Гипертония

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: раміприл 2,5 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 27 мг, лактоза – 58.5 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0.2 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 0.9 мг, магнію стеарат – 0.9 мг. 14 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт раміприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Завдяки судинорозширювальній дії зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. У пацієнтів з ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда раміприл знижує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності у тяжку/резистентну недостатність та зменшує кількість госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Відомо, що раміприл значно знижує частоту інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищеним кардіоваскулярним ризиком внаслідок судинних захворювань (ІХС, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або цукрового діабету, у яких є як мінімум один додатковий фактор. , артеріальна гіпертензія, підвищення рівня загального холестерину, низький рівень ЛПВЩ, куріння) Знижує загальну смертність та потребу в процедурах реваскуляризації, уповільнює виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності. Як у пацієнтів з цукровим діабетом, так і без нього, раміприл значно знижує наявну мікроальбумінурію та ризик розвитку нефропатії. Ці ефекти спостерігаються у пацієнтів як з підвищеним, так і з нормальним артеріальним тиском. Гіпотензивний ефект раміприлу розвивається приблизно через 1-2 години, досягає максимуму в межах 3-6 годин, триває не менше 24 годин.ФармакокінетикаПри вживанні абсорбція становить 50-60%, їжа не впливає на ступінь всмоктування, але уповільнює абсорбцію. Cmax досягається через 2-4 години. У печінці метаболізується з утворенням активного метаболіту раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ, ніж раміприл), неактивного дикетопіперазину та глюкуронізується. Усі утворювані метаболіти, крім раміприлату, фармакологічної активності немає. Зв'язування з білками плазми для раміприлу – 73%, раміприлату – 56%. Біодоступність після прийому внутрішньо 2.5-5 мг раміприлу – 15-28%; для раміприлату – 45%. Після щоденного прийому раміприлу в дозі 5 мг на добу, стійка концентрація раміприлату в плазмі досягається до 4 дня. T1/2 для раміприлу – 5.1 год; у фазі розподілу та елімінації падіння концентрації раміприлату в сироватці крові відбувається з T1/2 - 3 год, потім слідує перехідна фаза з T1/2 - 15 год, і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі та T1/2 - 4- 5 днів. T1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності. Vd раміприлу – 90 л, раміприлату – 500 л. Нирками виводиться 60%, через кишечник – 40% (переважно у вигляді метаболітів). При порушенні функції нирок виведення раміприлу та його метаболітів уповільнюється пропорційно до зниження КК; при порушенні функції печінки сповільнюється перетворення на раміприлат; при серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується у 1.5-1.8 рази.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; серцева недостатність, що розвинулася у перші кілька днів після гострого інфаркту міокарда; діабетична та недіабетична нефропатія; зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, включаючи пацієнтів з підтвердженою ІХС (з інфарктом в анамнезі або без нього), пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюмінальну коронарну корекцію. анамнезі та пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерій.Протипоказання до застосуванняВиражені порушення функції нирок та печінки, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм, гіперкаліємія, стеноз гирла аорти, підвищена чутливість до раміприлу та інших інгібіторів АПФ.Вагітність та лактаціяРаміприл протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяСерцево-судинна система: артеріальна гіпотензія; рідко – біль у грудях, тахікардія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, слабкість, біль голови; рідко – порушення сну, настрої. Порушення з боку системи травлення: діарея, запор, втрата апетиту; рідко – стоматит, біль у животі, панкреатит, холестатична жовтяниця. З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, синусит. З боку сечовидільної системи: рідко – протеїнурія, підвищення концентрації креатиніну та сечовини у крові (переважно у пацієнтів з порушенням функції нирок). З боку системи кровотворення: рідко – нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія. З боку лабораторних показників: гіпокаліємія, гіпонатріємія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк та інші реакції гіперчутливості. Інші: рідко – м'язові спазми, імпотенція, алопеція.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію, замінників солі та БАД до їжі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок), т.к. інгібітори АПФ зменшують вміст альдостерону, що призводить до затримки калію в організмі на тлі обмеження виведення калію або його додаткового надходження до організму. При одночасному застосуванні з НПЗЗ можливе зменшення гіпотензивного ефекту раміприлу, порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з "петльовими" або тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виражена артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози діуретика, мабуть, виникає за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту раміприлу. Є ризик розвитку гіпокаліємії. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні із засобами, які мають гіпотензивний ефект, можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини, метформіном можливий розвиток гіпоглікемії. При одночасному застосуванні з алопуринолом, цистостатиками, імунодепресантами, прокаїнамідом можливе підвищення ризику розвитку лейкопенії. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом можливе підвищення концентрації літію в сироватці крові.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза – 1.25-2.5 мг 1-2 рази на добу. За необхідності можливе поступове підвищення дози. Підтримуюча доза встановлюється індивідуально, залежно від показань до застосування та ефективності лікування. Приймають усередину.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів із супутнім порушенням функції нирок дози підбирають індивідуально відповідно до значень КК. Перед початком лікування всім хворим потрібне проведення дослідження функції нирок. У процесі лікування раміприлом регулярно здійснюється контроль функції нирок, електролітного складу крові, рівня печінкових ферментів у крові, а також картини периферичної крові (особливо у пацієнтів з дифузними захворюваннями сполучної тканини, у пацієнтів, які отримують імунодепресанти, алопуринол). Хворим, які мають дефіцит рідини та/або натрію, перед початком лікування необхідно провести корекцію водно-електролітних порушень. Під час лікування раміприлом не можна проводити гемодіаліз з використанням поліакрилонітрильних мембран (підвищено ризик виникнення анафілактичних реакцій).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: раміприл 2,5 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 27 мг, лактоза – 58.5 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0.2 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 0.9 мг, магнію стеарат – 0.9 мг. 14 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт раміприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Завдяки судинорозширювальній дії зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. У пацієнтів з ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда раміприл знижує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності у тяжку/резистентну недостатність та зменшує кількість госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Відомо, що раміприл значно знижує частоту інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищеним кардіоваскулярним ризиком внаслідок судинних захворювань (ІХС, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або цукрового діабету, у яких є як мінімум один додатковий фактор. , артеріальна гіпертензія, підвищення рівня загального холестерину, низький рівень ЛПВЩ, куріння) Знижує загальну смертність та потребу в процедурах реваскуляризації, уповільнює виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності. Як у пацієнтів з цукровим діабетом, так і без нього, раміприл значно знижує наявну мікроальбумінурію та ризик розвитку нефропатії. Ці ефекти спостерігаються у пацієнтів як з підвищеним, так і з нормальним артеріальним тиском. Гіпотензивний ефект раміприлу розвивається приблизно через 1-2 години, досягає максимуму в межах 3-6 годин, триває не менше 24 годин.ФармакокінетикаПри вживанні абсорбція становить 50-60%, їжа не впливає на ступінь всмоктування, але уповільнює абсорбцію. Cmax досягається через 2-4 години. У печінці метаболізується з утворенням активного метаболіту раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ, ніж раміприл), неактивного дикетопіперазину та глюкуронізується. Усі утворювані метаболіти, крім раміприлату, фармакологічної активності немає. Зв'язування з білками плазми для раміприлу – 73%, раміприлату – 56%. Біодоступність після прийому внутрішньо 2.5-5 мг раміприлу – 15-28%; для раміприлату – 45%. Після щоденного прийому раміприлу в дозі 5 мг на добу, стійка концентрація раміприлату в плазмі досягається до 4 дня. T1/2 для раміприлу – 5.1 год; у фазі розподілу та елімінації падіння концентрації раміприлату в сироватці крові відбувається з T1/2 - 3 год, потім слідує перехідна фаза з T1/2 - 15 год, і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі та T1/2 - 4- 5 днів. T1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності. Vd раміприлу – 90 л, раміприлату – 500 л. Нирками виводиться 60%, через кишечник – 40% (переважно у вигляді метаболітів). При порушенні функції нирок виведення раміприлу та його метаболітів уповільнюється пропорційно до зниження КК; при порушенні функції печінки сповільнюється перетворення на раміприлат; при серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується у 1.5-1.8 рази.ІнструкціяПриймають усередину.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; серцева недостатність, що розвинулася у перші кілька днів після гострого інфаркту міокарда; діабетична та недіабетична нефропатія; зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, включаючи пацієнтів з підтвердженою ІХС (з інфарктом в анамнезі або без нього), пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюмінальну коронарну корекцію. анамнезі та пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерій.Протипоказання до застосуванняВиражені порушення функції нирок та печінки, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм, гіперкаліємія, стеноз гирла аорти, підвищена чутливість до раміприлу та інших інгібіторів АПФ.Вагітність та лактаціяРаміприл протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяСерцево-судинна система: артеріальна гіпотензія; рідко – біль у грудях, тахікардія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, слабкість, біль голови; рідко – порушення сну, настрої. Порушення з боку системи травлення: діарея, запор, втрата апетиту; рідко – стоматит, біль у животі, панкреатит, холестатична жовтяниця. З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, синусит. З боку сечовидільної системи: рідко – протеїнурія, підвищення концентрації креатиніну та сечовини у крові (переважно у пацієнтів з порушенням функції нирок). З боку системи кровотворення: рідко – нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія. З боку лабораторних показників: гіпокаліємія, гіпонатріємія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк та інші реакції гіперчутливості. Інші: рідко – м'язові спазми, імпотенція, алопеція.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію, замінників солі та БАД до їжі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок), т.к. інгібітори АПФ зменшують вміст альдостерону, що призводить до затримки калію в організмі на тлі обмеження виведення калію або його додаткового надходження до організму. При одночасному застосуванні з НПЗЗ можливе зменшення гіпотензивного ефекту раміприлу, порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з "петльовими" або тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виражена артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози діуретика, мабуть, виникає за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту раміприлу. Є ризик розвитку гіпокаліємії. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні із засобами, які мають гіпотензивний ефект, можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини, метформіном можливий розвиток гіпоглікемії. При одночасному застосуванні з алопуринолом, цистостатиками, імунодепресантами, прокаїнамідом можливе підвищення ризику розвитку лейкопенії. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом можливе підвищення концентрації літію в сироватці крові.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза – 1.25-2.5 мг 1-2 рази на добу. За необхідності можливе поступове підвищення дози. Підтримуюча доза встановлюється індивідуально, залежно від показань до застосування та ефективності лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів із супутнім порушенням функції нирок дози підбирають індивідуально відповідно до значень КК. Перед початком лікування всім хворим потрібне проведення дослідження функції нирок. У процесі лікування раміприлом регулярно здійснюється контроль функції нирок, електролітного складу крові, рівня печінкових ферментів у крові, а також картини периферичної крові (особливо у пацієнтів з дифузними захворюваннями сполучної тканини, у пацієнтів, які отримують імунодепресанти, алопуринол). Хворим, які мають дефіцит рідини та/або натрію, перед початком лікування необхідно провести корекцію водно-електролітних порушень. Під час лікування раміприлом не можна проводити гемодіаліз з використанням поліакрилонітрильних мембран (підвищено ризик виникнення анафілактичних реакцій).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: раміприл 5 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 40 мг, лактоза – 82.1 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0.3 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 1.3 мг, магнію стеарат – 1.3 мг. 14 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт раміприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Завдяки судинорозширювальній дії зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. У пацієнтів з ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда раміприл знижує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності у тяжку/резистентну недостатність та зменшує кількість госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Відомо, що раміприл значно знижує частоту інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищеним кардіоваскулярним ризиком внаслідок судинних захворювань (ІХС, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або цукрового діабету, у яких є як мінімум один додатковий фактор. , артеріальна гіпертензія, підвищення рівня загального холестерину, низький рівень ЛПВЩ, куріння) Знижує загальну смертність та потребу в процедурах реваскуляризації, уповільнює виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності. Як у пацієнтів з цукровим діабетом, так і без нього, раміприл значно знижує наявну мікроальбумінурію та ризик розвитку нефропатії. Ці ефекти спостерігаються у пацієнтів як з підвищеним, так і з нормальним артеріальним тиском. Гіпотензивний ефект раміприлу розвивається приблизно через 1-2 години, досягає максимуму в межах 3-6 годин, триває не менше 24 годин.ФармакокінетикаПри вживанні абсорбція становить 50-60%, їжа не впливає на ступінь всмоктування, але уповільнює абсорбцію. Cmax досягається через 2-4 години. У печінці метаболізується з утворенням активного метаболіту раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ, ніж раміприл), неактивного дикетопіперазину та глюкуронізується. Усі утворювані метаболіти, крім раміприлату, фармакологічної активності немає. Зв'язування з білками плазми для раміприлу – 73%, раміприлату – 56%. Біодоступність після прийому внутрішньо 2.5-5 мг раміприлу – 15-28%; для раміприлату – 45%. Після щоденного прийому раміприлу в дозі 5 мг на добу, стійка концентрація раміприлату в плазмі досягається до 4 дня. T1/2 для раміприлу – 5.1 год; у фазі розподілу та елімінації падіння концентрації раміприлату в сироватці крові відбувається з T1/2 - 3 год, потім слідує перехідна фаза з T1/2 - 15 год, і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі та T1/2 - 4- 5 днів. T1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності. Vd раміприлу – 90 л, раміприлату – 500 л. Нирками виводиться 60%, через кишечник – 40% (переважно у вигляді метаболітів). При порушенні функції нирок виведення раміприлу та його метаболітів уповільнюється пропорційно до зниження КК; при порушенні функції печінки сповільнюється перетворення на раміприлат; при серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується у 1.5-1.8 рази.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; серцева недостатність, що розвинулася у перші кілька днів після гострого інфаркту міокарда; діабетична та недіабетична нефропатія; зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, включаючи пацієнтів з підтвердженою ІХС (з інфарктом в анамнезі або без нього), пацієнтів, які перенесли черезшкірну транслюмінальну коронарну корекцію. анамнезі та пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерій.Протипоказання до застосуванняВиражені порушення функції нирок та печінки, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм, гіперкаліємія, стеноз гирла аорти, підвищена чутливість до раміприлу та інших інгібіторів АПФ.Вагітність та лактаціяРаміприл протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяСерцево-судинна система: артеріальна гіпотензія; рідко – біль у грудях, тахікардія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, слабкість, біль голови; рідко – порушення сну, настрої. Порушення з боку системи травлення: діарея, запор, втрата апетиту; рідко – стоматит, біль у животі, панкреатит, холестатична жовтяниця. З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, синусит. З боку сечовидільної системи: рідко – протеїнурія, підвищення концентрації креатиніну та сечовини у крові (переважно у пацієнтів з порушенням функції нирок). З боку системи кровотворення: рідко – нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія. З боку лабораторних показників: гіпокаліємія, гіпонатріємія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк та інші реакції гіперчутливості. Інші: рідко – м'язові спазми, імпотенція, алопеція.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію, замінників солі та БАД до їжі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок), т.к. інгібітори АПФ зменшують вміст альдостерону, що призводить до затримки калію в організмі на тлі обмеження виведення калію або його додаткового надходження до організму. При одночасному застосуванні з НПЗЗ можливе зменшення гіпотензивного ефекту раміприлу, порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з "петльовими" або тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виражена артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози діуретика, мабуть, виникає за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту раміприлу. Є ризик розвитку гіпокаліємії. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні із засобами, які мають гіпотензивний ефект, можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини, метформіном можливий розвиток гіпоглікемії. При одночасному застосуванні з алопуринолом, цистостатиками, імунодепресантами, прокаїнамідом можливе підвищення ризику розвитку лейкопенії. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом можливе підвищення концентрації літію в сироватці крові.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза – 1.25-2.5 мг 1-2 рази на добу. За необхідності можливе поступове підвищення дози. Підтримуюча доза встановлюється індивідуально, залежно від показань до застосування та ефективності лікування. Приймають усередину.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів із супутнім порушенням функції нирок дози підбирають індивідуально відповідно до значень КК. Перед початком лікування всім хворим потрібне проведення дослідження функції нирок. У процесі лікування раміприлом регулярно здійснюється контроль функції нирок, електролітного складу крові, рівня печінкових ферментів у крові, а також картини периферичної крові (особливо у пацієнтів з дифузними захворюваннями сполучної тканини, у пацієнтів, які отримують імунодепресанти, алопуринол). Хворим, які мають дефіцит рідини та/або натрію, перед початком лікування необхідно провести корекцію водно-електролітних порушень. Під час лікування раміприлом не можна проводити гемодіаліз з використанням поліакрилонітрильних мембран (підвищено ризик виникнення анафілактичних реакцій).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 5 мг Фасовка: N30 Форма выпуска: таб. Упаковка: упак. Производитель: Биоком Завод-производитель: Биоком(Россия) Действующее вещество: Рамиприл.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: раміприл – 5 мг; Допоміжні речовини: лудипрес – 129.92 мг, натрію гідрокарбонат – 5 мг, целюлоза мікрокристалічна – 3.63 мг, магнію стеарат – 1.45 мг. 30 таблеток у контурних осередкових упаковках, разом з інструкцією із застосування, поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, плоскі, овальні, з насічкою на одному боці та маркуванням "25".Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт раміприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Завдяки судинорозширювальній дії зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. У пацієнтів з ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда раміприл знижує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності у тяжку/резистентну недостатність та зменшує кількість госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Гіпотензивний ефект раміприлу розвивається приблизно через 1-2 години, досягає максимуму в межах 3-6 годин, триває не менше 24 годин.Дія на організмЗначно знижує частоту інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищеним кардіоваскулярним ризиком унаслідок судинних захворювань (ІХС, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або цукрового діабету, у яких є як мінімум один додатковий фактор ризику (мікроарбумінур). підвищення рівня загального холестерину, низький рівень ЛПВЩ, куріння). Знижує загальну смертність та потребу в процедурах реваскуляризації, уповільнює виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності. Як у пацієнтів з цукровим діабетом, так і без нього, раміприл значно знижує наявну мікроальбумінурію та ризик розвитку нефропатії. Ці ефекти спостерігаються у пацієнтів як з підвищеним, так і з нормальним артеріальним тиском.ФармакокінетикаПри вживанні абсорбція становить 50-60%, їжа не впливає на ступінь всмоктування, але уповільнює абсорбцію. Cmax досягається через 2-4 години. У печінці метаболізується з утворенням активного метаболіту раміприлату (в 6 разів активніше інгібує АПФ, ніж раміприл), неактивного дикетопіперазину та глюкуронізується. Усі метаболіти, за винятком раміприлату, фармакологічної активності не мають. Зв'язування з білками плазми для раміприлу – 73%, раміприлату – 56%. Біодоступність після прийому внутрішньо 2.5-5 мг раміприлу – 15-28%; для раміприлату – 45%. Після щоденного прийому раміприлу в дозі 5 мг на добу, стійка концентрація раміприлату в плазмі досягається до 4 дня. T1/2 для раміприлу – 5.1 год.; у фазі розподілу та елімінації падіння концентрації раміприлату в сироватці крові відбувається з T1/2 - 3 год., потім слідує перехідна фаза з T1/2 - 15 год., і тривала кінцева фаза з дуже низькими концентраціями раміприлату в плазмі та T1/2 - 4-5 днів. T1/2 збільшується при хронічній нирковій недостатності. Vd раміприлу – 90 л., раміприлату – 500 л. Нирками виводиться 60%, через кишечник – 40% (переважно у вигляді метаболітів). При порушенні функції нирок виведення раміприлу та його метаболітів уповільнюється пропорційно до зниження КК; при порушенні функції печінки сповільнюється перетворення на раміприлат; при серцевій недостатності концентрація раміприлату підвищується у 1.5-1.8 рази.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.ІнструкціяТаблетки необхідно ковтати повністю (не розжовувати) і запивати достатньою кількістю (1/2 склянки) води, незалежно від часу прийому їжі (тобто таблетки можуть прийматися як до, так і під час або після їжі).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; серцева недостатність, що розвинулася у перші кілька днів після гострого інфаркту міокарда; діабетична та недіабетична нефропатія; зниження ризику розвитку інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, включаючи пацієнтів з підтвердженою ІХС (з інфарктом в анамнезі або без нього), пацієнтів, які перенесли транслюмінальну коронарну ангіопластику, коронарне та пацієнтів з оклюзійними ураженнями периферичних артерійПротипоказання до застосуванняВиражені порушення функції нирок та печінки, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм, гіперкаліємія, стеноз гирла аорти, вагітність, лактація (грудне вигодовування), дитячий та підлітковий вік до 18 років, підвищена чутливість до раміприлу та інших інгібіторів АПФ.Вагітність та лактаціяПротипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років. Раміприл протипоказаний при вагітності, оскільки він може надавати несприятливий вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження артеріального тиску плода та новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактура кінцівок, деформація кісток черепа, гіпоплазія легень. Тому перед початком прийому препарату у жінок дітородного віку слід виключити вагітність. Якщо жінка планує вагітність, лікування інгібіторами АПФ має бути припинено. У разі настання вагітності під час лікування препаратом раміприл, слід якнайшвидше припинити його прийом та перевести пацієнтку на прийом інших препаратів, при застосуванні яких ризик для дитини буде найменшим. Якщо лікування препаратом раміприл необхідне в період годування груддю, то грудне вигодовування має бути припинено.Побічна діяСерцево-судинна система: артеріальна гіпотензія; рідко – біль у грудях, тахікардія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, слабкість, біль голови; рідко – порушення сну, настрої. Порушення з боку системи травлення: діарея, запор, втрата апетиту; рідко – стоматит, біль у животі, панкреатит, холестатична жовтяниця. З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, синусит. З боку сечовидільної системи: рідко – протеїнурія, підвищення концентрації креатиніну та сечовини у крові (переважно у пацієнтів з порушенням функції нирок). З боку системи кровотворення: рідко – нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія. З боку лабораторних показників: гіпокаліємія, гіпонатріємія. Алергічні реакції: висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк та інші реакції гіперчутливості. Інші: рідко – м'язові спазми, імпотенція, алопеція.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію, замінників солі та БАД до їжі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок), т.к. інгібітори АПФ зменшують вміст альдостерону, що призводить до затримки калію в організмі на тлі обмеження виведення калію або його додаткового надходження до організму. При одночасному застосуванні з НПЗЗ можливе зменшення гіпотензивного ефекту раміприлу, порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з "петльовими" або тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виражена артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози діуретика, мабуть, виникає за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту раміприлу. Є ризик розвитку гіпокаліємії. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні із засобами, які мають гіпотензивний ефект, можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини, метформіном можливий розвиток гіпоглікемії. При одночасному застосуванні з алопуринолом, цистостатиками, імунодепресантами, прокаїнамідом можливе підвищення ризику розвитку лейкопенії. При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе підвищення концентрації літію у сироватці крові.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза – 1.25-2.5 мг 1-2 рази на добу. За необхідності можливе поступове підвищення дози. Підтримуюча доза встановлюється індивідуально, залежно від показань до застосування та ефективності лікування.ПередозуванняСимптоми: надмірна периферична вазодилатація з розвитком вираженого зниження артеріального тиску, шоку; брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, шок, ниркова недостатність, ступор. Лікування: у легких випадках передозування: промивання шлунка, введення адсорбентів, сульфату натрію (бажано протягом перших 30 хв після прийому). Слід контролювати функцію життєво важливих органів. У більш важких випадках - заходи, спрямовані на стабілізацію АТ: внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію, плазмозамінників, встановлення тимчасового штучного водія ритму при стійкій до медикаментозної терапії брадикардії, гемодіаліз. При вираженому зниженні АТ до терапії з поповнення обсягу циркулюючої крові та відновлення водно-електролітного балансу може бути додане введення альфа-адренергічних агоністів (норепінефрін, допамін). У разі брадикардії рекомендується призначення атропіну або встановлення тимчасового електрокардіостимулятора. Необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст електролітів у сироватці крові. Досвіду застосування форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу для прискореного виведення раміприлу з організму немає. Гемодіаліз показаний у разі розвитку ниркової недостатності.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів із супутнім порушенням функції нирок дози підбирають індивідуально відповідно до значень КК. Перед початком лікування всім хворим потрібне проведення дослідження функції нирок. У процесі лікування раміприлом регулярно здійснюється контроль функції нирок, електролітного складу крові, рівня печінкових ферментів у крові, а також картини периферичної крові (особливо у пацієнтів з дифузними захворюваннями сполучної тканини, у пацієнтів, які отримують імунодепресанти, алопуринол). Хворим, які мають дефіцит рідини та/або натрію, перед початком лікування необхідно провести корекцію водно-електролітних порушень. Під час лікування раміприлом не можна проводити гемодіаліз з використанням поліакрилонітрильних мембран (підвищено ризик виникнення анафілактичних реакцій). Даних про негативний вплив препарату раміприл у дозах, що рекомендуються, на здатність до керування транспортними засобами або роботу з механізмами немає. Однак через ймовірність прояву побічних ефектів, таких як зниження артеріального тиску та сонливість, рекомендується утриматися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, включаючи керування транспортним засобом, особливо після прийому початкової дози, переході на інший препарат, одночасному прийомі діуретиків та алкоголю.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 2 мг Фасування: N50 Форма випуску таб. вкриті оболонкою Упакування: упак. Діюча речовина: Раувольфії алкалоїди.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активний компонент: Раунатин (Раувольфії алкалоїди) у перерахунку на 100% вміст суми алкалоїдів – 0,002 г; Допоміжні речовини ядра: Цукор (цукроза) – 0,0346 г; Крохмаль картопляний – 0,0290 г; Глюкози моногідрат (декстрози моногідрат) – 0,0136 г; Кальція стеарат – 0,0008 г; Маса ядра – 0,08 г; Допоміжні речовини оболонки: Цукор (цукроза) – 0,0617012 г; Магнію карбонат основний (магнію гідроксикарбонат) – 0,0153066 г; Полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний (повідон) – 0,0010564 г; Титану діоксид – 0,0009680 г; Аеросил (кремнію діоксид колоїдний) – 0,0008880 г; Вазелінове масло (парафін рідкий) - 0,0000384 г; Віск бджолиний – 0,0000256 г; Тальк – 0,0000158 р. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. 3 або 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклої форми, вкриті оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб рослинного походження.ФармакокінетикаДобре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, але повільніше, ніж резерпін, тому гіпотензивна дія розвивається поступово. Виводиться з калом приблизно 60% препарату, із сечею – 8%. Період напіввиведення становить 45-168 годин.ФармакодинамікаРаунатин - сума алкалоїдів з коріння раувольфії, вміст якої в перерахунку на суху речовину становить не менше 90%. Алкалоїди представлені резерпіном, серпентином, аймаліном та іншими. Має гіпотензивний ефект і антиаритмічну дію, а також заспокійливий вплив на центральну нервову систему. Останнє виражено менше, ніж у резерпіну, але за гіпотензивною дією препарат не поступається резерпіном. У ряді випадків Раунатин переноситься краще за резерпін. Гіпотензивний ефект препарату розвивається повільніше, ніж у резерпіну.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І ступеня тяжкості.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, артеріальна гіпотензія, виражена брадикардія, недостатність коронарного кровообігу, органічні ураження міокарда, аортальні пороки, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, нефросклероз, депресія, дефіцит сахарази/ізомальтази, період грудного вигодовування; вік до 18 років. З обережністю: Ішемічна хвороба серця; хворим на цукровий діабет та особам, які перебувають на дієті зі зниженим вмістом вуглеводів. Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем.Побічна діяМожливі алергічні реакції, набухання слизової оболонки порожнини носа, підвищене потовиділення, астенія, брадикардія, біль у серці, погіршення перебігу стенокардії, розвиток депресії або обтяження її перебігу, зниження лібідо. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиМожна застосовувати одночасно або послідовно з іншими гіпотензивними препаратами (гангліоблокаторами, гідрохлортіазидом, гідролазином та іншими). З обережністю призначають спільно з хінідином, гуанетидином, серцевими глікозидами, бета-адреноблокаторами (небезпека посилення вираженості негативної хроно- та дромотропної дії). Препарат здатний посилювати дію етанолу та барбітуратів на центральну нервову систему.Спосіб застосування та дозиВсередину, після їжі. Лікування має проводитися під наглядом лікаря. Першого дня приймають 1 таблетку (0,002 г) на ніч; на другий день – по 1 таблетці 2 рази на добу; на третій день – 3 таблетки. Максимальна добова доза – 6 таблеток на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту (через 10-14 днів) дозу поступово зменшують до 1-2 таблеток на добу. Підтримуюча доза – 1 таблетка на добу. Курс лікування – 3-4 тижні, повторні курси – за рекомендацією лікаря.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску до колапсу, підвищене потовиділення, загальна слабкість. Лікування: симптоматичне – промивання шлунка, прийом активованого вугілля. При вираженому зниженні артеріального тиску, при колапсі хворого укласти, ноги підняти; при необхідності показано внутрішньовенне введення реополіглюкіну або розчину фенілефрину, або інших вазоконстрикторів. Специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з ішемічною хворобою серця можливе почастішання нападів стенокардії. При появі болю в серці необхідно знизити дозу Раунатину або перервати лікування (на 1-3 дні), проконсультуватися з лікарем. Перед плановим оперативним втручанням препарат слід припинити за кілька днів до хірургічного втручання. У разі необхідності екстреного хірургічного втручання під загальною анестезією у пацієнтів, які приймають Раунатин, потрібна премедикація атропіном. Не слід застосовувати препарат перед сеансом електроімпульсної терапії. Дозу препарату слід поступово знижувати. Хворим на цукровий діабет необхідно враховувати, що в одній таблетці міститься близько 0,139 г вуглеводів (0,012 ХЕ). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом пацієнтам слід утримуватися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активний компонент: Раунатин (Раувольфії алкалоїди) у перерахунку на 100% вміст суми алкалоїдів – 0,002 г; Допоміжні речовини ядра: Цукор (цукроза) – 0,0346 г; Крохмаль картопляний – 0,0290 г; Глюкози моногідрат (декстрози моногідрат) – 0,0136 г; Кальція стеарат – 0,0008 г; Маса ядра – 0,08 г; Допоміжні речовини оболонки: Цукор (цукроза) – 0,0617012 г; Магнію карбонат основний (магнію гідроксикарбонат) – 0,0153066 г; Полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний (повідон) – 0,0010564 г; Титану діоксид – 0,0009680 г; Аеросил (кремнію діоксид колоїдний) – 0,0008880 г; Вазелінове масло (парафін рідкий) - 0,0000384 г; Віск бджолиний – 0,0000256 г; Тальк – 0,0000158 р. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. 3 або 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклої форми, вкриті оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб рослинного походження.ФармакокінетикаДобре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, але повільніше, ніж резерпін, тому гіпотензивна дія розвивається поступово. Виводиться з калом приблизно 60% препарату, із сечею – 8%. Період напіввиведення становить 45-168 годин.ФармакодинамікаРаунатин - сума алкалоїдів з коріння раувольфії, вміст якої в перерахунку на суху речовину становить не менше 90%. Алкалоїди представлені резерпіном, серпентином, аймаліном та іншими. Має гіпотензивний ефект і антиаритмічну дію, а також заспокійливий вплив на центральну нервову систему. Останнє виражено менше, ніж у резерпіну, але за гіпотензивною дією препарат не поступається резерпіном. У ряді випадків Раунатин переноситься краще за резерпін. Гіпотензивний ефект препарату розвивається повільніше, ніж у резерпіну.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І ступеня тяжкості.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, артеріальна гіпотензія, виражена брадикардія, недостатність коронарного кровообігу, органічні ураження міокарда, аортальні пороки, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, нефросклероз, депресія, дефіцит сахарази/ізомальтази, період грудного вигодовування; вік до 18 років. З обережністю: Ішемічна хвороба серця; хворим на цукровий діабет та особам, які перебувають на дієті зі зниженим вмістом вуглеводів. Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем.Побічна діяМожливі алергічні реакції, набухання слизової оболонки порожнини носа, підвищене потовиділення, астенія, брадикардія, біль у серці, погіршення перебігу стенокардії, розвиток депресії або обтяження її перебігу, зниження лібідо. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиМожна застосовувати одночасно або послідовно з іншими гіпотензивними препаратами (гангліоблокаторами, гідрохлортіазидом, гідролазином та іншими). З обережністю призначають спільно з хінідином, гуанетидином, серцевими глікозидами, бета-адреноблокаторами (небезпека посилення вираженості негативної хроно- та дромотропної дії). Препарат здатний посилювати дію етанолу та барбітуратів на центральну нервову систему.Спосіб застосування та дозиВсередину, після їжі. Лікування має проводитися під наглядом лікаря. Першого дня приймають 1 таблетку (0,002 г) на ніч; на другий день – по 1 таблетці 2 рази на добу; на третій день – 3 таблетки. Максимальна добова доза – 6 таблеток на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту (через 10-14 днів) дозу поступово зменшують до 1-2 таблеток на добу. Підтримуюча доза – 1 таблетка на добу. Курс лікування – 3-4 тижні, повторні курси – за рекомендацією лікаря.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску до колапсу, підвищене потовиділення, загальна слабкість. Лікування: симптоматичне – промивання шлунка, прийом активованого вугілля. При вираженому зниженні артеріального тиску, при колапсі хворого укласти, ноги підняти; при необхідності показано внутрішньовенне введення реополіглюкіну або розчину фенілефрину, або інших вазоконстрикторів. Специфічних антидотів немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з ішемічною хворобою серця можливе почастішання нападів стенокардії. При появі болю в серці необхідно знизити дозу Раунатину або перервати лікування (на 1-3 дні), проконсультуватися з лікарем. Перед плановим оперативним втручанням препарат слід припинити за кілька днів до хірургічного втручання. У разі необхідності екстреного хірургічного втручання під загальною анестезією у пацієнтів, які приймають Раунатин, потрібна премедикація атропіном. Не слід застосовувати препарат перед сеансом електроімпульсної терапії. Дозу препарату слід поступово знижувати. Хворим на цукровий діабет необхідно враховувати, що в одній таблетці міститься близько 0,139 г вуглеводів (0,012 ХЕ). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом пацієнтам слід утримуватися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини еналаприлу малеату – 10 або 20 мг; допоміжні речовини: лактоза, крохмаль картопляний, повідон низькомолекулярний, стеарат кальцію.Опис лікарської формиПлоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком та фаскою.ХарактеристикаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності, покращує кровопостачання ішемізованого міокарда, знижує агрегацію тромбоцитів. Застосовується при артеріальній гіпертензії, при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії). Випускається у формі таблеток (10, 20 мг) по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор.ФармакокінетикаПісля вживання абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Еналаприл до 50% зв'язується з білками крові. Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є активнішим інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату – 40%. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі досягається через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний, невелика кількість проникає через плаценту та у грудне молоко. Період напіввиведення еналаприлату – близько 11 год. Виводиться еналаприл переважно нирками – 60 % (20 % – у вигляді еналаприлу та 40 % – у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33 % (6 % – у вигляді еналаприлу та 27 % – у вигляді еналу; ). Видаляється при гемодіалізі (швидкість – 62 мл/хв) та перитонеальному діалізі.ФармакодинамікаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення частоти серцевих скорочень не відзначається. Гіпотензивний ефект більш виражений при високому рівні реніну плазми, ніж при нормальному або зниженому рівні. Зниження АТ у терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні та на тлі зниженого артеріального тиску. Підсилює коронарний та нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Знижує агрегацію тромбоцитів. Має деякий діуретичний ефект. Час настання гіпотензивного ефекту при прийомі внутрішньо – 1 година, досягає максимуму через 4-6 годин і зберігається до 24 годин. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня артеріального тиску необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається за тривалого застосування – 6 місяців і більше.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, вагітність, період лактації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати при первинному гіперальдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, системних захворюваннях сполучної тканини, ішемічній хворобі серця, пригніченні кістковомозкового кровотворення, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, нирковій недостатності. у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, у людей похилого віку (старше 65 років), станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання).Побічна діяРеніприл® в цілому добре переноситься і здебільшого не викликає побічних дій, що вимагають відміни препарату. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс, рідко – загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (зазвичай пов'язані з вираженим зниженням АТ), вкрай рідко – аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерцання гілок легеневої артерії. З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, слабкість, безсониця, тривога, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3 %), дуже рідко при застосуванні високих доз – нервозність, депресія, парестезії. З боку органів чуття: порушення вестибулярного апарату, порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у животі), кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки та жовчовиділення, гепатит, жовтяниця. З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, вкрай рідко – дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, фотосенсибілізація, серозит, васкут, васку . З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. Відзначаються в деяких випадках зниження гематокриту, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія. Інші: алопеція, зниження лібідо, припливи.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Спосіб застосування та дозиПризначають внутрішньо незалежно від часу їди. При монотерапії артеріальної гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу. За відсутності клінічного ефекту через 1-2 тижні дозу збільшують на 5 мг. Після прийому початкової дози хворі повинні перебувати під медичним наглядом протягом 2 годин та додатково 1 годину, доки не стабілізується АТ. При необхідності і досить хорошій переносимості дозу можна збільшити до 40 мг на добу на 2 прийоми. Через 2-3 тижні переходять на підтримуючу дозу - 10-40 мг на добу, розділену на 1-2 прийоми. При помірній гіпертензії середня добова доза становить близько 10 мг. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг на добу. У разі призначення пацієнтам, які одночасно отримують діуретики, лікування діуретиком необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Реніприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату повинна становити 2,5 мг на добу. Хворим із гіпонатріємією (концентрація іонів натрію у сироватці крові менше 130 ммоль/л) або концентрацією креатиніну у сироватці крові більше 0,14 ммоль/л початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. При реноваскулярній гіпертензії початкова доза – 2,5-5 мг на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 2,5 мг одноразово, потім дозу збільшують на 2,5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до клінічної реакції до максимально переносимих доз залежно від величин АТ, але не вище 40 мг/ добу. одноразово або 2 прийоми. У хворих з низьким систолічним артеріальним тиском (менше 110 мм рт. ст.) терапію слід починати з дози 1,25 мг/добу. Підбір дози повинен проводитись протягом 2-4 тижнів або у короткі терміни. Середня підтримуюча доза – 5-20 мг на добу. за 1-2 прийоми. У людей похилого віку частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому початкова доза, що рекомендується, літнім – 1,25 мг. При хронічній нирковій недостатності кумуляція настає при зниженні фільтрації менше ніж 10 мл/хв. При кліренсі креатиніну (КК) 80-30 мл/хв доза зазвичай становить 5-10 мг/добу, при КК до 30-10 мл/хв – 2,5-5 мг/добу, при КК менше 10 мл/хв. - 1,25-2,5 мг на добу. лише у дні діалізу. Тривалість лікування залежить від ефективності терапії. При надто вираженому зниженні артеріального тиску дозу препарату поступово зменшують. Препарат застосовують як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.ПередозуванняПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини еналаприлу малеату – 10 або 20 мг; допоміжні речовини: лактоза, крохмаль картопляний, повідон низькомолекулярний, стеарат кальцію.Опис лікарської формиПлоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком та фаскою.ХарактеристикаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності, покращує кровопостачання ішемізованого міокарда, знижує агрегацію тромбоцитів. Застосовується при артеріальній гіпертензії, при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії). Випускається у формі таблеток (10, 20 мг) по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор.ФармакокінетикаПісля вживання абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Еналаприл до 50% зв'язується з білками крові. Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є активнішим інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату – 40%. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі досягається через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний, невелика кількість проникає через плаценту та у грудне молоко. Період напіввиведення еналаприлату – близько 11 год. Виводиться еналаприл переважно нирками – 60 % (20 % – у вигляді еналаприлу та 40 % – у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33 % (6 % – у вигляді еналаприлу та 27 % – у вигляді еналу; ). Видаляється при гемодіалізі (швидкість – 62 мл/хв) та перитонеальному діалізі.ФармакодинамікаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення частоти серцевих скорочень не відзначається. Гіпотензивний ефект більш виражений при високому рівні реніну плазми, ніж при нормальному або зниженому рівні. Зниження АТ у терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні та на тлі зниженого артеріального тиску. Підсилює коронарний та нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Знижує агрегацію тромбоцитів. Має деякий діуретичний ефект. Час настання гіпотензивного ефекту при прийомі внутрішньо – 1 година, досягає максимуму через 4-6 годин і зберігається до 24 годин. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня артеріального тиску необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається за тривалого застосування – 6 місяців і більше.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, вагітність, період лактації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати при первинному гіперальдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, системних захворюваннях сполучної тканини, ішемічній хворобі серця, пригніченні кістковомозкового кровотворення, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, нирковій недостатності. у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, у людей похилого віку (старше 65 років), станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання).Побічна діяРеніприл® в цілому добре переноситься і здебільшого не викликає побічних дій, що вимагають відміни препарату. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс, рідко – загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (зазвичай пов'язані з вираженим зниженням АТ), вкрай рідко – аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерцання гілок легеневої артерії. З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, слабкість, безсониця, тривога, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3 %), дуже рідко при застосуванні високих доз – нервозність, депресія, парестезії. З боку органів чуття: порушення вестибулярного апарату, порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у животі), кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки та жовчовиділення, гепатит, жовтяниця. З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, вкрай рідко – дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, фотосенсибілізація, серозит, васкут, васку . З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. Відзначаються в деяких випадках зниження гематокриту, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія. Інші: алопеція, зниження лібідо, припливи.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Спосіб застосування та дозиПризначають внутрішньо незалежно від часу їди. При монотерапії артеріальної гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу. За відсутності клінічного ефекту через 1-2 тижні дозу збільшують на 5 мг. Після прийому початкової дози хворі повинні перебувати під медичним наглядом протягом 2 годин та додатково 1 годину, доки не стабілізується АТ. При необхідності і досить хорошій переносимості дозу можна збільшити до 40 мг на добу на 2 прийоми. Через 2-3 тижні переходять на підтримуючу дозу - 10-40 мг на добу, розділену на 1-2 прийоми. При помірній гіпертензії середня добова доза становить близько 10 мг. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг на добу. У разі призначення пацієнтам, які одночасно отримують діуретики, лікування діуретиком необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Реніприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату повинна становити 2,5 мг на добу. Хворим із гіпонатріємією (концентрація іонів натрію у сироватці крові менше 130 ммоль/л) або концентрацією креатиніну у сироватці крові більше 0,14 ммоль/л початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. При реноваскулярній гіпертензії початкова доза – 2,5-5 мг на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 2,5 мг одноразово, потім дозу збільшують на 2,5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до клінічної реакції до максимально переносимих доз залежно від величин АТ, але не вище 40 мг/ добу. одноразово або 2 прийоми. У хворих з низьким систолічним артеріальним тиском (менше 110 мм рт. ст.) терапію слід починати з дози 1,25 мг/добу. Підбір дози повинен проводитись протягом 2-4 тижнів або у короткі терміни. Середня підтримуюча доза – 5-20 мг на добу. за 1-2 прийоми. У людей похилого віку частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому початкова доза, що рекомендується, літнім – 1,25 мг. При хронічній нирковій недостатності кумуляція настає при зниженні фільтрації менше ніж 10 мл/хв. При кліренсі креатиніну (КК) 80-30 мл/хв доза зазвичай становить 5-10 мг/добу, при КК до 30-10 мл/хв – 2,5-5 мг/добу, при КК менше 10 мл/хв. - 1,25-2,5 мг на добу. лише у дні діалізу. Тривалість лікування залежить від ефективності терапії. При надто вираженому зниженні артеріального тиску дозу препарату поступово зменшують. Препарат застосовують як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.ПередозуванняПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини еналаприлу малеату – 10 або 20 мг; допоміжні речовини: лактоза, крохмаль картопляний, повідон низькомолекулярний, стеарат кальцію.Опис лікарської формиПлоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком та фаскою.ХарактеристикаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності, покращує кровопостачання ішемізованого міокарда, знижує агрегацію тромбоцитів. Застосовується при артеріальній гіпертензії, при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії). Випускається у формі таблеток (10, 20 мг) по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор.ФармакокінетикаПісля вживання абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Еналаприл до 50% зв'язується з білками крові. Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є активнішим інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату – 40%. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі досягається через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний, невелика кількість проникає через плаценту та у грудне молоко. Період напіввиведення еналаприлату – близько 11 год. Виводиться еналаприл переважно нирками – 60 % (20 % – у вигляді еналаприлу та 40 % – у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33 % (6 % – у вигляді еналаприлу та 27 % – у вигляді еналу; ). Видаляється при гемодіалізі (швидкість – 62 мл/хв) та перитонеальному діалізі.ФармакодинамікаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення частоти серцевих скорочень не відзначається. Гіпотензивний ефект більш виражений при високому рівні реніну плазми, ніж при нормальному або зниженому рівні. Зниження АТ у терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні та на тлі зниженого артеріального тиску. Підсилює коронарний та нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Знижує агрегацію тромбоцитів. Має деякий діуретичний ефект. Час настання гіпотензивного ефекту при прийомі внутрішньо – 1 година, досягає максимуму через 4-6 годин і зберігається до 24 годин. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня артеріального тиску необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається за тривалого застосування – 6 місяців і більше.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, вагітність, період лактації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати при первинному гіперальдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, системних захворюваннях сполучної тканини, ішемічній хворобі серця, пригніченні кістковомозкового кровотворення, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, нирковій недостатності. у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, у людей похилого віку (старше 65 років), станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання).Побічна діяРеніприл® в цілому добре переноситься і здебільшого не викликає побічних дій, що вимагають відміни препарату. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс, рідко – загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (зазвичай пов'язані з вираженим зниженням АТ), вкрай рідко – аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерцання гілок легеневої артерії. З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, слабкість, безсониця, тривога, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3 %), дуже рідко при застосуванні високих доз – нервозність, депресія, парестезії. З боку органів чуття: порушення вестибулярного апарату, порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у животі), кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки та жовчовиділення, гепатит, жовтяниця. З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, вкрай рідко – дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, фотосенсибілізація, серозит, васкут, васку . З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. Відзначаються в деяких випадках зниження гематокриту, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія. Інші: алопеція, зниження лібідо, припливи.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Спосіб застосування та дозиПризначають внутрішньо незалежно від часу їди. При монотерапії артеріальної гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу. За відсутності клінічного ефекту через 1-2 тижні дозу збільшують на 5 мг. Після прийому початкової дози хворі повинні перебувати під медичним наглядом протягом 2 годин та додатково 1 годину, доки не стабілізується АТ. При необхідності і досить хорошій переносимості дозу можна збільшити до 40 мг на добу на 2 прийоми. Через 2-3 тижні переходять на підтримуючу дозу - 10-40 мг на добу, розділену на 1-2 прийоми. При помірній гіпертензії середня добова доза становить близько 10 мг. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг на добу. У разі призначення пацієнтам, які одночасно отримують діуретики, лікування діуретиком необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Реніприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату повинна становити 2,5 мг на добу. Хворим із гіпонатріємією (концентрація іонів натрію у сироватці крові менше 130 ммоль/л) або концентрацією креатиніну у сироватці крові більше 0,14 ммоль/л початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. При реноваскулярній гіпертензії початкова доза – 2,5-5 мг на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 2,5 мг одноразово, потім дозу збільшують на 2,5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до клінічної реакції до максимально переносимих доз залежно від величин АТ, але не вище 40 мг/ добу. одноразово або 2 прийоми. У хворих з низьким систолічним артеріальним тиском (менше 110 мм рт. ст.) терапію слід починати з дози 1,25 мг/добу. Підбір дози повинен проводитись протягом 2-4 тижнів або у короткі терміни. Середня підтримуюча доза – 5-20 мг на добу. за 1-2 прийоми. У людей похилого віку частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому початкова доза, що рекомендується, літнім – 1,25 мг. При хронічній нирковій недостатності кумуляція настає при зниженні фільтрації менше ніж 10 мл/хв. При кліренсі креатиніну (КК) 80-30 мл/хв доза зазвичай становить 5-10 мг/добу, при КК до 30-10 мл/хв – 2,5-5 мг/добу, при КК менше 10 мл/хв. - 1,25-2,5 мг на добу. лише у дні діалізу. Тривалість лікування залежить від ефективності терапії. При надто вираженому зниженні артеріального тиску дозу препарату поступово зменшують. Препарат застосовують як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.ПередозуванняПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини еналаприлу малеату – 10 або 20 мг; допоміжні речовини: лактоза, крохмаль картопляний, повідон низькомолекулярний, стеарат кальцію.Опис лікарської формиПлоскоциліндричні таблетки білого кольору з ризиком та фаскою.ХарактеристикаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності, покращує кровопостачання ішемізованого міокарда, знижує агрегацію тромбоцитів. Застосовується при артеріальній гіпертензії, при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії). Випускається у формі таблеток (10, 20 мг) по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор.ФармакокінетикаПісля вживання абсорбується 60% препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Еналаприл до 50% зв'язується з білками крові. Еналаприл швидко метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту еналаприлату, який є активнішим інгібітором АПФ, ніж еналаприл. Біодоступність препарату – 40%. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі досягається через 1 годину, еналаприлату – через 3-4 години. Еналаприлат легко проходить через гістогематичні бар'єри, виключаючи гематоенцефалічний, невелика кількість проникає через плаценту та у грудне молоко. Період напіввиведення еналаприлату – близько 11 год. Виводиться еналаприл переважно нирками – 60 % (20 % – у вигляді еналаприлу та 40 % – у вигляді еналаприлату), через кишечник – 33 % (6 % – у вигляді еналаприлу та 27 % – у вигляді еналу; ). Видаляється при гемодіалізі (швидкість – 62 мл/хв) та перитонеальному діалізі.ФармакодинамікаРеніприл – антигіпертензивний препарат із групи інгібіторів АПФ. Еналаприл є «проліками»: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний зі зменшенням утворення ангіотензину I ангіотензину II, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується загальний периферичний судинний опір, систолічний та діастолічний артеріальний тиск (АТ), пост- та переднавантаження на міокард. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення частоти серцевих скорочень не відзначається. Гіпотензивний ефект більш виражений при високому рівні реніну плазми, ніж при нормальному або зниженому рівні. Зниження АТ у терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні та на тлі зниженого артеріального тиску. Підсилює коронарний та нирковий кровообіг. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія лівого шлуночка міокарда та міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресу серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Знижує агрегацію тромбоцитів. Має деякий діуретичний ефект. Час настання гіпотензивного ефекту при прийомі внутрішньо – 1 година, досягає максимуму через 4-6 годин і зберігається до 24 годин. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня артеріального тиску необхідна терапія протягом декількох тижнів. При серцевій недостатності помітний клінічний ефект спостерігається за тривалого застосування – 6 місяців і більше.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; при хронічній серцевій недостатності (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк, наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з лікуванням інгібіторами АПФ, порфірія, вагітність, період лактації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю застосовувати при первинному гіперальдостеронізмі, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, системних захворюваннях сполучної тканини, ішемічній хворобі серця, пригніченні кістковомозкового кровотворення, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, нирковій недостатності. у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі, при одночасному прийомі з імунодепресантами та салуретиками, у людей похилого віку (старше 65 років), станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання).Побічна діяРеніприл® в цілому добре переноситься і здебільшого не викликає побічних дій, що вимагають відміни препарату. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс, рідко – загрудинний біль, стенокардія, інфаркт міокарда (зазвичай пов'язані з вираженим зниженням АТ), вкрай рідко – аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерцання гілок легеневої артерії. З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, слабкість, безсониця, тривога, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3 %), дуже рідко при застосуванні високих доз – нервозність, депресія, парестезії. З боку органів чуття: порушення вестибулярного апарату, порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку травного тракту: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у животі), кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки та жовчовиділення, гепатит, жовтяниця. З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, вкрай рідко – дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, фотосенсибілізація, серозит, васкут, васку . З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія. Відзначаються в деяких випадках зниження гематокриту, підвищення ШОЕ, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, протеїнурія. Інші: алопеція, зниження лібідо, припливи.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Спосіб застосування та дозиПризначають внутрішньо незалежно від часу їди. При монотерапії артеріальної гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу. За відсутності клінічного ефекту через 1-2 тижні дозу збільшують на 5 мг. Після прийому початкової дози хворі повинні перебувати під медичним наглядом протягом 2 годин та додатково 1 годину, доки не стабілізується АТ. При необхідності і досить хорошій переносимості дозу можна збільшити до 40 мг на добу на 2 прийоми. Через 2-3 тижні переходять на підтримуючу дозу - 10-40 мг на добу, розділену на 1-2 прийоми. При помірній гіпертензії середня добова доза становить близько 10 мг. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг на добу. У разі призначення пацієнтам, які одночасно отримують діуретики, лікування діуретиком необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Реніприлу. Якщо це неможливо, початкова доза препарату повинна становити 2,5 мг на добу. Хворим із гіпонатріємією (концентрація іонів натрію у сироватці крові менше 130 ммоль/л) або концентрацією креатиніну у сироватці крові більше 0,14 ммоль/л початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу. При реноваскулярній гіпертензії початкова доза – 2,5-5 мг на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 2,5 мг одноразово, потім дозу збільшують на 2,5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до клінічної реакції до максимально переносимих доз залежно від величин АТ, але не вище 40 мг/ добу. одноразово або 2 прийоми. У хворих з низьким систолічним артеріальним тиском (менше 110 мм рт. ст.) терапію слід починати з дози 1,25 мг/добу. Підбір дози повинен проводитись протягом 2-4 тижнів або у короткі терміни. Середня підтримуюча доза – 5-20 мг на добу. за 1-2 прийоми. У людей похилого віку частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому початкова доза, що рекомендується, літнім – 1,25 мг. При хронічній нирковій недостатності кумуляція настає при зниженні фільтрації менше ніж 10 мл/хв. При кліренсі креатиніну (КК) 80-30 мл/хв доза зазвичай становить 5-10 мг/добу, при КК до 30-10 мл/хв – 2,5-5 мг/добу, при КК менше 10 мл/хв. - 1,25-2,5 мг на добу. лише у дні діалізу. Тривалість лікування залежить від ефективності терапії. При надто вираженому зниженні артеріального тиску дозу препарату поступово зменшують. Препарат застосовують як у монотерапії, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.ПередозуванняПри одночасному призначенні Реніприлу з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), естрогенами можливе зниження гіпотензивного ефекту; з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид) може призвести до гіперкаліємії; із солями літію – до уповільнення виведення літію (показаний контроль концентрації літію у плазмі крові). Одночасний прийом з жарознижувальними та болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність еналаприлу. Еналаприл послаблює дію препаратів, які містять теофілін. Гіпотензивну дію еналаприлу посилюють діуретики, бета-адреноблокатори, метилдопи, нітрати, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, лікарські засоби для загальної анестезії, етанол. Імунодепресанти, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичність. Препарати, що спричиняють пригнічення кісткового мозку, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: еналаприлу малеат – 10 мг, гідрохлортіазид – 12,5 мг; Допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 59,3 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) – 111,5 мг, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний) – 4 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 0,7 мг, кальцій стеарат ) - 2 мг.Опис лікарської формиПігулки білого або білого з кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричні з ризиком та фаскою. На поверхні пігулок допускається мармуровість.ХарактеристикаРеніприл ГТ – гіпотензивний комбінований засіб, до складу якого входять: еналаприл та гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид діє на рівні дистальних ниркових канальців, збільшуючи виведення іонів натрію та хлору. Еналаприл дозволяє знизити навантаження на серце, покращити коронарний кровотік та знизити чутливість серця до ішемії. Має сприятливий ефект на мозковий кровотік у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та хронічними серцево-судинними захворюваннями. Підтримує та покращує функцію нирок та уповільнює перебіг хронічних захворювань нирок. Препарат застосовується при артеріальній гіпертензії (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію). Випускається у формі таблеток по 10 або 20 таблеток у контурній комірковій упаковці. Таблетки слід приймати повністю під час або після їди, запиваючи невеликою кількістю рідини, переважно вранці. Відпускають за рецептом.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензин-перетворюючого ферменту інгібітор (АПФ)+діуретик)ФармакокінетикаЕналаприл швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Обсяг всмоктування становить 60%. Їжа не впливає на всмоктування еналаприлу. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 1 годину. У печінці еналаприл гідролізується до активного метаболіту – еналаприлату. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці досягається через 3-6 годин. Виводиться еналаприл із сечею (60%) та калом (33%) переважно у вигляді еналаприлату. Еналаприлат проникає у більшість тканин організму, переважно у легені, нирки та кровоносні судини. Зв'язок із білками плазми крові – 50-60 %. Нирковий кліренс еналаприлу та еналаприлату складають 0,005 мл/с (18 л/год) та 0,00225-0,00264 мл/с (8,1-9,5 л/год) відповідно. Виводиться у кілька етапів.При призначенні багаторазових доз еналаприлу період напіввиведення еналаприлату із сироватки крові становить приблизно 11 годин. Еналаприл та еналаприлат проникають крізь плацентарний бар'єр і виділяються з грудним молоком. Еналаприлат видаляється з кровотоку при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Гемодіалізний кліренс еналаприлату 0,63-1,03 мл/с (38-62 мл/хв); сироваткова концентрація еналаприлату після 4-х годинного гемодіалізу зменшується на 45-57%. У пацієнтів зі зниженою нирковою функцією виведення сповільнюється, що потребує зміни дозування відповідно до функції нирок, особливо у пацієнтів із вираженою нирковою недостатністю. У пацієнтів із печінковою недостатністю метаболізм еналаприлу може бути сповільнений, при цьому його фармакодинамічний ефект не змінюється. У пацієнтів із серцевою недостатністю всмоктування та метаболізм еналаприлату сповільнюється, також знижується обсяг розподілу. Гідрохлортіазид всмоктується, головним чином, у дванадцятипалій кишці та проксимальному відділі тонкої кишки. Абсорбція становить 70% і збільшується на 10% прийому з їжею. Рівень максимальної сироваткової концентрації досягається через 1,5-5 годин. Об'єм розподілу близько 3 л/кг. Зв'язок із білками плазми крові – 40 %. Препарат накопичується в еритроцитах, механізм акумуляції не відомий. Не метаболізується у печінці, виводиться переважно нирками: 95 % у незміненому вигляді та близько 4 % у вигляді гідролізату-2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду. Нирковий кліренс гідрохлортіазиду у здорових добровольців та пацієнтів з артеріальною гіпертензією становить приблизно 5,58 мл/с (335 мл/хв). Гідрохлортіазид має двофазний профіль виведення. Період напіввиведення (Т1/2) у початковій фазі становить 2 год,у кінцевій фазі (через 10-12 годин після прийому) – близько 10 год. Проникає через плацентарний бар'єр і накопичується в амніотичній рідині. Сироваткова концентрація гідрохлортіазиду в крові пупкової вени практично така сама, як і в материнській крові. Концентрація в амніотичній рідині перевищує таку в сироватці крові з пупкової вени (19 разів). Рівень гідрохлортіазиду у грудному молоці дуже низький. При призначенні гідрохлортіазиду пацієнтам із серцевою недостатністю встановлено, що його всмоктування знижується пропорційно до ступеня захворювання – на 20-70 %. Т1/2 гідрохлортіазиду збільшується до 28,9 годин; нирковий кліренс становить 0,17-3,12 мл/с (10-187 мл/хв) (середні значення 1,28 мл/с (77 мл/хв)). У пацієнтів, які перенесли операцію кишкового шунтування з приводу ожиріння, всмоктування гідрохлортіазиду може бути знижено на 30%, а сироваткова концентрація на 50%, ніж у здорових добровольців. Одночасне призначення еналаприлу та гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику кожного з них.ФармакодинамікаРеніприл® ГТ є комбінованим препаратом, що містить активні речовини: еналаприл та гідрохлортіазид, дія якого обумовлена ​​властивостями компонентів, що входять до його складу. Еналаприл – інгібітор ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ), є «проліками»: у результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик. Діє лише на рівні дистальних ниркових канальців, збільшуючи виведення іонів натрію та хлору. На початку лікування гідрохлортіазидом обсяг рідини в судинах знижується внаслідок підвищення виведення натрію та рідини, що призводить до зниження артеріального тиску (АТ) та зменшення серцевого викиду. При продовженні терапії гіпотензивний ефект гідрохлортіазиду ґрунтується на зниженні загального периферичного судинного опору. Еналаприл посилює антигіпертензивний ефект – інгібує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, тобто. продукцію ангіотензину II та його ефекти. Додатково зменшує вироблення альдостерону та посилює дію брадикініну та вивільнення простагландинів. Оскільки він часто має власний діуретичний ефект, це може посилювати дію гідрохлортіазиду. Еналаприл знижує перед- та постнавантаження, що розвантажує лівий шлуночок, призводячи до регресії гіпертрофії. В результаті ритм серця сповільнюється та знижується навантаження на серце (при хронічній серцевій недостатності), покращується коронарний кровотік та знижується споживання кисню кардіоміоцитами. Таким чином, знижується чутливість серця до ішемії. Має сприятливий ефект на мозковий кровотік у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та хронічними серцево-судинними захворюваннями. Запобігає розвитку гломерулосклерозу, підтримує та покращує функцію нирок та уповільнює перебіг хронічних захворювань нирок навіть у тих пацієнтів, у яких ще не розвинулася артеріальна гіпертензія. Антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ вищий у пацієнтів із гіпонатріємією, гіповолемією та підвищеним рівнем реніну у сироватці крові, тоді як ефект гідрохлортіазиду не залежить від рівня реніну у сироватці крові. Тому одночасне призначення еналаприлу та гідрохлортіазиду має додаткову антигіпертензивну дію. Крім того, еналаприл запобігає або послаблює метаболічні ефекти діуретичної терапії та має сприятливий ефект на структурні зміни в серці та судинах. Одночасне призначення інгібітору АПФ та гідрохлортіазиду застосовується тоді, коли кожен препарат окремо недостатньо ефективний або монотерапія проводиться з використанням максимальних доз препарату, що підвищує частоту розвитку небажаних ефектів. Антигіпертензивний ефект комбінації зазвичай зберігається протягом 24 годин.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість (у тому числі до окремих компонентів препарату або сульфонамідів); анурія, виражені порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерій єдиної нирки; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, а також спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; первинний гіперальдостеронізм; хвороба Аддісона; порфірія; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Обережно: порушення функції нирок (кліренс креатиніну 30-75 мл/хв); виражений стеноз гирла аорти або ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз; ішемічна хвороба серця та цереброваскулярні захворювання (у тому числі недостатність мозкового кровообігу); хронічна серцева недостатність; важкі аутоімунні системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія); пригнічення кістковомозкового кровотворення; цукровий діабет; гіперкаліємія; стан після трансплантації нирок; тяжкі порушення функції печінки; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, діареї та блювоті); літній вік; подагра.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний під час вагітності. При настанні вагітності прийом препарату має бути негайно припинено. При необхідності призначення препарату в період лактації матері-годувальниці повинні відмовитися від грудного вигодовування.Побічна діяЗагальні: слабкість, реакції підвищеної чутливості, ангіт, що некротизує, респіраторний дистрес синдром, включаючи пневмоніт і набряк легенів. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, непритомність, біль у грудях, різні порушення ритму серця, виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. З боку травного тракту: сухість у роті, глосит, стоматит, запалення слинних залоз, анорексія, нудота, блювота, діарея, запор, метеоризм, біль у епігастрії, кишкові кольки, ілеус, панкреатит, печінкова недостатність, гепатит, жовтяна залоза. З боку дихальної системи: непродуктивний “сухий” кашель, риніт, синусит, фарингіт, захриплість, бронхоспазм, еозинофільна пневмонія. З боку сечостатевої системи: олігурія, гінекомастія, зниження потенції, зниження лібідо, ниркова недостатність, порушення нирок, інтерстиціальний нефрит. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк (особи, язика, губ, голосових зв'язок, гортані, кінцівок, кишківника), пітливість, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку шкірних покровів: висипання на шкірі, свербіж, алопеція. З боку органів чуття: порушення зору, порушення смаку, порушення нюху, шум у вухах, кон'юнктивіт. З боку центральної нервової системи: запаморочення, біль голови, підвищена стомлюваність, депресія, атаксія, астенія, сонливість, безсоння, неспокій, нервозність, периферична нейропатія (парестезії, дизестезія). Лабораторні показники: гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіперглікемія, гіперкреатинінемія, гіпер- або гіпокаліємія, глюкозурія, гіперурикемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, підвищення активності “печінкових” ферментів, гіпербілірубонезія, панцитопенія, зниження гемоглобіну та гематокриту. Інші: вовчаковоподібний синдром (підвищення температури тіла, міалгія/міозит та артралгія/артрит, серозит, васкуліт, підвищення швидкості осідання еритроцитів, позитивний тест на антинуклеарні антитіла), фотосенсибілізація, м'язові судоми.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасний прийом інших антигіпертензивних засобів, барбітуратів, трициклічних антидепресантів, фенотіазинів та наркотичних засобів, як і прийом алкоголю, посилює антигіпертензивну дію Реніприл® ГТ. Аналгетики та нестероїдні протизапальні препарати, велика кількість солі в дієті, одночасний прийом колестираміну або колестиполу знижують ефект Реніпріл® ГТ. Одночасне застосування з препаратами літію може призводити до літієвої інтоксикації, оскільки еналаприл та гідрохлортіазид знижують виведення літію. Необхідний контроль концентрації літію у сироватці крові та корекція його дозування. По можливості слід уникати одночасного лікування Реніприл® ГТ та препаратами літію. Одночасне застосування Реніприл® ГТ та нестероїдних протизапальних препаратів та аналгетиків (внаслідок інгібування синтезу простагландинів) може знижувати ефективність еналаприлу та підвищувати ризик погіршення ниркової функції та/або перебігу серцевої недостатності. У деяких пацієнтів при одночасному лікуванні також може знижуватись антигіпертензивний ефект еналаприлу. Одночасне лікування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, амілорид, тріамтерен) або додавання калію може призвести до гіперкаліємії. Одночасне призначення з алопуринолом, цитостатиками, імунодепресантами або системними кортикостероїдами може стати причиною лейкопенії, анемії або панцитопенії, тому потрібний періодичний контроль гемограми. Необхідна обережність при одночасному використанні із серцевими глікозидами. Можлива гідрохлортіазидиндукована гіповолемія, гіпокаліємія та гіпомагніємія може підвищувати токсичність глікозидів. Одночасне призначення з кортикостероїдами збільшує ризик гіпокаліємії. При одночасному використанні теофіліном еналаприл може знижувати період напіввиведення теофіліну. При одночасному застосуванні з циметидином може збільшуватись період напіввиведення еналаприлу. Ризик артеріальної гіпотензії підвищується під час загальної анестезії або застосування недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, тубокурарину).Спосіб застосування та дозиЛікування артеріальної гіпертензії не починають із комбінації лікарських засобів. Спочатку слід визначити адекватні дози окремих компонентів. Дозування завжди має підбиратися індивідуально для кожного пацієнта. Звичайна доза – 1 таблетка на добу. Пацієнти повинні приймати таблетки повністю під час або після їди, запиваючи невеликою кількістю рідини, переважно вранці. У разі пропуску прийому чергової дози препарату, її необхідно прийняти якнайшвидше, якщо до прийому наступної дози залишилася досить велика кількість часу. Якщо до прийому наступної дози залишилося кілька годин, слід почекати та прийняти лише її. Ніколи не слід подвоювати дозу. Якщо не досягається задовільний терапевтичний ефект, рекомендується додати інший лікарський засіб або змінити терапію. У пацієнтів, які перебувають на терапії діуретиками, рекомендується відмінити лікування або знизити дозу діуретиків як мінімум за 3 дні до початку лікування Реніприл® ГТ для запобігання розвитку симптоматичної гіпотензії. Перед початком лікування має бути досліджена функція нирок. Дозування при порушеній функції нирок Пацієнтам з кліренсом креатиніну більше 0,5 мл/с або сироватковим креатиніном менше 265 моль/л (3 мг/100 мл) може бути призначена звичайна доза Реніприл® ГТ.ПередозуванняСимптоми: підвищений діурез, виражене зниження артеріального тиску з брадикардією або іншими порушеннями серцевого ритму, судоми, парези, паралітичний ілеус, порушення свідомості (включаючи кому), ниркова недостатність, порушення кислотно-лужної рівноваги, порушення електролітного балансу крові. Лікування: хворого переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям. У легких випадках показано промивання шлунка та прийом внутрішньо сольового розчину, у більш серйозних випадках – заходи, спрямовані на стабілізацію АТ - внутрішньовенне введення фізіологічного розчину, плазмозамінників. У пацієнта необхідно контролювати рівень АТ, ЧСС, частоту дихання, сироваткову концентрацію сечовини, креатиніну, електролітів та діурез, при необхідності – внутрішньовенне введення ангіотензину ІІ, гемодіаліз (швидкість виведення еналаприлату – 62 мл/хв).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: еналаприлу малеат – 5 мг; Допоміжні речовини: гідрокарбонат натрію, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат. 7 шт. - блістери, картонні коробки.Опис лікарської формиПігулки білого кольору, трикутної форми, з гравіюванням "MSD 712" на одній стороні та ризиком - на іншій.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується, Cmax еналаприлу в сироватці крові досягається протягом 1 години після прийому внутрішньо. Ступінь всмоктування еналаприлу малеату прийому внутрішньо становить приблизно 60%. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується з утворенням активної речовини еналаприлату потужного інгібітора АПФ. Cmax еналаприлату у сироватці крові спостерігається через 3-4 години після прийому дози еналаприлу всередину. Тривалість всмоктування та гідролізу еналаприлу подібна до різних рекомендованих терапевтичних доз. Виведення еналаприлу здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються у сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози та незмінений еналаприл. Даних щодо інших метаболітів еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату в плазмі має тривалу кінцеву фазу, мабуть, обумовлену вивільненням пов'язаного з АПФ еналаприлату. У осіб із нормальною функцією нирок стабільна концентрація еналаприлату досягається на 4-й день від початку прийому еналаприлу. Т1/2 еналаприлу при курсовому застосуванні препарату внутрішньо становить 11 год.ФармакодинамікаРенітек® (еналаприлу малеат) відноситься до засобів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему - інгібіторам АПФ і є високоспецифічним, тривало діючим інгібітором АПФ, що не містить сульфгідрильної групи. Ренітек® (еналаприлу малеат) є похідним двох амінокислот: L-аланіну та L-проліну. Еналаприл - інгібітор АПФ, що каталізує перетворення ангіотензину I на пресорну субстанцію ангіотензин II. Після всмоктування прийнятий внутрішньо еналаприл перетворюється шляхом гідролізу на еналаприлат, який інгібує АПФ. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє збільшення активності реніну плазми крові (внаслідок усунення зворотної негативної реакції на зміну продукції реніну) та зменшення секреції альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну, пептиду, що має вазодилатуючу дію. Значення цього ефекту у терапевтичній дії еналаприлу потребує уточнення. В даний час вважається, що механізмом, за допомогою якого еналаприл знижує артеріальний тиск, є придушення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що відіграє важливу роль у регулюванні артеріального тиску. Еналаприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів зі зниженою концентрацією реніну. Зниження АТ супроводжується зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами частоти серцевих скорочень. В результаті прийому еналаприлу збільшується нирковий кровотік, але рівень клубочкової фільтрації залишається незміненим.Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією, її рівень зазвичай підвищується. Антигіпертензивна терапія еналаприлом веде до значної регресії гіпертрофії лівого шлуночка та збереження його систолічної функції. Терапія еналаприлом супроводжується сприятливим впливом на співвідношення фракцій ліпопротеїнів та відсутністю впливу або сприятливою дією на концентрацію загального холестерину. Прийом еналаприлу пацієнтами з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску незалежно від положення тіла: як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення ЧСС. Симптоматична постуральна гіпотензія розвивається рідко. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Переривання терапії еналаприлом не викликає різкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після одноразового прийому дози еналаприлу всередину. Початок гіпотензивної дії настає протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози. Однак при використанні рекомендованих доз антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти підтримуються протягом 24 годин. Еналаприл зменшує втрату іонів калію, що викликається застосуванням гідрохлортіазиду.Показання до застосуванняесенціальна гіпертензія; реноваскулярна гіпертензія; серцева недостатність будь-якої стадії. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарату також показано для: підвищення виживання пацієнтів; уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з порушенням функції лівого шлуночка препарат показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії У пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка препарат показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій щодо нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із призначенням інгібіторів АПФ раніше; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності не рекомендується. При настанні вагітності прийом Ренітеку має бути негайно припинено. Інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання або загибель плода або новонародженого при призначенні їх вагітним під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Використання інгібіторів АПФ під час цих періодів супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії черепа у новонародженого. Можливий розвиток олігогідрамніону, мабуть, внаслідок зниження функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактури кінцівок, деформації черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазію легень. При призначенні Ренітеку необхідно інформувати пацієнтку про потенційний ризик для плода. Ці небажані явища на ембріон та плід, мабуть, не є результатом внутрішньоутробної дії інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності. Новонароджені, чиї матері приймали Ренітек®, повинні ретельно спостерігатися щодо виявлення зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який проникає через плаценту, може бути частково видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично він може бути видалений шляхом обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат визначаються в материнському молоці у слідових концентраціях. Якщо використання препарату необхідне, пацієнтка повинна припинити годування груддю.Побічна діяЗагалом препарат добре переноситься. Сумарна частота побічних ефектів при використанні Ренітеку не перевищує таку при призначенні плацебо. У більшості випадків побічні ефекти незначні, носять тимчасовий характер і не вимагають відміни терапії. При призначенні препарату спостерігаються такі побічні ефекти: запаморочення та біль голови зустрічаються найчастіше. Підвищена стомлюваність та астенія спостерігаються у 2-3% пацієнтів. Інші побічні ефекти (артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, непритомність, нудота, діарея, м'язові судоми, висипання на шкірі і кашель) зустрічаються менш ніж у 2% пацієнтів. Є рідкісні повідомлення про порушення функцій нирок, ниркову недостатність, олігурію та протеїнурію. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк У поодиноких випадках спостерігався ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, дуже рідко – інтестинальний ангіоневротичний набряк. В окремих випадках зустрічаються такі побічні ефекти: Серцево-судинна система: інфаркт міокарда або інсульт, можливо, вторинні по відношенню до вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, що належать до групи ризику, болю в грудях, сильне серцебиття, порушення ритму, стенокардія, синдром Рейно. З боку травної системи: кишкова непрохідність, панкреатит, печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, біль у животі, блювання, диспепсія, запор, анорексія, стоматит, сухість у роті. Метаболічні розлади: гіпоглікемія у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін. З боку ЦНС: депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена нервозність, парестезія, запаморочення, порушення сну, тривожність. З боку дихальної системи: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/бронхіальна астма, задишка, ринорея, біль у горлі, захриплість голосу. Шкірні покрови: підвищене потовиділення, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, свербіж шкіри, кропив'янка, облисіння. Інші: імпотенція, почервоніння шкіри обличчя, порушення смаку, шум у вухах, глосит, нечіткість зору. Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з наступних симптомів: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, атралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (СОЕ), еозі. Як побічні ефекти можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції. Лабораторні показники: клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко пов'язані із застосуванням Ренітеку. Можливе підвищення рівня сечовини у крові, сироваткового креатиніну, підвищення активності ферментів печінки та/або білірубіну у сироватці крові. Ці зміни зазвичай мають оборотний характер і нормалізуються після припинення прийому Ренітеку. Іноді зустрічаються гіперкаліємія та гіпонатріємія. Є повідомлення про зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту. Є повідомлення про окремі випадки нейтропенії, тромбоцитопенії, пригнічення функції кісткового мозку та агранулоцитоз, у яких не можна виключити зв'язки із застосуванням Ренітеку. Наведені нижче побічні ефекти виявлені в ході постмаркетингового спостереження, проте причинно-наслідкового зв'язку з прийомом препарату Ренітек® не встановлено: пневмонія, урологічна інфекція, інфекція верхніх дихальних шляхів, бронхіт, зупинка серця, фібриляція передсердь, оперізуючий герпес , гемолітична анемія, включаючи випадки гемолізу у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Взаємодія з лікарськими засобамиПри призначенні Ренітеку у поєднанні з іншими гіпотензивними засобами може спостерігатися сумування ефекту. Концентрація калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, лікованих Ренітеком понад 48 тижнів, спостерігається збільшення калію сироватки крові до 0,2 мекв/л. При сумісному застосуванні Ренітеку з діуретиками, що викликають втрату калію, гіпокаліємія, спричинена дією діуретиків, як правило, послаблюється завдяки ефекту еналаприлу. Факторами ризику для розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену або амілориду), а також використання добавок, що містять калій і солей. Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. При необхідності супутнього призначення перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів, слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну, гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект останніх із ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен зазвичай найчастіше відзначався протягом перших тижнів їх спільного застосування, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, слід ретельно контролювати рівень глюкози крові, особливо протягом першого місяця спільного застосування з інгібіторами АПФ. Інгібітори АПФ зменшують виведення літію нирками та посилюють ризик розвитку літієвої інтоксикації. При необхідності призначення солей літію необхідно контролювати рівень літію у сироватці крові. Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть зменшувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Таким чином, антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ може бути ослаблений нестероїдними протизапальними засобами, включаючи інгібітори ЦОГ-2. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок і НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, супутнє застосування інгібіторів АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці зміни зазвичай оборотні. Симптомокомплекс, що включає почервоніння особи, нудоту, блювоту та артеріальну гіпотензію, описаний у поодиноких випадках при сумісному застосуванні препаратів золота для парентерального використання (натрію ауротіомалат) та інгібіторів АПФ (еналаприл).Спосіб застосування та дозиПрепарат Ренітек приймають внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг залежно від ступеня тяжкості АГ та застосовується 1 раз на добу. При м'якому ступені АГ початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії початкова доза становить 20 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 1 таблетка 20 мг 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, але максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію починають із низької початкової дози – 5 мг і менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Зазвичай ефективна доза 20 мг препарату Ренітек 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні препарату Ренітек® у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. нижче Супутнє ліковані АГ діуретиками). Супутнє лікування АГ діуретиками Після першого прийому препарату Ренітек може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Ренітек®. Якщо це неможливо, то початкову дозу препарату Ренітек слід зменшити (до 5 мг або менше) для визначення первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Дозування при нирковій недостатності Потрібно збільшити інтервал між прийомами Ренітек® та/або зменшеною дозою. Кліренс креатиніну 30 мл/хв. - Початкова доза 5-10 мг. Кліренс креатиніну ≤30 >10 мл/хв – Початкова доза 2,5 мг. Кліренс креатиніну ≤10 мл/хв* – Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу**. *Див. З обережністю; Особливі вказівки. **Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність будь-якої стадії / профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності у пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка Початкова доза препарату Ренітек у пацієнтів з клінічно вираженою СН або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг. При цьому застосування препарату повинно проводитись під ретельним контролем для визначення первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Ренітек® може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай спільно з діуретиками та, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (яка виникла в результаті лікування препаратом Ренітек®) або після її корекції дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яка застосовується або одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом. Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Як до, так і після початку лікування препаратом Ренітек® слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок прийому препарату артеріальної гіпотензії з наступним (рідше) виникненням гострої ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Ренітек®. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Ренітек не означає, що артеріальна гіпотензія повторно розвинеться при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Ренітек слід також контролювати вміст калію в сироватці крові.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату, та ступор. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що спостерігаються при призначенні терапевтичних доз, виникали після прийому відповідно 300 та 440 мг еналаприлу. Лікування: внутрішньовенна інфузія ізотонічного розчину натрію хлориду, при можливості - інфузія ангіотензину II; провокування блювання. Можливе виведення еналаприлату за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРенітек® слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, при первинному гіперальдостеронізмі, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз (з порушеннями показників гемодинаміки), ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз; системних захворюваннях сполучної тканини; ішемічної хвороби серця; цереброваскулярних захворюваннях; цукровий діабет; ниркової недостатності (протеїнурія – понад 1 г/добу); печінкової недостатності; у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі; при одночасному прийомі з імунодепресантами та діуретиками, літніх пацієнтів (старше 65 років), пригніченні кістковомозкового кровотворення; станах,що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (в т.ч. діарея, блювання). Клінічно виражена артеріальна гіпотензія Клінічно виражена гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з не ускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Ренітек®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі гіповолемії, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також страждають від діареї або блювоти. Клінічно виражена артеріальна гіпотензія спостерігалася і у пацієнтів із серцевою недостатністю, що супроводжується або не супроводжується нирковою недостатністю. Артеріальна гіпотензія спостерігається частіше у пацієнтів з тяжкими формами серцевої недостатності, у яких використовуються вищі дози петлевих діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями ниркової функції.У таких пацієнтів лікування Ренітеком слід розпочинати під лікарським контролем, який має бути особливо ретельним при зміні дози Ренітеку та/або діуретика. Аналогічним чином слід спостерігати за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду.При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду.При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі Ренітеку не є протипоказанням до подальшого лікування препаратом, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації артеріального тиску. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю та з нормальним або зниженим АТ Ренітек може спричинити додаткове зниження АТ. Таку реакцію на прийом препарату можна очікувати, і її не слід розцінювати як основу для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія набуває стабільного характеру, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або Ренітеком. Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, пацієнтам з обструкцією аортального отвору лівого шлуночка інгібітори АПФ повинні призначатися обережно. Порушення функції нирок У деяких пацієнтів артеріальна гіпотензія, що розвивається після початку інгібіторів АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У деяких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, звичайно оборотного характеру. У пацієнтів з нирковою недостатністю може виникнути необхідність зниження дози та/або частоти прийому препарату. У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки спостерігалося підвищення вмісту сечовини в крові та сироваткового креатиніну. Зміни зазвичай мали оборотний характер і показники поверталися до норми після припинення лікування. Такий характер змін найбільш вірогідний у пацієнтів із нирковою недостатністю. У деяких пацієнтів, у яких не виявлялося захворювань нирок до початку лікування, Ренітек у поєднанні з діуретиками викликав зазвичай незначне і скороминуще підвищення вмісту сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках може знадобитися зниження дози та/або скасування діуретика та/або Ренітеку. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк При призначенні інгібіторів АПФ, включаючи Ренітек, описувалися рідкісні випадки ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникали у різні періоди лікування. У таких випадках слід негайно припинити лікування Ренітеком та встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб переконатися у повному зникненні симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без порушення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до смерті. У тих випадках, коли набряк локалізується в області мови, голосової щілини або гортані і може спричинити обструкцію дихальних шляхів,слід швидко розпочинати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину (адреналіну) 0.1% (0.3-0.5 мл) та/або термінові заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ вища, ніж у інших рас. Анафілактичні реакції під час проведення гіпосенсибілюації алергеном з отрути перетинчастокрилих У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивалися анафілактичні реакції, що загрожують життю пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі У пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN69®) та отримували одночасно інгібітор АПФ, у деяких випадках розвивалися анафілактичні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування діалізних мембран іншого типу чи гіпотензивного засобу іншої групи. Кашель Є повідомлення виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібітором АПФ повинен враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургія/Загальна анестезія Під час великих хірургічних операцій або під час проведення загальної анестезії з використанням засобів, що викликають гіпотензивний ефект, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вдруге по відношенню до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається виражене зниження АТ, що пояснюється подібним механізмом, його можна коригувати збільшенням обсягу рідини, що вводиться. Гіперкаліємія Факторами ризику для розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену або амілориду), а також використання добавок, що містять калій і солей. Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може викликати серйозні, часом фатальні, порушення ритму серця. При необхідності супутнього призначення перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів, слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Гіпоглікемія Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ повинні бути поінформовані про необхідність ретельного контролю рівня глюкози крові (гіпоглікемії), особливо протягом першого місяця спільного застосування цих препаратів. Використання у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та переносимості еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів. Вплив на здатність керувати автомобілем та/або працювати з механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (можливе запаморочення, особливо після прийому початкової дози інгібітору АПФ у хворих, які приймають діуретичні лікарські засоби).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: еналаприлу малеат – 10 мг; Допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, моногідрат лактози, крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е172). 7 шт. - блістери, картонні коробки.Опис лікарської формиПігулки рожевого кольору, з вкрапленнями, трикутної форми, з гравіюванням "MSD 713" на одній стороні та ризиком - на іншій.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується, Cmax еналаприлу в сироватці крові досягається протягом 1 години після прийому внутрішньо. Ступінь всмоктування еналаприлу малеату прийому внутрішньо становить приблизно 60%. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується з утворенням активної речовини еналаприлату потужного інгібітора АПФ. Cmax еналаприлату у сироватці крові спостерігається через 3-4 години після прийому дози еналаприлу всередину. Тривалість всмоктування та гідролізу еналаприлу подібна до різних рекомендованих терапевтичних доз. Виведення еналаприлу здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються у сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози та незмінений еналаприл. Даних щодо інших метаболітів еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату в плазмі має тривалу кінцеву фазу, мабуть, обумовлену вивільненням пов'язаного з АПФ еналаприлату. У осіб із нормальною функцією нирок стабільна концентрація еналаприлату досягається на 4-й день від початку прийому еналаприлу. Т1/2 еналаприлу при курсовому застосуванні препарату внутрішньо становить 11 год.ФармакодинамікаРенітек® (еналаприлу малеат) відноситься до засобів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему - інгібіторам АПФ і є високоспецифічним, тривало діючим інгібітором АПФ, що не містить сульфгідрильної групи. Ренітек® (еналаприлу малеат) є похідним двох амінокислот: L-аланіну та L-проліну. Еналаприл - інгібітор АПФ, що каталізує перетворення ангіотензину I на пресорну субстанцію ангіотензин II. Після всмоктування прийнятий внутрішньо еналаприл перетворюється шляхом гідролізу на еналаприлат, який інгібує АПФ. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє збільшення активності реніну плазми крові (внаслідок усунення зворотної негативної реакції на зміну продукції реніну) та зменшення секреції альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну, пептиду, що має вазодилатуючу дію. Значення цього ефекту у терапевтичній дії еналаприлу потребує уточнення. В даний час вважається, що механізмом, за допомогою якого еналаприл знижує артеріальний тиск, є придушення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що відіграє важливу роль у регулюванні артеріального тиску. Еналаприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів зі зниженою концентрацією реніну. Зниження АТ супроводжується зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами частоти серцевих скорочень. В результаті прийому еналаприлу збільшується нирковий кровотік, але рівень клубочкової фільтрації залишається незміненим.Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією, її рівень зазвичай підвищується. Антигіпертензивна терапія еналаприлом веде до значної регресії гіпертрофії лівого шлуночка та збереження його систолічної функції. Терапія еналаприлом супроводжується сприятливим впливом на співвідношення фракцій ліпопротеїнів та відсутністю впливу або сприятливою дією на концентрацію загального холестерину. Прийом еналаприлу пацієнтами з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску незалежно від положення тіла: як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення ЧСС. Симптоматична постуральна гіпотензія розвивається рідко. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Переривання терапії еналаприлом не викликає різкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після одноразового прийому дози еналаприлу всередину. Початок гіпотензивної дії настає протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози. Однак при використанні рекомендованих доз антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти підтримуються протягом 24 годин. Еналаприл зменшує втрату іонів калію, що викликається застосуванням гідрохлортіазиду.Показання до застосуванняесенціальна гіпертензія; реноваскулярна гіпертензія; серцева недостатність будь-якої стадії. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарату також показано для: підвищення виживання пацієнтів; уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з порушенням функції лівого шлуночка препарат показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії У пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка препарат показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій щодо нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із призначенням інгібіторів АПФ раніше; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату при вагітності не рекомендується. При настанні вагітності прийом Ренітеку має бути негайно припинено. Інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання або загибель плода або новонародженого при призначенні їх вагітним під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Використання інгібіторів АПФ під час цих періодів супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії черепа у новонародженого. Можливий розвиток олігогідрамніону, мабуть, внаслідок зниження функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактури кінцівок, деформації черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазію легень. При призначенні Ренітеку необхідно інформувати пацієнтку про потенційний ризик для плода. Ці небажані явища на ембріон та плід, мабуть, не є результатом внутрішньоутробної дії інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності. Новонароджені, чиї матері приймали Ренітек®, повинні ретельно спостерігатися щодо виявлення зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який проникає через плаценту, може бути частково видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично він може бути видалений шляхом обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат визначаються в материнському молоці у слідових концентраціях. Якщо використання препарату необхідне, пацієнтка повинна припинити годування груддю.Побічна діяЗагалом препарат добре переноситься. Сумарна частота побічних ефектів при використанні Ренітеку не перевищує таку при призначенні плацебо. У більшості випадків побічні ефекти незначні, носять тимчасовий характер і не вимагають відміни терапії. При призначенні препарату спостерігаються такі побічні ефекти: запаморочення та біль голови зустрічаються найчастіше. Підвищена стомлюваність та астенія спостерігаються у 2-3% пацієнтів. Інші побічні ефекти (артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, непритомність, нудота, діарея, м'язові судоми, висипання на шкірі і кашель) зустрічаються менш ніж у 2% пацієнтів. Є рідкісні повідомлення про порушення функцій нирок, ниркову недостатність, олігурію та протеїнурію. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк У поодиноких випадках спостерігався ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, дуже рідко – інтестинальний ангіоневротичний набряк. В окремих випадках зустрічаються такі побічні ефекти: Серцево-судинна система: інфаркт міокарда або інсульт, можливо, вторинні по відношенню до вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, що належать до групи ризику, болю в грудях, сильне серцебиття, порушення ритму, стенокардія, синдром Рейно. З боку травної системи: кишкова непрохідність, панкреатит, печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, біль у животі, блювання, диспепсія, запор, анорексія, стоматит, сухість у роті. Метаболічні розлади: гіпоглікемія у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін. З боку ЦНС: депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена нервозність, парестезія, запаморочення, порушення сну, тривожність. З боку дихальної системи: легеневі інфільтрати, бронхоспазм/бронхіальна астма, задишка, ринорея, біль у горлі, захриплість голосу. Шкірні покрови: підвищене потовиділення, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, свербіж шкіри, кропив'янка, облисіння. Інші: імпотенція, почервоніння шкіри обличчя, порушення смаку, шум у вухах, глосит, нечіткість зору. Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з наступних симптомів: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, атралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (СОЕ), еозі. Як побічні ефекти можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції. Лабораторні показники: клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко пов'язані із застосуванням Ренітеку. Можливе підвищення рівня сечовини у крові, сироваткового креатиніну, підвищення активності ферментів печінки та/або білірубіну у сироватці крові. Ці зміни зазвичай мають оборотний характер і нормалізуються після припинення прийому Ренітеку. Іноді зустрічаються гіперкаліємія та гіпонатріємія. Є повідомлення про зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту. Є повідомлення про окремі випадки нейтропенії, тромбоцитопенії, пригнічення функції кісткового мозку та агранулоцитоз, у яких не можна виключити зв'язки із застосуванням Ренітеку. Наведені нижче побічні ефекти виявлені в ході постмаркетингового спостереження, проте причинно-наслідкового зв'язку з прийомом препарату Ренітек® не встановлено: пневмонія, урологічна інфекція, інфекція верхніх дихальних шляхів, бронхіт, зупинка серця, фібриляція передсердь, оперізуючий герпес , гемолітична анемія, включаючи випадки гемолізу у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Взаємодія з лікарськими засобамиПри призначенні Ренітеку у поєднанні з іншими гіпотензивними засобами може спостерігатися сумування ефекту. Концентрація калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, лікованих Ренітеком понад 48 тижнів, спостерігається збільшення калію сироватки крові до 0,2 мекв/л. При сумісному застосуванні Ренітеку з діуретиками, що викликають втрату калію, гіпокаліємія, спричинена дією діуретиків, як правило, послаблюється завдяки ефекту еналаприлу. Факторами ризику для розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену або амілориду), а також використання добавок, що містять калій і солей. Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. При необхідності супутнього призначення перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів, слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну, гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект останніх із ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен зазвичай найчастіше відзначався протягом перших тижнів їх спільного застосування, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, слід ретельно контролювати рівень глюкози крові, особливо протягом першого місяця спільного застосування з інгібіторами АПФ. Інгібітори АПФ зменшують виведення літію нирками та посилюють ризик розвитку літієвої інтоксикації. При необхідності призначення солей літію необхідно контролювати рівень літію у сироватці крові. Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть зменшувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Таким чином, антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ може бути ослаблений нестероїдними протизапальними засобами, включаючи інгібітори ЦОГ-2. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок і НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, супутнє застосування інгібіторів АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці зміни зазвичай оборотні. Симптомокомплекс, що включає почервоніння особи, нудоту, блювоту та артеріальну гіпотензію, описаний у поодиноких випадках при сумісному застосуванні препаратів золота для парентерального використання (натрію ауротіомалат) та інгібіторів АПФ (еналаприл).Спосіб застосування та дозиПрепарат Ренітек приймають внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг залежно від ступеня тяжкості АГ та застосовується 1 раз на добу. При м'якому ступені АГ початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії початкова доза становить 20 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 1 таблетка 20 мг 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, але максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію починають із низької початкової дози – 5 мг і менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Зазвичай ефективна доза 20 мг препарату Ренітек 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні препарату Ренітек® у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. нижче Супутнє ліковані АГ діуретиками). Супутнє лікування АГ діуретиками Після першого прийому препарату Ренітек може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Ренітек®. Якщо це неможливо, то початкову дозу препарату Ренітек слід зменшити (до 5 мг або менше) для визначення первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Дозування при нирковій недостатності Потрібно збільшити інтервал між прийомами Ренітек® та/або зменшеною дозою. Кліренс креатиніну 30 мл/хв. - Початкова доза 5-10 мг. Кліренс креатиніну ≤30 >10 мл/хв – Початкова доза 2,5 мг. Кліренс креатиніну ≤10 мл/хв* – Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу**. *Див. З обережністю; Особливі вказівки. **Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність будь-якої стадії / профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності у пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка Початкова доза препарату Ренітек у пацієнтів з клінічно вираженою СН або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг. При цьому застосування препарату повинно проводитись під ретельним контролем для визначення первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Ренітек® може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай спільно з діуретиками та, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (яка виникла в результаті лікування препаратом Ренітек®) або після її корекції дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг, яка застосовується або одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом. Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Як до, так і після початку лікування препаратом Ренітек® слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок прийому препарату артеріальної гіпотензії з наступним (рідше) виникненням гострої ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Ренітек®. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Ренітек не означає, що артеріальна гіпотензія повторно розвинеться при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Ренітек слід також контролювати вміст калію в сироватці крові.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату, та ступор. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що спостерігаються при призначенні терапевтичних доз, виникали після прийому відповідно 300 та 440 мг еналаприлу. Лікування: внутрішньовенна інфузія ізотонічного розчину натрію хлориду, при можливості - інфузія ангіотензину II; провокування блювання. Можливе виведення еналаприлату за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРенітек® слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, при первинному гіперальдостеронізмі, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз (з порушеннями показників гемодинаміки), ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз; системних захворюваннях сполучної тканини; ішемічної хвороби серця; цереброваскулярних захворюваннях; цукровий діабет; ниркової недостатності (протеїнурія – понад 1 г/добу); печінкової недостатності; у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням солі або перебувають на гемодіалізі; при одночасному прийомі з імунодепресантами та діуретиками, літніх пацієнтів (старше 65 років), пригніченні кістковомозкового кровотворення; станах,що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (в т.ч. діарея, блювання). Клінічно виражена артеріальна гіпотензія Клінічно виражена гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з не ускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Ренітек®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі гіповолемії, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також страждають від діареї або блювоти. Клінічно виражена артеріальна гіпотензія спостерігалася і у пацієнтів із серцевою недостатністю, що супроводжується або не супроводжується нирковою недостатністю. Артеріальна гіпотензія спостерігається частіше у пацієнтів з тяжкими формами серцевої недостатності, у яких використовуються вищі дози петлевих діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями ниркової функції.У таких пацієнтів лікування Ренітеком слід розпочинати під лікарським контролем, який має бути особливо ретельним при зміні дози Ренітеку та/або діуретика. Аналогічним чином слід спостерігати за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду.При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду.При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід укласти і, у разі потреби, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі Ренітеку не є протипоказанням до подальшого лікування препаратом, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації артеріального тиску. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю та з нормальним або зниженим АТ Ренітек може спричинити додаткове зниження АТ. Таку реакцію на прийом препарату можна очікувати, і її не слід розцінювати як основу для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія набуває стабільного характеру, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або Ренітеком. Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, пацієнтам з обструкцією аортального отвору лівого шлуночка інгібітори АПФ повинні призначатися обережно. Порушення функції нирок У деяких пацієнтів артеріальна гіпотензія, що розвивається після початку інгібіторів АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У деяких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, звичайно оборотного характеру. У пацієнтів з нирковою недостатністю може виникнути необхідність зниження дози та/або частоти прийому препарату. У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки спостерігалося підвищення вмісту сечовини в крові та сироваткового креатиніну. Зміни зазвичай мали оборотний характер і показники поверталися до норми після припинення лікування. Такий характер змін найбільш вірогідний у пацієнтів із нирковою недостатністю. У деяких пацієнтів, у яких не виявлялося захворювань нирок до початку лікування, Ренітек у поєднанні з діуретиками викликав зазвичай незначне і скороминуще підвищення вмісту сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках може знадобитися зниження дози та/або скасування діуретика та/або Ренітеку. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк При призначенні інгібіторів АПФ, включаючи Ренітек, описувалися рідкісні випадки ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникали у різні періоди лікування. У таких випадках слід негайно припинити лікування Ренітеком та встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб переконатися у повному зникненні симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без порушення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до смерті. У тих випадках, коли набряк локалізується в області мови, голосової щілини або гортані і може спричинити обструкцію дихальних шляхів,слід швидко розпочинати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину (адреналіну) 0.1% (0.3-0.5 мл) та/або термінові заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з використанням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ вища, ніж у інших рас. Анафілактичні реакції під час проведення гіпосенсибілюації алергеном з отрути перетинчастокрилих У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивалися анафілактичні реакції, що загрожують життю пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі У пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN69®) та отримували одночасно інгібітор АПФ, у деяких випадках розвивалися анафілактичні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування діалізних мембран іншого типу чи гіпотензивного засобу іншої групи. Кашель Є повідомлення виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібітором АПФ повинен враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургія/Загальна анестезія Під час великих хірургічних операцій або під час проведення загальної анестезії з використанням засобів, що викликають гіпотензивний ефект, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вдруге по відношенню до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається виражене зниження АТ, що пояснюється подібним механізмом, його можна коригувати збільшенням обсягу рідини, що вводиться. Гіперкаліємія Факторами ризику для розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, одночасне призначення калійзберігаючих діуретиків (спіронолактону, тріамтерену або амілориду), а також використання добавок, що містять калій і солей. Використання калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може викликати серйозні, часом фатальні, порушення ритму серця. При необхідності супутнього призначення перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію препаратів, слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Гіпоглікемія Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ повинні бути поінформовані про необхідність ретельного контролю рівня глюкози крові (гіпоглікемії), особливо протягом першого місяця спільного застосування цих препаратів. Використання у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та переносимості еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів. Вплив на здатність керувати автомобілем та/або працювати з механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (можливе запаморочення, особливо після прийому початкової дози інгібітору АПФ у хворих, які приймають діуретичні лікарські засоби).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Речовини, що діють: Індапамід 1,250 мг; Периндоприл ербумін 4,000 мг; Розувастатин кальцію 10,395 мг, еквівалентно розувастатину 10,000 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, тип 200, низької вологості, целюлоза мікрокристалічна, тип 112, кросповідон, тип А, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат; Оболонка плівкова (плівкоутворююча суміш 1): полівініловий спирт, макрогол-3350, титану діоксид (Е171), тальк, барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид чорний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 9 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою червонувато-коричневого кольору, з гравіюванням PIR1 на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаКомбіноване засіб (діуретик + ангіотензинперетворюючого ферменту інгібітор + ГМГ-КоА-редуктази інгібітор).ФармакокінетикаІндапамід Всмоктування, розподіл Швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. Метаболізм, виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить 14-24 годин (загалом 18 годин). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції в організмі. Виводиться в основному нирками (70% від прийнятої дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Ниркова недостатність Фармакокінетика індапаміду не змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Метаболізм Периндоприл є проліками, тобто не має фармакологічної активності. Близько 27% від дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) залежить від концентрації периндоприлу і становить близько 20%. Виведення Т1/2 периндоприлу із плазми становить 1 годину. Периндоприлат елімінується із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 годин, рівноважний стан досягається протягом 4-х діб. Лінійність Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність Корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю проводиться з урахуванням ступеня порушення ниркової функції (кліренсу креатиніну (КК)). Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Печінкова недостатність Фармакокінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому корекції дози не потрібно. Розувастатин Абсорбція Сmax розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Розподіл Метаболізується переважно печінкою, яка є основним органом, що синтезує холестерин та метаболізує ХС-ЛПНГ. Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Метаболізм Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є неспецифічним субстратом системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4, CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування плазмової ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Т1/2 із плазми становить приблизно 19 годин (не змінюється при збільшенні дози препарату). Середній геометричний плазмовий кліренс – 50 л/год (коефіцієнт варіації – 21,7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, що виконує важливу роль у "печінковій" елімінації розувастатину. Лінійність Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного застосування. Вік та стать Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Етнічні групи Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою "концентрація-час") і Сmax в плазмі крові розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців і корейців) у порівнянні з пацієнтами європеоїд медіани AUC та Сmax у 1,3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину суттєво не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину – у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, приблизно на 50% вища, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. У двох пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) c.521СС та ABCG2 (BCRP) c.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину в 1,6 та 2,4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLC01B1 с.52ITT та ABCG. 421СС. Діти Фармакокінетичні параметри розувастатину у дітей із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією у віці від 10 до 17 років повністю не описані. Результати невеликого фармакокінетичного дослідження розувастатину (за участю 18 дітей) показують, що експозиція у дітей була порівнянна з експозицією у дорослих пацієнтів, також не очікується великих відхилень фармакокінетичних параметрів залежно від дози.ФармакодинамікаРоксатенз-інду – комбінований препарат, що містить периндоприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), індапамід – тіазидоподібний діуретик та розувастатин – селективний, конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази (статин). Механізм дії препарату заснований на фармакологічних властивостях кожної з діючих речовин та адитивної синергічної дії периндоприлу та індапаміду. Механізм дії Індапамід Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення виведення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи артеріальний тиск (АТ). Периндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II, судинозвужувальну речовину, крім цього АПФ стимулює секрецію альдостерону та руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), що зумовлено переважно дією на судини в м'язах і нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію, рідини, або розвитком рефлекторної тахікардії. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл діє за допомогою свого основного активного метаболіту – периндоприлату. Інші його метаболіти неактивні. Дія периндоприлу призводить до: розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму простагландинів; зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серце). При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку В результаті значно покращуються результати проби з фізичним навантаженням. Розувастатин Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник холестерину (ХС). Основною мішенню дії розувастатину є печінка, що сприяє зниженню концентрації холестерину. Розувастатин збільшує число "печінкових" рецепторів до ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Фармакодинамічні ефекти Периндоприл/індапамід Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний АТ як у положенні "стоячи", так і "лежачи". Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Стабільний терапевтичний ефект розвивається менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає синдрому "скасування". Одночасний прийом периндоприлу та індапаміду має антигіпертензивну дію синергетичного характеру порівняно з прийомом кожного препарату окремо. Доведено вплив застосування комбінації периндоприл/індапамід на рівень гіпертрофії лівого шлуночка (ГТЛШ) у порівнянні з еналаприлом. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ГТЛШ, які отримували терапію комбінацією периндоприл 2 мг/індапамід 0,625 мг або еналаприлом у дозі 10 мг один раз на добу, та при збільшенні дози периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг та еналаприлу до 4 добу, відзначено більш значуще зниження індексу маси лівого шлуночка (ІМЛШ) у групі периндоприл/індапамід у порівнянні з групою еналаприлу. При цьому найбільший вплив на ІМЛШ відзначається при застосуванні комбінації периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг. Також відзначено більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з еналаприлом. Індапамід Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при застосуванні препарату в дозах, які мають мінімальну діуретичну дію, і триває 24 години. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. Індапамід зменшує ГТЛШ. Підвищення подальшої дози тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не спричиняє посилення антигіпертензивного ефекту, але збільшує ризик розвитку небажаних явищ. При неефективності терапії слід збільшувати дозу. Індапамід у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не впливає на: метаболізм ліпідів: тригліцеридів (ТГ), ЛПНГ та ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ); вуглеводний обмін, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та артеріальною гіпертензією. Периндоприл Периндоприл ефективний при терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості: м'якої, помірної та тяжкої. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому препарату спостерігається виражене (близько 80%) залишкове інгібування АПФ. Стабільне зниження артеріального тиску досягається протягом 1 місяця на фоні застосування препарату і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування". Має судинорозширюючі властивості і відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни опору артерій і призводить до зниження ГТЛШ. Додавання тіазидоподібного діуретика посилює вираженість антигіпертензивної дії. Крім цього, комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика призводить до зниження ризику гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ із антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II). Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинне або цереброваскулярне захворювання, або ЦД 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із ЦД 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних подій та на показники смертності, у той час як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості класів інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з ЦД 2 типу та хронічним захворюванням нирок або серцево-судинним захворюванням (ССЗ) або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Серцево-судинна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Розувастатин Розувастатин знижує підвищені сироваткові концентрації холестерину - ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), загального ХС, ТГ, підвищує сироваткову концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), а також знижує сироваткові концентрації аполіпопротеїну. , холестерину-ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС-ЛПОНП), ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (Апо AI) (див. таблицю 1), знижує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПВЩ -неЛПВП/ХС-ЛПВП та співвідношення Апо В/Апо AI. Таблиця 1. Дозозалежний ефект у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (тип IIа та IIb за Фредріксоном) (середня скоригована відсоткова зміна порівняно з вихідним значенням) Доза Кількість пацієнтів ХС-ЛПНЩ Загальний ХС ХС-ЛПЗП ТГ хс-неЛПЗП Апо В Апо А-I Плацебо 13 -7 -5 3 -3 -7 -3 0 5 мг 17 -45 -33 13 -35 -44 -38 4 10 мг 17 -52 -36 14 -10 -48 -42 4 20 мг 17 -55 -40 8 -23 -51 -46 5 40 мг 18 -63 -46 10 -28 -60 -54 0 Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку терапії розувастатином, через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого ефекту. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії незалежно від расової приналежності, статі або віку, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією IIа та IIb типу (середня вихідна концентрація ХС-ЛПНГ близько 4,8 ммоль/л) на фоні прийому препарату у дозі 10 мг концентрація ХС-ЛПНЩ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які отримують розувастатин у дозі 20-80 мг, відзначається позитивна динаміка показників ліпідного профілю. Після титрування до добової дози 40 мг (12 тижнів терапії) відзначається зниження концентрації ХС-ЛПНГ на 53%. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають розувастатин у дозі 20 та 40 мг, середнє зниження концентрації ХС-ЛПНЩ становить 22%. Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом (щодо концентрації ТГ) та з нікотиновою кислотою у ліпідзнижувальних дозах (щодо концентрації ХС-ЛПВЩ), проте можливість таких поєднань повинна оцінюватися лікарем з урахуванням можливих ризиків.Показання до застосуванняПрепарат Роксатенз-інду показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких адекватно контролюється прийомом індапаміду, периндоприлу та розувастатину в тих же дозах, що й у препараті Роксатенз-інду, при лікуванні артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії: первинна гіперхолеса класифікації Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію), змішану гіперхолестеринемію (тип IIb за класифікацією Фредріксона) або сімейну гомозиготну гіперхолестеринемію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, розувастатину або до будь-якого іншого компонента препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ. Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Тяжка печінкова недостатність (у тому числі з печінковою енцефалопатією). Захворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності "печінкових" трансаміназ та підвищення активності "печінкових" трансаміназ у сироватці крові більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми). Міопатія. Пацієнти, схильні до розвитку міотоксичних ускладнень. Гіпокаліємія. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову аритмію типу "пірует". Одночасний прийом циклоспорину. Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральні методи лікування з використанням деяких мембран із негативно зарядженою поверхнею. Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує. Застосування у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вагітність, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Через відсутність достатнього клінічного досвіду не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів з нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю: Системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак (ВКВ), склеродермія), терапія імунодепресантами (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), пригнічення кістковомозкового кровотворення, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків , діарея), ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, порушення функції печінки та нирок, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), лабільність віку, негроїдної раси, спортсменів (можлива позитивна реакція при допінг-контролі), проведення гемодіалізу з використанням високопроточних поліакрилнітрилових мембран (наприклад, AN69),перед процедурою аферезу ЛПНГ, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нирки, стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), двосторонній стеноз нирок препаратами літію, золота, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), баклофеном, кортикостероїдами, препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наявність ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу - ниркова недостатність, гіпотиреоз, спадкові захворювання. сімейному) та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів;надмірне вживання алкоголю, стани, при яких відмічено підвищення плазмової концентрації розувастатину, расова приналежність (монголоїдна раса - японці та китайці), одночасне застосування з фібратами, захворювання печінки в анамнезі, сепсис, артеріальна гіпотензія, тяжкі хірургічні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Роксатензінду протипоказане при вагітності та в період грудного вигодовування. Вагітність Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується протягом першого триместру вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Контрольованих клінічних досліджень із застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилося. Обмежені дані свідчать, що прийом інгібіторів АПФ у І триместрі не призводив до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю, але повністю виключити фетотоксичну дію інгібіторів АПФ не можна. При плануванні вагітності або її наступі на тлі прийому препарату слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може призводити до порушення розвитку плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо жінка приймала інгібітор АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. У новонароджених, матері яких отримували терапію інгібіторами АПФ, може спостерігатися артеріальна гіпотензія, тому новонароджені повинні перебувати під ретельним медичним наглядом (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків у новонароджених відзначалася гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Жінки репродуктивного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин і речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази для плода перевищує користь застосування препарату при вагітності для матері. У ході досліджень у тварин було отримано обмежені дані про репродуктивну токсичність. У разі настання вагітності у процесі терапії застосування препарату має бути негайно припинено. Період грудного вигодовування Застосування препарату Роксатензінду протипоказане в період грудного вигодовування. Зважаючи на відсутність інформації про застосування периндоприлу в період грудного вигодовування, його прийом не рекомендований, переважним є застосування альтернативних препаратів із встановленим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей. Індапамід виділяється із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого можливий розвиток підвищеної чутливості до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та "ядерної" жовтяниці. Розувастатин виділяється у молоко у щурів. Дані щодо виділення розувастатину в грудне молоко у людини відсутні.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до Класифікація MedDRA Небажані ефекти Частота Індапамід Периндоприл Розувастатин Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт - Дуже рідко - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* - Агранулоцитоз Дуже рідко Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - - Панцитопенія - Дуже рідко - Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко - Нейтропенія - Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко Дуже рідко - Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості (особливо реакції з боку шкірних покривів, у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій) Часто - Рідко Порушення з боку ендокринної системи Цукровий діабет 2 типу1 - - Часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія - Не часто* - Гіперкаліємія, що частіше минає - Не часто* - Гіпонатріємія Частота невідома Не часто* - Гіперкальціємія Дуже рідко - - Зниження вмісту калію з розвитком гіпокаліємії, особливо важливе для пацієнтів із груп високого ризику Частота невідома - - Порушення психіки Порушення настрою - Не часто - Розлади сну - Не часто Частота невідома Сплутаність свідомості - Дуже рідко - Депресія - - Частота невідома Порушення з боку нервової системи Запаморочення - Часто Часто Головний біль Рідко Часто Часто Парестезія Рідко Часто - Дисгевзія - Часто - Сонливість - Не часто* - Непритомність Частота невідома Не часто* - Периферична нейропатія - - Частота невідома Полінейропатія - - Дуже рідко Втрата пам'яті - - Дуже рідко Інсульт, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику - Дуже рідко - Можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто - Міопія Частота невідома - - Нечіткість зору Частота невідома - - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Рідко Часто - Шум у вухах - Часто - Порушення з боку серця Відчуття серцебиття - Не часто* - Тахікардія - Не часто* - Стенокардія (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Дуже рідко Дуже рідко - Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія (та ефекти, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Дуже рідко Часто - Васкуліт - Не часто* - Синдром Рейно - Частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель - Часто Частота невідома Задишка - Часто Частота невідома Бронхоспазм - Не часто - Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко - Порушення з боку травного тракту Біль в животі - Часто Часто Запор Рідко Часто Часто Діарея - Часто Частота невідома Диспепсія - Часто - Нудота Рідко Часто Часто Блювота Не часто Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко Не часто - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко - - Жовтяниця - - Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Кожний зуд - Часто Не часто Висипання на шкірі - Часто Не часто Макулопапульозний висип Часто - - Кропивниця Дуже рідко Не часто Не часто Ангіоневротичний набряк обличчя, губ, кінцівок, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ "Особливі вказівки") Дуже рідко Не часто - Пурпура Не часто - - Підвищене потовиділення - Не часто - Реакції фоточутливості Частота невідома Не часто* - Пемфігоїд - Не часто* - Погіршення перебігу псоріазу - Рідко* - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко - - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Частота невідома Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Спазми м'язів Часто - - Можливе загострення вже наявного гострого дисемінованого червоного вовчаку - Частота невідома - Артралгія - Не часто* Дуже рідко Міалгія - Не часто* Часто Міопатія (включаючи міозит) - - Рідко Рабдоміоліз - - Рідко Вовчаковоподібний синдром - - Рідко Розрив м'язів - - Рідко Пошкодження сухожилля, іноді ускладнені розривом - - Частота невідома Імуноопосередкована некротизуюча міопатія - - Частота невідома Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Ниркова недостатність - Не часто - Гостра ниркова недостатність (ГНН) Дуже рідко Дуже рідко - Гематурія - - Дуже рідко Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто - Гінекомастія - - Дуже рідко Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія - Часто Часто Біль у спині - Не часто* - нездужання - Не часто* - Периферичні набряки - Не часто* Частота невідома Пірексія - Не часто* - Стомлюваність Рідко - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко - Підвищення активності "печінкових" ферментів Частота невідома Рідко Рідко Зниження гемоглобіну та зниження гематокриту - Дуже рідко - Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові Частота невідома - Часто Підвищення концентрації сечової кислоти Частота невідома - - Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі Частота невідома - - Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* - 1 Частота залежатиме від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). * Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних клінічних досліджень. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота побічних ефектів дозозалежна. Небажані реакції при застосуванні розувастатину Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів У пацієнтів, які отримують терапію розувастатином, може виявлятись протеїнурія. Зміна кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігається менш ніж у 1% пацієнтів, які отримують 10-20 мг розувастатину, і приблизно 3% пацієнтів, які отримують 40 мг розувастатину. Незначна зміна кількості білка в сечі спостерігалася при дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. У пацієнтів, які застосовували розувастатин, спостерігалася гематурія, але дані клінічних досліджень показали, що частота таких випадків дуже низька. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини При застосуванні розувастатину у всіх дозах, але особливо у дозах, що перевищують 20 мг/добу, повідомлялося про такі впливи на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія, рабдоміоліз із гострою нирковою недостатністю та без неї. У пацієнтів, які приймали розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі. У більшості випадків воно є незначним, безсимптомним та тимчасовим. У разі підвищення активності КФК у плазмі крові більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми терапію слід призупинити. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у незначної кількості пацієнтів, які отримували розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі. У більшості випадків воно було незначним, безсимптомним і тимчасовим. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) повідомлялося про такі побічні ефекти: сексуальна дисфункція, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні препаратів. Частота виникнення рабдоміолізу, виражених побічних ефектів з боку нирок та печінки (переважно підвищення активності "печінкових" трансаміназ) збільшується у пацієнтів при прийомі розувастатину у дозі 40 мг.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарські взаємодії для периндоприлу та індапаміду Одночасне застосування не рекомендовано Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може сприяти подальшому підвищенню вмісту літію в плазмі та збільшувати ризик його токсичної дії на фоні прийому інгібітору АПФ. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. За необхідності одночасного застосування необхідно ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус): при одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR терапія може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування препаратів, що потребує особливої ​​уваги Баклофен: можливе посилення антигіпертензивної дії. Необхідний контроль АТ, функції нирок та, при необхідності, корекція дози гіпотензивних засобів. Нестероїдні протизапальні препарати, у т. ч. високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що мають протизапальну дію, інгібітори циклооксигену ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, підвищує ризик розвитку порушень функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, підвищує вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із початковою зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при застосуванні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. До початку лікування пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини, а також регулярно контролювати функцію нирок як на початку терапії, так і в процесі лікування. Одночасне застосування, що потребує уваги Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики): препарати цих класів посилюють антигіпертензивний ефект та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Глюкокортикостероїди (ГКС), тетракозактид: зниження антигіпертензивного ефекту (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші гіпотензивні засоби: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Лікарські взаємодії для індапаміду Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Препарати, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует": оскільки існує ризик розвитку гіпокаліємії, індапамід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", такими як антиаритмічні засоби класу IA (хінід гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретілія тозилат, соталол), деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензамідамид, ), іншими нейролептиками (пімозид), іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин,пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, метадон, астемізол, терфенадин. Необхідно контролювати вміст калію в сироватці крові, щоб уникнути гіпокаліємії, при розвитку якої необхідно проводити її корекцію, контролювати інтервал QT на ЕКГ. Лікарські препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В при внутрішньовенному введенні, глюко- та мінералокортикоїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника: збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та за необхідності коригувати терапію. Одночасне застосування, що потребує уваги Метформін: функціональна ниркова недостатність на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні з метформіном підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні засоби: у пацієнтів з гіповолемією на фоні терапії діуретичними засобами існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід заповнити ОЦК. Препарати, що містять солі кальцію: при одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Циклоспорин: можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину в плазмі крові, навіть за відсутності вираженої втрати іонів натрію та дегідратації. Лікарські взаємодії для периндоприлу Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням тільки одного препарату. , що впливає на РААС Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією протипоказане та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен: одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з ЦД та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 мм² площі поверхні тіла) протипоказано. та не рекомендується у інших пацієнтів. Інгібітори нейтральної ендопептидази: повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Екстракорпоральні методи лікування: екстракорпоральні методи лікування із застосуванням деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилонітрилових), такі як гемодіаліз або гемофільтрація, а також аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку важких анафіл. Якщо пацієнту потрібні екстракорпоральні методи лікування, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії) та препарати калію: інгібітори АПФ зменшують втрату калію нирками, спричинену діуретиком. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту калію в сироватці аж до летального результату. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору АПФ та вищевказаних препаратів (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Естрамустин: одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін: наведені нижче ефекти описані для каптоприлу та еналаприлу. Застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини та інсуліну у пацієнтів із ЦД. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (за рахунок підвищення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). Одночасне застосування, що потребує уваги Гіпотензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування цих препаратів може посилювати антигіпертензивну дію периндоприлу. При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами можливе додаткове зниження артеріального тиску. Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Препарати для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для проведення загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. Діуретики (тіазидні та "петлеві"): застосування діуретиків у високих дозах може призводити до гіповолемії (за рахунок зменшення ОЦК), а додавання до терапії периндоприлу – до вираженого зниження артеріального тиску. Гліптин (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин): при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок придушення активності дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) гліптином. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АПФ. Препарати золота: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, та внутрішньовенному введенні препарату золота (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання і виражене зниження АТ. Котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм): одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії. Тканинні активатори плазміногену: в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Лікарські взаємодії для розувастатину Вплив застосування інших препаратів на розувастатин Інгібітори транспортних білків: розувастатин є субстратом для деяких транспортних білків, зокрема ОАТР1В1 та BCRP. Одночасне застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії (див. таблицю 2). Циклоспорин: при одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину в середньому в 7 разів вище за значення, яке відзначається у здорових добровольців (див. таблицю 2). Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Застосування розувастатину протипоказане пацієнтам, які приймають циклоспорин. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Інгібітори протеази: незважаючи на те, що точний механізм взаємодії не встановлений, одночасне застосування інгібіторів протеази може значно підвищувати експозицію розувастатину (див. таблицю 2). Одночасне застосування у здорових добровольців 10 мг розувастатину та комбінації двох інгібіторів протеази (300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру) супроводжується підвищенням рівноважних AUС0-24 год) та Сmax розувастатину у 3 та 7 разів, відповідно. Одночасне застосування розувастатину та деяких комбінацій інгібіторів протеази можливе лише після ретельної корекції дози розувастатину на підставі очікуваного збільшення його експозиції (див. таблицю 2). Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби: одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення Сmax та AUC розувастатину у плазмі крові у 2 рази. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, але можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати, а також нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопати. монотерапії. У таких пацієнтів терапія має починатись з дози 5 мг. Одночасне застосування фібратів та розувастатину у добовій дозі 30 мг та 40 мг протипоказано. Езетиміб: одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг та езетімібу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією у 1-2 рази (див. таблицю 2). Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом, що виявляється збільшенням ризику розвитку небажаних реакцій. Антациди: одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося. Еритроміцин: одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUС0-t) розувастатину на 20% та його Сmax на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається застосуванням еритроміцину. Ізоферменти системи цитохрому Р450: результати досліджень, які проводяться в умовах in vivo та in vitro, показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів системи цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цієї системи ізоферменту. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. Клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4) не відзначено. Взаємодії з лікарськими засобами, які вимагають корекції дози розувастатину (див. таблицю 2): дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його одночасного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину має становити 5 мг 1 раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції у 1,9 раза), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3,1 раза). Таблиця 2. Вплив супутньої терапії на експозицію розувастатину (показники AUC наведені в порядку зменшення) - результати опублікованих клінічних досліджень Режим супутньої терапії Режим прийому розувастатину Зміна AUC розувастатину* Циклоспорин 75-200 мг 2 рази на добу, 6 місяців 10 мг 1 раз на добу, 10 днів Збільшення у 7,1 рази Регорафеніб 160 мг 1 раз на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 3,8 рази Атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу, 8 днів 10 мг одноразово Збільшення у 3,1 рази Симепревір 150 мг 1 раз на добу, 7 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,8 рази Велпатасвір 100 мг 1 раз на добу 10 мг одноразово Збільшення у 2,7 рази Омбітавір 25 мг/парітапревір 150 мг/Рітонавір 100 мг 1 раз на добу/дасабувір 400 мг 2 рази на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 2,6 рази Гразопревір 200 мг/елбасвір 50 мг 1 раз на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,3 рази Глекапревір 400 мг/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, 7 днів 5 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,2 рази Лопінавір 400 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 17 днів 20 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,1 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Збільшення у 1,9 рази Клопідогрів 300 мг (навантажувальна доза), потім 75 мг через 24 години 20 мг одноразово Збільшення вдвічі Елтромбопаг 75 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,6 рази Дарунавір 600 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 7 днів 10 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 1,5 рази Типранавір 500 мг/ритонавір 200 мг 2 рази на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,4 рази Дронедарон 400 мг 2 рази на добу Немає даних Збільшення у 1,4 рази Ітраконазол 200 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово **Збільшення в 1,4 рази Езетиміб 10 мг 1 раз на добу, 14 днів 10 мг 1 раз на добу, 14 днів **Збільшення в 1,2 рази Фосампренавір 700 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 8 днів 10 мг одноразово Без змін Алеглітазар 0,3 мг, 7 днів 40 мг, 7 днів Без змін Силімарин 140 мг 3 рази на добу, 5 днів 10 мг одноразово Без змін Фенофібрат 67 мг 3 рази на добу, 7 днів 10 мг, 7 днів Без змін Рифампіцин 450 мг 1 раз на добу, 7 днів 20 мг одноразово Без змін Кетоконазол 200 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Без змін Флуконазол 200 мг 1 раз на добу, 11 днів 80 мг одноразово Без змін Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Зниження на 20% Байкалін 50 мг 3 рази на добу, 14 днів 20 мг одноразово Зниження на 47% * Дані, представлені як кратні зміни, являють собою просте співвідношення між одночасним застосуванням та застосуванням тільки розувастатину. Дані, представлені як зміни у %, являють собою різницю у % одночасного застосування порівняно із застосуванням одного лише розувастатину. ** Було проведено кілька досліджень з вивчення взаємодії різних доз розувастатину, у таблиці зазначено найбільш значну зміну. Вплив застосування розувастатину на інші препарати Антагонисты витамина К: как и в случае применения других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, начало терапии розувастатином или увеличение его дозы у пациентов, принимающих одновременно антагонисты витамина К (например, варфарин или другие антикоагулянты кумаринового ряда), может приводить к увеличению международного нормализованного отношения (МНО). Отмена розувастатина или снижение его дозы может приводить к уменьшению МНО. В таких случаях рекомендуется контроль МНО. Контрацептивы для приема внутрь/заместительная гормональная терапия (ЗГТ) Одновременное применение розувастатина и контрацептивов для приема внутрь увеличивает AUC этинилэстрадиола и норгестрела на 26% и 34%, соответственно. Такое увеличение концентрации в плазме крови должно учитываться при подборе дозы гормональных контрацептивов. Фармакокинетические данные по одновременному применению розувастатина и ЗГТ отсутствуют, следовательно, нельзя исключить аналогичного эффекта и при применении данной комбинации. Однако подобная комбинация широко применялась во время проведения клинических исследований и хорошо переносилась пациентами. Другие лекарственные средства Дигоксин: клинически значимого взаимодействия розувастатина с дигоксином не ожидается. Фузидовая кислота: риск развития миопатии, включая рабдомиолиз, может быть повышен при одновременном применении фузидовой кислоты системного действия и статинов. Механизм этого взаимодействия (фармакодинамический, фармакокинетический или оба варианта) не установлен. Были получены сообщения о рабдомиолизе (в том числе со смертельным исходом) у пациентов, получающих эту комбинацию. При необходимости одновременного применения следует прекратить прием розувастатина на период терапии фузидовой кислотой.Способ применения и дозыВнутрь, по 1 таблетке 1 раз в сутки, предпочтительно утром, перед приемом пищи. Комбинированный препарат с фиксированными дозами не подходит для начальной терапии. При переходе на лечение препаратом Роксатенз-инда необходимо достичь адекватного контроля состояния пациента при одновременном приеме постоянных доз монопрепаратов. Доза препарата Роксатенз-инда должна определяться дозами монопрепаратов, входящих в состав фиксированной комбинации в момент перехода. Если потребуется изменение дозы одного из действующих веществ в составе фиксированного комбинированного препарата (например, в связи с вновь диагностированным заболеванием, изменением состояния пациента или лекарственным взаимодействием), необходим индивидуальный подбор доз отдельных компонентов. Пациенты пожилого возраста У пациентов пожилого возраста нормативный показатель концентрации креатинина в плазме крови должен быть скорректирован с учетом возраста, веса и пола. Перед началом приема препарата необходимо оценить функциональную активность почек и степень снижения АД. Нарушение функции почек У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (КК У пациентов с КК У пациентов с КК 60 мл/мин коррекции дозы не требуется. На фоне терапии необходимо регулярно контролировать концентрацию креатинина и содержание калия в сыворотке крови. Нарушение функции печени Препарат Роксатенз-инда противопоказан пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью и пациентам с заболеваниями печени в активной фазе. При умеренно выраженной печеночной недостаточности коррекции дозы не требуется. У пациентов с печеночной недостаточностью 7 баллов и ниже по шкале Чайлд-Пью не выявлено увеличения системной экспозиции розувастатина. Однако у пациентов с печеночной недостаточностью 8-9 баллов по шкале Чайлд-Пью отмечено увеличение системной экспозиции. У таких пациентов следует оценить функцию почек. Опыт применения розувастатина у пациентов с печеночной недостаточностью выше 9 баллов по шкале Чайлд-Пью отсутствует. Этнические группы У пациентов монголоидной расы отмечено увеличение системной экспозиции розувастатина. Генетический полиморфизм Определенные типы генетического полиморфизма могут приводить к повышению экспозиции розувастатина. Пациентам, у которых установлены такие типы полиморфизма, рекомендуется применять более низкие суточные дозы розувастатина. Сопутствующая терапия Розувастатин связывается с различными транспортными белками (в частности, с ОАТР1В1 и BCRP). При одновременном применении розувастатина с некоторыми лекарственными препаратами (такими как циклоспорин, некоторые ингибиторы протеазы вируса иммунодефицита человека (ВИЧ), включая комбинацию ритонавира с атазанавиром, лопинавиром и/или типранавиром), повышающими концентрацию розувастатина в плазме крови за счет взаимодействия с транспортными белками, может повышаться риск развития миопатии (включая рабдомиолиз). В таких случаях следует оценить возможность применения альтернативной терапии или временного прекращения приема розувастатина. При необходимости применения указанных выше препаратов следует оценить соотношение пользы и риска сопутствующей терапии розувастатином и рассмотреть возможность коррекции его дозы. Дети Безопасность и эффективность применения препарата Роксатенз-инда у детей и подростков младше 18 лет не установлены. Применение препарата Роксатенз-инда противопоказано у пациентов младше 18 лет.ПередозировкаСимптомы Наиболее вероятный симптом передозировки - выраженное снижение артериального давления, иногда в сочетании с тошнотой, рвотой, судорогами, головокружением, сонливостью, спутанностью сознания и олигурией, которая может прогрессировать до анурии (в результате гиповолемии). Также могут возникать электролитные нарушения (гипонатриемия, гипокалиемия). Лечение Специального лечения в случае передозировки нет. В случае передозировки пациенту показано симптоматическое лечение и заместительная терапия при необходимости. Меры неотложной помощи направлены на удаление препарата из ЖКТ: промывание желудка и/или прием активированного угля с последующим восстановлением водно-электролитного баланса. При выраженном снижении АД следует уложить пациента с возвышенным положением нижних конечностей, при необходимости провести коррекцию гиповолемии (например, внутривенная инфузия 0,9% раствора натрия хлорида). Необходим контроль функции печени и сывороточной активности КФК. Периндоприлат, активный метаболит периндоприла, удаляется с помощью гемодиализа. Эффективность гемодиализа для розувастатина маловероятна.Меры предосторожности и особые указанияРоксатенз-инда Нарушение функции почек У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (КК У пациентов с КК У некоторых пациентов с артериальной гипертензией без предшествующего очевидного нарушения функции почек на фоне терапии могут появиться лабораторные признаки функциональной почечной недостаточности. В этом случае лечение препаратом следует прекратить. В дальнейшем можно возобновить комбинированную терапию, используя низкие дозы комбинации периндоприла и индапамида, либо применять эти препараты отдельно. Таким пациентам необходим регулярный контроль содержания калия и концентрации креатинина в сыворотке крови через 2 недели после начала терапии и в дальнейшем каждые 2 месяца. Развитие почечной недостаточности чаще происходит у пациентов с тяжелой ХСН или исходным нарушением функции почек, в том числе при стенозе почечной артерии. У пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки применение не рекомендуется. У пациентов, получавших высокие дозы розувастатина (в частности 40 мг/сутки), наблюдалась канальцевая протеинурия, которая выявлялась при помощи тест-полосок и в большинстве случаев была периодической или кратковременной. Такая протеинурия не свидетельствует об остром заболевании или прогрессировании сопутствующего заболевания почек. Пациенты пожилого возраста Перед началом приема препарата необходимо оценить функциональную активность почек и содержание калия в плазме крови. В начале терапии дозу препарата подбирают, учитывая степень снижения АД, особенно в случае снижения ОЦК и потери электролитов, что позволяет избежать резкого снижения АД. Сахарный диабет У пациентов с сахарным диабетом, получающих гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ необходим регулярный контроль концентрации глюкозы в плазме крови. Необходимо контролировать концентрацию глюкозы в крови у пациентов с СД, особенно при низком содержании калия в плазме крови. Некоторые данные свидетельствуют о том, что статины, как класс повышают уровень глюкозы в крови и у некоторых пациентов с высоким уровнем риска развития сахарного диабета в будущем могут привести к уровню гипергликемии, при котором целесообразно начинать лечение сахарного диабета. Тем не менее, этот риск перевешивается пользой от снижения риска для сосудов при использовании статинов, и поэтому не должен являться причиной прекращения лечения статинами. Пациенты группы риска (концентрация глюкозы в крови натощак ≥5,6 ммоль/л, ИМТ >30 кг/м², повышенная концентрация триглицеридов, артериальная гипертензия в анамнезе) должны находиться под наблюдением как клиническим, так и биохимическим в соответствии с национальными рекомендациями. По данным исследования JUPITER общая частота сахарного диабета составила 2,8% в группе розувастатина и 2,3% - в группе плацебо, в основном у пациентов с концентрацией глюкозы натощак от 5,6 до 6,9 ммоль/л. Периндоприл/Индапамид Литий Одновременное применение комбинации периндоприла и индапамида с препаратами лития не рекомендуется. Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса У пациентов с гипонатриемией (особенно со стенозом почечной артерии, в том числе двусторонним) имеется риск внезапного развития артериальной гипотензии. Поэтому следует обращать внимание на возможные симптомы обезвоживания и снижения содержания электролитов в плазме крови, например, после диареи или рвоты. Таким пациентам необходим регулярный контроль содержания электролитов плазмы крови. При выраженной артериальной гипотензии может потребоваться в/в введение 0,9% раствора натрия хлорида. Транзиторная артериальная гипотензия не является противопоказанием для продолжения терапии. После восстановления ОЦК и АД можно возобновить терапию, используя низкие дозы комбинации периндоприла и индапамида, либо только один из препаратов. Реноваскулярная гипертензия У пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной функционирующей почки на фоне терапии ингибиторами АПФ возрастает риск развития артериальной гипотензии и почечной недостаточности. Прием диуретиков может быть дополнительным фактором риска. Ухудшение функции почек может наблюдаться уже при незначительном изменении концентрации креатинина в плазме крови даже у пациентов с односторонним стенозом почечной артерии. Методом лечения реноваскулярной гипертензии является реваскуляризация. Тем не менее, применение ингибиторов АПФ может быть эффективным у пациентов с реноваскулярной гипертензией, как ожидающих хирургического вмешательства, так и при невозможности его проведения. У пациентов с диагностированным или предполагаемым стенозом почечной артерии лечение индапамидом/периндоприлом следует начинать в условиях стационара. Риск артериальной гипотензии и/или почечной недостаточности (у пациентов с ХСН, нарушениями водно-электролитного баланса и т. д.) При некоторых патологических состояниях может отмечаться значительная активация ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС), особенно при выраженной гиповолемии и снижении содержания электролитов плазмы крови (на фоне бессолевой диеты или длительного приема диуретиков), у пациентов с исходно низким АД, стенозом почечных артерий, ХСН или циррозом печени с отеками и асцитом. Применение ингибиторов АПФ вызывает блокаду РААС и поэтому может сопровождаться резким снижением АД и/или повышением концентрации креатинина в плазме, свидетельствующим о развитии функциональной почечной недостаточности. Эти явления чаще наблюдаются при приеме первой дозы препарата или в течение первых двух недель терапии. Иногда эти состояния развиваются остро и в другие сроки терапии. В таких случаях при возобновлении терапии рекомендуется применять комбинацию периндоприла и индапамида в более низкой дозе и затем постепенно увеличивать дозу. Сердечная недостаточность/тяжелая сердечная недостаточность У пациентов с ХСН (IV функциональный класс по классификации NYHA) и пациентов с СД 1 типа (опасность спонтанного увеличения содержания ионов калия) лечение должно начинаться с более низких доз комбинации периндоприла и индапамида и под тщательным врачебным контролем. Пациенты с АГ и ИБС не должны прекращать прием бета-адреноблокаторов, комбинацию периндоприла и индапамида необходимо применять совместно с бета-адреноблокаторами. Печеночная недостаточность В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При значительном повышении активности "печеночных" ферментов или появлении желтухи на фоне приема ингибиторов АПФ следует прекратить прием препарата и продолжать наблюдение за пациентом. При наличии нарушений функции печени прием тиазидных и тиазидоподобных диуретиков может привести к развитию печеночной энцефалопатии. В данном случае следует немедленно прекратить прием препарата. Индапамид Фоточувствительность На фоне приема тиазидных и тиазидоподобных диуретиков сообщалось о случаях развития реакции фоточувствительности. В случае развития реакции фоточувствительности следует прекратить лечение. При необходимости продолжения терапии диуретиками рекомендуется защищать кожные покровы от воздействия солнечных или искусственных ультрафиолетовых лучей. Содержание натрия в плазме крови До начала лечения необходимо определить содержание натрия в плазме крови. На фоне приема препарата следует регулярно контролировать этот показатель. На начальном этапе терапии снижение содержания натрия в плазме крови может быть бессимптомным, поэтому необходим регулярный лабораторный контроль. Пациентам пожилого возраста и пациентам с циррозом печени показан более частый контроль содержания натрия в плазме крови. Любой диуретический препарат может вызывать гипонатриемию, приводящую иногда к крайне тяжелым последствиям. Гипонатриемия в сочетании с гиповолемией могут быть причиной обезвоживания и ортостатической гипотензии. Сопутствующее снижение содержания хлора в плазме крови может привести к вторичному компенсаторному метаболическому алкалозу (частота развития и степень выраженности этого эффекта незначительны). Содержание калия в плазме крови Терапия тиазидными и тиазидоподобными диуретиками связана с риском развития гипокалиемии. Необходимо избегать гипокалиемии (менее 3,4 ммоль/л) у следующих категорий пациентов из групп высокого риска: пациенты пожилого возраста, истощенные пациенты (как получающие, так и не получающие сочетанную медикаментозную терапию), пациенты с циррозом печени, в том числе с отеками и асцитом, пациенты с ИБС, ХСН. У таких пациентов гипокалиемия усиливает токсическое действие сердечных гликозидов и повышает риск развития аритмии. Комбинированное применение периндоприла и индапамида не предотвращает развитие гипокалиемии, особенно у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью. Как и в случае применения других гипотензивных средств в комбинации с диуретиком, необходим регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Удлинение интервала QT К группе повышенного риска также относятся пациенты с увеличенным интервалом QT, при этом не имеет значения, вызвано это увеличение врожденными причинами или действием лекарственных средств. Гипокалиемия, как и брадикардия, способствует развитию тяжелых нарушений ритма сердца, особенно, полиморфной желудочковой тахикардии типа "пируэт", которая может быть фатальной. Во всех описанных выше случаях необходим регулярный контроль начала терапии. При выявлении гипокалиемии должно быть назначено соответствующее лечение. Содержание кальция в плазме крови Тиазидные и тиазидоподобные диуретики уменьшают выведение кальция почками, что может вызывать незначительное временное повышение содержания кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может быть связана с недиагностированным ранее гиперпаратиреозом. В таких случаях необходимо провести исследование функции паращитовидных желез, предварительно отменив прием диуретических средств. Диуретические средства и функция почек Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только у пациентов с нормальной или незначительно нарушенной функцией почек (концентрация креатинина в плазме крови у взрослых пациентов ниже 25 мг/л или 220 мкмоль/л). У пациентов пожилого возраста нормативный показатель концентрации креатинина в плазме крови должен быть скорректирован с учетом возраста, веса и пола, в соответствии с формулой Кокрофта: КК = (140 - возраст) х вес/0,814 х концентрация креатинина в плазме крови, где: возраст указан в годах, вес - в кг, концентрация креатинина - в мкмоль/л. Для женщин эту формулу следует скорректировать, умножая полученный результат на коэффициент 0,85. В начале лечения диуретиками у пациентов из-за гиповолемии и гипонатриемии может наблюдаться временное снижение СКФ и повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не опасна для пациентов с неизмененной функцией почек, однако у пациентов с почечной недостаточностью ее выраженность может усилиться. Мочевая кислота У пациентов с повышенной концентрацией мочевой кислоты в плазме крови на фоне терапии может увеличиваться частота возникновения приступов подагры. Спортсмены Индапамид может дать положительную реакцию при проведении допинг-контроля. Острая близорукость и вторичная острая закрытоугольная глаукома Сульфонамиды и их производные могут вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию острой транзиторной миопии и острого приступа закрытоугольной глаукомы. При отсутствии лечения острый приступ закрытоугольной глаукомы может привести к стойкой потере зрения. В первую очередь необходимо, как можно быстрее, отменить прием препарата. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, могут потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острого приступа закрытоугольной глаукомы являются аллергические реакции на производные сульфонамида и пенициллины в анамнезе. Периндоприл Калийсберегающие диуретики и препараты калия Как правило, одновременное применение периндоприла и калийсберегающих диуретиков, а также препаратов калия и калийсодержащих заменителей пищевой соли не рекомендуется. Двойная блокада РААС Имеются данные об увеличении риска возникновения артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушениях функции почек (включая ОПН) при одновременном применении ингибиторов АПФ с АРА II или алискиреном. Поэтому двойная блокада РААС посредством сочетания ингибитора АПФ с АРА II или алискиреном не рекомендуется. Если двойная блокада необходима, то это должно выполняться под строгим контролем специалиста при регулярном контроле функции почек, содержания калия в плазме крови и АД. Ингибиторы АПФ не должны применяться одновременно с АРА II у пациентов с диабетической нефропатией. Нейтропения/Агранулоцитоз/Тромбоцитопения/Анемия На фоне приема ингибиторов АПФ могут возникать нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. У пациентов с нормальной функцией почек при отсутствии других факторов риска нейтропения развивается редко. После отмены ингибитора АПФ нейтропения и агранулоцитоз проходят самостоятельно. С особой осторожностью следует применять периндоприл у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани (в том числе системная красная волчанка, склеродермия) на фоне терапии иммунодепрессантами, аллопуринолом или прокаинамидом, особенно у пациентов с нарушением; функции почек. У некоторых пациентов развивались тяжелые инфекции, в ряде случаев резистентные к интенсивной антибиотикотерапии. При применении периндоприла у таких пациентов рекомендуется периодически контролировать количество лейкоцитов в плазме крови. При появлении любых симптомов инфекционных заболеваний (например, боль в горле, лихорадка) пациентам необходимо обратиться к врачу. Повышенная чувствительность/ангионевротический отек На фоне приема ингибиторов АПФ, в том числе и периндоприла, в редких случаях может наблюдаться развитие ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовых складок и/или гортани. Это может произойти в любой период терапии. При появлении симптомов следует немедленно прекратить прием препарата и продолжить наблюдение за пациентом до полного купирования симптомов. Как правило, отек лица и губ лечения не требует, хотя для купирования симптомов могут применяться антигистаминные средства. Ангионевротический отек, сопровождающийся отеком гортани, может привести к летальному исходу. Отек языка, голосовых складок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей. При появлении таких симптомов следует немедленно начать проведение соответствующей терапии, например, ввести подкожно раствор эпинефрина (адреналина) в разведении 1:1000 (0,3-0,5 мл) и/или обеспечить проходимость дыхательных путей. Сообщалось о более высоком риске развития ангионевротического отека у пациентов негроидной расы. У пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе, не связанным с приемом ингибиторов АПФ, может быть повышен риск его развития при приеме препаратов этой группы. В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается ангионевротический отек кишечника. При этом у пациентов отмечаются жалобы на боль в животе как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и при нормальном уровне Cl-эстеразы. Диагноз устанавливался с помощью компьютерной томографии, ультразвукового исследования органов брюшной полости или во время хирургического вмешательства. Симптомы исчезают после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с жалобами на боль в области живота, принимающих ингибиторы АПФ, при проведении дифференциальной диагностики необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника. Ингибиторы mTOR У пациентов, одновременно принимающих ингибиторы mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус), терапия может сопровождаться повышенным риском развития ангионевротического отека (например, отек верхних дыхательных путей или языка с/без респираторных нарушений). Анафилактоидные реакции при проведении десенсибилизации Имеются отдельные сообщения о развитии анафилактоидных реакций у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время проведения десенсибилизирующей терапии (например, ядом перепончатокрылых насекомых: пчелы, осы). Ингибиторы АПФ необходимо применять с осторожностью у пациентов с отягощенным аллергологическим анамнезом или склонностью к аллергическим реакциям при проведении десенсибилизации. Следует избегать применения ингибитора АПФ у пациентов, получающих иммунотерапию ядом перепончатокрылых насекомых. Развития подобных реакций можно избежать путем временной отмены ингибиторов АПФ не менее чем за 24 часа до начала процедуры десенсибилизации. Анафилактоидные реакции при проведении афереза ЛПНП В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении афереза ЛПНП с использованием декстран сульфата развивались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Для предотвращения таких реакций следует временно прекращать прием ингибиторов АПФ перед каждой процедурой афереза. Гемодиализ В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении гемодиализа с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®) развивались анафилактоидные реакции. Поэтому рекомендуется использовать мембрану другого типа или применять гипотензивный препарат другой фармакотерапевтической группы. Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом, как правило, невосприимчивы к гипотензивным препаратам, действие которых основано на ингибировании РААС. Таким образом, использование данного препарата не рекомендуется. Беременность Применение ингибиторов АПФ не следует начинать во время беременности. Планирующим беременность следует назначить альтернативное гипотензивное средство с установленным профилем безопасности для использования во время беременности. При выявлении беременности лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить, и при необходимости назначить альтернативную гипотензивную терапию. Кашель На фоне терапии ингибиторами АПФ может возникать сухой упорный кашель. Кашель длительно сохраняется на фоне приема препаратов этой группы и исчезает после их отмены. При появлении у пациента сухого кашля следует помнить о возможности его появления в связи с приемом ингибитора АПФ. При необходимости применения препаратов этой группы, прием ингибитора АПФ может быть продолжен. Хирургическое вмешательство/общая анестезия Применение ингибиторов АПФ у пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству с применением общей анестезии, может привести к выраженному снижению АД, особенно при применении средств для общей анестезии, обладающих антигипертензивным действием. Рекомендуется прекратить прием ингибиторов АПФ длительного действия, в том числе периндоприла, за 24 часа до хирургического вмешательства. Аортальный и митральный стеноз, ГОКМП Ингибиторы АПФ следует применять с осторожностью у пациентов с обструкцией выходного тракта левого желудочка. Атеросклероз Риск развития артериальной гипотензии существует у всех пациентов, однако особую осторожность следует соблюдать у пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями. У таких пациентов лечение начинают с низких доз препарата. Гиперкалиемия На фоне приема ингибиторов АПФ может развиваться гиперкалиемия. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, пожилой возраст (старше 70 лет), сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация ХСН, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия, калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также других средств, способствующих повышению содержания калия в плазме крови (например, гепарин, триметоприм или ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) и особенно антагонисты альдостерона или АРА II, ацетилсалициловая кислота ≥3 г/сутки, ингибиторы ЦОГ-2 и неселективные НПВП, иммунодепрессанты, такие как циклоспорин или такролимус). Применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке крови особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям ритма сердца. При необходимости одновременного применения препарата с вышеперечисленными средствами следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание калия в плазме крови. Этнические различия Периндоприл, как и другие ингибиторы АПФ, очевидно, оказывает менее выраженное антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Возможно, это различие обусловлено тем, что у пациентов с артериальной гипертензией негроидной расы чаще отмечается низкая активность ренина плазмы крови. Розувастатин Влияние на опорно-двигательный аппарат При применении розувастатина во всех дозах, но в особенности в дозах, превышающих 20 мг/сутки, сообщалось о следующих воздействиях на опорно-двигательный аппарат: миалгия, миопатия, в редких случаях рабдомиолиз. Отмечены очень редкие случаи рабдомиолиза при одновременном применении ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы и эзетимиба. Такая комбинация должна применяться с осторожностью, так как нельзя исключить фармакодинамического взаимодействия. Как и в случае других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, частота рабдомиолиза при постмаркетинговом применении розувастатина выше при применении дозы 40 мг/сутки. Определение активности КФК Сывороточную активность КФК нельзя определять после интенсивных физических нагрузок и при наличии других возможных причин повышения ее активности, это может привести к неверной интерпретации полученных результатов. В случае если исходная сывороточная активность КФК существенно превышена (в 5 раз выше верхней границы нормы), через 5-7 дней следует провести повторный анализ. Нельзя начинать терапию, если результаты повторного анализа подтверждают исходную высокую сывороточную активность КФК (более чем 5-кратное превышение верхней границы нормы). Интерстициальное заболевание легких При применении некоторых ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, особенно в течение длительного времени, сообщалось о единичных случаях интерстициального заболевания легких. Проявлениями заболевания могут являться одышка, непродуктивный кашель и ухудшение общего самочувствия (слабость, снижение веса и лихорадка). При подозрении на интерстициальное заболевание легких следует прекратить терапию ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы. Перед началом терапии В зависимости от суточной дозы розувастатин должен назначаться с осторожностью пациентам с имеющимися факторами риска миопатии/рабдомиолиза или применение препарата противопоказано. К таким факторам относятся: нарушение функции почек; гипотиреоз; заболевания мышц в анамнезе (в том числе в семейном анамнезе); миотоксические явления при приеме других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы или фибратов в анамнезе; чрезмерное употребление алкоголя; возраст старше 65 лет; состояния, при которых может повышаться концентрация розувастатина в плазме крови; одновременное применение фибратов. У таких пациентов необходимо оценить риск и возможную пользу терапии. Также рекомендуется проводить клинический мониторинг. Если исходная сывороточная активность КФК выше более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы, терапию начинать нельзя. В период терапии препаратом Следует проинформировать пациента о необходимости немедленного сообщения врачу в случае неожиданного появления мышечных болей, мышечной слабости или спазмов, особенно в сочетании с недомоганием и лихорадкой. У таких пациентов следует определять сывороточную активность КФК. Терапия должна быть прекращена, если сывороточная активность КФК значительно увеличена (более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы) или если симптомы со стороны мышц резко выражены и вызывают ежедневный дискомфорт (даже, если сывороточная активность КФК не более чем в 5 раз превышает верхнюю границу нормы). Если симптомы исчезают, и сывороточная активность КФК возвращается к норме, следует рассмотреть вопрос о возобновлении применения розувастатина или других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы в меньших дозах при тщательном медицинском наблюдении. Контроль сывороточной активности КФК при отсутствии симптомов нецелесообразен. Отмечены очень редкие случаи иммуноопосредованной некротизирующей миопатии с клиническими проявлениями в виде стойкой слабости проксимальных мышц и повышения активности КФК в сыворотке крови во время терапии или при прекращении применения ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, в том числе розувастатина. По данным клинических исследований признаков увеличения воздействия на скелетную мускулатуру при приеме розувастатина и сопутствующей терапии не отмечено. Однако сообщалось об увеличении числа случаев миозита и миопатии у пациентов, принимавших другие ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы в сочетании с производными фиброевой кислоты (например, гемфиброзил), циклоспорином, никотиновой кислотой в липидснижающих дозах (более 1 г/сутки), противогрибковыми средствами - производными азола, ингибиторами протеазы ВИЧ и макролидными антибиотиками. При одновременном применении с некоторыми ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы гемфиброзил увеличивает риск развития миопатии. Таким образом, одновременное применение розувастатина и гемфиброзила не рекомендуется. Преимущества дальнейшего изменения плазменной концентрации липидов при комбинированном применении розувастатина с фибратами или никотиновой кислотой в липидснижающих дозах должны быть тщательно взвешены с учетом возможного риска. Розувастатин в дозе 30 мг/сутки и 40 мг/сутки противопоказан для комбинированной терапии с фибратами. В связи с увеличением риска рабдомиолиза розувастатин не следует применять пациентам с острыми состояниями, которые могут привести к миопатии или состояниям, предрасполагающим к развитию почечной недостаточности (например, сепсис, артериальная гипотензия, обширные хирургические вмешательства, травмы, тяжелые метаболические, эндокринные и электролитные нарушения или неконтролируемые судороги). Розувастатин не следует применять одновременно или в течение 7 дней после прекращения терапии препаратами фузидовой кислоты. При необходимости одновременного применения следует прекратить прием розувастатина на период терапии фузидовой кислотой. Были получены сообщения о рабдомиолизе (в том числе со смертельным исходом) у пациентов, получающих фузидовую кислоту одновременно со статином. Пациенту следует немедленно обратиться к врачу при появлении любых симптомов мышечной слабости, чувствительности или боли. Терапия статинами может быть возобновлена через 7 дней после приема последней дозы фузидовой кислоты. В исключительных случаях, когда необходима продолжительная системная терапия фузидовой кислотой, например, для лечения тяжелых инфекций, необходимость одновременного применения розувастатина и фузидовой кислоты должна быть рассмотрена в каждом конкретном случае и проводиться под строгим наблюдением врача. Ингибиторы протеазы У пациентов, получавших розувастатин одновременно с ингибиторами протеазы и ритонавиром, отмечалось повышение системной экспозиции розувастатина. Следует принимать во внимание ожидаемую пользу от снижения концентрации липидов при применении розувастатина у ВИЧ-инфицированных пациентов, получающих ингибиторы протеазы, и потенциальное повышение концентрации розувастатина в плазме крови в начале терапии и при титрации дозы розувастатина. Одновременное применение розувастатина с ингибиторами протеазы не рекомендуется пока не отрегулирована доза розувастатина. Этнические различия В ходе фармакокинетических исследований у представителей монголоидной расы по сравнению с представителями европеоидной расы отмечено увеличение плазменной концентрации розувастатина. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Препарат не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами, но у некоторых пациентов в ответ на снижение АД могут развиваться различные индивидуальные реакции, особенно в начале терапии или при добавлении к проводимой терапии других гипотензивных средств. Исследования по изучению влияния розувастатина на способность управлять транспортными средствами и работу с механизмами не проводились. Однако учитывая фармакодинамические свойства, маловероятно, что розувастатин может влиять на эти способности. При управлении транспортными средствами или работе с механизмами следует учитывать возможность головокружения в период лечения. В результате способность управлять транспортными средствами или другими механизмами может быть снижена.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Речовини, що діють: Індапамід 1,250 м; Периндоприл ербумін 4,000 мг; Розувастатин кальцію 20,790 мг, еквівалентно розувастатину 20,000 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, тип 200, низької вологості, целюлоза мікрокристалічна, тип 112, кросповідон, тип А, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат; Оболонка плівкова (плівкоутворююча суміш 2): полівініловий спирт, макрогол-3350, титану діоксид (Е171), тальк, барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172), барвник заліза оксид чорний (Е172). По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 9 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого з сіруватим відтінком кольору, з гравіюванням PIR2 на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаКомбіноване засіб (діуретик + ангіотензинперетворюючого ферменту інгібітор + ГМГ-КоА-редуктази інгібітор).ФармакокінетикаІндапамід Всмоктування, розподіл Швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. Метаболізм, виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить 14-24 годин (загалом 18 годин). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції в організмі. Виводиться в основному нирками (70% від прийнятої дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Ниркова недостатність Фармакокінетика індапаміду не змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Метаболізм Периндоприл є проліками, тобто не має фармакологічної активності. Близько 27% від дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) залежить від концентрації периндоприлу і становить близько 20%. Виведення Т1/2 периндоприлу із плазми становить 1 годину. Периндоприлат елімінується із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 годин, рівноважний стан досягається протягом 4-х діб. Лінійність Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність Корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю проводиться з урахуванням ступеня порушення ниркової функції (кліренсу креатиніну (КК)). Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Печінкова недостатність Фармакокінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому корекції дози не потрібно. Розувастатин Абсорбція Сmax розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Розподіл Метаболізується переважно печінкою, яка є основним органом, що синтезує холестерин та метаболізує ХС-ЛПНГ. Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Метаболізм Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є неспецифічним субстратом системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4, CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування плазмової ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Т1/2 із плазми становить приблизно 19 годин (не змінюється при збільшенні дози препарату). Середній геометричний плазмовий кліренс – 50 л/год (коефіцієнт варіації – 21,7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, що виконує важливу роль у "печінковій" елімінації розувастатину. Лінійність Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного застосування. Вік та стать Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Етнічні групи Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою "концентрація-час") і Сmax в плазмі крові розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців і корейців) у порівнянні з пацієнтами європеоїд медіани AUC та Сmax у 1,3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину суттєво не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину – у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, приблизно на 50% вища, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. У двох пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) c.521СС та ABCG2 (BCRP) c.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину в 1,6 та 2,4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLC01B1 с.52ITT та ABCG. 421СС. Діти Фармакокінетичні параметри розувастатину у дітей із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією у віці від 10 до 17 років повністю не описані. Результати невеликого фармакокінетичного дослідження розувастатину (за участю 18 дітей) показують, що експозиція у дітей була порівнянна з експозицією у дорослих пацієнтів, також не очікується великих відхилень фармакокінетичних параметрів залежно від дози.ФармакодинамікаРоксатенз-інду – комбінований препарат, що містить периндоприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), індапамід – тіазидоподібний діуретик та розувастатин – селективний, конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази (статин). Механізм дії препарату заснований на фармакологічних властивостях кожної з діючих речовин та адитивної синергічної дії периндоприлу та індапаміду. Механізм дії Індапамід Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення виведення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи артеріальний тиск (АТ). Периндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II, судинозвужувальну речовину, крім цього АПФ стимулює секрецію альдостерону та руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), що зумовлено переважно дією на судини в м'язах і нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію, рідини, або розвитком рефлекторної тахікардії. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл діє за допомогою свого основного активного метаболіту – периндоприлату. Інші його метаболіти неактивні. Дія периндоприлу призводить до: розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму простагландинів; зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серце). При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку В результаті значно покращуються результати проби з фізичним навантаженням. Розувастатин Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник холестерину (ХС). Основною мішенню дії розувастатину є печінка, що сприяє зниженню концентрації холестерину. Розувастатин збільшує число "печінкових" рецепторів до ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Фармакодинамічні ефекти Периндоприл/індапамід Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний АТ як у положенні "стоячи", так і "лежачи". Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Стабільний терапевтичний ефект розвивається менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає синдрому "скасування". Одночасний прийом периндоприлу та індапаміду має антигіпертензивну дію синергетичного характеру порівняно з прийомом кожного препарату окремо. Доведено вплив застосування комбінації периндоприл/індапамід на рівень гіпертрофії лівого шлуночка (ГТЛШ) у порівнянні з еналаприлом. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ГТЛШ, які отримували терапію комбінацією периндоприл 2 мг/індапамід 0,625 мг або еналаприлом у дозі 10 мг один раз на добу, та при збільшенні дози периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг та еналаприлу до 4 добу, відзначено більш значуще зниження індексу маси лівого шлуночка (ІМЛШ) у групі периндоприл/індапамід у порівнянні з групою еналаприлу. При цьому найбільший вплив на ІМЛШ відзначається при застосуванні комбінації периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг. Також відзначено більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з еналаприлом. Індапамід Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при застосуванні препарату в дозах, які мають мінімальну діуретичну дію, і триває 24 години. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. Індапамід зменшує ГТЛШ. Підвищення подальшої дози тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не спричиняє посилення антигіпертензивного ефекту, але збільшує ризик розвитку небажаних явищ. При неефективності терапії слід збільшувати дозу. Індапамід у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не впливає на: метаболізм ліпідів: тригліцеридів (ТГ), ЛПНГ та ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ); вуглеводний обмін, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та артеріальною гіпертензією. Периндоприл Периндоприл ефективний при терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості: м'якої, помірної та тяжкої. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому препарату спостерігається виражене (близько 80%) залишкове інгібування АПФ. Стабільне зниження артеріального тиску досягається протягом 1 місяця на фоні застосування препарату і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування". Має судинорозширюючі властивості і відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни опору артерій і призводить до зниження ГТЛШ. Додавання тіазидоподібного діуретика посилює вираженість антигіпертензивної дії. Крім цього, комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика призводить до зниження ризику гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ із антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II). Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинне або цереброваскулярне захворювання, або ЦД 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із ЦД 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних подій та на показники смертності, у той час як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості класів інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з ЦД 2 типу та хронічним захворюванням нирок або серцево-судинним захворюванням (ССЗ) або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Серцево-судинна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Розувастатин Розувастатин знижує підвищені сироваткові концентрації холестерину - ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), загального ХС, ТГ, підвищує сироваткову концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), а також знижує сироваткові концентрації аполіпопротеїну. , холестерину-ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС-ЛПОНП), ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (Апо AI) (див. таблицю 1), знижує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПВЩ -неЛПВП/ХС-ЛПВП та співвідношення Апо В/Апо AI. Таблиця 1. Дозозалежний ефект у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (тип IIа та IIb за Фредріксоном) (середня скоригована відсоткова зміна порівняно з вихідним значенням) Доза Кількість пацієнтів ХС-ЛПНЩ Загальний ХС ХС-ЛПЗП ТГ хс-неЛПЗП Апо В Апо А-I Плацебо 13 -7 -5 3 -3 -7 -3 0 5 мг 17 -45 -33 13 -35 -44 -38 4 10 мг 17 -52 -36 14 -10 -48 -42 4 20 мг 17 -55 -40 8 -23 -51 -46 5 40 мг 18 -63 -46 10 -28 -60 -54 0 Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку терапії розувастатином, через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого ефекту. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії незалежно від расової приналежності, статі або віку, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією IIа та IIb типу (середня вихідна концентрація ХС-ЛПНГ близько 4,8 ммоль/л) на фоні прийому препарату у дозі 10 мг концентрація ХС-ЛПНЩ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які отримують розувастатин у дозі 20-80 мг, відзначається позитивна динаміка показників ліпідного профілю. Після титрування до добової дози 40 мг (12 тижнів терапії) відзначається зниження концентрації ХС-ЛПНГ на 53%. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають розувастатин у дозі 20 та 40 мг, середнє зниження концентрації ХС-ЛПНЩ становить 22%. Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом (щодо концентрації ТГ) та з нікотиновою кислотою у ліпідзнижувальних дозах (щодо концентрації ХС-ЛПВЩ), проте можливість таких поєднань повинна оцінюватися лікарем з урахуванням можливих ризиків.Показання до застосуванняПрепарат Роксатенз-інду показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких адекватно контролюється прийомом індапаміду, периндоприлу та розувастатину в тих же дозах, що й у препараті Роксатенз-інду, при лікуванні артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії: первинна гіперхолеса класифікації Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію), змішану гіперхолестеринемію (тип IIb за класифікацією Фредріксона) або сімейну гомозиготну гіперхолестеринемію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, розувастатину або до будь-якого іншого компонента препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ. Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Тяжка печінкова недостатність (у тому числі з печінковою енцефалопатією). Захворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності "печінкових" трансаміназ та підвищення активності "печінкових" трансаміназ у сироватці крові більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми). Міопатія. Пацієнти, схильні до розвитку міотоксичних ускладнень. Гіпокаліємія. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову аритмію типу "пірует". Одночасний прийом циклоспорину. Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральні методи лікування з використанням деяких мембран із негативно зарядженою поверхнею. Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує. Застосування у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вагітність, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Через відсутність достатнього клінічного досвіду не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів з нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю: Системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак (ВКВ), склеродермія), терапія імунодепресантами (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), пригнічення кістковомозкового кровотворення, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків , діарея), ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, порушення функції печінки та нирок, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), лабільність віку, негроїдної раси, спортсменів (можлива позитивна реакція при допінг-контролі), проведення гемодіалізу з використанням високопроточних поліакрилнітрилових мембран (наприклад, AN69),перед процедурою аферезу ЛПНГ, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нирки, стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), двосторонній стеноз нирок препаратами літію, золота, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), баклофеном, кортикостероїдами, препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наявність ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу - ниркова недостатність, гіпотиреоз, спадкові захворювання. сімейному) та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів;надмірне вживання алкоголю, стани, при яких відмічено підвищення плазмової концентрації розувастатину, расова приналежність (монголоїдна раса - японці та китайці), одночасне застосування з фібратами, захворювання печінки в анамнезі, сепсис, артеріальна гіпотензія, тяжкі хірургічні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Роксатензінду протипоказане при вагітності та в період грудного вигодовування. Вагітність Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується протягом першого триместру вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Контрольованих клінічних досліджень із застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилося. Обмежені дані свідчать, що прийом інгібіторів АПФ у І триместрі не призводив до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю, але повністю виключити фетотоксичну дію інгібіторів АПФ не можна. При плануванні вагітності або її наступі на тлі прийому препарату слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може призводити до порушення розвитку плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо жінка приймала інгібітор АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. У новонароджених, матері яких отримували терапію інгібіторами АПФ, може спостерігатися артеріальна гіпотензія, тому новонароджені повинні перебувати під ретельним медичним наглядом (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків у новонароджених відзначалася гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Жінки репродуктивного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин і речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази для плода перевищує користь застосування препарату при вагітності для матері. У ході досліджень у тварин було отримано обмежені дані про репродуктивну токсичність. У разі настання вагітності у процесі терапії застосування препарату має бути негайно припинено. Період грудного вигодовування Застосування препарату Роксатензінду протипоказане в період грудного вигодовування. Зважаючи на відсутність інформації про застосування периндоприлу в період грудного вигодовування, його прийом не рекомендований, переважним є застосування альтернативних препаратів із встановленим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей. Індапамід виділяється із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого можливий розвиток підвищеної чутливості до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та "ядерної" жовтяниці. Розувастатин виділяється у молоко у щурів. Дані щодо виділення розувастатину в грудне молоко у людини відсутні.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до Класифікація MedDRA Небажані ефекти Частота Індапамід Периндоприл Розувастатин Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт - Дуже рідко - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* - Агранулоцитоз Дуже рідко Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - - Панцитопенія - Дуже рідко - Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко - Нейтропенія - Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко Дуже рідко - Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості (особливо реакції з боку шкірних покривів, у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій) Часто - Рідко Порушення з боку ендокринної системи Цукровий діабет 2 типу1 - - Часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія - Не часто* - Гіперкаліємія, що частіше минає - Не часто* - Гіпонатріємія Частота невідома Не часто* - Гіперкальціємія Дуже рідко - - Зниження вмісту калію з розвитком гіпокаліємії, особливо важливе для пацієнтів із груп високого ризику Частота невідома - - Порушення психіки Порушення настрою - Не часто - Розлади сну - Не часто Частота невідома Сплутаність свідомості - Дуже рідко - Депресія - - Частота невідома Порушення з боку нервової системи Запаморочення - Часто Часто Головний біль Рідко Часто Часто Парестезія Рідко Часто - Дисгевзія - Часто - Сонливість - Не часто* - Непритомність Частота невідома Не часто* - Периферична нейропатія - - Частота невідома Полінейропатія - - Дуже рідко Втрата пам'яті - - Дуже рідко Інсульт, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику - Дуже рідко - Можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто - Міопія Частота невідома - - Нечіткість зору Частота невідома - - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Рідко Часто - Шум у вухах - Часто - Порушення з боку серця Відчуття серцебиття - Не часто* - Тахікардія - Не часто* - Стенокардія (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Дуже рідко Дуже рідко - Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія (та ефекти, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Дуже рідко Часто - Васкуліт - Не часто* - Синдром Рейно - Частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель - Часто Частота невідома Задишка - Часто Частота невідома Бронхоспазм - Не часто - Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко - Порушення з боку травного тракту Біль в животі - Часто Часто Запор Рідко Часто Часто Діарея - Часто Частота невідома Диспепсія - Часто - Нудота Рідко Часто Часто Блювота Не часто Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко Не часто - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко - - Жовтяниця - - Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Кожний зуд - Часто Не часто Висипання на шкірі - Часто Не часто Макулопапульозний висип Часто - - Кропивниця Дуже рідко Не часто Не часто Ангіоневротичний набряк обличчя, губ, кінцівок, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ "Особливі вказівки") Дуже рідко Не часто - Пурпура Не часто - - Підвищене потовиділення - Не часто - Реакції фоточутливості Частота невідома Не часто* - Пемфігоїд - Не часто* - Погіршення перебігу псоріазу - Рідко* - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко - - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Частота невідома Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Спазми м'язів Часто - - Можливе загострення вже наявного гострого дисемінованого червоного вовчаку - Частота невідома - Артралгія - Не часто* Дуже рідко Міалгія - Не часто* Часто Міопатія (включаючи міозит) - - Рідко Рабдоміоліз - - Рідко Вовчаковоподібний синдром - - Рідко Розрив м'язів - - Рідко Пошкодження сухожилля, іноді ускладнені розривом - - Частота невідома Імуноопосередкована некротизуюча міопатія - - Частота невідома Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Ниркова недостатність - Не часто - Гостра ниркова недостатність (ГНН) Дуже рідко Дуже рідко - Гематурія - - Дуже рідко Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто - Гінекомастія - - Дуже рідко Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія - Часто Часто Біль у спині - Не часто* - нездужання - Не часто* - Периферичні набряки - Не часто* Частота невідома Пірексія - Не часто* - Стомлюваність Рідко - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко - Підвищення активності "печінкових" ферментів Частота невідома Рідко Рідко Зниження гемоглобіну та зниження гематокриту - Дуже рідко - Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові Частота невідома - Часто Підвищення концентрації сечової кислоти Частота невідома - - Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі Частота невідома - - Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* - 1 Частота залежатиме від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). * Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних клінічних досліджень. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота побічних ефектів дозозалежна. Небажані реакції при застосуванні розувастатину Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів У пацієнтів, які отримують терапію розувастатином, може виявлятись протеїнурія. Зміна кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігається менш ніж у 1% пацієнтів, які отримують 10-20 мг розувастатину, і приблизно 3% пацієнтів, які отримують 40 мг розувастатину. Незначна зміна кількості білка в сечі спостерігалася при дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. У пацієнтів, які застосовували розувастатин, спостерігалася гематурія, але дані клінічних досліджень показали, що частота таких випадків дуже низька. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини При застосуванні розувастатину у всіх дозах, але особливо у дозах, що перевищують 20 мг/добу, повідомлялося про такі впливи на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія, рабдоміоліз із гострою нирковою недостатністю та без неї. У пацієнтів, які приймали розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі. У більшості випадків воно є незначним, безсимптомним та тимчасовим. У разі підвищення активності КФК у плазмі крові більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми терапію слід призупинити. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у незначної кількості пацієнтів, які отримували розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі. У більшості випадків воно було незначним, безсимптомним і тимчасовим. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) повідомлялося про такі побічні ефекти: сексуальна дисфункція, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні препаратів. Частота виникнення рабдоміолізу, виражених побічних ефектів з боку нирок та печінки (переважно підвищення активності "печінкових" трансаміназ) збільшується у пацієнтів при прийомі розувастатину у дозі 40 мг.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарські взаємодії для периндоприлу та індапаміду Одночасне застосування не рекомендовано Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може сприяти подальшому підвищенню вмісту літію в плазмі та збільшувати ризик його токсичної дії на фоні прийому інгібітору АПФ. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. За необхідності одночасного застосування необхідно ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус): при одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR терапія може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування препаратів, що потребує особливої ​​уваги Баклофен: можливе посилення антигіпертензивної дії. Необхідний контроль АТ, функції нирок та, при необхідності, корекція дози гіпотензивних засобів. Нестероїдні протизапальні препарати, у т. ч. високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що мають протизапальну дію, інгібітори циклооксигену ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, підвищує ризик розвитку порушень функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, підвищує вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із початковою зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при застосуванні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. До початку лікування пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини, а також регулярно контролювати функцію нирок як на початку терапії, так і в процесі лікування. Одночасне застосування, що потребує уваги Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики): препарати цих класів посилюють антигіпертензивний ефект та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Глюкокортикостероїди (ГКС), тетракозактид: зниження антигіпертензивного ефекту (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші гіпотензивні засоби: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Лікарські взаємодії для індапаміду Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Препарати, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует": оскільки існує ризик розвитку гіпокаліємії, індапамід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", такими як антиаритмічні засоби класу IA (хінід гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретілія тозилат, соталол), деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензамідамид, ), іншими нейролептиками (пімозид), іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин,пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, метадон, астемізол, терфенадин. Необхідно контролювати вміст калію в сироватці крові, щоб уникнути гіпокаліємії, при розвитку якої необхідно проводити її корекцію, контролювати інтервал QT на ЕКГ. Лікарські препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В при внутрішньовенному введенні, глюко- та мінералокортикоїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника: збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та за необхідності коригувати терапію. Одночасне застосування, що потребує уваги Метформін: функціональна ниркова недостатність на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні з метформіном підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні засоби: у пацієнтів з гіповолемією на фоні терапії діуретичними засобами існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід заповнити ОЦК. Препарати, що містять солі кальцію: при одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Циклоспорин: можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину в плазмі крові, навіть за відсутності вираженої втрати іонів натрію та дегідратації. Лікарські взаємодії для периндоприлу Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням тільки одного препарату. , що впливає на РААС Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією протипоказане та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен: одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з ЦД та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 мм² площі поверхні тіла) протипоказано. та не рекомендується у інших пацієнтів. Інгібітори нейтральної ендопептидази: повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Екстракорпоральні методи лікування: екстракорпоральні методи лікування із застосуванням деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилонітрилових), такі як гемодіаліз або гемофільтрація, а також аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку важких анафіл. Якщо пацієнту потрібні екстракорпоральні методи лікування, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії) та препарати калію: інгібітори АПФ зменшують втрату калію нирками, спричинену діуретиком. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту калію в сироватці аж до летального результату. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору АПФ та вищевказаних препаратів (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Естрамустин: одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін: наведені нижче ефекти описані для каптоприлу та еналаприлу. Застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини та інсуліну у пацієнтів із ЦД. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (за рахунок підвищення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). Одночасне застосування, що потребує уваги Гіпотензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування цих препаратів може посилювати антигіпертензивну дію периндоприлу. При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами можливе додаткове зниження артеріального тиску. Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Препарати для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для проведення загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. Діуретики (тіазидні та "петлеві"): застосування діуретиків у високих дозах може призводити до гіповолемії (за рахунок зменшення ОЦК), а додавання до терапії периндоприлу – до вираженого зниження артеріального тиску. Гліптин (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин): при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок придушення активності дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) гліптином. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АПФ. Препарати золота: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, та внутрішньовенному введенні препарату золота (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання і виражене зниження АТ. Котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм): одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії. Тканинні активатори плазміногену: в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Лікарські взаємодії для розувастатину Вплив застосування інших препаратів на розувастатин Інгібітори транспортних білків: розувастатин є субстратом для деяких транспортних білків, зокрема ОАТР1В1 та BCRP. Одночасне застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії (див. таблицю 2). Циклоспорин: при одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину в середньому в 7 разів вище за значення, яке відзначається у здорових добровольців (див. таблицю 2). Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Застосування розувастатину протипоказане пацієнтам, які приймають циклоспорин. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Інгібітори протеази: незважаючи на те, що точний механізм взаємодії не встановлений, одночасне застосування інгібіторів протеази може значно підвищувати експозицію розувастатину (див. таблицю 2). Одночасне застосування у здорових добровольців 10 мг розувастатину та комбінації двох інгібіторів протеази (300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру) супроводжується підвищенням рівноважних AUС0-24 год) та Сmax розувастатину у 3 та 7 разів, відповідно. Одночасне застосування розувастатину та деяких комбінацій інгібіторів протеази можливе лише після ретельної корекції дози розувастатину на підставі очікуваного збільшення його експозиції (див. таблицю 2). Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби: одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення Сmax та AUC розувастатину у плазмі крові у 2 рази. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, але можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати, а також нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопати. монотерапії. У таких пацієнтів терапія має починатись з дози 5 мг. Одночасне застосування фібратів та розувастатину у добовій дозі 30 мг та 40 мг протипоказано. Езетиміб: одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг та езетімібу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією у 1-2 рази (див. таблицю 2). Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом, що виявляється збільшенням ризику розвитку небажаних реакцій. Антациди: одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося. Еритроміцин: одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUС0-t) розувастатину на 20% та його Сmax на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається застосуванням еритроміцину. Ізоферменти системи цитохрому Р450: результати досліджень, які проводяться в умовах in vivo та in vitro, показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів системи цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цієї системи ізоферменту. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. Клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4) не відзначено. Взаємодії з лікарськими засобами, які вимагають корекції дози розувастатину (див. таблицю 2): дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його одночасного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину має становити 5 мг 1 раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції у 1,9 раза), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3,1 раза). Таблиця 2. Вплив супутньої терапії на експозицію розувастатину (показники AUC наведені в порядку зменшення) - результати опублікованих клінічних досліджень Режим супутньої терапії Режим прийому розувастатину Зміна AUC розувастатину* Циклоспорин 75-200 мг 2 рази на добу, 6 місяців 10 мг 1 раз на добу, 10 днів Збільшення у 7,1 рази Регорафеніб 160 мг 1 раз на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 3,8 рази Атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу, 8 днів 10 мг одноразово Збільшення у 3,1 рази Симепревір 150 мг 1 раз на добу, 7 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,8 рази Велпатасвір 100 мг 1 раз на добу 10 мг одноразово Збільшення у 2,7 рази Омбітавір 25 мг/парітапревір 150 мг/Рітонавір 100 мг 1 раз на добу/дасабувір 400 мг 2 рази на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 2,6 рази Гразопревір 200 мг/елбасвір 50 мг 1 раз на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,3 рази Глекапревір 400 мг/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, 7 днів 5 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,2 рази Лопінавір 400 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 17 днів 20 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,1 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Збільшення у 1,9 рази Клопідогрів 300 мг (навантажувальна доза), потім 75 мг через 24 години 20 мг одноразово Збільшення вдвічі Елтромбопаг 75 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,6 рази Дарунавір 600 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 7 днів 10 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 1,5 рази Типранавір 500 мг/ритонавір 200 мг 2 рази на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,4 рази Дронедарон 400 мг 2 рази на добу Немає даних Збільшення у 1,4 рази Ітраконазол 200 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово **Збільшення в 1,4 рази Езетиміб 10 мг 1 раз на добу, 14 днів 10 мг 1 раз на добу, 14 днів **Збільшення в 1,2 рази Фосампренавір 700 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 8 днів 10 мг одноразово Без змін Алеглітазар 0,3 мг, 7 днів 40 мг, 7 днів Без змін Силімарин 140 мг 3 рази на добу, 5 днів 10 мг одноразово Без змін Фенофібрат 67 мг 3 рази на добу, 7 днів 10 мг, 7 днів Без змін Рифампіцин 450 мг 1 раз на добу, 7 днів 20 мг одноразово Без змін Кетоконазол 200 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Без змін Флуконазол 200 мг 1 раз на добу, 11 днів 80 мг одноразово Без змін Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Зниження на 20% Байкалін 50 мг 3 рази на добу, 14 днів 20 мг одноразово Зниження на 47% * Дані, представлені як кратні зміни, являють собою просте співвідношення між одночасним застосуванням та застосуванням тільки розувастатину. Дані, представлені як зміни у %, являють собою різницю у % одночасного застосування порівняно із застосуванням одного лише розувастатину. ** Було проведено кілька досліджень з вивчення взаємодії різних доз розувастатину, у таблиці зазначено найбільш значну зміну. Вплив застосування розувастатину на інші препарати Антагоністи вітаміну К: як і у разі застосування інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, початок терапії розувастатином або збільшення його дози у пацієнтів, які приймають одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин або інші антикоагулянти кумаринового ряду), може призводити до збільшення міжнародного нормалізованого відношення (МНО). Скасування розувастатину або зниження його дози може спричинити зменшення МНО. У разі рекомендується контроль МНО. Контрацептиви для внутрішнього застосування/замісна гормональна терапія (ЗГТ) Одночасне застосування розувастатину та контрацептивів для прийому внутрішньо збільшує AUC етинілестрадіолу та норгестрелу на 26% та 34%, відповідно. Таке збільшення концентрації у плазмі крові має враховуватися при доборі дози гормональних контрацептивів. Фармакокінетичні дані щодо одночасного застосування розувастатину та ЗГТ відсутні, отже, не можна виключити аналогічного ефекту і при застосуванні цієї комбінації. Однак подібна комбінація широко застосовувалася під час проведення клінічних досліджень та добре переносилася пацієнтами. Інші лікарські засоби Дігоксин: клінічно значущої взаємодії розувастатину з дигоксином не очікується. Фузидова кислота: ризик розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз, може бути підвищений при одночасному застосуванні фузидової кислоти системної дії та статинів. Механізм цієї взаємодії (фармакодинамічний, фармакокінетичний або обидва варіанти) не встановлений. Були отримані повідомлення про рабдоміоліз (у тому числі зі смертельними наслідками) у пацієнтів, які отримують цю комбінацію. За необхідності одночасного застосування слід припинити прийом розувастатину на період терапії фузидовою кислотою.Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 таблетці 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Комбінований препарат із фіксованими дозами не підходить для початкової терапії. При переході на лікування препаратом Роксатензінду необхідно досягти адекватного контролю стану пацієнта при одночасному прийомі постійних доз монопрепаратів. Доза препарату Роксатензінду повинна визначатися дозами монопрепаратів, що входять до складу фіксованої комбінації в момент переходу. Якщо потрібна зміна дози однієї з діючих речовин у складі фіксованого комбінованого препарату (наприклад, у зв'язку з новодіагностованим захворюванням, зміною стану пацієнта або лікарською взаємодією), необхідний індивідуальний підбір доз окремих компонентів. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку нормативний показник концентрації креатиніну в плазмі повинен бути скоригований з урахуванням віку, ваги та статі. Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та ступінь зниження артеріального тиску. Порушення функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із КК У пацієнтів з КК 60 мл/хв корекції дози не потрібне. На тлі терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у сироватці крові. Порушення функції печінки Препарат Роксатенз-інду протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю та пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі. При помірно вираженій печінковій недостатності корекція дози не потрібна. У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. Однак у пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції. Таких пацієнтів слід оцінити функцію нирок. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Етнічні групи У пацієнтів монголоїдної раси відмічено збільшення системної експозиції розувастатину. Генетичний поліморфізм Певні типи генетичного поліморфізму можуть призводити до підвищення експозиції розувастатину. Пацієнтам, які мають такі типи поліморфізму, рекомендується застосовувати нижчі добові дози розувастатину. Супутня терапія Розувастатин зв'язується з різними транспортними білками (зокрема, з ОАТР1В1 та BCRP). При одночасному застосуванні розувастатину з деякими лікарськими препаратами (такими як циклоспорин, деякі інгібітори протеази вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), включаючи комбінацію ритонавіру з атазанавіром, лопінавіром та/або типранавіром), що підвищують концентрацію розувастатину у плазмі підвищуватиметься ризик розвитку міопатії (включаючи рабдоміоліз). У таких випадках слід оцінити можливість застосування альтернативної терапії або тимчасового припинення прийому розувастатину. За необхідності застосування зазначених вище препаратів слід оцінити співвідношення користі та ризику супутньої терапії розувастатином та розглянути можливість корекції його дози. Діти Безпека та ефективність застосування препарату Роксатенз-інду у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Застосування препарату Роксатенз-інду протипоказане у пацієнтів віком до 18 років.ПередозуванняСимптоми Найімовірніший симптом передозування - виражене зниження артеріального тиску, іноді у поєднанні з нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості та олігурією, яка може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії). Також можуть виникати електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Лікування Спеціального лікування у разі передозування немає. У разі передозування пацієнту показано симптоматичне лікування та замісну терапію за необхідності. Заходи невідкладної допомоги спрямовані на видалення препарату із ШКТ: промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу. При вираженому зниженні артеріального тиску слід укласти пацієнта з підвищеним положенням нижніх кінцівок, за необхідності провести корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду). Необхідний контроль функції печінки та сироваткової активності КФК. Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, видаляється за допомогою гемодіалізу. Ефективність гемодіалізу для розувастатину є малоймовірною.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРоксатенз-інду Порушення функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із КК У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності частіше відбувається у пацієнтів з тяжкою ХСН або вихідним порушенням ниркової функції, у тому числі при стенозі ниркової артерії. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки застосування не рекомендується. У пацієнтів, які отримували високі дози розувастатину (зокрема 40 мг/добу), спостерігалася канальцева протеїнурія, яка виявлялася за допомогою тест-смужок та у більшості випадків була періодичною або короткочасною. Така протеїнурія не свідчить про гостре захворювання або прогресування супутнього захворювання нирок. Пацієнти похилого віку Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Необхідно контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із ЦД, особливо при низькому вмісті калію в плазмі. Деякі дані свідчать про те, що статини як клас підвищують рівень глюкози в крові і у деяких пацієнтів з високим рівнем ризику розвитку цукрового діабету в майбутньому можуть призвести до рівня гіперглікемії, при якому доцільно розпочинати лікування цукрового діабету. Тим не менш, цей ризик переважується на користь зниження ризику для судин при використанні статинів, і тому не повинен бути причиною припинення лікування статинами. Пацієнти групи ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі) повинні бути під наглядом як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних рекомендацій. За даними дослідження JUPITER загальна частота цукрового діабету склала 2,8% у групі розувастатину та 2,3% - у групі плацебо, в основному у пацієнтів з концентрацією глюкози натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л. Періндоприл/Індапамід Літій Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у тому числі двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми. При вираженій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або лише один із препаратів. Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну в плазмі навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування індапамідом/периндоприлом слід розпочинати в умовах стаціонару. Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (у пацієнтів із ХСН, порушеннями водно-електролітного балансу тощо) При деяких патологічних станах може відзначатися значна активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), особливо при вираженій гіповолемії та зниженні вмісту електролітів плазми крові (на фоні дієти без солі або тривалого прийому діуретиків), у пацієнтів з початково низьким АТ, стенозом ниркових артерій, ХСН або цирозом печінки з набряками та асцитом. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються прийому першої дози препарату або протягом перших двох тижнів терапії. Іноді ці стани розвиваються гостро та інші терміни терапії. У таких випадках при відновленні терапії рекомендується застосовувати комбінацію периндоприлу та індапаміду у нижчій дозі і потім поступово збільшувати дозу. Серцева недостатність/важка серцева недостатність У пациентов с ХСН (IV функциональный класс по классификации NYHA) и пациентов с СД 1 типа (опасность спонтанного увеличения содержания ионов калия) лечение должно начинаться с более низких доз комбинации периндоприла и индапамида и под тщательным врачебным контролем. Пациенты с АГ и ИБС не должны прекращать прием бета-адреноблокаторов, комбинацию периндоприла и индапамида необходимо применять совместно с бета-адреноблокаторами. Печеночная недостаточность В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При значительном повышении активности "печеночных" ферментов или появлении желтухи на фоне приема ингибиторов АПФ следует прекратить прием препарата и продолжать наблюдение за пациентом. При наличии нарушений функции печени прием тиазидных и тиазидоподобных диуретиков может привести к развитию печеночной энцефалопатии. В данном случае следует немедленно прекратить прием препарата. Индапамид Фоточувствительность На фоне приема тиазидных и тиазидоподобных диуретиков сообщалось о случаях развития реакции фоточувствительности. В случае развития реакции фоточувствительности следует прекратить лечение. При необходимости продолжения терапии диуретиками рекомендуется защищать кожные покровы от воздействия солнечных или искусственных ультрафиолетовых лучей. Содержание натрия в плазме крови До начала лечения необходимо определить содержание натрия в плазме крови. На фоне приема препарата следует регулярно контролировать этот показатель. На начальном этапе терапии снижение содержания натрия в плазме крови может быть бессимптомным, поэтому необходим регулярный лабораторный контроль. Пациентам пожилого возраста и пациентам с циррозом печени показан более частый контроль содержания натрия в плазме крови. Любой диуретический препарат может вызывать гипонатриемию, приводящую иногда к крайне тяжелым последствиям. Гипонатриемия в сочетании с гиповолемией могут быть причиной обезвоживания и ортостатической гипотензии. Сопутствующее снижение содержания хлора в плазме крови может привести к вторичному компенсаторному метаболическому алкалозу (частота развития и степень выраженности этого эффекта незначительны). Содержание калия в плазме крови Терапия тиазидными и тиазидоподобными диуретиками связана с риском развития гипокалиемии. Необходимо избегать гипокалиемии (менее 3,4 ммоль/л) у следующих категорий пациентов из групп высокого риска: пациенты пожилого возраста, истощенные пациенты (как получающие, так и не получающие сочетанную медикаментозную терапию), пациенты с циррозом печени, в том числе с отеками и асцитом, пациенты с ИБС, ХСН. У таких пациентов гипокалиемия усиливает токсическое действие сердечных гликозидов и повышает риск развития аритмии. Комбинированное применение периндоприла и индапамида не предотвращает развитие гипокалиемии, особенно у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью. Как и в случае применения других гипотензивных средств в комбинации с диуретиком, необходим регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Удлинение интервала QT К группе повышенного риска также относятся пациенты с увеличенным интервалом QT, при этом не имеет значения, вызвано это увеличение врожденными причинами или действием лекарственных средств. Гипокалиемия, как и брадикардия, способствует развитию тяжелых нарушений ритма сердца, особенно, полиморфной желудочковой тахикардии типа "пируэт", которая может быть фатальной. Во всех описанных выше случаях необходим регулярный контроль начала терапии. При выявлении гипокалиемии должно быть назначено соответствующее лечение. Содержание кальция в плазме крови Тиазидные и тиазидоподобные диуретики уменьшают выведение кальция почками, что может вызывать незначительное временное повышение содержания кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может быть связана с недиагностированным ранее гиперпаратиреозом. В таких случаях необходимо провести исследование функции паращитовидных желез, предварительно отменив прием диуретических средств. Диуретические средства и функция почек Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только у пациентов с нормальной или незначительно нарушенной функцией почек (концентрация креатинина в плазме крови у взрослых пациентов ниже 25 мг/л или 220 мкмоль/л). У пациентов пожилого возраста нормативный показатель концентрации креатинина в плазме крови должен быть скорректирован с учетом возраста, веса и пола, в соответствии с формулой Кокрофта: КК = (140 - возраст) х вес/0,814 х концентрация креатинина в плазме крови, где: возраст указан в годах, вес - в кг, концентрация креатинина - в мкмоль/л. Для женщин эту формулу следует скорректировать, умножая полученный результат на коэффициент 0,85. В начале лечения диуретиками у пациентов из-за гиповолемии и гипонатриемии может наблюдаться временное снижение СКФ и повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не опасна для пациентов с неизмененной функцией почек, однако у пациентов с почечной недостаточностью ее выраженность может усилиться. Мочевая кислота У пациентов с повышенной концентрацией мочевой кислоты в плазме крови на фоне терапии может увеличиваться частота возникновения приступов подагры. Спортсмены Индапамид может дать положительную реакцию при проведении допинг-контроля. Острая близорукость и вторичная острая закрытоугольная глаукома Сульфонамиды и их производные могут вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию острой транзиторной миопии и острого приступа закрытоугольной глаукомы. При отсутствии лечения острый приступ закрытоугольной глаукомы может привести к стойкой потере зрения. В первую очередь необходимо, как можно быстрее, отменить прием препарата. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, могут потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острого приступа закрытоугольной глаукомы являются аллергические реакции на производные сульфонамида и пенициллины в анамнезе. Периндоприл Калийсберегающие диуретики и препараты калия Как правило, одновременное применение периндоприла и калийсберегающих диуретиков, а также препаратов калия и калийсодержащих заменителей пищевой соли не рекомендуется. Двойная блокада РААС Имеются данные об увеличении риска возникновения артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушениях функции почек (включая ОПН) при одновременном применении ингибиторов АПФ с АРА II или алискиреном. Поэтому двойная блокада РААС посредством сочетания ингибитора АПФ с АРА II или алискиреном не рекомендуется. Если двойная блокада необходима, то это должно выполняться под строгим контролем специалиста при регулярном контроле функции почек, содержания калия в плазме крови и АД. Ингибиторы АПФ не должны применяться одновременно с АРА II у пациентов с диабетической нефропатией. Нейтропения/Агранулоцитоз/Тромбоцитопения/Анемия На фоне приема ингибиторов АПФ могут возникать нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. У пациентов с нормальной функцией почек при отсутствии других факторов риска нейтропения развивается редко. После отмены ингибитора АПФ нейтропения и агранулоцитоз проходят самостоятельно. С особой осторожностью следует применять периндоприл у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани (в том числе системная красная волчанка, склеродермия) на фоне терапии иммунодепрессантами, аллопуринолом или прокаинамидом, особенно у пациентов с нарушением; функции почек. У некоторых пациентов развивались тяжелые инфекции, в ряде случаев резистентные к интенсивной антибиотикотерапии. При применении периндоприла у таких пациентов рекомендуется периодически контролировать количество лейкоцитов в плазме крови. При появлении любых симптомов инфекционных заболеваний (например, боль в горле, лихорадка) пациентам необходимо обратиться к врачу. Повышенная чувствительность/ангионевротический отек На фоне приема ингибиторов АПФ, в том числе и периндоприла, в редких случаях может наблюдаться развитие ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовых складок и/или гортани. Это может произойти в любой период терапии. При появлении симптомов следует немедленно прекратить прием препарата и продолжить наблюдение за пациентом до полного купирования симптомов. Как правило, отек лица и губ лечения не требует, хотя для купирования симптомов могут применяться антигистаминные средства. Ангионевротический отек, сопровождающийся отеком гортани, может привести к летальному исходу. Отек языка, голосовых складок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей. При появлении таких симптомов следует немедленно начать проведение соответствующей терапии, например, ввести подкожно раствор эпинефрина (адреналина) в разведении 1:1000 (0,3-0,5 мл) и/или обеспечить проходимость дыхательных путей. Сообщалось о более высоком риске развития ангионевротического отека у пациентов негроидной расы. У пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе, не связанным с приемом ингибиторов АПФ, может быть повышен риск его развития при приеме препаратов этой группы. В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается ангионевротический отек кишечника. При этом у пациентов отмечаются жалобы на боль в животе как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и при нормальном уровне Cl-эстеразы. Диагноз устанавливался с помощью компьютерной томографии, ультразвукового исследования органов брюшной полости или во время хирургического вмешательства. Симптомы исчезают после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с жалобами на боль в области живота, принимающих ингибиторы АПФ, при проведении дифференциальной диагностики необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника. Ингибиторы mTOR У пациентов, одновременно принимающих ингибиторы mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус), терапия может сопровождаться повышенным риском развития ангионевротического отека (например, отек верхних дыхательных путей или языка с/без респираторных нарушений). Анафилактоидные реакции при проведении десенсибилизации Имеются отдельные сообщения о развитии анафилактоидных реакций у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время проведения десенсибилизирующей терапии (например, ядом перепончатокрылых насекомых: пчелы, осы). Ингибиторы АПФ необходимо применять с осторожностью у пациентов с отягощенным аллергологическим анамнезом или склонностью к аллергическим реакциям при проведении десенсибилизации. Следует избегать применения ингибитора АПФ у пациентов, получающих иммунотерапию ядом перепончатокрылых насекомых. Развития подобных реакций можно избежать путем временной отмены ингибиторов АПФ не менее чем за 24 часа до начала процедуры десенсибилизации. Анафилактоидные реакции при проведении афереза ЛПНП В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении афереза ЛПНП с использованием декстран сульфата развивались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Для предотвращения таких реакций следует временно прекращать прием ингибиторов АПФ перед каждой процедурой афереза. Гемодиализ В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении гемодиализа с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®) развивались анафилактоидные реакции. Поэтому рекомендуется использовать мембрану другого типа или применять гипотензивный препарат другой фармакотерапевтической группы. Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом, как правило, невосприимчивы к гипотензивным препаратам, действие которых основано на ингибировании РААС. Таким образом, использование данного препарата не рекомендуется. Беременность Применение ингибиторов АПФ не следует начинать во время беременности. Планирующим беременность следует назначить альтернативное гипотензивное средство с установленным профилем безопасности для использования во время беременности. При выявлении беременности лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить, и при необходимости назначить альтернативную гипотензивную терапию. Кашель На фоне терапии ингибиторами АПФ может возникать сухой упорный кашель. Кашель длительно сохраняется на фоне приема препаратов этой группы и исчезает после их отмены. При появлении у пациента сухого кашля следует помнить о возможности его появления в связи с приемом ингибитора АПФ. При необходимости применения препаратов этой группы, прием ингибитора АПФ может быть продолжен. Хирургическое вмешательство/общая анестезия Применение ингибиторов АПФ у пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству с применением общей анестезии, может привести к выраженному снижению АД, особенно при применении средств для общей анестезии, обладающих антигипертензивным действием. Рекомендуется прекратить прием ингибиторов АПФ длительного действия, в том числе периндоприла, за 24 часа до хирургического вмешательства. Аортальный и митральный стеноз, ГОКМП Ингибиторы АПФ следует применять с осторожностью у пациентов с обструкцией выходного тракта левого желудочка. Атеросклероз Риск развития артериальной гипотензии существует у всех пациентов, однако особую осторожность следует соблюдать у пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями. У таких пациентов лечение начинают с низких доз препарата. Гиперкалиемия На фоне приема ингибиторов АПФ может развиваться гиперкалиемия. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, пожилой возраст (старше 70 лет), сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация ХСН, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия, калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также других средств, способствующих повышению содержания калия в плазме крови (например, гепарин, триметоприм или ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) и особенно антагонисты альдостерона или АРА II, ацетилсалициловая кислота ≥3 г/сутки, ингибиторы ЦОГ-2 и неселективные НПВП, иммунодепрессанты, такие как циклоспорин или такролимус). Применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке крови особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям ритма сердца. При необходимости одновременного применения препарата с вышеперечисленными средствами следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание калия в плазме крови. Этнические различия Периндоприл, как и другие ингибиторы АПФ, очевидно, оказывает менее выраженное антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Возможно, это различие обусловлено тем, что у пациентов с артериальной гипертензией негроидной расы чаще отмечается низкая активность ренина плазмы крови. Розувастатин Влияние на опорно-двигательный аппарат При применении розувастатина во всех дозах, но в особенности в дозах, превышающих 20 мг/сутки, сообщалось о следующих воздействиях на опорно-двигательный аппарат: миалгия, миопатия, в редких случаях рабдомиолиз. Отмечены очень редкие случаи рабдомиолиза при одновременном применении ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы и эзетимиба. Такая комбинация должна применяться с осторожностью, так как нельзя исключить фармакодинамического взаимодействия. Как и в случае других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, частота рабдомиолиза при постмаркетинговом применении розувастатина выше при применении дозы 40 мг/сутки. Определение активности КФК Сывороточную активность КФК нельзя определять после интенсивных физических нагрузок и при наличии других возможных причин повышения ее активности, это может привести к неверной интерпретации полученных результатов. В случае если исходная сывороточная активность КФК существенно превышена (в 5 раз выше верхней границы нормы), через 5-7 дней следует провести повторный анализ. Нельзя начинать терапию, если результаты повторного анализа подтверждают исходную высокую сывороточную активность КФК (более чем 5-кратное превышение верхней границы нормы). Интерстициальное заболевание легких При применении некоторых ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, особенно в течение длительного времени, сообщалось о единичных случаях интерстициального заболевания легких. Проявлениями заболевания могут являться одышка, непродуктивный кашель и ухудшение общего самочувствия (слабость, снижение веса и лихорадка). При подозрении на интерстициальное заболевание легких следует прекратить терапию ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы. Перед началом терапии В зависимости от суточной дозы розувастатин должен назначаться с осторожностью пациентам с имеющимися факторами риска миопатии/рабдомиолиза или применение препарата противопоказано. К таким факторам относятся: нарушение функции почек; гипотиреоз; заболевания мышц в анамнезе (в том числе в семейном анамнезе); миотоксические явления при приеме других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы или фибратов в анамнезе; чрезмерное употребление алкоголя; возраст старше 65 лет; состояния, при которых может повышаться концентрация розувастатина в плазме крови; одновременное применение фибратов. У таких пациентов необходимо оценить риск и возможную пользу терапии. Также рекомендуется проводить клинический мониторинг. Если исходная сывороточная активность КФК выше более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы, терапию начинать нельзя. В период терапии препаратом Следует проинформировать пациента о необходимости немедленного сообщения врачу в случае неожиданного появления мышечных болей, мышечной слабости или спазмов, особенно в сочетании с недомоганием и лихорадкой. У таких пациентов следует определять сывороточную активность КФК. Терапия должна быть прекращена, если сывороточная активность КФК значительно увеличена (более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы) или если симптомы со стороны мышц резко выражены и вызывают ежедневный дискомфорт (даже, если сывороточная активность КФК не более чем в 5 раз превышает верхнюю границу нормы). Если симптомы исчезают, и сывороточная активность КФК возвращается к норме, следует рассмотреть вопрос о возобновлении применения розувастатина или других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы в меньших дозах при тщательном медицинском наблюдении. Контроль сывороточной активности КФК при отсутствии симптомов нецелесообразен. Отмечены очень редкие случаи иммуноопосредованной некротизирующей миопатии с клиническими проявлениями в виде стойкой слабости проксимальных мышц и повышения активности КФК в сыворотке крови во время терапии или при прекращении применения ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, в том числе розувастатина. По данным клинических исследований признаков увеличения воздействия на скелетную мускулатуру при приеме розувастатина и сопутствующей терапии не отмечено. Однако сообщалось об увеличении числа случаев миозита и миопатии у пациентов, принимавших другие ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы в сочетании с производными фиброевой кислоты (например, гемфиброзил), циклоспорином, никотиновой кислотой в липидснижающих дозах (более 1 г/сутки), противогрибковыми средствами - производными азола, ингибиторами протеазы ВИЧ и макролидными антибиотиками. При одновременном применении с некоторыми ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы гемфиброзил увеличивает риск развития миопатии. Таким образом, одновременное применение розувастатина и гемфиброзила не рекомендуется. Преимущества дальнейшего изменения плазменной концентрации липидов при комбинированном применении розувастатина с фибратами или никотиновой кислотой в липидснижающих дозах должны быть тщательно взвешены с учетом возможного риска. Розувастатин в дозе 30 мг/сутки и 40 мг/сутки противопоказан для комбинированной терапии с фибратами. В связи с увеличением риска рабдомиолиза розувастатин не следует применять пациентам с острыми состояниями, которые могут привести к миопатии или состояниям, предрасполагающим к развитию почечной недостаточности (например, сепсис, артериальная гипотензия, обширные хирургические вмешательства, травмы, тяжелые метаболические, эндокринные и электролитные нарушения или неконтролируемые судороги). Розувастатин не следует применять одновременно или в течение 7 дней после прекращения терапии препаратами фузидовой кислоты. При необходимости одновременного применения следует прекратить прием розувастатина на период терапии фузидовой кислотой. Были получены сообщения о рабдомиолизе (в том числе со смертельным исходом) у пациентов, получающих фузидовую кислоту одновременно со статином. Пациенту следует немедленно обратиться к врачу при появлении любых симптомов мышечной слабости, чувствительности или боли. Терапия статинами может быть возобновлена через 7 дней после приема последней дозы фузидовой кислоты. В исключительных случаях, когда необходима продолжительная системная терапия фузидовой кислотой, например, для лечения тяжелых инфекций, необходимость одновременного применения розувастатина и фузидовой кислоты должна быть рассмотрена в каждом конкретном случае и проводиться под строгим наблюдением врача. Ингибиторы протеазы У пациентов, получавших розувастатин одновременно с ингибиторами протеазы и ритонавиром, отмечалось повышение системной экспозиции розувастатина. Следует принимать во внимание ожидаемую пользу от снижения концентрации липидов при применении розувастатина у ВИЧ-инфицированных пациентов, получающих ингибиторы протеазы, и потенциальное повышение концентрации розувастатина в плазме крови в начале терапии и при титрации дозы розувастатина. Одновременное применение розувастатина с ингибиторами протеазы не рекомендуется пока не отрегулирована доза розувастатина. Этнические различия В ходе фармакокинетических исследований у представителей монголоидной расы по сравнению с представителями европеоидной расы отмечено увеличение плазменной концентрации розувастатина. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Препарат не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами, но у некоторых пациентов в ответ на снижение АД могут развиваться различные индивидуальные реакции, особенно в начале терапии или при добавлении к проводимой терапии других гипотензивных средств. Исследования по изучению влияния розувастатина на способность управлять транспортными средствами и работу с механизмами не проводились. Однако учитывая фармакодинамические свойства, маловероятно, что розувастатин может влиять на эти способности. При управлении транспортными средствами или работе с механизмами следует учитывать возможность головокружения в период лечения. В результате способность управлять транспортными средствами или другими механизмами может быть снижена.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Речовини, що діють: Індапамід 2,500 мг; Периндоприл ербумін 8,000 мг; Розувастатин кальцію 10,395 мг, еквівалентно розувастатину 10,000 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, тип 200, низької вологості, целюлоза мікрокристалічна, тип 112, кросповідон, тип А, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат; Оболонка плівкова (плівкоутворююча суміш 3): полівініловий спирт, макрогол-3350, титану діоксид (Е171), тальк, барвник заліза оксид червоний (Е172). По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 9 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою світло-рожевого кольору, з гравіюванням PIR3 на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаКомбіноване засіб (діуретик + ангіотензинперетворюючого ферменту інгібітор + ГМГ-КоА-редуктази інгібітор).ФармакокінетикаІндапамід Всмоктування, розподіл Швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. Метаболізм, виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить 14-24 годин (загалом 18 годин). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції в організмі. Виводиться в основному нирками (70% від прийнятої дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Ниркова недостатність Фармакокінетика індапаміду не змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Метаболізм Периндоприл є проліками, тобто не має фармакологічної активності. Близько 27% від дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) залежить від концентрації периндоприлу і становить близько 20%. Виведення Т1/2 периндоприлу із плазми становить 1 годину. Периндоприлат елімінується із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 годин, рівноважний стан досягається протягом 4-х діб. Лінійність Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність Корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю проводиться з урахуванням ступеня порушення ниркової функції (кліренсу креатиніну (КК)). Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Печінкова недостатність Фармакокінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому корекції дози не потрібно. Розувастатин Абсорбція Сmax розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Розподіл Метаболізується переважно печінкою, яка є основним органом, що синтезує холестерин та метаболізує ХС-ЛПНГ. Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Метаболізм Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є неспецифічним субстратом системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4, CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування плазмової ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Т1/2 із плазми становить приблизно 19 годин (не змінюється при збільшенні дози препарату). Середній геометричний плазмовий кліренс – 50 л/год (коефіцієнт варіації – 21,7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, що виконує важливу роль у "печінковій" елімінації розувастатину. Лінійність Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного застосування. Вік та стать Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Етнічні групи Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою "концентрація-час") і Сmax в плазмі крові розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців і корейців) у порівнянні з пацієнтами європеоїд медіани AUC та Сmax у 1,3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину суттєво не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину – у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, приблизно на 50% вища, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. У двох пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) c.521СС та ABCG2 (BCRP) c.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину в 1,6 та 2,4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLC01B1 с.52ITT та ABCG. 421СС. Діти Фармакокінетичні параметри розувастатину у дітей із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією у віці від 10 до 17 років повністю не описані. Результати невеликого фармакокінетичного дослідження розувастатину (за участю 18 дітей) показують, що експозиція у дітей була порівнянна з експозицією у дорослих пацієнтів, також не очікується великих відхилень фармакокінетичних параметрів залежно від дози.ФармакодинамікаРоксатенз-інду – комбінований препарат, що містить периндоприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), індапамід – тіазидоподібний діуретик та розувастатин – селективний, конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази (статин). Механізм дії препарату заснований на фармакологічних властивостях кожної з діючих речовин та адитивної синергічної дії периндоприлу та індапаміду. Механізм дії Індапамід Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення виведення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи артеріальний тиск (АТ). Периндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II, судинозвужувальну речовину, крім цього АПФ стимулює секрецію альдостерону та руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), що зумовлено переважно дією на судини в м'язах і нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію, рідини, або розвитком рефлекторної тахікардії. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл діє за допомогою свого основного активного метаболіту – периндоприлату. Інші його метаболіти неактивні. Дія периндоприлу призводить до: розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму простагландинів; зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серце). При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку В результаті значно покращуються результати проби з фізичним навантаженням. Розувастатин Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник холестерину (ХС). Основною мішенню дії розувастатину є печінка, що сприяє зниженню концентрації холестерину. Розувастатин збільшує число "печінкових" рецепторів до ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Фармакодинамічні ефекти Периндоприл/індапамід Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний АТ як у положенні "стоячи", так і "лежачи". Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Стабільний терапевтичний ефект розвивається менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає синдрому "скасування". Одночасний прийом периндоприлу та індапаміду має антигіпертензивну дію синергетичного характеру порівняно з прийомом кожного препарату окремо. Доведено вплив застосування комбінації периндоприл/індапамід на рівень гіпертрофії лівого шлуночка (ГТЛШ) у порівнянні з еналаприлом. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ГТЛШ, які отримували терапію комбінацією периндоприл 2 мг/індапамід 0,625 мг або еналаприлом у дозі 10 мг один раз на добу, та при збільшенні дози периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг та еналаприлу до 4 добу, відзначено більш значуще зниження індексу маси лівого шлуночка (ІМЛШ) у групі периндоприл/індапамід у порівнянні з групою еналаприлу. При цьому найбільший вплив на ІМЛШ відзначається при застосуванні комбінації периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг. Також відзначено більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з еналаприлом. Індапамід Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при застосуванні препарату в дозах, які мають мінімальну діуретичну дію, і триває 24 години. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. Індапамід зменшує ГТЛШ. Підвищення подальшої дози тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не спричиняє посилення антигіпертензивного ефекту, але збільшує ризик розвитку небажаних явищ. При неефективності терапії слід збільшувати дозу. Індапамід у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не впливає на: метаболізм ліпідів: тригліцеридів (ТГ), ЛПНГ та ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ); вуглеводний обмін, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та артеріальною гіпертензією. Периндоприл Периндоприл ефективний при терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості: м'якої, помірної та тяжкої. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому препарату спостерігається виражене (близько 80%) залишкове інгібування АПФ. Стабільне зниження артеріального тиску досягається протягом 1 місяця на фоні застосування препарату і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування". Має судинорозширюючі властивості і відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни опору артерій і призводить до зниження ГТЛШ. Додавання тіазидоподібного діуретика посилює вираженість антигіпертензивної дії. Крім цього, комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика призводить до зниження ризику гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ із антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II). Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинне або цереброваскулярне захворювання, або ЦД 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із ЦД 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних подій та на показники смертності, у той час як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості класів інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з ЦД 2 типу та хронічним захворюванням нирок або серцево-судинним захворюванням (ССЗ) або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Серцево-судинна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Розувастатин Розувастатин знижує підвищені сироваткові концентрації холестерину - ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), загального ХС, ТГ, підвищує сироваткову концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), а також знижує сироваткові концентрації аполіпопротеїну. , холестерину-ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС-ЛПОНП), ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (Апо AI) (див. таблицю 1), знижує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПВЩ -неЛПВП/ХС-ЛПВП та співвідношення Апо В/Апо AI. Таблиця 1. Дозозалежний ефект у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (тип IIа та IIb за Фредріксоном) (середня скоригована відсоткова зміна порівняно з вихідним значенням) Доза Кількість пацієнтів ХС-ЛПНЩ Загальний ХС ХС-ЛПЗП ТГ хс-неЛПЗП Апо В Апо А-I Плацебо 13 -7 -5 3 -3 -7 -3 0 5 мг 17 -45 -33 13 -35 -44 -38 4 10 мг 17 -52 -36 14 -10 -48 -42 4 20 мг 17 -55 -40 8 -23 -51 -46 5 40 мг 18 -63 -46 10 -28 -60 -54 0 Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку терапії розувастатином, через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого ефекту. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії незалежно від расової приналежності, статі або віку, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією IIа та IIb типу (середня вихідна концентрація ХС-ЛПНГ близько 4,8 ммоль/л) на фоні прийому препарату у дозі 10 мг концентрація ХС-ЛПНЩ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які отримують розувастатин у дозі 20-80 мг, відзначається позитивна динаміка показників ліпідного профілю. Після титрування до добової дози 40 мг (12 тижнів терапії) відзначається зниження концентрації ХС-ЛПНГ на 53%. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають розувастатин у дозі 20 та 40 мг, середнє зниження концентрації ХС-ЛПНЩ становить 22%. Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом (щодо концентрації ТГ) та з нікотиновою кислотою у ліпідзнижувальних дозах (щодо концентрації ХС-ЛПВЩ), проте можливість таких поєднань повинна оцінюватися лікарем з урахуванням можливих ризиків.Показання до застосуванняПрепарат Роксатенз-інду показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких адекватно контролюється прийомом індапаміду, периндоприлу та розувастатину в тих же дозах, що й у препараті Роксатенз-інду, при лікуванні артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії: первинна гіперхолеса класифікації Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію), змішану гіперхолестеринемію (тип IIb за класифікацією Фредріксона) або сімейну гомозиготну гіперхолестеринемію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, розувастатину або до будь-якого іншого компонента препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ. Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Тяжка печінкова недостатність (у тому числі з печінковою енцефалопатією). Захворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності "печінкових" трансаміназ та підвищення активності "печінкових" трансаміназ у сироватці крові більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми). Міопатія. Пацієнти, схильні до розвитку міотоксичних ускладнень. Гіпокаліємія. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову аритмію типу "пірует". Одночасний прийом циклоспорину. Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральні методи лікування з використанням деяких мембран із негативно зарядженою поверхнею. Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує. Застосування у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вагітність, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Через відсутність достатнього клінічного досвіду не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів з нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю: Системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак (ВКВ), склеродермія), терапія імунодепресантами (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), пригнічення кістковомозкового кровотворення, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків , діарея), ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, порушення функції печінки та нирок, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), лабільність віку, негроїдної раси, спортсменів (можлива позитивна реакція при допінг-контролі), проведення гемодіалізу з використанням високопроточних поліакрилнітрилових мембран (наприклад, AN69),перед процедурою аферезу ЛПНГ, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нирки, стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), двосторонній стеноз нирок препаратами літію, золота, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), баклофеном, кортикостероїдами, препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наявність ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу - ниркова недостатність, гіпотиреоз, спадкові захворювання. сімейному) та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів;надмірне вживання алкоголю, стани, при яких відмічено підвищення плазмової концентрації розувастатину, расова приналежність (монголоїдна раса - японці та китайці), одночасне застосування з фібратами, захворювання печінки в анамнезі, сепсис, артеріальна гіпотензія, тяжкі хірургічні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Роксатензінду протипоказане при вагітності та в період грудного вигодовування. Вагітність Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується протягом першого триместру вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Контрольованих клінічних досліджень із застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилося. Обмежені дані свідчать, що прийом інгібіторів АПФ у І триместрі не призводив до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю, але повністю виключити фетотоксичну дію інгібіторів АПФ не можна. При плануванні вагітності або її наступі на тлі прийому препарату слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може призводити до порушення розвитку плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо жінка приймала інгібітор АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. У новонароджених, матері яких отримували терапію інгібіторами АПФ, може спостерігатися артеріальна гіпотензія, тому новонароджені повинні перебувати під ретельним медичним наглядом (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків у новонароджених відзначалася гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Жінки репродуктивного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин і речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази для плода перевищує користь застосування препарату при вагітності для матері. У ході досліджень у тварин було отримано обмежені дані про репродуктивну токсичність. У разі настання вагітності у процесі терапії застосування препарату має бути негайно припинено. Період грудного вигодовування Застосування препарату Роксатензінду протипоказане в період грудного вигодовування. Зважаючи на відсутність інформації про застосування периндоприлу в період грудного вигодовування, його прийом не рекомендований, переважним є застосування альтернативних препаратів із встановленим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей. Індапамід виділяється із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого можливий розвиток підвищеної чутливості до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та "ядерної" жовтяниці. Розувастатин виділяється у молоко у щурів. Дані щодо виділення розувастатину в грудне молоко у людини відсутні.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до Класифікація MedDRA Небажані ефекти Частота Індапамід Периндоприл Розувастатин Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт - Дуже рідко - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* - Агранулоцитоз Дуже рідко Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - - Панцитопенія - Дуже рідко - Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко - Нейтропенія - Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко Дуже рідко - Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості (особливо реакції з боку шкірних покривів, у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій) Часто - Рідко Порушення з боку ендокринної системи Цукровий діабет 2 типу1 - - Часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія - Не часто* - Гіперкаліємія, що частіше минає - Не часто* - Гіпонатріємія Частота невідома Не часто* - Гіперкальціємія Дуже рідко - - Зниження вмісту калію з розвитком гіпокаліємії, особливо важливе для пацієнтів із груп високого ризику Частота невідома - - Порушення психіки Порушення настрою - Не часто - Розлади сну - Не часто Частота невідома Сплутаність свідомості - Дуже рідко - Депресія - - Частота невідома Порушення з боку нервової системи Запаморочення - Часто Часто Головний біль Рідко Часто Часто Парестезія Рідко Часто - Дисгевзія - Часто - Сонливість - Не часто* - Непритомність Частота невідома Не часто* - Периферична нейропатія - - Частота невідома Полінейропатія - - Дуже рідко Втрата пам'яті - - Дуже рідко Інсульт, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику - Дуже рідко - Можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто - Міопія Частота невідома - - Нечіткість зору Частота невідома - - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Рідко Часто - Шум у вухах - Часто - Порушення з боку серця Відчуття серцебиття - Не часто* - Тахікардія - Не часто* - Стенокардія (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Дуже рідко Дуже рідко - Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія (та ефекти, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Дуже рідко Часто - Васкуліт - Не часто* - Синдром Рейно - Частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель - Часто Частота невідома Задишка - Часто Частота невідома Бронхоспазм - Не часто - Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко - Порушення з боку травного тракту Біль в животі - Часто Часто Запор Рідко Часто Часто Діарея - Часто Частота невідома Диспепсія - Часто - Нудота Рідко Часто Часто Блювота Не часто Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко Не часто - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко - - Жовтяниця - - Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Кожний зуд - Часто Не часто Висипання на шкірі - Часто Не часто Макулопапульозний висип Часто - - Кропивниця Дуже рідко Не часто Не часто Ангіоневротичний набряк обличчя, губ, кінцівок, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ "Особливі вказівки") Дуже рідко Не часто - Пурпура Не часто - - Підвищене потовиділення - Не часто - Реакції фоточутливості Частота невідома Не часто* - Пемфігоїд - Не часто* - Погіршення перебігу псоріазу - Рідко* - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко - - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Частота невідома Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Спазми м'язів Часто - - Можливе загострення вже наявного гострого дисемінованого червоного вовчаку - Частота невідома - Артралгія - Не часто* Дуже рідко Міалгія - Не часто* Часто Міопатія (включаючи міозит) - - Рідко Рабдоміоліз - - Рідко Вовчаковоподібний синдром - - Рідко Розрив м'язів - - Рідко Пошкодження сухожилля, іноді ускладнені розривом - - Частота невідома Імуноопосередкована некротизуюча міопатія - - Частота невідома Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Ниркова недостатність - Не часто - Гостра ниркова недостатність (ГНН) Дуже рідко Дуже рідко - Гематурія - - Дуже рідко Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто - Гінекомастія - - Дуже рідко Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія - Часто Часто Біль у спині - Не часто* - нездужання - Не часто* - Периферичні набряки - Не часто* Частота невідома Пірексія - Не часто* - Стомлюваність Рідко - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко - Підвищення активності "печінкових" ферментів Частота невідома Рідко Рідко Зниження гемоглобіну та зниження гематокриту - Дуже рідко - Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові Частота невідома - Часто Підвищення концентрації сечової кислоти Частота невідома - - Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі Частота невідома - - Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* - 1 Частота залежатиме від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). * Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних клінічних досліджень. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота побічних ефектів дозозалежна. Небажані реакції при застосуванні розувастатину Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів У пацієнтів, які отримують терапію розувастатином, може виявлятись протеїнурія. Зміна кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігається менш ніж у 1% пацієнтів, які отримують 10-20 мг розувастатину, і приблизно 3% пацієнтів, які отримують 40 мг розувастатину. Незначна зміна кількості білка в сечі спостерігалася при дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. У пацієнтів, які застосовували розувастатин, спостерігалася гематурія, але дані клінічних досліджень показали, що частота таких випадків дуже низька. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини При застосуванні розувастатину у всіх дозах, але особливо у дозах, що перевищують 20 мг/добу, повідомлялося про такі впливи на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія, рабдоміоліз із гострою нирковою недостатністю та без неї. У пацієнтів, які приймали розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі. У більшості випадків воно є незначним, безсимптомним та тимчасовим. У разі підвищення активності КФК у плазмі крові більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми терапію слід призупинити. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у незначної кількості пацієнтів, які отримували розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі. У більшості випадків воно було незначним, безсимптомним і тимчасовим. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) повідомлялося про такі побічні ефекти: сексуальна дисфункція, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні препаратів. Частота виникнення рабдоміолізу, виражених побічних ефектів з боку нирок та печінки (переважно підвищення активності "печінкових" трансаміназ) збільшується у пацієнтів при прийомі розувастатину у дозі 40 мг.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарські взаємодії для периндоприлу та індапаміду Одночасне застосування не рекомендовано Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може сприяти подальшому підвищенню вмісту літію в плазмі та збільшувати ризик його токсичної дії на фоні прийому інгібітору АПФ. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. За необхідності одночасного застосування необхідно ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус): при одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR терапія може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування препаратів, що потребує особливої ​​уваги Баклофен: можливе посилення антигіпертензивної дії. Необхідний контроль АТ, функції нирок та, при необхідності, корекція дози гіпотензивних засобів. Нестероїдні протизапальні препарати, у т. ч. високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що мають протизапальну дію, інгібітори циклооксигену ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, підвищує ризик розвитку порушень функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, підвищує вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із початковою зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при застосуванні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. До початку лікування пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини, а також регулярно контролювати функцію нирок як на початку терапії, так і в процесі лікування. Одночасне застосування, що потребує уваги Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики): препарати цих класів посилюють антигіпертензивний ефект та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Глюкокортикостероїди (ГКС), тетракозактид: зниження антигіпертензивного ефекту (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші гіпотензивні засоби: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Лікарські взаємодії для індапаміду Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Препарати, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует": оскільки існує ризик розвитку гіпокаліємії, індапамід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", такими як антиаритмічні засоби класу IA (хінід гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретілія тозилат, соталол), деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензамідамид, ), іншими нейролептиками (пімозид), іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин,пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, метадон, астемізол, терфенадин. Необхідно контролювати вміст калію в сироватці крові, щоб уникнути гіпокаліємії, при розвитку якої необхідно проводити її корекцію, контролювати інтервал QT на ЕКГ. Лікарські препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В при внутрішньовенному введенні, глюко- та мінералокортикоїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника: збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та за необхідності коригувати терапію. Одночасне застосування, що потребує уваги Метформін: функціональна ниркова недостатність на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні з метформіном підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні засоби: у пацієнтів з гіповолемією на фоні терапії діуретичними засобами існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід заповнити ОЦК. Препарати, що містять солі кальцію: при одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Циклоспорин: можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину в плазмі крові, навіть за відсутності вираженої втрати іонів натрію та дегідратації. Лікарські взаємодії для периндоприлу Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням тільки одного препарату. , що впливає на РААС Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією протипоказане та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен: одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з ЦД та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 мм² площі поверхні тіла) протипоказано. та не рекомендується у інших пацієнтів. Інгібітори нейтральної ендопептидази: повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Екстракорпоральні методи лікування: екстракорпоральні методи лікування із застосуванням деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилонітрилових), такі як гемодіаліз або гемофільтрація, а також аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку важких анафіл. Якщо пацієнту потрібні екстракорпоральні методи лікування, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії) та препарати калію: інгібітори АПФ зменшують втрату калію нирками, спричинену діуретиком. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту калію в сироватці аж до летального результату. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору АПФ та вищевказаних препаратів (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Естрамустин: одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін: наведені нижче ефекти описані для каптоприлу та еналаприлу. Застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини та інсуліну у пацієнтів із ЦД. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (за рахунок підвищення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). Одночасне застосування, що потребує уваги Гіпотензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування цих препаратів може посилювати антигіпертензивну дію периндоприлу. При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами можливе додаткове зниження артеріального тиску. Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Препарати для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для проведення загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. Діуретики (тіазидні та "петлеві"): застосування діуретиків у високих дозах може призводити до гіповолемії (за рахунок зменшення ОЦК), а додавання до терапії периндоприлу – до вираженого зниження артеріального тиску. Гліптин (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин): при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок придушення активності дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) гліптином. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АПФ. Препарати золота: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, та внутрішньовенному введенні препарату золота (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання і виражене зниження АТ. Котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм): одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії. Тканинні активатори плазміногену: в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Лікарські взаємодії для розувастатину Вплив застосування інших препаратів на розувастатин Інгібітори транспортних білків: розувастатин є субстратом для деяких транспортних білків, зокрема ОАТР1В1 та BCRP. Одночасне застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії (див. таблицю 2). Циклоспорин: при одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину в середньому в 7 разів вище за значення, яке відзначається у здорових добровольців (див. таблицю 2). Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Застосування розувастатину протипоказане пацієнтам, які приймають циклоспорин. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Інгібітори протеази: незважаючи на те, що точний механізм взаємодії не встановлений, одночасне застосування інгібіторів протеази може значно підвищувати експозицію розувастатину (див. таблицю 2). Одночасне застосування у здорових добровольців 10 мг розувастатину та комбінації двох інгібіторів протеази (300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру) супроводжується підвищенням рівноважних AUС0-24 год) та Сmax розувастатину у 3 та 7 разів, відповідно. Одночасне застосування розувастатину та деяких комбінацій інгібіторів протеази можливе лише після ретельної корекції дози розувастатину на підставі очікуваного збільшення його експозиції (див. таблицю 2). Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби: одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення Сmax та AUC розувастатину у плазмі крові у 2 рази. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, але можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати, а також нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопати. монотерапії. У таких пацієнтів терапія має починатись з дози 5 мг. Одночасне застосування фібратів та розувастатину у добовій дозі 30 мг та 40 мг протипоказано. Езетиміб: одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг та езетімібу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією у 1-2 рази (див. таблицю 2). Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом, що виявляється збільшенням ризику розвитку небажаних реакцій. Антациди: одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося. Еритроміцин: одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUС0-t) розувастатину на 20% та його Сmax на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається застосуванням еритроміцину. Ізоферменти системи цитохрому Р450: результати досліджень, які проводяться в умовах in vivo та in vitro, показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів системи цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цієї системи ізоферменту. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. Клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4) не відзначено. Взаємодії з лікарськими засобами, які вимагають корекції дози розувастатину (див. таблицю 2): дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його одночасного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину має становити 5 мг 1 раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції у 1,9 раза), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3,1 раза). Таблиця 2. Вплив супутньої терапії на експозицію розувастатину (показники AUC наведені в порядку зменшення) - результати опублікованих клінічних досліджень Режим супутньої терапії Режим прийому розувастатину Зміна AUC розувастатину* Циклоспорин 75-200 мг 2 рази на добу, 6 місяців 10 мг 1 раз на добу, 10 днів Збільшення у 7,1 рази Регорафеніб 160 мг 1 раз на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 3,8 рази Атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу, 8 днів 10 мг одноразово Збільшення у 3,1 рази Симепревір 150 мг 1 раз на добу, 7 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,8 рази Велпатасвір 100 мг 1 раз на добу 10 мг одноразово Збільшення у 2,7 рази Омбітавір 25 мг/парітапревір 150 мг/Рітонавір 100 мг 1 раз на добу/дасабувір 400 мг 2 рази на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 2,6 рази Гразопревір 200 мг/елбасвір 50 мг 1 раз на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,3 рази Глекапревір 400 мг/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, 7 днів 5 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,2 рази Лопінавір 400 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 17 днів 20 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,1 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Збільшення у 1,9 рази Клопідогрів 300 мг (навантажувальна доза), потім 75 мг через 24 години 20 мг одноразово Збільшення вдвічі Елтромбопаг 75 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,6 рази Дарунавір 600 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 7 днів 10 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 1,5 рази Типранавір 500 мг/ритонавір 200 мг 2 рази на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,4 рази Дронедарон 400 мг 2 рази на добу Немає даних Збільшення у 1,4 рази Ітраконазол 200 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово **Збільшення в 1,4 рази Езетиміб 10 мг 1 раз на добу, 14 днів 10 мг 1 раз на добу, 14 днів **Збільшення в 1,2 рази Фосампренавір 700 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 8 днів 10 мг одноразово Без змін Алеглітазар 0,3 мг, 7 днів 40 мг, 7 днів Без змін Силімарин 140 мг 3 рази на добу, 5 днів 10 мг одноразово Без змін Фенофібрат 67 мг 3 рази на добу, 7 днів 10 мг, 7 днів Без змін Рифампіцин 450 мг 1 раз на добу, 7 днів 20 мг одноразово Без змін Кетоконазол 200 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Без змін Флуконазол 200 мг 1 раз на добу, 11 днів 80 мг одноразово Без змін Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Зниження на 20% Байкалін 50 мг 3 рази на добу, 14 днів 20 мг одноразово Зниження на 47% * Дані, представлені як кратні зміни, являють собою просте співвідношення між одночасним застосуванням та застосуванням тільки розувастатину. Дані, представлені як зміни у %, являють собою різницю у % одночасного застосування порівняно із застосуванням одного лише розувастатину. ** Було проведено кілька досліджень з вивчення взаємодії різних доз розувастатину, у таблиці зазначено найбільш значну зміну. Вплив застосування розувастатину на інші препарати Антагоністи вітаміну К: як і у разі застосування інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, початок терапії розувастатином або збільшення його дози у пацієнтів, які приймають одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин або інші антикоагулянти кумаринового ряду), може призводити до збільшення міжнародного нормалізованого відношення (МНО). Скасування розувастатину або зниження його дози може спричинити зменшення МНО. У разі рекомендується контроль МНО. Контрацептиви для внутрішнього застосування/замісна гормональна терапія (ЗГТ) Одночасне застосування розувастатину та контрацептивів для прийому внутрішньо збільшує AUC етинілестрадіолу та норгестрелу на 26% та 34%, відповідно. Таке збільшення концентрації у плазмі крові має враховуватися при доборі дози гормональних контрацептивів. Фармакокінетичні дані щодо одночасного застосування розувастатину та ЗГТ відсутні, отже, не можна виключити аналогічного ефекту і при застосуванні цієї комбінації. Однак подібна комбінація широко застосовувалася під час проведення клінічних досліджень та добре переносилася пацієнтами. Інші лікарські засоби Дігоксин: клінічно значущої взаємодії розувастатину з дигоксином не очікується. Фузидова кислота: ризик розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз, може бути підвищений при одночасному застосуванні фузидової кислоти системної дії та статинів. Механізм цієї взаємодії (фармакодинамічний, фармакокінетичний або обидва варіанти) не встановлений. Були отримані повідомлення про рабдоміоліз (у тому числі зі смертельними наслідками) у пацієнтів, які отримують цю комбінацію. За необхідності одночасного застосування слід припинити прийом розувастатину на період терапії фузидовою кислотою.Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 таблетці 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Комбінований препарат із фіксованими дозами не підходить для початкової терапії. При переході на лікування препаратом Роксатензінду необхідно досягти адекватного контролю стану пацієнта при одночасному прийомі постійних доз монопрепаратів. Доза препарату Роксатензінду повинна визначатися дозами монопрепаратів, що входять до складу фіксованої комбінації в момент переходу. Якщо потрібна зміна дози однієї з діючих речовин у складі фіксованого комбінованого препарату (наприклад, у зв'язку з новодіагностованим захворюванням, зміною стану пацієнта або лікарською взаємодією), необхідний індивідуальний підбір доз окремих компонентів. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку нормативний показник концентрації креатиніну в плазмі повинен бути скоригований з урахуванням віку, ваги та статі. Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та ступінь зниження артеріального тиску. Порушення функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із КК У пацієнтів з КК 60 мл/хв корекції дози не потрібне. На тлі терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у сироватці крові. Порушення функції печінки Препарат Роксатенз-інду протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю та пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі. При помірно вираженій печінковій недостатності корекція дози не потрібна. У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. Однак у пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції. Таких пацієнтів слід оцінити функцію нирок. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Етнічні групи У пацієнтів монголоїдної раси відмічено збільшення системної експозиції розувастатину. Генетичний поліморфізм Певні типи генетичного поліморфізму можуть призводити до підвищення експозиції розувастатину. Пацієнтам, які мають такі типи поліморфізму, рекомендується застосовувати нижчі добові дози розувастатину. Супутня терапія Розувастатин зв'язується з різними транспортними білками (зокрема, з ОАТР1В1 та BCRP). При одночасному застосуванні розувастатину з деякими лікарськими препаратами (такими як циклоспорин, деякі інгібітори протеази вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), включаючи комбінацію ритонавіру з атазанавіром, лопінавіром та/або типранавіром), що підвищують концентрацію розувастатину у плазмі підвищуватиметься ризик розвитку міопатії (включаючи рабдоміоліз). У таких випадках слід оцінити можливість застосування альтернативної терапії або тимчасового припинення прийому розувастатину. За необхідності застосування зазначених вище препаратів слід оцінити співвідношення користі та ризику супутньої терапії розувастатином та розглянути можливість корекції його дози. Діти Безпека та ефективність застосування препарату Роксатенз-інду у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Застосування препарату Роксатенз-інду протипоказане у пацієнтів віком до 18 років.ПередозуванняСимптоми Найімовірніший симптом передозування - виражене зниження артеріального тиску, іноді у поєднанні з нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості та олігурією, яка може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії). Також можуть виникати електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Лікування Спеціального лікування у разі передозування немає. У разі передозування пацієнту показано симптоматичне лікування та замісну терапію за необхідності. Заходи невідкладної допомоги спрямовані на видалення препарату із ШКТ: промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу. При вираженому зниженні артеріального тиску слід укласти пацієнта з підвищеним положенням нижніх кінцівок, за необхідності провести корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду). Необхідний контроль функції печінки та сироваткової активності КФК. Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, видаляється за допомогою гемодіалізу. Ефективність гемодіалізу для розувастатину є малоймовірною.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРоксатенз-інду Порушення функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із КК У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності частіше відбувається у пацієнтів з тяжкою ХСН або вихідним порушенням ниркової функції, у тому числі при стенозі ниркової артерії. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки застосування не рекомендується. У пацієнтів, які отримували високі дози розувастатину (зокрема 40 мг/добу), спостерігалася канальцева протеїнурія, яка виявлялася за допомогою тест-смужок та у більшості випадків була періодичною або короткочасною. Така протеїнурія не свідчить про гостре захворювання або прогресування супутнього захворювання нирок. Пацієнти похилого віку Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Необхідно контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із ЦД, особливо при низькому вмісті калію в плазмі. Деякі дані свідчать про те, що статини як клас підвищують рівень глюкози в крові і у деяких пацієнтів з високим рівнем ризику розвитку цукрового діабету в майбутньому можуть призвести до рівня гіперглікемії, при якому доцільно розпочинати лікування цукрового діабету. Тим не менш, цей ризик переважується на користь зниження ризику для судин при використанні статинів, і тому не повинен бути причиною припинення лікування статинами. Пацієнти групи ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі) повинні бути під наглядом як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних рекомендацій. За даними дослідження JUPITER загальна частота цукрового діабету склала 2,8% у групі розувастатину та 2,3% - у групі плацебо, в основному у пацієнтів з концентрацією глюкози натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л. Періндоприл/Індапамід Літій Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у тому числі двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми. При вираженій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або лише один із препаратів. Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну в плазмі навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування індапамідом/периндоприлом слід розпочинати в умовах стаціонару. Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (у пацієнтів із ХСН, порушеннями водно-електролітного балансу тощо) При деяких патологічних станах може відзначатися значна активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), особливо при вираженій гіповолемії та зниженні вмісту електролітів плазми крові (на фоні дієти без солі або тривалого прийому діуретиків), у пацієнтів з початково низьким АТ, стенозом ниркових артерій, ХСН або цирозом печінки з набряками та асцитом. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються прийому першої дози препарату або протягом перших двох тижнів терапії. Іноді ці стани розвиваються гостро та інші терміни терапії. У таких випадках при відновленні терапії рекомендується застосовувати комбінацію периндоприлу та індапаміду у нижчій дозі і потім поступово збільшувати дозу. Серцева недостатність/важка серцева недостатність У пацієнтів з ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA) та пацієнтів із ЦД 1 типу (небезпека спонтанного збільшення вмісту іонів калію) лікування має починатися з нижчих доз комбінації периндоприлу та індапаміду та під ретельним лікарським контролем. Пацієнти з АГ та ІХС не повинні припиняти прийом бета-адреноблокаторів, комбінацію периндоприлу та індапаміду необхідно застосовувати спільно з бета-адреноблокаторами. Печінкова недостатність В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При значительном повышении активности "печеночных" ферментов или появлении желтухи на фоне приема ингибиторов АПФ следует прекратить прием препарата и продолжать наблюдение за пациентом. При наличии нарушений функции печени прием тиазидных и тиазидоподобных диуретиков может привести к развитию печеночной энцефалопатии. В данном случае следует немедленно прекратить прием препарата. Индапамид Фоточувствительность На фоне приема тиазидных и тиазидоподобных диуретиков сообщалось о случаях развития реакции фоточувствительности. В случае развития реакции фоточувствительности следует прекратить лечение. При необходимости продолжения терапии диуретиками рекомендуется защищать кожные покровы от воздействия солнечных или искусственных ультрафиолетовых лучей. Содержание натрия в плазме крови До начала лечения необходимо определить содержание натрия в плазме крови. На фоне приема препарата следует регулярно контролировать этот показатель. На начальном этапе терапии снижение содержания натрия в плазме крови может быть бессимптомным, поэтому необходим регулярный лабораторный контроль. Пациентам пожилого возраста и пациентам с циррозом печени показан более частый контроль содержания натрия в плазме крови. Любой диуретический препарат может вызывать гипонатриемию, приводящую иногда к крайне тяжелым последствиям. Гипонатриемия в сочетании с гиповолемией могут быть причиной обезвоживания и ортостатической гипотензии. Сопутствующее снижение содержания хлора в плазме крови может привести к вторичному компенсаторному метаболическому алкалозу (частота развития и степень выраженности этого эффекта незначительны). Содержание калия в плазме крови Терапия тиазидными и тиазидоподобными диуретиками связана с риском развития гипокалиемии. Необходимо избегать гипокалиемии (менее 3,4 ммоль/л) у следующих категорий пациентов из групп высокого риска: пациенты пожилого возраста, истощенные пациенты (как получающие, так и не получающие сочетанную медикаментозную терапию), пациенты с циррозом печени, в том числе с отеками и асцитом, пациенты с ИБС, ХСН. У таких пациентов гипокалиемия усиливает токсическое действие сердечных гликозидов и повышает риск развития аритмии. Комбинированное применение периндоприла и индапамида не предотвращает развитие гипокалиемии, особенно у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью. Как и в случае применения других гипотензивных средств в комбинации с диуретиком, необходим регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Удлинение интервала QT К группе повышенного риска также относятся пациенты с увеличенным интервалом QT, при этом не имеет значения, вызвано это увеличение врожденными причинами или действием лекарственных средств. Гипокалиемия, как и брадикардия, способствует развитию тяжелых нарушений ритма сердца, особенно, полиморфной желудочковой тахикардии типа "пируэт", которая может быть фатальной. Во всех описанных выше случаях необходим регулярный контроль начала терапии. При выявлении гипокалиемии должно быть назначено соответствующее лечение. Содержание кальция в плазме крови Тиазидные и тиазидоподобные диуретики уменьшают выведение кальция почками, что может вызывать незначительное временное повышение содержания кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может быть связана с недиагностированным ранее гиперпаратиреозом. В таких случаях необходимо провести исследование функции паращитовидных желез, предварительно отменив прием диуретических средств. Диуретические средства и функция почек Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только у пациентов с нормальной или незначительно нарушенной функцией почек (концентрация креатинина в плазме крови у взрослых пациентов ниже 25 мг/л или 220 мкмоль/л). У пациентов пожилого возраста нормативный показатель концентрации креатинина в плазме крови должен быть скорректирован с учетом возраста, веса и пола, в соответствии с формулой Кокрофта: КК = (140 - возраст) х вес/0,814 х концентрация креатинина в плазме крови, где: возраст указан в годах, вес - в кг, концентрация креатинина - в мкмоль/л. Для женщин эту формулу следует скорректировать, умножая полученный результат на коэффициент 0,85. В начале лечения диуретиками у пациентов из-за гиповолемии и гипонатриемии может наблюдаться временное снижение СКФ и повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не опасна для пациентов с неизмененной функцией почек, однако у пациентов с почечной недостаточностью ее выраженность может усилиться. Мочевая кислота У пациентов с повышенной концентрацией мочевой кислоты в плазме крови на фоне терапии может увеличиваться частота возникновения приступов подагры. Спортсмены Индапамид может дать положительную реакцию при проведении допинг-контроля. Острая близорукость и вторичная острая закрытоугольная глаукома Сульфонамиды и их производные могут вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию острой транзиторной миопии и острого приступа закрытоугольной глаукомы. При отсутствии лечения острый приступ закрытоугольной глаукомы может привести к стойкой потере зрения. В первую очередь необходимо, как можно быстрее, отменить прием препарата. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, могут потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острого приступа закрытоугольной глаукомы являются аллергические реакции на производные сульфонамида и пенициллины в анамнезе. Периндоприл Калийсберегающие диуретики и препараты калия Как правило, одновременное применение периндоприла и калийсберегающих диуретиков, а также препаратов калия и калийсодержащих заменителей пищевой соли не рекомендуется. Двойная блокада РААС Имеются данные об увеличении риска возникновения артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушениях функции почек (включая ОПН) при одновременном применении ингибиторов АПФ с АРА II или алискиреном. Поэтому двойная блокада РААС посредством сочетания ингибитора АПФ с АРА II или алискиреном не рекомендуется. Если двойная блокада необходима, то это должно выполняться под строгим контролем специалиста при регулярном контроле функции почек, содержания калия в плазме крови и АД. Ингибиторы АПФ не должны применяться одновременно с АРА II у пациентов с диабетической нефропатией. Нейтропения/Агранулоцитоз/Тромбоцитопения/Анемия На фоне приема ингибиторов АПФ могут возникать нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. У пациентов с нормальной функцией почек при отсутствии других факторов риска нейтропения развивается редко. После отмены ингибитора АПФ нейтропения и агранулоцитоз проходят самостоятельно. С особой осторожностью следует применять периндоприл у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани (в том числе системная красная волчанка, склеродермия) на фоне терапии иммунодепрессантами, аллопуринолом или прокаинамидом, особенно у пациентов с нарушением; функции почек. У некоторых пациентов развивались тяжелые инфекции, в ряде случаев резистентные к интенсивной антибиотикотерапии. При применении периндоприла у таких пациентов рекомендуется периодически контролировать количество лейкоцитов в плазме крови. При появлении любых симптомов инфекционных заболеваний (например, боль в горле, лихорадка) пациентам необходимо обратиться к врачу. Повышенная чувствительность/ангионевротический отек На фоне приема ингибиторов АПФ, в том числе и периндоприла, в редких случаях может наблюдаться развитие ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовых складок и/или гортани. Это может произойти в любой период терапии. При появлении симптомов следует немедленно прекратить прием препарата и продолжить наблюдение за пациентом до полного купирования симптомов. Как правило, отек лица и губ лечения не требует, хотя для купирования симптомов могут применяться антигистаминные средства. Ангионевротический отек, сопровождающийся отеком гортани, может привести к летальному исходу. Отек языка, голосовых складок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей. При появлении таких симптомов следует немедленно начать проведение соответствующей терапии, например, ввести подкожно раствор эпинефрина (адреналина) в разведении 1:1000 (0,3-0,5 мл) и/или обеспечить проходимость дыхательных путей. Сообщалось о более высоком риске развития ангионевротического отека у пациентов негроидной расы. У пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе, не связанным с приемом ингибиторов АПФ, может быть повышен риск его развития при приеме препаратов этой группы. В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается ангионевротический отек кишечника. При этом у пациентов отмечаются жалобы на боль в животе как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и при нормальном уровне Cl-эстеразы. Диагноз устанавливался с помощью компьютерной томографии, ультразвукового исследования органов брюшной полости или во время хирургического вмешательства. Симптомы исчезают после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с жалобами на боль в области живота, принимающих ингибиторы АПФ, при проведении дифференциальной диагностики необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника. Ингибиторы mTOR У пациентов, одновременно принимающих ингибиторы mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус), терапия может сопровождаться повышенным риском развития ангионевротического отека (например, отек верхних дыхательных путей или языка с/без респираторных нарушений). Анафилактоидные реакции при проведении десенсибилизации Имеются отдельные сообщения о развитии анафилактоидных реакций у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время проведения десенсибилизирующей терапии (например, ядом перепончатокрылых насекомых: пчелы, осы). Ингибиторы АПФ необходимо применять с осторожностью у пациентов с отягощенным аллергологическим анамнезом или склонностью к аллергическим реакциям при проведении десенсибилизации. Следует избегать применения ингибитора АПФ у пациентов, получающих иммунотерапию ядом перепончатокрылых насекомых. Развития подобных реакций можно избежать путем временной отмены ингибиторов АПФ не менее чем за 24 часа до начала процедуры десенсибилизации. Анафилактоидные реакции при проведении афереза ЛПНП В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении афереза ЛПНП с использованием декстран сульфата развивались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Для предотвращения таких реакций следует временно прекращать прием ингибиторов АПФ перед каждой процедурой афереза. Гемодиализ В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении гемодиализа с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®) развивались анафилактоидные реакции. Поэтому рекомендуется использовать мембрану другого типа или применять гипотензивный препарат другой фармакотерапевтической группы. Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом, как правило, невосприимчивы к гипотензивным препаратам, действие которых основано на ингибировании РААС. Таким образом, использование данного препарата не рекомендуется. Беременность Применение ингибиторов АПФ не следует начинать во время беременности. Планирующим беременность следует назначить альтернативное гипотензивное средство с установленным профилем безопасности для использования во время беременности. При выявлении беременности лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить, и при необходимости назначить альтернативную гипотензивную терапию. Кашель На фоне терапии ингибиторами АПФ может возникать сухой упорный кашель. Кашель длительно сохраняется на фоне приема препаратов этой группы и исчезает после их отмены. При появлении у пациента сухого кашля следует помнить о возможности его появления в связи с приемом ингибитора АПФ. При необходимости применения препаратов этой группы, прием ингибитора АПФ может быть продолжен. Хирургическое вмешательство/общая анестезия Применение ингибиторов АПФ у пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству с применением общей анестезии, может привести к выраженному снижению АД, особенно при применении средств для общей анестезии, обладающих антигипертензивным действием. Рекомендуется прекратить прием ингибиторов АПФ длительного действия, в том числе периндоприла, за 24 часа до хирургического вмешательства. Аортальный и митральный стеноз, ГОКМП Ингибиторы АПФ следует применять с осторожностью у пациентов с обструкцией выходного тракта левого желудочка. Атеросклероз Риск развития артериальной гипотензии существует у всех пациентов, однако особую осторожность следует соблюдать у пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями. У таких пациентов лечение начинают с низких доз препарата. Гиперкалиемия На фоне приема ингибиторов АПФ может развиваться гиперкалиемия. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, пожилой возраст (старше 70 лет), сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация ХСН, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия, калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также других средств, способствующих повышению содержания калия в плазме крови (например, гепарин, триметоприм или ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) и особенно антагонисты альдостерона или АРА II, ацетилсалициловая кислота ≥3 г/сутки, ингибиторы ЦОГ-2 и неселективные НПВП, иммунодепрессанты, такие как циклоспорин или такролимус). Применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке крови особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям ритма сердца. При необходимости одновременного применения препарата с вышеперечисленными средствами следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание калия в плазме крови. Этнические различия Периндоприл, как и другие ингибиторы АПФ, очевидно, оказывает менее выраженное антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Возможно, это различие обусловлено тем, что у пациентов с артериальной гипертензией негроидной расы чаще отмечается низкая активность ренина плазмы крови. Розувастатин Влияние на опорно-двигательный аппарат При применении розувастатина во всех дозах, но в особенности в дозах, превышающих 20 мг/сутки, сообщалось о следующих воздействиях на опорно-двигательный аппарат: миалгия, миопатия, в редких случаях рабдомиолиз. Отмечены очень редкие случаи рабдомиолиза при одновременном применении ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы и эзетимиба. Такая комбинация должна применяться с осторожностью, так как нельзя исключить фармакодинамического взаимодействия. Как и в случае других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, частота рабдомиолиза при постмаркетинговом применении розувастатина выше при применении дозы 40 мг/сутки. Определение активности КФК Сывороточную активность КФК нельзя определять после интенсивных физических нагрузок и при наличии других возможных причин повышения ее активности, это может привести к неверной интерпретации полученных результатов. В случае если исходная сывороточная активность КФК существенно превышена (в 5 раз выше верхней границы нормы), через 5-7 дней следует провести повторный анализ. Нельзя начинать терапию, если результаты повторного анализа подтверждают исходную высокую сывороточную активность КФК (более чем 5-кратное превышение верхней границы нормы). Интерстициальное заболевание легких При применении некоторых ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, особенно в течение длительного времени, сообщалось о единичных случаях интерстициального заболевания легких. Проявлениями заболевания могут являться одышка, непродуктивный кашель и ухудшение общего самочувствия (слабость, снижение веса и лихорадка). При подозрении на интерстициальное заболевание легких следует прекратить терапию ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы. Перед началом терапии В зависимости от суточной дозы розувастатин должен назначаться с осторожностью пациентам с имеющимися факторами риска миопатии/рабдомиолиза или применение препарата противопоказано. К таким факторам относятся: нарушение функции почек; гипотиреоз; заболевания мышц в анамнезе (в том числе в семейном анамнезе); миотоксические явления при приеме других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы или фибратов в анамнезе; чрезмерное употребление алкоголя; возраст старше 65 лет; состояния, при которых может повышаться концентрация розувастатина в плазме крови; одновременное применение фибратов. У таких пациентов необходимо оценить риск и возможную пользу терапии. Также рекомендуется проводить клинический мониторинг. Если исходная сывороточная активность КФК выше более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы, терапию начинать нельзя. В период терапии препаратом Следует проинформировать пациента о необходимости немедленного сообщения врачу в случае неожиданного появления мышечных болей, мышечной слабости или спазмов, особенно в сочетании с недомоганием и лихорадкой. У таких пациентов следует определять сывороточную активность КФК. Терапия должна быть прекращена, если сывороточная активность КФК значительно увеличена (более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы) или если симптомы со стороны мышц резко выражены и вызывают ежедневный дискомфорт (даже, если сывороточная активность КФК не более чем в 5 раз превышает верхнюю границу нормы). Если симптомы исчезают, и сывороточная активность КФК возвращается к норме, следует рассмотреть вопрос о возобновлении применения розувастатина или других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы в меньших дозах при тщательном медицинском наблюдении. Контроль сывороточной активности КФК при отсутствии симптомов нецелесообразен. Отмечены очень редкие случаи иммуноопосредованной некротизирующей миопатии с клиническими проявлениями в виде стойкой слабости проксимальных мышц и повышения активности КФК в сыворотке крови во время терапии или при прекращении применения ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, в том числе розувастатина. По данным клинических исследований признаков увеличения воздействия на скелетную мускулатуру при приеме розувастатина и сопутствующей терапии не отмечено. Однако сообщалось об увеличении числа случаев миозита и миопатии у пациентов, принимавших другие ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы в сочетании с производными фиброевой кислоты (например, гемфиброзил), циклоспорином, никотиновой кислотой в липидснижающих дозах (более 1 г/сутки), противогрибковыми средствами - производными азола, ингибиторами протеазы ВИЧ и макролидными антибиотиками. При одновременном применении с некоторыми ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы гемфиброзил увеличивает риск развития миопатии. Таким образом, одновременное применение розувастатина и гемфиброзила не рекомендуется. Преимущества дальнейшего изменения плазменной концентрации липидов при комбинированном применении розувастатина с фибратами или никотиновой кислотой в липидснижающих дозах должны быть тщательно взвешены с учетом возможного риска. Розувастатин в дозе 30 мг/сутки и 40 мг/сутки противопоказан для комбинированной терапии с фибратами. В связи с увеличением риска рабдомиолиза розувастатин не следует применять пациентам с острыми состояниями, которые могут привести к миопатии или состояниям, предрасполагающим к развитию почечной недостаточности (например, сепсис, артериальная гипотензия, обширные хирургические вмешательства, травмы, тяжелые метаболические, эндокринные и электролитные нарушения или неконтролируемые судороги). Розувастатин не следует применять одновременно или в течение 7 дней после прекращения терапии препаратами фузидовой кислоты. При необходимости одновременного применения следует прекратить прием розувастатина на период терапии фузидовой кислотой. Были получены сообщения о рабдомиолизе (в том числе со смертельным исходом) у пациентов, получающих фузидовую кислоту одновременно со статином. Пациенту следует немедленно обратиться к врачу при появлении любых симптомов мышечной слабости, чувствительности или боли. Терапия статинами может быть возобновлена через 7 дней после приема последней дозы фузидовой кислоты. В исключительных случаях, когда необходима продолжительная системная терапия фузидовой кислотой, например, для лечения тяжелых инфекций, необходимость одновременного применения розувастатина и фузидовой кислоты должна быть рассмотрена в каждом конкретном случае и проводиться под строгим наблюдением врача. Ингибиторы протеазы У пациентов, получавших розувастатин одновременно с ингибиторами протеазы и ритонавиром, отмечалось повышение системной экспозиции розувастатина. Следует принимать во внимание ожидаемую пользу от снижения концентрации липидов при применении розувастатина у ВИЧ-инфицированных пациентов, получающих ингибиторы протеазы, и потенциальное повышение концентрации розувастатина в плазме крови в начале терапии и при титрации дозы розувастатина. Одновременное применение розувастатина с ингибиторами протеазы не рекомендуется пока не отрегулирована доза розувастатина. Этнические различия В ходе фармакокинетических исследований у представителей монголоидной расы по сравнению с представителями европеоидной расы отмечено увеличение плазменной концентрации розувастатина. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Препарат не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами, но у некоторых пациентов в ответ на снижение АД могут развиваться различные индивидуальные реакции, особенно в начале терапии или при добавлении к проводимой терапии других гипотензивных средств. Исследования по изучению влияния розувастатина на способность управлять транспортными средствами и работу с механизмами не проводились. Однако учитывая фармакодинамические свойства, маловероятно, что розувастатин может влиять на эти способности. При управлении транспортными средствами или работе с механизмами следует учитывать возможность головокружения в период лечения. В результате способность управлять транспортными средствами или другими механизмами может быть снижена.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Речовини, що діють: Індапамід 2,500 мг; Периндоприл ербумін 8,000 мг; Розувастатин кальцію 20,790 мг, еквівалентно розувастатину 20,000 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, тип 200, низької вологості, целюлоза мікрокристалічна, тип 112, кросповідон, тип А, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат; Оболонка плівкова (плівкоутворююча суміш 4): полівініловий спирт, макрогол-3350, титану діоксид (Е171), тальк, барвник заліза оксид жовтий (Е172), барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид чорний (Е172). По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. По 3, 6 або 9 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блідо-рожево-коричневого кольору, з гравіюванням PIR4 на одній стороні та фаскою.Фармакотерапевтична групаКомбіноване засіб (діуретик + ангіотензинперетворюючого ферменту інгібітор + ГМГ-КоА-редуктази інгібітор).ФармакокінетикаІндапамід Всмоктування, розподіл Швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. Метаболізм, виведення Період напіввиведення (Т1/2) становить 14-24 годин (загалом 18 годин). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції в організмі. Виводиться в основному нирками (70% від прийнятої дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Ниркова недостатність Фармакокінетика індапаміду не змінюється у пацієнтів із нирковою недостатністю. Периндоприл Всмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. Метаболізм Периндоприл є проліками, тобто не має фармакологічної активності. Близько 27% від дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) залежить від концентрації периндоприлу і становить близько 20%. Виведення Т1/2 периндоприлу із плазми становить 1 годину. Периндоприлат елімінується із організму нирками. Кінцевий Т1/2 вільної фракції становить близько 17 годин, рівноважний стан досягається протягом 4-х діб. Лінійність Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Пацієнти похилого віку Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Ниркова недостатність Корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю проводиться з урахуванням ступеня порушення ниркової функції (кліренсу креатиніну (КК)). Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Печінкова недостатність Фармакокінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому корекції дози не потрібно. Розувастатин Абсорбція Сmax розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Розподіл Метаболізується переважно печінкою, яка є основним органом, що синтезує холестерин та метаболізує ХС-ЛПНГ. Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Метаболізм Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є неспецифічним субстратом системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4, CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування плазмової ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Т1/2 із плазми становить приблизно 19 годин (не змінюється при збільшенні дози препарату). Середній геометричний плазмовий кліренс – 50 л/год (коефіцієнт варіації – 21,7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, що виконує важливу роль у "печінковій" елімінації розувастатину. Лінійність Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного застосування. Вік та стать Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Етнічні групи Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою "концентрація-час") і Сmax в плазмі крові розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців і корейців) у порівнянні з пацієнтами європеоїд медіани AUC та Сmax у 1,3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину суттєво не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину – у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, приблизно на 50% вища, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. У двох пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) c.521СС та ABCG2 (BCRP) c.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину в 1,6 та 2,4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLC01B1 с.52ITT та ABCG. 421СС. Діти Фармакокінетичні параметри розувастатину у дітей із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією у віці від 10 до 17 років повністю не описані. Результати невеликого фармакокінетичного дослідження розувастатину (за участю 18 дітей) показують, що експозиція у дітей була порівнянна з експозицією у дорослих пацієнтів, також не очікується великих відхилень фармакокінетичних параметрів залежно від дози.ФармакодинамікаРоксатенз-інду – комбінований препарат, що містить периндоприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), індапамід – тіазидоподібний діуретик та розувастатин – селективний, конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази (статин). Механізм дії препарату заснований на фармакологічних властивостях кожної з діючих речовин та адитивної синергічної дії периндоприлу та індапаміду. Механізм дії Індапамід Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення виведення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи артеріальний тиск (АТ). Периндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II, судинозвужувальну речовину, крім цього АПФ стимулює секрецію альдостерону та руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), що зумовлено переважно дією на судини в м'язах і нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію, рідини, або розвитком рефлекторної тахікардії. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл діє за допомогою свого основного активного метаболіту – периндоприлату. Інші його метаболіти неактивні. Дія периндоприлу призводить до: розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму простагландинів; зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серце). При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) було виявлено: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу; посилення м'язового периферичного кровотоку В результаті значно покращуються результати проби з фізичним навантаженням. Розувастатин Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник холестерину (ХС). Основною мішенню дії розувастатину є печінка, що сприяє зниженню концентрації холестерину. Розувастатин збільшує число "печінкових" рецепторів до ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Фармакодинамічні ефекти Периндоприл/індапамід Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію, як на діастолічний, так і на систолічний АТ як у положенні "стоячи", так і "лежачи". Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Стабільний терапевтичний ефект розвивається менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає синдрому "скасування". Одночасний прийом периндоприлу та індапаміду має антигіпертензивну дію синергетичного характеру порівняно з прийомом кожного препарату окремо. Доведено вплив застосування комбінації периндоприл/індапамід на рівень гіпертрофії лівого шлуночка (ГТЛШ) у порівнянні з еналаприлом. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ГТЛШ, які отримували терапію комбінацією периндоприл 2 мг/індапамід 0,625 мг або еналаприлом у дозі 10 мг один раз на добу, та при збільшенні дози периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг та еналаприлу до 4 добу, відзначено більш значуще зниження індексу маси лівого шлуночка (ІМЛШ) у групі периндоприл/індапамід у порівнянні з групою еналаприлу. При цьому найбільший вплив на ІМЛШ відзначається при застосуванні комбінації периндоприл 8 мг/індапамід 2,5 мг. Також відзначено більш виражену антигіпертензивну дію на тлі комбінованої терапії периндоприлом та індапамідом порівняно з еналаприлом. Індапамід Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при застосуванні препарату в дозах, які мають мінімальну діуретичну дію, і триває 24 години. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. Індапамід зменшує ГТЛШ. Підвищення подальшої дози тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не спричиняє посилення антигіпертензивного ефекту, але збільшує ризик розвитку небажаних явищ. При неефективності терапії слід збільшувати дозу. Індапамід у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не впливає на: метаболізм ліпідів: тригліцеридів (ТГ), ЛПНГ та ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ); вуглеводний обмін, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та артеріальною гіпертензією. Периндоприл Периндоприл ефективний при терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості: м'якої, помірної та тяжкої. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому препарату спостерігається виражене (близько 80%) залишкове інгібування АПФ. Стабільне зниження артеріального тиску досягається протягом 1 місяця на фоні застосування препарату і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування". Має судинорозширюючі властивості і відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни опору артерій і призводить до зниження ГТЛШ. Додавання тіазидоподібного діуретика посилює вираженість антигіпертензивної дії. Крім цього, комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика призводить до зниження ризику гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ із антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II). Проводилися клінічні дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі серцево-судинне або цереброваскулярне захворювання, або ЦД 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із ЦД 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили у пацієнтів, які отримували комбіновану терапію, значного позитивного впливу на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних подій та на показники смертності, у той час як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості класів інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з ЦД 2 типу та хронічним захворюванням нирок або серцево-судинним захворюванням (ССЗ) або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення небажаних результатів. Серцево-судинна смерть та інсульт виникали частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо. Також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Розувастатин Розувастатин знижує підвищені сироваткові концентрації холестерину - ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), загального ХС, ТГ, підвищує сироваткову концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), а також знижує сироваткові концентрації аполіпопротеїну. , холестерину-ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС-ЛПОНП), ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (Апо AI) (див. таблицю 1), знижує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПВЩ -неЛПВП/ХС-ЛПВП та співвідношення Апо В/Апо AI. Таблиця 1. Дозозалежний ефект у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (тип IIа та IIb за Фредріксоном) (середня скоригована відсоткова зміна порівняно з вихідним значенням) Доза Кількість пацієнтів ХС-ЛПНЩ Загальний ХС ХС-ЛПЗП ТГ хс-неЛПЗП Апо В Апо А-I Плацебо 13 -7 -5 3 -3 -7 -3 0 5 мг 17 -45 -33 13 -35 -44 -38 4 10 мг 17 -52 -36 14 -10 -48 -42 4 20 мг 17 -55 -40 8 -23 -51 -46 5 40 мг 18 -63 -46 10 -28 -60 -54 0 Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку терапії розувастатином, через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого ефекту. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії незалежно від расової приналежності, статі або віку, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією IIа та IIb типу (середня вихідна концентрація ХС-ЛПНГ близько 4,8 ммоль/л) на фоні прийому препарату у дозі 10 мг концентрація ХС-ЛПНЩ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які отримують розувастатин у дозі 20-80 мг, відзначається позитивна динаміка показників ліпідного профілю. Після титрування до добової дози 40 мг (12 тижнів терапії) відзначається зниження концентрації ХС-ЛПНГ на 53%. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають розувастатин у дозі 20 та 40 мг, середнє зниження концентрації ХС-ЛПНЩ становить 22%. Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом (щодо концентрації ТГ) та з нікотиновою кислотою у ліпідзнижувальних дозах (щодо концентрації ХС-ЛПВЩ), проте можливість таких поєднань повинна оцінюватися лікарем з урахуванням можливих ризиків.Показання до застосуванняПрепарат Роксатенз-інду показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких адекватно контролюється прийомом індапаміду, периндоприлу та розувастатину в тих же дозах, що й у препараті Роксатенз-інду, при лікуванні артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії: первинна гіперхолеса класифікації Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію), змішану гіперхолестеринемію (тип IIb за класифікацією Фредріксона) або сімейну гомозиготну гіперхолестеринемію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, розувастатину або до будь-якого іншого компонента препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ. Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв). Тяжка печінкова недостатність (у тому числі з печінковою енцефалопатією). Захворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності "печінкових" трансаміназ та підвищення активності "печінкових" трансаміназ у сироватці крові більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми). Міопатія. Пацієнти, схильні до розвитку міотоксичних ускладнень. Гіпокаліємія. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову аритмію типу "пірует". Одночасний прийом циклоспорину. Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральні методи лікування з використанням деяких мембран із негативно зарядженою поверхнею. Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує. Застосування у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції. Вагітність, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Через відсутність достатнього клінічного досвіду не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів з нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю: Системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак (ВКВ), склеродермія), терапія імунодепресантами (ризик розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), пригнічення кістковомозкового кровотворення, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків , діарея), ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, порушення функції печінки та нирок, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), лабільність віку, негроїдної раси, спортсменів (можлива позитивна реакція при допінг-контролі), проведення гемодіалізу з використанням високопроточних поліакрилнітрилових мембран (наприклад, AN69),перед процедурою аферезу ЛПНГ, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нирки, стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), двосторонній стеноз нирок препаратами літію, золота, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), баклофеном, кортикостероїдами, препаратами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", наявність ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу - ниркова недостатність, гіпотиреоз, спадкові захворювання. сімейному) та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів;надмірне вживання алкоголю, стани, при яких відмічено підвищення плазмової концентрації розувастатину, расова приналежність (монголоїдна раса - японці та китайці), одночасне застосування з фібратами, захворювання печінки в анамнезі, сепсис, артеріальна гіпотензія, тяжкі хірургічні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судоми, одночасне застосування з езетимибом.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Роксатензінду протипоказане при вагітності та в період грудного вигодовування. Вагітність Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується протягом першого триместру вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Контрольованих клінічних досліджень із застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилося. Обмежені дані свідчать, що прийом інгібіторів АПФ у І триместрі не призводив до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю, але повністю виключити фетотоксичну дію інгібіторів АПФ не можна. При плануванні вагітності або її наступі на тлі прийому препарату слід негайно припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може призводити до порушення розвитку плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо жінка приймала інгібітор АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа плода. У новонароджених, матері яких отримували терапію інгібіторами АПФ, може спостерігатися артеріальна гіпотензія, тому новонароджені повинні перебувати під ретельним медичним наглядом (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки"). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. У поодиноких випадках на фоні прийому діуретиків у новонароджених відзначалася гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Жінки репродуктивного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин і речовини, що синтезуються з холестерину, важливі для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази для плода перевищує користь застосування препарату при вагітності для матері. У ході досліджень у тварин було отримано обмежені дані про репродуктивну токсичність. У разі настання вагітності у процесі терапії застосування препарату має бути негайно припинено. Період грудного вигодовування Застосування препарату Роксатензінду протипоказане в період грудного вигодовування. Зважаючи на відсутність інформації про застосування периндоприлу в період грудного вигодовування, його прийом не рекомендований, переважним є застосування альтернативних препаратів із встановленим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей. Індапамід виділяється із грудним молоком. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. У новонародженого можливий розвиток підвищеної чутливості до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та "ядерної" жовтяниці. Розувастатин виділяється у молоко у щурів. Дані щодо виділення розувастатину в грудне молоко у людини відсутні.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до Класифікація MedDRA Небажані ефекти Частота Індапамід Периндоприл Розувастатин Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт - Дуже рідко - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* - Агранулоцитоз Дуже рідко Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - - Панцитопенія - Дуже рідко - Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко - Нейтропенія - Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко Дуже рідко - Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості (особливо реакції з боку шкірних покривів, у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій) Часто - Рідко Порушення з боку ендокринної системи Цукровий діабет 2 типу1 - - Часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпоглікемія - Не часто* - Гіперкаліємія, що частіше минає - Не часто* - Гіпонатріємія Частота невідома Не часто* - Гіперкальціємія Дуже рідко - - Зниження вмісту калію з розвитком гіпокаліємії, особливо важливе для пацієнтів із груп високого ризику Частота невідома - - Порушення психіки Порушення настрою - Не часто - Розлади сну - Не часто Частота невідома Сплутаність свідомості - Дуже рідко - Депресія - - Частота невідома Порушення з боку нервової системи Запаморочення - Часто Часто Головний біль Рідко Часто Часто Парестезія Рідко Часто - Дисгевзія - Часто - Сонливість - Не часто* - Непритомність Частота невідома Не часто* - Периферична нейропатія - - Частота невідома Полінейропатія - - Дуже рідко Втрата пам'яті - - Дуже рідко Інсульт, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику - Дуже рідко - Можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто - Міопія Частота невідома - - Нечіткість зору Частота невідома - - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Рідко Часто - Шум у вухах - Часто - Порушення з боку серця Відчуття серцебиття - Не часто* - Тахікардія - Не часто* - Стенокардія (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Дуже рідко Дуже рідко - Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ "Особливі вказівки") - Дуже рідко - Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія (та ефекти, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Дуже рідко Часто - Васкуліт - Не часто* - Синдром Рейно - Частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель - Часто Частота невідома Задишка - Часто Частота невідома Бронхоспазм - Не часто - Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко - Порушення з боку травного тракту Біль в животі - Часто Часто Запор Рідко Часто Часто Діарея - Часто Частота невідома Диспепсія - Часто - Нудота Рідко Часто Часто Блювота Не часто Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Рідко Не часто - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Рідко Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко - - Жовтяниця - - Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Кожний зуд - Часто Не часто Висипання на шкірі - Часто Не часто Макулопапульозний висип Часто - - Кропивниця Дуже рідко Не часто Не часто Ангіоневротичний набряк обличчя, губ, кінцівок, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ "Особливі вказівки") Дуже рідко Не часто - Пурпура Не часто - - Підвищене потовиділення - Не часто - Реакції фоточутливості Частота невідома Не часто* - Пемфігоїд - Не часто* - Погіршення перебігу псоріазу - Рідко* - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко - - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Частота невідома Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Спазми м'язів Часто - - Можливе загострення вже наявного гострого дисемінованого червоного вовчаку - Частота невідома - Артралгія - Не часто* Дуже рідко Міалгія - Не часто* Часто Міопатія (включаючи міозит) - - Рідко Рабдоміоліз - - Рідко Вовчаковоподібний синдром - - Рідко Розрив м'язів - - Рідко Пошкодження сухожилля, іноді ускладнені розривом - - Частота невідома Імуноопосередкована некротизуюча міопатія - - Частота невідома Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Ниркова недостатність - Не часто - Гостра ниркова недостатність (ГНН) Дуже рідко Дуже рідко - Гематурія - - Дуже рідко Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто - Гінекомастія - - Дуже рідко Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія - Часто Часто Біль у спині - Не часто* - нездужання - Не часто* - Периферичні набряки - Не часто* Частота невідома Пірексія - Не часто* - Стомлюваність Рідко - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* - Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко - Підвищення активності "печінкових" ферментів Частота невідома Рідко Рідко Зниження гемоглобіну та зниження гематокриту - Дуже рідко - Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові Частота невідома - Часто Підвищення концентрації сечової кислоти Частота невідома - - Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі Частота невідома - - Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* - 1 Частота залежатиме від наявності або відсутності факторів ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, індекс маси тіла (ІМТ) >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі). * Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних клінічних досліджень. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота побічних ефектів дозозалежна. Небажані реакції при застосуванні розувастатину Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів У пацієнтів, які отримують терапію розувастатином, може виявлятись протеїнурія. Зміна кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігається менш ніж у 1% пацієнтів, які отримують 10-20 мг розувастатину, і приблизно 3% пацієнтів, які отримують 40 мг розувастатину. Незначна зміна кількості білка в сечі спостерігалася при дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. У пацієнтів, які застосовували розувастатин, спостерігалася гематурія, але дані клінічних досліджень показали, що частота таких випадків дуже низька. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини При застосуванні розувастатину у всіх дозах, але особливо у дозах, що перевищують 20 мг/добу, повідомлялося про такі впливи на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія, рабдоміоліз із гострою нирковою недостатністю та без неї. У пацієнтів, які приймали розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі. У більшості випадків воно є незначним, безсимптомним та тимчасовим. У разі підвищення активності КФК у плазмі крові більш ніж у 5 разів вище за верхню межу норми терапію слід призупинити. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у незначної кількості пацієнтів, які отримували розувастатин, спостерігалося дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ у плазмі. У більшості випадків воно було незначним, безсимптомним і тимчасовим. При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) повідомлялося про такі побічні ефекти: сексуальна дисфункція, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну. Повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні препаратів. Частота виникнення рабдоміолізу, виражених побічних ефектів з боку нирок та печінки (переважно підвищення активності "печінкових" трансаміназ) збільшується у пацієнтів при прийомі розувастатину у дозі 40 мг.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарські взаємодії для периндоприлу та індапаміду Одночасне застосування не рекомендовано Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки оборотного підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може сприяти подальшому підвищенню вмісту літію в плазмі та збільшувати ризик його токсичної дії на фоні прийому інгібітору АПФ. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. За необхідності одночасного застосування необхідно ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус): при одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR терапія може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування препаратів, що потребує особливої ​​уваги Баклофен: можливе посилення антигіпертензивної дії. Необхідний контроль АТ, функції нирок та, при необхідності, корекція дози гіпотензивних засобів. Нестероїдні протизапальні препарати, у т. ч. високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що мають протизапальну дію, інгібітори циклооксигену ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, підвищує ризик розвитку порушень функції нирок, аж до розвитку гострої ниркової недостатності, підвищує вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із початковою зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при застосуванні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. До початку лікування пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини, а також регулярно контролювати функцію нирок як на початку терапії, так і в процесі лікування. Одночасне застосування, що потребує уваги Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики): препарати цих класів посилюють антигіпертензивний ефект та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Глюкокортикостероїди (ГКС), тетракозактид: зниження антигіпертензивного ефекту (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Інші гіпотензивні засоби: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Лікарські взаємодії для індапаміду Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Препарати, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует": оскільки існує ризик розвитку гіпокаліємії, індапамід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует", такими як антиаритмічні засоби класу IA (хінід гідрохінідин, дизопірамід) та класу III (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретілія тозилат, соталол), деякими нейролептиками (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензамідамид, ), іншими нейролептиками (пімозид), іншими препаратами, такими як беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин,пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, метадон, астемізол, терфенадин. Необхідно контролювати вміст калію в сироватці крові, щоб уникнути гіпокаліємії, при розвитку якої необхідно проводити її корекцію, контролювати інтервал QT на ЕКГ. Лікарські препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В при внутрішньовенному введенні, глюко- та мінералокортикоїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника: збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – його корекція. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та за необхідності коригувати терапію. Одночасне застосування, що потребує уваги Метформін: функціональна ниркова недостатність на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні з метформіном підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо концентрація креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні засоби: у пацієнтів з гіповолемією на фоні терапії діуретичними засобами існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням йодовмісних контрастних засобів слід заповнити ОЦК. Препарати, що містять солі кальцію: при одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Циклоспорин: можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циклоспорину в плазмі крові, навіть за відсутності вираженої втрати іонів натрію та дегідратації. Лікарські взаємодії для периндоприлу Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням тільки одного препарату. , що впливає на РААС Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією протипоказане та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен: одночасне застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з ЦД та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 мм² площі поверхні тіла) протипоказано. та не рекомендується у інших пацієнтів. Інгібітори нейтральної ендопептидази: повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Екстракорпоральні методи лікування: екстракорпоральні методи лікування із застосуванням деяких високопроточних мембран з негативно зарядженою поверхнею (наприклад, поліакрилонітрилових), такі як гемодіаліз або гемофільтрація, а також аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку важких анафіл. Якщо пацієнту потрібні екстракорпоральні методи лікування, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Одночасне застосування не рекомендовано Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії) та препарати калію: інгібітори АПФ зменшують втрату калію нирками, спричинену діуретиком. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту калію в сироватці аж до летального результату. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору АПФ та вищевказаних препаратів (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Естрамустин: одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін: наведені нижче ефекти описані для каптоприлу та еналаприлу. Застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини та інсуліну у пацієнтів із ЦД. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (за рахунок підвищення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). Одночасне застосування, що потребує уваги Гіпотензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування цих препаратів може посилювати антигіпертензивну дію периндоприлу. При одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами можливе додаткове зниження артеріального тиску. Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Препарати для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для проведення загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. Діуретики (тіазидні та "петлеві"): застосування діуретиків у високих дозах може призводити до гіповолемії (за рахунок зменшення ОЦК), а додавання до терапії периндоприлу – до вираженого зниження артеріального тиску. Гліптин (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин): при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок придушення активності дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) гліптином. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект АПФ. Препарати золота: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, та внутрішньовенному введенні препарату золота (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання і виражене зниження АТ. Котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм): одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії. Тканинні активатори плазміногену: в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Лікарські взаємодії для розувастатину Вплив застосування інших препаратів на розувастатин Інгібітори транспортних білків: розувастатин є субстратом для деяких транспортних білків, зокрема ОАТР1В1 та BCRP. Одночасне застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії (див. таблицю 2). Циклоспорин: при одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину в середньому в 7 разів вище за значення, яке відзначається у здорових добровольців (див. таблицю 2). Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Застосування розувастатину протипоказане пацієнтам, які приймають циклоспорин. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі крові. Інгібітори протеази: незважаючи на те, що точний механізм взаємодії не встановлений, одночасне застосування інгібіторів протеази може значно підвищувати експозицію розувастатину (див. таблицю 2). Одночасне застосування у здорових добровольців 10 мг розувастатину та комбінації двох інгібіторів протеази (300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру) супроводжується підвищенням рівноважних AUС0-24 год) та Сmax розувастатину у 3 та 7 разів, відповідно. Одночасне застосування розувастатину та деяких комбінацій інгібіторів протеази можливе лише після ретельної корекції дози розувастатину на підставі очікуваного збільшення його експозиції (див. таблицю 2). Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби: одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення Сmax та AUC розувастатину у плазмі крові у 2 рази. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, але можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати, а також нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопати. монотерапії. У таких пацієнтів терапія має починатись з дози 5 мг. Одночасне застосування фібратів та розувастатину у добовій дозі 30 мг та 40 мг протипоказано. Езетиміб: одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг та езетімібу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією у 1-2 рази (див. таблицю 2). Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом, що виявляється збільшенням ризику розвитку небажаних реакцій. Антациди: одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося. Еритроміцин: одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUС0-t) розувастатину на 20% та його Сmax на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається застосуванням еритроміцину. Ізоферменти системи цитохрому Р450: результати досліджень, які проводяться в умовах in vivo та in vitro, показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів системи цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цієї системи ізоферменту. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. Клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4) не відзначено. Взаємодії з лікарськими засобами, які вимагають корекції дози розувастатину (див. таблицю 2): дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його одночасного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину має становити 5 мг 1 раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції у 1,9 раза), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3,1 раза). Таблиця 2. Вплив супутньої терапії на експозицію розувастатину (показники AUC наведені в порядку зменшення) - результати опублікованих клінічних досліджень Режим супутньої терапії Режим прийому розувастатину Зміна AUC розувастатину* Циклоспорин 75-200 мг 2 рази на добу, 6 місяців 10 мг 1 раз на добу, 10 днів Збільшення у 7,1 рази Регорафеніб 160 мг 1 раз на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 3,8 рази Атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу, 8 днів 10 мг одноразово Збільшення у 3,1 рази Симепревір 150 мг 1 раз на добу, 7 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,8 рази Велпатасвір 100 мг 1 раз на добу 10 мг одноразово Збільшення у 2,7 рази Омбітавір 25 мг/парітапревір 150 мг/Рітонавір 100 мг 1 раз на добу/дасабувір 400 мг 2 рази на добу, 14 днів 5 мг одноразово Збільшення у 2,6 рази Гразопревір 200 мг/елбасвір 50 мг 1 раз на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 2,3 рази Глекапревір 400 мг/пібрентасвір 120 мг 1 раз на добу, 7 днів 5 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,2 рази Лопінавір 400 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 17 днів 20 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 2,1 рази Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Збільшення у 1,9 рази Клопідогрів 300 мг (навантажувальна доза), потім 75 мг через 24 години 20 мг одноразово Збільшення вдвічі Елтромбопаг 75 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,6 рази Дарунавір 600 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 7 днів 10 мг 1 раз на добу, 7 днів Збільшення у 1,5 рази Типранавір 500 мг/ритонавір 200 мг 2 рази на добу, 11 днів 10 мг одноразово Збільшення у 1,4 рази Дронедарон 400 мг 2 рази на добу Немає даних Збільшення у 1,4 рази Ітраконазол 200 мг 1 раз на добу, 5 днів 10 мг одноразово **Збільшення в 1,4 рази Езетиміб 10 мг 1 раз на добу, 14 днів 10 мг 1 раз на добу, 14 днів **Збільшення в 1,2 рази Фосампренавір 700 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 8 днів 10 мг одноразово Без змін Алеглітазар 0,3 мг, 7 днів 40 мг, 7 днів Без змін Силімарин 140 мг 3 рази на добу, 5 днів 10 мг одноразово Без змін Фенофібрат 67 мг 3 рази на добу, 7 днів 10 мг, 7 днів Без змін Рифампіцин 450 мг 1 раз на добу, 7 днів 20 мг одноразово Без змін Кетоконазол 200 мг 2 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Без змін Флуконазол 200 мг 1 раз на добу, 11 днів 80 мг одноразово Без змін Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу, 7 днів 80 мг одноразово Зниження на 20% Байкалін 50 мг 3 рази на добу, 14 днів 20 мг одноразово Зниження на 47% * Дані, представлені як кратні зміни, являють собою просте співвідношення між одночасним застосуванням та застосуванням тільки розувастатину. Дані, представлені як зміни у %, являють собою різницю у % одночасного застосування порівняно із застосуванням одного лише розувастатину. ** Було проведено кілька досліджень з вивчення взаємодії різних доз розувастатину, у таблиці зазначено найбільш значну зміну. Вплив застосування розувастатину на інші препарати Антагоністи вітаміну К: як і у разі застосування інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, початок терапії розувастатином або збільшення його дози у пацієнтів, які приймають одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин або інші антикоагулянти кумаринового ряду), може призводити до збільшення міжнародного нормалізованого відношення (МНО). Скасування розувастатину або зниження його дози може спричинити зменшення МНО. У разі рекомендується контроль МНО. Контрацептиви для внутрішнього застосування/замісна гормональна терапія (ЗГТ) Одночасне застосування розувастатину та контрацептивів для прийому внутрішньо збільшує AUC етинілестрадіолу та норгестрелу на 26% та 34%, відповідно. Таке збільшення концентрації у плазмі крові має враховуватися при доборі дози гормональних контрацептивів. Фармакокінетичні дані щодо одночасного застосування розувастатину та ЗГТ відсутні, отже, не можна виключити аналогічного ефекту і при застосуванні цієї комбінації. Однак подібна комбінація широко застосовувалася під час проведення клінічних досліджень та добре переносилася пацієнтами. Інші лікарські засоби Дігоксин: клінічно значущої взаємодії розувастатину з дигоксином не очікується. Фузидова кислота: ризик розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз, може бути підвищений при одночасному застосуванні фузидової кислоти системної дії та статинів. Механізм цієї взаємодії (фармакодинамічний, фармакокінетичний або обидва варіанти) не встановлений. Були отримані повідомлення про рабдоміоліз (у тому числі зі смертельними наслідками) у пацієнтів, які отримують цю комбінацію. За необхідності одночасного застосування слід припинити прийом розувастатину на період терапії фузидовою кислотою.Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 таблетці 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Комбінований препарат із фіксованими дозами не підходить для початкової терапії. При переході на лікування препаратом Роксатензінду необхідно досягти адекватного контролю стану пацієнта при одночасному прийомі постійних доз монопрепаратів. Доза препарату Роксатензінду повинна визначатися дозами монопрепаратів, що входять до складу фіксованої комбінації в момент переходу. Якщо потрібна зміна дози однієї з діючих речовин у складі фіксованого комбінованого препарату (наприклад, у зв'язку з новодіагностованим захворюванням, зміною стану пацієнта або лікарською взаємодією), необхідний індивідуальний підбір доз окремих компонентів. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку нормативний показник концентрації креатиніну в плазмі повинен бути скоригований з урахуванням віку, ваги та статі. Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та ступінь зниження артеріального тиску. Порушення функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із КК У пацієнтів з КК 60 мл/хв корекції дози не потрібне. На тлі терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у сироватці крові. Порушення функції печінки Препарат Роксатенз-інду протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю та пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі. При помірно вираженій печінковій недостатності корекція дози не потрібна. У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. Однак у пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції. Таких пацієнтів слід оцінити функцію нирок. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Етнічні групи У пацієнтів монголоїдної раси відмічено збільшення системної експозиції розувастатину. Генетичний поліморфізм Певні типи генетичного поліморфізму можуть призводити до підвищення експозиції розувастатину. Пацієнтам, які мають такі типи поліморфізму, рекомендується застосовувати нижчі добові дози розувастатину. Супутня терапія Розувастатин зв'язується з різними транспортними білками (зокрема, з ОАТР1В1 та BCRP). При одночасному застосуванні розувастатину з деякими лікарськими препаратами (такими як циклоспорин, деякі інгібітори протеази вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), включаючи комбінацію ритонавіру з атазанавіром, лопінавіром та/або типранавіром), що підвищують концентрацію розувастатину у плазмі підвищуватиметься ризик розвитку міопатії (включаючи рабдоміоліз). У таких випадках слід оцінити можливість застосування альтернативної терапії або тимчасового припинення прийому розувастатину. За необхідності застосування зазначених вище препаратів слід оцінити співвідношення користі та ризику супутньої терапії розувастатином та розглянути можливість корекції його дози. Діти Безпека та ефективність застосування препарату Роксатенз-інду у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Застосування препарату Роксатенз-інду протипоказане у пацієнтів віком до 18 років.ПередозуванняСимптоми Найімовірніший симптом передозування - виражене зниження артеріального тиску, іноді у поєднанні з нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості та олігурією, яка може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії). Також можуть виникати електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Лікування Спеціального лікування у разі передозування немає. У разі передозування пацієнту показано симптоматичне лікування та замісну терапію за необхідності. Заходи невідкладної допомоги спрямовані на видалення препарату із ШКТ: промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу. При вираженому зниженні артеріального тиску слід укласти пацієнта з підвищеним положенням нижніх кінцівок, за необхідності провести корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду). Необхідний контроль функції печінки та сироваткової активності КФК. Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, видаляється за допомогою гемодіалізу. Ефективність гемодіалізу для розувастатину є малоймовірною.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРоксатенз-інду Порушення функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із КК У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності частіше відбувається у пацієнтів з тяжкою ХСН або вихідним порушенням ниркової функції, у тому числі при стенозі ниркової артерії. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки застосування не рекомендується. У пацієнтів, які отримували високі дози розувастатину (зокрема 40 мг/добу), спостерігалася канальцева протеїнурія, яка виявлялася за допомогою тест-смужок та у більшості випадків була періодичною або короткочасною. Така протеїнурія не свідчить про гостре захворювання або прогресування супутнього захворювання нирок. Пацієнти похилого віку Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Необхідно контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із ЦД, особливо при низькому вмісті калію в плазмі. Деякі дані свідчать про те, що статини як клас підвищують рівень глюкози в крові і у деяких пацієнтів з високим рівнем ризику розвитку цукрового діабету в майбутньому можуть призвести до рівня гіперглікемії, при якому доцільно розпочинати лікування цукрового діабету. Тим не менш, цей ризик переважується на користь зниження ризику для судин при використанні статинів, і тому не повинен бути причиною припинення лікування статинами. Пацієнти групи ризику (концентрація глюкози в крові натще ≥5,6 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м², підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі) повинні бути під наглядом як клінічним, так і біохімічним відповідно до національних рекомендацій. За даними дослідження JUPITER загальна частота цукрового діабету склала 2,8% у групі розувастатину та 2,3% - у групі плацебо, в основному у пацієнтів з концентрацією глюкози натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л. Періндоприл/Індапамід Літій Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у тому числі двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми. При вираженій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити терапію, використовуючи низькі дози комбінації периндоприлу та індапаміду, або лише один із препаратів. Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну в плазмі навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування індапамідом/периндоприлом слід розпочинати в умовах стаціонару. Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (у пацієнтів із ХСН, порушеннями водно-електролітного балансу тощо) При деяких патологічних станах може відзначатися значна активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), особливо при вираженій гіповолемії та зниженні вмісту електролітів плазми крові (на фоні дієти без солі або тривалого прийому діуретиків), у пацієнтів з початково низьким АТ, стенозом ниркових артерій, ХСН або цирозом печінки з набряками та асцитом. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються прийому першої дози препарату або протягом перших двох тижнів терапії. Іноді ці стани розвиваються гостро та інші терміни терапії. У таких випадках при відновленні терапії рекомендується застосовувати комбінацію периндоприлу та індапаміду у нижчій дозі і потім поступово збільшувати дозу. Серцева недостатність/важка серцева недостатність У пацієнтів з ХСН (IV функціональний клас за класифікацією NYHA) та пацієнтів із ЦД 1 типу (небезпека спонтанного збільшення вмісту іонів калію) лікування має починатися з нижчих доз комбінації периндоприлу та індапаміду та під ретельним лікарським контролем. Пацієнти з АГ та ІХС не повинні припиняти прийом бета-адреноблокаторів, комбінацію периндоприлу та індапаміду необхідно застосовувати спільно з бета-адреноблокаторами. Печінкова недостатність В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ возникает холестатическая желтуха. При прогрессировании этого синдрома развивается фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При значительном повышении активности "печеночных" ферментов или появлении желтухи на фоне приема ингибиторов АПФ следует прекратить прием препарата и продолжать наблюдение за пациентом. При наличии нарушений функции печени прием тиазидных и тиазидоподобных диуретиков может привести к развитию печеночной энцефалопатии. В данном случае следует немедленно прекратить прием препарата. Индапамид Фоточувствительность На фоне приема тиазидных и тиазидоподобных диуретиков сообщалось о случаях развития реакции фоточувствительности. В случае развития реакции фоточувствительности следует прекратить лечение. При необходимости продолжения терапии диуретиками рекомендуется защищать кожные покровы от воздействия солнечных или искусственных ультрафиолетовых лучей. Содержание натрия в плазме крови До начала лечения необходимо определить содержание натрия в плазме крови. На фоне приема препарата следует регулярно контролировать этот показатель. На начальном этапе терапии снижение содержания натрия в плазме крови может быть бессимптомным, поэтому необходим регулярный лабораторный контроль. Пациентам пожилого возраста и пациентам с циррозом печени показан более частый контроль содержания натрия в плазме крови. Любой диуретический препарат может вызывать гипонатриемию, приводящую иногда к крайне тяжелым последствиям. Гипонатриемия в сочетании с гиповолемией могут быть причиной обезвоживания и ортостатической гипотензии. Сопутствующее снижение содержания хлора в плазме крови может привести к вторичному компенсаторному метаболическому алкалозу (частота развития и степень выраженности этого эффекта незначительны). Содержание калия в плазме крови Терапия тиазидными и тиазидоподобными диуретиками связана с риском развития гипокалиемии. Необходимо избегать гипокалиемии (менее 3,4 ммоль/л) у следующих категорий пациентов из групп высокого риска: пациенты пожилого возраста, истощенные пациенты (как получающие, так и не получающие сочетанную медикаментозную терапию), пациенты с циррозом печени, в том числе с отеками и асцитом, пациенты с ИБС, ХСН. У таких пациентов гипокалиемия усиливает токсическое действие сердечных гликозидов и повышает риск развития аритмии. Комбинированное применение периндоприла и индапамида не предотвращает развитие гипокалиемии, особенно у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью. Как и в случае применения других гипотензивных средств в комбинации с диуретиком, необходим регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Удлинение интервала QT К группе повышенного риска также относятся пациенты с увеличенным интервалом QT, при этом не имеет значения, вызвано это увеличение врожденными причинами или действием лекарственных средств. Гипокалиемия, как и брадикардия, способствует развитию тяжелых нарушений ритма сердца, особенно, полиморфной желудочковой тахикардии типа "пируэт", которая может быть фатальной. Во всех описанных выше случаях необходим регулярный контроль начала терапии. При выявлении гипокалиемии должно быть назначено соответствующее лечение. Содержание кальция в плазме крови Тиазидные и тиазидоподобные диуретики уменьшают выведение кальция почками, что может вызывать незначительное временное повышение содержания кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может быть связана с недиагностированным ранее гиперпаратиреозом. В таких случаях необходимо провести исследование функции паращитовидных желез, предварительно отменив прием диуретических средств. Диуретические средства и функция почек Тиазидные и тиазидоподобные диуретики эффективны в полной мере только у пациентов с нормальной или незначительно нарушенной функцией почек (концентрация креатинина в плазме крови у взрослых пациентов ниже 25 мг/л или 220 мкмоль/л). У пациентов пожилого возраста нормативный показатель концентрации креатинина в плазме крови должен быть скорректирован с учетом возраста, веса и пола, в соответствии с формулой Кокрофта: КК = (140 - возраст) х вес/0,814 х концентрация креатинина в плазме крови, где: возраст указан в годах, вес - в кг, концентрация креатинина - в мкмоль/л. Для женщин эту формулу следует скорректировать, умножая полученный результат на коэффициент 0,85. В начале лечения диуретиками у пациентов из-за гиповолемии и гипонатриемии может наблюдаться временное снижение СКФ и повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не опасна для пациентов с неизмененной функцией почек, однако у пациентов с почечной недостаточностью ее выраженность может усилиться. Мочевая кислота У пациентов с повышенной концентрацией мочевой кислоты в плазме крови на фоне терапии может увеличиваться частота возникновения приступов подагры. Спортсмены Индапамид может дать положительную реакцию при проведении допинг-контроля. Острая близорукость и вторичная острая закрытоугольная глаукома Сульфонамиды и их производные могут вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию острой транзиторной миопии и острого приступа закрытоугольной глаукомы. При отсутствии лечения острый приступ закрытоугольной глаукомы может привести к стойкой потере зрения. В первую очередь необходимо, как можно быстрее, отменить прием препарата. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, могут потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острого приступа закрытоугольной глаукомы являются аллергические реакции на производные сульфонамида и пенициллины в анамнезе. Периндоприл Калийсберегающие диуретики и препараты калия Как правило, одновременное применение периндоприла и калийсберегающих диуретиков, а также препаратов калия и калийсодержащих заменителей пищевой соли не рекомендуется. Двойная блокада РААС Имеются данные об увеличении риска возникновения артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушениях функции почек (включая ОПН) при одновременном применении ингибиторов АПФ с АРА II или алискиреном. Поэтому двойная блокада РААС посредством сочетания ингибитора АПФ с АРА II или алискиреном не рекомендуется. Если двойная блокада необходима, то это должно выполняться под строгим контролем специалиста при регулярном контроле функции почек, содержания калия в плазме крови и АД. Ингибиторы АПФ не должны применяться одновременно с АРА II у пациентов с диабетической нефропатией. Нейтропения/Агранулоцитоз/Тромбоцитопения/Анемия На фоне приема ингибиторов АПФ могут возникать нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. У пациентов с нормальной функцией почек при отсутствии других факторов риска нейтропения развивается редко. После отмены ингибитора АПФ нейтропения и агранулоцитоз проходят самостоятельно. С особой осторожностью следует применять периндоприл у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани (в том числе системная красная волчанка, склеродермия) на фоне терапии иммунодепрессантами, аллопуринолом или прокаинамидом, особенно у пациентов с нарушением; функции почек. У некоторых пациентов развивались тяжелые инфекции, в ряде случаев резистентные к интенсивной антибиотикотерапии. При применении периндоприла у таких пациентов рекомендуется периодически контролировать количество лейкоцитов в плазме крови. При появлении любых симптомов инфекционных заболеваний (например, боль в горле, лихорадка) пациентам необходимо обратиться к врачу. Повышенная чувствительность/ангионевротический отек На фоне приема ингибиторов АПФ, в том числе и периндоприла, в редких случаях может наблюдаться развитие ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовых складок и/или гортани. Это может произойти в любой период терапии. При появлении симптомов следует немедленно прекратить прием препарата и продолжить наблюдение за пациентом до полного купирования симптомов. Как правило, отек лица и губ лечения не требует, хотя для купирования симптомов могут применяться антигистаминные средства. Ангионевротический отек, сопровождающийся отеком гортани, может привести к летальному исходу. Отек языка, голосовых складок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей. При появлении таких симптомов следует немедленно начать проведение соответствующей терапии, например, ввести подкожно раствор эпинефрина (адреналина) в разведении 1:1000 (0,3-0,5 мл) и/или обеспечить проходимость дыхательных путей. Сообщалось о более высоком риске развития ангионевротического отека у пациентов негроидной расы. У пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе, не связанным с приемом ингибиторов АПФ, может быть повышен риск его развития при приеме препаратов этой группы. В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается ангионевротический отек кишечника. При этом у пациентов отмечаются жалобы на боль в животе как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и при нормальном уровне Cl-эстеразы. Диагноз устанавливался с помощью компьютерной томографии, ультразвукового исследования органов брюшной полости или во время хирургического вмешательства. Симптомы исчезают после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с жалобами на боль в области живота, принимающих ингибиторы АПФ, при проведении дифференциальной диагностики необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника. Ингибиторы mTOR У пациентов, одновременно принимающих ингибиторы mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус), терапия может сопровождаться повышенным риском развития ангионевротического отека (например, отек верхних дыхательных путей или языка с/без респираторных нарушений). Анафилактоидные реакции при проведении десенсибилизации Имеются отдельные сообщения о развитии анафилактоидных реакций у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время проведения десенсибилизирующей терапии (например, ядом перепончатокрылых насекомых: пчелы, осы). Ингибиторы АПФ необходимо применять с осторожностью у пациентов с отягощенным аллергологическим анамнезом или склонностью к аллергическим реакциям при проведении десенсибилизации. Следует избегать применения ингибитора АПФ у пациентов, получающих иммунотерапию ядом перепончатокрылых насекомых. Развития подобных реакций можно избежать путем временной отмены ингибиторов АПФ не менее чем за 24 часа до начала процедуры десенсибилизации. Анафилактоидные реакции при проведении афереза ЛПНП В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении афереза ЛПНП с использованием декстран сульфата развивались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Для предотвращения таких реакций следует временно прекращать прием ингибиторов АПФ перед каждой процедурой афереза. Гемодиализ В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении гемодиализа с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®) развивались анафилактоидные реакции. Поэтому рекомендуется использовать мембрану другого типа или применять гипотензивный препарат другой фармакотерапевтической группы. Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом, как правило, невосприимчивы к гипотензивным препаратам, действие которых основано на ингибировании РААС. Таким образом, использование данного препарата не рекомендуется. Беременность Применение ингибиторов АПФ не следует начинать во время беременности. Планирующим беременность следует назначить альтернативное гипотензивное средство с установленным профилем безопасности для использования во время беременности. При выявлении беременности лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить, и при необходимости назначить альтернативную гипотензивную терапию. Кашель На фоне терапии ингибиторами АПФ может возникать сухой упорный кашель. Кашель длительно сохраняется на фоне приема препаратов этой группы и исчезает после их отмены. При появлении у пациента сухого кашля следует помнить о возможности его появления в связи с приемом ингибитора АПФ. При необходимости применения препаратов этой группы, прием ингибитора АПФ может быть продолжен. Хирургическое вмешательство/общая анестезия Применение ингибиторов АПФ у пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству с применением общей анестезии, может привести к выраженному снижению АД, особенно при применении средств для общей анестезии, обладающих антигипертензивным действием. Рекомендуется прекратить прием ингибиторов АПФ длительного действия, в том числе периндоприла, за 24 часа до хирургического вмешательства. Аортальный и митральный стеноз, ГОКМП Ингибиторы АПФ следует применять с осторожностью у пациентов с обструкцией выходного тракта левого желудочка. Атеросклероз Риск развития артериальной гипотензии существует у всех пациентов, однако особую осторожность следует соблюдать у пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями. У таких пациентов лечение начинают с низких доз препарата. Гиперкалиемия На фоне приема ингибиторов АПФ может развиваться гиперкалиемия. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, пожилой возраст (старше 70 лет), сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая декомпенсация ХСН, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратов калия, калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также других средств, способствующих повышению содержания калия в плазме крови (например, гепарин, триметоприм или ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм) и особенно антагонисты альдостерона или АРА II, ацетилсалициловая кислота ≥3 г/сутки, ингибиторы ЦОГ-2 и неселективные НПВП, иммунодепрессанты, такие как циклоспорин или такролимус). Применение препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке крови особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям ритма сердца. При необходимости одновременного применения препарата с вышеперечисленными средствами следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание калия в плазме крови. Этнические различия Периндоприл, как и другие ингибиторы АПФ, очевидно, оказывает менее выраженное антигипертензивное действие у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Возможно, это различие обусловлено тем, что у пациентов с артериальной гипертензией негроидной расы чаще отмечается низкая активность ренина плазмы крови. Розувастатин Влияние на опорно-двигательный аппарат При применении розувастатина во всех дозах, но в особенности в дозах, превышающих 20 мг/сутки, сообщалось о следующих воздействиях на опорно-двигательный аппарат: миалгия, миопатия, в редких случаях рабдомиолиз. Отмечены очень редкие случаи рабдомиолиза при одновременном применении ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы и эзетимиба. Такая комбинация должна применяться с осторожностью, так как нельзя исключить фармакодинамического взаимодействия. Как и в случае других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, частота рабдомиолиза при постмаркетинговом применении розувастатина выше при применении дозы 40 мг/сутки. Определение активности КФК Сывороточную активность КФК нельзя определять после интенсивных физических нагрузок и при наличии других возможных причин повышения ее активности, это может привести к неверной интерпретации полученных результатов. В случае если исходная сывороточная активность КФК существенно превышена (в 5 раз выше верхней границы нормы), через 5-7 дней следует провести повторный анализ. Нельзя начинать терапию, если результаты повторного анализа подтверждают исходную высокую сывороточную активность КФК (более чем 5-кратное превышение верхней границы нормы). Интерстициальное заболевание легких При применении некоторых ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, особенно в течение длительного времени, сообщалось о единичных случаях интерстициального заболевания легких. Проявлениями заболевания могут являться одышка, непродуктивный кашель и ухудшение общего самочувствия (слабость, снижение веса и лихорадка). При подозрении на интерстициальное заболевание легких следует прекратить терапию ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы. Перед началом терапии В зависимости от суточной дозы розувастатин должен назначаться с осторожностью пациентам с имеющимися факторами риска миопатии/рабдомиолиза или применение препарата противопоказано. К таким факторам относятся: нарушение функции почек; гипотиреоз; заболевания мышц в анамнезе (в том числе в семейном анамнезе); миотоксические явления при приеме других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы или фибратов в анамнезе; чрезмерное употребление алкоголя; возраст старше 65 лет; состояния, при которых может повышаться концентрация розувастатина в плазме крови; одновременное применение фибратов. У таких пациентов необходимо оценить риск и возможную пользу терапии. Также рекомендуется проводить клинический мониторинг. Если исходная сывороточная активность КФК выше более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы, терапию начинать нельзя. В период терапии препаратом Следует проинформировать пациента о необходимости немедленного сообщения врачу в случае неожиданного появления мышечных болей, мышечной слабости или спазмов, особенно в сочетании с недомоганием и лихорадкой. У таких пациентов следует определять сывороточную активность КФК. Терапия должна быть прекращена, если сывороточная активность КФК значительно увеличена (более чем в 5 раз по сравнению с верхней границей нормы) или если симптомы со стороны мышц резко выражены и вызывают ежедневный дискомфорт (даже, если сывороточная активность КФК не более чем в 5 раз превышает верхнюю границу нормы). Если симптомы исчезают, и сывороточная активность КФК возвращается к норме, следует рассмотреть вопрос о возобновлении применения розувастатина или других ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы в меньших дозах при тщательном медицинском наблюдении. Контроль сывороточной активности КФК при отсутствии симптомов нецелесообразен. Отмечены очень редкие случаи иммуноопосредованной некротизирующей миопатии с клиническими проявлениями в виде стойкой слабости проксимальных мышц и повышения активности КФК в сыворотке крови во время терапии или при прекращении применения ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, в том числе розувастатина. По данным клинических исследований признаков увеличения воздействия на скелетную мускулатуру при приеме розувастатина и сопутствующей терапии не отмечено. Однако сообщалось об увеличении числа случаев миозита и миопатии у пациентов, принимавших другие ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы в сочетании с производными фиброевой кислоты (например, гемфиброзил), циклоспорином, никотиновой кислотой в липидснижающих дозах (более 1 г/сутки), противогрибковыми средствами - производными азола, ингибиторами протеазы ВИЧ и макролидными антибиотиками. При одновременном применении с некоторыми ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы гемфиброзил увеличивает риск развития миопатии. Таким образом, одновременное применение розувастатина и гемфиброзила не рекомендуется. Преимущества дальнейшего изменения плазменной концентрации липидов при комбинированном применении розувастатина с фибратами или никотиновой кислотой в липидснижающих дозах должны быть тщательно взвешены с учетом возможного риска. Розувастатин в дозе 30 мг/сутки и 40 мг/сутки противопоказан для комбинированной терапии с фибратами. В связи с увеличением риска рабдомиолиза розувастатин не следует применять пациентам с острыми состояниями, которые могут привести к миопатии или состояниям, предрасполагающим к развитию почечной недостаточности (например, сепсис, артериальная гипотензия, обширные хирургические вмешательства, травмы, тяжелые метаболические, эндокринные и электролитные нарушения или неконтролируемые судороги). Розувастатин не следует применять одновременно или в течение 7 дней после прекращения терапии препаратами фузидовой кислоты. При необходимости одновременного применения следует прекратить прием розувастатина на период терапии фузидовой кислотой. Были получены сообщения о рабдомиолизе (в том числе со смертельным исходом) у пациентов, получающих фузидовую кислоту одновременно со статином. Пациенту следует немедленно обратиться к врачу при появлении любых симптомов мышечной слабости, чувствительности или боли. Терапия статинами может быть возобновлена через 7 дней после приема последней дозы фузидовой кислоты. В исключительных случаях, когда необходима продолжительная системная терапия фузидовой кислотой, например, для лечения тяжелых инфекций, необходимость одновременного применения розувастатина и фузидовой кислоты должна быть рассмотрена в каждом конкретном случае и проводиться под строгим наблюдением врача. Ингибиторы протеазы У пациентов, получавших розувастатин одновременно с ингибиторами протеазы и ритонавиром, отмечалось повышение системной экспозиции розувастатина. Следует принимать во внимание ожидаемую пользу от снижения концентрации липидов при применении розувастатина у ВИЧ-инфицированных пациентов, получающих ингибиторы протеазы, и потенциальное повышение концентрации розувастатина в плазме крови в начале терапии и при титрации дозы розувастатина. Одновременное применение розувастатина с ингибиторами протеазы не рекомендуется пока не отрегулирована доза розувастатина. Этнические различия В ходе фармакокинетических исследований у представителей монголоидной расы по сравнению с представителями европеоидной расы отмечено увеличение плазменной концентрации розувастатина. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Препарат не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами, но у некоторых пациентов в ответ на снижение АД могут развиваться различные индивидуальные реакции, особенно в начале терапии или при добавлении к проводимой терапии других гипотензивных средств. Исследования по изучению влияния розувастатина на способность управлять транспортными средствами и работу с механизмами не проводились. Однако учитывая фармакодинамические свойства, маловероятно, что розувастатин может влиять на эти способности. При управлении транспортными средствами или работе с механизмами следует учитывать возможность головокружения в период лечения. В результате способность управлять транспортными средствами или другими механизмами может быть снижена.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: телмісартан 40 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний засіб, антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ1). Має дуже високу спорідненість до даного підтипу рецепторів. Вибірково і тривало зв'язуючись із рецепторами, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецепторами АТ1. Не виявляє спорідненості з іншими підтипами АТ рецепторів. Функціональне значення інших підтипів рецепторів та впливу підвищеного (внаслідок призначення телмісартану) рівня ангіотензину II на них не відоме. Телмісартан знижує рівень альдостерону в плазмі, не інгібує ренін плазми, не блокує іонні канали, не інгібує АПФ (кіназу II), який також руйнує брадикінін. Тому прояви побічних ефектів, пов'язаних із брадикініном, не відзначається.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність становить 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно, прийнятий він з їжею або натще. Зв'язок із білками плазми становить 99.5%. Середні значення здається Vd; в рівноважній стадії - 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2; - більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Кумулятивне виведення нирками не перевищує 1%. Загальний плазмовий кліренс – 1000 мл/хв (нирковий кровообіг – 1500 мл/хв).Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняОбструкція жовчовивідних шляхів, тяжкі порушення функції печінки та нирок, вагітність, період лактації (грудне вигодовування), підвищена чутливість до телмісартану.Вагітність та лактаціяТелмісартан протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні.Побічна діяЗ боку ЦНС: головний біль, запаморочення, стомлюваність, безсоння, тривожність, депресія, судоми. З боку травної системи: біль у животі, диспепсія, нудота, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку дихальної системи: ; кашель, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів. З боку системи кровотворення: зниження рівня гемоглобіну. Алергічні реакції: ; висип; в поодинокому випадку – ангіоневротичний набряк. З боку сечовивідної системи: ; периферичні набряки, інфекції сечовивідних шляхів, підвищення рівня сечової кислоти, гіперкреатинінемія. З боку серцево-судинної системи: ; виражене зниження артеріального тиску, серцебиття, біль у грудях. З боку кістково-м'язової системи: біль у попереку, міалгія, артралгія. З боку лабораторних показників: гіперкаліємія, анемія, гіперурикемія. Інші: ;грипоподібний синдром.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, гепарином, біологічно активними добавками, замінниками солі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові. При одночасному застосуванні можливе підвищення концентрації дигоксину у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиДля дорослих добова доза становить 20-40 мг (1 раз на добу). У деяких пацієнтів гіпотензивний ефект може бути досягнутий при дозі 20 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 80 мг на добу. Пацієнтам з порушенням функції нирок, а також пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки добова доза становить 40 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують телмісартан при порушеннях функції печінки, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення, інших захворюваннях ШКТ, стенозі аорти та мітрального клапана, обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії, ІХС, серцевої недостатності. У хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки застосування телмісартану збільшує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Тому слід обережно застосовувати телмісартан у даної категорії пацієнтів. У період застосування телмісартану у хворих з порушеннями функції нирок необхідно контролювати вміст калію та креатиніну у плазмі крові. В даний час відсутні дані про застосування телмісартану у хворих з недавно здійсненою пересадкою нирок. У пацієнтів із зменшеним ОЦК та/або гіпонатріємією може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози телмісартану. Тому перед проведенням терапії потрібна корекція таких станів. Не рекомендується застосовувати телмісартану у пацієнтів з первинним альдостеронізмом, т.к. такі пацієнти нечутливі до препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Застосування телмісартана можливе у поєднанні з тіазидними діуретиками, т.к. подібна комбінація забезпечує додаткове зниження артеріального тиску. При розгляді можливості збільшення дози телмісартану слід пам'ятати, що максимальний гіпотензивний ефект зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування. Використання у педіатрії Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Питання можливості занять потенційно небезпечними видами діяльності, потребують підвищеної уваги і швидких психомоторних реакцій, слід вирішувати лише після оцінки індивідуальної реакцію телмисартан.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: телмісартан 80 мг. У упаковці 28 штук.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний засіб, антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ1). Має дуже високу спорідненість до даного підтипу рецепторів. Вибірково і тривало зв'язуючись із рецепторами, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецепторами АТ1. Не виявляє спорідненості з іншими підтипами АТ рецепторів. Функціональне значення інших підтипів рецепторів та впливу підвищеного (внаслідок призначення телмісартану) рівня ангіотензину II на них не відоме. Телмісартан знижує рівень альдостерону в плазмі, не інгібує ренін плазми, не блокує іонні канали, не інгібує АПФ (кіназу II), який також руйнує брадикінін. Тому прояви побічних ефектів, пов'язаних із брадикініном, не відзначається.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність становить 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно, прийнятий він з їжею або натще. Зв'язок із білками плазми становить 99.5%. Середні значення здається Vd; в рівноважній стадії - 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2; - більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Кумулятивне виведення нирками не перевищує 1%. Загальний плазмовий кліренс – 1000 мл/хв (нирковий кровообіг – 1500 мл/хв).Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняОбструкція жовчовивідних шляхів, тяжкі порушення функції печінки та нирок, вагітність, період лактації (грудне вигодовування), підвищена чутливість до телмісартану.Вагітність та лактаціяТелмісартан протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні.Побічна діяЗ боку ЦНС: головний біль, запаморочення, стомлюваність, безсоння, тривожність, депресія, судоми. З боку травної системи: біль у животі, диспепсія, нудота, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку дихальної системи: ; кашель, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів. З боку системи кровотворення: зниження рівня гемоглобіну. Алергічні реакції: ; висип; в поодинокому випадку – ангіоневротичний набряк. З боку сечовивідної системи: ; периферичні набряки, інфекції сечовивідних шляхів, підвищення рівня сечової кислоти, гіперкреатинінемія. З боку серцево-судинної системи: ; виражене зниження артеріального тиску, серцебиття, біль у грудях. З боку кістково-м'язової системи: біль у попереку, міалгія, артралгія. З боку лабораторних показників: гіперкаліємія, анемія, гіперурикемія. Інші: ;грипоподібний синдром.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, гепарином, біологічно активними добавками, замінниками солі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові. При одночасному застосуванні можливе підвищення концентрації дигоксину у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиДля дорослих добова доза становить 20-40 мг (1 раз на добу). У деяких пацієнтів гіпотензивний ефект може бути досягнутий при дозі 20 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 80 мг на добу. Пацієнтам з порушенням функції нирок, а також пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки добова доза становить 40 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують телмісартан при порушеннях функції печінки, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення, інших захворюваннях ШКТ, стенозі аорти та мітрального клапана, обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії, ІХС, серцевої недостатності. У хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки застосування телмісартану збільшує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Тому слід обережно застосовувати телмісартан у даної категорії пацієнтів. У період застосування телмісартану у хворих з порушеннями функції нирок необхідно контролювати вміст калію та креатиніну у плазмі крові. В даний час відсутні дані про застосування телмісартану у хворих з недавно здійсненою пересадкою нирок. У пацієнтів із зменшеним ОЦК та/або гіпонатріємією може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози телмісартану. Тому перед проведенням терапії потрібна корекція таких станів. Не рекомендується застосовувати телмісартану у пацієнтів з первинним альдостеронізмом, т.к. такі пацієнти нечутливі до препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Застосування телмісартана можливе у поєднанні з тіазидними діуретиками, т.к. подібна комбінація забезпечує додаткове зниження артеріального тиску. При розгляді можливості збільшення дози телмісартану слід пам'ятати, що максимальний гіпотензивний ефект зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування. Використання у педіатрії Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Питання можливості занять потенційно небезпечними видами діяльності, потребують підвищеної уваги і швидких психомоторних реакцій, слід вирішувати лише після оцінки індивідуальної реакцію телмисартан.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.