Лекарства и БАД Хиты продаж
ХарактеристикаВнутрішньоматкова спіраль "Юнона" "Біо-Т" від медичного підприємства "Сімург" (Білорусь) - сучасний контрацептив, призначений для захисту від небажаної вагітності на строк до 5 років. Пропонована спіраль «Юнона» - Т-подібний внутрішньоматковий засіб з якорем з біологічно-інертного пластику та мідною оплеткою, загальною номінальною площею активної поверхні 380 мм2. Якір спіралі виготовлений з високощільного поліетилену, що володіє достатньою еластичністю для забезпечення безпеки та зручності використання контрацептиву. Властива пластику пружність дозволяє ВМС зберігати свою форму і утримуватися в матці у разі підвищення її тонусу. Контрацептивний ефект спіралі насамперед пов'язаний з механічною дією на внутрішню слизову оболонку матки. Асептичне запалення, що виникає в ендометрії, призводить до структурної перебудови тканини та створення умов, неприйнятних для імплантації та розвитку заплідненої яйцеклітини. Білоруська спіраль "Юнона" "Біо-Т" - біологічно активний контрацептив. Мідь, що міститься у ВМС, надає токсичну дію на чоловічі статеві клітини, зменшує їх рухливість і ускладнює проникнення в матку. Це не тільки посилює протизаплідний ефект, але й зменшує ймовірність зустрічі сперматозоїда та яйцеклітини в матковій трубі та знижує ризик розвитку позаматкової вагітності. Спіраль «Юнона» Т-подібна з міддю не поступається іншим ВМС за рівнем контрацепції та рекомендується жінкам, які потребують захисту від небажаної вагітності протягом 3-5 років, коли застосування ВМС з більш тривалим терміном дії є недоцільним. Для установки мідної спіралі «Юнона» використовується трубка-провідник, що додається до неї. Невеликий діаметр трубки, що дорівнює 3,9 мм, дозволяє вводити спіраль без попереднього розширення цервікального каналу. Для контролю глибини установки ВМС на провідник нанесено сантиметрову шкалу. Металева складова ВМС забезпечує контрастність спіралі при променевому дослідженні та дозволяє контролювати положення пристрою в матці.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
3 594,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: сакубітрилу та валсартану гідратний комплекс натрієвих солей -113,103 мг (у перерахунку на безводну кислотну форму 100 мг, що еквівалентно вмісту 48,6 мг сакубітрилу та 51,4 мг валсартану); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 34,897 мг, гіпоролоза - 25,000 мг, кросповідон - 18,000 мг, магнію стеарат - 6,000 мг, тальк - 2,000 мг, кремнію діоксид колоїдний - 1,00; оболонка: премікс оболонки білий - 7,732 мг (гіпромелоза - 5,521 мг, титану діоксид-1,106 мг, макрогол 4000 - 0,553 мг, тальк - 0,553 мг), премікс оболонки жовтий - 0,256 мг, 00,00 мг, макрогол 4000 -0,018 мг, тальк - 0,018 мг), премікс оболонки червоний - 0,012 мг (гіпромелоза - 0,009 мг, барвник заліза оксид червоний - 0,002 мг, макрогол 4000 - 0,001 мг, 0 - 1 мг). По 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блідо-жовтого кольору з фаскою, без ризику. З одного боку нанесено гравірування «L1», з іншого - «NVR». На поперечному розрізі ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаДія препарату Юперіо опосередкована новим механізмом, а саме, одночасним пригніченням активності неприлізину (нейтральної ендопептидази (neutral endopeptidase, NEP)) речовиною LBQ657 (активним метаболітом сакубітрилу) і блокадою рецепторів до ангіотензину II 1 II (АРА II). Взаємодоповнюючі сприятливі ефекти сакубітрилу та валсартану на стан серцево-судинної системи та нирок у пацієнтів із серцевою недостатністю обумовлені збільшенням кількості пептидів, що розщеплюються неприлізином (таких як натрійуретичні пептиди (НП)), що опосередковано дією LBQ657, ІІ. НП активують мембранозв'язані рецептори, пов'язані з гуанілілциклазою, що призводить до підвищення концентрації циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), що викликає симптоми вазодилатації, збільшення натрійурезу та діурезу, збільшення швидкості клубочкової фільтрації та ниркового кровотоку, а також та антифібротична дія. Валсартан, вибірково блокуючи AT1-рецептор, пригнічує негативні ефекти ангіотензину II на серцево-судинну систему та нирки, а також блокує ангіотензин II-залежне вивільнення альдостерону. Це запобігає стійкій активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка спричиняє звуження судин, затримку натрію та води нирками, активацію росту та проліферацію клітин, а також подальшу перебудову серцево-судинної системи, що посилює порушення у її функціонуванні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо комплекс сакубітрилу та валсартану розпадається на сакубітрил, який потім метаболізується з утворенням метаболіту LBQ657 та валсартан; концентрації названих речовин у плазмі крові досягають максимуму через 0,5 год, 2 год та 1,5 год відповідно. Абсолютна біодоступність сакубітрилу та валсартану після прийому внутрішньо становить >60% та 23% відповідно. У разі прийому комплексу сакубітрилу та валсартану двічі на добу рівноважні концентрації сакубітрилу, LBQ657 та валсартану досягаються через 3 дні. Статистично значущого накопичення сакубітрилу та валсартану у рівноважному стані не відзначається; водночас накопичення LBQ657 перевищує концентрацію при одноразовому застосуванні у 1,6 раза. Прийом комплексу сакубітрилу та валсартану одночасно з їдою не надавав клінічно значущого впливу на показники системного впливу сакубітрилу, LBQ657 та валсартану. Зниження експозиції валсартану у разі прийому комплексу сакубітрилу та валсартану одночасно з їдою не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту. Час прийому комплексу сакубітрилу та валсартану не залежить від часу прийому їжі. Розподіл Комплекс сакубітрилу та валсартану значною мірою пов'язаний з білками плазми крові (94% – 97%). Порівняння експозицій у плазмі крові та СМР показує, що LBQ657 невеликою мірою проникає через гематоенцефалічний бар'єр (0,28%). Здається обсяг розподілу комплексу становить від 75 до 103 л. Метаболізм Сакубітрил під дією ферментів швидко перетворюється на метаболіт LBQ657, який далі суттєво не метаболізується. Валсартан метаболізується незначною мірою, у вигляді метаболітів виявляється лише близько 20%) від введеної дози. У плазмі крові в незначних концентраціях ( Виведення Після прийому внутрішньо 52-68% сакубітрилу (головним чином, у вигляді LBQ657) та -13% валсартану та його метаболітів виводяться нирками; 37-48% сакубітрилу (головним чином, у вигляді LBQ657) та 86% валсартану та його метаболітів виводяться через кишечник. Сакубітрил, LBQ657 та валсартан виводяться з плазми крові із середніми періодами напіввиведення (Т1/2), що становлять приблизно 1,43 год, 11,48 год та 9,90 год відповідно. Лінійність/нелінійність У вивченому діапазоні доз комплексу сакубітрилу та валсартану (50-400 мг) фармакокінетичні параметри сакубітрилу, LBQ657 та валсартану змінюються пропорційно дозі. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Пацієнти старше 65 років Експозиції LBQ657 та валсартану у пацієнтів даної категорії вищі на 42% та 30% відповідно, ніж у пацієнтів молодшого віку. Подібні відмінності не пов'язані з клінічно значущими ефектами, тому корекція дози препарату не потрібна. Пацієнти молодші 18 років Застосування препарату у пацієнтів цієї категорії не вивчено. Пацієнти з порушеннями функції нирок Для LBQ657 спостерігалася кореляція між функцією нирок та площею під кривою «концентрація-час» (AUC), для валсартану такої кореляції не спостерігалося. У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (рСКФ) >30 мл/хв/1,73 м Пацієнти з порушеннями функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості експозиція сакубітрилу збільшувалася у 1,5 та 3,4 рази відповідно. Експозиція LBQ657 – у 1,5 та 1,9 рази, валсартану – у 1,2 та 2,1 рази (у порівнянні зі здоровими добровольцями). У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю), включаючи пацієнтів з обструкцією жовчних шляхів, корекція дози препарату не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки помірного ступеня (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза препарату, що рекомендується, становить 50 мг двічі на добу. У зв'язку з відсутністю даних застосування у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не рекомендовано. Етнічна приналежність Фармакокінетика комплексу сакубітрилу та валсартану у пацієнтів різних расових та етнічних груп істотно не відрізняється. Підлога Фармакокінетика комплексу сакубітрилу та валсартану (сакубітрил, LBQ657 та валсартан) у чоловіків та жінок суттєво не відрізняється.ФармакодинамікаФармакодинамічні ефекти сакубітрилу та валсартану, що входять до складу препарату, оцінювали після його одноразового та багаторазового застосування у здорових добровольців, а також у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю. Ефекти, що відзначаються, відповідали механізму дії комплексу діючих речовин, що полягає в одночасному придушенні неприлізину і блокаді РААС. У семиденному дослідженні у пацієнтів зі зниженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка, в якому валсартан застосовували як контроль, застосування сакубітрилу та валсартану призводило до статистично значущого короткочасного збільшення натрійурезу, збільшення концентрації цГМФ у сечі та зниження концентрації передсердного ) та N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натріюуретичного пептиду (NT-proBNP) у плазмі крові (порівняно з валсартаном). У 21-денному дослідженні у пацієнтів зі зниженою ФВ лівого шлуночка застосування сакубітрилу та валсартану викликало статистично значуще збільшення концентрації передсердного натріюуретичного пептиду (ANP) та цГМФ у сечі та концентрації цГМФ у плазмі крові, а також зниження плазмових концентрацій. -1 (Порівняно з вихідним станом). Крім того, застосування сакубітрилу та валсартану блокує AT1-рецептор, на що вказує збільшення активності та концентрації реніну у плазмі крові. В іншому дослідженні комплекс сакубітрилу та валсартану викликав більш виражене зниження концентрації NT-proBNP у плазмі крові та більш значне підвищення концентрацій мозкового натрійуретичного пептиду (BNP) та цГМФ у сечі, ніж еналаприл. У той час як BNP є субстратом неприлізину, NT-proBNP таким не є, у зв'язку з чим NT-proBNP, на відміну від BNP, можна використовувати як біомаркер при моніторингу пацієнтів із серцевою недостатністю, які отримують комплекс сакубітрилу та валсартану. У дослідженні з докладним вивченням інтервалу QTc у здорових добровольців чоловічої статі застосування комплексу сакубітрилу та валсартану одноразово в дозах 400 мг та 1200 мг не впливало на реполяризацію міокарда. Неприлізин - один з декількох ферментів, що беруть участь у метаболізмі амілоїда-р (Ар) головного мозку та спинномозкової рідини (СМР). На фоні застосування комплексу сакубітрилу та валсартану у дозі 400 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів у здорових добровольців концентрація Ар 1-38 у СМР збільшувалася; при цьому концентрації bАР 1-40 і 1-42 в СМР не змінювалися. Клінічне значення цього факту невідоме. У клінічному дослідженні застосування комплексу сакубітрилу та валсартану у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю статистично достовірно знижувало ризик летального результату через серцево-судинну патологію або госпіталізацію у зв'язку з гострою серцевою недостатністю (21,8% у групі досліджуваного препарату проти 26,5% у групі. еналаприлу). Абсолютне зниження ризику летального результату через серцево-судинну патологію або госпіталізацію у зв'язку з гострою серцевою недостатністю становило 4,7% (3,1% для ризику летального результату через серцево-судинну патологію і 2,8%) для первинної госпіталізації. у зв'язку з гострою серцевою недостатністю). Відносне зниження ризику проти еналаприлом становило 20%. Ефект відзначений на ранніх етапах застосування препарату та зберігався протягом усього періоду дослідження. Розвитку ефекту сприяли обидва діючі компоненти препарату. Частота випадків раптової смерті, які становили 45% всіх летальних випадків через серцево-судинну патологію, у групі досліджуваного препарату знизилася на 20% порівняно з групою еналаприлу (відношення ризиків (hazard rAT1o, HR) 0,80, р=0,008 ). Частота випадків розвитку недостатності скорочувальної функції міокарда, яка була причиною летального результату в 26% випадків через серцево-судинну патологію, у групі досліджуваного препарату знизилася на 21% порівняно з таким показником у групі еналаприлу (HR 0,79, р=0, 0338).Показання до застосуванняХронічна серцева недостатність (II-IV класи за класифікацією NYHA) у пацієнтів із систолічною дисфункцією з метою зниження ризику серцево-судинної смертності та госпіталізації з приводу серцевої недостатності.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до сакубітрилу або валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Одночасне застосування з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), а також період 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Наявність ангіоневротичного набряку в анамнезі на тлі попередньої терапії інгібіторами АПФ або АРА ІІ. Одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або у пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок (РСКФ Порушення функції печінки тяжкого ступеня (клас С за класифікацією Чайлд П'ю), біліарний цироз та холестаз. Препарат Інтресто не рекомендується для застосування у дітей віком до 18 років у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки. Вагітність, планування вагітності та період грудного вигодовування. Одночасне застосування коїться з іншими препаратами, які містять АРА II, т.к. до складу препарату входить валсартан. З обережністю Слід бути обережним при застосуванні препарату Юперіо у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (РСКФ). Слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату зі статинами, інгібіторами фосфодіестерази 5-го типу. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі у зв'язку з відсутністю даних щодо застосування препарату у пацієнтів даної категорії. Пацієнти негроїдної раси можуть бути більш схильні до ризику ангіоневротичного набряку.Вагітність та лактаціяСлід інформувати пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом про можливі наслідки застосування препарату під час вагітності, а також необхідність використання надійних методів контрацепції під час лікування препаратом та протягом тижня після його останнього прийому. Як і інші препарати, що безпосередньо діють на РААС, препарат Юперіо не слід застосовувати під час вагітності. Дія препарату Юперіо опосередкована блокадою рецепторів ангіотензину II, тому ризик для плода не можна виключити. При настанні вагітності під час лікування препаратом пацієнтці слід припинити прийом препарату та поінформувати свого лікаря. Оскільки у доклінічних дослідженнях зазначено виділення сакубітрилу та валсартану з молоком лактуючих тварин, не рекомендується застосовувати препарат Юперіо у період грудного вигодовування. Рішення про відмову від грудного вигодовування або про відміну препарату Юперії продовження грудного вигодовування слід приймати з урахуванням важливості його застосування для матері. Даних про вплив препарату Юперіо на фертильність чоловіків та жінок немає. У дослідженнях препарату Юперіо у тварин зниження фертильності не було.Побічна діяВиявлені небажані явища (НЯ) відповідали фармакологічним характеристикам препарату Юперіо та супутнім захворюванням, які є у пацієнтів. Найпоширенішими НЯ були виражене зниження артеріального тиску, гіперкаліємія та порушення функції нирок, спричинені корекцією дози препарату Юперіо або припиненням терапії. Частота НЯ не залежала від статі, віку чи расової приналежності пацієнтів. НЯ перераховані відповідно до системно-органного класу медичного словника для нормативно-правової діяльності MedDRA. У межах кожного системно-органного класу НЯ розподілено за частотою виникнення у порядку зменшення їх важливості. Для оцінки частоти використані такі критерії: дуже часто (>1/10); часто (від >1/100 до1/1,000 до<1/100); рідко (від >1/10000 до <1/1000); дуже рідко ( Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – гіперкаліємія; часто – гіпокаліємія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль; нечасто – ортостатичне запаморочення. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто – вертиго. Порушення з боку судин: дуже часто – виражене зниження артеріального тиску: часто – непритомність, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, нудота. Порушення з боку колії та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже часто – порушення функції нирок; часто – ниркова недостатність (у т.ч. гостра ниркова недостатність). Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, астенія. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані лікарські взаємодії Інгібітори АПФ Препарат Юперіо протипоказаний до застосування одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки пригнічення неприлізину одночасно із застосуванням інгібітора АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування препарату Юперіо можна не раніше ніж через 36 годин після відміни інгібітору АПФ. Застосування інгібітору АПФ можливе не раніше ніж через 36 годин після останнього прийому Юперіо. Аліскірен У пацієнтів з цукровим діабетом та у пацієнтів з порушеннями функції нирок (РСКФ Не рекомендовані лікарські взаємодії Антагоністи рецепторів ангіотензину Оскільки одна з діючих речовин є антагоністом рецепторів ангіотензину II, одночасне застосування з іншим препаратом, що містить АРА II, не рекомендується. Лікарські взаємодії, які необхідно враховувати Інгібітори ГМГ-КоА редуктази (статини) Дані досліджень показують, що сакубітрил пригнічує активність переносників ОАТР1В1 та ОАТР1ВЗ. Препарат Юперіо може збільшувати системну експозицію таких субстратів ОАТР1В1 та ОАТР1ВЗ, як статини. У пацієнтів, які отримували препарат Юперіо одночасно з аторвастатином, максимальна концентрація в плазмі (Сmах) аторвастатину та його метаболітів збільшувалася до 2 разів, а AUC – до 1,3 разів. З цієї причини препарат Юперіо одночасно зі статинами слід застосовувати з обережністю. Сілденафіл У пацієнтів з вираженим підвищенням АТ, які отримують препарат Юперіо (до досягнення рівноважної концентрації), одноразове застосування силденафілу посилювало антигіпертензивну дію порівняно із застосуванням препарату Юперіо в монотерапії. З цієї причини у пацієнтів, які отримують Юперіо, застосовувати силденафіл або інший інгібітор фосфодіестерази 5-го типу слід з обережністю. Передбачувані лікарські взаємодії, які необхідно враховувати Калій Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, тріамтерена та амілориду), антагоністів мінералокортикоїдів (наприклад, спіронолактону та еплеренону), препаратів калію або замінників калію, що містять вміст кухонної солі, може викликати підвищення вмісту калію та концентрації креатиніну в сироватці крові. У пацієнтів, які отримують препарат Юперіо одночасно з цими препаратами, рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи виборчі інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2) Застосування препарату Юперіо одночасно з НПЗЗ у пацієнтів старше 65 років, у пацієнтів з гіповолемією (включаючи пацієнтів, які отримують діуретики) та у пацієнтів з порушеннями функції нирок, може збільшувати ризик погіршення функції нирок. У пацієнтів, які отримують препарат Юперіо одночасно з нестероїдними протизапальними засобами, при призначенні подібної схеми лікування та у разі її зміни рекомендується контролювати функцію нирок. Препарати літію Можливість лікарської взаємодії між препаратом Юперіо та препаратами літію не вивчали. При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА II відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та посилення у зв'язку з цим токсичних проявів. У пацієнтів, які отримують препарат Юперіо разом із препаратами літію, рекомендується ретельно контролювати вміст літію у сироватці крові. У разі додаткового застосування діуретичного лікарського засобу ризик токсичної дії літію може збільшуватися. Білки-переносники Активний метаболіт сакубітрилу (LBQ657) та валсартан є субстратами білків-переносників 0АТР1В1, 0АТР1ВЗ та ОАТЗ; валсартан також є субстратом білка-переносника MRP2. У пацієнтів, які отримують препарат Юперіо одночасно з інгібіторами ОАТР1В1, ОАТР1ВЗ, ОАТЗ (наприклад, рифампіцином та циклоспорином) або MRР2 (наприклад, ритонавіром) може збільшуватися системна експозиція LBQ657 або валсартану відповідно. На початку та в момент завершення спільного застосування препарату Юперіо та даної групи препаратів потрібно дотримуватися обережності. Відсутність значних лікарських взаємодій У разі застосування препарату Юперіо в комбінації з фуросемідом, дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, метформіном, омепразолом, карведилолом, нітрогліцерином внутрішньовенно (в/в) або комбінованим препаратом левоноргестрелу та етинілестрадио. Взаємодія з атенололом, індометацином, глибенкламідом (глибуридом) або циметидином при сумісному застосуванні з препаратом Юперіо не очікується. Взаємодія з ізоферментами системи цитохрому Р450 Наявні дослідження демонструють, що ймовірність лікарських взаємодій, опосередкованих ізоферментами цитохрому CYP450, невелика, оскільки комплекс діючих речовин у незначній мірі метаболізується за участю ізоферментів CYP450. Комплекс речовин препарату Юперіо не є інгібітором або індуктором ізоферментів CYP450.Спосіб застосування та дозиЧас прийому препарату Юперіо не залежить від часу їди. Цільова (максимальна добова) доза препарату Юперіо становить 200 мг (102,8 мг + 97,2 мг) 2 рази на добу. Початкова доза препарату Юперіо, що рекомендується, становить 100 мг (51,4 мг + 48,6 мг) 2 рази на добу. У пацієнтів, які не отримували терапію інгібіторами АПФ або АРА II, або отримували ці препарати в низьких дозах, починати терапію препаратом Юперіо слід у дозі 50 мг (25,7 мг + 24,3 мг) 2 рази на добу з повільним підвищенням дози. подвоювання добової дози 1 раз на 3-4 тижні). Залежно від переносимості, дозу препарату Інтресто слід збільшувати вдвічі кожні 2-4 тижні аж до досягнення цільової (максимальної добової) дози 200 мг (102,8 мг + 97,2 мг) 2 рази на добу. Застосування препарату Юперіо можливе не раніше, ніж через 36 годин після відміни інгібітору АПФ, оскільки у разі одночасного застосування можливий розвиток ангіоневротичного набряку. Оскільки до складу препарату Юперіо входить АРА II валсартан, його слід застосовувати одночасно з іншим препаратом, до складу якого входить АРА II. При розвитку ознак порушення переносимості препарату Юперіо (клінічно виражене зниження артеріального тиску, гіперкаліємія, порушення функції нирок), слід розглянути питання про тимчасове зниження дози або корекцію дози одночасно застосовуваних лікарських препаратів. Пацієнти спеціальних категорій Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкої (РСКФ 60-90 мл/хв/1,73 м2) або помірного ступеня тяжкості (РСКФ 30-60 мл/хв/1,73 м2) корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (РСКФ Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого ступеня (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) корекція дози препарату Юперіо не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки помірного ступеня (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза препарату, що рекомендується, становить 50 мг двічі на добу. Препарат Юперіо не рекомендований для застосування у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (клас З класифікації Чайлд-П'ю). Застосування у дітей та підлітків віком до 18 років Даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Юперіо у дітей та підлітків немає. Застосування у пацієнтів віком від 65 років. У пацієнтів віком понад 65 років корекція дози не потрібна.ПередозуванняДаних про передозування препаратом Юперіо у людини недостатньо. Одноразове застосування препарату в дозі 1200 мг та багаторазове в дозі 900 мг у здорових добровольців супроводжувалося хорошою переносимістю. Найбільш ймовірним симптомом передозування є виражене зниження артеріального тиску, зумовлене антигіпертензивною дією діючих речовин. У цьому випадку рекомендується симптоматичне лікування. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. У разі виникнення вираженого зниження АТ як терапії необхідно внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду, пацієнта слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця і дихальної системи, об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та кількості сечі, що виділяється. Видалення діючих речовин при проведенні гемодіалізу малоймовірне, оскільки значна частина їх зв'язується з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВиражене зниження АТ У пацієнтів, які отримували препарат Юперіо, спостерігалися випадки клінічно вираженої артеріальної гіпотензії. При виникненні вираженого зниження АТ слід розглянути питання про корекцію дози діуретиків, супутніх гіпотензивних засобів, а також усунення причин виникнення вираженого зниження АТ (наприклад, гіповолемії). Якщо, незважаючи на ці заходи, виражене зниження артеріального тиску зберігається, дозу препарату Юперіо слід зменшити або препарат слід на якийсь час відмінити. Остаточна відміна препарату зазвичай не потрібна. Імовірність виникнення вираженого зниження артеріального тиску, як правило, вища у пацієнтів з гіповолемією, яка може бути викликана терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, діареєю або блюванням. Перед початком застосування препарату Юперіо слід провести корекцію вмісту натрію в організмі та/або заповнити ОЦК. Порушення функції нирок Як і будь-який інший препарат, що діє на РААС, препарат Юперіо може спричинити погіршення функції нирок. У порівняльному дослідженні безпеки та ефективності 14/17 (у порівнянні з еналаприлом) клінічно значущі порушення функції нирок відзначалися рідко, а препарат Юперіо у зв'язку з подібними порушеннями скасовували рідше (0,65%), ніж еналаприл (1,28%). У разі клінічно значущого погіршення функції нирок слід розглянути питання зменшення дози препарату Юперіо. При застосуванні препарату Юперіо у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок слід бути обережним. Гіперкаліємія Як і будь-який інший препарат, що діє на РААС, препарат Юперіо може збільшувати ризик гіперкаліємії. У порівняльному дослідженні безпеки та ефективності (порівняно з еналаприлом) клінічно значуща гіперкаліємія відзначалася рідко; препарат Юперіо у зв'язку з гіперкаліємією було скасовано у 0,26% пацієнтів, а еналаприл – у 0,35% пацієнтів. Препарати, здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, калійзберігаючі діуретики, препарати калію) одночасно з препаратом Юперіо слід застосовувати з обережністю. У разі клінічно значущої гіперкаліємії слід розглянути такі заходи, як зниження споживання калію з їжею або корекція дози супутніх препаратів. Рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з такими факторами ризику,як тяжкі порушення функції нирок, цукровий діабет, гіпоальдостеронізм чи дієта з високим вмістом калію. Ангіоневротичний набряк На фоні застосування препарату Юперіо спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку. При виникненні ангіоневротичного набряку препарат Юперіо слід негайно відмінити та призначити належне лікування та спостереження за пацієнтом до повного та стійкого вирішення всіх симптомів. Повторно призначати препарат Юперіо не слід. У випадках підтвердженого ангіоневротичного набряку, при якому набряк поширювався тільки на обличчя та губи, цей стан, як правило, дозволялося без втручання, хоча застосування антигістамінних засобів сприяло полегшенню симптомів. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. У тих випадках, коли набряк поширюється на мову, голосові складки або гортань, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідно негайно розпочати належне лікування, наприклад, підшкірне введення розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 (0,3-0,5 мл) , та/або вжити належних заходів щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У пацієнтів, які мають ангіоневротичний набряк, викликаний застосуванням інгібітору АПФ або АРА II, препарат Юперіо застосовувати не слід. Пацієнти негроїдної раси можуть бути більш схильні до ризику англіосвротичного набряку. Пацієнти зі стенозом ниркової артерії Як і інші препарати, що діють на РААС, препарат Юперіо може спричинити підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркових артерій. У пацієнтів зі стенозом ниркової артерії слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи функцію нирок. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та/або механізмами Відсутні дані щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та/або механізмами. У зв'язку з можливим виникненням запаморочення або підвищеної втоми слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: дієногест (мікронізований) 2 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, мікрокристалічна целюлоза, повідон-К25, кросповідон (тип А), тальк, магнію стеарат. По 14 таблеток у блістері з ПВХ – алюмінієвої фольги. По 2 блістери в картонну пачку разом із інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі плоскі таблетки білого або майже білого кольору з фаскою та гравіюванням "G93" на одній стороні та "RG" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГестаген.ФармакокінетикаВсмоктування Дієногест швидко і практично повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі, що становить 47 нг/мл, досягається приблизно через 1,5 години після разового перорального прийому. Біодоступність становить близько 91%. Фармакокінетика дієногесту у діапазоні доз від 1 до 8 мг характеризується дозозалежністю. Розподіл Дієногест зв'язується з альбуміном у плазмі крові і не зв'язується з глобуліном, що зв'язує статеві гормони (ГСПГ), а також з кортикостероїд-зв'язуючим глобуліном (КСГ). 10% загальної концентрації речовини в плазмі крові знаходиться у вигляді вільного стероїду, тоді як близько 90% неспецифічно пов'язано з альбуміном. Здається обсяг розподілу дієногеста становить 40 л. Метаболізм Дієногест майже повністю метаболізується переважно шляхом гідроксилювання з утворенням кількох практично неактивних метаболітів. Виходячи з результатів досліджень in vitro та in vivo, основним ферментом, що бере участь у метаболізмі дієногеста, є CYP3A4. Метаболіти виводяться дуже швидко, тому переважаючою фракцією в плазмі є незмінений дієногест. Швидкість метаболічного кліренсу із плазми становить 64 мл/хв. Виведення Концентрація дієногесту в плазмі знижується двофазно. Період напіввиведення у термінальній фазі становить приблизно 9-10 год. Після прийому внутрішньо в дозі 0,1 мг/кг дієногест виводиться у вигляді метаболітів нирками та через кишечник у співвідношенні приблизно 3:1. Період напіввиведення метаболітів нирками становить 14 годин. Після перорального прийому приблизно 86% отриманої дози виводиться протягом 6 днів, причому основна частина виводиться за перші 24 години, переважно нирками. Рівноважна концентрація Фармакокінетика дієногесту залежить від рівня ГСПГ. Концентрація дієногесту в плазмі після щоденного застосування зростає приблизно в 1,24 рази, досягаючи рівноважної концентрації через 4 дні прийому. Фармакокінетика дієногесту після багаторазового застосування препарату може бути спрогнозована на основі фармакокінетики після одноразового застосування. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнток Пацієнтки з нирковою недостатністю Досліджень фармакокінетики дієногесту у пацієнток із порушенням функції нирок не проводилось. Пацієнтки з печінковою недостатністю Фармакокінетика дієногесту у пацієнток із печінковою недостатністю не вивчалась.ФармакодинамікаДієногест є похідним нортестостерону, характеризуючись антиандрогенною активністю, що становить приблизно одну третину активності ципротерону ацетату. Дієногест зв'язується з рецепторами прогестерону в матці жінки, володіючи лише 10% відносної спорідненості до рецепторів прогестерону. Незважаючи на низьку спорідненість до рецепторів прогестерону, дієногест має потужний прогестагенний ефект in vivo. Дієногест не має значної андрогенної, мінералокортикоїдної або глюкокортикоїдної активності in vivo. Дієногест впливає на ендометріоз за рахунок пригнічення трофічних ефектів естрадіолу щодо аутопічного та ектопічного ендометрію, внаслідок зниження продукції естрогенів у яєчниках та зменшення їх концентрації у плазмі. При тривалому застосуванні викликає початкову децидуалізацію тканини ендометрію з подальшою атрофією ендометріоїдних вогнищ. Інші фармакологічні властивості дієногесту, такі як імуномодулююча та антиангіогенна, ймовірно, сприяють його переважному впливу на проліферацію клітин. Перевага дієногеста порівняно з плацебо щодо тазового болю, асоційованого з ендометріозом, була продемонстрована у 198 пацієнток у клінічному дослідженні тривалістю 3 місяці. Тазовий біль, асоційований з ендометріозом, оцінювали за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ, 0-100 мм). Після 3 місяців лікування дієногестом було показано статистично значущу різницю з плацебо (Δ = 12,3 мм; 95% ДІ: 6,4-18,1; р Через 3 місяці лікування у 37,3% пацієнток відмічено зменшення інтенсивності тазового болю, асоційованого з ендометріозом, на 50% та більше без відповідного збільшення дози додаткового знеболювального засобу, яке вони приймали (у групі плацебо: у 19,8%); у 18,6% пацієнток відзначено зменшення інтенсивності тазового болю, асоційованого з ендометріозом, на 75% і більше без підвищення дози додаткового знеболювального засобу, яке вони приймали (плацебо: 7,3%). У продовженій відкритій фазі даного плацебо-контрольованого дослідження спостерігалося стійке зменшення тазового болю, що асоціюється з ендометріозом, при тривалості лікування до 15 місяців. Результати плацебо-контрольованої частини дослідження підтверджувалися результатами, отриманими в дослідженні з групою активного контролю (прийом агоніста гонадотропін-рилізинг гормону (ГнРГ)) тривалістю 6 місяців у 252 пацієнток з ендометріозом. У трьох дослідженнях, у яких загалом взяли участь 252 пацієнтки, які отримували добову дозу дієногесту 2 мг, було продемонстровано суттєве зменшення ендометріоїдних вогнищ через 6 місяців лікування. У невеликому дослідженні (n = 8 у кожній дозовій групі) показано, що дієногест у добовій дозі 1 мг через 1 місяць викликав розвиток ановуляторного статусу. Вивчення контрацептивної ефективності дієногеста у великих дослідженнях не проводилося. У період терапії дієногест відзначається помірне зниження концентрації ендогенних естрогенів. В даний час відсутні дані довгострокового дослідження мінеральної щільності кісток (МПК) та ризику переломів при прийомі дієногесту. МПК оцінювалася у 21 дорослої пацієнтки до початку лікування та через 6 місяців застосування препарату, зниження середнього показника МПК відзначено не було. Після такого ж періоду лікування лейпрореліну ацетатом (ЛА) у 29 пацієнток відмічено зниження МПК на 4,04% ± 4,84 (Δ між групами = 4,29%; 95% ДІ: 1,93-6,66; Під час застосування дієногесту тривалістю до 15 місяців значного впливу препарату на стандартні лабораторні параметри, включаючи гематологію, хімічний склад крові, показники ферментів печінки, ліпідів та глікованого гемоглобіну не спостерігалося. У дослідженні тривалістю 12 місяців, у якому взяли участь 111 пацієнток підліткового віку, у 103 пацієнток середня відносна зміна показника МПК поперекового відділу хребта (хребці L2-L4) порівняно з вихідним показником становила – 1,2%. Через 6 місяців після закінчення лікування в рамках періоду продовженого спостереження у групи пацієнток, у яких спостерігалося зниження МПК, цей параметр знову було виміряно, і аналіз показав підвищення рівня МПК у бік вихідного показника до рівня – 0,6%. Доклінічні дані, отримані під час стандартних досліджень фармакологічної безпеки, токсичності при багаторазовому введенні доз, генотоксичності, канцерогенного потенціалу та токсичності для репродуктивної системи, не вказують на існування специфічного ризику для людини. Проте слід враховувати, що статеві гормони здатні стимулювати зростання ряду гормонозалежних тканин та пухлин.Показання до застосуванняЛікування ендометріозу.Протипоказання до застосуванняЗастосування препарату Зафрилла® протипоказане за наявності будь-якого з перелічених нижче станів/захворювань/факторів ризику, частина яких є загальною для всіх препаратів, що містять лише гестагенний компонент. Гострий венозний тромбофлебіт, венозні тромбоемболії (ВТЕ). Захворювання серця та артерій, в основі яких лежать атеросклеротичні ураження судин (у тому числі ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, порушення мозкового кровообігу) нині або в анамнезі. Цукровий діабет з ангіопатією. Тяжкі захворювання печінки в даний час або в анамнезі до нормалізації показників функції печінки. Пухлини печінки (доброякісні чи злоякісні) нині чи анамнезі. Діагностовані гормонозалежні злоякісні захворювання статевих органів або молочної залози, або підозра на них. Кровотечі із піхви неясного генезу. Гіперчутливість до дієногесту або будь-якої з допоміжних речовин. Вагітність та період грудного вигодовування. Спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування дієногесту у цій віковій групі). Якщо будь-який із даних станів/захворювань/факторів ризику розвинеться на фоні застосування препарату, прийом препарату слід негайно припинити. З обережністю: Депресія в анамнезі, позаматкова вагітність в анамнезі, артеріальна гіпертензія, хронічна серцева недостатність, мігрень з аурою, цукровий діабет без судинних ускладнень, гіперліпідемія, тромбофлебіт глибоких вен в анамнезі, наявність ВТЕ в особистому та сімейному анамнезі.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування дієногесту у вагітних жінок дуже обмежені. У дослідженнях на тваринах репродуктивної токсичності, генотоксичності та канцерогенності при введенні дієногесту не виявлено. Застосування препарату в період вагітності протипоказане через відсутність необхідності терапії ендометріозу в період вагітності. Період грудного вигодовування Прийом препарату Зафрилла в період грудного вигодовування протипоказаний. Дослідження на тваринах показали, що дієногест проникає в молоко лактуючих тварин. Невідомо, чи проникає дієногест у грудне молоко людини. Слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування або терапії препаратом Зафрілла. Рішення про припинення грудного вигодовування або про відмову від прийому препарату Зафрилла приймається виходячи з оцінки співвідношення користі грудного вигодовування для дитини та переваги терапії дієногестом для жінки.Побічна діяНебажані реакції (HP) найчастіше виникають у перші місяці після початку терапії препаратом Зафрилла® та зменшуються при продовженні лікування. Можливі зміни характеру кровотеч, наприклад, "мажуть" кров'яні виділення, нерегулярні кровотечі або аменорея. Найчастішими HP, що відзначаються при лікуванні дієногестом, є головний біль, дискомфорт у молочних залозах, депресивні настрої та акне. Крім того, у більшості пацієнток, які отримують дієногест, змінюється характер менструальних кровотеч. Протягом перших 90 днів терапії дієногестом спостерігалися такі види порушень менструального циклу: аменорея, нечасті кровотечі, часті кровотечі, нерегулярні кровотечі, тривалі кровотечі. Нижче наведено HP, зазначені при застосуванні дієногесту. HP, можливі при застосуванні дієногесту, розподілені за системно-органними класами відповідно до MedDRA, із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ. Частота визначається як "часто" (≥1/100 до Клас систем органів (MedDRA) Часто Не часто Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія Порушення з боку обміну речовин та харчування Збільшення маси тіла зниження маси тіла; Підвищення апетиту Порушення психіки Депресивний настрій; Порушення сну (включаючи безсоння); Нервовість; Втрата лібідо; Зміна настрою Тривожність; Депресія; Різкі перепади настрою Порушення з боку нервової системи Головний біль; Мігрень Дисбаланс вегетативної нервової системи; Порушення концентрації уваги Порушення з боку органу зору Відчуття сухості очей Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Порушення з боку серця "Відчуття серцебиття" Порушення з боку судин Неуточнене порушення кровообігу; Зниження артеріального тиску Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нудота; Біль в животі; метеоризм; Відчуття розпирання живота; Блювота Діарея; Запор; Дискомфорт у животі; Запальні захворювання шлунково-кишкового тракту; Гінгівіт Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Акне; Алопеція Сухість шкіри; Гіпергідроз; Сверблячка; Гірсутизм; Оніхоклазія; Лупа; Дерматит; Аномальне зростання волосся; реакції фоточутливості; Порушення пігментації Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині Біль у кістках; Спазм м'язів; Біль у кінцівках; Відчуття тяжкості у кінцівках Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Інфекція сечових шляхів (включаючи цистит) Порушення з боку статевих органів та молочної залози Дискомфорт у молочних залозах; Кіста яєчника; "Припливи"; Кровотечі зі статевих шляхів, у тому числі кров'янисті виділення, що "мажуть" Кандидоз піхви; Сухість вульви та піхви; Виділення із статевих органів; Біль у тазовій ділянці; Атрофічний вульвовагініт; Фіброзно-кістозна мастопатія; Ущільнення тканини молочної залози Загальні розлади та порушення у місці введення Астенічний стан; Дратівливість Набряк Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших лікарських засобів на дієногест Гестагени, у тому числі дієногест, метаболізуються переважно за участю ізоферментів системи цитохрому Р450 ЗА4 (CYP3A4) у слизовій оболонці кишечника та печінки. Індуктори або інгібітори CYP3A4 можуть впливати на метаболізм гестагенів. Підвищений кліренс статевих гормонів, зумовлений індукцією ферментів, може призводити до зниження терапевтичного ефекту дієногеста, а також викликати HP, наприклад, зміну характеру маткових кровотеч. Зниження кліренсу статевих гормонів у зв'язку з пригніченням ферментів може збільшувати експозицію дієногеста і викликати HP. Речовини, що підвищують кліренс статевих гормонів (зниження ефективності шляхом індукції ферментів) Фенітоїн, барбітурати, примідон, карбамазепін, рифампіцин, а також, можливо, окскарбазепін, топірамат, фелбамат, гризеофульвін та рослинні лікарські препарати, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum). Індукція ферментів зазвичай відзначається через кілька днів після початку терапії, максимальна індукція відзначається протягом декількох тижнів і потім може зберігатися протягом 4 тижнів після припинення терапії. Ефект індуктора CYP3A4 рифампіцину вивчався у здорових жінок у постменопаузі. При одночасному застосуванні рифампіцину з комбінацією естрадіолу валерат + дієногест відзначалося суттєве зниження рівноважної концентрації та системної експозиції дієногесту. Системна експозиція дієногеста при рівноважній концентрації, яка визначається за величиною AUC(0-24 год), була знижена на 83%. Лікарські засоби з варіабельним впливом на кліренс статевих гормонів При одночасному застосуванні зі статевими гормонами багато комбінацій інгібіторів протеаз та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази для лікування ВІЛ-інфекції та вірусного гепатиту С можуть збільшувати або зменшувати концентрації прогестагену в плазмі крові. Сумарні ефекти цих змін у деяких випадках можуть бути клінічно значущими. Лікарські засоби, що знижують кліренс статевих гормонів (інгібітори ферментів) Дієногест є субстратом ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому Р450. Одночасне застосування високоактивних інгібіторів CYP3A4 може підвищувати концентрацію дієногесту в плазмі. Одночасне застосування з сильним інгібітором ферментів CYP3A4 кетоконазолом призводило до збільшення величини AUС(0-24 год) дієногесту у рівноважній концентрації у 2,9 разів. Одночасне застосування помірного інгібітору еритроміцину підвищувало AUС(0-24 год) дієногесту у рівноважній концентрації в 1,6 разів. Вплив дієногесту на інші лікарські засоби Виходячи з даних досліджень інгібування in vitro, клінічно значуща взаємодія дієногеста з іншими лікарськими препаратами, що метаболізуються за допомогою ізоферментів системи цитохрому Р450, є малоймовірним. Примітка: для уточнення можливих взаємодій, будь ласка, див. інструкції щодо застосування супутніх лікарських препаратів. Взаємодія з харчовими продуктами Прийом їжі з високим вмістом жирів не впливав на біодоступність дієногесту. Інші види взаємодії Застосування гестагенів може впливати на результати деяких лабораторних досліджень, включаючи біохімічні параметри функції печінки, щитовидної залози, надниркових залоз та нирок, плазмові концентрації білків-переносників, наприклад, фракції ліпідів/ліпопротеїдів, параметри вуглеводного обміну, показники згортання крові. Зазвичай ці взаємодії не виходять за межі нормальних лабораторних показників.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. До початку прийому препарату Зафрилла необхідно припинити застосування будь-якої гормональної контрацепції. При необхідності контрацепції використовують негормональні методи (наприклад, бар'єрний). Початок прийому Зафрилла ® можливий у будь-який день менструального циклу. Препарат приймають по 1 таблетці на добу безперервно, переважно в один і той же час, при необхідності запиваючи невеликою кількістю рідини. Слід приймати таблетки регулярно, незалежно від вагінальної кровотечі. Після завершення прийому таблеток з однієї упаковки починають прийом препарату Зафрилла з наступної упаковки, не роблячи перерви в прийомі препарату. У разі пропуску прийому таблеток, блювоти та/або діареї (якщо це відбувається протягом 3-4 годин після прийому таблетки) ефективність препарату Зафрилла може знижуватися. У разі пропуску прийому однієї або декількох таблеток жінка повинна прийняти тільки одну таблетку відразу, як тільки вона згадає про це, потім наступного дня продовжувати прийом таблеток у звичайний час. Якщо всмоктування препарату порушено через блювоту або діарею, також слід прийняти одну таблетку. Тривалість прийому препарату – 6 місяців. Рішення про подальшу терапію дієногестом приймається лікарем залежно від клінічної картини. Особливі групи пацієнток Дівчатка-підлітки віком до 18 років Застосування препарату у дівчаток-підлітків віком до 18 років протипоказане у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки дієногесту у цій віковій категорії. Пацієнтки похилого віку (старше 65 років) Обґрунтованих показань до застосування препарату Зафрилла® у пацієнтів похилого віку відсутні. Пацієнтки з печінковою недостатністю Препарат Зафрилла® протипоказаний пацієнткам із захворюванням печінки тяжкого ступеня – поточним або в анамнезі. Пацієнтки з нирковою недостатністю Відсутні дані, що свідчать про корекцію доз у пацієнток з порушенням функції нирок.ПередозуванняПро серйозні порушення при передозуванні не повідомлялося. Симптоми, які можуть спостерігатися при передозуванні: нудота, блювання, "мажуть" кров'яні виділення або метрорагія. Лікування: специфічного антидоту немає, слід проводити симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату слід виключити вагітність. Під час застосування препарату за необхідності контрацепції пацієнткам рекомендується застосовувати негормональні контрацептивні методи (наприклад, бар'єрний). Фертильність На підставі наявних даних, під час застосування препарату більшість пацієнток відбувається придушення овуляції. Однак дієногест у дозі 2 мг не є контрацептивним препаратом. За наявними даними, фізіологічний менструальний цикл повертається до норми протягом 2 місяців після припинення лікування дієногестом. Вірогідність настання ектопічної вагітності вища у пацієнток, які приймають з метою контрацепції препарати, що містять лише гестагенний компонент, порівняно з пацієнтками, які приймають комбіновані пероральні контрацептиви. Таким чином, для жінок з позаматковою вагітністю в анамнезі або при непрохідності маткових труб слід оцінювати співвідношення користі та ризику перед застосуванням дієногесту. Зміна характеру кровотеч Більшість жінок застосування дієногесту впливає характер менструальних кровотеч. При застосуванні дієногесту можливе посилення маткової кровотечі, наприклад, у жінок з аденоміозом матки та лейоміомами матки. При тяжкій і тривалій кровотечі можливий розвиток анемії (іноді тяжкої). У разі анемії слід розглянути питання про відміну препарату. Порушення кровообігу У процесі епідеміологічних досліджень показано недостатньо переконливий взаємозв'язок між застосуванням монопрепаратів прогестагену та підвищенням ризику інфаркту міокарда або тромбоемболії судин головного мозку. Більшою мірою ризик серцево-судинних та церебральних захворювань пов'язаний з віком, наявністю артеріальної гіпертензії та курінням. У жінок із гіпертензією ризик розвитку інсульту при прийомі монопрепаратів прогестагену може незначно збільшуватись. В окремих дослідженнях показано невелике та статистично незначне збільшення ризику венозної тромбоемболії (тромбозу глибоких вен, тромбоемболії легеневої артерії) при використанні монопрепаратів прогестагену. Загальновизнаними факторами ризику ВТЕ є наявність ВТЕ в анамнезі у пацієнтів або у сімейному анамнезі (ВТЕ у брата/сестри чи батька у віці менше 50 років), вік,ожиріння, тривала іммобілізація, серйозне оперативне втручання чи велику травму. У таких випадках слід припинити прийом дієногесту (не менше ніж за чотири тижні до планової операції) та відновлювати прийом не раніше ніж через два тижні після повного відновлення рухової активності. Слід враховувати підвищений ризик розвитку тромбоемболії у післяпологовому періоді. У разі розвитку або підозри на розвиток артеріального або венозного тромбозу застосування препарату слід негайно припинити. Пухлини Мета-аналіз 54 епідеміологічних досліджень виявив незначне збільшення відносного ризику (ОР = 1,24) розвитку раку молочної залози (РМЗ) у жінок, які на момент дослідження приймають пероральні контрацептиви, переважно комбіновані (естроген + гестаген). Цей підвищений ризик поступово знижується протягом 10 років після припинення прийому комбінованих пероральних контрацептивів (КЗК). Оскільки РМЗ рідко зустрічається у жінок віком до 40 років, деяке збільшення кількості подібних діагнозів у жінок, які приймають або недавно приймали КОК, невелике порівняно із загальним ризиком РМЗ. Ризик діагностування РМЗ у жінок, які застосовують монопрепарати прогестагену, приблизно відповідає такому прийому КОК. Однак дані про монопрепарати прогестагену отримані в значно менших популяціях пацієнток і є менш переконливими, ніж дані КОК. Встановити причинно-наслідковий зв'язок на основі цих досліджень неможливо. Виявлена картина зростання ризику може обумовлюватися більш ранньою діагностикою РМЗ у жінок, які приймають пероральні контрацептиви, їх біологічною дією або поєднанням цих факторів. У жінок, які приймають пероральні контрацептиви,виявляються більш ранні клінічні стадії РМЗ у порівнянні з жінками, які ніколи їх не приймали. У поодиноких випадках повідомлялося про доброякісні, і ще рідше злоякісні пухлини печінки у пацієнток, які приймають дієногест. В окремих випадках ці пухлини призводили до небезпечних для життя внутрішньочеревних кровотеч. Якщо у жінки, яка приймає препарат, мають місце сильні болі у верхній частині живота, збільшена печінка або є ознаки внутрішньочеревної кровотечі, то при диференціальній діагностиці слід врахувати ймовірність наявності пухлини печінки. Зміни мінеральної щільності кісткової тканини (МПК) На фоні прийому дієногесту було відмічено зниження МПК, тому необхідно оцінювати очікувану користь його застосування по відношенню до можливого ризику для кожної пацієнтки, зважаючи на можливість виникнення факторів ризику розвитку остеопорозу, особливо у пацієнток з підвищеним ризиком остеопорозу, оскільки під час лікування дієногестом відбувається помірне зниження концентрації ендогенних естрогенів Жінкам будь-якого віку важливо приймати препарат кальцію та вітамін D, незалежно від дотримання певної дієти або застосування вітамінних добавок. Інші стани Необхідне ретельне спостереження за пацієнтками з наявністю в анамнезі депресії. Якщо депресія рецидивує у серйозній формі, препарат слід відмінити. Загалом показано, що препарат не впливає на артеріальний тиск (АТ) у жінок із нормальним АТ. Тим не менш, якщо на фоні застосування дієногесту виникає хронічна, клінічно значуща артеріальна гіпертензія, рекомендується відмінити препарат та розпочати гіпотензивне лікування. При рецидиві холестатичної жовтяниці та/або холестатичної сверблячки, які вперше з'явилися під час вагітності або попереднього прийому статевих гормонів, препарат необхідно відмінити. Дієногест може незначно впливати на периферичну інсулінорезистентність і толерантність до глюкози. Пацієнтки з цукровим діабетом, особливо за наявності гестаційного цукрового діабету в анамнезі, у період терапії дієногестом потребують ретельного спостереження. У деяких випадках можливий розвиток хлоазми, особливо у жінок з хлоазмою вагітних в анамнезі. Жінкам зі схильністю до хлоазми необхідно уникати впливу сонячних променів або ультрафіолетового опромінення під час застосування препарату. У період терапії препаратом можуть виникати фолікули, що персистують, в яєчниках (часто звані функціональними кістами яєчників). Більшість таких фолікулів не мають клінічних проявів, хоча деякі можуть супроводжуватися болем у ділянці тазу. Лактоза В одній таблетці препарату Зафрилла міститься 62,8 мг лактози моногідрату. Пацієнткам з рідкісними спадковими порушеннями, такими як непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція, які застосовують на безлактозній дієті, застосування препарату протипоказане. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не зазначено негативного впливу препарату Зафрилла® на здатність до керування транспортними засобами та механізмами, проте пацієнтки, у яких протягом періоду адаптації (перші 3 місяці застосування препарату) відзначаються порушення концентрації уваги, повинні бути обережними.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаІнулін, органічна масляна кислота (кальцієва сіль), мальтодекстрин, кукурудзяний крохмаль, МКЦ, гідроксиметилпропілцелюлоза, лимонна кислота, сорбітол, лецитин, магнію стеарат.ХарактеристикаМасляна кислота в нормі утворюється в товстій кишці в результаті розщеплення нормальною мікрофлорою кишки неперетравлюваних вуглеводів, що надходять разом із їжею. Основна функція масляної кислоти - постачання енергією клітин слизової оболонки товстої кишки (колоноцити) та підтримання їх у здоровому функціональному стані. Масляна кислота як продукт життєдіяльності корисних кишкових бактерій є основним регулятором водно-електролітного балансу та сприяє всмоктуванню надлишкової води у товстій кишці, запобігаючи рідкому випорожненню (діарею). Є енергетичним та регулюючим субстратом для колоноцитів, регулює процеси розвитку та оновлення клітин слизової оболонки товстої кишки, зміцнює захисний бар'єр слизової оболонки, знижує вісцеральну чутливість товстої кишки до дратівливих стимулів,насамперед до її розтягуванню при низці станів. Інулін є розчинним харчовим волокном, що створює живильне середовище для мікрофлори кишечника, тим самим стимулюючи ріст корисних бактерій (пребіотична дія). Внаслідок метаболізму інуліну бактеріями кишки утворюється ендогенна масляна кислота. Інулін є одним із широко застосовуваних класичних пребіотиків. Інулін не перетравлюється травними ферментами людини і легко потрапляє в товсту кишку, де стимулює ріст кишкових біфідобактерій. За рахунок цього покращується перистальтика товстої кишки та відбувається утворення корисних для організму бактеріальних метаболітів. Інулін і метаболіти корисної мікрофлори товстої кишки мають позитивний вплив на обмінні процеси в клітинах товстої кишки та обмін речовин в цілому, мають антиоксидатну дію, що є особливо важливим для людей похилого віку. Вивільнення активних речовин у товстій кишці. Для того щоб повною мірою реалізувати свої основні біологічні функції, масляна кислота при прийомі внутрішньо повинна потрапляти в товсту кишку, не піддаваючись передчасному всмоктування у відділах шлунково-кишкового тракту. Це стає можливим завдяки використанню спеціальної технології на основі полімерної мультиматриксної структури, що дозволяє таблеткам долати у незміненому вигляді шлунок та тонкий кишечник та досягати товстої кишки. Протягом товстої кишки відбувається поступове вивільнення активних речовин. Полімерна мультиматриксна система забезпечує дію масляної кислоти та інуліну протягом усього товстого кишечника протягом 24 год.РекомендуєтьсяЯк додаткове джерело інуліну та масляної кислоти.Протипоказання до застосуванняіндивідуальна нестерпність компонентів продукту; вагітність; годування грудьми.Спосіб застосування та дозиДорослим по 3-4 таблетки, не розжовуючи, щодня до їди. Тривалість прийому – не менше 30 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням проконсультуйтеся зі спеціалістом.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКрем для зовнішнього застосування 2% білий, м'який, без запаху або зі слабким запахом жиру - 1 г: Активні речовини: сертаконазолу нітрат – 20 мг; Допоміжні речовини: етиленгліколю та поліетиленгліколю пальмітостеарат – 20 г, гліцериди поліглікалізовані насичені – 5 г, гліцерин ізостеарат – 2 г, олія парафінова – 8 г, метил п-гідроксибензоат – 0.1 г, сорбінова кислота . 20 г – туби (1) – пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротигрибковий препарат широкого спектра дії, похідне імідазолу та бензотіофену. Активний щодо патогенних грибів Candida albicans, Candida tropicalis, Candida spp., Pityrosporum orbiculare, дерматофітів Trychophyton spp., Microsporum spp. та збудників інфекцій шкіри та слизових оболонок (грампозитивних штамів Streptococcus spp. та Staphylococcus spp.). Має фунгістатичну та фунгіцидну дію в терапевтичних дозах. Механізм дії сертаконазолу полягає у пригніченні синтезу ергостеролу (основного стеролу мембран грибів та дріжджів), та збільшенні проникності клітинної мембрани, що призводить до лізису клітини гриба.ФармакокінетикаПри місцевому застосуванні сертаконазолу нітрат у крові та сечі не виявляється.Клінічна фармакологіяПротигрибковий препарат для зовнішнього застосуванняПоказання до застосуванняПоверхневі мікози шкіри: мікози гомілок, стоп та кистей; мікози тулуба; мікози бороди; кандидоз; різнокольоровий лишай.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до сертаконазолу, похідних імідазолу або до інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяУ вагітних жінок безпека препарату спеціально не вивчалася. Застосування препарату при вагітності можливе лише у випадках, коли ймовірна користь терапії для матері перевершує потенційний ризик для плода. У період лактації не слід наносити крем на молочні залози. Даних щодо застосування препарату в період лактації в даний час немає, тому за необхідності призначення препарату матері в період лактації слід індивідуально вирішувати питання про припинення грудного вигодовування.Побічна діяМісцеві реакції: Контактний дерматит. Можливі швидко проходять еритематозні реакції, що не вимагають відміни препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значуща лікарська взаємодія препарату Залаїн з іншими лікарськими засобами не встановлена.Спосіб застосування та дозиКрем слід наносити на уражені ділянки шкіри рівномірним тонким шаром 2 рази на добу із захопленням приблизно 1 см поверхні здорової шкіри. Тривалість лікування залежить від етіології збудника та локалізації інфекції. Симптоми захворювання зникають, як правило, через 2-4 тижні. Тривалість лікування, що рекомендується, - 4 тижні.ПередозуванняВраховуючи зовнішній спосіб застосування, передозування препарату Залаїн малоймовірне. При випадковому прийомі препарату внутрішньо показано симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат не застосовується у офтальмологічній практиці. Не рекомендується використання миючих засобів (у кислому середовищі посилюється розмноження грибів Candida spp.).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаСупозиторії вагінальні білого кольору, овальної форми, воскоподібні - 1 супп. Активна речовина: сертаконазолу нітрат – 300 мг; Допоміжні речовини: Вітепсол – 1.305 г, суппоцир – 1.305 г, кремнію діоксид колоїдний безводний – 0.09 г. 1 шт. - блістери (1) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротигрибковий препарат, похідне імідазолу та бензотіофену. У терапевтичних дозах має фунгістатичну та фунгіцидну дію. Механізм дії полягає у пригніченні синтезу ергостеролу та збільшенні проникності клітинної мембрани гриба, що призводить до лізису клітини гриба. Активний щодо Candida spp. Має також антибактеріальну активність щодо грампозитивних бактерій (Streptococcus spp., Staphylococcus spp.).ФармакокінетикаПри інтравагінальному застосуванні препарат не всмоктується.Клінічна фармакологіяПрепарат із протигрибковою дією для місцевого застосування у гінекології.Показання до застосуванняМісцеве лікування інфекцій слизової оболонки піхви, що викликаються грибами роду Candida (кандидозний вульвовагініт).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до похідних імідазолу, бензотифену та інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяДостатніх даних про застосування Залаїну при вагітності та в період лактації немає. Враховуючи спосіб застосування препарату (одноразове введення), а також відсутність системної абсорбції, застосування Залаїну при вагітності та в період лактації можливе у тому випадку, якщо передбачувана користь для матері перевершує можливий ризик для плода чи дитини.Побічна діяРідко: відчуття печіння, свербіж у піхву, які проходять самостійно під час лікування та не вимагають відміни препарату. Ці побічні ефекти є класичними для препаратів місцевого застосування та відображають ефективність застосування препарату. Можливо: алергічні реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні Залаїну з місцевими контрацептивами може спостерігатися послаблення сперміцидної дії останніх.Спосіб застосування та дозиПрепарат застосовують одноразово. 1 вагінальний супозиторій вводять глибоко у піхву, лежачи на спині перед сном. У разі збереження клінічних симптомів можливе повторне застосування препарату через 7 днів. Перед застосуванням препарату слід обмити зовнішні статеві органи з використанням нейтрального чи лужного мила.ПередозуванняНе встановлена. При випадковому прийомі препарату необхідно промити шлунок і негайно звернутися до лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри одночасної інфекції статевих губ та прилеглих ділянок (кандидозний вульвіт) слід додатково проводити місцеве лікування препаратом Залаїн® крем. Лікування можна проводити під час менструації. При застосуванні препарату рекомендується утримуватись від статевих контактів. Для запобігання урогенітальній реінфекції рекомендується розглянути питання про одночасне лікування статевого партнера. Ризик пошкодження засобів бар'єрної контрацепції (розрив презервативу або діафрагми) збільшується при їх одночасному використанні із Залаїном. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Застосування Залаїна не впливає на здатність до виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають високої концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (в т.ч. керування транспортними засобами).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаоланзапін таблетки на 1 таблетку 2,5 мг/5 мг/7,5 мг/10 мг/15 мг/20 мг: Діюча речовина: Оланзапін 2,50 мг/5,00 мг/7,50 мг/10,00 мг/15,00 мг/20,00 мг допоміжні речовини: целактоза(1) [альфа-лактози моногідрат, целюлоза], крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат Целлактоза(1) – це висушена розпиленням з'єднання, що складається з альфа-лактози моногідрату та порошку целюлози, сухої речовини.Опис лікарської формиТаблетки 2,5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору. Допускаються вкраплення темнішого відтінку. Таблетки 5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 5. Допускаються вкраплення більш темного відтінку. Таблетки 7,5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 7,5. Допускаються вкраплення темнішого відтінку. Таблетки 10 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 10. Допускаються вкраплення більш темного відтінку. Таблетки 15 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 15. Допускаються вкраплення темного відтінку. Таблетки 20 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 20. Допускаються вкраплення більш темного відтінку.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо оланзапін добре всмоктується, його максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 5-8 годин. Їда не впливає на абсорбцію. Абсолютну біодоступність прийому внутрішньо у порівнянні з внутрішньовенним введенням не визначали. Розподіл Зв'язок оланзапіну з білками плазми становить 93% (в діапазоні концентрацій 7-1000 нг/мл). Оланзапін переважно зв'язується з альбуміном та з α(1)-кислим глікопротеїном. Метаболізм Оланзапін метаболізується в печінці за допомогою кон'югації та окиснення. Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Ізоферменти CYP1A2 та CYP2D6 беруть участь в утворенні N-дезметил та 2-гідроксиметил метаболітів, у дослідженнях на тваринах обидва метаболіти мали значно менш виражену фармакологічну активність в умовах in vivo, ніж оланзапін. Основна фармакологічна активність препарату обумовлена вихідною сполукою – оланзапіном. Виведення Після прийому внутрішньо середній термінальний період напіввиведення (T(1/2)) оланзапіну у здорових добровольців залежить від віку та статі. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку У здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) порівняно з особами молодшого віку збільшувався середній T(1/2 )(51,8 години проти 33,8 години) і знижувався кліренс (17,5 л/год проти 18, 2 л/годину). Фармакокінетична варіабельність у добровольців похилого віку відповідала діапазону осіб молодшого віку. У 44 пацієнтів з шизофренією старше 65 років застосування оланзапіну в дозах 5-20 мг на добу не призводило до відмінностей у профілі небажаних явищ. Підлога Середній T(1/2 )у жінок порівняно з чоловіками дещо збільшений (36,7 годин проти 32,3 годин), а кліренс знижений (18,9 л/год проти 27,3 л/год). Однак профіль безпеки оланзапіну (у дозах 5-20 мг на добу) у пацієнтів жіночої статі (n=467) можна порівняти з таким у пацієнтів чоловічої статі (n=869). Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну [КК] < 10 мл/хв) порівняно зі здоровими добровольцями значних відмінностей у середньому T(1/2) (37,7 години проти 32,4 години) або кліренсі (21,2 л) /годину проти 25,0 л/година) не відзначалося. Дослідження матеріального балансу показало, що приблизно 57% міченого радіоізотопами оланзапіну виявляється у сечі, головним чином, у вигляді метаболітів. Печінкова недостатність Невелике дослідження впливу порушення функції печінки при прийомі оланзапіну всередину (2,5-7,5 мг одноразово) у 6 пацієнтів із клінічно значущим цирозом класу А (n=5) та класу B (n=1) за класифікацією Чайлд-П'ю виявило незначне вплив на фармакокінетику: у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки відзначалося незначне збільшення системного кліренсу та скорочення T(1/2) порівняно з пацієнтами без порушення функції печінки (n=3). Серед осіб із цирозом печінки було більше курців (4/6; 67 %), ніж серед осіб без порушення функції печінки (0/3; 0 %). Куріння У курців з печінковою недостатністю легкого ступеня (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) збільшувався середній T(1/2) (39,3 години) і знижувався кліренс (18 л/год) аналогічно некурящим здоровим особам (48,8 години і 14,1 л/година, відповідно). У пацієнтів, які не палять, у порівнянні з курцями (чоловіки та жінки) середній T(1/2) подовжувався (38,6 години проти 30,4 години), а кліренс знижувався (18,6 л/год проти 27,7 л/год). . Плазмовий кліренс оланзапіну нижче у осіб похилого віку порівняно з молодшими, у чоловіків у порівнянні з жінками та у тих, хто не курить у порівнянні з курцями. Однак залежність кліренсу та T(1/2) оланзапіну від віку, статі та куріння порівняно із загальною міжіндивідуальною варіабельністю невелика. Расова приналежність У дослідженні за участю осіб європейського, японського та китайського походження відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну не встановлено.ФармакодинамікаОланзапін є антипсихотичним, антиманіакальним і стабілізуючим настрій засобом, що має широкий фармакологічний спектр впливу на ряд рецепторних систем. У доклінічних дослідженнях встановлено спорідненість (K(i) < 100 нмоль/л) до різних рецепторів: 5-НТ(2А/2С)-, 5-НТ(3)-, 5-НТ(6)-серотоніновим, D(1 )-, D(2)-, D(3)-, D(4)-, D(5)-дофаміновим, М(1-5)-мускариновим холінорецепторам, α(1)-адрено- та Н(1) -гістамінових рецепторів. У дослідженнях на тваринах, в яких оцінювався вплив оланзапіну на поведінку, останній виявляв антагонізм по відношенню до серотонінових, дофамінових та м-холінорецепторів, що узгоджується з профілем зв'язування з рецепторами. В умовах in vitro та in vivo оланзапін має більш виражену спорідненість та активність до 5-НТ(2)-серотонінових, ніж до D(2)-дофамінових рецепторів. За даними електрофізіологічних досліджень оланзапін селективно знижує активність мезолімбічних (А10) дофамінергічних нейронів, і в той же час незначно впливає на стріарні нервові шляхи (А9), що беруть участь у регуляції моторних (рухових) функцій. Оланзапін знижує умовний захисний рефлекс (у тесті на антипсихотичну активність) у дозах, нижчих за ті, що викликають каталепсію (ефект, що свідчить про моторні [рухові] небажані реакції). На відміну від деяких інших антипсихотичних засобів, оланзапін підвищує відповідь в «анксіолітичному» тесті. У дослідженні у здорових добровольців з одноразовим прийомом (10 мг) з подальшим проведенням позитронно-емісійної томографії оланзапін більше зв'язувався з 5-НТ(2А)-серотоніновими, ніж D(2)-дофаміновими рецепторами. Крім того, за результатами дослідження у пацієнтів з шизофренією із застосуванням однофотонної емісійної комп'ютерної томографії встановлено, що у пацієнтів, які відповіли на оланзапін, відзначався нижчий зв'язок зі стріарними D(2)-рецепторами порівняно з пацієнтами, які відповіли на інші антипсихотичні препарати та рисперидон. , при цьому можна порівняти з пацієнтами, які відповіли на клозапін. Клінічні ефекти У двох із двох плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях та у двох із трьох порівняльних клінічних дослідженнях за участю понад 2900 пацієнтів із шизофренією, у яких відзначалася як продуктивна, так і негативна симптоматика, застосування оланзапіну призводило до статистично значущого зменшення виразності обох типів порушень. У міжнародному подвійному сліпому порівняльному дослідженні за участю 1481 пацієнта з шизофренією, шизоафективними та пов'язаними з ними розладами та асоційованими із зазначеними станами симптомами депресії (середній бал за шкалою Монтгомері-Асберга для оцінки депресії – 16,6 з оцінки настрою наприкінці дослідження порівняно з вихідними значеннями було показано статистично значуще (p=0,001) поліпшення стану пацієнтів і натомість прийому оланзапіну (-6,0) проти галоперидолом (-3,1). Застосування оланзапіну протягом 3-х тижнів у пацієнтів з маніакальним або змішаним епізодом при біполярному розладі було більш ефективним у зменшенні маніакальних проявів порівняно з плацебо та комплексом вальпроату натрію та вальпроєвої кислоти у співвідношенні 1:1. Також оланзапін показав порівнянну з галоперидолом ефективність за часткою пацієнтів, які досягли симптоматичної ремісії щодо манії та депресії на 6 та 12 тижнях застосування. Застосування оланзапіну в дозі 10 мг у складі комбінованої терапії в комбінації з препаратами літію або вальпроєвої кислоти протягом щонайменше 2-х тижнів призводило до більшого зменшення проявів манії, ніж монотерапія препаратами літію або вальпроєвої кислоти після 6 тижнів застосування останніх. У 12-місячному клінічному дослідженні з профілактики рецидивів у пацієнтів з маніакальним епізодом, які досягли ремісії на фоні прийому оланзапіну, і згодом рандомізованих у групи оланзапіну або плацебо, було показано статистично значущу перевагу оланзапіну над плацебо. Було також показано перевагу застосування оланзапіну над плацебо щодо профілактики рецидивів як маніакальних, так і депресивних епізодів. В іншому 12-місячному клінічному дослідженні з профілактики рецидивів у пацієнтів з маніакальним епізодом, які досягли ремісії на фоні прийому оланзапіну в комбінації з препаратами літію, і згодом рандомізованих у групи монотерапії оланзапіном або препаратом літію, було показано, що оланзапін літію щодо досягнення первинної кінцевої точки – рецидиву біполярного розладу (група оланзапіну – 30%, група препарату літію – 38,23%; p=0,055). У 18-місячному клінічному дослідженні комбінованої терапії оланзапіном у поєднанні з нормотимічним засобом (препаратом літію або вальпроєвою кислотою) у пацієнтів з маніакальним або змішаним епізодом не було показано статистично значущої переваги довгострокової комбінованої терапії над монотерапією. розлади, що визначається відповідно до діагностичних (синдромальних) критеріїв.Показання до застосуванняДорослі Оланзапін показаний для лікування шизофренії. Оланзапін ефективний при підтримувальній та тривалій терапії у пацієнтів із шизофренією, у яких спостерігався ефект від лікування на початковому етапі. Оланзапін показаний для лікування маніакального епізоду помірного або тяжкого ступеня тяжкості. Оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом, у яких він показав ефективність лікування маніакального епізоду.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з ризиком розвитку глаукоми. Дитячий вік віком до 18 років. Дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції.Вагітність та лактаціяВагітність Адекватні та строго контрольовані дослідження у вагітних жінок не проводились. Пацієнток слід попередити про необхідність повідомлення лікаря про настання вагітності або планування вагітності в ході лікування оланзапіном. Проте, внаслідок обмеженості досвіду застосування у людини, оланзапін слід застосовувати під час вагітності, якщо потенційна користь матері перевершує можливий ризик для плода. Новонароджені, матері яких приймали оланзапін протягом III триместру вагітності, схильні до ризику небажаних реакцій, включаючи екстрапірамідні розлади та (або) симптоми «скасування», які можуть варіювати за ступенем тяжкості та тривалості після пологів. Повідомлялося про ажитацію, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром і порушення харчування. У зв'язку з цим за новонародженими слід встановити пильний нагляд. Період грудного вигодовування У дослідженні у здорових жінок, що годують, встановлено, що оланзапін проникає в грудне молоко. Середня доза, що отримується дитиною (мг/кг) у рівноважному стані, становила 1,8 % від дози оланзапіну матері (мг/кг). Пацієнткам при застосуванні оланзапіну рекомендується відмовитися від грудного вигодовування. Фертильність Відомості щодо впливу на фертильність відсутні. Протипоказаний особам віком до 18 років.Побічна діяРезюме профілю безпеки Дорослі Найбільш частими (зазначені у ≥ 1% пацієнтів) небажаними реакціями, зумовленими застосуванням оланзапіну в клінічних дослідженнях, були: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення концентрації пролактину, холестерину (ХС), глюкози та тригліцеридів (ТГ) у плазмі крові розділ «Особливі вказівки»), глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, лейкопенія, нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки»), дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне безсимптомне підвищення активності «транспечних» крові (див. розділ «Особливі вказівки»), висипання на шкірі, астенія, втома, лихоманка, артралгія, підвищення активності лужної фосфатази в плазмі крові, підвищення активності γ-глутамілтрансферази в плазмі крові, гіперурикемія,підвищення активності креатинфосфокінази у плазмі крові та набряки. Перелік небажаних реакцій У наведеній таблиці перераховані небажані реакції та лабораторні дані, зазначені у клінічних дослідженнях та за даними спонтанних повідомлень. У кожній категорії небажані реакції розташовані в порядку зменшення ступеня їх серйозності. Використовується така класифікація: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 – < 1/100), рідко (≥ 1/10000 – < 1/1000) ), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (неможливо визначити, ґрунтуючись на наявних даних). Дуже часто Часто Не часто Рідко Частота невідома Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія Лейкопенія 10 Нейтропенія 10 Тромбоцито-співи 11 Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість 11 Порушення з боку обміну речовин та харчування Підвищення маси тіла Підвищення сироваткової концентрації холестерину 2,3 Підвищення концентрації глюкози 4 Підвищення сироваткової концентрації ТГ 2,5 Глюкозурія Підвищення апетиту Розвиток або загострення цукрового діабету, що іноді супроводжується кетоацидозом або комою, включаючи кілька летальних випадків 11 (див. розділ «Особливі вказівки») Гіпотермія 12 Порушення з боку нервової системи Сонливість Запаморочення Акатізія 6 Паркінсонізм 6 Дискінезія 6 Судоми у пацієнтів із судомами в анамнезі або за наявності факторів ризику судом 11 Дистонія (включаючи окулогірний криз) 11 Пізня дискінезія 11 Амнезія 9 Заїкуватість 11 Дизартрія Синдром неспокійних ніг Злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Особливі вказівки») 12 Симптоми «скасування» 7,12 Порушення з боку серця Брадикардія Подовження інтервалу QT (див. розділ «Особливі вказівки») Шлуночкова тахікардія / фібриляція шлуночків, раптова смерть (див. розділ «Особливі вказівки» 11 ) Порушення з боку судин Ортостатична гіпотензія 10 Тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен) (див. розділ «Особливі вказівки») Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Носова кровотеча 9 Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Легкі, минущі антихолінергічні ефекти, включаючи запор і сухість слизової оболонки ротової порожнини. Здуття живота Панкреатит Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Минуще безсимптомне підвищення сироваткової активності «печінкових» амінотрансфераз (аланінаміно-трансфераза [АЛТ], аспартат-амінотрансфераза [АСТ]), особливо в ранній період лікування (див. розділ «Особливі вказівки») Гепатит (включаючи гепатоцел-люлярний, холестатичний і змішаний) 11 Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висипання на шкірі Реакція фоточутливості Алопеція Лікарська реакція, що супроводжується еозинофілією і системними проявами (DRESS синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія 9 Рабдоміоліз 11 Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нетримання сечі Затримка сечі Затримка початку сечовипускання 11 Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Синдром «скасування» у новонароджених (див. розділ «Застосування при вагітності і в період грудного вигодовування») Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Зниження лібідо у чоловіків та жінок Аменорея Збільшення грудей Галакторея у жінок Гінекомастія/ збільшення грудей у чоловіків Пріапізм Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Втома Набряк Лихоманка 10 Лабораторні та інструментальні дані Збільшення концентрації пролактину в плазмі крові 8 Підвищення сироваткової активності лужної фосфатази 10 Підвищення сироваткової активності креатин-фосфокінази (КФК) 11 Підвищення сироваткової активності γ-глута-мілтрансферази 10 Гіперурикемія 10 Підвищення сироваткової концентрації загального білірубіну. 1 У всіх груп пацієнтів (незалежно від початкового індексу маси тіла) спостерігалося клінічно значуще підвищення маси тіла. Після короткострокового курсу терапії (медіанна тривалість 47 днів) підвищення маси тіла ≥ 7 % від вихідного значення спостерігалося дуже часто (22,2 %), ≥ 15 % часто (4,2 %) та ≥ 25 % нечасто (0,8 %) . У пацієнтів, які отримують тривале лікування (щонайменше 48 тижнів), підвищення на ≥ 7 %, ≥ 15 % та ≥ 25 % було дуже частим (64,4 %, 31,7 % та 12,3 % відповідно). 2 Середнє підвищення сироваткової концентрації ліпідів натще (загального ХС, ліпопротеїдів низької щільності [ЛПНЩ], ТГ) було більш вираженим у пацієнтів без вихідних ознак порушення обміну ліпідів. 3 Часто спостерігалося збільшення сироваткової концентрації загального холестерину від нормальних значень натще (< 5,17 ммоль/л) до підвищених (≥ 6,2 ммоль/л). Зміна концентрації загального холестерину натщесерце від прикордонних показників (≥ 5,17-< 6,2 ммоль/л) до підвищених (≥ 6,2 ммоль/л) була дуже частою. 4 Часто спостерігалося збільшення концентрації глюкози натще від нормальних значень (< 5,56 ммоль/л) до підвищених (≥ 7 ммоль/л). Зміна концентрації глюкози натще від прикордонних показників (≥ 5,56-< 7 ммоль/л) до підвищених (≥ 7 ммоль/л) була дуже частою. 5 Часто спостерігалося збільшення сироваткової концентрації ТГ натще від нормальних значень (< 1,69 ммоль/л) до підвищених (≥ 2,26 ммоль/л). Зміна сироваткової концентрації ТГ натще від прикордонних показників (≥ 1,69-< 2,26 ммоль/л) до підвищених (≥ 2,26 ммоль/л) була дуже частою. 6 Частота паркінсонізму та дистонії у пацієнтів, які приймали оланзапін у клінічних дослідженнях, була кількісно вищою, але статистично значуще від плацебо не відрізнялася. У пацієнтів, які приймали оланзапін, паркінсонізм, акатізія, дистонія спостерігалися рідше, ніж у пацієнтів, які отримували підібрані дози галоперидолу. Зважаючи на відсутність докладної інформації про наявність у пацієнтів в анамнезі гострих та пізніх екстрапірамідних рухових порушень, нині неможливо зробити висновок про те, що оланзапін меншою мірою викликає розвиток пізньої дискінезії та (або) інших пізніх екстрапірамідних синдромів. 7 При різкій відміні оланзапіну спостерігалися такі симптоми, як пітливість, безсоння, тремор, тривога, нудота та блювання. 8 У клінічних дослідженнях тривалістю до 12 тижнів концентрація пролактину в плазмі крові перевищувала верхню межу норми приблизно у 30% пацієнтів з нормальною вихідною сироватковою концентрацією пролактину. У більшості таких пацієнтів підвищення сироваткової концентрації пролактину було легким і не перевищувало більш ніж у 2 рази верхні межі норми. 9 Небажане явище, виявлене у клінічних дослідженнях, інтегрованої бази даних оланзапіну. 10 Відповідно до значень у клінічних дослідженнях інтегрованої бази даних оланзапіну. 11 Небажане явище, виявлене під час реєстраційного спостереження. Частота встановлена з використанням інтегрованої бази даних оланзапіну. 12 Небажане явище, виявлене під час реєстраційного спостереження. Частота встановлена з верхнім кордоном 95% довірчого інтервалу з використанням інтегрованої бази даних оланзапіну. Тривала терапія (не менше 48 тижнів) Частка пацієнтів, у яких відзначалися небажані клінічно значущі зміни маси тіла, концентрації глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ) або ТГ з часом збільшувалася. У дорослих пацієнтів, які пройшли 9-12-місячний курс терапії, швидкість підвищення середньої концентрації глюкози знижувалася через 6 місяців. Додаткові відомості про особливі групи пацієнтів У клінічних дослідженнях у пацієнтів похилого віку з деменцією терапія оланзапіном у порівнянні з плацебо призводила до підвищеної частоти летальних наслідків та цереброваскулярних небажаних реакцій (див. також розділ «Особливі вказівки»). Дуже частими небажаними реакціями, зумовленими застосуванням оланзапіну у цій групі пацієнтів, були порушення ходи та падіння. Часто спостерігалися пневмонія, підвищення температури тіла, млявість, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з лікарським (агоністи дофамінових рецепторів) психозом, зумовленим хворобою Паркінсона, дуже часто (частіше, ніж при застосуванні плацебо) повідомлялося про погіршення паркінсонічної симптоматики та галюцинації. В одному клінічному дослідженні у пацієнтів з біполярною манією комбінована терапія вальпроєвою кислотою та оланзапіном у 4,1 % випадках призводила до нейтропенії. Можлива причина нейтропенії – висока плазмова концентрація вальпроєвої кислоти. Застосування оланзапіну з літієм або вальпроєвою кислотою призводило до збільшення частоти розвитку (≥ 10 %) тремору, сухості слизової оболонки порожнини рота, підвищеного апетиту та збільшення маси тіла. Крім того, часто повідомлялося про розлад мовлення. При комбінованій терапії оланзапіном та літієм або комплексом вальпроату натрію та вальпроєвої кислоти у співвідношенні 1:1 збільшення маси тіла ≥ 7 % від вихідної маси тіла спостерігалося у 17,4 % пацієнтів у рамках нетривалого курсу лікування (до 6 тижнів).Тривала терапія оланзапіном (до 12 місяців) з метою профілактики рецидиву у пацієнтів з біполярним розладом призводила до підвищення ≥ 7% від вихідної маси тіла у 39,9% пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиВивчення лікарських взаємодій проводилося лише у дорослих пацієнтів. Потенційні взаємодії, що впливають на фармакокінетику оланзапіну Оскільки оланзапін метаболізується ізоферментом CYP1A2, речовини, здатні вибірково індукувати або інгібувати цей ізофермент, можуть змінювати фармакокінетику оланзапіну. Індукція ізоферменту CYP1A2 Куріння та карбамазепін здатні індукувати метаболізм оланзапіну, що може призводити до зниження сироваткової концентрації останнього. Відзначалося підвищення кліренсу оланзапіну від легкого до помірного ступеня. Клінічні результати обмежені, рекомендується здійснювати клінічне спостереження з підвищенням дози за необхідності (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Інгібування ізоферменту CYP1A2 Показано, що флувоксамін, специфічний інгібітор ізоферменту CYP1A2, суттєво пригнічує метаболізм оланзапіну. Середнє підвищення C(max) оланзапіну в плазмі крові після застосування флувоксаміну становить 54% у жінок, що не палять, і 77% – у чоловіків, що палять. Середнє підвищення значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) становило 52 % та 108 % відповідно. Пацієнтам, які застосовують флувоксамін або інші інгібітори ізоферменту CYP1A2, такі як ципрофлоксацин, слід призначати меншу дозу оланзапіну. Пацієнтам, які отримують терапію інгібітором ізоферменту CYP1A2, слід розглянути можливість зниження дози оланзапіну. Знижена біодоступність Активоване вугілля знижує біодоступність оланзапіну, прийнятого внутрішньо, на 50-60%, тому його слід застосовувати за 2 години до або після прийому оланзапіну. Флуоксетин (інгібітор ізоферменту CYP2D6), одноразові дози антацидів (алюміній-, магнійсодержащие) і циметидин не мають значного впливу на фармакокінетику оланзапіну. Здатність оланзапіну впливати на фармакокінетику інших лікарських засобів Оланзапін може блокувати ефекти прямих та непрямих агоністів дофамінових рецепторів. Оланзапін не пригнічує основні ізоферменти системи цитохрому Р450 в умовах in vitro (наприклад, 1А2, 2D6, 2С9, 2С19, 3А4). Результатами in vivo досліджень підтверджується відсутність інгібування метаболізму наступних препаратів: трициклічних антидепресантів (метаболізованих в основному за участю ізоферменту CYP2D6), варфарину (CYP2C19), теофіліну (CYP1А2) та діазепаму (CYP3A1 і C). Оланзапін не вступає у взаємодію з літієм та біпериденом. Показники плазмової концентрації вальпроєвої кислоти показали, що одночасне застосування оланзапіну не потребує корекції дози вальпроєвої кислоти. Загальна активність центральної нервової системи (ЦНС) Слід бути обережними у пацієнтів, які споживають алкоголь або приймають лікарські препарати, що пригнічують ЦНС. Одночасне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими препаратами у пацієнтів із хворобою Паркінсона та деменцією не рекомендується (див. розділ «Особливі вказівки»). Інтервал QTc Слід бути обережними при одночасному застосуванні оланзапіну з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QTc (див. розділ «Особливі вказівки»).Спосіб застосування та дозиДорослі Шизофренія: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Маніакальний епізод: початкова доза становить 15 мг 1 раз на добу при монотерапії або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії (з літієм або вальпроатом). Запобігання рецидивам біполярного розладу: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакального епізоду, для запобігання рецидивам слід продовжувати терапію в тій же дозі. При розвитку нового маніакального, змішаного або депресивного епізоду, слід продовжувати терапію оланзапіном (з корекцією дози у разі потреби) на тлі додаткової терапії для лікування симптомів розладу настрою відповідно до клінічних показань. При лікуванні шизофренії, маніакального епізоду та запобігання рецидивам біполярного розладу добова доза може бути скоригована в діапазоні від 5 мг до 20 мг на добу. Підвищення початкової дози слід здійснювати лише після належного клінічного обстеження. Підвищення дози повинно проводитись з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін можна призначати незалежно від їди, оскільки вживання їжі не впливає на всмоктування препарату. При припиненні лікування оланзапіном дозу препарату слід поступово знижувати. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Куріння Початкова доза та діапазон доз, як правило, не потребують змін залежно від того, чи курить пацієнт чи ні. Метаболізм оланзапіну може бути прискорений курінням. Рекомендується проводити клінічний моніторинг, у разі потреби доза оланзапіну може бути збільшена. За наявності більш одного з факторів, які можуть призвести до уповільнення метаболізму (пацієнти жіночої статі, похилого віку, які не палять), може бути рекомендовано зниження початкової дози. Підвищення дози таких пацієнтів, за наявності показань, необхідно проводити консервативно.ПередозуванняСимптоми: дуже частими симптомами (≥ 10 %) при передозуванні оланзапіну є тахікардія, ажитація/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні симптоми та зниження свідомості різного ступеня тяжкості (від седації до коми). Інші клінічно значущі наслідки передозування оланзапіну включали делірій, судоми, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), пригнічення дихання, аспірацію, артеріальну гіпертензію або гіпотензію, аритмії (<2% випадків передозування) та зупинку серця та дихання. Мінімальна доза при гострому передозуванні зі смертельним наслідком склала 450 мг, максимальна доза при передозуванні зі сприятливим результатом (виживання) – 2 г оланзапіну. Лікування: специфічного антидоту для оланзапіну немає. Не рекомендується провокування блювання. Показані стандартні при передозуванні процедури, наприклад промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Прийом активованого вугілля при одночасному прийомі внутрішньо оланзапіну показав зниження біодоступності оланзапіну до 50-60%. Показано симптоматичне лікування відповідно до клінічного стану та контроль життєво важливих функцій організму, включаючи корекцію артеріальної гіпотензії, порушення кровообігу та підтримання дихальної функції. Не слід застосовувати епінефрін, допамін та інші адреноміметики, які є агоністами β-адренорецепторів, оскільки стимуляція цих рецепторів може посилювати артеріальну гіпотензію. З метою виявлення можливих аритмій слід проводити моніторинг серцево-судинної діяльності. Ретельне медичне спостереження слід продовжити до одужання пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПоліпшення клінічного стану пацієнта при антипсихотичній терапії може тривати від кількох днів до кількох тижнів, цей період потребує ретельного спостереження за пацієнтом. Ризик суїциду У пацієнтів із шизофренією та біполярним розладом 1 типу спостерігається схильність до вчинення суїциду, у зв'язку з цим на тлі проведення фармакотерапії потрібне ретельне спостереження за пацієнтами з високим ризиком суїциду. З метою зниження ризику передозування слід виписувати мінімальну кількість препарату, достатню для забезпечення належного лікувального ефекту. Психоз та (або) поведінкові порушення, зумовлені деменцією Оланзапін не рекомендований для застосування у пацієнтів з психозом та (або) поведінковими порушеннями, зумовленими деменцією, внаслідок підвищеної смертності та ризику цереброваскулярних ускладнень. У плацебо-контрольованих дослідженнях (тривалістю 6-12 тижнів) у пацієнтів похилого віку (середній вік 78 років) з психозом та (або) поведінковим порушенням, зумовленим деменцією, відзначалося дворазове підвищення частоти летальних наслідків у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з пацієнтами із групи плацебо (3,5 % проти 1,5 %, відповідно). Підвищена частота летальних випадків не залежала від дози оланзапіну (середня добова доза 4,4 мг) та тривалості лікування. Факторами ризику, які можуть спричиняти підвищену смертність серед цієї популяції пацієнтів, є вік старше 65 років, дисфагія, седативний ефект,недоїдання та дегідратація, захворювання легень (наприклад, пневмонія з або без аспірації) або одночасне застосування бензодіазепінів. Однак частота летальних випадків у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з тими, хто отримував плацебо, була вищою незалежно від цих факторів ризику. Результати тих же клінічних досліджень свідчать про цереброваскулярні небажані явища (ЦВНЯ) (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи летальні наслідки. Відзначалося триразове збільшення частоти розвитку ЦВНЗ у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо (1,3% проти 0,4% відповідно). У всіх пацієнтів, які отримували оланзапін та плацебо, у яких відзначалися цереброваскулярні явища, були фактори ризику. Факторами ризику розвитку ЦВНЯ, асоційованими з лікуванням оланзапіном, є вік старше 75 років та судинна/змішана деменція. Оланзапін не показав ефективності цих досліджень. Хвороба Паркінсона Застосування оланзапіну для лікування психозів, зумовлених застосуванням дофамінових рецепторів агоністів при хворобі Паркінсона, не рекомендується. У клінічних дослідженнях дуже часто (і з вищою частотою, ніж у групі плацебо) відзначалися погіршення перебігу паркінсонічних симптомів та галюцинації (див. розділ «Побічна дія»), ефективність оланзапіну для усунення психотичних симптомів не перевищувала плацебо. Критеріями включення до цих досліджень були: стабільна найменша ефективна доза протипаркінсонічних лікарських препаратів (агоніст дофамінових рецепторів) та застосування одних і тих самих протипаркінсонічних лікарських препаратів та доз протягом дослідження. Застосування оланзапіну починали з 2,5 мг на добу з підвищенням дози на розсуд дослідника до 15 мг на добу. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) ЗНС – це потенційно летальний симптомокомплекс, зумовлений антипсихотичними лікарськими препаратами. Рідкісні випадки ЗНС зареєстровані і при застосуванні оланзапіну. Клінічні прояви ЗНС: гіпертермія, м'язова ригідність, зміна психічного статусу та вегетативні порушення (нестабільний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та аритмії). Додаткові ознаки можуть включати: збільшення сироваткової активності КФК, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються ознаки та симптоми ЗНС або виникає незрозуміла висока лихоманка без додаткових проявів ЗНС, всі антипсихотичні препарати, включаючи оланзапін, слід відмінити. Гіперглікемія та цукровий діабет Нечасто повідомлялося про гіперглікемію та (або) розвиток або декомпенсацію цукрового діабету, який іноді супроводжувався кетоацидозом або діабетичною комою, включаючи кілька летальних випадків (див. розділ «Побічна дія»). У деяких випадках повідомлялося про попереднє збільшення маси тіла, яке може бути сприятливим фактором. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг відповідно до діючих посібників з антипсихотичної терапії, наприклад, вимірювання вихідної концентрації глюкози крові через 12 тижнів після початку терапії оланзапіном і далі щорічно. Пацієнтів, які отримують будь-які антипсихотичні засоби, включаючи оланзапін, слід спостерігати на предмет ознак та симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість).Пацієнтам із цукровим діабетом чи факторами ризику його розвитку слід регулярно контролювати концентрацію глюкози крові. Слід регулярно перевіряти масу тіла, наприклад, до початку через 4, 8 і 12 тижнів після початку застосування оланзапіну і далі щоквартально. Порушення обміну ліпідів У плацебо-контрольованих дослідженнях у пацієнтів, які отримували оланзапін, спостерігалися небажані зміни ліпідного профілю (див. розділ «Побічна дія»). Слід коригувати порушення обміну ліпідів, особливо у пацієнтів з дисліпідеміями та пацієнтів з факторами ризику розвитку порушень обміну ліпідів. У пацієнтів, які отримують будь-які антипсихотичні засоби, включаючи оланзапін, слід регулярно контролювати ліпідний профіль відповідно до діючих посібників з антипсихотичної терапії (наприклад, перед початком лікування через 12 тижнів від початку терапії і далі кожні 5 років). Антихолінергічна активність Незважаючи на те, що оланзапін проявляв антихолінергічну активність в умовах in vitro, при проведенні клінічних досліджень терапія оланзапіном рідко супроводжувалась антихолінергічними побічними ефектами. Однак клінічний досвід застосування оланзапіну у пацієнтів з супутніми захворюваннями обмежений, тому рекомендується бути обережним при призначенні препарату пацієнтам з гіпертрофією передміхурової залози, паралітичною кишковою непрохідністю та подібними станами. Порушення функції печінки Прийом оланзапіну часто, особливо на ранніх етапах терапії, супроводжувався транзиторним, безсимптомним збільшенням активності «печінкових» амінотрансфераз (ACT та АЛТ) у плазмі крові. У пацієнтів з підвищенням активності АЛТ та (або) ACT у плазмі крові, симптомами печінкової недостатності, станами, що викликають зниження функціонального резерву печінки, або у пацієнтів, які потенційно застосовують гепатотоксичні препарати, слід дотримуватися обережності та проводити подальше спостереження. У пацієнтів з гепатитом (включаючи печінково-клітинне, холестатичне та змішане ураження печінки) лікування оланзапіном слід відмінити. Нейтропенія Оланзапін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з низькою кількістю лейкоцитів та (або) нейтрофілів незалежно від причини, лікарським пригніченням/токсичністю кісткового мозку в анамнезі, пригніченням кісткового мозку, обумовленим супутнім захворюванням, променевою або хіміотерапією, а також у пацієнтів з мієлопроліферативним захворюванням. Нейтропенія часто реєструвалася при одночасному застосуванні оланзапіну та вальпроєвої кислоти (див. розділ «Побічна дія»). Припинення терапії При різкій відміні оланзапіну рідко (≥ 0,01 % і < 0,1 %) реєструвалися підвищене потовиділення, безсоння, тремор, тривога, нудота та блювання. Інтервал QT У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували оланзапін, нечасто (0,1-1 %) відзначалося клінічно значуще подовження інтервалу QT (інтервал QT з корекцією по Фрідеричі [QTcF] ≥ 500 мс при вихідному показнику, рівному QTcF < 500 мс ) відмінностей із плацебо за частотою виникнення небажаних явищ із боку серця. Однак подібно до інших антипсихотичних засобів, слід дотримуватися обережності при призначенні оланзапіну одночасно з препаратами, здатними подовжувати інтервал QTc, особливо у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з вродженим подовженням інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагнією. Тромбоемболія На тлі терапії оланзапіном нечасто (≥ 0,1 % та < 1 %) повідомлялося про розвиток венозної тромбоемболії (ВТЕ). Причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням оланзапіну та ВТЕ не встановлено. Проте з огляду на те, що у пацієнтів з шизофренією часто є набуті фактори ризику розвитку венозної тромбоемболії, необхідно виявити всі можливі фактори ризику ВТЕ (наприклад, іммобілізацію пацієнтів), вжити необхідних превентивних заходів. Загальна активність центральної нервової системи (ЦНС) Враховуючи основний вплив оланзапіну на ЦНС, слід бути обережним при застосуванні оланзапіну одночасно з іншими лікарськими препаратами центральної дії та етанолом. Оскільки оланзапін виявляє антагонізм щодо дофамінових рецепторів в умовах in vitro, він може блокувати ефекти прямих та непрямих агоністів дофамінових рецепторів. Судоми Оланзапін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із судомами в анамнезі або схильних до впливу факторів, що знижують поріг судомної готовності. При лікуванні оланзапіном не часто реєструвалися судоми. У більшості випадків повідомлялося про судоми в анамнезі або фактори ризику судом. Пізня дискінезія У порівняльних дослідженнях тривалістю рік і менше лікування оланзапіном статистично значно рідше супроводжувалося розвитком ятрогенної дискінезії. Проте ризик розвитку пізньої дискінезії зростає при тривалій терапії оланзапіном. Тому при виникненні у пацієнта, який застосовує оланзапін, ознак або симптомів пізньої дискінезії, слід розглянути можливість зниження дози або відміни оланзапіну. Після припинення терапії зазначені симптоми можуть тимчасово посилитися або навіть знову виникнути. Постуральна гіпотензія У клінічних дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку нечасто спостерігалася постуральна гіпотензія. Подібно до інших антипсихотичних засобів, у пацієнтів старше 65 років рекомендується періодично контролювати артеріальний тиск. Раптова смерть від серцево-судинної недостатності Згідно з постреєстраційним досвідом застосування оланзапіну зареєстровані випадки раптової смерті від серцево-судинної недостатності. У ретроспективному спостережному когортному дослідженні ризик передбачуваної раптової смерті від серцево-судинної недостатності у пацієнтів, які отримували оланзапін, був приблизно вдвічі вищим, ніж у пацієнтів, які не отримували антипсихотичних засобів. Ризик застосування оланзапіну в дослідженні можна порівняти з ризиком атипових антипсихотичних засобів, включених до об'єднаного аналізу. Застосування оланзапіну у дітей Оланзапін не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків. У дослідженнях у підлітків 13-17 років відзначалися різні небажані реакції, включаючи збільшення маси тіла, порушення обміну ліпідів та гіперпролактинемію. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Заласта містить лактозу, тому протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Вплив на керування транспортними засобами: Дослідження впливу здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не проводилися. Оскільки оланзапін може викликати сонливість та запаморочення, пацієнтів слід попередити про небезпеку під час роботи з механізмами, включаючи транспортні засоби.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
25 262,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаКонцентрат для приготування розчину для інфузій - 1 мл: Активні речовини: афліберцепт – 25 мг; Допоміжні речовини: натрію дигідрофосфату моногідрат - 0.5774 мг, натрію 100000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000-00-10-10-10-10-10-10-10-20-10-10-10-10-10-10-10-10-10-10-10:00 Натрію хлор. pH 5.9-6.5, сахароза – 200 мг, полісорбат 20 – 1 мг, вода д/і – до 1 мл. 4 мл – флакони безбарвного скла, пачки картонні.Опис лікарської формиКонцентрат для приготування розчину для інфузії у вигляді прозорої безбарвної або світло-жовтої рідини.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний препарат. Афліберцепт - це рекомбінантний гібридний білок, що складається з частин позаклітинних доменів рецептора VEGF 1 і рецептора VEGF 2, з'єднаних з доменом Fc (фрагменту здатного до кристалізації) імуноглобуліну G. Афліберцепт виробляється за допомогою технології рекомбінантної ДНК з використанням експресійної системи клітин яєчника китайського хом'ячка (СНТ) К-1. Афліберцепт є химерним глікопротеїном з молекулярною масою 97 кДа, глікозилювання білка додає 15% загальної молекулярної маси, в результаті чого загальна молекулярна маса афліберцепту становить 115 кДа. Ендотеліальний фактор росту судин A (VEGF-A), ендотеліальний фактор росту судин В (VEGF-B) і плацентарний фактор росту (P1GF) відносяться до VEGF-родини ангіогенних факторів, які можуть діяти як сильні мітогенні, хемотаксичні та впливають на судинну для ендотеліальних клітин. Дія VEGF-A здійснюється через дві рецепторні тирозинкінази - VEGFR-1 і VEGFR-2, що знаходяться на поверхні ендотеліальних клітин. P1GF та VEGF-B зв'язуються тільки з рецепторною тирозинкіназою VEGFR-1, яка, крім присутності на поверхні ендотеліальних клітин, знаходиться ще й на поверхні лейкоцитів. Надмірна активація цих рецепторів VEGF-A може призводити до патологічної неоваскуляризації та підвищення проникності судин.P1GF також має відношення до розвитку патологічної неоваскуляризації та інфільтрації пухлини клітин запалення. Афліберцепт діє як розчинний "рецептор-пастка", який зв'язується з VEGF-A з більшою афінністю, ніж нативні рецептори VEGF-A, крім цього він також зв'язується з родинними лігандами VEGF-B та P1GF. Афліберцепт зв'язується з людськими VEGF-A, VEGF-B та P1GF з утворенням стабільних інертних комплексів, що не мають біологічної активності. Діючи як "пастки" для лігандів, афліберцепт запобігає зв'язування ендогенних лігандів з відповідними рецепторами, і завдяки цьому блокує передачу сигналів через ці рецептори. Афліберцепт блокує активацію рецепторів VEGF та проліферацію ендотеліальних клітин, тим самим пригнічуючи утворення нових судин, що забезпечують пухлини киснем та поживними речовинами. Афліберцепт зв'язується з VEGF-A людини (рівноважна константа дисоціації (Кд) - 0.5 пмоль для VEGF-A165 та 0.36 пмоль для VEGF-A121), з P1GF людини (Кд 39 пмоль для P1GF-2), з VEGF-B 1.92 пмоль) з утворенням стабільного інертного комплексу, що не має біологічної активності, що піддається визначенню. Застосування афліберцепту у мишей з ксенотрансплантованими або алотрансплантованими пухлинами інгібувало зростання різних типів аденокарцином. У пацієнтів з метастатичним колоректальним раком, яким раніше проводилася оксаліплатин-що містить хіміотерапія (з попереднім введенням бевацизумабу або без попереднього введення бевацизумабу), хіміотерапевтична схема Залтрап®/FOLFIRI. схемою FOLFIRI.ФармакокінетикаВсмоктування У доклінічних дослідженнях, проведених на моделях пухлин, біологічно активні дози афліберцепту корелювали з дозами, необхідними для створення концентрацій вільного афліберцепту, що циркулює в системному кровотоку, перевищують концентрації циркулюючого в системному кровотоку афліберцепту, пов'язаного з VEGF. Концентрації циркулюючого в системному кровотоку пов'язаного з VEGF афліберцепту при підвищенні його дози збільшуються доти, доки більша частина VEGF не є пов'язаною. Подальше збільшення дози афліберцепту призводить до дозозалежного збільшення концентрації вільного афліберцепту, що циркулює в системному кровотоку, і тільки до невеликого подальшого зростання концентрації пов'язаного з VEGF афліберцепту. Залтрап® вводили пацієнтам у дозі 4 мг/кг маси тіла внутрішньовенно кожні 2 тижні, протягом яких має місце надлишок концентрації циркулюючого вільного афліберцепту по відношенню до концентрації афліберцепту, пов'язаного з VEGF. При рекомендованій дозі 4 мг/кг маси тіла 1 раз на 2 тижні концентрації вільного афліберцепту, близькі до величин Css, досягалися протягом другого циклу лікування практично без накопичення (коефіцієнт накопичення 1.2 у рівноважному стані порівняно з концентрацією вільного афліберцепту при першому введенні) . Розподіл Vd вільного афліберцепту у рівноважному стані становить 8 л. Метаболізм Т.к. афліберцепт є білком, досліджень його метаболізму не проводилося. Очікується, що афліберцепт розщеплюватиметься на невеликі пептиди та окремі амінокислоти. Виведення Циркулюючий у системному кровотоку вільний афліберцепт, головним чином, пов'язується з VEGF-родиною з утворенням стабільних неактивних комплексів. Очікується, що, як і інші великі білки, пов'язаний з VEGF і вільний афліберцепт, будуть поступово виводитися із системного кровотоку за рахунок інших біологічних механізмів, таких як протеолітичний катаболізм. При дозах, що перевищують 2 мг/кг, кліренс вільного афліберцепту становив 1 л/добу з кінцевим T1/2 - 6 днів. Високомолекулярні білки не виводяться нирками, тому очікується, що ниркове виведення афліберцепту буде мінімальним. Лінійність/нелінійність елімінації У зв'язку з цільовим зв'язуванням афліберцепту з його "мішенню" (ендогенним VEGF), вільний афліберцепт при дозах нижче 2 мг/кг показав швидке (нелінійне) зниження його концентрацій у системному кровотоку, мабуть, пов'язане з його високоафінним зв'язуванням з ендогенним VEG. У діапазоні доз від 2 до 9 мг/кг кліренс вільного афліберцепту стає лінійним, мабуть, за рахунок ненасичених біологічних механізмів виведення, таких як катаболізм білка. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках При внутрішньовенному введенні препарату Залтрап у дозах 2 мг/кг, 2,5 мг/кг, 3 мг/кг кожні 2 тижні 8 пацієнтам дитячого віку з солідними пухлинами (віком від 5 до 17 років), середній T1/2 вільного афліберцепту, який визначається після введення першої дози, становив приблизно 4 дні (від 3 до 6 днів). Вік не впливає на фармакокінетику афліберцепту. Незважаючи на відмінності у кліренсі вільного афліберцепту та значеннях Vd у чоловіків та жінок, не спостерігалося пов'язаних із статевою приналежністю відмінностей у його системній експозиції при застосуванні у дозі 4 мг/кг маси тіла. Маса тіла впливала на кліренс вільного афліберцепту та його Vd, так, у пацієнтів з масою тіла > 100 кг спостерігалося збільшення системної експозиції афліберцепту на 29%. Расова та етнічна приналежність не впливала на фармакокінетику афліберцепту. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилося. У пацієнтів з легкою (концентрація загального білірубіну в крові ≤1.5×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT) та середньою (концентрація загального білірубіну в крові більше 1.5-3×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT) печінковою недостатністю не було виявлено зміни кліренсу афліберцепту. Відсутні дані щодо фармакокінетики афліберцепту у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності (концентрація загального білірубіну в крові більше 3×ВГН при будь-яких значеннях активності ACT). Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з нирковою недостатністю не проводилося. Не виявлено відмінностей у системній експозиції (AUC) вільного афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю різних ступенів тяжкості при застосуванні препарату Залтрап у дозі 4 мг/кг маси тіла.Клінічна фармакологіяПротипухлинний препарат.Показання до застосуванняМетастатичний колоректальний рак (МКРР) (у дорослих пацієнтів), резистентний до оксаліплатин-хіміотерапії, що містить, або прогресуючий після її застосування (препарат Залтрап® у комбінації з режимом, що включає іринотекан, фторурацил, кальцію фолінат (FOLFIRI)).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до афліберцепту або будь-якої з допоміжних речовин препарату Залтрап®; тяжкі кровотечі; артеріальна гіпертензія, що не піддається медикаментозній корекції; хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV класу (за класифікацією NYHA); печінкова недостатність тяжкого ступеня (відсутність даних щодо застосування); офтальмологічне застосування або введення в склоподібне тіло (у зв'язку з гіперосмотичних властивостей препарату Залтрап®); вагітність; період грудного вигодовування; дитячий та підлітковий вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю достатнього досвіду застосування). З обережністю: ниркова недостатність тяжкого ступеня; артеріальна гіпертензія; клінічно значущі захворювання серцево-судинної системи (ІХС, хронічна серцева недостатність І-ІІ класу за класифікацією NYHA); літній вік; загальний стан ≥2 балів за шкалою для оцінки загального стану пацієнта ECOG (Східної групи онкологів).Вагітність та лактаціяДані щодо застосування афліберцепту у вагітних жінок відсутні. В експериментальних дослідженнях виявлено ембріотоксичну та тератогенну дію афліберцепту у тварин. Т.к. Ангіогенез має велике значення для розвитку ембріона, інгібування ангіогенезу при введенні препарату Залтрап може викликати ефекти, несприятливі для розвитку вагітності. Застосування Залтрапу при вагітності протипоказане. Жінкам дітородного віку слід рекомендувати уникати зачаття під час лікування препаратом Залтрап®. Вони повинні бути поінформовані про можливість несприятливого впливу препарату Залтрап на плід. Жінки дітородного віку та фертильні чоловіки повинні використовувати ефективні способи контрацепції під час лікування та, як мінімум, протягом 6 місяців після введення останньої дози препарату. Існує ймовірність порушення фертильності у чоловіків та жінок під час лікування афліберцептом (виходячи з даних, отриманих у дослідженнях, проведених на мавпах, у самців та самок яких афліберцепт викликав порушення фертильності, повністю оборотні через 8-18 тижнів). Клінічних досліджень для оцінки впливу препарату Залтрап на вироблення грудного молока, виділення афліберцепту з грудним молоком та впливу препарату на немовлят не проводилося. Невідомо, чи виділяється афліберцепт із грудним молоком у жінок. Однак через те, що не можна поки що виключити можливість проникнення афліберцепту в грудне молоко, а також через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій, які афліберцепт може викликати у немовлят, необхідно або відмовитися від грудного вигодовування, або не застосовувати препарат Залтрап® ( залежно від важливості застосування препарату для матері).Побічна діяНайчастіше спостерігалися такі небажані реакції (HP) всіх ступенів тяжкості (з частотою ≥20%), принаймні, на 2% частіше при застосуванні хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп®/FOLFIRI, ніж при застосуванні хіміотерапевтичної схеми FOLFIRI (у порядку зниження частоти виникнення) : лейкопенія, діарея, нейтропенія, протеїнурія, підвищення активності ACT, стоматит, стомлюваність, тромбоцитопенія, підвищення активності АЛТ, підвищення АТ, зниження маси тіла, зменшення апетиту, носові кровотечі, абдомінальні болі, дисфонія, підвищення концентрації креатиніну . Найчастіше спостерігалися наступні HP 3-4 ступеня тяжкості (з частотою ≥5%), принаймні, на 2% частіше при застосуванні хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп®/FOLFIRI, ніж при застосуванні хіміотерапевтичної схеми FOLFIRI (у порядку зниження частоти виникнення): нейтропенія , діарея, підвищення артеріального тиску, лейкопенія, стоматит, стомлюваність, протеїнурія та астенія. Загалом припинення терапії у зв'язку з виникненням небажаних явищ (всіх ступенів тяжкості) спостерігалося у 26.8% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI порівняно з 12.1% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему FOLFIRI. Найбільш частими НР, які спричинили відмову від терапії у ≥1% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI, були астенія/стомлюваність, інфекції, діарея, дегідратація, підвищення артеріального тиску, стоматит, венозні тромбоемболічні ускладнення. Корекція дози препарату Залтрап® (зменшення дози та/або пропуску введення) проводилася у 16.7%. Відстрочення наступних циклів терапії, що перевищують 7 днів, спостерігалися у 59.7% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI порівняно з 42.6% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему FOLFIRI. Смерть від інших причин, крім смерті від прогресування захворювання, що спостерігалася протягом 30 днів після останнього циклу хіміотерапевтичної схеми, що вивчається, була зафіксована у 2.6% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Залтрап®/FOLFIRI, і у 1.0% пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему. Причиною смерті пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Зaлтpaп®/FOLFIRI, були інфекція (в т.ч. нейтропенічний сепсис) у 4 пацієнтів; дегідратація у 2 пацієнтів; гіповолемія у 1 пацієнта; метаболічна енцефалопатія у 1 пацієнта; захворювання дихальних шляхів (гостра дихальна недостатність, аспіраційна пневмонія та тромбоемболія легеневої артерії) у 3 пацієнтів; ураження з боку шлунково-кишкового тракту (кровотеча з виразки дванадцятипалої кишки, запалення шлунково-кишкового тракту, повна непрохідність кишечника) у 3 пацієнтів;смерть від невідомих причин у 2 пацієнтів. Нижче представлені HP та відхилення від норми лабораторних показників, що спостерігалися у пацієнтів, які отримували хіміотерапевтичну схему Залтрап®/FOLFIRI (відповідно до MedDRA). Дані HP визначалися як будь-які небажані клінічні реакції або відхилення від норми лабораторних показників, частота яких була на ≥2% більша (для HP всіх ступенів тяжкості) у групі лікування афліберцептом порівняно з групою плацебо у дослідженні, проведеному у пацієнтів з МКРР. Інтенсивність HP класифікувалась відповідно до NCI CTC (Оцінна шкала загальних критеріїв токсичності Національного інституту раку США) версія 3.0. Визначення частоти HP (відповідно до класифікації ВООЗ): дуже часто (≥10%), часто (≥1% - менше 10%); нечасто (≥0.1% - менше 1%), рідко (≥0.01% - менше 0.1%), дуже рідко (менше 0.001%), частота невідома - за наявними даними визначити частоту народження неможливо. Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – інфекції (всіх ступенів тяжкості), включаючи інфекції сечовивідних шляхів, назофарингіт інфекції верхніх дихальних шляхів, пневмонія, інфекції у місці введення катетера; зубні інфекції; часто - нейтропенічні інфекції/сепсис (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості). З боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – лейкопенія (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), нейтропенія (всіх степенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), тромбоцитопенія (всіх ступенів тяжкості); часто - фебрильна нейтропенія всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості; тромбоцитопенія ≥3 ступеня тяжкості. З боку імунної системи: часто – реакції гіперчутливості (всіх ступенів тяжкості); нечасто – реакції гіперчутливості ≥3 ступеня тяжкості. З боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту (всіх ступенів тяжкості); часто - дегідратація (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості); зниження апетиту ≥3 ступеня тяжкості. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль (всіх ступенів тяжкості); часто – головний біль ≥3 ступеня тяжкості; нечасто – СОЗЛ. З боку серцево-судинної системи: дуже часто - підвищення артеріального тиску (всіх ступенів тяжкості) (у 54% пацієнтів, у яких спостерігалося підвищення артеріального тиску ≥3 ступеня тяжкості, підвищення артеріального тиску розвивалося протягом двох перших циклів лікування); кровотечі/крововиливи (всіх ступенів тяжкості), причому найчастішим видом кровотеч були малі носові кровотечі (1-2 ступеня тяжкості); часто - артеріальні тромбоемболічні ускладнення (АТЕО) (такі як гострі порушення мозкового кровообігу, включаючи транзиторні цереброваскулярні ішемічні атаки, стенокардія, внутрішньосерцевий тромб, інфаркт міокарда, артеріальна тромбоемболія та ішемічний коліт). глибоких вен і тромбоемболія легеневої артерії) всіх ступенів тяжкості, кровотечі ≥3 ступеня тяжкості,іноді з летальним кінцем, включаючи шлунково-кишкові кровотечі, гематурію, кровотечі після медичних процедур; частота невідома - у пацієнтів, які отримували Залтрап®, повідомлялося про розвиток тяжких внутрішньочерепних крововиливів та легеневих кровотеч/кровохаркання, в т.ч. і з летальним кінцем. З боку дихальної системи: дуже часто – задишка (всіх ступенів тяжкості), носова кровотеча (всіх ступенів тяжкості), дисфонія (всіх ступенів тяжкості); часто - біль у ділянці ротоглотки (всіх ступенів тяжкості), ринорея (спостерігалася ринорея лише 1-2 ступеня тяжкості); нечасто – задишка ≥3 ступеня тяжкості, носова кровотеча ≥3 ступеня тяжкості, дисфонія ≥3 ступеня тяжкості, біль у ділянці ротоглотки ≥3 ступеня тяжкості. З боку травної системи: дуже часто - діарея (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), стоматит (всіх степенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості), абдомінальні болі (всіх ступенів тяжкості), болі у верхньому відділі живота (всіх ступенів) ; часто - абдомінальні болі ≥3 ступеня тяжкості, болі у верхньому відділі живота ≥3 ступеня тяжкості; геморой (всіх ступенів тяжкості); кровотеча із прямої кишки (всіх ступенів тяжкості); болі у прямій кишці (всіх ступенів тяжкості); зубний біль (всіх ступенів тяжкості); афтозний стоматит (всіх ступенів тяжкості); утворення свищів (анального, тонкокишково-сечопузирного, зовнішнього тонкокишкового [тонкокишково-шкірного], товстокишково-піхвового, міжкишкового) (всіх ступенів тяжкості); нечасто – утворення шлунково-кишкових свищів ≥3 ступеня тяжкості,перфорації стінок шлунково-кишкового тракту всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості, включаючи фатальні перфорації стінок шлунково-кишкового тракту, кровотеча з прямої кишки ≥3 ступеня тяжкості, афтозний стоматит ≥3 ступеня тяжкості, болі у прямій кишці ≥3 ступеня тяжкості. З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – синдром долонно-підошовної еритродизестезії (всіх ступенів тяжкості); часто - гіперпігментація шкіри (всіх ступенів тяжкості), синдром долонно-підошовної еритродизестезії ≥3 ступеня тяжкості. З боку сечовидільної системи: дуже часто – протеїнурія (за об'єднаними клінічними та лабораторними даними) (всіх ступенів тяжкості), збільшення концентрації креатиніну в сироватці крові (всіх ступенів тяжкості); часто - протеїнурія ≥3 ступеня тяжкості; нечасто – нефротичний синдром. Одному пацієнту з протеїнурією та підвищенням АТ із 611 пацієнтів, які отримували лікування за хіміотерапевтичною схемою Залтрап®/FOLFIRI, було встановлено діагноз тромботичної мікроангіопатії. Загальні реакції: дуже часто – астенічні стани (всіх ступенів тяжкості); почуття втоми (всіх ступенів тяжкості та більше 3 ступеня тяжкості); часто – астенічні стани (≥3 ступеня тяжкості); нечасто – порушення загоєння ран (розбіжність країв рани, неспроможність анастомозів) (всіх ступенів тяжкості та ≥3 ступеня тяжкості). Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності ACT, АЛТ (всіх ступенів тяжкості), зниження маси тіла (всіх ступенів тяжкості); часто - підвищення активності ACT, АЛТ ≥3 ступеня тяжкості, зниження маси тіла ≥3 ступеня тяжкості. Частота HP у спеціальних груп пацієнтів У пацієнтів похилого віку (≥65 років) частота виникнення діареї, запаморочення, астенії, зменшення маси тіла та дегідратації була більш ніж на 5% вищою, ніж у пацієнтів молодшого віку. Пацієнти похилого віку повинні перебувати під ретельним наглядом щодо розвитку діареї та/або можливої дегідратації. У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого ступеня на момент початку застосування препарату Залтрап® частота виникнення HP була порівнянна з такою у пацієнтів без порушення функції нирок на момент початку застосування препарату Залтрап®. У пацієнтів із середнім і тяжким ступенем порушень функції нирок виникнення HP не з боку нирок загалом можна порівняти з таким у пацієнтів без ниркової недостатності, крім збільшення частоти розвитку дегідратації (всіх ступенів тяжкості) більш 10%. Імуногенність Як у всіх інших білкових лікарських препаратів, у афліберцепту існує потенційний ризик імуногенності. Загалом, за результатами всіх онкологічних клінічних досліджень, у жодного з пацієнтів не було виявлено високого титру антитіл до афліберцепту. Постмаркетингове застосування препарату З боку серця: частота невідома – серцева недостатність, зниження фракції викиду лівого шлуночка. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – остеонекроз щелепи. У пацієнтів, які приймають афліберцепт, повідомлялося про випадки розвитку остеонекрозу щелепи, особливо у тих пацієнтів, які мали певні фактори ризику розвитку остеонекрозу щелепи, такі як застосування бісфосфонатів та/або інвазивні стоматологічні процедури.Взаємодія з лікарськими засобамиОфіційних досліджень з лікарської взаємодії з препаратом Залтрап не проводилося. У порівняльних дослідженнях концентрації вільного та пов'язаного афліберцепту в комбінації з іншими препаратами були подібні до концентрацій афліберцепту при монотерапії, це вказує на те, що дані комбінації (оксаліплатин, цисплатин, фторурацил, іринотекан, доцетаксел, пеметрексед, гемцитабін афліберцепт. У свою чергу, афліберцепт не впливав на фармакокінетику іринотекану, фторурацилу, оксаліплатину, цисплатину, доцетакселу, пеметрекседу, гемцитабіну та ерлотинібу.Спосіб застосування та дозиЗалтрап® вводять внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 1 години з подальшим застосуванням хіміотерапевтичного режиму FOLFIRI. Рекомендована доза препарату Залтрап у поєднанні з хіміотерапевтичним режимом FOLFIRI становить 4 мг/кг маси тіла. Хіміотерапевтична схема FOLFIRI: у перший день циклу - одночасна внутрішньовенна інфузія через Y-подібний катетер іринотекану в дозі 180 мг/м2 протягом 90 хв та кальцію фолінату (ліво- та правообертальні рацемати) у дозі 400 мг/м2 протягом 2 год. , з наступним внутрішньовенним (болюсним) введенням фторурацилу в дозі 400 мг/м2, з подальшою безперервною внутрішньовенною інфузією фторурацилу в дозі 2400 мг/м2 протягом 46 год. Цикли хіміотерапії повторюються кожні 2 тижні. Лікування з препаратом Залтрап слід продовжувати до прогресування захворювання або розвитку неприйнятної токсичності. Рекомендації щодо корекції режиму дозування/відстрочення лікування Лікування препаратом Залтрап слід припинити: при розвитку тяжких кровотеч; у разі розвитку перфорації стінок ШКТ; при утворенні свища; при розвитку гіпертонічного кризу або гіпертонічної енцефалопатії; у разі розвитку артеріальних тромбоемболічних ускладнень; при розвитку нефротичного синдрому або тромботичної мікроангіопатії; при розвитку тяжких реакцій гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк, анафілаксію); при порушенні загоєння ран, що потребує медичного втручання; при розвитку синдрому оборотної задньої енцефалопатії (СОЗЕ), також відомого під назвою оборотної задньої лейкоенцефалопатії (СОЗЛ). Принаймні за 4 тижні до планової операції слід тимчасово припинити лікування препаратом Залтрап. Відстрочка хіміотерапії Зaлтpaп ® /FOLFIRI Нейтропенія або тромбоцитопенія Застосування хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп ® /FOLFIRI слід відкласти доти, доки кількість нейтрофілів у периферичній крові не збільшиться до ≥1.5×10 9 /л та/або кількість тромбоцитів у периферичній крові не збільшиться до ≥75×10 9 /л. Легкі або помірно виражені реакції гіперчутливості (включаючи гіперемію шкірних покривів, висипання, кропив'янку та свербіж) Слід тимчасово припинити лікування до припинення реакції. У разі необхідності для усунення реакції гіперчутливості можливе застосування кортикостероїдів та/або антигістамінних препаратів. У наступних циклах можна розглянути питання про проведення премедикації кортикостероїдами та/або антигістамінними препаратами. Тяжкі реакції гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк та анафілаксію) Слід припинити застосування хіміотерапевтичної схеми Зaлтpaп ® /FOLFIRI і проводити терапію, спрямовану на усунення реакції гіперчутливості. Відстрочення лікування препаратом Зaлтpaп® та корекція його дози Підвищення АТ Слід призупинити застосування препарату Залтрап до досягнення контролю над підвищенням артеріального тиску. При повторному розвитку вираженого підвищення артеріального тиску слід призупинити застосування препарату до досягнення контролю над підвищенням артеріального тиску і в наступних циклах знизити дозу Залтрапу до 2 мг/кг. Протеїнурія Слід зупинити застосування препарату Залтрап при протеїнурії ≥2 г на добу, відновлення лікування можливе після зменшення протеїнурії до <2 г на добу. При повторному розвитку протеїнурії ≥ 2 г на добу слід призупинити застосування препарату Залтрап до зменшення протеїнурії < 2 г на добу, та в наступних циклах зменшити його дозу до 2 мг/кг. Корекція доз хіміотерапії FOLFIRI при застосуванні препарату Залтрап ® Тяжкий стоматит та синдром долоново-підошовної еритродизестезії Слід зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Тяжка діарея Слід зменшити дозу іринотекану на 15-20%. Якщо важка діарея розвивається повторно, у наступному циклі додатково слід зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Якщо тяжка діарея зберігається при зниженні доз обох препаратів, слід припинити застосування FOLFIRI. При необхідності можна проводити лікування протидіарейними препаратами та поповнення втрат рідини та електролітів. Фебрильна нейтропенія та нейтропенічний сепсис У наступних циклах слід зменшити дозу іринотекану на 15-20%. При повторному розвитку в наступних циклах слід додатково зменшити болюсну та інфузійну дозу фторурацилу на 20%. Може бути розглянуто питання застосування Г-КСФ. Додаткові відомості про токсичність іринотекану, фторурацилу та кальцію фолінату див. у відповідних інструкціях із застосування. Застосування препарату у спеціальних груп пацієнтів Безпека та ефективність у пацієнтів дитячого віку не встановлені. У дослідженні безпеки та переносимості зі збільшенням дози 21 пацієнт віком від 2 до 21 року (середній вік 12.9 років) із солідними пухлинами отримував препарат Залтрап у дозах від 2 до 3 мг/кг внутрішньовенно кожні два тижні. Фармакокінетичні показники вільного афліберцепту були оцінені у 8 із цих пацієнтів (віком від 5 до 17 років). Максимальною переносною дозою в дослідженні була доза 2.5 мг/кг, яка була нижчою за безпечну та ефективну дозу для дорослих з метастатичним колоректальним раком. Пацієнтам похилого віку корекції дози Залтрапу не потрібно. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилося. Виходячи з клінічних даних, системна експозиція афліберцепту у пацієнтів з легким і середнім ступенем печінкової недостатності була подібною до пацієнтів з нормальною функцією печінки. Клінічні дані свідчать на користь того, що не потрібна корекція дози афліберцепту у пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатності. Відсутні дані щодо застосування афліберцепту у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності. Офіційних досліджень щодо застосування препарату Залтрап у пацієнтів з порушеннями функції нирок не проводилося. Виходячи з клінічних даних, системна експозиція афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості була подібною до пацієнтів з нормальною функцією нирок. Клінічні дані свідчать на користь того, що не потрібна корекція початкової дози афліберцепту у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості. Є дуже мало даних щодо застосування препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня, тому при застосуванні препарату у таких пацієнтів слід бути обережним. Правила приготування розчинів та проведення інфузії Препарат слід вводити під наглядом лікаря, який має досвід застосування протипухлинних препаратів. Не можна вводити нерозведений концентрат. Не вводити внутрішньовенно струминно (ні швидко, ні повільно). Залтрап® не призначений для введення у склоподібне тіло. Як і при застосуванні всіх парентеральних препаратів, перед введенням розведений розчин Залтрапу® повинен бути візуально оглянутий на наявність нерозчинених частинок або зміну кольору. Розведені розчини препарату Залтрап® слід вводити за допомогою наборів для внутрішньовенних інфузій, виготовлених з наступних матеріалів: полівінілхлорид (ПВХ), що містить діетілгексілфталат (ДЕГФ); полівінілхлорид, що не містить ДЕГФ, але містить триоктилтримелітат (ТОТМ); поліпропілен; поліетилен, вкритий зсередини ПВХ; поліуретану. Набори для внутрішньовенних інфузій повинні містити поліефірсульфонові фільтри з діаметром пор 0.2 мкм. Не можна використовувати фільтри з полівініліденфториду (ПВДФ) або нейлону. У зв'язку з відсутністю досліджень із сумісності препарат Залтрап® не можна змішувати з іншими лікарськими препаратами або розчинниками, за винятком 0.9% розчину натрію хлориду та 5% розчину декстрози. Приготування інфузійного розчину та поводження з препаратом Інфузійний розчин препарату Залтрап® повинен готуватися медичним працівником в асептичних умовах з дотриманням процедур безпечного поводження з препаратом. Приготування розчину для інфузій Не використовуйте флакон з препаратом, якщо в розчині концентрату присутні нерозчинені частинки або зміна його кольору. Слід використовувати інфузійні ємності, виготовлені з ПВХ, що містить ДЕГФ або поліолефіну (без ПВХ і ДЕГФ). Тільки для внутрішньовенного інфузійного введення внаслідок гіперосмолярності (1000 мОсм/кг) концентрату препарату Залтрап®. Препарат не призначений для ін'єкцій у склоподібне тіло. Концентрат препарату Залтрап необхідно розвести. Слід витягти необхідну кількість концентрату Залтрапу і розвести його до необхідного об'єму 0.9% розчином натрію хлориду для ін'єкцій або 5% розчином декстрози для ін'єкцій. Концентрація афліберцепту в інфузійному розчині після розведення концентрату препарату Залтрап® повинна знаходитись у діапазоні 0.6-8 мг/мл. З мікробіологічної точки зору розведений розчин препарату Залтрап® повинен бути використаний негайно, його фізична та хімічна стабільність зберігається до 24 годин при температурі від 2°С до 8°С і до 8 годин при температурі 25°С. Утилізація Флакони препарату Залтрап призначені для одноразового використання. Будь-яка кількість невикористаного препарату, що залишився у флаконі, має бути утилізована відповідно до відповідних російських вимог. Не проколювати повторно пробку флакона голкою після того, як у неї вже вводилася голка.ПередозуванняДані щодо безпеки прийому препарату Залтрап у дозах, що перевищують 7 мг/кг 1 раз на 2 тижні або 9 мг/кг 1 раз на 3 тижні, відсутні. Найбільш поширені HP, що спостерігалися при цих режимах дозування, були подібні до HP, що спостерігалися при застосуванні препарату в терапевтичних дозах. Лікування: відсутній специфічний антидот для Залтрапу. У разі передозування пацієнтам потрібне підтримуюче лікування, зокрема моніторинг та лікування артеріальної гіпертензії та протеїнурії. Пацієнт повинен знаходитись під ретельним медичним наглядом для виявлення та контролю за будь-якими HP.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування та перед початком кожного нового циклу лікування афліберцептом рекомендується проводити загальний аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули. При першому розвитку нейтропенії ≥3 ступеня тяжкості слід розглянути питання про терапевтичне застосування ГКСФ, крім цього, у пацієнтів, які мають підвищений ризик розвитку нейтропенічних ускладнень, рекомендується введення ГКСФ для профілактики нейтропенії. Пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом щодо виявлення ознак і симптомів шлунково-кишкових та інших важких кровотеч. Не можна вводити афліберцепт пацієнтам із тяжкими кровотечами. У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Залтрап®, повідомлялося про розвиток серцевої недостатності та зниження фракції викиду лівого шлуночка. Пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом на предмет виявлення ознак та симптомів серцевої недостатності та зниження фракції викиду лівого шлуночка. У пацієнтів, у яких виникає серцева недостатність або зниження фракції викиду лівого шлуночка, застосування препарату Залтрап® має бути припинено. Пацієнти повинні перебувати під спостереженням щодо виявлення ознак і симптомів перфорації стінок ШКТ. У разі розвитку перфорації стінок ШКТ лікування афліберцептом слід припинити. При розвитку нориць лікування афліберцептом слід припинити. Під час лікування афліберцептом рекомендується контролювати артеріальний тиск кожні 2 тижні, включаючи контроль артеріального тиску перед введенням афліберцепту, або частіше за клінічними показаннями під час лікування афліберцептом. У разі підвищення АТ під час лікування афліберцептом необхідно застосовувати відповідну антигіпертензивну терапію та регулярно контролювати АТ. При надмірному підвищенні артеріального тиску лікування афліберцептом слід призупинити до зниження артеріального тиску до цільових значень, і в наступних циклах дозу афліберцепту слід знизити до 2 мг/кг. У разі розвитку гіпертонічного кризу або гіпертонічної енцефалопатії введення препарату афліберцепт слід припинити. Слід бути обережними при введенні препарату Залтрап® пацієнтам з клінічно вираженою серцево-судинною патологією, такою як ІХС та серцева недостатність. Дані клінічних досліджень щодо введення препарату Залтрап® пацієнтам із серцевою недостатністю III та IV ФК за класифікацією NYHA відсутні. У разі розвитку у пацієнта АТЕ лікування афліберцептом слід припинити. Перед кожним введенням афліберцепту слід визначати величину протеїнурії за допомогою індикаторної тест-смужки або шляхом визначення співвідношення білок/креатинін у сечі для виявлення розвитку або збільшення протеїнурії. Пацієнтам із співвідношенням білок/креатинін у сечі більше 1 слід провести визначення кількості білка у сечі. При розвитку нефротичного синдрому або тромботичної мікроангіопатії лікування афліберцептом слід припинити. У разі розвитку тяжкої реакції гіперчутливості (включаючи бронхоспазм, задишку, ангіоневротичний набряк та анафілаксію) слід припинити лікування та розпочати відповідну терапію, спрямовану на усунення цих реакцій. У разі розвитку помірно вираженої реакції гіперчутливості на афліберцепт (включаючи гіперемію шкірних покривів, висипання, кропив'янку, свербіж) слід тимчасово призупинити лікування до вирішення реакції. У разі клінічної необхідності для усунення цих реакцій можна застосовувати кортикостероїди та/або антигістамінні препарати. У наступних циклах можна розглянути питання про проведення премедикації кортикостероїдами та/або антигістамінними препаратами. При відновленні лікування пацієнтів, які мали раніше реакції гіперчутливості, слід бути обережним, т.к. у деяких пацієнтів спостерігався повторний розвиток реакцій гіперчутливості, незважаючи на їх профілактику, що включає застосування кортикостероїдів. Застосування афліберцепту слід призупинити протягом не менше 4 тижнів після великих хірургічних втручань та до повного загоєння операційної рани. При невеликих хірургічних втручаннях, таких як установка центрального венозного катетера, біопсія, екстракція зубів, лікування афліберцептом може бути розпочато/відновлено після повного загоєння операційної рани. У пацієнтів з порушенням загоєння рани, що вимагали медичного втручання, застосування афліберцепту слід перервати. СОЗЛ може проявлятися зміною психічного стану, епілептичними нападами, нудотою, блюванням, головними болями та зоровими розладами. Діагноз СОЗЛ підтверджується дослідженням мозку за допомогою МРТ. У пацієнтів із СОЗЛ застосування афліберцепту слід припинити. У пацієнтів похилого віку (> 65 років) є підвищений ризик розвитку діареї, запаморочення, астенії, зниження маси тіла та дегідратації. З метою мінімізації ризику такі пацієнти потребують ретельного медичного спостереження для раннього виявлення та лікування ознак та симптомів діареї та дегідратації. Пацієнти, які мають індекс загального стану ≥2 балів (за п'ятибальною [0-4 бали] оцінною шкалою ECOG [Східної об'єднаної групи онкологів]) або мають серйозні супутні захворювання, можуть мати більш високий ризик несприятливого клінічного результату і потребують ретельного медичного спостереження для раннього виявлення клінічного погіршення Залтрап® є гіперосмотичним розчином, склад якого несумісний із введенням у внутрішньоочний простір. Препарат Залтрап® не можна вводити у склоподібне тіло. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Не проводилося досліджень щодо впливу препарату Залтрап® на здатність до керування транспортними засобами або до інших потенційно небезпечних видів діяльності. Якщо у пацієнтів з'являються симптоми, що впливають на зір та здатність до концентрації, а також уповільнюють психомоторні реакції, слід рекомендувати пацієнтам утриматися від керування транспортними засобами та іншими потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаРідкий парафін, віск мікрокристалічний, твердий парафін, камфора, олія евкаліпта, терпентинова олія, ментол, олія мускатного горіха, тимол, олія гвоздики, олія базиліка священного, бутильований гідрокситолуол.ХарактеристикаБальзам Занду незамінний при захворюваннях опорно-рухового апарату, підходить для спортсменів – відмінно розігріває м'язи перед тренуваннями або знімає біль від травм та розтягувань. Завдяки маслу гаультерії відновлює натруджені м'язи та запалені суглоби. Є зовнішнім засобом з анестетичним ефектом при ревматичних болях у суглобах, кістках та м'язах. Дуже поширений в Індії як болезаспокійливий засіб. Крім знеболювального ефекту при розтягненнях, забитих місцях, у випадках загострень суглобових хвороб, бальзам Занду є відмінним засобом від головного болю, а також зарекомендував себе як засіб від застуди. Допомагає також від сверблячки від укусів комах. Цей засіб має високу ефективність за рахунок олії гаультерії, яка містить метилсаліцилат, що діє на зразок аспірину, а поєднання з охолодною дією ментолу пояснює дивовижні болезаспокійливі властивості цього бальзаму. Бальзам Занду застосовується в професійному масажі для спортсменів як засіб, що розігріває, і засіб запобігання розтягуванню і перенапруги м'язів. Наносити його слід у невеликій кількості масажними рухами перед тренуванням. Показаний цей бальзам і людям, які страждають на часті головні болі та мігрені, які за станом здоров'я не можуть приймати стандартні болезаспокійливі препарати. У побуті цей індійський бальзам просто незамінний - крім зняття головного, суглобового або м'язового болю, він відмінно підходить для зняття сверблячки та печіння при укусах комах, особливо тим, у кого є алергія на репеленти та інші хімічні засоби. Біль і ломота в кістках при грипі - теж привід використовувати бальзам Занду, який швидко та м'яко знімає ці неприємні симптоми. Також добре використовувати цей аюрведичний бальзам за високої температури – досить просто помазати віскі та лоб, щоб стало помітно легше. При застуді Занду бальзам краще втирати в області горла, шиї і грудей. Приємний холод від ментолу, що міститься в бальзамі, не тільки освіжить, але й полегшить адаптацію до південного клімату, якщо ви відпочиваєте в тропічних країнах.ІнструкціяВикористовувати за призначенням.РекомендуєтьсяПри захворюваннях опорно-рухового апарату підходить для спортсменів.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
740,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: лерканідіпіну гідрохлорид 10 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 30 мг, целюлоза мікрокристалічна – 39 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 15.5 мг, повідон К30 – 4.5 мг, магнію стеарат – 1 мг. Склад оболонки: ;опадрай жовтий (OY-SR-6497) - 3 мг (гіпромелоза, тальк, титану діоксид (E171), макрогол 6000, барвник заліза оксид жовтий (E172)). 28 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; світло-жовтого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком на одному боці; на зламі – світло-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаБлокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридинового ряду. Інгібує трансмембранний струм кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури. Механізм гіпотензивного ефекту обумовлений прямою релаксуючою дією на гладкі м'язи судин, внаслідок цього знижується ОПСС. Має пролонговану антигіпертензивну дію. Завдяки високій селективності негативна інотропна дія відсутня. Тривалість терапевтичної дії становить 24 год.ФармакокінетикаПісля вживання в дозі 10-20 мг повністю всмоктується. C max у плазмі крові виявляється через 1.5-3 год і становить 3.3 нг/мл та 7.66 нг/мл відповідно. Розподіл із плазми крові у тканини та органи відбувається швидко. Зв'язування з білками плазми перевищує 98%. Кумуляції при повторному прийомі немає. Піддається метаболізму. Середній T1/2 становить 8-10 год.Клінічна фармакологіяБлокатори кальцієвих каналів. Антигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняМ'яка та помірна есенціальна артеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняХронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; аортальний стеноз; протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; виражені порушення функції печінки; порушення функції нирок (КК менше 10 мл/хв); непереносимість лактози; галактоземія; синдром порушеного всмоктування глюкози/галактози; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); жінки дітородного віку, які не користуються надійною контрацепцією; дитячий та підлітковий вік до 18 років; - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних дигідропіридинового ряду.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) протипоказане. Застосування у дітей Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років;Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: рідко відзначалися ефекти, пов'язані з судиннорозширювальною дією - периферичні набряки, відчуття "припливів" крові до обличчя, серцебиття, тахікардія, біль у грудях, зниження артеріального тиску, стенокардія, інфаркт міокарда, астенія, стомлюваність, , запаморочення. З боку травної системи: дуже рідко - диспепсія, нудота, блювання, біль в епігастрії, діарея, оборотне підвищення активності печінкових ферментів, гіперплазія ясен. Інші: дуже рідко - поліурія, шкірний висип, сонливість, міалгія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з інгібіторами CYPЗА4 (в т.ч. з кетоконазолом, інтраконазолом, еритроміцином) можливі прояви лікарської взаємодії (комбінації з обережністю). При застосуванні спільно з індукторами CYP3A4 (в т.ч. з антидепресантами, рифампіцином) можливе зменшення антигіпертензивної дії лерканідипіну. Можливе посилення гіпотензивного ефекту лерканідипіну при вживанні соку грейпфруту. Етанол може потенціювати дію лерканідипіну. При одночасному застосуванні з метопрололом біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може зустрічатися і при одночасному застосуванні з іншими бета-адреноблокаторами, тому може бути потрібна корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту при даній комбінації. Лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4, тому інгібітори та індуктори цього ізоферменту, при одночасному застосуванні, можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Не рекомендується одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин). Не рекомендується одночасне застосування циклоспорину та лерканідипіну, т.к. спостерігається збільшення концентрації обох речовин у плазмі крові. Слід виявляти обережність при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4 (терфенадин, астемізол, антиаритмічні препарати III класу, наприклад, аміодарон, хінідин). При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом біодоступність лерканідипіну у пацієнтів похилого віку може збільшуватись приблизно на 40%. Лерканідипін слід призначати з обережністю одночасно з індукторами CYP3A4, наприклад, протисудомні засоби (фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. Необхідний регулярний контроль артеріального тиску. При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення значення Cmax для дигоксину в середньому на 33% після прийому 2 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та нирковий кліренс змінювалися незначно. Необхідно контролювати наявність ознак інтоксикації дигоксином у пацієнтів, які приймають одночасно дигоксин та лерканідипін. Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (до 800 мг) не спричиняє значних змін концентрації лерканідипіну у плазмі крові. При високих дозах циметидину можуть збільшуватися біодоступність та антигіпертензивна дія лерканідипіну. При одночасному застосуванні лерканідипіну (20 мг) і симвастатину (40 мг), значення AUC для симвастатину збільшувалося на 56%, а це значення для його активного метаболіту - β-гідроксикислоти - на 28%. ;При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) можна уникнути небажаної взаємодії. Можливе посилення антигіпертензивної дії при одночасному прийомі соку грейпфруту та лерканідипіну. Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці. Залежно від досягнутого терапевтичного ефекту, доза може бути збільшена до 20 мг. Терапевтичну дозу підбирають поступово, при необхідності збільшення дози до 20 мг здійснюється через 2 тижні після початку лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати при нирковій та/або печінковій недостатності легкого та помірного ступеня, у пацієнтів похилого віку, при СССУ (без кардіостимулятора), ІХС, дисфункції лівого шлуночка.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
3 202,00 грн
536,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 шприц (0.5 мл): Активна речовина: філграстим 48000000 ОД (480 мкг). Допоміжні речовини: глутамінова кислота – 0.736 мг, сорбітол – 25 мг, полісорбат 80 – 0.02 мг, натрію гідроксид – qs до pH, вода д/і – до 0.5 мл. 0.5 мл – шприци безбарвного скла місткістю 1 мл (1) – блістери (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиРозчин для внутрішньовенного та підшкірного введення; безбарвний або жовтуватого кольору, прозорий.Фармакотерапевтична групаФілграстим - високоочищений неглікозильований білок, що складається з 175 амінокислот, або рекомбінантний людський гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (р-ч Г-КСФ). Він виробляється штамом К12 Escherichia coli, геном якої методами генної інженерії введений ген гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора (Г-КСФ) людини. Людський Г-КСФ регулює продукцію та вивільнення нейтрофілів із кісткового мозку в периферичну кров. Застосування філграстиму супроводжується значним збільшенням числа нейтрофілів у судинному руслі протягом 24 годин, а також невеликим збільшенням кількості моноцитів. В окремих випадках також відзначається збільшення кількості еозинофілів та базофілів, однак у частини пацієнтів еозинофілія та базофілія може бути присутнім до початку лікування. Збільшення числа нейтрофілів при застосуванні філграстиму в діапазоні рекомендованих доз має дозозалежний характер. Нейтрофіли, що вивільняються, мають нормальну або підвищену функціональну активність, що підтверджується при проведенні тестів хемотаксису і фагоцитозу.Після закінчення терапії кількість нейтрофілів у периферичній крові знижується на 50% протягом 1-2 днів і повертається до нормального значення протягом наступних 1-7 днів. Так само, як і інші фактори стимуляції гемопоезу, у дослідженнях in vitro показано, що Г-КСФ має здатність стимулювати клітини ендотелію, оскільки вони мають специфічні рецептори до Г-КСФ. У той же час встановлено, що Г-КСФ є індуктором ангіогенезу ендотеліальних клітин судин та прискорює транспорт нейтрофілів через ендотелій судин.що Г-КСФ є індуктором ангіогенезу ендотеліальних клітин судин та прискорює транспорт нейтрофілів через ендотелій судин.що Г-КСФ є індуктором ангіогенезу ендотеліальних клітин судин та прискорює транспорт нейтрофілів через ендотелій судин. Застосування філграстиму у хворих, які отримують цитотоксичні лікарські препарати, супроводжується значним зниженням частоти, вираженості та тривалості нейтропенії та фебрильної нейтропенії та дозволяє застосовувати антибіотики у нижчих дозах порівняно з хворими, які отримують лише цитотоксичну хіміотерапію. Знижує необхідність та тривалість стаціонарного лікування у хворих після індукційної хіміотерапії мієлолейкозу або мієлоаблативної терапії з подальшою трансплантацією кісткового мозку. Частота випадків підвищення температури тіла не знижувалась у хворих після мієлоаблативної терапії з подальшою трансплатацією кісткового мозку. Застосування препарату Зарсіо як у монотерапії, так і після хіміотерапії, мобілізує вихід гемопоетичних стовбурових клітин у периферичний кровотік. Аутологічну або алогенну трансплантацію периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК) проводять після терапії великими дозами цитостатиків, або замість трансплантації кісткового мозку, або на додаток до неї. Трансплантація ПСКК також може призначатися після (високодозної) мієлосупресивної цитотоксичної терапії. Застосування ПСКК, мобілізованих за допомогою препарату Зарсіо, прискорює відновлення кровотворення, зменшує вираженість та тривалість тромбоцитопенії, знижує ризик геморагічних ускладнень та потребу у переливанні тромбоцитарної маси після мієлосупресивної або мієлоаблативної терапії. Застосування препарату Зарсіо у дітей та дорослих з тяжкою вродженою нейтропенією (періодичною, ідіопатичною) стимулює стійке збільшення кількості активних нейтрофілів у периферичній крові та зниження частоти інфекційних та інших ускладнень. Застосування препарату Зарсіо у хворих на ВІЛ інфекцію підтримує число нейтрофілів у межах нормальних значень, що дозволяє дотримуватися необхідного режиму дозування антиретровірусних препаратів та засобів мієлосупресивної терапії. Ознаки збільшення реплікації ВІЛ при застосуванні препарату Зарсіо не відзначено.ФармакокінетикаРозподіл Vd; у системному кровотоку близько - 150 мл/кг. При п/к та внутрішньовенному введенні в рекомендованих дозах концентрація філграстиму в плазмі крові зберігається вище 10 нг/мл протягом 8-16 год. Відзначено пряму лінійну залежність між введеною дозою філграстиму та його концентрацією у плазмі крові. Виведення Виведення філграстиму не має лінійної залежності, швидкість виведення препарату знижується зі збільшенням дози препарату. Основний шлях виведення філграстиму здійснюється за участю нейтрофілів, при цьому кліренс збільшується при більш високих дозах препарату. Швидкість виведення філграстиму підвищується при повторному застосуванні препарату доти, доки зростає кількість нейтрофілів. T1/2; філграстиму після одноразового підшкірного введення становить від 2.7 ч. (1 млн. ОД/кг, 10 мкг/кг) до 5.7 ч. (0.25 млн. ОД/кг, 2.5 мкг/кг) і через 7 днів застосування становить 8.5-14 год відповідно. Тривала терапія філграстимом більше 28 днів у хворих після аутологічної трансплантації кісткового мозку не супроводжувалася кумуляцією препарату і мала порівняні значення T1/2.Клінічна фармакологіяСтимулятор лейкопоезу.Показання до застосуванняСкорочення тривалості нейтропенії і частоти фебрильної нейтропенії у хворих, що отримують цитотоксичну хіміотерапію з приводу злоякісного новоутворення (за винятком хронічного мієлолейкозу та мієлодиспластичних синдромів), а також скорочення тривалості нейтропенії у пацієнтів, що отримують мієлоа тяжкої нейтропенії. Ефективність та безпека філграстиму можна порівняти при проведенні цитотоксичної хіміотерапії у дітей та дорослих; мобілізація периферичних стовбурових клітин (ПСКК), у т.ч. після мієлосупресивної терапії, а також мобілізація периферичних стовбурових клітин у здорових донорів (алогенні ПСКК); спадкова періодична або ідіопатична нейтропенія у дорослих і дітей з абсолютним числом нейтрофілів 0.5 × 109/л і менше, при вказівці в анамнезі на важкі рецидивні інфекції, тривале лікування філграстимом показано для збільшення кількості нейтрофілів і для зниження частоти ускладненнями; профілактика бактеріальних інфекцій та лікування стійкої нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів дорівнює 1 × 109/л і менше) у пацієнтів із розгорнутою стадією ВІЛ-інфекції при неефективності інших способів лікування.Протипоказання до застосуванняСпадкова непереносимість фруктози (містить сорбітол); тяжка спадкова нейтропенія (синдром Костманна) з цитогенетичними порушеннями та аутоімунна нейтропенія; препарат не повинен бути використаний з метою збільшення доз цитотоксичних хіміотерапевтичних препаратів вище за рекомендовані; одночасна променева чи хіміотерапія; термінальна стадія хронічної ниркової недостатності (ХНН); період новонародженості. - підвищена чутливість до препарату або його компонентів в анамнезі; підвищена чутливість до альбуміну та компонентів крові в анамнезі у випадках додавання альбуміну до розчинів для внутрішньовенних інфузій. З обережністю Мієлодиспластичний синдром, хронічний мієлолейкоз, вторинний гострий мієлобластний лейкоз (у пацієнтів віком до 55 років, без цитогенетичних аномалій), перевищення надиру (числа лейкоцитів в аналізі крові >50 × 109/л, для мобілізації ПСКК - >90) , у пацієнтів, які отримують високі дози препаратів хіміотерапії з приводу злоякісних новоутворень (ризик посилення токсичних ефектів), одночасне застосування однокомпонентних або комбінованих хіміотерапевтичних препаратів (ризик тяжкої тромбоцитопенії та анемії), у хворих зі значно зниженою кількістю мієлоїдних клітин 106 ;CD34+ клітин/кг - застосування недостатньо вивчене), тромбоцитопенія (з числом тромбоцитів в аналізі крові менше 100 000/мм3), спленомегалія (ризик розриву селезінки),інфільтративне ураження легень (ризик розвитку/прогресування інфільтративної пневмонії), серповидноклітинна хвороба, нейтропенія, обумовлена ураженням кісткового мозку інфекційного генезу або пухлинними новоутвореннями (лімфома) (ефективність монотерапії не встановлена).Вагітність та лактаціяДані щодо застосування філграстиму при вагітності обмежені. Існують вказівки, що свідчать про можливе проходження філграстиму через плацентарний бар'єр. У дослідженнях тварин застосування філграстиму не супроводжувалося тератогенним впливом. Відзначено підвищену частоту викиднів, проте аномалій розвитку плода не відзначалося. При призначенні філграстиму вагітним слід уважно оцінювати співвідношення користь-ризик, зіставивши очікуваний терапевтичний ефект для матері з можливим ризиком для плода. Не встановлено, чи філграстим проникає в грудне молоко. Тому при необхідності призначення препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Застосування у дітей При застосуванні у дитячій практиці у хворих із ТХН та онкологічними захворюваннями профіль безпеки Зарсіо не відрізнявся від такого у дорослих. Рекомендації щодо дозування для хворих дитячого віку такі ж, як для дорослих, які отримують мієлосупресивну цитотоксичну хіміотерапію. Протипоказаний у період новонародженості.Побічна діяНаведені нижче побічні ефекти розподілені відповідно до класифікації органів та систем та за частотою народження: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 - <1/10); нечасто (≥1/1000 - <1/100); рідко (≥1/10000 - <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не може бути оцінена, виходячи з наявних даних). З боку імунної системи: дуже рідко (у пацієнтів) і нечасто (у донорів перед мобілізацією ПСКК) - реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, висипання на шкірі, кропив'янку, ангіоневротичний набряк, задишку і зниження АТ. З боку органів кровотворення: дуже часто - анемія, спленомегалія (прогресуюча в ряді випадків), у донорів перед мобілізацією ПСКК - лейкоцитоз (> 50 × 109/л) і транзиторна тромбоцитопенія (< 100 × 109/л) - як наслідок філграстиму; часто - тромбоцитопенія, спленомегалія (безсимптомна, у донорів та пацієнтів); нечасто – порушення функції селезінки; дуже рідко – розрив селезінки. З боку нервової системи: дуже часто - головний біль. З боку серцево-судинної системи: ; нечасто – транзиторне зниження АТ; рідко – судинні порушення, у т.ч. вено-оклюзійна хвороба та збільшення ОЦК. З боку органів дихання: дуже часто - носова кровотеча; дуже рідко – набряк легень, інтерстиціальна пневмонія, інфільтрати у легенях; у донорів - кровохаркання, легенева кровотеча, задишка, гіпоксемія. З боку шкіри та її придатків: часто - васкуліт (при тривалому застосуванні), алопеція, висип; дуже рідко – синдром Світу (гострий фебрильний дерматоз, зв'язок із прийомом філграстиму не встановлений). З боку кістково-м'язової системи: дуже часто - болі в кістках, суглобах і м'язах (слабкі або помірні, у донорів - транзиторні); часто – болі в кістках, суглобах та м'язах (важкі), остеопороз, артралгія; нечасто у донорів і дуже рідко у пацієнтів – загострення ревматоїдного артриту. З боку травної системи: часто - діарея, гепатомегалія. З боку сечостатевої системи: нечасто - гематурія, протеїнурія; дуже рідко – дизурія. З боку лабораторних показників: дуже часто у пацієнтів і часто у донорів - оборотне, дозозалежне, слабке або помірне підвищення активності ЛФ, ЛДГ, у пацієнтів - ГГТ, гіперурикемія, зниження концентрації глюкози в крові (помірне, оборотне); нечасто у донорів - оборотне, слабке підвищення активності АСТ та сечової кислоти. Інші: часто - біль у місці ін'єкції, підвищена стомлюваність, реакції в місці ін'єкції (менше ніж у 2% хворих з ТХН).Взаємодія з лікарськими засобамиБезпека та ефективність введення препарату Зарсіо того ж дня, що й мієлосупресивних цитотоксичних хіміопрепаратів, не встановлено. Зважаючи на чутливість мієлоїдних клітин, що швидко діляться до мієлосупресивної цитотоксичної хіміотерапії, призначати препарат Зарсіо в інтервалі за 24 години до або після введення цих препаратів не рекомендується. При одночасному призначенні препарату Зарсіо та фторурацилу тяжкість нейтропенії може посилитися. Можлива взаємодія з іншими гемопоетичними факторами росту та цитокінами невідома. З огляду на те, що літій стимулює вивільнення нейтрофілів, можливе посилення дії препарату Зарсіо при комбінованому призначенні, але такі дослідження не проводились. Внаслідок фармацевтичної несумісності препарат Зарсіо не можна змішувати з 0.9% розчином хлориду натрію.Спосіб застосування та дозиТерапія препаратом Зарсіо може проводитися при взаємодії з лікарями онкологічного центру, які мають досвід застосування препарату, що містить гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (Г-КСФ), а також досвід лікування хворих на гематологічні захворювання, в лікувальному закладі, де є необхідне діагностичне обладнання. Процедури мобілізації та аферезу повинні проводитися при взаємодії зі спеціалістами центру онкології-гематології, які мають належний досвід роботи в даній галузі та можливість необхідного моніторингу клітин-попередників гемопоезу. Препарат Зарсіо випускається у наступних дозах: 30 млн. ОД/0.5 мл (0.3 мг) та 48 млн. ОД/0.5 мл (0.48 мг). Цитотоксична хіміотерапія Добова доза препарату Зарсіо, що рекомендується, становить 0.5 млн. ОД/кг (0.005 мг/кг) маси тіла. Першу дозу препарату слід вводити не раніше, ніж через 24 години після курсу цитотоксичної хіміотерапії. Препарат Зарсіо вводять щодня доти, доки загальна кількість нейтрофілів у клінічному аналізі крові не перевищить очікуваного надиру і не досягне нормальних значень. Після хіміотерапії з приводу солідних пухлин, лімфом та лімфолейкозу тривалість лікування до досягнення зазначених значень становить до 14 днів. Після індукційної та консолідаційної терапії гострого мієлоїдного лейкозу терміни лікування можуть бути значно збільшені (до 38 днів) та визначаються залежно від виду, дози та схеми цитотоксичної хіміотерапії. У пацієнтів, які отримують цитотоксичну хіміотерапію, скорочене збільшення кількості нейтрофілів зазвичай спостерігається через 1-2 дні після початку лікування препаратом Зарсіо. Тим не менш, для досягнення стабільного терапевтичного ефекту необхідно продовжувати терапію препаратом Зарсіо доти, доки кількість нейтрофілів не перевищить очікуваного надиру і не досягне нормальних значень. Не рекомендується передчасно скасовувати лікування препаратом до переходу числа нейтрофілів через надир. Хворі, що отримують мієлоаблативну терапію з подальшою трансплантацією кісткового мозку: початкова доза препарату Зарсіо, що рекомендується, - 1 млн. ОД/кг (0.01 мг) маси тіла/добу. Першу дозу Зарсіо слід вводити не раніше, ніж через 24 години після проведення цитотоксичної хіміотерапії, і не пізніше, ніж через 24 години після трансплантації кісткового мозку. Коригування дози: після максимального зниження кількості нейтрофілів (надиру) добову дозу препарату Зарсіо необхідно скоригувати залежно від зміни числа нейтрофілів наступним чином. Таблиця 1. Підбір дози препарату Зарсіо у відповідь на досягнення надиру Абсолютне число нейтрофілів (АГН) Коригування дози препарату Зарсіо АЧН > 1×10 9 /л протягом 3 днів поспіль Зниження дози до 0.5 млн. ОД/кг (0.005 мг/кг) маси тіла/добу АЧН > 1 ×10 9 /л протягом наступних 3 днів поспіль Скасування препарату Якщо під час лікування АЧН знижується до <1×10 9 /л, дозу Зарсіо знову збільшують відповідно до вищенаведеної схеми. Мобілізація периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК) Хворі, які отримують мієлосупресивну або мієлоаблативну терапію з подальшою аутологічною трансплантацією ПСКК Для мобілізації ПСКК при застосуванні препарату Зарсіо як монотерапія рекомендована доза становить 1 млн. ОД/кг (0.01 мг/кг) маси тіла/добу протягом 5-7 днів поспіль. Проводять 1-2 сеанси лейкаферезу на 5-й та 6-й день. У деяких випадках додатково проводять 1 сеанс лейкаферезу. Не слід змінювати дозу Зарсіо до завершального лейкаферезу. Для мобілізації ПСКК після мієлосупресивної хіміотерапії рекомендована доза препарату Зарсіо становить 0.5 млн. ОД/кг (0.005 мг/кг) маси тіла на добу щодня, починаючи з першого дня після завершення курсу хіміотерапії і доти, доки кількість нейтрофідів не надходить. не досягне норми. Лейкаферез слід проводити протягом періоду зростання АЧН з <0.5× 109 /л до >5× 109 /л. Хворим, які не отримували інтенсивної хіміотерапії, проводять 1 сеанс лейкаферезу. В окремих випадках рекомендується проводити додаткові сеанси лейкаферезу. Здорові донори перед алогенною трансплантацією ПСКК Для мобілізації ПСКК перед алогенною трансплантацією ПСКК у здорових донорів рекомендована доза препарату Зарсіо становить 1 млн. ОД/кг (0.01 мг/кг) маси тіла на добу п/к протягом 4-5 днів поспіль. Лейкаферез проводять з 5-го дня і при необхідності продовжують до 6-го дня з метою отримання 4 × 10 6 CD34+ клітин/кг маси тіла реципієнта. Тяжка хронічна нейтропенія (ТХН) Вроджена нейтропенія Початкова доза, що рекомендується, 1.2 млн. ОД/кг (0.012 мг/кг) маси тіла/добу одноразово або дробовими дозами. Ідіопатична та періодична нейтропенія Початкова доза, що рекомендується, 0.5 млн. ОД/кг (0.005 мг/кг) маси тіла/добу одноразово або дробовими дозами. Підбір дози препарату Препарат Зарсіо вводять щодня до досягнення та стабільного перевищення показника кількості нейтрофілів 1.5×10 9 . Після досягнення терапевтичного ефекту визначають мінімальну ефективну дозу підтримки цього рівня. Для підтримки потрібної кількості нейтрофілів потрібне тривале щоденне введення препарату. Через 1-2 тижні лікування початкову дозу можна подвоїти або зменшити наполовину в залежності від ефективності терапії. Згодом кожні 1-2 тижні проводять індивідуальну корекцію дози для підтримки середньої кількості нейтрофілів у діапазоні від 1.5 × 109; до 10 × 10 9. У хворих з тяжкими інфекціями можна застосувати схему із швидшим збільшенням дози. У 97% хворих, що позитивно відреагували на лікування, повний терапевтичний ефект спостерігається при призначенні доз до 24 мкг/кг/добу. Добова доза Зарсіо не повинна перевищувати 24 мкг/кг. ВІЛ інфекція Відновлення числа нейтрофілів Рекомендована початкова доза препарату Зарсіо - 0.1 млн. ОД/кг (0.001 мг/кг) маси тіла/добу зі збільшенням дози максимально до 0.4 млн. ОД/кг (0.004 мг/кг) маси тіла до нормалізації числа нейтрофілів (АГН > 2× 10 9 ). Нормалізація числа нейтрофілів зазвичай настає через 2 дні. У поодиноких випадках (<10% пацієнтів) для відновлення кількості нейтрофілів доза препарату може бути збільшена до 1 млн. ОД/кг (0.01 мг/кг) маси тіла/добу. Підтримання нормальної кількості нейтрофілів Після досягнення терапевтичного ефекту підтримуюча доза 0.3 мг на добу 2-3 рази на тиждень за альтернувальною схемою (через день). Згодом може знадобитися індивідуальна корекція дози та тривале призначення препарату для підтримання середньої кількості нейтрофілів > 2×10 9 /л. Особливі категорії хворих Хворі з порушеннями функції нирок/печінки Корекція дози не потрібна у пацієнтів з тяжкою нирковою або печінковою недостатністю, т.к. їх фармакокінетичні та фармакодинамічні показники виявилися подібними до таких здорових добровольців. Діти з тяжкою хронічною нейтропенією (ТХН) та злоякісними новоутвореннями При застосуванні у дитячій практиці у хворих із ТХН та онкологічними захворюваннями профіль безпеки Зарсіо не відрізнявся від такого у дорослих. Рекомендації щодо дозування для хворих дитячого віку такі ж, як для дорослих, які отримують мієлосупресивну цитотоксичну хіміотерапію. Літні пацієнти У зв'язку з обмеженою кількістю хворих похилого віку в клінічних дослідженнях, особливі рекомендації щодо застосування препарату Зарсіо у хворих похилого віку відсутні. Додаткових досліджень даної категорії хворих не проводилося. Спосіб введення Цитотоксична хіміотерапія Препарат Зарсіо застосовують у вигляді підшкірних ін'єкцій або внутрішньовенних інфузій протягом 30 хв 1 раз на добу. Додаткові вказівки щодо розведення препарату в 5% розчині (50 мг/мл) декстрози для внутрішньовенного введення наведені в розділі "Особливі вказівки". Найчастіше бажаний підшкірний шлях введення. При внутрішньовенному введенні одноразової дози тривалість ефекту може скорочуватися. Клінічна значимість цих даних щодо застосування багаторазових доз препарату не встановлена. Вибір способу введення залежить від особливостей конкретної клінічної ситуації та визначається для кожного хворого індивідуально. Хворі, які отримують мієлоаблативну терапію з подальшою трансплантацією кісткового мозку Препарат Зарсіо розводять у 20 мл 5% (50 мг/мл) розчину декстрози і застосовують у вигляді короткої внутрішньовенної інфузії протягом 30 хв, або тривалої підшкірної або внутрішньовенної інфузії протягом 24 год. Додаткові вказівки з розведення препарату в 5% розчині (50 мг/мл) декстрози для внутрішньовенних інфузій наведені в розділі "Особливі вказівки". Мобілізація ПСКК. Для мобілізації ПСКК пацієнтам, яким проводять мієлосупресивну або мієлоаблативну терапію з подальшою аутологічною трансплантацією ПСКК, препарат Зарсіо може також вводиться у вигляді тривалої підшкірної інфузії протягом 24 годин. Перед інфузією препарат розводять у 20 мл 5% декстрози. Додаткові вказівки щодо розведення препарату в 5% розчині (50 мг/мл) декстрози для інфузій наведені в розділі "Особливі вказівки". ТХП/ВІЛ-інфекція Початкова доза 0.1-0.4 млн. ОД (0.001-0.004 мг/кг) одноразово підшкірно до нормалізації числа нейтрофілів (зазвичай протягом 2 днів). Після досягнення терапевтичного ефекту підтримуюча доза - 30 млн. ОД (0.3 мг)/сут через день. Надалі може знадобитися індивідуальна корекція дози та тривала терапія препаратом Зарсіо для підтримки числа нейтрофілів > 2×10%.ПередозуванняСимптоми передозування філграстиму не встановлені.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Зарсіо повинно проводитись тільки під контролем онколога або гематолога, які мають досвід застосування ГКСФ, за наявності необхідних діагностичних можливостей. Процедури мобілізації та аферезу клітин повинні проводитися в онкологічному або гематологічному центрі, що має досвід роботи в цій галузі та можливість адекватного моніторингу клітин-попередників гемопоезу. Цитотоксична хіміотерапія Зростання злоякісних клітин У зв'язку з тим, що Г-КСФ може стимулювати зростання мієлоїдних клітин in vitro, рекомендується враховувати таку інформацію. Безпека та ефективність застосування препарату Зарсіо у хворих з мієлодистпластичним синдромом (МДС) та хронічним мієлолейкозом не встановлені. Тому при зазначених захворюваннях застосування препарату Зарсіо не показано. Особлива увага необхідна при проведенні диференціального діагнозу між бласт-трансформацією хронічного мієлолейкозу та гострим мієлолейкозом. Оскільки дані щодо безпеки та ефективності препарату Зарсіо для хворих з вторинним гострим мієлоцитарним лейкозом (ОМЛ) обмежені, препарат Зарсіо слід призначати з обережністю. Безпека та ефективність препарату Зарсіо, вперше призначеного хворим з ОМЛ у віці до 55 років без цитогенетичних аномалій [t(8; 21), t(15; 17) та inv(16)], не встановлені. Лейкоцитоз Кількість лейкоцитів у крові досягає або перевищує 100×109/л менш ніж у 5% хворих, які отримували добову дозу препарату Зарсіо понад 0.3 млн. ОД/кг (0.0003 мг/кг) маси тіла. Немає відомостей про будь-які побічні ефекти, безпосередньо зумовлені розвитком лейкоцитозу такого ступеня тяжкості. Однак, зважаючи на можливий ризик, пов'язаний з важким лейкоцитозом, під час лікування препаратом Зарсіо необхідно регулярно контролювати кількість лейкоцитів. Якщо кількість лейкоцитів перевищить 50×109/л після досягнення очікуваного надиру, слід негайно відмінити препарат. Якщо препарат Зарсіо застосовується для мобілізації ПСКК, його необхідно відмінити або скоротити дозу зі збільшенням кількості лейкоцитів до >70×109/л. Ризик, пов'язаний з підвищенням дози хіміотерапії, що проводиться. Слід дотримуватись особливої обережності при лікуванні хворих зі злоякісними новоутвореннями, які отримують високі дози препаратів хіміотерапії, оскільки значущий додатковий ефект застосування високих доз на результат захворювання не підтверджений, але висока ймовірність більш вираженого токсичного впливу на серцево-судинну систему, органи дихання, шкіру (див. інструкції з медичного застосування застосовуваних хіміотерапевтичних препаратів). Монотерапія препаратом Зарсіо не запобігає тромбоцитопенії та анемії, зумовлених мієлосупресивною хіміотерапією. У разі застосування більш високих доз хіміопрепаратів (наприклад, повні дози відповідно до призначених схем) ризик тяжкої тромбоцитопенії та анемії зростає. Рекомендується регулярно контролювати такі показники клінічного аналізу крові, як гематокрит та кількість тромбоцитів. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні однокомпонентних або комбінованих хіміотерапевтичних препаратів, які можуть спричинити тяжку тромбоцитопенію. При застосуванні препарату Зарсіо для мобілізації ПСКК було виявлено зменшення ступеня тяжкості та тривалості тромбоцитопенії, зумовленої мієлосупресивною або мієлоаблативною хіміотерапією. Інші запобіжні заходи Ефективність препарату Зарсіо у хворих із значно зниженою кількістю мієлоїдних клітин-попередників не вивчена. Препарат Зарсіо підвищує число нейтрофілів шляхом впливу насамперед на клітини-попередники нейтрофілів. Тому у хворих зі зниженням числа клітин-попередників (наприклад, в результаті лікування інтенсивною променевою терапією або хіміотерапією, або внаслідок інфільтрації кісткового мозку пухлинними клітинами) кількість нейтрофілів, що утворюються, може бути нижче. Є дані про розвиток реакції "трансплантат проти господаря" (РТПХ) і летальні наслідки у хворих, які отримували Г-КСФ після алогенної трансплантації кісткового мозку. Мобілізація периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК) Попереднє лікування цитотоксичними засобами У хворих, яким раніше проводилася інтенсивна мієлосупресивна терапія, на фоні застосування препарату Зарсіо для мобілізації ПСКК може не відбуватися збільшення числа ПСКК, достатнього до рекомендованого мінімального рівня (≥2 × 106; CD34+ клітин/кг) або підвищення швидкості відновлення тромбоцитів. Деякі цитотоксичні засоби мають особливу токсичність щодо клітин-попередників гемопоезу і можуть негативно впливати на їх мобілізацію. Тривале застосування таких препаратів як мелфалан, карбоплатин або кармустин перед мобілізацією клітин-попередників може призвести до погіршення результатів. Однак одночасне застосування мелфалану, карбоплатину або кармустину з філграстимом є ефективним при мобілізації ПСКК. Якщо планується трансплантація ПСКК, рекомендується провести мобілізацію стовбурових клітин ранній стадії лікування хворого. Особливу увагу слід привернути до себе число клітин-попередників, активованих у таких хворих до застосування препаратів хіміотерапії у високих дозах. Якщо результати мобілізації відповідно до наведених вище критеріїв недостатні, слід розглянути застосування альтернативних методів лікування, які не вимагають використання клітин-попередників. Оцінка кількості периферичних стовбурових клітин крові При оцінці числа ПСКК, мобілізованих у хворих на фоні застосування препарату Зарсіо, особливу увагу слід приділити методу кількісного визначення. Результати проточно-цитометричного аналізу за кількістю CD34+ клітин різняться залежно від обраного методу, і тому потрібно з обережністю інтерпретувати результати, отримані під час проведення досліджень, у різних лабораторіях. Статистичний аналіз показав, що існує складний, але стійкий взаємозв'язок між числом введених у реінфузію CD34+ клітин та швидкістю відновлення кількості тромбоцитів після застосування високих доз препаратів хіміотерапії. Мінімальна кількість >2 ×10 6 ;CD34+ клітин/кг призводить до достатнього відновлення гематологічних показників та рекомендовано на підставі опублікованих даних. Кількість CD34+ клітин, що перевищує зазначене значення, супроводжується швидшою нормалізацією; якщо кількість клітин не досягає цього рівня, відновлення показників крові відбувається повільніше. Здорові донори перед проведенням алогенної трансплантації ПСКК Мобілізація ПСКК не має безпосереднього клінічного результату для здорових донорів і може проводитись виключно з метою алогенної трансплантації стовбурових клітин. Мобілізація ПСКК може призначатися лише донорам, які відповідають стандартним клінічним та лабораторним критеріям щодо донорства стовбурових клітин, з особливою увагою до гематологічних показників та наявності інфекційних захворювань. Безпека та ефективність застосування препарату Зарсіо у здорових донорів віком до 16 років та старше 60 років не вивчалась. Минуща тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів <100 × 109/л) після призначення Зарсіо та проведення лейкаферезу спостерігається у 35% донорів. Серед них відмічено 2 випадки тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів <50×109/л після проведення лейкаферезу. Якщо потрібне проведення більш ніж одного сеансу лейкаферезу, особливо ретельно слід контролювати стан донорів з кількістю тромбоцитів менше 100 × 109/л; як правило, при кількості нейтрофілів до 75×109/л аферез не рекомендується. Лейкаферез не слід проводити донорам, які приймають антикоагулянти або мають порушення гемостазу. Слід відмінити або знизити дозу препарату Зарсіо, якщо кількість лейкоцитів збільшується >70 × 109/л. У донорів, які отримують ГКСФ для мобілізації ПСКК, слід регулярно контролювати всі показники клінічного аналізу крові до їх нормалізації. У здорових донорів, які застосовували Г-КСФ, відзначалися випадки тимчасових цитогенетичних змін. Значимість цих проявів не відома. Спостереження за безпекою застосування препарату Зарсіо у здорових донорів продовжується. Нині не можна виключити ризик розвитку злоякісного мієлоїдного клону у донорів. Медичним центрам, що проводять процедури аферезу, рекомендується здійснювати систематичний контроль стану донорів стовбурових клітин протягом мінімум 10 років з метою моніторингу безпеки застосування препарату Зарсіо у віддалений період. Є відомості про часті, в основному, безсимптомні випадки спленомегалії, а також про дуже рідкісні випадки розриву селезінки у здорових донорів та пацієнтів, які приймали Г-КСФ. Деякі випадки розриву селезінки супроводжувалися летальними наслідками. У зв'язку з цим необхідно ретельно контролювати розміри селезінки (при клінічному огляді та методом УЗД). Слід враховувати ризик розриву селезінки у донорів та/або хворих за наявності у них болю у верхній лівій частині черевної порожнини або верхній частині плеча. У постмаркетинговий період у здорових донорів відмічені дуже рідкісні випадки несприятливого впливу на органи дихання (кровохаркання, легенева кровотеча, інфільтративні зміни в легенях, задишка та гіпоксія). При підозрі на наявність перелічених симптомів необхідно розглянути доцільність подальшого застосування препарату та необхідність призначення відповідного лікування. Реципієнти алогенних ПСКК, отриманих при мобілізації, стимульованій препаратом Зарсіо Згідно з наявними даними, імунологічна взаємодія алогенного трансплантату ПСКК може бути пов'язана з більш високим ризиком розвитку гострої та хронічної реакції "трансплантат проти господаря" (РТПХ) у порівнянні з трансплантацією кісткового мозку. Тяжка хронічна нейтропенія (ТХН) Число клітин крові Необхідно суворо контролювати кількість тромбоцитів, особливо протягом перших тижнів лікування препаратом. Якщо у хворого виявлено тромбоцитопенію, і кількість тромбоцитів протягом тривалого часу становить менше 100 000/мм3, слід розглянути питання про короткочасне скасування Зарсіо або зменшення його дози. Можливі й інші зміни формули крові, що вимагають ретельного контролю, у тому числі анемія та скороминуще збільшення кількості мієлоїдних клітин-попередників. Розвиток гострого лейкозу або мієлодиспластичного синдрому (МДС) Необхідно здійснювати своєчасну діагностику ТХН та диференціювати цей діагноз від інших порушень системи кровотворення, таких як апластична анемія, МДС та мієлолейкоз. До початку лікування слід провести загальний клінічний аналіз з визначенням лейкоцитарної формули та кількості тромбоцитів, визначити морфологію кісткового мозку та каріотип. Під час клінічних досліджень у невеликої кількості (приблизно 3%) хворих на ТХН, які отримували філграстим, спостерігали МДС або лейкоз. Ці результати отримані лише при спостереженні хворих із вродженою нейтропенією. МДС та лейкоз – найчастіші ускладнення ТХН, та їх зв'язок з терапією філграстимом не визначено. Приблизно у 12% хворих із вихідно незміненими цитогенетичними показниками при повторному обстеженні виявляли зміни, зокрема. моносомію у 7 парі хромосом. Якщо у хворого на ТХН виявляються цитогенетичні порушення, необхідно ретельно оцінити співвідношення ступеня ризику та користі від продовження терапії препаратом Зарсіо; Прийом препарату слід відмінити у разі розвитку МДС або лейкозу. В даний час неясно, чи провокує тривале застосування препарату Зарсіо розвиток цитогенетичних порушень,МДС або лейкозу у хворих із ТХН. Рекомендується регулярно (приблизно кожні 12 місяців) проводити морфологічні та цитогенетичні дослідження кісткового мозку. Інші запобіжні заходи Необхідно виключити такі причини транзиторної нейтропенії, як вірусні інфекції. Збільшення селезінки є ймовірним ефектом, пов'язаним із лікуванням препаратом Зарсіо. Під час клінічних досліджень у 31% хворих при пальпації виявляли спленомегалію. При рентгенографії збільшення розмірів селезінки виявляється незабаром після початку лікування філграстимом та має тенденцію до стабілізації. Було зазначено, що зменшення дози препарату Зарсіо уповільнює або зупиняє збільшення розміру селезінки; у 3% хворих може виникнути необхідність спленектомії. Необхідно регулярно контролювати розміри селезінки при клінічному огляді. У невеликої кількості хворих спостерігалися гематурія/протеїнурія. Для виключення цих проявів слід регулярно проводити контроль загального аналізу сечі. Безпека та ефективність застосування препарату у новонароджених та хворих з аутоімунною нейтропенією не встановлені. ВІЛ інфекція Число клітин крові Необхідно суворо контролювати абсолютну кількість нейтрофілів (АЧН), особливо протягом перших тижнів терапії препаратом Зарсіо. У деяких хворих може спостерігатися дуже швидке та значне збільшення АЧН при початковій дозі Зарсіо. Протягом перших 2-3 днів застосування препарату рекомендується щодня вимірювати АЧН. Згодом АЧН слід перевіряти щонайменше 2 рази на тиждень протягом перших 2 тижнів і потім щотижня або через тиждень протягом усього курсу підтримуючої терапії. При перерві у застосуванні препарату Зарсіо у дозі 30 млн. ОД/добу (0.300 мг/добу) у хворого під час лікування можуть спостерігатися значні коливання АЧН. З метою визначення мінімального АЧН (надиру) рекомендується проводити контроль загального аналізу крові перед кожним запровадженням препарату Зарсіо. Ризик, зумовлений застосуванням високих доз мієлосупресивних лікарських препаратів Монотерапія препаратом Зарсіо не застосовується для запобігання розвитку тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому мієлосупресивних препаратів. У разі застосування більш високих доз або одночасно кількох мієлосупресивних лікарських препаратів у поєднанні з терапією Зарсіо ризик розвитку тромбоцитопенії та анемії підвищується. Рекомендується регулярний контроль розгорнутого аналізу крові. Розвиток мієлосупресії внаслідок інфекцій або пухлинних утворень Нейтропенія може бути обумовлена ураженням кісткового мозку при опортуністичних інфекціях, що викликаються такими збудниками, як Mycobacterium avium complex, або злоякісними новоутвореннями, наприклад, лімфомою. При виявленні інфільтративного ураження кісткового мозку запального походження або злоякісного новоутворення, одночасно із застосуванням препарату Зарсіо для лікування нейтропенії необхідне призначення відповідної терапії діагностованих захворювань. Ефективність застосування Зарсіо при лікуванні нейтропенії, зумовленої ураженням кісткового мозку інфекційного генезу або пухлинними новоутвореннями, не встановлено. Інші запобіжні заходи Є повідомлення про рідкісні випадки несприятливого на органи дихання, зокрема, про розвиток интерстициальной пневмонії і натомість застосування Г-КСФ. Хворі, які недавно перенесли інфільтративне захворювання легень або пневмонію, можуть мати високий ризик. Поява таких симптомів як кашель, підвищення температури тіла та задишка у поєднанні з виявленим інфільтративним ураженням легень при рентгенологічному дослідженні та ознаками прогресуючої дихальної недостатності дозволяють припустити наявність респіраторного дистрес-синдрому дорослих (РДСВ). У разі виявлення РДСВ застосування препарату Зарсіо припиняють та призначають відповідне лікування. Хворим із супутньою кістковою патологією та остеопорозом, при тривалому (більше 6 місяців) застосуванні препарату Зарсіо рекомендується регулярно контролювати щільність кісткової тканини. У хворих із серповидноклітинною хворобою відмічені випадки розвитку гострого гемолітичного кризу (збільшення числа змінених клітин), іноді з летальним результатом. Хворим із серповидноклітинною хворобою необхідно з обережністю призначати препарат Зарсіо. При рентгенографії кісткової тканини у динаміці виявлено підвищення гемопоетичної активності кісткового мозку у відповідь на терапію фактором зростання. Ці дані слід враховувати під час аналізу результатів рентгенографії кісток. Рекомендації перед застосуванням Перед застосуванням препарату проводять візуальний контроль вмісту у попередньо заповненому шприці. Розчин має бути прозорим, без видимих частинок. Препарат не містить консервантів. Щоб уникнути мікробної контамінації, слід враховувати, що препарат Зарсіо у попередньо заповненому шприці призначений лише для одноразового використання. Рекомендації щодо розведення препарату Препарат Зарсіо можна вводити у розведеному вигляді у 5% (50 мг/мл) розчині декстрози. Розведення препарату здійснюють безпосередньо перед введенням, проте розведення його до концентрації менше 0.2 млн. ОД/мл (0.002 мг/мл); не рекомендується. При розведенні концентрації 1.5 млн. ОД/мл (0.015 мг/мл) необхідно додатково додати людський альбумін до досягнення концентрації 2 мг/мл. Наприклад, для досягнення об'єму розчину 20 мл та загальної дози препарату Зарсіо 30 млн. ОД (0.300 мг), необхідне додаткове додавання розчину альбуміну в обсязі 200 мг/мл (20% розчин). При розведенні у розчині декстрози препарат не поглинається склом та іншими матеріалами, які використовуються для інфузійного введення. Забороняється використовувати розчин хлориду натрію для розведення препарату Зарсіо! Одноразово протягом терміну придатності препарат можна зберігати при температурі не вище 25°С протягом 72 годин. Після розведення використовувати протягом 24 год. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не виявлено випадків несприятливого впливу препарату Зарсіо на швидкість психомоторних реакцій; не встановлено впливу препарату на здатність до керування автотранспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВітамін D3, вітамін D6, материнки екстракт, вітамін с, чебрецю екстракт, концентрований сік вишні, вітамін D4, екстракт ромашки лікарської, екстракт фенхелю, гліїцин, меліса, екстракт м'яти, сік яблучний концентрований.ХарактеристикаПерший на ринку м'який заспокійливий засіб для дітей у формі смачних мармеладних зайчиків! Натуральний продукт з рослинними екстрактами, вітамінами та соками яблука та вишні. Екстракти ромашки, фенхелю, м'яти, материнки і чебрецю, що входять до складу, благотворно впливають на нервову систему, надають заспокійливу дію при гіперактивності, дратівливості, плаксивості, примхах, підвищеній нервозності, а також при підвищених навантаженнях і стресах у період адаптації до дитячого.РекомендуєтьсяРекомендується для гіперактивних дітей, при надмірному занепокоєнні, плаксивості, примхах, підвищеній нервозності, а також при підвищених навантаженнях та стресах. Рекомендовано як біологічно активну добавку до їжі - додаткового джерела вітамінів С і В6.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів, порушення вуглеводного обміну, надмірна вага тіла.Спосіб застосування та дозиДітям старше 3-7 років по 1 пастилці 3 раді на день під час їжі, дітям 7-14 років по 2 пастилки 3 рази на день під час їжі. Тривалість прийому – 2 тижні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
ХарактеристикаАктивізує захисні властивості шкіри. Сприяє значному скороченню термінів загоєння ран, ударів та поверхневих ушкоджень шкіри без утворення рубцевих змін. Інтенсивно стимулює регенерацію шкірного покриву.Властивості компонентівОлія чайного дерева - природний антибіотик і антисептик, що пригнічує розвиток хвороботворних мікробів, що викликають запалення з подальшим нагноєнням, захищає від інфекційних ускладнень. Олія обліпихова і оливкова володіють вираженими загоювальними властивостями. Містять високі концентрації есенціальних жирних кислот, які захищають клітинні мембрани від дії вільних радикалів, сприяють регенерації шкіри без утворення рубців. Віск бджолиний має виражені бактерицидні, протизапальні, ранозагоювальні та пом'якшувальні властивості. Завдяки високому вмісту вітаміну А та комплексу біологічно активних речовин забезпечує швидке відновлення пошкодженого покривного епітелію шкіри.РекомендуєтьсяПри забоях, ушкодженнях шкіри, опіках.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТільки для зовнішнього застосування. Уникайте попадання в очі. У разі попадання в очі, негайно промийте їх водою.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаЛистя ортосифону тичинкового (нирковий чай), трава лемонграсу, листя м'яти, трава хвоща, листя кропиви, листя брусниці, трава звіробою. Дія на організмМає м'яку сечогінну дію. Сприяє усуненню набряків.
Склад, форма випуску та упаковкаТрава лемонграсу, стовпчики з приймочками кукурудзи, трава хвоща, ромашки. Дія на організмМає м'яку сечогінну дію. Чинить протизапальну та спазмолітичну дію.
578,00 грн
328,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаСоєвий лецитин, середньоланцюгові тригліцериди, оболонка (желатин, гліцерин (пластифікатор), вода, барвники (цукровий колір IV, діоксид титану)), моно- та дигліцериди жирних кислот (стабілізатор), екстракт розторопші, олія соєва рафінована, вітамін В2 ( , вітамін В6 (піридоксину гідрохлорид), вітамін В1 (тіаміну мононітрат), суміш токоферолів (антиокислювач).ХарактеристикаКомпоненти біологічно активної добавки до їжі "Есенціальні фосфоліпіди з екстрактом росторопші та вітамінами групи В" сприяють захисту та відновленню клітинної структури печінки. До складу входить соєвий лецитин – джерело есенціальних фосфоліпідів. Найбільш важливим з них є фосфатидилхолін, який дозволяє забезпечити посилену підтримку печінки, сприяючи прискоренню природного оновлення її клітин та уповільнення мембранних ушкоджень. До складу 1 капсули входить 400 мг есенціальних фосфоліпідів.РекомендуєтьсяЯк біологічно активну добавку до їжі - додаткового джерела вітамінів В1, В2, В6, джерела силімарину, фосфоліпідів.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів препарату, вагітність, годування груддю.Спосіб застосування та дозиДорослим та дітям старше 14 років по 1 капсулі 3 рази на день під час їжі. Тривалість прийому – 1 місяць. При необхідності прийом можна повторювати 3-4 десь у рік.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
722,00 грн
328,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаГіалуронова кислота, желатин, аскорбінова кислота (вітамін С), колаген (гідролізат желатину), мікрокристалічна целюлоза (носій), бета-каротин, діоксид титану (барвник), діоксид кремнію та магнію стеарат (антистежуючі агенти)), біотин. РекомендуєтьсяРекомендується як біологічно активна добавка до їжі - джерела гіалуронової кислоти і бета-каротину, додаткового джерела вітаміну С і біотину. Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів, вагітність, годування груддю.
Склад, форма випуску та упаковкаГліцин; наповнювач: крохмаль картопляний; антислежують агенти: діоксид кремнію аморфний Е551, магнію стеарат Е470.ХарактеристикаГліцин є важливою амінокислотою. Має виражену антистресову дію, сприяє зниженню психоемоційної напруги та конфліктності, прискоренню соціальної адаптації. Застосовується як заспокійливий засіб у стресових ситуаціях, при підвищеній збудливості, емоційній нестійкості. Також використовується для покращення концентрації уваги та пам'яті. Ця амінокислота збільшує розумову працездатність, підтримуючи організм під час напруженої інтелектуальної праці. Гліцин нормалізує процеси збудження та гальмування в центральній нервовій системі, впливає на тонус симпатичної нервової системи, сприяє покращенню обмінних процесів у головному мозку, бере участь у метаболічних процесах та кровотворенні, регулює обмін речовин.Завдяки комплексному впливу на організм та здатності знижувати психоемоційну напругу гліцин може використовуватися для нормалізації сну та зменшення вегетосудинних розладів. Прийом цієї амінокислоти полегшує засипання, сприяє повноцінному сну та згладжує прояви порушень у роботі вегетативної нервової системи. Гліцин має антитоксичну дію. Він зменшує негативний вплив етанолу на центральну нервову систему та прискорює виведення токсинів з організму. Гліцин слід приймати сублінгвально, тобто розсмоктувати під язиком. Такий спосіб прийому забезпечує швидке попадання цієї амінокислоти в кровотік. При цьому вона не піддається впливу агресивного середовища шлунково-кишкового тракту та не руйнується у печінці. Гліцин не чинить міорелаксантної дії, не викликає сонливості та звикання.РекомендуєтьсяЯк біологічно активна добавка до їжі - додаткового джерела гліцину.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів продукту.Спосіб застосування та дозиСублінгвально (під язик), дорослим - по 2 таблетки 3 рази на день, дітям старше 3 років - по 1 таблетці 3 рази на день. Тривалість прийому – 2-4 тижні. При необхідності прийом можна повторити, можливі повторні прийоми 3-4 десь у рік.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Фасування: N60 Форма випуску: капс. Упаковка: блістер Виробник: Протек Завод-виробник: Біотерра ТОВ(Білорусь). .
572,00 грн
484,00 грн
Дозування: 526 мг Фасування: N10 Форма випуску: капс. Упаковка: блістер Виробник: Протек Завод-производитель: Внешторг Фарма ООО(Россия). .
446,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРегулятор кислотності: лимонна кислота, цукор, регулятор кислотності: гідрокарбонат натрію, ароматизатор, L-аскорбінова кислота (вітамін С), підсолоджувач: аспартам*, пірофосфат заліза, ціанокобаламін (вітамін В12), птероілмоноглутамінова кислота, піридоксину гідрохлор. * Містить джерело фенілаланіну.ХарактеристикаАктивний комплекс сприяє профілактиці анемій, зниження втоми та підвищення життєвого тонусу.РекомендуєтьсяРекомендується як біологічно активна добавка до їжі, додаткового джерела заліза, вітаміну С, вітаміну В6, фолієвої кислоти (В9), вітаміну В12.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів.Спосіб застосування та дозиДорослим (особам старше 18 років) по 1 таблетці 1 раз на день під час їжі, розчинивши таблетку у склянці прохолодної питної води (200 мл). Тривалість прийому – 4 тижні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем. Вживання особами віком до 18 років (дітьми) не передбачено.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
1 648,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, вкриті оболонкою - 1 таб. Активні речовини: ламівудін - 100 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмалю гліколат, магнію стеарат; Склад оболонки: жовтувато-коричневий матеріал для нанесення оболонки YS-1-17307-A (гіпромелоза, титану діоксид, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172), макрогол 400, полісорбат 80). У контурній комірковій упаковці 14 шт.; у коробці 1, 2 та 6 упаковок.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті оболонкою жовтувато-коричневого кольору, капсулоподібні, двоопуклі, з вигравіруваним написом "GX CG5" з одного боку таблетки.Фармакотерапевтична групаПротивірусне.ФармакокінетикаДобре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, біодоступність у дорослих після прийому внутрішньо зазвичай становить 80-85%. При прийомі внутрішньо у терапевтичних дозах (100 мг 1 раз на добу) Cmax досягається приблизно через 1 годину та становить 1,1–1,5 мкг/мл. Прийом їжі знижує Cmax (на 47%) та подовжує Tmax, не змінюючи загальний ступінь абсорбції ламівудину (розрахований на підставі AUC). При внутрішньовенному введенні обсяг розподілу становить у середньому 1,3 л/кг. У терапевтичному діапазоні доз ламівудін має лінійну фармакокінетику і незначною мірою зв'язується з білками плазми. Згідно з обмеженими даними, ламівудін проникає в ЦНС і спинно-мозкову рідину (через 2-4 години після прийому внутрішньо співвідношення концентрацій у спинномозковій рідині і сироватці - приблизно 0,12). Незначно біотрансформується у печінці.Системний кліренс ламівудину становить у середньому близько 0,3 л/год/кг. T1/2 — приблизно 5–7 год. Більшість ламівудину виводиться у незміненому вигляді нирками шляхом клубочкової фільтрації та активної секреції (система транспорту органічних катіонів). На нирковий кліренс припадає близько 70% елімінації ламівудину. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів з нирковою недостатністю виведення ламівудину з організму сповільнюється (пацієнтам з Cl креатиніну Пацієнти з печінковою недостатністю (не інфіковані ВІЛ та ВГВ), добре переносять ламівудін. Порушення функції печінки не впливає на фармакокінетику ламівудину, якщо не поєднується з нирковою недостатністю. У літніх пацієнтів вікове зниження функції нирок не істотно впливає на виведення ламівудину при Cl креатиніну вище 50 мл/хв. У жінок на пізніх стадіях вагітності фармакокінетика ламівудину після прийому внутрішньо була подібна до такої у невагітних жінок. Фармакокінетика ламівудину у дітей не відрізняється від такої у дорослих, але кліренс ламівудину, скоригований залежно від маси тіла, вищий, ніж у дорослих, що виявляється у зниженні показника AUC. Найбільш високим кліренс ламівудину є у дітей віком 2 роки і знижується до 12 років, коли його значення стають подібними до таких у дорослих. Рекомендована доза для дітей віком від 2 до 11 років – 2 мг/кг 1 раз на добу (максимально до 100 мг/добу), здатна забезпечити порівнянну з дорослою дозою (100 мг/добу) експозицію ламівудину. Дані з фармакокінетики ламівудину у дітей віком до 2 років нечисленні.ФармакодинамікаМає високу активність щодо вірусу гепатиту В (ВГВ). Як в інфікованих, так і в неінфікованих клітинах ламівудін метаболізується до ламівудину трифосфату, який є активною формою препарату. In vitro період напіврозпаду ламівудину трифосфату в гепатоцитах становить 17-19 год. Ламівудин трифосфат є субстратом для ДНК-полімерази вірусу гепатиту В. Включення ламівудину трифосфату в ланцюжок вірусної ДНК і подальший обрив ланцюга блокують подальше утворення вірусної ДНК. Ламівудин є слабким інгібітором α- та β-ДНК-полімераз ссавців. У дослідженнях щодо визначення можливого впливу на структуру мітохондрій, а також на вміст та функцію ДНК, у ламівудину не було виявлено суттєвих токсичних ефектів. Ламівудин має дуже слабку здатність знижувати вміст мітохондріальної ДНК, не включається, як правило, в ланцюжок мітохондріальної ДНК і не інгібує γ-полімеразу мітохондріальної ДНК. Зефікс® має виражену противірусну активність in vivo і швидко пригнічує реплікацію ВГВ після початку лікування.Показання до застосуванняХронічний гепатит на тлі реплікації вірусу гепатиту В.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до ламівудину або до будь-якого іншого компонента препарату, вагітність (I триместр). З обережністю слід застосовувати при нирковій недостатності, панкреатиті (в т.ч. в анамнезі), периферичній нейропатії, вагітності (II–III триместр), у період лактації, у дитячому віці (до 2 років).Вагітність та лактаціяІснують обмежені дані щодо безпеки застосування ламівудину під час вагітності. Дослідження у вагітних жінок показали, що ламівудін проникає через плаценту. Концентрації ламівудину в сироватці новонароджених у момент народження були такими ж, як у сироватці крові матері та пуповинної крові. Хоча результати досліджень у тварин не завжди є прогностичними для людини, дані досліджень у кроликів дозволяють припускати можливий ризик мимовільного аборту на ранніх термінах вагітності під впливом ламівудину. Застосування ламівудину під час вагітності можливе лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Якщо вагітність настала під час лікування Зефіксом, слід мати на увазі, що після відміни препарату може розвинутися загострення гепатиту В. Після прийому внутрішньо концентрації ламівудину в грудному молоці були подібні до концентрацій його в сироватці (1-8 мкг/мл). Дослідження, проведені у тварин, дозволяють припустити, що ламівудин, що міститься в грудному молоці, не надає токсичної дії на дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні. З обережністю слід призначати дітям до 2 років. Дітям віком 12 років та старше препарат призначають у дозі 100 мг 1 раз на добу. Дітям віком від 2 до 11 років – 3 мг/кг 1 раз на добу, але не більше 100 мг на добу.Побічна діяНайбільш типовими побічними ефектами є загальне нездужання та швидка стомлюваність, інфекції дихальних шляхів, головний біль, дискомфорт та біль у животі, нудота, блювання та діарея. Частота змін лабораторних показників у пацієнтів з хронічним гепатитом В подібна до застосування Зефікса® та плацебо; виняток становить більш часте підвищення рівня АЛТ після завершення терапії Зефіксом. Однак істотної відмінності в частоті підвищення рівнів АЛТ, що поєднується з підвищенням рівня білірубіну та/або ознак печінкової недостатності, не виявляється. Невідомо, чи пов'язані ці випадки загострення гепатиту з лікуванням Зефіксом або з особливостями перебігу самого хронічного гепатиту. У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією спостерігалися випадки розвитку панкреатиту та периферичної нейропатії (або парестезії), проте зв'язок цих ускладнень з терапією ламівудином не доведений. Не було виявлено значної різниці у частоті цих ускладнень у групах пацієнтів з хронічним гепатитом В, які приймали Зефікс і плацебо. У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, які отримували комбіновану терапію аналогами нуклеозидів, спостерігалися випадки молочно-кислого ацидозу, який зазвичай супроводжувався вираженою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки. Є окремі повідомлення про такі ж побічні ефекти у пацієнтів з вірусним гепатитом В та печінковою недостатністю; однак немає даних, що підтверджують зв'язок цих ускладнень із Зефіксом®.Взаємодія з лікарськими засобамиІмовірність метаболічної взаємодії ламівудину з іншими препаратами невисока внаслідок обмеженого метаболізму, незначного ступеня зв'язування з білками плазми та виведення препарату переважно нирками у незміненому вигляді. Слід враховувати можливість взаємодії ламівудину з іншими препаратами, основним механізмом виведення яких є активна секреція нирок за допомогою системи транспорту органічних катіонів, наприклад з триметопримом. Інші препарати (наприклад ранітидин, циметидин) лише частково виводяться за допомогою зазначеного механізму та не взаємодіють з ламівудином. Препарати, які виводяться переважно через активний транспорт органічних аніонів або шляхом клубочкової фільтрації, мабуть, не вступають у клінічно значущі взаємодії з ламівудином. Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу (ко-тримоксазолу) у дозі 160 мг/800 мг призводить до збільшення експозиції ламівудину на 40% внаслідок взаємодії з триметопримом. Однак за відсутності ниркової недостатності немає необхідності зниження дози ламівудину. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму та сульфаметоксазолу. При одночасному застосуванні ламівудину та зидовудину спостерігалося помірне (на 28%) збільшення пікових плазмових концентрацій зидовудину, проте площа під кривою «концентрація в плазмі — час» істотно не змінювалася. Зідовудін не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику ламівудину. Не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії ламівудину з α-інтерфероном при одночасному застосуванні цих препаратів. У пацієнтів, які одночасно отримували Зефікс і імунодепресанти (наприклад циклоспорин А), клінічно значущі несприятливі взаємодії не відзначалися; проте спеціальних досліджень не проводилося. Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну. Тому одночасно застосовувати ламівудін і залцитабін не рекомендується.Спосіб застосування та дозиЗефікс приймають внутрішньо незалежно від часу їди. Дорослим та дітям віком 12 років та старше препарат призначають у дозі 100 мг 1 раз на добу. Дітям віком від 2 до 11 років – 3 мг/кг 1 раз на добу, але не більше 100 мг на добу. При нирковій недостатності у пацієнтів із КК менше 50 мл/хв дозу препарату слід знижувати. Ступінь зниження дози у дітей з нирковою недостатністю така сама, як і у дорослих. Якщо потрібна доза менше 100 мг на добу, слід застосовувати Зефікс у формі розчину для прийому внутрішньо. Ступінь зниження дози у дітей з нирковою недостатністю така сама, як і у дорослих. Дані про пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (сеанси діалізу 2-3 рази на тиждень тривалістю 4 години і менше), показують, що після початкового зниження дози Зефікса відповідно до КК надалі протягом усього періоду гемодіалізу додаткової корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності, якщо вона не супроводжується нирковою недостатністю, не потрібна корекція дози ламівудину.ПередозуванняВ експериментах у тварин введення дуже високих доз ламівудину не чинило токсичної дії на органи. Є обмежені дані про наслідки гострого передозування ламівудину у людини. Після передозування летальних випадків не зареєстровано і стан усіх пацієнтів нормалізувався. Яких-небудь специфічних ознак або симптомів передозування ламівудину не описано. У разі передозування рекомендується контролювати стан пацієнта та проводити стандартну підтримуючу терапію. Оскільки ламівудін виводиться за допомогою діалізу, при передозуванні препарату можливе проведення безперервного гемодіалізу, проте спеціальних досліджень не проводилося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування Зефіксом стан пацієнтів повинен регулярно контролювати лікар, який має досвід лікування хронічного гепатиту В. Після припинення лікування Зефіксом у деяких пацієнтів з хронічним гепатитом В виявляються лабораторні або клінічні ознаки загострення гепатиту, що може мати серйозні наслідки для пацієнтів з печінковою недостатністю. Після припинення лікування Зефіксом необхідно періодично спостерігати за загальним станом пацієнтів, а також контролювати показники функціональних печінкових проб (рівні АЛТ та білірубіну) протягом не менше 4 місяців для виявлення ознак можливого загострення гепатиту. Надалі пацієнтів слід спостерігати за показаннями. В даний час немає достатньо переконливих даних про ефективність повторного лікування препаратом Зефікс тих пацієнтів, у яких після припинення курсу терапії виникло загострення гепатиту. При лікуванні пацієнтів з поєднаною інфекцією - ВІЛ та хронічний вірусний гепатит В (ХВГ-В), які отримують або отримуватимуть лікування ламівудином або ламівудином/зидовудином, необхідно підтримувати дозу ламівудину, призначену для лікування ВІЛ-інфекції (зазвичай по 150 мг добу). В даний час немає інформації про вплив прийому ламівудину на трансплацентарну передачу ВГВ. Рекомендується проводити стандартну процедуру імунізації новонароджених проти гепатиту. Пацієнтів необхідно попередити, що лікування Зефіксом не знижує ризик передачі ВГВ іншим людям і тому необхідно дотримуватися відповідних запобіжних заходів. Пацієнти з цукровим діабетом повинні враховувати, що кожна доза Зефікса розчину для прийому внутрішньо (100 мг = 20 мл) містить 4 г сахарози. Спеціальних досліджень впливу ламівудину на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою не проводилося. Фармакологічні властивості препарату не дозволяють припускати такого впливу. Додаткові дані Якщо під час лікування у пацієнтів не відбувається сероконверсія HВeAg в антиНВе, то через 2-6 місяців після припинення терапії Зефіксом® відновлюється реплікація ВГВ та підвищується вміст вірусної ДНК та сироваткових амінотрансфераз до рівнів, що відзначалися до початку лікування. Пацієнтам із печінковою недостатністю, спричиненою хронічним гепатитом В, Зефікс® призначали до, під час та після трансплантації печінки для придушення реплікації вірусу гепатиту В. В даний час немає клінічних даних щодо ефективності Зефікса у пацієнтів молодше 16 років, а також у пацієнтів з коінфекцією/суперінфекцією D-вірусом. Виявлено субпопуляції ВГВ зі зниженою чутливістю до ламівудину in vitro (YMDD штами). Незважаючи на появу YMDD штамів ВГВ пацієнти, які приймали Зефікс протягом одного року, мали значно нижчі сироваткові рівні ДНК ВГВ та АЛТ та кращу гістологічну картину порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо. Через 2 роки лікування Зефіксом у пацієнтів з YMDD штамами ВГВ сироваткові концентрації ДНК ВГВ та АЛТ залишалися на нижчому рівні, ніж до початку лікування. Профіль безпеки Зефікса був подібним у пацієнтів, які мали та не мали YMDD штами ВГВ. YMDD штами ВГВ, мабуть,мають меншу здатність до реплікації in vitro і in vivo і тому можуть бути менш вірулентними, ніж дикий штам ВГВ.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
44 490,00 грн
44 432,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. речовина, що діє: вемурафеніб(1) 240,000 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний 10,400 мг, кроскармелоза натрію 29,400 мг, гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) 4,250 мг, магнію стеарат 5,950 мг; плівкова оболонка(2): полівініловий спирт 8,000 мг, титану діоксид (Е171) 4,982 мг, макрогол 3350 4,040 мг, тальк 2,960 мг, барвник заліза оксид червоний (Е 172) 0,018 мг. (1) Вемурафеніб міститься у вигляді ко-преципітату вемурафенібу та гіпромелози ацетату сукцинату 800 мг. (2) Допускається використання готової суміші Opadry II Pink 85F14411. Якісний та кількісний склад готової суміші Opadry II Pink 85F14411 аналогічний складу плівкової оболонки, зазначеному в розділі. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 240 мг. По 8 таблеток у блістер, виготовлений з триплексу (орієнтований поліaмід/алюміній/плівки полівінілхлоридної (ОПА/АЛ/ПВХ)) та фольги алюмінієвої високотемпературної. 7 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою від рожево-білого до оранжево-білого кольору; на одній стороні таблетки гравіювання "VEM".Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб.ФармакокінетикаВемурафеніб - речовина з низькою розчинністю та низькою проникністю (клас 4 за системою біофармацевтичної класифікації). Фармакокінетичні параметри вемурафенібу оцінювали методом некомпартментного аналізу, а також за допомогою фармакокінетичного аналізу популяції. Фармакокінетика вемурафенібу має дозозалежний характер у діапазоні доз від 240 до 960 мг при прийомі 2 рази на добу. Лінійність фармакокінетики також підтверджена даними популяційного фармакокінетичного аналізу. Всмоктування Абсолютна біодоступність вемурафенібу для таблеток 240 мг невідома. При прийомі вемурафенібу в одноразовій дозі 960 мг (4 таблетки 240 мг) медіана часу до досягнення максимальної концентрації в плазмі (Тmах) становить приблизно 4 години. При багаторазовому прийомі вемурафенібу у дозі 960 мг двічі на день спостерігається накопичення препарату, що характеризується високою міжіндивідуальною варіабельністю. Середні показники площі під кривою "концентрація-час" AUC0-8год та максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) (± стандартне відхилення) в 1 добу становило 22,1±12,7 мкг*ч/мл та 4,1±2 3 мкг/мл відповідно. У ході некомпартментного аналізу прийому вемурафенібу в дозі 960 мг двічі на день AUC на 15 добу збільшилася в 15-17 разів порівняно з AUC в 1 добу,Стах на 15 добу збільшилася в 13-14 разів у порівнянні з Сmax в 1 добу. У рівноважному стані AUC0-8год та Сmax склали 380,2±143,6 мкг*ч/мл та 56,7±21,8 мкг/мл відповідно. Їжа, багата на жири, підвищує експозицію вемурафенібу при одноразовому застосуванні в дозі 960 мг. Середні геометричні показники Сmax та AUC збільшувалися при прийомі вемурафенібу з їжею порівняно з прийомом натще у 2,5 та з 4,6 до 5,1 разу відповідно. Медіана Тmах збільшувалася з 4 годин до 7,5 годин при одноразовому прийомі вемурафенібу з їжею. Даних щодо впливу їжі на експозицію вемурафенібу в рівноважному стані немає. Тривалий прийом вемурафенібу натщесерце може призвести до значного зниження експозиції вемурафенібу в рівноважному стані порівняно з прийомом вемурафенібу з їжею або незадовго до їди. Очікується, що при нерегулярному прийомі вемурафенібу натще експозиція вемурафенібу в рівноважному стані зміниться незначно через високий рівень накопичення вемурафенібу в рівноважному стані.Безпека та ефективність вемурафенібу в опорних дослідженнях були вивчені у пацієнтів, які приймали вемурафеніб як з їжею, так і окремо від їди. Можлива зміна експозиції вемурафенібу залежно від складу, об'єму та кислотності (pH) рідини шлунково-кишкового тракту, моторики та часу проходження їжі, складу жовчі. У рівноважному стані (досягається на 15 добу у 80% пацієнтів) середня експозиція вемурафенібу в плазмі характеризується стабільністю протягом 24 годин, про що свідчить середнє співвідношення концентрації в плазмі крові до і через 2-4 години після прийому ранкової дози, що дорівнює 1, 13. Після перорального прийому константа швидкості всмоктування у пацієнтів із метастатичною меланомою становить 0,19 год-1 (міжіндивідуальна варіабельність становить 101%). Розподіл За даними популяційного аналізу обсяг розподілу вемурафенібу, що здається, у пацієнтів з метастатичною меланомою становить 91 л (міжіндивідуальна варіабельність становить 64,8%). Вемурафеніб характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми людини in vitro (більше 99%). Метаболізм Ізофермент цитохрому Р450 (CYP) 3А4 – основний фермент, який бере участь у метаболізмі вемурафенібу in vitro. У людини також виявлені продукти кон'югації з глюкуроновою кислотою та продукти глікозилювання. Співвідношення вемурафенібу та його метаболітів було вивчено в ході клінічного дослідження матеріального балансу після одноразового прийому вемурафенібу з 14С-радіоактивною міткою. У плазмі крові препарат міститься переважно у незміненому вигляді (>95%), тоді як метаболіти становлять ≤5%. Виведення За даними популяційного аналізу кліренс вемурафенібу, що здається, у пацієнтів з метастатичною меланомою становить 29,3 л/день (міжіндивідуальна варіабельність становить 31,9%), медіана періоду напіввиведення вемурафенібу становить 51,6 години (діапазон індивідуальних значень між перцентилем становить 298-1195 години). Згідно з дослідженням матеріального балансу в середньому 95% дози вемурафенібу виводиться протягом 18 днів. Більшість (94%) вемурафенібу в постійному вигляді та його метаболітів виводиться кишечником, не більше 1% - нирками. Виведення препарату у незмінному вигляді із жовчю може бути важливим шляхом виведення. Однак оскільки абсолютна біодоступність препарату невідома, значення впливу печінкової та ниркової екскреції на кліренс препарату у незмінному вигляді також не може бути оцінено. Вемурафеніб є субстратом та інгібітором Р-глікопротеїну in vitro. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу, вік пацієнтів не надає статистично значущого впливу на фармакокінетичні параметри вемурафенібу. Підлога Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу у чоловіків здається кліренс препарату більше на 17%, а обсяг розподілу, що здається, - на 48% порівняно з жінками. При цьому відмінності в експозиції вемурафенібу відносно невеликі, що вказує на відсутність необхідності коригувати дозу препарату залежно від статі пацієнта, індексу маси тіла або маси тіла. Пацієнти дитячого віку та підлітки Дослідження фармакокінетики вемурафенібу пацієнтів дитячого віку та підлітків не проводились. Пацієнти з порушенням функції нирок Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу даних пацієнтів з метастатичною меланомою легкий і середній ступінь ниркової недостатності (кліренс креатиніну >40 мл/хв) не впливає на кліренс вемурафенібу. Клінічні дані та дані з фармакокінетики у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності недостатні для визначення необхідності корекції дози. Пацієнти з порушенням функції печінки Вемурафеніб переважно виводиться із жовчю. Згідно з результатами популяційного фармакокінетичного аналізу даних пацієнтів з метастатичною меланомою підвищення активності аспартатамінотрансферази (ACT) та аланінамінотрансферази (АЛТ) до значення, що в 3 рази перевищує верхню межу норми, не впливає на кліренс вемурафенібу. Клінічних даних та даних щодо фармакокінетики у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності недостатньо для визначення впливу порушення метаболічної або екскреторної функції печінки на фармакокінетику вемурафенібу.ФармакодинамікаВемурафеніб є інгібітором серін-треонін кінази, що кодується геном BRAF (v-raf murine sarcoma viral oncogene homolog B1). В результаті мутацій у гені BRAF відбувається конститутивна активація онкогенного білка BRAF і, як наслідок, проліферація клітин за відсутності факторів зростання. Згідно з проведеними біохімічними дослідженнями, вемурафеніб є потужним інгібітором BRAF-кіназ з активуючими мутаціями в кодоні 600. Даний інгібуючий ефект був підтверджений у ході реакції фосфорилювання позаклітинної сигнал-регулюючої кінази та клітинної антипроліферації у доступних клітинних лініях меланоми, що експресують ген BRAF з V600 мутаціями. У тестах антипроліферації в клітинних лініях з V600 мутаціями (лінії V600E, V600R, V600D і V600K) концентрація напівмаксимального інгібування (IC50) варіювала від 0,016 до 1,131 мкмоль, в той час як IС50 ,06 та 14,32 мкмоль відповідно.Показання до застосуванняНеоперабельна або метастатична меланома із BRAF V600 мутацією у дорослих пацієнтів у вигляді монотерапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до вемурафенібу та інших компонентів препарату в анамнезі. Вагітність та період грудного вигодовування. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені). Порушення водно-електролітного балансу (у тому числі балансу магнію), синдром подовженого інтервалу QT, прийом лікарських препаратів, що сприяють подовженню інтервалу QT, коригований інтервал QT (QTc)>500 мс до початку терапії. Тяжкий ступінь ниркової та печінкової недостатності. З обережністю Одночасний прийом з варфарином, потужними інгібіторами та індукторами ізоферменту CYP3A4, глюкуронування та/або транспортних білків (включаючи Р-глікопротеїн), лікарськими препаратами, що є субстратами ізоферменту CYP1А2. Слід бути обережними при сумісному застосуванні вемурафенібу та субстратів ізоферменту CYP2C8 з вузьким терапевтичним діапазоном.Побічна діяДля опису частоти небажаних реакцій використовується така класифікація: дуже часто (≥10%), часто (>1% і Найчастішими небажаними реакціями (>30%) при застосуванні препарату Зелбораф® були артралгія, стомлюваність, висипання, реакція фотосенсибілізації, нудота, діарея, алопеція, свербіж та папілома шкіри. Повідомлялося про дуже часті випадки плоскоклітинної карциноми шкіри; лікування, як правило, було хірургічним. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): дуже часто – плоскоклітинна карцинома шкіри, себорейний кератоз, папілома шкіри; часто – базальноклітинний рак, нові первинні меланоми; нечасто – плоскоклітинна карцинома нешкірної локалізації. Порушення з боку обміну речовин: дуже часто – зниження апетиту, зниження маси тіла. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – головний біль, дисгевзія (спотворення смакових сприйняттів), периферична нейропатія; часто - параліч лицевого нерва, запаморочення. Порушення з боку органу зору: часто - увеїт, включаючи ірит; нечасто – оклюзія вен сітківки. Порушення з боку судин: нечасто – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто – кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – діарея, блювання, нудота, запор. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто - реакція фотосенсибілізації, актинічний кератоз, висип, макуло-папульозний висип, папульозний висип, свербіж, гіперкератоз, еритема, алопеція, сухість шкіри, сонячний опік, синдром ладонно-підо; часто - паннікуліт, включаючи вузлувату еритему, фолікулярний кератоз, фолікуліт; нечасто – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже часто – артралгія, міалгія, біль у кінцівках, кістково-м'язовий біль, біль у спині, артрит. Інші: дуже часто – стомлюваність, лихоманка, периферичні набряки, астенія. Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності гаммаглутамілтранспептидази**; часто - підвищення активності АЛТ, лужної фосфатази, підвищення концентрації білірубіну; нечасто – підвищення активності ACT**. * - 3 ступеня тяжкості ** - 3 або 4 ступеня тяжкості Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Зелбораф повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, у тому числі про анафілаксію. Тяжкі реакції гіперчутливості можуть включати генералізований висип, еритему або артеріальну гіпотензію. При розвитку тяжких реакцій гіперчутливості подальший прийом препарату Зелбораф слід припинити. Післяреєстраційне застосування Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): прогресування попереднього хронічного мієломоноцитарного лейкозу з мутацією в гені NRAS (частота невідома); прогресування попередньої аденокарциноми підшлункової залози з мутацією у гені KRAS (частота невідома). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром) (частота невідома). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: ураження печінки (нечасто). Порушення шлунково-кишкового тракту: панкреатит (нечасто). Порушення з боку кропі та лімфатичної системи: нейтропенія (нечасто). Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: променева хвороба (частота невідома), включаючи променевий дерматит, променеве ураження шкіри, променевий пневмоніт, променевий езофагіт, променевий проктит, променевий гепатит, променевий цистит та променевий некроз. Лабораторні та інструментальні дані: відхилення лабораторних параметрів, що характеризують функції печінки, включаючи підвищення активності АЛТ у 5 і більше разів, що перевищує верхню межу норми (ВГН), підвищення активності лужної фосфатази у 2 і більше рази вище за ВГН, підвищення активності АЛТ у 3 і більше разів. вище ВГН з одночасним підвищенням концентрації білірубіну у понад 2 рази вище ВГН. Особливі популяції хворих Пацієнти похилого віку У пацієнтів віком 65 років і більше ймовірніший розвиток небажаних реакцій, у тому числі таких як плоскоклітинна карцинома шкіри, зниження апетиту та порушення з боку серця. Підлога При застосуванні препарату Зелбораф® серед небажаних реакцій 3 ступеня тяжкості, що спостерігалися частіше у жінок, ніж у чоловіків, були висипання, артралгія та фотосенсибілізація.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодія вемурафенібу та субстратів цитохрому Р450 (СYР) Результати дослідження лікарських взаємодій in vivo, проведеного за участю пацієнтів із метастатичною меланомою, свідчать про те, що вемурафеніб є помірним інгібітором ізоферменту CYP1А2 та індуктором ізоферменту CYP3A4. Вемурафеніб може зменшувати експозицію речовин, що метаболізуються переважно за участю ізоферменту CYP3A4. У зв'язку з цим можливе зменшення ефективності контрацептивних препаратів, що метаболізуються за участю ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування вемурафенібу з лікарськими препаратами, що метаболізуються за допомогою ізоферментів CYP1A2 і CYP3A4, і такими, що мають вузький терапевтичний індекс, не рекомендується. При неможливості уникнути їх спільного застосування слід бути обережним, оскільки вемурафеніб може збільшувати експозицію препаратів-субстратів ізоферменту CYP1А2 і знижувати експозицію препаратів-субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові. При необхідності рекомендується зниження дози лікарського засобу, що є субстратом ізоферменту CYP1А2. У ході проведення клінічного дослідження було виявлено, що спільне застосування з вемурафенібом підвищує AUC кофеїну (субстрату ізоферменту CYP1А2) у середньому у 2,6 рази (максимально у 5 разів),тоді як AUC мідазоламу (субстрат ізоферменту CYP3A4) знижується в середньому на 39% (максимально до 80%). AUC декстрометорфану (субстрату CYP2D6) та його метаболіту декстрофана збільшувалася приблизно на 47% внаслідок ефекту на кінетику декстрометорфану, який може не опосередковуватись пригніченням ізоферменту CYP2D6. У дослідженні in vitro вемурафеніб у концентрації 10 мкМ викликав слабке інгібування ізоферменту CYP2B6. Невідомо, чи вемурафеніб при досягненні рівноважної концентрації 100 мкМ у крові пацієнтів (приблизно 50 мкг/мл) зменшуватиме вміст субстратів ізоферменту CYP2B6, таких як бупропіон, при їх одночасному застосуванні. Одночасне застосування вемурафенібу та варфарину (субстрату ізоферменту CYP2C9) може спричинити збільшення AUC останнього на 18%. Слід дотримуватись обережності та передбачити додатковий моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (MНО) у разі, якщо вемурафеніб використовується одночасно з варфарином. Під час досліджень in vitro було показано, що вемурафеніб є помірним інгібітором ізоферменту CYP2C8. Значення цього спостереження для людини невідоме, проте ризик клінічно значущого впливу на субстрати ізоферменту CYP2C8 при сумісному застосуванні може бути виключений. Слід бути обережними при сумісному застосуванні вемурафенібу та субстратів ізоферменту CYP2C8 з вузьким терапевтичним діапазоном, оскільки вемурафеніб може підвищувати концентрацію останніх. Щоб уникнути взаємодій з лікарськими препаратами після припинення застосування вемурафенібу, може знадобитися період вимивання тривалістю 8 днів. Вемурафеніба з переносниками лікарських препаратів У ході досліджень in vitro було показано, що вемурафеніб є субстратом та інгібітором Р-глікопротеїну та BCRP (breast cancer resistance protein, білок стійкості раку молочної залози). Клінічне значення цих даних невідоме. Не можна виключати, що при одночасному застосуванні з вемурафенібом можливе підвищення експозиції препаратів, що транспортуються за допомогою Р-глікопротеїну (наприклад, аліскірен, колхіцин, дигоксин, еверолімус, фексофенадин) або ВCRP (наприклад, метотрексат, мітоксантрон, розувастатин). У ході клінічного дослідження лікарської взаємодії із застосуванням дигоксину (препарат-субстрат Р-глікопротеїну) було виявлено, що при використанні багаторазових пероральних доз вемурафенібу (960 мг 2 рази на день) збільшувалася експозиція одноразової пероральної дози дигоксину (Збільшення загальної системної експозиції) дигоксину в 1,8 та 1,5 разів відповідно). Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вемурафенібу та субстратів Р-глікопротеїну. У разі потреби рекомендується знизити дозу супутнього препарату-субстрату Р-глікопротеїну. Під час досліджень in vitro було показано, що вемурафеніб є інгібітором білка BSEP (Bile Salt Export Pump, що експортує помпа жовчних кислот). Клінічне значення цих даних невідоме. Дані щодо впливу вемурафенібу на інші переносники відсутні. Вплив супутніх препаратів на вемурафеніб У дослідженнях in vitro показано, що метаболізм вемурафенібу відбувається за участю ізоферменту CYP3A4 та шляхом глюкуронування. Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні вемурафенібу та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4, глюкуронування та/або транспортних білків (наприклад, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину, кетоконазолу, ітраконазолу, вориконазолу, позакону). Слід уникати одночасного застосування вемурафенібу та з потужними індукторами Р-глікопротеїну, глюкуронування, ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцином, рифабутином, карбамазепіном, фенітоїном або звіробою продірявленим) через можливе зниження експозиції. У дослідженнях in vitro показано, що вемурафеніб є субстратом Р-глікопротеїну та BCRP. Даних щодо впливу індукторів або інгібіторів Р-глікопротеїну та BCRP на експозицію вемурафенібу немає. Не можна виключити, що на фармакокінетичні параметри вемурафенібу можуть впливати препарати, що інгібують або впливають на Р-глікопротеїн (наприклад, верапаміл, кларитроміцин, циклоспорин, ритонавір, хінідин, дронедарон, аміодарон, ітраконізол). Дані про те, чи є вемурафеніб субстратом для інших переносників, відсутні. Посилення дії променевої терапії У пацієнтів, які отримують вемурафеніб, спостерігалося посилення токсичної дії променевої терапії. У більшості випадків пацієнти отримували променеву терапію у режимі ≥2 Гp/добу (гіпофракційний режим).Спосіб застосування та дозиЛікування препаратом Зелбораф слід проводити під наглядом онколога. Перед застосуванням препарату Зелбораф повинен бути проведений валідований тест на наявність мутації BRAF V600. Рекомендована доза препарату Зелбораф® становить 960 мг (чотири таблетки по 240 мг) раз на день (добова доза становить 1920 мг), внутрішньо. Препарат Зелбораф® можна приймати як під час їжі, так і окремо від їди, проте слід уникати тривалого прийому обох доз натще. Таблетку слід проковтнути повністю, запиваючи водою. Розжовувати чи подрібнювати таблетку не можна. Тривалість прийому препарату При появі ознак прогресування захворювання на терапію препаратом Зелбораф® слід припинити. У разі розвитку непереносної токсичності терапію препаратом Зелбораф слід припинити або припинити (див. таблиці 1 та 2). Пропущені дози Якщо прийом чергової дози пропущений, її можна прийняти пізніше для підтримання режиму прийому двічі на день, однак інтервал між прийомом пропущеної дози та прийомом наступної дози повинен становити не менше 4 годин. Приймати обидві дози препарату не слід. Блювота У разі виникнення блювоти після прийому препарату Зелбораф не слід приймати додаткову дозу, а далі продовжити лікування як завжди. Зміна дози При появі небажаних реакцій або при подовженні інтервалу QT, коригованого відповідно до частоти серцевих скорочень (QTc), може знадобитися зменшення дози, тимчасове переривання або припинення прийому препарату Зелбораф® (див. таблиці 1 та 2). Не слід зменшувати дозу препарату нижче 480 мг двічі на день. При розвитку плоскоклітинної карциноми шкіри рекомендується продовжити лікування без корекції дози. Таблиця 1. Зміна дози в залежності від тяжкості небажаних явищ Ступінь тяжкості небажаних явищ* Рекомендована тактика щодо лози препарату Зелбораф® протягом поточного періоду лікування Рекомендована тактика щодо дози препарату Зелбораф® при відновленні лікування Ступінь 1 або ступінь 2 (перенесена) Прийом без змін. Не застосовується. Ступінь 2 (нестерпний) або ступінь 3 Перший прояв будь-яких небажаних явищ 2 або 3 ступеня тяжкості Перервати прийом препарату до зменшення тяжкості небажаних явищ до 0-1. Зменшити дозу на 240 мг двічі на день. Другий прояв будь-яких небажаних явищ^2 або 3 ступеня тяжкості або їх збереження після зупинення терапії Перервати прийом препарату до зменшення тяжкості небажаних явищ до ступеня 0-1 Зменшити дозу на 240 мг двічі на день. Третій прояв будь-яких небажаних явищ 2 або 3 ступеня тяжкості або їх збереження після 2-го зниження дози Припинити прийом препарату. Не застосовується. Ступінь 4 Перший прояв будь-яких небажаних явищ 4 ступеня тяжкості Припинити прийом препарату або припинити до зменшення тяжкості небажаних явищ до ступеня 0-1. Зменшити дозу до 480 мг двічі на день. Другий прояв будь-яких небажаних явищ 4 ступеня тяжкості після 1-го зниження дози Припинити прийом препарату. Не застосовується. * Ступінь тяжкості небажаного явища відповідно до Загальних критеріїв токсичності небажаного явища національного інституту раку США, версія 4.0. Будь-яке небажане явище, при якому знижувалася доза або лікування переривалася за медичними показаннями. При застосуванні препарату Зелбораф ® спостерігалося подовження інтервалу QT, пропорційне експозиції вемурафенібу. При подовженні QTc може знадобитися проведення моніторингу. Таблиця 2. Зміна дози при подовженні інтервалу QT Значення QTc Рекомендована тактика щодо дози препарату Зелбораф® QTc>500 мс на початок терапії Прийом препарату не рекомендується. QTc>500 мс і відрізняється від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату більш ніж на 60 мс Прийом препарату слід припинити. Перше виявлення QTc>500 мс під час лікування, відмінність QTc від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату, 60 мс і менше Тимчасово припинити прийом препарату до зниження QTc нижче 500 мс. Моніторування. Зменшити дозу на 240 мг двічі на день. Друге виявлення QTc>500 мс під час лікування, відмінність QTc від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату, 60 мс і менше Тимчасово припинити прийом препарату до зниження QTc нижче 500 мс. Моніторування. Зменшити дозу на 240 мг двічі на день. Третє виявлення QTс>500 мс під час лікування, відмінність QTc від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату, 60 мс і менше Припинити прийом препарату. Дозування в особливих випадках Пацієнти похилого віку Корекція дози у пацієнтів віком ≥65 років не потрібна. Пацієнти з порушенням функції нирок Корекції стартової дози у пацієнтів з легким або середнім ступенем ниркової недостатності не потрібні. Недостатньо даних для визначення необхідності корекції дози у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності. Пацієнти з порушенням функції печінки Корекції стартової дози у пацієнтів з легким або середнім ступенем печінкової недостатності не потрібні. Недостатньо даних для визначення необхідності корекції дози у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності. Пацієнти, що не належать до європеоїдної раси Безпека та ефективність препарату Зелбораф® у пацієнтів, які не належать до європеоїдної раси, не встановлена.ПередозуванняСпецифічного антидоту, який можна було б використовувати у випадках передозування Зелборафом, не існує. З появою небажаних реакцій необхідно призначити відповідне симптоматичне лікування. Дозолімітуюча токсичність препарату Зелбораф® виявлялася у вигляді висипу із свербежем та стомлюваністю. У разі підозри на передозування необхідно припинити прийом препарату Зелбораф і призначити підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням препарату Зелбораф® пацієнти повинні пройти валідований тест на наявність мутації BRAF V600. Ефективність та безпека препарату Зелбораф® у пацієнтів, пухлини яких несуть рідкісні BRAF V600 мутації, відмінні від V600E та Y600K, не була переконливо доведена. Препарат Зелбораф® не слід застосовувати у пацієнтів із злоякісною меланомою, що експресує BRAF дикого типу. Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Зелбораф повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, у тому числі про анафілаксію. Тяжкі реакції гіперчутливості можуть включати генералізований висип, еритему або артеріальну гіпотензію. При розвитку тяжких реакцій гіперчутливості подальший прийом препарату Зелбораф слід припинити. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Зелбораф® повідомлялося про тяжкі дерматологічні реакції, включаючи рідкісні випадки синдрому Стівенса-Джонсона та токсичного епідермального некролізу в опорному клінічному дослідженні. Зареєстровані випадки появи лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдрому) на фоні застосування препарату Зелбораф®. При розвитку тяжких дерматологічних реакцій подальший прийом препарату Зелбораф слід припинити. Посилення дії променевої терапії У пацієнтів, які отримують променеву терапію до, під час або після застосування вемурафенібу, спостерігалися випадки підвищення чутливості до променевої терапії та променевої дерматиту. Необхідно бути обережними при застосуванні вемурафенібу одночасно або послідовно з променевою терапією. Подовження інтервалу QT При застосуванні препарату Зелбораф ® спостерігалося подовження інтервалу QT, пропорційне експозиції вемурафенібу. Подовження інтервалу QT може сприяти збільшенню ризику виникнення шлуночкових аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію типу "пірует". Застосування препарату Зелбораф® не рекомендується у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу (у тому числі балансу магнію), синдромом подовженого інтервалу QT, а також у пацієнтів, які отримують лікарські препарати, що сприяють подовженню інтервалу QT. ЕКГ та дослідження водно-електролітного балансу (у тому числі балансу магнію) необхідно виконати перед початком прийому препарату та після зміни дози препарату Зелбораф®. Надалі реєстрацію ЕКГ та визначення вмісту електролітів рекомендується проводити щомісяця протягом перших 3 місяців прийому препарату, а потім через кожні 3 місяці або частіше за наявності клінічних симптомів. Якщо інтервал QTc>500 мс, починати прийом препарату Зелбораф не рекомендується. Якщо під час лікування інтервал QTc складе більше 500 мс, необхідно тимчасово перервати прийом препарату Зелбораф®, усунути порушення водно-електролітного балансу (у тому числі балансу магнію) та домогтися корекції факторів ризику подовження інтервалу QT (наприклад, хронічної серцевої недостатності, брадиаритми). Після зменшення інтервалу QTc до значеннястановить менше 500 мс, слід відновити прийом препарату в нижчій дозі, як описано в таблицях 1 і 2. Якщо після корекції супутніх факторів ризику значення інтервалу QTc становить >500 мс і відрізняється від вихідного значення, зареєстрованого перед початком прийому препарату, більш ніж на 60 мс, прийом препарату Зелбораф необхідно припинити. Офтальмологічні реакції При застосуванні препарату Зелбораф® були зареєстровані серйозні офтальмологічні реакції, що включали увеїт (у тому числі ірит) та оклюзію вен сітківки. Лікарю рекомендується регулярно спостерігати за пацієнтом на предмет розвитку офтальмологічних реакцій. Спільне застосування з іпілімумабом При сумісному застосуванні вемурафенібу (960 мг або 720 мг двічі на день) з іпілімумабом (3 мг/кг) було зареєстровано безсимптомне підвищення активності трансаміназ та концентрації білірубіну 3 ступеня тяжкості. На підставі цих даних спільне застосування вемурафенібу та іпілімумабу не рекомендується. Злоякісні новоутворення Плоскоклітинна карцинома шкіри У пацієнтів, які отримували препарат Зелбораф®, описані випадки розвитку плоскоклітинної карциноми шкіри, у тому числі випадки, класифіковані як кератоакантома та змішана кератоакантома. Усім пацієнтам рекомендується пройти обстеження у дерматолога перед початком прийому препарату. У разі виникнення будь-яких підозрілих уражень шкіри їх необхідно висікти, направити на дерматопатологічне дослідження та провести терапію відповідно до місцевих стандартів надання медичної допомоги. При розвитку у пацієнта плоскоклітинної карциноми шкіри рекомендується продовжити лікування препаратом Зелбораф без корекції дози. Лікар повинен проводити обстеження пацієнта щомісяця під час терапії та протягом 6 місяців після лікування препаратом або до початку іншої протипухлинної терапії. Пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність поінформувати лікаря про будь-які зміни на шкірі. Плоскоклітинна карцинома іншої (нешкірної) локалізації У пацієнтів, які отримували препарат Зелбораф, зареєстровані випадки розвитку плоскоклітинної карциноми іншої локалізації. Перед початком прийому препарату необхідно провести обстеження голови та шиї, що складається щонайменше з візуального огляду слизової оболонки порожнини рота та пальпації лімфатичних вузлів, і повторювати це обстеження через кожні 3 місяці під час прийому препарату. Крім того, перед початком прийому препарату необхідно виконати комп'ютерну томографію органів грудної клітки, а під час прийому препарату повторювати це обстеження через кожні 6 місяців. Перед початком прийому препарату та після завершення терапії або за наявності клінічних симптомів рекомендується проводити дослідження органів малого тазу (у жінок) та прямої кишки. Після припинення прийому препарату Зелбораф обстеження з метою виявлення плоскоклітинної карциноми іншої локалізації необхідно продовжувати протягом 6 місяців або до початку іншої протипухлинної терапії. Виявлені патологічні зміни слід проводити відповідно до клінічної практики. Нове вогнище первинної меланоми При застосуванні препарату Зелбораф були зареєстровані випадки виникнення нових вогнищ первинної меланоми. У всіх випадках лікування було хірургічним і пацієнти продовжили лікування без корекції дози. Обстеження щодо уражень шкіри слід проводити відповідно до рекомендацій, наведених вище для плоскоклітинної карциноми шкіри. Інші злоякісні новоутворення З механізму дії, вемурафениб може викликати прогресування злоякісних новоутворень, асоційованих з мутаціями у гені RAS. Потрібно ретельно розглянути питання щодо очікуваної користі до можливого ризику застосування препарату у пацієнтів з раніше перенесеними або супутніми злоякісними новоутвореннями, асоційованими з мутаціями в гені RAS. Поразка печінки При застосуванні вемурафенібу зареєстровані випадки ураження печінки, включаючи тяжкі. На тлі прийому препарату Зелбораф можуть виникнути патологічні зміни лабораторних параметрів, що характеризують функції печінки. Перед початком прийому препарату необхідно оцінити активність "печінкових" ферментів (трансаміназ та лужної фосфатази), а також концентрацію білірубіну, а під час прийому препарату слід контролювати ці параметри щомісяця або частіше у разі виникнення клінічних симптомів. У разі виявлення патологічних змін лабораторних параметрів слід зменшити дозу, перервати або припинити прийом препарату (див. таблицю 1). Пацієнти з порушенням функції нирок Корекції стартової дози у пацієнтів з легким або середнім ступенем ниркової недостатності не потрібні. Недостатньо даних для визначення необхідності корекції дози у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності. Фотосенсибілізація У пацієнтів, які отримували препарат Зелбораф, були зареєстровані реакції фотосенсибілізації від легкого до тяжкого ступеня тяжкості. Усім пацієнтам під час прийому препарату Зелбораф слід уникати перебування на сонці. Пацієнтам, які приймають препарат, під час перебування на відкритому повітрі слід носити одяг, що захищає від сонця, та використовувати сонцезахисні засоби з УФА (ультрафіолетове випромінювання діапазону А) – та УФВ (ультрафіолетове випромінювання діапазону В) – фільтрами та бальзам для губ (сонцеза 30) захисту від сонячних опіків. При реакціях фотосенсибілізації 2 ступеня (непереносимість) та вище рекомендується змінити дозу препарату (див. таблицю 1). Вплив вемурафенібу на інші лікарські препарати Вемурафеніб може підвищувати експозицію лікарських препаратів, які переважно метаболізуються за участю ізоферменту CYP1А2, та знижувати експозицію препаратів, які переважно метаболізуються за участі ізоферменту CYP3A4, у тому числі пероральних контрацептивів. Необхідність корекції дози препаратів, що метаболізуються переважно за участю ізоферментів CYP1А2 та CYP3A4, слід оцінити до початку терапії препаратом Зелбораф® залежно від терапевтичного індексу препарату. При одночасному застосуванні препарату Зелбораф і варфарину слід бути обережним і брати до уваги MНО. Вплив лікарських засобів на вемурафеніб На фармакокінетичні параметри вемурафенібу можуть впливати препарати, що інгібують або впливають на Р-глікопротеїн (наприклад, верапаміл, кларитроміцин, циклоспорин, ритонавір, хінідин, дронедарон, аміодарон, ітраконазол, ранолазин). По можливості слід уникати одночасного застосування препарату Зелбораф з потужними індукторами Р-глікопротеїну, глюкуронування, ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцином, рифабутином, карбамазепіном, фенітоїном, звіробою продірявленим). З метою збереження ефективності препарату Зелбораф слід розглянути альтернативні варіанти лікування препаратами з меншим індукувальним потенціалом. Контрацепція у жінок та чоловіків Жінки репродуктивного віку та чоловіки повинні використовувати надійні методи контрацепції протягом усього курсу прийому препарату Зелбораф® та як мінімум протягом 6 місяців після припинення прийому препарату. Препарат Зелбораф може зменшувати ефективність гормональних контрацептивів, у зв'язку з чим рекомендується використовувати альтернативний або додатковий метод контрацепції. Знищення невикористаного препарату або препарату з терміном придатності, що минув, повинно проводитися відповідно до локальних вимог. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження впливу препарату Зелбораф® на здатність до керування транспортними засобами та роботу з машинами та механізмами не проводилися. Пацієнтів слід попередити про можливий розвиток запаморочення, порушень з боку очей та стомлюваності, які можуть стати підставою для відмови від водіння.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковка1 капсула: Активний компонент: зипрасидону гідрохлорид, у кожній капсулі міститься 20 мг, 40 мг, 60 мг або 80 мг зипрасидону (у вигляді гідрохлориду моногідрату). Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат. По 7, 10 або 14 капсул у ПВХ/алюмінієвий блістер. По 14, 20, 30, 50, 56, 60 або 100 капсул разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку (2 або 8 блістерів по 7 капсул; 1 або 4 блістери по 14 капсул; 2, 3, 5, 6 або 10 блістерів по 10 капсул).Опис лікарської формиТверді желатинові капсули з "замком" та написом на кришечці "Pfizer": капсула 40 мг, розмір №4, з блакитною кришечкою та блакитним корпусом з написом "ZDX 40".Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаПри застосуванні зипрасидону внутрішньо під час їди концентрація у сироватці зазвичай досягає максимуму протягом 6-8 годин. Фармакокінетика зіпрасидону лінійна при прийомі доз від 40 до 80 мг 2 рази на добу після їди. Абсолютна біодоступність дози 20 мг після їди становить 60%. При прийомі натще всмоктування зипразидону знижується на 50%. Прийом препарату двічі на добу, як правило, призводить до досягнення рівноважного стану протягом 3-х днів. Тривалість утримання рівноважного стану залежить від дози. У рівноважному стані кінцевий термінальний період напіввиведення зипрасидону після прийому внутрішньо складає 6,6 год. Зіпрасидон більш ніж на 99% зв'язується з білками плазми і рівень зв'язування не залежить від концентрації). Зіпрасидон значною мірою метаболізується при прийомі внутрішньо; у незміненому вигляді із сечею та калом виводиться дуже невелика частина препарату ( Зіпрасидон, S-метилдигидрозипразидон і зипрасидон сульфоксид мають подібні властивості, які можуть зумовити подовження інтервалу QT. S-метилдигідрозипрасидон виводиться головним чином з калом, а також піддається подальшому метаболізму за участю CYP3A4. Зіпрасидон сульфоксид виводиться нирками і метаболізується за участю CYP3A4. Призначення кетоконазолу в дозі 400 мг на добу (інгібітор CYP3A4) призводить до збільшення концентрації зипрасидону в сироватці крові на 40%. Концентрація S-метилдигідрозипразидону у сироватці збільшується на 55% під час прийому кетоконазолу. Додаткового подовження інтервалу QTc не зазначено. Клінічно значущої залежності фармакокінетики зипрасидону від віку або статі, наявність фактора куріння при внутрішньому прийомі не відзначено. Значних змін фармакокінетики зипрасидону при внутрішньому прийомі у хворих з тяжкими та помірними порушеннями функції нирок у порівнянні зі здоровими пацієнтами не виявили. Чи підвищуються у таких хворих сироваткові концентрації метаболітів, невідомо. У хворих з легким та помірним порушенням функції печінки (Чайлд-П'ю А або В) на фоні цирозу сироваткові концентрації зипрасидону після прийому внутрішньо були на 30% вищими, ніж у здорових пацієнтів, а термінальний період напіввиведення приблизно на 2 год більше.ФармакодинамікаДослідження зв'язування з рецепторами Зіпрасидон має високу спорідненість до допамінергічних рецепторів 2 типу (D2) і значно більш вираженою спорідненістю до серотонінових рецепторів 2A типу (5НТ2A)-Зипрасидон взаємодіє також із серотоніновими 5НТ2с, 5НТ1D та 5HT1A рецепторами; спорідненість препарату до цих рецепторів можна порівняти з спорідненістю до D2 рецепторів або перевищує її. Зіпрасидон має помірну спорідненість до нейрональних переносників серотоніну та норадреналіну, а також до H1-гістамінових та альфа1-адрено-рецепторів. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із сонливістю та ортостатичною гіпотензією відповідно. Зіпрасидон практично не взаємодіє із мускариновими M1-рецепторами. Антагонізм до цих рецепторів пов'язували із погіршенням пам'яті. Дослідження функції рецепторів Зіпрасидон є антагоністом серотонінових рецепторів 2A (5НТ2A) типу, так і допамінергічних рецепторів 2 типу (D2). Антипсихотична активність препарату, мабуть, частково зумовлена блокадою обох типів рецепторів. Зіпрасидон є також потужним антагоністом 5НТ2С, 5НТ1D та потужним агоністом 5HT1A рецепторів та інгібує зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну в нейронах. Серотонінергічну активність зипрасидону та його вплив на зворотне захоплення нейротрансмітерів у нейронах пов'язують із антидепресивною активністю. Блокада 5HT1A рецепторів зумовлює анксіолітичні ефекти. Потужний антагонізм до 5НТ2С рецепторів визначає можливу антипсихотичну активність. Дослідження із застосуванням ПЕТ у людей За даними позитронної емісійної томографії (ПЕТ), ступінь блокади серотонінових рецепторів 2д типу через 12 годин після одноразового прийому препарату внутрішньо в дозі 40 мг становить 80%, а D2 рецепторів – 50%.Показання до застосуванняПрофілактика та лікування шизофренії та інших психічних розладів. Препарат ефективний у терапії продуктивних та негативних симптомів, а також афективних розладів (у хворих, які отримували зипразидон у дозі 60 мг та 80 мг двічі на добу відмічено статистично достовірне покращення за шкалою MADRS).Протипоказання до застосуванняпідвищеною чутливістю до зипрасидону або будь-якого неактивного компонента препарату; з відомим подовженням інтервалу QT, включаючи вроджений синдром подовженого інтервалу QT; недавно перенесеним гострим інфарктом міокарда; декомпенсованою серцевою недостатністю; аритміями, що вимагають прийому протиаритмічних засобів ІА та ІІІ класу (див. розділ Особливі вказівки); вагітність, період годування груддю;Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності Дослідження у вагітних жінок не проводили. У зв'язку з цим жінкам репродуктивного віку слід скористатися адекватним методом контрацепції. Враховуючи обмежений досвід застосування препарату у людини, зипрасидон не рекомендується призначати під час вагітності, за винятком тих випадків, коли очікувана користь лікування для матері виправдовує можливий ризик для плода. Застосування під час годування груддю Не відомо, чи виводиться зіпрасідон із грудним молоком. При лікуванні зіпрасідоном жінок слід попередити про припинення годування груддю. Застосування у дитячому віці Ефективність та безпека зипрасидону у пацієнтів віком менше 18 років не вивчалась.Побічна діяНебажані явища, що зустрічалися у більш ніж 1% пацієнтів, які приймали зипрасидон: астенія, головний біль, запор, сухість у роті, диспепсія, підвищене слиновиділення, нудота, блювота, психомоторне збудження, акатизія, запаморочення, дистонічні реакції, екстрапірамідний , безсоння або сонливість, тремор, нечіткість зору. Вкрай рідко з'являлися судоми (менше, ніж у 1% хворих, які отримували зіпрасідон). Індекс порушення рухів (Movement Disorder Burden Score), що відображає виразність екстрапірамідних симптомів, при застосуванні зіпрасидону значно нижчий (р Повідомлялося про коливання маси тіла у бік підвищення в середньому на 0,5 кг при короткочасному прийомі (протягом 4-6 тижнів) та у бік зниження на 1-3 кг при тривалому прийомі (протягом року) у порівнянні з пацієнтами, які не приймали препарат. На тлі підтримуючої терапії зіпрасідоном іноді спостерігалося підвищення рівня пролактину, однак у більшості випадків він нормалізувався без припинення лікування. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) при застосуванні антипсихотичних засобів спостерігали випадки ЗНС, що є рідкісним, але потенційно смертельним ускладненням. Клінічними проявами ЗНС є підвищення температури тіла (гіперперексія), м'язова ригідність, зміна психічного статусу та нестабільність вегетативної нервової системи (нерівний пульс (аритмія) та зміна артеріального тиску, тахікардія, профузне потовиділення, порушення ритму серця). Додаткові ознаки можуть включати підвищення рівня креатину фосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються симптоми,які можна віднести до ознак ЗНС, або несподівано з'явилася висока температура (гіперперексія), що не супроводжується виникненням інших симптомів ЗНС, слід негайно відмінити всі антипсихотичні засоби, включаючи зіпрасідон. Випадки ЗНС відмічені при постмаркетинговому застосуванні Зелдоксу. Повільна дискінезія При тривалому застосуванні зипрасидону, як і інших антипсихотичних засобів, існує ризик розвитку повільних дискінезій та інших віддалених екстрапірамідних синдромів. З появою ознак дискінезій доцільно знизити дозу зіпрасідону або скасувати його. Інші небажані явища, які відзначалися в постмаркетингових випробуваннях зипрасидону: постуральна гіпотензія, тахікардія (в т.ч. torsade de pointes), безсоння, висипи на шкірі, алергічні реакції, галакторея.Взаємодія з лікарськими засобамиАнтиаритмічні засоби IA та III класу та інші препарати, що викликають подовження інтервалу QT (див. розділ Інтервал QT). Препарати, що діють на ЦНС/алкоголь. Вплив зипрасидону на інші лікарські засоби Зіпрасидон не має інгібуючого впливу на CYP1A2, CYP2C9 або CYP2C19. Концентрації зіпрасидону, що викликають інгібування CYP2D6 та CYP3A4 in vitro, принаймні у 1000 разів перевищували концентрацію препарату, яка могла б очікуватися in vivo. Це вказує на відсутність ймовірності клінічно значущої взаємодії між зіпрасидоном та лікарськими засобами, що метаболізуються цими ізоферментами. Декстрометорфан Відповідно до результатів досліджень in vitro та даних клінічних випробувань на здорових добровольцях було показано, що зипрасидон не чинив опосередкованого через ізофермент CYP2D6 впливу на метаболізм декстрометорфану та його основного метаболіту декстрофану. Пероральні контрацептиви Застосування зипрасидону не викликало значних змін фармакокінетики естрогену (етинілестрадіолу, що є субстратом CYP3A4) або компонентів, що містять прогестерон. Літій Зіпрасидон не впливає на фармакокінетику літію при сумісному застосуванні. Зв'язок із білками Зіпрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми. У дослідженнях in vitro варфарин та пропранолол, два препарати з високим ступенем зв'язування з білками, не впливали на зв'язування зипрасидону білками плазми, так само як і зипрасидон не впливав на зв'язування цих препаратів білками плазми. Таким чином, можливість взаємодії лікарських засобів із зипрасидоном внаслідок витіснення із зв'язку з білками плазми, є малоймовірною. Вплив інших препаратів на зіпрасідон Зіпрасидон метаболізується альдегідоксидазою та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Клінічно значущі інгібітори або індуктори альдегідоксидази невідомі. Застосування кетоконазолу (400 мг на добу) як потенційного інгібітора CYP3A4 призводило до збільшення приблизно на 35% AUC та Сmax зипрасидону. Подібні ефекти, що виробляються кетоконазолом, навряд чи мають клінічне значення. Застосування карбамазепіну (200 мг двічі на добу) як індуктора CYP3A4 призводило, у свою чергу, до зменшення показників зіпрасидону на 36%. Ці зміни під впливом карбомазепіну навряд чи клінічно значущі. Циметидин - неспецифічний інгібітор ізоферменту CYP, не чинив значного впливу на фармакокінетику зипрасидону. Антациди Застосування антацидів, що містять алюміній та магній, не впливало на фармакокінетику зіпрасидону. Бензтропін, пропранолол, лоразепам – клінічні випробування зипрасидону у пацієнтів, які приймали бензтропін, пропранолол та лоразепам, не показали клінічно значущого впливу цих препаратів на фармакокінетичні показники концентрації зипрасидону у сироватці.Спосіб застосування та дозиЗіпрасидон приймають внутрішньо під час їжі. Дорослі Рекомендована стартова доза становить 40 мг двічі на добу. Надалі дозу підбирають з урахуванням клінічного стану до максимальної добової дози 160 мг (80 мг 2 рази на добу). При необхідності добова доза може бути підвищена до максимальної протягом 3 днів. Зміни дози у літніх людей (65 років і старше), хворих з порушенням функції нирок, у хворих, що палять, не потрібно. Застосування у разі порушення функції печінки У хворих з легкою або помірною печінковою недостатністю доцільно знизити дозу препарату. Досвід застосування зипрасидону у хворих з тяжкою печінковою недостатністю відсутній, тому в цій групі препарат слід застосовувати з обережністю.ПередозуванняВідомості про передозування зіпрасидону обмежені. У передреєстраційних клінічних випробуваннях при пероральному прийомі препарату в максимальній підтвердженій дозі (12800 мг) у хворого виявилася седативна дія препарату, уповільнення мови та минуща гіпертонія (200/95 мм рт. ст.). Клінічно значимих змін серцевого ритму чи функціональних змін не спостерігалося. При підозрі передозування необхідно враховувати можливу роль багатьох препаратів, якщо хворий отримував супутню терапію. Специфічного антидоту зіпрасидону немає. При гострому передозуванні слід забезпечити прохідність дихальних шляхів та адекватну вентиляцію та оксигенацію легень. Можливі промивання шлунка (після інтубації, якщо хворий непритомний) і прийом активованого вугілля у поєднанні зі проносним засобом. Можливі судоми або дистонічна реакція м'язів голови та шиї після передозування можуть створити загрозу аспірації при індукованому блюванні. Необхідно негайно розпочати моніторування функції серцево-судинної системи, включаючи безперервну реєстрацію ЕКГ з метою виявлення можливих аритмій. Враховуючи, що зипрасидон значною мірою пов'язується з білками плазми,гемодіаліз у разі передозування є малоефективним.Умови відпустки з аптекЗа рецептом