ГлаксоСмитКляйн Трейдинг ЗАО Со скидкой

Склад, форма випуску та упаковкаАктивна речовина парацетамол 325 мг; феніраміну малеат 20 мг; фенілефрину гідрохлорид 10 мг; аскорбінова кислота 50 мг; Допоміжні речовини: натрію цитрату дигідрат - 120.74 мг, яблучна кислота - 50.31 мг, барвник сонячний захід жовтий - 0.098 мг, барвник хіноліновий жовтий - 0.094 мг, титану діоксид - 3.18 мг,2 лимонна кислота – 1221.79 мг, сахароза – 20 000 мг.Опис лікарської формиПорошок для приготування розчину для вживання (лимонний) білого кольору з жовтими вкрапленнями, сипкий, гранульований, без сторонніх частинок, з цитрусовим запахом; допускається наявність м'яких грудок.ХарактеристикаЗасіб для усунення симптомів ГРЗ та "застуди" (ненаркотичний аналгетик+судинозвужувальний засіб+H1-гістамінових рецепторів блокатор)Фармакотерапевтична групаКомбінований препарат, дія якого обумовлена ​​компонентами, що входять до його складу. Має жарознижувальну, аналгетичну, судинозвужувальну дію, усуває симптоми "застуди". Звужує судини та усуває набряк слизової оболонки порожнини носа та носоглотки. Парацетамол має знеболювальну та жарознижувальну дію шляхом придушення синтезу простагландинів у ЦНС. Не впливає на функцію тромбоцитів та гемостаз. Фенірамін – протиалергічний засіб, блокатор гістамінових H1-рецепторів. Усуває алергічні симптоми, помірно дає седативний ефект, а також проявляє антимускаринову активність. Фенілефрин - альфа1-адреноміметик, що викликає звуження судин, усуває набряклість та гіперемію слизової оболонки порожнини носа.ФармакокінетикаПарацетамол Парацетамол швидко і практично повністю всмоктується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається через 10-60 хв після прийому внутрішньо. Розподіляється у більшості тканин організму. Проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. У терапевтичних концентраціях зв'язування з білками плазми незначне, але зростає зі збільшенням концентрації. Зазнає первинного метаболізму в печінці. Виводиться в основному із сечею у вигляді глюкуронідів та сульфатів. T1/2 становить від 1 до 3 год. Фенірамін Cmax феніраміну в плазмі досягається приблизно через 1-2.5 год. T1/2 фенирамина - 16-19 год. 70-83% дози виводиться з організму із сечею у вигляді метаболітів або у незміненому вигляді. Фенілефрин Фенілефрин всмоктується із ШКТ. Метаболізується при "першому проходженні" через стінку кишечника і в печінці, тому при внутрішньому прийомі фенілефрину гідрохлорид характеризується обмеженою біодоступністю. Cmax у плазмі досягається в інтервалі від 45 хв до 2 год. Виводиться нирками майже повністю у вигляді сульфатних сполук. T1/2 становить 2-3 год. Аскорбінова кислота Швидко і повністю всмоктується із ШКТ. Зв'язування з білками плазми – 25%. Виводиться у вигляді метаболітів із сечею. Аскорбінова кислота, прийнята у надмірних кількостях, швидко виводиться у незміненому вигляді із сечею.ІнструкціяВсередину. Вміст одного пакетика розчиняють в 1 склянці гарячої, але киплячої води. Приймають у гарячому вигляді. Повторну дозу можна приймати через кожні 4-6 годин (не більше 3-4 доз протягом 24 годин). ТераФлю® від грипу та застуди можна застосовувати у будь-який час доби, але найкращий ефект приносить прийом перед сном, на ніч. Якщо не спостерігається полегшення симптомів протягом 3 днів після початку застосування препарату, необхідно звернутися до лікаря. Не слід застосовувати ТераФлю від грипу та застуди більше 5 днів. У пацієнтів з порушенням функції печінки або синдромом Жільбер необхідно зменшити дозу або збільшити інтервал між прийомами. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (КК У пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування інфекційно-запальних захворювань (ГРВІ, у т.ч. грипу), що супроводжуються високою температурою, ознобом, ломотою в тілі, головним та м'язовим болем, нежиттю, закладеністю носа, чханням.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; тяжкі серцево-судинні захворювання; артеріальна гіпертензія; портальна гіпертензія; цукровий діабет; гіпертиреоз; закритокутова глаукома; феохромоцитома; алкоголізм; дефіцит сахарази/ізомальтази, непереносимість фруктози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; одночасний або протягом попередніх 2 тижнів прийом інгібіторів МАО; одночасний прийом трициклічних антидепресантів, бета-адреноблокаторів, інших симпатоміметиків; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: при вираженому атеросклерозі коронарних артерій, серцево-судинних захворюваннях, гострому гепатиті, гемолітичній анемії, бронхіальній астмі, тяжких захворюваннях печінки або нирок, гіперплазії передміхурової залози, утрудненні сечовипускання внаслідок гіпертрофії передміхурової залози, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, вродженої гіпербілірубінемії (синдроми Жильбера, Дубіна-Джонсона та Ротора), при виснаженні, зневодненні, пилородуоденальної обструкції, виразці стенозу шлунка та/або дванадцятипалої кишки, епілепсії, при одночасному прийомі препаратів, здатних негативно впливати на печінку (наприклад, індуктори мікросомальних ферментів печінки); у пацієнтів з рецидивуючим утворенням уратного каміння в нирках.Вагітність та лактаціяНе рекомендується застосовувати ТераФлю від грипу та застуди при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяВизначення частоти побічних ефектів: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 та < 1/100), рідко (≥ 1/10 000 та < 1 /1000), дуже рідко (< 1/10 000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (за наявними даними визначити частоту неможливо). З боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, панцитопенія. Алергічні реакції: рідко – гіперчутливість (висипання, задишка, анафілактичний шок), кропив'янка, ангіоневротичний набряк; частота невідома – анафілактична реакція, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. З боку нервової системи: часто – сонливість; рідко – запаморочення, біль голови. Порушення психіки: рідко – підвищена збудливість, порушення сну. З боку органу зору: рідко – мідріаз, парез акомодації, підвищення внутрішньоочного тиску. З боку серцево-судинної системи: рідко – тахікардія, відчуття серцебиття, артеріальна гіпертензія. З боку травної системи: часто – нудота, блювання; рідко – запор, сухість слизової оболонки порожнини рота, абдомінальний біль, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – шкірний висип, свербіж, еритема. З боку сечовивідної системи: рідко – утруднення сечовипускання. Загальні реакції: рідко – нездужання. Якщо будь-які з вищезазначених побічних ефектів посилюються і з'являються будь-які інші побічні ефекти, пацієнт повинен звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПарацетамол Посилює ефекти інгібіторів МАО, седативних засобів, етанолу. Ризик гепатотоксичної дії парацетамолу підвищується при одночасному застосуванні барбітуратів, фенітоїну, фенобарбіталу, карбамазепіну, рифампіцину, ізоніазиду, зидовудину та інших індукторів мікросомальних ферментів печінки. При тривалому регулярному застосуванні парацетамолу можливе посилення антикоагулянтного ефекту варфарину та інших кумаринів, при цьому збільшується ризик кровотечі. Поодиноке застосування парацетамолу не має істотного впливу. Метоклопрамід підвищує швидкість всмоктування парацетамолу та зменшує час досягнення його Cmax у плазмі крові. Аналогічним чином домперидон може призвести до збільшення швидкості абсорбції парацетамолу. Парацетамол може призводити до збільшення T1/2 хлорамфеніколу. Парацетамол здатний зменшувати біодоступність ламотриджину, при цьому можливе зменшення ефективності ламотриджину через індукцію його метаболізму в печінці. Абсорбція парацетамолу може бути знижена при одночасному застосуванні з колестіраміном, але зниження всмоктування незначне, якщо колестірамін приймають на годину пізніше. Регулярне застосування парацетамолу одночасно з зидовудином може спричинити нейтропенію та підвищувати ризик пошкодження печінки. Пробенецид впливає на метаболізм парацетамолу. У пацієнтів, які одночасно застосовують пробенецид, дозу парацетамолу слід зменшити. Гепатотоксичність парацетамолу посилюється при тривалому надмірному вживанні етанолу (алкоголю). Парацетамол може вплинути на результати тесту визначення сечової кислоти з використанням преципітуючого реагенту фосфовольфрамату. Фенірамін Можливе посилення впливу інших речовин на ЦНС (наприклад, інгібіторів МАО, трициклічних антидепресантів, алкоголю, протипаркінсонічних препаратів, барбітуратів, транквілізаторів та наркотичних засобів). Фенірамін може пригнічувати дію антикоагулянтів. Фенілефрин Терафлю від грипу та застуди протипоказаний пацієнтам, які отримують або отримували інгібітори МАО протягом останніх 2 тижнів. Фенілефрин може потенціювати дію інгібіторів МАО та спричинити гіпертонічний криз. Одночасне застосування фенілефрину з іншими симпатоміметичними препаратами або трициклічними антидепресантами (наприклад, амітриптилін) може призвести до збільшення ризику небажаних реакцій з боку серцево-судинної системи. Фенілефрин може знижувати ефективність бета-адреноблокаторів та інших антигіпертензивних препаратів (наприклад, дебрізохіна, гуанетидину, резерпіну, метилдопи). Можливе підвищення ризику артеріальної гіпертензії та інших побічних ефектів із боку серцево-судинної системи. Одночасне застосування фенілефрину з дигоксином та серцевими глікозидами може підвищувати ризик порушення ритму серця або інфаркту міокарда. Одночасне застосування фенілефрину з алкалоїдами ріжків (ерготамін і метисергід) може збільшити ризик ерготизму.ПередозуванняСимптоми передозування обумовлені переважно парацетамолом. Парацетамол Симптоми: переважно виявляються після прийому 10-15 г парацетамолу. У тяжких випадках передозування парацетамол має гепатотоксичну дію, в т.ч. може спричинити некроз печінки. Також передозування може спричинити необоротну нефропатію та необоротне ураження печінки. Виразність передозування залежить від дози, тому пацієнтів слід попереджати про заборону одночасного прийому парацетамоловмісних препаратів. Виражений ризик отруєння особливо у пацієнтів похилого віку, у дітей, у пацієнтів із захворюваннями печінки, у випадках хронічного алкоголізму, у пацієнтів із виснаженням та у пацієнтів, які приймають індуктори мікросомальних ферментів печінки. Передозування парацетамолу може призвести до печінкової недостатності, енцефалопатії, коми та смерті. Симптоми передозування парацетамолом у перші 24 год: блідість шкірних покривів, нудота, блювання, анорексія, судоми. Біль у животі може бути першою ознакою ураження печінки і зазвичай не виявляється протягом 24-48 годин і іноді може проявитися пізніше, через 4-6 днів. Пошкодження печінки проявляється максимально через 72-96 год після прийому препарату. Також може з'явитися порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. Навіть за відсутності ураження печінки може розвинутись гостра ниркова недостатність та гострий тубулярний некроз. Повідомлялося про випадки серцевої аритмії та розвитку панкреатиту. Лікування: введення ацетилцистеїну внутрішньовенно або перорально як антидот, промивання шлунка, прийом внутрішньо метіоніну можуть мати позитивний ефект принаймні протягом 48 годин після передозування. Рекомендовано прийом активованого вугілля, моніторинг дихання та кровообігу. У разі розвитку судом можливе призначення діазепаму. Фенірамін та фенілефрин (симптоми передозування об'єднані через ризик взаємного потенціювання парасимпатолітичного ефекту феніраміну та симпатоміметичного ефекту фенілефрину у разі передозування препарату) Симптоми: сонливість, до якої надалі приєднується занепокоєння (особливо у дітей), зорові порушення, висипання, нудота, блювання, головний біль, підвищена збудливість. запаморочення, безсоння, порушення кровообігу, кома, судоми, зміни поведінки, підвищення артеріального тиску та брадикардія. При передозуванні феніраміну повідомлялося про випадки атропіноподібного "психозу". Лікування: специфічний антидот відсутній. Необхідні звичайні заходи, що включають призначення активованого вугілля, сольових проносних, заходів щодо підтримки серцевої та дихальної функцій. Не слід призначати психостимулюючі засоби (метилфенідат) через небезпеку виникнення судом. При артеріальній гіпотензії можливе застосування вазопресорних препаратів. У разі підвищення АТ можливе внутрішньовенне введення альфа-адреноблокаторів, т.к. фенілефрин є селективним агоністом α1-адренорецепторів, отже гіпотензивний ефект при передозуванні слід лікувати шляхом блокування α1-адренорецепторів. При розвитку судом вводити діазепам.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю: при вираженому атеросклерозі коронарних артерій, серцево-судинних захворюваннях, гострому гепатиті, гемолітичній анемії, бронхіальній астмі, тяжких захворюваннях печінки або нирок, гіперплазії передміхурової залози, утрудненні сечовипускання внаслідок гіпертрофії передміхурової залози, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, вродженої гіпербілірубінемії (синдроми Жильбера, Дубіна-Джонсона та Ротора), при виснаженні, зневодненні, пилородуоденальної обструкції, виразці стенозу шлунка та/або дванадцятипалої кишки, епілепсії, при одночасному прийомі препаратів, здатних негативно впливати на печінку (наприклад, індуктори мікросомальних ферментів печінки); у пацієнтів з рецидивуючим утворенням уратного каміння в нирках.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПорошок для інгаляцій дозований, 22+55 мкг/доза - 1 доза/осередок*. Стрип з вілантеролом: активна речовина: вілантерол трифенатат мікронізований - 40 мкг (еквівалентно 25 мкг** вілантерол); допоміжні речовини: магнію стеарат – 125 мкг; лактози моногідрат – до 12,5 мг. Стрип з умеклідінієм: активна речовина: умеклідинію бромід мікронізований - 74,2 мкг (еквівалентно 62,5 мкг** умеклідинію); допоміжні речовини: магнію стеарат – 75 мкг; лактози моногідрат – до 12,5 мг. * Для компенсації втрат при наповненні осередків при виробництві готового препарату суміш вілантеролу та допоміжних речовин може закладатися у готовий препарат з надлишком до 8%, суміш умеклідинію та допоміжних речовин – з надлишком до 6%. ** Вказано номінальну кількість діючої речовини, доставлена ​​кількість вілантеролу становить 22 мкг, умеклідинію – 55 та 113 мкг, що відповідає зазначеним дозам. Порошок для інгаляцій дозований, 22+55 мкг/доза, 22+113 мкг/доза. У пластиковому інгаляторі з корпусом світло-сірого кольору, червоною кришкою мундштука та лічильником доз, 30 доз. Інгалятор містить 2 алюмінієвих стриму, що ламінують, кожен з яких складається з 30 осередків, які містять порошок білого кольору. Інгалятор поміщений у багатошаровий контейнер з алюмінієвої фольги, що містить вологопоглинаючий пакетик. Контейнер запечатаний фольгою, що легко відкривається. 1 контейнер у картонній пачці.Опис лікарської формиПорошок: білий.Фармакотерапевтична групаБронходилатируюче.ФармакокінетикаПри інгаляційному застосуванні комбінації умеклідинію та вілантеролу фармакокінетика кожної сполуки була подібна до спостережуваної при застосуванні кожної діючої речовини окремо. З цієї причини фармакокінетика кожної речовини буде розглянута окремо. Всмоктування У здорових добровольців після інгаляції вілантеролу середня Cmax досягалася через 5-15 хв. Абсолютна біодоступність інгаляційного вілантеролу в середньому становила 27% з урахуванням незначного всмоктування речовини в порожнині рота. Після повторних інгаляцій вілантеролу через 6 днів досягався рівноважний стан із 2,4-кратним накопиченням. У здорових добровольців після інгаляції умеклідинію Cmax досягалася через 5-15 хв. Абсолютна біодоступність інгаляційного умеклідинію в середньому становила 13% з урахуванням незначного всмоктування речовини в порожнині рота. Після повторних інгаляцій умеклідинію через 7-10 днів досягався рівноважний стан з 1,5-2-кратним накопиченням. Після інгаляції 113 мкг умеклідину його системна експозиція була приблизно вдвічі вищою, що спостерігається після інгаляції препарату в дозі 55 мкг. Розподіл Після внутрішньовенного введення вілантеролу здоровим добровольцям середній Vss становив 165 л. Зв'язування з білками плазми людини in vitro в середньому дорівнює 94%. Після внутрішньовенного введення умеклідинію здоровим добровольцям середній Vd становив 86 л. Зв'язування з білками плазми людини in vitro в середньому дорівнює 89%. Метаболізм Дослідження in vitro показали, що вілантерол метаболізується головним чином під дією ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому Р450 і є субстратом переносника Р-глікопротеїну (P-gp). Основним шляхом метаболізму є О-деалкілування з утворенням ряду метаболітів, які мають істотно нижчу бета1- та бета2-адреноміметичну активність. Метаболічний профіль плазми крові, визначений в організмі людини під час дослідження з використанням радіоактивних ізотопів після перорального прийому вілантеролу, узгоджується з високим метаболізмом першого проходження. Системна експозиція метаболітів незначна. Дослідження in vitro показали, що умеклідин метаболізується головним чином під дією ізоферменту CYP2D6 системи цитохрому Р450 і є субстратом переносника P-gp. Основним шляхом метаболізму умеклідинію є окислення (гідроксилування, О-деалкілування) з подальшою кон'югацією (в т.ч. глюкуронування), що призводить до утворення низки метаболітів з нижчою фармакологічною активністю або метаболітів, фармакологічна активність яких не встановлена. Системна експозиція таких метаболітів низька. Доступні фармакокінетичні дані, отримані при дослідженні на здорових добровольцях та пацієнтах з ХОЗЛ, вказують на відсутність змін системної експозиції (Cmax та середньої AUC) та прогнозованої експозиції при вивченні популяційної фармакокінетики вілантеролу та умеклідинію при їх спільному застосуванні порівняно з аналогічними обох компонентів окремо. При сумісному застосуванні сильного інгібітору ізоферменту CYP3A4 - кетоконазолу (400 мг) - спостерігалося підвищення середніх AUC0-t і Cmax вілантеролу на 65 і 22% відповідно. Збільшення експозиції вілантеролу не призводило до посилення системних ефектів, характерних для бета-агоністів: вплив на частоту серцевих скорочень, вміст калію в крові або інтервал QT (коригований за методом Фредеріка). Як умеклідин, так і вілантерол є субстратами P-gp.У здорових добровольців визначали вплив помірного інгібітора переносника P-gp верапамілу (240 мг 1 раз на добу) на фармакокінетику вілантеролу та умеклідинію у рівноважному стані. Вплив верапамілу на Cmax вілантерол або умеклідин не спостерігався. Відзначалося приблизно 1,4-кратне підвищення AUC умеклідину, при цьому AUC вілантеролу не змінилося. Виведення Плазмовий кліренс вілантеролу після внутрішньовенного введення становив 108 л/год. Після перорального прийому вілантеролу, міченого радіоактивним ізотопом, баланс мас показав, що 70% радіоактивної речовини виводилося нирками та 30% – кишечником. Виведення вілантеролу головним чином відбувалося метаболічним шляхом з подальшою екскрецією метаболітів нирками та кишечником. Після інгаляцій вілантеролу протягом 10 днів T1/2 із плазми склав у середньому 11 год. Плазмовий кліренс умеклідинію після внутрішньовенного введення становив 151 л/год. Через 192 години після внутрішньовенного введення близько 58% дози речовини, міченої радіоактивним ізотопом (або 73% виділеної радіоактивної речовини), було виведено кишечником, що вказує на секрецію даної сполуки в жовч. Нирками було виведено 22% дози речовини, міченої радіоактивним ізотопом (27% виділеної радіоактивної речовини), через 168 год. Через 168 год після перорального прийому препарату здоровими чоловіками основна маса радіоактивної речовини була виведена головним чином кишечником (92% прийнятої дози речовини, ізотопом, або 99% виділеної радіоактивної речовини). При пероральному прийомі нирками виводиться менше 1% дози речовини (1% виділеної радіоактивної речовини),що вказує на вельми незначне всмоктування за даного шляху введення препарату. Після повторних інгаляцій умеклідинію протягом 10 днів T1/2 із плазми склав у середньому 19 годин, при цьому від 3 до 4% незміненої речовини було виведено нирками у рівноважному стані. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку. Популяційний фармакокінетичний аналіз показав подібність фармакокінетики вілантеролу та умеклідинію, визначеної у пацієнтів з ХОЗЛ у віковій групі 65 років і старше та у віковій групі молодше 65 років. Порушення функції нирок. При дослідженні пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок не було отримано даних, що вказували на збільшення системної експозиції вілантеролу або умеклідину (Cmax та AUC). Відсутні ознаки змін зв'язування з білками у пацієнтів з порушенням ниркової функції порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції печінки. При дослідженні пацієнтів з помірним порушенням функції печінки не було отримано даних, що вказують на збільшення системної експозиції вілантеролу або умеклідину (Cmax та AUC). Відсутні ознаки змін зв'язування з білками у пацієнтів із порушенням функції печінки порівняно зі здоровими добровольцями. Дослідження комбінації вілантеролу та умеклідинію у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не проводилося. Інші групи пацієнтів. Дані популяційного аналізу фармакокінетики показали відсутність необхідності корекції дози вілантеролу або умеклідину залежно від віку, расової та статевої приналежності, застосування інгаляційних глюкокортикоїдів або маси тіла. При дослідженні пацієнтів із слабкою метаболічною активністю ізоферменту CYP2D6 не було отримано даних, що вказують на клінічно значущий вплив генетичного поліморфізму ізоферменту CYP2D6 на системну експозицію умеклідину.ФармакодинамікаМеханізм дії Препарат Аноро Еліпта® є комбінацією інгаляційного антагоніста мускаринових холінорецепторів тривалої дії та інгаляційного бета2-адреноміметика тривалої дії. Після пероральної інгаляції обидві сполуки мають місцеву дію на дихальні шляхи, викликаючи бронходилатацію за рахунок різних механізмів дії. Вілантерол відноситься до класу селективних агоністів бета2-адренергічних рецепторів тривалої дії (бета2-агоністів). Фармакологічні ефекти агоністів бета2-адренорецепторів, включаючи вілантерол, принаймні частково пов'язані зі стимуляцією внутрішньоклітинної аденілатциклази – ферменту, який каталізує перетворення АТФ на цАМФ. Підвищення рівня цАМФ призводить до розслаблення гладкої мускулатури бронхів та пригнічення вивільнення з клітин (насамперед із опасистих клітин) медіаторів реакцій гіперчутливості негайного типу. Умеклідин є антагоністом мускаринових рецепторів тривалої дії (також званий антихолінергіком). Він є похідним хінуклідином, що є антагоністом мускаринових рецепторів, який діє на мускаринові холінергічні рецептори різних підтипів. Умеклідиній має бронхорозширювальну дію шляхом конкурентного інгібування зв'язування ацетилхоліну з мускариновими ацетилхоліновими рецепторами гладкої мускулатури дихальних шляхів. Під час проведення доклінічних досліджень на моделях in vitro дана сполука демонструвала повільну оборотність дії на людські мускаринові рецептори підтипу М3, а на моделях in vivo була продемонстрована тривалість дії препарату після введення безпосередньо у легені. Фармакодинамічні ефекти У двох плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях ефективності спостерігалося збільшення обсягу форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1) після першої дози комбінації вілантеролу та умеклідину у перший день. Даний показник збільшився на 0,11 та 0,13 л через 15 хв після застосування препарату у дозуванні 22 + 55 мкг/доза та 22 + 113 мкг/доза, відповідно, порівняно з аналогічним показником при застосуванні плацебо (в обох випадках р Вплив комбінації вілантеролу та умеклідинію на тривалість інтервалу QT оцінювали у плацебо та моксифлоксацинконтрольованому дослідженні. 103 здорові добровольці застосовували комбінацію вілантеролу та умеклідинію протягом 10 днів 1 раз на добу в дозі 22 + 113 або 88 + 452 мкг/доза. Після багаторазового застосування даного препарату не спостерігалося клінічно значущого впливу на тривалість інтервалу QT (кориговане методом Фредеріка). Крім того, не спостерігалося клінічно значущого впливу комбінації вілантеролу та умеклідинію на серцевий ритм при 24-годинному холтерівському моніторуванні ЕКГ у 108 пацієнтів з ХОЗЛ, які отримували даний препарат протягом 6 міс (з них 53 пацієнти отримували препарат у дозі 22 + 5 і 55 - у дозі 22 + 113 мкг/доза 1 раз на добу), а також у 226 пацієнтів,отримували препарат у дозі 22 + 113 мкг/доза 1 раз на добу протягом 12 міс.ІнструкціяПри відкритті та закритті кришки інгалятора Еліпта без прийому лікарського препарату відбувається втрата однієї дози. Ця доза залишається закритою всередині інгалятора, але вона недоступна для прийому. Неможливо випадково отримати велику дозу або подвійну дозу за інгаляцію. Одна доза препарату готова до інгаляції після кожного відкриття кришки. Лічильник доз показує скільки доз лікарського препарату залишилося в інгаляторі. Перед початком використання інгалятора лічильник доз показує число 30. При кожному відкриванні кришки кількість доз зменшується на 1. Коли залишається менше 10 доз половина лічильника стає червоною. Після того, як витрачено останню дозу препарату, половина лічильника виділена червоним кольором, лічильник показує цифру 0. Це означає, що інгалятор порожній. При відкритті кришки після цього лічильник доз стане повністю червоним. Підготовка дози Не слід відкривати кришку до готовності до прийому препарату. Не слід струшувати інгалятор. 1. Опустити кришку до клацання. 2. Доза препарату готова до інгаляції, і на підтвердження цього лічильник зменшує кількість доз на одиницю. 3. Якщо лічильник не зменшив кількість доз після клацання, інгалятор не готовий до подачі дози лікарського препарату. У цьому випадку слід звернутися за телефоном або адресою, вказаною в підрозділі "За додатковою інформацією звертатися". 4. Не слід струшувати інгалятор. Інгаляція лікарського препарату 1. Утримуючи інгалятор на деякій відстані від рота, зробити видих максимальної глибини. Не слід видихати в інгалятор. 2. Помістити мундштук між губами та щільно обхопити його губами. Не закривати пальцями вентиляційний отвір. Губи повинні точно повторювати форму мундштуку інгалятора. 3. Зробити один глибокий, довгий, рівномірний вдих. Затримати подих наскільки можливо (принаймні на 3-4 с). 4. Прибрати інгалятор із рота. 5. Повільно та спокійно видихнути. При правильному використанні інгалятора пацієнт може не відчути смаку або не відчути надходження лікарського препарату. Закриття інгалятора При необхідності очистити мундштук, перед закриттям кришки слід використовувати суху паперову серветку. Підняти кришку до упору, досягши повного закриття мундштука.Показання до застосуванняПідтримуюча бронхорозширювальна терапія, спрямована на полегшення симптомів хронічної обструктивної хвороби легень.Протипоказання до застосуваннятяжкі алергічні реакції на білок молока або підвищена чутливість до діючих речовин або будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату, в анамнезі; діти віком до 18 років. З обережністю: після застосування симпатоміметиків та антагоністів мускаринових рецепторів, у т.ч. та препарату Аноро Еліпта®, з боку ССС можуть спостерігатися такі небажані реакції, як аритмія (наприклад, фібриляція передсердь та тахікардія). У зв'язку з цим, пацієнтам з тяжкими формами серцево-судинних захворювань препарат Аноро Еліпта слід призначати з обережністю. Враховуючи антимускаринову активність даного препарату, його слід обережно призначати пацієнтам із закритокутовою глаукомою або затримкою сечі.Вагітність та лактаціяДані щодо застосування комбінації вілантеролу та умеклідинію у вагітних жінок відсутні або обмежені. У доклінічних дослідженнях було виявлено репродуктивну токсичність при інгаляційному застосуванні вілантеролу. Застосування препарату Аноро Еліпта® у вагітних жінок допустиме лише в тому випадку, якщо потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Дані про екскрецію вілантеролу або умеклідинію у грудне молоко людини відсутні. Однак інші бета2-агоністи визначаються у грудному молоці. Ризик проникнення препарату разом з молоком в організм новонародженої дитини не може бути виключений. Зважаючи на співвідношення користі терапії для матері та грудного вигодовування для дитини, необхідно прийняти рішення або про відміну препарату, або про припинення грудного вигодовування. Дані щодо впливу препарату Аноро Еліпта на фертильність людини відсутні. У доклінічних дослідженнях вплив вілантеролу або умеклідинію на фертильність не виявлено.Побічна діяПрофіль безпеки комбінації вілантеролу та умеклідину заснований на даних клінічних досліджень, у яких брали участь 2454 пацієнти з ХОЗЛ, які отримали під час дослідження не менше однієї дози комбінації вілантеролу та умеклідину. Усі пацієнти застосовували препарат 1 раз на добу; з них 1124 отримали препарат у дозуванні 22 + 55 мкг/доза та 1330 - 22 + 113 мкг/доза. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається таким чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – фарингіт. Серце: нечасто — фібриляція передсердь, тахікардія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – запор, сухість у роті.Взаємодія з лікарськими засобамиБета-адреноблокатори можуть послаблювати ефекти бета2-агоністів або діяти як антагоніст препаратів цієї групи, в т.ч. та вілантеролу. Слід уникати одночасного застосування неселективних та селективних бета-блокаторів, за винятком випадків наявності вагомих підстав для їх спільного застосування. Вілантерол – компонент препарату Аноро Еліпта® – піддається швидкому метаболізму головним чином у ШКТ та печінці за допомогою ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому Р450. При одночасному призначенні препарату з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол) слід бути обережним, т.к. Існує можливість збільшення системної експозиції вілантеролу, що у свою чергу може призвести до підвищення ризику розвитку небажаних реакцій.Спосіб застосування та дозиІнгаляційно. Препарат Аноро Еліпта слід застосовувати щодня в один і той же час 1 раз на добу. Рекомендована доза Аноро Еліпта®: одна інгаляція 22 + 55 мкг/доза 1 раз на добу. Було виявлено, що у деяких пацієнтів застосування препарату Аноро Еліпта в дозі 22 + 113 мкг/доза 1 раз на добу надає додаткову перевагу щодо впливу на функцію легень та частоту застосування препаратів невідкладної допомоги. Максимальна доза становить одну інгаляцію Аноро Еліпта в дозі 22 + 113 мкг/доза 1 раз на добу. Особливі групи пацієнтів Діти. Даний препарат не застосовується для лікування пацієнтів віком до 18 років, зважаючи на показання для його призначення. Пацієнти похилого віку. Пацієнтам старше 65 років корекція дози не потрібна. Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості корекції дози не потрібне. Досліджень щодо застосування комбінації вілантеролу та умеклідинію у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не проводилося. Рекомендації щодо застосування При першому використанні інгалятора Еліпта® немає потреби у перевірці правильності роботи або спеціальної підготовки інгалятора до експлуатації. Слід послідовно дотримуватися рекомендацій щодо застосування, наведених нижче. Інгалятор Еліпта® упакований у контейнер, що містить вологопоглинаючий пакетик із силікагелем, який не призначений для їжі чи інгаляцій. Цей пакетик слід утилізувати. Після виймання інгалятора з контейнера його кришка знаходиться у закритому положенні. Не слід відкривати її до готовності до прийому препарату.ПередозуванняПід час проведення клінічних досліджень не було отримано даних про передозування комбінації вілантеролу та умеклідинію. Симптоми: можливий розвиток симптомів та ознак, зумовлених дією окремих компонентів препарату, включаючи відомі небажані реакції, що розвиваються при впливі антагоністів мускаринових рецепторів (наприклад, сухість у роті, порушення акомодації та тахікардія) та ознаки, що спостерігаються при передозуванні іншими бета2-агоністами (наприклад, тремор, головний біль та тахікардія). Лікування: у разі передозування потрібна симптоматична терапія і при необхідності за хворим забезпечується відповідне спостереження. Подальше ведення хворих у разі передозування необхідно проводити відповідно до клінічних показань.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДосліджень щодо застосування препарату Аноро Еліпта® у пацієнтів з бронхіальною астмою не проводилося, тому використовувати цей препарат для терапії в даній групі хворих не рекомендується. Препарат Аноро Еліпта® призначений для застосування як підтримуюча терапія ХОЗЛ. Не слід застосовувати цей препарат для усунення гострих симптомів, тобто. як терапія невідкладної допомоги при гострому епізоді бронхоспазму. Для усунення гострих симптомів необхідно використовувати бронходилататор короткої дії. Збільшення частоти застосування бронходилататорів короткої дії з метою усунення симптомів свідчить про погіршення контролю над захворюванням, у цьому випадку пацієнту потрібна консультація лікаря. Як і при інших видах інгаляційної терапії, застосування Аноро Еліпта може викликати парадоксальний бронхоспазм, який може бути небезпечним для життя. При розвитку парадоксального бронхоспазму необхідно припинити лікування препаратом, та за необхідності може бути призначена альтернативна терапія. Препарат Аноро Еліпта® призначений для підтримуючого лікування хворих на ХОЗЛ. У зв'язку з тим обставиною, що у загальній популяції ХОЗЛ суттєво переважають хворі віком від 40 років, при призначенні препарату пацієнтам до 40 років потрібне спірометрічне підтвердження діагнозу ХОЗЛ. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Дослідження щодо вивчення впливу препарату Аноро Еліпта® на здатність до керування автотранспортом та роботи з механізмами не проводилися.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 0,5 мл: Діюча речовина: Фондапаринукс натрію – 2,5 мг; Допоміжні речовини: Натрію хлорид – 4,2 мг; Натрію гідроксид - у вигляді 0,005 М розчину використовують, якщо pH 8; Вода для ін'єкцій – до 0,5 мл. Розчин для підшкірного та внутрішньовенного введення 2,5 мг/0,5 мл. По 0,5 мл препарату в шприц з нейтрального скла типу I місткістю 1 мл, з'єднаний з голкою і закритий поршнем-пробкою з хлорбутилового еластомеру, з автоматичною системою безпеки. По 5 шприців у пластиковий піддон. По 2 піддони в картонну пачку разом із інструкцією з медичного застосування.Опис лікарської формиПрозорий або майже прозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаАнтитромботичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після підшкірного введення фондапаринукс натрію повністю і швидко всмоктується (абсолютна біодоступність 100%). При одноразовому підшкірному введенні 2,5 мг фондапаринукс натрію молодим здоровим добровольцям максимальна концентрація в плазмі (середня Cmax = 0,34 мг/л) досягалася через 2 години після введення дози. Концентрації у плазмі крові, що становлять половину вищенаведеної максимальної концентрації, досягалися через 25 хвилин після введення. У здорових осіб похилого віку фармакокінетика фондапаринуксу натрію є лінійною в діапазоні доз 2-8 мг підшкірно. При одноразовому введенні на добу рівноважна концентрація в плазмі досягається через 3-4 дні при збільшенні в 1,3 рази значень Cmax і площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC). Середні фармакокінетичні параметри фондапаринуксу натрію у стані рівноваги у хворих, які перенесли субституційні операції на тазостегновому суглобі та отримували препарат "Арикстра" підшкірно в дозі 2,5 мг на добу: Cmax - 0,39 мг/л (31 %), tmax - 2 ,8 год (18%) та Cmax-0,14 мг/л (56%). У хворих похилого віку, які перенесли операції з приводу перелому кульшового суглоба, рівноважні концентрації фондапаринукса натрію були: Cmax - 0,50 мг/л (32%), Cmin - 0,19 мг/л (58%). У пацієнтів з симптомами тромбозу глибоких вен та емболії легеневої артерії, які отримували фондапаринукс натрію 5 мг (при масі тіла менше 50 кг), 7,5 мг (при масі тіла від 50 до 100 кг) та 10 мг (при масі тіла понад 100 кг). ) підшкірно 1 раз на добу; реєструвалися подібні значення максимальних та мінімальних рівноважних концентрацій у плазмі при підборі доз відповідно до маси тіла у всіх вагових категоріях. Максимальні рівноважні концентрації препарату в плазмі варіювалися від 1,20 мг/л до 1,26 мг/л. Середні мінімальні рівноважні концентрації у плазмі у цих пацієнтів варіювалися від 0,46 мг/л до 0,62 мг/л. Розподіл У здорових добровольців фондапаринукс натрію при внутрішньовенному або підшкірному введенні, в основному, розподіляється в крові і лише в незначній мірі в міжклітинній рідині, оскільки обсяг розподілу в стані рівноваги і нестабільному стані становив 7-11 л. In vitro фондапарінукс натрію у високому ступені (не менше 94%) і специфічно зв'язується з антитромбіном III (AT III). Зв'язування фондапаринуксу натрію з іншими білками плазми, у тому числі з тромбоцитарним фактором IV, або еритроцитами незначне. Метаболізм In vivo метаболізм фондапаринуксу натрію не був вивчений, оскільки більша частина введеної дози препарату виводиться у незмінному вигляді із сечею у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Виведення Фондапаринукс натрію виводиться нирками у незмінному вигляді. У здорових осіб 64 - 77% однієї дози препарату, введеної підшкірно або внутрішньовенно, виводиться із сечею протягом 72 годин. Період напіввиведення (T1/2) становить близько 17 годин у молодих здорових осіб і близько 21 години - у літніх здорових осіб. У пацієнтів з нормальною функцією нирок середнє значення кліренсу фондапаринуксу натрію становить 7,82 мл/хв. Особливі групи хворих Пацієнти з порушенням функції нирок Виведення фондапаринукса натрію відбувається повільніше у пацієнтів з нирковою недостатністю, оскільки він переважно виводиться нирками у незмінному вигляді. У пацієнтів, які отримують профілактичне лікування після операцій з приводу перелому кісток тазостегнового суглоба або заміщення тазостегнового суглоба, загальний кліренс фондапаринуксу натрію на 25 % нижче, ніж у пацієнтів з легкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) у пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) та на 55% нижче у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) порівняно з показниками у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Відповідні остаточні періоди напіввиведення становлять 29 годин при помірній та 72 години при тяжкій формі ниркової недостатності.Аналогічний взаємозв'язок між кліренсом фондапаринуксу натрію та ступенем тяжкості ниркової недостатності спостерігався при лікуванні пацієнтів з тромбозом глибоких вен. Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень У фармакокінетичній моделі використовувалися дані про пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 23,5 мл/хв, які перенесли операції на нижніх кінцівках та одержували фондапаринукс натрію. В результаті фармакокінетичного моделювання було показано, що використання фондапаринуксу натрію у пацієнтів з кліренсом креатиніну від 20 до 30 мл/хв у дозуванні 1,5 мг на добу або 2,5 мг через день відповідає такому у пацієнтів з легким та середнім ступенем тяжкості порушення функції нирок (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв), які отримують 2,5 мг на добу. Внаслідок обмеженості даних, що є до цього часу, препарат "Арикстра" не повинен застосовуватися у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Пацієнти з порушенням функції печінки Вважається, що концентрація вільного фондапаринуксу натрію в плазмі не змінюється при легкому та середньому ступені порушення функції печінки, тому на підставі фармакокінетики коригування дози немає необхідності. Після одноразового підшкірного введення фондапаринуксу натрію пацієнтам з порушенням функції печінки середнього ступеня тяжкості (функціональний клас В за класифікацією Чайлд-П'ю), Cmax та AUC знижувалися на 22-39% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Зниження концентрації фондапаринуксу натрію в плазмі пояснюється зменшенням зв'язування з антитромбіном III через знижений рівень цього ферменту в плазмі у пацієнтів з порушенням функції печінки, внаслідок чого збільшується виведення фондапаринуксу натрію нирками. Фармакокінетика фондапаринуксу натрію при тяжкому ступені печінкової недостатності не вивчалася. Діти: Фармакокінетичні параметри фондупаринуксу були охарактеризовані у фармакокінетичному аналізі на підставі даних забору крові у 24 дітей. Призначення один раз на день 0,1 мг/кг підшкірно у дітей засноване на аналогічній експозиції фондапаринукса, що спостерігається у дорослих при введенні рекомендованих доз для лікування тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії. Пацієнти похилого віку Виведення фондапаринуксу натрію у пацієнтів старше 75 років уповільнюється. У дослідженні при введенні фондапаринукса натрію в дозі 2,5 мг з профілактичною метою після операцій з приводу перелому кісток тазостегнового суглоба або заміщення тазостегнового суглоба, загальний кліренс фондапаринуксу натрію був приблизно на 25% менше у пацієнтів у віці старше віком до 65 років. Аналогічний взаємозв'язок між кліренсом фондапаринуксу натрію та віком спостерігався при лікуванні пацієнтів з тромбозом глибоких вен. Підлога При корекції дози по масі тіла не було виявлено відмінностей між статями. Раса Запланованих досліджень фармакокінетичних відмінностей не проводилось. Проте випробування, що проводилися за участю здорових осіб азіатського походження (Японія), не виявили відмінностей у фармакокінетичному профілі, порівняно з таким, у здорових осіб європеоїдної раси. Аналогічно, не спостерігали відмінностей у кліренсі фондапаринуксу натрію між пацієнтами європеоїдної та негроїдної раси, які перенесли ортопедичні операції. Маса тіла У пацієнтів з масою тіла менше 50 кг загальний кліренс фондапаринуксу натрію знижений приблизно на 30%.ФармакодинамікаМеханізм дії Фондапаринукс натрію є синтетичним та селективним інгібітором активованого фактора X (Ха). Антитромботична активність фондапаринуксу натрію є результатом селективного пригнічення фактора Ха опосередкованого антитромбіном III (AT III). Вибірково зв'язуючись з AT III, фондапаринукс натрію потенціює (приблизно в 300 разів) вихідну здатність AT III нейтралізувати фактор Ха. Фондапаринукс натрію не інактивує тромбін (активований фактор Па) і не має дії на тромбоцити. Анти-Ха активність. Фармакодинаміка/фармакокінетика фондапаринуксу натрію визначається його концентраціями в плазмі, вираженими через анти-Ха-факторну активність. Для калібрувальної оцінки анти Ха активності може бути використаний тільки фондапаринукс натрію, для цього не підходить міжнародний стандарт гепарину або низькомолекулярні гепарини. Результатом такого калібрування є вираз концентрації фондапаринукса натрію в мг калібрувального фондапаринукса/літр. Фармакодинаміка У дозі 2,5 мг фондапаринукс натрію не впливає на результати звичайних коагуляційних тестів, таких як активований частковий тромбопластиновий час (АЧТВ), активований час згортання (АВС) або протромбіновий час (ПВ)/міжнародне нормалізоване відношення (МНО) у плазмі крові, ні на час кровотечі чи фібринолітичну активність. Однак були отримані рідкісні спонтанні повідомлення про подовження АЧТВ при вживанні фондапаринукс натрію в дозі 2,5 мг. Фондапаринукс натрію не дає перехресних реакцій із сироваткою хворих з гепариніндукованою тромбоцитопенією II типу.ІнструкціяЗапобіжник голки. Поршень. Тримач. Захисний корпус. Техніка підшкірного введення Слід прийняти положення "сидячи" або "лежачи". Виберіть місце в нижній частині живота, щонайменше 5 см нижче пупка. Переважно вводити препарат у праву та ліву сторони передньої черевної стінки по черзі (це допоможе зменшити дискомфорт у місці ін'єкції). Допускається введення у стегно. Зніміть захисний ковпачок, спочатку прокрутивши, а потім потягнувши його прямою лінією від тіла шприца. Примітка: не торкайтеся голки після зняття ковпачка і не допускайте контакту відкритої голки з будь-якими поверхнями. Допускається поява бульбашок повітря, не слід видаляти їх із шприца перед ін'єкцією. Тримайте шприц міцно. Голку слід вводити перпендикулярно, а не під кутом, на всю довжину защемлену складку шкіри, яку необхідно утримувати великим і вказівним пальцями до закінчення введення розчину. Потім акуратно видаляють голку. Не слід розтирати місце застосування препарату після ін'єкції. Після виконання ін'єкції на використаний шприц встановлюється система захисту: утримуючи використаний шприц в одній руці за захисний корпус, іншою рукою тягнуть за тримач для вивільнення клямки та зсуву корпусу для захисту голки до чування, що позначає фіксацію захисного корпусу. Після цього шприц може бути підданий утилізації відповідно до звичайної процедури видалення медичних відходів.Показання до застосуванняПрофілактика - венозних тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів, які зазнають "великих" ортопедичних операцій нижніх кінцівок, таким як при: переломі кісток тазостегнового суглоба, включаючи тривалу профілактику у післяопераційному періоді; операції із заміщення колінного суглоба; операції із заміщення тазостегнового суглоба. Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів, які зазнають операцій на черевній порожнині, за наявності факторів ризику тромбоемболічних ускладнень. Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів нехірургічного профілю за наявності факторів ризику таких ускладнень через обмеження рухливості в гострому періоді захворювання. Лікування тромбозу глибоких вен. Лікування тромбоемболії легеневої артерії за винятком гемодинамічно нестабільних пацієнтів або пацієнтів, які потребують тромболітичної терапії або емболектомії. Лікування гострого коронарного синдрому, вираженого як: про нестабільна стенокардія або інфаркт міокарда без підйому сегмента ST у пацієнтів, яким не показано екстрене (протягом Лікування гострого симптоматичного тромбозу поверхневих вен нижніх кінцівок без супутнього тромбозу глибоких вен.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до фондапаринукса натрію або будь-якого іншого компонента препарату. Активна клінічно значуща кровотеча. Гострий бактеріальний ендокардит. Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну З обережністю: Не рекомендується використання фондапаринуксу натрію безпосередньо перед проведенням та під час проведення первинного черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) у пацієнтів з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST. Монотерапія фондапаринуксом натрію не рекомендується у пацієнтів з інфарктом міокарда без підйому сегмента ST та з підйомом сегмента ST при не первинному ЧКВ; слід оцінити можливість поєднаного призначення нефракціонованих гепаринів. Наявні клінічні дані щодо поєднаного застосування фондапаринуксу натрію та нефракціонованих гепаринів при не первинному ЧКВ обмежені. Препарат "Арикстра", як та інші антикоагулянти, необхідно застосовувати з обережністю у хворих з підвищеним ризиком кровотечі, тобто. при таких видах патології як вроджені або набуті порушення системи згортання крові у формі кровоточивості, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки у стадії загострення та нещодавно перенесені внутрішньочерепні крововиливи, тяжкі порушення функції печінки, а також невдовзі після хірургічного втручання на головному або спинному. офтальмологічних операцій. До груп підвищеного ризику розвитку кровотеч на фоні застосування антикоагулянтів відносяться: пацієнти віком від 75 років, пацієнти з масою тіла менше 50 кг, пацієнти з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 50 мл/хв). При призначенні препарату "Арикстра" пацієнтам, віднесеним до груп ризику, рекомендується бути обережними. При лікуванні нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда без підйому сегмента ST та інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST слід бути обережним при поєднаному застосуванні фондапаринуксу натрію з іншими лікарськими препаратами, що збільшують ризик кровотечі (наприклад, інгібіторами GPIIb/IIIa).Вагітність та лактаціяНакопичені на сьогодні дані про застосування препарату "Арикстра" у вагітних недостатні, тому препарат "Арикстра" не слід призначати вагітним, за винятком випадків, коли очікувана користь перевищує потенційний ризик для плода. У період застосування препарату "Арикстра" годування груддю не рекомендується.Побічна діяНебажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥ 1/100 та < 1/10), нечасто (≥ 1/1 000 та < 1/100), рідко (≥ 1/10 000 та <1/1000), дуже рідко (<1/10000). Дані небажані явища слід розглядати у хірургічному та терапевтичному контексті залежно від показань. Інфекційні та паразитарні захворювання - Рідко: інфікування післяопераційної рани. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Часто: анемія, кровотеча (різної локалізації, включаючи рідкісні випадки внутрішньочерепних та/або внутрішньомозкових та заочеревинних крововиливів та/або кровотеч), пурпуру; Нечасто: тромбоцитопенія, тромбоцитемія, аномалія тромбоцитів, порушення згортання. Порушення з боку імунної системи - Рідко: алергічні реакції (включаючи дуже рідкісні повідомлення про ангіоневротичний набряк, анафілактоїдну та/або анафілактичну реакції). Порушення з боку обміну речовин та харчування - Рідко: гіпокаліємія. Порушення з боку нервової системи: - Нечасто: головний біль; Рідко: тривога, сплутаність свідомості, запаморочення, просторова дезорієнтація, сонливість. Порушення з боку судин: - Рідко: артеріальна гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Рідко: задишка, кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Нечасто: нудота, блювання; Рідко: біль у животі, диспепсія, гастрит, запор, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: - Нечасто: аномальні результати печінкових проб, підвищення концентрації ферментів печінки в крові; Рідко: підвищення концентрації білірубіну у крові. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Нечасто: висипання, свербіж, виділення з рани. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: набряк; Нечасто: пропасниця, периферичний набряк; Рідко: реакції в місці ін'єкції, біль у грудній клітці, біль у нижніх кінцівках, стомлюваність, гіперемія обличчя (припливи), синкопальні стани, набряк геніталій.Взаємодія з лікарськими засобамиФондапаринукс натрію не інгібує ізоферменти групи цитохрому Р450 (CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 або CYP3A4) in vitro. Отже, не слід очікувати на взаємодію препарату "Арикстра" in vivo з іншими лікарськими препаратами на рівні пригнічення метаболізму, опосередкованого системою CYP. Оскільки зв'язування фондапаринуксу натрію з білками плазми, за винятком АТШ, незначне, не слід очікувати на взаємодію з іншими лікарськими речовинами на рівні конкурентного зв'язування з білками плазми крові. У клінічних дослідженнях фондапаринуксу натрію було показано, що його спільне призначення з пероральними антикоагулянтами (варфарином), антиагрегантами (ацетилсаліцилової кислотою), нестероїдними протизапальними препаратами (піроксикамом) і серцевими глікозидами (дигоксином) Фондапаринукс натрію не впливав ні на активність варфарину, ні на час кровотечі під час лікування ацетилсаліцилової кислотою або піроксикамом, ні на фармакокінетику та фармакодинаміку дигоксину в рівноважному стані. У зв'язку з відсутністю даних щодо сумісності розчин препарату "Арикстра" не слід змішувати з іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиМісцями підшкірного введення повинні бути поперемінно ліва та права передньобічні поверхні передньої черевної стінки. Щоб уникнути втрати препарату, не слід перед ін'єкцією видаляти бульбашки повітря зі шприца. Голка повинна вводитися на всю довжину перпендикулярно до складки шкіри, затиснутої між великим і вказівним пальцем; складку шкіри не розтискають протягом усього введення. Препарат Арикстра призначений для використання лише під контролем лікаря. Пацієнту дозволяється самостійно проводити підшкірні ін'єкції, тільки якщо лікар вважає це за необхідне, з обов'язковим подальшим наглядом у лікаря і лише після проведення відповідного навчання техніці проведення підшкірної ін'єкції. внутрішньовенне введення (перша доза тільки у пацієнтів при інфаркті міокарда з підйомом сегмента ST). Препарат Арикстра водиться безпосередньо в катетер або з використанням міні-контейнерів з 0,9% розчином хлориду натрію (25 або 50 мл), в якому попередньо розводиться препарат. При використанні препарату Арикстра в шприцах, щоб уникнути втрати препарату, не слід перед ін'єкцією видаляти бульбашки повітря зі шприца. Після ін'єкції катетер промити достатньою кількістю 0,9% розчину для забезпечення повної дози препарату. При введенні з використанням міні-контейнерів інфузія повинна проводитись протягом 1-2 хвилин. Дорослі Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень Ортопедична та порожнинна хірургія Рекомендована доза препарату Арикстра становить 2,5 мг підшкірно 1 раз на добу після операції. Початкову дозу вводять не раніше ніж через 6 годин після завершення операції за умови заможного гемостазу. Курс лікування має тривати протягом періоду підвищеного ризику розвитку венозних тромбоемболічних ускладнень, зазвичай до переведення пацієнта на амбулаторний режим, не менше 5-9 днів. Досвід показує, що для пацієнтів, які зазнали хірургічного втручання з приводу перелому кісток кульшового суглоба, тривалість періоду підвищеного ризику розвитку венозних тромбоемболічних ускладнень перевищує 9 днів після операції. Для таких пацієнтів має бути ухвалено рішення про продовження профілактичного застосування препарату Арикстра до 24 днів. Пацієнти нехірургічного профілю з наявністю факторів ризику тромбоемболічних ускладнень Рекомендована доза препарату Арикстра становить 2,5 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування у разі становить від 6 до 14 днів. Лікування тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії Рекомендована доза препарату Арикстра у вигляді підшкірної ін'єкції 1 раз на добу становить: 5 мг для пацієнтів із масою тіла менше 50 кг; 7,5 мг для пацієнтів з масою тіла 50-100 кг; 10 мг для пацієнтів із масою тіла понад 100 кг. Лікування має тривати не менше 5 днів і припинятися не раніше, ніж буде можливий повний переведення на адекватну терапію пероральними антикоагулянтами, тобто при досягненні значень міжнародного нормалізованого відношення (МНО) від 2 до 3. Додавати до терапії антагоністи вітаміну К необхідно якомога раніше як правило, не пізніше 72 годин. Зазвичай тривалість курсу препаратом Арикстра становить від 5 до 9 днів. Лікування нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда без підйому сегмента ST Рекомендована доза препарату Арикстра становить 2,5 мг 1 раз на добу. Лікування слід розпочинати якнайшвидше після встановлення діагнозу та продовжувати протягом 8 днів або до виписки пацієнта зі стаціонару, якщо вона відбулася раніше, ніж через 8 днів. Якщо хворому передбачається проведення ЧКВ на фоні лікування препаратом Арикстра, в ході ЧКВ слід вводити нефракціонований гепарин (НФГ) відповідно до стандартної практики, прийнятої в даному лікувальному закладі; при цьому необхідно враховувати ризик розвитку кровотеч, який є у хворого, і те, що на рівень цього ризику впливає, зокрема, і час, що минув з моменту введення останньої дози препарату Арикстра. Час відновлення препарату Арикстра після видалення катетера повинен визначатися на підставі клінічного стану пацієнта. У клінічних дослідженнях лікування препаратом Арикстра відновлювалося не раніше ніж через 2 години після видалення катетера. У пацієнтів, які піддаються аортокоронарному шунтуванню (АКШ), при можливості препарат Арикстра не вводять протягом 24 годин до операції. Введення препарату Арикстра може бути відновлено через 48 годин після АКШ. Лікування інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST Рекомендована доза препарату Арикстра становить 2,5 мг 1 раз на добу. Першу дозу препарату вводять внутрішньовенно, наступні дози вводять підшкірно. Лікування слід розпочинати якнайшвидше після встановлення діагнозу та продовжувати протягом 8 днів або до виписки пацієнта зі стаціонару, якщо вона відбулася раніше, ніж через 8 днів. Якщо хворому передбачається проведення не первинного ЧКВ на фоні лікування препаратом Арикстра, в ході ЧКВ слід вводити НФГ відповідно до стандартної практики, прийнятої в даному лікувальному закладі; при цьому необхідно враховувати ризик розвитку кровотеч, який є у пацієнта, і те, що на рівень цього ризику впливає, зокрема, і час, що минув з моменту введення останньої дози препарату. Час відновлення препарату Арикстра після видалення катетера повинен визначатися на підставі клінічного стану пацієнта. У клінічних дослідженнях лікування препаратом Арикстра відновлювалося не раніше ніж через 3 години після видалення катетера. У пацієнтів, які піддаються АКШ, при можливості препарат Арикстра не вводять протягом 24 годин до операції. Введення препарату може бути відновлено через 48 годин після АКШ. Лікування тромбозу поверхневих вен Рекомендована доза препарату Арикстра становить 2,5 мг підшкірно 1 раз на добу. Показанням до застосування препарату Арикстра в дозі 2,5 мг є гострий, симптоматичний, ізольований, спонтанний тромбоз поверхневих вен нижніх кінцівок, при якому довжина ураженої ділянки становить не менше 5 см, і відповідне ураження було документовано на підставі результатів ультразвукового дослідження або інших об'єктивних методів. . Лікування слід починати якнайшвидше після встановлення діагнозу та після виключення супутнього тромбозу глибоких вен або тромбозу поверхневих вен довжиною не більше 3 см від сафенофеморального сполучення. У пацієнтів з високим ризиком тромбоемболічних ускладнень тривалість лікування повинна становити не менше ніж 30 і не більше 45 днів.Пацієнту дозволяється самостійно проводити підшкірні ін'єкції, тільки якщо лікар вважає це за необхідне, з обов'язковим подальшим наглядом у лікаря і лише після проведення відповідного навчання техніці проведення підшкірної ін'єкції. - Пацієнти, які потребують хірургічного втручання або інших інвазивних процедур. Пацієнти з тромбозом поверхневих вен, які потребують хірургічного втручання або інших інвазивних процедур, по можливості не повинні отримувати фондапаринукс протягом не менше 24 годин перед хірургічною операцією. Застосування фондапаринукса можна відновити не менше ніж через 6 годин після відновлення гемостазу. Особливі групи пацієнтів Діти Застосування препарату Арикстра не рекомендовано у дітей віком до 17 років через відсутність даних про ефективність та безпеку. Пацієнти похилого віку (старше 75 років) Препарат Арикстра слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, тому що з віком знижується функція нирок. У літніх пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню, необхідно суворо дотримуватись часу введення першої дози препарату Арикстра. Пацієнти з низькою масою тіла Профілактика венозної тромбоемболії та лікування нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда без або з підйомом сегмента ST У пацієнтів з масою тіла менше 50 кг є підвищений ризик розвитку кровотечі. Швидкість виведення фондапарінукса знижується при зменшенні маси тіла. Препарат Арикстра слід застосовувати з обережністю цієї групи пацієнтів. Лікування тромбозу поверхневих вен Ефективність та безпека застосування препарату Арикстра у пацієнтів з масою тіла менше 50 кг не вивчалися, тому його застосування у таких пацієнтів не рекомендується. Пацієнти з порушенням функції нирок Профілактика венозної тромбоемболії Не слід призначати препарат Арикстра пацієнтам із кліренсом креатиніну менше 20 мл/хв. Якщо кліренс креатиніну становить від 20 до 50 мл/хв, дозу слід зменшити до 1,5 мг один раз на добу. При легкому порушенні функції нирок (кліренс креатиніну більше 50 мл/хв) зниження дози не потрібне. Лікування нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда без або з підйомом сегмента ST Застосування препарату Арикстра не рекомендовано для застосування у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 20 мл/хв. Корекція дози не потрібна у пацієнтів з кліренсом креатиніну більше 20 мл/хв. Лікування тромбозу поверхневих вен Не слід призначати препарат Арикстра пацієнтам із кліренсом креатиніну менше 20 мл/хв. Якщо кліренс креатиніну становить від 20 до 50 мл/хв, дозу слід зменшити до 1,5 мг один раз на добу. При легкому порушенні функції нирок (кліренс креатиніну більше 50 мл/хв) зниження дози не потрібне. Безпека та ефективність застосування препарату в дозі 1,5 мг не вивчалися. Пацієнти з порушенням функції печінки Профілактика венозної тромбоемболії та лікування нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда без або з підйомом сегмента ST Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату Арикстра не потрібне. Пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності препарат Арикстра слід призначати з обережністю, оскільки застосування цього препарату у цій групі пацієнтів не вивчалось. Лікування тромбозу поверхневих вен Ефективність та безпека застосування препарату Арикстра у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності не вивчалися, тому застосування препарату у цієї групи пацієнтів не рекомендується.ПередозуванняСимптоми Дози препарату "Арикстра", що перевищують рекомендовані, можуть призвести до підвищення ризику кровотечі. Лікування Передозування, ускладнене кровотечею, має вести до відміни препарату "Арикстра" та до пошуку первинної причини. Необхідно прийняти рішення про вибір методу для початку відповідного лікування, яке може включати хірургічний гемостаз, поповнення крововтрати, переливання свіжозамороженої плазми, плазмаферез.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Арикстра призначений тільки для підшкірного та внутрішньовенного застосування. Чи не застосовувати внутрішньом'язово! Кровотеча Фондапаринукс слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з підвищеним ризиком кровотеч через спадкові або набуті порушення згортання крові (наприклад, число тромбоцитів менше 50 000/мм3), захворювань шлунково-кишкового тракту з виразками в активній фазі, нещодавно перенесеного внутрішньочерепа. головному, спинному мозку або органах зору, а також в спеціальних групах пацієнтів, як описано нижче. Не слід застосовувати одночасно з фондапарінуксом для профілактики венозних тромбоемболічних ускладнень препарати, під дією яких підвищується ризик кровотечі. До таких препаратів належать дезирудин, фібринолітичні засоби, антагоністи глікопротеїнових рецепторів IIb/IIIа тромбоцитів, гепарин, гепариноїди або низькомолекулярний гепарин. При необхідності можна проводити супутню терапію антагоністом вітаміну К. Інші антиагрегантні лікарські препарати (ацетилсаліцилову кислоту, дипіридамол, сульфінпіразон, тиклопідин або клопідогрел) та нестероїдні протизапальні препарати слід застосовувати з обережністю. У разі нагальної потреби у супутньому застосуванні таких препаратів потрібне ретельне спостереження за пацієнтом. ЧКВ та ризик тромбоутворення у провідникових катетерах Не рекомендується використання фондапаринуксу безпосередньо перед проведенням та під час проведення первинних ЧКВ у пацієнтів при інфаркті міокарда з підйомом сегмента ST. Аналогічним чином, у пацієнтів з нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без підйому сегмента ST у ситуаціях, що загрожують життю, що викликають необхідність екстреної реваскуляризації, не рекомендується застосовувати фондапаринукс перед ЧКВ та під час нього. Це пацієнти з рефрактерною або рецидивною стенокардією, пов'язаною з динамічним відхиленням сегмента ST, серцевою недостатністю, що загрожують життю аритміями або гемодинамічною нестабільністю. Монотерапія фондапаринуксом не рекомендується у пацієнтів при нестабільній стенокардії або інфаркті міокарда без підйому сегмента ST та при інфаркті міокарда з підйомом сегмента ST під час не первинного ЧКВ через підвищений ризик утворення тромбів у провідникових катетерах. Тому згідно зі стандартною практикою лікування слід оцінити можливість поєднаного призначення НФГ. Тромбоз поверхневих вен Слід виключити супутній тромбоз глибоких вен або тромбоз поверхневих вен, при якому уражена ділянка локалізована протягом не більше 3 см від сафенофеморального сполучення, оскільки застосування препарату Арикстра в дозі 2,5 мг не вивчалося за наявності вищевказаних діагнозів. Ефективність і безпека фондапаринуксу в дозі 2,5 мг не вивчалася у наступних груп пацієнтів: пацієнти з тромбозом поверхневих вен після склеротерапії або ускладнень в інтравенозному руслі, пацієнти з тромбозом поверхневих вен в анамнезі в попередні 3 місяці, пацієнти з 6 місяців або пацієнти, які мають активну злоякісну пухлину. Спинномозкова/епідуральна анестезія При застосуванні препарату Арикстра одночасно з проведенням спинномозкової/епідуральної анестезії або люмбальної пункції під час проведення "великих" ортопедичних операцій не можна виключити можливість появи епідуральних або спинальних гематом, які можуть призводити до тривалого або постійного паралічу. Ризик цих рідкісних явищ може підвищуватись при післяопераційному застосуванні постійних епідуральних катетерів або одночасному введенні інших лікарських засобів, що впливають на гемостаз. Літні пацієнти Пацієнти похилого віку більш схильні до ризику кровотечі, ніж решта популяції. Оскільки функція нирок зазвичай знижується з віком, у пацієнтів похилого віку виведення фондапаринуксу може бути знижене, і таким чином експозиція збільшена. Препарат Арикстра у пацієнтів похилого віку слід застосовувати з обережністю. Низька маса тіла Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень та лікування нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда без або з підйомом сегмента ST У пацієнтів з масою тіла менше 50 кг є підвищений ризик розвитку кровотечі. Швидкість виведення фондапарінукса знижується при зменшенні маси тіла. Препарат Арикстра слід застосовувати з обережністю цієї групи пацієнтів. Лікування тромбозу поверхневих вен Немає достатніх клінічних даних щодо застосування фондапаринуксу у пацієнтів з масою тіла менше 50 кг, тому його застосування у таких пацієнтів не рекомендується. Порушення функції нирок Фондапаринукс, в основному, виводиться нирками. Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень У пацієнтів при кліренсі креатиніну менше 50 мл/хв, підвищується ризик кровотеч та венозних тромбоемболічних ускладнень, тому фондапаринукс слід застосовувати з обережністю. Немає достатніх клінічних даних щодо застосування фондапаринуксу у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв. Лікування нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда без або з підйомом сегмента ST Є обмежені клінічні дані щодо застосування фондапаринуксу у пацієнтів при нестабільній стенокардії або інфаркті міокарда без підйому сегмента ST, та при інфаркті міокарда з підйомом сегмента ST, та кліренсом креатиніну в діапазоні 20-30 мл/хв, тому можливість застосування у таких пацієнтів оцінюється точки зору співвідношення очікуваної користі можливого ризику. Лікування тромбозу поверхневих вен Фондапаринукс не рекомендується застосовувати у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 20 мл/хв. У пацієнтів з кліренсом креатиніну в діапазоні 20-50 мл/хв доза повинна бути знижена до 1,5 мг один раз на добу. Ефективність та безпека дози 1,5 мг не вивчалися. Тяжкі порушення функції печінки Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень та лікування нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда без або з підйомом сегмента ST Корекція дози при застосуванні цієї групи пацієнтів не потрібна. Однак у зв'язку з дефіцитом факторів згортання крові у пацієнтів з важкими формами ураження печінки підвищується ризик розвитку кровотечі, тому застосовувати препарат Арикстра у таких пацієнтів слід з обережністю. Лікування тромбозу поверхневих вен Немає достатніх даних про застосування фондапаринуксу у цієї групи пацієнтів. Тому його застосування у цій групі пацієнтів не рекомендується. Гепариніндукована тромбоцитопенія Препарат Арикстра слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з гепариніндукованою тромбоцитопенією в анамнезі. До цього часу не проводилися спеціальні клінічні дослідження з вивчення ефективності та безпеки препарату Арикстра у пацієнтів з гепариніндукованою тромбоцитопенією ІІ типу. Були отримані рідкісні повідомлення про розвиток гепариніндукованої тромбоцитопенії у пацієнтів, які отримували фондапаринукс. Фондапаринукс не зв'язується з 4-им тромбоцитарним фактором і не має перекресних сироваткових реакцій у пацієнтів з гепариніндукованою тромбоцитопенією II типу. Алергія на латекс Основа голки готового градуйованого шприца може містити сухий натуральний латекс, який потенційно може викликати аллергічну реакцію в осіб із гіперчутливістю до латексу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень щодо вивчення впливу препарату на здатність водити транспорт та працювати на верстатах не проводилося.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Дутастерид – 0,5 мг; Допоміжні речовини: Моно-ді-гліцериди каприлової/капринової кислоти (МДК) - 349,5 мг; Бутилгідрокситолуол - 0,035 мг; Маса вмісту капсули – 350 мг; Оболонка капсули: Желатин – 144,8 мг; Гліцерин (гліцерол) – 70,8 мг; Титану діоксид – 1,78 мг; Заліза оксид жовтий – 0,127 мг; Технологічні добавки: Тригліцериди, середньоланцюгові (ТСЦ)1; Лецитин(1); Червоне чорнило для друку (2). Приблизна маса капсули – 218 мг. 1 - ТСЦ і лецитин використовуються як лубріканти в процесі виробництва. Загальна кількість лубрикантів на капсулу не перевищує 1,5 мг. Концентрація лецитину в ТСЦ 0,1% внутрішньовенно. 2 - Червоне чорнило для друку використовується при виробництві готової лікарської форми на виробничому майданчику "Каталент Франс Байнхайм С.А.", Франція і не використовується при виробництві готової лікарської форми на виробничому майданчику "ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалз С.А.", Польща. Кількість чорнила на кожній капсулі розраховують таким чином, щоб воно становило менше 0,28 мг. Матеріалами, що залишаються на капсулі, є полівінілацетату фталат (Нац. формуляр), макрогол (поліетиленгліколь) (Євр. Фармакопея), пропіленгліколь (Євр. Фармакопея), оксид червоний Е172, СI77491. Капсули 0,5мг. По 10 капсул у ПВХ/ПВДХ/Аl блістери. По 3 або 9 блістерів разом з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиМ'яка, довгаста, непрозора, жовта желатинова капсула, промаркована кодом "GX СЕ2". 1 - нанесення коду "GX СЕ2" червоним чорнилом для друку використовується при виробництві готової лікарської форми на виробничому майданчику "Каталент Франс Байнхайм С.А.", Франція. Нанесення коду "GX СЕ2" сірого кольору за допомогою УФ холодного лазера використовується при виробництві готової лікарської форми на виробничому майданчику "ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалз С.А.", Польща.Фармакотерапевтична групаПодвійний інгібітор 5-редуктази.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому однієї дози (0,5 мг) дутастериду максимальна концентрація дутастериду в сироватці досягається протягом 1-3 год. Абсолютна біодоступність дутастериду у чоловіків становить близько 60% по відношенню до 2-х годинної внутрішньовенної інфузії. Біодоступність дутастериду не залежить від їди. Розподіл Фармакокінетичні дані, отримані після одноразового та багаторазового прийому дутастериду, свідчать про великий обсяг його розподілу (від 300 л до 500 л). Дутастерид має високий ступінь зв'язування з білками плазми (> 99,5%). При щоденному прийомі концентрація дутастериду у сироватці крові досягає 65% від стабільного рівня через 1 місяць та приблизно 90% від стабільного рівня через 3 місяці. Стабільні концентрації дутастериду в сироватці крові (Css), що дорівнює приблизно 40 нг/мл, досягаються через 6 місяців одноразового щоденного прийому 0,5 мг цього препарату. У спермі, як і сироватці крові, стабільні концентрації дутастерида також досягаються через 6 місяців. Через 52 тижні лікування концентрації дутастериду у спермі становили в середньому 3,4 нг/мл (від 0,4 нг/мл до 14 нг/мл). З сироватки крові в сперму потрапляє приблизно 11,5% дутастериду. Метаболізм In vitro дутастерид метаболізується ізоферментом CYP3A4 системи цитохрому Р450 людини до двох малих моногідроксильованих метаболітів; разом з тим, на нього не діють ізоферменти CYP1A2, CYP2A6, CYP2E1, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2B6 або CYP2D6 цієї системи. Після досягнення стабільної концентрації дутастериду в сироватці крові за допомогою мас-спектрометричного методу виявляють незмінений дутастерид, 3 великих метаболіту (4'-гідроксідутастерид, 1,2-дигідродутастерид і 6-гідроксідутастерид) і 2 малих метаболіту (6,4'-дігідр -гідроксідутастерід). Виведення В організмі людини дутастерид піддається інтенсивному метаболізму. Після прийому внутрішньо дутастериду в добовій дозі 0,5 мг для досягнення стабільної концентрації від 1,0% до 15,4% (в середньому 5,4%) прийнятої дози екскретується через кишечник у незміненому вигляді. Решта екскретується через кишечник у вигляді 4 великих метаболітів, що становлять 39%, 21%, 7% і 7%, відповідно, і 6 малих метаболітів (частка кожного з яких припадає менше 5%). Через нирки у людини екскретуються лише слідові кількості незміненого дутастериду (менше 0,1 % дози). При прийомі терапевтичних доз дутастериду його кінцевий період напіввиведення становить 3-5 тижнів. Дутастерид виявляється у сироватці крові (у концентраціях вище 0,1 нг/мл) до 4-6 місяців після припинення прийому. Лінійність/нелінійність Фармакокінетика дутастериду може бути описана як процес абсорбції першого порядку і два паралельні процеси елімінації, один насичений (тобто залежить від концентрації) і один ненасичуваний (тобто не залежить від концентрації). При низьких концентраціях у сироватці (менше 3 нг/мл) дутастерид швидко виводиться за допомогою обох процесів елімінації. Після одноразового прийому в дозах 5 мг і менше дутастерид швидко елімінується з організму і має короткий період напіввиведення, що дорівнює 3-9 дням. При концентраціях у сироватці крові вище 3 нг/мл дутастерид виводиться повільніше (0,35-0,58 л/год), переважно за допомогою лінійного ненасиченого процесу елімінації з кінцевим періодом напіввиведення 3-5 тижнів. При терапевтичних концентраціях кінцевий період напіввиведення становить 3-5 тижнів і на фоні щоденного прийому 0,5 мг переважає повільніший кліренс дутастериду; загальний кліренс носить лінійний і залежний від концентрації характер. Зміст дутастериду у сироватці крові (більше 0,1 нг/мл) виявляється протягом 4-6 місяців після припинення лікування. Літні чоловіки Фармакокінетику та фармакодинаміку дутастериду вивчали у 36 здорових добровольців у віці від 24 до 87 років після прийому однієї дози (5 мг) дутастериду. Між різними віковими групами не було статистично значимих відмінностей за такими фармакокінетичними параметрами, як площа під фармакокінетичною кривою (AUC) та максимальна концентрація в плазмі (Сmах). Не було виявлено також статистично значущих відмінностей за значеннями періоду напіввиведення (Т½ дутастериду між віковими групами чоловіків 50-69 років та старше 70 років, до яких входить більшість чоловіків із доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ)). Між різними віковими групами був значних відмінностей у ступеня зниження рівнів ДГТ. Ці результати демонструють відсутність необхідності зниження дози дутастериду залежно від віку пацієнтів.ФармакодинамікаМеханізм дії Дутастерид – подвійний інгібітор 5а-редуктази. Він пригнічує активність ізоферментів 5α-редуктази 1 та 2 типів, які відповідальні за перетворення тестостерону на дигідротестостерон (ДГТ). ДГТ є основним андрогеном, відповідальним за гіперплазію залізистої тканини передміхурової залози. Вплив на концентрацію ДГТ та тестостерону Максимальний вплив дутастериду на зниження концентрації ДГТ є дозозалежним та спостерігається через 1-2 тижні після початку лікування. Через 1 та 2 тижні прийому дутастериду у дозі 0,5 мг на добу середні значення концентрацій ДГТ у сироватці крові знижуються на 85 % та 90 % відповідно.Показання до застосуванняПрепарат Аводарт® призначають пацієнтам: як монотерапія для лікування та профілактики прогресування доброякісної гіперплазії передміхурової залози за допомогою зменшення її розмірів, полегшення симптомів, поліпшення сечовипускання, зниження ризику виникнення гострої затримки сечі та необхідності оперативного втручання; як комбінована терапія з α-адреноблокаторами для лікування та профілактики прогресування доброякісної гіперплазії передміхурової залози за допомогою зменшення її розмірів, полегшення симптомів, поліпшення сечовипускання, зниження ризику виникнення гострої затримки сечі та необхідності оперативного втручання. В основному вивчалася комбінація дутастериду та α1-адреноблокатора тамсулозину.Протипоказання до застосуванняПрепарат Аводарт протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до дутастериду або будь-якого компонента препарату та іншим інгібіторам 5α-редуктази. Застосування дутастериду протипоказане жінкам та дітям. З обережністю: печінкова недостатність.Вагітність та лактаціяФертильність Вплив дутастериду у добовій дозі 0,5 мг на характеристики сперми вивчався у здорових добровольців у віці 18-52 років. До 52-го тижня лікування у групі пацієнтів, які отримували дутастерид, середні значення відсоткового зниження загальної кількості сперматозоїдів, обсягу сперми та рухової активності сперматозоїдів становили 23%, 26% та 18%, відповідно, порівняно з вихідним рівнем у групі пацієнтів, що отримували плац. . Концентрація сперматозоїдів та його морфологія не змінювалися. Через 24 тижні спостереження середнє значення процентної зміни загальної кількості сперматозоїдів у групі дутастериду залишалося на 23% нижче порівняно з вихідним рівнем. Середнє значення для всіх параметрів сперми у всіх часових точках залишалося в межах норми і не відповідало заданим критеріям для клінічно значущої зміни (30%), на 52-му тижні лікування у двох добровольців у групі дутастериду загальна кількість сперматозоїдів знижувалася більш ніж на 90% порівняно з вихідним рівнем, з частковим відновленням на 24 тижні спостереження. Таким чином, клінічне значення впливу дутастериду на показники сперми та на індивідуальну фертильність пацієнта невідоме. Вагітність Дутастерид протипоказаний жінкам. Дутастерид не вивчався у жінок, оскільки доклінічні дані свідчать, що придушення рівня ДГТ може викликати гальмування розвитку зовнішніх статевих органів у плода чоловічої статі. Лактація Немає даних про проникнення дутастериду у грудне молоко.Побічна діяНебажані явища, представлені нижче, перераховані за системами організму та відповідно до частоти народження. Частота народження визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та < 1/10), нечасто (≥ 1/1 000 та < 1/100), рідко (≥ 1/10 000 та Частота народження небажаних явищ, сформована на підставі постреєстраційного спостереження З боку імунної системи Дуже рідко: алергічні реакції (висипання, свербіж, кропив'янка, локалізований набряк) та ангіоневротичний набряк. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини Рідко: алопеція (переважно втрата волосся на тілі) або гіпертрихоз. Порушення психіки Дуже рідко: депресивний стан. З боку репродуктивної системи та грудних залоз Дуже рідко: тестикулярний біль, тестикулярний набряк. Частота народження небажаних явищ, сформована на підставі даних клінічних досліджень (небажані явища, пов'язані застосуванням дутастериду як монотерапії) У третій фазі плацебо-контрольованих досліджень із застосуванням дутастериду порівняно з плацебо дослідники оцінювали небажані явища, пов'язані з прийомом дутастериду: 1 - включаючи хворобливість та збільшення грудних залоз. 2 - небажані явища з боку репродуктивної системи та грудних залоз, пов'язані із застосуванням дутастериду (як при монотерапії, так і в комбінації з тамсулозином). Дані небажані явища можуть зберігатися після припинення лікування та вплив дутастериду на збереження даних небажаних явищ невідомо. Небажані явища, пов'язані із застосуванням дутастериду у комбінації з тамсулозином Наведені нижче небажані явища були зареєстровані у дослідженні СombАТ (порівняння прийому дутастериду 0,5 мг та тамсулозину 0,4 мг один раз на добу як монотерапія або у вигляді комбінації протягом чотирьох років) та оцінені дослідниками з кумулятивним ефектом ≥ 1 %. Небажане явище Виникнення небажаного явища під час періоду застосування тамсулозину у комбінації з дутастеридом 1-й рік 2-й рік 3-й рік 4-й рік Комбінація1 (n) (n = 1610) (n = 1428) (n = 1283) (n = 1200) - Дутастерід (n = 1623) (n = 1464) (n = 1325) (n = 1200) - Тамсулозін (n = 1611) (n = 1468) (n = 1281) (n = 1112) Еректильна дисфункція3 - Комбінація 6% 2% <1% <1% - Дутастерід 5% 2% <1% <1% - Тамсулозін 3% 1% <1% 1% Зниження лібідо3 - Комбінація 5% <1% <1% 0% - Дутастерід 4% 1% <1% 0% - Тамсулозін 2% <1% <1% <1% Порушення еякуляції3 - Комбінація 9% 1% <1% <1% - Дутастерід 1% <1% <1% <1% - Тамсулозін 3% <1% <1% <1% Порушення з боку грудних залоз2 - Комбінація 2% <1% <1% <1% - Дутастерід 2% 1% <1% <1% - Тамсулозін <1% <1% <1% 0% Запаморочення - Комбінація 1% <1% <1% <1% - Дутастерід <1% <1% <1% <1% - Тамсулозін 1% <1% <1% 0% 1 – комбінація = дутастерид 0,5 мг один раз на добу + тамсулозин 0,4 мг один раз на добу. 2 - включаючи болючість та збільшення молочних залоз. 3 - небажані явища з боку репродуктивної системи та грудних залоз, пов'язані із застосуванням дутастериду (як при монотерапії, так і в комбінації з тамсулозином). Ці небажані явища можуть зберігатися після припинення лікування. Вплив дутастериду на збереження даних небажаних явищ невідомий.Взаємодія з лікарськими засобамиIn vitro дутастерид метаболізується ізоферментом системи CYP3A4 цитохрому Р450 людини. Отже, у присутності інгібіторів CYP3А4 концентрації дутастериду у крові можуть зростати. При одночасному застосуванні дутастериду з інгібіторами CYP3A4 верапамілом та дилтіаземом відзначається зниження кліренсу дутастериду. Разом з тим, амлодипін, інші блокатори кальцієвих каналів при одночасному застосуванні з дутастеридом не зменшують кліренс дутастериду. Зменшення кліренсу дутастериду та подальше підвищення його концентрації в крові у присутності інгібіторів CYP3A4 не є клінічно значущим унаслідок широкого діапазону меж безпеки дутастериду, тому не потрібно коригувати його дозу. In vitro дутастерид не метаболізується такими ізоферментами системи цитохрому Р450 людини: CYP1A2, CYP2A6, CYP2E1, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2B6 або CYP2D6. Дутастерид не інгібує in vitro ферменти системи цитохрому Р450 людини, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. In vitro дутастерид не витісняє варфарин, аценокумарол, фенпрокумон, діазепам та фенітонін з ділянок їхнього зв'язування з білками плазми, а ці препарати, у свою чергу, не витісняють дутастерид. При проведенні досліджень взаємодії дутастериду з тамсулозином, теразозином, варфарином, дигоксином і колестираміном у людини будь-яких клінічно значущих фармакокінетичних або фармакодинамічних взаємодій не відзначалося. При застосуванні дутастериду одночасно з гіполіпідемічними препаратами, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами, блокаторами кальцієвих каналів, кортикостероїдами, діуретиками, нестероїдними протизапальними препаратами, інгібіторами фосфодіестерази V-го типу і хон.Спосіб застосування та дозиПрепарат Аврдарт® можна застосовувати незалежно від їди. Капсули слід ковтати повністю, не розжовувати, не відкривати, оскільки вміст капсули може викликати подразнення слизової оболонки ротоглотки. ДГПЗ Дорослі чоловіки (включаючи літніх людей) Рекомендована доза препарату Аводарт - одна капсула (0,5 мг) один раз на добу перорально. Капсули слід приймати повністю. Хоча поліпшення на фоні застосування препарату настає досить швидко, лікування слід продовжувати не менше 6 місяців, щоб об'єктивно оцінити терапевтичний ефект. Для лікування ДГПЗ препарат Аводарт® може бути призначений як монотерапія або в комбінації з α1-адреноблокаторами. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушеннями функції нирок При прийомі 0,5 мг препарату Аводарт® на добу через нирки виділяється менше 0,1 % дози, тому не потрібно знижувати дозу у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Пацієнти з порушеннями функції печінки В даний час немає даних щодо застосування препарату Аводарт у пацієнтів з порушеннями функції печінки. Оскільки дутастерид піддається інтенсивному метаболізму, а його період напіввиведення становить 3-5 тижнів, необхідно бути обережним при лікуванні препаратом Аводарт® пацієнтів з порушеннями функції печінки.ПередозуванняПри призначенні дутастериду до 40 мг/день одноразово (у 80 разів вище за терапевтичну дозу) протягом 7 днів значних побічних ефектів не відзначалося. При проведенні клінічних досліджень пацієнти протягом 6 місяців отримували дутастерид у дозі 5 мг щодня, при цьому будь-яких додаткових побічних ефектів до тих, що спостерігалися на фоні прийому 0,5 мг дутастериду, не було виявлено. Специфічного антидоту дутастериду немає, тому при підозрі на передозування достатньо проводити симптоматичне та підтримуюче лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДутастерид всмоктується через шкіру, тому жінки та діти повинні уникати контакту з пошкодженими капсулами. У разі контакту з пошкодженими капсулами необхідно одразу промити відповідну ділянку шкіри водою з милом. Порушення функції печінки В даний час немає даних щодо застосування препарату Аводарт у пацієнтів з порушеннями функції печінки. Оскільки дутастерид піддається інтенсивному метаболізму, а його період напіввиведення становить 3-5 тижнів, необхідно бути обережним при лікуванні препаратом Аводарт® пацієнтів з порушеннями функції печінки. Серцева недостатність при комбінованому застосуванні дутастериду та тамсулозину У двох 4-х літніх клінічних дослідженнях частота розвитку серцевої недостатності була вищою у пацієнтів, які отримували комбінацію дутастериду та α1-блокатора, головним чином тамсулозину, ніж у пацієнтів, які не отримували комбінованого лікування. У цих двох дослідженнях частота розвитку серцевої недостатності залишалася низькою ( Вплив на виявлення простатспецифічного антигену (ПСА) та раку передміхурової залози (РПЗ) У пацієнтів необхідно проводити пальцеве ректальне дослідження, а також використовувати інші методи дослідження передміхурової залози, до початку лікування дутастеридом та періодично повторювати їх у процесі лікування для виключення розвитку РПЗ. Визначення концентрації ПСА у сироватці є важливим компонентом скринінгу, спрямованого виявлення РПЗ. Після 6-місячної терапії дутастеридом середній рівень сироваткового ПСА знижується приблизно на 50%. Пацієнтам, які приймають дутастерид, має бути визначено новий базовий рівень ПСА після шести місяців терапії. Надалі рекомендується регулярно контролювати рівень ПСА. При інтерпретації значення ПСА у пацієнта, який приймає дутастерид, попереднє значення ПСА слід використовувати для порівняння. Застосування дутастериду не впливає на діагностичну цінність рівня ПСА як маркеру РПЗ після визначення нового базового рівня ПСА. Будь-яке підтверджене підвищення рівня ПСА щодо найменшого його значення при лікуванні дутастеридом може свідчити про розвиток РПЗ (зокрема, раку передміхурової залози з високим ступенем диференціювання за шкалою Глісона) або недотримання режиму терапії дутастеридом і має піддаватися ретельній оцінці, навіть якщо межах нормальних значень для цієї вікової категорії пацієнтів, які не приймають інгібітори 5α-редуктази. Рівень загального ПСА повертається до вихідного значення протягом 6 місяців після відміни дутастериду. Співвідношення змісту вільного ПСА до загального залишається незмінним навіть на тлі терапії дутастеридом. Якщо визначення відсотка вмісту вільної фракції ПСА додатково використовується для виявлення РПЗ у чоловіків, які отримують дутастерид, коригування цієї величини не потрібне. РПЗ та пухлини високого ступеня градації У 4-річному дослідженні (REDUCE) проводилося порівняння застосування плацебо та дутастериду у 8231 добровольця у віці від 50 років до 75 років, з негативним результатом біопсії на наявність РПЗ та рівнем ПСА від 2,5 нг/мл до 10,0 нг/ мл при первинному обстеженні. У ході дослідження 6706 пацієнтам проводилася пункційна біопсія передміхурової залози та на підставі отриманих результатів визначалася ступінь злоякісності РПЗ за шкалою Глісона. 1517 пацієнтам під час дослідження було поставлено діагноз РПЗ. Найчастіше, як у групі дутастерида, і у групі плацебо, було діагностовано високодиференційований РПЖ (сума балів за шкалою Глисона 5-6). Відмінності кількості випадків РПЗ з оцінкою 7-10 балів за шкалою Глисона групи. дутастериду та групі плацебо були відсутні (р = 0,81). Через 4 роки було відмічено більше випадків РПЗ з оцінкою 8-10 балів за шкалою Глісона у групі дутастериду (n = 29; 0,9%) порівняно з групою плацебо (n = 19; 0,6%) (р = 0, 15). При оцінці даних біопсії за 1-2 роки кількість пацієнтів з діагнозом РПЗ з оцінкою 8-10 балів за шкалою Глісона було порівняно в групах дутастериду (n = 17; 0,5%) і плацебо (n = 18; 0,5 %). При оцінці даних біопсії за 3-4 роки було діагностовано більше випадків РПЗ з оцінкою 8-10 балів за шкалою Глісона в групі дутастериду (n = 12; 0,5%) в порівнянні з групою плацебо (n = 1; У 4-х річному дослідженні (СоmbАТ) пацієнтів з ДГПЗ, у якому проведення біопсії передміхурової залози всім учасникам не було визначено протоколом, і всі діагнози РПЗ ґрунтувалися на біопсії за показаннями, РПЗ з оцінкою 8-10 балів за шкалою Глісона був діагностований пацієнтів ( Причинно-наслідкового зв'язку між прийомом дутастериду та розвитком РПЗ високого ступеня градації не встановлено. Чоловіки, які приймають дутастерид, повинні регулярно проходити обстеження щодо оцінки ризику розвитку РПЗ, включаючи рівень ПСА. Рак грудних залоз у чоловіків У клінічних дослідженнях та під час постреєстраційного спостереження повідомлялося про виникнення раку грудних залоз у чоловіків, які приймають дутастерид. Слід попереджати пацієнтів, що при появі будь-яких змін у тканинах грудних залоз, таких як поява вузликів або виділення із сосків, необхідно негайно повідомляти про це свого лікаря. У клінічних дослідженнях, у яких проводилося вивчення впливу монотерапії ДГПЗ дутастеридом (3374 пацієнто-років), виявлено 2 випадки раку грудних залоз на фоні терапії дутастеридом (через 10 тижнів та 11 місяців) та 1 випадок у пацієнта, який отримував плацебо. У подальших клінічних дослідженнях, у яких брали участь 8231 чоловік віком від 50 до 75 років з негативним результатом біопсії на РПЗ та рівнем ПСА в інтервалі від 2,5 нг/мл до 10,0 нг/мл (17489 пацієнто-років), які отримували дутастерид та пацієнтів (5027 пацієнто-років), які отримували комбіновану терапію дутастеридом та тамсулозином, не було виявлено випадків раку грудних залоз у жодній із груп порівняння. На даний момент неясно, чи є причинно-наслідковий зв'язок між виникненням раку грудних залоз у чоловіків та довгостроковим застосуванням дутастериду. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Прийом дутастериду не впливає на керування автомобілем або роботу з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаМазь - 100 г: Активна речовина: мупіроцин 2.2г. Допоміжні речовини: макрогол 400 – 58.7 г, макрогол 3350 – 39.1 г. 15 г - туби алюмінієві (1) з ковпачком, що нагвинчується, з вістрям для розтину - пачки картонні.Опис лікарської формиМазь для зовнішнього застосування білого або майже білого кольору однорідна.Фармакотерапевтична групаАнтибактеріальна, бактерицидна: пригнічує ізолейцин-трансфер-РНК-синтетазу, що призводить до припинення синтезу білка в бактеріальній клітині. Внаслідок специфічного механізму дії та унікальної хімічної структури мупіроцин не виявляє перехресної резистентності з іншими антибіотиками (при правильному застосуванні препарату ризик появи резистентних штамів невеликий).ФармакокінетикаВсмоктування Мупіроцин погано всмоктується через неушкоджену шкіру людини. Метаболізм Мупіроцин призначений лише для зовнішнього застосування. У разі всмоктування через пошкоджену шкіру, мупіроцин швидко метаболізується до неактивної монієвої кислоти. Виведення Мупіроцин швидко виводиться з організму шляхом метаболічного перетворення на неактивний метаболіт – монієву кислоту, яка швидко виводиться нирками.Клінічна фармакологіяАнтибіотик для зовнішнього застосування.Показання до застосуванняМазь інтраназальна: носійство стафілококів (в т.ч. штамів Staphylococcus aureus полірезистентних та стійких до метициліну). Мазь дерматологічна: лікування первинних інфекцій шкірних покровів – імпетиго, фолікуліт, фурункульоз (в т.ч. фурункул зовнішнього слухового проходу та вушної раковини), ектиму; вторинних інфекцій шкірних покровів – інфікована екзема, інфіковані травми (садна, укуси комах), незначні (що не потребують госпіталізації) рани та опіки; профілактика ранової інфекції після невеликих порізів, ран та дрібних садна.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента мазі. З обережністю: при вагітності та в період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяНемає даних про застосування препарату в період вагітності та грудного вигодовування. У дослідженнях на тваринах не було виявлено ознак репродуктивної токсичності. Однак, як і при застосуванні інших лікарських засобів, застосування препарату Бактробан® при вагітності та в період грудного вигодовування можливе лише в тому випадку, коли передбачувана користь для матері перевищує будь-який потенційний ризик для плода. Грудне вигодовування необхідно припинити на період застосування препарату для профілактики бактеріального інфікування тріщин сосків. Застосування у дітей Немає обмежень щодо застосування препарату у дітей.Побічна діяСвербіж, печіння, садіння та сухість шкіри в місці аплікації; шкірні алергічні реакції; системні алергічні реакції; риніт (при застосуванні інтраназальної мазі).Взаємодія з лікарськими засобамиПовідомлення відсутні.Спосіб застосування та дозиІнтраназально, зовнішньо. Мазь інтраназальна: наносять на внутрішню поверхню ніздрі 2-3 рази на добу протягом 5-7 днів. Мазь для наружного применения: взрослым, детям и пациентам пожилого возраста небольшое количество наносят на пораженный участок кожи 2-3 раза в сутки, при необходимости накладывают асептическую повязку, курс лечения - до 10 дней. При печеночной недостаточности применяется стандартная дозировка. Нельзя сочетать мазь с другими препаратами из-за риска ее разведения, снижения антибактериальной активности и стабильности.ПередозировкаДанные отсутствуют.Меры предосторожности и особые указанияМазь 2% зовнішню не можна застосовувати на лікування очних захворювань. Слід уникати попадання мазі у вічі. У разі попадання ока слід ретельно промити водою до повного видалення залишків мазі. Застосування при нирковій недостатності: у пацієнтів похилого віку обмежень для використання немає, крім тих випадків, коли під час лікування виникають умови для всмоктування поліетиленгліколю, що входить до складу мазі, та ознак помірної та тяжкої ниркової недостатності. Поліетиленгліколь може всмоктуватись через ранову поверхню або інші пошкодження шкірних покривів та екскретуватись через нирки. Дерматологічну мазь (на основі поліетиленгліколю) не можна застосовувати при станах, що супроводжуються підвищеною абсорбцією поліетиленгліколю, і особливо при помірній або тяжкій нирковій недостатності.Після нанесення на шкіру слід ретельно вимити руки. Тривале призначення мазі може спричинити надмірне зростання нечутливих мікроорганізмів. Несприятливого впливу здатність керувати автомобілем/механізмами не спостерігалося.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаМазь - 100 г: Активна речовина: мупіроцин 2.2г. Допоміжні речовини: макрогол 400 – 58.7 г, макрогол 3350 – 39.1 г. 3 г - туби алюмінієві (1) з ковпачком, що нагвинчується, з вістрям для розкриття - пачки картонні.Опис лікарської формиМазь для зовнішнього застосування білого або майже білого кольору однорідна.Фармакотерапевтична групаАнтибактеріальна, бактерицидна: пригнічує ізолейцин-трансфер-РНК-синтетазу, що призводить до припинення синтезу білка в бактеріальній клітині. Внаслідок специфічного механізму дії та унікальної хімічної структури мупіроцин не виявляє перехресної резистентності з іншими антибіотиками (при правильному застосуванні препарату ризик появи резистентних штамів невеликий).ФармакокінетикаВсмоктування Мупіроцин погано всмоктується через неушкоджену шкіру людини. Метаболізм Мупіроцин призначений лише для зовнішнього застосування. У разі всмоктування через пошкоджену шкіру, мупіроцин швидко метаболізується до неактивної монієвої кислоти. Виведення Мупіроцин швидко виводиться з організму шляхом метаболічного перетворення на неактивний метаболіт – монієву кислоту, яка швидко виводиться нирками.Клінічна фармакологіяАнтибіотик для зовнішнього застосування.Показання до застосуванняМазь інтраназальна: носійство стафілококів (в т.ч. штамів Staphylococcus aureus полірезистентних та стійких до метициліну). Мазь дерматологічна: лікування первинних інфекцій шкірних покровів – імпетиго, фолікуліт, фурункульоз (в т.ч. фурункул зовнішнього слухового проходу та вушної раковини), ектиму; вторинних інфекцій шкірних покровів – інфікована екзема, інфіковані травми (садна, укуси комах), незначні (що не потребують госпіталізації) рани та опіки; профілактика ранової інфекції після невеликих порізів, ран та дрібних садна.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента мазі. З обережністю: при вагітності та в період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяНемає даних про застосування препарату в період вагітності та грудного вигодовування. У дослідженнях на тваринах не було виявлено ознак репродуктивної токсичності. Однак, як і при застосуванні інших лікарських засобів, застосування препарату Бактробан® при вагітності та в період грудного вигодовування можливе лише в тому випадку, коли передбачувана користь для матері перевищує будь-який потенційний ризик для плода. Грудне вигодовування необхідно припинити на період застосування препарату для профілактики бактеріального інфікування тріщин сосків. Застосування у дітей Немає обмежень щодо застосування препарату у дітей.Побічна діяСвербіж, печіння, садіння та сухість шкіри в місці аплікації; шкірні алергічні реакції; системні алергічні реакції; риніт (при застосуванні інтраназальної мазі).Взаємодія з лікарськими засобамиПовідомлення відсутні.Спосіб застосування та дозиІнтраназально, зовнішньо. Мазь інтраназальна: наносять на внутрішню поверхню ніздрі 2-3 рази на добу протягом 5-7 днів. Мазь для зовнішнього застосування: дорослим, дітям та пацієнтам похилого віку невелику кількість наносять на уражену ділянку шкіри 2-3 рази на добу, при необхідності накладають асептичну пов'язку, курс лікування – до 10 днів. При печінковій недостатності застосовується стандартне дозування. Не можна поєднувати мазь з іншими препаратами через ризик її розведення, зниження антибактеріальної активності та стабільності.ПередозуванняДані відсутні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМазь 2% зовнішню не можна застосовувати на лікування очних захворювань. Слід уникати попадання мазі у вічі. У разі попадання ока слід ретельно промити водою до повного видалення залишків мазі. Застосування при нирковій недостатності: у пацієнтів похилого віку обмежень для використання немає, крім тих випадків, коли під час лікування виникають умови для всмоктування поліетиленгліколю, що входить до складу мазі, та ознак помірної та тяжкої ниркової недостатності. Поліетиленгліколь може всмоктуватись через ранову поверхню або інші пошкодження шкірних покривів та екскретуватись через нирки. Дерматологічну мазь (на основі поліетиленгліколю) не можна застосовувати при станах, що супроводжуються підвищеною абсорбцією поліетиленгліколю, і особливо при помірній або тяжкій нирковій недостатності.Після нанесення на шкіру слід ретельно вимити руки. Тривале призначення мазі може спричинити надмірне зростання нечутливих мікроорганізмів. Несприятливого впливу здатність керувати автомобілем/механізмами не спостерігалося.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Опис лікарської формиМ'яка біла або майже біла мазь напівпрозора.Фармакотерапевтична групаПротизапальне. Має глюкокортикоїдну активність.ФармакодинамікаУсуває набряк, гіперемію, свербіж у місці нанесення.Показання до застосуванняПсоріаз (крім поширеного бляшкового), хронічна екзема, плоский лишай, дискоїдний червоний вовчак, шкірні захворювання, що не піддаються впливу інших стероїдів.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість; вугри рожеві та юнацькі; періоральний дерматит, вірусні інфекції (простий герпес), грибкові (кандидоз), бактеріальні (імпетиго); періанальний та генітальний свербіж; дерматоз у дітей до 1 року (включаючи дерматити та висипання при попрілості).Вагітність та лактаціяОбережно, т.к. достатніх даних щодо безпеки використання під час вагітності та годування груддю немає.Побічна діяПри тривалому застосуванні – атрофічні зміни на обличчі та інших ділянках тіла (бородавки, витончення шкіри, розширення судин), ослаблення бар'єрних функцій шкіри, рідко – виникнення пустульозної форми псоріазу.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Крем і мазь наносять тонким шаром на уражені ділянки шкіри 1-2 рази на добу до поліпшення. Лікування не можна проводити більше 4 тижнів без оцінки необхідності його продовження. При загостреннях шкірних захворювань можливі короткі курси лікування Дермовейтом®. Якщо потрібне продовження терапії глюкокортикоїдами, слід використовувати менш активні препарати. В особливо резистентних випадках, особливо при гіперкератозі, протизапальний ефект крему та мазі Дермовейт® може бути посилений шляхом накладання на ніч на уражену ділянку оклюзійної пов'язки за допомогою ПЕ плівки. Після цього досягнуте покращення підтримується застосуванням препарату без оклюзійної пов'язки.ПередозуванняВиявляється ознаками гіперкортицизму (що вимагають відміни препарату).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа відсутності поліпшення протягом 2-4 тижнів слід засумніватися у правильності діагнозу. При загостреннях потрібні короткі повторні курси. У пацієнтів з псоріазом може послабитись бар'єрна функція шкіри, проявитися пустульозний псоріаз, розвинутися толерантність, рецидиви. Необхідно уникати тривалого та безперервного використання у дітей, особливо грудних, т.к. можливе пригнічення функції кори надниркових залоз. У грудних дітей пелюшки можуть діяти як оклюзійні пов'язки та збільшувати абсорбцію кортикостероїдів. На обличчі препарат застосовують протягом 5 днів і без оклюзійної пов'язки. Перед накладанням свіжої пов'язки шкіру слід очищати, т.к. тепло та вологість, створювані герметичними (оклюзійними) пов'язками, сприяють виникненню бактеріальної інфекції.Приєднання бактеріальної інфекції вимагає припинення використання препарату та призначення антибактеріальної терапії. Препарат не повинен потрапляти у вічі (можливий розвиток глаукоми). Тривале застосування великих кількостей (або великих площах) може призвести до системної абсорбції (гиперкортицизм).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Фасування: N30 Форма випуску: капс. модифікованого вивільнення Упакування: упак. Виробник: ГлаксоСмітКляйн Трейдінг ЗАТ Завод-производитель: Catalent Germany Schorndorf GmbH(Германия) Действующее вещество: Дутастерид + Тамсулозин.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Дозування: 125 мкг Фасування: N1 Форма випуску: аерозоль Упакування: фл. Виробник: ГлаксоСмітКляйн Трейдінг ЗАТ Завод-виробник: GlaxoSmithKline(Бельгія) Діюча речовина: Флутиказон. .

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 50 мкг Фасування: N1 Форма випуску: аерозоль Упакування: фл. Виробник: ГлаксоСмітКляйн Трейдінг ЗАТ Завод-производитель: GlaxoSmithKline(Бельгия) Действующее вещество: Флутиказон. .

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл/1 фл. Активна речовина: ептіфібатід 0.75 мг/75 мг. Допоміжні речовини: лимонної кислоти моногідрат – 5.25 мг, натрію гідроксид (до рН 5.25) – 1.7-220 мг, вода д/і – до 1 мл. 100 мл - скляні флакони з гідролітичного скла типу 1, закупорені гумовою пробкою з алюмінієвим ковпачком і пластиковою кришечкою (1) в комплекті з пристроєм для підвішування флакона з поліетилену - пачки картонні.Опис лікарської формиРозчин для внутрішньовенного введення прозорий, безбарвний.Фармакотерапевтична групаЕптифібатид – це синтетичний циклічний гептапептид, що містить 6 амінокислотних залишків, включаючи один цистеїнамід та один меркаптопропіоніловий залишок – дезаміноцистеїніл. Ептифібатид є інгібітором агрегації тромбоцитів і відноситься до класу аргінін-гліцин-аспартат-міметиків. Ептифібатид оборотно інгібує агрегацію тромбоцитів, запобігаючи зв'язуванню фібриногену, фактору Віллебранду та інших адгезивних лігандів з глікопротеїновими IIb/IIIa рецепторами тромбоцитів. Ептифібатид викликає залежне від дози та концентрації пригнічення агрегації тромбоцитів, що було продемонстровано ex vivo з використанням аденозиндифосфату (АДФ) та інших агоністів, що індукують агрегацію тромбоцитів. Дія ептифібатиду спостерігається негайно після внутрішньовенного болюсного введення в дозі 180 мкг/кг. Режим з подальшим проведенням безперервної внутрішньовенної інфузії в дозі 2 мкг/кг/хв забезпечує більш ніж 80% інгібування агрегації тромбоцитів ex vivo, індукованої АДФ, при фізіологічних концентраціях кальцію, у більш ніж 80% пацієнтів. Інгібування агрегації тромбоцитів є оборотним; через 4 години після припинення безперервної інфузії в дозі 2 мкг/кг/хв функція тромбоцитів більш ніж на 50% відновлюється до вихідного рівня.При проведенні вимірювань АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів ex vivo при фізіологічних концентраціях кальцію (антикоагулянт D-фенілаланіл-L-проліл-L-аргінін хлорметилкетон (РРАСК)) у пацієнтів з нестабільною стенокардією та інфарктом міокарда без зуба ІК50 (концентрація, що інгібує агрегацію на 50%), що становить 557 нг/мл, та ІК80 (концентрація, що інгібує агрегацію на 80%), що становить 1107 нг/мл. Час кровотечі при застосуванні препарату Інтегрилін внутрішньовенно у вигляді болюсу та інфузії оборотно збільшується до 5 разів, цей показник повертається до початкового рівня протягом 2-6 годин після припинення інфузії. При застосуванні у вигляді монотерапії ептифібатид не має значного впливу на протромбіновий час (ПВ) та активований частковий тромбопластиновий час (АЧТВ).ФармакокінетикаФармакокінетика ептифібатиду має лінійний та дозозалежний характер при болюсному введенні у дозі від 90 до 250 мкг/кг та інфузії зі швидкістю від 0.5 до 3 мкг/кг/хв. При інфузії препарату в дозі 2.0 мкг/кг/хв у пацієнтів із ІХС середня рівноважна концентрація (Css) ептифібатиду у плазмі встановлюється в межах 1.5-2.2 мкг/мл. Така концентрація у плазмі досягається швидше, якщо інфузії передує болюсне введення у дозі 180 мкг/кг. Ступінь зв'язування ептифібатиду з білками плазми становить близько 25%. У цій же популяції пацієнтів T1/2 із плазми становить приблизно 2.5 год, плазмовий кліренс – 55-80 мл/кг/год, Vd – 185-260 мл/кг. У здорових пацієнтів частка ниркової екскреції загального кліренсу становить близько 50%; приблизно 50% кількості речовини, що виводиться, виводиться в незміненій формі. Помірне збільшення T1/2 та Vd спостерігається у пацієнтів старшого віку, пацієнтів зі зниженою масою тіла (<74 кг) та/або зниженим КК. Величина дози та стать пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату Інтегрилін. При нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості (КК50 мл/хв за формулою Кокрофта-Голта) корекції дози при болюсному або інфузійному введенні не потрібно. При нирковій недостатності помірного ступеня тяжкості (КК≥30-<50 мл/хв за формулою Кокрофт-Голта) рекомендується корекція дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня (КК<50 мл/хв) спостерігається зниження кліренсу ептифібатиду приблизно на 50% та збільшення Css у плазмі приблизно в 2 рази (див. розділи "Особливі вказівки", "Режим дозування").Клінічна фармакологіяАнтиагрегант.Показання до застосуванняРання профілактика інфаркту міокарда у пацієнтів з нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без зубця Q, які відзначали останній больовий напад протягом 24 годин, із змінами на ЕКГ та/або підвищенням активності кардіоспецифічних ферментів; профілактика раптового закриття судини та пов'язаних з нею гострих ішемічних ускладнень при проведенні черезшкірної транслюмінальної коронарної ангіопластики (ЧТКА). Препарат Інтегрилін призначений для застосування разом з ацетилсаліциловою кислотою та нефракціонованим гепарином.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого з компонентів препарату; шлункові або кишкові кровотечі, серйозні генітальні та урологічні кровотечі або інші виражені патологічні кровотечі протягом останніх 30 днів; гостре порушення мозкового кровообігу протягом останніх 30 днів або геморагічний інсульт в анамнезі; наявність в анамнезі внутрішньочерепного захворювання (новоутворення, артеріовенозна мальформація, аневризму); "велике" хірургічне втручання або тяжка травма протягом останніх 6 тижнів; геморагічний діатез в анамнезі; тромбоцитопенія (<100 000 клітин/мм3); протромбіновий час більше 1,2 від контрольного або MHO≥2; виражена артеріальна гіпертензія (систолічний АТ вище 200 мм рт.ст. або діастолічний АТ вище 110 мм рт.ст.) на фоні антигіпертензивної терапії; клінічно значуща печінкова недостатність; одночасне або заплановане застосування іншого інгібітору глікопротеїнових IIb/IIIa рецепторів; тяжка ниркова недостатність (КК<30 мл/хв); необхідність проведення гемодіалізу. З обережністю Слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату Інтегрилін з іншими препаратами, що впливають на систему гемостазу: тромболітиками, пероральними антикоагулянтами, декстраном, аденозином, НПЗЗ, включаючи сульфінпіразон, препаратами, що містять простациклін; дипіридамол; тиклопідін і клопідогрел. Ризик виникнення кровотеч при одночасному призначенні препарату Інтегрилін та стрептокінази, що використовується для лікування гострого інфаркту міокарда, збільшується. Спільне застосування препарату Інтегрилін та гепарину рекомендується у всіх випадках, за відсутності протипоказань до використання гепарину, наприклад, тромбоцитопенії, асоційованої з прийомом гепарину в анамнезі. У зв'язку з відсутністю клінічного досвіду застосовувати препарат Інтегрилін одночасно з низькомолекулярним гепарином необхідно з обережністю. Діти віком до 18 років: безпека та ефективність застосування препарату Інтегрилін у пацієнтів віком до 18 років не встановлена, у зв'язку з цим застосування цієї категорії пацієнтів не рекомендовано.Вагітність та лактаціяВагітність Клінічних досліджень із застосування препарату Інтегрилін у вагітних жінок не проводилося. Однак дослідження впливу на репродуктивну функцію проводилися на щурах та кроликах з використанням доз, що відповідно у 8 і 4 рази перевищують дозу, призначену для людини. У цих дослідженнях не було ознак порушення фертильної функції або негативного впливу на плід, пов'язаного із застосуванням ептифібатиду. Т.к. дослідження на тваринах не вважаються достатніми для прогнозу можливих реакцій у людини, препарат Інтегрилін слід застосовувати у період вагітності лише у випадках, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Грудне годування Даних про проникнення ептифібатиду у грудне молоко немає. Рекомендується припинити вигодовування груддю при застосуванні препарату Інтегрилін. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування Інтегриліну у дітей віком до 18 років не встановлена, у зв'язку з чим застосування цієї категорії пацієнтів не рекомендовано.Побічна діяБільшість небажаних явищ при застосуванні препарату Інтегрилін пов'язані з розвитком кровотеч або виникненням порушень серця або серцево-судинної системи, що часто спостерігається в даній популяції пацієнтів. Клінічні дані Частота небажаних явищ, представлених нижче, була сформована на підставі двох клінічних досліджень ІІІ фази (PURSUIT та ESPRIT). PURSUIT – подвійне сліпе рандомізоване дослідження ефективності та безпеки застосування препарату Інтегрилін у порівнянні з плацебо для зниження смертності та кількості випадків повторного інфаркту міокарда у пацієнтів з нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без зубця Q. ESPRIT – подвійне сліпе, багатоцентрове, рандомізоване, плацебо-контрольоване дослідження у паралельних групах з вивчення безпеки та ефективності застосування ептифібатиду у пацієнтів із запланованим проведенням неекстренного черезшкірного коронарного втручання (ЧKB) з інтракоронарним стентуванням. Дані про небажані явища, включаючи кровотечі, у дослідженні PURSUIT отримували з моменту виписки зі стаціонару до візиту на 30 день. Явлення кровотечі у дослідженні ESPRIT реєстрували протягом 48 годин, а явища, не пов'язані з кровотечею, реєстрували протягом 30 днів. Для класифікації частоти масивних та легких кровотеч у дослідженнях PURSUIT та ESPRIT були використані критерії кровотечі TIMI (класифікація за критеріями групи з вивчення тромболізису при інфаркті міокарда). Дані дослідження PURSUIT збиралися протягом 30 днів, у той час як дані, отримані у дослідженні ESPRIT, були обмежені явищами, які виникли протягом 48 годин або до виписки, залежно від того, що сталося раніше. При застосуванні у рекомендованих терапевтичних дозах, які використовували у дослідженні PURSUIT (за участю близько 11 000 пацієнтів), кровотеча була найпоширенішим ускладненням терапії ептифібатидом. Інвазивні процедури на серці (аортокоронарне шунтування або при доступі до стегнової артерії) найчастіше супроводжувалися кровотечами. У дослідженні PURSUIT легку кровотечу визначали як спонтанну макрогематурію, спонтанний гематемезис, кровотечу зі зниженням концентрації гемоглобіну на понад 3 г/дл або зниження концентрації гемоглобіну на понад 4 г/дл без видимого джерела кровотечі. Легка кровотеча була дуже частою ускладненням застосування препарату Інтегрилін (> 1/10 або 13.1% при застосуванні препарату Інтегрилін у порівнянні з 7.6% при застосуванні плацебо). Кровотечі відзначалися частіше у пацієнтів, які одночасно одержують гепарин при проведенні ЧKB, коли активований час згортання крові (ABC) перевищував 350 с (див. розділ "Особливі вказівки", підрозділ "Застосування гепарину"). У дослідженні PURSUIT масивну кровотечу визначали як внутрішньочерепну кровотечу або зниження концентрації гемоглобіну на понад 5 г/дл. Масивні кровотечі при застосуванні препарату Інтегрилін у даному дослідженні спостерігалися дуже часто (≥1/10 або 10.8% при застосуванні препарату Інтегрилін у порівнянні з 9.3% при застосуванні плацебо), виключаючи переважну більшість пацієнтів, яким аортокоронарне шунтування не проводилося протягом 30 днів. у дослідження, у яких це явище спостерігалося нечасто. У пацієнтів, яким проводили аортокоронарне шунтування, частота кровотеч при застосуванні препарату Інтегрилін у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо, не збільшувалася. У підгрупі пацієнтів, яким проводили ЧKB, обширні кровотечі спостерігалися часто: 9.7% пацієнтів при застосуванні препарату Інтегрилін порівняно з 4.6% у пацієнтів, які отримували плацебо. Частота виникнення тяжких або загрозливих для життя кровотеч при застосуванні препарату Інтегрилін становила 1.9% порівняно з 1.1% при застосуванні плацебо. При застосуванні препарату Інтегрилін помірно підвищувалася потреба в гемотрансфузіях (11.8% – Інтегрилін, 9.3% – плацебо). Небажані явища, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів та частоти народження. Частота народження визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і < 1/10), нечасто (≥1/1 000 і < 1/100), рідко (≥1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10000, включаючи окремі випадки). Вказано абсолютну частоту повідомлень без урахування частоти при застосуванні плацебо. За наявності даних щодо окремих небажаних явищ двох досліджень (PURSUIT та ESPRIT), для визначення частоти небажаних явищ була використана найбільша зазначена частота. Слід зазначити, що зв'язок із застосуванням препарату було встановлено не всім небажаних явищ. Частота серйозних небажаних явищ, не пов'язаних із кровотечею (артеріальна гіпотензія та ін.), при застосуванні препарату Інтегрилін не відрізняється від такої при застосуванні плацебо. З боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – кровотеча (масивні та легкі кровотечі, включали кровотечі при аортокоронарному шунтуванні доступі через стегнову артерію, шлунково-кишкові кровотечі, сечостатеві кровотечі, заочеревинні кровотечі, внутрішньочерепні кровотечі, гемат кровотечі, що знижують гематокрит/гемоглобін інші); нечасто – тромбоцитопенія. З боку нервової системи: нечасто церебральна ішемія. З боку серця: часто – зупинка серця, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, застійна серцева недостатність, AV-блокада, фібриляція передсердь. З боку судин: часто – кардіогенний шок, артеріальна гіпотензія, флебіт. Зупинка серця, застійна серцева недостатність, фібриляція передсердь, артеріальна гіпотензія та кардіогенний шок, які часто реєстрували у дослідженні PURSUIT, являли собою явища, пов'язані з основним захворюванням. Дані післяреєстраційних спостережень З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – кровотечі з летальним результатом (в основному що зачіпають ЦНС і периферичну нервову систему – геморагічний інсульт або внутрішньочерепні кровотечі); легенева кровотеча, гостра глибока тромбоцитопенія, гематома. З боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичні реакції. З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – висипи, небажані явища в місці введення (наприклад, кропив'янка).Взаємодія з лікарськими засобамиІнтегрилін не викликає збільшення ризику великих та малих кровотеч при одночасному застосуванні з варфарином та дипіридамолом. У пацієнтів зі значенням протромбінового часу ≥ 14.5 сек., які отримують Інтегрилін одночасно з варфарином, не відзначалося підвищення ризику кровотеч. Є обмежені дані про використання Інтегриліну у пацієнтів, які отримують тромболітичні препарати. Немає підтверджених даних, що свідчать про те, що препарат Інтегрилін підвищує ризики великих і малих кровотеч, пов'язаних з тканинним активатором плазміногену як у пацієнтів, що піддаються ЧТКА, так і у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. Однак у клінічних дослідженнях препарат Інтегрилін підвищував ризик кровотеч при призначенні зі стрептокіназою у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. У дослідженні у 181 пацієнта з гострим інфарктом міокарда препарат Інтегрилін (доза болюсної ін'єкції досягала 180 мкг/кг, наступної інфузії – до 2 мкг/кг/хв до 72 год) призначався одночасно зі стрептокіназою (1.5 млн.). У разі максимальної швидкості інфузії (1.3 мкг/кг/хв і 2 мкг/кг/хв) застосування Інтегриліну асоціювалося зі збільшенням частоти кровотечі та потреби в трансфузіях порівняно з монотерапією стрептокіназою. У клінічному дослідженні у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST спільне застосування комбінації знижених доз тенектеплази та препарату Інтегрилії призводило до значного збільшення ризику розвитку масивних та легких кровотеч (порівняно з плацебо та застосуванням препарату Інтегрилін без тенектоплази). Препарат Інтегрилін несумісний із фуросемідом. У клінічних дослідженнях 95% пацієнтів, яким проводилося неекстронне ЧKB з інтракоронарним стентуванням, призначався клопідогрел одночасно з ацетилсаліцилової кислотою до або протягом 48 годин після ЧKB і щоденно після ЧKB Спеціальних досліджень щодо вивчення фармакокінетичної взаємодії Інтегріліну з іншими препаратами не проводилося. Однак при проведенні клінічних досліджень не було виявлено фармакокінетичної взаємодії між Інтегриліном та такими часто використовуваними у хворих на серцево-судинні захворювання препаратами, як амлодипін, атенолол, атропін, каптоприл, цефазолін, діазепам, дигоксин, дилтіазем, дифенгідрамін, ен, , лідокаїн, лізиноприл, метопролол, мідазолам, морфін, нітрати, ніфедипін, варфарин.Спосіб застосування та дозиПрепарат Інтегрилін призначений для застосування у дорослих віком 18 років та старших. Розчин для внутрішньовенного введення з концентрацією 0.75 мг/мл (для інфузій) та розчин для внутрішньовенного введення з концентрацією 2 мг/мл (для болюсного введення) повинні використовуватися спільно згідно з інструкцією. Рекомендується одночасне застосування препарату Інтергілін та гепарину, за винятком ситуацій, коли застосування гепарину протипоказане, наприклад, у разі тромбоцитопенії, пов'язаної із застосуванням гепарину, в анамнезі. Препарат Інтегрилін також призначений для одночасного застосування з ацетилсаліцилової кислоти, т.я. ацетилсаліцилова кислота є стандартним компонентом лікування пацієнтів із гострим коронарним синдромом, за винятком випадків, коли застосування ацетилсаліцилової кислоти протипоказане. Пацієнти, яким проводиться черезшкірне коронарне втручання. Рекомендована доза ептифібатиду для дорослих пацієнтів з КК≥50 мл/хв (за формулою Кокрофта-Голта): в/в болюсно у дозі 180 мкг/кг безпосередньо перед початком маніпуляції, через 10 хв після першого болюсу вводять ще 180 мкг/кг болюси. Одночасно з першим болюсом починають безперервну інфузію препарату у дозі 2.0 мкг/кг/хв. Інфузію продовжують до виписки пацієнта із стаціонару або протягом 18-24 годин після проведення ЧКВ. Мінімальна тривалість інфузії, що рекомендується, - 12 год. Пацієнти з КК≥30-<50 мл/хв, яким проводиться черезшкірне коронарне втручання (ЧКВ) Рекомендована доза ептифібатиду для дорослих пацієнтів з КК≥30-<50 мл/хв (за формулою Кокрофт-Голта): в/в болюсно в дозі 180 мкг/кг безпосередньо перед початком маніпуляції, через 10 хв після першого болюса вводять ще 180 мкг/ кг як болюса. Одночасно з першим болюсом починають безперервну інфузію препарату у дозі 1.0 мкг/кг/хв. Інфузію продовжують до виписки пацієнта зі стаціонару або протягом 18-24 годин після проведення ЧКБ. Мінімальна тривалість інфузії, що рекомендується, - 12 год. Пацієнти з гострим коронарним синдромом (пацієнти з нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без зубця Q) Рекомендована доза ептифібатиду для дорослих пацієнтів з КК≥50 мл/хв (за формулою Кокрофта-Голта): в/в болюсно в дозі 180 мкг/кг якомога раніше після встановлення діагнозу, потім починають безперервну інфузію в дозі 2.0 мкг/кг/ , яку продовжують до 72 год до початку операції аортокоронарного шунтування або до виписки зі стаціонару в залежності від того, що відбувається раніше. Якщо в ході лікування проводиться ЧТКА, інфузію продовжують ще протягом 20-24 год після ЧТКА, максимальна загальна тривалість введення становить 96 год. Пацієнти з гострим коронарним синдромом (пацієнти з нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без зубця Q) та КК≥30-<50 мл/хв. Рекомендована доза ептифібатиду для дорослих пацієнтів з КК≥30-<50 мл/хв (за формулою Кокрофта-Голта): внутрішньовенно болюсно в дозі 180 мкг/кг якомога раніше після постановки діагнозу, потім негайно починають безперервну інфузію в дозі1. /кг/хв, яку продовжують до 72 год до початку операції аортокоронарного шунтування або до виписки зі стаціонару залежно від того, що відбувається раніше. Якщо в ході лікування проводиться ЧТКА, інфузію продовжують ще протягом 20-24 год після ЧТКА, максимальна загальна тривалість введення становить 96 год. Для розрахунку КК в мл/хв використовують формулу Кокрофт-Голта з показником фактичної маси тіла: Чоловіки: (140 - вік у роках) × (фактична маса тіла в кг)/72 × (сироватковий креатинін у мг/дл) Жінки: (140 - вік у роках) × (фактична маса тіла в кг) × (0.85)/72 × (сироватковий креатинін в мг/дл) Пацієнтам з масою тіла понад 121 кг вводять не більше 22.6 мг препарату у вигляді болюсу та не більше 15 мг/год (при концентрації креатиніну нижче 2.0 мг/дл) або 7.5 мг/год (при концентрації креатиніну від 2.0 до 4.0 мг/дл) як інфузії. Екстрене або планове хірургічне втручання Якщо в ході терапії препаратом Інтегрилін пацієнту необхідна екстрена або невідкладна операція на серці, інфузію слід негайно припинити. Якщо пацієнту необхідне планове втручання, інфузію слід припинити, щоб дати час відновлення функції тромбоцитів до нормального рівня. Пацієнти, яким потрібне проведення тромболітичної терапії (наприклад, трансмуральний інфаркт міокарда з новим патологічним зубцем Q на ЕКГ) Досвід застосування цієї групи пацієнтів відсутній, застосування препарату не рекомендується. Інструкції щодо введення препарату Інтегрилін 1. Перед введенням розчин слід перевірити на наявність помутніння чи сторонніх частинок чи зміни забарвлення; розчин можна вводити лише за їх відсутності. Під час введення захисту від світла не потрібно. 2. Препарат Інтегрилін можна вводити в одній системі з альтеплазою, сульфатом атропіну, добутаміном, гепарином, лідокаїном, петидином, метопрололом, мідазоламом, морфіном, нітрогліцерином, верапамілом. Препарат Інтегрилін не можна вводити в одній системі з фуросемідом. 3. Препарат Інтегрилін можна вводити в одній системі з 0.9% розчином хлориду натрію або його сумішшю з 5% декстрозою. При використанні будь-якого з цих розчинників розчин для введення може також містити до 60 ммоль/л калію хлориду. Несумісності з матеріалами, що використовуються для виготовлення систем для внутрішньовенного введення, не відзначалося. Не рекомендовано змішувати препарат Інтегрилін із лікарськими препаратами, сумісність із якими не встановлена. 4. Для болюсного введення препарат Інтегрілін слід набрати в шприц із флакона, що містить 10 мл препарату і ввести внутрішньовенно струминно протягом 1-2 хв. 5. Відразу після болюсного введення слід розпочати внутрішньовенну краплинну інфузію препарату. За наявності насоса, що дозволяє регулювати швидкість інфузії, препарат Інтегрилін можна вводити безпосередньо з флакона, що містить 100 мл препарату, не розбавляючи. Система для введення препарату Інтегрилін з флакона, що містить 100 мл препарату, повинна мати відведення повітря; голку для приєднання системи до флакона слід вводити через центр пробки флакона. Залишок препарату у флаконі не підлягає подальшому використанню і його необхідно утилізувати.ПередозуванняІнформація про передозування препаратом Інтегрилін у людини обмежена. Симптоми: ознак серйозних небажаних явищ, пов'язаних з випадковим застосуванням великих доз при болюсному введенні, швидким інфузійним введенням, що повідомлялося як про передозування, або перевищенням кумулятивних доз, не спостерігалося. Повідомлялося про 9 пацієнтів, які в рамках клінічного дослідження PURSUIT отримали болюсну дозу та/або інфузійну дозу, що більш ніж у 2 рази перевищила зазначену в протоколі, або які були ідентифіковані дослідником як такі, що отримали передозування. При цьому не спостерігалося масивних кровотеч у жодного з пацієнтів; одному пацієнту було проведено аортокоронарне шунтування, і у нього спостерігалася лише помірна кровотеча. У жодного пацієнта не спостерігалося внутрішньочерепних кровотеч. При передозуванні препарату Інтегрилін не виключено можливості розвитку кровотеч. Лікування: у зв'язку з коротким T1/2 та швидким кліренсом, активність препарату Інтегрилін можна швидко знизити шляхом припинення інфузії. Препарат Інтегрилін може також виводитись шляхом гемодіалізу. У деяких випадках для лікування передозування може знадобитися переливання крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІнтегрилін призначений для використання лише в умовах стаціонару. Кровотечі Препарат Інтегрилін є антитромботичним засобом, що пригнічує агрегацію тромбоцитів; тому всі пацієнти повинні бути ретельно обстежені для виявлення можливих кровотеч, особливо жінки, пацієнти похилого віку, а також хворі з низькою масою тіла, які мають найбільший ризик кровотеч (див. розділ "Побічна дія"). При виникненні серйозної кровотечі, яку не вдається зупинити шляхом накладення пов'язки, що давить, слід негайно припинити інфузію препарату і будь-якого супутнього гепарину. Ризик кровотечі у пацієнтів, яким проводиться ЧТКА, найбільший у місці артеріального доступу. Необхідно ретельно контролювати місця можливої ​​кровотечі, наприклад, місце введення катетера, місце артеріопункції, венопункції або голкової пункції, місце венесекції, слід мати на увазі можливість кровотечі із ШКТ та сечостатевих шляхів, заочеревинних кровотеч. Також можливі кровотечі у ЦНС та периферичній нервовій системі. Контроль за доступом до стегнової артерії При застосуванні Інтегриліна ризик кровотечі найбільш великий у місці введення катетера в стегнову артерію під час проведення ЧТКА. Слід з обережністю проводити пункцію стегнової артерії та переконатися в тому, що пунктована лише її передня стінка. Інтродьюсер з стегнової артерії можна видалити після відновлення коагуляційної функції до норми (активований час згортання крові - менше 180 с, зазвичай через 2-6 годин після відміни гепарину). Після видалення інтродьюсера слід провести гемостаз з ретельним наглядом до виписки зі стаціонару. Тромбоцитопенія та імуногенність, пов'язані із застосуванням інгібіторів IIb/IIIa рецепторів Препарат Інтегрилін пригнічує агрегацію тромбоцитів, але не впливає на їхню життєздатність. Частота розвитку тромбоцитопенії була низькою і схожою на пацієнтів, які отримували плацебо, що спостерігалося як у ході клінічних досліджень, так і в рідкісних повідомленнях про випадки розвитку імунної тромбоцитопенії при проведенні постреєстраційних спостережень. Наявність у плазмі переносимих факторів, які можуть зв'язуватися з ептифібатидом та глікопротеїновими IIb/IIIa рецепторами означає, що може розвинутись імунна тромбоцитопенічна відповідь при вперше проведеному застосуванні інгібіторів глікопротеїнових IIb/IIIa рецепторів або у пацієнтів, які повторно отримують еп. Механізм (імунний та/або не імунний) впливу ептифібатиду на розвиток тромбоцитопенії повністю не вивчений. У зв'язку з тим, що повторна дія будь-якого інгібітору глікопротеїнових IIb/IIIa рецепторів (абциксимабу або ептифібатиду та ін.) або первинна дія інгібіторів глікопротеїнових IIb/IIIa рецепторів, може супроводжуватися тромбоцитопенічним імуно-опосередкованим контролем. що супроводжуються артеріальною гіпотензією та/або іншими симптомами гіперчутливості. При підтвердженні зменшення кількості тромбоцитів до < 100 000/мм3 або гострої глибокої тромбоцитопенії слід негайно розглянути припинення лікування будь-якими лікарськими препаратами, які можуть мати тромбоцитопенічну дію, в т.ч. ептифібатидом, гепарином та клопідогрелом. Необхідно розпочати підтримуючу терапію, а також проводити моніторинг кількості тромбоцитів для корекції лікування та встановлення етіології. Якщо тромбоцитопенія не пов'язана із застосуванням ептифібатиду, терапія може бути відновлена ​​після нормалізації кількості тромбоцитів. Збільшення часу кровотечі Час кровотечі при застосуванні препарату Інтегрилін внутрішньовенно у вигляді болюсу та інфузії збільшується до 5 разів. Це збільшення є швидко оборотним після припинення інфузії, цей показник повертається до вихідного рівня протягом 2-6 годин. При застосуванні у вигляді монотерапії препарат Інтегрилін не має значного впливу на протромбіновий час (ПВ) та АЧТВ. Застосування гепарину Спільне застосування препарату Інтегрилін та гепарину рекомендується у всіх випадках, за відсутності протипоказань до використання гепарину, наприклад, тромбоцитопенії, асоційованої з прийомом гепарину, в анамнезі. Пацієнти з нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без зубця Q Для пацієнтів з масою тіла 70 кг та більше рекомендована болюсна доза становить 5000 ОД, наступна постійна інфузія 1000 ОД/год. Для пацієнтів з масою тіла менше 70 кг болюсна доза становить 60 ОД/кг, наступна інфузія 12 ОД/кг/год. Слід проводити моніторинг показника АЧТБ для підтримки значень у діапазоні 50-70 с. Коронарна ангіопластика При проведенні ЧТКА у пацієнтів необхідно контролювати ABC (активований час зсідання), його значення мають бути в межах 300-350 с. При перевищенні значення АВС крові 300 с застосування гепарину потрібно припинити і не відновлювати до зниження значення менше 300 с. Неекстренна ЧТКА з інтракоронарним стентуванням Для пацієнтів, яким не вводився гепарин протягом 6 годин перед втручанням, рекомендується початкове болюсне введення гепарину у дозі 60 ОД/кг. Цільовий показник ABC під час процедури становить 200-300 секунд. В ході процедури ЧТКА можна додатково вводити болюсно гепарин для підтримки показника ABC в цьому діапазоні. Пацієнти з печінковою недостатністю Досвід застосування ептифібатиду у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений (див. розділ "Протипоказання"). При печінковій недостатності препарат слід застосовувати обережно, т.к. у таких пацієнтів препарат може вплинути на згортання крові. Пацієнти з нирковою недостатністю При нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості (КК≥50 мл/хв за формулою Кокрофт-Голта) препарат Інтегрилін може безпечно застосовуватися у стандартному дозуванні. При нирковій недостатності помірного або тяжкого ступеня (КК<50 мл/хв за формулою Кокрофт-Голта) кліренс ептифібатиду знижений приблизно на 50%, а рівноважні концентрації в плазмі збільшені приблизно в 2 рази. У пацієнтів з нирковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня, яким проводяться звичайні інфузії у дозі 2 мкг/кг/хв, підвищений ризик кровотеч. Тому у таких пацієнтів дозу під час інфузії слід знизити до 1 мкг/кг/хв (див. розділ "Режим дозування"). Клінічних досліджень за участю пацієнтів, які перебувають на діалізі, не проводилося. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування препарату Інтегрилін у дітей не встановлена. Моніторування лабораторних показників Зміна лабораторних показників у процесі лікування препаратом Інтегрилін є наслідком відомих фармакологічних властивостей препарату, наприклад, інгібування агрегації тромбоцитів. Таким чином, зміни лабораторних показників, що характеризують кровотечу (наприклад, час кровотечі), часто спостерігаються і є очікуваними. При застосуванні препарату Інтегрилін та при застосуванні плацебо не спостерігалося очевидних відмінностей у таких показниках, як гемоглобін, гематокрит, кількість тромбоцитів, показники функції печінки (концентрація АСТ, АЛТ, ЛФ та концентрація білірубіну) та функції нирок (концентрація сироваткового креатиніну, азоту) . Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами Досліджень, присвячених впливу эптифибатида на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з механізмами, не проводилося. Фармакологічні властивості эптифибатида свідчать про відсутність будь-якого негативного впливу діяльність такого роду. Оцінюючи здатність виконувати дії, що вимагають швидкого прийняття рішень, спеціальних рухових та когнітивних навичок, необхідно враховувати загальний стан пацієнта та профіль небажаних явищ ептифібатиду.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаАбакавіру сульфат - 702 мг, що відповідає вмісту абакавіру - 600 мг, ламівудін - 300 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 309 мг, карбоксиметилкрохмаль натрій (тип А) – 55 мг, магнію стеарат – 9 мг. Склад оболонки: опадрай оранжевий YS-1-13065-А (гіпромелоза 26.4 мг, титану діоксид 9.2 мг, макрогол 400 3.3 мг, полісорбат 80 (Е 433) 0.4 мг, барвник закатно-жовтий алюмінієвий 15985) 1.7 мг) 41 мг. 30 таблеток у флаконі.Фармакотерапевтична групаАбакавір і ламівудін відносяться до групи нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази і є потужними селективними інгібіторами ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Абакавір і ламівудін послідовно метаболізуються під дією внутрішньоклітинних кіназ до відповідних трифосфатів (ТФ), які виступають як активні метаболіти. Ламівудін-ТФ і карбовір-ТФ (активний трифосфат абакавіру) виступають як субстрат і є конкурентними інгібіторами зворотної транскриптази (ВІД) ВІЛ. Однак основна противірусна дія препаратів обумовлена ​​вбудовуванням монофосфату в ланцюжок ДНК, що призводить до обриву реплікації. Трифосфати абакавіру і ламівудину мають значно меншу спорідненість до ДНК-полімераз клітин господаря. Дослідження, в ході якого 20 ВІЛ-інфікованих пацієнтів приймали абакавір (300 мг 2 рази на добу щодня і 1 раз за 24 години до взяття матеріалу для проведення аналізу), показало, що середнє геометричне термінальне внутрішньоклітинне T1/2 карбовіру-ТФ при рівноважному стані становить 20.6 год. При цьому середнє геометричне T1/2 абакавіру з плазми в даному дослідженні склало 2.6 год. на 27 ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Внутрішньоклітинний вміст карбовір-трифосфату в мононуклеарах периферичної крові був вищим при прийомі абакавіру в дозі 600 мг 1 раз на добу в порівнянні з прийомом абакавіру 300 мг 2 рази на добу (збільшення площі під кривою "концентрація-час" у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації в стані рівноваги (Cmax 24,ss)- на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щоденно, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss)-на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss)-на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss) - на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss) - на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників фармакокінетики раз/сут протягом 7 днів порівняно з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази/сут протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників фармакокінетики раз/сут протягом 7 днів порівняно з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази/сут протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.Дослідження показників фармакокінетики ламівудину, що приймається в дозі 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss та Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.Дослідження показників фармакокінетики ламівудину, що приймається в дозі 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss та Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.однак мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.однак мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу. Варіабельність концентрації метаболітів ламівудину всередині клітини вища, ніж у плазмі. Ці результати підтверджуються даними, отриманими при прийомі 300 мг ламівудину та 600 мг абакавіру 1 раз на добу щодня (ефективність та безпека даної комбінації при прийомі препаратів 1 раз на добу щодня була також підтверджена і під час опорного клінічного дослідження CNA 30021). Ламівудин діє синергічно із зидовудином, ефективно пригнічуючи реплікацію ВІЛ у культурі клітин. В умовах in vitro абакавір діє синергічно в комбінації з ампренавіром, невірапіном та зидовудином та адитивно з диданозином, зальцитабіном, ставудином та ламівудином. Резистентність ВІЛ-1 до ламівудину обумовлена ​​мутацією в кодоні M184V, розташованому близько до активного центру вірусної ВІД. Ця мутація спостерігається як в умовах in vitro, так і у ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, яким проводилася комбінована терапія, що включає ламівудін. При мутації в кодоні M184V значно знижується чутливість до ламівудину та суттєво зменшується здатність вірусу до реплікації за даними досліджень in vitro. Також у дослідженнях in vitro встановлено, що резистентні до зидовудину ізоляти вірусу можуть ставати сприйнятливими до дії препарату, якщо резистентність до ламівудину у цих ізолятів розвинеться згодом. Однак клінічне значення подібних змін досі остаточно не визначено. Абакавір-резистентні ізоляти ВІЛ-1 були отримані в умовах in vitro. Ці ізоляти характеризуються певними генотипними змінами в кодонах ВІД (кодони M184V, K65R, L74V та Y115F). Стійкість ВІЛ до абакавіру in vitro та in vivo формується повільно. Для клінічно значущого збільшення інгібуючої концентрації щодо 50% штамів IC 50 (підвищення IC 50 (інгібуюча концентрація у 50 % випадків) у 8 разів щодо “дикого” штаму вірусу) потрібні множинні мутації вірусного геному. Резистентні до абакавіру ізоляти також можуть мати знижену чутливість до ламівудину, зальцитабіну, тенофовіру, емтрицитабіну та/або диданозину, проте зберігають чутливість до зидовудину та ставудину. Розвиток перехресної резистентності між абакавіром та ламівудином та антиретровірусними препаратами інших класів (наприклад: інгібіторами протеази [ІП] та ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази [ННІОТ]) є малоймовірним. Ізоляти ВІЛ зі зниженою чутливістю до абакавіру були виділені у хворих з неконтрольованою реплікацією вірусу, у яких попереднє лікування іншими нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази було неефективним. Клінічні ізоляти вірусу, що мають три або більше мутації, пов'язані з резистентністю до нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НДПТ), швидше за все, також стійкі до абакавіру. Перехресна резистентність, обумовлена ​​М184V мутацією ВІД, обмежена класом нуклеозидних інгібіторів ВІД. Зідовудін, ставудин, абакавір і тенофовір зберігають свою антиретровірусну активність щодо ламівудін-резистентних ізолятів ВІЛ-1, що несуть тільки M184V мутацію.Показання до застосуванняІнфекція, викликана вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), у складі комбінованої антиретровірусної терапії дорослих та підлітків віком від 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до абакавіру або ламівудину, або інших компонентів препарату. Порушення функції печінки помірного та тяжкого ступеня. Вік менше 12 років (відсутність можливості корекції дози).Вагітність та лактаціяБезпека застосування препарату Ківекса у вагітних жінок не встановлена. Були отримані дані в репродуктивних дослідженнях ламівудину та абакавіру на тваринах. У зв'язку з цим, питання призначення препарату під час вагітності має розглядатися тільки в тому випадку, якщо користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Препарат слід застосовувати відповідно до поточних рекомендацій щодо використання антиретровірусної терапії у вагітних жінок з метою профілактики вертикальної передачі ВІЛ. Оскільки ВІЛ проникає у грудне молоко, жінкам не рекомендується годувати дитину груддю, щоб уникнути передачі вірусу дитині через грудне молоко. Ламівудин виділяється з молоком у концентрації, близькій до концентрації у сироватці крові. Очікується, що абакавір також виділятиметься з молоком, хоча це не підтверджено. Протипоказане застосування препарату дітям віком до 12 років.Побічна діяОскільки Ківекса є комбінованим препаратом, то можливий прояв побічних ефектів, характерних для абакавіру та ламівудину. Для багатьох перелічених нижче побічних ефектів залишається незрозумілим, чи пов'язана їхня поява з дією активних речовин даного препарату, одночасним використанням інших лікарських препаратів (що застосовуються для лікування ВІЛ), чи є проявом основного захворювання. Гіперчутливість до абакавіру. У клінічних дослідженнях, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймали абакавір, розвивалася реакція гіперчутливості, яка в окремих випадках призводила до летального результату. Ця реакція характеризується виникненням симптомів, що свідчать про поліорганне ураження. Майже у всіх пацієнтів, у яких виникають реакції гіперчутливості, спостерігається підвищення температури тіла та/або поява висипки (зазвичай плямисто-папульозної або уртикарної), однак, відмічені випадки виникнення реакції гіперчутливості, що не супроводжувалася появою висипу та підвищенням температури тіла. Симптоми реакції гіперчутливості можуть виникати у будь-який час під час лікування абакавіром, проте зазвичай вони з'являються протягом перших шести тижнів з початку прийому препарату (середній показник становить 11 днів). Ознаки та симптоми реакції гіперчутливості перераховані нижче. Ознаки та симптоми, відзначені не менше ніж у 10% пацієнтів із реакцією гіперчутливості, виділені жирним шрифтом. З боку шкіри: висипання (зазвичай макуло-папульозна або уртикарна). З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразки в порожнині рота. З боку дихальної системи: задишка, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром, дихальна недостатність. З боку нервової системи: біль голови, парестезії. З боку системи крові: лімфопенія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників функціональних спроб печінки, печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: міалгія, рідко – міоліз, артралгія, підвищення рівня КФК. З боку сечовидільної системи: підвищення рівня креатиніну, ниркова недостатність. Інші: підвищення температури, відчуття втоми, нездужання, набряк, лімфаденопатія, зниження артеріального тиску, кон'юнктивіт, анафілаксія. Пацієнти з реакцією гіперчутливості спочатку можуть прийняти її за захворювання органів дихання (пневмонію, бронхіт, фарингіт, респіраторну вірусну інфекцію), гастроентерит або за небажані реакції, пов'язані з прийомом інших препаратів. Продовження прийому препарату Ківекса при розвитку реакції гіперчутливості так само, як відновлення його прийому після стихання симптомів, може призвести до важких наслідків, аж до смертельного результату. Тому при появі будь-яких із перелічених симптомів необхідне ретельне обстеження пацієнта для виключення реакції гіперчутливості. Якщо виключити реакцію гіперчутливості не можна, то повторне призначення препарату Ківекса або інших препаратів, що містять абакавір, (таких як Зіаген, Тризивір), суворо протипоказано. Якщо при розвитку реакції гіперчутливості пацієнти продовжують приймати препарат Ківекса, то клінічні прояви стають більш вираженими, а при відміні препарату Ківекса вони зазвичай піддаються зворотному розвитку. Відновлення прийому Ківекса пацієнтами з реакцією гіперчутливості в анамнезі призводить до розвитку повторної реакції протягом декількох годин. Повторна реакція гіперчутливості може протікати важче, ніж перша, і виявлятися загрозливому життю артеріальною гіпотонією, аж до летального результату. При розвитку реакції гіперчутливості пацієнт, незалежно від носія алелю HLA-B*5701, повинен назавжди відмовитися від застосування препарату Ківекса та інших препаратів, що містять абакавір (таких як Зіаген, Тризивір). Іноді реакція гіперчутливості розвивається при відновленні терапії препаратом після його відміни, спричиненої появою всього одного з основних симптомів цієї реакції (висипання, лихоманка, нездужання, стомлюваність, порушення з боку шлунково-кишкового тракту або дихальної системи). У поодиноких випадках ця реакція виникає при відновленні прийому Ківексу пацієнтами, у яких до відміни препарату не відзначалося жодних симптомів гіперчутливості. Побічні ефекти абакавіру або ламівудину представлені нижче в таблицях і згруповані за системами організму та абсолютною частотою. Побічні ефекти діляться на: дуже поширені (> 1/10), поширені (> 1/100, < 1/10), непоширені (> 1/1,000, < 1/100), рідкісні (> 1/10,000, < 1 1000) та дуже рідкісні (< 1/10,000). Багато з представлених побічних ефектів (нудота, блювання, діарея, підвищення температури, апатія, висип) часто виникають у пацієнтів з гіперчутливістю до абакавіру. Тому пацієнтів із будь-яким із цих симптомів слід ретельно обстежити з метою виключення реакції гіперчутливості. Якщо прийом препарату Ківекса був припинений у зв'язку з виникненням одного з цих симптомів, і потім було прийнято рішення про відновлення прийому абакавіру, його слід починати тільки під безпосереднім наглядом лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиСпектр взаємодій препарату Ківекса обумовлений характером взаємодій абакавіру та ламівудину, серед яких, на сьогоднішній день, не виявлено клінічно значущих. Абакавір і ламівудін незначно метаболізуються ферментами системи цитохрому P450 (наприклад: CYP3А4, CYP2С9 або CYP2D6) і не надають інгібуючої або індукуючої дії на цю ферментну систему. Тому ймовірність взаємодії препарату з антиретровірусними інгібіторами ненуклеозидними протеаз та іншими лікарськими засобами, метаболізм яких відбувається за участю основних ферментів системи цитохрому Р450, мала. Імовірність метаболічних взаємодій з ламівудином низька, оскільки він мало метаболізується, погано зв'язується з білками плазми та виводиться майже виключно нирками. Ламівудин виводиться головним чином за допомогою активної органічної катіонної секреції. Слід враховувати можливість взаємодії з іншими лікарськими засобами, особливо у випадках, коли нирки є основним шляхом виведення препаратів. Лікарські взаємодії, зумовлені наявністю абакавіру. Етанол: метаболізм абакавіру порушується при одночасному прийомі з етанолом, що призводить до збільшення АУС абакавіру приблизно на 41%. З огляду на профіль безпеки абакавіра ці дані не розцінюються як клінічно значущі. Абакавір не впливає на метаболізм етанолу. Метадон: у дослідженні фармакокінетики препаратів при одночасному прийомі абакавіру (у дозі 600 мг 2 рази на добу) та метадону відзначалося зменшення Сmaxабакавіру на 35% та зменшення часу досягнення Сmax на 1 год, проте AUC залишилася незмінною. Зміни фармакокінетики абакавіра були визнані клінічно значущими. У цьому дослідженні абакавір підвищував середній загальний кліренс метадону на 22%. Ця зміна не була визнана клінічно значущою у більшості пацієнтів, однак іноді може виникати потреба у корекції дози метадону. Лікарські взаємодії, зумовлені наявністю ламівудину. Триметоприм: прийом триметоприму/сульфаметаксозолу 160 мг/800 мг (ко-тримоксазол) спричиняє підвищення експозиції ламівудину на 40%, що обумовлено наявністю триметоприму. Однак, за винятком пацієнтів з нирковою недостатністю, корекція дози ламівудину не потрібна. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму та сульфаметаксозолу. Спільне застосування ламівудину з вищими дозами ко-тримоксазолу, що використовується для лікування пневмонії (викликаної Pneumocystis carinii) та токсоплазмозу, не вивчено. Зал'цитабін: ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання зальцитабіну при одночасному прийомі цих препаратів. У зв'язку з цим не рекомендується приймати препарат Ківекса у поєднанні із зальцитабіном.Спосіб застосування та дозиДорослим та дітям 12 років та старше препарат призначають по 1 таб. 1 раз на добу щодня.ПередозуванняСимптоми: симптоми гострого передозування абакавіру та ламівудину відповідають симптомам побічних ефектів препарату. Лікування: у разі передозування пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою виявлення ознак токсичної дії препарату). При необхідності проводять стандартну підтримуючу терапію. У зв'язку з тим, що ламівудін може бути виведений з організму шляхом діалізу, лікування передозування має включати безперервний гемодіаліз (хоча досліджень з вивчення можливостей гемодіалізу при передозуванні препарату не проводилося). В даний час не відомо, чи сприяють перитонеальний діаліз та гемодіаліз виведенню з організму абакавіру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа даними клінічних досліджень, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймають абакавір, розвивається гіперчутливість до препарату, у поодиноких випадках з летальним результатом. У клінічних дослідженнях було показано, що носій алеля HLA-B*5701 значно збільшує ризик розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. У проспективному клінічному дослідженні CNA106030 (PREDICT-1) пацієнтам з наявністю алелю HLA-B*5701 препарати абакавіру не призначалися, що дозволило суттєво знизити частоту виникнення клінічно підозрюваних реакцій гіперчутливості з 7.8% (66 пацієнтів з 847 до 3). 803) (p. Клініцистам рекомендується проводити скринінг на носій алеля HLA-B*5701 у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, яким раніше не призначалися препарати, що містять абакавір. Скринінг на носій алеля HLA-B*5701 рекомендується проводити перед повторним призначенням препарату, що містить абакавір, у пацієнтів з невідомим HLA-B*5701-статусом, який раніше добре переносив терапію препаратом, що містить абакавір. Використання препаратів абакавіру не рекомендується у таких пацієнтів і має розглядатися лише у виняткових випадках при ретельному медичному спостереженні, коли потенційна користь перевищує ризик застосування препарату. Клінічний діагноз підозрюваної реакції гіперчутливості повинен залишатися основою для прийняття рішення про використання препаратів, що містять абакавір, у всіх пацієнтів. Навіть у разі відсутності алелю HLA-B*5701 абакавір необхідно скасовувати і не відновлювати його прийом у всіх випадках, коли реакцію гіперчутливості не можна виключити, керуючись клінічними даними, через потенційний ризик розвитку серйозних небажаних ефектів або навіть летального результату. За наявності у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом безсимптомних або малосимптомних опортуністичних інфекцій на момент початку антиретровірусної терапії (АРТ), проведення такої терапії може призвести до посилення симптоматики опортуністичних інфекцій або інших тяжких наслідків. Зазвичай, ці реакції виникають протягом перших тижнів або місяців після початку АРТ. Типовими прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізована або осередкова інфекція, спричинена мікобактеріями, та пневмонія, спричинена Pneumocystis jiroveci (P. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження та, при необхідності, лікування. В результаті проспективного, спостережливого, епідеміологічного дослідження з метою вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, виявився зв'язок попереднього прийому абакавіру з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда протягом 6 місяців. За даними узагальненого аналізу клінічних досліджень, які спонсорували компанія ГлаксоСмітКляйн, не спостерігалося підвищення ризику інфаркту міокарда, пов'язаного з прийомом абакавіру. Біологічні механізми, що пояснюють потенційно підвищений ризик, невідомі. Загалом, доступні дані, отримані зі спостереження когорт та контрольованих клінічних досліджень, не дозволяють однозначно визначити зв'язок терапії абакавіром та ризиком інфаркту міокарда. Проте з обережністю слід призначати антиретровірусну терапію, включаючи препарати, що містять абакавір, пацієнтам з можливим ризиком виникнення ІХС. Необхідно вжити всіх заходів для мінімалізації факторів ризику (таких як артеріальна гіпертонія, дисліпідемія, цукровий діабет та куріння). Спеціальних досліджень впливу ламівудину на здатність концентрації уваги при керуванні автотранспортом/механізмами не проводилося. Малоймовірно, що препарат негативно впливатиме на здатність виконувати завдання, що вимагають концентрації уваги, моторних чи когнітивних навичок. Проте, оцінюючи здатність пацієнта концентрувати увагу, слід враховувати його загальний стан, а також характер побічних ефектів, які можуть з'явитися на тлі прийому препарату Ківекса.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаНа 1 пакетик: речовини, що діють: парацетамол 300 мг фенілефрину гідрохлорид 5 мг аскорбінова кислота 20 мг Допоміжні речовини: натрію сахаринат - 21.5 мг, натрію цикламат - 31.5 мг, лимонна кислота - 340 мг, натрію цитрат - 215 мг, крохмаль кукурудзяний - 100 мг, сахароза - 1862.5 мг, ароматизатор лимонний 0000 - 3.5 мг, кремнію діоксид колоїдний – 1 мг.Опис лікарської формиПорошок для приготування розчину для вживання (для дітей) гетерогенний, від білого до блідо-жовтого кольору, із запахом лимона; розчиняється в 125 мл гарячої води з утворенням каламутного розчину від жовтого до жовто-зеленого кольору, що не має на поверхні піни, із запахом лимона; можлива наявність незначного осаду.ХарактеристикаЗасіб для усунення симптомів ГРЗ та "застуди" (ненаркотичний аналгетик+судинозвужувальний засіб+вітамін)Фармакотерапевтична групаКомбінований препарат для симптоматичного лікування гострих респіраторних захворювань. Парацетамол має жарознижувальну, аналгетичну дію. Фенілефрину гідрохлорид - симпатоміметик, звужує судини слизової оболонки носа та приносових пазух, внаслідок чого зменшується набряк та полегшується носове дихання. Аскорбінова кислота заповнює підвищену потребу у вітаміні С при застудних захворюваннях та грипі.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Парацетамол: абсорбція парацетамолу у шлунково-кишковому тракті – висока. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – 0,5 – 2 год; максимальна концентрація у плазмі – 5-20 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми крові – 15 %. Проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Фенілефрину гідрохлорид нерівномірно всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація у плазмі досягається в інтервалі від 45 хв до 2 год. Аскорбінова кислота швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті та розподіляється по всьому організму. Зв'язок із білками плазми становить 25 %. Метаболізм Парацетамол метаболізується переважно в печінці (90 – 95%) за трьома основними шляхами: 80 % вступає в реакції кон'югації з глюкуроновою кислотою та сульфатами з утворенням неактивних метаболітів; 17% піддаються гідроксилювання з утворенням 8 активних метаболітів, які кон'югують з глутатіоном з утворенням неактивних метаболітів. При нестачі глутатіону ці метаболіти можуть блокувати ферментні системи гепатоцитів та викликати їхній некроз. У метаболізмі також бере участь ізофермент CYP2E1. Фенілефрину гідрохлорид піддається первинному метаболізму моноамінооксидазами в кишечнику та печінці. Таким чином, при пероральному застосуванні біодоступність фенілефрину знижується. Виведення Парацетамол виводиться нирками у вигляді метаболітів, переважно глюкуронідних та сульфатних кон'югатів, близько 3 % виділяється у незмінному вигляді. Період напіввиведення становить 1-4 год. Фенілефрину гідрохлорид виводиться нирками практично повністю як сульфатних кон'югатів. Період виведення становить 2-3 год. При застосуванні в дозах, що перевищують потреби організму в аскорбіновій кислоті, аскорбінова кислота виводиться нирками як метаболітів.ІнструкціяДля прийому всередину. Не перевищуйте вказану дозу! Слід застосовувати найменшу дозу, потрібну для досягнення ефекту протягом максимально короткого терміну лікування! Мінімальний інтервал між прийомами препарату Колдрекс Юніор повинен становити щонайменше 4 год. 1 пакетика висипати в кухоль, налити приблизно 125 мл гарячої води, розмішати до розчинення. Якщо необхідно, додати холодної води та цукор. Діти віком від 6 до 12 років: по 1 пакетику кожні 4 – 6 год, але не більше 4 пакетиків на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 4 пакетики. Максимальна тривалість застосування препарату без консультації з лікарем трохи більше 3 днів. Не приймати одночасно з іншими засобами, що містять парацетамол, деконгестантами і засобами для полегшення симптомів «застуди» і грипу, а також з етанолсодержащими засобами і напоями. Якщо прийом препарату симптоми захворювання зберігаються, необхідно звернутися до лікаря.Показання до застосуванняДля усунення симптомів ГРЗ та грипу у дітей віком 6-12 років, у т.ч. підвищеної температури тіла; головного болю; озноб; болі в суглобах та м'язах; відчуття закладеності носа; біль у пазухах носа та у горлі.Протипоказання до застосування- підвищена чутливість до компонентів препарату; тяжкі захворювання печінки; тяжкі захворювання нирок; захворювання системи кровотворення; тиреотоксикоз; артеріальна гіпертензія; захворювання серця (виражений стеноз гирла аорти, гострий інфаркт міокарда, тахіаритмії); гіперплазія передміхурової залози; закритокутова глаукома; цукровий діабет; генетичну відсутність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; дефіцит сахарази/ізомальтази, непереносимість фруктози, глюкозогалактозна мальабсорбція, т.к. до складу препарату входить сахароза; одночасний прийом трициклічних антидепресантів, бета-адреноблокаторів, інгібіторів МАО та період до 14 днів після їх відміни; дитячий вік до 6 років.Вагітність та лактаціяПрепарат призначений для підлітківПобічна діяВизначення частоти побічних ефектів: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та У рекомендованих дозах препарат добре переноситься. Парацетамол рідко чинить побічну дію. При тривалому застосуванні з перевищенням рекомендованої дози може спостерігатися гепатотоксична та нефротоксична дія. З боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія. Алергічні реакції: рідко – шкірний висип, кропив'янка, алергічний дерматит; дуже рідко – анафілаксія, реакції гіперчутливості, в т.ч. ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона З боку дихальної системи: дуже рідко – бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та інших нестероїдних протизапальних засобів. З боку травної системи: дуже рідко – нудота, блювання, порушення функції печінки. З боку центральної нервової системи: дуже рідко – запаморочення, біль голови, безсоння. З боку органів чуття: рідко – мідріаз, гострий напад глаукоми здебільшого у пацієнтів із закритокутовою глаукомою. З боку серцево-судинної системи: рідко – тахікардія, серцебиття, підвищення артеріального тиску. З боку сечовидільної системи: дуже рідко – дизурія, затримка сечовипускання у пацієнтів з обструкцією вихідного отвору сечового міхура при гіпертрофії передміхурової залози. У разі виникнення будь-яких небажаних реакцій пацієнт повинен звернутися до лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПарацетамол протягом тривалого часу посилює ефект непрямих антикоагулянтів (варфарин та інші кумарини), що збільшує ризик кровотеч. Епізодичний прийом разової дози препарату не впливає на дію непрямих антикоагулянтів. Індуктори ферментів мікросомального окиснення в печінці (барбітурати, дифенін, карбамазепін, рифампіцин, зидовудін, фенітоїн, етанол, флумецинол, фенілбутазон та трициклічні антидепресанти) підвищують ризик гепатотоксичної дії при передозуваннях та одночасному прийомі з пара. Інгібітори мікросомального окиснення (циметидин) знижують ризик гепатотоксичної дії. Парацетамол знижує ефективність діуретичних препаратів. Метоклопрамід і домперидон збільшують, а колестірамін знижує швидкість всмоктування парацетамолу. Парацетамол посилює ефекти інгібіторів МАО, седативних препаратів, етанолу. Фенілефрин при прийомі з інгібіторами МАО може призводити до підвищення артеріального тиску. Фенілефрин знижує ефективність дії бета-адреноблокаторів та антигіпертензивних препаратів, збільшує ризик розвитку артеріальної гіпертензії та порушень з боку серцево-судинної системи. Трициклічні антидепресанти посилюють симпатоміметичну дію фенілефрину, можуть збільшити ризик розвитку побічних ефектів із боку серцево-судинної системи. Одночасне застосування галотану з фенілефрином підвищує ризик розвитку шлуночкової аритмії. Фенілефрин знижує гіпотензивну дію гуанетидину, який, у свою чергу, посилює альфа-адреностимулюючу активність фенілефрину. Антидепресанти, протипаркінсонічні засоби, антипсихотичні засоби, фенотіазинові похідні підвищують ризик розвитку затримки сечі, сухості у роті, запорів. Одночасне призначення кортикостероїдів з фенілефрином збільшує ризик розвитку глаукоми. При одночасному застосуванні з дигоксином та серцевими глікозидами можливе підвищення ризику розвитку порушень серцевого ритму або серцевого нападу. Аскорбінова кислота при одночасному застосуванні з препаратами заліза завдяки своїм відновлюючим властивостям переводить тривалентне залізо в двовалентне, що сприяє поліпшенню його абсорбції. При одночасному застосуванні аскорбінова кислота підвищує екскрецію заліза у пацієнтів, які отримують дефероксамін. При одночасному застосуванні з барбітуратами примідоном підвищується екскреція аскорбінової кислоти з сечею. Аскорбінова кислота у високих дозах може знижувати pH сечі, що при одночасному застосуванні зменшує канальцеву реабсорбцію амфетаміну та трициклічних антидепресантів. При одночасному застосуванні ацетилсаліцилова кислота зменшує абсорбцію аскорбінової кислоти приблизно на третину. При одночасному застосуванні з варфарином можливе зменшення ефектів варфарину. При одночасному застосуванні з тетрацикліном підвищується виведення аскорбінової кислоти із сечею.ПередозуванняУ разі передозування препарату Колдрекс Юніор (навіть при хорошому самопочутті) слід враховувати ризик виникнення відстрочених ознак серйозного пошкодження печінки. Симптоми, зумовлені парацетамолом: протягом 24 год – блідість шкірних покривів, зниження апетиту, нудота, блювання, біль у животі. Через 12-48 год можуть виявитися ознаки порушення функції печінки, ознаки порушення метаболізму глюкози та метаболічного ацидозу. У разі тяжкого отруєння може розвинутись тяжка печінкова недостатність аж до печінкової енцефалопатії, коми та смерті. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців, яка діагностується через сильний біль у ділянці нирок, гематурії та протеїнурії, може розвинутися і без тяжкого порушення функції печінки. Є повідомлення про випадки аритмії серця та панкреатиті при передозуванні парацетамолу. У ранній період симптоматика може бути обмежена лише нудотою та блюванням та може не відображати ступеня тяжкості передозування або ступеня ризику ураження внутрішніх органів. Лікування: протягом першої години після передбачуваного передозування доцільним є призначення активованого вугілля всередину. Через 4 або більше годин після передбачуваного передозування необхідно визначення концентрації парацетамолу в плазмі (раніше визначення концентрації парацетамолу може бути недостовірним). Специфічний антидот при отруєнні парацетамолом – ацетилцистеїн. Лікування ацетилцистеїном може проводитися аж до 24 годин після прийому парацетамолу, проте максимальний гепатопротекторний ефект можна отримати в перші 8 годин після передозування. Після цього ефективність антидоту різко падає. У разі необхідності ацетилцистеїн можна вводити внутрішньовенно. За відсутності блювоти альтернативним варіантом (при відсутності можливості швидкого отримання стаціонарної допомоги) є призначення метіоніну всередину.Лікування пацієнтів з вираженим порушенням функції печінки через 24 години після прийому парацетамолу повинно проводитися спільно з фахівцями токсикологічного центру або спеціалізованого відділення захворювань печінки. Симптоми, зумовлені фенілефрином: дратівливість, біль голови, запаморочення, безсоння, підвищення артеріального тиску, нудота, блювання, підвищена збудливість, рефлекторна брадикардія. У тяжких випадках передозування можливий розвиток галюцинацій, сплутаності свідомості, судом, аритмії. Лікування: симптоматична терапія, при тяжкій артеріальній гіпертензії застосування альфа-адреноблокаторів, таких як фентоламін. Симптоми, зумовлені аскорбіновою кислотою: аскорбінова кислота у високих дозах (більше 3000 мг) може спричинити тимчасову осмотичну діарею та порушення роботи ШКТ, такі як нудота, дискомфорт у ділянці шлунка. Прояви передозування аскорбіновою кислотою можуть бути віднесені до категорії таких, що спричинені тяжким ураженням печінки внаслідок передозування парацетамолу. Лікування: симптоматичне, форсований діурез.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЯкщо у Вашої дитини одне з перелічених захворювань/станів/факторів ризику, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем: Доброякісні гіпербілірубінемії. Порушення функції печінки та нирок легкого та середнього ступеня тяжкості. Захворювання простати та проблеми з сечовипусканням. Серцево-судинні захворювання, включаючи підвищений артеріальний тиск, облітеруючі захворювання судин (синдром Рейно). Глаукома (виключаючи закритокутову глаукому). Феохромоцитома. Наявність тяжких інфекцій, зокрема сепсису, т.к. Прийом препарату може збільшити ризик метаболічного ацидозу. Пацієнти з дефіцитом глутатіону (зокрема, у вкрай виснажених пацієнтів, які страждають на анорексію, хронічний алкоголізм або пацієнтів з низьким індексом маси тіла).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Ламотриджин – 5,0 мг; Допоміжні речовини: Кальцію карбонат – 72,0 мг; Гіпролоза – 10,0 мг; Алюмінію-Магнію силікат - 5,0 мг; Натрію Гліколат-крохмаль, тип А – 3,0 мг; Повідон, К30 – 2,5 мг; Сахарін-натрій – 1,0 мг; Ароматизатор чорносмородиновий – 1,0 мг; Магнію стеарат – 1,0 мг. По 10 таблеток - блістер з Аl/ПВХ/ПВДХ. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиБілі або майже білі пігулки із запахом чорної смородини, витягнуті, двоопуклі, на одній стороні яких методом видавлювання нанесений напис "GS CL2", на іншій стороні - цифра "5". Можуть спостерігатися невеликі вкраплення.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Ламотриджин швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту, практично не піддаючись метаболізму першого проходження. Максимальна концентрація в плазмі досягається приблизно через 2,5 години після прийому ламотриджину всередину. Час досягнення максимальної концентрації незначно збільшується після їди, але ступінь всмоктування залишається незмінною. Спостерігаються значні індивідуальні коливання максимальної концентрації у рівноважному стані, проте з рідкісними коливаннями концентрацій у кожної окремої людини. Розподіл Зв'язування з білками плазми становить приблизно 55%. Дуже малоймовірно, що вивільнення препарату з білків плазми може призводити до розвитку токсичного ефекту. Об'єм розподілу становить 0,92-1,22 л/кг. Метаболізм Встановлено, що урідіндифосфатглюкуронілтрансферази (УДФ-глюкуронілтрансферази) відповідають за метаболізм ламотриджину. Ламотриджин трохи підвищує свій власний метаболізм залежно від дози. Однак відсутні дані, що підтверджують, що ламотриджин впливає на фармакокінетику інших протиепілептичних препаратів (ПЕП), і передбачається, що взаємодія між ламотриджином та іншими препаратами, що метаболізуються ферментами системи цитохрому Р450, є малоймовірною. Виведення Здається, плазмовий кліренс у здорових людей становить приблизно 30 мл/хв. Кліренс ламотриджину, головним чином, є метаболічним з подальшим виведенням глюкуронід-кон'югатів із сечею. Менш 10% препарату виводиться нирками у незміненому вигляді, лише близько 2% похідних ламотриджину виводиться через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Здається період напіввиведення із плазми крові у здорових добровольців становить приблизно 33 години (діапазон від 14 до 103 годин). У дослідженнях за участю пацієнтів із синдромом Жильбера середній кліренс препарату був знижений на 32% порівняно з контрольною групою, що, однак, не виходило за межі значень для загальної популяції. На період напіввиведення ламотриджину великий вплив мають спільно прийняті лікарські препарати. Середній період напіввиведення знижується приблизно до 14 годин при одночасному застосуванні з препаратами, що стимулюють глюкуронізацію, такими як карбамазепін та фенітоїн, і підвищується в середньому приблизно до 70 годин при сумісному застосуванні лише з вальпроатом. Лінійність Фармакокінетика ламотриджину є лінійною при застосуванні доз до 450 мг, найвищої дослідженої дози при одноразовому застосуванні. Особливі групи пацієнтів Діти У дітей кліренс ламотриджину при розрахунку на масу тіла вищий, ніж у дорослих; найвищі значення виявлено в дітей віком до 5 років. У дітей період напіввиведення ламотриджину зазвичай коротший, ніж у дорослих, середнє значення становить приблизно 7 годин при одночасному застосуванні з фермент-індукувальними препаратами, такими як карбамазепін і фенітоїн, і значення параметра збільшуються в середньому до 45-50 годин при сумісному застосуванні тільки з вальпроатом. . Грудні діти віком від 2 до 26 місяців У 143 дітей віком від 2 до 26 місяців з масою тіла від 3 до 16 кг кліренс зменшувався в порівнянні з дітьми старшого віку з тією ж масою тіла, які приймають внутрішньо такі ж дози в розрахунку на кг маси тіла, як і діти старше 2 років. . У грудних дітей віком до 26 місяців середній період напіввиведення становив 23 години при застосуванні в комбінації з лікарськими препаратами, що індукують ферменти, 136 годин при супутньому застосуванні з вальпроатом, та 38 годин у пацієнтів, які отримували лікування без індукторів/інгібіторів ферментів. У групі пацієнтів дитячого віку від 2 до 26 місяців кліренс прийому препарату внутрішньо характеризувався високою міжіндивідуальною варіабельністю (47%). Передбачені рівні у сироватці крові у дітей віком від 2 до 26 місяців загалом перебували в тому ж діапазоні, що й у старших дітей,хоча збільшення значення Сmах, ймовірно, може спостерігатися у деяких дітей з масою тіла менше 10 кг. Пацієнти похилого віку Результати популяційного фармакокінетичного аналізу у пацієнтів з епілепсією молодого та літнього віку, включених в одні й ті ж дослідження, не показали клінічно значущої різниці у кліренсі ламотриджину. Після прийому одноразових доз ламотриджину спостерігали зниження кліренсу, що здається, на 12% з 35 мл/хв у віці 20 років до 31 мл/хв у віці 70 років. Після 48 тижнів терапії зниження склало 10% з 41 до 37 мл/хв між групами молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку. Крім того, фармакокінетику ламотриджину вивчали у 12 здорових добровольців похилого віку після одноразового прийому ламотриджину у дозі 150 мг. Середній кліренс у осіб похилого віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться в діапазоні значень середнього рівня кліренсу (від 0,31 до 0,65 мл/хв/кг),отриманого в 9 дослідженнях за участю осіб молодого та середнього віку після одноразового прийому доз від 30 до 450 мг. Пацієнти з порушенням функції нирок Кожен із 12 добровольців із хронічною нирковою недостатністю та 6 інших пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, отримав одноразову дозу ламотриджину 100 мг. Середні значення кліренсу склали 0,42 мл/хв/кг (хронічна ниркова недостатність), 0,33 мл/хв/кг (між сеансами гемодіалізу) та 1,57 мл/хв/кг (під час гемодіалізу) порівняно з 0, 58 мл/хв/кг у здорових добровольців. Середній період напіввиведення з плазми крові становив 42,9 години (хронічна ниркова недостатність), 57,4 години (між сеансами гемодіалізу) та 13,0 години (під час гемодіалізу) порівняно з 26,2 годинами у здорових добровольців. У середньому близько 20% (діапазон становить від 5,6 до 35,1) кількості ламотриджину, що знаходиться в організмі, було виведено протягом 4-х годинного сеансу гемодіалізу.Для пацієнтів цієї популяції початкова доза ламотриджину повинна бути заснована на тому, які препарати застосовуються разом. Зниження підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів із значним порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Проведено фармакокінетичне дослідження з оцінки одноразового застосування ламотриджину за участю 24 пацієнтів з різним ступенем порушення функції печінки та 12 здорових добровольців як контроль. Медіана кліренсу ламотриджину, що здається, становила 0,31, 0,24 або 0,10 мл/хв/кг у пацієнтів зі стадіями печінкової недостатності А, В або С (за шкалою Чайлд-П'ю) відповідно в порівнянні з 0,34 мл/хв/ кг у здорових осіб групи контролю. Як правило, початкова, зростаюча та підтримуюча дози повинні бути зменшені у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня.ФармакодинамікаМеханізм дії Результати фармакологічних досліджень свідчать про те, що ламотриджин є блокатором потенціалзалежних натрієвих каналів, при цьому дія самого препарату залежить від величини електричного заряду та характеризується ефектом самопотенціювання. Він пригнічує імпульсацію нейронів, що безперервно повторюється, і інгібує вивільнення глутамату (нейромедіатор, що грає ключову роль у розвитку епілептичних нападів). Передбачається, що ці ефекти роблять внесок у протисудомні властивості ламотриджину. У той же час механізми, за допомогою яких ламотриджин має терапевтичну дію при біполярному афективному розладі, не встановлені, проте взаємодія з потенціалзалежними натрієвими каналами, ймовірно, є важливою. Фармакодинамічні ефекти У дослідженнях оцінки впливу препарату на центральну нервову систему результати, отримані у здорових добровольців, які приймали ламотриджин у дозі 240 мг, не відрізнялися від результатів групи плацебо. У той же час у ході роздільного прийому 1000 мг фенітоїну та 10 мг діазепаму спостерігалося значне погіршення точної зорово-моторної координації та руху очей, збільшення хитання тіла та прояв суб'єктивної седативної дії. В іншому дослідженні одноразовий прийом внутрішньо карбамазепіну в дозі 600 мг значно погіршував точну зорово-моторну координацію та рухи очей, водночас збільшував хитання тіла та частоту серцевих скорочень, тоді як після прийому 150 мг та 300 мг ламотриджину результати не відрізнялися від застосування. плацебо. Клінічна ефективність та безпека у дітей віком від 1 до 24 місяців Ефективність та безпека комбінованої терапії парціальних нападів у пацієнтів віком від 1 до 24 місяців оцінювали у невеликому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні з припиненням застосування препарату, що вивчається. Лікування було розпочато у 177 пацієнтів із використанням режиму титрування дози аналогічного режиму для дітей віком від 2 до 12 років. Ламотриджин у формі таблеток 2 мг є мінімальним доступним дозуванням, тому стандартний режим дозування в деяких випадках був адаптований під час фази титрування (наприклад, шляхом застосування таблеток у дозі 2 мг через день, якщо розрахована доза становила менше 2 мг). Рівні ламотриджину в сироватці крові визначали наприкінці 2-го тижня титрування, надалі дозу або знижували, або не підвищували, якщо концентрація перевищувала значення 0,41 мкг/мл,що відповідало очікуваному рівню концентрації для дорослих у цій тимчасовій точці. Для деяких пацієнтів до кінця 2-го тижня знадобилося зниження дози до 90%. 38 пацієнтів, які відповіли на лікування (зменшення частоти нападів більш ніж на 40%), було рандомізовано до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07.були рандомізовані до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07.були рандомізовані до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07. Загалом 256 пацієнтів віком від 1 до 24 місяців отримували лікування ламотриджином у діапазоні доз від 1 до 15 мг/кг/добу протягом 72 тижнів. Профіль безпеки ламотриджину у дітей віком від 1 місяця до 2 років був таким самим, як і у дітей старшого віку, за винятком того, що клінічно значуще посилення нападів (≥50%) реєструвалося частіше у дітей віком до 2 років (26% ) Порівняно з дітьми старшого віку (14%). Клінічна ефективність та безпека при синдромі Леннокса-Гасто Відсутні дані про проведення монотерапії при нападах, пов'язаних із синдромом Леннокса-Гасто. Клінічна ефективність щодо попередження розладів настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом Ефективність ламотриджину у запобіганні розладам настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу оцінювалася у двох дослідженнях. Дослідження SCAB2003 являло собою багатоцентрове подвійне сліпе рандомізоване подвійне масковане дослідження, контрольоване за допомогою плацебо та препарату літію, за оцінкою застосування фіксованих доз для довгострокового попередження рецидивів депресії та повторного розвитку симптомів депресивного епізоду та/або типу раніше або на момент дослідження відчували депресивний епізод. Після стабілізації за допомогою монотерапії або комбінованої терапії ламотриджином пацієнтів рандомізували в одну з п'яти груп лікування: ламотриджином (50, 200, 400 мг на добу), препаратом літію (рівень у сироватці крові від 0,8 до 1,1 ммоль/л або плацебо з максимальною тривалістю лікування 76 тижнів (18 місяців). Первинною кінцевою точкою було час до втручання з приводу розладу настрою (TIME), де під втручаннями мали на увазі застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний до дизайну дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 оцінкою змінної дози ламотриджину (від 100 до 400 мг на добу), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом I типу, у яких недавно або в момент дослідження спостерігався. Результати представлені у Таблиці 1.час до втручання з приводу розладу настрою (TIME)", де під втручаннями передбачали застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний з дизайном дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 /сут), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або в момент дослідження спостерігався епізод манії.Результати представлені в Таблиці 1.час до втручання з приводу розладу настрою (TIME)", де під втручаннями передбачали застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний з дизайном дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 /сут), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або в момент дослідження спостерігався епізод манії.Результати представлені в Таблиці 1.а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або на момент дослідження спостерігався епізод манії. Результати представлені у Таблиці 1.а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або на момент дослідження спостерігався епізод манії. Результати представлені у Таблиці 1. Таблиця 1. Узагальнені результати досліджень щодо вивчення ефективності ламотриджину щодо попередження розладів настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу "Доля" пацієнтів без ознак захворювання до 76 тижня Дослідження SCAB2003 Біполярний афективний розлад I типу Дослідження SCAB2006 Біполярний афективний розлад I типу Критерій включення Депресивний епізод Маніакальний епізод Ламотріджін Препарат літію Плацебо Ламотріджін Препарат літію Плацебо Без втручання 0,22 0,21 0,12 0,17 0,24 0,04 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,004 0,006 - 0,023 0,006 - Без ознак депресії 0,51 0,46 0,41 0,82 0,71 0,40 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,047 0,209 - 0,015 0,167 - Без ознак манії 0,70 0,86 0,67 0,53 0,64 0,37 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,339 0,026 - 0,280 0,006 - В результаті додаткового аналізу часу до виникнення першого епізоду депресії та до першого епізоду манії/гіпоманії або змішаного епізоду у групі пацієнтів, які приймають ламотриджин, час до виникнення епізоду депресії був значно більшим, ніж у групі пацієнтів, які приймають плацебо. Відмінності у групах лікування щодо часу виникнення епізоду манії/гіпоманії або змішаного епізоду були статистично незначущими. Ефективність ламотриджину в комбінації з препаратами, що стабілізують настрій, недостатньо вивчена. Застосування у дітей (у віці 10-12 років) та у підлітків (у віці 13-17 років) Проведено багатоцентрове, плацебо-контрольоване, подвійне сліпе, рандомізоване дослідження зі скасуванням препарату в паралельних групах, в якому оцінювали ефективність та безпеку лікарської форми ламотриджину з негайним вивільненням як допоміжну підтримуючу терапію для затримки настання епізодів розладів настрою -17 років) чоловічої та жіночої статі з діагнозом біполярного афективного розладу І типу, які досягли стадії ремісії або покращення стану після епізоду біполярного афективного розладу на фоні лікування ламотриджином у комбінації з нейролептиком або іншими препаратами, що стабілізують настрій.За результатами аналізу первинної ефективності (час до розвитку епізоду біполярного афективного розладу - ТОВЕ) статистична значимість була досягнута (р = 0,0717), в такий спосіб, ефективність була продемонстрована. Крім того, результати аналізу безпеки виявили збільшення кількості повідомлень про суїцидальну поведінку у пацієнтів, які отримували лікування ламотриджином: 5% (4 пацієнти) у групі ламотриджину порівняно з 0 у групі плацебо. Вивчення впливу ламотриджину на серцеву провідність У дослідженні за участю здорових дорослих добровольців оцінювали ефект багаторазового застосування ламотриджину (у дозах до 400 мг/добу) на серцеву провідність, що визначається за допомогою ЕКГ у 12 відведеннях. Відсутнє клінічно значуще вплив ламотриджину на інтервал QT порівняно з плацебо.Показання до застосуванняЕпілепсія Дорослі та підлітки (старші 12 років) Комбінована терапія або монотерапія парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні. Припадки при синдромі Леннокса-Гасто. Препарат Ламіктал® призначають як комбіновану терапію, однак можливе призначення як препарат першої лінії. Діти (від 2-х до 12 років включно) Комбінована терапія парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні та напади при синдромі Леннокса-Гасто. Монотерапія типових абсансів. Біполярний афективний розлад Дорослі віком від 18 років Профілактика депресивних епізодів у пацієнтів з біполярним афективним розладом, які мають переважно депресивні епізоди. Препарат Ламіктал не показаний для лікування гострих маніакальних або депресивних нападів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ламотриджину або до будь-якого іншого компонента препарату.Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний з ПЕП загалом Жінкам, здатним до народження дітей, необхідно проконсультуватися з фахівцями. Якщо жінка планує вагітність, протиепілептична терапія повинна бути переглянута. Жінкам, яким проводиться лікування епілепсії, слід уникати раптового припинення протиепілептичної терапії, оскільки це може призвести до відновлення нападів, що може мати серйозні наслідки для жінки та майбутньої дитини. Терапія декількома ПЕП може бути пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, залежно від застосовуваних ПЕП, тому наскільки можна слід застосовувати монотерапію. Ризик, пов'язаний із прийомом ламотриджину Вагітність Велика кількість даних щодо вагітних жінок (більше 8 700 жінок), які отримували монотерапію препаратом Ламіктал® у першому триместрі вагітності, не підтверджують загального збільшення ризику виникнення серйозних вроджених вад розвитку, включаючи ущелини верхньої губи та піднебіння. У дослідженнях на тваринах виявлено токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток. Якщо терапія препаратом Ламіктал вважається необхідною під час вагітності, рекомендується застосовувати мінімально можливу терапевтичну дозу. Ламотриджин має слабкий інгібуючий вплив на редуктазу дигідрофолієвої кислоти і тому теоретично може призвести до підвищеного ризику порушення розвитку ембріона та плода внаслідок зниження рівня фолієвої кислоти. Слід розглянути можливість прийому фолієвої кислоти під час планування вагітності та на ранніх стадіях вагітності. Фізіологічні зміни при вагітності можуть впливати на рівень ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження рівня ламотриджину у плазмі під час вагітності з можливим ризиком втрати контролю припадків. Після пологів рівень ламотриджину може швидко збільшуватись з ризиком розвитку небажаних реакцій, що залежать від дози. Тому рівень ламотриджину в сироватці крові слід контролювати перед, під час та після вагітності, а також відразу після пологів. При необхідності слід провести добір для підтримки рівня ламотриджину в сироватці крові на тому ж рівні, що й до вагітності, або підібрати дозу залежно від клінічної відповіді. Крім того, після пологів слід контролювати небажані реакції, пов'язані із дозою. Період грудного вигодовування Повідомлялося, що ламотриджин різною мірою проникає у грудне молоко, загальний рівень ламотриджину у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, може досягати приблизно 50% від рівня ламотриджину, зареєстрованого у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину в сироватці крові може досягати рівнів, за яких виявляються фармакологічні ефекти. В обмеженій групі дітей грудного віку, які піддавалися дії препарату, небажані реакції не зареєстровані. Необхідно співвідносити потенційну користь від годування грудним молоком та потенційний ризик розвитку небажаних реакцій у дитини. Якщо жінка, яка приймає препарат Ламіктал, вирішує годувати грудьми, то у дитини необхідно моніторувати появу будь-яких небажаних реакцій. Фертильність Дослідження на тваринах при застосуванні ламотриджину не виявили порушення фертильності.Побічна діяНебажані реакції, пов'язані із застосуванням препарату з приводу епілепсії та біполярного афективного розладу, засновані на доступних даних контрольованих клінічних досліджень та іншому клінічному досвіді. Категорії частоти сформовані на підставі результатів контрольованих клінічних досліджень (монотерапія епілепсії (відзначено †) та біполярний афективний розлад (відзначено §)). Якщо категорії частоти відрізняються в клінічних дослідженнях епілепсії та біполярного афективного розладу, вказаний рідкісний варіант частоти. Однак у разі відсутності даних контрольованих клінічних досліджень категорії частоти було сформовано на підставі іншого клінічного досвіду. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥1/100 і Частота народження небажаних реакцій Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Дуже рідко: гематологічні порушення1, включаючи нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію, агранулоцитоз; Невідомо: лімфаденопатія1. Порушення з боку імунної системи - Дуже рідко: синдром гіперчутливості2 (включаючи такі симптоми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряк особи, гематологічні порушення, порушення з боку печінки, дисеміноване внутрішньосудинне згортання, поліорганна недостатність). Порушення психіки - Часто: агресія, дратівливість; Дуже рідко: сплутаність свідомості, галюцинації, тіки; Невідомо: нічні кошмари. Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: головний біль §; Часто: сонливість, головокружіння, тремор, безсоння, ажитація; Нечасто: атаксія; Рідко: ністагм, асептичний менінгіт; Дуже рідко: порушення рівноваги, рухові розлади, погіршення перебігу хвороби Паркінсона3, екстрапірамідні розлади, хореоатетоз, підвищення частоти нападів. Порушення з боку органу зору - Нечасто: диплопія, нечіткий зір; Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту - Часто: нудота, блювання, діарея, сухість у роті. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – дуже рідко: печінкова недостатність, порушення функції печінки4, підвищення показників функціональних проб печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірні висипання5†§; Нечасто: алопеція; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона; Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Часто: артралгія§; Дуже рідко: вовчаково-подібні реакції. Загальні розлади та порушення в місці введення - Часто: стомлюваність, біль, біль у спині. Опис окремих небажаних реакцій 1 Гематологічні порушення та лімфаденопатія можуть бути пов'язаними та не пов'язаними з синдромом гіперчутливості (див. Порушення з боку імунної системи). 2 Також отримані повідомлення про випадки висипу, що розвиваються в рамках синдрому гіперчутливості, у поєднанні з різними системними симптомами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, гематологічні порушення та порушення печінки. Синдром характеризується широким спектром клінічної тяжкості і в окремих випадках може призвести до розвитку дисемінованого внутрішньосудинного згортання та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні прояви гіперчутливості (наприклад, пропасниця, лімфаденопатія) можуть спостерігатися навіть за відсутності вираженого висипу. За наявності таких ознак та симптомів пацієнта слід негайно обстежити та припинити застосування препарату Ламіктал8, якщо неможливо встановити альтернативну етіологію. 3 Перелічені реакції становлять дані інших джерел клінічної практики. Отримано повідомлення про те, що ламотриджин може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів із хворобою Паркінсона, а також зареєстровані окремі повідомлення про екстрапірамідні розлади та хореоатетоз у пацієнтів, які не мають цього фонового захворювання. 4 Порушення функції печінки зазвичай розвивається у зв'язку з реакціями гіперчутливості, але отримано окремі повідомлення про випадки без явних ознак гіперчутливості. 5 У клінічних дослідженнях за участю дорослих шкірні висипання зустрічалися у 8-12% пацієнтів, які отримували ламотриджин, і у 5-6% пацієнтів, які отримували плацебо. Шкірний висип призводив до скасування лікування ламотриджином у 2% пацієнтів. Висипання, зазвичай макулопапулезного характеру, зазвичай з'являється протягом восьми тижнів після початку лікування і дозволяється після припинення застосування препарату Ламіктал®. Зареєстровані серйозні випадки висипу, що потенційно становить загрозу для життя, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS). Незважаючи на те, що в більшості випадків реакції дозволялися після відміни ламотриджину, у деяких пацієнтів залишилися незворотні шрами і в окремих випадках реакції призводили до летального результату. Загальний ризик появи висипу тісно пов'язаний із такими факторами: високі початкові дози ламотриджину та перевищення рекомендованої схеми підвищення дози при терапії ламотриджином; супутнє застосування вальпроату. Також отримані повідомлення про висип, що розвивається в рамках синдрому гіперчутливості, у поєднанні з різними системними симптомами. Отримано повідомлення про зниження мінеральної щільності кісткової тканини, остеопенію, остеопороз і переломи при тривалій терапії пацієнтів ламотриджином. Механізм, з якого ламотриджин впливає кістковий метаболізм, не визначено.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування окисних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодії між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються системою ферментів цитохрому Р450, малоймовірно. Ламотриджин може стимулювати свій метаболізм, але цей ефект виражений помірно і малоймовірно, що він має клінічно значущі наслідки. Таблиця 7. Вплив інших препаратів на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, що мають виражену інгібуючу дію на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, що мають виражену індукувальну дію на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, які не мають значної інгібуючої або індукуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. Вальпроат карбамазепін препарати літію фенітоїн бупропіон примідон оланзапін фенобарбітал окскарбазепін рифампіцин фелбамат лопінавір у комбінації з ритонавіром габапентін атазанавір у комбінації з ритонавіром * леветирацетам комбінація етинілоестрадіолу та левоноргестрелу** прегабалін топірамат зонізамід аріпіпразол * Вказівки щодо дозування препарату див. ** Вплив інших пероральних контрацептивів та гормональної замісної терапії не вивчався, хоча вони можуть чинити подібний вплив на фармакокінетичні показники ламотриджину. Взаємодія з ПЕП Вальпроат, який інгібує глюкуронізацію ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму та подовжує його середній період напіввиведення майже вдвічі. Певні ПЕП (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенабарбітал та примідон), що стимулюють систему метаболізуючих ферментів печінки, індукують глюкуронізацію ламотриджину та його метаболізм. Повідомлялося про розвиток небажаних реакцій з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Ці симптоми зазвичай проходили після зниження дози карбамазепіну. Аналогічна реакція спостерігалася у клінічному дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну у здорових дорослих добровольців, але результат зниження доз не вивчався. При одночасному застосуванні ламотриджину в дозі 200 мг та окскарбазепіну в дозі 1200 мг ні окскарбазепін ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. У дослідженні у здорових добровольців поєднане застосування фелбамату (у дозі 1200 мг 2 рази на добу) та ламотриджину (у дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. На підставі ретроспективного аналізу концентрації у плазмі крові у пацієнтів, які отримували ламотриджин, у комбінації з габапентином і без нього, габапентин не призводить до зміни кліренсу ламотриджину. Можливі лікарські взаємодії леветирацетаму та ламотриджину досліджувалися при оцінці сироваткових концентрацій обох препаратів у ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Ці дані показують, що ламотриджин та леветирацетам не впливають на фармакокінетику один одного. Не спостерігалося впливу прегабаліну (у дозі 200 мг 3 рази на добу) на рівноважні концентрації ламотриджину, таким чином, прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину приводив до збільшення концентрації топірамату на 15%. Прийом зонізаміду у пацієнтів з епілепсією (у дозі 200-400 мг на добу) спільно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) протягом 35 днів під час клінічної програми не призводив до зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Незважаючи на те, що раніше повідомлялося про зміну концентрації в плазмі інших ПЕП при спільному застосуванні з ламотриджином, контрольовані дослідження не показали, що ламотриджин впливає на концентрацію в плазмі крові супутніх ПЕП. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші ПЕП із місць зв'язування з білками плазми. Взаємодія при поєднаному застосуванні з іншими психотропними засобами У 20 здорових добровольців ламотриджин у дозі 100 мг на добу не викликав порушення фармакокінетики безводного глюконату літію (у дозі 2 г 2 рази на день протягом 6 днів) при їхньому спільному призначенні. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надавав статистично значущого впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину у 12 добровольців і викликав незначне збільшення AUC (площі під кривою "концентрація-час") ламотриджину глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижував AUC та Сmах ламотриджину у здорових дорослих добровольців у середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не впливав на фрамакокінетику оланзапіну. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг у 14 здорових дорослих добровольців. При цьому у 12 з 14 пацієнтів при поєднаному прийомі ламотриджину та рисперидону відзначалася сонливість; тоді як тільки у 1 з 20 пацієнтів сонливість спостерігалася при прийомі тільки рисперидону, і в жодного - при прийомі лише ламотриджину. У дослідженні у 18 дорослих пацієнтів з біполярним афективним розладом, які отримували за встановленою схемою ламотриджин (не менше 100 мг на добу), дози арипіпразолу збільшували з 10 мг на добу до кінцевого значення 30 мг на добу протягом 7-денного періоду і далі один раз. на добу ще протягом 7 днів. Спостерігалося середнє зниження Сmах та AUC ламотриджину приблизно на 10%. Не очікується, що вплив такої магнітуди матиме клінічний наслідок. В експериментах з інгібування in vitro було показано, що спільне інкубування з амітриптіліном, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом або лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Дані щодо вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, дозволяють зробити висновок, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. Результати досліджень in vitro також дозволяють припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон навряд чи можуть впливати на кліренс ламотриджину. Взаємодія з гормональними контрацептивами Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину При дослідженні на 16 добровольцях-жінках зазначено, що прийом комбінованих оральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу в одній таблетці для прийому всередину, викликає приблизно двократне підвищення кліренсу ламотриджину ламотриджину в середньому на 52% та 39% відповідно. Протягом тижня, вільної від прийому препарату (тобто при тижневій перерві у прийомі контрацептиву), спостерігається підвищення концентрації ламотриджину в плазмі крові, при цьому концентрація ламотриджину, виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, в середньому у 2 рази вища. , ніж у період одночасного прийому препаратів Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів При дослідженні на 16 добровольцях-жінках показано, що в період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого орального контрацептиву. Відзначається помірне підвищення кліренсу другого компонента орального контрацептиву - левоноргестрела (після його прийому внутрішньо), що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу в середньому на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікуло-стимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу під час цього дослідження виявило деяке зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимір сироваткового прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормонального підт.Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни рівнів ФСГ та ЛГ у сироватці крові на овуляційну активність яєчників не встановлено. Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг на добу) не вивчався і дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводилися. Взаємодія з іншими препаратами При дослідженні на 10 добровольцях-чоловіках виявлено, що рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. Пацієнтам, які отримують рифампіцин як супутню терапію, режим застосування ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при сумісному застосуванні ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронізації. При застосуванні лопінавіру в комбінації з ритонавіром у здорових добровольців спостерігалося зниження приблизно на половину концентрації ламотриджину в плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронізації. У пацієнтів, які приймають супутнє лікування лопінавіром у комбінації з ритонавіром, слід рекомендувати схему дозування ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронізації. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру в комбінації з ритонавіром (300 мг і 100 мг) призводив до зниження значень AUC та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) у середньому на 32% та 6% відповідно. Результати досліджень in vitro показали, що саме ламотриджин, а не метаболіт 2-N-глюкуронід є інгібітором катіонних переносників органічних субстратів у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані показують, що ламотриджин є більш потужним інгібітором катіонного переносника (IC50 варіює від 53,8 до 186 мкМ відповідно), ніж циметидин. Взаємодія, включаючи лабораторні показники Ламотриджин, як повідомляється, впливає на проведення деяких експрес-методів аналізу сечі з метою виявлення препаратів, результати яких можуть бути неправдивими, особливо при виявленні фенциклідину (дисоціативний анестетик). Для підтвердження позитивного результату слід використовувати більш специфічний альтернативний хімічний метод.Спосіб застосування та дозиДля прийому всередину. Ламіктал®, жувальні/розчинні таблетки можна жувати, розчиняти в невеликому обсязі води (принаймні, в такому, щоб пігулка була покрита повністю) або проковтувати повністю з невеликою кількістю води. Якщо розрахована доза ламотриджину (наприклад, при застосуванні у дітей для лікування епілепсії або у пацієнтів з порушенням функції печінки) не дорівнює цілим таблеткам, то пацієнту має бути призначена така доза, яка відповідає меншій кількості цілих таблеток. Відновлення застосування препарату У разі відновлення застосування препарату Ламіктал® лікар повинен оцінити необхідність підвищення підтримуючої дози у пацієнтів, які припинили прийом ламотриджину з будь-якої причини, оскільки високі початкові дози та перевищення рекомендованої дози пов'язані з ризиком розвитку тяжкого висипу. Чим більше пройшло часу після останнього прийому препарату, тим більшою обережністю слід підвищувати дозу до підтримуючої. Якщо час після припинення прийому перевищує 5 періодів напіввиведення, то дозу ламотриджину слід підвищувати до підтримуючої відповідно до відповідної схеми. Терапію препаратом Ламіктал® рекомендується не відновлювати у пацієнтів, у яких припинення лікування ламотриджином було пов'язане з появою висипу, крім випадків, коли потенційна користь однозначно перевищує ризик. Епілепсія Режим підвищення дози та підтримуючі дози, рекомендовані для дорослих та підлітків віком від 12 років (Таблиця 2), а також для дітей та підлітків віком від 2 до 12 років (Таблиця 3), наведено нижче. Внаслідок ризику висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. При відміні супутніх ПЕП або додаванні ПЕП або інших препаратів на фоні прийому ламотриджину необхідно брати до уваги те, що це може вплинути на фармакокінетику ламотриджину. Таблиця 2. Рекомендований режим дозування при лікуванні епілепсії у дорослих та підлітків (старше 12 років) Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Звичайна підтримуюча доза Монотерапія: 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Деяким пацієнтам для досягнення цільової терапевтичної відповіді може знадобитися доза 500 мг на добу. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 12,5 мг на добу (призначається по 25 мг через день) 25 мг на добу (в 1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 25-50 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Комбінована терапія без вальпроатів та з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 50 мг на добу (в 1 прийом) 100 мг на добу (2 прийоми) 200-400 мг на добу (2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Деяким пацієнтам для досягнення цільової терапевтичної відповіді може знадобитися доза 700 мг на добу. Комбінована терапія без вальпроатів та без інгібіторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Таблиця 3. Рекомендований режим дозування під час лікування епілепсії в дітей віком (від 2 до 12 років включно) Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Звичайна підтримуюча доза Монотерапія типових абсансів: 0,3 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 1-15 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,6 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 0,15 мг/кг/добу* (в 1 прийом) 0,3 мг/кг/добу (в 1 прийом) 1-5 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,3 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів та з індукторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 0,6 мг/кг/добу (2 прийоми) 1,2 мг/кг/добу (2 прийоми) 5-15 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 1,2 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 400 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів та без індукторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 0,3 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 1-10 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,6 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. *Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить від 1 до 2 мг, то можна призначати препарат Ламіктал®, жувальні/розчинні таблетки, 2 мг через день протягом перших 2 тижнів. Якщо розрахована добова доза пацієнтів, які приймають вальпроати, становить менше 1 мг, ламотриджин не слід призначати. Для забезпечення підтримки терапевтичної дози необхідно контролювати масу тіла дитини та коригувати дозу препарату за її зміни. Ймовірно, що пацієнтам віком від 2 до 6 років потрібна підтримуюча доза, що знаходиться на верхній межі діапазону, що рекомендується. Після досягнення контролю епілепсії на тлі комбінованої терапії супутні протиепілептичні препарати (ПЕП) можуть бути відмінені, і прийом препарату Ламіктал продовжений у вигляді монотерапії. Діти молодші 2 років Дані щодо безпеки та ефективності ламотриджину як комбінованої терапії парціальних нападів у дітей віком від I місяця до 2 років обмежені. Дані про застосування у дітей віком до 1 місяця відсутні. Тому препарат Ламіктал® не рекомендується приймати дітям віком до 2 років. Тим не менш, у разі клінічної необхідності може бути ухвалено рішення про призначення препарату. Біполярний афективний розлад Режим підвищення дози та підтримуючі дози, рекомендовані для дорослих віком від 18 років, наведено в таблицях нижче. Перехідний режим дозування включає підвищення дози ламотриджину протягом 6 тижнів до підтримуючої стабілізуючої дози (Таблиця 4), після чого за наявності клінічних показань можна скасовувати інші психотропні препарати та/або ПЕП (Таблиця 5). Коригування доз після додавання інших психотропних препаратів та/або ПЕП також наведено нижче (Таблиця 6). Внаслідок ризику появи висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. Таблиця 4. Рекомендований режим підвищення дози для досягнення добової стабілізуючої дози під час лікування біполярного афективного розладу у дорослих віком від 18 років Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Тиждень 5 Цільова стабілізуюча доза (тиждень 6)* Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія без вальпроатів та без індукторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 100 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 200 мг на добу - звичайна цільова доза для оптимальної відповіді (в 1 або 2 прийоми на добу). Дози в інтервалі від 100 мг на добу до 400 мг на добу застосовувалися у клінічних дослідженнях. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 12,5 мг на добу (призначаються 25 мг на добу через день) 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 100 мг на добу - звичайна цільова доза для оптимальної відповіді (в 1 або 2 прийоми на добу). Може застосовуватися максимальна добова доза 200 мг на добу залежно від клінічної відповіді. Комбінована терапія без вальпроатів та з індукторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 50 мг на добу (в 1 прийом) 100 мг на добу (в 2 прийоми) 200 мг на добу (2 прийоми) 300 мг на добу на 6 тижні терапії, при необхідності збільшити дозу до 400 мг на добу на 7 тижні терапії для досягнення оптимальної відповіді (2 прийоми). У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим підвищення дози, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. * Цільова стабілізуюча доза змінюється залежно від клінічної відповіді. Після досягнення цільової добової стабілізуючої дози, що підтримує, інші психотропні препарати можуть бути скасовані, як зазначено в схемі дозування нижче. Таблиця 5. Підтримуюча загальна добова доза, що стабілізує, у дорослих віком від 18 років для лікування біполярного афективного розладу після відміни супутніх препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (перед скасуванням) Тиждень 1 (початок відміни) Тиждень 2 Тиждень 3 і далі* Відміна вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину) залежно від вихідної дози ламотриджину: Після відміни вальпроату слід подвоїти стабілізуючу дозу, не перевищуючи рівня збільшення на 100 мг на тиждень 100 мг/добу 200 мг/добу Зберегти дозу 200 мг на добу на 2 прийоми 200 мг/добу 300 мг/добу 400 мг/добу Зберегти дозу 400 мг на добу Відміна індукторів глюкуронізації ламотриджину в залежності від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати після відміни фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 400 мг/добу 400 мг/добу 300 мг/добу 200 мг/добу 300 мг/добу 300 мг/добу 225 мг/добу 150 мг/добу 200 мг/добу 200 мг/добу 150 мг/добу 100 мг/добу Відміна препаратів, які значно не індукують або не інгібують глюкуронізацію ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати після відміни інших препаратів, які значно не індукують або не інгібують глюкуронізацію ламотриджину. Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення дози (200 мг на добу в 2 прийоми; діапазон доз від 100 до 400 мг на добу) У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, рекомендується підтримувати поточну дозу ламотриджину, і добір дози ламотриджину необхідно проводити на підставі клінічної відповіді. * За необхідності доза може бути збільшена до 400 мг на добу. Відсутній клінічний досвід корекції добових доз препарату Ламіктал після додавання інших препаратів. Однак на підставі досліджень щодо оцінки взаємодії препаратів можна сформулювати такі рекомендації (Таблиця 6). Таблиця 6. Корекція добових доз при лікуванні біполярного афективного розладу у дорослих віком від 18 років після додавання інших препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (до додавання) Тиждень 1 (початок додавання) Тиждень 2 Тиждень 3 і далі Додавання вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину) залежно від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати при додаванні вальпроату незалежно від іншої супутньої терапії. 200 мг/добу 100 мг/добу Зберегти дозу 100 мг/добу 300 мг/добу 150 мг/добу Зберегти дозу 150 мг/добу 400 мг/добу 200 мг/добу Зберегти дозу 200 мг/добу Додавання індукторів глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не отримують вальпроат, залежно від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без застосування вальпроату при додаванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру. 200 мг/добу 200 мг/добу 300 мг/добу 400 мг/добу 150 мг/добу 150 мг/добу 225 мг/добу 300 мг/добу 100 мг/добу 100 мг/добу 150 мг/добу 200 мг/добу Додавання інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати при додаванні інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. Зберегти цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення дози (200 мг на добу; діапазон доз від 100 до 400 мг на добу) У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Відміна препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом Під час проведення клінічних досліджень різке скасування ламотриджину не викликало збільшення частоти, тяжкості або зміни характеру небажаних реакцій у порівнянні з плацебо. Таким чином, пацієнтам можна скасовувати препарат Ламіктал без поступового зниження його дози. Діти та підлітки молодші 18 років Препарат Ламіктал® не рекомендований для лікування біполярного афективного розладу у дітей та підлітків віком до 18 років, оскільки в рандомізованих дослідженнях зі скасуванням препарату не було продемонстровано значної ефективності та спостерігалося збільшення кількості повідомлень про суїцидальну поведінку. Загальні рекомендації щодо дозування препарату Ламіктал® у спеціальних груп пацієнтів Жінки, які приймають гормональні контрацептиви При застосуванні комбінації етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) кліренс ламотриджину підвищується приблизно вдвічі, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрації дози для досягнення максимальної терапевтичної відповіді можуть знадобитися вищі підтримуючі дози ламотриджину (до дворазового збільшення). Протягом тижня без застосування контрацептиву спостерігалось дворазове підвищення рівня ламотриджину. Не можна виключати виникнення небажаних реакцій, пов'язаних із дозою. Тому як терапія першої лінії слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, постійні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Початок застосування гормональних контрацептивів пацієнтками, які вже одержують підтримуючі дози ламотриджину та НЕ одержують індуктори глюкуронізації ламотриджину. У більшості випадків потрібне підвищення підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. З моменту початку застосування гормональних контрацептивів рекомендується підвищення дози ламотриджину на 50-100 мг щотижня залежно від індивідуальної клінічної відповіді. Не рекомендується перевищувати ці дози, якщо клінічний стан пацієнта не потребує подальшого підвищення дози препарату Ламіктал®. Для підтвердження збереження вихідного рівня ламотриджину слід розглянути можливість вимірювання рівня ламотриджину у сироватці крові до та після початку застосування гормональних контрацептивів. При необхідності слід здійснити корекцію дози. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, які включають один тиждень без застосування активного препарату ("тиждень без застосування контрацептиву"), слід проводити контроль рівня ламотриджину в сироватці крові під час тижня 3 прийоми активного препарату, тобто з 15 по 21 дні циклу прийому таблеток . Тому як терапія першої лінії слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, постійні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтками, які вже одержують підтримуючі дози ламотриджину та не отримують індуктори глюкуронізації ламотриджину. У більшості випадків потрібне зниження підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж на 50%. Рекомендується поступове зниження добової дози ламотриджину на 50-100 мг на добу щотижня (швидкість зниження не повинна перевищувати 25% від добової дози на тиждень) протягом 3 тижнів, якщо клінічний стан пацієнта не потребує іншого підходу. Для підтвердження підтримки вихідного рівня ламотриджину слід розглянути можливість вимірювання рівня ламотриджину у сироватці крові до та після припинення застосування гормональних контрацептивів. У жінок, які бажають припинити прийом гормональних контрацептивів, які включають один тиждень без застосування активного препарату ("тиждень без застосування контрацептиву"), слід проводити контроль рівня ламотриджину в сироватці крові під час тижня 3 прийоми активного препарату, тобто з 15 по 21 дні циклу прийому пігулок. Зразки крові для оцінки рівня ламотриджину після остаточного припинення прийому контрацептивного засобу не слід збирати протягом першого тижня після припинення прийому таблеток. Початок застосування ламотриджину у пацієнток, які вже застосовують гормональні контрацептиви. Підвищення дози слід проводити згідно з звичайними рекомендаціями щодо застосування, представленими в таблицях. Початок і припинення застосування гормональних контрацептивів у пацієнток, які вже приймають ламотриджин у підтримуючих дозах та приймають індуктори глюкуронування ламотриджину. Може не знадобитися корекція рекомендованої підтримуючої дози ламотриджину. Застосування з комбінацією атазанавір/ритонавір У разі додавання ламотриджину до вже проведеної терапії атазанавіром/ритонавіром відсутня необхідність корекції рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації, може виникнути необхідність підвищення дози ламотриджину при додаванні комбінації атазанавіру/ритонавіру або в зниженні дози ламотриджину у разі припинення застосування комбінації атазанавіру/ритонавіру. З метою з'ясування необхідності корекції дози ламотриджину слід провести контроль рівня ламотриджину в плазмі крові до та протягом 2 тижнів після початку або припинення застосування комбінації атазанавіру/ритонавіру. Застосування спільно з лопінавіром/ритонавіром У разі додавання ламотриджину до терапії лопінавіром/ритонавіром, що вже проводиться, відсутня необхідність корекції рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації, може виникнути необхідність підвищення дози ламотриджину при додаванні лопінавіру/ритонавіру або в зниженні дози ламотриджину у разі припинення застосування лопінавіру/ритонавіру. З метою з'ясування необхідності корекції дози ламотриджину слід провести контроль рівня ламотриджину в плазмі крові до та протягом 2 тижнів після початку або припинення застосування лопінавіру/ритонавіру. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Не потрібне проведення корекції режиму дозування порівняно з схемою, що рекомендується. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі значно не відрізняється від такої у дорослих нелітнього віку. Пацієнти з порушенням функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю препарат Ламіктал слід призначати з обережністю. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності початкові дози препарату Ламіктал слід розраховувати в залежності від супутніх лікарських препаратів, що приймаються пацієнтом. У пацієнтів із значним порушенням функції нирок може бути ефективним зниження підтримуючих доз. Пацієнти з порушенням функції печінки Початкову, зростаючу та підтримуючу дози зазвичай слід зменшити приблизно на 50% у пацієнтів з помірним (стадія В за шкалою Чайлд-Пью) та на 75% з тяжким (стадія С за шкалою Чайлд-Пью) ступенем порушення функції печінки. Зростаючу та підтримуючу дози слід коригувати залежно від клінічної відповіді.ПередозуванняСимптоми Повідомлялося про одноразове застосування доз ламотриджину, що перевищують максимальні терапевтичні в 10-20 разів, включаючи випадки летального результату. Передозування виявилося симптомами, що включали ністагм, атаксію, порушення свідомості, напади епілепсії та кому. При передозуванні у пацієнтів також спостерігалося розширення комплексу QRS (затримка внутрішньошлуночкової провідності). Розширення комплексу QRS тривалістю понад 100 мсек може бути пов'язане з більш вираженою токсичністю. Лікування У разі передозування пацієнта необхідно госпіталізувати та провести відповідну підтримуючу терапію. За показаннями слід провести лікування, спрямоване зменшення всмоктування (активоване вугілля). Подальше ведення пацієнта має здійснюватися згідно з клінічними показаннями. Досвід застосування гемодіалізу під час лікування передозування відсутній. У шести добровольців із нирковою недостатністю 20% ламотриджину було виведено з організму під час 4-годинного сеансу гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВисипання на шкірі Є повідомлення про небажані шкірні реакції, які виникали зазвичай протягом перших 8 тижнів після початку терапії ламотриджином. Більшість висипань носить легкий характер і проходить самостійно, проте є повідомлення про висипання, які вимагали госпіталізації пацієнта та припинення прийому ламотриджину. Дані реакції включали такі потенційно небезпечні для життя ураження шкіри, як синдром Стівенса-Джонсона (SJS) та токсичний епідермальний некроліз (TEN), а також лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), відому як синдром гіперчутливості (HSS). Тяжкі шкірні висипання у дорослих пацієнтів, включених у дослідження та приймали ламотриджин відповідно до існуючих рекомендацій, розвивалися з частотою приблизно 1 на 500 пацієнтів з епілепсією. Приблизно у половині цих випадків зареєстровано синдром Стівенса-Джонсона (1 на 1000). За даними клінічних досліджень, у пацієнтів з біполярним афективним розладом частота важких шкірних висипань становить приблизно 1 на 1000 пацієнтів. Діти ризик розвитку важких шкірних висипань вище, ніж в дорослих. За наявними даними, отриманими з низки досліджень, частота шкірних висипань, які вимагали госпіталізації, у дітей з епілепсією становила від 1 на 300 до 1 на 100 дітей. У дітей початкові прояви висипки можуть бути помилково прийняті за інфекцію, тому лікарі повинні брати до уваги можливість реакції дітей на препарат, що виявляється розвитком висипки та гарячки протягом перших 8 тижнів терапії. Крім того, сумарний ризик розвитку висипу значною мірою пов'язаний з: високою початковою дозою ламотриджину та перевищенням рекомендованого режиму підвищення дози ламотриджину; супутнім застосуванням вальпроатів. Обережність також необхідна при лікуванні пацієнтів, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших ПЕП, оскільки частота розвитку незначного висипу у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при застосуванні ламотриджину, ніж у пацієнтів, які не обтяжені таким анамнезом. Усі пацієнти (дорослі та діти), у яких розвинулася висипка, повинні бути одразу оглянуті, прийом препарату Ламіктал* повинен бути негайно припинено, за винятком тих випадків, коли очевидно, що розвиток висипу не пов'язаний з лікуванням ламотриджином. Не рекомендується відновлювати прийом препарату Ламіктал у випадках, коли його попереднє призначення було відмінено у зв'язку з розвитком висипу, якщо очікувана користь явно не перевищує ризик. У разі розвитку у пацієнта SJS, TEN або DRESS при застосуванні ламотриджину лікування ламотриджином ніколи не слід відновлювати. Повідомлялося, що висипка може бути частиною синдрому гіперчутливості, пов'язаного з проявом різних системних симптомів, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, гематологічні порушення, порушення функції печінки та асептичний менінгіт. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (наприклад, лихоманка, лімфаденопатія) можуть спостерігатися навіть якщо відсутні явні прояви висипу. При розвитку подібних симптомів пацієнт повинен бути негайно оглянутий лікарем та,якщо не буде встановлена ​​інша причина симптомів, препарат Ламіктал® має бути відмінено. Розвиток асептичного менінгіту був оборотним при відміні препарату в більшості випадків і відновлювався у ряді випадків при повторному його застосуванні. Повторне застосування призводило до швидкого повернення симптомів, які часто були важчими. Препарат Ламіктал® не призначають повторно пацієнтам, у яких припинення лікування було пов'язане з асептичним менінгітом, пов'язаним із попереднім лікуванням ламотриджином. Посилення клінічних проявів та суїцидальний ризик Суїцидальні думки та суїцидальна поведінка відзначалися у пацієнтів, які приймали ПЕП за декількома показаннями. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень ПЕП показав невелике збільшення ризику прояву суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього ризику невідомий і доступні дані не виключають можливість підвищення ризику при застосуванні ламотриджину. Таким чином, пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом з метою виявлення ознак суїцидальних думок та поведінки, має бути передбачене відповідне лікування. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за пацієнтами) повинні бути поінформовані про необхідність медичної консультації у разі виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. У пацієнтів з біполярним афективним розладом можуть посилитися симптоми депресії та/або проявитися ознаки суїцидальних думок/поведінки незалежно від застосування лікарських засобів для лікування біполярного афективного розладу, включаючи Ламіктал®. Тому за пацієнтами, які приймають Ламіктал для лікування біполярного афективного розладу, слід ретельно спостерігати з метою виявлення посилення клінічних проявів (включаючи розвиток нових симптомів) та суїцидальних думок/поведінки, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дози. У деяких пацієнтів, наприклад, які мають в анамнезі суїцидальну поведінку або думки, дорослих пацієнтів молодого віку та пацієнтів з вираженим суїцидальним мисленням до початку лікування, ризик появи суїцидальних думок або спроб суїциду може бути вищим,та за ними необхідно ретельно спостерігати під час лікування. Слід розглянути можливість зміни режиму терапії, включаючи можливість припинення застосування препарату, у пацієнтів з посиленням клінічних проявів (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидального мислення/поведінки, особливо якщо ці симптоми мають тяжкий характер, раптово з'явилися або не були частиною симптомів, присутніх у пацієнта раніше. Гормональні контрацептиви Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину Застосування комбінованого препарату етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Зниження рівня ламотриджину пов'язане зі втратою контролю за нападами. Після титрації дози для досягнення максимального терапевтичного ефекту в більшості випадків необхідне підвищення підтримуючих доз ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. При припиненні прийому гормональних контрацептивів кліренс ламотриджину може зменшитися вдвічі. Збільшення рівня ламотриджину може супроводжуватися розвитком небажаних реакцій, які залежать від дози. Слід спостерігати за пацієнтами з метою виявлення таких реакцій. У жінок, які вже не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину та приймають гормональні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень, вільний від прийому препарату (тобто тижнева перерва у прийомі контрацептиву), у цей період часу спостерігатиметься поступове транзиторне підвищення рівня ламотриджину. Зміни рівня ламотриджину такого порядку можуть бути пов'язані із виникненням небажаних реакцій. Тому як препарати першого вибору слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, безперервні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Взаємодія між іншими пероральними контрацептивами або гормональною замісною терапією та ламотриджином не вивчалася, однак ці препарати можуть подібним чином впливати на фармакокінетичні параметри ламотриджину. Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів У дослідженні взаємодії за участю 16 здорових добровольців показано, що спільне застосування ламотриджину та гормонального контрацептиву (комбінація етинілестрадіол/левоноргестрел) призводить до помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та змін рівня ФСГ та ЛГ у сироватці крові. Вплив цих змін на овуляторну активність яєчників невідомий. Однак не можна виключити можливість, що у деяких пацієнтів, які приймають ламотриджин та гормональні контрацептиви, ці зміни можуть спричинити зниження ефективності контрацептивів. Тому такі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність негайно повідомляти лікаря про зміни менструального циклу, наприклад, про міжменструальні кровотечі. Дигідрофолатредуктаза Ламотриджин характеризується незначним інгібуючим впливом на редуктазу дигідрофолієвої кислоти, тому існує ймовірність впливу на метаболізм фолатів при тривалій терапії. Однак ламотриджин не викликав істотних змін рівня гемоглобіну, середнього обсягу еритроцитів, рівня фолатів в еритроцитах або сироватці крові при тривалості застосування до 1 року і не знижував рівень фолатів в еритроцитах при тривалості застосування до 5 років. Ниркова недостатність У дослідженнях з одноразовим застосуванням ламотриджину у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності не виявлено значної зміни рівня ламотриджину у плазмі крові. Однак накопичення глюкуронідного метаболіту є можливим, тому необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю. Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотриджин Не можна призначати препарат Ламіктал® пацієнтам, які вже отримують інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Розвиток дітей Дані про вплив ламотриджину на ріст, статеве та когнітивне дозрівання, емоційний та поведінковий розвиток дітей відсутні. Запобіжні заходи при епілепсії Різка відміна препарату Ламіктал, як і інших ПЕП, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу препарату Ламіктал слід поступово знижувати протягом 2 тижнів. У літературі є повідомлення про те, що важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, мультиорганних порушень та дисемінованого внутрішньосудинного згортання іноді з летальним кінцем. Подібні випадки спостерігалися при лікуванні пацієнтів ламотриджином. Замість зменшення може спостерігатись клінічно значуще збільшення частоти розвитку нападів. У пацієнтів, які страждають на більш ніж один тип нападів, спостерігається користь у вигляді контролю одного типу нападів слід співвідносити з будь-яким зазначеним погіршенням нападів іншого типу. При застосуванні ламотриджину можуть посилюватися міоклонічні напади. Існуючі дані дозволяють припустити, що відповідь на лікування ламотриджином у комбінації з індукторами ферментів менш виражена, ніж при комбінації з ПЕП, що не індукують ферменти печінки. Причина цього явища залишається незрозумілою. У дітей, які приймають ламотриджин для лікування типових абсансів, ефективність препарату може зберігатись не у всіх пацієнтів. Запобіжні заходи при біполярному афективному розладі Діти та підлітки молодші 18 років Лікування антидепресантами супроводжується збільшенням ризику суїцидальних думок та поведінки у дітей та підлітків з депресивним розладом тяжкого ступеня та іншими психічними порушеннями. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Оскільки ефект усіх протиепілептичних засобів характеризується індивідуальною варіабельністю, то пацієнти, які приймають препарат Ламіктал для лікування епілепсії, повинні проконсультуватися зі своїм лікарем про специфічні складнощі при керуванні автомобілем. Дослідження щодо оцінки впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилися. У двох дослідженнях за участю здорових добровольців показано, що вплив ламотриджину на точну зорово-моторну координацію, рухи очей, хитання тіла, а також суб'єктивну седативну дію препарату не відрізнявся від плацебо. У клінічних дослідженнях ламотриджину зареєстровані повідомлення про небажані реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопія. Тому, перш ніж приступити до керування автомобілем або механізмами, пацієнти повинні оцінити вплив препарату Ламіктал на свій стан.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 г розчину містить: Активної речовини: тербінафіну гідрохлорид 11.25 мг, що відповідає вмісту тербінафіну 10 мг Допоміжні речовини: сополімер акрилової кислоти та октилакриламіду (Дермакрил 79) – 50 мг, тригліцериди середнього ланцюга – 50 мг, гіпоролоза – 25 мг, етанол 96% – 863.75 мг.Опис лікарської формиРозчин для зовнішнього застосування плівкоутворювальний 1% прозорий або злегка матовий, в'язкий, від безбарвного до світло-жовтого кольору, із запахом етанолу.ХарактеристикаПротигрибковий засібФармакотерапевтична групаПротигрибковий препарат для зовнішнього застосування, що має широкий спектр протигрибкової активності. У невеликих концентраціях тербінафін має фунгіцидну дію щодо дерматофітів (Trychophyton rubrum, Trychophyton mentagrophytes, Trychophyton verrucosum, Trychophyton violaceum, Trychophyton tonsurans, Microsporum canis, Epidermophyton floccosum) Активність щодо дріжджових грибів, залежно від їхнього виду, може бути фунгіцидною або фунгістатичною. Тербінафін специфічним чином змінює ранній етап біосинтезу стеролів, що у грибах. Це веде до дефіциту ергостеролу і внутрішньоклітинного накопичення сквалена, що викликає загибель клітини гриба. Дія тербінафіну здійснюється шляхом інгібування ферменту скваленепоксидази, розташованого на клітинній мембрані гриба. Скваленепоксидаза не пов'язана із системою цитохрому Р450. Тербінафін не впливає на метаболізм гормонів чи інших лікарських препаратів.ФармакокінетикаПісля нанесення препарату Ламізил® Уно на шкіру розчин утворює прозору невідчутну плівку, яка залишається на шкірі протягом 72 годин. Вивільнення тербінафіну носить прогресуючий характер, діюча речовина присутня у роговому шарі через 13 днів у концентрації, що перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію тербінафіну in vitro по відношенню до дерматофітів. Системна біодоступність дуже незначна. При зовнішньому застосуванні абсорбція препарату менше 5%. Ламізил® Уно має незначну системну дію. Рівень рецидивів після 3 місяців застосування препарату низький (не вище 12.5%).ІнструкціяПрепарат застосовують зовнішньо, одноразово. Дорослим та підліткам у віці старше 15 років плівкоутворюючий розчин Ламізил® Уно наносять 1 раз на обидві стопи, навіть якщо грибкова поразка спостерігається лише на одній стопі. Це гарантує знищення грибів (дерматофітів), які можуть бути на ділянках стопи, де поразки візуально не помітні. Перед нанесенням препарату слід вимити та висушити стопи та руки. Спочатку обробляється одна стопа, потім інша. Починаючи процедуру на міжпальцевих ділянках, слід нанести тонкий шар рівномірно між пальцями та навколо по всій їх поверхні, а також на підошву та бічні частини стопи на висоту до 1.5 см. Використовують достатню кількість препарату, щоб покрити необхідну поверхню шкіри, зазвичай по 1/2 туби для обробки кожної стопи. Так само слід обробити й іншу стопу, навіть якщо шкіра на ній виглядає здоровою. Висушують розчин протягом 1-2 хв до утворення плівки. Після закінчення обробки стоп необхідно вимити руки. Не слід наносити препарат повторно на оброблену шкіру. Ламізил Уно не слід втирати в шкіру.Показання до застосуванняМікози (дерматофітія) стоп (tinea pedis).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату.Вагітність та лактаціяКлінічний досвід застосування препарату Ламізил Уно для зовнішнього застосування при вагітності дуже обмежений, препарат слід застосовувати тільки за суворими показаннями. Тербінафін виділяється з грудним молоком, тому препарат не слід призначати матерям, що годують. В експериментальних дослідженнях тератогенних властивостей тербінафін не виявлено. До цього часу не повідомлялося про якісь вади розвитку при застосуванні препарату Ламізил Уно.Побічна діяПобічні ефекти спостерігаються дуже рідко, слабо виражені і мають короткочасний характер. Системні реакції: дуже рідко (< 1/10 000) – алергічні реакції (висип, почервоніння, бульозний дерматит та кропив'янка). Місцеві реакції: рідко (>1/1000, < 1/100) – сухість, подразнення шкіри або відчуття печіння на обробленому препаратом ділянці шкіри.Взаємодія з лікарськими засобамиВ даний час лікарська взаємодія препарату Ламізил Уно не відома.ПередозуванняПро випадки передозування препарату не повідомлялося. Передозування малоймовірне, оскільки препарат випускається у кількості, необхідної для одноразового застосування та призначений для зовнішнього використання. Симптоми: при випадковому прийомі препарату внутрішньо можливі головний біль, нудота, біль в епігастрії та запаморочення. Призначення активованого вугілля, при необхідності проводять симптоматичну терапію в умовах стаціонару.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПечінкова та/або ниркова недостатність, алкоголізм, пригнічення кістковомозкового кровотворення, пухлини, хвороби обміну речовин, оклюзійні захворювання судин кінцівок, дитячий вік до 15 років (відсутність достатнього клінічного досвіду).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Фасування: N5 Форма випуску: р-р д/ін'єкцій Упаковка: амп. Виробник: ГлаксоСмітКляйн Трейдінг ЗАТ Завод-виробник: ГлаксоСмітКляйн Меньюфекчурінг С. П.

Склад, форма випуску та упаковка1 мл препарату містить: Діюча речовина: ксилометазоліну гідрохлорид 0.5 мг. Допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату дигідрат - 5 мг, натрію гідрофосфату додекагідрат - 1.7 мг, динатрію едетат - 0.5 мг, бензалконію хлорид 50% розчин - 0.1 мг (у перерахунку на бензалконію хлорид - 0 0 . 4 тис. – 5 мг, натрію хлорид – 4 мг, вода – до 1 мл.Опис лікарської формиНазальний спрей дозований (для дітей) 0.05% у вигляді прозорого безбарвного розчину, практично без запаху.ХарактеристикаПротиконгестивний засіб - вазоконстриктор (альфа-адреноміметик)Фармакотерапевтична групаСудинозвужувальний препарат для місцевого застосування у ЛОР-практиці (деконгестант). Ксилометазолін має альфа-адреноміметичну дію. Викликає звуження кровоносних судин слизової оболонки носа, усуваючи набряк та гіперемію слизової оболонки носоглотки. Полегшує носове дихання при ринітах. Отривін® добре переноситься пацієнтами з чутливою слизовою оболонкою, його вплив не перешкоджає відділенню слизу. Препарат має збалансоване значення рН, характерне порожнини носа. До складу препарату входять неактивні компоненти – сорбітол та гіпромелоза, які є зволожувачами, що дозволяє зменшити симптоми подразнення та сухості слизової оболонки носа, що виникають при тривалому використанні ксилометазоліну. У терапевтичних концентраціях препарат не подразнює слизову оболонку, не викликає гіперемії. Дія настає через 2 хвилини після застосування та триває протягом 12 год. Дослідження in vitro показали, що у людини ксилометазолін пригнічує інфекційну активність риновірусу, що викликає "застуду".ФармакокінетикаПри місцевому застосуванні в дозах, що рекомендуються, практично не абсорбується, концентрації в плазмі нижче межі виявлення.ІнструкціяДітям від 2 до 5 років: по 1 впорскування у кожний носовий хід 1-3 рази на добу. Дітям від 6 до 11 років: по 1-2 впорскування у кожний носовий хід 2-3 рази на добу. Не слід застосовувати більше 3 разів на добу. Рекомендується востаннє застосовувати безпосередньо перед сном. Препарат слід застосовувати під наглядом дорослих.Показання до застосуваннягострі респіраторні захворювання із явищами риніту; гострий алергічний риніт; поліноз; синусит; євстахіїт; середній отит (для зменшення набряку слизової оболонки носоглотки); підготовка хворого до діагностичних маніпуляцій у носових ходахПротипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ксилометазоліну та інших компонентів препарату; артеріальна гіпертензія; тахікардія; виражений атеросклероз; глаукому; сухий риніт чи атрофічний риніт; гіпертиреоз; стан після транссфеноїдальної гіпофізектомії; хірургічні втручання на мозкові оболонки (в анамнезі); дитячий вік до 2 років.Вагітність та лактаціяПрепарат не слід застосовувати під час вагітності. У період лактації застосування можливе лише під контролем лікаря та після ретельної оцінки співвідношення ризику та користі для матері та плода. Не допускається перевищувати рекомендовану дозу.Побічна діяВизначення частоти побічних реакцій: дуже часто ≥10); часто (≥1/100, З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості (ангіоневротичний набряк, висип, свербіж). З боку нервової системи: часто – головний біль; рідко – безсоння, депресія (при тривалому застосуванні у високих дозах). З боку органів чуття: дуже рідко – порушення чіткості зорового сприйняття. З боку серцево-судинної системи: рідко – відчуття серцебиття, підвищення артеріального тиску; дуже рідко – тахікардія, аритмія. З боку дихальної системи: часто - подразнення та/або сухість слизової оболонки носоглотки, печіння, поколювання, чхання, гіперсекреція слизової оболонки носоглотки. З боку травної системи: часто – нудота; рідко – блювання. Місцеві реакції: часто - печіння у місці застосування. Якщо будь-які з вищезазначених побічних ефектів посилюються, або пацієнт помітив будь-які інші побічні ефекти, він повинен повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиКсилометазолін протипоказаний пацієнтам, які отримують інгібітори МАО в даний час або отримували їх протягом 2 попередніх тижнів. Одночасне застосування три- або тетрациклічних антидепресантів та симпатоміметичних препаратів може призвести до збільшення симпатоміметичного ефекту ксилометазоліну, тому такого поєднання рекомендується уникати.ПередозуванняСимптоми: ксилометазолін при місцевому застосуванні у надмірній дозі або при випадковому прийомі внутрішньо може викликати сильне запаморочення, підвищене потовиділення, різке зниження температури тіла, головний біль, брадикардію, підвищення артеріального тиску, пригнічення дихання, кому та судоми. Після підвищення АТ може спостерігатися його різке зниження. Лікування: відповідні підтримуючі заходи слід вживати за будь-яких підозр на передозування, в деяких випадках показано негайне симптоматичне лікування під наглядом лікаря. Ці заходи повинні містити спостереження за пацієнтом протягом декількох годин. У разі тяжкого отруєння із зупинкою серця реанімаційні заходи мають тривати не менше 1 години.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЦукровий діабет; феохромоцитома; серцево-судинні захворювання (в т.ч. ІХС, стенокардія); гіперплазія передміхурової залози; при підвищеній чутливості до адренергічних препаратів, що супроводжується безсонням, запамороченням, аритмією, тремором, підвищенням артеріального тиску. Не слід перевищувати рекомендовані дози та тривалість застосування препарату, особливо у дітей. При використанні препарату у дітей віком до 1 року необхідна консультація лікаря. У дітей віком до 6 років препарат слід застосовувати під наглядом дорослих. Не слід перевищувати рекомендовані дози та тривалість застосування препарату, особливо у пацієнтів похилого віку.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСпрей - 1 мл: Діюча речовина: ксилометазоліну гідрохлорид 1 мг; Допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату дигідрат 2 мг, натрію гідрофосфату додекагідрат 2,8 мг, натрію хлорид 5 мг, бензалконію хлорид, 50 % розчин 0,1 мг (у Перерахунку на бензалконію хлорид 0,05 мг7,00 динатрію едегат 0,5 мг, левоментол (ментол) 0,3 мг, цинеол (евкаліптол) 0,2 мг, макрогола глицерилгадроксистеарат 2,5 мг, вода очищена до 1 мл. По 10 мл препарату у флаконі з поліетилену високої щільності, забезпеченому помповим дозуючим пристроєм з наконечником та із захисним ковпачком з поліетилену. Флакон разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиБіла опалесцентна рідина із запахом ментолу та евкаліпту.Фармакотерапевтична групаПротиконгестивний засіб – альфа-адреноміметик.ФармакокінетикаПри місцевому застосуванні практично не абсорбується, концентрації у плазмі нижчі за межу виявлення.ФармакодинамікаКсилометазолін відноситься до групи місцевих судинозвужувальних засобів (деконгестантів) з а-адреноміметичною дією, викликає звуження кровоносних судин слизової оболонки носа, усуваючи набряк і гіперемію слизової оболонки носоглотки. Полегшує носове дихання при ринітах. Отривін® добре переноситься пацієнтами з чутливою слизовою оболонкою, його вплив не перешкоджає відділенню слизу. Отривін має збалансоване значення pH, характерне для порожнини носа. Ментон і евкаліптол, що містяться в препараті, мають охолодну дію на слизову оболонку носа, що дає відчуття свіжості. У терапевтичних концентраціях препарат не подразнює слизову оболонку, не викликає гіперемію. Фармакологічна дія настає за кілька хвилин і триває протягом 12 годин.Показання до застосуванняГострі респіраторні захворювання з явищами риніту (нежить), гострий алергічний риніт, поліноз, синусит, євстахііт, середній отит (для зменшення набряку слизової оболонки носоглотки). Підготовка хворого до діагностичних маніпуляцій у носових ходах.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ксилометазоліну та інших компонентів препарату, артеріальна гіпертензія, тахікардія, виражений атеросклероз, глаукома, атрофічний риніт, гіпертиреоз, стан після транссфеноїдальної гіпофізектомії, хірургічні втручання на мозкові оболонки (в анамнезі). Дитячий вік – до 12 років. З обережністю: цукровий діабет; захворювання серцево-судинної системи; гіперплазія передміхурової залози; при підвищеній чутливості до адренергічних препаратів, що супроводжується безсонням, запамороченням, аритмією, тремором, підвищенням артеріального тиску. При місцевому застосуванні практично не абсорбується, концентрації у плазмі нижчі за межу виявлення.Вагітність та лактаціяПрепарат не слід застосовувати під час вагітності. У період лактації препарат повинен застосовуватися лише після ретельної оцінки співвідношення ризику та користі для матері та немовляти, під контролем лікаря. Не допускається перевищувати рекомендоване дозування.Побічна діяКласифікація частоти виникнення побічних реакцій: дуже часто (> = 10); часто (>=1/100, =1/1000, =1/10000, З боку імунної системи - дуже рідко: реакції гіперчутливості (ангіоневротичний набряк, висип, свербіж). З боку нервової системи: - Часто: головний біль; Рідко: безсоння, депресія (при тривалому застосуванні у високих дозах). З боку органів чуття - дуже рідко: порушення чіткості зорового сприйняття. З боку серцево-судинної системи: - Рідко: серцебиття, підвищення артеріального тиску; Дуже рідко: тахікардія, аритмія. З боку дихальної системи: Часто: подразнення та/або сухість слизової оболонки носоглотки, печіння, поколювання, чхання, гіперсекреція слизової оболонки носоглотки. З боку травної системи: - Часто: нудота; Рідко: блювання. Місцеві реакції - Часто: печіння у місці застосування. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиНесумісний з інгібіторами моноамінооксидази та трициклічними антидепресантами.Спосіб застосування та дозиІнтраназально. Дорослі та діти старше 12 років: по 1 впорскування у кожний носовий хід 3 рази на добу. Не слід застосовувати більше трьох разів на добу.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних ефектів, зокрема, частішання пульсу, підвищення артеріального тиску, іноді може спостерігатися сплутаність свідомості. Лікування симптоматичне, під контролем лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе рекомендується застосовувати у безперервному режимі більше 10 днів. Не слід перевищувати рекомендовані дози, особливо у дітей та літніх людей. Тривале (більше 10 днів) або надмірне застосування препарату може спричинити ефект "рикошету" (медикаментозний риніт). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Ксилометазолін не впливає на здатність керувати транспортними засобами чи обладнанням.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему