Новартис Консьюмер Хелс

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: вілдагліптин 50,00 мг та метформіну гідрохлорид 500,00 мг, 850,00 мг або 1000,00 мг; допоміжні речовини: гіпролоза, магнію стеарат, гіпромелоза (Е464), титану діоксид (Е171), макрогол 4000, тальк, заліза оксид жовтий (Е172). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг+500 мг, додатково містять заліза оксид червоний (Е172). По 6 або 10 таблеток у блістер Ал/Ал. По 1, 3, 5, 6, 12, 18 або 36 блістерів разом з інструкцією із застосування в пачку. Допускається наявність контролю первинного розтину на картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні пігулки зі скошеними краями, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого зі слабким рожевим відтінком кольору. З одного боку таблетки маркування "NVR", з іншого боку - "LLO".Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази-4-інгібітор+бігуанід).ФармакокінетикаВілдагліптин+метформін У дослідженнях показана біоеквівалентність за показниками площі під фармакокінетичною кривою (AUC) та максимальною концентрацією в плазмі крові (Сmах) препарату Галвус Мет® у трьох різних дозах (50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг та 50 мг+1000 мг) та віллдагліптину та метформіну, прийнятих у відповідних дозах у вигляді окремих таблеток. Прийом їжі не впливає на ступінь та швидкість всмоктування віллдагліптину у складі препарату Галвус Мет®. Значення Сmах та AUC метформіну у складі препарату Галвус Мет® при одночасному прийомі з їжею знижувалися на 26% та 7% відповідно. Крім того, на тлі прийому їжі сповільнювалося всмоктування метформіну, що призводило до збільшення часу досягнення максимальної концентрації (Тmах, від 2,0 до 4,0 год). Подібна зміна Сmах та AUC на фоні прийому їжі відзначалося і у разі застосування метформіну окремо, проте в останньому випадку зміни були менш значними. Вплив їжі на фармакокінетику віллдагліптину та метформіну у складі препарату Галвус Мет® не відрізнявся від такого при прийомі обох препаратів окремо. Вілдагліптин Всмоктування При прийомі внутрішньо натще вілдагліптин швидко всмоктується, а його Сmах досягається через 1,75 години після прийому. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції віллдагліптину знижується незначно: відзначається зменшення Сmах на 19% і збільшення часу її досягнення до 2,5 годин. Однак прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування та AUC. Вілдагліптин швидко всмоктується, а його абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо становить 85%. Смах і AUC в терапевтичному діапазоні доз збільшуються приблизно пропорційно дозі. Розподіл Ступінь зв'язування вілдагліптину з білками плазми низький (9,3%). Препарат розподіляється рівномірно між плазмою та еритроцитами. Розподіл віллдагліптину відбувається приблизно екстраваскулярно, обсяг розподілу в рівноважному стані після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 л. Метаболізм Біотрансформація є основним шляхом виведення віллдагліптину. В організмі людини перетворюється 69% дози препарату. Основний метаболіт, LAY151 (57% дози), є фармакологічно неактивним і є продуктом гідролізу ціано-компонента. Близько 4% дози препарату зазнають амідного гідролізу. У дослідженнях in vivo у тварин із дефіцитом ДПП-4 відзначається частковий позитивний вплив даного ферменту на гідроліз вилдагліптину. Вілдагліптин не метаболізується за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. За даними досліджень in vitro вілдагліптин не інгібує та не індукує ізоферменти системи цитохрому CYP450 Виведення Після прийому внутрішньо міченого радіоактивною міткою вілдагліптину близько 85% дози виводиться нирками та 15% через кишечник, ниркова екскреція незміненого вілдагліптину становить 23%. При внутрішньовенному введенні у здорових добровольців середній період напіввиведення досягає 2 годин, загальний плазмовий кліренс та нирковий кліренс віллдагліптину становлять 41 л/год та 13 л/год відповідно. Період напіввиведення (Т1/2) після внутрішнього прийому становить близько 3 годин незалежно від дози. Лінійність Вілдагліптин швидко всмоктується, абсолютна біодоступність після внутрішнього прийому становить 85%. Сmах та AUC вілдагліптину збільшуються приблизно пропорційно дозі при застосуванні в діапазоні терапевтичних доз. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів жіночої та чоловічої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ) не відзначено змін фармакокінетики вілдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від статі. Ожиріння Не зазначено впливу ІМТ на фармакокінетичні параметри віллдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від величини ІМТ. Етнічна приналежність Етнічна приналежність не впливає на фармакокінетику віллдагліптину. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (6-10 балів за шкалою Чайлд-П'ю) після одноразового прийому вілдагліптину внутрішньо в дозі 100 мг відзначається зниження біодоступності вілдагліптину на 8% та 20% відповідно. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (12 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність віллдагліптину підвищується на 22%. Максимальна зміна біодоступності вілдагліптину (збільшення або зменшення), в середньому до 30%, не є клінічно значущою. Кореляції між ступенем тяжкості порушень функції печінки та біодоступністю препарату не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня AUC вілдагліптину збільшувався порівняно зі здоровими добровольцями в 1,4, 1,7 та 2 рази відповідно. AUC метаболіту LAY151 збільшувалася у 1,6, 3,2 та 7,3 разів, а метаболіту BQS867 – у 1,4, 2,7 та 7,3 рази у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня відповідно. Обмежені дані у пацієнтів з термінальною стадією хронічної хвороби нирок (ХХН) вказують на те, що показники цієї групи схожі з такими у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Концентрація метаболіту LAY151 у пацієнтів з термінальною стадією ХХН збільшувалась у 2-3 рази порівняно з концентрацією у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня.Виведення віллдагліптину при гемодіалізі обмежене (3% при проведенні процедури тривалістю більше 31 годин через 4 години після одноразового прийому препарату). У пацієнтів віком ≥65 років Максимальне збільшення біодоступності на 32% (збільшення Сmах на 18%), відмічене у пацієнтів старше 70 років без соматичної патології при прийомі віллдагліптину в дозі 100 мг на добу, не є клінічно значущим і не впливає на інгібування ДПП-4. Фармакокінетичні особливості віллдагліптину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Метформін Всмоктування Абсолютна біодоступність метформіну при прийомі внутрішньо в дозі 500 мг натще становила 50-60%. Схах досягається через 2,5 години після прийому. При збільшенні одноразової дози препарату від 500 мг до 1500 мг та від 850 мг до 2250 мг внутрішньо, відзначалася відсутність залежності фармакокінетичних параметрів від дози. Цей ефект зумовлений не так зміною виведення препарату, як уповільненням його всмоктування. На тлі їди ступінь і швидкість всмоктування метформіну також дещо знижувалися. Так, при одноразовому прийомі препарату в дозі 850 мг разом з їжею, відзначалося зниження Сmах приблизно на 40%, AUC на 25% і збільшення Тmах на 35 хвилин. Клінічне значення цих фактів встановлено. Розподіл При одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 850 мг обсяг розподілу метформіну становить 654±358 л. Метформін практично не зв'язується з білками плазми, у той час як похідні сульфонілсечовини зв'язуються з ними більш ніж на 90%. Метформін проникає в еритроцити (можливе посилення цього процесу з часом). При застосуванні метформіну за стандартною схемою (стандартні доза та частота прийому) рівноважна концентрація в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. У ході контрольованих клінічних досліджень Сmах метформіну в плазмі крові не перевищувала 5 мкг/мл (навіть при прийомі в максимальних дозах). Метаболізм При одноразовому внутрішньовенному введенні метформіну здоровим добровольцям він виводиться нирками у незміненому вигляді. При цьому препарат не метаболізується у печінці (у людини не виявлено жодних метаболітів) та не виводиться з жовчю. Виведення Оскільки нирковий кліренс метформіну приблизно в 3,5 рази перевищує кліренс креатиніну (КК), основним шляхом виведення препарату є канальцева секреція. При прийомі внутрішньо приблизно 90% дози, що всмокталася, виводиться нирками протягом перших 24 год; при цьому Т1/2 з крові становить близько 6,2 годин. Т1/2, метформіну із цільної крові становить близько 17,6 годин, що вказує на накопичення значної частини препарату в еритроцитах. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів чоловічої та жіночої статі з ЦД 2 типу не відзначено значних відмінностей фармакокінетичних властивостей метформіну. Аналогічним чином у клінічних дослідженнях не відзначено зміни гіпоглікемічного ефекту метформіну у чоловіків та жінок із ЦД 2 типу. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів із порушенням функції печінки вивчення фармакокінетичних особливостей метформіну не проводилось. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (оцінюється за КК) Т1/2, метформіну з плазми та цільної крові збільшується, а його нирковий кліренс знижується пропорційно до зниження КК. У пацієнтів віком ≥65 років За обмеженими даними фармакокінетичних досліджень у здорових добровольців у віці ≥65 років відзначалося зниження сумарного плазмового кліренсу метформіну та збільшення Т1/2, та Сmах порівняно з молодшими добровольцями. Ці особливості фармакокінетики метформіну в осіб старше 65 років, ймовірно, перш за все, пов'язані зі зміною функції нирок, у зв'язку з чим у пацієнтів старше 80 років застосування препарату Галвус Мет® можливе лише за нормального КК. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася. Фармакокінетичні особливості метформіну у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Застосування у пацієнтів різної етнічної приналежності Немає доказів впливу етнічної належності пацієнтів на фармакокінетичні особливості метформіну. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу різної етнічної приналежності гіпоглікемічна дія препарату виявлялася однаковою мірою.ФармакодинамікаМеханізм дії До складу препарату Галвус Мет® входять два гіпоглікемічні засоби з різними механізмами дії: віллдагліптин, що відноситься до класу інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), та метформін (у формі гідрохлориду), представник класу бігуанідів. Комбінація цих компонентів дозволяє більш ефективно контролювати концентрацію глюкози крові у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД 2 типу) протягом 24 годин. Вілдагліптин, представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент ДПП-4, покращуючи глікемічний контроль. Інгібування активності ДПП-4 спричинює збільшення як базального, так і постпрандіального ендогенного рівня інкретинових гормонів: глюкагоноподібного пептиду 1 типу (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Метформін знижує продукцію глюкози печінкою, зменшує всмоктування глюкози в кишечнику та знижує інсулінорезистентність за рахунок посилення захоплення та утилізації глюкози периферичними тканинами. Метформін індукує внутрішньоклітинний синтез глікогену, діючи на глікогенсинтетазу, і посилює транспорт глюкози деякими мембранними білками-переносниками глюкози (GLUT-1 та GLUT-4). Фармакодинаміка Вілдагліптин+метформін Безпека та ефективність окремих компонентів препарату, а також одночасне їх застосування були вивчені раніше у клінічних дослідженнях, де встановлено додатковий позитивний ефект додавання вилдагліптину до терапії метформіном у пацієнтів з неадекватно контрольованим ЦД 2 типу. У клінічних дослідженнях віллдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. Вілдагліптин Застосування віллдагліптину у пацієнтів з ЦД 2 типу призводить до швидкого та повного інгібування активності ДПП-4, яке спостерігається протягом 24 годин. Підвищуючи концентрацію ГПП-1 та ГІП, віллдагліптин спричиняє збільшення чутливості β-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної секреції інсуліну. Застосування вілдагліптину в дозах 50 мг та 100 мг на добу у пацієнтів з ЦД 2 типу викликало значне покращення показників функції β-клітин. Ступінь покращення функції β-клітин залежить від ступеня їх вихідного пошкодження, тому у людей без ЦД (з нормальною концентрацією глюкози в плазмі крові) віллдагліптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує концентрацію глюкози. Підвищуючи концентрацію ендогенного ГПП-1, віллдагліптин збільшує чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної концентрації глюкагону після їжі, своєю чергою, викликає зниження інсулінорезистентності. Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на тлі гіперглікемії, обумовлене підвищенням концентрації інкретинових гормонів, спричиняє зменшення продукції глюкози печінкою як під час, так і після їди, що призводить до зниження концентрації глюкози в плазмі крові. Крім того, на фоні застосування віллдагліптину відзначалося зниження концентрації ліпідів у плазмі крові після прийому їжі, даний ефект не пов'язаний з поліпшенням функції острівцевих клітин підшлункової залози та опосередкованим впливом віллдагліптину на активність інкретинових гормонів. Відомо, що підвищення концентрації ГПП-1 може призводити до уповільнення випорожнення шлунка, проте на фоні застосування такого віллдагліптину ефекту не спостерігається. Метформін Метформін покращує толерантність до глюкози у пацієнтів із ЦД 2 типу, знижуючи концентрацію глюкози у плазмі крові як до, так і після їжі. На відміну від похідних сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів із ЦД 2 типу, ні у здорових людей (за винятком особливих випадків). Терапія препаратом не призводить до розвитку гіперінсулінемії. При застосуванні метформіну секреція інсуліну не змінюється, тоді як концентрація інсуліну в плазмі натще і протягом дня може знижуватися. При застосуванні метформіну в терапевтичних дозах у клінічних дослідженнях середньої тривалості, а також у тривалих клінічних дослідженнях відзначено сприятливий вплив на метаболізм ліпопротеїдів незалежно від його впливу на глікемію: зниження концентрації загального холестерину, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами): при недостатній ефективності монотерапії віллдагліптином або метформіном; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді монопрепаратів; у комбінації з похідними сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія) у пацієнтів, які раніше отримували терапію похідним сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного контролю глікемії; у потрійній комбінованій терапії з інсуліном у пацієнтів, які раніше отримували інсулінотерапію у стабільній дозі та метформін без досягнення адекватного контролю глікемії; як початкова терапія у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних вправ і при необхідності поліпшення контролю глікемії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до вілдагліптину або метформіну та/або до будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату. Ниркова недостатність або порушення функції нирок тяжкого ступеня при швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) Гострі стани з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищеною активністю "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 і більше разів вище верхньої межі норми (3хВГН). Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки в ряді випадків спостерігався лактоацидоз, , що є однією з небажаних реакцій (HP) при застосуванні метформіну, препарат Галвус Мет не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Діабетичний кетоацитоз; діабетична прекома, кома. Діабетичний кетоацидоз слід коригувати інсулінотерапією. Лактоацидоз, зокрема в анамнезі. Прийом препарату протягом 48 годин до і не менше 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини. Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії. Вагітність та період грудного вигодовування. Цукровий діабет 1 типу. Хронічний алкоголізм, гостра алкогольна інтоксикація. Дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків до 18 років). Дотримання запобіжних заходів при застосуванні препарату Галвус Мет® потрібно: у пацієнтів із наявністю панкреатиту в анамнезі; у пацієнтів старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; у пацієнтів з нирковою недостатністю із СКФ 30-59 мл/хв/1,73 м2.Вагітність та лактаціяВагітність Достатніх даних щодо застосування препарату Галвус Мет у вагітних немає, у зв'язку з чим препарат протипоказаний під час вагітності. У дослідженнях віллдагліптину на тваринах при введенні високих доз була виявлена ​​репродуктивна токсичність. Дослідження метформіну на тваринах показали відсутність репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини невідомий. Грудне годування Доклінічні захворювання показали, що віллдагліптин і метформін проникає в молоко лактуючих тварин. Немає даних про проникнення віллдагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає в невеликих кількостях. У зв'язку з неможливістю виключення ризику виникнення HP у дитини застосування препарату Галвус Мет® в період грудного вигодовування протипоказано.Побічна діяВілдагліптин+метформін Подані нижче дані відносяться до застосування вилдагліптину та метформіну в монотерапії та в комбінації. Відмічені рідкісні випадки розвитку ангіоневротичного набряку на фоні терапії препаратом зі схожою частотою у контрольній групі. Найчастіше випадки ангіоневротичного набряку відзначалися при застосуванні препарату в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (і-АПФ). Найчастіше ангіоневротичний набряк був легкого ступеня і дозволявся самостійно під час продовження терапії вилдаглиптином. На тлі терапії віллдагліптин рідко відзначалися порушення функції печінки (включаючи гепатит) безсимптомного перебігу. У більшості випадків дані порушення та відхилення показників функції печінки від норми дозволялися самостійно без ускладнень після припинення терапії препаратом. При застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 1 або 2 рази на добу частота підвищення активності "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 рази вище верхньої межі норми (ВГН)) становила 0,2% або 0,3 % відповідно (порівняно з 0,2% у контрольній групі). Підвищення активності "печінкових" ферментів у більшості випадків було безсимптомним, не прогресувало та не супроводжувалося холестазом або жовтяницею. Вілдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. HP з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні метформіну реєструються дуже часто. Частота HP з боку шлунково-кишкового тракту, на тлі комбінованої терапії віллдагліптином і метформіну гідрохлоридом становила 13,2% (при застосуванні 50 мг один раз на день або двічі на день). При застосуванні монотерапії метформіну – 18,1%. Нижче наведені HP, можливі як при застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин і метформіном, так і монопрепаратів віллдагліптин і метформіну. HP розподілені за системно-органними класами відповідно до словника для регуляторної діяльності MedDRA, із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, HP, можливі при застосуванні комбінації вилдагліптину та метформіну Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – тремор, головний біль, запаморочення; нечасто – підвищена стомлюваність. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних змін профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в комбінації з метформіном. Вивчення застосування комбінації вілдагліптину та метформіну як стартової терапії при цукровому діабеті 2 типу не виявило відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків. У комбінації з інсуліном У контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном у поєднанні з метформіном або без нього, частота відміни терапії у зв'язку з розвитком побічних реакцій склала 0,3% у групі віллдагліптину, при цьому в групі плаце випадків скасування терапії був. Частота гіпоглікемії була порівнянна в обох групах (14,0% у групі віллдагліптину і 16,4% у групі плацебо). У групі віллдагліптину відмічені випадки гіпоглікемії тяжкого ступеня у двох пацієнтів, у групі плацебо – у 6 пацієнтів. На момент завершення дослідження віллдагліптин не впливав на середню масу тіла (маса тіла збільшена на +0,6 кг порівняно з вихідною у групі віллдагліптину, у групі плацебо змін не відзначено). HP у пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном (з метформіном або без нього), представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, гастроезофагеальний рефлюкс; нечасто – діарея, метеоризм. Лабораторні та інструментальні дані: часто – зниження концентрації глюкози у крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – озноб. У комбінації з препаратами сульфонілсечовини Випадків відміни препарату, пов'язаних з розвитком HP у групі комбінованої терапії віллдагліптином, метформіном та глімепіридом, зазначено не було. У групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом частота HP склала 0,6%. Гіпоглікемія відзначалася часто в обох групах (5,1% у групі комбінованої терапії вілдагліптином, метформіном та глімепіридом та 1,9% у групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом). У групі віллдагліптину відмічено один епізод гіпоглікемії важкого ступеня. На момент завершення дослідження значного впливу на масу тіла виявлено не було (+0,6 кг у групі віллдагліптину і -0,1 кг у групі плацебо). HP у пацієнтів, які отримували вілдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з метформіном та препаратами сульфонілсечовини, представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, тремор. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – гіпергідроз. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія. Вілдагліптин у монотерапії Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже рідко – інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія. Порушення з боку судин: нечасто – периферичні набряки. При застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин та метформін не відзначалося клінічно значущого підвищення частоти вищевказаних HP, що відзначалися при прийомі віллдагліптину. На тлі монотерапії віллдагліптин 50 мг 1 раз на день частота відміни терапії через HP склала 0,2%, 50 мг 2 рази на день 0,1%, а в групі плацебо - 0,6%, у групі препарату порівняння - 0, 5%. У дослідженні монотерапії віллдагліптин частота розвитку гіпоглікемії становила 0,5% серед пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 1 раз на день і 0,3% - 50 мг 2 рази на день, порівняно з 0,2% у групах плацебо та препарату порівняння. Серйозних та важких HP не було виявлено. Монотерапія віллдагліптин не впливала на масу тіла. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в монотерапії. Післяреєстраційні дослідження Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома - гепатит (що вирішився самостійно після відміни лікарського препарату), підвищення активності "печінкових" ферментів (що вирішилося самостійно після відміни лікарського препарату). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія, артралгія, у поодиноких випадках виражена. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – кропив'янка, ексфоліативне та бульозне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд. Метформін у монотерапії Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту; дуже рідко – лактоацидоз. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – метеоризм, нудота, блювання, діарея, біль у животі; часто – дисгевзія. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – шкірні реакції (зокрема, еритема, свербіж, кропив'янка). Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – зменшення всмоктування вітаміну В12, зміна показників функції печінки. Зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у сироватці крові на фоні застосування метформіну відзначалося дуже рідко у пацієнтів, які отримували препарат протягом тривалого часу, і, як правило, не становило клінічного значення. Слід враховувати можливість зменшення всмоктування вітаміну В12 у пацієнтів із мегалобластною анемією. Окремі випадки відхилення лабораторних показників функції печінки від норми або випадки гепатиту, що спостерігалися на фоні застосування метформіну, вирішувалися після його відміни. Якщо ви помітили погіршення клінічного перебігу будь-якого з вказаних в інструкції побічних ефектів або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВілдагліптин та метформін При одночасному застосуванні віллдагліптину (100 мг 1 раз на добу) та метформіну (1000 мг 1 раз на добу) клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між ними не було. Лікарські взаємодії кожного компонента препарату добре вивчені. Ні в ході клінічних досліджень, ні в ході широкого клінічного застосування препарату Галвус Мет у пацієнтів, які одночасно отримували інші препарати та речовини, непередбачених взаємодій виявлено не було. Нижче представлена ​​інформація про взаємодію для кожної діючої речовини. Вілдагліптин Вілдагліптин має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки віллагліптин не є субстратом ферментів системи цитохрому Р450 (CYP), а також не інгібує та не індукує ці ізоферменти, його взаємодія з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами Р450 (CYP), є малоймовірною. При одночасному застосуванні вілдагліптин не впливає на швидкість метаболізму препаратів, що є субстратами ферментів: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4/5. Клінічно значущої взаємодії вілдагліптину з пероральними препаратами, що найчастіше застосовуються при лікуванні ЦД 2 типу (глибенкламідом, піоглітазоном, метформіном) або володіють вузьким терапевтичним діапазоном (амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, вал. Метформін Фуросемід збільшує Сmах та AUC метформіну, але не впливає на його нирковий кліренс. Метформін знижує Сmах та AUC фуросеміду і також не впливає на його нирковий кліренс. Ніфедипін збільшує всмоктування, Сmах та AUC метформіну; крім того, він збільшує виведення його нирками. Метформін практично не впливає на фармакокінетичні параметри ніфедипіну. Глібенкламід не впливає на фармакокінетичні/фармакодинамічні параметри метформіну. Метформін, в цілому, знижує Сmах і AUC глибенкламіду, проте величина ефекту сильно варіює. Тому клінічне значення подібної взаємодії залишається незрозумілим. Йодвмісні рентгенконтрастні засоби Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово відмінити до процедури або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2) Метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2. При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори ОСТ2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Органічні катіони, наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин та ін., що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть взаємодіяти з метформіном за рахунок конкур. Так, циметидин збільшує концентрацію метформіну в плазмі крові, так і його AUC на 60% і 40% відповідно. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін не впливає на фармакокінетичні параметри циметидину. Слід бути обережними при застосуванні препарату комбінації віллдагліптин+метформін разом з препаратами, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну в організмі. Інші препарати Деякі препарати можуть надавати несприятливий вплив на функцію нирок, збільшуючи таким чином ризик розвитку лактоацидозу, наприклад нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), інгібітори ангіотензинпревращающего особливо "петлеві". У пацієнтів, які отримують терапію метформінвмісними препаратами (наприклад, Галвус Мет®) на початку, а також на тлі одночасного застосування вищезазначених засобів слід ретельно контролювати функцію нирок. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося зміни їх фармакокінетичних показників. Деякі препарати можуть викликати гіперглікемію та сприяють зниженню ефективності гіпоглікемічних засобів. До подібних препаратів відносяться тіазиди та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, глюкагон, препарати гормонів щитовидної залози, в тому числі левотироксин натрію, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміни. При одночасному застосуванні подібних препаратів або, навпаки, у разі їх відміни рекомендується ретельно оцінювати ефективність контролю глікемії, а також коригувати дозу метформіну. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози крові. Хлорпромазин при застосуванні великих дозах (100 мг на день) підвищує глікемію, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози комбінації вілдагліптин+метформін під контролем концентрації глюкози крові. Ін'єкційні β-2-симпатоміметики: підвищують глікемію внаслідок стимуляції β-2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль глікемії. За необхідності рекомендується застосування інсуліну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливе посилення гіпоглікемічної дії. Оскільки при застосуванні метформіну у пацієнтів з гострою алкогольною інтоксикацією підвищується ризик розвитку лактоацидозу (особливо при голодуванні, виснаженні або порушенні функції печінки), при прийомі комбінації вілдагліптин+метформін слід утримуватись від вживання алкоголю та лікарських засобів, що містять етиловий спирт. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії.Спосіб застосування та дозиЗастосовують внутрішньо. Режим дозування препарату Галвус Мет® слід підбирати індивідуально залежно від ефективності та переносимості терапії. При застосуванні препарату Галвус Мет не слід перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу вілдагліптину (100 мг). Рекомендовану початкову дозу препарату Галвус Мет® слід підбирати, враховуючи тривалість перебігу ЦД та показники глікемії, стан пацієнта та вже застосовувані у пацієнта схеми лікування віллдагліптином та/або метформіном. Для зменшення виразності HP з боку органів шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну, препарат Галвус Мет приймають під час їжі. У разі пропуску прийому препарату слід прийняти пропущену дозу якнайшвидше. Не рекомендується приймати подвійну дозу препарату протягом 1 доби. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії вілдагліптином Терапію препаратом Галвус Мет можна починати з однієї таблетки дозуванням 50 мг +500 мг 2 рази на добу; після оцінки терапевтичного ефекту дозу можна поступово збільшувати. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії метформіном Залежно від дози вже прийнятого метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® можна розпочинати з однієї таблетки дозуванням 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг двічі на добу. Початкова доза препарату Галвус Мет® у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді окремих таблеток. Залежно від доз вже прийнятих віллдагліптину або метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® слід починати з таблетки, максимально близької за дозуванням до існуючого лікування, 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг і коригувати дозу залежно від ефективності. Стартова доза препарату Галвус Мет® як початкова терапія у пацієнтів з ЦД 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії та фізичних вправ Як стартова терапія препарат Галвус Мет® слід застосовувати у початковій дозі 50 мг+500 мг одноразово на добу та після оцінки терапевтичного ефекту поступово збільшувати дозу до 50 мг+1000 мг 2 рази на добу. Комбінована терапія препаратом Галвус Мет® та похідним сульфонілсечовини або інсуліном Доза препарату Галвус Мет® розраховується виходячи з дози віллдагліптину 50 мг 2 рази на день (100 мг на день) та метформіну в дозі, що дорівнює прийнятій раніше у вигляді монопрепарату. Пацієнти з порушенням функції нирок Перед початком терапії метформінсодержащими препаратами (такими як Галвус Мет®) слід визначити ШКФ, далі слід контролювати цей показник не рідше 1 разу на рік. У пацієнтів з ризиком погіршення вже існуючого порушення функції нирок, а також у пацієнтів похилого віку, функцію нирок слід контролювати частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (з СКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) препарат слід приймати по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг 1 раз на добу; з СКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2 початкова доза препарату Галвус Мет® - по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг або 50 мг+850 мг, добова доза препарату не повинна перевищувати 50 мг+1000 мг - 1 раз на день. У пацієнтів із СКФ Залежно від поточного стану функції нирок слід дотримуватись наступних рекомендацій щодо дозування діючих речовин препарату: СКФ, мл/хв Метформін Вілдагліптин 60-89 Максимальна добова доза становить 3000 мг. У разі погіршення функції нирок на фоні застосування слід розглянути можливість зменшення дози. Максимальна добова доза становить 100 мг. 45-59 Початкова доза повинна перевищувати 1000 мг, максимальна добова доза становить 2000 мг. Максимальна добова доза становить 50 мг. 30-44 Початкова доза повинна перевищувати 500 мг, максимальна добова доза становить 1000 мг. <30 Застосування протипоказане Якщо необхідна доза для однієї з 2-х діючих речовин не доступна при застосуванні препарату Галвус Мет®, замість комбінованого препарату слід використовувати два окремі монопрепарати вилдагліптину та метформіну. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування препарату Галвус Мет не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. У пацієнтів віком ≥65 років Метформін виводиться нирками. Оскільки у пацієнтів старше 65 років часто відзначається порушення функції нирок, дозу препарату Галвус Мет у цих пацієнтів слід коригувати, ґрунтуючись на показниках функції нирок. При застосуванні препарату у пацієнтів віком від 65 років необхідно регулярно контролювати функцію нирок. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася Оскільки безпека та ефективність препарату Галвус Мет® у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчена, застосування препарату протипоказано у даної категорії пацієнтів.ПередозуванняВілдагліптин У клінічних дослідженнях при прийомі препарату в дозі 400 мг на добу спостерігалися болі в м'язах, рідко – легкі транзиторні парестезії, лихоманка, набряки та транзиторне підвищення активності ліпази (вище за ВГН у 2 рази). При застосуванні дози віллдагліптину до 600 мг на добу можливий розвиток набряків кінцівок, що супроводжуються парестезією та підвищенням концентрації креатинінфосфокінази, С-реактивного білка та міоглобіну, активності ACT. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. Виведення препарату з організму за допомогою діалізу є малоймовірним. Однак основний гідролізний метаболіт вілдагліптину (LAY151) може бути видалений з організму шляхом гемодіалізу. Метформін Найбільш ефективний метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз. У разі передозування необхідно проводити відповідне симптоматичне лікування, ґрунтуючись на стані пацієнта та клінічних проявах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які отримують лікування інсуліном, препарат Галвус Мет не може замінити інсулінотерапію. Препарат Галвус Мет не слід застосовувати для лікування ЦД 1 типу або діабетичного кетоацидозу. Вілдагліптин Порушення функції печінки Застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. При застосуванні віллдагліптину зареєстровані рідкісні випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). Ці випадки, як правило, були безсимптомними, без клінічних наслідків, а після відміни терапії показники функції печінки поверталися до норми. Слід провести обстеження функції печінки перед початком терапії препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, потім контролювати 1 раз на 3 місяці протягом першого року застосування препарату, а далі періодично. При виявленні підвищення активності амінотрансфераз слід провести повторне обстеження з метою підтвердження результату, а потім регулярно проводити визначення біохімічних показників функції печінки до нормалізації. Якщо перевищення активності ACT або АЛТ у 3 або більше разів вище за ВГН підтверджено при повторному обстеженні, застосування препарату має бути припинено.При розвитку жовтяниці або інших ознак порушення функції печінки на фоні застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін терапію слід негайно припинити. Після нормалізації показників функції печінки лікування препаратом відновлювати не можна. Метформін Лактоацидоз Лактоацидоз є дуже рідким, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при різкому погіршенні функції нирок, а також при кардіореспіраторних синдромах, сепсисі. При різкому погіршенні функції нирок відбувається накопичення метформіну в організмі, що сприяє збільшенню ризику розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (наприклад, пов'язаної з тяжкою діареєю або блюванням, лихоманкою або при зменшенні споживання рідини) пацієнту, який приймає метформінвмісні препарати (наприклад, Галвус Мет®), слід негайно припинити прийом вищезгаданих препаратів та звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, які приймають препарати, що містять метформін (наприклад, Галвус Мет®), слід обережно розпочинати терапію препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (наприклад, гіпотензивні препарати, діуретики, НПЗП). До інших факторів ризику відносяться: зловживання алкоголем, порушення функції печінки, цукровий діабет, що неадекватно контролюється, кетоацидоз, тривале голодування, стани, асоційовані з гіпоксією, а також одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати лактоацидоз. Діагностика лактоацидозу Слід поінформувати пацієнта та/або осіб, які здійснюють догляд за пацієнтом, про ризик розвитку лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі, м'язовими спазмами, астенією та гіпотермією з наступною комою. При розвитку симптомів, що дозволяють запідозрити розвиток лактоацидозу, пацієнту слід припинити прийом метформінвмісних препаратів (наприклад, препарат Галвус Мет®) та негайно звернутися за медичною допомогою. Дані лабораторного та інструментального обстеження: зниження pH крові (5 ммоль/л, а також збільшений аніонний інтервал і збільшення співвідношення лактат/піруват). Контроль функції нирок Перед початком терапії слід визначити ШКФ, а також контролювати цей показник періодично на тлі терапії препаратом. Застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) протипоказане у пацієнтів із ШКФ Оскільки метформін значною мірою виводиться нирками, ризик його накопичення та розвитку лактоацидозу зростає зі збільшенням тяжкості порушення функції нирок. Оскільки літній вік може супроводжуватися погіршенням функції нирок, у пацієнтів цієї категорії слід ретельно коригувати дозу метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) для вибору мінімальної дози, що забезпечує адекватний глікемічний ефект, з регулярним контролем функції нирок. Взаємодія Одночасне застосування медикаментозних засобів, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з препаратами, здатними впливати на функцію нирок, що мають значні гемодинамічні ефекти або впливають на розподіл метформіну в організмі, такими як органічні катіони, що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції. Застосування йодовмісних рентгенконтрастних засобів для внутрішньосудинного введення Внутрішньовенне введення рентгенконтрастних йодовмісних засобів може провокувати розвиток контраст-індукованої нефропатії, призводячи до акумуляції метформіну в організмі та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово припинити перед процедурою або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Вживання алкоголю Встановлено, що етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнта слід попередити про неприпустимість зловживання алкоголем на фоні застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®). Алкогольна інтоксикація асоційована зі збільшенням ризику лактоацидозу, особливо при тривалому голодуванні, недостатньому харчуванні та порушенні функції печінки. Вміст вітаміну В12 Встановлено, що метформін приблизно у 7% випадків спричинює безсимптомне зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові. Подібне зниження в дуже поодиноких випадках призводить до розвитку анемії. Після відміни метформіну та/або замісної терапії вітаміном В12 сироваткова концентрація вітаміну В12 швидко нормалізується. У пацієнтів, які отримують метформінвмісні препарати (такі як препарат Галвус Мет®), не рідше 1 разу на рік слід контролювати показники загальноклінічного аналізу крові. При виявленні відхилень гематологічних показників від норми слід уточнити етіологію таких порушень та здійснити відповідне лікування. У деяких пацієнтів (наприклад, пацієнтів з недостатнім споживанням або порушеннями всмоктування вітаміну В12 або кальцію) існує схильність до зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові.У таких пацієнтів визначення концентрації вітаміну В12 у сироватці крові не рідше 1 разу на 2-3 роки може мати діагностичну цінність. Гіпоксія Серцево-судинний колапс (шок), гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, асоційовані з лактоацидозом, а також можуть сприяти преренальній азотемії. При виникненні вищезазначених станів застосування метформінвмісних препаратів (таких як Галвус Мет®) слід негайно припинити. Хірургічні втручання На час хірургічних втручань із загальною, спинальною або епідуральною анестезією (за винятком малих операцій, не пов'язаних з обмеженням споживання їжі та рідини) застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід відмінити. Відновлення прийому препарату можливе не раніше ніж через 48 годин після втручання або після відновлення перорального прийому їжі після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки у ряді випадків відзначався лактоацидоз, що є однією з HP при застосуванні метформіну, препарат комбінації вилдагліптин+метформін не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Погіршення стану пацієнтів із ЦД 2 типу, які раніше відповідали на терапію При виявленні відхилення лабораторних показників від норми або при появі клінічних симптомів погіршення загального стану (особливо при нечітко вираженій та змащеній симптоматиці) у пацієнтів із попередньою адекватною відповіддю на терапію слід негайно провести лабораторну діагностику для виявлення кетоацидозу та/або лакто. При виявленні ацидозу слід негайно припинити застосування препарату та вжити необхідних заходів корекції стану пацієнта. Гіпоглікемія Як правило, гіпоглікемія не відзначається у пацієнтів, які отримують терапію тільки препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, проте вона може виникати на тлі низькокалорійної дієти (коли інтенсивне фізичне навантаження не компенсується калорійністю їжі), або на тлі вживання алкоголю. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний у літніх, ослаблених або виснажених пацієнтів, а також на тлі гіпопітуїтаризму, надниркової недостатності або алкогольної інтоксикації. У пацієнтів похилого віку та в осіб, які отримують бета-адреноблокатори, діагностика гіпоглікемії може бути ускладнена. Зниження ефективності гіпоглікемічних засобів При стресі (лихоманці, травмі, інфекції, хірургічному втручанні тощо), що розвивається у пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні засоби за стандартною схемою, можливе різке зниження ефективності останніх на деякий час. В даному випадку може виникнути необхідність тимчасового припинення терапії комбінацією вілдагліптин+метформін та переведення на інсулінотерапію. Відновлення лікування препаратом Галвус Мет® можливе після закінчення гострого періоду. Фертильність Досліджень впливу препарату комбінації віллдагліптин+метформін на фертильність у людини не проводилося. У дослідженнях у тварин застосування віллдагліптину в дозах, що у 200 разів перевищують рекомендовані, не викликало порушень фертильності. Не було відзначено негативного впливу на фертильність у самців та самок при застосуванні метформіну у дозах 600 мг/кг на добу, що приблизно в 3 рази перевищує рекомендовану дозу для людини (при перерахунку на площу поверхні тіла). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Галвус Мет на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не вивчався. При розвитку запаморочення на фоні застосування препарату слід утримуватись від керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: вілдагліптин 50,00 мг та метформіну гідрохлорид 500,00 мг, 850,00 мг або 1000,00 мг; допоміжні речовини: гіпролоза, магнію стеарат, гіпромелоза (Е464), титану діоксид (Е171), макрогол 4000, тальк, заліза оксид жовтий (Е172). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг+500 мг, додатково містять заліза оксид червоний (Е172). По 6 або 10 таблеток у блістер Ал/Ал. По 1, 3, 5, 6, 12, 18 або 36 блістерів разом з інструкцією із застосування в пачку. Допускається наявність контролю первинного розтину на картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні пігулки зі скошеними краями, покриті плівковою оболонкою жовтого зі слабким сіруватим відтінком кольору. З одного боку таблетки маркування "NVR", з іншого боку - "SEH".Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази-4-інгібітор+бігуанід).ФармакокінетикаВілдагліптин+метформін У дослідженнях показана біоеквівалентність за показниками площі під фармакокінетичною кривою (AUC) та максимальною концентрацією в плазмі крові (Сmах) препарату Галвус Мет® у трьох різних дозах (50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг та 50 мг+1000 мг) та віллдагліптину та метформіну, прийнятих у відповідних дозах у вигляді окремих таблеток. Прийом їжі не впливає на ступінь та швидкість всмоктування віллдагліптину у складі препарату Галвус Мет®. Значення Сmах та AUC метформіну у складі препарату Галвус Мет® при одночасному прийомі з їжею знижувалися на 26% та 7% відповідно. Крім того, на тлі прийому їжі сповільнювалося всмоктування метформіну, що призводило до збільшення часу досягнення максимальної концентрації (Тmах, від 2,0 до 4,0 год). Подібна зміна Сmах та AUC на фоні прийому їжі відзначалося і у разі застосування метформіну окремо, проте в останньому випадку зміни були менш значними. Вплив їжі на фармакокінетику віллдагліптину та метформіну у складі препарату Галвус Мет® не відрізнявся від такого при прийомі обох препаратів окремо. Вілдагліптин Всмоктування При прийомі внутрішньо натще вілдагліптин швидко всмоктується, а його Сmах досягається через 1,75 години після прийому. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції віллдагліптину знижується незначно: відзначається зменшення Сmах на 19% і збільшення часу її досягнення до 2,5 годин. Однак прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування та AUC. Вілдагліптин швидко всмоктується, а його абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо становить 85%. Смах і AUC в терапевтичному діапазоні доз збільшуються приблизно пропорційно дозі. Розподіл Ступінь зв'язування вілдагліптину з білками плазми низький (9,3%). Препарат розподіляється рівномірно між плазмою та еритроцитами. Розподіл віллдагліптину відбувається приблизно екстраваскулярно, обсяг розподілу в рівноважному стані після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 л. Метаболізм Біотрансформація є основним шляхом виведення віллдагліптину. В організмі людини перетворюється 69% дози препарату. Основний метаболіт, LAY151 (57% дози), є фармакологічно неактивним і є продуктом гідролізу ціано-компонента. Близько 4% дози препарату зазнають амідного гідролізу. У дослідженнях in vivo у тварин із дефіцитом ДПП-4 відзначається частковий позитивний вплив даного ферменту на гідроліз вилдагліптину. Вілдагліптин не метаболізується за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. За даними досліджень in vitro вілдагліптин не інгібує та не індукує ізоферменти системи цитохрому CYP450 Виведення Після прийому внутрішньо міченого радіоактивною міткою вілдагліптину близько 85% дози виводиться нирками та 15% через кишечник, ниркова екскреція незміненого вілдагліптину становить 23%. При внутрішньовенному введенні у здорових добровольців середній період напіввиведення досягає 2 годин, загальний плазмовий кліренс та нирковий кліренс віллдагліптину становлять 41 л/год та 13 л/год відповідно. Період напіввиведення (Т1/2) після внутрішнього прийому становить близько 3 годин незалежно від дози. Лінійність Вілдагліптин швидко всмоктується, абсолютна біодоступність після внутрішнього прийому становить 85%. Сmах та AUC вілдагліптину збільшуються приблизно пропорційно дозі при застосуванні в діапазоні терапевтичних доз. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів жіночої та чоловічої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ) не відзначено змін фармакокінетики вілдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від статі. Ожиріння Не зазначено впливу ІМТ на фармакокінетичні параметри віллдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від величини ІМТ. Етнічна приналежність Етнічна приналежність не впливає на фармакокінетику віллдагліптину. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (6-10 балів за шкалою Чайлд-П'ю) після одноразового прийому вілдагліптину внутрішньо в дозі 100 мг відзначається зниження біодоступності вілдагліптину на 8% та 20% відповідно. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (12 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність віллдагліптину підвищується на 22%. Максимальна зміна біодоступності вілдагліптину (збільшення або зменшення), в середньому до 30%, не є клінічно значущою. Кореляції між ступенем тяжкості порушень функції печінки та біодоступністю препарату не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня AUC вілдагліптину збільшувався порівняно зі здоровими добровольцями в 1,4, 1,7 та 2 рази відповідно. AUC метаболіту LAY151 збільшувалася у 1,6, 3,2 та 7,3 разів, а метаболіту BQS867 – у 1,4, 2,7 та 7,3 рази у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня відповідно. Обмежені дані у пацієнтів з термінальною стадією хронічної хвороби нирок (ХХН) вказують на те, що показники цієї групи схожі з такими у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Концентрація метаболіту LAY151 у пацієнтів з термінальною стадією ХХН збільшувалась у 2-3 рази порівняно з концентрацією у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня.Виведення віллдагліптину при гемодіалізі обмежене (3% при проведенні процедури тривалістю більше 31 годин через 4 години після одноразового прийому препарату). У пацієнтів віком ≥65 років Максимальне збільшення біодоступності на 32% (збільшення Сmах на 18%), відмічене у пацієнтів старше 70 років без соматичної патології при прийомі віллдагліптину в дозі 100 мг на добу, не є клінічно значущим і не впливає на інгібування ДПП-4. Фармакокінетичні особливості віллдагліптину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Метформін Всмоктування Абсолютна біодоступність метформіну при прийомі внутрішньо в дозі 500 мг натще становила 50-60%. Схах досягається через 2,5 години після прийому. При збільшенні одноразової дози препарату від 500 мг до 1500 мг та від 850 мг до 2250 мг внутрішньо, відзначалася відсутність залежності фармакокінетичних параметрів від дози. Цей ефект зумовлений не так зміною виведення препарату, як уповільненням його всмоктування. На тлі їди ступінь і швидкість всмоктування метформіну також дещо знижувалися. Так, при одноразовому прийомі препарату в дозі 850 мг разом з їжею, відзначалося зниження Сmах приблизно на 40%, AUC на 25% і збільшення Тmах на 35 хвилин. Клінічне значення цих фактів встановлено. Розподіл При одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 850 мг обсяг розподілу метформіну становить 654±358 л. Метформін практично не зв'язується з білками плазми, у той час як похідні сульфонілсечовини зв'язуються з ними більш ніж на 90%. Метформін проникає в еритроцити (можливе посилення цього процесу з часом). При застосуванні метформіну за стандартною схемою (стандартні доза та частота прийому) рівноважна концентрація в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. У ході контрольованих клінічних досліджень Сmах метформіну в плазмі крові не перевищувала 5 мкг/мл (навіть при прийомі в максимальних дозах). Метаболізм При одноразовому внутрішньовенному введенні метформіну здоровим добровольцям він виводиться нирками у незміненому вигляді. При цьому препарат не метаболізується у печінці (у людини не виявлено жодних метаболітів) та не виводиться з жовчю. Виведення Оскільки нирковий кліренс метформіну приблизно в 3,5 рази перевищує кліренс креатиніну (КК), основним шляхом виведення препарату є канальцева секреція. При прийомі внутрішньо приблизно 90% дози, що всмокталася, виводиться нирками протягом перших 24 год; при цьому Т1/2 з крові становить близько 6,2 годин. Т1/2, метформіну із цільної крові становить близько 17,6 годин, що вказує на накопичення значної частини препарату в еритроцитах. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів чоловічої та жіночої статі з ЦД 2 типу не відзначено значних відмінностей фармакокінетичних властивостей метформіну. Аналогічним чином у клінічних дослідженнях не відзначено зміни гіпоглікемічного ефекту метформіну у чоловіків та жінок із ЦД 2 типу. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів із порушенням функції печінки вивчення фармакокінетичних особливостей метформіну не проводилось. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (оцінюється за КК) Т1/2, метформіну з плазми та цільної крові збільшується, а його нирковий кліренс знижується пропорційно до зниження КК. У пацієнтів віком ≥65 років За обмеженими даними фармакокінетичних досліджень у здорових добровольців у віці ≥65 років відзначалося зниження сумарного плазмового кліренсу метформіну та збільшення Т1/2, та Сmах порівняно з молодшими добровольцями. Ці особливості фармакокінетики метформіну в осіб старше 65 років, ймовірно, перш за все, пов'язані зі зміною функції нирок, у зв'язку з чим у пацієнтів старше 80 років застосування препарату Галвус Мет® можливе лише за нормального КК. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася. Фармакокінетичні особливості метформіну у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Застосування у пацієнтів різної етнічної приналежності Немає доказів впливу етнічної належності пацієнтів на фармакокінетичні особливості метформіну. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу різної етнічної приналежності гіпоглікемічна дія препарату виявлялася однаковою мірою.ФармакодинамікаМеханізм дії До складу препарату Галвус Мет® входять два гіпоглікемічні засоби з різними механізмами дії: віллдагліптин, що відноситься до класу інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), та метформін (у формі гідрохлориду), представник класу бігуанідів. Комбінація цих компонентів дозволяє більш ефективно контролювати концентрацію глюкози крові у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД 2 типу) протягом 24 годин. Вілдагліптин, представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент ДПП-4, покращуючи глікемічний контроль. Інгібування активності ДПП-4 спричинює збільшення як базального, так і постпрандіального ендогенного рівня інкретинових гормонів: глюкагоноподібного пептиду 1 типу (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Метформін знижує продукцію глюкози печінкою, зменшує всмоктування глюкози в кишечнику та знижує інсулінорезистентність за рахунок посилення захоплення та утилізації глюкози периферичними тканинами. Метформін індукує внутрішньоклітинний синтез глікогену, діючи на глікогенсинтетазу, і посилює транспорт глюкози деякими мембранними білками-переносниками глюкози (GLUT-1 та GLUT-4). Фармакодинаміка Вілдагліптин+метформін Безпека та ефективність окремих компонентів препарату, а також одночасне їх застосування були вивчені раніше у клінічних дослідженнях, де встановлено додатковий позитивний ефект додавання вилдагліптину до терапії метформіном у пацієнтів з неадекватно контрольованим ЦД 2 типу. У клінічних дослідженнях віллдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. Вілдагліптин Застосування віллдагліптину у пацієнтів з ЦД 2 типу призводить до швидкого та повного інгібування активності ДПП-4, яке спостерігається протягом 24 годин. Підвищуючи концентрацію ГПП-1 та ГІП, віллдагліптин спричиняє збільшення чутливості β-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної секреції інсуліну. Застосування вілдагліптину в дозах 50 мг та 100 мг на добу у пацієнтів з ЦД 2 типу викликало значне покращення показників функції β-клітин. Ступінь покращення функції β-клітин залежить від ступеня їх вихідного пошкодження, тому у людей без ЦД (з нормальною концентрацією глюкози в плазмі крові) віллдагліптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує концентрацію глюкози. Підвищуючи концентрацію ендогенного ГПП-1, віллдагліптин збільшує чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної концентрації глюкагону після їжі, своєю чергою, викликає зниження інсулінорезистентності. Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на тлі гіперглікемії, обумовлене підвищенням концентрації інкретинових гормонів, спричиняє зменшення продукції глюкози печінкою як під час, так і після їди, що призводить до зниження концентрації глюкози в плазмі крові. Крім того, на фоні застосування віллдагліптину відзначалося зниження концентрації ліпідів у плазмі крові після прийому їжі, даний ефект не пов'язаний з поліпшенням функції острівцевих клітин підшлункової залози та опосередкованим впливом віллдагліптину на активність інкретинових гормонів. Відомо, що підвищення концентрації ГПП-1 може призводити до уповільнення випорожнення шлунка, проте на фоні застосування такого віллдагліптину ефекту не спостерігається. Метформін Метформін покращує толерантність до глюкози у пацієнтів із ЦД 2 типу, знижуючи концентрацію глюкози у плазмі крові як до, так і після їжі. На відміну від похідних сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів із ЦД 2 типу, ні у здорових людей (за винятком особливих випадків). Терапія препаратом не призводить до розвитку гіперінсулінемії. При застосуванні метформіну секреція інсуліну не змінюється, тоді як концентрація інсуліну в плазмі натще і протягом дня може знижуватися. При застосуванні метформіну в терапевтичних дозах у клінічних дослідженнях середньої тривалості, а також у тривалих клінічних дослідженнях відзначено сприятливий вплив на метаболізм ліпопротеїдів незалежно від його впливу на глікемію: зниження концентрації загального холестерину, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами): при недостатній ефективності монотерапії віллдагліптином або метформіном; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді монопрепаратів; у комбінації з похідними сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія) у пацієнтів, які раніше отримували терапію похідним сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного контролю глікемії; у потрійній комбінованій терапії з інсуліном у пацієнтів, які раніше отримували інсулінотерапію у стабільній дозі та метформін без досягнення адекватного контролю глікемії; як початкова терапія у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних вправ і при необхідності поліпшення контролю глікемії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до вілдагліптину або метформіну та/або до будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату. Ниркова недостатність або порушення функції нирок тяжкого ступеня при швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) Гострі стани з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищеною активністю "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 і більше разів вище верхньої межі норми (3хВГН). Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки в ряді випадків спостерігався лактоацидоз, , що є однією з небажаних реакцій (HP) при застосуванні метформіну, препарат Галвус Мет не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Діабетичний кетоацитоз; діабетична прекома, кома. Діабетичний кетоацидоз слід коригувати інсулінотерапією. Лактоацидоз, зокрема в анамнезі. Прийом препарату протягом 48 годин до і не менше 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини. Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії. Вагітність та період грудного вигодовування. Цукровий діабет 1 типу. Хронічний алкоголізм, гостра алкогольна інтоксикація. Дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків до 18 років). Дотримання запобіжних заходів при застосуванні препарату Галвус Мет® потрібно: у пацієнтів із наявністю панкреатиту в анамнезі; у пацієнтів старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; у пацієнтів з нирковою недостатністю із СКФ 30-59 мл/хв/1,73 м2.Вагітність та лактаціяВагітність Достатніх даних щодо застосування препарату Галвус Мет у вагітних немає, у зв'язку з чим препарат протипоказаний під час вагітності. У дослідженнях віллдагліптину на тваринах при введенні високих доз була виявлена ​​репродуктивна токсичність. Дослідження метформіну на тваринах показали відсутність репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини невідомий. Грудне годування Доклінічні захворювання показали, що віллдагліптин і метформін проникає в молоко лактуючих тварин. Немає даних про проникнення віллдагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає в невеликих кількостях. У зв'язку з неможливістю виключення ризику виникнення HP у дитини застосування препарату Галвус Мет® в період грудного вигодовування протипоказано.Побічна діяВілдагліптин+метформін Подані нижче дані відносяться до застосування вилдагліптину та метформіну в монотерапії та в комбінації. Відмічені рідкісні випадки розвитку ангіоневротичного набряку на фоні терапії препаратом зі схожою частотою у контрольній групі. Найчастіше випадки ангіоневротичного набряку відзначалися при застосуванні препарату в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (і-АПФ). Найчастіше ангіоневротичний набряк був легкого ступеня і дозволявся самостійно під час продовження терапії вилдаглиптином. На тлі терапії віллдагліптин рідко відзначалися порушення функції печінки (включаючи гепатит) безсимптомного перебігу. У більшості випадків дані порушення та відхилення показників функції печінки від норми дозволялися самостійно без ускладнень після припинення терапії препаратом. При застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 1 або 2 рази на добу частота підвищення активності "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 рази вище верхньої межі норми (ВГН)) становила 0,2% або 0,3 % відповідно (порівняно з 0,2% у контрольній групі). Підвищення активності "печінкових" ферментів у більшості випадків було безсимптомним, не прогресувало та не супроводжувалося холестазом або жовтяницею. Вілдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. HP з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні метформіну реєструються дуже часто. Частота HP з боку шлунково-кишкового тракту, на тлі комбінованої терапії віллдагліптином і метформіну гідрохлоридом становила 13,2% (при застосуванні 50 мг один раз на день або двічі на день). При застосуванні монотерапії метформіну – 18,1%. Нижче наведені HP, можливі як при застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин і метформіном, так і монопрепаратів віллдагліптин і метформіну. HP розподілені за системно-органними класами відповідно до словника для регуляторної діяльності MedDRA, із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, HP, можливі при застосуванні комбінації вилдагліптину та метформіну Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – тремор, головний біль, запаморочення; нечасто – підвищена стомлюваність. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних змін профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в комбінації з метформіном. Вивчення застосування комбінації вілдагліптину та метформіну як стартової терапії при цукровому діабеті 2 типу не виявило відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків. У комбінації з інсуліном У контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном у поєднанні з метформіном або без нього, частота відміни терапії у зв'язку з розвитком побічних реакцій склала 0,3% у групі віллдагліптину, при цьому в групі плаце випадків скасування терапії був. Частота гіпоглікемії була порівнянна в обох групах (14,0% у групі віллдагліптину і 16,4% у групі плацебо). У групі віллдагліптину відмічені випадки гіпоглікемії тяжкого ступеня у двох пацієнтів, у групі плацебо – у 6 пацієнтів. На момент завершення дослідження віллдагліптин не впливав на середню масу тіла (маса тіла збільшена на +0,6 кг порівняно з вихідною у групі віллдагліптину, у групі плацебо змін не відзначено). HP у пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном (з метформіном або без нього), представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, гастроезофагеальний рефлюкс; нечасто – діарея, метеоризм. Лабораторні та інструментальні дані: часто – зниження концентрації глюкози у крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – озноб. У комбінації з препаратами сульфонілсечовини Випадків відміни препарату, пов'язаних з розвитком HP у групі комбінованої терапії віллдагліптином, метформіном та глімепіридом, зазначено не було. У групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом частота HP склала 0,6%. Гіпоглікемія відзначалася часто в обох групах (5,1% у групі комбінованої терапії вілдагліптином, метформіном та глімепіридом та 1,9% у групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом). У групі віллдагліптину відмічено один епізод гіпоглікемії важкого ступеня. На момент завершення дослідження значного впливу на масу тіла виявлено не було (+0,6 кг у групі віллдагліптину і -0,1 кг у групі плацебо). HP у пацієнтів, які отримували вілдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з метформіном та препаратами сульфонілсечовини, представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, тремор. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – гіпергідроз. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія. Вілдагліптин у монотерапії Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже рідко – інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія. Порушення з боку судин: нечасто – периферичні набряки. При застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин та метформін не відзначалося клінічно значущого підвищення частоти вищевказаних HP, що відзначалися при прийомі віллдагліптину. На тлі монотерапії віллдагліптин 50 мг 1 раз на день частота відміни терапії через HP склала 0,2%, 50 мг 2 рази на день 0,1%, а в групі плацебо - 0,6%, у групі препарату порівняння - 0, 5%. У дослідженні монотерапії віллдагліптин частота розвитку гіпоглікемії становила 0,5% серед пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 1 раз на день і 0,3% - 50 мг 2 рази на день, порівняно з 0,2% у групах плацебо та препарату порівняння. Серйозних та важких HP не було виявлено. Монотерапія віллдагліптин не впливала на масу тіла. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в монотерапії. Післяреєстраційні дослідження Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома - гепатит (що вирішився самостійно після відміни лікарського препарату), підвищення активності "печінкових" ферментів (що вирішилося самостійно після відміни лікарського препарату). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія, артралгія, у поодиноких випадках виражена. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – кропив'янка, ексфоліативне та бульозне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд. Метформін у монотерапії Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту; дуже рідко – лактоацидоз. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – метеоризм, нудота, блювання, діарея, біль у животі; часто – дисгевзія. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – шкірні реакції (зокрема, еритема, свербіж, кропив'янка). Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – зменшення всмоктування вітаміну В12, зміна показників функції печінки. Зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у сироватці крові на фоні застосування метформіну відзначалося дуже рідко у пацієнтів, які отримували препарат протягом тривалого часу, і, як правило, не становило клінічного значення. Слід враховувати можливість зменшення всмоктування вітаміну В12 у пацієнтів із мегалобластною анемією. Окремі випадки відхилення лабораторних показників функції печінки від норми або випадки гепатиту, що спостерігалися на фоні застосування метформіну, вирішувалися після його відміни. Якщо ви помітили погіршення клінічного перебігу будь-якого з вказаних в інструкції побічних ефектів або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВілдагліптин та метформін При одночасному застосуванні віллдагліптину (100 мг 1 раз на добу) та метформіну (1000 мг 1 раз на добу) клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між ними не було. Лікарські взаємодії кожного компонента препарату добре вивчені. Ні в ході клінічних досліджень, ні в ході широкого клінічного застосування препарату Галвус Мет у пацієнтів, які одночасно отримували інші препарати та речовини, непередбачених взаємодій виявлено не було. Нижче представлена ​​інформація про взаємодію для кожної діючої речовини. Вілдагліптин Вілдагліптин має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки віллагліптин не є субстратом ферментів системи цитохрому Р450 (CYP), а також не інгібує та не індукує ці ізоферменти, його взаємодія з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами Р450 (CYP), є малоймовірною. При одночасному застосуванні вілдагліптин не впливає на швидкість метаболізму препаратів, що є субстратами ферментів: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4/5. Клінічно значущої взаємодії вілдагліптину з пероральними препаратами, що найчастіше застосовуються при лікуванні ЦД 2 типу (глибенкламідом, піоглітазоном, метформіном) або володіють вузьким терапевтичним діапазоном (амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, вал. Метформін Фуросемід збільшує Сmах та AUC метформіну, але не впливає на його нирковий кліренс. Метформін знижує Сmах та AUC фуросеміду і також не впливає на його нирковий кліренс. Ніфедипін збільшує всмоктування, Сmах та AUC метформіну; крім того, він збільшує виведення його нирками. Метформін практично не впливає на фармакокінетичні параметри ніфедипіну. Глібенкламід не впливає на фармакокінетичні/фармакодинамічні параметри метформіну. Метформін, в цілому, знижує Сmах і AUC глибенкламіду, проте величина ефекту сильно варіює. Тому клінічне значення подібної взаємодії залишається незрозумілим. Йодвмісні рентгенконтрастні засоби Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово відмінити до процедури або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2) Метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2. При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори ОСТ2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Органічні катіони, наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин та ін., що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть взаємодіяти з метформіном за рахунок конкур. Так, циметидин збільшує концентрацію метформіну в плазмі крові, так і його AUC на 60% і 40% відповідно. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін не впливає на фармакокінетичні параметри циметидину. Слід бути обережними при застосуванні препарату комбінації віллдагліптин+метформін разом з препаратами, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну в організмі. Інші препарати Деякі препарати можуть надавати несприятливий вплив на функцію нирок, збільшуючи таким чином ризик розвитку лактоацидозу, наприклад нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), інгібітори ангіотензинпревращающего особливо "петлеві". У пацієнтів, які отримують терапію метформінвмісними препаратами (наприклад, Галвус Мет®) на початку, а також на тлі одночасного застосування вищезазначених засобів слід ретельно контролювати функцію нирок. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося зміни їх фармакокінетичних показників. Деякі препарати можуть викликати гіперглікемію та сприяють зниженню ефективності гіпоглікемічних засобів. До подібних препаратів відносяться тіазиди та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, глюкагон, препарати гормонів щитовидної залози, в тому числі левотироксин натрію, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміни. При одночасному застосуванні подібних препаратів або, навпаки, у разі їх відміни рекомендується ретельно оцінювати ефективність контролю глікемії, а також коригувати дозу метформіну. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози крові. Хлорпромазин при застосуванні великих дозах (100 мг на день) підвищує глікемію, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози комбінації вілдагліптин+метформін під контролем концентрації глюкози крові. Ін'єкційні β-2-симпатоміметики: підвищують глікемію внаслідок стимуляції β-2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль глікемії. За необхідності рекомендується застосування інсуліну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливе посилення гіпоглікемічної дії. Оскільки при застосуванні метформіну у пацієнтів з гострою алкогольною інтоксикацією підвищується ризик розвитку лактоацидозу (особливо при голодуванні, виснаженні або порушенні функції печінки), при прийомі комбінації вілдагліптин+метформін слід утримуватись від вживання алкоголю та лікарських засобів, що містять етиловий спирт. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії.Спосіб застосування та дозиЗастосовують внутрішньо. Режим дозування препарату Галвус Мет® слід підбирати індивідуально залежно від ефективності та переносимості терапії. При застосуванні препарату Галвус Мет не слід перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу вілдагліптину (100 мг). Рекомендовану початкову дозу препарату Галвус Мет® слід підбирати, враховуючи тривалість перебігу ЦД та показники глікемії, стан пацієнта та вже застосовувані у пацієнта схеми лікування віллдагліптином та/або метформіном. Для зменшення виразності HP з боку органів шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну, препарат Галвус Мет приймають під час їжі. У разі пропуску прийому препарату слід прийняти пропущену дозу якнайшвидше. Не рекомендується приймати подвійну дозу препарату протягом 1 доби. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії вілдагліптином Терапію препаратом Галвус Мет можна починати з однієї таблетки дозуванням 50 мг +500 мг 2 рази на добу; після оцінки терапевтичного ефекту дозу можна поступово збільшувати. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії метформіном Залежно від дози вже прийнятого метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® можна розпочинати з однієї таблетки дозуванням 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг двічі на добу. Початкова доза препарату Галвус Мет® у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді окремих таблеток. Залежно від доз вже прийнятих віллдагліптину або метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® слід починати з таблетки, максимально близької за дозуванням до існуючого лікування, 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг і коригувати дозу залежно від ефективності. Стартова доза препарату Галвус Мет® як початкова терапія у пацієнтів з ЦД 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії та фізичних вправ Як стартова терапія препарат Галвус Мет® слід застосовувати у початковій дозі 50 мг+500 мг одноразово на добу та після оцінки терапевтичного ефекту поступово збільшувати дозу до 50 мг+1000 мг 2 рази на добу. Комбінована терапія препаратом Галвус Мет® та похідним сульфонілсечовини або інсуліном Доза препарату Галвус Мет® розраховується виходячи з дози віллдагліптину 50 мг 2 рази на день (100 мг на день) та метформіну в дозі, що дорівнює прийнятій раніше у вигляді монопрепарату. Пацієнти з порушенням функції нирок Перед початком терапії метформінсодержащими препаратами (такими як Галвус Мет®) слід визначити ШКФ, далі слід контролювати цей показник не рідше 1 разу на рік. У пацієнтів з ризиком погіршення вже існуючого порушення функції нирок, а також у пацієнтів похилого віку, функцію нирок слід контролювати частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (з СКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) препарат слід приймати по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг 1 раз на добу; з СКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2 початкова доза препарату Галвус Мет® - по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг або 50 мг+850 мг, добова доза препарату не повинна перевищувати 50 мг+1000 мг - 1 раз на день. У пацієнтів із СКФ Залежно від поточного стану функції нирок слід дотримуватись наступних рекомендацій щодо дозування діючих речовин препарату: СКФ, мл/хв Метформін Вілдагліптин 60-89 Максимальна добова доза становить 3000 мг. У разі погіршення функції нирок на фоні застосування слід розглянути можливість зменшення дози. Максимальна добова доза становить 100 мг. 45-59 Початкова доза повинна перевищувати 1000 мг, максимальна добова доза становить 2000 мг. Максимальна добова доза становить 50 мг. 30-44 Початкова доза повинна перевищувати 500 мг, максимальна добова доза становить 1000 мг. <30 Застосування протипоказане Якщо необхідна доза для однієї з 2-х діючих речовин не доступна при застосуванні препарату Галвус Мет®, замість комбінованого препарату слід використовувати два окремі монопрепарати вилдагліптину та метформіну. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування препарату Галвус Мет не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. У пацієнтів віком ≥65 років Метформін виводиться нирками. Оскільки у пацієнтів старше 65 років часто відзначається порушення функції нирок, дозу препарату Галвус Мет у цих пацієнтів слід коригувати, ґрунтуючись на показниках функції нирок. При застосуванні препарату у пацієнтів віком від 65 років необхідно регулярно контролювати функцію нирок. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася Оскільки безпека та ефективність препарату Галвус Мет® у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчена, застосування препарату протипоказано у даної категорії пацієнтів.ПередозуванняВілдагліптин У клінічних дослідженнях при прийомі препарату в дозі 400 мг на добу спостерігалися болі в м'язах, рідко – легкі транзиторні парестезії, лихоманка, набряки та транзиторне підвищення активності ліпази (вище за ВГН у 2 рази). При застосуванні дози віллдагліптину до 600 мг на добу можливий розвиток набряків кінцівок, що супроводжуються парестезією та підвищенням концентрації креатинінфосфокінази, С-реактивного білка та міоглобіну, активності ACT. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. Виведення препарату з організму за допомогою діалізу є малоймовірним. Однак основний гідролізний метаболіт вілдагліптину (LAY151) може бути видалений з організму шляхом гемодіалізу. Метформін Найбільш ефективний метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз. У разі передозування необхідно проводити відповідне симптоматичне лікування, ґрунтуючись на стані пацієнта та клінічних проявах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які отримують лікування інсуліном, препарат Галвус Мет не може замінити інсулінотерапію. Препарат Галвус Мет не слід застосовувати для лікування ЦД 1 типу або діабетичного кетоацидозу. Вілдагліптин Порушення функції печінки Застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. При застосуванні віллдагліптину зареєстровані рідкісні випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). Ці випадки, як правило, були безсимптомними, без клінічних наслідків, а після відміни терапії показники функції печінки поверталися до норми. Слід провести обстеження функції печінки перед початком терапії препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, потім контролювати 1 раз на 3 місяці протягом першого року застосування препарату, а далі періодично. При виявленні підвищення активності амінотрансфераз слід провести повторне обстеження з метою підтвердження результату, а потім регулярно проводити визначення біохімічних показників функції печінки до нормалізації. Якщо перевищення активності ACT або АЛТ у 3 або більше разів вище за ВГН підтверджено при повторному обстеженні, застосування препарату має бути припинено.При розвитку жовтяниці або інших ознак порушення функції печінки на фоні застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін терапію слід негайно припинити. Після нормалізації показників функції печінки лікування препаратом відновлювати не можна. Метформін Лактоацидоз Лактоацидоз є дуже рідким, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при різкому погіршенні функції нирок, а також при кардіореспіраторних синдромах, сепсисі. При різкому погіршенні функції нирок відбувається накопичення метформіну в організмі, що сприяє збільшенню ризику розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (наприклад, пов'язаної з тяжкою діареєю або блюванням, лихоманкою або при зменшенні споживання рідини) пацієнту, який приймає метформінвмісні препарати (наприклад, Галвус Мет®), слід негайно припинити прийом вищезгаданих препаратів та звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, які приймають препарати, що містять метформін (наприклад, Галвус Мет®), слід обережно розпочинати терапію препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (наприклад, гіпотензивні препарати, діуретики, НПЗП). До інших факторів ризику відносяться: зловживання алкоголем, порушення функції печінки, цукровий діабет, що неадекватно контролюється, кетоацидоз, тривале голодування, стани, асоційовані з гіпоксією, а також одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати лактоацидоз. Діагностика лактоацидозу Слід поінформувати пацієнта та/або осіб, які здійснюють догляд за пацієнтом, про ризик розвитку лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі, м'язовими спазмами, астенією та гіпотермією з наступною комою. При розвитку симптомів, що дозволяють запідозрити розвиток лактоацидозу, пацієнту слід припинити прийом метформінвмісних препаратів (наприклад, препарат Галвус Мет®) та негайно звернутися за медичною допомогою. Дані лабораторного та інструментального обстеження: зниження pH крові (5 ммоль/л, а також збільшений аніонний інтервал і збільшення співвідношення лактат/піруват). Контроль функції нирок Перед початком терапії слід визначити ШКФ, а також контролювати цей показник періодично на тлі терапії препаратом. Застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) протипоказане у пацієнтів із ШКФ Оскільки метформін значною мірою виводиться нирками, ризик його накопичення та розвитку лактоацидозу зростає зі збільшенням тяжкості порушення функції нирок. Оскільки літній вік може супроводжуватися погіршенням функції нирок, у пацієнтів цієї категорії слід ретельно коригувати дозу метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) для вибору мінімальної дози, що забезпечує адекватний глікемічний ефект, з регулярним контролем функції нирок. Взаємодія Одночасне застосування медикаментозних засобів, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з препаратами, здатними впливати на функцію нирок, що мають значні гемодинамічні ефекти або впливають на розподіл метформіну в організмі, такими як органічні катіони, що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції. Застосування йодовмісних рентгенконтрастних засобів для внутрішньосудинного введення Внутрішньовенне введення рентгенконтрастних йодовмісних засобів може провокувати розвиток контраст-індукованої нефропатії, призводячи до акумуляції метформіну в організмі та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово припинити перед процедурою або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Вживання алкоголю Встановлено, що етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнта слід попередити про неприпустимість зловживання алкоголем на фоні застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®). Алкогольна інтоксикація асоційована зі збільшенням ризику лактоацидозу, особливо при тривалому голодуванні, недостатньому харчуванні та порушенні функції печінки. Вміст вітаміну В12 Встановлено, що метформін приблизно у 7% випадків спричинює безсимптомне зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові. Подібне зниження в дуже поодиноких випадках призводить до розвитку анемії. Після відміни метформіну та/або замісної терапії вітаміном В12 сироваткова концентрація вітаміну В12 швидко нормалізується. У пацієнтів, які отримують метформінвмісні препарати (такі як препарат Галвус Мет®), не рідше 1 разу на рік слід контролювати показники загальноклінічного аналізу крові. При виявленні відхилень гематологічних показників від норми слід уточнити етіологію таких порушень та здійснити відповідне лікування. У деяких пацієнтів (наприклад, пацієнтів з недостатнім споживанням або порушеннями всмоктування вітаміну В12 або кальцію) існує схильність до зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові.У таких пацієнтів визначення концентрації вітаміну В12 у сироватці крові не рідше 1 разу на 2-3 роки може мати діагностичну цінність. Гіпоксія Серцево-судинний колапс (шок), гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, асоційовані з лактоацидозом, а також можуть сприяти преренальній азотемії. При виникненні вищезазначених станів застосування метформінвмісних препаратів (таких як Галвус Мет®) слід негайно припинити. Хірургічні втручання На час хірургічних втручань із загальною, спинальною або епідуральною анестезією (за винятком малих операцій, не пов'язаних з обмеженням споживання їжі та рідини) застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід відмінити. Відновлення прийому препарату можливе не раніше ніж через 48 годин після втручання або після відновлення перорального прийому їжі після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки у ряді випадків відзначався лактоацидоз, що є однією з HP при застосуванні метформіну, препарат комбінації вилдагліптин+метформін не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Погіршення стану пацієнтів із ЦД 2 типу, які раніше відповідали на терапію При виявленні відхилення лабораторних показників від норми або при появі клінічних симптомів погіршення загального стану (особливо при нечітко вираженій та змащеній симптоматиці) у пацієнтів із попередньою адекватною відповіддю на терапію слід негайно провести лабораторну діагностику для виявлення кетоацидозу та/або лакто. При виявленні ацидозу слід негайно припинити застосування препарату та вжити необхідних заходів корекції стану пацієнта. Гіпоглікемія Як правило, гіпоглікемія не відзначається у пацієнтів, які отримують терапію тільки препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, проте вона може виникати на тлі низькокалорійної дієти (коли інтенсивне фізичне навантаження не компенсується калорійністю їжі), або на тлі вживання алкоголю. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний у літніх, ослаблених або виснажених пацієнтів, а також на тлі гіпопітуїтаризму, надниркової недостатності або алкогольної інтоксикації. У пацієнтів похилого віку та в осіб, які отримують бета-адреноблокатори, діагностика гіпоглікемії може бути ускладнена. Зниження ефективності гіпоглікемічних засобів При стресі (лихоманці, травмі, інфекції, хірургічному втручанні тощо), що розвивається у пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні засоби за стандартною схемою, можливе різке зниження ефективності останніх на деякий час. В даному випадку може виникнути необхідність тимчасового припинення терапії комбінацією вілдагліптин+метформін та переведення на інсулінотерапію. Відновлення лікування препаратом Галвус Мет® можливе після закінчення гострого періоду. Фертильність Досліджень впливу препарату комбінації віллдагліптин+метформін на фертильність у людини не проводилося. У дослідженнях у тварин застосування віллдагліптину в дозах, що у 200 разів перевищують рекомендовані, не викликало порушень фертильності. Не було відзначено негативного впливу на фертильність у самців та самок при застосуванні метформіну у дозах 600 мг/кг на добу, що приблизно в 3 рази перевищує рекомендовану дозу для людини (при перерахунку на площу поверхні тіла). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Галвус Мет на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не вивчався. При розвитку запаморочення на фоні застосування препарату слід утримуватись від керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: іматиніб 50,0 мг або 100,0 мг, що відповідає 59,75 мг або 119,50 мг іматинібу мезилату; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 46,00 мг, 92,00 мг, кросповідон 7,50 мг, 15,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 1,00 мг, 2,00 мг, магнію стеарат 0,75 мг, 1,50 мг , титану діоксид 0,38 мг, 0,60 мг, желатин 47,51 мг, 74,81 мг, барвник заліза оксид жовтий 0,11 мг, 0,03 мг; барвник заліза оксид червоний – 0,56 мг; Склад чорнила: шеллак, барвник заліза оксид червоний (Е172), пропіленгліколь, калію гідроксид. Капсули 50мг, 10 шт. у блістері з ПВХ/ПЕ/ПВДХ. 3 блістери разом з інструкцією у картонній пачці. Капсули 100мг, 12 шт. у блістері з ПВХ/ПЕ/ПВДХ. 2, 3, 4, 8, 10 та 15 блістерів разом з інструкцією в картонній пачці.Опис лікарської формиВід оранжевого до оранжевого з сіруватим відтінком кольору непрозорі капсули № 1, з маркуванням "NVR SI" червоним чорнилом. Вміст капсул – порошок білого з жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб - протеїнтирозинкінази інгібітор.ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри іматинібу оцінювалися в діапазоні доз від 25 мг до 1000 мг. Фармакокінетичні профілі аналізувалися в перший день, а також при досягненні рівноважних концентрацій іматинібу в плазмі на 7 або 28 день. Абсорбція Після внутрішнього застосування біодоступність препарату становить у середньому 98%. Коефіцієнт варіації для показника площа під кривою "концентрація-час" (AUC) становить 40-60%. У діапазоні доз від 25 до 1000 мг відзначено пряму лінійну залежність значення AUC від величини дози. При прийомі препарату з їжею з високим вмістом жирів, у порівнянні з прийомом натще, відзначається незначне зниження ступеня всмоктування (зменшення максимальної концентрації іматинібу в плазмі крові на 11%, AUC – на 7,4%) та уповільнення швидкості всмоктування (збільшення часу досягнення максимальної концентрації іматинібу у плазмі крові на 1,5 год). Розподіл Близько 95% іматинібу пов'язується з білками плазми (головним чином з альбуміном та кислими альфа-глікопротеїнами, у незначній мірі – з ліпопротеїнами). Метаболізм Іматініб метаболізується, головним чином, у печінці з утворенням основного метаболіту (N-деметилованого піперазинового похідного), що циркулює у кров'яному руслі. In vitro метаболіт іматинібу має фармакологічну активність, подібну до активності вихідної речовини. Значення AUC метаболіту становить 16% від AUC іматинібу. Зв'язування метаболіту з білками плазми подібне до такого для іматинібу. Виведення Після прийому однієї дози препарат виводиться з організму протягом 7 днів, переважно у вигляді метаболітів (68% – кишечником та 13% – нирками). У незміненому вигляді виводиться близько 25% дози (20% – кишечником та 5% – нирками). Період напіввиведення іматинібу становить близько 18 год. При повторних прийомах препарату 1 раз на добу фармакокінетичні параметри не змінюються, а рівноважна концентрація іматинібу перевищує вихідну в 1,5-2,5 рази. У пацієнтів віком від 65 років обсяг розподілу збільшується незначно (на 12%). Для пацієнтів із масою тіла 50 кг середня величина кліренсу іматинібу становить 8,5 л/год, а для пацієнтів із масою тіла 100 кг – 11,8 л/год. Однак ці відмінності не є суттєвими та не вимагають корекції дозування препарату залежно від маси тіла пацієнта. Фармакокінетика іматинібу не залежить від статі. Зміни показників кліренсу та обсягу розподілу іматинібу при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами несуттєві та не вимагають зміни дози. Як і у дорослих пацієнтів, у дітей та підлітків молодше 18 років відбувається швидке всмоктування препарату при прийомі внутрішньо. AUC у даної групи пацієнтів у діапазоні доз 260 та 340 мг/м2 подібна до такої у дорослих у діапазоні доз 400 мг та 600 мг відповідно. При порівнянні у дітей та підлітків значень AUC(0-24) на перший та восьмий дні після повторного прийому препарату по 340 мг/м 1 раз на добу відзначається зростання величини цього показника у 1,7 раза, що свідчить про кумуляцію іматинібу. На основі об'єднаного популяційного фармакокінетичного аналізу у дітей з гематологічними захворюваннями (ХМЛ, Ph + ОЛЛ та ін.), було показано, що кліренс іматинібу прямо пропорційний площі поверхні тіла, інші демографічні показники (вік, маса тіла та індекс маси тіла) не мають клінічно Значного впливу експозицію иматиниба. Аналіз підтвердив, що вплив іматинібу на дітей у діапазоні доз 260 (не вище 400 мг) і 340 мг/м2 (не вище 600 мг) 1 раз на день подібно до такого у дорослих пацієнтів, які отримували іматиніб у дозах 400 мг або 600 мг один раз на день. У пацієнтів із різним ступенем порушення функції печінки середні значення AUC не збільшуються. При застосуванні іматинібу у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) відзначається підвищення експозиції препарату в плазмі в 1,5-2,0 рази, що відповідає збільшенню концентрації кислих альфа-глікопротеїнів (основних білків плазми, що зв'язуються) з іматинібом). Оскільки препарат незначно виводиться нирками, кліренс вільного іматинібу був однаковим для здорових добровольців та пацієнтів із порушеннями функції нирок. Кореляції між експозицією препарату та тяжкістю ниркових порушень не виявлено.ФармакодинамікаІматініб надає вибіркову інгібуючу дію на фермент Всr-Abl-тирозинкіназу, що утворюється при злитті ділянки гена Bcr (breakpoint cluster region) і протоонкогену Аbl (Abelson), на клітинному рівні, селективно пригнічує проліферацію та викликає апоптозин , включаючи незрілі лейкозні клітини, що утворюються у пацієнтів з позитивними за філадельфійською хромосомою хронічним мієлолейкозом та гострим лімфобластним лейкозом. Іматініб селективно пригнічує Всr-Аbl-позитивні колонії, отримані з клітин крові пацієнтів з хронічним мієлолейкозом. Іматініб інгібує проліферацію та індукує апоптоз клітин стромальних пухлин шлунково-кишкового тракту, що експресують тирозинкіназу з мутацією c-Kit рецептора. Активація рецепторів до факторів росту тромбоцитів або Аbl-фрагменту тирозинкінази може бути причиною розвитку як мієлодиспластичних/мієлопроліферативних захворювань, так і гіпереозинофільного синдрому та хронічного еозинофільного лейкозу та дерматофібросаркоми. Активація c-Kit рецептора тирозинкінази та рецепторів до факторів зростання тромбоцитів може лежати в основі патогенезу системного мастоцитозу. Іматініб інгібує передачу сигналу в клітинах та клітинну проліферацію, що виникають внаслідок порушення регуляції активності факторів росту тромбоцитів та стовбурових клітин, c-Kit-рецептора та Аbl-фрагменту тирозинкінази. При застосуванні іматинібу у пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними гастроінтестинальними стромальними пухлинами відзначалося достовірне збільшення загальної виживаності пацієнтів (48,8 міс.) та виживання без ознак захворювання (21 міс.). Ад'ювантна терапія препаратом гастроінтестинальних стромальних пухлин протягом 1 року знижує ризик розвитку рецидивів на 89%, збільшує виживання без ознак захворювання (38 міс. іматиніб порівняно з 20 міс. плацебо). Ад'ювантна терапія препаратом гастроінтестинальних стромальних пухлин протягом 3 років призводить до значного збільшення загальної виживаності та виживання без ознак прогресування захворювання порівняно з терапією протягом 1 року.Показання до застосуванняВперше виявлений позитивний філадельфійська хромосома (Ph+) хронічний мієлоїдний лейкоз (ХМЛ) у дітей та дорослих. Ph+ ХМЛ у хронічній фазі при невдачі попередньої терапії інтерфероном альфа або у фазі акселерації, або бластного кризу у дітей та дорослих. Вперше діагностований позитивний за філадельфійською хромосомою (Ph+) гострий лімфобластний лейкоз (ОЛЛ) у дітей та дорослих пацієнтів у комбінації з хіміотерапією. Рецидивуючий або рефрактерний Ph+ ОЛЛ у дорослих пацієнтів як монотерапія. Мієлодиспластичні/мієлопроліферативні захворювання, пов'язані з генними перебудовами рецептора фактора зростання тромбоцитів, у дорослих пацієнтів. Системний мастоцитоз у дорослих пацієнтів з відсутністю D816V з-Kit мутації або з невідомим з-Kit мутаційним статусом. Гіпереозинофільний синдром та/або хронічний еозинофільний лейкоз у дорослих з позитивною або негативною аномальною FIP1L1-PDGRF альфа-тирозинкіназою. Неоперабельні та/або метастатичні злоякісні гастроінтестинальні стромальні пухлини позитивні c-Kit (CD 117) у дорослих пацієнтів. Ад'вантна терапія гастроінтестинальних стромальних позитивних пухлин по c-Kit (CD 117) у дорослих пацієнтів. Неоперабельна, рецидивна та/або метастатична дерматофібросаркома, що вибухає, у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до іматинібу або будь-якого іншого компонента препарату. Вагітність та період годування груддю. Дитячий вік (ефективність та безпека не встановлені): до 1-го року у пацієнтів із Ph+ гострим лімфобластним лейкозом; до 2-х років у пацієнтів з Ph+ хронічним мієлоїдним лейкозом; до 18 років за іншими показаннями. Якщо у Вас одне з перелічених захворювань перед прийомом препарату, обов'язково проконсультуйтеся з лікарем. Слід обережно застосовувати препарат Глівек®: у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня тяжкості; у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня тяжкості; у пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи або за наявності факторів ризику розвитку серцевої недостатності; під час проведення регулярної процедури гемодіалізу; при одночасному застосуванні з препаратами, що інгібують ізофермент CYP3A4, сильними індукторами ізоферменту CYP3A4, препаратами, що є субстратами ізоферменту CYP3A4; при одночасному застосуванні з парацетамолом, варфарином.Побічна діяПрофіль безпеки препарату Глівек добре вивчений. Більшість пацієнтів при застосуванні препарату зазнають тих чи інших небажаних явищ (НЯ). Найбільш частими НЯ (> 10%), пов'язаними з прийомом препарату, були: нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, головний біль, диспепсія, набряки, збільшення маси тіла, нудота, блювання, діарея, міалгії, м'язові судоми, висипання, слабкість, біль животі. Часто відзначалися периферичні набряки переважно в періорбітальній ділянці та набряки нижніх кінцівок. Здебільшого ці НЯ були легкими чи помірно вираженими. Тільки 2-5% пацієнтів припиняли терапію препаратом Глівек через розвиток НЯ. Типи небажаних явищ та частота їх розвитку схожі при прийомі препарату Глівек® дорослими та дітьми з лейкозами. Мієлосупресія, НЯ з боку шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), набряки та висипи виникають при застосуванні іматинібу як за показанням ХМЛ, так і з приводу злоякісних стромальних пухлин ШКТ. У пацієнтів з ХМЛ частіше розвивається мієлосупресія, а у пацієнтів зі злоякісними стромальними пухлинами ШКТ частіше виникають шлунково-кишкові та внутрішньопухлинні кровотечі. Інші порушення з боку шлунково-кишкового тракту, такі як обструкція шлунково-кишкового тракту, перфорація та виразка, зустрічаються частіше при стромальних пухлинах шлунково-кишкового тракту. Іншими серйозними НЯ при застосуванні іматинібу є гепатотоксичність. гостра ниркова недостатність, гіпофосфатемія, порушення дихальної системи, синдром лізису пухлини та затримка росту у дітей. Можлива корекція дози препарату залежно від ступеня НЯ, аж до відміни препарату. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з ХМЛ та з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними стромальними пухлинами шлунково-кишкового тракту відзначалися такі небажані явища, перераховані нижче за органами та системами із зазначенням частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/ 100, Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – герпес простий, герпес оперізувальний, назофарингіт, пневмонія1, синусит, запалення підшкірної клітковини, інфекції верхніх дихальних шляхів, грип, інфекції сечовивідних шляхів, гастроентерит, сепс; рідко – мікоз. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): рідко – синдром лізису пухлини. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія; часто – панцитопенія, фебрильна нейтропенія; нечасто – тромбоцитемія, лімфопенія, пригнічення кістковомозкового кровотворення, еозинофілія, лімфаденопатія; рідко гемолітична анемія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – анорексія; нечасто – гіпокаліємія, підвищення або зниження апетиту, гіпофосфатемія, дегідратація, гіперурикемія, подагра, гіперкальціємія, гіперглікемія, гіпонатріємія; рідко – гіперкаліємія, гіпомагніємія. Порушення психіки: часто – безсоння; нечасто – депресія, тривога, зниження лібідо; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – головний біль2; часто – запаморочення, парестезії, порушення смаку, гіпестезія; нечасто - мігрень, сонливість, непритомність, периферична нейропатія, порушення пам'яті, ішіас, синдром "неспокійних" ніг, тремор, геморагічний інсульт; рідко – підвищення внутрішньочерепного тиску, судоми, неврит зорового нерва. Порушення з боку органу зору: часто - набряк повік, підвищення сльозовиділення, кон'юнктивальний крововилив, кон'юнктивіт, синдром "сухого ока", нечіткість (затуманеність) зору; нечасто подразнення очей, біль в очах, орбітальний набряк, крововилив у склеру, ретинальний крововилив, блефарит, макулярний набряк; рідко – катаракта, набряк диска зорового нерва, глаукома. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто вертиго, шум у вухах, зниження слуху. Порушення з боку серця: нечасто - відчуття серцебиття, хронічна серцева недостатність, набряк легенів, тахікардія, "припливи"4; рідко - аритмія, фібриляція передсердь, раптова зупинка серця, інфаркт мокарда, стенокардія, перикардіальний випіт, підвищення артеріального тиску. Порушення з боку судин: нечасто – крововилив4; рідко – гематома, субдуральна гематома, похолодання кінцівок, зниження артеріального тиску, синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – носова кровотеча, задишка, кашель; нечасто - плевральний випот5, біль у горлянці або гортані, фарингіт; рідко – плевральний біль, легеневий фіброз, легенева гіпертензія, легеневе крововилив. Порушення з боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання, діарея, диспепсія, біль у животі6, часто – здуття живота, метеоризм, запор, гастро-езофагеальний рефлюкс, сухість у роті, гастрит; нечасто – стоматит, виразка слизової оболонки порожнини рота, шлунково-кишкова кровотеча7, відрижка, мелена, езофагіт, асцит, виразка шлунка, блювання кров'ю, хейліт, дисфагія, панкреатит; рідко – коліт, паралітична/обтураційна кишкова непрохідність, запалення кишківника. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто підвищення активності "печінкових" ферментів; нечасто – жовтяниця, гепатит, гіпербілірубінемія; рідко печінкова недостатність9, некроз печінки9. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – періорбітальний набряк, дерматит, екзема, шкірний висип; часто – набряклість обличчя, свербіж, сухість шкіри, еритема, алопеція, нічна пітливість, реакції фотосенсибілізації; нечасто пустульозний висип, петехії, підвищене потовиділення, кропив'янка, екхімоз, схильність до утворення гематом, гіпотрихоз, гіперпігментація/гіпопігментація шкіри, ексфоліативний дерматит, пошкодження нігтів, фолікуліт, петехії, псоріаз; рідко – гострий фебрильний нейтрофільний дерматоз (синдром Світу), зміна кольору нігтів, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, лейкоцитокластичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, гостра генералізована пустульозна екзантема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже часто – м'язові спазми та судоми, кістково-м'язовий біль, включаючи міалгію, артралгію, біль у кістках8; часто – припухання суглобів; нечасто – скутість миші та суглобів, рідко – м'язова слабкість, артрит; частота невідома – уповільнення зростання у дітей. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – біль у нирках, гематурія, гостра ниркова недостатність, часте сечовипускання. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: нечасто гінекомастія, еректильна дисфункція, менорагія, порушення менструального циклу, сексуальна дисфункція, біль у сосках, збільшення молочних залоз, набряк мошонки. Загальні розлади та порушення в місці введення: дуже часто – затримка рідини та набряки, підвищена стомлюваність, збільшення маси тіла; часто – слабкість, підвищення температури тіла, анасарка, озноб, тремтіння, зниження маси тіла; нечасто біль у грудях, загальне нездужання. Лабораторні та інструментальні дослідження: нечасто – підвищення активності лужної фосфатази, креатинфосфокінази, лактатдегідрогенази та концентрації креатиніну у сироватці крові; рідко – підвищення активності амілази у плазмі крові. 1 Пневмонія найчастіше відзначалася у пацієнтів з ХМЛ у фазі акселерації, владного кризу та з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними стромальними пухлинами ШКТ. 2 Головний біль найчастіше спостерігався у пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними стромальними пухлинами ШКТ. 3 Небажані явища з боку серця, включаючи хронічну серцеву недостатність, частіше відзначалися у пацієнтів з ХМЛ у фазі акселерації та при бластному кризі та порівняно з пацієнтами з ХМЛ у хронічній фазі (тривалість спостереження 1 рік). 4 "Припливи" найчастіше відзначалися у пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними стромальними пухлинами ШКТ; кровотеча (гематоми, геморагії) найчастіше відзначалася у пацієнтів з ХМЛ у фазі акселерації, бластного кризу та з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними стромальними пухлинами ШКТ. 5 Плевральний випіт частіше відзначався у пацієнтів з ХМЛ у разі акселерації та при бластному кризі порівняно з пацієнтами з ХМЛ у хронічній фазі (тривалість спостереження 1 рік). 6/7 Біль у животі та шлунково-кишкові кровотечі найчастіше відзначалися у пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними стромальними пухлинами ШКТ. 8 М'язово-скелетний біль, включаючи міалгії, артралгії, біль у кістках, частіше спостерігався у пацієнтів з ХМЛ порівняно з пацієнтами з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними стромальними пухлинами ШКТ. 9 Повідомлялося про окремі випадки розвитку печінкової недостатності та некрозу печінки. При застосуванні препарату Глівек у клінічній практиці, а також у ході додаткових клінічних досліджень відзначалися наступні НЯ, перелічені нижче за органами та системами із зазначенням частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100) Порушення з боку нервової системи: нечасто – набряк мозку. Порушення з боку органу зору: рідко – крововилив у склоподібне тіло. Порушення з боку серця: рідко – перикардит, тампонада серця; дуже рідко – анафілактичний шок. Порушення з боку судин: нечасто – тромбоз/емболія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – гостра дихальна недостатність1, інтерстиційна пневмонія. Порушення з боку травної системи: нечасто – паралітична/обтураційна кишкова непрохідність, кровотечі з пухлини ШКТ, некроз пухлини ШКТ, перфорація ШКТ2; рідко дивертикуліт, судинна ектазія антрального відділу шлунка (GAVE-синдром). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – долоннопідошовна еритродизестезія; рідко – ліхеноїдний кератоз, червоний плоский лишай; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз; частота невідома - лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS). Порушення з боку кістково-м'язової та сполучної тканини: рідко – аваскулярний некроз/некроз головки стегнової кістки, рабдоміоліз/міопатія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: дуже рідко – кровотеча з кісти жовтого тіла/яєчника. 1 Є окремі повідомлення про розвиток вираженої гострої дихальної недостатності з летальним результатом у пацієнтів з тяжкими інфекційними захворюваннями, вираженою нейтропенією та іншими серйозними супутніми захворюваннями. 2 Повідомлялося про окремі випадки розвитку перфорацій ШКТ із летальним кінцем. Опис окремих небажаних лікарських реакцій Пригнічення кровотворення Частота пригнічення кровотворення та ступінь його виразності були максимальними у разі застосування препарату у високих дозах та, мабуть, залежали від стадії ХМЛ. Загалом, пригнічення кровотворення на фоні застосування препарату Глівек® у пацієнтів ХМЛ було оборотним і в більшості випадків не вимагало відміни препарату або зменшення його дози. Скасування препарату знадобилося в невеликій кількості випадків. Також відзначалися такі явища, як панцитопенія, лімфопенія та пригнічення кровотворення. Крововиливи/кровотечі Найбільш частими клінічно значущими кровотечами були кровотечі із шлунково-кишкового тракту. Найчастіше вони виникали у пацієнтів з пізніми стадіями ХМЛ та у пацієнтів із злоякісними стромальними пухлинами ШКТ, у яких вони можуть бути наслідком основного захворювання (кровотеча з пухлини, зумовлена ​​її некрозом). У післяреєстраційному періоді отримано окремі повідомлення про випадки судинної ектазії антрального відділу шлунка (GAVE-синдром). У пацієнтів з ХМЛ, у яких пригнічення кровотворення відзначалося до початку лікування, в ході лікування нерідко також спостерігаються крововиливи у ЦНС або ШКТ. Встановлено, що у пацієнтів з лейкозами з гострим розвитком захворювання нерідко виникають кровотечі/крововиливи, зумовлені тромбоцитопенією або тромбоцитопатією. Набряки та затримка рідини Набряки є частим побічним ефектом іматинібу. Частота виникнення набряків у пацієнтів, які отримують іматиніб за всіма показаннями, становить понад 50%. Частота та ступінь виразності набряків залежить від дози та, мабуть, корелює з концентрацією препарату у плазмі крові. Найчастіше виникає періорбітальний набряк, з дещо меншою частотою – набряк нижніх кінцівок. Специфічного лікування зазвичай не потрібне. Поєднані побічні ефекти, такі як плевральний випіт, асцит, набряк легенів та швидке збільшення маси тіла з периферичними набряками або без них можуть бути кваліфіковані як "затримка рідини" і в деяких випадках досягати ступеня серйозних (зокрема життєзагрозливих). У пацієнтів з набряками та затримкою рідини серцева недостатність відзначається рідко. У пацієнтів із пізніми стадіями ХМЛ частота розвитку серцевої недостатності була вищою, ніж у пацієнтів інших категорій, що можна пояснити їх ослабленим станом у цілому. Та ж тенденція спостерігалася щодо ниркової недостатності у пацієнтів з набряками та затримкою рідини. Більшість пацієнтів з набряками та затримкою рідини були особами похилого віку (>65 років). Висип та важкі шкірні небажані реакції У ряду пацієнтів, які отримували іматиніб, відзначався генералізований еритематозний, плямисто-папульозний і сверблячий висип, який міг вирішуватися самостійно, незважаючи на продовження лікування препаратом. У деяких пацієнтів виникав свербіж, що не супроводжується висипом; у ряді випадків була присутня еритродермія. Висип відзначався приблизно у третини всіх пацієнтів, які отримували іматиніб за всіма показаннями. Часто висип супроводжується свербінням і, як правило, проявляється у вигляді еритематозних, плямисто-папульозних або ексфоліативних уражень на передпліччі, тулубі або обличчі або у вигляді генералізованого висипу з системними проявами. Найчастіше у разі висипу, вираженість її була незначною, лікування не потрібно. Однак, у рідкісних випадках, наприклад, при синдромі Стівенса-Джонсона,мультиформної еритеми або лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), може знадобитися тимчасова або повна відміна препарату. Як правило, виразність висипу зменшується після застосування антигістамінних препаратів та глюкокортикостероїдів для місцевого застосування. У деяких випадках може виникнути потреба в системній терапії глюкокортикостероїдними препаратами. Гепатотоксичність Препарат може чинити токсичну дію на печінку. Порушення біохімічних показників функції печінки, як правило, полягає у незначному підвищенні активності амінотрансфераз та підвищенні концентрації білірубіну в сироватці крові. Токсична дія на печінку зазвичай проявляється протягом перших двох місяців лікування, однак у ряді випадків вона виявлялася і через 6-12 місяців після початку лікування. Як правило, після відміни препарату біохімічні показники функції печінки нормалізуються протягом 1-4 тижнів. Відзначалися випадки розвитку цитолітичного та холестатичного гепатиту та печінкової недостатності, що в деяких випадках супроводжуються летальним результатом. Непрохідність, перфорація чи виразка шлунка чи кишечника У невеликої частини пацієнтів, які отримували іматиніб, відзначалося виразка ЖКГ, яке в окремих випадках може бути наслідком місцевої подразливої ​​дії іматинібу. Геморагічний некроз пухлини, а також непрохідність та перфорація шлунково-кишкового тракту найчастіше спостерігалися у пацієнтів зі злоякісними стромальними пухлинами шлунково-кишкового тракту. У разі метастазування злоякісних стромальних пухлин ШКТ некроз пухлини може виникати на тлі пухлинної відповіді, що в окремих випадках веде до перфорації. Непрохідність шлунково-кишкового тракту найчастіше виникала у пацієнтів зі злоякісними стромальними пухлинами шлунково-кишкового тракту, у яких її причиною можуть бути метастази або спайковий процес у черевній порожнині, що виникли в результаті раніше проведеної операції на шлунково-кишковому тракті (у разі застосування препарату як засіб ад'ювантної терапії). Тяжкі небажані явища з боку дихальної системи Тяжкі (іноді супроводжуються летальним наслідком) НЯ відзначалися на фоні прийому препарату Глівек®, а саме: гостра дихальна недостатність, легенева гіпертензія, інтерстиційна хвороба легень та фіброз легень. Супутня патологія серцево-судинної або дихальної системи може посилювати тяжкість НЯ. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні препарату Глівек® з препаратами, що інгібують ізофермент CYP3A4 цитохрому Р450, наприклад, інгібіторами протеази (індинавір, лопінавір, ритонавір, саквінавір, тілапревір, нелфінавір, боцепревір,конзолоз, золозокозол). , вориконазол), деякими антибіотиками-макролідами (еритроміцин, кларитроміцин, телітроміцин), можливе уповільнення метаболізму іматинібу та збільшення його концентрації у плазмі крові. Необхідна обережність при одночасному застосуванні препарату Глівек з препаратами - інгібіторами ізоферментів CYP3A4. Навпаки, одночасне застосування препаратів, що є індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, дексаметазону, препаратів звіробою продірявленого, протиепілептичних препаратів: карбамазепіну, окскарбазепіну, фенітоїну, фенобарбіталу, фосфенітонію, фосфенітонію у плазмі крові та неефективності терапії. Слід уникати одночасного застосування іматинібу та сильних індукторів ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні іматинібу та симвастатину відзначається збільшення Сmах та AUC симвастатину в 2 та 3,5 рази відповідно, що є наслідком інгібування ізоферменту CYP3A4 іматинібом. Рекомендується бути обережним при одночасному застосуванні препарату Глівек® та препаратів, що є субстратами ізоферменту CYP3A4 та мають вузький діапазон терапевтичної концентрації (наприклад, циклоспорин, пімозід, такролімус, сиролімус, ерготамін, фентаніл, терфенадин, бортезоміні). Препарат Глівек® може збільшувати концентрації у сироватці крові інших препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4 (триазоло-бензодіазепіни, дигідропіридин, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, більшість інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, в т.ч. стати. Іматиніб також інгібує ізофермент CYP2C9 та ізофермент CYP2C19 in vitro. При одночасному застосуванні препарату Глівек з варфарином спостерігалося збільшення протромбінового часу. При одночасному застосуванні з кумариновими похідними необхідний короткостроковий моніторинг протромбінового часу на початку та наприкінці терапії препаратом, а також при зміні режиму дозування препарату Глівек®. Як альтернативу варфарину слід розглянути питання про застосування низькомолекулярних гепаринів. Недостатньо вивчено питання лікарської взаємодії іматинібу та препаратів для хіміотерапії у пацієнтів з Ph+ ОЛЛ. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні іматинібу та хіміотерапевтичних препаратів у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку лікарських ускладнень, таких як гепатотоксичність, мієлосупресія та ін.При комбінації іматинібу з хіміотерапевтичними препаратами у високих дозах можливий розвиток транзиторної печінкової токсичності у вигляді збільшення активності "печінкових" трансаміназ та гіпербілірубінемії. При комбінації іматинібу та режимів хіміотерапії, які потенційно можуть викликати порушення функції печінки, слід передбачити контроль функції печінки. In vitro іматиніб інгібує ізофермент CYP2D6 цитохрому Р450 у тих же концентраціях, у яких він інгібує ізофермент CYP3A4. При застосуванні іматинібу в дозі 400 мг 2 рази на добу разом із метопрололом, субстратом ізоферменту CYP2D6, відзначається помірне уповільнення метаболізму метопрололу, що супроводжується збільшенням Сmах та AUC приблизно на 21%. Враховуючи помірне посилення ефектів препаратів, що є субстратами ізоферменту CYP2D6 (наприклад, метопрололу), при їх одночасному застосуванні з іматинібом, зміни режиму дозування не потрібні. In vitro іматиніб пригнічує О-глюкоронідацію ацетамінофену/парацетамолу (константа інгібування-Ki 58.5мкМ). Однак, застосування препарату Глівек® (доза 400 мг на добу протягом 8 днів) з ацетамінофеном/парацетамолом (одноразовий прийом 1000 мг на восьмий день) у пацієнтів з ХМЛ не призводила до зміни фармакокінетики ацетамінофену/парацетамолу. Фармакокінетика іматинібу не змінювалася при одноразовому прийомі ацетамінофену/парацетамолу. Відомості про фармакокінетику або безпеку одночасного застосування іматинібу в дозах >400 мг/день з ацетамінофеном/парацетамолом або тривалого одночасного застосування ацетамінофену/парацетамолу та іматинібу відсутні. У пацієнтів після тиреоїдектомії, які отримують замісну гормональну терапію левотироксином натрію, можливе зниження його концентрації в плазмі при одночасному застосуванні з іматинібом. Відзначено повідомлення про розвиток ураження печінки при одночасному застосуванні іматинібу та аспарагінази.Спосіб застосування та дозиПрепарат слід приймати під час їжі, запиваючи повною склянкою води, щоб знизити ризик розвитку шлунково-кишкових розладів. Дози 400 і 600 мг на добу приймають один прийом; добову дозу 800 мг слід розділити на 2 прийоми – по 400 мг вранці та ввечері. Пацієнтам, які не мають можливості проковтнути капсулу цілком, наприклад, дітям, препарат можна приймати в розведеному вигляді; вміст капсул розводять водою або яблучним соком. Лікування препаратом проводять доти, доки зберігається клінічний ефект. Слід проводити рутинний контроль відповіді на терапію у пацієнтів з Ph+ хронічним мієлоїдним лейкозом, як під час застосування препарату, так і у разі зміни терапії, з метою виявлення субоптимальної відповіді на лікування, втрати відповіді, недостатньої прихильності пацієнта до лікування (комплаентності) або можливого лікарської взаємодії. Корекцію терапії слід проводити, ґрунтуючись на результатах моніторингу. При хронічному мієлоїдному лейкозі (ХМЛ) рекомендована доза препарату Глівек залежить від фази захворювання. У хронічну фазу ХМЛ доза становить 400 мг на добу; у фазу акселерації та при бластному кризі – 600 мг/добу. Препарат слід приймати 1 раз на день. За відсутності виражених побічних ефектів та нейтропенії або тромбоцитопенії, не пов'язаних з лейкозом, можливе підвищення дози: з 400 мг до 600 мг або до 800 мг у пацієнтів у хронічній фазі захворювання; з 600 мг до 800 мг на добу у пацієнтів у фазі акселерації та при бластному кризі. Таке підвищення дози може бути необхідним при прогресуванні ХМЛ (на будь-якій стадії), при відсутності задовільної гематологічної відповіді після 3 місяців лікування, цитогенетичної відповіді через 12 місяців терапії або при втраті раніше досягнутої гематологічної та/або цитогенетичної відповіді. Розрахунок режиму дозування в дітей віком старше 2-х років ґрунтується на площі поверхні тіла. Рекомендована доза на добу становить 340 мг/м2. Загальна добова доза в дітей віком має перевищувати 600 мг. Добову дозу препарату можна приймати одномоментно або розділити на 2 рівні прийоми - вранці та ввечері. При Ph+гострому лімфобластному лейкозі рекомендована доза препарату Глівек становить 600 мг на добу. Розрахунок режиму дозування у дітей старше 1 року ґрунтується на площі поверхні тіла. Рекомендована доза на добу становить 340 мг/м2. Загальна добова доза в дітей віком має перевищувати 600 мг. Добову дозу препарату рекомендується приймати миттєво. У дорослих пацієнтів з рецидивуючим або рефрактерним Ph+ гострим лімфобластним лейкозом рекомендована доза становить 600 мг на добу. При мієлодиспластичних/мієлопроліферативних захворюваннях рекомендована доза препарату Глівек® становить 400 мг на добу. При системному мастоцитозі за відсутності D816V c-Kit мутації рекомендована доза препарату Глівек становить 400 мг на добу. При невідомому мутаційному статусі та недостатній ефективності попередньої терапії рекомендована доза становить 400 мг на добу. При наявності аномальної FIP1L1-PDGFR α-тирозіїкінази, що утворюється в результаті злиття генів Fip like1 і PDGFR, початкова доза, що рекомендується, становить 100 мг на добу. При недостатній ефективності та відсутності виражених побічних ефектів можливе підвищення дози до 400 мг на добу. При гіпереозинофільному синдромі та/або хронічному еозинофільному лейкозі (ГЕС/ХЕЛ) у дорослих пацієнтів рекомендована доза становить 400 мг на добу. У пацієнтів з ГЕС/ХЕЛ, обумовлених аномальною FIP1L1-PDGFR α-тирозинкіназою, початкова доза, що рекомендується, становить 100 мг на добу. При недостатній ефективності та відсутності виражених побічних ефектів можливе підвищення дози до 400 мг на добу. Лікування препаратом проводять доти, доки зберігається клінічний ефект. При неоперабельних та/або метастатичних злоякісних гастроінтестинальних стромальних пухлинах рекомендована доза препарату Глівек становить 400 мг на добу. За відсутності побічних ефектів препарату та недостатньої відповіді можливе збільшення добової дози препарату Глівек з 400 мг до 600 мг або до 800 мг. При появі ознак прогресування захворювання на терапію препаратом Глівек® слід припинити. При застосуванні препарату як ад'ювантна терапія у пацієнтів з гастроінтестинальними стромальними пухлинами рекомендована доза становить 400 мг на добу. Мінімальна тривалість лікування становить 3 роки. Оптимальної тривалості ад'ювантної терапії не встановлено. При неоперабельній, рецидивній та/або метастатичній дерматофібросаркомі, що вибухає, рекомендована доза препарату Глівек® становить 800 мг на добу. Пацієнти з порушенням функції печінки Оскільки іматиніб метаболізується головним чином у печінці, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого, середнього та важкого ступенів тяжкості препарат Глівек® слід застосовувати у мінімальній добовій дозі 400 мг. У разі розвитку небажаних токсичних ефектів дозу препарату необхідно зменшити. Слід обережно застосовувати препарат у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня тяжкості. Пацієнти з порушенням функції нирок Нирки не відіграють істотної ролі у виведенні іматинібу та його метаболітів. У пацієнтів з порушеннями функції нирок або у пацієнтів, яким потрібне систематичне проведення гемодіалізу, лікування препаратом Глівек® слід розпочинати з мінімальної ефективної дози – 400 мг 1 раз на добу, дотримуючись обережності. При непереносимості препарату Глівек® початкова доза може бути знижена, при недостатній ефективності – збільшена. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку не потрібна корекція режиму дозування препарату. Коригування режиму дозування при розвитку негематологічних побічних ефектів препарату При розвитку будь-якого серйозного негематологічного побічного ефекту, пов'язаного з прийомом препарату, слід перервати терапію до вирішення ситуації. Потім лікування може бути відновлено в дозі, яка залежить від тяжкості побічного ефекту. При збільшенні концентрації білірубіну та активності "печінкових" трансаміназ у сироватці крові в 3 і 5 разів вище за верхню межу норми (ВГН) відповідно, лікування препаратом слід тимчасово призупинити до зниження концентрації білірубіну до значення менше 1,5хВГН та активності "печінкових" трансаміназ до значення менше 2,5хВГН. Терапію препаратом Глівек® відновлюють із зменшеною добовою дозою: у дорослих дозу зменшують з 400 мг до 300 мг на добу або з 600 мг до 400 мг на добу, або з 800 мг до 600 мг на добу; у дітей – з 340 до 260 мг/м2 на добу. Корекція режиму дозування у разі розвитку серйозних побічних ефектів з боку системи кровотворення (тромбоцитопенія, нейтропенія важкого ступеня тяжкості). При виникненні нейтропенії та тромбоцитопенії потрібна тимчасова відміна препарату або зменшення його дози залежно від ступеня виразності цих небажаних явищ. При системному мастоцитозі (СМ) та гіпереозинофільному синдромі та/або хронічному еозинофільному лейкозі (ГЕС/ХЕЛ), обумовлених аномальною FIP1L1-PDGFR α-тирозинкіназою (початкова доза препарату Глівек® становить 100 мг), у разі зниження абсолютної кількості відмінити препарат Глівек доти, доки абсолютна кількість нейтрофілів не збільшиться до ≥1,5х109/л та тромбоцитів ≥75х109/л; відновити лікування препаратом Глівек у дозі, що застосовується до переривання терапії. При хронічній фазі ХМЛ у дітей та дорослих (початкова доза для дорослих – 400 мг, для дітей – 340 мг/м2), злоякісних гастроінтестинальних стромальних пухлинах, мієлодиспластичних/мієлопроліферативних захворюваннях, СМ та ГЕС/ХЕЛ у дорослих пацієнтів 400 мг) у разі зниження абсолютної кількості нейтрофілів відмінити препарат Глівек доти, доки абсолютна кількість нейтрофілів не збільшиться до ≥1,5х109/л та тромбоцитів ≥75x109/л; відновити лікування препаратом Глівек у дозі, що застосовується до переривання терапії. У разі повторного зниження кількості нейтрофілів У фазу акселерації та бластного кризу ХМЛ у дітей та дорослих та при Рh+ гострому лімфобластному лейкозі у дорослих пацієнтів (початкова доза для дорослих – 600 мг. для дітей – 340 мг/м2) у разі зниження абсолютної кількості нейтрофілів упевнитися, чи є цитопенія наслідком лейкозу (дослідження кісткового мозку); якщо цитопенія не пов'язана з лейкозом, зменшити дозу препарату Глівек до 400 мг (у дітей – 260 мг/м2); якщо цитопенія зберігається протягом 2 тижнів, зменшити дозу до 300 мг (у дітей – 200 мг/м2); якщо цитопенія зберігається протягом 4 тижнів та її зв'язок з лейкозом не підтверджено, відмінити препарат Глівек® доти, доки абсолютна кількість нейтрофілів не збільшиться до ≥1х109/л та тромбоцитів ≥20x109/л; потім відновити лікування препаратом Глівек у дозі 300 мг (у дітей - 260 мг/м2). При неоперабельній, рецидивній та/або метастатичній дерматофібросаркомі (початкова доза препарату Глівек® 800 мг) у разі зниження абсолютної кількості нейтрофілів. відмінити препарат Глівек доти, доки абсолютна кількість нейтрофілів не збільшиться до ≥1,5х1-9/л та тромбоцитів ≥75х109/л; відновити лікування препаратом Глівек у дозі 600 мг. У разі повторного зниження кількості нейтрофілів менше 1х109/л та/або кількості тромбоцитів менше 50x109/л слід повторити дії, зазначені у пункті 1, а потім відновити лікування препаратом Глівек у зменшеній дозі 400 мг.ПередозуванняДосвід застосування препарату Глівек у дозах, що перевищують терапевтичні, обмежений. У клінічній практиці спостерігалися випадки передозування препарату. Загалом, результат випадків передозування препаратом Глівек® був сприятливим (відзначалося поліпшення стану пацієнтів). Антидот до препарату Глівек не відомий. При передозуванні рекомендується медичне спостереження та симптоматична терапія. Передозування у дорослих При прийомі препарату Глівек у дозі 1200-1600 мг протягом 1-10 днів спостерігалися нудота, блювання, діарея, висип, еритема, набряки, припухлість в основному особи, підвищена стомлюваність, м'язові спазми, тромбоцитопенія, панцитопенія біль, зниження апетиту. При прийомі препарату в дозі 1800-3200 мг (найбільша доза становила 3200 мг на добу протягом 6 днів) відзначалися слабкість, міалгія, підвищення в крові активності креатинфосфокінази, концентрації білірубіну, шлунково-кишкові болі. При застосуванні препарату Глівек у дозі 6400 мг одноразово (інформація з опублікованого джерела) у пацієнта розвинулися нудота, блювання, біль у животі, гіпертермія, набряк обличчя, зниження кількості нейтрофілів та підвищення активності печінкових трансаміназ. При прийомі препарату в дозі 8-10 мг одноразово відзначалися блювання та шлунково-кишкові болі. Передозування у дітей та підлітків При прийомі препарату в дозі 400 мг одноразово у 3-річної дитини відзначалися блювання, діарея та анорексія. В іншому випадку при прийомі препарату Глівек у дозі 980 мг одноразово у дитини у віці 3-х років спостерігалося зниження кількості лейкоцитів та діарею.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Глівек слід проводити лише під наглядом лікаря, який має досвід роботи з протипухлинними препаратами. При поводженні з препаратом слід уникати потрапляння його на шкіру та очі, а також вдихання порошку препарату. Досвід лікування препаратом Глівек® дітей з ХМЛ молодше 2-х років обмежений, досвід застосування препарату за іншими показаннями обмежений у пацієнтів молодше 18 років, досвід застосування препарату у дітей з ОЛЛ молодше одного року обмежений. Довгострокові ефекти тривалого впливу препарату Глівек на зростання у дітей невідомі, але оскільки є повідомлення про випадки затримки росту, рекомендується проводити ретельний контроль зростання у дітей, які отримують препарат Глівек. При застосуванні препарату Глівек® рекомендується регулярно проводити клінічні аналізи крові та здійснювати контроль функції печінки (трансамінази, білірубін, лужна фосфатаза). Слід забезпечити ретельне спостереження за пацієнтами із захворюваннями серця та нирок. У зв'язку з тим, що при застосуванні препарату Глівек у 1-2% випадків відзначається виражена затримка рідини, рекомендується регулярно контролювати масу тіла пацієнтів. У разі несподіваного швидкого збільшення маси тіла слід провести обстеження пацієнта і при необхідності тимчасово припинити терапію препаратом Глівек® та/або призначити діуретики. Найбільша частота розвитку затримки рідини відзначається у літніх пацієнтів із супутнім та захворюваннями серцево-судинної системи. В окремих випадках виражена затримка рідини може мати тяжкий перебіг із летальним результатом. При застосуванні препарату відзначалася смерть пацієнта з бластним кризом та комплексною симптоматикою: плевральним випотом, застійною серцевою та нирковою недостатністю. При застосуванні препарату у пацієнтів із захворюваннями печінки слід регулярно проводити клінічний аналіз крові та визначати активність "печінкових" ферментів. Оскільки є повідомлення про розвиток гіпотиреозу на фоні застосування препарату Глівек у пацієнтів, які перенесли тиреоїдектомію та отримують замісну терапію левотироксином натрію, необхідно регулярно проводити визначення концентрації тиреотропного гормону у даної категорії пацієнтів. У пацієнтів із синдромом гіпереозинофілії (СГЕ) та еозинофільною інфільтрацією міокарда на початку терапії іматинібом спостерігалися окремі випадки розвитку кардіогенного шоку/лівошлуночкової недостатності (пов'язані з дегрануляцією еозинофілів). Ці небажані явища купуються після додавання до терапії системних глюкокортикостероїдів, вжиття заходів, спрямованих на підтримку кровообігу, та тимчасової відміни препарату Глівек®. У пацієнтів з МДС/МПЗ та високим рівнем еозинофілів слід проводити ЕКГ-дослідження та визначати концентрацію кардіоспецифічного тропоніну у сироватці крові. При виявленні відхилень від норми на початку терапії слід розглянути можливість профілактичного застосування системних глюкокортикостероїдів (1-2 мг/кг) протягом 1-2 тижнів одночасно з іматинібом. У пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними гастроінтестинальними стромальними пухлинами у клінічних дослідженнях 3 фази кровотечі різної локалізації відзначалися у 12,9% випадків; у дослідженнях 2 фази шлунково-кишкові кровотечі відзначалися у 8 пацієнтів (5,4%), кровотечі з пухлинних вогнищ – у 4 пацієнтів (2,7%). Кровотечі спостерігалися як із органів черевної порожнини, і печінки, залежно від локалізації пухлинних вогнищ. Крім того, у постреєстраційному періоді отримані окремі повідомлення про випадки судинної ектазії антрального відділу шлунка (GAVE-синдром), рідкісну причину шлунково-кишкової кровотечі, зареєстрованих у пацієнтів з ХМЛ та ОЛЛ та іншими захворюваннями. Необхідно контролювати стан шлунково-кишкового тракту у пацієнтів з метастатичними злоякісними гастроінтестинальними стромальними пухлинами (біль у животі, шлунково-кишкові кровотечі, запор та ін.) на початку та на всьому протязі терапії іматинібом. У разі потреби слід розглянути можливість відміни терапії препаратом. Під час терапії препаратом Глівек® і як мінімум протягом 3-х місяців слід використовувати надійні способи контрацепції. Виражене підвищення активності "печінкових" трансаміназ або концентрації білірубіну відзначалося менш ніж у 3% пацієнтів з ХМЛ і зазвичай контролювалося зниженням дози препарату або тимчасовим перериванням лікування (середня тривалість таких епізодів становила близько 1 тижня). Внаслідок ризику розвитку синдрому лізису пухлини перед застосуванням препарату Глівек® слід за необхідності скоригувати клінічно виражену дегідратацію та підвищення концентрації сечової кислоти. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Деякі побічні ефекти препарату, такі як запаморочення та нечіткість (затуманювання) зору, можуть негативно впливати на здатність до керування автотранспортом та виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. У зв'язку з цим пацієнтам, які отримують Глівек®, слід виявляти підвищену увагу та обережність при керуванні транспортними засобами та виконанні потенційно небезпечних видів діяльності. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: валсартан/гідрохлортіазид у кількісному співвідношенні 80 мг+12,5 мг, 160 мг+12,5 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 1,5 мг, 3,0 мг, кросповідон 20 мг, 40 мг, магнію стеарат 4,5 мг, 9,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 31,5 мг, 75,5 мг; оболонка: гіпромелоза 2,76 мг, 5,51 мг, макрогол-8000 0,5 мг, 1,0 мг, тальк 2,00 мг, 3,99 мг, титану діоксид 0,7 мг, 0,75 мг, барвник заліза оксид червоний (Е 172) 0,025 мг, 0,75 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е 172) (міститься у дозуванні 80 мг+12,5 мг) 0,025 мг. 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ. По 1, 2 або 7 блістерів разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою, від темно-червоного до коричнево-червоного кольору, двоопуклі, овальної форми. З одного боку таблетки нанесено гравіювання “ННН”, з іншого – “CG”. На поперечному розрізі пігулки видно ядро ​​білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаВалсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану його максимальні концентрації у плазмі досягаються через 2-4 години. Середня величина біодоступності становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату концентрації валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту. Розподіл Валсартан значною мірою (на 94-97%) пов'язується з білками сироватки крові, переважно з альбуміном. Біотрансформація/метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози виводиться у вигляді метаболітів. Валерил-4-гідрокси валсартан виявляється у плазмі крові в низьких концентраціях (менше 10% від AUC). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер: (період напіввиведення - Т1/2α У діапазоні дози кінетика валсартана має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін кінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Концентрації валсартану у плазмі крові у жінок та чоловіків були однакові. Гідрохлортіазид (ГХТЗ) Всмоктування Після внутрішнього всмоктування гідрохлортіазиду відбувається швидко, час досягнення максимальної концентрації (tcmax) - близько 2 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози. Одночасний прийом ГХТЗ з їжею може призводити як до збільшення, так і до зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, проте величина цих ефектів мала і не має великого клінічного значення. При прийомі внутрішньо абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду становить 70%. Розподіл Фармакокінетика гідрохлортіазиду у фазах розподілу та виведення описується в цілому біекспоненціальною низхідною кривою. Видимий обсяг розподілу становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить 40-70%. Гідрохлортіазид також накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно втричі перевищує плазмову. Біотрансформація ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Виведення Період напіввиведення кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні препарату кінетика гідрохлортіазиду не змінюється, при призначенні препарату одноразово за добу накопичення препарату мінімальне. Більше 95% дози, що абсорбується, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При сумісному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується приблизно на 30%. Одночасний прийом ГТХЗ, зі свого боку, не має істотного впливу на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГТХЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти віком ≥65 років У деяких пацієнтів похилого віку AUC валсартану була дещо більшою, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не було клінічно значущим. Нечисленні дані дозволяють припустити, що у пацієнтів похилого віку (як здорових, так і пацієнтів з артеріальною гіпертензією) системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок Не потрібна корекція дози препарату у пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації 30-70 мл/хв. В даний час немає даних щодо застосування препарату Ко-Діован у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації За наявності ниркової недостатності середні піки концентрації у плазмі крові та значення AUC гідрохлортіазиду збільшуються, а швидкість екскреції знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості період напіввиведення збільшується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки AUC валсартану у хворих з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-Пью) порушеннями функції печінки була в 2 рази більша, ніж у здорових добровольців. В даний час немає даних щодо застосування препарату Ко-Діован у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. Оскільки порушення функції печінки не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику ГХТЗ, корекції його дози у пацієнтів з порушеннями функції печінки не потрібне. Протипоказано застосування препарату Ко-Діован пацієнтами з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. У пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів препарат Ко-Діован слід застосовувати з обережністю.ФармакодинамікаКо-Діован - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II і тіазидний діуретик. Ангіотензин II є активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і утворюється з ангіотензину I за участю ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, що розташовані на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, що включають насамперед як безпосередню, так і опосередковану участь у регуляції артеріального тиску (АТ). Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин II викликає пряму пресорну відповідь. Крім того, він стимулює секрецію альдостерону та сприяє затримці іонів натрію. Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Він вибірково блокує рецептори підтипу AT1, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Збільшення в сироватці крові концентрації ангіотензину II внаслідок блокади валсартаном АТ1-рецепторів може призводити до стимуляції незаблокованих АТ2-рецепторів, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням AT1-рецепторів. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ1 приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Так як валсартан не інгібує АПФ, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну, розвиток побічних ефектів, пов'язаних з накопиченням брадикініну, малоймовірний. При порівнянні валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірною. Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na+) та хлору (С1-). Придушення ко-транспортної системи Na+ і С1-, очевидно, відбувається з допомогою конкуренції за ділянки зв'язування іонів С1- у цій системі. Внаслідок цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду, або будь-якого іншого компонента препарату; вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування; тяжкі (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції печінки; анурія, тяжкі порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації З обережністю: Якщо Ви маєте одне з перелічених захворювань, перед застосуванням препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем. Слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату Ко-Діован з солями калію, калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними замінниками харчової солі, а також з лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в крові (наприклад, гепарином). Ко-Діован® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, зі станами, що супроводжуються порушеннями водно-електролітного балансу: нефропатії, що супроводжується втратою солей, та преренальним (кардіогенним) порушенням з гіпокаліємією, гіпомагніємією, гіпонатріємією, гіперкальціємією. Слід бути обережним у пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зі зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (наприклад, які отримують високі дози діуретиків), з помірно вираженими порушеннями функції печінки, хронічною серцевою недостатністю (ХСН) III-IV функціонального класу класифікації NYHA, мітральним або аортальним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, системним червоним вовчаком,первинним гіперальдостеронізмом, цукровим діабетом, гіперурикемією, гіперхолестеринемією та гіпертригліцеридемією, з обструктивними захворюваннями жовчовивідних шляхів та холестазом, у пацієнтів із закритокутовою глаукомою, а також у хворих після трансплантації нирки.Вагітність та лактаціяЯк і будь-який інший препарат, що впливає на РААС, Ко-Діован не повинен застосовуватися у жінок, які планують вагітність. При призначенні будь-якого препарату, що впливає на РААС, лікареві слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційну небезпеку застосування цих препаратів під час вагітності. Застосування препарату Ко-Діован® при вагітності протипоказане, оскільки з огляду на механізм дії антагоністів рецепторів до ангіотензину II не можна виключити ризик для плода. Дія інгібіторів АПФ (препаратів, що впливають на РААС) на плід, у разі їх призначення у другому та третьому триместрах вагітності, призводить до пошкодження та загибелі плода. За ретроспективними даними при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності підвищується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Є повідомлення про мимовільні аборти, маловодство та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких у період вагітності ненавмисно отримували валсартан. Введення тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, у порожнину матки призводило до розвитку жовтяниці або тромбоцитопенії у плода або в неонатальному періоді, а також до розвитку інших небажаних явищ, які спостерігаються у дорослих. Якщо вагітність виявлена ​​в період лікування препаратом Ко-Діован, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан у грудне молоко. В експериментальних дослідженнях показано, що валсартан виділяється з молоком лактуючих тварин. ГХТЗ проникає через плаценту, виділяється з грудним молоком, тому не рекомендується застосовувати Ко-Діован у період годування груддю.Побічна діяНебажані явища (НЯ) за даними клінічних та постмаркетингових досліджень зустрічалися частіше при застосуванні валсартану та гідрохлортіазиду порівняно з плацебо. На тлі терапії препаратом Ко-Діован® можливе виникнення НЯ, що відзначалися як при застосуванні валсартану та гідрохлортіазиду окремо, так і не виявлених у ході клінічних досліджень препарату Ко-Діован®. Для оцінки частоти використані такі критерії (згідно з класифікацією Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ)): дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000, Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – дегідратація. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – парестезія; дуже рідко запаморочення: частота невідома – синкопе. Порушення органу зору: нечасто - зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку судин: нечасто – виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; частота невідома – некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота; дуже рідко – діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – міалгія; дуже рідко – артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення білірубіну у сироватці крові, підвищення креатиніну у сироватці крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, нейтропенія, підвищення азоту сечовини у сироватці крові. Наступні НЯ спостерігалися у пацієнтів з артеріальною гіпертензією під час клінічних досліджень препарату Ко-Діован без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (у тому числі гострий) ), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтягнення зв'язок, носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість, інфекції верхніх дихальних шляхів,інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Нижче наведено НЯ, пов'язані із застосуванням кожного компонента окремо. Валсартан Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – явища гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності “печінкових” ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - набряк Квінке, висипання на шкірі, бульозний дерматит, свербіж шкіри. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися під час клінічних досліджень валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією незалежно від їх причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фаринг, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. ГХТЗ Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – підвищення концентрації ліпідів у плазмі крові (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто - гіпомагніємія та гіперурикемія; рідко – гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу цукрового діабету; дуже рідко – гіпохлоремічний алкалоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія, іноді у поєднанні з пурпурою; дуже рідко – агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; частота невідома – апластична анемія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості. Порушення психіки: рідко – порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: рідко – головний біль, парестезія, запаморочення. Порушення з боку судин: часто – ортостатична гіпотензія (може посилюватися при вживанні алкоголю, седативних чи знеболювальних засобів). Порушення з боку серця: рідко – аритмії. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легень та пневмоніт. Порушення з боку травної системи: часто – зниження апетиту, помірно виражена нудота, блювання; рідко – дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – кропив'янка та інші види шкірного висипу; рідко – фотосенсибілізація; дуже рідко – некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, загострення шкірних проявів системного червоного вовчаку; частота невідома – мультиформна еритема. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: часто – еректильна дисфункція. Порушення з боку органу зору: рідко – порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома – гострий напад закритокутової глаукоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – гостра ниркова недостатність, порушення функції нирок. Порушення з боку м'язів, скелета та сполучної тканини: частота невідома – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома – гіпертермія, астенія. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та ГХТЗ Лікарські засоби, спільне застосування з якими слід уникати: Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або тіазидними діуретиками відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та пов'язане з цим посилення токсичних проявів. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з препаратом Ко-Діован, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під впливом тіазидних діуретиків. У зв'язку з цим рекомендується ретельний контроль вмісту літію у сироватці крові. Лікарські засоби, спільне застосування з якими потребує обережності: Гіпотензивні препарати Можливе посилення гіпотензивного ефекту при сумісному застосуванні з іншими засобами, що знижують артеріальний тиск (інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібітори реніну, антагоністи рецепторів). Пресорні аміни Можливе послаблення дії пресорних амінів (норепінефрину, епінефрину), що не потребує припинення спільного застосування. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) Можливе зменшення діуретичної та гіпотензивної дії препарату Ко-Діован® при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, наприклад, з похідними саліцилової кислоти, індометацином. Супутня гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. Лікарські взаємодії для валсартану Лікарські засоби, спільне застосування з якими слід уникати: Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до підвищення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Ко-Діован з іншими препаратами, що впливають на РААС. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, біологічно активних добавок, що містять калій; калійвмісних замінників харчової солі; інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарину) вимагає дотримання запобіжних заходів, (у тому числі, частого визначення вмісту калію в крові). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При застосуванні валсартану одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) можливе зменшення його гіпотензивної дії. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та нестероїдних протизапальних засобів, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або гіповолемією (у тому числі на тлі діуретичної терапії), може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. При необхідності спільного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи інгібітори ЦОГ-2) перед початком лікування необхідно оцінити функцію нирок та скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОATP1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (максимальну концентрацію в плазмі крові Сmах і площа фарма). Відсутність лікарської взаємодії: Не було відзначено клінічно значущих взаємодій при проведенні монотерапії валсартаном на фоні застосування наступних лікарських засобів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Літій При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ та діуретиками повідомлялося про випадки оборотного підвищення плазмової концентрації літію та його токсичної дії. Вивчення спільного застосування ГХТЗ з валсартаном та препаратами літію не проводилося. Тому при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів, що містять літій, рекомендується контролювати концентрацію літію у крові. Інші гіпотензивні препарати Тіазидні діуретики посилюють гіпотензивний ефект інших гіпотензивних препаратів (у тому числі, гуанетидину, метилдопи, бета-адреноблокаторів, вазодилататорів, блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгі). Курареподібні міорелаксанти Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, потенціюють дію недеполяризуючих міорелаксантів. Лікарські препарати, що впливають вміст калію в крові. Ризик гіпокаліємії, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів (ГКС), адренокортикотропного гормону (АКТГ), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну, ацетилсаліцилової кислоти або її похідних та антиаритмічних препаратів. Лікарські препарати, що впливають на вміст натрію в крові Гіпонатріємічний ефект, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні з антидепресантами, антипсихотичними, протисудомними препаратами тощо. Слід бути обережними при тривалому сумісному застосуванні ГХТЗ разом з вищевказаними препаратами. Гіпоглікемічні засоби Тіазидні діуретики можуть порушувати толерантність до глюкози, у зв'язку з чим може знадобитися корекція доз інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія (небажані ефекти тіазидних діуретиків) можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. НПЗП Одночасне застосування НПЗЗ та ГХТЗ може призвести до зниження діуретичного та гіпотензивного ефектів останнього. Супутня гіповолемія може спровокувати розвиток гострої ниркової недостатності. Н і М-холіноблокатори Н та М-холіноблокатори (в т.ч. атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність гідрохлортіазиду, що пов'язано зі зниженням перистальтики ШКТ та швидкості спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність гідрохлортіазиду. Аніонообмінні смоли. Всмоктування гідрохлортіазиду порушується у присутності колестираміну та колестиполу. Гідрохлортіазид слід приймати або через 4 години або через 4-6 годин після прийому зазначених сполук. Вітамін D та солі кальцію Одночасний прийом гідрохлортіазиду з вітаміном D або препаратами кальцію може призводити до гіперкальціємії через посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення перебігу подагри. Метилдопа Повідомлялося про випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Пресорні аміни ГХТЗ може знижувати відповідь організму на введення амінів пресорних (норепінефрін). Клінічне значення цієї взаємодії незначне і не може перешкоджати їхньому спільному застосуванню. Інші види взаємодії Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може призвести до збільшення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу; збільшення ризику розвитку побічних ефектів амантадину; посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду, зменшення виведення нирками препаратів, що мають цитотоксичну дію (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату), до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Їхнє спільне застосування з гідрохлортіазидом може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Ко-Діован необхідно скоригувати водно-електролітні порушення. Ко-Діован призначають по 1 таблетці внутрішньо 1 раз на добу щодня; таблетку слід ковтати цілком, приймати як разом з їжею, так і натще, запиваючи рідиною. Залежно від клінічної ситуації, рекомендована добова доза становить 1 таблетку препарату Ко-Діован®, що містить валсартан/гідрохлортіазид у дозі 80+12,5 мг, 160+12,5 мг, 160+25 мг, 320+12,5 мг або , Максимально, 320+25 мг. При необхідності призначають по 1 таблетці 160 мг+25 мг на добу (максимальна добова доза гідрохлортіазиду). Максимальне зниження артеріального тиску зазвичай досягається за 2-4 тижні терапії. Хворим із слабкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації >30 мл/хв) змін дози препарату не потрібно. У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірними порушеннями функції печінки без супутніх явищ холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування препарату Ко-Діован® у дітей (молодших 18 років) дотепер не встановлені.ПередозуванняСимптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ аж до пригнічення свідомості, судинного колапсу та/або шоку з летальним результатом. При передозуванні гідрохлортіазидом можлива поява наступних симптомів: нудота, сонливість, гіповолемія, а також порушення ритму серця та м'язові, спазми, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі виникнення вираженого зниження АТ, хворого слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та кількості виділеної сечі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу через його значне зв'язування з білками плазми. У той же час для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиКо-Діован® може застосовуватися як початкова терапія у пацієнтів, яким, найімовірніше, може знадобитися кілька препаратів для досягнення цільових значень артеріального тиску. Вибір препарату Ко-Діован для початкової терапії артеріальної гіпертензії повинен бути заснований на оцінці співвідношення потенційної користі та ризиків. Порушення функції печінки Препарат Ко-Діован® не застосовується у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки, за наявності обструкції жовчовивідних шляхів та холестазу слід застосовувати з обережністю. Зміна вмісту електролітів у сироватці крові Тіазидні діуретики через здатність знижувати вміст калію та магнію в сироватці крові повинні з обережністю застосовуватися у пацієнтів зі станами, що супроводжуються порушеннями водно-електролітного балансу: нефропатії, що супроводжується втратою солей, та преренальним (кардіогенним) порушенням функції нирок. При виникненні клінічних проявів гіпокаліємії (м'язової слабкості, парезів, змін показників ЕКГ) лікування препаратом Ко-Діован слід припинити. Перед початком застосування препарату необхідно скоригувати гіпокаліємію та гіпомагніємію. Усім пацієнтам, які приймають препарати, що містять тіазидні діуретики, необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми, особливо калію. При застосуванні препарату Ко-Діован слід враховувати здатність тіазидних діуретиків викликати гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз, а також посилювати наявну гіпонатріємію. Гіпонатріємія у випадках рідко супроводжується неврологічної симптоматикою. Необхідний регулярний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Дефіцит в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові У хворих з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зі зниженням ОЦК (наприклад, у пацієнтів, які отримують високі дози діуретиків), у поодиноких випадках на початку лікування препаратом Ко-Діован може виникати виражене зниження АТ з клінічними проявами. Перед початком лікування слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, інакше лікування необхідно розпочинати під суворим лікарським контролем. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід укласти і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації АТ лікування препаратом Ко-Діован може бути продовжено. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки прийом препарату Ко-Діован® може супроводжуватися підвищенням концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові, тому у таких пацієнтів препарат Ко-Діован® повинен застосовуватися з обережністю. Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (за класифікацією NYHA), у тому числі після перенесеного інфаркту міокарда. У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю), терапія інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів до ангіотензину II може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, у поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю. Обстеження пацієнтів із недостатністю кровообігу та пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, має включати дослідження функції нирок. Системна червона вовчанка Є повідомлення про загострення та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, системного червоного вовчаку) при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГТХЗ. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у сироватці крові. Зниження кліренсу сечової кислоти може призвести до гіперурикемії та розвитку подагри у схильних пацієнтів. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками та можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні терапії тіазидним діуретиком (> 12 мг/дл) або не відповідальна на відміну препарату може свідчити про наявність супутнього порушення метаболізму кальцію. У кількох пацієнтів з гіперкальціємією та гіпофосфатемією на фоні тривалого застосування тіазидних діуретиків визначали патологічні зміни у паращитовидних залозах. Реакції гіперчутливості Виникнення реакцій гіперчутливості на фоні застосування гідрохлортіазиду найчастіше спостерігалося у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. Набряк Квінке, у тому числі набряк гортані та голосових складок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або набряку язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких з цих пацієнтів раніше виникав набряк Квінке на фоні прийому інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Прийом препарату Ко-Діован® у разі розвитку набряку Квінке має бути негайно скасовано, відновлення прийому препарату Ко-Діован® заборонено. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування гідрохлортіазиду відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Фактором ризику гострого розвитку закритокутової глаукоми можуть бути анамнестичні дані про алергічні реакції на сульфаніламід та пеніцилін. Симптоми: раптовий початок, різке зниження зору або біль у оці, які зазвичай виникають у період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно припинити прийом гідрохлортіазиду. Додаткове медикаментозне або хірургічне лікування може бути потрібним, якщо внутрішньоочний тиск після відміни препарату не знижується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, які приймають препарат Ко-Діован®, слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: валсартан/гідрохлортіазид у кількісному співвідношенні 80 мг+12,5 мг, 160 мг+12,5 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 1,5 мг, 3,0 мг, кросповідон 20 мг, 40 мг, магнію стеарат 4,5 мг, 9,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 31,5 мг, 75,5 мг; оболонка: гіпромелоза 2,76 мг, 5,51 мг, макрогол-8000 0,5 мг, 1,0 мг, тальк 2,00 мг, 3,99 мг, титану діоксид 0,7 мг, 0,75 мг, барвник заліза оксид червоний (Е 172) 0,025 мг, 0,75 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е 172) (міститься у дозуванні 80 мг+12,5 мг) 0,025 мг. 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ. По 1, 2 або 7 блістерів разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-рожевого кольору, двоопуклі, овальної форми. На одній стороні таблетки нанесено гравіювання "HGH", на іншій - "CG". На поперечному розрізі таблетки видно ядро ​​білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаВалсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану його максимальні концентрації у плазмі досягаються через 2-4 години. Середня величина біодоступності становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату концентрації валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту. Розподіл Валсартан значною мірою (на 94-97%) пов'язується з білками сироватки крові, переважно з альбуміном. Біотрансформація/метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози виводиться у вигляді метаболітів. Валерил-4-гідрокси валсартан виявляється у плазмі крові в низьких концентраціях (менше 10% від AUC). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер: (період напіввиведення - Т1/2α У діапазоні дози кінетика валсартана має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін кінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Концентрації валсартану у плазмі крові у жінок та чоловіків були однакові. Гідрохлортіазид (ГХТЗ) Всмоктування Після внутрішнього всмоктування гідрохлортіазиду відбувається швидко, час досягнення максимальної концентрації (tcmax) - близько 2 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози. Одночасний прийом ГХТЗ з їжею може призводити як до збільшення, так і до зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, проте величина цих ефектів мала і не має великого клінічного значення. При прийомі внутрішньо абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду становить 70%. Розподіл Фармакокінетика гідрохлортіазиду у фазах розподілу та виведення описується в цілому біекспоненціальною низхідною кривою. Видимий обсяг розподілу становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить 40-70%. Гідрохлортіазид також накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно втричі перевищує плазмову. Біотрансформація ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Виведення Період напіввиведення кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні препарату кінетика гідрохлортіазиду не змінюється, при призначенні препарату одноразово за добу накопичення препарату мінімальне. Більше 95% дози, що абсорбується, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При сумісному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується приблизно на 30%. Одночасний прийом ГТХЗ, зі свого боку, не має істотного впливу на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГТХЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти віком ≥65 років У деяких пацієнтів похилого віку AUC валсартану була дещо більшою, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не було клінічно значущим. Нечисленні дані дозволяють припустити, що у пацієнтів похилого віку (як здорових, так і пацієнтів з артеріальною гіпертензією) системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок Не потрібна корекція дози препарату у пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації 30-70 мл/хв. В даний час немає даних щодо застосування препарату Ко-Діован у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації За наявності ниркової недостатності середні піки концентрації у плазмі крові та значення AUC гідрохлортіазиду збільшуються, а швидкість екскреції знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості період напіввиведення збільшується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки AUC валсартану у хворих з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-Пью) порушеннями функції печінки була в 2 рази більша, ніж у здорових добровольців. В даний час немає даних щодо застосування препарату Ко-Діован у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. Оскільки порушення функції печінки не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику ГХТЗ, корекції його дози у пацієнтів з порушеннями функції печінки не потрібне. Протипоказано застосування препарату Ко-Діован пацієнтами з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. У пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів препарат Ко-Діован слід застосовувати з обережністю.ФармакодинамікаКо-Діован - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II і тіазидний діуретик. Ангіотензин II є активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і утворюється з ангіотензину I за участю ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, що розташовані на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, що включають насамперед як безпосередню, так і опосередковану участь у регуляції артеріального тиску (АТ). Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин II викликає пряму пресорну відповідь. Крім того, він стимулює секрецію альдостерону та сприяє затримці іонів натрію. Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Він вибірково блокує рецептори підтипу AT1, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Збільшення в сироватці крові концентрації ангіотензину II внаслідок блокади валсартаном АТ1-рецепторів може призводити до стимуляції незаблокованих АТ2-рецепторів, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням AT1-рецепторів. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ1 приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Так як валсартан не інгібує АПФ, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну, розвиток побічних ефектів, пов'язаних з накопиченням брадикініну, малоймовірний. При порівнянні валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірною. Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na+) та хлору (С1-). Придушення ко-транспортної системи Na+ і С1-, очевидно, відбувається з допомогою конкуренції за ділянки зв'язування іонів С1- у цій системі. Внаслідок цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду, або будь-якого іншого компонента препарату; вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування; тяжкі (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції печінки; анурія, тяжкі порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації З обережністю: Якщо Ви маєте одне з перелічених захворювань, перед застосуванням препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем. Слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату Ко-Діован з солями калію, калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними замінниками харчової солі, а також з лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в крові (наприклад, гепарином). Ко-Діован® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, зі станами, що супроводжуються порушеннями водно-електролітного балансу: нефропатії, що супроводжується втратою солей, та преренальним (кардіогенним) порушенням з гіпокаліємією, гіпомагніємією, гіпонатріємією, гіперкальціємією. Слід бути обережним у пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зі зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (наприклад, які отримують високі дози діуретиків), з помірно вираженими порушеннями функції печінки, хронічною серцевою недостатністю (ХСН) III-IV функціонального класу класифікації NYHA, мітральним або аортальним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, системним червоним вовчаком,первинним гіперальдостеронізмом, цукровим діабетом, гіперурикемією, гіперхолестеринемією та гіпертригліцеридемією, з обструктивними захворюваннями жовчовивідних шляхів та холестазом, у пацієнтів із закритокутовою глаукомою, а також у хворих після трансплантації нирки.Вагітність та лактаціяЯк і будь-який інший препарат, що впливає на РААС, Ко-Діован не повинен застосовуватися у жінок, які планують вагітність. При призначенні будь-якого препарату, що впливає на РААС, лікареві слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційну небезпеку застосування цих препаратів під час вагітності. Застосування препарату Ко-Діован® при вагітності протипоказане, оскільки з огляду на механізм дії антагоністів рецепторів до ангіотензину II не можна виключити ризик для плода. Дія інгібіторів АПФ (препаратів, що впливають на РААС) на плід, у разі їх призначення у другому та третьому триместрах вагітності, призводить до пошкодження та загибелі плода. За ретроспективними даними при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності підвищується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Є повідомлення про мимовільні аборти, маловодство та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких у період вагітності ненавмисно отримували валсартан. Введення тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, у порожнину матки призводило до розвитку жовтяниці або тромбоцитопенії у плода або в неонатальному періоді, а також до розвитку інших небажаних явищ, які спостерігаються у дорослих. Якщо вагітність виявлена ​​в період лікування препаратом Ко-Діован, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан у грудне молоко. В експериментальних дослідженнях показано, що валсартан виділяється з молоком лактуючих тварин. ГХТЗ проникає через плаценту, виділяється з грудним молоком, тому не рекомендується застосовувати Ко-Діован у період годування груддю.Побічна діяНебажані явища (НЯ) за даними клінічних та постмаркетингових досліджень зустрічалися частіше при застосуванні валсартану та гідрохлортіазиду порівняно з плацебо. На тлі терапії препаратом Ко-Діован® можливе виникнення НЯ, що відзначалися як при застосуванні валсартану та гідрохлортіазиду окремо, так і не виявлених у ході клінічних досліджень препарату Ко-Діован®. Для оцінки частоти використані такі критерії (згідно з класифікацією Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ)): дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000, Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – дегідратація. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – парестезія; дуже рідко запаморочення: частота невідома – синкопе. Порушення органу зору: нечасто - зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку судин: нечасто – виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; частота невідома – некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота; дуже рідко – діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – міалгія; дуже рідко – артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення білірубіну у сироватці крові, підвищення креатиніну у сироватці крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, нейтропенія, підвищення азоту сечовини у сироватці крові. Наступні НЯ спостерігалися у пацієнтів з артеріальною гіпертензією під час клінічних досліджень препарату Ко-Діован без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (у тому числі гострий) ), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтягнення зв'язок, носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість, інфекції верхніх дихальних шляхів,інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Нижче наведено НЯ, пов'язані із застосуванням кожного компонента окремо. Валсартан Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – явища гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності “печінкових” ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - набряк Квінке, висипання на шкірі, бульозний дерматит, свербіж шкіри. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися під час клінічних досліджень валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією незалежно від їх причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фаринг, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. ГХТЗ Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – підвищення концентрації ліпідів у плазмі крові (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто - гіпомагніємія та гіперурикемія; рідко – гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу цукрового діабету; дуже рідко – гіпохлоремічний алкалоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія, іноді у поєднанні з пурпурою; дуже рідко – агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; частота невідома – апластична анемія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості. Порушення психіки: рідко – порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: рідко – головний біль, парестезія, запаморочення. Порушення з боку судин: часто – ортостатична гіпотензія (може посилюватися при вживанні алкоголю, седативних чи знеболювальних засобів). Порушення з боку серця: рідко – аритмії. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легень та пневмоніт. Порушення з боку травної системи: часто – зниження апетиту, помірно виражена нудота, блювання; рідко – дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – кропив'янка та інші види шкірного висипу; рідко – фотосенсибілізація; дуже рідко – некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, загострення шкірних проявів системного червоного вовчаку; частота невідома – мультиформна еритема. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: часто – еректильна дисфункція. Порушення з боку органу зору: рідко – порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома – гострий напад закритокутової глаукоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – гостра ниркова недостатність, порушення функції нирок. Порушення з боку м'язів, скелета та сполучної тканини: частота невідома – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома – гіпертермія, астенія. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та ГХТЗ Лікарські засоби, спільне застосування з якими слід уникати: Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або тіазидними діуретиками відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та пов'язане з цим посилення токсичних проявів. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з препаратом Ко-Діован, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під впливом тіазидних діуретиків. У зв'язку з цим рекомендується ретельний контроль вмісту літію у сироватці крові. Лікарські засоби, спільне застосування з якими потребує обережності: Гіпотензивні препарати Можливе посилення гіпотензивного ефекту при сумісному застосуванні з іншими засобами, що знижують артеріальний тиск (інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібітори реніну, антагоністи рецепторів). Пресорні аміни Можливе послаблення дії пресорних амінів (норепінефрину, епінефрину), що не потребує припинення спільного застосування. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) Можливе зменшення діуретичної та гіпотензивної дії препарату Ко-Діован® при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, наприклад, з похідними саліцилової кислоти, індометацином. Супутня гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. Лікарські взаємодії для валсартану Лікарські засоби, спільне застосування з якими слід уникати: Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до підвищення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Ко-Діован з іншими препаратами, що впливають на РААС. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, біологічно активних добавок, що містять калій; калійвмісних замінників харчової солі; інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарину) вимагає дотримання запобіжних заходів, (у тому числі, частого визначення вмісту калію в крові). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При застосуванні валсартану одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) можливе зменшення його гіпотензивної дії. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та нестероїдних протизапальних засобів, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або гіповолемією (у тому числі на тлі діуретичної терапії), може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. При необхідності спільного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи інгібітори ЦОГ-2) перед початком лікування необхідно оцінити функцію нирок та скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОATP1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (максимальну концентрацію в плазмі крові Сmах і площа фарма). Відсутність лікарської взаємодії: Не було відзначено клінічно значущих взаємодій при проведенні монотерапії валсартаном на фоні застосування наступних лікарських засобів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Літій При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ та діуретиками повідомлялося про випадки оборотного підвищення плазмової концентрації літію та його токсичної дії. Вивчення спільного застосування ГХТЗ з валсартаном та препаратами літію не проводилося. Тому при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів, що містять літій, рекомендується контролювати концентрацію літію у крові. Інші гіпотензивні препарати Тіазидні діуретики посилюють гіпотензивний ефект інших гіпотензивних препаратів (у тому числі, гуанетидину, метилдопи, бета-адреноблокаторів, вазодилататорів, блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгі). Курареподібні міорелаксанти Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, потенціюють дію недеполяризуючих міорелаксантів. Лікарські препарати, що впливають вміст калію в крові. Ризик гіпокаліємії, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів (ГКС), адренокортикотропного гормону (АКТГ), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну, ацетилсаліцилової кислоти або її похідних та антиаритмічних препаратів. Лікарські препарати, що впливають на вміст натрію в крові Гіпонатріємічний ефект, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні з антидепресантами, антипсихотичними, протисудомними препаратами тощо. Слід бути обережними при тривалому сумісному застосуванні ГХТЗ разом з вищевказаними препаратами. Гіпоглікемічні засоби Тіазидні діуретики можуть порушувати толерантність до глюкози, у зв'язку з чим може знадобитися корекція доз інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія (небажані ефекти тіазидних діуретиків) можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. НПЗП Одночасне застосування НПЗЗ та ГХТЗ може призвести до зниження діуретичного та гіпотензивного ефектів останнього. Супутня гіповолемія може спровокувати розвиток гострої ниркової недостатності. Н і М-холіноблокатори Н та М-холіноблокатори (в т.ч. атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність гідрохлортіазиду, що пов'язано зі зниженням перистальтики ШКТ та швидкості спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність гідрохлортіазиду. Аніонообмінні смоли. Всмоктування гідрохлортіазиду порушується у присутності колестираміну та колестиполу. Гідрохлортіазид слід приймати або через 4 години або через 4-6 годин після прийому зазначених сполук. Вітамін D та солі кальцію Одночасний прийом гідрохлортіазиду з вітаміном D або препаратами кальцію може призводити до гіперкальціємії через посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення перебігу подагри. Метилдопа Повідомлялося про випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Пресорні аміни ГХТЗ може знижувати відповідь організму на введення амінів пресорних (норепінефрін). Клінічне значення цієї взаємодії незначне і не може перешкоджати їхньому спільному застосуванню. Інші види взаємодії Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може призвести до збільшення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу; збільшення ризику розвитку побічних ефектів амантадину; посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду, зменшення виведення нирками препаратів, що мають цитотоксичну дію (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату), до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Їхнє спільне застосування з гідрохлортіазидом може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Ко-Діован необхідно скоригувати водно-електролітні порушення. Ко-Діован призначають по 1 таблетці внутрішньо 1 раз на добу щодня; таблетку слід ковтати цілком, приймати як разом з їжею, так і натще, запиваючи рідиною. Залежно від клінічної ситуації, рекомендована добова доза становить 1 таблетку препарату Ко-Діован®, що містить валсартан/гідрохлортіазид у дозі 80+12,5 мг, 160+12,5 мг, 160+25 мг, 320+12,5 мг або , Максимально, 320+25 мг. При необхідності призначають по 1 таблетці 160 мг+25 мг на добу (максимальна добова доза гідрохлортіазиду). Максимальне зниження артеріального тиску зазвичай досягається за 2-4 тижні терапії. Хворим із слабкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації >30 мл/хв) змін дози препарату не потрібно. У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірними порушеннями функції печінки без супутніх явищ холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування препарату Ко-Діован® у дітей (молодших 18 років) дотепер не встановлені.ПередозуванняСимптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ аж до пригнічення свідомості, судинного колапсу та/або шоку з летальним результатом. При передозуванні гідрохлортіазидом можлива поява наступних симптомів: нудота, сонливість, гіповолемія, а також порушення ритму серця та м'язові, спазми, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі виникнення вираженого зниження АТ, хворого слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та кількості виділеної сечі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу через його значне зв'язування з білками плазми. У той же час для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиКо-Діован® може застосовуватися як початкова терапія у пацієнтів, яким, найімовірніше, може знадобитися кілька препаратів для досягнення цільових значень артеріального тиску. Вибір препарату Ко-Діован для початкової терапії артеріальної гіпертензії повинен бути заснований на оцінці співвідношення потенційної користі та ризиків. Порушення функції печінки Препарат Ко-Діован® не застосовується у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки, за наявності обструкції жовчовивідних шляхів та холестазу слід застосовувати з обережністю. Зміна вмісту електролітів у сироватці крові Тіазидні діуретики через здатність знижувати вміст калію та магнію в сироватці крові повинні з обережністю застосовуватися у пацієнтів зі станами, що супроводжуються порушеннями водно-електролітного балансу: нефропатії, що супроводжується втратою солей, та преренальним (кардіогенним) порушенням функції нирок. При виникненні клінічних проявів гіпокаліємії (м'язової слабкості, парезів, змін показників ЕКГ) лікування препаратом Ко-Діован слід припинити. Перед початком застосування препарату необхідно скоригувати гіпокаліємію та гіпомагніємію. Усім пацієнтам, які приймають препарати, що містять тіазидні діуретики, необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми, особливо калію. При застосуванні препарату Ко-Діован слід враховувати здатність тіазидних діуретиків викликати гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз, а також посилювати наявну гіпонатріємію. Гіпонатріємія у випадках рідко супроводжується неврологічної симптоматикою. Необхідний регулярний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Дефіцит в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові У хворих з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зі зниженням ОЦК (наприклад, у пацієнтів, які отримують високі дози діуретиків), у поодиноких випадках на початку лікування препаратом Ко-Діован може виникати виражене зниження АТ з клінічними проявами. Перед початком лікування слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, інакше лікування необхідно розпочинати під суворим лікарським контролем. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід укласти і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації АТ лікування препаратом Ко-Діован може бути продовжено. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки прийом препарату Ко-Діован® може супроводжуватися підвищенням концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові, тому у таких пацієнтів препарат Ко-Діован® повинен застосовуватися з обережністю. Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (за класифікацією NYHA), у тому числі після перенесеного інфаркту міокарда. У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю), терапія інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів до ангіотензину II може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, у поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю. Обстеження пацієнтів із недостатністю кровообігу та пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, має включати дослідження функції нирок. Системна червона вовчанка Є повідомлення про загострення та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, системного червоного вовчаку) при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГТХЗ. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у сироватці крові. Зниження кліренсу сечової кислоти може призвести до гіперурикемії та розвитку подагри у схильних пацієнтів. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками та можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні терапії тіазидним діуретиком (> 12 мг/дл) або не відповідальна на відміну препарату може свідчити про наявність супутнього порушення метаболізму кальцію. У кількох пацієнтів з гіперкальціємією та гіпофосфатемією на фоні тривалого застосування тіазидних діуретиків визначали патологічні зміни у паращитовидних залозах. Реакції гіперчутливості Виникнення реакцій гіперчутливості на фоні застосування гідрохлортіазиду найчастіше спостерігалося у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. Набряк Квінке, у тому числі набряк гортані та голосових складок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або набряку язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких з цих пацієнтів раніше виникав набряк Квінке на фоні прийому інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Прийом препарату Ко-Діован® у разі розвитку набряку Квінке має бути негайно скасовано, відновлення прийому препарату Ко-Діован® заборонено. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування гідрохлортіазиду відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Фактором ризику гострого розвитку закритокутової глаукоми можуть бути анамнестичні дані про алергічні реакції на сульфаніламід та пеніцилін. Симптоми: раптовий початок, різке зниження зору або біль у оці, які зазвичай виникають у період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно припинити прийом гідрохлортіазиду. Додаткове медикаментозне або хірургічне лікування може бути потрібним, якщо внутрішньоочний тиск після відміни препарату не знижується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, які приймають препарат Ко-Діован®, слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: амлодипін безілат - 13,87 мг; валсартан – 160 мг; гідрохлортіазид – 12,5 мг допоміжні речовини: МКЦ; кросповідон; кремнію діоксид колоїдний; магнію стеарат; оболонка плівкова: гіпромелоза; титану діоксид (Е171); макрогол; тальк; оболонка плівкова додатково для табл. 10+160+12,5 мг: барвник заліза оксид жовтий (Е172), барвник заліза оксид червоний (Е172)Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою, 10 мг + 160 мг + 12,5 мг довгасті двоопуклі таблетки зі скошеними краями, покриті плівковою оболонкою блідо-жовтого кольору з тисненням «NVR» на одній стороні і «VDL» - на іншій. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг+160 мг+12,5 мг; 10 мг 160 мг 12,5 мг. По 7 або 14 таблеток у блістері. По 1, 4, 18 блістерів по 7 табл. або по 1, 2, 4, 7 блістерів по 14 табл. поміщають у картонну пачку.ФармакокінетикаФармакокінетичні показники амлодипіну, валсартану та гідрохлортіазиду характеризуються лінійністю. Амлодипін Всмоктування. Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах Cmax у плазмі крові досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл. V SS становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях з амлодипіном in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Метаболізм. Амлодипін інтенсивно (приблизно 90%) метаболізується у печінці з утворенням активних метаболітів. Виведення. Виведення з плазми носить двофазний характер з T 1/2 приблизно від 30 до 50 год. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування протягом 7-8 днів. 10% виводиться у незміненому вигляді, 60% – у вигляді метаболітів. Валсартан Всмоктування. Після прийому внутрішньо валсартану C max в плазмі досягається через 2-4 години. Середня абсолютна біодоступність - 23%. Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (T 1/2α <1 год та T 1/2β близько 9 год). При прийомі з їжею відзначається зниження біодоступності (AUC) на 40% і C max у плазмі крові майже на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо концентрації валсартану у плазмі крові у людей, які приймали його з їжею, та у групі, отримувала препарат натще, вирівнюються. Зниження AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна призначати незалежно від часу їди. Розподіл. V SS валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм. Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник з фекаліями (близько 83% дози) та нирками (близько 13% дози). Після внутрішньовенного введення, плазмовий Cl валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий Cl – 0,62 л/год (близько 30% загального Cl). T 1/2 - 6 год. Гідрохлоротіазид Всмоктування. Абсорбція гідрохлортіазиду після внутрішнього прийому швидка (час досягнення C max - близько 2 год). У середньому підвищення AUC має лінійний характер і пропорційно дозі в терапевтичному діапазоні. При одночасному прийомі їжі повідомлялося як про підвищення, так і зниження системної біодоступності гідрохлортіазиду в порівнянні з прийомом препарату натще. Величина цього впливу невелика та клінічно незначна. Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду після прийому внутрішньо - 60-80%. Розподіл. Кінетика розподілу та елімінації загалом описується як біекспоненційна спадна функція, з T 1/2 6-15 год. При багаторазовому застосуванні кінетика гідрохлортіазиду не змінюється і при застосуванні 1 раз на день кумуляція мінімальна. Здається V SS - 4-8 л/кг. 40-70% гідрохлортіазиду, що циркулює в плазмі крові, зв'язується з білками плазми крові, головним чином з альбумінами. Гідрохлортіазид також накопичується в еритроцитах у концентраціях приблизно в 3 рази, що перевищують такі в плазмі крові. Метаболізм. Гідрохлортіазид виводиться у незміненому вигляді. Виведення. Більше 95% абсорбованої дози гідрохлортіазиду виводиться у незміненому вигляді нирками із сечею. Амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид Після прийому внутрішньо препарату Ко-Ексфорж C max амлодипіну, валсартану та гідрохлортіазиду досягаються через 6–8, 3 та 2 год відповідно. Швидкість та ступінь абсорбції препарату Ко-Ексфорж еквівалентні біодоступності амлодипіну, валсартану та гідрохлортіазиду при прийомі кожного з них у вигляді окремих таблеток. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Пацієнти молодші 18 років. Фармакокінетичні особливості застосування препарату Ко-Ексфорж у дітей віком до 18 років не встановлені. Пацієнти віком від 65 років. T max амлодипіну у плазмі крові у молодих та літніх пацієнтів однаково. У пацієнтів похилого віку Cl амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T 1/2 . У хворих похилого віку системний вплив валсартану був дещо більш вираженим, ніж у хворих молодого віку, однак це не було клінічно значущим. Є обмежені дані про зниження системного Cl гідрохлортіазиду у пацієнтів віком від 65 років (здорових або з артеріальною гіпертензією) порівняно з молодими пацієнтами. Пацієнти із порушеннями функції нирок. У пацієнтів із порушеннями функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не виявлено кореляції між функцією нирок (Cl креатиніну) та системною експозицією валсартану (AUC) у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Однак оскільки виведення гідрохлортіазиду відбувається в основному через нирки, порушення функції нирок може значно впливати на фармакокінетику гідрохлортіазиду. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Пацієнти з порушеннями функції печінки мають зниження Cl амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушеннями печінки з легким (5–6 балів за шкалою Child-Pough) та помірним (7–9 балів за шкалою Child-Pough) ступенем біодоступність (за AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного віку) , статі та маси тіла).ФармакодинамікаПрепарат Ко-Ексфорж є комбінацією 3 антигіпертензивних компонентів з механізмом контролю АТ, що доповнює один одного: амлодипіну (похідне дигідропіридину) - БМКК, валсартану - антагоніста рецепторів ангіотензину II (ATII) і гідрохлортіазиду - тіазидного діуре. Комбінація цих компонентів призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з таким на тлі монотерапії кожним препаратом окремо. Амлодипін. Амлодипін, що входить до складу препарату Ко-Ексфорж, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію до кардіоміоцитів та гладком'язових клітин судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення ОПСС та зниження артеріального тиску. Після прийому в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується істотною зміною ЧСС та активністю катехоламінів при тривалому застосуванні. Концентрації препарату в плазмі корелюють з терапевтичною відповіддю, як у молодих, так і у літніх пацієнтів. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, збільшення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку плазми без зміни фільтраційної фракції та вираженості протеїнурії. Також як і при застосуванні інших БМКК, на фоні прийому амлодипіну у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) спостерігалася зміна гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні: невелике збільшення серцевого індексу, без значного впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ , на кінцеве дАД та обсяг ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин та здорових добровольців показали,що зниження АТ під впливом амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не супроводжується негативною інотропною дією навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла і не впливає на AV провідність у інтактних тварин та здорових добровольців. При застосуванні амлодипіну в комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або зі стенокардією зниження артеріального тиску не супроводжується небажаними змінами електрокардіографічних параметрів. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. У тривалому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) у хворих з хронічною серцевою недостатністю (III і IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічної етіології, при застосуванні амлодипіну відзначалося збільшення частоти розвитку набряку легенів, за відсутності значних відмінностей по частоті розвитку погіршення. серцевої недостатності у порівнянні з плацебо. Ризик інфаркту міокарда або збільшення тяжкості перебігу стенокардії: рідко при початку терапії БМКК або при збільшенні їх дози у пацієнтів, особливо з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, важким обструктивним захворюванням коронарних артерій, виникало збільшення частоти, тривалості та тяжкості. Аритмія (включаючи шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) також була відзначена при застосуванні БМКК. Ці небажані явища неможливо диференціювати від природного перебігу захворювань. Валсартан. Валсартан - активний і специфічний антагоніст рецепторів АТІІ, призначений для внутрішнього прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу AT 1 які відповідальні за ефекти АТII. Збільшення плазмової концентрації незв'язаного АТII внаслідок блокади AT 1 -рецепторів під впливом валсартану може стимулювати незаблоковані АТ 2 -рецептори, що протидіють ефектам стимуляції AT 1 -рецепторів. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ 1 -рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2 . Валсартан не інгібує АПФ, який перетворює АТІ на АТII і спричиняє руйнування брадикініну. Т.к. при застосуванні антагоністів АТII не відбувається пригнічення АПФ і накопичення брадикініну або субстанції Р, розвиток сухого кашлю малоймовірний. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р<0,05) у хворих, які отримували валсартан (у 2,6% пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9% — отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало хворих, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0% випадків. У той же час, у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05).Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні валсартаном хворих з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, що не супроводжується зміною ЧСС. Антигіпертензивний ефект проявляється протягом 2 годин у більшості хворих після одноразового прийому валсартану внутрішньо. Максимальне зниження артеріального тиску розвивається через 4-6 годин. Після прийому валсартану тривалість гіпотензивного ефекту зберігається понад 24 години. Різке припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками.Застосування валсартану у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (II–IV функціонального класу за класифікацією хронічної серцевої недостатності Нью-Йоркської кардіологічної асоціації — NYHA) призводить до значного зниження кількості госпіталізацій щодо серцево-судинних захворювань (що особливо виражено у хворих, які не отримують інгібітори АПФ). або бета-адреноблокатори). При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності.При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності.При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори диcтальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na + ) та хлору (Сl - ). Придушення котранспортної системи Na + та Сl - , мабуть, відбувається за рахунок конкуренції за ділянки зв'язування іонів Сl -у цій системі. В результаті цього виведення іонів натрію та хлору збільшується приблизно рівною мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові. Амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид. При застосуванні потрійної комбінованої терапії амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид; відзначалося більш виражене зниження сАД та дАД, порівняно із застосуванням подвійних комбінацій: валсартан + гідрохлортіазид, амлодипін + валсартан та амлодипін + гідрохлортіазид. У хворих з артеріальною гіпертензією II та III ступеня (вихідний середній АТ 170/107 мм рт.ст.) при застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид у добовій дозі 10 мг + 320 мг + 25 мг протягом 8 тижнів середнє зниження сАД та дАДстановило 39,7/24,7 мм рт.ст. (порівняно з 32,0/19,7 мм рт.ст., 33,5/21,5 мм рт.ст., 31,5/19,5 мм рт.ст. на тлі комбінованої терапії валсартан + гідрохлортіазид в дозі 320 мг + 25 мг,амлодипін + валсартан у дозі 10 мг + 320 мг та амлодипін + гідрохлортіазид у дозі 10 мг + 25 мг відповідно). Найбільший антигіпертензивний ефект препарату Ко-Ексфорж спостерігається через 2 тижні після початку застосування препарату в максимальній індивідуальній дозі внутрішньо. При застосуванні препарату Ко-ексфорж досягнення цільового АТ (менше 140/90 мм рт.ст.) відзначалося у 71% хворих, порівняно з 45-54% на фоні застосування подвійних комбінацій. Після прийому препарату антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Терапевтична ефективність препарату Ко-Ексфорж не залежить від віку, статі та расової приналежності пацієнтів.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія ІІ та ІІІ ступеня.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до амлодипіну, валсартану, гідрохлортіазиду, інших похідних сульфонаміду, похідних дигідропіридину та інших допоміжних компонентів препарату; вагітність та період грудного вигодовування; виражені порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Child-Pough); виражені порушення функції нічок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв); анурія; рефрактерні до адекватної терапії гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, а також гіперурикемія з клінічними проявами; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК; порушення водно-електролітного балансу (включаючи гіпонатріємію, гіперкаліємію); мітральний або аортальний стеноз, та гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; легкі та помірні порушення функції печінки, особливо на тлі обструкції жовчовивідних шляхів (менше 9 балів за шкалою Child-Pough); цукровий діабет; системна червона вовчанка. Безпека застосування препарату у хворих після нещодавно перенесеної трансплантації нирки, а також у пацієнтів із серцевою недостатністю або ішемічною хворобою серця не встановлена.Вагітність та лактаціяВідомо, що призначення інгібіторів АПФ, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), вагітним у II та III триместрах, призводить до пошкодження або загибелі плода, що розвивається. З огляду на механізм дії антагоністів рецепторів АТII не можна виключити ризик для плода. За даними ретроспективного аналізу застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності супроводжувалося розвитком патології плода та новонародженого. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, при вагітності можливий розвиток ембріональної або неонатальної тромбоцитопенії, а також інших небажаних реакцій, що спостерігаються у дорослих пацієнток. При ненавмисному прийомі валсартану у вагітних описані випадки розвитку спонтанних абортів, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених.Препарат Ко-Ексфорж, як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, не слід призначати при вагітності і жінкам, які планують вагітність. Пацієнтки дітородного віку повинні бути проінформовані про можливий ризик для плода, пов'язаний із застосуванням препаратів, що впливають на РААС. Якщо вагітність діагностована в період лікування препаратом Ко-Ексфорж, препарат слід відмінити якнайшвидше.препарат слід відмінити якнайшвидше.препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан та/або амлодипін у грудне молоко. В експериментальних дослідженнях відзначено виділення валсартану із грудним молоком. Гідрохлортіазид екскретується у грудне молоко. Препарат Ко-ексфорж не слід застосовувати в період грудного вигодовування.Побічна діяБезпека препарату Ко-ексфорж була оцінена більш ніж у 2200 пацієнтів. При застосуванні препарату Ко-ексфорж НЯ були в основному мало або помірно вираженими. Припинення лікування препаратом через розвиток НЯ вимагалося в окремих випадках. Найчастіше прийом препарату було припинено через розвиток запаморочення та вираженого зниження ; АТ (0,7%). При застосуванні препарату Ко-Ексфорж не було виявлено нових НЯ порівняно з подвійною комбінованою терапією та монотерапією окремими компонентами. Як і при короткостроковому прийомі, хороша переносимість препарату Ко-ексфорж спостерігалася при його тривалому застосуванні (протягом року). Частота НЯ була пов'язана з статтю, віком або расовою приналежністю. При застосуванні препарату Ко-ексфорж зміни лабораторних показників були мінімальними і не відрізнялися від таких на тлі монотерапії окремими компонентами. При одночасному прийомі гідрохлортіазиду разом з валсартаном (подвійна комбінована терапія) відзначається зниження гіпокаліємічної дії гідрохлортіазиду. Найбільш частими НЯ (частота більше 2%), що відзначалися в клінічних дослідженнях (незалежно від виявлення зв'язку із застосуванням препарату Ко-Ексфорж), були запаморочення (7,7%), периферичні набряки (4,5%), головний біль (4 ,3%), диспепсія (2,2%), підвищена стомлюваність (2,2%), спазм м'язів (2,2%), біль у спині (2,1%), назофарингіт (2,1%), нудота (2,1%). Для оцінки частоти використані наступні критерії (згідно з класифікацією ;ВООЗ): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), частота невідома (недостатньо даних для оцінки частоти розвитку).Взаємодія з лікарськими засобамиПри монотерапії амлодипіном не відзначається клінічно значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, аторвастатином, сіддидіф, , НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо.Спосіб застосування та дозиВсередину (бажано вранці), запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від їди. Для зручності пацієнти, які отримують терапію амлодипіном, валсартаном і гідрохлортіазидом в окремих таблетках, можуть бути переведені на терапію препаратом Ко-Ексфорж, що містить ті ж дози активних компонентів, а також при недостатньому контролі АТ на тлі подвійної комбінованої терапії (валсартан + гідрохлортіазид, валсартан та амлодипін + гідрохлортіазид), хворі можуть бути переведені на потрійне комбіноване лікування препаратом Ко-Ексфорж у відповідних дозах. У випадку, якщо у пацієнта відзначаються дозозалежні побічні ефекти при застосуванні подвійної комбінованої терапії будь-якими компонентами препарату Ко-Ексфорж, для досягнення подібного зниження артеріального тиску пацієнтам може бути призначений препарат Ко-Ексфорж, що містить нижчу дозу активного компонента, що спричинив цей побічний ефект. Добові дози препарату Ко-Ексфорж, що рекомендуються: - 5 + 160 + 12,5 мг (1 табл., що містить амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид у дозах 5 + 160 + 12,5 мг); - 10 + 160 + 12,5 мг (1 табл., що містить амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид дозах 5 + 160 + 12,5 мг); - 10 + 320 + 25 мг (2 табл., що містять амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид у дозах 5 + 160 + 12,5 мг). Максимальний антигіпертензивний ефект препарату відзначається через 2 тижні після збільшення дози. Максимальна доза препарату - 10 + 320 + 25 мг на добу. Пацієнти віком від 65 років. Корекція дози препарату не потрібна. Діти та підлітки віком до 18 років. Оскільки безпека та ефективність препарату Ко-Ексфорж у дітей та підлітків (молодше 18 років) поки не встановлені, препарат не рекомендується застосовувати у даної категорії пацієнтів. Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки. У хворих з легкими та помірними порушеннями функції нирок (Cl креатиніну більше 30 мл/хв) та печінки (5–9 балів за шкалою Child-Pough) корекція дози препарату не потрібна.ПередозуванняДані про випадки передозування препарату нині відсутні. Симптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. Передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливої ​​рефлекторної тахікардії. Повідомляю також про виникнення вираженого та тривалого зниження АТ аж до розвитку шоку з летальним результатом. Основними клінічними проявами передозування гідрохлортіазиду є симптоми, пов'язані із втратою електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та дегідратацією внаслідок стимуляції діурезу. Найчастіші симптоми передозування – нудота та сонливість. Гіпокаліємія може супроводжуватись м'язовими спазмами. При супутньому застосуванні серцевих глікозидів (або інших антиаритмічних препаратів) гіпокаліємія може посилювати аритмію серця. Лікування: при випадковому передозуванні слід викликати блювання (якщо препарат був прийнятий нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців відразу або через 2 години після прийому амлодипіну значно зменшувало його абсорбцію. При вираженому зниженні артеріального тиску пацієнта слід укласти з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підвищення артеріального тиску, підтримці діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та артеріального тиску можливе застосування (з обережністю) вазоконстриктора. Внутрішньовенне введення розчинів солей кальцію може бути ефективним для усунення БКК. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Гідрохлортіазид може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: амлодипін безілат - 6,94 мг; валсартан – 160 мг; гідрохлортіазид – 12,5 мг допоміжні речовини: МКЦ; кросповідон; кремнію діоксид колоїдний; магнію стеарат; оболонка плівкова: гіпромелоза; титану діоксид (Е171); макрогол; тальк; оболонка плівкова додатково для табл. 10+160+12,5 мг: барвник заліза оксид жовтий (Е172), барвник заліза оксид червоний (Е172)Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг + 160 мг + 12,5 мг: довгасті двоопуклі таблетки зі скошеними краями, покриті плівковою оболонкою білого кольору з тисненням «NVR» на одній стороні та «VCL» - на іншій. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 5 мг+160 мг+12,5 мг; 10 мг 160 мг 12,5 мг. По 7 або 14 таблеток у блістері. По 1, 4, 18 блістерів по 7 табл. або по 1, 2, 4, 7 блістерів по 14 табл. поміщають у картонну пачку.ФармакокінетикаФармакокінетичні показники амлодипіну, валсартану та гідрохлортіазиду характеризуються лінійністю. Амлодипін Всмоктування. Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах Cmax у плазмі крові досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл. V SS становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях з амлодипіном in vitro показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Метаболізм. Амлодипін інтенсивно (приблизно 90%) метаболізується у печінці з утворенням активних метаболітів. Виведення. Виведення з плазми носить двофазний характер з T 1/2 приблизно від 30 до 50 год. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування протягом 7-8 днів. 10% виводиться у незміненому вигляді, 60% – у вигляді метаболітів. Валсартан Всмоктування. Після прийому внутрішньо валсартану C max в плазмі досягається через 2-4 години. Середня абсолютна біодоступність - 23%. Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (T 1/2α <1 год та T 1/2β близько 9 год). При прийомі з їжею відзначається зниження біодоступності (AUC) на 40% і C max у плазмі крові майже на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо концентрації валсартану у плазмі крові у людей, які приймали його з їжею, та у групі, отримувала препарат натще, вирівнюються. Зниження AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна призначати незалежно від часу їди. Розподіл. V SS валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм. Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник з фекаліями (близько 83% дози) та нирками (близько 13% дози). Після внутрішньовенного введення, плазмовий Cl валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий Cl – 0,62 л/год (близько 30% загального Cl). T 1/2 - 6 год. Гідрохлоротіазид Всмоктування. Абсорбція гідрохлортіазиду після внутрішнього прийому швидка (час досягнення C max - близько 2 год). У середньому підвищення AUC має лінійний характер і пропорційно дозі в терапевтичному діапазоні. При одночасному прийомі їжі повідомлялося як про підвищення, так і зниження системної біодоступності гідрохлортіазиду в порівнянні з прийомом препарату натще. Величина цього впливу невелика та клінічно незначна. Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду після прийому внутрішньо - 60-80%. Розподіл. Кінетика розподілу та елімінації загалом описується як біекспоненційна спадна функція, з T 1/2 6-15 год. При багаторазовому застосуванні кінетика гідрохлортіазиду не змінюється і при застосуванні 1 раз на день кумуляція мінімальна. Здається V SS - 4-8 л/кг. 40-70% гідрохлортіазиду, що циркулює в плазмі крові, зв'язується з білками плазми крові, головним чином з альбумінами. Гідрохлортіазид також накопичується в еритроцитах у концентраціях приблизно в 3 рази, що перевищують такі в плазмі крові. Метаболізм. Гідрохлортіазид виводиться у незміненому вигляді. Виведення. Більше 95% абсорбованої дози гідрохлортіазиду виводиться у незміненому вигляді нирками із сечею. Амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид Після прийому внутрішньо препарату Ко-Ексфорж C max амлодипіну, валсартану та гідрохлортіазиду досягаються через 6–8, 3 та 2 год відповідно. Швидкість та ступінь абсорбції препарату Ко-Ексфорж еквівалентні біодоступності амлодипіну, валсартану та гідрохлортіазиду при прийомі кожного з них у вигляді окремих таблеток. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Пацієнти молодші 18 років. Фармакокінетичні особливості застосування препарату Ко-Ексфорж у дітей віком до 18 років не встановлені. Пацієнти віком від 65 років. T max амлодипіну у плазмі крові у молодих та літніх пацієнтів однаково. У пацієнтів похилого віку Cl амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T 1/2 . У хворих похилого віку системний вплив валсартану був дещо більш вираженим, ніж у хворих молодого віку, однак це не було клінічно значущим. Є обмежені дані про зниження системного Cl гідрохлортіазиду у пацієнтів віком від 65 років (здорових або з артеріальною гіпертензією) порівняно з молодими пацієнтами. Пацієнти із порушеннями функції нирок. У пацієнтів із порушеннями функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не виявлено кореляції між функцією нирок (Cl креатиніну) та системною експозицією валсартану (AUC) у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Однак оскільки виведення гідрохлортіазиду відбувається в основному через нирки, порушення функції нирок може значно впливати на фармакокінетику гідрохлортіазиду. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Пацієнти з порушеннями функції печінки мають зниження Cl амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушеннями печінки з легким (5–6 балів за шкалою Child-Pough) та помірним (7–9 балів за шкалою Child-Pough) ступенем біодоступність (за AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного віку) , статі та маси тіла).ФармакодинамікаПрепарат Ко-Ексфорж є комбінацією 3 антигіпертензивних компонентів з механізмом контролю АТ, що доповнює один одного: амлодипіну (похідне дигідропіридину) - БМКК, валсартану - антагоніста рецепторів ангіотензину II (ATII) і гідрохлортіазиду - тіазидного діуре. Комбінація цих компонентів призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з таким на тлі монотерапії кожним препаратом окремо. Амлодипін. Амлодипін, що входить до складу препарату Ко-Ексфорж, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію до кардіоміоцитів та гладком'язових клітин судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення ОПСС та зниження артеріального тиску. Після прийому в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується істотною зміною ЧСС та активністю катехоламінів при тривалому застосуванні. Концентрації препарату в плазмі корелюють з терапевтичною відповіддю, як у молодих, так і у літніх пацієнтів. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, збільшення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку плазми без зміни фільтраційної фракції та вираженості протеїнурії. Також як і при застосуванні інших БМКК, на фоні прийому амлодипіну у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) спостерігалася зміна гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні: невелике збільшення серцевого індексу, без значного впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ , на кінцеве дАД та обсяг ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин та здорових добровольців показали,що зниження АТ під впливом амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не супроводжується негативною інотропною дією навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла і не впливає на AV провідність у інтактних тварин та здорових добровольців. При застосуванні амлодипіну в комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або зі стенокардією зниження артеріального тиску не супроводжується небажаними змінами електрокардіографічних параметрів. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. У тривалому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) у хворих з хронічною серцевою недостатністю (III і IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічної етіології, при застосуванні амлодипіну відзначалося збільшення частоти розвитку набряку легенів, за відсутності значних відмінностей по частоті розвитку погіршення. серцевої недостатності у порівнянні з плацебо. Ризик інфаркту міокарда або збільшення тяжкості перебігу стенокардії: рідко при початку терапії БМКК або при збільшенні їх дози у пацієнтів, особливо з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, важким обструктивним захворюванням коронарних артерій, виникало збільшення частоти, тривалості та тяжкості. Аритмія (включаючи шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) також була відзначена при застосуванні БМКК. Ці небажані явища неможливо диференціювати від природного перебігу захворювань. Валсартан. Валсартан - активний і специфічний антагоніст рецепторів АТІІ, призначений для внутрішнього прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу AT 1 які відповідальні за ефекти АТII. Збільшення плазмової концентрації незв'язаного АТII внаслідок блокади AT 1 -рецепторів під впливом валсартану може стимулювати незаблоковані АТ 2 -рецептори, що протидіють ефектам стимуляції AT 1 -рецепторів. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ 1 -рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2 . Валсартан не інгібує АПФ, який перетворює АТІ на АТII і спричиняє руйнування брадикініну. Т.к. при застосуванні антагоністів АТII не відбувається пригнічення АПФ і накопичення брадикініну або субстанції Р, розвиток сухого кашлю малоймовірний. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р<0,05) у хворих, які отримували валсартан (у 2,6% пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9% — отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало хворих, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0% випадків. У той же час, у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05).Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні валсартаном хворих з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, що не супроводжується зміною ЧСС. Антигіпертензивний ефект проявляється протягом 2 годин у більшості хворих після одноразового прийому валсартану внутрішньо. Максимальне зниження артеріального тиску розвивається через 4-6 годин. Після прийому валсартану тривалість гіпотензивного ефекту зберігається понад 24 години. Різке припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками.Застосування валсартану у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (II–IV функціонального класу за класифікацією хронічної серцевої недостатності Нью-Йоркської кардіологічної асоціації — NYHA) призводить до значного зниження кількості госпіталізацій щодо серцево-судинних захворювань (що особливо виражено у хворих, які не отримують інгібітори АПФ). або бета-адреноблокатори). При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності.При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності.При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори диcтальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na + ) та хлору (Сl - ). Придушення котранспортної системи Na + та Сl - , мабуть, відбувається за рахунок конкуренції за ділянки зв'язування іонів Сl -у цій системі. В результаті цього виведення іонів натрію та хлору збільшується приблизно рівною мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові. Амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид. При застосуванні потрійної комбінованої терапії амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид; відзначалося більш виражене зниження сАД та дАД, порівняно із застосуванням подвійних комбінацій: валсартан + гідрохлортіазид, амлодипін + валсартан та амлодипін + гідрохлортіазид. У хворих з артеріальною гіпертензією II та III ступеня (вихідний середній АТ 170/107 мм рт.ст.) при застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид у добовій дозі 10 мг + 320 мг + 25 мг протягом 8 тижнів середнє зниження сАД та дАДстановило 39,7/24,7 мм рт.ст. (порівняно з 32,0/19,7 мм рт.ст., 33,5/21,5 мм рт.ст., 31,5/19,5 мм рт.ст. на тлі комбінованої терапії валсартан + гідрохлортіазид в дозі 320 мг + 25 мг,амлодипін + валсартан у дозі 10 мг + 320 мг та амлодипін + гідрохлортіазид у дозі 10 мг + 25 мг відповідно). Найбільший антигіпертензивний ефект препарату Ко-Ексфорж спостерігається через 2 тижні після початку застосування препарату в максимальній індивідуальній дозі внутрішньо. При застосуванні препарату Ко-ексфорж досягнення цільового АТ (менше 140/90 мм рт.ст.) відзначалося у 71% хворих, порівняно з 45-54% на фоні застосування подвійних комбінацій. Після прийому препарату антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Терапевтична ефективність препарату Ко-Ексфорж не залежить від віку, статі та расової приналежності пацієнтів.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія ІІ та ІІІ ступеня.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до амлодипіну, валсартану, гідрохлортіазиду, інших похідних сульфонаміду, похідних дигідропіридину та інших допоміжних компонентів препарату; вагітність та період грудного вигодовування; виражені порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Child-Pough); виражені порушення функції нічок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв); анурія; рефрактерні до адекватної терапії гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, а також гіперурикемія з клінічними проявами; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК; порушення водно-електролітного балансу (включаючи гіпонатріємію, гіперкаліємію); мітральний або аортальний стеноз, та гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; легкі та помірні порушення функції печінки, особливо на тлі обструкції жовчовивідних шляхів (менше 9 балів за шкалою Child-Pough); цукровий діабет; системна червона вовчанка. Безпека застосування препарату у хворих після нещодавно перенесеної трансплантації нирки, а також у пацієнтів із серцевою недостатністю або ішемічною хворобою серця не встановлена.Вагітність та лактаціяВідомо, що призначення інгібіторів АПФ, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), вагітним у II та III триместрах, призводить до пошкодження або загибелі плода, що розвивається. З огляду на механізм дії антагоністів рецепторів АТII не можна виключити ризик для плода. За даними ретроспективного аналізу застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності супроводжувалося розвитком патології плода та новонародженого. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, при вагітності можливий розвиток ембріональної або неонатальної тромбоцитопенії, а також інших небажаних реакцій, що спостерігаються у дорослих пацієнток. При ненавмисному прийомі валсартану у вагітних описані випадки розвитку спонтанних абортів, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених.Препарат Ко-Ексфорж, як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, не слід призначати при вагітності і жінкам, які планують вагітність. Пацієнтки дітородного віку повинні бути проінформовані про можливий ризик для плода, пов'язаний із застосуванням препаратів, що впливають на РААС. Якщо вагітність діагностована в період лікування препаратом Ко-Ексфорж, препарат слід відмінити якнайшвидше.препарат слід відмінити якнайшвидше.препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан та/або амлодипін у грудне молоко. В експериментальних дослідженнях відзначено виділення валсартану із грудним молоком. Гідрохлортіазид екскретується у грудне молоко. Препарат Ко-ексфорж не слід застосовувати в період грудного вигодовування.Побічна діяБезпека препарату Ко-ексфорж була оцінена більш ніж у 2200 пацієнтів. При застосуванні препарату Ко-ексфорж НЯ були в основному мало або помірно вираженими. Припинення лікування препаратом через розвиток НЯ вимагалося в окремих випадках. Найчастіше прийом препарату було припинено через розвиток запаморочення та вираженого зниження ; АТ (0,7%). При застосуванні препарату Ко-Ексфорж не було виявлено нових НЯ порівняно з подвійною комбінованою терапією та монотерапією окремими компонентами. Як і при короткостроковому прийомі, хороша переносимість препарату Ко-ексфорж спостерігалася при його тривалому застосуванні (протягом року). Частота НЯ була пов'язана з статтю, віком або расовою приналежністю. При застосуванні препарату Ко-ексфорж зміни лабораторних показників були мінімальними і не відрізнялися від таких на тлі монотерапії окремими компонентами. При одночасному прийомі гідрохлортіазиду разом з валсартаном (подвійна комбінована терапія) відзначається зниження гіпокаліємічної дії гідрохлортіазиду. Найбільш частими НЯ (частота більше 2%), що відзначалися в клінічних дослідженнях (незалежно від виявлення зв'язку із застосуванням препарату Ко-Ексфорж), були запаморочення (7,7%), периферичні набряки (4,5%), головний біль (4 ,3%), диспепсія (2,2%), підвищена стомлюваність (2,2%), спазм м'язів (2,2%), біль у спині (2,1%), назофарингіт (2,1%), нудота (2,1%). Для оцінки частоти використані наступні критерії (згідно з класифікацією ;ВООЗ): дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), частота невідома (недостатньо даних для оцінки частоти розвитку).Взаємодія з лікарськими засобамиПри монотерапії амлодипіном не відзначається клінічно значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, аторвастатином, сіддидіф, , НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо.Спосіб застосування та дозиВсередину (бажано вранці), запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від їди. Для зручності пацієнти, які отримують терапію амлодипіном, валсартаном і гідрохлортіазидом в окремих таблетках, можуть бути переведені на терапію препаратом Ко-Ексфорж, що містить ті ж дози активних компонентів, а також при недостатньому контролі АТ на тлі подвійної комбінованої терапії (валсартан + гідрохлортіазид, валсартан та амлодипін + гідрохлортіазид), хворі можуть бути переведені на потрійне комбіноване лікування препаратом Ко-Ексфорж у відповідних дозах. У випадку, якщо у пацієнта відзначаються дозозалежні побічні ефекти при застосуванні подвійної комбінованої терапії будь-якими компонентами препарату Ко-Ексфорж, для досягнення подібного зниження артеріального тиску пацієнтам може бути призначений препарат Ко-Ексфорж, що містить нижчу дозу активного компонента, що спричинив цей побічний ефект. Добові дози препарату Ко-Ексфорж, що рекомендуються: - 5 + 160 + 12,5 мг (1 табл., що містить амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид у дозах 5 + 160 + 12,5 мг); - 10 + 160 + 12,5 мг (1 табл., що містить амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид дозах 5 + 160 + 12,5 мг); - 10 + 320 + 25 мг (2 табл., що містять амлодипін + валсартан + гідрохлортіазид у дозах 5 + 160 + 12,5 мг). Максимальний антигіпертензивний ефект препарату відзначається через 2 тижні після збільшення дози. Максимальна доза препарату - 10 + 320 + 25 мг на добу. Пацієнти віком від 65 років. Корекція дози препарату не потрібна. Діти та підлітки віком до 18 років. Оскільки безпека та ефективність препарату Ко-Ексфорж у дітей та підлітків (молодше 18 років) поки не встановлені, препарат не рекомендується застосовувати у даної категорії пацієнтів. Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки. У хворих з легкими та помірними порушеннями функції нирок (Cl креатиніну більше 30 мл/хв) та печінки (5–9 балів за шкалою Child-Pough) корекція дози препарату не потрібна.ПередозуванняДані про випадки передозування препарату нині відсутні. Симптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. Передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливої ​​рефлекторної тахікардії. Повідомляю також про виникнення вираженого та тривалого зниження АТ аж до розвитку шоку з летальним результатом. Основними клінічними проявами передозування гідрохлортіазиду є симптоми, пов'язані із втратою електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та дегідратацією внаслідок стимуляції діурезу. Найчастіші симптоми передозування – нудота та сонливість. Гіпокаліємія може супроводжуватись м'язовими спазмами. При супутньому застосуванні серцевих глікозидів (або інших антиаритмічних препаратів) гіпокаліємія може посилювати аритмію серця. Лікування: при випадковому передозуванні слід викликати блювання (якщо препарат був прийнятий нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців відразу або через 2 години після прийому амлодипіну значно зменшувало його абсорбцію. При вираженому зниженні артеріального тиску пацієнта слід укласти з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підвищення артеріального тиску, підтримці діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та артеріального тиску можливе застосування (з обережністю) вазоконстриктора. Внутрішньовенне введення розчинів солей кальцію може бути ефективним для усунення БКК. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Гідрохлортіазид може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули з порошком для інгаляцій - 1 капс. активна речовина: індакатерола малеат – 194/389 мкг (відповідає 150/300 мкг індакатеролу); допоміжна речовина: лактози моногідрат – 24,806/24,611 мг; оболонка: желатин – 49/49 мг; чорнило чорне (для капсул 150 мг): шеллак (Е904); барвник заліза оксид чорний (Е172); вода очищена; пропіленгліколь (Е1520); чорнило синє (для капсул 300 мг): шеллак (Е904); барвник заліза оксид чорний (Е172); вода очищена; пропіленгліколь (Е1520); барвник діамантовий блакитний (Е133) алюмінієвий лак; титану діоксид (Е171). Капсули із порошком для інгаляцій, 150 мкг, 300 мкг. 10 капс. у блістері. По 1, 3 чи 9 бл. разом із пристроєм для інгаляцій – Бризхалером® – у картонній пачці.Опис лікарської формиКапсули 150 мкг: тверді желатинові капсули №3 з прозорими безбарвними кришечкою та корпусом, з маркуванням ? під чорною смугою на кришечці та написом «IDL 150» чорним чорнилом над чорною смугою на корпусі. Капсули 300 мкг: тверді желатинові капсули №3 з прозорими безбарвними кришечкою та корпусом, з маркуванням ? під синьою смугою на кришечці та написом «IDL 300» синім чорнилом над синьою смугою на корпусі. Вміст капсули: білий або майже білий порошок.Фармакотерапевтична групаБронходилатируюча, бета2-адреноміметична.ФармакокінетикаАбсорбція. Після одноразової або повторної інгаляції середнє Tmax індакатеролу в сироватці крові становить близько 15 хв. Системна експозиція індакатеролу зростає при підвищенні дози (в діапазоні від 150 до 600 мкг) та має дозозалежний характер. Після одноразової інгаляції абсолютна біодоступність індакатеролу становить близько 43%. Системна експозиція є результатом всмоктування препарату в легенях та кишечнику. Концентрація індакатеролу у сироватці крові підвищується при повторному застосуванні препарату. Css досягається через 12-15 днів застосування препарату. При інгаляції препарату 1 раз на добу (у дозах від 75 до 600 мкг) протягом 14 днів коефіцієнт кумуляції індакатеролу, оцінений за експозицією препарату на 1-й та 14-й (або 15-й) дні (AUC протягом 24 годин). AUC0-24) становить від 2,9 до 3,8. Розподіл. Після внутрішньовенного введення Vd індакатеролу становив 2,361-2,557 л, що вказує на значний розподіл препарату. Зв'язок із білками сироватки та плазми крові людини становить 94,1–95,3% та 95,1–96,2% відповідно. Метаболізм. При пероральному прийомі міченого радіоактивним ізотопом індакатеролу незмінений індакатерол є основним компонентом сироватки і становить приблизно 1/3 загальної AUC0-24, пов'язаної з препаратом. З метаболітів препарату в сироватці крові найбільшою мірою визначається гідроксильоване похідне індакатеролу. Далі переважають фенольні — О-глюкуронід індакатеролу та гідроксильованого індакатеролу. Пізніше виявляються діастереомери гідроксильованого похідного, N-глюкуронід індакатеролу та C- та N-дезалкільовані продукти. УДФ-ГТ (UGT1A1) є єдиним ізоферментом, що метаболізує індакатерол до фенольного О-глюкуроніду. Гідроксилювання індакатеролу переважно відбувається за допомогою ізоферменту CYP3A4. Також встановлено, що індакатерол є субстратом для мембранного переносника молекул P-gp,однак має низький афінітет. Елімінація. Кількість незміненого індакатеролу, що екскретується із сечею, становить менше 2% від дози. Нирковий кліренс індакатеролу становить у середньому 0,46-1,2 л/год. Враховуючи, що сироватковий кліренс індакатеролу становить 18,8-23,3 л/год, очевидно, що виведення препарату через нирки незначне (приблизно 2-5% системного кліренсу). При пероральному прийомі індакатерол виводився в основному через кишечник (90% від дози): у незміненому вигляді (54% від дози) та у вигляді гідроксильованих метаболітів (23% від дози). Концентрація індакатеролу в сироватці крові знижується ступінчасто з середнім кінцевим T1/2 в діапазоні від 45,5 до 126 год. стану (12-15 днів). Особливі групи пацієнтів Вік, стать та маса тіла не впливають на фармакокінетику індакатеролу у пацієнтів з ХОЗЛ. Вплив расової приналежності на фармакокінетичні параметри індакатеролу є малоймовірним. Досвід застосування препарату в осіб негроїдної раси обмежений. Порушення функції печінки. Фармакокінетика індакатеролу (AUC, Cmax, ступінь зв'язування з білками) суттєво не змінювалася у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки. Застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалось. Порушення функції нирок. Оскільки індакатерол виводиться нирками незначною мірою, фармакокінетика препарату у пацієнтів із порушеннями функції нирок не вивчалась.ФармакодинамікаІндакатерол є селективним агоністом бета2-адренорецепторів тривалої дії (протягом 24 годин) при одноразовому прийомі. Фармакологічна дія агоністів бета2-адренорецепторів, включаючи індакатерол, пов'язана зі стимуляцією внутрішньоклітинної аденілатциклази, ферменту, який каталізує перетворення АТФ на циклічний 3',5'-АМФ (цАМФ). Підвищення вмісту цАМФ призводить до розслаблення гладкої мускулатури бронхів. Індакатерол є майже повним агоністом бета2-адренорецепторів; стимулююча дія препарату на бета2-адренорецептори в 24 рази сильніша, ніж на бета1-адренорецептори, і в 20 разів сильніша, ніж на бета3-адренорецептори. Після інгаляції препарат чинить швидку та тривалу бронходилатируючу дію. Індакатерол забезпечує стійке значуще покращення функції легень (підвищення ОФВ за першу секунду - ОФВ1) протягом 24 год. Препарат характеризується швидким початком дії (протягом 5 хв після інгаляції), який можна порівняти з ефектом сальбутамолу, короткодіючого агоніста бета2-адренорецепторів. Максимальна дія індакатеролу відзначається через 2-4 години після інгаляції. У пацієнтів, які отримували індакатерол протягом 1 року, не відмічався розвиток тахіфілаксії до бронходилатуючої дії препарату. При застосуванні індакатеролу не було виявлено залежності бронходилатуючої дії від часу інгаляції протягом доби (вранці або ввечері). Індакатерол знижує динамічну та статичну гіперінфляцію (підвищення обсягів легень наприкінці спонтанного видиху) у пацієнтів із середньоважкою та тяжкою ХОЗЛ. При застосуванні препарату відзначається статистично значуще підвищення ємності вдиху та ОФВ1, зменшення задишки, покращення переносимості фізичних навантажень. Також спостерігається достовірне зниження ризику загострень ХОЗЛ (збільшення часу до наступного загострення), зменшення потреби в інгаляційних агоністах бета2-адренорецепторів короткої дії та покращення якості життя пацієнтів (оцінка за допомогою сертифікованого опитувальника шпиталю Святого Георгія).Показання до застосуванняТривала підтримуюча терапія порушень бронхіальної прохідності у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легень.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до індакатеролу або до будь-якого з компонентів препарату; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозогалактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: супутні серцево-судинні порушення (ішемічна хвороба серця, гострий інфаркт міокарда, аритмія, артеріальна гіпертензія); судомні розлади; тиреотоксикоз; цукровий діабет; синдром вродженого подовження інтервалу QT; одночасне застосування ЛЗ, що подовжують інтервал QT (антиаритмічні препарати ІА та ІІІ класів, трициклічні та тетрациклічні антидепресанти, нейролептики, макроліди, протигрибкові препарати, похідні імідазолу, деякі антигістамінні, в т.ч. астемізол, терфенадин, ебастин, групи барбітуратів; неадекватна відповідь на дію агоністів бета2-адренорецепторів в анамнезі.Вагітність та лактаціяБезпека застосування індакатеролу при вагітності не встановлена. Препарат при вагітності протипоказаний. При застосуванні індакатеролу у тварин (у дозах, еквівалентних терапевтичним дозам у людей) не було виявлено жодної репродуктивної токсичності. Індакатерол може застосовуватися під час вагітності лише в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Як і інші агоністи бета2-адренорецепторів, індакатерол може уповільнювати процес пологів унаслідок токолітичної дії (релаксуюча дія на гладку мускулатуру матки). Невідомо, чи проникає індакатерол у грудне молоко у людей. Оскільки при застосуванні у тварин індакатерол виділявся із грудним молоком, не можна виключити несприятливий вплив препарату на дитину при грудному вигодовуванні у людей. При необхідності застосування препарату годування грудним молоком слід припинити.Побічна діяПри применении препарата в терапевтических дозах наиболее часто отмечались следующие нежелательные явления (НЯ): назофарингит, инфекции верхних дыхательных путей, кашель, головная боль и мышечные спазмы. Большинство вышеназванных НЯ были легкой или средней степени выраженности, частота развития данных НЯ уменьшалась по мере дальнейшего применения. Ниже приведены НЯ, отмечавшиеся при применении препарата в дозах 150 и 300 мкг 1 раз в сутки у пациентов с ХОБЛ. Нежелательные реакции распределены в соответствии с частотой возникновения. Для оценки частоты использованы следующие критерии: очень часто (≥1/10); часто (≥1/100, Инфекции и инвазии: очень часто — назофарингит, инфекции верхних дыхательных путей; часто — синусит. Со стороны иммунной системы: нечасто — реакции гиперчувствительности. Со стороны дыхательной системы: часто — кашель, боль в горле, ощущение раздражения в глотке, ринорея; нечасто — парадоксальный бронхоспазм. Со стороны кожи и подкожной клетчатки: часто — сыпь, зуд. Со стороны костно-мышечной системы: часто — мышечный спазм, боль в костях; нечасто — миалгии. Со стороны нервной системы: часто — головокружение; нечасто — парестезия. Со стороны ССС: часто — ИБС, сердцебиение; нечасто — фибрилляция предсердий, тахикардия. Со стороны пищеварительной системы: часто — сухость во рту. Нарушения метаболизма: часто — гипергликемия/впервые выявленный сахарный диабет. Общие нарушения и реакции в месте введения препарата: часто — периферические отеки, боль в области грудной клетки (некардиогенная). При применении препарата в максимальной (нерекомендуемой) дозе 600 мкг/сут профиль безопасности существенно не отличался от такового при ингаляции терапевтических доз (150 и 300 мкг 1 раз в сутки). Дополнительными НЯ был тремор. Также более часто выявлялись назофарингит, мышечные спазмы, головная боль и периферические отеки. У пациентов с ХОБЛ при ингаляции в рекомендованных дозах препарат не оказывал клинически значимое системное бета2-адреномиметическое действие. ЧСС в среднем изменялась не более чем на 1 уд./мин. Частота развития тахикардии (отмечалась в редких случая), значимого удлинения интервала QTс (>450 мс для мужчин и >470 мс для женщин) и гипокалиемии была сходной с таковой при приеме плацебо. Изменения концентрации глюкозы в плазме крови были сходными с таковыми в группе плацебо. У клінічних дослідженнях протягом 15 с після інгаляції препарату у пацієнтів (у 17-20% випадків) відзначався розвиток спорадичного кашлю тривалістю близько 5 с. Виникнення кашлю після інгаляції препарату трохи турбувало пацієнтів і не вимагало припинення лікування препаратом (оскільки кашель є симптомом ХОЗЛ, і лише у 8,2% випадків хворі пов'язували кашель із застосуванням препарату). Не відзначалося зв'язку між кашлем, що спостерігався відразу після інгаляції препарату, та розвитком бронхоспазму, загостренням ХОЗЛ, погіршенням перебігу ХОЗЛ та зниженням ефективності препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиБета2-агоністи тривалої дії. Препарат не повинен застосовуватися одночасно з іншими агоністами бета2-адренорецепторів тривалої дії або ЛЗ, до складу яких входять бета2-агоністи тривалої дії. Препарати, що подовжують інтервал QT. Як і при застосуванні інших агоністів бета2-адренорецепторів, на фоні терапії препаратом можливе подовження інтервалу QT. Оскільки цей вплив індакатеролу на тривалість інтервалу QT може потенціюватись іншими ЛЗ, препарат Онбрез Бризхалер слід обережно призначати пацієнтам, які отримують інгібітори МАО, трициклічні антидепресанти або інші препарати, що подовжують інтервал QT. Подовження інтервалу QT підвищує ризик розвитку шлуночкової аритмії. Симпатоміметичні препарати. Одночасне застосування індакатеролу з симпатоміметиками (як окремо, так і у складі комбінованої терапії) може підвищувати ризик розвитку НЯ. Препарат не повинен застосовуватися одночасно з іншими агоністами бета2-адренорецепторів тривалої дії або ЛЗ, до складу яких входять агоністи бета2-адренорецепторів тривалої дії. Гіпокаліємія. Одночасне застосування з похідними метилксантину, кортикостероїдів або діуретиками, що виводять калій, може посилювати можливу гіпокаліємію, що викликається агоністами бета2-адренорецепторів. Блокатори бета2-адренорецепторів. Оскільки блокатори бета2-адренорецепторів можуть послаблювати ефект або перешкоджати дії агоністів бета2-адренорецепторів, препарат Онбрез Бризхалер не слід застосовувати одночасно з блокаторами бета2-адренорецепторів (включаючи очні краплі). При необхідності застосування обох класів препаратів краще використовувати кардіоселективні блокатори бета2-адренорецепторів, проте застосовувати їх необхідно з обережністю. Взаємодія на рівні ізоферменту CYP3A4 та мембранного переносника P-gp. Було вивчено взаємодію індакатеролу зі специфічними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та P-gp, таким як кетоконазол, еритроміцин, верапаміл та ритонавір. Одночасне застосування індакатеролу з верапамілом призвело до 1,4-2-кратного підвищення AUC та 1,5-кратного підвищення Cmax. При застосуванні індакатеролу з еритроміцином відзначалося підвищення AUC в 1,4-1,6 раза та Cmax в 1,2 раза. Комбінована терапія індакатеролом та кетоконазолом викликала 2-кратне та 1,4-кратне підвищення AUC та Cmax відповідно. Це підвищення експозиції внаслідок лікарської взаємодії не призводило до зміни профілю безпеки. При одночасному застосуванні індакатеролу з ритонавіром (інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp) відзначалося збільшення AUC у 1,6–1,8 раза,але Cmax залишалася постійним. При застосуванні індакатерол з іншими препаратами лікарських взаємодій не спостерігалося. Дослідження in vitro показали, що індакатерол має незначний потенціал для взаємодії з препаратами на рівні метаболізму ферментами або мембранними переносниками при системній експозиції, яка досягається при призначенні терапевтичних доз.Спосіб застосування та дозиІнгаляційно. Препарат є капсулами з порошком для інгаляцій, які слід застосовувати тільки для інгаляцій через рот за допомогою спеціального пристрою — Бризхалера®, який входить до комплекту. Препарат не можна приймати внутрішньо. Капсули з порошком для інгаляцій повинні зберігатися у блістері та витягуватися з нього безпосередньо перед застосуванням. Перед застосуванням препарату пацієнти повинні бути проінструктовані про правильне використання інгаляцій. За відсутності поліпшення функції дихання слід переконатися, чи пацієнт застосовує препарат. Препарат слід вдихати, а не ковтати. Інгаляцію препарату проводять щодня 1 раз на добу в той самий час. У разі пропуску інгаляції на наступний день препарат Онбрез Бризхалер застосовують у звичайний час. Доза препарату, що рекомендується, становить 150 мкг (вміст 1 капс. 150 мкг) 1 раз на добу (1 інгаляція на добу). Доза препарату може бути збільшена лише за рекомендацією лікаря. Інгаляція препарату в дозі 300 мкг (вміст 1 капс. 300 мкг) 1 раз на добу може забезпечити додатковий клінічний ефект у деяких пацієнтів, наприклад, у хворих з тяжкою формою ХОЗЛ. Максимальна доза – 300 мкг (вміст 1 капс. 300 мкг) 1 раз на добу (1 інгаляція на добу). Максимально допустиму дозу препарату перевищувати не можна. Особливі групи пацієнтів Не потрібна корекція дози препарату у пацієнтів віком ≥65 років, пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок легкого та помірного ступеня тяжкості. Застосування препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок тяжкого ступеня не вивчалося. Кожна упаковка препарату Онбрез Бризхалер містить: 1 інгаляційний пристрій - Бризхалер®; блістери із капсулами з порошком для інгаляцій. Капсули з порошком для інгаляцій не можна приймати внутрішньо. Інгаляційний пристрій Бризхалер®, що знаходиться в упаковці, призначений для використання лише разом із капсулами препарату. Для інгаляції капсул, що містяться в упаковці, використовується лише пристрій для інгаляцій Бризхалер®. Не використовувати капсули препарату з іншим інгаляційним пристроєм і, у свою чергу, не використовувати Бризхалер® для інгаляції інших препаратів. Як використовувати Бризхалер® Зняти кришку. Відкрити Бризхалер®: тримаючи Бризхалер® за основу та відхиливши мундштук у напрямку стрілки, відкрити його. Сухими руками дістати капсулу із блістера безпосередньо перед використанням. Вставити капсулу в Бризхалер: покласти капсулу в спеціально призначене місце Бризхалер; ніколи не класти капсулу в мундштук. Закрити Бризхалер®. При закритті має лунати клацання. Проколоти капсулу: тримаючи Бризхалер® строго вертикально, натиснути одночасно з двох сторін на кнопки пристрою, що проколюють; при цьому пролунає клацання; це означає, що капсула проколота; не натискати на кнопки більше одного разу. Повністю відпустити кнопки Бризхалера з обох боків. Зробити видих: до того, як взяти до рота мундштук Бризхалера®, зробити повний видих; ніколи не дмуть у мундштук. Вдихнути препарат: вкласти мундштук Бризхалера у рот і щільно стиснути губи навколо нього; тримаючи Бризхалер® рукою, зробити швидкий рівномірний максимально глибокий вдих; не натискати на кнопки пристрою, що проколюють. Звернути увагу. Під час інгаляції буде чути характерний брязкітний звук, створюваний обертанням капсули і розпиленням порошку. Пацієнт може відчути солодкуватий присмак препарату у роті. Якщо характерний звук відсутній, треба відкрити Бризхалер® і подивитися, що сталося з капсулою. Можливо, вона застрягла в осередку. У цьому випадку необхідно акуратно витягнути капсулу легким постукуванням на підставі пристрою. У жодному разі не слід намагатися вивільнити капсулу шляхом повторних натискань на кнопки з боків. Затримати подих: якщо при вдиханні є характерний звук, затримати подих якомога довше (щоб не відчувати неприємних відчуттів), і в цей же час вийняти мундштук із рота; після цього зробити видих. Відкрити Бризхалер і подивитися, чи залишився порошок в капсулі. Якщо порошок залишився в капсулі, закрити Бризхалер і повторити дії, описані в пунктах 8-11. Як правило, достатньо 1-2 інгаляцій для повного звільнення капсули. У деяких пацієнтів відразу після інгаляції може початися кашель. Якщо це сталося, не слід хвилюватися, тому що під час інгаляції пацієнт отримав повну дозу. Дістати капсулу: після того, як проведено інгаляцію, відкрити Бризхалер®, відхиливши мундштук, вийняти порожню капсулу та викинути її; закрити мундштук Бризхалера® та закрити інгалятор кришкою; не залишати капсули у Бризхалері®. Якщо пацієнту зручно, необхідно зробити позначку у календарі для врахування інгаляцій на внутрішній поверхні упаковки препарату. Заповнення даного календаря дозволить не забути необхідність проведення наступної інгаляції препарату. Важлива інформація Чи не ковтати капсули з порошком для інгаляцій. Використовувати лише Бризхалер®, що міститься в упаковці. Капсули повинні зберігатися у блістері та витягуватися безпосередньо перед використанням. Ніколи не вкладайте капсулу в мундштук інгалятора Бризхалер®. Не натискати на пристрій, що проколює, більше 1 разу. Ніколи не дмуть у мундштук інгалятора Бризхалер®. Завжди проколювати капсулу до інгаляції. Чи не мити Бризхалер®. Зберігати його сухим. Чи не розбирати Бризхалер®. Починаючи нову упаковку препарату, для інгаляції капсул завжди використовувати новий бризхалер®, що знаходиться в упаковці. Не зберігати капсули у інгаляторі Бризхалер®. Завжди зберігати блістери з капсулами та бризхалером у сухому місці. додаткова інформація В окремих випадках невелика кількість вмісту капсул може потрапити в рот. Не слід хвилюватися при вдиху або проковтуванні препарату. При проколюванні капсули більш ніж один раз зростає ризик її розламування. Як чистити Бризхалер® Чистити Бризхалер необхідно 1 раз на тиждень. Протерти мундштук зовні та всередині чистою сухою тканиною. Ніколи не використовувати воду для чищення Бризхалер®. Зберігати його сухим.ПередозуванняСимптоми: після одноразового застосування препарату у пацієнтів з ХОЗЛ у дозі, що у 10 разів перевищує максимальну терапевтичну, відзначалося помірне підвищення ЧСС, підвищення АТ та подовження інтервалу QTс. Найбільш ймовірними симптомами передозування препарату є тахікардія, тремор, серцебиття, головний біль, нудота, блювання, сонливість, шлуночкова аритмія, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія та гіперглікемія (викликані посиленням системної бета2-адреноміметичної дії). Лікування: показана підтримуюча та симптоматична терапія. У тяжких випадках пацієнти мають бути госпіталізовані. У разі потреби можливе застосування кардіоселективних блокаторів бета-адренорецепторів. Використовувати кардіоселективні блокатори бета-адренорецепторів слід з обережністю лише під суворим медичним наглядом, оскільки їх застосування може провокувати розвиток бронхоспазму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРеакція гіперчутливості. На фоні застосування препарату Онбрез Бризхалер були зареєстровані реакції гіперчутливості негайного типу. Якщо є ознаки, що свідчать про розвиток алергічної реакції (зокрема утруднене дихання або ковтання, набряк язика, губ та обличчя, кропив'янка, висипання на шкірі), препарат необхідно відмінити і підібрати альтернативну терапію. Бронхіальна астма. У зв'язку з відсутністю даних щодо тривалого застосування індакатеролу у пацієнтів з бронхіальною астмою препарат не слід застосовувати у даної категорії пацієнтів. Застосування агоністів бета2-адренорецепторів тривалої дії для терапії бронхіальної астми може супроводжуватися збільшенням ризику серйозних побічних ефектів (дані отримані внаслідок багатоцентрового клінічного дослідження застосування сальметеролу у пацієнтів із бронхіальною астмою). Пародоксальний бронхоспазм. Як і будь-яка інша інгаляційна терапія, застосування препарату може призводити до розвитку парадоксального бронхоспазму, що загрожує життю пацієнта. У разі виникнення парадоксального бронхоспазму лікування препаратом має бути негайно припинено та призначено альтернативну терапію. Погіршення перебігу основного захворювання. Препарат не можна застосовувати для усунення гострого бронхоспазму, тобто. не застосовувати як екстрену терапію. У разі погіршення перебігу ХОЗЛ на фоні лікування препаратом необхідно повторно оцінити стан пацієнта та переглянути режим лікування захворювання. Вплив на ССС. У деяких пацієнтів препарат Онбрез Бризхалер, як і інші агоністи бета2-адренорецепторів, може впливати на ССС (в т.ч. збільшувати ЧСС, АТ). У разі виникнення НЯ може знадобитися припинення терапії препаратом. Крім того, при застосуванні агоністів бета2-адренорецепторів можуть відзначатися такі ЕКГ-зміни: сплощення зубця Т, подовження інтервалу QT та депресія сегмента ST (проте клінічна значимість цих змін не встановлена). При застосуванні препарату у клінічних дослідженнях (в рекомендованих терапевтичних дозах) значного подовження інтервалу QT порівняно з плацебо не відзначалося. Гіпокаліємія. У деяких пацієнтів при застосуванні бета2-адренорецепторів агоністів може відзначатися значна гіпокаліємія, що призводить до розвитку НЯ з боку ССС. Зниження концентрації калію в сироватці крові зазвичай буває минущим і вимагає корекції. У пацієнтів з тяжкою ХОЗЛ гіпокаліємія може посилюватись гіпоксією та супутньою терапією, що, у свою чергу, може підвищувати ймовірність розвитку аритмій. Гіперглікемія. При інгаляції високих доз агоністів бета2-адренорецепторів можливе підвищення концентрації глюкози у плазмі. При застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у плазмі крові. У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували препарат (у рекомендованих дозах), спостерігалося підвищення частоти розвитку клінічно значущої гіперглікемії в середньому на 1-2% порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. Ефективність та безпека застосування препарату у пацієнтів з некомпенсованим цукровим діабетом не вивчали. Вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами. Даних про вплив препарату на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами немає.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули з порошком для інгаляцій - 1 капс. активна речовина: індакатерола малеат – 194/389 мкг (відповідає 150/300 мкг індакатеролу); допоміжна речовина: лактози моногідрат – 24,806/24,611 мг; оболонка: желатин – 49/49 мг; чорнило чорне (для капсул 150 мг): шеллак (Е904); барвник заліза оксид чорний (Е172); вода очищена; пропіленгліколь (Е1520); чорнило синє (для капсул 300 мг): шеллак (Е904); барвник заліза оксид чорний (Е172); вода очищена; пропіленгліколь (Е1520); барвник діамантовий блакитний (Е133) алюмінієвий лак; титану діоксид (Е171). Капсули із порошком для інгаляцій, 150 мкг, 300 мкг. 10 капс. у блістері. По 1, 3 чи 9 бл. разом із пристроєм для інгаляцій – Бризхалером® – у картонній пачці.Опис лікарської формиКапсули 150 мкг: тверді желатинові капсули №3 з прозорими безбарвними кришечкою та корпусом, з маркуванням ? під чорною смугою на кришечці та написом «IDL 150» чорним чорнилом над чорною смугою на корпусі. Капсули 300 мкг: тверді желатинові капсули №3 з прозорими безбарвними кришечкою та корпусом, з маркуванням ? під синьою смугою на кришечці та написом «IDL 300» синім чорнилом над синьою смугою на корпусі. Вміст капсули: білий або майже білий порошок.Фармакотерапевтична групаБронходилатируюча, бета2-адреноміметична.ФармакокінетикаАбсорбція. Після одноразової або повторної інгаляції середнє Tmax індакатеролу в сироватці крові становить близько 15 хв. Системна експозиція індакатеролу зростає при підвищенні дози (в діапазоні від 150 до 600 мкг) та має дозозалежний характер. Після одноразової інгаляції абсолютна біодоступність індакатеролу становить близько 43%. Системна експозиція є результатом всмоктування препарату в легенях та кишечнику. Концентрація індакатеролу у сироватці крові підвищується при повторному застосуванні препарату. Css досягається через 12-15 днів застосування препарату. При інгаляції препарату 1 раз на добу (у дозах від 75 до 600 мкг) протягом 14 днів коефіцієнт кумуляції індакатеролу, оцінений за експозицією препарату на 1-й та 14-й (або 15-й) дні (AUC протягом 24 годин). AUC0-24) становить від 2,9 до 3,8. Розподіл. Після внутрішньовенного введення Vd індакатеролу становив 2,361-2,557 л, що вказує на значний розподіл препарату. Зв'язок із білками сироватки та плазми крові людини становить 94,1–95,3% та 95,1–96,2% відповідно. Метаболізм. При пероральному прийомі міченого радіоактивним ізотопом індакатеролу незмінений індакатерол є основним компонентом сироватки і становить приблизно 1/3 загальної AUC0-24, пов'язаної з препаратом. З метаболітів препарату в сироватці крові найбільшою мірою визначається гідроксильоване похідне індакатеролу. Далі переважають фенольні — О-глюкуронід індакатеролу та гідроксильованого індакатеролу. Пізніше виявляються діастереомери гідроксильованого похідного, N-глюкуронід індакатеролу та C- та N-дезалкільовані продукти. УДФ-ГТ (UGT1A1) є єдиним ізоферментом, що метаболізує індакатерол до фенольного О-глюкуроніду. Гідроксилювання індакатеролу переважно відбувається за допомогою ізоферменту CYP3A4. Також встановлено, що індакатерол є субстратом для мембранного переносника молекул P-gp,однак має низький афінітет. Елімінація. Кількість незміненого індакатеролу, що екскретується із сечею, становить менше 2% від дози. Нирковий кліренс індакатеролу становить у середньому 0,46-1,2 л/год. Враховуючи, що сироватковий кліренс індакатеролу становить 18,8-23,3 л/год, очевидно, що виведення препарату через нирки незначне (приблизно 2-5% системного кліренсу). При пероральному прийомі індакатерол виводився в основному через кишечник (90% від дози): у незміненому вигляді (54% від дози) та у вигляді гідроксильованих метаболітів (23% від дози). Концентрація індакатеролу в сироватці крові знижується ступінчасто з середнім кінцевим T1/2 в діапазоні від 45,5 до 126 год. стану (12-15 днів). Особливі групи пацієнтів Вік, стать та маса тіла не впливають на фармакокінетику індакатеролу у пацієнтів з ХОЗЛ. Вплив расової приналежності на фармакокінетичні параметри індакатеролу є малоймовірним. Досвід застосування препарату в осіб негроїдної раси обмежений. Порушення функції печінки. Фармакокінетика індакатеролу (AUC, Cmax, ступінь зв'язування з білками) суттєво не змінювалася у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки. Застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалось. Порушення функції нирок. Оскільки індакатерол виводиться нирками незначною мірою, фармакокінетика препарату у пацієнтів із порушеннями функції нирок не вивчалась.ФармакодинамікаІндакатерол є селективним агоністом бета2-адренорецепторів тривалої дії (протягом 24 годин) при одноразовому прийомі. Фармакологічна дія агоністів бета2-адренорецепторів, включаючи індакатерол, пов'язана зі стимуляцією внутрішньоклітинної аденілатциклази, ферменту, який каталізує перетворення АТФ на циклічний 3',5'-АМФ (цАМФ). Підвищення вмісту цАМФ призводить до розслаблення гладкої мускулатури бронхів. Індакатерол є майже повним агоністом бета2-адренорецепторів; стимулююча дія препарату на бета2-адренорецептори в 24 рази сильніша, ніж на бета1-адренорецептори, і в 20 разів сильніша, ніж на бета3-адренорецептори. Після інгаляції препарат чинить швидку та тривалу бронходилатируючу дію. Індакатерол забезпечує стійке значуще покращення функції легень (підвищення ОФВ за першу секунду - ОФВ1) протягом 24 год. Препарат характеризується швидким початком дії (протягом 5 хв після інгаляції), який можна порівняти з ефектом сальбутамолу, короткодіючого агоніста бета2-адренорецепторів. Максимальна дія індакатеролу відзначається через 2-4 години після інгаляції. У пацієнтів, які отримували індакатерол протягом 1 року, не відмічався розвиток тахіфілаксії до бронходилатуючої дії препарату. При застосуванні індакатеролу не було виявлено залежності бронходилатуючої дії від часу інгаляції протягом доби (вранці або ввечері). Індакатерол знижує динамічну та статичну гіперінфляцію (підвищення обсягів легень наприкінці спонтанного видиху) у пацієнтів із середньоважкою та тяжкою ХОЗЛ. При застосуванні препарату відзначається статистично значуще підвищення ємності вдиху та ОФВ1, зменшення задишки, покращення переносимості фізичних навантажень. Також спостерігається достовірне зниження ризику загострень ХОЗЛ (збільшення часу до наступного загострення), зменшення потреби в інгаляційних агоністах бета2-адренорецепторів короткої дії та покращення якості життя пацієнтів (оцінка за допомогою сертифікованого опитувальника шпиталю Святого Георгія).Показання до застосуванняТривала підтримуюча терапія порушень бронхіальної прохідності у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легень.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до індакатеролу або до будь-якого з компонентів препарату; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозогалактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: супутні серцево-судинні порушення (ішемічна хвороба серця, гострий інфаркт міокарда, аритмія, артеріальна гіпертензія); судомні розлади; тиреотоксикоз; цукровий діабет; синдром вродженого подовження інтервалу QT; одночасне застосування ЛЗ, що подовжують інтервал QT (антиаритмічні препарати ІА та ІІІ класів, трициклічні та тетрациклічні антидепресанти, нейролептики, макроліди, протигрибкові препарати, похідні імідазолу, деякі антигістамінні, в т.ч. астемізол, терфенадин, ебастин, групи барбітуратів; неадекватна відповідь на дію агоністів бета2-адренорецепторів в анамнезі.Вагітність та лактаціяБезпека застосування індакатеролу при вагітності не встановлена. Препарат при вагітності протипоказаний. При застосуванні індакатеролу у тварин (у дозах, еквівалентних терапевтичним дозам у людей) не було виявлено жодної репродуктивної токсичності. Індакатерол може застосовуватися під час вагітності лише в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Як і інші агоністи бета2-адренорецепторів, індакатерол може уповільнювати процес пологів унаслідок токолітичної дії (релаксуюча дія на гладку мускулатуру матки). Невідомо, чи проникає індакатерол у грудне молоко у людей. Оскільки при застосуванні у тварин індакатерол виділявся із грудним молоком, не можна виключити несприятливий вплив препарату на дитину при грудному вигодовуванні у людей. При необхідності застосування препарату годування грудним молоком слід припинити.Побічна діяПри застосуванні препарату в терапевтичних дозах найчастіше відзначалися такі небажані явища (НЯ): назофарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель, біль голови та м'язові спазми. Більшість вищеназваних НЯ були легким або середнім ступенем вираженості, частота розвитку даних НЯ зменшувалася в міру подальшого застосування. Нижче наведено НЯ, які відзначалися при застосуванні препарату у дозах 150 та 300 мкг 1 раз на добу у пацієнтів з ХОЗЛ. Небажані реакції розподілені відповідно до частоти виникнення. Для оцінки частоти використані такі критерії: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів; часто – синусит. З боку імунної системи: нечасто реакції гіперчутливості. З боку дихальної системи: часто – кашель, біль у горлі, відчуття подразнення у глотці, ринорея; нечасто – парадоксальний бронхоспазм. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто – висипання, свербіж. З боку кістково-м'язової системи: часто м'язовий спазм, біль у кістках; нечасто – міалгії. З боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – парестезія. З боку ССС: часто - ІХС, серцебиття; нечасто – фібриляція передсердь, тахікардія. З боку травної системи: часто – сухість у роті. Порушення метаболізму: часто гіперглікемія/вперше виявлений цукровий діабет. Загальні порушення та реакції у місці введення препарату: часто – периферичні набряки, біль у ділянці грудної клітки (некардіогенна). При застосуванні препарату у максимальній (нерекомендованій) дозі 600 мкг/добу профіль безпеки суттєво не відрізнявся від такого при інгаляції терапевтичних доз (150 та 300 мкг 1 раз на добу). Додатковим НЯ був тремор. Також найчастіше виявлялися назофарингіт, м'язові спазми, біль голови і периферичні набряки. У пацієнтів з ХОЗЛ при інгаляції в рекомендованих дозах препарат не мав клінічно значущої системної бета2-адреноміметичної дії. ЧСС у середньому змінювалася лише на 1 уд./мин. Частота розвитку тахікардії (відзначалася в окремих випадках), значного подовження інтервалу QTс (>450 мс для чоловіків і >470 мс для жінок) і гіпокаліємії була подібною до такої при прийомі плацебо. Зміни концентрації глюкози в плазмі були подібними до таких у групі плацебо. У клінічних дослідженнях протягом 15 с після інгаляції препарату у пацієнтів (у 17-20% випадків) відзначався розвиток спорадичного кашлю тривалістю близько 5 с. Виникнення кашлю після інгаляції препарату трохи турбувало пацієнтів і не вимагало припинення лікування препаратом (оскільки кашель є симптомом ХОЗЛ, і лише у 8,2% випадків хворі пов'язували кашель із застосуванням препарату). Не відзначалося зв'язку між кашлем, що спостерігався відразу після інгаляції препарату, та розвитком бронхоспазму, загостренням ХОЗЛ, погіршенням перебігу ХОЗЛ та зниженням ефективності препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиБета2-агоністи тривалої дії. Препарат не повинен застосовуватися одночасно з іншими агоністами бета2-адренорецепторів тривалої дії або ЛЗ, до складу яких входять бета2-агоністи тривалої дії. Препарати, що подовжують інтервал QT. Як і при застосуванні інших агоністів бета2-адренорецепторів, на фоні терапії препаратом можливе подовження інтервалу QT. Оскільки цей вплив індакатеролу на тривалість інтервалу QT може потенціюватись іншими ЛЗ, препарат Онбрез Бризхалер слід обережно призначати пацієнтам, які отримують інгібітори МАО, трициклічні антидепресанти або інші препарати, що подовжують інтервал QT. Подовження інтервалу QT підвищує ризик розвитку шлуночкової аритмії. Симпатоміметичні препарати. Одночасне застосування індакатеролу з симпатоміметиками (як окремо, так і у складі комбінованої терапії) може підвищувати ризик розвитку НЯ. Препарат не повинен застосовуватися одночасно з іншими агоністами бета2-адренорецепторів тривалої дії або ЛЗ, до складу яких входять агоністи бета2-адренорецепторів тривалої дії. Гіпокаліємія. Одночасне застосування з похідними метилксантину, кортикостероїдів або діуретиками, що виводять калій, може посилювати можливу гіпокаліємію, що викликається агоністами бета2-адренорецепторів. Блокатори бета2-адренорецепторів. Оскільки блокатори бета2-адренорецепторів можуть послаблювати ефект або перешкоджати дії агоністів бета2-адренорецепторів, препарат Онбрез Бризхалер не слід застосовувати одночасно з блокаторами бета2-адренорецепторів (включаючи очні краплі). При необхідності застосування обох класів препаратів краще використовувати кардіоселективні блокатори бета2-адренорецепторів, проте застосовувати їх необхідно з обережністю. Взаємодія на рівні ізоферменту CYP3A4 та мембранного переносника P-gp. Було вивчено взаємодію індакатеролу зі специфічними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та P-gp, таким як кетоконазол, еритроміцин, верапаміл та ритонавір. Одночасне застосування індакатеролу з верапамілом призвело до 1,4-2-кратного підвищення AUC та 1,5-кратного підвищення Cmax. При застосуванні індакатеролу з еритроміцином відзначалося підвищення AUC в 1,4-1,6 раза та Cmax в 1,2 раза. Комбінована терапія індакатеролом та кетоконазолом викликала 2-кратне та 1,4-кратне підвищення AUC та Cmax відповідно. Це підвищення експозиції внаслідок лікарської взаємодії не призводило до зміни профілю безпеки. При одночасному застосуванні індакатеролу з ритонавіром (інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp) відзначалося збільшення AUC у 1,6–1,8 раза,але Cmax залишалася постійним. При застосуванні індакатерол з іншими препаратами лікарських взаємодій не спостерігалося. Дослідження in vitro показали, що індакатерол має незначний потенціал для взаємодії з препаратами на рівні метаболізму ферментами або мембранними переносниками при системній експозиції, яка досягається при призначенні терапевтичних доз.Спосіб застосування та дозиІнгаляційно. Препарат є капсулами з порошком для інгаляцій, які слід застосовувати тільки для інгаляцій через рот за допомогою спеціального пристрою — Бризхалера®, який входить до комплекту. Препарат не можна приймати внутрішньо. Капсули з порошком для інгаляцій повинні зберігатися у блістері та витягуватися з нього безпосередньо перед застосуванням. Перед застосуванням препарату пацієнти повинні бути проінструктовані про правильне використання інгаляцій. За відсутності поліпшення функції дихання слід переконатися, чи пацієнт застосовує препарат. Препарат слід вдихати, а не ковтати. Інгаляцію препарату проводять щодня 1 раз на добу в той самий час. У разі пропуску інгаляції на наступний день препарат Онбрез Бризхалер застосовують у звичайний час. Доза препарату, що рекомендується, становить 150 мкг (вміст 1 капс. 150 мкг) 1 раз на добу (1 інгаляція на добу). Доза препарату може бути збільшена лише за рекомендацією лікаря. Інгаляція препарату в дозі 300 мкг (вміст 1 капс. 300 мкг) 1 раз на добу може забезпечити додатковий клінічний ефект у деяких пацієнтів, наприклад, у хворих з тяжкою формою ХОЗЛ. Максимальна доза – 300 мкг (вміст 1 капс. 300 мкг) 1 раз на добу (1 інгаляція на добу). Максимально допустиму дозу препарату перевищувати не можна. Особливі групи пацієнтів Не потрібна корекція дози препарату у пацієнтів віком ≥65 років, пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок легкого та помірного ступеня тяжкості. Застосування препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок тяжкого ступеня не вивчалося. Кожна упаковка препарату Онбрез Бризхалер містить: 1 інгаляційний пристрій - Бризхалер®; блістери із капсулами з порошком для інгаляцій. Капсули з порошком для інгаляцій не можна приймати внутрішньо. Інгаляційний пристрій Бризхалер®, що знаходиться в упаковці, призначений для використання лише разом із капсулами препарату. Для інгаляції капсул, що містяться в упаковці, використовується лише пристрій для інгаляцій Бризхалер®. Не використовувати капсули препарату з іншим інгаляційним пристроєм і, у свою чергу, не використовувати Бризхалер® для інгаляції інших препаратів. Як використовувати Бризхалер® Зняти кришку. Відкрити Бризхалер®: тримаючи Бризхалер® за основу та відхиливши мундштук у напрямку стрілки, відкрити його. Сухими руками дістати капсулу із блістера безпосередньо перед використанням. Вставити капсулу в Бризхалер: покласти капсулу в спеціально призначене місце Бризхалер; ніколи не класти капсулу в мундштук. Закрити Бризхалер®. При закритті має лунати клацання. Проколоти капсулу: тримаючи Бризхалер® строго вертикально, натиснути одночасно з двох сторін на кнопки пристрою, що проколюють; при цьому пролунає клацання; це означає, що капсула проколота; не натискати на кнопки більше одного разу. Повністю відпустити кнопки Бризхалера з обох боків. Зробити видих: до того, як взяти до рота мундштук Бризхалера®, зробити повний видих; ніколи не дмуть у мундштук. Вдихнути препарат: вкласти мундштук Бризхалера у рот і щільно стиснути губи навколо нього; тримаючи Бризхалер® рукою, зробити швидкий рівномірний максимально глибокий вдих; не натискати на кнопки пристрою, що проколюють. Звернути увагу. Під час інгаляції буде чути характерний брязкітний звук, створюваний обертанням капсули і розпиленням порошку. Пацієнт може відчути солодкуватий присмак препарату у роті. Якщо характерний звук відсутній, треба відкрити Бризхалер® і подивитися, що сталося з капсулою. Можливо, вона застрягла в осередку. У цьому випадку необхідно акуратно витягнути капсулу легким постукуванням на підставі пристрою. У жодному разі не слід намагатися вивільнити капсулу шляхом повторних натискань на кнопки з боків. Затримати подих: якщо при вдиханні є характерний звук, затримати подих якомога довше (щоб не відчувати неприємних відчуттів), і в цей же час вийняти мундштук із рота; після цього зробити видих. Відкрити Бризхалер і подивитися, чи залишився порошок в капсулі. Якщо порошок залишився в капсулі, закрити Бризхалер і повторити дії, описані в пунктах 8-11. Як правило, достатньо 1-2 інгаляцій для повного звільнення капсули. У деяких пацієнтів відразу після інгаляції може початися кашель. Якщо це сталося, не слід хвилюватися, тому що під час інгаляції пацієнт отримав повну дозу. Дістати капсулу: після того, як проведено інгаляцію, відкрити Бризхалер®, відхиливши мундштук, вийняти порожню капсулу та викинути її; закрити мундштук Бризхалера® та закрити інгалятор кришкою; не залишати капсули у Бризхалері®. Якщо пацієнту зручно, необхідно зробити позначку у календарі для врахування інгаляцій на внутрішній поверхні упаковки препарату. Заповнення даного календаря дозволить не забути необхідність проведення наступної інгаляції препарату. Важлива інформація Чи не ковтати капсули з порошком для інгаляцій. Використовувати лише Бризхалер®, що міститься в упаковці. Капсули повинні зберігатися у блістері та витягуватися безпосередньо перед використанням. Ніколи не вкладайте капсулу в мундштук інгалятора Бризхалер®. Не натискати на пристрій, що проколює, більше 1 разу. Ніколи не дмуть у мундштук інгалятора Бризхалер®. Завжди проколювати капсулу до інгаляції. Чи не мити Бризхалер®. Зберігати його сухим. Чи не розбирати Бризхалер®. Починаючи нову упаковку препарату, для інгаляції капсул завжди використовувати новий бризхалер®, що знаходиться в упаковці. Не зберігати капсули у інгаляторі Бризхалер®. Завжди зберігати блістери з капсулами та бризхалером у сухому місці. додаткова інформація В окремих випадках невелика кількість вмісту капсул може потрапити в рот. Не слід хвилюватися при вдиху або проковтуванні препарату. При проколюванні капсули більш ніж один раз зростає ризик її розламування. Як чистити Бризхалер® Чистити Бризхалер необхідно 1 раз на тиждень. Протерти мундштук зовні та всередині чистою сухою тканиною. Ніколи не використовувати воду для чищення Бризхалер®. Зберігати його сухим.ПередозуванняСимптоми: після одноразового застосування препарату у пацієнтів з ХОЗЛ у дозі, що у 10 разів перевищує максимальну терапевтичну, відзначалося помірне підвищення ЧСС, підвищення АТ та подовження інтервалу QTс. Найбільш ймовірними симптомами передозування препарату є тахікардія, тремор, серцебиття, головний біль, нудота, блювання, сонливість, шлуночкова аритмія, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія та гіперглікемія (викликані посиленням системної бета2-адреноміметичної дії). Лікування: показана підтримуюча та симптоматична терапія. У тяжких випадках пацієнти мають бути госпіталізовані. У разі потреби можливе застосування кардіоселективних блокаторів бета-адренорецепторів. Використовувати кардіоселективні блокатори бета-адренорецепторів слід з обережністю лише під суворим медичним наглядом, оскільки їх застосування може провокувати розвиток бронхоспазму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРеакція гіперчутливості. На фоні застосування препарату Онбрез Бризхалер були зареєстровані реакції гіперчутливості негайного типу. Якщо є ознаки, що свідчать про розвиток алергічної реакції (зокрема утруднене дихання або ковтання, набряк язика, губ та обличчя, кропив'янка, висипання на шкірі), препарат необхідно відмінити і підібрати альтернативну терапію. Бронхіальна астма. У зв'язку з відсутністю даних щодо тривалого застосування індакатеролу у пацієнтів з бронхіальною астмою препарат не слід застосовувати у даної категорії пацієнтів. Застосування агоністів бета2-адренорецепторів тривалої дії для терапії бронхіальної астми може супроводжуватися збільшенням ризику серйозних побічних ефектів (дані отримані внаслідок багатоцентрового клінічного дослідження застосування сальметеролу у пацієнтів із бронхіальною астмою). Пародоксальний бронхоспазм. Як і будь-яка інша інгаляційна терапія, застосування препарату може призводити до розвитку парадоксального бронхоспазму, що загрожує життю пацієнта. У разі виникнення парадоксального бронхоспазму лікування препаратом має бути негайно припинено та призначено альтернативну терапію. Погіршення перебігу основного захворювання. Препарат не можна застосовувати для усунення гострого бронхоспазму, тобто. не застосовувати як екстрену терапію. У разі погіршення перебігу ХОЗЛ на фоні лікування препаратом необхідно повторно оцінити стан пацієнта та переглянути режим лікування захворювання. Вплив на ССС. У деяких пацієнтів препарат Онбрез Бризхалер, як і інші агоністи бета2-адренорецепторів, може впливати на ССС (в т.ч. збільшувати ЧСС, АТ). У разі виникнення НЯ може знадобитися припинення терапії препаратом. Крім того, при застосуванні агоністів бета2-адренорецепторів можуть відзначатися такі ЕКГ-зміни: сплощення зубця Т, подовження інтервалу QT та депресія сегмента ST (проте клінічна значимість цих змін не встановлена). При застосуванні препарату у клінічних дослідженнях (в рекомендованих терапевтичних дозах) значного подовження інтервалу QT порівняно з плацебо не відзначалося. Гіпокаліємія. У деяких пацієнтів при застосуванні бета2-адренорецепторів агоністів може відзначатися значна гіпокаліємія, що призводить до розвитку НЯ з боку ССС. Зниження концентрації калію в сироватці крові зазвичай буває минущим і вимагає корекції. У пацієнтів з тяжкою ХОЗЛ гіпокаліємія може посилюватись гіпоксією та супутньою терапією, що, у свою чергу, може підвищувати ймовірність розвитку аритмій. Гіперглікемія. При інгаляції високих доз агоністів бета2-адренорецепторів можливе підвищення концентрації глюкози у плазмі. При застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у плазмі крові. У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували препарат (у рекомендованих дозах), спостерігалося підвищення частоти розвитку клінічно значущої гіперглікемії в середньому на 1-2% порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. Ефективність та безпека застосування препарату у пацієнтів з некомпенсованим цукровим діабетом не вивчали. Вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами. Даних про вплив препарату на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами немає.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: тизанідину гідрохлорид (у перерахунку на основу) – 2,288 мг (2,000 мг)/4,576 мг (4,000 мг); допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний – 0,300 мг/0,400 мг, стеаринова кислота – 3,000 мг/4,000 мг, целюлоза мікрокристалічна – 74,412 мг/101,024 мг, лактоза – 80,00. 10 таблеток у блістері із ПВХ/ПЕ/ПВДХ/ алюмінієвої фольги. По 3 блістери (30 таблеток) у картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки від білого до майже білого кольору, зі скошеними краями, на одній стороні ризику та код OZ.Фармакотерапевтична групаМіорелаксант центральної дії.ФармакокінетикаВсмоктування Тизанідин всмоктується швидко та майже повністю. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату. Через виражений метаболізм при "першому проходженні" через печінку середнє значення біодоступності становить близько 34%. Схах тизанідину дорівнює 12,3 нг/мл і 15,6 нг/мл після одноразового та багаторазового прийому тизанідину в дозі 4 мг відповідно. Розподіл Середній обсяг розподілу у рівноважному стані при внутрішньовенному введенні становить 2,6 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить 30%. Метаболізм Тизанідин швидко та значною мірою (близько 95%) метаболізується у печінці. In vitro тизанідин метаболізується переважно ізоферментом CYP1A2 системи цитохрому Р450. Метаболіти неактивні. Виведення Середній період напіввиведення тизанідину із системного кровотоку становить 2-4 години, виведення здійснюється переважно нирками (приблизно 70% дози) у вигляді метаболітів; частку незміненої речовини припадає близько 4,5%. Вплив їжі Одночасний прийом їжі не впливає на фармакокінетику тизанідину (при застосуванні 4 мг у вигляді таблеток або 12 мг у вигляді капсул з модифікованим вивільненням). Незважаючи на те, що значення Сmах зростає на 1/3 прийому після їди, це не є клінічно значущим. Істотного впливу на всмоктування (AUC, площа під фармакокінетичною кривою "концентрація-час") не відзначається. Тизанідин у діапазоні доз від 1 мг до 20 мг має лінійну фармакокінетику. Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну (КК) ≤ 25 мл/хв) Сmах тизанідину в плазмі крові в 2 рази вищий, ніж у здорових добровольців, кінцевий період напіввиведення досягає 14 годин, що призводить до збільшеної (приблизно у 6 разів) системної біодоступності тизанідину (виміряної AUC). Пацієнти з порушенням функції печінки Спеціальних досліджень у пацієнтів цієї категорії не проводилося. Оскільки тизанідин переважно метаболізується в печінці ізоферментом системи CYP1A2 цитохрому, порушення функції печінки може призводити до збільшення системного впливу препарату. Пацієнти старше 65 років Дані щодо фармакокінетики у пацієнтів цієї групи обмежені. Залежність від статі та расової приналежності Підлога не впливає на фармакокінетичні властивості тизанідину. Вплив етнічної та расової приналежності на фармакокінетику тизанідину не вивчався.ФармакодинамікаТизанідин – міорелаксант центральної дії. Основна точка застосування його дії знаходиться в спинному мозку. Стимулюючи пресинаптичні альфа2-рецептори, він пригнічує вивільнення збудливих амінокислот, які стимулюють рецептори до N-метил-D-аспартату (NMDA-рецептори). Внаслідок цього лише на рівні проміжних нейронів спинного мозку відбувається придушення полісинаптичної передачі збудження. Оскільки саме цей механізм відповідає за надлишковий тонус м'язів, то при його придушенні м'язовий тонус знижується. На додаток до міорелаксуючих властивостей, тизанідин має також центральний помірно виражений аналгетичний ефект. Препарат Сірдалуд® ефективний як при гострому болючому м'язовому спазмі, так і при хронічній спастичності спинального та церебрального генезу. Зменшує спастичність та клонічні судоми, внаслідок чого знижується опір пасивним рухам та збільшується обсяг активних рухів. Міорелаксуючий ефект (вимірювання за шкалою Ашворта та за допомогою "маятникового" тесту) та побічні дії (зниження частоти серцевих скорочень (ЧСС) та зниження артеріального тиску (АТ)) препарату залежать від концентрації тизанідину в плазмі крові.Показання до застосуванняБолючий м'язовий спазм: пов'язаний зі статичними та функціональними захворюваннями хребта (шийний та поперековий синдроми); після хірургічних втручань (наприклад, щодо грижі міжхребцевого диска або остеоартрозу тазостегнового суглоба). Спастичність скелетних м'язів при неврологічних захворюваннях, зокрема: при розсіяному склерозі, хронічній мієлопатії, дегенеративних захворюваннях спинного мозку; при наслідках порушень мозкового кровообігу; при наслідках дитячого церебрального паралічу (пацієнти віком від 18 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до тизанідину або будь-якого іншого компонента препарату; порушення функції печінки тяжкого ступеня; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP1A2, такими як флувоксамін або ципрофлоксацин; не рекомендовано застосовувати у пацієнтів з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозогалактозна мальабсорбція, т.к. лікарська форма містить лактозу; пацієнти молодше 18 років (оскільки досвід застосування препарату у даної категорії пацієнтів обмежений). З обережністю рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів віком понад 65 років, пацієнтів з порушенням функції нирок, пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості; одночасно з препаратами, що подовжують інтервал QT (наприклад, цизаприд, амітриптілін, азитроміцин).Вагітність та лактаціяВагітність Оскільки контрольовані дослідження застосування тизанідину у вагітних жінок не проводилися, його не слід застосовувати у період вагітності, за винятком тих випадків, коли потенційна користь перевищує можливий ризик. У дослідженнях у тварин не виявлено явищ тератогенності. При застосуванні у дозах 10 та 30 мг/кг на добу у тварин відмічено збільшення терміну гестації, зареєстровані випадки пренатальної та постнатальної втрати плода, а також затримка розвитку плода. При застосуванні вищезгаданих доз у самок відзначалися виражені ознаки міорелаксації та седації. Виходячи з площі поверхні тіла, зазначені дози перевищували максимальну рекомендовану дозу для людини (0,72 мг/кг на добу) у 2,2 та 6,7 разів. Грудне годування У дослідженнях у тварин тизанідин виділявся у невеликих кількостях із молоком лактуючих самок. Не слід застосовувати препарат у період грудного вигодовування, оскільки немає даних про проникнення тизанідину у грудне молоко у людини. Тест на вагітність Перед початком застосування препарату Сірдалуд у пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом рекомендовано отримати результат тесту на вагітність. Вплив на фертильність У дослідженнях у тварин не відзначалося несприятливого впливу на фертильність особин чоловічої та жіночої статі при застосуванні тизанідину у дозі 10 мг/кг на добу та 3 мг/кг/добу відповідно. Відзначалося зменшення фертильності у особин чоловічої статі, які отримували тизанідин у дозі, що перевищує 30 мг/кг на добу, та у особин жіночої статі – у дозі, що перевищує 10 мг/кг на добу. Виходячи з площі поверхні тіла, зазначені дози перевищували максимальну рекомендовану дозу для людини (0,72 мг/кг на добу) у 2,2 та 6,7 разів. При застосуванні зазначених доз з боку матері відзначалися поведінкові ефекти та клінічні ознаки, що включають виражену седацію, зменшення маси тіла та атаксію.Побічна діяПри прийомі препарату в малих дозах, рекомендованих для усунення хворобливого м'язового спазму, відзначалися сонливість, підвищена стомлюваність, запаморочення, сухість у роті, зниження артеріального тиску, нудота, шлунково-кишкові розлади, підвищення активності печінкових трансаміназ. Зазвичай вищеописані побічні реакції помірно виражені і минущі. При прийомі у більш високих дозах, рекомендованих для лікування спастичності, перераховані вище небажані реакції (НР) виникають частіше і більш виражені, проте вони рідко бувають настільки важкими, щоб вимагали відміни препарату. Крім того, можуть бути такі явища: брадикардія, м'язова слабкість, безсоння, порушення сну, галюцинації, гепатит. HP згруповані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA, у межах кожної групи перераховані у порядку зменшення частоти народження. Визначення категорії частоти НР: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення. З боку психіки: часто – безсоння, порушення сну. З боку серцево-судинної системи: часто - зниження артеріального тиску (в окремих випадках виражене, аж до колапсу та втрати свідомості); нечасто – брадикардія. З боку травної системи: дуже часто – шлунково-кишкові розлади, сухість у роті; часто – нудота. З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – м'язова слабкість. Загальні розлади: дуже часто – підвищена стомлюваність. Лабораторні показники: часто – підвищення активності печінкових трансаміназ. При різкій відміні препарату Сірдалуд® після тривалого лікування та/або прийому високих доз препарату (а також після одночасного застосування разом із гіпотензивними препаратами) відзначався розвиток тахікардії та підвищення АТ, здатне в окремих випадках призвести до гострого порушення мозкового кровообігу, тому дозу препарату Сірдалуд® слід поступово знижувати до повної відміни препарату. Окремі повідомлення про НР за даними застосування у клінічній практиці Оскільки у постреєстраційному періоді повідомлення про HP надходять у добровільному порядку з популяції невизначеного розміру, достовірно оцінити частоту їх виникнення неможливо (частота невідома). З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк та кропив'янку. З боку психіки: галюцинації, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: запаморочення. З боку органу зору: затуманювання зору. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: шкірний висип, еритема, свербіж шкіри, дерматит. Загальні розлади: астенія, синдром відміни. Якщо будь-які побічні ефекти посилюються, або пацієнт помітив будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, він повинен повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри застосуванні препарату Сірдалуд з інгібіторами ізоферменту CYP1A2 можливе підвищення концентрації тизанідину в плазмі. У свою чергу, підвищення концентрації тизанідину в плазмі може призводити до симптомів передозування препаратом, у тому числі подовження інтервалу QT(c). Одночасне застосування препарату Сірдалуд з індукторами ізоферменту CYP1A2 може призводити до зниження концентрації тизанідину в плазмі, що може призвести до зменшення терапевтичного ефекту препарату. Протипоказані комбінації з тизанідином Одночасне застосування тизанідину з флувоксаміном або ципрофлоксацином, інгібіторами ізоферменту CYP1А2 протипоказано. При застосуванні тизанідину з флувоксаміном або ципрофлоксацином відзначається відповідно 33-кратне та 10-кратне збільшення AUC тизанідину. Результатом одночасного застосування може бути значна і тривала гіпотензія, що супроводжується сонливістю, запамороченням, зниженням швидкості психомоторних реакцій (в окремих випадках аж до циркуляторного колапсу та втрати свідомості). Не рекомендовані комбінації з тизанідином Не рекомендується застосовувати тизанідин одночасно з іншими інгібіторами ізоферменту CYP1A2 - антиаритмічними препаратами (аміодарон, мексилетин, пропафенон), циметидином, деякими фторхінолонами (еноксацин, пефлоксацин, норфлоксацин), рофедіом. Комбінації з тизанідином, що вимагають дотримання обережності Необхідно бути обережним при одночасному застосуванні препарату Сірдалуд з препаратами, що подовжують інтервал QT (наприклад, цизаприд, амітриптилін, азитроміцин). Гіпотензивні препарати Одночасне застосування препарату Сірдалуд з гіпотензивними препаратами, включаючи діуретики, іноді може викликати виражене зниження артеріального тиску (в окремих випадках аж до циркуляторного колапсу та втрати свідомості) та брадикардію. При різкій відміні препарату Сірдалуд після одночасного застосування з гіпотензивними препаратами відзначався розвиток тахікардії та підвищення артеріального тиску, що в окремих випадках може призвести до гострого порушення мозкового кровообігу. ріфампіцин Одночасний прийом тизанідину та рифампіцину призводить до 50% зниження концентрації тизанідину у плазмі крові. Внаслідок цього терапевтична дія препарату може знижуватись, що може мати клінічну значущість для деяких пацієнтів. Слід уникати тривалого одночасного застосування рифампіцину та тизанідину, за неможливості рекомендується ретельний підбір дози тизанідину (збільшення). Куріння тютюну Системна біодоступність тизанідину у пацієнтів, що палять (більше 10 сигарет на день), знижена приблизно на 30%. Тривала терапія препаратом у пацієнтів цієї категорії може вимагати більш високих доз тизанідину, ніж середні терапевтичні. Алкоголь Під час терапії препаратом слід уникати прийому алкоголю, оскільки він може підвищити ймовірність розвитку небажаних явищ (наприклад, зниження артеріального тиску та загальмованості). Тизанідин може посилювати пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Інші лікарські засоби Седативні, снодійні препарати (бензодіазепін, баклофен) та інші препарати, такі як антигістамінні препарати можуть також посилювати седативний ефект тизанідину. Слід уникати застосування препарату з іншими агоністами альфа2-адренорецепторів (наприклад, клонідином) внаслідок потенційного посилення гіпотензивного ефекту.Спосіб застосування та дозиСірдалуд® має вузький терапевтичний індекс та високу варіабельність концентрації тизанідину в плазмі крові пацієнтів, тому необхідний ретельний підбір дози. Дозу та режим дозування слід підбирати індивідуально залежно від потреб пацієнта. Застосування препарату у початковій дозі 2 мг 3 рази на добу знижує ризик розвитку побічних ефектів. Препарат приймають внутрішньо. Таблетки 2 мг та 4 мг можна розділити на дві рівні частини. При хворобливому м'язовому спазмі Сірдалуд®, як правило, застосовують у дозі 2 мг або 4 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках можна додатково прийняти 2 мг або 4 мг (переважно перед сном через можливе посилення сонливості). При спастичності скелетних м'язів, обумовленої неврологічними захворюваннями, початкова добова доза не повинна перевищувати 6 мг, розділених на 3 прийоми. Дозу слід збільшувати поступово, на 2-4 мг, з інтервалами від 3-4 до 7 днів. Як правило, оптимальний терапевтичний ефект досягається за добової дози від 12 до 24 мг, розділеної на 3 або 4 прийоми через рівні проміжки часу. Не слід перевищувати дозу 36 мг на добу. Досвід застосування препарату Сірдалуд у пацієнтів віком 65 років та старший обмежений. Рекомендується розпочинати терапію з мінімальної дози з поступовим підвищенням до досягнення оптимального співвідношення переносимості та ефективності терапії. Лікування пацієнтів з нирковою недостатністю (КК менше 25 мл/хв) рекомендується розпочинати з дози 2 мг 1 раз на добу. Підвищення дози проводять малими кроками, з урахуванням переносимості та ефективності. При необхідності досягнення більш вираженого ефекту рекомендується спочатку збільшити дозу, що застосовується 1 раз на добу, після чого збільшують кратність застосування. Застосування препарату Сірдалуд у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня протипоказано. У пацієнтів з порушенням функції печінки середнього ступеня препарат слід застосовувати з обережністю; рекомендовано розпочинати терапію з мінімальної дози, з поступовим підвищенням до досягнення оптимального співвідношення переносимості та ефективності терапії. Рекомендації щодо контролю показників функції печінки наведено в розділі "Особливі вказівки". Переривання лікування При припиненні терапії препаратом Сірдалуд з метою зменшення ризику розвитку рикошетної артеріальної гіпертензії та тахікардії слід повільно знижувати дозу до повної відміни препарату, особливо у пацієнтів, які отримують високі дози протягом тривалого часу.ПередозуванняНаразі отримано кілька повідомлень про передозування препаратом Сірдалуд, включаючи випадок, коли прийнята доза склала 400 мг. У всіх випадках одужання пройшло без особливостей. Симптоми: нудота, блювання, зниження артеріального тиску, подовження інтервалу QT(с), запаморочення, сонливість, міоз, занепокоєння, пригнічення дихання, кома. Лікування. Для виведення препарату рекомендується багаторазове застосування активованого вугілля. Форсований діурез також, можливо, прискорить виведення тизанідину. Надалі проводять симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіпотензія може виникати на фоні застосування препарату Сірдалуд®, а також як результат взаємодії з інгібіторами ізоферменту CYP1A2 та/або гіпотензивними препаратами. Виражене зниження АТ може призводити до втрати свідомості та циркуляторного колапсу. Повідомлялося про випадки порушень функції печінки, пов'язаних із тизанідином, проте при застосуванні добової дози до 12 мг ці випадки траплялися рідко. У зв'язку з цим рекомендується контролювати функціональні "печінкові проби" 1 раз на місяць у перші 4 місяці лікування у пацієнтів, які отримують тизанідин у добовій дозі 12 мг і вище, а також у випадках, коли спостерігаються клінічні ознаки, що дозволяють припустити порушення функції печінки. , такі як незрозуміла нудота, анорексія, відчуття втоми. У випадку, коли активність аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (ACT) у сироватці стійко перевищують верхню межу норми в 3 рази і більше, застосування препарату Сірдалуд слід припинити. Контрацепція Слід інформувати пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом про несприятливий вплив препарату на плід, що розвивається, виявленому в дослідженнях у тварин. Під час застосування препарату, а також протягом 1 доби після припинення прийому препарату пацієнткам із збереженим репродуктивним потенціалом слід використовувати надійні способи контрацепції (при правильному та тривалому використанні яких частота наступу вагітності становить Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, у яких на фоні застосування препарату відзначається сонливість, запаморочення або будь-які ознаки артеріальної гіпотензії, слід рекомендувати утриматися від видів діяльності, що вимагають високої концентрації уваги та швидкої реакції, наприклад, керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: тизанідину гідрохлорид (у перерахунку на основу) – 2,288 мг (2,000 мг)/4,576 мг (4,000 мг); допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний – 0,300 мг/0,400 мг, стеаринова кислота – 3,000 мг/4,000 мг, целюлоза мікрокристалічна – 74,412 мг/101,024 мг, лактоза – 80,00. 10 таблеток у блістері із ПВХ/ПЕ/ПВДХ/ алюмінієвої фольги. По 3 блістери (30 таблеток) у картонну пачку разом із інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки від білого до майже білого кольору, зі скошеними краями, на одній стороні ризики, що перехрещуються, на іншій - код RL.Фармакотерапевтична групаМіорелаксант центральної дії.ФармакокінетикаВсмоктування Тизанідин всмоктується швидко та майже повністю. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату. Через виражений метаболізм при "першому проходженні" через печінку середнє значення біодоступності становить близько 34%. Схах тизанідину дорівнює 12,3 нг/мл і 15,6 нг/мл після одноразового та багаторазового прийому тизанідину в дозі 4 мг відповідно. Розподіл Середній обсяг розподілу у рівноважному стані при внутрішньовенному введенні становить 2,6 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить 30%. Метаболізм Тизанідин швидко та значною мірою (близько 95%) метаболізується у печінці. In vitro тизанідин метаболізується переважно ізоферментом CYP1A2 системи цитохрому Р450. Метаболіти неактивні. Виведення Середній період напіввиведення тизанідину із системного кровотоку становить 2-4 години, виведення здійснюється переважно нирками (приблизно 70% дози) у вигляді метаболітів; частку незміненої речовини припадає близько 4,5%. Вплив їжі Одночасний прийом їжі не впливає на фармакокінетику тизанідину (при застосуванні 4 мг у вигляді таблеток або 12 мг у вигляді капсул з модифікованим вивільненням). Незважаючи на те, що значення Сmах зростає на 1/3 прийому після їди, це не є клінічно значущим. Істотного впливу на всмоктування (AUC, площа під фармакокінетичною кривою "концентрація-час") не відзначається. Тизанідин у діапазоні доз від 1 мг до 20 мг має лінійну фармакокінетику. Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну (КК) ≤ 25 мл/хв) Сmах тизанідину в плазмі крові в 2 рази вищий, ніж у здорових добровольців, кінцевий період напіввиведення досягає 14 годин, що призводить до збільшеної (приблизно у 6 разів) системної біодоступності тизанідину (виміряної AUC). Пацієнти з порушенням функції печінки Спеціальних досліджень у пацієнтів цієї категорії не проводилося. Оскільки тизанідин переважно метаболізується в печінці ізоферментом системи CYP1A2 цитохрому, порушення функції печінки може призводити до збільшення системного впливу препарату. Пацієнти старше 65 років Дані щодо фармакокінетики у пацієнтів цієї групи обмежені. Залежність від статі та расової приналежності Підлога не впливає на фармакокінетичні властивості тизанідину. Вплив етнічної та расової приналежності на фармакокінетику тизанідину не вивчався.ФармакодинамікаТизанідин – міорелаксант центральної дії. Основна точка застосування його дії знаходиться в спинному мозку. Стимулюючи пресинаптичні альфа2-рецептори, він пригнічує вивільнення збудливих амінокислот, які стимулюють рецептори до N-метил-D-аспартату (NMDA-рецептори). Внаслідок цього лише на рівні проміжних нейронів спинного мозку відбувається придушення полісинаптичної передачі збудження. Оскільки саме цей механізм відповідає за надлишковий тонус м'язів, то при його придушенні м'язовий тонус знижується. На додаток до міорелаксуючих властивостей, тизанідин має також центральний помірно виражений аналгетичний ефект. Препарат Сірдалуд® ефективний як при гострому болючому м'язовому спазмі, так і при хронічній спастичності спинального та церебрального генезу. Зменшує спастичність та клонічні судоми, внаслідок чого знижується опір пасивним рухам та збільшується обсяг активних рухів. Міорелаксуючий ефект (вимірювання за шкалою Ашворта та за допомогою "маятникового" тесту) та побічні дії (зниження частоти серцевих скорочень (ЧСС) та зниження артеріального тиску (АТ)) препарату залежать від концентрації тизанідину в плазмі крові.Показання до застосуванняБолючий м'язовий спазм: пов'язаний зі статичними та функціональними захворюваннями хребта (шийний та поперековий синдроми); після хірургічних втручань (наприклад, щодо грижі міжхребцевого диска або остеоартрозу тазостегнового суглоба). Спастичність скелетних м'язів при неврологічних захворюваннях, зокрема: при розсіяному склерозі, хронічній мієлопатії, дегенеративних захворюваннях спинного мозку; при наслідках порушень мозкового кровообігу; при наслідках дитячого церебрального паралічу (пацієнти віком від 18 років).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до тизанідину або будь-якого іншого компонента препарату; порушення функції печінки тяжкого ступеня; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP1A2, такими як флувоксамін або ципрофлоксацин; не рекомендовано застосовувати у пацієнтів з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозогалактозна мальабсорбція, т.к. лікарська форма містить лактозу; пацієнти молодше 18 років (оскільки досвід застосування препарату у даної категорії пацієнтів обмежений). З обережністю рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів віком понад 65 років, пацієнтів з порушенням функції нирок, пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості; одночасно з препаратами, що подовжують інтервал QT (наприклад, цизаприд, амітриптілін, азитроміцин).Вагітність та лактаціяВагітність Оскільки контрольовані дослідження застосування тизанідину у вагітних жінок не проводилися, його не слід застосовувати у період вагітності, за винятком тих випадків, коли потенційна користь перевищує можливий ризик. У дослідженнях у тварин не виявлено явищ тератогенності. При застосуванні у дозах 10 та 30 мг/кг на добу у тварин відмічено збільшення терміну гестації, зареєстровані випадки пренатальної та постнатальної втрати плода, а також затримка розвитку плода. При застосуванні вищезгаданих доз у самок відзначалися виражені ознаки міорелаксації та седації. Виходячи з площі поверхні тіла, зазначені дози перевищували максимальну рекомендовану дозу для людини (0,72 мг/кг на добу) у 2,2 та 6,7 разів. Грудне годування У дослідженнях у тварин тизанідин виділявся у невеликих кількостях із молоком лактуючих самок. Не слід застосовувати препарат у період грудного вигодовування, оскільки немає даних про проникнення тизанідину у грудне молоко у людини. Тест на вагітність Перед початком застосування препарату Сірдалуд у пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом рекомендовано отримати результат тесту на вагітність. Вплив на фертильність У дослідженнях у тварин не відзначалося несприятливого впливу на фертильність особин чоловічої та жіночої статі при застосуванні тизанідину у дозі 10 мг/кг на добу та 3 мг/кг/добу відповідно. Відзначалося зменшення фертильності у особин чоловічої статі, які отримували тизанідин у дозі, що перевищує 30 мг/кг на добу, та у особин жіночої статі – у дозі, що перевищує 10 мг/кг на добу. Виходячи з площі поверхні тіла, зазначені дози перевищували максимальну рекомендовану дозу для людини (0,72 мг/кг на добу) у 2,2 та 6,7 разів. При застосуванні зазначених доз з боку матері відзначалися поведінкові ефекти та клінічні ознаки, що включають виражену седацію, зменшення маси тіла та атаксію.Побічна діяПри прийомі препарату в малих дозах, рекомендованих для усунення хворобливого м'язового спазму, відзначалися сонливість, підвищена стомлюваність, запаморочення, сухість у роті, зниження артеріального тиску, нудота, шлунково-кишкові розлади, підвищення активності печінкових трансаміназ. Зазвичай вищеописані побічні реакції помірно виражені і минущі. При прийомі у більш високих дозах, рекомендованих для лікування спастичності, перераховані вище небажані реакції (НР) виникають частіше і більш виражені, проте вони рідко бувають настільки важкими, щоб вимагали відміни препарату. Крім того, можуть бути такі явища: брадикардія, м'язова слабкість, безсоння, порушення сну, галюцинації, гепатит. HP згруповані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA, у межах кожної групи перераховані у порядку зменшення частоти народження. Визначення категорії частоти НР: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення. З боку психіки: часто – безсоння, порушення сну. З боку серцево-судинної системи: часто - зниження артеріального тиску (в окремих випадках виражене, аж до колапсу та втрати свідомості); нечасто – брадикардія. З боку травної системи: дуже часто – шлунково-кишкові розлади, сухість у роті; часто – нудота. З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – м'язова слабкість. Загальні розлади: дуже часто – підвищена стомлюваність. Лабораторні показники: часто – підвищення активності печінкових трансаміназ. При різкій відміні препарату Сірдалуд® після тривалого лікування та/або прийому високих доз препарату (а також після одночасного застосування разом із гіпотензивними препаратами) відзначався розвиток тахікардії та підвищення АТ, здатне в окремих випадках призвести до гострого порушення мозкового кровообігу, тому дозу препарату Сірдалуд® слід поступово знижувати до повної відміни препарату. Окремі повідомлення про НР за даними застосування у клінічній практиці Оскільки у постреєстраційному періоді повідомлення про HP надходять у добровільному порядку з популяції невизначеного розміру, достовірно оцінити частоту їх виникнення неможливо (частота невідома). З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк та кропив'янку. З боку психіки: галюцинації, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: запаморочення. З боку органу зору: затуманювання зору. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: шкірний висип, еритема, свербіж шкіри, дерматит. Загальні розлади: астенія, синдром відміни. Якщо будь-які побічні ефекти посилюються, або пацієнт помітив будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, він повинен повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри застосуванні препарату Сірдалуд з інгібіторами ізоферменту CYP1A2 можливе підвищення концентрації тизанідину в плазмі. У свою чергу, підвищення концентрації тизанідину в плазмі може призводити до симптомів передозування препаратом, у тому числі подовження інтервалу QT(c). Одночасне застосування препарату Сірдалуд з індукторами ізоферменту CYP1A2 може призводити до зниження концентрації тизанідину в плазмі, що може призвести до зменшення терапевтичного ефекту препарату. Протипоказані комбінації з тизанідином Одночасне застосування тизанідину з флувоксаміном або ципрофлоксацином, інгібіторами ізоферменту CYP1А2 протипоказано. При застосуванні тизанідину з флувоксаміном або ципрофлоксацином відзначається відповідно 33-кратне та 10-кратне збільшення AUC тизанідину. Результатом одночасного застосування може бути значна і тривала гіпотензія, що супроводжується сонливістю, запамороченням, зниженням швидкості психомоторних реакцій (в окремих випадках аж до циркуляторного колапсу та втрати свідомості). Не рекомендовані комбінації з тизанідином Не рекомендується застосовувати тизанідин одночасно з іншими інгібіторами ізоферменту CYP1A2 - антиаритмічними препаратами (аміодарон, мексилетин, пропафенон), циметидином, деякими фторхінолонами (еноксацин, пефлоксацин, норфлоксацин), рофедіом. Комбінації з тизанідином, що вимагають дотримання обережності Необхідно бути обережним при одночасному застосуванні препарату Сірдалуд з препаратами, що подовжують інтервал QT (наприклад, цизаприд, амітриптилін, азитроміцин). Гіпотензивні препарати Одночасне застосування препарату Сірдалуд з гіпотензивними препаратами, включаючи діуретики, іноді може викликати виражене зниження артеріального тиску (в окремих випадках аж до циркуляторного колапсу та втрати свідомості) та брадикардію. При різкій відміні препарату Сірдалуд після одночасного застосування з гіпотензивними препаратами відзначався розвиток тахікардії та підвищення артеріального тиску, що в окремих випадках може призвести до гострого порушення мозкового кровообігу. ріфампіцин Одночасний прийом тизанідину та рифампіцину призводить до 50% зниження концентрації тизанідину у плазмі крові. Внаслідок цього терапевтична дія препарату може знижуватись, що може мати клінічну значущість для деяких пацієнтів. Слід уникати тривалого одночасного застосування рифампіцину та тизанідину, за неможливості рекомендується ретельний підбір дози тизанідину (збільшення). Куріння тютюну Системна біодоступність тизанідину у пацієнтів, що палять (більше 10 сигарет на день), знижена приблизно на 30%. Тривала терапія препаратом у пацієнтів цієї категорії може вимагати більш високих доз тизанідину, ніж середні терапевтичні. Алкоголь Під час терапії препаратом слід уникати прийому алкоголю, оскільки він може підвищити ймовірність розвитку небажаних явищ (наприклад, зниження артеріального тиску та загальмованості). Тизанідин може посилювати пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Інші лікарські засоби Седативні, снодійні препарати (бензодіазепін, баклофен) та інші препарати, такі як антигістамінні препарати можуть також посилювати седативний ефект тизанідину. Слід уникати застосування препарату з іншими агоністами альфа2-адренорецепторів (наприклад, клонідином) внаслідок потенційного посилення гіпотензивного ефекту.Спосіб застосування та дозиСірдалуд® має вузький терапевтичний індекс та високу варіабельність концентрації тизанідину в плазмі крові пацієнтів, тому необхідний ретельний підбір дози. Дозу та режим дозування слід підбирати індивідуально залежно від потреб пацієнта. Застосування препарату у початковій дозі 2 мг 3 рази на добу знижує ризик розвитку побічних ефектів. Препарат приймають внутрішньо. Таблетки 2 мг та 4 мг можна розділити на дві рівні частини. При хворобливому м'язовому спазмі Сірдалуд®, як правило, застосовують у дозі 2 мг або 4 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках можна додатково прийняти 2 мг або 4 мг (переважно перед сном через можливе посилення сонливості). При спастичності скелетних м'язів, обумовленої неврологічними захворюваннями, початкова добова доза не повинна перевищувати 6 мг, розділених на 3 прийоми. Дозу слід збільшувати поступово, на 2-4 мг, з інтервалами від 3-4 до 7 днів. Як правило, оптимальний терапевтичний ефект досягається за добової дози від 12 до 24 мг, розділеної на 3 або 4 прийоми через рівні проміжки часу. Не слід перевищувати дозу 36 мг на добу. Досвід застосування препарату Сірдалуд у пацієнтів віком 65 років та старший обмежений. Рекомендується розпочинати терапію з мінімальної дози з поступовим підвищенням до досягнення оптимального співвідношення переносимості та ефективності терапії. Лікування пацієнтів з нирковою недостатністю (КК менше 25 мл/хв) рекомендується розпочинати з дози 2 мг 1 раз на добу. Підвищення дози проводять малими кроками, з урахуванням переносимості та ефективності. При необхідності досягнення більш вираженого ефекту рекомендується спочатку збільшити дозу, що застосовується 1 раз на добу, після чого збільшують кратність застосування. Застосування препарату Сірдалуд у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня протипоказано. У пацієнтів з порушенням функції печінки середнього ступеня препарат слід застосовувати з обережністю; рекомендовано розпочинати терапію з мінімальної дози, з поступовим підвищенням до досягнення оптимального співвідношення переносимості та ефективності терапії. Рекомендації щодо контролю показників функції печінки наведено в розділі "Особливі вказівки". Переривання лікування При припиненні терапії препаратом Сірдалуд з метою зменшення ризику розвитку рикошетної артеріальної гіпертензії та тахікардії слід повільно знижувати дозу до повної відміни препарату, особливо у пацієнтів, які отримують високі дози протягом тривалого часу.ПередозуванняНаразі отримано кілька повідомлень про передозування препаратом Сірдалуд, включаючи випадок, коли прийнята доза склала 400 мг. У всіх випадках одужання пройшло без особливостей. Симптоми: нудота, блювання, зниження артеріального тиску, подовження інтервалу QT(с), запаморочення, сонливість, міоз, занепокоєння, пригнічення дихання, кома. Лікування. Для виведення препарату рекомендується багаторазове застосування активованого вугілля. Форсований діурез також, можливо, прискорить виведення тизанідину. Надалі проводять симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіпотензія може виникати на фоні застосування препарату Сірдалуд®, а також як результат взаємодії з інгібіторами ізоферменту CYP1A2 та/або гіпотензивними препаратами. Виражене зниження АТ може призводити до втрати свідомості та циркуляторного колапсу. Повідомлялося про випадки порушень функції печінки, пов'язаних із тизанідином, проте при застосуванні добової дози до 12 мг ці випадки траплялися рідко. У зв'язку з цим рекомендується контролювати функціональні "печінкові проби" 1 раз на місяць у перші 4 місяці лікування у пацієнтів, які отримують тизанідин у добовій дозі 12 мг і вище, а також у випадках, коли спостерігаються клінічні ознаки, що дозволяють припустити порушення функції печінки. , такі як незрозуміла нудота, анорексія, відчуття втоми. У випадку, коли активність аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (ACT) у сироватці стійко перевищують верхню межу норми в 3 рази і більше, застосування препарату Сірдалуд слід припинити. Контрацепція Слід інформувати пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом про несприятливий вплив препарату на плід, що розвивається, виявленому в дослідженнях у тварин. Під час застосування препарату, а також протягом 1 доби після припинення прийому препарату пацієнткам із збереженим репродуктивним потенціалом слід використовувати надійні способи контрацепції (при правильному та тривалому використанні яких частота наступу вагітності становить Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, у яких на фоні застосування препарату відзначається сонливість, запаморочення або будь-які ознаки артеріальної гіпотензії, слід рекомендувати утриматися від видів діяльності, що вимагають високої концентрації уваги та швидкої реакції, наприклад, керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. діюча речовина: тизанідину гідрохлорид – 6,864 мг (у перерахунку на тизанідину основу – 6,000 мг); допоміжні речовини: етилцелюлоза – 1,000 мг, шеллак – 4,000 мг, тальк – 18,736 мг, сфери цукрові – 155,400 мг, титану діоксид – 1,260 мг, желатин – 61,740 мг; Склад чорнила: барвник заліза оксид чорний (Е 172), титану діоксид (Е 171), шеллак. По 10 капсул у блістер (ПВХ/ПВДХ або ПВХ/ПЕ/ПВДХ). 1, 2 або 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули №2, з білою непрозорою кришечкою та білим непрозорим корпусом. На кришечку напис сірого кольору – Sirdalud, на корпусі напис сірого кольору – 6 mg. Вміст капсули: круглі пелети від білого до світло-жовтого або світло-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаМіорелаксант центральної дії.ФармакокінетикаВсмоктування Тизанідін всмоктується майже повністю. Середнє значення максимальної концентрації (Сmах) (6,6 нг/мл) після одноразового застосування 12 мг препарату Сірдалуд МР у капсулах досягається протягом 8,5 годин і становить приблизно половину величини Сmах при прийомі таблеток тизанідину в аналогічній добовій дозі, розділеній на 3 прийоми (4 мг 3 рази на добу), при цьому сумарна добова експозиція (AUC) залишається незмінною. Розподіл Тривале вивільнення тизанідину з капсул з модифікованим вивільненням обумовлює більш "м'який" фармакокінетичний профіль, що забезпечує підтримання стабільної терапевтичної концентрації тизанідину в плазмі протягом 24 годин. Середній обсяг розподілу у рівноважному стані після внутрішньовенного введення становить 2,6 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить 30%. Метаболізм Показано, що тизанідин швидко та значною мірою (близько 95%) метаболізується у печінці. In vitro показано, що тизанідин переважно метаболізується ізоферментом CYP1A2 системи цитохрому Р450. Метаболіти неактивні. Виведення Середній період напіввиведення тизанідину із системного кровотоку становить 2-4 години, виведення здійснюється переважно нирками (приблизно 70%) у вигляді метаболітів: у незміненому вигляді – близько 4,5%. Тизанідин у діапазоні від 1 мг до 20 мг має лінійну фармакокінетику. Вплив їжі Одночасний прийом їжі не впливає на фармакокінетику тизанідину після прийому 4 мг у вигляді таблеток або 12 мг у вигляді капсул з модифікованим вивільненням. Хоча значення Смах зростає на 1/3 при прийомі таблетки після їжі, це не є клінічно значущим. Істотного впливу на всмоктування (AUC) немає. Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну (КК)) Пацієнти з порушенням функції печінки Специфічних досліджень у пацієнтів цієї категорії не проводилося. Оскільки тизанідин переважно метаболізується у печінці ізоферментом CYP1A2, порушення функції печінки може призводити до збільшення системного впливу тизанідину. Пацієнти старше 65 років Дані щодо фармакокінетики у пацієнтів цієї групи обмежені. Залежність від статі та расової приналежності Підлога не впливає на фармакокінетичні властивості тизанідину. Вплив етнічної та расової приналежності на фармакокінетику тизанідину не вивчався.ФармакодинамікаТизанідин – міорелаксант центральної дії. Основна точка застосування його дії знаходиться в спинному мозку. Стимулюючи пресинаптичні альфа2-адренорецептори, він пригнічує вивільнення збудливих амінокислот, які стимулюють рецептори до N-метил-D-аспартату (NMDA-рецептори). Внаслідок цього лише на рівні проміжних нейронів спинного мозку відбувається придушення полісинаптичної передачі збудження. Оскільки саме цей механізм відповідає за надлишковий тонус м'язів, то при його придушенні м'язовий тонус знижується. На додаток до міорелаксуючих властивостей, тизанідин має також центральний помірно виражений аналгетичний ефект. Тизанідин ефективний при хронічній спастичності спинального та церебрального генезу. Зменшує спастичність та клонічні судоми, внаслідок чого знижується опір пасивним рухам та збільшується обсяг активних рухів. Міорелаксуючий ефект (вимірювання за шкалою Ашворта та за допомогою "маятникового" тесту) та побічні дії (зниження частоти серцевих скорочень (ЧСС) та зниження артеріального тиску (АТ)) препарату залежить від концентрації тизанідину в плазмі крові.Показання до застосуванняСпастичність скелетних м'язів при неврологічних захворюваннях, наприклад, при розсіяному склерозі, хронічній мієлопатії, дегенеративних захворюваннях спинного мозку, наслідках порушень мозкового кровообігу та дитячому церебральному паралічі (пацієнти старше 18 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до тизанідину або будь-якого іншого компонента препарату. Порушення функції печінки тяжкого ступеня. Одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферменту CYP1A2, такими як флувоксамін або ципрофлоксацин. Не рекомендовано застосовувати у пацієнтів з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція, оскільки лікарська форма містить лактозу. Досвід застосування препарату у пацієнтів віком до 18 років обмежений. Застосування препарату Сірдалуд МР у даної популяції не рекомендовано. З обережністю: Рекомендується бути обережним при застосуванні у пацієнтів старше 65 років, пацієнтів з порушенням функції нирок, пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні препарату з препаратами, що подовжують інтервал QT (наприклад, цизаприд, амітриптилін, азитроміцин).Вагітність та лактаціяВагітність Оскільки контрольовані дослідження застосування тизанідину у вагітних жінок не проводилися, його не слід застосовувати в період вагітності, за винятком випадків, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. У дослідженнях у тварин не виявлено явищ тератогенності. При застосуванні у дозах 10 та 30 мг/кг на добу у тварин відмічено збільшення терміну гестації, зареєстровані випадки пренатальної та постнатальної втрати плода, а також затримка розвитку плода. При застосуванні вищезгаданих доз у самок відзначалися виражені ознаки міорелаксації та седації. Виходячи з площі поверхні тіла, зазначені дози перевищували максимальну рекомендовану дозу для людини (0,72 мг/кг на добу) у 2,2 та 6,7 разів. Грудне годування У дослідженнях у тварин тизанідин виділявся у невеликих кількостях із молоком лактуючих самок. Не слід застосовувати препарат у період грудного вигодовування, оскільки немає даних про проникнення тизанідину у грудне молоко у людини. Тест на вагітність Перед початком застосування препарату Сірдалуд у пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом рекомендовано отримати результат тесту на вагітність. Вплив на фертильність У дослідженнях у тварин не відзначалося несприятливого впливу на фертильність особин чоловічої та жіночої статі при застосуванні тизанідину у дозі 10 мг/кг на добу та 3 мг/кг/добу відповідно. Відзначалося зменшення фертильності у особин чоловічої статі, які отримували тизанідин у дозі, що перевищує 30 мг/кг на добу, та у особин жіночої статі – у дозі, що перевищує 10 мг/кг на добу. Виходячи з площі поверхні тіла, зазначені дози перевищували максимальну рекомендовану дозу для людини (0,72 мг/кг на добу) у 2,2 та 6,7 разів. При застосуванні зазначених доз з боку матері відзначалися поведінкові ефекти та клінічні ознаки, що включають виражену седацію, зменшення маси тіла та атаксію.Побічна діяПри прийомі малих доз, рекомендованих для усунення хворобливого м'язового спазму, відзначалися сонливість, підвищена стомлюваність, запаморочення, сухість у роті, зниження артеріального тиску, нудота, шлунково-кишкові розлади, підвищення активності печінкових трансаміназ. Зазвичай вищеописані побічні реакції помірно виражені і минущі. При прийомі більш високих доз, рекомендованих для лікування спастичності, перераховані вище небажані реакції (HP) виникають частіше і більш виражені, проте вони рідко вимагають відміни препарату у зв'язку з тяжкістю. Крім того, можуть виникати наступні явища: артеріальна гіпотензія, брадикардія, слабкість м'язів, безсоння, порушення сну, галюцинації, гепатит. HP згруповані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA, у межах кожної групи перераховані у порядку зменшення частоти народження. Для оцінки частоти розвитку HP використані такі критерії: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100, Порушення з боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення. Порушення психіки: часто – безсоння, порушення сну. Порушення з боку серця: нечасто – брадикардія. Порушення з боку судин: часто - зниження артеріального тиску (в окремих випадках виражене, аж до судинного колапсу та втрати свідомості). Порушення з боку травної системи: дуже часто – шлунково-кишкові розлади, сухість у роті; часто – нудота. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже часто – м'язова слабкість. Загальні розлади та порушення в місці введення: дуже часто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: часто - підвищення активності "печінкових" трансаміназ. При різкій відміні препарату Сірдалуд МР після тривалого лікування та/або прийому високих доз препарату (а також після одночасного застосування разом із гіпотензивними препаратами) відзначався розвиток тахікардії та підвищення АТ, здатний в окремих випадках призвести до гострого порушення мозкового кровообігу, тому дозу препарату Сірдалуд МР слід поступово знижувати до повної відміни препарату. Окремі повідомлення про HP за даними застосування у клінічній практиці Оскільки інформація про дані HP отримана методом спонтанних повідомлень та точну кількість пацієнтів, які приймали препарат, не визначено, оцінити частоту виникнення даних реакцій неможливо, у зв'язку з чим для даних HP зазначено "частота невідома". Порушення з боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк та кропив'янку. Порушення психіки: галюцинації, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: запаморочення. Порушення органу зору: затуманювання зору. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, печінкова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: шкірний висип, еритема, свербіж шкіри, дерматит. Загальні розлади та порушення у місці введення: астенія, синдром відміни. Якщо будь-які з побічних ефектів, що вказані в інструкції, посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні препарату Сірдалуд МР з інгібіторами ізоферменту CYP1А2 можливе підвищення концентрації тизанідину в плазмі крові. У свою чергу підвищення концентрації тизанідину в плазмі може призводити до симптомів передозування препаратом, у тому числі подовження інтервалу QT(c). Одночасне застосування препарату Сірдалуд МР з індукторами ізоферменту CYP1A2 може призводити до зниження концентрації тизанідину в плазмі, що може призводити до зменшення терапевтичного ефекту препарату. Протипоказані комбінації з тизанідином Одночасне застосування тизанідину з флувоксаміном або ципрофлоксацином, інгібіторами ізоферменту CYP1А2 протипоказане. При застосуванні тизанідину з флувоксаміном або ципрофлоксацином відзначається відповідно 33-кратне та 10-кратне збільшення AUC тизанідину. Результатом одночасного застосування може виявитися клінічно значуща та тривала артеріальна гіпотензія, що супроводжується сонливістю, запамороченням, зниженням швидкості психомоторних реакцій (в окремих випадках аж до колапсу та непритомності). Нерекомендовані комбінації з тизанідином Не рекомендується застосовувати тизанідин одночасно з іншими інгібіторами ізоферменту CYP1A2 - антиаритмічними засобами (аміодарон, мексилетин, пропафенон), циметидином, деякими фторхінолонами (еноксацин, пефлоксацин, норфлоксацин), рофедімі Комбінації з тизанідином, що вимагають дотримання обережності Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні препарату Сірдалуд МР з препаратами, що подовжують інтервал QT (наприклад, цизаприд, амітриптилін, азитроміцин). Гіпотензивні препарати Одночасне застосування препарату Сірдалуд МР з гіпотензивними препаратами, включаючи діуретики, іноді може викликати зниження артеріального тиску (в окремих випадках аж до судинного колапсу та втрати свідомості) та брадикардію. При різкій відміні препарату Сірдалуд МР після застосування разом з гіпотензивними препаратами відзначався розвиток тахікардії та підвищення артеріального тиску, що може в окремих випадках призвести до гострого порушення мозкового кровообігу. ріфампіцин Одночасний прийом тизанідину та рифампіцину призводить до 50% зниження концентрації тизанідину у плазмі крові. Внаслідок цього терапевтична дія препарату Сірдалуд МР може знижуватися, що може мати клінічну значущість для деяких пацієнтів. Слід уникати тривалого одночасного застосування рифампіцину та тизанідину, за неможливості рекомендується ретельний підбір дози тизанідину (у бік збільшення). Куріння тютюну Системна біодоступність тизанідину у пацієнтів, що палять (більше 10 сигарет на день), знижується приблизно на 30%. Тривала терапія препаратом у пацієнтів даної категорії може вимагати більш високих доз тизанідину, ніж середні терапевтичні. Алкоголь Під час терапії препаратом слід уникати прийому алкоголю, оскільки він може підвищити ймовірність розвитку небажаних явищ (наприклад, зниження артеріального тиску та загальмованості). Тизанідин може посилювати пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Інші лікарські засоби Седативні, снодійні засоби (бензодіазепін, баклофен) та інші препарати, такі як Н1-гістамінні рецептори блокатори, можуть також посилювати седативний ефект тизанідину. Слід уникати прийому Сирдалуд МР з іншими альфа2-адреноміметиками (наприклад, клонідином) внаслідок потенційного посилення гіпотензивного ефекту.Спосіб застосування та дозиТизанідин має вузький терапевтичний індекс і високу варіабельність концентрації в плазмі крові, тому необхідний ретельний підбір дози. Препарат приймають внутрішньо. Дозу та режим дозування слід підбирати індивідуально, залежно від потреб кожного пацієнта. Початкова доза, що рекомендується, становить 6 мг (1 капсула) на добу; при необхідності добова доза може бути збільшена покроково з кроком 6 мг (1 капсула) з інтервалами 3-7 днів. Зазвичай, діапазон доз становить від 6 мг до 24 мг один раз на добу. Клінічний досвід показує, що для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 12 мг один раз на день (2 капсули); в окремих випадках може знадобитися збільшення добової дози до 24 мг. Застосування у пацієнтів віком від 65 років. Досвід застосування препарату Сірдалуд МР у пацієнтів старше 65 років обмежений. Рекомендується розпочинати терапію з мінімальної дози з поступовим підвищенням до досягнення оптимального співвідношення переносимості та ефективності терапії. Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок Застосування препарату Сірдалуд МР у пацієнтів даної категорії можливе лише після попереднього підбору дози препаратами тизанідину в інших лікарських формах. Підвищення дози проводять малими кроками, з урахуванням переносимості та ефективності. При недостатньому терапевтичному ефекті рекомендується спочатку збільшити добову дозу одноразового прийому, після чого збільшити кратність прийому. Застосування у пацієнтів із порушеннями функції печінки Застосування препарату Сірдалуд МР у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня протипоказано. У пацієнтів з порушенням функції печінки середнього ступеня препарат слід застосовувати з обережністю; рекомендовано розпочинати терапію з мінімальної дози з поступовим підвищенням до досягнення оптимального співвідношення переносимості та ефективності терапії. Переривання лікування При припиненні терапії препаратом Сірдалуд МР з метою зменшення ризику розвитку рикошетної артеріальної гіпертензії та тахікардії слід повільно знижувати дозу до повної відміни препарату, особливо у пацієнтів, які отримують високі дози препарату протягом тривалого часу.ПередозуванняНаразі отримано кілька повідомлень про передозування тизанідином, включаючи випадок, коли прийнята доза склала 400 мг. У всіх випадках одужання пройшло без особливостей. Симптоми: нудота, блювання, зниження артеріального тиску, подовження інтервалу QT(c), запаморочення, сонливість, міоз, неспокій, порушення дихання, кома. Лікування. Для виведення тизанідину з організму рекомендується багаторазове вживання активованого вугілля. Форсований діурез також, можливо, прискорить виведення тизанідину. Надалі проводять симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри застосуванні препарату Сірдалуд МР може виникати зниження артеріального тиску, а також як результат лікарської взаємодії з інгібіторами ізоферменту CYP1A2 та/або гіпотензивними препаратами. Виражене зниження АТ може призводити до втрати свідомості та судинного колапсу. Повідомлялося про випадки порушень функції печінки, пов'язаних із тизанідином, проте при застосуванні добової дози до 12 мг ці випадки траплялися рідко. У зв'язку з цим рекомендується контролювати функціональні "печінкові проби" 1 раз на місяць у перші 4 місяці лікування у тих пацієнтів, які отримують тизанідин у добовій дозі 12 мг і вище, а також у випадках, коли спостерігаються клінічні ознаки, що дозволяють припустити порушення функції печінки, такі як: незрозуміла нудота, анорексія, відчуття втоми. У разі, коли активність аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази у сироватці крові стабільно перевищує верхню межу норми в 3 рази і більше, застосування препарату Сірдалуд МР слід припинити. Контрацепція Слід інформувати пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом про несприятливий вплив препарату на плід, що розвивається, виявленому в дослідженнях у тварин. Під час застосування препарату, а також протягом 1 доби після припинення прийому препарату пацієнткам із збереженим репродуктивним потенціалом слід використовувати надійні способи контрацепції (при правильному та тривалому використанні яких частота наступу вагітності становить Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, у яких на фоні застосування препарату відзначається сонливість, слід рекомендувати утриматися від видів діяльності, що вимагають високої концентрації уваги та швидкої реакції, наприклад, керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: карбамазепін 200мг, 400мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 30,0 мг, 60,0 мг; кармелозу натрію 25,0 мг, 50,0 мг; поліакрилату дисперсія 30% 15,0 мг; 30,0 мг; етилцелюлози водна дисперсія 10,0 мг, 20,0 мг; тальк 10 мг, 20 мг; кремнію діоксид колоїдний безводний 3,5 мг, 7,0 мг; стеарат магнію 1,5 мг, 3,0 мг; оболонка: гіпромелоза 4,71 мг, 9,43 мг; тальк 4,19мг, 8,37мг; титану діоксид 0,66 мг, 1,32 мг; рицинова олія (макрогола глицерилрицинолеат) 0,22, мг, 0,44 мг; заліза оксид червоний 0,02мг, 0,13мг; заліза оксид жовтий 0,20мг, 0,31мг. Таблетки 200 мг та 400 мг по 10 шт у блістері. 5 блістерів з таблетками по 200 мг з інструкцією із застосування у картонній пачці. 3 блістери з таблетками по 400 мг з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиЦеглянооранжеві, овальні, злегка двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з ризиком на кожній стороні. З одного боку марковано "Н/С" з іншого - "CG".Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо карбамазепін всмоктується майже повністю, прийому таблетованої форми всмоктування відбувається відносно повільно. Після прийому внутрішньо (одноразової або повторної) таблеток пролонгованої дії Сmax досягається в межах 24 год, її величина приблизно на 25% менше, ніж у разі прийому звичайної таблетки. При прийомі пігулок пролонгованої дії коливання концентрації карбамазепіну в плазмі достовірно менше, при цьому достовірного зниження мінімального значення рівноважної концентрації немає. При прийомі препарату у вигляді таблеток пролонгованої дії 2 рази на день коливання концентрації активної речовини у плазмі дуже незначні. Біодоступність активної речовини з таблеток пролонгованої дії приблизно на 15% нижча, ніж у інших лікарських форм для прийому внутрішньо. Прийом їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування карбамазепіну. Рівноважні концентрації карбамазепіну у плазмі досягаються протягом 1-2 тижнів. Час її досягнення індивідуально і залежить від ступеня аутоіндукції ферментних систем печінки карбамазепіном, гетероіндукції іншими лікарськими засобами, що одночасно застосовуються, а також від стану пацієнта до призначення терапії, дози препарату і тривалості лікування. Спостерігаються суттєві міжіндивідуальні відмінності значень рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні: більшість пацієнтів ці значення коливаються від 4 до 12 мкг/мл (17-50 мкмоль/л). Розподіл та зв'язування з білками плазми крові Зв'язування карбамазепіну з білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна частці активної речовини, не пов'язаної з білками плазми (20-30%). Концентрація карбамазепіну у грудному молоці становить 25-60% від концентрації його у плазмі крові. Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи повну абсорбцію карбамазепіну, обсяг розподілу, що здається, становить 0.8-1.9 л/кг. Метаболізм Карбамазепін метаболізується у печінці. Основним шляхом біотрансформації є епоксиддіольний шлях, внаслідок чого утворюються основні метаболіти: 10,11-трансдіолове похідне та його кон'югат з глюкуроновою кислотою. Перетворення карбамазепін-10,11-епоксиду на карбамазепін-10,11-трансдіол в організмі людини відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксидгідролази. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду (активного метаболіту) становить близько 30% від концентрації карбамазепіну у плазмі. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є цитохром Р4503А4. В результаті цих метаболічних реакцій утворюється також незначна кількість іншого метаболіту - 9-гідрокси-метил-10-карбамоїлакридану. Інші важливі шляхи метаболізму карбамазепіну – освіта під впливом ізоферменту UGT2B7 різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. Виведення Період напіввиведення незміненого карбамазепіну після одноразового прийому препарату внутрішньо становить у середньому близько 36 годин, а після повторних прийомів препарату – у середньому 16-24 години залежно від тривалості лікування (внаслідок аутоіндукції монооксигеназної системи печінки). Показано, що у пацієнтів, які приймають одночасно інші препарати, що індукують ферменти печінки (наприклад, фенітоїн, фенобарбітал), період напіввиведення карбамазепіну становить у середньому 9-10 год. годин. Після одноразового прийому внутрішньо 400 мг карбамазепіну 72% прийнятої дози виводиться із сечею та 28% з калом. Близько 2% прийнятої дози виводяться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну, близько 1% – у вигляді фармакологічно активного 10,11-епоксидного метаболіту. Після одноразового прийому внутрішньо 30% карбамазепіну виводиться із сечею у вигляді кінцевих продуктів епоксиддіольного шляху метаболізму. Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів У дітей, внаслідок швидшої елімінації карбамазепіну, може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кг маси тіла, порівняно з дорослими. Немає даних, які б свідчили про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку (порівняно з дорослими особами молодого віку). Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки до цього часу немає.ФармакодинамікаКарбамазепін, активна речовина препарату Тегретол ЦР, є похідним дибензоазепіну. Поряд з протиепілептичною, препарат має також нейротропну та психотропну дію. Механізм дії карбамазепіну до теперішнього часу пояснений лише частково. Карбамазепін стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Ймовірно, основним механізмом дії карбамазепіну є запобігання повторному виникненню в деполяризованих нейронах натрій-залежних потенціалів дії за рахунок блокади відкритих потенціалзалежних натрієвих каналів. При застосуванні як монотерапія у пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей та підлітків) було відзначено психотропну дію препарату, що включало позитивний вплив на симптоми тривоги та депресії, а також зниження дратівливості та агресивності. Щодо впливу препарату на когнітивні та психомоторні функції немає однозначних даних: в одних дослідженнях було показано двоякий або негативний ефект, що залежав від дози препарату, в інших дослідженнях було виявлено позитивний вплив препарату щодо уваги та пам'яті. Як нейротропний засіб ефективний при ряді неврологічних захворювань. Так, наприклад, при ідіопатичній та вторинній невралгії трійчастого нерва він запобігає появі пароксизмальних больових нападів. При синдромі алкогольної абстиненції препарат підвищує поріг судомної готовності, який при даному стані зазвичай знижений, та зменшує вираженість клінічних проявів синдрому, таких як підвищена збудливість, тремор, порушення ходи. У пацієнтів з нецукровим діабетом препарат зменшує діурез та почуття спраги. Як психотропний засіб препарат ефективний при афективних розладах, а саме, при лікуванні гострих маніакальних станів, при підтримуючому лікуванні біполярних афективних (маніакально-депресивних) розладів (як монотерапії, так і в поєднанні з нейролептичними засобами, антидепресантами). нападах шизоафективного психозу, при маніакальних нападах, де він застосовується у комбінації з нейролептиками, а також при маніакально-депресивному психозі зі швидкими циклами. Хоча зменшення виділення глутамату і стабілізація мембран нейронів може пояснювати протиепілептичний ефект, здатність препарату пригнічувати маніакальні прояви може бути обумовлена ​​пригніченням обміну дофаміну та норадреналіну.Показання до застосуванняЕпілепсія: складні або прості парціальні епілептичні напади (із втратою або без непритомності) з вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади; змішані форми епілептичних нападів. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або ослаблення клінічних проявів загострення. Синдром алкогольної абстиненції. Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва. Больовий синдром при діабетичній нейропатії. Поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті центрального генезу.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до карбамазепіну або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (наприклад, трициклічних антидепресантів) або до будь-якого іншого компонента препарату. Атріовентрикулярна блокада. Наявність в анамнезі епізодів пригнічення кістковомозкового кровотворення або відомостей про гостру порфірію, що перемежується. Комбінація з інгібіторами моноаміноксидази (структурна подібність із трициклічними антидепресантами). З обережністю: Пацієнтам, в анамнезі яких є відомості про захворювання серця (включаючи декомпенсовану хронічну серцеву недостатність), печінки (включаючи печінкову недостатність), нирок (включно з нирковою недостатністю), побічні гематологічні реакції на інші лікарські засоби або про скасування раніше проведеного лікування препаратом Тегретол® слід призначати лише після ретельного аналізу співвідношення між очікуваним ефектом лікування та можливим ризиком терапії, та при забезпеченні ретельного та регулярного контролю за станом пацієнтів. Слід з обережністю призначати препарат: хворим на гіпонатріємію розведення, гіпотиреоз; літнім пацієнтам (враховуючи можливість розвитку лікарських взаємодій та різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів); хворим зі змішаними формами епілептичних нападів, що включають абсанс, типовий або атиповий з огляду на можливе посилення нападів; пацієнтам із підвищеним внутрішньоочним тиском слід приймати Тегретол® ЦР під наглядом лікар, враховуючи слабку м-холіноблокуючу активність карбамазепіну.Вагітність та лактаціяКарбамазепін швидко проникає через гематоплацентарний бар'єр, і виявляється у високих концентраціях у тканинах плода, особливо у печінці та нирках. Діти пацієнток з епілепсією найчастіше схильні до виникнення порушень розвитку, у тому числі вроджених вад. В даний час, остаточні дані про наявність причинно-наслідкового зв'язку зазначених порушень із застосуванням карбамазепіну у матерів як монотерапія відсутні. Є повідомлення про випадки вроджених захворювань і вад розвитку, включаючи незарощення дужок хребців (spina bifida) та інших вроджених аномалій: дефектів розвитку черепно-лицевих структур, серцево-судинної та інших систем органів, гіпоспадія. За даними Північноамериканського регістру вагітних, частота грубих вад розвитку, що відносяться до структурних аномалій, що вимагають хірургічної, медикаментозної або косметичної корекції, діагностованих протягом 12 тижнів після народження, становила 3,0% серед вагітних, які приймали в першому триместрі карбамазепін як монотерапію. 1,1% серед вагітних, які не приймали будь-яких протиепілептичних препаратів. Слід з обережністю застосовувати препарат Тегретол ЦР у вагітних жінок з епілепсією. При необхідності застосування препарату у вагітних, а також у тому випадку, якщо вагітність діагностована під час застосування препарату або пацієнтка планує вагітність, слід ретельно оцінити співвідношення очікуваної користі та можливого ризику, особливо у першому триместрі вагітності. При достатній клінічній ефективності у жінок дітородного періоду препарат Тегретол® ЦР слід застосовувати як монотерапію, оскільки частота розвитку вроджених аномалій плода при застосуванні комбінованої протиепілептичної терапії вища, ніж при застосуванні препаратів як монотерапія. Залежно від препаратів, що входять до складу комбінованої терапії, ризик розвитку вроджених вад може підвищуватися, особливо при додаванні до терапії вальпроату. Слід застосовувати препарат Тегретол ЦР у мінімальній ефективній дозі. Рекомендується регулярний контроль концентрації активної речовини у плазмі крові. У разі наявності ефективного протисудомного контролю у вагітної слід підтримувати мінімальну концентрацію карбамазепіну в плазмі крові (терапевтичний діапазон 4-12 мкг/мл), оскільки існують повідомлення про можливість дозозалежності ризику розвитку вроджених вад (наприклад, частота розвитку вад розвитку при застосуванні дози менше 400). мг на добу була нижчою, ніж при застосуванні більш високих доз). Пацієнтки повинні бути поінформовані про можливість збільшення ризику виникнення вад розвитку та необхідність, у зв'язку з цим, проведення антенатальної діагностики. Під час вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір та на плід. Відомо, що під час вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Повідомлялося, що протиепілептичні засоби посилюють цей дефіцит. Це може сприяти збільшенню частоти вроджених дефектів у дітей, які народжуються у жінок, які приймають протиепілептичні засоби. Тому до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти. З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам протягом останніх тижнів вагітності, а також новонародженим рекомендується застосовувати вітамін К1. Описано кілька випадків епілептичних нападів та/або пригнічення дихання у новонароджених, матері яких приймали препарат одночасно з іншими протисудомними засобами. Крім того, повідомлялося також про декілька випадків блювання, діареї та/або гіпотрофії у новонароджених, матері яких отримували препарат Тегретол® ЦР. Можливо, ці реакції є проявами у новонароджених синдрому "скасування". Карбамазепін проникає у грудне молоко, де його концентрація становить 25-60% від концентрації у плазмі крові. У зв'язку з вищесказаним, за необхідності застосування препарату в період грудного вигодовування слід ретельно оцінити співвідношення очікуваної користі природного вигодовування до можливого ризику розвитку побічних ефектів препарату. Необхідно проводити спостереження за дітьми, які отримують грудне молоко, з метою якомога ранішої діагностики побічних ефектів (наприклад, вираженої сонливості, алергічних шкірних реакцій). У дітей, які отримували карбамазепін антенатально або з грудним молоком, описані випадки холестатичного гепатиту, через що слід проводити спостереження за такими дітьми з метою діагностики побічних ефектів з боку гепато-біліарної системи. Пацієнтки дітородного віку повинні бути попереджені щодо зниження ефективності пероральних контрацептивів при одночасному застосуванні з карбамазепіном.Побічна діяПевні види небажаних реакцій, наприклад, з боку ЦНС (запаморочення, головний біль, атаксія, сонливість, відчуття втоми, диплопія), з боку травної системи (нудота, блювання), а також алергічні шкірні реакції, зустрічаються дуже часто або часто, особливо в початку лікування препаратом, або при застосуванні надмірно високої початкової дози препарату або при лікуванні пацієнтів похилого віку. Дозозалежні побічні реакції зазвичай відбуваються протягом кількох днів, як спонтанно, так і після тимчасового зниження дози препарату. Розвиток побічних реакцій з боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрації активної речовини у плазмі. У таких випадках рекомендується моніторувати концентрацію активної речовини у плазмі крові. При оцінці частоти різних побічних реакцій використані наступні градації: "дуже часто" - >1/10, "часто" - >1/100 - 1/1000 - 1/10 000 - Порушення психіки: рідко – галюцинації (зорові чи слухові), депресія, неспокій, агресія, ажитація, дезорієнтація; дуже рідко – активація психозу. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, атаксія, сонливість; часто – головний біль, диплопія; нечасто - аномальні мимовільні рухи (наприклад, тремор, "тремтячий" тремор /asterixis/, м'язова дистонія, тики), ністагм; рідко – дискінезія, окорухові порушення, порушення мови (наприклад, дизартрія), хореоатетоз, периферична невропатія, парестезія, парез; дуже рідко – злоякісний нейролептичний синдром, асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією, дисгевзія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – алергічний дерматит, кропив'янка, яка може бути значно вираженою; нечасто ексфоліативний дерматит; рідко - системний червоний вовчак, свербіж; дуже рідко - синдром Стівенса-Джонсона (у деяких країнах Азії класифікований як "рідко"), токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, багатоформна еритема, вузлувата еритема, порушення пігментації шкіри, пурпура, акне, пітливість, алопеція, гірсутизм. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – лейкопенія; часто тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – лейкоцитоз, лімфаденопатія; дуже рідко агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, анемія, істинна еритроцитарна аплазія, мегалобластна анемія, ретикулоцитоз, гемолітична анемія. Під час прийому препарату може розвинутись агранулоцитоз та апластична анемія. Однак у зв'язку з тим, що ці стани виникають дуже рідко, важко дати кількісну оцінку ризику їх виникнення. Відомо, що сумарний ризик розвитку агранулоцитозу у загальній популяції, яка не отримувала лікування, становить 4.7 випадків на 1 млн. населення на рік, а апластичної анемії – 2.0 випадки на 1 млн. населення на рік. Порушення з боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто – сухість у роті; нечасто – діарея, запор; рідко – біль у животі; дуже рідко – глосит, стоматит, панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – гепатит холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу, деструкція внутрішньопечінкових жовчних проток зі зменшенням їхньої кількості, жовтяниця; дуже рідко – гранулематозне ураження печінки, печінкова недостатність. Порушення з боку імунної системи: рідко – поліорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією, ознаками, що нагадують лімфому, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зменшенням. прояви зустрічаються у різних комбінаціях). Можуть також залучатись інші органи (наприклад, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка); дуже рідко – анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, гіпогаммаглобулінемія. При виникненні зазначених вище реакцій підвищеної чутливості застосування препарату має бути припинено. Порушення з боку серця: рідко – порушення внутрішньосерцевої провідності; дуже рідко – брадикардія, аритмії, AV блокада з непритомністю, хронічна серцева недостатність, загострення ішемічної хвороби серця. Порушення з боку судин: рідко – підвищення або зниження артеріального тиску; дуже рідко – колапс, тромбофлебіт, тромбоемболії (наприклад, тромбоемболія легеневої артерії). Порушення з боку ендокринної системи: часто - набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності крові внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, блюванням, болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; дуже рідко – галакторея, гінекомастія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – дефіцит фолієвої кислоти, зниження апетиту; дуже рідко - гостра порфірія (гостра інтерметує порфірія і змішана порфірія), негостра порфірія (пізня шкірна порфірія). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко тубулоінтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (наприклад, альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення сечовини/азотемія), прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлад статевої функції/ зменшення кількості сперматозоїдів та їх рухливості). Порушення з боку органу зору: часто – порушення акомодації (в т.ч. нечіткість зору); дуже рідко – помутніння кришталика, кон'юнктивіт. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: дуже рідко – розлади слуху, в т.ч. шум у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, зміни сприйняття висоти звуку. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – м'язова слабкість; дуже рідко - порушення кісткового метаболізму (зниження в плазмі крові вмісту кальцію та 25-гідрокси-холекальциферолу, що призводить до остеомаляції/остеопорозу), артралгії, міалгія та м'язові спазми. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – втома. Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності гамма-глутамілтрансферази (внаслідок індукції цього ферменту в печінці), що зазвичай не має клінічного значення; часто підвищення активності лужної фосфатази; нечасто – підвищення активності трансаміназ; дуже рідко - підвищення внутрішньоочного тиску, підвищення концентрації холестерину, включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності, і тригліцеридів; підвищення концентрації пролактину у сироватці крові. Небажані явища за даними постмаркетингових спостережень (частота невідома): Інфекційні та паразитарні захворювання: реактивація вірусу простого герпесу 6 типу. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: недостатність кісткового мозку. Порушення нервової системи: седація, порушення пам'яті. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: коліт. Порушення з боку імунної системи: лікарський висип з еозинофілією та системними проявами. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: гострий генералізований екзентематозний пустульоз, ліхеноїдний кератоз, оніхомадезис. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: переломи. Лабораторні та інструментальні дані: зниження щільності кісткової тканини.Взаємодія з лікарськими засобамиКарбамазепін не рекомендується застосовувати одночасно з інгібіторами моноаміноксидази (МАО). Перед застосуванням препарату інгібітори МАО повинні бути скасовані, як мінімум, за 2 тижні або, якщо дозволяє клінічна ситуація, навіть за більший термін. Цитохром Р4503А4 (CYP ЗА4) є основним ізоферментом, що забезпечує утворення карбамазепіну-10,11-епоксиду (активного метаболіту). Одночасне застосування з інгібітором ізоферменту CYP3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі, що, в свою чергу, може викликати побічні реакції. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну і, таким чином, до можливого зниження концентрації в плазмі і, отже, до можливого зменшення вираженості терапевтичного ефекту препарату. Відміна індукторів ізоферменту CYP3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну, і, як наслідок, призводити до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі крові. Карбамазепін є потужним індуктором ізоферменту CYP3A4 та інших ферментних печінкових систем першої та другої фази метаболізму лікарських засобів та при одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4, може викликати індукцію метаболізму та зниження концентрації їх у плазмі. Оскільки перетворення карбамазепін-10,11-епоксиду в карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомальної епоксидгідролази, застосування карбамазепіну одночасно з інгібіторами мікросомальної епоксидгідролази може призводити до підвищення в плазмі крові концентрації карбамазепін-10, Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну в плазмі: аналгетичні та нестероїдні протизапальні лікарські препарати: декстропропоксифен, ібупрофен; протипухлинні засоби (андроген): даназол; антибіотики: макролідні (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), ципрофлоксацин; антидепресанти: можливо, дезіпрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вілоксазин; протиепілептичні засоби: стирипентол, вігабатрін; протигрибкові засоби: похідні азолу (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол). Альтернативні антиконвульсанти можуть бути рекомендовані пацієнтам, які отримують вориконазол або ітраконазол; блокатори гістамінових Н2-рецепторів: лоратадин, терфенадін; антипсихотичні засоби (нейролептики): оланзапін; протитуберкульозні засоби: ізоніазид; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (наприклад, ритонавір); протиглаукомні засоби (інгібітори карбоангідрази): ацетазоламід; гіпотензивні препарати (блокатори "повільних" кальцієвих каналів): верапаміл, дилтіазем; противиразкові засоби (інгібітори протонної помпи, блокатори гістамінових Н2-рецепторів): омепразол, можливо циметидин; міорелаксанти: оксибутинін, дантролен; антиагрегантні засоби: тіклопідін; інші лікарські засоби та продукти харчування: грейпфрутовий сік, нікотинамід (тільки у високих дозах). Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), в цих ситуаціях слід коригувати дозу препарату та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну в плазмі крові. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та вальпромід. Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), у цих ситуаціях слід коригувати дозу препарату та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну-10,11 -епоксиду у плазмі крові. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну в плазмі: протиепілептичні засоби: фелбамат, мезуксімід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксімід, фенітоїн (щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та виникнення субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну рекомендована плазмова концентрація фенітоїну дані частково суперечливі, можливо, також клоназепам; протипухлинні засоби: цисплатин або доксорубіцин; протитуберкульозні засоби: рифампіцин; бронходилатуючі засоби: теофілін, амінофілін; засіб для лікування вугрової висипки (ретиноїди): ізотретиноїн; інші лікарські засоби та продукти харчування: рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений. При одночасному застосуванні з вищезазначеними препаратами може знадобитися корекція дози карбамазепіну. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія При одночасному застосуванні з карбамазепіном можливе зниження концентрації у плазмі, зменшення або навіть повне припинення дії деяких препаратів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном може знадобитися корекція доз наступних препаратів: аналгетичні та нестероїдні протизапальні препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол (тривале застосування карбамазепіну та парацетамолу (ацетамінофену) може призвести до розвитку гепатотоксичних ефектів), феназон, трамадол; антибіотики: доксициклін, рифабутин; непрямі антикоагулянти: варфарин, фенпрокумон, дикумарол та аценокумарол; антидепресанти: бупропіон, циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін); протиблювотні засоби: апрепітант; протиепілептичні засоби: клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід. Щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та виникнення субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну, рекомендована плазмова концентрація фенітоїну повинна бути не більше 13 мкг/мл до додавання до терапії карбамазепіну. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну концентрація мефенітоїну в плазмі може підвищуватися (у рідкісних випадках); протигрибкові засоби: ітраконазол, воріконазол. Альтернативні антиконвульсанти можуть бути рекомендовані пацієнтам, які отримують вориконазол або ітраконазол: антигельмінтні засоби: празіквантел, албендазол; протипухлинні засоби: іматиніб, циклофосфамід, лапатініб, темсіролімус; антипсихотичні засоби (нейролептики): клозапін, галоперидол, бромперидол, оланзапін, кветіапін, рисперидон, зіпрасідон, аріпіпразол, паліперидон; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (індинавір, ритонавірсаквавінавір); анксіолітичні засоби: алпразол, мідазол; бронходилатуючі засоби: теофілін; контрацептивні засоби: гормональні контрацептиви (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції); препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи: блокатори "повільних" кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (фелодипін), симвастатин, аторвастатин, ловастатин, церивастатин, івабрадин; серцеві глікозиди: дигоксин; глюкокортикостероїди: преднізолон, дексаметазон; засоби для лікування еректильної дисфункції: тадалафіл; імунодепресивні засоби: циклоспорин, еверолімус, такролімус, сиролімус; засоби для лікування захворювань щитовидної залози: левотироксин; інші лікарські засоби та продукти харчування: препарати, що містять естрогени та/або прогестерон. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні карбамазепіну з леветирацетамом в окремих випадках спостерігалося посилення токсичної дії карбамазепіну. Відомі повідомлення про посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у випадках, коли він застосовувався одночасно з карбамазепіном. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Повідомлялося про виникнення у жінок кровотеч у період між менструаціями у випадках коли одночасно застосовувалися гормональні контрацептиви. Препарат може знижувати ефект гормональних контрацептивів через індукцію мікросомальних ферментів. Карбамазепін, як і інші психотропні засоби, може знижувати переносимість алкоголю. У зв'язку з цим пацієнту рекомендується відмовитися від вживання алкоголю. Взаємодія із серологічними реакціями Карбамазепін може призвести до хибно-позитивного результату визначення концентрації перфеназину методом високоефективної рідинної хроматографії. Карбамазепін та 10,11-епоксид карбамазепіну можуть призвести до хибнопозитивного результату визначення концентрації трициклічних антидепресантів методом поляризаційного флуоресцентного імуноаналізу.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат можна приймати під час їжі, після їжі або в проміжках між їдою. Пігулки слід приймати з невеликою кількістю рідини. Препарат можна застосовувати як монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. Таблетки пролонгованої дії (цілу таблетку або половину, якщо так призначено лікарем) слід приймати, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Оскільки активна речовина вивільняється з таблеток пролонгованої дії повільно та поступово, вони приймаються 2 рази на день. Переведення пацієнта з прийому препарату Тегретол® ЦР у формі звичайних таблеток на прийом препарату Тегретол® ЦР таблеток пролонгованої дії: клінічний досвід показує, що у деяких пацієнтів при застосуванні таблеток пролонгованої дії може виникнути необхідність підвищення дози препарату. Враховуючи лікарські взаємодії та особливості фармакокінетики протиепілептичних препаратів, пацієнтам похилого віку дози препарату слід підбирати з обережністю. Епілепсія По можливості препарат слід застосовувати у вигляді монотерапії. Препарат не застосовують при малих нападах (petit mal, абсанс) та міоклонічних нападах. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Доза карбамазепіну підбирається індивідуально задля досягнення адекватного контролю судомних станів. Для вибору оптимальної дози препарату рекомендується визначення концентрації активної речовини в плазмі крові. При лікуванні епілепсії потрібна доза карбамазепіну, що відповідає загальній концентрації карбамазепіну в плазмі крові на рівні 4-12 мкг/мл (17-50 мкмоль/л). При додаванні препарату Тегретол ЦР до інших прийнятих протиепілептичних препаратів дозу препарату Тегретол ЦР підвищують поступово. При необхідності проводять відповідну корекцію доз препаратів, що приймаються. Для дорослих та дітей старше 16 років початкова доза карбамазепіну становить 100-200 мг 1 або 2 рази на добу. Потім дозу повільно збільшують до досягнення оптимального лікувального ефекту; зазвичай він досягається при дозі по 400 мг 2-3 десь у добу. Деяким пацієнтам може знадобитися збільшення добової дози до 1600 мг або 2000 мг. Невралгія трійчастого нерва Початкова доза для дорослих становить 200-400 мг на добу. Її повільно підвищують до зникнення болючих відчуттів (зазвичай до дози по 200 мг 3-4 рази на добу). Потім дозу поступово знижують до мінімальної підтримуючої. Максимальна рекомендована доза для дорослих становить 1200 мг на добу. При роздільній здатності больового синдрому слід поступово припиняти терапію препаратом до виникнення наступного больового нападу. Рекомендована початкова доза для пацієнтів похилого віку становить 100 мг 2 рази на добу, потім дозу повільно підвищують до роздільної здатності больового синдрому, що зазвичай досягається при дозі по 200 мг 3-4 рази на добу. При невралгії трійчастого нерва у цієї категорії пацієнтів максимальна рекомендована доза становить 1200 мг на добу. При роздільній здатності больового синдрому слід поступово припиняти терапію препаратом до виникнення наступного больового нападу. Синдром алкогольної абстиненції Середня доза становить 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках протягом перших днів доза може бути підвищена (наприклад, до дози по 400 мг 3 рази на добу). При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування починають із застосування препарату в комбінації з препаратами, що надають седативну та снодійну дії (наприклад, з клометіазолом, хлордіазепоксидом). Після вирішення гострої фази лікування препаратом може бути продовжено як монотерапії. Гострі маніакальні стани та підтримуюче лікування афективних (біполярних) розладів Добова доза становить 400-1600 мг. Середня добова доза - 400-600 мг (2-3 прийоми). При гострому маніакальному стані дозу слід збільшувати досить швидко. При підтримувальній терапії біполярних розладів з метою забезпечення оптимальної переносимості кожне наступне підвищення дози має бути невеликим, добова доза поступово збільшується. Застосування у дітей Основне показання для застосування препарату Тегретол ЦР у дітей – епілепсія. Дітям віком 4 років та молодше рекомендовано приймати препарат Тегретол у вигляді інших лікарських форм (сироп), при цьому лікування рекомендується починати з дози 20-60 мг на день, дозу можна збільшувати через день на 20-60 мг. Підтримуючі дози: для дітей встановлюють із розрахунку 10-20 мг/кг маси тіла на добу (у кілька прийомів). Вік дитини 4-5 років – добова доза 200-400 мг. Вік дитини 6-10 років – добова доза 400-600 мг. Вік дитини 11-15 років – добова доза 600-1000 мг. Вік дитини > 15 років – добова доза 800-1200 мг (як для дорослих). Максимальні дози: для дітей віком 15 років – 1200 мг на добу. Оскільки щодо застосування препарату за іншими показаннями у дітей достатньої кількості достовірної інформації немає, режим дозування препарату рекомендовано підбирати відповідно до віку та ваги дитини, не перевищуючи зазначених у таблиці дозування. Припинення прийому препарату Раптове припинення прийому препарату може спровокувати епілептичні напади, тому карбамазепін слід скасовувати поступово протягом шести місяців і більше. Якщо необхідно швидко відмінити препарат у пацієнта з епілепсією, перехід на інший протиепілептичний засіб повинен здійснюватись під прикриттям показаного у таких випадках препарату.ПередозуванняПередозування проявляється зазвичай симптомами з боку ЦНС, серцево-судинної та дихальної систем, а також явищами, зазначеними у розділі "Побічна дія". При передозуванні можливі такі симптоми та скарги: Центральна нервова система: гноблення функцій ЦНС; порушення свідомості, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, кома; затуманювання зору, невиразна мова, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз. Дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень. Серцево-судинна система: тахікардія, зниження та підвищення артеріального тиску, порушення провідності з розширенням комплексу QRS; зупинка серця і непритомність, викликані зупинкою серця. Травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка, зниження моторики товстої кишки. Сечовидільна система: затримка сечі, олігурія чи анурія; затримка рідини; водна інтоксикація (гіпонатріємія розведення), обумовлена ​​ефектом карбамазепіну, подібним до дії антидіуретичного гормону. Скелетно-м'язова система: існують повідомлення про рабдоміоліз, пов'язаний із застосуванням карбамазепіну. Зміни з боку лабораторних показників: гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, можлива гіперглікемія, підвищення активності м'язової фракції креатинфосфокінази. Лікування Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування має ґрунтуватися на клінічному стані пацієнта; показано госпіталізація. Проводиться визначення концентрації карбамазепіну в плазмі для підтвердження отруєння цим засобом та оцінки ступеня передозування. Здійснюється евакуація вмісту шлунка, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування та повторної появи симптомів інтоксикації в період одужання. Застосовується симптоматичне підтримуюче лікування відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, ретельна корекція порушень водно-электролитного балансу. Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Гемодіаліз є ефективним методом лікування передозування карбамазепіном. Можливе повторне посилення симптомів передозування на 2-й та 3-й день після її початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням карбамазепіну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід приймати лише за лікарського контролю. Пацієнти зі змішаними формами епілептичних нападів, що включають абсанс та міоклонічні напади Препарат зазвичай неефективний при абсансах (petit mal) та міоклонічних нападах. У пацієнтів із змішаними формами епілептичних нападів препарат повинен застосовуватися з обережністю і лише за умови забезпечення регулярного медичного спостереження (через можливе посилення нападів). У разі посилення нападів препарат Тегретол ЦР слід відмінити. Зниження числа тромбоцитів та лейкоцитів Під час застосування препарату з різною частотою відзначається минуще або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів. Однак у більшості випадків ці явища минущі і зазвичай не є провісниками початку апластичної анемії або агранулоцитозу. Перед початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові, включаючи підрахунок кількості тромбоцитів та, можливо, ретикулоцитів, а також визначати концентрацію заліза у сироватці крові. Необхідно довести до відома пацієнтів інформацію про ранні ознаки токсичності, властиві ймовірним гематологічним порушенням, а також про симптоми з боку шкірних покривів та печінки. Пацієнта інформують про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи таких небажаних реакцій, як лихоманка, біль у горлі, висип, виразки в ротовій порожнині, безпричинне виникнення крововиливів, геморагій у вигляді петехій або пурпури. У тих випадках, коли під час лікування відмічено низький вміст лейкоцитів або тромбоцитів (або тенденція до їх зниження), слід уважно спостерігати за станом пацієнта та показниками розгорнутого клінічного аналізу крові. Якщо виявлено ознаки значного пригнічення кісткового мозку, препарат Тегретол® ЦР має бути відмінено. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Тегретол ЦР дуже рідко спостерігалися важкі дерматологічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Препарат Тегретол® ЦР слід негайно відмінити та зробити підбір альтернативної терапії у тому випадку, якщо відзначаються ознаки та симптоми, що свідчать про розвиток важких дерматологічних реакцій – наприклад, синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. При розвитку тяжких (у ряді випадків загрозливих для життя пацієнта) шкірних реакцій пацієнт повинен бути госпіталізований до стаціонару. У більшості випадків синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла розвивалися в перші місяці терапії препаратом. Дані реакції розвивалися приблизно в 1-6 випадках на 10000 препаратів, що вперше приймають, у країнах з переважно європеоїдним населенням. Дані ретроспективного аналізу у пацієнтів японської національності та жителів Північної Європи продемонстрували зв'язок між важкими ураженнями шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайела, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз і плямисто-вузликова *3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) та застосуванням карбамазепіну. Частота алелі HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (E1LA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2-5% у населення Європи, близько 10% - у японців. Частота алелі становить менше 5% у населення Австралії, Азії, Африки та Північної Америки, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. При застосуванні карбамазепіну у можливих носіїв алелю HLA-A*3101 (наприклад, пацієнтам японської національності, європеоїдам, корінним жителям Америки, латиноамериканцям, народам півдня Індії та арабам) рекомендується проводити генотипування даного алелю. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. Пацієнтам, які вже отримують терапію препаратом Тегретол® ЦР, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-A*3101). За даними ретроспективного аналізу застосування препарату у пацієнтів китайської та тайської національностей є кореляція між частотою розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайела та наявністю в геномі пацієнта алеля HLA-B*1502 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA). Частота народження даного алелю у пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%. При застосуванні карбамазепіну у пацієнтів у країнах Азіатського регіону (Тайвань, Малайзія, Філіппіни), де відзначається високе поширення алелю HLA-В* 1502, було виявлено підвищення частоти розвитку (від градації "дуже рідко" до "рідко") синдрому Стівенса-Джонсона. Частота поширення алелю HLA-В* 1502 становить: на Філіппінах та серед деяких груп населення Малайзії – понад 15%. Частота поширення алеля HLA-BM502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( При застосуванні карбамазепіну у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування даного алелю. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. Не рекомендується проведення генотипування у представників національностей, у популяції яких частота народження зазначеного алелю низька. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Тегретол® ЦР, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-B* 1502). Показано, що виявлення пацієнтів з наявністю алелю HLA-B* 1502 та відсутність застосування карбамазепіну у таких пацієнтів знижує випадки карбамазепін-індукованого синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. Однак результати генотипування не повинні впливати на рівень контролю за станом пацієнта і настороженість лікаря щодо важких шкірних реакцій. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних на алелі HLA-В* 1502 або HLA-A*3101, при застосуванні препарату Тегретол® ЦР не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю за дерматологічними реакціями, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій не встановлено. Слабо виражені шкірні реакції, наприклад, ізольована макульозна або макулопапульозна екзантема, у більшості випадків є транзиторними та неважкими, зазвичай проходять протягом декількох днів або тижнів при продовженні лікування або після зниження дози препарату. Проте, оскільки диференціальна діагностика між ранніми проявами тяжких шкірних реакцій та слабко вираженими минущими шкірними висипаннями може бути утруднена, при розвитку будь-яких шкірних реакцій пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою своєчасного припинення терапії препаратом у разі погіршення стану пацієнта). Існує взаємозв'язок між наявністю в геномі аллеля HLA-A*3101 та розвитком менш тяжких шкірних реакцій (таких як синдром гіперчутливості до антиконвульсантів або нетяжка макулопапульозна екзантема), для аллеля HLA-B*1502 такий взаємозв'язок не встановлений. Реакції гіперчутливості При розвитку гіперчутливості до препарату Тегретол® ЦР у пацієнтів можуть спостерігатися різні реакції, включаючи лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, відстрочені поліорганні прояви гіперчутливості з розвитком лихоманки, висипу, васкуліту, лімфаденопатії, псевдолімфоми, артралгієї, артралгії функції печінки та синдром деструкції жовчних проток зі зменшенням їхньої кількості, які можуть виникнути в будь-яких комбінаціях. Також можливе ураження інших внутрішніх органів (у т. ч. легень, нирок, підшлункової залози, міокарда, товстої кишки). У разі розвитку проявів та симптомів гіперчутливості до препарату Тегретол® ЦР препарат слід негайно відмінити. Пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну слід інформувати про можливість у 25-30% випадків розвитку реакцій підвищеної чутливості на окскарбазепін. Перехресна реакція підвищеної чутливості зустрічається також між карбамазепіном та фенітоїном. Гіпонатріємія Розвиток гіпонатріємії асоційований із застосуванням карбамазепіну. У пацієнтів з вже існуючими ураженнями нирок, пов'язаними з низьким вмістом натрію в сироватці крові, або у пацієнтів, які отримують одночасно лікарські засоби, що знижують вміст натрію (наприклад, діуретики, лікарські засоби, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), має визначатися сироватковий вміст натрію до початку терапії карбамазепіном Після цього вміст натрію слід визначати приблизно через два тижні, а потім щомісяця протягом перших трьох місяців терапії або відповідно до клінічної необхідності. Дані фактори ризику особливо часто зустрічаються у пацієнтів похилого віку. Якщо гіпонатріємія спостерігається, обмеження води є важливим критерієм визначення стану за наявності клінічних показань. Гіпотиреоз Карбамазепін може знижувати сироваткові концентрації гормонів щитовидної залози шляхом індукції ферментів, що вимагає збільшення дози препаратів, що застосовуються для замісної терапії, у пацієнтів із гіпотиреозом. У цій категорії пацієнтів необхідний моніторинг функції щитовидної залози для добору дози препаратів замісної терапії. Порушення функції печінки Перед застосуванням препарату Тегретол ЦР та в процесі лікування необхідно проводити дослідження функції печінки, особливо у пацієнтів, в анамнезі яких є відомості про захворювання печінки, а також у пацієнтів похилого віку. У разі посилення порушень функції печінки або при появі активного захворювання печінки препарат Тегретол® слід негайно відмінити. Порушення функції нирок Перед початком лікування препаратом та періодично в процесі терапії рекомендується дослідження загального аналізу сечі та визначення концентрації сечовини у крові. М-холіноблокуюча активність Препарат має слабку м-холіноблокуючу активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском та затримкою сечі необхідний постійний контроль цього показника. Психічні порушення Оскільки на фоні застосування препарату можливе загострення латентних психічних розладів, слід забезпечити спостереження за пацієнтами похилого віку з метою виявлення такої симптоматики як сплутаність свідомості та психомоторне збудження. Суїцидальна поведінка чи наміри У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати за низкою показань, спостерігалися випадки суїцидальної поведінки або намірів. Результати метааналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм посилення суїцидальної поведінки у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому необхідно ретельне спостереження за симптомами суїцидальної поведінки та намірів та прийняття рішення про відповідне лікування. Пацієнтам (доглядають за ними особам) необхідно настійно рекомендувати звернутися за допомогою до лікаря у разі виникнення симптомів суїцидальної поведінки або намірів. Ендокринологічні порушення Препарат може знизити ефективність лікарських засобів, що містять естрогени та/або прогестерон, тому жінкам дітородного віку під час лікування препаратом слід застосовувати альтернативні методи запобігання вагітності. На сьогодні зареєстровані дуже рідкісні повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові Хоча взаємозв'язок між дозою препарату, концентрацією карбамазепіну в плазмі крові, його клінічною ефективністю або переносимістю дуже незначна, проте регулярне визначення концентрації карбамазепіну може бути доцільним у таких ситуаціях: при різкому підвищенні частоти нападів, для того, щоб перевірити, чи приймає пацієнт препарат належним чином; під час вагітності; при лікуванні дітей чи підлітків; при підозрі на порушення всмоктування карбамазепіну; при підозрі на розвиток токсичних реакцій, якщо пацієнт приймає кілька лікарських засобів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Здатність пацієнта, який приймає препарат Тегретол ЦР, до швидкої реакції, особливо на початку терапії або в період підбору дози, може бути порушена внаслідок як самого захворювання (наприклад, судом), так і внаслідок виникнення побічних явищ, таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, порушення акомодації та порушення зору. Пацієнти повинні бути попереджені про можливі небезпеки та необхідність дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: окскарбазепін – 150/300/600 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний; кросповідон; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); магнію стеарат; МКЦ (Avicel РН 102); оболонка плівкова (таблетки 150 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид чорний (Е172); заліза оксид червоний (Е172); заліза оксид жовтий (Е172); макрогол 4000; оболонка плівкова (таблетки 300 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид жовтий (Е172); макрогол 8000 (поліетиленгліколь 8000); оболонка плівкова (таблетки 600 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид чорний (Е172); заліза оксид червоний (Е172); макрогол 4000. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 150 мг, 300 мг, 600 мг. У блістері, 10 шт. По 1, 2, 3, 5 блістерів у картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки покриті оболонкою жовтого кольору, овальні, злегка двоопуклі, з ризиком з двох сторін, на одній стороні маркування "T/D", на іншій - "C/G".Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо окскарбазепін повністю всмоктується та значною мірою метаболізується з утворенням фармакологічно активного метаболіту – 10-моногідроксипохідного. Після одноразового прийому окскарбазепіну, залежно від застосовуваної лікарської форми, Cmax метаболіту в плазмі становить 24.9-34 мкмоль/л, середній час її досягнення - близько 4.5-6 год. У фармакокінетичних дослідженнях показано, що в плазмі крові визначається 2% окскарбазепіну та 70% МГП; решта припадає на вторинні метаболіти, що швидко виводяться з плазми крові. Зв'язування метаболіту з білками плазми, переважно з альбуміном, становить близько 40%. У терапевтичному діапазоні рівень зв'язування не залежить від концентрації препарату в сироватці крові. Окскарбазепін та МГП не зв'язуються з α1-кислим глікопротеїном. Здається Vd - 49 л. Сss МГП у плазмі досягаються на 2-3 добу при прийомі окскарбазепіну 2 рази на добу. У рівноважному стані фармакокінетичні параметри МГП лінійні та дозозалежні у діапазоні добових доз 300 мг – 2400 мг. Окскарбазепін швидко метаболізується цитозольними ферментами печінки до фармакологічно активного метаболіту МГП, який піддається подальшій глюкуронізації. Незначні кількості МГП (близько 4% дози) окислюються з утворенням неактивного метаболіту – 10, 11-дигідроксипохідне (ДГП). Окскарбазепін виводиться у вигляді метаболітів переважно нирками (95%), менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Приблизно 80% метаболітів, що виводяться, становить МГП, з них 49% складають глюкуроніди і 27% - незмінений МГП. ДГП виводиться у незміненому вигляді (близько 3%), кон'югати окскарбазепіну становлять 13%. Близько 4% дози виводиться із калом. Окскарбазепін швидко виводиться з плазми, що здається T1/2 становить 1.3 - 2.3 год. Здається, що T1/2 МГП становить в середньому 9.3±1.8 год. Існує лінійна залежність ниркового кліренсу МГП від кліренсу креатиніну. При КК менше 30 мл/хв після одноразового прийому 300 мг окскарбазепіну T1/2 МГП збільшується до 19 год, а AUC збільшується вдвічі. Кліренс МГП, скоригований за масою тіла, у дітей знижується зі збільшенням віку та маси тіла, наближаючись до кліренсу дорослих. Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 1 місяця до 4 років на 93% вище, ніж у дорослих. Внаслідок цього, передбачається, що AUC МГП у дітей цієї вікової групи буде в 2 рази меншою за таку у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 4 до 12 років на 43% вище, ніж у дорослих. Передбачувана AUC МГП у дітей цієї вікової групи становить 2/3 від такої у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Передбачається, що у дітей віком від 13 років і старших за рахунок збільшення маси тіла кліренс МГП, скоригований за масою тіла,відповідає кліренсу МГП у дорослих. Після прийому окскарбазепіну в одноразовій дозі 300 мг або багаторазово в дозі 600 мг на добу у здорових добровольців у віці 60-82 років Сmax у плазмі крові та значення AUC для МГП були на 30-60% вищими в порівнянні з тими ж показниками у молодих добровольців (18-32 роки), що з віковим зменшенням КК. В організмі вагітних жінок відбувається ряд фізіологічних змін, які можуть призводити до поступового зниження рівня МГП у плазмі при вагітності.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб. Фармакологічна активність обумовлена ​​насамперед дією метаболіту – моногідроксипохідного (МГП) окскарбазепіну. Механізм дії окскарбазепіну та його метаболіту пов'язаний, в основному, з блокадою потенціал-залежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації перезбуджених мембран нейронів, інгібування виникнення серійних нейрональних розрядів та зниження синаптичного проведення імпульсів. Реалізації протисудомної дії сприяє підвищення провідності іонів калію та модуляція кальцієвих каналів, що активуються високим потенціалом мембрани. Не було відзначено значної взаємодії із нейромедіаторами мозку або зв'язування з рецепторами. В експериментальних дослідженнях було показано, що окскарбазепін і його метаболіт мають виражену протисудомну дію. Ефективність окскарбазепіну при епілептичних нападах була продемонстрована як при монотерапії, так і при застосуванні окскарбазепіну у складі комбінованої терапії у дітей та дорослих.Показання до застосуванняПрості та складні парціальні епілептичні напади з вторинною генералізацією або без неї у дорослих та дітей віком від 1 місяця та старших. Генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади у дорослих та дітей віком від 2 років та старших.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до окскарбазепіну або до будь-яких інших компонентів препарату. Дитячий вік до 3 років при застосуванні препарату у формі пігулок. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. Застосування препарату Трилептал у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не вивчалося, тому необхідно обережно дозувати препарат у цієї категорії пацієнтів.Вагітність та лактаціяДосвід застосування при вагітності обмежений. Наявні повідомлення свідчать про можливий зв'язок прийому окскарбазепіну при вагітності з розвитком вроджених дефектів (наприклад, вовчої пащі). В експериментальних дослідженнях при застосуванні окскарбазепіну в токсичних дозах відзначалося збільшення ембріональної смертності, уповільнення та порушення розвитку та зростання плода. Якщо пацієнтка планує завагітніти або завагітніла під час застосування окскарбазепіну, а також при виникненні питання застосування окскарбазепіну при вагітності необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливий ризик для плода, особливо в І триместрі вагітності. При вагітності слід застосовувати окскарбазепін у найменшій ефективній дозі. При достатній клінічній ефективності у жінок дітородного віку окскарбазепін слід застосовувати як монотерапію. При вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір і на плід. Відомо, що за вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Протиепілептичні засоби можуть посилювати цей дефіцит, що є однією з можливих причин порушень розвитку плода, тому рекомендується додатковий прийом препаратів фолієвої кислоти. При застосуванні при вагітності необхідно враховувати, що фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі вагітної, можуть призводити до поступового зниження концентрації активного метаболіту у плазмі. Для досягнення максимального контролю симптомів захворювання необхідно регулярно оцінювати клінічний ефект окскарбазепіну та визначати концентрацію метаболіту у плазмі крові. Визначення концентрації МГП у плазмі також рекомендується проводити у післяпологовому періоді, особливо у випадку, якщо при вагітності дозу окскарбазепіну підвищували. Є повідомлення про те, що застосування протиепілептичних препаратів при вагітності може призводити до підвищеної кровоточивості у новонароджених. В якості запобіжного заходу рекомендується призначення вітаміну K1 в останні кілька тижнів вагітності, а також новонародженим, матері яких отримували окскарбазепін. Окскарбазепін та МГП проникають через плацентарний бар'єр та виділяються з грудним молоком. Відношення концентрацій у молоці та плазмі склало 0.5 для обох речовин. Оскільки вплив на новонароджених окскарбазепіну та МГП, що надійшли з молоком матері, невідомо, не слід застосовувати окскарбазепін у період грудного вигодовування.Побічна діяНайчастіше (≥ 10%): сонливість, біль голови, запаморочення, диплопія, нудота, блювання, відчуття втоми. З боку системи кровотворення: іноді – лейкопенія; дуже рідко – пригнічення кістковомозкового кровотворення, агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що супроводжуються лихоманкою та висипом (в т.ч. та поліорганні порушення). При розвитку реакцій підвищеної чутливості можливе ураження кровоносної та лімфатичної систем (еозинофілія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, спленомегалія), м'язів та суглобів (міалгія, набряки в області суглобів, артралгія), нервова система (енцефалопатія). ), легень (задишка, набряк легень, бронхоспазм, інтерстиціальне запалення), відхилення від норми показників функції печінки, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. З боку обміну речовин: часто – гіпонатріємія; дуже рідко – клінічно значуща гіпонатріємія (концентрація натрію З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, запаморочення; часто – атаксія, тремор, ністагм, порушення уваги, амнезія; сплутаність свідомості, депресія, апатія, ажитація, емоційна лабільність. З боку органів чуття: дуже часто – диплопія; часто – порушення зору, затуманювання зору, вертиго. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмії, AV-блокада, артеріальна гіпертензія. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто - діарея, запор, біль у животі; іноді – підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації ЛФ у крові; дуже рідко – панкреатит та/або підвищення рівня ліпази та/або амілази, гепатит. Дерматологічні реакції: часто – висип, алопеція, акне. Алергічні реакції: іноді – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), багатоформна еритема. Інші: дуже часто – почуття втоми; часто – астенія; дуже рідко - системний червоний вовчак. У дітей віком до 4 років: дуже часто (11%) – сонливість; часто (≥1% –Взаємодія з лікарськими засобамиОкскарбазепін та його фармакологічно активний метаболіт МГП є інгібіторами цитохрому CYP2C19. Тому при застосуванні окскарбазепіну у високих дозах можлива лікарська взаємодія з препаратами, що метаболізуються CYP2C19 (фенобарбіталом, фенітоїном). Для деяких пацієнтів може знадобитися зниження дози препаратів – субстратів CYP2C19. Було показано, що окскарбазепін і МГП слабо або зовсім не взаємодіють з наступними мікросомальними ізоферментами: CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2D9, CYP2Е1, CYP4А4 та CYP4C11. Будучи індукторами CYP3A4 та CYP3A5, окскарбазепін та МГП знижують плазмові концентрації препаратів, що метаболізуються даними ізоферментами: дигідропіридинові антагоністи кальцію, пероральні контрацептиви та протиепілептичні препарати (наприклад, карбамазепін). При одночасному застосуванні з окскарбазепіном також можливе зниження концентрації у плазмі та інших лікарських препаратів, які є субстратами ферментів CYP3A4 та CYP3A5 (наприклад, препарати групи імунодепресантів – циклоспорин). Оскільки in vitro МГП є слабким індуктором UDP-глюкуроніл трансферази і, отже, малоймовірно, що in vivo він здатний впливати на метаболізм препаратів, що виводяться у вигляді кон'югатів з глюкуроновою кислотою (наприклад, вальпроєвої кислоти та ламотриджину). Але, зважаючи навіть на слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП, може знадобитися збільшення доз одночасно застосовуваних препаратів, що метаболізуються за участю CYP3A4 або UDP-глюкуронілтрансферазою. У разі відміни окскарбазепіну може знадобитися зниження дози цих препаратів. In vitro дослідження підтвердили слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП щодо ізоферментів підсистем ферментів CYP2B та CYP3A4. Індукувальний вплив окскарбазепіну та МГП на інші ізоферменти CYP невідомо. Концентрація фенітоїну в плазмі збільшується до 40% при одночасному застосуванні окскарбазепіну в дозі 1200 мг на добу та вище. Тому при застосуванні окскарбазепіну в таких дозах може знадобитися зменшення дози фенітоїну. Збільшення сироваткової концентрації фенобарбіталу при одночасному застосуванні з окскарбазепіном незначне (15%). Одночасне призначення сильних індукторів ізоферментів цитохрому Р450 (тобто карбамазепіну, фенітоїну та фенобарбіталу) зменшує концентрації МГП у плазмі крові (на 29-40%). Доведено взаємодію окскарбазепіну з етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Середні значення AUC для них зменшувалися на 48-52% та 35-52% відповідно. Досліджень взаємодії окскарбазепіну з іншими пероральними або контрацептивами, що імплантуються, не проводилося. Таким чином, одночасне застосування окскарбазепіну та гормональних контрацептивів може призводити до зниження ефективності останніх. Одночасне застосування окскарбазепіну та фелодипіну може призводити до зменшення значення AUC фелодипіну на 28%, хоча концентрації у плазмі крові залишаються в межах терапевтичного діапазону. З іншого боку, при одночасному застосуванні з верапамілом можливе зниження концентрації МГП у сироватці крові на 20%. Таке зниження немає клінічного значення. Циметидин, еритроміцин, декстропропоксифен не впливають на фармакокінетичні параметри МГП; вилоксазин незначно впливає на концентрацію МГП у плазмі (концентрація МГП підвищується на 10% після повторного сумісного застосування). Не зазначено будь-якої взаємодії з варфарином при прийомі як одноразових, так і багаторазових доз окскарбазепіну. Окскарбазепін може посилювати седативний ефект етанолу.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди (під час, після їжі або в проміжках між їдою). Препарат Трилептал може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами. В обох випадках курс лікування починається з клінічно ефективної дози, кратність прийому – 2 рази на добу. Доза може бути збільшена залежно від відповіді на терапію. При заміні іншого протиепілептичного препарату на препарат Трилептал® на початку прийому препарату Трилептал® слід поступово знижувати дозу препарату, що замінюється. При застосуванні препарату Трилептал у складі комбінованої терапії може знадобитися зниження дози супутніх протиепілептичних препаратів та/або повільніше підвищення дози препарату Трилептал. Наведені нижче рекомендації належать до пацієнтів із нормальною функцією нирок. Для цієї категорії пацієнтів немає необхідності контролювати концентрацію активної речовини в плазмі з метою оптимізації терапії препаратом Трилептал®. Наведені нижче рекомендації з дозування (у дорослих пацієнтів, дітей та підлітків, а також у пацієнтів ≥65 років) наведені на підставі застосування цих доз у клінічних дослідженнях, проведених у всіх вікових групах. Тим не менш, при необхідності можуть застосовуватися нижчі початкові дози. На таблетках є ризики, їх можна розламувати на 2 частини для полегшення ковтання. При застосуванні препарату Трилептал у дітей віком до 3 років, які не можуть ковтати таблетки, а також у випадках, коли неможливо відміряти необхідну дозу при застосуванні препарату у формі таблеток, призначають препарат Трилептал у формі суспензії для прийому внутрішньо. Дорослі та літні пацієнти Монотерапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу, при цьому більшість пацієнтів мають добрий клінічний ефект при дозі 900 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. У пацієнтів, які раніше не отримували терапію протиепілептичними засобами, ефективна доза становить 1200 мг на добу, у пацієнтів, які раніше отримували, але погано відповідали на терапію іншими протиепілептичними препаратами – 2400 мг на добу. Комбінована терапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі 2400 мг у складі комбінованої терапії без зниження дози іншого протиепілептичного засобу супроводжувалося поганою переносимістю у більшості пацієнтів переважно через розвиток небажаних явищ з боку нервової системи. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі вище 2400 мг не вивчалося. Діти При монотерапії та при застосуванні препарату у складі комбінованої терапії: початкова доза, що рекомендується, — 8–10 мг/кг/добу на 2 прийоми. При необхідності для досягнення бажаного терапевтичного ефекту можливе поступове підвищення дози: з інтервалом приблизно в 1 тиж дозу збільшують максимум на 10 мг/кг/добу, до максимальної добової дози з розрахунку 60 мг/кг. Препарат Трилептал® призначений для застосування у дітей від 1 міс та старше. Застосування препарату у дітей до 1 місяця в контрольованих клінічних дослідженнях не вивчалося. При застосуванні препарату Трилептал у вигляді монотерапії та у складі комбінованої терапії, при коригуванні по масі тіла кліренс у дітей значно знижується зі збільшенням віку. Дітям віком від 1 місяця до 4 років може знадобитися доза препарату, що в 2 рази перевищує дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла; дітям віком від 4 до 12 років може знадобитися доза, що перевищує на 50% дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла. У дітей віком від 1 міс до 4 років вплив протиепілептичних препаратів - індукторів ферментів печінки - на їх кліренс, що здається, виражено більшою мірою, ніж у дітей більш старших вікових груп (при коригуванні по масі тіла). При застосуванні препарату Трилептал® у дітей віком від 1 міс до 4 років у комбінації з протиепілептичними препаратами – індукторами ферментів печінки – може знадобитися доза окскарбазепіну на 60% вище (при коригуванні по масі тіла), ніж при монотерапії препаратом Трилептал® або його застосування у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Для дітей старших вікових груп при проведенні комбінованої терапії препаратом Трилептал з індукторами ферментів печінки може знадобитися незначне збільшення дози препарату порівняно з монотерапією. У дітей віком до 3 років препарат слід застосовувати у формі сиропу у зв'язку з труднощами застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи. Особливі групи пацієнтів Пацієнти ≥65 років. Спеціальна корекція режиму дозування для даної категорії пацієнтів необхідна при порушенні функції нирок або за наявності ризику розвитку гіпонатремії. Порушення функції печінки. Не потрібна корекція режиму дозування у пацієнтів із слабкими та помірними порушеннями функції печінки. Відсутні дані про застосування препарату Трилептал у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, у зв'язку з чим необхідно бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів даної категорії. Порушення функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв) початкова доза, що рекомендується, — 300 мг/добу; Підвищувати дозу слід повільно, з інтервалом не менше 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами під час добору дози. Перед прийомом суспензії для внутрішнього прийому флакон слід ретельно струсити і відразу ж відміряти необхідну кількість суспензії. Потрібну дозу (мл) набирають з флакона за допомогою шприца, що додається. При використанні шприца на 10 мл (поставляється з флаконом на 250 мл – для дорослих та дітей старшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,5 мл. При використанні шприца на 1 мл (поставляється з флаконом на 100 мл для дітей молодшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,1 мл. Після кожного використання слід щільно закривати флакон та протирати шприц чистою сухою тканиною. Суспензію можна приймати безпосередньо із шприца або розбавляти невеликою кількістю води перед прийомом. Відкритий флакон зберігати трохи більше 7 тижнів. Суспензія для внутрішнього прийому і таблетки, покриті плівковою оболонкою, є взаємозамінними в еквівалентних дозах.ПередозуванняЄ поодинокі повідомлення про передозування препарату. Максимальна доза, описана в повідомленнях, становить приблизно 48000 мг. Симптоми Порушення водно-електролітного балансу: Гіпонатріємія. Порушення органу зору: диплопія, міоз, нечіткість зору. Порушення з боку травної системи: нудота, блювання, гіперкінезія. Загальні розлади та порушення у місці введення: стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: зниження частоти дихальних рухів, подовження інтервалу QTc. Порушення з боку нервової системи: сонливість, запаморочення, атаксія, ністагм, тремор, порушення координації, судоми, біль голови, кома, втрата свідомості, дискінезія. Порушення психіки: агресія, ажитація, сплутаність свідомості. Порушення судини: зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка. Лікування Специфічного антидоту немає. Проводять симптоматичне та підтримуюче лікування. Слід на увазі, що для зменшення абсорбції окскарбазепіну може бути проведено промивання шлунка і призначений прийом активованого вугілля. Рекомендується контролювати життєво важливі функції організму, приділяючи особливу увагу порушенням провідності серця, водно-електролітного балансу та функції дихальної системи.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІснують повідомлення про ризик погіршення перебігу епілептичних нападів при застосуванні препарату Трилептал. Підвищення ризику погіршення перебігу нападів спостерігалося, переважно у дітей, проте, може бути й у дорослих. Якщо на фоні застосування препарату Трилептал відзначається погіршення перебігу епілептичних нападів, застосування препарату слід припинити. Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Трилептал у клінічній практиці в окремих випадках (постмаркетингові повідомлення) відзначався розвиток реакцій гіперчутливості негайного типу (I тип), включаючи висипання, свербіж, кропив'янку, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції. Реакції гіперчутливості можуть викликати розвиток порушень з боку шкірних покривів, печінки, крові та лімфатичної системи та інших органів як окремо, так і в рамках системної реакції. Ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції з ураженням гортані, голосових складок (область голосової щілини), язика, губ, повік розвивалися як при першому, так і повторному прийомі препарату Трилептал®. У разі розвитку гіперчутливості негайного типу слід негайно відмінити препарат Трилептал і призначити альтернативну терапію. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. При виникненні ознак та симптомів реакцій гіперчутливості слід негайно відмінити препарат Трилептал. Гіпонатріємія У 2,7% пацієнтів, які отримують препарат Трилептал®, спостерігалася гіпонатріємія (вміст натрію у сироватці менше 125 ммоль/л), яка зазвичай не супроводжувалася клінічними проявами та не вимагала корекції терапії. Вміст натрію нормалізується при відміні (зменшенні дози) препарату Трилептал або консервативному лікуванні (обмеженні прийому рідини). У пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі та низьким вмістом натрію в сироватці крові (наприклад, у пацієнтів з синдромом неадекватної секреції антидіуретичного гормону), або у пацієнтів, які отримують одночасне лікування препаратами, що сприяють виведенню натрію з організму, (діуретики, препарати, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), до початку терапії препаратом Трилептал слід визначати вміст натрію в сироватці крові.Надалі слід контролювати вміст натрію у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії і далі щомісяця протягом 3-х місяців або при необхідності. З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові. Необхідно проводити контроль маси тіла у всіх пацієнтів із серцевою недостатністю для своєчасного діагностування затримки рідини. При затримці рідини або прогресуванні симптомів серцевої недостатності слід визначати вміст натрію в сироватці крові. У разі виникнення гіпонатріємії слід обмежити кількість споживаної рідини. Оскільки при застосуванні окскарбазепіну в окремих випадках можливе порушення серцевої провідності, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами з попередніми порушеннями провідності (атріовентрикулярна блокада, аритмія), які отримують препарат Трилептал®. Гематологічні зміни За даними постмаркетингових повідомлень при лікуванні препаратом Трилептал у пацієнтів у дуже рідкісних випадках відзначався розвиток агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії. Враховуючи незначну частоту народження агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії, а також супутніх факторів (наприклад, одночасний прийом інших лікарських засобів, наявність супутніх захворювань), причинно-наслідковий зв'язок між розвитком даних небажаних явищ та застосуванням препарату встановити неможливо. При розвитку симптомів вираженого пригнічення кістковомозкового кровотворення необхідно розглянути питання про відміну препарату. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати, відзначалися епізоди суїцидальної поведінки та суїцидальних думок. Результати мета-аналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм підвищення ризику суїциду у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому на всіх стадіях лікування потрібне ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують лікування препаратом. Пацієнти та медичний персонал повинні бути попереджені про ризик виникнення суїцидальних думок та епізодів у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Трилептал®. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Трилептал дуже рідко повідомлялося про розвиток серйозних дерматологічних реакцій, таких як: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ексудативна мультиформна еритема. Пацієнтам із вищезазначеними дерматологічними реакціями може знадобитися госпіталізація у зв'язку з розвитком загрозливих для життя станів; дуже рідко можливі летальні наслідки. При застосуванні препарату Трилептал® дерматологічні реакції спостерігалися як у дітей, так і у дорослих, та розвивалися в середньому через 19 днів після початку прийому препарату. Є окремі повідомлення про випадки рецидиву серйозних реакцій шкіри при відновленні прийому препарату Трилептал®.При розвитку шкірних реакцій на фоні застосування препарату Трилептал слід розглянути питання про відміну препарату та застосування іншого протиепілептичного засобу. Кореляція з HLA-B*1502 Є значна кількість даних, що підтверджують роль алелей людського лейкоцитарного антигену (HLA) у розвитку серйозних шкірних реакцій у пацієнтів із схильністю до таких станів. Через схожість у хімічній структурі окскарбамазепіну та карбамазепіну існує ймовірність розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла у пацієнтів з наявністю в геномі алеля HLA-B*1502, які приймають окскарбазепін. У пацієнтів китайської та тайської національності простежувався чіткий зв'язок між розвитком синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла при застосуванні карбамазепіну та наявністю в їх геномі алелі людського лейкоцитарного антигену HLA-B*1502. Частота народження даного алелю у пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%, серед деяких груп населення Малайзії - понад 15%. Частота поширення алеля HLA-B*1502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі частіше від частоти алелей. При застосуванні препарату Трилептал у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування за даним алелем. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо очікувана користь від терапії перевищує можливий ризик. Наявність даного алелю в осіб китайської національності, які приймають інші протиепілептичні препарати, збільшує ризик розвитку тяжких дерматологічних реакцій. У пацієнтів з алелем HLA-B*1502 необхідно уникати застосування препаратів, що призводять до розвитку синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла, при можливій заміні на альтернативні препарати. Проведення генотипування по алелю HLA-B*1502 перед застосуванням препарату Трилептал® необов'язково у пацієнтів, що належать до популяцій з низькою частотою народження алелю, а також пацієнтам,вже одержуючим терапію даним препаратом, оскільки важкі шкірні реакції здебільшого відзначалися в перші місяці лікування (незалежно від наявності HLA-B*1502). Кореляція з HLA-B*3101 Наявність алелю HLA-A*3101 може бути фактором ризику розвитку тяжких уражень шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та плямисто-вузликовий висип). Частота народження алелі HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2 - 5% у населення Європи, близько 10% - у японців, серед населення Західної Європи - близько 6,7%, в Залежно від географічного регіону. Частота алелі становить менше 5% у населенні Австралії, Азії, Африки та Північній Америці, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі вищий за частоту алелей. Немає достатніх підстав для рекомендації проведення генотипування за даним алелем у пацієнтів перед початком терапії окскарбазепіном. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Трилептал®, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-А*3101). Однак результати генотипування не повинні впливати на ступінь контролю стану пацієнта та настороженість лікаря щодо тяжких реакцій шкіри. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних за алелями HLA-B*1502 або HLA-А*3101, при застосуванні препарату Трилептал не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. При проведенні генотипування за алелем HLA-B*1502 слід віддавати перевагу методиці з високою роздільною здатністю. Тест вважається позитивним, якщо виявлено хоча б один з алелей, негативним, якщо не виявлено жодного алеля. Ті ж рекомендації слід дотримуватися при проведенні генотипування за алелем HLA-A*3101. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю дерматологічних реакцій, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій, не встановлено. Порушення функції печінки Є повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку гепатиту, які здебільшого благополучно дозволялися. При підозрі на гепатит необхідно розглянути питання про відміну препарату. Гіпотиреоз Гіпотиреоз є вкрай рідкісним НЯ при застосуванні окскарбазепіну. Враховуючи вплив гормонів щитовидної залози на розвиток дітей, у даної категорії пацієнтів, особливо у віці до двох років, рекомендовано проводити визначення концентрації гормонів щитовидної залози до початку лікування препаратом, а також контролювати цей показник під час застосування препарату Трилептал®. Одночасний прийом пероральних контрацептивів Жінки дітородного віку, які приймають пероральні контрацептиви одночасно з препаратом Трилептал®, повинні бути попереджені про можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів. Даної категорії пацієнток, які отримують препарат Трилептал, рекомендується додаткове застосування негормональних методів контрацепції. Синдром відміни Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, слід уникати різкого припинення терапії препаратом Трилептал через ризик збільшення частоти судомних нападів. Особи, які приймають алкоголь на фоні терапії препаратом Трилептал®, мають бути попереджені про можливе посилення седативного ефекту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю розвитку на фоні застосування препарату Трилептал таких НР, як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, нечіткість зору, порушення зору, гіпонатріємія, та пригнічення свідомості або інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку лікування або під час підбору дози, пацієнтам слід бути обережними при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами в період застосування препарату. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: окскарбазепін – 150/300/600 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний; кросповідон; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); магнію стеарат; МКЦ (Avicel РН 102); оболонка плівкова (таблетки 150 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид чорний (Е172); заліза оксид червоний (Е172); заліза оксид жовтий (Е172); макрогол 4000; оболонка плівкова (таблетки 300 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид жовтий (Е172); макрогол 8000 (поліетиленгліколь 8000); оболонка плівкова (таблетки 600 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид чорний (Е172); заліза оксид червоний (Е172); макрогол 4000. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 150 мг, 300 мг, 600 мг. У блістері, 10 шт. По 1, 2, 3, 5 блістерів у картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою світло-рожевого кольору, овальні, злегка двоопуклі, з ризиком з двох сторін; на одній стороні маркування "TF/TF", на іншій - "CG/CG".Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо окскарбазепін повністю всмоктується та значною мірою метаболізується з утворенням фармакологічно активного метаболіту – 10-моногідроксипохідного. Після одноразового прийому окскарбазепіну, залежно від застосовуваної лікарської форми, Cmax метаболіту в плазмі становить 24.9-34 мкмоль/л, середній час її досягнення - близько 4.5-6 год. У фармакокінетичних дослідженнях показано, що в плазмі крові визначається 2% окскарбазепіну та 70% МГП; решта припадає на вторинні метаболіти, що швидко виводяться з плазми крові. Зв'язування метаболіту з білками плазми, переважно з альбуміном, становить близько 40%. У терапевтичному діапазоні рівень зв'язування не залежить від концентрації препарату в сироватці крові. Окскарбазепін та МГП не зв'язуються з α1-кислим глікопротеїном. Здається Vd - 49 л. Сss МГП у плазмі досягаються на 2-3 добу при прийомі окскарбазепіну 2 рази на добу. У рівноважному стані фармакокінетичні параметри МГП лінійні та дозозалежні у діапазоні добових доз 300 мг – 2400 мг. Окскарбазепін швидко метаболізується цитозольними ферментами печінки до фармакологічно активного метаболіту МГП, який піддається подальшій глюкуронізації. Незначні кількості МГП (близько 4% дози) окислюються з утворенням неактивного метаболіту – 10, 11-дигідроксипохідне (ДГП). Окскарбазепін виводиться у вигляді метаболітів переважно нирками (95%), менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Приблизно 80% метаболітів, що виводяться, становить МГП, з них 49% складають глюкуроніди і 27% - незмінений МГП. ДГП виводиться у незміненому вигляді (близько 3%), кон'югати окскарбазепіну становлять 13%. Близько 4% дози виводиться із калом. Окскарбазепін швидко виводиться з плазми, що здається T1/2 становить 1.3 - 2.3 год. Здається, що T1/2 МГП становить в середньому 9.3±1.8 год. Існує лінійна залежність ниркового кліренсу МГП від кліренсу креатиніну. При КК менше 30 мл/хв після одноразового прийому 300 мг окскарбазепіну T1/2 МГП збільшується до 19 год, а AUC збільшується вдвічі. Кліренс МГП, скоригований за масою тіла, у дітей знижується зі збільшенням віку та маси тіла, наближаючись до кліренсу дорослих. Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 1 місяця до 4 років на 93% вище, ніж у дорослих. Внаслідок цього, передбачається, що AUC МГП у дітей цієї вікової групи буде в 2 рази меншою за таку у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 4 до 12 років на 43% вище, ніж у дорослих. Передбачувана AUC МГП у дітей цієї вікової групи становить 2/3 від такої у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Передбачається, що у дітей віком від 13 років і старших за рахунок збільшення маси тіла кліренс МГП, скоригований за масою тіла,відповідає кліренсу МГП у дорослих. Після прийому окскарбазепіну в одноразовій дозі 300 мг або багаторазово в дозі 600 мг на добу у здорових добровольців у віці 60-82 років Сmax у плазмі крові та значення AUC для МГП були на 30-60% вищими в порівнянні з тими ж показниками у молодих добровольців (18-32 роки), що з віковим зменшенням КК. В організмі вагітних жінок відбувається ряд фізіологічних змін, які можуть призводити до поступового зниження рівня МГП у плазмі при вагітності.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб. Фармакологічна активність обумовлена ​​насамперед дією метаболіту – моногідроксипохідного (МГП) окскарбазепіну. Механізм дії окскарбазепіну та його метаболіту пов'язаний, в основному, з блокадою потенціал-залежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації перезбуджених мембран нейронів, інгібування виникнення серійних нейрональних розрядів та зниження синаптичного проведення імпульсів. Реалізації протисудомної дії сприяє підвищення провідності іонів калію та модуляція кальцієвих каналів, що активуються високим потенціалом мембрани. Не було відзначено значної взаємодії із нейромедіаторами мозку або зв'язування з рецепторами. В експериментальних дослідженнях було показано, що окскарбазепін і його метаболіт мають виражену протисудомну дію. Ефективність окскарбазепіну при епілептичних нападах була продемонстрована як при монотерапії, так і при застосуванні окскарбазепіну у складі комбінованої терапії у дітей та дорослих.Показання до застосуванняПрості та складні парціальні епілептичні напади з вторинною генералізацією або без неї у дорослих та дітей віком від 1 місяця та старших. Генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади у дорослих та дітей віком від 2 років та старших.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до окскарбазепіну або до будь-яких інших компонентів препарату. Дитячий вік до 3 років при застосуванні препарату у формі пігулок. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. Застосування препарату Трилептал у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не вивчалося, тому необхідно обережно дозувати препарат у цієї категорії пацієнтів.Вагітність та лактаціяДосвід застосування при вагітності обмежений. Наявні повідомлення свідчать про можливий зв'язок прийому окскарбазепіну при вагітності з розвитком вроджених дефектів (наприклад, вовчої пащі). В експериментальних дослідженнях при застосуванні окскарбазепіну в токсичних дозах відзначалося збільшення ембріональної смертності, уповільнення та порушення розвитку та зростання плода. Якщо пацієнтка планує завагітніти або завагітніла під час застосування окскарбазепіну, а також при виникненні питання застосування окскарбазепіну при вагітності необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливий ризик для плода, особливо в І триместрі вагітності. При вагітності слід застосовувати окскарбазепін у найменшій ефективній дозі. При достатній клінічній ефективності у жінок дітородного віку окскарбазепін слід застосовувати як монотерапію. При вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір і на плід. Відомо, що за вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Протиепілептичні засоби можуть посилювати цей дефіцит, що є однією з можливих причин порушень розвитку плода, тому рекомендується додатковий прийом препаратів фолієвої кислоти. При застосуванні при вагітності необхідно враховувати, що фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі вагітної, можуть призводити до поступового зниження концентрації активного метаболіту у плазмі. Для досягнення максимального контролю симптомів захворювання необхідно регулярно оцінювати клінічний ефект окскарбазепіну та визначати концентрацію метаболіту у плазмі крові. Визначення концентрації МГП у плазмі також рекомендується проводити у післяпологовому періоді, особливо у випадку, якщо при вагітності дозу окскарбазепіну підвищували. Є повідомлення про те, що застосування протиепілептичних препаратів при вагітності може призводити до підвищеної кровоточивості у новонароджених. В якості запобіжного заходу рекомендується призначення вітаміну K1 в останні кілька тижнів вагітності, а також новонародженим, матері яких отримували окскарбазепін. Окскарбазепін та МГП проникають через плацентарний бар'єр та виділяються з грудним молоком. Відношення концентрацій у молоці та плазмі склало 0.5 для обох речовин. Оскільки вплив на новонароджених окскарбазепіну та МГП, що надійшли з молоком матері, невідомо, не слід застосовувати окскарбазепін у період грудного вигодовування.Побічна діяНайчастіше (≥ 10%): сонливість, біль голови, запаморочення, диплопія, нудота, блювання, відчуття втоми. З боку системи кровотворення: іноді – лейкопенія; дуже рідко – пригнічення кістковомозкового кровотворення, агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що супроводжуються лихоманкою та висипом (в т.ч. та поліорганні порушення). При розвитку реакцій підвищеної чутливості можливе ураження кровоносної та лімфатичної систем (еозинофілія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, спленомегалія), м'язів та суглобів (міалгія, набряки в області суглобів, артралгія), нервова система (енцефалопатія). ), легень (задишка, набряк легень, бронхоспазм, інтерстиціальне запалення), відхилення від норми показників функції печінки, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. З боку обміну речовин: часто – гіпонатріємія; дуже рідко – клінічно значуща гіпонатріємія (концентрація натрію З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, запаморочення; часто – атаксія, тремор, ністагм, порушення уваги, амнезія; сплутаність свідомості, депресія, апатія, ажитація, емоційна лабільність. З боку органів чуття: дуже часто – диплопія; часто – порушення зору, затуманювання зору, вертиго. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмії, AV-блокада, артеріальна гіпертензія. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто - діарея, запор, біль у животі; іноді – підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації ЛФ у крові; дуже рідко – панкреатит та/або підвищення рівня ліпази та/або амілази, гепатит. Дерматологічні реакції: часто – висип, алопеція, акне. Алергічні реакції: іноді – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), багатоформна еритема. Інші: дуже часто – почуття втоми; часто – астенія; дуже рідко - системний червоний вовчак. У дітей віком до 4 років: дуже часто (11%) – сонливість; часто (≥1% –Взаємодія з лікарськими засобамиОкскарбазепін та його фармакологічно активний метаболіт МГП є інгібіторами цитохрому CYP2C19. Тому при застосуванні окскарбазепіну у високих дозах можлива лікарська взаємодія з препаратами, що метаболізуються CYP2C19 (фенобарбіталом, фенітоїном). Для деяких пацієнтів може знадобитися зниження дози препаратів – субстратів CYP2C19. Було показано, що окскарбазепін і МГП слабо або зовсім не взаємодіють з наступними мікросомальними ізоферментами: CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2D9, CYP2Е1, CYP4А4 та CYP4C11. Будучи індукторами CYP3A4 та CYP3A5, окскарбазепін та МГП знижують плазмові концентрації препаратів, що метаболізуються даними ізоферментами: дигідропіридинові антагоністи кальцію, пероральні контрацептиви та протиепілептичні препарати (наприклад, карбамазепін). При одночасному застосуванні з окскарбазепіном також можливе зниження концентрації у плазмі та інших лікарських препаратів, які є субстратами ферментів CYP3A4 та CYP3A5 (наприклад, препарати групи імунодепресантів – циклоспорин). Оскільки in vitro МГП є слабким індуктором UDP-глюкуроніл трансферази і, отже, малоймовірно, що in vivo він здатний впливати на метаболізм препаратів, що виводяться у вигляді кон'югатів з глюкуроновою кислотою (наприклад, вальпроєвої кислоти та ламотриджину). Але, зважаючи навіть на слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП, може знадобитися збільшення доз одночасно застосовуваних препаратів, що метаболізуються за участю CYP3A4 або UDP-глюкуронілтрансферазою. У разі відміни окскарбазепіну може знадобитися зниження дози цих препаратів. In vitro дослідження підтвердили слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП щодо ізоферментів підсистем ферментів CYP2B та CYP3A4. Індукувальний вплив окскарбазепіну та МГП на інші ізоферменти CYP невідомо. Концентрація фенітоїну в плазмі збільшується до 40% при одночасному застосуванні окскарбазепіну в дозі 1200 мг на добу та вище. Тому при застосуванні окскарбазепіну в таких дозах може знадобитися зменшення дози фенітоїну. Збільшення сироваткової концентрації фенобарбіталу при одночасному застосуванні з окскарбазепіном незначне (15%). Одночасне призначення сильних індукторів ізоферментів цитохрому Р450 (тобто карбамазепіну, фенітоїну та фенобарбіталу) зменшує концентрації МГП у плазмі крові (на 29-40%). Доведено взаємодію окскарбазепіну з етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Середні значення AUC для них зменшувалися на 48-52% та 35-52% відповідно. Досліджень взаємодії окскарбазепіну з іншими пероральними або контрацептивами, що імплантуються, не проводилося. Таким чином, одночасне застосування окскарбазепіну та гормональних контрацептивів може призводити до зниження ефективності останніх. Одночасне застосування окскарбазепіну та фелодипіну може призводити до зменшення значення AUC фелодипіну на 28%, хоча концентрації у плазмі крові залишаються в межах терапевтичного діапазону. З іншого боку, при одночасному застосуванні з верапамілом можливе зниження концентрації МГП у сироватці крові на 20%. Таке зниження немає клінічного значення. Циметидин, еритроміцин, декстропропоксифен не впливають на фармакокінетичні параметри МГП; вилоксазин незначно впливає на концентрацію МГП у плазмі (концентрація МГП підвищується на 10% після повторного сумісного застосування). Не зазначено будь-якої взаємодії з варфарином при прийомі як одноразових, так і багаторазових доз окскарбазепіну. Окскарбазепін може посилювати седативний ефект етанолу.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди (під час, після їжі або в проміжках між їдою). Препарат Трилептал може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами. В обох випадках курс лікування починається з клінічно ефективної дози, кратність прийому – 2 рази на добу. Доза може бути збільшена залежно від відповіді на терапію. При заміні іншого протиепілептичного препарату на препарат Трилептал® на початку прийому препарату Трилептал® слід поступово знижувати дозу препарату, що замінюється. При застосуванні препарату Трилептал у складі комбінованої терапії може знадобитися зниження дози супутніх протиепілептичних препаратів та/або повільніше підвищення дози препарату Трилептал. Наведені нижче рекомендації належать до пацієнтів із нормальною функцією нирок. Для цієї категорії пацієнтів немає необхідності контролювати концентрацію активної речовини в плазмі з метою оптимізації терапії препаратом Трилептал®. Наведені нижче рекомендації з дозування (у дорослих пацієнтів, дітей та підлітків, а також у пацієнтів ≥65 років) наведені на підставі застосування цих доз у клінічних дослідженнях, проведених у всіх вікових групах. Тим не менш, при необхідності можуть застосовуватися нижчі початкові дози. На таблетках є ризики, їх можна розламувати на 2 частини для полегшення ковтання. При застосуванні препарату Трилептал у дітей віком до 3 років, які не можуть ковтати таблетки, а також у випадках, коли неможливо відміряти необхідну дозу при застосуванні препарату у формі таблеток, призначають препарат Трилептал у формі суспензії для прийому внутрішньо. Дорослі та літні пацієнти Монотерапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу, при цьому більшість пацієнтів мають добрий клінічний ефект при дозі 900 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. У пацієнтів, які раніше не отримували терапію протиепілептичними засобами, ефективна доза становить 1200 мг на добу, у пацієнтів, які раніше отримували, але погано відповідали на терапію іншими протиепілептичними препаратами – 2400 мг на добу. Комбінована терапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі 2400 мг у складі комбінованої терапії без зниження дози іншого протиепілептичного засобу супроводжувалося поганою переносимістю у більшості пацієнтів переважно через розвиток небажаних явищ з боку нервової системи. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі вище 2400 мг не вивчалося. Діти При монотерапії та при застосуванні препарату у складі комбінованої терапії: початкова доза, що рекомендується, — 8–10 мг/кг/добу на 2 прийоми. При необхідності для досягнення бажаного терапевтичного ефекту можливе поступове підвищення дози: з інтервалом приблизно в 1 тиж дозу збільшують максимум на 10 мг/кг/добу, до максимальної добової дози з розрахунку 60 мг/кг. Препарат Трилептал® призначений для застосування у дітей від 1 міс та старше. Застосування препарату у дітей до 1 місяця в контрольованих клінічних дослідженнях не вивчалося. При застосуванні препарату Трилептал у вигляді монотерапії та у складі комбінованої терапії, при коригуванні по масі тіла кліренс у дітей значно знижується зі збільшенням віку. Дітям віком від 1 місяця до 4 років може знадобитися доза препарату, що в 2 рази перевищує дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла; дітям віком від 4 до 12 років може знадобитися доза, що перевищує на 50% дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла. У дітей віком від 1 міс до 4 років вплив протиепілептичних препаратів - індукторів ферментів печінки - на їх кліренс, що здається, виражено більшою мірою, ніж у дітей більш старших вікових груп (при коригуванні по масі тіла). При застосуванні препарату Трилептал® у дітей віком від 1 міс до 4 років у комбінації з протиепілептичними препаратами – індукторами ферментів печінки – може знадобитися доза окскарбазепіну на 60% вище (при коригуванні по масі тіла), ніж при монотерапії препаратом Трилептал® або його застосування у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Для дітей старших вікових груп при проведенні комбінованої терапії препаратом Трилептал з індукторами ферментів печінки може знадобитися незначне збільшення дози препарату порівняно з монотерапією. У дітей віком до 3 років препарат слід застосовувати у формі сиропу у зв'язку з труднощами застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи. Особливі групи пацієнтів Пацієнти ≥65 років. Спеціальна корекція режиму дозування для даної категорії пацієнтів необхідна при порушенні функції нирок або за наявності ризику розвитку гіпонатремії. Порушення функції печінки. Не потрібна корекція режиму дозування у пацієнтів із слабкими та помірними порушеннями функції печінки. Відсутні дані про застосування препарату Трилептал у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, у зв'язку з чим необхідно бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів даної категорії. Порушення функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв) початкова доза, що рекомендується, — 300 мг/добу; Підвищувати дозу слід повільно, з інтервалом не менше 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами під час добору дози. Перед прийомом суспензії для внутрішнього прийому флакон слід ретельно струсити і відразу ж відміряти необхідну кількість суспензії. Потрібну дозу (мл) набирають з флакона за допомогою шприца, що додається. При використанні шприца на 10 мл (поставляється з флаконом на 250 мл – для дорослих та дітей старшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,5 мл. При використанні шприца на 1 мл (поставляється з флаконом на 100 мл для дітей молодшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,1 мл. Після кожного використання слід щільно закривати флакон та протирати шприц чистою сухою тканиною. Суспензію можна приймати безпосередньо із шприца або розбавляти невеликою кількістю води перед прийомом. Відкритий флакон зберігати трохи більше 7 тижнів. Суспензія для внутрішнього прийому і таблетки, покриті плівковою оболонкою, є взаємозамінними в еквівалентних дозах.ПередозуванняЄ поодинокі повідомлення про передозування препарату. Максимальна доза, описана в повідомленнях, становить приблизно 48000 мг. Симптоми Порушення водно-електролітного балансу: Гіпонатріємія. Порушення органу зору: диплопія, міоз, нечіткість зору. Порушення з боку травної системи: нудота, блювання, гіперкінезія. Загальні розлади та порушення у місці введення: стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: зниження частоти дихальних рухів, подовження інтервалу QTc. Порушення з боку нервової системи: сонливість, запаморочення, атаксія, ністагм, тремор, порушення координації, судоми, біль голови, кома, втрата свідомості, дискінезія. Порушення психіки: агресія, ажитація, сплутаність свідомості. Порушення судини: зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка. Лікування Специфічного антидоту немає. Проводять симптоматичне та підтримуюче лікування. Слід на увазі, що для зменшення абсорбції окскарбазепіну може бути проведено промивання шлунка і призначений прийом активованого вугілля. Рекомендується контролювати життєво важливі функції організму, приділяючи особливу увагу порушенням провідності серця, водно-електролітного балансу та функції дихальної системи.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІснують повідомлення про ризик погіршення перебігу епілептичних нападів при застосуванні препарату Трилептал. Підвищення ризику погіршення перебігу нападів спостерігалося, переважно у дітей, проте, може бути й у дорослих. Якщо на фоні застосування препарату Трилептал відзначається погіршення перебігу епілептичних нападів, застосування препарату слід припинити. Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Трилептал у клінічній практиці в окремих випадках (постмаркетингові повідомлення) відзначався розвиток реакцій гіперчутливості негайного типу (I тип), включаючи висипання, свербіж, кропив'янку, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції. Реакції гіперчутливості можуть викликати розвиток порушень з боку шкірних покривів, печінки, крові та лімфатичної системи та інших органів як окремо, так і в рамках системної реакції. Ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції з ураженням гортані, голосових складок (область голосової щілини), язика, губ, повік розвивалися як при першому, так і повторному прийомі препарату Трилептал®. У разі розвитку гіперчутливості негайного типу слід негайно відмінити препарат Трилептал і призначити альтернативну терапію. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. При виникненні ознак та симптомів реакцій гіперчутливості слід негайно відмінити препарат Трилептал. Гіпонатріємія У 2,7% пацієнтів, які отримують препарат Трилептал®, спостерігалася гіпонатріємія (вміст натрію у сироватці менше 125 ммоль/л), яка зазвичай не супроводжувалася клінічними проявами та не вимагала корекції терапії. Вміст натрію нормалізується при відміні (зменшенні дози) препарату Трилептал або консервативному лікуванні (обмеженні прийому рідини). У пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі та низьким вмістом натрію в сироватці крові (наприклад, у пацієнтів з синдромом неадекватної секреції антидіуретичного гормону), або у пацієнтів, які отримують одночасне лікування препаратами, що сприяють виведенню натрію з організму, (діуретики, препарати, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), до початку терапії препаратом Трилептал слід визначати вміст натрію в сироватці крові.Надалі слід контролювати вміст натрію у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії і далі щомісяця протягом 3-х місяців або при необхідності. З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові. Необхідно проводити контроль маси тіла у всіх пацієнтів із серцевою недостатністю для своєчасного діагностування затримки рідини. При затримці рідини або прогресуванні симптомів серцевої недостатності слід визначати вміст натрію в сироватці крові. У разі виникнення гіпонатріємії слід обмежити кількість споживаної рідини. Оскільки при застосуванні окскарбазепіну в окремих випадках можливе порушення серцевої провідності, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами з попередніми порушеннями провідності (атріовентрикулярна блокада, аритмія), які отримують препарат Трилептал®. Гематологічні зміни За даними постмаркетингових повідомлень при лікуванні препаратом Трилептал у пацієнтів у дуже рідкісних випадках відзначався розвиток агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії. Враховуючи незначну частоту народження агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії, а також супутніх факторів (наприклад, одночасний прийом інших лікарських засобів, наявність супутніх захворювань), причинно-наслідковий зв'язок між розвитком даних небажаних явищ та застосуванням препарату встановити неможливо. При розвитку симптомів вираженого пригнічення кістковомозкового кровотворення необхідно розглянути питання про відміну препарату. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати, відзначалися епізоди суїцидальної поведінки та суїцидальних думок. Результати мета-аналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм підвищення ризику суїциду у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому на всіх стадіях лікування потрібне ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують лікування препаратом. Пацієнти та медичний персонал повинні бути попереджені про ризик виникнення суїцидальних думок та епізодів у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Трилептал®. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Трилептал дуже рідко повідомлялося про розвиток серйозних дерматологічних реакцій, таких як: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ексудативна мультиформна еритема. Пацієнтам із вищезазначеними дерматологічними реакціями може знадобитися госпіталізація у зв'язку з розвитком загрозливих для життя станів; дуже рідко можливі летальні наслідки. При застосуванні препарату Трилептал® дерматологічні реакції спостерігалися як у дітей, так і у дорослих, та розвивалися в середньому через 19 днів після початку прийому препарату. Є окремі повідомлення про випадки рецидиву серйозних реакцій шкіри при відновленні прийому препарату Трилептал®.При розвитку шкірних реакцій на фоні застосування препарату Трилептал слід розглянути питання про відміну препарату та застосування іншого протиепілептичного засобу. Кореляція з HLA-B*1502 Є значна кількість даних, що підтверджують роль алелей людського лейкоцитарного антигену (HLA) у розвитку серйозних шкірних реакцій у пацієнтів із схильністю до таких станів. Через схожість у хімічній структурі окскарбамазепіну та карбамазепіну існує ймовірність розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла у пацієнтів з наявністю в геномі алеля HLA-B*1502, які приймають окскарбазепін. У пацієнтів китайської та тайської національності простежувався чіткий зв'язок між розвитком синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла при застосуванні карбамазепіну та наявністю в їх геномі алелі людського лейкоцитарного антигену HLA-B*1502. Частота народження даного алелю у пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%, серед деяких груп населення Малайзії - понад 15%. Частота поширення алеля HLA-B*1502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі частіше від частоти алелей. При застосуванні препарату Трилептал у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування за даним алелем. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо очікувана користь від терапії перевищує можливий ризик. Наявність даного алелю в осіб китайської національності, які приймають інші протиепілептичні препарати, збільшує ризик розвитку тяжких дерматологічних реакцій. У пацієнтів з алелем HLA-B*1502 необхідно уникати застосування препаратів, що призводять до розвитку синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла, при можливій заміні на альтернативні препарати. Проведення генотипування по алелю HLA-B*1502 перед застосуванням препарату Трилептал® необов'язково у пацієнтів, що належать до популяцій з низькою частотою народження алелю, а також пацієнтам,вже одержуючим терапію даним препаратом, оскільки важкі шкірні реакції здебільшого відзначалися в перші місяці лікування (незалежно від наявності HLA-B*1502). Кореляція з HLA-B*3101 Наявність алелю HLA-A*3101 може бути фактором ризику розвитку тяжких уражень шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та плямисто-вузликовий висип). Частота народження алелі HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2 - 5% у населення Європи, близько 10% - у японців, серед населення Західної Європи - близько 6,7%, в Залежно від географічного регіону. Частота алелі становить менше 5% у населенні Австралії, Азії, Африки та Північній Америці, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі вищий за частоту алелей. Немає достатніх підстав для рекомендації проведення генотипування за даним алелем у пацієнтів перед початком терапії окскарбазепіном. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Трилептал®, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-А*3101). Однак результати генотипування не повинні впливати на ступінь контролю стану пацієнта та настороженість лікаря щодо тяжких реакцій шкіри. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних за алелями HLA-B*1502 або HLA-А*3101, при застосуванні препарату Трилептал не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. При проведенні генотипування за алелем HLA-B*1502 слід віддавати перевагу методиці з високою роздільною здатністю. Тест вважається позитивним, якщо виявлено хоча б один з алелей, негативним, якщо не виявлено жодного алеля. Ті ж рекомендації слід дотримуватися при проведенні генотипування за алелем HLA-A*3101. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю дерматологічних реакцій, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій, не встановлено. Порушення функції печінки Є повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку гепатиту, які здебільшого благополучно дозволялися. При підозрі на гепатит необхідно розглянути питання про відміну препарату. Гіпотиреоз Гіпотиреоз є вкрай рідкісним НЯ при застосуванні окскарбазепіну. Враховуючи вплив гормонів щитовидної залози на розвиток дітей, у даної категорії пацієнтів, особливо у віці до двох років, рекомендовано проводити визначення концентрації гормонів щитовидної залози до початку лікування препаратом, а також контролювати цей показник під час застосування препарату Трилептал®. Одночасний прийом пероральних контрацептивів Жінки дітородного віку, які приймають пероральні контрацептиви одночасно з препаратом Трилептал®, повинні бути попереджені про можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів. Даної категорії пацієнток, які отримують препарат Трилептал, рекомендується додаткове застосування негормональних методів контрацепції. Синдром відміни Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, слід уникати різкого припинення терапії препаратом Трилептал через ризик збільшення частоти судомних нападів. Особи, які приймають алкоголь на фоні терапії препаратом Трилептал®, мають бути попереджені про можливе посилення седативного ефекту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю розвитку на фоні застосування препарату Трилептал таких НР, як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, нечіткість зору, порушення зору, гіпонатріємія, та пригнічення свідомості або інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку лікування або під час підбору дози, пацієнтам слід бути обережними при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами в період застосування препарату. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСуспензія - 1 мл: активна речовина: окскарбазепін – 60 мг; допоміжні речовини: пропілпарагідроксибензоат - 0,3 мг; натрію сахаринат – 0,5 мг; сорбінова кислота – 0,5 мг; макроголу 400 стеарат – 1 мг; метилпарагідроксибензоат - 1,2 мг; аскорбінова кислота – 10 мг; целюлоза диспергована (МКЦ та кармелоза натрію) - 15 мг; жовтий сливово-лимонний аромат 39К020 (розчин, що містить 36% етанолу та 16% пропіленгліколю) - 2,5 мг; пропіленгліколь дистильований - 25 мг; сорбітол 70% рідкий – 250 мг; вода очищена – 717 мг. Суспензія для внутрішнього прийому, 60 мг/мл. У флаконах темного скла з кришкою, що загвинчується, з стопором, 100 або 250 мл. Флакон разом із дозувальним шприцом об'ємом 1 мл або 10 мл та адаптером для флакона у картонній пачці.Опис лікарської формиСуспензія від майже білого до слабо-коричневого або слабо-червоного кольору, із фруктовим запахом.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо окскарбазепін повністю всмоктується та значною мірою метаболізується з утворенням фармакологічно активного метаболіту – 10-моногідроксипохідного. Після одноразового прийому окскарбазепіну, залежно від застосовуваної лікарської форми, Cmax метаболіту в плазмі становить 24.9-34 мкмоль/л, середній час її досягнення - близько 4.5-6 год. У фармакокінетичних дослідженнях показано, що в плазмі крові визначається 2% окскарбазепіну та 70% МГП; решта припадає на вторинні метаболіти, що швидко виводяться з плазми крові. Зв'язування метаболіту з білками плазми, переважно з альбуміном, становить близько 40%. У терапевтичному діапазоні рівень зв'язування не залежить від концентрації препарату в сироватці крові. Окскарбазепін та МГП не зв'язуються з α1-кислим глікопротеїном. Здається Vd - 49 л. Сss МГП у плазмі досягаються на 2-3 добу при прийомі окскарбазепіну 2 рази на добу. У рівноважному стані фармакокінетичні параметри МГП лінійні та дозозалежні у діапазоні добових доз 300 мг – 2400 мг. Окскарбазепін швидко метаболізується цитозольними ферментами печінки до фармакологічно активного метаболіту МГП, який піддається подальшій глюкуронізації. Незначні кількості МГП (близько 4% дози) окислюються з утворенням неактивного метаболіту – 10, 11-дигідроксипохідне (ДГП). Окскарбазепін виводиться у вигляді метаболітів переважно нирками (95%), менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Приблизно 80% метаболітів, що виводяться, становить МГП, з них 49% складають глюкуроніди і 27% - незмінений МГП. ДГП виводиться у незміненому вигляді (близько 3%), кон'югати окскарбазепіну становлять 13%. Близько 4% дози виводиться із калом. Окскарбазепін швидко виводиться з плазми, що здається T1/2 становить 1.3 - 2.3 год. Здається, що T1/2 МГП становить в середньому 9.3±1.8 год. Існує лінійна залежність ниркового кліренсу МГП від кліренсу креатиніну. При КК менше 30 мл/хв після одноразового прийому 300 мг окскарбазепіну T1/2 МГП збільшується до 19 год, а AUC збільшується вдвічі. Кліренс МГП, скоригований за масою тіла, у дітей знижується зі збільшенням віку та маси тіла, наближаючись до кліренсу дорослих. Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 1 місяця до 4 років на 93% вище, ніж у дорослих. Внаслідок цього, передбачається, що AUC МГП у дітей цієї вікової групи буде в 2 рази меншою за таку у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 4 до 12 років на 43% вище, ніж у дорослих. Передбачувана AUC МГП у дітей цієї вікової групи становить 2/3 від такої у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Передбачається, що у дітей віком від 13 років і старших за рахунок збільшення маси тіла кліренс МГП, скоригований за масою тіла,відповідає кліренсу МГП у дорослих. Після прийому окскарбазепіну в одноразовій дозі 300 мг або багаторазово в дозі 600 мг на добу у здорових добровольців у віці 60-82 років Сmax у плазмі крові та значення AUC для МГП були на 30-60% вищими в порівнянні з тими ж показниками у молодих добровольців (18-32 роки), що з віковим зменшенням КК. В організмі вагітних жінок відбувається ряд фізіологічних змін, які можуть призводити до поступового зниження рівня МГП у плазмі при вагітності.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб. Фармакологічна активність обумовлена ​​насамперед дією метаболіту – моногідроксипохідного (МГП) окскарбазепіну. Механізм дії окскарбазепіну та його метаболіту пов'язаний, в основному, з блокадою потенціал-залежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації перезбуджених мембран нейронів, інгібування виникнення серійних нейрональних розрядів та зниження синаптичного проведення імпульсів. Реалізації протисудомної дії сприяє підвищення провідності іонів калію та модуляція кальцієвих каналів, що активуються високим потенціалом мембрани. Не було відзначено значної взаємодії із нейромедіаторами мозку або зв'язування з рецепторами. В експериментальних дослідженнях було показано, що окскарбазепін і його метаболіт мають виражену протисудомну дію. Ефективність окскарбазепіну при епілептичних нападах була продемонстрована як при монотерапії, так і при застосуванні окскарбазепіну у складі комбінованої терапії у дітей та дорослих.Показання до застосуванняПрості та складні парціальні епілептичні напади з вторинною генералізацією або без неї у дорослих та дітей віком від 1 місяця та старших. Генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади у дорослих та дітей віком від 2 років та старших.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до окскарбазепіну або до будь-яких інших компонентів препарату. Дитячий вік – до 1 місяця. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. Застосування препарату Трилептал у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкими мірами не вивчалося, тому необхідно з обережністю дозувати препарат у цієї категорії пацієнтів.Вагітність та лактаціяДосвід застосування при вагітності обмежений. Наявні повідомлення свідчать про можливий зв'язок прийому окскарбазепіну при вагітності з розвитком вроджених дефектів (наприклад, вовчої пащі). В експериментальних дослідженнях при застосуванні окскарбазепіну в токсичних дозах відзначалося збільшення ембріональної смертності, уповільнення та порушення розвитку та зростання плода. Якщо пацієнтка планує завагітніти або завагітніла під час застосування окскарбазепіну, а також при виникненні питання застосування окскарбазепіну при вагітності необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливий ризик для плода, особливо в І триместрі вагітності. При вагітності слід застосовувати окскарбазепін у найменшій ефективній дозі. При достатній клінічній ефективності у жінок дітородного віку окскарбазепін слід застосовувати як монотерапію. При вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір і на плід. Відомо, що за вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Протиепілептичні засоби можуть посилювати цей дефіцит, що є однією з можливих причин порушень розвитку плода, тому рекомендується додатковий прийом препаратів фолієвої кислоти. При застосуванні при вагітності необхідно враховувати, що фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі вагітної, можуть призводити до поступового зниження концентрації активного метаболіту у плазмі. Для досягнення максимального контролю симптомів захворювання необхідно регулярно оцінювати клінічний ефект окскарбазепіну та визначати концентрацію метаболіту у плазмі крові. Визначення концентрації МГП у плазмі також рекомендується проводити у післяпологовому періоді, особливо у випадку, якщо при вагітності дозу окскарбазепіну підвищували. Є повідомлення про те, що застосування протиепілептичних препаратів при вагітності може призводити до підвищеної кровоточивості у новонароджених. В якості запобіжного заходу рекомендується призначення вітаміну K1 в останні кілька тижнів вагітності, а також новонародженим, матері яких отримували окскарбазепін. Окскарбазепін та МГП проникають через плацентарний бар'єр та виділяються з грудним молоком. Відношення концентрацій у молоці та плазмі склало 0.5 для обох речовин. Оскільки вплив на новонароджених окскарбазепіну та МГП, що надійшли з молоком матері, невідомо, не слід застосовувати окскарбазепін у період грудного вигодовування.Побічна діяНайчастіше (≥ 10%): сонливість, біль голови, запаморочення, диплопія, нудота, блювання, відчуття втоми. З боку системи кровотворення: іноді – лейкопенія; дуже рідко – пригнічення кістковомозкового кровотворення, агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що супроводжуються лихоманкою та висипом (в т.ч. та поліорганні порушення). При розвитку реакцій підвищеної чутливості можливе ураження кровоносної та лімфатичної систем (еозинофілія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, спленомегалія), м'язів та суглобів (міалгія, набряки в області суглобів, артралгія), нервова система (енцефалопатія). ), легень (задишка, набряк легень, бронхоспазм, інтерстиціальне запалення), відхилення від норми показників функції печінки, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. З боку обміну речовин: часто – гіпонатріємія; дуже рідко – клінічно значуща гіпонатріємія (концентрація натрію З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, запаморочення; часто – атаксія, тремор, ністагм, порушення уваги, амнезія; сплутаність свідомості, депресія, апатія, ажитація, емоційна лабільність. З боку органів чуття: дуже часто – диплопія; часто – порушення зору, затуманювання зору, вертиго. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмії, AV-блокада, артеріальна гіпертензія. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто - діарея, запор, біль у животі; іноді – підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації ЛФ у крові; дуже рідко – панкреатит та/або підвищення рівня ліпази та/або амілази, гепатит. Дерматологічні реакції: часто – висип, алопеція, акне. Алергічні реакції: іноді – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), багатоформна еритема. Інші: дуже часто – почуття втоми; часто – астенія; дуже рідко - системний червоний вовчак. У дітей віком до 4 років: дуже часто (11%) – сонливість; часто (≥1% –Взаємодія з лікарськими засобамиОкскарбазепін та його фармакологічно активний метаболіт МГП є інгібіторами цитохрому CYP2C19. Тому при застосуванні окскарбазепіну у високих дозах можлива лікарська взаємодія з препаратами, що метаболізуються CYP2C19 (фенобарбіталом, фенітоїном). Для деяких пацієнтів може знадобитися зниження дози препаратів – субстратів CYP2C19. Було показано, що окскарбазепін і МГП слабо або зовсім не взаємодіють з наступними мікросомальними ізоферментами: CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2D9, CYP2Е1, CYP4А4 та CYP4C11. Будучи індукторами CYP3A4 та CYP3A5, окскарбазепін та МГП знижують плазмові концентрації препаратів, що метаболізуються даними ізоферментами: дигідропіридинові антагоністи кальцію, пероральні контрацептиви та протиепілептичні препарати (наприклад, карбамазепін). При одночасному застосуванні з окскарбазепіном також можливе зниження концентрації у плазмі та інших лікарських препаратів, які є субстратами ферментів CYP3A4 та CYP3A5 (наприклад, препарати групи імунодепресантів – циклоспорин). Оскільки in vitro МГП є слабким індуктором UDP-глюкуроніл трансферази і, отже, малоймовірно, що in vivo він здатний впливати на метаболізм препаратів, що виводяться у вигляді кон'югатів з глюкуроновою кислотою (наприклад, вальпроєвої кислоти та ламотриджину). Але, зважаючи навіть на слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП, може знадобитися збільшення доз одночасно застосовуваних препаратів, що метаболізуються за участю CYP3A4 або UDP-глюкуронілтрансферазою. У разі відміни окскарбазепіну може знадобитися зниження дози цих препаратів. In vitro дослідження підтвердили слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП щодо ізоферментів підсистем ферментів CYP2B та CYP3A4. Індукувальний вплив окскарбазепіну та МГП на інші ізоферменти CYP невідомо. Концентрація фенітоїну в плазмі збільшується до 40% при одночасному застосуванні окскарбазепіну в дозі 1200 мг на добу та вище. Тому при застосуванні окскарбазепіну в таких дозах може знадобитися зменшення дози фенітоїну. Збільшення сироваткової концентрації фенобарбіталу при одночасному застосуванні з окскарбазепіном незначне (15%). Одночасне призначення сильних індукторів ізоферментів цитохрому Р450 (тобто карбамазепіну, фенітоїну та фенобарбіталу) зменшує концентрації МГП у плазмі крові (на 29-40%). Доведено взаємодію окскарбазепіну з етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Середні значення AUC для них зменшувалися на 48-52% та 35-52% відповідно. Досліджень взаємодії окскарбазепіну з іншими пероральними або контрацептивами, що імплантуються, не проводилося. Таким чином, одночасне застосування окскарбазепіну та гормональних контрацептивів може призводити до зниження ефективності останніх. Одночасне застосування окскарбазепіну та фелодипіну може призводити до зменшення значення AUC фелодипіну на 28%, хоча концентрації у плазмі крові залишаються в межах терапевтичного діапазону. З іншого боку, при одночасному застосуванні з верапамілом можливе зниження концентрації МГП у сироватці крові на 20%. Таке зниження немає клінічного значення. Циметидин, еритроміцин, декстропропоксифен не впливають на фармакокінетичні параметри МГП; вилоксазин незначно впливає на концентрацію МГП у плазмі (концентрація МГП підвищується на 10% після повторного сумісного застосування). Не зазначено будь-якої взаємодії з варфарином при прийомі як одноразових, так і багаторазових доз окскарбазепіну. Окскарбазепін може посилювати седативний ефект етанолу.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди (під час, після їжі або в проміжках між їдою). Препарат Трилептал може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами. В обох випадках курс лікування починається з клінічно ефективної дози, кратність прийому – 2 рази на добу. Доза може бути збільшена залежно від відповіді на терапію. При заміні іншого протиепілептичного препарату на препарат Трилептал® на початку прийому препарату Трилептал® слід поступово знижувати дозу препарату, що замінюється. При застосуванні препарату Трилептал у складі комбінованої терапії може знадобитися зниження дози супутніх протиепілептичних препаратів та/або повільніше підвищення дози препарату Трилептал. Наведені нижче рекомендації належать до пацієнтів із нормальною функцією нирок. Для цієї категорії пацієнтів немає необхідності контролювати концентрацію активної речовини в плазмі з метою оптимізації терапії препаратом Трилептал®. Наведені нижче рекомендації з дозування (у дорослих пацієнтів, дітей та підлітків, а також у пацієнтів ≥65 років) наведені на підставі застосування цих доз у клінічних дослідженнях, проведених у всіх вікових групах. Тим не менш, при необхідності можуть застосовуватися нижчі початкові дози. На таблетках є ризики, їх можна розламувати на 2 частини для полегшення ковтання. При застосуванні препарату Трилептал у дітей віком до 3 років, які не можуть ковтати таблетки, а також у випадках, коли неможливо відміряти необхідну дозу при застосуванні препарату у формі таблеток, призначають препарат Трилептал у формі суспензії для прийому внутрішньо. Дорослі та літні пацієнти Монотерапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу, при цьому більшість пацієнтів мають добрий клінічний ефект при дозі 900 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. У пацієнтів, які раніше не отримували терапію протиепілептичними засобами, ефективна доза становить 1200 мг на добу, у пацієнтів, які раніше отримували, але погано відповідали на терапію іншими протиепілептичними препаратами – 2400 мг на добу. Комбінована терапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі 2400 мг у складі комбінованої терапії без зниження дози іншого протиепілептичного засобу супроводжувалося поганою переносимістю у більшості пацієнтів переважно через розвиток небажаних явищ з боку нервової системи. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі вище 2400 мг не вивчалося. Діти При монотерапії та при застосуванні препарату у складі комбінованої терапії: початкова доза, що рекомендується, — 8–10 мг/кг/добу на 2 прийоми. При необхідності для досягнення бажаного терапевтичного ефекту можливе поступове підвищення дози: з інтервалом приблизно в 1 тиж дозу збільшують максимум на 10 мг/кг/добу, до максимальної добової дози з розрахунку 60 мг/кг. Препарат Трилептал® призначений для застосування у дітей від 1 міс та старше. Застосування препарату у дітей до 1 місяця в контрольованих клінічних дослідженнях не вивчалося. При застосуванні препарату Трилептал у вигляді монотерапії та у складі комбінованої терапії, при коригуванні по масі тіла кліренс у дітей значно знижується зі збільшенням віку. Дітям віком від 1 місяця до 4 років може знадобитися доза препарату, що в 2 рази перевищує дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла; дітям віком від 4 до 12 років може знадобитися доза, що перевищує на 50% дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла. У дітей віком від 1 міс до 4 років вплив протиепілептичних препаратів - індукторів ферментів печінки - на їх кліренс, що здається, виражено більшою мірою, ніж у дітей більш старших вікових груп (при коригуванні по масі тіла). При застосуванні препарату Трилептал® у дітей віком від 1 міс до 4 років у комбінації з протиепілептичними препаратами – індукторами ферментів печінки – може знадобитися доза окскарбазепіну на 60% вище (при коригуванні по масі тіла), ніж при монотерапії препаратом Трилептал® або його застосування у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Для дітей старших вікових груп при проведенні комбінованої терапії препаратом Трилептал з індукторами ферментів печінки може знадобитися незначне збільшення дози препарату порівняно з монотерапією. У дітей віком до 3 років препарат слід застосовувати у формі сиропу у зв'язку з труднощами застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи. Особливі групи пацієнтів Пацієнти ≥65 років. Спеціальна корекція режиму дозування для даної категорії пацієнтів необхідна при порушенні функції нирок або за наявності ризику розвитку гіпонатремії. Порушення функції печінки. Не потрібна корекція режиму дозування у пацієнтів із слабкими та помірними порушеннями функції печінки. Відсутні дані про застосування препарату Трилептал у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, у зв'язку з чим необхідно бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів даної категорії. Порушення функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв) початкова доза, що рекомендується, — 300 мг/добу; Підвищувати дозу слід повільно, з інтервалом не менше 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами під час добору дози. Перед прийомом суспензії для внутрішнього прийому флакон слід ретельно струсити і відразу ж відміряти необхідну кількість суспензії. Потрібну дозу (мл) набирають з флакона за допомогою шприца, що додається. При використанні шприца на 10 мл (поставляється з флаконом на 250 мл – для дорослих та дітей старшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,5 мл. При використанні шприца на 1 мл (поставляється з флаконом на 100 мл для дітей молодшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,1 мл. Після кожного використання слід щільно закривати флакон та протирати шприц чистою сухою тканиною. Суспензію можна приймати безпосередньо із шприца або розбавляти невеликою кількістю води перед прийомом. Відкритий флакон зберігати трохи більше 7 тижнів. Суспензія для внутрішнього прийому і таблетки, покриті плівковою оболонкою, є взаємозамінними в еквівалентних дозах.ПередозуванняЄ поодинокі повідомлення про передозування препарату. Максимальна доза, описана в повідомленнях, становить приблизно 48000 мг. Симптоми Порушення водно-електролітного балансу: Гіпонатріємія. Порушення органу зору: диплопія, міоз, нечіткість зору. Порушення з боку травної системи: нудота, блювання, гіперкінезія. Загальні розлади та порушення у місці введення: стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: зниження частоти дихальних рухів, подовження інтервалу QTc. Порушення з боку нервової системи: сонливість, запаморочення, атаксія, ністагм, тремор, порушення координації, судоми, біль голови, кома, втрата свідомості, дискінезія. Порушення психіки: агресія, ажитація, сплутаність свідомості. Порушення судини: зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка. Лікування Специфічного антидоту немає. Проводять симптоматичне та підтримуюче лікування. Слід на увазі, що для зменшення абсорбції окскарбазепіну може бути проведено промивання шлунка і призначений прийом активованого вугілля. Рекомендується контролювати життєво важливі функції організму, приділяючи особливу увагу порушенням провідності серця, водно-електролітного балансу та функції дихальної системи.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІснують повідомлення про ризик погіршення перебігу епілептичних нападів при застосуванні препарату Трилептал. Підвищення ризику погіршення перебігу нападів спостерігалося, переважно у дітей, проте, може бути й у дорослих. Якщо на фоні застосування препарату Трилептал відзначається погіршення перебігу епілептичних нападів, застосування препарату слід припинити. Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Трилептал у клінічній практиці в окремих випадках (постмаркетингові повідомлення) відзначався розвиток реакцій гіперчутливості негайного типу (I тип), включаючи висипання, свербіж, кропив'янку, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції. Реакції гіперчутливості можуть викликати розвиток порушень з боку шкірних покривів, печінки, крові та лімфатичної системи та інших органів як окремо, так і в рамках системної реакції. Ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції з ураженням гортані, голосових складок (область голосової щілини), язика, губ, повік розвивалися як при першому, так і повторному прийомі препарату Трилептал®. У разі розвитку гіперчутливості негайного типу слід негайно відмінити препарат Трилептал і призначити альтернативну терапію. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. При виникненні ознак та симптомів реакцій гіперчутливості слід негайно відмінити препарат Трилептал. Гіпонатріємія У 2,7% пацієнтів, які отримують препарат Трилептал®, спостерігалася гіпонатріємія (вміст натрію у сироватці менше 125 ммоль/л), яка зазвичай не супроводжувалася клінічними проявами та не вимагала корекції терапії. Вміст натрію нормалізується при відміні (зменшенні дози) препарату Трилептал або консервативному лікуванні (обмеженні прийому рідини). У пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі та низьким вмістом натрію в сироватці крові (наприклад, у пацієнтів з синдромом неадекватної секреції антидіуретичного гормону), або у пацієнтів, які отримують одночасне лікування препаратами, що сприяють виведенню натрію з організму, (діуретики, препарати, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), до початку терапії препаратом Трилептал слід визначати вміст натрію в сироватці крові.Надалі слід контролювати вміст натрію у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії і далі щомісяця протягом 3-х місяців або при необхідності. З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові. Необхідно проводити контроль маси тіла у всіх пацієнтів із серцевою недостатністю для своєчасного діагностування затримки рідини. При затримці рідини або прогресуванні симптомів серцевої недостатності слід визначати вміст натрію в сироватці крові. У разі виникнення гіпонатріємії слід обмежити кількість споживаної рідини. Оскільки при застосуванні окскарбазепіну в окремих випадках можливе порушення серцевої провідності, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами з попередніми порушеннями провідності (атріовентрикулярна блокада, аритмія), які отримують препарат Трилептал®. Гематологічні зміни За даними постмаркетингових повідомлень при лікуванні препаратом Трилептал у пацієнтів у дуже рідкісних випадках відзначався розвиток агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії. Враховуючи незначну частоту народження агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії, а також супутніх факторів (наприклад, одночасний прийом інших лікарських засобів, наявність супутніх захворювань), причинно-наслідковий зв'язок між розвитком даних небажаних явищ та застосуванням препарату встановити неможливо. При розвитку симптомів вираженого пригнічення кістковомозкового кровотворення необхідно розглянути питання про відміну препарату. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати, відзначалися епізоди суїцидальної поведінки та суїцидальних думок. Результати мета-аналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм підвищення ризику суїциду у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому на всіх стадіях лікування потрібне ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують лікування препаратом. Пацієнти та медичний персонал повинні бути попереджені про ризик виникнення суїцидальних думок та епізодів у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Трилептал®. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Трилептал дуже рідко повідомлялося про розвиток серйозних дерматологічних реакцій, таких як: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ексудативна мультиформна еритема. Пацієнтам із вищезазначеними дерматологічними реакціями може знадобитися госпіталізація у зв'язку з розвитком загрозливих для життя станів; дуже рідко можливі летальні наслідки. При застосуванні препарату Трилептал® дерматологічні реакції спостерігалися як у дітей, так і у дорослих, та розвивалися в середньому через 19 днів після початку прийому препарату. Є окремі повідомлення про випадки рецидиву серйозних реакцій шкіри при відновленні прийому препарату Трилептал®.При розвитку шкірних реакцій на фоні застосування препарату Трилептал слід розглянути питання про відміну препарату та застосування іншого протиепілептичного засобу. Кореляція з HLA-B*1502 Є значна кількість даних, що підтверджують роль алелей людського лейкоцитарного антигену (HLA) у розвитку серйозних шкірних реакцій у пацієнтів із схильністю до таких станів. Через схожість у хімічній структурі окскарбамазепіну та карбамазепіну існує ймовірність розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла у пацієнтів з наявністю в геномі алеля HLA-B*1502, які приймають окскарбазепін. У пацієнтів китайської та тайської національності простежувався чіткий зв'язок між розвитком синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла при застосуванні карбамазепіну та наявністю в їх геномі алелі людського лейкоцитарного антигену HLA-B*1502. Частота народження даного алелю у пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%, серед деяких груп населення Малайзії - понад 15%. Частота поширення алеля HLA-B*1502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі частіше від частоти алелей. При застосуванні препарату Трилептал у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування за даним алелем. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо очікувана користь від терапії перевищує можливий ризик. Наявність даного алелю в осіб китайської національності, які приймають інші протиепілептичні препарати, збільшує ризик розвитку тяжких дерматологічних реакцій. У пацієнтів з алелем HLA-B*1502 необхідно уникати застосування препаратів, що призводять до розвитку синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла, при можливій заміні на альтернативні препарати. Проведення генотипування по алелю HLA-B*1502 перед застосуванням препарату Трилептал® необов'язково у пацієнтів, що належать до популяцій з низькою частотою народження алелю, а також пацієнтам,вже одержуючим терапію даним препаратом, оскільки важкі шкірні реакції здебільшого відзначалися в перші місяці лікування (незалежно від наявності HLA-B*1502). Кореляція з HLA-B*3101 Наявність алелю HLA-A*3101 може бути фактором ризику розвитку тяжких уражень шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та плямисто-вузликовий висип). Частота народження алелі HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2 - 5% у населення Європи, близько 10% - у японців, серед населення Західної Європи - близько 6,7%, в Залежно від географічного регіону. Частота алелі становить менше 5% у населенні Австралії, Азії, Африки та Північній Америці, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі вищий за частоту алелей. Немає достатніх підстав для рекомендації проведення генотипування за даним алелем у пацієнтів перед початком терапії окскарбазепіном. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Трилептал®, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-А*3101). Однак результати генотипування не повинні впливати на ступінь контролю стану пацієнта та настороженість лікаря щодо тяжких реакцій шкіри. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних за алелями HLA-B*1502 або HLA-А*3101, при застосуванні препарату Трилептал не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. При проведенні генотипування за алелем HLA-B*1502 слід віддавати перевагу методиці з високою роздільною здатністю. Тест вважається позитивним, якщо виявлено хоча б один з алелей, негативним, якщо не виявлено жодного алеля. Ті ж рекомендації слід дотримуватися при проведенні генотипування за алелем HLA-A*3101. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю дерматологічних реакцій, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій, не встановлено. Порушення функції печінки Є повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку гепатиту, які здебільшого благополучно дозволялися. При підозрі на гепатит необхідно розглянути питання про відміну препарату. Гіпотиреоз Гіпотиреоз є вкрай рідкісним НЯ при застосуванні окскарбазепіну. Враховуючи вплив гормонів щитовидної залози на розвиток дітей, у даної категорії пацієнтів, особливо у віці до двох років, рекомендовано проводити визначення концентрації гормонів щитовидної залози до початку лікування препаратом, а також контролювати цей показник під час застосування препарату Трилептал®. Одночасний прийом пероральних контрацептивів Жінки дітородного віку, які приймають пероральні контрацептиви одночасно з препаратом Трилептал®, повинні бути попереджені про можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів. Даної категорії пацієнток, які отримують препарат Трилептал, рекомендується додаткове застосування негормональних методів контрацепції. Синдром відміни Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, слід уникати різкого припинення терапії препаратом Трилептал через ризик збільшення частоти судомних нападів. Особи, які приймають алкоголь на фоні терапії препаратом Трилептал®, мають бути попереджені про можливе посилення седативного ефекту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю розвитку на фоні застосування препарату Трилептал таких НР, як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, нечіткість зору, порушення зору, гіпонатріємія, та пригнічення свідомості або інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку лікування або під час підбору дози, пацієнтам слід бути обережними при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами в період застосування препарату. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 100 мг Фасування: N5 Форма випуску: супозиторії Упакування: упак. Виробник: Новартіс Консьюмер Хелс Завод-виробник: Новартіс Консьюмер Хелс (Швейцарія) Діюча речовина: Диклофенак. .

Дозування: 50 мг Фасування: N10 Форма випуску: супозиторії Упакування: упак. Виробник: Новартіс Консьюмер Хелс Завод-виробник: Новартіс Консьюмер Хелс (Швейцарія) Діюча речовина: Диклофенак. .

Склад, форма випуску та упаковкаГель - 100 г. Активна речовина: 1,16 г диклофенаку діетіламіну, що відповідає 1 г диклофенаку натрію; Допоміжні речовини: карбомери (карбопол 974 Р) 1,20 г, макрогола цетостеарат (цетомакрогол 1000) 2,00 г, кокоїл каприлокапрат (цетіол LC) 2,50 г, діетиламін 0,90 г, ізопропанол 20 2,50 г, ароматичний крем 45 (містить бензилбензоат) 0,10 г, пропіленгліколь 5,00 г, вода 64,64 г. По 10 г, 20 г, 30 г, 50 г, 60 г, 75 г, 100 г, 120 г, 150 г або 180 г в алюмінієвій тубі, забезпеченій захисною мембраною з алюмінію, з пластмасовою кришкою, що нагвинчується (білого або синього кольору) , що має виступ для перфорації мембрани із зовнішнього боку. Тубу разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. По 10 г, 20 г, 30 г, 50 г, 60 г, 75 г, 100 г, 120 г, 150 г або 180 г у ламінованій тубі (поліетилен низької щільності, алюміній, поліетилен високої щільності) з плечем та цільнолитою фігурною мембраною з поліетилену високої щільності і поліпропіленовою кришкою, що накручується (білого або синього кольору), круглої або трикутної форми. Кришка із зовнішнього боку має ключ (поглиблення з виступами) для розкриття захисної мембрани туби. Тубу разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. По 75 мл або 100 мл в алюмінієвому флаконі (близько 73 г і 97 г відповідно), що знаходиться під тиском, з пластиковим дозуючим пристроєм на поліетиленовому кільці і захисною кришкою. Флакон разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОднорідний кремоподібний гель, колір від білого до жовтуватого.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат.ФармакокінетикаПри способі нанесення препарату, що рекомендується, абсорбується не більше 6% диклофенаку. При нанесенні на область ураженого суглоба концентрація у синовіальній рідині вища, ніж у плазмі. Диклофенак переважно розподіляється і затримується глибоко в тканинах, схильних до запалення, таких як суглоби, де його концентрація в 20 разів вище, ніж у плазмі.ФармакодинамікаАктивний компонент диклофенак – нестероїдний протизапальний препарат, що володіє вираженими аналгетичними та протизапальними властивостями. Невибірково пригнічуючи циклооксигеназу 1 та 2 типу, порушує метаболізм арахідонової кислоти. Вольтарен® Емульгель® використовується для усунення больового синдрому та зменшення набряклості, пов'язаної із запальним процесом. Завдяки своїй водно-спиртовій основі Вольтарен® Емульгель® має заспокійливий та охолодний ефект.Показання до застосуванняБолі у спині при запальних та дегенеративних захворюваннях хребта (радикуліт, остеоартроз, люмбаго, ішіас); біль у суглобах (суглоби пальців рук, колінні та ін.) при остеоартрозі; біль у м'язах (внаслідок розтягувань, перенапруг, забій, травм); запалення та набряклість м'яких тканин та суглобів внаслідок травм та при ревматичних захворюваннях (тендовагініт, бурсит, ураження періартикулярних тканин).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до диклофенака або інших компонентів препарату; схильність до виникнення нападів бронхіальної астми, шкірних висипань або гострих ринітів при застосуванні ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів; вагітність (III триместр), грудне вигодовування; дитячий вік (до 12 років); порушення цілісності шкірних покровів у передбачуваному місці нанесення. З обережністю: печінкова порфірія (загострення), ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту, тяжкі порушення функції печінки та нирок, хронічна серцева недостатність, бронхіальна астма, літній вік, вагітність (І та ІІ триместр).Вагітність та лактаціяУ зв'язку з відсутністю даних щодо застосування Вольтарен® Емульгель® у вагітних, використання препарату протягом I та II триместру вагітності рекомендується лише за призначенням лікаря, зіставляючи користь для матері та ризик для плода. Препарат протипоказаний у III триместрі вагітності у зв'язку з можливістю зниження тонусу матки, порушення функції нирок плода з подальшим розвитком маловоддя та/або передчасного закриття артеріальної протоки плода. У зв'язку з відсутністю даних про проникнення Вольтарен® Емульгель® у грудне молоко препарат не рекомендується застосовувати під час грудного вигодовування. Якщо все ж таки необхідне використання препарату, то його не слід наносити на молочні залози або на велику поверхню шкіри і не застосовувати довго. Дані щодо застосування Вольтарен® Емульгель® та його впливу на фертильність у людини відсутні.Побічна діяКласифікація частоти виникнення побічних реакцій: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Інфекційні та паразитарні захворювання - Дуже рідко: пустульозний висип. Порушення з боку імунної системи - Дуже рідко: реакції гіперчутливості (включаючи кропив'янку), ангіоневротичний набряк. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Дуже рідко: астма. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Часто: дерматит (включаючи контактний дерматит), висип, еритема, екзема, свербіж; Рідко: бульозний дерматит; Дуже рідко: реакції фотосенсибілізації. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВольтарен® Емульгель® може посилювати дію препаратів, що спричиняють фотосенсибілізацію. Клінічно значущої взаємодії з іншими лікарськими засобами не описано.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Дорослим та дітям старше 12 років препарат наносять на шкіру 3-4 рази на день і злегка втирають. Необхідна кількість препарату залежить від розміру болючої зони. Разова доза препарату - 2-4 г (що за обсягом можна порівняти відповідно з розміром вишні або волоського горіха). Після нанесення препарату руки необхідно вимити. Тривалість лікування залежить від показань і ефекту, що відзначається (для посилення ефекту гель можна застосовувати разом з іншими лікарськими формами Вольтарена®). Проконсультуватися з лікарем через 2 тижні за відсутності терапевтичного ефекту. Ламіновані туби: для видалення захисної мембрани слід використовувати кришку, що нагвинчується, як ключ (поглиблення з виступами із зовнішнього боку кришки). Поєднайте заглиблення на зовнішній стороні кришки з фігурною захисною мембраною туби та поверніть. Мембрана має відокремитися від туби. Ламіновані туби можуть мати як звичайну кришку (круглої форми), так і інноваційну кришку (трикутної форми), яка є особливо зручною для використання при обмеженій рухливості суглобів рук внаслідок остеоартрозу або інших захворювань суглобів або травм. Алюмінієві туби: перед першим використанням слід проколоти захисну мембрану туби за допомогою спеціального виступу на зовнішній стороні поліпропіленової кришки, що нагвинчується.ПередозуванняВкрай низька системна абсорбція активних компонентів препарату при зовнішньому застосуванні робить передозування практично неможливим. Однак при випадковому застосуванні 100 г гелю, еквівалентного 1000 мг диклофенаку, можлива поява небажаних реакцій, аналогічних побічним реакціям. Перша допомога полягає у промиванні шлунка, прийомі активованого вугілля. При необхідності – стаціонарне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВольтарен® Емульгель® слід наносити лише на неушкоджену шкіру, уникаючи потрапляння на відкриті рани. Після нанесення не слід накладати оклюзійну пов'язку. Не слід допускати попадання препарату в очі та на слизові оболонки. Препарат містить пропіленгліколь і бензилбензоат, які в деяких випадках можуть викликати слабке місцеве шкірне подразнення. Слід припинити лікування у разі розвитку шкірного висипу після нанесення препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Дозування: 4 мг Фасування: N1 Форма випуску: р-р д/інфузій Упакування: фл. Виробник: Новартіс Консьюмер Хелс Завод-производитель: Новартис Фарма Штейн АГ(Швейцария) Действующее вещество: Золедроновая кислота. .

Склад, форма випуску та упаковкаКонцентрат – 1 фл. (5 мл): активна речовина: золедронова кислота безводна 4 мг (еквівалентно: золедронова кислота моногідрат 4.264 мг); допоміжні речовини: маннітол 220 мг, цитрату натрію дигідрат 24 мг, вода для ін'єкцій до 5 мл. У безбарвному пластиковому флаконі, закупореному сірою гумовою пробкою, обкатаною алюмінієвим ковпачком з пластиковою кришкою, що клацне. 1 флакон разом з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиПрозора безбарвна рідина.Фармакотерапевтична групаБіфосфонат. Інгібітор резорбції кісткової тканини.ФармакокінетикаДані з фармакокінетики при метастазах у кістки отримані після одноразової та повторних 5- та 15-хвилинних інфузій 2, 4, 8 та 16 мг золедронової кислоти 64 пацієнтам. Фармакокінетичні характеристики не залежать від дози препарату. Після початку інфузії Зомети сироваткові концентрації швидко збільшуються, досягаючи піку в кінці інфузії, далі слідує швидке зменшення концентрації на 10% - після 4 год і менш ніж на 1% - після 24 год з послідовно пролонгованим періодом низьких концентрацій, що не перевищують 0,1% від максимальної до повторної інфузії на 28 день. Золедронова кислота, введена внутрішньовенно, виводиться нирками в 3 етапи: швидке двофазне виведення препарату із системної циркуляції з T1/2 0,24 год і 1,87 год і тривала фаза з кінцевим T1/2, що становить 146 год. препарату при повторних введеннях кожні 28 днів.Золедронова кислота не піддається системному метаболізму та виводиться нирками у незміненому вигляді. Протягом перших 24 годин у сечі виявляється (39±16)% введеної дози. Решта препарату в основному зв'язується з кістковою тканиною. Потім повільно відбувається зворотне вивільнення золедронової кислоти з кісткової тканини у системний кровотік та її виведення нирками. Загальний плазмовий кліренс препарату становить (5,04±2,5) л/год та не залежить від дози препарату, статі, віку, расової приналежності та маси тіла пацієнта. Збільшення часу інфузії з 5 до 15 хв призводить до зменшення концентрації золедронової кислоти на 30% наприкінці інфузії, але не впливає на AUC. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з гіперкальціємією або недостатністю функції печінки не проводились. За даними, отриманими in vitro, золедронова кислота не інгібує фермент P450 людини і не піддається біотрансформації, це дозволяє припустити, що стан функції печінки істотно не впливає на фармакокінетику золедронової кислоти. З калом виводиться менш як 3% дози препарату. Нирковий кліренс золедронової кислоти позитивно корелює з кліренсом креатиніну та становить (75±33)% від Cl креатиніну, що досягає в середньому (84±29)% (діапазон – 22-143 мл/хв) у 64 пацієнтів, включених у дослідження. Аналіз популяції показав, що у пацієнтів з Cl креатиніну 20 мл/хв (ниркова недостатність тяжкого ступеня) або 50 мл/хв (ниркова недостатність середнього ступеня тяжкості) розрахований кліренс золедронової кислоти – 37 та 72% відповідно від значення кліренсу золедронату у пацієнтів з Cl креатиніну 84 мл/хв. Обмежені фармакокінетичні дані отримані для пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (Cl креатиніну <30 мл/хв). Показано низьку спорідненість золедронової кислоти до компонентів крові. Зв'язування з білками плазми є низьким (близько 50%) і не залежить від концентрації Зомети.ФармакодинамікаЗоледронова кислота відноситься до високоефективних бісфосфонатів, що мають вибіркову дію на кістку. Препарат пригнічує резорбцію кісткової тканини, впливаючи на остеокласти. Селективна дія бісфосфонатів на кісткову тканину заснована на високій спорідненості з мінералізованою кістковою тканиною. Точний молекулярний механізм, що забезпечує пригнічення активності остеокластів, досі залишається нез'ясованим. Золедронова кислота не надає небажаного впливу на формування, мінералізацію та механічні властивості кістки. Крім інгібуючої дії на резорбцію кісткової тканини, золедронова кислота має протипухлинні властивості, що забезпечують ефективність препарату при кісткових метастазах: in vivo: інгібування остеокластичної резорбції кісткової тканини, що змінює мікросередовище кісткового мозку, що призводить до зниження росту; Антиангіогенна активність. Пригнічення кісткової резорбції клінічно супроводжується також вираженим зниженням болючих відчуттів. in vitro: інгібування проліферації остеобластів, пряма цитотоксична та проапоптична активність, синергічний цитостатичний ефект із протипухлинними препаратами; антиадгезивна/антиінвазивна активність. Золедронова кислота, пригнічуючи проліферацію та індукуючи апоптоз, має безпосередню протипухлинну дію щодо клітин мієломи людини та ракової пухлини молочної залози, а також зменшує проникнення клітин ракової пухлини молочної залози через екстрацелюлярний матрикс, що свідчить про наявність у неї анти. Крім того, золедронова кислота інгібує проліферацію клітин ендотелію людини та тварин, має антиангіогенну дію. У хворих на рак молочної залози, рак передміхурової залози та інші солідні пухлини з метастатичним ураженням кісток Зомета запобігає розвитку патологічних переломів, компресії спинного мозку, знижує потребу у проведенні променевої терапії та оперативних втручань, зменшує пухлинну гіперкальціємію. Препарат здатний стримувати прогресування болючого синдрому. Лікувальний ефект менш виражений у пацієнтів із остеобластичними вогнищами, ніж з остеолітичними. У хворих на множинну мієлому та рак молочної залози при наявності як мінімум одного кісткового вогнища ефективність Зомети в дозі 4 мг можна порівняти з памідронатом у дозі 90 мг. У хворих з пухлинною гіперкальцемією дія Зомети характеризується зниженням рівня кальцію в сироватці крові та виведення кальцію із сечею. Середній час до нормалізації рівня кальцію становить близько 4 днів. До 10-го дня концентрація кальцію нормалізується у 87-88% хворих. Середній час до рецидиву (скоригований за альбуміном рівень кальцію сироватки не менше 2,9 ммоль/л) становить 30-40 днів. Значних відмінностей між ефективністю Зомети у дозах 4 та 8 мг при лікуванні гіперкальцемії не спостерігається. Дослідження не виявляють значних відмінностей щодо частоти та тяжкості небажаних явищ, що спостерігалися у пацієнтів, які отримували Зомету у дозах 4 або 8 мг,памідронат у дозі 90 мг або плацебо як при лікуванні кісткових метастазів, так і гіперкальцемії.Показання до застосуванняЗомета-інгібітор кісткової резорбції відноситься до класу високоефективних біфосфонатів, що мають вибіркову дію на кісткову тканину. Зомета має прямі протипухлинні властивості, що забезпечують ефективність при кісткових метастазах. Зомета застосовується за наявності остеолітичних, остеосклеротичних та змішаних кісткових метастазів солідних пухлин, для лікування гіперкальціємії, спричиненої злоякісною пухлиною.Протипоказання до застосуванняЗомету не слід застосовувати у разі проявів реакцій гіперчутливості (в т.ч. до ін. біфосфонатів), у період вагітності та лактації, дитячий та підлітковий вік.Вагітність та лактаціяЗомета не застосовується у вагітних та годуючих жінок та дітей.Побічна діяПри застосуванні препарату зомета можливий прояв побічних реакцій. Визначення частоти побічних реакцій: дуже часто – 10% і більше, часто – 1% і більше, іноді – 0.1% і більше, рідко – 0.01% і більше, вкрай рідко – менше 0.01%. З боку водно-електролітного обміну: дуже часто - гіпофосфатемія, часто – гіпокальціємія; іноді – гіпомагніємія; рідко – порушення обміну K+ (як гіперкаліємія, так і гіпокаліємія), гіпернатріємія. З боку органів кровотворення: іноді – тромбоцитопенія, анемія, лейкопенія; рідко – панцитопенія. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, зниження апетиту; іноді – запори чи діарея, біль у животі, диспепсія, стоматит, сухість у роті. З боку нервової системи: часто – головний біль; іноді – слабкість, парестезії, гіпестезія, гіперестезія, тремор, тривожність, розлади сну; рідко – сплутана свідомість. З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, кон'юнктивіт; рідко - "затуманювання" зору. З боку сечовидільної системи: часто – порушення функції нирок (підвищення сироваткової концентрації креатиніну та сечовини); іноді – гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія. З боку дихальної системи: іноді – диспное, кашель. З боку шкірних покривів: іноді - свербіж, висипання (включаючи еритематозний і макулярний), підвищене потовиділення. З боку опорно-рухового апарату: часто – біль у кістках, міалгія, артралгія; іноді - судоми м'язів. Алергічні реакції: у поодиноких випадках – шкірний висип, свербіж, ангіоневротичний набряк. Місцеві реакції: біль, подразнення, припухлість, утворення інфільтрату у місці введення. Інші: часто - жар, грипоподібний синдром (лихоманка, озноб, біль у кістках та/або м'язах); іноді – астенія, периферичні набряки, збільшення маси тіла, біль у грудній клітці; рідко – брадикардія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні із Зометою інших часто застосовуваних лікарських засобів (протипухлинні засоби, діуретики, антибіотики, анальгетики) будь-яких клінічно значущих взаємодій не відзначено. За даними, отриманими в дослідженнях in vitro, золедронова кислота не має суттєвого зв'язування з білками плазми та не інгібує ферменти системи цитохрому P450. Проте, спеціальні клінічні дослідження з вивчення лікарської взаємодії не проводилися. Рекомендується бути обережним при одночасному застосуванні бісфосфонатів та аміноглікозидів, оскільки одночасна дія цих препаратів проявляється збільшенням тривалості зниження концентрації кальцію в плазмі крові. Обережність необхідна при одночасному застосуванні Зомети з препаратами, що потенційно мають нефротоксичну дію. Слід також пам'ятати ймовірність розвитку гипомагниемиии. У пацієнтів з множинною мієломою можливе підвищення ризику порушень функції нирок при внутрішньовенному введенні бісфосфонатів, таких як Зомета, у комбінації з талідомідом. Фармацевтична взаємодія Розведений розчин Зомети не можна змішувати з інфузійними розчинами, що містять іони кальцію (наприклад, розчин Рінгера). При використанні для введення Зомети скляних флаконів, інфузійних систем та мішків різних типів, виготовлених з ПВХ, поліетилену та поліпропілену (попередньо заповнених 0,9% розчином натрію хлориду або 5% розчином декстрози), будь-яких ознак несумісності із Зометою.Спосіб застосування та дозиЗомета вводиться внутрішньовенно краплинно, протягом 15 хв. При кісткових метастазах та остеолітичних вогнищах при множинній мієломі у складі комбінованої терапії рекомендована доза – 4 мг. Кратність введення – кожні 3-4 тижні. При гіперкальціємії, спричиненій злоякісною пухлиною: при концентрації кальцію 1.2 мг/мл, або 3 ммоль/л за концентрацією альбуміну рекомендована доза – 4 мг. Інфузію проводять за умови адекватної гідратації пацієнта. Повторне введення препарату показане у разі погіршення стану після чіткого ефекту (тобто досягнення концентрації кальцію у сироватці крові 2.7 ммоль/л і нижче) або у разі рефрактерності до першого введення. Повторно вводиться у дозі 8 мг протягом 15 хв. Інтервал між першим та повторним введенням повинен бути не менше 1 тижнів для оцінки ефекту. Приготування ін'єкційного розчину: розчин готують в асептичних умовах - 4 мг розчиняють у 5 мл води для ін'єкцій (8 мг - 10 мл відповідно), обережно струшують до повного розчинення. Отриманий розчин з необхідною дозою (4 або 8 мг) розводять у 50 мл 0.9% розчину хлориду натрію або 5% розчину декстрози. Чи не використовувати розчини, що містять кальцій! Приготовлений розчин бажано використати безпосередньо після приготування. Невикористаний розчин можна зберігати в холодильнику при температурі +2-8 град. З не більше 24 год. Розчин, що зберігався в холодильнику, перед введенням слід зігріти до кімнатної температури.ПередозуванняСимптоми: при гострому передозуванні препарату (обмежені дані) відзначалися порушення функції нирок (в т.ч. ниркова недостатність), зміна електролітного складу (в т.ч. концентрацій кальцію, фосфатів та магнію у плазмі крові). Пацієнт, який одержав препарат у дозі, що перевищує рекомендовану, повинен перебувати під постійним наглядом. Лікування: у разі виникнення гіпокальціємії з клінічно значущими проявами показано проведення інфузії кальцію глюконату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред інфузією слід переконатися у адекватній гідратації пацієнта. При необхідності рекомендується введення 0.9% розчину хлориду натрію перед, паралельно або після інфузії препарату Зомета®. Слід уникати гіпергідратації пацієнта через ризик виникнення ускладнень з боку серцево-судинної системи. Після введення препарату Зомета необхідний постійний контроль вмісту кальцію, фосфору, магнію та креатиніну у сироватці крові. При розвитку гіпокальціємії, гіпофосфатемії або гіпомагніємії може виникнути потреба у короткочасному додатковому відповідному речовині. У пацієнтів з нелікованою гіперкальціємією зазвичай є порушення функції нирок, тому необхідний ретельний моніторинг функції нирок у цієї категорії пацієнтів. При вирішенні питання про лікування препаратом Зомета® пацієнтів з метастазами в кістки з метою зниження ризику патологічних переломів, компресії спинного мозку, гіперкальціємії, обумовленої пухлиною, та зниження потреби у проведенні променевої терапії або оперативних втручань на кістки, слід брати до уваги, що терапевтичний ефект настає через 2-3 місяці від початку лікування препаратом. Є окремі повідомлення про порушення функції нирок і натомість застосування бісфосфонатів. До факторів ризику виникнення подібних ускладнень відносяться дегідратація, що передує нирковій недостатності, багаторазове введення препарату Зомета або інших бісфосфонатів, а також застосування нефротоксичних лікарських засобів, та надто швидке введення препарату. Незважаючи на те, що ризик зазначених ускладнень знижується за умови введення препарату в дозі 4 мг протягом не менше 15 хвилин, можливість порушення функції нирок зберігається. Відзначалися випадки погіршення функції нирок, прогресування ниркової недостатності та виникнення необхідності проведення гемодіалізу при першому або одноразовому застосуванні препарату Зомета®. Підвищення сироваткових концентрацій креатиніну також спостерігається у деяких пацієнтів при тривалому застосуванні препарату в дозах, хоча з меншою частотою. Описано випадки остеонекрозу щелепи в онкологічних пацієнтів на фоні лікування бісфосфонатами, у тому числі препаратом Зомета. У багатьох пацієнтів мали місце ознаки місцевого інфекційно-запального процесу, включаючи остеомієліт. У клінічній практиці найчастіше розвиток остеонекрозу щелепи відзначався у пацієнтів з поширеним раком молочної залози та мієломною хворобою, а також за наявності стоматологічних захворювань (після видалення зуба, при захворюваннях пародонту, незадовільної фіксації зубних протезів). Відомими факторами ризику остеонекрозу щелепи є рак, супутнє лікування (хіміотерапія, променева терапія, кортикостероїди), супутні захворювання (анемія, коагулопатії, інфекція, попереднє захворювання порожнини рота). Перед застосуванням бісфосфонатів у пацієнтів з онкологічними захворюваннями слід провести стоматологічне обстеження та виконати необхідні профілактичні процедури, а також рекомендувати суворе дотримання гігієни ротової порожнини. Під час лікування цих пацієнтів слід уникати стоматологічних операцій. Немає даних, що переривання лікування бісфосфонатами до стоматологічних втручань знижує ризик остеонекрозу щелепи. План лікування конкретного пацієнта повинен ґрунтуватися на індивідуальній оцінці співвідношення ризик/корисність. Описано випадки виникнення атипових підвертальних і діафізарних переломів стегнової кістки у пацієнтів, які тривалий час отримують лікування бісфосфонатами з приводу остеопорозу. Поперечні або короткі косі переломи можуть локалізуватися в будь-якому місці протягом стегнової кістки від малого рожна до ямки. Описані переломи виникають після мінімальної травми або спонтанно. Деякі пацієнти відчувають біль у стегні або паху, часто супроводжуються візуальними ознаками стресових переломів, які виникають за тижні і місяці до розвитку повного (завершеного) перелому стегнової кістки. Нерідко переломи виникають з обох боків, тому у пацієнтів, які отримують бісфосфонати, у яких виник перелом однієї стегнової кістки, має бути досліджена контрлатеральна стегнова кістка.Повідомлялося також про повільне загоєння (зростання) цих переломів. Були отримані повідомлення про атипові переломи стегнової кістки у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Зомета®, проте причинно-наслідковий зв'язок цих переломів з терапією золедроновою кислотою не було встановлено. Рішення про припинення терапії препаратом Зомета® у пацієнтів, у яких передбачається наявність атипового перелому стегнової кістки, має ґрунтуватися на індивідуальній оцінці співвідношення ризик/користування.у яких передбачається наявність атипового перелому стегнової кістки, має ґрунтуватися на індивідуальній оцінці співвідношення ризик/користування.у яких передбачається наявність атипового перелому стегнової кістки, має ґрунтуватися на індивідуальній оцінці співвідношення ризик/користування. Пацієнтів, які отримують терапію препаратом Зомета®, слід попередити про необхідність повідомляти медичний персонал про будь-які болі в стегні або пахвинній ділянці; кожен пацієнт, який подає скарги на такі симптоми, повинен бути обстежений для виявлення можливого незавершеного (неповного) перелому стегнової кістки. У клінічній практиці повідомлялося про нечасті випадки розвитку сильного та в деяких випадках інвалідного болю в кістках, суглобах та м'язах на фоні прийому бісфосфонатів, до яких відноситься і золедронова кислота. Зазначені симптоми розвивалися протягом періоду від одного до декількох місяців після початку лікування. Після припинення лікування більшість пацієнтів симптоми проходили. У кількох пацієнтів симптоми повторювалися при відновленні терапії або застосуванні іншого бісфосфонату. У клінічній практиці повідомлялося про розвиток гіпокальціємії у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Зомета. У разі розвитку тяжкої гіпокальціємії відзначався розвиток небажаних явищ з боку нервової системи (судоми, тетанія та оніміння), серцевої аритмії. У деяких випадках гіпокальціємія може становити загрозу життю. Слід бути обережним при застосуванні препарату Зомета одночасно з іншими лікарськими засобами, здатними викликати гіпокальціємії), оскільки це може призвести до синергічної взаємодії та розвитку гіпокальціємії тяжкого ступеня. Перед початком терапії препаратом Зомета слід визначити рівень кальцію в сироватці крові та скоригувати гіпокальціємію. Пацієнти повинні отримувати адекватне заповнення препаратами кальцію та вітамін D. Пацієнти, які отримують терапію препаратом Зомета, не повинні одночасно отримувати препарат Акласта, як і інші бісфосфонати. Ефективність та безпека застосування препарату Зомета в педіатричній практиці дотепер не встановлені. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вивчення впливу препарату Зомета на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводилося. У разі виникнення побічних реакцій з боку нервової системи пацієнтам рекомендується утриматися від керування автомобілем та іншими механізмами, а також занять видами діяльності, що потребують концентрації уваги, напружень психомоторних функцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему