Сердечно-сосудистые Со скидкой

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Форма випуску: р-р Виробник: Гелла-Фарм Завод-виробник: Гелла-фарм (Росія). . .

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин водний 500 мл. Показання до застосуванняПри профілактиці імунодефіциту; У комплексній терапії гострих гепатитів; У комплексній терапії хронічних активних гепатитів; З метою подовження фази ремісії хронічних гепатитів; При профілактиці розвитку фіброзу та цирозу печінки після перенесеного гострого гепатиту та за наявності хронічного активного гепатиту; При профілактиці розвитку печінково-клітинного раку (особливо за гепатиту "С"); У комплексній терапії при печінковій недостатності, що розвинулася, на тлі фіброзу, цирозу печінки, гепатозу з метою зупинки прогресування процесу та продовження життя хворого;Протипоказання до застосуванняНе виявлено. Взаємодія з лікарськими засобамиПоєднується з усіма лікарськими препаратами.

Склад, форма випуску та упаковкаПоліфеноли сухого червоного вина, екстракт зеленого чаю, БіОмегАктив, екстракт листа малини, екстракт розмарину, магнію стеарат, МКЦ. Банку з напівпрозорого темного скла з синьо-фіолетовою наклейкою, що містить інформативний опис про препарат, компанію та свідоцтво про державну реєстрацію. Кришка обгорнута в офіційну пластикову плівку із запатентованою назвою «Оптісалт». Назва препарату вказана двома мовами (рус/англ). На передній частині зображено логотип SW Complex. На верхньому шарі кришки голографічна наклейка, що підтверджує оригінальність упаковки та екологічну безпеку продукту. 120 капсул фіолетового кольору (відтінок кольору може трохи відрізнятися) масою по 420мг.ХарактеристикаАнтиоксидант, зменшує ризик інфаркту, інсульту, гіпертонії, сприяє розсмоктуванню атеросклеротичних бляшок та відновленню кровопостачання, попереджає звуження судин, профілактика новоутворень та кіст, покращує пам'ять, омолоджує шкіру, застосовується при порушенні репродуктивної системи. Удосконалена антиоксидантна формула препарату підтримує природні антиоксидантні механізми організму спрямовані на відновлення обміну речовин, зниження холестерину, попередження звуження судин та відновлення кровопостачання, нормалізацію тиску, профілактику загострень інфекційних хвороб, пухлинних утворень та кіст, для підвищення стійкості до стресів, якості та тривалості життя, зменшує в'ялість шкіри.Властивості компонентівЕкстракт червоного вина містить велику кількість поліфенольних сполук, у тому числі флавоноїди – кверцетин, рутин, проантоціанідин, резвератрол, фенолові кислоти (кавова, хлоргенова, ферулова), мікро- та макроелементи, амінокислоти, органічні кислоти та ін. з'єднань. Флавоноїди мають ефективну протиатеросклеротичну дію і знижують рівень холестерину в крові. Всі флавоноїди мають здатність зміцнювати стінки судин і відновлювати капілярний кровообіг, запобігати утворенню та розсмоктувати атеросклеротичні бляшки. Флавоноїди блокують вільнорадикальні реакції взагалі, і в шкірі зокрема, що супроводжується уповільненням процесу старіння та передчасного в'янення шкіри. Флавоноїди (проантоціаніди) покращують зір, нормалізують сон, піднімають тонус та настрій. Поліфеноли червоного вина, яких відноситься резвератрол, є найпотужнішими з природних антиоксидантів. Вони роблять ліпопротеїни низької щільності виключно стійкими до окиснення. Але головна особливість поліфенольних сполук полягає в їх здатності гасити процеси перекисного окислення ліпідів у біологічних мембранах клітин і пригнічувати атеросклеротичну поразку кровоносних судин на початкових стадіях, запобігаючи розвитку ішемічної хвороби серця. Резвератрол сприяє підвищенню рівня в крові ліпопротеїнів високої щільності, завдяки цьому проявляється антиоксидантна, протипухлинна дія; одночасно знижуючи вміст ліпопротеїнів низької щільності, що призводить до зниження рівня холестерину – антисклеротичну дію. Резвератрол запобігає тромбоутворенню, обмежує розвиток кардіофіброзу, а також пригнічує активність ангіотензину-2, що призводить до спазм судин та розвитку гіпертонічної хвороби. Резвератрол має властивості фітоестрогену, на відміну від синтетичних гормонів він не провокує розвиток пухлин молочної залози, а навпаки виявляє різнобічну протипухлинну дію. Як усі фітоестрогени, резвератрол може запобігати розвитку остеопорозу, який часто буває викликаний зниженням рівня естрогенів у жінок у період менопаузи. Крім того, протипухлинний ефект резвератролу призводить до зниження ризику розвитку раку простати. Під впливом резвератролу зменшується утворення жирових клітин. Омолоджуючий ефект резвератролу пояснюється його здатністю стимулювати синтез колагену. Проантоціанідин зміцнює стінки судин, нормалізує рівень колагену, який є основою шкіри, сухожилля, суглобів, хрящів, шляхом нейтралізації ферментів (гіалуронідази, еластази, колагенази), що руйнують структуру сполучної тканини – судин, суглобів. Зміцнення колагену, веде до зменшення в'ялості шкіри. Антиоксидантна дія на шкіру стимулює оновлення клітин, що сприяє регенерації шкіри. Екстракт зеленого чаю містить ефірні олії, амінокислоти, мінеральні елементи – калій, фосфор, магній, залізо, селен та ін., вітаміни C та P, A та E. Зелений чай найсильніший антиоксидант. Очищаючий ефект складових зеленого чаю на кров та печінку від токсинів, настільки виражений, що його рекомендують у період променевої терапії у ракових хворих. Він допомагає розкладати «поганий» холестерин, а також підтримувати стабільний тиск і склад крові, зменшуючи більш ніж удвічі ризик інфаркту, інсульту та гіпертонії. Він покращує функцію печінки – внаслідок покращення окисно-анаболічних процесів та тканинного дихання у печінці; активізуючи діяльність печінки та селезінки, та сприяє очищенню крові від шкідливих речовин. Відзначено стимулюючий вплив складових зеленого чаю на гормональну систему, м'яко діючи при високому тиску та «припливах» у клімактеричному періоді. Вплив зеленого чаю на водно-сольовий обмін проявляється у посиленні діурезу (м'який сечогінний ефект), збільшенні виведення солей натрію, зменшенні виведення солей калію. При неврозах складові зеленого чаю мають заспокійливу дію. У цьому виявляється позитивний вплив зеленого чаю на функцію кори надниркових залоз. Як встановили тайванські вчені, тривале вживання чаю зміцнює кістки, попереджає переломи кісток. Дослідження японських вчених показали, що зелений чай здатний адсорбувати та виводити з організму радіоактивний стронцій, попереджаючи розвиток променевої хвороби та ураження кісток. Доведено, що зелений чай запобігає розвитку подагри, ожиріння, діабету другого типу. Зелений чай бере участь у регуляції кількості цукру на крові, взаємодіючи з інсуліном. Складові зеленого чаю знищують хвороботворні бактерії у шлунку та кишечнику. Вони посилюють рухову функцію кишечника, тому діють як профілактичний засіб при ослабленні тонусу кишечника. Косметичний ефект складових зеленого чаю має системне підґрунтя, т.к. містить амінокислоти і білки у формі, що легко засвоюється, які продовжують молодість шкіри, завдяки цьому у зеленого чаю виражений косметичний ефект. Вони живлять, захищають та підтягують шкіру. За рахунок його очищаючих та протинабрякових властивостей можна отримати сяючу шкіру, здорове волосся та міцні нігті. Омега-3 (БіОмегАктив) – поліненасичені жирні кислоти впливають на обмін речовин, захищають клітини від передчасного старіння, регулюють жировий обмін та життєдіяльність корисних бактерій, що мешкають у кишечнику. Надходження поліненасичених жирних кислот (ПНЖК) призводить до стабілізації кров'яного тиску, зниження ризику серцевих нападів, інфарктів, покращує зір, розумові процеси, і як наслідок – покращення роботи мозку, попереджає розвиток хвороби Альцгеймера; покращує стан при лікуванні шкірних захворювань, екземи, алергії; виводить з організму холестерин та вільні радикали, будучи прекрасним антиоксидантом, попереджає розвиток пухлин, раку грудей, мастопатії. Численні дослідження показали, що достатнє споживання Омега-3 вагітними і жінками, що годують, надає найсприятливіший вплив на розвиток мозку дитини, сприяє зміцненню імунітету, допомагає при депресії, покращуючи настрій. Омега-3 поліненасичені жирні кислоти (ПНЖК) відносяться до сімейства ненасичених жирних кислот, що мають подвійний вуглець-вуглецевий зв'язок в омега-3 позиції, тобто після третього атома вуглецю, рахуючи від метилового кінця ланцюга жирної кислоти. Найбільш важливими омега-3 поліненасиченими жирними кислотами є аяьфа-ліноленова кислота (АЛК), ейкозапентаєнова кислота (ЕПК) і докозагексаєнова кислота (ДГК). Організм людини не здатний синтезувати ці жирні кислоти з більш простих речовин, хоча він може утворювати довголанцюгові ЕПК та ДГК з більш коротколанцюгової АЛК з ефективністю близько 5% у чоловіків та трохи більш високою ефективністю у жінок. Ці реакції, однак, уповільнюються у присутності омега-6 жирних кислот. Таким чином, накопичення довголанцюгових ЕПК та ДГК у тканинах є найбільш ефективним, коли вони надходять безпосередньо з їжі, або коли конкуруючі кількості омега-6 аналогів є низькими. Докозагексаєнова кислота (ДГК) є поліненасиченою жирною кислотою, яка є ключовою для зростання і розвитку людини на всіх етапах її життя. Вона є незамінною і надходить лише з продуктами харчування, не синтезуючись самостійно в організмі людини. В організмі більша частина ДГК накопичується в оболонках чоловічих статевих клітин, клітинах головного мозку та сітківки очей, що безпосередньо впливає на їх функціональну активність. Саме завдяки наявності в них ДГК клітини ока та нервової системи мають еластичні та проникні стінки, що легко пропускають зорові та нервові імпульси. А від цього безпосередньо залежить наш зір, пам'ять та розумова активність. Проте нині більшість людей спостерігається хронічний дефіцит ДГК. Це пов'язано з тим, що морська риба і морепродукти, що містять ДГК, не часто присутні на нашому столі, крім того, в основному ми їмо рибу, вирощену з використанням штучних кормів. Адже самі риби не синтезують ДГК - вони одержують її з глибинних водоростей, або з дрібної риби, яка харчується водоростями. Тобто штучно вирощена риба часто не містить не тільки докозагексаєнову кислоту, а й взагалі омега-3 жирні кислоти. Екстракт листя малини містить велику кількість вітаміну С, фенолкарбонові кислоти, катехіни, флавоноїди (кверцетин, кемпферол, гіперозид, ізокверцитрин, астрагалін), саліцилову кислоту. У медицині використовують ряд лікувальних властивостей малини: протизапальну, відхаркувальну та антитоксичну. Листя малини містять ферменти, що зміцнюють імунітет, які допомагають боротися з вірусами особливо в період сезонних застудних захворювань, при застуді, кашлі, бронхіті, запальних процесах шлунково-кишкового тракту, діареї. У малині містяться в'яжучі та дубильні речовини. У косметологічних цілях застосовується для позбавлення вугрової висипки на шкірі. Листя малини мають антисептичні властивості, їх застосування при вірусних інфекціях схвалено офіційною медициною. Вони містять речовини за своєю хімічною структурою, що нагадують дію антибіотиків. Ранкове вживання малини у складі Фомідана плюс сприяє підтримці фізичних сил, покращенню настрою, бадьорості та життєвому тонусу. Цю рослину називають жіночою, так як лікувальні властивості складових листа малини, необхідні при порушенні репродуктивної системи, полегшують ПМС, спазми та менструальні болі, стимулюють вироблення естрогенів. Складові листя малини також містять вітаміни групи В, залізо, калій, магній, вони необхідні при вагітності, зміцнюють стінки матки, усувають прояви токсикозу, знімають болі та набряки в ногах, забезпечують міцний і спокійний сон, надають позитивний вплив на репродуктивну систему в цілому . Споконвіку використовували зовнішньо при шкірних захворюваннях, позбавляють сверблячки, що супроводжує екзему. Використовують при герпесі, гінгівіті, виразках у роті (полоскання – 1 капсула на склянку води). Основна користь листя малини для людського організму у хімічному складі рослини. Листя малини містить у своєму складі рекордну кількість різних амінокислот, а також мінеральних солей та вітаміну групи С. На сьогоднішній день малина – найпотужніший антиоксидант. Екстракт розмарину містить алкалоїди, органічні кислоти, дубильні речовини та ін. Основні лікувальні властивості рослини обумовлені наявністю різноманітних ефірних олій. Розмарин має тонізуючу дію на організм, зокрема на нервову та серцево-судинну систему (як тонік при загальному занепаді сил, нервових розладах, при неврозах серцевого походження). Має жовчогінний ефект, а також має знеболювальну дію при прийомі всередину (при коліках у верхній частині живота, шлунково-кишкових спазмах та спазмах жовчного міхура), у разі місцевого використання (невралгічні, ревматичні та подагричні болі), при невритах. Для відновлення імунітету після перенесених інфекційних захворювань.РекомендуєтьсяЯк біологічно активну добавку до їжі - джерела поліфенольних сполук, антоціанів, катехінів, кофеїну, що містить розмаринову кислоту.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів, вагітність, годування груддю, безсоння, підвищений артеріальний тиск, порушення серцевої діяльності.Спосіб застосування та дозиДорослим по 1 капсулі або 1 таблетці 2 рази на день під час їжі. Тривалість прийому – 1 місяць. За потреби прийом можна повторити.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПоліфеноли сухого червоного вина, екстракт зеленого чаю, БіОмегАктив, екстракт листа малини, екстракт розмарину, магнію стеарат, МКЦ.ХарактеристикаУдосконалена антиоксидантна формула препарату підтримує природні антиоксидантні механізми організму спрямовані на відновлення обміну речовин, зниження холестерину, попередження звуження судин та відновлення кровопостачання, нормалізацію тиску, профілактику загострень інфекційних хвороб, пухлинних утворень та кіст, для підвищення стійкості до стресів, якості та тривалості життя, зменшує в'ялість шкіри.Властивості компонентівЕкстракт червоного вина містить велику кількість поліфенольних сполук, у тому числі флавоноїди – кверцетин, рутин, проантоціанідин, резвератрол, фенолові кислоти (кавова, хлоргенова, ферулова), мікро- та макроелементи, амінокислоти, органічні кислоти та ін. з'єднань. Флавоноїди мають ефективну протиатеросклеротичну дію і знижують рівень холестерину в крові. Всі флавоноїди мають здатність зміцнювати стінки судин і відновлювати капілярний кровообіг, запобігати утворенню та розсмоктувати атеросклеротичні бляшки. Флавоноїди блокують вільнорадикальні реакції взагалі, і в шкірі зокрема, що супроводжується уповільненням процесу старіння та передчасного в'янення шкіри. Флавоноїди (проантоціаніди) покращують зір, нормалізують сон, піднімають тонус та настрій. Поліфеноли червоного вина, яких відноситься резвератрол, є найпотужнішими з природних антиоксидантів. Вони роблять ліпопротеїни низької щільності виключно стійкими до окиснення. Але головна особливість поліфенольних сполук полягає в їх здатності гасити процеси перекисного окислення ліпідів у біологічних мембранах клітин і пригнічувати атеросклеротичну поразку кровоносних судин на початкових стадіях, запобігаючи розвитку ішемічної хвороби серця. Резвератрол сприяє підвищенню рівня в крові ліпопротеїнів високої щільності, завдяки цьому проявляється антиоксидантна, протипухлинна дія; одночасно знижуючи вміст ліпопротеїнів низької щільності, що призводить до зниження рівня холестерину – антисклеротичну дію. Резвератрол запобігає тромбоутворенню, обмежує розвиток кардіофіброзу, а також пригнічує активність ангіотензину-2, що призводить до спазм судин та розвитку гіпертонічної хвороби. Резвератрол має властивості фітоестрогену, на відміну від синтетичних гормонів він не провокує розвиток пухлин молочної залози, а навпаки виявляє різнобічну протипухлинну дію. Як усі фітоестрогени, резвератрол може запобігати розвитку остеопорозу, який часто буває викликаний зниженням рівня естрогенів у жінок у період менопаузи. Крім того, протипухлинний ефект резвератролу призводить до зниження ризику розвитку раку простати. Під впливом резвератролу зменшується утворення жирових клітин. Омолоджуючий ефект резвератролу пояснюється його здатністю стимулювати синтез колагену. Проантоціанідин зміцнює стінки судин, нормалізує рівень колагену, який є основою шкіри, сухожилля, суглобів, хрящів, шляхом нейтралізації ферментів (гіалуронідази, еластази, колагенази), що руйнують структуру сполучної тканини – судин, суглобів. Зміцнення колагену, веде до зменшення в'ялості шкіри. Антиоксидантна дія на шкіру стимулює оновлення клітин, що сприяє регенерації шкіри. Екстракт зеленого чаю містить ефірні олії, амінокислоти, мінеральні елементи – калій, фосфор, магній, залізо, селен та ін., вітаміни C та P, A та E. Зелений чай найсильніший антиоксидант. Очищаючий ефект складових зеленого чаю на кров та печінку від токсинів, настільки виражений, що його рекомендують у період променевої терапії у ракових хворих. Він допомагає розкладати «поганий» холестерин, а також підтримувати стабільний тиск і склад крові, зменшуючи більш ніж удвічі ризик інфаркту, інсульту та гіпертонії. Він покращує функцію печінки – внаслідок покращення окисно-анаболічних процесів та тканинного дихання у печінці; активізуючи діяльність печінки та селезінки, та сприяє очищенню крові від шкідливих речовин. Відзначено стимулюючий вплив складових зеленого чаю на гормональну систему, м'яко діючи при високому тиску та «припливах» у клімактеричному періоді. Вплив зеленого чаю на водно-сольовий обмін проявляється у посиленні діурезу (м'який сечогінний ефект), збільшенні виведення солей натрію, зменшенні виведення солей калію. При неврозах складові зеленого чаю мають заспокійливу дію. У цьому виявляється позитивний вплив зеленого чаю на функцію кори надниркових залоз. Як встановили тайванські вчені, тривале вживання чаю зміцнює кістки, попереджає переломи кісток. Дослідження японських вчених показали, що зелений чай здатний адсорбувати та виводити з організму радіоактивний стронцій, попереджаючи розвиток променевої хвороби та ураження кісток. Доведено, що зелений чай запобігає розвитку подагри, ожиріння, діабету другого типу. Зелений чай бере участь у регуляції кількості цукру на крові, взаємодіючи з інсуліном. Складові зеленого чаю знищують хвороботворні бактерії у шлунку та кишечнику. Вони посилюють рухову функцію кишечника, тому діють як профілактичний засіб при ослабленні тонусу кишечника. Косметичний ефект складових зеленого чаю має системне підґрунтя, т.к. містить амінокислоти і білки у формі, що легко засвоюється, які продовжують молодість шкіри, завдяки цьому у зеленого чаю виражений косметичний ефект. Вони живлять, захищають та підтягують шкіру. За рахунок його очищаючих та протинабрякових властивостей можна отримати сяючу шкіру, здорове волосся та міцні нігті. Омега-3 (БіОмегАктив) – поліненасичені жирні кислоти впливають на обмін речовин, захищають клітини від передчасного старіння, регулюють жировий обмін та життєдіяльність корисних бактерій, що мешкають у кишечнику. Надходження поліненасичених жирних кислот (ПНЖК) призводить до стабілізації кров'яного тиску, зниження ризику серцевих нападів, інфарктів, покращує зір, розумові процеси, і як наслідок – покращення роботи мозку, попереджає розвиток хвороби Альцгеймера; покращує стан при лікуванні шкірних захворювань, екземи, алергії; виводить з організму холестерин та вільні радикали, будучи прекрасним антиоксидантом, попереджає розвиток пухлин, раку грудей, мастопатії. Численні дослідження показали, що достатнє споживання Омега-3 вагітними і жінками, що годують, надає найсприятливіший вплив на розвиток мозку дитини, сприяє зміцненню імунітету, допомагає при депресії, покращуючи настрій. Омега-3 поліненасичені жирні кислоти (ПНЖК) відносяться до сімейства ненасичених жирних кислот, що мають подвійний вуглець-вуглецевий зв'язок в омега-3 позиції, тобто після третього атома вуглецю, рахуючи від метилового кінця ланцюга жирної кислоти. Найбільш важливими омега-3 поліненасиченими жирними кислотами є аяьфа-ліноленова кислота (АЛК), ейкозапентаєнова кислота (ЕПК) і докозагексаєнова кислота (ДГК). Організм людини не здатний синтезувати ці жирні кислоти з більш простих речовин, хоча він може утворювати довголанцюгові ЕПК та ДГК з більш коротколанцюгової АЛК з ефективністю близько 5% у чоловіків та трохи більш високою ефективністю у жінок. Ці реакції, однак, уповільнюються у присутності омега-6 жирних кислот. Таким чином, накопичення довголанцюгових ЕПК та ДГК у тканинах є найбільш ефективним, коли вони надходять безпосередньо з їжі, або коли конкуруючі кількості омега-6 аналогів є низькими. Докозагексаєнова кислота (ДГК) є поліненасиченою жирною кислотою, яка є ключовою для зростання і розвитку людини на всіх етапах її життя. Вона є незамінною і надходить лише з продуктами харчування, не синтезуючись самостійно в організмі людини. В організмі більша частина ДГК накопичується в оболонках чоловічих статевих клітин, клітинах головного мозку та сітківки очей, що безпосередньо впливає на їх функціональну активність. Саме завдяки наявності в них ДГК клітини ока та нервової системи мають еластичні та проникні стінки, що легко пропускають зорові та нервові імпульси. А від цього безпосередньо залежить наш зір, пам'ять та розумова активність. Проте нині більшість людей спостерігається хронічний дефіцит ДГК. Це пов'язано з тим, що морська риба і морепродукти, що містять ДГК, не часто присутні на нашому столі, крім того, в основному ми їмо рибу, вирощену з використанням штучних кормів. Адже самі риби не синтезують ДГК - вони одержують її з глибинних водоростей, або з дрібної риби, яка харчується водоростями. Тобто штучно вирощена риба часто не містить не тільки докозагексаєнову кислоту, а й взагалі омега-3 жирні кислоти. Екстракт листя малини містить велику кількість вітаміну С, фенолкарбонові кислоти, катехіни, флавоноїди (кверцетин, кемпферол, гіперозид, ізокверцитрин, астрагалін), саліцилову кислоту. У медицині використовують ряд лікувальних властивостей малини: протизапальну, відхаркувальну та антитоксичну. Листя малини містять ферменти, що зміцнюють імунітет, які допомагають боротися з вірусами особливо в період сезонних застудних захворювань, при застуді, кашлі, бронхіті, запальних процесах шлунково-кишкового тракту, діареї. У малині містяться в'яжучі та дубильні речовини. У косметологічних цілях застосовується для позбавлення вугрової висипки на шкірі. Листя малини мають антисептичні властивості, їх застосування при вірусних інфекціях схвалено офіційною медициною. Вони містять речовини за своєю хімічною структурою, що нагадують дію антибіотиків. Ранкове вживання малини у складі Фомідана плюс сприяє підтримці фізичних сил, покращенню настрою, бадьорості та життєвому тонусу. Цю рослину називають жіночою, так як лікувальні властивості складових листа малини, необхідні при порушенні репродуктивної системи, полегшують ПМС, спазми та менструальні болі, стимулюють вироблення естрогенів. Складові листя малини також містять вітаміни групи В, залізо, калій, магній, вони необхідні при вагітності, зміцнюють стінки матки, усувають прояви токсикозу, знімають болі та набряки в ногах, забезпечують міцний і спокійний сон, надають позитивний вплив на репродуктивну систему в цілому . Споконвіку використовували зовнішньо при шкірних захворюваннях, позбавляють сверблячки, що супроводжує екзему. Використовують при герпесі, гінгівіті, виразках у роті (полоскання – 1 капсула на склянку води). Основна користь листя малини для людського організму у хімічному складі рослини. Листя малини містить у своєму складі рекордну кількість різних амінокислот, а також мінеральних солей та вітаміну групи С. На сьогоднішній день малина – найпотужніший антиоксидант. Екстракт розмарину містить алкалоїди, органічні кислоти, дубильні речовини та ін. Основні лікувальні властивості рослини обумовлені наявністю різноманітних ефірних олій. Розмарин має тонізуючу дію на організм, зокрема на нервову та серцево-судинну систему (як тонік при загальному занепаді сил, нервових розладах, при неврозах серцевого походження). Має жовчогінний ефект, а також має знеболювальну дію при прийомі всередину (при коліках у верхній частині живота, шлунково-кишкових спазмах та спазмах жовчного міхура), у разі місцевого використання (невралгічні, ревматичні та подагричні болі), при невритах. Для відновлення імунітету після перенесених інфекційних захворювань.РекомендуєтьсяЯк біологічно активну добавку до їжі - джерела поліфенольних сполук, антоціанів, катехінів, кофеїну, що містить розмаринову кислоту.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів, вагітність, годування груддю, безсоння, підвищений артеріальний тиск, порушення серцевої діяльності.Спосіб застосування та дозиДорослим по 1 капсулі або 1 таблетці 2 рази на день під час їжі. Тривалість прийому – 1 місяць. За потреби прийом можна повторити.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 капсула містить - коензим Q10, альфа-токоферолу ацетат, олія соєва, компоненти капсули (харчові добавки): желатин, гліцерин та сорбітовий сироп (агенти вологоутримуючі), діоксид титану та оксиди заліза (барвники). Форма випуску – м'які желатинові капсули по 0,35 г. Властивості компонентівКоензим Q10 контролює потік кисню всередині окремих клітин; прискорює кровообіг; стимулює роботу імунної системи; сприяє поліпшенню метаболізму серцевого м'яза та знижує кров'яний тиск.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активні речовини: фозиноприл натрію – 5/10/20 мг; допоміжні речовини: лактози; моногідрат; натрію кроскармелозу; крохмаль кукурудзяний прежелатинізований (крохмаль 1500); МКЦ; гліцерол дибегенат. У блістері 14 прим.; в пачці картонної 2 блістери.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні таблетки, білі або майже білі, з позначенням з одного боку літер «FL», з іншого — «5» — для таблеток з дозуванням 5 мг, «10» — для таблеток з дозуванням 10 мг, «20» — для таблеток із дозуванням 20 мг.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий, гіпотензивний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо фозиноприл всмоктується із ШКТ. Абсорбція препарату становить у середньому 30-40% (незалежно від прийому їжі). Час досягнення Cmax у крові становить 3 год. Зв'язування з білками плазми – 95%. Фозіноприл має відносно невеликий обсяг розподілу. Не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. У слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту і, частково, у печінці фозиноприл гідролізується до фозиноприлату. Фозиноприлат виводиться з жовчю та сечею. T1/2 термінальної фази становить 11,5 год.ФармакодинамікаВ організмі з фозиноприлу утворюється активний метаболіт - фозиноприлат, який перешкоджає перетворенню ангіотензину I на ангіотензин II. Знижує ОПС та системний АТ. Препарат пригнічує синтез альдостерону, пригнічує тканинні АПФ. Гіпотензивний ефект обумовлений також пригніченням метаболізму брадикініну, який має виражений судинорозширювальний ефект. Зниження АТ не супроводжується зміною ОЦК, мозкового та ниркового кровотоку, кровопостачання внутрішніх органів, скелетних м'язів, шкіри, рефлекторної активності міокарда. Гіпотензивний ефект препарату зберігається під час тривалого лікування, толерантність до препарату не розвивається. Після прийому внутрішньо гіпотензивний ефект розвивається протягом 1 години, досягає максимуму через 2-6 годин і зберігається 24 години.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; Хронічна серцева недостатність.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до фозиноприлу або інших компонентів препарату; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк, у т.ч. в анамнезі після прийому інших інгібіторів АПФ; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: ниркова недостатність; гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; аортальний стеноз; стан після трансплантації нирки, при десенсибілізації, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія) – підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу; при гемодіалізі; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ІХС, хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA); цукровий діабет; пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія; літній вік; при дієті з обмеженням солі, станах, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання).Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда; біль у грудній клітці. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, холестатична жовтяниця. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія. З боку сечовидільної системи: розвиток або погіршення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія. З боку центральної нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при використанні у високих дозах безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, порушення з боку вестибулярного апарату. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, підвищення концентрації сечовини, гіпонатріємія; зниження гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиГіпотензивні засоби, діуретики, наркотичні анальгетики, засоби загальної анестезії посилюють гіпотензивну дію фозиноприлу. Препарати калію, калійзберігаючі діуретики підвищують ризик розвитку гіперкаліємії. При одночасному прийомі із солями літію можливе підвищення концентрації літію в крові. Препарат посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну, ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними ЛЗ, імунодепресантами, прокаїнамідом. НПЗЗ та естрогени знижують вираженість гіпотензивного ефекту.Спосіб застосування та дозиВсередину. Дозування має підбиратися індивідуально. При лікуванні артеріальної гіпертензії необхідно при можливості припинити прийом гіпотензивних препаратів на кілька днів до початку прийому Фозикарда. Початкова доза препарату становить 10 мг один раз на добу. Подальша доза препарату підбирається відповідно до показників АТ. Підтримуюча доза становить 10-40 мг один раз на добу. За відсутності позитивного ефекту від монотерапії Фозікардом можливе приєднання діуретика. Якщо лікування Фозикардом® починають на фоні терапії діуретиком, початкова доза препарату повинна становити не більше 10 мг при ретельному лікарському контролі. При лікуванні хронічної серцевої недостатності початкова доза Фозікарду становить 10 мг 1 раз на добу. Далі дозу препарату підбирають відповідно до динаміки клінічної відповіді, підвищуючи на 10 мг щотижня. Максимальна доза становить 40 мг на добу. Можливе додаткове призначення діуретика.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітної рівноваги, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату припинити, хворого помістити в положення «лежачи» з піднятими ногами. У легких випадках передозування – промивання шлунка, введення адсорбентів та сульфату натрію протягом 30 хв після прийому. При зниженні АТ - внутрішньовенне введення катехоламінів, ангіотензину II; при брадикардії – застосування пейсмекера. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з тяжким перебігом артеріальної гіпертензії або супутньою декомпенсованою хронічною серцевою недостатністю повинні починати лікування Фозікардом в умовах стаціонару. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, концентрації калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових ферментів у крові. На тлі прийому Фозикарду слід періодично контролювати число лейкоцитів у периферичній крові, особливо у хворих з підвищеним ризиком нейтропенії: при порушенні функції нирок та системних захворюваннях сполучної тканини. Через підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії необхідно дотримуватись обережності при призначенні препарату пацієнтам, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті. Безпека та ефективність застосування Фозікарду® у дітей не встановлена. Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами або при виконанні будь-якої роботи, що потребує підвищеної уваги, через можливу появу запаморочення, особливо після початкової дози препарату у хворих, які приймають діуретичні ЛЗ.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активні речовини: фозиноприл натрію – 5/10/20 мг; допоміжні речовини: лактози; моногідрат; натрію кроскармелозу; крохмаль кукурудзяний прежелатинізований (крохмаль 1500); МКЦ; гліцерол дибегенат. У блістері 14 прим.; в пачці картонної 2 блістери.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні таблетки, білі або майже білі, з позначенням з одного боку літер «FL», з іншого — «5» — для таблеток з дозуванням 5 мг, «10» — для таблеток з дозуванням 10 мг, «20» — для таблеток із дозуванням 20 мг.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий, гіпотензивний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо фозиноприл всмоктується із ШКТ. Абсорбція препарату становить у середньому 30-40% (незалежно від прийому їжі). Час досягнення Cmax у крові становить 3 год. Зв'язування з білками плазми – 95%. Фозіноприл має відносно невеликий обсяг розподілу. Не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. У слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту і, частково, у печінці фозиноприл гідролізується до фозиноприлату. Фозиноприлат виводиться з жовчю та сечею. T1/2 термінальної фази становить 11,5 год.ФармакодинамікаВ організмі з фозиноприлу утворюється активний метаболіт - фозиноприлат, який перешкоджає перетворенню ангіотензину I на ангіотензин II. Знижує ОПС та системний АТ. Препарат пригнічує синтез альдостерону, пригнічує тканинні АПФ. Гіпотензивний ефект обумовлений також пригніченням метаболізму брадикініну, який має виражений судинорозширювальний ефект. Зниження АТ не супроводжується зміною ОЦК, мозкового та ниркового кровотоку, кровопостачання внутрішніх органів, скелетних м'язів, шкіри, рефлекторної активності міокарда. Гіпотензивний ефект препарату зберігається під час тривалого лікування, толерантність до препарату не розвивається. Після прийому внутрішньо гіпотензивний ефект розвивається протягом 1 години, досягає максимуму через 2-6 годин і зберігається 24 години.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; Хронічна серцева недостатність.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до фозиноприлу або інших компонентів препарату; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк, у т.ч. в анамнезі після прийому інших інгібіторів АПФ; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: ниркова недостатність; гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; аортальний стеноз; стан після трансплантації нирки, при десенсибілізації, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія) – підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу; при гемодіалізі; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ІХС, хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA); цукровий діабет; пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія; літній вік; при дієті з обмеженням солі, станах, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання).Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда; біль у грудній клітці. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, холестатична жовтяниця. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія. З боку сечовидільної системи: розвиток або погіршення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія. З боку центральної нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при використанні у високих дозах безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, порушення з боку вестибулярного апарату. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, підвищення концентрації сечовини, гіпонатріємія; зниження гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиГіпотензивні засоби, діуретики, наркотичні анальгетики, засоби загальної анестезії посилюють гіпотензивну дію фозиноприлу. Препарати калію, калійзберігаючі діуретики підвищують ризик розвитку гіперкаліємії. При одночасному прийомі із солями літію можливе підвищення концентрації літію в крові. Препарат посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну, ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними ЛЗ, імунодепресантами, прокаїнамідом. НПЗЗ та естрогени знижують вираженість гіпотензивного ефекту.Спосіб застосування та дозиВсередину. Дозування має підбиратися індивідуально. При лікуванні артеріальної гіпертензії необхідно при можливості припинити прийом гіпотензивних препаратів на кілька днів до початку прийому Фозикарда. Початкова доза препарату становить 10 мг один раз на добу. Подальша доза препарату підбирається відповідно до показників АТ. Підтримуюча доза становить 10-40 мг один раз на добу. За відсутності позитивного ефекту від монотерапії Фозікардом можливе приєднання діуретика. Якщо лікування Фозикардом® починають на фоні терапії діуретиком, початкова доза препарату повинна становити не більше 10 мг при ретельному лікарському контролі. При лікуванні хронічної серцевої недостатності початкова доза Фозікарду становить 10 мг 1 раз на добу. Далі дозу препарату підбирають відповідно до динаміки клінічної відповіді, підвищуючи на 10 мг щотижня. Максимальна доза становить 40 мг на добу. Можливе додаткове призначення діуретика.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітної рівноваги, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату припинити, хворого помістити в положення «лежачи» з піднятими ногами. У легких випадках передозування – промивання шлунка, введення адсорбентів та сульфату натрію протягом 30 хв після прийому. При зниженні АТ - внутрішньовенне введення катехоламінів, ангіотензину II; при брадикардії – застосування пейсмекера. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з тяжким перебігом артеріальної гіпертензії або супутньою декомпенсованою хронічною серцевою недостатністю повинні починати лікування Фозікардом в умовах стаціонару. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, концентрації калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових ферментів у крові. На тлі прийому Фозикарду слід періодично контролювати число лейкоцитів у периферичній крові, особливо у хворих з підвищеним ризиком нейтропенії: при порушенні функції нирок та системних захворюваннях сполучної тканини. Через підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії необхідно дотримуватись обережності при призначенні препарату пацієнтам, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті. Безпека та ефективність застосування Фозікарду® у дітей не встановлена. Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами або при виконанні будь-якої роботи, що потребує підвищеної уваги, через можливу появу запаморочення, особливо після початкової дози препарату у хворих, які приймають діуретичні ЛЗ.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активні речовини: фозиноприл натрію – 5/10/20 мг; допоміжні речовини: лактози; моногідрат; натрію кроскармелозу; крохмаль кукурудзяний прежелатинізований (крохмаль 1500); МКЦ; гліцерол дибегенат. У блістері 14 прим.; в пачці картонної 2 блістери.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні таблетки, білі або майже білі, з позначенням з одного боку літер «FL», з іншого — «5» — для таблеток з дозуванням 5 мг, «10» — для таблеток з дозуванням 10 мг, «20» — для таблеток із дозуванням 20 мг.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий, гіпотензивний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо фозиноприл всмоктується із ШКТ. Абсорбція препарату становить у середньому 30-40% (незалежно від прийому їжі). Час досягнення Cmax у крові становить 3 год. Зв'язування з білками плазми – 95%. Фозіноприл має відносно невеликий обсяг розподілу. Не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. У слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту і, частково, у печінці фозиноприл гідролізується до фозиноприлату. Фозиноприлат виводиться з жовчю та сечею. T1/2 термінальної фази становить 11,5 год.ФармакодинамікаВ організмі з фозиноприлу утворюється активний метаболіт - фозиноприлат, який перешкоджає перетворенню ангіотензину I на ангіотензин II. Знижує ОПС та системний АТ. Препарат пригнічує синтез альдостерону, пригнічує тканинні АПФ. Гіпотензивний ефект обумовлений також пригніченням метаболізму брадикініну, який має виражений судинорозширювальний ефект. Зниження АТ не супроводжується зміною ОЦК, мозкового та ниркового кровотоку, кровопостачання внутрішніх органів, скелетних м'язів, шкіри, рефлекторної активності міокарда. Гіпотензивний ефект препарату зберігається під час тривалого лікування, толерантність до препарату не розвивається. Після прийому внутрішньо гіпотензивний ефект розвивається протягом 1 години, досягає максимуму через 2-6 годин і зберігається 24 години.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; Хронічна серцева недостатність.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до фозиноприлу або інших компонентів препарату; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк, у т.ч. в анамнезі після прийому інших інгібіторів АПФ; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: ниркова недостатність; гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; аортальний стеноз; стан після трансплантації нирки, при десенсибілізації, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія) – підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу; при гемодіалізі; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ІХС, хронічна серцева недостатність III та IV функціонального класу (за класифікацією NYHA); цукровий діабет; пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія; літній вік; при дієті з обмеженням солі, станах, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання).Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда; біль у грудній клітці. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, холестатична жовтяниця. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія. З боку сечовидільної системи: розвиток або погіршення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія. З боку центральної нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при використанні у високих дозах безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, порушення з боку вестибулярного апарату. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, підвищення концентрації сечовини, гіпонатріємія; зниження гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиГіпотензивні засоби, діуретики, наркотичні анальгетики, засоби загальної анестезії посилюють гіпотензивну дію фозиноприлу. Препарати калію, калійзберігаючі діуретики підвищують ризик розвитку гіперкаліємії. При одночасному прийомі із солями літію можливе підвищення концентрації літію в крові. Препарат посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну, ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними ЛЗ, імунодепресантами, прокаїнамідом. НПЗЗ та естрогени знижують вираженість гіпотензивного ефекту.Спосіб застосування та дозиВсередину. Дозування має підбиратися індивідуально. При лікуванні артеріальної гіпертензії необхідно при можливості припинити прийом гіпотензивних препаратів на кілька днів до початку прийому Фозикарда. Початкова доза препарату становить 10 мг один раз на добу. Подальша доза препарату підбирається відповідно до показників АТ. Підтримуюча доза становить 10-40 мг один раз на добу. За відсутності позитивного ефекту від монотерапії Фозікардом можливе приєднання діуретика. Якщо лікування Фозикардом® починають на фоні терапії діуретиком, початкова доза препарату повинна становити не більше 10 мг при ретельному лікарському контролі. При лікуванні хронічної серцевої недостатності початкова доза Фозікарду становить 10 мг 1 раз на добу. Далі дозу препарату підбирають відповідно до динаміки клінічної відповіді, підвищуючи на 10 мг щотижня. Максимальна доза становить 40 мг на добу. Можливе додаткове призначення діуретика.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітної рівноваги, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату припинити, хворого помістити в положення «лежачи» з піднятими ногами. У легких випадках передозування – промивання шлунка, введення адсорбентів та сульфату натрію протягом 30 хв після прийому. При зниженні АТ - внутрішньовенне введення катехоламінів, ангіотензину II; при брадикардії – застосування пейсмекера. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з тяжким перебігом артеріальної гіпертензії або супутньою декомпенсованою хронічною серцевою недостатністю повинні починати лікування Фозікардом в умовах стаціонару. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, концентрації калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових ферментів у крові. На тлі прийому Фозикарду слід періодично контролювати число лейкоцитів у периферичній крові, особливо у хворих з підвищеним ризиком нейтропенії: при порушенні функції нирок та системних захворюваннях сполучної тканини. Через підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії необхідно дотримуватись обережності при призначенні препарату пацієнтам, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті. Безпека та ефективність застосування Фозікарду® у дітей не встановлена. Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами або при виконанні будь-якої роботи, що потребує підвищеної уваги, через можливу появу запаморочення, особливо після початкової дози препарату у хворих, які приймають діуретичні ЛЗ.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активні речовини: фозиноприл натрію – 20 мг; гідрохлортіазид – 12,5 мг; допоміжні речовини: лактози; моногідрат; натрію кроскармелозу; крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500); гліцерол дибегенат; пігментна суміш PB-23601: титану діоксид, лактози моногідрат, заліза оксид жовтий, заліза оксид червоний. У блістері 7 шт.; у пачці картонної 4 блістери.Опис лікарської формиКруглі, плоскі, світло-жовтогарячі таблетки, з гравіюванням «FH» з одного боку, допускається наявність мармуровості.Фармакотерапевтична групаКалійзберігаючий, діуретичний, вазодилатуючий, гіпотензивний.ФармакокінетикаФармакокінетика фозиноприлу натрію та гідрохлортіазиду при одночасному прийомі не відрізняється від такої при їх роздільному призначенні. Після прийому внутрішньо всмоктування фозиноприлу натрію становить приблизно 30-40%, з яких 50-100% гідролізується в печінці до фозиноприлату, що має фармакологічну активність. Ступінь всмоктування фозиноприлу не залежить від їди, але швидкість всмоктування може бути уповільненою. При порушеній функції печінки швидкість гідролізу може бути уповільнена, при цьому рівень гідролізу помітно не змінюється. Cmax фозиноприлату в плазмі досягається приблизно через 3 години і не залежить від прийнятої дози фозиноприлу. Фозиноприл має лінійну фармакокінетику. Фозиноприлат високою мірою зв'язується з білками плазми (90-95%) і незначною мірою зв'язується з клітинними компонентами крові.Має відносно невеликий обсяг розподілу. У хворих з артеріальною гіпертензією при нормальній функції нирок та печінки T1/2 фозиноприлату становить приблизно 11,5 год. Після прийому внутрішньо всмоктування гідрохлортіазиду становить 60–80%. Cmax гідрохлортіазиду в крові досягається через 1-5 годин після прийому внутрішньо. Зв'язування із білками плазми становить 64%. Гідрохлортіазид не метаболізується та швидко виводиться через нирки. T1/2 становить 5-15 год.Гідрохлортіазид не метаболізується та швидко виводиться через нирки. T1/2 становить 5-15 год.Гідрохлортіазид не метаболізується та швидко виводиться через нирки. T1/2 становить 5-15 год. Ниркова недостатність: при нирковій недостатності всмоктування, біодоступність та зв'язування препарату з білками плазми суттєво не змінюються. Загальний кліренс фозиноприлату у хворих з нирковою недостатністю майже на 50% нижчий, ніж у хворих із нормальною функцією нирок. Оскільки виведення через печінку з жовчю частково компенсує зниження виведення через нирки, кліренс фозиноприлату суттєво не відрізняється у хворих із середнім ступенем ниркової недостатності від такого у хворих із тяжкою нирковою недостатністю. У хворих з нирковою недостатністю відзначається помірне збільшення показника AUC (менше ніж у 2 рази порівняно з такою у хворих із нормальною функцією нирок). Кліренс фозиноприлату при гемо- та перитонеальному діалізі становить у середньому 2 та 7% порівняно з кліренсом сечовини. Печінкова недостатність: ступінь гідролізу фозиноприлату у хворих з помірним ступенем печінкової недостатності знижується незначною мірою, незважаючи на те, що швидкість гідролізу може бути знижена. Максимальна концентрація та показник AUC фозиноприлату вище у хворих з печінковою недостатністю після введення першої дози, однак при введенні повторних доз ця різниця не має клінічного значення.ФармакодинамікаВ організмі з фозиноприлу утворюється активний метаболіт - фозиноприлат, який перешкоджає перетворенню ангіотензину I на ангіотензин II. Знижує ОПСС та системний АТ. Препарат пригнічує синтез альдостерону, пригнічує тканинні АПФ. Після прийому внутрішньо зниження артеріального тиску починається через 1 годину, досягає максимальних значень через 2-6 годин. Гіпотензивний ефект триває протягом 24 годин після прийому однієї дози на добу. Гідрохлортіазид діє на механізм реабсорбції електролітів, іонів калію та гідрокарбонату. Підвищує активність альдостерону та зменшує концентрацію іонів калію у сироватці. Фозиноприл і гідрохлортіазид мають адитивну дію. Фозиноприл зменшує втрату іонів калію, що викликається прийомом гідрохлортіазиду.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до компонентів препарату або інших інгібіторів АПФ, до похідних сульфонаміду, включаючи тіазиди; генетично обумовлений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк (в т.ч. та від застосування інших інгібіторів АПФ в анамнезі); тяжкий ступінь ниркової недостатності (Cl креатиніну менше 30 мл/хв/1,73 м2); анурія; подагра; виражені порушення електролітного балансу; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: артеріальна гіпотензія; захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); порушення функції печінки або прогресуюче захворювання печінки (невеликі зміни водно-електролітного балансу можуть стати причиною печінкової коми); метаболічний ацидоз; порушення функції нирок, стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки (можливе підвищення концентрації азоту сечовини та креатиніну сироватки крові); порушення кровотворення (агранулоцитоз, нейтропенія); стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (діарея, блювання); аортальний стеноз; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ІХС, хронічна серцева недостатність; дієта з обмеженням солі; стан після трансплантації нирок; цукровий діабет; літній вік.Побічна діяПобічні ефекти при застосуванні Фозикарду Н схожі з побічними ефектами, що відзначалися при застосуванні кожного препарату окремо. Найчастіше (у 2% пацієнтів) спостерігаються: запаморочення, біль голови, кашель, кістково-м'язові болі, відчуття втоми. Загальні: загрудинний біль, відчуття втоми, озноб. З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, «припливи» крові до шкіри обличчя, непритомність, набряки, порушення ритму серця. З боку ендокринної системи: зниження статевої функції, зміна лібідо. З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк. З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, печія, біль у животі, гастрит, езофагіт. Кістково-м'язова система: м'язові болі, судоми. З боку дихальної системи: закладеність носових пазух, фарингіт, риніт. З боку сечовивідної системи: почастішання сечовипускання, дизурія. З боку центральної нервової системи: сонливість, депресія, парестезії. З боку органу чуття: зниження слуху. З боку шкірних покровів: висипання, включаючи уртикарну, свербіж. З боку лабораторних показників: зниження концентрації іонів калію, натрію, хлору, магнію, глюкози, підвищення концентрації іонів кальцію, сечової кислоти у крові, підвищення рівня холестерину та тригліцеридів, нейтропенія. Побічні ефекти, описані при застосуванні фозиноприлу: З боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, ортостатичний колапс, тахікардія, серцебиття, аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда. З боку травного тракту: нудота, діарея, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, холестатична жовтяниця, біль у животі, блювання, запор, зниження апетиту, стоматит, глосит. З боку дихальної системи: сухий кашель, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт, дисфонія. Алергічні, токсико-алергічні та імунопатологічні реакції. З боку центральної нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при використанні у високих дозах безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, порушення вестибулярного апарату, парестезії. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку лабораторних показників: підвищення концентрації сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіперкреатинінемія, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія; зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, підвищення ШОЕ. Побічні ефекти, описані при застосуванні гідрохлортіазиду: Сухість у роті, нудота, блювання, діарея; слабкість, підвищена стомлюваність, запаморочення, біль голови, серцебиття, судоми литкових м'язів, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпонатріємія, гіперурикемія, гіперкальціємія, гіперглікемія; загострення перебігу подагри, тромбоз, тромбоемболія, гіперкреатинінемія, гострий інтерстиціальний нефрит, васкуліт, прогресування короткозорості, нейтропенія, тромбоцитопенія, геморагічний панкреатит, гострий холецистит (на тлі холелітіазу), ортостат.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарати калію, калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, амілорид, тріамтерен) підвищують ризик розвитку гіперкаліємії. Необхідний контроль рівня калію в сироватці крові (1 раз на 2-3 тижні). Гіпотензивні засоби, діуретики, наркотичні аналгетики, засоби для загальної анестезії посилюють гіпотензивну дію Фозікард Н. При одночасному прийомі з солями літію можливе підвищення концентрації літію у сироватці крові та ризику розвитку літієвої токсичності. Препарат посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну, ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними ЛЗ, імунодепресантами, прокаїнамідом. Препарати для лікування подагри: може знадобитися підвищення доз пробенециду або сульфінпіразону, які застосовуються для лікування подагри, оскільки гідрохлортіазид може збільшувати концентрацію сечової кислоти в крові. НПЗЗ знижують вираженість гіпотензивного ефекту. Алкоголь, барбітурати та наркотичні аналгетики можуть знижувати гіпотензивний ефект препарату. Колестирамінова смола і колестипол можуть знижувати всмоктування гідрохлортіазиду. Фозикард Н слід приймати принаймні за 1 годину до або через 4-6 годин після прийому зазначених засобів. Солі кальцію: гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію іонів кальцію в сироватці за рахунок зменшення виведення його з організму. При одночасному застосуванні з Фозикардом Н може знадобитися зменшення дози препаратів кальцію. Біодоступність препарату при одночасному застосуванні з хлорталідоном, ніфедипіном, пропранололом, циметидином, метоклопрамідом, пропантеліну бромідом, дигоксином, ацетилсаліциловою кислотою та варфарином не змінюється. Всмоктування гідрохлортіазиду підвищується при одночасному прийомі засобів, що знижують моторику ШКТ. Антациди (алюмінію або магнію гідроксид, симетикон та ін.) можуть знижувати всмоктування Фозікарда Н. Приймати зазначені засоби необхідно з інтервалом не менше 2 год.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Дозу підбирають індивідуально. Звичайна доза для дорослих – 1 табл. на добу. При Cl креатиніну 30 мл/хв, креатинін сироватки крові приблизно 3 мг/дл або 265 мкмоль/л) рекомендується звичайна доза Фозікарда H. У разі порушення функції печінки корекція дози не потрібна. Літні люди можуть бути більш чутливими до дії препарату.ПередозуванняСимптоми: зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітної рівноваги, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: хворому надають лежаче положення з піднятими ногами. У легких випадках передозування – промивання шлунка, введення адсорбентів та сульфату натрію протягом 30 хв після прийому. При зниженні АТ - внутрішньовенне введення катехоламінів, ангіотензину II; при брадикардії – застосування пейсмекера. Препарат не виводиться під час гемо- та перитонеального діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи фозиноприл, може розвинутись ангіоневротичний набряк. При набряку язика, глотки, гортані може розвинутись обструкція дихальних шляхів. Хворі повинні припинити прийом препарату і негайно повідомити лікаря про появу набряків на обличчі, очах, губах і мові, про спазму м'язів гортані або утруднене дихання. У таких випадках потрібне швидке вживання заходів невідкладної допомоги. Слід також бути обережними при лікуванні хворих на АПФ під час проведення процедур десенсибілізації. У ході проведення гемодіалізу через високопроникні мембрани, а також під час аферезу ЛНП з адсорбцією на декстрану сульфаті можуть виникнути анафілактичні реакції. У цих випадках слід застосовувати діалізні мембрани іншого типу або інше медикаментозне лікування. У хворих з порушенням функції нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини, можуть розвинутись агранулоцитоз та пригнічення функції кісткового мозку. У цьому випадку у таких хворих слід стежити за вмістом клітин білої крові та попередити їх про необхідність повідомляти про появу будь-яких ознак інфекції (лихоманка, біль у горлі тощо). Слід бути обережними при призначенні препарату хворим з тяжким порушенням функції нирок. У хворих з артеріальною гіпертензією зі стенозом ниркової артерії однієї або обох нирок, а також при одночасному застосуванні діуретиків під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись рівень азоту сечовини крові та креатиніну сироватки. Ці ефекти оборотні та проходять після припинення лікування. У таких пацієнтів необхідно стежити за функцією нирок протягом перших 2 тижнів лікування.Може знадобитися зниження дози препарату. У хворих з тяжкою серцевою недостатністю, олігурією та/або прогресуючою азотемією за наявності або відсутності ниркової недостатності лікування інгібіторами АПФ може спричинити надмірний гіпотензивний ефект, який може посилити олігурію чи азотемію, а в окремих випадках – призвести до летального результату. Тому у таких хворих лікування препаратом слід розпочинати з мінімальних терапевтичних доз та під суворим контролем АТ, особливо протягом перших 2 тижнів лікування. Гідрохлортіазид може викликати гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз. У присутності фозиноприлу натрію ризик гіпокаліємії зменшується. Гідрохлортіазид сприяє зниженню виведення іонів кальцію з організму, підвищенню виведення іонів магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.Необхідно періодично перевіряти концентрацію електролітів у сироватці крові. Концентрація сечової кислоти в крові може підвищуватися, і у деяких хворих, які приймають тіазидні діуретики, може розвинутись гострий напад подагри. У хворих на цукровий діабет може змінюватися потреба в інсуліні, латентні форми цукрового діабету можуть набувати маніфестної форми на фоні застосування тіазидів. Підвищення концентрації тригліцеридів та холестерину було пов'язане з лікуванням тіазидними діуретиками. Кашель, що викликається інгібіторами АПФ, включаючи фозиноприл натрію, зазвичай має непродуктивний і персистуючий характер і проходить після припинення прийому препаратів. Кашель, що викликається інгібіторами АПФ, повинен розглядатися як один із варіантів при диференціальній діагностиці кашлю. В окремих випадках застосування інгібіторів АПФ може призвести до появи холестатичної жовтяниці з розвитком блискавичного некрозу гепатоцитів. Ефективність та безпека застосування препарату у дітей не встановлена.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: фозіноприл натрію 10 мг; Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 0,7 мг, кроскармеллозу натрію 5 мг, лактози моногідрат 66,8 мг, макрогол (поліетиленгліколь 4000) 0,5 мг, натрію стеарилфумарат 1 мг, повідон 7 мг, 8 целлюлоза стеарат 1,12 мг. 28 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з фаскою.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Чинить гіпотензивну, вазодилатуючу, діуретичну та калійзберігаючу дію. Фозиноприл перешкоджає перетворенню ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, внаслідок цього вазопресорна активність та секреція альдостерону знижуються, що може призводити до незначного підвищення вмісту іонів калію у сироватці крові з одночасною втратою організмом іонів натрію та рідини. В результаті знижуються ОПСС та системний АТ. Пригнічує синтез альдостерону, пригнічує тканинні АПФ. Фозиноприл пригнічує метаболічну деградацію брадикініну, що має сильну вазопресорну дію; за рахунок цього антигіпертензивна дія препарату може посилюватись. Зниження АТ не супроводжується зміною ОЦК, мозкового та ниркового кровотоку, кровопостачання внутрішніх органів, скелетних м'язів, шкіри, рефлекторної активності міокарда. При артеріальній гіпертензії та гіпертрофії лівого шлуночка лікування призводить до зниження маси лівого шлуночка та зменшення товщини міжшлуночкової перегородки. Тривала терапія не призводить до метаболічних порушень. Після прийому внутрішньо гіпотензивний ефект розвивається протягом 1 години, досягає максимуму через 3-6 годин і зберігається протягом 24 годин. При хронічній серцевій недостатності позитивні ефекти фозиноприлу досягаються переважно за рахунок придушення активності ренін-альдостеронової системи. Інгібування АПФ призводить до зниження як переднавантаження, так і післянавантаження на міокард. Фозиноприл сприяє підвищенню толерантності до фізичного навантаження, зниження тяжкості перебігу хронічної серцевої недостатності.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо абсорбція із ШКТ становить близько 30-40%. Ступінь абсорбції не залежить від їди, але швидкість всмоктування може бути уповільнена. Час досягнення Cmax фозиноприлату в плазмі становить 3 години і не залежить від прийнятої дози. Розподіл. Зв'язування з білками плазми – понад 95%. Фозиноприлат має відносно малий Vd і незначною мірою пов'язаний із клітинними компонентами крові. Не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм. Метаболізм фозиноприлу під дією ферментів з утворенням фозиноприлату відбувається головним чином у печінці та у слизовій оболонці ШКТ. Виведення. Фозиноприл виводиться з організму однаково нирками і через печінку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із нормальною функцією нирок та печінки T1/2 фозиноприлату становить близько 11.5 год. При хронічній серцевій недостатності T1/2 становить 14 год.ІнструкціяПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди. Таблетки слід ковтати, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Дозу встановлюють індивідуально. При артеріальній гіпертензії початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Дозу слід підбирати залежно від динаміки зниження артеріального тиску. Дози варіюють від 10 до 40 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза, що рекомендується, становить 5 мг (1/2 таб. по 10 мг) 1 або 2 рази/добу. Максимальна добова доза становить 40 мг на добу. Пацієнтам із порушеннями функції нирок та/або печінки, а також пацієнтам похилого віку корекція режиму дозування не потрібна.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (як монотерапія або у складі комбінованої терапії); хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняСпадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ангіоневротичний набряк у разі застосування інших інгібіторів АПФ (в анамнезі); вагітність; період лактації (грудне вигодовування); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози/галактози; підвищена чутливість до фозиноприлу та інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат у разі ниркової недостатності; гіпонатріємії (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності); двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; аортальному стенозі; стан після трансплантації нирки; при десенсибілізації; системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. системному червоному вовчаку, склеродермії) внаслідок підвищення ризику розвитку нейтропенії або агранулоцитозу; при гемодіалізі; при цереброваскулярних захворюваннях (в т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ІХС; хронічної серцевої недостатності ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; цукровий діабет; пригніченні кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємії; подагрі; дотримання дієти з обмеженням солі; станах, що супроводжуються зниженням ОЦК (у т.ч.ч. діарея, блювання, попереднє лікування діуретиками); у пацієнтів похилого віку.Вагітність та лактаціяФозинап протипоказаний для застосування при вагітності. Застосування препарату у II та III триместрах вагітності викликає пошкодження або загибель плода, що розвивається. За новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ при вагітності, рекомендується проводити ретельне спостереження для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Оскільки фозиноприлат виділяється з грудним молоком, при необхідності застосування препарату під час лактації грудне вигодовування слід припинити. Застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказане (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку центральної та периферичної нервової системи: інсульт, ішемія судин головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість, порушення пам'яті; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, сонливість, парестезія. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, колапс, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, "припливи" крові до шкіри обличчя, непритомність, зупинка серця. З боку дихальної системи: сухий кашель, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт, дисфонія, носові кровотечі. З боку травної системи: нудота, діарея, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, холестатична жовтяниця, абдомінальні болі, блювання, запор, анорексія, стоматит, глосит, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, зміна маси тіла, сухість; набряк слизової оболонки кишечника (дуже рідко). З боку сечовидільної системи: розвиток або погіршення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія. Порушення з боку органів кровотворення: лімфаденіт. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: подагра. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія; зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, підвищення ШОЕ, лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія. Вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження артеріального тиску плода та новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактури кінцівок, гіпоплазія легень.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування антацидів (в т.ч. алюмінію гідроксиду, магнію гідроксиду) може знижувати абсорбцію фозиноприлу (фозиноприл та зазначені засоби слід приймати з інтервалом не менше 2 годин). У хворих, які отримують фозиноприл одночасно з препаратами літію, можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові та ризик розвитку інтоксикації літієм (необхідно контролювати концентрацію літію у плазмі крові). При призначенні фозиноприлу слід враховувати, що індометацин та інші НПЗЗ (в т.ч. ацетилсаліцилова кислота в дозі, що перевищує 3 г, та інгібітори ЦОГ-2) можуть знижувати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ, особливо у хворих з низькореніновою артеріальною гіпертензією. При сумісному застосуванні фозиноприлу з діуретиками або у поєднанні зі строгою дієтою, що обмежує споживання натрію, або з гемодіалізом можливий розвиток вираженої артеріальної гіпотензії, особливо в першу годину після прийому початкової дози фозиноприлу. При сумісному застосуванні фозиноприлу з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками (в т.ч. з амілоридом, спіронолактоном, тріамтереном), з добавками до їжі, що містять калій, підвищується ризик гіперкаліємії. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, цукровим діабетом, які одночасно приймають калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники солі, що містять калій, або інші засоби, що викликають гіперкаліємію (наприклад, гепарин), інгібітори АПФ підвищують ризик розвитку гіперкаліємії. Фозиноприл посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну. При одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом підвищується ризик розвитку лейкопенії. Естрогени послаблюють гіпотензивний ефект фозиноприлу через його здатність затримувати рідину. Антигіпертензивні засоби, опіоїдні анальгетики, лікарські засоби для загальної анестезії посилюють гіпотензивну дію фозиноприлу. Біодоступність фозиноприлу при одночасному застосуванні з хлорталідоном, ніфедипіном, пропранололом, гідрохлортіазидом, циметидином, метоклопрамідом, пропантеліну бромідом, дигоксином, ацетилсаліциловою кислотою та варфарином не змінюється.Спосіб застосування та дозиДозу встановлюють індивідуально. При артеріальній гіпертензії початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Дозу слід підбирати залежно від динаміки зниження артеріального тиску. Дози варіюють від 10 до 40 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза, що рекомендується, становить 5 мг (1/2 таб. по 10 мг) 1 або 2 рази/добу. Максимальна добова доза становить 40 мг на добу. Пацієнтам із порушеннями функції нирок та/або печінки, а також пацієнтам похилого віку корекція режиму дозування не потрібна.ПередозуванняСимптоми: надмірне зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування потрібно провести аналіз антигіпертензивної терапії, ступеня підвищення АТ, обмеження в раціоні солі та/або рідини та інших клінічних ситуацій. По можливості, слід припинити антигіпертензивне лікування, що проводилося раніше, за кілька днів до початку лікування препаратом Фозинап. Для зменшення ймовірності виникнення артеріальної гіпотензії діуретики слід відмінити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Фозинап. До та під час лікування препаратом Фозинап необхідно контролювати АТ, функцію нирок, вміст іонів калію, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активність печінкових трансаміназ у крові. Повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів на фоні прийому фозиноприлу. При набряку язика, глотки або гортані, що поширюється, може розвиватися обструкція дихальних шляхів з можливим летальним результатом. У разі розвитку подібних реакцій необхідно припинити прийом препарату та вжити заходів невідкладної терапії, у т.ч. п/к ввести розчин епінефрину (адреналіну) (1:1000). Під час застосування інгібіторів АПФ у поодиноких випадках спостерігався набряк слизової оболонки кишечника. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при проведенні диференціальної діагностики у пацієнтів зі скаргами на абдомінальний біль на фоні лікування інгібіторами АПФ. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. На тлі терапії інгібіторами АПФ можливий розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран, а також під час плазмаферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфаті. У разі слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншого медикаментозного лікування. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки частіше спостерігаються у хворих з порушеною функцією нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (в т.ч. системного червоного вовчаку або склеродермії). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять контроль загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз/міс у перші 3-6 місяців лікування та в перший рік застосування препарату у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). Симптоматична гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найчастіше розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дотримання дієти з обмеженим споживанням солі або при проведенні ниркового діалізу. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. У хворих на артеріальну гіпертензію з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків у пацієнтів з незміненою функцією нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини та креатиніну сироватки крові. Якщо ці ефекти не відбуваються після припинення лікування, необхідно знижувати дози препарату Фозинап та/або діуретика. У деяких випадках у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати більш виражений антигіпертензивний ефект, який може призводити до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні хронічної серцевої недостатності препаратом Фозинап необхідний контроль за станом пацієнтів, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також при будь-якому збільшенні дози препарату Фозинап або діуретика. При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності печінкових трансаміназ терапію препаратом Фозинап слід припинити та призначити відповідне лікування. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивну дію засобів, що застосовуються для проведення загальної анестезії. Перед хірургічним втручанням (зокрема стоматології) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Слід бути обережними при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами або виконанні іншої роботи, що вимагає підвищеної концентрації уваги, т.к. можливий розвиток запаморочення, особливо після прийому початкової дози препарату Фозинап.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: фозіноприл натрію 20 мг; Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний - 1 мг, кроскармеллозу натрію - 5.7 мг, лактози моногідрат - 97.3 мг, макрогол (поліетиленгліколь 4000) - 1 мг, натрію стеарилфумарат - 1.5 мг, крісло 1,5 мг. – 1.68 мг. 28 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з фаскою.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Чинить гіпотензивну, вазодилатуючу, діуретичну та калійзберігаючу дію. Фозиноприл перешкоджає перетворенню ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, внаслідок цього вазопресорна активність та секреція альдостерону знижуються, що може призводити до незначного підвищення вмісту іонів калію у сироватці крові з одночасною втратою організмом іонів натрію та рідини. В результаті знижуються ОПСС та системний АТ. Пригнічує синтез альдостерону, пригнічує тканинні АПФ. Фозиноприл пригнічує метаболічну деградацію брадикініну, що має сильну вазопресорну дію; за рахунок цього антигіпертензивна дія препарату може посилюватись. Зниження АТ не супроводжується зміною ОЦК, мозкового та ниркового кровотоку, кровопостачання внутрішніх органів, скелетних м'язів, шкіри, рефлекторної активності міокарда. При артеріальній гіпертензії та гіпертрофії лівого шлуночка лікування призводить до зниження маси лівого шлуночка та зменшення товщини міжшлуночкової перегородки. Тривала терапія не призводить до метаболічних порушень. Після прийому внутрішньо гіпотензивний ефект розвивається протягом 1 години, досягає максимуму через 3-6 годин і зберігається протягом 24 годин. При хронічній серцевій недостатності позитивні ефекти фозиноприлу досягаються переважно за рахунок придушення активності ренін-альдостеронової системи. Інгібування АПФ призводить до зниження як переднавантаження, так і післянавантаження на міокард. Фозиноприл сприяє підвищенню толерантності до фізичного навантаження, зниження тяжкості перебігу хронічної серцевої недостатності.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо абсорбція із ШКТ становить близько 30-40%. Ступінь абсорбції не залежить від їди, але швидкість всмоктування може бути уповільнена. Час досягнення Cmax фозиноприлату в плазмі становить 3 години і не залежить від прийнятої дози. Розподіл. Зв'язування з білками плазми – понад 95%. Фозиноприлат має відносно малий Vd і незначною мірою пов'язаний із клітинними компонентами крові. Не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм. Метаболізм фозиноприлу під дією ферментів з утворенням фозиноприлату відбувається головним чином у печінці та у слизовій оболонці ШКТ. Виведення. Фозиноприл виводиться з організму однаково нирками і через печінку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із нормальною функцією нирок та печінки T1/2 фозиноприлату становить близько 11.5 год. При хронічній серцевій недостатності T1/2 становить 14 год.ІнструкціяПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди. Таблетки слід ковтати, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Дозу встановлюють індивідуально. При артеріальній гіпертензії початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Дозу слід підбирати залежно від динаміки зниження артеріального тиску. Дози варіюють від 10 до 40 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза, що рекомендується, становить 5 мг (1/2 таб. по 10 мг) 1 або 2 рази/добу. Максимальна добова доза становить 40 мг на добу. Пацієнтам із порушеннями функції нирок та/або печінки, а також пацієнтам похилого віку корекція режиму дозування не потрібна.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (як монотерапія або у складі комбінованої терапії); хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняСпадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ангіоневротичний набряк у разі застосування інших інгібіторів АПФ (в анамнезі); вагітність; період лактації (грудне вигодовування); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози/галактози; підвищена чутливість до фозиноприлу та інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат у разі ниркової недостатності; гіпонатріємії (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності); двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; аортальному стенозі; стан після трансплантації нирки; при десенсибілізації; системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. системному червоному вовчаку, склеродермії) внаслідок підвищення ризику розвитку нейтропенії або агранулоцитозу; при гемодіалізі; при цереброваскулярних захворюваннях (в т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ІХС; хронічної серцевої недостатності ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; цукровий діабет; пригніченні кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємії; подагрі; дотримання дієти з обмеженням солі; станах, що супроводжуються зниженням ОЦК (у т.ч.ч. діарея, блювання, попереднє лікування діуретиками); у пацієнтів похилого віку.Вагітність та лактаціяФозинап протипоказаний для застосування при вагітності. Застосування препарату у II та III триместрах вагітності викликає пошкодження або загибель плода, що розвивається. За новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ при вагітності, рекомендується проводити ретельне спостереження для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Оскільки фозиноприлат виділяється з грудним молоком, при необхідності застосування препарату під час лактації грудне вигодовування слід припинити. Застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказане (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяЗ боку центральної та периферичної нервової системи: інсульт, ішемія судин головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість, порушення пам'яті; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, сонливість, парестезія. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, колапс, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, "припливи" крові до шкіри обличчя, непритомність, зупинка серця. З боку дихальної системи: сухий кашель, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт, дисфонія, носові кровотечі. З боку травної системи: нудота, діарея, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, холестатична жовтяниця, абдомінальні болі, блювання, запор, анорексія, стоматит, глосит, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, зміна маси тіла, сухість; набряк слизової оболонки кишечника (дуже рідко). З боку сечовидільної системи: розвиток або погіршення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія. Порушення з боку органів кровотворення: лімфаденіт. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: подагра. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія; зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту, підвищення ШОЕ, лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія. Вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження артеріального тиску плода та новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактури кінцівок, гіпоплазія легень.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування антацидів (в т.ч. алюмінію гідроксиду, магнію гідроксиду) може знижувати абсорбцію фозиноприлу (фозиноприл та зазначені засоби слід приймати з інтервалом не менше 2 годин). У хворих, які отримують фозиноприл одночасно з препаратами літію, можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові та ризик розвитку інтоксикації літієм (необхідно контролювати концентрацію літію у плазмі крові). При призначенні фозиноприлу слід враховувати, що індометацин та інші НПЗЗ (в т.ч. ацетилсаліцилова кислота в дозі, що перевищує 3 г, та інгібітори ЦОГ-2) можуть знижувати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ, особливо у хворих з низькореніновою артеріальною гіпертензією. При сумісному застосуванні фозиноприлу з діуретиками або у поєднанні зі строгою дієтою, що обмежує споживання натрію, або з гемодіалізом можливий розвиток вираженої артеріальної гіпотензії, особливо в першу годину після прийому початкової дози фозиноприлу. При сумісному застосуванні фозиноприлу з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками (в т.ч. з амілоридом, спіронолактоном, тріамтереном), з добавками до їжі, що містять калій, підвищується ризик гіперкаліємії. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, цукровим діабетом, які одночасно приймають калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники солі, що містять калій, або інші засоби, що викликають гіперкаліємію (наприклад, гепарин), інгібітори АПФ підвищують ризик розвитку гіперкаліємії. Фозиноприл посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини, інсуліну. При одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними засобами, імунодепресантами, прокаїнамідом підвищується ризик розвитку лейкопенії. Естрогени послаблюють гіпотензивний ефект фозиноприлу через його здатність затримувати рідину. Антигіпертензивні засоби, опіоїдні анальгетики, лікарські засоби для загальної анестезії посилюють гіпотензивну дію фозиноприлу. Біодоступність фозиноприлу при одночасному застосуванні з хлорталідоном, ніфедипіном, пропранололом, гідрохлортіазидом, циметидином, метоклопрамідом, пропантеліну бромідом, дигоксином, ацетилсаліциловою кислотою та варфарином не змінюється.Спосіб застосування та дозиДозу встановлюють індивідуально. При артеріальній гіпертензії початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Дозу слід підбирати залежно від динаміки зниження артеріального тиску. Дози варіюють від 10 до 40 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. При хронічній серцевій недостатності початкова доза, що рекомендується, становить 5 мг (1/2 таб. по 10 мг) 1 або 2 рази/добу. Максимальна добова доза становить 40 мг на добу. Пацієнтам із порушеннями функції нирок та/або печінки, а також пацієнтам похилого віку корекція режиму дозування не потрібна.ПередозуванняСимптоми: надмірне зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування потрібно провести аналіз антигіпертензивної терапії, ступеня підвищення АТ, обмеження в раціоні солі та/або рідини та інших клінічних ситуацій. По можливості, слід припинити антигіпертензивне лікування, що проводилося раніше, за кілька днів до початку лікування препаратом Фозинап. Для зменшення ймовірності виникнення артеріальної гіпотензії діуретики слід відмінити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Фозинап. До та під час лікування препаратом Фозинап необхідно контролювати АТ, функцію нирок, вміст іонів калію, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активність печінкових трансаміназ у крові. Повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів на фоні прийому фозиноприлу. При набряку язика, глотки або гортані, що поширюється, може розвиватися обструкція дихальних шляхів з можливим летальним результатом. У разі розвитку подібних реакцій необхідно припинити прийом препарату та вжити заходів невідкладної терапії, у т.ч. п/к ввести розчин епінефрину (адреналіну) (1:1000). Під час застосування інгібіторів АПФ у поодиноких випадках спостерігався набряк слизової оболонки кишечника. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при проведенні диференціальної діагностики у пацієнтів зі скаргами на абдомінальний біль на фоні лікування інгібіторами АПФ. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. На тлі терапії інгібіторами АПФ можливий розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран, а також під час плазмаферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфаті. У разі слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншого медикаментозного лікування. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки частіше спостерігаються у хворих з порушеною функцією нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (в т.ч. системного червоного вовчаку або склеродермії). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять контроль загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз/міс у перші 3-6 місяців лікування та в перший рік застосування препарату у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). Симптоматична гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найчастіше розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дотримання дієти з обмеженим споживанням солі або при проведенні ниркового діалізу. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. У хворих на артеріальну гіпертензію з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків у пацієнтів з незміненою функцією нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини та креатиніну сироватки крові. Якщо ці ефекти не відбуваються після припинення лікування, необхідно знижувати дози препарату Фозинап та/або діуретика. У деяких випадках у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати більш виражений антигіпертензивний ефект, який може призводити до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні хронічної серцевої недостатності препаратом Фозинап необхідний контроль за станом пацієнтів, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також при будь-якому збільшенні дози препарату Фозинап або діуретика. При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності печінкових трансаміназ терапію препаратом Фозинап слід припинити та призначити відповідне лікування. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивну дію засобів, що застосовуються для проведення загальної анестезії. Перед хірургічним втручанням (зокрема стоматології) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Слід бути обережними при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами або виконанні іншої роботи, що вимагає підвищеної концентрації уваги, т.к. можливий розвиток запаморочення, особливо після прийому початкової дози препарату Фозинап.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: фозиноприл натрію – 10 мг. 28 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Крім того, фозиноприлат, мабуть, впливає на кінін-каллікреїнову систему, перешкоджаючи розпаду брадикініну. Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ. Прийом із їжею може знижувати швидкість, але не ступінь всмоктування. Метаболізується в печінці та слизовій оболонці ШКТ шляхом гідролізу з утворенням фозиноприлату, завдяки фармакологічній активності якого реалізується гіпотензивна дія. Зв'язування фозиноприлату із білками плазми становить 97-98%. T 1/2 фозиноприлату становить 11.5 год. Виводиться нирками – 44-50% та через кишечник – 46-50%.ІнструкціяПриймають усередину.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація (грудне вигодовування), підвищена чутливість до інгібіторів АПФ. З обережністю застосовують при реноваскулярній гіпертензії, серцевій недостатності, гіперкаліємії, набряку Квінке в анамнезі, при гіповолемії та/або зниженій осмолярності плазми різної етіології, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності протипоказане. У період лікування жінкам дітородного віку слід застосовувати надійні засоби контрацепції. Фозиноприл виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування фозиноприлу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Безпека застосування у дітей не встановлена.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, "припливи" крові до шкіри обличчя, зупинка серця, непритомність. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, інтестинальний набряк, холестатична жовтяниця, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, оболонки порожнини рота, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія, задишка, носові кровотечі, ринорея. З боку сечовидільної системи: розвиток або посилення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини. З боку нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, сонливість. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфаденіт, зниження гемоглобіну та гематокриту. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами можливе збільшення абсорбції фозиноприлу. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з діуретиками можливий розвиток вираженої гіпотензії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками препаратами калію можливе підвищення концентрації калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі та підвищення ризику розвитку інтоксикації. При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, аналгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з аценокумаролом описано випадок розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ (ацетилсаліцилової кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиПри артеріальній гіпертензії початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 10-40 мг 1 раз на добу. За відсутності достатнього терапевтичного ефекту можливе додаткове застосування діуретиків. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 5 мг 1-2 рази на добу. Залежно від терапевтичної ефективності дозу можна збільшувати з тижневим інтервалом аж до максимальної добової дози 40 мг 1 раз на добу.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа 2-3 дні до початку лікування фозиноприлом попередню терапію діуретиками рекомендується відмінити, за винятком пацієнтів зі злоякісною або важкою артеріальною гіпертензією. У таких випадках терапію фозиноприлом слід розпочинати негайно, у зниженій дозі, при ретельному медичному спостереженні та обережному збільшенні дози. Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільше часто розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів відновлення ОЦК. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також за будь-якого збільшення дози фозиноприлу або діуретика. Інгібітори АПФ у поодиноких випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк особи також може бути відсутнім, рівень С1-естераз у нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів із болями у животі на фоні прийому інгібіторів АПФ. На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншої антигіпертензивної терапії. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та у перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікуванням фозиноприл слід відмінити та призначити відповідне лікування. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні та проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і, в окремих випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального результату. Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен бути обережним при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Не потрібна спеціальна корекція режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. Безпека застосування у дітей не встановлена. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідна обережність під час керування транспортними засобами або виконання іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, т.к. можливе запаморочення, особливо після початкової дози фозиноприлу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: фозиноприл натрію – 10 мг. 28 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Крім того, фозиноприлат, мабуть, впливає на кінін-каллікреїнову систему, перешкоджаючи розпаду брадикініну. Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ. Прийом із їжею може знижувати швидкість, але не ступінь всмоктування. Метаболізується в печінці та слизовій оболонці ШКТ шляхом гідролізу з утворенням фозиноприлату, завдяки фармакологічній активності якого реалізується гіпотензивна дія. Зв'язування фозиноприлату із білками плазми становить 97-98%. T 1/2 фозиноприлату становить 11.5 год. Виводиться нирками – 44-50% та через кишечник – 46-50%.ІнструкціяПриймають усередину.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація (грудне вигодовування), підвищена чутливість до інгібіторів АПФ. З обережністю застосовують при реноваскулярній гіпертензії, серцевій недостатності, гіперкаліємії, набряку Квінке в анамнезі, при гіповолемії та/або зниженій осмолярності плазми різної етіології, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності протипоказане. У період лікування жінкам дітородного віку слід застосовувати надійні засоби контрацепції. Фозиноприл виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування фозиноприлу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Безпека застосування у дітей не встановлена.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, "припливи" крові до шкіри обличчя, зупинка серця, непритомність. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, інтестинальний набряк, холестатична жовтяниця, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, оболонки порожнини рота, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія, задишка, носові кровотечі, ринорея. З боку сечовидільної системи: розвиток або посилення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини. З боку нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, сонливість. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфаденіт, зниження гемоглобіну та гематокриту. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами можливе збільшення абсорбції фозиноприлу. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з діуретиками можливий розвиток вираженої гіпотензії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками препаратами калію можливе підвищення концентрації калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі та підвищення ризику розвитку інтоксикації. При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, аналгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з аценокумаролом описано випадок розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ (ацетилсаліцилової кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиПри артеріальній гіпертензії початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 10-40 мг 1 раз на добу. За відсутності достатнього терапевтичного ефекту можливе додаткове застосування діуретиків. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 5 мг 1-2 рази на добу. Залежно від терапевтичної ефективності дозу можна збільшувати з тижневим інтервалом аж до максимальної добової дози 40 мг 1 раз на добу.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа 2-3 дні до початку лікування фозиноприлом попередню терапію діуретиками рекомендується відмінити, за винятком пацієнтів зі злоякісною або важкою артеріальною гіпертензією. У таких випадках терапію фозиноприлом слід розпочинати негайно, у зниженій дозі, при ретельному медичному спостереженні та обережному збільшенні дози. Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільше часто розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів відновлення ОЦК. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також за будь-якого збільшення дози фозиноприлу або діуретика. Інгібітори АПФ у поодиноких випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк особи також може бути відсутнім, рівень С1-естераз у нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів із болями у животі на фоні прийому інгібіторів АПФ. На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншої антигіпертензивної терапії. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та у перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікуванням фозиноприл слід відмінити та призначити відповідне лікування. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні та проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і, в окремих випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального результату. Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен бути обережним при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Не потрібна спеціальна корекція режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. Безпека застосування у дітей не встановлена. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідна обережність під час керування транспортними засобами або виконання іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, т.к. можливе запаморочення, особливо після початкової дози фозиноприлу.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: фозиноприл натрію – 10 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 0.1834 г, кроскармеллозу натрію – 0.0006 г, кремнію діоксид колоїдний – 0.004 г, магнію стеарат – 0.002 г. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки круглої, двоопуклої форми, білого або майже білого кольору, з ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Крім того, фозиноприлат, мабуть, впливає на кінін-каллікреїнову систему, перешкоджаючи розпаду брадикініну. Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ. Прийом із їжею може знижувати швидкість, але не ступінь всмоктування. Метаболізується в печінці та слизовій оболонці ШКТ шляхом гідролізу з утворенням фозиноприлату, завдяки фармакологічній активності якого реалізується гіпотензивна дія. Зв'язування фозиноприлату із білками плазми становить 97-98%. T 1/2 фозиноприлату становить 11.5 год. Виводиться нирками – 44-50% та через кишечник – 46-50%.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація (грудне вигодовування), підвищена чутливість до інгібіторів АПФ. З обережністю застосовують при реноваскулярній гіпертензії, серцевій недостатності, гіперкаліємії, набряку Квінке в анамнезі, при гіповолемії та/або зниженій осмолярності плазми різної етіології, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності протипоказане. У період лікування жінкам дітородного віку слід застосовувати надійні засоби контрацепції. Фозиноприл виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування фозиноприлу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Безпека застосування у дітей не встановлена.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, "припливи" крові до шкіри обличчя, зупинка серця, непритомність. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, інтестинальний набряк, холестатична жовтяниця, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, оболонки порожнини рота, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія, задишка, носові кровотечі, ринорея. З боку сечовидільної системи: розвиток або посилення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини. З боку нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, сонливість. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфаденіт, зниження гемоглобіну та гематокриту. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами можливе збільшення абсорбції фозиноприлу. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з діуретиками можливий розвиток вираженої гіпотензії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками препаратами калію можливе підвищення концентрації калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі та підвищення ризику розвитку інтоксикації. При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, аналгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з аценокумаролом описано випадок розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ (ацетилсаліцилової кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиПри артеріальній гіпертензії початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 10-40 мг 1 раз на добу. За відсутності достатнього терапевтичного ефекту можливе додаткове застосування діуретиків. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 5 мг 1-2 рази на добу. Залежно від терапевтичної ефективності дозу можна збільшувати з тижневим інтервалом аж до максимальної добової дози 40 мг 1 раз на добу. Приймають усередину.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа 2-3 дні до початку лікування фозиноприлом попередню терапію діуретиками рекомендується відмінити, за винятком пацієнтів зі злоякісною або важкою артеріальною гіпертензією. У таких випадках терапію фозиноприлом слід розпочинати негайно, у зниженій дозі, при ретельному медичному спостереженні та обережному збільшенні дози. Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільше часто розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів відновлення ОЦК. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також за будь-якого збільшення дози фозиноприлу або діуретика. Інгібітори АПФ у поодиноких випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк особи також може бути відсутнім, рівень С1-естераз у нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів із болями у животі на фоні прийому інгібіторів АПФ. На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншої антигіпертензивної терапії. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та у перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікуванням фозиноприл слід відмінити та призначити відповідне лікування. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні та проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і, в окремих випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального результату. Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен бути обережним при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Не потрібна спеціальна корекція режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. Безпека застосування у дітей не встановлена. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідна обережність під час керування транспортними засобами або виконання іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, т.к. можливе запаморочення, особливо після початкової дози фозиноприлу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: фозиноприл натрію – 10 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 0,1834 г, кроскармелоза натрію (примелозу) - 0,0006 г, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) - 0,004 г, магнію стеарат - 0,002 г. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтим відтінком кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Крім того, фозиноприлат, мабуть, впливає на кінін-каллікреїнову систему, перешкоджаючи розпаду брадикініну. Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ. Прийом із їжею може знижувати швидкість, але не ступінь всмоктування. Метаболізується в печінці та слизовій оболонці ШКТ шляхом гідролізу з утворенням фозиноприлату, завдяки фармакологічній активності якого реалізується гіпотензивна дія. Зв'язування фозиноприлату із білками плазми становить 97-98%. T 1/2 фозиноприлату становить 11.5 год. Виводиться нирками – 44-50% та через кишечник – 46-50%.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація (грудне вигодовування), підвищена чутливість до інгібіторів АПФ. З обережністю застосовують при реноваскулярній гіпертензії, серцевій недостатності, гіперкаліємії, набряку Квінке в анамнезі, при гіповолемії та/або зниженій осмолярності плазми різної етіології, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності протипоказане. У період лікування жінкам дітородного віку слід застосовувати надійні засоби контрацепції. Фозиноприл виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування фозиноприлу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Безпека застосування у дітей не встановлена.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, "припливи" крові до шкіри обличчя, зупинка серця, непритомність. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, інтестинальний набряк, холестатична жовтяниця, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, оболонки порожнини рота, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія, задишка, носові кровотечі, ринорея. З боку сечовидільної системи: розвиток або посилення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини. З боку нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, сонливість. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфаденіт, зниження гемоглобіну та гематокриту. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами можливе збільшення абсорбції фозиноприлу. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з діуретиками можливий розвиток вираженої гіпотензії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками препаратами калію можливе підвищення концентрації калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі та підвищення ризику розвитку інтоксикації. При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, аналгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з аценокумаролом описано випадок розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ (ацетилсаліцилової кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиПри артеріальній гіпертензії початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 10-40 мг 1 раз на добу. За відсутності достатнього терапевтичного ефекту можливе додаткове застосування діуретиків. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 5 мг 1-2 рази на добу. Залежно від терапевтичної ефективності дозу можна збільшувати з тижневим інтервалом аж до максимальної добової дози 40 мг 1 раз на добу. Приймають усередину.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа 2-3 дні до початку лікування фозиноприлом попередню терапію діуретиками рекомендується відмінити, за винятком пацієнтів зі злоякісною або важкою артеріальною гіпертензією. У таких випадках терапію фозиноприлом слід розпочинати негайно, у зниженій дозі, при ретельному медичному спостереженні та обережному збільшенні дози. Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільше часто розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів відновлення ОЦК. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також за будь-якого збільшення дози фозиноприлу або діуретика. Інгібітори АПФ у поодиноких випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк особи також може бути відсутнім, рівень С1-естераз у нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів із болями у животі на фоні прийому інгібіторів АПФ. На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншої антигіпертензивної терапії. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та у перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікуванням фозиноприл слід відмінити та призначити відповідне лікування. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні та проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і, в окремих випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального результату. Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен бути обережним при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Не потрібна спеціальна корекція режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. Безпека застосування у дітей не встановлена. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідна обережність під час керування транспортними засобами або виконання іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, т.к. можливе запаморочення, особливо після початкової дози фозиноприлу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: фозиноприл натрію – 20 мг. 28 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Крім того, фозиноприлат, мабуть, впливає на кінін-каллікреїнову систему, перешкоджаючи розпаду брадикініну. Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ. Прийом із їжею може знижувати швидкість, але не ступінь всмоктування. Метаболізується в печінці та слизовій оболонці ШКТ шляхом гідролізу з утворенням фозиноприлату, завдяки фармакологічній активності якого реалізується гіпотензивна дія. Зв'язування фозиноприлату із білками плазми становить 97-98%. T 1/2 фозиноприлату становить 11.5 год. Виводиться нирками – 44-50% та через кишечник – 46-50%.ІнструкціяПриймають усередину.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація (грудне вигодовування), підвищена чутливість до інгібіторів АПФ. З обережністю застосовують при реноваскулярній гіпертензії, серцевій недостатності, гіперкаліємії, набряку Квінке в анамнезі, при гіповолемії та/або зниженій осмолярності плазми різної етіології, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності протипоказане. У період лікування жінкам дітородного віку слід застосовувати надійні засоби контрацепції. Фозиноприл виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування фозиноприлу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Безпека застосування у дітей не встановлена.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, "припливи" крові до шкіри обличчя, зупинка серця, непритомність. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, інтестинальний набряк, холестатична жовтяниця, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, оболонки порожнини рота, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія, задишка, носові кровотечі, ринорея. З боку сечовидільної системи: розвиток або посилення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини. З боку нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, сонливість. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфаденіт, зниження гемоглобіну та гематокриту. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами можливе збільшення абсорбції фозиноприлу. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з діуретиками можливий розвиток вираженої гіпотензії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками препаратами калію можливе підвищення концентрації калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі та підвищення ризику розвитку інтоксикації. При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, аналгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з аценокумаролом описано випадок розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ (ацетилсаліцилової кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиПри артеріальній гіпертензії початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 10-40 мг 1 раз на добу. За відсутності достатнього терапевтичного ефекту можливе додаткове застосування діуретиків. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 5 мг 1-2 рази на добу. Залежно від терапевтичної ефективності дозу можна збільшувати з тижневим інтервалом аж до максимальної добової дози 40 мг 1 раз на добу.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа 2-3 дні до початку лікування фозиноприлом попередню терапію діуретиками рекомендується відмінити, за винятком пацієнтів зі злоякісною або важкою артеріальною гіпертензією. У таких випадках терапію фозиноприлом слід розпочинати негайно, у зниженій дозі, при ретельному медичному спостереженні та обережному збільшенні дози. Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільше часто розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів відновлення ОЦК. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також за будь-якого збільшення дози фозиноприлу або діуретика. Інгібітори АПФ у поодиноких випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк особи також може бути відсутнім, рівень С1-естераз у нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів із болями у животі на фоні прийому інгібіторів АПФ. На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншої антигіпертензивної терапії. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та у перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікуванням фозиноприл слід відмінити та призначити відповідне лікування. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні та проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і, в окремих випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального результату. Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен бути обережним при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Не потрібна спеціальна корекція режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. Безпека застосування у дітей не встановлена. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідна обережність під час керування транспортними засобами або виконання іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, т.к. можливе запаморочення, особливо після початкової дози фозиноприлу.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: фозиноприл натрію – 20 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 0,3668 г, кроскармелоза натрію (примелозу) - 0,0012 г, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) - 0,008 г, магнію стеарат - 0,004 г. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтим відтінком кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Крім того, фозиноприлат, мабуть, впливає на кінін-каллікреїнову систему, перешкоджаючи розпаду брадикініну. Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ. Прийом із їжею може знижувати швидкість, але не ступінь всмоктування. Метаболізується в печінці та слизовій оболонці ШКТ шляхом гідролізу з утворенням фозиноприлату, завдяки фармакологічній активності якого реалізується гіпотензивна дія. Зв'язування фозиноприлату із білками плазми становить 97-98%. T 1/2 фозиноприлату становить 11.5 год. Виводиться нирками – 44-50% та через кишечник – 46-50%.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація (грудне вигодовування), підвищена чутливість до інгібіторів АПФ. З обережністю застосовують при реноваскулярній гіпертензії, серцевій недостатності, гіперкаліємії, набряку Квінке в анамнезі, при гіповолемії та/або зниженій осмолярності плазми різної етіології, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності протипоказане. У період лікування жінкам дітородного віку слід застосовувати надійні засоби контрацепції. Фозиноприл виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування фозиноприлу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Безпека застосування у дітей не встановлена.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, "припливи" крові до шкіри обличчя, зупинка серця, непритомність. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, інтестинальний набряк, холестатична жовтяниця, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, оболонки порожнини рота, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія, задишка, носові кровотечі, ринорея. З боку сечовидільної системи: розвиток або посилення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини. З боку нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, сонливість. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфаденіт, зниження гемоглобіну та гематокриту. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами можливе збільшення абсорбції фозиноприлу. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з діуретиками можливий розвиток вираженої гіпотензії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками препаратами калію можливе підвищення концентрації калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі та підвищення ризику розвитку інтоксикації. При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, аналгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з аценокумаролом описано випадок розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ (ацетилсаліцилової кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиПри артеріальній гіпертензії початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 10-40 мг 1 раз на добу. За відсутності достатнього терапевтичного ефекту можливе додаткове застосування діуретиків. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 5 мг 1-2 рази на добу. Залежно від терапевтичної ефективності дозу можна збільшувати з тижневим інтервалом аж до максимальної добової дози 40 мг 1 раз на добу. Приймають усередину.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа 2-3 дні до початку лікування фозиноприлом попередню терапію діуретиками рекомендується відмінити, за винятком пацієнтів зі злоякісною або важкою артеріальною гіпертензією. У таких випадках терапію фозиноприлом слід розпочинати негайно, у зниженій дозі, при ретельному медичному спостереженні та обережному збільшенні дози. Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільше часто розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів відновлення ОЦК. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також за будь-якого збільшення дози фозиноприлу або діуретика. Інгібітори АПФ у поодиноких випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк особи також може бути відсутнім, рівень С1-естераз у нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів із болями у животі на фоні прийому інгібіторів АПФ. На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншої антигіпертензивної терапії. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та у перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікуванням фозиноприл слід відмінити та призначити відповідне лікування. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні та проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і, в окремих випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального результату. Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен бути обережним при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Не потрібна спеціальна корекція режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. Безпека застосування у дітей не встановлена. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідна обережність під час керування транспортними засобами або виконання іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, т.к. можливе запаморочення, особливо після початкової дози фозиноприлу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: фозиноприл натрію – 20 мг. 30 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаІнгібітор АПФ. Є проліками, з яких в організмі утворюється активний метаболіт фозиноприлат. Вважають, що механізм антигіпертензивної дії пов'язаний з конкурентним інгібуванням активності АПФ, яке призводить до зниження швидкості перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, що є потужною судинозвужувальною речовиною. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну та пряме зниження секреції альдостерону. Крім того, фозиноприлат, мабуть, впливає на кінін-каллікреїнову систему, перешкоджаючи розпаду брадикініну. Завдяки судинорозширювальній дії, зменшує ОПСС (постнавантаження), тиск заклинювання в легеневих капілярах (переднавантаження) та опір у легеневих судинах; підвищує хвилинний об'єм серця та толерантність до навантаження.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ. Прийом із їжею може знижувати швидкість, але не ступінь всмоктування. Метаболізується в печінці та слизовій оболонці ШКТ шляхом гідролізу з утворенням фозиноприлату, завдяки фармакологічній активності якого реалізується гіпотензивна дія. Зв'язування фозиноприлату із білками плазми становить 97-98%. T 1/2 фозиноприлату становить 11.5 год. Виводиться нирками – 44-50% та через кишечник – 46-50%.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація (грудне вигодовування), підвищена чутливість до інгібіторів АПФ. З обережністю застосовують при реноваскулярній гіпертензії, серцевій недостатності, гіперкаліємії, набряку Квінке в анамнезі, при гіповолемії та/або зниженій осмолярності плазми різної етіології, а також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності протипоказане. У період лікування жінкам дітородного віку слід застосовувати надійні засоби контрацепції. Фозиноприл виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування фозиноприлу в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Безпека застосування у дітей не встановлена.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, "припливи" крові до шкіри обличчя, зупинка серця, непритомність. З боку травної системи: нудота, блювання, запор, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, стоматит, глосит, явища диспепсії, біль у животі, анорексія, інтестинальний набряк, холестатична жовтяниця, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, оболонки порожнини рота, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія. З боку дихальної системи: сухий кашель, задишка, фарингіт, ларингіт, синусит, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, дисфонія, задишка, носові кровотечі, ринорея. З боку сечовидільної системи: розвиток або посилення симптомів хронічної ниркової недостатності, протеїнурія, олігурія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини. З боку нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, біль голови, слабкість; при застосуванні у високих дозах – безсоння, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, парестезії, сонливість. З боку органів чуття: порушення слуху та зору, шум у вухах. Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, лімфаденіт, зниження гемоглобіну та гематокриту. Порушення з боку кістково-м'язової системи: артрит. З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами можливе збільшення абсорбції фозиноприлу. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з діуретиками можливий розвиток вираженої гіпотензії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками препаратами калію можливе підвищення концентрації калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з літію карбонатом можливе збільшення концентрації літію в плазмі та підвищення ризику розвитку інтоксикації. При одночасному застосуванні з препаратами, що застосовуються в анестезії, аналгетиками можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з аценокумаролом описано випадок розвитку кровотечі. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ (ацетилсаліцилової кислотою) можливе зменшення ефективності інгібіторів АПФ.Спосіб застосування та дозиПри артеріальній гіпертензії початкова доза – 10 мг 1 раз на добу. Підтримуюча доза – 10-40 мг 1 раз на добу. За відсутності достатнього терапевтичного ефекту можливе додаткове застосування діуретиків. При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 5 мг 1-2 рази на добу. Залежно від терапевтичної ефективності дозу можна збільшувати з тижневим інтервалом аж до максимальної добової дози 40 мг 1 раз на добу. Приймають усередину.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор. Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазопресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі – симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа 2-3 дні до початку лікування фозиноприлом попередню терапію діуретиками рекомендується відмінити, за винятком пацієнтів зі злоякісною або важкою артеріальною гіпертензією. У таких випадках терапію фозиноприлом слід розпочинати негайно, у зниженій дозі, при ретельному медичному спостереженні та обережному збільшенні дози. Симптоматична артеріальна гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільше часто розвивається у пацієнтів після інтенсивного лікування діуретиками, дієти, що обмежує споживання кухонної солі, або при проведенні ниркового діалізу. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після проведення заходів відновлення ОЦК. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії з летальним кінцем. Тому при лікуванні фозиноприлом пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю необхідний ретельний клінічний контроль, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також за будь-якого збільшення дози фозиноприлу або діуретика. Інгібітори АПФ у поодиноких випадках викликають набряк слизової оболонки кишечника. При цьому у пацієнтів спостерігаються болі в животі (іноді без нудоти та блювання), набряк особи також може бути відсутнім, рівень С1-естераз у нормі. Після припинення прийому інгібіторів АПФ симптоми зникають. Набряк слизової оболонки кишечника слід враховувати при диференціальній діагностиці у пацієнтів із болями у животі на фоні прийому інгібіторів АПФ. На фоні лікування інгібіторами АПФ під час гемодіалізу з використанням високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНГ з адсорбцією на декстрану сульфат, можливий розвиток анафілактичних реакцій. У цих випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи іншої антигіпертензивної терапії. Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та у перший рік лікування у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії). При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікуванням фозиноприл слід відмінити та призначити відповідне лікування. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також при одночасному застосуванні діуретиків без ознак порушення функції нирок під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні та проходять після припинення лікування. Може знадобитися зниження дози діуретика та/або фозиноприлу. У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю, зі зміненою активністю РААС лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і, в окремих випадках, до гострої ниркової недостатності та можливого летального результату. Під час терапії фозиноприлом пацієнт повинен бути обережним при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення ОЦК. Не потрібна спеціальна корекція режиму дозування фозиноприлу у пацієнтів похилого віку. Безпека застосування у дітей не встановлена. До та під час лікування препаратом необхідний контроль АТ, функції нирок, вмісту калію, вмісту гемоглобіну, креатиніну, сечовини, концентрації електролітів та активності печінкових трансаміназ у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідна обережність під час керування транспортними засобами або виконання іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, т.к. можливе запаморочення, особливо після початкової дози фозиноприлу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення - 1 мл: Активні речовини: фуросемід (у перерахунку на суху речовину) 10 мг; Допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію гідрохлорид, натрію гідроксиду розчин 0.1 М – до рН 9.0-9.3, вода д/і – до 1 мл. 2 мл - шприци скляні (10) - упаковки осередкові контурні, пачки картонні.Опис лікарської формиРозчин для внутрішньовенного та внутрішньовенного введення прозорий, безбарвний або з жовтуватим відтінком.Фармакотерапевтична група"Петльовий" діуретик. Порушує реабсорбцію іонів натрію, хлору в товстому сегменті висхідної частини петлі Генле. Внаслідок збільшення виділення іонів натрію відбувається вторинне (опосередковане осмотично зв'язаною водою) посилене виведення води та збільшення секреції іонів калію у дистальній частині ниркового канальця. Одночасно збільшується виведення іонів кальцію та магнію. Має вторинні ефекти, зумовлені вивільненням внутрішньониркових медіаторів і перерозподілом внутрішньониркового кровотоку. З огляду на курсового лікування немає послаблення ефекту. При серцевій недостатності швидко призводить до зниження переднавантаження на серце шляхом розширення великих вен. Чинить гіпотензивну дію внаслідок збільшення виведення натрію хлориду та зниження реакції гладкої мускулатури судин на вазоконстрикторні дії та внаслідок зменшення ОЦК. Дія фуросеміду після внутрішньовенного введення настає через 5-10 хв; після прийому внутрішньо – через 30-60 хв, максимум дії – через 1-2 год, тривалість ефекту – 2-3 год (при зниженій функції нирок – до 8 год). У період дії виведення іонів натрію значно зростає, проте після його припинення швидкість виведення зменшується нижче за вихідний рівень (синдром "рикошету", або "скасування").Феномен обумовлений різкою активацією ренін-ангіотензинової та інших антинатрійуретичних нейрогуморальних ланок регуляції у відповідь на масивний діурез; стимулює аргінін-вазопресивну та симпатичну системи. Зменшує рівень передсердного натрійуретичного фактора у плазмі, викликає вазоконстрикцію. Внаслідок феномену "рикошету" при прийомі 1 раз на добу може не зробити істотного впливу на добове виведення іонів натрію та АТ. При внутрішньовенному введенні викликає дилатацію периферичних вен, зменшує переднавантаження, знижує тиск наповнення лівого шлуночка та тиск у легеневій артерії, а також системний артеріальний тиск. Діуретична дія розвивається через 3-4 хв після внутрішньовенного введення та триває 1-2 год; після прийому внутрішньо – через 20-30 хв, триває до 4 год.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо абсорбція становить 60-70%. При тяжких захворюваннях нирок або хронічної серцевої недостатності рівень абсорбції зменшується. Vd; становить 0.1 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) – 95-99%. Метаболізується у печінці. Виводиться нирками – 88%, з жовчю – 12%. T1/2; у пацієнтів з нормальною функцією нирок і печінки становить 0.5-1.5 год.Клінічна фармакологіяДіуретикПоказання до застосуванняНабряковий синдром різного генезу, у т.ч. при хронічній серцевій недостатності ІІ-ІІІ стадії, цирозі печінки (синдром портальної гіпертензії), нефротичному синдромі. Набряк легень, серцева астма, набряк мозку, еклампсія, проведення форсованого діурезу, артеріальна гіпертензія тяжкого перебігу, деякі форми гіпертонічного кризу, гіперкальціємія.Протипоказання до застосуванняГострий гломерулонефрит, стеноз сечовипускального каналу, обструкція сечовивідних шляхів каменем, гостра ниркова недостатність з анурією, гіпокаліємія, алкалоз, прекоматозні стани, тяжка печінкова недостатність, печінкова кома та прекома, діабетична кома, аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, підвищення центрального венозного тиску (більше 10 мм рт.ст.), артеріальна гіпотензія, гострий інфаркт міокарда, панкреатит, порушення водно-електролітного обміну (гіповолемія, гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпокаліємія, інтоксикація, підвищена чутливість до фуросеміду.Вагітність та лактаціяПри вагітності застосування фуросеміду можливе лише протягом короткого часу і лише у тому випадку, коли передбачувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода. Оскільки фуросемід може виділятися з грудним молоком, а також пригнічувати лактацію, при необхідності застосування у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зниження АТ, ортостатична гіпотензія, колапс, тахікардія, аритмії, зниження ОЦК. З боку ЦНС і периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, міастенія, судоми литкових м'язів (тетанія), парестезії, апатія, адинамія, слабкість, млявість, сонливість, сплутаність свідомості. З боку органів чуття: порушення зору і слуху. З боку травної системи: зниження апетиту, сухість у роті, спрага, нудота, блювання, запори або діарея, холестатична жовтяниця, панкреатит (загострення). З боку сечостатевої системи: олігурія, гостра затримка сечі (у хворих з гіпертрофією передміхурової залози), інтерстиціальний нефрит, гематурія, зниження потенції. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, апластична анемія. З боку водно-електролітного обміну: гіповолемія, дегідратація (ризик розвитку тромбозу і тромбоемболії), гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокальціємія, гіпомагніємія, метаболічний алкалоз. З боку обміну речовин: ;гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємічний метаболічний алкалоз (як наслідок цих порушень - артеріальна гіпотензія, запаморочення, сухість у роті, спрага, аритмія, м'язова слабкість, судоми), гіперурикемія (з можливим гіперглікемія. Алергічні реакції: пурпура, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, багатоформна ексудативна еритема, васкуліт, некротизуючий ангіїт, свербіж шкіри, озноб, лихоманка, фотосенсибілізація, анафілактичний шок. Інші: при внутрішньовенному введенні (додатково) - тромбофлебіт, кальциноз нирок у недоношених дітей.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антибіотиками групи аміноглікозидів (в т.ч. з гентаміцином, тобраміцином) можливе посилення нефро- та ототоксичної дії. Фуросемід зменшує кліренс гентаміцину та підвищує концентрації в плазмі крові гентаміцину, а також тобраміцину. При одночасному застосуванні з антибіотиками групи цефалоспоринів, які можуть спричинити порушення функції нирок, існує ризик посилення нефротоксичності. При одночасному застосуванні з бета-адреноміметиками (в т.ч. фенотеролом, тербуталіном, сальбутамолом) та з глюкокортикостероїдами можливе посилення гіпокаліємії. При одночасному застосуванні з гіпоглікемічними засобами інсуліном можливе зменшення ефективності гіпоглікемічних засобів та інсуліну, т.к. фуросемід має здатність підвищувати вміст глюкози у плазмі крові. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ посилюється антигіпертензивна дія. Можлива виражена артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози фуросеміду, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ. Підвищується ризик порушень функції нирок та не виключається розвиток гіпокаліємії. При одночасному застосуванні з фуросемідом посилюються ефекти недеполяризуючих міорелаксантів. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ можливе зменшення діуретичного ефекту, мабуть, внаслідок пригнічення синтезу простагландинів у нирках та затримки натрію в організмі під впливом індометацину, який є неспецифічним інгібітором ЦОГ; зменшення антигіпертензивної дії. Вважають, що подібним чином фуросемід взаємодіє і з іншими НПЗЗ. При одночасному застосуванні з НПЗЗ, які є селективними інгібіторами ЦОГ-2, ця взаємодія виражена значно меншою мірою або практично відсутня. При одночасному застосуванні з астемізолом збільшується ризик розвитку аритмії. При одночасному застосуванні з ванкоміцином можливе посилення ото- та нефротоксичності. При одночасному застосуванні з дигоксином, дигітоксином можливе підвищення токсичності серцевих глікозидів, пов'язане з ризиком розвитку гіпокаліємії на фоні прийому фуросеміду. Є повідомлення про розвиток гіпонатріємії при одночасному застосуванні з карбамазепіном. При одночасному застосуванні з колестираміном, колестиполом зменшується абсорбція та діуретичний ефект фуросеміду. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом можливе посилення ефектів літію внаслідок підвищення його концентрації у плазмі крові. При одночасному застосуванні з пробенецидом зменшується нирковий кліренс фуросеміду. При одночасному застосуванні з соталолом можлива гіпокаліємія та розвиток шлуночкової аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні з теофіліном можлива зміна концентрації теофіліну в плазмі. При одночасному застосуванні з фенітоїном значно зменшується діуретична дія фуросеміду. Після внутрішньовенного введення фуросеміду на фоні терапії хлоралгідратом можливе підвищення потовиділення, відчуття жару, нестабільність артеріального тиску, тахікардія. При одночасному застосуванні з цизапридом можливе посилення гіпокаліємії. Передбачається, що фуросемід може зменшувати нефротоксичну дію циклоспорину. При одночасному застосуванні з цисплатином можливе посилення ототоксичної дії.Спосіб застосування та дозиВстановлюють індивідуально залежно від показань, клінічної ситуації, віку пацієнта. У процесі лікування режим дозування коригують залежно від величини діуретичної відповіді та динаміки стану пацієнта. При прийомі внутрішньо початкова доза для дорослих становить 20-80 мг на добу, далі при необхідності дозу поступово збільшують до 600 мг на добу. Для дітей разова доза становить 1-2 мг/кг. Максимальна доза при прийомі внутрішньо для дітей становить 6 мг/кг. При внутрішньовенному (струменевому) або внутрішньом'язовому введенні доза для дорослих становить 20-40 мг 1 раз на добу, в окремих випадках - 2 рази на добу. Для дітей початкова добова доза для парентерального застосування – 1 мг/кг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують при гіперплазії передміхурової залози, ВКВ, гіпопротеїнемії (ризик розвитку ототоксичності), цукровому діабеті (зниження толерантності до глюкози), при стенозуючому атеросклерозі церебральних артерій, на фоні тривалої терапії серцевими глікозидами; перша половина), період лактації. До початку лікування слід компенсувати електролітні порушення. У період лікування фуросемідом необхідно контролювати АТ, рівень електролітів та глюкози у сироватці крові, функцію печінки та нирок. Для профілактики гіпокаліємії доцільно комбінувати фуросемід з калійзберігаючими діуретиками. При одночасному застосуванні фуросеміду та гіпоглікемічних препаратів може знадобитися корекція дози останніх. Не рекомендується змішувати розчин фуросеміду в одному шприці з будь-якими іншими препаратами. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні фуросеміду не можна виключити можливість зниження здатності до концентрації уваги, що важливо для осіб, що керують транспортними засобами і працюють з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Діюча речовина: фуросемід – 10,0 мг; Допоміжні речовини: натрію гідроксиду розчин 1 М – 0,032 мл, натрію хлорид – 7,5 мг, вода для ін'єкцій – до 1 мл. По 2 мл у ампули нейтрального скла. По 10 ампул разом з інструкцією із застосування поміщають у коробку з картону. По 5 ампул в контурне осередкове впакування з полівінілхлоридної плівки. По 2 контурні коміркові упаковки разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиПрозора безбарвна або трохи пофарбована рідина.Фармакотерапевтична групаДіуретичний засіб.ФармакокінетикаЧас досягнення максимальної концентрації при внутрішньовенному введенні – 30 хв. Об'єм розподілу фуросеміду становить 0,1-0,2 л/кг маси тіла та значно варіює залежно від основного захворювання. Фуросемід дуже зв'язується з білками плазми (більше 98%), головним чином з альбумінами. Метаболізується у печінці з утворенням 4-хлор-5-сульфамоїл-антранілової кислоти. Фуросемід виводиться переважно у незміненому вигляді та головним чином шляхом секреції у проксимальних канальцях. Після внутрішньовенного введення фуросеміду 60-70% введеної дози виводиться цим шляхом. Глюкуроновані метаболіти фуросеміду складають 10-20% від препарату, що виводиться нирками. Решта дози виділяється через кишечник, мабуть, шляхом біліарної секреції. Кліренс – 1.5-3 мл/хв/кг. Кінцевий період напіввиведення фуросеміду після внутрішньовенного введення становить приблизно 1-1,5 год. Біодоступність - 60-70%. Фуросемід проникає через плацентарний бар'єр та виділяється у материнське молоко. Його концентрації у плода та новонародженого такі ж, як і у матері. Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів При нирковій недостатності виведення фуросеміду уповільнюється, а період напіввиведення збільшується; при вираженій нирковій недостатності кінцевий період напіввиведення може збільшуватись до 24 год. При нефротичному синдромі зниження плазмових концентрацій протеїнів призводить до підвищення концентрацій незв'язаного фуросеміду (його вільної фракції) у зв'язку з чим зростає ризик розвитку ототоксичної дії. З іншого боку, діуретична дія фуросеміду у цих пацієнтів може бути зменшена через зв'язування фуросеміду з альбуміном, що знаходяться в канальцях, та зниження канальцевої секреції фуросеміду. При гемодіалізі та перитонеальному діалізі та постійному амбулаторному перитонеальному діалізі фуросемід виводиться незначно. При печінковій недостатності період напіввиведення фуросеміду збільшується на 30-90%, головним чином унаслідок збільшення обсягу розподілу. Фармакокінетичні показники цієї категорії пацієнтів можуть сильно варіювати. При серцевій недостатності, тяжкому ступені артеріальної гіпертензії та в осіб похилого віку виведення фуросеміду сповільнюється через зниження функції нирок. У недоношених і доношених дітей виведення фуросеміду може сповільнюватися, що залежить від ступеня зрілості нирок, метаболізм препарату у немовлят також може бути сповільнений, оскільки у них глюкуронуюча здатність печінки є неповноцінною. У дітей, чий вік після зачаття перевищує 33 тижні, кінцевий період напіввиведення не перевищує 12 год. У немовлят у віці двох місяців і старше виведення фуросеміду не відрізняється від такого у дорослих. Після внутрішньовенного введення фуросеміду новонародженим малої маси діуретичний ефект починає розвиватися через 15-20 хв, досягає максимуму через 1-2 год, а повернення обсягу сечі до вихідного спостерігається через 6-16 год. Повторне введення фуросеміду у повній дозі дітям раннього віку не рекомендується. раніше, ніж через 24 год, а недоношених дітей інтервал краще збільшити до 48 год.ФармакодинамікаПрепарат Фуросемід – швидкодіючий діуретик, що є похідним сульфонаміду. Фуросемід блокує систему транспорту іонів натрію, калію, хлору в товстому сегменті висхідного коліна петлі Генле, у зв'язку з чим його салуретична дія залежить від надходження препарату в просвіт ниркових канальців (за рахунок механізму аніонного транспорту). Діуретична дія препарату Фуросемід пов'язана з пригніченням реабсорбції хлориду натрію в цьому відділі петлі Генле. Вторинними ефектами по відношенню до збільшення виведення натрію є: збільшення кількості сечі, що виділяється (за рахунок осмотично зв'язаної води) і збільшення секреції калію в дистальній частині ниркового канальця. Одночасно збільшується виведення іонів кальцію та магнію. При повторному введенні препарату Фуросемід його діуретична активність не знижується.оскільки препарат перериває канальцево-клубочковий зворотний зв'язок у Macula densa (канальцевій структурі, тісно пов'язаної з юкстагломерулярним комплексом). Препарат Фуросемід викликає дозозалежну стимуляцію ренін-ангіотензип-альдостеронової системи. 11ри серцевої недостатності препарат Фуросемід швидко знижує переднавантаження (за рахунок розширення вен), зменшує тиск у легеневій артерії та тиск наповнення лівого шлуночка. Цей ефект, що швидко розвивається, мабуть, опосередковується через ефекти простагландинів і тому умовою для його розвитку є відсутність порушень у синтезі простагландинів, крім чого для реалізації цього ефекту також потрібна достатня безпека функції нирок. Препарат має гіпотензивну дію, яка обумовлена ​​підвищенням екскреції натрію, зменшенням об'єму циркулюючої крові та зниженням реакції гладкої мускулатури судин на вазоконстрикторні дії (завдяки натрійуретичному ефекту фуросемід знижує реакцію судин на катехоламіни, концентрація яких у пацієнтів з підвищеною артерією). Дозозалежне збільшення діурезу та натрійурезу спостерігається при прийомі препарату Фуросемід у дозі від 10 мг до 100 мг (здорові добровольці). Після внутрішньовенного введення 20 мг препарату Фуросемід діуретичний афект розвивається через 15 хв та триває близько 3-х год. Взаємозв'язок між внутрішньоканальцевими концентраціями незв'язаного (вільного) фуросеміду та його натрійуретичним ефектом має форму сигмоїдальної кривої з мінімальною ефективною швидкістю екскреції фуросеміду, що становить приблизно 10 мкг/хв. Тому тривале інфузійне введення фуросеміду ефективніше, ніж повторне болюсне введення. Крім того, при перевищенні певної болюсної дози немає значного збільшення ефекту. При зниженні канальцевої секреції фуросеміду або при зв'язуванні препарату з канальцями, що знаходяться в просвіті, альбуміном (наприклад, при нефротичному синдромі) ефект фуросеміду знижується.Показання до застосуванняНабряковий синдром при хронічній серцевій недостатності. Набряковий синдром при гострій серцевій недостатності. Набряковий синдром при хронічній нирковій недостатності. Гостра ниркова недостатність, включаючи таку при вагітності та опіках (для підтримки екскреції рідини). Набряковий синдром при нефротичному синдромі (при нефротичному синдромі на першому плані стоїть лікування основного захворювання). Набряковий синдром при захворюваннях печінки (синдром портальної гіпертензії) (при необхідності на додаток до лікування антагоністами альдостерону). Набряк головного мозку. Гіпертонічний криз. Підтримка форсованого діурезу при отруєннях хімічними сполуками, що нирками, що виводяться, у незміненому вигляді.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активної речовини або будь-якої з допоміжних речовин препарату; у пацієнтів з алергією на сульфонаміди (сульфаніламідні протимікробні засоби або препарати сульфонілсечовини) можливий розвиток "перехресної" алергії на фуросемід. Ниркова недостатність з анурією (за відсутності реакції на введення фуросеміду). Печінкова прекома та кома. Виражена гіпокаліємія. Виражена гіпонатріємія. Гіповолемія (з гіпотензією або без неї) або дегідратація. Різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології (включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів). Вагітність. Період грудного вигодовування. З обережністю: При артеріальній гіпотензії. При станах, у яких надмірне зниження артеріального тиску є особливо небезпечним (виражені стенози коронарних та/або мозкових артерій). При гострому інфаркті міокарда (збільшення ризику розвитку кардіогенного шоку). При латентному чи маніфестному цукровому діабеті. При подагрі. При гепаторенальному синдромі (тобто за функціональної ниркової недостатності, пов'язаної із захворюваннями печінки). При гіпопротеїнемії (наприклад, при нефротичному синдромі, коли можливе зменшення діуретичного ефекту та підвищення ризику розвитку ототоксичної дії фуросеміду, підбір дози у таких пацієнтів має проводитися з особливою обережністю). При частковій обструкції сечовивідних шляхів (гіперплазія передміхурової залози, звуження сечівника). При підвищеному ризику розвитку розладів водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану або у разі значних додаткових втрат рідини (блювота, діарея, рясне потовиділення) (потрібний моніторинг стану водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану та, при необхідності, корекція їх порушень до початку застосування фуросеміду). При панкреатиті. При шлуночкових порушеннях ритму серця в анамнезі. При системному червоному вовчаку. У недоношених дітей (можливість формування кальційсодержащих каменів у нирках (нефролітіаз) та відкладення солей кальцію в паренхімі нирок (нефрокальциноз), тому у таких дітей необхідний регулярний контроль функції нирок і потрібне проведення ультразвукового дослідження нирок. При одночасному застосуванні рисперидону у пацієнтів похилого віку з деменцією (ризик збільшення смертності).Вагітність та лактаціяФуросемід проникає через плацентарний бар'єр, тому він не повинен застосовуватись при вагітності без суворих медичних показань. Якщо за життєвими показаннями препарат Фуросемід застосовується у вагітних, необхідно ретельне спостереження за станом і розвитком плода. У період грудного вигодовування застосування препарату Фуросемід протипоказане, т.к. він може пригнічувати лактацію. Жінки, якщо приймають препарат Фуросемід, повинні припинити грудне вигодовування.Побічна діяНебажані реакції (IIP) згруповані за системами та органами відповідно до словника McdDRA та класифікації частоти розвитку HP ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто: порушення водно-електролітного балансу, включаючи порушення водноелектролітного балансу, що протікають із клінічною симптоматикою. Симптомами, що вказують на розвиток порушень водно-електролітного балансу, можуть бути біль голови, судоми, тетанія, м'язова слабкість, порушення серцевого ритму та диспепсичні розлади. Такі порушення можуть розвиватися або поступово (протягом тривалого часу) або швидко (протягом дуже короткого часу, наприклад, у разі застосування високих доз фуросеміду пацієнтами з нормальною функцією нирок). Факторами, що сприяють розвитку порушень водно-електролітного балансу є основні захворювання (наприклад, цироз печінки або серцева недостатність); супутня терапія засобами, що змінюють водно-електролітний баланс; неправильне харчування та питний режим; блювання, діарея,рясне потовиділення; дегідратація та гіповолемія (зниження обсягу циркулюючої крові), особливо у пацієнтів похилого віку, що може призвести до гемоконцентрації з підвищенням ризику розвитку тромбозів (див. нижче підрозділ "Порушення з боку судин"); підвищення концентрації креатиніну у крові; підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові. Часто: гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення концентрації холестерину в крові, збільшення концентрації сечової кислоти в крові та розвиток нападу подагри. Нечасто: зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним. Частота невідома: гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду. Порушення з боку судин Найчастіше (для внутрішньовенної інфузії): зниження артеріального тиску (АТ), включаючи ортостатическую гіпотензію. Рідко: васкуліт. Частота невідома: тромбоз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Часто збільшення обсягу сечі. Рідко: тубулоінтерстиціальний нефрит. Частота невідома: збільшення вмісту натрію та хлоридів у сечі; затримка сечі (у пацієнтів із частковою обструкцією сечовивідних шляхів); нефрокальциноз/нефролітіаз у недоношених дітей; ниркова недостатність. Порушення з боку травної системи Нечасто: нудота. Рідко: блювання, діарея. Дуже рідко: гострий панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко: холестаз, збільшення активності "печінкових" трансаміназ. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто: порушення слуху, зазвичай транзиторні, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, гіпопротеїнемією (наприклад, при нефротичному синдромі) та/або швидкому внутрішньовенному введенні фуросеміду. Були зареєстровані випадки розвитку глухоти, іноді незворотної після прийому фуросеміду всередину або його внутрішньовенного введення. Рідко: шум у вухах. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, кропив'янка, висип, бульозний дерматит, багатоформна еритема, пемфігоїд, ексфоліативний дерматит, пурпура, реакції фотосенсибілізації. Частота невідома: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, DRESS-синдром: лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами. Порушення з боку нервової системи Часто: печінкова енцефалопатія у пацієнтів із гепатоцелюлярною недостатністю. Рідко: парестезії. Частота невідома: запаморочення, синкопальний стан (непритомність) або непритомність, головний біль. Порушення з боку імунної системи Рідко: тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції аж до розвитку анафілактичного шоку. Частота невідома: обтяження течії або загострення системного червоного вовчаку. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нерідко: гемоконцентрація. Нечасто: тромбоцитопенія. Рідко: лейкопенія, еозинофілія. Дуже рідко: агранулоцитоз, апластична анемія чи гемолітична анемія. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Частота невідома: відзначалися випадки рабдоміолізу, часто пов'язані з тяжкою гіпокаліємією. Вроджені, спадкові та генетичні порушення Частота невідома: підвищений ризик незарощення артеріальної протоки, коли фуросемід вводиться недоношеним дітям протягом перших тижнів життя. Загальні розлади та порушення у місці введення Рідко: гарячка. Частота невідома: після внутрішньом'язового введення можлива місцева реакція у вигляді болю. Так як деякі побічні реакції (такі як зміна картини крові, важкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції, важкі алергічні шкірні реакції) за певних умов можуть загрожувати життю пацієнтів, то при появі будь-яких побічних ефектів необхідно негайно повідомити про них лікаря. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень Частота невідома: гіперглікемія, гіперхолестеринемія, гіперурикемія, глюкозурія, гіперкальціурія.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендовані комбінації Аміноглікозиди – уповільнення виведення аміноглікозидів нирками при їх одночасному застосуванні з фуросемідом та збільшення ризику розвитку ототоксицької та нефротоксичної дії аміноглікозидів. З цієї причини слід уникати застосування цієї комбінації препаратів за винятком випадків, коли це необхідно за життєвими показаннями, причому в цьому випадку потрібна корекція (зменшення) підтримуючих доз аміноглікозидів. Хлоралгідрат - внутрішньовенна інфузія фуросеміду протягом 24-годинного періоду після застосування хлоралгідрату може призводити до гіперемії шкірних покривів, рясного потовиділення, занепокоєння, нудоти, підвищення артеріального тиску та тахікардії. Тому застосування фуросеміду одночасно з хлоралгідратом не рекомендується. Комбінації, при застосуванні яких слід дотримуватися обережності Ототоксичні лікарські препарати - фуросемід потенціює їхню ототоксичність. Так як це може призводити до необоротного пошкодження органу слуху, такі засоби повинні застосовуватись одночасно з фуросемідом лише за суворими медичними показаннями. Цисплатин – при одночасному застосуванні з фуросемідом є ризик прояву ототоксичної дії. Крім цього, можливе посилення нефротоксичної дії цисплатину при застосуванні фуросеміду для проведення форсованого діурезу під час лікування цисплатином, якщо фуросемід застосовується не в низькій дозі (такі як, наприклад, 40 мг у пацієнтів з нормальною функцією нирок) і без поєднання з достатньою гідратацією пацієнта. Солі літію - під впливом фуросеміду знижується виведення літію, за рахунок чого підвищується вміст літію в сироватці крові, що збільшує ризик розвитку його токсичної дії, включаючи кардіотоксичну та нейротоксичну дію. Тому при застосуванні цієї комбінації потрібне моніторування вмісту літію у сироватці крові. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) і антагоністи рецепторів ангіотензину II - застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II у пацієнтів, що попередньо отримували лікування фуросемідом, може призвести до надмірного зниження артеріального тиску з погіршенням функції. . Тому за три дні до початку лікування або підвищення дози інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II рекомендується відміна фуросеміду або зниження його дози. Рисперидон - необхідно дотримуватися обережності, ретельно зважуючи співвідношення ризику і користі, до прийняття рішення про застосування поєднання рисперидону з фуросемідом або іншими сильними діуретиками, оскільки спостерігалося збільшення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно отримували лікування рисперидоном і фу. Левотироксин - фуросемід у високих дозах може інгібувати зв'язування гормонів шитовидної залози з білками-носіями і, таким чином, спричиняти спочатку транзиторне збільшення концентрацій вільних гормонів щитовидної залози, а потім, в цілому, зниження загальної концентрації гормонів щитовидної залози. При застосуванні цієї комбінації слід контролювати концентрації гормонів щитовидної залози. Взаємодії, які слід брати до уваги Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) – НПЗЗ. включаючи ацетилсаліцилову кислоту, можуть зменшити діуретичну дію фуросеміду. У пацієнтів з гіповолемією та дегідратацією (у тому числі і на фоні прийому фуросеміду) НПЗЗ можуть спричинити розвиток гострої ниркової недостатності. Фуросемід може збільшувати токсичність саліцилатів. Фенітоїн викликає зменшення діуретичної дії фуросеміду. Глюкокортикостероїди, карбеноксолон, препарати солодки у великих кількостях та тривале застосування проносних при поєднанні з фуросемідом збільшують ризик розвитку гіпокаліємії. Серцеві глікозиди, препарати, що викликають подовження інтервалу QT - у разі розвитку на фоні введення фуросеміду порушень водно-електролітного балансу (гіпокаліємії або гіпомагніємії) збільшується токсична дія серцевих глікозидів та засобів, що викликають подовження інтервалу QT (зростає ризик розвитку порушень). Гіпотензивні засоби, діуретики або інші засоби, здатні знижувати артеріальний тиск – при поєднанні з фуросемідом можливе більш виражене зниження артеріального тиску. Пробенецид, метотрексат або інші препарати, які, як і фуросемід, екскретуються у ниркових канальцях, можуть зменшити ефекти фуросеміду (однаковий шлях ниркової екскреції); з іншого боку фуросемід може призводити до зниження виведення нирками цих лікарських засобів. Усе це збільшує ризик розвитку побічних ефектів як фуросеміду, і приймаються одночасно з ним вищевказаних лікарських засобів. Гіпоглікемічні засоби (і для внутрішнього прийому, і інсулін), пресорні аміни (епінефрин, норепінефрин) - ослаблення ефектів при поєднанні з фуросемідом. Теофілін, діазоксид, курареподібні міорелаксанти – посилення ефектів при поєднанні з фуросемідом. Лікарські засоби з нефротоксичною дією – при поєднанні з фуросемідом збільшується ризик розвитку їхньої нефротоксичної дії. Високі дози деяких цефалоспоринів (що виводяться переважно нирками) – у поєднанні з фуросемідом збільшується ризик нефротоксичної дії цефалоспоринів. Циклоспорин А - при поєднанні з фуросемідом збільшується ризик розвитку подагричного артриту внаслідок гіперурикемії, що викликається фуросемідом, та порушення екскреції уратів нирками під впливом циклоспорину. Рентгеноконтрастні речовини - у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії внаслідок введення рентгеноконтрастних препаратів, які отримували фуросемід, спостерігалася більш висока частота порушень функції нирок після введення рентгеноконтрастних препаратів, порівняно з пацієнтами з високим ризиком розвитку рентгеноконтраст-індукованої нефропатії. внутрішньовенне введення рідини (гідратація). Препарат Фуросемід, що вводиться внутрішньовенно, має злегка лужну реакцію, тому його не можна змішувати з лікарськими засобами з pH менше 5,5.Спосіб застосування та дозиЗагальні рекомендації При застосуванні препарату Фуросемід рекомендується введення його у найменших дозах, достатніх для досягнення необхідного терапевтичного ефекту. Дозу підбирають індивідуально. Препарат Фуросемід вводиться внутрішньовенно (повільно струминно), при неможливості внутрішньом'язово (ефективність значно нижче) протягом 7-10 днів і більше. Внутрішньом'язове введення препарату не підходить для лікування гострих станів, таких як набряк легень. Внутрішньовенне введення препарату Фуросемід проводиться тільки тоді, коли прийом препарату неможливий або є порушення всмоктування препарату в тонкому кишечнику, а також у разі необхідності отримання максимально швидкого ефекту. При внутрішньовенному введенні препарату Фуросемід завжди рекомендується, якомога раніше, перейти на прийом препарату Фуросемід внутрішньо. При внутрішньовенному введенні препарат Фуросемід слід вводити повільно. Швидкість внутрішньовенного введення не повинна перевищувати 4 мг/хв. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (з концентрацією креатиніну у сироватці ≥ 5 мг/дл) рекомендується, щоб швидкість внутрішньовенного введення препарату Фуросемід не перевищувала 2,5 мг/хв. Для досягнення оптимальної ефективності та придушення контррегуляції (активації ренін-ангіотензинової та антинагрійуретичної нейрогуморальних ланок регуляції) більш кращим є тривале інфузійне внутрішньовенне введення препарату Фуросемід, ніж його повторне внутрішньовенне болюсне введення. Якщо після одного або декількох болюсних внутрішньовенних введень при гострих станах немає можливості для проведення постійної внутрішньовенної інфузії,більш кращим є введення низьких доз з невеликими проміжками часу між введеннями (приблизно через 4 години), ніж внутрішньовенне болюсне введення більш високих доз з великими проміжками часу між введеннями. Розчин для парентерального введення має pH близько 9 і не має буферних властивостей. При pH нижче 7 можливе випадання діючої речовини в осад, тому при розведенні препарату Фуросемід необхідно прагнути, щоб значення pH отриманого розчину було від нейтрального до лужного. Для розведення можна використовувати 0,9% розчин хлориду натрію. Розведений розчин препарату Фуросемід повинен застосовуватися, по можливості, відразу після приготування. Препарат вводять у дозах 20-60 мг 1-2 рази на день; за відсутності діуретичної відповіді кожні 2 години вводять у збільшеній на 50% дозі до досягнення адекватного діурезу. Рекомендована максимальна добова доза для внутрішньовенного введення у дорослих становить 1500 мг та у дітей – 20 мг. Тривалість лікування у дітей та дорослих визначається лікарем індивідуально залежно від показань. Спеціальні рекомендації щодо режиму дозування Діти У дітей дозу слід зменшувати відповідно до маси тіла. У дітей рекомендована доза для парентерального введення становить 1 мг/кг/маси тіла на добу, але не більше 20 мг/добу. Дорослі Набряковий синдром при захворюваннях печінки Препарат Фуросемід застосовується на додаток до лікування антагоністами альдостерону у разі їхньої недостатньої ефективності. Для запобігання розвитку ускладнень, таких як порушення ортостатичної регуляції кровообігу, порушення водно-електролітного балансу або кислотно-основного стану, потрібен ретельний підбір дози для того, щоб втрата рідини відбувалася поступово (на початку лікування можлива втрата рідини приблизно до 0,5 кг маси тіла). на добу). Якщо внутрішньовенне введення є абсолютно необхідним, то початкова доза внутрішньовенного введення становить 20-40 мг. Набряковий синдром при хронічній нирковій недостатності Натрійуретична реакція на препарат Фуросемід залежить від кількох факторів, включаючи виразність ниркової недостатності та вміст натрію в крові, тому ефект від дози не може бути точно передбачуваним. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю потрібен ретельний підбір дози шляхом її поступового підвищення з тим, щоб втрата рідини відбувалася поступово (на початку лікування можлива втрата рідини приблизно до 2 л на добу, що може становити до 280 ммоль Na+ на добу). У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, зазвичай підтримуюча доза становить 250-1500 мг на добу. При внутрішньовенному введенні доза препарату Фуросемід може бути визначена наступним чином: лікування починають із внутрішньовенно-краплинного введення зі швидкістю 0,1 мг на хвилину, а потім поступово збільшують швидкість введення кожні 30 хвилин залежно від терапевтичного ефекту. Гостра ниркова недостатність (для підтримки виведення рідини) Перед початком лікування препаратом Фуросемід повинні бути усунені гіповолемія, артеріальна гіпотензія та значущі порушення водно-електролітного балансу та/або кислотно-основного стану. Рекомендується, щоб пацієнт, якомога раніше, був переведений із внутрішньовенного введення препарату Фуросемід на прийом таблеток Фуросемід (доза таблеток Фуросемід залежить від підібраної дози для внутрішньовенного введення). Початкова доза, що рекомендується, для внутрішньовенного введення становить 40 мг. Якщо після її введення не досягається необхідного діуретичного ефекту, препарат Фуросемід можна вводити у вигляді безперервної внутрішньовенної інфузії, починаючи зі швидкості введення 50-100 мг на год. Набряки при нефротичному синдромі Рекомендована початкова доза становить 20-40 мг на добу. Необхідна доза підбирається залежно від діуретичного ефекту. Добова доза може вводитись одноразово або ділитися на кілька введень. Набряковий синдром при хронічній серцевій недостатності Рекомендована початкова доза становить 20-80 мг на добу. Необхідна доза підбирається залежно від діуретичної відповіді. Рекомендується, щоб добова доза ділилася на 2-3 введення. Набряковий синдром при гострій серцевій недостатності Рекомендована початкова доза препарату Фуросемід становить 20-40 мг у вигляді внутрішньовенного болюсного введення. При необхідності доза препарату Фуросемід може коригуватись залежно від терапевтичного ефекту. Гіпертонічний криз, набряк головного мозку Рекомендована початкова доза становить 20-40 мг шляхом внутрішньовенного болюсного введення. Доза може коригуватись залежно від ефекту. Підтримка форсованого діурезу при отруєннях Препарат Фуросемід застосовується на додаток до внутрішньовенної інфузії електролітних розчинів. Рекомендована початкова доза внутрішньовенного введення становить 20-40 мг. Доза залежить від реакції на препарат Фуросемід. До та під час лікування препаратом Фуросемід слід контролювати та відновлювати втрати рідини та електролітів. У разі отруєння речовинами з кислою або лужною реакцією їх виведення може бути прискорене додатковим олужненням або збільшенням кислотності сечі відповідно.ПередозуванняКлінічна картина гострого або хронічного передозування препарату залежить в основному від ступеня та наслідків втрати рідини та електролітів; Передозування може проявлятися гіповолемією, дегідратацією, гемоконцентрацією, порушеннями серцевого ритму та провідності (включаючи атріовентрикулярну блокаду та фібриляцію шлуночків). Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, що прогресує до розвитку шоку, колапс, гостра ниркова недостатність з анурією, тромбоз, деліріозний стан, млявий параліч, апатія і сплутаність свідомості. Лікування: корекція клінічно значущих порушень водноелектролітного балансу і кислотно-основного стану під контролем вмісту електролітів у сироватці крові, показників кислотно-основного стану, гематокриту, а також на запобігання або терапію можливих серйозних ускладнень, що розвиваються на тлі цих порушень. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування препаратом Фуросемід слід виключити наявність різко виражених порушень відтоку сечі, у тому числі односторонніх. Пацієнти з частковим порушенням відтоку сечі потребують ретельного спостереження, особливо на початку лікування препаратом Фуросемід. На тлі курсового лікування необхідно періодично контролювати артеріальний тиск, вміст залишкового азоту, сечової кислоти, функції печінки. Під час лікування препаратом Фуросемід потрібне проведення регулярного контролю вмісту натрію, калію та концентрації креатиніну у сироватці крові; особливо ретельний контроль повинен проводитися у пацієнтів з високим ризиком розвитку порушень водно-електролітного балансу у випадках додаткових втрат рідини та електролітів (наприклад, внаслідок блювоти, діареї або інтенсивного потовиділення) та проводити, за потреби, відповідну корекцію лікування. Пацієнтам, які отримують високі дози фуросеміду, щоб уникнути розвитку гіпонатріємії та метаболічного алкалозу недоцільно обмежувати споживання кухонної солі. При лікуванні препаратом Фуросемід завжди доцільно вживати їжу, багату на калій (нежирне м'ясо, картопля, банани, помідори, цвітну капусту, шпинат, сухофрукти тощо). У деяких випадках може бути показаний прийом препаратів калію або прийом калійзберігаючих препаратів. У пацієнтів з гіпопротеїнемією, наприклад, пов'язаною з нефротичним синдромом, потрібна обережна зміна дози препарату Фуросемід (можливе послаблення ефективності фуросеміду та збільшення його ототоксичності). У разі появи або посилення азотемії та олігурії у пацієнтів з тяжкими прогресуючими захворюваннями нирок рекомендується призупинити лікування. У недоношених дітей потрібний регулярний контроль функції нирок та ультразвукове дослідження нирок (можливість нефролітіазу та нефрокальципозу). Спостерігалася велика частота смертельних випадків у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно отримували лікування рисперидоном і фуросемідом, порівняно з пацієнтами, які отримували або тільки фуросемід, або тільки рисперидон. Патофізіологічний механізм цього ефекту встановлено. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (головним чином з низькими дозами тіазидних діуретиків) не асоціювалося зі збільшенням смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією. У пацієнтів похилого віку з деменцією слід з обережністю, ретельно зважуючи співвідношення користі та ризику, застосовувати фуросемід та рисперидон одночасно. Оскільки дегідратація є загальним фактором ризику збільшення смертності,При прийнятті рішення про застосування цієї комбінації у пацієнтів похилого віку з деменцією слід уникати дегідратації пацієнта. Можливе обтяження течії або загострення системного червоного вовчаку. Підбір режиму дозування пацієнтам з асцитом на фоні цирозу печінки слід проводити в стаціонарі (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Даної категорії пацієнтів показано регулярний контроль за вмістом електролітів плазми. У пацієнтів з цукровим діабетом або зі зниженою толерантністю до глюкози потрібен періодичний контроль за рівнем глюкози в крові та сечі. У пацієнтів у несвідомому стані, з аденомою передміхурової залози, звуженням сечоводів або гідронефрозом, необхідний контроль за сечовиділенням у зв'язку з можливістю гострої затримки сечі. Вказівки щодо сумісності Препарат Фуросемід не повинен змішуватись в одному шприці з іншими лікарськими засобами. Екстрені заходи при розвитку анафілактичного шоку Як правило, рекомендуються такі заходи: За перших ознак (різка слабкість холодний піт, нудота, ціаноз) припинити ін'єкцію, залишивши голку у вені. Поряд з іншими звичайними невідкладними заходами необхідно забезпечити низьке положення голови та тулуба та підтримувати прохідність дихальних шляхів. Невідкладні медикаментозні заходи (рекомендації з дозування розраховані на дорослого пацієнта з нормальною масою тіла; під час лікування дітей дозування слід зменшити пропорційно до маси тіла). Негайне внутрішньовенне введення епінефрину (адреналіну): після розведення 1 мл стандартного розчину адреналіну 1:1000 до 10 мл спочатку вводять повільно 1 мл отриманого розчину (=0,1 мг адреналіну) під контролем частоти серцевих скорочень, АТ і серцевого ритму. При необхідності введення епінефрину може бути продовжене шляхом внутрішньовенної інфузії. Одночасно із введенням епінефрину проводиться внутрішньовенне введення глюкокортикостероїдів (250-1000 мг метилпреднізолону або преднізолону), яке за необхідності можна повторити. Крім цих заходів для заповнення об'єму циркулюючої крові проводиться внутрішньовенне інфузійне введення плазмозамінників та/або електролітних розчинів. При необхідності: штучне дихання, інгаляція кисню, антигістамінні засоби. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утриматися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: фуросемід 40 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Фармакотерапевтична група"Петльовий" діуретик. Порушує реабсорбцію іонів натрію, хлору в товстому сегменті висхідної частини петлі Генле. Внаслідок збільшення виділення іонів натрію відбувається вторинне (опосередковане осмотично зв'язаною водою) посилене виведення води та збільшення секреції іонів калію у дистальній частині ниркового канальця. Одночасно збільшується виведення іонів кальцію та магнію. Має вторинні ефекти, зумовлені вивільненням внутрішньониркових медіаторів і перерозподілом внутрішньониркового кровотоку. З огляду на курсового лікування немає послаблення ефекту. При серцевій недостатності швидко призводить до зниження переднавантаження на серце шляхом розширення великих вен. Чинить гіпотензивну дію внаслідок збільшення виведення натрію хлориду та зниження реакції гладкої мускулатури судин на вазоконстрикторні дії та внаслідок зменшення ОЦК. Дія фуросеміду після внутрішньовенного введення настає через 5-10 хв; після прийому внутрішньо – через 30-60 хв, максимум дії – через 1-2 год, тривалість ефекту – 2-3 год (при зниженій функції нирок – до 8 год). У період дії виведення іонів натрію значно зростає, проте після його припинення швидкість виведення зменшується нижче за вихідний рівень (синдром "рикошету", або "скасування").Феномен обумовлений різкою активацією ренін-ангіотензинової та інших антинатрійуретичних нейрогуморальних ланок регуляції у відповідь на масивний діурез; стимулює аргінін-вазопресивну та симпатичну системи. Зменшує рівень передсердного натрійуретичного фактора у плазмі, викликає вазоконстрикцію. Внаслідок феномену "рикошету" при прийомі 1 раз на добу може не зробити істотного впливу на добове виведення іонів натрію та АТ. При внутрішньовенному введенні викликає дилатацію периферичних вен, зменшує переднавантаження, знижує тиск наповнення лівого шлуночка та тиск у легеневій артерії, а також системний артеріальний тиск. Діуретична дія розвивається через 3-4 хв після внутрішньовенного введення та триває 1-2 год; після прийому внутрішньо – через 20-30 хв, триває до 4 год.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо абсорбція становить 60-70%. При тяжких захворюваннях нирок або хронічної серцевої недостатності рівень абсорбції зменшується. Vd; становить 0.1 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) – 95-99%. Метаболізується у печінці. Виводиться нирками – 88%, з жовчю – 12%. T1/2; у пацієнтів з нормальною функцією нирок і печінки становить 0.5-1.5 год.Клінічна фармакологіяДіуретик.Показання до застосуванняНабряковий синдром різного генезу, у т.ч. при хронічній серцевій недостатності ІІ-ІІІ стадії, цирозі печінки (синдром портальної гіпертензії), нефротичному синдромі. Набряк легень, серцева астма, набряк мозку, еклампсія, проведення форсованого діурезу, артеріальна гіпертензія тяжкого перебігу, деякі форми гіпертонічного кризу, гіперкальціємія.Протипоказання до застосуванняГострий гломерулонефрит, стеноз сечовипускального каналу, обструкція сечовивідних шляхів каменем, гостра ниркова недостатність з анурією, гіпокаліємія, алкалоз, прекоматозні стани, тяжка печінкова недостатність, печінкова кома та прекома, діабетична кома, аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, підвищення центрального венозного тиску (більше 10 мм рт.ст.), артеріальна гіпотензія, гострий інфаркт міокарда, панкреатит, порушення водно-електролітного обміну (гіповолемія, гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпокаліємія, інтоксикація, підвищена чутливість до фуросеміду.Вагітність та лактаціяПри вагітності застосування фуросеміду можливе лише протягом короткого часу і лише у тому випадку, коли передбачувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода. Оскільки фуросемід може виділятися з грудним молоком, а також пригнічувати лактацію, при необхідності застосування у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зниження АТ, ортостатична гіпотензія, колапс, тахікардія, аритмії, зниження ОЦК. З боку ЦНС і периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, міастенія, судоми литкових м'язів (тетанія), парестезії, апатія, адинамія, слабкість, млявість, сонливість, сплутаність свідомості. З боку органів чуття: порушення зору і слуху. З боку травної системи: зниження апетиту, сухість у роті, спрага, нудота, блювання, запори або діарея, холестатична жовтяниця, панкреатит (загострення). З боку сечостатевої системи: олігурія, гостра затримка сечі (у хворих з гіпертрофією передміхурової залози), інтерстиціальний нефрит, гематурія, зниження потенції. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, апластична анемія. З боку водно-електролітного обміну: гіповолемія, дегідратація (ризик розвитку тромбозу і тромбоемболії), гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокальціємія, гіпомагніємія, метаболічний алкалоз. З боку обміну речовин: ;гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємічний метаболічний алкалоз (як наслідок цих порушень - артеріальна гіпотензія, запаморочення, сухість у роті, спрага, аритмія, м'язова слабкість, судоми), гіперурикемія (з можливим гіперглікемія. Алергічні реакції: пурпура, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, багатоформна ексудативна еритема, васкуліт, некротизуючий ангіїт, свербіж шкіри, озноб, лихоманка, фотосенсибілізація, анафілактичний шок. Інші: при внутрішньовенному введенні (додатково) - тромбофлебіт, кальциноз нирок у недоношених дітей.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антибіотиками групи аміноглікозидів (в т.ч. з гентаміцином, тобраміцином) можливе посилення нефро- та ототоксичної дії. Фуросемід зменшує кліренс гентаміцину та підвищує концентрації в плазмі крові гентаміцину, а також тобраміцину. При одночасному застосуванні з антибіотиками групи цефалоспоринів, які можуть спричинити порушення функції нирок, існує ризик посилення нефротоксичності. При одночасному застосуванні з бета-адреноміметиками (в т.ч. фенотеролом, тербуталіном, сальбутамолом) та з глюкокортикостероїдами можливе посилення гіпокаліємії. При одночасному застосуванні з гіпоглікемічними засобами інсуліном можливе зменшення ефективності гіпоглікемічних засобів та інсуліну, т.к. фуросемід має здатність підвищувати вміст глюкози у плазмі крові. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ посилюється антигіпертензивна дія. Можлива виражена артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози фуросеміду, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ. Підвищується ризик порушень функції нирок та не виключається розвиток гіпокаліємії. При одночасному застосуванні з фуросемідом посилюються ефекти недеполяризуючих міорелаксантів. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ можливе зменшення діуретичного ефекту, мабуть, внаслідок пригнічення синтезу простагландинів у нирках та затримки натрію в організмі під впливом індометацину, який є неспецифічним інгібітором ЦОГ; зменшення антигіпертензивної дії. Вважають, що подібним чином фуросемід взаємодіє і з іншими НПЗЗ. При одночасному застосуванні з НПЗЗ, які є селективними інгібіторами ЦОГ-2, ця взаємодія виражена значно меншою мірою або практично відсутня. При одночасному застосуванні з астемізолом збільшується ризик розвитку аритмії. При одночасному застосуванні з ванкоміцином можливе посилення ото- та нефротоксичності. При одночасному застосуванні з дигоксином, дигітоксином можливе підвищення токсичності серцевих глікозидів, пов'язане з ризиком розвитку гіпокаліємії на фоні прийому фуросеміду. Є повідомлення про розвиток гіпонатріємії при одночасному застосуванні з карбамазепіном. При одночасному застосуванні з колестираміном, колестиполом зменшується абсорбція та діуретичний ефект фуросеміду. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом можливе посилення ефектів літію внаслідок підвищення його концентрації у плазмі крові. При одночасному застосуванні з пробенецидом зменшується нирковий кліренс фуросеміду. При одночасному застосуванні з соталолом можлива гіпокаліємія та розвиток шлуночкової аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні з теофіліном можлива зміна концентрації теофіліну в плазмі. При одночасному застосуванні з фенітоїном значно зменшується діуретична дія фуросеміду. Після внутрішньовенного введення фуросеміду на фоні терапії хлоралгідратом можливе підвищення потовиділення, відчуття жару, нестабільність артеріального тиску, тахікардія. При одночасному застосуванні з цизапридом можливе посилення гіпокаліємії. Передбачається, що фуросемід може зменшувати нефротоксичну дію циклоспорину. При одночасному застосуванні з цисплатином можливе посилення ототоксичної дії.Спосіб застосування та дозиВстановлюють індивідуально залежно від показань, клінічної ситуації, віку пацієнта. У процесі лікування режим дозування коригують залежно від величини діуретичної відповіді та динаміки стану пацієнта. При прийомі внутрішньо початкова доза для дорослих становить 20-80 мг на добу, далі при необхідності дозу поступово збільшують до 600 мг на добу. Для дітей разова доза становить 1-2 мг/кг. Максимальна доза при прийомі внутрішньо для дітей становить 6 мг/кг. При внутрішньовенному (струменевому) або внутрішньом'язовому введенні доза для дорослих становить 20-40 мг 1 раз на добу, в окремих випадках - 2 рази на добу. Для дітей початкова добова доза для парентерального застосування – 1 мг/кг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують при гіперплазії передміхурової залози, ВКВ, гіпопротеїнемії (ризик розвитку ототоксичності), цукровому діабеті (зниження толерантності до глюкози), при стенозуючому атеросклерозі церебральних артерій, на фоні тривалої терапії серцевими глікозидами; перша половина), період лактації. До початку лікування слід компенсувати електролітні порушення. У період лікування фуросемідом необхідно контролювати АТ, рівень електролітів та глюкози у сироватці крові, функцію печінки та нирок. Для профілактики гіпокаліємії доцільно комбінувати фуросемід з калійзберігаючими діуретиками. При одночасному застосуванні фуросеміду та гіпоглікемічних препаратів може знадобитися корекція дози останніх. Не рекомендується змішувати розчин фуросеміду в одному шприці з будь-якими іншими препаратами. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні фуросеміду не можна виключити можливість зниження здатності до концентрації уваги, що важливо для осіб, що керують транспортними засобами і працюють з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: фуросемід 40 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Фармакотерапевтична група"Петльовий" діуретик. Порушує реабсорбцію іонів натрію, хлору в товстому сегменті висхідної частини петлі Генле. Внаслідок збільшення виділення іонів натрію відбувається вторинне (опосередковане осмотично зв'язаною водою) посилене виведення води та збільшення секреції іонів калію у дистальній частині ниркового канальця. Одночасно збільшується виведення іонів кальцію та магнію. Має вторинні ефекти, зумовлені вивільненням внутрішньониркових медіаторів і перерозподілом внутрішньониркового кровотоку. З огляду на курсового лікування немає послаблення ефекту. При серцевій недостатності швидко призводить до зниження переднавантаження на серце шляхом розширення великих вен. Чинить гіпотензивну дію внаслідок збільшення виведення натрію хлориду та зниження реакції гладкої мускулатури судин на вазоконстрикторні дії та внаслідок зменшення ОЦК. Дія фуросеміду після внутрішньовенного введення настає через 5-10 хв; після прийому внутрішньо – через 30-60 хв, максимум дії – через 1-2 год, тривалість ефекту – 2-3 год (при зниженій функції нирок – до 8 год). У період дії виведення іонів натрію значно зростає, проте після його припинення швидкість виведення зменшується нижче за вихідний рівень (синдром "рикошету", або "скасування").Феномен обумовлений різкою активацією ренін-ангіотензинової та інших антинатрійуретичних нейрогуморальних ланок регуляції у відповідь на масивний діурез; стимулює аргінін-вазопресивну та симпатичну системи. Зменшує рівень передсердного натрійуретичного фактора у плазмі, викликає вазоконстрикцію. Внаслідок феномену "рикошету" при прийомі 1 раз на добу може не зробити істотного впливу на добове виведення іонів натрію та АТ. При внутрішньовенному введенні викликає дилатацію периферичних вен, зменшує переднавантаження, знижує тиск наповнення лівого шлуночка та тиск у легеневій артерії, а також системний артеріальний тиск. Діуретична дія розвивається через 3-4 хв після внутрішньовенного введення та триває 1-2 год; після прийому внутрішньо – через 20-30 хв, триває до 4 год.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо абсорбція становить 60-70%. При тяжких захворюваннях нирок або хронічної серцевої недостатності рівень абсорбції зменшується. Vd; становить 0.1 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) – 95-99%. Метаболізується у печінці. Виводиться нирками – 88%, з жовчю – 12%. T1/2; у пацієнтів з нормальною функцією нирок і печінки становить 0.5-1.5 год.Клінічна фармакологіяДіуретик.Показання до застосуванняНабряковий синдром різного генезу, у т.ч. при хронічній серцевій недостатності ІІ-ІІІ стадії, цирозі печінки (синдром портальної гіпертензії), нефротичному синдромі. Набряк легень, серцева астма, набряк мозку, еклампсія, проведення форсованого діурезу, артеріальна гіпертензія тяжкого перебігу, деякі форми гіпертонічного кризу, гіперкальціємія.Протипоказання до застосуванняГострий гломерулонефрит, стеноз сечовипускального каналу, обструкція сечовивідних шляхів каменем, гостра ниркова недостатність з анурією, гіпокаліємія, алкалоз, прекоматозні стани, тяжка печінкова недостатність, печінкова кома та прекома, діабетична кома, аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, підвищення центрального венозного тиску (більше 10 мм рт.ст.), артеріальна гіпотензія, гострий інфаркт міокарда, панкреатит, порушення водно-електролітного обміну (гіповолемія, гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпокаліємія, інтоксикація, підвищена чутливість до фуросеміду.Вагітність та лактаціяПри вагітності застосування фуросеміду можливе лише протягом короткого часу і лише у тому випадку, коли передбачувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода. Оскільки фуросемід може виділятися з грудним молоком, а також пригнічувати лактацію, при необхідності застосування у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: зниження АТ, ортостатична гіпотензія, колапс, тахікардія, аритмії, зниження ОЦК. З боку ЦНС і периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, міастенія, судоми литкових м'язів (тетанія), парестезії, апатія, адинамія, слабкість, млявість, сонливість, сплутаність свідомості. З боку органів чуття: порушення зору і слуху. З боку травної системи: зниження апетиту, сухість у роті, спрага, нудота, блювання, запори або діарея, холестатична жовтяниця, панкреатит (загострення). З боку сечостатевої системи: олігурія, гостра затримка сечі (у хворих з гіпертрофією передміхурової залози), інтерстиціальний нефрит, гематурія, зниження потенції. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, апластична анемія. З боку водно-електролітного обміну: гіповолемія, дегідратація (ризик розвитку тромбозу і тромбоемболії), гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокальціємія, гіпомагніємія, метаболічний алкалоз. З боку обміну речовин: ;гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємічний метаболічний алкалоз (як наслідок цих порушень - артеріальна гіпотензія, запаморочення, сухість у роті, спрага, аритмія, м'язова слабкість, судоми), гіперурикемія (з можливим гіперглікемія. Алергічні реакції: пурпура, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, багатоформна ексудативна еритема, васкуліт, некротизуючий ангіїт, свербіж шкіри, озноб, лихоманка, фотосенсибілізація, анафілактичний шок. Інші: при внутрішньовенному введенні (додатково) - тромбофлебіт, кальциноз нирок у недоношених дітей.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антибіотиками групи аміноглікозидів (в т.ч. з гентаміцином, тобраміцином) можливе посилення нефро- та ототоксичної дії. Фуросемід зменшує кліренс гентаміцину та підвищує концентрації в плазмі крові гентаміцину, а також тобраміцину. При одночасному застосуванні з антибіотиками групи цефалоспоринів, які можуть спричинити порушення функції нирок, існує ризик посилення нефротоксичності. При одночасному застосуванні з бета-адреноміметиками (в т.ч. фенотеролом, тербуталіном, сальбутамолом) та з глюкокортикостероїдами можливе посилення гіпокаліємії. При одночасному застосуванні з гіпоглікемічними засобами інсуліном можливе зменшення ефективності гіпоглікемічних засобів та інсуліну, т.к. фуросемід має здатність підвищувати вміст глюкози у плазмі крові. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ посилюється антигіпертензивна дія. Можлива виражена артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози фуросеміду, мабуть, за рахунок гіповолемії, що призводить до посилення транзиторного гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ. Підвищується ризик порушень функції нирок та не виключається розвиток гіпокаліємії. При одночасному застосуванні з фуросемідом посилюються ефекти недеполяризуючих міорелаксантів. При одночасному застосуванні з індометацином, іншими НПЗЗ можливе зменшення діуретичного ефекту, мабуть, внаслідок пригнічення синтезу простагландинів у нирках та затримки натрію в організмі під впливом індометацину, який є неспецифічним інгібітором ЦОГ; зменшення антигіпертензивної дії. Вважають, що подібним чином фуросемід взаємодіє і з іншими НПЗЗ. При одночасному застосуванні з НПЗЗ, які є селективними інгібіторами ЦОГ-2, ця взаємодія виражена значно меншою мірою або практично відсутня. При одночасному застосуванні з астемізолом збільшується ризик розвитку аритмії. При одночасному застосуванні з ванкоміцином можливе посилення ото- та нефротоксичності. При одночасному застосуванні з дигоксином, дигітоксином можливе підвищення токсичності серцевих глікозидів, пов'язане з ризиком розвитку гіпокаліємії на фоні прийому фуросеміду. Є повідомлення про розвиток гіпонатріємії при одночасному застосуванні з карбамазепіном. При одночасному застосуванні з колестираміном, колестиполом зменшується абсорбція та діуретичний ефект фуросеміду. При одночасному застосуванні з літієм карбонатом можливе посилення ефектів літію внаслідок підвищення його концентрації у плазмі крові. При одночасному застосуванні з пробенецидом зменшується нирковий кліренс фуросеміду. При одночасному застосуванні з соталолом можлива гіпокаліємія та розвиток шлуночкової аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні з теофіліном можлива зміна концентрації теофіліну в плазмі. При одночасному застосуванні з фенітоїном значно зменшується діуретична дія фуросеміду. Після внутрішньовенного введення фуросеміду на фоні терапії хлоралгідратом можливе підвищення потовиділення, відчуття жару, нестабільність артеріального тиску, тахікардія. При одночасному застосуванні з цизапридом можливе посилення гіпокаліємії. Передбачається, що фуросемід може зменшувати нефротоксичну дію циклоспорину. При одночасному застосуванні з цисплатином можливе посилення ототоксичної дії.Спосіб застосування та дозиВстановлюють індивідуально залежно від показань, клінічної ситуації, віку пацієнта. У процесі лікування режим дозування коригують залежно від величини діуретичної відповіді та динаміки стану пацієнта. При прийомі внутрішньо початкова доза для дорослих становить 20-80 мг на добу, далі при необхідності дозу поступово збільшують до 600 мг на добу. Для дітей разова доза становить 1-2 мг/кг. Максимальна доза при прийомі внутрішньо для дітей становить 6 мг/кг. При внутрішньовенному (струменевому) або внутрішньом'язовому введенні доза для дорослих становить 20-40 мг 1 раз на добу, в окремих випадках - 2 рази на добу. Для дітей початкова добова доза для парентерального застосування – 1 мг/кг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують при гіперплазії передміхурової залози, ВКВ, гіпопротеїнемії (ризик розвитку ототоксичності), цукровому діабеті (зниження толерантності до глюкози), при стенозуючому атеросклерозі церебральних артерій, на фоні тривалої терапії серцевими глікозидами; перша половина), період лактації. До початку лікування слід компенсувати електролітні порушення. У період лікування фуросемідом необхідно контролювати АТ, рівень електролітів та глюкози у сироватці крові, функцію печінки та нирок. Для профілактики гіпокаліємії доцільно комбінувати фуросемід з калійзберігаючими діуретиками. При одночасному застосуванні фуросеміду та гіпоглікемічних препаратів може знадобитися корекція дози останніх. Не рекомендується змішувати розчин фуросеміду в одному шприці з будь-якими іншими препаратами. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні фуросеміду не можна виключити можливість зниження здатності до концентрації уваги, що важливо для осіб, що керують транспортними засобами і працюють з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Фуросемід – 40,00 мг; Допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 56,88 мг; лактози моногідрат – 53,00 мг; крохмаль прежелатинізований кукурудзяний – 7,00 мг; тальк – 2,40 мг; кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 0,40 мг; магнію стеарат – 0,32 мг. По 10, 14 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої. По 2, 5 контурних коміркових упаковок по 10 таблеток або по 2, 4 контурні коміркові упаковки по 14 таблеток з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні пігулки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаДіуретичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Фуросемід швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Час досягнення максимальної концентрації в крові (Тmах) становить від 1 до 1,5 години. Біодоступність фуросеміду у здорових добровольців становить приблизно 50-70%. У пацієнтів біодоступність фуросеміду може знижуватися до 30%, тому що на неї можуть впливати різні фактори, включаючи основне захворювання. Розподіл Об'єм розподілу фуросеміду становить 0,1-0,2 л/кг маси тіла. Фуросемід зв'язується з білками плазми (більше 98%), переважно з альбумінами. Метаболізм/Виведення Фуросемід виводиться переважно у незміненому вигляді та головним чином шляхом секреції у проксимальних канальцях. Глюкуроновані метаболіти фуросеміду складають 10-20% від препарату, що виводиться нирками. Решта дози виділяється через кишечник, мабуть, шляхом біліарної секреції. Кінцевий період напіввиведення фуросеміду становить приблизно 1-1,5 години. Фуросемід проникає через плацентарний бар'єр та виділяється у материнське молоко. Його концентрації у плода та новонародженого такі ж, як і у матері. Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів При нирковій недостатності виведення фуросеміду уповільнюється, а період напіввиведення збільшується; при вираженій нирковій недостатності кінцевий період напіввиведення може збільшуватись до 24 годин. При нефротичному синдромі зниження плазмових концентрацій протеїнів призводить до підвищення концентрації незв'язаного фуросеміду (його вільної фракції), у зв'язку з чим зростає ризик розвитку ототоксичної дії. З іншого боку, діуретична дія фуросеміду у цих пацієнтів може бути зменшена через зв'язування фуросеміду з альбуміном, що знаходяться в канальцях, та зниження канальцевої секреції фуросеміду. При гемодіалізі та перитонеальному діалізі, та постійному амбулаторному перитонеальному діалізі фуросемід виводиться незначно. При печінковій недостатності період напіввиведення фуросеміду збільшується на 30-90%, головним чином через збільшення обсягу розподілу. Фармакокінетичні показники цієї категорії пацієнтів можуть значно варіювати. При серцевій недостатності, тяжкій артеріальній гіпертензії та у пацієнтів похилого віку виведення фуросеміду сповільнюється через зниження функції нирок.ФармакодинамікаФуросемід – швидкодіючий діуретик, що є похідним сульфонаміду. Фуросемід блокує систему транспорту іонів натрію, калію, хлору в товстому сегменті висхідного коліна петлі Генле, у зв'язку з чим його діуретична дія залежить від надходження препарату до просвіту ниркових канальців (за рахунок механізму аніонного транспорту). Діуретична дія препарату Фуросемід пов'язана з пригніченням реабсорбції хлориду натрію в цьому відділі петлі Генле. Вторинними ефектами по відношенню до збільшення виведення натрію є: збільшення кількості сечі, що виділяється (за рахунок осмотично зв'язаної води) і збільшення секреції калію в дистальній частині ниркового канальця. Одночасно збільшується виведення іонів кальцію та магнію. При зниженні канальцевої секреції або при зв'язуванні фуросеміду з канальцями, що знаходяться в просвіті, альбуміном (наприклад, при нефротичному синдромі) ефект фуросеміду знижується. При курсовому прийомі фуросеміду його діуретична активність не знижується, так як фуросемід перериває канальцево-клубочковий зворотний зв'язок у Macula densa (канальцевій структурі, тісно пов'язаній з юкстагломерулярним комплексом). Фуросемід викликає дозозалежну стимуляцію ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. При серцевій недостатності фуросемід швидко знижує переднавантаження (за рахунок розширення вен), зменшує тиск у легеневій артерії та тиск наповнення лівого шлуночка. Цей ефект, що швидко розвивається, мабуть, опосередковується через ефекти простагландинів, і тому умовою для його розвитку є відсутність порушень у синтезі простагландинів, крім чого для реалізації цього ефекту також потрібна достатня безпека функції нирок. Фуросемід має гіпотензивну дію, яка обумовлена ​​підвищенням екскреції натрію, зменшенням об'єму циркулюючої крові та зниженням реакції гладкої мускулатури судин на судинозвужувальні стимули (завдяки натрійуретичному ефекту фуросемід знижує реакцію судин на катехоламіни, концентрація яких у пацієнтів). Після внутрішнього застосування 40 мг препарату Фуросемід діуретичний ефект розвивається протягом 60 хвилин і триває близько 3-6 годин. При збільшенні дозування препарату Фуросемід від 10 до 100 мг спостерігається дозозалежне збільшення діурезу та натрійурезу.Показання до застосуванняНабряковий синдром при хронічній серцевій недостатності; набряковий синдром при хронічній нирковій недостатності; гостра ниркова недостатність, включаючи таку при вагітності та опіках (для підтримки екскреції рідини); набряковий синдром при нефротичному синдромі (при нефротичному синдромі на першому плані стоїть лікування основного захворювання); набряковий синдром при захворюваннях печінки (при необхідності на додаток до лікування антагоністами альдостерону); артеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин препарату; у пацієнтів з алергією на сульфонаміди (сульфаніламідні протимікробні засоби або препарати похідні сульфонілсечовини), оскільки можливий розвиток "перехресної" алергії на фуросемід; ниркова недостатність з анурією (за відсутності реакції на прийом фуросеміду); печінкова кома та прекома, пов'язані з печінковою енцефалопатією; виражена гіпокаліємія; виражена гіпонатріємія; гіповолемія (зі зниженням артеріального тиску або без зниження артеріального тиску) або дегідратація; різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології, включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів; інтоксикація серцевими глікозидами; гострий гломерулонефрит; декомпенсований аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; підвищення центрального венозного тиску (понад 10 мм рт. ст.); рідкісна спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; дитячий вік до 3-х років (тверда лікарська форма); вагітність; період грудного вигодовування. З обережністю: При артеріальній гіпотензії; при станах, коли надмірне зниження артеріального тиску є особливо небезпечним (виражені стенози коронарних та/або мозкових артерій); при гострому інфаркті міокарда (збільшення ризику розвитку кардіогенного шоку); при латентному або маніфестному цукровому діабеті; при подагрі; при гепаторенальному синдромі (функціональна ниркова недостатність, пов'язана із захворюваннями печінки); при гіпопротеїнемії (наприклад, нефротичний синдром, коли можливе зменшення діуретичного ефекту та підвищення ризику розвитку ототоксичної дії фуросеміду); підбір дози у таких пацієнтів повинен проводитись з особливою обережністю; при частковій обструкції сечовивідних шляхів (гіперплазія передміхурової залози, звуження сечівника); при підвищеному ризику розвитку розладів водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану або у разі значних втрат рідини (блювота, діарея, рясне потовиділення – потрібен моніторинг стану водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану та, за необхідності, корекція їх порушень до початку застосування фуросеміду); при панкреатиті; при шлуночкових порушеннях ритму серця в анамнезі; при системному червоному вовчаку; при одночасному застосуванні рисперидону у пацієнтів похилого віку з деменцією (ризик збільшення смертності).Вагітність та лактаціяВагітність Фуросемід проникає через плацентарний бар'єр, тому не слід призначати при вагітності. Прийом фуросеміду можливий тільки в тому випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, у таких випадках необхідне ретельне спостереження за станом плода. Період грудного вигодовування У період лактації прийом препарату протипоказаний, тому що фуросемід може виділятися з грудним молоком та пригнічувати лактацію. Жінкам, які приймають фуросемід, слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяНижче наведені небажані реакції (HP), які були виявлені під час клінічних досліджень, а також при застосуванні фуросеміду у клінічній практиці. Для оцінки частоти HP використані такі критерії: "дуже часто" (≥ 1/10); "часто" (≥1/100, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Часто – гемоконцентрація; Нечасто – тромбоцитопенія; Рідко – лейкопенія, еозинофілія; Дуже рідко – агранулоцитоз, апластична анемія чи гемолітична анемія. Порушення з боку імунної системи: Рідко – тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції аж до розвитку анафілактичного шоку; Частота невідома - обтяження течії або загострення системного червоного вовчаку. Порушення метаболізму та харчування: Дуже часто – порушення водно-електролітного балансу, включаючи порушення водно-електролітного балансу, що протікають із клінічною симптоматикою. Симптомами, що вказують на розвиток порушень водно-електролітного балансу, можуть бути біль голови, судоми, тетанія, м'язова слабкість, порушення серцевого ритму та диспепсичні розлади. Такі порушення можуть розвиватися або поступово (протягом тривалого часу) або швидко (протягом дуже короткого часу, наприклад, у разі застосування високих доз препарату Фуросемід пацієнтами з нормальною функцією нирок). Факторами, що сприяють розвитку порушень водно-електролітного балансу, є основні захворювання (наприклад, цироз печінки або серцева недостатність), супутня терапія засобами, що змінюють водно-електролітний баланс,неправильне харчування та питний режим, блювання, діарея, рясне потовиділення; дегідратація та гіповолемія (зниження обсягу циркулюючої крові), особливо у пацієнтів похилого віку, яка може призвести до гемоконцентрації з підвищенням ризику розвитку тромбозів (дивись нижче); підвищення концентрації креатиніну у крові; підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення концентрації холестерину в крові; збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду.діарея, рясне потовиділення; дегідратація та гіповолемія (зниження обсягу циркулюючої крові), особливо у пацієнтів похилого віку, яка може призвести до гемоконцентрації з підвищенням ризику розвитку тромбозів (дивись нижче); підвищення концентрації креатиніну у крові; підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення концентрації холестерину в крові; збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду.діарея, рясне потовиділення; дегідратація та гіповолемія (зниження обсягу циркулюючої крові), особливо у пацієнтів похилого віку, яка може призвести до гемоконцентрації з підвищенням ризику розвитку тромбозів (дивись нижче); підвищення концентрації креатиніну у крові; підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення концентрації холестерину в крові; збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду.дегідратація та гіповолемія (зниження обсягу циркулюючої крові), особливо у пацієнтів похилого віку, яка може призвести до гемоконцентрації з підвищенням ризику розвитку тромбозів (дивись нижче); підвищення концентрації креатиніну у крові; підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення концентрації холестерину в крові; збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду.дегідратація та гіповолемія (зниження обсягу циркулюючої крові), особливо у пацієнтів похилого віку, яка може призвести до гемоконцентрації з підвищенням ризику розвитку тромбозів (дивись нижче); підвищення концентрації креатиніну у крові; підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення концентрації холестерину в крові; збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду.яка може призвести до гемоконцентрації з підвищенням ризику розвитку тромбозів (див. нижче); підвищення концентрації креатиніну у крові; підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення концентрації холестерину в крові; збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду.яка може призвести до гемоконцентрації з підвищенням ризику розвитку тромбозів (див. нижче); підвищення концентрації креатиніну у крові; підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення концентрації холестерину в крові; збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду.збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду.збільшення концентрації сечової кислоти в крові та напади подагри; Нечасто – зниження толерантності до глюкози. Латентний цукровий діабет може бути маніфестним; Частота невідома - гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдосиндром Барттера при неправильному та/або тривалому застосуванні фуросеміду. Порушення з боку нервової системи: Часто – печінкова енцефалопатія у пацієнтів із гепатоцелюлярною недостатністю; Рідко – парестезії; Частота невідома - запаморочення, синкопальний стан (непритомність) або непритомність, головний біль. Порушення з боку органу слуху та лабіринту: Нечасто – порушення слуху, зазвичай транзиторні, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, гіпопротеїнемією (наприклад, при нефротичному синдромі) та/або швидкому внутрішньовенному введенні фуросеміду. Були зареєстровані випадки розвитку глухоти, іноді незворотної після прийому фуросеміду всередину або його внутрішньовенного введення; Рідко – шум у вухах. Порушення з боку судин: Дуже часто (для внутрішньовенної інфузії) – зниження артеріального тиску, включаючи ортостатичну гіпотензію (дана HP переважно відноситься до парентерального застосування фуросеміду); Рідко – васкуліт; Частота невідома – тромбоз. Шлунково-кишкові порушення: Нечасто – нудота; Рідко – блювання, діарея; Дуже рідко – гострий панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Дуже рідко – холестаз, збільшення активності “печінкових” трансаміназ. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто – свербіж шкіри, кропив'янка, висип, бульозний дерматит, багатоформна еритема, пемфігоїд, ексфоліативний дерматит, пурпура, реакції фотосенсибілізації; Частота невідома - синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, DRESS-синдром - лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами. Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини: Частота невідома – відзначалися випадки рабдоміолізу, часто пов'язані з тяжкою гіпокаліємією. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Часто – збільшення обсягу сечі; Рідко – тубулоінтерстиціальний нефрит; Частота невідома - збільшення вмісту натрію та хлоридів у сечі; затримка сечі (у пацієнтів з частковою обструкцією сечовивідних шляхів, дивись розділ; нефрокальциноз/нефролітіаз у недоношених дітей. Ця HP відноситься тільки до ін'єкційної лікарської форми препарату Фуросемід, тому що дітям до 3-х років прийом таблеток препарату Фуросемід протипоказаний; Вроджені, сімейні та генетичні порушення: Частота невідома – підвищений ризик незарощення артеріальної протоки, коли фуросемід вводиться недоношеним дітям протягом перших тижнів життя (належить лише до парентеральної лікарської форми). Загальні порушення та реакції у місці введення: Рідко – гарячка. Так як деякі HP (такі як зміна картини крові, важкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції, важкі алергічні шкірні реакції) за певних умов можуть загрожувати життю пацієнтів, то при появі будь-яких HP необхідно негайно повідомити про них лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиНерекомендовані комбінації Хлоралгідрат - внутрішньовенна інфузія фуросеміду протягом 24-годинного періоду після застосування хлоралгідрату може призводити до гіперемії шкірних покривів, рясного потовиділення, занепокоєння, нудоти, підвищення артеріального тиску та тахікардії. Тому не рекомендується застосування фуросеміду разом із хлоралгідратом. Аміноглікозиди – уповільнення виведення аміноглікозидів нирками при їх одночасному застосуванні з фуросемідом та збільшення ризику розвитку ототоксичної та нефротоксичної дії аміноглікозидів. З цієї причини слід уникати застосування цієї комбінації препаратів, за винятком випадків, коли це необхідно за життєвими показаннями, причому в цьому випадку потрібна корекція (зменшення) підтримуючих доз аміноглікозидів. Комбінації, при застосуванні яких слід дотримуватися обережності Ототоксичні лікарські препарати – фуросемід потенціює їхню ототоксичність. Такі препарати можуть застосовуватися одночасно з препаратом Фуросемід тільки за суворими медичними показаннями, оскільки спільне застосування може призводити до необоротного пошкодження органу слуху. Цисплатин – при одночасному застосуванні з фуросемідом є ризик прояву ототоксичної дії. Крім цього, можливе посилення нефротоксичної дії цисплатину при застосуванні фуросеміду для проведення форсованого діурезу під час лікування цисплатином, якщо фуросемід застосовується не в низькій дозі (наприклад, 40 мг у пацієнтів з нормальною функцією нирок) та без поєднання з відповідною гідратацією пацієнта. Сукральфат - зменшення всмоктування фуросеміду при сумісному прийомі внутрішньо та ослаблення його ефекту (фуросемід та сукральфат при прийомі внутрішньо повинні прийматися з інтервалом не менше двох годин). Солі літію - під впливом фуросеміду знижується виведення літію, за рахунок чого підвищується вміст літію в сироватці крові, що збільшує ризик його токсичної дії, включаючи кардіотоксичну та нейротоксичну дію. Тому при застосуванні цієї комбінації потрібне моніторування вмісту літію у сироватці крові. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) і антагоністи рецепторів ангіотензину II - застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину 11 у пацієнтів, які попередньо отримували лікування фуросемідом, може призвести до надмірного зниження артеріального тиску з погіршенням функцій. тому за 3 дні до початку лікування або підвищення дози інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II рекомендується відміна фуросеміду або зниження його дози. Рисперидон - необхідно дотримуватися обережності, ретельно зважуючи співвідношення ризику і користі, до прийняття рішення про застосування поєднання рисперидону з фуросемідом або іншими сильними діуретиками, оскільки спостерігалося збільшення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно отримували лікування рисперидоном і фу. Левотироксин - фуросемід у високих дозах може інгібувати зв'язування гормонів щитовидної залози, а потім, в цілому, до зниження загальної концентрації гормонів щитовидної залози. При застосуванні цієї комбінації слід контролювати концентрації гормонів щитовидної залози. Взаємодії, які слід брати до уваги Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) – нестероїдні протизапальні засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту, можуть зменшити діуретичну дію фуросеміду. У пацієнтів з гіповолемією та дегідратацією (у тому числі і на фоні прийому препарату Фуросемід) НПЗЗ можуть спричинити розвиток гострої ниркової недостатності. Фуросемід може збільшувати токсичність саліцилатів. Фенітоїн – зменшення діуретичної дії фуросеміду. Глюкокортикостероїди, карбеноксолон, препарати солодки у великих кількостях та тривале застосування проносних засобів при поєднанні з фуросемідом збільшують ризик розвитку гіпокаліємії. Серцеві глікозиди, препарати, що викликають подовження інтервалу QT - у разі розвитку на фоні застосування фуросеміду порушень водно-електролітного балансу (гіпокаліємії або гіпомагніємії) збільшується токсична дія серцевих глікозидів та засобів. що викликають подовження інтервалу QT (зростає ризик розвитку порушень ритму серця). Гіпотензивні засоби, діуретики або інші засоби, здатні знижувати артеріальний тиск – при поєднанні з фуросемідом можливе більш виражене зниження артеріального тиску. Пробенецид, метотрексат або інші препарати, які, як і фуросемід, екскретуються у ниркових канальцях, можуть зменшити ефекти фуросеміду (однаковий шлях ниркової екскреції); з іншого боку, фуросемід може призводити до зниження виведення нирками цих лікарських засобів. Все це збільшує ризик розвитку HP як фуросеміду, так і прийнятих одночасно з ним вищезазначених лікарських засобів. Гіпоглікемічні засоби (як для внутрішнього застосування, так і препарати інсуліну), пресорні аміни (епінефрін, норепінефрін) - ослаблення ефектів при поєднанні з фуросемідом. Теофілін, діазоксид, курареподібні міорелаксанти – посилення ефектів при поєднанні з фуросемідом. Лікарські засоби з нефротоксичною дією – при поєднанні з фуросемідом збільшується ризик розвитку їхньої нефротоксичної дії. Високі дози деяких цефалоспоринів (що виводяться переважно нирками) – у поєднанні з фуросемідом збільшується ризик нефротоксичної дії цефалоспоринів. Циклоспорин А - при поєднанні з фуросемідом збільшується ризик розвитку подагричного артриту внаслідок гіперурикемії, що викликається фуросемідом, та порушення екскреції уратів нирками під впливом циклоспорину. Рентгеноконтрастні речовини - у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії внаслідок введення рентгеноконтрастних речовин, які отримували лікування фуросемідом, спостерігалася більш висока частота розвитку порушень функції нирок після введення рентгеноконтрастних препаратів, порівняно з пацієнтами з високим ризиком розвитку нефропатії внаслідок введення рентгеноконтрастних препаратів. препарату проводилося лише внутрішньовенне введення рідини (гідратація).Спосіб застосування та дозиЗагальні рекомендації Таблетки слід приймати натще, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю води. При призначенні препарату Фуросемід рекомендується приймати його у найменших дозах, достатніх для досягнення необхідного терапевтичного ефекту. Рекомендована максимальна добова доза для дорослих становить 1500 мг, а у дітей – 40 мг. Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально, залежно від показань. Спеціальні рекомендації щодо режиму дозування Діти У дітей рекомендована добова доза для внутрішнього прийому становить 2 мг/кг маси тіла (але не більше 40 мг на добу). Дорослі Набряковий синдром при захворюваннях печінки Фуросемід застосовується на додаток до лікування антагоністами альдостерону у разі їх недостатньої ефективності. Для запобігання розвитку ускладнень, таких як порушення ортостатичної регуляції кровообігу, порушення водно-електролітного балансу або кислотно-основного стану, потрібен ретельний підбір дози для того, щоб втрата рідини відбувалася поступово (на початку лікування можлива втрата рідини приблизно до 0,5 кг маси тіла. на добу). Рекомендована початкова доза становить 20-80 мг на добу і може коригуватися залежно від реакції пацієнта. Добова доза може застосовуватись одноразово або ділитися на 2 прийоми. Набряковий синдром при хронічній нирковій недостатності Натрійуретична реакція на фуросемід залежить від декількох факторів, включаючи виразність ниркової недостатності та вміст натрію в крові, тому ефект від дози не може бути точно передбачуваним. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю потрібний ретельний підбір дози шляхом її поступового підвищення з тим, щоб втрата рідини відбувалася поступово (на початку лікування можлива втрата рідини приблизно до 2 л/добу, приблизно 280 ммоль натрію на добу). Початкова доза, що рекомендується, становить 40-80 мг/добу. Необхідна доза підбирається залежно від діуретичної відповіді. Вся добова доза повинна прийматись одноразово або ділитися на 2 прийоми. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, доза, що підтримує внутрішньо, зазвичай становить 250-1500 мг/добу. Гостра ниркова недостатність (для підтримки виведення рідини) Перед початком лікування препаратом Фуросемід повинні бути усунені гіповолемія, артеріальна гіпотензія та значущі порушення водно-електролітного балансу та/або кислотно-основного стану. Лікування починається з внутрішньовенного введення препарату Фуросемід. Початкова доза, що рекомендується, становить 40 мг внутрішньовенно. Якщо при цьому не досягається необхідного діуретичного ефекту, препарат Фуросемід можна вводити у вигляді безперервної внутрішньовенної інфузії, починаючи зі швидкості введення 50-100 мг/год. Рекомендується якнайшвидше переводити пацієнта з внутрішньовенного введення на прийом таблеток препарату Фуросемід (доза таблеток залежить від підібраної внутрішньовенної дози). Набряки при нефротичному синдромі Рекомендована початкова доза становить 40-80 мг на добу. Необхідна доза підбирається залежно від діуретичної відповіді. Добова доза може прийматись одноразово або ділитися на кілька прийомів. Набряковий синдром при хронічній серцевій недостатності Рекомендована початкова доза становить 20-80 мг на добу. Необхідна доза підбирається залежно від діуретичної відповіді. Рекомендується, щоб добова доза ділилася на 2-3 прийоми. Артеріальна гіпертензія Препарат Фуросемід може застосовуватись у монотерапії або у поєднанні з іншими гіпотензивними засобами. Звичайною підтримуючою дозою є доза 20-40 мг на добу. При артеріальній гіпертензії у поєднанні з хронічною нирковою недостатністю може знадобитися застосування більш високих доз препарату Фуросемід.ПередозуванняПри підозрі на передозування необхідно обов'язково звернутися до лікаря, оскільки у разі передозування може знадобитися проведення певних лікувальних заходів. Симптоми: клінічна картина гострого або хронічного передозування препаратом залежить в основному від ступеня та наслідків втрати рідини та електролітів. Передозування може проявлятися гіповолемією, дегідратацією, гемоконцентрацією, порушеннями серцевого ритму та провідності (включаючи атріовентрикулярну блокаду та фібриляцію шлуночків). Симптомами даних розладів є виражене зниження артеріального тиску, що прогресує до розвитку шоку, гостра ниркова недостатність, тромбоз, деліріозний стан, млявий параліч, апатія і сплутаність свідомості. Лікування: специфічного антидоту немає. Якщо після прийому внутрішньо пройшло небагато часу, то для зменшення абсорбції фуросеміду зі шлунково-кишкового тракту слід спробувати викликати блювоту або провести промивання шлунка, а потім прийняти внутрішньо активоване вугілля. Лікування спрямоване на корекцію клінічно значущих порушень водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану під контролем вмісту електролітів у сироватці крові, показників кислотно-основного стану, гематокриту, а також на запобігання чи терапії можливих серйозних ускладнень, що розвиваються на тлі цих порушень.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, що призводить до запаморочення, непритомності або втрати свідомості, може виникати у пацієнтів, які отримують фуросемід, особливо: у пацієнтів похилого віку; у пацієнтів, які приймають інші препарати, здатні призвести до артеріальної гіпотензії; а також у пацієнтів з іншими захворюваннями, які мають ризик розвитку артеріальної гіпотензії. При лікуванні таких пацієнтів слід дотримуватися обережності та/або їм може знадобитися зниження дози фуросеміду. Перед початком лікування препаратом Фуросемід слід виключити наявність різко виражених порушень відтоку сечі, зокрема односторонніх. Пацієнти з частковим порушенням відтоку сечі потребують ретельного спостереження, особливо на початку лікування препаратом Фуросемід. Під час лікування препаратом Фуросемід потрібне проведення регулярного контролю вмісту натрію, калію та концентрації креатиніну у сироватці крові; особливо ретельний контроль повинен проводитися у пацієнтів з високим ризиком розвитку порушень водно-електролітного балансу у випадках додаткових втрат рідини та електролітів (наприклад, внаслідок блювання, діареї або інтенсивного потовиділення). До та під час лікування препаратом Фуросемід необхідно контролювати та у разі виникнення усувати гіповолемію або дегідратацію, а також клінічно значущі порушення водно-електролітного балансу та/або кислотно-основного стану, для чого може знадобитися короткочасне припинення лікування препаратом Фуросемід. При лікуванні препаратом Фуросемід завжди доцільно вживати їжу, багату на калій (нежирне м'ясо, картопля, банани, помідори, цвітну капусту, шпинат, сухофрукти і так далі). У деяких випадках може бути показаний прийом препаратів калію або прийом калійзберігаючих препаратів. У пацієнтів з гіпопротеїнемією, наприклад, пов'язаною з нефротичним синдромом, можливе послаблення ефективності фуросеміду та збільшення його ототоксичності. Потрібне обережне підвищення дози. Спостерігалася велика частота смертельних випадків у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно отримували лікування рисперидоном і фуросемідом, порівняно з пацієнтами, які отримували або тільки фуросемід, або тільки рисперидон. Фармакофізіологічний механізм цього ефекту не встановлено. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно низькими дозами тіазидних діуретиків) не асоціювалося зі збільшенням смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією. У пацієнтів похилого віку з деменцією слід з обережністю, ретельно зважуючи співвідношення користі та ризику, застосовувати фуросемід та рисперидон одночасно. Оскільки дегідратація є загальним фактором ризику збільшення смертності, при прийнятті рішення щодо застосування цієї комбінації у пацієнтів похилого віку з деменцією слід уникати дегідратації пацієнта. Є можливість обтяження течії або загострення системного червоного вовчаку. Підбір режиму дозування пацієнтам з асцитом на фоні цирозу печінки слід проводити в стаціонарі (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Деякі побічні ефекти (наприклад, значне зниження артеріального тиску) можуть порушувати здатність до концентрації уваги та знижувати психомоторні реакції, що може бути небезпечним при керуванні транспортними засобами або заняття іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Особливо це стосується періоду початку лікування або підвищення дози препарату, а також випадків одночасного прийому гіпотензивних засобів або алкоголю. У таких випадках не рекомендується керувати автомобілем або займатися потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему