Все товары
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: амброксолу гідрохлорид 30 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки.Фармакотерапевтична групаМуколітичний засіб з дією, що відхаркує. Стимулює серозні клітини залоз слизової оболонки бронхів, збільшуючи вміст слизового секрету і, таким чином, змінює порушене співвідношення серозного та слизового компонентів мокротиння. При цьому активізуються гідролізуючі ферменти і посилюється вивільнення лізосом з клітин Клара, що призводить до зменшення в'язкості мокротиння. Амброксол збільшує вміст сурфактанту в легенях, що пов'язано з посиленням його синтезу та секреції в альвеолярних пневмоцитах, а також із порушенням його розпаду. Збільшує мукоциліарний транспорт мокротиння. Незначно пригнічує кашель.ФармакокінетикаПісля вживання амброксол швидко і майже повністю всмоктується. Тmax становить 1-3 години. Зв'язування з білками плазми становить приблизно 85%. Проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. Метаболізується у печінці з утворенням метаболітів (дибромантранілової кислоти, глюкуронових кон'югатів), які виводяться нирками. Виводиться переважно нирками – 90% у вигляді метаболітів, менше 10% у незміненому вигляді. T1/2 із плазми становить 7-12 год. T1/2 амброксолу та його метаболітів становить приблизно 22 год. Внаслідок високого зв'язування з білками та великого Vd, а також повільного зворотного проникнення з тканин у кров, при проведенні діалізу або форсованого діурезу, суттєвого виведення амброксолу не відбувається. Кліренс амброксолу у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю знижується на 20-40%. При тяжкій нирковій недостатності T1/2 метаболітів амброксолу збільшується.Клінічна фармакологіяМуколітичний та відхаркувальний препарат.Показання до застосуванняГострі та хронічні захворювання дихальних шляхів, що супроводжуються виділенням в'язкого мокротиння (хронічний бронхіт з бронхообструктивним синдромом, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба). Респіраторний дистрес-синдром у новонароджених та недоношених дітей.Протипоказання до застосуванняВиразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, судомний синдром різної етіології, І триместр вагітності, підвищена чутливість до амброксолу.Вагітність та лактаціяАмброксол протипоказаний у І триместрі вагітності. При необхідності застосування у II та III триместрах слід оцінити потенційну користь терапії для матері та можливий ризик для плода. За необхідності застосування амброксолу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Застосування у дітей Застосування можливе відповідно до режиму дозування.Побічна діяЗ боку травної системи: рідко – нудота, блювання, діарея, біль у животі. Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Інші: рідко – слабкість, головний біль.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні із протикашльовими засобами утруднюється відділення мокротиння на тлі зменшення кашлю; з амоксициліном, доксицикліном, цефуроксимом, еритроміцином – посилення їх проникнення у бронхіальний секрет.Спосіб застосування та дозиТривалість лікування визначається лікарем індивідуально та залежить від тяжкості захворювання. За необхідності застосування препарату понад 4-5 днів потрібна консультація лікаря. Для прийому всередину Приймають внутрішньо після їди з достатньою кількістю рідини. Лікарські форми звичайної тривалості дії (таблетки, сироп, розчин для внутрішнього прийому, пастилки) Дорослі та діти старше 12 років: по 30 мг 2-3 рази на добу протягом перших 2-3 днів, потім по 30 мг 2 рази на добу. Діти віком від 5 до 12 років: 30-45 мг на добу на 2-3 прийоми. Діти віком від 2 до 5 років: 22.5 мг на добу на 3 прийоми. Діти молодше 2 років: 15 мг на добу на 2 прийоми. Препарат призначають лише під контролем лікаря. Капсули пролонгованої дії Дорослі та діти старше 12 років: по 75 мг 1 раз на добу. Для внутрішньовенного введення Вводять внутрішньовенно повільно струминно або краплинно. Дорослі: 30-45 мг на добу, 2-3 рази на добу в розділених дозах. У тяжких випадках доза може бути збільшена 60-90 мг на добу, 2-3 рази на добу у розділених дозах. Дітям добова доза становить, зазвичай, 1.2-1.6 мг/кг маси тіла. Діти старше 6 років: 30-45 мг на добу, 2-3 рази на добу в розділених дозах. Діти віком від 2 до 6 років: 22.5 мг на добу, 3 рази на добу у розділених дозах. Діти віком до 2 років: 15 мг на добу, 2 рази на добу у розділених дозах. При респіраторному дистресс-синдромі у новонароджених та недоношених дітей добова доза становить 30 мг і, як правило, розподіляється на 4 окремі введення. Лікування дітей віком до 2 років слід проводити лише під контролем лікаря. Парентеральне застосування припиняють після зникнення гострих проявів захворювання та переходять на прийом абмроксолу внутрішньо у відповідних лікарських формах. У пацієнтів з нирковою недостатністю та тяжкою нирковою недостатністю амброксол слід застосовувати з більш тривалими інтервалами або у зменшених дозах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, щоб уникнути неспецифічного подразнення дихальних шляхів та їх спазму перед інгаляцією амброксолу можна застосовувати бронхолітики.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: амброксолу гідрохлорид 30 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки.Фармакотерапевтична групаМуколітичний засіб з дією, що відхаркує. Стимулює серозні клітини залоз слизової оболонки бронхів, збільшуючи вміст слизового секрету і, таким чином, змінює порушене співвідношення серозного та слизового компонентів мокротиння. При цьому активізуються гідролізуючі ферменти і посилюється вивільнення лізосом з клітин Клара, що призводить до зменшення в'язкості мокротиння. Амброксол збільшує вміст сурфактанту в легенях, що пов'язано з посиленням його синтезу та секреції в альвеолярних пневмоцитах, а також із порушенням його розпаду. Збільшує мукоциліарний транспорт мокротиння. Незначно пригнічує кашель.ФармакокінетикаПісля вживання амброксол швидко і майже повністю всмоктується. Тmax становить 1-3 години. Зв'язування з білками плазми становить приблизно 85%. Проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. Метаболізується у печінці з утворенням метаболітів (дибромантранілової кислоти, глюкуронових кон'югатів), які виводяться нирками. Виводиться переважно нирками – 90% у вигляді метаболітів, менше 10% у незміненому вигляді. T1/2 із плазми становить 7-12 год. T1/2 амброксолу та його метаболітів становить приблизно 22 год. Внаслідок високого зв'язування з білками та великого Vd, а також повільного зворотного проникнення з тканин у кров, при проведенні діалізу або форсованого діурезу, суттєвого виведення амброксолу не відбувається. Кліренс амброксолу у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю знижується на 20-40%. При тяжкій нирковій недостатності T1/2 метаболітів амброксолу збільшується.Клінічна фармакологіяМуколітичний та відхаркувальний препарат.Показання до застосуванняГострі та хронічні захворювання дихальних шляхів, що супроводжуються виділенням в'язкого мокротиння (хронічний бронхіт з бронхообструктивним синдромом, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба). Респіраторний дистрес-синдром у новонароджених та недоношених дітей.Протипоказання до застосуванняВиразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, судомний синдром різної етіології, І триместр вагітності, підвищена чутливість до амброксолу.Вагітність та лактаціяАмброксол протипоказаний у І триместрі вагітності. При необхідності застосування у II та III триместрах слід оцінити потенційну користь терапії для матері та можливий ризик для плода. За необхідності застосування амброксолу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Застосування у дітей Застосування можливе відповідно до режиму дозування.Побічна діяЗ боку травної системи: рідко – нудота, блювання, діарея, біль у животі. Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Інші: рідко – слабкість, головний біль.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні із протикашльовими засобами утруднюється відділення мокротиння на тлі зменшення кашлю; з амоксициліном, доксицикліном, цефуроксимом, еритроміцином – посилення їх проникнення у бронхіальний секрет.Спосіб застосування та дозиТривалість лікування визначається лікарем індивідуально та залежить від тяжкості захворювання. За необхідності застосування препарату понад 4-5 днів потрібна консультація лікаря. Для прийому всередину Приймають внутрішньо після їди з достатньою кількістю рідини. Лікарські форми звичайної тривалості дії (таблетки, сироп, розчин для внутрішнього прийому, пастилки) Дорослі та діти старше 12 років: по 30 мг 2-3 рази на добу протягом перших 2-3 днів, потім по 30 мг 2 рази на добу. Діти віком від 5 до 12 років: 30-45 мг на добу на 2-3 прийоми. Діти віком від 2 до 5 років: 22.5 мг на добу на 3 прийоми. Діти молодше 2 років: 15 мг на добу на 2 прийоми. Препарат призначають лише під контролем лікаря. Капсули пролонгованої дії Дорослі та діти старше 12 років: по 75 мг 1 раз на добу. Для внутрішньовенного введення Вводять внутрішньовенно повільно струминно або краплинно. Дорослі: 30-45 мг на добу, 2-3 рази на добу в розділених дозах. У тяжких випадках доза може бути збільшена 60-90 мг на добу, 2-3 рази на добу у розділених дозах. Дітям добова доза становить, зазвичай, 1.2-1.6 мг/кг маси тіла. Діти старше 6 років: 30-45 мг на добу, 2-3 рази на добу в розділених дозах. Діти віком від 2 до 6 років: 22.5 мг на добу, 3 рази на добу у розділених дозах. Діти віком до 2 років: 15 мг на добу, 2 рази на добу у розділених дозах. При респіраторному дистресс-синдромі у новонароджених та недоношених дітей добова доза становить 30 мг і, як правило, розподіляється на 4 окремі введення. Лікування дітей віком до 2 років слід проводити лише під контролем лікаря. Парентеральне застосування припиняють після зникнення гострих проявів захворювання та переходять на прийом абмроксолу внутрішньо у відповідних лікарських формах. У пацієнтів з нирковою недостатністю та тяжкою нирковою недостатністю амброксол слід застосовувати з більш тривалими інтервалами або у зменшених дозах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, щоб уникнути неспецифічного подразнення дихальних шляхів та їх спазму перед інгаляцією амброксолу можна застосовувати бронхолітики.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: амброксолу гідрохлорид 30 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки.Фармакотерапевтична групаМуколітичний засіб з дією, що відхаркує. Стимулює серозні клітини залоз слизової оболонки бронхів, збільшуючи вміст слизового секрету і, таким чином, змінює порушене співвідношення серозного та слизового компонентів мокротиння. При цьому активізуються гідролізуючі ферменти і посилюється вивільнення лізосом з клітин Клара, що призводить до зменшення в'язкості мокротиння. Амброксол збільшує вміст сурфактанту в легенях, що пов'язано з посиленням його синтезу та секреції в альвеолярних пневмоцитах, а також із порушенням його розпаду. Збільшує мукоциліарний транспорт мокротиння. Незначно пригнічує кашель.ФармакокінетикаПісля вживання амброксол швидко і майже повністю всмоктується. Тmax становить 1-3 години. Зв'язування з білками плазми становить приблизно 85%. Проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. Метаболізується у печінці з утворенням метаболітів (дибромантранілової кислоти, глюкуронових кон'югатів), які виводяться нирками. Виводиться переважно нирками – 90% у вигляді метаболітів, менше 10% у незміненому вигляді. T1/2 із плазми становить 7-12 год. T1/2 амброксолу та його метаболітів становить приблизно 22 год. Внаслідок високого зв'язування з білками та великого Vd, а також повільного зворотного проникнення з тканин у кров, при проведенні діалізу або форсованого діурезу, суттєвого виведення амброксолу не відбувається. Кліренс амброксолу у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю знижується на 20-40%. При тяжкій нирковій недостатності T1/2 метаболітів амброксолу збільшується.Клінічна фармакологіяМуколітичний та відхаркувальний препарат.Показання до застосуванняГострі та хронічні захворювання дихальних шляхів, що супроводжуються виділенням в'язкого мокротиння (хронічний бронхіт з бронхообструктивним синдромом, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба). Респіраторний дистрес-синдром у новонароджених та недоношених дітей.Протипоказання до застосуванняВиразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, судомний синдром різної етіології, І триместр вагітності, підвищена чутливість до амброксолу.Вагітність та лактаціяАмброксол протипоказаний у І триместрі вагітності. При необхідності застосування у II та III триместрах слід оцінити потенційну користь терапії для матері та можливий ризик для плода. За необхідності застосування амброксолу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Застосування у дітей Застосування можливе відповідно до режиму дозування.Побічна діяЗ боку травної системи: рідко – нудота, блювання, діарея, біль у животі. Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Інші: рідко – слабкість, головний біль.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні із протикашльовими засобами утруднюється відділення мокротиння на тлі зменшення кашлю; з амоксициліном, доксицикліном, цефуроксимом, еритроміцином – посилення їх проникнення у бронхіальний секрет.Спосіб застосування та дозиТривалість лікування визначається лікарем індивідуально та залежить від тяжкості захворювання. За необхідності застосування препарату понад 4-5 днів потрібна консультація лікаря. Для прийому всередину Приймають внутрішньо після їди з достатньою кількістю рідини. Лікарські форми звичайної тривалості дії (таблетки, сироп, розчин для внутрішнього прийому, пастилки) Дорослі та діти старше 12 років: по 30 мг 2-3 рази на добу протягом перших 2-3 днів, потім по 30 мг 2 рази на добу. Діти віком від 5 до 12 років: 30-45 мг на добу на 2-3 прийоми. Діти віком від 2 до 5 років: 22.5 мг на добу на 3 прийоми. Діти молодше 2 років: 15 мг на добу на 2 прийоми. Препарат призначають лише під контролем лікаря. Капсули пролонгованої дії Дорослі та діти старше 12 років: по 75 мг 1 раз на добу. Для внутрішньовенного введення Вводять внутрішньовенно повільно струминно або краплинно. Дорослі: 30-45 мг на добу, 2-3 рази на добу в розділених дозах. У тяжких випадках доза може бути збільшена 60-90 мг на добу, 2-3 рази на добу у розділених дозах. Дітям добова доза становить, зазвичай, 1.2-1.6 мг/кг маси тіла. Діти старше 6 років: 30-45 мг на добу, 2-3 рази на добу в розділених дозах. Діти віком від 2 до 6 років: 22.5 мг на добу, 3 рази на добу у розділених дозах. Діти віком до 2 років: 15 мг на добу, 2 рази на добу у розділених дозах. При респіраторному дистресс-синдромі у новонароджених та недоношених дітей добова доза становить 30 мг і, як правило, розподіляється на 4 окремі введення. Лікування дітей віком до 2 років слід проводити лише під контролем лікаря. Парентеральне застосування припиняють після зникнення гострих проявів захворювання та переходять на прийом абмроксолу внутрішньо у відповідних лікарських формах. У пацієнтів з нирковою недостатністю та тяжкою нирковою недостатністю амброксол слід застосовувати з більш тривалими інтервалами або у зменшених дозах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, щоб уникнути неспецифічного подразнення дихальних шляхів та їх спазму перед інгаляцією амброксолу можна застосовувати бронхолітики.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: амлодипін (у формі безілату) 10 мг. Пігулки 30 шт. у комірковій контурній упаковці, у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо абсорбується з шлунково-кишкового тракту повільно і майже повністю, Cmax у плазмі крові досягається протягом 6-9 год. Зв'язування з білками становить 95-98%. Зазнає мінімального метаболізму при першому проходженні через печінку та повільному, але значному печінковому метаболізмі з утворенням метаболітів з незначною фармакологічною активністю. T1/2 в середньому становить 35 годин і при артеріальній гіпертензії може збільшуватися в середньому до 48 годин, у літніх пацієнтів – до 65 годин і при порушеннях функції печінки – до 60 годин. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів: 59-62% – нирками. , 20-25% – через кишечник.ФармакодинамікаСелективний блокатор кальцієвих каналів ІІ класу. Антигіпертензивна дія обумовлена прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. Передбачається, що антиангінальна дія амлодипіну пов'язана з його здатністю розширювати периферичні артеріоли; це призводить до зменшення ОПСС, рефлекторна тахікардія у своїй немає. В результаті відбувається зниження потреби міокарда в кисні та споживання енергії серцевим м'язом. З іншого боку, амлодипін, мабуть, викликає розширення коронарних артерій великого калібру та коронарних артеріол як інтактних, так і ішемізованих ділянок міокарда. Це забезпечує надходження кисню до міокарда при спазмах коронарних артерій.Клінічна фармакологіяБлокатори кальцієвих каналів.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (як монотерапія або у складі комбінованої терапії), стабільна стенокардія, нестабільна стенокардія, стенокардія Принцметала (як монотерапія або у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняТяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (включаючи важкий аортальний стеноз); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після інфаркту міокарда; дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів з печінковою недостатністю, хронічною серцевою недостатністю неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, нестабільною стенокардією, аортальним стенозом, мітральним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, гострим інфарктом міокарда. СССУ (виражена тахікардія, брадикардія), артеріальна гіпотензія, при одночасному застосуванні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяСерцево-судинна система: периферичні набряки, тахікардія, гіперемія шкірних покривів; при застосуванні у високих дозах – артеріальна гіпотензія, аритмії, задишка. З боку травної системи: нудота, біль у животі; рідко – гіперплазія ясен. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, втома, сонливість, запаморочення; при тривалому застосуванні – парестезії. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж. Інші: при тривалому застосуванні – біль у кінцівках.Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії блокаторів повільних кальцієвих каналів при спільному застосуванні з тіазидними та петлевими діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їх антигіпертензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-а. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі блокатори повільних кальцієвих каналів можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон і хінідин). Одночасне багаторазове застосування амлодипіну у дозі 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг призводить до збільшення біодоступності симвастатину на 77%. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг. Противірусні препарати (наприклад, ритонавір) збільшують плазмові концентрації блокаторів повільних кальцієвих каналів, у т.ч. амлодипіну. При одночасному застосуванні симпатоміметиків, естрогенів можливе зменшення антигіпертензивної дії через затримку натрію в організмі. Нейролептики та ізофлуран посилюють антигіпертензивну дію похідних дигідропіридину. При одночасному застосуванні засобів для інгаляційного наркозу можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні аміодарону можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні літію карбонату можливі прояви нейротоксичності (в т.ч. нудота, блювання, діарея, атаксія, тремтіння та/або шум у вухах). При одночасному застосуванні орлістат зменшує антигіпертензивну дію амлодипіну, що може призвести до значного підвищення артеріального тиску, розвитку гіпертонічного кризу. При одночасному застосуванні індометацину та інших НПЗЗ можливе зменшення антигіпертензивної дії амлодипіну внаслідок пригнічення синтезу простагландинів у нирках та затримки рідини під впливом НПЗЗ. При одночасному застосуванні хінідину можливе посилення антигіпертензивної дії. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів повільних кальцієвих каналів. При одночасному застосуванні дилтіазему (інгібітор ізоферменту CYP3A4) у дозі 180 мг та амлодипіну у дозі 5 мг у пацієнтів похилого віку (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення біодоступності амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Незважаючи на те, що клінічне значення цих ефектів до кінця не ясно, вони можуть бути яскравіше виражені у літніх пацієнтів. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол) можуть призводити до збільшення концентрації амлодипіну в плазмі більшою мірою, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін та інгібітори ізоферменту CYP3A4. Даних щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід ретельно контролювати АТ при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3A4.Спосіб застосування та дозиДля дорослих початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена. Максимальна доза: при прийомі внутрішньо – 10 мг на добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (клас III та IV за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак погіршення серцевої недостатності. У пацієнтів похилого віку може збільшуватись T1/2 та знижуватися кліренс амлодипіну. Зміни доз не потрібні, але необхідно більш ретельне спостереження за пацієнтами цієї категорії. Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Незважаючи на відсутність у блокаторів повільних кальцієвих каналів синдрому відміни, припинення лікування амлодипіном бажано проводити поступово. Клінічні дані щодо застосування амлодипіну в педіатрії відсутні.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: амлодипін (у формі безілату) 5 мг. Пігулки 30 шт. у комірковій контурній упаковці, у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору з ризиком на одній стороні.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо абсорбується з шлунково-кишкового тракту повільно і майже повністю, Cmax у плазмі крові досягається протягом 6-9 год. Зв'язування з білками становить 95-98%. Зазнає мінімального метаболізму при першому проходженні через печінку та повільному, але значному печінковому метаболізмі з утворенням метаболітів з незначною фармакологічною активністю. T1/2 в середньому становить 35 годин і при артеріальній гіпертензії може збільшуватися в середньому до 48 годин, у літніх пацієнтів – до 65 годин і при порушеннях функції печінки – до 60 годин. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів: 59-62% – нирками. , 20-25% – через кишечник.ФармакодинамікаСелективний блокатор кальцієвих каналів ІІ класу. Антигіпертензивна дія обумовлена прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. Передбачається, що антиангінальна дія амлодипіну пов'язана з його здатністю розширювати периферичні артеріоли; це призводить до зменшення ОПСС, рефлекторна тахікардія у своїй немає. В результаті відбувається зниження потреби міокарда в кисні та споживання енергії серцевим м'язом. З іншого боку, амлодипін, мабуть, викликає розширення коронарних артерій великого калібру та коронарних артеріол як інтактних, так і ішемізованих ділянок міокарда. Це забезпечує надходження кисню до міокарда при спазмах коронарних артерій.Клінічна фармакологіяБлокатори кальцієвих каналів.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (як монотерапія або у складі комбінованої терапії), стабільна стенокардія, нестабільна стенокардія, стенокардія Принцметала (як монотерапія або у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняТяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (включаючи важкий аортальний стеноз); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після інфаркту міокарда; дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів з печінковою недостатністю, хронічною серцевою недостатністю неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, нестабільною стенокардією, аортальним стенозом, мітральним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, гострим інфарктом міокарда. СССУ (виражена тахікардія, брадикардія), артеріальна гіпотензія, при одночасному застосуванні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяСерцево-судинна система: периферичні набряки, тахікардія, гіперемія шкірних покривів; при застосуванні у високих дозах – артеріальна гіпотензія, аритмії, задишка. З боку травної системи: нудота, біль у животі; рідко – гіперплазія ясен. З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, втома, сонливість, запаморочення; при тривалому застосуванні – парестезії. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж. Інші: при тривалому застосуванні – біль у кінцівках.Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії блокаторів повільних кальцієвих каналів при спільному застосуванні з тіазидними та петлевими діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їх антигіпертензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-а. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі блокатори повільних кальцієвих каналів можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон і хінідин). Одночасне багаторазове застосування амлодипіну у дозі 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг призводить до збільшення біодоступності симвастатину на 77%. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг. Противірусні препарати (наприклад, ритонавір) збільшують плазмові концентрації блокаторів повільних кальцієвих каналів, у т.ч. амлодипіну. При одночасному застосуванні симпатоміметиків, естрогенів можливе зменшення антигіпертензивної дії через затримку натрію в організмі. Нейролептики та ізофлуран посилюють антигіпертензивну дію похідних дигідропіридину. При одночасному застосуванні засобів для інгаляційного наркозу можливе посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні аміодарону можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні літію карбонату можливі прояви нейротоксичності (в т.ч. нудота, блювання, діарея, атаксія, тремтіння та/або шум у вухах). При одночасному застосуванні орлістат зменшує антигіпертензивну дію амлодипіну, що може призвести до значного підвищення артеріального тиску, розвитку гіпертонічного кризу. При одночасному застосуванні індометацину та інших НПЗЗ можливе зменшення антигіпертензивної дії амлодипіну внаслідок пригнічення синтезу простагландинів у нирках та затримки рідини під впливом НПЗЗ. При одночасному застосуванні хінідину можливе посилення антигіпертензивної дії. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів повільних кальцієвих каналів. При одночасному застосуванні дилтіазему (інгібітор ізоферменту CYP3A4) у дозі 180 мг та амлодипіну у дозі 5 мг у пацієнтів похилого віку (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення біодоступності амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Незважаючи на те, що клінічне значення цих ефектів до кінця не ясно, вони можуть бути яскравіше виражені у літніх пацієнтів. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол) можуть призводити до збільшення концентрації амлодипіну в плазмі більшою мірою, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін та інгібітори ізоферменту CYP3A4. Даних щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід ретельно контролювати АТ при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3A4.Спосіб застосування та дозиДля дорослих початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена. Максимальна доза: при прийомі внутрішньо – 10 мг на добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (клас III та IV за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак погіршення серцевої недостатності. У пацієнтів похилого віку може збільшуватись T1/2 та знижуватися кліренс амлодипіну. Зміни доз не потрібні, але необхідно більш ретельне спостереження за пацієнтами цієї категорії. Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Незважаючи на відсутність у блокаторів повільних кальцієвих каналів синдрому відміни, припинення лікування амлодипіном бажано проводити поступово. Клінічні дані щодо застосування амлодипіну в педіатрії відсутні.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки 5 мг - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 6.9 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 85.7 мг, повідон – 3.2 мг, кросповідон – 3.2 мг, кальцію стеарат – 1.0 мг. Таблетки 10 мг - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 13.8 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 10 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 171.4 мг, повідон – 6.4 мг, кросповідон – 6.4 мг, кальцію стеарат – 2.0 мг. Пігулки по 5 мг або 10 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці. 1, 2, 3, 4 або 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. По 100 таблеток банку полімерну, кожну банку разом з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з кремовим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаБлокатори кальцієвих каналів.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Середня абсолютна біодоступність становить 64%, максимальна концентрація (Сmax) у сироватці спостерігається через 6-9 годин. Рівноважні сироваткові концентрації (СSS) досягаються після 7-8 днів терапії. Їда не впливає на абсорбцію амлодипіну. Середній обсяг розподілу становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина препарату знаходиться у тканинах, а відносно менша – у крові. Більшість препарату, що у крові (95%), пов'язують із білками плазми крові. Амлодипін зазнає повільного, але активного метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту «першого проходження». Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності. Після одноразового прийому внутрішньо період напіввиведення (Т1/2) варіює від 31 до 48 годин, при повторному призначенні Т1/2 становить приблизно 45 годин. Близько 60% прийнятої дози виділяється нирками переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незмінному вигляді, а 20-25% - через кишечник, а також з грудним молоком. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг). У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) виведення амлодипіну сповільнене (Т1/2 - 65 год.) порівняно з молодими пацієнтами, проте ця різниця не має клінічного значення. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому призначенні кумуляція препарату в організмі буде вищою (Т1/2 – до 60 год). Ниркова недостатність не істотно впливає на кінетику амлодипіну. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар'єр. При гемодіалізі не видаляється.ФармакодинамікаПохідне дигідропіридину – блокатор «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) II покоління, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Зв'язуючись з дигідропіридиновими рецепторами, блокує кальцієві канали, знижує трансмембранний перехід іонів кальцію в клітину (переважно в гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцитах). Антиангінальна дія обумовлена розширенням коронарних та периферичних артерій та артеріол: при стенокардії зменшує вираженість ішемії міокарда; розширюючи периферичні артеріоли, знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), зменшує переднавантаження на серце, знижує потребу міокарда у кисні. Розширює головні коронарні артерії та артеріоли у незмінених та ішемізованих зонах міокарда, збільшує надходження кисню до міокарда (особливо при вазоспастичній стенокардії); запобігає розвитку спазму коронарних артерій (в т.ч. викликаного курінням). У хворих на стабільну стенокардію разова добова доза збільшує толерантність до фізичного навантаження, уповільнює розвиток стенокардії та «ішемічної» депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину та інших нітратів. Чинить тривалий дозозалежний гіпотензивний ефект. Гіпотензивна дія обумовлена прямим вазодилатуючим впливом на гладкі м'язи судин. При артеріальній гіпертензії разова доза забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) протягом 24 годин (у положенні хворого «лежачи» та «стоячи»). Ортостатична гіпотензія при призначенні амлодипіну трапляється досить рідко. Не викликає зниження толерантності до фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує ступінь гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, має антиатеросклеротичну та кардіопротекторну дію при ішемічній хворобі серця (ІХС). Не впливає на скоротливість та провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС), гальмує агрегацію тромбоцитів,підвищує швидкість клубочкової фільтрації, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами). Стабільна стенокардія напруги та вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала) (монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами).Протипоказання до застосуваннявиражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); колапс, кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); клінічно значущий стеноз аорти; вагітність та період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; підвищена чутливість до амлодипіну, похідних дигідропіридину та інших компонентів препарату. З обережністю при порушеннях функції печінки, синдромі слабкості синусового вузла (СССУ) (виражена брадикардія, тахікардія), хронічної серцевої недостатності неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, артеріальної гіпотензії, аортальному стенозі, мітральному стенозі, гіпертрофії міокарда (і протягом 1 місяця після інфаркту міокарда), у похилому віці.Вагітність та лактаціяНе було виявлено тератогенності амлодипіну у дослідженні на тваринах, однак відсутній клінічний досвід його застосування при вагітності та в період лактації. Тому амлодипін не слід призначати вагітним та в період лактації, а також жінкам дітородного віку, якщо вони не використовують надійні методи контрацепції.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто >1/10, часто від > 1/100 до 1/1000 до 1/10000 до З боку серцево-судинної системи: часто – серцебиття, периферичні набряки (набряклість кісточок та стоп), “припливи” крові до шкіри обличчя; іноді – надмірне зниження артеріального тиску; дуже рідко – синкопе, задишка, васкуліт, ортостатична гіпотензія, розвиток або посилення серцевої недостатності, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, біль у грудній клітці. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, сонливість; іноді – астенія, загальне нездужання, гіпестезія, парестезії, периферична невропатія, тремор, безсоння, лабільність настрою, незвичайні сновидіння, нервозність, депресія, тривожність; дуже рідко – мігрень, підвищене потовиділення, апатія. З боку травної системи: часто – нудота, біль у животі; іноді - блювання, запор або діарея, метеоризм, диспепсія, анорексія, сухість у роті, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко – панкреатит, гастрит, жовтяниця (обумовлені холестазом), гіпербілірубінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит. З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку сечостатевої системи: іноді – прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія, імпотенція, дуже рідко – дизурія, поліурія, гінекомастія. З боку дихальної системи: іноді – задишка, риніт, дуже рідко – кашель. З боку шкірних покривів: рідко – дерматит, дуже рідко – алопеція, ксеродермія, «холодний» піт, порушення пігментації шкіри. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висипання (у тому числі еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема. З боку опорно-рухового апарату: іноді – м'язові судоми, міалгія, артралгія, біль у спині, артроз, рідко – міастенія. Інші: іноді – дзвін у вухах, диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль в очах, озноб, носова кровотеча, дуже рідко – парозмія, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін може безпечно застосовуватися для лікування артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією препарат можна комбінувати з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої дії, бета-адреноблокаторами або нітратами короткої дії. Амлодипін можна одночасно застосовувати з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП) (особливо індометацином), антибактеріальними засобами та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Можливе посилення антиангінальної та гіпотензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними та «петльовими» діуретиками, верапамілом, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їх гіпотензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-адреноблоками. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин). Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у хворих на есенціальну гіпертензію не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Повторне застосування амлодипіну у дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину. Етанол (напої, що містять алкоголь): амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні в дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу. Противірусні засоби (ритонавір) збільшує плазмові концентрації БМКК, у т.ч. амлодипіну. Нейролептики та ізофлуран – посилення гіпотензивної дії похідних дигідропіридину. Препарати кальцію можуть зменшувати ефект БМКК. При сумісному застосуванні амлодипіну з препаратами літію можливе посилення прояву нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Амлодипін не змінює фармакокінетику циклоспорину. Не впливає на концентрацію у сироватці крові дигоксину та його нирковий кліренс. Не має істотного впливу на дію варфарину (протромбіновий час). Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливає на зв'язування з білками крові дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину. Грейпфрутовий сік: одноразовий одноразовий прийом 240 мг грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза для лікування артеріальної гіпертензії та стенокардії становить 5 мг препарату 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 10 мг одноразово. При артеріальній гіпертензії доза, що підтримує, може бути 2.5-5 мг (1/2 таблетки по 5 мг - 1 таб. по 5 мг)/добу. При стенокардії напруги та вазоспастичної стенокардії – 5-10 мг на добу, одноразово. З метою профілактики нападів стенокардії – 10 мг на добу. Хворим з порушенням функції печінки як гіпотензивний засіб амлодипін призначають з обережністю, у початковій дозі 2.5 мг (1/2 таб. по 5 мг), як антиангінальний засіб – 5 мг. У пацієнтів похилого віку може збільшуватись T1/2 амлодипіну та знижуватися КК. Зміни доз не потрібні, але необхідно більш ретельне спостереження за пацієнтами. Не потрібна зміна дози при одночасному призначенні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами та інгібіторами АПФ. Не потрібні зміни дози у пацієнтів з нирковою недостатністю.ПередозуванняСимптоми: надмірна периферична вазодилатація з вираженим і можливо тривалим зниженням артеріального тиску, колапс, шок. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримання функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, піднесене, вище за рівень голови, положення нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. Для відновлення тонусу судин - застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування); з метою усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне запровадження кальцію глюконату. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування Амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання натрію, призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Пацієнтам з малою масою тіла, пацієнтам невисокого росту та хворим з вираженим порушенням функції печінки може знадобитися менша доза. У літніх пацієнтів може подовжуватися Т1/2 та кліренс препарату. Зміни доз для літніх пацієнтів не потрібні; при збільшенні дози необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами. При порушенні функції печінки може подовжуватися Т1/2 препарату. Тому таким пацієнтам Амлодипін слід призначати з обережністю. Незважаючи на те, що припинення прийому Амлодипіну не супроводжується розвитком синдрому відміни, припинення лікування бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату. Ефективність та безпека препарату при гіпертензивному кризі не встановлена. Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими складними механізмами: не було повідомлень про вплив Амлодіпіну на керування автомобілем або роботу з механізмами. Тим не менш, у деяких пацієнтів, переважно на початку лікування, можуть виникати сонливість та запаморочення. При їх виникненні пацієнт повинен дотримуватися особливих запобіжних заходів при керуванні автомобілем і роботі зі складними механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки 5 мг - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 6.9 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 85.7 мг, повідон – 3.2 мг, кросповідон – 3.2 мг, кальцію стеарат – 1.0 мг. Таблетки 10 мг - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат - 13.8 мг, що відповідає вмісту амлодипіну - 10 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 171.4 мг, повідон – 6.4 мг, кросповідон – 6.4 мг, кальцію стеарат – 2.0 мг. Пігулки по 5 мг або 10 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці. 1, 2, 3, 4 або 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. По 100 таблеток банку полімерну, кожну банку разом з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з кремовим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаБлокатори кальцієвих каналів.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Середня абсолютна біодоступність становить 64%, максимальна концентрація (Сmax) у сироватці спостерігається через 6-9 годин. Рівноважні сироваткові концентрації (СSS) досягаються після 7-8 днів терапії. Їда не впливає на абсорбцію амлодипіну. Середній обсяг розподілу становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина препарату знаходиться у тканинах, а відносно менша – у крові. Більшість препарату, що у крові (95%), пов'язують із білками плазми крові. Амлодипін зазнає повільного, але активного метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту «першого проходження». Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності. Після одноразового прийому внутрішньо період напіввиведення (Т1/2) варіює від 31 до 48 годин, при повторному призначенні Т1/2 становить приблизно 45 годин. Близько 60% прийнятої дози виділяється нирками переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незмінному вигляді, а 20-25% - через кишечник, а також з грудним молоком. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг). У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) виведення амлодипіну сповільнене (Т1/2 - 65 год.) порівняно з молодими пацієнтами, проте ця різниця не має клінічного значення. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому призначенні кумуляція препарату в організмі буде вищою (Т1/2 – до 60 год). Ниркова недостатність не істотно впливає на кінетику амлодипіну. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар'єр. При гемодіалізі не видаляється.ФармакодинамікаПохідне дигідропіридину – блокатор «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) II покоління, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Зв'язуючись з дигідропіридиновими рецепторами, блокує кальцієві канали, знижує трансмембранний перехід іонів кальцію в клітину (переважно в гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцитах). Антиангінальна дія обумовлена розширенням коронарних та периферичних артерій та артеріол: при стенокардії зменшує вираженість ішемії міокарда; розширюючи периферичні артеріоли, знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), зменшує переднавантаження на серце, знижує потребу міокарда у кисні. Розширює головні коронарні артерії та артеріоли у незмінених та ішемізованих зонах міокарда, збільшує надходження кисню до міокарда (особливо при вазоспастичній стенокардії); запобігає розвитку спазму коронарних артерій (в т.ч. викликаного курінням). У хворих на стабільну стенокардію разова добова доза збільшує толерантність до фізичного навантаження, уповільнює розвиток стенокардії та «ішемічної» депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину та інших нітратів. Чинить тривалий дозозалежний гіпотензивний ефект. Гіпотензивна дія обумовлена прямим вазодилатуючим впливом на гладкі м'язи судин. При артеріальній гіпертензії разова доза забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) протягом 24 годин (у положенні хворого «лежачи» та «стоячи»). Ортостатична гіпотензія при призначенні амлодипіну трапляється досить рідко. Не викликає зниження толерантності до фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує ступінь гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, має антиатеросклеротичну та кардіопротекторну дію при ішемічній хворобі серця (ІХС). Не впливає на скоротливість та провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС), гальмує агрегацію тромбоцитів,підвищує швидкість клубочкової фільтрації, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Не надає будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет та подагру. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 годин, тривалість ефекту 24 години. При тривалій терапії максимальне зниження артеріального тиску настає через 6-12 годин після прийому амлодипіну внутрішньо. Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Якщо після тривалого лікування амлодипін відмінити, ефективне зниження артеріального тиску зберігається протягом 48 годин після прийому останньої дози. Потім показники артеріального тиску поступово повертаються до вихідного рівня протягом 5-6 днів.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами). Стабільна стенокардія напруги та вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала) (монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами).Протипоказання до застосуваннявиражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); колапс, кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); клінічно значущий стеноз аорти; вагітність та період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; підвищена чутливість до амлодипіну, похідних дигідропіридину та інших компонентів препарату. З обережністю при порушеннях функції печінки, синдромі слабкості синусового вузла (СССУ) (виражена брадикардія, тахікардія), хронічної серцевої недостатності неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, артеріальної гіпотензії, аортальному стенозі, мітральному стенозі, гіпертрофії міокарда (і протягом 1 місяця після інфаркту міокарда), у похилому віці.Вагітність та лактаціяНе було виявлено тератогенності амлодипіну у дослідженні на тваринах, однак відсутній клінічний досвід його застосування при вагітності та в період лактації. Тому амлодипін не слід призначати вагітним та в період лактації, а також жінкам дітородного віку, якщо вони не використовують надійні методи контрацепції.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто >1/10, часто від > 1/100 до 1/1000 до 1/10000 до З боку серцево-судинної системи: часто – серцебиття, периферичні набряки (набряклість кісточок та стоп), “припливи” крові до шкіри обличчя; іноді – надмірне зниження артеріального тиску; дуже рідко – синкопе, задишка, васкуліт, ортостатична гіпотензія, розвиток або посилення серцевої недостатності, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, біль у грудній клітці. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, сонливість; іноді – астенія, загальне нездужання, гіпестезія, парестезії, периферична невропатія, тремор, безсоння, лабільність настрою, незвичайні сновидіння, нервозність, депресія, тривожність; дуже рідко – мігрень, підвищене потовиділення, апатія. З боку травної системи: часто – нудота, біль у животі; іноді - блювання, запор або діарея, метеоризм, диспепсія, анорексія, сухість у роті, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко – панкреатит, гастрит, жовтяниця (обумовлені холестазом), гіпербілірубінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит. З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку сечостатевої системи: іноді – прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія, імпотенція, дуже рідко – дизурія, поліурія, гінекомастія. З боку дихальної системи: іноді – задишка, риніт, дуже рідко – кашель. З боку шкірних покривів: рідко – дерматит, дуже рідко – алопеція, ксеродермія, «холодний» піт, порушення пігментації шкіри. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висипання (у тому числі еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема. З боку опорно-рухового апарату: іноді – м'язові судоми, міалгія, артралгія, біль у спині, артроз, рідко – міастенія. Інші: іноді – дзвін у вухах, диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль в очах, озноб, носова кровотеча, дуже рідко – парозмія, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін може безпечно застосовуватися для лікування артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією препарат можна комбінувати з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої дії, бета-адреноблокаторами або нітратами короткої дії. Амлодипін можна одночасно застосовувати з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП) (особливо індометацином), антибактеріальними засобами та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Можливе посилення антиангінальної та гіпотензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними та «петльовими» діуретиками, верапамілом, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їх гіпотензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-адреноблоками. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин). Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у хворих на есенціальну гіпертензію не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Повторне застосування амлодипіну у дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину. Етанол (напої, що містять алкоголь): амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні в дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу. Противірусні засоби (ритонавір) збільшує плазмові концентрації БМКК, у т.ч. амлодипіну. Нейролептики та ізофлуран – посилення гіпотензивної дії похідних дигідропіридину. Препарати кальцію можуть зменшувати ефект БМКК. При сумісному застосуванні амлодипіну з препаратами літію можливе посилення прояву нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Амлодипін не змінює фармакокінетику циклоспорину. Не впливає на концентрацію у сироватці крові дигоксину та його нирковий кліренс. Не має істотного впливу на дію варфарину (протромбіновий час). Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливає на зв'язування з білками крові дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину. Грейпфрутовий сік: одноразовий одноразовий прийом 240 мг грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза для лікування артеріальної гіпертензії та стенокардії становить 5 мг препарату 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 10 мг одноразово. При артеріальній гіпертензії доза, що підтримує, може бути 2.5-5 мг (1/2 таблетки по 5 мг - 1 таб. по 5 мг)/добу. При стенокардії напруги та вазоспастичної стенокардії – 5-10 мг на добу, одноразово. З метою профілактики нападів стенокардії – 10 мг на добу. Хворим з порушенням функції печінки як гіпотензивний засіб амлодипін призначають з обережністю, у початковій дозі 2.5 мг (1/2 таб. по 5 мг), як антиангінальний засіб – 5 мг. У пацієнтів похилого віку може збільшуватись T1/2 амлодипіну та знижуватися КК. Зміни доз не потрібні, але необхідно більш ретельне спостереження за пацієнтами. Не потрібна зміна дози при одночасному призначенні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами та інгібіторами АПФ. Не потрібні зміни дози у пацієнтів з нирковою недостатністю.ПередозуванняСимптоми: надмірна периферична вазодилатація з вираженим і можливо тривалим зниженням артеріального тиску, колапс, шок. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримання функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, піднесене, вище за рівень голови, положення нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. Для відновлення тонусу судин - застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування); з метою усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне запровадження кальцію глюконату. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування Амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання натрію, призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Пацієнтам з малою масою тіла, пацієнтам невисокого росту та хворим з вираженим порушенням функції печінки може знадобитися менша доза. У літніх пацієнтів може подовжуватися Т1/2 та кліренс препарату. Зміни доз для літніх пацієнтів не потрібні; при збільшенні дози необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами. При порушенні функції печінки може подовжуватися Т1/2 препарату. Тому таким пацієнтам Амлодипін слід призначати з обережністю. Незважаючи на те, що припинення прийому Амлодипіну не супроводжується розвитком синдрому відміни, припинення лікування бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату. Ефективність та безпека препарату при гіпертензивному кризі не встановлена. Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими складними механізмами: не було повідомлень про вплив Амлодіпіну на керування автомобілем або роботу з механізмами. Тим не менш, у деяких пацієнтів, переважно на початку лікування, можуть виникати сонливість та запаморочення. При їх виникненні пацієнт повинен дотримуватися особливих запобіжних заходів при керуванні автомобілем і роботі зі складними механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
222,00 грн
174,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: у перерахунку на аторвастатин – 10 мг. Пігулки 30 шт.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору. На поперечному розрізі ядро білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. За принципом конкурентного антагонізму молекула статину пов'язується з частиною рецептора коензиму А, де прикріплюється ГМГ-КоА-редуктаза. Інша частина молекули статину інгібує процес перетворення гідроксиметилглутарату на мевалонат, проміжний продукт у синтезі молекули холестерину. Інгібування активності ГМГ-КоА-редуктази призводить до серії послідовних реакцій, внаслідок яких знижується внутрішньоклітинний вміст холестерину та відбувається компенсаторне підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів та відповідно прискорення катаболізму холестерину (Xc) ЛПНЩ. Гіполіпідемічний ефект статинів пов'язаний із зниженням рівня загального Хс за рахунок Хс-ЛПНГ. Зниження рівня ЛПНГ є дозозалежним та має не лінійний, а експоненційний характер. Інгібуючий ефект аторвастатину щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю його циркулюючих метаболітів. Статини не впливають на активність ліпопротеїнової та гепатичної ліпази, не суттєво впливають на синтез і катаболізм вільних жирних кислот, тому їх вплив на рівень ТГ вторинне і опосередковане через їх основні ефекти щодо зниження рівня Хс-ЛПНГ. Помірне зниження рівня ТГ при лікуванні статинами, мабуть, пов'язане з експресією ремнантних (Апо) рецепторів на поверхні гепатоцитів, що беруть участь у катаболізмі ЛППП, у складі яких приблизно 30% ТГ. Порівняно з іншими статинами (за винятком розувастатину) аторвастатин спричинює більш виражене зниження рівня ТГ. Крім гіполіпідемічної дії, статини мають позитивний вплив при дисфункції ендотелію (доклінічна ознака раннього атеросклерозу), на судинну стінку, стан атероми, покращують реологічні властивості крові, мають антиоксидантні, антипроліферативні властивості. Аторвастатин знижує рівень холестерину у хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами.ФармакокінетикаАторвастатин швидко абсорбується із ШКТ. Абсолютна біодоступність низька - близько 12%, що зумовлено пресистемним кліренсом у слизовій оболонці ШКТ та/або внаслідок "першого проходження" через печінку, переважно у місці дії. Аторвастатин метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням низки речовин, які є інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. T1/2 з плазми становить близько 14 год, хоча T1/2 інгібітору активності ГМГ-КоА-редуктази становить приблизно 20-30 год, що обумовлено участю активних метаболітів. Зв'язування із білками плазми становить 98%. Аторвастатин виводиться у формі метаболітів переважно із жовчю.Показання до застосуванняПервинна гіперхолестеринемія (гетерозиготна сімейна та несемейна гіперхолестеринемія (тип IIа за класифікацією Фредріксона); (тип IV за класифікацією Фредріксона), резистентна до дієти, гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія при недостатній ефективності дієтотерапії та інших нефармакологічних методів лікування. Первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку - вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, низькі концентрації Хс-ЛПЗЗ у плазмі крові, генетична схильність, т.з. год. на тлі дисліпідемії. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняЗахворювання печінки в активній стадії; підвищення активності трансаміназ сироватки (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу; вагітність; лактація (грудне вигодовування); жінки репродуктивного віку, які не застосовують надійні засоби контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки для даної вікової групи); підвищена чутливість до аторвастатину.Вагітність та лактаціяАторвастатин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Невідомо, чи виділяється аторвастатин із грудним молоком. Враховуючи можливість небажаних явищ у немовлят, при необхідності застосування препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: 1% - безсоння, запаморочення; 1% - головний біль, астенія, нездужання, сонливість, кошмарні сновидіння, парестезії, периферична невропатія, амнезія, емоційна лабільність, атаксія, параліч лицьового нерва, гіперкінези, мігрень, депресія, гіпестезія, втрата свідомості. З боку органів чуття: 1% - амбліопія, дзвін у вухах, сухість кон'юнктиви, порушення акомодації, крововилив у сітчасту оболонку ока, глухота, глаукома, паросмія, втрата смакових відчуттів, спотворення смаку. З боку серцево-судинної системи: 1% - біль у грудях; 1% - серцебиття, симптоми вазодилатації, ортостатична гіпотензія, підвищення артеріального тиску, флебіт, аритмія, стенокардія. З боку системи кровотворення: 1% - анемія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: 1% - бронхіт, риніт; 1% - пневмонія, диспное, загострення бронхіальної астми, носова кровотеча. З боку травної системи: 1% - нудота; < 1% - печія, запор або діарея, метеоризм, гастралгія, біль у животі, зниження або підвищення апетиту, сухість у роті, відрижка, дисфагія, блювота, стоматит, езофагіт, глосит, ерозивно-виразкові ураження слизової оболонки смуг гепатит, жовчна коліка, хейліт, виразка дванадцятипалої кишки, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, ректальна кровотеча, мелена, кровоточивість ясен, тенезми. З боку кістково-м'язової системи: 1% - артрит; 1% - судоми м'язів ніг, бурсит, тендосиновіт, міозит, міопатія, артралгії, міалгія, рабдоміоліз, кривошия, м'язовий гіпертонус, контрактури суглобів, набряклість суглобів, тендопатія (у деяких випадках з розривом сухожилля). З боку сечостатевої системи: 1% - урогенітальні інфекції, периферичні набряки; < 1% - дизурія (в т.ч. поллакіурія, ніктурія, нетримання сечі або затримка сечовипускання, імперативні позиви на сечовипускання), лейкоцитурія, нефрит, гематурія, вагінальна кровотеча, нефроуролітіаз, метроріє, епід Дерматологічні реакції: 1% - алопеція, ксеродермія, фотосенсибілізація, підвищене потовиділення, екзема, себорея, екхімози, петехії. З боку ендокринної системи: 1% - гінекомастія, мастодинія. З боку обміну речовин: 1% - збільшення маси тіла, загострення подагри. Алергічні реакції: 1% - свербіж шкіри, висипання на шкірі, контактний дерматит, рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, анафілаксія, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний нек . Лабораторні показники: 1% - гіперглікемія, гіпоглікемія, підвищення сироваткової КФК, альбумінурія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні аторвастатину з дигоксином незначною мірою підвищується концентрація дигоксину в плазмі крові. Ділтіазем, верапаміл, ізрадипін пригнічують ізофермент CYP3A4, який бере участь у метаболізмі аторвастатину, тому при одночасному застосуванні з цими блокаторами кальцієвих каналів можливе підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові та збільшення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні ітраконазолу значно підвищується концентрація аторвастатину в плазмі, мабуть, внаслідок інгібування ітраконазолом його метаболізму в печінці, який відбувається за участю ізоферменту CYP3A4; підвищення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні колестиполу можливе зменшення концентрації аторвастатину в плазмі, при цьому гіполіпідемічний ефект посилюється. При одночасному застосуванні антациди, що містять магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижують концентрацію аторвастатину приблизно на 35%. При одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів (в т.ч. гемфіброзилу), протигрибкових препаратів похідних азолу, нікотинової кислоти підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні еритроміцину, кларитроміцину помірно підвищується концентрація аторвастатину у плазмі, підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні етинілестрадіолу, норетистерону (норетіндрону) незначно підвищується концентрація етинілестрадіолу, норетистерону та (норетіндрону) у плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів протеаз підвищується концентрація аторвастатину у плазмі, т.к. інгібітори протеаз є інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза зазвичай становить 10 мг 1 раз на добу. Ефект проявляється протягом 2 тижнів, а максимальний ефект – протягом 4 тижнів. При необхідності дозу можна поступово збільшити з інтервалом 4 тижні та більше. Максимальна добова доза – 80 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування проводять на тлі стандартної дієти для пацієнтів із гіперхолестеринемією.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
246,00 грн
206,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: у перерахунку на аторвастатин – 20 мг. Пігулки 30 шт.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору. На поперечному розрізі ядро білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб із групи статинів. За принципом конкурентного антагонізму молекула статину пов'язується з частиною рецептора коензиму А, де прикріплюється ГМГ-КоА-редуктаза. Інша частина молекули статину інгібує процес перетворення гідроксиметилглутарату на мевалонат, проміжний продукт у синтезі молекули холестерину. Інгібування активності ГМГ-КоА-редуктази призводить до серії послідовних реакцій, внаслідок яких знижується внутрішньоклітинний вміст холестерину та відбувається компенсаторне підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів та відповідно прискорення катаболізму холестерину (Xc) ЛПНЩ. Гіполіпідемічний ефект статинів пов'язаний із зниженням рівня загального Хс за рахунок Хс-ЛПНГ. Зниження рівня ЛПНГ є дозозалежним та має не лінійний, а експоненційний характер. Інгібуючий ефект аторвастатину щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю його циркулюючих метаболітів. Статини не впливають на активність ліпопротеїнової та гепатичної ліпази, не суттєво впливають на синтез і катаболізм вільних жирних кислот, тому їх вплив на рівень ТГ вторинне і опосередковане через їх основні ефекти щодо зниження рівня Хс-ЛПНГ. Помірне зниження рівня ТГ при лікуванні статинами, мабуть, пов'язане з експресією ремнантних (Апо) рецепторів на поверхні гепатоцитів, що беруть участь у катаболізмі ЛППП, у складі яких приблизно 30% ТГ. Порівняно з іншими статинами (за винятком розувастатину) аторвастатин спричинює більш виражене зниження рівня ТГ. Крім гіполіпідемічної дії, статини мають позитивний вплив при дисфункції ендотелію (доклінічна ознака раннього атеросклерозу), на судинну стінку, стан атероми, покращують реологічні властивості крові, мають антиоксидантні, антипроліферативні властивості. Аторвастатин знижує рівень холестерину у хворих на гомозиготну сімейну гіперхолестеринемію, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами.ФармакокінетикаАторвастатин швидко абсорбується із ШКТ. Абсолютна біодоступність низька - близько 12%, що зумовлено пресистемним кліренсом у слизовій оболонці ШКТ та/або внаслідок "першого проходження" через печінку, переважно у місці дії. Аторвастатин метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням низки речовин, які є інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. T1/2 з плазми становить близько 14 год, хоча T1/2 інгібітору активності ГМГ-КоА-редуктази становить приблизно 20-30 год, що обумовлено участю активних метаболітів. Зв'язування із білками плазми становить 98%. Аторвастатин виводиться у формі метаболітів переважно із жовчю.Показання до застосуванняПервинна гіперхолестеринемія (гетерозиготна сімейна та несемейна гіперхолестеринемія (тип IIа за класифікацією Фредріксона); (тип IV за класифікацією Фредріксона), резистентна до дієти, гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія при недостатній ефективності дієтотерапії та інших нефармакологічних методів лікування. Первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку - вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, низькі концентрації Хс-ЛПЗЗ у плазмі крові, генетична схильність, т.з. год. на тлі дисліпідемії. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняЗахворювання печінки в активній стадії; підвищення активності трансаміназ сироватки (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу; вагітність; лактація (грудне вигодовування); жінки репродуктивного віку, які не застосовують надійні засоби контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки для даної вікової групи); підвищена чутливість до аторвастатину.Вагітність та лактаціяАторвастатин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Невідомо, чи виділяється аторвастатин із грудним молоком. Враховуючи можливість небажаних явищ у немовлят, при необхідності застосування препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: 1% - безсоння, запаморочення; 1% - головний біль, астенія, нездужання, сонливість, кошмарні сновидіння, парестезії, периферична невропатія, амнезія, емоційна лабільність, атаксія, параліч лицьового нерва, гіперкінези, мігрень, депресія, гіпестезія, втрата свідомості. З боку органів чуття: 1% - амбліопія, дзвін у вухах, сухість кон'юнктиви, порушення акомодації, крововилив у сітчасту оболонку ока, глухота, глаукома, паросмія, втрата смакових відчуттів, спотворення смаку. З боку серцево-судинної системи: 1% - біль у грудях; 1% - серцебиття, симптоми вазодилатації, ортостатична гіпотензія, підвищення артеріального тиску, флебіт, аритмія, стенокардія. З боку системи кровотворення: 1% - анемія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: 1% - бронхіт, риніт; 1% - пневмонія, диспное, загострення бронхіальної астми, носова кровотеча. З боку травної системи: 1% - нудота; < 1% - печія, запор або діарея, метеоризм, гастралгія, біль у животі, зниження або підвищення апетиту, сухість у роті, відрижка, дисфагія, блювота, стоматит, езофагіт, глосит, ерозивно-виразкові ураження слизової оболонки смуг гепатит, жовчна коліка, хейліт, виразка дванадцятипалої кишки, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, ректальна кровотеча, мелена, кровоточивість ясен, тенезми. З боку кістково-м'язової системи: 1% - артрит; 1% - судоми м'язів ніг, бурсит, тендосиновіт, міозит, міопатія, артралгії, міалгія, рабдоміоліз, кривошия, м'язовий гіпертонус, контрактури суглобів, набряклість суглобів, тендопатія (у деяких випадках з розривом сухожилля). З боку сечостатевої системи: 1% - урогенітальні інфекції, периферичні набряки; < 1% - дизурія (в т.ч. поллакіурія, ніктурія, нетримання сечі або затримка сечовипускання, імперативні позиви на сечовипускання), лейкоцитурія, нефрит, гематурія, вагінальна кровотеча, нефроуролітіаз, метроріє, епід Дерматологічні реакції: 1% - алопеція, ксеродермія, фотосенсибілізація, підвищене потовиділення, екзема, себорея, екхімози, петехії. З боку ендокринної системи: 1% - гінекомастія, мастодинія. З боку обміну речовин: 1% - збільшення маси тіла, загострення подагри. Алергічні реакції: 1% - свербіж шкіри, висипання на шкірі, контактний дерматит, рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, анафілаксія, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний нек . Лабораторні показники: 1% - гіперглікемія, гіпоглікемія, підвищення сироваткової КФК, альбумінурія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні аторвастатину з дигоксином незначною мірою підвищується концентрація дигоксину в плазмі крові. Ділтіазем, верапаміл, ізрадипін пригнічують ізофермент CYP3A4, який бере участь у метаболізмі аторвастатину, тому при одночасному застосуванні з цими блокаторами кальцієвих каналів можливе підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові та збільшення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні ітраконазолу значно підвищується концентрація аторвастатину в плазмі, мабуть, внаслідок інгібування ітраконазолом його метаболізму в печінці, який відбувається за участю ізоферменту CYP3A4; підвищення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні колестиполу можливе зменшення концентрації аторвастатину в плазмі, при цьому гіполіпідемічний ефект посилюється. При одночасному застосуванні антациди, що містять магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижують концентрацію аторвастатину приблизно на 35%. При одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів (в т.ч. гемфіброзилу), протигрибкових препаратів похідних азолу, нікотинової кислоти підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні еритроміцину, кларитроміцину помірно підвищується концентрація аторвастатину у плазмі, підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні етинілестрадіолу, норетистерону (норетіндрону) незначно підвищується концентрація етинілестрадіолу, норетистерону та (норетіндрону) у плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів протеаз підвищується концентрація аторвастатину у плазмі, т.к. інгібітори протеаз є інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза зазвичай становить 10 мг 1 раз на добу. Ефект проявляється протягом 2 тижнів, а максимальний ефект – протягом 4 тижнів. При необхідності дозу можна поступово збільшити з інтервалом 4 тижні та більше. Максимальна добова доза – 80 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування проводять на тлі стандартної дієти для пацієнтів із гіперхолестеринемією.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
293,00 грн
244,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: у перерахунку на аторвастатин – 40 мг. Пігулки 30 шт.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, круглі, двоопуклі, на поперечному розрізі ядро білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарилкоензим А на мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди та холестерин у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрації холестерину та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшення числа рецепторів ЛПНГ у печінці на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує вміст ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ – на 41-61%, аполіпопротеїну В – на 34-50% та тригліцеридів – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує вміст ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.ФармакокінетикаАторвастатин швидко абсорбується із ШКТ. Абсолютна біодоступність низька - близько 12%, що зумовлено пресистемним кліренсом у слизовій оболонці ШКТ та/або внаслідок "першого проходження" через печінку, переважно у місці дії. Аторвастатин метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням низки речовин, які є інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. T1/2-з плазми становить близько 14 год, хоча T1/2-інгібітора активності ГМГ-КоА-редуктази становить приблизно 20-30 год, що обумовлено участю активних метаболітів. Зв'язування із білками плазми становить 98%. Аторвастатин виводиться у формі метаболітів переважно із жовчю.Клінічна фармакологіяГіполіпідемічний препарат.Показання до застосуванняПервинна гіперхолестеринемія (гетерозиготна сімейна та несемейна гіперхолестеринемія (тип IIа за класифікацією Фредріксона); (тип IV за класифікацією Фредріксона), резистентна до дієти, гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія при недостатній ефективності дієтотерапії та інших нефармакологічних методів лікування. Первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку - вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, низькі концентрації Хс-ЛПЗЗ у плазмі крові, генетична схильність, т.з. год. на тлі дисліпідемії. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняЗахворювання печінки в активній стадії, підвищення активності трансаміназ сироватки (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу, вагітність, лактація (грудне вигодовування), жінки репродуктивного віку, які не застосовують надійних засобів контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки для даної вікової групи); підвищена чутливість до аторвастатину.Вагітність та лактаціяАторвастатин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Невідомо, чи виділяється аторвастатин із грудним молоком. Враховуючи можливість небажаних явищ у немовлят, при необхідності застосування препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Жінки репродуктивного віку під час лікування мають користуватися адекватними методами контрацепції. Аторвастатин можна застосовувати у жінок репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик лікування для плода. Застосування у дітей У дітей досвід застосування аторвастатину в дозі до 80 мг на добу обмежений.Побічна діяЗ боку нервової системи: ;> 1% ;- ;безсоння, запаморочення; < 1% - біль голови, астенія, нездужання, сонливість, кошмарні сновидіння, парестезії, периферична невропатія, амнезія, емоційна лабільність, атаксія, параліч лицьового нерва, гіперкінези, мігрень, депресія, гіпестезія, втрата свідомості. З боку органів чуття:; 1% - амбліопія, дзвін у вухах, сухість кон'юнктиви, порушення акомодації, крововилив у сітчасту оболонку ока, глухота, глаукома, паросмія, втрата смакових відчуттів, спотворення смаку. З боку серцево-судинної системи: ;> 1% - біль у грудях; < 1% – серцебиття, симптоми вазодилатації, ортостатична гіпотензія, підвищення артеріального тиску, флебіт, аритмія, стенокардія. З боку системи кровотворення:; 1% - анемія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: 1% - бронхіт, риніт; < 1% – пневмонія, диспное, загострення бронхіальної астми, носова кровотеча. З боку травної системи: ;> 1% - нудота; < 1% - печія, запор або діарея, метеоризм, гастралгія, біль у животі, зниження або підвищення апетиту, сухість у роті, відрижка, дисфагія, блювання, стоматит, езофагіт, глосит, ерозивно-виразкові ураження слизової оболонки порожнини, гепатит, жовчна коліка, хейліт, виразка дванадцятипалої кишки, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, ректальна кровотеча, мелена, кровоточивість ясен, тенезми. З боку кістково-м'язової системи: ;> 1% - артрит; < 1% - судоми м'язів ніг, бурсит, тендосиновіт, міозит, міопатія, артралгії, міалгія, рабдоміоліз, кривошия, м'язовий гіпертонус, контрактури суглобів, набряклість суглобів, тендопатія (у деяких випадках із розривом сухожилля). З боку сечостатевої системи: 1% - урогенітальні інфекції, периферичні набряки; < 1% - дизурія (в т.ч. поллакіурія, ніктурія, нетримання сечі або затримка сечовипускання, імперативні позиви на сечовипускання), лейкоцитурія, нефрит, гематурія, вагінальна кровотеча, нефроуролітіаз, метрорія, епідімітен, Дерматологічні реакції: 1% - алопеція, ксеродермія, фотосенсибілізація, підвищене потовиділення, екзема, себорея, екхімози, петехії. З боку ендокринної системи:; 1% - гінекомастія, мастодинія. З боку обміну речовин:; 1% - збільшення маси тіла, загострення подагри. Алергічні реакції: ; ). Лабораторні показники:; 1% - гіперглікемія, гіпоглікемія, підвищення сироваткової КФК, альбумінурія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні аторвастатину з дигоксином незначною мірою підвищується концентрація дигоксину в плазмі крові. Ділтіазем, верапаміл, ізрадипін пригнічують ізофермент CYP3A4, який бере участь у метаболізмі аторвастатину, тому при одночасному застосуванні з цими блокаторами кальцієвих каналів можливе підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові та збільшення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні ітраконазолу значно підвищується концентрація аторвастатину в плазмі, мабуть, внаслідок інгібування ітраконазолом його метаболізму в печінці, який відбувається за участю ізоферменту CYP3A4; підвищення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні колестиполу можливе зменшення концентрації аторвастатину в плазмі, при цьому гіполіпідемічний ефект посилюється. При одночасному застосуванні антациди, що містять магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижують концентрацію аторвастатину приблизно на 35%. При одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів (в т.ч. гемфіброзилу), протигрибкових препаратів похідних азолу, нікотинової кислоти підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні еритроміцину, кларитроміцину помірно підвищується концентрація аторвастатину у плазмі, підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні етинілестрадіолу, норетистерону (норетіндрону) незначно підвищується концентрація етинілестрадіолу, норетистерону та (норетіндрону) у плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів протеаз підвищується концентрація аторвастатину у плазмі, т.к. інгібітори протеаз є інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Спосіб застосування та дозиЛікування проводять на тлі стандартної дієти для пацієнтів із гіперхолестеринемією. Дозу встановлюють індивідуально залежно від вихідного рівня холестерину. Приймають усередину. Початкова доза зазвичай становить 10 мг 1 раз на добу. Ефект проявляється протягом 2 тижнів, а максимальний ефект – протягом 4 тижнів. При необхідності дозу можна поступово збільшити з інтервалом 4 тижні та більше. Максимальна добова доза – 80 мг.ПередозуванняСпецифічного антидоту немає. У разі передозування повинна здійснюватися необхідна симптоматична та підтримуюча терапія. Необхідний контроль функції печінки та рівня КФК у сироватці. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які зловживають алкоголем; при вказівках в анамнезі захворювання печінки. До початку та під час лікування аторвастатином, особливо у разі симптомів ураження печінки, необхідно контролювати показники функції печінки. При підвищенні рівня трансаміназ їхню активність слід контролювати аж до нормалізації. Якщо активність АСТ або АЛТ, що більш ніж у 3 рази перевищує норму, зберігається, рекомендується зниження дози або скасування аторвастатину. З появою і натомість лікування симптомів міопатії слід визначити активність КФК. Якщо значне підвищення рівня КФК зберігається, рекомендується знизити дозу або скасувати аторвастатин. Ризик міопатії під час лікування аторвастатином підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину, протигрибкових препаратів, що належать до азолів, та ніацину. Існує ймовірність розвитку наступних побічних реакцій, однак не у всіх випадках встановлений чіткий зв'язок з прийомом аторвастатину: судоми м'язів, міозит, міопатія, парестезія, периферична невропатія, панкреатит, гепатит, холестатична жовтяниця, анорексія, блювота, алопеція гіперглікемія та гіпоглікемія. У дітей досвід застосування аторвастатину в дозі до 80 мг на добу обмежений. З обережністю застосовують аторвастатин у пацієнтів із хронічним алкоголізмом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
228,00 грн
178,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: у перерахунку на аторвастатин – 10 мг. Пігулки 30 шт.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарилкоензим А на мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди та холестерин у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрації холестерину та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшення числа рецепторів ЛПНГ у печінці на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує вміст ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ – на 41-61%, аполіпопротеїну В – на 34-50% та тригліцеридів – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує вміст ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому препарату абсорбція всередину висока. C max -в плазмі досягається через 1-2 год. Їжа дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25% та 9% відповідно), проте зниження холестерину ЛПНЩ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при "першому проходженні" через печінку. Розподіл Зв'язування з білками плазми – 98%. Середній Vd-381 л. Метаболізм Метаболізується переважно в печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виведення T1/2-14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Виводиться з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У жінок C max -аторвастатину у плазмі вище на 20%, AUC – нижче на 10%. У пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас B за шкалою Чайлд-П'ю) C max збільшується приблизно у 16 разів, AUC – у 11 разів у порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією печінки. У пацієнтів похилого віку старше 65 років C max – зростає на 40%, AUC – на 30% порівняно з дорослими пацієнтами молодого віку. Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі або його вплив на показники ліпідного профілю, тому корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Не виводиться під час гемодіалізу.Клінічна фармакологіяГіполіпідемічний препарат.Показання до застосуванняАторвастатин застосовується: у поєднанні з дієтою для зниження підвищеного вмісту загального холестерину, холестерину/ЛПНГ, аполіпопротеїну В та тригліцеридів та підвищення концентрації холестерину ЛПВЩ у хворих з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою; у поєднанні з дієтою для лікування хворих з підвищеним вмістом тригліцеридів у сироватці крові (тип IV за Фредріксоном) та хворих з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту; для зниження концентрації загального холестерину та холестерину/ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними.Протипоказання до застосуванняАктивні захворювання печінки або підвищення активності печінкових ферментів неясного генезу (понад 3 рази порівняно з ВГН); печінкова недостатність (ступінь тяжкості за класифікацією Чайлд-П'ю А та В); вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); - підвищена чутливість до компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при зловживанні алкоголем, захворюваннях печінки в анамнезі, тяжких порушеннях електролітного балансу, ендокринних та метаболічних порушеннях, артеріальній гіпотензії, тяжких гострих інфекціях (сепсис), неконтрольованій епілепсії, обширних хірургічних втручаннях,Вагітність та лактаціяАторвастатин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Невідомо, чи виділяється аторвастатин із грудним молоком. Враховуючи можливість небажаних явищ у немовлят, при необхідності застосування препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Жінки репродуктивного віку під час лікування повинні користуватися адекватними методами контрацепції. Аторвастатин можна призначати жінкам репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності у них дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик лікування для плода. Застосування у дітей Протипоказаний у віці до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку нервової системи: частіше 2% – безсоння, запаморочення; рідше 2% - біль голови, астенія, нездужання, сонливість, кошмарні сновидіння, парестезії, периферична невропатія, амнезія, емоційна лабільність, атаксія, параліч лицьового нерва, гіперкінези, мігрень, депресія, гіпестезія, втрата свідомості. З боку органів чуття: рідше 2% - амбліопія, дзвін у вухах, сухість кон'юнктиви, порушення акомодації, крововилив у сітчасту оболонку ока, глухота, глаукома, паросмія, втрата смакових відчуттів, спотворення смаку. З боку серцево-судинної системи: частіше 2% – біль у грудях; рідше 2% – відчуття серцебиття, симптоми вазодилатації, ортостатична гіпотензія, підвищення артеріального тиску, флебіт, аритмія, стенокардія. З боку системи кровотворення: рідше 2% – анемія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: частіше 2% – бронхіт, риніт; рідше 2% – пневмонія, диспное, загострення бронхіальної астми, носова кровотеча. З боку травної системи: частіше 2% – нудота; рідше 2% - печія, запор або діарея, метеоризм, гастралгія, біль у животі, зниження або підвищення апетиту, сухість у роті, відрижка, дисфагія, блювання, стоматит, езофагіт, глосит, ерозивно-виразкові ураження слизової оболонки порожнини гепатит, жовчна коліка, хейліт, виразка дванадцятипалої кишки, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, ректальна кровотеча, мелена, кровоточивість ясен, тенезми. З боку кістково-м'язової системи: частіше 2% – артрит; рідше 2% - судоми м'язів ніг, бурсит, тендосиновіт, міозит, міопатія, артралгії, міалгія, рабдоміоліз, кривошия, м'язовий гіпертонус, контрактури суглобів. З боку сечовидільної системи: частіше 2% – периферичні набряки; рідше 2% - дизурія (в т.ч. поллакіурія, ніктурія, нетримання сечі або затримка сечовипускання, імперативні позиви на сечовипускання, нефрит, гематурія, нефроуролітіаз. З боку статевих органів та молочної залози: частіше 2% – урогенітальні інфекції; рідше 2% – вагінальна кровотеча, метрорагія, епідидиміт, зниження лібідо, імпотенція, порушення еякуляції, гінекомастія, мастодинія. З боку шкіри та підшкірних тканин: частіше 2% – алопеція, ксеродермія, підвищене потовиділення, екзема, себорея, екхімози, петехії. Алергічні реакції: рідше 2% - свербіж шкіри, висипання на шкірі, контактний дерматит" рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, фотосенсибілізація, анафілаксія, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний Лайєлла). З боку лабораторних показників: рідше 2% – гіперглікемія, гіпоглікемія, підвищення сироваткової КФК, альбумінурія. Інші: рідше 2% – збільшення маси тіла, загострення подагри.Взаємодія з лікарськими засобамиРизик міопатії під час лікування іншими лікарськими засобами цього класу підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину, протигрибкових засобів, що належать до азолів, та нікотинової кислоти. При одночасному застосуванні препарату Аторвастатин та суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроокису, знижувалися концентрації аторвастатину в плазмі крові приблизно на 35%, проте рівень зменшення концентрації холестерину/ЛПНЩ при цьому не змінювався. При одночасному застосуванні аторвастатин не впливає на фармакокінетику антипірину (феназону), тому взаємодія з іншими засобами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому, не очікується. При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася приблизно на 25%. Однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг C ss дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20%. Хворих, які отримують дигоксин у поєднанні з препаратом Аторвастатин, слід спостерігати. При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу), що інгібують цитохром CYP3А4, спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. При одночасному застосуванні аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Аторвастатин не чинив клінічно значущого впливу на концентрацію терфенадину в плазмі, який метаболізується головним чином цитохромом CYP3А4; у зв'язку з цим є малоймовірним, що Аторвастатин здатний суттєво вплинути на фармакокінетичні параметри інших субстратів CYP3А4. При одночасному застосуванні аторвастатину та контрацептиву для прийому внутрішньо, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, спостерігалося значне підвищення AUC норетиндрону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20% відповідно. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінки, яка отримує Аторвастатин. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що знижують концентрацію ендогенних стероїдних гормонів (в т.ч. циметидином, кетоконазолом, спіронолактоном), збільшує ризик зниження ендогенних стероїдних гормонів (дотримуватися обережності). При вивченні взаємодії аторвастатину з варфарином та циметидином ознак клінічно значущої взаємодії не виявлено. При одночасному застосуванні аторвастатину 80 мг та амлодипіну 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінювалася. Не зазначено клінічно значущої небажаної взаємодії аторвастатину та антигіпертензивних засобів. Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори CYP3А4, супроводжувалося збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі. Фармацевтична несумісність невідома.Спосіб застосування та дозиПеред призначенням препарату Аторвастатин пацієнту необхідно рекомендувати стандартну гіполіпідемічну дієту, яку він повинен продовжувати дотримуватись протягом усього періоду терапії. Препарат приймають внутрішньо, у будь-який час дня з їжею або незалежно від часу їди. Дозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів холестерину/ЛПНЩ, цілі терапії та індивідуального ефекту. Початкова доза становить у середньому 10 мг 1 раз на добу. Доза варіює від 10 до 80 мг 1 раз на добу. На початку лікування та/або під час підвищення дози препарату Аторвастатин необхідно кожні 2-4 тижні контролювати вміст ліпідів у плазмі та відповідним чином коригувати дозу. При первинній гіперхолестеринемії та змішаній гіперліпідемії, а також гіперліпідемії типу III та IV за Фредріксоном у більшості випадків буває достатньо призначення препарату у дозі 10 мг 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається зазвичай через 2 тижні; максимальний терапевтичний ефект, як правило, спостерігається через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. При гомозиготній сімейній гіперхолестеринемії препарат призначають у дозі 80 мг (4 таб. по 20 мг) 1 раз на добу. Застосування препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок не впливає на рівень аторвастатину в плазмі крові або ступінь зниження вмісту холестерину/ЛПНЩ при його застосуванні, тому зміна дози препарату не потрібна. При печінковій недостатності дозу слід знижувати. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не спостерігалося.ПередозуванняСпецифічного антидоту немає. У разі передозування повинна здійснюватися необхідна симптоматична та підтримуюча терапія. Необхідний контроль функції печінки та рівня КФК у сироватці. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії препаратом Аторвастатин пацієнту необхідно призначити стандартну гіпохолестестеринову дієту, яку він повинен дотримуватись протягом усього періоду лікування. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження концентрації ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників, що відображають функцію печінки. Функцію печінки слід контролювати перед початком терапії, через 6 тижнів, 12 тижнів після початку застосування препарату Аторвастатину та після кожного підвищення дози, а також періодично, наприклад, кожні 6 місяців. Підвищення активності печінкових ферментів у сироватці може спостерігатися протягом терапії препаратом Аторвастатин. Пацієнти, у яких відзначається підвищення активності ферментів, повинні бути під контролем до повернення показників до нормальних значень. Якщо значення АЛТ або ACT більш ніж у 3 рази перевищують ВГН, рекомендується знизити дозу препарату Аторвастатин або припинити лікування. Аторвастатин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які зловживають алкоголем та/або мають захворювання печінки. Активне захворювання печінки або стійке підвищення активності амінотрансфераз неясного генезу є протипоказанням до призначення Аторвастатину. Лікування Аторвастатином може спричинити міопатію. Діагноз міопатії (біль та слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) слід обговорювати у хворих з поширеними міалгіями, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно повідомити лікаря про появу незрозумілого болю або слабкості в м'язах, якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Аторвастатин слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. Ризик міопатії при лікуванні іншими препаратами цього класу підвищувався при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину, нікотинової кислоти або протигрибкових засобів із групи азолів.Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований CYP3А4, та/або транспорт лікарських засобів. Аторвастатин біотрансформується під дією CYP3A4. Призначаючи Аторвастатин у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, протигрибковими засобами з групи азолів або нікотиновою кислотою в гіполіпідемічних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь і ризик лікування і регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болів або слабко в пацієнтів лікування та у періоди підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Аторвастатин біотрансформується під дією CYP3A4. Призначаючи Аторвастатин у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, протигрибковими засобами з групи азолів або нікотиновою кислотою в гіполіпідемічних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь і ризик лікування і регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болів або слабко в пацієнтів лікування та у періоди підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.Аторвастатин біотрансформується під дією CYP3A4. Призначаючи Аторвастатин у комбінації з фібратами, еритроміцином, імуносупресивними засобами, протигрибковими засобами з групи азолів або нікотиновою кислотою в гіполіпідемічних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь і ризик лікування і регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болів або слабко в пацієнтів лікування та у періоди підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.протигрибковими засобами з групи азолів або нікотиновою кислотою у гіполіпідемічних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болю чи слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців лікування та у періоди підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.протигрибковими засобами з групи азолів або нікотиновою кислотою у гіполіпідемічних дозах, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болю чи слабкості у м'язах, особливо протягом перших місяців лікування та у періоди підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. При застосуванні препарату Аторвастатин, як та інших засобів цього класу, описані випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, що зумовлена міоглобінурією. Терапію препаратом Аторвастатин слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої міопатії або наявності факторів ризику розвитку ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, серйозна операція, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та електролітні порушення). . Перед початком терапії препаратом Аторвастатин необхідно домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих з ожирінням та лікування інших станів. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Про несприятливий вплив препарату Аторвастатин на здатність до керування автомобілем та роботи з механізмами не повідомлялося.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
261,00 грн
224,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: у перерахунку на аторвастатин – 20 мг. Пігулки 30 шт.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі двоопуклі, на зламі ядро білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат із групи статинів. Селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарилкоензим А на мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. Тригліцериди та холестерин у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує концентрації холестерину та ліпопротеїнів у плазмі крові за рахунок інгібування ГМГ-КоА-редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшення числа рецепторів ЛПНГ у печінці на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНГ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує вміст ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує концентрацію загального холестерину на 30-46%, ЛПНГ – на 41-61%, аполіпопротеїну В – на 34-50% та тригліцеридів – на 14-33%; викликає підвищення концентрації холестерину-ЛПЗЗ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує вміст ЛПНГ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.ФармакокінетикаАторвастатин швидко абсорбується із ШКТ. Абсолютна біодоступність низька - близько 12%, що зумовлено пресистемним кліренсом у слизовій оболонці ШКТ та/або внаслідок "першого проходження" через печінку, переважно у місці дії. Аторвастатин метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4 з утворенням низки речовин, які є інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. T1/2-з плазми становить близько 14 год, хоча T1/2-інгібітора активності ГМГ-КоА-редуктази становить приблизно 20-30 год, що обумовлено участю активних метаболітів. Зв'язування із білками плазми становить 98%. Аторвастатин виводиться у формі метаболітів переважно із жовчю.Клінічна фармакологіяГіполіпідемічний препарат.Показання до застосуванняПервинна гіперхолестеринемія (гетерозиготна сімейна та несемейна гіперхолестеринемія (тип IIа за класифікацією Фредріксона); (тип IV за класифікацією Фредріксона), резистентна до дієти, гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія при недостатній ефективності дієтотерапії та інших нефармакологічних методів лікування. Первинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але які мають кілька факторів ризику її розвитку - вік старше 55 років, нікотинова залежність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, низькі концентрації Хс-ЛПЗЗ у плазмі крові, генетична схильність, т.з. год. на тлі дисліпідемії. Вторинна профілактика серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ІХС з метою зниження сумарного показника смертності, інфаркту міокарда, інсульту, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та необхідності реваскуляризації.Протипоказання до застосуванняЗахворювання печінки в активній стадії, підвищення активності трансаміназ сироватки (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН) неясного генезу, вагітність, лактація (грудне вигодовування), жінки репродуктивного віку, які не застосовують надійних засобів контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років (недостатньо клінічних даних щодо ефективності та безпеки для даної вікової групи); підвищена чутливість до аторвастатину.Вагітність та лактаціяАторвастатин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Невідомо, чи виділяється аторвастатин із грудним молоком. Враховуючи можливість небажаних явищ у немовлят, при необхідності застосування препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Жінки репродуктивного віку під час лікування мають користуватися адекватними методами контрацепції. Аторвастатин можна застосовувати у жінок репродуктивного віку лише в тому випадку, якщо ймовірність вагітності дуже низька, а пацієнтка поінформована про можливий ризик лікування для плода. Застосування у дітей У дітей досвід застосування аторвастатину в дозі до 80 мг на добу обмежений.Побічна діяЗ боку нервової системи: ;> 1% ;- ;безсоння, запаморочення; < 1% - біль голови, астенія, нездужання, сонливість, кошмарні сновидіння, парестезії, периферична невропатія, амнезія, емоційна лабільність, атаксія, параліч лицьового нерва, гіперкінези, мігрень, депресія, гіпестезія, втрата свідомості. З боку органів чуття:; 1% - амбліопія, дзвін у вухах, сухість кон'юнктиви, порушення акомодації, крововилив у сітчасту оболонку ока, глухота, глаукома, паросмія, втрата смакових відчуттів, спотворення смаку. З боку серцево-судинної системи: ;> 1% - біль у грудях; < 1% – серцебиття, симптоми вазодилатації, ортостатична гіпотензія, підвищення артеріального тиску, флебіт, аритмія, стенокардія. З боку системи кровотворення:; 1% - анемія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: 1% - бронхіт, риніт; < 1% – пневмонія, диспное, загострення бронхіальної астми, носова кровотеча. З боку травної системи: ;> 1% - нудота; < 1% - печія, запор або діарея, метеоризм, гастралгія, біль у животі, зниження або підвищення апетиту, сухість у роті, відрижка, дисфагія, блювання, стоматит, езофагіт, глосит, ерозивно-виразкові ураження слизової оболонки порожнини, гепатит, жовчна коліка, хейліт, виразка дванадцятипалої кишки, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, ректальна кровотеча, мелена, кровоточивість ясен, тенезми. З боку кістково-м'язової системи: ;> 1% - артрит; < 1% - судоми м'язів ніг, бурсит, тендосиновіт, міозит, міопатія, артралгії, міалгія, рабдоміоліз, кривошия, м'язовий гіпертонус, контрактури суглобів, набряклість суглобів, тендопатія (у деяких випадках із розривом сухожилля). З боку сечостатевої системи: 1% - урогенітальні інфекції, периферичні набряки; < 1% - дизурія (в т.ч. поллакіурія, ніктурія, нетримання сечі або затримка сечовипускання, імперативні позиви на сечовипускання), лейкоцитурія, нефрит, гематурія, вагінальна кровотеча, нефроуролітіаз, метрорія, епідімітен, Дерматологічні реакції: 1% - алопеція, ксеродермія, фотосенсибілізація, підвищене потовиділення, екзема, себорея, екхімози, петехії. З боку ендокринної системи:; 1% - гінекомастія, мастодинія. З боку обміну речовин:; 1% - збільшення маси тіла, загострення подагри. Алергічні реакції: ; ). Лабораторні показники:; 1% - гіперглікемія, гіпоглікемія, підвищення сироваткової КФК, альбумінурія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні аторвастатину з дигоксином незначною мірою підвищується концентрація дигоксину в плазмі крові. Ділтіазем, верапаміл, ізрадипін пригнічують ізофермент CYP3A4, який бере участь у метаболізмі аторвастатину, тому при одночасному застосуванні з цими блокаторами кальцієвих каналів можливе підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові та збільшення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні ітраконазолу значно підвищується концентрація аторвастатину в плазмі, мабуть, внаслідок інгібування ітраконазолом його метаболізму в печінці, який відбувається за участю ізоферменту CYP3A4; підвищення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні колестиполу можливе зменшення концентрації аторвастатину в плазмі, при цьому гіполіпідемічний ефект посилюється. При одночасному застосуванні антациди, що містять магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, знижують концентрацію аторвастатину приблизно на 35%. При одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів (в т.ч. гемфіброзилу), протигрибкових препаратів похідних азолу, нікотинової кислоти підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні еритроміцину, кларитроміцину помірно підвищується концентрація аторвастатину у плазмі, підвищується ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні етинілестрадіолу, норетистерону (норетіндрону) незначно підвищується концентрація етинілестрадіолу, норетистерону та (норетіндрону) у плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів протеаз підвищується концентрація аторвастатину у плазмі, т.к. інгібітори протеаз є інгібіторами ізоферменту CYP3A4.Спосіб застосування та дозиЛікування проводять на тлі стандартної дієти для пацієнтів із гіперхолестеринемією. Дозу встановлюють індивідуально залежно від вихідного рівня холестерину. Приймають усередину. Початкова доза зазвичай становить 10 мг 1 раз на добу. Ефект проявляється протягом 2 тижнів, а максимальний ефект – протягом 4 тижнів. При необхідності дозу можна поступово збільшити з інтервалом 4 тижні та більше. Максимальна добова доза – 80 мг.ПередозуванняСпецифічного антидоту немає. У разі передозування повинна здійснюватися необхідна симптоматична та підтримуюча терапія. Необхідний контроль функції печінки та рівня КФК у сироватці. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які зловживають алкоголем; при вказівках в анамнезі захворювання печінки. До початку та під час лікування аторвастатином, особливо у разі симптомів ураження печінки, необхідно контролювати показники функції печінки. При підвищенні рівня трансаміназ їхню активність слід контролювати аж до нормалізації. Якщо активність АСТ або АЛТ, що більш ніж у 3 рази перевищує норму, зберігається, рекомендується зниження дози або скасування аторвастатину. З появою і натомість лікування симптомів міопатії слід визначити активність КФК. Якщо значне підвищення рівня КФК зберігається, рекомендується знизити дозу або скасувати аторвастатин. Ризик міопатії під час лікування аторвастатином підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину, протигрибкових препаратів, що належать до азолів, та ніацину. Існує ймовірність розвитку наступних побічних реакцій, однак не у всіх випадках встановлений чіткий зв'язок з прийомом аторвастатину: судоми м'язів, міозит, міопатія, парестезія, периферична невропатія, панкреатит, гепатит, холестатична жовтяниця, анорексія, блювота, алопеція гіперглікемія та гіпоглікемія. У дітей досвід застосування аторвастатину в дозі до 80 мг на добу обмежений. З обережністю застосовують аторвастатин у пацієнтів із хронічним алкоголізмом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
292,00 грн
255,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: у перерахунку на аторвастатин – 40 мг. Пігулки 30 шт.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору з коричневим відтінком, круглі, двоопуклі. На поперечному розрізі – внутрішній шар білого або білого з кремовим відтінком кольору.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому препарату абсорбція всередину висока. C max у плазмі досягається через 1-2 год. Їжа дещо знижує швидкість і тривалість абсорбції препарату (на 25% та 9% відповідно), проте зниження холестерину ЛПНЩ подібне до такого при застосуванні аторвастатину без їжі. Концентрація аторвастатину при застосуванні у вечірній час нижча, ніж ранкова (приблизно на 30%). Виявлено лінійну залежність між ступенем всмоктування та дозою препарату. Біодоступність – 12%, системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – 30%. Низька системна біодоступність обумовлена пресистемним метаболізмом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та при "першому проходженні" через печінку. Розподіл. Зв'язування з білками плазми – 98%. Середній Vd – 381 л. Метаболізм. Метаболізується переважно в печінці під дією ізоферментів CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7 з утворенням фармакологічно активних метаболітів (орто- та парагідроксильованих похідних, продуктів бета-окислення). In vitro орто-і парагідроксильовані метаболіти мають інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянну з таким аторвастатину. Інгібуючий ефект препарату щодо ГМГ-КоА-редуктази приблизно на 70% визначається активністю циркулюючих метаболітів. Виведення T1/2 - 14 год. Інгібуюча активність щодо ГМГ-КоА-редуктази зберігається близько 20-30 год завдяки наявності активних метаболітів. Виводиться з жовчю після печінкового та/або позапечінкового метаболізму (не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції). Менше 2% від прийнятої внутрішньо дози препарату визначається сечі. Фармакокінетика в спеціальних клінічних випадках. У жінок Cmax аторвастатину у плазмі вище на 20%, AUC – нижче на 10%. У пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас B за шкалою Чайлд-П'ю) Cmax збільшується приблизно у 16 разів, AUC – у 11 разів порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. У пацієнтів похилого віку старше 65 років Cmax зростає на 40%, AUC – на 30% порівняно з дорослими пацієнтами молодого віку. Порушення функції нирок не впливає на концентрацію аторвастатину в плазмі або його вплив на показники ліпідного профілю, тому корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Не виводиться під час гемодіалізу.ФармакодинамікаСелективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази - ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А в мевалонову кислоту, що є попередником стеролів, включаючи холестерин. ТГ та холестерин (Хс) у печінці включаються до складу ЛПДНЩ, надходять у плазму крові та транспортуються в периферичні тканини. ЛПНЩ утворюються з ЛПДНЩ у ході взаємодії з рецепторами ЛПНЩ. Аторвастатин знижує рівні Хс та ліпопротеїнів у плазмі крові, інгібуючи ГМГ-КоА-редуктазу, синтез Хс у печінці та збільшуючи кількість рецепторів ЛПНЩ у печінці на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ. Знижує утворення ЛПНЩ, викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ-рецепторів. Знижує рівень ЛПНГ у хворих з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка зазвичай не піддається терапії гіполіпідемічними засобами. Знижує рівень загального Хс на 30-46%, ЛПНГ – на 41-61%, аполіпопротеїну В – на 34-50% та ТГ – на 14-33%; викликає підвищення рівня Хс-ЛПВЩ та аполіпопротеїну А. Дозозалежно знижує рівень ЛПНЩ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, резистентною до терапії іншими гіполіпідемічними засобами.Клінічна фармакологіяГіполіпідемічний препарат.ІнструкціяПрепарат можна приймати у будь-який час дня з їжею або незалежно від часу їди.РекомендуєтьсяУ поєднанні з дієтою для зниження підвищених рівнів загального Хс, Хс-ЛПНГ, аполіпопротеїну В і ТГ та підвищення рівня Хс-ЛПВЩ у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією, гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією та комбінованою (змішаною) гіперліпідемією. ; у поєднанні з дієтою для лікування пацієнтів з підвищеними сироватковими рівнями ТГ (тип IV за Фредріксоном) та пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією (тип III за Фредріксоном), у яких дієтотерапія не дає адекватного ефекту; для зниження рівнів загального Хс та Хс-ЛПНГ у пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, коли дієтотерапія та інші нефармакологічні методи лікування виявляються недостатньо ефективними.Протипоказання до застосуванняАктивні захворювання печінки; підвищення активності печінкових ферментів неясного генезу (понад 3 рази проти ВГН); печінкова недостатність (класи А та В за шкалою Чайлд-П'ю); вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); - підвищена чутливість до компонентів препарату. З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів з хронічним алкоголізмом, при захворюваннях печінки в анамнезі, тяжких порушеннях електролітного балансу, ендокринних та метаболічних порушеннях, артеріальній гіпотензії, тяжких гострих інфекціях (сепсис), неконтрольованій епілепсії, обширних хірургічних в'язах.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний дітям віком до 18 років. Не застосовувати під час вагітності.Побічна діяЗ боку нервової системи: 1% - безсоння, запаморочення; 1% - головний біль, астенія, нездужання, сонливість, кошмарні сновидіння, парестезії, периферична невропатія, амнезія, емоційна лабільність, атаксія, параліч лицьового нерва, гіперкінези, мігрень, депресія, гіпестезія, втрата свідомості. З боку органів чуття: 1% - амбліопія, дзвін у вухах, сухість кон'юнктиви, порушення акомодації, крововилив у сітчасту оболонку ока, глухота, глаукома, паросмія, втрата смакових відчуттів, спотворення смаку. З боку серцево-судинної системи: 1% - біль у грудях; 1% - серцебиття, симптоми вазодилатації, ортостатична гіпотензія, підвищення артеріального тиску, флебіт, аритмія, стенокардія. З боку системи кровотворення: 1% - анемія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія. З боку дихальної системи: 1% - бронхіт, риніт; 1% - пневмонія, диспное, загострення бронхіальної астми, носова кровотеча. З боку травної системи: 1% - нудота; < 1% - печія, запор або діарея, метеоризм, гастралгія, біль у животі, зниження або підвищення апетиту, сухість у роті, відрижка, дисфагія, блювота, стоматит, езофагіт, глосит, ерозивно-виразкові ураження слизової оболонки смуг гепатит, жовчна коліка, хейліт, виразка дванадцятипалої кишки, панкреатит, холестатична жовтяниця, порушення функції печінки, ректальна кровотеча, мелена, кровоточивість ясен, тенезми. З боку кістково-м'язової системи: 1% - артрит; 1% - судоми м'язів ніг, бурсит, тендосиновіт, міозит, міопатія, артралгії, міалгія, рабдоміоліз, кривошия, м'язовий гіпертонус, контрактури суглобів, набряклість суглобів, тендопатія (у деяких випадках з розривом сухожилля). З боку сечостатевої системи: 1% - урогенітальні інфекції, периферичні набряки; < 1% - дизурія (в т.ч. поллакіурія, ніктурія, нетримання сечі або затримка сечовипускання, імперативні позиви на сечовипускання), лейкоцитурія, нефрит, гематурія, вагінальна кровотеча, нефроуролітіаз, метроріє, епід Дерматологічні реакції: 1% - алопеція, ксеродермія, фотосенсибілізація, підвищене потовиділення, екзема, себорея, екхімози, петехії. З боку ендокринної системи: 1% - гінекомастія, мастодинія. З боку обміну речовин: 1% - збільшення маси тіла, загострення подагри. Алергічні реакції: 1% - свербіж шкіри, висипання на шкірі, контактний дерматит, рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, анафілаксія, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний нек . Лабораторні показники: 1% - гіперглікемія, гіпоглікемія, підвищення сироваткової КФК, альбумінурія. Застосування інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази для зниження рівня ліпідів у крові може призводити до зміни біохімічних показників, що відображають функцію печінки. Функцію печінки слід контролювати перед початком терапії через 6 тижнів, 12 тижнів після початку прийому Аторвастатину і після кожного підвищення дози, а також періодично, наприклад, кожні 6 місяців. Підвищення активності печінкових ферментів у сироватці може спостерігатися протягом терапії Аторвастатином. У разі слід контролювати стан пацієнтів до нормалізації активності печінкових ферментів. Якщо значення АЛТ або ACT більш ніж утричі перевищують ВГН, рекомендується знизити дозу Аторвастатину або припинити лікування. Активне захворювання печінки або стійке підвищення активності амінотрансфераз неясного генезу є протипоказанням до призначення Аторвастатину. Лікування Аторвастатином може спричинити міопатію. У пацієнтів з поширеними міалгіями, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК є ймовірність розвитку міопатії (біль та слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів у порівнянні з ВГН). Терапію Аторвастатином слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії. Ризик міопатії при лікуванні іншими препаратами цього класу підвищувався при одночасному застосуванні циклоспорину, фібратів, еритроміцину, нікотинової кислоти або азольних протигрибкових засобів. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований ізоферментом CYP3A4, та/або транспорт лікарських засобів. Аторвастатин біотрансформується під дією CYP3A4.Призначаючи Аторвастатин у комбінації з фібратами, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими засобами або нікотиновою кислотою в гіполіпідемічних дозах слід ретельно зважити очікувану користь і ризик лікування і регулярно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення болю або слабкості у м'язах. періоди підвищення дози будь-якого препарату. У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії. При застосуванні Аторвастатину, як та інших засобів цього класу, описані випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, що зумовлена міоглобінурією.Терапію Аторвастатином слід тимчасово припинити або повністю скасувати при появі ознак можливої міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, серйозна операція, травма, тяжкі обмінні, ендокринні та електролітні порушення).Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні аторвастатину з циклоспорином, інгібіторами ВІЛ-протеази (індинавір, ритонавір), антибіотиками (еритроміцин, кларитроміцин, хінупристин/дальфопристин), протигрибковими препаратами з групи азолів (флуконазол, ітраконоз дилтіаземом концентрація аторвастатину в плазмі збільшується, що підвищує ризик розвитку міопатії з рабдоміолізом та гострою нирковою недостатністю. При одночасному прийомі внутрішньо Аторвастатину та суспензії, що містить магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, концентрація аторвастатину в плазмі крові зменшувалася приблизно на 35%, проте ступінь зменшення рівня Хс-ЛПНЩ при цьому не змінювалась. При одночасному застосуванні Аторвастатин не впливає на фармакокінетику антипірину (феназону), тому взаємодія з іншими засобами, що метаболізуються тими самими ізоферментами системи цитохрому Р450, не очікується. При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижується приблизно на 25%. Однак гіполіпідемічний ефект комбінації Аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо. При повторному прийомі дигоксину та Аторвастатину в дозі 10 мг Css дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з Аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20%. При застосуванні цієї комбінації слід контролювати стан пацієнтів. При одночасному застосуванні Аторвастатину та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу), що інгібують ізофермент CYP3А4, спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові. При одночасному застосуванні Аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася. Аторвастатин не впливав на клінічно значущий вплив на концентрацію терфенадину в плазмі, який метаболізується головним чином за участю CYP3А4; у зв'язку з цим є малоймовірним, що Аторвастатин здатний суттєво вплинути на фармакокінетичні параметри інших субстратів ізоферменту CYP3А4. При одночасному застосуванні Аторвастатину та контрацептиву для прийому внутрішньо, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, спостерігалося значне підвищення AUC норетиндрону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20% відповідно. Цей ефект слід враховувати при виборі перорального контрацептиву для жінки, яка отримує Аторвастатин. Одночасне застосування з лікарськими засобами, що знижують концентрацію ендогенних стероїдних гормонів (в т.ч. із циметидином, кетоконазолом, спіронолактоном), збільшує ризик зниження ендогенних стероїдних гормонів (при цих комбінаціях потрібна обережність). При вивченні взаємодії Аторвастатину з варфарином та циметидином ознак клінічно значущої взаємодії не виявлено. При одночасному застосуванні Аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінювалася. Не зазначено клінічно значущої небажаної взаємодії Аторвастатину та антигіпертензивних засобів. Одночасне застосування Аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори CYP3А4 (грейпфрутовий сік), супроводжувалося збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі крові, тому слід уникати вживання цього соку. Одночасне застосування Аторвастатину з індукторами ізоферменту CYP3А4 (ефавіренз, рифампіцин) призводить до зменшення концентрації аторвастатину в плазмі крові.Спосіб застосування та дозиДозу підбирають з урахуванням вихідних рівнів ХС-ЛПНГ, цілі терапії та індивідуального ефекту. На початку лікування та/або під час підвищення дози Аторвастатину необхідно кожні 2-4 тижні контролювати рівні ліпідів у плазмі та відповідним чином коригувати дозу. Початкова доза становить у середньому 10 мг 1 раз/сут і надалі варіює від 10 мг до 80 мг 1 раз/сут. При одночасному застосуванні з циклоспорином добова доза Аторвастатину не повинна перевищувати 10 мг. При первинній гіперхолестеринемії та змішаній гіперліпідемії при підвищенні сироваткового рівня ТГ (тип IV за Фредріксоном), а також при дисбеталіпопротеїнемії (тип III за Фредріксоном) у більшості випадків достатньо призначення препарату в дозі 10 мг 1 раз на добу. Істотний терапевтичний ефект спостерігається зазвичай через 2 тижні, максимальний терапевтичний ефект зазвичай спостерігається через 4 тижні. При тривалому лікуванні цей ефект зберігається. При гомозиготній сімейній гіперхолестеринемії препарат призначають у дозі 80 мг (4 таб. по 20 мг) 1 раз на добу. У пацієнтів з нирковою недостатністю та захворюваннями нирок концентрація аторвастатину в плазмі крові не змінюється, ступінь зниження вмісту ХС-ЛПНЩ зберігається, тому зміна дози препарату не потрібна. При печінковій недостатності дозу слід зменшити. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку відмінностей у безпеці, ефективності або досягненні цілей гіполіпідемічної терапії порівняно із загальною популяцією не спостерігалося.ПередозуванняЛікування: специфічного антидоту немає, проводиться симптоматична терапія. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком терапії Аторвастатином необхідно спробувати домогтися контролю гіперхолестеринемії шляхом адекватної дієтотерапії, підвищення фізичної активності, зниження маси тіла у хворих на ожиріння та лікування інших станів. Гіпохолестестеринову дієту пацієнти повинні дотримуватися протягом усього періоду лікування. Пацієнтів необхідно попередити про те, що їм слід негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо якщо при цьому спостерігаються нездужання, або гарячка. При керуванні автотранспортом або роботі з механізмами пацієнти повинні бути обережними, т.к. при застосуванні Аторвастатину існує ризик розвитку запаморочення.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
286,00 грн
239,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: есциталопрам (у формі оксалату) 10 мг. Таблетки по 10 мг, у блістері, 30 штук у картонній пачці.Фармакотерапевтична групаАнтидепресивний.ФармакокінетикаВсмоктування не залежить від їди. Біодоступність – 80%. Час досягнення Cmax у плазмі – 4 год. Кінетика есциталопраму лінійна. Css досягається через 1 тиж. Середня Css становить 50 нмоль/л (від 20 до 125 нмоль/л) та досягається при дозі 10 мг/добу. Здається Vd - від 12 до 26 л/кг. Зв'язування з білками плазми – 80%. Метаболізується в печінці до активних деметильованого та дидеметильованого метаболітів. Після багаторазового застосування середня концентрація деметил- та дидеметилметаболітів становить 28-31% і менше 5% відповідно від концентрації есциталопраму. Метаболізм есциталопраму з утворенням деметильованого метаболіту відбувається головним чином за участю ізоферментів CYP2C19, CYPЗA4 та CYP2D6. У осіб із слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 концентрація есциталопраму може бути вдвічі вищою,ніж у осіб із високою активністю цього ізоферменту. Значних змін концентрації препарату за слабкої активності ізоферменту CYP2D6 не відзначається. T1/2 після багаторазового застосування – 30 год. У основних метаболітів есциталопраму T1/2 більш тривалий. Кліренс – 0.6 л/хв. Есциталопрам та його основні метаболіти виводяться печінкою та більша частина – нирками, частково виводиться у формі глюкуронідів. T1/2 та AUC збільшується у пацієнтів похилого віку.T1/2 та AUC збільшується у пацієнтів похилого віку.T1/2 та AUC збільшується у пацієнтів похилого віку.ФармакодинамікаАнтидепресант. Селективно інгібує зворотне захоплення серотоніну; підвищує концентрацію нейромедіатора у синаптичній щілині, посилює та пролонгує дію серотоніну на постсинаптичні рецептори. Есциталопрам практично не зв'язується з серотоніновими (5-HT), допаміновими (D1 та D2) рецепторами, α-адрено-, м-холінорецепторами, а також з бензодіазепіновими та опіоїдними рецепторами. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні. після початку лікування. Максимальний терапевтичний ефект лікування панічних розладів досягається приблизно через 3 місяці після початку лікування.Клінічна фармакологіяАнтидепресант.ІнструкціяВсередину, (не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини) незалежно від їди. Препарат можна застосовувати у будь-який час доби, бажано в той самий час. Рекомендується регулярно здійснювати оцінку лікування.Показання до застосуванняДепресивні епізоди будь-якого ступеня тяжкості; Панічні розлади з/без агорафобії; Соціальний тривожний розлад (соціальна фобія); Генералізований тривожний розлад; Обсесивно-компульсивний розлад.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до есциталопраму або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу цього препарату; Есциталопрам не слід застосовувати у поєднанні з інгібіторами моноаміноксидази (МАО), моноамінооксидази-А (МАО-А) або оборотними неселективними інгібіторами МАО; Есциталопрам протипоказаний при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT на ЕКГ (зокрема, з пімозидом, антиаритмічними препаратами ІА та ІІІ класів, трициклічними антидепресантами, макролідами), а також при вродженому подовженні інтервалу QT; Дитячий вік до 18 років є протипоказанням для застосування есциталопраму, оскільки ефективність та безпека його застосування у цьому віці не встановлена; Вагітність, період грудного вигодовування; Непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв), гіпоманею, манією, при фармакологічно неконтрольованій епілепсії, при депресії із суїцидальними спробами, цукровому діабеті, у пацієнтів похилого віку, при цирозі печінки, при схильності до кровотечі. одночасно з прийомом лікарських засобів, що знижують поріг судомної готовності, що викликають гіпонатріємію, з етанолом, з препаратами, що метаболізуються за участю ізоферментів системи CYP2C19.Вагітність та лактаціяПротипоказано при вагітності та дітям до 15 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: запаморочення, слабкість, безсоння або сонливість, судоми, тремор, рухові порушення, серотоніновий синдром (ажитація, тремор, міоклонус, гіпертермія), галюцинації, манія, сплутаність свідомості, ажитація, тривога, деперсоналізація, панічні атаки, підвищений , розлади зору. З боку травної системи: нудота, блювання, сухість слизової оболонки ротової порожнини, порушення смакових відчуттів, зниження апетиту, діарея, запор, зміна показників функції печінки. Серцево-судинна система: ортостатична гіпотензія. З боку ендокринної системи: зниження секреції АДГ, галакторея. Порушення з боку статевої системи: зниження лібідо, імпотенція, порушення еякуляції, аноргазмія (у жінок). З боку сечовивідної системи: затримка сечі. Дерматологічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, екхімози, пурпура, підвищене потовиділення. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. З боку обміну речовин: гіпонатріємія, гіпертермія. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, міалгія. Інші: синусити, синдром "скасування" (запаморочення, головний біль і нудота).Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з інгібіторами МАО підвищується ризик серотонінового синдрому та серйозних побічних реакцій. Спільне застосування із серотонінергічними засобами (в т.ч. з трамадолом, триптанами) може призвести до розвитку серотонінового синдрому. При одночасному застосуванні з препаратами, що знижують поріг судомної готовності, підвищує ризик судом. Есциталопрам посилює ефекти триптофану та препаратів літію, підвищує токсичність препаратів звіробою, ефекти лікарських засобів, що впливають на згортання крові (необхідний контроль показників згортання крові). Препарати, що метаболізуються за участю ізоферменту CYP2С19 (в т.ч. омепразол), а також є сильними інгібіторами CYPЗА4 та CYP2D6 (в т.ч. флекаїнід, пропафенон, метопролол, дезіпрамін, кломіпрамін, кломіпрамін, концентрацію есциталопраму у плазмі крові. Есциталопрам підвищує концентрацію у плазмі дезіпраміну та метопрололу в 2 рази.Спосіб застосування та дозиЗалежно від показань разова доза – 10-20 мг на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. Тривалість лікування – кілька місяців. При припиненні лікування доза повинна поступово знижуватись протягом 1-2 тижнів. для того, щоб уникнути виникнення синдрому "скасування". Для пацієнтів похилого віку (старше 65 років) рекомендована доза – 5 мг на добу, максимальна добова доза – 10 мг. При порушенні функції печінки рекомендована початкова протягом перших 2 тижнів. лікування становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції, доза може бути збільшена до 10 мг на добу. Для пацієнтів із слабкою активністю ізоферменту CYP2С19 рекомендована початкова доза протягом перших 2 тижнів. лікування – 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції, доза може бути збільшена до 10 мг на добу.ПередозуванняЗапаморочення, тремор, ажитація, сонливість, потьмарення свідомості, у поодиноких випадках можливий розвиток серотонінового синдрому, судом та коми, тахікардія, зміни ЕКГ (зміна сегмента ST, зубця T, розширення комплексу QRS, подовження інтервалу QT), аритмії, пригнічення функції в , блювання, рабдоміоліз, метаболічний ацидоз, гіпокалієміяЗапобіжні заходи та особливі вказівкиЕсциталопрам слід призначати лише через 2 тижні. після відміни незворотних інгібіторів МАО та через 24 год після припинення терапії оборотним інгібітором МАО. Неселективні інгібітори МАО можна призначати не раніше, ніж через 7 днів після відміни есциталопраму. У деяких пацієнтів із панічним розладом на початку лікування есциталопрамом може спостерігатися посилення тривоги, яка зникає зазвичай протягом наступних 2 тижнів. лікування. Щоб зменшити ймовірність виникнення тривоги, рекомендується використовувати низькі початкові дози. Слід відмінити есциталопрам у разі розвитку епілептичних нападів або їх почастішання при фармакологічно неконтрольованій епілепсії. При розвитку маніакального стану есциталопрам слід скасувати. Есциталопрам здатний підвищувати концентрацію глюкози в крові при цукровому діабеті, що може вимагати корекції доз гіпоглікемічних препаратів. Клінічний досвід застосування есциталопраму свідчить про можливе збільшення ризику реалізації суїцидальних спроб у перші тижні терапії, у зв'язку з чим важливо здійснювати ретельне спостереження за пацієнтами в цей період. Гіпонатріємія, пов'язана зі зниженням секреції АДГ, на фоні прийому есциталопраму виникає рідко і зазвичай зникає при його скасуванні. При розвитку серотонінового синдрому есциталопрам слід негайно відмінити та призначити симптоматичне лікування. У період лікування пацієнтам слід уникати водіння автотранспорту та іншої діяльності, що потребує високої концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
348,00 грн
314,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
287,00 грн
260,00 грн
Дозування: 10 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упакування: упак. Виробник: АЛСІ Фарма АТ Завод-производитель: АЛСИ Фарма(Россия) Действующее вещество: Эсциталопрам.
407,00 грн
358,00 грн
Дозування: 20 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упакування: упак. Виробник: АЛСІ Фарма АТ Завод-виробник: АЛСІ Фарма(Росія) Діюча речовина: Есциталопрам.
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: левоцетиризину дигідрохлорид – 5,0 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 53,2 мг, кроскармеллозу натрію – 3,8 мг, крохмаль прежелатинізований – 32,04 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0,48 мг, магнію стеарат – 0,48 мг. Оболонка таблетки: опадрай II білий – 3,8 мг (лактози моногідрат – 1,37 мг, гіпромелоза – 1,06 мг, титану діоксид – 0.99 мг, макрогол 3000 – 0,38 мг). 10 шт. в упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору. На поперечному розрізі – внутрішній шар білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаЛевоцетиризин – це R-енантіомер цетиризину; конкуретний антагоніст гістаміну; блокує Н1-гістамінові рецептори, спорідненість до яких у 2 рази вища, ніж у цетиризину. Левоцетиризин впливає на гістамінозалежну стадію алергічних реакцій; зменшує міграцію еозинофілів, зменшує судинну проникність, обмежує вивільнення медіаторів запалення. Попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, надає протиексудативну, протисвербіжну дію; практично не чинить антихолінергічної та антисеротонінової дії. У терапевтичних дозах практично не має седативної дії.ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри левоцетиризину змінюються лінійно залежно від дози та практично не відрізняються від фармакокінетики цетиризину. Абсорбція: Швидко та повністю всмоктується при прийомі внутрішньо. Прийом їжі не впливає на повноту всмоктування, але знижує його швидкість. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається через 0,9 годину і становить 270 нг/мл. Постійний рівень концентрації препарату досягається через дві доби прийому. Розподіл: Зв'язування з білками плазми – 90%. Об'єм розподілу (Vd) становить 0,4 л/кг. Біодоступність сягає 100%. Проникає у грудне молоко. Метаболізм: Менше 14% препарату метаболізується у печінці шляхом N- та О-деалкілування з утворенням фармакологічно неактивного метаболіту. Через низький рівень метаболізму та відсутність метаболічного потенціалу (у його метаболізмі система цитохрому задіяна мінімально) взаємодія левоцетиризину з іншими лікарськими препаратами є малоймовірною. Виведення: У дорослих Т1/2 (період напіввиведення) становить 7,9 ± 1,9 години, а загальний кліренс становить 0,63 мл/хв/кг, у маленьких дітей Т1/2 укорочений. Близько 85,4% прийнятої дози препарату виводиться нирками, близько 12,9% через кишечник. Спеціальні групи: Пацієнти з нирковою недостатністю При нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) < 40 мл/хв) кліренс знижується (у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі – на 80%), Т1/2 подовжується. Менше 10% левоцетиризину видаляється під час стандартної 4-годинної процедури гемодіалізу. Діти Дані з дослідження фармакокінетики препарату у 14 дітей віком від 6 до 11 років з масою тіла від 20 до 40 кг при пероральному прийомі одноразово 5 мг левоцетиризину показали, що показники Сmах і площа під кривою (AUC) приблизно вдвічі перевищують аналогічні показники у дорослих здорових людей під час перехресного контролю. Дані, отримані в ході аналізу, показали, що прийом препарату в дозі 1,25 мг у дітей віком від 6 місяців до 5 років призводить до концентрації у плазмі, що відповідає такій у дорослих при прийомі 5 мг один раз на добу. Літні пацієнти Дані з фармакокінетики у пацієнтів похилого віку обмежені. При повторному прийомі 30 мг левоцетиризину один раз на добу протягом 6 днів у 9 літніх пацієнтів (вік від 65 до 74 років) загальний кліренс був приблизно на 33% нижче, ніж у дорослих молодшого віку. Було показано, що розподіл рацемату цетиризину більше залежить від функції нирок, ніж віку. Це твердження також може бути застосовано і до левоцетиризину, так як обидва препарати і левоцетиризин, і цетиризин виводяться переважно із сечею. Тому у пацієнтів похилого віку доза левоцетиризину повинна бути скоригована залежно від функції нирок.Клінічна фармакологіяПротиалергічний засіб - блокатор H1-гістамінових рецепторів.Показання до застосуванняЛікування симптомів цілорічного (персистуючого) та сезонного (інтермітуючого) алергічних ринітів та алергічного кон'юнктивіту, таких як свербіж, чхання, закладеність носа, ринорея, сльозотеча, гіперемія кон'юнктиви; поліноз (сінна лихоманка); кропив'янка; інші алергічні дерматози, що супроводжуються свербінням та висипаннями. У разі потреби, будь ласка, проконсультуйтеся з лікарем перед застосуванням лікарського засобу.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини, цетиризину, гідроксизину, будь-якого похідного піперазину або будь-якої іншої допоміжної речовини препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; термінальна стадія ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв); дитячий вік до 6 років (для таблеток, через обмеженість даних щодо ефективності та безпеки).Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування левоцетиризину під час вагітності практично відсутні або обмежені (менше 300 результатів вагітності). Однак застосування цетиризину, рацемату левоцетиризину, при вагітності (більше 1000 результатів вагітностей) не супроводжувалося вадами розвитку та внутрішньоутробним та неонатальним токсичним впливом. У дослідженнях на тваринах не виявлено прямого або непрямого несприятливого впливу на перебіг вагітності, ембріональний та фетальний розвиток, пологи та постнатальний розвиток. При призначенні левоцетиризину вагітним слід бути обережними. Період грудного вигодовування Цетиризин, рацемат левоцетиризину, екскретується із грудним молоком. Тому також можливо і виділення левоцетиризину з грудним молоком. У дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, можлива поява побічних реакцій на левоцетиризин. Тому необхідно бути обережними при призначенні левоцетиризину в період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо левоцетиризину відсутні.Побічна діяКлінічні дослідження Під час проведення клінічних досліджень у чоловіків та жінок 12-71 років з частотою 1% і більше (часто ≥ 1/100, <1/10), зустрічалися такі побічні ефекти: головний біль, сонливість, сухість у роті, стомлюваність, нечасто ≥ 1/1000, <1/100) зустрічалися астенія та біль у животі. Під час проведення клінічних досліджень у дітей віком від 6 до 12 років із частотою 1% і більше (часто ≥1/100, <1/10) зустрічалися головний біль та сонливість. Післяреєстраційні дослідження Частота побічних ефектів невідома (не може бути оцінена за наявними даними). З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію. З боку метаболізму та розладів харчування: підвищення апетиту. З боку психіки: тривога, агресія, порушення, депресія, галюцинації, безсоння, суїцидальні думки. З боку нервової системи: судоми, тромбоз синусів твердої мозкової оболонки, парестезія, запаморочення, непритомність, тремор, дисгевзія. З боку слуху: вертиго З боку органу зору: порушення зору, нечіткість зорового сприйняття, запальні прояви. Серцево-судинна система: стенокардія, тахікардія, відчуття серцебиття, тромбоз яремної вени. З боку дихальної системи: задишка, посилення симптомів риніту. З боку травної системи: нудота, блювання, діарея. Гепатобіліарні розлади: гепатит, зміна функціональних спроб печінки. З боку нирок та сечовидільної системи: дизурія, затримка сечі. З боку шкіри та м'яких тканин: ангіоневротичний набряк, стійка лікарська еритема, свербіж, висипання, кропив'янка, гіпотрихоз, тріщини, фотосенсибілізація. З боку кістково-м'язової системи: біль у м'язах, артралгія. Загальні розлади: периферичні набряки, збільшення маси тіла. Інше: перехресна реактивність. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВивчення взаємодії левоцетиризину з іншими препаратами не проводилося. При вивченні лікарської взаємодії рацемату цетиризину з антипірином, псевдоефедрином, циметидином, кетоконазолом, еритроміцином, азитроміцином, гліпізидом та діазепамом клінічно значимих небажаних взаємодій не виявлено. При одночасному застосуванні з теофіліном (400 мг на добу) загальний кліренс цетиризину знижується на 16% (кінетика теофіліну не змінюється). При одночасному застосуванні рітановіру (600 мг 2 рази на день) та цетиризину (10 мг на день) показано у дослідженні, що експозиція цетиризину збільшувалася на 40%, а експозиція рітановіру незначно змінювалася (-11%). У ряді випадків при одночасному застосуванні левоцетиризину з алкоголем або лікарськими засобами, що мають переважний вплив на центральну нервову систему (ЦНС), може спричинити загальмованість та погіршення працездатності.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо під час їди або натще, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Добову дозу рекомендується приймати за один прийом. Дорослі та діти старше 6 років: добова доза становить 5 мг. Максимальна добова доза – 5 мг. Дітям віком до 6 років таблетки не призначають: для них використовують іншу, рідку лікарську форму. Оскільки левоцетиризин виводиться з організму нирками, при призначенні препарату пацієнтам із нирковою недостатністю та пацієнтам похилого віку дозу слід коригувати залежно від величини кліренсу креатиніну.ПередозуванняСимптоми передозування: сонливість (у дорослих), збудження та занепокоєння, що змінюються сонливістю (у дітей). Лікування передозування: відразу після прийому препарату необхідно промити шлунок або викликати блювоту. Рекомендується проведення симптоматичної та підтримуючої терапії. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІнтервали між дозами повинні бути підібрані індивідуально, залежно від ниркової функції. У період лікування рекомендується утримуватись від вживання етанолу (алкоголю). Таблетки Левоцетиризин містять моногідрат лактози, тому їх не слід призначати пацієнтам з непереносимістю лактози, спадковим дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози. За наявності у пацієнтів сприятливих факторів до затримки сечі (наприклад, пошкодження спинного мозку, гіперплазія передміхурової залози) слід бути обережним, оскільки левоцетиризин може збільшувати ризик затримки сечі.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: левоцетиризину дигідрохлорид – 5,0 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 53,2 мг, кроскармеллозу натрію – 3,8 мг, крохмаль прежелатинізований – 32,04 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0,48 мг, магнію стеарат – 0,48 мг. Оболонка таблетки: опадрай II білий – 3,8 мг (лактози моногідрат – 1,37 мг, гіпромелоза – 1,06 мг, титану діоксид – 0.99 мг, макрогол 3000 – 0,38 мг). 30 шт. в упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору. На поперечному розрізі – внутрішній шар білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаЛевоцетиризин – це R-енантіомер цетиризину; конкуретний антагоніст гістаміну; блокує Н1-гістамінові рецептори, спорідненість до яких у 2 рази вища, ніж у цетиризину. Левоцетиризин впливає на гістамінозалежну стадію алергічних реакцій; зменшує міграцію еозинофілів, зменшує судинну проникність, обмежує вивільнення медіаторів запалення. Попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, надає протиексудативну, протисвербіжну дію; практично не чинить антихолінергічної та антисеротонінової дії. У терапевтичних дозах практично не має седативної дії.ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри левоцетиризину змінюються лінійно залежно від дози та практично не відрізняються від фармакокінетики цетиризину. Абсорбція: Швидко та повністю всмоктується при прийомі внутрішньо. Прийом їжі не впливає на повноту всмоктування, але знижує його швидкість. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається через 0,9 годину і становить 270 нг/мл. Постійний рівень концентрації препарату досягається через дві доби прийому. Розподіл: Зв'язування з білками плазми – 90%. Об'єм розподілу (Vd) становить 0,4 л/кг. Біодоступність сягає 100%. Проникає у грудне молоко. Метаболізм: Менше 14% препарату метаболізується у печінці шляхом N- та О-деалкілування з утворенням фармакологічно неактивного метаболіту. Через низький рівень метаболізму та відсутність метаболічного потенціалу (у його метаболізмі система цитохрому задіяна мінімально) взаємодія левоцетиризину з іншими лікарськими препаратами є малоймовірною. Виведення: У дорослих Т1/2 (період напіввиведення) становить 7,9 ± 1,9 години, а загальний кліренс становить 0,63 мл/хв/кг, у маленьких дітей Т1/2 укорочений. Близько 85,4% прийнятої дози препарату виводиться нирками, близько 12,9% через кишечник. Спеціальні групи: Пацієнти з нирковою недостатністю При нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) < 40 мл/хв) кліренс знижується (у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі – на 80%), Т1/2 подовжується. Менше 10% левоцетиризину видаляється під час стандартної 4-годинної процедури гемодіалізу. Діти Дані з дослідження фармакокінетики препарату у 14 дітей віком від 6 до 11 років з масою тіла від 20 до 40 кг при пероральному прийомі одноразово 5 мг левоцетиризину показали, що показники Сmах і площа під кривою (AUC) приблизно вдвічі перевищують аналогічні показники у дорослих здорових людей під час перехресного контролю. Дані, отримані в ході аналізу, показали, що прийом препарату в дозі 1,25 мг у дітей віком від 6 місяців до 5 років призводить до концентрації у плазмі, що відповідає такій у дорослих при прийомі 5 мг один раз на добу. Літні пацієнти Дані з фармакокінетики у пацієнтів похилого віку обмежені. При повторному прийомі 30 мг левоцетиризину один раз на добу протягом 6 днів у 9 літніх пацієнтів (вік від 65 до 74 років) загальний кліренс був приблизно на 33% нижче, ніж у дорослих молодшого віку. Було показано, що розподіл рацемату цетиризину більше залежить від функції нирок, ніж віку. Це твердження також може бути застосовано і до левоцетиризину, так як обидва препарати і левоцетиризин, і цетиризин виводяться переважно із сечею. Тому у пацієнтів похилого віку доза левоцетиризину повинна бути скоригована залежно від функції нирок.Клінічна фармакологіяПротиалергічний засіб - блокатор H1-гістамінових рецепторів.Показання до застосуванняЛікування симптомів цілорічного (персистуючого) та сезонного (інтермітуючого) алергічних ринітів та алергічного кон'юнктивіту, таких як свербіж, чхання, закладеність носа, ринорея, сльозотеча, гіперемія кон'юнктиви; поліноз (сінна лихоманка); кропив'янка; інші алергічні дерматози, що супроводжуються свербінням та висипаннями. У разі потреби, будь ласка, проконсультуйтеся з лікарем перед застосуванням лікарського засобу.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини, цетиризину, гідроксизину, будь-якого похідного піперазину або будь-якої іншої допоміжної речовини препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; термінальна стадія ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв); дитячий вік до 6 років (для таблеток, через обмеженість даних щодо ефективності та безпеки).Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування левоцетиризину під час вагітності практично відсутні або обмежені (менше 300 результатів вагітності). Однак застосування цетиризину, рацемату левоцетиризину, при вагітності (більше 1000 результатів вагітностей) не супроводжувалося вадами розвитку та внутрішньоутробним та неонатальним токсичним впливом. У дослідженнях на тваринах не виявлено прямого або непрямого несприятливого впливу на перебіг вагітності, ембріональний та фетальний розвиток, пологи та постнатальний розвиток. При призначенні левоцетиризину вагітним слід бути обережними. Період грудного вигодовування Цетиризин, рацемат левоцетиризину, екскретується із грудним молоком. Тому також можливо і виділення левоцетиризину з грудним молоком. У дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, можлива поява побічних реакцій на левоцетиризин. Тому необхідно бути обережними при призначенні левоцетиризину в період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо левоцетиризину відсутні.Побічна діяКлінічні дослідження Під час проведення клінічних досліджень у чоловіків та жінок 12-71 років з частотою 1% і більше (часто ≥ 1/100, <1/10), зустрічалися такі побічні ефекти: головний біль, сонливість, сухість у роті, стомлюваність, нечасто ≥ 1/1000, <1/100) зустрічалися астенія та біль у животі. Під час проведення клінічних досліджень у дітей віком від 6 до 12 років із частотою 1% і більше (часто ≥1/100, <1/10) зустрічалися головний біль та сонливість. Післяреєстраційні дослідження Частота побічних ефектів невідома (не може бути оцінена за наявними даними). З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію. З боку метаболізму та розладів харчування: підвищення апетиту. З боку психіки: тривога, агресія, порушення, депресія, галюцинації, безсоння, суїцидальні думки. З боку нервової системи: судоми, тромбоз синусів твердої мозкової оболонки, парестезія, запаморочення, непритомність, тремор, дисгевзія. З боку слуху: вертиго З боку органу зору: порушення зору, нечіткість зорового сприйняття, запальні прояви. Серцево-судинна система: стенокардія, тахікардія, відчуття серцебиття, тромбоз яремної вени. З боку дихальної системи: задишка, посилення симптомів риніту. З боку травної системи: нудота, блювання, діарея. Гепатобіліарні розлади: гепатит, зміна функціональних спроб печінки. З боку нирок та сечовидільної системи: дизурія, затримка сечі. З боку шкіри та м'яких тканин: ангіоневротичний набряк, стійка лікарська еритема, свербіж, висипання, кропив'янка, гіпотрихоз, тріщини, фотосенсибілізація. З боку кістково-м'язової системи: біль у м'язах, артралгія. Загальні розлади: периферичні набряки, збільшення маси тіла. Інше: перехресна реактивність. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВивчення взаємодії левоцетиризину з іншими препаратами не проводилося. При вивченні лікарської взаємодії рацемату цетиризину з антипірином, псевдоефедрином, циметидином, кетоконазолом, еритроміцином, азитроміцином, гліпізидом та діазепамом клінічно значимих небажаних взаємодій не виявлено. При одночасному застосуванні з теофіліном (400 мг на добу) загальний кліренс цетиризину знижується на 16% (кінетика теофіліну не змінюється). При одночасному застосуванні рітановіру (600 мг 2 рази на день) та цетиризину (10 мг на день) показано у дослідженні, що експозиція цетиризину збільшувалася на 40%, а експозиція рітановіру незначно змінювалася (-11%). У ряді випадків при одночасному застосуванні левоцетиризину з алкоголем або лікарськими засобами, що мають переважний вплив на центральну нервову систему (ЦНС), може спричинити загальмованість та погіршення працездатності.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо під час їди або натще, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Добову дозу рекомендується приймати за один прийом. Дорослі та діти старше 6 років: добова доза становить 5 мг. Максимальна добова доза – 5 мг. Дітям віком до 6 років таблетки не призначають: для них використовують іншу, рідку лікарську форму. Оскільки левоцетиризин виводиться з організму нирками, при призначенні препарату пацієнтам із нирковою недостатністю та пацієнтам похилого віку дозу слід коригувати залежно від величини кліренсу креатиніну.ПередозуванняСимптоми передозування: сонливість (у дорослих), збудження та занепокоєння, що змінюються сонливістю (у дітей). Лікування передозування: відразу після прийому препарату необхідно промити шлунок або викликати блювоту. Рекомендується проведення симптоматичної та підтримуючої терапії. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІнтервали між дозами повинні бути підібрані індивідуально, залежно від ниркової функції. У період лікування рекомендується утримуватись від вживання етанолу (алкоголю). Таблетки Левоцетиризин містять моногідрат лактози, тому їх не слід призначати пацієнтам з непереносимістю лактози, спадковим дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози. За наявності у пацієнтів сприятливих факторів до затримки сечі (наприклад, пошкодження спинного мозку, гіперплазія передміхурової залози) слід бути обережним, оскільки левоцетиризин може збільшувати ризик затримки сечі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
191,00 грн
144,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: індапамід – 2.5 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору. На поперечному розрізі ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретик. Антигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту; біодоступність – висока (93%). Прийом їжі дещо сповільнює швидкість абсорбції, але не впливає на кількість речовини, що всмокталася. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 12 годин після прийому внутрішньо. При повторних прийомах коливання концентрації препарату в плазмі в інтервалі між прийомами двох доз зменшуються. Рівноважна концентрація встановлюється через сім днів регулярного прийому. Період напіввиведення – 18 годин, зв'язок з білками плазми – близько 79%. Зв'язується також із еластином гладких м'язів судинної стінки. Має високий обсяг розподілу, проходить через гістогематичні бар'єри (зокрема плацентарний), проникає у грудне молоко. Метаболізується у печінці. Нирками виводиться 60-80% як метаболітів (у незміненому вигляді виводиться близько 5%), через кишечник — 20%. У хворих із нирковою недостатністю фармакокінетика не змінюється. Чи не кумулює.ФармакодинамікаГіпотензивний засіб (діуретик, вазодилататор). За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків (порушує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле). Збільшує виділення з сечею іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, що супроводжується посиленням діурезу. Маючи здатність селективно блокувати «повільні» кальцієві канали, підвищує еластичність стінок артерій і знижує загальний периферичний судинний опір. Сприяє зменшенню гіпертрофії лівого шлуночка серця. Не впливає на вміст ліпідів у плазмі (тригліцеридів, ліпопротеїнів низької щільності, ліпопротеїнів високої щільності); не впливає на вуглеводний обмін (у тому числі у хворих на цукровий діабет). Знижує чутливість судинної стінки до норадреналіну та ангіотензину II, стимулює синтез простагландину Е2 та простацикліну PGI2, знижує продукцію вільних та стабільних кисневих радикалів. Індапамід має гіпотензивну дію в дозах, що не мають вираженого діуретичного ефекту. Гіпотензивний ефект розвивається на кінець першого тижня, зберігається протягом 24 годин на фоні одноразового прийому.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до індапаміду та інших похідних сульфонаміду, тяжка ниркова недостатність (стадія анурії), виражена печінкова недостатність (у тому числі з енцефалопатією); вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, галактоземія, синдром порушення всмоктування глюкози/галактози (препарат містить лактозу). З обережністю: порушення функції печінки та/або нирок, порушення водно-електролітного балансу, гіперпаратиреоз; подовження інтервалу QT або одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT; цукровий діабет у стадії декомпенсації, гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом). Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем.Вагітність та лактаціяІндапамід МВ ШТАДА не рекомендується приймати під час вагітності. Прийом діуретиків може викликати фетоплацентарну ішемію та спричиняти порушення розвитку плода. У зв'язку з тим, що індапамід виділяється з грудним молоком, не рекомендується призначення препарату під час грудного вигодовування. У разі необхідності застосування препарату Індапамід МВ ШТАДА в період лактації годування груддю слід припинити.Побічна діяВизначення частоти побічних реакцій: дуже часто – 10% і більше; часто - 1% і більше, менше 10%; нечасто - 0,1% і більше, менше 1%; рідко - 0,01% і більше, менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмія, ортостатична гіпотензія, серцебиття, зміни на електрокардіограмі (ЕКГ), характерні для гіпокаліємії. З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку. З боку центральної та периферичної нервової системи: рідко – запаморочення, головний біль, парестезії, підвищена збудливість, астенія, сонливість, вертиго, безсоння, депресія, підвищена стомлюваність, нездужання, спазм м'язів кінцівок, напруженість, дратівливість, тривожність. У пацієнтів із печінковою недостатністю можливий розвиток печінкової енцефалопатії. З боку травної системи: нечасто блювання; рідко – нудота, запор, сухість слизової оболонки ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит, анорексія, біль у животі, діарея. З боку сечостатевої системи: дуже рідко ниркова недостатність, ніктурія, інфекції, поліурія. З боку дихальної системи: кашель, фарингіт, синусит, риніт. Алергічні реакції: часто - макуло-папульозний висип; нечасто – пурпура, дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив'янка, геморагічний васкуліт, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж шкіри. Інші: окремі повідомлення - загострення системного червоного вовчаку (ВКВ), реакції фоточутливості. Лабораторні дані: зниження рівня калію та розвиток гіпокаліємії (особливо виражене у хворих, що належать до групи ризику). У клінічних дослідженнях гіпокаліємія (вміст калію в плазмі крові менше 3,4 ммоль/л) спостерігалася у 10% пацієнтів та 3,2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів терапії вміст калію в плазмі знижувався, в середньому на 0,23 ммоль/л. Дуже рідко – гіперкальціємія; можлива гіпонатріємія, що супроводжується гіповолемією та ортостатичною гіпотензією. Одночасна втрата іонів хлору може призводити до компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота розвитку метаболічного алкалозу та його виразність незначні; гіперурикемія та гіперглікемія (неуточнена частота), підвищення концентрації азоту сечовини крові, гіперкреатинінемія, глюкозурія. Якщо будь-які з вищезазначених побічних ефектів посилюються або ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиЯкщо Ви приймаєте будь-які інші препарати, перед початком лікування слід проконсультуватися з лікарем. Не рекомендовані комбінації При одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення концентрації іонів літію в плазмі крові внаслідок зниження виведення його з організму нирками, що супроводжується появою ознак передозування (нефротоксична дія), так само як і при дотриманні дієти без солі (зниження виведення іонів літію нирками). У разі одночасного прийому з препаратами літію необхідні ретельний контроль концентрації літію у плазмі та корекція дозування. Комбінації, що потребують особливої уваги Препарати, при одночасному застосуванні з якими підвищується ймовірність виникнення аритмій на кшталт «пірует» (torsades de pointes): антиаритмічні засоби ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби III класу (аміодарон, дофетилід, ібутилід, дбутилид, , соталол, деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, в/в)), галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін (в/в), астемізол. Одночасне застосування з будь-яким із цих препаратів, особливо на тлі гіпокаліємії, підвищує ризик виникнення шлуночкових аритмій на кшталт «пірует». Перед початком комбінованої терапії індапамідом та зазначеними вище препаратами слід контролювати вміст калію у плазмі крові та за необхідності відкоригувати його. Рекомендується проводити контроль клінічного стану пацієнта, а також вмісту електролітів плазми крові та ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не провокують розвиток аритмії типу «пірует». При одночасному призначенні нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) (при системному застосуванні), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), високі дози саліцилової кислоти (3 г/добу і більше), можливе: зменшення антигіпертензивного ефекту індапами. недостатність у зневоднених пацієнтів (внаслідок зниження швидкості клубочкової фільтрації). На початку терапії індапамідом необхідно відновити водно-електролітний баланс та контролювати функцію нирок. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) при одночасному застосуванні з індапамідом у пацієнтів з гіпонатріємією (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії) збільшують ризик розвитку раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та зниженим внаслідок прийому діуретиків вмістом іонів натрію у плазмі крові необхідно за 3 дні до початку лікування інгібіторами АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за необхідності, прийом діуретиків відновити. Терапію інгібіторами АПФ слід починати з низьких доз, з наступним поступовим збільшенням дози у разі потреби. При хронічній серцевій недостатності лікування слід розпочинати з низьких доз інгібіторів АПФ, попередньо зменшивши дозу діуретиків.У всіх випадках протягом першого тижня прийому інгібіторів АПФ необхідно контролювати функцію нирок (зміст креатиніну в плазмі крові). Препарати, що підвищують ризик розвитку гіпокаліємії: амфотерицин (в/в); глюко- та мінералокортикостероїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника. При одночасному прийомі з індапамідом вищезгаданих препаратів збільшується ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). При необхідності слід контролювати та коригувати вміст іонів калію у плазмі крові. Одночасна терапія з баклофеном посилює антигіпертензивний ефект індапаміду. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія збільшує токсичну дію серцевих глікозидів (глікозидна інтоксикація). При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст іонів калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Комбінація з калійзберігаючими діуретиками (амілорид, спіронолактон, тріамтерен) може бути ефективна у певної категорії хворих, однак, при цьому повністю не виключається можливість розвитку гіпо-або гіперкаліємії, особливо у хворих на цукровий діабет та ниркову недостатність. У таких випадках слід контролювати рівень калію в плазмі, параметри ЕКГ і, при необхідності, коригувати терапію. При одночасному застосуванні діуретиків та метформіну можлива поява молочнокислого ацидозу, який пов'язаний, мабуть, з розвитком функціональної ниркової недостатності, обумовленої дією діуретиків (переважно «петльових»). Не рекомендується застосовувати метформін у комбінації з індапамідом при рівні креатиніну більше 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. При застосуванні йодовмісних рентгеноконтрастних препаратів слід мати на увазі, що діуретичний ефект індапаміду збільшує ризик розвитку ниркової недостатності. Цей ризик особливо високий при використанні йодовмісних рентгеноконтрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних речовин хворим необхідно відновити втрату рідини. Трициклічні антидепресанти та нейролептики посилюють гіпотензивний ефект та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Препарати, що містять солі кальцію, збільшують ризик розвитку гіперкальціємії через зниження виведення іонів кальцію нирками. При одночасному застосуванні циклоспорину та такролімусу можливе збільшення вмісту креатиніну в плазмі крові (без зміни концентрації циркулюючого циклоспорину), що спостерігається навіть при нормальному вмісті води та іонів натрію. Глюкортикостероїдні препарати, тетракозактид (при системному застосуванні) знижують гіпотензивний ефект (затримка іонів натрію та рідини). Знижує ефект непрямих антикоагулянтів (похідних кумарину або індандіону) внаслідок підвищення концентрації факторів згортання внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові та підвищення їхньої продукції печінкою (може знадобитися корекція дози). Підсилює блокаду нервово-м'язової передачі, що розвивається під дією недеполяризуючих міорелаксантів.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймають внутрішньо, переважно в ранкові години, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Добова доза препарату – 1 таблетка Індапаміду МВ ШТАДА (1,5 мг) один раз на день. Збільшення дози препарату не призводить до посилення гіпотензивної дії.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія), нудота, блювання, судоми, запаморочення, сонливість, загальмованість, сплутаність свідомості, пригнічення дихання, поліурія або олігурія аж до анурії. У пацієнтів з цирозом печінки можливий розвиток печінкової коми. Лікування: промивання шлунка, корекція водно-електролітного балансу, симптоматична терапія. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри недостатній ефективності через 4-8 тижнів доцільно до терапії додати антигіпертензивний лікарський засіб з іншим механізмом дії. Дозу препарату не рекомендується (за відсутності суттєвого збільшення гіпотензивного ефекту підвищується ризик розвитку побічних ефектів). У хворих, які приймають серцеві глікозиди, проносні засоби, на тлі гіперальдостеронізму, а також у осіб похилого віку показаний регулярний контроль вмісту іонів калію та креатиніну. На тлі прийому індапаміду слід систематично контролювати концентрацію іонів калію, натрію, магнію в плазмі крові (можуть розвинутися електролітні порушення), рН, концентрацію глюкози, сечової кислоти та залишкового азоту. Визначення вмісту іонів натрію в плазмі рекомендується проводити до початку лікування. Перший вимір концентрації іонів калію в плазмі слід провести протягом першого тижня від початку лікування. Найбільш ретельний контроль показаний у хворих на ішемічну хворобу серця, серцеву недостатність, цироз печінки (особливо з набряками або асцитом - ризик розвитку метаболічного алкалозу, що посилює прояви печінкової енцефалопатії), ослаблених хворих або одержують поєднану медикаментозну терапію.До групи підвищеного ризику також відносяться хворі зі збільшеним інтервалом QТ на електрокардіограмі (вродженим або розвиненим на тлі будь-якого патологічного процесу) і хворі, що приймають, поряд з індапамідом, лікарські засоби, що подовжують інтервал QT. Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію із сечею, що призводить до незначної та тимчасової гіперкальціємії. Виражена гіперкальціємія на фоні прийому індапаміду може бути наслідком раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Слід відмінити прийом діуретичних препаратів перед дослідженням функції паращитовидної залози. При призначенні тіазидних діуретиків пацієнтам із печінковою недостатністю можливий розвиток печінкової енцефалопатії. У таких випадках прийом препарату слід негайно припинити. У хворих на цукровий діабет дуже важливо контролювати рівень глюкози в крові, особливо за наявності гіпокаліємії. Значна дегідратація може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності (зниження клубочкової фільтрації). Хворим необхідно компенсувати втрату води та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок. Індапамід може дати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. У хворих з високим рівнем сечової кислоти в плазмі на тлі терапії індапамідом може збільшуватися частота виникнення нападів подагри. Похідні сульфонамідів можуть загострювати перебіг системного червоного вовчаку (необхідно мати на увазі при призначенні індапаміду). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами У деяких пацієнтів, переважно на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного засобу, можуть виникати сонливість, запаморочення та інші побічні ефекти нервової системи. При їх виникненні пацієнт повинен дотримуватися особливих запобіжних заходів при керуванні транспортним засобом і роботі зі складними механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
176,00 грн
145,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активна речовина: індапамід – 2.5 мг; Допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований – 41.8 мг, целюлоза мікрокристалічна – 45 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 500 мкг, магнію стеарат – 200 мкг, гіпромелоза – 1.008 мг, 6 мг, 1 мкг, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 2, 1999999999999998 936 мкг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, двоопуклі, на поперечному розрізі - внутрішній шар білого або білого з кремуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретик. Антигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко і повністю всмоктується із ШКТ. Висока біодоступність (93%). Їда трохи уповільнює швидкість, але не впливає на повноту абсорбції. Cmax у крові досягається через 1-2 години після прийому внутрішньо. Рівноважна концентрація досягається через 7 днів регулярного прийому. Препарат на 70-80% зв'язується із білками плазми крові. Має високий Vd, проходить через гістогематичні (в т.ч. плацентарні) бар'єри, проникає в грудне молоко. Метаболізується в печінці. T1/2 індапаміду становить у середньому 14-18 год. Виводиться з організму нирками (до 80%) переважно у вигляді метаболітів, через кишечник – 20%. У хворих із нирковою недостатністю фармакокінетика не змінюється. Чи не кумулює.ФармакодинамікаГіпотензивний засіб, тіазидоподібний діуретик з помірною за силою та тривалою за тривалістю дією, похідний бензамідів. Має помірні салуретичні та діуретичні ефекти, які пов'язані з блокадою реабсорбції іонів натрію, хлору, водню, та меншою мірою іонів калію в проксимальних канальцях та кортикальному сегменті дистального канальця нефрону. Судинорозширюючі ефекти та зниження загального периферичного опору судин мають у своїй основі такі механізми: зниження реактивності судинної стінки до норадреналіну та ангіотензину II; збільшення синтезу простагландинів, які мають судинорозширювальну активність; пригнічення струму кальцію в гладком'язові стінки судин. Знижує тонус гладкої мускулатури артерій, зменшує загальний периферичний опір судин. Сприяє зменшенню гіпертрофії лівого шлуночка серця. У терапевтичних дозах не впливає на ліпідний та вуглеводний обмін (у тому числі у хворих із супутнім цукровим діабетом). Антигіпертензивний ефект розвивається наприкінці першого/початку другого тижня при постійному прийомі препарату та зберігається протягом 24 годин на фоні одноразового прийому.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуваннягостре порушення мозкового кровообігу; виражені порушення функції нирок (кліренс креатину менше 30 мл/хв) та/або печінки (в т.ч. з енцефалопатією); гіпокаліємія; одночасний прийом препаратів, що подовжують інтервал QT; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Оболонка таблетки містить лактозу, тому препарат не повинні приймати пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. Підвищена чутливість до індапаміду, інших похідних сульфонаміду або інших компонентів. Застосовують препарат з обережністю при цукровому діабеті в стадії декомпенсації, гіперурикемії (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), гіпонатріємії та інших порушеннях водно-електролітного обміну, помірної печінкової та/або ниркової недостатності, асциті, ішемічній хворобі серця, у ослаблених пацієнтів та хворих зі збільшеним інтервалом QT на ЕКГ або тим, хто отримує поєднану терапію з іншими антиаритмічними засобами.Вагітність та лактаціяПрепарат не рекомендується застосовувати під час вагітності. діуретики можуть спричинити фетоплацентарну ішемію з ризиком розвитку гіпотрофії плода. Індапамід виділяється із грудним молоком. Враховуючи можливість появи небажаних явищ у немовлят, годування груддю під час лікування не рекомендується.Побічна діяЗ боку обміну речовин: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіперкальціємія, підвищення азоту сечовини у плазмі крові, гіперкреатинінемія, глюкозурія, гіперурикемія, гіперглікемія. З боку травної системи: сухість слизової оболонки рота, блювання, гастралгія, анорексія, дискомфорт у ділянці живота, панкреатит, запор або діарея, печінкова енцефалопатія (на фоні печінкової недостатності). З боку центральної нервової системи: астенія, запаморочення, нервозність, біль голови, сонливість, підвищена стомлюваність, загальна слабкість, безсоння, депресія, напруженість, дратівливість, тривога, летаргія, млявість, ажитація, парестезії, відчуття поколювання в кінцівках. З боку органів чуття: кон'юнктивіт, порушення зору. З боку дихальної системи: риніт, кашель, фарингіт, синусит. Серцево-судинна система: ортостатична гіпотензія, аритмія, відчуття серцебиття, зміни на електрокардіограмі, характерні для гіпокаліємії. З боку сечовивідної системи: ніктурія, поліурія, збільшення частоти розвитку інфекцій. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, геморагічний васкуліт. Інші: грипоподібний синдром, біль у грудній клітці, нездужання, спазм м'язів, біль у спині, зниження лібідо та потенції, ринорея, підвищене потовиділення, зниження маси тіла, загострення системного червоного вовчаку, описані випадки реакції фоточутливості.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні індапаміду з препаратами літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі. Астемізол, еритроміцин (в/в), пентамідин, сультоприд, вінкамін, антиаритмічні препарати ІА (хінідин, дизопірамід) та III класу (аміодарон, бретиліум, соталол) можуть підвищувати ймовірність виникнення порушень серцевого ритму на кшталт torsades de pointes пірует"). Нестероїдні протизапальні препарати, глюкокортикостероїди, тетракозактид, симпатоміметики знижують гіпотензивну дію, баклофен збільшує. Салуретики, серцеві глікозиди, глюко- та мінералокортикостероїди, тетракозактид, амфотерицин В (в/в), проносні засоби підвищують ризик розвитку гіпокаліємії. При одночасному застосуванні із серцевими глікозидами підвищується ймовірність розвитку дигіталісної інтоксикації, з препаратами кальцію – гіперкальціємії, з метформіном – можливе посилення молочнокислого ацидозу. Комбінація з калійзберігаючими діуретиками може бути ефективна у певної категорії хворих, однак, при цьому повністю не виключається ймовірність розвитку гіпо-або гіперкаліємії, особливо у хворих з цукровим діабетом та нирковою недостатністю. Інгібітори АПФ збільшують ризик розвитку артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності (особливо при наявному стенозі ниркової артерії). Контрастні йодовмісні засоби у високих дозах збільшують ризик розвитку порушень функції нирок (зневоднення організму). Перед застосуванням контрастних засобів йоду хворим необхідно відновити втрату рідини. Трициклічні антидепресанти та антипсихотичні препарати посилюють гіпотензивну дію та збільшують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. Циклоспорин підвищує ризик розвитку гіперкреатинінемії. Знижує ефект непрямих антикоагулянтів (похідних кумарину або індандіону) внаслідок підвищення концентрації факторів згортання внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові та підвищення їхньої продукції печінкою (може знадобитися корекція дози). Підсилює блокаду нервово-м'язової передачі, що розвивається під дією недеполяризуючих міорелаксантів.Спосіб застосування та дозиВсередину, переважно вранці, незалежно від їжі по 2.5 мг (1 таб.)/сут, запиваючи достатньою кількістю рідини. Якщо через 4-8 тижнів лікування не досягнуто бажаного терапевтичного ефекту, дозу препарату підвищувати не рекомендується (зростає ризик побічних ефектів без посилення антигіпертензивного ефекту). Натомість у схему медикаментозного лікування рекомендується включити інший антигіпертензивний препарат, що не є діуретиком. У випадках, коли лікування слід розпочинати з прийому двох препаратів, доза Індапаміду залишається рівною 2.5 мг вранці одноразово на добу.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, слабкість, порушення функції шлунково-кишкового тракту, водно-електролітні порушення, зниження артеріального тиску, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, пригнічення дихання, у пацієнтів з порушенням функції печінки можливий розвиток печінкової коми. Лікування: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням нормального водно-електролітного балансу, симптоматична терапія. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри тривалому застосуванні або прийомі Індапаміду у великих дозуваннях можуть розвинутися електролітні порушення, такі як гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз. Ці порушення частіше спостерігаються у хворих із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціонального класу, за класифікацією NYHA); захворюваннями печінки, при блюванні та діареї, а також у осіб, які перебувають на безсольовій дієті. Одночасне призначення Індапаміду з серцевими глікозидами та кортикостероїдами підвищує ризик виникнення гіпокаліємії. Крім того, може збільшитись виділення магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Можлива поява ортостатичної гіпотензії, яка може провокуватися прийомом алкоголю, барбітуратами, наркотичними препаратами та одночасним прийомом інших гіпотензивних засобів. У хворих, які приймають серцеві глікозиди, проносні засоби, на тлі гіперальдостеронізму, а також у осіб похилого віку показаний ретельний контроль вмісту калію та креатиніну. Найбільш ретельний контроль показаний у хворих на цироз печінки, ішемічну хворобу серця, хронічну серцеву недостатність. До групи підвищеного ризику також відносяться хворі зі збільшеним інтервалом QT на електрокардіограмі (уродженим або розвиненим на тлі будь-якого патологічного процесу). Перший вимір концентрації калію в крові слід здійснити протягом 1 тижня лікування. Гіперкальціємія на фоні прийому Індапаміду може бути наслідком раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. У хворих на цукровий діабет дуже важливо контролювати рівень глюкози в крові, особливо за наявності гіпокаліємії. Значна дегідратація може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності (зниження клубочкової фільтрації). Хворим необхідно компенсувати втрату рідини та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок. Індапамід може дати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. Хворим з артеріальною гіпертензією та гіпонатріємією (внаслідок прийому діуретиків) необхідно за 3 дні до початку прийому інгібіторів АПФ припинити прийом діуретиків (при необхідності прийом діуретиків можна відновити трохи пізніше), або призначають початкові низькі дози інгібіторів АПФ. Похідні сульфонаміду можуть загострювати перебіг системного червоного вовчаку (необхідно мати на увазі при призначенні Індапаміду).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
208,00 грн
160,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: індапамід – 1.5 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору. На поперечному розрізі ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретик. Антигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту; біодоступність – висока (93%). Прийом їжі дещо сповільнює швидкість абсорбції, але не впливає на кількість речовини, що всмокталася. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 12 годин після прийому внутрішньо. При повторних прийомах коливання концентрації препарату в плазмі в інтервалі між прийомами двох доз зменшуються. Рівноважна концентрація встановлюється через сім днів регулярного прийому. Період напіввиведення – 18 годин, зв'язок з білками плазми – близько 79%. Зв'язується також із еластином гладких м'язів судинної стінки. Має високий обсяг розподілу, проходить через гістогематичні бар'єри (зокрема плацентарний), проникає у грудне молоко. Метаболізується у печінці. Нирками виводиться 60-80% як метаболітів (у незміненому вигляді виводиться близько 5%), через кишечник — 20%. У хворих із нирковою недостатністю фармакокінетика не змінюється. Чи не кумулює.ФармакодинамікаГіпотензивний засіб (діуретик, вазодилататор). За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків (порушує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле). Збільшує виділення з сечею іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, що супроводжується посиленням діурезу. Маючи здатність селективно блокувати «повільні» кальцієві канали, підвищує еластичність стінок артерій і знижує загальний периферичний судинний опір. Сприяє зменшенню гіпертрофії лівого шлуночка серця. Не впливає на вміст ліпідів у плазмі (тригліцеридів, ліпопротеїнів низької щільності, ліпопротеїнів високої щільності); не впливає на вуглеводний обмін (у тому числі у хворих на цукровий діабет). Знижує чутливість судинної стінки до норадреналіну та ангіотензину II, стимулює синтез простагландину Е2 та простацикліну PGI2, знижує продукцію вільних та стабільних кисневих радикалів. Індапамід має гіпотензивну дію в дозах, що не мають вираженого діуретичного ефекту. Гіпотензивний ефект розвивається на кінець першого тижня, зберігається протягом 24 годин на фоні одноразового прийому.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до індапаміду та інших похідних сульфонаміду, тяжка ниркова недостатність (стадія анурії), виражена печінкова недостатність (у тому числі з енцефалопатією); вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, галактоземія, синдром порушення всмоктування глюкози/галактози (препарат містить лактозу). З обережністю: порушення функції печінки та/або нирок, порушення водно-електролітного балансу, гіперпаратиреоз; подовження інтервалу QT або одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT; цукровий діабет у стадії декомпенсації, гіперурикемія (особливо супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом). Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем.Вагітність та лактаціяІндапамід МВ ШТАДА не рекомендується приймати під час вагітності. Прийом діуретиків може викликати фетоплацентарну ішемію та спричиняти порушення розвитку плода. У зв'язку з тим, що індапамід виділяється з грудним молоком, не рекомендується призначення препарату під час грудного вигодовування. У разі необхідності застосування препарату Індапамід МВ ШТАДА в період лактації годування груддю слід припинити.Побічна діяВизначення частоти побічних реакцій: дуже часто – 10% і більше; часто - 1% і більше, менше 10%; нечасто - 0,1% і більше, менше 1%; рідко - 0,01% і більше, менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмія, ортостатична гіпотензія, серцебиття, зміни на електрокардіограмі (ЕКГ), характерні для гіпокаліємії. З боку органів кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку. З боку центральної та периферичної нервової системи: рідко – запаморочення, головний біль, парестезії, підвищена збудливість, астенія, сонливість, вертиго, безсоння, депресія, підвищена стомлюваність, нездужання, спазм м'язів кінцівок, напруженість, дратівливість, тривожність. У пацієнтів із печінковою недостатністю можливий розвиток печінкової енцефалопатії. З боку травної системи: нечасто блювання; рідко – нудота, запор, сухість слизової оболонки ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит, анорексія, біль у животі, діарея. З боку сечостатевої системи: дуже рідко ниркова недостатність, ніктурія, інфекції, поліурія. З боку дихальної системи: кашель, фарингіт, синусит, риніт. Алергічні реакції: часто - макуло-папульозний висип; нечасто – пурпура, дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив'янка, геморагічний васкуліт, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж шкіри. Інші: окремі повідомлення - загострення системного червоного вовчаку (ВКВ), реакції фоточутливості. Лабораторні дані: зниження рівня калію та розвиток гіпокаліємії (особливо виражене у хворих, що належать до групи ризику). У клінічних дослідженнях гіпокаліємія (вміст калію в плазмі крові менше 3,4 ммоль/л) спостерігалася у 10% пацієнтів та 3,2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів терапії вміст калію в плазмі знижувався, в середньому на 0,23 ммоль/л. Дуже рідко – гіперкальціємія; можлива гіпонатріємія, що супроводжується гіповолемією та ортостатичною гіпотензією. Одночасна втрата іонів хлору може призводити до компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота розвитку метаболічного алкалозу та його виразність незначні; гіперурикемія та гіперглікемія (неуточнена частота), підвищення концентрації азоту сечовини крові, гіперкреатинінемія, глюкозурія. Якщо будь-які з вищезазначених побічних ефектів посилюються або ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиЯкщо Ви приймаєте будь-які інші препарати, перед початком лікування слід проконсультуватися з лікарем. Не рекомендовані комбінації При одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення концентрації іонів літію в плазмі крові внаслідок зниження виведення його з організму нирками, що супроводжується появою ознак передозування (нефротоксична дія), так само як і при дотриманні дієти без солі (зниження виведення іонів літію нирками). У разі одночасного прийому з препаратами літію необхідні ретельний контроль концентрації літію у плазмі та корекція дозування. Комбінації, що потребують особливої уваги Препарати, при одночасному застосуванні з якими підвищується ймовірність виникнення аритмій на кшталт «пірует» (torsades de pointes): антиаритмічні засоби ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби III класу (аміодарон, дофетилід, ібутилід, дбутилид, , соталол, деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, в/в)), галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін (в/в), астемізол. Одночасне застосування з будь-яким із цих препаратів, особливо на тлі гіпокаліємії, підвищує ризик виникнення шлуночкових аритмій на кшталт «пірует». Перед початком комбінованої терапії індапамідом та зазначеними вище препаратами слід контролювати вміст калію у плазмі крові та за необхідності відкоригувати його. Рекомендується проводити контроль клінічного стану пацієнта, а також вмісту електролітів плазми крові та ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не провокують розвиток аритмії типу «пірует». При одночасному призначенні нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) (при системному застосуванні), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), високі дози саліцилової кислоти (3 г/добу і більше), можливе: зменшення антигіпертензивного ефекту індапами. недостатність у зневоднених пацієнтів (внаслідок зниження швидкості клубочкової фільтрації). На початку терапії індапамідом необхідно відновити водно-електролітний баланс та контролювати функцію нирок. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) при одночасному застосуванні з індапамідом у пацієнтів з гіпонатріємією (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії) збільшують ризик розвитку раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та зниженим внаслідок прийому діуретиків вмістом іонів натрію у плазмі крові необхідно за 3 дні до початку лікування інгібіторами АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за необхідності, прийом діуретиків відновити. Терапію інгібіторами АПФ слід починати з низьких доз, з наступним поступовим збільшенням дози у разі потреби. При хронічній серцевій недостатності лікування слід розпочинати з низьких доз інгібіторів АПФ, попередньо зменшивши дозу діуретиків.У всіх випадках протягом першого тижня прийому інгібіторів АПФ необхідно контролювати функцію нирок (зміст креатиніну в плазмі крові). Препарати, що підвищують ризик розвитку гіпокаліємії: амфотерицин (в/в); глюко- та мінералокортикостероїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника. При одночасному прийомі з індапамідом вищезгаданих препаратів збільшується ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). При необхідності слід контролювати та коригувати вміст іонів калію у плазмі крові. Одночасна терапія з баклофеном посилює антигіпертензивний ефект індапаміду. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія збільшує токсичну дію серцевих глікозидів (глікозидна інтоксикація). При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст іонів калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Комбінація з калійзберігаючими діуретиками (амілорид, спіронолактон, тріамтерен) може бути ефективна у певної категорії хворих, однак, при цьому повністю не виключається можливість розвитку гіпо-або гіперкаліємії, особливо у хворих на цукровий діабет та ниркову недостатність. У таких випадках слід контролювати рівень калію в плазмі, параметри ЕКГ і, при необхідності, коригувати терапію. При одночасному застосуванні діуретиків та метформіну можлива поява молочнокислого ацидозу, який пов'язаний, мабуть, з розвитком функціональної ниркової недостатності, обумовленої дією діуретиків (переважно «петльових»). Не рекомендується застосовувати метформін у комбінації з індапамідом при рівні креатиніну більше 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. При застосуванні йодовмісних рентгеноконтрастних препаратів слід мати на увазі, що діуретичний ефект індапаміду збільшує ризик розвитку ниркової недостатності. Цей ризик особливо високий при використанні йодовмісних рентгеноконтрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних речовин хворим необхідно відновити втрату рідини. Трициклічні антидепресанти та нейролептики посилюють гіпотензивний ефект та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Препарати, що містять солі кальцію, збільшують ризик розвитку гіперкальціємії через зниження виведення іонів кальцію нирками. При одночасному застосуванні циклоспорину та такролімусу можливе збільшення вмісту креатиніну в плазмі крові (без зміни концентрації циркулюючого циклоспорину), що спостерігається навіть при нормальному вмісті води та іонів натрію. Глюкортикостероїдні препарати, тетракозактид (при системному застосуванні) знижують гіпотензивний ефект (затримка іонів натрію та рідини). Знижує ефект непрямих антикоагулянтів (похідних кумарину або індандіону) внаслідок підвищення концентрації факторів згортання внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові та підвищення їхньої продукції печінкою (може знадобитися корекція дози). Підсилює блокаду нервово-м'язової передачі, що розвивається під дією недеполяризуючих міорелаксантів.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймають внутрішньо, переважно в ранкові години, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Добова доза препарату – 1 таблетка Індапаміду МВ ШТАДА (1,5 мг) один раз на день. Збільшення дози препарату не призводить до посилення гіпотензивної дії.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія), нудота, блювання, судоми, запаморочення, сонливість, загальмованість, сплутаність свідомості, пригнічення дихання, поліурія або олігурія аж до анурії. У пацієнтів з цирозом печінки можливий розвиток печінкової коми. Лікування: промивання шлунка, корекція водно-електролітного балансу, симптоматична терапія. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри недостатній ефективності через 4-8 тижнів доцільно до терапії додати антигіпертензивний лікарський засіб з іншим механізмом дії. Дозу препарату не рекомендується (за відсутності суттєвого збільшення гіпотензивного ефекту підвищується ризик розвитку побічних ефектів). У хворих, які приймають серцеві глікозиди, проносні засоби, на тлі гіперальдостеронізму, а також у осіб похилого віку показаний регулярний контроль вмісту іонів калію та креатиніну. На тлі прийому індапаміду слід систематично контролювати концентрацію іонів калію, натрію, магнію в плазмі крові (можуть розвинутися електролітні порушення), рН, концентрацію глюкози, сечової кислоти та залишкового азоту. Визначення вмісту іонів натрію в плазмі рекомендується проводити до початку лікування. Перший вимір концентрації іонів калію в плазмі слід провести протягом першого тижня від початку лікування. Найбільш ретельний контроль показаний у хворих на ішемічну хворобу серця, серцеву недостатність, цироз печінки (особливо з набряками або асцитом - ризик розвитку метаболічного алкалозу, що посилює прояви печінкової енцефалопатії), ослаблених хворих або одержують поєднану медикаментозну терапію.До групи підвищеного ризику також відносяться хворі зі збільшеним інтервалом QТ на електрокардіограмі (вродженим або розвиненим на тлі будь-якого патологічного процесу) і хворі, що приймають, поряд з індапамідом, лікарські засоби, що подовжують інтервал QT. Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію із сечею, що призводить до незначної та тимчасової гіперкальціємії. Виражена гіперкальціємія на фоні прийому індапаміду може бути наслідком раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Слід відмінити прийом діуретичних препаратів перед дослідженням функції паращитовидної залози. При призначенні тіазидних діуретиків пацієнтам із печінковою недостатністю можливий розвиток печінкової енцефалопатії. У таких випадках прийом препарату слід негайно припинити. У хворих на цукровий діабет дуже важливо контролювати рівень глюкози в крові, особливо за наявності гіпокаліємії. Значна дегідратація може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності (зниження клубочкової фільтрації). Хворим необхідно компенсувати втрату води та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок. Індапамід може дати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. У хворих з високим рівнем сечової кислоти в плазмі на тлі терапії індапамідом може збільшуватися частота виникнення нападів подагри. Похідні сульфонамідів можуть загострювати перебіг системного червоного вовчаку (необхідно мати на увазі при призначенні індапаміду). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами У деяких пацієнтів, переважно на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного засобу, можуть виникати сонливість, запаморочення та інші побічні ефекти нервової системи. При їх виникненні пацієнт повинен дотримуватися особливих запобіжних заходів при керуванні транспортним засобом і роботі зі складними механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
195,00 грн
166,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки пролонгованої дії, покриті оболонкою - 1 таб. Активна речовина: індапамід – 1.5 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза – 77.36 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) – 119.14 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 1 мг, магнію стеарат – 1 мг, опадрай ІІ (гіпромелоза – 2.24 мг, кольо 2) 800 мкг, титану діоксид – 2.08 мг) – 8 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (1, 2, 3, 4, 5) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки пролонгованої дії, покриті оболонкою (плівкової) білого кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі – внутрішній шар білого або білого з кремуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретик. Антигіпертензивний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо препарат повністю, але поступово всмоктується із ШКТ. Біодоступність – висока (93%). Їда трохи уповільнює швидкість, але не впливає на повноту абсорбції. Cmax у плазмі крові досягається через 12 годин після прийому внутрішньо одноразової дози. Рівноважна концентрація досягається через 7 днів регулярного прийому. Препарат на 70-80% зв'язується із білками плазми крові. Має високий обсяг розподілу, проходить через гістогематичні (в т.ч. плацентарні) бар'єри, проникає у грудне молоко. Метаболізується у печінці. Період напіввиведення індапаміду становить середньому 18-26 год. Виводиться з організму нирками (до 80%) переважно як метаболітів, через кишечник - 20%. У хворих із нирковою недостатністю фармакокінетика не змінюється. Чи не кумулює.ФармакодинамікаГіпотензивний засіб, тіазидоподібний діуретик з помірною за силою та тривалою за тривалістю дією, похідний бензамідів. Має помірні салуретичні та діуретичні ефекти, які пов'язані з блокадою реабсорбції іонів натрію, хлору, водню, та меншою мірою іонів калію в проксимальних канальцях та кортикальному сегменті дистального канальця нефрону. Судинорозширюючі ефекти та зниження загального периферичного опору судин мають у своїй основі такі механізми: зниження реактивності судинної стінки до норадреналіну та ангіотензину II; збільшення синтезу простагландинів, які мають судинорозширювальну активність; пригнічення струму іонів кальцію в гладком'язові стінки судин. Знижує тонус гладкої мускулатури артерій, зменшує загальний периферичний опір судин. Сприяє зменшенню гіпертрофії лівого шлуночка серця. У терапевтичних дозах не впливає на ліпідний та вуглеводний обмін (у тому числі у хворих із супутнім цукровим діабетом). Антигіпертензивний ефект розвивається наприкінці першого/початку другого тижня при постійному прийомі препарату та зберігається протягом 24 годин на фоні одноразового прийому.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуваннягостре порушення мозкового кровообігу; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) та/або печінки (в т.ч. з печінковою енцефалопатією); гіпокаліємія; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до індапаміду, інших похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату. Дані таблетки містять лактози моногідрат (цукор молочний), тому препарат не повинні приймати пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. Застосовують препарат з обережністю при цукровому діабеті, гіперурикемії (особливо що супроводжується подагрою та уратним нефролітіазом), гіпонатріємії та інших порушеннях водно-електролітного балансу, помірної печінкової та/або ниркової недостатності, хронічної серцевої недостатності, гіпертензії, пацієнтів з пацієнтами. які отримують поєднану терапію, в результаті якої можливе подовження інтервалу QT (астемізол, еритроміцин (внутрішньовенно), пентамідин, сультоприд, терфенадин, вінкамін (в/в), антиаритмічні лікарські засоби IA класу (хінідин, дизопрамід) та III класу (аміодарон, ).Вагітність та лактаціяПрепарат не рекомендується застосовувати під час вагітності. діуретики можуть викликати фетоплацентарну ішемію із ризиком розвитку гіпотрофії плода. Індапамід не можна застосовувати для лікування фізіологічних набряків під час вагітності. Індапамід виділяється із грудним молоком. Враховуючи можливість появи небажаних явищ у немовлят, годування груддю під час лікування не рекомендується.Побічна діяБільшість побічних реакцій (лабораторні та клінічні показники) мають дозозалежний характер. Частота побічних реакцій, які можуть бути викликані тіазидоподібними діуретиками, включаючи індапамід, наведена у вигляді наступних градацій: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, З боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія. З боку центральної нервової системи: рідко – запаморочення, стомлюваність, біль голови, парестезії. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмія, зниження артеріального тиску. З боку травної системи: нечасто – блювання; рідко – нудота, запор, сухість у роті; дуже рідко – панкреатит. З боку сечовидільної системи: дуже рідко – ниркова недостатність. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; Неуточнена частота - можливість розвитку печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності. З боку шкірних покривів: реакції підвищеної чутливості, в основному дерматологічні, у пацієнтів із схильністю до алергічних та астматичних реакцій; часто - макулопапульозний висип; нечасто – геморагічний васкуліт; дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; неуточненої частоти - можливе погіршення за наявності гострої форми дисемінованого червоного вовчаку. Описано випадки фоточутливості. Лабораторні показники: у клінічних дослідженнях гіпокаліємія (зміст калію в плазмі крові ≤3.4 ммоль/л) спостерігалася у 10% пацієнтів та 3.2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів терапії рівень калію в плазмі знизився, в середньому, на 0.23 ммоль/л. Дуже рідко – гіперкальціємія; неуточненої частоти - гіпокаліємія, гіпонатріємія, що супроводжується гіповолемією, дегідратацією та ортостатичною гіпотензією. Одночасна втрата іонів хлору може призводити до компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота розвитку алкалозу та його виразність незначна; підвищення рівня сечової кислоти та глюкози у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендовані комбінації При одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення концентрації іонів літію в плазмі крові внаслідок зниження виведення його з організму нирками, що супроводжується появою ознак передозування (нефротоксична дія), так само як і при дотриманні дієти без солі (зниження виведення іонів літію нирками). Комбінації, що потребують особливої уваги 1. Препарати, здатні викликати порушення ритму серця за типом "пірует": антиаритмічні засоби ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби ІІІ класу (аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, деякі нейролептики: , ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші (беприділ, цизаприд, дифеманін, дер, , моксифлоксацин, вінкамін (в/в), астемізол Одночасне застосування з будь-яким із цих препаратів, особливо на тлі гіпокаліємії, підвищує ризик виникнення шлуночкових аритмій на кшталт "пірует".Перед початком комбінованої терапії препаратом Індапамід ретард та вищезазначеними препаратами слід контролювати вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, відкоригувати його. Рекомендується: контроль клінічного стану пацієнта, а також вмісту електролітів плазми крові та ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно використовувати препарати, що не провокують розвиток аритмії типу "пірует". 2. При одночасному призначенні нестероїдних протизапальних засобів (при системному застосуванні), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), високі дози саліцилової кислоти (3 г/добу і більше) можливі: зменшення антигіпертензивного ефекту індапаміду, розвиток гострої ниркової недостатності. (внаслідок зниження швидкості клубочкової фільтрації). На початку терапії індапамідом необхідно відновити водно-електролітний баланс та контролювати функцію нирок. 3. Інгібітори АПФ у пацієнтів із гіпонатріємією (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії) збільшують ризик розвитку артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та можливо з гіпонатріємією, внаслідок прийому діуретиків, необхідно: припинити прийом препарату за 3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ та перейти на терапію калійнесберігаючими діуретиками; або розпочати терапію інгібіторами АПФ з низьких доз, з подальшим поступовим збільшенням дози у разі потреби. У перший тиждень терапії інгібіторами АПФ рекомендується контролювати концентрацію креатиніну плазми крові. 4. Інші препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), - глюко- та мінералокортикостероїди (при системному призначенні); тетракозактид; проносні засоби, що стимулюють моторику кишківника. При одночасному прийомі з індапамідом вищезгаданих препаратів збільшується ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). При необхідності слід контролювати та коригувати вміст іонів калію у плазмі крові. 5. Одночасна терапія з баклофеном посилює антигіпертензивний ефект індапаміду. 6. Серцеві глікозиди: гіпокаліємія збільшує токсичну дію серцевих глікозидів (глікозидна інтоксикація). При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати вміст іонів калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Комбінації препаратів, які потребують уваги 1. Одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (амілорид, спіронолактон, тріамтерен) є доцільним у деяких пацієнтів, однак не виключається можливість розвитку гіпокаліємії. На тлі цукрового діабету або ниркової недостатності можливий розвиток гіперкаліємії. Необхідно контролювати вміст іонів калію в плазмі крові, показники ЕКГ, та, за необхідності, коригувати терапію. 2. Метформін збільшує ризик розвитку молочнокислого ацидозу, т.к. можливий розвиток ниркової недостатності на фоні прийому діуретиків, особливо петльових. Метформін не слід приймати при концентрації креатиніну плазми більше 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. 3. Одночасне застосування великих доз йодовмісних контрастних засобів на фоні гіповолемії та прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності. Перед застосуванням препаратів рекомендується відновити водно-електролітний баланс крові. 4. Трициклічні антидепресанти (іміпрамінподобні) та нейролептики посилюють гіпотензивний ефект та ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). 5. Препарати, що містять солі кальцію, збільшують ризик розвитку гіперкальціємії через зниження виведення іонів кальцію нирками. 6. Циклоспорин, такролімус – ризик підвищення концентрації креатиніну в плазмі без зміни концентрації циркулюючого циклоспорину. 7. Глюкортикостероїдні препарати, тетракозактид (при системному застосуванні) знижують гіпотензивний ефект (затримка іонів натрію та рідини).Спосіб застосування та дозиВсередину, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини, незалежно від їди, переважно в ранковий час у дозі 1.5 мг (1 таблетка)/сут. Якщо через 4-8 тижнів лікування не досягається бажаного терапевтичного ефекту, дозу препарату підвищувати не рекомендується (зростає ризик побічних ефектів без посилення антигіпертензивного ефекту). Натомість у схему медикаментозного лікування рекомендується включити інший антигіпертензивний препарат, що не є діуретиком. У випадках, коли лікування слід розпочинати з прийому двох препаратів, доза Індапаміду ретард залишається рівною 1.5 мг вранці одноразово на добу. У літніх пацієнтів слід контролювати плазмову концентрацію креатиніну з урахуванням віку, маси тіла та статі, препарат можна застосовувати літнім пацієнтам із нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, слабкість, порушення функції шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання), водно-електролітні порушення, виражене зниження артеріального тиску, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, пригнічення дихання, поліурія, олігоурія аж до анурії. можливий розвиток печінкової коми. Лікування: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням нормального водно-електролітного балансу, симптоматична терапія. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки У пацієнтів із печінковою недостатністю при призначенні тіазидоподібних діуретиків можливий розвиток печінкової енцефалопатії, особливо при порушенні показників водно-електролітного балансу. При її розвитку прийом діуретиків слід припинити. Фоточутливість При застосуванні тіазидоподібних діуретиків відмічені випадки розвитку реакцій фоточутливості. У разі розвитку прийом препарату слід припинити. На тлі терапії препаратом Індапамід ретард необхідно захищати відкриті ділянки тіла від впливу сонячних променів та штучного ультрафіолетового випромінювання. Водно-електролітний баланс вміст іонів натрію у плазмі крові: всі діуретичні препарати можуть спричиняти гіпонатріємію. Зміст іонів натрію в плазмі слід вимірювати перед початком лікування препаратом Індапамід ретард, а потім регулярно в період лікування. Визначення вмісту іонів натрію в плазмі крові необхідно проводити до початку терапії препаратом Індапамід ретард, а також у період терапії. Важливо регулярно контролювати вміст іонів натрію у плазмі, т.к. спочатку гіпонатріємія може протікати безсимптомно. Найбільш ретельний контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам із цирозом печінки. вміст іонів калію у плазмі крові: найбільшим ризиком при лікуванні тіазидоподібними діуретиками є гіпокаліємія. Особливу увагу з метою профілактики гіпокаліємії (менше 3,4 ммоль/л) необхідно приділити увагу в наступних випадках: ослаблені пацієнти та/або ті, що отримують іншу терапію (антиаритмічні препарати та засоби, які можуть подовжувати інтервал QT на ЕКГ), у літньому віці, пацієнтам з цирозом печінки, периферичними набряками та асцитом; з ішемічною хворобою серця та хронічною серцевою недостатністю. Гіпокаліємія у таких пацієнтів посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику належать також пацієнти з подовженим інтервалом QT на ЕКГ. Гіпокаліємія є фактором виникнення важкої аритмії, і особливо аритмії типу «пірует», яка може призвести до летального результату. В усіх випадках необхідно регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі повинно бути проведене протягом першого тижня терапії препаратом Індапамід ретард. При виявленні гіпокаліємії слід здійснити відповідну терапію. вміст іонів кальцію в плазмі крові: тіазидоподібні та тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначної та/або тимчасової гіперкальціємії. Виражена гіперкальціємія на фоні прийому препарату Індапамід ретард може бути наслідком раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Слід відмінити прийом діуретиків перед дослідженням функції паращитовидних залоз. концентрація глюкози у плазмі крові: у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії, необхідний контроль концентрації глюкози у плазмі крові. сечова кислота: у пацієнтів із гіперурикемією може збільшувати частоту виникнення нападів або загострення перебігу подагри. Функція нирок та діуретичні препарати Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні, повною мірою, тільки у пацієнтів з нормальною або незначною мірою зниженою (креатинін плазми крові у дорослих менше 25 мг/л або 220 мкмоль/л) функцією нирок. Виражена гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності (зниження швидкості клубочкової фільтрації), що може супроводжуватись підвищенням концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. При нормальній функції нирок минуча функціональна ниркова недостатність, зазвичай, проходить без наслідків. При нирковій недостатності стан пацієнта може погіршитися. Пацієнти похилого віку Рекомендується регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію у плазмі крові з урахуванням віку пацієнта, маси тіла та статі. Індапамід ретард можна призначати пацієнтам похилого віку за збереженої або трохи порушеної функції нирок (КК вище 30 мл/хв). Спортсмени Індапамід ретард може дати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування індапаміду ретард не спричиняє порушення психомоторних реакцій. Однак у деяких пацієнтів у відповідь на зниження АТ можуть розвинутись різні індивідуальні реакції, особливо на початку терапії або при додаванні до терапії інших гіпотензивних засобів. У зв'язку з цим на початку лікування препаратом Індапамід ретард не рекомендується керувати автотранспортом або іншими складними механізмами, що потребують підвищеної уваги.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: карбамазепін 200 мг. 40 шт. - упаковки осередкові контурні, пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаКарбамазепін є похідним дибензоазепіну і має протиепілептичну, нейротропну, психотропну та антидіуретичну дію. Як протиепілептичний засіб, стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Дана дія досягається, імовірно, за рахунок блокади натрієвих каналів, внаслідок чого запобігається повторне виникнення деполяризованих нейронах натрій-залежних потенціалів дії. Знижує вивільнення нейромедіатора глутамату. Психотропна дія карбамазепіну, мабуть, обумовлена пригніченням обміну догаміну та норадреналіну. Знижує частоту нападів, тривогу, депресію, дратівливість та агресивність у хворих на епілепсію. Вплив на когнітивні функції у хворих на епілепсію варіабельний. Запобігає появі пароксизмальних болів при невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності, знижує підвищену нервову збудливість, тремор, порушення ходи. Використовується для лікування афективних розладів як антипсихотичний та нормотимічний засіб. При нецукровому діабеті знижує діурез та почуття спраги.ФармакокінетикаАбсорбція - повільна, але досить повна (притм їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування). Після одноразового прийому Cmax ; у плазмі крові досягається через 12 год. Рівноважні концентрації препарату у плазмі досягаються через 1-2 тижні. Серед пацієнтів спостерігаються суттєві індивідуальні відмінності значення рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні. Зв'язок із білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Концентрація у грудному молоці становить 25-60 % від такої у плазмі. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та малоактивного – 9-гідрокси-метил-10 карбамоілакридан. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є ізофермент цитохрому Р450 3А4. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду становить близько 30% від рівня карбамазепіну в плазмі. Біотрансформація карбамазепін-10,11-епоксиду в карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксид гідролази. Інший шлях метаболізму карбамазепіну - утворення різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. T1/2 ;після разового прийому становить у середньому близько 36 год (коливається від 25 до 65 год), після повторного прийому - 16-24 год. Виводиться переважно у вигляді неактивних метаболітів із сечею (приблизно 70%) та калом (приблизно 30%). Близько 2% виводиться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну та 1% у вигляді карбамазепін-10,11-епоксиду. У дітей внаслідок швидшого виведення карбамазепіну може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кг маси тіла порівняно з дорослими. Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки немає.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія (монотерапія або у складі комплексної терапії): складні та прості парціальні напади (із втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї, а також генералізовані тоніко-клонічні напади. Змішані форми епілептичних нападів. гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або зниження вираженості клінічних проявів; у комплексній терапії синдрому алкогольної абстиненції; невралгія трійчастого нерва (ідіопатична, при розсіяному склерозі), ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва; больовий синдром при діабетичній невропатії; поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті.Протипоказання до застосуванняAV-блокада; пригнічення кістковомозкового кровотворення в анамнезі; печінкові порфірії; одночасний прийом інгібіторів МАО та протягом 2-х тижнів після їх відміни; період грудного вигодовування; гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (трициклічні антидепресанти). З; обережністю; застосовувати при: низькому рівні лейкоцитів або тромбоцитів; змішаних формах епілептичних нападів, що включають абсанс; у літньому віці; при серцевій, печінковій або нирковій недостатності; підвищеному внутрішньоочному тиску; гіпонатріємії розведення; гіпотиреоз; гіперплазії передміхурової залози; вагітності (підвищений ризик розвитку порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку).Побічна діяПорушення з боку нервової системи: запаморочення, атаксія, сонливість, відчуття втоми, головний біль, диплопія, порушення акомодації, тремор, м'язова дистонія, тики, ністагм, орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, дизартрія, хореоатетоїдні паути, , порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром Порушення з боку психіки: галюцинації (зорові або слухові), депресія, анорексія, занепокоєння, агресивна поведінка, ажитація, дезорієнтація, посилення психозу. З боку шкіри та її придатків: алергічний дерматит, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, еритродермія, системний червоний вовчак, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, мультиформна та вузлувата еритема, порушення , випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинний взаємозв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. З боку системи кровотворення: ; анемія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників ГГТ, ЛФ, трансаміназ; гепатит (холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу), жовтяниця, гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, сухість у роті, діарея, запор, болі в животі, глосит, стоматит, панкреатит. Реакції підвищеної чутливості: ;мультіорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфоаденопатією, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими показниками функції печінки (зазначені прояви зустрічі). Можуть залучатися та інші органи (легкі, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Асептичний менінгіт з міоклонусом та еозинофілією; анафілактична реакція; ангіоневротичний набряк. З боку серцево-судинної системи: порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження або підвищення АТ, брадикардія, аритмія, AV-блокада з непритомністю, колапс, застійна серцева недостатність, погіршення перебігу ІХС, тромбофлебіт, тромбоемболія. З боку ендокринної системи та обміну речовин: ;набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, рво головним болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; підвищення рівня пролактину, що супроводжується або не супроводжується галактореєю, гінекомастією; зниження концентрації трийодтироніну та тироксину; підвищення концентрації тиреотропного гормону, що зазвичай не супроводжується клінічними проявами; порушення метаболізму кісткової тканини (зниження концентрації кальцію та 25-гідроксиколекальциферолу в плазмі крові), що призводить до остеомаляції; підвищення концентрації холестерину,включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності та тригліцеридів. З боку сечостатевої системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, альбумінурія, гематурія, олігурія, азотемія, прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції, порушення сперматогенезу. З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, підвищення внутрішньоочного тиску, кон'юнктивіт; розлади слуху. З боку скелетно-м'язової системи: артралгії, м'язові болі, м'язова слабкість, судоми. З боку дихальної системи: реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Зміна результатів лабораторних досліджень: ;гіпогаммаглобулінемія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі. Спільне застосування індукторів ізоферменту CYP 3 A 4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну та можливого зниження його концентрації в плазмі. Відміна індукторів ізоферменту CYP 3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну і призводити до підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові. При одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP 3A4, можлива індукція метаболізму та зниження їх концентрації у плазмі. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну або карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі: декстропропоксифен, ібупрофен, даназол, макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вилоксазин, стирипентол, вігазол, золозол, , терфенадин, локсапін, оланзапін, кветіапін, ізоніазид, інгібітори вірусної протеази для терапії ВІЛ-інфекції (наприклад, ритонавір), ацетазоламід, верапаміл, дилтіазем, омепразол, оксибутинін, дантролен, тикох можливо - циметидин, дезіпрамін, примідон, вальпроєва кислота. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну у плазмі: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, прогабід, теофілін, амінофілін, ізотретиноїн, рифампіцин, цисплатин, доксорубіцин; рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений і, хоча дані суперечливі, можливо, також клоназепам, вальпроєва кислота або вальпромід. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія: Карбамазепін може знизити концентрацію в плазмі або зменшити або навіть повністю нівелювати ефекти наступних препаратів: метадон, парацетамол, антипірин, трамадол, доксициклін, пероральні антикоагулянти (варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол), бупропіон, циталопрам, традедон амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін), клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід, ітраконазол, застосовувані при терапії ВІЛ-інфекції (індинавір, ритонавір, саквінавір), алпразолам; мідазолам, теофілін, блокатори кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (наприклад, фелодипін), дигоксин,пероральні контрацептивні засоби (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції), глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон, дексаметазон); циклоспорин, еверолімус, левотироксин натрію, естрогени та/або прогестерон. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну рівень фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а рівень мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). Комбінації, які слід брати до уваги: Можливе посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у разі одночасного застосування з карбамазепіном. У разі спільного призначення з леветирацетамом можливе посилення токсичної дії карбамазепіну. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Спільний прийом із грейпфрутовим соком може підвищити рівень карбамазепіну у плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди з невеликою кількістю рідини. Епілепсія: ;по можливості, карбамазепін слід призначати як монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Приєднання карбамазепіну до протиепілептичної терапії, що вже проводиться, слід проводити поступово. Для дорослих початкова доза 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до 400 мг 2-3 рази на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. Для дітей у віці до 5 років початкова доза 20-60 мг на добу з підвищенням на 20-60 мг кожні два дні. У дітей з 5 років початкова доза становить 100 мг на добу, з подальшим підвищенням на 100 мг на тиждень. Підтримуюча доза для дітей становить 10-20 мг/кг маси тіла/добу за 2-3 прийоми. Для забезпечення точного дозування у дітей віком до 5 років необхідно використовувати рідкі пероральні лікарські форми карбамазепіну. Невралгія трійчастого або язикоглоткового нервів: початкова доза 200-400 мг на добу, потім дозу поступово підвищують не більше ніж на 200 мг на день аж до припинення болю (в середньому, до 600-800 мг), потім зменшують до мінімальної ефективної дози. При лікуванні хворих похилого віку початкова доза 100 мг 2 рази на добу. Алкогольний абстинентний синдром: середня доза - 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках, у перші дні, дозу можна збільшити до 400 мг 3 рази на добу. На початку лікування при тяжких явищах абстиненції призначається у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією, седативними та снодійними препаратами. Поліурія та полідипсія при нецукровому діабеті: ; середня доза для ; дорослих; - 200 мг 2-3 рази на добу. У дітей доза підбирається з урахуванням маси тіла та віку. Больовий синдром при діабетичній невропатії: 200 мг 2-4 рази на добу. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів: добова доза 400-1600 мг (середня добова доза 200-600 мг) за 2-3 прийоми/добу. У гострих випадках дозу збільшують досить швидко. При підтримуючій терапії підвищення дози має бути поступовим та невеликим.ПередозуванняСимптоми: ЦНС: пригнічення функцій центральної нервової системи аж до коми, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, відчуття «туману» перед очима, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія, що змінюється на гіпорефлексію, судоми, психомоторні розлади, міо; дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень; серцево-судинна система: тахікардія, зниження або підвищення артеріального тиску, порушення провідності серця з розширенням комплексу QRS, зупинка серця; травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка; зниження моторики товстої кишки; сечовивідна система: затримка сечі, олігурія або анурія, затримка рідини, гіпонатріємія розведення; лабораторні показники: метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м'язової фракції КФК, гіпонатріємія. Лікування: специфічний антидот відсутній. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2-3 діб та повторної появи симптомів інтоксикації), госпіталізація, симптоматична терапія. Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові (включаючи підрахунок кількості тромбоцитів, ретикулоцитів, а також концентрації заліза у сироватці крові), загальні аналізи сечі та визначення рівня сечовини у крові. Препарат має слабку антихолінергічну активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском необхідний постійний контроль цього показника. Рекомендується періодичне визначення концентрації карбамазепіну в плазмі у випадках підвищення частоти виникнення епілептичних нападів, при лікуванні дітей, у вагітних, у разі його застосування у складі комплексної терапії, розвитку виражених побічних ефектів. Є окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Однак причинний взаємозв'язок цих порушень з прийомом препарату досі не доведений. Перехресні реакції підвищеної чутливості можуть виникнути між карбамазепіном та фенітоїном або окскарбазепіном. На час терапії необхідно відмовитися від прийому алкоголю, так як карбамазепін посилює пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина Карбамазепін 200 мг. Допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 80.5 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 16.4 мг, тальк – 3.1 мг, магнію стеарат – 3.1 мг, повідон (полівінілпіролідон) – 14.4 мг, полісорбат (твін-80). 10 шт. - упаковки осередкові контурні (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаКарбамазепін є похідним дибензоазепіну і має протиепілептичну, нейротропну, психотропну та антидіуретичну дію. Як протиепілептичний засіб, стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Дана дія досягається, імовірно, за рахунок блокади натрієвих каналів, внаслідок чого запобігається повторне виникнення деполяризованих нейронах натрій-залежних потенціалів дії. Знижує вивільнення нейромедіатора глутамату. Психотропна дія карбамазепіну, мабуть, обумовлена пригніченням обміну догаміну та норадреналіну. Знижує частоту нападів, тривогу, депресію, дратівливість та агресивність у хворих на епілепсію. Вплив на когнітивні функції у хворих на епілепсію варіабельний. Запобігає появі пароксизмальних болів при невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності, знижує підвищену нервову збудливість, тремор, порушення ходи. Використовується для лікування афективних розладів як антипсихотичний та нормотимічний засіб. При нецукровому діабеті знижує діурез та почуття спраги.ФармакокінетикаАбсорбція - повільна, але досить повна (притм їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування). Після одноразового прийому Cmax ; у плазмі крові досягається через 12 год. Рівноважні концентрації препарату у плазмі досягаються через 1-2 тижні. Серед пацієнтів спостерігаються суттєві індивідуальні відмінності значення рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні. Зв'язок із білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Концентрація у грудному молоці становить 25-60 % від такої у плазмі. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та малоактивного – 9-гідрокси-метил-10 карбамоілакридан. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є ізофермент цитохрому Р450 3А4. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду становить близько 30% від рівня карбамазепіну в плазмі. Біотрансформація карбамазепін-10,11-епоксиду в карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксид гідролази. Інший шлях метаболізму карбамазепіну - утворення різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. T1/2 ;після разового прийому становить у середньому близько 36 год (коливається від 25 до 65 год), після повторного прийому - 16-24 год. Виводиться переважно у вигляді неактивних метаболітів із сечею (приблизно 70%) та калом (приблизно 30%). Близько 2% виводиться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну та 1% у вигляді карбамазепін-10,11-епоксиду. У дітей внаслідок швидшого виведення карбамазепіну може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кг маси тіла порівняно з дорослими. Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки немає.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія (монотерапія або у складі комплексної терапії): складні та прості парціальні напади (із втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї, а також генералізовані тоніко-клонічні напади. Змішані форми епілептичних нападів. гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або зниження вираженості клінічних проявів; у комплексній терапії синдрому алкогольної абстиненції; невралгія трійчастого нерва (ідіопатична, при розсіяному склерозі), ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва; больовий синдром при діабетичній невропатії; поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті.Протипоказання до застосуванняAV-блокада; пригнічення кістковомозкового кровотворення в анамнезі; печінкові порфірії; одночасний прийом інгібіторів МАО та протягом 2-х тижнів після їх відміни; період грудного вигодовування; гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (трициклічні антидепресанти). З; обережністю; застосовувати при: низькому рівні лейкоцитів або тромбоцитів; змішаних формах епілептичних нападів, що включають абсанс; у літньому віці; при серцевій, печінковій або нирковій недостатності; підвищеному внутрішньоочному тиску; гіпонатріємії розведення; гіпотиреоз; гіперплазії передміхурової залози; вагітності (підвищений ризик розвитку порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку).Побічна діяПорушення з боку нервової системи: запаморочення, атаксія, сонливість, відчуття втоми, головний біль, диплопія, порушення акомодації, тремор, м'язова дистонія, тики, ністагм, орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, дизартрія, хореоатетоїдні паути, , порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром Порушення з боку психіки: галюцинації (зорові або слухові), депресія, анорексія, занепокоєння, агресивна поведінка, ажитація, дезорієнтація, посилення психозу. З боку шкіри та її придатків: алергічний дерматит, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, еритродермія, системний червоний вовчак, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, мультиформна та вузлувата еритема, порушення , випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинний взаємозв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. З боку системи кровотворення: ; анемія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників ГГТ, ЛФ, трансаміназ; гепатит (холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу), жовтяниця, гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, сухість у роті, діарея, запор, болі в животі, глосит, стоматит, панкреатит. Реакції підвищеної чутливості: ;мультіорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфоаденопатією, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими показниками функції печінки (зазначені прояви зустрічі). Можуть залучатися та інші органи (легкі, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Асептичний менінгіт з міоклонусом та еозинофілією; анафілактична реакція; ангіоневротичний набряк. З боку серцево-судинної системи: порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження або підвищення АТ, брадикардія, аритмія, AV-блокада з непритомністю, колапс, застійна серцева недостатність, погіршення перебігу ІХС, тромбофлебіт, тромбоемболія. З боку ендокринної системи та обміну речовин: ;набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, рво головним болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; підвищення рівня пролактину, що супроводжується або не супроводжується галактореєю, гінекомастією; зниження концентрації трийодтироніну та тироксину; підвищення концентрації тиреотропного гормону, що зазвичай не супроводжується клінічними проявами; порушення метаболізму кісткової тканини (зниження концентрації кальцію та 25-гідроксиколекальциферолу в плазмі крові), що призводить до остеомаляції; підвищення концентрації холестерину,включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності та тригліцеридів. З боку сечостатевої системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, альбумінурія, гематурія, олігурія, азотемія, прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції, порушення сперматогенезу. З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, підвищення внутрішньоочного тиску, кон'юнктивіт; розлади слуху. З боку скелетно-м'язової системи: артралгії, м'язові болі, м'язова слабкість, судоми. З боку дихальної системи: реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Зміна результатів лабораторних досліджень: ;гіпогаммаглобулінемія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі. Спільне застосування індукторів ізоферменту CYP 3 A 4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну та можливого зниження його концентрації в плазмі. Відміна індукторів ізоферменту CYP 3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну і призводити до підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові. При одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP 3A4, можлива індукція метаболізму та зниження їх концентрації у плазмі. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну або карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі: декстропропоксифен, ібупрофен, даназол, макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вилоксазин, стирипентол, вігазол, золозол, , терфенадин, локсапін, оланзапін, кветіапін, ізоніазид, інгібітори вірусної протеази для терапії ВІЛ-інфекції (наприклад, ритонавір), ацетазоламід, верапаміл, дилтіазем, омепразол, оксибутинін, дантролен, тикох можливо - циметидин, дезіпрамін, примідон, вальпроєва кислота. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну у плазмі: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, прогабід, теофілін, амінофілін, ізотретиноїн, рифампіцин, цисплатин, доксорубіцин; рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений і, хоча дані суперечливі, можливо, також клоназепам, вальпроєва кислота або вальпромід. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія: Карбамазепін може знизити концентрацію в плазмі або зменшити або навіть повністю нівелювати ефекти наступних препаратів: метадон, парацетамол, антипірин, трамадол, доксициклін, пероральні антикоагулянти (варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол), бупропіон, циталопрам, традедон амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін), клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід, ітраконазол, застосовувані при терапії ВІЛ-інфекції (індинавір, ритонавір, саквінавір), алпразолам; мідазолам, теофілін, блокатори кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (наприклад, фелодипін), дигоксин,пероральні контрацептивні засоби (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції), глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон, дексаметазон); циклоспорин, еверолімус, левотироксин натрію, естрогени та/або прогестерон. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну рівень фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а рівень мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). Комбінації, які слід брати до уваги: Можливе посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у разі одночасного застосування з карбамазепіном. У разі спільного призначення з леветирацетамом можливе посилення токсичної дії карбамазепіну. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Спільний прийом із грейпфрутовим соком може підвищити рівень карбамазепіну у плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди з невеликою кількістю рідини. Епілепсія: ;по можливості, карбамазепін слід призначати як монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Приєднання карбамазепіну до протиепілептичної терапії, що вже проводиться, слід проводити поступово. Для дорослих початкова доза 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до 400 мг 2-3 рази на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. Для дітей у віці до 5 років початкова доза 20-60 мг на добу з підвищенням на 20-60 мг кожні два дні. У дітей з 5 років початкова доза становить 100 мг на добу, з подальшим підвищенням на 100 мг на тиждень. Підтримуюча доза для дітей становить 10-20 мг/кг маси тіла/добу за 2-3 прийоми. Для забезпечення точного дозування у дітей віком до 5 років необхідно використовувати рідкі пероральні лікарські форми карбамазепіну. Невралгія трійчастого або язикоглоткового нервів: початкова доза 200-400 мг на добу, потім дозу поступово підвищують не більше ніж на 200 мг на день аж до припинення болю (в середньому, до 600-800 мг), потім зменшують до мінімальної ефективної дози. При лікуванні хворих похилого віку початкова доза 100 мг 2 рази на добу. Алкогольний абстинентний синдром: середня доза - 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках, у перші дні, дозу можна збільшити до 400 мг 3 рази на добу. На початку лікування при тяжких явищах абстиненції призначається у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією, седативними та снодійними препаратами. Поліурія та полідипсія при нецукровому діабеті: ; середня доза для ; дорослих; - 200 мг 2-3 рази на добу. У дітей доза підбирається з урахуванням маси тіла та віку. Больовий синдром при діабетичній невропатії: 200 мг 2-4 рази на добу. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів: добова доза 400-1600 мг (середня добова доза 200-600 мг) за 2-3 прийоми/добу. У гострих випадках дозу збільшують досить швидко. При підтримуючій терапії підвищення дози має бути поступовим та невеликим.ПередозуванняСимптоми: ЦНС: пригнічення функцій центральної нервової системи аж до коми, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, відчуття «туману» перед очима, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія, що змінюється на гіпорефлексію, судоми, психомоторні розлади, міо; дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень; серцево-судинна система: тахікардія, зниження або підвищення артеріального тиску, порушення провідності серця з розширенням комплексу QRS, зупинка серця; травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка; зниження моторики товстої кишки; сечовивідна система: затримка сечі, олігурія або анурія, затримка рідини, гіпонатріємія розведення; лабораторні показники: метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м'язової фракції КФК, гіпонатріємія. Лікування: специфічний антидот відсутній. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2-3 діб та повторної появи симптомів інтоксикації), госпіталізація, симптоматична терапія. Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові (включаючи підрахунок кількості тромбоцитів, ретикулоцитів, а також концентрації заліза у сироватці крові), загальні аналізи сечі та визначення рівня сечовини у крові. Препарат має слабку антихолінергічну активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском необхідний постійний контроль цього показника. Рекомендується періодичне визначення концентрації карбамазепіну в плазмі у випадках підвищення частоти виникнення епілептичних нападів, при лікуванні дітей, у вагітних, у разі його застосування у складі комплексної терапії, розвитку виражених побічних ефектів. Є окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Однак причинний взаємозв'язок цих порушень з прийомом препарату досі не доведений. Перехресні реакції підвищеної чутливості можуть виникнути між карбамазепіном та фенітоїном або окскарбазепіном. На час терапії необхідно відмовитися від прийому алкоголю, так як карбамазепін посилює пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
278,00 грн
248,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаАмлодипін пригнічує трансмембранний струм іонів кальцію в гладком'язові клітини серця і судин (він блокує повільні кальцієві канали, тобто, є антагоністом кальцію). Антигіпертензивний ефект амлодипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, що веде до зниження опору периферичних судин. Механізм антиангінальної дії не цілком зрозумілий, проте, швидше за все, він пов'язаний з двома наступними ефектами: Розширення периферичних артеріол знижує загальний периферичний опір, тобто постнавантаження. Оскільки амлодипін не викликає рефлекторної тахікардії, споживання енергії та кисню міокардом знижується; розширення великих коронарних артерій та коронарних артеріол покращує постачання кисню як нормальних, так і ішемізованих зон міокарда. Завдяки цим ефектам покращується постачання киснем міокарда, навіть при спазмі коронарних артерій (стенокардія Принцметала або нестабільна стенокардія).ФармакокінетикаАмлодимін добре всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі відзначається через 6-12 год. Прийом препарату разом з їжею не впливає на його всмоктування. Абсолютна біодоступність становить 64 – 80%. Видимий обсяг розподілу становить 21 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі крові (5-15 нг/мл) досягається через 7-8 днів після початку прийому препарату. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно на 93 – 98% пов'язаний із білками плазми крові. Амлодипін зазнає інтенсивного метаболізму в печінці. Приблизно 90% прийнятої дози перетворюється на неактивні похідні піридину. Приблизно 10% прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді. Приблизно 60% кількості неактивних метаболітів виводиться нирками та 20 – 25% через кишечник. Крива концентрації-часу у плазмі крові має двофазний характер. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 35-50 годин, що дає змогу вводити препарат один раз на добу. Кліренс препарату та всього організму становить 7 мл/хв/кг (25 л/год у пацієнта вагою 60 кг). У пацієнтів похилого віку кліренс препарату з усього організму становить 19 л/год. Фармакокінетика амлодипіну не змінюється при нирковій недостатності або у пацієнтів похилого віку. Через зниження кліренсу пацієнтам з печінковою недостатністю слід призначати нижчі початкові дози.ФармакодинамікаУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом препарату один раз на день викликає клінічно суттєве зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом всього 24-годинного інтервалу між прийомами препарату. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипіну він не викликає гострої гіпотензії. У хворих на стенокардію прийом препарату один раз на добу збільшує загальний час виконання можливого фізичного навантаження до розвитку нападу стенокардії, а також час до значного зниження інтервалу ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та потребу сублінгвального прийому нітрогліцерину. Не виявлено негативного впливу амлодипіну на обмін речовин. Препарат не впливає на рівні ліпідів плазми, рівня глюкози крові та сечової кислоти сироватки крові. Він безпечний для пацієнтів із бронхіальною астмою.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 60 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаАмлодипін пригнічує трансмембранний струм іонів кальцію в гладком'язові клітини серця і судин (він блокує повільні кальцієві канали, тобто, є антагоністом кальцію). Антигіпертензивний ефект амлодипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, що веде до зниження опору периферичних судин. Механізм антиангінальної дії не цілком зрозумілий, проте, швидше за все, він пов'язаний з двома наступними ефектами: Розширення периферичних артеріол знижує загальний периферичний опір, тобто постнавантаження. Оскільки амлодипін не викликає рефлекторної тахікардії, споживання енергії та кисню міокардом знижується; розширення великих коронарних артерій та коронарних артеріол покращує постачання кисню як нормальних, так і ішемізованих зон міокарда. Завдяки цим ефектам покращується постачання киснем міокарда, навіть при спазмі коронарних артерій (стенокардія Принцметала або нестабільна стенокардія).ФармакокінетикаАмлодимін добре всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі відзначається через 6-12 год. Прийом препарату разом з їжею не впливає на його всмоктування. Абсолютна біодоступність становить 64 – 80%. Видимий обсяг розподілу становить 21 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі крові (5-15 нг/мл) досягається через 7-8 днів після початку прийому препарату. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно на 93 – 98% пов'язаний із білками плазми крові. Амлодипін зазнає інтенсивного метаболізму в печінці. Приблизно 90% прийнятої дози перетворюється на неактивні похідні піридину. Приблизно 10% прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді. Приблизно 60% кількості неактивних метаболітів виводиться нирками та 20 – 25% через кишечник. Крива концентрації-часу у плазмі крові має двофазний характер. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 35-50 годин, що дає змогу вводити препарат один раз на добу. Кліренс препарату та всього організму становить 7 мл/хв/кг (25 л/год у пацієнта вагою 60 кг). У пацієнтів похилого віку кліренс препарату з усього організму становить 19 л/год. Фармакокінетика амлодипіну не змінюється при нирковій недостатності або у пацієнтів похилого віку. Через зниження кліренсу пацієнтам з печінковою недостатністю слід призначати нижчі початкові дози.ФармакодинамікаУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом препарату один раз на день викликає клінічно суттєве зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом всього 24-годинного інтервалу між прийомами препарату. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипіну він не викликає гострої гіпотензії. У хворих на стенокардію прийом препарату один раз на добу збільшує загальний час виконання можливого фізичного навантаження до розвитку нападу стенокардії, а також час до значного зниження інтервалу ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та потребу сублінгвального прийому нітрогліцерину. Не виявлено негативного впливу амлодипіну на обмін речовин. Препарат не впливає на рівні ліпідів плазми, рівня глюкози крові та сечової кислоти сироватки крові. Він безпечний для пацієнтів із бронхіальною астмою.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаАмлодипін пригнічує трансмембранний струм іонів кальцію в гладком'язові клітини серця і судин (він блокує повільні кальцієві канали, тобто, є антагоністом кальцію). Антигіпертензивний ефект амлодипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, що веде до зниження опору периферичних судин. Механізм антиангінальної дії не цілком зрозумілий, проте, швидше за все, він пов'язаний з двома наступними ефектами: Розширення периферичних артеріол знижує загальний периферичний опір, тобто постнавантаження. Оскільки амлодипін не викликає рефлекторної тахікардії, споживання енергії та кисню міокардом знижується; розширення великих коронарних артерій та коронарних артеріол покращує постачання кисню як нормальних, так і ішемізованих зон міокарда. Завдяки цим ефектам покращується постачання киснем міокарда, навіть при спазмі коронарних артерій (стенокардія Принцметала або нестабільна стенокардія).ФармакокінетикаАмлодимін добре всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі відзначається через 6-12 год. Прийом препарату разом з їжею не впливає на його всмоктування. Абсолютна біодоступність становить 64 – 80%. Видимий обсяг розподілу становить 21 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі крові (5-15 нг/мл) досягається через 7-8 днів після початку прийому препарату. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно на 93 – 98% пов'язаний із білками плазми крові. Амлодипін зазнає інтенсивного метаболізму в печінці. Приблизно 90% прийнятої дози перетворюється на неактивні похідні піридину. Приблизно 10% прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді. Приблизно 60% кількості неактивних метаболітів виводиться нирками та 20 – 25% через кишечник. Крива концентрації-часу у плазмі крові має двофазний характер. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 35-50 годин, що дає змогу вводити препарат один раз на добу. Кліренс препарату та всього організму становить 7 мл/хв/кг (25 л/год у пацієнта вагою 60 кг). У пацієнтів похилого віку кліренс препарату з усього організму становить 19 л/год. Фармакокінетика амлодипіну не змінюється при нирковій недостатності або у пацієнтів похилого віку. Через зниження кліренсу пацієнтам з печінковою недостатністю слід призначати нижчі початкові дози.ФармакодинамікаУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом препарату один раз на день викликає клінічно суттєве зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом всього 24-годинного інтервалу між прийомами препарату. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипіну він не викликає гострої гіпотензії. У хворих на стенокардію прийом препарату один раз на добу збільшує загальний час виконання можливого фізичного навантаження до розвитку нападу стенокардії, а також час до значного зниження інтервалу ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та потребу сублінгвального прийому нітрогліцерину. Не виявлено негативного впливу амлодипіну на обмін речовин. Препарат не впливає на рівні ліпідів плазми, рівня глюкози крові та сечової кислоти сироватки крові. Він безпечний для пацієнтів із бронхіальною астмою.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
333,00 грн
290,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 20 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаАмлодипін пригнічує трансмембранний струм іонів кальцію в гладком'язові клітини серця і судин (він блокує повільні кальцієві канали, тобто, є антагоністом кальцію). Антигіпертензивний ефект амлодипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, що веде до зниження опору периферичних судин. Механізм антиангінальної дії не цілком зрозумілий, проте, швидше за все, він пов'язаний з двома наступними ефектами: Розширення периферичних артеріол знижує загальний периферичний опір, тобто постнавантаження. Оскільки амлодипін не викликає рефлекторної тахікардії, споживання енергії та кисню міокардом знижується; розширення великих коронарних артерій та коронарних артеріол покращує постачання кисню як нормальних, так і ішемізованих зон міокарда. Завдяки цим ефектам покращується постачання киснем міокарда, навіть при спазмі коронарних артерій (стенокардія Принцметала або нестабільна стенокардія).ФармакокінетикаАмлодимін добре всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі відзначається через 6-12 год. Прийом препарату разом з їжею не впливає на його всмоктування. Абсолютна біодоступність становить 64 – 80%. Видимий обсяг розподілу становить 21 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі крові (5-15 нг/мл) досягається через 7-8 днів після початку прийому препарату. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно на 93 – 98% пов'язаний із білками плазми крові. Амлодипін зазнає інтенсивного метаболізму в печінці. Приблизно 90% прийнятої дози перетворюється на неактивні похідні піридину. Приблизно 10% прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді. Приблизно 60% кількості неактивних метаболітів виводиться нирками та 20 – 25% через кишечник. Крива концентрації-часу у плазмі крові має двофазний характер. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 35-50 годин, що дає змогу вводити препарат один раз на добу. Кліренс препарату та всього організму становить 7 мл/хв/кг (25 л/год у пацієнта вагою 60 кг). У пацієнтів похилого віку кліренс препарату з усього організму становить 19 л/год. Фармакокінетика амлодипіну не змінюється при нирковій недостатності або у пацієнтів похилого віку. Через зниження кліренсу пацієнтам з печінковою недостатністю слід призначати нижчі початкові дози.ФармакодинамікаУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом препарату один раз на день викликає клінічно суттєве зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом всього 24-годинного інтервалу між прийомами препарату. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипіну він не викликає гострої гіпотензії. У хворих на стенокардію прийом препарату один раз на добу збільшує загальний час виконання можливого фізичного навантаження до розвитку нападу стенокардії, а також час до значного зниження інтервалу ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та потребу сублінгвального прийому нітрогліцерину. Не виявлено негативного впливу амлодипіну на обмін речовин. Препарат не впливає на рівні ліпідів плазми, рівня глюкози крові та сечової кислоти сироватки крові. Він безпечний для пацієнтів із бронхіальною астмою.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 20 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 60 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаАмлодипін пригнічує трансмембранний струм іонів кальцію в гладком'язові клітини серця і судин (він блокує повільні кальцієві канали, тобто, є антагоністом кальцію). Антигіпертензивний ефект амлодипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, що веде до зниження опору периферичних судин. Механізм антиангінальної дії не цілком зрозумілий, проте, швидше за все, він пов'язаний з двома наступними ефектами: Розширення периферичних артеріол знижує загальний периферичний опір, тобто постнавантаження. Оскільки амлодипін не викликає рефлекторної тахікардії, споживання енергії та кисню міокардом знижується; розширення великих коронарних артерій та коронарних артеріол покращує постачання кисню як нормальних, так і ішемізованих зон міокарда. Завдяки цим ефектам покращується постачання киснем міокарда, навіть при спазмі коронарних артерій (стенокардія Принцметала або нестабільна стенокардія).ФармакокінетикаАмлодимін добре всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі відзначається через 6-12 год. Прийом препарату разом з їжею не впливає на його всмоктування. Абсолютна біодоступність становить 64 – 80%. Видимий обсяг розподілу становить 21 л/кг. Рівноважна концентрація в плазмі (5-15 нг/мл) досягається через 7-8 днів після початку прийому препарату. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно на 93 – 98% пов'язаний із білками плазми крові. Амлодипін зазнає інтенсивного метаболізму в печінці. Приблизно 90% прийнятої дози перетворюється на неактивні похідні піридину. Приблизно 10% прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді. Приблизно 60% кількості неактивних метаболітів виводиться нирками та 20 – 25% через кишечник. Крива концентрації-часу у плазмі крові має двофазний характер. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 35-50 годин, що дає змогу вводити препарат один раз на добу. Кліренс препарату та всього організму становить 7 мл/хв/кг (25 л/год у пацієнта вагою 60 кг). У пацієнтів похилого віку кліренс препарату з усього організму становить 19 л/год. Фармакокінетика амлодипіну не змінюється при нирковій недостатності або у пацієнтів похилого віку. Через зниження кліренсу пацієнтам з печінковою недостатністю слід призначати нижчі початкові дози.ФармакодинамікаУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом препарату один раз на день викликає клінічно суттєве зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом всього 24-годинного інтервалу між прийомами препарату. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипіну він не викликає гострої гіпотензії. У хворих на стенокардію прийом препарату один раз на добу збільшує загальний час виконання можливого фізичного навантаження до розвитку нападу стенокардії, а також час до значного зниження інтервалу ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та потребу сублінгвального прийому нітрогліцерину. Не виявлено негативного впливу амлодипіну на обмін речовин. Препарат не впливає на рівні ліпідів плазми, рівня глюкози крові та сечової кислоти сироватки крові. Він безпечний для пацієнтів із бронхіальною астмою.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 20 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаАмлодипін пригнічує трансмембранний струм іонів кальцію в гладком'язові клітини серця і судин (він блокує повільні кальцієві канали, тобто, є антагоністом кальцію). Антигіпертензивний ефект амлодипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, що веде до зниження опору периферичних судин. Механізм антиангінальної дії не цілком зрозумілий, проте, швидше за все, він пов'язаний з двома наступними ефектами: Розширення периферичних артеріол знижує загальний периферичний опір, тобто постнавантаження. Оскільки амлодипін не викликає рефлекторної тахікардії, споживання енергії та кисню міокардом знижується; розширення великих коронарних артерій та коронарних артеріол покращує постачання кисню як нормальних, так і ішемізованих зон міокарда. Завдяки цим ефектам покращується постачання киснем міокарда, навіть при спазмі коронарних артерій (стенокардія Принцметала або нестабільна стенокардія).ФармакокінетикаАмлодимін добре всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі відзначається через 6-12 год. Прийом препарату разом з їжею не впливає на його всмоктування. Абсолютна біодоступність становить 64 – 80%. Видимий обсяг розподілу становить 21 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі крові (5-15 нг/мл) досягається через 7-8 днів після початку прийому препарату. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно на 93 – 98% пов'язаний із білками плазми крові. Амлодипін зазнає інтенсивного метаболізму в печінці. Приблизно 90% прийнятої дози перетворюється на неактивні похідні піридину. Приблизно 10% прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді. Приблизно 60% кількості неактивних метаболітів виводиться нирками та 20 – 25% через кишечник. Крива концентрації-часу у плазмі крові має двофазний характер. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 35-50 годин, що дає змогу вводити препарат один раз на добу. Кліренс препарату та всього організму становить 7 мл/хв/кг (25 л/год у пацієнта вагою 60 кг). У пацієнтів похилого віку кліренс препарату з усього організму становить 19 л/год. Фармакокінетика амлодипіну не змінюється при нирковій недостатності або у пацієнтів похилого віку. Через зниження кліренсу пацієнтам з печінковою недостатністю слід призначати нижчі початкові дози.ФармакодинамікаУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом препарату один раз на день викликає клінічно суттєве зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом всього 24-годинного інтервалу між прийомами препарату. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипіну він не викликає гострої гіпотензії. У хворих на стенокардію прийом препарату один раз на добу збільшує загальний час виконання можливого фізичного навантаження до розвитку нападу стенокардії, а також час до значного зниження інтервалу ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та потребу сублінгвального прийому нітрогліцерину. Не виявлено негативного впливу амлодипіну на обмін речовин. Препарат не впливає на рівні ліпідів плазми, рівня глюкози крові та сечової кислоти сироватки крові. Він безпечний для пацієнтів із бронхіальною астмою.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 5 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаАмлодипін пригнічує трансмембранний струм іонів кальцію в гладком'язові клітини серця і судин (він блокує повільні кальцієві канали, тобто, є антагоністом кальцію). Антигіпертензивний ефект амлодипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, що веде до зниження опору периферичних судин. Механізм антиангінальної дії не цілком зрозумілий, проте, швидше за все, він пов'язаний з двома наступними ефектами: Розширення периферичних артеріол знижує загальний периферичний опір, тобто постнавантаження. Оскільки амлодипін не викликає рефлекторної тахікардії, споживання енергії та кисню міокардом знижується; розширення великих коронарних артерій та коронарних артеріол покращує постачання кисню як нормальних, так і ішемізованих зон міокарда. Завдяки цим ефектам покращується постачання киснем міокарда, навіть при спазмі коронарних артерій (стенокардія Принцметала або нестабільна стенокардія).ФармакокінетикаАмлодимін добре всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі відзначається через 6-12 год. Прийом препарату разом з їжею не впливає на його всмоктування. Абсолютна біодоступність становить 64 – 80%. Видимий обсяг розподілу становить 21 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі крові (5-15 нг/мл) досягається через 7-8 днів після початку прийому препарату. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно на 93 – 98% пов'язаний із білками плазми крові. Амлодипін зазнає інтенсивного метаболізму в печінці. Приблизно 90% прийнятої дози перетворюється на неактивні похідні піридину. Приблизно 10% прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді. Приблизно 60% кількості неактивних метаболітів виводиться нирками та 20 – 25% через кишечник. Крива концентрації-часу у плазмі крові має двофазний характер. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 35-50 годин, що дає змогу вводити препарат один раз на добу. Кліренс препарату та всього організму становить 7 мл/хв/кг (25 л/год у пацієнта вагою 60 кг). У пацієнтів похилого віку кліренс препарату з усього організму становить 19 л/год. Фармакокінетика амлодипіну не змінюється при нирковій недостатності або у пацієнтів похилого віку. Через зниження кліренсу пацієнтам з печінковою недостатністю слід призначати нижчі початкові дози.ФармакодинамікаУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом препарату один раз на день викликає клінічно суттєве зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом всього 24-годинного інтервалу між прийомами препарату. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипіну він не викликає гострої гіпотензії. У хворих на стенокардію прийом препарату один раз на добу збільшує загальний час виконання можливого фізичного навантаження до розвитку нападу стенокардії, а також час до значного зниження інтервалу ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та потребу сублінгвального прийому нітрогліцерину. Не виявлено негативного впливу амлодипіну на обмін речовин. Препарат не впливає на рівні ліпідів плазми, рівня глюкози крові та сечової кислоти сироватки крові. Він безпечний для пацієнтів із бронхіальною астмою.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 5 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 60 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл Максимальна концентрація розувастатину в плазмі (Сmах) досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Розувастатин метаболізується переважно печінкою, яка є основним місцем синтезу холестерину та метаболізму ХС-ЛПНЩ. Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Метаболізм Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є непрофільним субстратом для метаболізму ізоферментами системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж первісний розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування циркулюючої ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Плазмовий період напіввиведення (Т1/2) становить приблизно 19 годин. Період напіввиведення не змінюється зі збільшенням дози препарату. Середній геометричний плазмовий кліренс становить приблизно 50 л/годину (коефіцієнт варіації 21,7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину. Лінійність Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного прийому. Особливі популяції пацієнтів Вік та стать Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Етнічні групи Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою "концентрація-час") та Сmах (максимальної концентрації в плазмі крові) розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців та корейців) порівняно з; у індійських пацієнтів показано збільшення медіани AUC та Сmах у 1,3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці розувастатину серед європеоїдів та представників негроїдної раси. Ниркова недостатність У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину істотно не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів на гемодіалізі була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність У пацієнтів з різними стадіями печінкової недостатності не виявлено збільшення періоду напіввиведення розувастатину у пацієнтів з 7-ма балами та нижче за шкалою Чайлд-П'ю. У двох пацієнтів з 8-ма та 9-ма балами за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення періоду напіввиведення, принаймні, у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів з більш ніж 9 балами за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLCO1B1 (ОАТР1В1) с.521CC та ABCG2 (BCRP) с.421AA відзначалося збільшення експозиції (AUC) до розувастатину в 1,6 та 2,4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLCО1B1 с.521TT та ABCG2 .421CC.ФармакодинамікаГіполіпідемічний препарат, селективний конкурентний інгібітор ферменту ГМГ-КоА-редуктази, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарилКоА на мевалонат, попередник холестерину (ХС). Основною мішенню дії розувастатину є печінка, де здійснюється синтез ХС та катаболізм ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ). Розувастатин збільшує число рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин печінки, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Розувастатин знижує підвищені концентрації холестерину-ЛПНЩ (ХС-ЛПНГ), загального холестерину (ОХС), тригліцеридів (ТГ), підвищує концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛГ1ВП), а також знижує концентрації аполіпопротеїну ВС-А , ТГ-ЛПОНП та збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (АпоА-I). Внаслідок дії розувастатину спостерігається зниження коефіцієнта (індексу) атерогенності, що характеризує покращення ліпідного профілю у пацієнтів з гіперхолестеринемією. Індекс атерогенності = (ОХС – ХС-ЛПВЩ)/ХС-ЛПЗЩ. Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку лікування розувастатином. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією, з або без гіпертригліцеридемії, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом (щодо концентрації ТГ) і з нікотиновою кислотою в ліпідзнижувальних дозах (щодо концентрації ХС-ЛПВЩ), проте сама можливість таких поєднань повинна вирішуватися лікарем з урахуванням можливих ризиків.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: амлодипін – 5 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилкрохмаль (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. 60 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки з фаскою, з гравіюванням "Е" на одній стороні та "253" на іншій стороні, білого, майже білого або жовтувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл Максимальна концентрація розувастатину в плазмі (Сmах) досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Розувастатин метаболізується переважно печінкою, яка є основним місцем синтезу холестерину та метаболізму ХС-ЛПНЩ. Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Метаболізм Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є непрофільним субстратом для метаболізму ізоферментами системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж первісний розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування циркулюючої ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Плазмовий період напіввиведення (Т1/2) становить приблизно 19 годин. Період напіввиведення не змінюється зі збільшенням дози препарату. Середній геометричний плазмовий кліренс становить приблизно 50 л/годину (коефіцієнт варіації 21,7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину. Лінійність Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного прийому. Особливі популяції пацієнтів Вік та стать Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Етнічні групи Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою "концентрація-час") та Сmах (максимальної концентрації в плазмі крові) розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців та корейців) порівняно з; у індійських пацієнтів показано збільшення медіани AUC та Сmах у 1,3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці розувастатину серед європеоїдів та представників негроїдної раси. Ниркова недостатність У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину істотно не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів на гемодіалізі була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність У пацієнтів з різними стадіями печінкової недостатності не виявлено збільшення періоду напіввиведення розувастатину у пацієнтів з 7-ма балами та нижче за шкалою Чайлд-П'ю. У двох пацієнтів з 8-ма та 9-ма балами за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення періоду напіввиведення, принаймні, у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів з більш ніж 9 балами за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLCO1B1 (ОАТР1В1) с.521CC та ABCG2 (BCRP) с.421AA відзначалося збільшення експозиції (AUC) до розувастатину в 1,6 та 2,4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLCО1B1 с.521TT та ABCG2 .421CC.ФармакодинамікаГіполіпідемічний препарат, селективний конкурентний інгібітор ферменту ГМГ-КоА-редуктази, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарилКоА на мевалонат, попередник холестерину (ХС). Основною мішенню дії розувастатину є печінка, де здійснюється синтез ХС та катаболізм ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ). Розувастатин збільшує число рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин печінки, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Розувастатин знижує підвищені концентрації холестерину-ЛПНЩ (ХС-ЛПНГ), загального холестерину (ОХС), тригліцеридів (ТГ), підвищує концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛГ1ВП), а також знижує концентрації аполіпопротеїну ВС-А , ТГ-ЛПОНП та збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (АпоА-I). Внаслідок дії розувастатину спостерігається зниження коефіцієнта (індексу) атерогенності, що характеризує покращення ліпідного профілю у пацієнтів з гіперхолестеринемією. Індекс атерогенності = (ОХС – ХС-ЛПВЩ)/ХС-ЛПЗЩ. Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку лікування розувастатином. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією, з або без гіпертригліцеридемії, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом (щодо концентрації ТГ) і з нікотиновою кислотою в ліпідзнижувальних дозах (щодо концентрації ХС-ЛПВЩ), проте сама можливість таких поєднань повинна вирішуватися лікарем з урахуванням можливих ризиків.Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії як монотерапія або (при необхідності) у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Стабільна стенокардія та вазоспастична стенокардія (Принцметала) - як монотерапія або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та/або будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 18 років (через відсутність клінічного досвіду). Нестабільна стенокардія (крім стенокардії Принцметала). Клінічно значущий аортальний стеноз. Тяжка артеріальна гіпотензія. Вагітність та період лактації.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Протипоказане застосування препарату дітям віком до 18 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, надмірна втома, сонливість, зміна настрою, судоми. рідко – втрата свідомості, гіпестезія, парестезії, тремор, астенія, нездужання, безсоння, нервозність, депресія, надзвичайні сновидіння, тривога. дуже рідко – атаксія, апатія, ажитація, амнезія. З боку травної системи: нудота, біль у животі. рідко гіпербілірубінемія, жовтяниця, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, сухість у роті, анорексія, блювання, запор або діарея, диспепсія, метеоризм, гіперплазія ясен. дуже рідко – гастрит, підвищення апетиту, панкреатит. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, набряки кісточок і стоп, задишка, "припливи" крові до обличчя, рідко - порушення ритму (брадикардія, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь), біль у грудній клітці, надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. дуже рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності, екстрасистолія, мігрень. З боку сечостатевої системи: рідко – поллакіурія, болючі позиви на сечовипускання, ніктурія, порушення сексуальної функції (зокрема зниження потенції). дуже рідко – дизурія, поліурія. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, артроз, міалгія (при тривалому застосуванні). дуже рідко – міастенія. З боку шкірних покривів: дуже рідко – ксеродермія, алопеція, дерматит, пурпура. Алергічні реакції: свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макулопапульозний висип, кропив'янка). Інші: рідко - порушення зору, кон'юнктивіт, диплопія, біль в очах, порушення акомодації, ксерофтальмія, дзвін у вухах, гінекомастія, біль у спині, відчуття жару, озноб, збільшення маси тіла, диспное, носова кровотеча, підвищений потовиділення. дуже рідко – холодний липкий піт, кашель, риніт, паросмія, спотворення смаку, гіперглікемія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування амлодипіну виявилося безпечним у поєднанні з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, нітратами тривалої дії, сублінгвальними препаратами нітрогліцерину, нестероїдними протизапальними препаратами, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними засобами. Тіазидні та "петлеві" діуретики, бета-адреноблокатори, верапаміл, інгібітори АПФ та нітрати посилюють антиангінальний та гіпотензивний ефекти. Аміодарон, хінідин, альфа 1-адреноблокатори, антипсихотичні лікарські засоби (нейролептики) та блокатори "повільних" кальцієвих каналів можуть посилювати гіпотензивну дію. Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів "повільних" кальцієвих каналів. Інгібітори мікросомального окиснення підвищують концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик розвитку побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки зменшують. Гіпотензивний ефект послаблюють нестероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин (затримка натрію та блокада синтезу простогландинів нирками), альфа-адреностимулятори, естрогени (затримка натрію), симпатоміметики. Прокаїнамід, хінідин та інші лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT, посилюють негативний інотропний ефект та можуть підвищувати ризик значного подовження інтервалу QT. Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Не впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину та варфарину. Грейпфрутовий сік може дещо підвищити рівень амлодипіну у сироватці крові, проте це не призводить до суттєвих змін артеріального тиску.Спосіб застосування та дозиВсередину. При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза - 5 мг 1 раз на добу, бажано завжди в один і той же час дня. Залежно від реакції на препарат початкову дозу можна збільшити до 10 мг на добу (максимальна добова доза). Не потрібна корекція дози у разі одночасного прийому тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту. Літнім пацієнтам та при нирковій недостатності можна призначати звичайну дозу. При порушенні функції печінки слід зменшити дозу (до 2,5 мг на добу) через подовження періоду напіввиведення препарату.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, надмірна периферична вазодилатація. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, підвищене положення кінцівок, контроль за обсягом циркулюючої крові та діурезом. Інтенсивна симптоматична терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування). для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз не є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ/ІІІ стадії за класифікацією NYHA при прийомі амлодипіну не виявили зниження переносимості фізичного навантаження, функції вигнання лівого шлуночка або погіршення клінічних симптомів. Результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю III-IV стадії за класифікацією NYHA ("PRAISE") показали, що амлодипін не підвищує частоту серцево-судинних порушень або смертність при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ, діуретиками або дигоксином. У період лікування необхідна підтримка гігієни зубів та відвідування стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Режим дозування для літніх людей такий самий, як і для пацієнтів інших вікових груп. При збільшенні дози потрібне ретельне спостереження за літніми пацієнтами. Судиннорозширювальний ефект амлодипіну розвивається поступово. Тому гостра артеріальна гіпотензія після його застосування дуже рідка, однак перед припиненням лікування рекомендується поступове зменшення доз. Амлодипін не впливає на плазмові концентрації К+, глюкози, тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНЩ, сечової кислоти, креатиніну та азоту сечової кислоти.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 10 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 20.0 мг, целюлоза мікрокристалічна – 43.8 мг, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500) – 22.0 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 0.3 мг, 0 мг, тальк. Таблетки в блістері по 10 шт., У пачці картонної 2 блістери.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо лізиноприл всмоктується із шлунково-кишкового тракту в середньому на 25%, але абсорбція може варіювати від 6 до 60%. Біодоступність становить 29%. З Mах у плазмі крові досягається через 7 год. Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Розподіл. Лізиноприл небагато зв'язується з білками плазми. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр низька. Метаболізм. Лізіноприл не біотрансформується в організмі. Виведення. Виводиться нирками у незміненому вигляді. Т1/2 становить 12,6 год. Кліренс лізиноприлу становить 50 мл/хв. Зниження сироваткової концентрації лізиноприлу відбувається у дві фази. Основна частина лізиноприлу виводиться під час початкової альфа-фази (ефективний Т1/2 - 12 год), за якою слідує термінальна віддалена бета-фаза (близько 30 год). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів: У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені, біодоступність становить 16%; У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) концентрація лізиноприлу в кілька разів перевищує концентрації у плазмі крові у здорових добровольців, причому відзначається збільшення часу досягнення Сmах у плазмі крові та збільшення Т1/2; У пацієнтів похилого віку концентрація препарату в плазмі крові та площа під кривою "концентрація-час" у 2 рази більша, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів із цирозом печінки біодоступність лізиноприлу знижена на 30%, а кліренс – на 50% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки; У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в крові підвищена, в середньому, на 60%;ФармакодинамікаІнгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до навантаження у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Початок дії препарату - через 1 годину, максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту залежить також від величини прийнятої дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. терапії. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігалося вираженого підвищення артеріального тиску. Лізиноприл зменшує альбумінурію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.ІнструкціяВсередину, незалежно від часу їди, переважно в один і той же час доби.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; Хронічна серцева недостатність; Діабетична нефропатія у разі інсулінозалежного та цукрового діабету II типу; Гострий інфаркт міокарда без гіпотензії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу, інших компонентів препарату або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т.ч. та від застосування інших інгібіторів АПФ); спадковий набряк Квінке та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність та період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяСерцево-судинна система: іноді, особливо на початку терапії або при збільшенні дози лізиноприлу та/або діуретиків, можливе надмірне зниження артеріального тиску. Це найбільш ймовірно у пацієнтів з дефіцитом солі або рідини після лікування діуретиками, у хворих із серцевою недостатністю та тяжкою чи реноваскулярною гіпертензією. Симптоми включають запаморочення, загальну слабкість, порушення зору та (іноді) втрату свідомості (непритомність). Є окремі повідомлення про наступні побічні ефекти інгібіторів АПФ, пов'язані з сильним падінням АТ: тахікардія, серцебиття, аритмія, біль у грудях, стенокардія, інфаркт міокарда, минуще зниження мозкового кровообігу, інсульт. При призначенні лізиноприлу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, особливо в перші 24 години, може розвинутись AV блокада 2 або 3 ступеня та/або тяжка артеріальна гіпотензія та/або ниркова недостатність, у поодиноких випадках – і кардіогенний шок. При терапії інгібіторами АПФ відзначено поодинокі випадки посилення спазмів судин при синдромі Рейно. Нирки: розвиток або посилення симптомів ниркової недостатності, в окремих випадках – аж до гострої ниркової недостатності. Відмічені рідкісні випадки протеїнурії, іноді у поєднанні з погіршенням функції нирок. Дихальна система: сухий кашель, біль у горлі, хрипоту та бронхіт; рідко відзначаються утруднення дихання, синусит, риніт, бронхоспазм/астма, легеневий інфільтрат, стоматит, глосит та сухість у роті. Кашель зазвичай персистуючий, без відділення слизу, проходить після припинення прийому препарату. У поодиноких випадках - ангіоневротичний набряк гортані, горла та/або язика приводив до звуження дихальних шляхів із летальним кінцем. Є окремі повідомлення про випадки альвеоліту (хронічної еозинофільної пневмонії). ШКТ/печінка: нудота, біль у шлунку, рідко – блювання, діарея, запор, втрата апетиту. При терапії інгібіторами АПФ зрідка спостерігався синдром, що розпочинався з холестатичної жовтяниці, що переходить у некроз печінки, при якому можливий летальний кінець. Механізм цього синдрому невідомий. При виникненні жовтяниці на фоні терапії інгібіторами АПФ необхідна відміна препарату та лікарський контроль за станом пацієнта. При терапії інгібіторами АПФ відмічені окремі випадки порушення функції печінки, гепатиту, печінкової недостатності, панкреатиту та непрохідності кишечника. Шкіра, кровоносні судини: алергічні шкірні реакції (висип, рідко - кропив'янка, свербіж, а також ангіоневротичний набряк обличчя, губ та/або кінцівок). Є поодинокі повідомлення про важкі шкірні реакції, включаючи пухирчатку, поліморфну еритему, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Шкірні реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, міалгією, артралгією, васкулітом та зміною низки лабораторних показників (еозинофілія, лейкоцитоз та/або позитивний аналіз на антинуклеарні антитіла). При підозрі на важку шкірну реакцію необхідна невідкладна консультація спеціаліста та скасування лізиноприлу. При терапії інгібіторами АПФ відзначені поодинокі випадки псоріазоподібних шкірних реакцій, реакцій світлочутливості, припливів крові до обличчя, підвищеної пітливості, випадання волосся, відшарування нігтів (оніхолізису). ЦНС: головний біль і підвищена стомлюваність, рідше - сонливість, депресія, порушення сну, імпотенція, відчуття поколювання, периферична нейропатія (включаючи парестезії, порушення рівноваги та м'язові судоми), підвищена нервозність, сплутаність свідомості, шум у вухах, дисгевзія) або тимчасова втрата (агевзія) смакової чутливості. Дані лабораторних аналізів (сеч, крові): зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, числа лейкоцитів або тромбоцитів. У поодиноких випадках (головним чином у пацієнтів зі зниженою функцією нирок, захворюваннями сполучної тканини або одержують алопуринол, прокаїнамід або деякі імунодепресанти) – анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, у поодиноких випадках – агранулоцитоз або панцитопенія. Є поодинокі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-; 6-фосфатдегідрогенази. У поодиноких випадках, головним чином у пацієнтів з дисфункцією нирок, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією, можливе підвищення рівня сечовини, креатиніну та іонів калію та зниження рівня іонів натрію у сироватці крові. У хворих на цукровий діабет можлива гіперкаліємія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗ обережністю слід застосовувати лізиноприл одночасно з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, циклоспорином – підвищується ризик гіперкаліємії, особливо при порушеній функції нирок. Тому ці комбінації слід застосовувати тільки на основі індивідуального рішення лікаря при регулярному контролі вмісту калію в сироватці крові та функції нирок. При одночасному застосуванні з діуретиками та іншими гіпотензивними засобами антигіпертензивний ефект лізиноприлу посилюється. При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами (в т.ч. селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)), ацетилсаліцилової кислотою в дозі більше 3 г/добу, естрогенами, а також симпатоміметиками, знижується антигіпертензивна дія лізиноприлу. НПЗЗ, у тому числі ЦОГ-2, та інгібітори АПФ збільшують вміст калію у сироватці крові та можуть погіршити функцію нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. Лізиноприл уповільнює виведення препаратів літію, тому при одночасному застосуванні відбувається оборотне збільшення його концентрації у плазмі крові, що може підвищувати ймовірність розвитку небажаних явищ, тому слід регулярно контролювати концентрацію літію у сироватці крові. При одночасному застосуванні з антацидами та колестираміном знижується всмоктування лізиноприлу із ШКТ. Етанол посилює дію лізиноприлу. При одночасному застосуванні з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо підвищується ризик розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні лізиноприлу з вазодилататорами, барбітуратами, антипсихотичними засобами (нейролептиками), трициклічними антидепресантами, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, бета-адреноблокаторами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску. Спільне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками може призводити до лейкопенії.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають 1 раз на добу. Доза підбирається індивідуально. При артеріальній гіпертензії пацієнтам, які не отримують інші гіпотензивні засоби, застосовують по 5 мг на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу підвищують кожні 2-3 дні на 5 мг до 20-40 мг на добу (збільшення дози понад 40 мг на добу зазвичай не веде до подальшого зниження АТ). Середня добова доза, що підтримує 20 мг. Максимальна добова доза становить 40 мг. Терапевтичний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати при збільшенні дози. За недостатнього ефекту можливе одночасне застосування препарату з іншими гіпотензивними засобами. Якщо пацієнт отримував попереднє лікування діуретиками, прийом цих препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування препарату. Якщо це неможливо, то початкова доза препарату не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом декількох годин (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску. При реноваскулярній гіпертензії, пов'язаної з підвищеною активністю РААС у динаміці, доцільно застосовувати також низьку початкову дозу 2,5 мг на добу під посиленим лікарським контролем (контроль АТ, функції нирок, вміст калію в сироватці крові). Підтримуючу дозу, продовжуючи суворий лікарський контроль, слід визначити залежно від динаміки артеріального тиску. При хронічній серцевій недостатності початкова доза 2,5 мг на добу, дозу поступово збільшують (не більше ніж на 10 мг з інтервалом не менше 2 тижнів) залежно від АТ. Максимальна добова доза становить 20 мг. При ранньому лікуванні гострого інфаркту міокарда в першу добу доза становить 5 мг, потім 5 мг через добу, 10 мг через дві доби і потім 10 мг на добу як підтримуючу терапію. У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда препарат слід застосовувати протягом не менше 6 тижнів. На початку лікування або протягом першої 3-ї доби після інфаркту міокарда у пацієнтів з низьким систолічним АТ (120 мм рт.ст. або нижче) застосовують меншу дозу препарату – 2,5 мг. У разі, якщо систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст., препарат застосовувати не рекомендується. При супутній нирковій недостатності (КК менше 80 мл/хв.) слід здійснити відповідну корекцію дози препарату. При діабетичній нефропатії у пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу препарат застосовується у дозі 10 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення діастолічного АТ нижче 75 мм рт. ст. у положенні "сидячи". При цукровому діабеті 2 типу препарат застосовують у тій же дозі з метою досягнення діастолічного АТ нижче 90 мм рт.ст. у положенні "сидячи". При нирковій недостатності та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, початкову дозу встановлюють залежно від КК. Підтримуюча доза визначається залежно від АТ (під контролем функції нирок, вмісту калію та натрію в крові).ПередозуванняВиражена артеріальна гіпотензія, шок, брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНайчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні ОЦК, викликаному терапією діуретиками, зменшенням вмісту кухонної солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. Під контролем лікаря рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється незворотною навіть після відміни препарату. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. У разі стенозу ниркової артерії (особливо при двосторонньому стенозі або за наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при периферичній недостатності кровообігу, що виникла внаслідок гіпонатріємії та гіповолемії, застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється необоротною. після відміни препарату. Препарат можна застосовувати одночасно зі стандартною терапією гострого інфаркту міокарда (тромболітиків, ацетилсаліцилової кислоти як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторів). Препарат можна застосовувати одночасно з внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням терапевтичних трансдермальних систем нітрогліцерину. Не рекомендується застосування препарату у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда, якщо систолічний артеріальний тиск не перевищує 100 мм рт.ст. При хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших лікарських засобів, що викликають зниження артеріального тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозоване зниження артеріального тиску. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати хірурга/анестезіолога про застосування інгібітору АПФ. У пацієнтів похилого віку застосування стандартних доз призводить до більш високої концентрації препарату в крові, тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії препарату у літніх та молодих пацієнтів не виявлено. Оскільки не можна виключити потенційний ризик виникнення агранулоцитозу, потрібний періодичний контроль периферичної крові. Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, який може виникнути у будь-який період лікування, рідко відзначався у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ, включаючи лізиноприл. У цьому випадку лікування препаратом необхідно якнайшвидше припинити, а за пацієнтом встановити спостереження до повної регресії симптомів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути летальним. Набряк язика, надгортанника або гортані може бути причиною обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно проводити відповідну терапію (0,3-0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У випадках, коли набряк локалізується лише на обличчі та губах, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе застосування антигістамінних засобів.Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку підвищується у пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоніротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації на отруту перетинчастокрилих, дуже рідко можуть розвиватися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Це можна уникнути, якщо тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації на гіменоптеру. Анафілактоїдні реакції спостерігаються і у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних діалізних мембран (AN69), які одночасно приймають інгібітори АПФ.У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу чи іншого гіпотензивного засобу. У пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні препарати для внутрішнього застосування та інсулін, протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ слід регулярно контролювати глюкозу крові. Дуже рідко при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігали синдром, який починався з холестатичної жовтяниці та прогресував до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. При появі жовтяниці на фоні застосування препарату або вираженого підвищення активності "печінкових" трансаміназ, препарат скасовують та проводять спостереження за станом пацієнта. При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Слід бути обережними при прийомі препарату у зв'язку з тим, що можливий розвиток артеріальної гіпотензії, запаморочення та сонливості, які можуть вплинути на здатність до керування транспортними засобами та роботу з потенційно небезпечними механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 10 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 20.0 мг, целюлоза мікрокристалічна – 43.8 мг, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500) – 22.0 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 0.3 мг, 0 мг, тальк. Таблетки в блістері по 10 шт., У пачці картонної 3 блістери.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо лізиноприл всмоктується із шлунково-кишкового тракту в середньому на 25%, але абсорбція може варіювати від 6 до 60%. Біодоступність становить 29%. З Mах у плазмі крові досягається через 7 год. Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Розподіл. Лізиноприл небагато зв'язується з білками плазми. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр низька. Метаболізм. Лізіноприл не біотрансформується в організмі. Виведення. Виводиться нирками у незміненому вигляді. Т1/2 становить 12,6 год. Кліренс лізиноприлу становить 50 мл/хв. Зниження сироваткової концентрації лізиноприлу відбувається у дві фази. Основна частина лізиноприлу виводиться під час початкової альфа-фази (ефективний Т1/2 - 12 год), за якою слідує термінальна віддалена бета-фаза (близько 30 год). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів: У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені, біодоступність становить 16%; У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) концентрація лізиноприлу в кілька разів перевищує концентрації у плазмі крові у здорових добровольців, причому відзначається збільшення часу досягнення Сmах у плазмі крові та збільшення Т1/2; У пацієнтів похилого віку концентрація препарату в плазмі крові та площа під кривою "концентрація-час" у 2 рази більша, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів із цирозом печінки біодоступність лізиноприлу знижена на 30%, а кліренс – на 50% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки; У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в крові підвищена, в середньому, на 60%;ФармакодинамікаІнгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до навантаження у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Початок дії препарату - через 1 годину, максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту залежить також від величини прийнятої дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. терапії. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігалося вираженого підвищення артеріального тиску. Лізиноприл зменшує альбумінурію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.ІнструкціяВсередину, незалежно від часу їди, переважно в один і той же час доби.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; Хронічна серцева недостатність; Діабетична нефропатія у разі інсулінозалежного та цукрового діабету II типу; Гострий інфаркт міокарда без гіпотензії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу, інших компонентів препарату або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т.ч. та від застосування інших інгібіторів АПФ); спадковий набряк Квінке та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність та період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяСерцево-судинна система: іноді, особливо на початку терапії або при збільшенні дози лізиноприлу та/або діуретиків, можливе надмірне зниження артеріального тиску. Це найбільш ймовірно у пацієнтів з дефіцитом солі або рідини після лікування діуретиками, у хворих із серцевою недостатністю та тяжкою чи реноваскулярною гіпертензією. Симптоми включають запаморочення, загальну слабкість, порушення зору та (іноді) втрату свідомості (непритомність). Є окремі повідомлення про наступні побічні ефекти інгібіторів АПФ, пов'язані з сильним падінням АТ: тахікардія, серцебиття, аритмія, біль у грудях, стенокардія, інфаркт міокарда, минуще зниження мозкового кровообігу, інсульт. При призначенні лізиноприлу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, особливо в перші 24 години, може розвинутись AV блокада 2 або 3 ступеня та/або тяжка артеріальна гіпотензія та/або ниркова недостатність, у поодиноких випадках – і кардіогенний шок. При терапії інгібіторами АПФ відзначено поодинокі випадки посилення спазмів судин при синдромі Рейно. Нирки: розвиток або посилення симптомів ниркової недостатності, в окремих випадках – аж до гострої ниркової недостатності. Відмічені рідкісні випадки протеїнурії, іноді у поєднанні з погіршенням функції нирок. Дихальна система: сухий кашель, біль у горлі, хрипоту та бронхіт; рідко відзначаються утруднення дихання, синусит, риніт, бронхоспазм/астма, легеневий інфільтрат, стоматит, глосит та сухість у роті. Кашель зазвичай персистуючий, без відділення слизу, проходить після припинення прийому препарату. У поодиноких випадках - ангіоневротичний набряк гортані, горла та/або язика приводив до звуження дихальних шляхів із летальним кінцем. Є окремі повідомлення про випадки альвеоліту (хронічної еозинофільної пневмонії). ШКТ/печінка: нудота, біль у шлунку, рідко – блювання, діарея, запор, втрата апетиту. При терапії інгібіторами АПФ зрідка спостерігався синдром, що розпочинався з холестатичної жовтяниці, що переходить у некроз печінки, при якому можливий летальний кінець. Механізм цього синдрому невідомий. При виникненні жовтяниці на фоні терапії інгібіторами АПФ необхідна відміна препарату та лікарський контроль за станом пацієнта. При терапії інгібіторами АПФ відмічені окремі випадки порушення функції печінки, гепатиту, печінкової недостатності, панкреатиту та непрохідності кишечника. Шкіра, кровоносні судини: алергічні шкірні реакції (висип, рідко - кропив'янка, свербіж, а також ангіоневротичний набряк обличчя, губ та/або кінцівок). Є поодинокі повідомлення про важкі шкірні реакції, включаючи пухирчатку, поліморфну еритему, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Шкірні реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, міалгією, артралгією, васкулітом та зміною низки лабораторних показників (еозинофілія, лейкоцитоз та/або позитивний аналіз на антинуклеарні антитіла). При підозрі на важку шкірну реакцію необхідна невідкладна консультація спеціаліста та скасування лізиноприлу. При терапії інгібіторами АПФ відзначені поодинокі випадки псоріазоподібних шкірних реакцій, реакцій світлочутливості, припливів крові до обличчя, підвищеної пітливості, випадання волосся, відшарування нігтів (оніхолізису). ЦНС: головний біль і підвищена стомлюваність, рідше - сонливість, депресія, порушення сну, імпотенція, відчуття поколювання, периферична нейропатія (включаючи парестезії, порушення рівноваги та м'язові судоми), підвищена нервозність, сплутаність свідомості, шум у вухах, дисгевзія) або тимчасова втрата (агевзія) смакової чутливості. Дані лабораторних аналізів (сеч, крові): зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, числа лейкоцитів або тромбоцитів. У поодиноких випадках (головним чином у пацієнтів зі зниженою функцією нирок, захворюваннями сполучної тканини або одержують алопуринол, прокаїнамід або деякі імунодепресанти) – анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, у поодиноких випадках – агранулоцитоз або панцитопенія. Є поодинокі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-; 6-фосфатдегідрогенази. У поодиноких випадках, головним чином у пацієнтів з дисфункцією нирок, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією, можливе підвищення рівня сечовини, креатиніну та іонів калію та зниження рівня іонів натрію у сироватці крові. У хворих на цукровий діабет можлива гіперкаліємія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗ обережністю слід застосовувати лізиноприл одночасно з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, циклоспорином – підвищується ризик гіперкаліємії, особливо при порушеній функції нирок. Тому ці комбінації слід застосовувати тільки на основі індивідуального рішення лікаря при регулярному контролі вмісту калію в сироватці крові та функції нирок. При одночасному застосуванні з діуретиками та іншими гіпотензивними засобами антигіпертензивний ефект лізиноприлу посилюється. При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами (в т.ч. селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)), ацетилсаліцилової кислотою в дозі більше 3 г/добу, естрогенами, а також симпатоміметиками, знижується антигіпертензивна дія лізиноприлу. НПЗЗ, у тому числі ЦОГ-2, та інгібітори АПФ збільшують вміст калію у сироватці крові та можуть погіршити функцію нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. Лізиноприл уповільнює виведення препаратів літію, тому при одночасному застосуванні відбувається оборотне збільшення його концентрації у плазмі крові, що може підвищувати ймовірність розвитку небажаних явищ, тому слід регулярно контролювати концентрацію літію у сироватці крові. При одночасному застосуванні з антацидами та колестираміном знижується всмоктування лізиноприлу із ШКТ. Етанол посилює дію лізиноприлу. При одночасному застосуванні з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо підвищується ризик розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні лізиноприлу з вазодилататорами, барбітуратами, антипсихотичними засобами (нейролептиками), трициклічними антидепресантами, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, бета-адреноблокаторами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску. Спільне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками може призводити до лейкопенії.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають 1 раз на добу. Доза підбирається індивідуально. При артеріальній гіпертензії пацієнтам, які не отримують інші гіпотензивні засоби, застосовують по 5 мг на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу підвищують кожні 2-3 дні на 5 мг до 20-40 мг на добу (збільшення дози понад 40 мг на добу зазвичай не веде до подальшого зниження АТ). Середня добова доза, що підтримує 20 мг. Максимальна добова доза становить 40 мг. Терапевтичний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати при збільшенні дози. За недостатнього ефекту можливе одночасне застосування препарату з іншими гіпотензивними засобами. Якщо пацієнт отримував попереднє лікування діуретиками, прийом цих препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування препарату. Якщо це неможливо, то початкова доза препарату не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом декількох годин (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску. При реноваскулярній гіпертензії, пов'язаної з підвищеною активністю РААС у динаміці, доцільно застосовувати також низьку початкову дозу 2,5 мг на добу під посиленим лікарським контролем (контроль АТ, функції нирок, вміст калію в сироватці крові). Підтримуючу дозу, продовжуючи суворий лікарський контроль, слід визначити залежно від динаміки артеріального тиску. При хронічній серцевій недостатності початкова доза 2,5 мг на добу, дозу поступово збільшують (не більше ніж на 10 мг з інтервалом не менше 2 тижнів) залежно від АТ. Максимальна добова доза становить 20 мг. При ранньому лікуванні гострого інфаркту міокарда в першу добу доза становить 5 мг, потім 5 мг через добу, 10 мг через дві доби і потім 10 мг на добу як підтримуючу терапію. У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда препарат слід застосовувати протягом не менше 6 тижнів. На початку лікування або протягом першої 3-ї доби після інфаркту міокарда у пацієнтів з низьким систолічним АТ (120 мм рт.ст. або нижче) застосовують меншу дозу препарату – 2,5 мг. У разі, якщо систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст., препарат застосовувати не рекомендується. При супутній нирковій недостатності (КК менше 80 мл/хв.) слід здійснити відповідну корекцію дози препарату. При діабетичній нефропатії у пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу препарат застосовується у дозі 10 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення діастолічного АТ нижче 75 мм рт. ст. у положенні "сидячи". При цукровому діабеті 2 типу препарат застосовують у тій же дозі з метою досягнення діастолічного АТ нижче 90 мм рт.ст. у положенні "сидячи". При нирковій недостатності та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, початкову дозу встановлюють залежно від КК. Підтримуюча доза визначається залежно від АТ (під контролем функції нирок, вмісту калію та натрію в крові).ПередозуванняВиражена артеріальна гіпотензія, шок, брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНайчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні ОЦК, викликаному терапією діуретиками, зменшенням вмісту кухонної солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. Під контролем лікаря рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється незворотною навіть після відміни препарату. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. У разі стенозу ниркової артерії (особливо при двосторонньому стенозі або за наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при периферичній недостатності кровообігу, що виникла внаслідок гіпонатріємії та гіповолемії, застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється необоротною. після відміни препарату. Препарат можна застосовувати одночасно зі стандартною терапією гострого інфаркту міокарда (тромболітиків, ацетилсаліцилової кислоти як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторів). Препарат можна застосовувати одночасно з внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням терапевтичних трансдермальних систем нітрогліцерину. Не рекомендується застосування препарату у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда, якщо систолічний артеріальний тиск не перевищує 100 мм рт.ст. При хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших лікарських засобів, що викликають зниження артеріального тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозоване зниження артеріального тиску. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати хірурга/анестезіолога про застосування інгібітору АПФ. У пацієнтів похилого віку застосування стандартних доз призводить до більш високої концентрації препарату в крові, тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії препарату у літніх та молодих пацієнтів не виявлено. Оскільки не можна виключити потенційний ризик виникнення агранулоцитозу, потрібний періодичний контроль периферичної крові. Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, який може виникнути у будь-який період лікування, рідко відзначався у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ, включаючи лізиноприл. У цьому випадку лікування препаратом необхідно якнайшвидше припинити, а за пацієнтом встановити спостереження до повної регресії симптомів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути летальним. Набряк язика, надгортанника або гортані може бути причиною обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно проводити відповідну терапію (0,3-0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У випадках, коли набряк локалізується лише на обличчі та губах, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе застосування антигістамінних засобів.Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку підвищується у пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоніротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації на отруту перетинчастокрилих, дуже рідко можуть розвиватися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Це можна уникнути, якщо тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації на гіменоптеру. Анафілактоїдні реакції спостерігаються і у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних діалізних мембран (AN69), які одночасно приймають інгібітори АПФ.У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу чи іншого гіпотензивного засобу. У пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні препарати для внутрішнього застосування та інсулін, протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ слід регулярно контролювати глюкозу крові. Дуже рідко при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігали синдром, який починався з холестатичної жовтяниці та прогресував до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. При появі жовтяниці на фоні застосування препарату або вираженого підвищення активності "печінкових" трансаміназ, препарат скасовують та проводять спостереження за станом пацієнта. При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Слід бути обережними при прийомі препарату у зв'язку з тим, що можливий розвиток артеріальної гіпотензії, запаморочення та сонливості, які можуть вплинути на здатність до керування транспортними засобами та роботу з потенційно небезпечними механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 20 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), тальк, магнію стеарат. Таблетки в блістері по 10 шт., У пачці картонної 2 блістери.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо лізиноприл всмоктується із шлунково-кишкового тракту в середньому на 25%, але абсорбція може варіювати від 6 до 60%. Біодоступність становить 29%. З Mах у плазмі крові досягається через 7 год. Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Розподіл. Лізиноприл небагато зв'язується з білками плазми. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр низька. Метаболізм. Лізіноприл не біотрансформується в організмі. Виведення. Виводиться нирками у незміненому вигляді. Т1/2 становить 12,6 год. Кліренс лізиноприлу становить 50 мл/хв. Зниження сироваткової концентрації лізиноприлу відбувається у дві фази. Основна частина лізиноприлу виводиться під час початкової альфа-фази (ефективний Т1/2 - 12 год), за якою слідує термінальна віддалена бета-фаза (близько 30 год). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів: У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені, біодоступність становить 16%; У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) концентрація лізиноприлу в кілька разів перевищує концентрації у плазмі крові у здорових добровольців, причому відзначається збільшення часу досягнення Сmах у плазмі крові та збільшення Т1/2; У пацієнтів похилого віку концентрація препарату в плазмі крові та площа під кривою "концентрація-час" у 2 рази більша, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів із цирозом печінки біодоступність лізиноприлу знижена на 30%, а кліренс – на 50% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки; У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в крові підвищена, в середньому, на 60%;ФармакодинамікаІнгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до навантаження у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Початок дії препарату - через 1 годину, максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту залежить також від величини прийнятої дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. терапії. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігалося вираженого підвищення артеріального тиску. Лізиноприл зменшує альбумінурію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.ІнструкціяВсередину, незалежно від часу їди, переважно в один і той же час доби.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; Хронічна серцева недостатність; Діабетична нефропатія у разі інсулінозалежного та цукрового діабету II типу; Гострий інфаркт міокарда без гіпотензії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу, інших компонентів препарату або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т.ч. та від застосування інших інгібіторів АПФ); спадковий набряк Квінке та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність та період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяСерцево-судинна система: іноді, особливо на початку терапії або при збільшенні дози лізиноприлу та/або діуретиків, можливе надмірне зниження артеріального тиску. Це найбільш ймовірно у пацієнтів з дефіцитом солі або рідини після лікування діуретиками, у хворих із серцевою недостатністю та тяжкою чи реноваскулярною гіпертензією. Симптоми включають запаморочення, загальну слабкість, порушення зору та (іноді) втрату свідомості (непритомність). Є окремі повідомлення про наступні побічні ефекти інгібіторів АПФ, пов'язані з сильним падінням АТ: тахікардія, серцебиття, аритмія, біль у грудях, стенокардія, інфаркт міокарда, минуще зниження мозкового кровообігу, інсульт. При призначенні лізиноприлу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, особливо в перші 24 години, може розвинутись AV блокада 2 або 3 ступеня та/або тяжка артеріальна гіпотензія та/або ниркова недостатність, у поодиноких випадках – і кардіогенний шок. При терапії інгібіторами АПФ відзначено поодинокі випадки посилення спазмів судин при синдромі Рейно. Нирки: розвиток або посилення симптомів ниркової недостатності, в окремих випадках – аж до гострої ниркової недостатності. Відмічені рідкісні випадки протеїнурії, іноді у поєднанні з погіршенням функції нирок. Дихальна система: сухий кашель, біль у горлі, хрипоту та бронхіт; рідко відзначаються утруднення дихання, синусит, риніт, бронхоспазм/астма, легеневий інфільтрат, стоматит, глосит та сухість у роті. Кашель зазвичай персистуючий, без відділення слизу, проходить після припинення прийому препарату. У поодиноких випадках - ангіоневротичний набряк гортані, горла та/або язика приводив до звуження дихальних шляхів із летальним кінцем. Є окремі повідомлення про випадки альвеоліту (хронічної еозинофільної пневмонії). ШКТ/печінка: нудота, біль у шлунку, рідко – блювання, діарея, запор, втрата апетиту. При терапії інгібіторами АПФ зрідка спостерігався синдром, що розпочинався з холестатичної жовтяниці, що переходить у некроз печінки, при якому можливий летальний кінець. Механізм цього синдрому невідомий. При виникненні жовтяниці на фоні терапії інгібіторами АПФ необхідна відміна препарату та лікарський контроль за станом пацієнта. При терапії інгібіторами АПФ відмічені окремі випадки порушення функції печінки, гепатиту, печінкової недостатності, панкреатиту та непрохідності кишечника. Шкіра, кровоносні судини: алергічні шкірні реакції (висип, рідко - кропив'янка, свербіж, а також ангіоневротичний набряк обличчя, губ та/або кінцівок). Є поодинокі повідомлення про важкі шкірні реакції, включаючи пухирчатку, поліморфну еритему, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Шкірні реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, міалгією, артралгією, васкулітом та зміною низки лабораторних показників (еозинофілія, лейкоцитоз та/або позитивний аналіз на антинуклеарні антитіла). При підозрі на важку шкірну реакцію необхідна невідкладна консультація спеціаліста та скасування лізиноприлу. При терапії інгібіторами АПФ відзначені поодинокі випадки псоріазоподібних шкірних реакцій, реакцій світлочутливості, припливів крові до обличчя, підвищеної пітливості, випадання волосся, відшарування нігтів (оніхолізису). ЦНС: головний біль і підвищена стомлюваність, рідше - сонливість, депресія, порушення сну, імпотенція, відчуття поколювання, периферична нейропатія (включаючи парестезії, порушення рівноваги та м'язові судоми), підвищена нервозність, сплутаність свідомості, шум у вухах, дисгевзія) або тимчасова втрата (агевзія) смакової чутливості. Дані лабораторних аналізів (сеч, крові): зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, числа лейкоцитів або тромбоцитів. У поодиноких випадках (головним чином у пацієнтів зі зниженою функцією нирок, захворюваннями сполучної тканини або одержують алопуринол, прокаїнамід або деякі імунодепресанти) – анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, у поодиноких випадках – агранулоцитоз або панцитопенія. Є поодинокі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-; 6-фосфатдегідрогенази. У поодиноких випадках, головним чином у пацієнтів з дисфункцією нирок, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією, можливе підвищення рівня сечовини, креатиніну та іонів калію та зниження рівня іонів натрію у сироватці крові. У хворих на цукровий діабет можлива гіперкаліємія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗ обережністю слід застосовувати лізиноприл одночасно з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, циклоспорином – підвищується ризик гіперкаліємії, особливо при порушеній функції нирок. Тому ці комбінації слід застосовувати тільки на основі індивідуального рішення лікаря при регулярному контролі вмісту калію в сироватці крові та функції нирок. При одночасному застосуванні з діуретиками та іншими гіпотензивними засобами антигіпертензивний ефект лізиноприлу посилюється. При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами (в т.ч. селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)), ацетилсаліцилової кислотою в дозі більше 3 г/добу, естрогенами, а також симпатоміметиками, знижується антигіпертензивна дія лізиноприлу. НПЗЗ, у тому числі ЦОГ-2, та інгібітори АПФ збільшують вміст калію у сироватці крові та можуть погіршити функцію нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. Лізиноприл уповільнює виведення препаратів літію, тому при одночасному застосуванні відбувається оборотне збільшення його концентрації у плазмі крові, що може підвищувати ймовірність розвитку небажаних явищ, тому слід регулярно контролювати концентрацію літію у сироватці крові. При одночасному застосуванні з антацидами та колестираміном знижується всмоктування лізиноприлу із ШКТ. Етанол посилює дію лізиноприлу. При одночасному застосуванні з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо підвищується ризик розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні лізиноприлу з вазодилататорами, барбітуратами, антипсихотичними засобами (нейролептиками), трициклічними антидепресантами, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, бета-адреноблокаторами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску. Спільне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками може призводити до лейкопенії.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають 1 раз на добу. Доза підбирається індивідуально. При артеріальній гіпертензії пацієнтам, які не отримують інші гіпотензивні засоби, застосовують по 5 мг на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу підвищують кожні 2-3 дні на 5 мг до 20-40 мг на добу (збільшення дози понад 40 мг на добу зазвичай не веде до подальшого зниження АТ). Середня добова доза, що підтримує 20 мг. Максимальна добова доза становить 40 мг. Терапевтичний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати при збільшенні дози. За недостатнього ефекту можливе одночасне застосування препарату з іншими гіпотензивними засобами. Якщо пацієнт отримував попереднє лікування діуретиками, прийом цих препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування препарату. Якщо це неможливо, то початкова доза препарату не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом декількох годин (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску. При реноваскулярній гіпертензії, пов'язаної з підвищеною активністю РААС у динаміці, доцільно застосовувати також низьку початкову дозу 2,5 мг на добу під посиленим лікарським контролем (контроль АТ, функції нирок, вміст калію в сироватці крові). Підтримуючу дозу, продовжуючи суворий лікарський контроль, слід визначити залежно від динаміки артеріального тиску. При хронічній серцевій недостатності початкова доза 2,5 мг на добу, дозу поступово збільшують (не більше ніж на 10 мг з інтервалом не менше 2 тижнів) залежно від АТ. Максимальна добова доза становить 20 мг. При ранньому лікуванні гострого інфаркту міокарда в першу добу доза становить 5 мг, потім 5 мг через добу, 10 мг через дві доби і потім 10 мг на добу як підтримуючу терапію. У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда препарат слід застосовувати протягом не менше 6 тижнів. На початку лікування або протягом першої 3-ї доби після інфаркту міокарда у пацієнтів з низьким систолічним АТ (120 мм рт.ст. або нижче) застосовують меншу дозу препарату – 2,5 мг. У разі, якщо систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст., препарат застосовувати не рекомендується. При супутній нирковій недостатності (КК менше 80 мл/хв.) слід здійснити відповідну корекцію дози препарату. При діабетичній нефропатії у пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу препарат застосовується у дозі 10 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення діастолічного АТ нижче 75 мм рт. ст. у положенні "сидячи". При цукровому діабеті 2 типу препарат застосовують у тій же дозі з метою досягнення діастолічного АТ нижче 90 мм рт.ст. у положенні "сидячи". При нирковій недостатності та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, початкову дозу встановлюють залежно від КК. Підтримуюча доза визначається залежно від АТ (під контролем функції нирок, вмісту калію та натрію в крові).ПередозуванняВиражена артеріальна гіпотензія, шок, брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНайчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні ОЦК, викликаному терапією діуретиками, зменшенням вмісту кухонної солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. Під контролем лікаря рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється незворотною навіть після відміни препарату. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. У разі стенозу ниркової артерії (особливо при двосторонньому стенозі або за наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при периферичній недостатності кровообігу, що виникла внаслідок гіпонатріємії та гіповолемії, застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється необоротною. після відміни препарату. Препарат можна застосовувати одночасно зі стандартною терапією гострого інфаркту міокарда (тромболітиків, ацетилсаліцилової кислоти як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторів). Препарат можна застосовувати одночасно з внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням терапевтичних трансдермальних систем нітрогліцерину. Не рекомендується застосування препарату у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда, якщо систолічний артеріальний тиск не перевищує 100 мм рт.ст. При хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших лікарських засобів, що викликають зниження артеріального тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозоване зниження артеріального тиску. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати хірурга/анестезіолога про застосування інгібітору АПФ. У пацієнтів похилого віку застосування стандартних доз призводить до більш високої концентрації препарату в крові, тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії препарату у літніх та молодих пацієнтів не виявлено. Оскільки не можна виключити потенційний ризик виникнення агранулоцитозу, потрібний періодичний контроль периферичної крові. Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, який може виникнути у будь-який період лікування, рідко відзначався у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ, включаючи лізиноприл. У цьому випадку лікування препаратом необхідно якнайшвидше припинити, а за пацієнтом встановити спостереження до повної регресії симптомів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути летальним. Набряк язика, надгортанника або гортані може бути причиною обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно проводити відповідну терапію (0,3-0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У випадках, коли набряк локалізується лише на обличчі та губах, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе застосування антигістамінних засобів.Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку підвищується у пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоніротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації на отруту перетинчастокрилих, дуже рідко можуть розвиватися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Це можна уникнути, якщо тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації на гіменоптеру. Анафілактоїдні реакції спостерігаються і у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних діалізних мембран (AN69), які одночасно приймають інгібітори АПФ.У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу чи іншого гіпотензивного засобу. У пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні препарати для внутрішнього застосування та інсулін, протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ слід регулярно контролювати глюкозу крові. Дуже рідко при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігали синдром, який починався з холестатичної жовтяниці та прогресував до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. При появі жовтяниці на фоні застосування препарату або вираженого підвищення активності "печінкових" трансаміназ, препарат скасовують та проводять спостереження за станом пацієнта. При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Слід бути обережними при прийомі препарату у зв'язку з тим, що можливий розвиток артеріальної гіпотензії, запаморочення та сонливості, які можуть вплинути на здатність до керування транспортними засобами та роботу з потенційно небезпечними механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 20 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), тальк, магнію стеарат. Таблетки в блістері по 10 шт., У пачці картонної 3 блістери.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо лізиноприл всмоктується із шлунково-кишкового тракту в середньому на 25%, але абсорбція може варіювати від 6 до 60%. Біодоступність становить 29%. З Mах у плазмі крові досягається через 7 год. Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Розподіл. Лізиноприл небагато зв'язується з білками плазми. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр низька. Метаболізм. Лізіноприл не біотрансформується в організмі. Виведення. Виводиться нирками у незміненому вигляді. Т1/2 становить 12,6 год. Кліренс лізиноприлу становить 50 мл/хв. Зниження сироваткової концентрації лізиноприлу відбувається у дві фази. Основна частина лізиноприлу виводиться під час початкової альфа-фази (ефективний Т1/2 - 12 год), за якою слідує термінальна віддалена бета-фаза (близько 30 год). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів: У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені, біодоступність становить 16%; У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) концентрація лізиноприлу в кілька разів перевищує концентрації у плазмі крові у здорових добровольців, причому відзначається збільшення часу досягнення Сmах у плазмі крові та збільшення Т1/2; У пацієнтів похилого віку концентрація препарату в плазмі крові та площа під кривою "концентрація-час" у 2 рази більша, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів із цирозом печінки біодоступність лізиноприлу знижена на 30%, а кліренс – на 50% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки; У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в крові підвищена, в середньому, на 60%;ФармакодинамікаІнгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до навантаження у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Початок дії препарату - через 1 годину, максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту залежить також від величини прийнятої дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. терапії. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігалося вираженого підвищення артеріального тиску. Лізиноприл зменшує альбумінурію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.ІнструкціяВсередину, незалежно від часу їди, переважно в один і той же час доби.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; Хронічна серцева недостатність; Діабетична нефропатія у разі інсулінозалежного та цукрового діабету II типу; Гострий інфаркт міокарда без гіпотензії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу, інших компонентів препарату або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т.ч. та від застосування інших інгібіторів АПФ); спадковий набряк Квінке та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність та період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяСерцево-судинна система: іноді, особливо на початку терапії або при збільшенні дози лізиноприлу та/або діуретиків, можливе надмірне зниження артеріального тиску. Це найбільш ймовірно у пацієнтів з дефіцитом солі або рідини після лікування діуретиками, у хворих із серцевою недостатністю та тяжкою чи реноваскулярною гіпертензією. Симптоми включають запаморочення, загальну слабкість, порушення зору та (іноді) втрату свідомості (непритомність). Є окремі повідомлення про наступні побічні ефекти інгібіторів АПФ, пов'язані з сильним падінням АТ: тахікардія, серцебиття, аритмія, біль у грудях, стенокардія, інфаркт міокарда, минуще зниження мозкового кровообігу, інсульт. При призначенні лізиноприлу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, особливо в перші 24 години, може розвинутись AV блокада 2 або 3 ступеня та/або тяжка артеріальна гіпотензія та/або ниркова недостатність, у поодиноких випадках – і кардіогенний шок. При терапії інгібіторами АПФ відзначено поодинокі випадки посилення спазмів судин при синдромі Рейно. Нирки: розвиток або посилення симптомів ниркової недостатності, в окремих випадках – аж до гострої ниркової недостатності. Відмічені рідкісні випадки протеїнурії, іноді у поєднанні з погіршенням функції нирок. Дихальна система: сухий кашель, біль у горлі, хрипоту та бронхіт; рідко відзначаються утруднення дихання, синусит, риніт, бронхоспазм/астма, легеневий інфільтрат, стоматит, глосит та сухість у роті. Кашель зазвичай персистуючий, без відділення слизу, проходить після припинення прийому препарату. У поодиноких випадках - ангіоневротичний набряк гортані, горла та/або язика приводив до звуження дихальних шляхів із летальним кінцем. Є окремі повідомлення про випадки альвеоліту (хронічної еозинофільної пневмонії). ШКТ/печінка: нудота, біль у шлунку, рідко – блювання, діарея, запор, втрата апетиту. При терапії інгібіторами АПФ зрідка спостерігався синдром, що розпочинався з холестатичної жовтяниці, що переходить у некроз печінки, при якому можливий летальний кінець. Механізм цього синдрому невідомий. При виникненні жовтяниці на фоні терапії інгібіторами АПФ необхідна відміна препарату та лікарський контроль за станом пацієнта. При терапії інгібіторами АПФ відмічені окремі випадки порушення функції печінки, гепатиту, печінкової недостатності, панкреатиту та непрохідності кишечника. Шкіра, кровоносні судини: алергічні шкірні реакції (висип, рідко - кропив'янка, свербіж, а також ангіоневротичний набряк обличчя, губ та/або кінцівок). Є поодинокі повідомлення про важкі шкірні реакції, включаючи пухирчатку, поліморфну еритему, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Шкірні реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, міалгією, артралгією, васкулітом та зміною низки лабораторних показників (еозинофілія, лейкоцитоз та/або позитивний аналіз на антинуклеарні антитіла). При підозрі на важку шкірну реакцію необхідна невідкладна консультація спеціаліста та скасування лізиноприлу. При терапії інгібіторами АПФ відзначені поодинокі випадки псоріазоподібних шкірних реакцій, реакцій світлочутливості, припливів крові до обличчя, підвищеної пітливості, випадання волосся, відшарування нігтів (оніхолізису). ЦНС: головний біль і підвищена стомлюваність, рідше - сонливість, депресія, порушення сну, імпотенція, відчуття поколювання, периферична нейропатія (включаючи парестезії, порушення рівноваги та м'язові судоми), підвищена нервозність, сплутаність свідомості, шум у вухах, дисгевзія) або тимчасова втрата (агевзія) смакової чутливості. Дані лабораторних аналізів (сеч, крові): зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, числа лейкоцитів або тромбоцитів. У поодиноких випадках (головним чином у пацієнтів зі зниженою функцією нирок, захворюваннями сполучної тканини або одержують алопуринол, прокаїнамід або деякі імунодепресанти) – анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, у поодиноких випадках – агранулоцитоз або панцитопенія. Є поодинокі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-; 6-фосфатдегідрогенази. У поодиноких випадках, головним чином у пацієнтів з дисфункцією нирок, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією, можливе підвищення рівня сечовини, креатиніну та іонів калію та зниження рівня іонів натрію у сироватці крові. У хворих на цукровий діабет можлива гіперкаліємія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗ обережністю слід застосовувати лізиноприл одночасно з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, циклоспорином – підвищується ризик гіперкаліємії, особливо при порушеній функції нирок. Тому ці комбінації слід застосовувати тільки на основі індивідуального рішення лікаря при регулярному контролі вмісту калію в сироватці крові та функції нирок. При одночасному застосуванні з діуретиками та іншими гіпотензивними засобами антигіпертензивний ефект лізиноприлу посилюється. При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами (в т.ч. селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)), ацетилсаліцилової кислотою в дозі більше 3 г/добу, естрогенами, а також симпатоміметиками, знижується антигіпертензивна дія лізиноприлу. НПЗЗ, у тому числі ЦОГ-2, та інгібітори АПФ збільшують вміст калію у сироватці крові та можуть погіршити функцію нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. Лізиноприл уповільнює виведення препаратів літію, тому при одночасному застосуванні відбувається оборотне збільшення його концентрації у плазмі крові, що може підвищувати ймовірність розвитку небажаних явищ, тому слід регулярно контролювати концентрацію літію у сироватці крові. При одночасному застосуванні з антацидами та колестираміном знижується всмоктування лізиноприлу із ШКТ. Етанол посилює дію лізиноприлу. При одночасному застосуванні з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо підвищується ризик розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні лізиноприлу з вазодилататорами, барбітуратами, антипсихотичними засобами (нейролептиками), трициклічними антидепресантами, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, бета-адреноблокаторами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску. Спільне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками може призводити до лейкопенії.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають 1 раз на добу. Доза підбирається індивідуально. При артеріальній гіпертензії пацієнтам, які не отримують інші гіпотензивні засоби, застосовують по 5 мг на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу підвищують кожні 2-3 дні на 5 мг до 20-40 мг на добу (збільшення дози понад 40 мг на добу зазвичай не веде до подальшого зниження АТ). Середня добова доза, що підтримує 20 мг. Максимальна добова доза становить 40 мг. Терапевтичний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати при збільшенні дози. За недостатнього ефекту можливе одночасне застосування препарату з іншими гіпотензивними засобами. Якщо пацієнт отримував попереднє лікування діуретиками, прийом цих препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування препарату. Якщо це неможливо, то початкова доза препарату не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом декількох годин (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску. При реноваскулярній гіпертензії, пов'язаної з підвищеною активністю РААС у динаміці, доцільно застосовувати також низьку початкову дозу 2,5 мг на добу під посиленим лікарським контролем (контроль АТ, функції нирок, вміст калію в сироватці крові). Підтримуючу дозу, продовжуючи суворий лікарський контроль, слід визначити залежно від динаміки артеріального тиску. При хронічній серцевій недостатності початкова доза 2,5 мг на добу, дозу поступово збільшують (не більше ніж на 10 мг з інтервалом не менше 2 тижнів) залежно від АТ. Максимальна добова доза становить 20 мг. При ранньому лікуванні гострого інфаркту міокарда в першу добу доза становить 5 мг, потім 5 мг через добу, 10 мг через дві доби і потім 10 мг на добу як підтримуючу терапію. У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда препарат слід застосовувати протягом не менше 6 тижнів. На початку лікування або протягом першої 3-ї доби після інфаркту міокарда у пацієнтів з низьким систолічним АТ (120 мм рт.ст. або нижче) застосовують меншу дозу препарату – 2,5 мг. У разі, якщо систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст., препарат застосовувати не рекомендується. При супутній нирковій недостатності (КК менше 80 мл/хв.) слід здійснити відповідну корекцію дози препарату. При діабетичній нефропатії у пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу препарат застосовується у дозі 10 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення діастолічного АТ нижче 75 мм рт. ст. у положенні "сидячи". При цукровому діабеті 2 типу препарат застосовують у тій же дозі з метою досягнення діастолічного АТ нижче 90 мм рт.ст. у положенні "сидячи". При нирковій недостатності та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, початкову дозу встановлюють залежно від КК. Підтримуюча доза визначається залежно від АТ (під контролем функції нирок, вмісту калію та натрію в крові).ПередозуванняВиражена артеріальна гіпотензія, шок, брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНайчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні ОЦК, викликаному терапією діуретиками, зменшенням вмісту кухонної солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. Під контролем лікаря рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється незворотною навіть після відміни препарату. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. У разі стенозу ниркової артерії (особливо при двосторонньому стенозі або за наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при периферичній недостатності кровообігу, що виникла внаслідок гіпонатріємії та гіповолемії, застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється необоротною. після відміни препарату. Препарат можна застосовувати одночасно зі стандартною терапією гострого інфаркту міокарда (тромболітиків, ацетилсаліцилової кислоти як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторів). Препарат можна застосовувати одночасно з внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням терапевтичних трансдермальних систем нітрогліцерину. Не рекомендується застосування препарату у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда, якщо систолічний артеріальний тиск не перевищує 100 мм рт.ст. При хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших лікарських засобів, що викликають зниження артеріального тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозоване зниження артеріального тиску. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати хірурга/анестезіолога про застосування інгібітору АПФ. У пацієнтів похилого віку застосування стандартних доз призводить до більш високої концентрації препарату в крові, тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії препарату у літніх та молодих пацієнтів не виявлено. Оскільки не можна виключити потенційний ризик виникнення агранулоцитозу, потрібний періодичний контроль периферичної крові. Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, який може виникнути у будь-який період лікування, рідко відзначався у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ, включаючи лізиноприл. У цьому випадку лікування препаратом необхідно якнайшвидше припинити, а за пацієнтом встановити спостереження до повної регресії симптомів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути летальним. Набряк язика, надгортанника або гортані може бути причиною обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно проводити відповідну терапію (0,3-0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У випадках, коли набряк локалізується лише на обличчі та губах, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе застосування антигістамінних засобів.Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку підвищується у пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоніротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації на отруту перетинчастокрилих, дуже рідко можуть розвиватися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Це можна уникнути, якщо тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації на гіменоптеру. Анафілактоїдні реакції спостерігаються і у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних діалізних мембран (AN69), які одночасно приймають інгібітори АПФ.У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу чи іншого гіпотензивного засобу. У пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні препарати для внутрішнього застосування та інсулін, протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ слід регулярно контролювати глюкозу крові. Дуже рідко при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігали синдром, який починався з холестатичної жовтяниці та прогресував до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. При появі жовтяниці на фоні застосування препарату або вираженого підвищення активності "печінкових" трансаміназ, препарат скасовують та проводять спостереження за станом пацієнта. При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Слід бути обережними при прийомі препарату у зв'язку з тим, що можливий розвиток артеріальної гіпотензії, запаморочення та сонливості, які можуть вплинути на здатність до керування транспортними засобами та роботу з потенційно небезпечними механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 10.0 мг, целюлоза мікрокристалічна – 21.9 мг, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500) – 11.0 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 0.1 мг, 0 маг, тальк. Таблетки в блістері по 10 шт., У пачці картонної 3 блістери.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо лізиноприл всмоктується із шлунково-кишкового тракту в середньому на 25%, але абсорбція може варіювати від 6 до 60%. Біодоступність становить 29%. З Mах у плазмі крові досягається через 7 год. Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Розподіл. Лізиноприл небагато зв'язується з білками плазми. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр низька. Метаболізм. Лізіноприл не біотрансформується в організмі. Виведення. Виводиться нирками у незміненому вигляді. Т1/2 становить 12,6 год. Кліренс лізиноприлу становить 50 мл/хв. Зниження сироваткової концентрації лізиноприлу відбувається у дві фази. Основна частина лізиноприлу виводиться під час початкової альфа-фази (ефективний Т1/2 - 12 год), за якою слідує термінальна віддалена бета-фаза (близько 30 год). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів: У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені, біодоступність становить 16%; У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) концентрація лізиноприлу в кілька разів перевищує концентрації у плазмі крові у здорових добровольців, причому відзначається збільшення часу досягнення Сmах у плазмі крові та збільшення Т1/2; У пацієнтів похилого віку концентрація препарату в плазмі крові та площа під кривою "концентрація-час" у 2 рази більша, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів із цирозом печінки біодоступність лізиноприлу знижена на 30%, а кліренс – на 50% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки; У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в крові підвищена, в середньому, на 60%;ФармакодинамікаІнгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до навантаження у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Початок дії препарату - через 1 годину, максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту залежить також від величини прийнятої дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. терапії. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігалося вираженого підвищення артеріального тиску. Лізиноприл зменшує альбумінурію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.ІнструкціяВсередину, незалежно від часу їди, переважно в один і той же час доби.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; Хронічна серцева недостатність; Діабетична нефропатія у разі інсулінозалежного та цукрового діабету II типу; Гострий інфаркт міокарда без гіпотензії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу, інших компонентів препарату або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т.ч. та від застосування інших інгібіторів АПФ); спадковий набряк Квінке та/або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність та період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяСерцево-судинна система: іноді, особливо на початку терапії або при збільшенні дози лізиноприлу та/або діуретиків, можливе надмірне зниження артеріального тиску. Це найбільш ймовірно у пацієнтів з дефіцитом солі або рідини після лікування діуретиками, у хворих із серцевою недостатністю та тяжкою чи реноваскулярною гіпертензією. Симптоми включають запаморочення, загальну слабкість, порушення зору та (іноді) втрату свідомості (непритомність). Є окремі повідомлення про наступні побічні ефекти інгібіторів АПФ, пов'язані з сильним падінням АТ: тахікардія, серцебиття, аритмія, біль у грудях, стенокардія, інфаркт міокарда, минуще зниження мозкового кровообігу, інсульт. При призначенні лізиноприлу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, особливо в перші 24 години, може розвинутись AV блокада 2 або 3 ступеня та/або тяжка артеріальна гіпотензія та/або ниркова недостатність, у поодиноких випадках – і кардіогенний шок. При терапії інгібіторами АПФ відзначено поодинокі випадки посилення спазмів судин при синдромі Рейно. Нирки: розвиток або посилення симптомів ниркової недостатності, в окремих випадках – аж до гострої ниркової недостатності. Відмічені рідкісні випадки протеїнурії, іноді у поєднанні з погіршенням функції нирок. Дихальна система: сухий кашель, біль у горлі, хрипоту та бронхіт; рідко відзначаються утруднення дихання, синусит, риніт, бронхоспазм/астма, легеневий інфільтрат, стоматит, глосит та сухість у роті. Кашель зазвичай персистуючий, без відділення слизу, проходить після припинення прийому препарату. У поодиноких випадках - ангіоневротичний набряк гортані, горла та/або язика приводив до звуження дихальних шляхів із летальним кінцем. Є окремі повідомлення про випадки альвеоліту (хронічної еозинофільної пневмонії). ШКТ/печінка: нудота, біль у шлунку, рідко – блювання, діарея, запор, втрата апетиту. При терапії інгібіторами АПФ зрідка спостерігався синдром, що розпочинався з холестатичної жовтяниці, що переходить у некроз печінки, при якому можливий летальний кінець. Механізм цього синдрому невідомий. При виникненні жовтяниці на фоні терапії інгібіторами АПФ необхідна відміна препарату та лікарський контроль за станом пацієнта. При терапії інгібіторами АПФ відмічені окремі випадки порушення функції печінки, гепатиту, печінкової недостатності, панкреатиту та непрохідності кишечника. Шкіра, кровоносні судини: алергічні шкірні реакції (висип, рідко - кропив'янка, свербіж, а також ангіоневротичний набряк обличчя, губ та/або кінцівок). Є поодинокі повідомлення про важкі шкірні реакції, включаючи пухирчатку, поліморфну еритему, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Шкірні реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, міалгією, артралгією, васкулітом та зміною низки лабораторних показників (еозинофілія, лейкоцитоз та/або позитивний аналіз на антинуклеарні антитіла). При підозрі на важку шкірну реакцію необхідна невідкладна консультація спеціаліста та скасування лізиноприлу. При терапії інгібіторами АПФ відзначені поодинокі випадки псоріазоподібних шкірних реакцій, реакцій світлочутливості, припливів крові до обличчя, підвищеної пітливості, випадання волосся, відшарування нігтів (оніхолізису). ЦНС: головний біль і підвищена стомлюваність, рідше - сонливість, депресія, порушення сну, імпотенція, відчуття поколювання, периферична нейропатія (включаючи парестезії, порушення рівноваги та м'язові судоми), підвищена нервозність, сплутаність свідомості, шум у вухах, дисгевзія) або тимчасова втрата (агевзія) смакової чутливості. Дані лабораторних аналізів (сеч, крові): зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, числа лейкоцитів або тромбоцитів. У поодиноких випадках (головним чином у пацієнтів зі зниженою функцією нирок, захворюваннями сполучної тканини або одержують алопуринол, прокаїнамід або деякі імунодепресанти) – анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, у поодиноких випадках – агранулоцитоз або панцитопенія. Є поодинокі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-; 6-фосфатдегідрогенази. У поодиноких випадках, головним чином у пацієнтів з дисфункцією нирок, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією, можливе підвищення рівня сечовини, креатиніну та іонів калію та зниження рівня іонів натрію у сироватці крові. У хворих на цукровий діабет можлива гіперкаліємія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗ обережністю слід застосовувати лізиноприл одночасно з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, циклоспорином – підвищується ризик гіперкаліємії, особливо при порушеній функції нирок. Тому ці комбінації слід застосовувати тільки на основі індивідуального рішення лікаря при регулярному контролі вмісту калію в сироватці крові та функції нирок. При одночасному застосуванні з діуретиками та іншими гіпотензивними засобами антигіпертензивний ефект лізиноприлу посилюється. При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами (в т.ч. селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)), ацетилсаліцилової кислотою в дозі більше 3 г/добу, естрогенами, а також симпатоміметиками, знижується антигіпертензивна дія лізиноприлу. НПЗЗ, у тому числі ЦОГ-2, та інгібітори АПФ збільшують вміст калію у сироватці крові та можуть погіршити функцію нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. Лізиноприл уповільнює виведення препаратів літію, тому при одночасному застосуванні відбувається оборотне збільшення його концентрації у плазмі крові, що може підвищувати ймовірність розвитку небажаних явищ, тому слід регулярно контролювати концентрацію літію у сироватці крові. При одночасному застосуванні з антацидами та колестираміном знижується всмоктування лізиноприлу із ШКТ. Етанол посилює дію лізиноприлу. При одночасному застосуванні з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо підвищується ризик розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні лізиноприлу з вазодилататорами, барбітуратами, антипсихотичними засобами (нейролептиками), трициклічними антидепресантами, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, бета-адреноблокаторами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску. Спільне застосування з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками може призводити до лейкопенії.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають 1 раз на добу. Доза підбирається індивідуально. При артеріальній гіпертензії пацієнтам, які не отримують інші гіпотензивні засоби, застосовують по 5 мг на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу підвищують кожні 2-3 дні на 5 мг до 20-40 мг на добу (збільшення дози понад 40 мг на добу зазвичай не веде до подальшого зниження АТ). Середня добова доза, що підтримує 20 мг. Максимальна добова доза становить 40 мг. Терапевтичний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати при збільшенні дози. За недостатнього ефекту можливе одночасне застосування препарату з іншими гіпотензивними засобами. Якщо пацієнт отримував попереднє лікування діуретиками, прийом цих препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування препарату. Якщо це неможливо, то початкова доза препарату не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом декількох годин (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску. При реноваскулярній гіпертензії, пов'язаної з підвищеною активністю РААС у динаміці, доцільно застосовувати також низьку початкову дозу 2,5 мг на добу під посиленим лікарським контролем (контроль АТ, функції нирок, вміст калію в сироватці крові). Підтримуючу дозу, продовжуючи суворий лікарський контроль, слід визначити залежно від динаміки артеріального тиску. При хронічній серцевій недостатності початкова доза 2,5 мг на добу, дозу поступово збільшують (не більше ніж на 10 мг з інтервалом не менше 2 тижнів) залежно від АТ. Максимальна добова доза становить 20 мг. При ранньому лікуванні гострого інфаркту міокарда в першу добу доза становить 5 мг, потім 5 мг через добу, 10 мг через дві доби і потім 10 мг на добу як підтримуючу терапію. У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда препарат слід застосовувати протягом не менше 6 тижнів. На початку лікування або протягом першої 3-ї доби після інфаркту міокарда у пацієнтів з низьким систолічним АТ (120 мм рт.ст. або нижче) застосовують меншу дозу препарату – 2,5 мг. У разі, якщо систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст., препарат застосовувати не рекомендується. При супутній нирковій недостатності (КК менше 80 мл/хв.) слід здійснити відповідну корекцію дози препарату. При діабетичній нефропатії у пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу препарат застосовується у дозі 10 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення діастолічного АТ нижче 75 мм рт. ст. у положенні "сидячи". При цукровому діабеті 2 типу препарат застосовують у тій же дозі з метою досягнення діастолічного АТ нижче 90 мм рт.ст. у положенні "сидячи". При нирковій недостатності та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, початкову дозу встановлюють залежно від КК. Підтримуюча доза визначається залежно від АТ (під контролем функції нирок, вмісту калію та натрію в крові).ПередозуванняВиражена артеріальна гіпотензія, шок, брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНайчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні ОЦК, викликаному терапією діуретиками, зменшенням вмісту кухонної солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. Під контролем лікаря рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється незворотною навіть після відміни препарату. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. У разі стенозу ниркової артерії (особливо при двосторонньому стенозі або за наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при периферичній недостатності кровообігу, що виникла внаслідок гіпонатріємії та гіповолемії, застосування препарату може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється необоротною. після відміни препарату. Препарат можна застосовувати одночасно зі стандартною терапією гострого інфаркту міокарда (тромболітиків, ацетилсаліцилової кислоти як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторів). Препарат можна застосовувати одночасно з внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням терапевтичних трансдермальних систем нітрогліцерину. Не рекомендується застосування препарату у пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда, якщо систолічний артеріальний тиск не перевищує 100 мм рт.ст. При хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших лікарських засобів, що викликають зниження артеріального тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозоване зниження артеріального тиску. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати хірурга/анестезіолога про застосування інгібітору АПФ. У пацієнтів похилого віку застосування стандартних доз призводить до більш високої концентрації препарату в крові, тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії препарату у літніх та молодих пацієнтів не виявлено. Оскільки не можна виключити потенційний ризик виникнення агранулоцитозу, потрібний періодичний контроль периферичної крові. Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, який може виникнути у будь-який період лікування, рідко відзначався у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ, включаючи лізиноприл. У цьому випадку лікування препаратом необхідно якнайшвидше припинити, а за пацієнтом встановити спостереження до повної регресії симптомів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути летальним. Набряк язика, надгортанника або гортані може бути причиною обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно проводити відповідну терапію (0,3-0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину (адреналіну) підшкірно) та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У випадках, коли набряк локалізується лише на обличчі та губах, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе застосування антигістамінних засобів.Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас. Ризик розвитку ангіоневротичного набряку підвищується у пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоніротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації на отруту перетинчастокрилих, дуже рідко можуть розвиватися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Це можна уникнути, якщо тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації на гіменоптеру. Анафілактоїдні реакції спостерігаються і у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних діалізних мембран (AN69), які одночасно приймають інгібітори АПФ.У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу чи іншого гіпотензивного засобу. У пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні препарати для внутрішнього застосування та інсулін, протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ слід регулярно контролювати глюкозу крові. Дуже рідко при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігали синдром, який починався з холестатичної жовтяниці та прогресував до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. При появі жовтяниці на фоні застосування препарату або вираженого підвищення активності "печінкових" трансаміназ, препарат скасовують та проводять спостереження за станом пацієнта. При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Слід бути обережними при прийомі препарату у зв'язку з тим, що можливий розвиток артеріальної гіпотензії, запаморочення та сонливості, які можуть вплинути на здатність до керування транспортними засобами та роботу з потенційно небезпечними механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 10 мг. 10 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Інгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лізиноприл повільно і не повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція в середньому становить 25%, відрізняється високою варіабельністю – 6-60%. C max ;у плазмі досягається приблизно через 7 год. Зв'язування з білками плазми незначне. Виводиться у незміненому вигляді із сечею. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 становить 12 год. Лізиноприл виводиться із організму при гемодіалізі.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда (у перші 24 год зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (для зниження альбумінурії у пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом при нормальному АТ і у пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом з артеріальною гіпертензією).Вагітність та лактаціяВагітність, підвищена чутливість до лізиноприлу та інших АПФ.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: можливі артеріальна гіпотензія, болі за грудиною. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, м'язова слабкість. З боку травної системи: діарея, нудота, блювання. З боку дихальної системи: сухий кашель. З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, зниження гемоглобіну і гематокриту (особливо при тривалому прийомі); у поодиноких випадках – збільшення ШОЕ. З боку водно-електролітного обміну: гіперкаліємія. З боку обміну речовин: підвищення рівня креатиніну, азоту сечовини (особливо у пацієнтів із захворюваннями нирок, цукровим діабетом, реноваскулярною гіпертензією). Алергічні реакції: шкірний висип, ангіоневротичний набряк. Інші: в поодиноких випадках - артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами можлива адитивна антигіпертензивна дія. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), препаратами калію, замінниками харчової солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та НПЗЗ підвищується ризик розвитку порушення функції нирок, рідко спостерігається гіперкаліємія. При одночасному застосуванні з "петльовими" діуретиками, тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виникнення вираженої артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози діуретика, відбувається, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту лізиноприлу. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з індометацином зменшується антигіпертензивна дія лізиноприлу, мабуть, внаслідок інгібування під впливом НПЗЗ синтезу простагландинів (які, як вважають, відіграють певну роль у розвитку гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ). При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини можливий розвиток гіпоглікемії за рахунок підвищення толерантності до глюкози. При одночасному застосуванні з клозапіном збільшується концентрація клозапіну в плазмі. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом збільшується концентрація літію в сироватці крові, що супроводжується симптомами інтоксикації літієм. Описано випадок розвитку тяжкої гіперкаліємії у пацієнта з цукровим діабетом при одночасному застосуванні з ловастатином. Описано випадок тяжкої гіпотензії при одночасному застосуванні з перголідом. При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, схем лікування, функції нирок. Початкова доза 2.5 мг 1 раз на добу. Дози, що підтримують 5-20 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛізиноприл не слід застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, легеневим серцем. Не застосовувати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда: при загрозі розвитку серйозних порушень гемодинаміки, пов'язаних із застосуванням вазодилататора; при порушеннях функції нирок. Перед початком та протягом терапії слід контролювати функцію нирок. Перед початком лікування лізиноприлом необхідно компенсувати втрату рідини та солей. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції нирок, при стенозі ниркової артерії, важкої серцевої недостатності. Імовірність розвитку гіпотензії підвищується при втраті рідини внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, нудоти, блювання. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю при нормальному або трохи зниженому артеріальному тиску лізиноприл може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Не рекомендується одночасне застосування лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками, БАД до їжі та замінниками солі, що містять калій. При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію слід контролювати концентрацію літію у плазмі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 10 мг. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Інгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лізиноприл повільно і не повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція в середньому становить 25%, відрізняється високою варіабельністю – 6-60%. C max ;у плазмі досягається приблизно через 7 год. Зв'язування з білками плазми незначне. Виводиться у незміненому вигляді із сечею. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 становить 12 год. Лізиноприл виводиться із організму при гемодіалізі.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда (у перші 24 год зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (для зниження альбумінурії у пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом при нормальному АТ і у пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом з артеріальною гіпертензією).Вагітність та лактаціяВагітність, підвищена чутливість до лізиноприлу та інших АПФ.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: можливі артеріальна гіпотензія, болі за грудиною. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, м'язова слабкість. З боку травної системи: діарея, нудота, блювання. З боку дихальної системи: сухий кашель. З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, зниження гемоглобіну і гематокриту (особливо при тривалому прийомі); у поодиноких випадках – збільшення ШОЕ. З боку водно-електролітного обміну: гіперкаліємія. З боку обміну речовин: підвищення рівня креатиніну, азоту сечовини (особливо у пацієнтів із захворюваннями нирок, цукровим діабетом, реноваскулярною гіпертензією). Алергічні реакції: шкірний висип, ангіоневротичний набряк. Інші: в поодиноких випадках - артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами можлива адитивна антигіпертензивна дія. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), препаратами калію, замінниками харчової солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та НПЗЗ підвищується ризик розвитку порушення функції нирок, рідко спостерігається гіперкаліємія. При одночасному застосуванні з "петльовими" діуретиками, тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виникнення вираженої артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози діуретика, відбувається, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту лізиноприлу. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з індометацином зменшується антигіпертензивна дія лізиноприлу, мабуть, внаслідок інгібування під впливом НПЗЗ синтезу простагландинів (які, як вважають, відіграють певну роль у розвитку гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ). При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини можливий розвиток гіпоглікемії за рахунок підвищення толерантності до глюкози. При одночасному застосуванні з клозапіном збільшується концентрація клозапіну в плазмі. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом збільшується концентрація літію в сироватці крові, що супроводжується симптомами інтоксикації літієм. Описано випадок розвитку тяжкої гіперкаліємії у пацієнта з цукровим діабетом при одночасному застосуванні з ловастатином. Описано випадок тяжкої гіпотензії при одночасному застосуванні з перголідом. При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, схем лікування, функції нирок. Початкова доза 2.5 мг 1 раз на добу. Дози, що підтримують 5-20 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛізиноприл не слід застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, легеневим серцем. Не застосовувати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда: при загрозі розвитку серйозних порушень гемодинаміки, пов'язаних із застосуванням вазодилататора; при порушеннях функції нирок. Перед початком та протягом терапії слід контролювати функцію нирок. Перед початком лікування лізиноприлом необхідно компенсувати втрату рідини та солей. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції нирок, при стенозі ниркової артерії, важкої серцевої недостатності. Імовірність розвитку гіпотензії підвищується при втраті рідини внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, нудоти, блювання. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю при нормальному або трохи зниженому артеріальному тиску лізиноприл може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Не рекомендується одночасне застосування лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками, БАД до їжі та замінниками солі, що містять калій. При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію слід контролювати концентрацію літію у плазмі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 20 мг. 10 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Інгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лізиноприл повільно і не повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція в середньому становить 25%, відрізняється високою варіабельністю – 6-60%. C max ;у плазмі досягається приблизно через 7 год. Зв'язування з білками плазми незначне. Виводиться у незміненому вигляді із сечею. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 становить 12 год. Лізиноприл виводиться із організму при гемодіалізі.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда (у перші 24 год зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (для зниження альбумінурії у пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом при нормальному АТ і у пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом з артеріальною гіпертензією).Вагітність та лактаціяВагітність, підвищена чутливість до лізиноприлу та інших АПФ.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: можливі артеріальна гіпотензія, болі за грудиною. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, м'язова слабкість. З боку травної системи: діарея, нудота, блювання. З боку дихальної системи: сухий кашель. З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, зниження гемоглобіну і гематокриту (особливо при тривалому прийомі); у поодиноких випадках – збільшення ШОЕ. З боку водно-електролітного обміну: гіперкаліємія. З боку обміну речовин: підвищення рівня креатиніну, азоту сечовини (особливо у пацієнтів із захворюваннями нирок, цукровим діабетом, реноваскулярною гіпертензією). Алергічні реакції: шкірний висип, ангіоневротичний набряк. Інші: в поодиноких випадках - артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами можлива адитивна антигіпертензивна дія. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), препаратами калію, замінниками харчової солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та НПЗЗ підвищується ризик розвитку порушення функції нирок, рідко спостерігається гіперкаліємія. При одночасному застосуванні з "петльовими" діуретиками, тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виникнення вираженої артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози діуретика, відбувається, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту лізиноприлу. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з індометацином зменшується антигіпертензивна дія лізиноприлу, мабуть, внаслідок інгібування під впливом НПЗЗ синтезу простагландинів (які, як вважають, відіграють певну роль у розвитку гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ). При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини можливий розвиток гіпоглікемії за рахунок підвищення толерантності до глюкози. При одночасному застосуванні з клозапіном збільшується концентрація клозапіну в плазмі. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом збільшується концентрація літію в сироватці крові, що супроводжується симптомами інтоксикації літієм. Описано випадок розвитку тяжкої гіперкаліємії у пацієнта з цукровим діабетом при одночасному застосуванні з ловастатином. Описано випадок тяжкої гіпотензії при одночасному застосуванні з перголідом. При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, схем лікування, функції нирок. Початкова доза 2.5 мг 1 раз на добу. Дози, що підтримують 5-20 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛізиноприл не слід застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, легеневим серцем. Не застосовувати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда: при загрозі розвитку серйозних порушень гемодинаміки, пов'язаних із застосуванням вазодилататора; при порушеннях функції нирок. Перед початком та протягом терапії слід контролювати функцію нирок. Перед початком лікування лізиноприлом необхідно компенсувати втрату рідини та солей. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції нирок, при стенозі ниркової артерії, важкої серцевої недостатності. Імовірність розвитку гіпотензії підвищується при втраті рідини внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, нудоти, блювання. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю при нормальному або трохи зниженому артеріальному тиску лізиноприл може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Не рекомендується одночасне застосування лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками, БАД до їжі та замінниками солі, що містять калій. При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію слід контролювати концентрацію літію у плазмі.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 20 мг. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Інгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лізиноприл повільно і не повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція в середньому становить 25%, відрізняється високою варіабельністю – 6-60%. C max ;у плазмі досягається приблизно через 7 год. Зв'язування з білками плазми незначне. Виводиться у незміненому вигляді із сечею. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 становить 12 год. Лізиноприл виводиться із організму при гемодіалізі.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда (у перші 24 год зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (для зниження альбумінурії у пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом при нормальному АТ і у пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом з артеріальною гіпертензією).Вагітність та лактаціяВагітність, підвищена чутливість до лізиноприлу та інших АПФ.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: можливі артеріальна гіпотензія, болі за грудиною. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, м'язова слабкість. З боку травної системи: діарея, нудота, блювання. З боку дихальної системи: сухий кашель. З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, зниження гемоглобіну і гематокриту (особливо при тривалому прийомі); у поодиноких випадках – збільшення ШОЕ. З боку водно-електролітного обміну: гіперкаліємія. З боку обміну речовин: підвищення рівня креатиніну, азоту сечовини (особливо у пацієнтів із захворюваннями нирок, цукровим діабетом, реноваскулярною гіпертензією). Алергічні реакції: шкірний висип, ангіоневротичний набряк. Інші: в поодиноких випадках - артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами можлива адитивна антигіпертензивна дія. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), препаратами калію, замінниками харчової солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та НПЗЗ підвищується ризик розвитку порушення функції нирок, рідко спостерігається гіперкаліємія. При одночасному застосуванні з "петльовими" діуретиками, тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виникнення вираженої артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози діуретика, відбувається, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту лізиноприлу. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з індометацином зменшується антигіпертензивна дія лізиноприлу, мабуть, внаслідок інгібування під впливом НПЗЗ синтезу простагландинів (які, як вважають, відіграють певну роль у розвитку гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ). При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини можливий розвиток гіпоглікемії за рахунок підвищення толерантності до глюкози. При одночасному застосуванні з клозапіном збільшується концентрація клозапіну в плазмі. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом збільшується концентрація літію в сироватці крові, що супроводжується симптомами інтоксикації літієм. Описано випадок розвитку тяжкої гіперкаліємії у пацієнта з цукровим діабетом при одночасному застосуванні з ловастатином. Описано випадок тяжкої гіпотензії при одночасному застосуванні з перголідом. При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, схем лікування, функції нирок. Початкова доза 2.5 мг 1 раз на добу. Дози, що підтримують 5-20 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛізиноприл не слід застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, легеневим серцем. Не застосовувати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда: при загрозі розвитку серйозних порушень гемодинаміки, пов'язаних із застосуванням вазодилататора; при порушеннях функції нирок. Перед початком та протягом терапії слід контролювати функцію нирок. Перед початком лікування лізиноприлом необхідно компенсувати втрату рідини та солей. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції нирок, при стенозі ниркової артерії, важкої серцевої недостатності. Імовірність розвитку гіпотензії підвищується при втраті рідини внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, нудоти, блювання. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю при нормальному або трохи зниженому артеріальному тиску лізиноприл може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Не рекомендується одночасне застосування лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками, БАД до їжі та замінниками солі, що містять калій. При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію слід контролювати концентрацію літію у плазмі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: лізиноприл (у формі дигідрату) 5 мг. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Інгібітор АПФ. Механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (який виявляє виражену судинозвужувальну дію та стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз). Внаслідок зменшення утворення ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може сприяти збільшенню концентрації калію. Зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах, підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження. Лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лізиноприл повільно і не повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція в середньому становить 25%, відрізняється високою варіабельністю – 6-60%. C max ;у плазмі досягається приблизно через 7 год. Зв'язування з білками плазми незначне. Виводиться у незміненому вигляді із сечею. У пацієнтів з нормальною функцією нирок T1/2 становить 12 год. Лізиноприл виводиться із організму при гемодіалізі.Клінічна фармакологіяІнгібітор АПФ.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда (у перші 24 год зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (для зниження альбумінурії у пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом при нормальному АТ і у пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом з артеріальною гіпертензією).Вагітність та лактаціяВагітність, підвищена чутливість до лізиноприлу та інших АПФ.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: можливі артеріальна гіпотензія, болі за грудиною. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, м'язова слабкість. З боку травної системи: діарея, нудота, блювання. З боку дихальної системи: сухий кашель. З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, зниження гемоглобіну і гематокриту (особливо при тривалому прийомі); у поодиноких випадках – збільшення ШОЕ. З боку водно-електролітного обміну: гіперкаліємія. З боку обміну речовин: підвищення рівня креатиніну, азоту сечовини (особливо у пацієнтів із захворюваннями нирок, цукровим діабетом, реноваскулярною гіпертензією). Алергічні реакції: шкірний висип, ангіоневротичний набряк. Інші: в поодиноких випадках - артралгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами можлива адитивна антигіпертензивна дія. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), препаратами калію, замінниками харчової солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та НПЗЗ підвищується ризик розвитку порушення функції нирок, рідко спостерігається гіперкаліємія. При одночасному застосуванні з "петльовими" діуретиками, тіазидними діуретиками посилюється антигіпертензивна дія. Виникнення вираженої артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози діуретика, відбувається, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту лізиноприлу. Підвищується ризик порушення функції нирок. При одночасному застосуванні з індометацином зменшується антигіпертензивна дія лізиноприлу, мабуть, внаслідок інгібування під впливом НПЗЗ синтезу простагландинів (які, як вважають, відіграють певну роль у розвитку гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ). При одночасному застосуванні з інсуліном, гіпоглікемічними засобами похідними сульфонілсечовини можливий розвиток гіпоглікемії за рахунок підвищення толерантності до глюкози. При одночасному застосуванні з клозапіном збільшується концентрація клозапіну в плазмі. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом збільшується концентрація літію в сироватці крові, що супроводжується симптомами інтоксикації літієм. Описано випадок розвитку тяжкої гіперкаліємії у пацієнта з цукровим діабетом при одночасному застосуванні з ловастатином. Описано випадок тяжкої гіпотензії при одночасному застосуванні з перголідом. При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, схем лікування, функції нирок. Початкова доза 2.5 мг 1 раз на добу. Дози, що підтримують 5-20 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛізиноприл не слід застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, легеневим серцем. Не застосовувати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда: при загрозі розвитку серйозних порушень гемодинаміки, пов'язаних із застосуванням вазодилататора; при порушеннях функції нирок. Перед початком та протягом терапії слід контролювати функцію нирок. Перед початком лікування лізиноприлом необхідно компенсувати втрату рідини та солей. З особливою обережністю застосовують у пацієнтів з порушеннями функції нирок, при стенозі ниркової артерії, важкої серцевої недостатності. Імовірність розвитку гіпотензії підвищується при втраті рідини внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, нудоти, блювання. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю при нормальному або трохи зниженому артеріальному тиску лізиноприл може спричинити виражену артеріальну гіпотензію. Не рекомендується одночасне застосування лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками, БАД до їжі та замінниками солі, що містять калій. При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію слід контролювати концентрацію літію у плазмі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
264,00 грн
187,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
244,00 грн
207,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
289,00 грн
254,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
194,00 грн
165,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.
223,00 грн
187,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.
Склад, форма випуску та упаковкаУ 1 таблетці міститься: Активна речовина: оланзапін 5 мг; Допоміжні речовини: моногідрат лактози, кальцію стеарат. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиЖовті таблетки.ФармакокінетикаСтупінь всмоктування – висока, не залежить від вживання їжі; час настання максимальної концентрації після прийому приблизно 5-7 годин. Ступінь всмоктування – висока, не залежить від вживання їжі; час настання максимальної концентрації після прийому приблизно 5-7 годин. Ферменти CYP2D6 та CYP1A2 беруть участь у продукції 2-гідроксиметил та N-десметил похідних Оланзапіну. Основна активність препарату викликана Оланзапіном, активність його похідних виражена меншою мірою. 57% дози виводиться нирками переважно як метаболітів. Час напіввиведення залежно від статі та віку варіює в межах 30-38 годин.ФармакодинамікаНейролептик, що володіє тропністю до серотонінових, мускаринових, допамінових, гістамінових та адренергічних рецепторів. Демонструє антагонізм до холінергічних та дофамінових рецепторів. Має активність і більш виражену спорідненість щодо 5-НТ2-серотонінових рецепторів, ніж відносно D2-дофамінових рецепторів. Виборчо знижує збудливість дофамінергічних нейронів, надає слабку дію на стріарні шляхи нейронів, які відповідають за моторні функції. Знижує захисний рефлекс. Достовірно послаблює негативну та продуктивну симптоматику.Показання до застосуванняБіполярний розлад афективного типу у дорослих (у вигляді монотерапії або у поєднанні з вальпроєвою кислотою або препаратами літію): змішані або гострі маніакальні епізоди з/без швидкої зміни фаз та з/без психотичних проявів. Шизофренія у дорослих, психотичні розлади з негативною чи продуктивною симптоматикою, у тому числі на тлі афективних розладів. Депресивні стани на тлі біполярного розладу (у поєднанні з Флуоксетином). Рецидив біполярного розладу (у разі ефективності препарату під час терапії маніакальної фази).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до компонентів препарату; вік менше 18 років; період лактації.Вагітність та лактаціяПротипоказаний у дитячому та підлітковому віці (до 18 років). Протипоказано застосування препарату при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяНайчастіше розвиваються сонливість, збільшення ваги, транзиторна гіперпролактинемія (переважно без клінічних проявів), астенія, запаморочення, акатизія, периферичні набряки, підвищення апетиту, ортостатична гіпотензія, сухість слизових рота, запор. Рідше виявлялося транзиторне підвищення рівня АЛТ та ACT. У поодиноких випадках фіксувалося підвищення вмісту глюкози або тригліцеридів у крові, асимптоматична еозинофілія.Взаємодія з лікарськими засобамиСтимулятори та блокатори ізоферменту CYP 1A2 змінюють метаболізм препарату. Активоване вугілля погіршує біодоступність препарату до 50-60%. Прийом етанолу разом з Оланзапін може посилювати ефекти останнього. Флуоксетин підвищує максимальний рівень Оланзапіну в крові на 16% і знижує кліренс також на 16%, проте цей факт не має значення у клінічній практиці. Флувоксамін підвищує максимальний рівень Оланзапіну в крові до таких значень, за яких необхідно зниження дозування останнього. Ліки незначно гальмують процес продукції глюкуроніду вальпроєвої кислоти. У свою чергу, вальпроєва кислота слабко впливає на обмін Оланзапіну. Значна взаємодія між зазначеними препаратами є малоймовірною.Спосіб застосування та дозиІнструкція із застосування Оланзапіну наказує приймати препарат перорально у дозі від 5 до 20 мг на день. При лікуванні шизофренії у дорослих початкова доза дорівнює 10 мг на добу. При лікуванні гострої манії на фоні біполярного розладу у дорослих призначають приймати 15 мг ліки щодня або 10 мг щодня разом з вальпроєвою кислотою або препаратами літію (підтримуюче лікування в ідентичній дозі). При депресії на фоні біполярного розладу у дорослих приймають ліки щодня разом Флуоксетином у дозі 20 мг (при необхідності дозволено зміну дозувань засобів). Літнім пацієнтам, хворим з факторами ризику (включаючи тяжку хронічну недостатність роботи нирок або печінки), з поєднанням факторів ризику (старечий вік, жіноча стать, що не палять) або у яких обмін Оланзапіну в організмі може бути сповільнений, радиться зниження початкової дози до 5 мг день.ПередозуванняОзнаки передозування: збудження, тахікардія, агресивність, екстрапірамідні порушення, розлад артикуляції, делірій, порушення свідомості, злоякісний нейролептичний синдром, судоми, аспірація, пригнічення дихання, аритмії, підвищення або зниження тиску, зупинка серця або дихання. Терапія передозування: промивання шлунка у перші кілька годин, призначення ентеросорбентів, симптоматичне лікування, контроль функції дихання. Заборонено застосовувати симпатоміметики, які є стимуляторами бета-адренорецепторів, оскільки це може посилювати зниження кров'яного тиску. При гострому передозуванні мінімальна доза, що спровокувала летальний кінець, дорівнювала 450 мг, а максимальна прийнята доза при якій хворий вижив, склала 1500 мг.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Склад, форма випуску та упаковкаМелоксикам таблетки покриті оболонкою по 7,5 мг або 15 мг у блістерах по 10 таблеток. Фасування №10 та №20.Опис лікарської формиТаблетки світло-жовтого із зеленуватим відтінком кольору. Для дозування 7,5 мг – плоскоциліндричні з фаскою. Для дозування 15 мг – плоскоциліндричні з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат (НПЗЗ).ФармакокінетикаДобре всмоктується із ШКТ (шлунково-кишкового тракту), абсолютна біодоступність мелоксикаму – 89%. Одночасний прийом їжі не змінює всмоктування. При використанні препарату внутрішньо у дозах 7,5 мг та 15 мг його концентрації пропорційні дозам. Рівноважні концентрації досягаються протягом 3-5 днів. При тривалому застосуванні препарату (більше 1 року) концентрації подібні до таких, що відзначаються після першого досягнення рівноважного стану. Зв'язування із білками плазми становить понад 99%. Діапазон відмінностей між максимальними та базальними концентраціями препарату після його прийому один раз на день відносно невеликий і становить при використанні дози 7,5 мг 0,4–1,0 мкг/мл, а при використанні дози 15 мг – 0,8–2, 0 мкг/мл, (наведені відповідно значення Cmin і Cmax). Мелоксикам проникає через гістогематичні бар'єри,концентрація в синовіальній рідині досягає 50% від максимальної концентрації препарату в плазмі. Майже повністю метаболізується у печінці з утворенням чотирьох неактивних у фармакологічному відношенні похідних. Основний метаболіт, 5'-карбоксимелоксикам (60% від величини дози), утворюється шляхом окислення проміжного метаболіту, 5'-гідроксиметилмелоксикама, який також екскретується, але меншою мірою (9% від величини дози). Дослідження in vitro показали, що у даному метаболічному перетворенні важливу роль відіграє CYP 2C9, додаткове значення має ізофермент CYP 3А4. В освіті двох інших метаболітів (що становлять, відповідно, 16% і 4% від величини дози препарату) бере участь пероксидаза, активність якої, ймовірно, індивідуально варіює. Виводиться рівною мірою через кишечник та нирки, переважно у вигляді метаболітів. Через кишечник у незміненому вигляді виводиться менше 5% від величини добової дози, у сечі у незміненому вигляді препарат виявляється лише у слідових кількостях. Період напіввиведення (Т1/2) мелоксикаму становить 15-20 годин. Плазмовий кліренс становить середньому 8 мл/хв. У осіб похилого віку кліренс препарату знижується. Об'єм розподілу низький і становить середньому 11 л. Печінкова або ниркова недостатність середнього ступеня тяжкості впливу на фармакокінетику мелоксикаму істотно не надає.ФармакодинамікаМелоксикам - нестероїдний протизапальний препарат, що має знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Протизапальна дія пов'язана з гальмуванням ферментативної активності циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), що бере участь у біосинтезі простагландинів у сфері запалення. У меншій мірі мелоксикам діє на циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1), що бере участь у синтезі простагландину, що захищає слизову оболонку шлунково-кишкового тракту та бере участь у регуляції кровотоку в нирках.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування остеоартрозу, ревматоїдного артриту, анкілозуючого спондилоартриту (хвороба Бехтерева) та інших запальних та дегенеративних захворювань суглобів, що супроводжуються больовим синдромом.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до активної речовини або допоміжних компонентів; протипоказаний у період після проведення аортокоронарного шунтування; некомпенсована серцева недостатність; анамнестичні дані про напад бронхообструкції, риніту, кропив'янки після прийому ацетилсаліцилової кислоти або іншого НПЗП (повний або неповний синдром непереносимості ацетилсаліцилової кислоти – риносинусит, кропив'янка, поліпи слизової оболонки носа, астма); ерозивно-виразкові зміни слизової оболонки шлунка або 12-палої кишки, активна шлунково-кишкова кровотеча; запальні захворювання кишечника (неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона); цереброваскулярна кровотеча або інші кровотечі; виражена печінкова недостатність або активне захворювання печінки; виражена ниркова недостатність у хворих, які не піддаються діалізу (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), прогресуючі захворювання нирок, у тому числі підтверджена гіперкаліємія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 15 років.Вагітність та лактаціяПротипоказаний у період вагітності та грудного вигодовування; дітям віком до 15 років.Побічна діяЗ боку травної системи: понад 1% – диспепсія, у т.ч. нудота, блювання, абдомінальний біль, запор, метеоризм, діарея; 0,1-1% - минуще підвищення активності "печінкових" трансаміназ, гіпербілірубінемія, відрижка, езофагіт, гастродуоденальна виразка, кровотеча зі шлунково-кишкового тракту (в т.ч. прихована), стоматит; менше 0,1% – перфорація шлунково-кишкового тракту, коліт, гепатит, гастрит. З боку органів кровотворення: понад 1% – анемія; 0,1-1% – зміна формули крові, в т.ч. лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку шкірних покривів: більше 1% - свербіж, висипання на шкірі; 0,1-1% – кропив'янка; менше 0,1% – фотосенсибілізація, бульозні висипання, мультиформна еритема, в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз З боку дихальної системи: менше 0,1% – бронхоспазм. З боку нервової системи: більше 1% – запаморочення, біль голови; 0,1-1% – вертиго, шум у вухах, сонливість; менше 0,1% - сплутаність свідомості, дезорієнтація, емоційна лабільність. З боку серцево-судинної системи: більше 1% – периферичні набряки; 0,1-1% - підвищення артеріального тиску, серцебиття, "припливи" крові до шкіри обличчя. З боку сечовидільної системи: 0,1-1% - гіперкреатинінемія та/або підвищення сечовини у сироватці крові; менше 0,1% – гостра ниркова недостатність; зв'язок із прийомом мелоксикаму не встановлено - інтерстиціальний нефрит, альбумінурія, гематурія. З боку органів чуття: менше 0,1% – кон'юнктивіт, порушення зору, в т.ч. нечіткість зору. Алергічні реакції: менше 0,1% – ангіоневротичний набряк, анафілактоїдні/анафілактичні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з іншими нестероїдними протизапальними препаратами (а також з ацетилсаліциловою кислотою) збільшується ризик виникнення ерозивно-виразкових уражень та кровотеч шлунково-кишкового тракту. При одночасному застосуванні із гіпотензивними препаратами можливе зниження ефективності дії останніх. При одночасному застосуванні з препаратами літію можлива кумуляція літію та збільшення його токсичної дії (рекомендується контроль концентрації літію у крові). При одночасному застосуванні з метотрексатом посилюється побічна дія останнього на кровотворну систему (небезпека виникнення анемії та лейкопенії, показаний періодичний контроль загального аналізу крові). При одночасному застосуванні з діуретиками та циклоспорином зростає ризик розвитку ниркової недостатності. При одночасному застосуванні із внутрішньоматковими контрацептивними засобами можливе зниження ефективності дії останніх. При одночасному застосуванні з антикоагулянтами (гепарин, тиклопідин, варфарин), а також із тромболітичними препаратами (стрептокіназа, фібринолізин) збільшується ризик розвитку кровотеч (необхідний періодичний контроль показників згортання крові). При одночасному застосуванні з колестираміном, внаслідок зв'язування мелоксикаму, посилюється його виведення через ШКТ. При одночасному застосуванні із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну зростає ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо під час їжі один раз на день. Рекомендований режим дозування: Ревматоїдний артрит: 15 мг на добу. Залежно від лікувального ефекту, доза може бути знижена до 7,5 мг на добу. Остеоартроз: 7,5 мг на добу. При неефективності доза може бути збільшена до 15 мг на добу. Анкілозуючий спондилоартрит: 15 мг на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 15 мг. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку побічних ефектів, а також у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу.ПередозуванняСимптоми: порушення свідомості, нудота, блювання, біль у епігастрії, кровотеча у шлунково-кишковому тракті, гостра ниркова недостатність, печінкова недостатність, зупинка дихання, асистолія. Лікування: специфічного антидоту немає; при передозуванні препарату слід провести промивання шлунка, прийом активованого вугілля (протягом найближчої години), симптоматична терапія. Колестирамін прискорює виведення препарату з організму. Форсований діурез, залуження сечі, гемодіаліз – малоефективні через високий зв'язок препарату з білками крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІшемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, застійна серцева недостатність, дисліпідемія/гіперліпідемія, цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, куріння, кліренс креатиніну менше 60 мл/хв. Анамнестичні дані про розвиток виразкового ураження ШКТ (шлунково-кишкового тракту), наявність інфекції Helicobacter pylori, літній вік, тривале використання нестероїдних протизапальних засобів, часте вживання алкоголю, тяжкі соматичні захворювання, супутня терапія наступними препаратами: антикоагулянти (наприклад, варфарин); антиагреганти (наприклад, ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел); пероральні глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон); селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (наприклад, циталопрам, флуоксетин, пароксетин, сертралін); Для зниження ризику розвитку небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту слід використовувати мінімальну ефективну дозу мінімально можливим коротким курсом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаМелоксикам таблетки покриті оболонкою по 7,5 мг або 15 мг у блістерах по 10 таблеток. Фасування №10 та №20.Опис лікарської формиТаблетки світло-жовтого із зеленуватим відтінком кольору. Для дозування 7,5 мг – плоскоциліндричні з фаскою. Для дозування 15 мг – плоскоциліндричні з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат (НПЗЗ).ФармакокінетикаДобре всмоктується із ШКТ (шлунково-кишкового тракту), абсолютна біодоступність мелоксикаму – 89%. Одночасний прийом їжі не змінює всмоктування. При використанні препарату внутрішньо у дозах 7,5 мг та 15 мг його концентрації пропорційні дозам. Рівноважні концентрації досягаються протягом 3-5 днів. При тривалому застосуванні препарату (більше 1 року) концентрації подібні до таких, що відзначаються після першого досягнення рівноважного стану. Зв'язування із білками плазми становить понад 99%. Діапазон відмінностей між максимальними та базальними концентраціями препарату після його прийому один раз на день відносно невеликий і становить при використанні дози 7,5 мг 0,4–1,0 мкг/мл, а при використанні дози 15 мг – 0,8–2, 0 мкг/мл, (наведені відповідно значення Cmin і Cmax). Мелоксикам проникає через гістогематичні бар'єри,концентрація в синовіальній рідині досягає 50% від максимальної концентрації препарату в плазмі. Майже повністю метаболізується у печінці з утворенням чотирьох неактивних у фармакологічному відношенні похідних. Основний метаболіт, 5'-карбоксимелоксикам (60% від величини дози), утворюється шляхом окислення проміжного метаболіту, 5'-гідроксиметилмелоксикама, який також екскретується, але меншою мірою (9% від величини дози). Дослідження in vitro показали, що у даному метаболічному перетворенні важливу роль відіграє CYP 2C9, додаткове значення має ізофермент CYP 3А4. В освіті двох інших метаболітів (що становлять, відповідно, 16% і 4% від величини дози препарату) бере участь пероксидаза, активність якої, ймовірно, індивідуально варіює. Виводиться рівною мірою через кишечник та нирки, переважно у вигляді метаболітів. Через кишечник у незміненому вигляді виводиться менше 5% від величини добової дози, у сечі у незміненому вигляді препарат виявляється лише у слідових кількостях. Період напіввиведення (Т1/2) мелоксикаму становить 15-20 годин. Плазмовий кліренс становить середньому 8 мл/хв. У осіб похилого віку кліренс препарату знижується. Об'єм розподілу низький і становить середньому 11 л. Печінкова або ниркова недостатність середнього ступеня тяжкості впливу на фармакокінетику мелоксикаму істотно не надає.ФармакодинамікаМелоксикам - нестероїдний протизапальний препарат, що має знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Протизапальна дія пов'язана з гальмуванням ферментативної активності циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), що бере участь у біосинтезі простагландинів у сфері запалення. У меншій мірі мелоксикам діє на циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1), що бере участь у синтезі простагландину, що захищає слизову оболонку шлунково-кишкового тракту та бере участь у регуляції кровотоку в нирках.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування остеоартрозу, ревматоїдного артриту, анкілозуючого спондилоартриту (хвороба Бехтерева) та інших запальних та дегенеративних захворювань суглобів, що супроводжуються больовим синдромом.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до активної речовини або допоміжних компонентів; протипоказаний у період після проведення аортокоронарного шунтування; некомпенсована серцева недостатність; анамнестичні дані про напад бронхообструкції, риніту, кропив'янки після прийому ацетилсаліцилової кислоти або іншого НПЗП (повний або неповний синдром непереносимості ацетилсаліцилової кислоти – риносинусит, кропив'янка, поліпи слизової оболонки носа, астма); ерозивно-виразкові зміни слизової оболонки шлунка або 12-палої кишки, активна шлунково-кишкова кровотеча; запальні захворювання кишечника (неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона); цереброваскулярна кровотеча або інші кровотечі; виражена печінкова недостатність або активне захворювання печінки; виражена ниркова недостатність у хворих, які не піддаються діалізу (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), прогресуючі захворювання нирок, у тому числі підтверджена гіперкаліємія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 15 років.Вагітність та лактаціяПротипоказаний у період вагітності та грудного вигодовування; дітям віком до 15 років.Побічна діяЗ боку травної системи: понад 1% – диспепсія, у т.ч. нудота, блювання, абдомінальний біль, запор, метеоризм, діарея; 0,1-1% - минуще підвищення активності "печінкових" трансаміназ, гіпербілірубінемія, відрижка, езофагіт, гастродуоденальна виразка, кровотеча зі шлунково-кишкового тракту (в т.ч. прихована), стоматит; менше 0,1% – перфорація шлунково-кишкового тракту, коліт, гепатит, гастрит. З боку органів кровотворення: понад 1% – анемія; 0,1-1% – зміна формули крові, в т.ч. лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку шкірних покривів: більше 1% - свербіж, висипання на шкірі; 0,1-1% – кропив'янка; менше 0,1% – фотосенсибілізація, бульозні висипання, мультиформна еритема, в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз З боку дихальної системи: менше 0,1% – бронхоспазм. З боку нервової системи: більше 1% – запаморочення, біль голови; 0,1-1% – вертиго, шум у вухах, сонливість; менше 0,1% - сплутаність свідомості, дезорієнтація, емоційна лабільність. З боку серцево-судинної системи: більше 1% – периферичні набряки; 0,1-1% - підвищення артеріального тиску, серцебиття, "припливи" крові до шкіри обличчя. З боку сечовидільної системи: 0,1-1% - гіперкреатинінемія та/або підвищення сечовини у сироватці крові; менше 0,1% – гостра ниркова недостатність; зв'язок із прийомом мелоксикаму не встановлено - інтерстиціальний нефрит, альбумінурія, гематурія. З боку органів чуття: менше 0,1% – кон'юнктивіт, порушення зору, в т.ч. нечіткість зору. Алергічні реакції: менше 0,1% – ангіоневротичний набряк, анафілактоїдні/анафілактичні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з іншими нестероїдними протизапальними препаратами (а також з ацетилсаліциловою кислотою) збільшується ризик виникнення ерозивно-виразкових уражень та кровотеч шлунково-кишкового тракту. При одночасному застосуванні із гіпотензивними препаратами можливе зниження ефективності дії останніх. При одночасному застосуванні з препаратами літію можлива кумуляція літію та збільшення його токсичної дії (рекомендується контроль концентрації літію у крові). При одночасному застосуванні з метотрексатом посилюється побічна дія останнього на кровотворну систему (небезпека виникнення анемії та лейкопенії, показаний періодичний контроль загального аналізу крові). При одночасному застосуванні з діуретиками та циклоспорином зростає ризик розвитку ниркової недостатності. При одночасному застосуванні із внутрішньоматковими контрацептивними засобами можливе зниження ефективності дії останніх. При одночасному застосуванні з антикоагулянтами (гепарин, тиклопідин, варфарин), а також із тромболітичними препаратами (стрептокіназа, фібринолізин) збільшується ризик розвитку кровотеч (необхідний періодичний контроль показників згортання крові). При одночасному застосуванні з колестираміном, внаслідок зв'язування мелоксикаму, посилюється його виведення через ШКТ. При одночасному застосуванні із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну зростає ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо під час їжі один раз на день. Рекомендований режим дозування: Ревматоїдний артрит: 15 мг на добу. Залежно від лікувального ефекту, доза може бути знижена до 7,5 мг на добу. Остеоартроз: 7,5 мг на добу. При неефективності доза може бути збільшена до 15 мг на добу. Анкілозуючий спондилоартрит: 15 мг на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 15 мг. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку побічних ефектів, а також у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу.ПередозуванняСимптоми: порушення свідомості, нудота, блювання, біль у епігастрії, кровотеча у шлунково-кишковому тракті, гостра ниркова недостатність, печінкова недостатність, зупинка дихання, асистолія. Лікування: специфічного антидоту немає; при передозуванні препарату слід провести промивання шлунка, прийом активованого вугілля (протягом найближчої години), симптоматична терапія. Колестирамін прискорює виведення препарату з організму. Форсований діурез, залуження сечі, гемодіаліз – малоефективні через високий зв'язок препарату з білками крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІшемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, застійна серцева недостатність, дисліпідемія/гіперліпідемія, цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, куріння, кліренс креатиніну менше 60 мл/хв. Анамнестичні дані про розвиток виразкового ураження ШКТ (шлунково-кишкового тракту), наявність інфекції Helicobacter pylori, літній вік, тривале використання нестероїдних протизапальних засобів, часте вживання алкоголю, тяжкі соматичні захворювання, супутня терапія наступними препаратами: антикоагулянти (наприклад, варфарин); антиагреганти (наприклад, ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел); пероральні глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон); селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (наприклад, циталопрам, флуоксетин, пароксетин, сертралін); Для зниження ризику розвитку небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту слід використовувати мінімальну ефективну дозу мінімально можливим коротким курсом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаМелоксикам таблетки покриті оболонкою по 7,5 мг або 15 мг у блістерах по 10 таблеток. Фасування №10 та №20.Опис лікарської формиТаблетки світло-жовтого із зеленуватим відтінком кольору. Для дозування 7,5 мг – плоскоциліндричні з фаскою. Для дозування 15 мг – плоскоциліндричні з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат (НПЗЗ).ФармакокінетикаДобре всмоктується із ШКТ (шлунково-кишкового тракту), абсолютна біодоступність мелоксикаму – 89%. Одночасний прийом їжі не змінює всмоктування. При використанні препарату внутрішньо у дозах 7,5 мг та 15 мг його концентрації пропорційні дозам. Рівноважні концентрації досягаються протягом 3-5 днів. При тривалому застосуванні препарату (більше 1 року) концентрації подібні до таких, що відзначаються після першого досягнення рівноважного стану. Зв'язування із білками плазми становить понад 99%. Діапазон відмінностей між максимальними та базальними концентраціями препарату після його прийому один раз на день відносно невеликий і становить при використанні дози 7,5 мг 0,4–1,0 мкг/мл, а при використанні дози 15 мг – 0,8–2, 0 мкг/мл, (наведені відповідно значення Cmin і Cmax). Мелоксикам проникає через гістогематичні бар'єри,концентрація в синовіальній рідині досягає 50% від максимальної концентрації препарату в плазмі. Майже повністю метаболізується у печінці з утворенням чотирьох неактивних у фармакологічному відношенні похідних. Основний метаболіт, 5'-карбоксимелоксикам (60% від величини дози), утворюється шляхом окислення проміжного метаболіту, 5'-гідроксиметилмелоксикама, який також екскретується, але меншою мірою (9% від величини дози). Дослідження in vitro показали, що у даному метаболічному перетворенні важливу роль відіграє CYP 2C9, додаткове значення має ізофермент CYP 3А4. В освіті двох інших метаболітів (що становлять, відповідно, 16% і 4% від величини дози препарату) бере участь пероксидаза, активність якої, ймовірно, індивідуально варіює. Виводиться рівною мірою через кишечник та нирки, переважно у вигляді метаболітів. Через кишечник у незміненому вигляді виводиться менше 5% від величини добової дози, у сечі у незміненому вигляді препарат виявляється лише у слідових кількостях. Період напіввиведення (Т1/2) мелоксикаму становить 15-20 годин. Плазмовий кліренс становить середньому 8 мл/хв. У осіб похилого віку кліренс препарату знижується. Об'єм розподілу низький і становить середньому 11 л. Печінкова або ниркова недостатність середнього ступеня тяжкості впливу на фармакокінетику мелоксикаму істотно не надає.ФармакодинамікаМелоксикам - нестероїдний протизапальний препарат, що має знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Протизапальна дія пов'язана з гальмуванням ферментативної активності циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), що бере участь у біосинтезі простагландинів у сфері запалення. У меншій мірі мелоксикам діє на циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1), що бере участь у синтезі простагландину, що захищає слизову оболонку шлунково-кишкового тракту та бере участь у регуляції кровотоку в нирках.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування остеоартрозу, ревматоїдного артриту, анкілозуючого спондилоартриту (хвороба Бехтерева) та інших запальних та дегенеративних захворювань суглобів, що супроводжуються больовим синдромом.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до активної речовини або допоміжних компонентів; протипоказаний у період після проведення аортокоронарного шунтування; некомпенсована серцева недостатність; анамнестичні дані про напад бронхообструкції, риніту, кропив'янки після прийому ацетилсаліцилової кислоти або іншого НПЗП (повний або неповний синдром непереносимості ацетилсаліцилової кислоти – риносинусит, кропив'янка, поліпи слизової оболонки носа, астма); ерозивно-виразкові зміни слизової оболонки шлунка або 12-палої кишки, активна шлунково-кишкова кровотеча; запальні захворювання кишечника (неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона); цереброваскулярна кровотеча або інші кровотечі; виражена печінкова недостатність або активне захворювання печінки; виражена ниркова недостатність у хворих, які не піддаються діалізу (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), прогресуючі захворювання нирок, у тому числі підтверджена гіперкаліємія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 15 років.Вагітність та лактаціяПротипоказаний у період вагітності та грудного вигодовування; дітям віком до 15 років.Побічна діяЗ боку травної системи: понад 1% – диспепсія, у т.ч. нудота, блювання, абдомінальний біль, запор, метеоризм, діарея; 0,1-1% - минуще підвищення активності "печінкових" трансаміназ, гіпербілірубінемія, відрижка, езофагіт, гастродуоденальна виразка, кровотеча зі шлунково-кишкового тракту (в т.ч. прихована), стоматит; менше 0,1% – перфорація шлунково-кишкового тракту, коліт, гепатит, гастрит. Со стороны органов кроветворения: более 1% - анемия; 0,1-1% - изменение формулы крови, в т.ч. лейкопения, тромбоцитопения. Со стороны кожных покровов: более 1% - зуд, кожная сыпь; 0,1-1% - крапивница; менее 0,1% - фотосенсибилизация, буллезные высыпания, мультиформная эритема, в т.ч. синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз. Со стороны дыхательной системы: менее 0,1% - бронхоспазм. Со стороны нервной системы: более 1% - головокружение, головная боль; 0,1-1% - вертиго, шум в ушах, сонливость; менее 0,1% - спутанность сознания, дезориентация, эмоциональная лабильность. Со стороны сердечно-сосудистой системы: более 1% - периферические отеки; 0,1-1% - повышение АД, сердцебиение, "приливы" крови к коже лица. Со стороны мочевыделительной системы: 0,1-1% - гиперкреатининемия и/или повышение мочевины в сыворотке крови; менее 0,1% - острая почечная недостаточность; связь с приемом мелоксикама не установлена - интерстициальный нефрит, альбуминурия, гематурия. Со стороны органов чувств: менее 0,1% - конъюнктивит, нарушение зрения, в т.ч. нечеткость зрения. Аллергические реакции: менее 0,1% - ангионевротический отек, анафилактоидные/анафилактические реакции.Взаимодействие с лекарственными средствамиПри одновременном применении с другими нестероидными противовоспалительными препаратами (а также с ацетилсалициловой кислотой) увеличивается риск возникновения эрозивно-язвенных поражений и кровотечений ЖКТ. При одновременном применении с гипотензивными препаратами возможно снижение эффективности действия последних. При одновременном применении с препаратами лития возможна кумуляция лития и увеличение его токсического действия (рекомендуется контроль концентрации лития в крови). При одновременном применении с метотрексатом усиливается побочное действие последнего на кроветворную систему (опасность возникновения анемии и лейкопении, показан периодический контроль общего анализа крови). При одновременном применении с диуретиками и с циклоспорином возрастает риск развития почечной недостаточности. При одновременном применении с внутриматочными контрацептивными средствами возможно снижение эффективности действия последних. При одночасному застосуванні з антикоагулянтами (гепарин, тиклопідин, варфарин), а також із тромболітичними препаратами (стрептокіназа, фібринолізин) збільшується ризик розвитку кровотеч (необхідний періодичний контроль показників згортання крові). При одночасному застосуванні з колестираміном, внаслідок зв'язування мелоксикаму, посилюється його виведення через ШКТ. При одночасному застосуванні із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну зростає ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо під час їжі один раз на день. Рекомендований режим дозування: Ревматоїдний артрит: 15 мг на добу. Залежно від лікувального ефекту, доза може бути знижена до 7,5 мг на добу. Остеоартроз: 7,5 мг на добу. При неефективності доза може бути збільшена до 15 мг на добу. Анкілозуючий спондилоартрит: 15 мг на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 15 мг. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку побічних ефектів, а також у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу.ПередозуванняСимптоми: порушення свідомості, нудота, блювання, біль у епігастрії, кровотеча у шлунково-кишковому тракті, гостра ниркова недостатність, печінкова недостатність, зупинка дихання, асистолія. Лікування: специфічного антидоту немає; при передозуванні препарату слід провести промивання шлунка, прийом активованого вугілля (протягом найближчої години), симптоматична терапія. Колестирамін прискорює виведення препарату з організму. Форсований діурез, залуження сечі, гемодіаліз – малоефективні через високий зв'язок препарату з білками крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІшемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання, застійна серцева недостатність, дисліпідемія/гіперліпідемія, цукровий діабет, захворювання периферичних артерій, куріння, кліренс креатиніну менше 60 мл/хв. Анамнестичні дані про розвиток виразкового ураження ШКТ (шлунково-кишкового тракту), наявність інфекції Helicobacter pylori, літній вік, тривале використання нестероїдних протизапальних засобів, часте вживання алкоголю, тяжкі соматичні захворювання, супутня терапія наступними препаратами: антикоагулянти (наприклад, варфарин); антиагреганти (наприклад, ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел); пероральні глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон); селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (наприклад, циталопрам, флуоксетин, пароксетин, сертралін); Для зниження ризику розвитку небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту слід використовувати мінімальну ефективну дозу мінімально можливим коротким курсом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.
204,00 грн
166,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки 10 мг - 1 таб. Активні речовини: симвастатин – 10 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 70 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) – 21 мг, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500) – 33.73 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 750 мкг, аскорбін 5 стеаринова кислота - 1.25 мг, магнію стеарат - 750 мкг, полівініловий спирт - 2.33 мг, макрогол (поліетиленгліколь) - 1.18 мг, барвник заліза оксид чорний - 20 мкг, тальк - 860 мкг, барвник заліза оксид жел червоний – 190 мкг, титану діоксид – 970 мкг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (1, 2, 3, 4, 5) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою від коричневого до світло-коричневого з рожевим відтінком кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА редуктази інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Після прийому внутрішньо Cmax у плазмі досягається приблизно через 1.3-2.4 год і знижується на 90% через 12 год. Зв'язування з білками плазми становить близько 95%. Метаболізується в печінці, має ефект "першого проходження" через печінку (гідролізується з утворенням активного похідного: бета-гідроксикислоти, виявлені інші активні, а також неактивні метаболіти). T1/2 активних метаболітів становить 1,9 год. Виводиться переважно з каловими масами (60%) як метаболітів. Близько 10-15% виводиться нирками у неактивній формі.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб, одержуваний синтетичним шляхом продукту ферментації Aspergillus terreus, є неактивним лактоном, в організмі піддається гідролізу з утворенням гідроксикислотного похідного. Активний метаболіт пригнічує 3-гідрокси-3-метил-глутарил-КоА-редуктазу (ГМГ-КоА-редуктазу), фермент, що каталізує початкову реакцію утворення мевалонату з ГМГ-КоА. Оскільки перетворення ГМГ-КоА на мевалонат є раннім етапом синтезу холестерину, то застосування Симвастатину не викликає накопичення в організмі потенційно токсичних стеролів. ГМГ-КоА легко метаболізується до ацетил-КоА, який бере участь у багатьох процесах синтезу в організмі. Викликає зниження вмісту в плазмі крові тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПОНП) та загального холестерину (у випадках гетерозиготної сімейної та несемейної форм гіперхолестеринемії, при змішаній гіперліпіді . Підвищує вміст ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ) і зменшує співвідношення ЛПНЩ/ЛПЗЩ та загальний холестерин/ЛПВЩ. Початок прояву ефекту через 2 тижні від початку прийому, максимальний терапевтичний ефект досягається через 4-6 тижнів. Дія зберігається при продовженні лікування, при припиненні терапії вміст холестерину поступово повертається до початкового рівня.Показання до застосуванняГіперхолестеринемія: первинна гіперхолестеринемія (тип IIa та IIb) при неефективності дієтотерапії з низьким вмістом холестерину та інших немедикаментозних заходів (фізичне навантаження та зниження маси тіла) у пацієнтів із підвищеним ризиком виникнення коронарного атеросклерозу; комбінована гіперхолестеринемія та гіпертригліцеридемія, які не коректуються спеціальною дієтою та фізичним навантаженням. Ішемічна хвороба серця: для профілактики інфаркту міокарда, зменшення ризику смерті, зменшення ризику серцево-судинних порушень (інсульт або транзиторні ішемічні напади), уповільнення прогресування атеросклерозу коронарних судин, зменшення ризику процедур реваскуляризації.Протипоказання до застосуваннязахворювання печінки в активній фазі; стійке підвищення активності печінкових ферментів неясної етіології; захворювання скелетної мускулатури (міопатія); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до симвастатину або інших компонентів препарату (в т.ч. спадкова непереносимість лактози), а також до інших препаратів статинового ряду (інгібіторів ГМК-КоА-редуктази) в анамнезі. З обережністю призначають хворим, які зловживають алкоголем, пацієнтам після трансплантації органів, яким проводиться терапія імунодепресантами (у зв'язку з підвищеним ризиком виникнення рабдоміолізу та ниркової недостатності); при станах, які можуть призвести до розвитку вираженої недостатності функції нирок, таких як артеріальна гіпотензія, гострі інфекційні захворювання тяжкої течії, виражені метаболічні та ендокринні порушення, порушення водно-електролітного балансу, хірургічні втручання (в т.ч. стоматологічні) або травми; пацієнтам із зниженим або підвищеним тонусом скелетних м'язів неясної етіології; епілепсії.Вагітність та лактаціяСимвастатин може несприятливо впливати на плід і протипоказаний вагітним. Є кілька повідомлень про розвиток аномалій у новонароджених, матері яких приймали Симвастатин. Жінки репродуктивного віку, які приймають Симвастатин, повинні уникати зачаття. Симвастатину не рекомендується у жінок дітородного віку, які не використовують контрацептивні засоби. Якщо в процесі лікування вагітність все ж таки настала, Симвастатин повинен бути скасований, а жінка має бути попереджена про можливу небезпеку для плода. Дані щодо виділення Симвастатину з материнським молоком відсутні. При необхідності призначення Симвастатину в період годування груддю слід враховувати, що багато лікарських засобів виділяються з грудним молоком, і є загроза розвитку тяжких реакцій, тому годування груддю під час прийому препарату не рекомендується.Побічна діяЗ боку травної системи: можливі біль у животі, запор, метеоризм, нудота, діарея, панкреатит, блювання, гепатит, підвищення активності печінкових ферментів, лужної фосфокінази та креатинфосфокінази (КФК). З боку нервової системи та органів чуття: астенічний синдром, головний біль, запаморочення, безсоння, м'язові судоми, парестезії, периферична нейропатія, розпливчастість зору, порушення смакових відчуттів. З боку опорно-рухового апарату: міопатія, міалгія, судоми м'язів, слабкість; рідко – рабдоміоліз. Алергічні та імунопатологічні реакції: ангіоневротичний набряк, ревматична поліміалгія, васкуліт, тромбоцитопенія, збільшення ШОЕ, лихоманка, артрит, кропив'янка, фотосенсибілізація, гіперемія шкіри, припливи, задишка, вовчаковоподібний синдром, еозинофілія. Дерматологічні реакції: рідко висипання на шкірі, свербіж, алопеція, дерматоміозит. Інші: анемія, серцебиття, гостра ниркова недостатність (через рабдоміоліз), зниження потенції.Взаємодія з лікарськими засобамиЦитостатики, протигрибкові засоби (кетоконазол, ітраконазол), фібрати, високі дози нікотинової кислоти, імунодепресанти, еритроміцин, кларитроміцин, телитроміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, нефазодон підвищують ризик розвитку міопатії. Циклоспорин або даназол: ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу збільшується при сумісному призначенні циклоспорину або даназолу з високими дозами Симвастатину. Інші гіполіпідемічні засоби, здатні викликати розвиток міопатії: ризик розвитку міопатії підвищується при сумісному призначенні інших гіполіпідемічних засобів, які не є потужними інгібіторами CYP3А4, але здатні викликати міопатію в умовах монотерапії. Такі як гемфіброзил та інші фібрати (крім фенофібрату), а також нікотинова кислота у дозі ≥ 1 г на добу. Аміодарон і верапаміл: ризик розвитку міопатії збільшується при сумісному прийомі аміодарону або верапамілу з високими дозами Симвастатину. Дилтіазем: ризик розвитку міопатії незначно збільшується у пацієнтів, які отримують дилтіазем одночасно з Симвастатином у дозі 80 мг. Симвастатин потенціює дію пероральних антикоагулянтів (наприклад, фенпрокумон, варфарин) та збільшує ризик виникнення кровотеч, що потребує проведення контролю показників згортання крові до початку лікування, а також досить часто у початковий період терапії. Щойно досягається стабільний рівень показника протромбінового часу або Міжнародного Нормалізованого Відносини (МНО), його подальший контроль слід проводити з інтервалами, рекомендованими для пацієнтів, які отримують терапію антикоагулянтами. При зміні дозування або припиненні прийому Симвастатину слід проводити контроль протромбінового часу або МНО за вищевикладеною схемою. Терапія Симвастатином не викликає змін протромбінового часу та ризику кровотеч у пацієнтів, які не приймають антикоагулянти. Підвищує рівень дигоксину у плазмі крові. Колестирамін та колестипол знижують біодоступність (застосування Симвастатину можливе через 4 години після прийому вказаних лікарських засобів, при цьому відзначається адитивний ефект). Сік грейпфрута містить один або більше компонентів, які пригнічують CYP3А4 і можуть підвищувати концентрацію в плазмі крові засобів, що метаболізуються CYP3А4. Збільшення активності інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази після вживання 250 мл соку на день є мінімальним та не має клінічного значення. Однак, споживання великого об'єму соку (більше 1 л на день) при прийомі Симвастатину значно збільшує рівень інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази в плазмі крові. У зв'язку з цим необхідно уникати споживання соку грейпфруту у великій кількості.Спосіб застосування та дозиДо початку лікування Симвастатином пацієнту слід призначити стандартну гіпохолестеринову дієту, яка повинна дотримуватися протягом усього курсу лікування. Симвастатин слід приймати внутрішньо 1 раз на добу, запиваючи достатньою кількістю води. Час прийому препарату не слід пов'язувати з їдою. Рекомендована доза Симвастатину для лікування гіперхолестеринемії варіює від 10 до 80 мг 1 раз на добу ввечері. Рекомендована початкова доза для пацієнтів з гіперхолестеринемією становить 10 мг. Максимальна добова доза становить 80 мг. Зміни (підбір) дози слід проводити з інтервалами 4 тижні. У більшості хворих оптимальний ефект досягається при прийомі препарату у дозах до 20 мг на добу. У хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією рекомендована добова доза Симвастатину становить 40 мг 1 раз на добу або 80 мг на 3 прийоми (20 мг вранці, 20 мг вдень і 40 мг увечері). При лікуванні хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) або високий ризик розвитку ІХС ефективні дози Симвастатину становлять 20-40 мг на добу. Тому початкова доза, що рекомендується, у таких хворих – 20 мг на добу. Зміни (підбір) дози слід проводити з інтервалами 4 тижні, при необхідності дозу можна збільшити до 40 мг на добу. Якщо вміст ЛПНЩ менше 75 мг/дл (1.94 ммоль/л), вміст загального холестерину – менше 140 мг/дл (3.6 ммоль/л), дозу препарату необхідно зменшити. У хворих похилого віку та у хворих з легким або помірно вираженим ступенем ниркової недостатності змін дозування препарату не потрібно. У хворих з хронічною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) або одержують циклоспорин, даназол, гемфіброзил або інші фібрати (крім фенофібрату), нікотинову кислоту в ліпідзнижувальних дозах (≥ 1 г/добу) у комбінації з Симвастатину не повинна перевищувати 10 мг на добу. Для пацієнтів, які приймають аміодарон або верапаміл одночасно з Симвастатином, добова доза не повинна перевищувати 20 мг.ПередозуванняУ жодному з відомих кількох випадків передозування (максимально прийнята доза 450 мг) специфічних симптомів виявлено не було. Лікування: викликати блювання, прийняти активоване вугілля, провести симптоматичну терапію. Слід контролювати функції печінки та нирок, рівень КФК у сироватці крові. При розвитку міопатії з рабдоміолізом та гострою нирковою недостатністю (рідкісний, але тяжкий побічний ефект) слід негайно припинити прийом препарату та ввести хворому діуретик та натрію бікарбонат (в/в інфузія). При необхідності показаний гемодіаліз. Рабдоміоліз може викликати гіперкаліємію, яку можна усунути внутрішньовенним введенням кальцію хлориду або кальцію глюконату, інфузією глюкози з інсуліном, використанням калієвих іонообмінних сорбентів або, у тяжких випадках, за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа початку терапії Симвастатином можливе минуще підвищення рівня печінкових ферментів. Перед початком терапії і далі регулярно проводити дослідження функції печінки (контролювати активність печінкових ферментів кожні 6 тижнів протягом перших 3 міс, потім кожні 8 тижнів протягом першого року, а потім 1 раз на півроку), а також при підвищенні доз слід проводити тест визначення функції печінки. При підвищенні дози до 80 мг слід проводити тест кожні 3 місяці. При стійкому підвищенні активності трансаміназ (в 3 рази порівняно з вихідним рівнем) прийом Симвастатину слід припинити. Симвастатин, як і інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, не слід застосовувати при підвищеному ризику розвитку рабдоміолізу та ниркової недостатності (на тлі тяжкої гострої інфекції, артеріальної гіпотензії, запланованої великої хірургічної операції, травм, тяжких метаболічних порушень). Скасування гіполіпідемічних засобів у період вагітності не істотно впливає на результати тривалого лікування первинної гіперхолестеринемії. У пацієнтів зі зниженою функцією щитовидної залози (гіпотиреоз) або за наявності деяких захворювань нирок (нефротичний синдром) при підвищенні рівня холестерину слід спочатку проводити терапію, що лежить в основі захворювання. Симвастатин з обережністю призначають особам, які зловживають алкоголем та/або мають в анамнезі захворювання печінки. До початку та під час лікування пацієнт повинен перебувати на гіпохолестериновій дієті. Одночасний прийом грейпфрутового соку може посилити ступінь виразності побічних явищ, пов'язаних із прийомом Симвастатину, тому слід уникати їх одночасного прийому. Симвастатин не показаний у тих випадках, коли є гіпертригліцеридемія I, IV та V типів. Лікування Симвастатином може викликати міопатію, що призводить до рабдоміолізу та ниркової недостатності. Ризик виникнення цієї патології зростає у хворих, які одержують одночасно з Симвастатином один або декілька з наступних лікарських засобів: фібрати (гемфіброзил, фенофібрат), циклоспорин, нефазадон, макроліди (еритроміцин, кларитроміцин), протигрибкові засоби з групи азолів (конокізол) протеаз ВІЛ (ритонавір). Ризик розвитку міопатії підвищується також у хворих з тяжкою нирковою недостатністю. Усі пацієнти, які починають терапію Симвастатином, а також пацієнти, яким необхідно збільшити дозу препарату, повинні бути попереджені про можливість виникнення міопатії та необхідність негайного звернення до лікаря у разі виникнення незрозумілих болів, болю в м'язах, млявості або м'язової слабкості, особливо якщо це супроводжується нездужанням. або лихоманкою. Терапія препаратом має бути негайно припинена, якщо міопатія діагностована або передбачається. З метою діагностування розвитку міопатії рекомендується регулярно проводити вимірювання величини КФК. При лікуванні Симвастатином можливе зростання вмісту сироваткової КФК, що слід враховувати при диференційній діагностиці болю за грудиною. Критерієм відміни препарату є збільшення вмісту КФК у сироватці крові більш ніж у 10 разів щодо верхніх меж норми. У хворих з міалгією, міастенією та/або вираженим підвищенням активності КФК лікування препаратом припиняють. Препарат ефективний як у вигляді монотерапії, так і у поєднанні із секвестрантами жовчних кислот. У разі пропуску поточної дози препарат необхідно прийняти якнайшвидше. Якщо настав час наступної дози, дозу не подвоювати. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю лікування проводять під контролем функції нирок. Тривалість застосування препарату визначається лікарем індивідуально. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Про несприятливий вплив препарату на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами не повідомлялося.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
204,00 грн
169,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки 20 мг - 1 таб. Активні речовини: симвастатин – 20 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 140 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) - 42 мг, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500) - 67.46 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) - 1.5 мг, аскорбінова кислота стеаринова кислота - 2.5 мг, магнію стеарат - 1.5 мг, полівініловий спирт - 4.66 мг, макрогол (поліетиленгліколь) - 2.36 мг, барвник заліза оксид чорний - 40 мкг, тальк - 1.72 мг, барвник заліза оксид жовтий - 5 червоний – 380 мкг, титану діоксид – 1.94 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (1, 2, 3, 4, 5) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою від коричневого до світло-коричневого з рожевим відтінком кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА редуктази інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція висока. Після прийому внутрішньо Cmax у плазмі досягається приблизно через 1.3-2.4 год і знижується на 90% через 12 год. Зв'язування з білками плазми становить близько 95%. Метаболізується в печінці, має ефект "першого проходження" через печінку (гідролізується з утворенням активного похідного: бета-гідроксикислоти, виявлені інші активні, а також неактивні метаболіти). T1/2 активних метаболітів становить 1,9 год. Виводиться переважно з каловими масами (60%) як метаболітів. Близько 10-15% виводиться нирками у неактивній формі.ФармакодинамікаГіполіпідемічний засіб, одержуваний синтетичним шляхом продукту ферментації Aspergillus terreus, є неактивним лактоном, в організмі піддається гідролізу з утворенням гідроксикислотного похідного. Активний метаболіт пригнічує 3-гідрокси-3-метил-глутарил-КоА-редуктазу (ГМГ-КоА-редуктазу), фермент, що каталізує початкову реакцію утворення мевалонату з ГМГ-КоА. Оскільки перетворення ГМГ-КоА на мевалонат є раннім етапом синтезу холестерину, то застосування Симвастатину не викликає накопичення в організмі потенційно токсичних стеролів. ГМГ-КоА легко метаболізується до ацетил-КоА, який бере участь у багатьох процесах синтезу в організмі. Викликає зниження вмісту в плазмі крові тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПОНП) та загального холестерину (у випадках гетерозиготної сімейної та несемейної форм гіперхолестеринемії, при змішаній гіперліпіді . Підвищує вміст ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ) і зменшує співвідношення ЛПНЩ/ЛПЗЩ та загальний холестерин/ЛПВЩ. Початок прояву ефекту через 2 тижні від початку прийому, максимальний терапевтичний ефект досягається через 4-6 тижнів. Дія зберігається при продовженні лікування, при припиненні терапії вміст холестерину поступово повертається до початкового рівня.Показання до застосуванняГіперхолестеринемія: первинна гіперхолестеринемія (тип IIa та IIb) при неефективності дієтотерапії з низьким вмістом холестерину та інших немедикаментозних заходів (фізичне навантаження та зниження маси тіла) у пацієнтів із підвищеним ризиком виникнення коронарного атеросклерозу; комбінована гіперхолестеринемія та гіпертригліцеридемія, які не коректуються спеціальною дієтою та фізичним навантаженням. Ішемічна хвороба серця: для профілактики інфаркту міокарда, зменшення ризику смерті, зменшення ризику серцево-судинних порушень (інсульт або транзиторні ішемічні напади), уповільнення прогресування атеросклерозу коронарних судин, зменшення ризику процедур реваскуляризації.Протипоказання до застосуваннязахворювання печінки в активній фазі; стійке підвищення активності печінкових ферментів неясної етіології; захворювання скелетної мускулатури (міопатія); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до симвастатину або інших компонентів препарату (в т.ч. спадкова непереносимість лактози), а також до інших препаратів статинового ряду (інгібіторів ГМК-КоА-редуктази) в анамнезі. З обережністю призначають хворим, які зловживають алкоголем, пацієнтам після трансплантації органів, яким проводиться терапія імунодепресантами (у зв'язку з підвищеним ризиком виникнення рабдоміолізу та ниркової недостатності); при станах, які можуть призвести до розвитку вираженої недостатності функції нирок, таких як артеріальна гіпотензія, гострі інфекційні захворювання тяжкої течії, виражені метаболічні та ендокринні порушення, порушення водно-електролітного балансу, хірургічні втручання (в т.ч. стоматологічні) або травми; пацієнтам із зниженим або підвищеним тонусом скелетних м'язів неясної етіології; епілепсії.Вагітність та лактаціяСимвастатин може несприятливо впливати на плід і протипоказаний вагітним. Є кілька повідомлень про розвиток аномалій у новонароджених, матері яких приймали Симвастатин. Жінки репродуктивного віку, які приймають Симвастатин, повинні уникати зачаття. Симвастатину не рекомендується у жінок дітородного віку, які не використовують контрацептивні засоби. Якщо в процесі лікування вагітність все ж таки настала, Симвастатин повинен бути скасований, а жінка має бути попереджена про можливу небезпеку для плода. Дані щодо виділення Симвастатину з материнським молоком відсутні. При необхідності призначення Симвастатину в період годування груддю слід враховувати, що багато лікарських засобів виділяються з грудним молоком, і є загроза розвитку тяжких реакцій, тому годування груддю під час прийому препарату не рекомендується.Побічна діяЗ боку травної системи: можливі біль у животі, запор, метеоризм, нудота, діарея, панкреатит, блювання, гепатит, підвищення активності печінкових ферментів, лужної фосфокінази та креатинфосфокінази (КФК). З боку нервової системи та органів чуття: астенічний синдром, головний біль, запаморочення, безсоння, м'язові судоми, парестезії, периферична нейропатія, розпливчастість зору, порушення смакових відчуттів. З боку опорно-рухового апарату: міопатія, міалгія, судоми м'язів, слабкість; рідко – рабдоміоліз. Алергічні та імунопатологічні реакції: ангіоневротичний набряк, ревматична поліміалгія, васкуліт, тромбоцитопенія, збільшення ШОЕ, лихоманка, артрит, кропив'янка, фотосенсибілізація, гіперемія шкіри, припливи, задишка, вовчаковоподібний синдром, еозинофілія. Дерматологічні реакції: рідко висипання на шкірі, свербіж, алопеція, дерматоміозит. Інші: анемія, серцебиття, гостра ниркова недостатність (через рабдоміоліз), зниження потенції.Взаємодія з лікарськими засобамиЦитостатики, протигрибкові засоби (кетоконазол, ітраконазол), фібрати, високі дози нікотинової кислоти, імунодепресанти, еритроміцин, кларитроміцин, телитроміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, нефазодон підвищують ризик розвитку міопатії. Циклоспорин або даназол: ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу збільшується при сумісному призначенні циклоспорину або даназолу з високими дозами Симвастатину. Інші гіполіпідемічні засоби, здатні викликати розвиток міопатії: ризик розвитку міопатії підвищується при сумісному призначенні інших гіполіпідемічних засобів, які не є потужними інгібіторами CYP3А4, але здатні викликати міопатію в умовах монотерапії. Такі як гемфіброзил та інші фібрати (крім фенофібрату), а також нікотинова кислота у дозі ≥ 1 г на добу. Аміодарон і верапаміл: ризик розвитку міопатії збільшується при сумісному прийомі аміодарону або верапамілу з високими дозами Симвастатину. Дилтіазем: ризик розвитку міопатії незначно збільшується у пацієнтів, які отримують дилтіазем одночасно з Симвастатином у дозі 80 мг. Симвастатин потенціює дію пероральних антикоагулянтів (наприклад, фенпрокумон, варфарин) та збільшує ризик виникнення кровотеч, що потребує проведення контролю показників згортання крові до початку лікування, а також досить часто у початковий період терапії. Щойно досягається стабільний рівень показника протромбінового часу або Міжнародного Нормалізованого Відносини (МНО), його подальший контроль слід проводити з інтервалами, рекомендованими для пацієнтів, які отримують терапію антикоагулянтами. При зміні дозування або припиненні прийому Симвастатину слід проводити контроль протромбінового часу або МНО за вищевикладеною схемою. Терапія Симвастатином не викликає змін протромбінового часу та ризику кровотеч у пацієнтів, які не приймають антикоагулянти. Підвищує рівень дигоксину у плазмі крові. Колестирамін та колестипол знижують біодоступність (застосування Симвастатину можливе через 4 години після прийому вказаних лікарських засобів, при цьому відзначається адитивний ефект). Сік грейпфрута містить один або більше компонентів, які пригнічують CYP3А4 і можуть підвищувати концентрацію в плазмі крові засобів, що метаболізуються CYP3А4. Збільшення активності інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази після вживання 250 мл соку на день є мінімальним та не має клінічного значення. Однак, споживання великого об'єму соку (більше 1 л на день) при прийомі Симвастатину значно збільшує рівень інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази в плазмі крові. У зв'язку з цим необхідно уникати споживання соку грейпфруту у великій кількості.Спосіб застосування та дозиДо початку лікування Симвастатином пацієнту слід призначити стандартну гіпохолестеринову дієту, яка повинна дотримуватися протягом усього курсу лікування. Симвастатин слід приймати внутрішньо 1 раз на добу, запиваючи достатньою кількістю води. Час прийому препарату не слід пов'язувати з їдою. Рекомендована доза Симвастатину для лікування гіперхолестеринемії варіює від 10 до 80 мг 1 раз на добу ввечері. Рекомендована початкова доза для пацієнтів з гіперхолестеринемією становить 10 мг. Максимальна добова доза становить 80 мг. Зміни (підбір) дози слід проводити з інтервалами 4 тижні. У більшості хворих оптимальний ефект досягається при прийомі препарату у дозах до 20 мг на добу. У хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією рекомендована добова доза Симвастатину становить 40 мг 1 раз на добу або 80 мг на 3 прийоми (20 мг вранці, 20 мг вдень і 40 мг увечері). При лікуванні хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) або високий ризик розвитку ІХС ефективні дози Симвастатину становлять 20-40 мг на добу. Тому початкова доза, що рекомендується, у таких хворих – 20 мг на добу. Зміни (підбір) дози слід проводити з інтервалами 4 тижні, при необхідності дозу можна збільшити до 40 мг на добу. Якщо вміст ЛПНЩ менше 75 мг/дл (1.94 ммоль/л), вміст загального холестерину – менше 140 мг/дл (3.6 ммоль/л), дозу препарату необхідно зменшити. У хворих похилого віку та у хворих з легким або помірно вираженим ступенем ниркової недостатності змін дозування препарату не потрібно. У хворих з хронічною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) або одержують циклоспорин, даназол, гемфіброзил або інші фібрати (крім фенофібрату), нікотинову кислоту в ліпідзнижувальних дозах (≥ 1 г/добу) у комбінації з Симвастатину не повинна перевищувати 10 мг на добу. Для пацієнтів, які приймають аміодарон або верапаміл одночасно з Симвастатином, добова доза не повинна перевищувати 20 мг.ПередозуванняУ жодному з відомих кількох випадків передозування (максимально прийнята доза 450 мг) специфічних симптомів виявлено не було. Лікування: викликати блювання, прийняти активоване вугілля, провести симптоматичну терапію. Слід контролювати функції печінки та нирок, рівень КФК у сироватці крові. При розвитку міопатії з рабдоміолізом та гострою нирковою недостатністю (рідкісний, але тяжкий побічний ефект) слід негайно припинити прийом препарату та ввести хворому діуретик та натрію бікарбонат (в/в інфузія). При необхідності показаний гемодіаліз. Рабдоміоліз може викликати гіперкаліємію, яку можна усунути внутрішньовенним введенням кальцію хлориду або кальцію глюконату, інфузією глюкози з інсуліном, використанням калієвих іонообмінних сорбентів або, у тяжких випадках, за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа початку терапії Симвастатином можливе минуще підвищення рівня печінкових ферментів. Перед початком терапії і далі регулярно проводити дослідження функції печінки (контролювати активність печінкових ферментів кожні 6 тижнів протягом перших 3 міс, потім кожні 8 тижнів протягом першого року, а потім 1 раз на півроку), а також при підвищенні доз слід проводити тест визначення функції печінки. При підвищенні дози до 80 мг слід проводити тест кожні 3 місяці. При стійкому підвищенні активності трансаміназ (в 3 рази порівняно з вихідним рівнем) прийом Симвастатину слід припинити. Симвастатин, як і інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, не слід застосовувати при підвищеному ризику розвитку рабдоміолізу та ниркової недостатності (на тлі тяжкої гострої інфекції, артеріальної гіпотензії, запланованої великої хірургічної операції, травм, тяжких метаболічних порушень). Скасування гіполіпідемічних засобів у період вагітності не істотно впливає на результати тривалого лікування первинної гіперхолестеринемії. У пацієнтів зі зниженою функцією щитовидної залози (гіпотиреоз) або за наявності деяких захворювань нирок (нефротичний синдром) при підвищенні рівня холестерину слід спочатку проводити терапію, що лежить в основі захворювання. Симвастатин з обережністю призначають особам, які зловживають алкоголем та/або мають в анамнезі захворювання печінки. До початку та під час лікування пацієнт повинен перебувати на гіпохолестериновій дієті. Одночасний прийом грейпфрутового соку може посилити ступінь виразності побічних явищ, пов'язаних із прийомом Симвастатину, тому слід уникати їх одночасного прийому. Симвастатин не показаний у тих випадках, коли є гіпертригліцеридемія I, IV та V типів. Лікування Симвастатином може викликати міопатію, що призводить до рабдоміолізу та ниркової недостатності. Ризик виникнення цієї патології зростає у хворих, які одержують одночасно з Симвастатином один або декілька з наступних лікарських засобів: фібрати (гемфіброзил, фенофібрат), циклоспорин, нефазадон, макроліди (еритроміцин, кларитроміцин), протигрибкові засоби з групи азолів (конокізол) протеаз ВІЛ (ритонавір). Ризик розвитку міопатії підвищується також у хворих з тяжкою нирковою недостатністю. Усі пацієнти, які починають терапію Симвастатином, а також пацієнти, яким необхідно збільшити дозу препарату, повинні бути попереджені про можливість виникнення міопатії та необхідність негайного звернення до лікаря у разі виникнення незрозумілих болів, болю в м'язах, млявості або м'язової слабкості, особливо якщо це супроводжується нездужанням. або лихоманкою. Терапія препаратом має бути негайно припинена, якщо міопатія діагностована або передбачається. З метою діагностування розвитку міопатії рекомендується регулярно проводити вимірювання величини КФК. При лікуванні Симвастатином можливе зростання вмісту сироваткової КФК, що слід враховувати при диференційній діагностиці болю за грудиною. Критерієм відміни препарату є збільшення вмісту КФК у сироватці крові більш ніж у 10 разів щодо верхніх меж норми. У хворих з міалгією, міастенією та/або вираженим підвищенням активності КФК лікування препаратом припиняють. Препарат ефективний як у вигляді монотерапії, так і у поєднанні із секвестрантами жовчних кислот. У разі пропуску поточної дози препарат необхідно прийняти якнайшвидше. Якщо настав час наступної дози, дозу не подвоювати. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю лікування проводять під контролем функції нирок. Тривалість застосування препарату визначається лікарем індивідуально. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Про несприятливий вплив препарату на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами не повідомлялося.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
213,00 грн
168,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: симвастатин – 10 мг або 20 мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза - 70,00/140,00 мг, крохмаль прежелатинізований - 49,98/99,96 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) - 7,00/14,00 мг, лимонної кислоти моногідрат - 1,2 /2,50 мг, магнію стеарат - 0,75/1,50 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) - 0,75/1,50 мг, аскорбінова кислота - 0,25/0,50 мг, бутилгідроксіанізол - 0, 02/0,04 мг; плівкова оболонка: Опадрай II (серія 85) - 6,00/12,00 мг (полівініловий спирт - 2,39/4,78 мг, макрогол (поліетиленгліколь) - 1,21/2,42 мг, титану діоксид - 1, 00/2,00 мг, тальк – 0,90/1,80 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0,29/0,58 мг, барвник заліза оксид червоний – 0,19/0,38 мг, барвник заліза оксид чорний - 0,02/0,04 мг). По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 3, 5, 6 або 9 контурних осередкових упаковок з інструкцією з медичного застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою від коричневого до світло-коричневого з рожевим відтінком кольору. На поперечному розрізі – внутрішній шар білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Всмоктування піддається близько 85% прийнятої внутрішньо дози симвастатину. Їда (в рамках стандартної гіпохолестеринової дієти) відразу після прийому препарату не порушує фармакокінетичного профілю симвастатину. Розподіл Після внутрішнього прийому в печінці визначаються більш високі концентрації симвастатину, ніж в інших тканинах. Концентрація активного метаболіту симвастатину у системному кровотоку становить Результатом активного метаболізму симвастатину в печінці (>60% у чоловіків) є його низька концентрація у загальному кровотоку. Можливість проникнення симвастатину через гематоенцефалічний та гематоплацентарний бар'єр не вивчена. Метаболізм Симвастатин є неактивним лактоном, який швидко гідролізується, перетворюючись на β-гідроксикислоту симвастатину (L-654.969), потужний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. Основними метаболітами симвастатину в плазмі крові є β-гідроксикислота симвастатину (L-654.969) та його 6'-гідрокси, 6'-гідроксиметил та 6'-екзометилен похідні. Інгібування ГМГ-КоА-редуктази є критерієм кількісної оцінки всіх фармакокінетичних досліджень β-гідроксикислих метаболітів (активних інгібіторів), а також активних та латентних інгібіторів (всіх інгібіторів), що утворюються внаслідок гідролізу. Обидва типи метаболітів визначаються в плазмі при прийомі внутрішньо симвастатину. Гідроліз симвастатину переважно відбувається при "первинному проходженні" через печінку (в основному гідролізується у свою активну форму - β-гідроксикислоту). Тому концентрація незміненого симвастатину в плазмі людини низька ( Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові метаболітів симвастатину досягається через 1-2 години після прийому одноразової дози внутрішньо і знижується на 90% через 12 годин. Незважаючи на те, що діапазон рекомендованих терапевтичних доз симвастатину становить від 5 до 80 мг на добу, лінійний характер профілю AUC (площа під кривою "концентрація - час") активних метаболітів у загальному кровотоку зберігається зі збільшенням дози до 120 мг. Виведення При "первинному проходженні" через печінку симвастатин метаболізується з подальшим виведенням симвастатину та його метаболітів з жовчю. При тривалому прийомі кумуляції в організмі не відбувається. Період іолувиведення (Т1/2) активних метаболітів становить 1,9 год. В основному виводиться кишківником (60%) у вигляді метаболітів. Близько 13% виводиться нирками у неактивній формі. Інші аспекти фармакокінетики У дослідженні щодо пропорційності доз симвастатину 5, 10, 20, 60, 90 та 120 мг не спостерігалося істотного відхилення від лінійності AUC у загальному кровотоку зі збільшенням дози. Фармакокінетичні показники при одноразовому та багаторазовому прийомі внутрішньо симвастатину показали, що симвастатин не накопичується у тканинах при багаторазовому прийомі внутрішньо. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) загальна концентрація інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази в плазмі крові після прийому внутрішньо одноразової дози відповідного інгібітору ГМГ-КоА-редуктази (статина) ніж у здорових добровольців. У дослідженні за участю здорових добровольців застосування симвастатину в максимальній дозі 80 мг не впливало на метаболізм мідазоламу та еритроміцину, що є субстратом ізоферменту CYP3A4. Це означає, що симвастатин не є інгібітором ізоферменту CYP3A4, і дозволяє припустити, що прийом внутрішньо симвастатину не впливає на концентрацію в плазмі крові лікарських засобів, що метаболізуються під дією ізоферменту CYP3A4. Відомо, що циклоспорин збільшує AUC інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, хоча механізм взаємодії не вивчений повністю. Збільшення AUC симвастатину пов'язано, зокрема, з інгібуванням ізоферменту CYP3A4 та/або транспортного білка ОАТР1В1. У фармакокінетичному дослідженні при одночасному застосуванні з дилтіаземом спостерігалося збільшення AUC β-гідроксикислоти симвастатину в 2,7 рази, імовірно, за рахунок інгібування ізоферменту CYP3A4. У фармакокінетичному дослідженні при одночасному застосуванні з амлодигшном спостерігалося збільшення AUC β-гідроксикислоти симвастатину в 1,6 рази. У фармакокінетичному дослідженні при одночасному застосуванні одноразової дози 2 г нікотинової кислоти уповільненого вивільнення та симвастатину 20 мг спостерігалося незначне збільшення AUC симвастатину та β-гідроксикислоти симвастатину та Сmах β-гідроксикислоти симвастатину в плазмі крові. Конкретні шляхи метаболізму фузидової кислоти в печінці невідомі, проте можна припустити наявність взаємодії між фузидовой кислотою і статинами, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4. Ризик розвитку міопатії збільшується при підвищенні концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у плазмі. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 можуть підвищувати концентрацію інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази та призводити до збільшення ризику розвитку міопатії.ФармакодинамікаГіполіпідемічний препарат, який отримує синтетичним шляхом з продукту ферментації Aspergillus terreus. Фармакодинаміка: Після прийому внутрішньо симвастатин, що є неактивним лактоном, піддається гідролізу в печінці з утворенням відповідної форми β-гідроксикислоти симвастатину, що є основним метаболітом і володіє високою інгібуючою активністю відносно ГМГ-КоА (3-гідрокси-3 , що каталізує початкову та найбільш значущу стадію біосинтезу холестерину. Клінічні дослідження показали ефективність симвастатину щодо зниження концентрації загального холестерину (ОХС) у плазмі крові, холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), тригліцеридів (ТГ) та холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПОНП) (ХС ЛПВЩ) у пацієнтів з гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією або змішаною гіперліпідемією у тих випадках, коли підвищена концентрація холестерину є фактором ризику та призначення однієї дієти недостатньо. Помітний терапевтичний ефект спостерігається протягом 2 тижнів прийому препарату, максимальний терапевтичний ефект – протягом 4-6 тижнів після початку лікування. Ефект зберігається під час продовження терапії. При припиненні прийому симвастатину концентрація холестерину повертається до вихідного значення, що спостерігалося до початку лікування. Активний метаболіт симвастатину є специфічним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що каталізує реакцію утворення мевалонату з ГМГ-КоА. Незважаючи на це, прийом симвастатину в терапевтичних дозах не призводить до повного пригнічення ГМГ-КоА-редуктази, що дозволяє зберегти вироблення біологічно необхідної кількості мевалонату. Оскільки раннім етапом біосинтезу холестерину є конверсія ГМГ-КоА в мевалонат, вважається, що застосування симвастатину не повинно викликати накопичення в організмі потенційно токсичних стеролів. Крім того, ГМГ-КоА швидко метаболізується до ацетил-КоА, який бере участь у багатьох процесах біосинтезу в організмі. Хоча холестерин є попередником всіх стероїдних гормонів, не спостерігалося клінічного впливу симвастатину на стероїдогенез. Оскільки симвастатин не викликав підвищення літогенності жовчі, малоймовірний його вплив на збільшення частоти захворюваності на жовчнокам'яну хворобу. Симвастатин знижує як підвищену, і нормальну концентрацію ХС ЛПНП. ЛПНЩ утворюються з ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ). Катаболізм ЛПНГ переважно здійснюється за допомогою високоафінного ЛПНЩ-рецептора. Механізм зниження концентрації ХС ЛПНЩ після прийому симвастатину може бути обумовлений як зниженням концентрації ХС ЛПДНЩ, так і активацією ЛПНЩ-рецепторів, що призводить до зменшення освіти та посилення катаболізму ХС ЛПНЩ. При терапії симвастатином також суттєво знижується концентрація аполіпопротеїну (апо). Оскільки кожна частка ЛПНГ містить одну молекулу апо В, а в інших ліпопротеїнах виявлені малі кількості апо В, можна припустити, що симвастатин не тільки викликає втрату холестерину в частинках ЛПНГ, а й знижує концентрацію циркулюючих частинок ЛПНП. Крім того, симвастатин підвищує концентрацію ХС ЛПВЩ та знижує концентрацію ТГ у плазмі крові. Внаслідок цих змін відносини ОХС/ХС ЛПВЩ та ХС ЛПНЩ/ХС ЛПВЩ знижуються.Показання до застосуванняПацієнти з ішемічною хворобою серця або з високим ризиком ІХС У пацієнтів з високим ризиком розвитку ІХС (за наявності гіперліпідемії або без неї), наприклад, у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів з інсультом або іншими цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі, у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин або у пацієнтів з ІХС або схильністю до ІХС препарат Симвастатин-АЛСІ показаний для: Зниження ризику загальної смертності за рахунок зниження смертності внаслідок ІХС. Зменшення ризику серйозних судинних та коронарних ускладнень: нефатальний інфаркт міокарда; коронарна смерть; інсульт; процедури реваскуляризації Зменшення ризику необхідності проведення хірургічних втручань щодо відновлення коронарного кровотоку (таких як аортокоронарне шунтування та черезшкірна транслюмінальна коронарна ангіопластика). Зменшення ризику необхідності проведення хірургічних втручань та відновлення периферичного кровотоку та інших видів некоронарної реваскуляризації. Зниження ризику госпіталізації у зв'язку із нападами стенокардії. Гіперліпідемія Як доповнення до дієти, коли застосування тільки дієти та інших немедикаментозних методів лікування у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією, включаючи гетерозиготну сімейну гіперхолестеринемію (гіперліпідемія IIа типу за класифікацією Фредріксона), або змішаною гіперхолестеринемією (гіперліпідемія IIb типу за класифікацією Фред: зниження підвищеної концентрації ОХС, ХС ЛПНЩ, ТГ, аполіпопротеїну В (апо В); підвищення концентрації ХС ЛПВЩ; зниження співвідношення ХС ЛПНГ/ХС ЛПВЩ та ОХС/ХС ЛПВЩ. Гіпертригліцеридемія (гіперліпідемія IV типу за класифікацією Фредріксона). Доповнення до дієти та інших способів лікування пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією для зниження підвищеної концентрації ОХС, ХС ЛПНЩ та АПО В. Первинна дисбеталіпопротеїнемія (гіперліпідемія III типу за класифікацією Фредріксона). Застосування у дітей з гетерозиготною насіннєвою гіперхолестеринемією. Застосування препарату Симвастатин-АЛСІ одночасно з дієтою показано для зниження підвищеної концентрації ОХС, ХС ЛПНЩ, ТГ, апо В у юнаків 10-17 років і у дівчат 10-17 років не менше ніж через 1 рік після менархе (перша менструальна кровотеча) сімейною гіперхолестеринемією.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Захворювання печінки в активній фазі або стійке підвищення активності "печінкових" трансаміназ у плазмі неясної етіології. Вагітність або період грудного вигодовування. Вік до 18 років (за винятком дітей 10-17 років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією). Непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. Супутнє лікування потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (ітраконазолом, кетоконазолом, позаконазолом, вориконазолом, інгібіторами ВІЛ-протеази, боцепревіром, тілапревіром, еритроміцином, кларитроміцином, телітроміцім, Супутнє лікування гемфіброзилом, циклоспорином чи даназолом. Одночасне застосування симвастатину в дозах понад 40 мг з ломітапідом у пацієнтів з сімейною гомозиготною гіперхолестеринемією. З обережністю: тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); зловживання алкоголем на початок лікування; пацієнти після трансплантації органів, яким проводиться терапія імунодепресантами; захворювання печінки в анамнезі; тяжкі порушення водно-електролітного балансу; артеріальна гіпотензія; тяжкі гострі інфекції (сепсис); виражені ендокринні та метаболічні порушення, великі хірургічні втручання, травма; спадкові м'язові захворювання; міопатія на фоні прийому статинів в анамнезі; знижений або підвищений тонус скелетних м'язів неясної етіології; епілепсія; одночасний прийом з фібратами (крім фенофібрату), нікотиновою кислотою в ліпідзнижувальних дозах (більше 1 г/добу), аміодароном, амлодипіном, верапамілом, дилтіаземом, ранолазином, дронедароном, грейпфрутовим соком; цукровий діабет;застосування у пацієнтів монголоїдної раси, літній вік (старше 65 років, особливо жінки).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний вагітним. Так як безпека для вагітних не доведена і немає даних, що лікування препаратом під час вагітності дає очевидну користь, прийом препарату слід негайно припинити при настанні вагітності. Симвастатин слід призначати жінкам дітородного віку лише у випадках, коли ймовірність вагітності дуже мала. Застосування препарату під час вагітності може знизити концентрацію мевалонату (попередник у біосинтезі холестерину) у плода. Атеросклероз є хронічним захворюванням і зазвичай припинення прийому гіполіпідемічних препаратів під час вагітності незначно впливає на довгострокові ризики, пов'язані з первинною гіперхолестеринемією. У зв'язку з цим препарат Симвастатин-АЛСІ не повинен застосовуватися у жінок, які вагітні, намагаються завагітніти або підозрюють, що вони вагітні. Лікування симвастатином має бути припинене на весь термін вагітності, або поки вагітність не діагностована, а сама жінка попереджена про можливу небезпеку для плода. Дані про виділення симвастатину та його метаболітів із грудним молоком відсутні. При необхідності призначення препарату Симвастатин-АЛСІ жінці в період лактації слід враховувати, що багато лікарських препаратів виділяються з грудним молоком, і є загроза розвитку серйозних несприятливих реакцій. Внаслідок цього при годуванні груддю прийом препарату слід припинити.Побічна діяСимвастатин в цілому добре переноситься, і більшість побічних ефектів є слабко вираженими та скороминущими. Класифікація частоти побічних реакцій Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи - Рідкісні: анемія. З боку шкіри та підшкірних тканин - Рідкісні: висипання на шкірі, свербіж шкіри, алопеція. З боку шлунково-кишкового тракту – рідкісні: диспепсія, нудота, блювання, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів - Рідкісні: панкреатит, гепатит/жовтяниця; Дуже рідкісні: фатальна та нефатальна печінкова недостатність. З боку нервової системи: - Рідкісні: запаморочення, периферична нейропатія, парестезія; Дуже рідкісні: безсоння; Частота не встановлена: депресія. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – рідкісні: міалгія, судоми м'язів, рабдоміоліз; Частота не встановлена: тендинопатія, можливо з розривом сухожилля. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Частота не встановлена: інтерстиційне захворювання легень. З боку статевих органів та молочної залози - Частота не встановлена: еректильна дисфункція. З боку імунної системи - рідко розвивався синдром гіперчутливості, який виявлявся ангіоневротичним набряком, вовчаковоподібним синдромом, ревматичною поліміалгією, дерматоміозитом, васкулітом, тромбоцитопенією, еозинофілією, збільшенням швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), крові до шкіри обличчя, задишкою та загальною слабкістю. Були отримані дуже рідкісні повідомлення про розвиток імуноопосередкованої міопатії, що некротизує (аутоімунної міопатії), обумовленої прийомом статинів. Імуноопосередкована міопатія характеризується слабкістю проксимальних м'язів та підвищеною активністю креатинфосфокінази (КФК) у сироватці крові, які зберігаються, незважаючи на відміну лікування статином. На біопсії м'язів видно некротизуючу міопатію без значного запалення. Поліпшення спостерігається під час терапії імунодепресивними препаратами. Також було отримано рідкісні постреєстраційні повідомлення про когнітивні порушення (наприклад, різні порушення пам'яті - забудькуватість, зниження пам'яті, амнезія, сплутаність свідомості), пов'язані із застосуванням статинів. Дані когнітивні порушення були зареєстровані прийому всіх статинів. Повідомлення в цілому були класифіковані як несерйозні, з різною тривалістю до появи симптомів (від 1 доби до кількох років) та часом їх вирішення (медіана 3 тижні). Симптоми були оборотними та проходили після відміни терапії статином. Наступні небажані явища повідомлялися при застосуванні деяких статинів: порушення сну, включаючи кошмарні сновидіння; сексуальна дисфункція, гінекомастія. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень. Є рідкісні повідомлення про розвиток вираженого та стійкого підвищення активності "печінкових" трансаміназ. Також повідомлялося про підвищення активності лужної фосфатази та гамма-глутамілтранспептидази. Відхилення в показниках функціональних печінкових проб зазвичай слабо виражені і носять тимчасовий характер. Є відомості про випадки підвищення активності КФК. Повідомлялося про підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну (HbAlc) та концентрації глюкози в сироватці крові натще при прийомі статинів, включаючи симвастатин.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації лікарських засобів Протипоказана супутня терапія наступними лікарськими засобами. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Симвастатин метаболізується ізоферментом CYP3A4, але не пригнічує активність цього ізоферменту. Це дозволяє припустити, що прийом симвастатину не впливає на концентрацію в плазмі крові лікарських засобів, що метаболізуються під дією ізоферменту CYP3A4. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 збільшують ризик розвитку міопатії завдяки зниженню швидкості виведення симвастатину. Одночасне застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазолу, кетоконазолу, позаконазолу, вориконазолу, еритроміцину, кларитроміцину, телнтроміцну, інгібіторів ВІЛ-протеази, боцепревіру, теландовіну, препарату, препарату). Гемфіброзіл, циклоспорин або даназол. Інші лікарські препарати Інші фібрати. Ризик розвитку міопатії збільшується при одночасному застосуванні симвастатину з гемфіброзилом та іншими фібратами (крім фенофібрату). Ці гіполіпідемічні засоби здатні викликати міопатію в монотерапії. При одночасному застосуванні симвастатину з фенофібратом ризик розвитку міопатії не перевищував суму ризику при монотерапії кожним препаратом. Аміодарон. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аміодарону із симвастатином. У клінічному дослідженні частота розвитку міопатії у пацієнтів, які приймали одночасно симвастатин у дозі 80 мг та аміодарон, становила 6%. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні верапамілу, дилтіазему або амлодипіну із симвастатином. Ломітапід. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу може підвищуватися при одночасному застосуванні ломітапіду з симвастатином. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дронедарон). При одночасному застосуванні препаратів, що мають помірну інгібуючу активність щодо ізоферменту CYP3A4, та симвастатину, особливо у більш високих дозах, може підвищитися ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні препарату Симвастатин-АЛСІ та помірних інгібіторів ізоферментів CYP3A4 може знадобитися зниження дози препарату Симвастатин-АЛСІ. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з дронедароном, максимальна рекомендована доза симвастатину становить 10 мг на добу. Ранолазин (помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4). При одночасному застосуванні ранолазину та симвастатину може підвищитися ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні препарату Симвастатин-АЛСІ та ранолазину може знадобитися зниження дози препарату Симвастатин-АЛСІ. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з ранолазином, максимальна рекомендована доза симвастатину становить 10 мг на добу. Інгібітори транспортного білка ОАТР1В1. Гідроксикислота сімвастатину є субстратом транспортного білка ОАТР1В1. Одночасне застосування інгібіторів транспортного білка ОАТР1В1 та симвастатину може призвести до збільшення плазмової концентрації гідроксикислоти симвастатину та підвищення ризику розвитку міопатії. Фузидова кислота. При одночасному застосуванні фузидової кислоти та симвастатину може підвищитись ризик розвитку міопатії. Інгібітори білка стійкості раку молочної залози (BCRP). Симвастатин є субстратом еффлюксного транспортера BCRP. Одночасне застосування симвастатину та інгібіторів BCRP (наприклад, елбасвіру та гразопревіру) може призвести до збільшення плазмової концентрації симвастатину та підвищення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні препарату Симвастатин-АЛСІ та інгібіторів BCRP може знадобитися корекція дози симвастатину. Нікотинова кислота (не менше 1 г на добу). При одночасному застосуванні симвастатину та нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (не менше 1 г/добу) описані випадки розвитку міопатії/рабдоміолізу. Колхіцин. При одночасному застосуванні колхіцину та симвастатину у пацієнтів з нирковою недостатністю описані випадки розвитку міопатії та рабдоміолізу. При комбінованій терапії даними препаратами такі пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом. Непрямі антикоагулянти (похідні кумарину). Симвастатин у дозі 20-40 мг на добу потенціює ефект кумаринових антикоагулянтів: протромбіновий час, визначений як міжнародне нормалізоване відношення (МНО), зростає від вихідного рівня 1,7 до 1,8 у здорових добровольців та від 2,6 до 3,4 у пацієнтів із гіперхолестеринемією. У пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти, протромбіновий час повинен визначатися до початку терапії симвастатином, а також досить часто у початковий період лікування, щоб уникнути значних змін цього показника. Як тільки досягається стабільний показник МНО, його подальше визначення слід проводити з інтервалами, що рекомендуються для контролю пацієнтів, які отримують терапію антикоагулянтами. При зміні дози симвастатину або після його відміни також рекомендується регулярний вимір протромбінового часу. У пацієнтів, які не приймали антикоагулянти, терапія симвастатином була пов'язана з виникненням кровотеч або змінами протромбінового часу. Інші види взаємодії Сік грейпфрута містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію в плазмі крові препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4. При вживанні соку у звичайній кількості (1 склянка 250 мл на день) цей ефект мінімальний (спостерігається збільшення активності інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази на 13% при оцінці за значенням AUC) та не має клінічного значення. Проте вживання соку грейпфрута у великих обсягах значно підвищує активність інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у плазмі. У зв'язку з цим необхідно уникати вживання грейпфрутового соку при терапії симвастатином.Спосіб застосування та дозиДо початку лікування препаратом Симвастатин-АЛСІ пацієнту слід призначити стандартну гіпохолестеринову дієту, яка повинна дотримуватися протягом усього курсу лікування. Рекомендовані дози симвастатину – від 5 до 80 мг на добу. Препарат слід приймати один раз на день увечері. Для забезпечення зазначеного режиму дозування за необхідності застосування симвастатину в дозі 5 мг на добу слід призначати препарати інших виробників у лікарській формі "таблетки 5 мг" або "таблетки 10 мг" з ризиком. При необхідності дозу збільшують з інтервалами не менше ніж 4 тижні максимум до 80 мг 1 раз на добу ввечері. Дозу 80 мг на добу рекомендується призначати лише пацієнтам з високим ризиком серцево-судинних ускладнень, якщо лікування препаратом у нижчих дозах не дозволило досягти цільових рівнів ліпідів, а передбачувана користь терапії перевищує можливий ризик. Пацієнти з ішемічною хворобою серця або високим ризиком розвитку ІХС Стандартна початкова доза препарату Симвастатин-АЛСІ для пацієнтів з високим ризиком розвитку ІХС у поєднанні з гіперліпідемією або без неї (за наявності цукрового діабету, перенесеного інсульту або інших цереброваскулярних захворювань в анамнезі, захворювань периферичних судин), а також для пацієнтів з ІХС становить 40 мг 1 раз на день ввечері. Медикаментозна терапія має бути призначена одночасно з дієтою та лікувальною фізкультурою. Пацієнти з гіперліпідемією, які не мають перерахованих вище факторів ризику Стандартна початкова доза препарату Симвастатин становить 20 мг 1 раз на добу ввечері. Для пацієнтів, яким потрібне значне (більше 45%) зниження концентрації ХС ЛПНЩ, початкова доза може становити 40 мг 1 раз на добу ввечері. Пацієнтам з легкою або помірною гіперхолестеринемією терапію симвастатином можна призначати у початковій дозі 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності підбір доз слід проводити відповідно до вищезгаданої схеми. Пацієнти з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією Препарат Симвастатин-АЛСІ рекомендований у дозі 40 мг на добу, яка приймається одноразово ввечері. Дозу 80 мг рекомендується призначати лише у випадку, якщо передбачувана користь терапії перевищує можливий ризик. У таких пацієнтів симвастатин застосовують у комбінації з іншими методами гіполіпідемічного лікування (наприклад, ЛПНЩ-аферез) або без такого лікування, якщо воно недоступне. Дозу симвастатину 80 мг рекомендується приймати у три прийоми (20 мг вранці, 20 мг вдень та 40 мг увечері). Для пацієнтів, які приймають ломітапід одночасно з симвастатином, добова доза симвастатину не повинна перевищувати 40 мг. Супутня терапія Препарат Симвастатин-АЛСІ може призначатися як у монотерапії, так і у поєднанні із секвестрантами жовчних кислот. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з фібратами, крім гемфіброзилу або фенофібрату, максимальна рекомендована доза препарату Симвастатин-АЛСІ становить 10 мг на добу. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з дронедароном, максимальна рекомендована доза симвастатину становить 10 мг на добу. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з ранолазином, максимальна рекомендована доза симвастатину становить 10 мг на добу. Для пацієнтів, які приймають аміодарон, верапаміл, дилтіазем, препарати, що містять елбасвір або гразопревір, або амлодипін одночасно з симвастатином, добова доза препарату Симвастатин-АЛСІ не повинна перевищувати 20 мг. При нирковій недостатності Оскільки симвастатин виводиться нирками у невеликій кількості, немає потреби у зміні доз у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК Застосування у дітей 10-17 років із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг на добу ввечері. Рекомендований режим дозування становить 10-40 мг на добу, максимальна доза препарату Симвастатин-АЛСІ становить 40 мг на добу. Підбір доз проводиться індивідуально відповідно до цілей терапії.ПередозуванняУ жодному з відомих кількох випадків передозування (максимальна прийнята доза склала 3,6 г) специфічних симптомів виявлено не було. Лікування: слід викликати блювання, промити шлунок, прийняти активоване вугілля. Симптоматична терапія: слід контролювати функції печінки та нирок, активність КФК у сироватці крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМіопатія / Рабдоміоліз Симвастатин, як і інші статини, може викликати міопатію, яка проявляється у вигляді м'язового болю, болю чи слабкості та супроводжується підвищенням активності КФК (більш ніж у 10 разів вище ВГН). Міопатія може виявлятися у формі рабдоміолізу, що іноді супроводжується вторинною гострою нирковою недостатністю, обумовленою міоглобінурією. У поодиноких випадках спостерігався летальний кінець. Ризик розвитку міопатії збільшується при підвищенні концентрації в плазмі крові речовин, що мають інгібуючу дію щодо ГМГ-КоА-редуктази. Фактори ризику розвитку міопатії включають літній вік (65 років і старше), жіноча стать, неконтрольований гіпотиреоз та порушення функції нирок. Як і при лікуванні іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу залежить від дози. У клінічних дослідженнях частота міопатії при застосуванні доз 20, 40 та 80 мг на добу становила 0,03%, 0,08% та 0,61% відповідно. У цих дослідженнях пацієнти перебували під ретельним наглядом, а низка препаратів, які можуть взаємодіяти з симвастатином, не застосовувалася. У пацієнтів, які приймають симвастатин у дозі 80 мг на добу, ризик розвитку міопатії вищий, ніж при застосуванні інших статинів, що спричиняють порівнянне зниження концентрації ХС ЛПНЩ. Отже, цей препарат у дозі 80 мг на добу слід призначати лише пацієнтам із високим ризиком серцево-судинних ускладнень, у яких терапія препаратом у нижчих дозах не дозволила досягти бажаного терапевтичного ефекту, а передбачувана користь лікування перевищує можливий ризик. Якщо пацієнтові, який приймає препарат Симвастатин-АЛСІ у дозі 80 мг, потрібне лікування іншим препаратом, який може взаємодіяти з симвастатином, необхідно знизити дозу симвастатину або призначити інший статин, що має менший потенціал до можливої лікарської взаємодії. Усі пацієнти, які починають терапію препаратом Симвастатин-АЛСІ, а також пацієнти, яким необхідно збільшити дозу, повинні бути попереджені про можливість виникнення міопатії та поінформовані про необхідність негайного звернення до лікаря у разі виникнення будь-яких нез'ясованих м'язових болів, хворобливості у м'язах або м'язів. Терапія препаратом повинна бути негайно припинена, якщо міопатія підозрюється чи діагностована. Наявність перелічених вище симптомів та/або більш ніж 10-кратне порівняно з ВГН підвищення активності КФК вказують на наявність міопатії. Найчастіше після негайного припинення прийому симвастатину симптоми міопатії дозволяються, а активність КФК знижується. У пацієнтів, які починають приймати симвастатин або переходять на підвищені дози препарату, доцільно періодичне визначення активності КФК, однак немає гарантій, що такий моніторинг здатний запобігти розвитку міопатії. Багато пацієнтів, які перенесли рабдоміоліз під час терапії симвастатином, мали ускладнений анамнез, у тому числі порушення функції нирок, як правило, через цукровий діабет. Такі пацієнти вимагають більш ретельного спостереження. Терапія препаратом Симвастатин-АЛСІ повинна бути тимчасово припинена за кілька днів до виконання великих хірургічних втручань, а також у післяопераційному періоді. Необхідно бути обережними при призначенні симвастатину пацієнтам монголоїдної раси, зокрема призначати його в низьких дозах. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу збільшується при одночасному застосуванні симвастатину з наступними лікарськими засобами. Протипоказані комбінації лікарських засобів Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Супутня терапія потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 у терапевтичних дозах (наприклад, ітраконазолом, кетоконазолом, нозаконазолом, вориконазолом, еритроміцином, кларитроміцином, телітроміцином, інгібіторами протеази ВІЧ, боце, Якщо уникнути короткочасного лікування потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 не можна, терапію препаратом Симвастатин-АЛСІ слід перервати на період їх застосування. Гемфіброзіл, циклоспорин або даназол. Одночасне застосування цих препаратів із симвастатином протипоказане. Інші лікарські препарати Інші фібрати. У пацієнтів, які приймають фібрати, крім гемфіброзилу або фенофібрату, доза симвастатину не повинна перевищувати 10 мг на добу. При одночасному застосуванні симвастатину та фенофібрату ризик розвитку міопатії не перевищує суму ризиків при лікуванні кожним препаратом окремо. Призначати фенофібрат у поєднанні з симвастатином слід обережно, оскільки обидва препарати можуть спричинити розвиток міопатії. Приєднання терапії фібратами до терапії симвастатином зазвичай призводить до невеликого додаткового зниження концентрації ХС ЛПНЩ, однак дозволяє досягти більш вираженого зниження концентрації ТГ та підвищення концентрації ХС ЛПВЩ. У невеликих коротких клінічних дослідженнях, де обидва препарати застосовували під ретельним наглядом, комбінована терапія фібратами з симвастатином не супроводжувалася розвитком міопатії. Аміодарон. У пацієнтів, які приймають аміодарон, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів. У пацієнтів, які приймають верапаміл, дилтназем або амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Ломітапід. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають ломітапід, доза симвастатину не повинна перевищувати 40 мг на добу. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні препаратів, що мають помірну інгібуючу активність щодо ізоферменту CYP3A4, та симвастатину, особливо у більш високих дозах, може підвищитися ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні симвастатину з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може знадобитися корекція дози симвастатину. Фузидова кислота. Одночасне застосування фузидової кислоти та симвастатину може підвищити ризик розвитку міопатії. Не рекомендується одночасне застосування симвастатину та фузидової кислоти. Якщо застосування системних препаратів фузидової кислоти вважається за необхідне, препарат Симвастатин-АЛСІ повинен бути скасований на період проведення даної терапії. У виняткових випадках, коли необхідна тривала терапія системними препаратами фузидової кислоти, наприклад, для лікування важких інфекцій, можливість одночасного застосування препарату Симвастатин-АЛСІ та фузидової кислоти повинна розглядатися індивідуально в кожному окремому випадку, і комбінована терапія повинна проводитись під ретельним медичним наглядом. Інгібітори білка стійкості раку молочної залози (BCRP). Одночасне застосування симвастатину та інгібіторів BCRP (наприклад, елбасвіру та гразопревіру) може призвести до збільшення плазмової концентрації симвастатину та підвищення ризику розвитку міопатії, тому може знадобитися корекція дози препарату Симвастатин-АЛСІ. Незважаючи на те, що одночасне застосування симвастатину з елбасвіром та гразопревіром не вивчалося, для пацієнтів, які отримують симвастатин одночасно з препаратами, що містять елбасвір та гразопревір, доза препарату Симвастатин-АЛСІ не повинна перевищувати 20 мг на добу. Нікотинова кислота (у ліпідзнижувальних дозах не менше 1 г на добу). При одночасному застосуванні симвастатину та нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (не менше 1 г/добу) описані випадки розвитку міопатії/рабдоміолізу. Перевага одночасного застосування симвастатину з нікотиновою кислотою в ліпідзнижуючих дозах (не менше 1 г на добу) має бути ретельно зважена щодо потенційних ризиків комбінованої терапії. Не рекомендується одночасне застосування симвастатину з нікотиновою кислотою у ліпід-знижуючих дозах (не менше 1 г/добу) у пацієнтів монголоїдної раси, оскільки частота розвитку міопатії вища у пацієнтів китайської національності, ніж у пацієнтів інших національностей. Вплив на печінку У деяких дорослих пацієнтів, які приймали симвастатин, спостерігалося стійке підвищення активності "печінкових" ферментів (більш ніж у 3 рази вище за ВГН). При припиненні або перериванні терапії препаратом активність "печінкових" трансаміназ зазвичай поступово поверталася до початкового рівня. Підвищення активності "печінкових" трансаміназ не пов'язано з жовтяницею або іншою клінічною симптоматикою. Реакцій підвищеної чутливості не виявлено. Деякі із зазначених вище пацієнтів мали відхилення у результатах функціональних печінкових проб до початку лікування симвастатином та/або зловживали алкоголем. Перед початком лікування, а потім, відповідно до клінічних показань, усім пацієнтам рекомендується проводити дослідження функції печінки. Пацієнтам, у яких планується підвищити дозу симвастатину до 80 мг на добу, слід проводити додаткові дослідження функції печінки перед тим, як перейти до прийому зазначеної дози, потім через 3 місяці після початку її застосування і далі регулярно повторювати (наприклад, 1 раз на півроку) на протягом першого року лікування. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам із підвищеною активністю "печінкових" трансаміназ. Цим пацієнтам необхідно повторити дослідження функції печінки найближчим часом та надалі проводити регулярно до нормалізації активності "печінкових" трансаміназ. У тих випадках, коли активність "печінкових" трансаміназ наростає, особливо при стійкому перевищенні ВГН у 3 рази, препарат слід відмінити. Причиною підвищення активності аланінамінотрансферази (АЛТ) може бути пошкодження м'язів, тому зростання активності АЛТ та КФК може вказувати на розвиток міопатії. Були отримані рідкісні постреєстраційні повідомлення про фатальні та нефатальні випадки розвитку печінкової недостатності у пацієнтів, які приймають статини, у тому числі симвастатин. Якщо при лікуванні симвастатином розвивається тяжке ураження печінки з клінічними симптомами та/або гіпербілірубінемією або жовтяницею, необхідно негайно припинити терапію. Якщо іншої причини розвитку даної патології виявлено, повторне призначення препарату протипоказано. У пацієнтів, які зловживають алкоголем та/або пацієнтів з порушенням функції печінки, препарат слід застосовувати з особливою обережністю. Активне захворювання печінки або незрозуміле підвищення активності "печінкових" трансаміназ є протипоказаннями до призначення препарату Симвастатин-АЛСІ. У процесі лікування симвастатином, як і при лікуванні іншими гіполіпідемічними препаратами, спостерігалося помірне (що перевищує ВГН менш ніж у 3 рази) збільшення активності печінкових трансаміназ. Ці зміни з'являлися незабаром після початку лікування, часто мали тимчасовий характер, не супроводжувалися симптомами і не вимагали переривання лікування. Офтальмологічне обстеження Дані сучасних тривалих клінічних досліджень не містять інформації щодо несприятливої дії симвастатину на кришталик ока людини. Цукровий діабет Є повідомлення про підвищення концентрації глюкози в плазмі при прийомі статинів, а в деяких пацієнтів, схильних до розвитку цукрового діабету, вони можуть викликати гіперглікемію. Однак цей ризик не перевищує користь від терапевтичного ефекту статинів – зниження ризику розвитку серцево-судинних захворювань, тому не є причиною припинення прийому статинів. Пацієнти, що схильні до розвитку цукрового діабету (концентрація глюкози натще 5,6-6,9 ммоль/л, індекс маси тіла більше 30 кг/м2, підвищена концентрація ТГ, наявність артеріальної гіпертензії) повинні регулярно контролювати біохімічні показники крові та проходити клінічне обстеження. Інтерстиціальне захворювання легень При застосуванні статинів повідомлялося про випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні. При появі у пацієнтів симптомів ураження легень (задишка, непродуктивний кашель) на тлі загальної симптоматики (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла, гарячка) необхідно припинити прийом препарату та звернутися до фахівця. Застосування у дітей віком 10-17 років У пацієнтів дитячого віку, які приймали симвастатин, профіль небажаних явищ можна порівняти з таким у пацієнтів, які приймали плацебо. Застосування симвастатину у дозі понад 40 мг на добу не вивчалося у пацієнтів дитячого віку. Не спостерігалося помітного впливу прийому симвастатину на зростання та статеве дозрівання юнаків та дівчат або будь-якого впливу на тривалість менструального циклу у дівчат. Дівчата повинні бути проконсультовані щодо належних методів контрацепції під час лікування препаратом Симвастатин-АЛСІ. Застосування симвастатину не вивчалося в дітей віком до 10 років і в дівчат 10-17 років до менархе. Застосування у пацієнтів похилого віку У пацієнтів старше 65 років ефективність симвастатину, оцінена за рівнем зниження концентрації ОХС та ХС ЛПНЩ, була подібною до ефективності, що спостерігалася в популяції в цілому. Достовірного збільшення частоти небажаних явищ чи зміни лабораторних показників не спостерігалося. Однак при застосуванні симвастатину в дозі 80 мг на добу у пацієнтів віком від 65 років спостерігався підвищений ризик розвитку міопатії порівняно з пацієнтами віком до 65 років. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Симвастатин не надає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Проте при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами, слід брати до уваги, що у постреєстраційному періоді повідомлялося про рідкісні випадки розвитку запаморочення.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
219,00 грн
177,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: симвастатин – 10 мг або 20 мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза - 70,00/140,00 мг, крохмаль прежелатинізований - 49,98/99,96 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) - 7,00/14,00 мг, лимонної кислоти моногідрат - 1,2 /2,50 мг, магнію стеарат - 0,75/1,50 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) - 0,75/1,50 мг, аскорбінова кислота - 0,25/0,50 мг, бутилгідроксіанізол - 0, 02/0,04 мг; плівкова оболонка: Опадрай II (серія 85) - 6,00/12,00 мг (полівініловий спирт - 2,39/4,78 мг, макрогол (поліетиленгліколь) - 1,21/2,42 мг, титану діоксид - 1, 00/2,00 мг, тальк – 0,90/1,80 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0,29/0,58 мг, барвник заліза оксид червоний – 0,19/0,38 мг, барвник заліза оксид чорний - 0,02/0,04 мг). По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 3, 5, 6 або 9 контурних осередкових упаковок з інструкцією з медичного застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою від коричневого до світло-коричневого з рожевим відтінком кольору. На поперечному розрізі – внутрішній шар білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний засіб – ГМГ-КоА-редуктази інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування Всмоктування піддається близько 85% прийнятої внутрішньо дози симвастатину. Їда (в рамках стандартної гіпохолестеринової дієти) відразу після прийому препарату не порушує фармакокінетичного профілю симвастатину. Розподіл Після внутрішнього прийому в печінці визначаються більш високі концентрації симвастатину, ніж в інших тканинах. Концентрація активного метаболіту симвастатину у системному кровотоку становить Результатом активного метаболізму симвастатину в печінці (>60% у чоловіків) є його низька концентрація у загальному кровотоку. Можливість проникнення симвастатину через гематоенцефалічний та гематоплацентарний бар'єр не вивчена. Метаболізм Симвастатин є неактивним лактоном, який швидко гідролізується, перетворюючись на β-гідроксикислоту симвастатину (L-654.969), потужний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. Основними метаболітами симвастатину в плазмі крові є β-гідроксикислота симвастатину (L-654.969) та його 6'-гідрокси, 6'-гідроксиметил та 6'-екзометилен похідні. Інгібування ГМГ-КоА-редуктази є критерієм кількісної оцінки всіх фармакокінетичних досліджень β-гідроксикислих метаболітів (активних інгібіторів), а також активних та латентних інгібіторів (всіх інгібіторів), що утворюються внаслідок гідролізу. Обидва типи метаболітів визначаються в плазмі при прийомі внутрішньо симвастатину. Гідроліз симвастатину переважно відбувається при "первинному проходженні" через печінку (в основному гідролізується у свою активну форму - β-гідроксикислоту). Тому концентрація незміненого симвастатину в плазмі людини низька ( Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові метаболітів симвастатину досягається через 1-2 години після прийому одноразової дози внутрішньо і знижується на 90% через 12 годин. Незважаючи на те, що діапазон рекомендованих терапевтичних доз симвастатину становить від 5 до 80 мг на добу, лінійний характер профілю AUC (площа під кривою "концентрація - час") активних метаболітів у загальному кровотоку зберігається зі збільшенням дози до 120 мг. Виведення При "первинному проходженні" через печінку симвастатин метаболізується з подальшим виведенням симвастатину та його метаболітів з жовчю. При тривалому прийомі кумуляції в організмі не відбувається. Період іолувиведення (Т1/2) активних метаболітів становить 1,9 год. В основному виводиться кишківником (60%) у вигляді метаболітів. Близько 13% виводиться нирками у неактивній формі. Інші аспекти фармакокінетики У дослідженні щодо пропорційності доз симвастатину 5, 10, 20, 60, 90 та 120 мг не спостерігалося істотного відхилення від лінійності AUC у загальному кровотоку зі збільшенням дози. Фармакокінетичні показники при одноразовому та багаторазовому прийомі внутрішньо симвастатину показали, що симвастатин не накопичується у тканинах при багаторазовому прийомі внутрішньо. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) загальна концентрація інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази в плазмі крові після прийому внутрішньо одноразової дози відповідного інгібітору ГМГ-КоА-редуктази (статина) ніж у здорових добровольців. У дослідженні за участю здорових добровольців застосування симвастатину в максимальній дозі 80 мг не впливало на метаболізм мідазоламу та еритроміцину, що є субстратом ізоферменту CYP3A4. Це означає, що симвастатин не є інгібітором ізоферменту CYP3A4, і дозволяє припустити, що прийом внутрішньо симвастатину не впливає на концентрацію в плазмі крові лікарських засобів, що метаболізуються під дією ізоферменту CYP3A4. Відомо, що циклоспорин збільшує AUC інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, хоча механізм взаємодії не вивчений повністю. Збільшення AUC симвастатину пов'язано, зокрема, з інгібуванням ізоферменту CYP3A4 та/або транспортного білка ОАТР1В1. У фармакокінетичному дослідженні при одночасному застосуванні з дилтіаземом спостерігалося збільшення AUC β-гідроксикислоти симвастатину в 2,7 рази, імовірно, за рахунок інгібування ізоферменту CYP3A4. У фармакокінетичному дослідженні при одночасному застосуванні з амлодигшном спостерігалося збільшення AUC β-гідроксикислоти симвастатину в 1,6 рази. У фармакокінетичному дослідженні при одночасному застосуванні одноразової дози 2 г нікотинової кислоти уповільненого вивільнення та симвастатину 20 мг спостерігалося незначне збільшення AUC симвастатину та β-гідроксикислоти симвастатину та Сmах β-гідроксикислоти симвастатину в плазмі крові. Конкретні шляхи метаболізму фузидової кислоти в печінці невідомі, проте можна припустити наявність взаємодії між фузидовой кислотою і статинами, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4. Ризик розвитку міопатії збільшується при підвищенні концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у плазмі. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 можуть підвищувати концентрацію інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази та призводити до збільшення ризику розвитку міопатії.ФармакодинамікаГіполіпідемічний препарат, який отримує синтетичним шляхом з продукту ферментації Aspergillus terreus. Фармакодинаміка: Після прийому внутрішньо симвастатин, що є неактивним лактоном, піддається гідролізу в печінці з утворенням відповідної форми β-гідроксикислоти симвастатину, що є основним метаболітом і володіє високою інгібуючою активністю відносно ГМГ-КоА (3-гідрокси-3 , що каталізує початкову та найбільш значущу стадію біосинтезу холестерину. Клінічні дослідження показали ефективність симвастатину щодо зниження концентрації загального холестерину (ОХС) у плазмі крові, холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), тригліцеридів (ТГ) та холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПОНП) (ХС ЛПВЩ) у пацієнтів з гетерозиготною сімейною та несемейною гіперхолестеринемією або змішаною гіперліпідемією у тих випадках, коли підвищена концентрація холестерину є фактором ризику та призначення однієї дієти недостатньо. Помітний терапевтичний ефект спостерігається протягом 2 тижнів прийому препарату, максимальний терапевтичний ефект – протягом 4-6 тижнів після початку лікування. Ефект зберігається під час продовження терапії. При припиненні прийому симвастатину концентрація холестерину повертається до вихідного значення, що спостерігалося до початку лікування. Активний метаболіт симвастатину є специфічним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що каталізує реакцію утворення мевалонату з ГМГ-КоА. Незважаючи на це, прийом симвастатину в терапевтичних дозах не призводить до повного пригнічення ГМГ-КоА-редуктази, що дозволяє зберегти вироблення біологічно необхідної кількості мевалонату. Оскільки раннім етапом біосинтезу холестерину є конверсія ГМГ-КоА в мевалонат, вважається, що застосування симвастатину не повинно викликати накопичення в організмі потенційно токсичних стеролів. Крім того, ГМГ-КоА швидко метаболізується до ацетил-КоА, який бере участь у багатьох процесах біосинтезу в організмі. Хоча холестерин є попередником всіх стероїдних гормонів, не спостерігалося клінічного впливу симвастатину на стероїдогенез. Оскільки симвастатин не викликав підвищення літогенності жовчі, малоймовірний його вплив на збільшення частоти захворюваності на жовчнокам'яну хворобу. Симвастатин знижує як підвищену, і нормальну концентрацію ХС ЛПНП. ЛПНЩ утворюються з ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ). Катаболізм ЛПНГ переважно здійснюється за допомогою високоафінного ЛПНЩ-рецептора. Механізм зниження концентрації ХС ЛПНЩ після прийому симвастатину може бути обумовлений як зниженням концентрації ХС ЛПДНЩ, так і активацією ЛПНЩ-рецепторів, що призводить до зменшення освіти та посилення катаболізму ХС ЛПНЩ. При терапії симвастатином також суттєво знижується концентрація аполіпопротеїну (апо). Оскільки кожна частка ЛПНГ містить одну молекулу апо В, а в інших ліпопротеїнах виявлені малі кількості апо В, можна припустити, що симвастатин не тільки викликає втрату холестерину в частинках ЛПНГ, а й знижує концентрацію циркулюючих частинок ЛПНП. Крім того, симвастатин підвищує концентрацію ХС ЛПВЩ та знижує концентрацію ТГ у плазмі крові. Внаслідок цих змін відносини ОХС/ХС ЛПВЩ та ХС ЛПНЩ/ХС ЛПВЩ знижуються.Показання до застосуванняПацієнти з ішемічною хворобою серця або з високим ризиком ІХС У пацієнтів з високим ризиком розвитку ІХС (за наявності гіперліпідемії або без неї), наприклад, у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів з інсультом або іншими цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі, у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин або у пацієнтів з ІХС або схильністю до ІХС препарат Симвастатин-АЛСІ показаний для: Зниження ризику загальної смертності за рахунок зниження смертності внаслідок ІХС. Зменшення ризику серйозних судинних та коронарних ускладнень: нефатальний інфаркт міокарда; коронарна смерть; інсульт; процедури реваскуляризації Зменшення ризику необхідності проведення хірургічних втручань щодо відновлення коронарного кровотоку (таких як аортокоронарне шунтування та черезшкірна транслюмінальна коронарна ангіопластика). Зменшення ризику необхідності проведення хірургічних втручань та відновлення периферичного кровотоку та інших видів некоронарної реваскуляризації. Зниження ризику госпіталізації у зв'язку із нападами стенокардії. Гіперліпідемія Як доповнення до дієти, коли застосування тільки дієти та інших немедикаментозних методів лікування у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією, включаючи гетерозиготну сімейну гіперхолестеринемію (гіперліпідемія IIа типу за класифікацією Фредріксона), або змішаною гіперхолестеринемією (гіперліпідемія IIb типу за класифікацією Фред: зниження підвищеної концентрації ОХС, ХС ЛПНЩ, ТГ, аполіпопротеїну В (апо В); підвищення концентрації ХС ЛПВЩ; зниження співвідношення ХС ЛПНГ/ХС ЛПВЩ та ОХС/ХС ЛПВЩ. Гіпертригліцеридемія (гіперліпідемія IV типу за класифікацією Фредріксона). Доповнення до дієти та інших способів лікування пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією для зниження підвищеної концентрації ОХС, ХС ЛПНЩ та АПО В. Первинна дисбеталіпопротеїнемія (гіперліпідемія III типу за класифікацією Фредріксона). Застосування у дітей з гетерозиготною насіннєвою гіперхолестеринемією. Застосування препарату Симвастатин-АЛСІ одночасно з дієтою показано для зниження підвищеної концентрації ОХС, ХС ЛПНЩ, ТГ, апо В у юнаків 10-17 років і у дівчат 10-17 років не менше ніж через 1 рік після менархе (перша менструальна кровотеча) сімейною гіперхолестеринемією.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Захворювання печінки в активній фазі або стійке підвищення активності "печінкових" трансаміназ у плазмі неясної етіології. Вагітність або період грудного вигодовування. Вік до 18 років (за винятком дітей 10-17 років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією). Непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. Супутнє лікування потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (ітраконазолом, кетоконазолом, позаконазолом, вориконазолом, інгібіторами ВІЛ-протеази, боцепревіром, тілапревіром, еритроміцином, кларитроміцином, телітроміцім, Супутнє лікування гемфіброзилом, циклоспорином чи даназолом. Одночасне застосування симвастатину в дозах понад 40 мг з ломітапідом у пацієнтів з сімейною гомозиготною гіперхолестеринемією. З обережністю: тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв); зловживання алкоголем на початок лікування; пацієнти після трансплантації органів, яким проводиться терапія імунодепресантами; захворювання печінки в анамнезі; тяжкі порушення водно-електролітного балансу; артеріальна гіпотензія; тяжкі гострі інфекції (сепсис); виражені ендокринні та метаболічні порушення, великі хірургічні втручання, травма; спадкові м'язові захворювання; міопатія на фоні прийому статинів в анамнезі; знижений або підвищений тонус скелетних м'язів неясної етіології; епілепсія; одночасний прийом з фібратами (крім фенофібрату), нікотиновою кислотою в ліпідзнижувальних дозах (більше 1 г/добу), аміодароном, амлодипіном, верапамілом, дилтіаземом, ранолазином, дронедароном, грейпфрутовим соком; цукровий діабет;застосування у пацієнтів монголоїдної раси, літній вік (старше 65 років, особливо жінки).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний вагітним. Так як безпека для вагітних не доведена і немає даних, що лікування препаратом під час вагітності дає очевидну користь, прийом препарату слід негайно припинити при настанні вагітності. Симвастатин слід призначати жінкам дітородного віку лише у випадках, коли ймовірність вагітності дуже мала. Застосування препарату під час вагітності може знизити концентрацію мевалонату (попередник у біосинтезі холестерину) у плода. Атеросклероз є хронічним захворюванням і зазвичай припинення прийому гіполіпідемічних препаратів під час вагітності незначно впливає на довгострокові ризики, пов'язані з первинною гіперхолестеринемією. У зв'язку з цим препарат Симвастатин-АЛСІ не повинен застосовуватися у жінок, які вагітні, намагаються завагітніти або підозрюють, що вони вагітні. Лікування симвастатином має бути припинене на весь термін вагітності, або поки вагітність не діагностована, а сама жінка попереджена про можливу небезпеку для плода. Дані про виділення симвастатину та його метаболітів із грудним молоком відсутні. При необхідності призначення препарату Симвастатин-АЛСІ жінці в період лактації слід враховувати, що багато лікарських препаратів виділяються з грудним молоком, і є загроза розвитку серйозних несприятливих реакцій. Внаслідок цього при годуванні груддю прийом препарату слід припинити.Побічна діяСимвастатин в цілому добре переноситься, і більшість побічних ефектів є слабко вираженими та скороминущими. Класифікація частоти побічних реакцій Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи - Рідкісні: анемія. З боку шкіри та підшкірних тканин - Рідкісні: висипання на шкірі, свербіж шкіри, алопеція. З боку шлунково-кишкового тракту – рідкісні: диспепсія, нудота, блювання, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів - Рідкісні: панкреатит, гепатит/жовтяниця; Дуже рідкісні: фатальна та нефатальна печінкова недостатність. З боку нервової системи: - Рідкісні: запаморочення, периферична нейропатія, парестезія; Дуже рідкісні: безсоння; Частота не встановлена: депресія. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – рідкісні: міалгія, судоми м'язів, рабдоміоліз; Частота не встановлена: тендинопатія, можливо з розривом сухожилля. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Частота не встановлена: інтерстиційне захворювання легень. З боку статевих органів та молочної залози - Частота не встановлена: еректильна дисфункція. З боку імунної системи - рідко розвивався синдром гіперчутливості, який виявлявся ангіоневротичним набряком, вовчаковоподібним синдромом, ревматичною поліміалгією, дерматоміозитом, васкулітом, тромбоцитопенією, еозинофілією, збільшенням швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), крові до шкіри обличчя, задишкою та загальною слабкістю. Були отримані дуже рідкісні повідомлення про розвиток імуноопосередкованої міопатії, що некротизує (аутоімунної міопатії), обумовленої прийомом статинів. Імуноопосередкована міопатія характеризується слабкістю проксимальних м'язів та підвищеною активністю креатинфосфокінази (КФК) у сироватці крові, які зберігаються, незважаючи на відміну лікування статином. На біопсії м'язів видно некротизуючу міопатію без значного запалення. Поліпшення спостерігається під час терапії імунодепресивними препаратами. Також було отримано рідкісні постреєстраційні повідомлення про когнітивні порушення (наприклад, різні порушення пам'яті - забудькуватість, зниження пам'яті, амнезія, сплутаність свідомості), пов'язані із застосуванням статинів. Дані когнітивні порушення були зареєстровані прийому всіх статинів. Повідомлення в цілому були класифіковані як несерйозні, з різною тривалістю до появи симптомів (від 1 доби до кількох років) та часом їх вирішення (медіана 3 тижні). Симптоми були оборотними та проходили після відміни терапії статином. Наступні небажані явища повідомлялися при застосуванні деяких статинів: порушення сну, включаючи кошмарні сновидіння; сексуальна дисфункція, гінекомастія. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень. Є рідкісні повідомлення про розвиток вираженого та стійкого підвищення активності "печінкових" трансаміназ. Також повідомлялося про підвищення активності лужної фосфатази та гамма-глутамілтранспептидази. Відхилення в показниках функціональних печінкових проб зазвичай слабо виражені і носять тимчасовий характер. Є відомості про випадки підвищення активності КФК. Повідомлялося про підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну (HbAlc) та концентрації глюкози в сироватці крові натще при прийомі статинів, включаючи симвастатин.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації лікарських засобів Протипоказана супутня терапія наступними лікарськими засобами. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Симвастатин метаболізується ізоферментом CYP3A4, але не пригнічує активність цього ізоферменту. Це дозволяє припустити, що прийом симвастатину не впливає на концентрацію в плазмі крові лікарських засобів, що метаболізуються під дією ізоферменту CYP3A4. Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 збільшують ризик розвитку міопатії завдяки зниженню швидкості виведення симвастатину. Одночасне застосування потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, ітраконазолу, кетоконазолу, позаконазолу, вориконазолу, еритроміцину, кларитроміцину, телнтроміцну, інгібіторів ВІЛ-протеази, боцепревіру, теландовіну, препарату, препарату). Гемфіброзіл, циклоспорин або даназол. Інші лікарські препарати Інші фібрати. Ризик розвитку міопатії збільшується при одночасному застосуванні симвастатину з гемфіброзилом та іншими фібратами (крім фенофібрату). Ці гіполіпідемічні засоби здатні викликати міопатію в монотерапії. При одночасному застосуванні симвастатину з фенофібратом ризик розвитку міопатії не перевищував суму ризику при монотерапії кожним препаратом. Аміодарон. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аміодарону із симвастатином. У клінічному дослідженні частота розвитку міопатії у пацієнтів, які приймали одночасно симвастатин у дозі 80 мг та аміодарон, становила 6%. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні верапамілу, дилтіазему або амлодипіну із симвастатином. Ломітапід. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу може підвищуватися при одночасному застосуванні ломітапіду з симвастатином. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дронедарон). При одночасному застосуванні препаратів, що мають помірну інгібуючу активність щодо ізоферменту CYP3A4, та симвастатину, особливо у більш високих дозах, може підвищитися ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні Симвастатин-АЛСІ та помірних інгібіторів ізоферментів CYP3A4 може знадобитися зниження дози Симвастатин-АЛСІ. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з дронедароном, максимальна рекомендована доза симвастатину становить 10 мг на добу. Ранолазин (помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4). При одночасному застосуванні ранолазину та симвастатину може підвищитися ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні препарату Симвастатин-АЛСІ та ранолазину може знадобитися зниження дози препарату Симвастатин-АЛСІ. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з ранолазином, максимальна рекомендована доза симвастатину становить 10 мг на добу. Інгібітори транспортного білка ОАТР1В1. Гідроксикислота сімвастатину є субстратом транспортного білка ОАТР1В1. Одночасне застосування інгібіторів транспортного білка ОАТР1В1 та симвастатину може призвести до збільшення плазмової концентрації гідроксикислоти симвастатину та підвищення ризику розвитку міопатії. Фузидова кислота. При одночасному застосуванні фузидової кислоти та симвастатину може підвищитись ризик розвитку міопатії. Інгібітори білка стійкості раку молочної залози (BCRP). Симвастатин є субстратом еффлюксного транспортера BCRP. Одночасне застосування симвастатину та інгібіторів BCRP (наприклад, елбасвіру та гразопревіру) може призвести до збільшення плазмової концентрації симвастатину та підвищення ризику розвитку міопатії. При одночасному застосуванні препарату Симвастатин-АЛСІ та інгібіторів BCRP може знадобитися корекція дози симвастатину. Нікотинова кислота (не менше 1 г на добу). При одночасному застосуванні симвастатину та нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (не менше 1 г/добу) описані випадки розвитку міопатії/рабдоміолізу. Колхіцин. При одночасному застосуванні колхіцину та симвастатину у пацієнтів з нирковою недостатністю описані випадки розвитку міопатії та рабдоміолізу. При комбінованій терапії даними препаратами такі пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом. Непрямі антикоагулянти (похідні кумарину). Симвастатин у дозі 20-40 мг на добу потенціює ефект кумаринових антикоагулянтів: протромбіновий час, визначений як міжнародне нормалізоване відношення (МНО), зростає від вихідного рівня 1,7 до 1,8 у здорових добровольців та від 2,6 до 3,4 у пацієнтів із гіперхолестеринемією. У пацієнтів, які приймають кумаринові антикоагулянти, протромбіновий час повинен визначатися до початку терапії симвастатином, а також досить часто у початковий період лікування, щоб уникнути значних змін цього показника. Як тільки досягається стабільний показник МНО, його подальше визначення слід проводити з інтервалами, що рекомендуються для контролю пацієнтів, які отримують терапію антикоагулянтами. При зміні дози симвастатину або після його відміни також рекомендується регулярний вимір протромбінового часу. У пацієнтів, які не приймали антикоагулянти, терапія симвастатином була пов'язана з виникненням кровотеч або змінами протромбінового часу. Інші види взаємодії Сік грейпфрута містить один або більше компонентів, які пригнічують ізофермент CYP3A4 і можуть підвищити концентрацію в плазмі крові препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4. При вживанні соку у звичайній кількості (1 склянка 250 мл на день) цей ефект мінімальний (спостерігається збільшення активності інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази на 13% при оцінці за значенням AUC) та не має клінічного значення. Проте вживання соку грейпфрута у великих обсягах значно підвищує активність інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у плазмі. У зв'язку з цим необхідно уникати вживання грейпфрутового соку при терапії симвастатином.Спосіб застосування та дозиДо початку лікування препаратом Симвастатин-АЛСІ пацієнту слід призначити стандартну гіпохолестеринову дієту, яка повинна дотримуватися протягом усього курсу лікування. Рекомендовані дози симвастатину – від 5 до 80 мг на добу. Препарат слід приймати один раз на день увечері. Для забезпечення зазначеного режиму дозування за необхідності застосування симвастатину в дозі 5 мг на добу слід призначати препарати інших виробників у лікарській формі "таблетки 5 мг" або "таблетки 10 мг" з ризиком. При необхідності дозу збільшують з інтервалами не менше ніж 4 тижні максимум до 80 мг 1 раз на добу ввечері. Дозу 80 мг на добу рекомендується призначати лише пацієнтам з високим ризиком серцево-судинних ускладнень, якщо лікування препаратом у нижчих дозах не дозволило досягти цільових рівнів ліпідів, а передбачувана користь терапії перевищує можливий ризик. Пацієнти з ішемічною хворобою серця або високим ризиком розвитку ІХС Стандартна початкова доза препарату Симвастатин-АЛСІ для пацієнтів з високим ризиком розвитку ІХС у поєднанні з гіперліпідемією або без неї (за наявності цукрового діабету, перенесеного інсульту або інших цереброваскулярних захворювань в анамнезі, захворювань периферичних судин), а також для пацієнтів з ІХС становить 40 мг 1 раз на день ввечері. Медикаментозна терапія має бути призначена одночасно з дієтою та лікувальною фізкультурою. Пацієнти з гіперліпідемією, які не мають перерахованих вище факторів ризику Стандартна початкова доза препарату Симвастатин становить 20 мг 1 раз на добу ввечері. Для пацієнтів, яким потрібне значне (більше 45%) зниження концентрації ХС ЛПНЩ, початкова доза може становити 40 мг 1 раз на добу ввечері. Пацієнтам з легкою або помірною гіперхолестеринемією терапію симвастатином можна призначати у початковій дозі 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності підбір доз слід проводити відповідно до вищезгаданої схеми. Пацієнти з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією Препарат Симвастатин-АЛСІ рекомендований у дозі 40 мг на добу, яка приймається одноразово ввечері. Дозу 80 мг рекомендується призначати лише у випадку, якщо передбачувана користь терапії перевищує можливий ризик. У таких пацієнтів симвастатин застосовують у комбінації з іншими методами гіполіпідемічного лікування (наприклад, ЛПНЩ-аферез) або без такого лікування, якщо воно недоступне. Дозу симвастатину 80 мг рекомендується приймати у три прийоми (20 мг вранці, 20 мг вдень та 40 мг увечері). Для пацієнтів, які приймають ломітапід одночасно з симвастатином, добова доза симвастатину не повинна перевищувати 40 мг. Супутня терапія Препарат Симвастатин-АЛСІ може призначатися як у монотерапії, так і у поєднанні із секвестрантами жовчних кислот. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з фібратами, крім гемфіброзилу або фенофібрату, максимальна рекомендована доза препарату Симвастатин-АЛСІ становить 10 мг на добу. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з дронедароном, максимальна рекомендована доза симвастатину становить 10 мг на добу. У пацієнтів, які приймають симвастатин одночасно з ранолазином, максимальна рекомендована доза симвастатину становить 10 мг на добу. Для пацієнтів, які приймають аміодарон, верапаміл, дилтіазем, препарати, що містять елбасвір або гразопревір, або амлодипін одночасно з симвастатином, добова доза препарату Симвастатин-АЛСІ не повинна перевищувати 20 мг. При нирковій недостатності Оскільки симвастатин виводиться нирками у невеликій кількості, немає потреби у зміні доз у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК Застосування у дітей 10-17 років із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг на добу ввечері. Рекомендований режим дозування становить 10-40 мг на добу, максимальна доза препарату Симвастатин-АЛСІ становить 40 мг на добу. Підбір доз проводиться індивідуально відповідно до цілей терапії.ПередозуванняУ жодному з відомих кількох випадків передозування (максимальна прийнята доза склала 3,6 г) специфічних симптомів виявлено не було. Лікування: слід викликати блювання, промити шлунок, прийняти активоване вугілля. Симптоматична терапія: слід контролювати функції печінки та нирок, активність КФК у сироватці крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМіопатія / Рабдоміоліз Симвастатин, як і інші статини, може викликати міопатію, яка проявляється у вигляді м'язового болю, болю чи слабкості та супроводжується підвищенням активності КФК (більш ніж у 10 разів вище ВГН). Міопатія може виявлятися у формі рабдоміолізу, що іноді супроводжується вторинною гострою нирковою недостатністю, обумовленою міоглобінурією. У поодиноких випадках спостерігався летальний кінець. Ризик розвитку міопатії збільшується при підвищенні концентрації в плазмі крові речовин, що мають інгібуючу дію щодо ГМГ-КоА-редуктази. Фактори ризику розвитку міопатії включають літній вік (65 років і старше), жіноча стать, неконтрольований гіпотиреоз та порушення функції нирок. Як і при лікуванні іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу залежить від дози. У клінічних дослідженнях частота міопатії при застосуванні доз 20, 40 та 80 мг на добу становила 0,03%, 0,08% та 0,61% відповідно. У цих дослідженнях пацієнти перебували під ретельним наглядом, а низка препаратів, які можуть взаємодіяти з симвастатином, не застосовувалася. У пацієнтів, які приймають симвастатин у дозі 80 мг на добу, ризик розвитку міопатії вищий, ніж при застосуванні інших статинів, що спричиняють порівнянне зниження концентрації ХС ЛПНЩ. Отже, цей препарат у дозі 80 мг на добу слід призначати лише пацієнтам із високим ризиком серцево-судинних ускладнень, у яких терапія препаратом у нижчих дозах не дозволила досягти бажаного терапевтичного ефекту, а передбачувана користь лікування перевищує можливий ризик. Якщо пацієнтові, який приймає препарат Симвастатин-АЛСІ у дозі 80 мг, потрібне лікування іншим препаратом, який може взаємодіяти з симвастатином, необхідно знизити дозу симвастатину або призначити інший статин, що має менший потенціал до можливої лікарської взаємодії. Усі пацієнти, які починають терапію препаратом Симвастатин-АЛСІ, а також пацієнти, яким необхідно збільшити дозу, повинні бути попереджені про можливість виникнення міопатії та поінформовані про необхідність негайного звернення до лікаря у разі виникнення будь-яких нез'ясованих м'язових болів, хворобливості у м'язах або м'язів. Терапія препаратом повинна бути негайно припинена, якщо міопатія підозрюється чи діагностована. Наявність перелічених вище симптомів та/або більш ніж 10-кратне порівняно з ВГН підвищення активності КФК вказують на наявність міопатії. Найчастіше після негайного припинення прийому симвастатину симптоми міопатії дозволяються, а активність КФК знижується. У пацієнтів, які починають приймати симвастатин або переходять на підвищені дози препарату, доцільно періодичне визначення активності КФК, однак немає гарантій, що такий моніторинг здатний запобігти розвитку міопатії. Багато пацієнтів, які перенесли рабдоміоліз під час терапії симвастатином, мали ускладнений анамнез, у тому числі порушення функції нирок, як правило, через цукровий діабет. Такі пацієнти вимагають більш ретельного спостереження. Терапія препаратом Симвастатин-АЛСІ повинна бути тимчасово припинена за кілька днів до виконання великих хірургічних втручань, а також у післяопераційному періоді. Необхідно бути обережними при призначенні симвастатину пацієнтам монголоїдної раси, зокрема призначати його в низьких дозах. Ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу збільшується при одночасному застосуванні симвастатину з наступними лікарськими засобами. Протипоказані комбінації лікарських засобів Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Супутня терапія потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 у терапевтичних дозах (наприклад, ітраконазолом, кетоконазолом, нозаконазолом, вориконазолом, еритроміцином, кларитроміцином, телітроміцином, інгібіторами протеази ВІЧ, боце, Якщо уникнути короткочасного лікування потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 не можна, терапію препаратом Симвастатин-АЛСІ слід перервати на період їх застосування. Гемфіброзіл, циклоспорин або даназол. Одночасне застосування цих препаратів із симвастатином протипоказане. Інші лікарські препарати Інші фібрати. У пацієнтів, які приймають фібрати, крім гемфіброзилу або фенофібрату, доза симвастатину не повинна перевищувати 10 мг на добу. При одночасному застосуванні симвастатину та фенофібрату ризик розвитку міопатії не перевищує суму ризиків при лікуванні кожним препаратом окремо. Призначати фенофібрат у поєднанні з симвастатином слід обережно, оскільки обидва препарати можуть спричинити розвиток міопатії. Приєднання терапії фібратами до терапії симвастатином зазвичай призводить до невеликого додаткового зниження концентрації ХС ЛПНЩ, однак дозволяє досягти більш вираженого зниження концентрації ТГ та підвищення концентрації ХС ЛПВЩ. У невеликих коротких клінічних дослідженнях, де обидва препарати застосовували під ретельним наглядом, комбінована терапія фібратами з симвастатином не супроводжувалася розвитком міопатії. Аміодарон. У пацієнтів, які приймають аміодарон, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів. У пацієнтів, які приймають верапаміл, дилтназем або амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Ломітапід. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають ломітапід, доза симвастатину не повинна перевищувати 40 мг на добу. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні препаратів, що мають помірну інгібуючу активність щодо ізоферменту CYP3A4, та симвастатину, особливо у більш високих дозах, може підвищитися ризик розвитку міопатії. При одночасному застосуванні симвастатину з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може знадобитися корекція дози симвастатину. Фузидова кислота. Одночасне застосування фузидової кислоти та симвастатину може підвищити ризик розвитку міопатії. Не рекомендується одночасне застосування симвастатину та фузидової кислоти. Якщо застосування системних препаратів фузидової кислоти вважається за необхідне, препарат Симвастатин-АЛСІ повинен бути скасований на період проведення даної терапії. У виняткових випадках, коли необхідна тривала терапія системними препаратами фузидової кислоти, наприклад, для лікування важких інфекцій, можливість одночасного застосування препарату Симвастатин-АЛСІ та фузидової кислоти повинна розглядатися індивідуально в кожному окремому випадку, і комбінована терапія повинна проводитись під ретельним медичним наглядом. Інгібітори білка стійкості раку молочної залози (BCRP). Одночасне застосування симвастатину та інгібіторів BCRP (наприклад, елбасвіру та гразопревіру) може призвести до збільшення плазмової концентрації симвастатину та підвищення ризику розвитку міопатії, тому може знадобитися корекція дози препарату Симвастатин-АЛСІ. Незважаючи на те, що одночасне застосування симвастатину з елбасвіром та гразопревіром не вивчалося, для пацієнтів, які отримують симвастатин одночасно з препаратами, що містять елбасвір та гразопревір, доза препарату Симвастатин-АЛСІ не повинна перевищувати 20 мг на добу. Нікотинова кислота (у ліпідзнижувальних дозах не менше 1 г на добу). При одночасному застосуванні симвастатину та нікотинової кислоти у ліпідзнижуючих дозах (не менше 1 г/добу) описані випадки розвитку міопатії/рабдоміолізу. Перевага одночасного застосування симвастатину з нікотиновою кислотою в ліпідзнижуючих дозах (не менше 1 г на добу) має бути ретельно зважена щодо потенційних ризиків комбінованої терапії. Не рекомендується одночасне застосування симвастатину з нікотиновою кислотою у ліпід-знижуючих дозах (не менше 1 г/добу) у пацієнтів монголоїдної раси, оскільки частота розвитку міопатії вища у пацієнтів китайської національності, ніж у пацієнтів інших національностей. Вплив на печінку У деяких дорослих пацієнтів, які приймали симвастатин, спостерігалося стійке підвищення активності "печінкових" ферментів (більш ніж у 3 рази вище за ВГН). При припиненні або перериванні терапії препаратом активність "печінкових" трансаміназ зазвичай поступово поверталася до початкового рівня. Підвищення активності "печінкових" трансаміназ не пов'язано з жовтяницею або іншою клінічною симптоматикою. Реакцій підвищеної чутливості не виявлено. Деякі із зазначених вище пацієнтів мали відхилення у результатах функціональних печінкових проб до початку лікування симвастатином та/або зловживали алкоголем. Перед початком лікування, а потім, відповідно до клінічних показань, усім пацієнтам рекомендується проводити дослідження функції печінки. Пацієнтам, у яких планується підвищити дозу симвастатину до 80 мг на добу, слід проводити додаткові дослідження функції печінки перед тим, як перейти до прийому зазначеної дози, потім через 3 місяці після початку її застосування і далі регулярно повторювати (наприклад, 1 раз на півроку) на протягом першого року лікування. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам із підвищеною активністю "печінкових" трансаміназ. Цим пацієнтам необхідно повторити дослідження функції печінки найближчим часом та надалі проводити регулярно до нормалізації активності "печінкових" трансаміназ. У тих випадках, коли активність "печінкових" трансаміназ наростає, особливо при стійкому перевищенні ВГН у 3 рази, препарат слід відмінити. Причиною підвищення активності аланінамінотрансферази (АЛТ) може бути пошкодження м'язів, тому зростання активності АЛТ та КФК може вказувати на розвиток міопатії. Були отримані рідкісні постреєстраційні повідомлення про фатальні та нефатальні випадки розвитку печінкової недостатності у пацієнтів, які приймають статини, у тому числі симвастатин. Якщо при лікуванні симвастатином розвивається тяжке ураження печінки з клінічними симптомами та/або гіпербілірубінемією або жовтяницею, необхідно негайно припинити терапію. Якщо іншої причини розвитку даної патології виявлено, повторне призначення препарату протипоказано. У пацієнтів, які зловживають алкоголем та/або пацієнтів з порушенням функції печінки, препарат слід застосовувати з особливою обережністю. Активне захворювання печінки або незрозуміле підвищення активності "печінкових" трансаміназ є протипоказаннями до призначення препарату Симвастатин-АЛСІ. У процесі лікування симвастатином, як і при лікуванні іншими гіполіпідемічними препаратами, спостерігалося помірне (що перевищує ВГН менш ніж у 3 рази) збільшення активності печінкових трансаміназ. Ці зміни з'являлися незабаром після початку лікування, часто мали тимчасовий характер, не супроводжувалися симптомами і не вимагали переривання лікування. Офтальмологічне обстеження Дані сучасних тривалих клінічних досліджень не містять інформації щодо несприятливої дії симвастатину на кришталик ока людини. Цукровий діабет Є повідомлення про підвищення концентрації глюкози в плазмі при прийомі статинів, а в деяких пацієнтів, схильних до розвитку цукрового діабету, вони можуть викликати гіперглікемію. Однак цей ризик не перевищує користь від терапевтичного ефекту статинів – зниження ризику розвитку серцево-судинних захворювань, тому не є причиною припинення прийому статинів. Пацієнти, що схильні до розвитку цукрового діабету (концентрація глюкози натще 5,6-6,9 ммоль/л, індекс маси тіла більше 30 кг/м2, підвищена концентрація ТГ, наявність артеріальної гіпертензії) повинні регулярно контролювати біохімічні показники крові та проходити клінічне обстеження. Інтерстиціальне захворювання легень При застосуванні статинів повідомлялося про випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні. При появі у пацієнтів симптомів ураження легень (задишка, непродуктивний кашель) на тлі загальної симптоматики (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла, гарячка) необхідно припинити прийом препарату та звернутися до фахівця. Застосування у дітей віком 10-17 років У пацієнтів дитячого віку, які приймали симвастатин, профіль небажаних явищ можна порівняти з таким у пацієнтів, які приймали плацебо. Застосування симвастатину у дозі понад 40 мг на добу не вивчалося у пацієнтів дитячого віку. Не спостерігалося помітного впливу прийому симвастатину на зростання та статеве дозрівання юнаків та дівчат або будь-якого впливу на тривалість менструального циклу у дівчат. Дівчата повинні бути проконсультовані щодо належних методів контрацепції під час лікування препаратом Симвастатин-АЛСІ. Застосування симвастатину не вивчалося в дітей віком до 10 років і в дівчат 10-17 років до менархе. Застосування у пацієнтів похилого віку У пацієнтів старше 65 років ефективність симвастатину, оцінена за рівнем зниження концентрації ОХС та ХС ЛПНЩ, була подібною до ефективності, що спостерігалася в популяції в цілому. Достовірного збільшення частоти небажаних явищ чи зміни лабораторних показників не спостерігалося. Однак при застосуванні симвастатину в дозі 80 мг на добу у пацієнтів віком від 65 років спостерігався підвищений ризик розвитку міопатії порівняно з пацієнтами віком до 65 років. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Симвастатин не надає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Проте при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами, слід брати до уваги, що у постреєстраційному періоді повідомлялося про рідкісні випадки розвитку запаморочення.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
343,00 грн
213,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: топірамат – 100 мг. 30 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
250,00 грн
176,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: топірамат – 25 мг. 30 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
336,00 грн
220,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: топірамат – 100 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 125.6 мг, крохмаль прежелатинізований – 92.0 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 800 мкг, магнію стеарат – 1.6 мг; плівкова оболонка: опадрай II 12.8 мг, в т. ч. - полівініловий спирт 5.12 мг, макрогол 2.58 мг, тальк 1.89 мг, титану діоксид 0.93 мг, барвника хінолінового жовтого алюмінієвого лак 2.10 мг, 0,0 л. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки жовтувато-бежевого кольору, круглі, двоопуклі; на зламі білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяНайбільш поширені небажані реакції (з частотою >5% порівняно з групою плацебо, що відзначалися принаймні в 1 подвійному сліпому контрольованому дослідженні): анорексія, зниження апетиту, уповільнення розумової діяльності, депресія, невиразна мова, безсоння, порушення координації рухів, порушення уваги, запаморочення, дизартрія, порушення смакових відчуттів, гіпестезія, млявість, зниження пам'яті, ністагм, парестезії, сонливість, тремор, диплопія, порушення зору, діарея, нудота, підвищена стомлюваність, дратівливість, знижені маси тіла. Діти. Небажані реакції, які за результатами подвійних сліпих клінічних досліджень у 2 рази частіше зустрічалися у дітей, ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, порушення поведінки, агресія, апатія, порушення засипання, суїцидальні думки, порушення уваги, сонливість, порушення добового ритму сну, низька якість сну, підвищена сльозотеча, синусова брадикардія, загальний незадовільний стан, порушення ходи. Небажані реакції, що виникли у клінічних дослідженнях виключно у дітей: еозинофілія, психомоторне збудження, вертиго, блювання, гіпертермія, пропасниця, порушення навчання. Небажані реакції наведені з розподілом та частотам і системам органів. Частоту небажані реакції класифікували таким чином: дуже часті (>1/10), часті (>1/100. <1/10), нечасті (>1/1000 та <1/100), рідкісні (>1/10000 та < 1/1000) і дуже рідкісні (<1/10000), частота невідома - за даними частоту оцінити неможливо. Інфекції: дуже часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: Часто – анемія; нечасто - лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатії, еозинофілія; рідко – нейтропенія. З боку імунної системи: Часто – гіперчутливість; частота невідома – ангіоневротичний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку нервової системи: Дуже часто – сонливість, запаморочення, парестезії; часто - порушення координації, ністагм, млявість, порушення пам'яті, порушення концентрації уваги, тремор, амнезія, гіпсстезія, збочення смакових відчуттів, втрата смакової чутливості, порушення мислення, порушення мови, когнітивні розлади, психічні порушення, психомоторні порушення, судоми, н седативну дію; нечасто - афазія, тоніко-клонічні напади на кшталт "grand mal", складні парціальні напади, відчуття печіння (переважно на обличчі та в кінцівках), мозочковий синдром, незграбність, постуральне запаморочення, посилене слиновиділення, дизестезія, дисграфія, дискі мурашки" по тілу, гіпогевзія, гіпокінезія, периферична нейропатія, паросмія, переднепритомний стан, повторювана мова, втрата чутливості, аура, дистонія, ступор, непритомність, у дітей - психомоторна гіперактивність; рідко – апраксія, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на подразники, у дітей – порушення циркадного ритму сну. Психічні порушення: Дуже часто – депресія; часто - уповільнене мислення, сплутаність свідомості, безсоння, ажитація, занепокоєння, дратівливість, дезорієнтація, порушення настрою, емоційна лабільність, гнівливість; нечасто - апатія, еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція, порушення статевого збудження, дисфемія, ранні пробудження але вранці, ейфорія, слухові та зорові галюцинації, гіпоманіакальні стани, зниження лібідо, панічні атаки, параноя, персеверація мислення, порушення на думки, суїцидальні спроби, плаксивість; рідко – манії, аноргазмія, відчуття відчаю, зниження відчуттів при оргазмі, у дітей – апатія, плач. З боку органу зору: Часто – нечіткість зору, диплопія, порушення зору; нечасто - блефароспазм, міопія, фотопсія, пресбіопія, худоба, зменшення гостроти зору, підвищена сльозотеча, мідріаз, світлобоязнь, відчуття стороннього тіла в оці, сухість очей; рідко - порушення акомодації, глаукома, амбліопія, набряк повік, миготлива худоба, зорові агнозії, одностороння сліпота, минуща сліпота, нічна сліпота; частота невідома – закритокутова глаукома, порушення рухливості очей, макулопатія. З боку органу слуху та рівноваги: часто – вертиго, біль у вухах, дзвін у вухах. Нечасто – глухота, зокрема. нейросенсорна та одностороння, дискомфорт у вухах, порушення слуху. З боку серцево-судинної системи: Нечасто – брадикардія, в т.ч. синусна, відчуття серцебиття, "припливи" крові, гіпотонія, в т.ч. ортостатична; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи: Часто - задишка, закладеність носа, носова кровотеча, кашель, у дітей - ринорея; нечасто – дисфонія. задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція в приносових пазухах. З боку шлунково-кишкового тракту та гепатобіліарної системи: Дуже часто – нудота, діарея; часто – зниження апетиту, анорексія, запор, біль у епігастральній ділянці, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, дискомфорт у шлунку, парестезії у ротовій порожнині, гастрит, блювання, біль у животі; нечасто - панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, гіпестезії в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, неприємний запах з рота, глоссодинія, біль у ротовій порожнині, полідипсія, підвищення апетиту, гіперсекреція слинних у ділянці живота, спрага, підвищення активності печінкових ферментів; рідко – гепатит, печінкова недостатність. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: Часто-міалгія, м'язові спазми, м'язові судоми, м'язова слабкість; артралгія, кістково-м'язовий біль у ділянці грудної клітки; нечасто - скутість м'язів, набряк суглобів, біль у боці, м'язовий втома; рідко – дискомфорт у кінцівках. З боку нічок та сечі видільної системи: Часто - нефролітіаз, дизурія, поллакіурія; нечасто - конкременти в сечі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – конкременти сечоводів, нирково-канальцевий ацидоз. З боку шкіри та підшкірних тканин: Часто - шкірний висип, алопеція, свербіж шкіри; нечасто - ангідроз, гіпестезія шкіри обличчя, локалізована кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макулярний висип, порушення пігментації шкіри, висипання, набряк обличчя; нечасто – багатоморфна еритема, періорбітальний набряк, неприємний запах шкіри, синдром Стівена-Джонсона; дуже рідко – генералізований набряк; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз. Лабораторні показники: Нечасто – кристалурія, гіпокаліємія; рідко – зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові; гіперхлоремічний ацидоз. Інші: Дуже часто – втома, зниження маси тіла; часто – астенія, збільшення маси тіла, підвищена температура тіла; нечасто – метаболічний ацидоз, похолодання кінцівок, грипоподібні захворювання; рідко – набряк особи, кальциноз. Виявлено за результатами спонтанних повідомлень у постреєстраційному періоді. Частота розрахована за даними клінічних досліджень.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: 25 мг топірамат. Допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 24.15 мг, лактози моногідрат 21.15 мг, крохмаль прежелатинізований 5.5 мг, кармелозу натрію 4 мг, магнію стеарат 0.2 мг. Склад плівкової оболонки: ;опадрай білий 2.78 мг (в т. ч. титану діоксид 0.87 мг, гіпромелоза-3cP 0.83 мг, гіпромелоза-6cP 0.83 мг, макрогол-400 0.22 мг, полісорбат-80). 10 шт. - блістери Ал/ПВХ (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; білого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "22" на одному боці та гравіюванням "Е" на іншій стороні, нанесеній методом тиснення.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо топірамат всмоктується швидко та ефективно. Біодоступність – 81%. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Зв'язування із білками плазми становить 13-17%. Після одноразового прийому доз до 1.2 г середній Vd становить 0.55-0.8 л/кг. Величина Vd залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер. Плазмовий кліренс залишається постійним, при цьому AUC у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. Css у плазмі досягається через 4-8 днів. Після багаторазового прийому внутрішньо в дозі 100 мг 2 рази на добу .у середньому становить 6.76 мкг/мл. Після внутрішнього прийому метаболізується близько 20% від прийнятої дози. У плазмі, сечі та калі людини ідентифіковано 6 практично неактивних метаболітів. Виводиться в основному нирками у незміненому вигляді (70%) та у вигляді метаболітів. Плазмовий кліренс становить 20-30 мл/хв. Після багаторазового прийому доз по 50 мг і 100 мг 2 рази на добу T1/2 топірамату з плазми в середньому становить 21 год.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії для початкового лікування у пацієнтів віком від 2 років - парціальні або первинні генералізовані тоніко-клонічні напади; у складі комплексної терапії у пацієнтів віком від 2 років – парціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Застосування у дітей Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи:; седативний ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне голово відчуття печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани,дистонія, апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: ;депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, і зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення на , патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минуща , порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. З боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, ацидоз гіперхлоремічний. З боку органу слуху та рівноваги: вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. З боку серцево-судинної системи: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція в приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювання, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття в животі, панкреатит, метеоризм, гастроез хвороба, біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глоссодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: ; , періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовивідної системи: ; нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний хворобливий поклик до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальець. З боку репродуктивної системи: ; еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку; лабораторних показників: ;зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
317,00 грн
284,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: циталопрам (у формі гідроброміду) 20 мг. Таблетки 20 мг, у блістері 10 шт., 3 блістери в пачці картонної.Фармакотерапевтична групаАнтидепресивний.ФармакокінетикаБіодоступність циталопраму становить 80% і практично не залежить від їди. Cmax у плазмі досягається в середньому через 3 години. Фармакокінетика носить лінійний дозозалежний характер при прийомі одноразової та багаторазової дози (дози в діапазоні 10-60 мг на добу). При прийомі 1 раз на день Css в плазмі встановлюється через 7-14 діб терапії. Vd – близько 12-17 л/кг. Зв'язування з білками плазми – не більше 80%. У плазмі є у незміненому вигляді. Проникає у грудне молоко. Метаболізується шляхом деметилювання, дезамінування та окислення за участю цитохрому P450 (ізоферментів CYP3A4 та CYP2C19, меншою мірою CYP2D6) з утворенням фармакологічно менш активних метаболітів. Інгібування одного з цих ферментів може компенсуватися іншими ферментами. T1/2 циталопраму становить 1,5 діб (36 годин). Виведення здійснюється нирками (15%) та печінкою (85%). 12-23% циталопраму виводиться у незмінному вигляді через нирки. Печінковий кліренс – близько 0.3 л/хв, нирковий кліренс – 0.05-0.08 л/хв. У пацієнтів старше 65 років спостерігається більш тривалий T1/2 та нижчі величини кліренсу за рахунок зниження обміну речовин. У пацієнтів зі зниженою функцією печінки циталопрам виводиться повільніше. T1/2 циталопраму майже вдвічі збільшено і рівноважні концентрації циталопраму у плазмі майже вдвічі вищі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки після прийому аналогічної дози. У пацієнтів з легким та помірним ступенем зниження функції нирок виведення циталопраму протікає повільніше без значного впливу на фармакокінетику. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність.ФармакодинамікаЦиталопрам - антидепресант, що належить до групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Має виражену здатність пригнічувати зворотне захоплення серотоніну, не має або має дуже слабку здатність зв'язуватися з цілим рядом рецепторів, включаючи рецептори гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), Н1-гістамінові, D1- та D2-дофамінові; α1-, α2-, бета-адренергічні; бензодіазепінові та м-холінорецептори, що обумовлює практично повну відсутність таких небажаних ефектів, як негативна хроно-, дромо- та інотропна дія, ортостатична гіпотензія, седативний ефект та сухість у роті. Циталопрам лише дуже мало інгібує ізофермент CYP2D6, і, отже, практично не взаємодіє з лікарськими засобами, що метаболізуються цим ферментом. Таким чином,побічні ефекти та токсична дія проявляється значно меншою мірою. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається після 2-4 тижнів лікування. Циталопрам не впливає на сироваткові рівні пролактину та гормону росту. Циталопрам не погіршує когнітивні/інтелектуальні функції та психомоторну функцію і практично не має седативного ефекту. Циталопрам у дозах, що перевищують 40 мг на день, може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ).Показання до застосуванняДепресивні епізоди середнього та тяжкого ступеня; Панічні розлади.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до циталопраму або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу цього препарату; Дитячий вік віком до 18 років. Слід застосовувати Циталопрам з обережністю при нирковій недостатності (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв), гіпоманії, манії, фармакологічно неконтрольованій епілепсії, депресії із суїцидальними спробами, цукровому діабеті, цирозі печінки, схильності до кровотеч; одночасному прийомі з лікарськими засобами, що знижують поріг судомної готовності та викликають гіпонатріємію, з етанолом, а також з лікарськими засобами, що метаболізуються ізоферментом CYP2C19.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяАлергічні реакції: нечасто – підвищена чутливість; дуже рідко – анафілактичні реакції. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, тремор, запаморочення; часто – мігрень, парестезія, розлад сну; нечасто – екстрапірамідні розлади, судоми; рідко – серотоніновий синдром (поєднання збудження, тремору, міоклонусу та гіпертермії); частота невідома – психомоторне збудження, акатизія. З боку психічної сфери: дуже часто – ажитація, нервозність; часто – зниження лібідо, порушення оргазму (у жінок), занепокоєння, сплутаність свідомості, сонливість, порушення концентрації уваги, дивні сновидіння, амнезія; нечасто – агресія, деперсоналізація, галюцинації, манії, ейфорія, підвищення лібідо; частота невідома – панічні атаки, бруксизм, суїцидальні думки. З боку травної системи: дуже часто – сухість у роті, нудота, запор; часто – блювання, метеоризм, діарея, біль у животі, гепатит; частота невідома – шлунково-кишкові кровотечі. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – відчуття серцебиття; часто – тахікардія, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія; рідко – брадикардія, зниження артеріального тиску, аритмія; частота невідома – подовження інтервалу QT на ЕКГ. З боку органів кровотворення: рідко – геморагії (наприклад, гінекологічні кровотечі, кровотечі шлунково-кишкового тракту, екхімози та інші форми). З боку органів чуття: дуже часто – порушення акомодації; часто – порушення смаку, порушення зору, нечасто – дзвін у вухах. З боку дихальної системи: часто – риніт, синусит; нечасто – кашель; рідко – диспное. З боку репродуктивної системи: часто – порушення сексуальної функції, а саме порушення еякуляції, зниження лібідо, імпотенція, порушення менструального циклу; рідко – галакторея. З боку сечовивідної системи: часто – хворобливе сечовипускання, поліурія. Метаболічні порушення: часто – зниження апетиту, втрата ваги, підвищення апетиту; рідко – недостатня секреція антидіуретичного гормону (АДГ), збільшення у вазі, гіпонатріємія; гіпокаліємія. З боку шкірних покровів: дуже часто – підвищена пітливість, часто – шкірний висип, свербіж; нечасто – фотосенсибілізація, кропив'янка, алопеція, пурпура; частота невідома - ангіоневротичний набряк, синці. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – міалгія, артралгія, збільшення ризику травм та переломів. Лабораторні показники: часто – зміна лабораторних показників функції печінки; нечасто – підвищення активності "печінкових" ферментів, зміна електрокардіограми (подовження інтервалу QT), гіпонатріємія. Інші: рідко – гіпертермія, позіхання, збільшення або зниження маси тіла.Взаємодія з лікарськими засобамиСупутнє лікування інгібіторами МАО протипоказане (як неселективними, і селективними) у зв'язку з ризиком розвитку серйозних побічних ефектів, зокрема. серотонінового синдрому. Циталопрам не слід застосовувати у поєднанні, у т.ч. з селегіліном, моклобемідом, лінезолідом (антибіотик) і т.д., а також протягом 14 днів після припинення їх прийому. Лікування інгібіторами МАО може бути розпочато не раніше ніж через 7 днів після припинення прийому циталопраму. Неприпустиме застосування з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, такими як антиаритміки (прокаїнамід, аміодарон та ін.), антипсихотичні засоби/нейролептики (наприклад, похідні фенотіазину, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти та СІОЗС (флуоксебін і їх аналоги, наприклад, еритроміцин, кларитроміцин, похідні хінолону та фторхінолону: спарфлоксацин, моксифлоксацин; дозах, що перевищують 40 мг на день, може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ) та призвести до порушення серцевого ритму (в т.ч. розвиток аритмій на кшталт "пірует"), яке може виявитися фатальним. Одночасне застосування пімозиду та циталопраму протипоказане, оскільки їх спільне застосування подовжує інтервал QT. Це стосується також таких засобів, як амітриптілін, мапротилін, венлафаксин, терфенадин, галоперидол, дроперидол, хлорпромазин, тіоридазин. Спільне застосування Циталопраму має виконуватися з обережністю: Циталопрам може знижувати поріг судомної готовності. Потрібно виявляти обережність при одночасному прийомі інших засобів, що знижують поріг судомної готовності (трициклічних антидепресантів, СІОЗС, нейролептиків – похідних фенотіазину, тіоксантену та бутирофенону; мефлохіну та трамадолу). При одночасному застосуванні циталопраму та триптофану зареєстровані випадки посилення дії препарату. Бажано не поєднувати із прийомом циталопраму серотонінергічні препарати, такі як суматриптан або інші триптани, а також трамадол. Одночасне застосування циталопраму та препаратів, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), може призвести до збільшення побічних ефектів. При одночасному застосуванні циметидин спричиняє помірне підвищення рівноважної концентрації циталопраму в крові. Тому рекомендується виявляти обережність при призначенні максимальних доз циталопраму одночасно із застосуванням високих доз циметидину. При одночасному застосуванні циталопраму з непрямими антикоагулянтами та іншими засобами, що впливають на згортання крові (атиповими нейролептиками та похідними фенотіазину, більшістю трициклічних антидепресантів, ацетилсаліциловою кислотою та нестероїдними протизапальними засобами, диклопідіном). У подібних випадках на початку або закінчення терапії циталопрамом необхідний регулярний моніторинг згортання крові. При одночасному призначенні з Варфарин протромбіновий час зростає на 5%. Не виявлено взаємодії циталопраму з алкоголем. Однак, як і у випадку з іншими психотропними лікарськими засобами, одночасне вживання циталопраму та алкоголю не рекомендується. У дослідженнях in vitro виявлено, що циталопрам перетворюється на свої деметильовані похідні за участю ізоферментів CYP2C19 та CYP3A4, а також з невеликим внеском ізоферменту CYP2D6. Доведено, що пригнічення одного з ферментів може бути компенсоване іншими ферментами. Інгібуюча дія циталопраму на ці та інші ізоферменти цитохрому P450 слабка або несуттєва, тому циталопрам має низьку здатність для клінічно значущих лікарських взаємодій, відомих для цієї ситуації. Водночас потрібна обережність, якщо циталопрам призначається спільно з ліками, які метаболізуються головним чином ізоферментом CYP2D6 і мають низький терапевтичний індекс. Хоча клінічні дані щодо багаторазово-дозових фармакокінетичних досліджень не доступні,є дані in vitro (модель мікросом печінки людини), які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT.які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT.які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT. Спільне застосування циталопраму з іміпраміном або дезіпраміном не впливає на концентрацію іміпраміну та циталопраму, але збільшує концентрацію дезіпраміну; може бути необхідна корекція дози дезіпраміну.Спосіб застосування та дозиТерапію депресії починають із прийому 20 мг циталопраму на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта та тяжкості депресії доза може бути збільшена до максимальної – 40 мг на добу. При панічних розладах протягом 1 тижня рекомендована доза – 10 мг на добу, потім доза підвищується до 20 мг на добу. Добова доза, залежно від індивідуальної реакції хворого, може бути збільшена до 40 мг на добу. Пацієнтам у віці 65 років і старше добова доза для літніх становить 10-20 мг. Залежно від індивідуальної реакції та тяжкості депресії, доза може бути підвищена максимум до 20 мг на добу. При хронічній нирковій недостатності слабкого та помірного ступеня вираженості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність у виборі дози. У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю початкова доза становить 10 мг на добу протягом перших двох тижнів. Залежно від реакції, доза може бути збільшена до 20 мг на добу. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю потрібна крайня обережність у виборі дози. У пацієнтів із низькою активністю ізоферменту CYP2C19 початкова доза становить 10 мг на добу протягом двох тижнів. Залежно від реакції, доза може бути збільшена до 20 мг на добу. Циталопрам приймають внутрішньо один раз на добу (не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини). Препарат можна застосовувати будь-якої доби незалежно від прийому їжі, бажано приймати препарат в один і той же час доби.ПередозуванняСудоми, сонливість, тахікардія, брадикардія, м'язова гіпотонія або гіпертонія, нудота, блювання, тремор, серотоніновий синдром, ажитація, запаморочення, розширення зіниць, ступор, пітливість, синюшність шкірних покровів, серцева недостатність, блокада ніжок пучка , шлуночкова аритмія, комаЗапобіжні заходи та особливі вказівкиУ зв'язку з можливістю суїцидальних спроб, у хворих на депресію необхідно ретельне спостереження за пацієнтами на початку лікування та призначення мінімальних ефективних доз для зниження ризику передозування. Ця обережність повинна дотримуватися і при лікуванні інших психічних розладів через можливість одночасного захворювання на депресивний епізод. Циталопрам може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QT, що може призвести до порушення серцевого ритму. Лікування Циталопрамом може змінювати глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом. Доза інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних засобів має бути скоригована. Рідко можливий розвиток акатизії, що характеризується постійним або періодично почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і що виявляється в нездатності довго сидіти спокійно в одній позі або довго залишатися без руху. Проходить протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів із біполярним розладом можуть виникати манії. Тоді лікування циталопрамом слід припинити. Необхідно з обережністю застосовувати циталопрам за наявності лікарської залежності (в т.ч. в анамнезі) та епілептичних нападів в анамнезі. Циталопрам не слід застосовувати у поєднанні з інгібіторами моноамінооксидази (МАО) потрібно, при тяжких порушеннях функції нирок потрібно бути обережним. При порушенні функції печінки прийом препарату обмежують мінімальними дозами, що рекомендуються. У пацієнтів похилого віку потрібне зниження дози циталопраму. При розвитку маніакального стану препарат слід відмінити. На початку лікування можуть виникати безсоння та відчуття занепокоєння, що може бути вирішено шляхом корекції початкової дози. Різке припинення терапії Циталопрамом може призвести до синдрому "скасування". Можуть виникнути такі небажані реакції, такі як запаморочення, біль голови, нудота. Щоб уникнути виникнення синдрому "скасування" необхідне поступове відміна препарату протягом декількох тижнів. Циталопрам слід з обережністю застосовувати в осіб, діяльність яких пов'язана з механізмами або управлінням засобами, що рухаються. Циталопрам не знижує інтелектуальні здібності та швидкість психомоторних реакцій, однак у пацієнтів очікується деяке зниження уваги та зосередження внаслідок наявного захворювання, побічних реакцій від проведеного лікування або від того та іншого разом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
275,00 грн
233,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: циталопрам (у формі гідроброміду) 10 мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 46.90 мг, крохмаль прежелатинізований 20.20 мг, магнію стеарат 0.40 мг. Таблетки 10 мг, у блістері 10 шт., 3 блістери в пачці картонної.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі внутрішній шар білого чи білого із жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаАнтидепресивний.ФармакокінетикаБіодоступність циталопраму становить 80% і практично не залежить від їди. Cmax у плазмі досягається в середньому через 3 години. Фармакокінетика носить лінійний дозозалежний характер при прийомі одноразової та багаторазової дози (дози в діапазоні 10-60 мг на добу). При прийомі 1 раз на день Css в плазмі встановлюється через 7-14 діб терапії. Vd – близько 12-17 л/кг. Зв'язування з білками плазми – не більше 80%. У плазмі є у незміненому вигляді. Проникає у грудне молоко. Метаболізується шляхом деметилювання, дезамінування та окислення за участю цитохрому P450 (ізоферментів CYP3A4 та CYP2C19, меншою мірою CYP2D6) з утворенням фармакологічно менш активних метаболітів. Інгібування одного з цих ферментів може компенсуватися іншими ферментами. T1/2 циталопраму становить 1,5 діб (36 годин). Виведення здійснюється нирками (15%) та печінкою (85%). 12-23% циталопраму виводиться у незмінному вигляді через нирки. Печінковий кліренс – близько 0.3 л/хв, нирковий кліренс – 0.05-0.08 л/хв. У пацієнтів старше 65 років спостерігається більш тривалий T1/2 та нижчі величини кліренсу за рахунок зниження обміну речовин. У пацієнтів зі зниженою функцією печінки циталопрам виводиться повільніше. T1/2 циталопраму майже вдвічі збільшено і рівноважні концентрації циталопраму у плазмі майже вдвічі вищі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки після прийому аналогічної дози. У пацієнтів з легким та помірним ступенем зниження функції нирок виведення циталопраму протікає повільніше без значного впливу на фармакокінетику. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність.ФармакодинамікаЦиталопрам - антидепресант, що відноситься до групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Має виражену здатність пригнічувати зворотне захоплення серотоніну, не має або має дуже слабку здатність зв'язуватися з цілим рядом рецепторів, включаючи рецептори гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), Н1-гістамінові, D1- та D2-дофамінові; α1-, α2-, бета-адренергічні; бензодіазепінові та м-холінорецептори, що обумовлює практично повну відсутність таких небажаних ефектів, як негативна хроно-, дромо- та інотропна дія, ортостатична гіпотензія, седативний ефект та сухість у роті. Циталопрам лише дуже мало інгібує ізофермент CYP2D6, і, отже, практично не взаємодіє з лікарськими засобами, що метаболізуються цим ферментом. Таким чином,побічні ефекти та токсична дія проявляється значно меншою мірою. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається після 2-4 тижнів лікування. Циталопрам не впливає на сироваткові рівні пролактину та гормону росту. Циталопрам не погіршує когнітивні/інтелектуальні функції та психомоторну функцію і практично не має седативного ефекту. Циталопрам у дозах, що перевищують 40 мг на день, може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ).Показання до застосуванняДепресивні епізоди середнього та тяжкого ступеня; Панічні розлади.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до циталопраму або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу цього препарату; Дитячий вік віком до 18 років. Слід застосовувати Циталопрам з обережністю при нирковій недостатності (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв), гіпоманії, манії, фармакологічно неконтрольованій епілепсії, депресії із суїцидальними спробами, цукровому діабеті, цирозі печінки, схильності до кровотеч; одночасному прийомі з лікарськими засобами, що знижують поріг судомної готовності та викликають гіпонатріємію, з етанолом, а також з лікарськими засобами, що метаболізуються ізоферментом CYP2C19.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяАлергічні реакції: нечасто – підвищена чутливість; дуже рідко – анафілактичні реакції. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, тремор, запаморочення; часто – мігрень, парестезія, розлад сну; нечасто – екстрапірамідні розлади, судоми; рідко – серотоніновий синдром (поєднання збудження, тремору, міоклонусу та гіпертермії); частота невідома – психомоторне збудження, акатизія. З боку психічної сфери: дуже часто – ажитація, нервозність; часто – зниження лібідо, порушення оргазму (у жінок), занепокоєння, сплутаність свідомості, сонливість, порушення концентрації уваги, дивні сновидіння, амнезія; нечасто – агресія, деперсоналізація, галюцинації, манії, ейфорія, підвищення лібідо; частота невідома – панічні атаки, бруксизм, суїцидальні думки. З боку травної системи: дуже часто – сухість у роті, нудота, запор; часто – блювання, метеоризм, діарея, біль у животі, гепатит; частота невідома – шлунково-кишкові кровотечі. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – відчуття серцебиття; часто – тахікардія, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія; рідко – брадикардія, зниження артеріального тиску, аритмія; частота невідома – подовження інтервалу QT на ЕКГ. З боку органів кровотворення: рідко – геморагії (наприклад, гінекологічні кровотечі, кровотечі шлунково-кишкового тракту, екхімози та інші форми). З боку органів чуття: дуже часто – порушення акомодації; часто – порушення смаку, порушення зору, нечасто – дзвін у вухах. З боку дихальної системи: часто – риніт, синусит; нечасто – кашель; рідко – диспное. З боку репродуктивної системи: часто – порушення сексуальної функції, а саме порушення еякуляції, зниження лібідо, імпотенція, порушення менструального циклу; рідко – галакторея. З боку сечовивідної системи: часто – хворобливе сечовипускання, поліурія. Метаболічні порушення: часто – зниження апетиту, втрата ваги, підвищення апетиту; рідко – недостатня секреція антидіуретичного гормону (АДГ), збільшення у вазі, гіпонатріємія; гіпокаліємія. З боку шкірних покровів: дуже часто – підвищена пітливість, часто – шкірний висип, свербіж; нечасто – фотосенсибілізація, кропив'янка, алопеція, пурпура; частота невідома - ангіоневротичний набряк, синці. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – міалгія, артралгія, збільшення ризику травм та переломів. Лабораторні показники: часто – зміна лабораторних показників функції печінки; нечасто – підвищення активності "печінкових" ферментів, зміна електрокардіограми (подовження інтервалу QT), гіпонатріємія. Інші: рідко – гіпертермія, позіхання, збільшення або зниження маси тіла.Взаємодія з лікарськими засобамиСупутнє лікування інгібіторами МАО протипоказане (як неселективними, і селективними) у зв'язку з ризиком розвитку серйозних побічних ефектів, зокрема. серотонінового синдрому. Циталопрам не слід застосовувати у поєднанні, у т.ч. з селегіліном, моклобемідом, лінезолідом (антибіотик) і т.д., а також протягом 14 днів після припинення їх прийому. Лікування інгібіторами МАО може бути розпочато не раніше ніж через 7 днів після припинення прийому циталопраму. Неприпустиме застосування з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, такими як антиаритміки (прокаїнамід, аміодарон та ін.), антипсихотичні засоби/нейролептики (наприклад, похідні фенотіазину, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти та СІОЗС (флуоксебін і їх аналоги, наприклад, еритроміцин, кларитроміцин, похідні хінолону та фторхінолону: спарфлоксацин, моксифлоксацин; дозах, що перевищують 40 мг на день, може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ) та призвести до порушення серцевого ритму (в т.ч. розвиток аритмій на кшталт "пірует"), яке може виявитися фатальним. Одночасне застосування пімозиду та циталопраму протипоказане, оскільки їх спільне застосування подовжує інтервал QT. Це стосується також таких засобів, як амітриптілін, мапротилін, венлафаксин, терфенадин, галоперидол, дроперидол, хлорпромазин, тіоридазин. Спільне застосування Циталопраму має виконуватися з обережністю: Циталопрам може знижувати поріг судомної готовності. Потрібно виявляти обережність при одночасному прийомі інших засобів, що знижують поріг судомної готовності (трициклічних антидепресантів, СІОЗС, нейролептиків – похідних фенотіазину, тіоксантену та бутирофенону; мефлохіну та трамадолу). При одночасному застосуванні циталопраму та триптофану зареєстровані випадки посилення дії препарату. Бажано не поєднувати із прийомом циталопраму серотонінергічні препарати, такі як суматриптан або інші триптани, а також трамадол. Одночасне застосування циталопраму та препаратів, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), може призвести до збільшення побічних ефектів. При одночасному застосуванні циметидин спричиняє помірне підвищення рівноважної концентрації циталопраму в крові. Тому рекомендується виявляти обережність при призначенні максимальних доз циталопраму одночасно із застосуванням високих доз циметидину. При одночасному застосуванні циталопраму з непрямими антикоагулянтами та іншими засобами, що впливають на згортання крові (атиповими нейролептиками та похідними фенотіазину, більшістю трициклічних антидепресантів, ацетилсаліциловою кислотою та нестероїдними протизапальними засобами, диклопідіном). У подібних випадках на початку або закінчення терапії циталопрамом необхідний регулярний моніторинг згортання крові. При одночасному призначенні з Варфарин протромбіновий час зростає на 5%. Не виявлено взаємодії циталопраму з алкоголем. Однак, як і у випадку з іншими психотропними лікарськими засобами, одночасне вживання циталопраму та алкоголю не рекомендується. У дослідженнях in vitro виявлено, що циталопрам перетворюється на свої деметильовані похідні за участю ізоферментів CYP2C19 та CYP3A4, а також з невеликим внеском ізоферменту CYP2D6. Доведено, що пригнічення одного з ферментів може бути компенсоване іншими ферментами. Інгібуюча дія циталопраму на ці та інші ізоферменти цитохрому P450 слабка або несуттєва, тому циталопрам має низьку здатність для клінічно значущих лікарських взаємодій, відомих для цієї ситуації. Водночас потрібна обережність, якщо циталопрам призначається спільно з ліками, які метаболізуються головним чином ізоферментом CYP2D6 і мають низький терапевтичний індекс. Хоча клінічні дані щодо багаторазово-дозових фармакокінетичних досліджень не доступні,є дані in vitro (модель мікросом печінки людини), які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT.які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT.які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT. Спільне застосування циталопраму з іміпраміном або дезіпраміном не впливає на концентрацію іміпраміну та циталопраму, але збільшує концентрацію дезіпраміну; може бути необхідна корекція дози дезіпраміну.Спосіб застосування та дозиТерапію депресії починають із прийому 20 мг циталопраму на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта та тяжкості депресії доза може бути збільшена до максимальної – 40 мг на добу. При панічних розладах протягом 1 тижня рекомендована доза – 10 мг на добу, потім доза підвищується до 20 мг на добу. Добова доза, залежно від індивідуальної реакції хворого, може бути збільшена до 40 мг на добу. Пацієнтам у віці 65 років і старше добова доза для літніх становить 10-20 мг. Залежно від індивідуальної реакції та тяжкості депресії, доза може бути підвищена максимум до 20 мг на добу. При хронічній нирковій недостатності слабкого та помірного ступеня вираженості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність у виборі дози. У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю початкова доза становить 10 мг на добу протягом перших двох тижнів. Залежно від реакції, доза може бути збільшена до 20 мг на добу. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю потрібна крайня обережність у виборі дози. У пацієнтів із низькою активністю ізоферменту CYP2C19 початкова доза становить 10 мг на добу протягом двох тижнів. Залежно від реакції, доза може бути збільшена до 20 мг на добу. Циталопрам приймають внутрішньо один раз на добу (не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини). Препарат можна застосовувати будь-якої доби незалежно від прийому їжі, бажано приймати препарат в один і той же час доби.ПередозуванняСудоми, сонливість, тахікардія, брадикардія, м'язова гіпотонія або гіпертонія, нудота, блювання, тремор, серотоніновий синдром, ажитація, запаморочення, розширення зіниць, ступор, пітливість, синюшність шкірних покровів, серцева недостатність, блокада ніжок пучка , шлуночкова аритмія, комаЗапобіжні заходи та особливі вказівкиУ зв'язку з можливістю суїцидальних спроб, у хворих на депресію необхідно ретельне спостереження за пацієнтами на початку лікування та призначення мінімальних ефективних доз для зниження ризику передозування. Ця обережність повинна дотримуватися і при лікуванні інших психічних розладів через можливість одночасного захворювання на депресивний епізод. Циталопрам може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QT, що може призвести до порушення серцевого ритму. Лікування Циталопрамом може змінювати глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом. Доза інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних засобів має бути скоригована. Рідко можливий розвиток акатизії, що характеризується постійним або періодично почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і що виявляється в нездатності довго сидіти спокійно в одній позі або довго залишатися без руху. Проходить протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів із біполярним розладом можуть виникати манії. Тоді лікування циталопрамом слід припинити. Необхідно з обережністю застосовувати циталопрам за наявності лікарської залежності (в т.ч. в анамнезі) та епілептичних нападів в анамнезі. Циталопрам не слід застосовувати у поєднанні з інгібіторами моноамінооксидази (МАО) потрібно, при тяжких порушеннях функції нирок потрібно бути обережним. При порушенні функції печінки прийом препарату обмежують мінімальними дозами, що рекомендуються. У пацієнтів похилого віку потрібне зниження дози циталопраму. При розвитку маніакального стану препарат слід відмінити. На початку лікування можуть виникати безсоння та відчуття занепокоєння, що може бути вирішено шляхом корекції початкової дози. Різке припинення терапії Циталопрамом може призвести до синдрому "скасування". Можуть виникнути такі небажані реакції, такі як запаморочення, біль голови, нудота. Щоб уникнути виникнення синдрому "скасування" необхідне поступове відміна препарату протягом декількох тижнів. Циталопрам слід з обережністю застосовувати в осіб, діяльність яких пов'язана з механізмами або управлінням засобами, що рухаються. Циталопрам не знижує інтелектуальні здібності та швидкість психомоторних реакцій, однак у пацієнтів очікується деяке зниження уваги та зосередження внаслідок наявного захворювання, побічних реакцій від проведеного лікування або від того та іншого разом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
342,00 грн
296,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: циталопрам (у формі гідроброміду) 20 мг. Таблетки 20 мг, у блістері 10 шт., 3 блістери в пачці картонної.Фармакотерапевтична групаАнтидепресивний.ФармакокінетикаБіодоступність циталопраму становить 80% і практично не залежить від їди. Cmax у плазмі досягається в середньому через 3 години. Фармакокінетика носить лінійний дозозалежний характер при прийомі одноразової та багаторазової дози (дози в діапазоні 10-60 мг на добу). При прийомі 1 раз на день Css в плазмі встановлюється через 7-14 діб терапії. Vd – близько 12-17 л/кг. Зв'язування з білками плазми – не більше 80%. У плазмі є у незміненому вигляді. Проникає у грудне молоко. Метаболізується шляхом деметилювання, дезамінування та окислення за участю цитохрому P450 (ізоферментів CYP3A4 та CYP2C19, меншою мірою CYP2D6) з утворенням фармакологічно менш активних метаболітів. Інгібування одного з цих ферментів може компенсуватися іншими ферментами. T1/2 циталопраму становить 1,5 діб (36 годин). Виведення здійснюється нирками (15%) та печінкою (85%). 12-23% циталопраму виводиться у незмінному вигляді через нирки. Печінковий кліренс – близько 0.3 л/хв, нирковий кліренс – 0.05-0.08 л/хв. У пацієнтів старше 65 років спостерігається більш тривалий T1/2 та нижчі величини кліренсу за рахунок зниження обміну речовин. У пацієнтів зі зниженою функцією печінки циталопрам виводиться повільніше. T1/2 циталопраму майже вдвічі збільшено і рівноважні концентрації циталопраму у плазмі майже вдвічі вищі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки після прийому аналогічної дози. У пацієнтів з легким та помірним ступенем зниження функції нирок виведення циталопраму протікає повільніше без значного впливу на фармакокінетику. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність.ФармакодинамікаЦиталопрам - антидепресант, що відноситься до групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Має виражену здатність пригнічувати зворотне захоплення серотоніну, не має або має дуже слабку здатність зв'язуватися з цілим рядом рецепторів, включаючи рецептори гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), Н1-гістамінові, D1- та D2-дофамінові; α1-, α2-, бета-адренергічні; бензодіазепінові та м-холінорецептори, що обумовлює практично повну відсутність таких небажаних ефектів, як негативна хроно-, дромо- та інотропна дія, ортостатична гіпотензія, седативний ефект та сухість у роті. Циталопрам лише дуже мало інгібує ізофермент CYP2D6, і, отже, практично не взаємодіє з лікарськими засобами, що метаболізуються цим ферментом. Таким чином,побічні ефекти та токсична дія проявляється значно меншою мірою. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається після 2-4 тижнів лікування. Циталопрам не впливає на сироваткові рівні пролактину та гормону росту. Циталопрам не погіршує когнітивні/інтелектуальні функції та психомоторну функцію і практично не має седативного ефекту. Циталопрам у дозах, що перевищують 40 мг на день, може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ).Показання до застосуванняДепресивні епізоди середнього та тяжкого ступеня; Панічні розлади.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до циталопраму або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу цього препарату; Дитячий вік віком до 18 років. Слід застосовувати Циталопрам з обережністю при нирковій недостатності (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв), гіпоманії, манії, фармакологічно неконтрольованій епілепсії, депресії із суїцидальними спробами, цукровому діабеті, цирозі печінки, схильності до кровотеч; одночасному прийомі з лікарськими засобами, що знижують поріг судомної готовності та викликають гіпонатріємію, з етанолом, а також з лікарськими засобами, що метаболізуються ізоферментом CYP2C19.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяАлергічні реакції: нечасто – підвищена чутливість; дуже рідко – анафілактичні реакції. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, тремор, запаморочення; часто – мігрень, парестезія, розлад сну; нечасто – екстрапірамідні розлади, судоми; рідко – серотоніновий синдром (поєднання збудження, тремору, міоклонусу та гіпертермії); частота невідома – психомоторне збудження, акатизія. З боку психічної сфери: дуже часто – ажитація, нервозність; часто – зниження лібідо, порушення оргазму (у жінок), занепокоєння, сплутаність свідомості, сонливість, порушення концентрації уваги, дивні сновидіння, амнезія; нечасто – агресія, деперсоналізація, галюцинації, манії, ейфорія, підвищення лібідо; частота невідома – панічні атаки, бруксизм, суїцидальні думки. З боку травної системи: дуже часто – сухість у роті, нудота, запор; часто – блювання, метеоризм, діарея, біль у животі, гепатит; частота невідома – шлунково-кишкові кровотечі. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – відчуття серцебиття; часто – тахікардія, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія; рідко – брадикардія, зниження артеріального тиску, аритмія; частота невідома – подовження інтервалу QT на ЕКГ. З боку органів кровотворення: рідко – геморагії (наприклад, гінекологічні кровотечі, кровотечі шлунково-кишкового тракту, екхімози та інші форми). З боку органів чуття: дуже часто – порушення акомодації; часто – порушення смаку, порушення зору, нечасто – дзвін у вухах. З боку дихальної системи: часто – риніт, синусит; нечасто – кашель; рідко – диспное. З боку репродуктивної системи: часто – порушення сексуальної функції, а саме порушення еякуляції, зниження лібідо, імпотенція, порушення менструального циклу; рідко – галакторея. З боку сечовивідної системи: часто – хворобливе сечовипускання, поліурія. Метаболічні порушення: часто – зниження апетиту, втрата ваги, підвищення апетиту; рідко – недостатня секреція антидіуретичного гормону (АДГ), збільшення у вазі, гіпонатріємія; гіпокаліємія. З боку шкірних покровів: дуже часто – підвищена пітливість, часто – шкірний висип, свербіж; нечасто – фотосенсибілізація, кропив'янка, алопеція, пурпура; частота невідома - ангіоневротичний набряк, синці. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – міалгія, артралгія, збільшення ризику травм та переломів. Лабораторні показники: часто – зміна лабораторних показників функції печінки; нечасто – підвищення активності "печінкових" ферментів, зміна електрокардіограми (подовження інтервалу QT), гіпонатріємія. Інші: рідко – гіпертермія, позіхання, збільшення або зниження маси тіла.Взаємодія з лікарськими засобамиСупутнє лікування інгібіторами МАО протипоказане (як неселективними, і селективними) у зв'язку з ризиком розвитку серйозних побічних ефектів, зокрема. серотонінового синдрому. Циталопрам не слід застосовувати у поєднанні, у т.ч. з селегіліном, моклобемідом, лінезолідом (антибіотик) і т.д., а також протягом 14 днів після припинення їх прийому. Лікування інгібіторами МАО може бути розпочато не раніше ніж через 7 днів після припинення прийому циталопраму. Неприпустиме застосування з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, такими як антиаритміки (прокаїнамід, аміодарон та ін.), антипсихотичні засоби/нейролептики (наприклад, похідні фенотіазину, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти та СІОЗС (флуоксебін і їх аналоги, наприклад, еритроміцин, кларитроміцин, похідні хінолону та фторхінолону: спарфлоксацин, моксифлоксацин; дозах, що перевищують 40 мг на день, може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ) та призвести до порушення серцевого ритму (в т.ч. розвиток аритмій на кшталт "пірует"), яке може виявитися фатальним. Одночасне застосування пімозиду та циталопраму протипоказане, оскільки їх спільне застосування подовжує інтервал QT. Це стосується також таких засобів, як амітриптілін, мапротилін, венлафаксин, терфенадин, галоперидол, дроперидол, хлорпромазин, тіоридазин. Спільне застосування Циталопраму має виконуватися з обережністю: Циталопрам може знижувати поріг судомної готовності. Потрібно виявляти обережність при одночасному прийомі інших засобів, що знижують поріг судомної готовності (трициклічних антидепресантів, СІОЗС, нейролептиків – похідних фенотіазину, тіоксантену та бутирофенону; мефлохіну та трамадолу). При одночасному застосуванні циталопраму та триптофану зареєстровані випадки посилення дії препарату. Бажано не поєднувати із прийомом циталопраму серотонінергічні препарати, такі як суматриптан або інші триптани, а також трамадол. Одночасне застосування циталопраму та препаратів, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), може призвести до збільшення побічних ефектів. При одночасному застосуванні циметидин спричиняє помірне підвищення рівноважної концентрації циталопраму в крові. Тому рекомендується виявляти обережність при призначенні максимальних доз циталопраму одночасно із застосуванням високих доз циметидину. При одночасному застосуванні циталопраму з непрямими антикоагулянтами та іншими засобами, що впливають на згортання крові (атиповими нейролептиками та похідними фенотіазину, більшістю трициклічних антидепресантів, ацетилсаліциловою кислотою та нестероїдними протизапальними засобами, диклопідіном). У подібних випадках на початку або закінчення терапії циталопрамом необхідний регулярний моніторинг згортання крові. При одночасному призначенні з Варфарин протромбіновий час зростає на 5%. Не виявлено взаємодії циталопраму з алкоголем. Однак, як і у випадку з іншими психотропними лікарськими засобами, одночасне вживання циталопраму та алкоголю не рекомендується. У дослідженнях in vitro виявлено, що циталопрам перетворюється на свої деметильовані похідні за участю ізоферментів CYP2C19 та CYP3A4, а також з невеликим внеском ізоферменту CYP2D6. Доведено, що пригнічення одного з ферментів може бути компенсоване іншими ферментами. Інгібуюча дія циталопраму на ці та інші ізоферменти цитохрому P450 слабка або несуттєва, тому циталопрам має низьку здатність для клінічно значущих лікарських взаємодій, відомих для цієї ситуації. Водночас потрібна обережність, якщо циталопрам призначається спільно з ліками, які метаболізуються головним чином ізоферментом CYP2D6 і мають низький терапевтичний індекс. Хоча клінічні дані щодо багаторазово-дозових фармакокінетичних досліджень не доступні,є дані in vitro (модель мікросом печінки людини), які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT.які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT.які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT. Спільне застосування циталопраму з іміпраміном або дезіпраміном не впливає на концентрацію іміпраміну та циталопраму, але збільшує концентрацію дезіпраміну; може бути необхідна корекція дози дезіпраміну.Спосіб застосування та дозиТерапію депресії починають із прийому 20 мг циталопраму на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта та тяжкості депресії доза може бути збільшена до максимальної – 40 мг на добу. При панічних розладах протягом 1 тижня рекомендована доза – 10 мг на добу, потім доза підвищується до 20 мг на добу. Добова доза, залежно від індивідуальної реакції хворого, може бути збільшена до 40 мг на добу. Пацієнтам у віці 65 років і старше добова доза для літніх становить 10-20 мг. Залежно від індивідуальної реакції та тяжкості депресії, доза може бути підвищена максимум до 20 мг на добу. При хронічній нирковій недостатності слабкого та помірного ступеня вираженості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність у виборі дози. У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю початкова доза становить 10 мг на добу протягом перших двох тижнів. Залежно від реакції, доза може бути збільшена до 20 мг на добу. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю потрібна крайня обережність у виборі дози. У пацієнтів із низькою активністю ізоферменту CYP2C19 початкова доза становить 10 мг на добу протягом двох тижнів. Залежно від реакції, доза може бути збільшена до 20 мг на добу. Циталопрам приймають внутрішньо один раз на добу (не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини). Препарат можна застосовувати будь-якої доби незалежно від прийому їжі, бажано приймати препарат в один і той же час доби.ПередозуванняСудоми, сонливість, тахікардія, брадикардія, м'язова гіпотонія або гіпертонія, нудота, блювання, тремор, серотоніновий синдром, ажитація, запаморочення, розширення зіниць, ступор, пітливість, синюшність шкірних покровів, серцева недостатність, блокада ніжок пучка , шлуночкова аритмія, комаЗапобіжні заходи та особливі вказівкиУ зв'язку з можливістю суїцидальних спроб, у хворих на депресію необхідно ретельне спостереження за пацієнтами на початку лікування та призначення мінімальних ефективних доз для зниження ризику передозування. Ця обережність повинна дотримуватися і при лікуванні інших психічних розладів через можливість одночасного захворювання на депресивний епізод. Циталопрам може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QT, що може призвести до порушення серцевого ритму. Лікування Циталопрамом може змінювати глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом. Доза інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних засобів має бути скоригована. Рідко можливий розвиток акатизії, що характеризується постійним або періодично почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і що виявляється в нездатності довго сидіти спокійно в одній позі або довго залишатися без руху. Проходить протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів із біполярним розладом можуть виникати манії. Тоді лікування циталопрамом слід припинити. Необхідно з обережністю застосовувати циталопрам за наявності лікарської залежності (в т.ч. в анамнезі) та епілептичних нападів в анамнезі. Циталопрам не слід застосовувати у поєднанні з інгібіторами моноамінооксидази (МАО) потрібно, при тяжких порушеннях функції нирок потрібно бути обережним. При порушенні функції печінки прийом препарату обмежують мінімальними дозами, що рекомендуються. У пацієнтів похилого віку потрібне зниження дози циталопраму. При розвитку маніакального стану препарат слід відмінити. На початку лікування можуть виникати безсоння та відчуття занепокоєння, що може бути вирішено шляхом корекції початкової дози. Різке припинення терапії Циталопрамом може призвести до синдрому "скасування". Можуть виникнути такі небажані реакції, такі як запаморочення, біль голови, нудота. Щоб уникнути виникнення синдрому "скасування" необхідне поступове відміна препарату протягом декількох тижнів. Циталопрам слід з обережністю застосовувати в осіб, діяльність яких пов'язана з механізмами або управлінням засобами, що рухаються. Циталопрам не знижує інтелектуальні здібності та швидкість психомоторних реакцій, однак у пацієнтів очікується деяке зниження уваги та зосередження внаслідок наявного захворювання, побічних реакцій від проведеного лікування або від того та іншого разом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
355,00 грн
307,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: циталопрам (у формі гідроброміду) 40 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 91.44 мг, крохмаль кукурудзяний 50 мг, коповідон 6 мг, кроскармеллозу натрію 15 мг, целюлоза мікрокристалічна 45 мг, магнію стеарат 2.6 мг; Склад плівкової оболонки: опадрай білий (гіпромелоза 5 мг, макрогол-400 0.5 мг, титану діоксид 2.5 мг). Таблетки 40 мг, у блістері 10 шт., 3 блістери в пачці картонної.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, двоопуклі, капсулоподібної форми, з гравіюванням "А" на одній стороні та ризиком між гравіюванням "0" і "7" на іншій стороні, нанесеній методом тиснення.Фармакотерапевтична групаАнтидепресивний.ФармакокінетикаБіодоступність циталопраму становить 80% і практично не залежить від їди. Cmax у плазмі досягається в середньому через 3 години. Фармакокінетика носить лінійний дозозалежний характер при прийомі одноразової та багаторазової дози (дози в діапазоні 10-60 мг на добу). При прийомі 1 раз на день Css в плазмі встановлюється через 7-14 діб терапії. Vd – близько 12-17 л/кг. Зв'язування з білками плазми – не більше 80%. У плазмі є у незміненому вигляді. Проникає у грудне молоко. Метаболізується шляхом деметилювання, дезамінування та окислення за участю цитохрому P450 (ізоферментів CYP3A4 та CYP2C19, меншою мірою CYP2D6) з утворенням фармакологічно менш активних метаболітів. Інгібування одного з цих ферментів може компенсуватися іншими ферментами. T1/2 циталопраму становить 1,5 діб (36 годин). Виведення здійснюється нирками (15%) та печінкою (85%). 12-23% циталопраму виводиться у незмінному вигляді через нирки. Печінковий кліренс – близько 0.3 л/хв, нирковий кліренс – 0.05-0.08 л/хв. У пацієнтів старше 65 років спостерігається більш тривалий T1/2 та нижчі величини кліренсу за рахунок зниження обміну речовин. У пацієнтів зі зниженою функцією печінки циталопрам виводиться повільніше. T1/2 циталопраму майже вдвічі збільшено і рівноважні концентрації циталопраму у плазмі майже вдвічі вищі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки після прийому аналогічної дози. У пацієнтів з легким та помірним ступенем зниження функції нирок виведення циталопраму протікає повільніше без значного впливу на фармакокінетику. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність.ФармакодинамікаЦиталопрам - антидепресант, що належить до групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Має виражену здатність пригнічувати зворотне захоплення серотоніну, не має або має дуже слабку здатність зв'язуватися з цілим рядом рецепторів, включаючи рецептори гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), Н1-гістамінові, D1- та D2-дофамінові; α1-, α2-, бета-адренергічні; бензодіазепінові та м-холінорецептори, що обумовлює практично повну відсутність таких небажаних ефектів, як негативна хроно-, дромо- та інотропна дія, ортостатична гіпотензія, седативний ефект та сухість у роті. Циталопрам лише дуже мало інгібує ізофермент CYP2D6, і, отже, практично не взаємодіє з лікарськими засобами, що метаболізуються цим ферментом. Таким чином,побічні ефекти та токсична дія проявляється значно меншою мірою. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається після 2-4 тижнів лікування. Циталопрам не впливає на сироваткові рівні пролактину та гормону росту. Циталопрам не погіршує когнітивні/інтелектуальні функції та психомоторну функцію і практично не має седативного ефекту. Циталопрам у дозах, що перевищують 40 мг на день, може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ).Показання до застосуванняДепресивні епізоди середнього та тяжкого ступеня; Панічні розлади.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до циталопраму або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу цього препарату; Дитячий вік віком до 18 років. Слід застосовувати Циталопрам з обережністю при нирковій недостатності (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв), гіпоманії, манії, фармакологічно неконтрольованій епілепсії, депресії із суїцидальними спробами, цукровому діабеті, цирозі печінки, схильності до кровотеч; одночасному прийомі з лікарськими засобами, що знижують поріг судомної готовності та викликають гіпонатріємію, з етанолом, а також з лікарськими засобами, що метаболізуються ізоферментом CYP2C19.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяАлергічні реакції: нечасто – підвищена чутливість; дуже рідко – анафілактичні реакції. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, тремор, запаморочення; часто – мігрень, парестезія, розлад сну; нечасто – екстрапірамідні розлади, судоми; рідко – серотоніновий синдром (поєднання збудження, тремору, міоклонусу та гіпертермії); частота невідома – психомоторне збудження, акатизія. З боку психічної сфери: дуже часто – ажитація, нервозність; часто – зниження лібідо, порушення оргазму (у жінок), занепокоєння, сплутаність свідомості, сонливість, порушення концентрації уваги, дивні сновидіння, амнезія; нечасто – агресія, деперсоналізація, галюцинації, манії, ейфорія, підвищення лібідо; частота невідома – панічні атаки, бруксизм, суїцидальні думки. З боку травної системи: дуже часто – сухість у роті, нудота, запор; часто – блювання, метеоризм, діарея, біль у животі, гепатит; частота невідома – шлунково-кишкові кровотечі. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – відчуття серцебиття; часто – тахікардія, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія; рідко – брадикардія, зниження артеріального тиску, аритмія; частота невідома – подовження інтервалу QT на ЕКГ. З боку органів кровотворення: рідко – геморагії (наприклад, гінекологічні кровотечі, кровотечі шлунково-кишкового тракту, екхімози та інші форми). З боку органів чуття: дуже часто – порушення акомодації; часто – порушення смаку, порушення зору, нечасто – дзвін у вухах. З боку дихальної системи: часто – риніт, синусит; нечасто – кашель; рідко – диспное. З боку репродуктивної системи: часто – порушення сексуальної функції, а саме порушення еякуляції, зниження лібідо, імпотенція, порушення менструального циклу; рідко – галакторея. З боку сечовивідної системи: часто – хворобливе сечовипускання, поліурія. Метаболічні порушення: часто – зниження апетиту, втрата ваги, підвищення апетиту; рідко – недостатня секреція антидіуретичного гормону (АДГ), збільшення у вазі, гіпонатріємія; гіпокаліємія. З боку шкірних покровів: дуже часто – підвищена пітливість, часто – шкірний висип, свербіж; нечасто – фотосенсибілізація, кропив'янка, алопеція, пурпура; частота невідома - ангіоневротичний набряк, синці. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – міалгія, артралгія, збільшення ризику травм та переломів. Лабораторні показники: часто – зміна лабораторних показників функції печінки; нечасто – підвищення активності "печінкових" ферментів, зміна електрокардіограми (подовження інтервалу QT), гіпонатріємія. Інші: рідко – гіпертермія, позіхання, збільшення або зниження маси тіла.Взаємодія з лікарськими засобамиСупутнє лікування інгібіторами МАО протипоказане (як неселективними, і селективними) у зв'язку з ризиком розвитку серйозних побічних ефектів, зокрема. серотонінового синдрому. Циталопрам не слід застосовувати у поєднанні, у т.ч. з селегіліном, моклобемідом, лінезолідом (антибіотик) і т.д., а також протягом 14 днів після припинення їх прийому. Лікування інгібіторами МАО може бути розпочато не раніше ніж через 7 днів після припинення прийому циталопраму. Неприпустиме застосування з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, такими як антиаритміки (прокаїнамід, аміодарон та ін.), антипсихотичні засоби/нейролептики (наприклад, похідні фенотіазину, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти та СІОЗС (флуоксебін і їх аналоги, наприклад, еритроміцин, кларитроміцин, похідні хінолону та фторхінолону: спарфлоксацин, моксифлоксацин; дозах, що перевищують 40 мг на день, може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ) та призвести до порушення серцевого ритму (в т.ч. розвиток аритмій на кшталт "пірует"), яке може виявитися фатальним. Одночасне застосування пімозиду та циталопраму протипоказане, оскільки їх спільне застосування подовжує інтервал QT. Це стосується також таких засобів, як амітриптілін, мапротилін, венлафаксин, терфенадин, галоперидол, дроперидол, хлорпромазин, тіоридазин. Спільне застосування Циталопраму має виконуватися з обережністю: Циталопрам може знижувати поріг судомної готовності. Потрібно виявляти обережність при одночасному прийомі інших засобів, що знижують поріг судомної готовності (трициклічних антидепресантів, СІОЗС, нейролептиків – похідних фенотіазину, тіоксантену та бутирофенону; мефлохіну та трамадолу). При одночасному застосуванні циталопраму та триптофану зареєстровані випадки посилення дії препарату. Бажано не поєднувати із прийомом циталопраму серотонінергічні препарати, такі як суматриптан або інші триптани, а також трамадол. Одночасне застосування циталопраму та препаратів, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), може призвести до збільшення побічних ефектів. При одночасному застосуванні циметидин спричиняє помірне підвищення рівноважної концентрації циталопраму в крові. Тому рекомендується виявляти обережність при призначенні максимальних доз циталопраму одночасно із застосуванням високих доз циметидину. При одночасному застосуванні циталопраму з непрямими антикоагулянтами та іншими засобами, що впливають на згортання крові (атиповими нейролептиками та похідними фенотіазину, більшістю трициклічних антидепресантів, ацетилсаліциловою кислотою та нестероїдними протизапальними засобами, диклопідіном). У подібних випадках на початку або закінчення терапії циталопрамом необхідний регулярний моніторинг згортання крові. При одночасному призначенні з Варфарин протромбіновий час зростає на 5%. Не виявлено взаємодії циталопраму з алкоголем. Однак, як і у випадку з іншими психотропними лікарськими засобами, одночасне вживання циталопраму та алкоголю не рекомендується. У дослідженнях in vitro виявлено, що циталопрам перетворюється на свої деметильовані похідні за участю ізоферментів CYP2C19 та CYP3A4, а також з невеликим внеском ізоферменту CYP2D6. Доведено, що пригнічення одного з ферментів може бути компенсоване іншими ферментами. Інгібуюча дія циталопраму на ці та інші ізоферменти цитохрому P450 слабка або несуттєва, тому циталопрам має низьку здатність для клінічно значущих лікарських взаємодій, відомих для цієї ситуації. Водночас потрібна обережність, якщо циталопрам призначається спільно з ліками, які метаболізуються головним чином ізоферментом CYP2D6 і мають низький терапевтичний індекс. Хоча клінічні дані щодо багаторазово-дозових фармакокінетичних досліджень не доступні,є дані in vitro (модель мікросом печінки людини), які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT.які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT.які показують уповільнення утворення деметильованих похідних циталопраму на 45-60% та на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в цих випадках обережність при призначенні спільно з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувокс, Істотно знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопраму для пацієнтів, які приймають разом препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у т.ч. і тому, що підвищується ризик подовження інтервалу QT. Спільне застосування циталопраму з іміпраміном або дезіпраміном не впливає на концентрацію іміпраміну та циталопраму, але збільшує концентрацію дезіпраміну; може бути необхідна корекція дози дезіпраміну.Спосіб застосування та дозиТерапію депресії починають із прийому 20 мг циталопраму на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта та тяжкості депресії доза може бути збільшена до максимальної – 40 мг на добу. При панічних розладах протягом 1 тижня рекомендована доза – 10 мг на добу, потім доза підвищується до 20 мг на добу. Добова доза, залежно від індивідуальної реакції хворого, може бути збільшена до 40 мг на добу. Пацієнтам у віці 65 років і старше добова доза для літніх становить 10-20 мг. Залежно від індивідуальної реакції та тяжкості депресії, доза може бути підвищена максимум до 20 мг на добу. При хронічній нирковій недостатності слабкого та помірного ступеня вираженості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність у виборі дози. У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю початкова доза становить 10 мг на добу протягом перших двох тижнів. Залежно від реакції, доза може бути збільшена до 20 мг на добу. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю потрібна крайня обережність у виборі дози. У пацієнтів із низькою активністю ізоферменту CYP2C19 початкова доза становить 10 мг на добу протягом двох тижнів. Залежно від реакції, доза може бути збільшена до 20 мг на добу. Циталопрам приймають внутрішньо один раз на добу (не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини). Препарат можна застосовувати будь-якої доби незалежно від прийому їжі, бажано приймати препарат в один і той же час доби.ПередозуванняСудоми, сонливість, тахікардія, брадикардія, м'язова гіпотонія або гіпертонія, нудота, блювання, тремор, серотоніновий синдром, ажитація, запаморочення, розширення зіниць, ступор, пітливість, синюшність шкірних покровів, серцева недостатність, блокада ніжок пучка , шлуночкова аритмія, комаЗапобіжні заходи та особливі вказівкиУ зв'язку з можливістю суїцидальних спроб, у хворих на депресію необхідно ретельне спостереження за пацієнтами на початку лікування та призначення мінімальних ефективних доз для зниження ризику передозування. Ця обережність повинна дотримуватися і при лікуванні інших психічних розладів через можливість одночасного захворювання на депресивний епізод. Циталопрам може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QT, що може призвести до порушення серцевого ритму. Лікування Циталопрамом може змінювати глікемічний контроль у пацієнтів із цукровим діабетом. Доза інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних засобів має бути скоригована. Рідко можливий розвиток акатизії, що характеризується постійним або періодично почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і що виявляється в нездатності довго сидіти спокійно в одній позі або довго залишатися без руху. Проходить протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів із біполярним розладом можуть виникати манії. Тоді лікування циталопрамом слід припинити. Необхідно з обережністю застосовувати циталопрам за наявності лікарської залежності (в т.ч. в анамнезі) та епілептичних нападів в анамнезі. Циталопрам не слід застосовувати у поєднанні з інгібіторами моноамінооксидази (МАО) потрібно, при тяжких порушеннях функції нирок потрібно бути обережним. При порушенні функції печінки прийом препарату обмежують мінімальними дозами, що рекомендуються. У пацієнтів похилого віку потрібне зниження дози циталопраму. При розвитку маніакального стану препарат слід відмінити. На початку лікування можуть виникати безсоння та відчуття занепокоєння, що може бути вирішено шляхом корекції початкової дози. Різке припинення терапії Циталопрамом може призвести до синдрому "скасування". Можуть виникнути такі небажані реакції, такі як запаморочення, біль голови, нудота. Щоб уникнути виникнення синдрому "скасування" необхідне поступове відміна препарату протягом декількох тижнів. Циталопрам слід з обережністю застосовувати в осіб, діяльність яких пов'язана з механізмами або управлінням засобами, що рухаються. Циталопрам не знижує інтелектуальні здібності та швидкість психомоторних реакцій, однак у пацієнтів очікується деяке зниження уваги та зосередження внаслідок наявного захворювання, побічних реакцій від проведеного лікування або від того та іншого разом.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: венлафаксину гідрохлорид 42,42 мг, що відповідає 37,5 мг; Допоміжні речовини; целюлоза мікрокристалічна 67,31 мг, крохмаль прежелатинізований 49,50 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) 0,82 мг, тальк 3,30 мг, магнію стеарат – 1,65 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиПігулки плоскоциліндричної форми з фаскою та ризиком, білого або білого з жовтуватим відтінком кольору. Допускається легка мармуровість.ФармакокінетикаАбсорбція: Всмоктування із шлунково-кишкового тракту хороше, близько 92% для одноразової дози, кількісно не залежить від їди. Розподіл: Загальна біодоступність – 40-45%, що пов'язано з інтенсивним пресистемним метаболізмом у печінці. Венлафаксин та ОДВ зв'язуються з білками плазми людини на 27 та 30% відповідно; вони обоє проникають у грудне молоко. У діапазоні добових доз венлафаксину 75-450 мг сам венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (TCmax) венлафаксину та ОДВ – 2 та 3 години, відповідно, після прийому таблеток Венлафаксину внутрішньо. У разі прийому пролонгованих форм венлафаксину показники TCmax 5,5 та 9 год відповідно. Період напіввиведення (T1/2) становив 5 ± 2 год та 11 ± 2 год, для венлафаксину та ОДВ відповідно. Рівноважна концентрація у плазмі (Css) для венлафаксину та ОДВ досягається після 3-х днів багаторазового прийому терапевтичних доз. Метаболізм: Метаболізується переважно у печінці за участю ізоферменту CYP2D6 до єдиного фармакологічно активного метаболіту (ОДВ), а також до неактивного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Венлафаксин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, який не інгібує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4. Виведення: Виводиться переважно нирками: приблизно 87% прийнятої одиничної дози виводиться із сечею протягом 48 годин (5% у незміненому вигляді, 29% у вигляді некон'югованого ОДВ, 26% у вигляді кон'югованого ОДВ, 27% у вигляді інших неактивних метаболітів); год нирками виводиться 92% препарату. Середнє значення ± стандартне відхилення для плазмового кліренсу венлафаксину та ОДВ становить 1.3±0.6 та 0.4±0.2 л/год/кг відповідно; період напіввиведення, що здається, 5 ± 2 і 11 ± 2 годин, відповідно; здається (у рівноважному стані) обсяг розподілу 7.5±3.7 та 5.7±1.8 л/кг, відповідно. Спеціальні групи. Стать і вік пацієнта не суттєво впливають на фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ. Для пацієнтів похилого віку спеціального коригування дози в залежності від віку не потрібно. У пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 немає потреби у підборі індивідуальних доз. Незважаючи на різноспрямовану зміну концентрацій, взятих окремо, а саме венлафаксину (підвищується) та ОДВ (знижується), сума площ під фармакокінетичними кривими цих двох активних речовин фактично не змінюється через зниження активності ізоферменту CYP2D6, відповідно до коригування дози не потрібно. У пацієнтів з печінковою та нирковою недостатністю від середнього до тяжкого ступеня метаболізм венлафаксину та виведення ОДВ знижується, підвищується Cmax венлафаксину та ОДВ, подовжується T1/2. Зниження загального кліренсу венлафаксину найбільш виражене у хворих при кліренсі креатиніну (КК) нирками нижче 30 мл/хв, а також у пацієнтів, які перебувають на нирковому діалізі (T1/2 збільшується на 180% для венлафаксину і на 142% для ОДВ, а кліренс активних речовин знижується приблизно 57%). Для таких пацієнтів, особливо на гемодіалізі, необхідний індивідуальний підбір дози венлафаксину та контроль кінетики з урахуванням тривалості лікування цим препаратом. Хоча дані для пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня за шкалою Чайлд-Пью обмежені, слід враховувати, що індивідуальні варіації фармакокінетики, зокрема кліренсу препарату та його T1/2, мають досить різноманітний характер, який слід враховувати при призначенні венлафаксину таким пацієнтам. У пацієнтів з класом A по Чайлд-П'ю (легкі порушення функції печінки) та з класом B по Чайлд-Пью (середні порушення) T1/2 венлафаксину та ОДВ подовжений приблизно у 2 рази порівняно зі здоровими пацієнтами, а кліренс знижений більш ніж наполовину .ФармакодинамікаВенлафаксин - антидепресант, що хімічно не відноситься до жодного класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші), є рацематом двох активних енантіомерів. Венлафаксин та його основний метаболіт, О-десметилвенлафаксин (ОДВ), є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (у скороченому вигляді: ІОЗСН або СІОЗСіН) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Механізм антидепресивної дії пов'язаний із здатністю препарату посилювати активність нейромедіаторів під час передачі нервових імпульсів у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин та ОДВ однаково ефективно впливають на зворотне захоплення вищеназваних нейромедіаторів, при цьому вони не мають спорідненості (вивчалося in vitro) з холінергічними (мускариновими), гістаміновими (Н1), альфа1-адренергічними,опіоїдними та бензодіазепіновими рецепторами, що не пригнічують активність моноаміноксидази (МАО). По інгібуванню зворотного захоплення серотоніну венлафаксин поступається селективним інгібіторам зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).Показання до застосуванняДепресія. Профілактика та лікування.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до венлафаксину або будь-якої з допоміжних речовин, одночасне застосування з інгібіторами МАО, тяжкі порушення функції нирок та/або печінки (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 10 мл/хв).Вагітність та лактаціяПрийом препарату протипоказаний у віці до 18 років, при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗагальні симптоми: часто – слабкість, підвищена стомлюваність, озноб; нечасто – набряк Квінке, реакції фотосенсибілізації; частота не встановлена – анафілактичні реакції. З боку нервової системи: дуже часто – сухість у роті, головний біль; часто – незвичайні сновидіння, зниження лібідо, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, ступор, сплутаність свідомості, деперсоналізація, підвищення м'язового тонусу, тремор; нечасто – апатія, ажитація, галюцинації, міоклонус, порушення координації рухів та рівноваги; рідко – акатизія, психомоторне збудження, епілептичні напади, маніакальні реакції; частота не встановлена - запаморочення, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), серотоніновий синдром, марення, екстрапірамідні реакції (у тому числі дистонії та дискінезія), пізня дискінезія, суїцидальні думки та поведінка, агресія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – зниження апетиту (анорексія), запор, блювання; нечасто – бруксизм, діарея; рідко – гепатит; частота не встановлена – панкреатит. З боку органів дихання: часто – позіхання, бронхіт, задишка; рідко: інтерстиціальні захворювання легень (ІЗЛ) та еозинофільна пневмонія, біль у грудях. З боку серцево-судинної системи: часто – артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покривів; нечасто – постуральна гіпотензія, тахікардія, непритомність; частота не встановлена – гіпотонія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи двонаправлену тахікардію). З боку системи кровотворення: нечасто – крововилив у шкіру (екхімози), шлунково-кишкові кровотечі; частота не встановлена – крововиливи у слизові оболонки, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, патологічні зміни крові (включаючи агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія). З боку обміну речовин: часто – підвищення рівня холестерину у сироватці крові, зниження маси тіла; нечасто – збільшення маси тіла; дуже рідко – збільшення вмісту пролактину; частота не встановлена – зміна лабораторних проб функції печінки, гепатит, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. З боку сечостатевої системи: часто - порушення еякуляції/оргазму (у чоловіків), еректильна дисфункція (імпотенція), аноргазмія, дизуричні розлади (в основному - труднощі на початку сечовипускання), поллакіурія, порушення менструацій, пов'язані зі збільшеною кровотечею або кровотечею. менорагія, метрорагія); нечасто – порушення оргазму (у жінок), затримка сечі; рідко – нетримання сечі. З боку органів чуття: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасто - порушення смакових відчуттів, шум чи дзвін у вухах; частота не встановлена – закритокутова глаукома. З боку шкірних покривів: дуже часто – пітливість; нечасто - алопеція, що швидко проходить висип; частота не встановлена – багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка. З боку опорно-рухового апарату: частота не встановлена – рабдоміоліз. При припиненні прийому венлафаксину, різкій відміні або при зниженні дози можуть спостерігатися симптоми, що належать до так званого синдрому відміни: підвищена стомлюваність, астенія, головний біль, запаморочення, порушення сну (сонливість або безсоння, утруднення засинання, поява незвичайних сновидінь), гіпо тривожність, ажитація (підвищена нервова збудливість і дратівливість), сплутаність свідомості, парестезії (спонтанно виникає неприємне відчуття оніміння, поколювання, печіння, повзання мурашок і т.п.), підвищене потовиділення, сухість у роті, зниження апет (Більшість з цих реакцій виражені незначно і не вимагають лікування).Взаємодія з лікарськими засобамиВенлафаксин, сам не володіючи підвищеним зв'язком з білками плазми крові, практично не підвищує концентрацію лікарських засобів, що одночасно приймаються, для яких характерний високий зв'язок з білками плазми. Клінічно значущої взаємодії з антигіпертензивними (багатьох фармакологічних груп, у тому числі бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту та діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлено. Слід бути обережним при одночасному призначенні з іншими препаратами, що впливають на центральну нервову систему (ЦНС), оскільки комбінації венлафаксину з усіма такими препаратами не вивчені. Інгібітори моноамінооксидази (МАО). Протипоказано одночасне застосування венлафаксину з інгібіторами МАО, а також протягом 14 днів після їх відміни (імовірний ризик розвитку тяжких побічних ефектів аж до летального результату). Терапію інгібіторами МАО можна призначати не менш як через 7 днів після відміни препарату Венлафаксин. Прийом препарату Венфлаксин повинен бути припинений, принаймні, за 7 днів до початку прийому оборотних селективних інгібіторів МАО (моклобемід). Слабо оборотний та неселективний інгібітор МАО лінезолід (протимікробна ЛЗ) та метиленовий синій (внутрішньовенна лікарська форма) також не рекомендуються для одночасного застосування з венлафаксином. Серотонінергічні засоби. Слід з обережністю ставитися до одночасного застосування лікарських засобів, що впливають на серотонінову систему медіаторів, таких як триптани (суматриптан, золмітриптан та ін.), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС) та ІОЗСН (відзначалися тривалі судоми). сибутрамін або фентаніл (і його аналоги декстрометорфан, трамадол та ін), а також надлишку джерел триптофану через посилення потенційного ризику виникнення серотонінового синдрому. Алкоголь. Під час лікування венлафаксином слід виключити алкоголь. Алкоголь посилює порушення психомоторних функцій, які можуть викликати венлафаксин. Літій. Препарати літію не мають значного впливу на фармакокінетику венлафаксину. Діазепам. Не виявлено впливу перорально призначеного діазепаму на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ, і, навпаки, венлафаксин не змінював фармакокінетику діазепаму та його метаболіту десметилдіазепаму. Крім того, призначення обох цих препаратів не погіршує психомоторних та психометричних ефектів, спричинених діазепамом. Циметидин. Одночасне призначення циметидину та венлафаксину виявилося у затримці метаболізму при "першому проходженні" венлафаксину. Кліренс венлафаксину при внутрішньому прийомі знизився на 43%, а площа під фармакокінетичною кривою (AUC) і максимальна концентрація (Cmax) даного препарату збільшилися на 60%. Проте, такого впливу не виявилося щодо ОДВ. Оскільки загальна активність венлафаксину та ОДВ, як очікується, підвищиться при цьому лише малою мірою, то коригування дози для більшості звичайних пацієнтів не потрібно. Однак пацієнтам з наявною (виявленою) гіпертензією, літнім пацієнтам і тим, у кого є порушення функції печінки або нирок, можливе коригування дози венлафаксину. Галоперідол. У дослідженні, де венлафаксин призначався на стадії рівноважної концентрації при дозі 150 мг/день, спостерігалося зниження загального кліренсу перорального галоперидолу на 42% після дози 2 мг внутрішньо; при цьому площа під фармакокінетичною кривою (AUC) зросла на 70%, а Cmax зросла на 88%, при цьому період напіввиведення галоперидолу (T1/2) не змінився. Це слід враховувати для вибору дози галоперидолу. Іміпрамін. Венлафаксин не погіршує фармакокінетику іміпраміну та 2-гідроксиіміпраміну. Однак AUC, Cmax та Cmin десипраміну (активного метаболіту іміпраміну) зросли приблизно на 35% при одночасному прийомі венлафаксину. Зростає також від 2,5 до 4,5 разів (залежно від дози венлафаксину: 37,5 мг на 12 годин або 75 мг на 12 годин) концентрація 2-гідроксідесіпраміну, але клінічне значення цього факту не відоме. Метопролол. При одночасному застосуванні метопрололу та венлафаксину слід бути обережним, оскільки внаслідок фармакокінетичної взаємодії концентрація метопрололу в плазмі крові збільшується приблизно на 30-40%, без зміни концентрації його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значимість цієї взаємодії не вивчена. Метопролол не впливає на AUC венлафаксину та ОДВ. Рисперидон. При одночасному застосуванні з рисперидоном (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика пари активних молекул (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) істотно не змінюється при комбінації з венлафаксином. Клозапін. У ході постмаркетингового вивчення венлафаксину з'ясовано, що при одночасному застосуванні з клозапіном його концентрація у плазмі збільшується. Це виявлялося посиленням побічних ефектів клозапіну, особливо щодо частоти судом. Індинавір. При одночасному застосуванні змінюється фармакокінетика індинавіру (AUC знижується на 28%, а Cmax зменшується на 36%). У венлафаксину зміни фармакокінетики немає. Клінічне значення цього факту невідоме. Кетоконазол. Дослідження фармакокінетики при поєднанні з кетоконазолом показало підвищення плазмових концентрацій венлафаксину та ОДВ у суб'єктів, у яких початковий метаболізм за участю ізоферменту CYP2D6 є як добрим (Х-Мет), так і поганим (П-Мет). Зокрема, Cmax венлафаксину зросла на 26% у Х-Мет та на 48% у П-Мет. Значення Cmax ОДВ зросли на 14% та 29% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. AUC венлафаксину зросла на 21% у Х-Мет та на 70% у П-Мет. Значення AUC ОДВ збільшилися на 23% та 33% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. Засоби, що впливають на згортання крові та функцію тромбоцитів (НПЗЗ, препарати ацетилсаліцилової кислоти та інші антикоагулянти). Серотонін, що виділяється тромбоцитами, відіграє важливу роль у гемостазі (зупинки кровотечі). Епідеміологічні дослідження демонструють взаємозв'язок між прийомом психотропних препаратів, які втручаються у зворотне захоплення серотоніну, та частотою кровотеч у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Цей взаємозв'язок посилюється, якщо одночасно застосовуються нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), препарати з вмістом ацетилсаліцилової кислоти або інші антикоагулянти. Доведено підвищується ризик кровотеч при призначенні СІОЗС та ІОЗСН (включно з венлафаксином) одночасно з варфарином. Пацієнти, яким призначений варфарин, повинні перебувати під ретельним контролем протромбінового часу та/або часткового тромбопластинового часу, особливо коли починається або закінчується спільне застосування з венлафаксином. Взаємодія з іншими лікарськими засобами на рівні вивченого метаболізму із ізоферментами цитохрому P450. Основні шляхи метаболізму венлафаксину включають ізоферменти CYP2D6 і CYP3A4: перший з них перетворює венлафаксин на його активний метаболіт ОДВ, а другий є менш важливим у метаболізмі венлафаксину порівняно з CYP2D6 і утворює продукт N-десметилвенлафаксин з маленькою. Доклінічні дослідження показали, а потім було підтверджено клінічно, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP2D6. Тому навіть при призначенні з помірно пригнічуючими активність цього ферменту лікарськими засобами або у випадку пацієнтів з генетично обумовленим зниженням функції CYP2D6 корекції дози венлафаксину не потрібне, оскільки сумарна концентрація активної речовини та активного метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому істотно не змінюється.Це позитивно характеризує венлафаксин порівняно з іншими антидепресантами. Слід виявляти обережність при одночасному призначенні з такими інгібіторами CYP2D6, як хінідин, пароксетин, флуоксетин, галоперидол, перфеназин, левомепромазин, тому що в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати плазмову концентрацію цих субстратів CYP2D. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується.оскільки в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати концентрацію плазми цих субстратів CYP2D6. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується.оскільки в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати концентрацію плазми цих субстратів CYP2D6. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується. До того ж венлафаксин не пригнічує активність ферментів CYP3A4, CYP1A2 та CYP2C9, тому з такими ліками як алпразолам, кофеїн, карбамазепін, діазепам, толбутамід, терфенадин значної взаємодії не спостерігається. Взаємодія з кетоконазолом описана вище. Аналогічний вплив можуть мати такі інгібітори CYP3A3/4, як ітраконазол, ритонавір. Інші взаємодії з різними супутніми терапевтичними факторами та їжею. На фоні застосування венлафаксину слід дотримуватись особливої обережності при електросудомній терапії, оскільки досвід застосування венлафаксину в цих умовах відсутній. Значного впливу різних видів їжі на всмоктування венлафаксину та його подальше перетворення на ОДВ не виявлено. Їжа (як правило, з високим вмістом білка, наприклад: тверді сири, ікра риб, індичка), а також харчові добавки та фітнес-раціони, що є підвищеним джерелом триптофану, потенційно сприяє більшому виробленню в організмі серотоніну, що може посилювати побічні серотонінергічні ефекти венла . Небажана фармакодинамічна взаємодія може мати місце при прийомі Венлафаксину одночасно з лікарською рослиною звіробій продірявлений (травою або різними препаратами з нього), таке поєднання не рекомендується. Є повідомлення про хибнопозитивні результати імунохроматографічного експрес-тесту сечі (тест-смужки) на фенциклідин та амфетаміни у пацієнтів, які приймають венлафаксин, причому навіть через кілька днів після відміни венлафаксину. Це можна пояснити недостатньою специфічністю цього тесту. Розрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетамінів може лише підтверджуючий тест у спеціалізованій антидопінговій лабораторії. За наявними на сьогоднішній день даними, венлафаксин не виявив себе як препарат, що викликає лікарське зловживання або пристрасть (як при доклінічному дослідженні афінітету до рецепторів, так і в клінічній практиці).Спосіб застосування та дозиРекомендована початкова доза становить 75 мг на два прийоми щодня (по 37.5 мг 2 рази на день). Залежно від переносимості та ефективності доза може бути поступово збільшена до 150 мг на добу. При необхідності дозу збільшують до 225 мг на добу. Збільшення дози на 75 мг на добу може бути зроблено з інтервалом у 2 тижні і більше, у разі клінічної необхідності, у зв'язку з тяжкістю симптомів можливе збільшення дози в більш короткі терміни, але не менше 4 днів. Вищі дози (до максимальної добової дози 375 мг на добу в 2-3 прийоми) вимагають стаціонарного спостереження пацієнтів. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія та профілактика рецидивів: підтримуюче лікування може тривати 6 місяців і більше. Призначаються мінімальні ефективні дози, що застосовувалися під час лікування депресивного епізоду. Ниркова недостатність: при легкій нирковій недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності (ШКФ 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ) таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (ШКФ менше 10 мл/хв), оскільки достовірних даних про таку терапію немає. При гемодіалізі добова доза повинна бути знижена на 50%, приймати препарат слід після закінчення гемодіалізу. Печінкова недостатність: при легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) добова доза повинна бути знижена на 50% або більше. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій печінковій недостатності, оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. Літні пацієнти: літній вік пацієнта за відсутності будь-яких гострих та хронічних захворювань не потребує зміни дози, проте (як і при призначенні інших лікарських засобів) при лікуванні пацієнтів похилого віку потрібна обережність. Літнім пацієнтам слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Скасування препарату. Припинення прийому препарату слід проводити поступово, щоб мінімізувати ризик, пов'язаний зі скасуванням препарату. При курсі лікування протягом 6 тижнів і більше період поступового відміни препарату повинен бути не менше 2 тижнів і залежить від дози, тривалості терапії та індивідуальних особливостей пацієнта. Приймати внутрішньо. Препарат Венлафаксин приймають під час їжі, бажано одночасно, не розжовуючи і запиваючи рідиною.ПередозуванняСимптоми передозування: порушення свідомості (від сонливості до коми), ажитація, можливе блювання, діарея; тремор, зниження або (слабке) підвищення артеріального тиску, запаморочення, мідріаз, судомні стани, синусова або шлуночкова тахікардія чи брадикардія; зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, розширення комплексу QRS). Постмаркетинговий досвід застосування вказує, що найчастіше передозування венлафаксину відбувалося при одночасному прийомі алкоголю та/або з іншими психотропними препаратами. Є неодноразові повідомлення про смертельні наслідки. Опубліковані літературні джерела з ретроспективних досліджень передозувань венлафаксину повідомляють, що такий підвищений ризик фатальних результатів може бути властивий саме венлафаксину при порівнянні його з антидепресантами групи СІОЗС, що є в медичному обігу, однак цей ризик нижчий, ніж ризик, властивий трициклічним антидепресантам. Епідеміологічні дослідження показали, що ті пацієнти, яких лікують венлафаксином, мають велику обтяженість щодо ризику суїциду в порівнянні з тими пацієнтами, кого лікують СІОЗС (відмінними від венлафаксину). Однак досі залишилося нез'ясованим, наскільки такі високі відсотки смертельних випадків (через передозування венлафаксину) зумовлені токсичними властивостями самого препарату або особливими характеристиками тієї групи пацієнтів, яких лікують венлафаксином.Відповідно до клінічного досвіду, рекомендується в рецептах на венлафаксин виписувати мінімально можливу кількість препарату, достатнього лише до наступного візиту хворого з метою зниження ризику навмисного передозування. Лікування: проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання, кровообігу та ритму серця). При передозуванні рекомендується негайне промивання шлунка, прийом активованого вугілля зниження всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювання при ризик аспірації блювотних мас. Форсований діурез, діаліз, переливання крові є неефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, аритмії (особливо тахікардія), судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальні стани в анамнезі, суїцидальні тенденції, схильність до кровотечі маса тіла, гіпонатріємія, зневоднення, одночасно з діуретиками або з лікарськими засобами (ЛЗ), що застосовуються для лікування ожиріння.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: венлафаксин (у формі гідрохлориду) 75 мг. допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 134.62 мг, крохмаль прежелатинізований 99.00 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) 1.64 мг, тальк 6.60 мг, магнію стеарат 3.30 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; плоскоциліндричної форми з фаскою та ризиком, білого або білого з жовтуватим відтінком кольору; допускається легка мармуровість.Фармакотерапевтична групаВенлафаксин – антидепресант, що хімічно не відноситься до жодного класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші), є рацематом двох активних енантіомерів. Венлафаксин та його основний метаболіт, O-десметилвенлафаксин (ОДВ), є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (у скороченому вигляді: ІОЗСН або СІОЗСіН) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Механізм антидепресивної дії пов'язаний із здатністю препарату посилювати активність нейромедіаторів під час передачі нервових імпульсів у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин і ОДВ однаково ефективно впливають на зворотне захоплення вищезгаданих нейромедіаторів, при цьому вони не мають спорідненості (вивчалося in vitro) з холінергічними (мускариновими), гістаміновими (H1), альфа1-адренергічними, опіоїдними та бензодіазином. . По інгібуванню зворотного захоплення серотоніну венлафаксин поступається селективним інгібіторам зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).ФармакокінетикаАбсорбція Всмоктування із ШКТ хороше, близько 92% для одноразової дози, кількісно не залежить від їди. Розподіл Загальна біодоступність – 40-45%, що пов'язане з інтенсивним пресистемним метаболізмом у печінці. Венлафаксин та ОДВ зв'язуються з білками плазми людини на 27 та 30% відповідно; вони обоє проникають у грудне молоко. У діапазоні добових доз венлафаксину 75-450 мг сам венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (TCmax) венлафаксину та ОДВ – 2 та 3 години відповідно (після прийому таблеток Венлафаксину внутрішньо). У разі прийому пролонгованих форм венлафаксину показники TCmax; 5.5 та 9 год відповідно. T1/2 ;становив 5±2 год і 11±2 год, для венлафаксину та ОДВ відповідно. Css; у плазмі для венлафаксину та ОДВ досягається після 3-х днів багаторазового прийому терапевтичних доз. Метаболізм Метаболізується переважно у печінці за участю ізоферменту CYP2D6 до єдиного фармакологічно активного метаболіту (ОДВ), а також до неактивного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Венлафаксин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, який не інгібує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4. Виведення Виводиться переважно нирками: приблизно 87% прийнятої одиничної дози виводиться із сечею протягом 48 годин (5% у незміненому вигляді, 29% у вигляді некон'югованого ОДВ, 26% у вигляді кон'югованого ОДВ, 27% у вигляді інших неактивних метаболітів); год нирками виводиться 92% препарату. Середнє значення ± стандартне відхилення для плазмового кліренсу венлафаксину та ОДВ становить 1.3±0.6 та 0.4±0.2 л/год/кг відповідно; період напіввиведення, що здається, 5±2 і 11±2 год відповідно; здається (у рівноважному стані) Vd ;7.5±3.7 та 5.7±1.8 л/кг відповідно. Особливі групи Стать і вік пацієнта не суттєво впливають на фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ. Для пацієнтів похилого віку спеціального коригування дози в залежності від віку не потрібно. У пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 немає потреби у підборі індивідуальних доз. Незважаючи на різноспрямовану зміну концентрацій, взятих окремо, а саме венлафаксину (підвищується) та ОДВ (знижується), сума площ під фармакокінетичними кривими цих двох активних речовин фактично не змінюється через зниження активності ізоферменту CYP2D6, відповідно до коригування дози не потрібно. У пацієнтів з печінковою та нирковою недостатністю від середнього до тяжкого ступеня метаболізм венлафаксину та виведення ОДВ знижується, підвищується Cmaxвенлафаксину та ОДВ, подовжується T1/2. Зниження загального кліренсу венлафаксину найбільш виражене у хворих при кліренсі креатиніну (КК) нирками нижче 30 мл/хв, а також у пацієнтів, які перебувають на нирковому діалізі (T1/2; збільшується на 180% для венлафаксину і на 142% для ОДС, а обох активних речовин знижується приблизно на 57%. Для таких пацієнтів, особливо на гемодіалізі, необхідний індивідуальний підбір дози венлафаксину та контроль кінетики з урахуванням тривалості лікування цим препаратом. Хоча дані для пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня за шкалою Чайлд-Пью обмежені, слід враховувати, що індивідуальні варіації фармакокінетики, зокрема кліренсу препарату та його T1/2, мають досить різноманітний характер, який слід враховувати при призначенні венлафаксину таким пацієнтам. У пацієнтів з класом А по Чайлд-П'ю (легкі порушення функції печінки) і з класом B по Чайлд-П'ю (порушення середньої тяжкості) T1/2; ніж наполовину.Клінічна фармакологіяАнтидепресант.Показання до застосуванняДепресія: профілактика та лікування.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до венлафаксину або будь-якої з допоміжних речовин; одночасне застосування з інгібіторами МАО; тяжкі порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) менше 10 мл/хв); тяжкі порушення функції печінки; прийом препарату віком до 18 років; при вагітності та в період лактації. З обережністю: ;нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, аритмії (особливо тахікардія), судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальні стани в анамнезі, суїцидальні тенденції оболонок, вихідно знижена маса тіла, гіпонатріємія, зневоднення, одночасно з діуретиками або з лікарськими засобами, що застосовуються для лікування ожиріння.Вагітність та лактаціяНе слід призначати венлафаксин вагітним і жінкам, що годують груддю, т.к. Безпека препарату в період вагітності та лактації у жінки не встановлена достатньою мірою, зважаючи на те, що відсутні адекватно проведені контрольовані клінічні дослідження на досить великій вибірці таких пацієнток. Це стосується здоров'я, як матері, так і переважно плода/дитини. Жінки дітородного віку мають бути попереджені про це до початку лікування, слід негайно звернутися до лікаря у разі настання вагітності або планування вагітності під час лікування препаратом. Венлафаксин та його метаболіт (ОДВ) виділяються у грудне молоко. При необхідності прийому препарату в період лактації необхідно припинення грудного вигодовування. На практиці трапляються випадки призначення венлафаксину матерям під час вагітності та незадовго до пологів, коли у конкретній ситуації очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У цих випадках у новонароджених часто спостерігалися ускладнення, які вимагали збільшення термінів госпіталізації, підтримки дихання і годування через зонд. Дані ускладнення можуть розвиватися відразу після пологів і характерні також у разі прийому інших антидепресантів групи ІОЗСН або СІОЗС (що не містять венлафаксину). У подібних випадках повідомлялося про наступні клінічні симптоми у новонароджених: розлади зовнішнього дихання, ціаноз, апное, судоми, нестабільність температури, труднощі годівлі, блювання, гіпоглікемія, м'язова гіпертонія або гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, тремтіння, дратівливість,сонливість чи безсоння. Подібні порушення можуть свідчити про серотонінергічні ефекти препарату Венлафаксин. Якщо венлафаксин застосовувався під час вагітності і лікування матері було завершено незадовго до пологів, у новонародженого може виникнути синдром відміни. У такого новонародженого слід виключити наявність серотонінового синдрому або злоякісного нейролептичного синдрому. Епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування СІЗЗЗ під час вагітності, особливо на пізніх термінах вагітності, може збільшити ризик персистуючої легеневої гіпертензії новонароджених.Побічна діяЧастота побічних ефектів: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/ 1000), дуже рідко (<1/10 000), частота не встановлена (нині дані про поширеність побічних реакцій відсутні). Загальні симптоми: часто - слабкість, підвищена стомлюваність, озноб; нечасто – набряк Квінке, реакції фотосенсибілізації; частота не встановлена – анафілактичні реакції. З боку нервової системи: дуже часто - сухість у роті, головний біль; часто – незвичайні сновидіння, зниження лібідо, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, ступор, сплутаність свідомості, деперсоналізація, підвищення м'язового тонусу, тремор; нечасто – апатія, ажитація, галюцинації, міоклонус, порушення координації рухів та рівноваги; рідко – акатизія, психомоторне збудження, епілептичні напади, маніакальні реакції; частота не встановлена – запаморочення, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), серотоніновий синдром, марення, екстрапірамідні реакції (в т.ч. дистонії та дискінезія), пізня дискінезія, суїцидальні думки та поведінка, агресія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто - нудота; часто – зниження апетиту (анорексія), запор, блювання; нечасто – бруксизм, діарея; рідко – гепатит; частота не встановлена – панкреатит. З боку органів дихання: часто - позіхання, бронхіт, задишка; рідко – інтерстиціальні захворювання легень та еозинофільна пневмонія, біль у грудях. З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покривів; нечасто – постуральна гіпотензія, тахікардія, непритомність; частота не встановлена – гіпотонія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи двонаправлену тахікардію). З боку системи кровотворення: ; нечасто – крововиливу в шкіру (екхімози), шлунково-кишкові кровотечі; частота не встановлена – крововиливи у слизові оболонки, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, патологічні зміни крові (включаючи агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія). З боку обміну речовин: часто - підвищення рівня холестерину в сироватці крові, зниження маси тіла; нечасто – збільшення маси тіла; дуже рідко – збільшення вмісту пролактину; частота не встановлена – зміна лабораторних проб функції печінки, гепатит, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. З боку сечостатевої системи: часто - порушення еякуляції/оргазму (у чоловіків), еректильна дисфункція (імпотенція), аноргазмія, дизуричні розлади (в основному - труднощі на початку сечовипускання), поллакіурія, порушення менструацій, пов'язані зі збільшеною кровотечею або збільшеною кровотечею (Менорагія, метрорагія); нечасто – порушення оргазму (у жінок), затримка сечі; рідко – нетримання сечі. З боку органів чуття: часто - порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасто - порушення смакових відчуттів, шум чи дзвін у вухах; частота не встановлена – закритокутова глаукома. З боку шкірних покривів: дуже часто - пітливість; нечасто - алопеція, що швидко проходить висип; частота не встановлена – багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка. З боку опорно-рухового апарату: частота не встановлена - рабдоміоліз. При припиненні прийому венлафаксину, різкій відміні або при зниженні дози можуть спостерігатися симптоми, що належать до так званого синдрому відміни: підвищена стомлюваність, астенія, головний біль, запаморочення, порушення сну (сонливість або безсоння, утруднення засинання, поява незвичайних сновидінь), гіпо тривожність, ажитація (підвищена нервова збудливість і дратівливість), сплутаність свідомості, парестезії (спонтанно виникає неприємне відчуття оніміння, поколювання, печіння, повзання мурашок і т.п.), підвищене потовиділення, сухість у роті, зниження апет (Більшість з цих реакцій виражені незначно і не вимагають лікування).Взаємодія з лікарськими засобамиВенлафаксин, сам не володіючи підвищеним зв'язком з білками плазми крові, практично не підвищує концентрацію лікарських засобів, що одночасно приймаються, для яких характерний високий зв'язок з білками плазми. Клінічно значущої взаємодії з антигіпертензивними (багатьох фармакологічних груп, у т.ч. бета-блокаторами, інгібіторами АПФ та діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлено. Слід бути обережним при одночасному призначенні з іншими препаратами, що впливають на ЦНС, оскільки комбінації венлафаксину з усіма такими препаратами не вивчені. Інгібітори МАО Протипоказано одночасне застосування венлафаксину з інгібіторами МАО, а також протягом 14 днів після їх відміни (імовірний ризик розвитку тяжких побічних ефектів аж до летального результату). Терапію інгібіторами МАО можна призначати не менш як через 7 днів після відміни препарату Венлафаксин. Прийом препарату Венлафаксин повинен бути припинений, принаймні, за 7 днів до початку прийому оборотних селективних інгібіторів МАО (моклобемід). Слабо оборотний та неселективний інгібітор МАО лінезолід (протимікробний лікарський засіб) та метиленовий синій (в/в лікарська форма) також не рекомендуються для одночасного застосування з венлафаксином. Серотонінергічні засоби Слід з обережністю ставитися до одночасного застосування лікарських засобів, що впливають на серотонінову систему медіаторів, таких як триптани (суматриптан, золмітриптан та ін.), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС) та ІОЗСН (відзначалися тривалі судоми). сибутрамін або фентаніл (і його аналоги декстрометорфан, трамадол та ін), а також надлишку джерел триптофану через посилення потенційного ризику виникнення серотонінового синдрому. Алкоголь Під час лікування венлафаксином слід виключити алкоголь (етанол). Алкоголь посилює порушення психомоторних функцій, які можуть викликати венлафаксин. Літій Препарати літію не мають значного впливу на фармакокінетику венлафаксину. Діазепам Не виявлено впливу перорально призначеного діазепаму на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ, і, навпаки, венлафаксин не змінював фармакокінетику діазепаму та його метаболіту десметилдіазепаму. Крім того, призначення обох цих препаратів не погіршує психомоторних та психометричних ефектів, спричинених діазепамом. Ціметідин Одночасне призначення циметидину та венлафаксину виявилося у затримці метаболізму при "першому проходженні" венлафаксину. Кліренс венлафаксину при внутрішньому прийомі знизився на 43%, а площа під фармакокінетичною кривою (AUC) і Cmax; для даного препарату збільшилися на 60%. Проте, такого впливу не виявилося щодо ОДВ. Оскільки загальна активність венлафаксину та ОДВ, як очікується, підвищиться при цьому лише малою мірою, то коригування дози для більшості звичайних пацієнтів не потрібно. Однак пацієнтам з наявною (виявленою) гіпертензією, літнім пацієнтам і тим, у кого є порушення функції печінки або нирок, можливе коригування дози венлафаксину. Галоперидол У дослідженні, де венлафаксин призначався на стадії рівноважної концентрації при дозі 150 мг/день, спостерігалося зниження загального кліренсу перорального галоперидолу на 42% після дози 2 мг внутрішньо; при цьому AUC зросла на 70%, а Cmax ;зросла на 88%, при цьому T1/2 ;галоперидолу не змінився. Це слід враховувати для вибору дози галоперидолу. Іміпрамін Венлафаксин не погіршує фармакокінетику іміпраміну та 2-гідроксиіміпраміну. Однак AUC, Cmax ;і Cmin ;десипраміну (активного метаболіту іміпраміну) зросли приблизно на 35% при одночасному прийомі венлафаксину. Зростає також від 2.5 до 4.5 разів (залежно від дози венлафаксину: 37.5 мг на 12 год або 75 мг на 12 год) концентрація 2-гідроксідесіпраміну, але клінічне значення цього факту не відоме. Метопролол При одночасному застосуванні метопрололу та венлафаксину слід бути обережним, оскільки внаслідок фармакокінетичної взаємодії концентрація метопрололу в плазмі крові збільшується приблизно на 30-40%, без зміни концентрації його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значимість цієї взаємодії не вивчена. Метопролол не впливає на AUC венлафаксину та ОДВ. Рисперидон При одночасному застосуванні з рисперидоном (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика пари активних молекул (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) істотно не змінюється при комбінації з венлафаксином. Клозапін У ході постмаркетингового вивчення венлафаксину з'ясовано, що при одночасному застосуванні з клозапіном його концентрація у плазмі збільшується. Це виявлялося посиленням побічних ефектів клозапіну, особливо щодо частоти судом. Індинавір При одночасному застосуванні змінюється фармакокінетика індинавіру (AUC знижується на 28%, а Cmax; зменшується на 36%). У венлафаксину зміни фармакокінетики немає. Клінічне значення цього факту невідоме. Кетоконазол Дослідження фармакокінетики при поєднанні з кетоконазолом показало підвищення плазмових концентрацій венлафаксину та ОДВ у суб'єктів, у яких початковий метаболізм за участю ізоферменту CYP2D6 є як добрим (Х-Мет), так і поганим (П-Мет). Зокрема, Cmax; венлафаксину зросла на 26% у Х-Мет і на 48% у П-Мет. Значення Cmax; ОДВ зросли на 14% і 29% у суб'єктів Х-Мет і П-Мет відповідно. AUC венлафаксину зросла на 21% у Х-Мет та на 70% у П-Мет. Значення AUC ОДВ збільшилися на 23% та 33% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. Засоби, що впливають на згортання крові та функцію тромбоцитів (НПЗП, препарати ацетилсаліцилової кислоти та інші антикоагулянти) Серотонін, що виділяється тромбоцитами, відіграє важливу роль у гемостазі (зупинки кровотечі). Епідеміологічні дослідження демонструють взаємозв'язок між прийомом психотропних препаратів, які втручаються у зворотне захоплення серотоніну, та частотою кровотеч у верхніх відділах ШКТ. Цей взаємозв'язок посилюється, якщо одночасно застосовуються нестероїдні протизапальні засоби, препарати з вмістом ацетилсаліцилової кислоти або інші антикоагулянти. Доведено підвищується ризик кровотеч при призначенні СІОЗС та ІОЗСН (включаючи венлафаксин) одночасно з варфарином. Пацієнти, яким призначений варфарин, повинні перебувати під ретельним контролем протромбінового часу та/або часткового тромбопластинового часу, особливо коли починається або закінчується спільне застосування з венлафаксином. Взаємодія з іншими лікарськими засобами на рівні вивченого метаболізму із ізоферментами цитохрому P450 Основні шляхи метаболізму венлафаксину включають ізоферменти CYP2D6 і CYP3A4: перший з них перетворює венлафаксин на його активний метаболіт ОДВ, а другий є менш важливим у метаболізмі венлафаксину порівняно з CYP2D6 і утворює продукт N-десметилвенлафаксин з маленькою. Доклінічні дослідження показали, а потім було підтверджено клінічно, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP2D6. Тому навіть при призначенні з помірно пригнічуючими активність цього ферменту лікарськими засобами (див. вище приклад з іміпраміном), або у випадку пацієнтів з генетично обумовленим зниженням функції CYP2D6, корекції дози венлафаксину не потрібне, оскільки сумарна концентрація активної речовини та активного метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому суттєво не змінюється.Це позитивно характеризує венлафаксин порівняно з іншими антидепресантами. Слід виявляти обережність при одночасному призначенні з такими інгібіторами CYP2D6, як хінідин, пароксетин, флуоксетин, галоперидол, перфеназин, левомепромазин, тому що в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати плазмову концентрацію цих субстратів CYP2D. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується. До того ж венлафаксин не пригнічує активність ферментів CYP3A4, CYP1A2 та CYP2C9, тому з такими ліками як алпрозолам, кофеїн, карбамазепін, діазепам, толбутамід, терфенадин значної взаємодії не спостерігається. Взаємодія з; кетоконазолом; описано вище. Аналогічний вплив можуть мати такі інгібітори CYP3A3/4, як ітраконазол, ритонавір. Інші взаємодії з різними супутніми терапевтичними факторами та їжею На фоні застосування венлафаксину слід дотримуватись особливої обережності при електросудомній терапії, оскільки досвід застосування венлафаксину в цих умовах відсутній. Значного впливу різних видів їжі на всмоктування венлафаксину та його подальше перетворення на ОДВ не виявлено. Їжа (як правило, з високим вмістом білка, наприклад: тверді сири, ікра риб, індичка), а також харчові добавки та фітнес-раціони, що є підвищеним джерелом триптофану, потенційно сприяє більшому виробленню в організмі серотоніну, що може посилювати побічні серотонінергічні ефекти. . Небажана фармакодинамічна взаємодія може мати місце при прийомі Венлафаксину одночасно з лікарською рослиною звіробій продірявлений (травою або різними препаратами з нього), таке поєднання не рекомендується. Є повідомлення про хибнопозитивні результати імунохроматографічного експрес-тесту сечі (тест-смужки) на фенциклідин та амфетаміни у пацієнтів, які приймають венлафаксин, причому навіть через кілька днів після відміни венлафаксину. Це можна пояснити недостатньою специфічністю цього тесту. Розрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетамінів може лише підтверджуючий тест у спеціалізованій антидопінговій лабораторії. За наявними на сьогоднішній день даними, венлафаксин не виявив себе як препарат, що викликає лікарське зловживання або пристрасть (як при доклінічному дослідженні афінітету до рецепторів, так і в клінічній практиці).Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Венлафаксин приймають під час їжі, бажано одночасно, не розжовуючи і запиваючи рідиною. Рекомендована початкова доза становить 75 мг на два прийоми щодня (по 37.5 мг 2 рази на день). Залежно від переносимості та ефективності доза може бути поступово збільшена до 150 мг на добу. При необхідності дозу збільшують до 225 мг на добу. Збільшення дози на 75 мг на добу може бути зроблено з інтервалом у 2 тижні і більше, у разі клінічної необхідності, у зв'язку з тяжкістю симптомів можливе збільшення дози в більш короткі терміни, але не менше 4 днів. Вищі дози (до максимальної добової дози 375 мг на добу в 2-3 прийоми) вимагають стаціонарного спостереження пацієнтів. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія та профілактика рецидивів: підтримуюче лікування може тривати 6 місяців і більше. Призначаються мінімальні ефективні дози, що застосовувалися під час лікування депресивного епізоду. Ниркова недостатність: ;при ;легкої ниркової недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) ;корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності (СКФ 10-30 мл/хв) дозу слід знизити на 25-50%. У зв'язку з подовженням T1/2; венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ), таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (ШКФ менше 10 мл/хв), оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. При гемодіалізі добова доза повинна бути знижена на 50%, приймати препарат слід після закінчення сеансу гемодіалізу. Печінкова недостатність: ;при ;легкої печінкової недостатності ;(протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 сек) добова доза повинна бути знижена на 50% або більше. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при важкій печінковій недостатності, оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. Літні пацієнти: літній вік пацієнта за відсутності будь-яких гострих і хронічних захворювань не вимагає зміни дози, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні пацієнтів похилого віку потрібна обережність. Літнім пацієнтам слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Скасування препарату Припинення прийому препарату слід проводити поступово, щоб мінімізувати ризик, пов'язаний зі скасуванням препарату. При курсі лікування протягом 6 тижнів і більше період поступового відміни препарату повинен бути не менше 2 тижнів і залежить від дози, тривалості терапії та індивідуальних особливостей пацієнта.ПередозуванняСимптоми передозування: порушення свідомості (від сонливості до коми), ажитація, можлива блювота, діарея; тремор, зниження або (слабке) підвищення артеріального тиску, запаморочення, мідріаз, судомні стани, синусова або шлуночкова тахікардія або брадикардія; зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, розширення комплексу QRS). Постмаркетинговий досвід застосування вказує на те, що найчастіше передозування венлафаксину відбувалося при одночасному прийомі алкоголю та/або з іншими психотропними препаратами. Є неодноразові повідомлення про смертельні наслідки. Опубліковані літературні джерела з ретроспективних досліджень передозувань венлафаксину повідомляють, що такий підвищений ризик фатальних результатів може бути властивий саме венлафаксину при порівнянні його з антидепресантами групи СІОЗС, що є в медичному обігу, однак цей ризик нижчий, ніж ризик, властивий трициклічним антидепресантам. Епідеміологічні дослідження показали, що ті пацієнти, яких лікують венлафаксином, мають велику обтяженість щодо ризику суїциду в порівнянні з тими пацієнтами, кого лікують СІОЗС (відмінними від венлафаксину). Проте досі залишилося нез'ясованим,наскільки такі високі відсотки смертельних випадків (через передозування венлафаксину) обумовлені токсичними властивостями самого препарату або особливими характеристиками тієї групи пацієнтів, яких лікують венлафаксином. Відповідно до клінічного досвіду, рекомендується в рецептах на венлафаксин виписувати мінімально можливу кількість препарату, достатнього лише до наступного візиту хворого з метою зниження ризику навмисного передозування.з метою зниження ризику навмисного передозування.з метою зниження ризику навмисного передозування. Лікування: ; проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання, кровообігу та ритму серця). При передозуванні рекомендується негайне промивання шлунка, прийом активованого вугілля зниження всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювання при ризик аспірації блювотних мас. Форсований діурез, діаліз, переливання крові є неефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСуїцид та суїцидальна поведінка Депресія пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, завдання собі тілесних ушкоджень і суїциду (суїцидальна поведінка). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Оскільки протягом перших кількох тижнів терапії або навіть більшого проміжку часу поліпшення може не спостерігатися, до такого поліпшення необхідно здійснювати ретельне спостереження за пацієнтами. Відповідно до накопиченого клінічного досвіду, ризик суїциду може збільшуватися на ранніх етапах одужання. Пацієнти з суїцидальними спробами в анамнезі або з високим рівнем роздумів на суїцидальні теми до початку лікування більш схильні до ризику суїцидальних думок або спроб суїциду, за такими пацієнтами необхідно здійснювати ретельне спостереження. Мета-аналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів за участю дорослих пацієнтів із психічними порушеннями показав, що при прийомі антидепресантів у порівнянні з прийомом плацебо у пацієнтів молодше 25 років підвищений ризик суїцидальної поведінки. Медикаментозне лікування цих пацієнтів і, зокрема, пацієнтів з високим ступенем ризику суїциду, має супроводжуватися ретельним наглядом, особливо на ранньому етапі терапії та корекції дози. Пацієнтів (та осіб,доглядають за такими пацієнтами) слід попередити про необхідність контролювати будь-які прояви клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок, а також незвичайних змін у поведінці, і негайно звертатися за медичною допомогою з появою цих симптомів. У невеликої кількості пацієнтів, які приймають антидепресанти, зокрема. венлафаксин, під час початку лікування, зміни дози або припинення лікування, може спостерігатися агресія. Проведені досі клінічні дослідження не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Незважаючи на це, як і при лікуванні іншими препаратами, що діють на ЦНС, лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом, а також пацієнтів, які мають в анамнезі такі симптоми. Особливі групи пацієнтів Венлафаксин не дозволяється до застосування у дітей. У пацієнтів з агресією, що спостерігалася раніше, венлафаксин слід застосовувати з обережністю. У хворих на афективні розлади, біполярні розлади при лікуванні антидепресантами, в т.ч. венлафаксином, можуть виникати гіпоманіакальні та маніакальні стани. Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно хворим з манією в анамнезі. Такі пацієнти потребують медичного спостереження. При терапії венлафаксином можуть виникнути судомні розлади. Як і всі антидепресанти, венлафаксин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомними розладами в анамнезі, за такими пацієнтами необхідно встановити ретельний контроль. Лікування має бути припинено у разі розвитку судом. Акатізія Застосування венлафаксину було пов'язане з розвитком акатизії, яка характеризується неприємним для пацієнта почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і виявляється в нездатності хворого довго сидіти спокійно в одній позі або довго залишатися без руху. Цей стан може спостерігатися на початку лікування та протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів, які виникли такі симптоми, збільшення дози не рекомендується. Біполярний розлад До початку лікування необхідно визначити тих пацієнтів, які перебувають у групі ризику біполярного розладу. Така перевірка має включати докладне вивчення анамнезу, зокрема. сімейного, виявлення випадків самогубства, біполярного розлади. Слід зазначити, що венлафаксин не рекомендований для лікування біполярної депресії. Застосування у пацієнтів із супутніми захворюваннями Клінічний досвід застосування венлафаксину у хворих із супутніми захворюваннями обмежений. Слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із тими захворюваннями, які мають вплив венлафаксину на гемодинамічні показники та/або метаболізм. Пацієнтів слід попередити про негайне звернення до лікаря з появою висипу, уртикарних елементів або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску та/або підвищення ЧСС, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та ЕКГ, особливо в період уточнення або підвищення дозування венлафаксину. У досвіді постмаркетингового застосування венлафаксину (при передозуванні) було зареєстровано летальні серцеві аритмії. Перед призначенням венлафаксину пацієнтам з високим ризиком серйозних порушень серцевого ритму слід оцінити співвідношення ймовірної користі до можливого ризику при застосуванні. Пацієнти, особливо літні, мають бути попереджені про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги з метою профілактики травматизму. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження ОЦК (в т.ч. у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Венлафаксин не досліджений на пацієнтах, які перенесли недавно інфаркт міокарда і страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Таким пацієнтам слід призначати з обережністю. Прийом СІОЗС або венлафаксину пацієнтами з цукровим діабетом може спричинити зміну рівня глюкози у плазмі крові. Можлива корекція дози інсуліну та/або протидіабетичних лікарських засобів. Під час лікування рекомендується утримуватися від прийому будь-яких алкогольних напоїв. Безпека та ефективність застосування венлафаксину у поєднанні з лікарськими засобами, що знижують вагу тіла (включаючи фентермін), встановлені не були. Не рекомендується одночасний прийом венлафаксину та лікарських засобів, що знижують вагу тіла. Жінки дітородного віку повинні застосовувати відповідні методи контрацепції під час прийому венлафаксину. Роз'яснення особливих симптомів та станів, виникнення яких можливе при лікуванні препаратом Сухість у роті відзначається у 10% пацієнтів, які отримували венлафаксин. Це може збільшити ризик розвитку карієсу. Пацієнти повинні ретельно дотримуватись гігієни порожнини рота. Застосування венлафаксину може спричинити розвиток акатизії, що характеризується суб'єктивними неприємними відчуттями або руховим занепокоєнням та необхідністю часто рухатися, що часто супроводжується нездатністю сидіти або стояти на місці. Здебільшого це відбувається протягом перших кількох тижнів лікування. Підвищення дози у пацієнтів, у яких розвиваються ці симптоми, може спричинити небажані наслідки. У плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях у 5.3% пацієнтів було зареєстровано клінічно значуще збільшення вмісту холестерину у сироватці крові. Необхідний контроль рівня холестерину при тривалому лікуванні. Синдром відміни Під час припинення лікування поширений синдром відміни, особливо якщо це різке припинення. Ризик синдрому відміни може залежати від кількох факторів, включаючи тривалість лікування, величину терапевтичних доз та швидкість їх зниження. Дуже рідко повідомляється про ці симптоми у пацієнтів, які випадково пропустили прийом препарату. Симптоми синдрому відміни зазвичай наступають протягом перших днів після припинення лікування. Зазвичай ці симптоми проходять протягом 2 тижнів, хоча деякі люди можуть бути 2-3 місяці і більше. Рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину при припиненні прийому препарату протягом декількох тижнів або місяців, залежно від вираженості клінічних симптомів захворювання. Серотоніновий синдром Прийом венлафаксину, як і інших серотонінергічних препаратів, може викликати серотоніновий синдром, потенційно небезпечний для життя стан, особливо при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, які можуть вплинути на серотонінергічні нейромедіаторні системи, такі як інгібітори МАО. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного статусу (збудження, галюцинації, кома), вегетативну нестійкість (тахікардія, лабільність АТ, гіпертермія), нервово-м'язові розлади (гіперрефлексія, порушення координації) та/або шлунково- , діарея). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід дотримуватися обережності при виконанні потенційно небезпечних видів робіт, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторної реакції (в т.ч. керування автомобілями та управління механізмами).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: венлафаксину гідрохлорид 42,42 мг, що відповідає 37,5 мг; Допоміжні речовини; целюлоза мікрокристалічна 67,31 мг, крохмаль прежелатинізований 49,50 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) 0,82 мг, тальк 3,30 мг, магнію стеарат – 1,65 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиПігулки плоскоциліндричної форми з фаскою та ризиком, білого або білого з жовтуватим відтінком кольору. Допускається легка мармуровість.ФармакокінетикаАбсорбція: Всмоктування із шлунково-кишкового тракту хороше, близько 92% для одноразової дози, кількісно не залежить від їди. Розподіл: Загальна біодоступність – 40-45%, що пов'язано з інтенсивним пресистемним метаболізмом у печінці. Венлафаксин та ОДВ зв'язуються з білками плазми людини на 27 та 30% відповідно; вони обоє проникають у грудне молоко. У діапазоні добових доз венлафаксину 75-450 мг сам венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (TCmax) венлафаксину та ОДВ – 2 та 3 години, відповідно, після прийому таблеток Венлафаксину внутрішньо. У разі прийому пролонгованих форм венлафаксину показники TCmax 5,5 та 9 год відповідно. Період напіввиведення (T1/2) становив 5 ± 2 год та 11 ± 2 год, для венлафаксину та ОДВ відповідно. Рівноважна концентрація у плазмі (Css) для венлафаксину та ОДВ досягається після 3-х днів багаторазового прийому терапевтичних доз. Метаболізм: Метаболізується переважно у печінці за участю ізоферменту CYP2D6 до єдиного фармакологічно активного метаболіту (ОДВ), а також до неактивного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Венлафаксин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, який не інгібує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4. Виведення: Виводиться переважно нирками: приблизно 87% прийнятої одиничної дози виводиться із сечею протягом 48 годин (5% у незміненому вигляді, 29% у вигляді некон'югованого ОДВ, 26% у вигляді кон'югованого ОДВ, 27% у вигляді інших неактивних метаболітів); год нирками виводиться 92% препарату. Середнє значення ± стандартне відхилення для плазмового кліренсу венлафаксину та ОДВ становить 1.3±0.6 та 0.4±0.2 л/год/кг відповідно; період напіввиведення, що здається, 5 ± 2 і 11 ± 2 годин, відповідно; здається (у рівноважному стані) обсяг розподілу 7.5±3.7 та 5.7±1.8 л/кг, відповідно. Спеціальні групи. Стать і вік пацієнта не суттєво впливають на фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ. Для пацієнтів похилого віку спеціального коригування дози в залежності від віку не потрібно. У пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 немає потреби у підборі індивідуальних доз. Незважаючи на різноспрямовану зміну концентрацій, взятих окремо, а саме венлафаксину (підвищується) та ОДВ (знижується), сума площ під фармакокінетичними кривими цих двох активних речовин фактично не змінюється через зниження активності ізоферменту CYP2D6, відповідно до коригування дози не потрібно. У пацієнтів з печінковою та нирковою недостатністю від середнього до тяжкого ступеня метаболізм венлафаксину та виведення ОДВ знижується, підвищується Cmax венлафаксину та ОДВ, подовжується T1/2. Зниження загального кліренсу венлафаксину найбільш виражене у хворих при кліренсі креатиніну (КК) нирками нижче 30 мл/хв, а також у пацієнтів, які перебувають на нирковому діалізі (T1/2 збільшується на 180% для венлафаксину і на 142% для ОДВ, а кліренс активних речовин знижується приблизно 57%). Для таких пацієнтів, особливо на гемодіалізі, необхідний індивідуальний підбір дози венлафаксину та контроль кінетики з урахуванням тривалості лікування цим препаратом. Хоча дані для пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня за шкалою Чайлд-Пью обмежені, слід враховувати, що індивідуальні варіації фармакокінетики, зокрема кліренсу препарату та його T1/2, мають досить різноманітний характер, який слід враховувати при призначенні венлафаксину таким пацієнтам. У пацієнтів з класом A по Чайлд-П'ю (легкі порушення функції печінки) та з класом B по Чайлд-Пью (середні порушення) T1/2 венлафаксину та ОДВ подовжений приблизно у 2 рази порівняно зі здоровими пацієнтами, а кліренс знижений більш ніж наполовину .ФармакодинамікаВенлафаксин - антидепресант, що хімічно не відноситься до жодного класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші), є рацематом двох активних енантіомерів. Венлафаксин та його основний метаболіт, О-десметилвенлафаксин (ОДВ), є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (у скороченому вигляді: ІОЗСН або СІОЗСіН) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Механізм антидепресивної дії пов'язаний із здатністю препарату посилювати активність нейромедіаторів під час передачі нервових імпульсів у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин та ОДВ однаково ефективно впливають на зворотне захоплення вищеназваних нейромедіаторів, при цьому вони не мають спорідненості (вивчалося in vitro) з холінергічними (мускариновими), гістаміновими (Н1), альфа1-адренергічними,опіоїдними та бензодіазепіновими рецепторами, що не пригнічують активність моноаміноксидази (МАО). По інгібуванню зворотного захоплення серотоніну венлафаксин поступається селективним інгібіторам зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).Показання до застосуванняДепресія. Профілактика та лікування.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до венлафаксину або будь-якої з допоміжних речовин, одночасне застосування з інгібіторами МАО, тяжкі порушення функції нирок та/або печінки (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 10 мл/хв).Вагітність та лактаціяПрийом препарату протипоказаний у віці до 18 років, при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗагальні симптоми: часто – слабкість, підвищена стомлюваність, озноб; нечасто – набряк Квінке, реакції фотосенсибілізації; частота не встановлена – анафілактичні реакції. З боку нервової системи: дуже часто – сухість у роті, головний біль; часто – незвичайні сновидіння, зниження лібідо, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, ступор, сплутаність свідомості, деперсоналізація, підвищення м'язового тонусу, тремор; нечасто – апатія, ажитація, галюцинації, міоклонус, порушення координації рухів та рівноваги; рідко – акатизія, психомоторне збудження, епілептичні напади, маніакальні реакції; частота не встановлена - запаморочення, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), серотоніновий синдром, марення, екстрапірамідні реакції (у тому числі дистонії та дискінезія), пізня дискінезія, суїцидальні думки та поведінка, агресія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – зниження апетиту (анорексія), запор, блювання; нечасто – бруксизм, діарея; рідко – гепатит; частота не встановлена – панкреатит. З боку органів дихання: часто – позіхання, бронхіт, задишка; рідко: інтерстиціальні захворювання легень (ІЗЛ) та еозинофільна пневмонія, біль у грудях. З боку серцево-судинної системи: часто – артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покривів; нечасто – постуральна гіпотензія, тахікардія, непритомність; частота не встановлена – гіпотонія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи двонаправлену тахікардію). З боку системи кровотворення: нечасто – крововилив у шкіру (екхімози), шлунково-кишкові кровотечі; частота не встановлена – крововиливи у слизові оболонки, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, патологічні зміни крові (включаючи агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія). З боку обміну речовин: часто – підвищення рівня холестерину у сироватці крові, зниження маси тіла; нечасто – збільшення маси тіла; дуже рідко – збільшення вмісту пролактину; частота не встановлена – зміна лабораторних проб функції печінки, гепатит, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. З боку сечостатевої системи: часто - порушення еякуляції/оргазму (у чоловіків), еректильна дисфункція (імпотенція), аноргазмія, дизуричні розлади (в основному - труднощі на початку сечовипускання), поллакіурія, порушення менструацій, пов'язані зі збільшеною кровотечею або кровотечею. менорагія, метрорагія); нечасто – порушення оргазму (у жінок), затримка сечі; рідко – нетримання сечі. З боку органів чуття: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасто - порушення смакових відчуттів, шум чи дзвін у вухах; частота не встановлена – закритокутова глаукома. З боку шкірних покривів: дуже часто – пітливість; нечасто - алопеція, що швидко проходить висип; частота не встановлена – багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка. З боку опорно-рухового апарату: частота не встановлена – рабдоміоліз. При припиненні прийому венлафаксину, різкій відміні або при зниженні дози можуть спостерігатися симптоми, що належать до так званого синдрому відміни: підвищена стомлюваність, астенія, головний біль, запаморочення, порушення сну (сонливість або безсоння, утруднення засинання, поява незвичайних сновидінь), гіпо тривожність, ажитація (підвищена нервова збудливість і дратівливість), сплутаність свідомості, парестезії (спонтанно виникає неприємне відчуття оніміння, поколювання, печіння, повзання мурашок і т.п.), підвищене потовиділення, сухість у роті, зниження апет (Більшість з цих реакцій виражені незначно і не вимагають лікування).Взаємодія з лікарськими засобамиВенлафаксин, сам не володіючи підвищеним зв'язком з білками плазми крові, практично не підвищує концентрацію лікарських засобів, що одночасно приймаються, для яких характерний високий зв'язок з білками плазми. Клінічно значущої взаємодії з антигіпертензивними (багатьох фармакологічних груп, у тому числі бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту та діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлено. Слід бути обережним при одночасному призначенні з іншими препаратами, що впливають на центральну нервову систему (ЦНС), оскільки комбінації венлафаксину з усіма такими препаратами не вивчені. Інгібітори моноамінооксидази (МАО). Протипоказано одночасне застосування венлафаксину з інгібіторами МАО, а також протягом 14 днів після їх відміни (імовірний ризик розвитку тяжких побічних ефектів аж до летального результату). Терапію інгібіторами МАО можна призначати не менш як через 7 днів після відміни препарату Венлафаксин. Прийом препарату Венфлаксин повинен бути припинений, принаймні, за 7 днів до початку прийому оборотних селективних інгібіторів МАО (моклобемід). Слабо оборотний та неселективний інгібітор МАО лінезолід (протимікробна ЛЗ) та метиленовий синій (внутрішньовенна лікарська форма) також не рекомендуються для одночасного застосування з венлафаксином. Серотонінергічні засоби. Слід з обережністю ставитися до одночасного застосування лікарських засобів, що впливають на серотонінову систему медіаторів, таких як триптани (суматриптан, золмітриптан та ін.), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС) та ІОЗСН (відзначалися тривалі судоми). сибутрамін або фентаніл (і його аналоги декстрометорфан, трамадол та ін), а також надлишку джерел триптофану через посилення потенційного ризику виникнення серотонінового синдрому. Алкоголь. Під час лікування венлафаксином слід виключити алкоголь. Алкоголь посилює порушення психомоторних функцій, які можуть викликати венлафаксин. Літій. Препарати літію не мають значного впливу на фармакокінетику венлафаксину. Діазепам. Не виявлено впливу перорально призначеного діазепаму на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ, і, навпаки, венлафаксин не змінював фармакокінетику діазепаму та його метаболіту десметилдіазепаму. Крім того, призначення обох цих препаратів не погіршує психомоторних та психометричних ефектів, спричинених діазепамом. Циметидин. Одночасне призначення циметидину та венлафаксину виявилося у затримці метаболізму при "першому проходженні" венлафаксину. Кліренс венлафаксину при внутрішньому прийомі знизився на 43%, а площа під фармакокінетичною кривою (AUC) і максимальна концентрація (Cmax) даного препарату збільшилися на 60%. Проте, такого впливу не виявилося щодо ОДВ. Оскільки загальна активність венлафаксину та ОДВ, як очікується, підвищиться при цьому лише малою мірою, то коригування дози для більшості звичайних пацієнтів не потрібно. Однак пацієнтам з наявною (виявленою) гіпертензією, літнім пацієнтам і тим, у кого є порушення функції печінки або нирок, можливе коригування дози венлафаксину. Галоперідол. У дослідженні, де венлафаксин призначався на стадії рівноважної концентрації при дозі 150 мг/день, спостерігалося зниження загального кліренсу перорального галоперидолу на 42% після дози 2 мг внутрішньо; при цьому площа під фармакокінетичною кривою (AUC) зросла на 70%, а Cmax зросла на 88%, при цьому період напіввиведення галоперидолу (T1/2) не змінився. Це слід враховувати для вибору дози галоперидолу. Іміпрамін. Венлафаксин не погіршує фармакокінетику іміпраміну та 2-гідроксиіміпраміну. Однак AUC, Cmax та Cmin десипраміну (активного метаболіту іміпраміну) зросли приблизно на 35% при одночасному прийомі венлафаксину. Зростає також від 2,5 до 4,5 разів (залежно від дози венлафаксину: 37,5 мг на 12 годин або 75 мг на 12 годин) концентрація 2-гідроксідесіпраміну, але клінічне значення цього факту не відоме. Метопролол. При одночасному застосуванні метопрололу та венлафаксину слід бути обережним, оскільки внаслідок фармакокінетичної взаємодії концентрація метопрололу в плазмі крові збільшується приблизно на 30-40%, без зміни концентрації його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значимість цієї взаємодії не вивчена. Метопролол не впливає на AUC венлафаксину та ОДВ. Рисперидон. При одночасному застосуванні з рисперидоном (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика пари активних молекул (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) істотно не змінюється при комбінації з венлафаксином. Клозапін. У ході постмаркетингового вивчення венлафаксину з'ясовано, що при одночасному застосуванні з клозапіном його концентрація у плазмі збільшується. Це виявлялося посиленням побічних ефектів клозапіну, особливо щодо частоти судом. Індинавір. При одночасному застосуванні змінюється фармакокінетика індинавіру (AUC знижується на 28%, а Cmax зменшується на 36%). У венлафаксину зміни фармакокінетики немає. Клінічне значення цього факту невідоме. Кетоконазол. Дослідження фармакокінетики при поєднанні з кетоконазолом показало підвищення плазмових концентрацій венлафаксину та ОДВ у суб'єктів, у яких початковий метаболізм за участю ізоферменту CYP2D6 є як добрим (Х-Мет), так і поганим (П-Мет). Зокрема, Cmax венлафаксину зросла на 26% у Х-Мет та на 48% у П-Мет. Значення Cmax ОДВ зросли на 14% та 29% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. AUC венлафаксину зросла на 21% у Х-Мет та на 70% у П-Мет. Значення AUC ОДВ збільшилися на 23% та 33% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. Засоби, що впливають на згортання крові та функцію тромбоцитів (НПЗЗ, препарати ацетилсаліцилової кислоти та інші антикоагулянти). Серотонін, що виділяється тромбоцитами, відіграє важливу роль у гемостазі (зупинки кровотечі). Епідеміологічні дослідження демонструють взаємозв'язок між прийомом психотропних препаратів, які втручаються у зворотне захоплення серотоніну, та частотою кровотеч у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Цей взаємозв'язок посилюється, якщо одночасно застосовуються нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), препарати з вмістом ацетилсаліцилової кислоти або інші антикоагулянти. Доведено підвищується ризик кровотеч при призначенні СІОЗС та ІОЗСН (включно з венлафаксином) одночасно з варфарином. Пацієнти, яким призначений варфарин, повинні перебувати під ретельним контролем протромбінового часу та/або часткового тромбопластинового часу, особливо коли починається або закінчується спільне застосування з венлафаксином. Взаємодія з іншими лікарськими засобами на рівні вивченого метаболізму із ізоферментами цитохрому P450. Основні шляхи метаболізму венлафаксину включають ізоферменти CYP2D6 і CYP3A4: перший з них перетворює венлафаксин на його активний метаболіт ОДВ, а другий є менш важливим у метаболізмі венлафаксину порівняно з CYP2D6 і утворює продукт N-десметилвенлафаксин з маленькою. Доклінічні дослідження показали, а потім було підтверджено клінічно, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP2D6. Тому навіть при призначенні з помірно пригнічуючими активність цього ферменту лікарськими засобами або у випадку пацієнтів з генетично обумовленим зниженням функції CYP2D6 корекції дози венлафаксину не потрібне, оскільки сумарна концентрація активної речовини та активного метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому істотно не змінюється.Це позитивно характеризує венлафаксин порівняно з іншими антидепресантами. Слід виявляти обережність при одночасному призначенні з такими інгібіторами CYP2D6, як хінідин, пароксетин, флуоксетин, галоперидол, перфеназин, левомепромазин, тому що в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати плазмову концентрацію цих субстратів CYP2D. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується.оскільки в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати концентрацію плазми цих субстратів CYP2D6. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується.оскільки в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати концентрацію плазми цих субстратів CYP2D6. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується. До того ж венлафаксин не пригнічує активність ферментів CYP3A4, CYP1A2 та CYP2C9, тому з такими ліками як алпразолам, кофеїн, карбамазепін, діазепам, толбутамід, терфенадин значної взаємодії не спостерігається. Взаємодія з кетоконазолом описана вище. Аналогічний вплив можуть мати такі інгібітори CYP3A3/4, як ітраконазол, ритонавір. Інші взаємодії з різними супутніми терапевтичними факторами та їжею. На фоні застосування венлафаксину слід дотримуватись особливої обережності при електросудомній терапії, оскільки досвід застосування венлафаксину в цих умовах відсутній. Значного впливу різних видів їжі на всмоктування венлафаксину та його подальше перетворення на ОДВ не виявлено. Їжа (як правило, з високим вмістом білка, наприклад: тверді сири, ікра риб, індичка), а також харчові добавки та фітнес-раціони, що є підвищеним джерелом триптофану, потенційно сприяє більшому виробленню в організмі серотоніну, що може посилювати побічні серотонінергічні ефекти венла . Небажана фармакодинамічна взаємодія може мати місце при прийомі Венлафаксину одночасно з лікарською рослиною звіробій продірявлений (травою або різними препаратами з нього), таке поєднання не рекомендується. Є повідомлення про хибнопозитивні результати імунохроматографічного експрес-тесту сечі (тест-смужки) на фенциклідин та амфетаміни у пацієнтів, які приймають венлафаксин, причому навіть через кілька днів після відміни венлафаксину. Це можна пояснити недостатньою специфічністю цього тесту. Розрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетамінів може лише підтверджуючий тест у спеціалізованій антидопінговій лабораторії. За наявними на сьогоднішній день даними, венлафаксин не виявив себе як препарат, що викликає лікарське зловживання або пристрасть (як при доклінічному дослідженні афінітету до рецепторів, так і в клінічній практиці).Спосіб застосування та дозиРекомендована початкова доза становить 75 мг на два прийоми щодня (по 37.5 мг 2 рази на день). Залежно від переносимості та ефективності доза може бути поступово збільшена до 150 мг на добу. При необхідності дозу збільшують до 225 мг на добу. Збільшення дози на 75 мг на добу може бути зроблено з інтервалом у 2 тижні і більше, у разі клінічної необхідності, у зв'язку з тяжкістю симптомів можливе збільшення дози в більш короткі терміни, але не менше 4 днів. Вищі дози (до максимальної добової дози 375 мг на добу в 2-3 прийоми) вимагають стаціонарного спостереження пацієнтів. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія та профілактика рецидивів: підтримуюче лікування може тривати 6 місяців і більше. Призначаються мінімальні ефективні дози, що застосовувалися під час лікування депресивного епізоду. Ниркова недостатність: при легкій нирковій недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності (ШКФ 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ) таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (ШКФ менше 10 мл/хв), оскільки достовірних даних про таку терапію немає. При гемодіалізі добова доза повинна бути знижена на 50%, приймати препарат слід після закінчення гемодіалізу. Печінкова недостатність: при легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) добова доза повинна бути знижена на 50% або більше. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій печінковій недостатності, оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. Літні пацієнти: літній вік пацієнта за відсутності будь-яких гострих та хронічних захворювань не потребує зміни дози, проте (як і при призначенні інших лікарських засобів) при лікуванні пацієнтів похилого віку потрібна обережність. Літнім пацієнтам слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Скасування препарату. Припинення прийому препарату слід проводити поступово, щоб мінімізувати ризик, пов'язаний зі скасуванням препарату. При курсі лікування протягом 6 тижнів і більше період поступового відміни препарату повинен бути не менше 2 тижнів і залежить від дози, тривалості терапії та індивідуальних особливостей пацієнта. Приймати внутрішньо. Препарат Венлафаксин приймають під час їжі, бажано одночасно, не розжовуючи і запиваючи рідиною.ПередозуванняСимптоми передозування: порушення свідомості (від сонливості до коми), ажитація, можливе блювання, діарея; тремор, зниження або (слабке) підвищення артеріального тиску, запаморочення, мідріаз, судомні стани, синусова або шлуночкова тахікардія чи брадикардія; зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, розширення комплексу QRS). Постмаркетинговий досвід застосування вказує, що найчастіше передозування венлафаксину відбувалося при одночасному прийомі алкоголю та/або з іншими психотропними препаратами. Є неодноразові повідомлення про смертельні наслідки. Опубліковані літературні джерела з ретроспективних досліджень передозувань венлафаксину повідомляють, що такий підвищений ризик фатальних результатів може бути властивий саме венлафаксину при порівнянні його з антидепресантами групи СІОЗС, що є в медичному обігу, однак цей ризик нижчий, ніж ризик, властивий трициклічним антидепресантам. Епідеміологічні дослідження показали, що ті пацієнти, яких лікують венлафаксином, мають велику обтяженість щодо ризику суїциду в порівнянні з тими пацієнтами, кого лікують СІОЗС (відмінними від венлафаксину). Однак досі залишилося нез'ясованим, наскільки такі високі відсотки смертельних випадків (через передозування венлафаксину) зумовлені токсичними властивостями самого препарату або особливими характеристиками тієї групи пацієнтів, яких лікують венлафаксином.Відповідно до клінічного досвіду, рекомендується в рецептах на венлафаксин виписувати мінімально можливу кількість препарату, достатнього лише до наступного візиту хворого з метою зниження ризику навмисного передозування. Лікування: проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання, кровообігу та ритму серця). При передозуванні рекомендується негайне промивання шлунка, прийом активованого вугілля зниження всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювання при ризик аспірації блювотних мас. Форсований діурез, діаліз, переливання крові є неефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, аритмії (особливо тахікардія), судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальні стани в анамнезі, суїцидальні тенденції, схильність до кровотечі маса тіла, гіпонатріємія, зневоднення, одночасно з діуретиками або з лікарськими засобами (ЛЗ), що застосовуються для лікування ожиріння.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: венлафаксин (у формі гідрохлориду) 75 мг. допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 134.62 мг, крохмаль прежелатинізований 99.00 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) 1.64 мг, тальк 6.60 мг, магнію стеарат 3.30 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; плоскоциліндричної форми з фаскою та ризиком, білого або білого з жовтуватим відтінком кольору; допускається легка мармуровість.Фармакотерапевтична групаВенлафаксин – антидепресант, що хімічно не відноситься до жодного класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші), є рацематом двох активних енантіомерів. Венлафаксин та його основний метаболіт, O-десметилвенлафаксин (ОДВ), є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (у скороченому вигляді: ІОЗСН або СІОЗСіН) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Механізм антидепресивної дії пов'язаний із здатністю препарату посилювати активність нейромедіаторів під час передачі нервових імпульсів у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин і ОДВ однаково ефективно впливають на зворотне захоплення вищезгаданих нейромедіаторів, при цьому вони не мають спорідненості (вивчалося in vitro) з холінергічними (мускариновими), гістаміновими (H1), альфа1-адренергічними, опіоїдними та бензодіазином. . По інгібуванню зворотного захоплення серотоніну венлафаксин поступається селективним інгібіторам зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).ФармакокінетикаАбсорбція Всмоктування із ШКТ хороше, близько 92% для одноразової дози, кількісно не залежить від їди. Розподіл Загальна біодоступність – 40-45%, що пов'язане з інтенсивним пресистемним метаболізмом у печінці. Венлафаксин та ОДВ зв'язуються з білками плазми людини на 27 та 30% відповідно; вони обоє проникають у грудне молоко. У діапазоні добових доз венлафаксину 75-450 мг сам венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (TCmax) венлафаксину та ОДВ – 2 та 3 години відповідно (після прийому таблеток Венлафаксину внутрішньо). У разі прийому пролонгованих форм венлафаксину показники TCmax; 5.5 та 9 год відповідно. T1/2 ;становив 5±2 год і 11±2 год, для венлафаксину та ОДВ відповідно. Css; у плазмі для венлафаксину та ОДВ досягається після 3-х днів багаторазового прийому терапевтичних доз. Метаболізм Метаболізується переважно у печінці за участю ізоферменту CYP2D6 до єдиного фармакологічно активного метаболіту (ОДВ), а також до неактивного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Венлафаксин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, який не інгібує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4. Виведення Виводиться переважно нирками: приблизно 87% прийнятої одиничної дози виводиться із сечею протягом 48 годин (5% у незміненому вигляді, 29% у вигляді некон'югованого ОДВ, 26% у вигляді кон'югованого ОДВ, 27% у вигляді інших неактивних метаболітів); год нирками виводиться 92% препарату. Середнє значення ± стандартне відхилення для плазмового кліренсу венлафаксину та ОДВ становить 1.3±0.6 та 0.4±0.2 л/год/кг відповідно; період напіввиведення, що здається, 5±2 і 11±2 год відповідно; здається (у рівноважному стані) Vd ;7.5±3.7 та 5.7±1.8 л/кг відповідно. Особливі групи Стать і вік пацієнта не суттєво впливають на фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ. Для пацієнтів похилого віку спеціального коригування дози в залежності від віку не потрібно. У пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 немає потреби у підборі індивідуальних доз. Незважаючи на різноспрямовану зміну концентрацій, взятих окремо, а саме венлафаксину (підвищується) та ОДВ (знижується), сума площ під фармакокінетичними кривими цих двох активних речовин фактично не змінюється через зниження активності ізоферменту CYP2D6, відповідно до коригування дози не потрібно. У пацієнтів з печінковою та нирковою недостатністю від середнього до тяжкого ступеня метаболізм венлафаксину та виведення ОДВ знижується, підвищується Cmaxвенлафаксину та ОДВ, подовжується T1/2. Зниження загального кліренсу венлафаксину найбільш виражене у хворих при кліренсі креатиніну (КК) нирками нижче 30 мл/хв, а також у пацієнтів, які перебувають на нирковому діалізі (T1/2; збільшується на 180% для венлафаксину і на 142% для ОДС, а обох активних речовин знижується приблизно на 57%. Для таких пацієнтів, особливо на гемодіалізі, необхідний індивідуальний підбір дози венлафаксину та контроль кінетики з урахуванням тривалості лікування цим препаратом. Хоча дані для пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня за шкалою Чайлд-Пью обмежені, слід враховувати, що індивідуальні варіації фармакокінетики, зокрема кліренсу препарату та його T1/2, мають досить різноманітний характер, який слід враховувати при призначенні венлафаксину таким пацієнтам. У пацієнтів з класом А по Чайлд-П'ю (легкі порушення функції печінки) і з класом B по Чайлд-П'ю (порушення середньої тяжкості) T1/2; ніж наполовину.Клінічна фармакологіяАнтидепресант.Показання до застосуванняДепресія: профілактика та лікування.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до венлафаксину або будь-якої з допоміжних речовин; одночасне застосування з інгібіторами МАО; тяжкі порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) менше 10 мл/хв); тяжкі порушення функції печінки; прийом препарату віком до 18 років; при вагітності та в період лактації. З обережністю: ;нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, аритмії (особливо тахікардія), судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальні стани в анамнезі, суїцидальні тенденції оболонок, вихідно знижена маса тіла, гіпонатріємія, зневоднення, одночасно з діуретиками або з лікарськими засобами, що застосовуються для лікування ожиріння.Вагітність та лактаціяНе слід призначати венлафаксин вагітним і жінкам, що годують груддю, т.к. Безпека препарату в період вагітності та лактації у жінки не встановлена достатньою мірою, зважаючи на те, що відсутні адекватно проведені контрольовані клінічні дослідження на досить великій вибірці таких пацієнток. Це стосується здоров'я, як матері, так і переважно плода/дитини. Жінки дітородного віку мають бути попереджені про це до початку лікування, слід негайно звернутися до лікаря у разі настання вагітності або планування вагітності під час лікування препаратом. Венлафаксин та його метаболіт (ОДВ) виділяються у грудне молоко. При необхідності прийому препарату в період лактації необхідно припинення грудного вигодовування. На практиці трапляються випадки призначення венлафаксину матерям під час вагітності та незадовго до пологів, коли у конкретній ситуації очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У цих випадках у новонароджених часто спостерігалися ускладнення, які вимагали збільшення термінів госпіталізації, підтримки дихання і годування через зонд. Дані ускладнення можуть розвиватися відразу після пологів і характерні також у разі прийому інших антидепресантів групи ІОЗСН або СІОЗС (що не містять венлафаксину). У подібних випадках повідомлялося про наступні клінічні симптоми у новонароджених: розлади зовнішнього дихання, ціаноз, апное, судоми, нестабільність температури, труднощі годівлі, блювання, гіпоглікемія, м'язова гіпертонія або гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, тремтіння, дратівливість,сонливість чи безсоння. Подібні порушення можуть свідчити про серотонінергічні ефекти препарату Венлафаксин. Якщо венлафаксин застосовувався під час вагітності і лікування матері було завершено незадовго до пологів, у новонародженого може виникнути синдром відміни. У такого новонародженого слід виключити наявність серотонінового синдрому або злоякісного нейролептичного синдрому. Епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування СІЗЗЗ під час вагітності, особливо на пізніх термінах вагітності, може збільшити ризик персистуючої легеневої гіпертензії новонароджених.Побічна діяЧастота побічних ефектів: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/ 1000), дуже рідко (<1/10 000), частота не встановлена (нині дані про поширеність побічних реакцій відсутні). Загальні симптоми: часто - слабкість, підвищена стомлюваність, озноб; нечасто – набряк Квінке, реакції фотосенсибілізації; частота не встановлена – анафілактичні реакції. З боку нервової системи: дуже часто - сухість у роті, головний біль; часто – незвичайні сновидіння, зниження лібідо, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, ступор, сплутаність свідомості, деперсоналізація, підвищення м'язового тонусу, тремор; нечасто – апатія, ажитація, галюцинації, міоклонус, порушення координації рухів та рівноваги; рідко – акатизія, психомоторне збудження, епілептичні напади, маніакальні реакції; частота не встановлена – запаморочення, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), серотоніновий синдром, марення, екстрапірамідні реакції (в т.ч. дистонії та дискінезія), пізня дискінезія, суїцидальні думки та поведінка, агресія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто - нудота; часто – зниження апетиту (анорексія), запор, блювання; нечасто – бруксизм, діарея; рідко – гепатит; частота не встановлена – панкреатит. З боку органів дихання: часто - позіхання, бронхіт, задишка; рідко – інтерстиціальні захворювання легень та еозинофільна пневмонія, біль у грудях. З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покривів; нечасто – постуральна гіпотензія, тахікардія, непритомність; частота не встановлена – гіпотонія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи двонаправлену тахікардію). З боку системи кровотворення: ; нечасто – крововиливу в шкіру (екхімози), шлунково-кишкові кровотечі; частота не встановлена – крововиливи у слизові оболонки, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, патологічні зміни крові (включаючи агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія). З боку обміну речовин: часто - підвищення рівня холестерину в сироватці крові, зниження маси тіла; нечасто – збільшення маси тіла; дуже рідко – збільшення вмісту пролактину; частота не встановлена – зміна лабораторних проб функції печінки, гепатит, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. З боку сечостатевої системи: часто - порушення еякуляції/оргазму (у чоловіків), еректильна дисфункція (імпотенція), аноргазмія, дизуричні розлади (в основному - труднощі на початку сечовипускання), поллакіурія, порушення менструацій, пов'язані зі збільшеною кровотечею або збільшеною кровотечею (Менорагія, метрорагія); нечасто – порушення оргазму (у жінок), затримка сечі; рідко – нетримання сечі. З боку органів чуття: часто - порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасто - порушення смакових відчуттів, шум чи дзвін у вухах; частота не встановлена – закритокутова глаукома. З боку шкірних покривів: дуже часто - пітливість; нечасто - алопеція, що швидко проходить висип; частота не встановлена – багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка. З боку опорно-рухового апарату: частота не встановлена - рабдоміоліз. При припиненні прийому венлафаксину, різкій відміні або при зниженні дози можуть спостерігатися симптоми, що належать до так званого синдрому відміни: підвищена стомлюваність, астенія, головний біль, запаморочення, порушення сну (сонливість або безсоння, утруднення засинання, поява незвичайних сновидінь), гіпо тривожність, ажитація (підвищена нервова збудливість і дратівливість), сплутаність свідомості, парестезії (спонтанно виникає неприємне відчуття оніміння, поколювання, печіння, повзання мурашок і т.п.), підвищене потовиділення, сухість у роті, зниження апет (Більшість з цих реакцій виражені незначно і не вимагають лікування).Взаємодія з лікарськими засобамиВенлафаксин, сам не володіючи підвищеним зв'язком з білками плазми крові, практично не підвищує концентрацію лікарських засобів, що одночасно приймаються, для яких характерний високий зв'язок з білками плазми. Клінічно значущої взаємодії з антигіпертензивними (багатьох фармакологічних груп, у т.ч. бета-блокаторами, інгібіторами АПФ та діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлено. Слід бути обережним при одночасному призначенні з іншими препаратами, що впливають на ЦНС, оскільки комбінації венлафаксину з усіма такими препаратами не вивчені. Інгібітори МАО Протипоказано одночасне застосування венлафаксину з інгібіторами МАО, а також протягом 14 днів після їх відміни (імовірний ризик розвитку тяжких побічних ефектів аж до летального результату). Терапію інгібіторами МАО можна призначати не менш як через 7 днів після відміни препарату Венлафаксин. Прийом препарату Венлафаксин повинен бути припинений, принаймні, за 7 днів до початку прийому оборотних селективних інгібіторів МАО (моклобемід). Слабо оборотний та неселективний інгібітор МАО лінезолід (протимікробний лікарський засіб) та метиленовий синій (в/в лікарська форма) також не рекомендуються для одночасного застосування з венлафаксином. Серотонінергічні засоби Слід з обережністю ставитися до одночасного застосування лікарських засобів, що впливають на серотонінову систему медіаторів, таких як триптани (суматриптан, золмітриптан та ін.), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС) та ІОЗСН (відзначалися тривалі судоми). сибутрамін або фентаніл (і його аналоги декстрометорфан, трамадол та ін), а також надлишку джерел триптофану через посилення потенційного ризику виникнення серотонінового синдрому. Алкоголь Під час лікування венлафаксином слід виключити алкоголь (етанол). Алкоголь посилює порушення психомоторних функцій, які можуть викликати венлафаксин. Літій Препарати літію не мають значного впливу на фармакокінетику венлафаксину. Діазепам Не виявлено впливу перорально призначеного діазепаму на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ, і, навпаки, венлафаксин не змінював фармакокінетику діазепаму та його метаболіту десметилдіазепаму. Крім того, призначення обох цих препаратів не погіршує психомоторних та психометричних ефектів, спричинених діазепамом. Ціметідин Одночасне призначення циметидину та венлафаксину виявилося у затримці метаболізму при "першому проходженні" венлафаксину. Кліренс венлафаксину при внутрішньому прийомі знизився на 43%, а площа під фармакокінетичною кривою (AUC) і Cmax; для даного препарату збільшилися на 60%. Проте, такого впливу не виявилося щодо ОДВ. Оскільки загальна активність венлафаксину та ОДВ, як очікується, підвищиться при цьому лише малою мірою, то коригування дози для більшості звичайних пацієнтів не потрібно. Однак пацієнтам з наявною (виявленою) гіпертензією, літнім пацієнтам і тим, у кого є порушення функції печінки або нирок, можливе коригування дози венлафаксину. Галоперидол У дослідженні, де венлафаксин призначався на стадії рівноважної концентрації при дозі 150 мг/день, спостерігалося зниження загального кліренсу перорального галоперидолу на 42% після дози 2 мг внутрішньо; при цьому AUC зросла на 70%, а Cmax ;зросла на 88%, при цьому T1/2 ;галоперидолу не змінився. Це слід враховувати для вибору дози галоперидолу. Іміпрамін Венлафаксин не погіршує фармакокінетику іміпраміну та 2-гідроксиіміпраміну. Однак AUC, Cmax ;і Cmin ;десипраміну (активного метаболіту іміпраміну) зросли приблизно на 35% при одночасному прийомі венлафаксину. Зростає також від 2.5 до 4.5 разів (залежно від дози венлафаксину: 37.5 мг на 12 год або 75 мг на 12 год) концентрація 2-гідроксідесіпраміну, але клінічне значення цього факту не відоме. Метопролол При одночасному застосуванні метопрололу та венлафаксину слід бути обережним, оскільки внаслідок фармакокінетичної взаємодії концентрація метопрололу в плазмі крові збільшується приблизно на 30-40%, без зміни концентрації його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значимість цієї взаємодії не вивчена. Метопролол не впливає на AUC венлафаксину та ОДВ. Рисперидон При одночасному застосуванні з рисперидоном (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика пари активних молекул (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) істотно не змінюється при комбінації з венлафаксином. Клозапін У ході постмаркетингового вивчення венлафаксину з'ясовано, що при одночасному застосуванні з клозапіном його концентрація у плазмі збільшується. Це виявлялося посиленням побічних ефектів клозапіну, особливо щодо частоти судом. Індинавір При одночасному застосуванні змінюється фармакокінетика індинавіру (AUC знижується на 28%, а Cmax; зменшується на 36%). У венлафаксину зміни фармакокінетики немає. Клінічне значення цього факту невідоме. Кетоконазол Дослідження фармакокінетики при поєднанні з кетоконазолом показало підвищення плазмових концентрацій венлафаксину та ОДВ у суб'єктів, у яких початковий метаболізм за участю ізоферменту CYP2D6 є як добрим (Х-Мет), так і поганим (П-Мет). Зокрема, Cmax; венлафаксину зросла на 26% у Х-Мет і на 48% у П-Мет. Значення Cmax; ОДВ зросли на 14% і 29% у суб'єктів Х-Мет і П-Мет відповідно. AUC венлафаксину зросла на 21% у Х-Мет та на 70% у П-Мет. Значення AUC ОДВ збільшилися на 23% та 33% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. Засоби, що впливають на згортання крові та функцію тромбоцитів (НПЗП, препарати ацетилсаліцилової кислоти та інші антикоагулянти) Серотонін, що виділяється тромбоцитами, відіграє важливу роль у гемостазі (зупинки кровотечі). Епідеміологічні дослідження демонструють взаємозв'язок між прийомом психотропних препаратів, які втручаються у зворотне захоплення серотоніну, та частотою кровотеч у верхніх відділах ШКТ. Цей взаємозв'язок посилюється, якщо одночасно застосовуються нестероїдні протизапальні засоби, препарати з вмістом ацетилсаліцилової кислоти або інші антикоагулянти. Доведено підвищується ризик кровотеч при призначенні СІОЗС та ІОЗСН (включаючи венлафаксин) одночасно з варфарином. Пацієнти, яким призначений варфарин, повинні перебувати під ретельним контролем протромбінового часу та/або часткового тромбопластинового часу, особливо коли починається або закінчується спільне застосування з венлафаксином. Взаємодія з іншими лікарськими засобами на рівні вивченого метаболізму із ізоферментами цитохрому P450 Основні шляхи метаболізму венлафаксину включають ізоферменти CYP2D6 і CYP3A4: перший з них перетворює венлафаксин на його активний метаболіт ОДВ, а другий є менш важливим у метаболізмі венлафаксину порівняно з CYP2D6 і утворює продукт N-десметилвенлафаксин з маленькою. Доклінічні дослідження показали, а потім було підтверджено клінічно, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP2D6. Тому навіть при призначенні з помірно пригнічуючими активність цього ферменту лікарськими засобами (див. вище приклад з іміпраміном), або у випадку пацієнтів з генетично обумовленим зниженням функції CYP2D6, корекції дози венлафаксину не потрібне, оскільки сумарна концентрація активної речовини та активного метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому суттєво не змінюється.Це позитивно характеризує венлафаксин порівняно з іншими антидепресантами. Слід виявляти обережність при одночасному призначенні з такими інгібіторами CYP2D6, як хінідин, пароксетин, флуоксетин, галоперидол, перфеназин, левомепромазин, тому що в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати плазмову концентрацію цих субстратів CYP2D. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується. До того ж венлафаксин не пригнічує активність ферментів CYP3A4, CYP1A2 та CYP2C9, тому з такими ліками як алпрозолам, кофеїн, карбамазепін, діазепам, толбутамід, терфенадин значної взаємодії не спостерігається. Взаємодія з; кетоконазолом; описано вище. Аналогічний вплив можуть мати такі інгібітори CYP3A3/4, як ітраконазол, ритонавір. Інші взаємодії з різними супутніми терапевтичними факторами та їжею На фоні застосування венлафаксину слід дотримуватись особливої обережності при електросудомній терапії, оскільки досвід застосування венлафаксину в цих умовах відсутній. Значного впливу різних видів їжі на всмоктування венлафаксину та його подальше перетворення на ОДВ не виявлено. Їжа (як правило, з високим вмістом білка, наприклад: тверді сири, ікра риб, індичка), а також харчові добавки та фітнес-раціони, що є підвищеним джерелом триптофану, потенційно сприяє більшому виробленню в організмі серотоніну, що може посилювати побічні серотонінергічні ефекти. . Небажана фармакодинамічна взаємодія може мати місце при прийомі Венлафаксину одночасно з лікарською рослиною звіробій продірявлений (травою або різними препаратами з нього), таке поєднання не рекомендується. Є повідомлення про хибнопозитивні результати імунохроматографічного експрес-тесту сечі (тест-смужки) на фенциклідин та амфетаміни у пацієнтів, які приймають венлафаксин, причому навіть через кілька днів після відміни венлафаксину. Це можна пояснити недостатньою специфічністю цього тесту. Розрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетамінів може лише підтверджуючий тест у спеціалізованій антидопінговій лабораторії. За наявними на сьогоднішній день даними, венлафаксин не виявив себе як препарат, що викликає лікарське зловживання або пристрасть (як при доклінічному дослідженні афінітету до рецепторів, так і в клінічній практиці).Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Венлафаксин приймають під час їжі, бажано одночасно, не розжовуючи і запиваючи рідиною. Рекомендована початкова доза становить 75 мг на два прийоми щодня (по 37.5 мг 2 рази на день). Залежно від переносимості та ефективності доза може бути поступово збільшена до 150 мг на добу. При необхідності дозу збільшують до 225 мг на добу. Збільшення дози на 75 мг на добу може бути зроблено з інтервалом у 2 тижні і більше, у разі клінічної необхідності, у зв'язку з тяжкістю симптомів можливе збільшення дози в більш короткі терміни, але не менше 4 днів. Вищі дози (до максимальної добової дози 375 мг на добу в 2-3 прийоми) вимагають стаціонарного спостереження пацієнтів. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія та профілактика рецидивів: підтримуюче лікування може тривати 6 місяців і більше. Призначаються мінімальні ефективні дози, що застосовувалися під час лікування депресивного епізоду. Ниркова недостатність: ;при ;легкої ниркової недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) ;корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності (СКФ 10-30 мл/хв) дозу слід знизити на 25-50%. У зв'язку з подовженням T1/2; венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ), таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (ШКФ менше 10 мл/хв), оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. При гемодіалізі добова доза повинна бути знижена на 50%, приймати препарат слід після закінчення сеансу гемодіалізу. Печінкова недостатність: ;при ;легкої печінкової недостатності ;(протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 сек) добова доза повинна бути знижена на 50% або більше. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при важкій печінковій недостатності, оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. Літні пацієнти: літній вік пацієнта за відсутності будь-яких гострих і хронічних захворювань не вимагає зміни дози, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні пацієнтів похилого віку потрібна обережність. Літнім пацієнтам слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Скасування препарату Припинення прийому препарату слід проводити поступово, щоб мінімізувати ризик, пов'язаний зі скасуванням препарату. При курсі лікування протягом 6 тижнів і більше період поступового відміни препарату повинен бути не менше 2 тижнів і залежить від дози, тривалості терапії та індивідуальних особливостей пацієнта.ПередозуванняСимптоми передозування: порушення свідомості (від сонливості до коми), ажитація, можлива блювота, діарея; тремор, зниження або (слабке) підвищення артеріального тиску, запаморочення, мідріаз, судомні стани, синусова або шлуночкова тахікардія або брадикардія; зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, розширення комплексу QRS). Постмаркетинговий досвід застосування вказує на те, що найчастіше передозування венлафаксину відбувалося при одночасному прийомі алкоголю та/або з іншими психотропними препаратами. Є неодноразові повідомлення про смертельні наслідки. Опубліковані літературні джерела з ретроспективних досліджень передозувань венлафаксину повідомляють, що такий підвищений ризик фатальних результатів може бути властивий саме венлафаксину при порівнянні його з антидепресантами групи СІОЗС, що є в медичному обігу, однак цей ризик нижчий, ніж ризик, властивий трициклічним антидепресантам. Епідеміологічні дослідження показали, що ті пацієнти, яких лікують венлафаксином, мають велику обтяженість щодо ризику суїциду в порівнянні з тими пацієнтами, кого лікують СІОЗС (відмінними від венлафаксину). Проте досі залишилося нез'ясованим,наскільки такі високі відсотки смертельних випадків (через передозування венлафаксину) обумовлені токсичними властивостями самого препарату або особливими характеристиками тієї групи пацієнтів, яких лікують венлафаксином. Відповідно до клінічного досвіду, рекомендується в рецептах на венлафаксин виписувати мінімально можливу кількість препарату, достатнього лише до наступного візиту хворого з метою зниження ризику навмисного передозування.з метою зниження ризику навмисного передозування.з метою зниження ризику навмисного передозування. Лікування: ; проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання, кровообігу та ритму серця). При передозуванні рекомендується негайне промивання шлунка, прийом активованого вугілля зниження всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювання при ризик аспірації блювотних мас. Форсований діурез, діаліз, переливання крові є неефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСуїцид та суїцидальна поведінка Депресія пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, завдання собі тілесних ушкоджень і суїциду (суїцидальна поведінка). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Оскільки протягом перших кількох тижнів терапії або навіть більшого проміжку часу поліпшення може не спостерігатися, до такого поліпшення необхідно здійснювати ретельне спостереження за пацієнтами. Відповідно до накопиченого клінічного досвіду, ризик суїциду може збільшуватися на ранніх етапах одужання. Пацієнти з суїцидальними спробами в анамнезі або з високим рівнем роздумів на суїцидальні теми до початку лікування більш схильні до ризику суїцидальних думок або спроб суїциду, за такими пацієнтами необхідно здійснювати ретельне спостереження. Мета-аналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів за участю дорослих пацієнтів із психічними порушеннями показав, що при прийомі антидепресантів у порівнянні з прийомом плацебо у пацієнтів молодше 25 років підвищений ризик суїцидальної поведінки. Медикаментозне лікування цих пацієнтів і, зокрема, пацієнтів з високим ступенем ризику суїциду, має супроводжуватися ретельним наглядом, особливо на ранньому етапі терапії та корекції дози. Пацієнтів (та осіб,доглядають за такими пацієнтами) слід попередити про необхідність контролювати будь-які прояви клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок, а також незвичайних змін у поведінці, і негайно звертатися за медичною допомогою з появою цих симптомів. У невеликої кількості пацієнтів, які приймають антидепресанти, зокрема. венлафаксин, під час початку лікування, зміни дози або припинення лікування, може спостерігатися агресія. Проведені досі клінічні дослідження не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Незважаючи на це, як і при лікуванні іншими препаратами, що діють на ЦНС, лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом, а також пацієнтів, які мають в анамнезі такі симптоми. Особливі групи пацієнтів Венлафаксин не дозволяється до застосування у дітей. У пацієнтів з агресією, що спостерігалася раніше, венлафаксин слід застосовувати з обережністю. У хворих на афективні розлади, біполярні розлади при лікуванні антидепресантами, в т.ч. венлафаксином, можуть виникати гіпоманіакальні та маніакальні стани. Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно хворим з манією в анамнезі. Такі пацієнти потребують медичного спостереження. При терапії венлафаксином можуть виникнути судомні розлади. Як і всі антидепресанти, венлафаксин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомними розладами в анамнезі, за такими пацієнтами необхідно встановити ретельний контроль. Лікування має бути припинено у разі розвитку судом. Акатізія Застосування венлафаксину було пов'язане з розвитком акатизії, яка характеризується неприємним для пацієнта почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і виявляється в нездатності хворого довго сидіти спокійно в одній позі або довго залишатися без руху. Цей стан може спостерігатися на початку лікування та протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів, які виникли такі симптоми, збільшення дози не рекомендується. Біполярний розлад До початку лікування необхідно визначити тих пацієнтів, які перебувають у групі ризику біполярного розладу. Така перевірка має включати докладне вивчення анамнезу, зокрема. сімейного, виявлення випадків самогубства, біполярного розлади. Слід зазначити, що венлафаксин не рекомендований для лікування біполярної депресії. Застосування у пацієнтів із супутніми захворюваннями Клінічний досвід застосування венлафаксину у хворих із супутніми захворюваннями обмежений. Слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із тими захворюваннями, які мають вплив венлафаксину на гемодинамічні показники та/або метаболізм. Пацієнтів слід попередити про негайне звернення до лікаря з появою висипу, уртикарних елементів або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску та/або підвищення ЧСС, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та ЕКГ, особливо в період уточнення або підвищення дозування венлафаксину. У досвіді постмаркетингового застосування венлафаксину (при передозуванні) було зареєстровано летальні серцеві аритмії. Перед призначенням венлафаксину пацієнтам з високим ризиком серйозних порушень серцевого ритму слід оцінити співвідношення ймовірної користі до можливого ризику при застосуванні. Пацієнти, особливо літні, мають бути попереджені про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги з метою профілактики травматизму. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження ОЦК (в т.ч. у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Венлафаксин не досліджений на пацієнтах, які перенесли недавно інфаркт міокарда і страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Таким пацієнтам слід призначати з обережністю. Прийом СІОЗС або венлафаксину пацієнтами з цукровим діабетом може спричинити зміну рівня глюкози у плазмі крові. Можлива корекція дози інсуліну та/або протидіабетичних лікарських засобів. Під час лікування рекомендується утримуватися від прийому будь-яких алкогольних напоїв. Безпека та ефективність застосування венлафаксину у поєднанні з лікарськими засобами, що знижують вагу тіла (включаючи фентермін), встановлені не були. Не рекомендується одночасний прийом венлафаксину та лікарських засобів, що знижують вагу тіла. Жінки дітородного віку повинні застосовувати відповідні методи контрацепції під час прийому венлафаксину. Роз'яснення особливих симптомів та станів, виникнення яких можливе при лікуванні препаратом Сухість у роті відзначається у 10% пацієнтів, які отримували венлафаксин. Це може збільшити ризик розвитку карієсу. Пацієнти повинні ретельно дотримуватись гігієни порожнини рота. Застосування венлафаксину може спричинити розвиток акатизії, що характеризується суб'єктивними неприємними відчуттями або руховим занепокоєнням та необхідністю часто рухатися, що часто супроводжується нездатністю сидіти або стояти на місці. Здебільшого це відбувається протягом перших кількох тижнів лікування. Підвищення дози у пацієнтів, у яких розвиваються ці симптоми, може спричинити небажані наслідки. У плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях у 5.3% пацієнтів було зареєстровано клінічно значуще збільшення вмісту холестерину у сироватці крові. Необхідний контроль рівня холестерину при тривалому лікуванні. Синдром відміни Під час припинення лікування поширений синдром відміни, особливо якщо це різке припинення. Ризик синдрому відміни може залежати від кількох факторів, включаючи тривалість лікування, величину терапевтичних доз та швидкість їх зниження. Дуже рідко повідомляється про ці симптоми у пацієнтів, які випадково пропустили прийом препарату. Симптоми синдрому відміни зазвичай наступають протягом перших днів після припинення лікування. Зазвичай ці симптоми проходять протягом 2 тижнів, хоча деякі люди можуть бути 2-3 місяці і більше. Рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину при припиненні прийому препарату протягом декількох тижнів або місяців, залежно від вираженості клінічних симптомів захворювання. Серотоніновий синдром Прийом венлафаксину, як і інших серотонінергічних препаратів, може викликати серотоніновий синдром, потенційно небезпечний для життя стан, особливо при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, які можуть вплинути на серотонінергічні нейромедіаторні системи, такі як інгібітори МАО. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного статусу (збудження, галюцинації, кома), вегетативну нестійкість (тахікардія, лабільність АТ, гіпертермія), нервово-м'язові розлади (гіперрефлексія, порушення координації) та/або шлунково- , діарея). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід дотримуватися обережності при виконанні потенційно небезпечних видів робіт, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторної реакції (в т.ч. керування автомобілями та управління механізмами).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 таб.: вінпоцетин 5 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаЗасіб, що покращує мозковий кровообіг та мозковий метаболізм. Інгібує активність фосфодіестерази, що сприяє накопиченню в тканинах цАМФ. Чинить вазодилатуючу дію переважно на судини головного мозку, що обумовлено прямою міотропною спазмолітичною дією. Системний АТ знижується трохи. Покращує кровопостачання та мікроциркуляцію у тканинах головного мозку, зменшує агрегацію тромбоцитів, сприяє нормалізації реологічних властивостей крові. Покращує переносимість гіпоксії клітинами головного мозку, сприяючи транспорту кисню до тканин унаслідок зменшення спорідненості до нього еритроцитів, посилюючи поглинання та метаболізм глюкози. Підвищує вміст катехоламінів у тканинах мозку.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко абсорбується із ШКТ. C max у плазмі досягається приблизно через 1 год. При парентеральному введенні Vd становить 5.3 л/кг. T1/2 становить близько 5 год.Клінічна фармакологіяПрепарат, що покращує кровообіг та метаболізм головного мозку.Показання до застосуванняГостра та хронічна недостатність мозкового кровообігу. Дисциркуляторна енцефалопатія, що супроводжується порушеннями пам'яті, запамороченням, головним болем. Посттравматична енцефалопатія. Судинні захворювання сітківки та судинної оболонки ока. Погіршення слуху судинного або токсичного генезу, хвороба Меньєра, запаморочення лабіринтного походження. Вегето-судинна дистонія при клімактеричному синдромі.Протипоказання до застосуванняВагітність, підвищена чутливість до винпоцетину. Для парентерального застосування: тяжка ІХС, тяжкі форми аритмії.Вагітність та лактаціяПротипоказаний для застосування при вагітності. Дані щодо безпеки застосування в період лактації відсутні.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: минуща артеріальна гіпертензія, тахікардія; рідко – екстрасистолія, збільшення часу збудження шлуночків.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з варфарином повідомляється про невелике зменшення антикоагулянтної дії варфарину. При одночасному парентеральному застосуванні вінпоцетину та гепарину можливе підвищення ризику кровотеч.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо – по 5-10 мг 3 рази на добу. У вигляді ін'єкцій (головним чином при гострих станах) разова доза становить 20 мг, при добрій переносимості дозу підвищують протягом 3-4 днів до 1 мг/кг; тривалість лікування 10-14 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують внутрішньо при аритмії, стенокардії, при нестійкому артеріальному тиску та зниженому судинному тонусі. Парентерально, як правило, застосовують у гострих випадках до поліпшення клінічної картини, потім переходять на внутрішньо. При хронічних захворюваннях вінпоцетин приймають внутрішньо. При геморагічному церебральному інсульті парентеральне введення вінпоцетину допускається лише після зменшення гострих явищ (зазвичай 5-7 днів).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему