоціювалося з підвищенням частоти розвитку таких небажаних явищ, як зниження АТ, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з препаратом , що діє на РААС. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів ( див. розділ "Протипоказання"). Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Баклофен та аміфостин Враховуючи фармакологічні властивості деяких препаратів (зокрема, баклофену та аміфостину), можна прогнозувати, що вони потенціюватимуть дію всіх гіпотензивних препаратів, включаючи телмісартан. Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби та антидепресанти Ризик розвитку ортостатичної гіпотензії може зростати і натомість вживання алкоголю, і навіть застосування барбітуратів, наркотичних засобів чи антидепресантів. Глюкокортикоїди (для системного застосування) Послаблення антигіпертензивного ефекту телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю рідини. Пацієнти, які отримують терапію амлодипіном і телмісартаном у вигляді окремих таблеток, можуть бути переведені на терапію препаратом Телзап AM, що містить ті ж дози діючих речовин. Препарат Телзап® AM може застосовуватися у пацієнтів, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на день, що дозволить зменшити дозу амлодипіну. але не знизить загальну очікувану гіпотензивну дію. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта може починатися з застосування препарату Телзап AM у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату малоймовірне. Початкова доза препарату Телзап AM: 5 мг + 40 мг 1 раз на день. Пацієнти, яким потрібне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на день. Якщо потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату може бути поступово збільшена до максимальної 10 мг + 80 мг, не раніше як через 2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза: 10 мг амлодипіну + 80 мг телмісартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років): корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або на гемодіалізі обмежений. У пацієнтів цієї категорії лікування препаратом Телзап® AM має проводитися з обережністю, оскільки амлодипін та телмісартан не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з порушенням функції печінки Підбір дози препарату Телзап® AM у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості потребує обережності. Добова доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг. Препарат Телзап AM протипоказаний у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки. Діти та підлітки Застосування препарату Телзап® AM у пацієнтів віком до 18 років протипоказано через відсутність достатньої кількості даних про безпеку та ефективність застосування препарату в даній віковій групі.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування комбінації амлодипін + телмісартану не реєструвалися. Можливі симптоми передозування складаються із симптомів з боку окремих компонентів препарату. Передозування амлодипіну може призводити до надмірної периферичної вазодилатації та рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток вираженого та стійкого зниження АТ, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були зниження артеріального тиску та тахікардія. Також реєструвалися такі клінічні прояви, як брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі та гостра ниркова недостатність. Лікування Пацієнт повинен перебувати під пильним клінічним наглядом. Лікування має включати симптоматичну та підтримуючу терапію. Набір лікувальних заходів залежить від тривалості часу з моменту прийому препарату та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають стимуляцію блювоти та/або промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Слід проводити регулярний контроль концентрації електролітів та креатиніну у плазмі крові. У разі зниження АТ пацієнтові слід надати положення "лежачи на спині" з піднятими нижніми кінцівками, а також негайно розпочати введення сольових та інших плазмозамінних розчинів для заповнення ОЦК. Відновлення судинного тонусу та нормалізація АТ можуть бути досягнуті шляхом введення судинозвужувальних препаратів за умови відсутності протипоказань до їх використання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може забезпечити усунення симптомів, пов'язаних з блокадою кальцієвих каналів. Амлодипін та телмісартан практично не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) у пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу (але класифікації NYHA) неішемічної етіології застосування амлодипіну було пов'язане зі збільшенням повідомлень про розвиток набряку легень, незважаючи на відсутність достовірної відмінності у частоті прогресування серцевої недостатності. порівняно із плацебо. Слід обережно застосовувати БМКК, зокрема. амлодипін, у пацієнтів з ХСН через можливий ризик розвитку інших серцево-судинних ускладнень та смертності. Порушення функції печінки Як і при прийомі інших БМКК, Т1/2 амлодипіну збільшується у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Тому препарат Телзап AM повинен застосовуватися з обережністю у таких пацієнтів, а доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг один раз на день. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки препарат Телзап® AM протипоказаний. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок амлодипін може застосовуватись у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелювали зі ступенем тяжкості порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться із організму під час діалізу. Пацієнти похилого віку Корекція дози препарату Телзап AM у пацієнтів похилого віку не потрібна. Підвищення дози слід проводити з обережністю. Діти Безпечність та ефективність застосування препарату Телзап AM у дітей на даний момент не встановлені. Сорбітол Цей лікарський препарат містить сорбітол (Е 420). У пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози застосування препарату Телзап AM протипоказане. Телмісартан Порушення функції печінки Застосування комбінації амлодипіну + телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів та/або тяжким порушенням функції печінки, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. Є підстави припускати, що у цих пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик значного зниження артеріального тиску та розвитку гострої ниркової недостатності. Порушення функції нирок та пересадка нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушеннями функції нирок рекомендовано проводити періодичний контроль вмісту калію, креатиніну у плазмі. Досвід застосування препарату у пацієнтів, які незадовго до застосування перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Телмісартан не виводиться за допомогою діалізу. Зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Зниження АТ, особливо після першого прийому препарату Телзап AM, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або низьким вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телзап AM. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або з препаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. На фоні блокади РААС були відзначені випадки розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному прийомі лікарських препаратів, що діють на РААС. У зв'язку з цим подвійна блокада РААС (зокрема, при одночасному застосуванні телмісартану з іншими блокаторами РААС) не рекомендується. За необхідності одночасного застосування кількох блокаторів РААС слід ретельно контролювати функцію нирок. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або наявним захворюванням нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, з виникненням гострого зниження артеріального тиску, гіперазотемії, олігурії або рідко з розвитком гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія Як і щодо інших судиннорозширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Гіперкаліємія Як і інші препарати, що діють на РААС, застосування телмісартану може сприяти розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування іншими препаратами, що підвищують вміст калію в плазмі, або мають супутні патологічні стани, гіперкаліємія може бути причиною смертельного результату. При одночасному застосуванні препаратів, що діють на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення користі та ризику. Основні фактори ризику гіперкаліємії включають: цукровий діабет, порушення функції нирок, похилого віку (пацієнти старше 70 років); одночасне застосування з лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин і такролімус) і триметоприм; супутні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма); Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Етнічні відмінності Як і всі інші АРА II, телмісартан менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярна хвороба Як і при прийомі будь-яких інших гіпотензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Телзап® AM має помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та управління рухомими механізмами. Через можливий розвиток запаморочення, головного болю, підвищеної стомлюваності, нудоти при прийомі препарату слід бути обережним при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних функцій. З появою описаних небажаних реакцій слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін – 10,000 мг (у вигляді амлодипіну безілату – 13,870 мг), телмісартан – 80,000 мг; допоміжні речовини: сорбітол, гідроксид натрію, повідон К25, целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфату дигідрат, меглюмін, магнію стеарат. По 10 або 14 таблеток у блістері з ОПА/Алю/ПВХ/Алю. По 1, 2, 4 або 7 блістерів (14 таблеток), по 3 або 9 блістерів (10 таблеток) разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки від білого або майже білого до жовтуватого або жовтого кольору, з гравіюваннями "10" і "80" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК+ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаАмлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах максимальні концентрації у плазмі досягаються через 6-12 год. Абсолютна біодоступність препарату становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Здається обсяг розподілу (УД становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що близько 97,5% амлодипіну, що циркулює в крові, знаходиться у зв'язку з білками плазми крові. Біотрансформація Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Т1/2 амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 год, що підтверджує можливість його застосування 1 раз на день. Препарат виводиться нирками: 10% введеної дози препарату елімінується у вигляді вихідної сполуки та 60% у вигляді метаболітів. Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки Є вкрай обмежений обсяг клінічних даних щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалося зниження кліренсу амлодипіну, що призводило до подовження Т1/2 та підвищення AUC приблизно на 40-60%. Пацієнти похилого віку Час досягнення максимальної концентрації (tmax) амлодипіну в плазмі крові можна порівняти у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів молодшої вікової групи. У пацієнтів похилого віку показник кліренсу амлодипіну має тенденцію до зниження з відповідним збільшенням AUC та подовженням Т1/2. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при дозі 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5%), в основному з альбуміном та з альфа-1-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить понад 20 год. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з "печінковим" кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. Стах і меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків і жінок: показники Сmах та AUC у жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2 не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2 у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телзап® AM має у своєму складі дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальними механізмами дії, які забезпечують контроль показників артеріального тиску (АТ) у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією; амлодипін належить до фармакологічної групи блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), а телмісартану - до групи антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих речовин виявляє адитивний антигіпертензивний ефект, викликаючи більш виражене зниження артеріального тиску, ніж кожен із компонентів препарату окремо. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини кровоносних судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний із вазодилатуючою дією на гладкі м'язи судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує частоту та вираженість нападів стенокардії, до кінця не встановлений, але амлодипін може зменшувати ішемію міокарда за рахунок наведених нижче двох ефектів: 1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і за рахунок цього зменшує загальний периферичний опір судин (ОПСС), так зване постнавантаження. Так як частота серцевих скорочень (ЧСС) при прийомі амлодипіну практично не збільшується, це зменшення навантаження на серцевий м'яз знижує енерговитрати міокарда та його потребу в кисні. 2. Механізм антиангінальної дії амлодипіну також, мабуть, пов'язаний з розширенням головних коронарних артерій та артеріол, як у зонах міокарда з нормальним кровотоком, так і в ішемізованих зонах. Це розширення збільшує доставку кисню до міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (при стенокардії Принцметалу або варіантної стенокардії). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні "лежачи" і "стоячи" протягом 24 годин. Ортостатична артеріальна гіпотензія не характерна під час застосування амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації чи протеринурії. При прийомі амлодипіну не спостерігалося жодних небажаних метаболічних ефектів або зміни концентрації ліпідів у плазмі. Амлодипін можна приймати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Механізм дії Телмісартан є специфічним АРА II (тип AT1), ефективний при прийомі всередину. Маючи дуже високу спорідненість до центру зв'язування рецептора підтипу AT1 з ангіотензином II, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіючи дією агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан не має властивостей часткового агоніста рецептора AT1. Телмісартан селективно зв'язується із рецептором АТ1. Зв'язок із рецептором є довготривалим. Телмісартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи рецептори типу АТ2 та інші менш вивчені рецептори ангіотензину. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (кінінази II) – ферменту, який також руйнує брадикінін. Це дозволяє зробити висновок, що препарат не посилюватиме небажані явища, пов'язані з дією брадикініну. Доза телмісартану 80 мг на добу практично повністю усуває підвищення АТ під впливом ангіотензину II. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин і залишається значним протягом 48 годин. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивний ефект поступово розвивається протягом 3 год. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану і залишається значущою до 48 годин. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан забезпечує зниження САД та ДАТ, не впливаючи на ЧСС. Після різкої відміни лікування телмісартаном спостерігається поступове (протягом кількох днів) повернення показників АТ до їх значень до початку прийому препарату без розвитку синдрому "скасування". У пацієнтів, які приймали телмісартан, частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. Ці дані були отримані в ході клінічних досліджень із прямим порівнянням цих двох типів антигіпертензивної терапії. Комбінований препарат амлодипіну та телмісартану, що застосовується 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження артеріального тиску протягом 24 годин.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, у яких АТ недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном як засоби монотерапії); артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія); артеріальна гіпертензія у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих монопрепаратів, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих, допоміжних речовин та інших похідних дигидропиридина; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (зокрема високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжке порушення функції печінки; шок (у тому числі кардіогенний); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або середніми або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує; нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда (немає даних про застосування в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда); порушення функції нирок та стан після трансплантації нирки; порушення функції печінки; рекомендації щодо режиму дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки не розроблені, тому в таких клінічних випадках слід бути обережними; зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; цукровий діабет; гіпонатріємія; гіперкаліємія; стеноз аортального чи мітрального клапана; первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені); вік старше 70 років; ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних розладів, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту); синдром слабкості синусового вузла (виражена брадикардія, тахікардія); хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телзап AM під час вагітності протипоказане. Спеціальних досліджень щодо застосування комбінації амлодипін + телмісартан під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Вплив, пов'язаний з окремими речовинами, що діють, описано нижче. Амлодипін Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не вивчена. У дослідженнях на лабораторних тваринах застосування препарату у високих дозах супроводжувалося ознаками репродуктивної токсичності. Застосування амлодипіну під час вагітності допускається лише за відсутності більш безпечної альтернативи і в тих випадках, коли ризик для матері та дитини, пов'язаний із захворюванням, переважає ризик, пов'язаний із застосуванням препарату. Телмісартан Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом АРА II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За винятком випадків крайньої необхідності в безперервному лікуванні АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів із вивченим профілем безпеки під час вагітності. При підтвердженні факту вагітності лікування препаратом Телзап® AM необхідно негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативну терапію. Отримано відомості про те, що вплив АРА II протягом другого та третього триместрів вагітності може супроводжуватись явищами токсичності щодо плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, зниження артеріального тиску, гіперкаліємія). У разі прийому препарату Телзап AM, починаючи з другого триместру вагітності, необхідно провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа плода. Немовлята, які народилися у жінок, які приймали препарат Телзап® AM під час вагітності, повинні бути під пильним клінічним наглядом для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії. Період грудного вигодовування Відомості про застосування амлодипіну та телмісартану під час грудного вигодовування відсутні. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM під час грудного вигодовування протипоказане. Амлодипін проникає у грудне молоко у кількості 3-7% від материнської дози (максимально до 15%). Вплив амлодипіну на новонароджених невідомий. У разі лікування жінок, що годують, слід віддавати перевагу альтернативним препаратам з більш вивченим профілем безпеки під час грудного вигодовування, особливо при вигодовуванні новонародженої або недоношеної дитини. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату з огляду на необхідність його застосування для матері. Фертильність Амлодипін Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. В одному дослідженні на щурах виявили небажані явища з боку фертильності самців. При застосуванні БМКК у деяких пацієнтів спостерігалися біохімічні зміни у головці сперматозоїдів. Обсяг клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатнім. Телмісартан В рамках доклінічних досліджень телмісартан не впливав на фертильність самців та самок.Побічна діяЧастота виникнення небажаних реакцій визначалася відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та < 1/10); нечасто (≥1/1000 та Потенційні небажані реакції на фоні лікування препаратом Телзап® AM включають усі небажані реакції, які раніше були зареєстровані на фоні застосування окремих компонентів препарату. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування телмісартану Серйозні побічні реакції включають анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк (частота виникнення "рідко") і гостру ниркову недостатність. У контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої у групі плацебо (41,4% та 43,9%, відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Небажані реакції, наведені нижче, були зареєстровані в рамках контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або виявлені при аналізі повідомлень, отриманих у післяреєстраційному періоді. До цього переліку також увійшли серйозні та несерйозні небажані реакції, які були причиною скасування лікування протягом трьох довготривалих клінічних досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які приймали телмісартан для зниження серцево-судинної захворюваності протягом періоду до 6 років. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), інфекції верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт та синусит); рідко - сепсис (зокрема з летальним результатом). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто – безсоння, депресія; рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, здуття живота, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, підвищене потовиділення, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (у тому числі зі смертельним наслідком), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсикодермія. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (наприклад, ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудній клітці, астенічний синдром (загальна слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження концентрації гемоглобіну у плазмі крові, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації креатинфосфокінази у плазмі крові. Опис окремих небажаних реакцій Сепсис У клінічному дослідженні частота розвитку сепсису у групі телмісартана була вищою, ніж у групі плацебо. Це може бути розцінено як випадкову знахідку або як розвиток явища, пов'язаного з невідомим в даний час механізмом. Зниження АТ Ця небажана реакція часто реєструвалася у пацієнтів з контрольованим АТ на фоні застосування телмісартану у поєднанні зі стандартною терапією з метою зниження серцево-судинної захворюваності. Порушення функції печінки/ураження печінки Найбільше випадків порушення функції печінки або ураження печінки було виявлено при аналізі постреєстраційних повідомлень про клінічні випадки у пацієнтів японської етнічної групи. Пацієнти цієї етнічної групи схильні до розвитку небажаних реакцій даного типу. Інтерстиціальне захворювання легень Протягом постреєстраційного періоду було отримано повідомлення про випадки розвитку інтерстиціального захворювання легень, які мали тимчасовий зв'язок із прийомом телмісартану. Однак причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням телмісартану та розвитком даного захворювання не встановлено. Небажані реакції, які очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну Найчастіші небажані реакції на фоні застосування амлодипіну включають сонливість, запаморочення, головний біль, серцебиття, відчуття "припливу" крові до шкіри, біль у животі, нудоту, набряки кісточок та іншої локалізації, стомлюваність. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – зниження маси тіла, збільшення маси тіла; дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто – сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування); нечасто – тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія; дуже рідко – гіпертонус, периферична нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. Порушення з боку органу зору: часто – зорові розлади (включаючи диплопію). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; нечасто – аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь); дуже рідко – інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – відчуття "припливу" крові до шкіри; нечасто – зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка; нечасто – кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, нудота, порушення ритму спорожнення кишечника (включаючи діарею та запор); нечасто – блювання, сухість слизової ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності “печінкових” ферментів (у більшості випадків у поєднанні з холестазом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - набряклість кісточок та стоп; нечасто - алопеція, пурпура, зміна пігментації шкіри (поява знебарвлених ділянок шкіри), підвищене потовиділення, свербіж шкіри, шкірний висип, висип, кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – прискорене сечовипускання, дизурія, ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – набряки; часто – підвищена стомлюваність, астенічний синдром; нечасто – біль у грудній клітці, біль, загальне нездужання. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану Інфекційні та паразитарні захворювання: рідко – цистит. Порушення психіки: рідко – занепокоєння, безсоння, депресія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, нечасто – сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – непритомність, периферична нейропатія, гіпестезія, дисгевзія, тремор. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, “припливи”. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, нудота; рідко – блювання, гіпертрофія ясен, задишка, сухість у порожнині рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри; рідко – екзема, еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у спині, біль у нижніх кінцівках (ногах). Порушення з боку сечовивідних шляхів: рідко – ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія, біль у грудній клітці, втома, набряки. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації "печінкових" трансаміназ; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові. Додаткова інформація щодо комбінації амлодипіну та телмісартану: периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану рідше, ніж у пацієнтів, які отримують лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між двома діючими речовинами, що входять до складу даного препарату у фіксованих дозах, у клінічних дослідженнях не було виявлено. Досліджень щодо вивчення лікарських взаємодій препарату Телзап® AM з іншими препаратами не проводилося. Взаємодія з амлодипіном Вплив інших лікарських засобів на фармакологічні властивості амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами ВІЛ-протеази, протигрибковими препаратами з групи азолів, макролідами, наприклад, еритроміцином або кларитроміцином, а також з верапамілом або дилтіазем ризик різкого зниження артеріального тиску. Клінічні прояви даних варіантів одночасного застосування можуть бути більш виражені у пацієнтів похилого віку, необхідне лікарське спостереження з метою можливої ​​корекції доз препаратів. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну може змінюватись. Необхідно контролювати АТ, слід розглянути можливість корекції дози амлодипіну під час та після одночасного прийому, особливо з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин та препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрути та грейпфрутовий сік Застосування амлодипіну на фоні вживання в їжу грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується, тому що у деяких пацієнтів це може призводити до підвищення біодоступності препарату і, відповідно, посилення антигіпертензивного ефекту. Дантролен (у вигляді інфузій) У тварин, які отримували верапаміл у поєднанні з внутрішньовенним введенням дантролену, спостерігався розвиток летальної фібриляції шлуночків та серцево-судинного колапсу, пов'язаних із гіперкаліємією. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати застосування БМКК, таких як амлодипін, одночасно з дантроленом у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії, а також для лікування даного стану. Вплив амлодипіну на фармакологічні властивості інших лікарських засобів. Амлодипін посилює дію інших гіпотензивних препаратів. Аторвастатин, дигоксин та варфарин У ході клінічних досліджень лікарської взаємодії амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Циклоспорин Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну не проводилися ні у здорових добровольців, ні в будь-яких інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки. У цих пацієнтів виявили підвищення залишкових концентрацій циклоспорину в плазмі крові (в середньому на 0-40%). У пацієнтів, які отримують амлодипін у поєднанні з циклоспорином після трансплантації нирки, рекомендується здійснювати моніторинг концентрацій циклоспорину і при необхідності зменшити його дозу. Симвастатин При одночасному застосуванні багаторазових доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину по 80 мг 1 раз на день показник системної експозиції симвастатину був на 77% вищим, ніж на тлі монотерапії симвастатином. У пацієнтів, які приймають амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Такролімус Спільне застосування такролімусу з амлодипіном характеризується ризиком підвищення концентрації такролімусу у плазмі. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід проводити моніторинг концентрації такролімусу в плазмі крові, а також при необхідності корекцію дози, щоб уникнути токсичного впливу такролімусу. Інші препарати Встановлено безпеку спільного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та антибіотиками. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен із препаратів чинив незалежну гіпотензивну дію. Взаємодія з телмісартаном Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину спостерігалося підвищення медіани Сmах дигоксину на 49% та його залишкової концентрації на 20%. На початкових етапах прийому дигоксину, а також при корекції його дози та відміні лікування необхідно контролювати показники концентрації препарату в організмі для їхньої підтримки в межах терапевтичного діапазону. Препарати, одночасне застосування яких не рекомендується Калійзберігаючі діуретики та калійвмісні харчові добавки АРА II, такі як телмісартан, зменшують втрати калію, зумовлені дією діуретиків. Калійзберігаючі діуретики, зокрема спіронолактон, еплеренон, тріамтерен і амілорид, а також харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть викликати значне підвищення вмісту калію в плазмі крові. У тих випадках, коли одночасне застосування цих лікарських засобів з телмісартаном потрібне для ліквідації підтвердженої гіпокаліємії, лікування слід проводити з обережністю та за умови проведення регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію Одночасне застосування препаратів літію та інгібіторів АПФ або АРА II, включаючи телмісартан, супроводжувалося випадками оборотного підвищення концентрації літію в плазмі та симптомами токсичності. Якщо одночасне застосування телмісартану з препаратом літію є необхідним, рекомендується проводити посилений контроль концентрації літію в плазмі. Препарати, одночасне застосування яких вимагає дотримання обережності Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що забезпечують протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АРА II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (зокрема, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів похилого віку зі зниженою функцією нирок) одночасне застосування АРА II та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до посилення порушення функції нирок, а в ряді випадків. і до гострої ниркової недостатності, яка, як правило, має оборотний характер. У зв'язку з цим лікування цими комбінаціями препаратів потребує обережності, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнт повинен мати достатній рівень гідратації. Проведення моніторингу функції нирок рекомендується перед початком прийому комбінації препаратів, а також регулярно під час лікування. Раміприл У ході клінічного дослідження з одночасним застосуванням телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення показників AUC0-24 та Сmах раміприлу та раміприлату до 2,5 разів. Клінічне значення цього спостереження неясно. Діуретики (тіазидні та петльові) Попереднє лікування високими дозами діуретиків, таких як фуросемід (петлевий діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), а також обмеження споживання кухонної солі, діарея або блювання можуть призводити до зниження ОЦК і підвищувати ризик надмірного зниження АТ на початковому етапі. Препарати, одночасне застосування яких потребує підвищеної уваги Інші гіпотензивні препарати Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних препаратів. Подвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) Клінічні дослідження показали, що досягнення подвійної блокади РААС на тлі комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену асоціювалося з підвищенням частоти розвитку таких небажаних явищ, як зниження АТ, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з препаратом , що діє на РААС. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів ( див. розділ "Протипоказання"). Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Баклофен та аміфостин Враховуючи фармакологічні властивості деяких препаратів (зокрема, баклофену та аміфостину), можна прогнозувати, що вони потенціюватимуть дію всіх гіпотензивних препаратів, включаючи телмісартан. Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби та антидепресанти Ризик розвитку ортостатичної гіпотензії може зростати і натомість вживання алкоголю, і навіть застосування барбітуратів, наркотичних засобів чи антидепресантів. Глюкокортикоїди (для системного застосування) Послаблення антигіпертензивного ефекту телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю рідини. Пацієнти, які отримують терапію амлодипіном і телмісартаном у вигляді окремих таблеток, можуть бути переведені на терапію препаратом Телзап AM, що містить ті ж дози діючих речовин. Препарат Телзап® AM може застосовуватися у пацієнтів, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на день, що дозволить зменшити дозу амлодипіну. але не знизить загальну очікувану гіпотензивну дію. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта може починатися з застосування препарату Телзап AM у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату малоймовірне. Початкова доза препарату Телзап AM: 5 мг + 40 мг 1 раз на день. Пацієнти, яким потрібне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на день. Якщо потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату може бути поступово збільшена до максимальної 10 мг + 80 мг, не раніше як через 2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза: 10 мг амлодипіну + 80 мг телмісартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років): корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або на гемодіалізі обмежений. У пацієнтів цієї категорії лікування препаратом Телзап® AM має проводитися з обережністю, оскільки амлодипін та телмісартан не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з порушенням функції печінки Підбір дози препарату Телзап® AM у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості потребує обережності. Добова доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг. Препарат Телзап AM протипоказаний у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки. Діти та підлітки Застосування препарату Телзап® AM у пацієнтів віком до 18 років протипоказано через відсутність достатньої кількості даних про безпеку та ефективність застосування препарату в даній віковій групі.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування комбінації амлодипін + телмісартану не реєструвалися. Можливі симптоми передозування складаються із симптомів з боку окремих компонентів препарату. Передозування амлодипіну може призводити до надмірної периферичної вазодилатації та рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток вираженого та стійкого зниження АТ, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були зниження артеріального тиску та тахікардія. Також реєструвалися такі клінічні прояви, як брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі та гостра ниркова недостатність. Лікування Пацієнт повинен перебувати під пильним клінічним наглядом. Лікування має включати симптоматичну та підтримуючу терапію. Набір лікувальних заходів залежить від тривалості часу з моменту прийому препарату та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають стимуляцію блювоти та/або промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Слід проводити регулярний контроль концентрації електролітів та креатиніну у плазмі крові. У разі зниження АТ пацієнтові слід надати положення "лежачи на спині" з піднятими нижніми кінцівками, а також негайно розпочати введення сольових та інших плазмозамінних розчинів для заповнення ОЦК. Відновлення судинного тонусу та нормалізація АТ можуть бути досягнуті шляхом введення судинозвужувальних препаратів за умови відсутності протипоказань до їх використання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може забезпечити усунення симптомів, пов'язаних з блокадою кальцієвих каналів. Амлодипін та телмісартан практично не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) у пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу (але класифікації NYHA) неішемічної етіології застосування амлодипіну було пов'язане зі збільшенням повідомлень про розвиток набряку легень, незважаючи на відсутність достовірної відмінності у частоті прогресування серцевої недостатності. порівняно із плацебо. Слід обережно застосовувати БМКК, зокрема. амлодипін, у пацієнтів з ХСН через можливий ризик розвитку інших серцево-судинних ускладнень та смертності. Порушення функції печінки Як і при прийомі інших БМКК, Т1/2 амлодипіну збільшується у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Тому препарат Телзап AM повинен застосовуватися з обережністю у таких пацієнтів, а доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг один раз на день. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки препарат Телзап® AM протипоказаний. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок амлодипін може застосовуватись у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелювали зі ступенем тяжкості порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться із організму під час діалізу. Пацієнти похилого віку Корекція дози препарату Телзап AM у пацієнтів похилого віку не потрібна. Підвищення дози слід проводити з обережністю. Діти Безпечність та ефективність застосування препарату Телзап AM у дітей на даний момент не встановлені. Сорбітол Цей лікарський препарат містить сорбітол (Е 420). У пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози застосування препарату Телзап AM протипоказане. Телмісартан Порушення функції печінки Застосування комбінації амлодипіну + телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів та/або тяжким порушенням функції печінки, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. Є підстави припускати, що у цих пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик значного зниження артеріального тиску та розвитку гострої ниркової недостатності. Порушення функції нирок та пересадка нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушеннями функції нирок рекомендовано проводити періодичний контроль вмісту калію, креатиніну у плазмі. Досвід застосування препарату у пацієнтів, які незадовго до застосування перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Телмісартан не виводиться за допомогою діалізу. Зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Зниження АТ, особливо після першого прийому препарату Телзап AM, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або низьким вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телзап AM. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або з препаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. На фоні блокади РААС були відзначені випадки розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному прийомі лікарських препаратів, що діють на РААС. У зв'язку з цим подвійна блокада РААС (зокрема, при одночасному застосуванні телмісартану з іншими блокаторами РААС) не рекомендується. За необхідності одночасного застосування кількох блокаторів РААС слід ретельно контролювати функцію нирок. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або наявним захворюванням нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, з виникненням гострого зниження артеріального тиску, гіперазотемії, олігурії або рідко з розвитком гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія Як і щодо інших судиннорозширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Гіперкаліємія Як і інші препарати, що діють на РААС, застосування телмісартану може сприяти розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування іншими препаратами, що підвищують вміст калію в плазмі, або мають супутні патологічні стани, гіперкаліємія може бути причиною смертельного результату. При одночасному застосуванні препаратів, що діють на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення користі та ризику. Основні фактори ризику гіперкаліємії включають: цукровий діабет, порушення функції нирок, похилого віку (пацієнти старше 70 років); одночасне застосування з лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин і такролімус) і триметоприм; супутні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма); Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Етнічні відмінності Як і всі інші АРА II, телмісартан менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярна хвороба Як і при прийомі будь-яких інших гіпотензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Телзап® AM має помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та управління рухомими механізмами. Через можливий розвиток запаморочення, головного болю, підвищеної стомлюваності, нудоти при прийомі препарату слід бути обережним при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних функцій. З появою описаних небажаних реакцій слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін – 5,000 мг (у вигляді амлодипіну безілату – 6,935 мг), телмісартан – 40,000 мг; допоміжні речовини: сорбітол, гідроксид натрію, повідон К25, целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфату дигідрат, меглюмін, магнію стеарат. По 10 або 14 таблеток у блістері з ОПА/Алю/ПВХ/Алю. По 1, 2, 4 або 7 блістерів (14 таблеток), по 3 або 9 блістерів (10 таблеток) разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки від білого або майже білого до жовтуватого або жовтого кольору, з гравіюваннями "5" і "80" та ризиком на одній стороні. Ризик не призначений для розламування таблетки.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК+ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаАмлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах максимальні концентрації у плазмі досягаються через 6-12 год. Абсолютна біодоступність препарату становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Здається обсяг розподілу (УД становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що близько 97,5% амлодипіну, що циркулює в крові, знаходиться у зв'язку з білками плазми крові. Біотрансформація Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Т1/2 амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 год, що підтверджує можливість його застосування 1 раз на день. Препарат виводиться нирками: 10% введеної дози препарату елімінується у вигляді вихідної сполуки та 60% у вигляді метаболітів. Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки Є вкрай обмежений обсяг клінічних даних щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалося зниження кліренсу амлодипіну, що призводило до подовження Т1/2 та підвищення AUC приблизно на 40-60%. Пацієнти похилого віку Час досягнення максимальної концентрації (tmax) амлодипіну в плазмі крові можна порівняти у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів молодшої вікової групи. У пацієнтів похилого віку показник кліренсу амлодипіну має тенденцію до зниження з відповідним збільшенням AUC та подовженням Т1/2. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при дозі 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5%), в основному з альбуміном та з альфа-1-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить понад 20 год. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з "печінковим" кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. Стах і меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків і жінок: показники Сmах та AUC у жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2 не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2 у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телзап® AM має у своєму складі дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальними механізмами дії, які забезпечують контроль показників артеріального тиску (АТ) у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією; амлодипін належить до фармакологічної групи блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), а телмісартану - до групи антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих речовин виявляє адитивний антигіпертензивний ефект, викликаючи більш виражене зниження артеріального тиску, ніж кожен із компонентів препарату окремо. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини кровоносних судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний із вазодилатуючою дією на гладкі м'язи судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує частоту та вираженість нападів стенокардії, до кінця не встановлений, але амлодипін може зменшувати ішемію міокарда за рахунок наведених нижче двох ефектів: Амлодипін розширює периферичні артеріоли і за рахунок цього зменшує загальний периферичний опір судин (ОПСС), так зване постнавантаження. Так як частота серцевих скорочень (ЧСС) при прийомі амлодипіну практично не збільшується, це зменшення навантаження на серцевий м'яз знижує енерговитрати міокарда та його потребу в кисні. Механізм антиангінальної дії амлодипіну також, мабуть, пов'язаний з розширенням головних коронарних артерій та артеріол як у зонах міокарда з нормальним кровотоком, так і в ішемізованих зонах. Це розширення збільшує доставку кисню до міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (при стенокардії Принцметалу або варіантної стенокардії). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні "лежачи" і "стоячи" протягом 24 годин. Ортостатична артеріальна гіпотензія не характерна під час застосування амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації чи протеринурії. При прийомі амлодипіну не спостерігалося жодних небажаних метаболічних ефектів або зміни концентрації ліпідів у плазмі. Амлодипін можна приймати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Механізм дії Телмісартан є специфічним АРА II (тип AT1), ефективний при прийомі всередину. Маючи дуже високу спорідненість до центру зв'язування рецептора підтипу AT1 з ангіотензином II, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіючи дією агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан не має властивостей часткового агоніста рецептора AT1. Телмісартан селективно зв'язується із рецептором АТ1. Зв'язок із рецептором є довготривалим. Телмісартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи рецептори типу АТ2 та інші менш вивчені рецептори ангіотензину. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (кінінази II) – ферменту, який також руйнує брадикінін. Це дозволяє зробити висновок, що препарат не посилюватиме небажані явища, пов'язані з дією брадикініну. Доза телмісартану 80 мг на добу практично повністю усуває підвищення АТ під впливом ангіотензину II. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин і залишається значним протягом 48 годин. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивний ефект поступово розвивається протягом 3 год. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану і залишається значущою до 48 годин. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан забезпечує зниження САД та ДАТ, не впливаючи на ЧСС. Після різкої відміни лікування телмісартаном спостерігається поступове (протягом кількох днів) повернення показників АТ до їх значень до початку прийому препарату без розвитку синдрому "скасування". У пацієнтів, які приймали телмісартан, частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. Ці дані були отримані в ході клінічних досліджень із прямим порівнянням цих двох типів антигіпертензивної терапії. Комбінований препарат амлодипіну та телмісартану, що застосовується 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження артеріального тиску протягом 24 годин.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, у яких АТ недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном як засоби монотерапії); артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія); артеріальна гіпертензія у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих монопрепаратів, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих, допоміжних речовин та інших похідних дигидропиридина; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (зокрема високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжке порушення функції печінки; шок (у тому числі кардіогенний); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або середніми або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує; нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда (немає даних про застосування в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда); порушення функції нирок та стан після трансплантації нирки; порушення функції печінки; рекомендації щодо режиму дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки не розроблені, тому в таких клінічних випадках слід бути обережними; зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; цукровий діабет; гіпонатріємія; гіперкаліємія; стеноз аортального чи мітрального клапана; первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені); вік старше 70 років; ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних розладів, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту); синдром слабкості синусового вузла (виражена брадикардія, тахікардія); хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телзап AM під час вагітності протипоказане. Спеціальних досліджень щодо застосування комбінації амлодипін + телмісартан під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Вплив, пов'язаний з окремими речовинами, що діють, описано нижче. Амлодипін Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не вивчена. У дослідженнях на лабораторних тваринах застосування препарату у високих дозах супроводжувалося ознаками репродуктивної токсичності. Застосування амлодипіну під час вагітності допускається лише за відсутності більш безпечної альтернативи і в тих випадках, коли ризик для матері та дитини, пов'язаний із захворюванням, переважає ризик, пов'язаний із застосуванням препарату. Телмісартан Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом АРА II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За винятком випадків крайньої необхідності в безперервному лікуванні АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів із вивченим профілем безпеки під час вагітності. При підтвердженні факту вагітності лікування препаратом Телзап® AM необхідно негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативну терапію. Отримано відомості про те, що вплив АРА II протягом другого та третього триместрів вагітності може супроводжуватись явищами токсичності щодо плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, зниження артеріального тиску, гіперкаліємія). У разі прийому препарату Телзап AM, починаючи з другого триместру вагітності, необхідно провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа плода. Немовлята, які народилися у жінок, які приймали препарат Телзап® AM під час вагітності, повинні бути під пильним клінічним наглядом для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії. Період грудного вигодовування Відомості про застосування амлодипіну та телмісартану під час грудного вигодовування відсутні. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM під час грудного вигодовування протипоказане. Амлодипін проникає у грудне молоко у кількості 3-7% від материнської дози (максимально до 15%). Вплив амлодипіну на новонароджених невідомий. У разі лікування жінок, що годують, слід віддавати перевагу альтернативним препаратам з більш вивченим профілем безпеки під час грудного вигодовування, особливо при вигодовуванні новонародженої або недоношеної дитини. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату з огляду на необхідність його застосування для матері. Фертильність Амлодипін Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. В одному дослідженні на щурах виявили небажані явища з боку фертильності самців. При застосуванні БМКК у деяких пацієнтів спостерігалися біохімічні зміни у головці сперматозоїдів. Обсяг клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатнім. Телмісартан В рамках доклінічних досліджень телмісартан не впливав на фертильність самців та самок.Побічна діяЧастота виникнення небажаних реакцій визначалася відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та < 1/10); нечасто (≥1/1000 та Потенційні небажані реакції на фоні лікування препаратом Телзап® AM включають усі небажані реакції, які раніше були зареєстровані на фоні застосування окремих компонентів препарату. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування телмісартану Серйозні побічні реакції включають анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк (частота виникнення "рідко") і гостру ниркову недостатність. У контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої у групі плацебо (41,4% та 43,9%, відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Небажані реакції, наведені нижче, були зареєстровані в рамках контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або виявлені при аналізі повідомлень, отриманих у післяреєстраційному періоді. До цього переліку також увійшли серйозні та несерйозні небажані реакції, які були причиною скасування лікування протягом трьох довготривалих клінічних досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які приймали телмісартан для зниження серцево-судинної захворюваності протягом періоду до 6 років. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), інфекції верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт та синусит); рідко - сепсис (зокрема з летальним результатом). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто – безсоння, депресія; рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, здуття живота, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, підвищене потовиділення, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (у тому числі зі смертельним наслідком), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсикодермія. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (наприклад, ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудній клітці, астенічний синдром (загальна слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження концентрації гемоглобіну у плазмі крові, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації креатинфосфокінази у плазмі крові. Описание отдельных нежелательных реакций Сепсис В клиническом исследовании частота развития сепсиса в группе телмисартана была выше, чем в группе плацебо. Это может быть расценено как случайная находка или как развитие явления, связанного с неизвестным в настоящее время механизмом. Снижение АД Данная нежелательная реакция часто регистрировалась у пациентов с контролируемым АД на фоне применения телмисартана в сочетании со стандартной терапией с целью снижения сердечно-сосудистой заболеваемости. Нарушение функции печени/поражения печени Наибольшее число случаев нарушения функции печени или поражения печени было выявлено при анализе пострегистрационных сообщений о клинических случаях у пациентов японской этнической группы. Пациенты данной этнической группы подвержены развитию нежелательных реакций данного типа. Интерстициальное заболевание легких В течение пострегистрационного периода были получены сообщения о случаях развития интерстициального заболевания легких, имевших временную связь с приемом телмисартана. Однако причинно-следственная связь между применением телмисартана и развитием данного заболевания не установлена. Нежелательные реакции, ожидающиеся на основании опыта применения амлодипина Наиболее частые нежелательные реакции на фоне применения амлодипина включают сонливость, головокружение, головную боль, сердцебиение, ощущение "прилива" крови к коже, боль в животе, тошноту, отеки лодыжек и другой локализации, утомляемость. Нарушения со стороны крови и лимфатической системы: очень редко - лейкопения, тромбоцитопения. Нарушения со стороны иммунной системы: очень редко - аллергические реакции. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – зниження маси тіла, збільшення маси тіла; дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто – сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування); нечасто – тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія; дуже рідко – гіпертонус, периферична нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. Порушення з боку органу зору: часто – зорові розлади (включаючи диплопію). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; нечасто – аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь); дуже рідко – інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – відчуття "припливу" крові до шкіри; нечасто – зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка; нечасто – кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, нудота, порушення ритму спорожнення кишечника (включаючи діарею та запор); нечасто – блювання, сухість слизової ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності “печінкових” ферментів (у більшості випадків у поєднанні з холестазом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - набряклість кісточок та стоп; нечасто - алопеція, пурпура, зміна пігментації шкіри (поява знебарвлених ділянок шкіри), підвищене потовиділення, свербіж шкіри, шкірний висип, висип, кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – прискорене сечовипускання, дизурія, ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – набряки; часто – підвищена стомлюваність, астенічний синдром; нечасто – біль у грудній клітці, біль, загальне нездужання. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану Інфекційні та паразитарні захворювання: рідко – цистит. Порушення психіки: рідко – занепокоєння, безсоння, депресія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, нечасто – сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – непритомність, периферична нейропатія, гіпестезія, дисгевзія, тремор. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, “припливи”. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, нудота; рідко – блювання, гіпертрофія ясен, задишка, сухість у порожнині рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри; рідко – екзема, еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у спині, біль у нижніх кінцівках (ногах). Порушення з боку сечовивідних шляхів: рідко – ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія, біль у грудній клітці, втома, набряки. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації "печінкових" трансаміназ; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові. Додаткова інформація щодо комбінації амлодипіну та телмісартану: периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану рідше, ніж у пацієнтів, які отримують лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між двома діючими речовинами, що входять до складу даного препарату у фіксованих дозах, у клінічних дослідженнях не було виявлено. Досліджень щодо вивчення лікарських взаємодій препарату Телзап® AM з іншими препаратами не проводилося. Взаємодія з амлодипіном Вплив інших лікарських засобів на фармакологічні властивості амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами ВІЛ-протеази, протигрибковими препаратами з групи азолів, макролідами, наприклад, еритроміцином або кларитроміцином, а також з верапамілом або дилтіазем ризик різкого зниження артеріального тиску. Клінічні прояви даних варіантів одночасного застосування можуть бути більш виражені у пацієнтів похилого віку, необхідне лікарське спостереження з метою можливої ​​корекції доз препаратів. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну може змінюватись. Необхідно контролювати АТ, слід розглянути можливість корекції дози амлодипіну під час та після одночасного прийому, особливо з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин та препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрути та грейпфрутовий сік Застосування амлодипіну на фоні вживання в їжу грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується, тому що у деяких пацієнтів це може призводити до підвищення біодоступності препарату і, відповідно, посилення антигіпертензивного ефекту. Дантролен (у вигляді інфузій) У тварин, які отримували верапаміл у поєднанні з внутрішньовенним введенням дантролену, спостерігався розвиток летальної фібриляції шлуночків та серцево-судинного колапсу, пов'язаних із гіперкаліємією. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати застосування БМКК, таких як амлодипін, одночасно з дантроленом у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії, а також для лікування даного стану. Вплив амлодипіну на фармакологічні властивості інших лікарських засобів. Амлодипін посилює дію інших гіпотензивних препаратів. Аторвастатин, дигоксин та варфарин У ході клінічних досліджень лікарської взаємодії амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Циклоспорин Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну не проводилися ні у здорових добровольців, ні в будь-яких інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки. У цих пацієнтів виявили підвищення залишкових концентрацій циклоспорину в плазмі крові (в середньому на 0-40%). У пацієнтів, які отримують амлодипін у поєднанні з циклоспорином після трансплантації нирки, рекомендується здійснювати моніторинг концентрацій циклоспорину і при необхідності зменшити його дозу. Симвастатин При одночасному застосуванні багаторазових доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину по 80 мг 1 раз на день показник системної експозиції симвастатину був на 77% вищим, ніж на тлі монотерапії симвастатином. У пацієнтів, які приймають амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Такролімус Спільне застосування такролімусу з амлодипіном характеризується ризиком підвищення концентрації такролімусу у плазмі. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід проводити моніторинг концентрації такролімусу в плазмі крові, а також при необхідності корекцію дози, щоб уникнути токсичного впливу такролімусу. Інші препарати Встановлено безпеку спільного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та антибіотиками. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен із препаратів чинив незалежну гіпотензивну дію. Взаємодія з телмісартаном Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину спостерігалося підвищення медіани Сmах дигоксину на 49% та його залишкової концентрації на 20%. На початкових етапах прийому дигоксину, а також при корекції його дози та відміні лікування необхідно контролювати показники концентрації препарату в організмі для їхньої підтримки в межах терапевтичного діапазону. Препарати, одночасне застосування яких не рекомендується Калійзберігаючі діуретики та калійвмісні харчові добавки АРА II, такі як телмісартан, зменшують втрати калію, зумовлені дією діуретиків. Калійзберігаючі діуретики, зокрема спіронолактон, еплеренон, тріамтерен і амілорид, а також харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть викликати значне підвищення вмісту калію в плазмі крові. У тих випадках, коли одночасне застосування цих лікарських засобів з телмісартаном потрібне для ліквідації підтвердженої гіпокаліємії, лікування слід проводити з обережністю та за умови проведення регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію Одночасне застосування препаратів літію та інгібіторів АПФ або АРА II, включаючи телмісартан, супроводжувалося випадками оборотного підвищення концентрації літію в плазмі та симптомами токсичності. Якщо одночасне застосування телмісартану з препаратом літію є необхідним, рекомендується проводити посилений контроль концентрації літію в плазмі. Препарати, одночасне застосування яких вимагає дотримання обережності Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що забезпечують протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АРА II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (зокрема, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів похилого віку зі зниженою функцією нирок) одночасне застосування АРА II та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до посилення порушення функції нирок, а в ряді випадків. і до гострої ниркової недостатності, яка, як правило, має оборотний характер. У зв'язку з цим лікування цими комбінаціями препаратів потребує обережності, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнт повинен мати достатній рівень гідратації. Проведення моніторингу функції нирок рекомендується перед початком прийому комбінації препаратів, а також регулярно під час лікування. Раміприл У ході клінічного дослідження з одночасним застосуванням телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення показників AUC0-24 та Сmах раміприлу та раміприлату до 2,5 разів. Клінічне значення цього спостереження неясно. Діуретики (тіазидні та петльові) Попереднє лікування високими дозами діуретиків, таких як фуросемід (петлевий діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), а також обмеження споживання кухонної солі, діарея або блювання можуть призводити до зниження ОЦК і підвищувати ризик надмірного зниження АТ на початковому етапі. Препарати, одночасне застосування яких потребує підвищеної уваги Інші гіпотензивні препарати Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних препаратів. Подвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) Клінічні дослідження показали, що досягнення подвійної блокади РААС на тлі комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену асоціювалося з підвищенням частоти розвитку таких небажаних явищ, як зниження АТ, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з препаратом , що діє на РААС. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Баклофен та аміфостин Враховуючи фармакологічні властивості деяких препаратів (зокрема, баклофену та аміфостину), можна прогнозувати, що вони потенціюватимуть дію всіх гіпотензивних препаратів, включаючи телмісартан. Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби та антидепресанти Ризик розвитку ортостатичної гіпотензії може зростати і натомість вживання алкоголю, і навіть застосування барбітуратів, наркотичних засобів чи антидепресантів. Глюкокортикоїди (для системного застосування) Послаблення антигіпертензивного ефекту телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю рідини. Пацієнти, які отримують терапію амлодипіном і телмісартаном у вигляді окремих таблеток, можуть бути переведені на терапію препаратом Телзап AM, що містить ті ж дози діючих речовин. Препарат Телзап® AM може застосовуватися у пацієнтів, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на день, що дозволить зменшити дозу амлодипіну. але не знизить загальну очікувану гіпотензивну дію. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта може починатися з застосування препарату Телзап AM у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату малоймовірне. Початкова доза препарату Телзап AM: 5 мг + 40 мг 1 раз на день. Пацієнти, яким потрібне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на день. Якщо потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату може бути поступово збільшена до максимальної 10 мг + 80 мг, не раніше як через 2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза: 10 мг амлодипіну + 80 мг телмісартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років): корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або на гемодіалізі обмежений. У пацієнтів цієї категорії лікування препаратом Телзап® AM має проводитися з обережністю, оскільки амлодипін та телмісартан не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з порушенням функції печінки Підбір дози препарату Телзап® AM у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості потребує обережності. Добова доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг. Препарат Телзап AM протипоказаний у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки. Діти та підлітки Застосування препарату Телзап® AM у пацієнтів віком до 18 років протипоказано через відсутність достатньої кількості даних про безпеку та ефективність застосування препарату в даній віковій групі.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування комбінації амлодипін + телмісартану не реєструвалися. Можливі симптоми передозування складаються із симптомів з боку окремих компонентів препарату. Передозування амлодипіну може призводити до надмірної периферичної вазодилатації та рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток вираженого та стійкого зниження АТ, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були зниження артеріального тиску та тахікардія. Також реєструвалися такі клінічні прояви, як брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі та гостра ниркова недостатність. Лікування Пацієнт повинен перебувати під пильним клінічним наглядом. Лікування має включати симптоматичну та підтримуючу терапію. Набір лікувальних заходів залежить від тривалості часу з моменту прийому препарату та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають стимуляцію блювоти та/або промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Слід проводити регулярний контроль концентрації електролітів та креатиніну у плазмі крові. У разі зниження АТ пацієнтові слід надати положення "лежачи на спині" з піднятими нижніми кінцівками, а також негайно розпочати введення сольових та інших плазмозамінних розчинів для заповнення ОЦК. Відновлення судинного тонусу та нормалізація АТ можуть бути досягнуті шляхом введення судинозвужувальних препаратів за умови відсутності протипоказань до їх використання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може забезпечити усунення симптомів, пов'язаних з блокадою кальцієвих каналів. Амлодипін та телмісартан практично не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) у пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу (але класифікації NYHA) неішемічної етіології застосування амлодипіну було пов'язане зі збільшенням повідомлень про розвиток набряку легень, незважаючи на відсутність достовірної відмінності у частоті прогресування серцевої недостатності. порівняно із плацебо. Слід обережно застосовувати БМКК, зокрема. амлодипін, у пацієнтів з ХСН через можливий ризик розвитку інших серцево-судинних ускладнень та смертності. Порушення функції печінки Як і при прийомі інших БМКК, Т1/2 амлодипіну збільшується у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Тому препарат Телзап® AM повинен застосовуватися з обережністю у таких пацієнтів (див. розділ "З обережністю"), а доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг один раз на день. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки препарат Телзап® AM протипоказаний. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок амлодипін може застосовуватись у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелювали зі ступенем тяжкості порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться із організму під час діалізу. Пацієнти похилого віку Корекція дози препарату Телзап AM у пацієнтів похилого віку не потрібна. Підвищення дози слід проводити з обережністю. Діти Безпечність та ефективність застосування препарату Телзап AM у дітей на даний момент не встановлені. Сорбітол Цей лікарський препарат містить сорбітол (Е 420). У пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози застосування препарату Телзап AM протипоказане. Телмісартан Порушення функції печінки Застосування комбінації амлодипіну + телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів та/або тяжким порушенням функції печінки, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю (див. розділ "Протипоказання"). Є підстави припускати, що у цих пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик значного зниження артеріального тиску та розвитку гострої ниркової недостатності. Порушення функції нирок та пересадка нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушеннями функції нирок рекомендовано проводити періодичний контроль вмісту калію, креатиніну у плазмі. Досвід застосування препарату у пацієнтів, які незадовго до застосування перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Телмісартан не виводиться за допомогою діалізу. Зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Зниження АТ, особливо після першого прийому препарату Телзап AM, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або низьким вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телзап AM. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або з препаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. На фоні блокади РААС були відзначені випадки розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному прийомі лікарських препаратів, що діють на РААС. У зв'язку з цим подвійна блокада РААС (зокрема, при одночасному застосуванні телмісартану з іншими блокаторами РААС) не рекомендується. За необхідності одночасного застосування кількох блокаторів РААС слід ретельно контролювати функцію нирок. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або наявним захворюванням нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, з виникненням гострого зниження артеріального тиску, гіперазотемії, олігурії або рідко з розвитком гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія Як і щодо інших судиннорозширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Гіперкаліємія Як і інші препарати, що діють на РААС, застосування телмісартану може сприяти розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування іншими препаратами, що підвищують вміст калію в плазмі, або мають супутні патологічні стани, гіперкаліємія може бути причиною смертельного результату. При одночасному застосуванні препаратів, що діють на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення користі та ризику. Основні фактори ризику гіперкаліємії включають: цукровий діабет, порушення функції нирок, похилого віку (пацієнти старше 70 років); одночасне застосування з лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин і такролімус) і триметоприм; супутні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Етнічні відмінності Як і всі інші АРА II, телмісартан менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярна хвороба Як і при прийомі будь-яких інших гіпотензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Телзап® AM має помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та управління рухомими механізмами. Через можливий розвиток запаморочення, головного болю, підвищеної стомлюваності, нудоти при прийомі препарату слід бути обережним при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних функцій. З появою описаних небажаних реакцій слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься діюча речовина: телмісартан – 40 мг. В упаковці 28 пігулок.Фармакотерапевтична групаТелмісартан - специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип AT1), ефективний прийому внутрішньо. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значною до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому препарату. У пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію, телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування".Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія, зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів віком 55 років та старше з високим ризиком серцево-судинних захворювань.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до чинної речовини або допоміжних компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжкі порушення функції печінки (клас З за шкалою Чайлд-П'ю); одночасне застосування препарату Телпрес з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом та/або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73 м2); одночасне застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказано: дитячий вік до 18 років.Спосіб застосування та дозиАртеріальна гіпертензія. Початкова рекомендована доза препарату Телпрес становить 1 таб. (40 мг) раз на добу. У випадках, коли терапевтичний ефект не досягається, максимальна рекомендована доза Телпресу може бути збільшена до 80 мг один раз на добу. При вирішенні питання збільшення дози слід брати до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається протягом 4-8 тижнів після початку лікування. Зниження серцево-судинної захворюваності та смертності. Рекомендована доза – 1 таблетка препарату Телпрес 80 мг 1 раз на добу. У початковий період лікування рекомендується спостереження за рівнем артеріального тиску (АТ), може знадобитися корекція антигіпертензивної терапії. Всередину, незалежно від їди.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін – 5,000 мг (у вигляді амлодипіну безілату – 6,935 мг), телмісартан – 80,000 мг; допоміжні речовини: сорбітол, гідроксид натрію, повідон К25, целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфату дигідрат, меглюмін, магнію стеарат. По 10 або 14 таблеток у блістері з ОПА/Алю/ПВХ/Алю. По 1, 2, 4 або 7 блістерів (14 таблеток), по 3 або 9 блістерів (10 таблеток) разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки від білого або майже білого до жовтуватого або жовтого кольору, з гравіюваннями "5" і "80" та ризиком на одній стороні. Ризик не призначений для розламування таблетки.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК+ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаАмлодипін Всмоктування Після прийому амлодипіну внутрішньо у терапевтичних дозах максимальні концентрації у плазмі досягаються через 6-12 год. Абсолютна біодоступність препарату становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Здається обсяг розподілу (УД становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що близько 97,5% амлодипіну, що циркулює в крові, знаходиться у зв'язку з білками плазми крові. Біотрансформація Амлодипін значною мірою (приблизно на 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Т1/2 амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 год, що підтверджує можливість його застосування 1 раз на день. Препарат виводиться нирками: 10% введеної дози препарату елімінується у вигляді вихідної сполуки та 60% у вигляді метаболітів. Виведення амлодипіну із плазми крові відбувається двофазно. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти з порушенням функції печінки Є вкрай обмежений обсяг клінічних даних щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалося зниження кліренсу амлодипіну, що призводило до подовження Т1/2 та підвищення AUC приблизно на 40-60%. Пацієнти похилого віку Час досягнення максимальної концентрації (tmax) амлодипіну в плазмі крові можна порівняти у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів молодшої вікової групи. У пацієнтів похилого віку показник кліренсу амлодипіну має тенденцію до зниження з відповідним збільшенням AUC та подовженням Т1/2. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при дозі 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від прийому їжі. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5%), в основному з альбуміном та з альфа-1-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить понад 20 год. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) і меншою мірою AUC збільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 1%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з "печінковим" кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. Стах і меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків і жінок: показники Сmах та AUC у жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т1/2 не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т1/2 у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телзап® AM має у своєму складі дві гіпотензивні речовини із взаємодоповнювальними механізмами дії, які забезпечують контроль показників артеріального тиску (АТ) у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією; амлодипін належить до фармакологічної групи блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), а телмісартану - до групи антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих речовин виявляє адитивний антигіпертензивний ефект, викликаючи більш виражене зниження артеріального тиску, ніж кожен із компонентів препарату окремо. Амлодипін Амлодипін - похідне дигідропіридину, відноситься до класу БМКК, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини кровоносних судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний із вазодилатуючою дією на гладкі м'язи судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує частоту та вираженість нападів стенокардії, до кінця не встановлений, але амлодипін може зменшувати ішемію міокарда за рахунок наведених нижче двох ефектів: Амлодипін розширює периферичні артеріоли і за рахунок цього зменшує загальний периферичний опір судин (ОПСС), так зване постнавантаження. Так як частота серцевих скорочень (ЧСС) при прийомі амлодипіну практично не збільшується, це зменшення навантаження на серцевий м'яз знижує енерговитрати міокарда та його потребу в кисні. Механізм антиангінальної дії амлодипіну також, мабуть, пов'язаний з розширенням головних коронарних артерій та артеріол як у зонах міокарда з нормальним кровотоком, так і в ішемізованих зонах. Це розширення збільшує доставку кисню до міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (при стенокардії Принцметалу або варіантної стенокардії). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні "лежачи" і "стоячи" протягом 24 годин. Ортостатична артеріальна гіпотензія не характерна під час застосування амлодипіну внаслідок повільного початку дії препарату. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору судин нирок, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного кровотоку плазми у нирках без зміни фільтрації чи протеринурії. При прийомі амлодипіну не спостерігалося жодних небажаних метаболічних ефектів або зміни концентрації ліпідів у плазмі. Амлодипін можна приймати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Застосування амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю не супроводжується негативною інотропною дією (не знижується толерантність до фізичного навантаження, не знижується фракція викиду лівого шлуночка). Телмісартан Механізм дії Телмісартан є специфічним АРА II (тип AT1), ефективний при прийомі всередину. Маючи дуже високу спорідненість до центру зв'язування рецептора підтипу AT1 з ангіотензином II, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не володіючи дією агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан не має властивостей часткового агоніста рецептора AT1. Телмісартан селективно зв'язується із рецептором АТ1. Зв'язок із рецептором є довготривалим. Телмісартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи рецептори типу АТ2 та інші менш вивчені рецептори ангіотензину. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (кінінази II) – ферменту, який також руйнує брадикінін. Це дозволяє зробити висновок, що препарат не посилюватиме небажані явища, пов'язані з дією брадикініну. Доза телмісартану 80 мг на добу практично повністю усуває підвищення АТ під впливом ангіотензину II. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин і залишається значним протягом 48 годин. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивний ефект поступово розвивається протягом 3 год. Виражена антигіпертензивна дія зазвичай розвивається через 4-8 тижнів після регулярного прийому. Дія зберігається протягом 24 годин після прийому телмісартану і залишається значущою до 48 годин. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан забезпечує зниження САД та ДАТ, не впливаючи на ЧСС. Після різкої відміни лікування телмісартаном спостерігається поступове (протягом кількох днів) повернення показників АТ до їх значень до початку прийому препарату без розвитку синдрому "скасування". У пацієнтів, які приймали телмісартан, частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. Ці дані були отримані в ході клінічних досліджень із прямим порівнянням цих двох типів антигіпертензивної терапії. Комбінований препарат амлодипіну та телмісартану, що застосовується 1 раз на добу, призводить до ефективного та стійкого зниження артеріального тиску протягом 24 годин.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, у яких АТ недостатньо контролюється телмісартаном або амлодипіном як засоби монотерапії); артеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показана комбінована терапія); артеріальна гіпертензія у пацієнтів, які отримують телмісартан та амлодипін у вигляді окремих монопрепаратів, як заміну даної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих, допоміжних речовин та інших похідних дигидропиридина; вагітність; період грудного вигодовування; обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (зокрема високий рівень аортального стенозу); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після перенесеного гострого інфаркту міокарда; тяжке порушення функції печінки; шок (у тому числі кардіогенний); одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або середніми або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує; нестабільна стенокардія, гострий інфаркт міокарда (немає даних про застосування в гострому періоді та протягом одного місяця після інфаркту міокарда); порушення функції нирок та стан після трансплантації нирки; порушення функції печінки; рекомендації щодо режиму дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки не розроблені, тому в таких клінічних випадках слід бути обережними; зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) на фоні попереднього прийому діуретиків, обмеження споживання кухонної солі, діареї або блювання; цукровий діабет; гіпонатріємія; гіперкаліємія; стеноз аортального чи мітрального клапана; первинний гіперальдостеронізм (ефективність та безпека не встановлені); вік старше 70 років; ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних розладів, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту); синдром слабкості синусового вузла (виражена брадикардія, тахікардія); хронічна серцева недостатність (ХСН) неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Телзап AM під час вагітності протипоказане. Спеціальних досліджень щодо застосування комбінації амлодипін + телмісартан під час вагітності та в період грудного вигодовування не проводилося. Вплив, пов'язаний з окремими речовинами, що діють, описано нижче. Амлодипін Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не вивчена. У дослідженнях на лабораторних тваринах застосування препарату у високих дозах супроводжувалося ознаками репродуктивної токсичності. Застосування амлодипіну під час вагітності допускається лише за відсутності більш безпечної альтернативи і в тих випадках, коли ризик для матері та дитини, пов'язаний із захворюванням, переважає ризик, пов'язаний із застосуванням препарату. Телмісартан Епідеміологічні докази ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності є недостатньо переконливими, проте не дозволяють виключити невелике підвищення ризику негативного впливу на плід. Хоча контрольовані епідеміологічні дослідження тератогенного ефекту, пов'язаного з прийомом АРА II, не проводилися, застосування препаратів цієї групи може бути пов'язане зі схожим ризиком. За винятком випадків крайньої необхідності в безперервному лікуванні АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів із вивченим профілем безпеки під час вагітності. При підтвердженні факту вагітності лікування препаратом Телзап® AM необхідно негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативну терапію. Отримано відомості про те, що вплив АРА II протягом другого та третього триместрів вагітності може супроводжуватись явищами токсичності щодо плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, зниження артеріального тиску, гіперкаліємія). У разі прийому препарату Телзап AM, починаючи з другого триместру вагітності, необхідно провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа плода. Немовлята, які народилися у жінок, які приймали препарат Телзап® AM під час вагітності, повинні бути під пильним клінічним наглядом для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії. Період грудного вигодовування Відомості про застосування амлодипіну та телмісартану під час грудного вигодовування відсутні. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM під час грудного вигодовування протипоказане. Амлодипін проникає у грудне молоко у кількості 3-7% від материнської дози (максимально до 15%). Вплив амлодипіну на новонароджених невідомий. У разі лікування жінок, що годують, слід віддавати перевагу альтернативним препаратам з більш вивченим профілем безпеки під час грудного вигодовування, особливо при вигодовуванні новонародженої або недоношеної дитини. Слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату з огляду на необхідність його застосування для матері. Фертильність Амлодипін Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. В одному дослідженні на щурах виявили небажані явища з боку фертильності самців. При застосуванні БМКК у деяких пацієнтів спостерігалися біохімічні зміни у головці сперматозоїдів. Обсяг клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатнім. Телмісартан В рамках доклінічних досліджень телмісартан не впливав на фертильність самців та самок.Побічна діяЧастота виникнення небажаних реакцій визначалася відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та < 1/10); нечасто (≥1/1000 та Потенційні небажані реакції на фоні лікування препаратом Телзап® AM включають усі небажані реакції, які раніше були зареєстровані на фоні застосування окремих компонентів препарату. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування телмісартану Серйозні побічні реакції включають анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк (частота виникнення "рідко") і гостру ниркову недостатність. У контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з артеріальною гіпертензією загальна частота розвитку небажаних реакцій у групі телмісартану, як правило, була подібною до такої у групі плацебо (41,4% та 43,9%, відповідно). Частота розвитку небажаних реакцій не залежала від дози, а також від статі, віку або расової приналежності пацієнтів. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, які отримували препарат з метою зменшення серцево-судинної захворюваності, був подібним до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Небажані реакції, наведені нижче, були зареєстровані в рамках контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або виявлені при аналізі повідомлень, отриманих у післяреєстраційному періоді. До цього переліку також увійшли серйозні та несерйозні небажані реакції, які були причиною скасування лікування протягом трьох довготривалих клінічних досліджень за участю 21 642 пацієнтів, які приймали телмісартан для зниження серцево-судинної захворюваності протягом періоду до 6 років. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит), інфекції верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт та синусит); рідко - сепсис (зокрема з летальним результатом). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом). Порушення психіки: нечасто – безсоння, депресія; рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: нечасто - непритомність; рідко – сонливість. Порушення з боку органу зору: рідко – зорові розлади. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія; рідко – тахікардія. Порушення з боку судин: нечасто – зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, диспепсія, здуття живота, блювання; рідко – сухість у роті, дискомфорт у ділянці шлунка. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – порушення функції печінки/ураження печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, підвищене потовиділення, шкірний висип; рідко - ангіоневротичний набряк (у тому числі зі смертельним наслідком), екзема, еритема, кропив'янка, лікарський висип, токсикодермія. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині (наприклад, ішіалгія), м'язові спазми, міалгія; рідко – артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (симптоми, що нагадують тендиніт). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудній клітці, астенічний синдром (загальна слабкість); рідко – грипоподібний синдром. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; рідко – зниження концентрації гемоглобіну у плазмі крові, підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації креатинфосфокінази у плазмі крові. Опис окремих небажаних реакцій Сепсис У клінічному дослідженні частота розвитку сепсису у групі телмісартана була вищою, ніж у групі плацебо. Це може бути розцінено як випадкову знахідку або як розвиток явища, пов'язаного з невідомим в даний час механізмом. Зниження АТ Ця небажана реакція часто реєструвалася у пацієнтів з контрольованим АТ на фоні застосування телмісартану у поєднанні зі стандартною терапією з метою зниження серцево-судинної захворюваності. Порушення функції печінки/ураження печінки Найбільше випадків порушення функції печінки або ураження печінки було виявлено при аналізі постреєстраційних повідомлень про клінічні випадки у пацієнтів японської етнічної групи. Пацієнти цієї етнічної групи схильні до розвитку небажаних реакцій даного типу. Інтерстиціальне захворювання легень Протягом постреєстраційного періоду було отримано повідомлення про випадки розвитку інтерстиціального захворювання легень, які мали тимчасовий зв'язок із прийомом телмісартану. Однак причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням телмісартану та розвитком даного захворювання не встановлено. Небажані реакції, які очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну Найчастіші небажані реакції на фоні застосування амлодипіну включають сонливість, запаморочення, головний біль, серцебиття, відчуття "припливу" крові до шкіри, біль у животі, нудоту, набряки кісточок та іншої локалізації, стомлюваність. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – зниження маси тіла, збільшення маси тіла; дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто – сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування); нечасто – тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія; дуже рідко – гіпертонус, периферична нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. Порушення з боку органу зору: часто – зорові розлади (включаючи диплопію). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; нечасто – аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь); дуже рідко – інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – відчуття "припливу" крові до шкіри; нечасто – зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка; нечасто – кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, нудота, порушення ритму спорожнення кишечника (включаючи діарею та запор); нечасто – блювання, сухість слизової ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності “печінкових” ферментів (у більшості випадків у поєднанні з холестазом). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - набряклість кісточок та стоп; нечасто - алопеція, пурпура, зміна пігментації шкіри (поява знебарвлених ділянок шкіри), підвищене потовиділення, свербіж шкіри, шкірний висип, висип, кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – прискорене сечовипускання, дизурія, ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – набряки; часто – підвищена стомлюваність, астенічний синдром; нечасто – біль у грудній клітці, біль, загальне нездужання. Небажані реакції, що очікуються на підставі досвіду застосування амлодипіну та телмісартану Інфекційні та паразитарні захворювання: рідко – цистит. Порушення психіки: рідко – занепокоєння, безсоння, депресія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, нечасто – сонливість, мігрень, біль голови, парестезії; рідко – непритомність, периферична нейропатія, гіпестезія, дисгевзія, тремор. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, “припливи”. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі, діарея, нудота; рідко – блювання, гіпертрофія ясен, задишка, сухість у порожнині рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри; рідко – екзема, еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, спазми м'язів (судоми литкових м'язів), міалгія; рідко – біль у спині, біль у нижніх кінцівках (ногах). Порушення з боку сечовивідних шляхів: рідко – ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – периферичні набряки; нечасто – астенія, біль у грудній клітці, втома, набряки. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – підвищення концентрації "печінкових" трансаміназ; рідко – підвищення концентрації сечової кислоти в крові. Додаткова інформація щодо комбінації амлодипіну та телмісартану: периферичні набряки, дозозалежний побічний ефект амлодипіну спостерігалися у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну та телмісартану рідше, ніж у пацієнтів, які отримують лише амлодипін.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії між двома діючими речовинами, що входять до складу даного препарату у фіксованих дозах, у клінічних дослідженнях не було виявлено. Досліджень щодо вивчення лікарських взаємодій препарату Телзап® AM з іншими препаратами не проводилося. Взаємодія з амлодипіном Вплив інших лікарських засобів на фармакологічні властивості амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами ВІЛ-протеази, протигрибковими препаратами з групи азолів, макролідами, наприклад, еритроміцином або кларитроміцином, а також з верапамілом або дилтіазем ризик різкого зниження артеріального тиску. Клінічні прояви даних варіантів одночасного застосування можуть бути більш виражені у пацієнтів похилого віку, необхідне лікарське спостереження з метою можливої ​​корекції доз препаратів. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну може змінюватись. Необхідно контролювати АТ, слід розглянути можливість корекції дози амлодипіну під час та після одночасного прийому, особливо з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин та препарати Звіробою продірявленого). Грейпфрути та грейпфрутовий сік Застосування амлодипіну на фоні вживання в їжу грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується, тому що у деяких пацієнтів це може призводити до підвищення біодоступності препарату і, відповідно, посилення антигіпертензивного ефекту. Дантролен (у вигляді інфузій) У тварин, які отримували верапаміл у поєднанні з внутрішньовенним введенням дантролену, спостерігався розвиток летальної фібриляції шлуночків та серцево-судинного колапсу, пов'язаних із гіперкаліємією. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати застосування БМКК, таких як амлодипін, одночасно з дантроленом у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії, а також для лікування даного стану. Вплив амлодипіну на фармакологічні властивості інших лікарських засобів. Амлодипін посилює дію інших гіпотензивних препаратів. Аторвастатин, дигоксин та варфарин У ході клінічних досліджень лікарської взаємодії амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Циклоспорин Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну не проводилися ні у здорових добровольців, ні в будь-яких інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки. У цих пацієнтів виявили підвищення залишкових концентрацій циклоспорину в плазмі крові (в середньому на 0-40%). У пацієнтів, які отримують амлодипін у поєднанні з циклоспорином після трансплантації нирки, рекомендується здійснювати моніторинг концентрацій циклоспорину і при необхідності зменшити його дозу. Симвастатин При одночасному застосуванні багаторазових доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину по 80 мг 1 раз на день показник системної експозиції симвастатину був на 77% вищим, ніж на тлі монотерапії симвастатином. У пацієнтів, які приймають амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Такролімус Спільне застосування такролімусу з амлодипіном характеризується ризиком підвищення концентрації такролімусу у плазмі. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід проводити моніторинг концентрації такролімусу в плазмі крові, а також при необхідності корекцію дози, щоб уникнути токсичного впливу такролімусу. Інші препарати Встановлено безпеку спільного застосування амлодипіну з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином (застосовуваним сублінгвально), нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та антибіотиками. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу показано, що кожен із препаратів чинив незалежну гіпотензивну дію. Взаємодія з телмісартаном Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину спостерігалося підвищення медіани Сmах дигоксину на 49% та його залишкової концентрації на 20%. На початкових етапах прийому дигоксину, а також при корекції його дози та відміні лікування необхідно контролювати показники концентрації препарату в організмі для їхньої підтримки в межах терапевтичного діапазону. Препарати, одночасне застосування яких не рекомендується Калійзберігаючі діуретики та калійвмісні харчові добавки АРА II, такі як телмісартан, зменшують втрати калію, зумовлені дією діуретиків. Калійзберігаючі діуретики, зокрема спіронолактон, еплеренон, тріамтерен і амілорид, а також харчові добавки, що містять калій, або замінники солі можуть викликати значне підвищення вмісту калію в плазмі крові. У тих випадках, коли одночасне застосування цих лікарських засобів з телмісартаном потрібне для ліквідації підтвердженої гіпокаліємії, лікування слід проводити з обережністю та за умови проведення регулярного контролю вмісту калію у плазмі. Препарати літію Одночасне застосування препаратів літію та інгібіторів АПФ або АРА II, включаючи телмісартан, супроводжувалося випадками оборотного підвищення концентрації літію в плазмі та симптомами токсичності. Якщо одночасне застосування телмісартану з препаратом літію є необхідним, рекомендується проводити посилений контроль концентрації літію в плазмі. Препарати, одночасне застосування яких вимагає дотримання обережності Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота в дозах, що забезпечують протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АРА II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (зокрема, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів похилого віку зі зниженою функцією нирок) одночасне застосування АРА II та лікарських засобів, що пригнічують ЦОГ-2, може призводити до посилення порушення функції нирок, а в ряді випадків. і до гострої ниркової недостатності, яка, як правило, має оборотний характер. У зв'язку з цим лікування цими комбінаціями препаратів потребує обережності, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнт повинен мати достатній рівень гідратації. Проведення моніторингу функції нирок рекомендується перед початком прийому комбінації препаратів, а також регулярно під час лікування. Раміприл У ході клінічного дослідження з одночасним застосуванням телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення показників AUC0-24 та Сmах раміприлу та раміприлату до 2,5 разів. Клінічне значення цього спостереження неясно. Діуретики (тіазидні та петльові) Попереднє лікування високими дозами діуретиків, таких як фуросемід (петлевий діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), а також обмеження споживання кухонної солі, діарея або блювання можуть призводити до зниження ОЦК і підвищувати ризик надмірного зниження АТ на початковому етапі. Препарати, одночасне застосування яких потребує підвищеної уваги Інші гіпотензивні препарати Дія телмісартану може посилюватись при одночасному застосуванні інших гіпотензивних препаратів. Подвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) Клінічні дослідження показали, що досягнення подвійної блокади РААС на тлі комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену асоціювалося з підвищенням частоти розвитку таких небажаних явищ, як зниження АТ, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з препаратом , що діє на РААС. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування комбінації амлодипіну та телмісартану з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Баклофен та аміфостин Враховуючи фармакологічні властивості деяких препаратів (зокрема, баклофену та аміфостину), можна прогнозувати, що вони потенціюватимуть дію всіх гіпотензивних препаратів, включаючи телмісартан. Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби та антидепресанти Ризик розвитку ортостатичної гіпотензії може зростати і натомість вживання алкоголю, і навіть застосування барбітуратів, наркотичних засобів чи антидепресантів. Глюкокортикоїди (для системного застосування) Послаблення антигіпертензивного ефекту телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу, незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю рідини. Пацієнти, які отримують терапію амлодипіном і телмісартаном у вигляді окремих таблеток, можуть бути переведені на терапію препаратом Телзап AM, що містить ті ж дози діючих речовин. Препарат Телзап® AM може застосовуватися у пацієнтів, у яких застосування одного амлодипіну або одного телмісартану не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Пацієнти, які приймають амлодипін у дозі 10 мг, у яких відзначаються побічні реакції, що обмежують прийом препарату, наприклад, периферичні набряки, можуть перейти на прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 40 мг 1 раз на день, що дозволить зменшити дозу амлодипіну. але не знизить загальну очікувану гіпотензивну дію. Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнта може починатися з застосування препарату Телзап AM у тому випадку, коли передбачається, що досягнення контролю АТ за допомогою будь-якого одного препарату малоймовірне. Початкова доза препарату Телзап AM: 5 мг + 40 мг 1 раз на день. Пацієнти, яким потрібне значне зниження артеріального тиску, можуть починати прийом препарату Телзап® AM у дозі 5 мг + 80 мг 1 раз на день. Якщо потрібне додаткове зниження артеріального тиску, доза препарату може бути поступово збільшена до максимальної 10 мг + 80 мг, не раніше як через 2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза: 10 мг амлодипіну + 80 мг телмісартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років): корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або на гемодіалізі обмежений. У пацієнтів цієї категорії лікування препаратом Телзап® AM має проводитися з обережністю, оскільки амлодипін та телмісартан не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з порушенням функції печінки Підбір дози препарату Телзап® AM у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості потребує обережності. Добова доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг. Препарат Телзап AM протипоказаний у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки. Діти та підлітки Застосування препарату Телзап® AM у пацієнтів віком до 18 років протипоказано через відсутність достатньої кількості даних про безпеку та ефективність застосування препарату в даній віковій групі.ПередозуванняСимптоми Випадки передозування комбінації амлодипін + телмісартану не реєструвалися. Можливі симптоми передозування складаються із симптомів з боку окремих компонентів препарату. Передозування амлодипіну може призводити до надмірної периферичної вазодилатації та рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток вираженого та стійкого зниження АТ, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату. Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були зниження артеріального тиску та тахікардія. Також реєструвалися такі клінічні прояви, як брадикардія, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в плазмі та гостра ниркова недостатність. Лікування Пацієнт повинен перебувати під пильним клінічним наглядом. Лікування має включати симптоматичну та підтримуючу терапію. Набір лікувальних заходів залежить від тривалості часу з моменту прийому препарату та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають стимуляцію блювоти та/або промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Слід проводити регулярний контроль концентрації електролітів та креатиніну у плазмі крові. У разі зниження АТ пацієнтові слід надати положення "лежачи на спині" з піднятими нижніми кінцівками, а також негайно розпочати введення сольових та інших плазмозамінних розчинів для заповнення ОЦК. Відновлення судинного тонусу та нормалізація АТ можуть бути досягнуті шляхом введення судинозвужувальних препаратів за умови відсутності протипоказань до їх використання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може забезпечити усунення симптомів, пов'язаних з блокадою кальцієвих каналів. Амлодипін та телмісартан практично не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) у пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу (але класифікації NYHA) неішемічної етіології застосування амлодипіну було пов'язане зі збільшенням повідомлень про розвиток набряку легень, незважаючи на відсутність достовірної відмінності у частоті прогресування серцевої недостатності. порівняно із плацебо. Слід обережно застосовувати БМКК, зокрема. амлодипін, у пацієнтів з ХСН через можливий ризик розвитку інших серцево-судинних ускладнень та смертності. Порушення функції печінки Як і при прийомі інших БМКК, Т1/2 амлодипіну збільшується у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Тому препарат Телзап® AM повинен застосовуватися з обережністю у таких пацієнтів (див. розділ "З обережністю"), а доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг один раз на день. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки препарат Телзап® AM протипоказаний. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок амлодипін може застосовуватись у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелювали зі ступенем тяжкості порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться із організму під час діалізу. Пацієнти похилого віку Корекція дози препарату Телзап AM у пацієнтів похилого віку не потрібна. Підвищення дози слід проводити з обережністю. Діти Безпечність та ефективність застосування препарату Телзап AM у дітей на даний момент не встановлені. Сорбітол Цей лікарський препарат містить сорбітол (Е 420). У пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози застосування препарату Телзап AM протипоказане. Телмісартан Порушення функції печінки Застосування комбінації амлодипіну + телмісартану протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів та/або тяжким порушенням функції печінки, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю (див. розділ "Протипоказання"). Є підстави припускати, що у цих пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик значного зниження артеріального тиску та розвитку гострої ниркової недостатності. Порушення функції нирок та пересадка нирки При застосуванні телмісартану у пацієнтів з порушеннями функції нирок рекомендовано проводити періодичний контроль вмісту калію, креатиніну у плазмі. Досвід застосування препарату у пацієнтів, які незадовго до застосування перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Телмісартан не виводиться за допомогою діалізу. Зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Зниження АТ, особливо після першого прийому препарату Телзап AM, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або низьким вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телзап AM. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або з препаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або із середньою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. При необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водно-електролітний баланс та показники АТ. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. На фоні блокади РААС були відзначені випадки розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності) у схильних до цього пацієнтів, особливо при одночасному прийомі лікарських препаратів, що діють на РААС. У зв'язку з цим подвійна блокада РААС (зокрема, при одночасному застосуванні телмісартану з іншими блокаторами РААС) не рекомендується. За необхідності одночасного застосування кількох блокаторів РААС слід ретельно контролювати функцію нирок. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або наявним захворюванням нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, з виникненням гострого зниження артеріального тиску, гіперазотемії, олігурії або рідко з розвитком гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап AM не рекомендовано. Стеноз аортального або мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія Як і щодо інших судиннорозширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують інсулін або інші гіпоглікемічні препарати У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають інсулін або інші гіпоглікемічні препарати, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Гіперкаліємія Як і інші препарати, що діють на РААС, застосування телмісартану може сприяти розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, а також у пацієнтів, які одночасно отримують лікування іншими препаратами, що підвищують вміст калію в плазмі, або мають супутні патологічні стани, гіперкаліємія може бути причиною смертельного результату. При одночасному застосуванні препаратів, що діють на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення користі та ризику. Основні фактори ризику гіперкаліємії включають: цукровий діабет, порушення функції нирок, похилого віку (пацієнти старше 70 років); одночасне застосування з лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин і такролімус) і триметоприм; супутні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Етнічні відмінності Як і всі інші АРА II, телмісартан менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярна хвороба Як і при прийомі будь-яких інших гіпотензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Телзап® AM має помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та управління рухомими механізмами. Через можливий розвиток запаморочення, головного болю, підвищеної стомлюваності, нудоти при прийомі препарату слід бути обережним при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних функцій. З появою описаних небажаних реакцій слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: гідрохлортіазид – 12,500 мг; телмісартан – 80,000 мг; допоміжні речовини: сорбітол, гідроксид натрію, повідон 25, магнію стеарат. Пігулки, 12,5 мг + 80 мг. По 10 або 14 таблеток у блістері з Алю/Алю. По 3 або 9 блістерів (по 10 таблеток) або по 1, 2, 4, 6 або 7 блістерів (по 14 таблеток) поміщені в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиДовгі, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору з жовтуватим відтінком, з гравіюванням "81" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаУ здорових людей одночасне застосування гідрохлортіазиду та телмісартану не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Всмоктування Телмісартан. Після прийому внутрішньо телмісартану швидко всмоктується. Максимальна концентрація телмісартану після прийому внутрішньо досягається через 0,5-1,5 год. Абсолютна біодоступність при прийомі 40 і 160 мг становить 42% і 58% відповідно. Прийом їжі незначно знижує біодоступність телмісартану, зменшення значення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) коливається від 6% (доза 40 мг) до 19% (доза 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі крові вирівнюється незалежно від того, чи приймався препарат разом з їжею або натще. Незначне зменшення AUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності препарату. Фармакокінетика телмісартана після прийому внутрішньо не є лінійною. Після повторного застосування значного накопичення телмісартану в плазмі крові не було відзначено. Гідрохлортіазид. Після прийому внутрішньо Сmах гідрохлортіазиду в плазмі крові досягається приблизно через 1-3 год. З урахуванням кумулятивної ниркової екскреції гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить близько 60%. Розподіл Телмісартан. Телмісартан міцно зв'язується з білками плазми (> 99,5%), в основному з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Здається обсяг розподілу (VdSS) в рівноважному стані становить приблизно 500 л. Гідрохлортіазид. Близько 68% гідрохлортіазиду зв'язується з білками плазми, його Vdss становить 0,83-1,14 л/кг. Біотрансформація Телмісартан. Метаболізм телмісартану відбувається шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою та утворенням фармакологічно неактивного метаболіту ацилглюкуроніду. Після одноразового прийому телмісартану, міченого 14С, ацилглюкуронід становить приблизно 11% від загальної кількості радіоактивної речовини в плазмі крові. Ізоферменти цитохрому Р450 не беруть участі у метаболізмі телмісартану. Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид не піддається метаболізму у людини. Виведення Телмісартан. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення 14С-міченого телмісартану більша частина дози (> 97%) виводиться через кишечник з жовчю; незначна кількість речовини виводиться нирками (менше 2%). Загальний плазмовий кліренс телмісартану після прийому внутрішньо становить > 1500 мл/хв. Період напіввиведення телмісартану (Т1/2) становить понад 20 год. Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид виводиться майже повністю у незміненому вигляді із сечею. Близько 60% дози прийнятої внутрішньо виводиться у незміненому вигляді протягом 48 годин. Нирковий кліренс становить 250-300 мл/хв. Т1/2 гідрохлортіазиду становить 10-15 год. Підлога Плазмова концентрація телмісартану у жінок у 2-3 рази вища, ніж у чоловіків, при цьому у жінок посилення антигіпертензивного ефекту не спостерігається. Необхідності корекції дози немає. У жінок відзначено тенденцію до вищих концентрацій гідрохлортіазиду в плазмі крові, ця знахідка не є клінічно значущою. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти похилого віку Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку (старше 70 років) не відрізняється від молодих пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції нирок Виведення телмісартану відбувається практично без участі нирок (менше 2%). Враховуючи досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) 30-60 мл/хв, в середньому – близько 50 мл/хв), немає потреби у корекції дози у пацієнтів з порушенням функції нирок. Телмісартан не виводиться під час гемодіалізу. У пацієнтів із нирковою недостатністю швидкість виведення гідрохлортіазиду знижується. У пацієнтів із віддаленою або єдиною ниркою Т1/2 становить близько 34 год. Пацієнти з порушенням функції печінки Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки показали підвищення абсолютної біодоступності до 100%. У пацієнтів із печінковою недостатністю Т1/2 не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телзап® Плюс є комбінацією телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II (АРА II)) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Поєднання даних компонентів забезпечує більш виражену антигіпертензивну дію, при цьому рівень артеріального тиску (АТ) знижується сильніше, ніж на тлі монотерапії цими компонентами. Препарат, що застосовується 1 раз на добу у терапевтичних дозах, ефективно та поступово знижує АТ. Телмісартан Телмісартан є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (підтип АТ1), ефективний прийому внутрішньо. Телмісартан має високу спорідненість до підтипу АТ1рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста АТ1-рецептора. Телмісартан вибірково та стійко зв'язується з АТ1-рецептором. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші менш вивчені АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​підвищеної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого зростає під дією телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ, кініназу II), який також руйнує брадикінін. Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну. У здорових людей телмісартан у дозі 80 мг майже повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Переважний ефект триває понад 24 год і зберігається до 48 год. Початок антигіпертензивної дії спостерігається протягом перших 3-х годин після прийому телмісартану внутрішньо. Тривалість терапевтичного ефекту препарату становить більше 24 годин і включає останні 4 години перед прийомом наступної дози за даними добового моніторування АТ. Це підтверджується вимірюваннями, зробленими на момент максимального ефекту і одразу перед прийомом наступної дози (відношення залишкового ефекту до максимального вище 80% для дозувань 40 та 80 мг телмісартану в плацебо-контрольованих дослідженнях). Максимальна антигіпертензивна дія розвивається через 4-8 тижнів регулярного прийому телмісартану і зберігається протягом тривалої терапії. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). За результатами клінічних досліджень ефективність антигіпертензивної дії телмісартану можна порівняти з терапевтичним ефектом препаратів інших класів, таких як амлодипін, атенолол, еналаприл, гідрохлортіазид та лізиноприл. У разі різкого припинення лікування телмісартаном АТ поступово повертається до вихідних показників, без розвитку синдрому "скасування". Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Гідрохлоротіазид Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Тіазиди впливають на реабсорбцію електролітів у ниркових канальцях, тим самим підвищуючи екскрецію іонів натрію та хлоридів приблизно в еквівалентних кількостях. Діуретичний ефект гідрохлортіазиду призводить до зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), підвищення активності реніну плазми крові, посилення вироблення альдостерону з подальшим підвищенням вмісту калію та бікарбонатів у сечі та зниженням вмісту калію у плазмі крові. Одночасне застосування телмісартану сприяє зниженню втрати калію, спричиненої цим діуретиком, ймовірно, за рахунок блокади ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Після прийому гідрохлортіазиду діурез посилюється через 2 години, максимальний ефект розвивається приблизно через 4 години, дія триває близько 6-12 годин. В епідеміологічних дослідженнях встановлено, що тривала терапія гідрохлортіазидом знижує ризик виникнення серцево-судинної захворюваності та смертності. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартану у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлена.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (за відсутності ефективності монотерапії телмісартаном або гідрохлортіазидом).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до активної речовини або будь-яких допоміжних речовин препарату та інших похідних сульфонамідів. Вагітність. Період грудного вигодовування. Холестаз та обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ (швидкість клубочкової фільтрації) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія. Спадкова непереносимість фруктози (містить сорбітол). Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки, тяжкі порушення функції нирок. Порушення функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю). Зниження ОЦК на тлі попередньої терапії діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід відсутня). Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Стеноз аортального та мітрального клапанів. Ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Цукровий діабет. Первинний гіперальдостеронізм. Подагра. Досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) обмежений, але не підтверджує розвитку побічних ефектів з боку нирок, корекція дози не потрібна. Порушення водно-електролітного балансу (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію). Закритокутова глаукома (у зв'язку з наявністю у складі гідрохлортіазиду). Гіперурікемія. Застосування у пацієнтів негроїдної раси. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярні захворювання. Літній вік (старше 70 років). Системна червона вовчанка.Вагітність та лактаціяВагітність Перебіг АРА II під час вагітності протипоказаний. Застосування АРА II не рекомендовано протягом першого триместру вагітності та протипоказано під час другого та третього триместрів вагітності. Телмісартан Не отримано належних даних щодо застосування препарату телмісартану у вагітних жінок. Дослідження на тваринах виявили його репродуктивну токсичність. Епідеміологічний доказ ризику тератогенної дії після прийому інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності не був переконливим, проте цей ризик виключити не можна. Поки не отримано даних контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику прийому АРА II, для цього класу препаратів може існувати аналогічний ризик. За винятком крайньої необхідності тривалого лікування АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні вибрати альтернативний гіпотензивний лікарський засіб із підтвердженим профілем безпеки застосування при вагітності.Після встановлення факту вагітності лікування АРА II слід негайно припинити та за необхідності розпочати альтернативне лікування. Лікування АРА II у ході другого та третього триместрів вагітності надає токсичну дію на плід (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При застосуванні АРА II з другого триместру вагітності рекомендовано ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. Дітей, матері яких приймали АРА II, слід ретельно обстежити щодо артеріальної гіпотензії. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо під час першого триместру, обмежений. Гідрохлоротіазид проникає через гематоплацентарний бар'єр. На підставі фармакологічного механізму дії гідрохлортіазиду його застосування в ході другого та третього триместрів може погіршувати фетоплацентарний кровотік та викликати у плода/новонародженого жовтяницю, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенію. Не слід застосовувати гідрохлортіазид для лікування набряків вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії через ризик зниження ОЦК та погіршення плацентарного кровотоку без належного терапевтичного впливу протягом захворювання. Не слід застосовувати гідрохлортіазид для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних жінок за винятком поодиноких випадків, коли інше лікування неможливе. Період грудного вигодовування Прийом препарату Телзап Плюс у період грудного вигодовування протипоказаний, слід застосовувати альтернативне лікування з більш сприятливими профілями безпеки. Фертильність Дослідження впливу комбінації телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність людини не проводилося.Побічна діяПри застосуванні комбінації телмісартангідрохлортіазид найчастіше повідомляли про виникнення такої небажаної реакції, як запаморочення. Серйозний ангіоневротичний набряк виникав рідко (≥1/10000 – <1/1000). Загальна частота виникнення небажаних реакцій при застосуванні комбінації телмісартангідрохлортіазид була порівнянна з такою на тлі монотерапії телмісартаном. Залежність розвитку небажаних реакцій від дози препарату не встановлена, не було зазначено взаємозв'язку зі статтю, віком або расою пацієнтів. Побічні ефекти розділені за системно-органними класами відповідно до Медичного словника з нормативно-правової діяльності (MedDRA). Частоту побічних ефектів визначали відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 - Нижче представлені всі небажані реакції, про які повідомлялося при монотерапії телмісартаном або гідрохлортіазидом, або при застосуванні комбінації телмісартан+гідрохлортіазид. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто: інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит; рідко: сепсис, у тому числі з летальним кінцем, бронхіт, фарингіт, синусит; частота невідома: сіаладеніт. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто: анемія; рідко: еозинофілія, тромбоцитопенія; частота невідома: апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитою, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко: посилення симптомів або загострення системного червоного вовчаку (під час постреєстраційного спостереження), реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції. Порушення ендокринної системи: частота невідома: відсутність належного глікемічного контролю при цукровому діабеті. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто: гіперкаліємія, гіпокаліємія; рідко: гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), гіперурикемія, гіпонатріємія; частота невідома: анорексія, втрата апетиту, порушення водно-електролітного балансу, гіповолемія, гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто: тривога; рідко депресія; частота невідома: збуджений стан. Порушення з боку нервової системи: часто: запаморочення; нечасто: непритомність, парестезія; рідко: сонливість, безсоння, порушення сну; частота невідома: переднепритомний стан. Порушення з боку органу зору: рідко: порушення зору, минуще порушення чіткості зору; частота невідома: ксантопсія, гостра короткозорість, гостра глаукома. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: вертиго. Порушення серця: нечасто: брадикардія, тахікардія, аритмія. Порушення з боку судин: нечасто: артеріальна гіпотензія; ортостатична гіпотензія; частота невідома: некротизуючий васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто: кашель, задишка; рідко: респіраторний дистрес-синдром (що включає пневмоніт та набряк легенів); дуже рідко: інтерстиційне захворювання легень. Порушення шлунково-кишкового тракту: нечасто: діарея, сухість у роті, метеоризм; рідко: відчуття дискомфорту в ділянці шлунка, біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит; частота невідома: панкреатит, відчуття дискомфорту у сфері шлунка. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко: порушення функції печінки/захворювання печінки; частота невідома: жовтяниця (паренхіматозна чи холестатична). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: екзема, лікарський висип, токсичний шкірний висип, ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), еритема, свербіж шкіри, шкірний висип, посилене потовиділення, кропив'янка; частота невідома: вовчаково-подібний синдром, реакції фоточутливості, васкуліт шкіри, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто: біль у спині, м'язові спазми, міалгія; рідко: артроз, біль у ділянці сухожилля, біль у суглобах, м'язові судоми, біль у кінцівках; Частота невідома: слабкість. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто: еректильна дисфункція. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто: порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність); частота невідома: інтерстиціальний нефрит, порушення нирок, глюкозурія. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто: астенія, біль у грудях; рідко: грипоподібний синдром, біль; Частота невідома: гіпертермія. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: рідко: зниження вмісту гемоглобіну, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, підвищення активності креатинфосфокінази, підвищення активності печінкових трансаміназ; частота невідома: гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія. Опис окремих небажаних реакцій Інтерстиціальне захворювання легень У ході постреєстраційного застосування препарату були описані випадки виникнення інтерстиціального захворювання легень на фоні прийому телмісартану, проте причинно-наслідковий зв'язок не було встановлено.Взаємодія з лікарськими засобамиПодвійна блокада ренін-ангіотензин-ал'достеронової системи (РААС) Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (СКФ Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА або препаратами, що містять аліскірен, характеризується підвищеним ризиком розвитку у пацієнтів артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниженням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням кожного препарату окремо. У пацієнтів з діабетичною нефропатією застосування комбінації інгібіторів АПФ та АРА II протипоказане. Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відзначено середнє підвищення пікової плазмової концентрації (49%) та мінімальної концентрації (20%) дигоксину. При одночасному призначенні, на початку лікування, при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід контролювати концентрацію дигоксину в крові для її підтримки в рамках терапевтичного діапазону. Лікарські препарати, що викликають втрату калію та гіпокаліємію Інші калійуретичні діуретики, проносні засоби, кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (АКТГ), амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G натрієва сіль, саліцилова кислота та її похідні. При необхідності одночасного застосування цих лікарських засобів з комбінацією телмісартану/гідрохлортіазид рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Дані лікарські препарати можуть збільшувати втрату калію при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом. Лікарські препарати, що викликають підвищення вмісту калію в плазмі крові Як і інші лікарські препарати, що діють на РААС, застосування комбінації телмісартану/гідрохлортіазид може викликати гіперкаліємію. Ризик може зростати при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (замінниками кухонної солі, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами АПФ, АРА II, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори) гепарином, імунодепресантами (циклоспорином або такролімусом) та триметопримом). При суворому дотриманні запобіжних заходів поєднання з інгібіторами АПФ або нестероїдними протизапальними засобами пов'язане з меншим ризиком. За необхідності одночасного застосування цих лікарських засобів з комбінацією телмісартану/гідрохлортіазид рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Літій При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ і рідко з АРА II, включаючи комбінацію телмісартан/гідрохлортіазид, відзначалося оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та його токсичної дії. При одночасному застосуванні з препаратами літію рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію в плазмі крові. Нестероїдні протизапальні лікарські препарати (НПЗЗ) НПЗЗ (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що використовуються для протизапального лікування (не більше 3 г на добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) можуть послаблювати антигіпертензивну дію АРА II та послаблювати діуретичний, натрійуретичний ефект тиаз. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у зневоднених пацієнтів зі зниженим ОЦК, пацієнтів похилого віку) одночасне застосування АРА II та препаратів, що пригнічують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, яка, як правило, є оборотною. Тому одночасне застосування комбінації телмісартану/гідрохлортіазид з НПЗП слід здійснювати з обережністю, особливо літнім пацієнтам. Необхідно забезпечити пацієнтам належне надходження рідини, крім того, на початку одночасного застосування та періодично надалі слід контролювати функцію нирок. При одночасному прийомі телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом клінічно значущого ефекту взаємодії виявлено не було. Лікарські засоби, дія яких схильна до впливу зміни вмісту калію в плазмі крові Рекомендується періодично контролювати вміст калію в плазмі крові та проводити електрокардіографічне дослідження (ЕКГ) на фоні застосування з лікарськими засобами, дія яких залежить від змін концентрації калію в плазмі крові (наприклад, із серцевими глікозидами, антиаритмічними засобами), а також після нападу шлуночкової тахікардії, у тому числі спричиненою лікарськими засобами (включаючи деякі антиаритмічні препарати). Гіпокаліємія була провокуючим фактором для розвитку шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует" (torsade de pointes): антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) антиаритмічні лікарські засоби III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол); інші препарати (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин [внутрішньовенні ін'єкції], галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін [внутрішньовенні ін'єкції]). Серцеві глікозиди Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені прийомом гідрохлортіазиду, можуть сприяти виникненню аритмії на фоні терапії серцевими глікозидами. Інші гіпотензивні препарати Телмісартан може посилювати ефект інших гіпотензивних препаратів. Антидіабетичні засоби (препарати для прийому внутрішньо та інсулін) Може знадобитися корекція доз антидіабетичних лікарських засобів. Метформін Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактатацидозу, спричиненого можливою функціональною нирковою недостатністю на фоні прийому гідрохлортіазиду. Холестирамін та колестіпол Всмоктування гідрохлортіазиду зменшується у присутності аніонообмінних смол. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін (норадреналін)) Дія вазопресорних амінів може бути ослаблена. Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м'язів (наприклад, тубокурарин) Дія недеполяризуючих міорелаксантів може бути посилена гідрохлортіазидом. Протиподагричні засоби (наприклад, пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати вміст сечової кислоти в плазмі крові. Може знадобитися підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидного діуретика може підвищити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Солі кальцію Гідрохлортіазид може підвищувати вміст кальцію в плазмі внаслідок зниження його виведення. При необхідності призначення добавок кальцію слід контролювати концентрацію кальцію в плазмі та відповідно коригувати дозу. У зв'язку із впливом на метаболізм кальцію тіазиди можуть спотворювати результати аналізів для оцінки функції паращитовидних залоз. Блокатори β-адренорецепторів та діазоксид Гіперглікемічна дія блокаторів β-адренорецепторів та діазоксиду може бути посилена гідрохлортіазидом. Холінолітичні засоби (наприклад, атропін, біпериден) Холінолітичні засоби можуть збільшувати біодоступність гідрохлортіазиду шляхом зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Амантадін Гідрохлортіазид може підвищувати ризик виникнення небажаних реакцій, спричинених амантадином. Гліциризинова кислота Взаємодія гідрохлортіазиду та кореня солодки (гліциризинової кислоти) може призвести до розвитку гіпокаліємії. Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) Гідрохлортіазид може зменшувати виведення нирками цитотоксичних препаратів та посилювати їхню мієлосупресивну дію. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися на фоні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють антигіпертензивну дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиПрепарат Телзап® Плюс приймають внутрішньо один раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від їди. Пацієнтам, АТ яких не вдається належним чином контролювати за допомогою монотерапії телмісартаном або гідрохлортіазидом, необхідно приймати лікарський препарат Телзап Плюс. Перед переходом на комбінацію із фіксованими дозами рекомендується індивідуальне титрування дози кожного компонента. У деяких клінічних ситуаціях можна розглянути прямий перехід від монотерапії до комбінації з фіксованими дозами. Препарат Телзап Плюс, 12,5 мг +80 мг, можна застосовувати один раз на добу у пацієнтів, АТ яких не вдається належним чином контролювати при прийомі телмісартану в дозі 80 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Коригування дози у пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня тяжкості (КК понад 30 мл/хв) проводити не потрібно. Рекомендований періодичний контроль показників функції нирок. Супутнє застосування телмісартану з аліскіреном протипоказане пацієнтам з нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2). Пацієнти з порушенням функції печінки Препарат Телзап Плюс протипоказаний пацієнтам з порушеннями функції печінки. Пацієнти похилого віку (старше 70 років) Для пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна. Діти та підлітки Препарат Телзап® Плюс протипоказаний до застосування у дітей та підлітків молодше 18 років через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремими компонентами. Симптоми Найбільш вираженими проявами передозування телмісартаном є артеріальна гіпотензія та тахікардія, також повідомлялося про брадикардію, запаморочення, блювоту, підвищення вмісту сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність. З передозуванням гідрохлортіазидом пов'язують зниження вмісту електролітів (гіпокаліємію, гіпохлоремію) та гіповолемію на тлі надмірного діурезу. Найбільш поширеними симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазму та/або загострення аритмії при одночасному застосуванні з серцевими глікозидами або певними антиаритмічними засобами. Лікування Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Ступінь виведення гідрохлортіазиду шляхом гемодіалізу не встановлено. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Пацієнта слід укласти на спину, ноги підняти. При необхідності рекомендується заповнити ОЦК, наприклад шляхом внутрішньовенного введення 0,9% розчину натрію хлориду. Можуть бути призначені симпатоміметичні препарати.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування препарату Телзап Плюс протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів та/або тяжкими порушеннями функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. Є підстави припускати, що у цих пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. Слід бути обережним при застосуванні препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючими захворюваннями печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки навіть невеликі зміни з боку водно-електролітного балансу можуть сприяти розвитку печінкової коми. Відсутній досвід клінічного застосування комбінації телмісартангідрохлортіазид у пацієнтів із порушенням функції печінки. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик значного зниження артеріального тиску та розвитку гострої ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або з препаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 л мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. За необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водноелектролітний баланс та показники АТ. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з вираженою хронічною серцевою недостатністю або наявним захворюванням нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, з виникненням гострого зниження артеріального тиску, гіперазотемії, олігурії або рідко з розвитком гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап Плюс не рекомендовано. Порушення функції нирок та пересадка нирки Застосування препарату Телзап Плюс протипоказане у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК). Оскільки досвід застосування препарату Телзап Плюс у пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості обмежений, то рекомендовано проводити періодичний контроль вмісту калію, креатиніну та сечової кислоти в плазмі крові, а також показників функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок може виникнути азотемія, пов'язана із застосуванням тіазидних діуретиків. Зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Зниження АТ, особливо після першого прийому препарату Телзап Плюс, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або низьким вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телзап® Плюс. Стеноз аортального або мітрального кпапан, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія Як і щодо інших судиннорозширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Вплив на обмін речовин та ендокринну функцію Застосування гідрохлортіазиду може порушувати толерантність до глюкози, при цьому у пацієнтів з цукровим діабетом може розвиватися гіпоглікемія на фоні одночасного застосування інсуліну або гіпоглікемічних засобів та телмісартану. Можлива корекція дози гіпоглікемічних засобів, у тому числі інсуліну. Під час лікування тіазидами у пацієнтів з порушеною толерантністю до глюкози можлива маніфестація цукрового діабету, що латентно протікає. З лікуванням тіазидними діуретиками пов'язують підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у плазмі крові. Однак при застосуванні препарату, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, цей ефект мінімальний або відсутній. У деяких пацієнтів, які застосовують гідрохлортіазид, можливий розвиток гіперурикемії або раптове виникнення загострення подагри. Порушення водно-електролітного балансу При застосуванні препарату Телзап Плюс необхідно проводити періодичний контроль вмісту електролітів у плазмі. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз) та зміни кислотно-основного стану. Ознаками порушень водно-електролітного балансу є: сухість у роті, спрага, загальна слабкість, загальмованість, сонливість, занепокоєння, біль або судоми у м'язах, м'язова слабкість, зниження АТ, олігурія, тахікардія та порушення з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота та блювання. Гіпокаліємія Незважаючи на те, що внаслідок застосування гідрохлортіазиду може розвинутись гіпокаліємія, супутня терапія телмісартаном може компенсувати зниження концентрації калію в плазмі крові. Ризик виникнення гіпокаліємії зростає у пацієнтів з цирозом печінки, пацієнтів з вираженим діурезом, при дотриманні дієти без солі, у пацієнтів, які не заповнюють належним чином втрату електролітів, а також у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ. Гіперкаліємія Прийом телмісартану може стати причиною розвитку гіперкаліємії. Однак клінічно значущої гіперкаліємії на фоні прийому препарату Телзап Плюс відзначено не було. Основними факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: цукровий діабет, ниркова недостатність, серцева недостатність, літній вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ. АРА II, НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус), триметоприм, а також замінники кухонної солі, що містять калій; супутні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз Дані про те, що препарат Телзап Плюс знижує або запобігає розвитку гіпонатріємії, спричиненої діуретиками, відсутні. Незначний дефіцит хлору зазвичай не потребує корекції. Гіперкальціємія Гідрохлортіазид може зменшувати виведення кальцію із сечею та спричинити періодичне та незначне підвищення вмісту кальцію у плазмі крові за відсутності будь-яких порушень обміну кальцію. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Прийом гідрохлортіазиду слід припинити до початку аналізу функції паращитовидной залози. Гіпомагніємія На фоні прийому гідрохлортіазиду було відзначено підвищення виділення магнію із сечею, що може призводити до гіпомагніємії. Етнічні відмінності Як і всі інші АРА II, телмісартан менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. У ході післяреєстраційного застосування більшість випадків функціонального порушення печінкової функції або ураження печінки виникли у японців. Японці найбільш схильні до розвитку цих небажаних реакцій. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярна хвороба Як і при прийомі будь-яких інших гіпотензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Серцева недостатність Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, пацієнти з серцевою недостатністю (що супроводжується або не супроводжується порушенням функцій нирок) наражаються на ризик розвитку значного зниження АТ, а також порушень функцій нирок (часто гострих). Загальні порушення Реакції гіперчутливості до гідрохлортіазиду з найбільшою ймовірністю можуть виявитися у пацієнтів, які мають в анамнезі алергічні реакції або бронхіальну астму. Відомо, що застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може призвести до загострення або посилення симптомів системного червоного вовчаку. При застосуванні гідрохлортіазиду відзначали реакції фоточутливості. У разі появи реакції фоточутливості рекомендується припинити прийом препарату Телзап Плюс. Якщо застосування діуретиків все ж таки необхідно, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від впливу сонячних променів або штучного ультрафіолетового опромінення. Гостра міопія та закритокутова глаукома Гідрохлортіазид, що є похідним сульфонаміду, може викликати ідіосинкратичну реакцію, що призводить до гострої транзиторної міопії та гострої глаукоми. Симптомами цих порушень є раптове зниження гостроти зору або біль в очах і, як правило, що виникають у період від кількох годин до кількох тижнів після початку лікування. Вчасно не купована гостра глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед слід негайно припинити прийом препарату Телзап® Плюс. За відсутності контролю внутрішньоочного тиску може знадобитися невідкладне консервативне чи хірургічне лікування. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Антидопінговий тест При застосуванні препаратів, що містять гідрохлортіазид, спортсмени можуть мати позитивний результат при проведенні допінг-тесту. Сорбітол Цей лікарський препарат містить сорбітол (Е420). У пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози застосування препарату Тслзап Плюс протипоказане. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При керуванні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги, що на фоні прийому препарату Телзап® Плюс можуть виникати запаморочення та сонливість, що потребує дотримання обережності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: гідрохлортіазид – 12,500 мг; телмісартан – 80,000 мг; допоміжні речовини: сорбітол, гідроксид натрію, повідон 25, магнію стеарат. Пігулки, 12,5 мг + 80 мг. По 10 або 14 таблеток у блістері з Алю/Алю. По 3 або 9 блістерів (по 10 таблеток) або по 1, 2, 4, 6 або 7 блістерів (по 14 таблеток) поміщені в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиДовгі, двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору з жовтуватим відтінком, з гравіюванням "81" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаУ здорових людей одночасне застосування гідрохлортіазиду та телмісартану не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Всмоктування Телмісартан. Після прийому внутрішньо телмісартану швидко всмоктується. Максимальна концентрація телмісартану після прийому внутрішньо досягається через 0,5-1,5 год. Абсолютна біодоступність при прийомі 40 і 160 мг становить 42% і 58% відповідно. Прийом їжі незначно знижує біодоступність телмісартану, зменшення значення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) коливається від 6% (доза 40 мг) до 19% (доза 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі крові вирівнюється незалежно від того, чи приймався препарат разом з їжею або натще. Незначне зменшення AUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності препарату. Фармакокінетика телмісартана після прийому внутрішньо не є лінійною. Після повторного застосування значного накопичення телмісартану в плазмі крові не було відзначено. Гідрохлортіазид. Після прийому внутрішньо Сmах гідрохлортіазиду в плазмі крові досягається приблизно через 1-3 год. З урахуванням кумулятивної ниркової екскреції гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить близько 60%. Розподіл Телмісартан. Телмісартан міцно зв'язується з білками плазми (> 99,5%), в основному з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Здається обсяг розподілу (VdSS) в рівноважному стані становить приблизно 500 л. Гідрохлортіазид. Близько 68% гідрохлортіазиду зв'язується з білками плазми, його Vdss становить 0,83-1,14 л/кг. Біотрансформація Телмісартан. Метаболізм телмісартану відбувається шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою та утворенням фармакологічно неактивного метаболіту ацилглюкуроніду. Після одноразового прийому телмісартану, міченого 14С, ацилглюкуронід становить приблизно 11% від загальної кількості радіоактивної речовини в плазмі крові. Ізоферменти цитохрому Р450 не беруть участі у метаболізмі телмісартану. Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид не піддається метаболізму у людини. Виведення Телмісартан. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення 14С-міченого телмісартану більша частина дози (> 97%) виводиться через кишечник з жовчю; незначна кількість речовини виводиться нирками (менше 2%). Загальний плазмовий кліренс телмісартану після прийому внутрішньо становить > 1500 мл/хв. Період напіввиведення телмісартану (Т1/2) становить понад 20 год. Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид виводиться майже повністю у незміненому вигляді із сечею. Близько 60% дози прийнятої внутрішньо виводиться у незміненому вигляді протягом 48 годин. Нирковий кліренс становить 250-300 мл/хв. Т1/2 гідрохлортіазиду становить 10-15 год. Підлога Плазмова концентрація телмісартану у жінок у 2-3 рази вища, ніж у чоловіків, при цьому у жінок посилення антигіпертензивного ефекту не спостерігається. Необхідності корекції дози немає. У жінок відзначено тенденцію до вищих концентрацій гідрохлортіазиду в плазмі крові, ця знахідка не є клінічно значущою. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти похилого віку Фармакокінетика телмісартана у пацієнтів похилого віку (старше 70 років) не відрізняється від молодих пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції нирок Виведення телмісартану відбувається практично без участі нирок (менше 2%). Враховуючи досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) 30-60 мл/хв, в середньому – близько 50 мл/хв), немає потреби у корекції дози у пацієнтів з порушенням функції нирок. Телмісартан не виводиться під час гемодіалізу. У пацієнтів із нирковою недостатністю швидкість виведення гідрохлортіазиду знижується. У пацієнтів із віддаленою або єдиною ниркою Т1/2 становить близько 34 год. Пацієнти з порушенням функції печінки Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки показали підвищення абсолютної біодоступності до 100%. У пацієнтів із печінковою недостатністю Т1/2 не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телзап® Плюс є комбінацією телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II (АРА II)) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Поєднання даних компонентів забезпечує більш виражену антигіпертензивну дію, при цьому рівень артеріального тиску (АТ) знижується сильніше, ніж на тлі монотерапії цими компонентами. Препарат, що застосовується 1 раз на добу у терапевтичних дозах, ефективно та поступово знижує АТ. Телмісартан Телмісартан є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (підтип АТ1), ефективний прийому внутрішньо. Телмісартан має високу спорідненість до підтипу АТ1рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста АТ1-рецептора. Телмісартан вибірково та стійко зв'язується з АТ1-рецептором. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші менш вивчені АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​підвищеної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого зростає під дією телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін і не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ, кініназу II), який також руйнує брадикінін. Це дозволяє уникнути побічних ефектів, пов'язаних із дією брадикініну. У здорових людей телмісартан у дозі 80 мг майже повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Переважний ефект триває понад 24 год і зберігається до 48 год. Початок антигіпертензивної дії спостерігається протягом перших 3-х годин після прийому телмісартану внутрішньо. Тривалість терапевтичного ефекту препарату становить більше 24 годин і включає останні 4 години перед прийомом наступної дози за даними добового моніторування АТ. Це підтверджується вимірюваннями, зробленими на момент максимального ефекту і одразу перед прийомом наступної дози (відношення залишкового ефекту до максимального вище 80% для дозувань 40 та 80 мг телмісартану в плацебо-контрольованих дослідженнях). Максимальна антигіпертензивна дія розвивається через 4-8 тижнів регулярного прийому телмісартану і зберігається протягом тривалої терапії. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). За результатами клінічних досліджень ефективність антигіпертензивної дії телмісартану можна порівняти з терапевтичним ефектом препаратів інших класів, таких як амлодипін, атенолол, еналаприл, гідрохлортіазид та лізиноприл. У разі різкого припинення лікування телмісартаном АТ поступово повертається до вихідних показників, без розвитку синдрому "скасування". Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою на фоні застосування телмісартану на відміну від інгібіторів АПФ. Гідрохлоротіазид Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Тіазиди впливають на реабсорбцію електролітів у ниркових канальцях, тим самим підвищуючи екскрецію іонів натрію та хлоридів приблизно в еквівалентних кількостях. Діуретичний ефект гідрохлортіазиду призводить до зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), підвищення активності реніну плазми крові, посилення вироблення альдостерону з подальшим підвищенням вмісту калію та бікарбонатів у сечі та зниженням вмісту калію у плазмі крові. Одночасне застосування телмісартану сприяє зниженню втрати калію, спричиненої цим діуретиком, ймовірно, за рахунок блокади ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Після прийому гідрохлортіазиду діурез посилюється через 2 години, максимальний ефект розвивається приблизно через 4 години, дія триває близько 6-12 годин. В епідеміологічних дослідженнях встановлено, що тривала терапія гідрохлортіазидом знижує ризик виникнення серцево-судинної захворюваності та смертності. Пацієнти дитячого та підліткового віку Безпека та ефективність телмісартану у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлена.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (за відсутності ефективності монотерапії телмісартаном або гідрохлортіазидом).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до активної речовини або будь-яких допоміжних речовин препарату та інших похідних сульфонамідів. Вагітність. Період грудного вигодовування. Холестаз та обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ (швидкість клубочкової фільтрації) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія. Спадкова непереносимість фруктози (містить сорбітол). Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки, тяжкі порушення функції нирок. Порушення функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю). Зниження ОЦК на тлі попередньої терапії діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід відсутня). Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Стеноз аортального та мітрального клапанів. Ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Цукровий діабет. Первинний гіперальдостеронізм. Подагра. Досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) обмежений, але не підтверджує розвитку побічних ефектів з боку нирок, корекція дози не потрібна. Порушення водно-електролітного балансу (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію). Закритокутова глаукома (у зв'язку з наявністю у складі гідрохлортіазиду). Гіперурікемія. Застосування у пацієнтів негроїдної раси. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярні захворювання. Літній вік (старше 70 років). Системна червона вовчанка.Вагітність та лактаціяВагітність Перебіг АРА II під час вагітності протипоказаний. Застосування АРА II не рекомендовано протягом першого триместру вагітності та протипоказано під час другого та третього триместрів вагітності. Телмісартан Не отримано належних даних щодо застосування препарату телмісартану у вагітних жінок. Дослідження на тваринах виявили його репродуктивну токсичність. Епідеміологічний доказ ризику тератогенної дії після прийому інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності не був переконливим, проте цей ризик виключити не можна. Поки не отримано даних контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику прийому АРА II, для цього класу препаратів може існувати аналогічний ризик. За винятком крайньої необхідності тривалого лікування АРА II, пацієнтки, які планують вагітність, повинні вибрати альтернативний гіпотензивний лікарський засіб із підтвердженим профілем безпеки застосування при вагітності.Після встановлення факту вагітності лікування АРА II слід негайно припинити та за необхідності розпочати альтернативне лікування. Лікування АРА II у ході другого та третього триместрів вагітності надає токсичну дію на плід (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія та гіперкаліємія). При застосуванні АРА II з другого триместру вагітності рекомендовано ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. Дітей, матері яких приймали АРА II, слід ретельно обстежити щодо артеріальної гіпотензії. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо під час першого триместру, обмежений. Гідрохлоротіазид проникає через гематоплацентарний бар'єр. На підставі фармакологічного механізму дії гідрохлортіазиду його застосування в ході другого та третього триместрів може погіршувати фетоплацентарний кровотік та викликати у плода/новонародженого жовтяницю, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенію. Не слід застосовувати гідрохлортіазид для лікування набряків вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії через ризик зниження ОЦК та погіршення плацентарного кровотоку без належного терапевтичного впливу протягом захворювання. Не слід застосовувати гідрохлортіазид для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних жінок за винятком поодиноких випадків, коли інше лікування неможливе. Період грудного вигодовування Прийом препарату Телзап Плюс у період грудного вигодовування протипоказаний, слід застосовувати альтернативне лікування з більш сприятливими профілями безпеки. Фертильність Дослідження впливу комбінації телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність людини не проводилося.Побічна діяПри застосуванні комбінації телмісартангідрохлортіазид найчастіше повідомляли про виникнення такої небажаної реакції, як запаморочення. Серйозний ангіоневротичний набряк виникав рідко (≥1/10000 – <1/1000). Загальна частота виникнення небажаних реакцій при застосуванні комбінації телмісартангідрохлортіазид була порівнянна з такою на тлі монотерапії телмісартаном. Залежність розвитку небажаних реакцій від дози препарату не встановлена, не було зазначено взаємозв'язку зі статтю, віком або расою пацієнтів. Побічні ефекти розділені за системно-органними класами відповідно до Медичного словника з нормативно-правової діяльності (MedDRA). Частоту побічних ефектів визначали відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 - Нижче представлені всі небажані реакції, про які повідомлялося при монотерапії телмісартаном або гідрохлортіазидом, або при застосуванні комбінації телмісартан+гідрохлортіазид. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто: інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, включаючи цистит; рідко: сепсис, у тому числі з летальним кінцем, бронхіт, фарингіт, синусит; частота невідома: сіаладеніт. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто: анемія; рідко: еозинофілія, тромбоцитопенія; частота невідома: апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитою, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: рідко: посилення симптомів або загострення системного червоного вовчаку (під час постреєстраційного спостереження), реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції. Порушення ендокринної системи: частота невідома: відсутність належного глікемічного контролю при цукровому діабеті. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто: гіперкаліємія, гіпокаліємія; рідко: гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом), гіперурикемія, гіпонатріємія; частота невідома: анорексія, втрата апетиту, порушення водно-електролітного балансу, гіповолемія, гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто: тривога; рідко депресія; частота невідома: збуджений стан. Порушення з боку нервової системи: часто: запаморочення; нечасто: непритомність, парестезія; рідко: сонливість, безсоння, порушення сну; частота невідома: переднепритомний стан. Порушення з боку органу зору: рідко: порушення зору, минуще порушення чіткості зору; частота невідома: ксантопсія, гостра короткозорість, гостра глаукома. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: вертиго. Порушення серця: нечасто: брадикардія, тахікардія, аритмія. Порушення з боку судин: нечасто: артеріальна гіпотензія; ортостатична гіпотензія; частота невідома: некротизуючий васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто: кашель, задишка; рідко: респіраторний дистрес-синдром (що включає пневмоніт та набряк легенів); дуже рідко: інтерстиційне захворювання легень. Порушення шлунково-кишкового тракту: нечасто: діарея, сухість у роті, метеоризм; рідко: відчуття дискомфорту в ділянці шлунка, біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит; частота невідома: панкреатит, відчуття дискомфорту у сфері шлунка. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко: порушення функції печінки/захворювання печінки; частота невідома: жовтяниця (паренхіматозна чи холестатична). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: екзема, лікарський висип, токсичний шкірний висип, ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), еритема, свербіж шкіри, шкірний висип, посилене потовиділення, кропив'янка; частота невідома: вовчаково-подібний синдром, реакції фоточутливості, васкуліт шкіри, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто: біль у спині, м'язові спазми, міалгія; рідко: артроз, біль у ділянці сухожилля, біль у суглобах, м'язові судоми, біль у кінцівках; Частота невідома: слабкість. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто: еректильна дисфункція. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто: порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність); частота невідома: інтерстиціальний нефрит, порушення нирок, глюкозурія. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто: астенія, біль у грудях; рідко: грипоподібний синдром, біль; Частота невідома: гіпертермія. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: рідко: зниження вмісту гемоглобіну, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, підвищення активності креатинфосфокінази, підвищення активності печінкових трансаміназ; частота невідома: гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія. Опис окремих небажаних реакцій Інтерстиціальне захворювання легень У ході постреєстраційного застосування препарату були описані випадки виникнення інтерстиціального захворювання легень на фоні прийому телмісартану, проте причинно-наслідковий зв'язок не було встановлено.Взаємодія з лікарськими засобамиПодвійна блокада ренін-ангіотензин-ал'достеронової системи (РААС) Одночасне застосування телмісартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (СКФ Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА або препаратами, що містять аліскірен, характеризується підвищеним ризиком розвитку у пацієнтів артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниженням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням кожного препарату окремо. У пацієнтів з діабетичною нефропатією застосування комбінації інгібіторів АПФ та АРА II протипоказане. Дігоксин При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином було відзначено середнє підвищення пікової плазмової концентрації (49%) та мінімальної концентрації (20%) дигоксину. При одночасному призначенні, на початку лікування, при доборі дози та припиненні лікування телмісартаном слід контролювати концентрацію дигоксину в крові для її підтримки в рамках терапевтичного діапазону. Лікарські препарати, що викликають втрату калію та гіпокаліємію Інші калійуретичні діуретики, проносні засоби, кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (АКТГ), амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G натрієва сіль, саліцилова кислота та її похідні. За необхідності одночасного застосування цих лікарських засобів з комбінацією телмісартану/гідрохлортіазид рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Дані лікарські препарати можуть збільшувати втрату калію при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом. Лікарські препарати, що викликають підвищення вмісту калію в плазмі крові Як і інші лікарські препарати, що діють на РААС, застосування комбінації телмісартану/гідрохлортіазид може викликати гіперкаліємію. Ризик може зростати при одночасному застосуванні з іншими лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію (замінниками кухонної солі, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами АПФ, АРА II, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори) гепарином, імунодепресантами (циклоспорином або такролімусом) та триметопримом). При суворому дотриманні запобіжних заходів поєднання з інгібіторами АПФ або нестероїдними протизапальними засобами пов'язане з меншим ризиком. За необхідності одночасного застосування цих лікарських засобів з комбінацією телмісартану/гідрохлортіазид рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Літій При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ і рідко з АРА II, включаючи комбінацію телмісартан/гідрохлортіазид, відзначалося оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та його токсичної дії. При одночасному застосуванні з препаратами літію рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію в плазмі крові. Нестероїдні протизапальні лікарські препарати (НПЗЗ) НПЗЗ (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що використовуються для протизапального лікування (не більше 3 г на добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) можуть послаблювати антигіпертензивну дію АРА II та послаблювати діуретичний, натрійуретичний ефект тиаз. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у зневоднених пацієнтів зі зниженим ОЦК, пацієнтів похилого віку) одночасне застосування АРА II та препаратів, що пригнічують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, яка, як правило, є оборотною. Тому одночасне застосування комбінації телмісартану/гідрохлортіазид з НПЗП слід здійснювати з обережністю, особливо літнім пацієнтам. Необхідно забезпечити пацієнтам належне надходження рідини, крім того, на початку одночасного застосування та періодично надалі слід контролювати функцію нирок. При одночасному прийомі телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом клінічно значущого ефекту взаємодії виявлено не було. Лікарські засоби, дія яких схильна до впливу зміни вмісту калію в плазмі крові Рекомендується періодично контролювати вміст калію в плазмі крові та проводити електрокардіографічне дослідження (ЕКГ) на фоні застосування з лікарськими засобами, дія яких залежить від змін концентрації калію в плазмі крові (наприклад, із серцевими глікозидами, антиаритмічними засобами), а також після нападу шлуночкової тахікардії, у тому числі спричиненою лікарськими засобами (включаючи деякі антиаритмічні препарати). Гіпокаліємія була провокуючим фактором для розвитку шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует" (torsade de pointes): антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) антиаритмічні лікарські засоби III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол); інші препарати (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин [внутрішньовенні ін'єкції], галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін [внутрішньовенні ін'єкції]). Серцеві глікозиди Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені прийомом гідрохлортіазиду, можуть сприяти виникненню аритмії на фоні терапії серцевими глікозидами. Інші гіпотензивні препарати Телмісартан може посилювати ефект інших гіпотензивних препаратів. Антидіабетичні засоби (препарати для прийому внутрішньо та інсулін) Може знадобитися корекція доз антидіабетичних лікарських засобів. Метформін Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактатацидозу, спричиненого можливою функціональною нирковою недостатністю на фоні прийому гідрохлортіазиду. Холестирамін та колестіпол Всмоктування гідрохлортіазиду зменшується у присутності аніонообмінних смол. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін (норадреналін)) Дія вазопресорних амінів може бути ослаблена. Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м'язів (наприклад, тубокурарин) Дія недеполяризуючих міорелаксантів може бути посилена гідрохлортіазидом. Протиподагричні засоби (наприклад, пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати вміст сечової кислоти в плазмі крові. Може знадобитися підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидного діуретика може підвищити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Солі кальцію Гідрохлортіазид може підвищувати вміст кальцію в плазмі внаслідок зниження його виведення. При необхідності призначення добавок кальцію слід контролювати концентрацію кальцію в плазмі та відповідно коригувати дозу. У зв'язку із впливом на метаболізм кальцію тіазиди можуть спотворювати результати аналізів для оцінки функції паращитовидних залоз. Блокатори β-адренорецепторів та діазоксид Гіперглікемічна дія блокаторів β-адренорецепторів та діазоксиду може бути посилена гідрохлортіазидом. Холінолітичні засоби (наприклад, атропін, біпериден) Холінолітичні засоби можуть збільшувати біодоступність гідрохлортіазиду шляхом зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Амантадін Гідрохлортіазид може підвищувати ризик виникнення небажаних реакцій, спричинених амантадином. Гліциризинова кислота Взаємодія гідрохлортіазиду та кореня солодки (гліциризинової кислоти) може призвести до розвитку гіпокаліємії. Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) Гідрохлортіазид може зменшувати виведення нирками цитотоксичних препаратів та посилювати їхню мієлосупресивну дію. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися на фоні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів. Кортикостероїди (для системного застосування) Кортикостероїди послаблюють антигіпертензивну дію телмісартану.Спосіб застосування та дозиПрепарат Телзап® Плюс приймають внутрішньо один раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від їди. Пацієнтам, АТ яких не вдається належним чином контролювати за допомогою монотерапії телмісартаном або гідрохлортіазидом, необхідно приймати лікарський препарат Телзап Плюс. Перед переходом на комбінацію із фіксованими дозами рекомендується індивідуальне титрування дози кожного компонента. У деяких клінічних ситуаціях можна розглянути прямий перехід від монотерапії до комбінації з фіксованими дозами. Препарат Телзап Плюс, 12,5 мг +80 мг, можна застосовувати один раз на добу у пацієнтів, АТ яких не вдається належним чином контролювати при прийомі телмісартану в дозі 80 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Коригування дози у пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня тяжкості (КК понад 30 мл/хв) проводити не потрібно. Рекомендований періодичний контроль показників функції нирок. Супутнє застосування телмісартану з аліскіреном протипоказане пацієнтам з нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2). Пацієнти з порушенням функції печінки Препарат Телзап Плюс протипоказаний пацієнтам з порушеннями функції печінки. Пацієнти похилого віку (старше 70 років) Для пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна. Діти та підлітки Препарат Телзап® Плюс протипоказаний до застосування у дітей та підлітків молодше 18 років через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.ПередозуванняВипадки передозування не виявлено. Можливі симптоми складаються із симптомів передозування окремими компонентами. Симптоми Найбільш вираженими проявами передозування телмісартаном є артеріальна гіпотензія та тахікардія, також повідомлялося про брадикардію, запаморочення, блювоту, підвищення вмісту сироваткового креатиніну та гостру ниркову недостатність. З передозуванням гідрохлортіазидом пов'язують зниження вмісту електролітів (гіпокаліємію, гіпохлоремію) та гіповолемію на тлі надмірного діурезу. Найбільш поширеними симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазму та/або загострення аритмії при одночасному застосуванні з серцевими глікозидами або певними антиаритмічними засобами. Лікування Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Ступінь виведення гідрохлортіазиду шляхом гемодіалізу не встановлено. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Пацієнта слід укласти на спину, ноги підняти. При необхідності рекомендується заповнити ОЦК, наприклад шляхом внутрішньовенного введення 0,9% розчину натрію хлориду. Можуть бути призначені симпатоміметичні препарати.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Застосування препарату Телзап Плюс протипоказане у пацієнтів з холестазом, обструкцією жовчовивідних шляхів та/або тяжкими порушеннями функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. Є підстави припускати, що у цих пацієнтів знижено печінковий кліренс телмісартану. Слід бути обережним при застосуванні препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючими захворюваннями печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю), оскільки навіть невеликі зміни з боку водно-електролітного балансу можуть сприяти розвитку печінкової коми. Відсутній досвід клінічного застосування комбінації телмісартангідрохлортіазид у пацієнтів із порушенням функції печінки. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки зростає ризик значного зниження артеріального тиску та розвитку гострої ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або з препаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 л мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. За необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водноелектролітний баланс та показники АТ. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Інші стани, пов'язані зі стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з вираженою хронічною серцевою недостатністю або наявним захворюванням нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, з виникненням гострого зниження артеріального тиску, гіперазотемії, олігурії або рідко з розвитком гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких здійснюється шляхом пригнічення РААС, зазвичай неефективна. У зв'язку з цим застосування препарату Телзап Плюс не рекомендовано. Порушення функції нирок та пересадка нирки Застосування препарату Телзап Плюс протипоказане у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК). Оскільки досвід застосування препарату Телзап Плюс у пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості обмежений, то рекомендовано проводити періодичний контроль вмісту калію, креатиніну та сечової кислоти в плазмі крові, а також показників функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок може виникнути азотемія, пов'язана із застосуванням тіазидних діуретиків. Зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦК) Зниження АТ, особливо після першого прийому препарату Телзап Плюс, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або низьким вмістом натрію в плазмі крові на тлі попереднього лікування діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Подібні стани (дефіцит рідини та/або натрію) повинні бути усунені до початку прийому препарату Телзап® Плюс. Стеноз аортального або мітрального кпапан, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія Як і щодо інших судиннорозширювальних засобів, пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом, а також гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно дотримуватися особливої ​​обережності. Вплив на обмін речовин та ендокринну функцію Застосування гідрохлортіазиду може порушувати толерантність до глюкози, при цьому у пацієнтів з цукровим діабетом може розвиватися гіпоглікемія на фоні одночасного застосування інсуліну або гіпоглікемічних засобів та телмісартану. Можлива корекція дози гіпоглікемічних засобів, у тому числі інсуліну. Під час лікування тіазидами у пацієнтів з порушеною толерантністю до глюкози можлива маніфестація цукрового діабету, що латентно протікає. З лікуванням тіазидними діуретиками пов'язують підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у плазмі крові. Однак при застосуванні препарату, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, цей ефект мінімальний або відсутній. У деяких пацієнтів, які застосовують гідрохлортіазид, можливий розвиток гіперурикемії або раптове виникнення загострення подагри. Порушення водно-електролітного балансу При застосуванні препарату Телзап Плюс необхідно проводити періодичний контроль вмісту електролітів у плазмі. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз) та зміни кислотно-основного стану. Ознаками порушень водно-електролітного балансу є: сухість у роті, спрага, загальна слабкість, загальмованість, сонливість, занепокоєння, біль або судоми у м'язах, м'язова слабкість, зниження АТ, олігурія, тахікардія та порушення з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота та блювання. Гіпокаліємія Незважаючи на те, що внаслідок застосування гідрохлортіазиду може розвинутись гіпокаліємія, супутня терапія телмісартаном може компенсувати зниження концентрації калію в плазмі крові. Ризик виникнення гіпокаліємії зростає у пацієнтів з цирозом печінки, пацієнтів з вираженим діурезом, при дотриманні дієти без солі, у пацієнтів, які не заповнюють належним чином втрату електролітів, а також у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ. Гіперкаліємія Прийом телмісартану може стати причиною розвитку гіперкаліємії. Однак клінічно значущої гіперкаліємії на фоні прийому препарату Телзап Плюс відзначено не було. Основними факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: цукровий діабет, ниркова недостатність, серцева недостатність, літній вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарськими засобами, що діють на РААС, та/або добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ. АРА II, НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус), триметоприм, а також замінники кухонної солі, що містять калій; супутні захворювання, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз Дані про те, що препарат Телзап Плюс знижує або запобігає розвитку гіпонатріємії, спричиненої діуретиками, відсутні. Незначний дефіцит хлору зазвичай не потребує корекції. Гіперкальціємія Гідрохлортіазид може зменшувати виведення кальцію із сечею та спричинити періодичне та незначне підвищення вмісту кальцію у плазмі крові за відсутності будь-яких порушень обміну кальцію. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Прийом гідрохлортіазиду слід припинити до початку аналізу функції паращитовидной залози. Гіпомагніємія На фоні прийому гідрохлортіазиду було відзначено підвищення виділення магнію із сечею, що може призводити до гіпомагніємії. Етнічні відмінності Як і всі інші АРА II, телмісартан менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, внаслідок більшої схильності до зниження активності реніну в популяції даних пацієнтів. У ході післяреєстраційного застосування більшість випадків функціонального порушення печінкової функції або ураження печінки виникли у японців. Японці найбільш схильні до розвитку цих небажаних реакцій. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярна хвороба Як і при прийомі будь-яких інших гіпотензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Серцева недостатність Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, пацієнти з серцевою недостатністю (що супроводжується або не супроводжується порушенням функцій нирок) наражаються на ризик розвитку значного зниження АТ, а також порушень функцій нирок (часто гострих). Загальні порушення Реакції гіперчутливості до гідрохлортіазиду з найбільшою ймовірністю можуть виявитися у пацієнтів, які мають в анамнезі алергічні реакції або бронхіальну астму. Відомо, що застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може призвести до загострення або посилення симптомів системного червоного вовчаку. При застосуванні гідрохлортіазиду відзначали реакції фоточутливості. У разі появи реакції фоточутливості рекомендується припинити прийом препарату Телзап Плюс. Якщо застосування діуретиків все ж таки необхідно, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від впливу сонячних променів або штучного ультрафіолетового опромінення. Гостра міопія та закритокутова глаукома Гідрохлортіазид, що є похідним сульфонаміду, може викликати ідіосинкратичну реакцію, що призводить до гострої транзиторної міопії та гострої глаукоми. Симптомами цих порушень є раптове зниження гостроти зору або біль в очах і, як правило, що виникають у період від кількох годин до кількох тижнів після початку лікування. Вчасно не купована гостра глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед слід негайно припинити прийом препарату Телзап® Плюс. За відсутності контролю внутрішньоочного тиску може знадобитися невідкладне консервативне чи хірургічне лікування. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Антидопінговий тест При застосуванні препаратів, що містять гідрохлортіазид, спортсмени можуть мати позитивний результат при проведенні допінг-тесту. Сорбітол Цей лікарський препарат містить сорбітол (Е420). У пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози застосування препарату Тслзап Плюс протипоказане. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При керуванні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги, що на фоні прийому препарату Телзап® Плюс можуть виникати запаморочення та сонливість, що потребує дотримання обережності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активні речовини: атенололу 50 мг, амлодипіну 5 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кальцію фосфат двоосновний, целюлоза мікрокристалічна, повідон-30, крохмаль гліколят натрію, тальк очищений, магнію стеарат, кремнію колоїдного двоокис, спирт ізопропіловий, вода очищена. По 14 таблеток у блістери Ал/ПВХ. По 2 блістери разом з інструкцією із застосування поміщаються в картонну пачку.Фармакотерапевтична групаКомбінований гіпотензивний препарат, ефект якого обумовлений дією двох компонентів – бета1-адреноблокатора (атенолол) та БМКК (амлодипін). Атенолол має антиангінальну, гіпотензивну та антиаритмічну дію. Не має мембраностабілізуючої та внутрішньої СМА. Зменшує стимулювання катехоламінами утворення цАМФ та АТФ, знижує внутрішньоклітинний струм Ca2+. У перші 24 години після перорального прийому на фоні зниження МОК відзначається реактивне підвищення ОПСС, вираженість якого протягом 1-3 діб поступово знижується. Гіпотензивний ефект пов'язаний із зменшенням МОК, зниженням активності ренін-ангіотензинової системи, чутливістю бароцерепторів та впливом на ЦНС. Гіпотензивна дія проявляється зниженням систолічного та діастолічного АТ, УОК та МОК. У середніх терапевтичних дозах не впливає на тонус периферичних артерій. Гіпотензивний ефект триває 24 години, при регулярному прийомі стабілізується до кінця 2 тижнів лікування. Антиангінальний ефект визначається зниженням потреби міокарда в кисні внаслідок зменшення ЧСС (подовження діастоли та покращення перфузії міокарда) та скоротливості, а також зниженням чутливості міокарда до впливу симпатичної іннервації. Знижує ЧСС у спокої та при фізичному навантаженні. За рахунок збільшення натягу м'язових волокон шлуночків та кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку може підвищувати потребу міокарда в кисні, особливо у хворих на ХСН. Антиаритмічна дія пов'язана з усуненням аритмогенних симпатичних впливів на систему серця, що веде, гальмуванням гетерогенного автоматизму, зменшенням швидкості поширення збудження через SA і подовженням рефракторного періоду. Пригнічує проведення імпульсів в антеградному та, меншою мірою, у ретроградному напрямках через AV вузол та за додатковими шляхами. Збільшує виживання хворих, які перенесли інфаркт міокарда (знижує частоту шлуночкових аритмій та нападів стенокардії). У терапевтичних концентраціях не впливає на бета2-адренорецептори, на відміну від неселективних бета-адреноблокаторів надає менш виражений вплив на гладку мускулатуру бронхів та периферичних артерій та на ліпідний обмін. Незначно зменшує ЖЕЛ, практично не послаблює бронходилатируючу дію ізопротеренолу. При прийомі більше 100 мг на добу може мати бета2-адреноблокуючу дію. Негативний хронотропний ефект проявляється через 1 годину після прийому, досягає максимуму через 2-4 години і триває до 24 годин. Амлодипін – похідне дигідропіридину. Має антигіпертензивну, аніангінальну, спазмолітичну та судиннорозширювальну дію. Блокує надходження Ca2+ через клітинні мембрани в гладком'язові клітини міокарда та судин. Механізм гіпотензивної дії обумовлений прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. Антиангінальний ефект препарату обумовлений, по-перше, його здатністю розширювати периферичні артеріоли, що призводить до зниження ОПСС. Зменшення навантаження на серце призводить до зниження потреби міокарда у кисні. По-друге, під дією препарату за рахунок розширення коронарних артерій збільшується надходження кисню в міокард (особливо при вазоспастичній стенокардії). Амлодипін не надає несприятливого впливу на обмін речовин і ліпіди плазми, має антиатеросклеротичну,антитромботичною активністю, підвищує швидкість клубочкової фільтрації, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до компонентів Теночека, тяжка артеріальна гіпотензія, AV блокада II та III ст., СССУ, SA блокада, гостра серцева недостатність, декомпенсована ХСН (IIб – III ст.), виражена брадикардія, метаболічний ацидоз, бронхіальна астма, ХОЗЛ, стенокардія кардіомегалія без ознак серцевої недостатності, одночасний прийом з інгібіторами МАО, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю. AV блокада I ст., Порушення функції печінки, стеноз гирла аорти, ХСН (в стадії компенсації), ХНН, феохромоцитома, цукровий діабет, гіпоглікемія, тиреотоксикоз, облітеруючі захворювання периферичних судин ("переміжна" кульгавість, синдром Рейно) у т. ч. в анамнезі), псоріаз, літній вік.Вагітність та лактаціяВагітними слід призначати Тіночок тільки в тих випадках, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Тіночок виділяється з грудним молоком, тому в період годування його слід приймати лише у виняткових випадках з великою обережністю. Дитячий вік віком до 18 років.Побічна діяЗ боку ССС: серцева недостатність, порушення AV провідності, брадикардія, виражене зниження артеріального тиску, серцебиття, задишка, припливи крові до шкіри обличчя. З боку травного тракту: сухість у роті, нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор; рідко - підвищення активності "печінкових" трансаміназ, холестатична жовтяниця. З боку нервової системи та органів чуття: запаморочення, порушення сну, зниження здатності до концентрації уваги, сонливість, депресія, галюцинації, млявість, почуття втоми, головний біль; рідко – зміна настрою, астенія, порушення зору, парестезії. Порушення з боку опорно-рухового апарату: м'язові судоми, міалгія. З боку дихальної системи: диспное, бронхоспазм, апное. З боку органів кровотворення: тромбоцитопенічна пурпура, анемія (апластична), тромбоз. З боку ендокринної системи: зниження потенції та/або лібідо, гінекомастія. Алергічні реакції на компоненти Теночека: кропив'янка, дерматити, свербіж, фотосенсибілізація, рідко – мультиформна ексудативна еритема. Інші: почастішання сечовипускання, периферичні набряки, гіперплазія ясен, гіперліпідемія, гіпоглікемія. Передозування Теночеком. Симптоми: виражена брадикардія, AV блокада ІІ-ІІІ ст., наростання симптомів серцевої недостатності, виражене зниження артеріального тиску, бронхоспазм, гіпоглікемія. Лікування: при вираженій брадикардії показано внутрішньовенне введення 1 мл 0.1% розчину атропіну. При AV блокаді II та III ст. можливе призначення ізопреналіну в таблетках по 5 мг під язик (при необхідності - повторний прийом через 2-4 години), внутрішньовенне краплинне або повільне струменеве його введення в дозі 0.5-1 мг; при виникненні бронхоспазму показані бета2-адреноміметики; для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування); гемодіаліз – ефективний.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування атенололу у складі Теночека з інсуліном та ін пероральними гіпоглікемічними засобами може маскувати симптоми гіпоглікемії. Гіпотензивний ефект послаблюють естрогени, кортикостероїди, мінералокортикостероїди, нестероїдні протизапальні засоби (затримка Na+). Одночасне застосування атенололу із серцевими глікозидами підвищує ризик розвитку брадикардії та порушення AV провідності; з резерпіном, метилдопою, клонідином, верапамілом – ризик виникнення вираженої брадикардії. Лідокаїн уповільнює виведення атенололу та підвищує ризик виникнення побічних ефектів. Фенітоїн при внутрішньовенному введенні, засоби для загальної анестезії (похідні вуглеводнів) посилюють кардіодепресивний ефект атенололу та ризик надмірного зниження АТ. Не рекомендується одночасне застосування з інгібіторами МАО. Алергени, що використовуються для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб та йодовмісні рентгеноконтрастні речовини для внутрішньовенного введення, підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії. Аміодарон підвищує ризик розвитку брадикардії та уповільнення AV провідності. Циметидин збільшує концентрацію атенололу у плазмі (гальмує метаболізм). Застосування Теночека пролонгує дію недеполяризуючих міорелаксантів, антикоагуляційний ефект кумаринів.Спосіб застосування та дозиПо 1 таблетці Теночека на добу. Максимальна добова доза – 2 таблетки. Всередину запиваючи необхідною кількістю рідини.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМоніторинг хворих повинен включати спостереження за ЧСС та АТ (на початку лікування – щодня, потім 1 раз на 3-4 міс), контроль концентрації глюкози крові у хворих на цукровий діабет (1 раз на 4-5 міс). У пацієнтів похилого віку рекомендується оцінювати функцію нирок (1 раз на 4-5 міс). Слід навчити хворого методикою підрахунку ЧСС та проінструктувати про необхідність лікарської консультації при ЧСС менше 50 ударів/хв. При тиреотоксикозі препарат може маскувати деякі клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Різка відміна у хворих з тиреотоксикозом протипоказана (щоб уникнути ризику загострення захворювання). На відміну від неселективних бета-адреноблокаторів, практично не посилює викликану інсуліном гіпоглікемію і не затримує відновлення концентрації глюкози в крові до нормального рівня. У хворих з ІХС різка відміна препарату може викликати збільшення частоти або тяжкості ангінальних нападів, тому припинення прийому у хворих на ІХС необхідно проводити поступово. Особливої ​​уваги також вимагає підбір доз Теночека у хворих на компенсовану ХСН, а також у випадках, коли потрібне хірургічне втручання під загальною анестезією. Прийом препарату слід припинити за 48 годин до хірургічного втручання. Як анестетик слід вибирати препарат з можливою мінімальною негативною інотропною дією. При необхідності припинення лікування одночасно призначуваних атенололу і клонідину прийом атенололу припиняють на кілька днів раніше клонідину (щоб уникнути розвитку синдрому "скасування" останнього). Можливе посилення виразності алергічних реакцій та відсутність ефекту від звичайних доз епінефрину на тлі обтяженого алергологічного анамнезу. Препарати, що знижують запаси катехоламінів (наприклад резерпін), можуть посилити дію бета-адреноблокаторів, тому хворі, які приймають такі поєднання препаратів, повинні перебувати під постійним наглядом лікаря щодо виявлення надмірного зниження АТ або брадикардії. У разі появи у хворих похилого віку вираженої брадикардії (менше 50 ударів/хв), надмірного зниження АТ (систолічний АТ нижче 100 мм рт.ст.), AV блокади, бронхоспазму, шлуночкових аритмій, тяжких порушень функції печінки та нирок необхідно зменшити дозу припинити лікування. При розвитку депресії, спричиненої прийомом препарату, рекомендується припинити терапію. Внутрішньовенне введення верапамілу слід робити не менше ніж через 48 годин після прийому препарату. При застосуванні атенололу можливе зменшення продукції слізної рідини, що має значення для пацієнтів, які користуються контактними лінзами. Не можна різко переривати лікування через небезпеку розвитку тяжких аритмій та інфаркту міокарда. Скасування проводять поступово, знижуючи дозу протягом 2 тижнів і більше (знижують дозу на 25% на 3-4 дні). Слід скасовувати препарат перед дослідженням концентрації в крові та сечі катехоламінів, ванілілміндальної кислоти, титрів антинуклеарних антитіл. У курців ефективність бета-адреноблокаторів знижується. Не слід різко скасовувати препарат у хворих, які страждають на ІХС. У період вагітності та лактації слід призначати препарат слід лише у випадках, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода чи дитини. У період лікування Теночеком необхідно бути обережними при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій (в т.ч. керування транспортом).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: атенолол 100мг, хлорталідон 25мг. крохмаль кукурудзяний 139.8 мг, лактоза 92.5 мг, повідон (полівінілпіролідон) 9 мг, натрію лаурилсульфат 2.5 мг, тальк 10 мг, кремнію діоксид колоїдний 9.7 мг, магнію стеарат 6 мг. Склад плівкової оболонки: ;гіпромелоза 2 мг, тальк 0.8 мг, титану діоксид 1.2 мг, парафін рідкий 0.2 мг, макрогол-400 0.8 мг, віск карнаубський 0.07 мг. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки форте, покриті плівковою оболонкою; білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з роздільною ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, має тривалу гіпотензивну дію. Ефект обумовлений дією двох компонентів: бета1-адреноблокатора (атенолол) та діуретика (хлорталідон). Атенолол – кардіоселективний бета1-адреноблокатор. Селективність знижується із підвищенням дози. Атенол не має внутрішнього симпатоміметичного і мембраностабілізуючого ефектів. Подібно до інших бета-адреноблокаторів має негативну інотропну дію, уріжає ЧСС. Хлорталідон – нетіазидний сульфонамідний діуретик, що посилює виділення натрію та хлору. Збільшує виділення калію, магнію та бікарбонату. Механізм антигіпертензивної дії, ймовірно, пов'язаний із екскрецією натрію. Поєднання атенололу з діуретиками є більш ефективним ніж застосування кожного з компонентів окремо. Дія препарату Тенорик зберігається протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо у добовій дозі.ФармакокінетикаОдночасне застосування атенололу та хлорталідону незначно впливає на фармакокінетику кожної з активних речовин. Атенолол Всмоктування та розподіл Після прийому препарату внутрішньо атенолол абсорбується із шлунково-кишкового тракту на 40-50%. C max ;у плазмі крові досягається через 2-4 год після прийому. Зв'язування із білками плазми приблизно 6-16%. Метаболізм та виведення Атенолол не піддається вираженому печінковому метаболізму, більше 90% (абсорбованого в системний кровотік) виводиться у незміненому вигляді. T1/2 становить 6-9 год, але може збільшуватися у випадках вираженої ниркової недостатності, оскільки виведення атенололу відбувається головним чином нирками. Хлорталідон Всмоктування та розподіл Після прийому препарату внутрішньо хлорталідон абсорбується із ШКТ на 60%. C max ; у плазмі крові відзначається приблизно через 12 год. Хлорталідон зв’язується з білками плазми приблизно на 75 %. Виведення Виводиться нирками, T1/2; становить приблизно 50 год.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняВиражена брадикардія; кардіогенний шок; виражена артеріальна гіпотензія; метаболічний ацидоз; виражені порушення периферичного кровообігу; AV-блокада II та III ступеня; СССУ; нелікована феохромоцитома; гостра серцева недостатність; хронічна серцева недостатність; вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметалу); бронхіальна астма; обструктивний бронхіт; цукровий діабет; гіпоглікемія; подагра; міастенія; гострий гепатит; гостра ниркова недостатність; дитячий та підлітковий вік до 18 років; - підвищена чутливість до компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат Тенорик протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Ефективність та безпека застосування Тенорика у дітей та підлітків до 18 років не встановлені, тому не слід призначати препарат пацієнтам даної вікової групи.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи:; брадикардія, посилення симптомів серцевої недостатності, ортостатична гіпотензія (може супроводжуватися непритомністю), похолодання кінцівок. Можлива поява аритмій, AV-блокади, симптому хромоти, що перемежується, синдрому Рейно. З боку ЦНС і периферичної нервової системи: сплутаність свідомості, запаморочення, головний біль, зміна настрою, гострий психоз, галюцинації, парестезії, порушення сну, підвищена стомлюваність, апатія, дезорієнтація, порушення зору. З боку травної системи: ; сухість у роті, шлунково-кишкові розлади; у поодиноких випадках – підвищення рівня печінкових трансаміназ у сироватці крові, гепатотоксичність із внутрішньопечінковим холестазом, нудота (пов'язана з прийомом хлорталідону), запор, панкреатит, анорексія. З боку системи кровотворення: лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія. Дерматологічні реакції: алопеція, сухість очей, псоріазоподібні реакції, загострення псоріазу, шкірний висип, фотосенсибілізація. З боку дихальної системи: бронхоспазм (у пацієнтів з бронхіальною астмою або з вказівками на бронхоспазм в анамнезі). З боку лабораторних показників: ; гіперурикемія, гіпонатріємія (пов'язана з прийомом хлорталідону), гіпокаліємія. Інші: збільшення кількості антиядерних антитіл (клінічне значення неясно), зниження потенції, порушення толерантності до глюкози. Препарат Тенорік зазвичай добре переноситься. Побічні ефекти рідкісні, слабко виражені і мають транзиторний характер.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування Тенорику з похідними дигідропіридину (ніфедипіну) може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії, у пацієнтів з латентною серцевою недостатністю можуть з'явитися ознаки порушення кровообігу. Серцеві глікозиди у поєднанні з бета-адреноблокаторами можуть збільшувати час AV-провідності. Бета-адреноблокатори можуть загострювати рикошетну гіпертензію, яка може виникати після відміни клонідину. Якщо призначено обидва лікарські засоби, прийом бета-адреноблокатора слід припинити за кілька днів до припинення прийому клонідину. За необхідності заміни клонідину на бета-адреноблокатор останній слід призначати через кілька днів після припинення терапії клонідином. Необхідно обережно призначати бета-адреноблокатор у комбінації з антиаритмічними засобами I класу (дизопірамід), т.к. кардіодепресивний ефект може підсумовуватися. Супутнє застосування симпатоміметичних засобів, наприклад, епінефрину (адреналіну), норепінефрину (норадреналіну) може нейтралізувати ефект бета-адреноблокаторів та призвести до суттєвого підвищення АТ. Саліцилати та НПЗЗ (ібупрофен, індометацин), естрогени можуть знижувати гіпотензивну дію бета-адреноблокаторів, а при застосуванні саліцилатів у високій дозі можливе посилення токсичного ефекту саліцилатів на ЦНС. Препарати, що містять літій, слід застосовувати з діуретиками, т.к. вони можуть зменшити нирковий кліренс літію. Застосування бета-адреноблокаторів разом із засобами загальної анестезії може призвести до підвищення ризику розвитку артеріальної гіпотензії та підсумовування негативного інотропного ефекту обох препаратів (слід використовувати анестетик з мінімальною негативною інотропною дією). Можливе також посилення дії курареподібних міорелаксантів. При застосуванні препарату Тенорик з інгібіторами МАО можливе підвищення артеріального тиску (цієї комбінації слід уникати). При одночасному застосуванні препарату Тенорік з інгібіторами АПФ (каптоприл, еналаприл) на початку терапії можливе різке посилення антигіпертензивного ефекту. При сумісному застосуванні Тенорику з кортикостероїдами, амфотерицином В, фуросемідом можливе посилення виведення калію. При сумісному застосуванні з Тенориком дія інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів може зменшитися (слід контролювати рівень глюкози в крові). Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, діуретики, вазодилататори та інші антигіпертензивні засоби можуть посилювати антигіпертензивний ефект Теноріку. Застосування бета-адреноблокаторів у поєднанні з блокаторами кальцієвих каналів, що мають негативну інотропну дію, наприклад верапаміл, дилтіазем, може призвести до посилення даного ефекту, особливо у пацієнтів зі зниженою скорочувальною здатністю міокарда та/або з порушенням синоатріальної або AV-провідності причиною тяжкої артеріальної гіпотензії, вираженої брадикардії та серцевої недостатності (блокатор кальцієвих каналів не слід застосовувати внутрішньовенно протягом 48 годин після відміни бета-адреноблокатора). При одночасному призначенні Теноріку з резерпіном, клонідином, гуанфацином можливе виникнення вираженої брадикардії.Спосіб застосування та дозиРежим дозування дано у перерахунку на атенолол. Середня доза препарату Тенорик для дорослих становить 100 мг; початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Як правило, застосування препарату в дозі, що відповідає 100 мг атенололу, дає добрий клінічний ефект. Подальше збільшення дози або не призводить до подальшого зниження артеріального тиску, або знижує його дуже незначно. При необхідності може бути призначений додатковий антигіпертензивний засіб. Особам похилого віку; препарат слід призначати в нижчих дозах. При призначенні препарату; пацієнтам з порушеннями функції нирок; слід скоротити частоту прийому препарату. Після тривалого прийому Тенорику відміну препарату слід проводити поступово.ПередозуванняСимптоми: ; виражена брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, судоми, підвищена сонливість. Лікування: ретельне спостереження за станом пацієнта, при необхідності - госпіталізація в ВІТ, промивання шлунка, застосування активованого вугілля та проносних; при артеріальній гіпотензії та шоці – введення плазми або плазмозамінників; при брохоспазму – застосування бронходилататорів, при значному діурезі – введення рідини та електролітів. Можливе проведення гемодіалізу або гемоперфузії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗумовлені бета-адреноблокатором атенололом, що входить до складу Теноріка З обережністю призначають пацієнтам з AV-блокадою І ступеня. Слід враховувати, що застосування препарату може маскувати явища тиреотоксикозу та гіпоглікемії. При розвитку на фоні застосування препарату брадикардії (ЧСС до 50 уд/хв) з клінічною симптоматикою слід зменшити дозу або відмінити препарат. Не слід різко скасовувати Тенорік у пацієнтів з ІХС. У курців може спостерігатися зменшення терапевтичної дії препарату. Слід звертати особливу увагу у випадках, коли потрібне хірургічне втручання із проведенням загальної анестезії. Прийом препарату слід припинити за 48 годин до хірургічного втручання, а як анестетик слід вибирати препарат з можливо мінімальною негативною інотропною дією. На тлі прийому препарату можливе підвищення чутливості до алергенів та розвиток важких анафілактичних реакцій, у зв'язку з чим пацієнти, які отримують десенсибілізуючу терапію, повинні приймати препарат з великою обережністю. Такі пацієнти можуть не реагувати на середні дози епінефрину (адреналіну), що застосовуються для лікування алергічних реакцій. З обережністю слід призначати пацієнтам із бронхообструктивним синдромом, а у разі погіршення бронхіальної провідності проводити терапію бета-адреноміметиками. При застосуванні атенололу можливе зменшення продукції слізної рідини, що має значення для пацієнтів, які користуються контактними лінзами. Обумовлені дуєїком хлорталідоном, що входять до складу Теноріка На фоні застосування препарату може виникати гіпокаліємія. Слід контролювати вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди для лікування серцевої недостатності, у пацієнтів з незбалансованою дієтою (з низьким вмістом калію) або у пацієнтів зі скаргами на розлади ШКТ. Розвиток гіпокаліємії у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди, може призвести до аритмії. З обережністю застосовують препарат у пацієнтів із порушеннями функції нирок. На фоні застосування препарату можливе порушення толерантності до глюкози. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам із схильністю до цукрового діабету. На фоні застосування препарату можливий розвиток гіперурикемії, як правило, незначної, проте в деяких випадках може знадобитися застосування засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти. Використання у педіатрії Ефективність та безпека застосування Тенорика у дітей та підлітків до 18 років не встановлені, тому не слід призначати препарат пацієнтам даної вікової групи. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування Тенорика, як правило, не впливає на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Проте питання щодо можливості керування транспортним засобом слід вирішувати після оцінки індивідуальної переносимості препарату.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему