Лекарства и БАД Со скидкой
605,00 грн
432,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: клопідогрел гідросульфат 97.875 мг, у перерахунку на клопідогрел - 75 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований. лактоза безводна (цукор молочний безводний), макрогол (поліетиленгліколь 6000), магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна (РН 112), рицинова олія гідрогенізована; оболонка плівкова: селекоут AQ-01673 (гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 400), макрогол (поліетиленгліколь 6000), титану діоксид, алюмінієвий лак на основі барвника Понсо 4 R). Пігулки. 14 шт. в упаковці.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаКлопідогрел специфічний та активний інгібітор агрегації тромбоцитів; має коронародилатуючу дію. Вибірково зменшує зв'язування АДФ із рецепторами на тромбоцитах та активацію рецепторів GPI Ib/IIIa під дією АДФ. послаблюючи агрегацію тромбоцитів. Зменшує агрегацію тромбоцитів, спричинену іншими агоністами, запобігаючи їх активації звільненим АДФ, не впливає на активність фосфодіестерази (ФДЕ). Необоротно зв'язується з АДФ-рецепторами тромбоцитів, які залишаються несприйнятливими до стимуляції АДФ протягом життєвого циклу (близько 7 днів). Гальмування агрегації тромбоцитів спостерігається через 2 години після прийому (40% інгібування) початкової дози 400 мг. Максимальний ефект (60% пригнічення агрегації) розвивається через 4-7 днів постійного прийому в дозі 50-100 мг на добу.Антиагрегантний ефект зберігається на весь період життя тромбоцитів (7-10 днів). За наявності атеросклеротичного ураження судини перешкоджає розвитку атеротромбозу незалежно від локалізації судинного процесу (цереброваскулярні, кардіоваскулярні або периферичні ураження).ІнструкціяКлопідогрел приймають внутрішньо, незалежно від їди.Показання до застосуванняПрофілактика тромботичних ускладнень: Після перенесеного інфаркту міокарда (від кількох днів до 35 днів), ішемічного інсульту (від 6 днів до 6 місяців) або за діагностованого захворювання периферичних артерій; при гострому коронарному синдромі без підйому сегмента ST (нестабільна стенокардія або інфаркт міокарда без патологічного зубця Q), включаючи хворих, які проходять операцію через черезшкірне коронарне шунтування, у комбінації з ацетилсаліцилової кислотою; при гострому коронарному синдромі з підйомом сегмента ST (гострий інфаркт міокарда) у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою у пацієнтів, які отримують медикаментозне лікування з можливим застосуванням тромболітичної терапії.Протипоказання до застосуванняПечінкова недостатність тяжкого ступеня; гостра кровотеча (наприклад, при пептичній виразці або внутрішньочерепному крововиливі); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (безпека та ефективність застосування не встановлені); підвищена чутливість до компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при захворюваннях печінки та нирок (в т.ч. при помірній печінковій та/або нирковій недостатності), травмах, передопераційних станах. Клопідогрел слід призначати з обережністю хворим з помірними порушеннями функції печінки, у яких можливе виникнення геморагічного діатезу. Клопідогрел слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ризиком вираженої кровотечі при травмі, хірургічному втручанні; пацієнтів, які отримують ацетилсаліцилову кислоту, нестероїдні протизапальні препарати (зокрема інгібітори ЦОГ-2), гепарин або інгібітори глікопротеїну IIb/IIIа. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення будь-яких ознак кровотечі, у тому числі прихованої, особливо протягом перших тижнів застосування препарату та/або після інвазивних процедур на серці або хірургічних операцій. При запланованих хірургічних втручаннях курс лікування клопідогрелом слід припинити за 7 днів до операції.Вагітність та лактаціяПротипоказано в період вагітності та годування груддю. Дитячий вік до 18 років (безпека та ефективність застосування не встановлені).Побічна діяЧастота: дуже часто - більше 1/10, часто - більше 1/100 і менше 1/10, нечасто - більше 1/1000 і менше 1/100, рідко - більше 1/10000 і менше 1/1000, дуже рідко - менше 1/10000, включаючи поодинокі випадки. З боку органів кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія; рідко – нейтропепія, в т.ч. виражена; дуже рідко – тромботична тромбоцитопенічна пурпура, анемія у т.ч. апластична, панцитопенія, агранулоцитоз, тяжка тромбоцитопенія, гранулоцитопенія. Алергічні реакції: дуже рідко – анафілактичні реакції, сироваткова хвороба. З боку нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення, парестезії, внутрішньочерепна кровотеча, у т.ч. з летальним кінцем; дуже рідко – сплутаність свідомості, галюцинації, порушення смаку. З боку органів чуття: нечасто – крововилив у кон'юнктиву, очі, сітківку; рідко – вертиго. З боку ССС: часто – гематома; дуже рідко – важкі кровотечі, кровотеча з операційної рани, васкуліт, зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи: дуже часто – носова кровотеча; дуже рідко – бронхоспазм, інтерстиціальний пневмоніт, легенева кровотеча, кровохаркання. З боку травної системи: часто – діарея, біль у животі, диспепсія, кровотеча із ШКТ; нечасто – виразка шлунка та 12-палої кишки, гастрит, блювання, нудота, запор, метеоризм; рідко – заочеревинна кровотеча; дуже рідко – панкреатит, коліт, у т.ч. виразковий або лімфоцитарний, стоматит, гостра печінкова недостатність, гепатит, порушення функціональних проб печінки, кровотеча із ШКТ із летальним результатом. З боку шкірних покровів: часто – підшкірні крововиливи; нечасто - шкірний висип, свербіж, пурпура; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, кропив'янка, еритематозний висип, багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, екзема, червоний плоский лишай. З боку опорно-рухового апарату: дуже рідко – гемартроз, артрит, артралгія, міалгія. З боку сечостатевої системи: нечасто – гематурія; дуже рідко – гломерулонефрит, гіперкреатинінемія. Місцеві реакції: часто – кровотечі у місці ін'єкції. Лабораторні показники: нечасто – подовження часу кровотечі. Інші: дуже рідко – лихоманка.Взаємодія з лікарськими засобамиСпільне застосування клопідогрелу з варфарином не рекомендується, оскільки така комбінація може посилити інтенсивність кровотечі. Призначення інгібіторів глікопротеїну IIb/IIIа разом із клопідогрелом підвищує ризик розвитку кровотеч. Застосування нестероїдних протизапальних засобів разом із клопідогрелом підвищує ризик розвитку кровотеч. Не рекомендується одночасний прийом клопідогрелу з інгібіторами CYP2C19 (наприклад, омепразол). Не відзначено клінічно значущої фармакодинамічної взаємодії при застосуванні клопідогрелу спільно з атенололом, ніфедипіном, фенобарбіталом, циметидином, естрогенами, дигоксином, теофіліном, толбутамідом, антацидними засобами.Спосіб застосування та дозиДля профілактики ішемічних порушень у хворих після перенесеного інфаркту міокарда, ішемічного інсульту та діагностованого захворювання периферичних артерій – по 75 мг 1 раз на добу. Лікування слід розпочинати у строки від кількох днів до 35 днів після перенесеного інфаркту міокарда та від 7 днів до 6 місяців – після ішемічного інсульту. При гострому коронарному синдромі без підйому сегмента ST (нестабільна стенокардія або інфаркт міокарда без зубця Q) лікування слід починати з призначення одноразової дози навантаження 300 мг, а потім продовжувати застосування препарату в дозі 75 мг 1 раз/добу (з одночасним призначенням ацетилсаліцової) 75-325 мг на добу). Оскільки застосування ацетилсаліцилової кислоти у високих дозах пов'язане з великим ризиком кровотеч, доза, що рекомендується, повинна бути не вище 100 мг. Курс лікування – до 1 року. При гострому інфаркті міокарда з підйомом сегмента ST препарат призначають у дозі 75 мг 1 раз на добу з використанням початкової дози навантаження в комбінації з ацетилсаліцилової кислотою в поєднанні або без тромболітиків. Для пацієнтів старше 75 років лікування клопідогрелом має здійснюватися без використання навантажувальної дози. Комбіновану терапію починають якомога раніше після появи симптомів та продовжують протягом мінімум 4 тижнів.ПередозуванняСимптоми: подовження часу кровотечі та подальші ускладнення. Лікування: при виникненні кровотечі має бути проведена відповідна терапія. Якщо необхідна швидка корекція часу кровотечі, що подовжився, рекомендується переливання тромбоцитарної маси. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період лікування необхідно контролювати показники системи гемостазу (активований частковий тромбопластиновий час (АЧТВ), кількість тромбоцитів, тести функціональної активності тромбоцитів); регулярно досліджувати функціональну активність печінки. Хворих слід попередити про те, що зупинка кровотечі займе більше часу, ніж зазвичай, тому вони повинні повідомляти лікаря про кожен випадок кровотечі. Були відмічені рідкісні випадки розвитку тромботичної тромбоцитопенічної пурпури (ТТП) після прийому клопідогрелу. Цей стан характеризувався тромбоцитопенією та мікроангіопатичною гемолітичною анемією у поєднанні з неврологічною симптоматикою, порушеннями функції нирок або лихоманкою. Розвиток ТТП є загрозою для життя і вимагає вживання невідкладних заходів, включаючи проведення плазмаферезу. Через недостатній обсяг даних клопідогрел не слід призначати в гострому періоді ішемічного інсульту (у перші 7 днів). Препарат слід призначати з обережністю у хворих із порушеною функцією нирок. У хворих з вродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактази та дефіцитом лактази не слід приймати клопідогрел.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
757,00 грн
395,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: діюча речовина: зуклопентиксол ацетат 50 мг; допоміжні речовини: тригліцериди середньоланцюгові до 1 мл. По 1 мл в ампулу із безбарвного скла типу 1 (Євр. Фарм.). 5 ампул з інструкцією із застосування в картонній пачці з перфорованим контролем першого розтину (язичком для розтину) на підкладці з картону, приклеєної до дна пачки. На ампулу нанесена червона точка, що вказує на місце розлому.Опис лікарської формиПрозора, жовта олія, практично вільна від частинок.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Естерифікація зуклопентиксолу з оцтовою кислотою перетворює зуклопентиксол у найвищому ступені ліпофільну речовину, зуклопентиксолу ацетат. При розчиненні в маслі та введенні внутрішньом'язово складний ефір досить повільно дифундує з олії у водне середовище організму, де він швидко гідролізується до звільнення активного зуклопентиксолу. Після внутрішньом'язової ін'єкції максимальна концентрація в сироватці досягається через 24-48 годин (в середньому через 36 годин). Середній період напіввиведення із плазми (що відображає виділення препарату з форми депо) становить приблизно 32 години. Розподіл Здається обсяг розподілу (Vd)β становить приблизно 20 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить приблизно 98-99%. Біотрансформація Метаболізм зуклопентиксолу відбувається трьома головними шляхами - сульфоксидація, N-деалкілування бічного ланцюга та кон'югація глюкуронової кислоти. Метаболіти позбавлені психофармакологічної активності. Зуклопентиксол переважає над метаболітами в мозку та інших тканинах. Виведення Період напіввиведення (T1/2β) зуклопентиксолу становить приблизно 20 годин, а середній системний кліренс (CLs) становить приблизно 0,86 л/хв. Зуклопентиксол виділяється головним чином з калом і, частково (приблизно 10%), із сечею. Тільки приблизно 0,1% дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, що означає дуже незначне навантаження лікарського препарату на нирки. У матерів, що годують, зуклопентиксол виділяється в невеликих кількостях з грудним молоком. При пероральному прийомі або введенні деканоату у рівноважній концентрації середнє співвідношення концентрації препарату в молоці до концентрації у сироватці крові у жінок до прийому дози препарату становило приблизно 0,29. Лінійність Препарат має лінійну кінетику. Середній рівень зуклопентиксолу в рівноважній концентрації, що відповідає дозі 100 мг зуклопентиксолу ацетату, становить 102 нмоль/л (41 нг/мл). Через три дні після ін'єкції рівень вмісту препарату в сироватці становить приблизно одну третину від максимального, тобто 35 нмоль/л (14 нг/мл). Літні пацієнти Фармакокінетичні параметри переважно не залежать від віку пацієнтів. Знижена функція нирок На підставі вищенаведених характеристик виведення препарату можна припустити, що зниження функції нирок, ймовірно, не впливає на концентрацію лікарського препарату в сироватці крові. Знижена функція печінки Немає даних. Поліморфізм Дослідження in vivo показало, що генетичні поліморфізми, що впливають на окислення спартеїну/дебрізохіна (цитохром ізоферменту CYP2D6), можуть змінювати шляхи метаболізму.ФармакодинамікаЗуклопентиксол є антипсихотичним засобом (нейролептиком), похідним тіоксантену. Фармакодинаміка Антипсихотична дія нейролептиків пов'язана з блокадою дофамінових рецепторів, а також, можливо, блокадою 5 НТ (5-гідрокситриптамінових) рецепторів. In vitro зуклопентиксол має високу спорідненість до дофамінових рецепторів D1 і D2, а також α1-адренорецепторів і 5 HT2-рецепторів і не має спорідненості до мускаринових холінергічних рецепторів. Препарат має слабку спорідненість до гістамінових (H1) рецепторів і не має α2-адреноблокуючу активність. In vivo афінітет до D2 рецепторів переважає над афінітетом до D1 рецепторів. У всіх поведінкових (біхевіоральних) дослідженнях нейролептичної активності (блокування рецепторів дофаміну) доведено, що зуклопентиксол є потужним нейролептиком. Кореляція виявлена в експериментальних моделях in vivo, афінітет до ділянок зв'язування дофаміну D2 in vitro дорівнює середнім добовим дозам перорального антипсихотика. Як і більшість інших нейролептиків, зуклопентиксол підвищує рівень пролактину в сироватці крові. Фармакологічні дослідження показали явний ефект через 4 години після парентерального введення зуклопентиксолу ацетату в олії. Дещо більш виражений ефект відзначався в період через один-три дні після ін'єкції. Протягом наступних днів ефект швидко знижувався. Клінічна ефективність та безпека У клінічній практиці зуклопентиксола ацетат призначений для початкового лікування гострого психозу, манії та загострення хронічних психозів. Одноразова ін'єкція зуклопентиксолу ацетату забезпечує явне та швидке зменшення психотичних симптомів. Тривалість дії становить 2-3 дні, і зазвичай достатньо однієї або двох ін'єкцій перш ніж пацієнтів можна переводити на препарат для прийому внутрішньо або препарат у формі депо. Крім значного скорочення або повного усунення ядерних симптомів шизофренії, таких як галюцинації, маячні ідеї та розлади мислення, зуклопентиксол також істотно впливає на супутні симптоми, такі як ворожість, підозрілість, ажитація та агресивність. Зуклопентиксол має тимчасовий, залежний від дози седативний ефект. Однак такий початковий седативний ефект, як правило, є перевагою при лікуванні гострої фази психозу, оскільки він заспокоює пацієнта в період, що передує розвитку антипсихотичного ефекту. Неспецифічний седативний ефект настає швидко після ін'єкції, залишається значним протягом 2 годин і досягає максимуму приблизно через 8 годин, після чого значно зменшується і залишається слабким незважаючи на повторну ін'єкцію. Зуклопентиксол ацетат особливо ефективний при лікуванні психотичних хворих з ажитацією, занепокоєнням, ворожістю або агресивністю.Показання до застосуванняПочаткове лікування гострих психозів, включаючи маніакальні стани, та хронічних психозів у фазі загострення.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до зуклопентиксолу або будь-якої з допоміжних речовин. Колапс, пригнічення свідомості будь-якого походження (наприклад, інтоксикація етанолом, барбітуратами та опіатами), кома. Дитячий вік віком до 18 років. З обережністю: органічні захворювання головного мозку, розумова відсталість, судомні розлади, печінкова недостатність, серцево-судинні захворювання в анамнезі, у тому числі подовження інтервалу QT, брадикардіяВагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату при вагітності можливе лише у разі крайньої необхідності, з огляду на очікувану користь для матері та ризик для плода. Новонароджені, які піддаються дії антипсихотичних засобів (включаючи зуклопентиксолу ацетат) під час третього триместру вагітності, схильні до ризику розвитку небажаних реакцій, включаючи екстрапірамідні симптоми та/або прояви синдрому відміни, які можуть варіювати за ступенем тяжкості та тривалості. Було зафіксовано випадки збудження, підвищеного та зниженого м'язового тонусу, тремору, сонливості, респіраторного дистресу, а також порушень харчування. Тому за новонародженими слід ретельно спостерігати. У дослідженнях на тваринах було показано наявність токсичної дії на репродуктивну функцію. Грудне годування З урахуванням того, що зуклопентиксол у незначних концентраціях присутній у грудному молоці, він навряд чи здатний негативно впливати на дитину у разі призначення препарату матері в терапевтичних дозах. Доза, що надходить перорально в організм дитини, становить менше 1% від добової материнської дози, скоригованої за масою тіла (мг/кг). Під час лікування Клопіксолом-акуфаз допускається годування груддю, якщо це визнано клінічно необхідним. Тим не менш, рекомендується спостерігати за станом новонародженого, особливо в перші 4 тижні після народження. Фертильність У людини було зафіксовано такі небажані явища, як гіперпролактинемія, галакторея, аменорея, еректильна дисфункція та порушення еякуляції (див. розділ "Побічна дія"). Ці явища можуть негативно впливати на сексуальну функцію та фертильність жінок та/або чоловіків. У разі появи клінічно значущих гіперпролактинемії, галактореї, аменореї або проявів сексуальної дисфункції необхідно розглянути питання щодо зниження дози (якщо це можливо) або відміни препарату. Зазначені ефекти є оборотними після відміни препарату. Введення зуклопентиксолу самцям та самкам щурів супроводжувалося невеликою затримкою спарювання. В експериментах, коли зуклопентіксол вводився з їжею, відзначалося порушення здатності до спаровування та зниження ступеня запліднення.Побічна діяБільшість небажаних реакцій є дозозалежними. Частота виникнення небажаних реакцій та їх інтенсивність найбільш виражені на ранніх етапах лікування та знижуються у міру продовження терапії. Можуть виникати екстрапірамідні реакції, особливо протягом перших кількох днів після ін'єкції та на ранніх стадіях лікування. У більшості випадків ці небажані реакції успішно контролюються шляхом зниження дози та/або застосуванням антипаркінсонічних препаратів. Однак, рутинне використання антипаркінсонічних засобів для профілактики небажаних реакцій не рекомендується. Вони не полегшують проявів пізньої дискінезії та можуть погіршити їх. Рекомендується зниження дози або, якщо можливо, припинення терапії зуклопентиксолом. При персистуючій акатизії можуть бути корисні бензодіазепіни або пропранолол. Інформація про частоту виникнення небажаних реакцій представлена на підставі даних літератури та спонтанних повідомлень. Частота вказана як: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи: рідко – гіперчутливість, анафілактичні реакції. Порушення з боку ендокринної системи: рідко – гіперпролактинемія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – підвищення апетиту, збільшення маси тіла; нечасто – зниження апетиту, зниження маси тіла; рідко – гіперглікемія, порушення толерантності до глюкози, гіперліпідемія. Порушення психіки: часто – безсоння, депресія, тривога, нервозність, незвичайні сновидіння, ажитація, зниження лібідо; нечасто – апатія, кошмарні сновидіння, підвищення лібідо, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – сонливість, акатизія, гіперкінез, гіпокінезія; часто - тремор, дистонія, м'язовий гіпертонус, запаморочення, біль голови, парестезії, порушення уваги, амнезія, порушення ходи; від нечасто до рідко - пізня дискінезія, гіперрефлексія, дискінезія, паркінсонізм, непритомність, атаксія, розлади мови, гіпотонус, судомні розлади, мігрень; дуже рідко – злоякісний нейролептичний синдром. Порушення з боку органу зору: часто – порушення акомодації, порушення зору; нечасто – мимовільний рух очних яблук, мідріаз (розширення зіниці). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто – запаморочення; нечасто – гіперакузія, шум у вухах. Порушення з боку серця: часто – тахікардія, відчуття серцебиття; рідко – подовжений інтервал QT на електрокардіограмі. Порушення з боку судин: нечасто – зниження артеріального тиску, "припливи"; дуже рідко – венозна тромбоемболія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – закладеність носа, задишка. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – сухість у роті; часто – підвищене слиновиділення, запор, блювання, диспепсія, діарея; нечасто – біль у животі, нудота, метеоризм. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – зміна лабораторних показників функції печінки; дуже рідко – холестатичний гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – гіпергідроз, свербіж; нечасто – шкірний висип, фотосенсибілізація, порушення пігментації, себорея, дерматит, пурпура. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – міалгія; нечасто – м'язова ригідність, тризм, кривошия. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення сечовипускання, затримка сечі, поліурія. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани: невідомо – неонатальний синдром відміни. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – порушення еякуляції, еректильна дисфункція, порушення оргазму у жінок, вульвовагінальна сухість; рідко – гінекомастія, галакторея, аменорея, пріапізм. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія, слабкість, нездужання, болі; нечасто - спрага, реакція у місці ін'єкції, гіпотермія, пірексія. Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, при застосуванні зуклопентиксолу ацетату також були зареєстровані наступні небажані реакції: у поодиноких випадках подовження інтервалу QT, шлуночкові аритмії - фібриляція та тахікардія, раптова незрозуміла смерть та поліморфна шлуночкова тахікардія . Різке припинення застосування зуклопентиксолу ацетату може супроводжуватись виникненням реакцій відміни. Найчастіші симптоми - нудота, блювання, анорексія, діарея, ринорея, потовиділення, міалгії, парестезії, безсоння, неспокій, тривога та ажитація. Пацієнти можуть також відчувати запаморочення, відчуття тепла та холоду, тремор. Симптоми, як правило, починаються протягом 1-4 днів після відміни та зменшуються протягом 7-14 днів.Взаємодія з лікарськими засобамиПоєднання, що вимагають обережності у застосуванні Зуклопентиксола ацетат може посилити седативну дію алкоголю, дію барбітуратів та інших пригнічуючих ЦНС речовин. Зуклопентиксол може потенціювати ефекти загальних анестетиків та антикоагулянтів, а також пролонгувати дію препаратів, що блокують нейром'язову передачу. Антихолінергічна дія атропіну та інших препаратів з антихолінергічними властивостями може бути посилена. Нейролептики можуть збільшувати або знижувати ефект деяких антигіпертензивних засобів; антигіпертензивна дія гуанетидину та аналогічно діючих препаратів знижується. Одночасне застосування нейролептиків та літію підвищує ризик нейротоксичності. Трициклічні антидепресанти та нейролептики взаємно інгібують метаболізм один одного. Зуклопентиксолу ацетат може знижувати ефективність леводопи та дію адренергічних препаратів. Одночасне застосування з метоклопрамідом та піперазином збільшує ризик розвитку екстрапірамідних порушень. Оскільки зуклопентиксол частково метаболізується ізоферментом CYP2D6, то одночасний прийом із препаратами, які інгібують цей ізофермент, може призвести до зниження кліренсу зуклопентиксолу. Збільшення інтервалу QT, характерне для терапії антипсихотичними засобами, може бути посилене при одночасному прийомі препаратів, що подовжують інтервал QT: антиаритмічних лікарських засобів IA та III класів (хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід), деяких антипсихотичних засобів (тіоридазин), деяких (еритроміцин) та антибіотиків хінолонового ряду (гатифлоксацин, моксифлоксацин), деяких антигістамінних засобів (терфенадин, астемізол), а також цизаприду, літію та інших лікарських засобів, що значно збільшують інтервал QT. Слід уникати одночасного застосування Клопіксолу-акуфаз із такими препаратами. Препарати, що спричиняють порушення електролітного балансу, такі як тіазидні та тіазидоподібні діуретики (гіпокаліємія) та препарати, що підвищують концентрацію зуклопентиксолу ацетату в сироватці крові, також слід застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть підвищити ризик подовження інтервалу QT та виникнення злодій. Зуклопентиксолу ацетат не слід змішувати з депо формами, в яких міститься кунжутна олія як носій, оскільки це призведе до певних змін фармакокінетичних властивостей обох препаратів.Спосіб застосування та дозиКлопіксол-акуфаз вводиться глибоко внутрішньом'язово у верхній зовнішній квадрант сідничної ділянки. Об'єми ін'єкції, що перевищують 2 мл, повинні бути розподілені між двома ділянками ін'єкції. Місцева переносимість хороша. Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта. При введенні препарату слід переконатися, що голка шприца не потрапила до судини шляхом аспірації шприцом, внутрішньосудинне введення препарату неприпустимо! Діапазон доз зазвичай становить 50-150 мг (1-3 мл). При необхідності повторні ін'єкції проводяться з інтервалом 2-3 дні. Деяким пацієнтам додаткова ін'єкція може бути призначена через 24-48 годин після першої ін'єкції. Клопіксол-акуфаз не призначений для тривалого застосування, тривалість лікування не повинна перевищувати двох тижнів. Максимальна сукупна доза за курс лікування не повинна перевищувати 400 мг, а кількість ін'єкцій не повинна перевищувати чотирьох. Підтримуючу терапію слід продовжувати таблетками Клопіксолу або Клопіксолом депо, керуючись такими рекомендаціями: Перехід від Клопіксолу-акуфаз на покриті плівковою оболонкою таблетки Клопіксолу: Через 2-3 дні після останньої ін'єкції Клопіксолу-акуфаз пацієнту, який отримував 100 мг зуклопентиксолу ацетату, слід призначити перорально добову дозу 40 мг, при можливості кілька прийомів. При необхідності доза може збільшуватись на 10-20 мг через кожні 2-3 дні до 75 мг на добу. або більше. Перехід від Клопіксола-акуфаз на Клопіксол депо: Одночасно з останньою ін'єкцією Клопіксола-акуфаз (100 мг) слід ввести внутрішньом'язово 200-400 мг (1-2 мл) Клопіксолу депо. Повторні ін'єкції Клопіксолу депо проводяться кожні 2 тижні. Можуть бути потрібні більш високі дози препарату або коротші інтервали між ін'єкціями. Зуклопентиксолу ацетат та зуклопентиксолу деканоат можуть бути змішані в одному шприці та введені як одна ін'єкція (спільна ін'єкція). Наступні дози зуклопентиксолу деканоату та інтервали між ін'єкціями слід встановлювати відповідно до реакції пацієнта. Літні пацієнти Літнім пацієнтам може знадобитися зменшений до 50-100 мг (1-2 мл) діапазон доз; за необхідності введення можна повторити через 2-3 дні. Максимальна доза на одну ін'єкцію має становити 100 мг. Знижена функція нирок Клопіксол-акуфаз можна призначати у звичайних дозах пацієнтам із зниженою функцією нирок. Знижена функція печінки Пацієнти з порушеннями функції печінки повинні отримувати половину дози препарату, що рекомендується. Якщо можливо, рекомендується перевіряти рівень вмісту препарату у сироватці крові.ПередозуванняУ зв'язку з особливістю лікарської форми симптоми передозування є малоймовірними. Симптоми Сонливість, кома, рухові розлади, судоми, шок, гіпертермія/гіпотермія. При передозуванні одночасно з прийомом препаратів, що впливають на серцеву діяльність, були зареєстровані зміни на ЕКГ, подовження інтервалу QT, поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует", зупинка серця та шлуночкові аритмії. Лікування Лікування симптоматичне та підтримуюче. Повинні бути вжиті заходи, спрямовані на підтримку діяльності дихальної та серцево-судинної систем. Не слід використовувати епінефрину (адреналін), т.к. це може призвести до подальшого зниження артеріального тиску. Судоми можна усунути діазепамом, а рухові розлади біпериденом.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри терапії будь-якими нейролептиками є можливість розвитку злоякісного нейролептичного синдрому (гіпертермія, м'язова ригідність, періодичні порушення свідомості, нестабільність вегетативної нервової системи). Ризик, можливо, підвищується за умови використання сильніших препаратів. У пацієнтів з наявним психоорганічним синдромом, недоумством і залежністю від опіатів та/або алкоголю частота випадків із летальним кінцем вище. Лікування: Припинити прийом нейролептиків. Призначити симптоматичну та загальнозміцнювальну терапію. Рекомендується застосування дантролену та бромокриптину. Симптоматика може зберігатися більше тижня після припинення пероральних нейролептиків і довше - при використанні депо форм. Як і інші нейролептики, зуклопентиксолу ацетат слід з обережністю призначати пацієнтам з психоорганічним синдромом, судомними розладами та тяжкими порушеннями функції печінки. Як і інші психотропні препарати, зуклопентиксолу ацетат може змінити концентрацію інсуліну та глюкози в крові, що може вимагати корекції доз гіпоглікемічних препаратів у пацієнтів з діабетом. Як і інші препарати, що належать до терапевтичного класу нейролептиків, зуклопентиксол ацетат може викликати подовження інтервалу QT. Постійно подовжені інтервали QT можуть підвищити ризик виникнення злоякісних аритмій. Тому зуклопентиксолу ацетат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із гіпокаліємією, гіпомагніємією та генетичною схильністю до таких станів та у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, наприклад, подовженням інтервалу QT, значною брадикардією ( Повідомлялося про випадки розвитку венозної тромбоемболії на фоні прийому нейролептиків. У зв'язку з тим, що пацієнти, які перебувають на лікуванні нейролептиками, часто входять до групи ризику розвитку венозної тромбоемболії, до початку та під час лікування зуклопентиксолом ацетатом необхідно визначити фактори ризику розвитку венозної тромбоемболії та вжити запобіжних заходів. Літні пацієнти Церебро-васкулярні небажані реакції У ході рандомізованих плацебоконтрольованих клінічних досліджень застосування деяких атипових антипсихотичних препаратів у пацієнтів з деменцією спостерігалося 3-кратне збільшення ризику виникнення цереброваскулярних побічних реакцій. Механізм такого підвищення ризику невідомий. Не можна виключати підвищення ризику та при застосуванні інших антипсихотичних засобів у інших груп пацієнтів. У пацієнтів із ризиком розвитку інсульту слід застосовувати зуклопентиксолу ацетат з обережністю. Підвищена смертність у літніх пацієнтів із деменцією Дані двох великих спостережних досліджень показали, що у літніх пацієнтів з деменцією, які приймали антипсихотичні препарати, відзначалося незначне підвищення ризику смерті порівняно з пацієнтами, які не приймали антипсихотики. Достатніх даних для точної оцінки величини ризику та причин його підвищення немає. Клопіксол-акуфаз не зареєстрований для лікування поведінкових розладів у хворих на деменцію. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Клопіксол має седативну дію, що може бути особливо виражено на початку лікування та при збільшенні дози. У пацієнтів, яким призначені психотропні препарати, очікується деяке погіршення загального рівня уваги та концентрації, зниження чіткості зору. Пацієнтів слід попередити, що слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з механізмами під час застосування препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
978,00 грн
437,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин: Активна речовина: зуклопентиксол деканоат; допоміжні речовини: тригліцериди. По 1 мл в ампулу із безбарвного скла типу 1 (Євр. Фарм.). 1 або 10 ампул з інструкцією із застосування в картонній пачці з перфорованим контролем першого розтину (язичком для розтину) на підкладці з картону, приклеєної до дна пачки. На ампулу нанесена червона точка, що вказує на місце розлому.Опис лікарської формиПрозора, жовта олія, практично вільна від частинок.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичний (нейролептичний) засіб.ФармакокінетикаФармакокінетичні та клінічні випробування КЛОПІКСОЛУ ДЕПО показали, що ін'єкції КЛОПІКСОЛУ ДЕПО найбільш доцільно проводити з інтервалами 2-4 тижні. Після введення зуклопентиксолу деканоат піддається ферментативному розщепленню на активний компонент зуклопентиксол та деканову кислоту. Максимальна концентрація зуклопентиксолу в сироватці досягається до кінця першого тижня після ін'єкції. Крива концентрації експоненційно знижується з періодом напіввиведення, що дорівнює 19 дням, що відображає швидкість звільнення з депо. Зуклопентиксол трохи проникає через плацентарний бар'єр і в невеликих кількостях виділяється з грудним молоком. Метаболіти не мають нейролептичної активності і виділяються, в основному, з калом і, частково, із сечею. Фармакокінетична доза КЛОПІКСОЛУ ДЕПО 200 мг 1 раз на 2 тижні еквівалентна денній пероральній дозі 25 мг КЛОПІКСОЛУ протягом 2 тижнів.ФармакодинамікаКЛОПІКСОЛ ДЕПО є антипсихотичним засобом (нейролептиком), похідним тіоксантену. КЛОПІКСОЛ ДЕПО має виражену антипсихотичну та специфічну гальмуючу дію. Неспецифічний седативний ефект слабшає після кількох тижнів лікування. Антипсихотичну дію нейролептиків зазвичай пов'язують із блокадою дофамінових рецепторів, що, мабуть, викликає ланцюгову реакцію, до якої залучаються й інші медіаторні системи. Специфічна гальмівна дія КЛОПІКСОЛУ ДЕПО особливо сприятлива при лікуванні психотичних хворих з ажитацією, занепокоєнням, ворожістю чи агресією. Терапевтична дія КЛОПІКСОЛУ ДЕПО значно більш пролонгована порівняно з КЛОПІКСОЛОМ. Це дозволяє впевнено проводити безперервне антипсихотичне лікування КЛОПІКСОЛОМ ДЕПО, що особливо важливо для пацієнтів, які не виконують лікарських призначень. КЛОПІКСОЛ ДЕПО запобігає розвитку частих рецидивів, пов'язаних із довільним перериванням пацієнтами прийому пероральних лікарських засобів.Показання до застосуванняГостра та хронічна шизофренія та інші психотичні розлади, особливо з галюцинаціями, параноїдним маренням та порушеннями мислення, а також стану ажитації, підвищеного занепокоєння, ворожості чи агресивності.Протипоказання до застосуванняГостре отруєння алкоголем, барбітуратами та опіатами; коматозні стани. КЛОПІКСОЛ ДЕПО не рекомендується призначати під час вагітності та годування груддю. З обережністю: КЛОПІКСОЛ ДЕПО повинен з обережністю призначатися пацієнтам із судомним синдромом, хронічним гепатитом та серцево-судинними захворюваннями.Побічна діяЗ боку нервової системи. На початковому етапі лікування можливий розвиток екстрапірамідних симптомів. У більшості випадків вони коригуються зниженням дозувань та/або призначенням антипаркінсонічних препаратів. Проте регулярне профілактичне застосування останніх не рекомендується. При тривалій терапії у деяких пацієнтів дуже рідко виникають пізні дискінезії. Антипаркінсонічні лікарські засоби не усувають її симптомів. Рекомендується зменшення дозування або, якщо можливо, припинення терапії. З боку психічної діяльності. Сонливість на початковій стадії. З боку вегетативної нервової системи та серцево-судинної системи. Сухість у роті, порушення акомодації, затримка сечі, запор, тахікардія, ортостатична гіпотензія та запаморочення. З боку печінки. Рідко відзначаються незначні тимчасові зміни рівня "печінкових" трансаміназ та лужної фосфатази.Взаємодія з лікарськими засобамиКЛОПІКСОЛ ДЕПО може посилити седативну дію алкоголю, барбітуратів та інших інгібіторів центральної нервової системи. КЛОПІКСОЛ ДЕПО не слід призначати разом із гуанетидином та аналогічно діючими засобами, т.к. нейролептики можуть блокувати їхню гіпотензивну дію. КЛОПІКСОЛ ДЕПО може знижувати ефективність леводопи та інших адренергічних засобів, а комбінація з метоклопрамідом та піперазином збільшує ризик розвитку екстрапірамідних симптомів. КЛОПІКСОЛ ДЕПО може змішуватися з КЛОПІКСОЛОМ-АКУФАЗ, що містить таку ж олію Viscoleo®.Спосіб застосування та дозиКЛОПІКСОЛ ДЕПО вводиться глибоко внутрішньом'язово у верхній зовнішній квадрант сідничної області (місцева добре переносимість). Дозування та інтервал між ін'єкціями визначаються індивідуально відповідно до стану пацієнта. КЛОПІКСОЛ ДЕПО 200 мг/мл: При підтримуючому лікуванні діапазон дозування зазвичай становить 200-400 мг (1-2 мл) кожні 2-4 тижні. Деяким пацієнтам можуть бути потрібні більш високі дози або коротші інтервали між ін'єкціями. Якщо обсяг внутрішньом'язового розчину (200 мг/мл), що вводиться, перевищує 2-3 мл, то краще використовувати розчин більшої концентрації (КЛОПІКСОЛ ДЕПО 500 мг/мл). КЛОПІКСОЛ ДЕПО 500 мг/мл: зазвичай вводять 250-750 мг (0,5-1,5 мл) кожні 1-4 тижні. При переході від лікування пероральним КЛОПІКСОЛОМ або КЛОПІКСОЛОМ-АКУФАЗ на підтримуюче лікування КЛОПІКСОЛОМ ДЕПО слід керуватися наступною схемою: Перехід від перорального КЛОПІКСОЛу на КЛОПІКСОЛ ДЕПО внутрішньом'язово: Пероральна добова доза КЛОПІКСОЛУ (мг) х 8 = КЛОПІКСОЛ ДЕПО (мг) внутрішньом'язово через 2 тижні. Пацієнтам слід продовжувати приймати КЛОПІКСОЛ перорально протягом першого тижня після першої ін'єкції, але у зменшеній дозі. Перехід від КЛОПІКСОЛА-АКУФАЗ внутрішньом'язово на КЛОПІКСОЛ ДЕПО внутрішньом'язово: Одночасно з останньою ін'єкцією КЛОПІКСОЛУ-АКУФАЗ слід призначити внутрішньом'язово 200-400 мг (1-2 мл) КЛОПІКСОЛУ ДЕПО. Повторні ін'єкції КЛОПІКСОЛУ ДЕПО проводять 1 раз на 2 тижні. При необхідності можуть бути використані вищі дози або коротші інтервали між ін'єкціями.ПередозуванняСимптоми: Сонливість, гіпо або гіпертермія, гіпотензія, екстрапірамідні симптоми, судоми, шок, кома. Лікування: Симптоматичне та підтримуюче. Повинні бути вжиті заходи, спрямовані на підтримання діяльності дихальної та серцево-судинної системи. Не слід використовувати епінефрину (адреналін), т.к. це може призвести до подальшого зниження артеріального тиску. Судоми можна усунути діазепамом, а екстрапірамідні симптоми біпериденом.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗлоякісний нейролептичний синдром (ЗНС) є рідкісним, але можливим ускладненням із летальним результатом при використанні нейролептиків. Основними симптомами ЗНС є гіпертермія, м'язова ригідність та порушення свідомості у поєднанні з дисфункцією вегетативної нервової системи (лабільний артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення). Крім негайного припинення прийому нейролептиків вкрай потрібне використання загальних підтримуючих заходів та симптоматичного лікування. При тривалій терапії, особливо у великих дозах, необхідно проводити ретельний контроль, періодично оцінюючи стан пацієнтів, щоб ухвалити рішення про зменшення підтримуючого дозування. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Можливий вплив КЛОПІКСОЛА ДЕПО на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. Тому на початку терапії необхідно виявити обережність доти, доки не буде визначено реакцію пацієнта на лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активної речовини: кломіфену цитрат – 50 мг; Допоміжні речовини: желатин – 2 мг, магнію стеарат – 2 мг, стеаринова кислота – 2 мг, тальк – 5 мг, крохмаль картопляний – 39 мг, лактози моногідрат – 100 мг. По 10 таблеток у флаконі коричневого скла з ПЕ кришкою з контролем першого розтину та амортизатором-гармошкою. 1 флакон разом з інструкцією із застосування у картонній пачці. По 10 таблеток у блістері з ПВХ/ПВДХ//Алюмінієва фольга. 1 блістер разом із інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі, плоскі таблетки з фаскою, білого, жовтувато-білого або сірувато-білого "СLO" на одній стороні таблетки, без або майже без запаху.Фармакотерапевтична групаАнтиестрогенний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому препарату внутрішньо кломіфен добре абсорбується із ШКТ. Метаболізм Кломіфен метаболізується у печінці. Піддається кишково-печінковій рециркуляції. Виведення T1/2 кломіфену становить 5-7 днів. Виводиться переважно з жовчю.ФармакодинамікаАнтиестрогенний препарат нестероїдної структури. Механізм дії обумовлений специфічним зв'язуванням з естрогенними рецепторами яєчників та гіпофізу. При низькому вмісті в організмі естрогенів виявляє помірний естрогенний ефект, при високому вмісті – антиестрогенну дію. У малих дозах посилює секрецію гонадотропінів (пролактину, ФСГ та ЛГ), стимулює овуляцію; у високих дозах гальмує секрецію гонадотропінів. Гестагенної та андрогенної активності не має.Показання до застосуванняпечінкова та/або ниркова недостатність; кіста яєчника (за винятком синдрому полікістозу яєчників); пухлина чи гіпофункція гіпофіза; порушення функції щитовидної залози; порушення функції надниркових залоз; метрорагія неясної етіології; тривало існуючі або недавно розвинені порушення зору; новоутворення статевих органів; ендометріоз; недостатність функції яєчників і натомість гіперпролактинемії; вагітність; лактація (грудне вигодовування); непереносимість галактози, лактазна недостатність або мальабсорбція глюкози; - підвищена чутливість до компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяВизначення частоти побічних ефектів: часто -> 1%; рідко -<1%. З боку системи травлення: нудота, блювання; рідко – гастралгія, метеоризм, діарея, синдром гострого живота, підвищення апетиту. З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість; рідко – уповільнення психічних та рухових реакцій, підвищена збудливість, депресія, безсоння. З боку органів чуття: порушення зору (в т.ч. порушення сприйняття світла, двоїння, розмитість контурів, світлобоязнь). З боку сечовивідної системи: почастішання сечовипускання, поліурія. З боку статевої системи: біль унизу живота, сухість піхви. З боку ендокринної системи: ущільнення молочних залоз, дисменорея, патологічна маткова кровотеча, збільшення розмірів яєчника (в т.ч. кістозне); рідко – болючість у ділянці грудних залоз. При лікуванні кломіфеном підвищується ймовірність багатоплідної вагітності, позаматкової вагітності, ендометріозу, зростання наявної фіброми матки. Можливе кістозне збільшення яєчників, особливо при синдромі Штейна-Левенталя. У цих випадках розмір яєчників може досягати 4-8 см. При цьому слід стежити за температурою тіла та припинити лікування, як тільки вона стане двофазною. Дерматологічні реакції: рідко – алопеція. З боку обміну речовин: рідко – збільшення чи зменшення маси тіла. Алергічні реакції: рідко – висипання, кропив'янка, алергічний дерматит, вазомоторні розлади. Інші: відчуття припливу крові до обличчя з почуттям жару (припиняються після закінчення прийому препарату).Взаємодія з лікарськими засобамиСумісний із препаратами гонадотропних гормонів.Спосіб застосування та дозиПри безплідності доза та тривалість курсу лікування залежать від чутливості (реакції на препарат) яєчників. Пацієнткам з регулярним менструальним циклом рекомендується розпочинати лікування на 5-й день циклу (або на 3-й день циклу при ранній овуляції або тривалості фолікулярної фази менше 12 днів). При аменореї лікування можна розпочинати будь-якого дня. Схема I: 50 мг на добу протягом 5 днів з одночасним контролем реакції яєчників за допомогою клінічних та лабораторних досліджень. Овуляція зазвичай настає між 11 та 15 днями циклу. Якщо таке лікування не призводить до овуляції, слід застосовувати схему II. Схема II: з 5 дня наступного циклу призначають по 100 мг на добу протягом 5 днів. Якщо в цей час овуляція не спостерігається, слід ще раз повторити ту ж схему (по 100 мг на добу). У разі продовження ановуляції прийом препарату слід перервати на 3 місяці, а потім повторити лікування протягом 3 місяців. При неефективності другого курсу подальше лікування препаратом також неефективне. Максимальна загальна доза препарату, яка приймається протягом кожного курсу, становить 750 мг. При синдромі полікістозу яєчників у зв'язку з тенденцією до гіперстимуляції початкова доза препарату становить 50 мг на добу. При постконтрацептивній аменореї препарат слід призначати у дозі 50 мг на добу щодня. Як правило, при застосуванні схеми І п'ятиденний курс лікування виявляється успішним. Чоловікам відповідно до показань препарат призначають по 50 мг 1-2 рази на добу протягом 6 тижнів під систематичним контролем спермограми.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, вазомоторні реакції, відчуття припливу крові до обличчя, порушення зору (зниження гостроти зору, спалаху, худоби), збільшення яєчників та біль у тазових органах та в животі. Лікування: заходи, спрямовані на виведення кломіфену з організму; проведення підтримуючої терапії. Дані щодо можливості виведення кломіфену при діалізі відсутні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку прийому рекомендується досліджувати функцію печінки. Перед початком лікування слід провести ретельне гінекологічне обстеження. Лікування починають, коли сумарний вміст гонадотропіну в сечі нормальний або нижче за нижню межу норми, стан яєчників при пальпації в нормі, функції щитовидної залози та надниркових залоз відповідають нормі. У разі відсутності овуляції до початку застосування препарату слід виключити чи вилікувати решту можливих форм безпліддя. При виникненні на фоні прийому препарату збільшення яєчників або кістозних змін лікування слід припинити доти, доки розмір яєчників не повернеться до норми. Надалі прийом можна відновити, але зменшити дозу препарату чи тривалість лікування. У процесі лікування необхідне постійне спостереження гінеколога, слід контролювати функції яєчників, проводити дослідження піхви, спостерігати за феноменом "зіниці". Часто під час курсу лікування важко визначити момент овуляції, також спостерігається недостатність жовтого тіла. Тому після зачаття рекомендується здійснити профілактичне лікування прогестероном. Підвищує ймовірність розвитку багатоплідної вагітності. Препарат протипоказаний пацієнтам із непереносимістю галактози, лактазною недостатністю чи мальабсорбцією глюкози, т.к. кожна таблетка містить 100 мг лактози. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Оскільки препарат може викликати порушення зору, у період лікування пацієнти повинні бути обережними при керуванні автотранспортом та зайняття іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 р.: Діюча речовина: клотримазол – 10 мг; Допоміжна речовина: пропіленгліколь – 990 мг. По 15, 20, 25 мл препарату у флакони світлозахисного скла або у флакони з поліетилену або з поліетилентерефталату, закупорені поліетиленовими пробками або пробками-крапельницями, з кришками нагвинчувані, або нагвинчуються з контролем першого розтину, кришок та кришок-крапельниць без пробки. На флакони наклеюють етикетку з паперу або етикетку, що самоклеїться. Кожен флакон разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у пачку з картону. По 10, 20, 50 флаконів з відповідною кількістю інструкцій з медичного застосування поміщають у картонну коробку або ящик з гофрованого картону (для стаціонарів).Опис лікарської формиПрозора від безбарвної до майже безбарвної, із жовтуватим або коричневим відтінком, в'язка рідина. Допускається слабкий специфічний запах.Фармакотерапевтична групаПротигрибковий засіб.ФармакокінетикаФармакокінетичні дослідження після нанесення клотримазолу на інтактну або запалену шкіру встановили, що клотримазол погано всмоктується через шкіру і практично не має системної дії. Максимальні концентрації клотримазолу в сироватці крові були нижчими за межу виявлення 0,001 мкг/мл.ФармакодинамікаКлотримазол - похідний імідазол, протигрибковий засіб широкого спектру дії для зовнішнього застосування. Протигрибковий ефект пов'язаний з порушенням синтезу ергостеролу, що входить до складу клітинної мембрани грибів, що змінює проникність цитоплазматичної мембрани та викликає подальший лізис клітини. У малих концентраціях діє фунгістатично, у великих - фунгіцидно, причому не тільки на клітини, що проліферують. У фунгіцидних концентраціях взаємодіє з мітохондріальними та пероксидазними ферментами, внаслідок чого відбувається збільшення концентрації перекису водню до токсичного рівня, що також сприяє руйнуванню грибкових клітин. Клотримазол має широкий протигрибковий спектр дії in vitro та in vivo, включаючи дерматофіти, дріжджоподібні та плісняві гриби. За певних аналітичних умов показники мінімальної переважної концентрації для цих типів грибів знаходяться в діапазоні від 0,062 до 8,0 мкг/мл субстрату. Ефективний щодо збудника різнобарвного лишаю Pityriasis versicolor (Malassezia furfur). Крім протигрибкової дії, клотримазол має антимікробну дію щодо грампозитивних (стафілококи, стрептококи) та грамнегативних бактерій (Bacteroides, Gardnerella vaginalis). In vitro клотримазол пригнічує розмноження Corinebacteria та грампозитивних коків - за винятком ентерококів - у концентраціях 0,5-10 мкг/мл субстрату. Клотримазол не впливає на лактобацили.Спочатку резистентні варіанти чутливих грибів зустрічаються дуже рідко; розвиток вторинної резистентності у чутливих грибів також відзначається у виняткових випадках у терапевтичних умовах.Показання до застосуванняГрибкові захворювання шкіри, викликані дерматофітами, дріжджовими (включаючи рід Candida), цвілевими та іншими грибами та збудниками, чутливими до клотримазолу.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до клотримазолу або допоміжної речовини (пропіленгліколю).Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування препарату у вагітних жінок обмежені. В експериментальних дослідженнях на тваринах виявлено наявність репродуктивної токсичності клотримазолу при пероральному введенні у високих дозах. При зовнішньому застосуванні клотримазолу негативний вплив на репродуктивну систему не очікується. Можливе застосування клотримазолу під час вагітності під наглядом лікаря. Період грудного вигодовування Клінічні дані про застосування препарату у жінок, що годують, обмежені. Експериментальні дослідження на тваринах свідчать, що клотримазол екскретується в грудне молоко. Ризик для дитини цілком не виключений. Питання доцільності застосування препарату під час грудного вигодовування має вирішуватися індивідуально після консультації лікаря, якщо потенційна користь матері перевищує можливий ризик для дитини. При необхідності слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування.Побічна діяПри застосуванні препарату можливі такі побічні ефекти: Порушення з боку імунної системи: алергічна реакція (проявляється кропив'янкою, задишкою, артеріальною гіпотензією, непритомністю). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж, пухирі, лущення, біль/дискомфорт, набряк, печіння, роздратування, еритема, поколювання. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиАмфотерицин, натаміцин знижують ефективність клотримазолу при одночасному застосуванні.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Розчин наносять тонким шаром 2-3 рази на день на попередньо очищені (із застосуванням мила з нейтральним значенням pH) та сухі уражені ділянки шкіри та акуратно втирають. Кілька крапель достатньо, щоб обробити сферу застосування розміром з долоню руки. Тривалість лікування залежить від тяжкості захворювання, локалізації патологічних змін та ефективності терапії. Для запобігання рецидивам терапію рекомендується продовжити протягом 2 тижнів після усунення симптомів захворювання. Відсутня необхідність корекції дози у пацієнтів молодого та літнього віку. Якщо після лікування не настає або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки відповідно до того способу застосування та в дозах, які вказані в інструкції. У разі потреби, будь ласка, проконсультуйтеся з лікарем.ПередозуванняПри застосуванні препарату відповідно до інструкції із застосування передозування малоймовірне. Випадки передозування при зовнішньому застосуванні клотримазолу не описані. При випадковому прийомі препарату внутрішньо, можлива поява таких симптомів як нудота, блювання, запаморочення. Лікування: симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиТільки для зовнішнього застосування. Уважно прочитайте інструкцію із застосування перед тим, як розпочати застосування препарату. Збережіть інструкцію, вони можуть знадобитися знову. Якщо у Вас виникли запитання, зверніться до лікаря. Лікарський засіб, яким Ви лікуєтеся призначено особисто Вам, і його не слід передавати іншим особам, оскільки він може завдати їм шкоди навіть за наявності тих самих симптомів, що й у Вас. З появою алергічних реакцій чи подразнення у місці нанесення препарату лікування припиняють. Для запобігання реінфікування слід дотримуватися правил гігієни. Якщо клінічні ознаки інфекції зберігаються після лікування, слід провести повторне мікробіологічне дослідження з метою підтвердження діагнозу. Не рекомендується нанесення препарату на шкіру в області очей. У пацієнтів із печінковою недостатністю слід періодично контролювати функціональний стан печінки. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат не впливає на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
180,00 грн
157,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 100 мл: камфора 10 г. 40 мл – флакони темного скла (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиРозчин для зовнішнього застосування спиртової 2%.Фармакотерапевтична групаЗасіб рослинного походження. При зовнішньому застосуванні має протимікробну, місцевоподразнюючу, аналгетичну та протизапальну дію; при парентеральному введенні - аналептична, кардіотонічна, вазоконстрикторна та відхаркувальна дія. Порушуючи чутливі нервові закінчення шкіри, рефлекторно покращує трофіку органів та тканин. При підшкірному введенні стимулює дихальний та судинно-руховий центри довгастого мозку. Підсилює обмінні процеси у міокарді, підвищуючи його чутливість до впливу симпатичних нервів. Підвищує тонус венозних судин, збільшує приплив крові до серця, коронарний кровотік, кровопостачання мозку та легень. Виділяючись із організму через дихальні шляхи, сприяє відділенню мокротиння.ФармакокінетикаПісля підшкірного введення камфора добре проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр, виділяється з грудним молоком. Виводиться нирками (70%), а також через легені (20%) та з жовчю (10%).Клінічна фармакологіяПрепарат з аналгезуючою та місцевоанестезуючою дією для зовнішнього застосування.Показання до застосуванняЗовнішньо: міозити, невралгії, профілактика пролежнів. П/к: серцева недостатність, колапс, пригнічення дихального центру при інфекційних захворюваннях (в т.ч. при пневмонії), при отруєнні снодійними засобами та опіоїдними анальгетиками.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до камфори. Епілепсія (для підшкірного введення). Порушення цілісності шкірних покривів (для зовнішнього застосування).Вагітність та лактаціяВраховуючи високу проникність камфори через гематоенцефалічний бар'єр, плацентарний бар'єр і в грудне молоко, застосування камфори при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) необхідно проводити з обережністю. Застосування у дітей З обережністю слід застосовувати у дітей.Побічна діяПри зовнішньому застосуванні: шкірні алергічні реакції, подразнення шкіри. При підшкірному введенні: головний біль, запаморочення, олеогранулема (в місці ін'єкції), жирова емболія (при попаданні в судину).Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань та застосовуваної лікарської форми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у дітей.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКрем - 100 г: Активна речовина: клотримазол 1 г Допоміжні речовини: бензиловий спирт – 1 г, цетостеариловий спирт – 11.5 г, октилдодеканол – 10 г, полісорбат 60 – 1.5 г, сорбітан стеарат – 2 г, спермацет синтетичний – 3 г, вода – 71 г. 20 г – туби алюмінієві (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиКрем для зовнішнього застосування 1% як однорідної маси білого кольору.Фармакотерапевтична групаКлотримазол пригнічує ріст і розподіл мікроорганізмів і, залежно від концентрації, може чинити фунгістатичну (що затримує та зупиняє ріст клітин грибів) або фунгіцидну (що призводить до загибелі грибів) дію. Клотримазол пригнічує синтез ергостеролу та зв'язується з фосфоліпідами клітинної мембрани гриба, що призводить до зміни проникності мембран клітин. У більш високих концентраціях клотримазол спричиняє пошкодження клітинних мембран за механізмами, що не залежать від синтезу стеролів. Клотримазол також порушує процеси життєдіяльності в клітині гриба, пригнічуючи утворення компонентів, необхідних для побудови життєво важливих клітинних структур (білків, жирів, ДНК, полісахаридів), ушкоджує нуклеїнові кислоти та збільшує виведення калію. Зрештою, вплив клотримазолу на грибкові клітини призводить до їх загибелі. Клотримазол характеризується широким спектром протигрибкової та антибактеріальної активності: дерматофіти (Epidermophyton floccosum, Microsporum canis, Trichophyton mentagrophytes, Trichophyton rubrum), дріжджі (Candida spp., Cryptococcus neoformans), диморф vaginalis). Також він активний щодо деяких грампозитивних бактерій. При вивченні ефективності клотримазолу в лабораторних умовах поза організмом людини (in vitro) виявлено широкий спектр його фунгістатичної та фунгіцидної активності. Він впливає на міцелій дерматофітів (Trichophyton, Microsporum, Epidermophyton) аналогічно гризеофульвіну, а його дія на гриби (Candida) аналогічна дії полієнів (амфотерицину В і ністатину). У концентраціях менше 1 мкг/мл клотримазол пригнічує розвиток більшості штамів хвороботворних грибів, що належать до Trichophyton rubrum, Trichophyton mentagrophytes, Epidermophyton floccosum, Microsporum canis. У концентрації 3 мкг/мл клотрімазол пригнічує розвиток більшості інших бактерій: Pityrosporum orbiculare, Aspergillus fumigatus, роду Candida, в т.ч. Candida albicans, деяких штамів Staphylococcus aureus, Streptococcus pyogenes, а також деяких штамів Proteus vulgaris та Salmonella. Клотримазол активний щодо Sporothrix, Cryptococcus, Cephalosporium, Fusarium. У концентраціях понад 100 мкг/мл він ефективний щодо Trichomonas vaginalis. Гриби, стійкі до клотримазолу, зустрічаються дуже рідко; є дані лише з окремих штамів Candida guilliermondii. Не повідомлялося про розвиток стійкості у чутливих до клотримазолу грибів після пасажу Candida albicans та Trichophyton mentagrophytes. Не описано випадків розвитку стійкості до клотримазолу у штамів Candida albicans, які стійкі до полієнових антибіотиків внаслідок хімічної мутації.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Фармакокінетичні дослідження показали, що клотримазол практично не всмоктується у системний кровообіг при нанесенні препарату на непошкоджені або запалені ділянки шкіри. Концентрації клотримазолу в сироватці крові були нижчими за межу виявлення (0.001 мкг/мл), підтверджуючи той факт, що клотримазол при зовнішньому застосуванні не призводить до клінічно значущих системних ефектів або побічних дій. Метаболізм та виведення Клотримазол розпадається в печінці до неактивних речовин, що виводяться з організму через нирки та кишечник.Клінічна фармакологіяПротигрибковий препарат для зовнішнього застосування.Показання до застосуванняДля зовнішнього лікування грибкових захворювань шкіри, спричинених дерматофітами, дріжджоподібними грибами, цвілевими грибами, а також збудниками, чутливими до клотримазолу: мікози стоп, кистей, тулуба, шкірних складок; кандидозний вульвіт, кандидозний баланіт; різнобарвний лишай, еритразму; грибкові інфекції зовнішнього вухаПротипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до клотримазолу або до інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Клотримазол при вагітності допускається лише у випадку, якщо на думку лікаря потенційна користь від застосування крему для матері перевищує можливий ризик плода. У проведених епідеміологічних дослідженнях не виявлено небажаних явищ щодо вагітності чи здоров'я плода під час застосування препарату Клотримазол. Застосування препарату Клотримазол у жінок у період грудного вигодовування допускається лише у випадку, якщо, на думку лікаря, потенційна користь від застосування крему для матері перевищує можливий ризик для дитини. Фертильність Даних немає.Побічна діяНебажані явища, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів та частоти народження. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та < 1/10), нечасто (≥1/1000 та < 1/100), рідко (≥1/10 000 та < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000, включаючи окремі випадки), невідомо (частота не може бути оцінена за наявними на даний момент даними). Категорії частоти було сформовано виходячи з постреєстраційного спостереження. З боку імунної системи: невідомо – алергічна реакція (що проявляється кропив'янкою, непритомністю, артеріальною гіпотензією, задишкою). З боку шкіри та підшкірних тканин: невідомо – висип, свербіж, пухирцеві висипання, лущення, біль або дискомфорт, набряк, печіння, роздратування.Спосіб застосування та дозиДля зовнішнього застосування. Крем слід наносити на уражені ділянки шкіри 2-3 рази на добу. Для профілактики рецидивів лікування слід продовжувати принаймні протягом двох тижнів після зникнення всіх симптомів інфекції. Крем слід наносити на чисті сухі ділянки ураженої шкіри (вимитою милом з нейтральним рН), на стопи крем слід наносити між пальцями. Тривалість лікування залежить від тяжкості захворювання, його локалізації, ефективності лікування. Тривалість лікування: дерматомікози – 3-4 тижні; еритразму - 2-4 тижні; різнобарвний лишай – 1-3 тижні; кандидозний вульвіт та баланіт – 1-2 тижні. Тривалість лікування може змінюватись відповідно до індивідуальних особливостей, але не рекомендується тривалість лікування менше 3 тижнів. Для профілактики рецидивів інфекції слід продовжувати застосування препарату протягом 1-2 тижнів після зникнення симптомів захворювання. Якщо після 7 днів лікування не настає покращення симптоматики, необхідно проконсультуватися з лікарем.ПередозуванняСимптоми: при випадковому прийомі препарату внутрішньо можлива поява запаморочення, нудоти, блювання. Лікування: при випадковому прийомі крему слід проводити симптоматичне лікування. При зовнішньому застосуванні препарату передозування малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНеобхідно уникати попадання крему на слизову оболонку очей. Чи не ковтати. Усі інфіковані області слід лікувати одночасно. До складу препарату Клотримазол входить цетостеариловий спирт, який може викликати місцеві реакції шкіри (наприклад, контактний дерматит). З появою симптомів підвищеної чутливості або роздратування лікування припиняють. Дані лабораторних досліджень свідчать про те, що використання контрацептивів, що містять латекс, може спричинити їх пошкодження при сумісному застосуванні з клотримазолом. Отже ефективність таких контрацептивів може знижуватися. Пацієнтам слід рекомендувати застосування альтернативних методів контрацепції протягом принаймні 5 днів після застосування клотримазолу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не повідомлялося про вплив клотримазолу на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКрем - 1 г: Активна речовина: клотрімазол 10 мг. Допоміжні речовини: цетиловий спирт, вазелін, гліцерол, твін-80, ніпагін, дистильована вода. 20 г – туби алюмінієві (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиКрем для зовнішнього застосування 1%; у вигляді однорідної маси від білого до біло-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаКлотримазол є похідним імідазолу. Протигрибковий засіб широкого спектра дії. Ефект препарату пов'язаний з порушенням синтезу ергостерину, що входить до складу клітинної мембрани грибів, що викликає зміну її структури та властивостей, та призводить до лізису клітини. При концентраціях 1 мкг/мл in vitro та більше 6 мкг/мл in vivo клотримазол діє фунгістатично. При концентраціях більше 10 мкг/мл має фунгіцидний ефект щодо більшості видів грибів, причому не тільки на проліфелюючі клітини. Candida має фунгіцидну дію при концентраціях 2 мкг/мл і вище. У фунгіцидних концентраціях взаємодіє з мітохондріальними та пероксидазними ферментами, внаслідок чого відбувається збільшення концентрації перекису водню до токсичного рівня, що також сприяє руйнуванню грибкових клітин. До клотримазолу чутливі дерматофіти, дріжджові гриби (роду Candida, Torulopsis glabrata, Rhodotorula), цвілеві гриби, а також збудник Pityriasis versicolor (різнобарвного лишаю) та збудник еритразми. Чинить антимікробну дію щодо грампозитивних (стафілококи, стрептококи) та грамнегативних бактерій (Bacteroides, Gardnerella vaginalis), а також щодо Trichomonas vaginalis, Malazessia furfur (збудник Pityriasis versicolor) та Corynebacterium minussim.ФармакокінетикаКлотримазол погано всмоктується через шкіру та слизові оболонки і практично не чинить системної дії. Концентрація в глибоких шарах епідермісу вище, ніж у дермі та підшкірній клітковині, і перевищує мінімальну переважну концентрацію для дерматофітів.Клінічна фармакологіяПротигрибковий препарат для зовнішнього застосування.Показання до застосуванняГрибкові захворювання шкіри, мікози шкірних складок, стоп; висівковий лишай, еритразму, поверхневі кандидози, викликані дерматофітами, дріжджовими (включаючи рід Candida), цвілевими та іншими грибами та збудниками, чутливими до клотримазолу; мікози, ускладнені вторинною піодермією.Протипоказання до застосуванняІ триместр вагітності; підвищена чутливість до клотримазолу або до інших компонентів препарату. З; обережністю -; період лактації.Вагітність та лактаціяПри клінічних та експериментальних дослідженнях не було встановлено, що застосування препарату при вагітності або в період годування груддю негативно впливає на здоров'я жінки або плода (дитини). Проте питання доцільності призначення препарату має вирішуватися індивідуально після консультації лікаря. Нанесення препарату безпосередньо на грудну залозу, що лактує, протипоказане.Побічна діяУ поодиноких випадках відзначаються ;місцеві реакції ;- свербіж, печіння, поколювання в місцях нанесення крему, поява еритеми, пухирів, набряку, подразнення та лущення шкіри. Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка.Взаємодія з лікарськими засобамиАмфотерицин, ністатин, натаміцин знижують ефективність клотримазолу при одночасному застосуванні. При застосуванні крему негативні взаємодії коїться з іншими засобами невідомі та їх слід очікувати, т.к. резорбційна здатність клотримазол дуже низька.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Крем наносять тонким шаром 2-3 рази/сут на попередньо очищені (із застосуванням мила з нейтральним значенням рН) і сухі уражені ділянки шкіри обережно втирають. Тривалість лікування залежить від тяжкості захворювання, локалізації патологічних змін та ефективності терапії. Лікування дерматомікозів; проводять не менше 4 тижнів,; висівкового лишая; При ;грибкових захворюваннях шкіри ніг ;терапію рекомендується продовжити ще протягом не менше 2 тижнів після усунення симптомів захворюванняПередозуванняЗастосування крему в підвищених дозах не викликає жодних реакцій та станів, небезпечних для життя. У разі непередбаченого способу застосування препарату (перорально) можливі наступні; симптоми:; анорексія, нудота, блювання, біль у животі, порушення функції печінки; рідко – сонливість, галюцинації, часте сечовипускання, шкірні алергічні реакції. У цих випадках необхідно прийняти активоване вугілля та звернутися до лікаря. Бережіть від дітей!Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат не призначений для використання у офтальмологічній практиці. Необхідно уникати контакту з очима. Не рекомендується нанесення препарату на шкіру в області очей. При лікуванні оніхомікозів необхідно стежити за тим, щоб нігтьові пластинки, що оброблялися, були коротко підстрижені або мали шорстку поверхню для кращого проникнення активної речовини. У цих випадках перевагу слід віддати розчину через кращі проникні властивості. З появою ознак гіперчутливості чи подразнення лікування припиняють. За відсутності ефекту протягом 4 тижнів слід підтвердити діагноз. При печінковій недостатності слід періодично контролювати функцію печінки.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКрем – 100 г. Діюча речовина: клотримазол – 2,0 г; Допоміжні речовини: сорбітан стеарат - 2,0 г, цетилпальмітат - 3,0 г, цетостеариловий спирт [цетиловий спирт 60 % та стеариловий спирт 40 %] - 10,0 г, полісорбат-60 - 1,5 г, октилдодеканол - 1 5 г, бензиловий спирт – 1,0 г, вода очищена – 67,0 г. Вагінальний крем 2%. По 20 г у туби алюмінієві. Тубу разом з одноразовими аплікаторами (3 шт.) для інтравагінального введення та інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОднорідний крем білого кольору без запаху.Фармакотерапевтична групаПротигрибковий засіб.ФармакокінетикаПри застосуванні клотримазолу інтравагінальна абсорбція становить 3 – 10 % введеної дози. Високі концентрації у вагінальному секреті та низькі концентрації у крові зберігаються протягом 48 - 72 год. У печінці метаболізується до неактивних метаболітів, що виводяться з організму нирками та через кишечник.ФармакодинамікаКлотримазол є протигрибковим засобом широкого спектра дії місцевого застосування. Антимікотичний ефект активної діючої речовини клотримазолу (похідне імідазолу) пов'язаний з порушенням синтезу ергостерину, що входить до складу клітинної мембрани грибів, що змінює проникність мембрани та викликає подальший лізис клітини. У малих концентраціях діє фунгістатично, а у великих фунгіцидно, причому не тільки на клітини, що проліферують. У фунгіцидних концентраціях взаємодіє з мітохондріальними та пероксидазними ферментами, внаслідок чого відбувається збільшення концентрації перекису водню до токсичного рівня, що також сприяє руйнуванню грибкових клітин. Ефективний щодо дерматофітів, дріжджоподібних, цвілевих грибів та найпростіших. Має антимікробну дію щодо грампозитивних (Streptococcus spp., Staphylococcus spp.) та анаеробів (Bacteroides spp., Gardnerella vaginalis). Клотримазол не впливає на лактобацили. In vitro у концентрації 0,5-10 мкг/мл клотримазол пригнічує розмноження бактерій сімейства Corinebacteria та грампозитивних коків (за винятком ентерококів); має трихомонацидну дію в концентрації 100 мкг/мл.Показання до застосуванняГенітальні інфекції, викликані дріжджоподібними грибами роду Candida (кандидозний вульвовагініт). У разі потреби, будь ласка, проконсультуйтеся з лікарем перед застосуванням лікарського засобу.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до клотримазолу або до інших компонентів препарату, особливо до цетостеарилового спирту. період менструації. І триместр вагітності. З обережністю Період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяЗастосування у І триместрі вагітності протипоказане. Питання доцільності застосування препарату у II-III триместрах вагітності має вирішуватися індивідуально після консультації лікаря. Застосування препарату в період грудного вигодовування допускається лише у випадку, якщо, на думку лікаря, потенційна користь від застосування крему для матері перевищує ризик для дитини.Побічна діяЗа даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), небажані ефекти класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100, 1/1000, 1/10000, Порушення з боку імунної системи: частота невідома: алергічні реакції з такими симптомами, як кропив'янка, непритомність, артеріальна гіпотензія, задишка. Порушення шлунково-кишкового тракту: частота невідома: біль у животі. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома: у разі підвищеної чутливості до активної речовини або до іншого компонента препарату, такого як цетостеариловий спирт, можуть виникнути алергічні реакції. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома: прискорене сечовипускання, інтеркурентний цистит. Порушення з боку статевих органів: частота невідома: свербіж, печіння, гіперемія та набряк слизової оболонки піхви, виразки слизової оболонки піхви, висипання, біль у ділянці малого тазу. Інші: частота невідома: біль голови, гастралгія. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри вагінальному введенні клотримазол знижує активність амфотерицину та інших полієнових антибіотиків. При одночасному застосуванні з натаміцином та ністатином активність клотримазолу може знижуватися. Одночасне застосування клотримазолу інтравагінально та такролімусу, сиролімусу перорально може призводити до підвищення концентрації останніх у плазмі крові, тому слід спостерігати за пацієнтками на предмет розвитку симптомів їх передозування, при необхідності з вимірюванням концентрацій у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиМісцево. Тільки для інтравагінального застосування. Протягом 6 послідовних днів один раз на добу ввечері перед сном вводити вміст заповненого аплікатора (приблизно 5 г) якомога глибше у піхву, в положенні лежачи на спині, зі злегка зігнутими ногами. Застосування вагінального крему за допомогою одноразового аплікатора: Відкрити тубу та прикрутити одноразовий аплікатор. Обережно стискаючи тубу, заповнити одноразовий аплікатор, доки поршень не видавиться повністю. Відкрутити аплікатор від туби. Вставити аплікатор якомога глибше у піхву (бажано у положенні лежачи на спині) і видавити вміст аплікатора, натиснувши на поршень. Витягти одноразовий аплікатор після використання та викинути. Застосовуйте препарат тільки відповідно до того способу застосування та в дозах, які вказані в інструкції із застосування. Повторний курс лікування можливий після консультації з лікарем. Якщо після лікування не настає або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем.ПередозуванняПри передозуванні можливі такі симптоми: запаморочення, нудота, блювання. Лікування. Специфічного антидоту немає. При випадковому прийомі слід проводити симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУважно прочитайте інструкцію із застосування перед тим, як розпочати застосування препарату. Збережіть інструкцію, вона може знадобитися знову. Якщо у Вас виникли запитання, зверніться до лікаря. Лікарський засіб, яким Ви лікуєтеся призначено особисто Вам, і його не слід передавати іншим особам, оскільки він може завдати їм шкоди навіть за наявності тих самих симптомів, що й у Вас. З появою алергічних реакцій чи подразнення у місці введення препарату лікування припиняють. Препарат не можна застосовувати під час менструації, лікування доцільно розпочинати після менструації. При одночасної інфекції статевих губ та прилеглих ділянок (кандидозний вульвіт) слід додатково проводити місцеве лікування препаратом клотримазол. У період вагітності лікування вагінальним кремом проводять без аплікатора. Для запобігання інфікуванню необхідно одночасне лікування статевих партнерів. У період лікування рекомендується утримуватись від статевих контактів. Під час лікування рекомендується скористатися засобами контрацепції. Ризик розриву презервативу або діафрагми збільшується при їх одночасному використанні із застосуванням препарату. Необхідно використати надійні методи контрацепції. Для запобігання реінфікування слід дотримуватися правил гігієни. Якщо клінічні ознаки інфекції зберігаються після лікування, слід провести повторне мікробіологічне дослідження з метою підтвердження діагнозу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат не впливає на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаУ складі 1 г крему містяться: Активні речовини: клобетазол пропіонат 500 мкг; Допоміжні речовини: пропіленгліколь, динатрію едетат, хлорокрезол, парафін рідкий, вазелін білий, гліцерил моностеарат, цетостеариловий спирт (цетиловий спирт 60%, стеариловий спирт 40%), полісорбат 40, тригліцериди декановий, кислота, ароматизатор хемодерм 841, очищена вода. По 25 г крему в алюмінієвих тубах, у картонній пачці 1 туба.Опис лікарської формиКрем для зовнішнього застосування 0,05% у вигляді білої, однорідної маси. Допускається слабкий специфічний запах.ФармакокінетикаВсмоктування: Середня Cmax клобетазолу пропіонату становить 0.63 нг/мл і досягається у плазмі через 13 годин після першої аплікації та через 8 годин після повторного нанесення на здорову шкіру 30 г клобетазолу пропіонату у вигляді 0.05% мазі. Через 10 годин після аплікації другої дози (30 г) клобетазолу пропіонату у вигляді крему його середня Cmax у плазмі трохи перевищує таку після нанесення мазі. Через 3 години після одноразового застосування 25 г 0.05% мазі клобетазолу пропіонату у пацієнтів з псоріазом та екземою середня Cmax препарату в плазмі становить 2.3 нг/мл та 4.6 нг/мл відповідно. При нанесенні на великі ділянки шкіри можливе всмоктування (пошкодження цілісності або запалення шкірних покривів посилює абсорбцію) та прояв системного ефекту. Метаболізм та виведення: Метаболізується в основному в печінці, невелика частина – у нирках. Виводиться із сечею.ФармакодинамікаПопереджає крайове скупчення нейтрофілів, зменшує запальну ексудацію та продукцію лімфокінів, гальмує міграцію макрофагів, знижує інтенсивність процесів інфільтрації та грануляції, надає місцевий протизапальний, протисвербіжний, протиалергічний антиексудативний ефект.Клінічна фармакологіяГКС для зовнішнього застосування.ІнструкціяЗастосовують зовнішньо. Крем або мазь наносять тонким шаром на уражені ділянки шкіри 1-2 десь у день.Показання до застосуванняПсоріаз (за винятком пустульозного та великого бляшкового псоріазу); екзема (різні форми); червоний плаский лишай; дискоїдний червоний вовчак; захворювання шкіри, стійкі до терапії менш активними глюкокортикостероїдами для місцевого застосування.РекомендуєтьсяКловейт крем рекомендується для терапії гострих запальних захворювань шкіри, зокрема. що супроводжуються розвитком мокнутия, а також для терапії запалення шкіри волосистої частини голови. Препарат рекомендується для короткочасного застосування.Протипоказання до застосуванняРожеві вугри; вульгарні вугри; рак шкіри; вузлова свербіта Гайда; періоральний дерматит; періанальний та генітальний свербіж; шкірні прояви сифілісу; пелюшковий висип; бактеріальні, вірусні та грибкові захворювання шкіри (в т.ч. простий герпес, вітряна віспа, туберкульоз шкіри, актиномікоз); поширений бляшковий та пустульозний псоріаз; вік до 1 року; вагітність; період лактації; підвищена чутливість до активної та допоміжної речовини препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказано в період вагітності та годування груддю. Дитячий вік до 1 року.Побічна діяДерматологічні реакції: печіння, свербіж шкіри, стероїдні вугри, сухість шкіри. при тривалому застосуванні – ослаблення бар'єрної функції шкіри. при тривалому застосуванні у високих дозах – атрофічні зміни шкіри, зокрема, її витончення, поява атрофічних смуг (стрій), розширення поверхневих кровоносних судин, особливо при накладенні оклюзійних пов'язок та при нанесенні препарату на ділянки шкіри зі складками. можуть розвинутися пігментація шкіри та гіпертрихоз. У поодиноких випадках лікування псоріазу кортикостероїдів для зовнішнього застосування (або їх скасування) провокує розвиток пустульозного псоріазу. При нанесенні на великі поверхні можливий розвиток системних побічних ефектів: гастрит, виразка слизової оболонки ШКТ, підвищення внутрішньоочного тиску, симптоми гіперкортицизму. Тривале призначення кортикостероїдів для зовнішнього застосування у великих дозах або нанесення їх на великі ділянки шкіри може супроводжуватися системною абсорбцією з подальшим розвитком симптомів гіперкортицизму. Ризик розвитку цього ускладнення підвищений у дітей, особливо при застосуванні оклюзійної пов'язки, при цьому пелюшка може виконувати роль такої пов'язки. За умови призначення препарату Кловейт дорослим пацієнтам у дозуванні не більше 50 г на тиждень, пригнічення функції гіпофізу та надниркових залоз має транзиторний характер із швидким їх відновленням одразу після закінчення курсу лікування. У поодиноких випадках препарат Кловейт може спричинити загострення симптомів захворювання.Спосіб застосування та дозиТривалість безперервного курсу лікування обмежується 3-4 тижнями. В особливо резистентних випадках, особливо за наявності гіперкератозу, протизапальний ефект препарату Кловейт може бути посилений за допомогою накладання на ніч на область застосування препарату пов'язки з поліетиленової плівки, що зазвичай супроводжується позитивним ефектом. При зміні оклюзійної пов'язки необхідно очистити шкіру. Надалі досягнутий ефект вдається підтримувати без застосування оклюзійної пов'язки.ПередозуванняРозвиток гострого передозування є малоймовірним. Однак, у разі хронічного передозування або неправильного застосування можуть розвинутись симптоми гіперкортицизму, що потребує поступового відміни препарату під наглядом лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід уникати призначення кортикостероїдів для зовнішнього застосування протягом тривалого часу, особливо при лікуванні дітей молодшого віку, тому що при цьому може статися пригнічення функції надниркових залоз. Застосування препарату Кловейт у дітей вимагає спостереження лікаря не менше 1 разу на тиждень. На обличчі частіше, ніж інших ділянках тіла, можуть виникнути атрофічні зміни шкіри внаслідок тривалого застосування зовнішніх ГКС. Не слід наносити препарат у сфері очей, т.к. використання препарату в періорбітальній ділянці може викликати розвиток глаукоми. Лікування псоріазу кортикостероїдів для зовнішнього застосування може супроводжуватися розвитком рецидивів захворювання, толерантності до препарату, генералізованої пустульозної форми захворювання, місцевих або системних токсичних реакцій через порушення бар'єрної функції шкіри, тому особливо важливе уважне спостереження за пацієнтом. При приєднанні вторинної інфекції слід проводити відповідну антибактеріальну терапію. За будь-яких ознак генералізації інфекції необхідно припинити зовнішнє застосування кортикостероїдів і провести відповідне лікування антибактеріальними препаратами. Теплі вологі умови, що створюються при накладенні оклюзійної пов'язки, сприяють виникненню бактеріальної інфекції, тому обов'язково слід очищати шкіру перед накладанням нової пов'язки. Крем не рекомендується розводити. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами: Застосування препарату не впливає на здатність пацієнта до виконання роботи, що вимагає підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаУ складі 1 г крему містяться: Активні речовини: клобетазол пропіонат 500 мкг; Допоміжні речовини: пропіленгліколь - 100 мг, динатрію едетат - 0.2 мг, хлорокрезол - 1 мг, парафін рідкий - 23 мг, вазелін білий - 252 мг, гліцерил моностеарат - 31 мг, цетостеариловий спирт (цетиловий спирт 0%) - 69 мг, полісорбат 40 - 53 мг, тригліцериди деканової та октанової кислот - 15 мг, кремнію діоксид колоїдний - 1 мг, натрію цитрат - 0.5 мг, лимонна кислота - 0.5 мг, ароматизатор хемодерм 841 - 0.3 мг, вода очищена р. По 25 г мазі у алюмінієвих тубах, у картонній пачці 1 туба.Опис лікарської формиМазь для зовнішнього застосування 0,05% у вигляді білої, однорідної маси. Допускається слабкий специфічний запах.ФармакокінетикаВсмоктування: Середня Cmax клобетазолу пропіонату становить 0.63 нг/мл і досягається у плазмі через 13 годин після першої аплікації та через 8 годин після повторного нанесення на здорову шкіру 30 г клобетазолу пропіонату у вигляді 0.05% мазі. Через 10 годин після аплікації другої дози (30 г) клобетазолу пропіонату у вигляді крему його середня Cmax у плазмі трохи перевищує таку після нанесення мазі. Через 3 години після одноразового застосування 25 г 0.05% мазі клобетазолу пропіонату у пацієнтів з псоріазом та екземою середня Cmax препарату в плазмі становить 2.3 нг/мл та 4.6 нг/мл відповідно. При нанесенні на великі ділянки шкіри можливе всмоктування (пошкодження цілісності або запалення шкірних покривів посилює абсорбцію) та прояв системного ефекту. Метаболізм та виведення: Метаболізується в основному в печінці, невелика частина – у нирках. Виводиться із сечею.ФармакодинамікаПопереджає крайове скупчення нейтрофілів, зменшує запальну ексудацію та продукцію лімфокінів, гальмує міграцію макрофагів, знижує інтенсивність процесів інфільтрації та грануляції, надає місцевий протизапальний, протисвербіжний, протиалергічний антиексудативний ефект.Клінічна фармакологіяГКС для зовнішнього застосування.ІнструкціяЗастосовують зовнішньо. Крем або мазь наносять тонким шаром на уражені ділянки шкіри 1-2 десь у день.Показання до застосуванняПсоріаз (за винятком пустульозного та великого бляшкового псоріазу); екзема (різні форми); червоний плаский лишай; дискоїдний червоний вовчак; захворювання шкіри, стійкі до терапії менш активними глюкокортикостероїдами для місцевого застосування.РекомендуєтьсяКловейт крем рекомендується для терапії гострих запальних захворювань шкіри, зокрема. що супроводжуються розвитком мокнутия, а також для терапії запалення шкіри волосистої частини голови. Препарат рекомендується для короткочасного застосування.Протипоказання до застосуванняРожеві вугри; вульгарні вугри; рак шкіри; вузлова свербіта Гайда; періоральний дерматит; періанальний та генітальний свербіж; шкірні прояви сифілісу; пелюшковий висип; бактеріальні, вірусні та грибкові захворювання шкіри (в т.ч. простий герпес, вітряна віспа, туберкульоз шкіри, актиномікоз); поширений бляшковий та пустульозний псоріаз; вік до 1 року; вагітність; період лактації; підвищена чутливість до активної та допоміжної речовини препарату.Вагітність та лактаціяПротипоказано в період вагітності та годування груддю. Дитячий вік до 1 року.Побічна діяДерматологічні реакції: печіння, свербіж шкіри, стероїдні вугри, сухість шкіри. при тривалому застосуванні – ослаблення бар'єрної функції шкіри. при тривалому застосуванні у високих дозах – атрофічні зміни шкіри, зокрема, її витончення, поява атрофічних смуг (стрій), розширення поверхневих кровоносних судин, особливо при накладенні оклюзійних пов'язок та при нанесенні препарату на ділянки шкіри зі складками. можуть розвинутися пігментація шкіри та гіпертрихоз. У поодиноких випадках лікування псоріазу кортикостероїдів для зовнішнього застосування (або їх скасування) провокує розвиток пустульозного псоріазу. При нанесенні на великі поверхні можливий розвиток системних побічних ефектів: гастрит, виразка слизової оболонки ШКТ, підвищення внутрішньоочного тиску, симптоми гіперкортицизму. Тривале призначення кортикостероїдів для зовнішнього застосування у великих дозах або нанесення їх на великі ділянки шкіри може супроводжуватися системною абсорбцією з подальшим розвитком симптомів гіперкортицизму. Ризик розвитку цього ускладнення підвищений у дітей, особливо при застосуванні оклюзійної пов'язки, при цьому пелюшка може виконувати роль такої пов'язки. За умови призначення препарату Кловейт дорослим пацієнтам у дозуванні не більше 50 г на тиждень, пригнічення функції гіпофізу та надниркових залоз має транзиторний характер із швидким їх відновленням одразу після закінчення курсу лікування. У поодиноких випадках препарат Кловейт може спричинити загострення симптомів захворювання.Спосіб застосування та дозиТривалість безперервного курсу лікування обмежується 3-4 тижнями. В особливо резистентних випадках, особливо за наявності гіперкератозу, протизапальний ефект препарату Кловейт може бути посилений за допомогою накладання на ніч на область застосування препарату пов'язки з поліетиленової плівки, що зазвичай супроводжується позитивним ефектом. При зміні оклюзійної пов'язки необхідно очистити шкіру. Надалі досягнутий ефект вдається підтримувати без застосування оклюзійної пов'язки.ПередозуванняРозвиток гострого передозування є малоймовірним. Однак, у разі хронічного передозування або неправильного застосування можуть розвинутись симптоми гіперкортицизму, що потребує поступового відміни препарату під наглядом лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід уникати призначення кортикостероїдів для зовнішнього застосування протягом тривалого часу, особливо при лікуванні дітей молодшого віку, тому що при цьому може статися пригнічення функції надниркових залоз. Застосування препарату Кловейт у дітей вимагає спостереження лікаря не менше 1 разу на тиждень. На обличчі частіше, ніж інших ділянках тіла, можуть виникнути атрофічні зміни шкіри внаслідок тривалого застосування зовнішніх ГКС. Не слід наносити препарат у сфері очей, т.к. використання препарату в періорбітальній ділянці може викликати розвиток глаукоми. Лікування псоріазу кортикостероїдів для зовнішнього застосування може супроводжуватися розвитком рецидивів захворювання, толерантності до препарату, генералізованої пустульозної форми захворювання, місцевих або системних токсичних реакцій через порушення бар'єрної функції шкіри, тому особливо важливе уважне спостереження за пацієнтом. При приєднанні вторинної інфекції слід проводити відповідну антибактеріальну терапію. За будь-яких ознак генералізації інфекції необхідно припинити зовнішнє застосування кортикостероїдів і провести відповідне лікування антибактеріальними препаратами. Теплі вологі умови, що створюються при накладенні оклюзійної пов'язки, сприяють виникненню бактеріальної інфекції, тому обов'язково слід очищати шкіру перед накладанням нової пов'язки. Мазь не рекомендується розводити. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами: Застосування препарату не впливає на здатність пацієнта до виконання роботи, що вимагає підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. амлодипіну безілат (амлодипіну бесілат) (13,870 мг), що еквівалентно амлодипіну (10 мг), індапамід (2,5 мг), периндоприлу ербумін В субстанція-гранули (40,824 мг); речовина субстанції-гранул: периндоприлу ербумін (8,0 мг); Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна (31,6 мг), кальцію хлорид гексагідрат (2,4 мг); Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (158,826 мг), крохмаль прежелатинізований (42,0 мг), карбоксиметилкрохмаль натрію (16,8 мг), натрію гідрокарбонат (1,520 мг), кремнію діоксид колоїдний (0,860 мг), магнію ). Таблетки 10 мг +2,5 мг +8 мг: круглі, двоопуклі таблетки з фаскою з двох сторін і ризиком на одній стороні, білого або майже білого кольору. 30 шт. в упаковці.Фармакотерапевтична групаДальнєва – комбінований антигіпертензивний препарат. Периндоприл – інгібітор АПФ. АПФ або кіназа 2 є екзопептидазою, що здійснює перетворення ангіотензину 1 на судинозвужувальну речовину - ангіотензин 2, крім того АПФ руйнує брадикінін, що володіє судинорозширювальною дією, до неактивного гектапептиду. Пригнічення активності АПФ призводить до зниження ангіотензину 2, підвищення активності реніну в плазмі крові та послаблення секреції альдостерону. Оскільки АПФ також руйнує брадикінін, пригнічення АПФ призводить до підвищення активності калікреїн-кінінової системи. Периндоприл діє через свій активний метаболіт, периндоприлат. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ. Периндоприл має терапевтичний ефект при будь-якому ступені артеріальної гіпертензії,знижуючи систолічний та діастолічний АТ у положенні лежачи і стоячи. Зменшує ОПСС, у результаті посилюється периферичний кровотік без змін частоти серцевих скорочень (ЧСС). Нирковий кровообіг, як правило, посилюється, тоді як СКФ не змінюється. Гіпотензивний ефект досягає свого максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому периндоприлу внутрішньо і зберігається протягом 24 годин. Гіпотензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального гіпотензивного ефекту. Зниження АТ розвивається швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахікардією. Припинення терапії не призводить до розвитку синдрому відміни. Периндоприл має судинорозширювальну дію,сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Амлодипін Похідне дигідропіридину - блокатор повільних кальцієвих каналів, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Блокує кальцієві канали, знижує трансмембранний перехід іонів кальцію в клітину (переважно у гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцитах). Антиангінальна дія обумовлена розширенням коронарних та периферичних артерій та артеріол: при стенокардії зменшує вираженість ішемії міокарда; розширюючи периферичні артеріоли, знижує ОПСС, зменшує постнавантаження на міокард, знижує потребу міокарда в кисні, розширюючи коронарні артерії та артеріоли у незмінених та ішемізованих зонах міокарда,збільшує надходження кисню до міокарда (особливо при вазоспастичній стенокардії); запобігає спазму коронарних артерій (в т.ч. викликаний курінням). У пацієнтів зі стабільною стенокардією разова добова доза збільшує толерантність до фізичного навантаження, збільшує час до приступу стенокардії та ішемічної депресії сегмента ST на ЕКГ, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину та інших нітратів. Чинить тривалий дозозалежний гіпотензивний ефект. Гіпотензивна дія обумовлена прямим вазодилатуючим впливом на гладкі м'язи судин. При артеріальній гіпертензії разова доза забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин (у положенні хворого лежачи та стоячи). Ортостатична гіпотензія при призначенні амлодипіну трапляється досить рідко.Не викликає зниження фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує рівень гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує ШКФ, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає жодного несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 год, тривалість ефекту - 24 год. Індапамід Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків (сечогінних).Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).і меншою мірою іонів калію і магнію, посилюючи цим діурез і знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).і меншою мірою іонів калію і магнію, посилюючи цим діурез і знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ІХС: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, а також до допоміжних речовин, що входять до складу препарату; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); шок, зокрема кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; ниркова недостатність (КК менше 60 мл/хв); тяжка печінкова недостатність, у тому числі печінкова енцефалопатія; рефрактерна гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; одночасне застосування препаратів, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років; враховуючи відсутність достатнього клінічного досвіду, не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів із нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації; з обережністю: печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі, системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу), пригнічення крові прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), ішемічна хвороба серця, атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія та уратним нефролітіазом), одночасне застосування дантролену, естрамустину, хірургічне втручання/загальна анестезія, лабільність АТ,проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69), перед процедурою аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) за допомогою декстран сульфату, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нир, обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів негроїдної раси.застосування у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів негроїдної раси.застосування у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяПротипоказано в період вагітності та годування груддю.Побічна діяАмлодипін: З боку системи кровотворення: лейкопенія/нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: Алергічні реакції. З боку обміну речовин: гіперглікемія. Психічні порушення: безсоння, лабільність настрою (зокрема. тривожність), депресія, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, тремор, гіпестезія, парестезія, зміни смаку, непритомність, м'язова гіпертонія, периферична невропатія. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, відчуття припливів крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт). З боку дихальної системи: задишка, риніт, кашель. З боку травної системи: біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, гіперплазія ясен, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів (АЛТ та АСТ). З боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж шкіри, висипання, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість, багатоформна ексудативна еритема. З боку скелетно-м'язової системи: артралгія, міалгія, спазми м'язів. З боку сечовивідної системи: хворобливе сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: імпотенція, гінекомастія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Інші: периферичні набряки, збільшення або зниження маси тіла, підвищена стомлюваність, астенія, біль у грудній клітці, біль у спині, біль різної локалізації, загальне нездужання. При застосуванні амлодипіну спостерігалися рідкісні випадки екстрапірамідного синдрому. Периндоприл/індапамід: З боку системи кровотворення: лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія при лікуванні інгібіторами АПФ у певних ситуаціях (після трансплантації нирки, на час діалізу) спостерігали розвиток анемії. З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості у пацієнтів, схильних до бронхообструктивних та алергічних реакцій. Психічні порушення: лабільність настрою (зокрема. тривожність), порушення сну. З боку нервової системи: запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома - непритомність. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: шум (дзвін) у вухах. З боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт), стенокардія, інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), поліморфна шлуночкова тахікардія за типом "бенкетує" (можливо з летальним результатом). З боку травної системи: біль у животі, нудота, біль в епігастрії, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, порушення смакового сприйняття, зниження апетиту, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця, печінкова енцефалопатія у пацієнтів із печінковою недостатністю. З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж шкіри, висипання, макуло-папульозний висип, підвищене потовиділення, багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, фоточутливість. Порушення з боку кістково-м'язової системи: спазми м'язів. З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: імпотенція. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Лабораторні та інструментальні дані: гіперкальціємія. Частота невідома - підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів АЛТ та АСТ, збільшення інтервалу QT на ЕКГ, підвищення концентрації креатиніну в сечі та плазмі крові, що проходить після відміни терапії, гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіповолемія, що призводять до дегідратації та ор. сечової кислоти та глюкози у плазмі крові, гіперкаліємія. Інші: астенія, можливе погіршення перебігу гострої форми системного червоного вовчаку.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування не рекомендується: препарати літію (може виникати оборотне підвищення концентрації літію у плазмі з розвитком інтоксикації); одночасне застосування з тіазидними діуретиками може сприяти додатковому підвищенню концентрації літію та зростанню ризику розвитку інтоксикації; одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується; одночасне застосування, що потребує особливої уваги: баклофен - можливе посилення антигіпертензивної дії; слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози гіпотензивних препаратів; одночасне застосування, що потребує уваги: гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори:при одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту; слід бути обережним при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ; кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид; зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та натрію внаслідок дії кортикостероїдів); альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) – посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії; аміфостин – можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну;трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії – посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 таблетці 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза препарату підбирається після попереднього титрування доз окремих активних компонентів препарату. Максимальна добова доза становить 10 мг амлодипіну + 2,5 мг індапаміду + 8 мг периндоприлу.ПередозуванняСимптоми: найбільш ймовірними симптомами при передозуванні є виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Іноді виражене зниження артеріального тиску супроводжується нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості, олігурією, яка може перейти в анурію (внаслідок гіповолемії); також можуть спостерігатися порушення водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Лікування: заходи невідкладної допомоги спрямовані на видалення препарату із шлунково-кишкового тракту: промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу; при вираженому зниженні артеріального тиску слід укласти пацієнта з підвищеним положенням нижніх кінцівок, при необхідності провести корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду); периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, видаляється за допомогою гемодіалізу; амлодипін тісно зв'язується з білками плазми, тому гемодіаліз неефективний; індапамід не видаляється за допомогою гемодіалізу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 13.87 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 10 мг, індапамід 2.5 мг, периндоприлу ербумін B субстанція-гранули*, 40.824 мг, що відповідає вмісту периндоприлу ербуміну 8 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 158.826 мг, крохмаль прежелатинізований – 42 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 16.8 мг, натрію гідрокарбонат – 1.52 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0.86 мг, магнію стеа. *Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна 31.6 мг, кальцію хлорид гексагідрат 2.4 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (9) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з фаскою з двох сторін і ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить периндоприлу ербумін (інгібітор АПФ), індапамід (тіазидоподібний діуретик) та амлодипін (блокатор кальцієвих каналів). Ця комбінація поєднує в собі властивості кожної з діючих речовин, які мають при цьому потенціювальну дію. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів зі стенокардією Принцметалу. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до "ішемічної" депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу в прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. На тлі прийому індапаміду зменшується гіпертрофія лівого шлуночка. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом). Периндоприл – інгібітор АПФ. АПФ, або кіназа II, є екзопептидазою, яка перетворює ангіотензин I на судинозвужувальну речовину - ангіотензин II, а також руйнує брадикінін, що має судинорозширювальні властивості, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл забезпечує наступні ефекти: знижує секрецію альдостерону; збільшує активність реніну плазми крові за принципом "негативного" зворотного зв'язку; при тривалому застосуванні знижує ОПСС – постнавантаження серця, що зумовлено, в основному, дією на м'язові та ниркові судини. Зниження ОПСС не супроводжується затримкою натрію та води та не викликає рефлекторну тахікардію. Дослідження показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю виявило: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу; збільшення периферичного кровотоку у м'язах. Крім того, було відзначено покращення результатів проби з фізичним навантаженням. Дія периндоприлу здійснюється за допомогою активного метаболіту – периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Периндоприл ефективний при лікуванні артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості, знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні лежачи і стоячи. Антигіпертензивний ефект досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо і зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і з нормальною активністю реніну в плазмі крові. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. Периндоприл має судинорозширюючі властивості та сприяє відновленню еластичності великих артерій, структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне застосування з тіазидним діуретиком посилює вираженість антигіпертензивної дії та знижує ризик розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію як на систолічний, так і на діастолічний АТ (у положенні стоячи та лежачи) незалежно від віку пацієнта. Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Терапевтичний ефект настає менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. У клінічних дослідженнях одночасне застосування периндоприлу та індапаміду посилювало вираженість антигіпертензивної дії порівняно з монотерапією кожним препаратом. Комбінація периндоприлу тертбутиламін (периндоприлу ербумін)/індапамід призводила до більш вираженого зниження гіпертрофії лівого шлуночка, ніж монотерапія еналаприлом. Найбільший вплив на гіпертрофію лівого шлуночка досягається при застосуванні периндоприлу тертбутиламіну (периндоприлу ербуміну) 8 мг/індапаміду 2.5 мг.ФармакокінетикаАмлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Сmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro ступінь зв'язування амлодипіну з білками плазми становить близько 97.5%. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Кінцевий T1/2 із плазми становить близько 35-50 год, що дозволяє приймати амлодипін 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої внутрішньо дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді, близько 60% – нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Індапамід Індапамід швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Сmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. T1/2 становить 14-24 год (у середньому 18 год). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції. Елімінується переважно нирками (70% прийнятої внутрішньо дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 год після прийому внутрішньо. Периндоприл є проліки, тобто. не має фармакологічної активності. Близько 27% дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кт. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) становить близько 20% і має дозозалежний характер. T1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Периндоприлат елімінується з організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при необхідності одночасної терапії амлодипіном, індапамідом та периндоприлом у дозах, що застосовуються у монотерапії окремих компонентів).Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ниркова недостатність (КК менше 60 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; тяжка печінкова недостатність, у т.ч. печінкова енцефалопатія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок, зокрема. кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; рефрактерна гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; одночасне застосування препаратів, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропридину, індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, а також до допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Враховуючи відсутність достатнього клінічного досвіду, не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів із нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю слід застосовувати дану комбінацію при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. ВКВ, склеродермія), терапії імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу). (прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), ІХС, атеросклерозі, цереброваскулярних захворюваннях, реноваскулярній гіпертензії, цукровому діабеті, хронічній серцевій недостатності (IV ФК за класифікацією NYHA), гіперурикемії (особливо нефролітіазом), одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, хірургічному втручанні/загальній анестезії, лабільності АТ,проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стані після трансплантації нирки, аортальному стенозі, пацієнтів похилого віку; пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано застосування цієї комбінації у пацієнтів віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10) 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Амлодипін З боку системи кровотворення: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. З боку обміну речовин: дуже рідко – гіперглікемія. Психічні порушення: нечасто – безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль; нечасто – тремор, гіпестезія, парестезія, зміни смаку, непритомність; дуже рідко – м'язова гіпертонія, периферична невропатія. З боку органу зору: нечасто – порушення зору (зокрема диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, відчуття припливів крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія); дуже рідко – інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт). З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота; нечасто – блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті; дуже рідко – гіперплазія ясен, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів (АЛТ та АСТ). З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, висипання, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема. З боку скелетно-м'язової системи: нечасто – артралгія, міалгія, спазми м'язів. З боку сечовивідної системи: нечасто – хворобливе сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – збільшення або зниження маси тіла, підвищена стомлюваність, астенія, біль у грудній клітці, біль у спині, біль різної локалізації, загальне нездужання. При застосуванні амлодипіну спостерігалися рідкісні випадки екстрапірамідного синдрому. Періндоприл/Індапамід З боку системи кровотворення: дуже рідко - лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, при лікуванні інгібіторами АПФ у певних ситуаціях (після трансплантації нирки, на час діалізу) спостерігали розвиток анемії. З боку імунної системи: нечасто – реакції підвищеної чутливості у пацієнтів, схильних до бронхообструктивних та алергічних реакцій. Психічні порушення: нечасто – лабільність настрою (в т.ч. тривожність), порушення сну. З боку нервової системи: часто - запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома - непритомність. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум (дзвін) у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт); дуже рідко – стенокардія, інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію); частота невідома - поліморфна шлуночкова тахікардія за типом "бенкетує" (можливо з летальним результатом). З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота, біль у епігастрії, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, порушення смакового сприйняття, зниження апетиту; дуже рідко – панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця; частота невідома – печінкова енцефалопатія у пацієнтів із печінковою недостатністю. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - свербіж шкіри, висип, макуло-папульозний висип; нечасто – підвищене потовиділення; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома – фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи: часто – спазми м'язів. З боку сечовидільної системи: нечасто – ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – гіперкальціємія; частота невідома - підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів АЛТ* та АСТ*, збільшення інтервалу QT на ЕКГ, підвищення концентрації креатиніну в сечі та плазмі крові, що відбувається після відміни терапії, гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіповолемія, що призводять до дегідратації та підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози у плазмі крові, гіперкаліємія. Інші: часто – астенія; нечасто - можливе погіршення перебігу гострої форми системного червоного вовчаку. * У більшості випадків пов'язано з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування амлодипіну та дантролену у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (рифампіцин, препарати звіробою продірявленого) може призводити до зниження концентрації амлодипіну в плазмі. Слід бути обережними при одночасному прийомі амлодипіну з індукторами ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, антибіотики групи макролідів (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Амлодипін посилює антигіпертензивну дію препаратів для гіпотензивної терапії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту. Індапамід Враховуючи ризик розвитку гіпокаліємії, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, дофетилід, ібутілід, ібутілід, (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіорілазин, трифторперазин), бензамідами (амісульпрід, /в, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин.Слід уникати одночасного застосування з переліченими вище препаратами при розвитку гіпокаліємії, проводити її корекцію, контролювати ЕКГ (інтервал QT). Одночасний прийом з амфотерицином В внутрішньовенно, системними глюко- та мінералокортикоїдами, тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику ШКТ, підвищує ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – корекція гіпокаліємії. Особливої обережності слід дотримуватися при одночасному застосуванні із серцевими глікозидами. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику ШКТ. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні слід контролювати вміст калію в плазмі крові та показники ЕКГ та за необхідності вирішити питання про доцільність продовження терапії. Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні метформіну підвищує ризик розвитку лактацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо КК у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати гіповолемію. При одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Можливе підвищення КК у плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та натрію. Периндоприл Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом або помірним чи тяжким порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). На тлі терапії інгібіторами АПФ вміст калію в плазмі крові, як правило, залишається в межах норми, але можливий розвиток гіперкаліємії. Одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратів калію та калійвмісних замінників харчової солі може призводити до суттєвого підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного прийому інгібітору АПФ з вищезазначеними препаратами (у разі гіпокаліємії) слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в плазмі крові та параметрів ЕКГ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином супроводжується ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Подвійна блокада РААС у пацієнтів з атеросклерозом, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом, що супроводжується ураженням органів-мішеней асоційована з більш високою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємією та порушенням функції нирок (в т.ч. розвитком гострої ниркової недостатності) у порівнянні з застосуванням препарату однією з перерахованих груп. Подвійна блокада РААС можлива лише окремих випадках під ретельним контролем функції нирок. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (включаючи АСК у дозі, що чинить протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту, а також до погіршення функції нирок, включаючи розвиток ОПН, та підвищення вмісту кал , особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок Слід бути обережними при застосуванні зазначеної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та проводити регулярний контроль функції нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії можна зменшити шляхом відміни діуретика, корекції гіповолемії та електролітного балансу, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі (2 мг на добу), поступово її збільшуючи. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імунодепресивних препаратів, кортикостероїдів (для системного застосування) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Одночасне застосування гліптинів (ліпагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вітагліптин) з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази IV гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Амлодипін+Індапамід+Періндоприл При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію може виникати оборотне підвищення концентрації літію у плазмі з розвитком інтоксикації. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може сприяти додатковому підвищенню концентрації літію та зростанню ризику розвитку інтоксикації. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі проведення зазначеної терапії необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі. При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози гіпотензивних препаратів. При одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, бета-адреноблокатори) можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (мінерало- та глюкокортикоїди), тетракозактидом можливе зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Одночасне застосування з альфа-адреноблокаторами (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) спричиняє посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. При одночасному застосуванні з аміфостином можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза комбінації підбирається після попереднього титрування доз окремих активних компонентів препарату. Максимальна добова доза становить 10 мг амлодипіну +2.5 індапаміду +8 мг периндоприлу. Ця комбінація протипоказана до застосування у пацієнтів з помірним та тяжким порушенням функції нирок (КК < 60 мл/хв). Препарат можна застосовувати у пацієнтів з КК ≥60 мл/хв, проте рекомендується індивідуальний добір доз амлодипіну, індапаміду, периндоприлу. Не потрібно змінити режим дозування у пацієнтів похилого віку, проте збільшення дози слід проводити з обережністю, що пов'язане з віковими змінами та подовженням Т1/2. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у плазмі крові. Ця комбінація протипоказана пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи комбінацію периндоприлу та індапаміду у низьких дозах, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності найчастіше відбувається у пацієнтів із тяжкою хронічною серцевою недостатністю або вихідним порушенням функції нирок, у т.ч. при стенозі ниркової артерії Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує. У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у т.ч. двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються при прийомі першої дози або протягом перших 2 тижнів терапії і іноді розвиваються гостро. Таким пацієнтам потрібний регулярний контроль вмісту електролітів плазми крові. При тяжкій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду.Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити лікування, застосовуючи низькі дози периндоприлу та індапаміду, або застосовувати окремо. Перед початком застосування комбінації необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі крові. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, проте особливої обережності слід дотримуватися у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями. У таких пацієнтів лікування починають із низьких доз препарату. Амлодипін У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (III та IV ФК за класифікацією NYHA) лікування проводять з обережністю у зв'язку з можливістю розвитку набряку легень. Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Прийом амлодипіну слід починати з найнижчих доз і бути обережним як на початку терапії, так і при збільшенні дози амлодипіну. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки дозу слід збільшувати поступово, необхідний ретельний моніторинг клінічного стану. Індапамід За наявності порушення функції печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У цьому випадку слід негайно припинити прийом препарату. На фоні застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних або штучних УФ-променів. До початку лікування необхідно визначити вміст натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Всі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. На початковому етапі терапії зниження вмісту натрію в плазмі може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Пацієнтам похилого віку показаний частіший контроль вмісту натрію в плазмі крові. Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати гіпокаліємії (менше 3.4 ммоль/л) у наступних категорій пацієнтів із груп високого ризику: пацієнти похилого віку, виснажені пацієнти, пацієнти з цирозом печінки, у т.ч. з набряками та асцитом, пацієнти з ІХС, хронічною серцевою недостатністю. У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику також відносяться пацієнти з подовженим інтервалом QT як спадковою, так і викликаною лікарською дією. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень ритму серця, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може призвести до смерті. У всіх описаних вище випадках потрібний регулярний контроль вмісту калію в плазмі. Необхідно визначити вміст калію в плазмі протягом першого тижня після початку терапії. При виявленні гіпокаліємії має бути проведена відповідна терапія. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики зменшують виведення кальцію нирками, що може спричинити незначне тимчасове підвищення вмісту кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше недіагностованим гіперпаратиреозом. У разі необхідно провести дослідження функції паращитовидных залоз, попередньо скасувавши прийом діуретичних засобів. У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у пацієнтів з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові у дорослих пацієнтів нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку КК розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі. У пацієнтів на тлі гіповолемії та гіпонатріємії на початку терапії діуретиками може спостерігатися тимчасове зниження СКФ та підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не є небезпечною для пацієнтів з незміненою функцією нирок, проте у пацієнтів з нирковою недостатністю її вираженість може посилюватися. У таких пацієнтів слід регулярно контролювати вміст калію та концентрацію креатиніну у плазмі крові. Індапамід може дати позитивну реакцію під час проведення допінг-контролю. Периндоприл На фоні застосування інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок за відсутності інших факторів ризику нейтропенія розвивається рідко. Після відміни інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз проходять самостійно. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися важкі інфекції, іноді резистентні до інтенсивної антибіотикотерапії. При застосуванні периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі. При появі будь-яких симптомів інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі,лихоманка) пацієнтам необхідно звернутися до лікаря. З огляду на застосування інгібіторів АПФ, зокрема. і периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату та продовжити спостереження за пацієнтом до повного усунення симптомів. Як правило, набряк обличчя та губ лікування не вимагає, хоча для усунення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно ввести підшкірний розчин епінефрину (адреналіну) у розведенні 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів.У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначаються скарги на біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С-1 естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ, УЗД органів черевної порожнини або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів зі скаргами на біль у ділянці живота, які приймають інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику. Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах: бджоли, оси). Розвитку подібних реакцій вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ (не менше ніж за 24 години до проведення десенсибілізації), при випадковому прийомі інгібітора АПФ анафілактоїдна реакція виникала знову. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання таким реакціям слід тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожною процедурою аферезу. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, під час проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому рекомендується використовувати мембрану іншого типу або застосовувати гіпотензивний препарат іншої фармакотерапевтичної групи. На тлі терапії інгібіторами АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. При появі пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливість його появи у зв'язку із застосуванням інгібітора АПФ. При необхідності застосування препаратів цієї групи прийом інгібітору АПФ може бути продовжено. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та при мітральному стенозі. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів тривалої дії, зокрема. периндоприлу, за 24 години до хірургічного втручання. У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією найчастіше відзначається низька активність реніну плазми. У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При значному підвищенні активності печінкових ферментів або появи жовтяниці на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та продовжувати спостереження за пацієнтом. На фоні застосування інгібітору АПФ може розвиватися гіперкаліємія. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 70 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, кал , калій містять замінників харчової солі, а також інших засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) (особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок). Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень ритму серця.При необхідності одночасного застосування препарату з вищезазначеними засобами слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування слід розпочинати з нижчих доз комбінації. У деяких пацієнтів може розвинутись функціональна ниркова недостатність, яка проходить після відміни препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю виникнення слабкості, запаморочення на фоні застосування даної комбінації необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. амлодипіну безілат 6.935 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, індапамід 0.625 мг, периндоприлу ербумін B субстанція-гранули*, 10.206 мг, що відповідає вмісту периндоприлу ербуміну 2 мг; речовина субстанції-гранул: периндоприлу ербумін (8,0 мг); допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна 7.9 мг, кальцію хлорид гексагідрат 0.6 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 90.244 мг, крохмаль прежелатинізований – 21 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 8.4 мг, натрію гідрокарбонат – 0.76 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0.43 мг, магнію стеарат. Таблетки 10 мг +2,5 мг +8 мг: круглі, двоопуклі таблетки з фаскою з двох сторін і ризиком на одній стороні, білого або майже білого кольору. 30 шт. в упаковці.Фармакотерапевтична групаДальнєва – комбінований антигіпертензивний препарат. Периндоприл – інгібітор АПФ. АПФ або кіназа 2 є екзопептидазою, що здійснює перетворення ангіотензину 1 на судинозвужувальну речовину - ангіотензин 2, крім того АПФ руйнує брадикінін, що володіє судинорозширювальною дією, до неактивного гектапептиду. Пригнічення активності АПФ призводить до зниження ангіотензину 2, підвищення активності реніну в плазмі крові та послаблення секреції альдостерону. Оскільки АПФ також руйнує брадикінін, пригнічення АПФ призводить до підвищення активності калікреїн-кінінової системи. Периндоприл діє через свій активний метаболіт, периндоприлат. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ. Периндоприл має терапевтичний ефект при будь-якому ступені артеріальної гіпертензії,знижуючи систолічний та діастолічний АТ у положенні лежачи і стоячи. Зменшує ОПСС, у результаті посилюється периферичний кровотік без змін частоти серцевих скорочень (ЧСС). Нирковий кровообіг, як правило, посилюється, тоді як СКФ не змінюється. Гіпотензивний ефект досягає свого максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому периндоприлу внутрішньо і зберігається протягом 24 годин. Гіпотензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального гіпотензивного ефекту. Зниження АТ розвивається швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахікардією. Припинення терапії не призводить до розвитку синдрому відміни. Периндоприл має судинорозширювальну дію,сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Амлодипін Похідне дигідропіридину - блокатор повільних кальцієвих каналів, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Блокує кальцієві канали, знижує трансмембранний перехід іонів кальцію в клітину (переважно у гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцитах). Антиангінальна дія обумовлена розширенням коронарних та периферичних артерій та артеріол: при стенокардії зменшує вираженість ішемії міокарда; розширюючи периферичні артеріоли, знижує ОПСС, зменшує постнавантаження на міокард, знижує потребу міокарда в кисні, розширюючи коронарні артерії та артеріоли у незмінених та ішемізованих зонах міокарда,збільшує надходження кисню до міокарда (особливо при вазоспастичній стенокардії); запобігає спазму коронарних артерій (в т.ч. викликаний курінням). У пацієнтів зі стабільною стенокардією разова добова доза збільшує толерантність до фізичного навантаження, збільшує час до приступу стенокардії та ішемічної депресії сегмента ST на ЕКГ, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину та інших нітратів. Чинить тривалий дозозалежний гіпотензивний ефект. Гіпотензивна дія обумовлена прямим вазодилатуючим впливом на гладкі м'язи судин. При артеріальній гіпертензії разова доза забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин (у положенні хворого лежачи та стоячи). Ортостатична гіпотензія при призначенні амлодипіну трапляється досить рідко.Не викликає зниження фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує рівень гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує ШКФ, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає жодного несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватись при лікуванні пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 год, тривалість ефекту - 24 год. Індапамід Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків (сечогінних).Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).і меншою мірою іонів калію і магнію, посилюючи цим діурез і знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).і меншою мірою іонів калію і магнію, посилюючи цим діурез і знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. З огляду на прийому індапаміду зменшується ГЛШ. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНГ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД)).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ІХС: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, а також до допоміжних речовин, що входять до складу препарату; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); шок, зокрема кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; ниркова недостатність (КК менше 60 мл/хв); тяжка печінкова недостатність, у тому числі печінкова енцефалопатія; рефрактерна гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; одночасне застосування препаратів, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років; враховуючи відсутність достатнього клінічного досвіду, не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів із нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації; з обережністю: печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі, системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу), пригнічення крові прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), ішемічна хвороба серця, атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), гіперурикемія та уратним нефролітіазом), одночасне застосування дантролену, естрамустину, хірургічне втручання/загальна анестезія, лабільність АТ,проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69), перед процедурою аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) за допомогою декстран сульфату, одночасне проведення десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стан після трансплантації нир, обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів негроїдної раси.застосування у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів негроїдної раси.застосування у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяПротипоказано в період вагітності та годування груддю.Побічна діяАмлодипін: З боку системи кровотворення: лейкопенія/нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: Алергічні реакції. З боку обміну речовин: гіперглікемія. Психічні порушення: безсоння, лабільність настрою (зокрема. тривожність), депресія, сплутаність свідомості. З боку нервової системи: сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, тремор, гіпестезія, парестезія, зміни смаку, непритомність, м'язова гіпертонія, периферична невропатія. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, відчуття припливів крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт). З боку дихальної системи: задишка, риніт, кашель. З боку травної системи: біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, гіперплазія ясен, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів (АЛТ та АСТ). З боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж шкіри, висипання, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість, багатоформна ексудативна еритема. З боку скелетно-м'язової системи: артралгія, міалгія, спазми м'язів. З боку сечовивідної системи: хворобливе сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: імпотенція, гінекомастія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Інші: периферичні набряки, збільшення або зниження маси тіла, підвищена стомлюваність, астенія, біль у грудній клітці, біль у спині, біль різної локалізації, загальне нездужання. При застосуванні амлодипіну спостерігалися рідкісні випадки екстрапірамідного синдрому. Периндоприл/індапамід: З боку системи кровотворення: лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія при лікуванні інгібіторами АПФ у певних ситуаціях (після трансплантації нирки, на час діалізу) спостерігали розвиток анемії. З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості у пацієнтів, схильних до бронхообструктивних та алергічних реакцій. Психічні порушення: лабільність настрою (зокрема. тривожність), порушення сну. З боку нервової системи: запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома - непритомність. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: шум (дзвін) у вухах. З боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт), стенокардія, інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), поліморфна шлуночкова тахікардія за типом "бенкетує" (можливо з летальним результатом). З боку травної системи: біль у животі, нудота, біль в епігастрії, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, порушення смакового сприйняття, зниження апетиту, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця, печінкова енцефалопатія у пацієнтів із печінковою недостатністю. З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж шкіри, висипання, макуло-папульозний висип, підвищене потовиділення, багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, фоточутливість. Порушення з боку кістково-м'язової системи: спазми м'язів. З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: імпотенція. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Лабораторні та інструментальні дані: гіперкальціємія. Частота невідома - підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів АЛТ та АСТ, збільшення інтервалу QT на ЕКГ, підвищення концентрації креатиніну в сечі та плазмі крові, що проходить після відміни терапії, гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіповолемія, що призводять до дегідратації та ор. сечової кислоти та глюкози у плазмі крові, гіперкаліємія. Інші: астенія, можливе погіршення перебігу гострої форми системного червоного вовчаку.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування не рекомендується: препарати літію (може виникати оборотне підвищення концентрації літію у плазмі з розвитком інтоксикації); одночасне застосування з тіазидними діуретиками може сприяти додатковому підвищенню концентрації літію та зростанню ризику розвитку інтоксикації; одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується; одночасне застосування, що потребує особливої уваги: баклофен - можливе посилення антигіпертензивної дії; слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози гіпотензивних препаратів; одночасне застосування, що потребує уваги: гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори:при одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту; слід бути обережним при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ; кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид; зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та натрію внаслідок дії кортикостероїдів); альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) – посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії; аміфостин – можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну;трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії – посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).Спосіб застосування та дозиВсередину, по 1 таблетці 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза препарату підбирається після попереднього титрування доз окремих активних компонентів препарату. Максимальна добова доза становить 10 мг амлодипіну + 2,5 мг індапаміду + 8 мг периндоприлу.ПередозуванняСимптоми: найбільш ймовірними симптомами при передозуванні є виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Іноді виражене зниження артеріального тиску супроводжується нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості, олігурією, яка може перейти в анурію (внаслідок гіповолемії); також можуть спостерігатися порушення водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Лікування: заходи невідкладної допомоги спрямовані на видалення препарату із шлунково-кишкового тракту: промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу; при вираженому зниженні артеріального тиску слід укласти пацієнта з підвищеним положенням нижніх кінцівок, при необхідності провести корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду); периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, видаляється за допомогою гемодіалізу; амлодипін тісно зв'язується з білками плазми, тому гемодіаліз неефективний; індапамід не видаляється за допомогою гемодіалізу.Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 6,93 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, індапамід 1.25 мг, периндоприлу ербумін B субстанція-гранули*,20.412 мг, що відповідає вмісту периндоприлу ербуміну 4 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з фаскою з двох сторін і ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить периндоприлу ербумін (інгібітор АПФ), індапамід (тіазидоподібний діуретик) та амлодипін (блокатор кальцієвих каналів). Ця комбінація поєднує в собі властивості кожної з діючих речовин, які мають при цьому потенціювальну дію. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів зі стенокардією Принцметалу. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до "ішемічної" депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу в прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. На тлі прийому індапаміду зменшується гіпертрофія лівого шлуночка. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом). Периндоприл – інгібітор АПФ. АПФ, або кіназа II, є екзопептидазою, яка перетворює ангіотензин I на судинозвужувальну речовину - ангіотензин II, а також руйнує брадикінін, що має судинорозширювальні властивості, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл забезпечує наступні ефекти: знижує секрецію альдостерону; збільшує активність реніну плазми крові за принципом "негативного" зворотного зв'язку; при тривалому застосуванні знижує ОПСС – постнавантаження серця, що зумовлено, в основному, дією на м'язові та ниркові судини. Зниження ОПСС не супроводжується затримкою натрію та води та не викликає рефлекторну тахікардію. Дослідження показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю виявило: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу; збільшення периферичного кровотоку у м'язах. Крім того, було відзначено покращення результатів проби з фізичним навантаженням. Дія периндоприлу здійснюється за допомогою активного метаболіту – периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Периндоприл ефективний при лікуванні артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості, знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні лежачи і стоячи. Антигіпертензивний ефект досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо і зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і з нормальною активністю реніну в плазмі крові. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. Периндоприл має судинорозширюючі властивості та сприяє відновленню еластичності великих артерій, структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне застосування з тіазидним діуретиком посилює вираженість антигіпертензивної дії та знижує ризик розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію як на систолічний, так і на діастолічний АТ (у положенні стоячи та лежачи) незалежно від віку пацієнта. Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Терапевтичний ефект настає менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. У клінічних дослідженнях одночасне застосування периндоприлу та індапаміду посилювало вираженість антигіпертензивної дії порівняно з монотерапією кожним препаратом. Комбінація периндоприлу тертбутиламін (периндоприлу ербумін)/індапамід призводила до більш вираженого зниження гіпертрофії лівого шлуночка, ніж монотерапія еналаприлом. Найбільший вплив на гіпертрофію лівого шлуночка досягається при застосуванні периндоприлу тертбутиламіну (периндоприлу ербуміну) 8 мг/індапаміду 2.5 мг.ФармакокінетикаАмлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Сmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro ступінь зв'язування амлодипіну з білками плазми становить близько 97.5%. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Кінцевий T1/2 із плазми становить близько 35-50 год, що дозволяє приймати амлодипін 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої внутрішньо дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді, близько 60% – нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Індапамід Індапамід швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Сmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. T1/2 становить 14-24 год (у середньому 18 год). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції. Елімінується переважно нирками (70% прийнятої внутрішньо дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 год після прийому внутрішньо. Периндоприл є проліки, тобто. не має фармакологічної активності. Близько 27% дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кт. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) становить близько 20% і має дозозалежний характер. T1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Периндоприлат елімінується з організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при необхідності одночасної терапії амлодипіном, індапамідом та периндоприлом у дозах, що застосовуються у монотерапії окремих компонентів).Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ниркова недостатність (КК менше 60 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; тяжка печінкова недостатність, у т.ч. печінкова енцефалопатія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок, зокрема. кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; рефрактерна гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; одночасне застосування препаратів, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропридину, індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, а також до допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Враховуючи відсутність достатнього клінічного досвіду, не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів із нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю слід застосовувати дану комбінацію при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. ВКВ, склеродермія), терапії імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу). (прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), ІХС, атеросклерозі, цереброваскулярних захворюваннях, реноваскулярній гіпертензії, цукровому діабеті, хронічній серцевій недостатності (IV ФК за класифікацією NYHA), гіперурикемії (особливо нефролітіазом), одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, хірургічному втручанні/загальній анестезії, лабільності АТ,проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стані після трансплантації нирки, аортальному стенозі, пацієнтів похилого віку; пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано застосування цієї комбінації у пацієнтів віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10) 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Амлодипін З боку системи кровотворення: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. З боку обміну речовин: дуже рідко – гіперглікемія. Психічні порушення: нечасто – безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль; нечасто – тремор, гіпестезія, парестезія, зміни смаку, непритомність; дуже рідко – м'язова гіпертонія, периферична невропатія. З боку органу зору: нечасто – порушення зору (зокрема диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, відчуття припливів крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія); дуже рідко – інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт). З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота; нечасто – блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті; дуже рідко – гіперплазія ясен, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів (АЛТ та АСТ). З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, висипання, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема. З боку скелетно-м'язової системи: нечасто – артралгія, міалгія, спазми м'язів. З боку сечовивідної системи: нечасто – хворобливе сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – збільшення або зниження маси тіла, підвищена стомлюваність, астенія, біль у грудній клітці, біль у спині, біль різної локалізації, загальне нездужання. При застосуванні амлодипіну спостерігалися рідкісні випадки екстрапірамідного синдрому. Періндоприл/Індапамід З боку системи кровотворення: дуже рідко - лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, при лікуванні інгібіторами АПФ у певних ситуаціях (після трансплантації нирки, на час діалізу) спостерігали розвиток анемії. З боку імунної системи: нечасто – реакції підвищеної чутливості у пацієнтів, схильних до бронхообструктивних та алергічних реакцій. Психічні порушення: нечасто – лабільність настрою (в т.ч. тривожність), порушення сну. З боку нервової системи: часто - запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома - непритомність. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум (дзвін) у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт); дуже рідко – стенокардія, інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію); частота невідома - поліморфна шлуночкова тахікардія за типом "бенкетує" (можливо з летальним результатом). З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота, біль у епігастрії, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, порушення смакового сприйняття, зниження апетиту; дуже рідко – панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця; частота невідома – печінкова енцефалопатія у пацієнтів із печінковою недостатністю. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - свербіж шкіри, висип, макуло-папульозний висип; нечасто – підвищене потовиділення; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома – фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи: часто – спазми м'язів. З боку сечовидільної системи: нечасто – ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – гіперкальціємія; частота невідома - підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів АЛТ* та АСТ*, збільшення інтервалу QT на ЕКГ, підвищення концентрації креатиніну в сечі та плазмі крові, що відбувається після відміни терапії, гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіповолемія, що призводять до дегідратації та підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози у плазмі крові, гіперкаліємія. Інші: часто – астенія; нечасто - можливе погіршення перебігу гострої форми системного червоного вовчаку. * У більшості випадків пов'язано з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування амлодипіну та дантролену у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (рифампіцин, препарати звіробою продірявленого) може призводити до зниження концентрації амлодипіну в плазмі. Слід бути обережними при одночасному прийомі амлодипіну з індукторами ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, антибіотики групи макролідів (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Амлодипін посилює антигіпертензивну дію препаратів для гіпотензивної терапії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту. Індапамід Враховуючи ризик розвитку гіпокаліємії, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, дофетилід, ібутілід, ібутілід, (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіорілазин, трифторперазин), бензамідами (амісульпрід, /в, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин.Слід уникати одночасного застосування з переліченими вище препаратами при розвитку гіпокаліємії, проводити її корекцію, контролювати ЕКГ (інтервал QT). Одночасний прийом з амфотерицином В внутрішньовенно, системними глюко- та мінералокортикоїдами, тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику ШКТ, підвищує ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – корекція гіпокаліємії. Особливої обережності слід дотримуватися при одночасному застосуванні із серцевими глікозидами. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику ШКТ. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні слід контролювати вміст калію в плазмі крові та показники ЕКГ та за необхідності вирішити питання про доцільність продовження терапії. Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні метформіну підвищує ризик розвитку лактацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо КК у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати гіповолемію. При одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Можливе підвищення КК у плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та натрію. Периндоприл Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом або помірним чи тяжким порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). На тлі терапії інгібіторами АПФ вміст калію в плазмі крові, як правило, залишається в межах норми, але можливий розвиток гіперкаліємії. Одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратів калію та калійвмісних замінників харчової солі може призводити до суттєвого підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного прийому інгібітору АПФ з вищезазначеними препаратами (у разі гіпокаліємії) слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в плазмі крові та параметрів ЕКГ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином супроводжується ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Подвійна блокада РААС у пацієнтів з атеросклерозом, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом, що супроводжується ураженням органів-мішеней асоційована з більш високою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємією та порушенням функції нирок (в т.ч. розвитком гострої ниркової недостатності) у порівнянні з застосуванням препарату однією з перерахованих груп. Подвійна блокада РААС можлива лише окремих випадках під ретельним контролем функції нирок. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (включаючи АСК у дозі, що чинить протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту, а також до погіршення функції нирок, включаючи розвиток ОПН, та підвищення вмісту кал , особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок Слід бути обережними при застосуванні зазначеної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та проводити регулярний контроль функції нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії можна зменшити шляхом відміни діуретика, корекції гіповолемії та електролітного балансу, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі (2 мг на добу), поступово її збільшуючи. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імунодепресивних препаратів, кортикостероїдів (для системного застосування) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Одночасне застосування гліптинів (ліпагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вітагліптин) з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази IV гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Амлодипін+Індапамід+Періндоприл При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію може виникати оборотне підвищення концентрації літію у плазмі з розвитком інтоксикації. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може сприяти додатковому підвищенню концентрації літію та зростанню ризику розвитку інтоксикації. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі проведення зазначеної терапії необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі. При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози гіпотензивних препаратів. При одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, бета-адреноблокатори) можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (мінерало- та глюкокортикоїди), тетракозактидом можливе зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Одночасне застосування з альфа-адреноблокаторами (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) спричиняє посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. При одночасному застосуванні з аміфостином можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза комбінації підбирається після попереднього титрування доз окремих активних компонентів препарату. Максимальна добова доза становить 10 мг амлодипіну +2.5 індапаміду +8 мг периндоприлу. Ця комбінація протипоказана до застосування у пацієнтів з помірним та тяжким порушенням функції нирок (КК < 60 мл/хв). Препарат можна застосовувати у пацієнтів з КК ≥60 мл/хв, проте рекомендується індивідуальний добір доз амлодипіну, індапаміду, периндоприлу. Не потрібно змінити режим дозування у пацієнтів похилого віку, проте збільшення дози слід проводити з обережністю, що пов'язане з віковими змінами та подовженням Т1/2. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у плазмі крові. Ця комбінація протипоказана пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи комбінацію периндоприлу та індапаміду у низьких дозах, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності найчастіше відбувається у пацієнтів із тяжкою хронічною серцевою недостатністю або вихідним порушенням функції нирок, у т.ч. при стенозі ниркової артерії Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує. У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у т.ч. двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються при прийомі першої дози або протягом перших 2 тижнів терапії і іноді розвиваються гостро. Таким пацієнтам потрібний регулярний контроль вмісту електролітів плазми крові. При тяжкій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду.Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити лікування, застосовуючи низькі дози периндоприлу та індапаміду, або застосовувати окремо. Перед початком застосування комбінації необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі крові. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, проте особливої обережності слід дотримуватися у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями. У таких пацієнтів лікування починають із низьких доз препарату. Амлодипін У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (III та IV ФК за класифікацією NYHA) лікування проводять з обережністю у зв'язку з можливістю розвитку набряку легень. Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Прийом амлодипіну слід починати з найнижчих доз і бути обережним як на початку терапії, так і при збільшенні дози амлодипіну. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки дозу слід збільшувати поступово, необхідний ретельний моніторинг клінічного стану. Індапамід За наявності порушення функції печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У цьому випадку слід негайно припинити прийом препарату. На фоні застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних або штучних УФ-променів. До початку лікування необхідно визначити вміст натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Всі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. На початковому етапі терапії зниження вмісту натрію в плазмі може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Пацієнтам похилого віку показаний частіший контроль вмісту натрію в плазмі крові. Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати гіпокаліємії (менше 3.4 ммоль/л) у наступних категорій пацієнтів із груп високого ризику: пацієнти похилого віку, виснажені пацієнти, пацієнти з цирозом печінки, у т.ч. з набряками та асцитом, пацієнти з ІХС, хронічною серцевою недостатністю. У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику також відносяться пацієнти з подовженим інтервалом QT як спадковою, так і викликаною лікарською дією. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень ритму серця, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може призвести до смерті. У всіх описаних вище випадках потрібний регулярний контроль вмісту калію в плазмі. Необхідно визначити вміст калію в плазмі протягом першого тижня після початку терапії. При виявленні гіпокаліємії має бути проведена відповідна терапія. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики зменшують виведення кальцію нирками, що може спричинити незначне тимчасове підвищення вмісту кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше недіагностованим гіперпаратиреозом. У разі необхідно провести дослідження функції паращитовидных залоз, попередньо скасувавши прийом діуретичних засобів. У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у пацієнтів з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові у дорослих пацієнтів нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку КК розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі. У пацієнтів на тлі гіповолемії та гіпонатріємії на початку терапії діуретиками може спостерігатися тимчасове зниження СКФ та підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не є небезпечною для пацієнтів з незміненою функцією нирок, проте у пацієнтів з нирковою недостатністю її вираженість може посилюватися. У таких пацієнтів слід регулярно контролювати вміст калію та концентрацію креатиніну у плазмі крові. Індапамід може дати позитивну реакцію під час проведення допінг-контролю. Периндоприл На фоні застосування інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок за відсутності інших факторів ризику нейтропенія розвивається рідко. Після відміни інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз проходять самостійно. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися важкі інфекції, іноді резистентні до інтенсивної антибіотикотерапії. При застосуванні периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі. При появі будь-яких симптомів інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі,лихоманка) пацієнтам необхідно звернутися до лікаря. З огляду на застосування інгібіторів АПФ, зокрема. і периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату та продовжити спостереження за пацієнтом до повного усунення симптомів. Як правило, набряк обличчя та губ лікування не вимагає, хоча для усунення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно ввести підшкірний розчин епінефрину (адреналіну) у розведенні 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів.У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначаються скарги на біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С-1 естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ, УЗД органів черевної порожнини або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів зі скаргами на біль у ділянці живота, які приймають інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику. Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах: бджоли, оси). Розвитку подібних реакцій вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ (не менше ніж за 24 години до проведення десенсибілізації), при випадковому прийомі інгібітора АПФ анафілактоїдна реакція виникала знову. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання таким реакціям слід тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожною процедурою аферезу. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, під час проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому рекомендується використовувати мембрану іншого типу або застосовувати гіпотензивний препарат іншої фармакотерапевтичної групи. На тлі терапії інгібіторами АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. При появі пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливість його появи у зв'язку із застосуванням інгібітора АПФ. При необхідності застосування препаратів цієї групи прийом інгібітору АПФ може бути продовжено. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та при мітральному стенозі. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів тривалої дії, зокрема. периндоприлу, за 24 години до хірургічного втручання. У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією найчастіше відзначається низька активність реніну плазми. У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При значному підвищенні активності печінкових ферментів або появи жовтяниці на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та продовжувати спостереження за пацієнтом. На фоні застосування інгібітору АПФ може розвиватися гіперкаліємія. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 70 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, кал , калій містять замінників харчової солі, а також інших засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) (особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок). Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень ритму серця.При необхідності одночасного застосування препарату з вищезазначеними засобами слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування слід розпочинати з нижчих доз комбінації. У деяких пацієнтів може розвинутись функціональна ниркова недостатність, яка проходить після відміни препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю виникнення слабкості, запаморочення на фоні застосування даної комбінації необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 6,93 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, індапамід 1.25 мг, периндоприлу ербумін B субстанція-гранули*,20.412 мг, що відповідає вмісту периндоприлу ербуміну 4 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (9) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з фаскою з двох сторін і ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить периндоприлу ербумін (інгібітор АПФ), індапамід (тіазидоподібний діуретик) та амлодипін (блокатор кальцієвих каналів). Ця комбінація поєднує в собі властивості кожної з діючих речовин, які мають при цьому потенціювальну дію. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів зі стенокардією Принцметалу. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до "ішемічної" депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу в прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. На тлі прийому індапаміду зменшується гіпертрофія лівого шлуночка. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом). Периндоприл – інгібітор АПФ. АПФ, або кіназа II, є екзопептидазою, яка перетворює ангіотензин I на судинозвужувальну речовину - ангіотензин II, а також руйнує брадикінін, що має судинорозширювальні властивості, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл забезпечує наступні ефекти: знижує секрецію альдостерону; збільшує активність реніну плазми крові за принципом "негативного" зворотного зв'язку; при тривалому застосуванні знижує ОПСС – постнавантаження серця, що зумовлено, в основному, дією на м'язові та ниркові судини. Зниження ОПСС не супроводжується затримкою натрію та води та не викликає рефлекторну тахікардію. Дослідження показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю виявило: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу; збільшення периферичного кровотоку у м'язах. Крім того, було відзначено покращення результатів проби з фізичним навантаженням. Дія периндоприлу здійснюється за допомогою активного метаболіту – периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Периндоприл ефективний при лікуванні артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості, знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні лежачи і стоячи. Антигіпертензивний ефект досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо і зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і з нормальною активністю реніну в плазмі крові. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. Периндоприл має судинорозширюючі властивості та сприяє відновленню еластичності великих артерій, структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне застосування з тіазидним діуретиком посилює вираженість антигіпертензивної дії та знижує ризик розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію як на систолічний, так і на діастолічний АТ (у положенні стоячи та лежачи) незалежно від віку пацієнта. Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Терапевтичний ефект настає менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. У клінічних дослідженнях одночасне застосування периндоприлу та індапаміду посилювало вираженість антигіпертензивної дії порівняно з монотерапією кожним препаратом. Комбінація периндоприлу тертбутиламін (периндоприлу ербумін)/індапамід призводила до більш вираженого зниження гіпертрофії лівого шлуночка, ніж монотерапія еналаприлом. Найбільший вплив на гіпертрофію лівого шлуночка досягається при застосуванні периндоприлу тертбутиламіну (периндоприлу ербуміну) 8 мг/індапаміду 2.5 мг.ФармакокінетикаАмлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Сmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro ступінь зв'язування амлодипіну з білками плазми становить близько 97.5%. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Кінцевий T1/2 із плазми становить близько 35-50 год, що дозволяє приймати амлодипін 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої внутрішньо дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді, близько 60% – нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Індапамід Індапамід швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Сmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. T1/2 становить 14-24 год (у середньому 18 год). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції. Елімінується переважно нирками (70% прийнятої внутрішньо дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 год після прийому внутрішньо. Периндоприл є проліки, тобто. не має фармакологічної активності. Близько 27% дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кт. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) становить близько 20% і має дозозалежний характер. T1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Периндоприлат елімінується з організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при необхідності одночасної терапії амлодипіном, індапамідом та периндоприлом у дозах, що застосовуються у монотерапії окремих компонентів).Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ниркова недостатність (КК менше 60 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; тяжка печінкова недостатність, у т.ч. печінкова енцефалопатія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок, зокрема. кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; рефрактерна гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; одночасне застосування препаратів, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропридину, індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, а також до допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Враховуючи відсутність достатнього клінічного досвіду, не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів із нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю слід застосовувати дану комбінацію при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. ВКВ, склеродермія), терапії імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу). (прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), ІХС, атеросклерозі, цереброваскулярних захворюваннях, реноваскулярній гіпертензії, цукровому діабеті, хронічній серцевій недостатності (IV ФК за класифікацією NYHA), гіперурикемії (особливо нефролітіазом), одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, хірургічному втручанні/загальній анестезії, лабільності АТ,проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стані після трансплантації нирки, аортальному стенозі, пацієнтів похилого віку; пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано застосування цієї комбінації у пацієнтів віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10) 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Амлодипін З боку системи кровотворення: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. З боку обміну речовин: дуже рідко – гіперглікемія. Психічні порушення: нечасто – безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль; нечасто – тремор, гіпестезія, парестезія, зміни смаку, непритомність; дуже рідко – м'язова гіпертонія, периферична невропатія. З боку органу зору: нечасто – порушення зору (зокрема диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, відчуття припливів крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія); дуже рідко – інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт). З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота; нечасто – блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті; дуже рідко – гіперплазія ясен, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів (АЛТ та АСТ). З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, висипання, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема. З боку скелетно-м'язової системи: нечасто – артралгія, міалгія, спазми м'язів. З боку сечовивідної системи: нечасто – хворобливе сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – збільшення або зниження маси тіла, підвищена стомлюваність, астенія, біль у грудній клітці, біль у спині, біль різної локалізації, загальне нездужання. При застосуванні амлодипіну спостерігалися рідкісні випадки екстрапірамідного синдрому. Періндоприл/Індапамід З боку системи кровотворення: дуже рідко - лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, при лікуванні інгібіторами АПФ у певних ситуаціях (після трансплантації нирки, на час діалізу) спостерігали розвиток анемії. З боку імунної системи: нечасто – реакції підвищеної чутливості у пацієнтів, схильних до бронхообструктивних та алергічних реакцій. Психічні порушення: нечасто – лабільність настрою (в т.ч. тривожність), порушення сну. З боку нервової системи: часто - запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома - непритомність. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум (дзвін) у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт); дуже рідко – стенокардія, інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію); частота невідома - поліморфна шлуночкова тахікардія за типом "бенкетує" (можливо з летальним результатом). З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота, біль у епігастрії, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, порушення смакового сприйняття, зниження апетиту; дуже рідко – панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця; частота невідома – печінкова енцефалопатія у пацієнтів із печінковою недостатністю. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - свербіж шкіри, висип, макуло-папульозний висип; нечасто – підвищене потовиділення; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома – фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи: часто – спазми м'язів. З боку сечовидільної системи: нечасто – ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – гіперкальціємія; частота невідома - підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів АЛТ* та АСТ*, збільшення інтервалу QT на ЕКГ, підвищення концентрації креатиніну в сечі та плазмі крові, що відбувається після відміни терапії, гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіповолемія, що призводять до дегідратації та підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози у плазмі крові, гіперкаліємія. Інші: часто – астенія; нечасто - можливе погіршення перебігу гострої форми системного червоного вовчаку. * У більшості випадків пов'язано з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування амлодипіну та дантролену у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (рифампіцин, препарати звіробою продірявленого) може призводити до зниження концентрації амлодипіну в плазмі. Слід бути обережними при одночасному прийомі амлодипіну з індукторами ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, антибіотики групи макролідів (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Амлодипін посилює антигіпертензивну дію препаратів для гіпотензивної терапії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту. Індапамід Враховуючи ризик розвитку гіпокаліємії, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, дофетилід, ібутілід, ібутілід, (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіорілазин, трифторперазин), бензамідами (амісульпрід, /в, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин.Слід уникати одночасного застосування з переліченими вище препаратами при розвитку гіпокаліємії, проводити її корекцію, контролювати ЕКГ (інтервал QT). Одночасний прийом з амфотерицином В внутрішньовенно, системними глюко- та мінералокортикоїдами, тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику ШКТ, підвищує ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – корекція гіпокаліємії. Особливої обережності слід дотримуватися при одночасному застосуванні із серцевими глікозидами. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику ШКТ. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні слід контролювати вміст калію в плазмі крові та показники ЕКГ та за необхідності вирішити питання про доцільність продовження терапії. Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні метформіну підвищує ризик розвитку лактацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо КК у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати гіповолемію. При одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Можливе підвищення КК у плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та натрію. Периндоприл Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом або помірним чи тяжким порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). На тлі терапії інгібіторами АПФ вміст калію в плазмі крові, як правило, залишається в межах норми, але можливий розвиток гіперкаліємії. Одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратів калію та калійвмісних замінників харчової солі може призводити до суттєвого підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного прийому інгібітору АПФ з вищезазначеними препаратами (у разі гіпокаліємії) слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в плазмі крові та параметрів ЕКГ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином супроводжується ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Подвійна блокада РААС у пацієнтів з атеросклерозом, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом, що супроводжується ураженням органів-мішеней асоційована з більш високою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємією та порушенням функції нирок (в т.ч. розвитком гострої ниркової недостатності) у порівнянні з застосуванням препарату однією з перерахованих груп. Подвійна блокада РААС можлива лише окремих випадках під ретельним контролем функції нирок. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (включаючи АСК у дозі, що чинить протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту, а також до погіршення функції нирок, включаючи розвиток ОПН, та підвищення вмісту кал , особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок Слід бути обережними при застосуванні зазначеної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та проводити регулярний контроль функції нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії можна зменшити шляхом відміни діуретика, корекції гіповолемії та електролітного балансу, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі (2 мг на добу), поступово її збільшуючи. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імунодепресивних препаратів, кортикостероїдів (для системного застосування) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Одночасне застосування гліптинів (ліпагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вітагліптин) з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази IV гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Амлодипін+Індапамід+Періндоприл При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію може виникати оборотне підвищення концентрації літію у плазмі з розвитком інтоксикації. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може сприяти додатковому підвищенню концентрації літію та зростанню ризику розвитку інтоксикації. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі проведення зазначеної терапії необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі. При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози гіпотензивних препаратів. При одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, бета-адреноблокатори) можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (мінерало- та глюкокортикоїди), тетракозактидом можливе зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Одночасне застосування з альфа-адреноблокаторами (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) спричиняє посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. При одночасному застосуванні з аміфостином можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза комбінації підбирається після попереднього титрування доз окремих активних компонентів препарату. Максимальна добова доза становить 10 мг амлодипіну +2.5 індапаміду +8 мг периндоприлу. Ця комбінація протипоказана до застосування у пацієнтів з помірним та тяжким порушенням функції нирок (КК < 60 мл/хв). Препарат можна застосовувати у пацієнтів з КК ≥60 мл/хв, проте рекомендується індивідуальний добір доз амлодипіну, індапаміду, периндоприлу. Не потрібно змінити режим дозування у пацієнтів похилого віку, проте збільшення дози слід проводити з обережністю, що пов'язане з віковими змінами та подовженням Т1/2. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у плазмі крові. Ця комбінація протипоказана пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи комбінацію периндоприлу та індапаміду у низьких дозах, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності найчастіше відбувається у пацієнтів із тяжкою хронічною серцевою недостатністю або вихідним порушенням функції нирок, у т.ч. при стенозі ниркової артерії Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує. У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у т.ч. двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються при прийомі першої дози або протягом перших 2 тижнів терапії і іноді розвиваються гостро. Таким пацієнтам потрібний регулярний контроль вмісту електролітів плазми крові. При тяжкій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду.Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити лікування, застосовуючи низькі дози периндоприлу та індапаміду, або застосовувати окремо. Перед початком застосування комбінації необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі крові. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, проте особливої обережності слід дотримуватися у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями. У таких пацієнтів лікування починають із низьких доз препарату. Амлодипін У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (III та IV ФК за класифікацією NYHA) лікування проводять з обережністю у зв'язку з можливістю розвитку набряку легень. Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Прийом амлодипіну слід починати з найнижчих доз і бути обережним як на початку терапії, так і при збільшенні дози амлодипіну. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки дозу слід збільшувати поступово, необхідний ретельний моніторинг клінічного стану. Індапамід За наявності порушення функції печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У цьому випадку слід негайно припинити прийом препарату. На фоні застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних або штучних УФ-променів. До початку лікування необхідно визначити вміст натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Всі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. На початковому етапі терапії зниження вмісту натрію в плазмі може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Пацієнтам похилого віку показаний частіший контроль вмісту натрію в плазмі крові. Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати гіпокаліємії (менше 3.4 ммоль/л) у наступних категорій пацієнтів із груп високого ризику: пацієнти похилого віку, виснажені пацієнти, пацієнти з цирозом печінки, у т.ч. з набряками та асцитом, пацієнти з ІХС, хронічною серцевою недостатністю. У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику також відносяться пацієнти з подовженим інтервалом QT як спадковою, так і викликаною лікарською дією. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень ритму серця, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може призвести до смерті. У всіх описаних вище випадках потрібний регулярний контроль вмісту калію в плазмі. Необхідно визначити вміст калію в плазмі протягом першого тижня після початку терапії. При виявленні гіпокаліємії має бути проведена відповідна терапія. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики зменшують виведення кальцію нирками, що може спричинити незначне тимчасове підвищення вмісту кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше недіагностованим гіперпаратиреозом. У разі необхідно провести дослідження функції паращитовидных залоз, попередньо скасувавши прийом діуретичних засобів. У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у пацієнтів з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові у дорослих пацієнтів нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку КК розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі. У пацієнтів на тлі гіповолемії та гіпонатріємії на початку терапії діуретиками може спостерігатися тимчасове зниження СКФ та підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не є небезпечною для пацієнтів з незміненою функцією нирок, проте у пацієнтів з нирковою недостатністю її вираженість може посилюватися. У таких пацієнтів слід регулярно контролювати вміст калію та концентрацію креатиніну у плазмі крові. Індапамід може дати позитивну реакцію під час проведення допінг-контролю. Периндоприл На фоні застосування інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок за відсутності інших факторів ризику нейтропенія розвивається рідко. Після відміни інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз проходять самостійно. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися важкі інфекції, іноді резистентні до інтенсивної антибіотикотерапії. При застосуванні периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі. При появі будь-яких симптомів інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі,лихоманка) пацієнтам необхідно звернутися до лікаря. З огляду на застосування інгібіторів АПФ, зокрема. і периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату та продовжити спостереження за пацієнтом до повного усунення симптомів. Як правило, набряк обличчя та губ лікування не вимагає, хоча для усунення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно ввести підшкірний розчин епінефрину (адреналіну) у розведенні 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів.У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначаються скарги на біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С-1 естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ, УЗД органів черевної порожнини або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів зі скаргами на біль у ділянці живота, які приймають інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику. Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах: бджоли, оси). Розвитку подібних реакцій вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ (не менше ніж за 24 години до проведення десенсибілізації), при випадковому прийомі інгібітора АПФ анафілактоїдна реакція виникала знову. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання таким реакціям слід тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожною процедурою аферезу. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, під час проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому рекомендується використовувати мембрану іншого типу або застосовувати гіпотензивний препарат іншої фармакотерапевтичної групи. На тлі терапії інгібіторами АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. При появі пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливість його появи у зв'язку із застосуванням інгібітора АПФ. При необхідності застосування препаратів цієї групи прийом інгібітору АПФ може бути продовжено. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та при мітральному стенозі. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів тривалої дії, зокрема. периндоприлу, за 24 години до хірургічного втручання. У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією найчастіше відзначається низька активність реніну плазми. У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При значному підвищенні активності печінкових ферментів або появи жовтяниці на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та продовжувати спостереження за пацієнтом. На фоні застосування інгібітору АПФ може розвиватися гіперкаліємія. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 70 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, кал , калій містять замінників харчової солі, а також інших засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) (особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок). Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень ритму серця.При необхідності одночасного застосування препарату з вищезазначеними засобами слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування слід розпочинати з нижчих доз комбінації. У деяких пацієнтів може розвинутись функціональна ниркова недостатність, яка проходить після відміни препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю виникнення слабкості, запаморочення на фоні застосування даної комбінації необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 6,93 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, індапамід 2.5 мг, периндоприлу ербумін B субстанція-гранули*,40.824 мг, що відповідає вмісту периндоприлу ербуміну 8 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з фаскою з двох сторін і ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить периндоприлу ербумін (інгібітор АПФ), індапамід (тіазидоподібний діуретик) та амлодипін (блокатор кальцієвих каналів). Ця комбінація поєднує в собі властивості кожної з діючих речовин, які мають при цьому потенціювальну дію. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів зі стенокардією Принцметалу. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до "ішемічної" депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу в прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. На тлі прийому індапаміду зменшується гіпертрофія лівого шлуночка. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом). Периндоприл – інгібітор АПФ. АПФ, або кіназа II, є екзопептидазою, яка перетворює ангіотензин I на судинозвужувальну речовину - ангіотензин II, а також руйнує брадикінін, що має судинорозширювальні властивості, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл забезпечує наступні ефекти: знижує секрецію альдостерону; збільшує активність реніну плазми крові за принципом "негативного" зворотного зв'язку; при тривалому застосуванні знижує ОПСС – постнавантаження серця, що зумовлено, в основному, дією на м'язові та ниркові судини. Зниження ОПСС не супроводжується затримкою натрію та води та не викликає рефлекторну тахікардію. Дослідження показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю виявило: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу; збільшення периферичного кровотоку у м'язах. Крім того, було відзначено покращення результатів проби з фізичним навантаженням. Дія периндоприлу здійснюється за допомогою активного метаболіту – периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Периндоприл ефективний при лікуванні артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості, знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні лежачи і стоячи. Антигіпертензивний ефект досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо і зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і з нормальною активністю реніну в плазмі крові. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. Периндоприл має судинорозширюючі властивості та сприяє відновленню еластичності великих артерій, структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне застосування з тіазидним діуретиком посилює вираженість антигіпертензивної дії та знижує ризик розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію як на систолічний, так і на діастолічний АТ (у положенні стоячи та лежачи) незалежно від віку пацієнта. Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Терапевтичний ефект настає менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. У клінічних дослідженнях одночасне застосування периндоприлу та індапаміду посилювало вираженість антигіпертензивної дії порівняно з монотерапією кожним препаратом. Комбінація периндоприлу тертбутиламін (периндоприлу ербумін)/індапамід призводила до більш вираженого зниження гіпертрофії лівого шлуночка, ніж монотерапія еналаприлом. Найбільший вплив на гіпертрофію лівого шлуночка досягається при застосуванні периндоприлу тертбутиламіну (периндоприлу ербуміну) 8 мг/індапаміду 2.5 мг.ФармакокінетикаАмлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Сmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro ступінь зв'язування амлодипіну з білками плазми становить близько 97.5%. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Кінцевий T1/2 із плазми становить близько 35-50 год, що дозволяє приймати амлодипін 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої внутрішньо дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді, близько 60% – нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Індапамід Індапамід швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Сmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. T1/2 становить 14-24 год (у середньому 18 год). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції. Елімінується переважно нирками (70% прийнятої внутрішньо дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 год після прийому внутрішньо. Периндоприл є проліки, тобто. не має фармакологічної активності. Близько 27% дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кт. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) становить близько 20% і має дозозалежний характер. T1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Периндоприлат елімінується з організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при необхідності одночасної терапії амлодипіном, індапамідом та периндоприлом у дозах, що застосовуються у монотерапії окремих компонентів).Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ниркова недостатність (КК менше 60 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; тяжка печінкова недостатність, у т.ч. печінкова енцефалопатія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок, зокрема. кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; рефрактерна гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; одночасне застосування препаратів, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропридину, індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, а також до допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Враховуючи відсутність достатнього клінічного досвіду, не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів із нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю слід застосовувати дану комбінацію при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. ВКВ, склеродермія), терапії імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу). (прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), ІХС, атеросклерозі, цереброваскулярних захворюваннях, реноваскулярній гіпертензії, цукровому діабеті, хронічній серцевій недостатності (IV ФК за класифікацією NYHA), гіперурикемії (особливо нефролітіазом), одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, хірургічному втручанні/загальній анестезії, лабільності АТ,проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стані після трансплантації нирки, аортальному стенозі, пацієнтів похилого віку; пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано застосування цієї комбінації у пацієнтів віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10) 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Амлодипін З боку системи кровотворення: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. З боку обміну речовин: дуже рідко – гіперглікемія. Психічні порушення: нечасто – безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль; нечасто – тремор, гіпестезія, парестезія, зміни смаку, непритомність; дуже рідко – м'язова гіпертонія, периферична невропатія. З боку органу зору: нечасто – порушення зору (зокрема диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, відчуття припливів крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія); дуже рідко – інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт). З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота; нечасто – блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті; дуже рідко – гіперплазія ясен, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів (АЛТ та АСТ). З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, висипання, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема. З боку скелетно-м'язової системи: нечасто – артралгія, міалгія, спазми м'язів. З боку сечовивідної системи: нечасто – хворобливе сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – збільшення або зниження маси тіла, підвищена стомлюваність, астенія, біль у грудній клітці, біль у спині, біль різної локалізації, загальне нездужання. При застосуванні амлодипіну спостерігалися рідкісні випадки екстрапірамідного синдрому. Періндоприл/Індапамід З боку системи кровотворення: дуже рідко - лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, при лікуванні інгібіторами АПФ у певних ситуаціях (після трансплантації нирки, на час діалізу) спостерігали розвиток анемії. З боку імунної системи: нечасто – реакції підвищеної чутливості у пацієнтів, схильних до бронхообструктивних та алергічних реакцій. Психічні порушення: нечасто – лабільність настрою (в т.ч. тривожність), порушення сну. З боку нервової системи: часто - запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома - непритомність. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум (дзвін) у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт); дуже рідко – стенокардія, інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію); частота невідома - поліморфна шлуночкова тахікардія за типом "бенкетує" (можливо з летальним результатом). З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота, біль у епігастрії, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, порушення смакового сприйняття, зниження апетиту; дуже рідко – панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця; частота невідома – печінкова енцефалопатія у пацієнтів із печінковою недостатністю. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - свербіж шкіри, висип, макуло-папульозний висип; нечасто – підвищене потовиділення; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома – фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи: часто – спазми м'язів. З боку сечовидільної системи: нечасто – ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – гіперкальціємія; частота невідома - підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів АЛТ* та АСТ*, збільшення інтервалу QT на ЕКГ, підвищення концентрації креатиніну в сечі та плазмі крові, що відбувається після відміни терапії, гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіповолемія, що призводять до дегідратації та підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози у плазмі крові, гіперкаліємія. Інші: часто – астенія; нечасто - можливе погіршення перебігу гострої форми системного червоного вовчаку. * У більшості випадків пов'язано з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування амлодипіну та дантролену у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (рифампіцин, препарати звіробою продірявленого) може призводити до зниження концентрації амлодипіну в плазмі. Слід бути обережними при одночасному прийомі амлодипіну з індукторами ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, антибіотики групи макролідів (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Амлодипін посилює антигіпертензивну дію препаратів для гіпотензивної терапії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту. Індапамід Враховуючи ризик розвитку гіпокаліємії, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, дофетилід, ібутілід, ібутілід, (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіорілазин, трифторперазин), бензамідами (амісульпрід, /в, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин.Слід уникати одночасного застосування з переліченими вище препаратами при розвитку гіпокаліємії, проводити її корекцію, контролювати ЕКГ (інтервал QT). Одночасний прийом з амфотерицином В внутрішньовенно, системними глюко- та мінералокортикоїдами, тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику ШКТ, підвищує ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – корекція гіпокаліємії. Особливої обережності слід дотримуватися при одночасному застосуванні із серцевими глікозидами. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику ШКТ. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні слід контролювати вміст калію в плазмі крові та показники ЕКГ та за необхідності вирішити питання про доцільність продовження терапії. Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні метформіну підвищує ризик розвитку лактацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо КК у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати гіповолемію. При одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Можливе підвищення КК у плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та натрію. Периндоприл Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом або помірним чи тяжким порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). На тлі терапії інгібіторами АПФ вміст калію в плазмі крові, як правило, залишається в межах норми, але можливий розвиток гіперкаліємії. Одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратів калію та калійвмісних замінників харчової солі може призводити до суттєвого підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного прийому інгібітору АПФ з вищезазначеними препаратами (у разі гіпокаліємії) слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в плазмі крові та параметрів ЕКГ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином супроводжується ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Подвійна блокада РААС у пацієнтів з атеросклерозом, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом, що супроводжується ураженням органів-мішеней асоційована з більш високою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємією та порушенням функції нирок (в т.ч. розвитком гострої ниркової недостатності) у порівнянні з застосуванням препарату однією з перерахованих груп. Подвійна блокада РААС можлива лише окремих випадках під ретельним контролем функції нирок. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (включаючи АСК у дозі, що чинить протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту, а також до погіршення функції нирок, включаючи розвиток ОПН, та підвищення вмісту кал , особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок Слід бути обережними при застосуванні зазначеної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та проводити регулярний контроль функції нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії можна зменшити шляхом відміни діуретика, корекції гіповолемії та електролітного балансу, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі (2 мг на добу), поступово її збільшуючи. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імунодепресивних препаратів, кортикостероїдів (для системного застосування) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Одночасне застосування гліптинів (ліпагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вітагліптин) з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази IV гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Амлодипін+Індапамід+Періндоприл При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію може виникати оборотне підвищення концентрації літію у плазмі з розвитком інтоксикації. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може сприяти додатковому підвищенню концентрації літію та зростанню ризику розвитку інтоксикації. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі проведення зазначеної терапії необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі. При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози гіпотензивних препаратів. При одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, бета-адреноблокатори) можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (мінерало- та глюкокортикоїди), тетракозактидом можливе зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Одночасне застосування з альфа-адреноблокаторами (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) спричиняє посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. При одночасному застосуванні з аміфостином можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза комбінації підбирається після попереднього титрування доз окремих активних компонентів препарату. Максимальна добова доза становить 10 мг амлодипіну +2.5 індапаміду +8 мг периндоприлу. Ця комбінація протипоказана до застосування у пацієнтів з помірним та тяжким порушенням функції нирок (КК < 60 мл/хв). Препарат можна застосовувати у пацієнтів з КК ≥60 мл/хв, проте рекомендується індивідуальний добір доз амлодипіну, індапаміду, периндоприлу. Не потрібно змінити режим дозування у пацієнтів похилого віку, проте збільшення дози слід проводити з обережністю, що пов'язане з віковими змінами та подовженням Т1/2. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у плазмі крові. Ця комбінація протипоказана пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи комбінацію периндоприлу та індапаміду у низьких дозах, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності найчастіше відбувається у пацієнтів із тяжкою хронічною серцевою недостатністю або вихідним порушенням функції нирок, у т.ч. при стенозі ниркової артерії Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує. У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у т.ч. двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються при прийомі першої дози або протягом перших 2 тижнів терапії і іноді розвиваються гостро. Таким пацієнтам потрібний регулярний контроль вмісту електролітів плазми крові. При тяжкій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду.Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити лікування, застосовуючи низькі дози периндоприлу та індапаміду, або застосовувати окремо. Перед початком застосування комбінації необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі крові. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, проте особливої обережності слід дотримуватися у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями. У таких пацієнтів лікування починають із низьких доз препарату. Амлодипін У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (III та IV ФК за класифікацією NYHA) лікування проводять з обережністю у зв'язку з можливістю розвитку набряку легень. Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Прийом амлодипіну слід починати з найнижчих доз і бути обережним як на початку терапії, так і при збільшенні дози амлодипіну. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки дозу слід збільшувати поступово, необхідний ретельний моніторинг клінічного стану. Індапамід За наявності порушення функції печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У цьому випадку слід негайно припинити прийом препарату. На фоні застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних або штучних УФ-променів. До початку лікування необхідно визначити вміст натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Всі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. На початковому етапі терапії зниження вмісту натрію в плазмі може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Пацієнтам похилого віку показаний частіший контроль вмісту натрію в плазмі крові. Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати гіпокаліємії (менше 3.4 ммоль/л) у наступних категорій пацієнтів із груп високого ризику: пацієнти похилого віку, виснажені пацієнти, пацієнти з цирозом печінки, у т.ч. з набряками та асцитом, пацієнти з ІХС, хронічною серцевою недостатністю. У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику також відносяться пацієнти з подовженим інтервалом QT як спадковою, так і викликаною лікарською дією. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень ритму серця, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може призвести до смерті. У всіх описаних вище випадках потрібний регулярний контроль вмісту калію в плазмі. Необхідно визначити вміст калію в плазмі протягом першого тижня після початку терапії. При виявленні гіпокаліємії має бути проведена відповідна терапія. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики зменшують виведення кальцію нирками, що може спричинити незначне тимчасове підвищення вмісту кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше недіагностованим гіперпаратиреозом. У разі необхідно провести дослідження функції паращитовидных залоз, попередньо скасувавши прийом діуретичних засобів. У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у пацієнтів з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові у дорослих пацієнтів нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку КК розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі. У пацієнтів на тлі гіповолемії та гіпонатріємії на початку терапії діуретиками може спостерігатися тимчасове зниження СКФ та підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не є небезпечною для пацієнтів з незміненою функцією нирок, проте у пацієнтів з нирковою недостатністю її вираженість може посилюватися. У таких пацієнтів слід регулярно контролювати вміст калію та концентрацію креатиніну у плазмі крові. Індапамід може дати позитивну реакцію під час проведення допінг-контролю. Периндоприл На фоні застосування інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок за відсутності інших факторів ризику нейтропенія розвивається рідко. Після відміни інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз проходять самостійно. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися важкі інфекції, іноді резистентні до інтенсивної антибіотикотерапії. При застосуванні периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі. При появі будь-яких симптомів інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі,лихоманка) пацієнтам необхідно звернутися до лікаря. З огляду на застосування інгібіторів АПФ, зокрема. і периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату та продовжити спостереження за пацієнтом до повного усунення симптомів. Як правило, набряк обличчя та губ лікування не вимагає, хоча для усунення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно ввести підшкірний розчин епінефрину (адреналіну) у розведенні 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів.У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначаються скарги на біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С-1 естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ, УЗД органів черевної порожнини або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів зі скаргами на біль у ділянці живота, які приймають інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику. Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах: бджоли, оси). Розвитку подібних реакцій вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ (не менше ніж за 24 години до проведення десенсибілізації), при випадковому прийомі інгібітора АПФ анафілактоїдна реакція виникала знову. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання таким реакціям слід тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожною процедурою аферезу. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, під час проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому рекомендується використовувати мембрану іншого типу або застосовувати гіпотензивний препарат іншої фармакотерапевтичної групи. На тлі терапії інгібіторами АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. При появі пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливість його появи у зв'язку із застосуванням інгібітора АПФ. При необхідності застосування препаратів цієї групи прийом інгібітору АПФ може бути продовжено. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та при мітральному стенозі. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів тривалої дії, зокрема. периндоприлу, за 24 години до хірургічного втручання. У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією найчастіше відзначається низька активність реніну плазми. У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При значному підвищенні активності печінкових ферментів або появи жовтяниці на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та продовжувати спостереження за пацієнтом. На фоні застосування інгібітору АПФ може розвиватися гіперкаліємія. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 70 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, кал , калій містять замінників харчової солі, а також інших засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) (особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок). Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень ритму серця.При необхідності одночасного застосування препарату з вищезазначеними засобами слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування слід розпочинати з нижчих доз комбінації. У деяких пацієнтів може розвинутись функціональна ниркова недостатність, яка проходить після відміни препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю виникнення слабкості, запаморочення на фоні застосування даної комбінації необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: амлодипін безілат 6,93 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, індапамід 2.5 мг, периндоприлу ербумін B субстанція-гранули*,40.824 мг, що відповідає вмісту периндоприлу ербуміну 8 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (9) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з фаскою з двох сторін і ризиком на одній стороні.Фармакотерапевтична групаКомбінований антигіпертензивний препарат, що містить периндоприлу ербумін (інгібітор АПФ), індапамід (тіазидоподібний діуретик) та амлодипін (блокатор кальцієвих каналів). Ця комбінація поєднує в собі властивості кожної з діючих речовин, які мають при цьому потенціювальну дію. Амлодипін – блокатор кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим ефектом на гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антиангінальної дії амлодипіну до кінця не вивчений, імовірно, він пов'язаний з такими ефектами: викликає розширення периферичних артеріол, знижуючи ОПСС - постнавантаження, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як в інтактних, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарду, в т.ч. у пацієнтів зі стенокардією Принцметалу. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (у положенні лежачи і стоячи) протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до "ішемічної" депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та потребу в прийомі нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми. Амлодипін можна застосовувати у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Індапамід є похідним сульфонаміду. За фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків. Індапамід пригнічує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле, що призводить до збільшення екскреції нирками іонів натрію та хлору, та меншою мірою іонів калію та магнію, посилюючи тим самим діурез та знижуючи АТ. У режимі монотерапії антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин і виявляється при застосуванні препарату у дозах, які мають мінімальну діуретичну дію. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана із покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням ОПСС. На тлі прийому індапаміду зменшується гіпертрофія лівого шлуночка. Індапамід не впливає на концентрацію ліпідів у плазмі крові (тригліцеридів, загального холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ), на показники вуглеводного обміну (в т.ч. у пацієнтів з цукровим діабетом). Периндоприл – інгібітор АПФ. АПФ, або кіназа II, є екзопептидазою, яка перетворює ангіотензин I на судинозвужувальну речовину - ангіотензин II, а також руйнує брадикінін, що має судинорозширювальні властивості, до неактивного гептапептиду. В результаті периндоприл забезпечує наступні ефекти: знижує секрецію альдостерону; збільшує активність реніну плазми крові за принципом "негативного" зворотного зв'язку; при тривалому застосуванні знижує ОПСС – постнавантаження серця, що зумовлено, в основному, дією на м'язові та ниркові судини. Зниження ОПСС не супроводжується затримкою натрію та води та не викликає рефлекторну тахікардію. Дослідження показників гемодинаміки у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю виявило: зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця; зниження ОПСС; збільшення серцевого викиду та серцевого індексу; збільшення периферичного кровотоку у м'язах. Крім того, було відзначено покращення результатів проби з фізичним навантаженням. Дія периндоприлу здійснюється за допомогою активного метаболіту – периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Периндоприл ефективний при лікуванні артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості, знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск у положенні лежачи і стоячи. Антигіпертензивний ефект досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо і зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і з нормальною активністю реніну в плазмі крові. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. Периндоприл має судинорозширюючі властивості та сприяє відновленню еластичності великих артерій, структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне застосування з тіазидним діуретиком посилює вираженість антигіпертензивної дії та знижує ризик розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Комбінація периндоприл/індапамід має дозозалежну антигіпертензивну дію як на систолічний, так і на діастолічний АТ (у положенні стоячи та лежачи) незалежно від віку пацієнта. Антигіпертензивна дія зберігається протягом 24 годин. Терапевтичний ефект настає менш ніж через 1 місяць від початку терапії та не супроводжується тахіфілаксією. Припинення терапії не викликає синдром відміни. У клінічних дослідженнях одночасне застосування периндоприлу та індапаміду посилювало вираженість антигіпертензивної дії порівняно з монотерапією кожним препаратом. Комбінація периндоприлу тертбутиламін (периндоприлу ербумін)/індапамід призводила до більш вираженого зниження гіпертрофії лівого шлуночка, ніж монотерапія еналаприлом. Найбільший вплив на гіпертрофію лівого шлуночка досягається при застосуванні периндоприлу тертбутиламіну (периндоприлу ербуміну) 8 мг/індапаміду 2.5 мг.ФармакокінетикаАмлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Сmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%. Vd становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro ступінь зв'язування амлодипіну з білками плазми становить близько 97.5%. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр. Кінцевий T1/2 із плазми становить близько 35-50 год, що дозволяє приймати амлодипін 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої внутрішньо дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді, близько 60% – нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Подовження Т1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (збільшується до 60 год). Індапамід Індапамід швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Сmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми – 79%. T1/2 становить 14-24 год (у середньому 18 год). Повторний прийом індапаміду не призводить до його кумуляції. Елімінується переважно нирками (70% прийнятої внутрішньо дози) і через кишечник (22%) у формі неактивних метаболітів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується. Сmax у плазмі досягається через 1 год після прийому внутрішньо. Периндоприл є проліки, тобто. не має фармакологічної активності. Близько 27% дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози. Рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кт. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) становить близько 20% і має дозозалежний характер. T1/2 периндоприлу з плазми становить 1 год. Периндоприлат елімінується з організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.Клінічна фармакологіяАнтигіпертензивний препарат.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при необхідності одночасної терапії амлодипіном, індапамідом та периндоприлом у дозах, що застосовуються у монотерапії окремих компонентів).Протипоказання до застосуванняАнгіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; ниркова недостатність (КК менше 60 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; тяжка печінкова недостатність, у т.ч. печінкова енцефалопатія; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.); шок, зокрема. кардіогенний шок; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; рефрактерна гіпокаліємія; одночасне застосування з лікарськими засобами, здатними викликати поліморфну шлуночкову аритмію типу "пірует"; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та літію у пацієнтів з підвищеним вмістом калію в плазмі крові; одночасне застосування препаратів, що подовжують інтервал QT; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом; вагітність; період лактації; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропридину, індапаміду та інших похідних сульфонаміду, периндоприлу та інших інгібіторів АПФ, а також до допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Враховуючи відсутність достатнього клінічного досвіду, не слід застосовувати у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у пацієнтів із нелікованою серцевою недостатністю на стадії декомпенсації. З обережністю слід застосовувати дану комбінацію при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості, системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. ВКВ, склеродермія), терапії імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу). (прийом діуретиків, дієта з обмеженням кухонної солі, блювання, діарея, гемодіаліз), ІХС, атеросклерозі, цереброваскулярних захворюваннях, реноваскулярній гіпертензії, цукровому діабеті, хронічній серцевій недостатності (IV ФК за класифікацією NYHA), гіперурикемії (особливо нефролітіазом), одночасному застосуванні дантролену, естрамустину, хірургічному втручанні/загальній анестезії, лабільності АТ,проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), перед процедурою аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату, одночасному проведенні десенсибілізуючої терапії алергенами (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), стані після трансплантації нирки, аортальному стенозі, пацієнтів похилого віку; пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) протипоказане. Застосування у дітей Протипоказано застосування цієї комбінації у пацієнтів віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10) 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Амлодипін З боку системи кровотворення: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. З боку обміну речовин: дуже рідко – гіперглікемія. Психічні порушення: нечасто – безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія; рідко – сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль; нечасто – тремор, гіпестезія, парестезія, зміни смаку, непритомність; дуже рідко – м'язова гіпертонія, периферична невропатія. З боку органу зору: нечасто – порушення зору (зокрема диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, відчуття припливів крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія); дуже рідко – інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт). З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота; нечасто – блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті; дуже рідко – гіперплазія ясен, панкреатит, гастрит, гепатит, жовтяниця, підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів (АЛТ та АСТ). З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – свербіж шкіри, висипання, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема. З боку скелетно-м'язової системи: нечасто – артралгія, міалгія, спазми м'язів. З боку сечовивідної системи: нечасто – хворобливе сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Інші: часто – периферичні набряки; нечасто – збільшення або зниження маси тіла, підвищена стомлюваність, астенія, біль у грудній клітці, біль у спині, біль різної локалізації, загальне нездужання. При застосуванні амлодипіну спостерігалися рідкісні випадки екстрапірамідного синдрому. Періндоприл/Індапамід З боку системи кровотворення: дуже рідко - лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, при лікуванні інгібіторами АПФ у певних ситуаціях (після трансплантації нирки, на час діалізу) спостерігали розвиток анемії. З боку імунної системи: нечасто – реакції підвищеної чутливості у пацієнтів, схильних до бронхообструктивних та алергічних реакцій. Психічні порушення: нечасто – лабільність настрою (в т.ч. тривожність), порушення сну. З боку нервової системи: часто - запаморочення (особливо на початку лікування), біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома - непритомність. Порушення зору (в т.ч. диплопія). З боку органу слуху та рівноваги: нечасто – шум (дзвін) у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – виражене зниження артеріального тиску (в т.ч. ортостатична гіпотензія), васкуліт (в т.ч. геморагічний васкуліт); дуже рідко – стенокардія, інфаркт міокарда, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та миготливу аритмію); частота невідома - поліморфна шлуночкова тахікардія за типом "бенкетує" (можливо з летальним результатом). З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота, біль у епігастрії, блювання, диспепсія, зміни режиму дефекації (в т.ч. діарея, запор), сухість у роті, порушення смакового сприйняття, зниження апетиту; дуже рідко – панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, жовтяниця; частота невідома – печінкова енцефалопатія у пацієнтів із печінковою недостатністю. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - свербіж шкіри, висип, макуло-папульозний висип; нечасто – підвищене потовиділення; дуже рідко – багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома – фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи: часто – спазми м'язів. З боку сечовидільної системи: нечасто – ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки язика, голосових складок та/або гортані. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – гіперкальціємія; частота невідома - підвищення концентрації сироваткового білірубіну, активності печінкових ферментів АЛТ* та АСТ*, збільшення інтервалу QT на ЕКГ, підвищення концентрації креатиніну в сечі та плазмі крові, що відбувається після відміни терапії, гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіповолемія, що призводять до дегідратації та підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози у плазмі крові, гіперкаліємія. Інші: часто – астенія; нечасто - можливе погіршення перебігу гострої форми системного червоного вовчаку. * У більшості випадків пов'язано з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків з летальним кінцем і колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування амлодипіну та дантролену у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (рифампіцин, препарати звіробою продірявленого) може призводити до зниження концентрації амлодипіну в плазмі. Слід бути обережними при одночасному прийомі амлодипіну з індукторами ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, антибіотики групи макролідів (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Амлодипін посилює антигіпертензивну дію препаратів для гіпотензивної терапії. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту. Індапамід Враховуючи ризик розвитку гіпокаліємії, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні індапаміду з препаратами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу "пірует", наприклад, антиаритмічними препаратами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, дофетилід, ібутілід, ібутілід, (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіорілазин, трифторперазин), бензамідами (амісульпрід, /в, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадон, астемізол, терфенадин.Слід уникати одночасного застосування з переліченими вище препаратами при розвитку гіпокаліємії, проводити її корекцію, контролювати ЕКГ (інтервал QT). Одночасний прийом з амфотерицином В внутрішньовенно, системними глюко- та мінералокортикоїдами, тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику ШКТ, підвищує ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний контроль вмісту калію в плазмі крові, при необхідності – корекція гіпокаліємії. Особливої обережності слід дотримуватися при одночасному застосуванні із серцевими глікозидами. Слід застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику ШКТ. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні слід контролювати вміст калію в плазмі крові та показники ЕКГ та за необхідності вирішити питання про доцільність продовження терапії. Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на фоні прийому діуретиків, особливо "петльових", при одночасному застосуванні метформіну підвищує ризик розвитку лактацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо КК у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Зневоднення організму на фоні прийому діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні йодовмісних контрастних речовин у високих дозах. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати гіповолемію. При одночасному застосуванні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення кальцію нирками. Можливе підвищення КК у плазмі без зміни концентрації циклоспорину, навіть при нормальному вмісті води та натрію. Периндоприл Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом або помірним чи тяжким порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). На тлі терапії інгібіторами АПФ вміст калію в плазмі крові, як правило, залишається в межах норми, але можливий розвиток гіперкаліємії. Одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратів калію та калійвмісних замінників харчової солі може призводити до суттєвого підвищення вмісту калію в плазмі крові. При необхідності одночасного прийому інгібітору АПФ з вищезазначеними препаратами (у разі гіпокаліємії) слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в плазмі крові та параметрів ЕКГ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином супроводжується ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Подвійна блокада РААС у пацієнтів з атеросклерозом, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом, що супроводжується ураженням органів-мішеней асоційована з більш високою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємією та порушенням функції нирок (в т.ч. розвитком гострої ниркової недостатності) у порівнянні з застосуванням препарату однією з перерахованих груп. Подвійна блокада РААС можлива лише окремих випадках під ретельним контролем функції нирок. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (включаючи АСК у дозі, що чинить протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) може призвести до зниження антигіпертензивного ефекту, а також до погіршення функції нирок, включаючи розвиток ОПН, та підвищення вмісту кал , особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок Слід бути обережними при застосуванні зазначеної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та проводити регулярний контроль функції нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії можна зменшити шляхом відміни діуретика, корекції гіповолемії та електролітного балансу, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі (2 мг на добу), поступово її збільшуючи. Одночасне застосування алопуринолу, цитостатичних та імунодепресивних препаратів, кортикостероїдів (для системного застосування) та прокаїнаміду з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку лейкопенії. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до посилення антигіпертензивного ефекту. При застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема. периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенний препарат золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Одночасне застосування гліптинів (ліпагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вітагліптин) з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази IV гліптином. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Амлодипін+Індапамід+Періндоприл При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію може виникати оборотне підвищення концентрації літію у плазмі з розвитком інтоксикації. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може сприяти додатковому підвищенню концентрації літію та зростанню ризику розвитку інтоксикації. Одночасне застосування комбінації периндоприлу та індапаміду з препаратами літію не рекомендується. У разі проведення зазначеної терапії необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі. При одночасному застосуванні з баклофеном можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози гіпотензивних препаратів. При одночасному застосуванні з гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, бета-адреноблокатори) можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. При одночасному застосуванні з кортикостероїдами (мінерало- та глюкокортикоїди), тетракозактидом можливе зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Одночасне застосування з альфа-адреноблокаторами (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) спричиняє посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. При одночасному застосуванні з аміфостином можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії посилюють антигіпертензивну дію та підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таб. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза комбінації підбирається після попереднього титрування доз окремих активних компонентів препарату. Максимальна добова доза становить 10 мг амлодипіну +2.5 індапаміду +8 мг периндоприлу. Ця комбінація протипоказана до застосування у пацієнтів з помірним та тяжким порушенням функції нирок (КК < 60 мл/хв). Препарат можна застосовувати у пацієнтів з КК ≥60 мл/хв, проте рекомендується індивідуальний добір доз амлодипіну, індапаміду, периндоприлу. Не потрібно змінити режим дозування у пацієнтів похилого віку, проте збільшення дози слід проводити з обережністю, що пов'язане з віковими змінами та подовженням Т1/2. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у плазмі крові. Ця комбінація протипоказана пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без попереднього порушення функції нирок на фоні терапії можуть з'явитися лабораторні ознаки функціональної ниркової недостатності. У цьому випадку лікування препаратом слід припинити. Надалі можна відновити комбіновану терапію, використовуючи комбінацію периндоприлу та індапаміду у низьких дозах, або застосовувати ці препарати окремо. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії та надалі кожні 2 місяці. Розвиток ниркової недостатності найчастіше відбувається у пацієнтів із тяжкою хронічною серцевою недостатністю або вихідним порушенням функції нирок, у т.ч. при стенозі ниркової артерії Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує. У пацієнтів із гіпонатріємією (особливо зі стенозом ниркової артерії, у т.ч. двостороннім) є ризик раптового розвитку артеріальної гіпотензії. Тому слід звертати увагу на можливі симптоми зневоднення та зниження вмісту електролітів у плазмі крові, наприклад, після діареї або блювання. Застосування інгібіторів АПФ викликає блокаду РААС і тому може супроводжуватися різким зниженням артеріального тиску та/або підвищенням концентрації креатиніну в плазмі, що свідчить про розвиток функціональної ниркової недостатності. Ці явища частіше спостерігаються при прийомі першої дози або протягом перших 2 тижнів терапії і іноді розвиваються гостро. Таким пацієнтам потрібний регулярний контроль вмісту електролітів плазми крові. При тяжкій артеріальній гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення 0.9% розчину натрію хлориду.Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження терапії. Після відновлення ОЦК та АТ можна відновити лікування, застосовуючи низькі дози периндоприлу та індапаміду, або застосовувати окремо. Перед початком застосування комбінації необхідно оцінити функціональну активність нирок та вміст калію у плазмі крові. На початку терапії дозу препарату підбирають, враховуючи ступінь зниження АТ, особливо у разі зниження ОЦК та втрати електролітів, що дозволяє уникнути різкого зниження АТ. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, проте особливої обережності слід дотримуватися у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями. У таких пацієнтів лікування починають із низьких доз препарату. Амлодипін У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (III та IV ФК за класифікацією NYHA) лікування проводять з обережністю у зв'язку з можливістю розвитку набряку легень. Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Прийом амлодипіну слід починати з найнижчих доз і бути обережним як на початку терапії, так і при збільшенні дози амлодипіну. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки дозу слід збільшувати поступово, необхідний ретельний моніторинг клінічного стану. Індапамід За наявності порушення функції печінки прийом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У цьому випадку слід негайно припинити прийом препарату. На фоні застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакції фоточутливості. У разі розвитку реакції фоточутливості слід припинити лікування. За необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних або штучних УФ-променів. До початку лікування необхідно визначити вміст натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Всі діуретичні засоби здатні викликати гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. На початковому етапі терапії зниження вмісту натрію в плазмі може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Пацієнтам похилого віку показаний частіший контроль вмісту натрію в плазмі крові. Терапія тіазидними та тіазидоподібними діуретиками пов'язана з ризиком розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати гіпокаліємії (менше 3.4 ммоль/л) у наступних категорій пацієнтів із груп високого ризику: пацієнти похилого віку, виснажені пацієнти, пацієнти з цирозом печінки, у т.ч. з набряками та асцитом, пацієнти з ІХС, хронічною серцевою недостатністю. У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмії. До групи підвищеного ризику також відносяться пацієнти з подовженим інтервалом QT як спадковою, так і викликаною лікарською дією. Гіпокаліємія, як і брадикардія, сприяє розвитку тяжких порушень ритму серця, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует", яка може призвести до смерті. У всіх описаних вище випадках потрібний регулярний контроль вмісту калію в плазмі. Необхідно визначити вміст калію в плазмі протягом першого тижня після початку терапії. При виявленні гіпокаліємії має бути проведена відповідна терапія. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики зменшують виведення кальцію нирками, що може спричинити незначне тимчасове підвищення вмісту кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше недіагностованим гіперпаратиреозом. У разі необхідно провести дослідження функції паращитовидных залоз, попередньо скасувавши прийом діуретичних засобів. У пацієнтів із підвищеною концентрацією сечової кислоти у плазмі крові на фоні терапії може збільшуватись частота виникнення нападів подагри. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у пацієнтів з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові у дорослих пацієнтів нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку КК розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі. У пацієнтів на тлі гіповолемії та гіпонатріємії на початку терапії діуретиками може спостерігатися тимчасове зниження СКФ та підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не є небезпечною для пацієнтів з незміненою функцією нирок, проте у пацієнтів з нирковою недостатністю її вираженість може посилюватися. У таких пацієнтів слід регулярно контролювати вміст калію та концентрацію креатиніну у плазмі крові. Індапамід може дати позитивну реакцію під час проведення допінг-контролю. Периндоприл На фоні застосування інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок за відсутності інших факторів ризику нейтропенія розвивається рідко. Після відміни інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз проходять самостійно. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися важкі інфекції, іноді резистентні до інтенсивної антибіотикотерапії. При застосуванні периндоприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі. При появі будь-яких симптомів інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі,лихоманка) пацієнтам необхідно звернутися до лікаря. З огляду на застосування інгібіторів АПФ, зокрема. і периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату та продовжити спостереження за пацієнтом до повного усунення симптомів. Як правило, набряк обличчя та губ лікування не вимагає, хоча для усунення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно ввести підшкірний розчин епінефрину (адреналіну) у розведенні 1:1000 (0.3-0.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів.У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначаються скарги на біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С-1 естерази. Діагноз встановлювався за допомогою КТ, УЗД органів черевної порожнини або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів зі скаргами на біль у ділянці живота, які приймають інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику. Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах: бджоли, оси). Розвитку подібних реакцій вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ (не менше ніж за 24 години до проведення десенсибілізації), при випадковому прийомі інгібітора АПФ анафілактоїдна реакція виникала знову. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання таким реакціям слід тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожною процедурою аферезу. У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, під час проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®) розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому рекомендується використовувати мембрану іншого типу або застосовувати гіпотензивний препарат іншої фармакотерапевтичної групи. На тлі терапії інгібіторами АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. При появі пацієнта сухого кашлю слід пам'ятати про можливість його появи у зв'язку із застосуванням інгібітора АПФ. При необхідності застосування препаратів цієї групи прийом інгібітору АПФ може бути продовжено. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та при мітральному стенозі. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання із застосуванням загальної анестезії, може призвести до вираженого зниження артеріального тиску, особливо при застосуванні засобів для загальної анестезії, які мають антигіпертензивну дію. Рекомендується припинити прийом інгібіторів тривалої дії, зокрема. периндоприлу, за 24 години до хірургічного втручання. У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією найчастіше відзначається низька активність реніну плазми. У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При значному підвищенні активності печінкових ферментів або появи жовтяниці на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та продовжувати спостереження за пацієнтом. На фоні застосування інгібітору АПФ може розвиватися гіперкаліємія. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 70 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, кал , калій містять замінників харчової солі, а також інших засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) (особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок). Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень ритму серця.При необхідності одночасного застосування препарату з вищезазначеними засобами слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові. Методом лікування реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Тим не менш, застосування інгібіторів АПФ може бути ефективним у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, як очікують на хірургічне втручання, так і при неможливості його проведення. У пацієнтів з діагностованим або передбачуваним стенозом ниркової артерії лікування слід розпочинати з нижчих доз комбінації. У деяких пацієнтів може розвинутись функціональна ниркова недостатність, яка проходить після відміни препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю виникнення слабкості, запаморочення на фоні застосування даної комбінації необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
188,00 грн
168,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 100 мл: камфора 10 г. 40 мл – флакони темного скла (1) – пачки картонні.Опис лікарської формиРозчин для зовнішнього застосування спиртової 2%.Фармакотерапевтична групаЗасіб рослинного походження. При зовнішньому застосуванні має протимікробну, місцевоподразнюючу, аналгетичну та протизапальну дію; при парентеральному введенні - аналептична, кардіотонічна, вазоконстрикторна та відхаркувальна дія. Порушуючи чутливі нервові закінчення шкіри, рефлекторно покращує трофіку органів та тканин. При підшкірному введенні стимулює дихальний та судинно-руховий центри довгастого мозку. Підсилює обмінні процеси у міокарді, підвищуючи його чутливість до впливу симпатичних нервів. Підвищує тонус венозних судин, збільшує приплив крові до серця, коронарний кровотік, кровопостачання мозку та легень. Виділяючись із організму через дихальні шляхи, сприяє відділенню мокротиння.ФармакокінетикаПісля підшкірного введення камфора добре проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр, виділяється з грудним молоком. Виводиться нирками (70%), а також через легені (20%) та з жовчю (10%).Клінічна фармакологіяПрепарат з аналгезуючою та місцевоанестезуючою дією для зовнішнього застосування.Показання до застосуванняЗовнішньо: міозити, невралгії, профілактика пролежнів. П/к: серцева недостатність, колапс, пригнічення дихального центру при інфекційних захворюваннях (в т.ч. при пневмонії), при отруєнні снодійними засобами та опіоїдними анальгетиками.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до камфори. Епілепсія (для підшкірного введення). Порушення цілісності шкірних покривів (для зовнішнього застосування).Вагітність та лактаціяВраховуючи високу проникність камфори через гематоенцефалічний бар'єр, плацентарний бар'єр і в грудне молоко, застосування камфори при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) необхідно проводити з обережністю. Застосування у дітей З обережністю слід застосовувати у дітей.Побічна діяПри зовнішньому застосуванні: шкірні алергічні реакції, подразнення шкіри. При підшкірному введенні: головний біль, запаморочення, олеогранулема (в місці ін'єкції), жирова емболія (при попаданні в судину).Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань та застосовуваної лікарської форми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у дітей.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: валсартан/гідрохлортіазид у кількісному співвідношенні 80 мг+12,5 мг, 160 мг+12,5 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 1,5 мг, 3,0 мг, кросповідон 20 мг, 40 мг, магнію стеарат 4,5 мг, 9,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 31,5 мг, 75,5 мг; оболонка: гіпромелоза 2,76 мг, 5,51 мг, макрогол-8000 0,5 мг, 1,0 мг, тальк 2,00 мг, 3,99 мг, титану діоксид 0,7 мг, 0,75 мг, барвник заліза оксид червоний (Е 172) 0,025 мг, 0,75 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е 172) (міститься у дозуванні 80 мг+12,5 мг) 0,025 мг. 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ. По 1, 2 або 7 блістерів разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою, від темно-червоного до коричнево-червоного кольору, двоопуклі, овальної форми. З одного боку таблетки нанесено гравіювання “ННН”, з іншого – “CG”. На поперечному розрізі пігулки видно ядро білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаВалсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану його максимальні концентрації у плазмі досягаються через 2-4 години. Середня величина біодоступності становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату концентрації валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту. Розподіл Валсартан значною мірою (на 94-97%) пов'язується з білками сироватки крові, переважно з альбуміном. Біотрансформація/метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози виводиться у вигляді метаболітів. Валерил-4-гідрокси валсартан виявляється у плазмі крові в низьких концентраціях (менше 10% від AUC). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер: (період напіввиведення - Т1/2α У діапазоні дози кінетика валсартана має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін кінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Концентрації валсартану у плазмі крові у жінок та чоловіків були однакові. Гідрохлортіазид (ГХТЗ) Всмоктування Після внутрішнього всмоктування гідрохлортіазиду відбувається швидко, час досягнення максимальної концентрації (tcmax) - близько 2 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози. Одночасний прийом ГХТЗ з їжею може призводити як до збільшення, так і до зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, проте величина цих ефектів мала і не має великого клінічного значення. При прийомі внутрішньо абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду становить 70%. Розподіл Фармакокінетика гідрохлортіазиду у фазах розподілу та виведення описується в цілому біекспоненціальною низхідною кривою. Видимий обсяг розподілу становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить 40-70%. Гідрохлортіазид також накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно втричі перевищує плазмову. Біотрансформація ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Виведення Період напіввиведення кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні препарату кінетика гідрохлортіазиду не змінюється, при призначенні препарату одноразово за добу накопичення препарату мінімальне. Більше 95% дози, що абсорбується, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При сумісному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується приблизно на 30%. Одночасний прийом ГТХЗ, зі свого боку, не має істотного впливу на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГТХЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти віком ≥65 років У деяких пацієнтів похилого віку AUC валсартану була дещо більшою, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не було клінічно значущим. Нечисленні дані дозволяють припустити, що у пацієнтів похилого віку (як здорових, так і пацієнтів з артеріальною гіпертензією) системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок Не потрібна корекція дози препарату у пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації 30-70 мл/хв. В даний час немає даних щодо застосування препарату Ко-Діован у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації За наявності ниркової недостатності середні піки концентрації у плазмі крові та значення AUC гідрохлортіазиду збільшуються, а швидкість екскреції знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості період напіввиведення збільшується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки AUC валсартану у хворих з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-Пью) порушеннями функції печінки була в 2 рази більша, ніж у здорових добровольців. В даний час немає даних щодо застосування препарату Ко-Діован у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. Оскільки порушення функції печінки не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику ГХТЗ, корекції його дози у пацієнтів з порушеннями функції печінки не потрібне. Протипоказано застосування препарату Ко-Діован пацієнтами з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. У пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів препарат Ко-Діован слід застосовувати з обережністю.ФармакодинамікаКо-Діован - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II і тіазидний діуретик. Ангіотензин II є активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і утворюється з ангіотензину I за участю ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, що розташовані на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, що включають насамперед як безпосередню, так і опосередковану участь у регуляції артеріального тиску (АТ). Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин II викликає пряму пресорну відповідь. Крім того, він стимулює секрецію альдостерону та сприяє затримці іонів натрію. Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Він вибірково блокує рецептори підтипу AT1, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Збільшення в сироватці крові концентрації ангіотензину II внаслідок блокади валсартаном АТ1-рецепторів може призводити до стимуляції незаблокованих АТ2-рецепторів, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням AT1-рецепторів. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ1 приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Так як валсартан не інгібує АПФ, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну, розвиток побічних ефектів, пов'язаних з накопиченням брадикініну, малоймовірний. При порівнянні валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірною. Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na+) та хлору (С1-). Придушення ко-транспортної системи Na+ і С1-, очевидно, відбувається з допомогою конкуренції за ділянки зв'язування іонів С1- у цій системі. Внаслідок цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду, або будь-якого іншого компонента препарату; вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування; тяжкі (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції печінки; анурія, тяжкі порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації З обережністю: Якщо Ви маєте одне з перелічених захворювань, перед застосуванням препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем. Слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату Ко-Діован з солями калію, калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними замінниками харчової солі, а також з лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в крові (наприклад, гепарином). Ко-Діован® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, зі станами, що супроводжуються порушеннями водно-електролітного балансу: нефропатії, що супроводжується втратою солей, та преренальним (кардіогенним) порушенням з гіпокаліємією, гіпомагніємією, гіпонатріємією, гіперкальціємією. Слід бути обережним у пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зі зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (наприклад, які отримують високі дози діуретиків), з помірно вираженими порушеннями функції печінки, хронічною серцевою недостатністю (ХСН) III-IV функціонального класу класифікації NYHA, мітральним або аортальним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, системним червоним вовчаком,первинним гіперальдостеронізмом, цукровим діабетом, гіперурикемією, гіперхолестеринемією та гіпертригліцеридемією, з обструктивними захворюваннями жовчовивідних шляхів та холестазом, у пацієнтів із закритокутовою глаукомою, а також у хворих після трансплантації нирки.Вагітність та лактаціяЯк і будь-який інший препарат, що впливає на РААС, Ко-Діован не повинен застосовуватися у жінок, які планують вагітність. При призначенні будь-якого препарату, що впливає на РААС, лікареві слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційну небезпеку застосування цих препаратів під час вагітності. Застосування препарату Ко-Діован® при вагітності протипоказане, оскільки з огляду на механізм дії антагоністів рецепторів до ангіотензину II не можна виключити ризик для плода. Дія інгібіторів АПФ (препаратів, що впливають на РААС) на плід, у разі їх призначення у другому та третьому триместрах вагітності, призводить до пошкодження та загибелі плода. За ретроспективними даними при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності підвищується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Є повідомлення про мимовільні аборти, маловодство та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких у період вагітності ненавмисно отримували валсартан. Введення тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, у порожнину матки призводило до розвитку жовтяниці або тромбоцитопенії у плода або в неонатальному періоді, а також до розвитку інших небажаних явищ, які спостерігаються у дорослих. Якщо вагітність виявлена в період лікування препаратом Ко-Діован, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан у грудне молоко. В експериментальних дослідженнях показано, що валсартан виділяється з молоком лактуючих тварин. ГХТЗ проникає через плаценту, виділяється з грудним молоком, тому не рекомендується застосовувати Ко-Діован у період годування груддю.Побічна діяНебажані явища (НЯ) за даними клінічних та постмаркетингових досліджень зустрічалися частіше при застосуванні валсартану та гідрохлортіазиду порівняно з плацебо. На тлі терапії препаратом Ко-Діован® можливе виникнення НЯ, що відзначалися як при застосуванні валсартану та гідрохлортіазиду окремо, так і не виявлених у ході клінічних досліджень препарату Ко-Діован®. Для оцінки частоти використані такі критерії (згідно з класифікацією Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ)): дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000, Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – дегідратація. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – парестезія; дуже рідко запаморочення: частота невідома – синкопе. Порушення органу зору: нечасто - зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку судин: нечасто – виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; частота невідома – некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота; дуже рідко – діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – міалгія; дуже рідко – артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення білірубіну у сироватці крові, підвищення креатиніну у сироватці крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, нейтропенія, підвищення азоту сечовини у сироватці крові. Наступні НЯ спостерігалися у пацієнтів з артеріальною гіпертензією під час клінічних досліджень препарату Ко-Діован без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (у тому числі гострий) ), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтягнення зв'язок, носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість, інфекції верхніх дихальних шляхів,інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Нижче наведено НЯ, пов'язані із застосуванням кожного компонента окремо. Валсартан Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – явища гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності “печінкових” ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - набряк Квінке, висипання на шкірі, бульозний дерматит, свербіж шкіри. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися під час клінічних досліджень валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією незалежно від їх причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фаринг, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. ГХТЗ Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – підвищення концентрації ліпідів у плазмі крові (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто - гіпомагніємія та гіперурикемія; рідко – гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу цукрового діабету; дуже рідко – гіпохлоремічний алкалоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія, іноді у поєднанні з пурпурою; дуже рідко – агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; частота невідома – апластична анемія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості. Порушення психіки: рідко – порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: рідко – головний біль, парестезія, запаморочення. Порушення з боку судин: часто – ортостатична гіпотензія (може посилюватися при вживанні алкоголю, седативних чи знеболювальних засобів). Порушення з боку серця: рідко – аритмії. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легень та пневмоніт. Порушення з боку травної системи: часто – зниження апетиту, помірно виражена нудота, блювання; рідко – дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – кропив'янка та інші види шкірного висипу; рідко – фотосенсибілізація; дуже рідко – некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, загострення шкірних проявів системного червоного вовчаку; частота невідома – мультиформна еритема. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: часто – еректильна дисфункція. Порушення з боку органу зору: рідко – порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома – гострий напад закритокутової глаукоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – гостра ниркова недостатність, порушення функції нирок. Порушення з боку м'язів, скелета та сполучної тканини: частота невідома – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома – гіпертермія, астенія. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та ГХТЗ Лікарські засоби, спільне застосування з якими слід уникати: Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або тіазидними діуретиками відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та пов'язане з цим посилення токсичних проявів. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з препаратом Ко-Діован, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під впливом тіазидних діуретиків. У зв'язку з цим рекомендується ретельний контроль вмісту літію у сироватці крові. Лікарські засоби, спільне застосування з якими потребує обережності: Гіпотензивні препарати Можливе посилення гіпотензивного ефекту при сумісному застосуванні з іншими засобами, що знижують артеріальний тиск (інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібітори реніну, антагоністи рецепторів). Пресорні аміни Можливе послаблення дії пресорних амінів (норепінефрину, епінефрину), що не потребує припинення спільного застосування. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) Можливе зменшення діуретичної та гіпотензивної дії препарату Ко-Діован® при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, наприклад, з похідними саліцилової кислоти, індометацином. Супутня гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. Лікарські взаємодії для валсартану Лікарські засоби, спільне застосування з якими слід уникати: Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до підвищення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Ко-Діован з іншими препаратами, що впливають на РААС. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, біологічно активних добавок, що містять калій; калійвмісних замінників харчової солі; інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарину) вимагає дотримання запобіжних заходів, (у тому числі, частого визначення вмісту калію в крові). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При застосуванні валсартану одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) можливе зменшення його гіпотензивної дії. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та нестероїдних протизапальних засобів, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або гіповолемією (у тому числі на тлі діуретичної терапії), може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. При необхідності спільного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи інгібітори ЦОГ-2) перед початком лікування необхідно оцінити функцію нирок та скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОATP1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (максимальну концентрацію в плазмі крові Сmах і площа фарма). Відсутність лікарської взаємодії: Не було відзначено клінічно значущих взаємодій при проведенні монотерапії валсартаном на фоні застосування наступних лікарських засобів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Літій При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ та діуретиками повідомлялося про випадки оборотного підвищення плазмової концентрації літію та його токсичної дії. Вивчення спільного застосування ГХТЗ з валсартаном та препаратами літію не проводилося. Тому при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів, що містять літій, рекомендується контролювати концентрацію літію у крові. Інші гіпотензивні препарати Тіазидні діуретики посилюють гіпотензивний ефект інших гіпотензивних препаратів (у тому числі, гуанетидину, метилдопи, бета-адреноблокаторів, вазодилататорів, блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгі). Курареподібні міорелаксанти Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, потенціюють дію недеполяризуючих міорелаксантів. Лікарські препарати, що впливають вміст калію в крові. Ризик гіпокаліємії, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів (ГКС), адренокортикотропного гормону (АКТГ), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну, ацетилсаліцилової кислоти або її похідних та антиаритмічних препаратів. Лікарські препарати, що впливають на вміст натрію в крові Гіпонатріємічний ефект, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні з антидепресантами, антипсихотичними, протисудомними препаратами тощо. Слід бути обережними при тривалому сумісному застосуванні ГХТЗ разом з вищевказаними препаратами. Гіпоглікемічні засоби Тіазидні діуретики можуть порушувати толерантність до глюкози, у зв'язку з чим може знадобитися корекція доз інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія (небажані ефекти тіазидних діуретиків) можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. НПЗП Одночасне застосування НПЗЗ та ГХТЗ може призвести до зниження діуретичного та гіпотензивного ефектів останнього. Супутня гіповолемія може спровокувати розвиток гострої ниркової недостатності. Н і М-холіноблокатори Н та М-холіноблокатори (в т.ч. атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність гідрохлортіазиду, що пов'язано зі зниженням перистальтики ШКТ та швидкості спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність гідрохлортіазиду. Аніонообмінні смоли. Всмоктування гідрохлортіазиду порушується у присутності колестираміну та колестиполу. Гідрохлортіазид слід приймати або через 4 години або через 4-6 годин після прийому зазначених сполук. Вітамін D та солі кальцію Одночасний прийом гідрохлортіазиду з вітаміном D або препаратами кальцію може призводити до гіперкальціємії через посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення перебігу подагри. Метилдопа Повідомлялося про випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Пресорні аміни ГХТЗ може знижувати відповідь організму на введення амінів пресорних (норепінефрін). Клінічне значення цієї взаємодії незначне і не може перешкоджати їхньому спільному застосуванню. Інші види взаємодії Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може призвести до збільшення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу; збільшення ризику розвитку побічних ефектів амантадину; посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду, зменшення виведення нирками препаратів, що мають цитотоксичну дію (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату), до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Їхнє спільне застосування з гідрохлортіазидом може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Ко-Діован необхідно скоригувати водно-електролітні порушення. Ко-Діован призначають по 1 таблетці внутрішньо 1 раз на добу щодня; таблетку слід ковтати цілком, приймати як разом з їжею, так і натще, запиваючи рідиною. Залежно від клінічної ситуації, рекомендована добова доза становить 1 таблетку препарату Ко-Діован®, що містить валсартан/гідрохлортіазид у дозі 80+12,5 мг, 160+12,5 мг, 160+25 мг, 320+12,5 мг або , Максимально, 320+25 мг. При необхідності призначають по 1 таблетці 160 мг+25 мг на добу (максимальна добова доза гідрохлортіазиду). Максимальне зниження артеріального тиску зазвичай досягається за 2-4 тижні терапії. Хворим із слабкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації >30 мл/хв) змін дози препарату не потрібно. У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірними порушеннями функції печінки без супутніх явищ холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування препарату Ко-Діован® у дітей (молодших 18 років) дотепер не встановлені.ПередозуванняСимптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ аж до пригнічення свідомості, судинного колапсу та/або шоку з летальним результатом. При передозуванні гідрохлортіазидом можлива поява наступних симптомів: нудота, сонливість, гіповолемія, а також порушення ритму серця та м'язові, спазми, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі виникнення вираженого зниження АТ, хворого слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та кількості виділеної сечі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу через його значне зв'язування з білками плазми. У той же час для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиКо-Діован® може застосовуватися як початкова терапія у пацієнтів, яким, найімовірніше, може знадобитися кілька препаратів для досягнення цільових значень артеріального тиску. Вибір препарату Ко-Діован для початкової терапії артеріальної гіпертензії повинен бути заснований на оцінці співвідношення потенційної користі та ризиків. Порушення функції печінки Препарат Ко-Діован® не застосовується у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки, за наявності обструкції жовчовивідних шляхів та холестазу слід застосовувати з обережністю. Зміна вмісту електролітів у сироватці крові Тіазидні діуретики через здатність знижувати вміст калію та магнію в сироватці крові повинні з обережністю застосовуватися у пацієнтів зі станами, що супроводжуються порушеннями водно-електролітного балансу: нефропатії, що супроводжується втратою солей, та преренальним (кардіогенним) порушенням функції нирок. При виникненні клінічних проявів гіпокаліємії (м'язової слабкості, парезів, змін показників ЕКГ) лікування препаратом Ко-Діован слід припинити. Перед початком застосування препарату необхідно скоригувати гіпокаліємію та гіпомагніємію. Усім пацієнтам, які приймають препарати, що містять тіазидні діуретики, необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми, особливо калію. При застосуванні препарату Ко-Діован слід враховувати здатність тіазидних діуретиків викликати гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз, а також посилювати наявну гіпонатріємію. Гіпонатріємія у випадках рідко супроводжується неврологічної симптоматикою. Необхідний регулярний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Дефіцит в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові У хворих з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зі зниженням ОЦК (наприклад, у пацієнтів, які отримують високі дози діуретиків), у поодиноких випадках на початку лікування препаратом Ко-Діован може виникати виражене зниження АТ з клінічними проявами. Перед початком лікування слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, інакше лікування необхідно розпочинати під суворим лікарським контролем. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід укласти і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації АТ лікування препаратом Ко-Діован може бути продовжено. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки прийом препарату Ко-Діован® може супроводжуватися підвищенням концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові, тому у таких пацієнтів препарат Ко-Діован® повинен застосовуватися з обережністю. Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (за класифікацією NYHA), у тому числі після перенесеного інфаркту міокарда. У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю), терапія інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів до ангіотензину II може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, у поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю. Обстеження пацієнтів із недостатністю кровообігу та пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, має включати дослідження функції нирок. Системна червона вовчанка Є повідомлення про загострення та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, системного червоного вовчаку) при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГТХЗ. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у сироватці крові. Зниження кліренсу сечової кислоти може призвести до гіперурикемії та розвитку подагри у схильних пацієнтів. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками та можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні терапії тіазидним діуретиком (> 12 мг/дл) або не відповідальна на відміну препарату може свідчити про наявність супутнього порушення метаболізму кальцію. У кількох пацієнтів з гіперкальціємією та гіпофосфатемією на фоні тривалого застосування тіазидних діуретиків визначали патологічні зміни у паращитовидних залозах. Реакції гіперчутливості Виникнення реакцій гіперчутливості на фоні застосування гідрохлортіазиду найчастіше спостерігалося у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. Набряк Квінке, у тому числі набряк гортані та голосових складок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або набряку язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких з цих пацієнтів раніше виникав набряк Квінке на фоні прийому інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Прийом препарату Ко-Діован® у разі розвитку набряку Квінке має бути негайно скасовано, відновлення прийому препарату Ко-Діован® заборонено. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування гідрохлортіазиду відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Фактором ризику гострого розвитку закритокутової глаукоми можуть бути анамнестичні дані про алергічні реакції на сульфаніламід та пеніцилін. Симптоми: раптовий початок, різке зниження зору або біль у оці, які зазвичай виникають у період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно припинити прийом гідрохлортіазиду. Додаткове медикаментозне або хірургічне лікування може бути потрібним, якщо внутрішньоочний тиск після відміни препарату не знижується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, які приймають препарат Ко-Діован®, слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: валсартан/гідрохлортіазид у кількісному співвідношенні 80 мг+12,5 мг, 160 мг+12,5 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 1,5 мг, 3,0 мг, кросповідон 20 мг, 40 мг, магнію стеарат 4,5 мг, 9,0 мг, целюлоза мікрокристалічна 31,5 мг, 75,5 мг; оболонка: гіпромелоза 2,76 мг, 5,51 мг, макрогол-8000 0,5 мг, 1,0 мг, тальк 2,00 мг, 3,99 мг, титану діоксид 0,7 мг, 0,75 мг, барвник заліза оксид червоний (Е 172) 0,025 мг, 0,75 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е 172) (міститься у дозуванні 80 мг+12,5 мг) 0,025 мг. 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ. По 1, 2 або 7 блістерів разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-рожевого кольору, двоопуклі, овальної форми. На одній стороні таблетки нанесено гравіювання "HGH", на іншій - "CG". На поперечному розрізі таблетки видно ядро білого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаВалсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану його максимальні концентрації у плазмі досягаються через 2-4 години. Середня величина біодоступності становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату концентрації валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту. Розподіл Валсартан значною мірою (на 94-97%) пов'язується з білками сироватки крові, переважно з альбуміном. Біотрансформація/метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози виводиться у вигляді метаболітів. Валерил-4-гідрокси валсартан виявляється у плазмі крові в низьких концентраціях (менше 10% від AUC). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер: (період напіввиведення - Т1/2α У діапазоні дози кінетика валсартана має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін кінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Концентрації валсартану у плазмі крові у жінок та чоловіків були однакові. Гідрохлортіазид (ГХТЗ) Всмоктування Після внутрішнього всмоктування гідрохлортіазиду відбувається швидко, час досягнення максимальної концентрації (tcmax) - близько 2 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози. Одночасний прийом ГХТЗ з їжею може призводити як до збільшення, так і до зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, проте величина цих ефектів мала і не має великого клінічного значення. При прийомі внутрішньо абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду становить 70%. Розподіл Фармакокінетика гідрохлортіазиду у фазах розподілу та виведення описується в цілому біекспоненціальною низхідною кривою. Видимий обсяг розподілу становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить 40-70%. Гідрохлортіазид також накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно втричі перевищує плазмову. Біотрансформація ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Виведення Період напіввиведення кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні препарату кінетика гідрохлортіазиду не змінюється, при призначенні препарату одноразово за добу накопичення препарату мінімальне. Більше 95% дози, що абсорбується, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При сумісному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується приблизно на 30%. Одночасний прийом ГТХЗ, зі свого боку, не має істотного впливу на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГТХЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти віком ≥65 років У деяких пацієнтів похилого віку AUC валсартану була дещо більшою, ніж у пацієнтів молодого віку, однак це не було клінічно значущим. Нечисленні дані дозволяють припустити, що у пацієнтів похилого віку (як здорових, так і пацієнтів з артеріальною гіпертензією) системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок Не потрібна корекція дози препарату у пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації 30-70 мл/хв. В даний час немає даних щодо застосування препарату Ко-Діован у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації За наявності ниркової недостатності середні піки концентрації у плазмі крові та значення AUC гідрохлортіазиду збільшуються, а швидкість екскреції знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості період напіввиведення збільшується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки AUC валсартану у хворих з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-Пью) порушеннями функції печінки була в 2 рази більша, ніж у здорових добровольців. В даний час немає даних щодо застосування препарату Ко-Діован у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. Оскільки порушення функції печінки не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику ГХТЗ, корекції його дози у пацієнтів з порушеннями функції печінки не потрібне. Протипоказано застосування препарату Ко-Діован пацієнтами з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. У пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів препарат Ко-Діован слід застосовувати з обережністю.ФармакодинамікаКо-Діован - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II і тіазидний діуретик. Ангіотензин II є активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і утворюється з ангіотензину I за участю ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, що розташовані на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, що включають насамперед як безпосередню, так і опосередковану участь у регуляції артеріального тиску (АТ). Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин II викликає пряму пресорну відповідь. Крім того, він стимулює секрецію альдостерону та сприяє затримці іонів натрію. Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Він вибірково блокує рецептори підтипу AT1, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Збільшення в сироватці крові концентрації ангіотензину II внаслідок блокади валсартаном АТ1-рецепторів може призводити до стимуляції незаблокованих АТ2-рецепторів, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням AT1-рецепторів. Валсартан не має скільки-небудь вираженої агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ1 приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Так як валсартан не інгібує АПФ, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну, розвиток побічних ефектів, пов'язаних з накопиченням брадикініну, малоймовірний. При порівнянні валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірною. Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na+) та хлору (С1-). Придушення ко-транспортної системи Na+ і С1-, очевидно, відбувається з допомогою конкуренції за ділянки зв'язування іонів С1- у цій системі. Внаслідок цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду, або будь-якого іншого компонента препарату; вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування; тяжкі (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції печінки; анурія, тяжкі порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації З обережністю: Якщо Ви маєте одне з перелічених захворювань, перед застосуванням препарату обов'язково проконсультуйтеся з лікарем. Слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату Ко-Діован з солями калію, калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними замінниками харчової солі, а також з лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію в крові (наприклад, гепарином). Ко-Діован® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, зі станами, що супроводжуються порушеннями водно-електролітного балансу: нефропатії, що супроводжується втратою солей, та преренальним (кардіогенним) порушенням з гіпокаліємією, гіпомагніємією, гіпонатріємією, гіперкальціємією. Слід бути обережним у пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зі зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (наприклад, які отримують високі дози діуретиків), з помірно вираженими порушеннями функції печінки, хронічною серцевою недостатністю (ХСН) III-IV функціонального класу класифікації NYHA, мітральним або аортальним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, системним червоним вовчаком,первинним гіперальдостеронізмом, цукровим діабетом, гіперурикемією, гіперхолестеринемією та гіпертригліцеридемією, з обструктивними захворюваннями жовчовивідних шляхів та холестазом, у пацієнтів із закритокутовою глаукомою, а також у хворих після трансплантації нирки.Вагітність та лактаціяЯк і будь-який інший препарат, що впливає на РААС, Ко-Діован не повинен застосовуватися у жінок, які планують вагітність. При призначенні будь-якого препарату, що впливає на РААС, лікареві слід проінформувати жінок дітородного віку про потенційну небезпеку застосування цих препаратів під час вагітності. Застосування препарату Ко-Діован® при вагітності протипоказане, оскільки з огляду на механізм дії антагоністів рецепторів до ангіотензину II не можна виключити ризик для плода. Дія інгібіторів АПФ (препаратів, що впливають на РААС) на плід, у разі їх призначення у другому та третьому триместрах вагітності, призводить до пошкодження та загибелі плода. За ретроспективними даними при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності підвищується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Є повідомлення про мимовільні аборти, маловодство та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких у період вагітності ненавмисно отримували валсартан. Введення тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, у порожнину матки призводило до розвитку жовтяниці або тромбоцитопенії у плода або в неонатальному періоді, а також до розвитку інших небажаних явищ, які спостерігаються у дорослих. Якщо вагітність виявлена в період лікування препаратом Ко-Діован, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан у грудне молоко. В експериментальних дослідженнях показано, що валсартан виділяється з молоком лактуючих тварин. ГХТЗ проникає через плаценту, виділяється з грудним молоком, тому не рекомендується застосовувати Ко-Діован у період годування груддю.Побічна діяНебажані явища (НЯ) за даними клінічних та постмаркетингових досліджень зустрічалися частіше при застосуванні валсартану та гідрохлортіазиду порівняно з плацебо. На тлі терапії препаратом Ко-Діован® можливе виникнення НЯ, що відзначалися як при застосуванні валсартану та гідрохлортіазиду окремо, так і не виявлених у ході клінічних досліджень препарату Ко-Діован®. Для оцінки частоти використані такі критерії (згідно з класифікацією Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ)): дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000, Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – дегідратація. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – парестезія; дуже рідко запаморочення: частота невідома – синкопе. Порушення органу зору: нечасто - зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах. Порушення з боку судин: нечасто – виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель; частота невідома – некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота; дуже рідко – діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – міалгія; дуже рідко – артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення білірубіну у сироватці крові, підвищення креатиніну у сироватці крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, нейтропенія, підвищення азоту сечовини у сироватці крові. Наступні НЯ спостерігалися у пацієнтів з артеріальною гіпертензією під час клінічних досліджень препарату Ко-Діован без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (у тому числі гострий) ), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтягнення зв'язок, носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість, інфекції верхніх дихальних шляхів,інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Нижче наведено НЯ, пов'язані із застосуванням кожного компонента окремо. Валсартан Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – явища гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності “печінкових” ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - набряк Квінке, висипання на шкірі, бульозний дерматит, свербіж шкіри. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися під час клінічних досліджень валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією незалежно від їх причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фаринг, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. ГХТЗ Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – підвищення концентрації ліпідів у плазмі крові (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто - гіпомагніємія та гіперурикемія; рідко – гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу цукрового діабету; дуже рідко – гіпохлоремічний алкалоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія, іноді у поєднанні з пурпурою; дуже рідко – агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; частота невідома – апластична анемія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості. Порушення психіки: рідко – порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: рідко – головний біль, парестезія, запаморочення. Порушення з боку судин: часто – ортостатична гіпотензія (може посилюватися при вживанні алкоголю, седативних чи знеболювальних засобів). Порушення з боку серця: рідко – аритмії. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легень та пневмоніт. Порушення з боку травної системи: часто – зниження апетиту, помірно виражена нудота, блювання; рідко – дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – кропив'янка та інші види шкірного висипу; рідко – фотосенсибілізація; дуже рідко – некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, загострення шкірних проявів системного червоного вовчаку; частота невідома – мультиформна еритема. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: часто – еректильна дисфункція. Порушення з боку органу зору: рідко – порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома – гострий напад закритокутової глаукоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – гостра ниркова недостатність, порушення функції нирок. Порушення з боку м'язів, скелета та сполучної тканини: частота невідома – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома – гіпертермія, астенія. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та ГХТЗ Лікарські засоби, спільне застосування з якими слід уникати: Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або тіазидними діуретиками відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та пов'язане з цим посилення токсичних проявів. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з препаратом Ко-Діован, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під впливом тіазидних діуретиків. У зв'язку з цим рекомендується ретельний контроль вмісту літію у сироватці крові. Лікарські засоби, спільне застосування з якими потребує обережності: Гіпотензивні препарати Можливе посилення гіпотензивного ефекту при сумісному застосуванні з іншими засобами, що знижують артеріальний тиск (інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібітори реніну, антагоністи рецепторів). Пресорні аміни Можливе послаблення дії пресорних амінів (норепінефрину, епінефрину), що не потребує припинення спільного застосування. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) Можливе зменшення діуретичної та гіпотензивної дії препарату Ко-Діован® при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, наприклад, з похідними саліцилової кислоти, індометацином. Супутня гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. Лікарські взаємодії для валсартану Лікарські засоби, спільне застосування з якими слід уникати: Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до підвищення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Ко-Діован з іншими препаратами, що впливають на РААС. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, біологічно активних добавок, що містять калій; калійвмісних замінників харчової солі; інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарину) вимагає дотримання запобіжних заходів, (у тому числі, частого визначення вмісту калію в крові). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При застосуванні валсартану одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) можливе зменшення його гіпотензивної дії. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та нестероїдних протизапальних засобів, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або гіповолемією (у тому числі на тлі діуретичної терапії), може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. При необхідності спільного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів (включаючи інгібітори ЦОГ-2) перед початком лікування необхідно оцінити функцію нирок та скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОATP1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (максимальну концентрацію в плазмі крові Сmах і площа фарма). Відсутність лікарської взаємодії: Не було відзначено клінічно значущих взаємодій при проведенні монотерапії валсартаном на фоні застосування наступних лікарських засобів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Літій При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ та діуретиками повідомлялося про випадки оборотного підвищення плазмової концентрації літію та його токсичної дії. Вивчення спільного застосування ГХТЗ з валсартаном та препаратами літію не проводилося. Тому при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів, що містять літій, рекомендується контролювати концентрацію літію у крові. Інші гіпотензивні препарати Тіазидні діуретики посилюють гіпотензивний ефект інших гіпотензивних препаратів (у тому числі, гуанетидину, метилдопи, бета-адреноблокаторів, вазодилататорів, блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгі). Курареподібні міорелаксанти Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, потенціюють дію недеполяризуючих міорелаксантів. Лікарські препарати, що впливають вміст калію в крові. Ризик гіпокаліємії, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів (ГКС), адренокортикотропного гормону (АКТГ), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну, ацетилсаліцилової кислоти або її похідних та антиаритмічних препаратів. Лікарські препарати, що впливають на вміст натрію в крові Гіпонатріємічний ефект, що викликається діуретиками, може посилюватися при одночасному застосуванні з антидепресантами, антипсихотичними, протисудомними препаратами тощо. Слід бути обережними при тривалому сумісному застосуванні ГХТЗ разом з вищевказаними препаратами. Гіпоглікемічні засоби Тіазидні діуретики можуть порушувати толерантність до глюкози, у зв'язку з чим може знадобитися корекція доз інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія (небажані ефекти тіазидних діуретиків) можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. НПЗП Одночасне застосування НПЗЗ та ГХТЗ може призвести до зниження діуретичного та гіпотензивного ефектів останнього. Супутня гіповолемія може спровокувати розвиток гострої ниркової недостатності. Н і М-холіноблокатори Н та М-холіноблокатори (в т.ч. атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність гідрохлортіазиду, що пов'язано зі зниженням перистальтики ШКТ та швидкості спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність гідрохлортіазиду. Аніонообмінні смоли. Всмоктування гідрохлортіазиду порушується у присутності колестираміну та колестиполу. Гідрохлортіазид слід приймати або через 4 години або через 4-6 годин після прийому зазначених сполук. Вітамін D та солі кальцію Одночасний прийом гідрохлортіазиду з вітаміном D або препаратами кальцію може призводити до гіперкальціємії через посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення перебігу подагри. Метилдопа Повідомлялося про випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Пресорні аміни ГХТЗ може знижувати відповідь організму на введення амінів пресорних (норепінефрін). Клінічне значення цієї взаємодії незначне і не може перешкоджати їхньому спільному застосуванню. Інші види взаємодії Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може призвести до збільшення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу; збільшення ризику розвитку побічних ефектів амантадину; посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду, зменшення виведення нирками препаратів, що мають цитотоксичну дію (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату), до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Їхнє спільне застосування з гідрохлортіазидом може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Ко-Діован необхідно скоригувати водно-електролітні порушення. Ко-Діован призначають по 1 таблетці внутрішньо 1 раз на добу щодня; таблетку слід ковтати цілком, приймати як разом з їжею, так і натще, запиваючи рідиною. Залежно від клінічної ситуації, рекомендована добова доза становить 1 таблетку препарату Ко-Діован®, що містить валсартан/гідрохлортіазид у дозі 80+12,5 мг, 160+12,5 мг, 160+25 мг, 320+12,5 мг або , Максимально, 320+25 мг. При необхідності призначають по 1 таблетці 160 мг+25 мг на добу (максимальна добова доза гідрохлортіазиду). Максимальне зниження артеріального тиску зазвичай досягається за 2-4 тижні терапії. Хворим із слабкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації >30 мл/хв) змін дози препарату не потрібно. У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірними порушеннями функції печінки без супутніх явищ холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування препарату Ко-Діован® у дітей (молодших 18 років) дотепер не встановлені.ПередозуванняСимптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ аж до пригнічення свідомості, судинного колапсу та/або шоку з летальним результатом. При передозуванні гідрохлортіазидом можлива поява наступних симптомів: нудота, сонливість, гіповолемія, а також порушення ритму серця та м'язові, спазми, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі виникнення вираженого зниження АТ, хворого слід укласти, піднявши ноги, на необхідний для терапії період часу, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, об'єму циркулюючої крові (ОЦК) та кількості виділеної сечі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу через його значне зв'язування з білками плазми. У той же час для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз є ефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиКо-Діован® може застосовуватися як початкова терапія у пацієнтів, яким, найімовірніше, може знадобитися кілька препаратів для досягнення цільових значень артеріального тиску. Вибір препарату Ко-Діован для початкової терапії артеріальної гіпертензії повинен бути заснований на оцінці співвідношення потенційної користі та ризиків. Порушення функції печінки Препарат Ко-Діован® не застосовується у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки, за наявності обструкції жовчовивідних шляхів та холестазу слід застосовувати з обережністю. Зміна вмісту електролітів у сироватці крові Тіазидні діуретики через здатність знижувати вміст калію та магнію в сироватці крові повинні з обережністю застосовуватися у пацієнтів зі станами, що супроводжуються порушеннями водно-електролітного балансу: нефропатії, що супроводжується втратою солей, та преренальним (кардіогенним) порушенням функції нирок. При виникненні клінічних проявів гіпокаліємії (м'язової слабкості, парезів, змін показників ЕКГ) лікування препаратом Ко-Діован слід припинити. Перед початком застосування препарату необхідно скоригувати гіпокаліємію та гіпомагніємію. Усім пацієнтам, які приймають препарати, що містять тіазидні діуретики, необхідний регулярний контроль вмісту електролітів плазми, особливо калію. При застосуванні препарату Ко-Діован слід враховувати здатність тіазидних діуретиків викликати гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз, а також посилювати наявну гіпонатріємію. Гіпонатріємія у випадках рідко супроводжується неврологічної симптоматикою. Необхідний регулярний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Дефіцит в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові У хворих з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або зі зниженням ОЦК (наприклад, у пацієнтів, які отримують високі дози діуретиків), у поодиноких випадках на початку лікування препаратом Ко-Діован може виникати виражене зниження АТ з клінічними проявами. Перед початком лікування слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, інакше лікування необхідно розпочинати під суворим лікарським контролем. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід укласти і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації АТ лікування препаратом Ко-Діован може бути продовжено. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки прийом препарату Ко-Діован® може супроводжуватися підвищенням концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові, тому у таких пацієнтів препарат Ко-Діован® повинен застосовуватися з обережністю. Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (за класифікацією NYHA), у тому числі після перенесеного інфаркту міокарда. У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, пацієнти з хронічною серцевою недостатністю), терапія інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів до ангіотензину II може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, у поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю. Обстеження пацієнтів із недостатністю кровообігу та пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, має включати дослідження функції нирок. Системна червона вовчанка Є повідомлення про загострення та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, системного червоного вовчаку) при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГТХЗ. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у сироватці крові. Зниження кліренсу сечової кислоти може призвести до гіперурикемії та розвитку подагри у схильних пацієнтів. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками та можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні терапії тіазидним діуретиком (> 12 мг/дл) або не відповідальна на відміну препарату може свідчити про наявність супутнього порушення метаболізму кальцію. У кількох пацієнтів з гіперкальціємією та гіпофосфатемією на фоні тривалого застосування тіазидних діуретиків визначали патологічні зміни у паращитовидних залозах. Реакції гіперчутливості Виникнення реакцій гіперчутливості на фоні застосування гідрохлортіазиду найчастіше спостерігалося у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. Набряк Квінке, у тому числі набряк гортані та голосових складок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або набряку язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких з цих пацієнтів раніше виникав набряк Квінке на фоні прийому інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Прийом препарату Ко-Діован® у разі розвитку набряку Квінке має бути негайно скасовано, відновлення прийому препарату Ко-Діован® заборонено. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування гідрохлортіазиду відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Фактором ризику гострого розвитку закритокутової глаукоми можуть бути анамнестичні дані про алергічні реакції на сульфаніламід та пеніцилін. Симптоми: раптовий початок, різке зниження зору або біль у оці, які зазвичай виникають у період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно припинити прийом гідрохлортіазиду. Додаткове медикаментозне або хірургічне лікування може бути потрібним, якщо внутрішньоочний тиск після відміни препарату не знижується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнтам, які приймають препарат Ко-Діован®, слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: 10 мг лізиноприлу у вигляді 10,89 мг лізиноприлу дигідрату та 12,5 мг гідрохлортіазиду; Допоміжні речовини: манітол 50 мг, алюмінієвий лак на основі барвника індиготину (Е 132) 0,2 мг, крохмаль прежелатинізований 2,25 мг, крохмаль кукурудзяний 31 мг, кальцію гідрофосфату дигідрат 136,8 мг, крохмаль частково стеарат магнію 5 мг. По 10 таблеток у блістері з ПВХ – алюмінієвої фольги. По 1 або 3 блістери в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні, з фаскою, світло-блакитного кольору з нечисленними вкрапленнями темнішого кольору. На одній стороні вигравірувано символ 43.Фармакотерапевтична групаДіуретичне, гіпотензивне.ФармакокінетикаЛізіноприл Після прийому лізиноприлу внутрішньо Tmax – 7 годин. Слабо зв'язується з білками плазми. Середній ступінь абсорбції лізиноприлу становить близько 25% при значній міжіндивідуальній варіабельності (6–60%). Їжа не впливає на всмоктування лізиноприлу. Лізиноприл не піддається метаболізму та виводиться у незміненому вигляді виключно нирками. Після багаторазового введення ефективний T1/2 лізиноприлу становить 12 год. Порушення функції нирок уповільнює виведення лізиноприлу, але це уповільнення стає клінічно значущим лише тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації стає нижчою за 30 мл/хв. У пацієнтів похилого віку в середньому в 2 рази вищий рівень Cmax препарату в крові та AUC у порівнянні з цими показниками у пацієнтів молодшого віку. Лізиноприл виводиться із організму шляхом гемодіалізу. Невеликою мірою проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Гідрохлоротіазид Чи не піддається метаболізму, але піддається швидкому виведенню через нирки. T1/2 препарату коливається від 5,6 до 14,8 год. Не менше 61% прийнятого внутрішньо препарату виводиться у незміненому вигляді протягом 24 год. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр, але не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.ФармакодинамікаГіпотензивний комбінований засіб. Має антигіпертензивну та діуретичну дію. Лізіноприл Інгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез ПГ. Знижує ОПСС, АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності до навантажень у хворих на хронічну серцеву недостатність. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинні ренін-ангіотензинові системи. При тривалому застосуванні зменшується вираженість гіпертрофії міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у хворих на хронічну серцеву недостатність,уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у хворих, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Антигіпертензивний ефект починається приблизно через 6 годин та зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту також залежить від величини дози. Початок дії - через 1 год. Максимальний ефект визначається через 6-7 годин. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається в перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці.При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці.При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При різкій відміні препарату не спостерігається вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Гідрохлоротіазид Тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний із порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води у дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має антигіпертензивні властивості; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріолу. Практично не впливає на нормальний рівень артеріального тиску. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 години, досягає максимуму через 4 години і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні. Лізиноприл та гідрохлортіазид, якщо застосовуються одночасно, мають адитивний антигіпертензивний ефект.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лізиноприлу, інших інгібіторів АПФ або гідрохлортіазиду та допоміжних речовин; ангіоневротичний набряк (в т.ч. набряк Квінке в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ); анурія; виражена ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв); гемодіаліз з використанням високопроточних мембран; гіперкальціємія; гіпонатріємія; порфірія; прекому; печінкова кома; тяжкі форми цукрового діабету; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія; двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією; стан після трансплантації нирок; ниркова недостатність (Cl креатиніну понад 30 мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; артеріальна гіпотензія; гіпоплазія кісткового мозку; гіпонатріємія (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті); гіповолемічні стани (в т.ч. діарея, блювання); захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); цукровий діабет; подагра; пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперурикемія; гіперкаліємія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу);тяжка хронічна серцева недостатність; печінкова недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяЗастосування лізиноприлу при вагітності протипоказане. При встановленні вагітності прийом препарату слід припинити якомога раніше. Прийом інгібіторів АПФ у II та III триместрі вагітності надає несприятливий вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, внутрішньоутробна смерть). Даних щодо негативних впливів препарату на плід у разі застосування під час І триместру немає. За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження АТ – олігурії, гіперкаліємії. У період лікування препаратом необхідно відмінити грудне вигодовування.Побічна діяНайчастіше зустрічаються побічні ефекти - запаморочення, біль голови. З боку ССС: виражене зниження артеріального тиску, біль у грудях; рідко – ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, поява симптомів серцевої недостатності, порушення AV провідності, інфаркт міокарда. З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, сухість у роті, діарея, диспепсія, анорексія, зміна смаку, панкреатит, гепатит (гепатоцелюлярний та холестатичний), жовтяниця. З боку шкірних покровів: кропив'янка, підвищення потовиділення, фотосенсибілізація, свербіж шкіри, випадання волосся. З боку ЦНС: лабільність настрою, порушення концентрації уваги, парестезії, підвищена стомлюваність, сонливість, судомні посмикування м'язів кінцівок та губ; рідко – астенічний синдром, сплутаність свідомості. З боку дихальної системи: диспное, сухий кашель, бронхоспазм, апное. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, анемія (зниження концентрації гемоглобіну, гематокриту, еритроцитопенію). Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, шкірні висипання, свербіж, лихоманка, васкуліт, позитивні реакції на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія. З боку сечостатевої системи: уремія, олігурія/анурія, порушення нирок, гостра ниркова недостатність, зниження потенції. Лабораторні показники: гіперкаліємія та/або гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія, гіперурикемія, гіперглікемія, підвищення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові, гіпербілірубінемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження активності анамнезі захворювань нирок, цукрового діабету та реноваскулярної гіпертензії. Інші: артралгія, артрит, міалгія, пропасниця, порушення розвитку плода, загострення подагри.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, – підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у хворих з порушеною функцією нирок. Тому їх можна спільно призначати лише на основі індивідуального рішення лікаря при регулярному контролі рівня калію у сироватці крові та функції нирок. При одночасному застосуванні: з вазодилататорами, барбітуратами, фенотіазинами, трициклічними антидепресантами, етанолом - посилення гіпотензивної дії; НПЗЗ (індометацин та інші), естрогенами - зниження антигіпертензивної дії лізиноприлу; препаратами літію - уповільнення виведення літію з організму (посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії літію); антацидами та колестираміном - зниження всмоктування в ШКТ. Препарат посилює нейротоксичність саліцилатів, послаблює дію гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо, норепінефрину, епінефрину та протиподагричних препаратів, посилює ефекти (включаючи побічні) серцевих глікозидів, дію периферичних міорелаксантів, зменшує виведення хінідину. Зменшує ефект пероральних контрацептивів. Етанол посилює гіпотензивний ефект препарату. При одночасному прийомі метилдопи збільшується ризик розвитку гемолізу.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 табл. препарату Ко-Діротон, що містить лізиноприл+гідрохлортіазид 10+12,5 мг або 20+12,5 мг, 1 раз на добу. У випадку, якщо протягом 2-4 тижнів не отримано належного терапевтичного ефекту, доза препарату може бути збільшена до 2 табл., що застосовуються 1 раз на день. Ниркова недостатність: у хворих з Cl креатиніну від 30 та менше 80 мл/хв препарат можна застосовувати лише після підбору дози окремих компонентів препарату. Рекомендована початкова доза лізиноприлу при неускладненій нирковій недостатності становить 5-10 мг. Попередня терапія діуретиками: симптоматична гіпотензія може виникати після прийому початкової дози препарату. Такі випадки трапляються частіше у хворих, у яких була втрата рідини та електролітів внаслідок попереднього лікування діуретиками. Тому слід припинити прийом діуретиків за 2-3 дні до початку лікування препаратом.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, неспокій, підвищена дратівливість. Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення рідини, контроль АТ; терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-сольового балансу, контроль рівня сечовини, креатиніну та електролітів у сироватці крові, а також діурезу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Найчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні обсягу рідини, викликаному терапією діуретиками, зменшенням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. У хворих на хронічну серцеву недостатність з одночасною нирковою недостатністю або без неї можливе виражене зниження артеріального тиску. Воно найчастіше виявляється у хворих з тяжким класом хронічної серцевої недостатності як наслідок застосування великих доз діуретиків, гіпонатріємії чи порушеної функції нирок. У таких хворих лікування треба розпочинати під суворим контролем лікаря. Подібних правил слід дотримуватися при призначенні хворим на ІХС, цереброваскулярної недостатності, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. До початку лікування слід нормалізувати концентрацію натрію та/або заповнити втрачений об'єм рідини, ретельно контролювати дію початкової дози препарату на хворого. Порушення функції нирок У хворих на хронічну серцеву недостатність виражене зниження АТ після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення ниркової функції. Відзначено випадки гострої ниркової недостатності. У хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, відмічалося підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після припинення лікування. Найчастіше зустрічалося у хворих на ниркову недостатність. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані відмічався рідко у хворих, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, та може виникнути у будь-який період лікування. У такому разі лікування лізиноприлом необхідно якнайшвидше припинити і за хворим встановити спостереження до повної регресії симптомів. У випадках, коли виник набряк лише обличчя та губ, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе призначення антигістамінних засобів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути фатальним. Коли охоплено язик, надгортанник або гортань, може статися обструкція дихальних шляхів, тому треба негайно проводити відповідну терапію – 0,3–0,5 мл розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 п/к – та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів . У хворих, які в анамнезі вже мали ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування інгібітором АПФ. Кашель При застосуванні інгібітору АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібіторами АПФ. Хворі, що перебувають на гемодіалізі Анафілактична реакція відмічена і у хворих, які піддані гемодіалізу з використанням діалізних мембран з високою проникністю (AN69®), які одночасно приймають інгібітори АПФ. У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу або іншого антигіпертензивного засобу. Хірургія/загальна анестезія При застосуванні препаратів, що знижують артеріальний тиск, у хворих при широкому хірургічному втручанні або під час загальної анестезії, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II. Виражене зниження артеріального тиску, яке вважають наслідком цього механізму, можна усунути збільшенням ОЦК. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Калій у сироватці крові У деяких випадках спостерігалася гіперкаліємія. Фактори ризику для розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет, прийом препаратів калію або препаратів, що спричиняють збільшення концентрації калію в крові (наприклад, гепарин), особливо у хворих з порушеною функцією нирок. У хворих, які мають ризик симптоматичної гіпотензії (що знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті) з або без гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати (втрата рідини та солей). Метаболічні та ендокринні ефекти Тіазидні діуретики можуть впливати на толерантність до глюкози, тому необхідно коригувати дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики можуть знижувати виділення кальцію нирками та спричиняти гіперкальціємію. Виражена гіперкальціємія може бути симптомом прихованого гіперпаратиреозу. Рекомендується припинити лікування тіазидними діуретиками до проведення тесту з оцінки функції паращитовидних залоз. У період лікування препаратом необхідний регулярний контроль у плазмі калію, глюкози, сечовини, ліпідів. У період лікування рекомендується вживати алкогольні напої, т.к. алкоголь посилює гіпотензивну дію препарату. Слід бути обережними при виконанні фізичних вправ, спекотній погоді — ризик розвитку дегідратації та надмірного зниження АТ (через зниження ОЦК). Вплив на здатність керувати транспортними засобами та роботу з технікою. У період лікування слід утриматися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливе запаморочення, особливо на початку курсу лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: 10 мг лізиноприлу у вигляді 10,89 мг лізиноприлу дигідрату та 12,5 мг гідрохлортіазиду; Допоміжні речовини: манітол 50 мг, алюмінієвий лак на основі барвника індиготину (Е 132) 0,2 мг, крохмаль прежелатинізований 2,25 мг, крохмаль кукурудзяний 31 мг, кальцію гідрофосфату дигідрат 136,8 мг, крохмаль частково стеарат магнію 5 мг. По 10 таблеток у блістері з ПВХ – алюмінієвої фольги. По 1 або 3 блістери в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні, з фаскою, світло-блакитного кольору з нечисленними вкрапленнями темнішого кольору. На одній стороні вигравірувано символ 43.Фармакотерапевтична групаДіуретичне, гіпотензивне.ФармакокінетикаЛізіноприл Після прийому лізиноприлу внутрішньо Tmax – 7 годин. Слабо зв'язується з білками плазми. Середній ступінь абсорбції лізиноприлу становить близько 25% при значній міжіндивідуальній варіабельності (6–60%). Їжа не впливає на всмоктування лізиноприлу. Лізиноприл не піддається метаболізму та виводиться у незміненому вигляді виключно нирками. Після багаторазового введення ефективний T1/2 лізиноприлу становить 12 год. Порушення функції нирок уповільнює виведення лізиноприлу, але це уповільнення стає клінічно значущим лише тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації стає нижчою за 30 мл/хв. У пацієнтів похилого віку в середньому в 2 рази вищий рівень Cmax препарату в крові та AUC порівняно з цими показниками у пацієнтів молодшого віку. Лізиноприл виводиться із організму шляхом гемодіалізу. Невеликою мірою проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Гідрохлоротіазид Чи не піддається метаболізму, але піддається швидкому виведенню через нирки. T1/2 препарату коливається від 5,6 до 14,8 год. Не менше 61% прийнятого внутрішньо препарату виводиться у незміненому вигляді протягом 24 год. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр, але не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.ФармакодинамікаГіпотензивний комбінований засіб. Має антигіпертензивну та діуретичну дію. Лізіноприл Інгібітор АПФ, що зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез ПГ. Знижує ОПСС, АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності до навантажень у хворих на хронічну серцеву недостатність. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинні ренін-ангіотензинові системи. При тривалому застосуванні зменшується вираженість гіпертрофії міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у хворих на хронічну серцеву недостатність,уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у хворих, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Антигіпертензивний ефект починається приблизно через 6 годин та зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту також залежить від величини дози. Початок дії - через 1 год. Максимальний ефект визначається через 6-7 годин. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається в перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці.При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці.При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При різкій відміні препарату не спостерігається вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У хворих із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії. Гідрохлоротіазид Тіазидний діуретик, діуретичний ефект якого пов'язаний із порушенням реабсорбції іонів натрію, хлору, калію, магнію, води у дистальному відділі нефрону; затримує виведення іонів кальцію, сечової кислоти. Має антигіпертензивні властивості; гіпотензивна дія розвивається за рахунок розширення артеріолу. Практично не впливає на нормальний рівень артеріального тиску. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 години, досягає максимуму через 4 години і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні. Лізиноприл та гідрохлортіазид, якщо застосовуються одночасно, мають адитивний антигіпертензивний ефект.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лізиноприлу, інших інгібіторів АПФ або гідрохлортіазиду та допоміжних речовин; ангіоневротичний набряк (в т.ч. набряк Квінке в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ); анурія; виражена ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв); гемодіаліз з використанням високопроточних мембран; гіперкальціємія; гіпонатріємія; порфірія; прекому; печінкова кома; тяжкі форми цукрового діабету; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія; двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією; стан після трансплантації нирок; ниркова недостатність (Cl креатиніну понад 30 мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; артеріальна гіпотензія; гіпоплазія кісткового мозку; гіпонатріємія (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті); гіповолемічні стани (в т.ч. діарея, блювання); захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); цукровий діабет; подагра; пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперурикемія; гіперкаліємія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу);тяжка хронічна серцева недостатність; печінкова недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяЗастосування лізиноприлу при вагітності протипоказане. При встановленні вагітності прийом препарату слід припинити якомога раніше. Прийом інгібіторів АПФ у II та III триместрі вагітності надає несприятливий вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, внутрішньоутробна смерть). Даних щодо негативних впливів препарату на плід у разі застосування під час І триместру немає. За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження АТ – олігурії, гіперкаліємії. У період лікування препаратом необхідно відмінити грудне вигодовування.Побічна діяНайчастіше зустрічаються побічні ефекти - запаморочення, біль голови. З боку ССС: виражене зниження артеріального тиску, біль у грудях; рідко – ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, поява симптомів серцевої недостатності, порушення AV провідності, інфаркт міокарда. З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, сухість у роті, діарея, диспепсія, анорексія, зміна смаку, панкреатит, гепатит (гепатоцелюлярний та холестатичний), жовтяниця. З боку шкірних покровів: кропив'янка, підвищення потовиділення, фотосенсибілізація, свербіж шкіри, випадання волосся. З боку ЦНС: лабільність настрою, порушення концентрації уваги, парестезії, підвищена стомлюваність, сонливість, судомні посмикування м'язів кінцівок та губ; рідко – астенічний синдром, сплутаність свідомості. З боку дихальної системи: диспное, сухий кашель, бронхоспазм, апное. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, анемія (зниження концентрації гемоглобіну, гематокриту, еритроцитопенію). Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, шкірні висипання, свербіж, лихоманка, васкуліт, позитивні реакції на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія. З боку сечостатевої системи: уремія, олігурія/анурія, порушення нирок, гостра ниркова недостатність, зниження потенції. Лабораторні показники: гіперкаліємія та/або гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія, гіперурикемія, гіперглікемія, підвищення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові, гіпербілірубінемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження активності анамнезі захворювань нирок, цукрового діабету та реноваскулярної гіпертензії. Інші: артралгія, артрит, міалгія, пропасниця, порушення розвитку плода, загострення подагри.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, – підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у хворих з порушеною функцією нирок. Тому їх можна спільно призначати лише на основі індивідуального рішення лікаря при регулярному контролі рівня калію у сироватці крові та функції нирок. При одночасному застосуванні: з вазодилататорами, барбітуратами, фенотіазинами, трициклічними антидепресантами, етанолом - посилення гіпотензивної дії; НПЗЗ (індометацин та інші), естрогенами - зниження антигіпертензивної дії лізиноприлу; препаратами літію - уповільнення виведення літію з організму (посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії літію); антацидами та колестираміном - зниження всмоктування в ШКТ. Препарат посилює нейротоксичність саліцилатів, послаблює дію гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо, норепінефрину, епінефрину та протиподагричних препаратів, посилює ефекти (включаючи побічні) серцевих глікозидів, дію периферичних міорелаксантів, зменшує виведення хінідину. Зменшує ефект пероральних контрацептивів. Етанол посилює гіпотензивний ефект препарату. При одночасному прийомі метилдопи збільшується ризик розвитку гемолізу.Спосіб застосування та дозиВсередину. 1 табл. препарату Ко-Діротон, що містить лізиноприл+гідрохлортіазид 10+12,5 мг або 20+12,5 мг, 1 раз на добу. У випадку, якщо протягом 2-4 тижнів не отримано належного терапевтичного ефекту, доза препарату може бути збільшена до 2 табл., що застосовуються 1 раз на день. Ниркова недостатність: у хворих з Cl креатиніну від 30 та менше 80 мл/хв препарат можна застосовувати лише після підбору дози окремих компонентів препарату. Рекомендована початкова доза лізиноприлу при неускладненій нирковій недостатності становить 5-10 мг. Попередня терапія діуретиками: симптоматична гіпотензія може виникати після прийому початкової дози препарату. Такі випадки трапляються частіше у хворих, у яких була втрата рідини та електролітів внаслідок попереднього лікування діуретиками. Тому слід припинити прийом діуретиків за 2-3 дні до початку лікування препаратом.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, неспокій, підвищена дратівливість. Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення рідини, контроль АТ; терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-сольового балансу, контроль рівня сечовини, креатиніну та електролітів у сироватці крові, а також діурезу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Найчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні обсягу рідини, викликаному терапією діуретиками, зменшенням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. У хворих на хронічну серцеву недостатність з одночасною нирковою недостатністю або без неї можливе виражене зниження артеріального тиску. Воно найчастіше виявляється у хворих з тяжким класом хронічної серцевої недостатності як наслідок застосування великих доз діуретиків, гіпонатріємії чи порушеної функції нирок. У таких хворих лікування треба розпочинати під суворим контролем лікаря. Подібних правил слід дотримуватися при призначенні хворим на ІХС, цереброваскулярної недостатності, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. До початку лікування слід нормалізувати концентрацію натрію та/або заповнити втрачений об'єм рідини, ретельно контролювати дію початкової дози препарату на хворого. Порушення функції нирок У хворих на хронічну серцеву недостатність виражене зниження АТ після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення ниркової функції. Відзначено випадки гострої ниркової недостатності. У хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, відмічалося підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після припинення лікування. Найчастіше зустрічалося у хворих на ниркову недостатність. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані відмічався рідко у хворих, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, та може виникнути у будь-який період лікування. У такому разі лікування лізиноприлом необхідно якнайшвидше припинити і за хворим встановити спостереження до повної регресії симптомів. У випадках, коли виник набряк лише обличчя та губ, стан найчастіше проходить без лікування, проте можливе призначення антигістамінних засобів. Ангіоневротичний набряк із набряком гортані може бути фатальним. Коли охоплено язик, надгортанник або гортань, може статися обструкція дихальних шляхів, тому треба негайно проводити відповідну терапію – 0,3–0,5 мл розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 п/к – та/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів . У хворих, які в анамнезі вже мали ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування інгібітором АПФ. Кашель При застосуванні інгібітору АПФ відзначали кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібіторами АПФ. Хворі, що перебувають на гемодіалізі Анафілактична реакція відмічена і у хворих, які піддані гемодіалізу з використанням діалізних мембран з високою проникністю (AN69®), які одночасно приймають інгібітори АПФ. У таких випадках слід розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу або іншого антигіпертензивного засобу. Хірургія/загальна анестезія При застосуванні препаратів, що знижують артеріальний тиск, у хворих при широкому хірургічному втручанні або під час загальної анестезії, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II. Виражене зниження артеріального тиску, яке вважають наслідком цього механізму, можна усунути збільшенням ОЦК. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити лікаря-анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ. Калій у сироватці крові У деяких випадках спостерігалася гіперкаліємія. Фактори ризику для розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет, прийом препаратів калію або препаратів, що спричиняють збільшення концентрації калію в крові (наприклад, гепарин), особливо у хворих з порушеною функцією нирок. У хворих, які мають ризик симптоматичної гіпотензії (що знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті) з або без гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати (втрата рідини та солей). Метаболічні та ендокринні ефекти Тіазидні діуретики можуть впливати на толерантність до глюкози, тому необхідно коригувати дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики можуть знижувати виділення кальцію нирками та спричиняти гіперкальціємію. Виражена гіперкальціємія може бути симптомом прихованого гіперпаратиреозу. Рекомендується припинити лікування тіазидними діуретиками до проведення тесту з оцінки функції паращитовидних залоз. У період лікування препаратом необхідний регулярний контроль у плазмі калію, глюкози, сечовини, ліпідів. У період лікування рекомендується вживати алкогольні напої, т.к. алкоголь посилює гіпотензивну дію препарату. Слід бути обережними при виконанні фізичних вправ, спекотній погоді — ризик розвитку дегідратації та надмірного зниження АТ (через зниження ОЦК). Вплив на здатність керувати транспортними засобами та роботу з технікою. У період лікування слід утриматися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливе запаморочення, особливо на початку курсу лікування.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему