Сердечно-сосудистые Северная звезда НАО

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі ядро ​​таблетки білого або майже білого вето - 1 таб. Активна речовина: розувастатин (у формі кальцієвої солі) – 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) - 32.9 мг, кальцію гідрофосфату дигідрат - 5 мг, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний) - 3 мг, кроскармелоза натрію (примелоза) - 3 мг, натрію стеарілфуарат - 0.3 мг, целюлоза мікрокристалічна – 30 мг; Склад оболонки: Опадрай II (спирт полівініловий, частково гідролізований - 0.88 мг, макрогол (поліетиленгліколь) 3350 - 0.247 мг, тальк - 0.4 мг, титану діоксид (E171) - 0.3834 мг, лецитин соєвий (E3). основі барвника індигокармін - 0.0012 мг, алюмінієвий лак на основі барвника азорубін - 0.0102 мг, алюмінієвий лак на основі барвника червоний [Понсо 4R] - 0.0082 мг). Таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі ядро ​​таблетки білого або майже білого вето - 1 таб. Активна речовина: розувастатин (у формі кальцієвої солі) – 10 мг; Допоміжні речовини: лактози: моногідрат (цукор молочний) - 44.3 мг, кальцію гідрофосфату; - 0.5 мг, целюлоза мікрокристалічна – 44 мг. Склад оболонки: Опадрай II (спирт полівініловий, частково гідролізований - 1.76 мг, макрогол (поліетиленгліколь) 3350 - 0.494 мг, тальк - 0.8 мг, титану діоксид (E171) - 0.7668 мг, лецитин соєвий (E3). основі барвника індигокармін - 0.0024 мг, алюмінієвий лак на основі барвника азорубін - 0.0204 мг, алюмінієвий лак на основі барвника червоний [Понсо 4R] - 0.0164 мг). Таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі ядро ​​таблетки білого або майже білого вето - 1 таб. Активрозувастатин (у формі кальцієвої солі) – 20 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) - 67.6 мг, кальцію гідрофосфату дигідрат - 20 мг, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний) - 9 мг, кроскармелоза натрію (примелоза) - 6.6 мг, натрію стеаруло - 0.8 мг, целюлоза мікрокристалічна – 74 мг. Склад оболонки: Опадрай II (спирт полівініловий, частково гідролізований - 2.64 мг, макрогол (поліетиленгліколь) 3350 - 0.741 мг, тальк - 1.2 мг, титану діоксид (E171) - 1.1502 мг, лецитин соєвий (E3). основі барвника індигокармін - 0.0036 мг, алюмінієвий лак на основі барвника азорубін - 0.0306 мг, алюмінієвий лак на основі барвника червоний [Понсо 4R] - 0.0246 мг). Таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі ядро ​​таблетки білого або майже білого вето - 1 таб. Активна речовина: розувастатин (у формі кальцієвої солі) – 40 мг; Допоміжні речовини: лактози: моногідрат (цукор молочний) - 55.2 мг, кальцію гідрофосфату; - 1 мг, целюлоза мікрокристалічна – 90 мг. Склад оболонки: Опадрай II (спирт полівініловий, частково гідролізований - 3.52 мг, макрогол (поліетиленгліколь) 3350 - 0.988 мг, тальк - 1.6 мг, титану діоксид (E171) - 1.5336 мг, лецитин соєвий (E3). основі барвника індигокармін - 0.0048 мг, алюмінієвий лак на основі барвника азорубін - 0.0408 мг, алюмінієвий лак на основі барвника червоний [Понсо 4R] - 0.0328 мг). 10/14/20/30/90 шт. - упаковки осередкові контурні, пачки картонні.Фармакотерапевтична групаГіполіпідемічний препарат. Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник холестерину. Основною мішенню дії розувастатину є печінка, де здійснюється синтез холестерину (Хс) та катаболізм ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ). Розувастатин збільшує число рецепторів ЛПНЩ на поверхні гепатоцитів, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що у свою чергу призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Cmax розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%. Vd розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного прийому. Метаболізм Розувастатин метаболізується переважно печінкою, яка є основним місцем синтезу холестерину та метаболізму Хс-ЛПНЩ. Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є непрофільним субстратом для метаболізму ферментами системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-десме-тилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування циркулюючої ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами. Виведення Близько 90% дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Плазмовий Т1/2 становить приблизно 19 год. Т1/2 не змінюється зі збільшенням дози препарату. Середній геометричний плазмовий кліренс становить приблизно 50 л/год (коефіцієнт варіації 21.7%). Як і у випадку інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес "печінкового" захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Підлога та вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину. Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC та Сmах розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців та корейців) порівняно з європеоїдами; у індусів показано збільшення медіани AUC і Сmах в 1.3 рази. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед європеоїдів та представників негроїдної раси. Ниркова недостатність У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину істотно не змінюється. У пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців. Печінкова недостатність Не виявлено збільшення Т1/2 розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю різного ступеня тяжкості (7 балів та нижче за шкалою Чайлд-П'ю). У двох пацієнтів з 8 та 9 балами за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення Т1/2 принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із більш ніж 9 балами за шкалою Чайлд-П'ю відсутній. Генетичний поліморфізм Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у т.ч. розувастатин, що зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) с.521СС та ABCG2 (BCRP) с.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) до розувастатину в 1.6 та 2.4 рази, відповідно, порівняно з носіями генотипів SLC01B1 с.521ТТ та ABC.ФармакодинамікаРозувастатин-СЗ знижує підвищені концентрації холестерину-ЛПНЩ (Хс-ЛПНГ), загального холестерину, тригліцеридів (ТГ), підвищує концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (Хс-ЛПВЩ), а також знижує концентрації аполіпопротеїну В, АпоЛ, Хс-ЛПОНП, ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (АпоА-1), знижує співвідношення Хс-ЛПНЩ/Хс-ЛПВЩ, загальний Хс/Хс-ЛПВЩ та Хс-неЛПВЩ/Хс-ЛПВЩ і співвідношення АПОВ/А. Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку терапії препаратом Розувастатин-СЗ, через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого ефекту. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4 тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Розувастатин-СЗ ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії, незалежно від расової приналежності, статі чи віку, у т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією типу IIа та IIb за Фредріксоном (середня вихідна концентрація Хс-ЛПНГ близько 4.8 ммоль/л) на фоні застосування препарату в дозі 10 мг концентрація Хс-ЛПНГ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які отримують Розувастатин-СЗ у дозі 20-80 мг, відзначається позитивна динаміка показників ліпідного профілю. Після титрування до добової дози 40 мг (12 тижнів терапії) відзначається зниження концентрації Хс-ЛПНГ на 53%. У 33% пацієнтів досягається концентрація Хс-ЛПНГ менше 3 ммоль/л. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймають Розувастатин-СЗ у дозі 20 мг та 40 мг, середнє зниження концентрації Хс-ЛПНЩ становить 22%. У пацієнтів з гіпертригліцеридемією з початковою концентрацією ТГ від 273 до 817 мг/дл, які отримували Розувастатин-СЗ у дозі від 5 мг до 40 мг 1 раз на добу протягом 6 тижнів, значно знижувалась концентрація ТГ у плазмі крові. Адитивний ефект відзначається у комбінації з фенофібратом щодо вмісту тригліцеридів та з нікотиновою кислотою у ліпідзнижуючих дозах щодо вмісту Хс-ЛПЗЗ. За результатами клінічних досліджень пацієнтам із вираженою гіперхолестеринемією та високим ризиком серцево-судинних захворювань (ССЗ) слід призначати препарат Розувастатин-СЗ у дозі 40 мг. Результати клінічного дослідження (обґрунтування застосування статинів для первинної профілактики: інтервенційне дослідження з оцінки розувастатину) показали, що розувастатин суттєво знижував ризик розвитку серцево-судинних ускладнень.Клінічна фармакологіяГіполіпідемічний препаратПоказання до застосуванняпервинна гіперхолестеринемія за класифікацією Фредріксона (тип IIа, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію) або змішана гіперхолестеринемія (тип IIb) як доповнення до дієти, коли дієта та інші немедикаментозні методи лікування (наприклад, фізичні вправи, зниження маси тіла) сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія як доповнення до дієти та іншої ліпідзнижуючої терапії (наприклад, ЛПНГ-аферез), або у випадках, коли подібна терапія недостатньо ефективна; гіпертригліцеридемія (тип IV за Фредріксоном) як доповнення до дієти; для уповільнення прогресування атеросклерозу як доповнення до дієти у пацієнтів, яким показана терапія для зниження концентрації загального Хс та Хс-ЛПНЩ; первинна профілактика основних серцево-судинних ускладнень (інсульту, інфаркту, артеріальної реваскуляризації) у дорослих пацієнтів без клінічних ознак ІХС, але з підвищеним ризиком її розвитку (вік старше 50 років для чоловіків та старше 60 років для жінок, підвищена концентрація С-реактивного білка) >2 мг/л) при наявності, як мінімум, одного з додаткових факторів ризику, таких як артеріальна гіпертензія, низька концентрація Хс-ЛПВЩ, куріння, сімейний анамнез раннього початку ІХС).Протипоказання до застосуванняДля доз 5 мг, 10 мг та 20 мг: захворювання печінки в активній фазі, включаючи стійке підвищення сироваткової активності трансаміназ та будь-яке підвищення активності трансаміназ у сироватці крові (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН); ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв); підвищення концентрації КФК у крові більш ніж у 5 разів у порівнянні з ВГН; міопатія; схильність до розвитку міотоксичних ускладнень; одночасний прийом циклоспорину; спільне застосування з інгібіторами ВІЛ-протеазу; вагітність; період грудного вигодовування; жінки, які не використовують адекватні методи контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозогалактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу); підвищена чутливість до розувастатину або до будь-якого з компонентів препарату. Для дози 40 мг: ниркова недостатність середнього та тяжкого ступеня (КК менше 60 мл/хв); захворювання печінки в активній фазі, включаючи стійке підвищення сироваткової активності трансаміназ та будь-яке підвищення активності трансаміназ у сироватці крові (більш ніж у 3 рази порівняно з ВГН); КоА-редуктази або фібратів в анамнезі, надмірне вживання алкоголю, стани, що можуть призводити до підвищення плазмової концентрації розувастатину; підвищення концентрації КФК у крові більш ніж у 5 разів у порівнянні з ВГН; міопатія; вказівки на м'язові захворювання в особистому чи сімейному анамнезі; спільне застосування з інгібіторами ВІЛ-протеазу; одночасний прийом циклоспорину; пацієнти монголоїдної раси; вагітність; період грудного вигодовування; жінки, які не використовують адекватні методи контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозогалактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу); підвищена чутливість до розувастатину або до будь-якого з компонентів препарату. З обережністю Для доз 5 мг, 10 мг та 20 мг: наявність ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу – ниркова недостатність, гіпотиреоз, особистий або сімейний анамнез спадкових м'язових захворювань та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фі; надмірне вживання алкоголю; вік старше 65 років; стани, за яких відзначено підвищення плазмової концентрації розувастатину; расова приналежність (монголоїдна раса); одночасне призначення із фібратами; захворювання печінки в анамнезі; сепсис; артеріальна гіпотензія; великі хірургічні втручання, травми, тяжкі метаболічні, ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судомні напади; одночасне застосування з колхіцином та з езетимибом. Для дози 40 мг: ниркова недостатність легкого ступеня тяжкості (КК понад 60 мл/хв); вік старше 65 років; захворювання печінки в анамнезі; сепсис; артеріальна гіпотензія; великі хірургічні втручання, травми, тяжкі метаболічні, ендокринні або електролітні порушення або неконтрольовані судомні напади; одночасне застосування з колхіцином та з езетимибом. Дані або досвід застосування препарату у пацієнтів з більш ніж 9 балами за шкалою Чайлд-П'ю відсутній.Вагітність та лактаціяРозувастатин-СЗ протипоказаний при вагітності та в період грудного вигодовування. Жінки репродуктивного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин та інші продукти біосинтезу холестерину важливі для розвитку плода, потенційний ризик пригнічення ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування препарату у вагітних. У разі виникнення вагітності в процесі терапії прийом препарату має бути припинено негайно. Дані щодо виділення розувастатину з грудним молоком відсутні, тому в період грудного вигодовування прийом препарату необхідно припинити. Протипоказано застосування препарату у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяПобічні ефекти, що спостерігаються при прийомі препарату Розувастатин, зазвичай виражені незначно і проходять самостійно. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота виникнення побічних ефектів має в основному дозозалежний характер. Частота виникнення небажаних ефектів представлена ​​таким чином: часто (>1/100, 1/1000, 1/10 000, З боку імунної системи: рідко – реакції підвищеної чутливості, включаючи ангіоневротичний набряк. З боку ендокринної системи: часто – цукровий діабет 2 типу. З боку центральної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення. З боку травної системи: часто – запор, нудота, біль у животі; рідко – панкреатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, висип, кропив'янка. З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія; рідко – міопатія (включаючи міозит), рабдоміоліз. Інші: часто – астенічний синдром. З боку сечовидільної системи У пацієнтів, які отримували Розувастатин-СЗ, може виявлятись протеїнурія. Зміни кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігаються у менше 1% пацієнтів, які отримують препарат у дозі 10-20 мг, і приблизно 3% пацієнтів, які отримують препарат у дозі 40 мг. Незначна зміна кількості білка в сечі спостерігалася при дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого прогресування або існуючого захворювання нирок. З боку кістково-м'язової системи При застосуванні препарату Розувастатин-СЗ у всіх дозах і, особливо при прийомі доз препарату, що перевищують 20 мг, повідомлялося про наступні впливи на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія (включаючи міозит), у поодиноких випадках – рабдоміоліз з гострою нирковою недостатністю або без неї. Дозозалежне підвищення активності КФК спостерігається у незначної кількості пацієнтів, які приймали розувастатин. У більшості випадків воно було незначним, безсимптомним та тимчасовим. У разі підвищення активності КФК (більш ніж у 5 разів порівняно з ВГН) терапія має бути припинена. З боку печінки При застосуванні розувастатину спостерігається дозозалежне підвищення активності печінкових трансаміназ у незначної кількості пацієнтів. У більшості випадків воно незначне, безсимптомне та тимчасове. Лабораторні показники При застосуванні препарату Розувастатин-СЗ також спостерігалися такі зміни лабораторних показників: підвищення концентрації глюкози, білірубіну, активності ГГТ, ЛФ, порушення функції щитовидної залози. Постмаркетингове застосування Повідомлялося про наступні побічні ефекти у постмаркетинговому застосуванні препарату Розувастатин-СЗ. З боку системи кровотворення: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку травної системи: дуже рідко – жовтяниця, гепатит; рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ; частота невідома – діарея. З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко – артралгія; частота невідома – імуноопосередкована некротизуюча міопатія. З боку центральної нервової системи: дуже рідко – поліневропатія, втрата пам'яті. З боку дихальної системи: частота невідома – кашель, задишка. З боку сечовидільної системи: дуже рідко – гематурія. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - синдром Стівенса-Джонсона. З боку репродуктивної системи та молочної залози: частота невідома – гінекомастія. Інші: частота невідома – периферичні набряки. При застосуванні деяких статинів повідомлялося про такі побічні ефекти: депресія, порушення сну, включаючи безсоння та кошмарні сновидіння, сексуальна дисфункція. Повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень, особливо при тривалому застосуванні препаратів цієї групи.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив застосування інших препаратів на розувастатин Інгібітори транспортних білків Розувастатин зв'язується з деякими транспортними білками, зокрема з ОАТР1В1 та BCRP. Супутнє застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину у плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії. Циклоспорин При одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину була в середньому в 7 разів вищою за значення, яке відзначалося у здорових добровольців (див. таблицю 1). Не впливає на концентрацію плазми циклоспорину. Розувастатин-СЗ протипоказаний пацієнтам, які приймають циклоспорин. Інгібітори протеази ВІЛ Незважаючи на те, що точний механізм взаємодії невідомий, спільний прийом інгібіторів протеази ВІЛ може призводити до значного збільшення експозиції розувастатину (див. таблицю 1). Фармакокінетичне дослідження з одночасного застосування 20 мг розувастатину з комбінованим препаратом, що містить два інгібітори протеази ВІЛ (400 мг лопінавіру/100 мг ритонавіру) у здорових добровольців призводило до приблизно двократного та п'ятикратного збільшення AUC(0-24) та Сmax. Тому одночасний прийом розувастатину та інгібіторів протеази ВІЛ не рекомендується. Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби Спільне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення в 2 рази Cmax розувастатину у плазмі крові та AUC розувастатину. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати та ліпідзнижуючі дози нікотинової кислоти збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопатію при застосуванні як монотерапія. При одночасному прийомі препарату з гемфіброзилом, фібратами, нікотиновою кислотою у ліпід-знижувальних дозах (більше 1 г/добу) пацієнтам рекомендується початкова доза препарату 5 мг, прийом у дозі 40 мг протипоказаний при сумісному призначенні з фібратами. Езетіміб Одночасне застосування препарату Розувастатин-СЗ у дозі 10 мг та езетимибу у дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією (див. таблицю 1). Не можна виключити збільшення ризику виникнення побічних ефектів через фармакодинамічну взаємодію між препаратом Розувастатин-СЗ та езетимибом. Антациди Одночасне застосування розувастатину та суспензій антацидів, що містять магнію та алюмінію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовуються через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося. Еритроміцин Одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC розувастатину на 20% та Сmах розувастатину на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається прийомом еритроміцину. Ізоферменти цитохрому Р450 Результати досліджень in vivo та in vitro показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цих ферментів. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів цитохрому Р450. Не було відзначено клінічно значущої взаємодії розувастатину з флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4). Взаємодія з лікарськими засобами, яка потребує корекції дози розувастатину. Дозу препарату Розувастатин-СЗ слід коригувати за необхідності його спільного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза препарату Розувастатин-СЗ повинна становити 5 мг 1 раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу препарату Розувастатин-СЗ так, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза препарату Розувастатин-СЗ при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції в 1.9 рази), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3.1 рази).Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, будь-якої доби незалежно від прийому їжі. Таблетки слід ковтати повністю, не розжовуючи і не подрібнюючи, запиваючи водою. До початку терапії препаратом Розувастатин-СЗ пацієнт повинен почати дотримуватися стандартної гіпохолестеринемічну дієту та продовжувати дотримуватися її під час лікування. Дозу препарату слід підбирати індивідуально залежно від цілей терапії та терапевтичної відповіді на лікування, зважаючи на поточні рекомендації щодо цільових концентрацій ліпідів. Рекомендована початкова доза для пацієнтів, які починають приймати препарат, або для пацієнтів, які переведені з прийому інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, становить 5 мг або 10 мг 1 раз на добу. При виборі початкової дози слід керуватися індивідуальним вмістом холестерину та брати до уваги можливий ризик серцево-судинних ускладнень, а також необхідно оцінювати потенційний ризик розвитку побічних ефектів. У разі потреби доза може бути збільшена до більшої через 4 тижні. У зв'язку з можливим розвитком побічних ефектів при прийомі дози 40 мг, порівняно з нижчими дозами препарату, збільшення дози до 40 мг після додаткового прийому дози вище за рекомендовану початкову дозу протягом 4 тижнів терапії, можна проводити тільки у пацієнтів з тяжким ступенем гіперхолестеринемії та з високим ризиком серцево-судинних ускладнень (особливо у пацієнтів із сімейною гіперхолестеринемією), у яких не було досягнуто бажаного результату терапії при прийомі дози 20 мг, та які будуть перебувати під наглядом фахівця. Рекомендується особливо ретельне спостереження за пацієнтами, які одержують препарат у дозі 40 мг. Не рекомендується призначення дози 40 мг пацієнтам, які раніше не зверталися до лікаря. Після 2-4 тижнів терапії та/або при підвищенні дози препарату Розувастатин-СЗ необхідний контроль показників ліпідного обміну (при необхідності потрібна корекція дози). Пацієнтам похилого віку не потрібна корекція дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня корекція дози не потрібна. У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв) застосування препарату Розувастатин-СЗ протипоказане. Протипоказано застосування препарату в дозі 40 мг пацієнтам із помірними порушеннями функції нирок (КК 30-60 мл/хв). Пацієнтам з помірними порушеннями ниркової функції рекомендується початкова доза препарату 5 мг. Розувастатин-СЗ протипоказаний пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі. При вивченні фармакокінетичних параметрів розувастатину у пацієнтів, що належать до різних етнічних груп, відмічено збільшення системної концентрації розувастатину серед японців та китайців. Слід зважати на цей факт при призначенні препарату Розувастатин-СЗ даним групам пацієнтів. При призначенні доз 10 мг і 20 мг початкова доза, що рекомендується, для пацієнтів монголоїдної раси становить 5 мг. Протипоказано призначення препарату у дозі 40 мг пацієнтам монголоїдної раси. У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) с.521CC та ABCG2 (BCRP) с. 421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину порівняно з носіями генотипів SLCOIBI с.521ТТ та ABCG2 с.421СС. Для пацієнтів-носіїв генотипів с.521СС або с.421АА рекомендована максимальна доза препарату Розувастатин становить 20 мг 1 раз на добу. Протипоказано призначення препарату в дозі 40 мг пацієнтам із факторами, які можуть вказувати на схильність до розвитку міопатії. Початкова доза, що рекомендується, для даної групи пацієнтів становить 5 мг. Розувастатин зв'язується з різними транспортними білками (зокрема, з ОАТР1В1 та BCRP). При сумісному застосуванні препарату Розувастатин-СЗ з лікарськими препаратами (такими як циклоспорин, деякі інгібітори протеази ВІЛ, включаючи комбінацію ритонавіру з атазанавіром, лопінавіром та/або типранавіром), що підвищують концентрацію розувастатину в плазмі за рахунок взаємодії з транспортними включаючи рабдоміоліз). У таких випадках слід оцінити можливість призначення альтернативної терапії або тимчасового припинення прийому препарату Розувастатин-СЗ. Якщо ж застосування зазначених вище препаратів необхідно, слід оцінити співвідношення користі та ризику супутньої терапії препаратом Розувастатин-СЗ та розглянути можливість зниження його дози.ПередозуванняПри одночасному прийомі кількох добових доз фармакокінетичні параметри розувастатину не змінюються. Лікування: специфічного лікування при передозуванні розувастатином не існує. Рекомендується проводити симптоматичне лікування та заходи, спрямовані на підтримку функцій життєво важливих органів та систем. Необхідний контроль функції печінки та активності КФК. Малоймовірно, що гемодіаліз буде ефективним.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: діюча речовина: силденафілу цитрат – 28,1 мг (у перерахунку на силденафіл – 20 мг); ядро: целюлоза мікрокристалічна – 50,0 мг; кроскармелоза натрію (примелоза) – 7,5 мг, повідон К-30 (полівінілпіролідон середньомолекулярний) – 4,5 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) – 58,4 мг; магнію стеарат – 1,5 мг; оболонка: гіпромелоза – 2,39988 мг; полісорбат-80 (твін-80) - 1,09994 мг; тальк – 0,99995 мг; титану діоксид Е 171 - 0,49998 мг; барвник кармуазин (азорубін) – 0,00025 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банки полімерні типу БП з поліетилену низького тиску з кришкою з поліетилену високого тиску або у полімерний флакон з поліетилену низького тиску з кришкою з поліетилену високого тиску. Кожну банку, флакон, 1, 2, 3, 5, 6, 9 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, круглі, двоопуклі. На поперечному розрізі ядро ​​- таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Силденафіл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 41% (від 25 до 63%). Максимальна концентрація силденафілу в плазмі крові (Сmах) досягається через 30-120 хв (в середньому – через 60 хв) після прийому внутрішньо натще. Після прийому силденафілу 3 рази на добу в діапазоні доз від 20 мг до 40 мг площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) та Сmах збільшуються пропорційно дозі. При прийомі силденафілу у дозі 80 мг 3 рази на добу його концентрація у плазмі збільшується нелінійно. При одночасному прийомі з їжею швидкість всмоктування силденафілу знижується. При одночасному прийомі з жирною їжею: час досягнення максимальної концентрації (ТСmах) збільшується на 60 хв, а Сmах зменшується в середньому на 29%,проте ступінь всмоктування суттєво не змінюється (AUC знижується на 11%). Розподіл Об'єм розподілу силденафілу у рівноважному стані становить у середньому 105 л. Після прийому внутрішньо силденафілу в дозі 20 мг 3 рази на добу максимальна концентрація силденафілу в плазмі у рівноважному стані становить близько 113 нг/мл. Зв'язок силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації силденафілу. Через 90 хв після прийому препарату у спермі здорових добровольців виявлено менше 0,0002% дози силденафілу (в середньому 188 нг). Метаболізм Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією мікросомальних ізоферментів цитохрому Р450: ізофермент CYP3A4 (основний шлях) та ізофермент CYP2C9 (мінорний шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт утворюється внаслідок N-деметилювання силденафілу. Селективність впливу цього метаболіту на ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, яке активність щодо ФДЭ5 in vitro становить близько 50% активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі становить близько 40% концентрації силденафілу. N-деметильний метаболіт піддається подальшому перетворенню; кінцевий період напіввиведення (Т1/2) становить близько 4 год. У пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією (ЛАГ) співвідношення концентрацій N-деметильного метаболіту та силденафілу вище.Концентрація N-деметильного метаболіту в плазмі становить близько 72% від такої силденафілу (20 мг 3 рази на добу). Вклад метаболіту у фармакологічну активність силденафілу становить 36%, його внесок у клінічний ефект препарату невідомий. Виведення Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, а кінцевий період напіввиведення – 3-5 годин. дози). Літні пацієнти У літніх пацієнтів (65 років і старше) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу та його активного N-деметильного метаболіту в плазмі крові приблизно на 90% вища, ніж у пацієнтів молодшого віку (18-45 років). Оскільки зв'язування силденафілу з білками плазми залежить від віку пацієнта, концентрація вільного силденафілу в плазмі крові у літніх пацієнтів вища приблизно на 40%. Порушення функції нирок При легкому та помірному ступені ниркової недостатності (кліренс креатиніну (КК) 30-80 мл/хв) фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо в дозі 50 мг не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижується, що призводить до збільшення AUC на 100% та Сmах на 88% порівняно з показниками при нормальній функції нирок у пацієнтів тієї ж вікової групи. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю AUC та Сmах N-деметильного метаболіту вище на 200% та 79%. відповідно, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Порушення функції печінки У добровольців з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення AUC (85%) та Сmах (47%) порівняно з показниками при нормальній функції печінки. пацієнтів тієї ж вікової групи. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не вивчалась. Популяційна фармакокінетика При вивченні фармакокінетики силденафілу у пацієнтів з ЛАГ у популяційну фармакокінетичну модель включали вік, стать, расову приналежність, показники функції нирок та печінки. Дані, які використовували для популяційного аналізу, включали широкий спектр демографічних і лабораторних параметрів, пов'язаних зі станом функції печінки і нирок. Демографічні показники, а також параметри функції печінки або нирок не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику силденафілу у пацієнтів з ЛАГ. У пацієнтів з ЛАГ після прийому силденафілу в дозах від 20 мг до 80 мг 3 рази на добу його середні рівноважні концентрації були на 20% - 50% вищими, ніж у здорових добровольців. Мінімальна концентрація силденафілу в плазмі (Cmin) була вдвічі вищою, ніж у здорових добровольців. Отримані дані вказують на зниження кліренсу та/або збільшення біодоступності силденафілу після внутрішнього прийому у пацієнтів з ЛАГ у порівнянні зі здоровими добровольцями.ФармакодинамікаСилденафіл – потужний селективний інгібітор циклогуанозинмонофосфату (цГМФ) – специфічної фосфодіестерази-5 (ФДЕ5). Оскільки ФДЕ5, відповідальна за розпад цГМФ, міститься у кавернозному тілі статевого члена, а й у судинах легень, силденафіл, будучи інгібітором цього ферменту, збільшує вміст цГМФ в гладком'язових клітинах легеневих судин і їх розслаблення. У пацієнтів з легеневою гіпертензією (ЛГ) прийом силденафілу призводить до розширення судин легень та, меншою мірою, інших судин. Силденафіл селективний щодо ФДЕ5 in vitro. Його активність щодо ФДЕ5 перевершує активність щодо інших відомих ізоферментів фосфодіестерази: ФДЕ6, що бере участь у передачі світлового сигналу в сітчастій оболонці ока – у 10 разів; ФДЕ1 – у 80 разів; ФДЕ2, ФДЕ4, ФДЕ7-ФДЕ11 - більш ніж у 700 разів. Активність силденафілу щодо ФДЕ5 більш ніж у 4000 разів перевищує його активність щодо ФДЕ3, цАМФ-специфічної фосфодіестерази, що бере участь у скороченні серця. Силденафіл викликає невелике та скороминуще зниження артеріального тиску (АТ), яке в більшості випадків не супроводжується клінічними симптомами. Після прийому силденафілу внутрішньо у дозі 100 мг максимальне зниження систолічного та діастолічного АТ у положенні лежачи у середньому 8,3 мм рт.ст. та 5,3 мм рт.ст., відповідно. Після прийому силденафілу в дозі 80 мг 3 рази на добу у здорових чоловіків-добровольців відзначалося максимальне зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску в положенні лежачи в середньому на 9,0 мм рт.ст. та 8,4 мм рт.ст., відповідно. Після прийому силденафілу в дозі 80 мг 3 рази на добу у пацієнтів із системною артеріальною гіпертензією систолічний та діастолічний АТ знижувався в середньому на 9,4 мм рт.ст. та 9,1 мм рт.ст., відповідно. У пацієнтів з ЛГ, які отримували силденафіл у дозі 80 мг 3 рази на добу, зниження артеріального тиску було менш вираженим: систолічний та діастолічний артеріальний тиск знижувався на 2 мм рт.ст. При одноразовому прийомі внутрішньо в дозах до 100 мг здоровими добровольцями силденафіл не істотно впливав на показники електрокардіограми (ЕКГ). При застосуванні препарату у дозі 80 мг 3 рази на добу у пацієнтів із ЛГ клінічно значущі зміни ЕКГ не виявляли. При вивченні гемодинамічних ефектів силденафілу при одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 100 мг у 14 пацієнтів з важким коронарним атеросклерозом (стеноз, принаймні однієї коронарної артерії більше 70%) середній систолічний і діастолічний АТ у спокої знизився на 7% , Порівняно з вихідним рівнем. Систолічний тиск у легеневій артерії знижувався в середньому на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не погіршував кровообіг у стенозованих коронарних артеріях. У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фансворса-Мунселя 100 виявлено легке та минуще порушення здатності сприйняття кольору (синього/зеленого кольорів); через 2:00 після прийому препарату ці зміни зникали. Вважається, що порушення колірного зору викликається пригніченням ФДЕ6, що бере участь у процесі передачі світла в сітчастій оболонці ока. Силденафіл не впливає на гостроту зору, сприйняття контрастності, дані електроретинографії, внутрішньоочний тиск або діаметр зіниці. У пацієнтів з підтвердженою початковою віковою дегенерацією макули силденафіл при одноразовому прийомі в дозі 100 мг не викликав суттєвих змін зорових функцій, зокрема, гостроти зору, оцінюваної за допомогою решітки Амслер, здатності розрізняти кольори світлофора, що оцінюються методом периметрії Хамфрі, та мінливих порушень. , що оцінюються за допомогою методу фотостресу Ефективність у дорослих пацієнтів із ЛГ Досліджували ефективність силденафілу у 278 пацієнтів з первинною ЛГ (63%), ЛГ, що асоціювалася із системними захворюваннями сполучної тканини (30%), та ЛГ, що розвинулася після хірургічного лікування вроджених вад серця (7%). У більшості пацієнтів був II (107; 39%) або III (160; 58%) функціональний клас ЛГ за класифікацією Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ), рідше визначалися I (1; 0,4%) або IV (9; 3%) функціональні класи Пацієнтів з фракцією викиду лівого шлуночка менше 45% або фракцією укорочення розміру лівого шлуночка менше 0,2 до дослідження не включали, як і пацієнтів, котрим виявилася неефективною терапія бозентаном. Силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг або 80 мг застосовували разом із стандартною терапією (пацієнти контрольної групи отримували плацебо).Первинною кінцевою точкою було підвищення толерантності до фізичного навантаження на тест 6-хвилинної ходьби через 12 тижнів після початку лікування. У всіх трьох групах пацієнтів, які отримували силденафіл у різних дозах, вона достовірно збільшувалася порівняно з плацебо. Збільшення пройденої дистанції (з поправкою на плацебо) склало 45 м, 46 м та 50 м у пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно. Достовірних відмінностей між групами пацієнтів, які приймали силденафіл, не виявлено.40 мг та 80 мг відповідно. Достовірних відмінностей між групами пацієнтів, які приймали силденафіл, не виявлено.40 мг та 80 мг відповідно. Достовірних відмінностей між групами пацієнтів, які приймали силденафіл, не виявлено. Поліпшення результатів тесту 6-хвилинної ходьби відзначалося після 4 тижнів терапії. Цей ефект зберігався на 8-й і 12-й тижнях терапії. Середній терапевтичний ефект послідовно спостерігався в результатах тесту 6-хвилинної ходьби у всіх групах силденафілу порівняно з плацебо у популяціях пацієнтів, спеціально відібраних за такими ознаками: демографічним, географічним та особливостям захворювання. Базові параметри (тест ходьби та гемодинаміка) та ефекти, в основному, були схожими у групах пацієнтів з ЛГ різних функціональних класів з ВООЗ та різних етіологій. Статистично значуще підвищення результатів тесту 6-хвилинної ходьби спостерігалося у групі пацієнтів, які отримували 20 мг силденафілу. Для пацієнтів з ЛГ функціональних класів II та III покращення результатів тесту 6-хвилинної ходьби, скориговані по плацебо, становить 49 м та 45 м відповідно. У пацієнтів, які отримували силденафіл у всіх дозах, середній тиск у легеневій артерії достовірно знижувався порівняно з плацебо. У пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг, зниження тиску в легеневій артерії з поправкою на ефект плацебо становило: 2,7 мм рт. ст., 3,0 мм рт. ст. та 5,1 мм рт. ст. відповідно. Крім того, виявлялося покращення наступних показників: опір легеневих судин, тиск у правому передсерді та серцевий викид. Зміни частоти серцевих скорочень та системного АТ були незначними. Ступінь зниження опору легеневих судин перевищувала ступінь зниження периферичного судинного опору. У пацієнтів, які отримували силденафіл, виявили тенденцію до покращення клінічного перебігу захворювання, зокрема зниження частоти госпіталізацій щодо ЛГ. Частка пацієнтів,стан яких покращився, принаймні, на один функціональний клас за класифікацією ВООЗ протягом 12 тижнів у групах силденафілу була вищою (28%, 36% та 42% пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно), ніж у групі плацебо (7%). Крім того, лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%).отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно), ніж у групі плацебо (7%). Крім того, лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%).отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно), ніж у групі плацебо (7%). Крім того, лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%).яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вище (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг (10%) .яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вище (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг (10%) . Інформація щодо довгострокового виживання У продовженому дослідженні було встановлено, що силденафіл підвищує виживання пацієнтів із ЛГ. Ефективність у дорослих пацієнтів із ЛГ при сумісному застосуванні з епопростенолом Ефективність силденафілу вивчали у 267 пацієнтів із стабільним перебігом ЛГ на фоні внутрішньовенного введення епопростенолу. У дослідження включали пацієнтів з первинною ЛГ та ЛГ, що асоціювалася із системними захворюваннями сполучної тканини. Пацієнти були рандомізовані на групи плацебо та силденафілу (з фіксованим підбором доз, починаючи з дози 20 мг, до 40 мг і потім 80 мг, 3 рази на добу) при комбінованій терапії з внутрішньовенним введенням епопростенолу. Первинною кінцевою точкою було підвищення толерантності до фізичного навантаження на тест 6 хвилинної ходьби через 16 тижнів після початку лікування. Збільшення пройденої дистанції у групі силденафілу становило 30,1 м проти 4,1 м у групі плацебо. У пацієнтів, які приймали силденафіл, середній тиск легеневої артерії достовірно знижувався на 3,9 мм рт. ст. порівняно із групою плацебо. Клінічні наслідки Терапія силденафілом значно збільшувала час до клінічного погіршення ЛГ проти плацебо. За оцінкою Каплана-Майєра, у пацієнтів, які отримують плацебо, ризик розвитку погіршення був утричі вищим (пропорція пацієнтів з погіршенням у групі плацебо склала 0,187 (0,12-0,26), а у групі лікування силденафілом - 0,062 (0, 02-0,10), довірчий інтервал 95%). Період часу до клінічного погіршення визначався час від рандомізації пацієнтів до перших ознак погіршення (летальний результат, трансплантація легені, ініціювання терапії бозентаном або зміна дози епопростенолу через клінічне погіршення). У 23 пацієнтів із групи плацебо відзначали ознаки клінічного погіршення (17,6%), тоді як у групі силденафілу погіршення відзначалося у 8 пацієнтів (6%). У пацієнтів з первинною ЛГ відзначали середнє відхилення у тесті 6-хвилинної ходьби: при одночасному застосуванні з силденафілом – 26,39 м, при застосуванні з плацебо – 11,84 м. У пацієнтів з ЛГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини – 18, 32 та 17,5 м відповідно. Ефективність та безпека застосування силденафілу у дорослих пацієнтів з ЛГ (при одночасному застосуванні з бозентаном) В цілому, профіль побічних ефектів у двох групах (одночасне застосування силденафілу та бозентану та монотерапія бозентаном) був однаковий та відповідав профілю побічних ефектів при застосуванні силденафілу.Показання до застосуванняЛегенева гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Венооклюзійна хвороба легень. Спільне застосування з донаторами оксиду азоту чи нітратами у будь-якій формі. Спільне застосування із потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (в т.ч. кетоконазолом, ітраконазолом та ритонавіром). Спільне застосування інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, з гіпотезивними засобами – стимуляторами гуанілатциклази, такими як ріоцигуат, оскільки це може призводити до симптоматичної гіпотензії. Втрата зору в одному оці внаслідок передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва, спадкові дегенеративні захворювання сітківки ока (пігментний ретиніт). Тяжке порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Інсульт чи інфаркт міокарда в анамнезі. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст., діастолічний артеріальний тиск менше 50 мм рт.ст.). Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вік до 18 років (дослідження ефективності та безпеки не проводилися). З обережністю I або IV (ефективність та безпека не встановлені) функціональні класи ЛАД. Анатомічна деформація пенісу (ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні) та захворювання, що привертають до розвитку приапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкоз). Захворювання, що супроводжуються кровотечею, або загострення виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки. Серцева недостатність, нестабільна стенокардія, життєзагрозливі аритмії, артеріальна гіпертензія (АТ >170/100 мм рт.ст.), обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), рідко зустрічається синдром тяжкості з боку вегетативної нервової системи; гіповолемія. Передня неартеріїтна ішемічна невропатія зорового нерва в анамнезі. Спільне застосування з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (в т.ч. еритроміцином, саквінавіром, кларитроміцином, телітроміцином та нефазодоном) та α-адреноблокаторами. Спільне застосування із індукторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяУ дослідах на тваринах препарат не чинив прямої або непрямої небажаної дії протягом вагітності та розвитку ембріона/плода. Дослідження на тваринах показали токсичний вплив по відношенню до постнатального розвитку. Оскільки адекватні контрольовані дослідження застосування силденафілу у вагітних не проводилися, застосовувати препарат Силденафіл Кардіо під час вагітності можна лише в тому випадку, якщо користь матері перевищує потенційний ризик для плода. Невідомо, чи виділяється силденафіл у грудне молоко. При необхідності застосування препарату Силденафіл Кардіо у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Доклінічні дослідження не показали негативного впливу силденафілу на фертильність.Побічна діяПобічні явища розподілені за системою класифікації MеdDRA за системами органів та частотою: дуже часті (>1/10), часті (>1/100, < 1/10), рідкісні (>1/1000.< 1/100), дуже рідкісні (< 1/1000), частота невідома (частота може бути визначено виходячи з наявних даних). Інфекції та інвазії: Часті: запалення підшкірної клітковини, грип, неуточнений синусит. З боку крові та лімфатичної системи: Часті: неуточнена анемія. Метаболізм та харчування: Часті: затримка рідини (набряки). Психічні порушення: Часті: безсоння, тривога. З боку центральної нервової системи: Дуже часті: головний біль. Часті: тремор, парестезія, неуточнене відчуття печіння, гіпоестезія. Частота невідома: мігрень. З боку органу зору: Часті: крововилив у сітчасту оболонку ока, неуточнені порушення зору, затуманений зір, фотофобія, хроматопсія, ціанопсія, запалення очей, почервоніння очей. Рідкісні: зниження гостроти зору, диплопія, порушення чутливості ока. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: Часті: вертиго. Частота невідома: раптова глухота. Судинні порушення: Дуже часті: гіперемія (почервоніння шкіри обличчя). Частота невідома: зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи, грудної клітки та середостіння: Часті: неуточнений бронхіт, носова кровотеча, неуточнений риніт, кашель, закладеність носа. З боку шлунково-кишкового тракту Дуже часті: діарея, диспепсія. Часті: неуточнений гастрит, неуточнений гастроентерит, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, геморой, здуття живота, сухість слизової оболонки порожнини рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: Часті: алопеція, еритема, підвищене потовиділення у нічний час доби. Частота невідома: шкірний висип. З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: Дуже часті: біль у кінцівках. Часті: міалгія, біль у спині. З боку репродуктивної системи та молочної залози: Часті: гінекомастія, гемоспермія. Частота невідома: пріапізм, тривала ерекція. Загальні порушення та реакції у місці введення: Часті: гарячка. Загальна частота припинення лікування силденафілом у рекомендованій дозі 20 мг 3 рази на добу була низькою і не відрізнялася від групи плацебо (2,9%). У плацебо-контрольованому дослідженні вивчали ефект ад'ювантної терапії силденафілом як доповнення до внутрішньовенного введення епопростенолу. 134 пацієнти з ЛАГ отримували силденафіл у добових дозах від 20 мг до 80 мг 3 рази на добу та епопростенол, і 131 пацієнт отримував плацебо та епопростенол. Тривалість лікування становила 16 тижнів. Загальна частота припинення терапії через несприятливі події в групі силденафіл/епопростенол становила 5,2% порівняно з 10,7% у групі плацебо/епопростенол.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження взаємодії силденафілу з іншими лікарськими засобами проводилися на здорових добровольцях, крім випадків, зазначених окремо. Дані результати справедливі для інших груп пацієнтів та методів введення. Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику силденафілу Дослідження in vitro Метаболізм силденафілу відбувається, в основному, під дією ізоферментів цитохрому Р450: ізофермент CYP3A4 (основний шлях) та ізофермент CYP2C9 (мінорний шлях), тому інгібітори цих ізоферментів можуть знижувати кліренс силденафілу, а індуктори – по. Дослідження in vivo У дослідженні на здорових чоловіках-добровольцях застосування антагоніста ендотеліну бозентана, який є помірним індуктором ізоферментів CYP3A4, CYP2C9 і, можливо, CYP2C19, у рівноважному стані (125 мг 2 рази на добу) призводило до зниження AUC і С0 3 рази на добу) на 62,6% та 55,4%, відповідно. Хоча спільний прийом двох препаратів не супроводжувався клінічно значущими змінами АТ у положенні «лежачи» і «стоячи» і добре переносився здоровими добровольцями, силденафіл разом із бозентаном слід застосовувати з обережністю. Застосування ритонавіру (500 мг 2 рази на добу), інгібітору протеази ВІЛ та потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4, у комбінації з силденафілом (100 мг одноразово) призводило до збільшення Сmax силденафілу на 300% (в 4 разу) раз). Через 24 години концентрація силденафілу в плазмі крові склала близько 200 нг/мл проти 5 нг/мл при призначенні тільки силденафілу, що узгоджується з інформацією про виражений ефект ритонавіру на фармакокінетику різних субстратів цитохрому Р450. Одночасне застосування препарату Силденафіл-СЗ з ритонавіром протипоказане. Спільне застосування саквінавіру (1200 мг 3 рази на добу), інгібітору протеази ВІЛ та ізоферменту CYP3A4, з силденафілом (100 мг одноразово) призводить до збільшення Сmax силденафілу на 140% та AUC на 210% відповідно. Силденафіл не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Найбільш потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть надавати дію, подібну до ритонавіру. При одноразовому прийомі силденафілу в дозі 100 мг на фоні терапії еритроміцином, що є помірним інгібітором ізоферменту CYP3A4, у рівноважному стані (500 мг 2 рази на добу протягом 5 днів) виявлено збільшення AUC силденафілу на 182%. Такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як кларитроміцин, телитроміцин і нефазодон, ймовірно, можуть чинити ефект, подібний до ефекту ритонавіру. Такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як саквінавір або еритроміцин, можуть збільшувати AUC у 7 разів. У зв'язку з цим, при одночасному застосуванні з силденафілом слід коригувати дозу інгібіторів ізоферменту CYP3A4. У здорових чоловіків-добровольців азитроміцин (500 мг на добу протягом 3 днів) не впливав на AUC, Сmax, ТСmax, константу швидкості елімінації або Т1/2 силденафілу та його основного циркулюючого метаболіту. Циметидин (800 мг), інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор ізоферменту CYP3A4, викликав збільшення концентрацій силденафілу (50 мг) у плазмі здорових добровольців на 56%. Одноразовий прийом антацидів (магнію гідроксиду та алюмінію гідроксиду) не впливав на біодоступність силденафілу. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіолу 30 мкг та левоноргестрелу 150 мкг) не впливало на фармакокінетику силденафілу. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 та β-адреноблокатори Встановлено, що у пацієнтів з ЛАГ знижується кліренс силденафілу приблизно на 30% при одночасному застосуванні зі слабкими або середніми інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та на 34% при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. AUC силденафілу при його застосуванні у дозі 80 мг три рази на добу була у 5 разів вищою, ніж при призначенні препарату у дозі 20 мг 3 рази на добу. У дослідженнях взаємодії з інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як саквінавір і еритроміцин (за винятком найпотужніших інгібіторів ізоферменту CYP3A4, таких як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) AUC силденафілу в цьому діапазоні концентрацій. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Кліренс силденафілу збільшується приблизно втричі при одночасному застосуванні зі слабкими індукторами ізоферменту CYP3A4, що відповідає ефекту бозентана на кліренс силденафілу у здорових добровольців. Очікується, що одночасне застосування силденафілу з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 призведе до значного зниження концентрації силденафілу у плазмі. При одночасному застосуванні силденафілу (у дозі 20 мг тричі на добу) у дорослих пацієнтів з ЛАГ та бозентану у стабільній дозі (62,5 - 125 мг двічі на добу) відзначалося таке саме зниження експозиції силденафілу, як і при застосуванні у здорових добровольців. . Одночасне застосування силденафілу та епопростенолу призводить до зниження середнього тиску в легеневій артерії. Одночасне застосування силденафілу з илопростом, для лікування легеневої гіпертензії не проводилося, тому терапію препаратом Силденафіл Кардіо слід проводити з обережністю, можливо, може знадобитися корекція дози силденафілу. При одночасному застосуванні силденафілу з амбрізентаном спостерігалося невелике підвищення максимальної концентрації силденафілу в плазмі, яке не вважається клінічно значущим. Одночасне застосування силденафілу з іншими інгібіторами ФДЕ5 у пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією не вивчене, тому застосування такої комбінації не рекомендується. Одночасне застосування силденафілу з потужними індукторами CYP3A4 (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал, препарати Звіробою продірявленого, рифампіцин) може призводити до значного зниження концентрації силденафілу в плазмі. Грейпфрутовий сік, слабкий інгібітор CYP3A4 може помірно підвищувати плазмові концентрації силденафілу. Одночасне застосування силденафілу із нікорандилом протипоказано, т.к. може призвести до різкого зниження артеріального тиску. Вплив силденафілу на фармакокінетику інших лікарських засобів Дослідження in vitro Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4 цитохрому Р450 (IC50 >150 мкМ). Не очікується, що силденафіл впливатиме на сполуки, що є субстратами цих ізоферментів, у клінічно значущих концентраціях. Дослідження in vivo Силденафіл діє на систему NO/цГМФ і посилює гіпотензивну дію нітратів. Його спільне застосування з донаторами оксиду азоту чи нітратами у будь-яких формах протипоказано. При одночасному призначенні α-адреноблокатора доксазозину (4 мг та 8 мг) та силденафілу (25 мг, 50 мг та 100 мг) пацієнтам з доброякісною гіперплазією передміхурової залози додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ у положенні лежачи становило 7/7, 9/ 8/4 мм рт.ст., а в положенні стоячи – 6/6, 11/4 та 4/5 мм рт.ст., відповідно. При призначенні силденафілу пацієнтам, які отримують доксазозин, відмічені рідкісні випадки розвитку ортостатичної гіпотензії, що супроводжувалася запамороченням, але не непритомністю. Застосування силденафілу у пацієнтів, які приймають α-адреноблокатори, може призвести до клінічно значущої артеріальної гіпотензії у пацієнтів з лабільністю артеріального тиску. При вивченні взаємодії силденафілу (100 мг) з амлодипіном у пацієнтів з артеріальною гіпертензією було відмічено додаткове зниження систолічного та діастолічного АТ у положенні лежачи на 8 мм рт.ст. та 7 мм рт.ст., відповідно. Подібне зниження артеріального тиску відзначалося при застосуванні одного силденафілу у здорових добровольців. Ознак взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), що метаболізуються під дією ізоферменту CYP2C9, не виявлено. Силденафіл (50 мг) не викликав додаткового збільшення часу кровотечі, викликаного ацетилсаліцилової кислотою (АСК) як антиагрегантний засіб (150 мг). Силденафіл (50 мг) не посилював гіпотензивну дію етанолу у здорових добровольців за максимальної концентрації етанолу в крові 80 мг/дл. У здорових добровольців силденафіл у рівноважному стані (80 мг 3 рази на добу) викликав збільшення AUC та Сmax бозентану (125 мг 2 рази на добу) на 49,8% та 42% відповідно. При одночасному застосуванні бозентану у початковій дозі 62,5 мг – 125 мг двічі на добу у дорослих пацієнтів з ЛАГ та силденафілу у дозі 20 мг три рази на добу відзначається менше збільшення AUC бозентану порівняно зі здоровими добровольцями, які отримують силденафіл у дозі 80 мг. тричі на добу. Силденафіл в одноразовій дозі 100 мг не впливав на рівноважну фармакокінетику інгібіторів протеази ВІЛ саквінавіру та ритонавіру, які є субстратами ізоферменту CYP3A4. Силденафіл не надавав клінічно значущого впливу на концентрацію пероральних контрацептивів у плазмі крові (етинілестрадіолу 30 мкг та левоноргестрелу 150 мкг). Одночасний прийом ріоцигуату з інгібіторами ФДЕ-5, включаючи силденафіл, протипоказаний. ріоцигуат посилює гіпотензивну дію інгібіторів ФДЕ-5. Одночасний прийом силденафілу та неспецифічних інгібіторів ФДЕ (теофіліну та дипіридамолу) протипоказаний. Одночасний прийом з аценокумаролом може призвести до підвищеного ризику кровотечі. Комбінація аторвастатину та силденафілу для лікування легеневої гіпертензії має значні терапевтичні переваги. Одночасний прийом з аторвастатином зменшує індуковану гіпоксією легеневу гіпертензію. Ефект на судинне ремоделювання та гіпертрофію правого шлуночка збільшує при одночасному застосуванні медикаментів, ніж при монотерапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза препарату Силденафіл Кардіо – 20 мг 3 рази на добу з інтервалом близько 6-8 годин незалежно від їди. Максимальна рекомендована доза становить 60 мг. Порушення функції нирок Корекція дози не потрібна, проте при поганій переносимості препарату дозу знижують до 20 мг 2 рази на добу. Порушення функції печінки Корекція дози у пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не потрібна, проте при поганій переносимості препарату дозу знижують до 20 мг 2 рази на добу. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) застосування препарату не досліджувалося. Літні пацієнти (≥65 років) Корекція дози не потрібна. Діти Застосування силденафілу у дітей віком до 18 років не рекомендується (недостатньо даних щодо ефективності та безпеки). Застосування у пацієнтів, які отримують супутню терапію Сполучене застосування силденафілу та епопростенолу розглядається в розділах «Фармакодинаміка» та «Побічна дія». Контрольовані дослідження з оцінки ефективності та безпеки застосування силденафілу у поєднанні з іншими препаратами (бозентан, илопрост) для лікування легеневої гіпертензії не проводилися. Комбіновану терапію препаратом Силденафіл Кардіо із зазначеними препаратами слід проводити з обережністю, можливо, може знадобитися корекція дози силденафілу. Тим не менш, немає даних про необхідність підвищення дози силденафілу при одночасному застосуванні з бозентаном. Ефективність та безпека застосування препарату Силденафіл Кардіо у поєднанні з іншими інгібіторами ФДЕ5 у пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією не вивчена. Одночасне застосування силденафілу з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) не рекомендується. Однак у разі необхідності такого поєднання дозу препарату Силденафіл Кардіо слід зменшити до 20 мг 2 рази на добу у пацієнтів, які вже отримують такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як еритроміцин та саквінавір. При необхідності одночасного застосування з більш потужними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як кларитроміцин, телітроміцин і нефазодон, слід зменшити дозу препарату Силденафіл Кардіо до 20 мг 1 раз на добу.ПередозуванняСимптоми: головний біль, припливи крові до шкіри обличчя, запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення з боку органу зору. Лікування: симптоматичне. Гемодіаліз неефективний (силденафіл активно зв'язується з білками плазми).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЩоб уникнути ускладнень застосовувати строго за призначенням лікаря! Ефективність та безпека застосування препарату Силденафіл Кардіо у пацієнтів з тяжкою легеневою гіпертензією (функціональний клас IV) не доведена. У разі погіршення стану пацієнта на тлі терапії препаратом Силденафіл Кардіо слід розглянути можливість переходу на терапію, що застосовується для лікування даної стадії легеневої гіпертензії (наприклад, епопростенолом). При сумісному застосуванні Силденафілу Кардіо з бозентаном або іншими індукторами ізоферменту CYP3A4 може знадобитися корекція дози. Співвідношення користь/ризик препарату Силденафіл Кардіо у пацієнтів з легеневою гіпертензією І функціонального класу не встановлено. Дослідження щодо застосування препарату Силденафіл Кардіо у лікуванні вторинної легеневої гіпертензії, за винятком легеневої гіпертензії, пов'язаної із захворюваннями сполучної тканини та резидуальної легеневої гіпертензії, не проводилися. Артеріальна гіпотензія Препарат Силденафіл Кардіо має системну вазодилатуючу дію, що призводить до невеликого транзиторного зниження артеріального тиску. До призначення препарату необхідно уважно оцінити ризик можливих небажаних проявів вазодилатуючого ефекту у пацієнтів з артеріальною гіпотензією (АТ Серцево-судинні ускладнення В ході постмаркетингового застосування препарату Силденафіл Кардіо для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як серйозні серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморрагічна інсульт гіпертензія та артеріальна гіпотензія), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з цих небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому препарату Сілденафіл Кардіо без подальшої сексуальної активності.Неможливо встановити наявність прямого зв'язку між небажаними явищами, що відзначалися, і зазначеними факторами або іншими причинами. Зорові порушення Були відмічені рідкісні випадки розвитку передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва як причини погіршення або втрати зору на фоні застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи Сілденафіл Кардіо. Більшість цих пацієнтів мали фактори ризику, такі як екскавація (поглиблення) диска зорового нерва, вік старше 50 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, гіперліпідемія та куріння. У разі раптової втрати зору пацієнтам слід негайно припинити прийом препарату Сілденафіл Кардіо та звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, у яких раніше спостерігалися випадки передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва, відзначається підвищений ризик розвитку цього захворювання. У зв'язку з цим лікар повинен обговорити з пацієнтом можливі ризики застосування інгібіторів ФДЕ5. У таких пацієнтів препарат Силденафіл Кардіо слід застосовувати з обережністю та після ретельної оцінки співвідношення користі-ризику. Порушення слуху У деяких постмаркетингових та клінічних дослідженнях повідомляється про випадки раптового погіршення або втрати слуху, пов'язані із застосуванням усіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи Сілденафіл Кардіо. Більшість пацієнтів мали фактори ризику раптового погіршення або втрати слуху. Причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 та раптовим погіршенням слуху або втратою слуху не встановлено. У разі раптового погіршення слуху або втрати слуху на фоні прийому препарату Сілденафіл Кардіо слід негайно проконсультуватися з лікарем. Кровотечі Силденафіл посилює антиагрегантний ефект нітропрусиду натрію, донатора оксиду азоту на тромбоцити людини in vitro. Дані щодо безпеки застосування препарату Сілденафіл Кардіо у пацієнтів зі схильністю до кровоточивості або загостренням виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки відсутні, тому препарат Силденафіл Кардіо у цих пацієнтів слід застосовувати з обережністю. Частота носових кровотеч у пацієнтів з ЛАГ, пов'язаної із системними захворюваннями сполучної тканини, була вищою, ніж у пацієнтів з первинною ЛАГ. У пацієнтів, які отримували Силденафіл Кардіо у поєднанні з антагоністом вітаміну К, частота носових кровотеч була вищою, ніж у пацієнтів, які не приймали антагоніст вітаміну К. Пріапізм При тривалості ерекції понад 4 години слід негайно звернутися за медичною допомогою. Якщо не було проведено негайне медичне втручання, можливе пошкодження тканин статевого члена та повна втрата потенції. Одночасне застосування з бозентаном При застосуванні препарату Силденафіл Кардіо на тлі початкової терапії бозентаном не відзначалося покращення стану пацієнтів (оцінка за допомогою тесту 6-хвилинної ходьби) порівняно із застосуванням монотерапії бозентаном. Результати тесту 6-хвилинної ходьби відрізнялися у пацієнтів з первинною ЛАГ та ЛАГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини. У пацієнтів з ЛАГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини, результат одночасного застосування препарату Силденафіл Кардіо та бозентана був гіршим, ніж при застосуванні монотерапії бозентаном, але краще, ніж у пацієнтів з первинною ЛАГ, які отримували монотерапію бозентаном. Таким чином, лікарю слід оцінювати результат терапії при одночасному застосуванні препарату Сілденафіл Кардіо та бозентана у пацієнтів з первинною ЛАД, спираючись на свій досвід терапії ЛАД.Одночасне застосування препарату Силденафіл Кардіо та бозентана у пацієнтів з ЛАГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини, не рекомендується. Одночасне застосування з іншими інгібіторами ФДЕ5 Ефективність та безпека одночасного застосування препарату Силденафіл Кардіо з іншими інгібіторами ФДЕ5, у тому числі з препаратом Віагра®, у пацієнтів з ЛАГ не вивчалися, тому застосування такої комбінації не рекомендується.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: телмісартан 40 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний засіб, антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ1). Має дуже високу спорідненість до даного підтипу рецепторів. Вибірково і тривало зв'язуючись із рецепторами, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецепторами АТ1. Не виявляє спорідненості з іншими підтипами АТ рецепторів. Функціональне значення інших підтипів рецепторів та впливу підвищеного (внаслідок призначення телмісартану) рівня ангіотензину II на них не відоме. Телмісартан знижує рівень альдостерону в плазмі, не інгібує ренін плазми, не блокує іонні канали, не інгібує АПФ (кіназу II), який також руйнує брадикінін. Тому прояви побічних ефектів, пов'язаних із брадикініном, не відзначається.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність становить 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно, прийнятий він з їжею або натще. Зв'язок із білками плазми становить 99.5%. Середні значення здається Vd; в рівноважній стадії - 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2; - більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Кумулятивне виведення нирками не перевищує 1%. Загальний плазмовий кліренс – 1000 мл/хв (нирковий кровообіг – 1500 мл/хв).Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняОбструкція жовчовивідних шляхів, тяжкі порушення функції печінки та нирок, вагітність, період лактації (грудне вигодовування), підвищена чутливість до телмісартану.Вагітність та лактаціяТелмісартан протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні.Побічна діяЗ боку ЦНС: головний біль, запаморочення, стомлюваність, безсоння, тривожність, депресія, судоми. З боку травної системи: біль у животі, диспепсія, нудота, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку дихальної системи: ; кашель, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів. З боку системи кровотворення: зниження рівня гемоглобіну. Алергічні реакції: ; висип; в поодинокому випадку – ангіоневротичний набряк. З боку сечовивідної системи: ; периферичні набряки, інфекції сечовивідних шляхів, підвищення рівня сечової кислоти, гіперкреатинінемія. З боку серцево-судинної системи: ; виражене зниження артеріального тиску, серцебиття, біль у грудях. З боку кістково-м'язової системи: біль у попереку, міалгія, артралгія. З боку лабораторних показників: гіперкаліємія, анемія, гіперурикемія. Інші: ;грипоподібний синдром.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, гепарином, біологічно активними добавками, замінниками солі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові. При одночасному застосуванні можливе підвищення концентрації дигоксину у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиДля дорослих добова доза становить 20-40 мг (1 раз на добу). У деяких пацієнтів гіпотензивний ефект може бути досягнутий при дозі 20 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 80 мг на добу. Пацієнтам з порушенням функції нирок, а також пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки добова доза становить 40 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують телмісартан при порушеннях функції печінки, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення, інших захворюваннях ШКТ, стенозі аорти та мітрального клапана, обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії, ІХС, серцевої недостатності. У хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки застосування телмісартану збільшує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Тому слід обережно застосовувати телмісартан у даної категорії пацієнтів. У період застосування телмісартану у хворих з порушеннями функції нирок необхідно контролювати вміст калію та креатиніну у плазмі крові. В даний час відсутні дані про застосування телмісартану у хворих з недавно здійсненою пересадкою нирок. У пацієнтів із зменшеним ОЦК та/або гіпонатріємією може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози телмісартану. Тому перед проведенням терапії потрібна корекція таких станів. Не рекомендується застосовувати телмісартану у пацієнтів з первинним альдостеронізмом, т.к. такі пацієнти нечутливі до препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Застосування телмісартана можливе у поєднанні з тіазидними діуретиками, т.к. подібна комбінація забезпечує додаткове зниження артеріального тиску. При розгляді можливості збільшення дози телмісартану слід пам'ятати, що максимальний гіпотензивний ефект зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування. Використання у педіатрії Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Питання можливості занять потенційно небезпечними видами діяльності, потребують підвищеної уваги і швидких психомоторних реакцій, слід вирішувати лише після оцінки індивідуальної реакцію телмисартан.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: телмісартан 80 мг. У упаковці 28 штук.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний засіб, антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ1). Має дуже високу спорідненість до даного підтипу рецепторів. Вибірково і тривало зв'язуючись із рецепторами, телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецепторами АТ1. Не виявляє спорідненості з іншими підтипами АТ рецепторів. Функціональне значення інших підтипів рецепторів та впливу підвищеного (внаслідок призначення телмісартану) рівня ангіотензину II на них не відоме. Телмісартан знижує рівень альдостерону в плазмі, не інгібує ренін плазми, не блокує іонні канали, не інгібує АПФ (кіназу II), який також руйнує брадикінін. Тому прояви побічних ефектів, пов'язаних із брадикініном, не відзначається.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність становить 50%. При вживанні одночасно з їжею зниження AUC коливається від 6% (при дозі 40 мг) до 19% (при дозі 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі вирівнюється, незалежно, прийнятий він з їжею або натще. Зв'язок із білками плазми становить 99.5%. Середні значення здається Vd; в рівноважній стадії - 500 л. Метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні. T1/2; - більше 20 год. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Кумулятивне виведення нирками не перевищує 1%. Загальний плазмовий кліренс – 1000 мл/хв (нирковий кровообіг – 1500 мл/хв).Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняОбструкція жовчовивідних шляхів, тяжкі порушення функції печінки та нирок, вагітність, період лактації (грудне вигодовування), підвищена чутливість до телмісартану.Вагітність та лактаціяТелмісартан протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні.Побічна діяЗ боку ЦНС: головний біль, запаморочення, стомлюваність, безсоння, тривожність, депресія, судоми. З боку травної системи: біль у животі, диспепсія, нудота, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку дихальної системи: ; кашель, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів. З боку системи кровотворення: зниження рівня гемоглобіну. Алергічні реакції: ; висип; в поодинокому випадку – ангіоневротичний набряк. З боку сечовивідної системи: ; периферичні набряки, інфекції сечовивідних шляхів, підвищення рівня сечової кислоти, гіперкреатинінемія. З боку серцево-судинної системи: ; виражене зниження артеріального тиску, серцебиття, біль у грудях. З боку кістково-м'язової системи: біль у попереку, міалгія, артралгія. З боку лабораторних показників: гіперкаліємія, анемія, гіперурикемія. Інші: ;грипоподібний синдром.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, гепарином, біологічно активними добавками, замінниками солі, що містять калій, можливий розвиток гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові. При одночасному застосуванні можливе підвищення концентрації дигоксину у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиДля дорослих добова доза становить 20-40 мг (1 раз на добу). У деяких пацієнтів гіпотензивний ефект може бути досягнутий при дозі 20 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 80 мг на добу. Пацієнтам з порушенням функції нирок, а також пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки добова доза становить 40 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують телмісартан при порушеннях функції печінки, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення, інших захворюваннях ШКТ, стенозі аорти та мітрального клапана, обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії, ІХС, серцевої недостатності. У хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки застосування телмісартану збільшує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Тому слід обережно застосовувати телмісартан у даної категорії пацієнтів. У період застосування телмісартану у хворих з порушеннями функції нирок необхідно контролювати вміст калію та креатиніну у плазмі крові. В даний час відсутні дані про застосування телмісартану у хворих з недавно здійсненою пересадкою нирок. У пацієнтів із зменшеним ОЦК та/або гіпонатріємією може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози телмісартану. Тому перед проведенням терапії потрібна корекція таких станів. Не рекомендується застосовувати телмісартану у пацієнтів з первинним альдостеронізмом, т.к. такі пацієнти нечутливі до препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Застосування телмісартана можливе у поєднанні з тіазидними діуретиками, т.к. подібна комбінація забезпечує додаткове зниження артеріального тиску. При розгляді можливості збільшення дози телмісартану слід пам'ятати, що максимальний гіпотензивний ефект зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування. Використання у педіатрії Дані про безпеку та ефективність застосування телмісартану у дітей та підлітків відсутні. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Питання можливості занять потенційно небезпечними видами діяльності, потребують підвищеної уваги і швидких психомоторних реакцій, слід вирішувати лише після оцінки індивідуальної реакцію телмисартан.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: торасемід 10 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат (лактопрес) (цукор молочний) – 178.6 мг, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500) – 49 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 1.2 мг, магнію стеарат – 1.2 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні. 30 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні. 30 шт. - флакони полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаТорасемід є "петлевим" діуретиком. Основний механізм дії препарату обумовлений оборотним зв'язуванням торасеміду з котранспортером іонів натрію/хлору/калію, розташованим в апікальній мембрані товстого сегмента висхідної петлі Генле, внаслідок чого знижується або повністю інгібується реабсорбція іонів натрію та зменшується осмотичний тиск внутрішньоклітинної рідини та реабсорбція води. Блокує альдостеронові рецептори міокарда; зменшує фіброз та покращує діастолічну функцію міокарда. Торасемід меншою мірою, ніж фуросемід, викликає гіпокаліємію, при цьому він виявляє більшу активність і його дію більш тривало. Максимальний діуретичний ефект розвивається через 2-3 години після прийому препарату внутрішньо. Діуретичний ефект зберігається до 18 год, що полегшує переносимість терапії через відсутність дуже частого сечовипускання у перші години після прийому препарату внутрішньо, що обмежує активність пацієнтів. Застосування торасеміду є найбільш обґрунтованим вибором щодо тривалої терапії.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо торасемід швидко і практично повністю всмоктується із ШКТ. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію препарату. C max ;торасеміду в плазмі крові відзначається через 1-2 години після прийому внутрішньо. Біодоступність становить 80-90% із незначними індивідуальними варіаціями. Розподіл Зв'язування з білками плазми більше 99%. Здається Vd; становить 16 л. Метаболізм Метаболізується у печінці за допомогою ізоферментів системи цитохрому Р450. В результаті послідовних реакцій окиснення, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання утворюються три метаболіти (M1, М3 та М5), які зв'язуються з білками плазми крові на 86%, 95% та 97% відповідно. Виведення Т1/2; торасеміду та його метаболітів становить 3-4 год і не змінюється при хронічній нирковій недостатності. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, нирковий кліренс -10 мл/хв. У середньому близько 83% від прийнятої дози виводиться нирками: у незміненому вигляді (24%) та у вигляді переважно неактивних метаболітів (М1 – 12%, М3 – 3%, М5 – 41%). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При нирковій недостатності Т1/2; не змінюється, Т1/2; метаболітів М3 і М5 збільшується. Торасемід та його метаболіти незначно виводяться за допомогою гемодіалізу та гемофільтрації. При печінковій недостатності концентрація торасеміду в плазмі підвищується внаслідок зниження метаболізму препарату в печінці. У пацієнтів із серцевою або печінковою недостатністю Т1/2; торасеміду та метаболіту М5 незначно збільшено, кумуляція препарату малоймовірна.Клінічна фармакологіяДіуретик.Показання до застосуванняНабряковий синдром різного генезу, у т.ч. при хронічній серцевій недостатності, захворюваннях печінки, легень та нирок; артеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняНиркова недостатність із анурією; печінкова кома та прекома; рефрактерна гіпокаліємія/рефрактерна гіпонатріємія; гіповолемія (з артеріальною гіпотензією чи без неї) чи дегідратація; різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології (включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів); глікозидна інтоксикація; гострий гломерулонефрит; декомпенсований аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; підвищення центрального венозного тиску (понад 10 мм рт.ст.); гіперурикемія; одночасне застосування аміноглікозидів та цефалоспоринів; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсобція; алергічна реакція на сульфонаміди (сульфаніламідні протимікробні засоби або препарати сульфонілсечовини); підвищена чутливість до торасеміду або будь-якого з компонентів препарату. З; обережністю; слід призначати препарат при артеріальній гіпотензії, стенозуючому атеросклерозі церебральних артерій, гіпопротеїнемії, схильності до гіперурикемії, порушенні відтоку сечі (доброякісна гіперплазія передміхурової залози, звуження сечовивідного захворювання. кардіогенного шоку), діареї, панкреатиті, цукровому діабеті (зниження толерантності до глюкози), гепаторенальному синдромі, подагрі, анемії; одночасному застосуванні серцевих глікозидів, кортикостероїдів та АКТГ.Вагітність та лактаціяТорасемід не має тератогенного ефекту і фетотоксичності, проникає через плацентарний бар'єр, викликаючи порушення водно-електролітного обміну та тромбоцитопенію у плода. Контрольованих досліджень із застосування торасеміду у вагітних жінок не проводилося, препарат не рекомендується застосовувати при вагітності. Невідомо, чи виділяється торасемід із грудним молоком. При необхідності застосування препарату Торасемід-СЗ у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Застосування препарату протипоказане до 18 років.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів класифікована згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто – ≥1/10 (>10%); часто - від ≥1/100 до <1/10 (>1% та <10%); нечасто - від ≥1/1000 до <1/100 (>0.1% та <1%); рідко - від ≥1/10 000 до <1/1000 (>0.01% та <0.1%); дуже рідко – <1/10 000 (<0.01%); частота невідома - може бути оцінена виходячи з наявних даних. З боку нервової системи: часто - головний біль, запаморочення, сонливість; нечасто – судоми м'язів нижніх кінцівок; частота невідома - сплутаність свідомості, непритомність, парестезії в кінцівках (відчуття оніміння, "повзання мурашок" та поколювання). З боку органів чуття: частота невідома - порушення зору, порушення слуху, шум у вухах і втрата слуху (носить, як правило, оборотний характер) зазвичай у пацієнтів з нирковою недостатністю або гіпопротеїнемією (нефротичний синдром). З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – екстрасистолія, аритмія, тахікардія; частота невідома – надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, колапс, тромбоз глибоких вен, тромбоемболія, зниження ОЦК. З боку дихальної системи: ; нечасто - носова кровотеча. З боку травної системи: часто - діарея; нечасто – біль у животі, метеоризм, полідипсія; частота невідома – сухість у роті, нудота, блювання, втрата апетиту, панкреатит, диспепсичні розлади, внутрішньопечінковий холестаз. З боку сечовивідної системи: часто - збільшення частоти сечовипускання, поліурія, ніктурія; нечасто - прискорені позиви до сечовипускання; частота невідома – олігурія, затримка сечі (у пацієнтів із обструкцією сечовивідних шляхів), інтерстиціальний нефрит, гематурія. З боку репродуктивної системи: частота невідома - зниження потенції. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - свербіж шкіри, висип, кропив'янка, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, пурпура, васкуліт, фотосенсибілізація. З боку кістково-м'язової системи: частота невідома - м'язова слабкість. З боку обміну речовин: частота невідома - гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпохлоремія, метаболічний алкалоз, гіповолемія, дегідратація (частіше у пацієнтів похилого віку). З боку лабораторних показників: ; нечасто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія; частота невідома – гіперурикемія, невелике підвищення активності ЛФ у плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові, підвищення активності деяких печінкових ферментів у плазмі крові (наприклад, ГГТ), тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гіперглікемія, зниження толерантності маніфестація латентно протікає цукрового діабету). Інші: частота невідома - апластична або гемолітична анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиПідвищує концентрацію та ризик розвитку нефро- та ототоксичної дії цефалоспоринів, аміноглікозидів, хлорамфеніколу, етакринової кислоти, цисплатину, амфотерицину В (внаслідок конкурентного ниркового виведення). Підвищує ефективність діазоксиду та теофіліну, знижує – гіпоглікемічних засобів, алопуринолу. Пресорні аміни та торасемід взаємно знижують ефективність один одного. Лікарські засоби, що блокують канальцієву секрецію, підвищують концентрацію торасеміду у сироватці крові. При одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів, амфотерицину В підвищується ризик розвитку гіпокаліємії, з серцевими глікозидами – зростає ризик розвитку глікозидної інтоксикації внаслідок гіпокаліємії (для високо- та низькополярних) та подовження Т1/2; (для низькополярних). Знижує нирковий кліренс препаратів літію та підвищує ймовірність розвитку інтоксикації. НПЗЗ, сукральфат знижують діуретичний ефект внаслідок інгібування синтезу простагландину, порушення активності реніну в плазмі крові та виведення альдостерону. Посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних засобів, нервово-м'язову блокаду деполяризуючих міорелаксантів (суксаметоній) та послаблює дію недеполяризуючих міорелаксантів (тубокурарин). Одночасний прийом саліцилатів у високих дозах на фоні терапії торасемідом збільшує ризик прояву їхньої токсичності (внаслідок конкурентного ниркового виведення). Послідовне або одночасне застосування торасеміду з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II може призвести до значного зниження артеріального тиску. Цього можна уникнути, знизивши дозу торасеміду або тимчасово відмінивши його. Одночасне застосування пробенециду або метотрексату може зменшувати ефективність торасеміду (однаковий шлях секреції). З іншого боку, торасемід може призводити до зниження ниркової елімінації цих лікарських засобів. При одночасному застосуванні циклоспорину та торасеміду збільшується ризик розвитку подагричного артриту внаслідок того, що циклоспорин може спричинити порушення екскреції уратів нирками, а торасемід – гіперурикемію. Повідомлялося, що у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, які приймають торасемід внутрішньо, при введенні рентгеноконтрастних засобів порушення функцій нирок спостерігалися частіше, ніж у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, яким перед введенням рентгеноконтрастних засобів проводили внутрішньовенну гідратацію. Біодоступність і, як наслідок, ефективність торасеміду може бути знижена при спільній терапії з колестираміном.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо 1 раз на добу, в будь-який зручний (але в один і той же) час, незалежно від їди. Таблетки слід ковтати, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю води. Набряковий синдром при хронічній серцевій недостатності Початкова доза, що рекомендується, становить 10-20 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні нирок Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні печінки Початкова доза, що рекомендується, становить 5-10 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Не рекомендується перевищувати максимальну разову дозу, яка становить 40 мг (відсутня досвід застосування). Препарат застосовують протягом тривалого періоду або до зникнення набряків. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 2.5 мг (1/2 таб. по 5 мг) 1 раз на добу. За відсутності терапевтичного ефекту протягом 4 тижнів дозу збільшують до 5 мг на 1 раз на добу. За відсутності адекватного зниження артеріального тиску при прийомі в дозі 5 мг 1 раз на добу протягом 4-6 тижнів дозу збільшують до 10 мг на 1 раз на добу. Якщо застосування препарату в дозі 10 мг на добу не дає необхідного ефекту до лікування, додають антигіпертензивний препарат іншої групи. У; пацієнтів похилого віку; корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: посилений діурез, що супроводжується зниженням ОЦК і порушенням водно-електролітного балансу крові, з подальшим надмірним зниженням АТ, сонливістю і сплутаністю свідомості, колапсом. Можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади. Лікування: специфічного антидоту немає. Провокація блювання, промивання шлунка, активоване вугілля. Проведення симптоматичної терапії, зниження дози або відміна препарату та одночасне заповнення ОЦК та показників водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану під контролем сироваткових концентрацій електролітів, гематокриту. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати строго за призначенням лікаря. Пацієнти з підвищеною чутливістю до сульфаніламідів та похідних сульфонілсечовини можуть мати перехресну чутливість до препарату Торасемід-СЗ. Пацієнтам, які отримують препарат Торасемід-СЗ у високих дозах протягом тривалого періоду, щоб уникнути розвитку гіпонатріємії, метаболічного алкалозу та гіпокаліємії, рекомендується дієта з достатнім вмістом кухонної солі та застосування препаратів калію. Підвищений ризик розвитку порушень водно-електролітного балансу відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. У ході курсового лікування необхідно періодично контролювати концентрацію електролітів плазми крові (в т.ч. натрій, кальцій, калій, магній), кислотно-основний стан, залишковий азот, креатинін, сечову кислоту і проводити при необхідності відповідну корекційну терапію (з більшою кратністю у хворих з частою блювотою і на тлі парентерально введених рідин). При появі або посиленні азотемії та олігурії у пацієнтів з тяжкими прогресуючими захворюваннями нирок рекомендується призупинити лікування. Підбір дози пацієнтам з асцитом на фоні цирозу печінки слід проводити в стаціонарних умовах (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Даної категорії пацієнтів показано регулярний контроль електролітів плазми. У хворих на цукровий діабет або зі зниженою толерантністю до глюкози потрібен періодичний контроль концентрації глюкози в крові та сечі. У хворих у несвідомому стані, з гіперплазією передміхурової залози, звуженням сечоводів необхідний контроль діурезу у зв'язку із можливістю гострої затримки сечі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнти повинні утримуватися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (ризик розвитку запаморочення та сонливості).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: торасемід 10 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат (лактопрес) (цукор молочний) – 178.6 мг, крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500) – 49 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 1.2 мг, магнію стеарат – 1.2 мг. 60 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаТорасемід є "петлевим" діуретиком. Основний механізм дії препарату обумовлений оборотним зв'язуванням торасеміду з котранспортером іонів натрію/хлору/калію, розташованим в апікальній мембрані товстого сегмента висхідної петлі Генле, внаслідок чого знижується або повністю інгібується реабсорбція іонів натрію та зменшується осмотичний тиск внутрішньоклітинної рідини та реабсорбція води. Блокує альдостеронові рецептори міокарда; зменшує фіброз та покращує діастолічну функцію міокарда. Торасемід меншою мірою, ніж фуросемід, викликає гіпокаліємію, при цьому він виявляє більшу активність і його дію більш тривало. Максимальний діуретичний ефект розвивається через 2-3 години після прийому препарату внутрішньо. Діуретичний ефект зберігається до 18 год, що полегшує переносимість терапії через відсутність дуже частого сечовипускання у перші години після прийому препарату внутрішньо, що обмежує активність пацієнтів. Застосування торасеміду є найбільш обґрунтованим вибором щодо тривалої терапії.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо торасемід швидко і практично повністю всмоктується із ШКТ. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію препарату. C max ;торасеміду в плазмі крові відзначається через 1-2 години після прийому внутрішньо. Біодоступність становить 80-90% із незначними індивідуальними варіаціями. Розподіл Зв'язування з білками плазми більше 99%. Здається Vd; становить 16 л. Метаболізм Метаболізується у печінці за допомогою ізоферментів системи цитохрому Р450. В результаті послідовних реакцій окиснення, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання утворюються три метаболіти (M1, М3 та М5), які зв'язуються з білками плазми крові на 86%, 95% та 97% відповідно. Виведення Т1/2; торасеміду та його метаболітів становить 3-4 год і не змінюється при хронічній нирковій недостатності. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, нирковий кліренс -10 мл/хв. У середньому близько 83% від прийнятої дози виводиться нирками: у незміненому вигляді (24%) та у вигляді переважно неактивних метаболітів (М1 – 12%, М3 – 3%, М5 – 41%). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При нирковій недостатності Т1/2; не змінюється, Т1/2; метаболітів М3 і М5 збільшується. Торасемід та його метаболіти незначно виводяться за допомогою гемодіалізу та гемофільтрації. При печінковій недостатності концентрація торасеміду в плазмі підвищується внаслідок зниження метаболізму препарату в печінці. У пацієнтів із серцевою або печінковою недостатністю Т1/2; торасеміду та метаболіту М5 незначно збільшено, кумуляція препарату малоймовірна.Клінічна фармакологіяДіуретик.Показання до застосуванняНабряковий синдром різного генезу, у т.ч. при хронічній серцевій недостатності, захворюваннях печінки, легень та нирок; артеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняНиркова недостатність із анурією; печінкова кома та прекома; рефрактерна гіпокаліємія/рефрактерна гіпонатріємія; гіповолемія (з артеріальною гіпотензією чи без неї) чи дегідратація; різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології (включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів); глікозидна інтоксикація; гострий гломерулонефрит; декомпенсований аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; підвищення центрального венозного тиску (понад 10 мм рт.ст.); гіперурикемія; одночасне застосування аміноглікозидів та цефалоспоринів; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсобція; алергічна реакція на сульфонаміди (сульфаніламідні протимікробні засоби або препарати сульфонілсечовини); підвищена чутливість до торасеміду або будь-якого з компонентів препарату. З; обережністю; слід призначати препарат при артеріальній гіпотензії, стенозуючому атеросклерозі церебральних артерій, гіпопротеїнемії, схильності до гіперурикемії, порушенні відтоку сечі (доброякісна гіперплазія передміхурової залози, звуження сечовивідного захворювання. кардіогенного шоку), діареї, панкреатиті, цукровому діабеті (зниження толерантності до глюкози), гепаторенальному синдромі, подагрі, анемії; одночасному застосуванні серцевих глікозидів, кортикостероїдів та АКТГ.Вагітність та лактаціяТорасемід не має тератогенного ефекту і фетотоксичності, проникає через плацентарний бар'єр, викликаючи порушення водно-електролітного обміну та тромбоцитопенію у плода. Контрольованих досліджень із застосування торасеміду у вагітних жінок не проводилося, препарат не рекомендується застосовувати при вагітності. Невідомо, чи виділяється торасемід із грудним молоком. При необхідності застосування препарату Торасемід-СЗ у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Застосування препарату протипоказане до 18 років.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів класифікована згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто – ≥1/10 (>10%); часто - від ≥1/100 до <1/10 (>1% та <10%); нечасто - від ≥1/1000 до <1/100 (>0.1% та <1%); рідко - від ≥1/10 000 до <1/1000 (>0.01% та <0.1%); дуже рідко – <1/10 000 (<0.01%); частота невідома - може бути оцінена виходячи з наявних даних. З боку нервової системи: часто - головний біль, запаморочення, сонливість; нечасто – судоми м'язів нижніх кінцівок; частота невідома - сплутаність свідомості, непритомність, парестезії в кінцівках (відчуття оніміння, "повзання мурашок" та поколювання). З боку органів чуття: частота невідома - порушення зору, порушення слуху, шум у вухах і втрата слуху (носить, як правило, оборотний характер) зазвичай у пацієнтів з нирковою недостатністю або гіпопротеїнемією (нефротичний синдром). З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – екстрасистолія, аритмія, тахікардія; частота невідома – надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, колапс, тромбоз глибоких вен, тромбоемболія, зниження ОЦК. З боку дихальної системи: ; нечасто - носова кровотеча. З боку травної системи: часто - діарея; нечасто – біль у животі, метеоризм, полідипсія; частота невідома – сухість у роті, нудота, блювання, втрата апетиту, панкреатит, диспепсичні розлади, внутрішньопечінковий холестаз. З боку сечовивідної системи: часто - збільшення частоти сечовипускання, поліурія, ніктурія; нечасто - прискорені позиви до сечовипускання; частота невідома – олігурія, затримка сечі (у пацієнтів із обструкцією сечовивідних шляхів), інтерстиціальний нефрит, гематурія. З боку репродуктивної системи: частота невідома - зниження потенції. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - свербіж шкіри, висип, кропив'янка, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, пурпура, васкуліт, фотосенсибілізація. З боку кістково-м'язової системи: частота невідома - м'язова слабкість. З боку обміну речовин: частота невідома - гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпохлоремія, метаболічний алкалоз, гіповолемія, дегідратація (частіше у пацієнтів похилого віку). З боку лабораторних показників: ; нечасто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія; частота невідома – гіперурикемія, невелике підвищення активності ЛФ у плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові, підвищення активності деяких печінкових ферментів у плазмі крові (наприклад, ГГТ), тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гіперглікемія, зниження толерантності маніфестація латентно протікає цукрового діабету). Інші: частота невідома - апластична або гемолітична анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиПідвищує концентрацію та ризик розвитку нефро- та ототоксичної дії цефалоспоринів, аміноглікозидів, хлорамфеніколу, етакринової кислоти, цисплатину, амфотерицину В (внаслідок конкурентного ниркового виведення). Підвищує ефективність діазоксиду та теофіліну, знижує – гіпоглікемічних засобів, алопуринолу. Пресорні аміни та торасемід взаємно знижують ефективність один одного. Лікарські засоби, що блокують канальцієву секрецію, підвищують концентрацію торасеміду у сироватці крові. При одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів, амфотерицину В підвищується ризик розвитку гіпокаліємії, з серцевими глікозидами – зростає ризик розвитку глікозидної інтоксикації внаслідок гіпокаліємії (для високо- та низькополярних) та подовження Т1/2; (для низькополярних). Знижує нирковий кліренс препаратів літію та підвищує ймовірність розвитку інтоксикації. НПЗЗ, сукральфат знижують діуретичний ефект внаслідок інгібування синтезу простагландину, порушення активності реніну в плазмі крові та виведення альдостерону. Посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних засобів, нервово-м'язову блокаду деполяризуючих міорелаксантів (суксаметоній) та послаблює дію недеполяризуючих міорелаксантів (тубокурарин). Одночасний прийом саліцилатів у високих дозах на фоні терапії торасемідом збільшує ризик прояву їхньої токсичності (внаслідок конкурентного ниркового виведення). Послідовне або одночасне застосування торасеміду з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II може призвести до значного зниження артеріального тиску. Цього можна уникнути, знизивши дозу торасеміду або тимчасово відмінивши його. Одночасне застосування пробенециду або метотрексату може зменшувати ефективність торасеміду (однаковий шлях секреції). З іншого боку, торасемід може призводити до зниження ниркової елімінації цих лікарських засобів. При одночасному застосуванні циклоспорину та торасеміду збільшується ризик розвитку подагричного артриту внаслідок того, що циклоспорин може спричинити порушення екскреції уратів нирками, а торасемід – гіперурикемію. Повідомлялося, що у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, які приймають торасемід внутрішньо, при введенні рентгеноконтрастних засобів порушення функцій нирок спостерігалися частіше, ніж у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, яким перед введенням рентгеноконтрастних засобів проводили внутрішньовенну гідратацію. Біодоступність і, як наслідок, ефективність торасеміду може бути знижена при спільній терапії з колестираміном.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо 1 раз на добу, в будь-який зручний (але в один і той же) час, незалежно від їди. Таблетки слід ковтати, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю води. Набряковий синдром при хронічній серцевій недостатності Початкова доза, що рекомендується, становить 10-20 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні нирок Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні печінки Початкова доза, що рекомендується, становить 5-10 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Не рекомендується перевищувати максимальну разову дозу, яка становить 40 мг (відсутня досвід застосування). Препарат застосовують протягом тривалого періоду або до зникнення набряків. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 2.5 мг (1/2 таб. по 5 мг) 1 раз на добу. За відсутності терапевтичного ефекту протягом 4 тижнів дозу збільшують до 5 мг на 1 раз на добу. За відсутності адекватного зниження артеріального тиску при прийомі в дозі 5 мг 1 раз на добу протягом 4-6 тижнів дозу збільшують до 10 мг на 1 раз на добу. Якщо застосування препарату в дозі 10 мг на добу не дає необхідного ефекту до лікування, додають антигіпертензивний препарат іншої групи. У; пацієнтів похилого віку; корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: посилений діурез, що супроводжується зниженням ОЦК і порушенням водно-електролітного балансу крові, з подальшим надмірним зниженням АТ, сонливістю і сплутаністю свідомості, колапсом. Можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади. Лікування: специфічного антидоту немає. Провокація блювання, промивання шлунка, активоване вугілля. Проведення симптоматичної терапії, зниження дози або відміна препарату та одночасне заповнення ОЦК та показників водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану під контролем сироваткових концентрацій електролітів, гематокриту. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати строго за призначенням лікаря. Пацієнти з підвищеною чутливістю до сульфаніламідів та похідних сульфонілсечовини можуть мати перехресну чутливість до препарату Торасемід-СЗ. Пацієнтам, які отримують препарат Торасемід-СЗ у високих дозах протягом тривалого періоду, щоб уникнути розвитку гіпонатріємії, метаболічного алкалозу та гіпокаліємії, рекомендується дієта з достатнім вмістом кухонної солі та застосування препаратів калію. Підвищений ризик розвитку порушень водно-електролітного балансу відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. У ході курсового лікування необхідно періодично контролювати концентрацію електролітів плазми крові (в т.ч. натрій, кальцій, калій, магній), кислотно-основний стан, залишковий азот, креатинін, сечову кислоту і проводити при необхідності відповідну корекційну терапію (з більшою кратністю у хворих з частою блювотою і на тлі парентерально введених рідин). При появі або посиленні азотемії та олігурії у пацієнтів з тяжкими прогресуючими захворюваннями нирок рекомендується призупинити лікування. Підбір дози пацієнтам з асцитом на фоні цирозу печінки слід проводити в стаціонарних умовах (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Даної категорії пацієнтів показано регулярний контроль електролітів плазми. У хворих на цукровий діабет або зі зниженою толерантністю до глюкози потрібен періодичний контроль концентрації глюкози в крові та сечі. У хворих у несвідомому стані, з гіперплазією передміхурової залози, звуженням сечоводів необхідний контроль діурезу у зв'язку із можливістю гострої затримки сечі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнти повинні утримуватися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (ризик розвитку запаморочення та сонливості).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: торасемід 5 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат (лактопрес) (цукор молочний), крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), магнію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні. 30 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні. 30 шт. - флакони полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаТорасемід є "петлевим" діуретиком. Основний механізм дії препарату обумовлений оборотним зв'язуванням торасеміду з котранспортером іонів натрію/хлору/калію, розташованим в апікальній мембрані товстого сегмента висхідної петлі Генле, внаслідок чого знижується або повністю інгібується реабсорбція іонів натрію та зменшується осмотичний тиск внутрішньоклітинної рідини та реабсорбція води. Блокує альдостеронові рецептори міокарда; зменшує фіброз та покращує діастолічну функцію міокарда. Торасемід меншою мірою, ніж фуросемід, викликає гіпокаліємію, при цьому він виявляє більшу активність і його дію більш тривало. Максимальний діуретичний ефект розвивається через 2-3 години після прийому препарату внутрішньо. Діуретичний ефект зберігається до 18 год, що полегшує переносимість терапії через відсутність дуже частого сечовипускання у перші години після прийому препарату внутрішньо, що обмежує активність пацієнтів. Застосування торасеміду є найбільш обґрунтованим вибором щодо тривалої терапії.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо торасемід швидко і практично повністю всмоктується із ШКТ. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію препарату. C max ;торасеміду в плазмі крові відзначається через 1-2 години після прийому внутрішньо. Біодоступність становить 80-90% із незначними індивідуальними варіаціями. Розподіл Зв'язування з білками плазми більше 99%. Здається Vd; становить 16 л. Метаболізм Метаболізується у печінці за допомогою ізоферментів системи цитохрому Р450. В результаті послідовних реакцій окиснення, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання утворюються три метаболіти (M1, М3 та М5), які зв'язуються з білками плазми крові на 86%, 95% та 97% відповідно. Виведення Т1/2; торасеміду та його метаболітів становить 3-4 год і не змінюється при хронічній нирковій недостатності. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, нирковий кліренс -10 мл/хв. У середньому близько 83% від прийнятої дози виводиться нирками: у незміненому вигляді (24%) та у вигляді переважно неактивних метаболітів (М1 – 12%, М3 – 3%, М5 – 41%). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При нирковій недостатності Т1/2; не змінюється, Т1/2; метаболітів М3 і М5 збільшується. Торасемід та його метаболіти незначно виводяться за допомогою гемодіалізу та гемофільтрації. При печінковій недостатності концентрація торасеміду в плазмі підвищується внаслідок зниження метаболізму препарату в печінці. У пацієнтів із серцевою або печінковою недостатністю Т1/2; торасеміду та метаболіту М5 незначно збільшено, кумуляція препарату малоймовірна.Клінічна фармакологіяДіуретик.Показання до застосуванняНабряковий синдром різного генезу, у т.ч. при хронічній серцевій недостатності, захворюваннях печінки, легень та нирок; артеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняНиркова недостатність із анурією; печінкова кома та прекома; рефрактерна гіпокаліємія/рефрактерна гіпонатріємія; гіповолемія (з артеріальною гіпотензією чи без неї) чи дегідратація; різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології (включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів); глікозидна інтоксикація; гострий гломерулонефрит; декомпенсований аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; підвищення центрального венозного тиску (понад 10 мм рт.ст.); гіперурикемія; одночасне застосування аміноглікозидів та цефалоспоринів; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсобція; алергічна реакція на сульфонаміди (сульфаніламідні протимікробні засоби або препарати сульфонілсечовини); підвищена чутливість до торасеміду або будь-якого з компонентів препарату. З; обережністю; слід призначати препарат при артеріальній гіпотензії, стенозуючому атеросклерозі церебральних артерій, гіпопротеїнемії, схильності до гіперурикемії, порушенні відтоку сечі (доброякісна гіперплазія передміхурової залози, звуження сечовивідного захворювання. кардіогенного шоку), діареї, панкреатиті, цукровому діабеті (зниження толерантності до глюкози), гепаторенальному синдромі, подагрі, анемії; одночасному застосуванні серцевих глікозидів, кортикостероїдів та АКТГ.Вагітність та лактаціяТорасемід не має тератогенного ефекту і фетотоксичності, проникає через плацентарний бар'єр, викликаючи порушення водно-електролітного обміну та тромбоцитопенію у плода. Контрольованих досліджень із застосування торасеміду у вагітних жінок не проводилося, препарат не рекомендується застосовувати при вагітності. Невідомо, чи виділяється торасемід із грудним молоком. При необхідності застосування препарату Торасемід-СЗ у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Застосування препарату протипоказане до 18 років.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів класифікована згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто – ≥1/10 (>10%); часто - від ≥1/100 до <1/10 (>1% та <10%); нечасто - від ≥1/1000 до <1/100 (>0.1% та <1%); рідко - від ≥1/10 000 до <1/1000 (>0.01% та <0.1%); дуже рідко – <1/10 000 (<0.01%); частота невідома - може бути оцінена виходячи з наявних даних. З боку нервової системи: часто - головний біль, запаморочення, сонливість; нечасто – судоми м'язів нижніх кінцівок; частота невідома - сплутаність свідомості, непритомність, парестезії в кінцівках (відчуття оніміння, "повзання мурашок" та поколювання). З боку органів чуття: частота невідома - порушення зору, порушення слуху, шум у вухах і втрата слуху (носить, як правило, оборотний характер) зазвичай у пацієнтів з нирковою недостатністю або гіпопротеїнемією (нефротичний синдром). З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – екстрасистолія, аритмія, тахікардія; частота невідома – надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, колапс, тромбоз глибоких вен, тромбоемболія, зниження ОЦК. З боку дихальної системи: ; нечасто - носова кровотеча. З боку травної системи: часто - діарея; нечасто – біль у животі, метеоризм, полідипсія; частота невідома – сухість у роті, нудота, блювання, втрата апетиту, панкреатит, диспепсичні розлади, внутрішньопечінковий холестаз. З боку сечовивідної системи: часто - збільшення частоти сечовипускання, поліурія, ніктурія; нечасто - прискорені позиви до сечовипускання; частота невідома – олігурія, затримка сечі (у пацієнтів із обструкцією сечовивідних шляхів), інтерстиціальний нефрит, гематурія. З боку репродуктивної системи: частота невідома - зниження потенції. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - свербіж шкіри, висип, кропив'янка, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, пурпура, васкуліт, фотосенсибілізація. З боку кістково-м'язової системи: частота невідома - м'язова слабкість. З боку обміну речовин: частота невідома - гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпохлоремія, метаболічний алкалоз, гіповолемія, дегідратація (частіше у пацієнтів похилого віку). З боку лабораторних показників: ; нечасто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія; частота невідома – гіперурикемія, невелике підвищення активності ЛФ у плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові, підвищення активності деяких печінкових ферментів у плазмі крові (наприклад, ГГТ), тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гіперглікемія, зниження толерантності маніфестація латентно протікає цукрового діабету). Інші: частота невідома - апластична або гемолітична анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиПідвищує концентрацію та ризик розвитку нефро- та ототоксичної дії цефалоспоринів, аміноглікозидів, хлорамфеніколу, етакринової кислоти, цисплатину, амфотерицину В (внаслідок конкурентного ниркового виведення). Підвищує ефективність діазоксиду та теофіліну, знижує – гіпоглікемічних засобів, алопуринолу. Пресорні аміни та торасемід взаємно знижують ефективність один одного. Лікарські засоби, що блокують канальцієву секрецію, підвищують концентрацію торасеміду у сироватці крові. При одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів, амфотерицину В підвищується ризик розвитку гіпокаліємії, з серцевими глікозидами – зростає ризик розвитку глікозидної інтоксикації внаслідок гіпокаліємії (для високо- та низькополярних) та подовження Т1/2; (для низькополярних). Знижує нирковий кліренс препаратів літію та підвищує ймовірність розвитку інтоксикації. НПЗЗ, сукральфат знижують діуретичний ефект внаслідок інгібування синтезу простагландину, порушення активності реніну в плазмі крові та виведення альдостерону. Посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних засобів, нервово-м'язову блокаду деполяризуючих міорелаксантів (суксаметоній) та послаблює дію недеполяризуючих міорелаксантів (тубокурарин). Одночасний прийом саліцилатів у високих дозах на фоні терапії торасемідом збільшує ризик прояву їхньої токсичності (внаслідок конкурентного ниркового виведення). Послідовне або одночасне застосування торасеміду з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II може призвести до значного зниження артеріального тиску. Цього можна уникнути, знизивши дозу торасеміду або тимчасово відмінивши його. Одночасне застосування пробенециду або метотрексату може зменшувати ефективність торасеміду (однаковий шлях секреції). З іншого боку, торасемід може призводити до зниження ниркової елімінації цих лікарських засобів. При одночасному застосуванні циклоспорину та торасеміду збільшується ризик розвитку подагричного артриту внаслідок того, що циклоспорин може спричинити порушення екскреції уратів нирками, а торасемід – гіперурикемію. Повідомлялося, що у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, які приймають торасемід внутрішньо, при введенні рентгеноконтрастних засобів порушення функцій нирок спостерігалися частіше, ніж у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, яким перед введенням рентгеноконтрастних засобів проводили внутрішньовенну гідратацію. Біодоступність і, як наслідок, ефективність торасеміду може бути знижена при спільній терапії з колестираміном.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо 1 раз на добу, в будь-який зручний (але в один і той же) час, незалежно від їди. Таблетки слід ковтати, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю води. Набряковий синдром при хронічній серцевій недостатності Початкова доза, що рекомендується, становить 10-20 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні нирок Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні печінки Початкова доза, що рекомендується, становить 5-10 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Не рекомендується перевищувати максимальну разову дозу, яка становить 40 мг (відсутня досвід застосування). Препарат застосовують протягом тривалого періоду або до зникнення набряків. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 2.5 мг (1/2 таб. по 5 мг) 1 раз на добу. За відсутності терапевтичного ефекту протягом 4 тижнів дозу збільшують до 5 мг на 1 раз на добу. За відсутності адекватного зниження артеріального тиску при прийомі в дозі 5 мг 1 раз на добу протягом 4-6 тижнів дозу збільшують до 10 мг на 1 раз на добу. Якщо застосування препарату в дозі 10 мг на добу не дає необхідного ефекту до лікування, додають антигіпертензивний препарат іншої групи. У; пацієнтів похилого віку; корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: посилений діурез, що супроводжується зниженням ОЦК і порушенням водно-електролітного балансу крові, з подальшим надмірним зниженням АТ, сонливістю і сплутаністю свідомості, колапсом. Можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади. Лікування: специфічного антидоту немає. Провокація блювання, промивання шлунка, активоване вугілля. Проведення симптоматичної терапії, зниження дози або відміна препарату та одночасне заповнення ОЦК та показників водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану під контролем сироваткових концентрацій електролітів, гематокриту. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати строго за призначенням лікаря. Пацієнти з підвищеною чутливістю до сульфаніламідів та похідних сульфонілсечовини можуть мати перехресну чутливість до препарату Торасемід-СЗ. Пацієнтам, які отримують препарат Торасемід-СЗ у високих дозах протягом тривалого періоду, щоб уникнути розвитку гіпонатріємії, метаболічного алкалозу та гіпокаліємії, рекомендується дієта з достатнім вмістом кухонної солі та застосування препаратів калію. Підвищений ризик розвитку порушень водно-електролітного балансу відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. У ході курсового лікування необхідно періодично контролювати концентрацію електролітів плазми крові (в т.ч. натрій, кальцій, калій, магній), кислотно-основний стан, залишковий азот, креатинін, сечову кислоту і проводити при необхідності відповідну корекційну терапію (з більшою кратністю у хворих з частою блювотою і на тлі парентерально введених рідин). При появі або посиленні азотемії та олігурії у пацієнтів з тяжкими прогресуючими захворюваннями нирок рекомендується призупинити лікування. Підбір дози пацієнтам з асцитом на фоні цирозу печінки слід проводити в стаціонарних умовах (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Даної категорії пацієнтів показано регулярний контроль електролітів плазми. У хворих на цукровий діабет або зі зниженою толерантністю до глюкози потрібен періодичний контроль концентрації глюкози в крові та сечі. У хворих у несвідомому стані, з гіперплазією передміхурової залози, звуженням сечоводів необхідний контроль діурезу у зв'язку із можливістю гострої затримки сечі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнти повинні утримуватися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (ризик розвитку запаморочення та сонливості).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: торасемід 5 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат (лактопрес) (цукор молочний), крохмаль прежелатинізований (крохмаль 1500), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), магнію стеарат. У упаковці 60 штук.Опис лікарської формиТаблетки; білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаТорасемід є "петлевим" діуретиком. Основний механізм дії препарату обумовлений оборотним зв'язуванням торасеміду з котранспортером іонів натрію/хлору/калію, розташованим в апікальній мембрані товстого сегмента висхідної петлі Генле, внаслідок чого знижується або повністю інгібується реабсорбція іонів натрію та зменшується осмотичний тиск внутрішньоклітинної рідини та реабсорбція води. Блокує альдостеронові рецептори міокарда; зменшує фіброз та покращує діастолічну функцію міокарда. Торасемід меншою мірою, ніж фуросемід, викликає гіпокаліємію, при цьому він виявляє більшу активність і його дію більш тривало. Максимальний діуретичний ефект розвивається через 2-3 години після прийому препарату внутрішньо. Діуретичний ефект зберігається до 18 год, що полегшує переносимість терапії через відсутність дуже частого сечовипускання у перші години після прийому препарату внутрішньо, що обмежує активність пацієнтів. Застосування торасеміду є найбільш обґрунтованим вибором щодо тривалої терапії.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо торасемід швидко і практично повністю всмоктується із ШКТ. Прийом їжі не значно впливає на абсорбцію препарату. C max ;торасеміду в плазмі крові відзначається через 1-2 години після прийому внутрішньо. Біодоступність становить 80-90% із незначними індивідуальними варіаціями. Розподіл Зв'язування з білками плазми більше 99%. Здається Vd; становить 16 л. Метаболізм Метаболізується у печінці за допомогою ізоферментів системи цитохрому Р450. В результаті послідовних реакцій окиснення, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання утворюються три метаболіти (M1, М3 та М5), які зв'язуються з білками плазми крові на 86%, 95% та 97% відповідно. Виведення Т1/2; торасеміду та його метаболітів становить 3-4 год і не змінюється при хронічній нирковій недостатності. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, нирковий кліренс -10 мл/хв. У середньому близько 83% від прийнятої дози виводиться нирками: у незміненому вигляді (24%) та у вигляді переважно неактивних метаболітів (М1 – 12%, М3 – 3%, М5 – 41%). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При нирковій недостатності Т1/2; не змінюється, Т1/2; метаболітів М3 і М5 збільшується. Торасемід та його метаболіти незначно виводяться за допомогою гемодіалізу та гемофільтрації. При печінковій недостатності концентрація торасеміду в плазмі підвищується внаслідок зниження метаболізму препарату в печінці. У пацієнтів із серцевою або печінковою недостатністю Т1/2; торасеміду та метаболіту М5 незначно збільшено, кумуляція препарату малоймовірна.Клінічна фармакологіяДіуретик.Показання до застосуванняНабряковий синдром різного генезу, у т.ч. при хронічній серцевій недостатності, захворюваннях печінки, легень та нирок; артеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняНиркова недостатність із анурією; печінкова кома та прекома; рефрактерна гіпокаліємія/рефрактерна гіпонатріємія; гіповолемія (з артеріальною гіпотензією чи без неї) чи дегідратація; різко виражені порушення відтоку сечі будь-якої етіології (включаючи одностороннє ураження сечовивідних шляхів); глікозидна інтоксикація; гострий гломерулонефрит; декомпенсований аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; підвищення центрального венозного тиску (понад 10 мм рт.ст.); гіперурикемія; одночасне застосування аміноглікозидів та цефалоспоринів; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсобція; алергічна реакція на сульфонаміди (сульфаніламідні протимікробні засоби або препарати сульфонілсечовини); підвищена чутливість до торасеміду або будь-якого з компонентів препарату. З; обережністю; слід призначати препарат при артеріальній гіпотензії, стенозуючому атеросклерозі церебральних артерій, гіпопротеїнемії, схильності до гіперурикемії, порушенні відтоку сечі (доброякісна гіперплазія передміхурової залози, звуження сечовивідного захворювання. кардіогенного шоку), діареї, панкреатиті, цукровому діабеті (зниження толерантності до глюкози), гепаторенальному синдромі, подагрі, анемії; одночасному застосуванні серцевих глікозидів, кортикостероїдів та АКТГ.Вагітність та лактаціяТорасемід не має тератогенного ефекту і фетотоксичності, проникає через плацентарний бар'єр, викликаючи порушення водно-електролітного обміну та тромбоцитопенію у плода. Контрольованих досліджень із застосування торасеміду у вагітних жінок не проводилося, препарат не рекомендується застосовувати при вагітності. Невідомо, чи виділяється торасемід із грудним молоком. При необхідності застосування препарату Торасемід-СЗ у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Застосування препарату протипоказане до 18 років.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів класифікована згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто – ≥1/10 (>10%); часто - від ≥1/100 до <1/10 (>1% та <10%); нечасто - від ≥1/1000 до <1/100 (>0.1% та <1%); рідко - від ≥1/10 000 до <1/1000 (>0.01% та <0.1%); дуже рідко – <1/10 000 (<0.01%); частота невідома - може бути оцінена виходячи з наявних даних. З боку нервової системи: часто - головний біль, запаморочення, сонливість; нечасто – судоми м'язів нижніх кінцівок; частота невідома - сплутаність свідомості, непритомність, парестезії в кінцівках (відчуття оніміння, "повзання мурашок" та поколювання). З боку органів чуття: частота невідома - порушення зору, порушення слуху, шум у вухах і втрата слуху (носить, як правило, оборотний характер) зазвичай у пацієнтів з нирковою недостатністю або гіпопротеїнемією (нефротичний синдром). З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – екстрасистолія, аритмія, тахікардія; частота невідома – надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, колапс, тромбоз глибоких вен, тромбоемболія, зниження ОЦК. З боку дихальної системи: ; нечасто - носова кровотеча. З боку травної системи: часто - діарея; нечасто – біль у животі, метеоризм, полідипсія; частота невідома – сухість у роті, нудота, блювання, втрата апетиту, панкреатит, диспепсичні розлади, внутрішньопечінковий холестаз. З боку сечовивідної системи: часто - збільшення частоти сечовипускання, поліурія, ніктурія; нечасто - прискорені позиви до сечовипускання; частота невідома – олігурія, затримка сечі (у пацієнтів із обструкцією сечовивідних шляхів), інтерстиціальний нефрит, гематурія. З боку репродуктивної системи: частота невідома - зниження потенції. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - свербіж шкіри, висип, кропив'янка, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, пурпура, васкуліт, фотосенсибілізація. З боку кістково-м'язової системи: частота невідома - м'язова слабкість. З боку обміну речовин: частота невідома - гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпохлоремія, метаболічний алкалоз, гіповолемія, дегідратація (частіше у пацієнтів похилого віку). З боку лабораторних показників: ; нечасто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія; частота невідома – гіперурикемія, невелике підвищення активності ЛФ у плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові, підвищення активності деяких печінкових ферментів у плазмі крові (наприклад, ГГТ), тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гіперглікемія, зниження толерантності маніфестація латентно протікає цукрового діабету). Інші: частота невідома - апластична або гемолітична анемія.Взаємодія з лікарськими засобамиПідвищує концентрацію та ризик розвитку нефро- та ототоксичної дії цефалоспоринів, аміноглікозидів, хлорамфеніколу, етакринової кислоти, цисплатину, амфотерицину В (внаслідок конкурентного ниркового виведення). Підвищує ефективність діазоксиду та теофіліну, знижує – гіпоглікемічних засобів, алопуринолу. Пресорні аміни та торасемід взаємно знижують ефективність один одного. Лікарські засоби, що блокують канальцієву секрецію, підвищують концентрацію торасеміду у сироватці крові. При одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів, амфотерицину В підвищується ризик розвитку гіпокаліємії, з серцевими глікозидами – зростає ризик розвитку глікозидної інтоксикації внаслідок гіпокаліємії (для високо- та низькополярних) та подовження Т1/2; (для низькополярних). Знижує нирковий кліренс препаратів літію та підвищує ймовірність розвитку інтоксикації. НПЗЗ, сукральфат знижують діуретичний ефект внаслідок інгібування синтезу простагландину, порушення активності реніну в плазмі крові та виведення альдостерону. Посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних засобів, нервово-м'язову блокаду деполяризуючих міорелаксантів (суксаметоній) та послаблює дію недеполяризуючих міорелаксантів (тубокурарин). Одночасний прийом саліцилатів у високих дозах на фоні терапії торасемідом збільшує ризик прояву їхньої токсичності (внаслідок конкурентного ниркового виведення). Послідовне або одночасне застосування торасеміду з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II може призвести до значного зниження артеріального тиску. Цього можна уникнути, знизивши дозу торасеміду або тимчасово відмінивши його. Одночасне застосування пробенециду або метотрексату може зменшувати ефективність торасеміду (однаковий шлях секреції). З іншого боку, торасемід може призводити до зниження ниркової елімінації цих лікарських засобів. При одночасному застосуванні циклоспорину та торасеміду збільшується ризик розвитку подагричного артриту внаслідок того, що циклоспорин може спричинити порушення екскреції уратів нирками, а торасемід – гіперурикемію. Повідомлялося, що у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, які приймають торасемід внутрішньо, при введенні рентгеноконтрастних засобів порушення функцій нирок спостерігалися частіше, ніж у пацієнтів з високим ризиком розвитку нефропатії, яким перед введенням рентгеноконтрастних засобів проводили внутрішньовенну гідратацію. Біодоступність і, як наслідок, ефективність торасеміду може бути знижена при спільній терапії з колестираміном.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо 1 раз на добу, в будь-який зручний (але в один і той же) час, незалежно від їди. Таблетки слід ковтати, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю води. Набряковий синдром при хронічній серцевій недостатності Початкова доза, що рекомендується, становить 10-20 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні нирок Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Набряковий синдром при захворюванні печінки Початкова доза, що рекомендується, становить 5-10 мг 1 раз на добу. При необхідності, доза може бути збільшена вдвічі до отримання необхідного ефекту. Не рекомендується перевищувати максимальну разову дозу, яка становить 40 мг (відсутня досвід застосування). Препарат застосовують протягом тривалого періоду або до зникнення набряків. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 2.5 мг (1/2 таб. по 5 мг) 1 раз на добу. За відсутності терапевтичного ефекту протягом 4 тижнів дозу збільшують до 5 мг на 1 раз на добу. За відсутності адекватного зниження артеріального тиску при прийомі в дозі 5 мг 1 раз на добу протягом 4-6 тижнів дозу збільшують до 10 мг на 1 раз на добу. Якщо застосування препарату в дозі 10 мг на добу не дає необхідного ефекту до лікування, додають антигіпертензивний препарат іншої групи. У; пацієнтів похилого віку; корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: посилений діурез, що супроводжується зниженням ОЦК і порушенням водно-електролітного балансу крові, з подальшим надмірним зниженням АТ, сонливістю і сплутаністю свідомості, колапсом. Можуть спостерігатися шлунково-кишкові розлади. Лікування: специфічного антидоту немає. Провокація блювання, промивання шлунка, активоване вугілля. Проведення симптоматичної терапії, зниження дози або відміна препарату та одночасне заповнення ОЦК та показників водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану під контролем сироваткових концентрацій електролітів, гематокриту. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати строго за призначенням лікаря. Пацієнти з підвищеною чутливістю до сульфаніламідів та похідних сульфонілсечовини можуть мати перехресну чутливість до препарату Торасемід-СЗ. Пацієнтам, які отримують препарат Торасемід-СЗ у високих дозах протягом тривалого періоду, щоб уникнути розвитку гіпонатріємії, метаболічного алкалозу та гіпокаліємії, рекомендується дієта з достатнім вмістом кухонної солі та застосування препаратів калію. Підвищений ризик розвитку порушень водно-електролітного балансу відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. У ході курсового лікування необхідно періодично контролювати концентрацію електролітів плазми крові (в т.ч. натрій, кальцій, калій, магній), кислотно-основний стан, залишковий азот, креатинін, сечову кислоту і проводити при необхідності відповідну корекційну терапію (з більшою кратністю у хворих з частою блювотою і на тлі парентерально введених рідин). При появі або посиленні азотемії та олігурії у пацієнтів з тяжкими прогресуючими захворюваннями нирок рекомендується призупинити лікування. Підбір дози пацієнтам з асцитом на фоні цирозу печінки слід проводити в стаціонарних умовах (порушення водно-електролітного балансу можуть спричинити розвиток печінкової коми). Даної категорії пацієнтів показано регулярний контроль електролітів плазми. У хворих на цукровий діабет або зі зниженою толерантністю до глюкози потрібен періодичний контроль концентрації глюкози в крові та сечі. У хворих у несвідомому стані, з гіперплазією передміхурової залози, звуженням сечоводів необхідний контроль діурезу у зв'язку із можливістю гострої затримки сечі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнти повинні утримуватися від керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (ризик розвитку запаморочення та сонливості).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: триметазидину дигідрохлорид 35 мг. Допоміжні речовини: гіпромелоза (метоцел К 4М Premium EP) – 54 мг, целюлоза мікрокристалічна – 118 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 1 мг, магнію стеарат – 1 мг. Склад оболонки: ;гідроксипропілметилцелюлоза (гіпромелоза) - 4.628 мг, тальк - 0.357 мг, титану діоксид - 1.002 мг, макрогол (поліетиленоксид 4000) - 1.002 мг, барвник азорубін (кислотний червоний 2С. В упаковці 60 пігулок.Опис лікарської формиТаблетки з модифікованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою; рожевого кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаТриметазидин має антиангінальну, антигіпоксичну дію. Безпосередньо впливаючи на кардіоміоцити та нейрони головного мозку, оптимізує їх метаболізм та функцію. Цитопротекторний ефект зумовлений підвищенням енергетичного потенціалу, активацією окисного декарбоксилювання та раціоналізацією споживання кисню (посилення аеробного гліколізу та блокада окиснення жирних кислот). Підтримує скоротливість міокарда, запобігає зниженню внутрішньоклітинного вмісту АТФ та фосфокреатиніну. В умовах ацидозу нормалізує функціонування іонних каналів, перешкоджає накопиченню кальцію та натрію в кардіоміоцитах, нормалізує внутрішньоклітинний вміст іонів калію. Зменшує внутрішньоклітинний ацидоз та концентрацію фосфатів, зумовлені ішемією міокарда та реперфузією. Запобігає ушкоджуючій дії вільних радикалів, зберігає цілісність клітинних мембран,запобігає активації нейтрофілів у зоні ішемії, збільшує тривалість електричного потенціалу, зменшує вихід КФК із клітин та вираженість ішемічних пошкоджень міокарда. При стенокардії скорочує частоту нападів (зменшується споживання нітратів), через 2 тижні лікування підвищується толерантність до фізичного навантаження, знижуються перепади артеріального тиску. Покращує слух та результати вестибулярних проб у пацієнтів, зменшує запаморочення та шум у вухах. При судинній патології очей відновлює функціональну активність сітківки ока.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Після прийому препарату внутрішньо триметазидин швидко і практично повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Біодоступність – 90%. Час досягнення C max ;в плазмі крові - 5 ч. C max ;після одноразового прийому 35 мг триметазидину - близько 55 нг/мл. Легко проходить через гістогематичні бар'єри. Зв'язок із білками плазми – 16%. Виведення T1/2; - близько 7 год, у пацієнтів старше 65 років - близько 12 год. Виводиться з організму нирками (близько 60% - у незміненому вигляді).Клінічна фармакологіяПрепарат, що покращує метаболізм міокарда та нейросенсорних органів в умовах ішемії.Показання до застосуванняІХС: профілактика нападів стенокардії (у комплексній терапії); хоріоретинальні судинні порушення; запаморочення судинного походження; кохлео-вестибулярні порушення ішемічної природи (шум у вухах, порушення слуху).Протипоказання до застосуванняниркова недостатність (КК нижче 15 мл/хв); виражені порушення функції печінки; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат Тридукард протипоказаний до застосування при вагітності та в період грудного вигодовування. Застосування у дітей Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяАлергічні реакції: ; шкірний свербіж. З боку травної системи: рідко - гастралгія, нудота, блювання. З боку серцево-судинної системи: рідко - головний біль, відчуття сильного серцебиття.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо під час їжі. Призначають по 2 таб. (70 мг)/сут, в 2 прийоми. Курс лікування – за рекомендацією лікаря.ПередозуванняВ даний час про випадки передозування препарату Тридукард не повідомлялося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат не призначений для усунення нападів стенокардії! У разі розвитку нападу стенокардії слід переглянути та адаптувати лікування (лікарську терапію або проведення реваскуляризації). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування препарату не впливає на здатність керувати автомобілем та виконання робіт, що вимагають високої швидкості психічних та фізичних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки з модифікованим вивільненням, покриті оболонкою - 1 таб. активні речовини: триметазидину дигідрохлорид – 35 мг; 10 шт. - блістери (1, 2, 3, 4, 5) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаАнтигіпоксантний засіб.ФармакокінетикаТриметазидин швидко та практично повністю абсорбується слизовою оболонкою кишечника. Біодоступність становить 90%. Cmax досягається протягом 2 годин і становить (після одноразового перорального прийому 20 мг триметазидину) близько 55 нг/мл. Vd – 4.8 л/кг. Легко проходить через гістогематичні бар'єри. Зв'язування із білками плазми становить 16%. T1/2 - 4.5-5 год. Виводиться нирками (близько 60% - у незміненому вигляді).ФармакодинамікаЗасіб, що нормалізує енергетичний метаболізм клітин, що зазнали гіпоксії або ішемії. Запобігає зниженню внутрішньоклітинного вмісту АТФ, забезпечує нормальне функціонування мембранних іонних каналів, трансмембранне перенесення іонів калію та натрію та збереження клітинного гомеостазу. Триметазидин уповільнює окислення жирних кислот за рахунок селективного інгібування довголанцюгової 3-кетоацетил-КоА тіолази, що призводить до підвищення окислення глюкози і відновлення сполучення між гліколізом і окислювальним декарбоксилюванням і, як було показано, забезпечує захист міо. Перемикання окислення жирних кислот на окислення глюкози є основою антиангінального дії триметазидина. В експериментальних дослідженнях на тваринах показано, що триметазидин підтримує енергетичний метаболізм серця та нейросенсорних органів у періоди епізодів ішемії; зменшує величину внутрішньоклітинного ацидозу та ступінь змін у трансмембранному іонному потоці, що виникає при ішемії; знижує рівень міграції та інфільтрації полінуклеарних нейтрофілів в ішемічних та реперфузійних тканинах серця, зменшує розмір пошкодження міокарда; при цьому не впливає на гемодинаміку.Показання до застосуванняСтабільна стенокардія - як додаткова терапія при недостатньому терапевтичному ефекті або непереносимості антиангінальної терапії першої лінії.Протипоказання до застосуванняВагітність, період лактації (грудне вигодовування), підвищена чутливість до триметазидину.Вагітність та лактаціяТриметазидин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяМожливо: алергічні реакції (в т.ч. висипання на шкірі, свербіж). Рідко: нудота, блювання, гастралгія.Спосіб застосування та дозиПриймають внутрішньо у дозі 40-60 мг на добу, кратність прийому 2-3 рази на добу. Тривалість терапії встановлюють індивідуально, залежно від клінічної ситуації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТриметазидин не впливає на здатність до керування автомобілем і виконання робіт, що вимагають високої швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: валсартан – 160 мг; допоміжні речовини (ядро): целюлоза мікрокристалічна – 190,0 мг; кросповідон (Колідон CL) - 36,0 мг; кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 4,0 мг; магнію стеарат – 10,0 мг; допоміжні речовини (оболонка): Опадрай II - 12,0 мг (спирт полівініловий, частково гідролізований - 4,8 мг; титану діоксид Е 171 - 2,6832 мг; тальк - 1,776 мг; макрогол (поліетиленгліколь 3350) - 2, заліза оксид жовтий Е 172-0,1716 мг; барвник заліза оксид червоний Е 172 - 0,1452 мг). По 10, 14 або 30 таблеток у контурну коміркову упаковку. По 30 таблеток у банку полімерну з кришкою або у полімерний флакон з кришкою. Кожну банку або флакон, 3, 6 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток, 2, 4, 6 контурних осередкових упаковок по 14 таблеток або 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток, разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожево-оранжевого кольору, круглі, двоопуклі. На поперечному розрізі ядро ​​- таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому препарату внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) валсартану в плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату, концентрація валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у випадку прийому з їжею, однакові. Зменшення AUC, проте, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% прийнятої внутрішньо дози виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з періодом напіввиведення (Т1/2α) менше 1 години та β-фаза з Т1/2β – близько 9 годин. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). Т1/2 валсартану становить 6 годин. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти з ХСН У цій категорії пацієнтів час досягнення Сmах і Т1/2 подібні до таких у здорових добровольців. Підвищення AUC та Сmах прямо пропорційно збільшенню дози препарату (з 40 мг до 160 мг 2 рази). Чинник кумуляції становить середньому 1,7. При прийомі внутрішньо кліренс валсартану становить приблизно 4,5 л/годину. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти віком від 65 років У деяких пацієнтів старше 65 років системна біодоступність валсартану вища за таку у пацієнтів молодого віку, однак, не має клінічного значення. Пацієнти з порушеннями функції нирок Кореляція між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану відсутня. У пацієнтів з порушеннями функції нирок та швидкістю клубочкової фільтрації понад 10 мл/хв корекція дози препарату не потрібна. В даний час немає даних про застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий рівень зв'язування з білками плазми, тому його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти з порушеннями функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки відзначається підвищення біодоступності (AUC) валсартану вдвічі порівняно зі здоровими добровольцями. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалось. Пацієнти від 6 до 18 років Фармакокінетичні властивості валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняються від фармакокінетичних властивостей валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан - активний специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II, призначений для внутрішнього прийому. Вибірково блокує рецептори підтипу АТ1, які відповідальні за ефекти ангіотензину II. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ1 приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення у регуляції функцій серцево-судинної системи. Імовірність виникнення кашлю при застосуванні валсартану дуже низька, що пов'язано з відсутністю впливу на ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), який відповідає за деградацію брадикініну. Порівняння валсартану з інгібітором АПФ демонструє, що частота розвитку сухого кашлю є достовірною (р Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні валсартаном пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску (АТ), яке не супроводжується зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС). Після застосування внутрішньо разової дози препарату у більшості пацієнтів початок антигіпертензивної дії спостерігається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин, що зберігається більше 24 годин. При повторному застосуванні препарату максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. У разі одночасного застосування препарату з гідрохлортіазидом досягається достовірне додаткове зниження артеріального тиску. Різке припинення застосування валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими НЯ. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом 2 типу та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160 -320 мг, відзначається значне зниження протеїнурії (36-44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні препарату протягом 2-х років у пацієнтів, які почали приймати в період від 12 годин до 10 днів після перенесеного гострого інфаркту міокарда (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка), знижуються показники загальної смертності, смертності. і збільшується час до першої госпіталізації з приводу загострення перебігу хронічної серцевої недостатності, повторного інфаркту міокарда, раптової зупинки серця та інсульту (без смерті). Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда подібний до такого при інших станах. Хронічна серцева недостатність (ХСН) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану (у середній добовій дозі 254 мг) протягом 2-х років у пацієнтів із ХСН II (62%), III (36%) та IV (2%) функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ЛШ) ) менше 40% і внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ більше 2,9 см/м2, які отримують стандартну терапію, включаючи інгібітори АПФ (93%), діуретики (86%), дигоксин (67%) та бета-адреноблокатори (36%). зниження (на 27,5%) ризику госпіталізації щодо загострення перебігу ХСН. У пацієнтів, які не отримували інгібітори АПФ, відзначається значне зниження показника загальної смертності (на 33%), серцево-судинної смертності та захворюваності, пов'язаної з ХСН (час до настання першої серцево-судинної події), які оцінюються за такими показниками: смерть, раптова смерть з проведенням реанімації, госпіталізація з приводу загострення перебігу ХСН, внутрішньовенне введення інотропних або судинорозширювальних препаратів протягом 4 годин або більше без госпіталізації (на 44%). У групі пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ (без бета-адреноблокаторів), на фоні лікування валсартаном не спостерігається зниження показника загальної смертності, проте зменшуються показники серцево-судинної смертності та захворюваності, пов'язаної з ХСН на 18,3%. Загалом застосування валсартану призводить до зменшення кількості госпіталізацій з приводу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення фракції викиду лівого шлуночка, а також зменшення виразності ознак та симптомів серцевої недостатності та покращення якості життя порівняно з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку цукрового діабету у цієї категорії пацієнтів. Валсартан не впливав на частоту летальних наслідків внаслідок серцево-судинних подій, інфаркту міокарда та ішемічних атак без летального результату, на госпіталізації внаслідок серцевої недостатності або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації, у пацієнтів з порушенням толерантності до глюкози та артеріальної гіпертензії. віком, статтю та расовою приналежністю. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Початкова доза препарату Валсартан, що рекомендується, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози 80 мг один раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при артеріальній гіпертензії У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне, плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії.Показання до застосуванняДорослі Артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у дорослих пацієнтів, які отримують стандартну терапію одним або декількома препаратами з наступних фармакотерапевтичних груп: діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. Застосування кожного з цих препаратів не є обов'язковим. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати оцінку функції нирок. Для підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, за наявності стабільних показників гемодинаміки. Діти та підлітки Артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Вагітність, період грудного вигодовування. Тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю: Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем. Слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на тлі попередньої терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) або інгібіторами АПФ. Приймати з обережністю при двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, первинному гіперальдостеронізмі при дотриманні дієти з обмеженням споживання кухонної солі; при станах, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання); у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв, у пацієнтів віком від 6 до 18 років та КК менше 30 мл/хв, у тому числі тих, що перебувають на гемодіалізі, з легкими та помірними порушеннями функції печінки біліарного та небіліарного генезу без явищ холестазу; пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) III-IV функціонального класу (по NYHA), функція нирок яких залежить від стану РААС, мітральним або аортальним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, а також у пацієнтів після трансплантації нирки. З обережністю здійснювати одночасне застосування АРА II, включаючи препарат Валсартан-СЗ, з іншими засобами, що інгібують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), такими як інгібітори АПФ або аліскірен. Не рекомендується застосовувати препарат Валсартан-СЗ одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини.Вагітність та лактаціяЯк і будь-який інший препарат, що впливає на РААС, препарат Валсартан-СЗ не повинен застосовуватись у жінок, які планують вагітність. При призначенні будь-якого препарату, що впливає на РААС, лікаря слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційну небезпеку цих препаратів під час вагітності. Як будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, препарат Валсартан-СЗ не повинен застосовуватися при вагітності. З огляду на механізм дії АРА II не можна виключити ризик для плода. Дія інгібіторів АПФ (препаратів, що також впливають на РААС) на плід, у разі їх застосування у другому та третьому триместрі вагітності може призводити до його пошкодження та загибелі. За ретроспективними даними при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності підвищується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Є повідомлення про мимовільні аборти, олігогідрамніон та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких під час вагітності з необережності приймали валсартан. Якщо вагітність діагностована під час лікування препаратом Валсартан-СЗ, слід відмінити лікування якнайшвидше. Невідомо, чи виділяється валсартан із грудним молоком. Тому не слід застосовувати препарат у період грудного вигодовування. Відсутні дані щодо впливу препарату на фертильність людини. При дослідженні тварин не спостерігалося ефектів впливу валсартану на фертильність.Побічна діяУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією у контрольованих клінічних дослідженнях частота небажаних явищ була порівнянна з плацебо. Відсутні дані щодо залежності частоти будь-якого з небажаних явищ від дози або тривалості лікування, а також статі, віку або расової приналежності. Профіль безпеки препарату Валсартан-СЗ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у дорослих пацієнтів. Нижче наведені небажані явища, що спостерігалися під час клінічних досліджень, а також при застосуванні препарату у клінічній практиці. Для оцінки частоти небажаних явищ використані наступні критерії: "дуже часто" (≥1/10), "часто" (≥1/100, Для всіх небажаних явищ, виявлених у клінічній практиці та при аналізі лабораторних показників (частоту розвитку яких встановити неможливо) використовувалася градація "частота невідома". Пацієнти з артеріальною гіпертензією Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, гематокриту, нейтропенії, тромбоцитопенії. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж; частота невідома – бульозний дерматит. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом препарату не встановлено: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фаринг риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. Пацієнти, які отримують препарат Валсартан-СЗ після перенесеного гострого інфаркту міокарда та/іл та при ХСН Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – посилення симптомів хронічної серцевої недостатності. Порушення з боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи та органів середостіння: нечасто – кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – ангіоневротичний набряк; частота невідома - шкірний висип, свербіж, бульозний дерматит. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз, частота невідома – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність. Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда та/або при ХСН спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких із прийомом препарату не встановлений: артралгія, біль у животі, біль у спині, астенія, безсоння, зниження лібідо, нейтропенія, периферичні набряки, фарингіт, риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВстановлено, що при монотерапії валсартаном відсутні клінічно значущі взаємодії з такими лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або апіскирену Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи препарат Валсартан-СЗ, з іншими засобами, що впливають на РААС, пов'язане з підвищеною частотою розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Протипоказано одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Рекомендується проводити контроль артеріального тиску, функції нирок та вмісту електролітів у пацієнтів, які приймають препарат Валсартан-С3 та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При застосуванні валсартану одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2) можливе зменшення його антигіпертензивної дії. При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II одночасно з НПЗЗ можливе погіршення функції нирок та збільшення вмісту калію у плазмі крові. При необхідності одночасного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів до початку лікування необхідно провести оцінку функції нирок та корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmax та AUC). Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА II відзначалося оборотне збільшення вмісту літію у сироватці крові та посилення у зв'язку з цим токсичних проявів, тому рекомендується проводити контроль вмісту літію у сироватці крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Валсартан-С3 та діуретиками. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, еплеренону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію або солей, що містять калій, а також інших препаратів, здатних збільшувати вміст калію (наприклад, гепарин та ін.), може призвести до збільшення вмісту калію. калію у сироватці крові, і у пацієнтів із серцевою недостатністю до збільшення концентрації креатиніну сироватки крові. Якщо таке комбіноване лікування визнано необхідним, слід бути обережним. У дітей та підлітків артеріальна гіпертензія часто пов'язана з порушенням функції нирок. Рекомендовано з обережністю застосовувати валсартан одночасно з іншими препаратами, що впливають на РААС, у пацієнтів цієї категорії, оскільки це може призвести до збільшення вмісту калію у сироватці крові. Слід проводити регулярний контроль функції нирок та вмісту калію у сироватці крові у пацієнтів цієї групи.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймати внутрішньо, не розжовуючи, незалежно від їди, запиваючи водою. Дорослі Артеріальна гіпертензія Препарат може бути призначений у дозі 40мг, 80мг, 160мг, 320мг. Рекомендована початкова доза препарату Валсартан становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект відзначається у перші 2 тижні лікування; максимальний ефект розвивається за 4 тижні. Тим пацієнтам, у яких не вдається досягти адекватної терапевтичної відповіді, добова доза препарату Валсартан може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг або необхідно додатково застосовувати діуретичні засоби. Хронічна серцева недостатність Рекомендована початкова доза препарату Валсартан становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшити протягом як мінімум 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при добрій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Для підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда Лікування слід розпочинати протягом 12 годин після перенесеного інфаркту міокарда. Початкова доза становить 20 мг (1/2 таблетки 40 мг) двічі на добу. Підвищення дози проводиться методом титрування (40 мг, 80 мг, 160 мг 2 рази на добу) протягом наступних тижнів, до досягнення цільової дози 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Як правило, рекомендується збільшення дози до 80 мг двічі на добу до кінця другого тижня лікування. Досягнення максимальної цільової дози по 160 мг 2 рази на добу рекомендується до кінця третього місяця лікування препаратом Валсартан-СЗ. Збільшення дози залежить від переносимості препарату Валсартан-СЗ у період титрування. У разі розвитку артеріальної гіпотензії, що супроводжується клінічними проявами, або порушень функції нирок, слід розглянути питання про зниження дози. Оцінка стану пацієнтів у період після перенесеного інфаркту міокарда повинна включати оцінку функції нирок. Діти та підлітки Артеріальна гіпертензія Рекомендована початкова доза препарату Валсартан-СЗ у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Дозу рекомендовано коригувати з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені у таблиці нижче. Застосування вищих доз не рекомендовано. Маса тіла ≥ 8 кг Маса тіла ≥ 35 кг Маса тіла ≥ 80 кг Хронічна серцева недостатність та перенесений гострий інфаркт міокарда Препарат Валсартан-СЗ не рекомендований для лікування хронічної серцевої недостатності та після перенесеного гострого інфаркту міокарда у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти віком від 65 років У пацієнтів похилого віку корекції дози препарату не потрібно. Пацієнти з порушеннями функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок корекції дози препарату не потрібно. В даний час немає даних про застосування препарату у пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв. Пацієнти з порушеннями функції печінки Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу слід застосовувати препарат з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг.ПередозуванняСимптоми: при передозуванні препарату Валсартан-СЗ основним проявом є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до пригнічення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювання (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. У разі виникнення вираженого зниження АТ як терапії необхідно внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду, пацієнта слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця і дихальної системи, об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та кількості сечі, що виділяється.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з порушенням функції нирок Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, калій містять замінниками солі, або з іншими препаратами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в крові (наприклад, з гепарином), слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в крові. Трансплантація нирки Даних щодо безпеки застосування препарату Вазсартан-С3 у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, немає. Дефіцит в організмі натрію та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зниженим ОЦК, наприклад, які отримують високі дози діуретиків, у поодиноких випадках на початку лікування препаратом може розвиватися артеріальна гіпотензія, що супроводжується клінічними проявами. Перед початком лікування препаратом Валсартан-С3 слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, у тому числі шляхом зменшення дози діуретика. Стеноз ниркової артерії Застосування препарату коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що резвілася вдруге внаслідок однобічного стенозу артерії єдиної нирки, не призводить до істотної зміни показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну сироватки крові або азоту сечовини крові. Однак, враховуючи, що інші лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, як запобіжний засіб рекомендується контроль цих показників. Первинний гіперальдостеронізм Препарат неефективний для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки у цієї категорії пацієнтів не відзначається активація РААС. ХСН/період після перенесеного інфаркту міокарда У пацієнтів з ХСН або після перенесеного інфаркту міокарда, які починають лікування препаратом Валсартан-СЗ, часто відзначається деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контроль артеріального тиску на початку терапії. За умови дотримання рекомендацій щодо режиму дозування зазвичай не виникає необхідності відміни препарату Валсартан-СЗ через артеріальну гіпотензію. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати оцінку функції нирок. Внаслідок інгібування РААС у деяких пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану РААС, лікування інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та в окремих випадках розвитком гострої ниркової недостатності та/або років . Тому у цих категорій пацієнтів перед застосуванням препарату Валсартан-СЗ, а також періодично під час лікування препаратом необхідно проводити оцінку функції нирок. Комбінована терапія при артеріальній гіпертензії При артеріальній гіпертензії препарат Валсартан-СЗ може застосовуватися в монотерапії, а також спільно з іншими гіпотензивними засобами, зокрема, з діуретиками. Комбінована терапія в період після перенесеного інфаркту міокарда Можливе застосування препарату Валсартан-С3 у комбінації з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються після перенесеного інфаркту міокарда, а саме тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосовувати препарат Валсартан-С3 одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини. Комбінована терапія при ХСН При ХСН препарат Валсартан-С3 може застосовуватися як у монотерапії, так і одночасно з іншими засобами – діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосування потрійної комбінованої терапії інгібітором АПФ, бета-адреноблокатором та препаратом Валсартан-С3. Ангіоневротичний набряк, включаючи набряк Квінке Ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або набряк язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких з цих пацієнтів раніше виникав ангіоневротичний набряк на фоні прийому інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Прийом препарату Валсартан-С3 у разі розвитку ангіоневротичного набряку має бути негайно відмінено, відновлення прийому препарату Валсартан-С3 заборонено. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Оскільки на тлі терапії препаратом можливий розвиток таких небажаних явищ як запаморочення або непритомність, пацієнтам, які приймають препарат Валсартан-СЗ, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: валсартан – 80 мг; допоміжні речовини (ядро): целюлоза мікрокристалічна – 95,0 мг; кросповідон (Колідон CL) - 18,0 мг; кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 2,0 мг; магнію стеарат – 5,0 мг; допоміжні речовини (оболонка): Опадрай II - 6,0 мг (спирт полівініловий, частково гідролізований - 2,4 мг; титану діоксид Е 171 - 1,4268 мг; тальк - 0,888 мг; макрогол (поліетиленгліколь 3350) -1,2 лак на основі барвника індигокармін - 0,0042 мг; алюмінієвий лак на основі барвника азорубін - 0,0384 мг; алюмінієвий лак на основі барвника червоного [Понсо 4R] - 0,0306 мг). По 10, 14 або 30 таблеток у контурну коміркову упаковку. По 30 таблеток у банку полімерну з кришкою або у полімерний флакон з кришкою. Кожну банку або флакон, 3, 6 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток, 2, 4, 6 контурних осередкових упаковок по 14 таблеток або 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток, разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, круглі, двоопуклі з ризиком. На поперечному розрізі ядро ​​- таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому препарату внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) валсартану в плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату, концентрація валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у випадку прийому з їжею, однакові. Зменшення AUC, проте, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% прийнятої внутрішньо дози виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з періодом напіввиведення (Т1/2α) менше 1 години та β-фаза з Т1/2β – близько 9 годин. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). Т1/2 валсартану становить 6 годин. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти з ХСН У цій категорії пацієнтів час досягнення Сmах і Т1/2 подібні до таких у здорових добровольців. Підвищення AUC та Сmах прямо пропорційно збільшенню дози препарату (з 40 мг до 160 мг 2 рази). Чинник кумуляції становить середньому 1,7. При прийомі внутрішньо кліренс валсартану становить приблизно 4,5 л/годину. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти віком від 65 років У деяких пацієнтів старше 65 років системна біодоступність валсартану вища за таку у пацієнтів молодого віку, однак, не має клінічного значення. Пацієнти з порушеннями функції нирок Кореляція між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану відсутня. У пацієнтів з порушеннями функції нирок та швидкістю клубочкової фільтрації понад 10 мл/хв корекція дози препарату не потрібна. В даний час немає даних про застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий рівень зв'язування з білками плазми, тому його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти з порушеннями функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки відзначається підвищення біодоступності (AUC) валсартану вдвічі порівняно зі здоровими добровольцями. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалось. Пацієнти від 6 до 18 років Фармакокінетичні властивості валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняються від фармакокінетичних властивостей валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан - активний специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II, призначений для внутрішнього прийому. Вибірково блокує рецептори підтипу АТ1, які відповідальні за ефекти ангіотензину II. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ1 приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення у регуляції функцій серцево-судинної системи. Імовірність виникнення кашлю при застосуванні валсартану дуже низька, що пов'язано з відсутністю впливу на ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), який відповідає за деградацію брадикініну. Порівняння валсартану з інгібітором АПФ демонструє, що частота розвитку сухого кашлю є достовірною (р Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні валсартаном пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску (АТ), яке не супроводжується зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС). Після застосування внутрішньо разової дози препарату у більшості пацієнтів початок антигіпертензивної дії спостерігається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин, що зберігається більше 24 годин. При повторному застосуванні препарату максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. У разі одночасного застосування препарату з гідрохлортіазидом досягається достовірне додаткове зниження артеріального тиску. Різке припинення застосування валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими НЯ. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом 2 типу та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160 -320 мг, відзначається значне зниження протеїнурії (36-44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні препарату протягом 2-х років у пацієнтів, які почали приймати в період від 12 годин до 10 днів після перенесеного гострого інфаркту міокарда (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка), знижуються показники загальної смертності, смертності. і збільшується час до першої госпіталізації з приводу загострення перебігу хронічної серцевої недостатності, повторного інфаркту міокарда, раптової зупинки серця та інсульту (без смерті). Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда подібний до такого при інших станах. Хронічна серцева недостатність (ХСН) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану (у середній добовій дозі 254 мг) протягом 2-х років у пацієнтів із ХСН II (62%), III (36%) та IV (2%) функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ЛШ) ) менше 40% і внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ більше 2,9 см/м2, які отримують стандартну терапію, включаючи інгібітори АПФ (93%), діуретики (86%), дигоксин (67%) та бета-адреноблокатори (36%). зниження (на 27,5%) ризику госпіталізації щодо загострення перебігу ХСН. У пацієнтів, які не отримували інгібітори АПФ, відзначається значне зниження показника загальної смертності (на 33%), серцево-судинної смертності та захворюваності, пов'язаної з ХСН (час до настання першої серцево-судинної події), які оцінюються за такими показниками: смерть, раптова смерть з проведенням реанімації, госпіталізація з приводу загострення перебігу ХСН, внутрішньовенне введення інотропних або судинорозширювальних препаратів протягом 4 годин або більше без госпіталізації (на 44%). У групі пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ (без бета-адреноблокаторів), на фоні лікування валсартаном не спостерігається зниження показника загальної смертності, проте зменшуються показники серцево-судинної смертності та захворюваності, пов'язаної з ХСН на 18,3%. Загалом застосування валсартану призводить до зменшення кількості госпіталізацій з приводу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення фракції викиду лівого шлуночка, а також зменшення виразності ознак та симптомів серцевої недостатності та покращення якості життя порівняно з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку цукрового діабету у цієї категорії пацієнтів. Валсартан не впливав на частоту летальних наслідків внаслідок серцево-судинних подій, інфаркту міокарда та ішемічних атак без летального результату, на госпіталізації внаслідок серцевої недостатності або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації, у пацієнтів з порушенням толерантності до глюкози та артеріальної гіпертензії. віком, статтю та расовою приналежністю. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Початкова доза препарату Валсартан, що рекомендується, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози 80 мг один раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при артеріальній гіпертензії У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне, плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії.Показання до застосуванняДорослі Артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у дорослих пацієнтів, які отримують стандартну терапію одним або декількома препаратами з наступних фармакотерапевтичних груп: діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. Застосування кожного з цих препаратів не є обов'язковим. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати оцінку функції нирок. Для підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, за наявності стабільних показників гемодинаміки. Діти та підлітки Артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Вагітність, період грудного вигодовування. Тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю: Якщо у Вас є одне з перелічених захворювань, перед прийомом препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем. Слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на тлі попередньої терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) або інгібіторами АПФ. Приймати з обережністю при двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, первинному гіперальдостеронізмі при дотриманні дієти з обмеженням споживання кухонної солі; при станах, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання); у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв, у пацієнтів віком від 6 до 18 років та КК менше 30 мл/хв, у тому числі тих, що перебувають на гемодіалізі, з легкими та помірними порушеннями функції печінки біліарного та небіліарного генезу без явищ холестазу; пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) III-IV функціонального класу (по NYHA), функція нирок яких залежить від стану РААС, мітральним або аортальним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, а також у пацієнтів після трансплантації нирки. З обережністю здійснювати одночасне застосування АРА II, включаючи препарат Валсартан-СЗ, з іншими засобами, що інгібують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), такими як інгібітори АПФ або аліскірен. Не рекомендується застосовувати препарат Валсартан-СЗ одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини.Вагітність та лактаціяЯк і будь-який інший препарат, що впливає на РААС, препарат Валсартан-СЗ не повинен застосовуватись у жінок, які планують вагітність. При призначенні будь-якого препарату, що впливає на РААС, лікаря слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційну небезпеку цих препаратів під час вагітності. Як будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, препарат Валсартан-СЗ не повинен застосовуватися при вагітності. З огляду на механізм дії АРА II не можна виключити ризик для плода. Дія інгібіторів АПФ (препаратів, що також впливають на РААС) на плід, у разі їх застосування у другому та третьому триместрі вагітності може призводити до його пошкодження та загибелі. За ретроспективними даними при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності підвищується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Є повідомлення про мимовільні аборти, олігогідрамніон та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких під час вагітності з необережності приймали валсартан. Якщо вагітність діагностована під час лікування препаратом Валсартан-СЗ, слід відмінити лікування якнайшвидше. Невідомо, чи виділяється валсартан із грудним молоком. Тому не слід застосовувати препарат у період грудного вигодовування. Відсутні дані щодо впливу препарату на фертильність людини. При дослідженні тварин не спостерігалося ефектів впливу валсартану на фертильність.Побічна діяУ пацієнтів з артеріальною гіпертензією у контрольованих клінічних дослідженнях частота небажаних явищ була порівнянна з плацебо. Відсутні дані щодо залежності частоти будь-якого з небажаних явищ від дози або тривалості лікування, а також статі, віку або расової приналежності. Профіль безпеки препарату Валсартан-СЗ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у дорослих пацієнтів. Нижче наведені небажані явища, що спостерігалися під час клінічних досліджень, а також при застосуванні препарату у клінічній практиці. Для оцінки частоти небажаних явищ використані наступні критерії: "дуже часто" (≥1/10), "часто" (≥1/100, Для всіх небажаних явищ, виявлених у клінічній практиці та при аналізі лабораторних показників (частоту розвитку яких встановити неможливо) використовувалася градація "частота невідома". Пацієнти з артеріальною гіпертензією Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, гематокриту, нейтропенії, тромбоцитопенії. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж; частота невідома – бульозний дерматит. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом препарату не встановлено: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фаринг риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. Пацієнти, які отримують препарат Валсартан-СЗ після перенесеного гострого інфаркту міокарда та/іл та при ХСН Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – посилення симптомів хронічної серцевої недостатності. Порушення з боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи та органів середостіння: нечасто – кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – ангіоневротичний набряк; частота невідома - шкірний висип, свербіж, бульозний дерматит. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз, частота невідома – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність. Також у ході клінічних досліджень у пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда та/або при ХСН спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких із прийомом препарату не встановлений: артралгія, біль у животі, біль у спині, астенія, безсоння, зниження лібідо, нейтропенія, периферичні набряки, фарингіт, риніт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВстановлено, що при монотерапії валсартаном відсутні клінічно значущі взаємодії з такими лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або апіскирену Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи препарат Валсартан-СЗ, з іншими засобами, що впливають на РААС, пов'язане з підвищеною частотою розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Протипоказано одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Рекомендується проводити контроль артеріального тиску, функції нирок та вмісту електролітів у пацієнтів, які приймають препарат Валсартан-С3 та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При застосуванні валсартану одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2) можливе зменшення його антигіпертензивної дії. При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II одночасно з НПЗЗ можливе погіршення функції нирок та збільшення вмісту калію у плазмі крові. При необхідності одночасного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів до початку лікування необхідно провести оцінку функції нирок та корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmax та AUC). Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА II відзначалося оборотне збільшення вмісту літію у сироватці крові та посилення у зв'язку з цим токсичних проявів, тому рекомендується проводити контроль вмісту літію у сироватці крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Валсартан-С3 та діуретиками. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, еплеренону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію або солей, що містять калій, а також інших препаратів, здатних збільшувати вміст калію (наприклад, гепарин та ін.), може призвести до збільшення вмісту калію. калію у сироватці крові, і у пацієнтів із серцевою недостатністю до збільшення концентрації креатиніну сироватки крові. Якщо таке комбіноване лікування визнано необхідним, слід бути обережним. У дітей та підлітків артеріальна гіпертензія часто пов'язана з порушенням функції нирок. Рекомендовано з обережністю застосовувати валсартан одночасно з іншими препаратами, що впливають на РААС, у пацієнтів цієї категорії, оскільки це може призвести до збільшення вмісту калію у сироватці крові. Слід проводити регулярний контроль функції нирок та вмісту калію у сироватці крові у пацієнтів цієї групи.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймати внутрішньо, не розжовуючи, незалежно від їди, запиваючи водою. Дорослі Артеріальна гіпертензія Препарат може бути призначений у дозі 40мг, 80мг, 160мг, 320мг. Рекомендована початкова доза препарату Валсартан становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект відзначається у перші 2 тижні лікування; максимальний ефект розвивається за 4 тижні. Тим пацієнтам, у яких не вдається досягти адекватної терапевтичної відповіді, добова доза препарату Валсартан може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг або необхідно додатково застосовувати діуретичні засоби. Хронічна серцева недостатність Рекомендована початкова доза препарату Валсартан становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшити протягом як мінімум 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при добрій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Для підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда Лікування слід розпочинати протягом 12 годин після перенесеного інфаркту міокарда. Початкова доза становить 20 мг (1/2 таблетки 40 мг) двічі на добу. Підвищення дози проводиться методом титрування (40 мг, 80 мг, 160 мг 2 рази на добу) протягом наступних тижнів, до досягнення цільової дози 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Як правило, рекомендується збільшення дози до 80 мг двічі на добу до кінця другого тижня лікування. Досягнення максимальної цільової дози по 160 мг 2 рази на добу рекомендується до кінця третього місяця лікування препаратом Валсартан-СЗ. Збільшення дози залежить від переносимості препарату Валсартан-СЗ у період титрування. У разі розвитку артеріальної гіпотензії, що супроводжується клінічними проявами, або порушень функції нирок, слід розглянути питання про зниження дози. Оцінка стану пацієнтів у період після перенесеного інфаркту міокарда повинна включати оцінку функції нирок. Діти та підлітки Артеріальна гіпертензія Рекомендована початкова доза препарату Валсартан-СЗ у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Дозу рекомендовано коригувати з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені у таблиці нижче. Застосування вищих доз не рекомендовано. Маса тіла ≥ 8 кг Маса тіла ≥ 35 кг Маса тіла ≥ 80 кг Хронічна серцева недостатність та перенесений гострий інфаркт міокарда Препарат Валсартан-СЗ не рекомендований для лікування хронічної серцевої недостатності та після перенесеного гострого інфаркту міокарда у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти віком від 65 років У пацієнтів похилого віку корекції дози препарату не потрібно. Пацієнти з порушеннями функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок корекції дози препарату не потрібно. В даний час немає даних про застосування препарату у пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв. Пацієнти з порушеннями функції печінки Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу слід застосовувати препарат з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг.ПередозуванняСимптоми: при передозуванні препарату Валсартан-СЗ основним проявом є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до пригнічення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювання (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. У разі виникнення вираженого зниження АТ як терапії необхідно внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду, пацієнта слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця і дихальної системи, об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та кількості сечі, що виділяється.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з порушенням функції нирок Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, калій містять замінниками солі, або з іншими препаратами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в крові (наприклад, з гепарином), слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в крові. Трансплантація нирки Даних щодо безпеки застосування препарату Вазсартан-С3 у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, немає. Дефіцит в організмі натрію та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зниженим ОЦК, наприклад, які отримують високі дози діуретиків, у поодиноких випадках на початку лікування препаратом може розвиватися артеріальна гіпотензія, що супроводжується клінічними проявами. Перед початком лікування препаратом Валсартан-С3 слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, у тому числі шляхом зменшення дози діуретика. Стеноз ниркової артерії Застосування препарату коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що резвілася вдруге внаслідок однобічного стенозу артерії єдиної нирки, не призводить до істотної зміни показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну сироватки крові або азоту сечовини крові. Однак, враховуючи, що інші лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, як запобіжний засіб рекомендується контроль цих показників. Первинний гіперальдостеронізм Препарат неефективний для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки у цієї категорії пацієнтів не відзначається активація РААС. ХСН/період після перенесеного інфаркту міокарда У пацієнтів з ХСН або після перенесеного інфаркту міокарда, які починають лікування препаратом Валсартан-СЗ, часто відзначається деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контроль артеріального тиску на початку терапії. За умови дотримання рекомендацій щодо режиму дозування зазвичай не виникає необхідності відміни препарату Валсартан-СЗ через артеріальну гіпотензію. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати оцінку функції нирок. Внаслідок інгібування РААС у деяких пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану РААС, лікування інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та в окремих випадках розвитком гострої ниркової недостатності та/або років . Тому у цих категорій пацієнтів перед застосуванням препарату Валсартан-СЗ, а також періодично під час лікування препаратом необхідно проводити оцінку функції нирок. Комбінована терапія при артеріальній гіпертензії При артеріальній гіпертензії препарат Валсартан-СЗ може застосовуватися в монотерапії, а також спільно з іншими гіпотензивними засобами, зокрема, з діуретиками. Комбінована терапія в період після перенесеного інфаркту міокарда Можливе застосування препарату Валсартан-С3 у комбінації з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються після перенесеного інфаркту міокарда, а саме тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосовувати препарат Валсартан-С3 одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини. Комбінована терапія при ХСН При ХСН препарат Валсартан-С3 може застосовуватися як у монотерапії, так і одночасно з іншими засобами – діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосування потрійної комбінованої терапії інгібітором АПФ, бета-адреноблокатором та препаратом Валсартан-С3. Ангіоневротичний набряк, включаючи набряк Квінке Ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або набряк язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких з цих пацієнтів раніше виникав ангіоневротичний набряк на фоні прийому інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Прийом препарату Валсартан-С3 у разі розвитку ангіоневротичного набряку має бути негайно відмінено, відновлення прийому препарату Валсартан-С3 заборонено. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Оскільки на тлі терапії препаратом можливий розвиток таких небажаних явищ як запаморочення або непритомність, пацієнтам, які приймають препарат Валсартан-СЗ, слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему